[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lY1ZHss1eO8
[/youtube]
Упав листок мені на руку,
Хотів погрітись в такі дні,
Чи пожалітись про розлуку,
Вже не побачить він рідні.
Листок - частинка це природи,
Чи має серце, душу теж,
Та чи сумує в час негоди,
І сльози ллє, як ми, безмеж?
Дивлюсь - скотилася краплинка,
Забилось серце від жалю.
Невже не крапля, а сльозинка,
Себе на здогадках ловлю.
Ніхто про це не може знати,
Відчую серцем я своїм.
На жаль, не зможу врятувати,
Лиш заберу його в свій дім.
І в дні зимової негоди,
Згадаю осінь золоту.
І цей листок - тут при нагоді,
Удвох здолаєм самоту..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996810
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 23.10.2023
Є сенс життя не славнозвісний
І шлях у кожного є свій:
Комусь і хліб вже добрий прісний,
Хтось хоче грошей, і мерщій!
Не всі святі вдягають ряси
Бо в рясах є і не святі.
Не всі є справжніми прикраси,
Хоча й блищать, як золоті.
Кумири й зрадники брехливі
З екранів дивляться на нас.
Оману сіють позитиву
Оскал сховавши за анфас.
Та час тече звичайним плином,
Над І, розставлює крапки
Й по клину б'є, таким же клином,
Бо протидія є таки!
І тож, коли ріка зміліє,
Що є під назвою - життя,
І все, що надбане, дозріє
Аж до кінця серцебиття.
Душа із Богом кине тіло
Яке зостанеться в глуші
Й зустріне радісне світило...
Якщо Бог жив в отій душі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996684
дата надходження 21.10.2023
дата закладки 23.10.2023
Це війна, побратиме, війна,
Над руїнами захід червоний...
Кров і дощ промочили сповна
Поріділий рубіж оборони.
В полі крики ворожі і гул -
Тут на роздуми часу немає.
Підповзає машина впритул -
І в уламки за мить вибухає.
Озирнися навкруг, озирнись -
Розгорілась вогнем Україна.
Йде в атаку по розсипу гільз
Син за матір і батько за сина.
Вранці каву і вечір в саду
Час відсунув безжально на потім.
Доброволець, студент ПТУ,
Ветерана замінює в роті.
Це війна, побратиме, війна,
Під завалами - крики дитини...
А в озимих кривава весна
Діловито розсаджує міни.
Той же ворог ті самі міста
Розбиває і палить з мортири.
Говорив кошовий неспроста:
"Не буває з росією миру".
Це війна, побратиме, війна...
І боєць на рівнині Донбасу
Чує з полум'я крик до човна,
Чує слово останнє Тараса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951783
дата надходження 29.06.2022
дата закладки 30.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2022
Минулого подих - вітер..
Така, як раніш, трава..
Це ти, милий білий світе?
Ти маєш страшні дива..
Все зовсім не так, як треба..
Як в царстві кривих дзеркал..
Це ти, моє давнє небо?
Хто жахом тебе проткав?
Скрізь темно. Ні блиску щастя..
В очах – тільки біль німий
Це ти, весно? Так невчасно..
І співу нема..Лиш вий..
На сно́пи дзеркальних ска́лок
Розбилися спектри літ …
От наче було замало
Старих, таких рідних бід ..
Годинник все хибить часом –
Хтось в нього насипав прах..
Старі покриваю штрафи
За мрії.. Платіжка – страх..
Минулого мутну хвилю
Насу́хо всота́в пісок…
Усе , що колись любила,
Злетіло у крик тривог
Крізь сурми і барабани
І луни сирен у ніч..
У ві́дствітку – голограма -
Найгірше з моїх облич..
Життя і війна - у герці
В недобрий цей рік і день ..
І стогони в скронях й серці
Від моторошних гостей -
Думок.., що вона - навічно -
Остання, от ця війна…
І світ мій кудись ( на цвинтар ?)
Несе у рядні весна..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945180
дата надходження 16.04.2022
дата закладки 17.04.2022
Застиг в строю загін УПА...
Бійці нескорені, на фото,
Всі полягли, але хіба
Можливо волю побороти?
Російський чобіт у полях,
Чужинська мова, їхня зброя
Навіть на крок не змінять шлях
Людини, нації, героя.
Вмирає вільний в боротьбі -
Свинцем свободу не відняти!
Патрон останній, що собі,
Не зміг нічого поміняти.
Не знав ворожий офіцер,
Слуга кремля-скотомогильні,
Що сам, з своїм СРСР,
Був без п'яти хвилин покійник.
А воля нації не вмре,
Правдивий дух не знає тліну.
Гримить війна - і Бог бере,
Веде за руку Україну.
14 серпня 1951 року - останній бій УПА на Бердичівщині, Житомирська обл.
📌В ніч з 14 на 15 серпня 1951 року в селі Малі Гадомці відбувся останній бій бійців УПА з каральними підрозділами МГБ УРСР на теренах Бердичівського району.
📌Повстанська група Богдана Кузьми ("Кайдаша") потрапила у підготовлену чекістами засідку в обійсті місцевої родини. В ході бою двоє бійців згоріли на горищі в той час, як "Кайдаш" застрелився щоб не здатись в полон (так свідчать очевидці подій).
Залишки їхніх тіл вивезли на скотомогильник в поле між Малими Гадомцями та Закутинцями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922472
дата надходження 17.08.2021
дата закладки 17.08.2021
Я - твоя книга...Читай скоріше!
Знайди - інтригу, найважливішу
З моїх родзинок..Твоя уява
Додасть картинок. Буде-яскраво!
Читати - довго...Читай старанно..
Тут - дуже тонко,Тут - трішки рвано
От, бачиш, свіжий параграф знову?
Він весь-про ніжність .Чи, може, втому?
Ледь не забула.. Ти чуєш, пахнуть
Листки-минулим.. ? Читай уважно!
Читай уважно і обережно..
Тут буде страшно, трішки нездешньо
А може - смішно, а може - дивно..
Гортай все грішне.. Читай красиве!
От тут - про ранки.. А он - про ночі
Ти книгу сам цю читати хочеш..
А ось - про крила. І - про кохання
(Я теж - любила.. Чи не востаннє?)
Ой, є помарка ! Тут, бачиш, криво..
Була - не ангел. Була - щаслива!
А от і крапка. А може, кома?
Було не складно?
Ми вже й знайомі..
А може - близькі? А може - рідні?
Якісь ремарки тобі потрібні?
Чекаю правди твоїх емоцій -
Перечитати іще раз схочеш?
Та не дочитуй. . Нехай побуду
Не вся розкрита. Ще трішки-чудом...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919601
дата надходження 15.07.2021
дата закладки 15.07.2021
Бувають дні так хочеться сховатись
Немов на себе небо натягнуть,
Невидимо із Богом поєднатись
Тихенько причаїтися-заснуть...
Відчується життя і мить гостріше
Забудуться всі болі й нелюбов,
Думки, слова і сльози стануть віршем
Душа немов омиється і знов...
Життя розквітло - сонце в небі сяє
День народився хлопчиком малим -
сміється дзвінко, руки простягає,
Моє життя сміється разом з ним.
Галина Грицина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904021
дата надходження 08.02.2021
дата закладки 08.02.2021
І знову колій мірні перестуки,
І знов вокзалів різні імена.
Вагонний світ закоханий у звуки,
І у кінцеву, бо вона одна.
А потім поведе уже бруківка,
Блакитне небо, зграйка голубів,
Адреса електронної листівки,
І хвилювання… Все, як ти хотів…
Туди, де вже давно тебе чекають,
Де Всесвіт, до якого так спішив :
Ті люди, що про тебе пам’ятають,
Те дерево, що в юності садив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903949
дата надходження 07.02.2021
дата закладки 07.02.2021
У нього не було нічого, окрім цієї гітари,
А ще можливо друзяки Візбора,
Його не лякали дощі, грязюка, хмари,
Якісь протести і навіть вибори …
[i]
Приспів[/i]
[i]І десь народжена з ним в один день
Так хотіла зустрічі, обійм,
А він загублений, чужий, мабуть, не цей,
І не для цих її солодких мрій …[/i]
Вчергове, граючи якісь прості акорди,
У парку, десь на лавці, у кутку,
Таких не ставлять в колір на біл-борди,
Такі не ходять в славі у вінку …
За партою затісно і незручно,
Віршований вже затягнувся діалог,
Покинув те, що стало раптом скучним,
Ну що ж буває й тимчасовий епілог …
Вірші в кутку,
Такий увесь машинний ,
Гітару теж повісив на гвіздок,
Замовк, затих, небритий. непокірний,
Не там, не так і між чужих зірок …
Якось б зустрів, впізнаю, не впізнаю?
Старого друга, що нам з ним ділить,
Кудись туди в минуле зазираю
Де Візбор душі втомлені ціли́ть …
Тепер буває візьму й порівняю,
Що мав тоді і що маю тепер,
Радію, що мою студентську зграю
Не проковтнув тупий есересер …
[i]* Або "Спогад про друга"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893495
дата надходження 31.10.2020
дата закладки 31.10.2020
(Акровірш.)
[b]Я[/b] попрошу у Осені мотив…
[b]П[/b]родюсер-Вітер рознесе ці ноти.
[b]О[/b]бов’язково їх почуєш ти,
[b]П[/b]ро почуття, які не побороти…
[b]Р[/b]озкрию в пісні все своє тепло,
[b]О[/b]бійми даруватиму я серця,
[b]Ш[/b]аріється калина, б’є чолом:
[b]У[/b]се кохання – в пісні щедро ллється…
[b]У[/b]смі́шка сонця – ноти звеселя,
[b]О[/b]чей мій промінь у твої пірнає.
[b]С[/b]піває про святу любов земля,
[b]Е[/b]нергія – велична та безкрая…
[b]Н[/b]іколи у житті не розлучить
[b]І[/b]скристе та жертовне спільне світло.
[b]М[/b]іж нами вічно тягнеться в блакить
[b]О[/b]сіння квітка, що на двох розквітла.
[b]Є[/b]днає Осінь душі та серця,
[b]Ї[/b]ї мотив – це доброта Творця…
(Художник - Леонід Афремов.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892051
дата надходження 18.10.2020
дата закладки 18.10.2020
Вона між струнами дощу,
Шукає обержно стежку,
І золотим усе мережить,
Милуюсь на її красу.
У танці вітер закружляв,
Стрічав її мов королеву,
Схиляли голови дерева,
Туман дорогу їй встеляв.
І тільки в неба гордий щем:
Йому не вірилось, що осінь,
Їй промінці вплітало в коси,
То з хмари плакало дощем.
Вже марились туманні далі
Хоч"бабине" всміхалось літо,
Всіх пізні тішили ще квіти,
Стигли калинові коралі.
Галина Грицина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890552
дата надходження 03.10.2020
дата закладки 03.10.2020
Людина - мудрість Божого творіння
Не випадково послана в життя.
З народження в малесенькій дитині
Пробуджуєтья світу відчуття.
Світ навкруги жорстокий і рухливий:
Тече, пливе - вода, повітря, час,
Все хаотичне, нестійке, мінливе...
Та є ще світ у кожному із нас:
Світ таємничий, схований в глибинах,
В свідомості - під мудрим шифром «Я»,
Він неповторний, мій. Один - єдиний,
Невидимий.
То є - душа моя.
Утаємничені гріхи, надії,
Туге сплетіння знань і запитань,
Мої бажання, сподівання, мрії,
Моя любов і гіркота страждань.
У кожнім «Я» - є місія космічна,
Мета життя - в собі її знайти.
Пульсує Всесвіт.
Незбагненний. Вічний!
Спрямовує в Гармонію світи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888537
дата надходження 12.09.2020
дата закладки 12.09.2020
Наскрізь пронизана вітрами,
Теплом ласкава в вишині,
Вона нагадує нам маму,
Усім як є – тобі, мені.
Її ланами часу коні,
Завжди везли то хліб, то кров,
То пісню в сонячних долонях,
Розлуку, зустрічі, любов.
А зараз ось на перехресті,
Стоїть і дивиться на нас.
В очах – зажура. Перехрестить,
Бо днів шалений тулумбас :
Одні роз`їхались світами,
А інші – кожен сам собі,
На політичному татамі,
Зелені, біло-голубі…
Від кого ж радощів чекати?
Що в День народження ми їй,
Сказали, хочемо сказати.
Матусі, Матері своїй?
Пробач. Ти будеш вічно жити,
Твоя краса, неначе птах,
Русяві коси – стигле жито,
Дніпро синіє у очах.
Ми, мабуть, нерозумні діти,
Бо не збагнули (нас прости)
Що Ти одна у нас на світі,
Одна у нас на світі Ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886792
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020
Сто доріг за моїми плечима,
Косить серпень прижовклу траву.
Поговоримо просто очима,
Щоб ослабити днів тятиву,
Щоб в оцій ностальгійній одежі,
Лісу, поля , небес і ріки,
Нас хоч трохи торкнулось безмежжя,
Розімкнувши мовчання замки.
Говори. В серце стукає осінь,
Голосами моїх журавлів,
Хоч у літа ще яблука просять,
Не схололі долоні землі.
Говори. А не хочеш, не треба,
Ми й очима зумієм дійти.
Сто доріг… Всі від тебе й до тебе,
Поміж стишених площ самоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886090
дата надходження 16.08.2020
дата закладки 16.08.2020
В житті все просто й можна стерти олівця,
В житті все складно й не зітреш чорнило,
А як вже пишеш - пишеш до кінця,
Якщо живеш - живеш на повну силу!
Так складно думати про те що не зробив,
Так просто мріяти, коли зробити можеш,
А що, якщо тобі не стане сил,
А що, якщо впадеш і далі йти не зможеш?
Борець в тобі, він сильний, він живий,
А що якщо? - для тебе не питання,
Ти маєш силу, сила ця в тобі,
Все інше тіні, тіні сподівання,
Вставай з колін, якщо ти ще на них,
Якщо ти впав й не в силах вже піднятись,
Вставай, тобі під в силу все,
І навіть в мить, коли не сподівався,
Ти пишеш вірш, а може й інше щось,
І слабкості в тобі - то прояв сили,
Вставай з колін, якщо ти ще живий,
І йди в перед, на зустріч мрії!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883642
дата надходження 22.07.2020
дата закладки 23.07.2020
«Трясясь в прокуреном вагоне…»
А. Кочетков
Припалюючи в тамбурі вагона,
вдивляйся, як минають у вікні
у сіл забутих станції дрібні,
з людьми, що зачекались на перонах.
Як ти, з них кожен залишив свій дім,
вони, як ти, зібралися в дорогу,
відчути і розлуку, і тривогу,
чомусь, як і тобі, судилось їм.
З просякнутого їжею вокзалу
нарешті твоя втеча відбула́сь
в прокурений вагон, плацкартний клас,
в дитячий плач, в хмільних розмов поталу.
З надією вдивляєшся за скло
у тамбурі, пронизуючи вечір;
що слугувало б виправданням втечі –
шукаєш там і спокій, і тепло.
Та тільки епідемії та війни
в брудному склі, твій стомлений зівок;
як спогад, що ще вчора були вдвох,
на стиках рельсових – удар подвійний.
На тих, у кому поклик мій не згас
чужим життям пройти хоч мить по краю
циганкою старою зачекаю,
лише на вас біля білетних кас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883701
дата надходження 23.07.2020
дата закладки 23.07.2020
Музика, запис, виконання - Шевченко Микола
Коли ти не чуєш, як пахне в дворі матіола,
І знизу не бачиш великого в небі «ковша».
