Михайло Гончар: Вибране

меланья

Я́ боюсь тишины

Я  боюсь  тишины...  Я  боюсь  одиночества  в  доме,
где  по  прошлым  углам  тихо  шаркая,  бродит  Судьба,
часто  будит  в  ночи  ощущенье  знакомых  ладоней...
Вот  бы  взять  и  обнять!  И  прижать  к  пересохшим  губам...

Я  боюсь  тишины...Мне  бы  раны  заштопать  на  сердце,
пусть  другие  латают  ночами  свои  небеса...
А  мне  строки  стиха  до  утра  помогают  согреться,
если  мысли  свои  успеваю  в  блокнот  записать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848683
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 20.09.2019


Касьян Благоєв

** марсія по братові…


(до  вірша  Михайла  Гончара  «Братові»)
**
О  так,  
не  вічна  плоть,  що  із  землі  постала…

але  ж  –  була:  жила,  любила,  і  немало
слідів  лишила,  сонце  чатувала,  
шукала  щастя,  радості  й  тепла!
–  та  смерть  забрала...  –  ні,  не  вберегла
від  неї  ні  святого,  ні  Христа  
рука  небес!..    та  в  вірі,  що  воскрес
Син  неба  –  втіха  й  наша…

А  поки  ще  ми  п’ємо  долі  чашу  –  
тож  пом’янемо,  друже,  словом  серця  
того,  хто  братом  був  і  ліг  в  цім  герці  –  
і  відійшов  в  світи…

де  буде  кожен  з  нас  –  
і  я,  і  ти...
…      …  
(не  печаль  серце,  Михайле,  ми  ж  мудрі  життям  і  знаємо:  
хто  народився  –  має  померти…
тут  печаль-туга  за  одним:  аби  своє  віджити,
відлюбити,  щоб  не  передчасно,  щоб  так  десь  
за  дев’яносто-сто  –  та  й  в  дорогу!..)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824900
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 11.02.2019


Евгений ВЕРМУТ

НЕНАСТРОЕНИЕ

Вышел  из  дому  на  волю
Надышаться  перед  сном.
Пол  часа  бычок  мусолю,
Будто  смысл  ищу  я  в  нем.

Где-то  гавкает  собака
И  из  носа  моросит...
Да  еще  фонарь  из  мрака
Подозрительно  косит.

Я,  конечно,  не  виновен
В  том,  что  он  немой  совсем.
Я  и  сам  немногословен.
Ну,  почти  что  тоже  нем.

Поздний  вечер.  Я  гуляю.
Мне  б  в  кровать,  но  не  до  сна.
Только  снег  хвостом  виляет,
Да  и  то  не  для  меня.

Ни  привета,  ни  просвета.
Что  за  грустная  зима.
Знаю,  кончится  и  эта,
Если  хватит  ей  ума.

Ветер  гадостно  елозит  -
Ищет  жертву  во  дворе.
Все  морозит  и  морозит...
Неуютно  в  январе...

30.01.2019г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823481
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 07.02.2019


Елена Марс

Декабрь. Январь. Февраль. (цикл стихов - моих ощущений о зимних месяцах)

Декабрь

С  декабрем  мы,  обычно,  в  ладу.  
Декабрю  я  так  искренне  рада!..
Будто  чуда  какого-то  жду
Я  с  приходом  его  -  снегопада...  

Это  время  -  надежд,  новизны
И  картинок...  ушедшего  детства...  
Живописными  видятся  сны,  
Вдохновлённым  становится  сердце....

В  декабре  так  отрадно,  легко!  
В  нём  так  много  приятных  эмоций!  
Пусть  не  греет...  пускай  высоко,  
Но  и  солнце...  декабрьское  солнце

Улыбается  миру  в  мороз!  
Как  красива  такая  погода!..  
У  природы  -  особый  гипноз!..  
Разбирается  в  этом  природа...  

И  пускай  я  давно  не  дитя,  
И  уже  не  девчонка,  за  двадцать,  
Но  на  мир  этот  славный  глядя,  
Мне  так  хочется  петь  и  смеяться!  

И  на  санках  спускаться  с  горы,  
Не  боясь  оказаться  в  сугробе,  
Среди  шумной  такой  детворы...  
Лишь  декабрь  дать  мне  это  способен...  

Он  в  своём  волшебстве  -  бесподобен!

********

Январь

Январь  -  как  продолженье  декабря,  
Хотя  и  есть...  особые  различия...  
Суровей,  холодней  январский  взгляд  -
Таков  уже,  как  видимо,  обычай...  

Ветра  лихие  будто  бы  насквозь
Не  только  кожу  -  душу  пробирают!  
И  что-то  жизнерадостное  -  вскользь,  
Как  будто  в  сердце  что-то  угасает...  

Не  радуют  снежинки  за  окном,  
Они  уже  -  привычная  картина...  
Мы,  чем-то,  так  похожи,  с  январём...
Дела  у  нас  так  буднично  -  рутинны...  

И,  кажется,  что  нет  сему  конца,  
Как  будто  это  длиться  будет  -  вечно!  
И  как  не  жди  весну  ты  у  крыльца,  
Надежда  не  ускорит  эту  встречу.  

Но  ты  так  ждёшь,  хоть  знаешь,  наперёд,  
Что  чуда  ожидания  -  напрасны.  
Зима  -  не  лицемерна,  не  соврёт!..  
Февраль  ещё  торопится  на  "праздник"!

И  всё  это  приходится  терпеть,  
Но  я,  на  этом  празднике,  лишь  гостья...
Так,  всё  же,  лучше  всё  это  иметь...  
За  зимами  всегда  приходят  вёсны...

********

Февраль

С  февралем  мы  не  станем  друзьями.  
В  эту  пору...  так  часто  грущу...
Ни  мелодии  нет  между  нами,  
Ни  душевности  нет,  ни  чуть-чуть.  

Будто  пропасть  -  огромная  разность,  
С  февралём  мы...  И  я  никогда
Этих  улиц  седых  несуразность  
Не  приму...  И  небесная  гладь

Не  приносит  мне  светлых  эмоций...  
Холодны  её  сердце  и  длань...  
В  этом  страхе  -  не  встретиться  с  солнцем  -
Я,  как  будто,  похожа  на  лань...  

В  феврале,  на  душе,  ощущенье,  
Будто  старость  ничтожно  близка.  
Будто  -  впору  грехов  отпущенья
Попросить...  Но  во  мне  так  зыбка

Эта  вера...  И  кто  не  безгрешен  
В  этом  мире?..  В  нём  грех  -  на  грехе...  
Что  случиться  должно  -  неизбежно...  
Неизбежность  не  любит  прорех...  

От  меня  ничего  не  зависит.  
Я  -  песчинка  и  голос  мой  тих,  
Покотившийся  по  полу  бисер,  
Затерявшийся  в  благах  мирских...  

Хоть  живу  неприметно  и  скромно,  
Красоту  находя  -  в  простоте,  
Но  и  это  февраль,  так  упорно,  
Отбирает!..  Надежды  в  нём  нет!..  

Отчего  ты,  Февраль,  мою  душу
Погружаешь  во  мрак  пустоты?  
Мы  не  будем  друзьями  -  так  лучше...  
Я  не  вижу  в  тебе  красоты...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824478
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 07.02.2019


Елена Марс

Декабрь. Январь. Февраль. (цикл стихов - моих ощущений о зимних месяцах)

Декабрь

С  декабрем  мы,  обычно,  в  ладу.  
Декабрю  я  так  искренне  рада!..
Будто  чуда  какого-то  жду
Я  с  приходом  его  -  снегопада...  

Это  время  -  надежд,  новизны
И  картинок...  ушедшего  детства...  
Живописными  видятся  сны,  
Вдохновлённым  становится  сердце....

В  декабре  так  отрадно,  легко!  
В  нём  так  много  приятных  эмоций!  
Пусть  не  греет...  пускай  высоко,  
Но  и  солнце...  декабрьское  солнце

Улыбается  миру  в  мороз!  
Как  красива  такая  погода!..  
У  природы  -  особый  гипноз!..  
Разбирается  в  этом  природа...  

И  пускай  я  давно  не  дитя,  
И  уже  не  девчонка,  за  двадцать,  
Но  на  мир  этот  славный  глядя,  
Мне  так  хочется  петь  и  смеяться!  

И  на  санках  спускаться  с  горы,  
Не  боясь  оказаться  в  сугробе,  
Среди  шумной  такой  детворы...  
Лишь  декабрь  дать  мне  это  способен...  

Он  в  своём  волшебстве  -  бесподобен!

********

Январь

Январь  -  как  продолженье  декабря,  
Хотя  и  есть...  особые  различия...  
Суровей,  холодней  январский  взгляд  -
Таков  уже,  как  видимо,  обычай...  

Ветра  лихие  будто  бы  насквозь
Не  только  кожу  -  душу  пробирают!  
И  что-то  жизнерадостное  -  вскользь,  
Как  будто  в  сердце  что-то  угасает...  

Не  радуют  снежинки  за  окном,  
Они  уже  -  привычная  картина...  
Мы,  чем-то,  так  похожи,  с  январём...
Дела  у  нас  так  буднично  -  рутинны...  

И,  кажется,  что  нет  сему  конца,  
Как  будто  это  длиться  будет  -  вечно!  
И  как  не  жди  весну  ты  у  крыльца,  
Надежда  не  ускорит  эту  встречу.  

Но  ты  так  ждёшь,  хоть  знаешь,  наперёд,  
Что  чуда  ожидания  -  напрасны.  
Зима  -  не  лицемерна,  не  соврёт!..  
Февраль  ещё  торопится  на  "праздник"!

И  всё  это  приходится  терпеть,  
Но  я,  на  этом  празднике,  лишь  гостья...
Так,  всё  же,  лучше  всё  это  иметь...  
За  зимами  всегда  приходят  вёсны...

********

Февраль

С  февралем  мы  не  станем  друзьями.  
В  эту  пору...  так  часто  грущу...
Ни  мелодии  нет  между  нами,  
Ни  душевности  нет,  ни  чуть-чуть.  

Будто  пропасть  -  огромная  разность,  
С  февралём  мы...  И  я  никогда
Этих  улиц  седых  несуразность  
Не  приму...  И  небесная  гладь

Не  приносит  мне  светлых  эмоций...  
Холодны  её  сердце  и  длань...  
В  этом  страхе  -  не  встретиться  с  солнцем  -
Я,  как  будто,  похожа  на  лань...  

В  феврале,  на  душе,  ощущенье,  
Будто  старость  ничтожно  близка.  
Будто  -  впору  грехов  отпущенья
Попросить...  Но  во  мне  так  зыбка

Эта  вера...  И  кто  не  безгрешен  
В  этом  мире?..  В  нём  грех  -  на  грехе...  
Что  случиться  должно  -  неизбежно...  
Неизбежность  не  любит  прорех...  

От  меня  ничего  не  зависит.  
Я  -  песчинка  и  голос  мой  тих,  
Покотившийся  по  полу  бисер,  
Затерявшийся  в  благах  мирских...  

Хоть  живу  неприметно  и  скромно,  
Красоту  находя  -  в  простоте,  
Но  и  это  февраль,  так  упорно,  
Отбирает!..  Надежды  в  нём  нет!..  

Отчего  ты,  Февраль,  мою  душу
Погружаешь  во  мрак  пустоты?  
Мы  не  будем  друзьями  -  так  лучше...  
Я  не  вижу  в  тебе  красоты...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824478
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 07.02.2019


Елена Марс

Когда минорной тягостью надломлен


Когда  минорной  тягостью  надломлен,  
Когда  душа  не  тянется  в  полёт  -
Приятно  осознать,  что  кто-то  помнит,  
И  верит,  и  надеется,  и  ждёт...  

И  ты  в  себе  опять  находишь  силы,  
(Души  далёкой  светом  окрылён)  
И  снова  мир  становится  красивым,  
И  сердце  -  с  жизнью  снова  в  унисон...

И  вновь  мажорность  ноток,  на  страницы,  
Прольёт  -  весны  проснувшийся  напев!..
...  Так  радостно  душе  преобразиться,  
Гуляя  по  лирической  тропе...

Пусть  снова  строки  (сердца  разговоры)  
Несут  в  себе  -  надежды  новизну!..  
...  Зима  уйдёт,  забрав  свои  миноры,  
Не  вечно  сердцу  быть  в  её  плену.  

.......

Коль  ведает  душа,  что  кто-то  помнит
И  музыке  твоей  наивной  рад,  
Подавленность,  которой  был  надломлен,  
Уносят  в  даль  размытую  ветра..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823629
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Серго Сокольник

Як писати, коли на душі…

Як  писати,
Коли  на  душі
Спокій?
Підбирати
До  творчості  шифр,
Поки
Розлилися  дощів  за  вікном
Краплі?..
...розійшлись  і  мені  все  одно.
Крапка.
...а  якби  тим  дощам  не  лити,
А  якби  нам  з  тобою  жити,
Люба  дівчино,  спомин  ти  мій  літа...
...та  "якби"  не  було  у  реалі...
...та  аби  ми  співали  далі
Пісню  цю  з  дощовим  фіналом...
...  Та  відійде  день,
А  за  ним  іде
Вечір,
І  співать  мені
Зоряні  пісні
Легше...
Вхід  до  свіжих  рим
Хід  зірок  відкрив
Навстіж.
-  віднайди  мене!
Де  ти,  згаяне
Щастя?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119013110267  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823579
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 01.02.2019


Вячеслав Алексеев

Старое фото

Туман  на  землю  влажно  лёг,
Знать,  к  вечеру  опять  быть  дождику.
И  сквозь  житьё-бытьё  своё
Я  в  юность  пробиваю  просеку.

Туда,  где  живы  все  еще,
Где  молодостью  дружно  хвастаем…
От  лямки  не  болит  плечо
И  далеко  с  косой  зубастая…

Дружок  в  кепчонке  набекрень
И  я  с  дешевой  папиросою.
Контрастом  резким  свет  и  тень
Разрисовали  нас  полосками.

А  мы  стоим,  как  мужики,
Дымим,  как  трубы  пароходные  –
Тогда  курить,  писать  стихи  
И  пить  казалось  очень  модным  нам.

И  были  ветры,  дождь  и  снег,
И  жизнь  не  раз  была  нам  мачехой.
Мы  думали  –  умнее  всех,  
А  были  просто  только  мальчики.

Зашло  то  солнце  вдалеке,
И  пожелтела  фотокарточка…
В  жизнь  уходили  налегке,
Как  мужики,  но  только  мальчики

2003

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823384
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


Касьян Благоєв

Арабески, із забутого…

.  На  межі…  –  з  плодів  своїх  днів

173*  а  сестра  життя  поряд  завжди  ходить…

Не  очікуйте  в  днях  вічних  радостей.  Віще  –  трагічне:  
Змарнував  я  роки,  та  пізнать  небеса  не  зумів.  
І  настане  мій  час  –  килим  днів  моїх  згорне  навічно
Та,  що  я  обманути  змагався  багато  так  днів…

174*  …  і  тим  свою  частку  від  світу  отримав  

Я  ходив  по  межі,  там  де  Чорна  на  час  чатувала,
Де  лукавство  і  зло  заховали  лице  під  забрало.
Я  ж,  закоханий  в  світ,  своє  серце  відкрив  йому  навстіж,  
І  не  зрадив  любові  –  і  щастя  пізнав  я  немало!

175*  обітниці  дня  вчорашнього…

І  нашої  юності  час  був  наповнений  щастям,
А  мрії  на  кінчиках  пальців  манили  причастям
Солодких  святих  одкровень  цього  грішного  світу!..  
–  Що  ж  ловить  він  нас  
                                                                   в  сіті  зла,  і  обману,  й  напастей?

176*  …  так  безвір’я  моє  свої  сили  від  Нього  черпало

Володарю  небес,  і  тверді,  і  стихій  –  
Коли  до  Тебе  йшли  слова  молитви,
Твоє  мовчання  болем-лезом  бритви  
Шлях  відсікало  вірі  всій  моїй…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823067
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Ніла Волкова

Олександр Блок *** Переклад з рос. мови


Я  ні  звитяг,  ні  подвигів,  ні  слави
Не  прагнув  на  згорьованій  землі,
Коли  твоє  лице  в  простій  оправі
Мене  сліпило  сяйвом  на  столі.

Та  час  настав,  і  ти  пішла  із  дому.
Я  дорогу  обручку  в  ніч  жбурнув.
Ти  іншому  свою  вручила  долю,
Лице  твоє  прекрасне  я  забув.

Летіли  дні,  кружляли  клятим  роєм…
Вино  й  жага  розкраяли  життя…
Тебе  згадав  я  перед  аналоєм,
І  кликав  із  твого  не  вороття.

Я  кликав,  але  ти  не  озирнулась,
Я  плакав,  невблаганна  ти  була.
У  синій  плащ  ти  сумно  загорнулась.
У  ніч  сиру  із  дому  ти  пішла.

Не  знаю,  де  притулок  для  гордині
Моя  ти,  мила,  ніжна,  віднайшла…
Я  міцно  сплю  і  сниться  плащ  твій  синій,
В  якому  ти  у  ніч  сиру  пішла…

Мені  вже  не  до  ніжності  та  слави,
Минуло  все  і  молодість  пройшла!
Твоє  лице  в  його  простій  оправі
Прийняв  я  власноручно  зі  стола.

23.12.2018


Примітки:  Оригінал  вірша  Олександра  Блока


О  доблестях,  о  подвигах,  о  славе
Я  забывал  на  горестной  земле,
Когда  твоё  лицо  в  простой  оправе
Передо  мной  сияло  на  столе.

Но  час  настал,  и  ты  ушла  из  дому,
Я  бросил  в  ночь  заветное  кольцо,
Ты  отдала  свою  судьбу  другому,
И  я  забыл  прекрасное  лицо.

Летели  дни,  крутясь  проклятым  роем…
Вино  и  страсть  терзали  жизнь  мою…
И  вспомнил  я  тебя  пред  аналоем,
И  звал  тебя,  как  молодость  свою…

Я  звал  тебя,  но  ты  не  оглянулась,
Я  слёзы  лил,  но  ты  не  снизошла.
Ты  в  синий  плащ  печально  завернулась,
В  сырую  ночь  ты  из  дому  ушла.

Уж  не  мечтать  о  нежности,  о  славе,
Всё  миновалось,  молодость  прошла!
Твоё  лицо  в  его  простой  оправе
Своей  рукой  убрал  я  со  стола.

08.12.1908

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822993
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Ярослав К.

Навіяло

Навіяло  холоду  в  душу,
Сніжить  і  сніжить  заметіль,
І  скільки  його  не  обтрушуй  -
Він  знову  летить  звідусіль...

Насипало  на  підвіконня,
І  льодом  покрилося  скло...
Свої  прикладу  я  долоні,
Пожертвую  власне  тепло,

Щоб  видно  було,  ну,  хоч  трішки
По  снігу  бруківкою  шлях,
Якою,  сковзаючись,  пішки
Йде  та,  що  приходить  у  снах...


Фото  з  інтернету

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822864
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 104

[b]Это  чья  в  сугробе  шапка
То  ль  из  норки,  то  ль  с  бобра
Третий  день  тягает  шавка
Аж  трясется  конура.

Мы  с  кумой  переобулись
В  лабутены...клуб  затих!!
Девки  мало  не  рехнулись
В  тапках  комнатных  своих.

У  миленка  нос  картошкой
Как  природа  подвела!
Если  б  вытянуть  немножко
Замуж  может  быть  пошла...

Вот  не  знаю  что  одеть
Простыня  мне  впору  .
Я  ж  поправилась  на  треть
Даже  страшно  взору!!

На  работе  я,  как  белка
Разрулю  любой  аврал.
Коль  не  та  бы  переделка
Муж  с  главбухом  нас  застал.

Улыбается  ехидно
Стерва...  чувствует  нутром!!!
Может  думает  не  видно,
Как    бежит  к  ней  мой  Петро.

Осень  ручкой  помахала
Но  не  знала  я  о  том.
Я  же  пьяная  лежала
Под  рябиновым  кустом.

Жили  были  дядя  с  тетей
Средь  курей,  коров  и  коз.
Пока  дядя  на  работе,
К  тете  бегает  завхоз.

На  стене  висел    платочек
Пусть  теперь  висит  картуз!!
У  нас  с  мужем  восемь  дочек,
Где  ж  ты  мальчик-карапуз?

Я  уеду  на  Майями
С  воздыхателем  своим.
Муженька  оставлю  маме
Нужен  глаз  да  глаз  за  ним..

Передышка  между  сессий
Праздник  телу  и  душе
До  утра  орали  песни,
На  девятом  этаже.

Кум  позвал  меня  к  калитке
И  на  ушко  известил:
У  меня  бухла  в  избытке
Ты  закуску  прихвати.

Скоро  зимняя  рыбалка,
Пусть  чуток  окрепнет  лёд.
У  пруда  уже  русалка
Стол  сваяла,  выпить  ждет![/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822850
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Елена Марс

Одиночество

Вдохновенно  порой  одиночество,  
В  нём  моментов  хороших  полно.  
Но  всё  чаще  зову  его  -  сволочью.  
Не  комфортным  вдруг  стало  оно.  

........


Наблюдаю  за  псиной  стареющей,  
Ожидающей  ласки,  тепла...  
Неприятное,  в  общем-то,  зрелище.  
Жизнь  дворняги  тосклива  и  зла.  

И  такое  в  душе  ощущение,  
Будто  родственны  -  псина  и  я,  
Если  ищут  тепла  -  как  спасения,  
И  собачья  душа,  и  моя.  

А  вокруг  -  тишина  одиночества,  
Как  холодная  мрачная  вязь.  
Будто  что-то  хорошее  -  клочьями
Разлетелось,  в  ничто  превратясь.  

Не  собраться  с  тяжёлыми  мыслями,  
Что-то  каменным  стало  внутри...  
Схоронила  зима  за  кулисами
От  меня  жизнерадостный  мир.  

Этот  мир,  такой  светлый  и  песенный,  
Незаметно  куда-то  исчез.  
Что-то  есть  в  одиночестве  мерзкое,  
Коль  не  видится  в  нём  интерес.  

Коль  себя  ощущаешь  потерянной,  
Постаревшей...  Внутри...  не  горит.  
Отторгаю  безудержность  времени,
Ненавидя  души  пустыри.  

Одиночество,  всё-таки,  странное...  
В  нём  моментов  хороших  полно,  
Но  с  годами  всё  больше  -  туманами
Переполнено  стало  оно.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822697
дата надходження 25.01.2019
дата закладки 25.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Кілометри між нами глибоких снігів

Кілометри  між  нами  глибоких  снігів,
І  десятки  років  круговерті.
Перепони  думок  з  охолоджених  гір,
І  пергаменти  часом  затерті.

Мов  приблуди  у  мареві  мрії  давно,
Непорушений  спокій  словами.
Простелилось  навкруг  лиш  зимове  панно,
Увертюра  минулої  драми.

Я  нічого  не  можу  сказати  тобі,  
Бо  пригіркли,  напевно,  причини.
А  життя  повернулось  у  правильний  бік,
І  ще  далі  біжить  безупинно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822575
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 24.01.2019


rutzt

Місто вечірнє…

Місто  вечірнє.  Вогників  тиха  парафія.
Просить  душа  чайного  трохи  зволоження,
Трохи  мовчання  і  трішечки  географії,
Щоб  пам’ятати  твоє  місцезнаходження.
Бавиться  час  у  годиннику  довгими  стрілками,
У  вальсуванні  не  знаючи  жодної  міри.
П’ятниця  наче,  а  настрій  такий  понеділковий,
Що  в  календар  остаточно  загублена  віра.
Нащо  листок,  що  фіксує  даремно  миттєве?
Навіть  планети  буває  міняють  орбіти.
Знаю  де  ти.  А  все  решта  таке  несуттєве.
Тільки  от  чай  певне  треба  ще  трохи  нагріти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821837
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 19.01.2019


Владимир Зозуля

Эдемские грёзы или ночные бредни


                       ....

Ночь  бытия  вселенского…
[i](Ангелы  божьи,  где  вы?!)[/i]
Призрачность  сна  эдемского…
Ева…  Адам…  и  Древо…
Тигры  и  овны  с  сернами…
[i](Хищники  рядом  с  дичью?)[/i]
Ночью  всё  эфемерное
Слишком  реалистично.
Овны  такие  белые…
Белые  тигры  тоже…
Господи,  что  я  делаю?
Глажу  их...  быть  не  может…
Трогаю  зверя  царского.
[i](Это  –  такого  злюку?)[/i]
А  ведь,  мурчит  так  ласково…
Трётся…  и  лижет  руку…
Словно  душа  вне  тела  и,
Где-то  блаженства  возле.
Тигры  такие  белые…
Что  же  случилось  –  после?
Призрачность  сна  эдемского,
[i](Вот  привязалась  строчка,
Что-то  от  вальса  венского)[/i]
Белая  непорочность…
В  чём  же,  то  –  неизбежное,
Страшное  –  в  божьем  гневе?
Помню  я  только  нежное
Прикосновенье  к  Еве  –
Словно  душа  вне  тела  и,
Где-то  блаженства  возле…
Груди  у  Евы  –  белые…
Что  же  случилось  –  после?..
Бог  превратился  в  Идола.
И,  как  лавровый  листик,
Выдохся  разум.  Выпало
Сердце  из  вечных  истин...
…Я  ничего  не  чувствую
И  ничего  не  помню...
Сжалось  полоской  узкою,
То,  что  пространств  огромней.
Стало  проклятьем  –  таинство.
Стала  земля  –  могилой.  
Стало  дурным  беспамятством,
Всё,  что  когда-то  было…
Странное  ощущение…
Будто  сомкнулись,  где-то,
[b]Вечность[/b]  [i](в  конце  мгновения)[/i],
[b]Тьма[/b]  [i](на  исходе  света)[/i],
[b]Жизнь[/b]  [i](в  пустоте  события)[/i],
И  погрузившись  в  кому,
Стали  мы  слышать,  видеть  и
Чувствовать,  по-другому…




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821805
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 18.01.2019


Ганна Верес

Загубилось село

Загубилось  село  поміж  заростей-хащ,
Загубилась  до  нього  й  дорога…
Чи  в  людських  потонуло  далеких  гріхах,
Що  ніхто  не  турбує  порогу?

Тільки  вирви  чорніють  від  хатніх  очей,
Перекошені  втомою  двері…
Скільки  знали  вони  тут  і  днів,  і  ночей!
Скільки  різних  розмов  при  вечері!

Веселили  їх  танці  весільні  й  пісні,
Щедрувальників  цілі  ватаги…
Дивний  клекіт  лелек  чарував  повесні,
Як  вертались  крилаті  бродяги.

Зникли  люди…  Й  лелеки  цей  кинули  рай…
Мо’,  тепло  їх  людське  зігрівало?
Ластівки  не  вертались  в  засмучений  край…
Так  село,  мов  людина,  вмирало…

Загубилось  село…  Де-не-де  стіни  хат…
Та  чи  діждуть  когось  їх  пороги?
Чи  в  людських  потонуло  далеких  гріхах?
Бур’яном  дичавіє  дорога…
13.01.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821601
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Владимир Зозуля

Вернуться к тебе

В  тёмном  небе  твоих  ресниц
Звёзды  влажной  печали  блещут…

Я  вернусь,  чтоб  склонится  ниц
Перед  первой  из  лучших  женщин.

Я  вернусь,  не  печалься,  верь  –
Расставание  нам  приснилось.
Верь  во  благость  земных  потерь
И  в  разлук  –  неземную  милость.

Я  поверил  бы  в  это  сам,
Но  теперь  уже  слишком  поздно.
На  щеке  у  тебя  роса,
Я  бегу  по  ней  взглядом  босым…

И  пускай  невозвратен  путь,  
Я  вернусь,  сцеловать  –  склониться,
В  этих  рос  –  золотую  смуть,
Эти  капли  звёзд  на  ресницах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821456
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Кадет

Напор гравитации

Трудно  вспомнить  момент  кульминации
Откровенных  желаний  и  чувств,
Растворились  в  туманах  овации
И  запас  сострадания  пуст...

От  напора  земной  гравитации
Не  выходит  никак  ускользнуть,
Под  ярмом  возрастной  деградации
Всё  труднее  умишком  блеснуть...

По  обочине  цивилизации
Хорошо  бы  ещё  побродить
И  в  какой-нибудь  новой  прострации
Все  сомненья  свои  победить...

январь  19

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821076
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Фотиния

Что смерти бояться…

Что  смерти  бояться  -  она  от  рождения  рядом,
Внутри  мельтешенья  людского,  с  насмешливым  взглядом,

В  сосульках,  висящих  на  крышах  домов  по  весне,
В  постели  –  внезапным  удушьем,  инфарктом  во  сне…

Змеёй  ядовитой  в  лесу  притаившись  на  ветке,
Свернувшись  тихонько  клубком  в  неисправной  розетке,

На  встречной  дороге  –  в  одном  повороте  руля,
И  в  точке  горячей,  когда  полыхает  земля,

И  в  бритве  складной  у  прохожего-психа  в  кармане…
…  Но  знать  не  дано  нам,  когда  вдруг  накроет  цунами,

Когда  обнулится  внутри  часовой  механизм,
Заведенный  чьей-то  десницею,  сроком  –  на  жизнь…

Что  толку  вздыхать  и  с  рождения  думать  о  смерти  –
Дыши  полной  грудью!  Живи  так,  как  будто  бессмертен!

Люби  и  надейся!  Не  бойся,  планируй  дела,
Хоть  Аннушка  масло  сегодня  опять  разлила…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321487
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 11.01.2019


Оксана Дністран

Лишися віршем

Туди,  де  ти,  листи  давно  не  ходять,
А  там,  де  я,  -  не  пишуться  давно.
Зв’язок  мобільний  стане  у  пригоді,
А  поштовхом  сміливості  –  вино?

Як  наберу,  на  мить  –  зальодянію:
Підніме  слухавку  далекий  і  чужий?
Спиняюся:  «Не  треба  безнадії!
Лишися  ві́ршем,  іскрою  в  душі!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818485
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018


Віталій Назарук

ЛИШ ЗГАДКИ

Болить  і  нині,  ще  не  відболів…
Думки  летять  і  розривають  душу.
Краще  б  тоді  я  полум’ям  згорів,
Проте  живу  і  довго  жити  мушу.
Тепер  пора  прощатись  нам.  Пора.
Холодить  сніг,  на  вікнах  вітражі.
Зима  потрохи  в  гості  зазира,
Із  рідних  тепер  стали  ми  чужі.
Відснились  сни,  розвіялось  тепло,
Кудись  поділось  все  без  вороття.
І  зникло  все,  що  в  нас  колись  було,
Лиш  згадки  залишились  про  життя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817731
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Володимир Шевчук

Зимова депресія




Коли  втратив  силу  незрадний,  весняний  талан.  
Коли  помахала  єхидно  «па-па»  вища  ліга…  
Депресіє,  ти  запізнилася.  Нащо  прийшла?  –  
Якщо  засніжило,  що  й  в  душу  насипало  снігу.  

Уже  й  не  впізнати  те  місце,  де  квітли  сади.  
Буває  так  холодно,  що  про  тепло  і  не  мрієш!  
Стоїш  і  чекаєш.  Тремтиш  –  абсолютно  один,  
Кому  яке  діло,  що  в  тебе  на  серці  біліє.  

Для  того,  щоб  стати,  мабуть,  не  потрібна  рука  –  
Не  хочеться  бути  заручником  умислу  злого.  
Вмирає  романтик  у  світі,  де  все  напоказ,  
Крім  справжнього.  



11.12.2018  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817184
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 11.12.2018


гостя

…серце



Тихі  морози.
У  серці  гірка  вода.
Вежі  червоні  .  Темні  вогні  колишні.
Там,  де  світанки  повні  твоїх  ридань,
вже  колихає  вітер  
   солодкі  вишні.

…  і  розливають  
у  келихи  срібний  чай,
де  переходить  у  вечір  пора  обідня.
Серце  глухе,  як  вата,  то  ж  пробачай…
Серце  черстве,  
   мов  скоринка  вчорашня  хлібна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817177
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 11.12.2018


Леонід Луговий

Найкраща земля

Високо-високо,  що  ледве  їх  видно,
Повільно  по  небу  пливуть  журавлі.
До  рідних  домівок,  з  далекого  півдня,
Летять  за  вожатим  від  краю  землі.

Під  крилами  хата,  знайомий  садочок,
Уже  побілілий  під  цвітом  вишень,
А  поряд  дівчатко  спитати  в  них  хоче;
Про  землі  далекі  дізнатись  лишень.

-  Скажіть,  дикі  птахи,  куди  ви  літали?
Вас  з  осені  в  наших  краях  не  було,
Вам  пальми  тропічні  на  вітрі  співали
І  море  вам  довго  під  крила  пливло.

Що  бачили  ви  у  квітучій  савані?
Які  пролітали  заморські  міста?
А  правда,  що  з  сіллю  вода  в  океані?..
Бо  в  нас  у  струмочку  лиш  тільки  проста.  -

Притихло  дівчатко,  напружило  сили
І  знову  до  птахів  гукає  здаля:
-  Журавлики  милі,  скажіть,  білокрилі,
А  де  найгарніша  у  світі  земля?  -

Летіли  поважно  створіння  крилаті  -
Якраз  над  садочком  вишневим  були  -
І  відповідь  мудро  промовив  маляті
Вожак  журавлиним  протяжним  "курли":

-  На  південь,  маленька,  ми  в  жовтні  летіли,
Коли  відхилялась  від  сонця  земля.
На  тепле  проміння,  за  ходом  світила,
Спрямовано  в  небі  політ  журавля.

Жили  ми  в  затоці,  за  містом  портовим,
Над  морем  солоним  закінчивши  путь,
І  чули  як  пальми  шумлять  у  дібровах,
І  бачили  як  там  савани  цвітуть.

Там  в  диких  пустелях  біжать  антилопи
І  трави  під  сніг  не  ховає  зима.
Там,  в  Африці,  тепло  і  гарно  в  Європі,
А  краще  від  твого  садочка  нема.  -

Промовили  птахи  і  вдаль  потяглися,
Рубаючи  рідне  повітря  з  плеча.
Вони  вже  дивились  на  озеро  в  лісі,
А  вслід  їм  дивилось  притихле  дівча.

Під  пальми  тропічні,  з  вишневого  цвіту,
Так  в  землі  далекі  хотіла  мала,
А  зграя  пташина,  шляхом  у  півсвіту,
Повільно  по  небу  додому  пливла.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815393
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 09.12.2018


Любов Іванова

ПРОШУ, ВСПОМИНАЙ ОБО МНЕ

[b][i][color="#2f04c9"][color="#c90459"]П[/color]-амять  сыграла  со  мной  злую  шутку,
[color="#c90459"]Р[/color]-ежет  по  сердцу  и  рвет  на  куски.
[color="#c90459"]О[/color]-х  бы  вернуться  туда  на  минутку,
[color="#c90459"]Ш[/color]-кольной  любви  своей  видеть  ростки.
[color="#c90459"]У[/color]-лицу  нашу  и  белые  платья

[color="#c90459"]В[/color]-ишни    в  цвету  и  метель  лепестков.
[color="#c90459"]С[/color]-нова  почувствовать  радость  объятья,
[color="#c90459"]П[/color]-ервую  в  жизни  охапку  цветов...
[color="#c90459"]О[/color]-тчий  там  дом...  и  разбитое  сердце,
[color="#c90459"]М[/color]-амин...  за  позднее  время  упрек,
[color="#c90459"]И[/color]-  гром  мелодий  немыслимых  герцев
[color="#c90459"]Н[/color]-очи  без  сна,    губ  и  рук    твоих  шелк.
[color="#c90459"]А[/color]-  вот  теперь  когда  годы...    и  опыт
[color="#c90459"]И[/color]-волга  снова  поет    у  реки,

[color="#c90459"]О[/color]-чи  напротив  и  твой  милый  шепот,
[color="#c90459"]Б[/color]-удто  у  сердца    в  груди  мотыльки.
[color="#c90459"]О[/color]-сень  уже  обнимает  за  плечи,

[color="#c90459"]М[/color]-еньше  оттенков  в  ней,  меньше  огня,
[color="#c90459"]Н[/color]-е  отпускай,  не  забудь  наши  встречи,
[color="#c90459"]Е[/color]-сли  любил  ты  и  вправду  меня...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816914
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


dovgiy

ТОПОЛЬ

Гадаю  все:  де  ти  тепер,
Що  поробляєш  в  оцю  пору?
Для  тебе  я  живцем  помер,
Хоч  дух  ще  не  злетів  угору.
А  краще  було  б,  щоб  цього
Я  зроду-віку  не    діждався!
Посеред  простору  свого
Самотнім  деревом  остався.
І  всіх  негод  своїх  років,
Буремні  прояви  сприймаю.
Вони  під  хуртовин  наспів
Гілля  покорчене  ламають.
За  що,  скажи,  за  гріх  який
Послало    Небо  таку  долю?
Чий    дух  серед  глухих  степів
Закоренив  мою  тополю?
Зросла  вона  не  для  весни,
Не  для    квітневого  розмаю,
Хоч  плекала  рожеві  сни
В  яких  злітала  понад  краєм!
Здавалось  їй,  моїй  душі,
Що  змінить  Небо  гнів  на  ласку
І  я,  стежиною  віршів,
Пройду  зі  степу  в  свою  казку;
Чи  снилось,  чи  немов  мара,
Мерещилось    під  темінь  ночі,
Що  прийде  бажана  пора
Коли  зійдемось  очі  в  очі,
Рука  в  руці,  коли  вуста
Єдино  в  подиху  зіллються…
На  жаль,  є  істина  проста:
Тополі  крила  не  даються
І  навіть,  якщо  на  гілля
Голубка  мила  колись  сяде,
Вона  не  рідна,  не  своя
Не  подарує  в  долю  радість.
Отак  як  ти..  таємних  мрій
Пустих  надій  моя  подруго.
Скриплю  у  самоті  своїй
Без  долі,  без  весни,  без  друга.

07.12.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816624
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Амелин

Смерть Высоцкого

Ты  зачем
               пришла  так  рано                                                      
                                         стерва,
инструмент  
                 косарский
                                 заточив?
И  струной  оборванной  –  
                                     по  нервам!
резанула,  
               занавес
                           закрыв.


Ты  все  тайны
                     у  Поэта
                                 знала,    
а  иначе
             просто  б
                           не  пришла…
Эх,  маэстро,
                   повтори
                               сначала…      
А  в  ответ,
                 как  в  песне  –    
                                         тишина…


В  горы,  
           шаг  за  шагом,
                                 без  одежды…
Слышите?..
               «О,  отворись,
                                   сезам!»    
Плач  и  смех,
                     разлуки  и  
                                     надежды,  
по  хрустальным
                       струнам  –  
                                       по  слезам!..



А  внизу,
             в  бессовестности
                                         сытой,
притаившись  
                   и  прикрыв  
                                   свой  страх,                                
подло  бьют  
                 подкованным
                                     копытом;
и  куда?  –  
                 под  дых,
                               в  висок
                                           и  в  пах…


Беспокойно  
                 крутится
                               кассета  –  
наша  жизнь,  
                   с  началом  и    
                                       концом…
В  тесноте
               прокуренного
                                   века:
«  Сбросьте  маски!
                             На  лицо  –    
                                             лицо!»


На  Ваганьковском  
                           столпо-
                                     творенье!
Как  немое,
                 старое
                           кино…  
Окончательный
                     итог
                           творенья
воспалённой
                   совести
                               Его…


А  в  Москве
                   шумит  
                             олимпиада…
«Кто  поэт?
                 Вы  что?!  
                               Не  до  того…»
Как  с  небес  сошло:
                               «Портрет  –
                                               не  надо!»
Но  народ  
               народных  –  
                                 и  в  лицо…


И  хрипят,
               хрипят
                         магнитофоны:
не  обиду,
               не  мольбу,  
                               не  стон…
В  той  одной,  
                   не  праздничной
                                           колонне,
где  горит
               не  праздничный            
                                       огонь…


…На  Таганке  
                   вновь  
                             скрипят  подмостки…                                                                                      
Много  звуков
                     притаилось
                                       там…            
Где-то,
           среди  них,  –  
                               живой
                                           Высоцкий!..
Спел.
         Сыграл.
                     И  поклонился                                                        
                                           нам…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202603
дата надходження 25.07.2010
дата закладки 07.12.2018


I.Teрен

Дальнє плавання

                                                                                             [i]      «  Я  криголам.  
                     А  криголами  по  болоту  не  ходять»  [/i]
                                                                                                       Л.  Костенко

До  гавані  далеко  кораблю.  
Вітрило  не  біліє,  а  линяє,  
тому  що  довго  плавати  люблю,  
і  ліпшого  нічого  не  буває.  

Каюту  драю,  люльку  не  палю...  
На  палубі  ночей  не  коротаю.  
Я  запрягаю  вітер,  а  рулю
іти  автопілотом  дозволяю.  

Не  варто  опускатися  на  дно  
і  не  міняти  курс  на  повороті.
Я  засинаю  юнгою  на  флоті,
а  просинаюсь...  О!  Яке  кіно!
Ні.  Я  не  крейсер,  та  усе  одно
не  буду  загрузати  у  болоті.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816509
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Любов Іванова

МРІЇ МОЇ, ЯК РОЗГНУЗДАНІ КОНІ

[b][i][color="#ab0909"][color="#0921ab"]М[/color]оже  даремно  у  сни  свої  вірю
[color="#0921ab"]Р[/color]анок  прийде,  змиє  росами  їх.
[color="#0921ab"]І[/color]  вже  сум"яття    в  черговій  зневірі
[color="#0921ab"]Ї[/color]стиме  далі,  як  березень  сніг...

[color="#0921ab"]М[/color]арення  ночі  розбудить  реальність
[color="#0921ab"]О[/color]тже,  у  сни,  віри  й  близько  нема...
[color="#0921ab"]Ї[/color]хні  сюжети,  то  справжня    банальність.

[color="#0921ab"]Я[/color]  ними    тішусь,  а    правда  -  німа.
[color="#0921ab"]К[/color]рутяться  кадри,  вертають  в  минуле

[color="#0921ab"]Р[/color]адість  зі  смутком  -    це  суміш  життя
[color="#0921ab"]О[/color]й,  якби  ж  ми  один  одного  чули
[color="#0921ab"]З[/color]нов  запалили  б  свої  почуття.
[color="#0921ab"]Г[/color]ірко  і  тоскно  буває  на  серці
[color="#0921ab"]Н[/color]іби  ж  не  горе,  а  сльози  біжать.
[color="#0921ab"]У[/color]  мелодійності  десь  поміж  терцій
[color="#0921ab"]З[/color]наково  смутки  і  болі  лежать...
[color="#0921ab"]Д[/color]ень  запалився  яскравим  промінням
[color="#0921ab"]А[/color]  може  сонце  зігріє  мене.
[color="#0921ab"]Н[/color]ебо  дасть  сил  і  наповнить  терпінням
[color="#0921ab"]І[/color]  ще  надію,  що  смуток  мине.

[color="#0921ab"]К[/color]ожну  хвилину  я  вірити  хочу
[color="#0921ab"]О[/color]сінь    відступить,  а  далі  -  весна.
[color="#0921ab"]Н[/color]ай  би  Всевишній  мені  напророчив
[color="#0921ab"]І[/color]нше  життя,  але  з  щастям  сповна...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816556
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Tshway

Черно-белое

Мир  изменился  вокруг.
Но  сквозь  ночную  иллюминацию
я  вижу  черно-белую  страну,
и  ее  обитателей,
ругающихся  в  очереди
за  апельсинами,
я  вижу  черно-белые  экраны  телевизоров,
в  которых  рассказывают  
о  величии  страны  победившего  ГУЛАГа,
и  вижу  черно-белых  людей
тоскующих  о  черно-белом  мире.
И  я  закрываю  глаза,
чтобы  прошлое  не  восторжествовало.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816541
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Бережіть любов

У  розкоші  безмежності  пухких  снігів
Ні  звука,  і  ні  слова,  тільки  тиша.
Кохання  прокладе  доріжку,  ніби  гід.
І  душ,  й  сердець  торкнеться  ваших  нишком.

Щоби  з  очей  світилась  радість,  не  сльоза,
Для  вас  віч-на-віч  ніжність  і  без  свідків.
Щоб  вірності  плелась  серед  зими  лоза,  
Щоби  жорстокості  не  віяв  вітер.

То  ж  бережіть  любов,  що  відшукала  вас,
Не  втратьте  в  недовір*ї,  в  холоднечі.
В  гармонії  живіть,  цінуйте  щастя  час,
Тоді  не  буде  в  душах  порожнечі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816408
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Любов Іванова

КРАСАВИЦА… МИМОЗА

[b][i]Я  сегодня  утром  встала,
И  клянусь  вам  -  не  понты!
Дважды  в  обморок  упала
От  своей-то  красоты..

В  глади  зеркала  -  "Богиня"..
Неужели  это  я?
А  мордашка,  чё  то  свинья..
От  излишнего  спанья..

Неужели  это  тело
все  ж  по  нраву  мужикам?
На  боках  жирком  осело
лишних  двадцать  килограмм.

На  прическу  -  страшно  глянуть
Фейерверк..  или  салют..
Вот  теперь  то  мне  понятно
Почему  мужчины...  пьют.

Разве  ж  можно  без  наркоза
Им  такое  наблюдать?
Ах  -  красавица...  Мимоза..
Впору  мужа  соблазнять...[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816225
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 04.12.2018


гостя

Тримайся за воду…



І  навіть,  якщо
Ти  виходиш  за  межі  ріки…
І  раптом    тебе  відпускає  призначена  бронь  ця…
І  навіть  якщо  протікає  крізь  пальці  руки
Таємне  проміння
   брунатного  дикого  сонця…

І  кожен  блукалець
З’являється  у  множині
В  садах,  де  цвітуть  почергово  магнолії  й  сливи…
…тримайся  за  воду  приблизно  на  тій  глибині,
Де  риби  ще  теплі  
   і  майже  космічно  красиві


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816005
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 03.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Між мною і тобою грань

Ходою  впевнено  зима  крокує,
І  не  шкодує  сніжну  філігрань.
Пряде  й  пряде  білясто-срібний  кужіль,
Лише  між  мною  і  тобою  грань.

Чому  ж  ми  віддалились  берегами,
Згубили  перли  щастя  у  снігу.
І  гордості  стоїть  кремезна  брама,
І  буревію  чується  "гу-гу".

Спліталися  колись  ліанно  долі,
А  потім  -  роздоріжжя  і  зима.
Вдихаєм  холоду  і  смутку  дозу.
Тепер  тепліє  в  снах  любов  німа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816149
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 03.12.2018


Любов Іванова

УЖЕ СКОРО ЗИМА

[b][i][color="#940d0d"][color="#0d2d94"]У[/color]  деревьев    снял  ноябрь  одежды,
[color="#0d2d94"]Ж[/color]ить  теперь  нагими    до  весны.
[color="#0d2d94"]Е[/color]сли  не  терять  в  душе  надежды,

[color="#0d2d94"]С[/color]ладкие  о  лете  будут  сны.
[color="#0d2d94"]К[/color]атит  ветер  листья  в  буераки,
[color="#0d2d94"]О[/color]тцвели  в  садах  поляны  астр,
[color="#0d2d94"]Р[/color]азбросал  морозец    всюду  знаки
[color="#0d2d94"]О[/color]н  своё  сполна    еще    отдаст...

[color="#0d2d94"]З[/color]а  рекой  туман  прилег  в  ложбине
[color="#0d2d94"]И[/color]  уже  не  видно  птичьих  стай.
[color="#0d2d94"]М[/color]ожет  на  душе  и  не  унынье
[color="#0d2d94"]А[/color]  попала  льдинка  невзначай.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816071
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 03.12.2018


Mattias Genri

Война

С  ног  на  голову  всё  перевёрнуто-
Мир  с  войною,  как-будто  повенчаны.
Всё,  что  в  прошлом  осталось  уменьшенным  -
Ностальгической  дымкой    подёрнуто...

...Плачет  женщина  над  телеграммою,
Сотрясая  в  рыданиях  плечи.
Похоронка,  как  смерч  стала  драмою,
Её  жизнь  до  конца  покалечив.

Не  вернуть  её  счастье  вчерашнее  -
Оно  камнем  застыло  во  времени.
Что-то  очень  большое  и  страшное
Стало  нашим  теперешним  бременем.

Суждены  только  в  мыслях  свидания,-
Мы  лишь  к  прошлому  взглядом  прикованы.
Тем,  кто  приняли  смерть  и  страдания
В  мире  Горнем  места  уготованы.

Очень  многих  друзей  недокличимся.
Их  не  будет!    Ведь  всё  позади...
Может  в  снах,  мы  порою,  увидимся,-
Обняв  крепко,  прижав  их  к  груди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815595
дата надходження 29.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Світлана Моренець

ТИ БЕРЕЖИ ЇХ, БОЖЕ!

День  поспішав  за  обрій  і  котив
поперед  себе  диск  огненний  сонця,
збавляв  шалений  темп,  губив  мотив
і  блискотів  прощально  у  віконцях.

Запалювали  люльки  димарі,
пихтіли  в  чисте  небо  теплим  духом.
Давно  поснули  мухи  й  комарі,
бо  холодно,  тож  не  гули  над  вухом,

лиш  зрідка  голос  птаха  долинав,
та  й  знову  обіймала  райська  тиша.
Яскраві  барви  вечір  поглинав.
Спалахували  зорі.  Місяць  вийшов.

Повільно  вечір  плив,  як  мед  густий.
Нірвана...  Але  враз  прийшла  до  тями:
за  мирні  миті  –  Господи,  прости!  –
на  фронті  платять  кров'ю  і  життями.

Благословенний  спокій  і  ось  ця
краса  блаженно-чиста,  пасторальна,
все  завдяки  нескореним  бійцям,
в  яких  щодень  –  війна...  на  смерть...  реальна...

І  хвиля  смутку.  Й  звичний  епілог  –
благання  до  Небес,  слова  молитви,
щоб  захистив  захисників  наш  Бог...
–  Ти  бережи  їх,  Спасе,  в  кожній  битві!

                                             2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Галина_Литовченко

ПЕРЕЖИТИЙ ДЕНЬ (1932-33 р. р. )

                                                                                             
               В  маленькому  віконці  на  чотири  брудні  шибки  засинів  досвіток.  Горпина  давно  не  спала,  але  з  ліжка  не  підводилася.  Гасу,  щоб  засвітити  в  хаті,  не  було,  а  сновигати  привидом  від  вікна  до  холодної  лежанки,  та  від  лежанки  до  вікна  не  хотілося.  Звечора  лягла  не  роздягаючись,  в  тому  ж  одязі,  в  якому  весь  день  тинялася  вулицями  наполовину  вимерлого  села.  Стара  ковдра  світилися  в  сивому  мороці  дірками,  з  яких  випадала  збита  давністю  вата.  Горпина  була  молодою  та  міцною  від  природи  дівкою,  тому  ще  животіла  на  цьому  світі,  лишившись  без  батька  й  матері.
             Йти  до  району  поночі  боялася,  хоча  шлях  був  не  близьким  і,  щоб  дістатися  ярмарку,  вже  давно  мала  б  вийти  з  дому.  Та  на  дорогах  всяке  трапляється.  І  нехай  життя  тепер  нічого  не  варте,  не  віддавати  ж  його  ні  за  цапову  душу.
             Зовсім  недавно  забили  дядька  Фрола,  що  збирався  виміняти  на  базарі  чоботи  на  щось  їстівне.  Знайшли  його  в  переліску  люди,  що  йшли  слідом  за  ним  тим  самим  шляхом,  але  торби  з  чобітьми  при  ньому  вже  не  було.  Родина,  не  дочекавшись  батька,  один  за  одним  вимерла.  Через  кілька  тижнів  після  загибелі  чоловіка  Горпина  заходила  в  їх  домівку,  подивитися  чи  ще  живі  Фролові  діти.  Як  і  всі  в  селі,  ходила  від  хати  до  хати  не  так  задля  моральної  підтримки  стражденних,  а  щоб  день  швидше  пройшов,  та  щоби  впевнитися,  хто  ще  залишився  в  селі.  В  хаті  дядька  Фрола  вона  застала  тільки  жінку,  а  малі  лежали  рядочком  на  голій  лежанці  гарненькі,  як  намальовані.  Їх  худобά  скрадалася  під  голодною  набряклістю  маленьких  обличь,  але  ознак  життя  у  виснажених  тілах  не  було.  
           -  А  Михайлик  же  так  вчитися  хотів,  таким  рахубним  хлопчиком  ріс…  –  тільки  й  знайшла  слів  для  співчуття  безумній  матері.
           -  «Будуть  ягідки  цвісти,  соловейки  щебетати,  а  я  буду  в  землі  лежати…»    –  байдуже  невпопад  проспівала  тоді  жінка.
         Через  якийсь  час  і  її  відволік  з  хати  до  підводи  дід  Митрофан,  який  був  уповноважений  збирати  по  хатах  мертвих.
           Горпина  зібрала  на  печі  жменю  соняшникових  зернят,  білих  від  глини,  якою  колись  підмащувала  в  хаті,  та  висипала  їх  в  кишеню  куфайки,  щоб  поснідати  дорогою.  Засунула  в  піддувало  кілька  буряків,  що  лежали  на  долівці,  та  присипала  зверху  золою  від  соломи,  щоб  не  кинулись  у  вічі  тому,  хто,  скориставшись  її  відсутністю,  навідається  до  хати.  Дістала  з-під  сінника,  на  якому  спала,  тернову  хустину  та  поклала  в  чисту  торбинку.
           Тільки-но    відсунула  вбік  жердину,  якою  на  ніч  зачинялася  в  хаті,  як  двері  відхилилися,  і  на  неї  ледь  не  впала  сусідка,  Горпинина  ровесниця.    Дівчата  росли  разом  і  вчилися  колись  в  одному  класі.
           -  Подружко  мила,  дай  щось  до  рота  вкинути,  –  ледве  вимовила  Тетяна.  –  Геть  охляла  вже  я…
           Горпина  здогадалася,  що  ніч  вона  провела  в  безсонні,  з  нетерпінням  чекаючи  світанку.  
           -  Та  що  ж  я  тобі  дам?  Самій  поснідати  нічим  –  піду  на  ярмарок,  може  щось  виміняю.
           В  пустому  миснику  лежало  кілька  цибулин  –  дівчина  ще  не  встигла  заховати  їх  від  непроханих  гостей.  Дістала  одну  і  подала  сусідці.  Та,  скривившись,  взялася  чистити  цибулю  від  лушпиння  і  пішла  з  двору.
             Горпина  скрутила  торбинку  з  хусткою,  засунула  згорток  за  пазуху  і,  озираючись  на  всі  боки,  взялася  шукати  кілочок,  який  зазвичай  лежав  під  рукою,  щоб  зачинити  ним  двері  з  вулиці.  «Куди  могла  його  подіти?  Хай  ти  згориш  –  геть  пам’яті  не  стало…»  –  подумки  бідкалася  розгублена  дівчина.  Що  той  кілочок  тільки  приваблює  до  хати  замучених  злиднями  перехожих  –  чомусь  і  не  подумала,  тож  за  звичкою  накинула  клямку  на  металеву  скобу  в  одвіркові.
             Переступивши  через  низенький  перелаз,  Горпина  ледь  не  перечепилася  об  сіру  купину.  Придивилася  крізь  вранішню  пітьму  і  впізнала  Тетяну,  що  сиділа  з  застиглими  очима  під  ворітьми,  тримаючи  в  руці  надкушену  цибулину.  Від  страху  Горпину  заціпило.  За  мить,  рвонувши  з  місця,  вона  вже  стрімголов  бігла  стежкою,  пробитою  в  сухому  високому  бур’яні,  на  шлях,  що  вів  до  району.
               Йшла  полем,  налякана  несподіваною  смертю  подруги,  відчувала  провину  за  сховані  буряки,  за  те,  що  не  вгледила  межі  між  життям  та  смертю.  Голос  подруги  переслідував  її,  а  кроки  відлунювала  замерзла  земля  і  вони  відгукувалися  в  скронях  гулкими  ударами,  допоки  дівчина  не  здогадалася,  що  хтось  її  наздоганяє.  Озирнувшись,  побачила  на  шляху  одиноку  постать.  Хто  то  був  –  чоловік  чи  жінка,  не  впізнала.  Прискорила  і  собі  ходу,  а  потім  зірвалася  до  бігу,  коли  помітила,  що  попереду  замаячив  чималий  гурт  людей.  То  йшли  на  ярмарок  односельці  з  надією  виміняти  щось  на  харчі.  Приєднавшись  до  них  дівчина  знову  озирнулась  і  впізнала  в  своєму  переслідувачі  племінника  Петра,  високого  худорлявого  підлітка.  Він  вже  майже  наздогнав  її.
           -  Хто  б  колись  подумати  міг,  що  будемо  сіпатися  один  від  одного.  Ото  життя  настало,  –  зробила  спробу  оправдатися  перед  хлопцем.
           -  А  я  побоявся  гукати,  бо  не  був  впевнений,  що  це  ви.  Мене  мати  за  сіллю  послала.
           -  Без  солі  погано,  –  погодилася  Горпина.
           Гуртом  йти  стало  веселіше,  дарма,  що  розмови  точилися  зовсім  не  радісні,  а  навпаки  сумні  і  навіть  жахливі.  На  ярмарку  гурт  розчинився  в  натовпі  –  кожен  вів  торги  самостійно,  вишукуючи  свого  клієнта.  Перед  входом  на  ярмарковий  майдан  домовилися  чекати  один  одного,  щоб  і  додому  йти  всім  разом.  
             Червона  в  квітки  тернова  хустина  –  це  все,  що  залишилося  у  Горпини  від  її  небагатого  посагу,  зібраного  батьками,  та  так  і  не  використаного  за  призначенням.  Все  інше  обміняла  ще  минулої  зими,  щоб  не  вмерти  з  голоду,  та  це  не  врятувало  ні  матір,  ні  батька.
             Дівчина  дістала  із-за  пазухи  згорток,  міцно  затиснула  його  в  руці,  щоб  бодай  ніхто  не  вирвав.  Злодіїв  розвелося  в  селах  повно,  на  ярмарку  у  них  теж  був  промисел.  
           Горпина  ходила  поміж  людей,  прицінювалася,  прислуховувалася  до  розмов,  відмітивши  кілька  прилавків,  до  яких  варто  було  повернутися.  Тут  вона  трохи  відволіклася  від  тяжких  роздумів,  геть  забула  про  сусідку,  що  залишилася  сидіти  під  її  тином.  В    натовпі  зіткнулася  з  Петром  –  хлопець  вже  тримав  в  руках  невеличкий  вузлик  з  сіллю.  Горпина  помітила  голодний  блиск  його  очей  та  згадала  про  соняшникові  зернята.  Дістала  їх  з  кишені,  вділила  трохи  родичеві,  та  на  ходу  лускаючи,  знову  розійшлися  в  різні  боки.    
           -  Тітонько,  скільки  квасолі  за  хустину  дасте?  –  зупинилася  біля  літньої  молодиці.
           -  Покажи  спочатку,  –  зацікавилася  жінка  крамом.
           -  Нова  ще,  в  придане  мені  матінка  покійна  готувала.  Не  надівала  жодного  разу.
           -  Гарна  хусточка,  доню,  але  більше  кварти  не  дам.  Їжа  зараз  має  більшу  ціну,  ніж  все  інше.
           Помітивши  вагання  Горпини,  додала:
           -  Кварта  в  мене  на  літру,  дівчино.  Кращої  оборудки  тобі  не  знайти.
           Горпина  повірила  її  слову  і  без  жалю  віддала  хустку  молодиці.  Зраділа,  що  на  тиждень-два  вистачить  бобів,  щоб  бодай  раз  на  день  зварити  ріденьку  юшку.  Влітку  дівчина  важко  працювала  на  буряках  за  миску  бовтушки  –  сірої,  рідкої,  несмачної,  але  й  на  ній  вдалося  протриматися  до  холодів.  Насушила  завчасно  липового  листя  та  перетерла  його  на  борошно,  до  якого  додає  трохи  висівок,  якщо  пощастить  десь  роздобути.  Зрідка  випікає  з  тої  суміші  млинці,  щоб  на  довше  вистачило.    Чим  закінчиться  зимівля  в  порожній  холодній  хаті  –  хтозна…
           Додому  повернулися,  коли  вже  смеркалося.  Тетяна  й  досі  сиділа  під  тином  скоцюрблена  і  вже  без  цибулини  в  руках.    Горпина  здивувалася,  чом  дід  Митрофан  не  відвіз  її  на  цвинтар.  Чи  не  помітив  в  бур’яні,  чи  не  доїхав  на  їх  куток  підводою?  Вже  й  сам  ноги  ледве  тягає.  Іноді,  щоб  вдруге  не  їхати,  ще  живих  людей  кидає  до  купи  мерців:
         -  Доки  довезу  до  цвинтаря  –  помре…  
           Душі  в  людей  зачерствіли.  Не  хотілося  нічого  –  хотілося  лише  їсти.  Не  всі  засуджували  дії  старого,  хоча  не  раз  забирали  з  купи  померлих  ще  живих  родичів.  Бувало,  що  й  виживали  врятовані  і  відбували  свій  відміряний  Богом  вік.
           Горпина  наламала  навкруг  місця,  де  сиділа  подруга,  сухого  бур’яну,  щоб  протопити  в  печі  та  спекти  шматочок  цукрового  буряка,  бо  крім  соняшникових  зернят  не  мала  й  крихти  в  роті.  Зачинила  на  засов  двері  та  розтопила  піч.
           Бур’ян  тріщав,  стріляючи  іскрами  в  цегляному  череві.  Полум’я  кидало  відблиски  на  шибки  та  стіну  навпроти  горнила,  а  темні  кутки  сховалися  з  виду.  Здавалося,  що  в  хаті  залишилася  лише  піч.  Одна  вона  жила,  дихала  світлом  і  теплом.  
           Горпина  дістала  з  попелу  спеченого  буряка  і,  обпікаючи  губи,  обережно  відкушувала  маленькими  шматочками,  смакуючи  солодку  м’якоть  та  вимазуючи  щоки  сажею.  Засинала  втомлена,  але  рада  тим,  що  ще  один  день  минув.  Подумки  розкладала  на  маленькі  купки  боби,  виміняні  на  хустину,  підраховуючи  на  скільки  днів  їх  вистачить.
             Потім  до  Горпини  прийшла  Тетяна.  Дівчина  намагалася  зрозуміти  –  сон  це  чи  дійсність.  Чийсь  незнайомий  голос  заспокоював:  «Мертвих  боятися  нічого,  бійся  живих».  І  Горпина  не  боялася,  хоча  подруга  довго  з  докором  дивилася  їй  у  вічі,  низько  нахилившись  над  обличчям.  Горпина  відчувала,  як  у  лице  повіяло  холодом.
             Вранці,  коли  вже  гарно  розвиднилося,  вона  вийшла  з  хати  та  пішла  селом  шукати  підводу  діда  Митрофана.
03.11.2018

 (фото  з  інтернету)            
           
         
         
           
           
           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814900
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Груздева(Кузнецова) Ирина

Так буває…

Так  буває:  охопить  якась  невимовна  журба.
Повертаєшся  подумки  в  час,  де  замріяна  мати,
Де  на  пагорбі  мазанка,  мальви,  і  щастя…  Хіба
Я  від  цього  втікала,  щоб  долю  свою  наздогнати?

Сміху  більше  не  чутно  в  дворі,  де  похилений  тин,
І  верба  при  дорозі  зігнулась  до  самого  долу.
Щось  підказує:  треба  зібратись  і  вчасно  піти,
Та  не  можу  відвести  очей  від  старого  стодолу.

Хто  там  ходить?  Нікого.  Це  вітер  ворушить  снопи,
Поміж  ними  загублений  світ,  що  пішов  у  минуле,
Перетрушує  так,  наче  голку  шукає  сліпий
В  стозі  сіна.  Даремно.  Ті  дні  золоті  промайнули

І  на  згадку  мені  непозбутній  полишили  сум.
Все,  що  трапилось,  трапилось  вже,  не  буває  повтору.
І  оцю  неповторність,  мов  хрест  на  Голгофу  несу
Кожним  новим  рядочком  свого  невимовного  твору.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814758
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Арина Дмитриева

✍ Вот такая с клёнов листьев медь

Автор:  Анонимус

А  на  сердце  снова  так  тревожно

*****  

Не  проснулся,  сплю,  еще  зеваю,
одеялом  теплым  я  укрыт...
Мысли  горечи  я  отсеваю,
но,  на  сердце  у  меня  болит...

А  на  сердце  снова  так  тревожно,
бьется  бедное  слегка  в  грудях..
И  кляну  свою  Судьбу  безбожно,
я  в  кровати,  а  не  на  людях...

Ну,  так  дай  же  мне  слегка  влюбится,
сердце  тронутое  холодком,
Ты  не  дай  мне  в  жизни  огрубится,
отопьюсь  наверно  молоком...

Посмотрю,  где  у  коровы  вымя,..
ведь  во  всем  я  вроде  городской.
Не  найти  пчел  семьи  роевые,
в  городах  и  тут  же  на  Сумской.

Я  теперь  скупее  стал  в  желаньях,
и  кошель  почти  совсем  пустой.
И  пришедшее  вдруг  увяданье,
мне  кричит:  "Ты,  брат,  на  кольцевой!!!"  

И  смотрю,  как  в  этом  мире  тленно,
Мир  к  тебе  в  желаньях  скуповат...
Свет  горит  нам  только  галлогенно,
но  ему...  ты  вроде  бы  и  рад...  

Будь  же  ты  вовек  всегда  блаженна,
эта  мысль,  что  делишь:  "После"  —  "до",
Упаду  я  на  одно  колено,
и  судьбе  скажу:  —  Все  испито!

*****

История  cоздания  стихотворения:
фото:  инет.  (по  мотивам  С.Е.



                                                   .............................................................................



               Вот  такая  с  клёнов  листьев  медь    /пародь/


Я  люблю  Есенина  Серёжу,
Даже  "по  мотивам"  написал…
Будь  он  жив,  то  дал  бы  мне  по  роже,
Ну,  конечно,  если  бы  догнал.

Так  что  цыц!  Могу  себе  позволить
Вечным  рифмам  мудрости  придать…
Кто  бы  тут  посмел  со  мною  спорить?
Я  могу  не  хуже  сочинять!

Он  не  звал,  не  плакал,  сознавая
Тленность  жизни,  что  пройдёт,  как  сон…  
Ну  а  я  лежу,  ещё  зевая  -
Галоген  до  фени  и  ксенон.

На  Сумской  роения  не  видно,
Значит,  снова  мёда  мне  не  есть…
Конь  не  розовый,  вот  тут  обидно,
И  в  седло,  по  ходу,  не  залезть.

Нежусь  я  под  одеяльцем    тёплым,
Кто  б  принёс  парного  молока…
Мне  бы  разразиться  свистом-воплем,
Но  умчался  конь  без  седока.

Мысли  отсеваю  гулкой  ранью,
Сердце  бьётся  и  болит  в  грудях...
Я  теперь  скупее  стал  в  желаньях
И  при  людях,  и  не  на  людЯх…

Всё  я  разделил  на  До  и  После,
И  решил  на  вымя  посмотреть…
Но  С.Е.  сказал:  «Суши-ка  вёсла»...
Вот  такая  с  клёнов  листьев  медь.










: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813307
дата надходження 10.11.2018
дата закладки 10.11.2018


Любов Іванова

ВИШНЁВОЕ ВИНО

[b][i][color="#ed0909"][color="#19cf13"]В  [/color]бокале  искрился  волшебный  напиток  
[color="#19cf13"]И[/color]  в  воздухе  таял  его  аромат...  
[color="#19cf13"]Ш[/color]афраном  стелился  ковер  маргариток...  
[color="#19cf13"]Н[/color]ам  было  волшебно  без  боли  утрат.  
[color="#19cf13"]Е[/color]ще  опьяняла  любви  атмосфера  ,  
[color="#19cf13"]В[/color]  саду  заливался  шальной  соловей  
[color="#19cf13"]О[/color]  чем  я  мечтала,  всего  лишь  химера  
[color="#19cf13"]Е[/color]ще  бы,    родник  осушил  суховей.  

[color="#19cf13"]В[/color]се  ж  помнится  мне  та  наливка  хмельная,  
[color="#19cf13"]И[/color]  чувства...  и  чувства,  испитые  всласть.  
[color="#19cf13"]Н[/color]е  зря  и  сейчас,  когда  их    вспоминаю,  
[color="#19cf13"]О[/color]пять  окунаюсь  в  ту  первую  страсть[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813110
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Любов Іванова

ВИШНЁВОЕ ВИНО

[b][i][color="#ed0909"][color="#19cf13"]В  [/color]бокале  искрился  волшебный  напиток  
[color="#19cf13"]И[/color]  в  воздухе  таял  его  аромат...  
[color="#19cf13"]Ш[/color]афраном  стелился  ковер  маргариток...  
[color="#19cf13"]Н[/color]ам  было  волшебно  без  боли  утрат.  
[color="#19cf13"]Е[/color]ще  опьяняла  любви  атмосфера  ,  
[color="#19cf13"]В[/color]  саду  заливался  шальной  соловей  
[color="#19cf13"]О[/color]  чем  я  мечтала,  всего  лишь  химера  
[color="#19cf13"]Е[/color]ще  бы,    родник  осушил  суховей.  

[color="#19cf13"]В[/color]се  ж  помнится  мне  та  наливка  хмельная,  
[color="#19cf13"]И[/color]  чувства...  и  чувства,  испитые  всласть.  
[color="#19cf13"]Н[/color]е  зря  и  сейчас,  когда  их    вспоминаю,  
[color="#19cf13"]О[/color]пять  окунаюсь  в  ту  первую  страсть[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813110
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Оксана Дністран

Усе минеться

Усе  минеться  
Стяг  правди  майорітиме  над  світом,
Любов  посяде  в  ньому  цілковито
І  подолає  наслідки  від  криз.

Зітреться  пил  імперій  та  епох,
Заколосяться  переможно  ниви,
Міста  велично  виростуть  красиві
Там,  де  росте  тепер  чортополох.

І  кожен  камінь,  кожне  деревце
Прославить  імена  меморіально
Героїв,  що  творили  ідеальне,
Постали  для  нащадків  узірцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813066
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Валентина Рубан

ЕСЛИ В СЕРДЦЕ ЛЮБОВЬ.

.
Не  с  записанных  слов,  не  с  заученных  фраз,
Я  Тебе,  как  мольбу,  повторяла  не  раз:
Не  умеешь  тушить  -    тогда  не  зажигай!
Не  умеешь  беречь  –  лучше  не  вспоминай!
Если  можешь  любить  –  не  люби,  как  -  нибудь.
Если  нет  ничего  –  то  возьми  и  забудь!
Хочешь  видеть  рассвет  –  просыпайсь  по  –  утру.
Если  в  сердце  любовь  –  не  развей  на  ветру.
Если  счастье  нашел  –  его  нужно  беречь.
Если  чувства  ушли  –  их  уже  не  разжечь.

01.11.2018  г

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812239
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Валентина Рубан

ЕСЛИ В СЕРДЦЕ ЛЮБОВЬ.

.
Не  с  записанных  слов,  не  с  заученных  фраз,
Я  Тебе,  как  мольбу,  повторяла  не  раз:
Не  умеешь  тушить  -    тогда  не  зажигай!
Не  умеешь  беречь  –  лучше  не  вспоминай!
Если  можешь  любить  –  не  люби,  как  -  нибудь.
Если  нет  ничего  –  то  возьми  и  забудь!
Хочешь  видеть  рассвет  –  просыпайсь  по  –  утру.
Если  в  сердце  любовь  –  не  развей  на  ветру.
Если  счастье  нашел  –  его  нужно  беречь.
Если  чувства  ушли  –  их  уже  не  разжечь.

01.11.2018  г

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812239
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Кофеманка

Стоит туман…

Стоит  туман  над  серостью  домов,
Застыло  время  между  новых  завтра...
И  зрители  продрогшей  мостовой
Сыгравши  роли  не  узнают  правды.
В  туманах  тот  кто  бродит  -  опоздал,
Все  сцены  -  тень,а  люди  -  привиденья,
А  жизнь  пуста,  души  заброшен  зал
И  каждый  взлёт  в  реальности  паденье...
Рифмую  звуки  вновь  в  букет  стихов
Сжигая  нежность  в  россыпи    презренья,
А  под  туманом  эхо  подлинных  шагов  
Не  слышно,  как  дыханье  привиденья.
Вопят  трамваи,  фонари  стоят
И  мир  стал  легче  -  сушеной  чаинки.
О  том  как  жить  так  много  говорят
Но  увядают  всё  же  по-старинке.
Охрипшим  словом  пусть  начнётся  пир
И  правда  всё  же  вылезет  наружу
Душой  и  сердцем,  я  всегда  за  мир
Но  если  честно,он  ли  нам  так  нужен?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788606
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 29.10.2018


Леонід Луговий

Коли в нічному небі догорить…

Коли  в  нічному  небі  догорить
Моя  зоря,  промчавши  небосхилом,
Подумаю  в  свою  останню  мить  -
Вона  із  тих,  що  все-таки,  світили.

Не  спіймана  у  ями  чорних  дір,
В  висотах  не  відшукуючи  слави,
Іде  моя  -  одна  з  найменших  зір  -
Між  інших,  іменитих  і  яскравих.

Хай  правди  відстояти  я  не  вмів
І  хижий  світ  змінити  був  не  в  силах,
Але  коли  кипів  у  мені  гнів,
Вона  гарячим  полум'ям  горіла.

Байдужістю  несе  від  мертвих  тіл
З  давно  уже  погаслими  вогнями,
А  в  розсипі  палаючих  світил
Моя  орбіту  креслила  за  вами.

Коли  смішні  малята  в  перший  раз
На  ніжки  піднімалися  несміло,
Хвилюючись,  дивилася  на  вас
Моя  зоря,  і  променем  світила.

Хай  кажуть:  -  Не  з  важливих  ти  світил,  -
Холодні  зорі,  мертві  і  не  зрячі.
Але  палаючи  з  останніх  сил,
Моя  зоря  іде  в  сім'ї  гарячих.

І  навіть  коли  час  мою  свічу
Погасить  в  мерехтливому  світанні,
Я  в  небі  метеором  пролечу,
Яскраво  догоряючи  востаннє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 28.10.2018


Елена*

Мы пели невпопад


«Ну  правда,  как  по  клавишам!»
bolor

По  клавишам  души
Снежинки  ударяют.
Ты  слышишь  нежный  звон?
Он  там,  в  глубинах  снов.

Когда  в  ночной  тиши
Видения  всплывают:
Развенчан  ложный  трон
И  лязг  земных  оков.
Следы  по  белизне,
Отчаянность  прощанья,
Любимый  силуэт,
Сквозь  первый  снегопад.

Мы  жили  «на  войне»,
Страшась  очарованья.
Прозаик  и  поэт.
Мы  пели  невпопад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811055
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 27.10.2018


Наталя Данилюк

Осінні тумани

Сповзли  тумани  із  гірських  вершин  –
Важкі,  як  рядна,  витягнуті  з  річки.
І  клен,  мов  ґніт  запаленої  свічки,
Розплився  воском  посеред  модрин.

Смереки  наїжачили  гілки,
Сполохані  різким  похолоданням…
Немов  лисиця  перед  полюванням,
Хитрунка-осінь  звідує  стежки.

