Задача с шестью миллиардами неизвестных
Все, из которых нули
Одной головы мало, чтобы повеситься
Другие удалил
На орден жалко дырку в костюме
На завтра жаль прошлый год
Вас завтра всех выпускают из тюрем
И я забиваю вход
Цыганка с картами, дорога дальняя
Думаете, я что-то не успел
А, что успевать, если жизнь - это только способ существования
Белковых тел
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132903
дата надходження 06.06.2009
дата закладки 20.10.2013
Мені якби не вельми добре
Я хвора, і явно, це надовго
Забагато пустих балачок
Згорівших свічок
В мені крик ваших сварок
І дзурки посуду розбитого в мені
Так ніжно помістилось все в моїй душі -
Пишу вірші
Так боляче, що ви всі ниці
А думки куці
Свинцевою важкістю лягають на папір
Все так як ти хотів? Цього хотів?
Сорочку пом*яту скидаєш долілиць
Не бачиш лиць
А втома полонить думок перебіг
Переступаєш мій поріг, і розумієш -
Вдома ти
Не йди, будь ласка, більш не йди
Віддам що хочеш - забирай
Моє повітря, сни думки
Всі книги, диски, фотокартки
Тільки не залишай мене на пустоті
Все, що потрібно - ти
Що маю - ти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455545
дата надходження 20.10.2013
дата закладки 20.10.2013
Будьте моим вдохновеним,
Чтобы свершалась игра
Листьев осенних падения
С лёгким отрывом пера.
Будьте моим вдохновением,
Я заплачу Вам вдвойне.
Мчите по главной артерии,
Жизнь раскаляйте во мне.
Будьте моим вдохновением,
Ручкой рисуйте у строф.
Свейте из клеток растение,
Мне хватит и сорняков.
Будьте моим вдохновением,
Север взывайте и юг.
Радуйте их притяжением,
Только не зыбким, вовсю.
Будьте моим вдохновением,
Морем и чайкой над ним.
Чтобы она в песнопении
Не обронила свой нимб.
Будьте моим вдохновением,
Катером иль кораблём,
Дабы не знал он крушения,
Загравирую на нём:
"БУДЬТЕ МОИМ ВДОХНОВЕНИЕМ",
Самой живой из стихий.
Слёзы утратят значение
И просочатся в стихи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454357
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 20.10.2013
Мне иногда очень хочется закурить
(Знать бы что ты ощущала, вдыхая тот едкий дым)
И говорить с тобой обо всём, говорить, говорить,
Мама, ты знаешь: пофигу всё молодым
Можно транжирить годы, и жить легко,
Лишь иногда вспоминая, что где-то ты ждёшь меня
Кто бы тогда поверил в это дальнее "далеко"
Где не сумею привычно тебя обнять.
И фотография. - Лет тебе там, как мне,
Ты молода и улыбчива, невесомо легка.
А у меня неоконченные дела на земле
И ничего не простившие облака...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451914
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 01.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2013
Вона обернулась і пішла, забравши з собою своє риже волосся за яким я любив спостерігати. Я боюсь що це може стати черговою сопливою історією кохання. Знову дзвонитиму посеред ночі, згадуватиму як ми ходили пішки на вокзал зустрічати вигаданих друзів, махати людям у вагонах проїжджаючих поїздів і як раділи мов діти коли знаходили напівпорожні вулиці де можна було пообніматись.
- Ех, – кажу про себе якомога голосніше. Так аби перекричати біль. Навіть жити не хочеться. Вмерти би, тут і зараз. Хочу щоб вона плакала, от я собі навіть уявляю, як вона плакатиме на моїй могилі, над моєю труною. От тоді побачить кого вона втратила.
- Тьху, сопляк. Та в тебе таких буде ще тисячі, ну добре, може сотні, а як не сотні то десятки так точно. Тому, не кремпуйся. – Лапаю себе на думці, що це схоже на шизофренію.
Музика повинна допомогти. Радіо львівська хвиля, якесь таке дороге як померлий родич. Погода, привітання з днем народження та освідчення в коханні, музика, нові пісні… хочу зрадити думці про неї. Потрібно буде напитись сьогодні і переспати з кимось, хто вона така, щоб мене першою кидати. Де той сраний тролейбус. Во, во вже їде, супер…
Тролейбус повільно пригальмував біля ніг хлопця, оранжевими вогнями замигала цифра 9 і двері відчинились.
