Впевнена що закохався Вітер,
Схожий він на підлітка-хлопчиська,
Смикає берізки он за віти,
Горнеться до них занадто близько.
Веселить мене його "нахабство",
Знаю не зі зла - через кохання.
За цілунок тут дають пів царства
І не сплять закохані до рання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424654
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 16.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2013
У осені свій план є щодо настрою –
Здається, в думці злива буде вічною,
Хоч за вікном погода є прекрасною.
Пишу листи схвильовані із відчаю.
Стараюсь акуратно і з повагою,
Щоб мова була ввічливо логічною,
Та дощ в душі сміється зі зневагою –
Ламаю пера, рву папір із відчаю.
Кидаю в ящика конверт й за звичаєм
На відповідь огорнену опікою
Я кілька днів з тривогою і відчаєм
Очікую, очікую, очікую.
10 вересня 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448644
дата надходження 12.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Липневий полудень. По глибокому озеру неба швидко пливуть стада пухких овець-хмар. За ними раз по раз ховається палюче сонце. Воно сліпить очі, тому мені доводиться одягнути сонцезахисні окуляри. Крізь них без остраху дивлюсь на білий диск, що сховався за згустком пари. Та раптом хмарка зрадливо тікає і тепер мені доводиться стулити повіки.
Зосереджуюсь на відчуттях. Полонинська трава коле спину. Вітер шурхотить нею, шмигає поміж смерек, на що ті відгукуються невдоволеним шелестом. Коники-стрибунці завзято тріщать зі всіх сторін. Часом чути набридливе дзижчання мармеладних мух, які люблять зависати в повітрі прямо перед носом. Гаряче проміння нестерпно пече.
Нарешті світило ховається знову і я можу роздивитись все довкола. Праворуч, на краю полонини, виструнчились височенні смереки, ховаючи за собою Чорногóру*. За метр від мене простягається ґрунтова дорога з колією від квадроциклів прикордонників, яка зробилась під час дощів. А ліворуч красуються Мармарóси**. Вони манять крутістю вершин, таємничістю. Їх схили вкриті лісом і темними кущами àфенів****, тому здаються чорним, особливо у порівнянні з смарагдовою Чорногорою. Та найбільше притягує погляд окраса всього масиву, його найвеличніша вершина - Попівàн****. Його грізний вигляд викликає дике захоплення і, невідомо чому, тремтіння ніг. Сонце ніби спеціально не освітлює його, додаючи страхітливого вигляду.
Мою увагу привертає калатання дзвоників. Мабуть це бредуть ті ялівки*****, яких я бачила за кількадесят метрів від полонини. Та коли звук посилюється, я розумію, що дзвоники більше схожі на овечі – вищі тембром. За кілька хвилин я помічаю джерело звуку і дивуюсь від несподіванки. З-поміж дерев виїжджає юнак на гнідому конику, на шиї якого вчеплене брязкальце******. До сідла приторочено кілька мішків, тож коник йде повільною ступою.
-- Слава Йсу! – гукаю юнакові, коли той проїжджає повз мене.
-- Навіки слава! – відповідає той посміхаючись (бо не часто побачиш дівчат, що лежать собі на полонині) і прямує далі, де дорога ховається в лісі.
Поки проміння не пробивається крізь хмари, вітер спритно пірнає своїми холодними руками мені під сорочку, змушуючи шкіру вкритись сиротами. Я ще раз кидаю погляд на масивну тушу Попівана, підводжусь, одягаю наплічник і направляюсь туди, де хвилину тому зникла постать вершника.
28 липня 2013 р.
*найвищий гірський масив Українських Карпат. Розташований на схід від Полонинського Бескиду.
**гірський масив у Східних Карпатах.
***Áфени - чорниці
****Попіван (Піп Іван Мармаро́ський) — гора в Українських Карпатах, одна з вершин Гуцульських Альп (частина Мармароського гірського масиву). Розташована в Рахівському районі Закарпатської області, на кордоні України і Румунії.