З-під  купи  листя  зиркають  гриби,
Вилискують  вологими  шапками.
Ще  ліс  осінній  тішиться  дарами:
Якби  ж  то  не  розтратити,  якби…

Не  перейти  тумани  ці  убрід,
Не  розгубити  золото  сусальне…
І  гарбузів  лампадки  поминальні
Палахкотять  в  долині  вздовж  полів.

На  вовні  моху  –  жолудів  бурштин
І  трюфелі  каштанів  шоколадних.
Тримаюсь,  мов  за  нитку  Аріадни,
За  плай,  що  в’ється,  ніби  серпантин.

Щоб  не  пірнути  соняхом  рудим
В  розхлюпану  жентицю*  сих  туманів…
Допоки  літо  гусне  у  гортані  –
Цукрується,  як  золоті    меди.


[i]*Жентиця  –  сиворотка  з  молока.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810717
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Фотиния

Найти себя!

[b]Забвение[/b]
[i]автор:  Helen  Konors[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749684

В    руках    старинный    я    держу    роман
И    чувствую    знакомый    запах    пыли.
Встречая    вдоль    реки    густой    туман,
Чьи    волны    мне    дорогу    перекрыли.

Шаги    мои    становятся    быстрей,
Не    осторожно    спотыкаются    о    ветки.
Вокруг    чем    шаг    становится    шумней
И    лес    уже    готовит    свои    клетки.

Хватается    за    спину    полумрак,
Вдали    кричит    и    воет    дикий    ветер,
Слабеет    в    темноте    мой    быстрый    шаг,
Деревьев    шепот    тихо    его    встретил.

Не    слыша    страх,    иду    в    ночную    гущу,
Скрываюсь    под    большим    лесным    крылом.
Среди    туманов    резко    вверх    растущих
Нашла    приют    и    свой    родимый    дом.

Иду    вперед,    придерживаю    ветки    
На    них    цветет    усохшая    смола
И    слышу    звук    пустой,    но    очень    крепкий
Большой    волной    звенят    колокола.    

Вперед    иду    в    пути    уже    знакомом
Борюсь    с    кустами,    с    ветками    сосны
Явилась    перед    старым    серым    домом
Что    стены    в    нем    до    ужаса    тесны.

По    лестнице    тихонько    поднимаюсь
Сказав    себе    бесшумно    «лишь    не    спять»
И    тесно    к    темной    стенке    прижимаюсь.
Себя    я    здесь    же    встретила    опять.

****************************

[b]Найти  себя!
/психоделическая  пародия/[/b]


Довели!  Вот  и  вышла  опять  из  себя,
А  куда  –  совершенно  не  помню…
На  свой  поиск  рванула  –  сама  не  своя  –
В  край,  цветущий  усохшей  смолою.

Осторожно  вошла  в  зачарованный  лес,
Поголовно  кишащий  грибами,
Пара  вдохов  –  и  страх  мой,  не  слыша,  исчез,
Ржач  и  плач  накатили  волнами!

Спотыкались  шаги,  
отбивались  от  рук
И  в  кустах  где-то  путались  жесты…
Очень  крепкий  в  мой  адрес  послышался  звук  –
То  вопил  дикий  ветер,  неместный…

И  звериных  речей  доносились  слова,
Шум  туманов,  вверх  дико  растущих,
Приглашала:  «Эх,  ухнем!»  ночная  сова
И  хихикала  в  тёмную  гущу,

Ковылял,  чертыхаясь,  за  мной  полумрак,
Поминутно  хватаясь  за  спину…
Полусон,  полу-чувства  –  небес  полу-знак,
Что  найду  я  свою  половину!  

Тесный  дом.  
На  нём  баннер:  «ТЫ  ТОЛЬКО  НЕ  СПЯТЬ!»
Запах  пыли…  Хватаюсь  за  ручку…

Наконец  я  с  собой  повстречалась  опять!
Может  быть,  станем  мы  неразлучны?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810056
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 15.10.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.10.2018


Любов Іванова

ЗВУКИ В ПАРКЕ ГОРОДСКОМ

[b][i][color="#0928b0"][color="#de1b5f"]З[/color]абыл  ли  ты  юности  нашей  свидания    
[color="#de1b5f"]В[/color]  вечернем,  уютном  саду  под  луной.    
[color="#de1b5f"]У[/color]лыбки,  объятия,  радость,  признания,    
[color="#de1b5f"]К[/color]огда  ты,  любимый,  был  рядом  со  мной.    
[color="#de1b5f"]И[/color]  звезды  на  небе  мигали  нам  ласково,  
 
[color="#de1b5f"]В[/color]округ  никого...  только  чувства  и...  вальс.  
 
[color="#de1b5f"]П[/color]од  музыку  эту  кружились  мы  радостно,  
[color="#de1b5f"]А[/color]  месяц    смотрел  на  танцующих  нас.  
[color="#de1b5f"]Р[/color]астаяло  время  в  совместном  желании,    
[color="#de1b5f"]К[/color]ружила  нас  в  танце  царица  любовь.    
[color="#de1b5f"]Е[/color]ще  и  не  думалось  о  расставании,  
 
[color="#de1b5f"]Г[/color]орели  глаза  словно  угли  костров.    
[color="#de1b5f"]О[/color]т  счастья  стучали  сердца  в  исступлении,  
[color="#de1b5f"]Р[/color]азбиться  готовы  и  вылететь  прочь.  
[color="#de1b5f"]О[/color]т  памяти  этой  я  в  оцепенении...    
[color="#de1b5f"]Д[/color]е-факто,  но  вырвать  из  сердца  невмочь.  
[color="#de1b5f"]С[/color]коль  лет  пролетело  и  в  прошлое  кануло,    
[color="#de1b5f"]К[/color]редиты  оплачены  сердцем  сполна...    
[color="#de1b5f"]О[/color]днако,  при  мыслях,  что  жить  надо  заново    
[color="#de1b5f"]М[/color]елодия  прошлого  снова  слышна...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810092
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 15.10.2018


Елена*

Дайте пистолет



Засыпает  луна,  укрываясь  за  тучей.
А  меня  добивает  безсонница-дура.
Ей  самой  по  себе  жить,    наверное,  скучно
И  морочит  мозги  безтолковщиной  хмурой.
 
Переборы  колёс  в  суете  непрестанной
Голограммной  канвой  пробегают  по  кадрам.
Череда  поездов  и  пропущенных  станций.
Где  же  мой  полустанок?  Где  тихая  радость?
 
Дождь  опять  застучал  мелкой  дробью  по  стёклам.
Даже  небо  грустит  в  унисон  блеклым  мыслям.
Я  безумно  устала  под  грузом  пороков.
Дайте  мне  пистолет.  Я  хочу  сделать  выстрел
 
В  чёрный  липкий  клубок  застарелой  печали,
Чтоб  взорвать  небосвод    до  просторов  из  Света.
Ветер  тучи  унёс.  Предрассветная    алость
Подарила  мне  сон.  Засыпаю.  Но  в  клетке.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809671
дата надходження 11.10.2018
дата закладки 11.10.2018


Елена Марс

Куди летить краса щасливих днів

Мій  Луцьку,  ми  обоє  у  зажурі...
Нам  з  вереснем  прощатися  пора.
Світанки  прохолодні  і  похмурі,  
І  сонечко  все  менше  зазира

У  вікна.  Скоро  світ  цей  стане  сірим...  
Вітри  зірвуть  з  дерев  увесь  бурштин  
І  вкриють  ним  дороги.  І  без  міри
Дощитиме,  по  декілька  годин...  

Дощитиме  на  серденьку  і  в  мене,  
Із  присмаком  солоного  жалю,  
Як  ніби  відлетить  і  щось  шалене
За  обрій,  те,  що  гаряче  люблю...  

І  будуть  тільки  спогади  туманні
Тривожитися  інколи  в  мені,  
Народжуючи  в  серці  запитання:
Куди  летить  краса  щасливих  днів?..

Вересень  2018  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809398
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


Наталя Данилюк

Скриня

Справдешній  скарб  –  посохла  давня  скриня,
У  нас  ще  кажуть  «куфер»  на  селі.
Мойого  роду  пам’ять  і  святиня,
Якій  вже  не  один  десяток  літ.

Зіпрілий  запах  дерева  старого,
В  якому  закодовані  віки,
Таять  послання  до  самого  Бога
Цих  візерунків  ромби  і  квітки.

Відкриєш  вічко  –  і  дари  нетлінні
Війнуть  в  обличчя  ветхим  полотном,
І  порох,  мов  зимовий  сивий  іній,
Закружеляє  над  твоїм  чолом.

Змахне  сорочка  крильми-рукавами,
Немов  журавка,  що  смакує  вись,
Весняними  живими  кольорами
Її  бабуся  вишила  колись.

А  цей  обрус,  як  сонце  у  тороччю,
Іскриться,  намаґльований*,  мов  сіль,
Не  вилиняв,  бо  й  досі  сліпить  очі
Й  вертає  у  минувшину  застіль.

І  запаска  квітчаста,  і  спідниця,
І  ґорсик*  розцяцькований!  І  все
Так  урочисто  барвами  іскриться,
З  минулих  поколінь  зв’язок  несе…

Щоби  не  обірвати  пуповину,
Яка  глибо́ко  в  землю  цю  вросла.
І  пам’ять  роду  дихає  у  спину  –
Отих,  далеких,  що  уже  пра-пра…

Перебираю  пальцями  святині,
Немов  руками  тісто  свіже  мну…
Струмує  час  із  бабиної  скрині,
Ховає  неосяжну  таїну.


*Намаґльований    (діал.)–  накрохмалений.
*Ґорсик  (діал.)  –  декоративно  розшита  квітастим  орнаментом  безрукавка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808815
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 06.10.2018


Елена*

Рассвет души



И  птичьи  голоса,
И,  россыпью,  роса,
И  лёгкость  бледно-розового  Света.
А  синь  ещё  полна  
Мерцаньем,  и  луна
Глядит  на  Землю,  всё  еще  раздета.

И  хочется  взлететь,
И  песню  счастья  петь,
И  всем  дарить  пурпурные  восторги.
А  солнца  первый  луч,
Совсем  ещё  не  жгуч,
Втекает    мне  в  глаза  аккордом  долгим

И  алостью  Христа,
И  нежностью  холста,
И  ярко-бирюзовой  рамой  неба
А  вместо  кисти  Дух
Рисует  строчки  вслух
О  том,  что  стала  былью  жизни  небыль.

2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808391
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 30.09.2018


Валя Савелюк

ПУСТЕЛЕЮ



бреде  у  безвість
колона  слідом  за  колоною
бранців
пустельного  само  полону

«…якщо  сіль  вивітриться  –
чим
зробиш  її  солоною?..»

якщо  земля  не  дасть  джерелу  води  –
кому  знадобляться  золоті  жили  і  поклади?
фабрики  і  заводи…

зоставиш  жадно  нажите
і  побредеш  усюди,
а  скрізь  –  такі  як  і  ти
безбожні  люди

їм  і  без  тебе  тісно
і  обмаль  води:
геть  іди!
…а  куди?

навпростець-навмання
пустелею  вигнання  –
до  самопізнання-прозріння

за  віщо,  питаєш?  яке  коріння,
таке  й  насіння:

бо  твої  діди  
і  прадіди,
як  от  зараз  і  ти,
зазіхнули  на  клаптик  землі
під  хатою  у  сироти
і  відмовили  спраглому  подорожньому
у  ковтку  води

22.04.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808401
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 30.09.2018


Валя Савелюк

РІЛЛЯ

молоді  півники,  
золото-мідно-хвостаті,
визбирують
на  жерстяній  покрівлі  хати
самосійні  зірки,
наче  катрану  дрібні  квітки
хрещаті

у  борознах  вилискує  рілля  –
мов  котить  срібні  хвилі  звіддаля
і  шепче  про  Початок  і  Кінець,  
і  знов  Початок…
 
місяць  завис  щербатий,  
мов  кинутий  собаці  жартома
блідий  недопідсмажений  млинець  –
та  ловкий  пес  гостинця  не  піймав

північний  вітер  –  вісник  і  гонець:
прийде  зима,
холодна  і  завзята  

…рілля  –  початок  і  кінець,
і  знов  Початок…

27.09.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808084
дата надходження 27.09.2018
дата закладки 29.09.2018


Томаров Сергей

Свободная зона

Как  камень  в  безлюдной  пустыне;
Нет  разницы  день  или  ночь...
Все  то,  что  ценилось  доныне,
Слезою,  последнею,  прочь.

Испариной  нервной,  по  ветру  -
Долги  бередящие  месть;
Костру,  ритуальную  смету...
А  в  смете  той,  пунктов  не  счесть...

Расставлю  свободы  границы,
Нет  места  здесь  лицам  чужим;
Но  пусть,  только  изредка,  птицы,
Полетом  взор  тешат  своим.

Пространство,  пустое  от  взглядов,
Советов  и  чувственных  фраз,
От  добрых,  не  очень  и  гадов...
От  всех  ограждаюсь  сейчас;
Нет  больше  меня  среди  вас.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808150
дата надходження 28.09.2018
дата закладки 28.09.2018


Владимир Зозуля

Осень на двоих

[i]Гру’стны  наш  сад  и  двор.
Осень  твердит  –  увы…
Что-то  летит  в  костёр
Жухлым  комком  листвы.
Что-то  уже  ушло.
Что-то  еще  уйдёт.
В  трещинку,  сквозь  стекло.
В  щель,  сквозь  дверной  пролёт…

Ты  далеко  уже.
Я  не  зову,  не  жду.
Осень  в  твоей  душе.
Осень  у  нас  в  саду.
Осень  уже  вокруг.
Осень  уже  внутри.
Что-то  смыкает  круг.
Что-то  дымя,  горит.

Осень  зажгла  огонь.
Осень  коснулась  лиц.
Что-то  в  мою  ладонь
Каплей  с  твоих  ресниц.
Что-то  слезы  слепей.
Что-то  её  полней.
То,…  что  еще  в  тебе…[/i]
То,…  что  еще  во  мне…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808116
дата надходження 28.09.2018
дата закладки 28.09.2018


Елена*

Листок


 Сухой  листок  уносит  ветром.
 Куда,  куда  он  упадёт?!
 Быть  может  станет  он  лишь  пеплом,
 когда  костёр  пересечёт.

 А  может  в  сквере  на  тропинку
 его  уронит  ветерок.
 И  зашуршит  он  под  ботинком.
 Погаснет  будто  огонёк.

 А  может  быть  в  свою  ладошку
 его  поймаю  на  лету
 и,  полюбуясь  им  немножко,
 в  том  радость  сердцу  я  найду.

 Летит  листок  по  воле  ветра.
 Не  знает  он,  где  упадёт.
 Душа  полна  слезою  светлой.
 Ну,  а  меня…  куда  несёт?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807700
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 24.09.2018


Елена*

Осенний экспромт 18 - 3


И  не  любится,
и  не  пишется.
Лист  оранжевый
в  мыслях  кружится.

Выжму  тюбики.
Красны  вишенки,
может,  странные
в  льдистых  лужицах

лягут  россыпью
в  натюрморт  мечты
об  ушедших  днях
зноя  летнего.

Смяты  простыни,
ночи  мороком
дарят  бредни  мне,
безответные.

Листья  жёлтые.
Вишни  красные.
Тарабанит  дождь,
солнце  вымерзло.

Мысли  квёлые,
время  властное.
Устаканится.
Память  вымету

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807597
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 24.09.2018


Любов Іванова

МЕЛОДИЯ ОСЕНИ

[b][i][color="#9c0505"][color="#0cab27"]М[/color]узыка  дождя  и  листопада
[color="#0cab27"]Е[/color]ле  слышен  в  небе  птичий  гам
[color="#0cab27"]Л[/color]истья  уже  чувствуя  прохладу,
[color="#0cab27"]О[/color]падают  медленно  к  ногам.
[color="#0cab27"]Д[/color]ымка  проплывает  над  оврагом
[color="#0cab27"]И[/color]  уходит  к  озеру  в  свой  дом.
[color="#0cab27"]Я[/color]вно,  бабье  лето  где-то  рядом

[color="#0cab27"]О[/color]счастливит  вскоре  всех  теплом..
[color="#0cab27"]С[/color]    шорохом  листвы  душе  уютно
[color="#0cab27"]Е[/color]сть  у  этой  музыки    свой  шарм.
[color="#0cab27"]Н[/color]ежности  потоки  поминутно,
[color="#0cab27"]И[/color]  с  усладой  сердца  пополам.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807448
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 23.09.2018


Вячеслав Алексеев

К музе Эвтерпе

[i]Михаилу  Гончару,  поэту  и  другу [/i]

Эх,  Эвтерпа,  любишь  ты  людей,
В  радость  веселишь  и  в  горе  лечишь.
Без  тебя  –  ни  мыслей,  ни  идей,
А  с  тобою  жить  намного  легче.

Ты  меня  коснулась  на  бегу,
Чмокнув  в  лысину,  помчалась  дальше.
Сочинять  с  тех  пор  чуть-чуть  могу,
Избегая  пошлости  и  фальши.

К  высочайшим  целям  не  стремлюсь:
Трудновато,  и  одышка  мучит.
Мыслями  и  чувствами  делюсь
Вроде  хорошо,  хотелось  –  лучше.

И  теперь  вот  –  рифмы  я  ищу
К  мыслям,  что  роятся  бесконечно.
Рифмоплетом  быть  я  не  хочу,
Но,  по  правде,  –  рифмоплет  я  вечный…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807440
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 22.09.2018


Ярослав К.

…обійняти

Немає  гіршого,  коли
Образиш  милу  ненавмисно...
А  серце  крається,  болить,
Йому  у  грудях  ніби  тісно.

Десь  поза  зоною  вже  сміх,
"Пробач..."  -  у  мертву    порожнечу...
І  найобтяжливіше  з  лих
Нахабно  всілося  на  плечі...

Та  й  що  -  римовані  рядки?
Лиш  жаль,  одягнений  у  шати...
Якби  ж...  на  відстані  руки...
Тоді  все  просто  -  обійняти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806935
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Наташа Марос

ДИВО-АЛАДДІН

Вночі  сьогодні  холодно,  роса
І  де  те  сонце,  що  її  осушить?..
О,  Боже,  ти  завжди  мене  спасав  -
Допоможи,  бо  ще  пожити  мушу...

А  ластівки,  мов  ноти-стрибунці
Порвали  всі  мелодії  на  такти,
Жаль,  запізнілі  вірші  мої  ці
Не  зможуть  їм  на  перешкоді  стати...

Усе  спонтанно,  все  -  поза  хотінь
І  поза  мрій,  і  поза  долі...  поза...
Все  -  поза  моїх  злетів  і  падінь,
Де  пишеться  скупа  житейська  проза...

Вслухаюся  у  подихи  землі,
У  зморені  передосінні  кроки  -
Болять  їй  наші  втрати  немалі
І  сниться  льодяний  зимовий  спокій...

Не  хочу  вже  "колись",  "нехай  тоді",
Бо  час  летить,  що  аж  душа  німіє...
І  де  ж  він  ходить...  диво-Аладдін,
В  якого  лампа  є,  що  все  уміє...

                   -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807169
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2018


Валентина Ланевич

Срібний хрестик до губ прикладаю

Срібний  хрестик  до  губ  прикладаю
І  молю  у  Всевишнього  долі.
Щоб  спинив  супостата  в  тім  краю,
Де  в  окопах  земля  в  димнім  полі.

Щоб  вберіг  від  осколка  снаряда,
Чи  від  кулі,  яка  очманіла.
Щоби  діти  діждалися  тата,
Щоб  у  спокої  ночі  зустріла.

Щоби  Схід  не  хрестився  вогнями,
Де  удосвіта  запахи  крові.
Я  молюсь,  не  будуйте  ви  храми,
В  душах  майте  ви  храм  і  у  слові.

Засівайте  добром  ниви  правди,
Хай  любов’ю  в  серцях  проростає.
Не  пізнаєте  милості  в  кривді,
Вона  розум  безсонням  карає.  

18.09.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807054
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Ольга Калина

Не встигла мати вишити сорочку

Не  встигла  мати  вишити  сорочку,  
Щоб  сину  дарувати  навесні.  
Цвіт  білий  вишень  обсипавсь  в  садочку  -
Синочок  рідний  був  вже  на  війні.

Ще  сонце  вранці  не  торкалось  броду,  
А  вітер  з  громом  стукав  у  вікно.
Жахлива  звістка  прилетіла  з  Сходу  -
В  руках  у  неньки  почорніло  полотно.

Сорочку  мати  слізьми  окропила
І  чорними  всі  стали  кольори.  
-  О,  Боже  милий!-  в  небо  голосила,
-  Мене  ти  замість  нього  забери!

Та  білим  цвітом  вкрились  її  коси,  
Коли  сорочку  клала  у  труну.
В  очах  з’являлись  сльози,  наче  роси
Й  вона  кляла,  кляла  оту  війну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807007
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Світлана Моренець

Дві пристрасті

[b][i][color="#000080"]У  кожного  свої  є  вподобання
з  того  безмежжя,  що  згубило  лік.
Позбутися  їх  –  марні  намагання,
в  полон  здались  ми  залюбки  й  навік.
Ті  люблять  танці,  спорт,  мистецтва  твори,
а  хто  в  обійми  Бахуса  бреде...
Я  ж  –  у  полоні  чарівниці-Флори.
На  сходинці  за    нею,  Муза  жде,
бо  знає  добре:  я  в  цупких  тенетах
страшної  сили  –  магії  краси.
Мій  сад  для  мене  –  чарівна́  планета
буяння  дивоцвітів  і  яси.

Вражає  диво:  непримітний  корінь,
насіннячко,  а  іноді  й  листок,
враз  розіллються,  як  весняна  повінь,
квітучим  різнобарв'ям  пелюсток
у  ніжність  перших  крокусів,  нарцисів,
тюльпанів,  незабудок  голубінь,
в  помпезність  фараонову  ірисів,
півоній  чи  в  дельфініумів  синь.

Жаринами  полум'яніють  маки,
контрастом  їм  –  гортензії  шапки,
проснулися  від  сонця  портулаки
і  виткали  яскраві  килимки.
В  коронах  гордих  королівських  лілій
заграла  діамантами  роса.
З  дерев,  щоб  ті  від  спеки  не  зімліли,
розвісили  ліани  паруса.

З  верхівки  вишні,  обійнявши  гі́лля,
стовбурчить  вушка  "кручений  панич",
силкується  згадати,  мов  з  похмілля,  –
що  він  робив  на  вишні  цілу  ніч?
Мов  наречена,  вквітчана  веранда
потічками  з  ломиносів  квіток.
Цариці  незрівняннії,  троянди,
ошатно  оповили  закуток...  –

Для  них  раніше  сонця  прокидаюсь,
спішу  в  мій  рай  по  вранішній  росі,
блаженно  в  Божій  розкоші  купаюсь,
виспівуючи  серцем  гімн  красі.
Затамувавши  подих,  –  не  зламати  б!  –
я  вітерцем  над  квітами  лечу
і,  вбравшись  у  п'янливі  аромати,
розчулена,  з  пелюстками  тремчу.

Я  в  цьому  царстві  квітів  –  повелитель...  –
і  в  ролі  землекопа  та  раби.
"Кайфую"  від  краси  як  небожитель  –
і  падаю  від  втоми  чи  журби...

Що  ж  Муза?
                                     Неспроможна  на  образу,
ховається  за  плетивом  гірлянд
і  шле,  всміхнувшись,  думку,  о́браз,  фразу,
що  я  читаю  в  шепоті  троянд.

О  світла  Музо!  Літо  вже  за  гори
несуть  птахи  на  крилах,  за  моря.
Разом  з  теплом  розтануть  чари  Флори,
і  упаду  в  твої  обійми  я,
бо  скучила.
                                     І  ми  не  раз  –  вже  скоро!  –
під  плач  дощів,  під  музику  вітрів,
біля  вогню  в  холодну  сніжну  пору
торкнемось  поетичних  вівтарів.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807024
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Анфиса Нечаева

Люблю я утро летнее

Люблю  я  утро  летнее,
Когда  прохладой  обдаёт,
А  солнышко  рассветное  
Собою  красит  небосвод.
Когда  лучи  его  приветные,
В  эти  ранние  часы,
Ещё  не  жаркие  и  нежные,
Сверкают  в  капельках  росы.
И  паучка  плетение  новое
В  саду,  меж  ветками  малины,
Как  будто  бисером  расшитое,
Для  сердца  милая  картина.
Застыла  гусеница  в  воздухе,
Спускаясь  с  ветки  яблони
На  тоненьком  своём  *канатике*,
В  каком-то  ожидании.
А  запахи  доносятся  какие
Цветов,  что  в  цветнике  растут.
И  утончённые,  и  озорные,
К  себе  так  манят,  так  зовут...
Люблю  я  утро  летнее...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805571
дата надходження 05.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 88

[color="#268513"][b]Хороша  бывает  осень,
И  хоть  дел  полным-полно,
Мы  бегом  в  постельку  в  восемь
Что  тянуть,  когда  темно.

Ай  да  теща  дорогая
Понял  в  ЦУМе,  мать  итить,.
Что  с  одежды  выбирает,
Мне  вовек  не  оплатить!

Ох,  года  мои,  года.
Золотая  осень..
Я  сейчас  любому  дам,
Но  никто  не  просит..

Дело  было  на  Кубани
В  прошлом  жарком  сентябре
Посадил  меня  кум  в  сани
И  катает  во  дворе...

Не  ходите  девки  в  лес,
Ну  ни  в  коем  разе!!
Мне  огромный  клещ  залез
Куда  муж  мой  лазил!!

Я  за  отпуск  не  успела
Ни  в  Майями,  ни  на  Кипр.
В  сумму  крупную  влетела
Прикупила  мужу  шипр.

Под  кроватью  чья-то  брошь,
Не  было  тут  ранее!!
Муж  кричит,  ядрёна  вошь,
Чтоб  отвлечь  внимание!!

Попугая  подарили
К  новоселию  друзья.
Хоть  мы  дом  и  освятили
Только  жить    с  самцом  нельзя.

Отнесите  меня  к  морю
Кто  в  попойке  уцелел.
Может  мы  морской  волною
Снимем  вместе  опохмел.

Поздним  вечером  в  садочке
То  ли  грохот,  то  ли  треск
У  моей    красотки-дочки
Пост-гороховый  оркестр!!

Позади  макушка  лета
Страсти,  драмы  позади.
И  для  каждого  поэта
Столько  тем,  хоть  пруд  пруди.

Эй,  Петруша,  выдь  навстречу
За  калитку  со  двора.
А  не  выйдешь  -  покалечу.
Замуж  мне  идти  пора![/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806727
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Елена Марс

Я не буду писать о войне

Я  не  буду  писать  о  войне.  
Я  о  ней  только  косвенно  знаю.  
И  рассказывать  что-то  -  не  мне,  
Ведь  не  я...  между  адом  и  раем

Выживаю...  как  те,  кто  огонь
Ощущают  на  собственной  коже.  
Кто  -  телами  защитную  бронь...  
Для  меня  и  таких  же...  О,  Боже!  

Я  молиться  лишь  только  могу!  
Я  к  тебе  обращаюсь,  Всевышний!  
Коль  Заветы  Святые  не  лгут  -
Значит  ты  меня,  Господи,  слышишь!  

Защити  этих  смелых  солдат!  
Не  для  войн  матеря  их  рожали
И  не  ради  каких-то  наград,  
Орденов  и  посмертных  медалей!  

Чей-то  брат,  чей-то  муж  и  отец,  
Чей-то  сын,  чей-то  друг  и  любимый
Пусть  -  живым  возвратится...  Конец  
Положи  тем  смертям!    Кто  бы  ни  был

Тот  солдат,  он,  конечно,  -  за  жизнь!..
Кто  искал  бы  свиданий  со  смертью?..  
Только  души...  невидимо  -  ввысь  -
Слишком  рано,  в  войны  круговерти...  

Я  не  буду  писать  о  войне.  
Я  о  ней  только  косвенно  знаю.  
Но  не  менее  больно  и  мне
Знать,  что  кто-то  -  за  жизнь  умирает.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806469
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 13.09.2018


masandra

Аромозалежність

Ніколи  не  могла  б  подумати,  що  саме  запах  здатен  перевернути  все  навколо  з  ніг  на  голову.  Усе  наче  в  тумані  і  ти,  як  останній  наркоман  кидаєшся  на  пішоходів  з  надією  знову  вдихнути  той  п’янкий  запах  минулого,  наче  вколоти  чергову  дозу.  Так,  він  досі  в  її  голові,  в  її  дихальних  шляхах  —  він  в  ній...  Він  наче  паразит,  що  проникає  у  кожну  клітину  її  грішного  тіла  та  паралізує  і    через  деякий  час  відпускає,  але  це  завжди  короткотривалий  процес  і  він  не  піддається  контролю,  а  повторюється  знову  і  знову...  
З  дня  на  день  вона  носить  в  собі  кожен  вдих  і  видих,  пам’ятає,  як  повільно  покривалось  запахом  її  тіло,  міліметр  за  міліметром,  сантиметр  за  сантиметром  і  доти,  допоки  не  огортав  усю  поверхню.  
Він  доводив  її  до  божевілля,  коли  нівечив  рецептори  нюху,  що  бідолашна  не  могла  ані  спати,  ані  їсти.  Він  карав  її  нищівним  рівнем  задоволення  повторюючи  фразу:  -  Не  хвилюйся.  Я  не  збираюся  тебе  труїти.  Я  вже  і  так  повністю  тебе  контролюю.  Вона  ніколи  не  бажала  бути  залежною,  але  це  сталося  —  вона  програла,  але  коли  б  відмовилася  то  би  знищила  себе...  
Вона  блукала  тихими  вулицями,  міняла  квартири,  переїжджала  в  інші  країни,  міста,  але  завжди  поверталася.  Вона  кричала  коли  ніхто  її  не  чув,  вона  говорила,  але  ніхто  не  бачив.  Краще  бути  рибкою  і  плавати,  ніж  мати  здатність  —  дихати.  Краще  бути  космонавтом  і  жити  в  скафандрі,  ніж  людиною  на  землі  —  це  єдине  чого  вона  бажала  тієї  миті.  Хоч  би  куди  не  йшла  його  ароматні  тіні  невпинно  спостерігають.  До  кінця  життя  у  неї  буде  портфель,  що  стане  перевіркою  її  залежності.  
Провал  став  неприпустимим  і  вона  змогла  вирватися  з  його  ароматної  тиранії,  але  не  змогла  відпустити.  У  дівчини  не  було  вибору.  З  часом  дощ  стирав  усе  і  поволі  вони  ставали  напівзабутими,  але  все  ще  аромозалежними  попри  власне  інкогніто.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804968
дата надходження 30.08.2018
дата закладки 12.09.2018


Елена Марс

Молодость

Молодость...  Светлая,  будто  весна,  
Шумная,  где-то  крикливая!
Каждой  секундой  красива  она,  
Каждым  мгновеньем  -  счастливая!  

Мимо  по  лужам  бежит,  торопясь,  
Звонкая,  милая,  чистая!
Где-то  кружит  её  свадебный  вальс,  
В  такт,  с  пожелтевшими  листьями.

Где-то  на  лавочке,  в  парке,  тайком,  
Жарко  кипит  поцелуями.
Где-то  кому-то  поёт  под  окном,  
Ночками  звёздными  лунными.

Всё  умиляет:  застенчивость  слов,  
Розовость  щёк,  при  свиданиях;  
Глупые  строчки  наивных  стихов,  
Вечной  любви  обещания.

Время,  где  чувствуешь  -  ярче,  острей!  
Время  без  сумрака  прошлого.
Время,  где  столько  любви  и  страстей!  
Время,  где  больше  -  хорошего!

Столько  мечтаний,  красивых  надежд!
Жизнь  вокруг  этого  вертится!
Жаль...  но  всему  есть  какой-то  рубеж.
Шаг  -  и  в  объятиях  зрелости...

Всё  перемелется,  всё  улетит.
Даже  следа  не  останется.
Каждому  времени  -  строгий  лимит.
Вырастут  донизу  платьица...

Годы  украсят  виски  -  серебром,  
Грусть  и  печали  умножатся.
Спрячешь  слезу,  от  дождя,  под  зонтом.
Спрячешь  -  себя...  в  невозможности

Всю  эту  прелесть  вернуть,  хоть  на  час!  
Просьбы  такие  -  бессмысленны!  
...  Кружится  осени  жизненный  вальс,  
Годы  срываются  -  листьями...

Падают  под  ноги.  Их  не  вернуть.  
Нет  возвращения  в  прошлое.  
Молодость  светлая...  Жизненный  путь  -
Снегом  навек  запорошенный.  

...  Вот  она,  мимо,  по  лужам  бежит  -
Чья-то...  чужая  и  шумная!..  
...  Жаль.  Не  попросишь  у  Бога  в  кредит  
Счастья  былого  безумного.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806363
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 12.09.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.09.2018


hazef

Снимите простыни с зеркал…

*    *    *
Снимите  простыни  с  зеркал,
Ничем  печалить  вас  не  буду  –
Ещё  разок  взгляну  «оттуда»
На  пёстрый  жизни  карнавал:
Под  звонкий  цокот  кастаньет
Гудят  басы,  пищат  сопрано,
Зовут  на  танец  барабаны,
В  том  буйстве  неподвижных  нет.
Где  в  нём  друзья,  а  где  враги  –
Не  распознать  в  единой  пляске;

А  здесь  одни  и  те  же  маски  
У  Господина  и  Слуги.
Им  –  барабаном  молоток,
Что  гвоздь  вгоняет  в  крышку  гроба.
Под  этот  стук  не  спляшут  оба,
Не  пустит  крышка-потолок.
И  не  безумствует  толпа,
Ни  скрипки  не  поют,  ни  трубы,
Лежат  безмолвно  черепа
И  улыбаются  безгубо.
От  мала  до  велика  вплоть
Не  на  пиру,  не  за  столами,
Здесь  не  любуются  телами,
Вином  не  согревают  плоть…

Шёл  карнавал  по  черепам,
Творя  безумию  молитвы,
Менялись  на  бравуре  ритмы,
Редела,  узилась  толпа.
А  пляска  буйная  всё  жгла,
И,  веселясь,  сердца  сжигала,
И…
Нет,  завесьте  зеркала,
С  меня  довольно  «карнавала»!
 
                                                                                                                                                                         18  июня  2018  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806011
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 09.09.2018


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Гірка логіка


У  склянці  кефіру  обручки  не  виявиш,
Піску  золотого  із  моря  не  виловиш,
Не  можна  –  хоч  скільки  докласти  завзяття  –
На  дні  океану  розкласти  багаття.

У  жодній  півкулі  всі  гори  не  вмістяться,
З  криниці  ні  зір  не  дістанеш,  ні  місяця,
Не  будуть  ніколи  літати  пінгвіни…
І  доки  є  люди,  не  кінчаться  війни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805875
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 08.09.2018


гостя

Вихор…



Торкаюсь  
обережно  до  човна…
Згорну,  мов  хмиз,  навігаційні  карти.
Мене  давно  у  снах  твоїх  нема,
химерний,  
   сіроперий  птеродактиль.
 
Критична  маса.  
Абсолютний  хміль.
Палеозою  вистояне  листя.
Так  легко  обпектись.  Це  заметіль.
Птахам  тропічним
     тут  ніяк  не  місце.

Не  місце,  
князю  сонячний,  не  час.
Час  опіків  під  ніжними  руками.
Сліди  від  пазурів…  То  ти…  не  птах??!
Не  птах?…  химерний…  
   вихор  між  зірками

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805754
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 07.09.2018


Мазур Наталя

Клепсидра пам'ятi

Здавалося,  що  істини  прості
Читали  ми:"Усе  тече,  минає..."
Хоч  досі  зорі  світять  золоті,
Але  тебе  в  моїм  житті  немає.

Нічого  вже  не  буде,  як  раніш,  
Немає  вороття,  закриті  двері.
І  не  для  тебе  мій  вчорашній  вірш,
Написаний  під  липою  у  сквері.

Спадає  вечір.  Сутінків  орда
Приносить  в  серце  спогадів  лавину.
В  клепсидрі  часу  скапує  вода,
Хитає  ностальгії  павутину.

18.03.2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805424
дата надходження 04.09.2018
дата закладки 04.09.2018


Мазур Наталя

Сомельє

А  ти  не  йди  до  осені,  зажди!
Побудь  у  літі,  що  стікає  медом.
Ще  сонце  гріє  втомлені  сади,
Ще  ніч  їх  огортає  срібним  пледом
Із  тисяч  зір.
Ще  котиться  у  вись
Вощана  повня,  наче  камінь  з  пращі.
Не  йди  до  осені,  а  краще  помолись
За  кожен  день  прийдешній  і  вчорашній.
Бо  у  минулім  є  своя  канва,
Уся  тобі  відома  до  дрібниці.
Майбутнє  від  усіх  Господь  сховав,
Тобі  його  ще  знати  не  годиться.
Живи  в  цю  мить!
Хай  буде  все,  як  є!
Краплини  літа  позбирай  у  полі.
А  восени,  як  вправний  сомельє,
Налий  у  келих,  і  смакуй  поволі.

02.09.2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805423
дата надходження 04.09.2018
дата закладки 04.09.2018


Сіроманка

Львівські ПЕГАСИ:ВОВЧІ ІМЕНИНИ (Ірині до 55-ліття)

[color="#ff0000"][b]Як  на  Іри  уродини
та  спекли  ми  коровай  -  

до  щасливої  години  -  
(слово-слово,  дві  словини!)  -  
булки,  
кренделі,
коржини    
для  вродливої  Ірини  -  

купно,
браття,  випікай![/b][/color]

[color="#ff0000"]ЖАГА  ПРАДАВНІХ  ДЖЕРЕЛ[/color]
Ми  живемо  у  суспільстві,  яке  з  прадавніх  часів  змушене  було  віками  лише  мріяти  про  власну  Державу  –  проте  якимось  незбагненним  дивом  жило    державницьким  життям!
Я  над  цим  роздумую,  перечитуючи  книгу  своєрідної  поетеси  Ірини  Вовк.  Так  от:    саме  у  її  творах  я  постійно  знаходжу  ту  пильну  увагу  до  нашої  одвічної  звичаєвості,  до  традицій,  забобонів  і  заклять,  молитов  і  зичень,  та  й  багато  чого  іншого.  І  це  непросто  посилання  на  відомі  чи  майже  невідомі  прадавні  тексти  –  вони  в  Ірини  набираютьваги  свідчень  своєрідних  божеських  правил,  канонів,  законів  нерушимих,  за  якими  жили  наші  предки.  І  тим  викликали  подив  навіть  у  нас  самих:  як  же  це  ми,  бездержавні,  живемо  за  тими  конституційними  приписами,  чому  вони  непорушні  на  всьому  етнічному  обширові,  чим  дорогі,  наче  правдиві  заповіді  Божі?
                   У  поезії  Ірини  Вовк  глашатаями  цих  прадавніх  звичаєвих  істин  стають  казково  достовірні  герої  –  від  Мавок  і  Лад,  Лелів  і  Перунів,  до  безіменних  носіїв  таїни…
                                                                                                           
                                                                                                                                       
 [b]Микола  Петренко
[/b]
                   [i](з  передмови  до  ювілейного  видання  Львівських  ПЕГАСІВ
                                                                         «Вовчі  іменини».  –  Львів:  Ліга-Прес)
[/i]

[color="#ff0000"]РІЗЬБЛЕНА  МАВКА
[/color]
[i]Монолог  скульптора,  який  мав  би  вирізьбити  поетесу  в  образі  Мавки,  зіграному  нею  в  студентському  театрі.
[/i]
Кусень  брили  від  скелі  відламано  -  
Чи  не  витешу  Мавку  із  каменю?

Чи  не  вирізьблю,  чи  не  виріжу  -  
Мені  в  камені  тім  залишену?

Бачу  ж  усміх  твій,  чую  твій  голос  -  
Щоб  лиш  зайве  від  брили  кололось.

Чую  подив,  а  в  подиві  пісню  -  
це  ж  різьблю  тебе  знану  й  незвісну.

Вірю  в  слово,  що  ти  проказала
На  Купала,  в  ту  ніч  на  Купала.

Ти  предивна,  захована  в  брилу  -  
сто  сім  раз  притупилось  зубило.

Та  проте  -  ти  видніша  й  видніша,
Ти  подоба  -  чи  пісні,  чи  вірша.

Чи  вітрила,  чи  ватри,  чи  квітки,
Ти  до  мене  сяйнула  -  а  звідки?

Ні  розради,  ні  втіхи  нема  мені  -  
Є  лиш  вибита  Мавка  у  камені!..

[b]Микола  Петренко
[/b]

[color="#ff0000"]ВОВЧЕ  ІМЕННЯ[/color]

Намарно  споконвік  в  нас  не  дають  імен:
Ось  ти  -  Ірина,  так?  Для  когось  ти  -  Ірен.

Та  не  один  із  нас  запевнить  поспіша:
У  імені  твоїм  уся  твоя  душа.

Тож  в  пращурів  своїх  ти  запитай,  коли
Їх  за  звірячий  дух  вовками  нарекли?

Ти  мрійна  і  палка,  ти  ніжна,  наче  шовк,
Ти  не  вовчиця,  ні  -  ти  поетичний  Вовк!

[b]Микола  Петренко[/b]

[color="#ff0000"]НИТКА[/color]

Тамую  спрагу  ненаситну  -  
А  це  немов  на  рану  бинт:
Це  що  -  це  нитка  з  лабіринту?
Чи  може  -  нитка  в  лабіринт?

А  ти  -  невже  ти  Аріадна?
З  весняним  шумом  не  збагнеш:
Така  зваблива  і  принадна  -  
Куди,  куди  мене  ведеш?

Однак  -  ні  краплі  остороги,
Веди,  щоб  я  повірить  зміг:
Куди  б  не  йшов  -  усі  дороги
Ведуть,  куди  нема  доріг.
***

[b]Володимир  Бондаренко
[/b]
[color="#ff0000"]ШЕСТИКУПЛЕТТЯ  ПРО  ІРИНУ  ВОВК
[/color]
Збірки  поезій  Ірини  Вовк:  "Дзеркала",  "Самоцвіти  сокровення,  "...І  все  ж  -  неопалима",  "Семивідлуння"

Чомусь  перед  дощем
думки  -  мов  кастаньєти...
Антонич  був  хрущем,
а  потім  став  поетом.

Ірина  Вовк  вовків
не  бачила  ні  разу
і  навіть  їх  слідів
на  стежці  до  Парнасу.

В  ній  інша  дивина:
крізь  урвища  й  провалля
у  світ  поезії  вона  
прийшла  із  задзеркалля.

Як  пілігрим  ішла
дорогами  натхнення,
Коштовності  знайшла
для  сокровення.

У  пралісах  лексем
і  зрима,  і  незрима,
опалена  вогнем
"...І  все  ж  -  неопалима".

А  доки  йдуть  роки
та  десь  тече  Замбезі  -  
Хай  множаться  рядки
окрилених  поезій.
***

[b]Богдан  Чепурко[/b]

[color="#ff0000"]ГАЛИЦЬКИЙ  КЕЛИХ
[/color]
Світанок  в  Ялті  -  полудне  в  Львові:
в  дзеркалах  сонце  колише  тишу.
У  самоцвітах  душа  колише
Семивідлуння  зірвиголове.

Барвистоцвітно  й  неопалимо
квітне  елегій  галицький  келих.
Троянди  в'януть,  і  вітер  стелить
темне  пелюстя  на  білі  зими.

З  джмелем  на  пару  джмілка  захоче
Густи-джмеліти  понад  потоком.
Стиснулось  серце  -  кров  тихо  ойкне:
горять  сузір'їв  вологі  очі.
***

[b]Володимир  Олейко[/b]

[color="#ff0000"]ДІВЧИНІ  В  БІЛОМУ[/color]

Дівчино  в  білому...  Колір  цей  личить  тобі.
Тільки  твоя  неприступність  була  ще  біліша.
Хочу  повірити  в  твій  непідроблений  біль.
Навіть  повірю.  На  хвилю.  На  білу.  Не  більше.

Довше  не  втримаєш  хвилю  у  плині  юрби,
Що  білизну́  розтерзає  на  тисячі  клаптів.
Може,  я  справді  лиш  колір  твій  білий  любив,
Не  розумівши,  крім  себе,  нікого  насправді?..

Я  став  жорстким  у  жорстокому  плетиві  днів.
Я  ще  повірю.  Я  потім  тобою  запла́чу.
Тільки  хоч  зараз  не  треба  прощати  мені.
Хай  відійду  я  від  тебе  таки  не  пробаченим.
***

[b]Віктор  Неборак[/b]

[color="#ff0000"]З  далеких  студентських  років,  із  горнила  "Франкової  кузні"[/color]

 -  Ірочко!  Вітаю  тебе  з  Весною,  якої  всі  ми  так  чекали,  бажаю  тобі  всього-всього-всього,  а  особливо  -  стати  неперевершеним  науковцем,  найвідомішою  серед  новітньої  генерації  українських  поетес,  а  ще  бажаю,  незважаючи  на  всі  ті  високі  титули,  залишатися  завжди  такою  ж  товариською  і  ліричною,  якою  ми  всі  тебе  знаємо  зараз.

...Небо  повне  ірами  тріпотіло  крилами
а  на  очі  падали  пальці  наче  ангели
п  р  о  кохання  і    п  р  о  гай  ротик  п  р  о  читай...
***

[b]Богдан  Смоляк[/b]

[color="#ff0000"]ІРИНІ  ВОВК,
ім'я  якої  означає  мир,  злагоду,  гармонію[/color]

Хоч  так,  на  жаль,  з-перед  віків:
З  вовками  жить  -  
по-вовчи  вить...  -  
Прийшла  із  миром  між  вовків  -  
Поезією  повнить  світ!
***

[b]Петро  Шкраб'юк[/b]

[color="#ff0000"]ФРАШКА
(на  збірку  Ірини  Вовк  "Обрані  Світлом")[/color]

Душа  моя  розквітла,
бо  й  Ірина  Вовк  -  обраниця  Світла.

[b]Петро  Шкраб'юк[/b]

[color="#ff0000"]ІМПРОВІЗАЦІЯ
звітно-виборні  збори  у  письменників  Львівщини[/color]

Сидить  Іра  в  капелюшку,
срібні  кульчики  у  вушку.

Файна  Іра,  файна  днина  -  
хоч  життя  і  швидкобіжне...
І  не  Вовк  вона  Ірина,
тільки  Вовченятко  ніжне!
***

[b]Микола  Петренко[/b]

[color="#ff0000"]ПЕРО  З  КАПЕЛЮШКА
"Я  намалюю  пташку  (за  Превером!)
Я  намалюю  пташці  зелен-трави...
Я  намалюю  пташці  подих  вітру...
Я  намалюю  жар-перо  для  пташки"...

Ірина  Вовк,  вірш  "Малюнок  з  пташкою"[/color]

А  та  пташка  наставила  вушка
на  ліричні  твої  голоси:
 -  Те  перо  -  із  твого  капелюшка?
Не  даруй,  вже  сама  доноси!...
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805456
дата надходження 04.09.2018
дата закладки 04.09.2018


Akimova

Зубы (чёрная пародия)

                           [b]Губы  [/b]

                 У  моей  Наташки  губы  как  масляшки  
                 они  радуют  собой,ублажая  мой  покой  
                 вижу  губи  радость,  сердце  бьется  в  сладость  
                 всем  моим  печалям  вот  сейчас-отбой!  

                 .........(ещё    16  строк  о  губах)..............
 
                 Целовал  и  буду  ,счастье  не  забуду  
                 что  мне  подарили  губы  Натали  
                 помни  моя  сладость,губы  это  радость  
                 хоть  они  сегодня...где  то  там  вдали  

                 автор:  [b]Коля  Зая[/b]          
                 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795008
 

                         [b]Зубы[/b]

                   [i]По  мотивам  народной  песни  «Мурка»        [/i]

Прибыла  в  Одессу  девушка  Наташка.
Прибыла  в  Одессу  с  Ворожбы.
Были  у  Наташки  губы  как  масляшки,
Если  вам  не  ясно  –    как  грибы.

Провожал  на  поезд  губы  Зая  Коля,
На  прощанье  долго  целовал.
Губы  обещали,  что  вернутся  скоро,
Загорят  и  сразу  на  вокзал.

Так  бы  всё  и  было,  но  не  тут-то  было  –
Припасла  судьба-злодейка  нож.
Солнышко  светило,  море  не  штормило,
Но  беда  приходит,  где  не  ждёшь.

Что  же  ты  Наташа,  маша-растеряша,
За  частями  тела  не  следишь?
В  городе-Одессе,  посредине  пляжа
Ты  у  моря  бледная  сидишь.

Отстегнула  губы  дорогие  сдуру,
И  пошла  нырять  в  пучину  вод.
А  на  берег  вышла  –  губы  ветром  сдуло
Или  своровал  честной  народ.

Где  же  вы,  масляшки?!    Нынче  у  Наташки
На  мордашке  зубы  в  два  ряда.
Бедный  Коля  Зая!  Он  ещё  не  знает  –
Не  вернутся  губы  никогда…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805327
дата надходження 03.09.2018
дата закладки 03.09.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2018


Mattias Genri

Из трилистника

Не  забудьте  ни  год,  ни  число,
Когда  близкий  из  жизни  уходит.
Его  солнце  зачем-то  ушло
В  юдоль  плача,  где  смерть  верховодит.
Как  грустна  безвозвратности  суть  -
Будто  чёлн  твой  летит  на  пороги,  
И  нет  сил  пред  собою  взглянуть,  
Чтоб  узреть  окончанье  дороги...
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804868
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 01.09.2018


Polemokrateia

Лінгвістичне, або знову античність.

Розмовляй  зі  світом  -  він  відгукнеться
Шумерською  мовою,  фініковим  вином,
Молодістю  людства,  вічністю  мурів  Урука,
Руками  будівничих,  що  копають  канали,
Знаками  клинописними  -  нам-дуб-cар,
Жаром  сонця,  глиною  в  Енкі  в  руках.  
Аккадськими  левами,  золотом,  лазуритом,    
Палацами,  процесіями  вояків,
Крилатих  биків-ламаccу  ходою  в  Ашшурі.
Зіккуратами,  хитрощами  Еа-Насіра.
Іштар-Богині  брамою  у  Баб-Ілу.
Плином  Хапі-ріки  у  Кемійських  землях,
Шляхом  човна  Манджет  у  височині,
Війнами  Тутмоса,  словами  писарів  та  арфістів,
Звістками  з  потойбічччя,  Сповіддю  Заперечень,
Вченістю  землемірів,  натхненними  гімнами,
До  Ун-Нефера,  Ра-Амона,  Хет-Херу,
Терезами,  що  зважують  серце  й  пір'їну  у  Залі  Двох  Істин,
"Я  чистий"  -  хто  скаже  в  обличчя  суддям?
У  груди  вкладено  скарабея  -  не  зрадь,  не  зрадь!  
Хатті-царством,  де  сила  -  в  холодній  криці,
Колісницями  Муватталі,  битвою  під  Кадешем,  
Повчаннями  Теліпіну,  мудрими  та  наївними,
Тінню  та  світлом  Лабарни-Сонця,  залізним  троном,
Громівника  кроками,  трактатом  Кіккулі-кіннотника,
Високими  стінами  незбореної  Хаттуси,
Мурсілі  молитвами,  що  не  зупинили  пошесть,
Джерел  чистотою,  листами  до  Аххіяви.
Течія  санскриту  -  в  руках  Сарасваті  віна:
Дзвінко  під  пальцями  струни  сміються-плачуть,
Вач  промовляє  гімни  вустами  ріші;
Вічність  -  це  океан  молока,  чи  безодня  зоряна  Варуни,
Дхарма  -  своя  для  кожного,  Рта  -  єдина  на  всіх.
Сміхом  юного  Крішни,  флейтою,  павичевим  пером,
Голосом  Панчаджаньї  над  Курукшетрою...
Але  замовкають  вони  усі
Та  піском  вкриваються,
Коли  хексаметр  бронзовий  грім  здіймає,
Коли  розгортає  Ахайя  вітрила  над  винно-чорним
Морем,  і  промовляє  старий  Гомер.
Смертний  що  може?  Лише  творити  пісні.
П'є  ісмарійське  вино  Архілох,  на  свій  спис  спираючись,
Співає  для  переможців  Піндар  про  давню  славу,
Слабкість  Айсхіл  перековує  в  силу  залізну,  
Пристрасть  стилосом  Евріпіда  водить,
Свобода  -  стилосом  Арістофана.  
Ти  знаєш,  χάρις  -  не  перекладається;
Так  само  -  νόμος.  Локсію,  кажуть,  що  Ти  замовк,
Не  пророкуєш  більше.  Тоді  чому
У  мертвій  мові  так  багато  життя?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780327
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 31.08.2018


Юрій Цюрик

Схилившись над старими фотознімками…

Схилившись  над  старими  фотознімками,
Передивляюсь  все  своє  життя...
Ось  тут  стою  з  розбитими  колінками,
Вдивляюсь  у    безмежність  майбуття...

А  ось  -  перед  екзаменами  в  школі...
Зухвалий,  самовпевнений...  (прям,  жах).
В  очах  -    Везувій,  Етна  і  Стромболі*...
У  гордовитих,  всміхнених  очах...

Палкі  буремні  юні  вподобання,  
Мов  течія  бурхливої  ріки...
В  житті  траплялись:  сум  й  розчарування;
І  розпач  з  болем  далися  взнаки...

Роки,  мов  ті  хмарини,  пролітають;
Задумливо  вдивляюсь  у  вікно.
Й  перед  очима  тихо  пропливають    
Фрагменти  з  чорно-білого  кіно.

Везувій,  Етна  і  Стромболі*  -  діючі  вулкани  Італії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804668
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 31.08.2018


Сергей Дунев

Теплы всё так же вечера…


*  *  *

Теплы  всё  так  же  вечера,
Лишь  стали  сумерки  туманней,
Но  близится  уже  пора
Раздумий  и  воспоминаний.

Денёк  –  и  осень  на  порог
Шагнёт  под  шелест  листопада.
Настанет  срок  подбить  итог:
А  всё  ли  сделал  ты,  что  мог,
А  всё  ли  делал  так,  как  надо?


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804690
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 28.08.2018


Елена Марс

От счастья, неожиданно, заплакать

Рассвет  объят  туманом...  Молоко
Парное  разлилось,  на  горизонте...
У  вод  озёрных  -  тут,  недалеко,
Журавлики  о  новом  дне  трезвонят...

В  саду  уже  проснулись  воробьи
И  тут  же  в  спор  вступили  мелодичный.  
О,  чудо!  Под  орехом  вырос  гриб!  
Красавец!  Королевское  величие!  

А  где-то  там,  в  малиннике  густом,  
Зевает  сонный  ветер,  еле  слышно...  
Такая  красота  царит  кругом!..
Спасибо  за  неё  тебе,  Всевышний!  

За  этот  мир,    придуманный  тобой,  
Где  столько  волшебства  мне  дарит  лето!  
За  то,  что  сердце  чувствует  любовь,  
Сливаясь  с  жизнью  нового  рассвета.  

Такая  блажь!..    Гулять  бы  и  гулять,  
В  тиши  босой,  вдыхая  запах  мяты...  
И  в  сердце  ощущая  благодать  -
От  счастья,  неожиданно,  заплакать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804543
дата надходження 27.08.2018
дата закладки 27.08.2018


Амадей

Стежина довжиною в півстоліття

Стежина  довжиною  в  півстоліття,
Покручена  лягла  через  життя,
Креслатий  ясен,  ніби  батько  діток,
Чека  мене,  у  гості  вигляда.

Іду  стежиною  у  юність  стоголосу,
У  ту  щасливу  щастя  мого  мить,
І  навіть  спомин  запаху  волосся,
І  зараз  моє  серденько  п"янить.

Прийшов  через  роки  і  заметілі,
У  той  кохана  наш  земний  Едем,
Де  від  кохання  люба  ми  п"яніли,
Де  почуття  буяло  молоде.

Роки-роки,  моі  літа  і  весни,
Із  юності  у  зрілість  пронеслись,
Багато  що  мені  в  житті  принесли,
Ви  в  вирій  мою  юність  віднесли.

Стояв  і  згадував  я  незабутні  ночі,
Коли  нам  місяць  з  неба  щастя  лив,
Коли  дививсь  в  твоі  чарівні  очі,
Із  губ  твоіх  меди  кохання  пив.

І  зігрівалось  серденько  незвично,
І  розгоралось  почуття  святе,
І  ніжно,  й  трепетно,  і  водночас  велично,
Так  лиш  любов  і  папороть  цвіте.

Чекав  тебе  я  з  солов"ями  в  гаю,
Де  полини,  ромашки  з  чебрецем,
Де  наш  з  тобою,  ясен  нас  чекає,
Що  вітами  вкривав  нас  як  плащем.

Чарівно  зорі  в  небі  миготіли,
Манили  в  невідому  далечінь,
І  місяць  виглядав  з-за  хмар  несміло,
Й  струмочок  свою  пісню  жебонів.

Прийди  ж,  кохана,  серденько  так  хоче,
Й  душа  моя  як  в  юності  співа,
Як  в  юності  цілунками  до  ночі
Тебе  я  буду  ніжно  частувать.

Стежина  в  півстоліття  довжиною
Що  пролягла  через  моє  життя,
Покрила  моі  скроні  сивиною,
Та  не  згасила  в  серці  почуття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804370
дата надходження 25.08.2018
дата закладки 25.08.2018


A.Kar-Te

Магнолия

Не  мне  магнолия  в  бутоне
И  страсть,  и  нежность  берегла  -
Любовь  в  божественном  флаконе.
Моя,  похоже,  отцвела...

Но  манит  цвет  средь  чёрных    листьев,
Как  бабочку  огонь  свечи...
Как  безысходно  мало  жизни  -
Мелькнула  сном  былой  ночи.

О,  женщина  во  мне,  молчи...


(фото  автора)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799150
дата надходження 13.07.2018
дата закладки 22.08.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 85

[b][color="#157a29"]За  оврагом  хуторок,
Там  живет  Ерошка.
Меня  в  рощу  уволок
А  снял...  только  брошку.

Не  смотрите,  девки,  строго,
Петька  всех  вас  обманул
Прошлой  ночью  пол  второго
Ко  мне  в  койку  сиганул!

Заблудились  мы  в  посадке
Хоть  село  за  сто  шагов.
И  любились  очень  сладко
Аж  до  первых  петухов.

Как  то  раз  на  сеновале,
(Он  всем  девушкам  знаком)
Космы  вырвала  я  Вале,
Чтоб  не  путалась  с  Петром.

Раскатала  Сонька  губы
Захотелось  ей  чудес,
Чтоб  камин  был  вместо  грубы,
Вместо  конки  -  мерседес...

У  залёточки  Петра
Ни  кола  нет,  ни  двора.
Но  зато  он  третий  год
Замуж  всех  подряд  зовет.

По  ночам  мой  куманек
Ходит  в  поле  в  сена  стог
Прослежу  ка  я  за  ним,
Там,  гляди,  и  полежим..

Обещал  любить  до  гроба
Мой  соседушка-зазноба!!
Я    узнала  и  в  ударе..
Обещался  и  Варваре!!

На  завалинке  опять
Женихов  присяду  ждать..
Сорок  лет  все  жду  у  ставень,
Не  зовут!!  Я  ж  в  койке  пламень!!

Шестьдесят  -  еще  не  осень...
Мне  -  всего  пятьдесят  восемь.
А  кто  выпьет  литр  водки
Краше  я  любой  молодки!

Мы  шутили  до  рассвета,
Аж  до  первых  петухов
Но  пришла  супруга  Света,
Надавала  тумаков..
[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802766
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 21.08.2018


Valentyna_S

Серпень кроїть обруси

Серпень  кроїть  обруси
Довжиною  у  осінь.
Зворохобились  гуси:
Літо  ж  лагідне  досі.
Не  налітилось  літо,
Не  сходило  сандалів.
Сіє  соняшник  ситом
Жовту  радість  з  печаллю.
Лише  день  сонцеклонно
Укорочує  поли
І  колосся  в  поклоні
Пригинається  в  полі.
Піднімає  малина  
Посивілії  вії,
Червоніє  калина,
І  струнчать  деревії.  
Ляже  плодом  червивим
Літо  в  росяні  перли,
В  мої  роки  зрадливі,  
Що  назад  вже  не  вернуть.
Серпень  кроїть  обруси
Довжиною  у  осінь.
Зворохобились  гуси:
Літо  ж  лагідне  досі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801748
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 19.08.2018


Mattias Genri

Пьянство.

 Какая  в  пьянстве  есть  отрада?
 Какая  в  этом  благодать?
 Она,  как  жуткая  награда  –
 Хлебнёшь  и  хочется  опять…

 Жизнь  обнажается  до  боли,
 В  тот  час,  когда  пьянеешь  ты.
 Сознанье  просится  на  волю  –
 Оно  не  терпит  пустоты.

 Себя  хмельным  ты  промываешь,
 Сосуд  сменяется  другим.
 Чуть  погодя,  вдруг  замечаешь,
 Что  сам  себе  ты  стал  чужим...

 И  сам  себе  даёшься  диву,
 Как  вкривь  и  вкось  вдруг  повело,
 А  мысли  пенятся,  как  пиво  –
 Вокруг  всё  мило  и  светло.

 Но  пик  прошёл.  Ты  быстро  зреешь,
 Как  плод,  висящий  под  лучом.
 Ты  пробираешься  к  постели,
 Ища  опору  под  плечом.

 Но,  слава  Богу,  что  добрался,
 И  грузно  рухнул  на  кровать.
 В  бессильи  мир  твой  оборвался  –
 Ты  должен  спать,  и  только  спать…

 А  завтра  снова  на  веселье
 Чуть  свет  потянет,  как  всегда.
 И  безрассудное  похмелье
 Тебя  закружит,  как  вода.

 А  может  хватит?  Жизнь  проходит.
 Тобой  уж  дьявол  верховодит…
 Но  надо  встать,  убрав  кровать,
 И  бросить  пьянку…  В  беса…  мать…


 (посвящается  тем,кто  в  запое...)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520203
дата надходження 29.08.2014
дата закладки 19.08.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2018


Наталя Данилюк

Веселки семибарвний декупаж

Після  грози  вгорі  стає  тихіше,
Мов  білий  янгол  світ  перелетів.
Трава  дощі  нанизує,  колише,
Вони  ж  на  сонці  грають  –  золоті!

І  міняться  палітрою  веселки,
Лише  збери  в  намисто  –  і  носи.
Птахи  лишають  мокрі  закапелки,
Розспівують  медові  голоси.

Янтарний  джміль  у  пазусі  квітковій
Просушує  дбайливо  крилець  льон.
Радіють  діамантовій  обнові
Зелені  абажури  буйних  крон.

Ще  звуки  грому  вдалині,  як  згустки,
Розсмоктує  й  ковтає  висота,
І  соняшник  обтрушує  пелюстки,
Мов  пір’ячко  намокле  гордий  птах.

Вібрує  звук,  насичується  колір,
Розсіюється  хмар  густий  меланж,
Привітно  виграє  на  видноколі
Веселки  семибарвний  декупаж.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803476
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 18.08.2018


Наталя Данилюк

Веселки семибарвний декупаж

Після  грози  вгорі  стає  тихіше,
Мов  білий  янгол  світ  перелетів.
Трава  дощі  нанизує,  колише,
Вони  ж  на  сонці  грають  –  золоті!

І  міняться  палітрою  веселки,
Лише  збери  в  намисто  –  і  носи.
Птахи  лишають  мокрі  закапелки,
Розспівують  медові  голоси.

Янтарний  джміль  у  пазусі  квітковій
Просушує  дбайливо  крилець  льон.
Радіють  діамантовій  обнові
Зелені  абажури  буйних  крон.

Ще  звуки  грому  вдалині,  як  згустки,
Розсмоктує  й  ковтає  висота,
І  соняшник  обтрушує  пелюстки,
Мов  пір’ячко  намокле  гордий  птах.

Вібрує  звук,  насичується  колір,
Розсіюється  хмар  густий  меланж,
Привітно  виграє  на  видноколі
Веселки  семибарвний  декупаж.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803476
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 18.08.2018


ЮНата

Моё небо…

           
Украдкой  сбегу  на  качели…
Уйду  от  дневной  суеты.
Цикад  неуёмные  трели
Мои  разбивают  мечты.

Трещат  они  что-то    про  время,
Что  лета  остался  клочок,
Забот  непосильное  бремя,
Попалась,  мол,  я    на  крючок…

А  где-то  там  –  море  бездонно,
И  горы  –  не  хожены  мной,
И  небо  –  покоем  смущённо,
Разбавленное  тишиной…

А  где-то  –  заманчивый  берег.
Желанья,  зарыты  в  песке,  
И…  вечер,  а  я  –  на  качелях
С  синицей,  зажатой  в  руке…

И  мысли  зовут  безысходность,
Отчаянье  и  пустоту…
А    небо,  оставив  всю  гордость,
Зажжёт  вдохновенья  звезду.

Она  теплотой  воссияет,
Рассеяв  уныния  прах…
И  душу  вдруг  свет  наполняет,
Который  приходит  лишь  в  снах.

И  пусть  от  тревоги  не  спится,
И  море  лишь  только  в  мечтах…
О  чём  вы?  Какая  синица?!
Всё  небо  моё  в  журавлях!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803514
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 18.08.2018


Владимир Зозуля

Старая грампластинка

[i][b]Вспахан  виниловый  блеск
Плугом  игольно-стальным,
И,  сквозь  шипенье  и  треск,
Монозвучаньем  скупым:

"Ландышей"  –  светлый  мотив.
"…  ландыши,  белый  букет"…

Тихое  эхо  в  груди,
Словно  рассеянный  свет…

Вспомнилось,  чувству  дивясь,
Как  был  он  нежен  и  глуп  –
Мир  не  обманутых  глаз
И  не  целованных  губ.

Там,  в  сновиденьях  твоих,
Где  то  далёко…  а  где?
(Может  быть,  в  первой  любви?
Или  в  забытой  мечте?)

Юного  мая  привет,
Первые  –  "да"  и  "прости",
Ландышей  белый  букет,  
"Ландышей"  –  светлый  мотив[/b].[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803536
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 18.08.2018


Akimova

Бездомные стихи (пародия)

[b]***[/b]
автор:  [i]Лилия  Силина[/i]
сборник  стихов  "Смыслы"
[url=""]http://www.stihi.ru/2011/06/18/2420[/url]

Повержен,  день  затих,
В  нокауте  застывает,
И  веселится  вечер  с  влагой...
Во  мне  живут  стихи,
Но  как  бы  их  заставить
Переселиться  на  бумагу?


               [b]  Бездомные  стихи    [/b]

Повеселилась  я  вчера...
Теперь  в  нокауте  валяюсь.
Похоже,  в  голове  дыра  -
Стихи  уходят,  не  прощаясь.

Творенья  бедные  мои
Гоняет  сквозняком  по  дому...
А  вдруг  как  вселятся  они
Кому-то  в  голову  другому?!

Зачем  откладывала  я?
Зачем  с  бумагою  тянула?
На  нерадивую  меня
Мои  стихи  взирают  хмуро.

Терпение!  Уже  встаю....
Ох,  будь  веселье  то  неладно!
Сейчас-сейчас    я    заселю
Вас  в  голову  свою  обратно.

Да  не  галдите  как  грачи,
Мои  сонеты-хокку-саги!
И  ода  трезвости  -  молчи!
Сперва  -  рассол.    Потом    к    бумаге.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708499
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 18.08.2018


Юхниця Євген

А вдруг сейчас засну без водки?

«А  вдруг  сейчас  засну  без  водки?»,  -
Мне  в  голову  скользнула  мысль
Свежайшей  тающей  селёдкой.
И  голова  –  на  стол  с  охоткой
Свалилась  на́  руки:  прям  -  кисть,
Рисующая  сны,  как  фотки
И  видео  с  названьем  «Жизнь».

...А  я  –  ей,  мысли:  «Ну-ка  брысь!...»
Где  ты,  бутылка,  покажись?!.»

14.08.18  г.  (  «Из  признаний  проснувшегося  выпивающего»  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803149
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 15.08.2018


Елена Марс

Судьбоносные тропы - красивые

Для  неё  этот  дом  на  окраине,  
Позабытого  Богом  села  -
Как  убежище  некое  тайное.  
С  ним  судьба  её  душу  свела.  
Там  уютно  и  веет  спокойствием.  
В  этом  доме  раздета  душа  -
Как  деревья,    раздетые  осенью.  
Так  свободно  в  тех  стенах  дышать!..  
Там  не  плачется  ей  о  потерянном,  
Там  не  ноет  душа  от  тоски,  
Ведь  судьбой  ещё  столько  отмеряно!..  
И  хотя  серебрятся  виски  -
Не  годами,    не  датами  в  паспорте
Исчисляется  возраст  души.  
Иногда  просто  хочется  спрятаться,  
Чтоб  душа  отдохнула  в  тиши...
Эта  пристань,  в  селе,  на  окраине  -
Это  то,    что  ей  нужно  порой.  
Там  закат  покоряет  признанием:
Сокровенному  нужен  покой.  
И  душа,  с  обновлёнными  силами,  
Молодеет  как  будто  бы  в  нём.  
Судьбоносные  тропы  -  красивые,  
Коль  её  привели  в  этот  дом.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803043
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018


Елена Марс

Так бывает

Не  пугайся,    когда  умолкает
Эта  птица,    которую  любишь.  
У  неё  ведь  судьба  непростая,  
Но  за  это  её  не  осудишь.  

Так  бывает,    когда  не  поётся.
Так  бывает  -  в  дождливые  будни,  
Коль  за  тучами  прячется  солнце.  
Только  всё  ещё,    всё  ещё  будет...  

Неожиданно...  Может  сегодня
Ты  услышишь  душевное  пенье.  
Переполнится  песнями  полдень
И  пробудится  в  сердце  волненье!..

Не  тревожься!    Она  встрепенётся!  
Просто  времени  дай  ей  немного...  
Ты  ведь  знаешь:  и  птицы,    и  солнце
Устают,    в  бесконечных  дорогах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803041
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2018


Н-А-Д-І-Я

Почитайте ось це…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UNNlZTx_3VM[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802684
дата надходження 10.08.2018
дата закладки 11.08.2018


гостя

…сяйво



Проростаю  в  пітьмі.
Оживаю  в  долонях  від  крику.
Розгортаю  стежки-обереги  уздовж  –  поперек.
Не  впізнаєш  мене.  Я  зливаюсь  із  натовпом  диким.
Розливаюсь  вологою  
   в  кронах  столітніх  смерек.

Не  впізнаєш  мене,  
Хоч  стоятиму  поруч…  і,  власне,
Впізнавати  мене  –  ще  один  нерозважливий    крок.
…  так  смарагдове  сяйво  в  каблучках  рубінових  гасне,
Коли  падає  перша  й  остання
     з  важливих  зірок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802455
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018


Любов Іванова

ПОЕЗД СПЕШИТ К ТЕБЕ

[b][i][color="#1105ad"][color="#ad051c"]П[/color]олустанок  мой  родной,  Родины  частица
[color="#ad051c"]О[/color]стаешься  в  сердце  ты,  продолжаешь  сниться.  
[color="#ad051c"]Е[/color]диничные  стоят  там  теперь  избушки
[color="#ad051c"]З[/color]а  калитками  сидят  деды  и  старушки.
[color="#ad051c"]Д[/color]аже  в  праздник,  в  выходной  -    улицы  немые,

[color="#ad051c"]С[/color]ловно  кто  закрыл  на  ключ  радости  земные.  
[color="#ad051c"]П[/color]риезжают  к  старикам  дети  очень  редко,  
[color="#ad051c"]Е[/color]сли  время  разрешит  попроведать  предков.  
[color="#ad051c"]Ш[/color]епоток  идет  селом,  Анне  -  вон  потеха
[color="#ad051c"]И[/color]хний  мдадшенький  сынок  на  денек  приехал.  
[color="#ad051c"]Т[/color]ам  и  радость  бьет  ключом,  слёзы  и  расспросы,  
 
[color="#ad051c"]К[/color]ак  же,  маме  шаль  привез,  папе  папиросы...
 
[color="#ad051c"]Т[/color]олько  времени  опять  у  него  не  много,  
[color="#ad051c"]Е[/color]ле  солнышко  взойдет,  в  город  путь-дорога.
[color="#ad051c"]Б[/color]оже  правый,  помоги,    гнать  печаль-тревогу.  
[color="#ad051c"]Е[/color]сли  ночку  ночевал....  и  то  -  слава  Богу...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802253
дата надходження 07.08.2018
дата закладки 08.08.2018


Любов Іванова

КРАСОТА ЗЕМНАЯ

[b][color="#25800e"]Разбросало  утро  перламутр  на  травы
Окропило  щедро  рощи  и  дубравы,
Ситом  процедило  капельки  воды
И  теперь  повсюду  мокрые  следы.

А  когда  запляшет  в  небе    первый    лучик
Слижет    нежно  влагу,  выйдя  из-за  тучек.
Отряхнут  водицу  травы  и  леса,
Красота  какая!!!  Кончилась  гроза...

Пьет  из  речки  воду  радуга  цветная
Вот  она  и  вправду  красота  земная!
Ароматы  рая  и  цветы  полян,
Вот,  какой  подарок  Бога  для  землян...[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801686
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 07.08.2018


Вячеслав Алексеев

Вот и стала печаль светла…

S*
Говорили,  она  умерла…
Ничего,  кроме  светлой  печали…
А  какою  желанной  была
В  той  далекой  сиреневой  дали…

Все  затихло,  умолкло  все,
Запаковано  в  сотню  одёжек.
И  скрежещет  судьбы  колесо,
Жаль,  назад  повернуть  не  может.

Вот  и  стала  печаль  светла…
Не  вернуть,  не  взглянуть,  не  вспомнить…
Только  совесть  вот  беспокоит,
Будто  юность  моя  умерла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801327
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Вячеслав Алексеев

Давай-ка сдуем пыль с пластинки старой

Давай-ка  сдуем  пыль  с  пластинки  старой
И,  сидя,  как  когда-то,  вкруг  стола,
За  стынущим  электросамоваром  
Забудем  про  насущные  дела.

Давай  дадим  душе  уставшей  отдых,
Откроем  нараспашку  в  юность  дверь
И  осенью  вдохнем  весенний  воздух  –
Он  нужен  нам,  как  никогда,  теперь.

А  хочешь  –  по  Белграду  мы  побродим
И  по  ночной  Москве  пройдем  с  тобой…
Хоть  песни  наши  неказисты  вроде,
Но  так  теплы  и  так  полны  душой.

Все  реже  наши  встречи  и  короче,
Все  меньше  нас,  все  больше  пустоты.
Но  этот  вечер  не  последний,  впрочем,
Раз  ты  пришел,  и  ты,  и  ты,  и  ты…

Уже  пиджак  с  плеча  небрежно  сброшен,
Расслаблен  галстук  (вместе  с  языком!),
И  подпевает  нам  Владимир  Трошин
Про  тишину  с  метелью  за  окном…

Прошу  тебя,  оставь  свою  гитару
И  хаять  радиолу  не  спеши.
Давай-ка  сдуем  пыль  с  пластинки  старой,
А  вместе  с  нею  –  сдуем  пыль  с  души…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801307
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Вячеслав Алексеев

Я убегаю и гонюсь…

Как  я  ни  вглядываюсь  вдаль  –
Вперед,  назад  –  ни    зги  не  видно.
Листки  срывает  календарь,
Летят  года  со  свистом  мимо…

И  вечным  путником  ж/д  
Я  ощущаюсь  в  жизни  этой:
Я  сел  в  вагон  -  не  знаю  где,
А  где  сойду  –  
кто  даст  ответ  мне?