- Швидким кроком влетіти і сісти на вільне місце, все, можна забуватись і намагатись задрімати, адже їхати ще довго.
Хлопчина сів на останнє вільне місце поблизу вікна, біля якогось старенького. Чомусь той теж був не веселий. Сонце повільно повзло на захід. До приходу темряви зоставалось пів години.
***
- Мені вісімдесят п’ять, а я все ще ходжу за покупками, вигулюю собаку внука (навіщо було заводити собаку, якщо з нею ніхто не гуляє?), допомагаю вчитись онучці, завжди отримую на горіхи від дружини, за те, що забуваю придбати необхідну кількість яєць, на мене гарчить навіть собака, коли я їй випадково забуваю покласти їсти, або кладу недостатньо. Сьогодні мені виповнилось вісімдесят п’ять, а мене навіть ніхто не привітав. Ну, і скажіть навіщо так жити? Сьогодні я зробив собі подарунок, я пішов з дому. Може вмру на вулицях міста, переїде трамвай чи кинусь під потяг, мене не довго шукатимуть. Мабуть, поховають раніше ніж я насправді помру. Ну і гаразд, за те не будуть витрачатись на похорони.
А колись моєю підтримкою була дружина, ми познайомились з нею на вечорницях. Пам’ятаю, на ній тоді були сині туфельки, тільки від майстра і довга на збірочку сукня з голубенькими квіточками. Не можливо було не закохатись в цей образ: довге чорне волосся, сірі очі, пухлі губи, червона стрічка в волоссі, а ще вона пахла квітами. Я й закохався, побрались, народили дітей, онуків, але все життя гаркались, жили як кіт із собакою, думав народяться діти вона матір’ю доброю стане, і за тим й як дружина покращає. Матір’ю таки стала: хороша, добра, до дітей лагідна, а на мені зривала злість. От, на старість літ не витримав, пішов. Да простить мене Памбіг.
Старий чоловік сидів на останньому пасажирському кріслі в тролейбусі. І про щось сумно думав, а його палиця тим часом відбивала якусь до болю знайому мелодію. На одній із зупинок до нього підсів юнак, теж сумний, невеселий, стурбований. Ось так вони і їхали, як минуле і майбутнє однієї особи.
***
Біля поручня стояв хлопець років тридцяти, і про щось в’яло перемовлявся по телефону.
- Кать, ну не можу я, чесно. Давай через кілька днів зустрінемось.
- …
- Та чому не хочу тебе бачити, просто без настрою.
- …
- Я тебе люблю, котику. Потім все розповім. Гарної прогулянки.
Дивна і коротка розмова. Хлопець не намагався оправдуватись, але по всьому було видно, що йому дуже важко. Дихати важко. Він намагається стримати сльози, дихати, дихати, просто дихати…
- Хочу померти… Вона мене не прийме з раком. Вона завжди казала, що їй потрібен здоровий чоловік, вона хоче дітей, внуків. Вона своїх хлопців кидала за те, що ті були не настільки здоровими як їй хотілось: грип, застуда, поганий зір, проблеми зі шлунком. Ні, вона не така, їй потрібна поруч людина з абсолютним здоров’ям. Навіщо я їй такий буду? А без неї життя не миле. Можливо не варто було іти до лікаря, в мене ж лише були головні болі, трішки голова паморочилась, руки трусились, іноді я бачив померлу бабцю, але то було не страшно, Катя навіть не помічала того, я говорив, що втомився на роботі. Тепер назад дороги немає. Я й так помру, рак майже не виліковний, а якщо й виліковують, то я буду лисий, худий, з блідою шкірою, а найголовніше, потім мені не буде вже для кого жити. Краще померти зараз…
За такими думками мужчина не помітив як впустив барсетку на коліна хлопця, який слухав музику в своєму мп3. Той розплющив очі і чоловік побачив сльози.
- Мабуть теж проблеми… - подумав чоловік років тридцяти і глянув на старенького дідуся біля вікна.