*****корови, у яких ще не було приплоду.
******елемент кінської збруї. Линва з дзвониками і бубонцями різної величини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440097
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 29.07.2013
Вона тепер уже навік твоя,
Її думки заповнені тобою.
Невже це не взаємне почуття?
Невже усе закінчилось війною?
Невже вона для тебе вже не та,
З якою твоє серце завмирало?
А знаєш, ти для неї – все життя,
І в неї почуття це не зникало.
Для неї кожен ранок – на двоїх,
Вона готує каву і для тебе.
І відчуває дотик рук твоїх,
Та це не мрія, а уже потреба.
І кожен сон – щасливий, бо тоді
Ти поруч, і між вами лиш мовчання.
Вона живе у вічній боротьбі,
Адже так важко берегти кохання.
Адже так важко берегти момент,
Коли не знаєш, що тебе чекає.
Її життя умить розбилось вщент,
Та знай, вона тебе не відпускає.
І хай розлука – це її вина,
І їй цього ніколи не забути.
Я хочу, щоб ти знав, вона – це я,
А я так хочу щастя повернути.
Пробач, я так боялася за нас,
Що не помітила твого прощання.
Давай нам подаруєм другий шанс,
Повір, ми побудуємо кохання.
14.03.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321900
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 01.07.2013
Напружено мовчу. Вокзальна тиша
Не дише, співчуваючи з пітьми...
Давай, хоч мить побудемо дітьми,
Скажи ще раз: "Не бійся! Не залишу".
Де наше завтра, хто навчить чекати?
Минеться час, не будемо на "ти",
Крізь дикий біль насмілилась піти,
Крізь щем душі навчилася мовчати.
Розлуки біль на Львівському пероні.
В міцних обіймах ніжності тону.
Я проклинаю,чуєш,цю весну,
Повільно відпускаючи долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267347
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 01.07.2013
Весела бабуся. З страшною косою.
Чи може вона не з’явитись за мною?
Я мав на увазі… Ну… не особисто.
Не легко ж до кожного їхати, плисти…
Найлегше, звичайно, було б подзвонити:
– Алло?
– Хто це ?
– Смерть…
– Вам нема що робити?!
– Та ні, я серйозно. Збирайся сьогодні.
Ну все, я кладу – дорогі міжнародні…
А можна іще телеграму послати:
«У п’ятницю ввечері буду чекати.
Dress code – only black (кольорів я боюся).
Цілую . Чекаю. Весела бабуся.»
Листом було б довго. Та можна завчасно:
«Привіт! Приїзди, бо погода прекрасна!
Спекотно – напевне десь градусів двісті!
Зупинишся в мене, живу я у місті.
У мене є песик, та він не кусає.
Мобільний залиш, бо зв’язку тут немає…
Прибудеш – зустріну, дзвонити не треба.
Екскурсію зроблю тобі я до неба…»
Простіше мабуть електронним зв’язком:
Для кого:
такий-то-собака-джмайл-ком;
Від кого:
бабуся-цербер-крапка-рай:
«Тобі дали доступ. Збирайся давай…»
Ще можна по скайпу, звичайно, зв’язатись,
(Та тут я за швидкість не можу ручатись,
Бо фільми качаю і скайп сильно глючить)…
«Я Смерть! Начувайся!» І смайлик страшнючий…
Та рано чи пізно той message прибуде,
І скринька поштова порожня не буде,
Дзвінок продзвенить, хоч його не чекаєш,
Або принесуть телеграму… Та знаєш,
Якщо б довелося мені обирати,
Як має про себе ВОНА дати знати,–
З усього поштового цього надбання
Я все ж обираю… Живе спілкування!
15.06.10р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204041
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 01.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2013
Півморок в кімнаті. Вітер гуляє квартирою, грюкає дверима, завиває в замковій щілині. В брудному вікні за запиленими жалюзями видніються, потемнілі від вологи, боки багатоповерхівок. Вони схожі на облізлі тіла бродячих собак. В дворі нявчить кіт. Його жалібне голосіння додає атмосфері зловісності. На тумбі цокає годинник. Мій вічний метроном. Цок-цок. Цок-цок. Міряє мій час.