И  вечно  влажное  бельё,
И  проводница  полусонна,
И  место  верхнее  моё
В  купе  холодного  вагона…

А  я  смотрю  издалека,  
Себя  в  окошке  желтом  вижу  –
Хотел  уехать,  но  никак:
То  дальше  я,  то  ближе,  ближе…

Мечусь  я  вроде  по  стране
В  купе  холодного  вагона,
Но  от  себя  не  скрыться  мне:
От  перегона  к  перегону

Я  убегаю  и  гонюсь,
Я  догоняю  и  скрываюсь…
Во  мне  бурлит  весельем  грусть,
Во  мне  тоска  моя  взвывает…

Я  убегаю  и  гонюсь…
А  силы  тают,  тают,  тают…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801157
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Вячеслав Алексеев

Электричные зарисовки

В  сумеречном  свете  сумрачные  лица.
Ветерок  усталый.  Лето.  Духота.
Электричка  медленно  едет  из  столицы
В  ближние  и  дальние  спальные  места.


Видно  сразу  –  трудно  день
пролетел  у  многих:
Даже  ругань  плещется  
медленно,  с  трудом.
Большинству  приходится  жить    
полдня  в  дороге:
На  рассвете  из  дому,  
ближе  к  ночи  –  в  дом.

…  
Хоть  трудновато  мне  теперь,  да  встану  я:
Ведь  гляну  на  тебя  –  душа  болит.
И  ты  не  виновата  в  том,  что  бабка  старая,
И  я  не  виноват,  что  инвалид.

…  
И  громкий  мат,  и  гвалт  в  обоих  тамбурах,
И  потнолипкий  зной  –  дышать  с  трудом.
А  весь  вагон  –  как  пыточная  камера,
Или,  как  нынче  говорят,  -  дурдом.

...
Мне  нравятся  минуты  эти,
Когда  зажат  со  всех  сторон,
Забывши  обо  всем  на  свете
Вдруг  слышу  мат,  вдруг  слышу  стон…

И  сам  стону  и  матерюсь,  
Да  не  стою  –  как  рыба,  бьюсь
Я  в  душном  трале  тамбура
С  надорванными  жабрами…

Так  каждый  день  –  туда-сюда…
И  ведь  не  лень  –  на  поездах,
Ну,  то  есть,  в  электричках
Катаемся  привычно.

2003-2004  гг.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799136
дата надходження 13.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Шостацька Людмила

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?


Ворог  подав  цукерку  –  тягнеш  за  нею  руку,
Душу  за  неї  візьме,  втратиш  ім’я  і  честь,
Це  –  мишоловка,  знай  бо,  схоче  за  неї  штуку,
В  колір,  який  захоче  перефарбує  шерсть.
Зваж  усі  «за»  і  «проти»,  Матері  глянь  у  очі,
Добре  подумай  спершу:  варте  воно  чи  ні?
Смак  ворожого  трунку…  Хтось  свої  дні  і  ночі
Ради  таких,  як  ти  –  виклики  кинув  війні.
Вже  не  побачить  сонця,  навіть  роси  на  квітці,
Буде  пекти  сирітство  і  материнський  біль.
Ти  не  бери  ворожу  –  стільки  цукерок  в  світі!
Знову  забрав  у  небо  сина  чийогось  бій…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801175
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Ганна Верес

Рушники

В  старій  хатині  заховався  сум
Під  сірими  від  часу  рушниками.
Узори  їх  ще  бережуть  красу,
Що  маминими  створена  руками.

В  них  дивовижних  маків  пишний  ряд,
Волошки  із  колоссям  обнялися.
З  портрета  очі  мамині  зорять
Крізь  запах  чебрецю  і  дрібнолисту.

Он  мальви  заглядають  у  вікно:
Кортить  і  їм  на  диво  подивиться.
Цим  квітам  теж,  мабуть,  не  все  одно:
Чи  жита  то  колосся,  чи  пшениці.

Ті  рушники  –  чарівне  полотно.
В  них  –  доля  жінки,  котра  вишивала,
І  покоління  роду  не  одно,
Що  витримало  не  одну  навалу.

В  них  древо  роду  гіллям  піднялось,
Його  не  знищити,  ані  зламати.
Усе,  що  малося  в  житті,  те  відбулось,
Та  вище  всього  оберегом  мати!
27.07.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801224
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


A.Kar-Te

Доброе утро!

Доброе  утро,  проснувшийся  мир...
Нынче  кувшинкой  озёрной  встречаешь?
Силою  взмаха  расправленных  крыл
Только  ли  цаплю  в  полёт  отпускаешь  ?

Буду  парить  над  сокровищем  рос..,
Что  сохранялось  ночною  прохладой,
И    над  землёю,  где  пахнет  покос..,
И  над  водою  с  лягушек  руладой...

В  чистую  воду,  как  в  омут  любви,
Брошусь  нагою,    да  с  головою  !
Зорька,  на  берег  пока  не  зови  -
После  букет  соберем  мы  с  тобою...

Доброе  утро,  мой  сказочный  мир!
Нет,  не  хочу,  чтоб  ты  звался  безумным.
Разве  что  только  -  безумно  любим...
Будь  на  века  до  безумия  чудным!




(фото  с  инта)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801160
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Вікторія Т.

Вітряки твоїх думок (переклад)

https://www.youtube.com/watch?v=WEhS9Y9HYjU

Кругові
Ніби  в  колі  коліщата,  як  спіралі  висхідні
Без  кінця  і  без  початку  на  верткім  веретені
Ніби  куля  –  сніжним  схилом  і  увись  –  у  літній  день
Навкруг    місяця  рухлива    безупинна  карусель
Як  годинник,  чиї  стрілки  відміряють  наші  дні
Світ  --  як  яблуко  зависле  --  обертається  в  пітьмі
Як  розмотаний  клубок  –  вітряки  твоїх  думок!

Як  тунель  в  самім  тунелі  –  не  відвести  пильних  віч
Як  каверна  у  печері,  де  панує  вічна  ніч
Ніби  двері,  що  круг  вісі  ходять  сліпо  без  кінця
На  воді  --  біжучі  брижі  від  стрибкого  камінця
Як  годинник,  чиї  стрілки  відміряють  наші  дні
Світ  --  як  яблуко  зависле  --  обертається  в  пітьмі
Як  розмотаний  клубок  –  вітряки  твоїх  думок!

В  голові  –  набридлі  фрази,  у  кишені  –  дзвін  ключів
Чом  пройшло  так  швидко  літо,  може,  зайвого  наплів?
На  піску  –  сліди  коханців  перед  привидом  розлук
Звук  далеких  барабанів  –  чи  не  пальців  твоїх  стук?
Пісні  давньої  уривок  і  картини  на  стіні
Імена  напівзабуті,  лиця  крутяться  –  чиї?
І  коли  вже  все  скінчилось,  враз  свідомість  пророста
Що  її  волосся  колір  –  фарба  листя  золота!

Ніби  в  колі  коліщата,  як  спіралі  висхідні
Без  кінця  і  без  початку  на  верткім  веретені
В’ється  образів  шнурок,  як  розмотаний  клубок  –
Вітряки  твоїх  думок.

Round,  like  a  circle  in  a  spiral,  like  a  wheel  within  a  wheel
Never  ending  or  beginning  on  an  ever  spinning  reel
Like  a  snowball  down  a  mountain,  or  a  carnival  balloon
Like  a  carousel  that's  turning  running  rings  around  the  moon
Like  a  clock  whose  hands  are  sweeping  past  the  minutes  of  its  face
And  the  world  is  like  an  apple  whirling  silently  in  space
Like  the  circles  that  you  find  in  the  windmills  of  your  mind!

Like  a  tunnel  that  you  follow  to  a  tunnel  of  it's  own
Down  a  hollow  to  a  cavern  where  the  sun  has  never  shone
Like  a  door  that  keeps  revolving  in  a  half  forgotten  dream
Or  the  ripples  from  a  pebble  someone  tosses  in  a  stream
Like  a  clock  whose  hands  are  sweeping  past  the  minutes  of  its  face
And  the  world  is  like  an  apple  whirling  silently  in  space
Like  the  circles  that  you  find  in  the  windmills  of  your  mind!

Keys  that  jingle  in  your  pocket,  words  that  jangle  in  your  head
Why  did  summer  go  so  quickly,  was  it  something  that  you  said?
Lovers  walking  along  a  shore  leave  their  footprints  in  the  sand
Was  the  sound  of  distant  drumming  just  the  fingers  of  your  hand?
Pictures  hanging  in  a  hallway  and  a  fragment  of  a  song
Half  remembered  names  and  faces,  but  to  whom  do  they  belong?
When  you  knew  that  it  was  over  you  were  suddenly  aware
That  the  autumn  leaves  were  turning  to  the  color  of  her  hair!
Like  a  circle  in  a  spiral,  like  a  wheel  within  a  wheel
Never  ending  or  beginning  on  an  ever  spinning  reel
As  the  images  unwind,  like  the  circles  that  you  find
In  the  windmills  of  your  mind!

Lyrics  --  Alan  and  Marilyn  Bergman  (English)
Мusic  --  Michel  Legrand
From  "The  Thomas  Crown  Affair"



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800011
дата надходження 20.07.2018
дата закладки 22.07.2018


РОЯ

Гей-гей, роки!

Вальсують  дні,  відкукують  години,
Секунди  викаблучують  гопак  -
Пульсує  час  під  пледом  гіркотини
І  спогадами  ла́сує  усмак...
Ця  долетечія  -  не  просто  так.

Було  усе:  і  старти,  і  причали,
Високі  злети,  гіркота  падінь...
Кудись  вервечкою  літа  промчали,
Лишивши  на  світлинах  бляклу  тінь.
Та  ще  уста  -  мереживо  терпінь...

Гей-гей,  роки,  послабте  джазохватку,
Спиніте  рок-н-рольний  часоплин!
Дозвольте  повернути  все  спочатку,
Щоб  смакувати  кавою  з  хвилин  -
Нехай  моргає  щастя  зі  світлин!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799924
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 22.07.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 83

[b][i][color="#822e15"]Положу  клубничку  в  рот
А  за  ней  -  ватрушку.
Никто  замуж  не  берет
Девушку  -  толстушку.

Милка  замуж  захотела
Вот  де  дура  среди  дур.
Я  семь  раз  сходить  успела
Больше,  честно,  не  пойду!

Расшаталася  доска.
И  торчит  наружу
Не  житуха,  а  тоска.
Есть  работа  мужу!

Завела  хозяйство  я
Так,  для  показухи.
Уток,  тёлку,  бугая,
Две  козы-старухи!

Сарафан  пошью  в  горошек
И  в  горошек  платье.
У  кого  горошка  больше,
Тем  дороже  платят.

Безразличен  мне  футбол  .
Он  -  не  возбуждает!
Как  и  Петька-балабол,
Только  обещает...

А  у  женщины  забот
Всем  известно  -  полон  рот.
Ей  с  утра  бы  только  нАчать
Про  девчат  в  селе  судачить.

Как  увижу  мужика
К  скалке  тянется  рука.
Ох,  и  будут    они  биты
За  все  бабские  обиды.

Он  красивый  и  ничей!!
А  не  то,  что  мой  кощей.
Как  начнет  греметь  костями
Стыд  и  срам  перед  гостями.

Взбунтовались  что-то  бабы
Из-за  нашей  с  Митькой  свадьбы.
Он,  как  та  в  руке  синица
Обещал  им  всем  жениться.

Это  ж  надо  оплошать..
Раньше  -  ходок  двадцать  пять.
А  сейчас  -  одна,  с  ВИАГрой,
Да  и  то,  с  чужою  бабой.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800156
дата надходження 21.07.2018
дата закладки 22.07.2018


Владимир Зозуля

Вечернее

[b][i]Хочешь  сладкого  образа?..
Что  ж:
Острым  лезвием  клацая  гулко
Горизонта  кондитерский  нож,
Режет  солнца  румяную  булку…
…[/i]

Вечереет.  Зака'тится  даль.  
На  далёкое  щурится  око.  
И  лучей  –  золотая  сусаль
Осыпается  с  меркнущих  окон.

У  высокого  низкая  тень
Удлиняет  себя  бесконечно.
И  ещё  один  прожитый  день
Превращается  в  смутное  нечто…

И  не  зная,  ни  сколько,  ни  как,
Но  оплатишь  ты  снова  и  снова
Этот  сладко-усталый  закат
Обронённой  монеткою  слова.  

Что  ж…  еще  один  маленький  круг…
И  не  съеденный  ужин  –  на  завтрак.
И  едино,  что  север,  что  юг,
Всё  равно  направленье  на  –  завтра.

И  голодный  ты  снова  спешишь,
Жадным  взглядом  к  закатному  свету,
По  сплетеньям  деревьев  и  крыш,
По  надеждам  оставленным  где-то…
[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799992
дата надходження 20.07.2018
дата закладки 21.07.2018


Akimova

Из жизни рыб и растений

[b]Дорадо[/b]

До  грусти  доплывёт  дорадо,
До  радости  не  доплывёт.
Дорадо  радости  не  рада  –
У  рыбы  всё  наоборот.


[b]Форель[/b]

Красивая  рыба  с  красивым  названьем  –  форель.
Форель...  Вы  прислушайтесь,    это  безумно  красиво!
Однажды  форель  замечталась  и  села  на  мель.
Погибла  форель.
Красота  –  не  великая  сила.


[b]Тунец[/b]

Тунец  турецкий  в  тупике  –
Он  плыл  по  морю  налегке.
Пристав  к  расейским  берегам,
Он  понял  –  Турция  не  там.
Вернее,  Турция  не  тут.
Сейчас  поймают  и  сожрут!


[b]Можжевельник[/b]

В  понедельник  можжевельник  мой  расцвёл.
А  во  вторник  можжевельник  мой  завял.
И  была  та  ночь  на  вторник  
                                                                           с  понедельника
Самой  странной  ночью  в  жизни
                                                                         можжевельника.


[b]Липа[/b]

К  липе  липли  всегда  не  те.
Липли  странники,  проходимцы,
Благодетели,  лихоимцы,
Кавалерия,  пехотинцы,
Броненосцы,  потом  эсминцы,
Филиппинцы  и  кабардинцы…
Липли  нищие,  липли  принцы.
Но  всегда,  но  всегда  –  не  те.


[b]Дорадо  -2[/b]

У  каждой  дорадо    своё  Эльдорадо...


[i]2018[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799749
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 18.07.2018


A.Kar-Te

Жизнь унылая, ёлки-палки!

Пролетело  твое  зеро..,
Не  тебе  удача  банкует  ?
Эх..,  Ноябрь,  проиграл  добро  -
Ветер  лист  золотой  пакует.

И  когда  последний  сорвёт,
Поминай..,  поминай,  как  звали...
Потечёт  серых  дней  отсчет
Вереницей  тоски-печали.

Дождь  который  день  моросит...
Жизнь  унылая,    ёлки-палки!
Но  рулетка  жизни  кружит...
Господа,  делайте  ставки!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758511
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 18.07.2018


Сергей Дунев

Так долго кукует кукушка…

*  *  *

Так  долго  кукует  кукушка,
Как  будто  подкову  куёт…
Прости  уж,  чуднáя  пичужка,
Не  верю  в  гаданье  твоё.

Такую  годов  вереницу
Сулишь,  и  кому  –  старику?
Ах,  глупая,  глупая  птица,
Уже  моя  жизнь  не  продлится,
Она,  как  у  нас  говорится,
Того  –  пролетела  –  ку-ку.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799308
дата надходження 14.07.2018
дата закладки 15.07.2018


Олекса Удайко

ПРОМЕТЕЙ

                     [i]Сьогодні,  10  липня  2018  року
                     на  Байковому  кладовищі  столиці
                     поховали  батька  Української  
                     Незалежності  Левка  Лук’яненка…
                                                                                               [i]  Із  преси            
[/i][/i]
[i][b][color="#e81212"]Тобі  було  б  за  місяць  дев’яносто,
З  них  двадцять  сім  унесено  з  дощем,  
Де    українські  піт,    і  кров,  і  кості…
Наразі  в  Україні  –  біль  і  щем.

Бо  закотилось  сонце  України,
Збіднів  народ  на  вояка  свого  –
Помер  творець  свобідної  країни,
Що  ради  неї  в  воду  і  вогонь

Ішов  як  Прометей…  Своєї  плоті
Ти  не  щадив…  Бо  велетовий    дух
Тобі  не  зрадив...  
                                                   І  на  ешафоті
В  тобі  за  крок  до  смерті  не  потух  

…Вже  на  свободі,  в  творенні  Держави
Ти  –  не  клітина,  а  стволовий  нерв:
Був  пильним  й  разу  не  проґавив  
Злих  підступів  комуністичних  стерв.  

Юрист,  історик,  врешті-решт  письменник,
Ще  й    України  гідний  адвокат!
Якого  ще  тобі    бракує  ймення,
Щоб  засудив    
                                             –  вже  мертвого  –    
                                                                                                         Пілат?![/color]
[/b]
10.07.2018[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798863
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 12.07.2018


Mattias Genri

Саги одиночества

                                     1.
Не  хорошо...Душа  пуста.
И  голова  вся  поседела,
И  не  дожить  мне  лет  до  ста,
Виня  дряхлеющее  тело.

Мой  старый  созерцаю  сад,
Разбухший  под  дождями,
И  дома  расписной  фасад,
Стареющего  с  нами.
И  всё  минувшее  итожить
По  совести  уж  суждено,
Его  болезненно  тревожить,
Что  неизбежно  всё  равно...

Не  стану  лучшим  я  -  добрее,
Пусть  даже  брошу  пить  вино.
И  солнце  стало  холоднее,-
Не  мною  всё  предрешено.

                                               2.
Как  меркнет  всё  под  небосводом  -
Разверзлись  хляби  и  с  небес
Одному  чёрту  лишь  в  угоду
Летят  дожди  под  грома  треск.

Вторя  погоде  бледнолицей
Не  надо  вместе  с  ней  грустить
Пусть  даже  схоронились  птицы,
Чтоб  непогоду  пережить.

Мне  жаль,  что  дерево  сломалось
Души  моей  и  мается  душа...
А  память  на  обочине  осталась
Пути,    Бог  весть,  идущего  куда...

И  светлого  в  остатке  только  малость,
И  призраки  снуют  былого  вновь.
Я  чувствую  безмерную  усталость,
Что  безответно  отдавал  любовь...

Мы  станем  все  и  старыми,  и  злыми,
Наполненные  доверху  грехом.
И  нет  возврата  нам  в  лета  былые,
Увязших  в  одиночестве  своём...  

                             3.

Зацелую  там  тебя,
Где  бежали  слёзы.
Паутиной  октября
Спутаны  берёзы.
Разноцветные  шатры
Подпирают  небо.
Наши  прошлые  мечты
Превратились  в  небыль...
Я  скучаю  о  своём
На  исходе  века.
Надо  мною  окоём  -
Вечности  прореха...

                                           4.
Век  остужает  мой  накал.
И  близок  наказанья  час
За  то,  что  камни  разбросал,
Но  не  собрал  в  последний  раз.

А  жизнь,  как  выцветший  узор
Забытого  в  шкафу  ковра.
Глядят  в  меня  с  недавних  пор
Судьбы  ослепшие  глаза.

И  покаянье  нужно  мне,
И  целование  икон...
Пусть  страх  покоится  на  дне  -
Для  очищенья  нужен  он
Всего  меня.  Плывёт  волною
Журавушек  осенний  клин.
Их  клич  зовущий  за  собою,
Чтоб  нЕ  быть  мне,  как  перст  один...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798146
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Олександр Мачула

Алгоритм сьогодення

Зростають  у  ціні,  коли  зникають,
картини,  люди,  навіть  почуття…
Ця  участь  і  кохання  не  минає,
таке  сумбурне  нині  в  нас  життя.

Трапляються  чому  ці  парадокси,
що  пророкують  нам  загибель  мрій?
В  житті  завжди  було,  немов  у  боксі,  –
один  нокаут  й  програно  весь  бій.

Але  цей  бій  –  в  житті  всього  етап,
нам  не  замінить  журавля  синиця.
Постелим  над  безоднею  ми  трап
і  знову  бій,  хай  спокій  тільки  сниться!

03.05.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790151
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 05.07.2018


Наталя Данилюк

Там, де він косить…

Ще  сизий  світанок  
не  вмитий  
парним  молоком,
ще  сплять  ящірки  
в  незагребених  
свіжих  покосах…
А  ти  –  навпростець,  
як  та  ласка,  
розплетена  й  боса,
аби  притулитись  
до  сонця  
вологим  чолом.

Ще  клепле  
твій  суджений  
косу  студену  вгорі,
щоб  зрізати  трави,  
що  свідчили  вам  
проти  ночі.
А  роси  такі,  
що  аж  квітам  
випалюють  очі,
й  подолок  
твоєї  лляної  сорочки  
змокрів…

Пташки  
розспівали  діброви  
на  всі  голоси,
з  надрізу  
небесного  лона  
схід  сонця  кервавить.
А  трави  
тремтять  під  тобою,  
розпатлані  трави!..
І  чути  здаля,  
як  посвистує  
лезо  коси…

А  промінь  –  
у  пазуху,  
промінь,  
немов  ланцюжок,
вплітається  
поміж  нитками  
черлених  коралів.
А  ти,
витираючи  піт,    
берегами  все  далі,
все  важче  
і  важче  
дається  повітря  ковток.

А  там,  
де  він  косить,  
поля,  
мов  рясне  вишиття,
лисніє  
на  сонці  гора,  
перетягнута  плаєм.
А  він-то  не  знає,  
мій  падоньку,
він-то  не  знає,
що  ти,  
як  та  брунька,  
в  якій  зав’язалось  життя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798199
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 05.07.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2018


Ганна Верес

Пахнуть роси (Слова для пісні) .

Пахнуть  роси  літечком,
Весняним  дощем,
Кожна  перша  квіточка
Будить  ніжний  щем.
Пелюстковим  озером
В  тиші  мліє  сад,
Роси  пахнуть  грозами  –
Краплями  висять.

Пахнуть  роси    м’ятою
З  парків  і  садів,
Чебрецями  й  маками,
Де  нема  слідів.
Пахнуть  роси    квітами,
Де  співа  бджола,
Сяють  самоцвітами
В  лузі  край  села.

Пахнуть  роси  свіжістю
При  ясній  зорі,
Маминою  ніжністю
В  полі  і  дворі.
Пахнуть  роси  травами,
Де  кохання  слід,
Стиглими  отавами
Напоїли  світ.
15.06.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797991
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Mattias Genri

Вечернее

Осенний  вечер.  Солнце  расплескалось.
Собрался  в  нить  сиреневый  закат.
Легла  на  душу  тихая  усталость,
Как  в  жёлтое  одетый  листопад.

Вокруг,  как  свечи  догорают  тени:
Уж  скоро  ночь  хозяйкою  придёт.
Теряет  время  в  этот  час  мгновенья  -
Оно  на  ощупь,  как  слепой  бредёт.


Чернеет  омут  зеркала  холодный,
Что  было  в  нём  куда-то  растеклось.
Зачем-то  мысли  стали  сумасбродны,
Как  будто  с  ними  что-то  вдруг  стряслось.

Они  летят  и  эхом  возвращаясь,
Как  крик  далёкой  стаи  журавлей,
И  бумерангом  больно  ударяют
Со  всею  силой  памяти  моей...

Как  будто  по  веленью  свыше
Коснулись  чьи-то    клавишей  персты.
Мелодией  забытой  сумрак  дышит,-
Он  пьёт  её,  как  капли  из  росы.

Но  смолкло  всё,  как  будто  не  бывало,
Ни  музыки,  ни  слов,  ни  тишины.
Наверно  жизнь  вдруг  чья-то  оборвалась...
И  кто-то  глянул  с  чёрной  вышины...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797923
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 03.07.2018


Педро Гомес

ПРИРОДА ПРИСТРАСТІ

Не  дивуйтесь  розміру  й  римі,
Що,  мов  вівці  в  кошарі,  стрибають.
В  творі  є  щось  таке…  Незриме…
Те,  що  інші  навряд  чи  мають…)


-А  що  Ви  знаєте  про  природу  пристрасті???
***
-Пристрасть,  то  щось  хімічне,
Білково-кислотні  реакції,
Якесь  нетривке  і  невічне,
Молекул  крихкі  комбінації.
Чому  Ви  мене  питаєте,
 Мов  подругу  чи  знайому?
-Подумала,  може  знаєте
Чи  Вам  щось  про  це  відомо?
І  чим  же  вас  так  образила,
Позлила,  роздратувала?
Такими…  Невинними  фразами?
Взяла  собі  й  запитала…
-Та…  Дівчинка,  раптом,  хлопчика
Бере  і  таке  запитує…
Я  мав  репутацію  гопника,
Вправлявся  з  бейсбольною  битою…
-Мені  це  вважати  погрозою?
-Та  ні…  Я  –  такий,  поганий.
-Ви  гарно  пишете  прозою.
-А  я  геть  увесь  у  шрамах.
-А  в  мене  красиві  коліна…
-…  І  ніс,  із  одного  удару.
-Я  вчилася  на  «відмінно».
-Я  пиво  жлуктав  на  «парах».
-Щаслива,  метка,  прагматична
І  люба  для  всіх,  апріорі.
-Психований,  непрактичний,
Нахаба,  «ходяче  горе»…
-Агресія,  мат,  пиятика  –  
Нелюбі,  бридкі,  неприйнятні…
-Я  пив,  матюкався  і  пики
Лупив  і  по  буднях  й  по  святах…
Давайте  на  «ти»?
                                                   –  Навіщо???
На  «Ви»  філігранно  й  мило.
-Тому,  що  на  «ти»  зручніше,
А  «Викати»  вже  несила.
-То,  що  ж,  якщо  просиш  –  будем.
-А,  може,  скажеш,  як  звати?
-Ну  ти  й  нахаба!  О,  люди!
-Назвала  ж  тебе  якось  мати?
-Гаразд,  нехай  буде…Горпинка!
-Горпинка?  Я  так  і  думав…
Ти  носиш  в  горошок  хустинку?
А  справжнє?  Не  скажеш?  Сумно…
-Скажу,  чому  б  не  сказати?
-А  я  тобі  не  повірю…
Чомусь  захотілось  ридати
І  вити  підстреленим  звіром…
-Чому?  Через  що  образа?
-Не  можу  назвати  причину.
Давай,  якось  іншим  разом,
За  місяць  чи…  За  годину?
-А  знаєш…  Хочу  признатись
У  тому,  що  ти  –  найкращий!
-Та  годі!  Досить  знущатись,
Я  ж  гультіпака  й  ледащо…
-Люблю!-  ще  хотіла  сказати…
-Лише  як  частину  світу?
-Та  ні…  навіщо  брехати?
Тебе  одного!
                                           -Як  діти…
А  я  відкладав  це  «на  потім».
-Та  я  все  і  так  зрозуміла.
Ех  ти,  задирака  і  гопник!
Мовчати  вже,  якось,  несила…
-Звалилось,  як  сніг  серед  літа…
-Зненацька…
                                 -Раптово…
                                                             -Неждано…
-Звабливе…
                                 -Крихке  і  тендітне
Кохання…
-Коханий…
-Кохана…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679589
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 03.07.2018


Сергей Дунев

Заклинание

*  *  *

Молю...  Нет,  заклинаю:  напои!
Сто  долгих  лет  душа  моя  блуждала
Вдали  от  той  единственной  земли,
Где  в  родниках  берёт  своё  начало
Святая  музыка.  Мои  уста
Сто  долгих  лет  не  изрекали  слова.
Сто  долгих  лет  душа  была  пуста.
Так  напои  и  дай  мне  голос  снова!

_______________
©  Сергей  Дунев



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797833
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 03.07.2018


Сергей Дунев

ТЕБЕ

Ничего  не  обещаю  –
Поздно  что-то  обещать.
Как  клинком  –  по  рукоять,
Сердце  пронзено  печалью.

Душит  душу  пустота.
Словно  в  брошенной  квартире,
Под  покровом  серой  пыли
Умирает  доброта.

И  лишь  где-то  там,  в  углу,
В  липкой  плотной  паутине,
Пёстрой  бабочкой  поныне
Бьётся  трепетно  «люблю»...

_______________
©  Сергей  Дунев



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797616
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 02.07.2018


Оливия К.

Логическая цепочка (игрушки поэтов)

Условия  игры  см.в  предыдущих  одноимённых  публикациях,
например,  здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127846  
и  здесь:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127847  
и  здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790727
или  здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794626

От  РУЖЬЯ  до  ТОРНАДО

Я  с  РУЖЬЁМ  наперевес
Чап-чап-чап  –  шагаю  в  лес.
Слыша  топанье  моё,
Разбегается  зверьё.

Только…  кто  б  подумать  мог?
Удираю  со  всех  ног!
Мошкара  летит  за  мной,
Прям  ТОРНАДО  за  спиной!

От  КОЛБАСЫ  до  КОНТРАБАСА

Как  известно,  КОЛБАСА
Даже  круче,  чем  попса.
Колбасы  не  может  без
Выжить  и  тяжеловес.

А  наш  друг,  контрабасист,
Не  сумеет  без  сосис*
 (Уверяю  в  этом  вас)
Приподнять  свой  КОНТРАБАС!

*колбаса  (англ.),  акцент  (финск.)

От  ПАРОХОДА  до  ПОДУШКИ

Села  я  на  ПАРОХОД,
Съела  дог  (понятно,  хот),
Запила  его  пивком
И  в  каюту  прямиком!

Я  люблю  после  пивка
Покемарить  так,  слегка.
А  проснулась  –  вот  дела!  –
День  с  ПОДУШКОЙ  провела!!

От  БЕЛЕНЫ  до  ПАРАДОКСА

Как-то  раз  из  БЕЛЕНЫ
Испекла  себе  блины
И  с  тех  пор  –  ха-ха,  хи-хи!
Без  конца  пишу  стихи.

Взбеленюсь  блином  с  утра,
Липнут  рифмы  –  на  ура!
А  вот  без  –  ищи-свищи.
ПАРАДОКС,  то-ва-ри-щи!!

От  ПОДВАЛА  до  КОЛЛИЗИИ

Жизнь  в  ПОДВАЛЕ  –  не  уха,
Монотонна  и  тиха.
Хоть  провизии  запас,
Мне  не  нравится,  я  –  пас.

Мне  б  по  жизни,  как  в  кино  –
С  кем  сражаться,  всё  равно,
Только  б  круто,  как  джедай.
Мне  КОЛЛИЗИЮ  подай!

от  РОМАШКИ  до  ПЛАКАТА

Пью  с  РОМАШКОЮ  чаёк.
Ну  дык  –  сердце  ёк  да  ёк.
Кофеин  хлестать  ведром  –
Не  закончится  добром!

С  кофе  я  настороже  –
Челюсть  съёмная  уже.
Зубы  скалить  шансов  нет
На  ПЛАКАТЕ  «Блендамед»!

от  СТАККАТО  до  ПРИВИВКИ

Бьют  СТАККАТО  каблучки  –
Тают,  тают  мужички.
А  ещё  вильну  бедром…
Не  закончится  добром!

Если  нравится,  потрожь!
Да  куда  –  в  коленках  дрожь,
Мнутся,  дёргается  глаз.
На  ПРИВИВКУ,  третий  класс!!!

от  ЗАВИВКИ  до  ЗАВОДА

У  меня  ЗАВИВКА  –  шик!
Зря  клянёт  её  мужик.
Вслед  летит:  «Овца,  кудель,
Престарелая  модель…»

Не  мужик,  а  просто  сноб!
Нет,  порадоваться  чтоб.
Ведь  с  такой  завивкой  я
На  ЗАВОДЕ  всем  своя!

2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795780
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 30.06.2018


Оксана Дністран

На лезі…

Є  пастирі,  вовки  і  є  отара.
Без  крові  всім  не  вистачить  ресурсів?
Добро  та  зло  йдуть  паралельним  курсом,
І  не  завжди  чекає  грішних  кара.

Чи  пройдемо  по  тому  лезу  нині?
З  перенапруги  кров  у  жилах  стигне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796618
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 22.06.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2018


Оливия К.

Логическая цепочка (игрушки поэтов)

*Об  условиях  игры  можно  узнать  
в  предыдущей  одноимённой  публикации:)

от  СУЕТЫ  до  ЮГОВ

Отступила  СУЕТА.
Навалилась  скукота.
Я  сидела  на  софе,
Саму  малость  подшофе.

В  голове  рождался  стих,
Невзыскателен  и  тих,
Не  хотелось  ни  фига.
Разве  только  на  ЮГА!

От  МАНТО  до  БУКЕТА

Если  моль  твоё  МАНТО
Превратила  в  решето,
Прекращать  пора  бардак  –
Срочно  вещи  на  сквозняк!

Но  сама  будь  начеку,
Чтоб,  бродя  по  сквозняку,
Не  нажить  во  цвете  лет
Хворей  всяческих  БУКЕТ!

От  ФОНАРЯ  до  ШИМПАНЗЕ

Темнотища.  Жуткий  стрём.
Я  гуляю  с  ФОНАРЁМ:
Вот  в  корзинке  дрыхнет  пёс,
У  него  холодный  нос.

Вот  сестры  моей  жених
В  кресле  папином  задрых.
Жениха  зовут  Хозе,
Он  похож  на  ШИМПАНЗЕ.

От  МАТРОСА  до  ОДЕЯЛА

Я  сдаю  по  храпу  кросс.
Снится  мне,  что  я  МАТРОС.
Драю  палубу  стремглав,
Ручку  швабры  оседлав.

Просыпаюсь,  что  за  чушь:
Швабра?  Палка?  Как  же!  Муж!!
Зуд  паршивца  обуял
Пошалить  меж  ОДЕЯЛ!

От  КАПУСTЫ  до  СТАТУИ

От  КАПУСТЫ  пользы  тьма!
Убедилась  я  сама:
Исцелил  капустный  лист
Лучше,  чем  специалист.

Я  теперь,  хоть  в  строй,  хоть  в  бой!
А  когда  в  коленке  боль,
Протестуй-не  протестуй  –
Неподвижен,  как  СТАТУЙ!

От  САМОВАРА  до  САМОСВАЛА

Не  пойду  в  субботу  в  бар,
Растоплю-ка  САМОВАР,
С  сахарком  попью  чайку,
Поскучаю  по  совку.

Там  житуха  весела  –
Ездят  девки  вдоль  села,
Кто  на  тракторе,  а  мне
САМОСВАЛ  пойдёт  вполне!

от  КОСМОНАВТА  до  «ТАЙДА»

КОСМОНАВТ,  что  на  борту,
Уважает  чистоту.
Он  надел  скафандр,  но
Обнаружилось  пятно.

Космонавт  звонит  жене:
«Постирай  скафандру  мне!»
В  руки  «ТАЙД»  взяла  жена,
И  как  не  было  пятна!

От  ВЫПУСКНОГО  до  БОТИНКА

Вновь  повеяло  весной,
Скоро  будет  ВЫПУСКНОЙ.
У  меня  в  дому  (тоска!)
Сразу  три  выпускника.

Плохо  учатся  орлы,
Носят  двойки  и  колы.
Мне  бы  Кузькину  им  мать,
Сняв  БОТИНОК  показать

От  БОТИНКА  до  КОВРА

В  мой  БОТИНОК  целый  год
То  и  дело  писал  кот.
Жить  теперь  в  моём  дому
Неохота  никому.

Мы  живём  с  котом  вдвоём,
Метит  кот  в  дому  моём
Двери,  окна,  кромки  штор,
Обувь,  кресло  и  КОВЁР.

От  КОМАРА  до  ШАШЛЫКА

Задолбал  меня  КОМАР.
Ночка  выдалась  –  кошмар!
Было  мне  трудиться  лень,
В  сон  клонило  целый  день.
 
А  под  самый  вечерок
Одолел  другой  порок:
Захотелось  вдруг  пивка,
ШАШЛЫКА  и  мужика.  

2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796043
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 79

[b][i][color="#1f750e"]Выплыл  месяц  над  лужайкой
Светит  нам  с  Петром  вослед,
Он  с  бухлом,  а  я  с  фуфайкой
Вот,  идем  встречать  рассвет.

Я  стояла  с  лейтенантом
Помню,  что-то  скромно  врал,
Не  срослось  тогда  с  тем  франтом,
А  сейчас  он  -  генерал!

Ты  куда  меня  повел?
Здесь  не  будет  кассы...
Бабы  тут  из  ближних  сёл
Королевы  трассы!

Как  на  пляже  водолаз
В  униформе  тонкой,
Рыжий,  тощий,  пучеглаз
Клоун,  да  и  только!!

Шел  ты  к  милке  торопился
Но  и  я  была  не  прочь,
Лишь  на  миг  остановился,
А  остался  на  всю  ночь.

Меня  милый  обманул
Зло  и  неуместно.
Я  купить  хотела  стул
А  он  купил  кресло!

Ночью  вор  ко  мне  залез
Пол  часа  просился!!
Он  в  одежде,  а  я  без
Но  интим  случился.

Мужу  сделала  массаж
Да,  чуть-чуть  развратен!
Я  потом  весь  репортаж
Выставила  в  чате...

Пошла  бабка  на  балет
И  клянется:  Боже!!
Откажусь  от  сигарет
И  от  водки  тоже!!

От  жены  своей  скрываю
Ухажорку  свою  -  Раю.
Райка  умничка,  тем  паче
И  меня  от  мужа  прячет!

Моя  тёща-балаболка
Скоро  кишнут  из  поселка!!
Было  всё  за  её  враки
Суд,  разборки,  даже  драки![/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795868
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 17.06.2018


Єлена Дорофієвська

Грім

Грім  говорить:    «Мені  все  одно,  все  одно!»
І  з  розверстих  небес,  наче  брилу,  викочує  зливу,
І  твоє  неозброєне  місто  лягає  на  дно,
Щоб  притишити  там  власну  впевненість:    «Я  –  особливе…»
Так  гойдаються  хмари,  що  ти  вже  не  віриш  в  блакить
І  у  відблиски  сонця  у  вранішніх  вікнах  навпроти,
І  у  те,  що  у  неба  долоні,  а  не  кулаки,
І  у  те,  що  любов  здатна  відчай  та  гнів  побороти…
Попри  все,  повертаєш  обличчя  назустріч  грозі,  
І  поволі  виплутуєш  серце  з  грімниць,  мов  з  мотузок.
Та  бракує  секунд,  щоб  зіскочити  із  терезів
Й  перекинути  чашу  із  болем  -  вапном  заскорузлим….
Хилитаються  храми,  здіймається  в  небо  узвіз,
Підіймаєш  поділ  до  колін  і  ступаєш  у  воду  -  
Хай  збиває  із  ніг,  цебенить,  розмиваючи  злість.
Чим  гучніше  гримить,  тим  сильніше  ти  любиш  негоду.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795604
дата надходження 14.06.2018
дата закладки 14.06.2018


РОЯ

У чому ж річ?

Не  в  тому  річ,  що  відбуяло  літо,
Що  осінь  губить  золото  із  пліч,
Що  весни  не  чарують  дивоцвітом...
Не  в  тому  річ...

Не  в  тім  печаль,  що  молодість,  як  пташка,
Випурхує  з  гніздечка  в  сиву  даль...
І  серденько  -  сполохана  комашка...
Не  в  тім  печаль...

Не  в  тому  суть,  що  світ  гнилий-жорстокий,
За  правду  й  віру  душу  розтрясуть...
І  що  життя  -  лиш  терни  і  неспокій...
Не  в  тому  суть...

У  чому  ж  річ?  Хто  винен  у  недолі?  
Самі  тчемо  стежину  з  протиріч,
Де  слід-зернина  губиться  поволі,  -
У  тому  річ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794768
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 09.06.2018


Оливия К.

Логическая цепочка (игрушки поэтов)

*условия  игры  и  предыдущие  опыты  
ищи  в  предыдущих  одноимённых  публикациях

Например,  здесь:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790727


От  КЕФИРА  до  ПЕРЕЛЬМАНА

В  белой  чашке  кис  кефир.
Ветерок  струил  эфир.
Я  сидела  у  компа,
Ближе  к  вечеру  тупа.

Рылась  в  разных  там  ЖЖ
И  наткнулась  –  надо  же
На  бааааальшое  (час  жую!)
С  Перельманом  интервью.

ОТ  КОСМОСА  до  БАЛЕТА

У  меня  характер  крут,
Жаль,  что  в  КОСМОС  не  берут:
Неуживчивый,  мол,  стиль
И  вообще  –  пора  в  утиль,

Нет  здоровья  ни  ч-рта.
А  хрустальная  мечта?
Я  ж  мечтаю  с  детских  лет!
Может  быть,  возьмут  в  БАЛЕТ?

От  ПЕЖО  до  БЕГЕМОТА

Было  к  вечеру  свежо,
Мы  катались  на  ПЕЖО.
Накатались  и  потом  
Целовались  под  кустом.

Нас  укрыл  от  взглядов  лес,
Ты  всё  лез  и  лез,  и  лез…
Навалился,  БЕГЕМОТ,
И  теперь  растёт  живот!

От  ШВАБРЫ  до  КРЕМАТОРИЯ

Да,  я  ШВАБРА,  это  факт,
Не  найти  со  мной  контакт.
Подхвачу  под  хвост  вожжу,
Трёхэтажным  обложу,

А,  случись,  достанешь,  враз
Так  схлопочешь  между  глаз,
Что  отправишься  ползком
В  КРЕМАТОРИЙ  прямиком.

От  ЗООПАРКА  до  ТАНКА

В  ЗООПАРКЕ  нынче  круть!
Визитёры  пруть  и  пруть.
Привезли  туда  на  днях
Двух  гигантских  черепах.

Ничего,  скажу,  себе
Эти  крошки  с  Нуси-Бе:
Дочь  с  авто  примерно  так,
А  мамаша  –  просто  ТАНК.

От  ТАНКА  до  МАКАРОН

Ты  напористый  как  ТАНК
И  здоровый,  как  мустанг.
Этих  сто  почти  кило,
Их  откуда  наросло?

Ты  жеж  в  детстве  был  хиляк!
Размышляю  так  и  сяк:
Вот  такой  вот  фон  барон
Ты  неужто  с  МАКАРОН?

2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794626
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Владимир Зозуля

Сослагая

Знаю,  не  будет  иначе,
Сроки  не  вечны  любви:
Я  не  стесняясь,  заплачу,
Руки  целуя  твои…
Сердце  болезненно  дрогнет…
Нерва  натянется  нить…

Милая,  если  бы  мог  я
Жизнь  и  любовь  возвратить…

Ка’бы  не  кудри  белёсы,
Да  не  печальны  слова,
Выросла  б  в  поле  берёза,
Встала  б  под  нею  судьба…

Я  бы  пошёл  к  той  берёзе,
Если  бы  только  я  мог,
Сквозь  расставанья  и  осень,
Через  скрещенья  дорог,
Если  бы  чувства  да  святы,
Если  б  огонь  –  не  зола,
Милая,  если  б  меня  ты
Там,  под  берёзой,  ждала…  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793855
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 01.06.2018


Леонид Жмурко

Быть может хватит…


Легка  походка  сквозняка
и  невесома  занавеска,
слова,  незрячие  пока,
ложатся  на  бумагу  веско.

Бумаги  белая  метель,
графита  первопуток  смелый,
рассвета  сок  и  карамель,
и  запах  яблок  переспелых,

травы  поблёкшая  пастель,
от  влаги  чёрная  ограда,
пичуги  трепетная  трель
в  переплетеньях  тайных  сада...

Стихи  ложатся,  как  тропа...
Остановись.  
Быть  может,  хватит?..
Но  только  новая  строфа
тебя,  как  девушка,  обхватит

и  зацелует,  увлечёт,
изнежит  так,  что  ты  заплачешь,
и  время  в  стих  перетечёт.
А  разве  может  быть  иначе?      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792701
дата надходження 22.05.2018
дата закладки 22.05.2018


Микола Базів

Скоромна (пародія)

 


                 «Любитимеш  знов…  після  посту».

                       Патара  Бачія.  «Переступи».
                                                                           Сайт  клуб  поезії
                                                       

До  мене  прийшов  ти  в  петрівку*,
Якраз  пополудні  в  неділю.
Цукерки  приніс  і  горілку,
Плекав  на  кохання  надію.

Почав  обіймати  нескромно,
Та  я  зауважила  гостю:
-  Я  –  жінка  як  свято,  скоромна,
Чекай  до  закінчення  посту!..

Ти  вдруге  прийшов  у  м’ясниці,
Але  перешкоди  не  зникли  –
«Коня  напоїти  з  криниці»
Завадили  місячні  цикли…

Нарешті  діждалась  побожна
Потрібного  дня  після  посту,
Сказала  тобі:  -  Нині  можна!..
Та  в  тебе  уже  –  «на  півшосту».



*  петрівка  –  піст  перед  12липня


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792649
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 22.05.2018


Світлана Моренець

Київський вальс

Моє  миле  заквітчане  місто
вмив  небесними  водами  дощ,
і  вогнів  золотаве  намисто
сяє  в  дзеркалі  вулиць  і  площ.
Теплий  вечір  спустився  на  плечі
зачарованих  київських  гір.
Наче  велети-крила  лелечі,
лівий  берег  захоплює  зір.


Приспів:
Київські  кручі,    сивий  Славутич  –
свідки  наших  стріч.
В  Києві  древнім,  вічно  недремнім  –
відгомін  сторіч.
Київ  столичний,  красень  величний  –
пісня  солов'я,
мирний,  привітний,  тисячолітній
ти  –  любов  моя.

Солов'їні  наспіви  в  діброві
і  по  схилах  навкруг  розлились,
тихо  плещуть  їм  хвилі  Дніпрові,
і  вслухається  зоряна  вись.
Як  п'янять  тут  алеї  бузкові!
А  крізь  буйство  каштанових  свіч
сяють  маківки  храмів  –  казкові
свідки  величі  давніх  сторіч.

Приспів.

Де  розкішні  схилилися  крони,
зелен-трави  встелилися  ниць,
Володимир  вслухається  в  дзвони
від  Софії  до  Лаври  дзвіниць.
Світлий  Києве  мій,  златоглавий,
див  твоїх  полічить  не  берусь.
Ти  –  колиска  моєї  держави,
ти  свята  моя  Київська  Русь.

Приспів.

                                     19.  05.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792336
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 21.05.2018


Наталя Данилюк

Відшелестіла…

Відшелестіла…  Ні,  відгарцювала  
Гроза  травнева,  загнана  в  город!
Зіжмакала  зелені  покривала,
З  айви  струсила  цвіту  болеро.

Сховалася  у  китицях  бузкових,
А  дощ  її  вперіщив,  як  батіг!
І  понеслась,  лиш  блимали  підкови
Межи  трави,  мов  кулка*  золоті.

Від  бджіл  намоклих  обважніли  квіти,
Порозливали  пахощі  довкруж.
Чи  то  нагрянув  ошалілий  вітер,
Чи  просвистів  у  буйнотрав’ї  вуж?

Гула-гула,  іржала,  торохтіла,
То  громом  набігала,  то  дощем,
І  стихло  все…  
Натомлена  кобила
Вляглась  перепочити  під  кущем.  


*Кулко  (діал.)  -  металеве  кільце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792521
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 20.05.2018


Mattias Genri

Много лет назад…

Как  было  много  лет  назад:
Биенье  сердца,  те  же  звуки...
Всё  тот  же  старенький  фасад,                                                                                                                                                    
Крыльца  перила,  будто  руки
Раскинулись  навстречу    мне,
Своей  шершавостью  знакомой.

Лишь  нет  тебя  в  немом  окне
Уже  давно  чужого  дома...
Поник  уныло    старый  сад,
В  котором  память  так  весома,
А  с  ней  и  твой  невинный  взгляд,
Как  оправдание  былому...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792246
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 19.05.2018


уляна задарма

квадратик

В  неї  очі  блакитні  і  в  пам'яті  -  сто  казок.
Вона  любить  (заочно)    моря  і  далекі  пляжі.
В  неї  пальці  тонкі.  А  вуста  -  пелюстКИ  відважні.
Та  закони  трагічного  жанру  такі  поважні,
що  в  гарнесенькім  черепі  сто  наскрізних  дірок.

В  нього  очі,  мов  ночі.  А  прадід  його  -  вулкан.
В  його  снах  напинають  вітрила  вітри  північні.
Йому  б  стати  колись  піонером  шляхів  космічних...
Коло  ніг  її  кинув  якір.  Пропав!    Не  пан...

Ні  туди,  ні  сюди.  Вже  ніхто  не  рахує  ран.
Зотлівають  мости  і  поволі  вростають  в  кригу
там,  де  він  і  вона.  І  порожній  примара-храм
виглядає  згори
мов  квадратик
боксерського  рингу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791947
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 17.05.2018


Оксана Дністран

Заримую…

Заримую  цей  вітер  і  дощ
На  віки,  чи  лише  на  хвилину,  -
Повелителька  снів  і  порош,
Що  любила  казкове  дитинно.

Заритмую  мовчання  і  крик,
Затушую  загоєні  рани,
Спалахну  поміж  слів,  як  сірник,
Щоби  сонцем  зійти  на  світанні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791749
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 15.05.2018


Шон Маклех

Крейдяне лезо

                           «На  крейдяних  бескидах  часу
                               Їм  також  зустрічаються  леза…»
                                                                                               (Пауль  Целан)

Нанизую  сонця
На  ниточку  майбутнього:
Доречне  космічне  намисто
На  шиї  Кібели-Галактики,
А  крейдяні  скелі
Моїх  островів  кельтських
Як  леза:
Ріжуть  плоть  волоцюги  Часу.
Мені  колись  дарували  Вічність,
А  я  запхав  її  до  кишені
Мого  пінджака  твідового.
Вони  досі  там  валяються
Хустинкою-непотребом,
Якою  бородатий  Бог
Витирав  своє  чоло  втомлене.
Мені  колись  дарували  безсмертя:
Якась  дівчина  
З  Країни  Вічної  Юності,
А  я  його  наче  плащ  чорний
Повісив  собі  у  хаті  на  вішалку,
І  пішов  пити  чай  заварений
На  пічці  вогню  предковічного  –  
На  грані  вогню  Всесвіту,
Що  досі  у  грубці  моїй  палає.
Розкажіть  мені  
Про  Тір  на  н-Ог*  казку,
Бо  я  по  землі  Ерінн**  сивої
Тинятися  вже  втомився,
Черевиками  своїми  дірявими  докучило
Мені  топтати  каміння  Тір  Конайллу
(Їм  же  боляче).
Мені  колись  дарували  пісню:
Ту  –  заборонену,  ту  –  недоспівану,
Що  люди  Фір  Болг***  собі  мугикали
Над  скелями  своїми  останніми,
Свою  землю  назавжди  втративши.
А  я  ту  пісню  собі  в  серце  голкою,
Так  і  ходжу    з  болем  навпомацки
По  землі,  де  верес  цвіте-заколисує
Мертвих  дітей  моєї  пам’яті.  

Примітки:
*  -  у  нас  в  Ірландії  цю  країну  чи  то  острів  називають  Tír  na  nÓg  або  Tír  inna  n-Óc.  Мені  туди  давно  вже  час.  Щось  я  тут  з  вами  забарився…  
**  -  можете  писати  Ерінн  з  однією  літерою  н  –  я  не  ображуся.  У  нас  пишуть  Éirinn.
***  -  тільки  не  кажіть  мені,  що  це,  мовляв,  «народ  мішків»  -  це  неправда.  Це  вигадки  якогось  монаха…  Це  народ  (бога)  блискавки.  
Ще  примітка:  у  нас  в  Ірландії  скелі  складаються  з  пісковиків,  базальтів,  гранітів,  вапняків.  А  крейдяні  –  це  там  –  в  країні  Албанах…  Що  теж,  зрештою,  кельтська…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791181
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 10.05.2018


Світла (Імашева Світлана)

"Бляха-мухи" в твоїй голові (літ. пародія)

                     http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790366                                                                                                                                                                                                                                      
   Оригінал  твору  "Мухи  в  твоїй  голові"    ,  автор  -  Feniks
                               *******                                                                                                                                                                                                                                                        
               Раз-по-раз  у  вiдкрите  вiкно
Крiзь  прочиненi  навстiж  дверi,
Набиваються  мухи,  ïм  все  одно,
Що  ти,  не  скiнчив  вечерi!

Мухи  -  думки  у  твоïй  головi
Лiтають,  де  ïм  заманеться,
Кружляють,  лазять  собi  по  столi,
Дзищать,  нiко́тра  не  схаменеться.

Та  в  куточках  душi  вiдчуття-павучки
Знову  вмiло  плетуть  павутину
Як  тендiтно  дрiбочуть  ïх  каблучки́,
Щоб  впiймати  ïдючу  скотину!

Не  загля́дай  отож,  не  в  своï  кутки
I  не  мружся  в  чужiï  руки,
Бо  у  кожного:  чи  то  я,  чи  ти,
В  головi  ε  своï  бляха-мухи!!
                             *****
   Літературна  пародія
     
Знаєм:  в  кожного  в  мозку  свої  "таргани",
Та  поета  уважно  послухай:
Це  новітні  знання:"чи  то  я,  чи  то  ти"  -  
"В  голові  є  свої  бляха-мухи".

Гидко  повзають  там,  в  голові,  "по  столі"
І  "кружляють,  де  їм  заманеться",
Крізь  "віконце"  в  макітру  набились  вони,
В  кого  "мухи"  -  той  бардом  зоветься.

"Бляха-мухи"  -  новітня  порода  думок,
Вони  гидять  і  сіють  розруху,
Хихотять,  дріботять  і  заводять  танок
Поетичні  оці  "бляха-мухи".

То  про  секс  надзижчить  рій  шалений  думок,
То  про  те,  що  коханням  зоветься,
Про  погоду,  політику,  рок,  блок  чи  шок...
Це  дзижчання  -  поезія  зветься!!!

Та  полюють  на  них  "відчуття-павучки",
Ловлять  "мух"  у  липку  павутину,  
Апокаліпсис  -смерть  "бляха-мухам"  оцим,
Умертвить  їх,  "їдючу  скотину"!!!

Начиталася  я  про  галімих  "блях-мух"
І  повірила  -  без  обманухи:
Автор  славного  твору  -  сам  Володар  "блях-мух",
Аплодують  йому  "бляха-мухи".

Як  без  них?  Ну,  та  що  ви,  шановний  поет?
Що  залишите  вбогим  читати?
Ви,  Володар  "блях-мух",  безумовно,  естет,
Поспішайте  Пегаса  сідлати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790440
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 06.05.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2018


Любов Іванова

ГЛУПОЕ СЕРДЦЕ

[b][i][color="#d460bf"]Глупое  сердце,    слепое,    глухое,
Видишь  -  тебя  записали  в  изгои.
Вместо  взаимности  -  хлещут  кнутом
И  выставляют  с  издевкой    шутом.

Глупое  сердце!    Слепое!  Глухое!
Не  замечаешь    коварство  людское,
Ты  захлебнешься  в    словесной  грязи.
Что  же  не  ищешь  достойной  стези?

Глупое  сердце.....  Да  что  же  с  тобою?
Чувства  хранишь,  укрывая  собою.
От  равнодушия    -  рвешься  в  куски!
Розы  сажаешь,  где  злости  ростки.

Глупое  сердце...  Изранено  в  клочья,
Не  замечаешь,  что  видно  воочью.
Храмы  возводишь  из  личной  мечты,
Жаль,  что  рассудка  не  слушаешь  ты.

Милое,  доброе,  нежное  сердце,
Силу  Всевышний  вложил  в  твое    тельце...
От  бессердечных  ,  бездушных  -  беги!
С  жизнью  простись  -  а  любовь  сбереги.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790032
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 03.05.2018


Шостацька Людмила

ДВА РІЗНИХ ПОЕТИ

                                                                                   В  вині  розчинилися  рими
                                                                   І  випали  в  осад  слова.
                                                                                   Що  роблять  з  поетами  зими
                                                                                   Й  кому  перейшла  булава?

                                                                                   Немає  гармонії  ритму
                                                                                   І  серце  –  розпатланий  м’яз.
                                                                   В  такій  атмосфері  нехитрій
                                                                                   Поет  свій  розтринькував  час.

                                                                                   Розпалював  віршами  грубку
                                                                                   І  долю  свою  проклинав,
                                                                                   Журивсь,  що  відбився  від  гурту,
                                                                                   Не  мав  узаконених  прав.

                                                                   Не  мав  він  мандата  на  думку,
                                                                                   Йому  не  дістався  значок.
                                                                   Тим  часом,  боєць  шукав  ручку  –
                                                                                   Заглянула  Муза  в  окоп.

                                                                                   Не  знав  він  дороги  до  спілки,
                                                                                   Не  знав  і  смаку  нагород.
                                                                                   Війна  впилась  в  серце  настільки…
                                                                                   Грудьми  він  стояв  за  народ.

                                                                                   І  буде  жива  його  рима,
                                                                                   Поезія  болю  й  війни.
                                                                                   Послання  він  пише  до  сина
                                                                                   І  тій,  що  приходить  у  сни.

                                                                                   Він  мамі  цілує  сивини
                                                                             Словами,  що  сходять  із  уст
                                                                                   І  пише  листа  Україні,
                                                                                   Як  Богу  писав  Златоуст.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789545
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 30.04.2018


Akimova

Море

Абсолютно  бескрайнее  море,
Сумасшедшая  масса  воды!
Может,  есть  что-то  лучше,  не  спорю.
Может,  реки,  озёра,  пруды.

Может,  горы,  пустыни,  овраги.
Может,  степи,  леса,  города.
Почему  же  тогда  все  бродяги-
Пилигримы  выходят  сюда.

Где  широкой  дугой  горизонта
Обозначена  форма  земли.
Где  укрытые  небом,  как  зонтом,
Исчезают  вдали  корабли.

Где  война  двух  стихий  непреклонна,
Словно  линия  фронта  –  прибой.

Переполненно  и  утомлённо
Мы  встаём  и  уходим  домой.
И  уходим…

Потом,  иноверцы,
Обнаружим  в  своих  городах
Соль  на  коже,  томленье  на  сердце,
И  песок  золотой  на  ногах.

[i]Апрель  2018[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789526
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018


Любов Іванова

ОСТАВЛЮ Я ПЛОХОЕ ПОЗАДИ

[b][i][color="#9814b3"]О-[color="#de2121"]тцвели  во  ржи  маки  красные
[color="#ba1fb0"]С-[/color][color="#de2121"]пели  птицы  нам  песни  страстные[/color].[/color]
Т-[color="#de2121"]ы  и  Я  уже  не  звучит,  как  МЫ,[/color]
А-  [color="#de2121"]судьба  не  даст  нам  любви  взаймы.[/color]
В-[color="#de2121"]ещих  снов    пришло  предостаточно[/color]
Л-[color="#de2121"]адным  дом  наш  был,  жаль,  что  карточным.[/color]
Ю-н[color="#de2121"]ость  все  смогла  сбросить  со  счетов,[/color]

Я-[color="#de2121"]ркой  страсть  была...  там  не  надо  слов..[/color]

П-[color="#de2121"]ромелькнул  как  миг,  полустанок  наш,[/color]
Л-[color="#de2121"]ишь  любовь  на  нем,  как  былого  страж.[/color]
О-[color="#de2121"]тпускаю  я,  отпусти  и  ты[/color]
Х-[color="#de2121"]олст  уже  не  тот,  где  цветут  цветы.[/color]
О-[color="#de2121"]тойдет  печаль,  зарастет  тропа,[/color]
Е-[color="#de2121"]сли    так,  пусть  -  так.  Такова  судьба.[/color]

П-[color="#de2121"]оутихнет  боль  и  остынет  пыл,[/color]
О-[color="#de2121"]пыт  был  не  прост...  но  не  зря  он  был.[/color]
З-[color="#de2121"]анесут  года  быль  порошею...[/color]
А-  [color="#de2121"]с  собой  возьму  лишь  хорошее.[/color]
Д-[color="#de2121"]ай  мне  Боже,  сил  и  терпения[/color]
И-  [color="#de2121"]прости  за  все  откровения..[/color][/color][/i].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789402
дата надходження 28.04.2018
дата закладки 28.04.2018


Леся Утриско

Житній хліб.

Згадався  ранок  у  селі,
Сніданок  світлий  на  столі  
І  мамин  хліб-  пахуче  жито,
В  нім  стільки  літ  уже  прожито.
Та  смак  все  ж  той-  пахучі  трави,
Ранкові  мамині  заграви,  
Невтомні  руки-  житні  злаки,  
На  хлібі  вироблені  маки.
У  смаку  зір  та  божества,
Лишився  спогад  та  нудьга  
І  вишиванка  на  стіні,
І  смутку  жменька  у  вікні.  
Стара  ряднина  вкрила  ліжко,
Лляна  сорочка  в  перемішку  
Лежить-  виблискують  стібки,
Сидять  горою  подушки.  
Все  так,  як  мама  залишила  
І  запах  той  не  змиє  злива,  
І  сон  мине-  усе  залишить,
До  молока  лиш  хліба  вкришить.  
Того,  що  мама  напекла-  
Думки,  думки!  Несе  ріка  
У  ранок  той,  у  те  село,
Де  так  вже  сонячно  було.  
Вінок  з  кульбабок,  чиста  лава  
І  мами,  сонячна  заграва,  
Де  житній  хліб,  старенькі  руки-
О  Господи!  Які  ж  то  муки-
Ті  спогади-  святі  роки,
Де  молоді  були  батьки.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789245
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018


Оливия К.

Ещё раз о любви…

Дождик  льёт  без  передышки.
Мне  читать  не  катит  книжки.
Попинать  пошла  б  я  шишки,
Но  промокнут  башмаки.

Вспоминаю  лето,  пляжи,
Наши  дивные  вояжи,
Загорелый  торс  твой  даже,
И  вздыхаю  от  тоски.

Дождь  молотит  пуще,  круче.
На  душе  и  в  небе  тучи.
Позвоню  тебе  до  кучи  –
Может  быть,  грустишь  и  ты?

Всё  фантазия  пустая!
Огорчаюсь    неспроста  я:
Лишь  гудков  протяжных  стая
Донеслась  из  пустоты.

2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789011
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 26.04.2018


Akimova

Этому нет названия

           
[b]Бард  и  ломбард[/b]

Сегодня  у  дверей  ломбарда
Был  обнаружен  лом  от  барда  –
Гитара,  пачка  сигарет.
А  где  же  бард?  
А  барда  нет.

Шесть(!)  медных  струн  украли  воры,
И  не  смолкают  разговоры:
Куда  пропал  известный  бард?
И  почему  закрыт  ломбард?


[b]Транспорт  и  транспарант  [/b]

Сказал  однажды  транспарант:
–  Я  тоже  трансп-орт,  но  с    -арант.
Маститые  мужи  в  стране
Передвигаются  на  мне.


[b]Пузырёк[/b]

Если  к  буль  добавить  вар,
Получается  бульвар.
Если  к  буль  добавить  он,
Получается  бульон.
Если  к  буль  добавить  дог,
Получается  бульдог.
Если  к  буль  добавить  дозер,
Получается  бульдозер.

Если  буль  слепить  с  башка,
То  выходит  пузырёк.


[b]Потом[/b]

Потом,  когда-нибудь  потом
Я  буду  обливаясь  потом
Работать  даже  по  субботам
И  воскресеньям.
Но  –  потом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787952
дата надходження 18.04.2018
дата закладки 19.04.2018


Оксана Дністран

Віршотворне

Метафорі́ло  бризками  в  блокнот  -
Лило́сь  шампанським  піняво-ігристо
У  вірш  блідий  з  неквітнучим  безлистям
Попри  тугий  лабетовий  цейтнот.

Рядки  пливли,  опівнічний  Гольфстрім
Їх  розривав  на  тропи  у  міжрядді,
Алюрово,  як  пафос  на  параді,
Притрушував  родзинками  із  рим.

Морфей  підступно  нас  хилив  до  сну,
Слова  ковтали  букви  на  екрані,
Алюзії  розгублено-старанні
В  строфу  влізали  трохи  затісну.

Не  витримав  каркас  останній  жарт,
Розсипався  будиночком  із  карт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787670
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018


Оксана Дністран

Віршотворне

Метафорі́ло  бризками  в  блокнот  -
Лило́сь  шампанським  піняво-ігристо
У  вірш  блідий  з  неквітнучим  безлистям
Попри  тугий  лабетовий  цейтнот.

Рядки  пливли,  опівнічний  Гольфстрім
Їх  розривав  на  тропи  у  міжрядді,
Алюрово,  як  пафос  на  параді,
Притрушував  родзинками  із  рим.

Морфей  підступно  нас  хилив  до  сну,
Слова  ковтали  букви  на  екрані,
Алюзії  розгублено-старанні
В  строфу  влізали  трохи  затісну.

Не  витримав  каркас  останній  жарт,
Розсипався  будиночком  із  карт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787670
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018


Оксана Дністран

Краса, зазвичай, не рятує

Краса,  зазвичай,  не  рятує  світ,
Коли  довкола  рух  боєголовок.
Могли  на  Марси  планувать  політ,
А  треба  рити  в  підземеллі  сховок.

За  мить  одну  -  порушиться  усе,
Що  надбанням  колись  вважало  людство,
Надіємося  –  може  пронесе,
Що  не  допустять  «прикре  самогубство».

Краса  не  може  врятувати  світ  -
Занадто  вже  тендітна  і  вразлива.
І  нації  винищувався  цвіт
За  праведні  до  кращого  пориви.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787274
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 14.04.2018


Крилата (Любов Пікас)

ХАЙ ЖИВЕ!

Хай  світ  живе  цей,  ріками  поораний,
Пожилений  деревами  до  зір,
Налитий  голосними    птахо-хорами,
Вкоронений  верхами  синіх      гір.

Нехай  квітує  веснами  та  літами,
Плодує,  кольорить  в    осінні  дні.
Витягує  із  неба  мудрість  сітями,
В  галоп  іде    на  білому  коні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787297
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2018


Леонід Луговий

Салага

Він  міг  назвати  міною  снаряд,
І  зовсім  був  не  схожим  на  героя,
Як  підліток,  зелений  ще  солдат,
Знайомий  лиш  віддалено  з  війною.

Новенького  в  обстріляній  сім'ї,
Салагою  назвали  його  з  жартом
І  з  фляги  посвятили  у  свої,
Хоча  не  думали,  що  буде  вартим.

Давно  було,  а  пам'ятаю  як
Тодішній  бій  розкручував  картину,
Як  наповзаючий  російський  танк
Впритул  уже  обстрілював  хлопчина.

Вони  ішли  -  чотири  по  снігу,
Стріляли  з  кулеметів,  а  навпроти,
Нервуючи,  піхоту  на  бігу
Від  танків  відсікала  наша  рота.

Завмер  один,  і  щезнув  у  вогні...
За  мить,  ще  два  роззулися  на  міні...
А  той  що  поряд  повз,  і  на  броні
Іскрили  рикошети  від  машини.

І  коли  холод  крався  по  спині,
Коли  бувалих  зрадила  відвага,
З  окопа,  їхні  прилади  скляні
Впритул  кришив  короткими  Салага.

Не  впустить  бій  засліплену  броню,
Ракета  в  нерухомий  не  промаже...
І  чорний  дим  тягнувся  від  вогню,
Як  стрічка  ритуальна  екіпажу.

Горів  метал.  Розносив  вітер  чад
І  дух  людський,  горілий,  після  бою.
А  зовсім  поряд  щупленький  солдат
Нагар  знімав  з  розібраної  зброї.

І  лиш  в  уяві  бачився,  живий,
Угадувався  в  рисах  на  обличчі
Його  далекий  предок,  кошовий,
Полковників  скликаючий  на  Січі.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018


Сіроманка

Ірина Вовк. "ГАЇВЧАНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ В ГАЛИЧИНІ"

[color="#ff0000"][b]Великдень  [/b]–  цілковита  перемога  весни  над  зимою,  життя  над  смертю.  Це  одне  з  найбільших  після  Різдва  Христового  свят  у  християнській  релігії,  яке  називають[color="#ff0000"]  [b]Пасхою.[/b]  [/color]В  цей  день  на  світанку  наші  предки  прямували  до  церкви.  У  старій  Галичині  на  Великдень  спочатку  відбувалася  служба  Божа,  під  час  якої  виносили  святу  Плащаницю.  Присутні  християни  з  хоругвами  і  співом  обходили  навколо  церкви.  Зі  сходом  сонця  церковний  хор  починав  співати[i]  “Христос  Воскрес  із  мертвих...”.[/i]  Обзивалися  три  дзвони,  сповіщаючи  про  те,  що  пора  нести  паску  для  освячення.  Традиційно  до  кошика  клали  паску  або  «бабку»,  сир,  масло,  домашні  ковбаси,  яйця,  писанки,  хрін,  сіль,  паску,  заквітчану  барвінком.  Після  освячення  великоднього  кошика  сім’я  прямувала  додому.  Урочисто  сідали  до  столу.  Освячене  яйце  розрізали  на  частини  –  скільки  було  людей  за  столом.
[b]Христос  Воскрес!  [/b]Радіє  світ  приходові  весни,  пробудженню  життя,  з  дзвіниць  церковних  передзвонюються  голосні  та  мелодійні  дзвони.  Із  барвистими,  ошатними  кошиками  до  церкви  прямує  гурт  людей,  щоб  поклонитися  Христові.
Слова  “Христос  Воскрес!”  мають  велику  силу  у  народній  уяві.  Згідно  з  легендою,  від  дня  свого  воскресіння  Спаситель  посадив  у  підземелля  (під  скалою,  де  був  його  гріб)  головного  сатану  і  наказав  йому  гризти  12  залізних  ланцюгів,  12  залізних  дверей  та  12  залізних  замків,  Якщо  сатана  перегризе  все  це  від  одного  Великодня  до  другого  –  тоді  буде  кінець  світу.  Сатана  спочатку  перегриз  замки,  потім  двері,  і  ось-ось  перегризе  останній  ланцюг.  У  цей  момент  заспівали  люди  [i]“Христос  Воскрес!”[/i].  Всі  замки,  двері  і  ланцюги  знову  відновилися,  і  нечистий  мусів  починати  все  спочатку.  А  якщо  настане  такий  час,  коли  люди  перестануть  співати  “Христос  Воскрес!”,  тоді  сатана  перегризе  останній  ланцюг  і  буде  кінець  світу.


Пополудні,  після  великодньої  трапези,  розпочиналися  молодіжні  забави.  Молодь  збиралася  біля  церкви  водити  [b]ГАЇВКИ  (ГАГІЛКИ,ЯГІЛКИ)[/b].  [i]Гаївки  [/i]–  обрядові  весняні  пісні  у  супроводі  дівочих  хороводів.  Вони  є  невід’ємною  частиною  християнської  культури,  хоча  виникли  ще  в  далекі  язичницькі  часи.  День  воскресіння  природи  у  наших  пращурів  був  святом  зустрічі  [b]Гайбога[/b]  і  [b]богині  Гаї[/b].  В  цей  день  у  священних  гаях  понад  річками,  де  стояли  зображення  кумирів,  яким  поклонялися  наші  предки,  молодь  співала  гаївки.  Поруч  із  зображеннями  кумирів  ставили  квіти,  рушники  та  писанки.  Традиції  Великодніх  забав  та  тексти  гаївок  передавалися  із  покоління  в  покоління.  В  дохристиянських  гаївках  відтворювався  процес  посіву,  саджання  в  землю  всякого  зела,  його  росту  та  збирання  врожаю.  У  християнських  традиціях  гаївки  відображають  радість  весни  та  Воскресіння  Христового.
З  давніх  часів  на  Великдень  дітвора  в  Галичині  бавилася  в[b]  [i]“жмурки”,  “гойданку”,  “млинець”,  “лавку”[/i].[/b]  Особливо  полюбляли  гратися  в  [i][b]“цоканє”  [/b](биття  яєць)[/i].  Той,  кому  вдалося  розбити  яйце  суперника,  забирав  його  собі.  Парубоцькі  ігри  [b]([i]“піп”,  “чорт”,  “харлай”,  “бити  лупака”,  “довгої  лози”,  “шила  бити”,  “кашу  варити”  та  ін.)[/i][/b]  показували  змагання  у  спритності,  швидкості  і  силі.  У  дівочих  ([b][i]“кострубонька”,  “мак”,  “кривий  танець”,  “жельман”,  “подоляночка”,  “шум”,  “вербова  дощечка”)[/i]  –[/b]  випробовувалися  художні  здібності  учасниць,  вміння  танцювати  та  співати,  перевтілюватися  в  певний  художній  образ.  Зустрічаючи  весну-красну,  вимощували  руками  дощечку,  виспівуючи  при  цьому  “Вербовую  дощечку”  вітали  її  жученьковою  музикою  [i](“А  в  нашого  жученька”)[/i],  [b][/b]загравали  з  хлопцями  (“Коло  млина  долина”).    Старожили  пам’ятають,  як  ще  до  середини  40-х  років  місцеві  парубки  в  центрі  села  монтували  гойдалки-“колиски”,  на  яких  впродовж  Великодніх  свят  колисали  дівчат.  

Дуже  цікаво  укладати  гаївчаний  етнофольклорний  матеріал,  залучаючи  все  нові  посилання  і  анотації  –  від  давніх,  класичних  текстів  веснянок  (дохристиянських  і  християнських),  зібраних  ще  наприкінці  ХІХ  століття  відомими  українськими  етнографами,  на  яких  базується  така  наука  як  етнофольклористика,  і  першоджерельні  записи  яких  стали  невід’ємною  складовою  українського  великоднього  народного  гуляння.  Що  вже  написано  авторських  сценаріїв  і  радіопрограм,  от  як  [b][i]«Буде  Горі  красно»,  «На  Великдень  дзвони  грають»,  «Весна  іде  назустріч  нам»,  «Бенкет  весна  справляє»[/i][/b]  -  і  все  ж  ця  тема  невичерпна,  бо  щоразу  можна  подати  її  під  новим  кутом  зору.  
Пам’ятаю  1988  рік  у  Шевченківському  гаю  у  Львові,  коли  тодішня  молодь  усіх  молодіжних  неформальних  спільнот  вийшла  на  перші  Великодні  Гаївки,  убрана  в  рідні  українські  строї,  і  співала  забуті  «бабцині»  веснянки,  і  водила  хороводи,  і  палила  опудала  [b]«Зими-Марени»[/b]  та  [b]«Коструба»[/b]…Солодка  доба  весняного  пробудження  і  нашої  юності!..
[/color]

[i](ТЕКСТИ  ГАЇВОК  ЗАХІДНОЇ  УКРАЇНИ)[/i]


[color="#ff0000"][b]КРИВИЙ  ТАНЕЦЬ*[/b][/color]
Ми  кривого  танця  йдемо,
Ми  в  нім  кінця  не  знайдемо.

Ані  кінця,  ані  ладу,
Не  пізнати  котра  ззаду.

Ти,  сивая  зозуленько,
Закуй  же  нам  веселенько.

Ти  тоді  нам  закувала,
Як  панщина  панувала.