***
- Замахала та музика. Не хочу тягатись з тою скрипкою, як дура. Краще б гуляла зараз с Федькою та Іркою. А ще новий сезон Ай Карлі почався. Дурна мама, дурний тато, дурна скрипка. Треба буде спалити скрипку і ноти разом з нею. З мене Федька сміється, що я буду скрипачкою, а в скрипачок носи довгі, як смичок. А то знаєте як неприємно чути від Федьки, тим більше він під час того дуже боляче смикає за волосся і язика показує. Не хочу скрипку, не хочу. Вот, зараз вийду не вулицю, а мене машина зіб’є, через те, що скрипка важка і я не встигну дорогу перебігти. Мене відвезуть в лікарню, мама запитає що сталось, я розповім, що мене збила машина, бо в мене була важка скрипка і все. Вона більше ніколи не посилатиме мене не музику. Я вийду з лікарні і піду гуляти в двір, і той дурний Федька не буде казати, що в мене ніс буде як смисок довгий. Фєєє, і взагалі, не бачила я таких носів.
Дівчинка років дев’яти поверталась з музики. На її обличчі сяяла якась підступна усмішка.
- Напевне придумала, як причарувати хлопця з паралельного класу – подумав дідусь глянувши на дівчинку. Яка сиділа навпроти нього. – Моя онука теж зараз тільки про кавалєрів і думає. А вона вона приблизно віку моєї Маринки.
***
«Сьогодні у Львові, о 20:10 на перехресті вулиць Городоцької та Степана Бандери джип зіткнувся з тролейбусом номер 9. За попередніми даними загинуло четверо осіб: чоловік років вісімдесяти, на грудях шрам від операції (в руках тримав палицю), чоловік тридцяти двох років, в барсетці знайдено паспорт на ім’я Ковальова Генадія Романовича, 1981 року народження, студент Львівської політехніки Казимир Ярослав Ігрович, 1993 року народження та дівчинка приблизно десяти років, в руках в неї була скрипка. Усіх, чиї родичі могли бути в той час у трамваї номер дев’ять просимо повідомити за…»
/
- Мамо, тут в новинах розповідали про чоловіка, він на нашого тата похожий. Дзвоніть, я тут номер записала…
- Ото дурак старий, казала ж я йому, щоб не йшов по ті макарони. Чого він поперся тільки тим трамваєм?
//
- Ігоре, це Оленка, точно Оленка, серцем чую.
- Не кричи, все добре. Це не Оленка, все добре, ми зараз зателефонуємо і взнаєм. Що це не вона. Іринко, все добре, зараз, зараз…
///
- Слухай, Кать, що там говорять, підкрути. Ух ти ж йома-йо. То ж Гєнка. Ти ж з ним говорила п’ять хвилин тому.
- . . .
- Кать, Кать, не плач, може то помилились. Давай подзвоним. Кать, чуєш, не плач.
- Я вагітна… Як я тепер без нього?
////
- Мірка, Мірка, бля, тут походу про твого Славка говорили.
- Про якого в дупу Славка, ми з ним розійшлись, ти що забула? Я говорила тобі тільки що!
- Та він походу того?
- Що того, він вільна людина, най робить, що хоче. Хоче по бабам, а хоче най з дружками зависає, мені то що до того? Хоть най здохне.
- Та він і здох походу!
- Ти серйозно?
Руда дівчина підбігла до телевізора. Постукала його по боці й прислухалась до повідомлення: «…студент Львівської політехніки Казимир Ярослав Ігрович, 1993 року народження та…».
- Галь, як так? Він не міг! Він не міг! Він не мі-і-іііг!
- Дурьоха, не плач, не плач… Подзвони Валентині Сергіївні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445830
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 28.08.2013
Єва купила радіо: перемикала станціі.
Єву сьогодні зрадили – Єва впивалась танцями.
Єва блукала стінами в пошуках зони доступу –
Єву сьогодні кинули! Єві зробили послугу!
Єва купила радіо і босоніжки кітчеві. –
Єву сьогодні зрадили! Єві втрачати нічого!
Краплі над парасолями Єві здавались віщими. –
Єві зробили боляче, Єву сьогодні знищили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376233
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 26.08.2013
Вже не ті. Може я. Може ти.