Клацає замок у тамбурі. Я здригаюсь і різко підводжусь. На мить темніє в очах. Замок клацає знов, але вже в сусідніх дверях. Сусіди… Я сідаю на ліжко, склавши на колінах руки. Всередині мене бушує якась невидима сила, потужна енергія метається, наповнюючи кожну клітинку тіла. Намагаюсь стриматись, та це понад мене. Зриваюсь з місця, броджу квартирою, різко розвертаючись. Знов заходжу в спальню, замикаю двері, спираюсь об них спиною. Безвихідь. Який же нестерпний стан! Поволі сповзаю на підлогу. За що..? Вчепляюсь пальцями в волосся. Тілом проноситься дрібний дріж. Замовк кіт. Втих вітер. Тепер тишу порушую лише цокання механізму. Рачки лізу до ліжка. Скручуюсь на ньому калачиком. Горло стискає судома. Хочеться зламати щось, розтрощити. Нічого… Ще трохи… Стискаю кулаки, впиваючись в долоні нігтями. На дворі забрехав собака, одразу з різних сторін задзявкали його родичі. Кидаю погляд на циферблат… Можна!
Зриваюсь на ноги і починаю поспішно одягатися. Вилітаю з будинку і швидко прямую в сторону трамвайної зупинки. Наздоганяю трамвай, який вже надумав був втеки. На задніх синіннях знаходжу прокомпостований пільговий квиток. Сутінки. Виблискує бруківка від недавнього дощу. Тьмяно світять жовті ліхтарі вздовж вулиці. Човгають замучені перехожі. Одні поспішають – на них вдома чекають діти, батьки, домашні улюбленці. А інші йдуть поволі, їм нікуди поспішати.
Ось потрібна зупинка. Вистрибую з вагона перш ніж двері встигають повністю відчинитись. Поспішно оминаю пішоходів. Зриваюсь на біг. Вже зовсім близько. Шалений порив вітру ледь не збиває мене з ніг. Раптом я бачу знайому постать. На мить серце завмирає, та через секунду вже б’ється в шаленому галопі. Погляд ковзає по любих рисах. Кидаюсь в обійми, занурюю пальці в волосся, вдихаю рідний запах…
- Ну, привіт…
Нарешті.
30 травня 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428525
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 01.07.2013
[i]Я иногда хочу тебя обнять
Погладить волосы твои и плечи
Невинно так поцеловать
Чтоб ты не думала что в этот вечер
Я был похож на всех других
В воображении твоем тебе знакомых
И в памяти остаться лишь одним из них
Я не хочу...[/i]
Вірші на листівках можна придбати [url="http://wwfund.me/product_info.php/products_id/134"]тут...[/url]
Dyed Fox перевела на украинский здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387190
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142448
дата надходження 22.08.2009
дата закладки 22.01.2013
Эти строчки написаны никому конкретно и написаны они давным-давно. Когда-то, когда ещё не было интернета, они были опубликованы в газете и потом их стали массово использовать для написания посланий любимым (были такие рубрики в газетах).
Сегодня эти несколько строк можно встретить на сотнях тысяч сайтов, авторство их приписывают разным людям, что меня сначало возмущало, а теперь забавляет, потому что никто не приводит контретных ссылок на источник. :)
Дабы не давать повода для домыслов, сообщаю, что у меня есть такая полезная привычка, подписывать каждый лист, на котором я что-либо пишу и ставить на нём дату. Так вот листок с этими строчками находится в компании однотипных с ним листов с другими записями, на которых стоят и более ранние, и более поздние даты.
Я долго искал лицо человека, которому бы, на мой сегодняшний взгляд, подошли эти слова. И нашёл! :)))
Её зовут Катя Егорушкина. Встретить Катюшу можно в Киеве.