Це гине кохання і більш не воскресне ніколи,
А в грудях замовкла уже зачерствіла душа.
Відразу тоді - солов’ї у гаях безголосі,
І роси на травах - краплини простої води.
І вже не хвилюють ні брови чарівні, ні коси,
І в серце вриваються хижі, страшні холоди.
Слова повтікають у степ чи до темного лісу,
І сонце змарніє, неначе дівча на лиці.
Життя на шляху враз повісить новеньку завісу,
І більше не буде тепла у холодній руці.
Слова повтікають у степ чи до темного лісу,
І сонце змарніє, неначе дівча на лиці.
Та буде ще щастя, йому не повісять завісу,
І долю зігріють гарячі життя промінці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330940
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 04.07.2020
Музика, запис - Микола Шевченко
Співає - Марина Романович
Україно моя калинова,
Мій ожиновий край – ковила.
Твоя пісня дзвінка і казкова,
Твоя пісня дзвінка і казкова,
Що в полон моє серце взяла.
Приспів:
Посадіть біля дому калину,
Та вклоніться зеленим лісам.
І любіть, як святе, Україну,
І хвалу вознесіть небесам.
Бо немає на світі країни,
Де співають, як в нас, солов’ї,
Це єдина моя Україна,
А ми діти своєї землі.
Синє небо, хліба золотисті
І смереки, що тягнуться ввись.
І красуні дівчата в намисті,
І красуні дівчата в намисті,
Все найкраще у нас – роздивись.
Приспів: (той самий)
Перламутрові роси із ранку,
Найдухмяніша в світі трава,
І найкращі з усіх вишиванки,
Наймиліші з усіх вишиванки,
Хліб усьому у нас голова…
Приспів:
Посадіть біля дому калину,
Та вклоніться зеленим лісам.
І любіть, як святе, Україну,
І хвалу вознесіть небесам.
Бо немає на світі країни,
Де співають, як в нас, солов’ї,
Це єдина моя Україна,
Ми всі діти своєї землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571304
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 04.07.2020
В житті моєму – квітів килими
І неба чистого блакитні акварелі.
І прямокутник кожної стіни
Убра́ний барвами приємної пасте́лі.
Немає тут непро́ханих госте́й,
Шале́них по́друг і бенке́тів гу́чних.
Немає прикрих з чужини́ вістей,
Нема погоджень і відмов незру́чних.
Немає тут чужинців і обра́з,
Немає слів, щоби впивались в душу,
Немає гордощів, улесливих прикрас.
Я все своє охороняти мушу!
Я не запрошую нікого, хто не зміг
Потрапити в моє довіри коло.
Через поріг не влучить бруд і сніг.
І серце зле не увійде ніколи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879733
дата надходження 15.06.2020
дата закладки 15.06.2020
В житті моєму – квітів килими
І неба чистого блакитні акварелі.
І прямокутник кожної стіни
Убра́ний барвами приємної пасте́лі.
Немає тут непро́ханих госте́й,
Шале́них по́друг і бенке́тів гу́чних.
Немає прикрих з чужини́ вістей,
Нема погоджень і відмов незру́чних.
Немає тут чужинців і обра́з,
Немає слів, щоби впивались в душу,
Немає гордощів, улесливих прикрас.
Я все своє охороняти мушу!
Я не запрошую нікого, хто не зміг
Потрапити в моє довіри коло.
Через поріг не влучить бруд і сніг.
І серце зле не увійде ніколи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879733
дата надходження 15.06.2020
дата закладки 15.06.2020
Ти малюнок мені подаруй.
Бачиш, синку, прошу небагато.
Як умієш його намалюй:
Ти, і братик, і мама, і тато...
Щоби разом усі ми були,
Поруч хатка, садочок і річка,
В небі хмарки за обрій пливли
і на лузі зелена травичка.
А захочеш, іще намалюй
корабля у бурхливому морі.
Олівцями його розфарбуй,
Хай пливе він собі на просторі.
Намалюй козака на коні,
З тої казки, що разом читали.
Чи у вазі букет на вікні,
Що для мами у полі збирали...
Не сумуй, якщо вийде не так
Як хотів би ти намалювати,
Це ж твоєї любові знак.
І я буду його чекати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878819
дата надходження 07.06.2020
дата закладки 08.06.2020
Десь, поза тишею дощів,
За шторами очей і слова,
Вони, мов двоє голубів,
При недокінченій розмові…
-Привіт. Я радий.
-Навзаєм.
-Спішиш?
-Даруй. Як завше. Справи.
-Що ж, календар календарем.
А може, філіжанку кави?
-Спасибі. Правда, я спішу.
-Тоді щасти. Колись пізніше.
Між ними простягла межу,
Розгойдана минулим тиша.
Дзеркал душі не обійти –
В очах завжди розгадка суті –
Недорозведені мости,
Мовчанням поглядів роззуті.
На все, звичайно, ліки – час,
І буде так, як має бути.
Розлука в профіль і анфас,
Там, де себе не оминути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877667
дата надходження 28.05.2020
дата закладки 28.05.2020
Ти бачив, як небо спускалось
Летіло щосили до прірви
Тоді, неначе , здавалось
Легені від страху розірве.
Ти бачив, як сяяли зорі,
Забарвлені з"дозою" Градів,
І у "зеленому" як коридорі
Сам Бог , неначе вас зрадив .
Ти бачив розстріляні танки,
І страх, запозичений в звіра,
І як розривало світанки,
Лиш фарт рятували та віра.
Ти бачив, як душі злітають
Із самого пекла, без долі
Як мати дитину втрачає,
Як браття зникали в неволі.
Ти чув, як тихенько співає
Солдат в телефон колискову
Дитині, що вдома чекає,
Щоб з татом погратися знову.
Ти бачив ,як в зимньому ДАПі
Зродився козак-характерник
Як у диявольській лапі
Кнопкою правив химерник.
Ти чув, як в Авдіївці лихо
Прокляттям на всю Україну
Лягало зовсім так тихо,
Що вас не один там загинув.
Ти бачив, як Волноваха
З артою у Вальсі "кружляла"
Як смерть, немов чорна птаха
Над вашим окопом літала.
Ти бачив як кров червоніла
Вїдалася у чорноземи.
Як чорна з косою шипіла
У спину із пекла поеми.
Ти бачив, як воля дається.
Та плине та кача щоднини
І поки у грудях ще б'ється
Серце солдата . То серце країни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869968
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020
Все метёт и метёт, будто небо прорвало,
или Бог нам сегодня прощает грехи...
А мой город живёт как ни в чём не бывало,
и меня пробивает опять на стихи.
От дождей и мороза набухшие рамы,
запотело стекло, на котором пишу,
а слова, словно плаксы, сползают упрямо -
почему-то совсем неуютный фэншуй.
Мне мороз на стекле всё рисует цветочки
и как будто ещё приглашает: постой!
А снежинка косматая села на точку,
и от этого сделалась та запятой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860988
дата надходження 11.01.2020
дата закладки 12.01.2020
Це ніч заколисала всесвіт мій,
Тепер мені прокинутися важче,
Тепер мені не вирватися з пащі
Тіней-примар в свідомості моїй.
Усе не так. Я сплю в своєму сні!
І ця спіраль закручується в скронях,
Я наче сам у себе у полоні,
Я наче сад без листя навесні.
Куди тепер? Я вивчив лабіринт.
Кого шукати в цій колисці темряв?
Усе, що знав - приховано майстерно,
І все сильніше тисне часу гвинт.
Світанок змиє темряву з повік -
Це просто сон, якому не збуватись.
Та хтось лихий продовжує ховатись
У темряві з якої я утік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859834
дата надходження 31.12.2019
дата закладки 31.12.2019
Сніги у полях заблукали,
Дороги ніяк не знайдуть,
В лісах новорічних кварталів,
Сховавши обілену суть…
Ще випадуть чисті-пречисті,
На вчинки на наші й слова
(хоч буде ще марити листям
лірична чиясь голова)
Дарма. Дні розпишуть ескізи,
Закутих у крицю земель –
Химерні сакральністю ризи,
Квітково-скляну акварель.
Ми будемо дихати разом,
На витвір морозного скла,
Забувши про гріх і образи,
Ділитися дивом тепла,
До миті, коли поміж квіти,
Побачимо вечір і двір.
Там весело. Граються діти.
Там тепло від дотиків зір…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858768
дата надходження 22.12.2019
дата закладки 22.12.2019
На зиму ще не повернуло.
Погода тепла і ясна
і повертає у минуле,
якщо не осінь, то весна.
Було усе, що не забуте
за веремією років,
і тихе-радісне, і люте,
і те, чим жити не умів.
Не завірюха, то відлига –
така ідилія моя.
І поки не скресає крига,
гортаю книгу житія.
І як оця зима на плаї
у чисте небо голубе,
усе, що гріє, відкладаю,
аби подовжити себе.
Чекаю зорі вечорові
у ночі хмурі, та ясні,
коли минають сірі дні...
Читаю сури загадкові
і сповідаюсь у любові
усьому сущому в мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858414
дата надходження 18.12.2019
дата закладки 19.12.2019
Я забув попрощатися з літом,
Попрощатись з тобою не встиг.
Дні, немов зачаровані квіти,
Що зібралися квітнути в сніг.
За межею опалого листя,
Почуття причаїлись на дні.
Надглибока, холодна і чиста,
Ти криницею станеш в мені.
Місто наше для нас – континентом,
Русла вулиць – розлуки прибій.
Плине осінь барвистим контентом.
Світлі янголи, будьте при Ній…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855719
дата надходження 24.11.2019
дата закладки 24.11.2019
Сей листопад, як злодій на коні,
Він оббере до ниточки цю осінь.
Срібляста мряка зблисне у волоссі,
Як згадка про холодні, сірі дні.
Земля нап'ється сивого дощу
За день до того, як посипле з сита
Дрібні сніги зима несамовита.
І я печаль у небо відпущу -
Хай розгойдає горлицею вись,
Від сніговиці струшуючи крила.
Я чи не вперше осінь незлюбила!..
Думки, як пси побиті, розбрелись.
Цей до дірок затертий монохром,
І ця нависла над душею втома -
Так, ніби я відірвана від дому,
Як той листок забутий за вікном.
Мов пластилін, втрачає форму світ,
Піддаючись новим метаморфозам.
І паморозі біла целюлоза
Вкриває кисті закоцюрблих віт.
Сей листопад, як злодій на коні,
Він оббере до квітки, до травинки...
А там, гляди, і плазму неба вимкне -
І буде сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855279
дата надходження 20.11.2019
дата закладки 20.11.2019
Ночь напролет нанизываешь слово,
но не поёт капризная строка.
А за окном чужие сны, как совы,
глядят, как ты латаешь облака.
И до утра, томясь азартным чувством,
закрыв себя от тягостных забот,
всё размышляешь, и не об искусстве,
а обо всём, что в голову взбредёт .
Застынет ночь как перед покушеньем,
где лезвие рассвета на груди,
а ты распят коварным искушеньем
искать ответы и не находить.
И у окна, войдя в "святых святая",
где только зарождается рассвет,
глядишь, как расстаются, тихо тая,
влюбленные друг в друга – тьма и свет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849627
дата надходження 28.09.2019
дата закладки 28.09.2019
Я могла би любити тебе як книгу:
Ніколи нікому не позичати,
Зустрічати з тобою і сніг і відлигу,
А потім читати, читати, читати...
Вдихати свіжий запах тонкого паперу,
З благоговінням торкатися пальцями форзацу,
Не випускати з рук, не відчиняти нікому двері,
Не пропускати жодного абзацу.
Ночами занурюватися в твої дилеми,
Тонути в твоєму світі і не повертатись,
Пропускати крізь себе твої проблеми,
Душею тобі віддатись...
Та я наштовхнулася знов на кригу,
І знову отримала цінний урок:
Якби я любила тебе як книгу,
Я б з тебе ще вирвала сотню пустих сторінок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848421
дата надходження 16.09.2019
дата закладки 16.09.2019
в моєму серці туга і печаль,
і в душу сіє зимними снігами,
нема причин породжувати жаль
чи нотки недовіри поміж нами.
в моєму серці туга і журба
душа квилить, а то беззвучно скніє,
між розумом і серцем боротьба,
і в душу холодом раптово віє.
а навкруги посипали сніги,
що вже були, розтанули причини?
ба, навіть друзі стали вороги,
лиш серце вірує з дитячими очима...
12 2015
https://www.stihi.ru/2016/01/30/3935
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847786
дата надходження 10.09.2019
дата закладки 12.09.2019
Вже другий день дощами небо гостить
Ліси і луки, села і міста.
Ще й примовляє щиросердні тости:
- Хай зріє хліб, трава росте густа!
Хай набирає всякий овоч форми,
Повняться жили матінки-землі,
Сіяють блиском вулиці, платформи,
Річки кладуть шляхи для кораблів.
Вже другий день не видно сонця в небі.
Танцює дощ по бруку і дахах.
Накрила спеку свіжість, наче лебідь
Крилом яйце, з якого вийде птах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795706
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 24.06.2018
Соната лунає солдатам не бракне куль
Нічні канонади морозу зубата паща
Земля під ногами і рідна і геть пропаща
Так хочеться дива а дива насправді нуль
Життя як кульбаба від вітру залежить все
Так солодко спати під цю колискову снігу
Де міцно плететься чергова чиясь інтрига
І буде як буде бо нам не збагнути це
Давай рахувати хтось скаже за тебе раз
Ти знову не встигнеш і будеш пасти всіх задніх
А люди навколо на будь що на світі ладні
Лише б хтось дозволив на мить зупинити час
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711483
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 20.06.2018
Ця жінка була не такою як всі навколо,
Ніколи нікуди не квапилась й не чекала.
Вона рано вранці завжди розмовляла з полем,
Вона пізно ввечері ночі тенета ткала.
Усі таємниці ховала собі під вії,
І сни заплітала в свої неслухняні коси.
Таких не буває. Хтось викрав її у мрії!
Таких, як вона, хтось щоночі у Бога просить.
Вона чатувала світанок на підвіконні
І слухала вітер в обіймах старої липи.
Таких не буває, вона як весняна повінь:
Спочатку потопить, а потім примусить жити.
Самотня і вільна. Ій в спину кричали: "Відьма!"
Таких проклинають і спалюють на багатті.
Таких забувають - вони щохвилини різні.
Вона не чекає і мовчки стає лататтям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782302
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 20.06.2018
Говорити з тобою.
Так тихо.
Так дико.
Вперше.
Мов за тисячу років
Побачилися на мить.
Ніч укриє імлою,
Так хочеться просто здерти
Цей одвічний неспокій,
Що кожну грозу болить.
Так буває під ранок,
А ніч розсипає роси.
Найтемніша із митей
Збирає свої пастки.
Ми блукали містами,
Заплетеними у лози,
Нам хотілося пити,
Хотілося далі йти.
Тихо-тихо навколо,
Я буду таким, як хочеш.
Нам ще тисячу років
Чекати подібну мить.
Небо срібним півколом
В твої переллється очі.
Хай побуде там поки
Заручником у століть.
Говорити з тобою.
Шукати слова.
Відверто.
Захлинатися римами -
Погляд не скаже це.
Я торкнуся рукою,
Ти будеш мовчати вперто.
Проростеш в мені зимами.
Тисячу років.
Все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791874
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 20.06.2018
Благословенна жнив жадана мить.