Повернути минуле не зможем ніколи,
Лиш, прийнявши уроки життєвої школи,
У новій іпостасі себе віднайти.
Може я...
Може ти...
Вже не ті. Може ти. Може я.
Так завжди: під небесним склепінням
Час приходить збирати каміння.
Натрималась його вже земля.
Може ти...
Може я...
Ні, не ти і не я.
У життя каламутній воді
Ми шукали не того, не там й не тоді.
Просто в кожного доля своя.
Не твоя...
Не моя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445307
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 25.08.2013
Таке відчуття, що забув удома ключі,
Або ще гірше – забув, чи закриті двері,
До мене верталися із колишніх усі,
Хтось у квітні, а хтось в спекотному червні.
І я приймав їх за стіл,
Хоча вони просилися у постелі,
Їхня сталева гордість перетворювалась у акрил,
І вони обнімали мої солдатські шинелі.
Напували своїм поглядом так,
Що мені здавлювало пульсуючу сонну,
Їхні пальці у поцілунку готові вирвати мені карк,
Якщо я не прийму їх муки в свою долоню.
Але де ж ви були, коли мені було зле,
Коли кашляв сумлінням між поліклінік, і між лікарень,
Коли передсердя зупинялися: то ліве, то праве,
Коли стаціонарний січень переходив в амбулаторний травень.
Де ви були, коли я не міг писати вірші,
Коли засохли чорнила, і навіть осінь була морозна,
Коли я ходив по воді, але не ходив по траві,
І я знав, що хочу, але не знав, чи можна.
Отож бо й воно. Не тягніться за мною, бо жарко,
І я люблю птахів із новим подихом крил.
У мене в серцях війська Ганнібала Барки,
У вас у душі – розведений сталлю акрил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444979
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 23.08.2013
Да пребудет просящему — жажду его утолить,
да хранит уязвлённый — за пазухой свой мегалит,
обнажённому телу найдётся нехладное тело,
за которым обрушатся память о страхе, и страх
— да погибнет крошась, да рассеется в тёплых ветрах... —
да останется то, что ты ныне забыть не хотела...
Всё проходит, поскольку проходит... и это — пройдёт
и растает, как в небе над Гренгелем твой самолёт,
на который тебе у судьбы не найдётся билета.
От бензиновых выхлопов — веришь? — осипла Москва,
в ней всё так же лысеют деревья и жухнет трава
от жары и безводья в конце разъярённого лета...
Вознесенский давно откричал в политехе: "Я — Гойя!.." —
паранойя в Москве... остаётся в Москве — паранойя...
21 августа 2013 г.
19:10(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444614
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 21.08.2013
Я несла тебя в себе, сквозь годы
cлепо блуждая по мокрым и шумным улицам
не ищу от тебя свободы,
как земля, что вокруг солнца кружится.
Наши темы так быстро исчерпаны
повседневность разговоров покрылась плесенью
жизнь остановлена и прервана
непоняты друг другом, смешной нелепостью.
Без тебя мучительно больно
впитывать дневность убийственной обыденности
ждать скажи мне сколько
тихая моя печаль, если можешь, прости…
Не выворачивай наизнанку
не уходи навсегда оставляя лишь горечь
открыта для тебя, но с ровной осанкою
не хочу завершить, плохой концовкой повесть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444596
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 21.08.2013
Ти переливалася у мені,
Неначе градуси переходили
Із Цельсіїв у Фаренгейти,
Неначе приходили
Якісь невідомі конверти
Повні цезію,
Повні горя
Без зворотної їх адреси,
І я знав, що їх відправляли,
Або колишні,
Або стюардеси,
Офіціантки
Або провідниці,
У яких я спав на руках,
І в яких я спав на полицях.
І ці конверти труїли
Моє життя,
Гнили сотнями
Між моїх жовтих
Поштових скриньок,
Їх приносила молода
Листоноша
По четвергах,
Колір очей темніше
Морської сині.
Вона, напевно, також
Із тих
Моїх сусідів в купе,
У гуртожитках
І вокзалах.
Вона ніколи не
Дивилась на
Мене зле.
І я радий був,
Що нічого
Мені не казала.