фотограф: Андрей Драган
[i]Я зубы стисну
Губы закушу
Я в лёгких затаю дыхание
Но я любви твоей не попрошу
Как нищий просит подаяния[/i]
фотография опубликована с разрешения
её http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=7865
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148353
дата надходження 04.10.2009
дата закладки 22.01.2013
Когда эти строчки пришли мне в голову, ничей образ не маячил перед глазами. Они писались никому или кому-то, в будущем.
И вот много лет спустя мне встретилась девушка, к которой удивительно подошли эти слова. Только я её увидел и сразу понял - это было написано ей. И ничего, что на момент написания стиха, ей было ещё только годика три-четыре. :) Кажется мне, что именно её такую, сегодняшнюю взрослую уже, увидел я тогда в своём воображении.
Зовут ненаглядную - Мари. Встретить Маричку можно в городе, где каким-то немыслимым образом собралась вся женская краса славянского мира - встретить её можно во Львове.
[i]Я не хочу Вас потерять
И пусть я Вас еще не знаю
Но если только повстречаю
То не смогу Вас не узнать
Я не хочу Вас потерять
Безумно полюбив однажды
И что для Вас это не важно
Из равнодушных глаз понять
Я не хочу Вас потерять
Лишь потому что встречу поздно
Мне будет просто невозможно
Жить
если Вас вдруг потерять[/i]
Anna † Demonia перевела на польский здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176796
Anven перевёл на украинский язык здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219512
Виктор Ох смастерил музыку на этот стих здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263848
пародия на стихотворение автора boroda171 здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153895
фотография опубликована с разрешения
её http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=8933
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153876
дата надходження 06.11.2009
дата закладки 22.01.2013
Відчуваю, що сьогодні не засну,
Що думки до мене вирієм злетяться.
І з собою принесуть сумну ману.
Вони в розпач завести не побояться.
Заберуть мене з собою у світи,
У думок необережних дивні царства,
Нагадають всі невдачі й помилки,
Швидкі напади агресії, бунтарства.
З надр свідомості, із темних закутків,
Приведуть моє сумління, як на розстріл,
А воно прийде з покірністю волів
І попросить, щоб зробила перший постріл.
У очах його побачу дикий біль,
Що терпіти його, знаєте, нестерпно.
Та не гляну я по-зрадницьки в приціл.
Вибач, друже, але краще вже потерплю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394523
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 22.01.2013
Життя - театр, всі в ньому - актори.
Всі грають ролі вивчені на зуб.
П`янкі розмови й тихий шелест губ
Переступають впевнено пороги.
Всі грають ролі вивчені на зуб,
Читають писані їм кимось діалоги.
Спостерігають вигадані боги
П`янкі розмови й тихий шелест губ.
Читають писані їм кимось діалоги,
Й сценарій цей мені не до душі -
Стандартні сцени, схожі та нудні
Спостерігають вигадані боги.
Й сценарій цей мені не до душі .
Забуду роль свою і не зіграю.
Я збоку плин життя спостерігаю -
Стандартні сцени, схожі та нудні.
Забула роль свою і не зіграю,
Тому сама собі я розпишу життя,
Не буде там ні сліз, ні каяття,
Що збоку я в житті спостерігаю.
Сама собі я розпишу життя,
З коханням справжнім й щирими друзьми,
Із усмішками й радості слізьми,
Не буде там ні сліз, ні каяття.
З коханням справжнім й щирими друзьми,
В житті - театрі, де усі актори,
Переступають впевнено пороги
Із усмішками й радості слізьми.
2 листопада 2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324542
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 10.01.2013
Узрівши полиски чарівні
Вогню, ми рвемося туди,
Як ті метелики наївні,
Не чуючи у тім біди.
Спаливши крила, гоїм рани,
Та забуваємо умить
Чого в сльозах, чого вмирали,
Чого душа вже так болить.
Та знов кидаємось на терня
І рвемо тіло об голки,
Зачувши пахощі варення…
А крил нема… Одні шматки.