А  тепер  ти  вже  не  куєш,
Бо  панщини  вже  не  чуєш.

Ми  кривого  танця  йдемо,
Ми  в  нім  кінця  не  знайдемо!

[i](Дівчата  водять  «Кривого  танця»  змійкою,  тримаючись  за  руки.  «Змійка»  ходить  зигзагами  та  заплутує  коло,  потім  з  кінця  розплутує  його).[/i]


[color="#ff0000"][b]ВЕРБОВАЯ  ДОЩЕЧКА,  ДОЩЕЧКА[/b][/color]
Вербовая  дощечка,  дощечка,
Ходить  по  ній  Насточка,  Насточка.

На  все  поле  леліє,  леліє,
Звідки  милий  приїде,  приїде.

Звідки  милий  приїде,  приїде.
Щось  Насточці  привезе,  привезе.

Червонії  чоботи,  чоботи,
Косівської  роботи,  роботи.

А  в  Косові  роблене,  роблене,
А  у  Львові  ношене,  ношене.

Як  Насточка  бувала,  бувала,
Вся  діброва  палала,  палала.

Ідіть,  дівки,  гасити,  гасити,
Цебром  воду  носити,  носити.

Скільки  в  цебриці  водиці,  водиці,
Стільки  в  дівках  правдиці,  правдиці.

Скільки  в  цебрі  дощечок,  дощечок,
Стільки  хлопцям  болячок,  болячок.

Скільки  в  решеті  водиці,  водиці,
Стільки  в  хлопцях  правдиці,  правдиці.


[b]А  ВЖЕ  ВЕСНА  СКРЕСЛА,  ТРАВИ  ЗЕЛЕНІЮТЬ[/b]
А  вже  весна  скресла,  трави  зеленіють,  трави  зеленіють,
А  на  Закарпаттю  могили  чорніють.


Чорніють  могили,  піском  висипані,  піском  висипані,
Там  лежать  герої,  що  за  волю  впали.

Що  впали  за  волю,  не  було  ріжниці,  не  було  ріжниці:
Жінки  брали  коси,  мужчини  рушниці.

Молоді  дівчата  рани  завивали,  рани  завивали,
Молодих  героїв  в  шпиталь  відправляли.

А  в  тому  шпиталю  –  ріжними  ліками,  ріжними  ліками...
Не  один  заплакав  гіркими  сльозами.

Не  одная  мати  питає  ворожки,  питає  ворожки:
"Чи  скоро  повернесь  синочок  з  дорожки?"

[b]Не  одная  жертва  за  Вкраїну  впала,  за  Вкраїну  впала  –
Слава  Україні!  Всім  героям  слава!
[/b]

[color="#ff0000"][b]А  МИ  ПРОСО  СІЯЛИ…*[/b][/color]
–  А  ми  просо  сіяли,  сіяли,
Ой  дід-ладо,  сіяли,  сіяли.

–  А  ми  просо  витопчем,  витопчем.
Ой  дід-ладо,  витопчем,  витопчем.

–  А  чим  же  вам  витоптать,  витоптать,
Ой  дід-ладо,  витоптать,  витоптать?

–  А  ми  коней  випустим,  випустим,
Ой  дід-ладо,  випустим,  випустим.

–  А  ми  коней  переймем,  переймем.
Ой  дід-ладо,  переймем,  переймем.

–  А  чим  же  вам  перейнять,  перейнять,
Ой  дід-ладо,  перейнять,  перейнять?

–  Ми  шовковим  поводом,  поводом,
Ой  дід-ладо,  поводом,  поводом.

–  А  ми  коней  викупим,  викупим,
Ой  дід-ладо,  викупим,  викупим.

–  А  чим  же  вам  викупить,  викупить,
Ой  дід-ладо,  викупить,  викупить?

–  А  ми  дамо  сто  рублів,  сто  рублів,
Ой  дід-ладо,  сто  рублів,  сто  рублів.
–  Нам  не  треба  й  тисячу,  тисячу,
Ой  дід-ладо,  й  тисячу,  тисячу.

–  А  ми  дамо  дівчину,  дівчину,
Ой  дід-ладо,  дівчину,  дівчину.

–  А  ми  її  візьмемо,  візьмемо,
Ой  дід-ладо,  візьмемо,  візьмемо!

[i]*Записано    В.  Когут.  у  с.  Білоголови  Зборівського  р-ну  Тернопільської  обл.  від  Липак  Климентини,  1934  р.н.  .
[/i]


[color="#ff0000"]  [b]А  НАШ  ЖУЧОК*[/b][/color]
А  наш  жучок  дуже  ладний,
А  на  жучку  жупан  гарний/
Приспів:
Грай,  жучку,  грай,  небоже,
Най  ти  пан  Біг  допоможе.

А  на  жучку  поясики,
Зав’язані  черевики.
Приспів:
Грай,  жучку,  грай,  небоже,
Най  ти  пан  Біг  допоможе.

А  на  жучку  є  свитина
І  червоная  хустина.
Приспів:
Грай,  жучку,  грай,  небоже,
Най  ти  пан  Біг  допоможе.


[color="#ff0000"][b]ХОДИ  ЖУЧОК  ПО  ДОЛИНІ[/b]
(гаївка-гра)[/color]

Ходи  жучок  по  долині,  
А  Жучиха  по  дервині.
Приспів:
Грай,  жучку,  грай,  небоже,
Най  ти  Господь  допоможе.

А  у  того  Жученяти  
Та  сонечко  в  рученяті.

А  наш  Жучок  —  як  пан,  як  пан,
Купив  собі  жупан,  жупан.

А  наш  Жучок  невеличкий,
Купив  собі  черевички.

На  Жукові  жупанина,
Бо  наш  Жучок,  як  дитина.

А  хто  хоче  Жучка  грати,
Мусить  йому  паски  дати.
[i]
*Записано.  від  Павла  Лозинського  (1910  р.н.)  у  с.  Хоросно  Пустомитівського  р-ну  Львівської  обл.
 
[/i]
[color="#ff0000"][b]А  ВЖЕ  ВЕСНА  СКРЕСЛА,  ЩО  ТИ  НАМ  ПРИНЕСЛА?      [/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Дівчата:[/b][/color]
А  вже  весна  скресла,
Що  ти  нам  принесла?      (2)

А  я  вам  принесла
Парубоцьку  красу.      (2)

Парубоцька  краса  
В  болоті  мочена.      (2)

В  болоті  мочена,
У  калюжі  прана.      (2)

У  калюжі  прана,
На  терню  сушена.      (2)

На  терню  сушена,  
У  хліві  схована.      (2)

[color="#ff0000"][b]Хлопці:[/b][/color]
А  весна-весною.
А  дівка-дівкою.      (2)

Ходить,  світом  нудить,
Спідницею  крутить.      (2)

Крутить,  щоб  видати:  
Хочеться  віддати.      (2)

Дома  не  сидіти,
В  дівках  не  сивіти.      (2)

Покрить  головоньку,
Не  буть  дівчиноньков.      (2)

Дранов  нагавицев,
Стати  молодицев.      (2)

[b][color="#ff0000"]ОЙ  ПИТАЛА  МАТИ  ДОЧКИ,  ЧИ  САДИЛА  ОГІРОЧКИ[/color][/b]

Ой  питала  мати  дочки,  чи  садила  огірочки  –
 То  сію-звиваю,  то  сію-звиваю…

Ой  садила-підливала  на  пень  фартух  розірвала  –
То  сію-звиваю,  то  чію-звиваю…

Ой  питала  мати  дочки,  чи  полила  огірочки  –  
То  сію-звиваю,  то  сію-звиваю…

Ой  садила-підливала  на  пень  фартух  розірвала  –
То  сію-звиваю,  то  сію-звиваю…

Ой  питала  мати  дочки,  чи  вже  в  бочках  огірочки
То  сію-звиваю,  то  сію-звиваю…

[color="#ff0000"][b]БІЛА  ХУСТИНА  НА  ШТИРИ  РОГИ*[/b][/color]
Біла  хустина  на  штири  роги,
Кого  я  люблю  –  стелю  під  ноги.

–  Іди,  миленький,  досередини,
Най  ся  миленька  за  тобою  дивить.

Біла  хустина  на  штири  роги,
Кого  я  люблю  –  стелю  під  ноги.

–  Іди,  миленька,  досередини,
Най  ся  миленький  за  тобою  дивить.


[color="#ff0000"][b]БЛАГОСЛОВИ,  МАТИ!
Благослови,  мати,
Весну  накликати!
Весну  закликати,
Зиму  проводжати!

Весну  закликати,
Зиму  проводжати!
Зимочка  –  в  возочку,
Літечко  –  в  човночку.
[/b][/color]

[i]*7  Записано  від  фольклорного  колективу  у  с.  Почаєвичі  Дрогобицького  р-ну  Львівської  обл.[/i]

[color="#ff0000"][b]ДЕСЬ  ТУТ  БУЛА  ПОДОЛЯНОЧКА[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Десь  тут  була  подоляночка,
Десь  тут  була  молодесенька,
Тут  вона  впала,  до  землі  припала,
Личка  не  вмивала,  бо  води  не  мала.

Ой  встань,  встань,  подоляночко,
Обмий  личко,  як  ту  шкляночку,  
Возьмися  за  боки,  покажи  нам  скоки,
підскочи  до  раю,  бери  ту,  що  скраю.

[i](Дитячий  гурт  водить  хоровод  і  співає.  Посередині  гурту  «Подоляночка»  імітує  різні  дії:  припадає  до  землі,  вдає,  ніби  вмивається,  скаче,  «узявшись  за  боки»  і  вибирає  ту,  «що  скраю»).
[/i]

[color="#ff0000"][b]ТРАВКО-МУРАВКО…*[/b][/color]
Травко-муравко,
Чом  ти  чорна,  не  зелена?      (2)

Чи  тя  коні  притоптали,  притоптали,
Чи  тя  гуси  вискубали?            (2)

Мене  коні  не  доптали,  не  доптали,  
Мене  гуси  не  скубали.            (2)

А  на  мені  паняночки,  паняночки
Виводили  гагілочки.                (2)

Червоними  чобітками,  чобітками,
Золотими  підківками.              (2)
[i]
*  Записано  від  Греви  Анни  у  с.  Розжалів  Радехівського  району  Львівської  області.
[/i]
[color="#ff0000"][b]ОЙ,  ВОРОТАР-ВОРОТАРЧИКУ[/b]
(гаївка-гра) [/color]
[i](Дівчата  стають  парами,  тримаючись  за  руки.  Перша  пара  піднімає  руки,  утворюючи  "ворота",  і  всі  проходять  попід  ними.  Пройшовши,  кожна  пара  і  собі  піднімає  руки,  пропускаючи  тих,  що  позад  неї.  Так  ідуть  «крізь  ворота»  і  співають).[/i]

–  Ой,  Воротар-воротарчику,  відчини  нам  воротонька!
–  А  що  там  за  пан  іде,  а  що  ж  там  за  дар  везе?

–  Веземо  тобі  в  дари  та  всі  пчолоньки  ярі.
–  За  дари  не  маємо,  за  дари  не  приймаємо.
–  Веземо  ти  дівоньку  та  в  рутянім  віноньку.
–  То  за  дари  маємо,  за  дари  приймаємо!

[color="#ff0000"][b]ЯГІЛ-ЯГІЛОЧКА*[/b][/color]
Ягіл-ягілочка,
Ягілова  дочка
Устала  ранесенько,
Вмилася  білесенько.

Ягіл-ягілочка,
Ягілова  дочка
Головоньку  чесала,
Квітами  ся  вбирала.

Ягіл-ягілочка,
Ягілова  дочка
Ой  на  вулицю  вийшла
Та  як  зоря  зійшла.

[i]*9  Записано.  від  фольклорного  колективу  у  с.  Почаєвичі  Дрогобицького  р-ну  Львівської  обл.
[/i]

[color="#ff0000"][b]ХОДИТЬ  КУПСА  ПО  РИНОЧКУ*[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ходить  Купса  по  риночку
Та  й  купує  писаночку.
Куп  си,  куп  си,  уродливий,
Куп  си,  куп  си,  чорнобривий,
Куп  си,  куп  си,  будеш  мати,
Що  дівчині  дарувати.

[i](Писанку  кладуть  на  якесь  підвищення  –  камінь,  горбочок  чи  купину.  Навколо  неї  ходять  хлопці  з  піднятими  топірцями  й  пильно  стежать,  щоб  хтось  її  не  вхопив.  Однак  знаходиться  відважний  і  хапає  писанку.  Хлопці  стараються,  щоб  смільчак  не  утік.  Але  коли  він  зуміє  вирватися  з  кола,  то  писанка  його.  Тепер  хтось  кладе  другу  писанку  –    і  гра  продовжується).

*Записано  у  с.  Крушельниця  Сколівського  р-ну  від  Ф.  С.  та  О.М.  Корчинських.[/i]

[color="#ff0000"]
[b]ТАМ  НА  СТАВІ,  НА  СТАВОЧКУ*[/b][/color]
Там  на  ставі,  на  ставочку
Там  плаває  сім  качочок.

Одна  другу  доганяє,
Кожна  свою  пару  має.

Та  дівчина  зажурилась,
Свою  пару  загубила.

Обізвався  Господь  з  неба:
–  Тобі  пари  ще  не  треба.

Обізвався  Господонько:
–  Не  журися,  дівчинонько.

Я  за  всіх  вас  пам’ятаю
І  для  тебе  пару  маю.

Там  у  лісі  є  дубочок,
Там  стоїть  твій  парубочок.

Йшла  дівчина  до  дубочка,
Натрапила  парубочка.

–  Ой,  дівчино,  де  ж  ти  росла,
Що  до  мене  сама  прийшла?

В  чім  тя  мати  викупала,
Що  мені  ся  сподобала?

Чи  в  барвінку,  чи  в  шалвії,
що  за  тобов  серце  мліє.

–  Ой  ти,  милий,  в  чім  купався,
 що  ти  мені  сподобався?  

–  Скупався  я  в  панській  рожі,  
аби  був  я  хлопець  гожий!

[i]*Записано  від  Катерини  Сусь  (1940  р.н.)  у  с.  Стільсько  Миколаївського  р-ну  Львівської  обл.[/i]

[color="#ff0000"][b]МИ  ГОЛУБКУ  УЛОВИЛИ*[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ми  голубку  уловили,
Всі  довкола  обступили.
Ти,  голубко,  чого  тужиш,
Вибирай  си,  кого  любиш?

[i](Дівчата  і  хлопці,  взявшись  за  руки,  ідуть  з  піснею  по  колу.  В  середині  кола  стоїть  дівчина  –  Голубка.  Після  закінчення  куплету  вона  вибирає  собі  з-поміж  хлопців  коханого.  При  повторенні  пісні  вже  хлопець  вибирає  собі  Голубку.  Таким  чином  створюється  друге  коло,  яке  рухається  в  протилежний  бік.  Після  кожного  повторення  всі  зупиняються  і  з  початком  пісні  ідуть  в  протилежний  бік).
[/i]

[color="#ff0000"][b]ОЙ  ЗАЦВІЛИ  ФІЯЛОЧКИ[/b][/color]
Ой  зацвіли  фіялочки,  зацвіли,
аж  ся  гори  з  долинами  покрили.

Збирала  їх  Марусенька  знизенька,
а  за  нею  їй  батенько  зблизенька.

–  Не  ходи  ти,  мій  батенько,  за  мною,
не  люба  ми’  бесідонька  з  тобою.

Ой  зацвіли  фіялочки,  зацвіли,
аж  ся  гори  з  долинами  покрили.

Збирала  їх  Марусенька  знизенька,
а  за  нею  їй  матінка  зблизенька.

–  Не  ходи  ти,  моя  мамцю,  за  мною,
нелюба  ми’  бесідонька  з  тобою.

Ой  зацвіли  фіялочки,  зацвіли,
аж  ся  гори  з  долинами  покрили.

Збирала  їх  Марусенька  знизенька,
а  за  нею  їй  миленький  зблизенька.

–  Ой  ходи  ж  ти,  мій  миленький,  за  мною,
люба  мені  бесідонька  з  тобою.

[i]*    Записано  у  м.  Дрогобичі  від  Л.В.  Кикавець.
[/i]

[color="#ff0000"][b]ОЙ  У  ЛЬВОВІ  РАНО-ЗРАНКУ*[/b][/color]
Ой  у  Львові  рано-зранку
Ходять  хлопці  по  ярмарку.

Один  хлопець  конем  грає,
А  на  руці  перстень  сяє.

А  на  руці  перстень  сяє,
Із  кишені  хустка  має.

Із  кишені  хустка  має,
Він  до  скрипки  промовляє:
–  Скрипко  моя  золотая,
Струни  мої  шовковії!

А  сьогодні  на  ярмарці
Заграйте  ми  штири  танці.

Бо  дівчина  моя  ходить,
Сама  перша  танець  водить.

[i]*  Записано  у  с.  Грусятичі  Жидачівського  р-ну  від  Г.І.  Бесараба.[/i]


[color="#ff0000"][b]ОЙ  У  ПЕРЕПІЛКИ  ТА  ГОЛІВКА  БОЛИТЬ[/b]
(гаївка-гра)[/color]

[i](У  колі  «перепілочка»  імітує  все,  про  що  співається  у  гаївці.  Врешті  у  гру  вступають  парубки  –  «старий»  і  «молодий»).
[/i]
Ой  у  перепілки  та  голівка  болить.

Приспів:
Ти  ж  моя,  ти  ж  моя  перепілочка,
Ти  ж  моя,  ти  ж  моя  сизокрилая!

Ой  у  перепілки  та  плечиці  болять.
Ой  у  перепілки  та  рученьки  болять.
Ой  у  перепілки  та  колінця  болять.
Ой  у  перепілки  та  спинонька  болить.

Ой  у  перепілки  та  старий  чоловік.
Із  комори  йде  і  нагайку  несе.
Нагайку  несе,  бородою  трясе.
А  у  перепілки  молодий  чоловік.
Із  базару  йде,  черевички  несе.


[color="#ff0000"][b]ОЙ  ПОСАДИМ  ГРУШЕНЬКУ[/b][/color]
Ой  посадим  грушеньку  –  
Гай  буде,  гай.
Нічка  ж  моя  темная
І  ти  зоре  ясная  –  
Дай,  Боже.  Дай! (2)

Ой  виросте  грушенька  –  
Гай  буде,  гай.
Нічка  ж  моя  темная
І  ти  зоре  ясная  –  
Дай,  Боже.  Дай! (2)

Ой  паліє  грушенька  –
Гай  буде,  гай!
Нічка  ж  моя  темная
І  ти  зоре  ясная  –  
Дай,  Боже.  Дай! (2)

Ой  рясніє  грушенька  –  
Гай  буде,  гай!
Нічка  ж  моя  темная
І  ти  зоре  ясная  –  
Дай,  Боже.  Дай! (2)


Ой  потрясем  грушеньку  –  
Гай  буде,  гай!
Нічка  ж  моя  темная
І  ти  зоре  ясная  –  
Дай,  Боже.  Дай! (2)


[color="#ff0000"][b]ОЙ,  ДАНЧИКУ,  БІЛОДАНЧИКУ![/b][/color]
Ой,  Данчику,  Білоданчику!
Поплинь,  поплинь  по  Дунайчику,
Росчеши  косу  русу,
І  чорненькі  брівця:
Ти  возьмися  за  під  боки,
Покажи  свої  скоки,
Ти  возьмися  за  під  вижки,
Шукай  собі  товаришки,
Вибери  собі  другу
З  калинового  лугу.

[color="#ff0000"][b]ОЙ  НЕ  ХОДИ,  КАЧУРО́НЬКУ,  В  ГОРОХО́ВІМ  ВІ́НКУ[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ой  не  ходи,  качуроньку,  в  гороховім  вінку,  в  гороховім  вінку,
Вибирай  си,  качуроньку,  щонайкращу  дівку,  щонайкращу  дівку.

Не  казала  мені  мати  кралі  вибирати,  кралі  вибирати.
А  казала  мені  мати  сиротоньку  взяти,  сиротоньку  взяти.

–  Теши,  сину,  ясенину  –  буде  добре  клиння,  буде  добре  клиння.
Бери,  сину,  сиротину  –  буде  господиня,  буде  господиня.

–  І  та  файна,  і  та  файна,  і  та  непогана,  і  та  непогана.
Межи  ними  Марусенька  як  намальована,  як  намальована!

[i](У  дівочому  колі  ходить    підліток-«качурик»  у  «гороховім»  вінку  і  під  час  співу  надивляється  собі  «найкращу  дівку».  Коли  спів  завершується  пара  покидає  коло.  Гаївка  починається  спочатку  уже  з  іншим  «качуриком»).
[/i]

[color="#ff0000"][b]ОЙ  НА  ГОРІ,  НА  ГОРБОЧКУ*[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Ой  на  горі,  на  горбочку
Стоїть  церква  на  видочку.

Коло  неї  ростуть  квіти,
Ходять  старші,  ходять  діти.

Ходять  хлопці  і  дівчата,
Українські  соколята.

Хоч  ягілка  невесела,
Заспіваймо,  міста,  села.

Най  почують  з  могил  тії
Стрільці  наші  січовії.

Най  воскресне  Україна,
Сріблом-злотом  замаїна.

Най  приведе  за  собою.
За  рученьку  добру  долю.

Нарід  її  привітає,
"Ще  не  вмерла  заспіває".

Най  почують  усі  люди,
Що  колись  весело  буде.

Ще  не  вмерла  тая  слава,
Що  сімсот  літ  в  степу  спала.[/color]
[/b]
[i]*Записано  у  с.  Нем’яч    Бродівського  р-ну  Львівської  обл.  від  Олійник  Олени,  1927  р.н..  Нотна  транскрипція  М.  Вовк.  Варіант  записів  із  Козівського  р-ну  Тернопільської  обл..
[/i]

[color="#ff0000"][b]ДЕСЬ  ТУТ  БУЛА  ЦАРІВНА**[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Десь  тут  була  царівна,  царівна,  царівна,
десь  тут  була  царівна,  царівна  молода.

Царівно,  бійся  відьми  злої,  відьми  злої,  відьми  злої,
царівно,  бійся  відьми  злої,  відьми  злої.

Аж  тут  прийшла  та  відьма  зла,  відьма  зла,  відьма  зла,
вона  царівну  приспала,  приспала,  приспала.

Аж  ось  прийшов  царевич,  царевич,  царевич,
аж  ось  прийшов  царевич,  царевич  молодий.

І  поцілунком  розбудив,  розбудив,  розбудив,
і  поцілунком  розбудив  царівну  молоду.

І  всі  кричали  «слава»,  «слава».  «слава»,
І  всі  кричали  «слава»  тій  парі  молодій!

[i](Гаївка-гра  виконується  з  дійовими  особами  в  колі  –  на  початку  «царівна»,  потім  «відьма»,  а  далі  «царевич»  -  вони  ілюструють  усе  те,  про  що  співається  у  гаївці).
[/i]
[color="#ff0000"][b]ВЖЕ  ДЗВІНОЧОК  КЛИЧЕ  НАС…**[/b]
(гаївка-руханка)
[/color]
Вже  дзвіночок  кличе  нас:
До  забави  час,  час,  час.
Затанцюймо  раз,  два,  три,
Заспіваймо  –  я  і  ти.

Рученьками  хлоп,  хлоп,  хлоп,
Ніженьками  топ,  топ,  топ.
Вліво  –  раз,  вправо  –  два,
В  нас  забавонька  нова!

[color="#ff0000"][b]ГЛЯНЬТЕ,  ДІТИ,  ГЛЯНЬТЕ,    ЛЮБІ…**[/b]
(гаївка-гра)
[/color]
Гляньте,  діти,  гляньте,  любі  –  
Щось  сидить  там,  у  норі…
Довга  в  нього  борода
І  велика  голова…

Гляньте,  діти,  гляньте,  любі  –  
Щось  там  вилізло  з  нори…
Довга  в  нього  борода
І  велика  голова…

[color="#ff0000"][b]«КУ-КУ»,  «КУ-КУ»,  ЧУТИ  В  ЛІСКУ…**[/b]
(гаївка)
[/color]
Ку-ку,  ку-ку,  чути  в  ліску,
Ходім  співаймо,  радо  вітаймо
Божу,  Божу,  Божу  весну.

Ку-ку,  ку-ку,  птичко  мала.
Ти  нам  співала,  правду  сказала,
Зникла,  зникла,  зникла  зима.

Ку-ку,  ку-ку,  чути  в  ліску.
Гаєм-поточком,  бором-лісочком
Голос,  голос,  голос  гуде!

[color="#ff0000"][b]-ХРИСТОС  ВОСКРЕС!
-ВОІСТИНУ  ВОСКРЕС!
[/b]
[/color]

[i][b]**Мамині  гаївки,  співані  з  голосу  Вовк  Лідії-Надії  Михайлівни  (Львів,  1936  р.н.)[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786597
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018


ТАИСИЯ

Космическая связь

Я    ощущаю    тайное    участие
В    моей    судьбе    небесного    Творца.
Внезапно    дарит    мне    крупицы    счастия,
Когда    несчастью    не  видать    конца.

Когда    мой    друг  оставил    эту    землю,
Мне  помощь  посылают  небеса.
Молюсь  тебе,  Господь,  услышь  и  внемли!
Со  мною  происходят  чудеса.

И  это    подтверждение    идеи  –
Имеется    космическая    связь
Между  людьми,  что  раньше  улетели.
Тем,  кто  остались  –  не  дадут  упасть.

Забота  и  любовь  исходят  свыше.
В  душе  неописуемый  восторг!
О!  Господи!  Ведь  Ты  меня  услышал!
Такой  любви    не  знала  до  сих  пор.


08    04  .  2018.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786612
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018


Шостацька Людмила

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

                                           Сіяють  радісні  обличчя,
                                                           Скрізь  благодать,  мов  сонця  сплеск.
                                                           І  вторять  дзвони  всім  з  величчям:
                                                           ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ХРИСТОС  ВОСКРЕС!
                                         
                                                           Віщують  писанка  і  паска  -
                                                           Найперше  чудо  із  чудес.
                                                           На  світі  стала  Божа  ласка  -
                                                           ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ХРИСТОС  ВОСКРЕС!

                                                           Горить  в  серцях  Господня  свічка
                                                           І  кожен  з  нас  проніс  свій  хрест,
                                                           Щороку  чутимуть  й  довічно  -
                                                           ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ХРИСТОС  ВОСКРЕС!

                                                           Тримаймось,  браття-українці!
                                                           Молімсь  щоб  був  війні  кінець,
                                                           Щоб  відійшли  від  нас  чужинці
                                                           Й  ГОСПОДЬ  ВОІСТИНУ  ВОСКРЕС!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786524
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018


Любов Іванова

Празднование Светлой Пасхи

[b][i][color="#2811bf"][color="#e81515"]П[/color]-олночь...  В  каждой  церкви  свечи  и  молитвы,
[color="#e81515"]Р[/color]-аздается  всюду  колокольный  звон
[color="#e81515"]А[/color]-  для  счастья  людям  все  пути  открыты,
[color="#e81515"]З[/color]-азывают  звоны  в  церковь  на  поклон.
[color="#e81515"]Д[/color]-верь  открыта  настежь  и  полно  народа,
[color="#e81515"]Н[/color]-ебо  с  благодатью  тихо  смотрит  вниз.
[color="#e81515"]О[/color]-бнимает  землю  купол  небосвода,
[color="#e81515"]В[/color]-оскресенья  ждут  все  из  его  кулис.
[color="#e81515"]А[/color]-    за  миг  -  все    славят    радость  Воскресенья,
[color="#e81515"]Н[/color]-а  счастливых  лицах  блики  ярких  свеч.
[color="#e81515"]И[/color]  -  сердца  вкушают  таинство  мгновенья
[color="#e81515"]Е[/color]-диненье...  чтобы,  всем  сердца  зажечь.

[color="#e81515"]С[/color]-тоголосым  эхом  разлетелась  всюду
[color="#e81515"]В[/color]-есть  на  всю  планету  -    Наш  Христос  Воскрес!
[color="#e81515"]Е[/color]-сли  все  поверим  в  воскресенья    чудо,
[color="#e81515"]Т[/color]-о  оно  сегодня  к  нам  сойдет  с  небес.
[color="#e81515"]Л[/color]-юбо  всем  от  блага  и    рукопожатий
[color="#e81515"]О[/color]-бнимает  каждый  всех  вокруг  себя.
[color="#e81515"]Й[/color]-  такое  счастье  -  искренность  объятий,

[color="#e81515"]П[/color]-рославляем  Бога,  искренне  любя.
[color="#e81515"]А[/color]-  вокруг,  ликуя,  вторят  новость  массы!!
[color="#e81515"]С[/color]-лышно  отовсюду  с  самых  разных  мест,
[color="#e81515"]Х[/color]-ором  произносят  c  ночи  ежечасно    
[color="#e81515"]И[/color]-  с  великой  верой  -    "Воистину  Воскрес!"[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786493
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 08.04.2018


Akimova

Я к вам пишу (пародия)

[i]Я  пишу  тебе,  как  Татьяна  Ларина…
Ты  отвергаешь  чувства,  как  Евгений  Онегин…  
………………………
Я  пишу  тебе,  как  Татьяна  Ларина…  
Ты  мой  герой,  но  ты  -  не  Евгений  Онегин!  
………………………
Я  пишу  тебе,  как  Татьяна  Ларина…  
Время  прошло…  оценил  Её  чувства  Евгений  Онегин…  
………………………
Я  пишу  тебе,  как  Татьяна  Ларина…  
Я  прошу  тебя,  не  будь,  как  Евгений  Онегин!…  
…………………………

         автор:  Малиновская  Марина[/i]
         http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785867

Ну  и  конечно  же:

         [i]  Я  к  вам  пишу  –  чего  же  боле?...
                                                                                               А.С.Пушкин[/i]
           https://www.askbooka.ru/stihi/aleksandr-pushkin/pismo-tatyany-k-oneginu.html


               [b]Я  к  вам  пишу[/b]

Я  к  вам  пишу  –  чего  же  боле?
Пускай  мне  нечего  сказать,
Меня  же  выучили  в  школе
Зачем-то  буковки  писать.
И  если  спросите:  «Доколе???»
Отвечу,  правды  не  тая:
–  Не  остановите  меня!

Признаться,  я  молчать  хотела;
Поверьте:  даже  иногда
Слегка  краснела  от  стыда.
Но  видите  ли,  в  чём  тут  дело  –
Когда  бы  мне,    хоть  в  месяц  раз,
Фингал  поставили  под  глаз,
Связали  бы  верёвкой  руки,
Кляп  в  рот  засунули,  потом
По  лбу  огрели  долотом,
Я  не  писала  бы  от  скуки.

Но  вы  же,  сударь,  мягкотел.
Пишу,  здорова  и  румяна.
Читайте  –  это  ваш  удел!
С  любовью,  Ларина  Татьяна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786046
дата надходження 04.04.2018
дата закладки 06.04.2018


rutzt

Я загинув увечері вчора…

Я  загинув  увечері  вчора,
Під  волання  останніх  новин,
І  душа  піднімалася  вгору
Із  відверто  пекельних  глибин.
У  містах,  під  холодним  неоном,
У  ревінні  танцюльок  гучних,
Розуміння  було  моветоном,
Цінувалися  гроші  і  гріх.
Підставляв  хтось  цілункові  щічку,
Хтось  втомився  від  давніх  забав…
Я  загинув.  І  снайпер  насічку
На  прикладі  тихцем  вирізав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786314
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018


Валя Савелюк

ЗНОВУ

за  минулим  жалі  –
як  білі
над  океаном  далеко  
лелеки  і  журавлі,
чи  в  полі  
трава  і  квіти  –
під  зиму  в`януть,  щоб  напровесні  зацвісти…

…і  сказав  мій  Друг,  який  прозирає  світи:
не  плач,  за  минулим  не  треба  плакати,
минуле  життя  –  не  втрати,
думай  про  нього,  
як  про  майбутнє,  що  знову  має  прийти…
настати

…у  ефірі  -  порціями  одиниці-нулі:
біти-байти...
і  
не  випадково  ж  круглі  
у  годинників  циферблати…

04.04.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785964
дата надходження 04.04.2018
дата закладки 04.04.2018


Котигорошко

Я - штукар

Хтось  виписує  вправно  сонети,
Перехресні  поєднує  рими,
Я  -  штукар,  хоч  і  кличуть  поетом,
Може  б,  краще  подавсь  в  пілігрими?
Став  би  дервішем,  маю  задатки  -
Божевілля,  "прокляття  Кассандри",
Одягнувся  б  у  дірки  та  латки
І  подався  босоніж  у  мандри...

Хтось  в  шеренги  шикує  катрени,
Я  ж  і  слова  не  знаю  такого,
Я  -  штукар,  бо  байстрюк  Мельпомени
І  якогось  підпилого  бога,
Лицедій,  блякла  тінь  Арлекіна,
Вбогих  вулиць  кумедна  гримаса,
Коломбіно  моя,  Коломбіно,
Не  моєї  ти  хижі  окраса...

Хтось  верлібру  плете  арабеску,
Думку  нитки  сховав  в  візерунок,
Я  -  штукар,  мої  вуличні  п'єски  -
На  гірчиці  забовтаний  трунок.
Самозваний  філософ  без  цапа,
Тупиковий  кінець  від  галузки,
Я  -  на  пазли  порізана  мапа,
Може  б,  склався  докупи,  та  -  дзуськи!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785780
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 04.04.2018


Валя Савелюк

IN VINO VERITAS

Молилась  як  на  Бога  –  на  безбожника.
Тепер  од  серця  оддираю  вас!
Немов  від  рани  листя  подорожника,
Що  міг  спасти  від  смерті  –  та  не  спас.

Прощайте  і  простіть  на  кожнім  слові.
(До  вас  ніколи  не  сягнуть  мені).
Якщо  немає  істини  в  любові  –
Почну  шукати  істину  в  вині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281939
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 03.04.2018


Амадей

Соловейкові

Соловейку,  милий  друже,
Щось  ти  забарився  дуже,
Швидше  повертайсь  !
Розкажи  моі  коханій,
Про  любов  мою  останню,
Лиш  не  зволікай.
Поки  пісня  з  серця  ллється,
Поки  ще  кохання  в  серці,
Полум"ям  горить,
Заспівай  ій  пісню  брате,
Щоб  кохана  вийшла  з  хати,
Хоч  на  одну  мить.
Якщо  вийде,  усміхнеться,
В  серденьку  любов  озветься,
Щебечи  !  Співай  !
Соловейку,  як  побачиш,
На  щоці  сльозу  гарячу,
Зразу  замовкай.
Не  тривож  іі  жіноче,
Серденько,  яке  щоночі
Облива  слізьми,
Ті  світлини,  де  були  ми,
Зовсім  юні,  молодими,
Й  посеред  зими,
Зігрівало  нас  кохання,
Навіть  в  зустріч  ту,..останню,
Щастям  ми  цвіли.
Як  побачиш,  друже  любий,
Що  тремтять  жіночі  губи,
Поцілунку  ждуть,
Заспівай  моі  коханій,
Що  я  все  ж  іі  чекаю,
Щоб  нам  разом  буть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785853
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018


Вячеслав Алексеев

Мой счетчик щелкает…

***  
Пытаюсь  заглянуть  своей  судьбе  в  окно,
Но  наглухо  зашторено  оно:
Ни  щелочки  малейшей  даже.
И  пусть  я  прожил  жизнь  свою.  Почти  что.  Но
Мой  счетчик  щелкает,  и  мне  не  все  равно,
Какие  цифры  он  в  конце  покажет.  
2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785693
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Світла (Імашева Світлана)

Поетам

 Епохи  кануть  -  розпадуться  трони,
 Новітній    розум  знищить  злоби  тьму,
 Струхлявіють  сучасні  "фараони",
 Що  запалили  розбрату  війну.

 Забудуться  політики  строкаті
 І  їх  словес  брехливі  міражі.
 Залишаться  поеми  і  сонати  -  
 Високі  й  щирі  сповіді  Душі.

 І  в  пам'ять  подивованого  людства
 Назавжди  як  спасіння  увійдуть
 Творіння  геніальні  вільнодумства  -  
 Мистецтва  Правди  вистражданий  труд.

 І  стане  над  Епохою  новою
 У  гулі  галактичному  ракет
 Новий  король  глобального  розвою
 З  ім'ям  високим  -  Всесвіту  поет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785367
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 02.04.2018


Шон Маклех

Папороть у руках

                                   «Ченці  волохатими  пальцями
                                       Книгу  розкриють  свою  вересневу…»
                                                                                                                           (Пауль  Целан)

Написано  в  мій  день  народження,  коли  мені  виповнилося  103  роки.  Подумав  про  це  число  трьохцифрове  і  жахнувся.  Хоча  чого  б  то…  Хіба  що  припустити,  що  все  було  недаремно…          

Зазираю  нишком:
Що  пише  він  там  –  
Той  старий  у  дзеркалі:
Які  вірші  водить-виводить
Навпаки-навиворіт?
Хотів  би  хильнути  з  ним
Чарочку  задзеркального  віскі,
Але  де  там…
Тільки  кажу  йому  –  
Потойбічному:
«Ти  був  рудим
Наче  весняне  сонце,
Став  білим  –  
Норвезьким  полярним  пугачем,
Навіщо  мене  так  покарано
Чи  то  нагороджено:
Таким  віком  безкраїм
Чи  то  нескінченним?
Певно,  щоб  бачив
Жахіття  й  марноту
Світу  сього  недоладного  
І  журився,
Над  руїнами  слухав  вітер,
Над  пусткою  співав  мовчанням,
Над  прірвою  казав,
Що  всюди  порожньо,
А  не  тільки  в  безодні  темній
Небуття  вічного,  
Над  травою  промовляв  шовколистяно
Зачесував  її  розпатлану,
Згадував,  хто  лежить  під  нею
Чи  то  зіллям  зеленим  –  папороттю
Із  землі  проріс  буттям  новим,
Чи  просто  думав-гадав  чому
Тобі  свідком  бути  судилося  
Мовчазним  свідком  відчаю…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785604
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Шостацька Людмила

БЕЗКРОВНА ОПЕРАЦІЯ /гумореска/

                                                                   /життєва  історія/
                                                                         
                                               Дід  Іван  у  своїх  нирках
                                                               Довго  камені  носив.
                                               Часом,  навіть  плакав  гірко,
                                                               Як  той  виходу  просив.

                                                               Щезли  сон  із  апетитом,
                                                               Дід  не  знає:  далі  як?
                                               У  лікарню  –    із  візитом:
                                               "Скальпель"  ходить,  маніяк.

                                                                 Дід  –  мерщій  в  село,  до  баби.
                                                                 Їй  самій  уже  болить.
                                                 Лікарям  попала  в  лаби,
                                                                 У  районі  десь  лежить.

                                                                 Раптом  «Евріка!»  –  у  діда.
                                                                 "Брага!  Пий  і  нє  хачу!»
                                                 До  сніданку,  до  обіду
                                                 Й  до  всілякого  харчу.

                                                 Пив,  аж  в  носі  закрутило,
                                                                 Смачно  й  користь  ще  й  яка!
                                                 Нирки  так  воно  помило,
                                                                 Камінці  йшли  з  козака.

                                                                 Став  дідусь  рожевощокий,
                                                                 Вже  не  корчиться:  «Болить!»
                                                 Не  тримається  за  боки,
                                                                 Може  й  "Скальпеля"  навчить.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785548
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 72

[b][color="#5e0707"][i]Уболтала  я    Федота
Сделать  для  Ютуба  фото
Где  мы  с  ним  сидим  в  обнимку
Раздраконит  это  Нинку.

Чем  тебя  мне  удивить,
Может  напрочь  бросить  пить?
Ах,  не  веришь,  мне  Маруся!!
Пуще  прежнего  напьюсь  я..

Я  синоптикам  не  верю
Вон,  сугроб  какой  под  дверью!!
А  по  ихнему  прогнозу
Уж  давно  кранты  морозу.

Теща  словно  Несмеяна,
И  надута  постоянно.
То  грустит,  то  дверью  хлопнет,
Рассмешу,  не  то  вдруг  лопнет!

Ой,  девчата,  что  творится
Расписали  хлопцы  лица
И  шугают,  как  пираты,
Все  конкретненько  поддаты!

Я  вчера  пошила  юбку,
Удивить  решила  Любку,
Ведь  у  ней-то    -  мини  есть...
В  ней  она  продала  честь.

Учудил  вчера  Кондратий
Стырил  деньги  в  банкомате
Его  бабе  в  кайф  живется,
А  сидеть  -  ему  придется.

Я  соперницу  спросила,
-  Ты  с  Петром  в  лесок  ходила?
А  она  мне  неуклюже,  -
-  Импотент  твой  мне  не  нужен!

Чай  готов,  прошу  садиться
Всем,  кому  еще  не  спиться.
С  бергамотом,  между  прочим.
Будем  пить  до  полуночи.

Зря  поверила  тебе,
Там,  у  сеновала.
И  в  отчаянной  борьбе,
Честь  я  потеряла!

Мой  миленок  не  согласен
Говорит  -  балОвана!!
Мы  уже  в  четвертом  классе
А  я  не  целована!

Приди  милый  вечерком
Не  будь  таким  слабым.
Ты  с  маманькой  не  знаком
А  уже  пора  бы!!

Как  у  кума  во  дворе
Петухов  штук  тридцать.
Бобик,  сидя  в  конуре,
Выбежать  боится.[/i][/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785331
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 01.04.2018


Світлана Моренець

ДОСИТЬ!

Вірш  написаний  давно,  коли  життя  було  зовсім  іншим.
Від  дідів  та  батьків  знали  про  страхіття  голоду,  репресій,  війни.
Хоч  ці  біди  були  позаду,  але  нас  також  виховували  рабами,  
безправними,  слухняними,  безголосими.  Всілякими  засобами  
знищуючи  почуття  гідності,  змушували  безупину  кланятись  
партії  за  "щастя"  жити    "в  необъятной  Родине",..  де  справжню
убогість  існування  ми  і  не  могли  оцінити,  не  бачачи  інший  світ.
Я  не  розміщала  вірш  на  сайті,  боялась,  що  він  буде  незрозумілим    
для  молодшого  покоління.    
Та  хай  знають,  що  були  в  нашій  історії  і  такі  часи,  
коли  люди  жили    серед  пустих  полиць  і  прилавків,  коли  про  волю,  
свободу  слова  чи  виїзд  за  кордон  не  можна  було  й  мріяти.
І  нав'язувався  такий  спосіб  життя  тим  же  "братом",  що  приніс  нам  війну.

Невже  з  народження  –  й  навік
в  мені  це    відчуття  провини?
Ті,  хто  рабом  прийшов  у  світ,
прожив  як  раб  –  рабом  і  згине.
Бо  це  –  діагноз,  вирок  це,
гіпнозу  вплив.  В  підкірці,  в  генах:
"Я  –  винна!..  щось...  комусь...  аж  ще
з  батьківських  екстра-андрогенів".

Втовкмачували  з  ранніх  пір,  
що  [i]Родінє[/i]  довіку  винні.
Незгодним  –  каторга...  Сибір.
Всі  завинили  з  пуповини!
І,  вибачаючись,  жила,
всім  заглядаючи  у  вічі.
В  когось  не  ладились  діла  –
себе  винила  в  тому...  вдвічі.

...  А  навкруги  –  зухвалість,  глум,
безправ'я,  знахабніла  влада...
В  душі  завис  вселенський  сум:
чому  ж  їм  совість  –  не  завада?
Що  ж  то  за  люди  ми  такі,
що  на  ріднесенькій  землиці
всі  живемо  як  байстрюки
безправні,  безголосі,  ниці?!

Випалюю  з  душі  щомить
одвічне  почуття  провини.
Рабою  змушували  жить  –
скінчилось.  Досить!  Я  –  ЛЮДИНА!

                 Десь  приблизно  1985  рік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784863
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 01.04.2018


Амелин

На Планете № 6 (Первоапрельское)

[b]Мы  трогали  огонь...[/b]
Ольга  Вирязова

Мы  трогали  огонь,  пока  он  
был  холодный,
пока  он  исходил  из  глубины  лесной,
мы  трогали  простор,  пока  он  был  свободный,
он  опадал  и  плыл  уснувшею  весной,
он  был  как  ледостав,  он  осыпался  лесом,
он  шелестел  в  корнях  и  шёл  по  проводам,  
и  он  на  нас  смотрел  с  научным  интересом,
вечерний  как  ноябрь  и  голый  как  Адам.


Пародия
[b]Симпозиум[/b]

Мы  трогали  огонь,  пока  он  был  холодный,
пока  он  не  взлетал  над  тлеющей  листвой,                  
мы  трогали  простор,  пока  он  был  свободный,  
никто  не  отставал,  прозрел  народ  честной,  
на  всё  глазели  мы  с  научным  интересом,  
простор  на  нас  смотрел,  потрогал  нас  огонь,    
двор  ульем  пчёл  гудел,  не  смысля  ни  бельмеса.  
«Весна…»  –  сказал  один,  по  прозвищу  Профессор.  
«Декабрь!»  –  сказал  другой  и  вдруг  заржал  как  конь.      
Лёд  тронулся!  Ну  что  ж,  в  науке  так  бывает...
согласны  все:  Эйнштейн…  и  Ньютон…  и  Адам;
у  нас  на  этаже  порука  круговая,            
но  медсестра  шипит,  как  шашка  дымовая:    
«Шимпозиум!..
 6-я!..
А  ну-ка...  по  «домам»!



[b]Разные  интеллекты    [/b]              
Евгений  Аксельрод  

                       «Ну  о  чем  с  тобою  говорить!
                         Все  равно  ты  порешь  ахинею,-
                         Лучше  я  пойду  к  ребятам  пить  -
                         У  ребят  есть  мысли  поважнее…»
                                                             (Владимир  Высоцкий)                  

Ну  о  чем  с  тобою  говорить!
Может  быть,  о  Шиллере  и  Гёте?
Лучше  я  пойду  к  ребятам  пить    –
Пиво  «Кёльш»  у  них  в  большом  почёте.

У  ребят  серьезный  разговор    –
Про  погоду,  девочек,  природу.
У  ребят  широкий  кругозор    –
Знают  марки  пива  всех  заводов!

Разговор  у  нас  и  прям  и  груб,
Но  без  мата  (мы  ж  интеллигенты!):
Где  достать  недостающий  рубль,
Чтоб  купить  в  театр  абонементы.

Ты  даешь  мне  утром  хлебный  квас,
Взглядом  обжигая,  как  крапивой...
Интеллекты  разные  у  нас    –
Всё  никак  не  дорастёшь  до  пива.


Пародия
[b]Мы  ж  интеллигенты!          [/b]  

У  природы  нет  плохой  погоды.
Разговор  у  нас  совсем  не  груб.  
Дождь  ли  снег  –  в  любое  время  года
Достаём  недостающий  рубль.      

Мы  умом  решаем  всё  –  не  глоткой,  
Ход  времен  нельзя  остановить!
И  кому  потом  бежать  за  водкой
Надо,  не  скорбя,  благословить...

Взгляды  нас  "ласкают"...  как  ромашки,  –    
С  каждым  днем  всё  непосильней  кладь!
А  что  наливаем  мы  в  рюмашки...            
То  любви  последней  благодать.  

Уважаем  Шиллеров  и  Гётов,
Интеллект  работает  у  нас!
Килечке...  названье  дали  –  «шпроты»,
Волшебства  напитку  –  «хлебный...  квас».

"Что  тебе  назначено  природой  
Надо  благодарно  принимать...  "  –
Трезвой  мысли  обожаем  всходы
И  не  вспоминаем  "вашу  мать..."

Мы  Эльдар  Семёныч  Аксельрода                        
Завсегда  готовы  поддержать!


[b]Осень  шлёпает  мокрыми  листьями...[/b]
Rudivar                                    

Осень  шлёпает  мокрыми  листьями,
В  послесловие,  лета  итог,
Подытожим  осенними  письмами,
Путь  в  туманы  холодных  дорог.
………………………………………..
Не  горюй,  жизнь  твоя  продолжается,
Всяк  идущий  идёт  победить!


Пародия
[b]Всё  в  тумане...[/b]

Всё  в  тумане...  дорога  холодная,
Превращаются  лужи  в  хрусталь,
Гимном  песня  несётся  походная,  
Шишки  с  сосен  летят  на  асфальт.  
   
Продолжается  жизнь,  продолжается!
Новой  жизни  пробьются  ростки…
Чувство  веры  струной  обнажается    
В  послесловии  каждой  строки.  

Вдаль  дорогой  осеннею  шлёпая,
Постараюсь  не  сбиться  с  пути,
Улыбается  даль  краснощёкая;
Всяк  идущий  идёт,  чтоб  дойти!..


[b]Лето,  лето[/b]
Евгений  ВЕРМУТ
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778065)

Трудновато  жить  на  свете
Под  обилием  одёж  –
Зиму  думаешь  о  лете,
Летом  снова  лета  ждёшь.

А  когда  отнимет  силы
Одолевшая  хандра,
Вдруг  покажется  светило
Где-то  в  пять  часов  утра.
...........................................
И  опять  неделю  слякоть,
Грязь  кругом,  чтоб  ей  пропасть.
То  ль  смеяться,  то  ли  плакать,
То  ль  ругать  плохую  власть.

Гнут  деревья  злые  ветры,
Но  и  ты  не  отстаёшь  –
Километр  за  километром
Трёхэтажным  лето  гнёшь.

И  пока  не  сдохла  глотка,
И  ещё  не  сбрендил  сам,
Плюнешь  в  небо,  купишь  водки,
И  отправишься  к  друзьям.

20.02.2018г.  П.№6


Пародия
[b]Путь  в  "Сатурн"  [/b]  

Трудновато  жить  на  свете.
Что  скрывать?  –  Да  так  и  есть!  
Даже  лето  здесь  не  светит
На  планете  №  6*.

Здесь  вокруг  не  звёзды  –  кольца!  
И  туман,  туман,  туман...
Что  здесь  делать  "добровольцу"?
Вот  те  на!..  Сплошной  обман...    

И  зачем  я  плюнул  в  небо?!
Говорили  ж:  "не  плевать"...
Быль  всё  это...  или  небыль?
Но  свидетель  есть  –  тетрадь!

Эдак  сразу  можно  сбрендить.  
Ересь...  Чушь...  Галиматья...
Но  главврач  сказал:  "не  дрейфить!
На  "Сатурне"  главный    –  Я!      

На  "космической  платформе"
Будешь  жить  теперь  не  сам.
"Счас"  по-быстрому  оформим
И  отправишься  к  "друзьям!"  

*    Сатурн  –  6-я  [s]палата[/s]  планета  солнечной  системы


[img]http://gifotkrytki.ru/_ph/8/2/34115144.gif?1522560278[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785461
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018


Наташа Марос

Я ХОЧУ…

Я  хочу,  чтобы  все  это  знали:
Просто  очень  люблю  Вас  читать  -
Вместе  с  Вами  развеять  печали
И  страницы  судьбы  полистать...

Я  люблю  Ваши  грустные  строки,
Вашу  лирику  чистой  реки...
Философии  Вашей  пророки,
Как  ни  странно,  мне  очень  близки...

Иногда  может  чётко  присниться,
Словно  слышу  шаги  в  тишине  -
И  опять  в  моё  сердце  стучится
Ваше...  с  новым  стихом...  обо  мне...

                 -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785242
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Валя Савелюк

МАЯК


за  клуба́ми  туману,
за  сірими  хвилями  океану,  
ти  –  маяк…

«…розкажи,  –  замовляєш,  –  про  себе…»
а  як?..
розказати  про  Всесвіт
у  краплині  роси?
про  тепло  і  світло  Любові,
ідеали  довершеної  Краси?..

спробуй,  може  про  себе  
розповіси…

але  ті,  хто  пізнали  власну  найвищу  суть  –
не  тут,  не  у  нас  на  Землі,  живуть

28.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784806
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 28.03.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Про суржик

Недовчився  "поет"  у  школі,
Українську  не  вивчив  мову,
Тільки  суржик  у  нього  кволий,
Цим  хизується  у  розмові.

Перекручує  мову  за  змістом,
Нівелює  і  деформує,
Бо  не  хоче  він  знати  істин,
І  свій  розвиток  теж  гальмує.

Не  засмічуйте  суржиком  мову,
Бо  це  явище  нездорове.
Півбіди,  якщо  у  розмові,
А  поет  коли  пише  -  горе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784103
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 24.03.2018


Валя Савелюк

ЛЮДИ І ПОЕТИ

Пропало  видиво.  Полуда  спала  з  віч.
Великий  Світе  –  вільний  і  зелений!
Благослови  мене,  бо  відступилась  ніч.
Як  рай  віднайдений,  вселися  в  мене.

Але  не  будь  холодним,  як  кришталь.
Будь  теплим  і  податливим,  як  глина.
У  твоїх  кузнях  кожен  сам  собі  коваль.
Ти,  Світе,  все,  а  я  –  твоя  частина.

Любов  і  смерть,  криваве  й  голубе  –
все  створене  спотворене  в  людині:
дай  сили  й  розуму  в  собі  пізнать  Тебе  –
Тебе  пізнати  у  твоїй  частині.

Минеться  добра  і  лиха  година:
падіння,  злети,  заклики,  портрети…
Себе  у  світі  пізнає  людина  –
Світ  у  собі  відтворюють  поети.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277881
дата надходження 31.08.2011
дата закладки 21.03.2018


rutzt

В нашій пісні нема зайвих слів…

В  нашій  пісні  нема  зайвих  слів,
В  нашій  пісні  нема  зайвих  звуків,
Там  лише  нескінченність  степів,
Перегуки  дідів  та  онуків.
Там  живуть  відчайдухи  та  сміх,
Гіркоти  анітрохи  і  солі,
Там  є  коні.  Не  можна  без  них
Скуштувати  солодкої  волі.
В  нашій  пісні  не  виють  круки,
В  нашій  пісні  прихована  сила,
Ми  міцні  і  водночас  м’які
З  тих  часів,  як  нас  небо  створило.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783411
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Лилея

Рыбы (знак Зодиака)

Рыбки  -  мечтатели...
Понимают  всех,  но  только  не  себя  ...
Скажу:  "Рыбки!
Посмотрите  на  себя  -  любя!"
А  они  смотрят  на  мир  сквозь  "розовые  очки"...
Таковы  -  Рыбы!
Всегда  влюблены!
В  поисках"  самого  лучшего"...
Бывает  так  и  не  найдя...
Не  зацикливайтесь  ,  Рыбки!
Радуйся  ,Рыбка,  что  полюбили  тебя!
Плыви  по  течению...
Плыть  "  против"  -  не  твой      "конёк"...
Плыви!
Но  не  попадайся    на  крючок...
Ведь  ,  ты,  не  смотришь  прямо...
Глаза  у  Рыб  -  по  сторонам...
Не  потеряй  Главного!
Пока  смотришь  "  тут  и  там"...
Рыбы  -  знак  воды...
Ждёт  прилива,  чтоб  всех  удивить!
Тогда  смело  ныряй  в  воду!
Тут  твой  успех!
Но  только  не  попади  на  мелководье...
Когда  отлив...
Когда  резвиться  Рыбка-  
Должна  быть  глубина...
Ей  надо  рассчитать...
По  жизни  плавать!
А  не  усыхать...
Большие  романтики...
Плывут  на  глубину...
Часто  поэтому  бывает  одинока...
Всплывай!  На  волну!
Всем  хочет  помочь...
Особенно  в  беде...
Поэтому  часто  Рыбы  -
Монашки  в  монастыре...
Но  может  быть  и  певицей  в  Кабаре...
Вот  такая  Рыба!
Её  невозможно  не  любить!
Она  Весной  родилась!
Хочется  ей  любовь  дарить!




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783366
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Шостацька Людмила

ПІД ЗНАКОМ РИБ

                                                         Під  знаком  Риб  народжуються  Музи.
                                                         Під  знаком  Риб  приходять  в  світ  Пророки.
                                         Талант  стрімким  потоком  Лаперуза
                                         У  океан  виходить  ненароком.

                                                         Пливе  світами,  він  не  має  стриму.
                                                         Йому  ще  довго  жити  на  планеті.
                                                         Буває  він  із  градусом  Гольфстріму.
                                                         Яка  величність  в  кожнім  силуеті!

                                                         Бувають  рифи,  тішать  світ  корали...
                                         Дельфіни  мирні  і  страшні  акули...
                                                         Не  всіх  чекають  нині  п’єдестали,
                                                         А  скільки  вже  –  в  пучину  упірнули.

                                                         Пророки  будуть,  вічно  будуть  люди,
                                         Під  знаком  Риб  народжуються  чесні!
                                                         Під  знаком  Риб  "Титаніків"  не  буде!
                                                         Під  знаком  Риб,  народжені  –  безсмертні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783008
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 18.03.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 70

[i][b][color="#17960e"]Подарил  мне  муж  колечко..
Но  дешевка!!  Стыд  и  срам!
А  я  вышла  на  крылечко,
Строю  глазки  мужикам.

Всех  коллег  я  рассмешила,
А  была  ж  -  авторитет!
Выйти  замуж  я  решила,
За  парнишку  20  лет.

Как-то  раз  ночной  порой
Кадр  в  дом  стучался
Попросился  на  постой..
И  совсем  остался...

Мужа  в  отпуск  провожаю
И  нарочно  слезы  лью..
А  уедет  -  загуляю!
И  станцую...  и  спою!!!

Как  то  шел  домой  "под  мухой"
Деревенский  агроном.
Он    росточком  мне  до  уха...
У  него  и  кличка  -  ГНОМ.

Наступил  на  куст  морошки
Мой  Ивашка,  во  дела.
Я  бегом,  расставив  ножки,  
Впереди  него  легла.

Мне  вчера  так  стыдно  стало,
Не  нашла  я  нужных  слов.
Приподняла  одеяло,
Ну  а  кум  там  без  трусов.

Звездочки  в  глазах  сверкают
Пять  их  выстроились  в  ряд.
По  бокалам  разливаю.
Элитарный  "Арарат"!

Рифму  гну  в  бараний  рог
Как  кузнец  болванку.
Зажму  сильно  между  ног
Да  придам  огранку.

Я  жене  своей  Глафире
Подложил  кольцо  в  пломбире…
Про  сюрприз  она  не  знала…
Три  клыка  себе  сломала.

Кум  пришлепал  босиком
Чемодан  набит  битком
Не  одеждой,  не  вещами,
А  валютой  и  деньгами…

А  соседка-балаболка,
У  нее  в  заборе  щёлка..
Как  прилипнет  к  щёлке  глазом
Сплетен  шлейф  к  утру  заказан![/color][/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783011
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 18.03.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 62

Как-  то  зимушкой  в  мороз
Мой  Иван  пошел  вразнос!
У  прохожих  на  глазах!
В  снег  нырнул  в  одних  трусах!

С  милым  с  горки  мы  летели
И  кричали:  "О-го-гов!!
Чуть  душа  держалась  в  теле
Но  зато  со  мной  любовь.

Меня  милка  обманула
Но  сама  в  кураж  вошла!
Свой  халатик  распахнула
Только  трогать  не  дала!!!

На  коньки  решила  встать  я
В  свои  сорок  пять  с  лихвой
Увязалась  за  мной  сватья...
И  талдычит  "Я  с  тобой!"

Гнала  баба  первачок,
Да  бобло  сгребала!.
Я  в  селе  про  то  молчок
А  ментов  позвала!

К  нам  петарда  в  дом  влетела!!!
Я  Петра  едва  спасла..
За  "банан"  его    задела  
И  кальсоны  разнесла..

Как-  то  зимушкой  в  мороз
На  Петра  напал  понос.
Вот,  на  утро  созерцаем
Роспись  желтым  за  сараем!

С  милым  с  горки  мы  летели
Мимо  кустиков  и  ели.
Ой!  Придется  до  прополки
Выбирать  с  штанов  иголки.

Меня  милка  обманула
И  кредитку  не  вернула.
А  теперь  совсем  убила,
Я  ее,  мол,  обнулила...

На  коньки  решила  встать
Где  же  лед  мне  отыскать.
Разлила  у  дома  воду,
Жду...  морозную  погоду!!

Гнала  баба  первачок,
Алкашей  к  ней  в  дом  поток.
Я  сижу  уж  час  в  засаде,
Налечу  на  Петьку  сзади!!

К    Рождеству  слеталась  нечисть
Но  не  надо  нам  интриг!
Мы  приём  им  обеспечить
За  селом  собрались  вмиг..

А  Яга  в  одних  обмотках,
Хоть  в  шкафу  -  одежд  полно.
При  уме  навроде  тётка
Ну  а  с  ними  -  заодно!

Соловей  Разбойник  в  баре
Им  пирушку  заказал.
Черт  играл  там  на  гитаре
За  швейцара  -  кот  стоял!

У  шеста  всю  ночь  русалка
Извивалась,  как  змея.
Хоть  не  с  ихнего  я  "главка",
Был  на  том  пиру  и  я!!

На  бобах  гадали  Черти!
При  двойной  в  ту  ночь  луне.
И  хоть  верьте,  хоть  -  не  верьте
Сон  такой  приснился  мне

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771527
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 18.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2018


Валя Савелюк

ОЦІННИК АЛМАЗІВ

неодмінно  й  одразу,
тільки  знайдеш  між  каміння  алмаз  –
приходить  оцінник  алмазів…

і  йому  не  важать  оди
хвалебні  твої,
ні  рубаї  –
у  нього  власні  підходи
і  вивірені  критерії

під  землею  –  алмази,  на  небі  –  зірки:
у  нього  з  ними  прямі  містичні  зв`язки

він  усе  про  алмази  знає,
абсолютної  
довершеності  шукає

…у  нього  ніздря  
напружена  –  як  тятива,
у  нього  руки  
дрібно  тремтять  і  вуста
гублять  окремі  слова:  
моя  красота...  
абсолютна…  довершена  чистота…

тривожна  ніздря,  як  тятива  лука:
…страсть  і  мука…

сторожко  і  обережно  вощані  пальці
беруть  алмаз  –  наче  крихке  яйце-райце,
мовби  там,  у  твердому  прозорому  камінці  –
серце  Всесвіту  і  власне  його  серце

опускають  ніжно  в  чисту  джерельну  воду,
наче  в  купіль  магічний  наре́чену  молоду  –
зникає  алмаз,  прозоріший  води,
оцінник  вдоволено  крекче  і  мружиться  з  насолоди

трепетно  і  обачно
возносить  алмаз  вище  лиця  –
до  сонця
і,  зупинивши  подих,  
довго  прискіпливо  дивиться  –
вдивляється…

…як  підбите  крило,  ослабнувши,  опада  рука:
у  чистоті  –  мікроскопічна  графітова  домішка…

і  втрачає  оцінник
будь-який  інтерес  до  оціненого  алмазу  –
і  так  щоразу:
непробивна
споконвічна  стіна  –
на  Землі  досконалість  не  абсолютна

просто:  
99  і  9  десятих  –  
це  дуже  багато,
але  не  100…

17.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782710
дата надходження 17.03.2018
дата закладки 17.03.2018


rutzt

Тут всі свої…

Тут  всі  свої,
Хто  вірив  і  не  вірив,
Хто  проклинав,  
Любив  і  не  любив,
Чи  ясний  день,
Чи  небо  темно-сіре,
Усі  мовчать,
У  всіх  немає  слів.
Ніхто  не  п’є,
Ніхто  не  кличе  мами,
Ніхто  не  носить  смутку  на  душі,
Лише  вітри
Літають  над  хрестами,
Й  поволі  камінь  сточують
Дощі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782602
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 17.03.2018


rutzt

Якщо можеш – пиши, хоч трішки…

Якщо  можеш  –  пиши,  хоч  трішки.
Двійко  слів:  як  живеш  і  дата,
І  листи  відправляй  хоч  пішки,
хоч  на  хвилі  морській  горбатій,
черепахою,  вітром,  возом,
хоч  би  натяком,  хоч  луною,
Бо  інакше  я  втрачу  розум,
стану  деревом  чи  стіною,
самоти  переп’юся  лишку,
до  мовчання  піду  на  страту…
Якщо  можеш  –  пиши,  хоч  трішки.
Двійко  слів:  як  живеш  і  дата.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782221
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 17.03.2018


Вячеслав Алексеев

Деда Гришины часы


Они  знакомо,  мирно  тикают.
Я  слушаю,  прикрыв  глаза,
И  вижу  комнатенку  тихую
С  именованьем  важным  «зал»

И  пианино  очень  черное
На  фоне  беленой  стены,
А  на  столе  –  стекло  крученое
Вазона  с  видом  старины,

Трельяж,  диван-кровать…  Все  вроде  бы
(Не  влезло  больше  ничего…)
И  до  озноба  пахнет  родиной
И  хлебом  детства  моего.

И  слезы  медленно  покажутся,
И  судоргой  сведет  лицо…
Ах,  как  хотелось  бы  покаяться
Отцам,  да  нет  уже  отцов.

Дома,  что  прежде  были  родиной,
Стоят  ли?  Съездить  бы  туда…
Они  не  преданы,  а  проданы
Хорошим  людям  навсегда.

А  вещи  –  только  лишь  безделицы
Смогли  прижиться  среди  нас.
И  стрелки  все  по  кругу  вертятся,
Отстукивая  каждый  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782519
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 16.03.2018


Валя Савелюк

НЕ ТУТ

і  сказав  мій  Друг,  
який  прозирає  світи:
не  плач,  
дерево  неможливо  вбити,  
бо  дерева  живуть  не  тут  –
серед  потреб  невгамовних  
і  нездоланних  людських  скрут    

і  я  прозирнула  на  мить  
істину,  що  наче  відбилася  у  воді,  –
безмежні  ясні  щасливі  світи,  
у  яких  дерева  живуть  насправді:
розкішні,  пишні,  вільні  і  завжди  молоді

…не  тут  
дерева  насправді  живут(ь),
на  Землю  вони  приходять  за  нами  –
людьми  –  Божими  сиротами,
улюбленими…
тільки  не  суттю  своєю  приходять,
а  наче  думками,  болями  наче  
фантомними

як  і  ми…

це  справді  втішає,  то  чому  ж  я  плачу,  
коли  повержене  дерево  бачу,
ліси  дочасно  потяті,  беззахисні  і  молоді…

чи  людину  в  біді...  

15.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782324
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 15.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2018


Світлана Моренець

ЛИСТОЧОК Я НА ДРЕВНІЙ КРОНІ

Я  бачила  дива́  чужин  країн:
міста  модерні  у  пісках  пустелі,
священні  древні  залишки  руїн,
захмарні  вежі,  храми  іі  готелі,
стомовний  різноликий  Сінгапур,
архітектуру  Праги,  Риму,  Відня,
величні  Прамбанан,  Боробудур,*
віднайдені  у  диких  джунглях  півдня.

Сповна  в  світах  екзотики  й  краси,
вражаючих.  Але  чомусь  душею
чаруюся  від  крапельки  роси
на  маминій  стежині  споришевій
в  моїм  краю,  від  пісні  солов'я,
голубизни  озер,  волошок  в  житі,
де  жайвора  почула  соло  я,
від  спогадів,  з  дитячих  літ  нажитих.

Лякали  "співом"  павичі,  орли,
вдаряв  по  нервах  крик  різкий  папуги,
а  смуток  журавлиного  "курли"  –  
до  спазму  в  горлі!  –стільки  в  ньому  туги...
Вишневе  буйноцвіття  вабить  зір,
п'янять  степи  розлогі  чебрецями,
мре  серце  від  краси  Карпатських  гір,
закохана  у  Київ  до  безтями...

Все  миле  серцю  –  край  мій  і  нарід,
де  народилась  з  Божого  веління.
Тут,  в  Україні,  весь  мій  славний  рід
крізь  сотні  літ  проріс  углиб  корінням.
Ввібравши  мудрість,  силу  й  біль  землі,
ми  аурою  спільною  вповиті.
Тож  я  –  листок  на  древньому  гіллі́,
без  кореня  свого  не  здатна  жити.

                 *  Прамбанан,  Боробудур  –  дивовижної  архітектури
                 древні  храми  на  о.  Ява.

                 12.03.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781964
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018


Амелин

Приду-мы-ватели

Кто-то  скажет,  мол:  "Придурок!"              
Я  ж  –  на  выдумки  мастак...
Бормодрель*  вчера  придумал,  
нет,  а  что?..  Что  здесь  не  так?
   
А  с  утра,  как  из  вулкана  –
мыслеяростный  поток:      
изобрёл  Пилорубанок        
и  Отвёрткомолоток!

И  клубок  противоречий  –  
вон,  валяется  в  углу!  –  
Долотокувалдометчик  
к  Пассатижебурсверлу...      

А  ещё  –  Зубилоциркуль!        
Кернорашпиль!..  А  к  нему...
сотворил,  сквозь  зубы  цыкнув,    
что  –  и  сам  я  не  пойму...

Испытал  Тисконожовку,
от  неё  аж  дух  свело!  
Эх,  мою  б  умасноровку    
сразу  в  городосело!    

Всё  испробовал  в  работе,  
ощутив  души  полёт!  
Но  в  конце,  (на  травмоноте),  
думать  стал  про  бинтойод...    

А  жена,  как  гнев  народный:
"До  чего  ты,  Вася,  глуп!              
Целый  день  сидишь  голодный,
хоть  поешь,  мой  сумасбродный,
я  сварила  Борщесуп".


*  Фото  Бормодрели  прилагается,  остальные  фотографии,  к  сожалению,  не  сохранились.    Жена  всё  выкинула  после  веникоуборки.  А  Борщесуп  мы  съели  )))
[img]https://mail.ukr.net/attach/show/15205053954056120219/6  [/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781785
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


Любов Іванова

В ЕГО ПЛЕНУ Я…

[b][i]Он  шел  ко  мне  отчаянно  сквозь  зиму  
Хоть  повод  не  давала  я  никак.  
Любовник?  Он  забрал  мой  пыл  и  силу.  
Ведь  столько  дам  вокруг..А  он...  чудак.  

И  только  встретил,  без  прелюдий,  сразу  
Меня  он  уложил  скорей  в  постель.  
Не  помню,  доводил  ли  до  экстаза,  
Ах,  если  б  знала  -  не  открыла  дверь...  

Забыла  о  прическе  и  о    платьях,  
И  кажется,  что  белый  свет  не  мил.  
Почти  неделю    я  в  его  объятьях..  
Хотела  оттолкнуть...  да  нету  сил..  

И  кажется  -  совсем  я  изомлела.  
С  ним  вместе  на  примятой  простыне.  
И  до  всего,  что  важно,нет  мне  дела.  
Пот  каплями  стекает  по  спине...  

Мне  млеть  в  его  объятьях  -  не  приятно.  
Скорее  бы  за  ним  и  след  простыл..  
И  это  и  логично...  и  понятно,  
Коль  даже  муж  измену  с  ним  простил.  

Я  от  него  избавиться  бы  рада.  
С  чего,  скажите,  он  ко  мне  прилип  
Хоть  был  бы  мужиком,  таким,  как  надо  
А  то  обыкновенный  вирус  ГРИПП...[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781779
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


Любов Іванова

В ЕГО ПЛЕНУ Я…

[b][i]Он  шел  ко  мне  отчаянно  сквозь  зиму  
Хоть  повод  не  давала  я  никак.  
Любовник?  Он  забрал  мой  пыл  и  силу.  
Ведь  столько  дам  вокруг..А  он...  чудак.  

И  только  встретил,  без  прелюдий,  сразу  
Меня  он  уложил  скорей  в  постель.  
Не  помню,  доводил  ли  до  экстаза,  
Ах,  если  б  знала  -  не  открыла  дверь...  

Забыла  о  прическе  и  о    платьях,  
И  кажется,  что  белый  свет  не  мил.  
Почти  неделю    я  в  его  объятьях..  
Хотела  оттолкнуть...  да  нету  сил..  

И  кажется  -  совсем  я  изомлела.  
С  ним  вместе  на  примятой  простыне.  
И  до  всего,  что  важно,нет  мне  дела.  
Пот  каплями  стекает  по  спине...  

Мне  млеть  в  его  объятьях  -  не  приятно.  
Скорее  бы  за  ним  и  след  простыл..  
И  это  и  логично...  и  понятно,  
Коль  даже  муж  измену  с  ним  простил.  

Я  от  него  избавиться  бы  рада.  
С  чего,  скажите,  он  ко  мне  прилип  
Хоть  был  бы  мужиком,  таким,  как  надо  
А  то  обыкновенный  вирус  ГРИПП...[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781779
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


Амелин

Переводчик и Муза (Пародия)

[b]Крылатый  конь  –  мечта  графомана  [/b]
(перевод)
Михайло  Гончар
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781290

Шедевры  просятся  на  волю,
А  Муза  не  идёт  никак.
Сжимая  карандаш  до  боли,
Тянул  по-тихому  коньяк.

И  в  пятизвездочном  угаре
В  сияньи  солнечного  дня
Мне  захотелось  на  базаре
Купить  крылатого  коня.

Пускай  по  свету  он  летает  ,
Талант  мой  чистит  от  трухи,
Умело  рифмы  подбирает,
Чтоб  я  мог  рифмовать  стихи.

Сбылось  мечтанье  графомана  –
Купил  коня  за  полцены  –
Моя  судьба,  иль  дым  дурмана?
Лети,  крылатый  мой,  гони!

И  вся  душа  моя  запела,
Когда  лошадку  оседлал...
А  тут  и  Муза  прилетела,
Но  не  по  делу  -  я  ведь  спал.


С  благодарностью  к  вдохновителю  –
Тарас  Комаринський
[b]Крилатий  кінь  –  мрія  графомана[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781205)


Пародия
[b]Переводчик  и  Муза    
[/b]
Стихам  желая  лучшей  доли  
Тянул  по-тихому  коньяк;
Сжимал  я  карандаш  до  боли,
Переводя  и  так  и  сяк.

Сначала  перевёл  на  русский,
«Наполеончика»  глотнув,
Но  после  третьей  –  по-французски  
Я,  "Oh  là  là!"  как  всё  загнул!

Но  с  ним  покончив  также  быстро,  
Французский  –  этакий  пустяк,
Я  ощутил  себя  Магистром  –  
Хорош  у  «басурман»  коньяк!

Налил  и  дёрнул  стопку  виски      
В  сияньи  солнечного  дня,
И  на  шотландский  "and"  английский
Так  потянуло  чёт  меня…  

Лети,  крылатая  лошадка!
Талант  –  его  ведь  не  пропьёшь.
И  рюмку  шнапса  для  порядка        
Махнул…  Хорош!  Едрёна  вошь!

Но  огорчился  не  по-детски,
Сидел  и  перевод  читал:                        
Ведь  я  же  этот  их  немецкий,
"Nicht-nicht!"  –  клянусь!  –  не  изучал!..  
   
Вот  это…  «оседлал  лошадку»,
А  с  ней  меня  и  понесло…  –      
Подумал  я,  зевнувши  сладко  –
Трудно́  Поэта  Ремесло!  

Но  после  сна  оно  ж  не  диво…
Хоть  миг  побыл  я  на  Коне!
Но  сухо  шепчет  Муза:  «Пива…
Я  в  тон  ей  шёпотом:  «...и  Мне».    


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781786
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


A.Kar-Te

Март

Как  будто  небо  прорвало  -
И  без  конца  метёт..,  без  края...
"Неужто  ты,  Зима,    назло  
Решила  царствовать  до  мая?"