І при цьому
Переливалося
Щось у мені,
Між каротидних
Клубків
І стінками перикарду.
І для цього
Є якісь кримінальні статті,
Люди у важкому
Взутті,
Офіцери, що носять
Кокарду.
А з іншої
Сторони – це любов,
Жагуче горіти,
Як підпалене
Літом поле.
Переливатися
Градусами
У пітьмі.
Переплітатися
Пальцями
В темноті
Від кохання,
Яке порушує
Тишу
Приземленим
І приємним
Відчуттям
Болі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444372
дата надходження 20.08.2013
дата закладки 20.08.2013
Саме Той. Просто Та... І німа самота
Саме з Ним набувала змісту.
В Ній зростала любов, і, нуртуючи кров,
Малювала фарбами місто.
Саме з Ним саме там, сам на сам,
Як секунди, летіли години.
Щока до щоки, віч-на-віч, пліч-о-пліч...
Лиш подовжити б щастя хвилини!
Саме з Ним, тільки Їй саме там
Було добре? Так, звісно!
Як же Той? По життю - Він вовк-одинак,
В Її клітці Йому було тісно.
День у день, ніч у ніч, сотні тисяч облич...
Саме Той в них свободи шукає.
Просто Та, на жаль, п р о с т о т а.
Він Її не кохає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370581
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 20.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2013
коли ти поглянеш на мене й зустрінеш цю осінь,
погойдає вітер твоє рудувате волосся.
у шмаття думки позбирають оголені віти,
закрутиться листя з відтінком несвіжих бісквітів.
холодна вода солонішою буде здаватись
й у тебе зі мною не стане асоціюватись.
твоя вірогідна дорога знялась з перехрестя,
обравши одну, ти ще довго питала: "А решта?"
позбавлені сорому ноги не йшли одночасно.
допоки тобі не скажу та в долоні не лясну.
я мав би любити цю пору і всяк повивати,
та всяке "хороше" колись-таки має зникати.
я миттю закрию ті вуха, що чули "благаю"
занурюся в осінь від чаю, а може й з відчАю.
розлючену даму, пожовклу й таку дощовиту,
її не відкинеш, хоч як не цурайсь, імениту.
моя допомога така невідчутна, ледь вжита,
мов спеції, чи то ранкові несвіжі бісквіти.
чи море остигле, чи зламані двері в кімнаті,
чи просто відносини стали такі вітруваті.
кидав би спокійно камінчик у штормову воду,
топтав глухий кут, напувався собі прохолоди,
та жодна стежина твоя, по якій я – обабіч,
не склеїть цю осінь протяжну між нами віч-на віч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443554
дата надходження 15.08.2013
дата закладки 15.08.2013
Дні добігають коми
А потім «досить»
Просто зізнайся хто ми
Чому нас зносить
Вітер безпечних сексів
Вогонь і правда
Перешматують серце
А потім пауза
Мокнуть діагоналі
Холоне літо
Просто скажи як далі
Без тебе тліти
Падають з неба каплі
Тривожним ритмом
Дні добігають крапки
Чому так швидко?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443485
дата надходження 15.08.2013
дата закладки 15.08.2013
Називай мене чай, чорний без кордону,
Називай край, без пахощів та цукру.
Називай диктофон, в п'яному становищі.
Важка праця чути. Заплітати волоси.
Енгармонічні схожості. Називай обирай,
Відривай пелюстки, романтичні повісті.
Поперек горла зламані, і кажуть що зможуть ще.
А закони совісті не дозволять це.
Закохатись в пристрасті.
Називай гордим голосом, тихо й голосно.
Клич, я частинка почерку, каліграфічного й неточного.
Я частинка сорому, і без винятку простору.
Називай землею, ми повстали з неї. Ми туди й підемо.
На всесвітній сцені стіни ділять все що має сутність,
Запах, гучність, відстань та присутність.
На частини, запчастини і деталі, руки, ноги,
Всюди, очі, переглянуті розмови, дві дороги електроні.
Хочуть у відкритий космос, хочуть полетіти.
Зорі наче люди, люди як частинки, схожі на нейрони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443326
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013
Всё это плохо кончится. Так не плачут.
Так не живут вообще, и собой не значат
Больше нуля – его образ куда богаче,
Чем разводной альков.