Уже й не гояться ті рани
Із них сочаться гній і кров.
Застигли ми, як ікебани,
Та ще щемить в серцях любов.
23. 05. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339313
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 10.01.2013
На серці кішка завелась
І дре завзято пазурами.
У душу кігтями вп'ялась,
Лишаючи криваві рани.
Здавила горло, наче "лінч",
На груди тягарем вляглася.
На мене жде безсонна ніч,
Що зимним інеєм взялася.
Так млоїть пакосна мана.
Так спазм стискає діафрагму.
Цей біль я випила до дна,
В уста вливаючи як магму.
Болить єство, рида душа.
Грозить покинути свідомість.
Не винна тузі ні гроша,
Вона ж дала журу натомість...
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366190
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 10.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2013
холодно
знову застуда лоскоче легені пір'їною
сніг усе сипле на місто
так ніби хоче засипати його повністю
морозно
стадо мурашок проноситься шкірою
очі мені закрила зима долонею
правою або лівою
велике й масивне зістарене часу колесо
застрягло у сніжнім заметі
і зупинилося
тихий шурхіт сніжинок мене заколисує
вводить в оману мій розум
присипляє пильність
і тільки підсвідомість й далі
вимальовує свої картинки
пальчиком на замерзлому склі
свідомості
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383692
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.01.2013
Вона прийшла й відвоювала право,
Вказала вірчу грамоту на нас.
Тепер настав її зірковий час
Тому й сміється, пакосна, лукаво.
Притрусить все пушком своїм цнотливо.
О, найлютіша в світі з королев!
А за смішком ховає лютий рев
І зиркає з-під вій так незлобливо.
Вдихне в уста морозну благородність,
Захопить мою душу у полон,
Й гуля поміж дерев як між колон.
О, зимо, ваша славная високість!
10.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383886
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 10.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2013
Якась недоля нас звела, чи доля?
Дала нам щастя, чи всього лиш жарт?
З тобою воля, і без тебе воля.
Й ніхто із нас, мабуть, життя не варт.
Коли любив ти, я не покохала.
Як я злюбила, ти вже не кохав,
Та я у серці все ще колихала
Те почуття, що ти мені віддав.
Тобою тяжко я перехворіла,
А зараз все забулось, біль пройшов,
Лиш згадую як за тобою мліла.
Та кілька днів тому ти знов прийшов.
Я поки що лише спостерігаю,
Мені цікаво, що це сталось знов.
Якщо це є лиш гра, тоді я граю.
А що як ні? Невже таки любов?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343999
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 10.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2013
Так лагідно цілує сонце очі,
Так ніжно пестить шкіру, наче шовк.
Сховався тихо у душі дівочій
Примарний спогад – хижий, наче вовк.
Так добре: вовченя це приручила
Й живемо з ним у мирі вже давно,
Та в сон, як у туман я провалилась,
П`янкий й солодкий, як старе вино.
Я б у реальність вже й не поверталась,
Але – жива, і хочу ще пожить,
Хоча колись до болю закохалась,
Здається, буду завжди так любить.
10 квітня 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329363
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 09.01.2013
А я просто піду.
Тихо так, щоб ніхто не побачив.
Просто лишу усе -
Як моє, то вернеться назад.
Не дивіться ви так,
Я на пОказ уже не заплачу.
Тільки серце болить -
Тужить. Й б`ється якось невпопад.
Та воно під грудьми,
В клітці ребер безжалісно рветься.
Завжди вірне комусь –
Не забуде, засне лиш на час,
Щоб не ранитись знов.
Та, як весну зачує, проснеться
Й знов як зиму вдихне
Із сопрано перейде на бас.
То нехай поки спить,
Щоб його не терзали зітхання.
Відпочине нехай
від невдач й нещасливих пригод.
І, можливо, тоді
В нім зародиться нове кохання,
Ще більш вірне й міцне
І стійкіше до бур і негод.
4. 05. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335075
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 09.01.2013