А  та  -  колышет  колыбель
Стараньем  мартовской  метели,
Чтоб  убаюканный  Апрель
Подольше  спал  под  лапой  ели...

И  белый  свет  бы  замело
Той  беспробудною  метелью..,
Но  Солнце  верх  таки  взяло
И  Март  обрадовал  капелью!




(фото  с  инета)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781516
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2018


гостя

Свіча…блукаюча…



Тримай,  тримай  мене…  
Скінчилась  вервечка.
А  вівці  -  плаями…  а  вівці  -  берегом…
Відлий,  відлий  мені  з  пустого  глечика.
А  коси  дихають
     дурманним  вересом.

Остерігайся  лиш,  
Доріг  не  знаючи.
Вестиму  хащами  наосліп  -  вір  мені!
А  я  і  досі  ще  -  свіча  блукаюча.
А  я  й  понині  ще
     не  маю  імені.

Чаклуй,  мольфарику,  
Та  між  осиками.
Подай,  подай  мені  меди  отравлені.
…а  ми  до  відчаю  лишились  дикими.
…а  ми  й  на  крихточку  
   не  стали  праведні

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780844
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 08.03.2018


Mattias Genri

Мои мысли

А  мысли  совсем  бестелесны,  
Какая  б  ни  правила  страсть:
Уходят  в  свою  неизвестность  -
Не  возвращаются  вспять.

Они  потому  и  нетленны,
Живя  средь  немеркнущих  звёзд,
Что  старше,  наверно,  Вселенной
И  сонма  несбывшихся  грёз...

В  плену  неразгаданных  мыслей,
Взлетал  я  над  прозой  земной
В  просторы  несказанных  высей,
Захваченный  их  глубиной.

С  годами  -  вся  жизнь  в  эпилоге:
Всё  прошлое  будто  молва...
О  хлебе  насущном  и  Боге  -
И  мысли  мои,  и  дела.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780863
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 08.03.2018


@NN@

Синдром хворобливого стану…

                                     *  *  *
Оце  затіяла  собі  тренаж,
Щоби  слова  розкласти  по  полицях.
Ці,  боягузи,  в  мозок,  мов  в  бліндаж,  
Сховалися...  Добуду  по  крупицях.

                                           *  *  *
Такий  смішний  сумбур  думок  у    голові,
Ніяк  після  хвороби  не  зберу  до  купи.
Безумна  -  скажете,  і  будете  праві;
Ношу  їх  решетом,  товчу  мов  воду  в  ступі.

                                             *  *  *
Геть  списаний  листок  -  рядки,  рядки,  рядки...
Печальними  усіяний  думками.
Життя  -  метеликом,  на  відстані  руки,
Протріпотіло...  Подалось  за  вами.

                                         *  *  *
Життя  іде...  і  все  іде...    *само  собою*.
І  я  сторонній  в  ньому  споглядач.
Журюсь,  печалюся,  сміюся  над  собою
І  не  боюсь  зірватися  на  плач.

                                           *  *  *
Смурні  думки,  мов  клапті  хмар,
Їх  вітер  рве  і  вдаль  відносить.
Душа  забилась  у  вівтар.
-  Бух  на  коліна...  тиші  просить.

                                     *  *  *
Слова  з  душі  ідуть,  мов  зливи,
На  самописку  по  руці.
І  лиш  тоді  стаю  щаслива,
Як  хто  читає  руни  ці.

                                   *  *  *

                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780819
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Наташа Марос

ПРОВІСНИЦЯ…

Я  знаю,  ти  шукав  мене  тоді,
Коли  вітри  стогнали  стоголосо,
Де  жовте  листя  в  льодяній  воді
Втопилось  у  свою  останню  осінь...

Блукав  снігами  в  люту  заметіль,
Дерева  чорні  простягали  руки,
Де  не  тобі,  не  я  стелю  постіль  -
Зима,  зима...  провісниця  розлуки...

Весни  чекав,  задивлений  у  даль,
Та  і  вона  безжально  запізнилась,
В  глибокий  сніг  закутала  печаль,
Щоб  я  тобі  ніколи  вже  не  снилась...

                   -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780498
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Любов Іванова

СЛУШАЮ ТРЕЛИ В ЛЕСУ

[b][i][color="#0e780c"]С-оловей-соловушка,  спой  еще  нежней
Л-  ьется  твоя  песенка  в  рощице  моей.
У-  ручья,  у  быстрого  -  крУгом  голова,
Ш-епчет    он  мне  ласково  о  любви  слова.
А-  ж  до  неба-небушка  нотный  перелив,  
Ю-ной  здесь  энергии  чувствую  прилив…

Т-ы,  пичуга  певчая,  сердце  не  тревожь
Р-азливаешь  песнями  мне  по  телу  дрожь.
Е-ли  величавые,  старый  дуб  с  сосной,
Липы  и  березушки  слушают  со  мной.              
И-  от  тишины  такой  песня  веселей,

В-едь  непревзойденный  ты,  чудо-соловей.

Л-истьев  зеленеющих  слышу  шёпот  я.
Е-сть  ли,  кто  спеть  пробует  лучше  соловья
С-толь  же  величавую  песню  о  весне.
У-вертюра  классная...  и  по  нраву  мне.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780532
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 06.03.2018


Шостацька Людмила

Я ПТАХА З УКРАЇНСЬКОГО САДУ


                                                                   Я  в  теплий  край  не  відлітаю,
                                                                   Хоча  морозить,  а  я  –  тут.
                                                                   Як  пережити  я  не  знаю,
                                                                   Чи  хижаки  мені  дадуть?..

                                                                   Така  я  пташечка-невдаха,
                                                                   За  голу  душу  завжди  б'ють.
                                                                   До  болю  тне  якась  комаха
                                                                   І  жах  –  яка  у  неї  лють!
                                                                                     
                                                                   Кусає  так,  сама  аж  пухне,
                                                                   Не  зупиняє  навіть  кров,
                                                                   Нап’ється  вдосталь,  далі  пурхне              
                                                   Й  яка  тут  мова  про  любов?

                                                                   Мені  не  затишно  і  сумно,
                                                                   Та  як  залишу  рідний  край?
                                                                   Його  бандуру  дивострунну
                                                                   І  український  коровай.
                                                       
                                                                   Щодня  не  чути  солов’їну?  –
                                                                   Свій  голос  втрачу  вже  тоді.
                                                                   Я  не  покину  Україну!
                                                                   За  лад  візьмусь  в  своїм  гнізді!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780473
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 05.03.2018


Наталя Данилюк

А дід пішов…

А  дід  пішов  за  обрії  орати,
Мов  не  на  вічність,  а  на  день  чи  два…
Розгріб  турботи  звичні  біля  хати,
Із  вилами  пройшовсь  біля  хліва.

Напхав  у  ясла  сіна,  щоб  корова
Під  вечір  не  урвала  молока.
Поправив  у  печі  тоненькі  дрова  –
Й  рудий  огень  урізав  гопака!

В  думках  розклавши  наміри  по  буднях,
Поворкотів,  що  молодь  вже  не  та,
Що  їм  би  тільки  спати  до  полудня,
І  усміхнувся…  Ох,  літа-літа.

Бо  що  йому,  старому,  ждати  смерті,
Якщо  життя  тримає  на  плаву?
Ще  сили  є,  аби  кути  підперти.
А  молоді́?  Нехай  ще  поживуть.

Отак  собі  у  роздумах  і  праці
Провадив  день  старенький  чоловік…
А  світ  гудів  мільярдами  вібрацій,  
Які  зливались  ув  один  потік.

Зима  лежала  біла  і  кудлата,
Коли  побрів  за  овид  сивий  дід…
І  вікнами  заплаканими  хата
Йому  охрипло  застогнала  вслід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Шон Маклех

Зелений плащ волоцюги

               «Шістьох  я  побачив  навпроти  опочивальні.
                   Вони  мають  золоте  волосся  і  зелені  плащі,
                   Що  скріплені  зі  споду  оливними  фібулами.»
                                                                         (Скела  «Руйнування  Дому  Да  Дерга»)

Я  хотів  би  сьогодні  (дивлячись  у  синяву)
Або  в  майбутньому,  або  в  минулому
Покласти  до  кишені  іграшку-сонце
І  босими  ногами  йти  легкою  ходою
Узбіччям  Галактики  (де  порожньо),
(Де  настільки  порожньо,  що  здається,
Що  це  не  простір,  а  шмат  Нірвани,
Що  це  не  я,  а  бородатий  Будда,
Що  це  не  Галактика,  а  Дерево  Бодхі,
На  яке  повісили  зірки-ліхтарики).
Я  хотів  би  вчора  (споглядаючи  тіні)
(Серед  тихої  години  минувщини)
Погладити  кудлатого  кота-муркотайла,
Якого  чомусь  господар  назвав  Часопростір
(Мур-мур  серед  мурів  –  пісня  Вічності),
І  хвіст  який  тягнеться  в  нескінченність,
А  ви  казали,  що  Всесвіт  –  це  м’ячик
Яким  бавляться  діти-монахи
У  кляшторі  Вічної  Невчасності.
Я  хотів  би  завтра  (слухаючи  годинник)
(коли  воно  ще  не  стало  «сьогодні»)
Зрозуміти,  що  вода  прозора  –  
Її  так  багато  у  Всесвіті  (такому  закрученому)
І  трохи  в  моєму  горнятку  (кава),
Що  здається  –  навіть  мені  –  Неприкаянному:
Все  наповнює  аромат  свіжості
І  сама  Порожнеча  –  це  флуктуація  свіжості
(Сопілка,  що  грає  сама  по  собі).  
А  ви  думали,  що  я  апостол
Якоїсь  дивакуватої  віри:
О,  як  ви  помилялися.  Як…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780053
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 03.03.2018


Akimova

Последний день зимы

Метёт  последний  день  зимы…
Неистово,  неукротимо.
И  ни  одной  снежинки  мимо  –
Все  лягут  в  белые  холмы.

Метёт  последний  день  зимы,
Ссыпая  снежные  барханы
На  незалеченные  раны
И  неокрепшие  умы.

И  заставляет  падать  ниц
Дома,  деревья  и  заборы,
Порабощая  без  разбора
Людей,    зверей  и  мелких  птиц.

Всё  дерзновенней,  всё  наглей,  
В  самовлюблённости  азарта.
И  дела  нет  ему  до  марта
И  прихоти    календарей.

Последний  день  зимы  метёт,
Внимая    строкам  Пастернака.
И  вот  –  из  тягостного  мрака
Мир  убелённый  восстаёт.

И  всё  пускается  в  полёт.
И  мы  –  две  крошечные  тени
Парим  в  ликующем  смятеньи  –
Последний  день  зимы  метёт…

[i]Март  2018[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780007
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 03.03.2018


Владимир Шутенко

Закурю сигарету

Закурю  сигарету  -  
Белый  стелется  дым.  
Кто  мне  скажет  об  этом:  
Как  вновь  стать  молодым?  

Чтобы  годы,  как  кони,  
Вспять  свой  начали  бег  
И  я  в  нежных  ладонях  
Мог  растаять,  как  снег.  

И  чтоб  легкой  пушинкой  
Мог  взлететь  выше  гор,  
Пробежаться  тропинкой  -  
Просто  с  ветром  на  спор.  

Чтоб  невидимой  тенью  
Вновь  пройти  сквозь  окно  
Там,  где  спит  вдохновенье,  
Излучая  тепло.  

Догорает  и  гаснет  
Сигарета  в  руке.  
Может  быть,  не  напрасно  
Я  грущу  вдалеке...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779019
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 02.03.2018


Валя Савелюк

ЛАСТІВКА



коли  я  про  тебе  думаю  –
з  північного  небокраю
біло-лілово  світає,
наче  маківка
розцвітає…

і  я  знаю,
що  коли  я  про  тебе  думаю  –
до  твого  раю
ластівка  прилітає,
у  віконце  тобі  співає,
ніжністю  обгортає:

ти  зупинишся  мимоволі,
згадаєш  зоставлених  на  Землі,
згорнеш  на  грудях  руки
і  скажеш  подумки:
як  виразно  пташина  співає  –
мов  до  рідної  матері  промовляє…

02.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779865
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 02.03.2018


dovgiy

СЕЛО

СЕЛО

 

Уздовж  тину  йде  дорога  до  ставка.
Вона  звивиста,  розбита  і  стрімка,
Бо  збігає  до  гребельки  із  гори.
Супроводжують  дорогу  явори.
Там  за  тином,  стоїть  хата  край  села.
В  ній  давно  старенька  матінка  жила.
Як  колись,  чорніє  погріб  на  дворі,
Тільки  вищими  біліють  явори.
Боже  мій!  Минула  вічність  з  давніх  пір,
Як  ступали  мої  ноги  на  цей  двір!
Та    вруняться  по  подвір’ю  спориші,
Оживають  давні  спомини  в      душі.
П’ятирічним  я  ще  грався  в  бур’яні…  
Від  гусей  тікав  за  хату  в  літні  дні,
Бо  гусак  шипів  і  вився  як  змія
І  від  нього  дуже  часто  плакав  я.
Сільська  вулиця!  За  тином  –  стос  колод.
Вечорами  там  сидів  простий  народ
Бо  ж  тоді    без  телевізорів  жили,
Та  наскільки  всі  дружнішими  були!
Позбираються  бабусі  та  діди,
Приєднаються  батьки  також  туди,
А  молодші  –  поряд  граються,  або
Вислуховують,  чим  жило  їх  село.
Тут  новини,  пересуди,  пліткарі,
Що  про  когось  плетуть  мову;  знахарі
Комусь  радять  чим  хвороби  лікувать;
Дим  від  чадних  самокруток;  часом  –  мат…
Баби  шикали  на  тих  матюкачів,
Та    кивали  на  шмаркатих  малюків,
Які  ніби  і  не  слухають,  та  все  ж,
Все  засвоять  без  форматів  і  без  меж!
 Лиш  початок  п’ятдесятих…  біднота…
Ще  взнаки  війна  дається…  по  хатах
Іще  бродить  хижим  звіром  дикий  жах
Від  усіх  голодоморів  та  нестач.
Все  минуло!  Наче  з  кимось  це  було.
Інший  час,  країна  інша…  а  село
Ще  зринає  щемким  спогадом  вві  сні…
Там  лишилося  дитинство  в  бур’яні.
Там  тікаю  від  розлючених  гусей,
Там  ще  небо  в  колір  маминих  очей.

24.02.2018
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778764
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018


Mattias Genri

Афган.

Сгустилась  тьма.  Остыл  совсем  песок.
Смотрели  колко  звёзды  с  небосвода,
А  Млечный  путь  --  дымящийся  поток  --
Бежал  куда-то  по  веленью  Бога...

И  за  звездою  падала  звезда,
Сгорая  шлейфом  в  темноте  глубокой.
Чужой  Восток,  верблюдов  череда,
И  вспышки  в  небе  выстрелов  далёких.

Чужой  язык.    Чужая  нам  война.
Из  минарета  слышен  зов  в  пространстве.
А  где-то  мир,  и  дремлет  тишина,
А  тут  кругом  всё  в  траурном  убранстве...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778687
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Світлана Моренець

Сугестія зоряної ночі

Примружив  місяць  хитрі  очі
та  й  аж  припух  від  здивувань,
розгадуючи  тайни  ночі,
тремтливість  зоряних  бажань.
Гарем  рахуючи  мільярдний,
він  збився  з  ліку  в  сотий  раз:
зірки  –  мов  кулі  у  більярді
влітають  в  лузу  –  сяйвом  страз
йому  всміхаючись,  востаннє
небесний  простір  перетнуть,
і  ця  феєрія  прощання  –
у  небуття  яскрава  путь.

...  Лечу  думками  до  Астрея*,
у  царство  зоряних  еліт...
Ех,  спалахнути  б!..  –  і  зорею
колись  заве́ршити  політ...

             

                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778420
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Едельвейс137

НАКРАПАЄ ДОЩ

Накрапає  дощ,
Та  вірю  в  силу  сонця.
Вийде  із-за  хмар.
Теплом  зігріє  Землю  –  
Життю  наснага  буде.

Накрапає  дощ.
Та  це  не  заважає
Розпочати  день.
Зневаживши  погоду,
Вставай!  –  кричить  будильник.

Накрапає  дощ,
Всі  плани  зіпсувавши.
Та  не  привід  це
Й  собі  сльозу  пустити.
Хай  буде  так,  як  сталось.

Накрапає  дощ
І    вечір  вже  заходить.
Тільки  дітвора
Цього  не  помічає:
Крики,  гамір  у  дворі.

Накрапає  дощ.
Погода  зіпсувалась,
Як  і  настрій  мій.
Недавно  ще  сміялась,
Та  раптом  –  сліз  потоки

Накрапає  дощ.
І  знову  я  до  віршів  
Повертаюся.
Нових  думок  потоки
П’ятивІршами  стають.

Накрапає  дощ.
І  до  самого  ранку
він  продовжиться.
Просякне  ніч  віршами
Мокрого  натхненника.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778580
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Любов Іванова

ПРОШУ, ОТПУСТИ!

[b][i][color="#231e7d"]П-епел  наших  чувств...  зола  и  пепел,  
Р-азве  о  таком  мечтали  мы.  
О-тошел  души  и  сердца  трепет,  
Ш-лейфом  затянувшейся  зимы...  
У-  судьбы  кредит  просить  не  стали,  

О-т  обид  -  кружится  голова.
Т-рижды  глупо  прятаться  в  вуали,  
П-одбирать  обидные  слова.  
У-бежать  хочу,  уйти,  умчаться,  
С-лышишь,  умоляю,  не  держи.  
Т-ы  один  разрушил  наше  счастье  
И-  оставил  только  миражи...[/color][/i].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778481
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018


Наталя Данилюк

В коконі зими

Ранкова  тиша.  Незворушний  світ.
В  молочний  дим  закутані  діброви.
Дрібних  пташиних  лапок  алфавіт
Розсипаний  на  аркушах  зимових.

Довкіл  анікогісінько  нема,
Луна  –  немов  у  глиняній  макітрі.
Лиш  інею  тендітна  бахрома
Ледь-ледь  собі  гойдається  в  повітрі.

Стоїш  на  цій  холодній  площині,
Загорнута  у  білосніжний  кокон…
Ще  до  весни  якихось  кілька  днів,
Лише  б  не  розминутись  ненароком…

Лиш  не  пустити  б  корені  углиб  –
В  цю  твердь,  яка  знекровилась  геть  чисто!..
Не  зледеніти  б  тут,  серед  імли,
Не  розповзтись  розірваним  намистом…

І,  врешті,  не  примерзнути  крильми,
Не  наковтатись  сивої  полуди…
Допоки  в  цьому  коконі  зими
Весна  тебе,  мов  лялечку,  розбудить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778426
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018


Томаров Сергей

Утреннее

Трава  дышала  солнечным  теплом,
Стряхнув  с  себя  росу  прохладной  ночи
И  понеслась  за  ветром  кувырком
И,  та  что  в  рост,  и  та  что  покороче...

Ромашки  улыбаясь  расцвели
И  ввысь  подняли  бабочек  отряды...
А  маки,  засияв  в  лучах  зари,
Траве  придали  яркий  цвет  помады.

Подковой  счастья  падали  лучи
И  красок  ароматы  оживали...
Им  сладко  было  нежится  в  ночи,
А  утром,  снова  страстью  обжигали.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778293
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018


ТАИСИЯ

Слава Богу! Не болит!


                     «Подвижный,  быстрый  человек
                         Гордится  стройным  станом.
                         Сидящий  сиднем    целый  век  -
                         Подвержен    всем    изъянам».    (Авиценна)

Жизнь      прожить    весьма    не    просто,    если    ты    уже    седой…
Да    ещё    букет    проблемный  -    то    с    ногой,    то    со    спиной…
Всё    равно    нельзя    сдаваться    -  организм    перенастрой.
Продолжай    тренироваться    -  и  ты  снова    встанешь    в    строй.

Этой    новостью    гордимся:    словно  в  сказке    Бог    послал…
Рядом    с    домом      появился    новый    тренажёрный  зал.
И    теперь    я    -    королева!    Побеждён    радикулит…
Тренажёры    -    справа,    слева.      Слава    Богу!    Не  болит!

Если    очень    постараться    -  снова    станешь    молодой.
Но  в    процессе  тренировки    -  не    забудь    про    водопой!
Все  проблемы  исчезают,    пью      достаточно    воды…
Мои    клетки    оживают,    как  цветущие    сады…

20.  02.  2018.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778138
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018


Томаров Сергей

Завтра снова вещают дожди

Завтра  снова  вещают  дожди
С  переходом,  местами,  на  снег.
Что  за  грусть  носит  небо  в  груди,
Что  за  боль  так  нервирует  всех.

Под  туманной  резной  простыней,
Суета  разрядилась  на  нет;
Скрыт  и  купол  от  глаз  золотой
И  звенящий  лучами  рассвет...
Что-то  шепчут  под  дымкой  авто,
Словно  что-то  боясь  испугать
И  растет  в  этой  дымке  Ничто,
И  Ничто,  никому  не  унять.

Приготовлю  под  ноты  листы;
Я  то  знаю,  что,  дождь  будет  петь.
Петь,  что  скоро  весна  и  цветы,
И  в  душе  будут  чувства  гореть...

Знаю,  завтра  дожди  и  снега...
И  не  всем  они  к  сердцу  прильнут...
Я  ж  из  нот,  в  свет,  сложу  берега
И  на  пряник  сменю  гнева  кнут.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777680
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 20.02.2018


Евгений ВЕРМУТ

ЛЕТО, ЛЕТО…

Трудновато  жить  на  свете
Под  обилием  одёж  –
Зиму  думаешь  о  лете,
Летом  снова  лета  ждёшь.

А  когда  отнимет  силы
Одолевшая  хандра,
Вдруг  покажется  светило
Где-то  в  пять  часов  утра.

-  Всё!  Закончилось  ненастье!
Наконец,  дожди  уйдут!
Но  недолгим  будет  «счастье»,
Только  несколько  минут.

И  опять  неделю  слякоть,
Грязь  кругом,  чтоб  ей  пропасть.
То  ль  смеяться,  то  ли  плакать,
То  ль  ругать  плохую  власть.

Гнут  деревья  злые  ветры,
Но  и  ты  не  отстаёшь  –
Километр  за  километром
Трехэтажным  лето  гнешь.

И  пока  не  сдохла  глотка,
И  еще  не  сбрендил  сам,
Плюнешь  в  небо,  купишь  водки,
И  отправишься  к  друзьям.

20.02.2018г.  П.  №6

Фото:  https://fishki.net/2322105-durackoe-leto-2017.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778065
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018


Мирослав Вересюк

ГЛИБОКЕ МОРЕ


Глибоке  море!  Та  вода,  
Цю  глибину  від  нас  ховає.
Мовчання  –  золото!  Шкода,
Що  дехто  з  нас  це  забуває!  

19.02.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777992
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018


Сіроманка

Ірина Вовк. "Скажи мені правду, якою б вона не була…"

Скажи  мені  правду,  якою  б  вона  не  була…
Про  місяць  упо́вні…  Про  два  лебединих  крила…
Про  літа  веселки  барвисті…  про  теплі  дощі…
Про  пестощів  ласки  іскристі…  про  сповідь  душі…
Скажи  мені  правду,  що  й  досі  у  серці  щемить…
Про  ту  найдорожчу,  про  найсокровеннішу  мить…
Про  всесвіт  у  зорях,  утоплений  в  глибах  криниць…
Про  мову  безмовну  промінних  широких  зіниць…
Про  сонце,  що  сходить  в  обіймах  і  чезне  в  імлі…
Про  стежку  до  саду,  де  бродимо  ми  ще  малі…
Про  мамину  ніжність,  про  батькову  гордість  німу…
Про  сльози  печалі  на  вижовклих  трав  килиму…
Про  муки  відталі,  душевний  утрачений  рай…
Скажи  мені  правду  –  нічого  в  собі  не  ховай…
Я  знаю,  що  тяжко  –  правдивий,  оголений  біль…
Я  знаю  ж  бо  –  тяжко,  бо  цілі  не  видно  відсіль…
Не  видно  ж  бо  цілі  –  далеко  далекі  світи…
Скажи  мені  правду  –  бо  з  правдою  легше  іти!
Крізь  бурі  і  товщі,  де  квітне  неторканий  Сад,
Крізь  товщі  і  бурі,  пургу  і  рясний  снігопад…
Скажи  мені  правду  –  і  я  тоді  ска́жу  сама…
Про  те,  що  у  серці  не  все  ще  панує  Зима…
Хоч  журно  над  чо́лами  пам’ять  пече  і  тяжить…
Про  шлях,  нами  сходжений  –  що  у  багрянцях  лежить…
Про  місяць  уповні…  Про  два  лебединих  крила…

Скажу  тобі  правду,  якою  б  вона  не  була…    

7.02.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775717
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 18.02.2018


Елена*

Квартет играл


Квартет  играл

Звучала  музыка,  квартетом.
Сгущались  тучи  над  эстрадой.
Прощались  ноты  с  бабьим  летом.
Бренчали  сброшенные  латы

С  души,  пронзённой  осознаньем
О  бренной  краткости  величья,
О  том,  что  все  мы  -  лишь  преданья,
И  скоро  станет  безразлично  -

Осенний  лист  или  снежинка
Падёт  звездой  на  мрамор  хладный.
Скатилась  тёплая  слезинка,
Освобождением  отрадным.

Квартет  играл

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777505
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 66

[b][color="#233c96"]Напекла  блинов  я  в  среду,
Чтоб  попотчевать  гостей.
А  до  их  прихода  деду
Налила  без  мяса  щей.

Веселиться  мы  умеем
На  всю  мощь  и  от  души.
А  когда  с  зеленым  змеем
То  и  вьемся,  как  ужи....

Месяц  словно  блин  огромный
У  меня  полно  проблем.
Мужичок  попался...  скромный
Вот  ..  иду  домой  ...ни  с  чем.

Нынче  масленица  рано,
По  сему  наш  грозный  босс
Ходит  в  офис  сыто-пьяно,
Впереди  -  Великий  Пост.

Рассказать  Вам,  как  мы  шутим
Прямо    сразу  и  сейчас?
Я  к  Максиму  -  ути-пути,
А  мой  Петька    сразу  в  глаз

Я  спою  вам  тут  частушки
Они  правда  бытия.
Все  они  про  вас,  толстушки,
Вы  же    копия  моя.  .

Мил  бредет,  сопля  до  пола
В  дом  моей  руки  просить...
Три  флакона  валидола,
...Мама  вроде  будет  жить...

Я  с  Серёгой  после  бани
В  бар  быстрей  коня  летел,
По  прилавку  барабанил  -
Где  у  вас  тут  опохмел!!

Доложу  вам  по  секрету
Только  вы  уж    -  никому...
Ванька  рыжий  за  конфету
Поимел  мою  куму..

Ох  я  страху  натерпелась
Аж  свело  в  дугу  лицо!
Дед  мне  ту  окаменелость
Девять  раз  катал  яйцом.

У  меня  с  Петром  до  ночи
Каждый  день    скандал  и  крик
Я  хочу,  а  он  не  хочет
Что  ль  потух  он,  как  мужик?

Вот  теперь  с  Петром  мы  квиты.
По  супружеским  счетам.
А  откуда  глаз  подбитый.  -
Объясняется  пусть  сам.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777497
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2018


Елена*

Оставайся молодой


Не  прочтут  седые  строки  -
Унесли  всё  в  даль  сороки.
В  них  сверкала  мудрость  златом.
В  остальном  же,  небогаты

Статистические  лица  -
В  среднем  бодрость.  В  среднем  спится.
Утром  снова  на  работу.
А  в  семье  одни  заботы.

Тут  ещё  стихи  -    канальи
Пожирают  редкий  калий.
Кальций  тоже  через  пальцы
Вытекает  в  гугл-канальцы.

Иногда  крупица  капнет
Среди  клавиш  мелкой  ляпой.
Ты  замрёшь  от  восхищенья  -
Неужели,  откровенье?!

Но  сороки,  белобоки
Щиплют  радостные  строки.
И  выклёвывают  зёрна:
«Непокорна.  Непокорна…

Выше  среднего  запретно»  -
Слышу  будто  голос  вредный.
(Дурой  шла  –  ей  оствайся.
В  мудрость  впасть  -  и  не  пытайся).

Оох,  опять  писать  охота.
Вот  напасть.  Без  всякой  квоты.
Всё  сама    Грехи  и  слава.
Нынче  нет  на  жизнь  управы.

Седина  диктует  мысли.
Но  с  каким-то  странным  смыслом:
Оставайся  молодою.
Мудрость  –  лезвие  стальное.

По  нему  тяжёлым  шагом
Не  пройти.  Нужна  отвага.
Молодым  же  всё  по  силам,  
Пусть  то  грабли.  Или  вилы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777136
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018


rutzt

Де ви, печеніги та кумани?

Де  ви,  печеніги  та  кумани?
У  які  помандрували  сни?
Чом  тепер  тиняються  тумани
Там,  де  випасались  табуни?
Хто  в  річки  дивитиметься  сині?
Хто  звеличить  сонце  золоте?
Хто  свободи  пісню  в  небо  кине
Й  на  аркані  здобич  приведе?
Хто  вас  з  цих  країв  нещадно  витер?
Не  мовчіть,  мов  брили  крижані!..
Та  у  полі  тільки  виє  вітер,
І  стовбичать  баби  кам’яні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777214
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018


Святослав_

Линия жизни

[b]

Линия
Поезда  жизни
Цепочкой  дней
Обогнув  экватор  

Упёрлась  
Мордой  локомотива
В  последний  вагон

Сомкнувшись  
Bокруг  горла
Кольцом


На  какой  сойти  остановке?

Куда  направляется  он?

"[i]Шоу  маст  гоу  он[/i]"  -
Мысля  запоздалая  слетела
В  заплёванный  перрон
На  корм  
Разжиревшей  стае
Башковитых  
Вокзальных
Ворон






[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777202
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018


Любов Іванова

ПРИЯТНОЕ ВОСПОМИНАНИЕ

[b][color="#1c4578"]П-рибрежная  тропка….плакучая  ива  
Р-аскинула  ветви  на  водную  гладь.
И-  ты  молодой  и,  как  Ангел,  красивый.        
Я-  тоже...  Сказал  ты  -  Богине  под    стать.
Т-ы  нежно  меня  обнимаешь  за  плечи
Н-а  небо  взошла  молодая  луна.
О-дни  мы    у  речки,  лишь  чувства…  и  вечер
Е-ще  наша  страсть,  новизною  полна.  

В-  воде,  как  русалки,купаются  звезды,
О-  берег  тихонечко  бьется  волна.
С-  какой-то  усладой  хмелеющей  воздух,
П-ьянеем  мы  словно  от  рюмки  вина.
О-бьятия  жаркие,  страсть  поцелуев
М-ир  кажется  маленькой  чашей  любви
И-  током  пронзают  волнения  струи
Н-ас  чувствами  словно  лианой  обвив.
А-х,  память,  шалунья,  зачем  будоражишь
Н-еужто  не  можешь  уйти  на  покой?
И-  вновь  возвращаются  те  персонажи,
Е-два  снова  шутку  сыграешь  со  мной…  [/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776713
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018


Анна Качан

Чогось від цього неба ще чекаєш…

Чогось  від  цього  неба  ще  чекаєш  —
Воно  ж  цілком  твоє.  Чи  то  не  скарб?
Дивитися  на  нього  уникаєш  —
Воно  лякає  чистотою  фарб.

Але  —  чекаєш.  Люто  і  затято.  
Зірки  хапаєш  за  жаркі  хвости  —
Пручаються,  їх  просто  так  не  взяти,  
Для  кожної  закон:  світи  й  лети.

Нікому  небо  не  впаде  в  долоні,
І  сонце  у  кишені  не  стрибне,
Але  коли  душа  чиясь  холоне,
Її  блакитно  гріє  щось  чудне.

6.02.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776535
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018


Виктория - Р

Кое-как…

[b][i][color="#aa00ff"]Кое-как...

На  каждом  слове  бью  поклоны,
И  с  ритмом  не  сроднюсь  никак...
Мне  чужды  всякие  законы-
Пишу  стихи  я  кое-как...

Не  профи  я,  и  не  мастак
И  не  стремлюсь,  увы,  -  к  вершине...
Я  не  училась  на  филфак,
Но  не  жалею,  и  поныне...

Все  точки,  знаки,  запятые,
Не  контролирую  я  их...
С  души  слова  мои  простые,
За  пять  минут,  и  новый  стих!
10  02  2018  г  
Виктория  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776188
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2018


Борисовна

НА ВОКЗАЛЕ


Старинный  городской  вокзал
В  тумане  сизом,  словно  кокон.
Намокший    снег  рваньем  сползал
По  стеклам  равнодушных  окон.
Здесь  деловито  люд  сновал,
Мелькали  заспанные  лица,  
И  бомж  свободой  рисковал,
В  толпе  надеясь  поживиться.
Я,  выкроить    момент  успев,
Спешу  к  прилавку,  как  к  Голгофе,
Где  наливает  дама  треф
В  казенный  пластик  жидкий  кофе.
Вокруг  хаос  и  суета,
Столкнешься  –  не  до  извинеий,
И  напрягает    пустота
Нечетких  хриплых  объявлений.
Сжигаю  за  собой  мосты,-
Всё,  как  в  начале  мирозданья,-
Я  жду  решений  непростых,
Вкушая    горечь  расставанья.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775998
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018


Едельвейс137

ТРАДИЦІЙНІ ХОКУ

ТРАДИЦІЙНІ    ХОКУ

Місячне  сяйво.
Чорна  тінь  від  дерева
Лежить  в  кімнаті.

Дощик  крапотить
Із  хмар,  що  в  горах  виснуть.
Раптом,  вишень  цвіт!

Старий  рибалка
Не  їсть  гарненьких  рибок.
Жалість  серце  рве.

Люди  на  полях
Працюють  цілу  весну.
Чорніє  рілля.

Сіється  сніжок:
Земля  ледь-ледь  біліє.
Калюжки  блищать.

Вечірні  зорі
Притягують  мій  погляд.
Тиша  навкруги.

Плаче  цикада
Мигтить  в  вечірнім  небі
Зоряна  вуаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775991
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018


Akimova

Лимерики о поэзии

             ***
Как-то  утром  поэт  Неизвестный
Выпил  водки  стаканчик  железный.
Совершив  сей  маневр,
Написал  он  шедевр,
Сразу  став  не  совсем  неизвестным.

             ***
Вот  представьте  –  живёт  поэтесса
В  состоянии  жуткого  стресса  –
Папарацци  кругом,
Лезут  в  душу  и  в  дом.  
Поэтессу  замучила  пресса.

           ***
Напросились  соавторы  к  Гоше.
Говорили,  что  пишут  похоже.
И  теперь  каждый  стих
Делит  он  на  троих.
Гонорар,  соответственно,  тоже.

         ***
Поэтессе  по  имени  Марта
На    8-е    всемирное  марта
Подарили  стихи,
А  хотела  –  духи.
Зла  теперь  на  поэзию  Марта.

         ***
Вдохновенье  пришло  к  Ливензону.
Пишет  мыло  в  стихах  (три  сезона).
И  не  ест,  и  не  спит
Вдохновенный  пиит.
Надо  срочно  спасать  Ливензона.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776003
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018


Евгений ВЕРМУТ

ВОЮТ ВЕТРЫ, ВОЮТ ВОЛКИ…

Воют  ветры,  воют  волки,
Снег  все  падает,  подлец.
Между  делом  ходят  толки,
Что  зиме  уже  конец.

Врут  конечно  же  безбожно
Эти  бабки,  мне  ль  не  знать.
Сеют  сплетни  где  возможно.
С  лавки  некому  прогнать.

Я  не  верю,  я  не  знаю,
Может,  правда,  может,  нет  –
Говорят,  зима  родная
Тем,  кому  семнадцать  лет.

Тем,  кому  семнадцать,  просто
Не  знакомы  холода.
Их  предел,  согласно  ГОСТу,
Минус  семьдесят  всегда.

Я  не  молод,  но  не  значит,  
Что  все  время  был  таким,
Ведь  душа  по  лету  плачет,
Вдрызг  обманутая  им.

От  мороза  леденею,
Дрожью  челюсти  свело.
Я  забыл  уже,  бледнея,
Что  на  свете  есть  тепло.

Мерзлотой  навечно  скован,
Где  ты,  летняя  гроза…
Пропотеть  бы  мне,  да  снова
Вьюга  плюнула  в  глаза.

И  снежинки,  как  осколки,
Колют,  злости  не  тая.
Воют  ветры,  воют  волки,
Вместе  с  ними  взвыл  и  я.

05-06.02.2018г.  Койка  на  базе  СУ

Фото:  https://www.day.org.ru/print/news/11094

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775416
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 07.02.2018


Анна Качан

Затято тисне сірохмарне небо…

Затято  тисне  сірохмарне  небо  —
ввижаються  якісь  журливі  вірші.
Воно  ще  вранці  кликало  до  себе  —
надвечір  голос...  не  чужий,  та  —  інший.

Що  за  сьогодні  втрачено?  Здобуто?
Куди  так  біг,  а  врешті  —  не  прибіг?
Шукав  рятунок,  а  знайшов  отруту
на  перехресті  зболених  доріг.

Так  докоряють  хмари  вечорóві
за  промінь  сонця  у  сумних  очах.
І  тільки  зорі  слухати  готові
тремтливу  сповідь,  тиху,  як  свіча.

Так,  втрачено,  то  правда,  і  здобуто  
лиш  попіл  мрії,  кинутий  на  сніг.
Але  допоки  ладен  ти  відчути
багаття  мрій,  думок  —  той  вогнебіг,

тебе  не  здушить  сірохмарне  небо
і  не  отруїть  заздрість  шукача,
бо  завжди  й  всюди  знайдеш  шлях  до  себе
і  до  душі,  що  чиста,  як  свіча.

7.01.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775478
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Єлена Дорофієвська

Троя

…Вьется  лентой  по  окнам  хрустальная  изморозь,  и  луна,
Подрумянив  сплетение  символов  зимнего  алфавита,
Опечаленным  «О»  прилипает  к  узорчатым  галунам
Над  твоим  подоконником  в  сумраке  глянцевитом.
…И  приходит  она,  как  пришли  бы  три  тысячи  кораблей  –
Воплощённая  парусность  множества  праздных  писем.
Ты  морщинишь  межбровье,  в  бредовой  застряв  кабале  -
Абсолютную  власть  можно  свергнуть,  но  не  превысить.
Умолчи  о  душе  –  только  тело,  и  пусть:  всё  –  тлен.
Подчиняясь  порядку  блаженства,  ведущего  к  аду,
Эту  ночь  наполняет  одна  из  прекрасных  Елен
Потому,  что  луна  светит  яблоком  из  «Илиады».
Поцелуем  срезаешь  часть  мягкого  имени  с  языка.
Что  захватчик,  что  вор  -  равноценно  с  изнанки  ночи.
И  луна  превратилась  в  подкову  троянского  рысака  -
Каждый  чёртовый  гвоздь  под  известный  финал  заточен.
О  любви  забывают,  устав  за  неё  воевать.
Этот  мир,  как  и  миф,  безупречно,  но  наспех  скроен:
Ей  придётся  вернуться  к  супругу  в  карман  и  в  кровать,
Оставляя  руины  твоей  персональной  Трои.
…На  рассвете,  вдыхая  иней  со  стёкол,  как  с  плащаниц,
Неизбежное  солнце  восславит  Вергилия  и  Гомера  -
Загорятся  три  тысячи  мачт  между  двух  столиц
И  развеются  с  пеплом  следы  уходящей  эры.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775269
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


РОЯ

І словом, і булавою!

Укотре  відшампанили  свята  -
Втекли  від  буднів,  наче  від  прокази...
А  що  війна?..  Вона  ж  собі  десь  там!..
Це  нюні  розпускають  віршомази...

Ждемо  із  неба  доленосних  змін...
Плекаємо  "мамони"  на  диванах...
Гарненько  обсмаковуємо  ЗМІ  -
І  сниться  нам  земля  обітована...

І  так  із  року  в  рік:  цяцьки-слова...
Вже  ситі  обіцянками  по  вінця!
Не  буде  змін,  допоки  булава
Гарцює  тільки  в  пляшці  українця.

Та  поки  ще  кується  булава,
А  кожна  друга  хата-вата  скраю,
Шукаймо  порятунку  у  Словах
І  правдою  торуймо  шлях  до  раю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775338
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Світлана Моренець

ДВОМА РЯДОЧКАМИ - 3

***
Буває  й  сильний,  а  не  тільки  кволі,
зламається  в  невідворотних  жорнах  долі.

***
Не  зміниш  долю  люттю  і  злобою,
якщо  вона  й  знущалась  над  тобою.

***
Бездумно  ліпиш  іншому  тавро  –
до  тебе  швидко  вернеться  воно.

***
Зачепиш  ненароком  друга  гідність  –
побачиш,  на  яку  він  здатний  підлість.

***
Ні  сан  високий,  ні  великі  гроші
не  куплять  репутацію  хорошу.

***
Чим  вищої  вершини  досягаєш  ти,
тим  болячіше  буде  з  неї  падати.

***
Лиш  та  душа  вдягне  світліші    шати,
що  вміє  людям  помилки  прощати.

***
Тим,  хто  отримав  дар  –  кохати,
підвищено  тариф  розплати.

                                         5.02.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775258
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


ТАИСИЯ

Год Собаки*

Наконец-то  идёт  «Год  Собаки».
Будет  другом  для  добрых  людей.
Он  не  станет  участвовать  в  драке.
Примирит  и  врагов,  и  друзей.

Жизнь  без  друга  –  холодная  вьюга.
Без  подруги  –  и  вовсе  мороз.
Ведь  мужское  плечо  –  ветер  юга.
Ласка  женская  -  шёпот  берёз.

Обеспечен  комфорт  в  том  семействе,
Где  есть  дети,  и  муж,  и  жена.
Эта  формула  жизни,  поверьте,
Нам  для  полного  счастья    дана.

*  Год  Собаки  начинается  16  февраля  по  Восточному  календарю.

04.    02.  2018.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775144
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Любов Іванова

Загубились у покосах молоді літа

[b][color="#951dad"]Загубились  у  покосах  молоді  літа,
Вплела  стрічку  у  волосся  осінь  золота.
Десь  надія  моя  в"ється    в  віршах  поміж    рим
І  природою  кладеться  на  обличчя  грим.

І  у  дзеркалі  я  бачу    вже  не  ті  вуста
А  у  посмішку  закралась  долі  гіркота.
Покриває    мої  скроні  срібна  заметіль,
Ніби  й  далі  йде  дорога,  а  не  та  вже  ціль.

Те,  що  в  дзеркалі  я  бачу,  все  не  до  смаку,
А  було  ж  -  коня  спиняла    на  усім  скаку
Але  падати  у  відчай  не  погоджусь  я,
По  весні  ще  хочу  слухать  співи  солов"я.

Я  покосами  густими    в  далечінь  піду.
Може  десь  там  поміж  ними  молодість  знайду.
Ну  то  й  що,  усе  міняє  невблаганній  час
Та  ще  хочу  я  кохати,  як  у  перший  раз...[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775146
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Akimova

Мне снились поэты…

Мне  снились  поэты  минувшего  века
Весёлой    и  шумной  гурьбой…

А  после,  их  строем,  по  два  человека,
Вели  в  тишине  на  убой.

Они  наступали  друг  другу  на  пятки,
Они  спотыкались  в  пути.
И  каждый  их  шаг  по  гранитной  брусчатке
В  моей  отдавался  груди.

И  стенка  была
В  тёмно-красных  разводах.
И  в  ней,    средь  бетонных  валов,
Они  исчезали,  как  в  гибельных  водах.
И  первым  ушёл  Гумилёв.

Я,  кажется,    что-то  кричать  им  пыталась,
Мол,  не  приближайтесь  к  стене!
Но  не  было  звука  и  горло  сжималось,
Как  это  бывает  во  сне.

И  таяли,  таяли  их  силуэты…
И  руслами  высохших  рек
Позёмка  мела…    
Уходили  поэты,
А  с  ними  –  Серебряный  век.

Но  помню,    под  утро  уже  –  снилось  лето,
Нездешний    чудесный  ландшафт.
И  там,  в  неземные  узоры  одетый,
Изысканный  бродит  жираф...  

[i]2018[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774802
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 03.02.2018


Елена*

И разрезанный красный гранат

Холодеют  надежды  в  тиши
Одинокого  вечера  грёз.
На  стекле,  по  углам,  витражи
Наваял  неуёмный  мороз.

Напишу  по  краям  теплотой
Анаграмму  из  мыслей  пустых,
Посмеюсь  над  своей  маетой    
И,  вздохнув,  я  вложу  лучше  в  стих

Не  угасшую  нежность  тоски,
Не  забытые  ноты  сонат,
Ожерельем  от  роз  лепестки
И  разрезанный  красный  гранат*.

 *  -  http://foodandhealth.ru/frukty/granat/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774581
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


Любов Іванова

ПРОШУ, ВСПОМИНАЙ ОБО МНЕ

[b][color="#0e286e"]П-амять  сыграла  со  мной  злую  шутку,
Р-ежет  по  сердцу  и  рвет  на  куски.
О-х,  возвратиться  б  туда  на  минутку,
Ш-кольной  любви  своей  видеть  ростки.
У-лицу  нашу  и  белые  платья

В-ишен    в  цвету  и  метель  лепестков.
С-нова  почувствовать  радость  объятий,
П-ервую  в  жизни  охапку  цветов...
О-тчий  там  дом...  и  разбитое  сердце,
М-амин...  за  позднее  время...  упрек,
И-  гром  мелодий  немыслимых  герцев
Н-очи  без  сна,    губ  и  рук    твоих  шелк.
А-  вот  теперь,  когда  годы...    и  опыт,
И-волга  снова  поет    у  реки,

О-чи  напротив  и  твой  милый  шепот,
Б-удто  у  сердца    в  груди  мотыльки.
О-сень  уже  обнимает  за  плечи,

М-еньше  оттенков  в  ней,  меньше  огня,
Н-е  забывай,  как  и  я,  наши  встречи,
Е-сли  любил  ты  и  вправду  меня...[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774591
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


Кадет

Селфи

Все  со  времён  Иоанна  Предтечи
Очень  боялись  сумы  да  тюрьмы,  
Но  не  жалели  копеек  на  свечи,
Чтобы  спастись  от  губительной  тьмы...

Верили  больше  мечам  и  картечи,
Брали  взаймы  от  войны  до  войны...
И  громоздили  на  женские  плечи
Малых  детей  и  кошмарные  сны...

Те  же,  кого  просветил  Заратустра,
Не  расслаблялись  и  после  страды,  
Лепту  вносили  в  науки-искусства,  -
Мы  и  теперь  ими  сильно  горды...  

Правда,  сейчас  в  соцсетях  беспредельных
День    изо  дня  деградируем  мы...
Вот  и  причуды  миров  параллельных
Вряд  ли  постигнут  земные  умы...

Нынче  без  разницы  —  чёт  или  нечет,
В  нашей  параше  ничьей  нет  вины...
Только  серьёзно  похвастать-то  нечем,
Разве  что  селфи  на  фоне  Луны...

январь  18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774360
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018


Евгений ВЕРМУТ

МИР ПОЭТА ИЗ ПАЛАТЫ №…

[i] Я  буду  воспевать
Всем  существом  в  поэте
Шестую…
(С.Есенин  «Русь  советская»  ) [/i]

Мне  кто-то  у  виска
Покручивает  пальцем,
А  у  меня  тоска.
Сочувствую  страдальцу.
Не  страшен  его  сглаз,
Он  сам  в  сплошной  проблеме,
Ведь  кто  больной  из  нас
Рассудит  только  время.

Есть  истина  одна
В  одной  духовной  нише:
Не  зря  стоит  стена,
Пока  на  месте  крыша.
Но,  если  вдруг  она  
Поедет  ненароком,
Причина  здесь  одна  –
Ваш  дом  вам  вышел  боком.

Наш  мир  -  больничный  двор:
Кто  лечится,  кто  лечит.
Для  мыслей  есть  простор
И  темы  есть  при  встрече.
И  как  ты  не  кричи,
Что  сбрендила  природа  –
Одним  нужны  врачи,
Другим  нужны  доходы.

Сломать  кому-то  нос
Наверное,  не  сложно
Но  этот  симбиоз
Разрушить  невозможно.
Пусть  бьет  судьба  под  дых,
Уверен  шизофреник  –
Есть  хвори  для  больных
И  нет  врачей  без  денег.

Услышал  как-то  лесть:
-  У  вас  ума  палата!
Палатой  номер  шесть
Звалась  она  когда-то.
Я  сразу  не  постиг
Секрет  его  сарказма,
Лелея  долго  миг
Душевного  оргазма.
 
Палата  номер  шесть…,  -
Осмысливал  я  строго,  -
Уже  шестая  есть.
Не  знал,  что  нас  так  много.
Ну,  значит,  все  путем.
Мы  –  избранные  люди.
Напишем,  наплетем
И  мир  счастливым  будет.

Уйдет  навек  тоска,
Забудем  про  страдальцев,
Как  долго  б  у  виска
Нам  не  крутили  пальцем.
И  сколько  б  в  след  плевать
Нам  смели  бы  при  этом,
Мы  будем  воспевать
Любовь,  цветы  и  лето.

31.01.2018г.

Фото:  https://smart-lab.ru/mobile/topic/438533/comments/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774406
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018


Зоя Журавка

ПОЕТАМ

 
Поети  світ  по  іншому  сприймають  –  
у  всьому  бачать  велич  і  красу,  
могутність  дуба  свято  величають,
яскраве  сонце,  небо  і  весну.  
 
Ми  зафарбуємо  Усесвіт    словом  
в  яскраво-ніжні,  теплі  кольори,  
небаченим  прикрасимо  узором  
зимові  ранки  й  літні  вечори.  
 
Життя  летить  -  лишаєм  слід  рядками  
по  всій  землі  буя  весняний  цвіт.  
Мабуть,  призначено  нам  небесами  
нести  добро  у  цей  жорстокий  світ.  

Зоя  Журавка(Іванова)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755380
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 30.01.2018


Евгений Познанский

В КАТАКОМБАХ

В  катакомбах  здесь  почти  уютно-
Ни  жары,  ни  ветра  ледяного;
Пусть    сюда    сойти  немного  трудно
Здесь  мы  для  моления  Святого.

Там    шумит  над  нами  где  то  Рим,  
Форумы,    инсулы*,  акведуки,
Здесь    перед  распятием  Святым  
Мы  в  молитвах  простираем  руки.

В  Риме  мы  рабы  и  господа,
Скульпторы,  певцы,  легионеры,
Но  как  только  спустимся  сюда  -
Нас  в  Христа  объединяет  вера.

Говорит  священник  Иоанн,
Свечи,  от  людей  большие  тени…
Император  против  христиан
Начал  небывалые  гоненья.

Или  поклонится  лже-богам
Или    на  кресты  и  на  арены.
Не  богатый  выбор    всёже  дан,
Смерть  или  ужасная  измена.

Рим  в  амфитеатре  показал  
Всей    души    ужасную  изнанку.
Как  вчера  ливийский  лев  терзал
Мученицы    серце,  христианки.

Крик    восторга  несся  по  рядам!
В  диком  исступлении  зверином!
Плебс  ревел!  Чего  ж  молчал  я  сам?
Не  назвал  себя  християнином.
 
Пусть  бы  на  арену  в  когти  львов!
Пусть  узки  ведущие  в  Рай  тропы,
Я  проклясть  открыто  был  готов
Озверелых  сыновей  Европы.

Но  сам  бесшептал  ушам  моим,
Что  не      за  своё  сейчас  берусь  я,
Что  ведь    кто-то  должен  быть  живым
Чтоб    осталась  Вера  Иисуса.

Ах,  ну  да,  рискую  я  и  тут
Если  стража    тут  нас  всех  застанет,
Львы  и  пытки  нас  конечно  ждут
Ибо  мы  конечно,  христиане.

Но  сурово  совесть  так  зовёт,
«Сколько  и  чего  не  говори  ты,
Но  Христу  на  деле  верен  тот,
Кто,  не  дрогнув,  чтил  его  открыто».  

В  катакомбах  тихо  и  уютно
Здесь  звучит  молитва  тихо,  чинно.
Только  мне  теперь  ужасно  трудно
Называть  себя  христианином.
*  Инсулы  -  многоэтажные  дома,  в  которых  жила  римская  беднота,  снимая  комнаты  у  домовладельцев.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774016
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 30.01.2018


Аркадьевич

малость поворчу…

Не  понимаю,  как  возможно  -
На  богатейшей  жить  земле  
И  плакаться,  что  очень  сложно
Существовать  на  ней  семье?

Продукты  вечно  дорожают
Лекарства  выросли  в  цене
Всегда  чего-то  не  хватает
Мозгов  без  ваты,  как  по  мне...

Привыкли  знать,  что  обеспечит
Хозяин  за  наёмный  труд,  
А  государство  хворь  излечит
И  пенсии  всем  в  срок  дадут...

А  ничего,  что  ты  как  бобик
сидишь  на  денежной  цепи,
И  ждёшь,  как  пойла  алкоголик
Священные  зарплаты  дни?

Тебе  навязаны  стандарты,
Что  пить,  что  есть,  что  надевать,
И  ты  узнал  со  школьной  парты
Что  каждый  зомбик  должен  знать...

Вот  ты,  к  примеру  должен  слепо
Доверить  медикам  себя
Но  это,    братцы,  так  нелепо
Они  ж  не  знают  ни  буя..

Вы  заходили  в  кабинеты,  
Где  морды  наглые  сидят
Они  без  коньяка,  конфеты
И  подойти  к  вам  не  хотят.

Для  них  -  источники  финансов,
Пока  болеем  и  зачем
Лечить,  ведь  масса  вариантов
Вас  обобрать  чтобы  затем

Поставить  на  учёт  в  заначку
На  чёрный,  скажем,  для  них  день
В  расчёте  не  терять  подачек
Вам  назначают  -  хренотень..

А  в  магазинах  продуктовых
Нас  приучили  каждый  день  
Брать  комбикормы  из  отходов
Еду  выращивать  ведь  лень..

И  жрать  не  меньше  трёх  раз  в  сутки,
Чтоб  магазинам  был  доход,
А  вы  пахали  за  продукты,
Как  папа  Карло  целый  год...

Болели  после  чем  попало
Несли  последнее  врачам
А  там  всё  время  будет  мало
Уж  лучше  сразу  к  палачам

А  мода,  цацки,  побрякушки.
Для  привлечения  самцов
Я  женщинам  скажу  на  ушко  -
Нам  без  косметики  лицо,

Ну  и  другие  части  тела
Без  силикона  и  прикрас
Желанней,  чтобы  там  не  пели
Деляги  что  калечат    вас...

Да  всё,  увы,  куда  ни  ткнёшься
Пустая  трата  в  жизни  сил
Пока  чуть  думать  не  возьмёшься
Считай  -  не  лучше  чем  дебил...

Всё  очень  просто  в  этом  мире
Творец  за  нас  предусмотрел
И  дал  с  избытком  ум  и  силы
Но  только  для  разумных  дел...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773919
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018


Валя Савелюк

ЗДРАСТУЙ, КАЖЕ

на  землі
чорні  хрести  доріг  –
вістрями  під  кожен  поріг,
у  драглистій  небесній  імлі
чорні  хрести  ворон  –
виснуть  над  німотою  крон
і  над  кожним  дахом  
забобонним  жахом    

двоє  на  лавці,
худі-блідолиці,  наче  вигнанці,
пиво  холодне  п`ють,
без  відтінків  про  щось  балакають…

а  праворуч  лавки  –
на  сірому  сірі  стежки
поспліталися  у  допоміжні  хрестики

чорні  хрести  
ставить  на  всьому  зима  дозріла,
хоча  собою  сама  –  біла

у  місті  відлига,
необхідності  і  терпіння  нудьга

…здрастуй*,  каже,  а  ось  і  я  –
сіра  в  крапку  твоя  депресія…

упирається  вістрям  в  поріг  дорога  хре́сна:
скоро  –  лютий,  скоро  -  весна

28.01.2018

Академічний  тлумачний  словник  подає  
слова  "здрастувати"  і  "здрастуватися",  
а  "здрастуй"  -  не  визнає,  але  це  не  логічно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773830
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018


rutzt

Як добре, що придумали сніги…

Як  добре,  що  придумали  сніги,
Морозне  небо,  спогади  про  літо,
Повітря  невідчутної  ваги,
І  враження,  смачні  та  соковиті,
Дзвінкий,  напівпрозоро-синій  лід,
Вогонь  у  грубці  і  вечірню  втому…
Як  добре,  що  придумали  цей  світ,
Та  ще  й  мене  придумали  у  ньому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773841
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018


Фотиния

Этуаль

Мужчины  до  изюма  падки  –
Должна  быть  в  женщине  загадка,
Чтоб  вновь  открыть  хотелось  книгу…

...В  рутину  привнесу  интригу,  –  
Тебе  со  мной,  привычной,  скучно?
Прикинусь  «фам-фаталью»  лучше!

Чтоб  сбить  тебя  немного  с  толку,
На  полуслове  вдруг  умолкну,
Взор  устремив  куда-то  вдаль…
(Изящной  позой  этуаль
Я  вся  как  будто  бы  кричу:
«Не  спрашивай,  о  чём  молчу!..»)

Потом  (с  улыбкою  Джоконды)
Возьму  задумчиво  аккорды…
Вопросом  зароню  сомненье:
«Ты  на  рыбалку  в  воскресенье?..»

Внезапно  (озираясь  странно)
С  мобильником  закроюсь  в  ванной,
А  позже  объясню  (с  запинкой):
«Так…  посекретничали...  с  Нинкой…»

Для  роли  Женщины-Мечты
Сама  себе  куплю  цветы,
Вернусь  с  работы  поздно  ночью  –
В  вечернем  платье  и  с  причёской,
Швырну  букет  небрежно-томно:
«Так…  подарил...  один  знакомый…»

Антракт!  В  разгаре  представленья
Нарушил  зритель  точки  зренья!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460452
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 28.01.2018


Ліна Ланська

ПРОЗРІННЯ



Десь  зеленіший  ліс,  ясніше  небо,
Чистіші  ріки,  помисли;  туман
Не  мучить  північ  думкою:  сама!
Бо  може  так  і  треба?  Так  і  треба...

Десь  пташка  мовчазна,  весна,  як  осінь.
Іржа  з"їдає  зламане  гілля,
А  хмара  чорна  скалиться  здаля,
Бо  ми  з  тобою  ще  живі  і  досі.

Десь  лихо  із  Лукавим  розкошують
І  жадібно  ковтають  все  підряд.
Застрягнуть  в  горлі  сонце  і  зоря,
І  я  предсмертний  хрип  отой  почую.

Десь,  може  і  кохання  не  зів"яне,  -
Ненависть  пригадала,  як  любить?
Бо  їй  відомі  лише  злість  і  хіть,
Тепер  щаслива  і  жагою  п"яна.

Десь  сиві  брами  Раю  і  Ереба
В  обійми  кличуть  душі  і  серця,  -
То    промисел  Великого  Творця,
Щоби  прозріння  сяяло  в  півнеба.

15.01.18.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773352
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Ганна Верес

Висоцькому

В  поета  лиш  одна  життєва  дата  –
Це  день  народження…  Й  лиш  той  митець,
Котрий  зумів  всього  себе  віддати,
Зодягне  слави  непростий  вінець.

За  паспортом  –  Висоцький  Володимир,
За  покликом  –  він  бунтівний  поет.
По  лезу  бритви  доленька  водила,
Саме  таким  постав  його  портрет.

Не  маючи  ні  золота,  ні  слави,
Він  надто  рано  відійшов-спочив,
Хоч  особливо  зорі  йому  сяли,
Та  нагород  поет  не  заслужив.

Пісні  й  тепер  людей  до  купи  зводять,
Їх  крила  –  понад  містом  і  селом
Й  єство  поета  на  думки  наводить,
Тому,  мабуть,  так  рано  відцвіло.

Поезія  його  жива  й  донині,
Бо  зіткана  із  правди  і  надій,
Тому  й  близька  вона  простій  людині.
Хто  пригубив  її,  життю  радів.
24.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773370
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Любов Іванова

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ ДО СЛЕЗ

[b][color="#690e0e"]Я-вь  ты  моя  безмятежная,

Л-асточкой  в  небе  паришь..
Ю-ная  нега  безбрежная,
Б-оль  ...и  сердечная  тишь!
Л-егкой  печали    рапсодия,
Ю-ности  чувственной  власть.

Т-айны  сердечной  мелодия,
Е-жеминутная  страсть.
Б-удет  ли  что-то  похожее?
Я-    не  пытаюсь    гадать...

Д-ар  мой,  знамение    Божее!
О-блик,  иконе  под  стать..

С-колько  ночей    перепутанных,
Л-унных  мечтаний  и  грез!
Е-й-же...ей  Богу  окутано
З-арево....  дымкою  звезд..[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773359
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 25.01.2018


ТАИСИЯ

Я удивляюсь без конца - Руке небесного творца

Снег    сыплет  к  нам  из-под    небес.
Ведь  это  –  чудо  из  чудес!
Зима  украсила  пейзаж,
Создав  волшебный  вернисаж.

Где  мастер  кисти  и  пера?
Художники!  Пришла  пора!
И  ты,  романтик  и  поэт!  
Запечатлей  в  стихах  сюжет…

Кто  наряжает  в  сказку  мир?
Вопросы    тщетно  шлём  в  эфир…
Всё  больше  снегу  намело…
Под  солнцем  –  словно  серебро!

Восторг  мой  льётся  через  край,
И  на  земле  бывает  рай!
Я    удивляюсь  без  конца  –
Руке  небесного    творца.

24.  01.  2018.              Рисунок  -  автора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773129
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 25.01.2018


Анна Качан

Цю жінку я люблю…

Цю  жінку  я  люблю.  Така  моя  печаль...
Микола  Вінграновський

—Ні,  не  печаль.  А  просто  —  божевілля!
Відтяти  б  якось.  Та  нема  меча.
Нема  й  чим  рану  вмити  —  тільки  сіллю.

Вона  мені  ввижається  в  хвилинах,  
годинах,  днях  і  гуркоті  думок,
і  світ  увесь,  немов  стара  ряднина,
розлазиться:  від  зливи  вщент  промок.

Це  ж  бо  вночі  так.  Спрагле  надвечір'я
кошлатить  день  й  злотаві  пасма  хмар,
закреслюючи  темінню  вугілля
ескізи  сонця,  кладучи  тягар  —

ні,  не  на  плечі.  Їх  уже  немає.
Немає  тіла,  і  немає  рук.
Лиш  крила  —  слабнуть;  падає  вся  зграя  
на  зльодянілий,  здичавілий  брук.

Це  —  той  тягар.  Оце  така  крилатість.
Як  у  сльози,  що  тягне  вії  вниз.
Мутніє  небо.  Місяць  ніби  стративсь.
Зірки  ввібрали  кращі  з  її  рис.

Але  на  ранок...  дихається  вільно.
Я  вилізаю  із  сирих  проваль.
Чи  ж  є  на  світі  більше  божевілля,  
аніж  любити  й  берегти  печаль?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773275
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 25.01.2018


Анна Качан

Незмога спати…

*          *          *
Незмога  спати.  Сон  вороже  пнеться
На  віях  ночі,  танучи,  мов  дим,  
У  небо  хтось  жбурляє  зорі-скельця,
А  місяць  хоче  бути  молодим.

Все  хоче  бути  вічно  молодим,  
А  темряві  так  заздрісно  на  це,  
Вона  ж  бо  —  сон,  імла  і  чорний  дим...
Чи  може,  справжнє  вічності  лице?

Ворожий  сон,  але  ласкава  вічність  —  
Величний  світ  у  темряві  й  щемкий!..
І  не  питають  простори  космічні,  
Міцна  то  кава  чи  міцні  думки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773276
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 25.01.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2018


Мазур Наталя

Я повернулася

Я  повернулася  туди,
Де  пахне  васильок  і  м'ята,
Де  босих  ніг  малих  сліди
Стрічає  на  світанку  хата.

У  вікна  заглядає  без,
Город  біжить  з  горбка  до  річки,
І  свіжа  синява  небес
Цілує  розпашілі  щічки.

У  кошику  курчата  аж
Побились,  лізучи  на  квочку.
Бабусин  шепіт:"Отче  наш"...
Тремтять  поклони  у  куточку.

Із  печі  -  аромат  борщу,
За  скринею  висока  лава.
-  Бабусю,  де  Ви?  Помовчу...
-  Я  тут,  дитино,  ти  б  поспала...

Я  повернулася  в  оці
Святі  краї  малого  раю,
Можливо,  серед  чебреців
Своє  дитинство  відшукаю.

Хатини  глиняна  стіна,
Тягнусь  до  сволока  рукою.
Очиці  мовчазні  вікна
На  мене  дивляться  журбою.

Нема  бузку,  сад  постарів,
Заросла  стежка  до  порога.
Початок  всіх  моїх  світів...
Стою,  загорнута  у  спогад.

             .  .  .

Погладить  сонце  по  плечу,
Лице  від  сліз  рукою  витру.
-  Бабусю,  де  Ви?  Помовчу...
-  Я  тут,  дитино,  -  шепіт...  вітру.

18.01.2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773104
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 24.01.2018


Евгений Познанский

ТЕРПИМОСТЬ

Мы  терпимы,  встречаясь  со  злом,
Тут  у  нас  очень  крепкие  нервы,
Злу  легко  оправданье    найдём
Если  только  не  мы  его  жертвы,

-  Он  убийца,    злодей,  живорез?
Так  ведь  в  детстве  его  обижали!
-Он  в  карман  к  государству  залез?
Так  другие  и  больше  украли!

Но  героев,  талантов,  Святых,
Видно  многим  терпеть  неприятно,
Мы  охотно  заметим  у  них
Даже  самые  мелкие  пятна.

Ходит  девушка  в  церковь  –  «ханжа,
Знаем,  знаем  такую  мы  веру,
А  не  ты  ли  шла  в  джинсах  вчера,
Прижималась  плечом  к  кавалеру!»

Добрый  парень  для  многих  –  слабак,
Или    маменькин  жалкий  сыночек,
И  ругая  его  так  и  сяк
Каждый  сам  стать  внушительней  хочет.

А  великим  -  так  просто  беда,
Ведь  над  ними  так  модно  глумиться,
Если  б  бюсты  могли  –  со  стыда
Были  б  рады  в  века  провалиться.

Что  за  странные  мысли  такие?
Но  сказав  так,  увы,  я  не  вру:
Современники,  люди,  родные!
Мы  должны  быть  терпимей  к  добру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772773
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 23.01.2018


Любов Іванова

ЗВУЧИТ РАПСОДИЯ МЕТЕЛИ

[b][color="#4d1154"]З-авоет  вдруг  волчицы    диким  рыком,
В-ысокой  нотой  испугает  птиц.
У-тратив  страх,  гуляет  вьюга  с  шиком!
Ч-ижи  с  верхушек  пасть  готовы  ниц.
И-  столько  нот  в  её  многоголосье
Т-о  тишина,    а  то    каскад  сирен.

Р-аспелась  вьюга  в  этот  вечер  вовсе
А-ртистка,  что  под  стать  самой  Марлен
П-оет  буран..  скажите,ну  не  чудо  ль?
С-нег  исполняет  в  танце  пируэт
О-ткуда    же  у  вьюги  эта    удаль?
Д-а  и  не  стоит  тут  искать  ответ...
И-    люди  все,  как  будто  на  концерте
Я-вляет  нам  ненастье  свой  талант.

М-ажор  зимы    играет  резво    ветер
Е-ще  бы..  он  -  искусный  музыкант.
Т-о  громко  вдруг  ,  то  снова  тише-тише
Е-ще  не  всё  пропел,  идет  на  БИС!
Л-егко  взлетел  в  своем  напеве  к  крыше
И-  на  поклон  легко  спустился  вниз.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772784
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 23.01.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2018


Любов Іванова

ЖЕЛАЮ НОВОГОДНИХ ЧУДЕС

[b][color="#185e27"]Ж-дали  его  -  он  уже  на  пороге,
Е-ли  одели  свой  лучший  наряд.
Л-етопись  снова  подводит  итоги
А-  ожидания    -  души  бодрят
Ю-мор  и  песни,  веселье  повсюду

Н-ебо  в  салютах  и  ярких  огнях
О-ттепель  вовсе  не  к  месту  этюду
В-ьюгу  бы  нам...  и  езду  на  санях.
О-чень  бы  кстати  был    сказочный  иней,
Г-оры  из  снега  и  лед  на  пруду,
О-перу  вьюги  в  феерии  зимней,
Д-ымку  морозную,в  небе  звезду.
Н-о  даже  то,  что  наш  праздник  без  снега
И-скренность  слов  не  меняет  совсем.
Х-воя  исполнит  нам  роль  оберега,

Ч-ары  ее  не  испортить  ничем.
У-лицы  яркие  пляшут  огнями,
Д-ети  и  взрослые,  радость  и  смех.
Е-сть  в  этом  то,  что  не  скажешь  словами,
С-частья  Вам,  люди,  и  веры  в  успех![/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768950
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 21.01.2018


Akimova

Есенин

Он  приехал.  
Ему  –  восемнадцать.
Отворяйся,    Москва-Петроград!
Молодой,  оголтелый,  рязанский,
Гениальный.  
И  сам  чёрт  не  брат.

Будут  вам  расстегаи  с  икрою!
Будет  вам  и  скандал,  и  аврал.
Говорил:  
–    Я  все  двери  открою!
И  открыл,  и  ни  в  чём  не  соврал.

Целовался,    кутил,  задирался.
Думал  –  смех,  получилось  –  капкан.
На  судьбы  колесо  намотался
Словно  шарф  Айседоры  Дункан.

Дар  поэта  не  вытравить    водкой.
Дар  поэта  не  передарить.
Слишком  рьяной  и  слишком  короткой
Оказалась  рязанская  прыть.

Слишком    часто  и  много  –  о  смерти.
Слишком  мало  в  конце  –  о  любви.
Закружишься  в  земной  круговерти,
А  потом    –  не  жалей,  не  зови…

И  судили  его,  и  рядили.
От  восторга    взрывался  партер.

Сам  повесился?    Или    убили?  –
Скоро  век,    как  молчит  «Англетер»…
.............

Гой  ты,  Русь  моя!  –  Синь  да  берёзки,
Гладь  озёр,    луговая  трава!
Если  б  только  не  плети  да  розги,
Пустословье  и  злая  молва…

[i]
Январь  2018[/i]

------------------------------
На  фото  -  картина  Дмитрия  Локтионова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772328
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


ЮНата

Дотик майстра


Торги  сьогодні  дуже  мляві,
Та  як  же  будуть  вони  жваві,
Коли  поставлені  на  продаж
Старі  скрипки,  що  вийшли  з  моди,

Та  ще  й  понищені  добряче…
І  кожен,  хто  підходить,  бачить,
Що  струни  вже  пообвисали
Й  подряпини  аж  заснували,
Як  павутинням,  їх  тіла,
Тому  й  ціна  була  мала…

Тож  розпорядник  без  надії,
Що  будуть  гори  золотії,
Первинну  суму  проказав  –  
100  доларів  пропонував.

Аукціон  не  розкрутився…
Сто  п’ять,  сто  двадцять  –  і  спинився.
Торги  продовжитись  не  можуть  –  
Хто  тут  торговцю  допоможе?

Сто  двадцять  –  раз,  сто  двадцять  –  два…
Та  раптом  сива  голова
З  партеру  зали  показалась  
Й  сюди  повільно  наближалась.

Цей  чоловік  узяв  смичок,
Зробив  до  центру  зали  крок,
Протер  стареньку  скрипку  ніжно
Й  торкнувся  струн  він  дивовижно…

Зал  заворожено  завмер  –  
Всі  вражені  були  тепер  –  
Небесна  музика  звучала
І  в  душу  кожну  проникала.

Вона  несла  в  серця  надію,
Пробуджувала  віру  в  мрію,
Сягала  спогадом  в  минуле,
Згадала  те,  що  вже  забули…

Когось  вертала  до  життя,
Чи  вимагала  каяття,
Тривожила,  жаліла,  злила  –  
Байдужих  в  залі  не  лишила.

Коли  мелодія  затихла,
Торговець  мовив  залу  стиха:
«Хто  іншу  суму  пропонує?»
І  тут,  не  вірячи,  він  чує,

Сказав  хтось  тисячу,  хтось  дві  –  
Аж  не  вкладалось  в  голові.
Торговець  вже  закляк  від  подиву…
Аж  ось:  «Три  тисячі!  І  –  продано!»

Глядацькі  тут  аплодисменти
Важливість  свідчили  моменту.
Хтось  запитав:  «У  чому  справа?
Як  скрипка  дорогою  стала?
Й  чому  її  престиж  піднявся?»
-    Бо  Майстер  струн  її  торкався!

Ми  всі  –  подряпані  скрипки,
Не  всіх  торкаються  смички,
Бо  в  долях  наших  –  більше  прози.
І  закривають  сонце  грози…

Та  всі  спроможні  ще  заграти,
Небесним  звуком  здивувати
І  розтопити  повсякдення
Красою,  вірою,  натхненням.

Душа  про  допомогу  просить  –  
І  дотику  лиш  майстра  досить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759629
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 17.01.2018


@NN@

Ностальжи… (два стиха о любви, двух разных поэтов) .

[b]Все-таки  Вас  я  любила…[/b]      Михайло  Гончар

Осень  опять  наступила,
Падая  листья  кружат...
Все-таки  Вас  я  любила  
В  тот  золотой  листопад.

В  медленном  вальсе  кружились,
Листьев  шуршали  шелка.
Словно  мне  это  приснилось  -
Ваши  слова  и  рука...

Я  Вас,  конечно  б,  забыла  -
Мало  ль  на  свете  ребят...
Если  б  я  Вас  не  любила
В  тот  золотой  листопад.            16.09.2013

[b]Мой  экспромт  на  этот  стих[/b]          Анна  Захарова

Одиноко  пройду,
Вороша  эти  хрупкие  листья,
В  Старом  парке  у  замковых  стен.
Золотая,  как  листья,
Будет  музыка  литься,
Унося  меня  в  сладостный  плен.
Будет  тихо  шептать,
Слух  уставший  лаская,
О  прошедших  счастливых  днях,
О  прекрасной  любви,
Что  костром  пылает,
Но  уже  не  в  моих  очах.
Одиноко  уйду...                                      16.09.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771710
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018


Евгений Познанский

БЕССМЕРТИЕ

Всем  известно,  что  народ  бессмертен,
Знают  все  –  любовь  всегда  жива.
Я  внести  посмею  коррективы
В  эти  очень  мудрые  слова.

Нет,  увы,  народы  не  бессмертны:
Скифы  где?  И  где  великий  Рим?
Прогремели  и  умчались  в  вечность,
Уступили  место  всем  другим.

А  любовь?  Она  что,  тоже  смертна?
Но  сама  любовь  и  не  живёт.
Но,  ютясь  в  сердцах  людей  обычных,
Делает  бессмертным  и  народ.

Лишь  любя,  красавица  не  будет
Торговать  невинностью  своей,
А  отдаст  себя  тому,  кто  любит,
И  кому  родит  она  детей.

Лишь  любя  свою  родную  землю,
И  детей,  и  в  целом  весь  народ,
Позабыв  о  самосохраненьи
Добровольно  в  бой  солдат  пойдет.

