а я все така ж самотня
мовкчи дивлюсь на воду
меланхолія
і вітер
божевільно
пахне цвітом.
а я все така ж не потрібна
бачу тебе
підходжу й торкаюсь
галюцинації
ти зникаєш
від мене втікаєш.
27.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577328
дата надходження 27.04.2015
дата закладки 27.04.2015
Дощ на асфальті зранку танцював,
Під парасольками шукаючи людей.
Кидався в ноги, в очі зазирав,
У шумі вулиць, спокої алей.
Та люди поспішали хто куди.
Здебільшого з незрозумілих справ.
Калюжі обминаючи води,
Що на асфальті дощ намалював.
І він ображений струмками кудись біг,
Несучи поміж бруду та сміття,
Загублені людьми сенси доріг,
Та в поспіху забуті почуття…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535727
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
[i]
Ты сказал мне, что небо сегодня ужасно унылое,
чтобы это увидеть - я вышла за дверь на минуту -
студенистое тело медузы по небу скользило,
веществом сифонофоры было отравлено утро.
И ни снег , и ни дождь - вниз летел и отстукивал реп,
календарный декабрь пропойцей падал на спину
в рыхлый снег на дороге. Я всё же ответила: - Нет,
это небо - достойнее аукционной картины!
Ты сказал мне, что жизнь - череда самых скучных ролей,
что мир катится в пропасть и ангелы нас не спасают,
чтобы это проверить - я трогала цвет орхидей,
бархатистость у тонких петалий изящных красавиц.
Ты когда-то дарил их, увлёкшийся в нежнейшие будни,
забирая другие - шутливо взамен лепестки,
задыхались до боли их полуоткрытые губы...: - Нет,
цветы умирали, но вновь воскрешались в ростки!
Ты сказал, что любовь - это выдумка, радужный бред,
что тела на земле вечно ищут слащавые гаммы,
что нет более зыбкого чувства, чем хрупкий рассвет,
где мужчины и женщины - суетны и полигамны.
Чтобы это расслышать - я молча смотрела в глаза,
есть ли в крапинках вечного циника маленький признак:
- Нет , ещё не утихли внутри у двоих голоса, только
что же тогда между нами - любовь или призрак?
День прошёл как обычно, медузу сменила луна,
щедро выплеснув звёзды колючие в синее блюдо,
я тебя напоила собою до пьяного сна ........................
Ты вдруг тихо сказал: - Небо - сказочно, жизнь - это чудо!
Ты сказал мне, что лжёт календарь и статистика лжёт.
Ты сказал, что весна в декабре - это быль городская.
Ты сказал, что любовь - это самый счастливый полёт,
ты сказал ... и уснул, не услышав ответное: - Знаю...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534985
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 06.11.2014
Я ведь не плачу когда мне делают больно.
Я ведь не плачу когда умирает листок.
Трясутся руки.Предел.Довольно.
Вянет цветок.
Под темным навесом
Бог - кофе.
Стресс - учеба.
Родная остановка.
Посиди со мной,поговори со мной.
Странные мысли разгони рукой.
Тучи осенью совсем не тучи..
Злые всадники с черным мечем.
Да,время не лечит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533769
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 06.11.2014
Ось і не пишуться вірші.Нехай.
Видно,душа натомилась і плаче.
Сльози знов сліплять і літер не бачу.
Я пила довго з дощем теплий чай.
Ось і не пишуться вірші.Кому
Я б ще хотіла їх знову читати?
Права не мала тебе я кохати...
Ти не залишиш мене знов саму?
Ось і не пишу...Сірезне буття...
Сум переїхав до мене пожити.
І на папері ми будем білити
Вірші,у котрих заберу життя...
________________________
Відболіло.Відбілило
Літо сивину.
Я для осені складала
Літери в весну.
Я для неба засівала
Зорі аж за край.
Як тебе я покохала,
Що на землі рай?
Відгромило.Віддощило.
Вітер обривав
Мої крила,що носила,
Коли ти не знав.
На шматочки розриває
Тіло й душу рве
Вітер старий,коли каже:
Любов не живе...
Відлітала.Засівала
Зорі.Ти збирай...
Іще вчора я гадала,
Що на землі рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531318
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 21.10.2014
Посвящается другу.
Ты уходил,ты уезжал,ты улетал
не попрощавшись с летом.
И вещи собраны.Ты едешь на вокзал.
Уже приехал.Куплены билеты.
Не захотел,не замечал,не разглядел,
что за окном трамвая горько плачет лето.
Оно в слезах бежало за тобой.
Ты уезжал.И куплены билеты.
И солнце улыбалось,обнимало,
целуя губы и твоё лицо.
Но ты не замечал.Не вышел из трамвая.
Не возвратился в дом,оставил ты его.
И ветер закрывал твои ворота.
И вырвал с рук твой купленный билет.