Допоки хліб вирощувати можем,
Ми всі невдачі й біди переможем
І виживем. І будем довго жить.
Благословенні люди на землі,
В яких душа окрилена степами,
Без їх трудів невладні над віками
Ніякі президенти й королі.
Без хліба ми нічого не змогли б,
В шматкові хліба є одвічна сила.
Людина надра і зірки відкрила,
Та першим був відкритий нею хліб.
І дуже помиляються пани,
Які державу кличуть будувати,
Тим часом тільки й знають гендлювати
Та набивать грошима гамани.
Благословенна жнив жадана мить.
Допоки хліб вирощувати можем,
Ми всі неправди й біди переможем
І виживем. І будем довго жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796429
дата надходження 20.06.2018
дата закладки 20.06.2018
День розпочнеться й добіжить свого кінця, осінні барви швидко захололи, наче звичайний день Небесного Творця, але він не повториться ніколи! Все традиційно: дім робота дім, щось встигнули, і може щось забули, дата, події, сонце, дощ і грім, все що відбудеться, піде собі в минуле! Ось приземлився горобець на пень, пробіг як навіжений пес моторний, доброго ранку, розпочався новий день, не забувайте що він неповторний!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756354
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Буде ранок
Закоханий в осінь,
Підрум’янений сонцем туман,
І знайде сивину у волоссі,
молодий вересневий шаман…
Він торкнеться її непомітно –
Забринить золотий небокрай.
Здраствуй, осінь коштовно - привітна,
Казко літа, спасибі. Бувай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748990
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 05.09.2017
Ще й рядка немає на папері,
Ще мовчать і думка, і листок,
Тільки світ розчинений, як двері,
Тільки вітер, сонце і пісок,
І ріка, в яку, казали греки,
Двічі (як в дитинство?) не ввійти,
Річка схожа з обрієм далеким,
Марить ним, як, мабуть, мариш ти,
Тож за руслом йди від сонця цвіту,
Аж до пізніх гороскопів зір
до думок у королівство літа,
де чекають ручка і папір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739029
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 25.06.2017
Дорога чекає не хочеш води попити
Ти знаєш чогось не дуже мені на серці
Ну добре тоді ми будемо як магніти
Тремтіти із ритмами в тисячу мегагерців
Ти знаєш а я потрохи уже звикаю
До знаків розставлених кимось не там де треба
До спалахів сірих неба чужого краю
Де кожен чомусь не разом а сам за себе
Вирішуй чекати марно ідемо далі
Колись хтось напише про тебе в своїх романах
Бо нам ще встромляти у землю високі палі
Комусь вистачає дрібничок а нам все мало
Ти знаєш насправді нам просто замало місця
Чудова можливість забути про забобони
Дивись все життя опадає на землю листям
Допоки ти мовчки малюєш свої кордони
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706863
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 18.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2016
Маленький клапоть рідної землі,
А скільки болю, крові,сліз та муки,
Замовкла, мов заснула у імлі,
Приспала тихо, взявши їх на руки.
У материнськім лоні нині сплять
Сини її, народжені, щоб жити,
Та душі мов до вирію летять,
Самотньою лишають, щоб тужити.
Заплаче нині мати та сестра,
Дружина діточок до серця горне,
Над Іловайськом дух війни й смерча
І небо з болю чорне, чорне, чорне.
У тіні ночі ворон прокричить,
Роздерте серце вийняте катами,
Паде людська сльоза і не мовчить,
В дощах зігріє душі, що над нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686522
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 30.08.2016
Весь твій сум опаде,
Наче листя із сонячних верб.
Бо така вже пора –
Просто осінь стоїть на порозі.
А над нами пливе
Недосріблений місячний серп,
Так буває коли
Не чекаєш приходу морозів.
Цей таємний обряд –
Коли небо цвіте золотим –
Спадкоємець часів,
Коли людство ще вміло літати.
Не було темних втрат –
Було вдосталь живої води.
Та чомусь почали
Ми самі собі зводити грати.
Тож літає за нас
Жовте листя тепер восени.
Передвісником змін
Позолочує стомлене небо,
Прикриваючи шлях
Для приходу нової весни.
Ми літаємо з ним.
Хоч безкрилим цього і не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686443
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 29.08.2016
Стоятимеш над прірвою безодні,
Так манить гіркотою почуттів...
Борониш серце подихом, не згідна,
Та край обриву відчаєм обплів...
З собою бій триває в безнадії,
Вагаєшся зробити перший крок
І зрадити прекрасне- свою мрію,
Реальності примхливої... урок...
Та озирнувшись, бачиш сине небо
І смак життя у барвах, зачекай!
Хоч манить прірва, падати не треба,
П'янку жагу життя не відпускай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671305
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 16.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2016
ЛЮДИНА І ЗОРЯ
Усіх чарують таємничі миті,
Коли через простори і віки
На синьому нічному оксамиті
Засяють діамантами зірки.
Засвітяться перлинами сузір’я,
Враз оживе космічний дивосвіт:
Розправить величаво Лебідь пір’я,
Страшний Дракон порине у політ.
Великий Віз долає Шлях Чумацький,
Йде від Корони сяйво неземне…
Чаїться хижа Рись, немов зненацька
От-от на здобич з висоти стрибне…
Та хто вам «дав життя», космічні далі,
Дав імена героїв і богів,
Вам присвятив легенди небувалі
І таємниць завісу привідкрив?
Гіппарх і Птолемей, Копернік, Кеплер
І безліч тих, кого згадати слід,
Зробили Всесвіт людяним і теплим,
Лишили на скрижалях неба слід.
Я славлю ту хвилину знамениту,
Коли слаби́й глухонімий юнак*
Відкрив для людства першу «цефеїду» –
У космосі пульсуючий «маяк».
Як він кохав тебе, далека зоре,
Як пильно помічав усе нове:
Вдивлявся в телескопа скло прозоре,
Як у вікно, де дівчина живе!
Земля моя – космічна порошина,
Колиска те́пла, що плекає нас.
Земна людина – мисляча тростина,
Така слабка і сильна водночас.
Що́ є краса, коли її не бачать,
Коли ніхто в натхненні не згоря?
В бутті усе поєднане, і, значить,
Ми не чужі – Людина і Зоря!
========================================
*Джон Ґудрайк (17.09.1764 — 20.04.1786) — британський астроном, член Лондонського королівського товариства (1786). У ранньому дитинстві через хворобу втратив мову та слух, помер на 22 році життя. Але своєю любов’ю до зоряного неба, своїм трудом встиг завоювати визнання і пошану, був нагороджений Золотою медаллю ЛКТ (академії наук). Відкрив «перший маяк Всесвіту», помітивши 1784 року ритмічну зміну яскравості зірки δ Цефея. 20.04.2016 – 230 років від дня смерті Джона Ґудрайка.
==============================================
Конкурс "Зоряні розсипи" був фактично бліц-конкурсом. Швидко написали свої майже експромти, швидко проголосували. Мені таке подобається. Вірш посів І місце на цьому конкурсі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668128
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2016
А що, якщо все наше життя,
ввесь відомий науковцям час існування
нашого Всесвіту —
насправді не наше?
А що, якщо ми лиш мікроатом
одного великого організму,
і всі наші біди, усі наші катаклізми —
це його внутрішня боротьба?
Що, якщо всі наші війни — це його війна?
Що, якщо він, чи вона,
схожа до нас субстанція,
з мисленням, душею і почуттями?
Що, якщо воно хворіє тим часом,
який ми називаємо днями?
І всі наші хвороби — це його журба.
А що, якщо він чи вона, це те саме,
що люди звуть Творцем,
Богом, чи іншими іменами?
А що, якщо ми дійсно того подоба?
Чи задумувався ти на мить,
що у глибинах нашого тіла,
десь на орбітах атомів літають всесвіти?
Безліч всесвітів!
І всі, кожне суще живе, подібне до нас,
страждає там.
Страждає масово від твоєї депресії,
Бореться спільно із твоїм стресом,
І мріє твого щастя, називаючи його раєм.
Може, від кожного нашого помислу,
злого, чи сумного,
там, всередині нас, хтось помирає?
А може, і цілі всесвіти?
Може, кожен із нас,
так само є Богом,
Творцем, починаючи і продовжуючи
ланцюг життя,
аж до Нескінченності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663979
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 07.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2016
Так хочеться світла на дні бліндажа,
Тепла твоїх рук і розмови з тобою.
Тут в вічність давно вже розмита межа
Життями отих, хто не вийшов із бою.
Палю цигарки. Безперервно. Пробач.
Хоч вогник в ночі — це для снайпера щастя.
Розплавлена «градом» четверта доба
Очистила душу вогненним причастям.
Ще так не молився. Ще так не хотів
Я жити. До тебе. А інше все тлінне.
Бо очі у смерті холодно-пусті.
Я бачив їх, рідна, проходячи мінне…
Я бачив тебе. Не у сні — наяву.
Ти ангельським сяйвом світила дорогу,
Щоб я не упав в спопелілу траву —
Ти йшла і молилася пристрасно Богу.
Без тебе не жив би на вістрі ножа —
Вогнем мінометів скосило б додолу...
Виблискує світлом на дні бліндажа
Надія живим
повернутись додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651255
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 21.04.2016
Пиши, поете, засівай добром
Серця і душі кожної людини.
Хай пісня серця безперервно лине
І славиться навік твоє перо.
Пиши, поете. Розфарбовуй світ
У кольори взаєморозуміння.
Даруй усім свої палкі творіння,
І серця небайдужого привіт.
Пиши, поете, кращого нема,
Ніж віддавати те, що в серці маєш.
Адже планету ти в руках тримаєш
І Муза тебе ніжно обійма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653408
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Спалахують вогні. В будинках, що навпроти,
Святкується Різдво, смакується кутя…
А ми чомусь – ОТУТ, відкладені «на потім»,
Ламаємо себе у битві за життя…
Чи то вантажний мчав, чи пасажирський потяг,
Безжурному його «татам, татам, татам…» -
Ми заздримо тепер, відкладені «на потім»
У мрії про життя, яке вирує ТАМ.
Та не питай «за що», а поміркуй – ДЛЯ ЧОГО
Тебе лишили ТУТ? Аби збагнув і ти:
У пишноті своїй який цей світ убогий!
Як пнеться він – в ім’я убогої мети!
А як збагнеш – тоді ти вилетиш на волю,
І буде в тебе все – вогні, Різдво, кутя,
І потяг повезе – гартованих до болю –
По золоту медаль за вигране життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632602
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 19.03.2016
Ми десь на зламі -
Епохи гинуть.
Котився спокій
Під три чорти.
Ми всі чекали
Чиєїсь сили,
А треба просто
Було іти.
Таких мелодій
Уже не пишуть.
Чомусь хотілось
Втекти кудись.
Не друг, не злодій,
Він просто вийшов.
Тобі наснилось
І сни збулись.
Ну все, до завтра,
Наш час збігає.
Ще стільки треба
Здійснити мрій.
Радіти варто
Коли чекають.
Дивись на небо
Але не стій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633390
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 04.01.2016
Зима суха - ні снігу, ні дощів,
Об лід крихкий щоночі б'ються зорі...
І все частіше ві́холить в душі,
Аніж надворі.
Поволі відпускаю, хай пливе
Усе, що справді досі мало вартість.
Цей світ, мій друже, дзеркало криве,
Тож будь на старті.
Перепливи, перебіжи, пере́-...
Бо й кут глухий в собі ховає про́світ.
Життя тебе, як липку, оббере,
Та все це - досвід.
Тож не здавайся відчаю, не стій,
Дарма, що бракне простору і руху!..
Бо в оболонці, хай і заслабкій,
Є сила духу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Спустошено, як випито до дна,
Мою невдалу донкіхотську душу.
І Санчо Пансе втік (не первина!),
І Россинанта бадьорити мушу.
А вітряки із крилами ростуть –
Старі, горласті (чим не гайвороння?).
На жорна правду дзьобами кладуть –
І борошно в мішки стікає [i]чорне[/i].
Алхіміки пускають в очі пил,
Кадять божкам новітнім фіміами.
Підводься, коню, [i]ідемо на ви[/i]!
Із нами Бог (та під ногами – ями)!
Допоки ще тримаюся в сідлі,
Я лицарем безстрашним залишаюсь.
Останнім. Божевільним.
Уві млі
Збирають вітряки-ворони зграї…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629147
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 16.12.2015
На підвіконні воском плаче свічка,
І скло вікна помножує вогонь,
Вже у дворі згустила фарби нічка,
І тягне темінь до свічок долонь.
І линуть в теплу хату тіні, тіні,
На стелі розмістившись і в кутках,
Я відчуваю в них своє, родинне,
Що в інших починається світах.
Я цих гостей ніскільки не боюся,
Хоч язики свічок і тріскотять,
Тут всі мої – діди, баби й матуся
Метеликами до тепла летять.
- Поговоріть зі мною про минуле,
Про те життя, що гідно прожили,
Про боротьбу і досвід, що здобули,
І про роки, що швидко пропливли.
Погляньте прямо в серце і..пробачте,
Ми на Землі тут часом дуже злі,
І дивлячись на нас, прошу, не плачте,
Від ваших сліз так соромно мені.
Вже скоро згаснуть вогники гарячі,
І янгол ночі перетне межу,
А тіні рідних вірю, що пробачать
За все, що як на сповіді скажу.
Підуть вони на ранок в потойбіччя,
А я лишусь у хаті за столом,
Тримаючи у пам'яті обличчя,
Де з найрідніших - свій фотоальбом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624693
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
До нас Дінець тече з часів князівських,
Важкі шоломи ржа́віють на дні.
Сумний Боян, в століттях загубившись,
Бриньчить тихенько на одній струні -
Бряжчать мечі ледь чутно в очере́тах,
Кигичуть Жля із Карною удвох:
На берегах і вої, і намети…
Що скажеш, князю, з темряви епох?
Розвіяв вітер слово Святослава.
Склювали галки перли, мов зерно.
Чому не спиш, скажи мені, Бояне?
Ти, може, мрієш ногу в стремено́?
Хитається на вітрі ковилою
Історія-безхатько від сухот.
Вважаєш ти, Бояне, що струною
Усе ще можна в націю - народ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624146
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 26.11.2015
за сни в яких ти щасливий
розплачуєшся життям нещасним
задля життєбалансу
щоб життя не видавалось
казкою
дракони повтрачали свої голови
кощій безсмертний втратив своє
безсмертя
колобок зі злості перебив усіх звірів
котик із півником почали слухати важку музику
замість пісень народних
тепер щоранку лабають Металліку
на радість усім сусідам
буратіно зламав усі стругалки
для олівців
і переспав з мальвіною
щоб не виділятися з-поміж
загальної маси
яка постійно триндить одне
і те ж саме
життя не казка
але воно прекрасне
22 листопада 2015 [09:40]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623140
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 22.11.2015
Сьогодні дощ йде за вікном… холодний дує вітер…
А я сиджу перед листком… не вистачає літер…
Сказати, як сумую я … сумую за тобою…
Немов холодная зима… сумує за весною…
Так стало тихо за вікном… зірки вже не шепочуть…
І тільки мрії перед сном… ще щось сказати хочуть…
Звернусь до вітру і дощу… попрошу невблаганно…
Коли в обіймах будеш їх… обіймуть хай старанно…
Коли потрапиш ти під дощ… про мене в мить згадаєш…
Немов під цим самим дощем … мене ти обіймаєш…
Це буде дико для усіх… вони не зрозуміють…
Розгледіти в душі вогонь… не кожен це зуміє…
І насолоджуйся дощем… і вітром в холоднечу…
Для тебе стане це теплом… для інших – ворожнеча…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620998
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015
У темряві Душ наших Світло не погасити,
І радість не знищити стінами із заборон.
