Не думайте, что спишет всё война.
Своим Иудам и Кремля "акулам".
Предав земле и стиснув болью скулы,
За смерти все, мы отомстим сполна.
За каждый дом, за улицу, тропинку.
За плач страны, что в состоянии шока.
За нелюдей из Грозного "Востока",
Танцующих на выжженном "лезгинку".
За каждого, кто не вернулся с боя.
Пока жируют за мандатной броней,
Насильники от власти беззаконья,
Всем отомстим и поминая стоя,
После войны, сменивши плуг мечам,
Воскреснет мир, на выжженных окопах.
И как всегда, встревожена Европа,
Вернёт мандат Кремлёвским палачам.
Но знайте, что не всё война вам спишет.
Какой бы не была цена Победы,
Мы победим, как победили деды.
Пускай весь мир, не верящий услышит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717258
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
ПРЕЛЮД
Знов державні вітри-суховії
гасять кращих надій вогні.
[b]Україна забутої мрії[/b]
може тільки приснитись мені.
Та не гнівайтесь, люди добрі,
що мерещиться всяке у снах.
Ніби в п’ятах є заячий страх.
Ви ж не менше, ніж я, хоробрі
як не в ділі, то на словах.
Це ж не те, що в Лук’янівці скніти,
чи на розстріл іти наповал.
З забороною пити і їсти
не пошлють нас кудись за Арал.
Десь близенько посадять нас разом
на своїй українській землі,
де ніхто не злякає Донбасом
і усіх не з’їдять москалі.
ІНТЕРМЕЦО
Тепер почнемо трошки веселіше.
Хоч про любов не можна жартома,
але й без неї буде значно гірше,
коли ні мрії, ні надій нема.
Про мрії написати я не проти.
Вони приходять часом уві сні.
Які в нас люди! І які пісні!
А die Geschwistern – Russia and Europa!
сказати б краще, – [i]снились ви мені![/i]
Ще краще можна – про густі тумани,
про те, як з гречки – у траву в росі.
Та це напишуть інші графомани,
а я не вмію мріяти як всі.
А мрійникам від юності, призна́юсь,
що марно сподіватись. Та проте
я [i]без надії[/i], все ще [i]сподіваюсь[/i]:
аби всі мрії за життя збувались,
то й ви до лепти трошки додасте.
СОН 1. ЯКБИ МИ ПРОСНУЛИСЬ
От уявімо, не спимо.
Вже всі кайдани розірвали.
Сказали встати, ми повстали
і як не дивно, стоїмо.
І спромоглися всі до праці.
Всім лихварям дали по шапці!
Нардепи стали у ярмо.
І потягнули!
Де галопом,
а де – алюром у Європу
всі разом дружно біжимо.
Попе́реду – народний спікер,
за ним – вчорашній комуніст
тепер – вузький спеціаліст
і за сумісництвом, як лікар
по зуботичинах – дантист.
Аби усі були зубаті
для захисту святих ідей –
цілком доступні депутати
для недото́рканих людей.
Нас поважають європейці,
американці руку жмуть,
індійці Україні-ненці
санскритом шану віддають.
Нам помагають в Пакистані
прогодувати всіх братів,
нас рекламують на екрані,
що від Карпат аж до Кубані –
ми Русь, але без москалів.
Ось-ось, та й вийдемо з руїни,
ще крок – та й звернемо на шлях,
де буде влада в Україні
не в пазурах, що рвуть нас нині,
а в Божих праведних руках.
Де Бог наш – це дари природи,
це віра в царство мудреців,
це сила вільного народу,
це правда, совість і свобода,
це клич пророків і вождів,
не вопіющих у пустині,
що тільки розтривожать слух,
не бронзовіючих в гордині,
а тих, що прісно і донині
ще сіють Слово, тягнуть плуг,
творя́ть добро, аби в людині
проснувся український дух.
СОН 2. ОСТАННІ ЦІННОСТІ
І сниться сон про те, чого ми варті
на рубежі епох-тисячоліть.
Ми стоїмо в майбутнього на варті.
Нам кажуть: [i]«Мрійте, жуйте і творіть.
Ваяйте! Хоч і віршики пишіть,
коли на інші ролі вже не здатні.[/i]
Хай скреготять ні мертві-ні живі,
що в руки тяжко і на серці млосно.
А як же будувати новий вік,
коли за це не братися серйозно?
Історія не визначає шлях
від плінтуса до залишків карнизу.
Трухляву владу зверху і донизу
давно пора міняти на місцях.
Аби в герої нового сторіччя
прийшли достойні часу діячі
з душею, що сіяє і вночі,
з відкритим,
славним,
людяним обличчям.
СОН 3. В РУКУ?
А далі все таке, немов у сні,
що з москалями ніби можна вжитись,
коли у душу не плюють мені,
і серцю більше нічого журитись,
що між своїх, немов на чужині.