Говорят,  что  золото  всё  может,
Но  как  прежде,  так  и  в  наши  дни,
От  души  того,  кто  любит  правду
Подкуп  отлетит,  как  от  брони.

Нас  любовь  сегодня  тоже  будит,
Шлёт  поэтам  лучшие  слова!
Будет  жить  народ,  пока  он  любит!
Жив  народ,  пока  любовь  жива.
Лето  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716549
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 15.01.2018


Петро Корнійчук

Моя свеча ещё горит

*    *    *
Моя  свеча  ещё  горит,
Качают  мысли  пламя  робко.
Молитвы  стёрли  след  обид,
Шагаю  медленной  походкой.

Завершены  давно  дела:
Протестов,  споров,  назиданий.
Седая  мудрость  верх  взяла
Над  пепелищами  страданий.

Господь  заботливо  сберёг
Поэта  душу  от  растлений,
И  этот  праведный  итог,
Пожалуй,  слаще  всех  томлений.

Моя  свеча  чиста,  как  свет
От  взглядов  ликов  на  иконах;
Получен  правильный  ответ
О  вечных  Божиих  законах.

2014г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771440
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 15.01.2018


Любов Іванова

О людях нам поступки говорят

[color="#0a094d"]О/вдовела  любовь  и  в  пучине  потерь

Л/ьют  лампадки  огни...  поминальные.
Ю/жный  ветер  принес  холода  в  мою  дверь.
Д/ежавю...    крохи  счастья;...  печальные.
Я/    и  верить  боюсь...  неужели  -  чужой?
Х/аотично    душа  на  две  делится,

Н/еужели  любовь  за  смертельной  чертой?
А/хинея!!    И  все  перемелется.
М/ожет  сделанный  шаг  -  громкий  вызов  судьбе,

П/ерекрой,  новый  старт,  воссоздание,
О/бновлённый  подъем  по  нелегкой  тропе,
С/опряжен  с  нашим  общим  желанием.
Т/айн  огромный  клубок  и  запутана  нить
У/крепилось  броней    недоверие,
П/азлы  жизни  бы  нам  вновь  узором  сложить,
К/раской  яркой  любви  скрасить  серое.
И/  пускай  отойдет  в  небыль  грусти  мотив

Г/рубый  выпад  судьбы,  заблуждение,
О/тойдет...  и  расчистит  святые  пути
В/се  дороги-пути...  и  сомнения.
О/щутить  бы  душою  тот  важный  демарш,
Р/аз  уж  выпали  нам  испытания.
Я/вь  ценнее  чем  самый  красивый  мираж
Т/ак  нам  Бог    говорит...  в  назидание.[b][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771255
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 14.01.2018


ТАИСИЯ

Ночной карнавал



Неужели  опять  предстоит  мне  страдать?
Прозвучал    «вальс  цветов»  -  не  могу  устоять…
В  полумрак  погрузился    торжественный  зал.
Лица  в  масках  скрывает  ночной  карнавал.

И  опять  незнакомец  предстал  предо  мной.
Вижу  я  ореол  над  его  головой.
Словно  дивную  сказку  во  сне  я  пишу…
Я  опять  в  ритме  вальса  неровно  дышу.

Появился  румянец  на  бледных  щеках.
Как  пылает    огнём  поцелуй  на  устах.
Новогодняя  ночь  так  была  хороша!
От  избытка    эмоций    воскресла  душа.

08.  01.  2018.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770187
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 09.01.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 61

У  соседей  в  Новый  год
Забрюхатил  дымоход..
А  к  утру  нашлась  причина,
Там  застрял  чужой  мужчина.

Отпиваюсь  я  рассолом..
Потерял  от  песен  голос
Нафиг  был  тот  карнавал
Коль  теперь  такой  финал.

Мы  вчера  пошли  за  ёлкой
Аж  рассказывать  неловко...
Надо  ж  с  тьмы  захрюкать  вепрю
Кум  ...в  штаны  сходил  до  ветру...

Муж  слепил  из  снега  бабу
Прям  под  окнами  генштабу
А  дневальный  в  крик  -  "Аврал!!
Стройся!!  Прибыл  генерал!!

В  Новый  год  Яга  избушку
Развернула  задом  в  лес.
Наш  хмельной    алкаш  Кирюшка
Из  кустов  за  водкой    влез.

У  костра  в  лесу  сидели
Оливье  под  водку  ели
В  лес  сбежали  от  забот
Так  встречали  Новый  год.

Мы  на  горке  возле  леса
С  кумом  лечимся  от  стресса.
Я  -  рюмашку,  он  -  стакан.
Я  уж  в  дупель,  он  -  не  пьян.

Красной  Шапке  в  Новый  год
Хуже  наркомана.
Прихватило  ей  живот
И  трындец  всем  планам.

Буратино  с  Артемоном  
Ночью  спрятались  в  чулан
Но  оттуда  из  со  звоном.
Вытурил  мой  кум  Демьян.

У  лягушки  на  болоте
Все,  везде  чин-чинарём
Там  русалочки  в  почете...
А  я  -  фея  ...  нипочем.

Запевайте,  девки,  песни
Мужикам  со  всех  трибун.
Не  найдем  им  круче  мести
Чем  орать,  когда  бодун!!

Физкультурой  занималась,
Сила  мне  нужна  в  кредит!
Похудела  даже  малость,
Но    возрос  мой  аппетит.

Что-то  милый  нос  воротит,
Коль  насыплю  винегрет.
Колбасу  даю  -  проглотит,
Но  ее-то  много  нет..

Как  на  горке  возле  леса
Сколько  хочешь  санных  троп.
Чтоб    не  снежная  завеса
Не  влетела  бы  в  сугроб.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770323
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 09.01.2018


привіт

ОДА РІДНІЙ МОВІ

(За  Сергієм  Плачиндою).

О  мово  рідна!  Ти,  як  море  -  
Глибинна,  сильна,  без  кордонів.
На  безкінечному  просторі
Ти  котиш  хвилі  лексиконів.

Красо  моя!  Ти  мудрість  часу.
Ти  пам'ять  тисяч  літ  глибока.
Ти  врятувала  душу  нашу
В  невільну  пору  і  жорстоку.

В  тобі  –  дівочого  кохання,
Палкого  серця  щира  пісня.
Новонароджених    кричання,
Краса  жіноча  славнозвісна.

В  тобі  –  душа  мого  народу,
Його    відкритість,  щирість,  щедрість,
Печалі,  радості  й  свобода,
Безсмертя,  гордість,  незалежність.

О  арфо  серця  колискова!
Люблю  пісень  твоїх  зажуру,
І  мелодійність  твого  слова,
Й  веселу  гумору  натуру.

О  скарбе  мій!  Мій  світ  єдиний!
З  тобою  –  сильний  як  ніколи.
Мій  захисток,  моя  твердине,
Без  тебе  –  перекотиполе.

Люблю,  як  в  гніві  ти  клекочеш,
Гримиш  на  ворогів  громами.
Люблю,  як  ласкаво  муркочеш
Музично-ніжними  словами.

Ти  словом  можеш  просто  вбити,
Або  в  куток  глухий  загнати.
Або,  як  сонечко,  зігріти,
Як  зірку  до  небес  підняти.

Моя  наснага,  мудрий  вчитель,
Ти  повертаєш  до  діяння.
Я  вічний  раб  твій  і  служитель,
Надія  й  пристань  ти  остання.

Ти  завжди  вабиш  в  теплі  хвилі,
Я  юнгою  готовий  стати.
Печаль  проймає,  що  не  в  силі
Твій  океан  за  вік  здолати.

Життя  не  вистачить  для  того,
Бо  ти  є  Вічність,  Правда  гідна,
Добро  й  Краса  народу  мого.
Будь  вічно,  мово  моя  рідна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770128
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 07.01.2018


Akimova

Мужское послепраздничное (пародия)

[i]Целуешь  -  пальчик  в  рукавичке,..  
И  губы  мятные,..глаза…
Склевала  зёрнышки  синичка  
На  подоконнике  с  утра…  
Огни  на  ёлочке  мерцают…  
Болит  в  затылке  голова…  
Мысль  не  навязчиво  терзает,  
Не  быстро  пишутся  слова…  
Побудь  со  мной  сегодня,нежный…  
Скажи  -  забытые  слова…  
…………………[/i]
                             автор:  OlgaSydoruk
       http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769472            


     [b]Мужское  послепраздничное[/b]    

Болит  в  затылке  голова…
А  в  голове  болит  затылок…
Лишь  односложные  слова  
Легко  всплывают  из  опилок…

И  вертится  едва-едва
Мысли́  назойливый  обмылок:
Синица!  Ты,    б…,  не  права  –
Затренькала  мне  мозг  до  дырок...

А  на  дворе  растёт  трава…
Но  пыл  былой  уже  не  пылок  –
Лежат  подруги,  как  дрова,
Среди  пустых  бутылок…

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769623
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018


Шон Маклех

Вітер помер

                         «Чи  правда  це:  померти  –  це  заснути
                             Коли  життя  –  це  сниво  і  міраж,  
                             А  радість  –  мить,  що  на  хвилину  тішить  груди…»
                                                                                                                                                                   (Джон  Кітс)

У  цьому  селищі  вітер  помер,
Його  поховали  під  дольменом  старим,
Таким  давнім,  що  навіть  Смерть
Не  знає  коли  його  громаджено,
Коли  ці  брили  тисли  на  плечі
Бородатих  пастухів-козопасів,
Що  відчинили  двері  туди  –  в  потойбічне,
У  темне  й  незнане,  тому  одвічне.

Цей  вітер  міг  би  вказати
Шлях  безтурботним  ластівкам,
Хитаючи  флюгер  нашого  дивака-часу,
Чи  то  подорожнім
Що  вдягнені  в  пір’я  –  сіре  або  біле,
Не  тим,  золотим  ланцюжком  поневолені,
Іншим,  що  кидають  сей  острів  зелений  
І  летять  навмання:  дикі  гуси.

Вітер  помер
Його  поховали  строчма-стоячи
Як  ховали  поганців  –  королів  Ірландії,
На  менгірі  лускатому
Вибили-вишкрябали  знаками  огаму
Його  імення  нікому  незнане:
Імення  вітру-волоцюги
Злого  й  недоброго  опівнічного.

У  цьому  селищі,
Що  стоїть  над  могилою  вітру
Лишилися  одні  копачі  картоплі
З  очима  кольору  черствого  хліба,
З  руками  пошерхлими  наче  земля  привидів,
Земля  торфу  й  вересу,
Земля  незачесана,  патлата  й  нечемна,
Земля,  яку  втомилися  люди  топтати,
Селище,  де  помер  вітер…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769003
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 01.01.2018


Любов Іванова

ЖЕЛАЮ НОВОГОДНИХ ЧУДЕС

[b][color="#185e27"]Ж-дали  его  -  он  уже  на  пороге,
Е-ли  одели  свой  лучший  наряд.
Л-етопись  снова  подводит  итоги
А-  ожидания    -  души  бодрят
Ю-мор  и  песни,  веселье  повсюду

Н-ебо  в  салютах  и  ярких  огнях
О-ттепель  вовсе  не  к  месту  этюду
В-ьюгу  бы  нам...  и  езду  на  санях.
О-чень  бы  кстати  был    сказочный  иней,
Г-оры  из  снега  и  лед  на  пруду,
О-перу  вьюги  в  феерии  зимней,
Д-ымку  морозную,в  небе  звезду.
Н-о  даже  то,  что  наш  праздник  без  снега
И-скренность  слов  не  меняет  совсем.
Х-воя  исполнит  нам  роль  оберега,

Ч-ары  ее  не  испортить  ничем.
У-лицы  яркие  пляшут  огнями,
Д-ети  и  взрослые,  радость  и  смех.
Е-сть  в  этом  то,  что  не  скажешь  словами,
С-частья  Вам,  люди,  и  веры  в  успех![/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768950
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 31.12.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2017


Світлана Моренець

ЗАКРИВАЮЧИ КАЛЕНДАР

Підходить  мить,  як  Хронос  педантично
проб'є  finita  року,  а  Звіздар,
прорікши    долю  світові,  містично
в  архів  небес  відправить  календар.

Та  ми  ще  довго  будемо  бродити
по  карті  дорогих  нам  дат,  подій
з  бажаннями  відчути,  відродити
солодкі  миті  зді́йснених  надій.

Чиясь  душа  від  гіркоти  утрати
впадатиме  в  полон  журби  й  жалів,
в  когось  серде́нько  буде  завмирати
при  згадці  ніжних  і  жаданих  слів...

Незвичний  рік,  у  барвах  сіро-чорних,
ще  довго  він  не  йтиме  в  забуття,
одним  принісши  страх  і  біль  потворний,
а  іншим  –  щастя,  радість,  каяття,

все,  що  не  змеле  в  пил  буденне  жорно.
Та,  попри  всі  контрастні  почуття,
в  календарі  –  не  цифри  ілюзорні,
а  щедрий  дар  від  Бога  –  РІК    ЖИТТЯ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768048
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Валя Савелюк

КРУГООБІГ

у  білий-білий  пухнастий
безпечно  впасти,
зле́жатися-залягти,
без  болю  
поволі  розтанути,
у  теплі  м`які  ґрунти
увійти,
насінину  сонну  знайти,
напоїти,
навесні  зійти,
з  долоні  листка  
парою  в  небо  злетіти  –
туди,  де  вдома,
туди,  де  Ти…

зійти

20.12.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767079
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 21.12.2017


Марґо Ґейко

ТРАВА ДИЯВОЛА (дежавю)

де  плазма  кадить  небосхил
малює  фрески  крипти  неба
царю  світил,  я  прошу  сил
не  марити  вночі  про  тебе

де  диск  солярний  догорів
в  заграві  утворивши  ербу
лунає  спів,  не  чутно  слів
то  вітер  сповідає  вербу

відлунням  вторує  йому
моя  спокутна  тиха  пісня
усупереч  всьому  прийму
тебе,  любов  моя  запізня

з  мого  склепіння  зі  сплетінь
артерій,  капілярів,  нервів
сонць  серпокрилих  мерехтінь
несе  чуття  до  міста  левів

вони  лежать  частіш  без  крил    
закуті  в  мармурі  і  гіпсі
чому  туди?  тому  що  ти
сьогодні  знов  мені  наснився

скурив  з  руки  чад  гіркоти
пекельний  фіміам  дурману  
тепер  думки  -  мої  кати
шаманять  парою  туману

і  вкотре  в  бдінні  вечорів
в  храмині,  чиї  ґрати  -  ребра
зорею  мрів  і  серце  грів  
той  спогад,  що  забути  треба

у  ньому  світлий  образ  твій  
що  у  душі  зіткався  з  плоті
омано  мрій,  мій  сум  розвій
допоки  ладан  ще  не  попіл!

та  я  відкину  каяття
тебе  плекатиму  в  молитві
усе  життя  отак  здаля
лишається  лише  любити

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766382
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 16.12.2017


Любов Іванова

МОЯ ЧАРІВНА МОВО…

Чарівна  і  свята!  Пісенно-колискова!
Ти  пестиш  наче  матінка  мене.
Ти  -  пісня  солов"я  у  гомінких  дібровах,
Що  зачарує  й  небо  осяйне..

Чарівна  і  свята!  Пісенно-колискова!
Цілющої  води  п"янкий  струмок.
Ти  ніжна  і  м"яка,  джерельно-світанкова,
Повітря  життєдайного  ковток..

Чарівна  і  свята!  Насправді  -  солов"їна!
На  світі  краще  мови  не  знайти.
Ти  -лагідна  моя,  улюблена,  родинна,
Ти  -  незрівнянна!  Сама  краща  ти!

Чарівна  і  свята!  Пісенно-колискова!
Ти  краща  на  землі  посеред    мов,
Тобі,  тільки  тобі,  моя  співоча  мово!
Освідчуюсь  в  любові  знов  і  знов..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11005275511

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199229
дата надходження 04.07.2010
дата закладки 16.12.2017


Кадет

Осеннее самочувствие

Опять  дождём  беременные  тучи
О  крыши  чешут  пухлые  бока,
Луч  солнца  выжидает  редкий  случай
Спикировать  на  землю  свысока…

Тягучий  дым  над  сельскими  домами
Коптит  сырые  животы  небес
И  ёжится,  утыканный  грибами,
На  горизонте  обнажённый  лес…

Природа  справедливо,  но  жестоко
Меняет  направление  ветров,
Людские  полусонные  потоки
Глотает  ненасытное  метро…

Врачи  пугают  гриппом  на  подходе,
Про  лето  пишут  школьники  диктант…
В  заплёванном  подземном  переходе
Гитару  треплет  хриплый  музыкант…

Нахохлились  оставшиеся  птицы,
Поэт  не  брит,  невыспавшийся,  злой…
Листает  пожелтевшие  страницы
Философ-дворник  жиденькой  метлой…  

сентябрь  10

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209079
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 15.12.2017


Фея Світла

Доріжка до рідного дому (акро)

Як  ти  там,  мамо,  на  чужині?  Як  тобі  живеться  далеко  від  рідної  домівки,  рідного  слова,  рідної  пісні?  Ти,  мамо,  сиза  голубка,  якій  зав’язали  очі,  і  вона  не  знає,  як  повернутися  додому.  Навіщо?  Навіщо  страждати  тільки  через  якісь  нещасні  гроші?  Чому  вони  зараз  стають  основою  усього  сущого?  Скільки  ще  людей  змушені  будуть  покидати  своїх  рідних,  близьких  заради  них?!  Відповіді  не  існує.  Є  тільки  жорстока  реальність,  яка  вказує  на  те,  що  тебе  нема  тут,  мамо…  
Ірина  Грицюк,  15  р.,  м.  Івано-Франківськ
https://zik.ua/news/2008/07/03/142067
[youtube]https://youtu.be/HZTrv0OYmpA[/youtube]


[color="#02706e"]
[b]Д[/b]рібненьких  діток  залишила,  
[b]О[/b]селю  і  старих  батьків–  
[b]Р[/b]ясних  здобутків  захотіла,  
[b]І[/b]  «долярів»  не  «гривняків».  
[b]Ж[/b]адала  статку  та  багатства,  
[b]К[/b]расиво  жити  повсякчас,  
[b]А[/b]  не  життєвого  митарства  –  
[b]Д[/b]олати  кризи  кожен  раз.  
[b]О[/b]бдумала  все.  Полетіла...  
[b]Р[/b]одина  тут.  А  там  -  вона.  
[b]І  [/b]раптом,  в  наймах,  зрозуміла,  
[b]Д[/b]е  молодість  її  мина...  
[b]Н[/b]емовби  блискавка  у  тіло  –  
[b]О[/b]дужала  від  згубних  мрій:
«[b]Г[/b]ніздо  –  родинна  хатко  мила,
[b]О,[/b]  краю  рідний,  милий  мій...»  

[b]Д[/b]ітей  до  серденька  тулила...  
[b]О[/b]сиротіла,  бо  батьки...  
[b]М[/b]олилась  слізно  на  могилах.  
[b]У[/b]  небі,  мов  свічки,  зірки.  

[/color]


       






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764984
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 11.12.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2017


Анатолійович

Дві легенди. На слова Ігоря Федчишина

ДВІ    ЛЕГЕНДИ



 І    у    легенд    бувають    імена,
 Що    крізь    сторіччя    славу    краю    віють.
 Ми    їм    за    це    завдячуєм    сповна
 І    квіти    їм    даруємо    уклінно.
 В    моїм    краю,    що    зветься    Україна,
 Є    дві    легенди    на    одне    ім"я    -
 Софія    Київська    і    донька    гір    -    Софія!
 Неначе    у    жар-птиці    два    крила.

 Як    чисті    переливи    солов"я,
 Пісенні    нотки    ніжно    душу    гріють
 І    дзвоном    обзиваються    в    серцях                        
 Від    скал    Говерли    до    узгір"я    Криму.
 Бо    у    краю,    що    зветься    Україна,
 Є    дві    легенди    на    одне    ім"я    -
 То    Храм    Святий    і    пісня    гір    -    Софія!
 Неначе    у    жар-птиці    два    крила.    

 Софіями    пишається    земля,
 Старий    Дніпро    піснями    молодіє.
 Їм    обидвом    мелодію    щодня    
 З    гірських    джерел    дарує    полонина.
 В    моїм    краю,    що    зветься    Україна,
 Є    дві    легенди    на    одне    ім"я    -
 Софія    Київська    і    ліра    гір    -    Софія!
 Неначе    у    жар-птиці    два    крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325381
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 10.12.2017


Любов Іванова

ВЛЮБЛЕННАЯ В ТВОИ ГЛАЗА

В-есна  дарила  нам  рассветы,  
Л-аскала  нежностью  ночей.  
Ю-нел  апрель,снимал  запреты,  
Б-ыл  ты  один  и  я  ничьей…  
Л-уна  делила  с  нами  счастье,  
Ё-ё  интимно-блеклый  свет  
Н-ас  освещал  в  минуты  страсти...  
Н-еужто  страсть  не  знает  лет?  
А-прель,  извечный  искуситель  
Я-  убеждалась  много  раз.  

В-есна  нам  шепчет  -  вы  дарите  

Т-епло  и  трепет  нежных  фраз.  
В-смотрюсь  в  очей  твоих  бездонность  
О-чаровательных  таких.  
И-  мягко,  бережно  притронусь  

Г-убами  нежно  в  этот  миг.  
Л-учистый  взгляд  меня  пронзает,  
А-  ночь  заманчиво  хитра.  
З-накомо  всем,  как  сердце  тает,  
А-мур  коль  рядом    до  утра…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765157
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Вячеслав Алексеев

К одноклассникам


Живем,  спешим  у  времени  под  прессом.
У  всех  ли  есть  надежда  на  успех?
Ни  общей  жизни  нет,  ни  общих  интересов  -
Лишь  память  юности  -  одна  на  всех.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765115
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Вячеслав Алексеев

А сад - живой…

Плодовые  деревья  за  забором
Покинуты  хозяином  своим…
Они  цветут,  но  как-то  блёкло,  хворо,
Как  будто  виноваты  перед  ним.

Не  он  –  они  как  будто  виноваты
За  рыхлость  неухоженных  стволов,
За  то,  что  стары,  то,  что  сучковаты
По  милости  засушливых  годов…

…  Но  всё  ж  красивы  кроны  их  густые!
На  солнце  `искрятся  росистые  цветы.
Уже  проклюнулись  листочки  молодые…
На  них  любуясь,  молодеешь  ты.

Твоя  душа  повёрнута  к  их  цвету,
Их  новизной  и  радостью  жива…
Весна!  Весна  пришла!  –  И  новость  эту
Несут  с  цветами  эти  дерева.

Проходишь  мимо  –  запустенье  сада
В  глаза  бросается  отчаянной  травой…
Хозяин  за  могильною  оградой,
А  сад  –  в  цвету…  Он  всё  еще  живой.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764946
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Оксана Дністран

Казка про квітничок

У  замку  жив  самотній  Д'Рако  -  граф,
Мав  палісад  з  яскравим  барвоцвітом,
Любив  гуляти  в  нім  погідним  літом,
Вдихати  аромати  дивотрав.

В  той  пишний  сад  нечасто  хто  ходив
Окрім  чудного  мовчазного  графа.
Заліз  безхатній  -  натерпівся  страху,
Господар  завжди  був  чомусь  один.

Та  я́кось  в  замок  дівчина  зайшла,
Замилувалась  ладним  і  пригожим,
Спитала  Д'Рако  ,  як  він  сам  спроможний
За  всім  угледіти,  дать  світла  і  тепла.

Граф  миловидну  гречно  запросив
Із  ним  вечерю  пізню  розділити,
Був  гожим,  гарно  вдягнутим,  відкритим,
Та  обіцяв  гряду  ефектних  див.

Вогні  сліпили,  блиск  очей  і  шик,
Столи  ломились  від  питва-наїдків,
І  не  було  ні  слуг  довкіл,  ні  свідків,
Лиш  тільки  граф  –  умілий  чарівник.

Сама  в  обійми  воском  потекла,
Іскрилась  феєрично  від  цілунків,
Поїла  графа  з  губ  цілючим  трунком,
Вділяла  любощі  і  ласку  без  числа.

Вампірно  впився  в  шийку  ніжну  граф.
Нещасна  не  помітила,  хоч  слабла
Під  іклами,  гострішими  за  шаблю,
Душив  нещадно  і  м’якенький  шарф.

А  вже  на  ранок  в  дивнім  тім  саду
Нова́  розквітла  мальовнича  квітка,
Ніхто  не  знав  ні  імені,  ні  звідки,
Не  відали  і  про  нічну  біду.

З  тих  пір  минуло  безліч  роковин.
Цвіла  та  чічка  день  лише  один.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764769
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 08.12.2017


Пасічник Анатолій

Летять роки

Старезний  дуб  чіпляє  гіллям  хмари
і  тихим  шелестом  із  вітром  гомонить.
В  його  корі  закарбувались  рани,
а  гілля  в  кроні  втомлено  висить.

Роки  мовчать  у  тріщинах  кори,
та  чути  сповідь  велетня  у  листі
про  те,  як  небо  синє  підкорив
і  зустрічав  світанки  росянисті.

Летять  роки,  мов  листя  опадає,
ти  більше  бачив,  ніж  побачиш  ще.
Тебе  коріння  міцно  ще  тримає,
але  від  блискавки  ніщо  не  вбереже.

2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764779
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 08.12.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.12.2017


Валентина Володина

ЛЮДИ! Давайте будем Правдивы…

 
           ЛЮДИ!
     Давайте  будем  Правдивы
     И  Душами  не  ленивы.
     Посмотрим  ПРАВДЕ  в  глаза
     И  увидим  -  там  боль  и  слеза...
     Давайте  мыслить  иначе!
     Ведь  Сердце  должно  стать  зрячим!
     Увидеть  всю  боль  ПЛАНЕТЫ
     И  ум  свой  спросить:  "Ну,  где  ты?
     Взгляни  на  свои  "плоды"  -
     Ведь  нет  уже  чистой  воды!
     А  маленький  "мирный  атом"
     Стал  Чернобыля  адом."
     Да,  великая  самость  ума...
     Но  ждет  его  горя  сума.
     Время  пришло  ПОКАЯНИЯ
     За  разрушений  деяния!
     Пусть  самость  утонет  в  Сердце,
     Закроет  гордыня  дверцу  -
     В  Душе  родится  ТВОРЕЦ!
     Наступит  бедам  конец!
     Преобразится  ПЛАНЕТА,
     ЛЮБОВЬЮ  ЗЕМЛЯН  СОГРЕТА!
                                                                               1999
               ПРИЗЫВ!
                         
                         Боль  ПЛАНЕТЫ  в  Сердце  моем...
                         Ах,  как  бьется,  трепещет,  страдает.
                         И  пылает  Вселенским  Огнем  -
                         Так  помочь  Ей,  Любимой,  желает.
     
     Планета  больна!
     Кто  излечит  Планету?  
     На  одре  Она.
     Радость  канула  в  Лету.

     Давайте  молиться  и  Бога  просить
     Землянам  Планету  "ЗЕМЛЯ"  сохранить!

     Мы  можем  спасти  Планету  -
     Пошлём  Ей  из  Сердца  Любовь!
     Главнее  задачи  нету!
     И  я  ПРИЗЫВАЮ  вновь:

     СПАСЕМ  ЖЕ  ЛЮБОВЬЮ  ПЛАНЕТУ!
                                                                                       1999

                       
                                                                         
   


     
     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764331
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 06.12.2017


Любов Іванова

АКРО-АЛФАВИТ-2

А-  мне  бы...  мне  бы  вернуться  в  детство,  
Б-ежать  вприпрыжку  тропинкой  в  сад,  
В-  коротком  платье  с  былым  кокетством  
Г-улять,  как  много  годков  назад...  
Д-рузей-подружек  позвать  на  речку,  
Е-ё  прохлады  черпнуть  рукой...  
Ж-асмина  ветку  прижать  к  сердечку,  
З-десь  даже  воздух  совсем  иной.  
И-  скать  счастливый  цветок  сирени,  
К-ормить  цыплят  у  веранды  с  рук,  
Л-ишь  потеряв,  мы  все  это  ценим,  
М-осты  в    былое  исчезли  вдруг.  
Н-ет  и  не  будет  обратной  тропки,  
О-  ней  лишь  чаще  приснятся  сны...  
П-орой  от  грусти  прольются  строки,  
Р-убцами  боли  меж  слов  полны...  
С-егодня  снова  пишу  об  этом,  
Т-акой  опять  у  души  настрОй.  
У-  очень  многих  вокруг  поэтов  
Ф-ортуна,  счастье  тот  путь  домой.  
Х-отя...  пишу  вот...  и  стало  легче,  
Ц-епляюсь  рифмой  за  давность  дней.  
Ч-его    с  годами    канаты  крепче,  
Ш-аги  к  той  речке  еще  ценней...  
Щ-адить  не  стоит  себя  от  болей,  
Э-дем  ,  где  юность,нам  не  вернуть  
Ю-лой  крутись,  но  не  в  нашей  воле,  
Я-  лишь  страницу  переверну...

Использованы  все  буквы  алфавита,  кроме  Й,  Ё,  Ъ,  Ы,  Ь

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763741
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 04.12.2017


Галина_Литовченко

Побіліли верби…

Побіліли  верби  край  мого  села  –  
грудень,  тож  зима  припорошила.
А  на  півдні  вдруге  квітне  мушмула,
протестує  цвітом  що  є  сили.

В  сновидінні  ґанок  бачу  в  картузі,
яблуню  в  пухнастім  білім  светрі.
Тут  же  –  виснуть  грона  вперто  на  лозі,
у  снігу  лиш  маківка  Ай-Петрі.

Зеленіє  верес  на  гірськім  плато
і  мороз  траву  мережить  тонко.
А  в  озерцях  місяць  з  висоти  перстом
мітить  для  Водохрещ  ополонки.  
03.12.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763818
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 04.12.2017


Шон Маклех

Довершено: Місто Голосу

             «Я  піду  туди,  звідки  долинає  голос...»
                                                                                   (Такамура  Котаро)        

Так  незвично  бачити  Фавна
З  флейтою  кумедних  слів,
Фавна,  що  бігає  вулицями  Міста
Босоногих  пасторів-козопасів,
Не  Міста  Мефістофеля  й  Фауста,
А  Міста  Голосу  й  Фавна.

Так  кумедно  –  споглядати  Фавна  –  
Пана  з  ногами  волохатими,
Клишоногого  козлорога-танцюриста,
Що  співає  пісню  радощів
Лісового  квіткового  Еросу
Серед  Міста  Голосу  –  
Міста  дзвінких  трамваїв  –  
Залізноколесокрутів.

Місто,  що  висить  голосами  в  повітрі  –  
Місто  тендітної  радості:
Кіфар  та  оголених  тіл:
Беріз-німфоманок  та  крамниць-пегасів
(Якщо  летіти,  то  в  небо)
(Там,  де  звуки  Галактики)
(Де  панфлейта  вічності)
Місто  білявих  скрипок  –  
Місто  мітів  та  звуків  Меркурія
І  тракійського  Аполло  –  
Ліхтарника  нетутешнього,
Не  егейського,  не  атоського,
Не  лідійського,
Навіть  не  лесбійського:
Він  теж  соромився  одягу
Наче  Аркадій-жрець.
Музика.  Муза.  Ерато.  
Дайте  його  перейти
По  вулиці  Міста  Голосу
Зі  своєю  кіфарою
Мимо  розбитих  глечиків
Остракізму.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763599
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 02.12.2017


Валя Савелюк

У КОВЧЕГУ

гарбузи  –  
оранжеві,  жовті,  червоні,  зеленкуваті,
круглі  і  продовгуваті,
як  у  ковчегу  Ноєвім  –  
лежать  під  стіною
у  великій  кімнаті

…наче  парад  планет  у  відкритому  Всесвіті…

під  міцною  скоринкою  –  соковиті
запаси  цілющої  м`якоті

от  і  грудень:  синьо-жовті  синиці,  
як  незалежності  нашої  прапорці,
майорять  до  завіконної  годівниці  –
животворних  щедрот  літа
і  для  них  
запасла  гарбуза*  помаранчево-золота,  
округло  випукло  живота-ста  

…як  зима,  біліють  у  годівниці  гарбузові  зернята

днини  грудневої  стежка  
стрімка  і  кургу́за:
небосхилом,  як  городом  до  річки  з  горбка,
підстрибом  котиться  сонячна  гарбуза  –
щедроплідна,  дорідна,  здорова,
як  священна  космічна  Корова

01.12.2017

*словники  подають  "гарбузу"  як  іменник  
виключно  чоловічого  роду  -  гарбуз  тобто,  
але  в  розмовній  традиції  широко  
використовується  і  "гарбуза",  як  іменник
 в  жіночому  роді:  у  сприйнятті  автора
"багатодітна"  в  плодороднім  лоні  її  -
 гарбуза  зовсім  не  асоціюється  
з  чоловічим  родом,  тому  -  автор  
вибачається  за  свідомо  допущену  
тут  "родову"  помилку...  
врешті,  якщо  є  гарбуз,  
то  для  рівноваги  і  щедроплідності  
має  бути  і  гарбуза  (гарбузиха...),
бо  інакше  виходить,  що  гарбуз  
наш,  як  олімпійський  Зевс,  
має  здатність  самостійно  виношувати
 і  народжувати  собі  потомків  
(Діоніса  -  з  стегна  народив,  
Афіну  Паладу  -  з  голови,  здається...)))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763362
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 02.12.2017


Анатолійович

Мій падолист. Сл. Олекси Удайка

Може  в  міді  вдасться  прослухати?  МП3  ніяк  не  приймає...
Ol  Udayko  ::  МІЙ  ПАДОЛИСТ
           
         ...щастя  вимірюється  тим,  хто
           з  тобою  зустріне  твій  падолист.  
                                                                       Ol  Udayko

                                   
Падолисте  ти  мій,  падолисте  –
Незникоме  і  вічне  кохання!
Ти  чаруєш  мене  своїм  хистом
Від  зародження  і  до  заклання.
Облетіли  уже  жовтим  квітом
Всі  роки́  мої  плідні  і  кволі,
Та  не  зне́сло  лихим,  сивим  вітром
Наше  щастя  і  наші  дві  долі…

           Приспів:

         Падолист  мій,  падолист!
         Ти  мого  кохання  сторож  –
         Дуб  морений,  лиш  у  зріст
         Ту  любов  між  нами  твориш...
         Падолист  мій,  падолист!

Дощ  і  вітер  плекають  намисто
Одинокої  в  полі  калини
І  опалим,  безрадісним  листом
Укривають  промоклі  долини…
Дерева́  –  колись  буйні  і  п’яні  –
Самотіють  безлисто  і  голо...
Та  цвітуть,  наче  ружі  рум’яні,
Наше  щастя  і  наші  дві  долі.

           Приспів:

         Падолист  мій,  падолист!
         Ти  мого  кохання  сторож  –
         Дуб  морений,  лиш  у  зріст
         Ту  любов  між  нами  твориш...
         Падолист  мій,  падолист!

Вже  німіє,  мовчить  горда  осінь,
Пришерхає  у  думі  зрадливій,
І  панує  в  своїм  безголоссі
Хаотичність,  притлумленість  ліній.
Хоч  природа  не  йме  уже  віри
У  величність  Всевишнього  волі,
Святу  віру  вертають  нам  ліри  –
Ліри  щастя,  єдиної  долі…

   Приспів:

         Падолист  мій,  падолист!
         Ти  мого  кохання  сторож  –
         Дуб  морений,  лиш  у  зріст
         Ту  любов  між  нами  твориш...
         Падолист  мій,  падолист!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763236
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 01.12.2017


Вячеслав Алексеев

У бывшего родительского дома

Сейчас  чужой.  Давно  был  –  нашим.  
Моложе  был,  светлей  и  краше  
Наш  отчий  дом.  Но  лет  немало  
Прошло  с  тех  пор.  И  вот  опять  
Стою  я  перед  бывшим  домом,  
Знакомым  мне  и  незнакомым.  
Наверное,  пора  настала  
О  прошлом  проще  вспоминать.  

По  вечерам  бродили  тени  
На  влагою  блестевших  стенах,  
И  пасть  буржуйки,  яркой,  жадной,  
Заглатывала  всё  подряд:  
Сухой  подсолнух  (лучше  шляпки),  
И  щепки  разные,  и  тряпки,  
И  ветки  высохшего  сада  –  
Как  споро  все  они  горят!  

А  мы  сидим  вокруг  буржуйки,
Нам  весело,  смешно  до  жути…
Но  пламя    всё  тусклей  и  тише,
И  всё  кончается,  увы!  
Тут  холод  медленно,  неслышно  
Спускается  в  окошки  с  крыши.  
И  заблестит  на  стенах  иней  
Под  светом  лунной  синевы…  

Я  помню  иней  тот  на  стенах  
С  рисунком  замшевых  растений.  
И  утра  мерзкий  стылый  холод,  
Такой  же  мерзкий,  стылый  пол…  
Ах,  как  вставать  мне  не  хотелось,
И  в  полусне  всё  мысль  вертелась  
Придумать  самый  сильный  повод,  
Чтобы  я  в  школу  не  пошел.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763106
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Harry Nokkard

Дарунок Бога

Дарунок  Бога

В  часи  прадавні  
ледь  не  трапилась  біда,
коли  Господь  розподіляв  усі  чесноти,
спізнилася  дівчина  молода,
на  той  розподіл,  через  всі  свої  турботи.

З’явилася,  коли  вже  Бог  втомився,
і  подарунки,  всі  що  мав,  роздав,
на  неї  подивився  й  зажурився.
Чому  ж  красуня    я  про  тебе  не  згадав?

Де  забарилася  і  не  прийшла  до  Бога,
коли  я  ті  чесноти  роздавав?
Невже  була  такою  довгою  дорога?
Чи  забагато  невідкладних  справ?

Дівчина  знітилася,  вибачай  мій  Боже,
що  запізнилася  я  на  свою  біду,
мабуть  ніхто  мені  не  допоможе,
якщо  все  роздано,  то  мабуть  я  піду.
 
Зажди,  красуня,  у  таку  чудову  днину,
не  може,  просто  так  піти,  така  краса,
я  подарую  тобі  мову  солов’їну,
й  чарівну  пісню,  щоб  злітала  в  небеса.          

Щоб  ви  жили,  співали  і  раділи,
на  вашій  Богом  подарованій  землі,
щоб  рідну  землю  й  мову  боронили,
нехай  несуть  на  крилах  радість  журавлі.

І  ллється  пісня  й  мова  солов’їна,
душа  країни  в  ній  живе  впродовж  віків,
дарунок  Бога,  що  отримала  дівчина,
пісні  чарівні  для  дітей  й  чоловіків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723887
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 27.11.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2017


Теоретик

Основи поетики. Сонет

Сонет  (італ.  sonetto,  змен.  від  лат.  sonus  —  звук)  —  чотирнадцятирядковий  вірш,  написаний  п'яти-  або  шестистопним  ямбом,  який  складається  з  двох  катренів  і  двох  терцетів  чи  терцин.  Перший  катрен  називається  строфою,  а  другий  —  антистрофою.  У  строфі  жіноча  рима  чергується  з  чоловічою,  а  в  антистрофі  —  навпаки.  У  катренах  обов'язкове  чергування  чоловічих  рим  з  жіночими,  рими  мають  бути  дзвінкими.  У  першій  строфі  визначається  тема,  у  другій  пояснюється,  у  третій  вирішується  проблема,  а  в  останній  робиться  висновок.
Сонет  виник  у  ХIIІ  ст.,  першим  поетом-сонетистом  був  Джакомо  да  Лентіні.  Сонети  писали  Данте,  Петрарка,  Шекспір,  Метлинський,  Франко,  Драй-Хмара,  Зеров,  Рильський,  Юрій  Клен,  Павличко,  Ліна  Костенко  та  інші.
Сонет  M.  Рильського  "Людськість",  присвячений  П.  Тичині:

Червонобоким  яблуком  округлим
Скотився  день,  доспілий  і  тяжкий,
І  ніч  повільним  помахом  руки
Широкі  тіні  пише  вуглем.
Солодкою  стрілою  пізній  цвіт,
Скрадаючися,  приморозок  ранить.
Дзвенить  земля,  як  кований  копит.
Зима  прийде  —  і  серце  не  обманить.
Все  буде  так,  як  писано  в  книжках:
Зірчастий  сніг,  легкий  на  вітах  іній
І  голоси  самотні  у  полях.
Та  и  по  снігах,  метелицях  поплине,
Як  у  дзвінких,  незміряних  морях,
Невірний  човен  вірної  людини.

Талановиті  поети  вносили  свої  зміни  до  канону.  Так,  "англійський"  ("Шекспірів")  сонет  має  три  катрени  з  неоднаковими  римами  і  заключний  дистих:  АБАБ  ВГВГ  ДДЦД  ЕЕ.
Сучгюш  літературознавці  говорять  про  сонет  як  про  ліричний  жанр  —  сонети  елегійні,  любовні,  еротичні,  медитативні,  пейзажні,  релігійно-містичні  тощо.
В  українській  поезії  є  неримований  (білий)  сонет.  Авторами  білих  сонетів  є  І.  Франко,  Д.  Павличко.
Сонети  написані  4-стоповим  ямбом,  називають  сонатино.  Сонетино  зустрічається  в  поезії  І.  Світличного,  І.  Калинця.
Гнучка  форма  сонета  постійно  оновлюється,  поети  розширюють  його  можливості,  з'являються  різні  форми  цієї  строфи.
Хвостатий  сонет  —  це  сонет  з  кодою  (італ.  coda  —  хвіст),  тобто  з  одним  або  кількома  зайвими  віршами.
Сонетеса  —  сатиричний,  пародійний  або  бурлесковий  хвостатий  сонет.
Фігурний  сонет  —  утворює  візуальне  зображення.
Безголовий  сонет  —  це  сонет  без  одного  катрена.  Такий  сонет  є  в  "Енеїді"  І.  Котляревського:

Були  і  тії  там  панянки,
Що  наряджались  напоказ,
Мандрьохи,  хльорки  і  діпнянки,
Що  продають  себе  на  час.
Сі  в  сірш'  і  в  смолі  кипіли
За  те,  що  жирно  дуже  їли,
І  що  не  страшив  їх  і  піст,
Що  все  прикушували  губи
І  скалили  біленькі  зуби,
І  дуже  волочили  хвіст.

Половинний  або  піввірш  (катрен  +  терцет).
Брахісонет  —  кожен  вірш  складається  з  одно-,  двоскладового  слова.  
Перевернутий  —  спочатку  терцети,  а  після  них  —  катрени.  Кульгавий  сонет  —  один  рядок  довший  або  коротший  за  інші.  Сонет-луна  —  це  сонет,  у  кожнім  вірші  якого  останнє  слово  є  луною  до  передостаннього.
Ув'язнений  сонет  —  останнє  слово  рядка  повторюється  на  початку  наступного.
Подвійний  сонет  —  чотири  катрени  і  чотири  терцини  при  двох  римах.
Є  сонети  запитань  і  відповідей.  Один  автор  пише  сонет  із  запитань,  а  другий  —  з  відповідей,  сонети-акровірші  (початкові  літери  кожного  рядка  утворюють  певну  назву),  сонети-байки  (повчально-гумористичні  або  сатиричні,  твори  з  алегоричним  змістом),  сонети-діалоги  (сонети  у  формі  діалогу  між  ліричними  героями),  паліндромні  сонети  —  абцедарії  (рядки  починаються  з  літер  в  алфавітному  порядку).
Вінок  сонетів  —  складається  з  п'ятнадцяти  сонетів.  Останній  —  магістрал  (магістральний)  утворюється  з  перших  рядків  14  сонетів.  Кожен  наступний  сонет  починається  останнім  рядком  попереднього.  Магістрал  може  йти  першим.  А.  Ткаченко  цю  форму  сонета  називає  букетом  сонетів.
Онєгінська  строфа.  Вона  створена  О.  Пушкіним.  Складається  з  14  рядків  чотиристопового  ямба.  Перші  чотири  рядки  римуються  перехресно,  наступні  чотири  —  паралельно,  наступні  чотири  —  кільцево  і  останні  два  —  паралельно:  АБАБ  ВВГГ  ДЕЕД  ЄЄ.  її  використовували  Лермонтов,  Волошин,  П.  Куліш.

Джерело:  http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761836
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Наташа Марос

ЦЕ ВАШІ…

Чарівний  світ  поезії  земної
Метафори,  епітети  і  рими  -
Канони  ці  придумані  не  мною,  
Та  все  частіше  засинаю  з  ними...

Хтось,  може,  посміхатися  воліє,
Мовляв,  усе  це  -  вигадки,  не  більше,
Нещасний,  бо  він  зовсім  не  уміє
Ба,  навіть  почитать  готові  вірші...

Коли  п'янить  мелодія  розкішна,
Слова  кружляють  у  нестримнім  вальсі
Моїх  фантазій...  як  же  мені  втішно
Відчути,що  мої  думки  -  це  ваші...

             -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761840
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Валентина Мала

ВЕСЕЛА НАВЧАЛОЧКА І РОЗВИВАЛОЧКА мови, мовлення, пам'яті, мислення /для малюків/

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]АБЕТКА  ДЛЯ  МАЛЮКІВ[/b]
 
1.А  Абрикос  і  апельсин  
Алла  з'їла  не  один,  
Ананас  дала  їй  мама,  
Аг"рус  попросила  Алла.
 
2.Б  Боровик  бере  бабуся,  
Бавитись  з  Борисом  мусить.

3.В  Віра  весело  співала,  
ВВерх  свій  погляд  підіймала.  
А  Василько  верхню  ноту  
Так  співав,що  вкрився  потом.

4.Г-Г"  Гуси  дуже  ґелґотали  
Гриша  гнав  гусей  до  Галі.  

5.Д  Добрий  день,дідусь  Данило!
 Дай  мені,будь  ласка  ,диню!  

6.Е  Ескалатор,екскаватор,  
едельвейс,  ЕльбрУс  і  ему
 Малювала  швидко  Емма.
 
7.Є  Єгор  з  Євменом  зустріли  Єнота
 І  вдвох  запитали  тваринку  ту:"Хто  ти?"

8.Ж  Жук  дзижчав  журливу  пісню,  
Він  у  жмені  в  Жені  висне.  
Відпусти  жука  ,Євгеній!
 Не  тримай  його  у  жмені!

9.З  Зіна  з'їла  зелену  зернину,
 Забула  Зіна  купить  в  магазині  
Родзинки  для  Зорика  сина..

10.І  Іван  та  Іванко  ішов  за  індиком,
 який  співав  смішно  і  дико...
                         
11.К  Красива  Катруся  картала  корівку,  
Котра  крутила  носом,  відмовившись  їсти  корм...  

12.Л  Листочок  з  липи  летів  дуже  швидко,
 А  Леся  й  Левко  зачепились  за  нитку.

 13.М  Мавпочка  Марися  милася  у  мисці,
 А  маленька  Маша  дала  сиру  мишці.
 
14.Н  Наймолодша  Наталка  накрила  на  стіл  
В  день  народження  нені  Надії.  

15.О  Отець  Омелько  оглянув  оком  навколо  оселі,  
Оселя  отця  Омелька  дуже  чиста  й  сучасна.  
Отець  Омелько  отримав  приз  за  кращу  оселю.
 
16.П  Півень  Петя  пив  компотик,  
У  півня  Петі  болів  животик.  

18.Р  Рома  рибалив  на  річці  щоранку,  
Рибу  зловив,потім  грався  на  г"анку  

19.Р  Раче-раче-небораче  
Щипнув  Рому,  Рома  плаче...

20.С  Слива  синя  скоро  поспіла,  
Синю  сливу  Світланка  з'їла.  

21.Т  Трактор  дуже  торохтів,  
За  кермо  Тарасик  сів.  
Тихо  став,потім  замовк.
 Гляньте,з  лісу  вийшов  вовк
 
22.У  Улянка  уранці  до  школи  прийшла,  
Учительку  й  клас  сама  не  знайшла,  
Улянці  уранці  хтось  допоміг,  
Тільки  ступило  дівча  на  поріг.  

23..Ф  Федір  приніс  їжачка  до  будинку,  
Фиркав  їжак,бо  потрапив  на  свинку...
 
24.Х  Христина  хвалилась  сьогодні  Хомі:
 -  Купила  халву  і  цукерки  собі.
 Хома  відповів:  "Ти  мовчи  не  хвались,
 Краще  із  другом  своїм  поділись!
 
25.Ї  Їхав-їхав  поїзд  швидко,  
Переїхав  переїзд,
 Їла  Ївга  їжу  з  миски  
І  збиралася  на  з'їзд.
 
26.Ф  Фотограф  Фаїну  фотографував,  
А  Федір  фіранку  свою  фарбував.

27.Ц  Цвірінчав  надворі  птах,  
А  цариця  каже:  "Ах!  
-Що  так  голосно  співаєш,  
Цить,бо  цар  відпочиває!"  

28.Ч  Чотири  рочки  маленькій  Марічці,
 Чомусь  не  пускають  купатися  в  річці.  

29.Ш  Шило  й  голку  взяв  Шурко,  
Нитки  й  ножиці  Левко.
 Шаруділи,шелестіли,  
Мишці  схованку  зробили.  

30.Щ  Щаслива  Марійка  щербет  наминає  
А  що  таке  борщ,  вона  і  не  знає.  

31.Ю  Юшку  Юрасика  мама  зварила,  
Юнга  поснідав  усе,що  налили.

32.Я  Яблуко  Яся  у  Ялті  купила,  
Ясно,що  з'їсти  його  захотіла.

33.Й  Й  -  це  Йосип,йод  ,гайок,
 гайка,майка,йорш  і  йок.  

34.Ь,  ЬО  День-деньочок,пень-пеньочок,  
Лінь  Юрку  писати,
 Весь  спітнів,писав  писака,
 Що  кричала  мати.  

35.  АПОСТРОФ  "  
В  дев'ять  ранку  Мар'янка  і  Дар'я  
Вийшли  удвох  на  подвір'я,  
М'яч  м'який  ,що  кидали  дівчата,  
полетів  і  попав  у  пір'я.  

36.ДЗ-ДЖ  Дзиг"а  дзижчала  щось  дзвінко  і  звучно,  
Дзвін  цей  почув  капітан  Й  мовив  гучно  :  
-Що  це  за  г"едзь  ,що  дзижчить  всім  над  вухом,
 Стала  робота,бо  весело  духом.  

[b]ВЕСЕЛА  АБЕТКА[/b]

А  -  автобус,  
Б  -  бабуся,
В  -  у  Валі  буквам  вчуся,  
Г  -горох,  Ґ  -  на  ґанку  ґави,  
Д  -  то  діти,не  роззяви.
Е  -  це  Ельбрус,  
Є  -  єнот,  
Ж  -життя,а  не  компот.  
З  -  це  зірка,  
И  -  дивись,  
І  -  Іринка,
Ї  -Їхав  Гриць.
Й  -це  Йосип,йорж,гайок,  
К  -Кирил  крутив  мішок.  
Л  -лелека,що  летів.
М  -Мишко  митись  не  хотів.
Н  -Настуся  неню  любить.  
О  -  це  Ольга  онде  ходить.  
П  -  це  півень  і  Петро.
Р  -  русалка  в  річці  Ро.  
С  -  сорока  сіла  в  сіно.  
Т  -  то  тигр  тікав  від  Тіни.  
У  -  Улянка  учить  умку.  
Ф  -фотограф  і  Фаїна.  
Х  -  хом'як,що  жив  у  Зіни.
Ц  -  цукерка,цуцик,цирк.
Ч  -це  Чіпка  на  чаплю  зирк.  
Ш  -  Шурко,що  шарудить.  
Щ  -  то  щастя,борщ  кипить.
ь  -  то  кінь,пальто.
Ю  -  це  юнга  юний  в  манто.  
Я  -  ялинка,Яна,яма.,  Яків,яблуко,сім'я
 Всю  АБЕТКУ  вивчив  я.  

 [b]ВЕСЕЛА  АБЕТКА  2[/b]  

А  -автобус,аґрус,Алла.
 Б  -бабуся  бавить  Борю.  
В  -  ворона,що  кричала.  
Г  -  це  галка  на  заборі.  
Ґ  -  це  ґвалт  на  ґанку  вранці.  
Д  -дерева,дім,дорога.
 Е  -едельвейс  у  Емми  в  ранці.  
Є  -  є  чи  ні  в  єнота  роги??
 Ж  -  жовте  пір'я  в  журавля.
 З  -  Зіна  знову  зафарбує.  
И  -  цікава  буква  ця.
 І  -  Ірина  і  Ігор  про  це  чують.  
Й  -  це  Йосип,йоршик,йод.
 К  -  каже  красень  :  "Крикни:  льод!"  
Л  -  лебеді  летять  й  лелеки.  
М  -мамця  з  Машою  далеко.
Н  -  неня  Ніну  носить.
О  -це  Ольга  очі  косить.  
П  -пливуть  плавно  плавунці.  
Р  -  рибалка  з  рибою  в  руці.
С  -  солона  сіль  в  солонці.  
Т  -  це  трактор  на  толоці.  
У  -  це  Уля  учить  Умку.  
Ф  -  фарбує  Федір  гумку.  
Х  -  Хома  хотів  ховатись.  
Ц  -  і  цукерку  цю  жувати.  
Ч  -  чаплю  часто  частували.  
Ш  -  шарфом  шаруділа  Алла.  
Щ  -  що  за  щастя  борщ  варити?
 ь-  мальву,пальму  лінь  носити.
 Ю  -  юна  Юля  юшку  просить.  
Я  -  Яків,яблуко,подвір'я,  янгол,ястреб,Яна,пір'я,  якір,десять,п'ять,сім'я...  ВСЮ  АБЕТКУ  ВИВЧИВ  Я.

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]СКОРОМОВКИ[/b]

 ***Йшов  дроворуб  ,  Дерева  обскуб,  
Там  і  тут-зруб  Ялина  і  дуб!
 Будує  він  клуб  із  досок  і  труб.  

***  Біг  лісом  лис,  Зайча  він  затис...  
А  онде-  ірис,  нарцис,кипарис.

***  До  лісу  приїдь!  У  лісі  ...-посидь
 Серед  різних  угідь...  Там  В  барлозі  ведмідь,  
Ти  Йди  мимохідь.

 ***  Стрибає  білча,  А  он  і  зайча,
 радіє  хлопча,  Сміється  дівча.

 ***  Маленьке  внучатко  малює  курчатко.  
-Їж,куро,зернятко,  маленьке  курчатко!  

***  Сказав  мені  татко,  що  то-слоненятко  
Що  ніс  в  нього-  хобот  Та  ні,він  не  робот...
 
***  Ой,дивись,а  там-фазан!  А  на  дереві-кажан,  
А  під  деревом  кабан!  Дай  йому  хутчіш  банан!
 
***  Бик  ,бичечок-  тупогуб  тупогубився,  
Бив  рогами  халахуб,халахубився  
А  корівка  -мукотілка,мукотілочка,  
Танцювала  гоп-ця-ця,наче  дівочка.
 
***  Дзвінко  щось  дзижчить"ДЗ-ДЗ!!"
 Г"едзь  то  чи  годинник???  
Подивіться,це  бджола...  
Заблукала  в  слинник...  

***  Цвіте  яблунька  в  саду,
 Квіти  всі  рожеві...  
А  на  гілці-  какаду,  
Посміхнувся  Єві...  

***  Йшов  дорогою  бичок,  
По  доріжці  скок  та  скок.  
Подивіться  на  бичка,  
СпИнка  в  плямах  он  яка!!  

***  Ось  біжить  струмок  по  лісу,  
Я  збираю  тут  мелісу,  
Буду  пити  з  неї  чай,  
Йди  і  ти  її  збирай.

 ***  Прокидайся  вранці  рано,  
Умивайся,йди  на  г"анок,  
Лови  промені  в  долоні,  
І  даруй  їх  усім  Соням.  

***Ладки-  ладушки-  ладусі,
 Посміхнися  до  матусі,  
Будь  чистесенька  завжди,  
Ми  не  можем  без  води!!

 ***  Гусінь  весь  листочок  з'їла,  
Їй  немає  більше  діла,  
Ти  рослинки  поливай  
Й  гусінь  ту  перемагай!  
14.05.2014р.

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]ЗАГАДКИ  [/b]

***Полюбляє  він  малину,  і  сутула  в  нього  спИна,
 Взимку  стереже  барліг,  Має  косолапість  ніг.  
Хто  ж  це  любить  дуже  медик,  Ну,звичайно,це  ...(ведмедик).  

***Довгі  вуха,куций  хвіст,  
Він  малесенький  на  зріст,  
Від  усіх  цей  звір  тікає,  
Взимку  білу  шубку  має.  (зайчик)

***  Ця  тваринка  не  маленька,  
Хитра,ласа  і  руденька,  
Зайчика  вона  ганяє,  
І,  де  курка  в  селі  знає.  (лисичка)

***  В  лісі  виє  він  вночі,  
Як  зустрів  його,-кричи!
 Дуже  схожий  на  собаку,
 І  зубастий  цей  кусака.  (вовк)  

***Діткам  понесла  горішки,  
І  грибів  сушених  трішки.
 Хто  стрибнув  в  дупло  із  гілки?
 Пишнохвоста  ,гарна....(білка)

***.  Ця  "царівна"-  просто  шик!
 Сів  комар  їй  на  язик.  
Квакотить  собі  ."ТА,ГОДІ!"
 Рада,що  пискун  у  роті!  (жабка)  

***Він  смакує  жолудями,  
Риє  своїм  носом  ями.  
Та  то  ж  дикий  звір-  іклан,  
Подивіться,це  ж  -....(кабан).

***  Їсть  малину  він  і  медик,
 А  зовуть  його  ...(ведмедик).

***  Що  за  звір,що  довгий  хвіст,  
Дуже  хитрий  має  хист,  
Руде  хутро,руді  лиця,  
У  норі  живуть  ...(лисиці).
 
***Їсть  вона  гриби  й  горішки,  
І  прудка,швидка  не  трішки,  
Ось  дупло,  а  он  і  гілка,  
А  на  гілці  сидить...(білка).

***  Ця  тваринка  -  шусть  у  нірку,
 Вона  зробить  любу  дірку,
 І  боїться  вона  кішку,  
А  зоветься  мило...(мишка).
 
***Вона  схожа  на  людину,  
Вміє  лазити,ходити,  
у  цирку  на  арені  
Всіх  людей  смішити.
 Ой,яка  ж  це  лапочка
 Ця  маленька  ...(  мавпочка)  

***Пригоща  всіх  молоком,
 Маслом  і  сметаною.  
Всім  говорить  вона  "Му-у",  
Жувать  не  перестане.  
Ой,яка  ж  вона  здорова,  
А  зовуть  її....  (корова).
 
***Сторожує  вона  дім,  
кращим  другом  є  усім,
 Інколи-  кусака,  
Хто  ж  це  є?  -...(собака)  

***Ти  від  неї  заховайся,
 В  лапи  їй  не  попадайся,
 І  це  хижий  звір,дивись,  
Живе  в  лісі,звати...(рись).  

***Їсть  вона  усе  підряд,  
Ой,брудний  її  наряд,  
Пятачок,рожева  спина,  
Перед  нами  справжня...(свинка).

***  Має  роги,не  корова,  
Тулуб  теж  його  здоровий.  
Подивіться  на  бочок,  
Це  ж  справжнісінький  ...(  бичок).  

***Цей  птах  пОвагом  все  ходить,  
Пшоно  й  зЕрнятко  знаходить,
 Він  кричить  :"Ку-ка-рі-ку!",  
Хто  ж  співає  на  току?  (  півник)  

***Швидко  бігає,стрибає,
 Біле  хУтро  взимку  має,  
Куций  хвіст  і  довгі  вуха,  
Шиють  шапку  з  його  пуха  .(зайчик)  

***"Га-га-га!",-  кричить  цей  птах,
 Плаває  у  річці,  Ходить  з  виводком  гуськом,
 Не  тоне  в  водичці.  (гусак)

***  По  двору  все  ходить  та  й  ходить,
 Качаточок  водить  та  й  водить,  
"Кря,кря-кря!",-  яка  чудачка!
 Це  ж  справжнісінькая  ...(качка).

***  Живе  в  лісі  хижий  звір,  
Він  зубастий,вір-не-вір.  
Сірий,виє  уночі,  Я
к  зустрінеш,то  кричи.  (вовк).

***Благородним  звуть  його,  
В  нього  роги  -  ого-го!
 Походжає  цілий  день.  
Ну,звичайно,  це...(олЕнь)  

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]КОЛИСАНКА[/b]

Сонко-  дрімко  бродить  гаєм

Сонко-  дрімко  бродить  гаєм
Перші  квіти  поливає
сіє  зоряне  намисто
і  співа  не  голосисто.

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

Сплять  усі  малята
хлопчики  й  дівчата
птахи  і  звірята
Усі  хочуть    спати.

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

Розкажу  я  казку
про  бубличків  в'язку
про  корівку,про  бичка
Гарна  казка  отака!

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

Сонко-  дрімко  бродить  гаєм
Перші  квіти  поливає
сіє  зоряне  намисто
і  співа  не  голосисто.

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

ходи  ,сонко,в  хати
До  Саші  і  Нати
І  до  Єви  й  до  Петра!
Буде  рада  дітвора!

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]МИРИЛКА[/b]

Мирись  ,мирись,  мирись!  і  більше  не  сварись  !
Швиденько  посміхнись!  мирись  ,мирись,  мирись!!
Дай  долоні,  мій  дружок!!Подарую  пиріжок  !
Про  погане  забувай!  посміхатись  починай!
Будемо  з  тобой  дружити!Нашою  дружбою  дорожити!
Наша  дружба  –красота!Скажуть:  не  розлий-вода!
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]ПОВЧАЛЬНІ  КАЗКИ  та  ВІРШІ[/b]

[b]СИЗИЙ  ГОЛУБ[/b]

Сизий  голуб    прилетів  ,  на  вікно  до  мене  сів.
Він  шукає  ту  голубку  ,свою  горличку  і  любку.
На  всі  сторони  зирить  і  у-у-ху  ,щось  кричить.
Може  просить  допомоги,може  це  пересторога?
Ачи  просить  сизий  їсти?Стриб  та  стриб  і  хоче  сісти  
На  балконів  килимок.Може  втік  він  від  пташок?    
-Ти  живи  у  мене,любий!  В  хаті  тепло  біля  груби,
Що  там  ще  тобі  казати?  Будем  зиму  зустрічати.
Я  зерняток  заготую.Тебе  щиро  нагодую.
Бо  ти  мерзнеш  під  час  зливи  на  гілках  отої  сливи,
що  в  садочку  біля  хати  посадила  моя  мати.
Голуб  слухав  тую  мову,за-у-у-хав  чомусь  знову,
Потім  ближче  підлетів  ,на  вікно  до  мене  сів.
Потім  сів  на  килимок.Мабуть  втік  він  від  пташок.    
Жив  у  мене  до  весни  .Сторожив  родини  сни.
На  вікно  весною  сів  і  до  друзів  полетів.
Хто  повірив  в  цюю  казку,бубликів  дарую  в’язку.
***
[b]БУДЬ  СЛУХНЯНИМ  ЯК  ПИЛИП  
[/b]
За  дев'ятими  горами,за  десятими    морями  .  
Там  ,де  сонце  як  та  діжа.Там,де  ліс  і  звірі  хижі.
Де  балакають  листочки,зеленіють  огірочки.
Де  малини  дуже  густо,Є  для  зайчиків  капуста,
Народилися  білчата,Дозволь  казку  розпочати.
Мама  білка  в  літню  пору  Заготовок  робить  гору.
І  грибів  насушить  й  шишок,І  для  діточок  горішок.
Тато  дім  оберігає,щось  майструє,утепляє.
А  малесенькі  білчата,діточки  і  онучата,
Лиш  по  гілках  стриб  та  стриб.Раптом,дивляться,-Пилип,
хлопчик,що  живе  в  селі.
...Підійшов  до  їх  будинку,І  поліз  на  деревинку.
Мама  білка  –до  дітей  :"-Ой-йо-йой!  Ей-гей-ейей!
 Швидше  діточки  до  хати!Досить  по  гілках  стрибати!
Бо  не  знаєм  що  чекати  Від  дитя  цього  Пилипа.
Треба  все-усе  ховати"  ,Мати  білка  уже  хлипа.
Діточок  своїх  хова.  А  сама  ж-то,йой-овва!
Хвістик  видно  із  дупла!
А  в  Пилипа,глянь,  стріла,  не  велика,не  мала!
Не  чекали  ми  багато,підійшов  Пилипів  тато:
"  Синку,злізь  швиденько  звідти!Ти  не  бачиш,в  білки  діти
 заховалися  в  дуплі?!Грайся  там,в  селі,в  селі!
А  у  лісі-  хижі  звірі!Краще  візьми  в  руки  гирі!
Не  ламай  гілок  і  гнізд!Бо  віддячить  нам  природа.
І  харчуйся  із  города!Не  чіпай  білчиних  шишок
 і  грибів  ,і  тих  горішок!
Гріх  природу  ображати!Ти  повинен  цеє  знати!"  .
І  хлопчисько  той  Пилип,почесав  там  щось  за  вухом,  
Потім  зістрибнув  й  щодуху  ,Полетів  в  своє  село.
Що  ж  там  далі,що  ж  було??
А  білчата  раді  цьому  Щастю  випадку  такому.
Вмить  стрибати  по  гілках!Веселитися,ах-ах!
Ну,  а  той  Пилипів  тато,що  сам  знає  так  багато,  
Сина  свого  научає  і  до  лісу  не  пускає.
Бо  у  лісі  хижий  звір.Може  на  дітей  напасти.Укусити  і  украсти.
"Грайся,сину,біля  хати.Де  є  тато,є  і  мати.Де  є  кому  захистити  
І  всьому  тебе  навчити".
Це  історія  чи  казка.Не  кінець  це,а  розв'язка.
Це  малесенький  сюжет  Із  Пилипом  тет  –а-  тет.
Будь  слухняним,як  Пилип!Щоби  тато  не    охрип!
Кликати  тебе  і  звати.І  не  мусь  його  кричати  !
Будь  слухняненьким  у  мами.Не  нервуй  її  ніграма.
А  з  історії  урок  і    учися  із  казок!
***
[b]ІШОВ  ЛІСОМ  МИКОЛАЙ
[/b]
Скоро  казка  кажеться,вузлик  хай  розвяжеться!
За  лісами,за  морями,за  широкими  полями,
На  галявині  в  лісочку,На  зеленому  горбочку.
Стоїть  гарная  хатина  .Хлопець  там  живе  й  дівчина.
Влітку  поле  обробляють,сіють,садять,поливають.
Взимку  сторожують  ліс.Мають  те,що    Бог  приніс.
Як  приходить  рік  Новий,їдуть  в  ліс  вдвох  по  ялинку.
Люблять  також  рік  старий!Взимку  там  така  картинка!
Сніг  летить  неначе  пух,що    захоплюється  дух.
Скоро  казка  кажеться.Вузлик  хай  розв'яжеться  .
Ішов  лісом  Миколай.Говорю,мене  не  лай!
 І  зайшов  у  ту  хатину.Хлопець  спав  там  і  дівчина.
Подарунків  цілий  міх  їм  приніс  і  навіть  сміх.
Скатертину-самобранку,килимочок-літачок,
чобіточки-швидкоходи.І  чарівний  гамачок,
палицю  іще  казкову.І  обновки  гарні,нові
.Неведимку  капелюх  і  комп’ютер  для  тих  сплюх.
Пішов  далі  Миколай,говорю,мене  не  лай!
Скоро  казка  кажеться.Вузлик  хай  розв'яжеться.
Як  проснулись  рано  вранці,  хлопець  той  і  з  ним  дівчина  
Та  й  стрибать  в  веселім  танці!Чудес  повная  хатина!
Миколайчик  цілий  міх  їм  приніс  і  навіть  сміх.  
Скатертину-самобранку,килимочок-літачок,
чобіточки  -швидкоходи.І  чарівний  гамачок,
палицю  іще  казкову.І  обновки  гарні,нові.
Неведимку  капелюх  і  комп’ютер  для  тих  сплюх.
Стали  ще  дружніше  жити  ,діточок  своїх  учити.
І  чекати  Миколая!То  вже  казочка  друга---я!
***
ЖИВ  НА  СВІТІ  ДОБРИЙ  ДЖИН

Жив  на  світі  добрий  Джин.Він  був  зовсім  не  один.Разом  з  ним  жила  Джиниха.Джененяток  троє,тихо.Бо  розбудим  джиненяток  ,тих  малесеньких  маляток.Джин  у  глечику  сидів  і  на  білий  світ  глядів.  Людям  він  допомагав  .А  кому  і  сам  не  знав.І  слабкому,і  малому,і  хромому,і  кривому.Він  літав  по  всій  планеті.Знають  Джина  навіть  йєтті.Де  машину  підштовхне.Щось  чедеснеє  утне.Кошеня  із  даху  зніме.Жив  в  селі  хлопчина  Ромка.Там  щодня  якась  поломка.Поламає  все,що  баче.Потім  сам  сидить  і  плаче.В  Ромки  друзів  не  було,бо  він  сам  як  НЛО.Біля  Ромки  жила  Ніла.Так  красиво  гомоніла.І  була  завжди  чистенька,  рум’яненька  ,слухняненька.Ось  одного  разу  Ніла,щось  цікаве  гомоніла  й  вийшла  в  двір  і  тут  одразу  під  кущем  знайшла,  що-  ?  ВАЗУ.Обдивилася,завмерла  і  чомусь  її  потерла…З  вази  дим  як  повалив  !Кольоровий,різнобарвний.Вилетів  із  вази  Джин.Величезний,добрий,гарний.Зверху  вниз  він  подивився,  посміхнувсь,не  забарився  .Руки  він  докучі  склав,  далі  Нілі  він  сказав  :  «Що  накажеш  моя  пані?Ваші  слуги  ми  старанні.Лиш  одне  бажання  Ніли  ми  готові,що  хотіли??»  «Що  ж  просити?,-дума  Ніла.    Чи  будинок,чи  машину?Чи  літак,чи  одежину?Шубу,яхту  чи  смартфон?Чи  новенький  телефон??Призадумалася  Ніла,потім  враз  загомоніла.  «Біля  мене  живе  Ромка,там  щодня  якась  поломка.Він  ламає  все,що  баче.Потім  сам  сидить  і  плаче.В  Ромки  друзів  не  було,бо  він  сам  як  НЛО.Ти  зроби  мій  Джин  рідненький,величезний  і  гарненький.Щоби  мудрим  став  цей  Ромка.Щоб  закінчилась  поломка.Не  ламав  щоб  те,що  баче.І  хай  більше  він  не  плаче.Друзів  море  щоб  було.Щоб  не  був  він  НЛО.-Буде  пані,-мовив  Джин.Буде  Ромка  не  один.І  в  ту  ж  мить  усе  змінилось,завертілось,закрутилось.  Правда  це,ачи  це  казка  та  приблизилась  розв'язка.Вчись  добро  робити  людям.Повертатись  воно  буде.І  сторицею  воздасться  кожне  добреє  причастя.
***
[b]НЕСЛУХНЯНЕ  СОВЕНЯТКО[/b]

За  широкими  полями,за  густющими  лісами,  там,де  соняхи  як  сонце  заглядають  у  віконце,Де  калина  біля  тину.Де  джерельная  водиця.Де  з  журавликом  криниця.Водоспад  де  б'є  фонтаном  .Там,де  яхта  з  капітаном.Де  веселка  коромислом  над  хатиною  повисла.Де  метелики  і  бджоли.Там,де  в  лісі  стоїть  школа,народилось  совенятко.У  сови  і  сова  татка.Мудра  мама  всіх  збирає,звірів  в  школі  научає  бути  пильними  завжди,стерегтися  від  біди.Тато  йде  на  полювання,на  сімейнеє  завдання.Щоб  було  чим  харчуватись,виростати,укріплятись.Совенятко  вранці  встало.Сонце  в  хатку  заглядало.За  промінчиком  злетіло  і  тихенько  полетіло.А  куди  й  саме  не  знає.Мама  пташечку  гукає.Та  не  чує  совенятко.Ані  мами,ані  татка.Прилетіло,примостилось  і  на  кущику  усілось  .  Раптом  йде  назустріч  вовк.  Він  ягня  колись  затовк.А  сьогодні  він  голодний  і  зубастий  ,і  холодний.Що  завгодно  він  би  з'їв.Раптом  чує  щось,присів.Бачить-  гарне  совенятко  .У  кущах  сидить,малятко.Вовк  стрибнув  три  кроки  прямо…  й  совенятко  теє  згамав.Мораль  казочки  така  ,поки  ти  іще  маленький.То  без  дозволу  матусі  І  рідненького  татка  Нікуди  сам  не  ходи,щоб  не  трапилось  біди.Грайся  близько  біля  хати,щоби  бачив  тато  й  мати.Люди  ходять  чужі  скрізь.В  незнайомий  двір  не  лізь!!Щоб  не  трапилось  біди,будь  слухняненьким  завжди!.А  з  історії  урок  і    учися  із  казок!
***
[b]ЙДЕ  ПО  ВУЛИЦІ  ДІДУСЬ[/b]

ЙДЕ  ПО  ВУЛИЦІ  ДІДУСЬ  ,згорбивсь,хека  і  зігнувсь.
Перехід  із  світлофором.Старий  каже  :  «  Я  боюсь!»  .
Що  робити  дідусеві?    І  звернувся  він  до  Єви  :
 «  Люба  дівчинко,скажи,перейти  допоможи!
Я  боюся,що  не  встигну.Зебру  цю  не  перестрибну!»  
 .Єві  іще  років  мало,але  дівчинка  сказала  :
 «Так,я  вам  допоможу!Що  робити  розкажу.
Ви  дивіться  на  ліхтарик,яке  світло  зараз  ярить.
Назавжди  запам’ятайте!І  зі  мною  промовляйте:
(рос.)  Красный  свет-  хода  нет!  Жёлтый  свет-  внимание!
На  зелёный  проходи  ,дружная  компания!
На  зелёный  проходи,дружная  компания!
(укр..)  Як  червоне  горить  світло-  стій  ,негайно  зупинись!  
Жовтий  колір  –приготуйся    і  чекати  не  лінуйся!  
а  зелений  –  переходь  й  не  затримуй  весь  народ!
Потім  дідуся  під  руку  Єва  міцненько  взяла,  
на  зелене  світло  швидко  на  той  бік  перевела.
Дідусь  дякував  маленькій  .Єві,дівчинці  гарненькій.
Як  поводить  себе  скрізь,-від  батьків  своїх  навчись!
А  з  історії  урок  і    учися  із  казок!
***
[b]Є  У  МЕНЕ  ВДОМА  ГЛОБУС[/b]

Є  у  мене  вдома  глобус.Я  як  сяду  на  автобус  
та  й  поїду    по  містах,по  рівнинах  і  лісах.
Глобус  свій  щодня  вивчаю.Де  що  є,я  уже  знаю.
Київ  де  і  де  Полтава,Миколаїв  величавий.
А  ось  Харків,Рівне,  Суми.Де  ж  поїхать-думу  думай!
Гарних  місць  у  нас  багато!  Подорож-  це  справжнє  свято!  
Чи  поїду  я  у  Львів,  у  Хмельницький  чи  Франківськ?
У  Житомир  чи  Тернопіль?Луцьк,Черкаси,Севастополь?
Вінницю  чи  Чернівці,Чи  в  Дніпро,а  може  в  ці??
Як  живуть  ужгородчани,луганчани,донеччани?  
І  Херсон  мене  чекає  й  Запоріжжя,точно  знаю.
Буду  їхать  по  країні,  по  прекрасній  Україні!  
Їду  я  в  Кіровоград  ,ачи  на  Одещщину.
Незрівняне  кожне  місто!Відпочити  де  ще  нам??  
Ми  запрошуєм  усіх  за  красою,чудесами!
Приїздіть  на  Україну!  В  подорож  поїдем  з  вами!.
***
[b]ДІД  МОРОЗ  НА  НАШІМ  СВЯТІ
[/b]
Сніжним  днем  і  через  ліс    Дід  Мороз  сюрпризи  ніс.У  садочок  для  Марини,Єви,Лілі,Катерини  ,для  Данила,для  Івана,Костика  і  для  Степана.У  садочку,мабуть,свято?  Гірлянд,іграшок  багато.Вірші  вивчили  хлоп’ята,танці  вивчили  дівчата.Вихователька  на  свято  вірішила  готувати  веселесенький  концерт  й  ігри  різні  на  десерт.Перша  виступає  Єва  у  костюмі  королеви..Наша  Єва  гарно  стала  й  віршик  голосно  казала:
- Новий  Рік  іде  до  нас!Я  вітаю  усіх  вас!Зичу  вам  здоров'я,щастя!І  запрошую  на  вальс!
Всі  дівчаточка-сніжинки,мов  легесенькі  пушинки,закружляли  круг  ялинки.Далі  мовила  Маринка    у  костюмі  мандаринки:
- Білий-білий-білий  сніг!Випав  з  неба  на  поріг!Раді  снігу  і  зайчата,і  білчата,і  малята!Нумо  пісню  всі  співаймо!Дружно  всі  розпочинаймо!
Пісня
Снігу-снігу-сніженьку!Постели  доріженьку!Від  хати  до  хати!Новий  рік  стрічати!  Від  хати  до  хати!Новий  рік  стрічати!
Далі  мовить  Катеринка  у  костюмі,так,сніжинки:
- Нам  ялинку  Дід  Мороз  з  лісу  вирубав,приніс.Нарядили  ми  ялинку  цукерками,кульками,гірляндами,бурульками.Нумо  станем  дружно  в  коло!Дитсадочок,також  школа.Хоровод  танцюймо,діти!Годі  на  стільцях  сидіти!
Хоровод
Тра-та-та!Тра-та-та!В  нас  ялинка  не  проста!сяють  вогники  красиві!Ой,яка  ж-то  красота!
Сніг  іде!Сніг  іде!Дід  Мороз  й  снігурка  де?Он  везуть  нам  подарунки,  і  коробки  ,і  пакунки!
Далі  мовить  наш  Іван,а  за  ним  Данил,Степан  у  костюмах  лісових,в  масках  різних  і  смішних:
- Щойно  ми  всі  із  морозу,  і  зустріли  там  Мороза!Відчиняйте  йому  двері!Сторож  наша  тьотя  Мері!
Двері  тьотя  відчинила,дідуся  до  нас  впустила.
- Йшов  я  довго  через  ліс,  подарунки  усім  ніс  У  садочок  для  Марини,Єви,Лілі,Катерини  ,для  Данила,для  Івана,Костика  і  для  Степана.У  садочку,мабуть,свято?  Гірлянд,іграшок  багато.  Вірші  вивчили  хлоп’ята?,танці  вивчили  дівчата?Внучку  я  узяв  з  собою,щоб  погралася  з  юрбою.Розгадайте  всі  загадки,милі  хлопчики  й  дівчатка!
Загадки
1.Що  летить  неначе  пух  і  захоплюється  дух?Що  рипить  в  нас  під  ногами,потім  розстає  краплями?  (сніг)
2.Мчусь  на  чому  я  з  гори?Швидко-швидко,говори!За  мотузку  я  тримаюсь  і  на  них  з  гори  спускаюсь?(сани)
3.Хто  через  гай  і  через  ліс,подарунки  дітям  ніс?Борода  і  довгі  вуса  і  його  я  не  боюся.(  Дід  Мороз)
4.Вішають  на  неї  кульки,і  цукерки,і  бурульки.Всіх  запрошують  у  коло,водять  хоровод  навколо?  (  ялинка)
5.Хто  бажає  усім  щастя  краще-краще,ніж  торік,Забува  старі  напасті.Ну,звичайно…(Новий  рік)
Далі  мовив  гучно  Костик  у  костюмі    формер  Ростик:
- Діставай,Мороз,пакунки!Роздавай  нам  подарунки  для  садочку:  для  Марини,Єви,Лілі,Катерини  ,для  Данила,для  Івана,Костика  і  для  Степана.У  садочку  ж  у  нас  свято!Не  один,не  два,не  три!  І  готові  ми  до  гри!
Далі  діти  дружно  грали,танцювали  і  співали.Проводжали  рік  старий!Зустрічали  рік  новий.Дід  Мороз  дістав  пакунки.Роздав  дітям  подарунки.Побажав  всім  мирно  жити  й  тим,що  мають,дорожити.Сів  із  внучкой  в  самохід  і  поїхав  через  лід.І  у  школи,і  в  садки,  і  у  різнії  кутки.Всім  повіз  він  подарунки  і  сюрпризи  у  пакунках.З  усіма  дітьми  погрався  і  в  Лапландію  подався.На  літак  свій  вони  сіли  і  на  північ  полетіли.
Правда  це,ачи  це  казка  та  приблизилась  розв'язка.Новий  рік  стрічати  треба.В  українців  є  потреба.Пісні  й  віршики  вивчай.І  костюми  ший  ,і  маски.Будуть  подарунки,знай!Новий  рік-  це  справжня  казка!!
***
[b]КРУГООБІГ  ВОДИ  В  ПРИРОДІ
[/b]
В  школі  весело  навчатись!Я  біжу  туди  дізнатись  
Про  цікаве  й  загадкове,наукове  і  щось  нове!
Ой,цікаве  в  нас  навчання  !  І  труди  ,і  малювання!
Буду  знати  все  на  світі.Навіть,де  беруться  діти.
Та  про  це  у  старших  класах  ,вчителька  сказала
.Анатомія  предмет,так  його  назвала.
А  сьогодні  на  уроці  Увесь  клас  дізнається.
Як  під  сонячним  промінням  крапелька  міняється.
Що  такеє  «Кругообіг»  ?-    Рух  чогось  прямо  по  колу.
Нас  води  цікавить  біг.  Запитаю  я  у  школі.
Наша  вчителька  сказала,інформації  не  мало.
І  на  дошці  малювала.І  ми  всі  запам’ятали.
Коли  сонце  сильно  гріє,Водний  простір  весь  міліє.
Сонце-справжній  володар!  Випаровується  пар.
Із  морів,озер,струмочків,  із  землі  ,джерел,листочків.
Піднімається  він  вгору  В  жарку  спеку,в  літню  пору.
Там  збирається  у  хмари.Потім  б'ється  в  тари-бари.
Сірі  хмари  як  насунуть,вітри-хлопці  сильно  дунуть  .
І  із  неба  дощ  полився.Пар  у  дощ  перетворився.
Потім  скрізь  він  просочився.У  моря,ставки,струмочки,
в  землю,океан,листочки.
Крапля  рухається  в  колі.Я  дізнавсь  про  цеє  в  школі.  
Поки  сонце  у  зеніті,на  високій  на  орбіті.
Землю  спекой  застилає,Краплю  бігти  заставляє.
Кругообігом  це  зветься.І  чого  воді  не  йметься?
Випаровування  теж-Цей  процес  не  має  меж!  
В  школі  весело  навчатись!Я  біжу  туди  дізнатись  
Про  цікаве  й  загадкове,наукове  і  щось  нове!
***
Вересень,2016
***

ВЕДМІДЬ  І  МАША-  ОСЬ  КАЗКА  НАША

 (  казка  про  Машу,  яка  дуже  хотіла  навчатися  в  школі)

 ДІЙОВІ  ОСОБИ:  автор,Маша  маленька,Маша  доросла,
                             Ведмідь,вчитель
 АВТОР:
 Маша  -  дівчинка  кмітлива,їй  чотири  рочки.
 Маша  вчитись  захотіла,ведмедю  торочить:

 МАША:
 «Веди  мене  в  шосту  школу!Там  всі  світлі  класи!
 Там  комп’ютерів  багато,вчителі  там-  Аси!!
 І  директор  там  хороший,  строгий,справедливий!
 Веди  мене  в  шосту  школу,  як  поспінуть  сливи!!