Но ты уехал.А цветы,деревья
стояли и смотрели тебе в след.
Грустило лето тёплыми дождями.
В лесу росли грибы.Ты их любил.
И падали на землю яблоки с тех яблонь,
которые ты с матерью садил.
Теперь ты далеко.Тебя я не увижу.
Но в памяти остался ты со мной.
И у тебя всё есть,но в снах ты часто видишь
то лето,что бежало за тобой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531302
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 20.10.2014
Обними меня силою мысли,
далеко друг от друга с тобой.
И часы словно в небе зависли,
не хочу оставаться одной.
Поцелуй своим мысленным взглядом.
Улыбнись, знаю ты где то рядом.
Верю, время придет - ты вернешься.
Нежным шепотом звезд улыбнешься.
Мои дни, словно капли дождя, пролетают.
Я надеюсь, что встречу тебя, ожидая.
Ты мне снишься все время ночами.
И я верю в любовь между нами.
Как хочу прикоснуться губами
к твоей нежной красивой щеке.
И обнять даже не понимая,
что всего лишь приснился ты мне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530275
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
[b]За что скажи ты мне на милость?
Такие судьбы у ребят
За что кровавые могилы?
Копаем землю всю подряд
Зачем война пришла на землю?
И за какие те грехи?
Что убивают дочь и сына
За что? На милость ты скажи?
Коль нам грехов такая плата
Коль так свободу добывать
Ты помоги нам в час заката
Любовь на сердце удержать
(С)Надин Буре[i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530285
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
І я ніколи, напевно, не напишу власної книги. Не буде увіковіченої історії одного кохання чи трагічно прожитого життя. Писати ж розповіді з себе – це, фактично, теж саме, що вести щоденник. Ти думаєш, мені просто немає з чого писати? Думаєш, що у моєму житті немає кохання й емоцій? О, друже! Та у мене цього настільки багато, що…
Крапки посеред речення ставити важко. Особливо, коли розумієш, що усі слова варті уваги, та водночас – а навіщо їм про це знати?
Я люблю лимон із цукром, а ще гарячий чай. Квіти мені дарують рідко, тому улюблені змінились із білих лілей на ніжно-рожеві трояндочки. Що б це могло означати?
Вартість запилюжених фотокарток з кожним днем зростає в рази. І ти здогадуєшся, напевно, чому? Там де дитинство – завжди щастя, безтурботність і доброта. Там, на фото, у минулому, усе це є, а тут? Що є у нашому з тобою житті крім зради, жорстокості, ненависті і байдужості? Навіть правди немає, але ж ми відверті? Ми відверті з тобою, бо тільки чесна людина може не приховувати свою злість та ворожість. О так, це єдине, що залишилось в нас із дитинства.
Пройде ще рік, а потім два й три і ти – будеш іншим. Та й я буду іншою. Ми усі станемо іншими людьми. Будемо зухвалі і ввічливі, добрі й злі, мілкими в закапелочках душі й величними – ми будемо старшими.
І я ніколи, напевно, не напишу власної книги. Не буде увіковіченої історії одного кохання чи трагічно прожитого життя. Писати ж розповіді з себе – це, фактично, теж саме, що й… Так, крапки посеред речення ставити важко. Особливо, коли розумієш, що усе вище написане таки твоє, таки істина. Так, твоя особиста істина.
Можливо я ніколи не напишу власної книги, та це не смертельно. Смертельно, коли проживши життя розумієш, що у ньому так і не було тієї історії кохання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530284
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
́Лиш не кажи,що все уже минуло,
Не вірю я,чи вірити не хочу,
Моя печаль лиш тільки-но заснула,
А ти їй знову розкриваєш очі.
Та ж не буває так,щоб все пройшло безслідно,
Душа людська—найкраще в світі сито,
Бо відкидає з часом все нерідне,
І залишає те—́ без чого не прожити.
І всі стежки мої ведуть до тебе,
Де б не була́, і що би там не бу́ло,
Безсилі люди і безсиле небо,
Коли не забувається минуле...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461347
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013
А ти усе ще рідний? Доки?
Така душа дурна, аж ну!
Це вже не скарга, і не докір,
А щось таке, що й не збагну…
А ти усе ще рідний.
Нащо?
Один лиш подив від людей!
Моя душа, дурна й пропаща,
Усе пручається з грудей.
А в долі дуже мало рясту,
І подарунків лиш на гріш.
У долі можна тільки вкрасти,
І то лиш крихітку, не більш.
Таку собі дрібну дрібницю,
І непотрібну, і смішну,
Але вона й за те помститься,
І так помститься, що аж ну!
А не кради ніде й нічого!
А не кляни своїй судьбі!
А не проси ніколи в Бога
Нічого зайвого собі!
Не шарпай совість в різні боки!
Кажи: що сію, те і жну!
А ти усе ще рідний…
Доки?
Така душа дурна, аж ну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445200
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 25.08.2013