Що і в Європі – не на сквозняку,
що вимете і дух, і прах секістів,
і в більшості вже рильце не в пушку
на злачних кріслах у зручному місці.
Своє належне мають трударі.
Заткнулись резиденти і агенти.
Колона п’ята грузить якорі.
Не брешуть так, як треба на горі,
і тло від українських президентів
не світить претендентам у царі.
Забуті канібальські апетити,
пішов на дно всеукраїнський тип
загарбників суспільного корита
від злодія в законі до бандита.
І власні грати на́вколо садиб
не гарантують спокій паразита.
Працюють декларовані програми
і розуму, і глузду завдяки,
і десять кроків від А-LA-Vітьки
вже не ведуть до прірви чи до ями
під помах нечестивої руки.
Не пхають фейси у дереворити
творці смішних програмок і ідей.
На глум півсвіту краще не свистіти.
Дива!
З-за позолочених дверей
наказ Феміди чують посполиті:
[i]«Якщо судити, то усіх судити,
хто зловживав довірою людей».
[/i] Пішли на схід підпільні отамани
і від сусід лунає: [i]гоп-ура![/i] –
де український новий Параджанов
знімає фільм про Ворона Шкляра.
Це не про те, що спереду нас рать.
і не про те, що ззаду теж не краще,
коли говорить автомат-калашник,
якщо чужій історії навчать
у нас Держдума, а у них Табачник.
Аби усе, що мріялось як міф
про вільну, сильну, рівну, незалежну,
перевелось на глум братів своїх
з добра для всіх – на зовсім протилежне.
Де ми, як оглашенні, стоїмо
не для молитви явно, а для страти:
[i]– Та не журіться, люди, ми спимо.
Все якось буде і прийде само.
Не треба, куме, сили витрачати.
[/i] В наш час єдина мрія має сенс,
що, може, криміналом нагородять,
аби усіх судив з печер балбес.
Нехай триває судовий процес,
щоб вироком нащадків
стала сповідь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414056
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013
***
Застигла, як комаха в бурштині,
В дрібних, нікчемних, непотрібних справах,
Розтоптана, розпластана, на дні,
У незліковних незліченних ранах.
Хто душу полікує, хто візьме
На себе цей тягар тяженний,
Хто розірве притягнення земне,
У попіл смуток розітре буденний.
Мені б за спину два легких крила
Та на ногах моїх тяжкі окови,
Я рвалась в небо, відірватись не змогла,
Чи досить сил щоб спробувати знову.
1992
***
Тільки Господу це під силу,
Дати крила, розбити окови;
Рвалась в небо - не стало сили,
Чи зумію піднятись знову.
Мати Божа, усі святії,
Помоліться за мене кріпко,
Все здавалось, що чайка вільна,
Я ж важка, дебела куріпка.
Боже милий, дай мені сили
Від землі відірватись в небо,
Розпростати, розкрити крила,
Піднестись піднятись до Тебе.
Та повзу не колінцях знову,
Знов рівняюсь з Твоєю травою,
Боже милий, на все Твоя воля,
Все знесу, аби тільки з Тобою.
2004
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410407
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013
А натовп...
верещав несамовито...
вінець терновий...
колючкАми пік...
а піт котився...
і струмками тік...
а Він ішов...
принижений... побитий
учора...
хтось умив спокійно руки...
сьогодні ж -
сонце полум"ям пече...
і хрест, мов брила...
тисне на плече
і кожен крок...
дається через муки
Голгофа...
хрест...
болить...
нема надії...
і змучено поникла голова...
а наостанок лиш Його слова...
"Прости їм...
бо не відають, що діють...!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406666
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Як народилась жінка - Бог всміхнувсь
й жіночу стать вручив цілій планеті.
Може то дивним видасться комусь,
але давно не є для нас секретом.
Не таємниця що була весна
і у ту пору проліски пробились,
а березолем місяць він назвав
тільки тому, що ви в нім народились.
Не поєднати грішне і святе,
що Вам хтось день лиш дав у нагороду -
ми цілий вік на вашу честь назвем,
жінки, Вітчизно, матері, Природо!!!
Щиро приєднуюсь до всіх привітань, які Вам були вже сказані, лунають зараз і будуть звучати завше, наші чарівні Первоцвітки!
З СВЯТОМ, ВАС, ЛЮБІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406638
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
В гаю біля поля козацька могила -
Літає там сокіл розправивши крила.
Дивився щоразу: багряна калина,
Як ніжно торкалась землі без спочину.
Мов вірила в те, що дзвін листя розбудить.
Земля ще прокинеться щастям усюди.
Усе пригадає обіцяне, миле;
Краплинки роси, додадуть іще сили.
І вкотре здійнявся, мов бачив він здобич,
Великий той сокіл, летів колись опліч.
У серденьку сумно, кружляє-леліє,
За долю козацьку, за волю і мрію.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406636
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013