Обірвано з серця запилений напис "Закрито",
І необоротно запущено обмін теплом.
І хай наші плани не збіглись із планами Бога
(Бо зроблено Кимось завищені ставки на нас),
Ми зможемо бути позбавлені всього земного,
Допоки не змінимо світ і не прийде наш час.
Допоки не втілено ще не озвучені цілі,
Ти просто будь поруч, і міцно за руку тримай.
Я погляд від тебе сховати уже не посмію.
Ми разом зайдем, обійнявшись з тобою, у Рай.
06.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618851
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 08.11.2015
Тихий спокій мій не поруш,
Зародитись не дай сподіванням.
На шляху́ порятунку душ
Чи здамося бажанням?
Чи впізнаємо серед бур
Що спокуса, що благословення?
Вир емоцій спини, вгамуй,
Огорни смиренням.
Збережи острівець чистоти
Всупере́ч, попри все, для контрасту.
Час у душах лишив сліди,
Та є шанс не впасти.
І обе́рнеться віра знанням,
Як ми станемо то́го варті.
Ну а поки всміхаються нам
За спино́ю крилаті.
20.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614677
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 20.10.2015
Полум'я в попіл стирає чорнильний роман,
Правда дрімає в одній із кімнат божевільні.
Кожен будує цей світ із десятків оман,
Роблячи все, щоб не стати по-справжньому вільним.
Чи то диявол бажання розписує злом,
В душі вкидає страшенну, нелюдську жадобу?
Чи то одвіку усім притаманне було
Страх, лицемірство і погляди люті спідлоба?..
В'ються дороги, крізь вир сьогодення течуть.
Крилами змахують, мчаться роки за роками.
Люди не змінюють власну розпещену суть –
Гасять, регочучи, серце з палкими вогнями.
Власної думки не має широкий загал –
В блиску пустушок вбачає нав'язливу цінність.
Знову Володар Пітьми оголошує бал,
Щоб його слуги могли довести свою вірність.
Натовп шукає, де більша живе маячня,
Куполом неба розноситься сміх Маргарити.
Скільки б лазівок собі не шукала брехня –
В справжніх рукописів здатність одна – не горіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579874
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 19.10.2015
Руді каштани !... Скроні не ховайте !
Дарма́ тут владарює листопа́д !...
Візьміть тендітні ве́рби !... Закружляйте
серед легенд , вплітаючись в хвилин каскад ...
І під склепінням посірілих хмарищ ,
плечима впершись в бронзу стін дзвіниць ,
в обійми заховайте пам"ять ,
хай в покривалі крон , допоки осінь , спить ...
І відпустіть її в політ над часом хронік ,
щоб в бронзі вилити відбитками віків ...
Ну , а сьогодні в хуртовинах вальсу ,
спаде́ рудим чорнилом листя на папір .
6.10.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611718
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 17.10.2015
Плачу... Дощем осіннім в тиші голосіння,
під аркою вітрів старого Бога...
В краплині кожній дзвін-пересторога...
Куди ти йдеш?! - Оманливі видіння!...
Бачу... Опалим листом сплутало стежини...
Свій шлях пильнуй, дивись вперед обачно...
Кріпись тоді, коли на серці лячно -
на заході встає блідий Лукавий...
Маєм... Від Бога те, що з місця рушить гори...
Лише збери плоди зернят гірчиці...
Вода жива ТИ Є в ЙОГО криниці.
Пролий її на світ цей - буде море!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612113
дата надходження 09.10.2015
дата закладки 17.10.2015
Проекція в минуле - тихий парк .
Мініатюра вічності у тебе за плечима ...
Присутність світу іншого незрима ...
Час зупинився . Чуєш ?... Листопад ...
Старець сивезний з бородою Бога
стежками ходить , палить тут свічки́ ...
Могильних плит , хрестів з Святим Розп"яттям
пильнує ... Час застиг вже . Не знайти ...
Лише фантоми древньої дзвіниці ,
примари храму стін , мов мовчазний туман ...
Це все було . Тоді ... у падолисті
століть минулих ... Часу караван - стоїть ...
Завис в повітрі ...
уявний дзвін церковних дзвонарів ...
Тут душі , що утратили гробниці ...
благають нас про Пам"ять нових днів ...
Тепер тут парк ... Але заглянь за тишу :
вчуваються так ясно голоси ...
Колись були́ ... і храм , і кладови́ще ...
Тепер з могил ... встають тіла́-дуби́ .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612314
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 17.10.2015
У голограмах дощових послань
читаю звіти днів осінніх ...
Те , що було́ , пролив із крапель шквал ...
Калюжі , наче плеса вічно-срібні ...
Перепливу човном по інший бік ...
І вервиця в руці - благословінь співмірна ...
Ми голограми часу творимо самі ,
звільняючись з-під хаосу правління ...
І в саркофагах монастирних веж
монахи сплять , посвячені у тишу ...
Колись до них за правдою прийде́ш ,
подіями пролившись в часу нішу .
16.10.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613926
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 17.10.2015
[img]https://pp.vk.me/c629202/v629202008/5897/Z4g37Fvcku4.jpg[/img]
Зупинилась на мить вся планета
Від безмовного болю сердець,
То затягує душу в тенета
Невгамовний та підлий ловець.
Ти хоч мрій, хоч наспівуй сонети
І загострюй тупий олівець
Все одно, мов проклята комета,
Це життя попливе нанівець.
Але втім не втішатиму зовсім
Добротою стосказаних слів,
Бо не стане теплішою осінь
Від щасливих нездійснених снів
І не стане твій ворог добріший,
Коли другом його ти назвеш.
Бо обійми такі то ще гірше,
Аніж сотні нестримних пожеж.
І не зміниться світ цей ніколи,
Хоч молитви щоденно звучать
Всіх розбитих, самотніх і кволих,
В кого в серці дрімуча печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593242
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 17.10.2015
[img]https://pp.vk.me/c625118/v625118008/43b13/MxJFcoL83ig.jpg[/img]
[i]Їм немає місця на землі,
але вдосталь в нашім серці…[/i]
Сонце стало нічною зорею,
Сохнуть квіти у літнім саду.
Душу біль роз’їдає іржею,
Залишаючи там пустоту.
Роз’їдає так люто, бо знаю,
Опустіла сьогодні земля,
І відкрились ворота до раю
Під палаючий звук скрипаля.
Ти не грай мені пісню криваву,
Не тривож мої струни німі,
Оберни лиш страждання в відвагу
Проживати ці дні, як у сні:
Ніби знову запахло весною
До мурашок, до приступу сліз,
Ніби голос знайомий до болю
Знову кличе до рідних беріз.
І той сон дивовижна реальність,
Закрадається потай в думки.
Але мрію мою, щиру радість
Вщент руйнують останні рядки:
Легше гори зрівняти з землею,
Океан весь розлити в пляшки,
Аніж Вас повернути зорею
Хоч на відстань моєї руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605467
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 17.10.2015
[i]У родину Михайлишин з с. Липовиця на Рожнятівщині
прийшло непоправне горе. 14 липня 2015 року у зоні
проведення антитерористичної операції при виконанні
бойового завдання біля Станиці Луганської обірвалося
життя бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади, старшого
лейтенанта Миколи Ярославовича Михайлишина.
Йому було лише 23...[/i]
Сини ідуть за обрії далекі,
Не залишають звісток і адрес,
Немов підбиті кулями лелеки,
Пливуть у сивій купелі небес.
Скривавлені і спалені у танках,
Розірвані у полі на шматки…
Чорніють на похованих останках
Хрести, немов обвуглені кістки.
За ними відголосять панахиду
Тужливі дзвони, дощ і матері…
Невже зі смертю програно кориду
І ґніт життя у свічці догорів?
І, кров’ю замережана, дорога
Поміж ниток лягла на полотно…
Як мало їм відведено земного
І як багато вічного дано!..
І, мов з корінням вирвані дерева,
Лишають по собі́ глибокий шрам.
Сини ідуть тримати наше небо,
Щоб дати шанс усім новим життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596938
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 07.09.2015
«Привіт, як ти, мій любий сину ?
Я тебе над усе чекаю…
Ти – єдина моя дитина.
Тож без тебе життя немає…
Я благаю тебе, повертайся…
Все пройди, повертайся живим,
До кінця дійди, не здавайся!
По життю, як на хвилях пливи.
Обіцяю, я буду чекати,
Чуєш ? Буду чекати тебе…
Ти згадай лише слово «мати»,
Коли смуток тебе огорне.
Пам’ятай лиш про мене, сину,
Не залиш ти мене саму.
Ти - надія моя єдина !
Я твій біль весь собі візьму !
Ти лише повертайся, прошу.
Повертайся живим з війни…
Мій синочку найкращий, хороший,
Повернись і мене обійми.
Обійми і скажи : бачиш, мамо,
Я вернувся до тебе, дивись.
Моя рідна, моя кохана,
Я ж казав - повернуся живим !
Знов минають безсонні ночі,
Знову літо рахує дні.
Тільки мати закриє очі –
Сина згадує на війні.
Раптом лист прийшов від солдата:
«Вже немає в живих його…»
Посивіла з новинами мати !
Та не може і бути цього !
Лист умить полетів додолу,
По щоці покотилась сльозина:
Не повернеться вже додому
Мій синочок, моя дитина !!!
Дні минають, минають ночі.
Рік пройшов , як нема його.
Знову мати закриє очі
Й сина знову згадає свого…
Знов згадає слова синочка:
«Ти чекай, повернусь, обіцяю».
Знов сльозами наповняться очі:
Я і досі тебе чекаю... »
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591618
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 04.07.2015
Вже звично, щовечора в соцмережі,
Чужі цитати й пісні про нас.
Ти знаєш, як дотик стирає межі?
Ти знаєш, як спогад втрачає час?
Вже зовсім не дивно себе ловити,
Що я вже ненавиджу те «люблю».
Ти знаєш, як легкого це говорити?
Ти грав, я нічого з цим не зроблю!
Вже страшно задуматись про бажання,
До криків, істерик в пітьмі ночей,
Ти знаєш, напевно уже на пам’ять
Бездонність і берег моїх очей.
Вже легко зі снів тебе проганяти,
Не знати, що в них ти мені сказав.
Ти знаєш, як вірити й відчувати,
Ти знаєш, я знаю що ти кохав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588281
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 23.06.2015
На голу душу плащ, без почуттів,
Прикритися, щоб світ її не бачив,
І щоб ніхто питати не посмів,
що у думках, за ким ночами плаче.
Відвертість погляду сховає макіяж,
Сміливо чорним підведе повіки,
Немов би як і всі вона така ж,
У натовпі незримому безлика.
А дрібний крок і злет тремтливих рук,
Це непомітно, хай же так і буде.
У шумі вулиць тихне серця стук,
І врешті решт, вона тебе забуде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588653
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 23.06.2015
Так смішно вірити в мрію,
Коли на дворі зима,
Коли все холодом віє
І навіть душа сама,
Здається, що завмирає,
Закута у білий лід,
Та мрія відігріває
І свій залишає слід.
Так дивно у день зимовий
Прислухатись до весни,
І дотик тепла раптовий
Проникне у білі сни.
І знову жива надія
Без всяких сторонніх слів,
Хтось просто для тебе мрію
Крізь сніг пронести хотів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588664
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 23.06.2015
***
Мій голос стисне дикий біль,
В думках життя мені озветься,
В цім вирі творчих божевіль
я загубила щось із серця.
В сльозах солоних що тепер
До крові душу виїдають,
Для мене світ людей помер,
Нічого на землі не має,
Все пустота, усе зима
І погляд снігом замітає,
Вже може і мене нема,
А тільки смутку тінь блукає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588917
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 23.06.2015
Не треба дива ні не треба,
І слів чарівних, фраз пустих
Я просто хочу щоб це небо
Не проливало сліз чужих.
Я просто знаю -
що не знати мабуть би краще,
та пусте
я просто хочу врятувати
щось рідне, чисте і святе.
Я просто хочу попросити
У ночі сил, у віри мрій,
Я просто хочу не гасити
Вогонь запалених надій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588918
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 23.06.2015
Прости мене, поезіє, прости.
Я не зрікаюся твоєї зваби.
Мене укотре ураган настиг
Воістину вселенського масштабу.
Жбурнув зумисне від очей твоїх,
Щоби забув і аромат, і дотик,
Додавши ще – писати нині гріх,
Коли навколо – океан роботи.
І сад, і нива, грядка, сінокіс –
Усе уваги і уміння просить.
Твоє ж писання почекає, pliz,
Доки прощально закурличе осінь.
Я так уважно слухаю його,
Я і канали всі сторонні вимкнув.
-Але на твій чаруючий вогонь
Я утечу, хоча би на хвилинку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585930
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Україні
І високо нести твоє ім’я,
І кожним нервом відчувать провину,
За те, що ниций збоченець-варнак
Таки загнав ножа тобі у спину.
За те, що синє небо угорі
Безжально сипле смертоносним градом,
Що серед нас є підлі лихварі,
Які біді цій невимовно раді.
Що гине й в’яне молода краса,
І цій війні не бачиться упину,
Що світ із монстром майже сам на сам
Залишив многострадну Україну.
І доки у загравах рубежі,
Нам не годиться нити й нарікати,
Бо горе це – воно не зна межі
І стукає у кожну нашу хату.
На нас прицільно дивляться віки,
Аби пізнати дійсну нашу вартість,
Тому несім до спільних стільників
Нектар живильний духу і завзяття.
Щоби у гніві праведнім своїм
Ми, кого пнуться ставить на коліна,
Лише зідерши з тебе лишаї
Ізнімемо з душі свою провину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586957
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 19.06.2015
І прийде час. Тривоги і жалі
Нашу снагу до дна самого вип’ють.
І ми із вами мимоволі звикнем,
Що все навколо – метушня і тлін.
Що жити треба нині і отут,
І що своя сорочка, безумовно, ближче,
Що в еннім місці персональний прищик
Дорожчий всіх заявлених валют.
А потім ревно порати грядки
І лаяти всуціль чергову владу,
Виборювать на кухні вкотре правду,
Не трясучись нутром ні перед ким.
А їм і треба – нашим чоловим,
Що звикли совість на кишені мірять:
Залити сала трударям за шкіру
І – щоб не піднімали голови.
Ідем, сопем – на бійню череда…
А що дітей чекає і онуків?
Чи маєм право опускати руки
В надії на сакральне: «Аз воздам!»
Нам би громаду вічем об’єднать,
Здійняти дух і випростати спину!
А ні – забудьмо, що то – Україна,
І – нумо знов світами бомжувать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588401
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Шукаю ключ. Я загубив пароль.
І десь тут шифр забутий поруч ходить.
Скажи мені, як відшукати броду,
Щоби вернути компас «на добро»?
Вони – літа – не жалують ніяк,
Підходять завше скрадливо й раптово.
А вслід за ними тужавіє слово –
Одна з найперших болісних ознак.
А звичка ніжні струни обрива.
І пелюстки уже обабіч стежки…
І виникають потім вежі й межі,
Яких у щасних долях не бува.
То де тепер шукати первоцвіт?
Як джерело очистить від намулу?