 Ти  ж  казав,що  я  «Чомучка»,усе  хочу  знати!
 Веди  мерщій  і  не  мучай!Ти  ж  мені  як  мати!

 АВТОР:
 А  Ведмедик  подивився  і  лоба  почухав,
 Заричав,потім  підвівся  і….тікать  щодуху!
 Маша-  тільки  й  що  маленька,Мишка  наздогнала,
 Вилізла  йому  на  спину,в  вухо  закричала:

 МАША:
 «Веди  мене  в  шосту  школу,там  смачні  обіди!
 В  школі  грають  і  співають,балуватись  ніде!!
 Та  й  тобі  навчатись  треба,ти  уже  великий!
 Веди  мене  в  шосту  школу,вдягай  черевики!»

 Веди  мене!  Веди  мене!  І  це  все  не  жарти!
 Веди  мене!Веди  мене!  Я  сяду  за  парту!!!

 АВТОР:
 Взяв  Ведмедик  нашу  Машу  за  маленьку  руку,
 Та  й  повів  у  шосту  школу  за  знанням,наукой.
 Там  їх  весело  зустріли,привітали  щиро,
 В  перший  клас  зарахували,абетці  навчили.

 ВЧИТЕЛЬ  (говорить,а    Ведмідь    і  Маша  повторюють)
 1)Боровик  бере  бабуся,бавитись  з  Борисом  мусить.
 2)Віра  весело  співала,вверх  свій  погляд  підіймала,
     А  Василько  верхню  ноту  так  співав,що  вкрився  потом.
 3)Лариса  ластівку  ліпила,потім  помила  руки  милом.

 АВТОР:
 Вчилась  Маша  на  «відмінно»,виросла  кмітлива,
 Доросла  до  випускниці,така  гарна,дивна!
 В  школі  шостій  виростають  лиш  розумні  діти!
 Їх  плекають,розвивають!Діти-наші  квіти!

 Перед  нами  випускниця!  Не  Маша-  Марія!
 І  сьогодні  всім  бажає  здійсненної  мрії!

 МАША  ДОРОСЛА:(  звертається  до  випускників)
 Майте    вдачу  українську!  Хай  живе  надія!
 Нехай  лине  ваша  пісня  за  межі  країни!
 А  тепер  і  ви  бажайте  вчителям  і  школі!
 Ми  бажаємо  вам  щастя  на  стежині  новій!

 АВТОР:
 Пронеслась  про  школу  слава  
 По  всій  Україні!!!
 Там  навчать  усіх,хто  прийде
 Мові  солов’їній!
***

[b]КАРПАТСЬКІ  ГОРИ
[/b]
Між  Балтійським  й  Чорним  морем  
від  околиць    Братіслави
До  Залізних  до  воріт
простяглись  Карпатські  гори.
Знає  кожен  це  піїт...

Їм  25  мільйонів  років,
довжину  -  міряй  не  в  кроках!
А  були  вони  дном  моря
А  тепер--великі  гори!!!!

Люди  ті,хто  там  живуть,
Всіх  їх  "карпами"*  зовуть.
 Говерла,  Петрос,  Піп  Іван  -
Це  найвищий  гірський  стан**

А  на  згаслому    вулкані  
побудовано  там  замок!
Та  й  гарнючий  в  поєднанні
із  природою  там  ранок...

Не  лише  повз  Україну
тягнеться  гірський  хребет
Європейські  ще  країни
гірський  бачать  силует...

Серби,чехи  і  румуни,
І  австрійці  й  словаки
І  угорці  ,і  поляки
В  гори  йдуть  всі  диваки!

Бо  казкове  там  повітря!
Й  неймовірна  там  краса!
І  на  лижах  в  лице  вітер!
Й  загадкові  небеса!

І  відвідаєм  мольфарів,
загадкові  їхні  чари...
Запитаєм  про  усе...
І  про  кожного  sense  ***

Ми  поїдемо  у  гори,
Милуватися  усим!
Гарну  пісню  заспіваєм!
Буде  чути  там  усім!!

Й  Сербам,чехам  і  румунам,
І  австрійцям    й  словакам
І  угорцям  ,і  полякам
Й  українським    дивакам!

*«Карпати»  однокорінна  з  вірменським  Քար  (Qar)  —  камінь,  Պատ  (Pat)  —  стіна.  Давнє  польське  слово  «karpa»  означає  значні  нерівності,  підводні  каміння,  значні  стовбури,  або  коріння.  Від  можливого  дакійського  значення  —  «гори»,  може  походити  назва  племені  —  «карпи»  —  «ті  хто  живуть  в  горах»,  які  населяли  Карпати  за  часів  Римської  імперії.  Кельтсько-іллірійське  слово  «Karn»  —  означало  «камінь»  або  «купа  каміння».  Вражаюча  схожість  назви  гір  простежується  з  назвою  острова  Карпатос  між  Кіпром  і  Родосом.
Русини  цей  гірський  хребет  називали  Бещади.;
**  стан-  тут  
історична  адміністративно-територіальна  одиниця.  
***  sense  [sɛns>  vt  (become  aware  of)  чу́вствовать  (почу́вствовать  perf),  ощуща́ть  (ощути́ть*perf)
***
[b]Наша  планета  -  краса  загадковая
[/b]
Наша  планета  -  краса  загадковая  ,  
Летить  по  орбіті,constantly*,Чудово  як!  
Ніби  хто  грається  нашою  кулею,
 Голубою,чарівною,архі-красунею.  
Навколо  Сонця  летим  ми  у  космосі
 Мов  НА  величезному  чарівному  колесі...
 І  не  існує  у  просторі  ...хаосу...  
Все  відбувається  ЗІ  СЛОВА,ІЗ  ЛОГОСУ.  
Казка  ,легенда  це  ачи  гіпотеза  
ДЛЯ  ...тих,хто  вірить-  це  явная  істина,  
Світ  утворився  від  слів  "СОВЕРШИЛОСЯ!"  
Правда  чи  вимисел  ,  а  може  ,-містика.  
СЛОВО  несе  надмогутню  енергію,  
ВСЕ,що  ми  стверджуєм,-  то  те  і  отримуєм  
А  небеса  -  чарівнА  канцелярія  
Наші  "бажання"  пильнує,виконує.  
Життя  ніби  казка  ,про  нього  все  знай!  
Кожного  дня  щось  нове  пізнавай!  
Про  дощ  й  про  хмарки,про  сніг  і  про  йєтті
 Багато  ще  зАгадок  є  на  планеті!
 *constantly  (з  англ,)-  безперервно,незмінно,постійно  
29.03.2016Р.  

[b]СВІТЛІ  МРІЇ  БАБИ  З  ДІДОМ  (коротка    повчальна  історія)[/b]

Жили-були  бабуся  з  дідом.  Одного  разу,за  обідом  говорить  бабця  дідусю,
-Ти  подивись  на  цю  красу:розквітла  яблунька  в  саду,  співа  на  гілці  какаду
.-Ти,що,стара,примару  кажеш,той  птах  у  Африці  живе.  Ходім  мерщій,мені  покажеш,хто  там  співає  .Е-ге-ге!
Пішли  удвох  вони  в  садочок,там  деревця  ростуть  в  рядочку.  А  ось  і  яблунька-краса!Розквітла,справжні  чудеса!І  бджілок  рій  гуде  над  нею,розносять  аромати  з  неї  .
-  А  де  ж  твій  гарний  какаду?  Щось  тихо  в  нашому  саду!
-  То  трішки  я  покепкувала  і  на  подвір*ячко  позвала.  Нумо    присядемо  тут  вдвох  і  погомонимо,  ох-ох!Дивись  як  гарно  у  садку!Я  принесу  сюди  медку!  Поп'ємо    чаю  з  бергамотом,  чи  може  хочеш  ти  компоту?
Погодився  старий  дідусь,Сів  на  пеньок  і  круте  вус.
-Тут,дійсно,гарно  у  садку!Неси,стара,неси  медку!І  паляницю  із  родзинкой  і  принеси  іще  малинки.
Сиділи  вдвох  вони  довгенько  ,згадали  молодість  свою,  Співали  пісеньку  легенько  і  про  родину,про  сім'ю.Як  бігали  удвох  на  річку,як  обривали  вдвох  порічки,як  діточок  двох  народили,як  жили  гарно,не  тужили.Дивились  також  на  зірки,на  ті  космічнії  знаки.Та  ось  побачили  удвох,що  зорі  падать  почали,  і  баба  з  дідом  загули!  
–  Ти  встиг  замовити  бажання??
-  Так,я  приклав  усі    старання!
 –  Дивись,летить  іще  одна!Яка  ж  красивая  вона!
Замовили  старі  удвох  і  довголіття  всій  родині,зустріть  100-літні  іменини,у  мирі    ,силі  і  любові!  Також  міцного  всім  здоров'я!І  почуттів  веселих,нових!
Так  воно  й  трапилось  із  ними,  зі  стариками,із  отими!
Хто  в  серці  має  мрію  світлу,і  дуже  вірить  в  майбуття,  життя  будується  привітне.  Щасливим  буде  те  життя!
05.11.2016р.
***

[b]Біг  струмочок  веселенький[/b]    через  поле,через  ліс
А  За  ним  веселий  зайчик  швидко  –швидко  лісом  біг.
Та  з*явився  інший  зайчик,  той  яскравий  промінець,
До  струмочка  загравав  він,  той  блискучий  молодець!
Він  торкнувся  до  струмочку  і  водичку  так  нагрів,
Веселенький  наш  струмочок,все  мілів,мілів,мілів.
У  веселого  струмочку  всі  краплинки  із  води
Піднялись  високо  в  небо  і  з  хмаринкой  попливли.
Білі  хмари  стали  сірі  і  докупи  всі  злились
Разом  щось  не  помирились    ,посварились,розлились
Зливою,дощем  чи  снігом  на  міста,поля  ,  моря!
Дуже  раді  дощу  квіти  і  рослинки,і  земля!
Знов  ожив  наш  той  струмочок,що  по  лісу  біг  та  біг,
А  за  ним  веселий  зайчик,що  завжди  його  стеріг.
У  природи  научайся  і  за  всім  спостерігай,
Полюби  її  загадки  ,потім  дітям  передай!
І  ЛЮДИНА  –  теж  природа  ,її  часточка  жива,
Пам*ятай    казки  бабусі  і  усі  оці  слова!
21.01.2017р.












ПРОДОВЖЕННЯ  СЛІДУЄ  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761817
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Теоретик

Основи поетики. Пісенний вірш

[b]Пісенний  вірш[/b]

Віршування  з'явилось  на  основі  народних  пісень,  їх  складали  віршами.  Ці  вірші  особливі,  бо  пісні  співають.  Окремі  склади,  які  при  співі  вимовляються  протяжно,  акцентовано,  мають  головний  наголос.  Інші  вимовляються  з  меншим  притиском  або  коротше,  вони  ненаголошені.  Тому  головний  ритмічний  наголос  у  пісенному  тексті  не  завжди  збігається  з  граматичним,  навіть  у  одному  слові  наголоси  можуть  стояти  на  різних  складах:

Ой  сусідко,  сусідко,  сусідко
Позич  мені  решітко,  решітко,  решітко.

Те  слово,  яке  співається  коротше,  втрачає  наголос  і  приєднується  до  того,  що  має  головний  наголос,  утворюючи  складне  слово:

А  мій  милий  умер,  умер,  Та  й  в  коморі  дуду  запер.

У  цитованому  вірші  складними  словами  є  слова  "аміймилий",  "умерумер",  "тайвкоморі",  "дудузапер".  Це  ритмічні  групи,  чергуючись,  вони  створюють  ритм.
Розмір  народного  вірша  визначається  кількістю  наголосів  і  складів  у  рядку.  Поширеними  є  двонаголошені  восьмискладники  (шумки).  У  них  дві  ритмічні  групи  по  чотири  склади  (4+4):

Ідуть  турки  //  на  три  шнурки

Двонаголошені  десятискладники  (дві  ритмічні  групи  по  п'ять  складів  (5+5):

Ой,  там  у  полі,  //  близько  дороги.

Цей  розмір  використовується  у  колядках  і  щедрівках.  Двонаголошені  дванадцятискладники  (6+6):

Ой,  горе  тій  чайці,  //ой  горе  небозі.  Три  наголошений  14-складник  називають  коломийкою  (4  +  4  +  6):

Коломийка,  /  коломийка,  //  хоч  вона  дрібонька,  Вона  мила,  /  вона  люба,  //вона  солоденька.
Куплет  коломийки  може  складатися  або  з  двох  чотирнадцятискладових  рядків,  або  з  чотирьох,  де  в  першому  рядку,  поділеному  цезурою  надвоє,  —  8  складів  (4+4),  а  в  другому  —  6  (повторюються  двічі)  (4+4)+6.  
Наприклад:

Заграй  мені,  Іваночку,  (4+4)  Я  буду  співати,  (6)  Щоби  легше  дівчинонці  (4+4)  Моїй  танцювати.  (6)

Коломийковий  розмір  давно  увійшов  в  українську  поезію.  Його  використовували  І.  Котляревський,  Л.  Боровиковський,  В.  Забіла,  М.  Петренко,  М.  Шашкевич,  І.  Вагилевич,  Я.  Головацький,  Т.  Шевченко.  Цим  розміром  Т.  Шевченко  написав  "Заповіт".

Джерело:  http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761679
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017


Евгений Познанский

МОЛИТВА АРХАНГЕЛУ МИХАИЛУ

Архангел  Божий,  сокрушивший  мрак,
Бессмертный  победитель  сатаны,
Бес  каждый  наш  отслеживает  шаг,
Он  впился  в  сердце  всей  моей  страны.

Но  к  Богу  мы  взываем  и  к  тебе,
Архистратиг  небесный  Михаил!
Чтоб  в  этой  вечной,  огненной    борьбе,
Ты  вместе  с  нами  в  бой  со  злом  вступил!

Я  верю,  что  и  сам  ты  рвёшься  в  бой,
Творца  об  этом  просишь  ты  давно,
Бог  разрешит  сразиться  с  сатаной,
Но  вот  когда  -  знать  -  это  не  дано.

О,  Родина  великая  моя,
Ты  стала    костью  в  глотке  люцифера!
История  твоя,  твоя  семья,
Слова  поэтов,  истинная  вера,

Такая  цель  у  той  вселенской  тьмы,
Чтоб  девушки  не  стали  матерями,
Чтоб  братьев  ненавидели  лишь  мы,
Чтобы  врагу  легко  отдались  сами!

А  бесу  зло,  увы,  не  надоест,
Он  ненавистник  всякого  добра,
Но  мы  храним  наш  Православный  крест
На  берегах  великого  Днепра.

И  видит  это  всё  великий  Бог,
Враг  даром  выткал    смерти  паутины.
Да  победит,  Архангел,  твой  клинок,
Всех  зомби,  бесов,  все  хэллоуины!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761555
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 22.11.2017


Мартинюк Надвірнянський

Смуток


Смуток  в  серце  болем  впився
Біль  у  серці  залишився.
Як  стебельце  б’ється  серце
Туга  повнить  світ.
А  кохання  вже  химерне
І  ніхто  його  не  верне.
Квіти  –  мрії  і  надії
Осипають  цвіт
І  душа  немов  холоне.
Лиш  думки  летять  як  дзвони
Понад  полем  –  очеретом
Летом,  летом.
Та  душа  даремно  марить,
Небесами  чорні  хмари,
І  чужа  холодна  сила
В’яже  крила.
Чи  ще  тугу  свою  лишу?
Чи  ще  болі  заколишу?
Чи  напишу  свої  жалі
На  скрижалі?

Парище
2017р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760993
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017


Любов Іванова

ВЕСЕЛЫЕ ЛИМЕРИКИ1

Маргарита,  хозяйка  квартиры,
Квартирантам  закрыла  сортиры.
Капитан  и  майор,
Им  же  скоро  в  дозор,
А  они  обо**али  мундиры.
*
Отдыхала  я  с  мужем  у  речки.
Глядь,  ведет  он  коня  за  уздечки,
Разыгралася  вновь
В  нем  цыганская  кровь,
За  конем  он  привел  две  овечки.
*
Из  засады  следила  Светлана
Как  мы  вышли  с  Петром  с  ресторана.
Но  эмоций  фонтан
Из-за  тех  двух  путан.
Все  пошло  кувырком  в  наших  планах.
*
Дорофеев  кирпич  по  натуре,
И  женат  он  на  местной  профуре!
Что  с  такой  пары  взять
Слышно  мать-пере-мать.
Тут  и  думать  нельзя  о  культуре.
*
Дочка  мэра  толстушка  Жоржетта
Зря  поверила  разным  диетам,
И  не  ест,  и  не  пьет,
Вот  почти  целый  год.
Уж  похожа    совсем  на  скелета.
*
Глеб  Егорыч,  начальник  отдела
Ехал  к  морю,  душа  его  пела,
От  жены,  от  детей..
К  своей  милке  скорей,
А  жена  сбрить  бумажник  успела...
*
Прочитавши  журнал  "Вокруг  света"
Ждал  Иван  приближения  лета...
Выбран    лучший  маршрут
Ветры  парня  зовут...
Как  же  вырваться  из  интернета?
*
Злая    дама  из  города  Вятки
Год  играла  с  полицией  в  прятки...
Деньги  в  дом  к  ней  плывут,
Просто  так,  не  за  труд...
А  вчера  лишь  попалась  на  взятке.
*
Глеб,  двойник  одного  поп-артиста,
Зарабатывал  в  день  тысяч  триста,
Был  богат,  как  король,
Только,  парень,  позволь
Что  ты  корчишь  нам  здесь  альтруиста!
*
Отдиоров,  дизайнер  из  Праги...
Нализался  молоденькой  браги
И  совсем  одичал,
Матерился,  кричал!
Вот  нельзя  бражку  пить  для  отваги!
*
Сыроежкин,  грибник  с  супер  стажем
За  грибами  ходил  в  камуфляже.
Он  плевал  на    красу
Но  зато  в  том  лесу
Не  замеченным,  скрытым  был,  скажем!
*
На  диете  сидевшая  Любка,
Истощала,  висит  на  ней  шубка!
А  подруги  твердят,
Вот  и  ешь  все  подряд,
Без  разбору  жуй,  как  мясорубка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760781
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 17.11.2017


Світлана Петренко

зовсім не ліричний вірш

На  цей  витвір  мене  надихнула  Ніна  Незламна.  Прочитала  її  Дістало    і  от  що  із  цього  вийшло:

Хоч  смійтесь,  хоч  плачте  –  користі  в  цім  мало.
З  болотного  глею  зліпив  хтось    ДІСТАЛО.
Повірте,  такого  іще  не  бувало:
Воно  ожило,  серед  ночі  напало
Й  давай  заважати  до  самого  ранку.
Я  зорі  рахую  –  воно  ж  до  останку
Стирає  їх  з  неба,  узявши  ганчірку,
А  потім  ДІСТАЛО  протерло  ще  й  дірку.
Та  ні,  не  на  небі,  в  старенькій  куфайці,
Отож,  не  щастить  і  мені,  й  бідній  гайці.
При  чому  тут  гайка?    Тепер  вже  й  не  знаю,
Та  знаю  одне,  що  її  не  з’єднаю
Із  болтиком,  котрий  лежав  у  кишені.
Я  руку  в  кишеню  –  ба...  порожньо  в  жмені.
Сиджу  і  ридаю.  Кап-кап,  хлинуть  сльози.
ДІСТАЛО  сміється  і  сипле  морозом.
Я  сержусь,  замерзла.  ДІСТАЛО  набридло.
І  тут  я  згадала  про  банку  з  повидлом.
Потерла  я  руки,  потерла  я  ноги.
Тихцем  я  іду,  ледь  торкаюсь  підлоги.
Виделку  між  пальці  і  спритно:  ,,на  вила!”
ДІСТАЛО  оте  нахромила  щосили.
Я  банку  відкрила,  й  туди,бульк,  ...  Втопилось?!
І  враз  зрозуміла,  що  все  це  –  наснилось!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760803
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 17.11.2017


Крилата (Любов Пікас)

ТАКИ ЩОСЬ ТРЕБА

Таки  щось  треба  змінювати,  люди,
Допоки  світ  нас  носить  на  руках,
Кидає  сонце  промені    на    груди,
Танцюють  зорі  вальс  у    небесах.

Допоки  літом  ще  черешня  родить,  
Вкриває  щільно  гори  взимку    сніг,
Пташина  соло  ранками    виводить  
І  ріки  свій  ще    пам’ятають    біг.

Допоки  ліс  нам  киснем  догоджає,  
Весна  лужку  плете    з  квіток  бриля,
Допоки  поле  годить  урожаєм,
Довкола  Сонця  крутиться  Земля.

Таки  щось  треба  нам  в  собі  міняти,
Не  в  чорній  барві  –  в  білій  вища    суть.
Майбутнє  має  право  існувати.
Не  гоже  нам  його  катами    буть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760567
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 15.11.2017


РОЯ

Коли все не так…

Загнуздаю  помисли  печальні,
Зашнурую  думи  у  кулак  -
Хай  німіють  криком  у  мовчанні:
Що  ректи,  коли  усе  не  так?!.

Як  співати,  коли  рвуться  струни?
Як  сказати,  коли  звук  затих?
Марно  ждати  із  небес  фортуни,
Якщо  добре  нам  ні  в  сих  ні  в  тих.

Що  тепер  благати  щастя-долі
Й  виглядати  диво-журавля?..
Не  змостити  раю  на  престолі,
Коли  в  муках  корчиться  земля.

Ми  самі  себе  отак  скосили...
(Тішились  синиці  у  руках!..)
То  чому  ж  тепер  забракло  сили
Вишкребти  із  себе  куций  страх?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760595
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 15.11.2017


Евгений ВЕРМУТ

ПОЛОСА

[i]…Только  не  сжата  полоска  одна...
Грустную  думу  наводит  она.
(Н.Некрасов  «Несжатая  полоса»)[/i]

«Поздняя  осень.  Грачи  улетели,
Лес  обнажился,  поля  опустели…»

Будто  бы  жизни  совсем  уже  нет.
Ах,  до  чего  же  не  прав  был  поэт.
Сам  я  не  молод,  
Беспечные  годы
Быстро  ушли,  но  не  вышли  из  моды.
Можно,  конечно,  взгрустнуть  иногда,
Только  не  тратить  на  это  года.
Осень,  зима  ли,  дождливое  лето…
Разве  причина  для  грусти  все  это?
Разве  причина  закончить  «главу»  -
Я,  ведь,  не  умер  пока.
Я  живу.
Кто  меня  к  мертвым  посмеет  причислить,
Если  могу  иногда  даже  мыслить,
Если  болею  и  чувствую  боль,
Даже  чужую,  не  в  этом  ли  соль,
Соль  нашей  жизни  на  битое  тело,
Чтобы  не  спать,  а  творить  до  предела,
Чтобы  любить  и  страдать  дополна,
Залпом  всю  жизнь  свою  выпив  до  дна…

15.11.2017г.

Фото:  http://www.photosight.ru

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760592
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 15.11.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.11.2017


@NN@

Сумні реалії…

Садок  потроху  дичавіє,
Спориш,  мов  дріт,  подвір'я  вплів,
І  стоголоса  веремія
Луною  із  усіх  кутів.

Тут  горобці  і  сойка  синя,  
Зозуля  в  березі  кує,
Трудяжка  дятел  на  осині
Відбарабанює  своє.

Нема  людей  -  одна  пташина,
Окупувала  двір,  садок,
І  обплела  плоти  ожина
Де  мальв  раніш  стояв  рядок.

Геть  покосилась  біла  хатка,
Ворота  впали  вже  давно,
Мов  сирота  старенька  ятка,
Дощами  вимите  гумно.

Вмира  село  -  пусті  оселі,
Такі  от  справи  невеселі.


липень,  2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760104
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 15.11.2017


Світлана Моренець

КРАПЛЯМИ ДОЩУ

***
Змарніла  Осінь
шле  світу  SOS  –  морзянку,
краплями  дощу.

***
Вальсує  листя
під  плач  музики  вітру...
Прощальний  танець.

***
Так  приречено
лине  листя  до  землі  –
в  обійми  Матері.

***
Зчорніле  гілля
на  небесному  фоні  –
зморшки  Осені.

***
Повзуть  тумани,
щоб  сором  і  наготу
прикрила  Осінь.

***
Під  виття  вітрів
проводжаємо  Осінь...
Ридайте,  дощі!

                           14.  11.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760370
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017


ЮНата

Гроші

Вдалось  багатому  ввійти  до  раю…
- Місцевий  ринок  я  найперше  відшукаю,  -  
Заметушився  звично  чоловік,  -
Мені  ж  бо  тут  лишатися  навік…

І  радості  його  не  було  меж
Від  цін  низьких  і  від  товару  теж.
Стиснувши  гордо  гаманець  в  руці,
Пішов  покупки  вибирати  всі.

Дістав  він  гроші  оплатити  речі,
Та  ангел  ввічливо  узяв  його  за  плечі.
Багатієві  в  очі  він  вдивлявся
І  чемно  пояснити  намагався:

- Пробачте,  мушу  вас  розчарувати…
- У  чому  річ?  –  дивується  багатий.
- Це  справжні,  не  фальшиві  гроші
Й  товар  я  бачу  тут  хороший!

Та  мовив  ангел:  «В  обігу  лише  тут  гроші  ті,
Які  комусь  ви  дарували  при  житті…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760270
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2017


Леонід Луговий

ДАП

Ми  залишали  виснажений  форт.
Туман  зимовий  був  тоді  не  з  нами,
Димів  уже  не  наш  аеропорт,
Оскалений  бетонними  стовпами.

Мовчали  амбразури,  вже  без  нас,
І  вперше  відступаючи  без  бою,
Не  програний,  а  витриманий  час
Ми  в  ДАПі  залишали  за  собою.

Ми  знали  -  ще  не  мертвими  були
Від  вибуху  поховані  в  бетоні,
І  правила  підтверджені  пройшли  -
Нема  в  війні  з  Росією  законів.

Не  скаже  -  боягузи  -  нам  стратег
І  докір  не  закине  нам  у  спину.
Розбиті,  ми  відходили,  зате
В  поразці  зберігали  Україну.

Вже  строк  минав  відведений  якраз
Для  їхньої  безкарності  і  слави.
За  двісті  сорок  днів  вже  піднялась
На  їхню  смерть  народжена  держава.

І  там,  де  нагрівалися  стволи,
За  кроки  від  затаєної  міни,
На  сірі  стіни  надписи  лягли  -
Автографи  всієї  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


Леонід Луговий

ДАП

Ми  залишали  виснажений  форт.
Туман  зимовий  був  тоді  не  з  нами,
Димів  уже  не  наш  аеропорт,
Оскалений  бетонними  стовпами.

Мовчали  амбразури,  вже  без  нас,
І  вперше  відступаючи  без  бою,
Не  програний,  а  витриманий  час
Ми  в  ДАПі  залишали  за  собою.

Ми  знали  -  ще  не  мертвими  були
Від  вибуху  поховані  в  бетоні,
І  правила  підтверджені  пройшли  -
Нема  в  війні  з  Росією  законів.

Не  скаже  -  боягузи  -  нам  стратег
І  докір  не  закине  нам  у  спину.
Розбиті,  ми  відходили,  зате
В  поразці  зберігали  Україну.

Вже  строк  минав  відведений  якраз
Для  їхньої  безкарності  і  слави.
За  двісті  сорок  днів  вже  піднялась
На  їхню  смерть  народжена  держава.

І  там,  де  нагрівалися  стволи,
За  кроки  від  затаєної  міни,
На  сірі  стіни  надписи  лягли  -
Автографи  всієї  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


Леонід Луговий

ДАП

Ми  залишали  виснажений  форт.
Туман  зимовий  був  тоді  не  з  нами,
Димів  уже  не  наш  аеропорт,
Оскалений  бетонними  стовпами.

Мовчали  амбразури,  вже  без  нас,
І  вперше  відступаючи  без  бою,
Не  програний,  а  витриманий  час
Ми  в  ДАПі  залишали  за  собою.

Ми  знали  -  ще  не  мертвими  були
Від  вибуху  поховані  в  бетоні,
І  правила  підтверджені  пройшли  -
Нема  в  війні  з  Росією  законів.

Не  скаже  -  боягузи  -  нам  стратег
І  докір  не  закине  нам  у  спину.
Розбиті,  ми  відходили,  зате
В  поразці  зберігали  Україну.

Вже  строк  минав  відведений  якраз
Для  їхньої  безкарності  і  слави.
За  двісті  сорок  днів  вже  піднялась
На  їхню  смерть  народжена  держава.

І  там,  де  нагрівалися  стволи,
За  кроки  від  затаєної  міни,
На  сірі  стіни  надписи  лягли  -
Автографи  всієї  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.11.2017


Галина_Литовченко

Вечір із полуднем бився…


Вечір  із  полуднем  бився  й  таки  переміг.
Сонце  за  синіми  шатами  вклалося  спати.
Вийду  із  хати  й  присяду  на  теплий  поріг  –  
буду  вечірню  зорю  в  самоті  зустрічати.

Я  прихилюсь  до  одвірка  старого  плечем,
він  мене  знає  давно,  тож  не  буде  перечить.
Темрява  крученим  ляже  до  ніг  паничем,
випливе  запах  левкой  у  нічну  порожнечу.

Видасть  присутність  під  тином  духмяний  тютюн,
блисне  очима  з  кущів  чорний  котик-приблуда,
спуститься  з  неба  і  пильність  приспить  Гомоюн,*
піснею  матінки  ляже  тихенько  на  груди.  

Ой,  люлі-люлечки,  стану  маленькою  я,
буду  леліяти  мрії  під  зоряним  небом…
(Певно  чекає  на  мене  домівка  моя,
серце  підказує  теж,  що  поїхати  треба).

*  З  слов'янської  міфології  відомо,  що  крик  птиці  Гомоюн  віщує  добру  звістку  (щастя),  а  людям  вона  співає  божественні  пісні  (гімни)  та  віщує  майбутнє  тим,  хто  вміє  чути  таємне.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759411
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 09.11.2017


Патара

Живи, Мово

Комусь  завжди  ставала  на  заваді,
Хоча  "текла"  мов  тихоплинна  річка.
Зубами  скреготіли  зайшлі  дяді,
Її  згасити  мріяли  як  свічку.
"Не  з  їхнім  щастям"  вбити  нашу  мову,
Вона  переживала  гірші  скрути
Та,  вперто  намагається  хтось  знову,
Бо  ненавидить  українське  люто.
То  ж  підіймемо  хоругви,  братове,
Ті,  що  герої-пращури  тримали.
Живе  нехай  прекрасна  наша  мова,
Нас  з  вами,  слава  Богу,  є  немало.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759564
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017


Миколай Волиняк

Життя мойого загадковість.

Біжать  роки…не  зупиняють,
Багрянцем  стежку  золотять.
Листками  жовтими  шпурляють,
Кудись…  до  вічного  біжать.

Як  би  їх  можна  повернути,
На  мить  спинити...  потримать!
Негідні  дії...  зачеркнути…
Чи  все  спочатку  розпочать.

О,  роки,  роки,  загадковість...
Туди  б  хоч    оком  заглянуть!
Я  написав  би  нову  повість...
Створив  в  би  в  Бога  нову  суть.

Як  віск  між  пальцями  стікає...
Жорстоке…  болей  завдає.
На  жаль,  помилок  не  прощає...
Нам  шансів  грішним…  не  дає!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759604
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017


Світлана Моренець

ТВОРЧІ КАЗУСИ (усмішка)

(Люблю  сміятися  із  себе,  бо  не  образиться  ніхто.)

Набридло  за  столом  сидіти,  
аж  спину  муляє  стілець.
Натхнення  –  ні́де  правду  діти  –
звелося  просто  нанівець.

Вмощуся  зручно  на  дивані,
зарившись  в  купу  подушок,
помедитую  у  нірвані
і  віршів  настрочу  мішок.

Ось  лиш  помрію  ще  хвилину,
зберу  докупи  всі  думки,
в  солодкі  спогади  полину
й  перенесу  їх  на  листки.

Думки  вже  у  вінок  плелися,
барвисті,  як  весняний  цвіт.
Струмочком  строфи  полилися,
яких  чекає  цілий  світ  –

неперевершені,  чудові,
в  них  –  мудрість,  сяєво,  краса
і  глибина  у  кожнім  слові,
емоцій  перли,  мов  роса!

А  рими  всі  –  на  заздрість  Zangu*,
(тепер  він      Grover*  чи  Grovér?)
Та  кожен    би  поет  позаздрив,  
бо  я  –  світило  відтепер!

І  так  натхненно  їх  читаю!  –
...  що  аж  проснулась...
–  Ніц  нема!
Про  що  писала  –  не  згадаю...
Затерпла  в  ступорі,  німа.

Дивлюсь  отетеріло  в  стіни,
на  стелю...  В  голові  –  зеро,
нема  ні  проблиску,  ні  тіні,
паралізоване  перо.

От,  сон!  От,  вражая  личина,
як  розіграв  ілюзіон,
видаючи  брехню  невпинну
за  дарувань  атракціон!

Отямилась...  
           І,  враз,  несміло  –
натуру  маю  я  гнучку  –
слова  проклюнулись  невміло,
потроху  зріли  та  мужніли
і  –  цмок!  –  я  в  Музи  на  гачку.

*–  Zang,  Grover  –  псевдоніми  одного  критика

                                     8.11.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759332
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 09.11.2017


Елена Марс

Не бывает - никем не любимых

Не  бывает  -  никем  не  любимых...
Не  рождает  Господь  и  таких,
Кто  хоть  раз  не  любил  -  ощутимо,
В  глубине  своих  троп  потайных.

Любят  нас,  любим  мы...  В  этом  мире
Даже  самый  отпетый  подлец,
Пропивающий  душу  в  трактире,
Для  кого-то  -  и  муж,  и  отец...

Проститутка  -  продажная  девка,
Для  кого-то  -  бесценная  дочь.
Хоть  и  смотрят  "чистюли",  с  издевкой,
И  бегут  от  продажности  прочь.

И  бомжа,  в  одеяньи  зловонном,
Не  родившимся  грязным  бомжом,  
Любит  Бог...  В  этом  мире  огромном  
Любят  -  громко,  и  любят...  молчком...

И  того,  кто  на  земли  чужие,
С  автоматом,  идёт  убивать:
Крестят  -  матери  руки  худые...
Молит  Бога  о  нём  его  мать...

Отчего  же  так  много  пороков
В  этом  мире?  Любовь  ведь...    жива?..
Наши  души  -  и  злы,  и  жестоки?..
Добродетель  -  химера,  слова?

Неужели  любовь  постарела
И  не  значит  уже...  ничего?..
А  ведь  Свет  называется  -  белым.
Или  был  таковым...  лишь  пролог...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759132
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 08.11.2017


Любов Іванова

Заглядає ранок у моє віконце

З-аблищало  сонце,  просинатись  треба.
А-  лінощі  кажуть  –  не  вставай  ще,  ні!!
Г-олубінь  безмежна  вранішнього  неба
Л-агідний  промінчик  скаче  по  стіні.
Я-  відкину  ковдру,  ніжитись  доволі,
Д-ень  прийдешній  стука  в  шибку    вітерцем
А-  душі  до  щему  необхідно  волі...
Є-  ж  бо,  що  тяжіє  серденько  свинцем..

Р-оздивлюсь  довкола,  день  такий  хороший,
А-ж  до  небокраю  поглядом  сягну.
Н-іч  вже  поскладала  сни  мої  у  кошик.
О-сь  де  я  сховаю  мрію  осяйну…  
К-олихає  вітер  калинОву  гілку,

У-  повітрі  пахне  прілий  падолист,

М-ріям,  як  і  людям,  солодко..  чи  гірко
О-н  скільки  зібралось  різних  тих  намист.
Є-  у  кожній  днині  неповторні  миті

В-осени  і  влітку,  взимку  й  по  весні,
І-  найкраще  небо  у  своїй  блакиті,
К-раще  не  насниться  навіть  увві  сні.
О-дчиню  кватирку  і  вдихну  свободи
Н-е  помітить  раю,  треба  буть  сліпцем.
Ц-е  й  не  може  бути  краще  насолоди
Е-ос*  розмовляє  з  першим  промінцем.

*  Еос  в  поезії  –  ранкова  зоря.

     Фото  -  з  інету.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759230
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017


гостя

Щастя…



Плавно  ідеш  під  воду…
Щораз    -  углиб.
Пальцями  в  небо,  десь  поміж  дахи  залатані.
Вірші  падають  з  яблуні…  чуєш  схлип?
І  не  зважай,
     що  очі  її  заплакані.

Першого  танцю,  
снігу  крихкого  сплін.
“Що  тобі,  сонце,  кави  з  корицею?  чаю  ще?”
…щастя  проходить  легко  крізь  товщу  стін
…щастя  знімає  скальпи,  
   не  вибачаючись

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758741
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017


Елена*

Почему-то, зачем-то


«Где  абсолютный  минус?
Где  абсолютный  плюс?»
КЕСТ
http://stihoslov.ru/stihi/waiting-sun-kest  

Я  опять  ожила  почему-то
Утро,  вечер    бредут  зачем-то
Засыпаю  следы  перламутром
Слёз  солёных.  Искрятся  клеммы
Перегрев  от  контактов  с  жизнью

Перегрев,  перегрев,  перегрев

Я  опять  есть  хочу  почему-то
И  бреду  в  магазин  зачем-то
Засоряю  мозги    инфро-мутью
От  тупизма  икрятся  клеммы
Перегрев  от  контактов  с  жизнью

Перегрев,  перегрев,  перегрев

Я  не  вижу  звезды  почему-то
Говорят  –  звездопад.  Зачем-то
Может,  это  опять  информ-утка
Непонятные  ныне  темы
Перегрев  от  контактов  с  жизнью

Перегрев,  перегрев,  перегрев

Убивают  людей  почему-то
А  зверюг  берегут  зачем-то
Кто  понятия  все  перепутал
Не  могу  разрешить  дилемму
Перегрев  от  контактов  с  жизнью

Перегрев,  перегрев,  перегрев

Стало  время  «лететь»  почему-то
Я  опять  ожила  зачем-то
Засыпаю  следы  перламутром
Слёз  солёных.  Искрятся  клеммы
Перегрев  от  контактов  с  жизнью

Перегрев,  перегрев,  перегрев

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758727
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017


Любов Іванова

ХОЧУ ОБРАТНО В ЛЕТО

Х-лещет  с  утра  и  до  ночи,  
О-сени  царь  -  косохлёст,  
Ч-естно,  нет  более  мочи.  
У-жас,  блокада  из  слёз.  
 
О-х,  надоела  мне  слякоть,  
Б-оже,  как  ливень  унять,
Р-анит...  и  хочется  плакать,
А-вгуст,  вернись  к  нам  опять.  
Т-ам  спелых  яблок  корзины,  
Н-ежность  и  щедрость  лучей,  
О-сень  сменила  картины,  

В-плоть  до  земных  мелочей.  

Л-истья  сложив  за  сараем,  
Е-дкость  свою  укроти.  
Т-о.  что  мне  так  не  хватает,  
О-чень  прошу  -  возврати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758722
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017


Endy

Так ніколи, напевне, ще осінь оця не дощила

Так  ніколи,  напевне,  ще  осінь  оця  не  дощила,
Мабуть,  вперше  з  листками  зриває  тривоги,  жалі.  
Я  без  тебе  німий.  Жити  й  дихати  більше  не  сила  -  
Панацея,  молитва,  рятунок  –  це  руки  твої.    

Так  ніколи  ще  день  не  благав  доторкнутися  ночі.  
В  перегуках  пустих  чітко  чую  твій  голос  терпкий.  
І  в  блідих  небесах  хтось  так  боляче  в  душу  шепоче:
"Це  не  радість,  це  осінь!  Бери!  І  до  краплі  допий".    

Мабуть,  вперше  для  мене  ця  осінь  така  довгождана,  
Роздоріжжями  снів  я  ще  довго  блукатиму  в  ній.  
Ти  залишишся  тут,  вся  з  дощу,  ще  далека  й  незнана,  
Як  це  листя  пожовкле  в  промерзлій  долоні  моїй.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758600
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 03.11.2017


Райка

Северянину

Я  плыву  с  тобой  в  ландо,
В  серо-дымчатом  берете,
Завернув  меня  в  манто,
Ты  мечты  подаришь  свету.

Развернешь  души  гармонь
И  пойдешь    ко  мне  вприсядку,
Ляжет  нежная  ладонь,
Чтоб  поправить  эту  прядку.

Окунусь  с  тобою  в  век,
В  век  Серебряный,  кровавый,
Где  стихами  человек
Пел  о  хаосе  и  славе.

Позабуду  обо  всем,
На  плечо    твое  склонившись.
Что  нам  жизни  бурелом?
Мы  с  тобою  там  из  «бывших»…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758418
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 03.11.2017


Оксана Дністран

Намалюю вогонь

Намалюю  вогонь  і  зігріюсь  об  нього  надвечір,
Уявлю,  що  тепло  проникає  по  венах  углиб,
А  довкола  –  сім’ю:  батька,  матір  і  лепет  малечі,
Дідуся,  що  у  брилі  -  чистісінький  піддубень-гриб.

Намалюю  їх  так,  щоб  миттєво  усі  оживали,
Гомоніли  по  черзі  про  звичні  буденні  діла,
Смакували  картоплю  в  мундирах  з  просоленим  салом,
Не  спішили  вставати,  збирати  миски  зі  стола.

Разом  з  ними  і  я  непомітно  присяду  скраєчку,
Намистиночки  слів  із  долівки  у  пам’ять  змету,
Мирний  тріскіт  вогню  долинатиме  символьно  з  печі,
Розливатиме  щедро  в  кімнаті  просту  доброту.

І  не  чутно  тут  буде  завіїв  брехливих  з  екранів,
Не  проникне  засилля  чужинських  агресій,  доктрин.
Я  посиджу  тихенько,  мудрішою  трішечки  стану,
Щоб  вернутися  знов  у  безладний  стрімкий  часоплин.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758342
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 02.11.2017


majra

А хто сумує

А  хто  сумує  восени  -  не  знаю,
Короткий  день?  зате  велика  ніч!
...Я  пироги-шедеври  виробляю,
І  відправляю  у  гарячу  піч.

Тепло  в  душі  від  цього  аромату,
Аж  крутиться  від  щастя  голова.
Цей  затишок  заполоняє  хату,
І  кличе  в  гості  ледь  не  пів  села!

Запрошує  сусідів  на  гостини,
Не  треба  навіть  посилать  послів!..
У  мене  вдосталь  меду  і  калини,
І  не  бракує  добрих  щирих  слів.

Заходьте,  друзі!  пирогів  -  багато!
Вода  на  чай  найкраща  -  з  джерела!
Самі  собі  ми  створюємо  свято,
Щоб  наша  осінь  щедрою  була!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758304
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 01.11.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Поезія йде із душі

Я  тішуся  чистому  ранку
І  сонцю  осінньому  вдень.
І  кава  -  моя  забаганка,
Й  поезія  світла  -  мішень.

І  хочу  радіти  я  словом,
Молитва  вже  лине  увись.
І  янгола  прошу  святого:
Крилом  сніжно-білим  торкнись.

І  мрії  плекаю  я  в  серці,
І  любий  для  мене  весь  світ.
Перлини  збираю  із  денця,
 Бо  досвід  -  завжди  дивоцвіт.

Любов  бачу  в  кожнім  листочку,
Мені  навіть  милі  дощі.
Я  словом  сплітаю  віночок,
Поезія  йде  із  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758037
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017


Крилата (Любов Пікас)

БУРЕВІЙ

Мов  пси  за  здобиччю  погнали
Вітри  –  циклон  їх  сік  бичем.
Дерева  шиї  позгинали,  
Сховалась  птиця  під  кущем.

Мов  сто  вовків,  завили  хвилі
У  приміському  озерці.
Старі  дахи  змаліли  в  силі,  
Злетіли  вниз,  як  папірці.

Дорогу  струмові  урвало.
Вогні  взяла  в  пащеку  тьма.
Надривно  небо  заридало.
Загиготала  ніч-мара.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757944
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Шон Маклех

Довершено: Місто Старих Образ

                                         «...  Кличуть  збір  барабани  колишніх  образ
                                                     Безсилих  проклять,  що  розчавлені  в  прах
                                                     Кличуть  збір  барабани  в  умах...»
                                                                                                                         (Еміль  Верхарн)

Місто  старих  образ  –  босоногих  жебрачок,
Місто  лункої  бруківки,  черевиків,  чобіт  і  туфель,
Місто  в  якому  кожен  провулок  звучить  барабаном:
Місто  старих  образ  –  божевільних  прочан.

Місто,  яке  ніколи  не  мало  дерев  і  парків,
Місто,  в  якому  замість  трамваїв  горожани  
Каталися  на  барикадах  –  зайцями,  зайцями,  зайцями,
Місто  старих  образ  –  фанатичних  монашок.  

Місто,  яке  очікує.  Місто,  яке  завмерло.
Місто,  в  якому  коти  ховаються  в  комірчини,
Місто,  в  яке  злітаються  круки  й  граки:
Місто  старих  образ  –  цитат,  що  стали  людьми.  

Місто,  в  якому  холодний  вітер  не  згасить
Серця,  що  горять  полум’ям  слів,
Місто,  в  якому  листопад  несе  облігації  листя,
Місто  старих  образ  –  проповідників  сивих.  

Місто,  де  я  заблукав.  Місто,  де  від  негоди
Рятує  мене  чорний  плащ  –  одяг  ченця  й  чорнокнижника,
Місто  злих  і  колючих  дощів,  місто  листопада:
Місто  старих  образ  –  інсургентів,  яким  втрачати  нічого.

Місто,  в  яке  не  приходить  весна  –  тільки  осінь,
Місто,  в  якому  зачинені  всі  крамниці  шовкових  сорочок,
Місто,  яке  збудував  Томас  –  місто  тривожної  музики:
Місто  старих  образ  –  важких  крапель  очікування.  

Місто,  де  темний  готичний  собор  сліпим  жебраком
Співає  тужливу  пісню  про  те,  що  ніхто  не  забуде,
Місто,  де  майстри  гострять  інструменти  і  лагодять  годинники,
Місто  старих  образ  –  двірників  судного  дня.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757833
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Про що шепоче листя восени?

Про  що  шепоче  листя  восени?
Про  те  минуле  незабутнє,
Коли  всміхались  юні  ясени,
І  все  було  яскраве  й  літнє.

І  цілувались  зорі  уночі,
А  місяць  шлях  стелив  любові,
Твоя  рука  лежала  на  плечі,
І  верби  гнулись  пурпурові.

На  серці  -  радість,  сяйво  навкруги,
Тремтіння  в  грудях,  поцілунок
Солодкої  нестримної  жаги,
Елітний  "San  Vicente"  трунок.

О  молодість  моя  -  нестямний  шал,
Польотом  розганяла  хмари.
Суцільна  ніжність,  щастя  інтеграл,
Магічні  жмутки,  сила  чарів.

Шепоче  листя  восени  про  те,
Що  час  пробіг  швидкою  ланню,
Про  "San  Vicente"  спогад  і  соте,
Про  юність  чисту,  як  світання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757778
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Микола Базів

Фітотерапія




Хоч  не  має  він  диплома,
Дозволів-патентів,  -  
Знахар-дід  лікує  вдома
Різних  пацієнтів.

Раз  приїхали  до  діда
З  міста  два  клієнти  –  
Молоді,  здорові  з  виду,  
Та  вже  імпотенти.

Знахар  слухав  їх  чин  чином,
Ставив  запитання
І  вказав  недомужчинам
Плани  лікування:

-  Не  вживайте,  до  холери,
Кляті  шпанські  мушки.
Їжте  корені  селери,
Моркви  і  петрушки.

Кожен  день  по  ложці  соку
Пийте  до  обіду.
Від  недуги  за  півроку
Вже  не  буде  й  сліду.

Вам  вернеться  парубоча
Сексуальна  сила…
Тут  один  клієнт  підскочив,
Мов  оса  вкусила:

-  Що?  Чекати  аж  півроку?
Ми  раніше  хочем!
-  Ну,  тоді,  -  сказав  дід,  -  моркву
Примотайте  скотчем!..


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757789
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2017


Галина_Литовченко

ТОНЯ, ДРУЖИНА ЛІСНИЧОГО

                                                                                               
             Роман  віз  свою  новоспечену  дружину  у  відкритому  ЛуАЗику  вузькою  лісовою  дорогою.  Тоня  час  від  часу  ухилялася  від  навислого  над  шляхом  гілля  ліщини  з  шорстким  темно-зеленим  листям  та  зібраними  в  невеличкі  пучечки  горішками,  крізь  які  пробивалися  яскраві  промінці.  Сонячні  зайчики  з  віття  перестрибували  на  капот  автомобіля,  на  засмаглі  руки  та  коліна  дівчини,  додаючи  піднесеному  Тониному  настроєві  хвиль  радості  та  захоплення.  Віднині  цей  розкішний  ліс  –    частина  її  особистого  життя:  чоловікове  господарство  та  їх  перше  родинне  гніздечко.  Роман  впевнено  тримав  кермо  та  стежив  за  дорогою,  але  в  деяких  місцях  навперейми  машині  виповзало  з-під  землі  на  шлях  товсте  коріння  вікових  дерев  і  авто  погойдувалося  з  боку  в  бік,  викликаючи  з  Тониних  вуст  то  зойки  переляку,  то  розкотистий  сміх:
                 -  Ой,  Романчику,  перекинемося!
                 Роман  зачаровано  поглядав  на  своє  миле  незаймане  дівчисько,  яке  ще  й  не  стало  справжньою  жінкою.  Скажи  комусь  із  хлопців  –  засміють,  а  в  кращому  випадку  не  повірять.
                   Після  гучного  тривалого  весілля  шлюбна  ніч  виявилась  досадним  непорозумінням.    Тільки-но  Роман,  весь  у  рожевих  мріях  про  таїнство  довгоочікуваного  першого  інтиму  з  коханою  зачинив  двері  в  кімнаті  з  ліжком  для  молодих,  як  у  двері  постукали:
                   -  Романе,  відкрий-но  на  хвилинку,  будь-ласка…
                   Хлопець  з  досадою  відчинив  засувку.  Стомлена  весільними  турботами  мати  ступнула  через  поріг  зі  стосом  постільних  речей  та  тіткою  Марусею  за  спиною.  
                 -  Я  постелю  тут  на  дивані,  бо  більше  ніде  покласти  гостей.
                 Хлопець  від  несподіванки  та  обурення  відкрив  рота,  але  слів  забракло  і  він  лише  пару  разів  хапнув  ним  повітря,  розгублено  дивлячись  то  на  матір,  то  на  тітку.  Якби  в  ту  мить  мав  щось  у  руках,  то,  напевне,  пожбурив  би  в  обох  разом.  Оце  подарунок  піднесла  рідня!  Відверто  демонструючи  поглядом  своє  розчарування  та  незадоволення  рішенням  матері,  він  безпорадно  опустив  руки  і  мовчки  ліг  поряд  з  молодою  дружиною.  Тоня  присхнула  в  подушку  і  накрилася  ковдрою.  Роман  ще  довго  бурчав  та  зітхав,  доки  їх  обох  не  зморив  сон.  Тітка  відразу  ж  принишкла  на  дивані,  але,  напевне,  теж  довго  не  спала  з  цікавості.  Кілька  днів  оселя  була  заповнена  приїжджими  родичами,  які  щовечора  покотом  влягалися  на  підлозі,  розкладачках  і,  звичайно  ж,  на  дивані  поряд  з  шлюбним  ложем  молодят.
               Незадовго  до  весілля  Роман  закінчив  лісо-технічну  академію  і  до  місця  призначення  виїжджав  того  ж  дня,  що  й  більшість  гостей.  Тоня  мала  прибути  відразу  ж  після  його  облаштування  на  новому  місці.
               Садиба  лісничого  розташовувалася  на  затишній  яйлі  Букового  кордону  в  оточенні  могутніх  дерев  та  низенького  тину  з  тонкого  кругляка.  Найближчий  населений  пункт  розкинувся  під  горою  по  обидва  боки  від  жвавої  автомобільної  магістралі.  Там  Роман  і  підібрав  Тоню  на  зупинці  рейсового  автобуса.  Дорога  на  кордон  місцями  стрімко  піднімалася  вгору  і  ЛуАЗ  голосно  ревів,  набираючи  швидкість.  Тоді  Тоня  хапалася  однією  рукою  за  чоловіка,  притискуючи  до  грудей  величезний  букет  лісових  ромашок  і  серце  її  завмирало.  Врешті  автомобіль  вискочив  на  нешироке  плато  і  опинився  перед  обійстям  з  доволі  привабливим  дерев’яним  зрубом.  Роман  заглушив  двигун,  спритно  вискочив  з  машини  і,  відкинувши  дверцята,  підхопив  Тоню  на  руки.  Майже  бігцем  поніс  дружину  до  оселі,  штовхнувши  ногою  незамкнені  вхідні  двері  будинку  і  обережно  поклав  її  на  широке  ліжко  посеред  величезної  кімнати,  що  пахла  квітами  та  різним  лісовим  зіллям.  Ромашки  розсипалися  по  блакитній  Тониній  сукні  та  м’якій  картатій  ковдрі.  Роман  цілував  шию,  губи,  щоки  коханої,  відчуваючи  нетерплячість  та  провину  за  невдалу  шлюбну  ніч.  
                     Тоня  відхиляла  голівку  то  в  один,  то  в  інший  бік,  слухняно  підставляючи  під  поцілунки  розпашіле  обличчя,  але  від  несподіванки  враз  відсахнулася  від  чоловіка,  а  потім  закотилася  сміхом.  Роман  нарешті  опам’ятався  і  теж  помітив  те,  що  так  налякало  дружину.  Він  награно  зітхнув:
                     -  Ну  це  вже  якась  карма…  За  що  ж  мені  таке,  за  які  гріхи?  Га,  Платоне?!
                   З  відчинених  дверей  за  молодятами  спостерігав  молодий  волохатий  вовкодав.
                   -  Ще  буде  час,  любий…  Сам  винен.  Що  ж  клямку  на  двері  не  накинув?
                   Тоня  освятила  коханого  поцілунком,  скочила  на  підлогу  і  прошепотіла:
                   -  Охолонь  трішки…  Де  тут  у  тебе  вода?  Квіти  потрібно  поставити.
                   Роман  заніс  в  будинок  цинкове  відро  з  водою  і  зібраний  з  ліжка  сніп  ромашок  заповнив  широку  ємність.  Відро  поставив  на  високий  ослін  у  кутку  кімнати,  від  чого  в  осяяній  сонцем  оселі  стало  ще  світліше.
                 -  Таких  букетів  мені  ще  ніколи  не  дарували.
                 -  Я  тебе  обсипатиму  квітами  щоранку!
                 -  Ловлю  на  слові,  Ромцю!  А  зараз  занеси  речі,  та  дай  мені  хоч  озирнутися,  а  то  схопив  в  оберемок  зголоднілу  та  невмиту  з  дороги…
                 -  Та  ж  то  я  теж  від  голоду,  –  усміхнувся  Роман.
               Тоня  підійшла  до  одного,  другого,  третього  вікна  –  кругом  ліс,  ліс,  ліс  і  лише  вони  вдвох,  дві  живі  душі,  якщо  не  рахувати  Платона.
               -  А  в  тебе  замок  хоча  б  є  в  хаті?  –  виглянула  у  двір,  відкинувши  на  зовні  стулки  великого  вікна.
               -  У  нас,  кохана,  у  нас…  Десь  має  бути,  але  я  ним  ще  не  користувався.  Від  кого  зачиняти  двері?  Злодіям  тут  нічого  брати,  та  й  вовкодав  не  дозволить,  то  ж  вони  сюди,  я  впевнений,  і  не  заглядають.  Хоча…  тепер  варто  подумати,  бо  такого  багатства,  як  ти,  рідненька,  тут  раніш  не  спостерігалося,  настільки  мені  відомо.
               Тоня  вийшла  на  ґанок  і  роззирнулася  навкруги.  Під  вікном  ріс  пишний  шипшиновий  кущ,  у  кутку  садиби  вже  зав’язався  плодами  гурт  дерев  глоду.  Серед  подвір’я  височіла  гарна  копиця  свіжого  сіна.
               -    Невже  хочеш  козу  завести,  мій  господарю?
               -  Це  ти  про  що?  –  не  відразу  зрозумів  Роман.
               -  Це  я  про  сіно,  –  пояснила  нездогадливому  чоловікові.
               -  Ех,  ти…  Ніякої  романтики!  Ну,  хай  буде,  що  козу…
                     Роман  вдав  ображеного.
               -  Зараз  перекусимо  тим,  що  є,  а  завтра  вже  будеш  господарювати  коло  плити.  Бо  тут  не  помітиш,  як  і  сонце  сяде.  Ніч  гори  швидко  накриває.
               Роман  включив  електричний  чайник  та  заходився  діставати  з  холодильника  харчі.  Швиденько  нарізав  овочів,  зробив  з  десяток  канапок  з  сиром  та  шинкою  і  жестом  запросив  Тоню  до  столу.  Щось  згадав,  стукнув  себе  по  лобі  і  посеред  столу  з’явилися  два  келихи  та  пляшка  шампанського.
               -  Чисто  символічно…  По  ковточку  за  приїзд.
               Після  пізнього  обіду,  чи  то  вже  ранньої  вечері  Тоня  поспішила  прийняти  душ.  За  будинком  вона  помітила  комплекс  необхідних  у  сільському  дворі  зручностей.
               -  Я  зараз  тобі  таку  купіль  влаштую!  –  загадково  пообіцяв  Роман.  –  Викупаю,  як  немовлятко.
               Він  взяв  дружину  за  руку,  але  повів  не  за  будинок,  а  в  ліс.  На  ґанку  прихватив  з  гвіздка  яскравого  рушника  і  накинув  собі  на  плече.
                   Вхід  у  великий  грот  закривали  срібні  струмені  водограю.  Вони  спадали  в  неглибоку  прозору  купіль,  дно  якої  просвічувалось  величезними  камінними  брилами.  Тоня,  зачарована  красою  та  музикою  водоспаду,  не  зводячи  з  нього  очей,  скинула  в  траву  сукню  і  ступила  крок.  Роман  спритно  розстебнув  гачки  на  її  ліфчику  і  легенько  смикнув  його  з  плеч  дівчини.  Тоня  машинально  прикрила  невеличкі  півкулі  грудей  долонями.
                 -  Не  ховайся,  люба,  тебе  вже  засікли  сороки-пліткарки  ген  з  того  дуба.  Пугач  підсліпуватий  вдень  –  його  взагалі  боятись  нічого.  Хіба  що  соловей?..  Цей  суперник  враз  може  звабити  мою  Афродіту.  
                 Птахи,  немов  і  справді  зрозуміли  слова  Романа,  загалдикали  на  дереві  та  здійнялися  з  гілля.  Лише  зачудований  соловейко,  мовчав  у  ліщині.  Від  такої  краси  в  нього,  напевне,    відібрало  голос.
                 Роман  підкотив  вузькі  вигорілі  джинси  до  колін  і  пішов  поруч  з  Тонею,  підтримуючи  її  за  тоненький  стан  на  слизькому  мокрому  камінні.  Дрібні  краплі  вологого  марева  вже  покрили  її  засмаглі  плечі  та  біленькі  трикутнички  з  рожевими  полуничками  на  грудях.  Розпущене  до  плеч  волосся  блищало  дрібними  бісеринками  роси.  Ще  крок  і  сильні  довгі  цівки  ударили  по  тілу.  Роман  обійняв  кохану,  дбайливо  захищаючи  її  від  струменів.  Вода  стікала  з  його  сильних  рамен  на  плечі  дівчини  і  Тоня  відчула  такий  затишок  в  обіймах  чоловіка,  стала  враз  такою  маленькою-маленькою…  Ще  мить  і  вона  опинилася  на  великому  гладенькому  валуні  посеред  купелі.  Роман  обережно  набирав  в  пригоршні  води  и  поливав  збуджені  груди  коханої.  Вони  враз  покрилися  сирітками  і  безсоромно  притягували  до  себе  Романові  губи.
               Замотавши,  немов  лялечку,  в  м’який  махровий  рушник,  Роман  підхопив  Тоню  на  руки  і  виніс  на  берег.  Соловей  врешті  отямився  і  лісом  покотилися  надвечірні  трелі  професійного  звабника.
               Копиця  у  дворі  притягувала  до  себе.  Тоня  здогадалася  про  наміри  чоловіка  і  усміхнулася  своєму  недавньому,  тепер  настільки  недоречному  питанню  про  козу.  Виходить,  це  Роман  влаштував  таке  розкішне  шлюбне  ложе.
               Зірки  були  всюди.  Над  головою,  в  сіні,  на  молодих  красивих  тілах,  в  Тониному  волоссі.  Дівчина  час  від  часу  відривалася  від  ложа,  злітала  у  всесвіт  і  знову  падала  в  руки  Романа.  Молодик  місяць  сидів  на  комині  будинку  і  все  те  бачив  і  чув.  Крадькома,  непомітно  для  хлопця  він  торкався  недозволених  нікому,  окрім  щасливчика  Романа,  частин  оксамитового  тіла  дівчини,  чим  викликав  з  неї  голосні  зойки.  
               «Моя,  моя…»  билося  в  грудях  Романа  і  врешті  вирвалося  з  вуст:
               -  Моя-я-я-я!!!!!!!
               -  А  я-я-я-я?  –  стоголоссям  розгублено  відгукувалися  скелі,  дуби,  все-все  навколо  і  найголосніше  місяць  на  даху.  
               Тоня  сміялася  від  щастя,  білозубий  ротик  то  поблискував  в  темряві,  то  ховався  в  поцілунки  Романа  та  місяця-молодика.
               …Сонце  застало  Тоню  зненацька.  Вона,  розкинувшись,  лежала  гола-голісінька  перед  усім  світом  сама  на  копиці,  живіт  та  стегна  лише  злегка  приховували  ромашки,  лілові  суцвіття  венериних  черевичків  та  якісь  до  сих  пір  незнайомі  екзотичні  лісові  квіти.  Озирнувшись  навкруги  вона  схопилася  з  сіна  і  прикриваючись  квітами  побігла  до  ґанку.  На  столі  вже  стояла  кава,  свіжі  бутерброди  і  поспіхом  залишена  записка.
               -  Не  знаю,  які  враження  залишилися  в  тебе  від  нашої  першої  шлюбної  ночі,  але  я  безмежно  вдячний  матусі,  на  яку  нещодавно  гнівався  за  те,  що  підсунула  нам  під  бік  тітку  Марусю.  Снідай,  моя  кохана  лежебоко,  та  поміркуй,  з  чим  та  як  прийматимеш  чоловіка  в  обідню  пору.
               Тоня  вдячно  посміхнулася  у  відповідь  написаним  словам  і  з  цікавістю  зазирнула  до  морозильної  камери.
28.10.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757578
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Сергей Дунев

СТИХИ НА ТРАМВАЙНЫХ БИЛЕТАХ


*  *  *

Все  мы  в  этой  жизни  странники,
не  помнящие,  откуда  идём
и  не  ведающие  –  куда,
знающие,  только  дорогу,
о  которую  сбиваем
в  кровь
ноги…


*  *  *

Горстью  песка
пересыпает  нас
с  ладони  на  ладонь
Всевышний.

Каждому  суждено
просочиться  песчинкой
сквозь  его  тонкие  пальцы.


*  *  *

Течёт  река  времени.
Вращает  колесо  жизни.
Мелет  людские  судьбы…


*  *  *

Любовь  изначально
выше  радости
и  печали.


*  *  *

Так  и  живём  –
затворив  окна
в  доме
без
стен.


*  *  *

В  каждом  из  нас
горькой  мукою  зреет
сладкий  плод  искупления.


*  *  *

Не  сжигайте  мосты!
Становятся  люди  чужими,
когда  обрываются  связи.


*  *  *

Только  смерть
способна  измерить
глубину  следа,
оставленного  тобой
в  жизни.


*  *  *

Мы  –  великие  оптимисты.
Даже  на  волосок  от  смерти
радуемся  жизни.


*  *  *

Цените  сегодня.
Завтра  оно  станет
историей.

_______________
©  Сергей  Дунев
.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757250
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 27.10.2017


Леонид Жмурко

Отмычка

Нас  разговор  нисколько  не  сближает,
не  зажигая  верхний  свет,  сидим
который  час;  табачный  дым  витает,
кофейный  дух...  Былое  ворошим...

Не  память,  нет,  сожжённые  страницы
записок,  писем,  книг  и  телеграмм,
поочерёдно  освещая  лица
с  отметинами  всех  житейских  драм.

Блеск  фар  в  ночи,  как  сотни  сигареток,
гротескная  игра  светотеней
от  фар  и  фонарей,  сплетений  веток,
в  ней  лица  наши  кажутся  бледней...

Скрипичный  гриф,  смычковая  отмычка...
Произнесла:  «Сыграй,  что  ль  для  меня».
В  час  ночи?  Это,  думаешь,  прилично?..
Струну,  задев,  извлёк  я  ноту  «ля».

Звук  закружил  по  маленькой  гостиной,
как  гость  случайный,  чуть  касаясь  стен,
разгадывая  фото,  словно  символ,
в  глазах  людей  чужих  ему  совсем.

Передаю  мелодией  из  Листа,
как  прорывают  листья  почек  плен
и  глас  ночной  грозы  велеречистый
за  тонкой  перепонкой  белых  стен.

Свет  отчужденья  тает  в  межресничье,
взгляд  глаз  твоих  дарует  мне  тепло;
я  извлекаю  души  струн  скрипичных,
крушу  их,  как  хрустальное  стекло...

Звук  вдребезги...  Тихонько  умирает,
лишь  отголосок  сорванного  «си»,
и  шёпот  твой  по  комнате  витает:
«Люблю  ли  я,  меня  переспроси».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755673
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 17.10.2017


Галина_Литовченко

Сонце сховалось за річку…

(З  карпатських  замальовок)

Сонце  сховалось  за  річку,  
щулиться  обрієм  день,
вечір  запалює  свічку,
гори  співають  «Марічку»
і  про  смерічок  пісень.
Місяць  на  голос  трембіти
робить  невпевнено  крок.
Вже  скористалася  літом  
нічка,  проворна  кобіта,
й  намолотила  зірок.
Ними  засіяла  хмари,
наче  ґаздиня  ріллю.
Із  полонини  отара
тюпки  біжить  до  кошари.
Хлопцям  на  руки  зіллю.
Чиста  з  потоку  водиця
втому  здолає  умить
і  чабанові  присниться
ніччю  розкішна  копиця.
Мила  під  зорями  спить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755442
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 15.10.2017


A.Kar-Te

Под дождём

Ах..,  оставьте  же,  мысли  лукавые,
(Хоть  порой  вы  чертовски  милы),
Хоть  вы  левые  или  же  правые,
Вы  сегодня  ничтожно  малы.