Живо тасуя тоску и красу природы,
В датах гнездятся маленькие «meingottы»:
Щурясь хитро, у чертей принимают роды –
Мучают мужиков.
Так ведь не пишут – так умирают: длинно,
Между враньём и правдой вбивая клинья,
Месят и месят ногами навоз и глину –
Выйдет тебе колосс!
Счастье? Представь, не на дне стакана.
Библия дряхлой мадам – инвалидки Анны:
Ситец простынки крапчатой – род поляны –
Сон. Как собаке – кость.
Вот и грызёшь её, сладко пуская слюни.
Словно ты вышла куда-то – ещё в июне:
Не было жарко, а рядом ваял Полунин
Мыльные пузыри.
Кофе допив, и, блестяще жену играя,
Думаешь, походя: «Так, значит, выгорают».
Боже, «Do not disturb»… Только где-то с краю –
Колкие крошки рифм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443278
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2013
Сверчок
И старая мебель подпертая досками
Кто-то возвращается всегда невовремя
Уходит -
Растирая слезы по гаражам
Ливнями и
бумажными платками
Возвращается, когда конфорки -
Чувствуют поворот на лето
Тебе двадцать
Уже одинаково непонятые
Мы светимся
А старая настольная лампа плавит
пластмассу
Еще один дубль и васильки выцветают
На жилетках и глазах кондукторов
А я гляжу на горсть проездных билетов
Счастливый у тебя
Я не переживаю
С моей любовью уходит со стола вино
Оставляя пробки и акцизные марки
Которые душат бутылки
Ты - один летний день
Я - начало весны.
Осталось лишь календарь совратить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442592
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 13.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2013
Вермут серпневоï ночі
Літо прощанням п'янить ;
Носом частіше хлюпоче
Сповнена суму блакить ...
У намистАх ластів'ячих
Душу зігріли дроти ;
І зорепадами плачуть
В роси далекі світи ...
Ніби в індійському сарі,
У різнотрав'ï лиман ;
І на грибному відварі
Ранок готує туман ...
Бджоли збирають на зИму
Сонячне світло в стільник ...
Осені привид незримий
Вже до віконця приник ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441371
дата надходження 04.08.2013
дата закладки 04.08.2013
В ритме бешеной гонки
День проходит за днем
На дне пустой котомки
Мы сил не найдем
Жизненный груз на плечи закинут
Воспоминанья, боль, утраты
Желаемый результат не достигнут
Счастье в состоянии блокады
Будто тока разрядом
Чьи-то слова прозвучали
Ну и пусть он больше не рядом
Сплетней слуги наконец замолчали
На берегу стою изрытом
Смогу ли переплыть?
Я, как летчик в самолете сбитом
Чем больше падаю, тем меньше хочется любить
Для меня закрыты все аэропорты
На взлетной полосе ничьей не сесть
Кому интересны мои падения и взлеты
Если у них свои проблемы есть
Как много черной зависти
По чужим венам расплылось
И горошины усталости
Мне в кулак собрать пришлось
И от резкого звонка телефонного
Я вздрагиваю в который раз
В плену царства унылого, бессонного
Не сомкну ни на минуту глаз
© Леся Приліпко, 09.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430653
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 30.07.2013
Ти малювала квіти на потертому папері,
А я стояв й збирав зів’ялі пелюстки,
Що ти колись зривала, сидячи у сквері,
І промовляла, тремтячи,:”Кохав чи ні?!”.
Кружляли пелюстки і падали додолу,
А в них, в тих пелюстках — відлуння почуттів,
Тих почуттів, що розпинали твою душу сивочолу
І кидали мене у вир безсонних каяттів!
Не відаю тепер чи правильно тоді усе зробили?!
Хто винен був , а хто залишився правий?!
А поки що — цвіли лиш квіти на потертому папері,
Що я колись з тобою не зберіг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439144
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 30.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2013
Ніч і я
Нічия.
Ні своя,
Ні твоя.
Течія.
Нічия.
Ніч чия?
Ніч - змія.
Сильна я?
Не твоя.
Нічия.
Вся земля
Без тепла,
Мов із скла.
Не моя.
Нічия.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438288
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 29.07.2013