Тих розбудити, що уже поснули
І розтопити збайдужіння лід?
…Ввійду в твій світ турбот і сподівань
І безпомильно відшукаю корінь –
Чому згубились шифри і паролі,
Чому зміліли ласки і слова.
Міцніш стерно обіруч обійму.
І коли ти відчуєш тиху гавань,
Можливо це – найщасливіше з плавань
Очистить всі загати і намул?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588358
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Страшна війна, жахлива втрата,
І біль над серцем нависа –
Свого убитого солдата
Ми проводжаєм в небеса...
Країна знову у негоді,
І кожен з нас лиш миру жде –
Він був у пеклі, там, на Сході,
Тепер у рай нехай іде.
У душах чутно плач і галас,
Бо доля – той ще режисер...
Його труну сховають зараз
У землю, за яку він вмер...
А хмари небо огорта́ють,
Блакить – лише на прапорцях –
Герої наші не вмирають!
Вони живуть у нас в серцях.
Росія нами одержима,
Її нам треба побороть.
Тож помолімось за Максима,
І хай його прийме Господь...
Ми біль у силу перекроїм,
Ми не допустим більше зла.
Він став для нас новим героєм,
Йому подяка і хвала!
Пекуча тýга через втрату
У грудях раз у раз скреса –
Свого убитого солдата
Ми проводжаєм в небеса...
[b]03.0315 р. [/b] Андрій Тофан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588394
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Кілограм мандарин...
Я сьогодні один,
Я сьогодні життя очища́ю від шкі́рки.
І чомусь у душі так багато шпарин,
Але добре, що в ній нема жодної ді́рки.
Їм гіркий шоколад...
За вікном зорепад,
І зима – не зима без морозу і снігу.
Суне в небо гілки непоса́джений сад,
І усі, хто без крил, хай звикають до бігу.
А тепло батаре́й
Так спішить до дверей,
Що й не встигну, мабуть, я зігріти надію.
Не люблю я брехню і цибулю порей,
А від милої я, навпаки, шаленію.
Ворогам, хай їм грець,
Колись прийде кінець,
І нікому із нас не уникнути смерті.
У житті я – Андрій, у душі я – борець,
І хоча ще слабкий, але досить упертий.
Аромат мандарин...
Сотні різних стежин
Вже готують мені непрості переві́рки,
А в душі моїй хай, крім маленьких шпарин,
Не утвориться більш вже ніякої дірки.
[b]25.12.2014 р.[/b] А. І. Тофан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588387
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Шовкові руки від шовковиць,
Блакитні очі від небес…
Торгує радістю торго́вець,
І топче спогади прогрес.
Було дитинство — та й немає,
СкінчИлась мила карусель,
Бо все в житті колись минає,
Неначе свіжість "Аріель".
В дитинстві ми були без гриму,
В думках — ще мінімум брехні,
І легко так складались в риму
Веселі лагідні пісні…
Не всім воно було варенням,
Не всім знаходилось тепло...
А на малюнках, мов знамення,
Строкате сонечко лягло…
А десь між мрій моїх околиць
До щастя рухався експрес…
Шовкові руки від шовковиць,
Блакитні очі від небес.
07.07.2014р. Андрій Тофан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588214
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 18.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2015
Дівчино, Воїне, Птахо,
Сонце твоє не зайшло!
Поки, кероване страхом,
Плем'я примножує зло...
Поки стриножена воля
Б'ється у клітці грудьми
І сатаніє сваволя,
Дико шматуючи мир...
Ти не здаєшся і віриш:
Правда здолає брехню!
Серце своє для офіри
Міцно закуй у броню.
Кожен борець, як месія,
Будить із рабства людей,
Бо недарма ти — Надія,
Та, що до світла веде.
Як би не видалось важко
В морі людської біди,
Дівчино, Воїне, Пташко,
Будь на льоту, не впади!
[i]Малюнок художниці Asta Legios.
На днях Благодійний фонд *Віта Дольче. Серце патріота*
видав поетичну збірку *Живи, Надіє!* на підтримку нашої
Жанни д'Арк — ув'язненої Надії Савченко. До збірки увійшли
вірші авторів з різних куточків України, присвячені Наді,
також — і цей вірш. Книга буде передана Надії через
її адвоката. Сподіваємося, збірка стане підтримкою
для нашої відважної льотчиці у такий складний для неї час.
Живи, Надіє! Ти — незламна, як Україна![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560604
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 06.03.2015
Відпалали сади смолоскипами,
Відхурделив легкий листограй,
І відлунює тихими схлипами
Обікрадений осінню гай.
До зими лиш півзойку, півподиху,
А надворі - квітнева теплінь!..
В листяній сухозлітці на сходинках
Забавляється сонячна тінь...
Розженеться руденькою кицею
І - шубовсть у шемріння сухе!
Підсолоджені ранки корицею,
Хоч повітря незвично терпке:
То гірчить ароматною кавою,
То димами з городів повзе...
Мов виделкою, віттю іржавою
Настромила хмаринне безе
Усамітнена вільха і мружиться
Від медових цілунків тепла!
Пересохла порепана вулиця
У янтарних тонах попливла.
Припаду, щоби сонця напитися,
Зачерпну, ніби пташка крильми,
Може трішки на серці розвидниться
І розвіється попіл зими.
Може, снігом густим припорошені,
Чорнокрилі примари війни
Між архівів минулої осені
Перетліють, а там - до весни
Зовсім близько, півзойку, півподиху
І півкроку лише одного́!..
О, як мало нам треба для подиву,
А шукаємо бозна-чого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535764
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 01.02.2015
Стікає багряними ріками
Згасаючий день з висоти...
Краса під твоїми повіками,
Лише привідкрий ─ і світи!
Спивай виднокола, окреслені
Довкі́л облямівкою хмар.
Хай крила, мов зи́ми розвеснені,
Обтрусять вечірній нагар.
Як мушлі, наповнені рокотом,
Вітри притуляй до щоки,
Вслухайся, як сунуться покотом
Посріблені хвилі ріки...
Як безгомінь, за́склена кригою,
Немов оживає, рипить...
І світ вибухає відлигою
На ранок у чисту блакить!
І мріється легко, і те́плиться
В тобі, мов у звитку гнізда,
Весняного цвіту метелиця ─
Як свіже вино, молода!
Як провесінь, чисту, оновлену,
Зачерпуй життя із ковша,
Бо світлом таємним наповнена,
Мов шопка різдвяна, душа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 01.02.2015
КАМЛАННЯ
(розмова з духами)
За мотивами В. Висоцького слова К. Гай
Тремтіння зникло вже в руках – торимо шлях.
Кудись зірвався і упав в безодню страх.
Чого досяг, чого не зміг – усе твоє.
Та сім нескорених вершин і в мене є.
Хитка дорога – слід у слід ступаю я.
Одна з не пройдених доріг – тепер моя.
Хай імена – хто тут поліг – засипав сніг.
Мені поламані кістки не ранять ніг.
Хто тут лежать, мене простять – нема вини.
Ніхто не знає, що чекать і – як вони,
В безодню безвісті впаду, у безпуття.
Хтось по моїх кістках пройде – це є життя.
Зникає з виду слід і час спалив мости.
Хтось заблукав, десь там – свій шлях не зміг знайти.
Як я упав і він зерном в ріллю впаде.
Та може хтось, колись, туди таки дійде.
Тремтіння зникло вже в руках – торимо шлях.
Кудись зірвався і упав в безодню страх.
Чого досяг, чого не зміг, тепер моє.
Бо сім нескорених вершин у мене є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550622
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 12.01.2015
В Україну прийшли терористи,
Хоч не мають ніякого права
І розлючено, і гонористо
Українців вбивають в загравах.
Розгромили кордон, як толока,
Космодром у Донецьку смертельний,
Градомети і танки потоком –
Схід Вкраїни у болі пекельнім.
І Луганськ, і Донецьк в сповиточку,
Там жевріють червоні зірниці…
Най болюча, гаряча там точка,
Плачуть люди і трави, і птиці.
Вмить виходить Гусак на дорогу,
Не боїться ворожу гранату,
Клекотить аж до неба, до Бога
І на поміч зве Ангела-брата.
Біль не вимовить птаха словами,
Роздивляється мудра пташина
І махає своїми крилами
З того боку, де град й танк-машина.
І, як пам'ять, в симфонії звуку
Щось клекоче, вдивляючись в очі,
Друзям-воїнам сяде на руки
Допомогу в любові шепоче.
Ніби проситься: «Не покидайте
Ви мене одинокого птаха,
Із собою візьміть, не вбивайте,
Я ж такий, як і ви, бідолаха.
Буду з вами я теж захищати
Найрідніші міста тут і села,
Своїм дзьобиком буду вбивати
Свого ворога в рідній оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550648
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 12.01.2015
ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Крізь часу спіраль" АВТОР: Оленка Зелена
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550147
**************************************************
Шумить невгамовно-байдужий вокзал,
Снують по спіралям подерті вагони,
Хтось сяде у безвість, зійде хтось в загал,
А час розсортує усіх на перони.
Лиш я залишаюсь в кімнаті чекань,
Мені ти дала: пів-замовчану тишу,
Пів-подиху стрілки, пів-присмак бажань...
Злилися у паузу - тіло залишу...
Пірну у пізнання, до сутності дна,
Лишень би достатньо знеболення й кисню...
Мовчати не стану до краплі життя,
Лиш вирвавши серце, спиню свою пісню.
Вокзал, наче світ на терезах часу,
Їм стрілочник править - годинник безжальний,
А ти все шукаєш свою Гестію*.
У натовпі душ, чи кохання впізнаєш?
У маренні присмаком скритих бажань,
Дурманно п’янієш від терпкості кисню,
Не має у світі понять: "ідеал"...
Тож марно звільняєш з полону синицю.
А час вже підходить, вицокує ритм,
Кувалдою б’є по обмідненій таці,
І гонгом лунає судейський вердикт:
Ти винен їй дерево, сина і капці!
* Гестія – грецька богиня домашнього вогнища і затишку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550280
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 10.01.2015
[img]http://miresteta.my1.ru/_si/0/90367718.jpg[/img]
Мої думки, оголені дерева,
Гілками присягають висоту
І паморозі стружка металева,
Здіймаючись, згасає на льоту.
А спогади – захекані хлопчиська ─
Вже вкотре повертають у Різдво,
Де світ дитинства, як ніколи, близько,
Де з вітром неприборканим удвох
Розхитуємо гойдалку скрипучу ─
Аж п’ятами торкаємося хмар!
На прутику різдвяну зірку кру́чу,
Усівшись на засніжений димар…
І пряники розвішую медові,
Стрічками почепивши за гілки.
Тут відлиски на шибці кольорові
Мені малює місяць від руки.
Вкладає бабця казку сизооку
В картатий вузлик: “Спи, дитино, спи…”
І серце розбігається з півкроку,
В сузір’їв позолочені снопи
Пірнає легко, тоне в мерехтінні,
Вбирає в себе зоряний пилок…
На стику часових космічних ліній
Відлунює кожнісінький мій крок…
Минуле там розсипалось, мов сонях,
Насінням перепріло в рукавах…
І тільки пам’ять гупає у скронях,
Вривається у сни мої безсонням,
Як посвіт із далекого Різдва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544847
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 19.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2014
Мама-Одеса співає з листа
почесті гідному сину.
Осінь. Зима. А пора – золота.
Бачу нову Україну.
Ту, що у пам’яті [i]понад усе[/i].
Слава їй, воїну слава!
Йдуть новобранці, і гордо несе
кожен знамено держави.
Ще улюлюкають зайди чужі,
немічні духом, незрячі.
Ой, накипіло у нас на душі.
Ворог отримає здачу.
Є атрибути героя-бійця
і амуніція справна.
Що там попе́реду і до кінця?
Де та опора державна?
Тільки немає у серці страху́.
Бог і Вітчизна із ними!
Ви́стоїмо і на цьому шляху.
Треба вернутись живими.
Лиця суворі. А усміх цвіте.
В’ється блакитне. Ярить золоте.
Ллється мелодія гімну...
Сльози прощання. Колона іде.
До генералів далеко.
Зате
з ними
уся
Україна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544012
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 15.12.2014
Не воруши, коли вже відлягло,
Коли за відчаєм прокрався в душу спокій,
Коли на зміну ночі темноокій
Несміло ледь зажевріло тепло.
Усе в тумані, мов у молоці,
І за вікном, і в храмі серця мо́го.
Та в суміші небесного й земного
Прямим шляхом змінились манівці.
Вже не питай: слова - то марнота́.
Читай мене тепер лише по вчинках.
І та, що на шляху не зна спочинку,
Хай буде світла, радісна й проста.
05.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541688
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 07.12.2014
Не стало слів.
І серця стук - єдиний звук,
Мій простір тільки дихання колише.
Той світ змарнів,
Де я не чую Твоїх рук.
Думки ж тепер складаються із тиші.
Той світ змарнів,
Де мало назви все і всі.
Слова пусті. Слова давно уже забуті.
І замість слів,
Що линуть в сотнях голосів,
Душею розлилась Твоя присутність.
В моїх обіймах,
Чи за сотні верст -
Однаково близький і просто рідний.
Слів не потрібно:
Ледь вловимий жест
На тлі із тиші більше ніж помітний.
Чи хто б посмів
Поодягати у слова
Те, що можливо тільки серцем осягнути?
Немає снів...
Думок про Тебе вже нема.
Лиш тихо зігріва Твоя присутність.
30.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540559
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 01.12.2014
Коли шум людних вулиць проникне у твою тишу,
Й ти назвешся чужим, кимось вигаданим, ім'ям,
Коли залишки мрій і бажань твої сни залишать
Й ти здасишся в полон нескінченно буденним дням.
Коли сутінки з-за вікна заповзуть і в душу,
І під гнітом чужих ідей там настане ніч,
Коли зникнуть всі "хочу" й лишаться підступні "мушу",
Методично і довго навіювані зусібіч.
Коли розум тебе полонить у свою павутину,
Коли серце в нерівнім бою з ним безсило впаде -
Ти вже втратив найважливішу в житті людину:
Так безглуздо і геть непомітно ти втратив Себе.
09.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510235
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 24.11.2014
Тулитись теплими думками
До захололих щік твоїх...
Вслухатись в те, як під ногами
Рипить, мов цукор, білий сніг...
Як десь хрумтить скоринка льоду
Під гострим лезом ковзанів!
Вдихати теплу насолоду
Терпкої кави у вікні.
Ловити цитрусові нотки,
А поміж ними - хвойний бриз:
Зимовий мікс, не то солодкий,
Не то з кислинкою сюрприз.
І упиваючись, п'яніти
Чи то від сяйва ліхтарів,
Що заливають, мов софіти,
Слідів мережку у дворі...
Чи то від іскорок гарячих
Твоїх усміхнених зіниць!..
І пресувати сніг у м'ячик
Теплом ворсистих рукавиць.
І затуляти що є сили
Тендітне щастя від завій,
Що, мов метелик тонкокрилий,
Бринить у тебе в рукаві!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539130
дата надходження 24.11.2014
дата закладки 24.11.2014
Лиш купка попелу,
та декілька книжок,
Ні орденів, ні зірки,ні медалей,
Помер не цар,
і не крутий «божок»,
Простий поет, що бачив трохи далі…
Що бачив глибше,
інше, і не те,
Що бачать у житті звичайні люди,
У сірому
він бачив золоте,
У неймовірному – таке, що завтра буде…
Він – подих мрій,
бажань,ідей святих,
Він прометей та інтелект у дії.
Тепер трибун
навіки наш затих,
Лиш купка попелу, та втрачені надії…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535646
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 23.11.2014
Була в них геройська потреба
Останній завершити крок,
Полинули душі до неба,
Під шепіт принишклих зірок.
Полинули душі до сонця,
До правди, до волі, тепла,
І кожна душа оборонця
Крізь наші серця пропливла.
Полинули душі крізь тебе,
Прийми їх, спаси, збережи,
Коли проведеш їх до неба,
Їм вічне «спасибі» скажи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538575
дата надходження 21.11.2014
дата закладки 23.11.2014
Н.Баницькій
У розпачі, шукаючи весну,
Ходила по заметах уночі…
Велику душу в схованку тісну
Запхнула,наказавши їй: «Мовчи…»
Душа зібгалась тихо у кутку,
Зронила сльози серце розтопить…
Співала пісню болісно - гірку…
Весну гукала…ту, яка ще спить…
Вона збирала квіти у букет,
І дивувалась… квіти крижані…
Від вітру їх ховала у намет..
Водою розливалися на дні…
У розпачі занурилась в сніги,
Щоб втамувати той нестерпний біль…
Десь високо сміялися боги,
Ще й кидали грайливо заметіль…
Шукала знову… розгрібала сніг…
Ось-ось…знайде…весну серед імли…
Небо упало... килимом до ніг…
То на узбіччі проліски... цвіли…
23.11.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538990
дата надходження 23.11.2014
дата закладки 23.11.2014
Одне маленьке діло ґречне
Сплануй, зроби – неважко це.
Душа барвінком розцвіте,
Якщо його зробив сердечно.
Одне у день зробить вдається –
І ти вже справжній чарівник!
Душа - не квітка – а квітник.
За рік - чимало набереться!
Комусь підтримай крила кволі,
Комусь на хліб і сіль подай.
І на землі можливий рай,
Якщо в душі – не лютий холод.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539033
дата надходження 23.11.2014
дата закладки 23.11.2014
Знов запалили свічку в кожнім домі,
Щоб душам відіслати те тепло,
Яке забрали у голодоморі,
Як вимирало місто і село…
Не так давно зростили обеліски,
Бо геноцид не визнає «москаль»,
А їх прислуги - ярі комуністи,
І нині сіяти збираються печаль…
Людей мільйони сплять по Україні,
А ще від Соловків до Колими,
Порядні люди ще живуть в Росії,
Що залишились дотепер – людьми.
Що бачили усе й були голодні,
А потім їх відправили до нас,
Де заселяли у хати порожні,
Їм снилися покійники не раз…
Теж свічі пам’яті нехай тепер запалять,
І пригадають запах колоска,
Хоч є й такі, які уже лукавлять,
І сунуть зброю знову до виска.
Не знищити вам ,прихвосні, народу,
Не витерти із пам’яті сліди,
Бо коли ми здобули вже свободу,
Захистимо, як треба, від біди.
Я з усіма, котрі відчують голод,
Шматочком хліба щедро поділюсь
Зігрію душу у голодний холод,
За їхні долі Богу помолюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538918
дата надходження 23.11.2014
дата закладки 23.11.2014
[img]http://visnik-press.com.ua/wp-content/uploads/2013/11/svichka-golodomor.gif[/img]
Моя тендітна свічечко, тремти,
Розсіюй чад скорботної печалі...
Рясніють перекошені хрести,
Як свідки мовчазні сумних реалій.
О, скільки їх за обрій відійшло,
Мов кануло у безпросвітній Леті...
Як упивалось ненаситне зло,
Смакуючи ядучий запах смерті!..
Вже не було із праху вороття,
Хати чужіли, мов порожні храми,
І спрагло так хотілось за життя
Хапатися промерзлими руками...
А що життя? – Украдене зерно,
Ним землю загноїли, мов тілами...
І не одне засвітиться вікно
В суботу скорбну тихими свічками.
Хіба буває в деспота межа
Жорсокості і підлого цинізму?
Як голосила зболена душа,
Бо ні́кому відспівувати тризну...
Моя тендітна свічечко, тремти...
За все усім воздасться по заслузі:
Одним судилось хлібом прорости,
А іншим – бур'яном гірким у лузі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538738
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Цей Всесвіт не заплаканий, о ні,
Він просто крила на зиму згортає,
Й від цього поцяцьковано- сумні,
Бентежні вишиванки небокраю.
Немов чужих обіймів давній гріх,
Строкаті дні проціджені на сито,
Й остання позолота – пізній сміх,
Кармінна сага радісного літа.
Все туманіє просто на очах,
Сивішає поволі тихо-тихо,
До канделябра проситься свіча,
Й тремтить повітря вогко від утіхи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538558
дата надходження 21.11.2014
дата закладки 21.11.2014
Над храмом золотим синіє дивне море…
Качки і гуси,чемні журавлі,
Краплини батьківщини на крилі,
Несуть в краї далекі і суворі.
Крізь хвилі ті, що пестять сни прозорі -
Ясу останню сонячних богів.
Хоч мила ряска рідних берегів,
Тополь вітрила буйні й яснокорі,
Та час леткий - марніє злота суть,
Маяк землі зрадливий і колючий,
Сьогодні штиль, а завтра неминучих,
Штормів туманних, вогкі дні грядуть.
Отож,жвавіш - хай храми піднесуть
Коли у рухах є снага й завзяття,
Й іскриста крапля сонця на крилі -
Тремка відзнака рідної землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536277
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 11.11.2014
Коли спіткнешся, думай про політ,
Не про каміння, а про світлі зорі.
Яким стрімким не був би цей кульбіт*,
Над долею твоєю Бог в дозо́рі.
Коли життя закрутить дикий вир,
Свободи смак вдихни на повні груди!
Нехай душі́ чіткий орієнтир
Убереже від фальші і облуди.
І вір собі на зло усім вітрам,
Усім життєвим пасткам і невдачам,
Хай віри непорушний світлий храм
Плекає серце мудре і терпляче.
Хай ніжний порух чистої весни
В тобі розбудить вічне і високе!
Коли спіткнешся, крила розгорни,
Спрямуй у небо невагомі кроки.
[i]*Кульбіт - переворот вперед через голову з опорою на руки.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510252
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 10.11.2014
[img]http://cs606923.vk.me/v606923008/6613/Kb-BC9Cxy1o.jpg[/img]
Волів би вітер щастя заплітати
В зелене листя ранньої весни.
Отак і я хотів би відчувати
Твої обійми теплі з-за спини.
Бо ти для мене, мов шматочок раю,
Серед весни лапатий ніжний сніг.
До губ твоїх невільно припадаю,
Що аж земля пливе з-під моїх ніг.
Пянію я від ніжності цілунків,
Та тільки тих, що память береже -
Ось так життя позводило рахунки,
Що серце досі пробирає щем.
Я сподіваюсь ти колись пробачиш
Мою невчасну, спізнену любов.
І, видно, час тепер не мій товариш -
Тебе несе від мене стрімголов.
І не знайти відради в сьогоденні,
Що так невпинно змушує мене
Забути все, любов свою блаженну,
І навіть те, що небо голубе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493138
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 07.06.2014
[img]http://cs619926.vk.me/v619926008/504f/Ov03fiiZvas.jpg[/img]
Я напевно помру від міської нудьги,
Від бетонного ґрунту повсюди.
Душу крають мені чорно-білі сніги,
А повітря міське стисло груди.
Проміняв я дерева на сірий пейзаж
Із балкону семиповерхівки,
Кожен ранок вдивляюсь - картина все таж,
А звикати не хочу, ніскільки.
Не літають у місті на жаль журавлі,
Лиш надмірно набиті маршрутки.
Ностальгійно малюю на мокрому склі
Із дитинства свого візерунки:
Ніби сняться мені серцю милі луги,
Старі липи в нічному покрові,
Білі-білі сади майоріли, цвіли -
Я там вперше зізнався в любові.
Ну а місто моє невблаганно пливе
У безодню людського провалля.
Тільки хто вбереже зубожілих людей,
Якщо більшість набита мовчанням?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501133
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 07.06.2014
[i](Валі С.)[/i]
Таке п'янке і лагідне цвітіння,
Такий квітнево-атласний розмай!
Медами ллється сонячне проміння -
Лише долоні теплі підставляй!
І набирайся міці і наснаги,
Як срібна річка сили поміж гір.
Снують хмарин густі архіпелаги,
Мережать неба синій кашемір.
Несуть весни строкаті самоцвіти,
Двінких веселок теплі кольори,
Щоб кожен ранок ти могла радіти,
Коли проллються промені згори
У дзбан душі. Хай солодко квітує
Ця світла днина, тепла і хмільна!
І хай тебе від мене поцілує
Тендітно-юна дівчинка-весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419715
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 05.06.2014
Лоскоче ранок щебетом пташиним
Пухке і біле прядиво хмарин,
Бринять на шибці росяні краплини,
Немов разки перлинних намистин.
Гнучка вербиця коси розчесала,
На сонці сушить котики-бруньки,
Дрібних калюж начищені дзеркала
Полів мережать мокрі килимки.
Янтарний промінь бавиться дитинно
Моїм волоссям, пензлем золотим
Цілує скроні: "Пробудись, людино!
Ажурний день, як лебедя, впусти
До свого серця, свіжістю п'янкою
Умийся щедро, смуту розгуби!
І хай весна тендітною рукою
Тебе торкне, як гілочку верби."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417625
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 05.06.2014
Крі́зь бірюзові скельця
Сонце, неначе лайм.
Слухаю ритми серця,
Літо в мені онлайн.
Зві́льна* сотаю стежку
Через густі лани.
Вставивши свіжу флешку,
Червень гортає сни.
Хвилі, немов позлітка,
Весело шурхотять,
В радощів - безлімітка,
Сонцю кричу: "Дай п'ять!"
Тепла його долоня
Лине навстріч моїй!
Цідить сонливий сонях
Промені поміж вій.
Крізь бірюзові скельця -
Неба аквамарин,
Між децибелів серця
Вібротони́ судин.
Шепіт морської піни
В мушельках теплих вух,
Скелі, як бедуїни,
На трав'яний кожух
Сіли лічити хмари
Крізь золотий пилок.
Проблиски, мов динари,
Сиплються між гілок.
В турці парує кава,
Наче арабська ніч.
Сонце моє русяве,
Клич за собою, клич...
Літо моє, не сердься,
Вітер у голові!
Крізь бірюзові скельця
Фарби, немов живі!
[i]*Звільна - повільно.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503438
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 05.06.2014
Дивитись, як руйнуються світи:
Усе на друзки, стрімко, до основи.
Не мовити на захист навіть слова,
Безсило споглядати, та не йти...
І втратити опору із-під ніг
Лише на мить, але й цього доволі.
Удари серця стомлені і кволі,
Та жодних докорів за те, що не зберіг.
Життя все розставляє по місцях:
У нього свій прихований порядок.
Дає печаль, за тим: дає відраду.
А ми по суті тут лише в гостях.
Дивитись, як руйнуються світи -
В минулому віджите залишати.
Попереду ще всього так багато,
Та поруч крокуватимеш не ти...
04.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503272
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 04.06.2014
Хурделить пухом тополиним,
Лоскоче листя теплий сніг,
Немов сатинові перини
Настромлені на гострий ріг.
Така хурделиця січнева
На старті літа почалась,
Аж наіндичились дерева,
А гордий дуб, могутній князь,
Набравши пуху в сиві вуса,
Примружив очі - і як чхне!..
Верба полоще, як медуза,
Із вовни в'язане кашне.
І я дивуюсь, мов дитина,
Підвівши очі в голубінь,
Де тополина хуртовина -
Поміж янтарних мерехтінь
Тримає Всесвіт у полоні -
Така ангорова, така,
Мов лагідні твої долоні,
Мов оксамитова щока!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501823
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014
Проминуле… Скажеш ти «прощай»,
Загойдає простір тополиний,
Хмарку, що ховається за край,
Аж за край далекої долини.
Поспішиш ще випити до дна,
Хміль розлуки – вечорову чару,
Тільки не потоншає вина,
Розгубивши знічені Стожари.
Проминуле… Скотиться униз,
Стліє аж на попіл до останку,
Той на двох скороминущий хмиз,
По якім поворожили ранки.
Щем тремкий сум’яттям проросте…
Чи ж були ті відстані прозорі,
В мить коли із неба, що цвіте,
Я збирав для тебе віщі зорі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491607
дата надходження 10.04.2014
дата закладки 10.04.2014
А небо гладеньке, мов льон:
Ні сивого пасма, ні хмарки.
Розхристані кінчики крон
Вистукують, ніби дзиґарки,
По світло-плаксивих шибках,
Така розпогоджена днина!
Немов павутинка крихка,
Тремтить на шовкових гардинах
З ниток золотих макраме -
Дарована сонцем відрада!
Вітрисько в сопілочку дме,
Скородить калюжні свічада,
Здіймає дрібні гребінці
І тішиться, ніби дитина!
Розплавлена крапля в руці,
А в ній - живописна картина:
Відбитий довколишній світ,
Весняні дива́ і щедроти,
І сонце - руде, наче кіт,
І в небі пташині польоти,
І росяних крапель пунктир,
І димка рожева над гаєм,
І спокій довкола, і мир...
Без миру весни не буває.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484944
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 11.03.2014
Столичні парки, мабуть, знають більше…
Чи в тому річ, що так приємно дихати?
Одвічний жовтень… Хто кого залишив?
Кому кого судилось недовипити?...
Спинився час і втомлено присів
На лавку цю, де я присяду поруч…
Де сто вітрів і тисяча світів
Зійшлись в одне і здійнялися вгору…
Згасає день. І щось в душі згасає.
І хочеться кохати цю погоду….
Лиш небо ясно-синє і безкрає
Кладе на губи першу прохолоду.
Пробач мене. За все-усе пробач.
За наше місто, що тепер незвичне…
Тепер цю осінь золотом познач,
В ній Ти і Місто – щось одне і вічне…
Самотній Київ знав, що так судилось…
Й заклякнув вітер від його величності…
А осінь, що так вчасно запізнилась,
Сховалася у саркофагах вічності…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283930
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 08.03.2014
Не потрібно мені кидать зорі до ніг, -
Дарувать ці холодні кришталі...
Принеси краще сонце - жаги оберіг,
Щоби спрага чуттів не згасала!
Не потрібно мені говорить без кінця
Перев`ялених слів про кохання...
Лиш скажи один раз: "Поєднаймо серця!" -
За тобою піду без вагання.
Не потрібно мені окружних манівців,
Я втомилась блукать до безкраю
Між оманно заплутаних довгих шляхів, -
Хочу тихої заводі раю...
У тім затишнім раї мене відігрій,
Зазирни в очі ніжно-прозірно.
Подаруй подих серця і смуток розсій, -
Щоб повірила я в неймовірне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481567
дата надходження 24.02.2014
дата закладки 24.02.2014
Коли пташині переспіви
Проткнуть ще сонний день навиліт,
І вже струмки сніготочиві
Зламати криги міць осилять;
Коли вітрів дзвінкі рефрени
Розбудять хмари білопінні, -
Затремкотить душа у мене,
Розквітнуть небом очі сині.
Коли ще сплять громи в блакиті,
І вся земля - в лататті снігу,
А променів гарячі ниті
Розбурхають стрімку відлигу;
Коли проб'ються первоцвіти
До світла в спраглому пориві,
І у м'якім омлінні віти
Розпустять листячко цнотливе, -
Воскресну я. І до розмаю
Весняних чар - п'янких, жаданих,
Порину втішно, мов до раю,
Пізнавши смак чуттів незнаних!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479651
дата надходження 15.02.2014
дата закладки 17.02.2014
Вона тобі всміхнеться, мов дівча -
Привітне, ніжне і сором'язливе!
І райдуги барвисті переливи
Замерехтять в топазових очах.
Підсніжників шовкові пелюстки
Проріжуться, мов зубики в малечі,
І килимки засніжені овечі,
Обіднє сонце пустить на нитки,
Що по вологих пагорбах крутих
Задріботять співучими струмками.
Хапайся, наче дерево, руками
За хмаровиння біле і лети!
Хай об небесно-про́ліскову гладь
Твої долоні б'ються, наче весла,
І веселкові теплі перевесла,
Як віадуки, в небі мерехтять.
Вона тобі всміхнеться, мов дівча -
Таке грайливе і блакитнооке!
І на собі її відчує кроки
Твоя ще сонна втомлена душа.
І ти до неї ніжно усміхнись,
Промов щось тепле, світле і привітне,
І день тобі мімозою розквітне,
І подихом сп'янить небесна вись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479832
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 16.02.2014
«Про те, як тиша всіх століть
безсмертних щастю вчить…»
(Вільям Батлер Йетс)
У чорноті небес блукає білий кіт –
Такий самотній серед порожнечі
Муркоче коло Всесвіту воріт,
Самотність пророкує і, до речі,
Читає позабутий манускрипт
Написаний на камені дольмена.
Менгір мовчить, а в темних нішах крипт
Монахи написали про бої й знамена
Народів зниклих і літописи важкі
Де кожна літера тяжка й черлена –
Де королі Ірландії, де кланів ватажки?
Все зникло… І нащадок збайдужілий
На шибках пальцем вимальовує: «Нудьга!»
І нарікає, що життя марудне,
Марнує дні свої і в сірі будні
Відтінок буруватий додає вина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398601
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 07.02.2014
[img]http://img-fotki.yandex.ru/get/3712/sunny-fanny.3f/0_2b82a_3912232d_XL[/img]
Зимове торочиться хутро,
Небесний виблискує льон
І сяють, немов перламутром,
Чудні ієрогліфи крон.
Збігає, дзвенить і хлюпоче
По ринві грайлива вода,
Сповзає сніжок неохоче
Зі стріхи. Густа борода
У комина вже поріділа
Овечий кожух посірів,
Затихла хурделиця біла
У м'ятному сховку лісів.
Дзвінкі канделябри-ледівки
Сльозяться в зимові вершки,
По мокрій позлітці бруківки
Дзюркочуть прудкі потічки.
І слі́пить, і милує око
Ця світла, як сон, дивина:
До лютого, мов ненароком,
Забігла у гості весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477299
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 07.02.2014
Птахо моя різдвяна,
Спогаде світлий мій!
В сивих, як дим, туманах
Снить заметільний рій.
Паморозь, мов позлітка,
Вкрила цупке гілля́.
Нащо я тут і звідки?
Лагідне янголя
Вітрові чеше гриву,
Поки той мирно спить.
Пряжу сотає сиву
Вихолола блакить.
Птахо моя різдвяна,
Там, у далеких снах
Пахне ялинка пряно,
Сни мої на гілках
Сяють, немов цитринки -
Світло дитячих мрій!
Часу дрібні пилинки
Здмухує пам'ять з вій.
Жне золотавий серпик
Пасма із димарів.
Спогади, як вертепи,
Топчуться у дворі.
Наче пожухлий одяг,
Я приміряю дні
І колядує протяг
Схлипами у вікні.
Птахо моя небесна,
Ветхі твої світи,
По відшумілих веснах
Більше не перейти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476791
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 03.02.2014
По сходах би нагору,
Та ключів нема у в’язці ,
Лиш місця порожні.
Старий, мов вечір, дід
Його зустрів,
З лиця й ходи –
Звичайний подорожній…
Міняє, сину, маски білий світ,
Що вчора бачив крізь віконну раму?
Хіба голубки сизої політ,
Яка летіла до юрби з дарами?
Оливи гілка спокоєм цвіла,
Та, мабуть, хтось хотів занадто їсти -
І дзенькнула в просторі стріла,
То чи ж могла голубка сиза сісти?
Так б`є у очі полиновий тлін,
Від вчинків, що пишалися красою,
Та не могли піднятися з колін
Молитвою сповідані святою.
Іти нагору справа нелегка…
Очима доторкнутися до Бога
У мить оту,як хрестить тінь легка -
Від тебе тінь - означену дорогу,
Подумай,сину, в’язка від ключів
Тому й пуста: не вистачає віри …
За дідом вечір весла опустив
Од неба сподіваючись офіри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458514
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 02.02.2014
Ще спить трава,
Ще добрий вітер лугу
Засів до часу в затінках дерев,
А заспаній воді і раз, і вдруге,
По берегу здається – ходить лев.
Туман-чаклун хизується собою,
Сховавши міст, густі очерети
І давню казку з ролями надвоє
На тім мосту, де «Ви» було на «ти»,
Де стільки слів розказано очима,
Де скільки раз знайомились уста,
Де літо рук з душі зганяло зими,
А під ногами чулась висота.
Та все міраж. У тій фата моргані,
Лиш злото чар, передранкові сни…
Збирає лев по берегу в тумані,
Під літній ранок залишки весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441821
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 02.02.2014
Днів Китайська стіна
і ментальна тональність
як холодна війна
пророста в ірреальність
вчора оленів пас
при полярних етюдах
нині вже папуас
розмальовані груди
в межах крайнощів теж
є прозорі джерела
без кортежів женеш
по містах і по селах
і визбируєш днів
розчепірені миті
на екраннім вікні
є місця непокриті
у кишені лежить
перем`ята плацкарта
а в очах мерехтить
неузгоджена карта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440022
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 02.02.2014
І ясність далини,
Крізь пустотливе літо,
І для качок
Очеретяний порт,
І щоки яблук тих,
Що мали червоніти,
Та уляглись
В рум`яний натюрморт
Під струнами дощів
Росте грибна сюїта,
І мружиться
Далекий сонцекрай,
Де біла зграйка хат,
русявий вузлик жита,
Мов втрачений і знов
Набутий рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439989
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 02.02.2014
Все промайне, промчиться легкокрило:
І хаос днів, і звична суєта,
Зостанеться небес висока сила,
Землі і довжина і широта.
Все промайне: образи і печалі,
Пліток гламурність і одежа мод,
Зостанеться лиш заповідь скрижалів -
Негідних вчинків вічний антипод.
Все промине: багатство й пишна врода,
І вигаданість бажаних подій,
Зостанеться лиш матері природа,
Любов і віра з зернами надій…
Шукає Фауст істини грааль,
Допоки Мефістофель бродить близько,
Три кроки… два …ще крок, а все ж, на жаль,
Окрайцю світла в темряві так слизько.
День на колінах слухає орган,
А темрява танцює і регоче.
Усе мине? Останній з могікан
П’є вічне світло з присмаками ночі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435101
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 02.02.2014
Досяжне все:
Грайливокрилий вітер,
Тонка розмова
Сонячних доріг,
І затишна міфічність
Рівних літер,
І рушники, що
Вийшли на поріг.
Досяжне все:
Ті зорі-гороскопи,
Які тремтять від
Дотиків світів,
І мова,подарована Езопом,
І борошняна правда вітряків.
Досяжне все:
Замисленість учена,
І росяно-веселий
Комбайнер,
Й медитативна
Ниточка Верлена,
Й магнітні бурі
Непостійних сфер,
І вечорово-фіалкові води,
І журавлина пісня висоти.
Досяжносте, подякую
За вроду,
Якою пригощають
Нас світи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429823
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 02.02.2014
За межами зупинок
Є і злети,
Такий собі життя
Невинний жарт,
Коли вперед
Під постріл пістолета
До фінішу летить
Надривний старт ,
Коли біжиш,оддавши
Естафету,
Назустріч іншій
Смузі перешкод,
Коли відкрив усі
Свої секрети
І вклав в майбутнє
Світлий світ свобод…
Запам`ятай :
Ота найвища НІКА
За дном поразок
Жде на тебе там,
Де сила духу
Надто завелика
На те, аби вклонитися
Штормам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422504
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 02.02.2014
Минала ніч
Прострелена і рвана,
Земля молилась
З заходу на схід,
А навкруги - одна
Велика рана,
І сивий ранок,
Ранок, сивий дід.
Здавалося ,уже не
Відживити
Оті поля, і небо,і ліси,
Від крові ріки,
Ріки чим одмити,
Чи ж не оцим осколком
Од краси?
Та ще була
Одна велика сила:
Жага життя
Робила пружний крок,
Бо хоч війна -
То попіл і могили,
Та цвів і пах
Над бруствером
Бузок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423760
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 02.02.2014
У кроці до розгадки таємниць,
Перед дверима з сімома замками
Літа спинились… Погляд падав ниць…
Не міг ключів намацати руками
змарнілий дід. Дорогами облуд,
таки дійшов до обрію надвечір,
й укляк,мов стовп – з семи замків редут,
пригасла пам`ять і зів`ялі плечі.
Йому б ковток живильної роси,
Чи в тридев`яте царство за морями,
Або ж іскрину вічної краси,
А тут – гротеск із сімома замками.
Присівши, глянув в отвір від ключа:
В кишені напівтемної кімнати
Тремтів огонь, здригалася свіча,
Й чиясь душа училася літати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476650
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 02.02.2014
Шукаючи камінчик у піску,
Тонув у млоснім жарі присмеркання,
Думки твої зливались у п’янку,
В’язку і солодкаву див ріку.
І підбирав для них ти форми філігранні.
Бо, як і всі, вкладав ти у слова пусті
Вигадливість, що буде поза гранню
Змістовного, зрадливого пізнання.
Ти істину розіпнеш на хресті,
Але воскреснуть у твоєму слові
Феєрії, незнані висоті –
Раніш поставлених вимог меті.
У скриню заховаєш вечорові,
Неначе гвіздики, убиті в стелю,
Злотисті палахкучі зорі –
Пекучі херувимів краплі крові.
І замість камінця ти знайдеш скелю;
На неї видряпаєшся, обранець,
Де осіяння вдарить в розум гірше хмелю.
Там ти забудеш про жарку пустелю.
У битві цій – останній ти троянець,
Бо ти з початку розумів всю гіркоту.
Своєї скелі нещасливий бранець:
Хто скаже зараз – ти вигнанець чи посланець?..
Лиш ти розкажеш світу правду ту.
А світ тебе ніколи не почує.
03.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472134
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 13.01.2014
О слово,над прірвою світу
Гориш,мов прозорий кристал!
Довкола зірки на орбітах
Ведуть безкінечний свій бал.
І тягнуться цілі епохи
До променів чистих твоїх,
Щоб душі зігріти хоч трохи.
А ти-наче той оберіг.
А ти під небесним склепінням,
Де часто вмирають зірки,
Гориш незгасимим промінням
Крізь довгі космічні рокИ!
Над трупами тлінних ілюзій
Ти-вічне світило епох!
До тебе в самотності й тузі
Приходить довіритись Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281440
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 05.01.2014
Коли буває важко між людьми,
Я йду до лісу говорити з Богом...
Високі сосни дужими крильми
Мене стрічають за старим облогом.
В молочне мрево дивні молитви
Шепочуть стиха схимниці суворі,
Поміж ворсинок мокрої трави
Палахкотять у душу мідні зорі.
Тут потічки, як струни золоті -
Одна за одну тонша і дзвінкіша!
У цій могутній звичній простоті
Така п'янка і кришталева тиша!..
Тут кожна голка хвойна, чи листок,
Травинка кожна - все таке знайоме...
Немов якийсь невидимий місток
Веде через нефритові хороми
Тебе до Бога. Краплею роси,
Обкуреної ладаном духмяним,
Торкає світ нетлінної краси,
Загоює твої душевні рани.
І ти летиш з холодної пітьми -
Увись, у синь, подалі від земного!..
Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438784
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 05.01.2014
[img]https://pp.vk.me/c630027/v630027407/1f25e/vB8ZHlNwdh8.jpg[/img]
[i]Озвучка: Аліна Орел
Малюнок: А. Годованець
Освітньо-культурний проект «Рідний край у словах і барвах»[/i]
Коли навчишся слухати траву
І голос лісу зможеш розуміти,
Річок дзеркальних музику живу
Та гул вітрів, подібний до трембіти...
І у простих березових листках
Уздриш легких метеликів тендітних,
А полонина в росяних квітках
Тобі ясними барвами заквітне,
Мов самоцвіти впали у траву -
Замерехтить палітрою дзвінкою!..
Коли відпустить серце тятиву,
Пробивши обрій думкою легкою...
Ти просвітлієш сонцем поміж хмар,
Збагнеш нарешті істину важливу:
Життя - такий неоціненний дар,
Таке просте і неповторне диво!
І прокричиш у небо: "Я живу!
Усе моє: ліси, поля і квіти!"
Коли навчишся слухати траву,
Тоді і душу зможеш розуміти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439248
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 05.01.2014
О, як чудово травами іти
І лагідно триматися за руки!
Лиш ми удвох і сонячні мости,
Й Едему дивовижні милозвуки!
Вже де-не-де зелений оксамит
Фарбує в охру Вершниці примара.
Зринають зблиски сонця з-під копит
І тихо гаснуть у молочних хмарах.
В шовкових косах срібного струмка
Листків дочасні тліють ікебани,
Гірського вітру лагідна рука
Куйовдить хмар повільні каравани.
Сидить на зрубі сивочолий бог,
Духмяна люлька куриться між сосен...
О, як чудово дихати удвох,
ОбрУчено ступивши з літа в осінь!..
Здмухнути в небо щастя кораблі
Хмеліти разом сонячним промінням-
Лиш ти і я у серпня на крилі
І наших рук веселкове сплетіння!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353929
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 05.01.2014
Підійди,підійди до вікна
І поглянь,які зорі яскраві!
Десь пливуть у прозорих човнах,
Тануть в небі,мов цукор у каві.
Запалімо в цей вечір свічки,
Хай іскряться вогні пурпурові!
Розчиняюсь в цілунках п'янких,
В тихім шепоті,в ніжному слові!..
В цих блискучих різдвяних вогнях
Розпливаюсь,мов крапелька в морі!
Ніч спустилася тихо на дах,
Розгубила в снігу теплі зорі...
Може вийдемо разом у двір
Подивитись,як з гір кучерявих
Місяць злизує білий пломбір,
Запиваючи чашкою кави!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272391
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 05.01.2014
Мій дощику осінній, ти прийшов,
По склі постукав лапкою м'якою.
Хтось розпоров тугий небесний шов -
Розсипалися миті супокою
Намистечком янтарним по стіні.
Вохристі блиски променів ранкових
Вогніли в наїжаченій стерні,
Мов золоті загублені підкови.
А ти стрибав рухливим кошеням
Під мелодійну сонячну сопілку:
То по дзвінких калюжах навмання,
То по деревах, з гілочки на гілку!
Летіли бризки свіжі і легкі,
Мов биті скельця сипались на друзки!..
Схилили айстри китиці п'янкі,
Немов дощу злякались, боягузки!
А ти шугав між листя і кущів,
Творив з води мозаїку прозору!..
Яке ж бо диво - сонячні дощі,
Як радість Бога в листопадну пору!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459067
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 04.01.2014
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/249/98249357_10.jpg[/img]
Немов поштар пожухлі телеграми,
На сходах час думки порозкидав,
Де я, мала, напоєна вітрами,
Лечу й хапаю зблиски у рукав.
І, прив'язавши кулькою за стрічку
Рожеве сонце, пурхаю, біжу!
Лоскоче літо променем у щічку,
Стирає світ невидиму межу,
Щоб я, бува, спіткнутися не сміла!
Цілує п'яти травка молода,
Біжить поодаль річка розімліла
Наввипередки, ніби череда.
Квітчасте плаття ситцеве лопоче
Легким вітрилом! Житні колоски,
Як вартові у полі поторочі,
У мушлі вух нашіптують казки.
А світ мені непізнано-широкий:
Десь даленіє дідів оборіг
І дріботять мої маленькі кроки,
І небо шовком стелиться до ніг!..
А там, за полем, майже на чуприні,
Статечний Бог, мов явір молодий,
Мені махає пальцем і донині,
Всіміхається крізь вуса: "Підожди!
Куди біжиш? Загубишся, дитино..."
А я, спинившись зойком на льоту,
Веселим сміхом пирскаю перлинно,
В небесне плесо димкою росту.
Міліє світ, а я собі угору,
Вже й хата наша - цяточка мала,
Вуаль повітря, чисту і прозору,
Уповиває сонячна імла.
Шумлять дуби розлогі і чубаті,
Пісні псаломні гублять у траві
І мрій моїх метелики строкаті
Прядуть у Бога літо в рукаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460067
дата надходження 12.11.2013
дата закладки 04.01.2014
День вчителя – напевно справді свято,
що окриляє світочів знання.
Але, на жаль, ще є причин багато
перетворити День на злобу дня.
Вискакує, мов чортик з табакерки,
не там, то там простягнута рука.
Зіщулившись в низьких поклонах клерку,
чекає вчитель хоч якусь цукерку
у вигляді похвального листка.
Та й те піде катюзі по заслузі.
В ранжир перетасоване в кутку
і роздане найменшим по ковтку,
з’їдять на педнараді любі друзі
на відкуп міністерському божку.
Одне багатство – це доробки власні.
Чуже виполюй, а своє скородь.
Нові програми – ті ж меню ковбасні.
Історики й алхіміки сучасні
таке хімічать, що не дай Господь.
І тільки одиниці з ешафотів
ще пам’ятають виховання суть.
Плекають мову, до вершин ведуть,
вкладають душу в юних патріотів
і правду за п’ятак не продають.
Їм доручають заходи безплідні,
щоб дорікати нишком у верхах
не так за совість, як за підлий страх...
Але вони і з цим миритись згідні,
аби добром освітлювати шлях.
Вони не йдуть в політику смердючу,
не лізуть в бійку всіх супроти всіх.
І хоч не виділялись в запасних,
та їх завжди згадають кілька учнів
в дитячих кращих спогадах своїх.
Ще двійко-трійко підуть жити з бійки,
щоб виплисти на хвилях суєти...
Не всіх навчиш із чистої сторінки.
І йдуть у світ знедолені каліки
без цілі й благородної мети.
А решта, що метатиметься всує
електоратом партій та вождів,
щось зрозуміє аж на схилі днів.
Але не пожаліє добрих слів,
коли про вічне й добре щось почує...
Учнівська пам’ять реабілітує,
приречених до страти вчителів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452925
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 02.01.2014
Хто не вертався у весняний час
за втраченими мріями своїми,
звідкіль ще оглядаються на нас
ровесниці очима молодими?
Кому смакує світанковий дим,
той знає, пригадає, зрозуміє,
як солодко журитися за тим,
чого душа сказати вже не сміє.
Про вогники лукавинок в очах
і про німе питання очі-в-очі,
про ніжність рук, затриманих в руках,
про щастя заблукати серед ночі.
Вже й обрії туманами взялись
і очі більше заслані сльозами,
а наше невгамоване колись
не поспішає розлучатись з нами.
І на останній станції життя,
коли вже не потрібні чемодани
і гаснуть невідкриті почуття,
мордують душу нездійсненні плани.
І хтось приходить у бентежні сни,
і у причільне стукає віконце,
і дзвонять дзвони у сільській церковці,
і йдуть на зміну дочки і сини,
і стрічками весільної весни
вдягається на захід наше сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408948
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 30.12.2013
Вивчаю світ. Записую доноси
на гуркіт грому в хмарах дощових.
Іде душа розхристана і боса
з торбинкою цілющої трави.
Для кожної душі свої рецепти,
включаючи дурман і алкоголь.
Від смогу в душах марний труд поета.
В житті глухих мізерна їхня роль.
Все, що було написане донині,
розвіється пилинками сміття.
Але хіба поети в тому винні,
що довгій епітафії людині,
пропащій від інфляції життя,
немає ні початку, ні кінця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413703
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 30.12.2013
Зустрінемось колись, немов сьогодні,
коли нам буде чорт уже не брат,
як обминемо камені підводні
із визначних або й не дуже дат.
Коли минуле, як безцінна цінність,
урівноважить чашу каяття,
і наша доля нам подасть на бідність
всі рештки грішних тіл і почуття.
І запанує поміж нами згода
без тіні докорів і смаку гіркоти,
і кожному в той час не буде шкода,
ще кілька кроків полем перейти.
Всі полини обійдемо навколо,
всі будяки – то біля, то навкруг.
І ближнього не зрадимо ніколи,
коли він хоч на хвильку ніжний друг.
Отак би йти сліпим крізь перепони,
надіючись, що незворушний перст
закреслює порушені закони,
і поки світ не стерли з-під небес,
в піднесеній душі почувши дзвони,
не оглядатись на церковний хрест.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455349
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 30.12.2013
І серед тисячі облич,
оглянувшись, тебе впізнаю,
хоч і надії вже не маю
колись зустрітись віч-на-віч.
І поміж безлічі жінок
навряд чи знайдеться кубіта,
яка змогла б, як ти, за крок,
за раз – на все життя зігріти.
І між зустрінутих кубіт
близьких, не дуже і далеких –
впізнати все-таки не легко
одним одну на цілий світ.
Чи доля наша неприхильна
до нерішучих і сліпих
і тільки здибає таких,
то лопає, як булька мильна?
Чи не старався херувим,
щоб пара вчасно народилась,
чи може в дзеркалі кривім
душа душі не роздивилась?
Та в нескінченності світів
монада долі обізветься,
якщо Творець обох створив,
аби жилося, як живеться,
і щоб спокійно пережив,
як подобає чоловіку,
що ще таку не заслужив,
яка була б одна навіки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461749
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 30.12.2013
Зустріч-мить, а здалося, що - вічність.
Тільки очі, що сняться тепер...
Почуттів ледь п"янка нелогічність
І минуле невдалий суфлер
Хоче знову мені нагадати
Те, що збутись ніяк не могло.
І безсоння незгадані дати
Все шепоче мені, як назло.
Зустріч-мить... повторилася знову,
Не впізнав мене хлопчик. Літа...
Може й краще, що він молодою
Пам"ятає мене все життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468841
дата надходження 27.12.2013
дата закладки 30.12.2013
То мороз, то відлига - зима
Ще слабка, не набралася сили.
Й зрозуміло - вона крадькома
Підкрадається ближче щоднини.
Це так схоже на наше життя:
То розлуки, то зустрічей сльози.
І, як хвилі, в душі почуття:
То відлига, то люті морози.
Та надія живе у серцях -
Все уляжеться, все буде добре.
Не загубляться у манівцях
Ні зима, а ні доля. І обрій
Буде чистим, і мрії ясні
У майбутнє вестимуть сміливо.
...Між краплинок дощу тихий сніг,
Як казкове малесеньке диво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467559
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 23.12.2013
А зорі тануть кубиками льоду,
А зорі знов розсипались по склі
І щось чаклують з ночі на погоду,
І білий відлиск ронять по землі.
І я бреду незграбною ходою
В безмежно біле плетиво снігів,
Де сивий дідик трусить бородою,
Намисто розсипаючи зі снів.
Де срібний іній світиться на вітах
Старих ялинок,сосен і модрин,
І сонний місяць,маревом сповитий,
Мов зачепившись за старезний млин,
Примружив очі й сонно позіхає,
Де цілу ніч в нестоптаних снігах,
Старий мороз із тріскотом блукає,
Розвішує бурульки по дахах.
І так на серці затишно,безсніжно,
Так любо йти і дихати теплом!..
І свіжа хвоя тулиться так ніжно,
І пахне ніч морозяним Різдвом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269086
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 20.11.2013
Зимовий вечір.Із плениць хатинка
Десь на краю забутого села...
Бринить на склі шовкова павутинка,
Що на морозі сріблом зацвіла.
Біліє двір.Засніжені верети
Мережать дрібно заячі сліди.
Самотній комин, сажею затертий,
Покашлюючи, видихає дим.
А в хаті тепло, розгуділась пічка,
Колише тяга полум'я живе.
На столику стікає воском свічка,
Побіленими стінами пливе,
Розгойдуючи відлиски шовкові,
Немов троянд розмиті пелюстки...
Скупались очі, ніжно-волошкові,
У темно-карих, як вогонь палких!..
Холодний місяць мружиться спросоння,
Пірнувши в хмару, наче під рядно...
І я, втопившись у твоїх долонях,
Смакую щастя сонячне вино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309977
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 20.11.2013
(до трагічних роковин аварії на ЧАЕС)
Мов журавлі, що згасли в піднебессі,
Блукають душі тих, що на землі
Не дочекались буйноцвітних весен
І полягли в урановій імлі...
Мов журавлів очікує природа
Своїх людей з незвіданих країв,
Мов не торкнулась атомна негода
Отих п'янких покинутих садів.
О, як вони духмяняться врочисто-
Лише б радіти щедрим тим дарам!..
Квітуча гілка сяє променисто
І прихиляє сонце пелюсткам.
Колише вітер гойдалку скрипучу,
Що вже від часу мохом поросла
І так оту колиску туга мучить,
Що у дворі затихла дітвора...
І з-поміж гілля зиркають хатини,
Крізь биті шибки дихаючи в світ,
Чи хтось з рідні додому не прилине,
Чи не торнеться до німих воріт.
П'янкі сади аж гнуться від розмаю,
Аж доторкають спраглої землі...
Вони, мов гнізда, віддано чекають,
Із того світу рідних журавлів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333305
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 20.11.2013
З вузьких стежок складаються дороги,
прокладені блаженним у імлі,
а для трудящих – прямо по землі,
де всі спішили, аж підбились ноги,
щоб від роботи мати мозолі.
Пішли вперед всі піонери людства,
щоб залишити на землі сліди
на всіх прямих дорогах братолюбства.
На всіх кривих чекає самогубство –
армагедон суспільної біди.
Ідемо разом, поки всі окремо
не будемо вже застувати дню.
І всі незвані й обрані несемо
нечитаного повний оберемок
на капище жертовного вогню.
І кожен буде мати по заслузі.
І щось густоволосе у СБ
на глум бритоголовому катюзі
накреслить у майбутньому союзі
для всіх в клітинку небо голубе.
Ото ж, чого колошкати буденність?
Живи собі, як мріялось колись,
і думай, що придумали писемність,
аби ніхто на старість не журивсь.
Приходять вірші? Це твої скрижалі
по сірості розплесканих чорнил,
і в цій калюжі відпливай все далі
на човнику без весел і вітрил.
Малюй словами втрачене й забуте,
що ледве мріє в синій далині.
На небесах ми десь повинні бути,
якщо земля сказала твердо, – [i]ні[/i].
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459925
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Гірко ковтати розчарування,
Пережовувати приниженння.
Кажуть, що ти, Боже, завжди з нами,
Та чому так далеко, Всевишній?
Градом змерзлим розбризкую сльози,
Як каменюка, здавлюють серце.
Господи, завжди сяяла сонцем,
У вічне добро вірила вперто
То чому ж у польоті до неба,
На шляху до мудрості й істини
Різко обрізано крила, леле,
І так у душі напаскуджено?
Я кричу, роздираючи космос,
До тебе звертаюсь у відчаї,
Бо нема біля мене вже зовсім
Таких, що уникли би розпачу .
Ані я сама, ані інший хтось
Неспроможний це розтлумачити:
Як нетлінним, Великим розумом
Тут керує пітьма небачена?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458510
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
[img]http://amore.4bb.ru/uploads/0000/39/7f/207567-1-f.jpg[/img]
Ну, і пощо загубленим листком
Тебе сюди заніс осінній вітер?
Над захололим бронзовим ставком
Гойдаються вербові довгі віти.
І ні душі довкола. Візаві́
Тривожна осінь. І холодна пустка
Ковтає сонця відлиски живі,
Що застигають у янтарних згустках...
І рій думок, гірких розчарувань,
Невже душа на світло обміліла?.
О, не чекай від когось покаянь!..
Поглянь: тополя листям облетіла,
Хіба ж вона за втрату дорікне,
Мов злодію, терпкому листопаду?
Відомо їй, що й осінь промине,
Що принесе омріяну відраду
Нова весна. Зав'яжеться життя,
Бруньки розкрилять листячко зелене.
Хіба й тобі не буде вороття
У ці квітнево-ніжні гобелени?
Не дорікай, змирись і відпусти
Минулі втрати, мо' здобудеш більше.
Стоять дерева, голі, мов хрести,
Та сонце їм виблискує ясніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458461
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
Не вслухаюсь в слова пісень.
Тільки музика серцю грає.
То занурить, то піднесе,
Спалить душу та й догорає.
Як мелодія – то без слів.
За собою позве й розкаже.
В напівмаренні, в напівсні
Сум і радість на неї ляже.
Поєднаються у потік,
Мов струмочки весняні, звуки...
В них кохання, що вже навік,
В них і зустрічі, і розлуки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458171
дата надходження 02.11.2013
дата закладки 02.11.2013
Так, все було,
Усе було колись -
Добро і Зло, які в одне сплелись,
Як інь та янь у вічній круговерті
Життя і Смерті...
У лоно дня
Тінь ночі проникає,
Люд навмання
Блукає в лабіринтах,
Що Хтось колись
Для нас воздвиг... Інстинкти
Штовхають люд у прірву
(Чи до неба?) -
Хто в що з нас вірить,
В чім кому потреба...
Комусь кінець -
Для іншого початок,
Новий виток углиб бездонну Суті.
Мабуть, Творець
Нас праг чогось навчати,
Чого? - збагнути б....
Неосягненна логіка життя,
Я - цілий всесвіт,
Всесвіт - сонми Я,
Які сплелись в єдиному пориві.
Життя - це Диво!
Якщо збагнем,
Як сон вроста наскрізно
У яв людську - це справді дивовижно!
А як вростає Хтось у твою душу -
Ти це відчув вже?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409631
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 02.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2013
Життя це тут, сьогодні, нині,
А не десь там, колись, мабуть,
Не мерехтливі темні тіні,
Що з невідомості ростуть.
А ясні обриси і цілі,
Щоденна праця клопітка,
Терпіння чаші спорожнілі,
І Віри кладочка хитка.
Життя – це вільний подих вітру,
Це ранок, сповнений надій,
Це виклик і Землі, і Світу,
у кровообігу подій.
І кожна мить спливає в Вічність,
Нема в минуле вороття,
І тільки думи пересічні
Ще повертають до Життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457934
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 02.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2013