Не  гадайте  кофейною  гущею
На  бубновый  души  интерес,
Не  стращайте  тоской  вездесущею  -
Знаю  ваше  я    "поле  чудес".

Да    оставьте..!  Коль  даже  вы  вещие...
Необъятное  время  объять  -
Мне  бы  неба  дождливую  трещину
Лентой  радуги  перевязать!



(картинка  с  инета)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755537
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 15.10.2017


Валя Савелюк

НА БІС

і  сенс,  і  смисл,  і  значення,  і  зміст,
аптечні  мікро-об`єктивні  гирі-ваги…
мені  
не  вистачило  б,  ні,  
відваги
прожити  це  життя  "на  біс"

28.09.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754142
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017


Евгений Познанский

МОНОЛОГ НАСТУРЦИИ

Я  поздняя,  я  здесь  уже  одна.
Цветов  других  не  видно  вдоль  аллей,
Да  осень  это  осень,    не  весна,
А  всё-таки  меня  ты  не  жалей.

Ты  трогаешь  так  нежно  лепестки,
И  мне  теперь  становится  теплей
От  этой    доброй,  ласковой  руки,
Ты  приласкай  меня,  но  не  жалей.

Я  для  того  так  поздно  и  цвету  ,
Чтоб  стать  красою  мрачных  этих    дней,
И  если  я  тебе  по  сердцу  тут,
То  радуйся  мой  друг,  а  не  жалей.

Вокруг    ещё  опавшая  листва,
Она  прекрасна  и  дружу  я  с  ней.
Она  мне  шепчет  лучшие  слова,
На  нас  любуйся  ты  а  не  жалей.

Кому-то  просто  нужно  было  стать
Цветком  последним  самых  мрачных  дней,
Не  стоит  так  из-за  меня  страдать,
Меня  ты  по  напрасну  не  жалей.  

Уже,  уже    меня  снежинка  жжёт,
Холодной,  белой  искрою  своей,
Идём  к  концу,  Я,  осень,  старый  год,
Но  всё-таки  меня  ты  не  жалей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753980
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 07.10.2017


Любов Іванова

Чего мне грустно в этот вечер

Ч/адит  свеча,  зажженная  недавно,
Е/два  мерцают  блики  в  темноте.
Г/ашу  её...не  гасится.  Забавно.
О/гарок  счастья...  все,  как  ты  хотел.    

М/осты  горят,  когда    того  желают.
Н/о  я  молила:  "Погоди!  Не  жги!"
Е/ще  не  время.  И  любовь  былая,

Г/лотая  боль,  вернёт  свои  долги.  
Р/азвеет  ветер  пыль  и  тлен  сомнений,
У/йдет  тоска,  подспудная  печаль.
С/лова  наполнят  мир  стихотворений,
Т/еплом  укроют  душу,  словно  шаль.  
Н/е  спится  мне,  всё  мысли,  мысли,  думы  
О/стывший  день  скатился  на  закат.

В/от  так  всегда,  предночный  час  угрюмый-

Э/кран  событий  -  кадрами  богат.  
Т/айм-аут  взят  бесспорно  для  раздумий.
О/дна  мечта,  пока  с  тобой  мы  врозь  -
Т/риумф  любви,  феерия,Везувий.

В/едь  я  живу,  чтоб  это  все  сбылось.  
Е/два  луна  зажжет  на  небе    звезды,
Ч/адрой  укроет  сонный  город  ночь,
Е/ще  не  сплю...мне  нужен  свежий  воздух,
Р/аскрою  окна.  Прочь  кручина...прочь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754215
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017


Елена Марс

Глазами ты признался мне: люблю. Лина Костенко. Перевод.

Очима  ти  сказав  мені:  люблю.  
Душа  складала  свій  тяжкий  екзамен.  
Мов  тихий  дзвін  гірського  кришталю,  
несказане  лишилось  несказанним.

Життя  ішло,  минуло  той  перон.  
гукала  тиша  рупором  вокзальним.  
Багато  слів  написано  пером.  
Несказане  лишилось  несказанним.

Світали  ночі,  вечоріли  дні.  
Не  раз  хитнула  доля  терезами.  
Слова  як  сонце  сходили  в  мені.  
Несказане  лишилось  несказанним.

Перевод:

Глазами  ты  признался  мне:  люблю.
Тяжёлым  был  душе  такой  экзамен.
Как  тихий  звон,  подобный  хрусталю,
Осталась  несказанность  между  нами.

Жизнь  шла  и  миновала  тот  перрон.
А  тишь  кричала  рупором  вокзальным.
Как  много  слов  написано  пером.
Осталась  несказанность  между  нами.  

Сменялись  ночи  сумерками  дней.
Судьба  качала,  и  не  раз,  весами.
Слова  всходили  солнышком  во  мне.
Осталась  несказанность  между  нами.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752983
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 30.09.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2017


A.Kar-Te

Шелест

Только  дождь  заморосит,
Так  печаль  воочию
Желтизной  зашелестит,
Выйдя  на  обочину...

Не  ко  мне  ли  ты,  печаль,
Позолотой  выткана..?
Знаешь,  мне  уже  не  жаль,
Что  тобою  выбрана,

Хоть    порой  ты  глубока
До  Её  Высочества...
Нынче  ты,  как  лист,    легка  -
Шелест  одиночества.



(фото  с  инета)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752711
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 29.09.2017


Артур Сіренко

Осінній шлях

                                           «Шлях,  що  з  божевіллям  часом  межує,
                                               Шлях,  що  губиться  між  машин  і  трамваїв,
                                               Шлях,  що  веде  навпростець...»
                                                                                                                                                     (Муроо  Сансей)

А  осінь  у  Скіфії  
Так  само  сумна  як  війна.

Може  колись  ось  так  і  помру,
Споглядаючи  жовте  листя
І  слухаючи  спів  осіннього  вітру,
Коли  шлях  осені
Дійде  до  хиткого  мосту  –  
Дерев’яного  мосту
Над  потоком  Часу
Між  двома  існуваннями.

А  осінь  у  Скіфії  
Так  само  сумна  як  війна.

Вона  блукає  між  людей  і  собак,
Між  машин  і  трамваїв,  
Мимо  будинків,
Двері  яких  завжди  зачинені,
Навіть  для  осені,
Навіть  для  осіннього  вітру,
Навіть  для  сліпих  подорожніх,
Навіть  для  кота,  що  бавиться
З  Часом,  як  з  мишею.

А  осінь  у  Скіфії  
Так  само  сумна  як  війна.

І  хай  над  рівниною
Летять  зітхання  глухі
Осіннього  вітру,
Я  знаю:  мій  шлях
Тут  –  стежею  асфальтною,
Що  в’ється  гадюкою  
Містом  байдужих  людей,
Біля  дерев,  що  гублять
На  твердь  землі
Блискучі  брунатні  горіхи:
Стук,  стук,  стук.
Бруківка  австрійська,
Важке  помпезне  бароко
Рудих  кам’яниць
І  книжка  зім’ята
(Наче  листок  осені)
Поета  давно  померлого
З  островів,  де  звикли  люди
Співати  про  смерть.
Вітер  сарматів,  трава  Кімерії.

А  осінь  у  Скіфії  
Так  само  сумна  як  війна.
А  осінь...
Так  само  як  кожна  війна
У  нашій  Загірній  Країні
Сумна  чи  весела  –  хто  зна,
І  пісня  сумна  як  весела  війна
А  осінь...
Як  міст  над  рікою,  
Як  шлях  над  водою,
Як  смерть  над  журбою,
Як  ми  над  війною  –  
Сумна.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752583
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 28.09.2017


A.Kar-Te

Если бы да кабы…

Маленькая  предыстория.  
Вышла  из  салона  со  стрижкой,  маникюром  и  пр.  и  думаю  -  "Ну-ну..,  как  всегда,  "вовремя",  завтра  маникюру  будет  хана  (в  лес  собралась).    Ладно,  зато  грибы  будут  в  диком  восторге!"


На  тропинку  выскочил  гриб,
Без  смущения  восклицая  -  
"Я,  похоже,  по  шляпу  влип!
Посмотрите  -  идёт  какая..."

Подмигнула  ему  -  "Привет!
Неужели  готов  в  лукошко
И  зажариться  на  обед..?
Ты  подумай  о  том  немножко..."

"Что  там  думать  -  мечтал  всегда!"
И  таким  окатил  задором...
Что  ему  бы  ответила  -  "да",
Кабы  не  был  он  мухомором.




(фото  с  инета)




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751047
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 22.09.2017


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 44

Мой  миленок  вставил  зубы
Только  зря,  наверняка!
Ведь  теперь  свисают  губы
Ну  едва  не  до  пупка!
*
Новость  я  вчера  узнала,
Конкурс  в  городе  идет.
Кто  сожрет  полметра  сала
В    Гиннескнигу  попадет..
*
Мужика  нашла    в  Инете!
Все,  исполнилась  мечта!
Ты  в  гареме  будешь  третьим
Я  султанша  еще  та!!
*
Как  у  нашего  амбара
Стало  ярко  и  светло!!!
Приземлились  там  два  шара,
Неужели  НЛО?!
*
Кто  в  окошко  барабанит,
Скалкой,  а  не  просто  так!!
Блин!  Пришла  супруга  Вани!!
Ваня!!  Прячься  на  чердак!!
*
Не  тяни,  кума,  с  ответом
А  не  то  ощиплю  мех!!!
Мой  Петро  лишь  этим  летом,
К  тебе  бегал  на  ночлег?
*
Прихворнул  милок  немножко
И  помрет,  неровен  час...
Девки  зырятся  в  окошко
Типа,  как  же  он  без  нас!!
*
Неужели  показалось?
Я  проверю  еще  раз!
То,  что  вижу  я  -  не  шалость
Ванька    пропил  наш  матрас
*
Ох  уж  эти  заготовки!!!
Переполнен  погребок!
Только  вот  одной  морковки
Муж  две  тонны  приволок!!
*
Я  давно  тебя  просила
Ты  ж  не  муж,  а  солдафон!
Тебе  -  старая  мобила
Ну  а  мне  купи  айфон
*
Трактор  есть  -  солярки  нету
А  работ  -  невпроворот!!
Заказал  по  интернету
Привезут    аж  через  год!
*
Не  пойду  сегодня  в  баню
А  к  дружку  на  огонек!
Я  селедки  притараню
А  с  Сережки    пузырек!
*
Дача  страшно  надоела
Собран  в  осень  урожай!
Я  там  с  марта  пропыхтела,
Вот  до  марта  и  гудбай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751212
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 19.09.2017


Любов Іванова

ПРЕКРАСНОЙ ОСЕНИ МОТИВ

П-арной  предутренний  туман  
Р-осой  холодной  пал  на  травы.
Е-го  оптический  обман  -
К-редит  для  солнечной  забавы.
Р-ябит  от  рыжести  в  глазах,
А  -небо  -  нежно  голубое.
С-мотрю  с  улыбкой  на  губах
Н-а  это  чудо  неземное.
О-т  астр,  гербер  и  хризантем
И-сходят  чудо  ароматы,

О-благороженный  эдем,
С-воей  безбрежностью  богатый.
Е-ще  в  распевах  сентября
Н-е  все  используются  ноты,
И-  на  листках  календаря

М-ажорный  тон  заполнит    соты.
О-бычным  клином  журавли
Т-оскливо  взмоют  в  поднебесье,
И-  там,  в  заоблачной  дали
В-сех  очаруют  тихой  песней.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750022
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 11.09.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Життя не завжди гладить по голівці

Життя  не  завжди  гладить  по  голівці,
І  влітку  холодом  проймає  серце.
Жбурне  обличчям  прямо  по  бруківці,
А  інколи  буває  з  гірким  перцем.

Зламати  може,  ніби  вітер,  гілку.
Чи  спалить  полум*ям,  як  дім,  дощенту.
І  крутить  смутком  тихо  темну  плівку,
Переглядаю  зі  слізьми  фрагменти.

І  вити  вовком  хочеться  від  болю,
І  духом  майже  падаю  донизу,
Але  зібравши  міцно  силу  волі,
Звільняюся  від  пут  важкої  кризи.

Печаль  проходить,  і  усе  минає.
Життя  прекрасне  в  смузі  чорно-білій,
І  душу  сонце  промінцем  торкає.
Як  птах,  я  розправляю  знову  крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749597
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 07.09.2017


апрель

Слова

Слова...во  мне  звучат  слова,
В  душе,  осколками  мгновений,
Что  прикоснулись  к  ней  едва,
Рождается  стихотворенье,

Слова...  мне  не  хватает  слов,
В  них  будто  не  хватает  звуков,
Чтоб  передать  запретность  снов,
Или  любовь,  или  разлуку,

Слова  -  как  музыка,  слова
Всем  естеством  моим  владеют,
Я  этой  музыкой  жива,
И  я  не  петь  ее  не  смею...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735749
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 07.09.2017


Любов Іванова

ДОРІЖКА ДО РІДНОГО ДОМУ

Д-е  б    не  топтала  я  стежки  життєві,
О-днак  є  та,  куди    спішу  весь  час.
Р-вуть  серце  й  душу  спогади  чуттєві,
І-  той...  будинок,  як  іконостас.
Ж-адана  мить  пройтись  уздовж  подвір"я,
К-овтнути  теплих  спогадів  за  мить.
А-  чи  то  правда,  чи  людське  повір"я,

Д-уша  тут  ніби  й  зовсім  не  болить...
О-двічний  щем  та  сходжена  стежина,

Р-озлогість  всіх  не  здійснених  надій.
І-  у  саду,  як  сполохи,  ожина...
Десь  тут  залишу  ревний  смуток  свій...
Н-іколи  вже  в  дворі  не  стріне    мати,
О-днак,  тут  стільки  ще  її  слідів...
Г-оріх,  що  ріс  у  нас  позаду  хати,
О-динакує...  наче  овдовів.

Д-оволі  сліз,    але  тремтять  повіки....
О-чам  болить  ось  цей  матусин  сад.
М-оя  печаль,  тут  смуток  мій  навіки,
У-се,  як  юнь,  не  вернеться  назад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749690
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 07.09.2017


Любов Іванова

АВГУСТ ДАРИТ ВДОХНОВЕНИЕ

Дарует  нам  август  свое  вдохновение
Игривым  и  теплым  последним  лучом.
Мы  лета    последние  ловим  мгновения,
Пока  лягут  листья  под  ноги  ковром.

Но  август  пленяет  нас  нежными  красками,
Цветов,  что  на  клумбах    повсюду  пестрят,
И  солнышко  нежное  светом  и  ласками...
Бодрит,  оживляя  задумчивый  взгляд...

А  ночи!!  Ах,  ночи...  Им  нет  повторения,
Какой-то  невиданной  магии  час.
И    в  эти  моменты,  вот    в  эти  мгновения
Мне  муза  бросает  охапки  из  фраз...

Дарует    нам  август  свое  вдохновение,
А  кто  может  быть  тем  подаркам  не  рад?
И    миру  являем  мы  стихотворения
Рождением  строк,  как  награду  наград...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749533
дата надходження 06.09.2017
дата закладки 07.09.2017


Любов Іванова

ВЕРТАЙСЯ ЛІТЕЧКО НАЗАД

В-  осінніх  днях    -  незвідана  краса,
Е-кзотика,  небачені  принади.
Р-оса  аж  по  полудень  зависа,
Т-а  кращі  в  світі  диво-зорепади.
А-  нам  теплинь  червнева  до  душі,
Й-  липневі,  неповторні  дні  і  ночі,
С-ерпневі  водограї  і  дощі,
Я-скраві  плеса  вод,  як  сині  очі.

Л-ибонь  о  цій  порі    є  щось    від  чар
І-  кожен  саме  так  про  осінь  скаже.
Т-яжіє  небосхил  казкадом  хмар,
Е-мблемами  дощів  веселки  в"яже.  
Ч-ому  ж    волієм  ми  вернути  знов
К-расу  і    неповторність  огрійливу
О-азу,  де  в    теплі  живе  любов,

Н-айкращих  мрій    рясну  сердечну  зливу.
А-  десь  туман  лягає  за  вікном  ...
З-а  ніч,  як  молоко,  від  прохолоди.
А-бсент  гірчить  дозрілим  полином
Д-одавши  гіркоті  тій  насолоди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749007
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 04.09.2017


Наталя Данилюк

Ця пора

Ця  пора,  здавалося  б,  журлива,
Ця  тягуча  матова  теплінь!..
Попеляста  видублена  слива
Гріється  під  сонцем  на  гіллі́.

Вже  засмаги  мелена  кориця
Облітає  з  вилиць  і  колін,
А  в  гортані  ветхої  криниці
Цинкове  відро  –  застиглий  дзвін,

Що  відбув  прощальну  літургію,
Коли  осінь  в  сад  мій  увійшла…
Що  це  я  думки  сумні  лелію?
Ще  ж  достатньо  світла  і  тепла.

Ще  доволі  пахощів  і  цвіту,
Ще  такі  медові  кольори!
Ще  ж  у  душу,  ніби  у  трембіту,
Дмуть  легкі  просолені  вітри!

Ще  у  серці  теплому  гніздиться
Літо,  ніби  пташка  у  дуплі!..
Хоч  засмаги  мелена  кориця
Облітає  з  вилиць  і  колін…



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748877
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 02.09.2017


Світла (Імашева Світлана)

А Я ЗАРИМУЮ, , ,

                                                                                                                         ***********
                                             А  я  заримую  достиглої  осені
                                             Дощі  холоднаві  і  сонячні  дні,
                                             Палітру  небесну  високої  просині
                                             І  проводи  літа  -  щемливо-сумні...

                                             А  я  заримую  цвітіння  жоржинове,
                                             І  скошене  поле,  і  стомлений  сад...
                                             Налитії  ґрона  багряні  калинові
                                             І  танго  прощання  -  рясний  листопад...

                                             А  я  заримую  лелеку  над  хатою
                                             І  бабине  літо  на  зжатій  стерні...
                                             Із  осені  -  весну  нову  виглядатиму
                                             У  літ  водограї  іскристім  -  житті.

                                               І  рими  мої  будуть  кольору  осені,
                                               Багрянцю  калини  і  золота  жнив...
                                               Одвічні  слова,  українські,  незношені,
                                               Що  в  серце  з  дитинства  корінням  вросли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748871
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 02.09.2017


Любов Іванова

А Я ПИШУ ТЕБЕ О ЛЮБВИ

А-  рифмы  вяжут  кружева,

Я-вляя  миру  эти  строки....

П-ереплетаются  слова,
И-звергнув  нежности  потоки!
Ш-трихи    сердечная  вуаль
У-ложит  тихо-тихо  в  такты!

Т-ам  есть  и  легкая  печаль,
Е-сть  полуложь  и  сладость  правды...
Б-лаговоленье,  верность,  страсть  -
Е-два  касаются  бумаги.

О-пять  неведомая  власть,

Л-ист  и  перо  схлестнули  шпаги!
Ю-доль  земная  тут  не  в  счет,
Б-езмолвно  я  рисую  счастье.
В-  нем  есть  падение  и  взлет
И-  тайна  сердца  в  одночасье....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748755
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017


Шон Маклех

Літо довершилось

 «...І  відав  я  одне:  од  Вас  приходить
           Знання  таємне  все,  бо  Ви  з  Едему
           Злітаєте  до  нас  крилатим  поступом...»
                                                                 (Вільям  Батлер  Єйтс)

Літа  краплі  останні
Додав  до  віскі  терпкого
Старості  моєї  нескінченної
Дивак-менестрель  вересень.
Тепер  тільки  осінь
У  моїй  Ірландії  моретравній
Мореплавній  і  морепрозорій
Чи  то  назавжди,  
Чи  то  просто  сторінками  книги  –  
Повісті  про  журбу  й  одкровення
Шелестить  невдаха-вітер.
Літо  довершилось,
Як  довершуються  династії
Вождів  непокірних  кланів,
Як  довершується  сама  історія
Землі  Еогайна-мрійника,*
Лишається  тільки  спокій,
Тільки  сумна  пісня  вітру,
Тільки  погляд  на  кам’яні  брили,
Що  чомусь  поставали  колом
Навколо  могили-пагорба,
Навколо  Сіда  темного**,
Навколо  світу  нашого  реального
(Світу-вигадки).
А  ви  собі  човни  будуєте  з  листя  торішнього
Горобинового  і  кленового,
А  ви  собі  на  банджо  без  струн
Все  ту  ж  мелодію
Пісні  хворої  дівчини  –  
Пісні  про  смерть.
А  ви  собі  все  грона  і  все  виноградові
Вичавлюєте  (сусло  між  пальцями),
А  ви  собі  про  сонечко,
А  воно  холоне....


Примітки:
*  -  мав  на  увазі  королівство  Тір  Еогайн.  Тут  ніяких  метафор  і  ніяких  натяків.  Не  шукайте  алюзій  там,  де  їх  немає...
**  -  а  ви  думали  Сід  світлий???  Тір  на  Ног  світлий,  але  це  не  зовсім  Сід.  Точніше  зовсім  не  Сід...  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748468
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 01.09.2017


Шон Маклех

Літо довершилось

 «...І  відав  я  одне:  од  Вас  приходить
           Знання  таємне  все,  бо  Ви  з  Едему
           Злітаєте  до  нас  крилатим  поступом...»
                                                                 (Вільям  Батлер  Єйтс)

Літа  краплі  останні
Додав  до  віскі  терпкого
Старості  моєї  нескінченної
Дивак-менестрель  вересень.
Тепер  тільки  осінь
У  моїй  Ірландії  моретравній
Мореплавній  і  морепрозорій
Чи  то  назавжди,  
Чи  то  просто  сторінками  книги  –  
Повісті  про  журбу  й  одкровення
Шелестить  невдаха-вітер.
Літо  довершилось,
Як  довершуються  династії
Вождів  непокірних  кланів,
Як  довершується  сама  історія
Землі  Еогайна-мрійника,*
Лишається  тільки  спокій,
Тільки  сумна  пісня  вітру,
Тільки  погляд  на  кам’яні  брили,
Що  чомусь  поставали  колом
Навколо  могили-пагорба,
Навколо  Сіда  темного**,
Навколо  світу  нашого  реального
(Світу-вигадки).
А  ви  собі  човни  будуєте  з  листя  торішнього
Горобинового  і  кленового,
А  ви  собі  на  банджо  без  струн
Все  ту  ж  мелодію
Пісні  хворої  дівчини  –  
Пісні  про  смерть.
А  ви  собі  все  грона  і  все  виноградові
Вичавлюєте  (сусло  між  пальцями),
А  ви  собі  про  сонечко,
А  воно  холоне....


Примітки:
*  -  мав  на  увазі  королівство  Тір  Еогайн.  Тут  ніяких  метафор  і  ніяких  натяків.  Не  шукайте  алюзій  там,  де  їх  немає...
**  -  а  ви  думали  Сід  світлий???  Тір  на  Ног  світлий,  але  це  не  зовсім  Сід.  Точніше  зовсім  не  Сід...  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748468
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 31.08.2017


Ірина Васильківська

Нічний гість.

Вночі  був  дощ  -
                     просив  його  впустить.
У  шибку  стукав.
                       Бив  по  підвіконню.
Стікав  сльозами
                               з  мокрих    верховіть.
Гойдав  на  терезах
                                         моє  безсоння.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748584
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 31.08.2017


Ірина Васильківська

Про вірші

Хай  слово    лине  палке  і  сильне,
А  не  інертне,  не  інфантильне.

Хай  зріє  думка  чітка  й  грунтовна,
Не  марнослівна.  не  велемовна.

Рядки  -  лягають  живі  й  гарячі,
А  не  буденні  і  не  ледачі.

Коли  -  чудові,  коли  -  ледь  гірші,
Але  ж  не  проза,  а  справді  -  вірші!

Нехай  різкі,  а  чи  навіть  грізні,
Лише  б  яскраві,  аби  не  прісні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748583
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 31.08.2017


Олена Жежук

І знову синьо-синьо…

За  обрієм  вечірній  промінь  зник,  
Що  цілував  рожеві  роси  в  травах…
І  стеле  ніч    з  перлинами    рушник,  
У  синій  смуток  кутає    заграви.

Сховалися  несказані  слова
В  крилату  пісню  на  твоїм  зеніті.
А  синій  смуток  плечі  укрива
Найкрасномовнішим  мовчанням  в  світі…

Згасає  вечір…  Тихне  радість…  сум.
Та  стільки  неба,  стільки  неба  з  нами!
На  струнах  вітру  сни  вечірніх  дум
Сплітаються    з  вечірніми  піснями…

Чому  ж  так  сумно  в  цю  щасливу  мить?
Чому  так  синьо-синьо  пахнуть  трави?
Тому  що  у  серцях  наших  звучить
Роздолля  мрій  осінньої  уяви…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748178
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 28.08.2017


Ярослав К.

Притча про дракона

У  далекій  країні,  за  сотні  морів
Жив  дракон  у  своєму  палаці.
Чорний  прапор  над  замком  його  майорів
На  високій  дворогій  гілляці.

Той  дракон  був  жорстокий,  людей  катував,
Вимагав,  данину  щоб  платили,
А  злиденний  народ  був  позбавлений  прав,
І  терпіти  не  мав  уже  сили.

Час  від  часу  знаходився  хтось  із  людей
Та  ішов  на  двобій  із  драконом,
І  молився  народ  за  воротами,  де
Царедворця  чекав  під  балконом.

І  щоразу  зловісний  його  чули  сміх,
Що  надію  та  серце  калічить:
"Бій  закінчено,  люди,  дракон  переміг,
І  податки  зростають  удвічі..."

Та  нарешті  один  відчайдушний  юнак
Кинув  звіру  страшному  свій  виклик.
Біля  замку  люд  вкотре  розбив  свій  бівак  -
До  такого  давно  уже  звикли...

І  рубались  вони  кілька  днів  і  ночей,
Дуже  довго  тривала  та  битва.
Від  балкона  народ  не  відводив  очей,
А  в  серцях  не  стихала  молитва.

Чорний  прапор  здригався  від  лязгу  мечів,
А  в  дракона  кінчалися  сили,
От  і  кумпол  останній  із  шиї  злетів,
Все,  звірюга,  тобі  -  до  могили.

І  пішов  по  палацу  хоробрий  юнак,
Подивитися,  що  там,  в  палатах.
І  відчув  він  каміння  коштовного  "смак"
Та  красу  у  рабинях-дівчатах.

І  подумав  юнак:  "Відпочити  не  гріх
Від  такої  смертельної  січі..."
Раптом  чує  з  балкона:  "Дракон  переміг
І  податки  зростають  удвічі..."

Він  підвівся  мерщій,  царедворця  схопив:
"Що  верзеш  ти,  хіба  ти  не  бачиш?!"
Той  спокійно  і  чемно  йому  відповів:
"Глянь  у  дзеркало,  друже-юначе..."

У  далекій  країні,  за  сотні  морів
На  гілляці  вісить  чорний  прапор...
Із  драконів  вже  безліч  злетіло  голів  -
А  сатрапи  міняють  сатрапів.

Бо  як  пусто  в  душі  претендентів  усіх,
А  до  церкви  -  лиш  ставити  свічі  -
Очевидно  й  без  бою:  дракон  переміг,
І  податки  зростатимуть  вдвічі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747945
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 27.08.2017


уляна задарма

Вічний політ і Безкінечний забіг.

...старший  брат  був  для  мене  завжди  важною  птіцею)
Навіть  коли  хотілося  його  лупнути  чимось  важким,  бо  він  діставав  мене  до  сліз.  Навіть  коли  губив  ключа  і  ми,  повернувшись  зі  школи,  стирчали  під  зачиненими  дверима  до  вечора.  Навіть  коли  давав  мені  стусани,  шальоні  прізвиська  і  думалося:  Божечку,  навіщо  ти  придумав  старших  братів?  Он  у  Наталі  -  хом'як,  в  Анжели  -  рибки,  у  сусіда  -  пес...  А  в  мене  -  старший  брат!
Втім,  коли  я  пригадую  тепер  своє  -  таке  далеке,  але  неймовірне  дитинство  -  особливо  літні  дні  десь  посеред  городу  або  на  лавці  бабусиного  двора,  старший  брат  там  присутній  частенько...
Сидимо  на  лавці.  Нам  десь  коло  10  і  12  років  відповідно.  Спека.  Нудно.  Кури  ходять  десь  за  хвірткою,  яблука  зріють,  луп!  -  падають,  над  ними  літають  мухи.  Брат  ловить  мух.  
Мухи  дзижчать.  До  вечора  -  як  до  північного  полюса  пішки.  Сонце  палає,  як  навіжене  і  виходити  з  під-яблунь  кудись  не  хочеться  зовсім.
Нарешті  брат  впіймав  одненький  крупний  екземпляр  -  муха  товста,  сіра,  кігтисті  лапки,  лупаті  цегляні  очі,  хоботок...  Нормальна  муха  така.  Сита.
Старший  Брат  дивиться  на  неї  уважно,  тримаючи  за  крильце...  Він  зосереджений,  і  відчувається,  що  якась  шалена  аналітична  робота  відбувається  в  його  старшобратівській  уяві.  Луп!  Луп!  -  падають  ще  кілька  яблук...
-  Хочеш  побачити,  як  вона  полетить  у  вічний  політ?  -  питає  брат.
Я  дуже  хочу.  Я  ще  ніколи  не  бачила,  як  муха  летить  у  вічний  політ.  Брат  відриває  у  мухи  по  черзі  всі  лапки  -  в  тому  немає  жорстокості,  не  думайте!  -тільки  божественна  безжалісність  молодого  допитливого  бога  -  і  підкидає  муху...  Муха  летить.  Кудись  туди,  де  сяє  сонце,  де  польоту  її  не  буде  кінця...
Ми  махаємо  їй  услід.
-  А  тепер  хочеш  побачити,  як  муха  побіжить  у  безкінечний  забіг?  -  знову  питає  старший  брат.  Як  я  можу  не  хотіти?  я  ніколи  не  бачила  безкінечних  забігів!
Наступна  муха  інакшої  породи  -  тулубець  у  неї  лискучий,  смарагдовий.  Очі  нахабні.  Дзижчить  вона  інакше,  ніж  попередня  -  тонше,  але  пронизливіше...
З  тим  же  урочистим  виразом  обличчя  брат  відриває  їй  крильця  і  відпускає  на  землю.  Ми  зачаровано  спостерігаємо,  як  шестиногий  новостворений  бігун  біжить,  біжить...  Попереду  у  нього  (  мухи)  -  всенький  широченний  світ,  ціла  планета...!  "  І  кури"  -  думка  ледь  затьмарює  
урочисту  мить,  але  випаровується,  коли  наш  смарагдовий  спортсмен  зникає  з  поля  зору,  успішно  подолавши  паркан  через  щілину  під  ним.
...того  сонячного  дня  ми  зі  старшим  братом  були  дуже  зайняті.  Повітряний  простір  повнився  вічними  літунами,  двір  -  впертими  бігунами.  Над  світом  сяяло  літо.  Навколо  лавочки  валялися  мушині  запчастини...
"  Фу  гидота  яка!"  -  скаже  хтось.  І  я  так  скажу  тепер  теж.  Ми  давно  виросли  і  Старший  Брат  мій  перетворився  на  чудову  людину,  яка  "  мухи  не  обидит"  -  в  найкращому  сенсі.  Ну,  може  тому,  що  свій  план  він  давно  перевиконав...))  Для  мене  він  і  далі  -  Важна  Птіца,  але  паралельно  -  надійний  друг.
А  щодо  мух...  Бувають  миті,  коли  здається,  що  і  я,  і  всі  ми  -  просто  мухи,  безліч  мух.  А  десь  в  Потойбіччі  сидять  два  маленьки  боги,  яким  нудно  і  вони  знічев'я  граються  нами.
А  надто,  коли  знову  після  літа  прийшла  пора  виходити  на  роботу  -  у  Вічний  політ  і  Безкінечний  Забіг))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747394
дата надходження 23.08.2017
дата закладки 24.08.2017


Елена*

Наконец-то вместе. Монолог


Как  некрасиво  сброшенное  тело.
Какая-то  неряшливая    кукла.
Кто  её  бросил  в  реку?  Много  мелей.
Застрянет.  Ой,  какая,  право,    скука.
Где  друг  мой  Гамлет?  Вот.  Меня  не  видит.
А  почему?!  Я  рядом.  Очень  странно.
Да,  странно.  Тронуть  не  могу.  Обидно.
Всё  вспомнила.  Отец  убит.  Обманом?!
«Мне  травами  увить  хотелось  иву.  
Взялась  за  сук.  А  он  и  подломился»  (с)
И  понесла  река  меня  игриво…
Я  утонула?!    Роется  могила.
Закапывают.  Гамлет  плачет  горько.
О,  Боже!  Принц,  клинок  намазан  ядом!
Вино.  В  нём  яд!..  Готово.  Холмик  горкой.
Принц  падает.
 -  Офелия,  я  рядом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746963
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 22.08.2017


уляна задарма

Дактиль Амфібрахій Анапест

Благенький  Вірш  давився  рафінадом
і  не  зважав  на  карієсний  зуб.
Вчорашній  слід  бузкової  помади
відтворював  на  шиї  контур  губ

якоїсь  переперченої  Музи,
забутої  на  клітці  сходовій...
Невдало  імітуючи  Карузо
Благенький  Вірш  співав  мені:Раді-і-ій!

я  тут,  Мала!  Мене  ж  бо  на  Парнасі
упізнає  й  цінує  кожен  пес!
Я  не  якийсь  Грицько  або  Тарасій,
я  -  Дактиль  Амфібрахій  Анапест!

І  бовтав  рими  злякані  у  склянці,
що  намагались  вилізти  й  втекти.
Був  аркуш    в  комі,  стіл  -  у  екзальтації...
В  нічному  парку  нявкали  коти.

Дуби  скидали  жолуді  у  лісі,
Благенький  Вірш  ридав,  сміявся,  пив...
Як  раптом  о  четвертій  сорок  вісім
хтось  впевнено  у  двері  подзвонив.

І  Пані  у  заквітчанім  картузі
сказала  строго  з-під  фальшивих  вій:
-  Зламався  ліфт...  Собача  ніч!  Я  -  Муза.
 Ти  все...  того?  Римуєш?  В  тебе  -  мій?


І  упіймавши  Дактиля  за  крила
(  хоч  той  пручався,  борсався  й  шипів  )
благально  на  порозі  попросила:
-Ти  СПИ  вночі...  Здоров"я,  знаєш,  сила!

Ну  не  складай  ні  ВІршів,  ні  вірШІВ!

Займався  день.  Трамвай  дзеленькав  звично.  
Злітали  в  небо  срібні  літаки.
І  сипалися  -  так  не  поетично  -
в  майбутній  борщ  натерті  буряки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616143
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 19.08.2017


Akimova

Не отвечай

Закат.  Рассвет.  Стоишь  под  небесами.
Кто  ты?  Зачем?  Откуда?  Почему
Должны  искать  ответы  люди  сами?
А  тот,  кто  знает  –  некогда  ему.

То  свыше  глас,  то  голос  из-под  спуда
Таких  глубин,  где  полный  кавардак:
-  Кто  ты?  С  каким  прицелом  и  откуда?
Зачем  ты  нужен  вообще,  чудак?

Не  отвечай.
Ты  знать  не  знаешь,  кто  ты.
Но  ясно,  что  не  ангел  и  не  бес.

А  в  небе  слишком  много  позолоты  –
Безумная  безвкусица  небес.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746357
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 17.08.2017


уляна задарма

Серпень. Із фотоальбому.

Пастуше,  всі  твої  баранчики
розбіглись  небом  -  хто  куди...
Палає  місто  помаранчево,
фата-морганить  без  води:
чорти  в  розетки  пхають  пальчики.
Стрибає  пульс.  Танцюють  зайчики.
Пливуть  трамваї  крізь  меди...

Застигло  сонце  поцукроване,
немов  бджола  у  бурштині.
І  перехожий,  поцілований
теплом  у  тім'я,  мов  у  сні,
асфальту  твердь  не  відчуваючи,
примарну  чуючи  трубу,
лежить,  немов  відпочиваючий
на  білім  пляжі  Малібу.

Фіксує,  хоч  уже  не  дивиться:
1.  Шалена  спека.  Серпень.  Сіль.
2.  Солдатик  в  натовпі  на  милицях.
3.  "  Пивна"  ,  MacDonalds,  "Кури  -  гриль".
4.  Ліхтарний  стовп,  "підлитий"  песиком.
5.  Засмаглі  литки  пишних  краль.
6.  Політ  бджоли  над  м'ятим  персиком.
7.  "Швидка",  що  спізниться,  на  жаль...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746389
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017


Елена*

Мой голос простыл



Жёлтые  листья,  осенние  метки.
Лето  уходит  по  влажной  тропе
Бьётся  мой  разум  под  жизненной  плетью.
Хочется  мне  блюз  прощальный  пропеть.

Жизнь  пролетела.  А  где  же  монеты?!
Ветви  мои  оголяет  судьба.
Листья  срывает  прожорливый  ветер.
Бурые  кадры  под  дождь-барабан.

Влажное  утро.  Дождинки  дорожкой
по  перспективе  текущего  дня.
Загнанный  зверь.  Ощущаю  всей  кожей  -
будет  охота  опять  на  меня.

Как  мир  жесток.  Лишь  капканы  и  пули.
Нитью  незримой  спасенье  меж  них.
Я  уходила.  Зачем  вновь  вернулась?!
Может  быть?!...  Ха!  –  написать  новый  стих.

В  нём  расскажу  про  осенние  листья.
Может  быть,  блюз  кто-то  сможет  найти
между  моих  увлажнившихся  мыслей.
Я  не  прошла  за  чертой  карантин.

Снова  ловлю  пестротканые  кадры.
Смысл    ищу  в  суете  суеты.
Жду  каждый  миг  испытания  адом.
Мне  не  поётся.  Мой  голос  простыл.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746097
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 15.08.2017


Світлана Імашева

Поезіє, Твоя Величносте…

                                                   А  ти  приходила  некликана,
                                                   Поміж  нагальних  справ  мостилася...
                                                   Душа  була  ще  без\язикою,
                                                   Допоки  Муза  не  з\явилася.

                                                                                     Ця  тінь  примарливо-просвітлена,
                                                                                     Жагою  юності  покликана.
                                                                                     Спліталися  у  зав\язь  літери,
                                                                                       Коли  себе  хотілось  виплакать.

                                               І  понад  буднями  сіренькими,
                                               О,  як  мені  тоді  літалося:
                                               Здавались  прикрощі  дрібненькими,
                                               А  будні    -  святами  здавалися.

                                                                                       Такими  веселково-чистими,
                                                                                       Ясними  барвами  прозорими
                                                                                       Ти  Світ  мені  зуміла  висвітить,
                                                                                       Словами  душу  розпросторити...

                                               О,  як  тебе  чекалось,  подруго,
                                               Коли  кволіло  серце  раною:
                                               Ти  ж  несподівано  приходила
                                               В  хітоні  ночі  срібнотканому...

                                                                                       Між  прохолодних  трав  зарошених,
                                                                                       Із  оберемком  квітів  ніжності  -
                                                                                       Це  ти  Слова  мені  приносила,
                                                                                       Поезіє,  Твоя  Величносте...

                                             Слова  оті,  прості  у  щирості,
                                             Душевні  й  теплі,  не  заковані  -
                                             Лише  Закону  Справедливості
                                             Мої  слова  завжди  підкорені.

                                                                                             Ти  все  блукаєш  Світом  зоряним,
                                                                                             Поетів  віднаходиш  -  Вічності...
                                                                                             Вдихай  натхнення  в  душі  стомлені,
                                                                                             Поезіє,  Твоя  Величносте...



 -        

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659720
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 12.08.2017


Миколай Волиняк

Мішель Нострадамус Ц. 3, К. 95.

                                   

                           Де  мова  тішить  слух,  де  Борисфен  ревучий,              
                           Лежить  в  долонях  милістю  Богів.    
                           Могутні  води  омивають  кручі,      
                           Поміж  крутих,  високих  берегів.

                           Вже  сила  звідти  струменіє,  дужа  таємнича,
                           Під  Покровом  Святої  Булави.
                           Новий  гряде,  привабливіший  звичай,
                           Творці  почули  наші  молитви.

                           Несуть  уже  волхви,  дарунки  і  порфиру,
                           Вкраїни  —  неньки  виріс  Отаман.                            
                           Над  злим,  старим  занесено  сокиру,
                           Зустріне  скоро  Гетьмана  Майдан.          

                             Свою  возьме  у  руки,  матір  Україну,
                             Полине  з  нею  в  світ  на  кораблях.
                             Новий  порядок  сколихне  рутину,  
                             Без  зайд  й  чужинців  обираєм  шлях.

                             Ми  прокладем  новим,  початок  здвигам,
                             Нас  поведе  Наш...  обраний  Ватаг.
                             Ярма  неволі  скинемо  кормигу,
                             Заради  честі,  гідності  і  благ.            

                           Нова  Вкраїна,  сонячна,  в  віках  засяє,
                           Як  Фенікс  птиця...  святиться  зоря.
                           Стебло  ростком  могутнім  забуяє,
                           І  світ  проснеться...  в  славі  Кобзаря!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745686
дата надходження 11.08.2017
дата закладки 12.08.2017


Ліна Ланська

ЗЕМЛЯ


На  латаття    -  сніги,
Певно,  сонцю  забракло  вогню?
На  далекій  орбіті  конвалії  пестили  весни.

Тільки  ніч  навкруги...  
Тільки  тіні  я  ті  не  спиню,
Під  нещадною  зливою    айсберги  повінню  скресли.

Вирували  моря,
Із  безодні  вставали  хребти.
Перекинулись  плеса,  дощем  покотились  у  прірву.

День  фату  приміряв,  -
На  вінок  хоч  би  жмут,  нагребти,
Бо  засніжені  квіти  стихія  віднайде  і  зірве.

На  латаття    -  сніги,
Певно,  сонцю  забракло  вогню.
Із  малесеньких  дзвоників  крига  спливає  поволі  -


В"яже  вузол  тугий,
Видно,  так  забажали  боги.
Скільки  сліз  не  зроню,
Застигають  -  ужинки    недолі.  
 
08.08.17.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745706
дата надходження 11.08.2017
дата закладки 12.08.2017


Валя Савелюк

У ТЕМРЯВІ

у  темряві  сільські  хатки  –
як  світляки…

проціджені
крізь  ситцеві,  льняні
гаптовані  фіранки  –
домашні  затишки:

погідно-жовті,  
ліловаті  –
від  кольорів
узорів,
що  на  фіранках,  у  залежності  –
заледь  рожеві,  
а  найчастіше  голубі:
світяться  вікнами  у  темряві
хати,  наче  зірки  на  небі

в`язка  й  глибока
темрява  сільська,
як  чорне  молоко,  колоїдна…
згори  до  дна,  
немов  опара,  однорідна

і  пахне  хлібом  з  печі
серпневий  пізній  вечір

…рогата  люстра,  як  ніби  німби,
кружала  світла  кидає  по  стелі,
в  світлиці  мати
розсте́лює  постелі  –
пора
влягатися  малечі  спочивати  –
спати-спати:

пахучий  і  пухнатий,
ванільний  сон  заглядає  до  хати,  
медовим  пальчиком  лоскоче  вії…

…такі  солодкі  
у  безпритульного  блукальця  будять  мрії
освітлені  сільські  хатки,
що  в  темряві  –  як  світляки…

тільки  мовчать  
на  ті  красиві  вигадки-казки
міцно-щелепо-зімкнуті  вхідні  сінешні  двері  –
лобасто-тверді  не-романтики,
напівзанурені  у  внутрішні  хатні́  
сільські  домашні  справжні  атмосфери…

наполовину  ж  двері  –  у  дворі,
пантрують  звично,  
щоб  обминали  безпритульні  казкарі,
хати,  де  світло  –  електричне  
і  на  похмілля  злі  госпо́дарі

08.08.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745259
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 08.08.2017


Валя Савелюк

ТЕМНА КІМНАТА

я  –  чорна  кішка
в  темній  кімнаті,
та  кажуть  люди  –
мене  тут  нема:

безглуздя  масове
сліпого  натовпу  –
острог  для  правди,
допр  і  тюрма

я  чорна  кішка  
у  власній  хаті,
в  темній  кімнаті,
я  –  є,  і  певна  себе  сама:
дрімаю  нишком
в  кутку  на  ліжку
і  чую  –  кажуть  –  мене  нема…

…як  око  зряче  –  
окремо  бачить:
де  чорна  кішка,
а  де  пітьма;
сліпці  ж  окаті  
люто  товкмачать,
що  у  кімнаті
мене  нема


щодо  моралі  –  усе  просто:
заперечувати  живе  –
відбирати  у  нього
життєвий  простір,
у  могилу  живцем
закопувати  язиками…
а
відкинутий  будівниками
дикий  камінь  –
став  основою  нового  Храму

29.07.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745193
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 08.08.2017


Оксана Дністран

Гончар

Ти  –  мій  гончар,  що  ліпить  глек  і  світ
Із  мене  -  із  неспеченої  глини.
Між  пальцями  вилажу  неупинно,
Голублю  їх  і  лащусь,  наче  кіт.

Відчуй  мене,  повір,  що  я  -  жива  -
Без  форм  чітких,  без  глянцю  і  незвична,
Бо  у  печі  я  втрачу  всю  пластичність,
Забуду,  як  росла  в  мені  трава,

Себе  згублю  я  разом  із  чуттям,
Зручною  стану,  як  у  вжитку  й  треба,
Та  у  очах  більш  не  побачиш  неба,
Затихне  ритм  і  слів  серцебиття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745044
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017


Елена*

Среди множества лиц


Я  -  дождь.  Серая  радуга  неба,
Слезами  на  окнах,  каплями  на  ветру.
Меня  не  унять,  как  дрожь  уходящего  лета.
Я  -  дождь.  Я  стекаю,  пока  не  умру.
(С)  
Koshka

Отвернусь  от  печали  непризнанной  сути
И  уйду  под  звучанье  осенних  дождей.
По  дорогам  миров,  нераспознанный  спутник,
Погасившими  факел  любви  средь  страстей.

На  мой  след  будут  падать  огни  метеоров,
Водолей  заливать  фиолетом  надежд.
А  Венера  с  Юпитером,  может,  поспорят  –
Сколько  выдержу  я  средь  космических  вех.

Одиночество  мне  будто  мама  родная.
В  нём  свернулась  давно  –  андроген-эмбрион.
Иногда  всё  ж  в  земные  мечты  вылетаю.
Но  не  принят  ещё  вечный  странник  в  закон.

Впереди  млечный  крест  развернётся  анфасом.
И  за  ним,  может  быть,  отыщу  отчий  дом.
А  пока  я  кружусь  в  беспорядочном  вальсе,
Среди  множества  лиц  –  одинокий  фантом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744990
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.08.2017


Любов Іванова

ЧАСТІВКИ № 2

То  здійметься,  то  зависне
Над  селом  гелікоптер!
Молоко  он  в  грудях  кисне,
Де  той  їхній  контактер?
*
Голова,  як  їж  в  тумані
І  думки,  як  таз  вверх  дном,
Обіцяла  нічку  Вані,
А  проснулася  з  Петром!
*
У  куми  колготи  в  стразах,
Натягла  їх,  як  броню...
Переплюну  ту    заразу,
Йду  до  хвіртки  в  стилі  НЮ.
*
А  у  нас,  у  фітнес-клубі
Всі  сідають  на  шпагат!!
Як  тепер,  порадьте  Любі
Повернутися  назад.
*
Сторожиха    автопарка
Тягне  Петьку:  "Йди,  бідо!!!"
Він  не  знав,  що  баба  Варка,
Майстер  спорту  по  дзюдо.
*
Скільки  є  чудес  на  світі.
В  книзі  Гіннеса    всі  в  ряд.
Мій  туди  ввійти  намітив,
Вуса  виростив  до  п"ят.
*
Ні,  не  шкода  дати  Федці...
Плуг,  зорати  свій  город.
Та  брехливі  односельці,
Знову  скажуть  -  приворот!
*
Вийду    вдосвіта  на  ганок
Та  до  кума  -  через  тин...
Він  для  ніжних  забаганок
Буде  першим,  на  почин!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744856
дата надходження 05.08.2017
дата закладки 06.08.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2017


Любов Іванова

ЧАСТІВКИ

Заведи  мене  за  хлів,
Де  цвіркун  сюркоче.
Зроби  те,  що  ти  хотів,
Бо  мій  Клим  не  хоче.
*
На  городі  гарбузи
Вибирали  вранці.
А  мій  гад  їх  на  вози
Та  й  повіз  коханці.
*
По  весні  посію  мак
Коноплю  в  додачу...
Серед  літа,  хай  хоч  так!
Мужиків  побачу!
*
Люди  кажуть  зусебіч,
В  нас  маньяк  завівся..
Ходжу  вже  не  першу  ніч,
Хоч  би  раз  зустрівся.
*
У  Миколи  тракторець
У  Сергія  -  тачка!
Кого  вибрать,  хай  їм  грець!
Ото  ж  бо  задачка!
*
Вчора  я  знайшла  заначку
Аж  за  образом  в  кутку.
Хоч  по  гривні,  зате  ж  пачку
На  півлітру  коньяку!
*
Хоч  молюсь  щодень  до  неба,
Та  Петро  анітелень!
Брати  приклад  з  півня  треба,
Двадцять  курок  топче    в  день.
*
Кум  в  моїм  паркані  лаз
Проробив  надвечір..
Але  вліз  туди  якраз
Лиш  кашкет  і  плечі.
*
Випасала  я  гусей
Вчора  на  долині...
Як  прижав  мене  Євсей.
Солодко  й  донині!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744233
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 01.08.2017


Ярослав К.

Уйду в стихи

Уйду  в  стихи  я  с  головой  -
Встречай,  поэзия-стихия!
Не  потому  ль  ещё  живой,
Что  иногда  пишу  стихи  я?

Нет,  бижутерию  свою
Не  выдаю  я  за  алмазы,
Но  как  умею,  так  пою  -
Не  всем  и  всё  даётся  сразу.

Стихам  бы  быть  моим,  как  сок,
Давать  живительную  влагу,
Да  пряча  голову  в  песок,
Не  удивишь  ничем  бумагу.

Стихи  мои  -  пустой  кимвал**,
И  не  судите  слишком  строго,
Что  он  пока  не  зазвучал,
Как  инструмент  Живого  Бога.

Стихи  -  не  больше,  чем  вода.
Но  и  вода  ведь  камень  точит,
Авось,  не  сгинут  без  следа
Под  покрывало  тёмной  ночи...



**Кимвал  -  библейский  бубен,  звуками  которого  сопровождались  древние  церковные  песнопения,  и  упоминающийся,  в  частности,  в  послании  ап.  Павла  Коринфянам  в  переносном  смысле,  как  символ  болтовни  и  демагогии.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741587
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 30.07.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2017


Олексій Тичко

Живи ще поете.

Між  бути-не  бути  завжди  є  межа,
Її  перетнемо,  бо  грішні.
В  поета  спочатку  вмирає  душа
І  зовсім  не  пишуться  вірші.

Словесна  згасає  тоді  благодать,
Парнасом  освячене  диво.
Вмирають  поети,  як  довго  мовчать
І  рими  сміються  зрадливо.

Живи  ще  поете,    натхненно  твори!
Для  всіх,  а  чи  просто  -  для  себе…
Ти  творчості  стяг  свій  тримай  догори,
До  ніг  опускати  не  треба.
2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743206
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 24.07.2017


Нора Никанорова

требуйте долива

Времечко  льётся  сизой  нирваной  в  форточку.  
Я  не  хотела  счастья  от  пагубы,  индо  –  нет…
Сивый  рассвет  придобавит  на  пиво  соточку.
Да  и  зачем  нам,  помилуйте,  каберне?

Счистим  с  тараньки  тощей  рябую  кожицу,
Брюшко  –  особенно;  первым  пойдёт  пузырь.
Славно  черняшка  пахнет  и  ровно  крошится.
В  санкции  шли  бы  хамон  и  зелёный  сыр.

Ну  так,  откупорь  своё  –  золотое,  невское!
Это  ж  не  пьянство  какое  –  обряд  святой:
Сёрпай  себе  потихоньку,  копчушку  треская.
Кто  не  философ  при  этом,  так  тот  –  никто.

Думаем  думку,  любуясь  на  утро  пришлое.
Кто  там  креветки  чистил?  Поди  в  утиль…
Прокукарекает  кочет  –  однажды,  трижды  ли  –  
Глухо  в  утробе:  не  он  ведь  рыбьё  удил.

`За  полдень  вскинемся:  солнце  осветит  ярое
Бабкину  пристань  –  уключина  да  ухват.
Ладно,  хоть  ночку  да  были  и  мы  боярами:
Впору  ховаться  да  шапки  свои  ховать.

Баба  твоя  твердит,  мол,  теперь  не  принято
В  кружку  цедить  рассол  и  тряпицу  класть.
Ладно,  ты  сдох.  Сохрани  же  хоть  имя-то:
Мы  с  ним  –  ублюдком  снулым  –  упьёмся  всласть!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733933
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 21.07.2017


Елена Марс

В вере спасение…

Чёрные  тени,  по  чёрным  углам...  
Кто  вы,  незваные  гости?  
Рано  ещё  мне  делить  пополам  
Тело  с  душой  на  погосте.  

Рано  ещё  этот  мир  покидать,  
Я  же  совсем  молодая.  
Что  же  так  горько  мне,  что  же  опять  
Сердце  болит  и  страдает?

Связаны  руки...  В  кричащих  стихах  
Мысль  дописать  невозможно.  
Всё,  что  держала  я  в  этих  руках,  
Брошено  мною  безбожно.  

Память  с  издевкой  тревожит  меня  
Рваными  кадрами  жизни.  
Там,  где-то  в  прошлых  утерянных  днях,  
Был  в  моём  сердце  Всевышний.  

Был,  да  покинул.  Видать  я  сама  
В  боли  своей  виновата.  
Слева  стена  да  и  справа  стена,  
Где  же  ты,  точка  возврата?  

Всё  отобрала  сама  у  судьбы,  
Счастье  своё  изувечив.  
Люди  порой  у  гордыни  -  рабы,  
Но  и  гордыня  не  вечна.  

Как  мне  исправить  ошибки  теперь?  
Дай  ты  мне,  Господи,  время!  
...  Пусть  постучится  в  души  моей  дверь
Вера,  даруя  спасение...

 

20  февраля  2013  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742830
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 20.07.2017


Елена*

Записки сумасшедшего 17-7

Кабы  я  была  бабочкой,
не  носила  бы  тапочек.
А  порхала  возвышенно
перед  носом  Всевышнего.

Знаю,  любит  Он  крылышки.
Но  цветные,  не  пыльные.
А  пыльцу  –  лишь  цветочную.
И  диету  –  молочную.

Или  млечную,  правильней.
Ох,  забыла  про  главное.
Эти  вредные  тапочки  -
отравляют  жизнь  бабочки.

Я  хочу  стать  летучею.
Да  не  газом,  а  тучкою.
Ой,  забыла.  Я  –  бабочка.
И  присела  на  грабли  вновь.

Понесла  мысль  ударная
в  небеса  нестандартные.
После  дождичка  радуга.
Я  по  ней  прыгать  рада  бы.

Ой.  Не  прыгают  бабочки,
у  них  лапочки  слабые.
Лишь  порхают  и  пудрятся.
Жизнь,  похоже,  не  трудная.

Но,  однако,  сезонная.
С  лишним  весом  резонно  ли.
(Про  себя  это  думаю).
Провалюсь  от  безумия.

Приземлюсь  на  репейники.
И  в  гербарий  к  затейникам.
Или,  лучше  в  кунсткамеру.
Там  же  спирт.  Остограмлюсь  в  ней.

Да,  похоже  на  клинику.
Есть  мука  где-то  блинная.
Подкреплюсь.  Славно  в  тапочках.
Посмотрю  клип  про  бабочек.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742699
дата надходження 19.07.2017
дата закладки 19.07.2017


Ярослав К.

То ли лето, то ли - нет…

Вот,  опять  похолодало,
То  ли  лето,  то  ли  -  нет,
Этим  летом  лета  мало,
Я  таких  не  помню  лет.

Ой,  погода-непогода,
Как  капризна  ты  порой,
А  прогнозы  для  народа,
Так  стращали  нас  жарой.

Мой  термометр  надломлен
И  имеет  бледный  вид,
Вентилятор,  будто  клоун,
Среди  комнаты  стоит.

Все  одеты  не  по  лету,
Лишь  мелькают  иногда,
Прилетев  с  "другой  планеты",
Разодетые  мадам.

Подмигну  кабриолету,
Как  оно  там,  с  ветерком?
И  мечтать  уже  нелепо
Нам  об  отдыхе  морском.

Но  спасибо  тебе,  лето,
Нету  худа  без  добра:
Возле  биотуалета
Не  воняет,  как  вчера.

Луч  надежды  брезжит  где-то:
Лета  всё-таки  разгар,
Лета  песенка  не  спета,
Будет  нам  ещё  загар.

Ночь  окончится  рассветом
С  первым  проблеском  зари,
Ах,  обманчивое  лето,
Ты  нам  ЛЕТО  подари!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742126
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017


уляна задарма

Благодарю ( Из нестихов)


...за  свет,  где  за  окном  
ни  облачка,  ни  льдинки...  
(  Мышами  съеден  пряник.  
О  боль  изломан  хлыст.)  
За  то,  что  -  так  красив!  -  
по  тонкой  паутинке  
шагает  синеглазый  
Июль  -  эквилибрист.  

За  то,  что  -  вотТЕкрест!  -  
приснился  сон  сегодня:  
коль  сядут  в  Запределье  
считать  мои  грехи,  
в  меня  влюбленный  бес  
запрячет  в  преисподней  
рифмованные  строки...  
(  точнее  -  не-стихи.)  

За  то,  что  храм  -  пустой...  
Ни  зрителей,  ни  судей.  
Что  солнечные  блики  
прильнули  к  алтарю.  
За  то,  что  до  меня  
вам  нету  дела,  люди,  
что  птице  -  небо  птичье,  
а  рыбье  -  пескарю.  

Что  жарок  день  и  пусть  
Грусть  беспричинна,  радость...  
Что  так  прекрасен  ночи  
мерцающий  наряд...  
За  ног  длину)  За  уст  
отравленную  сладость,  
за  то,  что  смотрят  очи,  
а  крылья  -  не  болят.  

За  то,  что  вспыхнет  лоб,  
что  непокорны  губы,  
когда  беззвучно  имя  
твое  проговорю...  

За  ТО,  что  быть  -  могло,  
но  -  никогда  не  будет  

благодарю

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741906
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Любов Іванова

От себя никуда, никуда не уйти

О-пять  мой  разум  с  сердцем  не  в  ладу,
Т-ревога  бьет  сильнее  и  сильнее.

С-тремилась  в  рай...  но  снова,  как  в  аду,
Е-ще  бы  -  опыт  делает  сильнее.
Б-ежать  от  жизни  -  разве  мудрый  жест?
Я-  попыталась...в  кровь  избила  ноги

Н-икто  не  хочет  взять  мой  личный  крест
И-    протоптать  мои  пути-дороги.
К-руговорот,  сплошная  круговерть
У-дел  любой,  почти  что  каждой  доли
Д-ень  ото  дня  мы  ищем  почвы  твердь.
А-  не  зыбун,  не  топь  земной  юдоли.

Н-ад  нашей  жизнью  всюду  Бога  длань
И-  мы  хранимы  от  рожденья  нею.
К-огда  нибудь  вдруг  наступает  грань
У-ж  там  то  все  о  чем  нибудь  жалеют.
Д-вух  нет  дорог,  един  наш  личный  путь
А​​-льтернативы  здесь,  увы,  не  будет.

Н-о  неизбежна  жизненная  суть
Е-ё  зовут  привычно  волей  судеб.

У-водит  вдруг  от  собственного  Я,
И-  разорвать  желает  ум  и  душу?
Т-ы  не  забудь  законы  бытия
И-  не  пытайся  это  все  разрушить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741999
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


гостя

…хто я?… хто ти?



Занедбаного  серця
Дика  тундра
Настояна  на  сонячних  медах.
Тріщить  по  швах  таємна  Джомолунгма.
Біжить  вода…

Легким  бальзамом  
Плавиться  на  рани.
Вібрує  чорний  місяць  на  стерні…
Хто  я  на  цих  мереживах  туману?
Хто  ти  мені?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742038
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Нора Никанорова

имаго

Убедилась  в  стотысячный  раз,  
Что  от  нас  ничего  не  зависит.
Только  Бог  на  проказы  горазд:
Лют  и  мягок  на  тысячу  миссий.
Мы  пытаемся  выжить  хоть  как,
Ничего,  ничего  не  меняя.
Веры  –  с  гаком,  да  разве  тот  гак
Хоть  единожды  сколько  вменяем?
Поутру  говорлива  листва,
Лету  тяжкому  иволгой  вторя.
Только  хватит  ли  нам  колдовства,
Чтобы  выпить  не  горе,  так  море.
Пусть  Алёнушка  тает  на  дне,
Пусть  Иванушка  кличет  козлячьи.
Только  Богу  и  чёрту  видней,
Ибо  мы  от  рожденья  –  незрячи,
Утопичны,  типичны,  тупы:
Прячем  рыло  свиное  под  кожей,
И  стесняемся  грязных  копыт,
На  хрустальные  туфли  похожих.
Сказка  сказкою,  только  не  то:
Не  бывать  куролесящим  –  в  схиме.
На  удачу  –  пятак  под  пятой,
Сохраняющий,  будто  святой,
Никудышное  –  всякое  –  имя.  
Мы  горласты,  плечисты,  хмельны.
Мы  не  помним  прапрадедов  вещих.
Нам  под  спину  –  крапивы  и  льны:
Всё  проспим,  всё  простим,  ибо  –  вещи.
Век  теперь  не  стесняется  –  сыт  –  
Поминает  любого,  как  звали.
А  Господь  всё  глядит  на  часы,
Только  видит  вот  что-то  едва  ли…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741340
дата надходження 10.07.2017
дата закладки 10.07.2017


Oleksandr Poprotskyy

Скажи, читала ль ты мои стихи?

Скажи,  читала  ль  ты  мои  стихи?
Молчи,  молчи.  Я  знаю,  не  читала.
Там  достижения,  мои  грехи,
Они  и  превосходны  и  плохи,
В  них  то,  о  чем  ты  так  тогда  мечтала.  

А  видела  ли  ты  хоть  раз  те  сны,
Что  мне  из  ночи  в  ночь  в  окно  стучались,
Они  мне  снятся  часто  с  той  весны,
Когда  с  тобою  были  влюблены,  
Но  вдруг  расстались  и  не  попрощались.  

А  помнишь  ты  мой  нежный-нежный    взгляд?
Наивный,  робкий  и  слегка  печальный,
Ты  будешь  вспоминать  его  стократ.  
Не  важно,  кто  был  прав,  кто  виноват,
Но  стал  в  тот  вечер  он  для  нас  прощальным.  

Прости  меня,  прошу,  за  все  прости,
Что  я  не  оправдал  твои  надежды.
И  хоть  нам  каждому  свой  крест  нести,
Что  чувства  было  некому  спасти,
Но  я  люблю  тебя,  люблю,  как  прежде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741322
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 10.07.2017


Бандура Ольга

Не пишется

Не  пишется.  Исчерпана.  Прости.
И  пусть  душа  не  ведает  затворов,
Мне  новых  тем,  как  видно  не  найти,
А  в  старых  не  люблю  повторов.

Исчерпана  -  ужасное  словечко.
Его  шипящий  звук  сдаётся  
Змеёй,  свернувшейся  колечком,
На  дне  безводного  колодца

Из  этого  колодца  ни  напиться
И  ни  умыться  чистою  водой,
На  дне  его  лишь  страх  таится
Да  эхо  отзывается  порой.

К  колодцу  наклоняюсь:  -  ЭТО  Я.
ты  знаешь,  у  меня  стихи  не  пишутся.
А  голос  отвечает:  -  Эхо  я.
И  больше  ничего  не  слышится.

1998г

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741208
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 09.07.2017


yaguarondi

Люди-ведмеді.

Люди-ведмеді  роблять  людям-бджолам  ведмежі  послуги.
Наступають  на  ноги  в  танці,  іноді  наступають  на  вуха,  
А  іноді  –  на  горло  бджолиним  пісням.
Хоч  любили  мед,  та  навчилися  смоктати  лапу,  
Відтепер  їм  не  потрібні  бджоли.

Клишоногі  і  вайлуваті,  
Ті,  що  танцюють  на  задніх  лапах  заради  цукерки,
Не  женіть,  не  вбивайте  бджіл,  вам  колись  ще  захочеться  меду.
Але  це  уже  буде  інша  казка,  у  іншому  лісі.
Не  там,  де  ведмідь  танцює,  а  циган  гроші  бере…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741136
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 08.07.2017


Елена*

Как давно звала любовь. Вальс

Положу  под  подушку  портрет
Из  далёких  и  радостных  лет.
Может  быть,  встречу  юность  во  сне.
И  шепну  Ему  –  Да,  вместо  Нет.
И  услышу  опять  –  я  люблю,
Лишь  тебя.  Каждый  миг  наш  ловлю.
Как  давно  я  не  слышала  слов
Из  под  звона  привычных  оков.

Подари,  подари  вновь  признание.
Невозможно  во  сне  прикасание.
Только  кажется,  вот  наказание  -
Лишь  теперь  я  горю  ожиданием.

Я  хочу  станцевать    всё  же  вальс.
Не  успели.  Уехала  в  даль.
Разбежались  тропинки.  И  вот,
Поняла  вдруг  во  сне.  Ты  был  –  Тот.
Самый  верный  и  нужный  судьбе.
Ах,  как  глупо.  Упёрся  мой  бег
В  седину  и  безсмысленность  встреч,
Где  нет  сердца.  Одна  только  речь.

Подари,  подари  вновь  признание.
Невозможно  во  сне  прикасание.
Только  кажется,  вот  наказание  -
Лишь  теперь  я  горю  ожиданием.

Не  хочу  просыпаться.  Но  жизнь
Заставляет  вершить  в  ней  круиз.
Будто  маятник  чертит  дугу  -
Утро,  день,  вечер,  ночь.  Ой  –  гуль,  гуль  -
Разбудил  сизый  голубь  .  Пора
Подниматься.  Не  хочется.  Рань.
Как  давно  я  не  слышала  слов
Из  под  звона  привычных  оков.

Подари,  подари  вновь  признание.
Невозможно  во  сне  прикасание.
Только  кажется,  вот  наказание  -
Лишь  теперь  я  горю  ожиданием.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740563
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017


Елена*

Дайте пистолет


Засыпает  луна,  укрываясь  за  тучей.
А  меня  добивает  безсонница-дура.
Ей  самой  по  себе  жить,    наверное,  скучно
И  морочит  мозги  безтолковщиной  хмурой.

Переборы  колёс  в  суете  непрестанной
Голограммной  канвой  пробегают  по  кадрам.
Череда  поездов  и  пропущенных  станций.
Где  же  мой  полустанок?  Где  тихая  радость?

Дождь  опять  застучал  мелкой  дробью  по  стёклам.
Даже  небо  грустит  в  унисон  блеклым  мыслям.
Я  безумно  устала  под  грузом  пороков.
Дайте  мне  пистолет.  Я  хочу  сделать  выстрел

В  чёрный  липкий  клубок  застарелой  печали,
Чтоб  взорвать  небосвод    до  просторов  из  Света.
Ветер  тучи  унёс.  Предрассветная    алость
Подарила  мне  сон.  Засыпаю.  Но  в  клетке.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740409
дата надходження 03.07.2017
дата закладки 04.07.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2017


Шон Маклех

Нічого крім темряви

                 «...  З  отих  часів,  коли  сховавши  лють
                           Лягла  руда  під  впертий  молот
                           З  отих  часів,  як  дим  зійшов  над  горном  
                           Кує  і  править  леза
                           Терпіння
                           Над  вогнем  нестерпним...»    
                                                                                                   (Еміль  Верхарн)

А  за  вікном  –  нічого  крім  темряви
(Друже,  ти  гортаєш  книгу,
А  там:  на  чорних  сторінках
Чорні  літери  Ночі),
Ти  дивишся  в  Небо  –  
На  полотно  оксамиту
(З  якого  кат  шив  собі  балахон)  –  
Там  нічого  крім  темряви  –  
Чи  то  зорі  згасли,  
Чи  то  очі  посліпли:
Тьма  Ніщо  нескінченного,
Там  –  за  дверима  світу,
Тут  –  за  межею  повітря,
Нічого,  нічого,  нічого
Крім  Темряви.
Шиють  із  неї  шати,
Стелють  тканиною  Тьми
Постіль.  Для  сну.  
Навіть  яблукам  Небуття
Нікуди  падати:
Ні  верху,  ні  низу  –  
Нічого  крім  темряви.  
....................................
А  може  хтось
Почувши  крик  птаха  чубатого
Птаха  хвостатого
Замовить  собі  в  шинкарки
Темряву  на  сніданок.
Може.
А  може  хтось
Зробить  з  тої  тьми  струни
І  заграє  нам  пісню  Вічності.  
таки  в  тому  шинку  –  
Життя  п’яного.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740179
дата надходження 02.07.2017
дата закладки 02.07.2017


Наталя Данилюк

Цей дощ – не дощ…

[quote]Я  хочу  дощ...  І  плакати  під  ним...

Любов  Ігнатова
[/quote]

Цей  дощ  –  не  дощ,  це  органза  на  вітрі,
Розгойдана  у  прорізі  вікна.
Гроза  толочить  хмари  у  макітрі,
Скрегоче,  мов  обірвана  струна.

Така  приємна  свіжа  прохолода
На  висохлі  знекровлені  ґрунти!
Збігають  цівки  сріберні  по  сходах,
Стара  іржава  ринва  торохтить.

Так  віртуозно  клавішами  стріхи
Перебігають  струмені-нитки,
А  грім  у  небі  лускає  горіхи,
Від  гуркоту  здригаються  листки.

І  добре  так  пробігтися  босоніж,  
Струсити  сльози  Бога  у  траві,
Й,  докупи  склавши  ковшиком  долоні,
Ловити  крапель  порухи  живі!

І  слухати,  як  обмиває  злива
Твоїх  думок  розпечений  граніт…
І  вірити:  в  житті  не  бракне  дива,
Бо  диво  –  це  насправді  цілий  світ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739910
дата надходження 30.06.2017
дата закладки 30.06.2017


Ярослав К.

Возьмите женщину "на ручки"

Девчонка-плакса  с  малых  лет
Бывает,  так  уже  измучит...
И  просится,  чтобы,  нет-нет,
А  кто-то  взял  её  "на  ручки".

Она  становится  взрослей,
Проходит  возраст  "почемучки",
Но  хочется  всё  также  ей,
Чтоб  кто-то  взял  её  "на  ручки".

И  в  юности  находит  сплин,
Пока  девица  не  получит
Свой  неизменный  витамин,
Чтоб  кто-то  взял  её  "на  ручки".

Она  надеется  и  ждёт,
Что,  может,  завтра  будет  лучше,
И,  наконец,  найдётся  тот,
Кто  сможет  взять  её  "на  ручки".

Мечтает  девушка  во  сне,
(Хоть  сон  она  вам  не  озвучит)
Что  принц  приедет  на  коне,
И  он  возьмёт  её  "на  ручки"...

Капризна  девушка  порой,
И  та  ещё  бывает  "штучка",
Желая,  чтоб  её  "герой"
Почаще  брал  её  "на  ручки".

И  обижаться-то  смешно
На  оскорбления  от  "злючки",
А  просто,  видимо,  давно
Никто  не  брал  её  "на  ручки"...

Вы  будьте  чуточку  добрей,
Когда  она  вам  откаблучит,
Она  же  хочет  поскорей,
Чтоб  кто-то  взял  её  "на  ручки".

И  дома,  если  меркнет  свет,
И  над  семьёй  сгустились  тучки,
На  это  есть  простой  совет:
Возьмите  женщину  "на  ручки".

Она  устала  от  забот,
Но  теплится  надежды  лучик,
Что  очень  скоро  муж  придёт
И  заберёт  её  "на  ручки".

Она  согреет  вас  теплом
И  спрячет  все  свои  колючки,
Погасший  свет  вернётся  в  дом  -  
Возьмите  женщину  "на  ручки".

Крадутся  медленно  года
Змеёй  предательски-ползуче...
Ей  ощущается  всегда,
Что,  как  без  рук,  без  этих  "ручек"...

                         *              *              *

Она  -  уюта  островок,
Она...  Ну  что  бывает  круче?
А  нужно  только  и  всего:
Не  выпускать  её  из  "ручек".



[i]Идеей  стихотворения  послужили  многочисленные  публикации  в  интернете,  раскрывающие  некоторые  аспекты  женской  психологии.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739034
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 24.06.2017


laura1

У юність знову повернусь

Напиши  на  дозвіллі  листа,  як  колись,  на  папері!
Про  життєву  тропу,  що  пройти  довелось,  розкажи.
Нащо  журишся  так?  Струменіють  весни  акварелі,
Розливаючи  трунок  бузково-п'янкий  навкруги.

 Що  хвилює  тебе,  що  болить  і  що  сниться  щоночі?  
Чи  пригадуєш  інколи,  зустрічей  наших,  красу?
Черешневі  сади,  вечори  незабутні,  співочі,
Що  ведуть  у  дитинство  і  юності  мить  золоту.

Відкоркуй  таємниці  й  можливо  тобі  стане  легше!
 Розкажи  про  бурхливі  потоки  земної  ріки.
І  на  згадку  залиш,  мов  зустрілись  з  тобою  уперше,
Як  у  юні  літа,  ніжний  дотик  своєї  руки.

Я  твій  лист  збережу,  прочитаю  його  ще  з  літами.
У  дитинство  і  юність  босоніж  ще  раз  забіжу.
І  хай  відстань  далека  між  нами,  за  чашкою  кави,
Пригадаю  тебе  під  журливе  стаккато  дощу.
Напиши  на  дозвіллі  листа...!

23.  06.  2017          Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739057
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 24.06.2017


Любов Іванова

СПИНИСЬ БУТТЯ.

Спинись  буття  в  своїм  нестримнім  леті,
І  дай  напитись  всмак  мені  життя.
Воно,  як  мить,  на  цій  земній  планеті,
А  кожна  мить  не  має  вороття.

Перелистаю  я  архівні  стоси,
В  яких  споп-кадри  всіх  життєвих  днів
Ось  я  дитям    іду  в  липневі  роси....
Та  там  усе  без  права  коректив.

Мину  село,  в  думках  пройдусь  по  полю,
З  очей  сльоза  стікає  наче  град.
Чому  цей  кадр  завдав  багато  болю?
Бо  що  пройшло,  не  вернеться  назад.

Так  кадр  за  кадром    я  листаю  пам"ять
Десь  швидкоруч,  а  десь  спинюсь  на  мить.
Бо  є  події,  що  серденько  краять....
Воно  від  згадок  боляче  щемить...

Спинись,  буття!!  Спинись,  спинись,  благаю!
Бо  ти  біжиш...  і  я  невпинно  йду.
Я  у  житті  вже  той  рубіж  минаю,
Коли  є  сенс  притишити  ходу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738893
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 23.06.2017


Наталя Данилюк

Буває, все в житті сторчма…

Буває,  все  в  житті  сторчма,
І  що  не  день  ─  здається,  гірше,
І  свіжих  помислів  катма,
Щоб  розродитись  хоч  би  віршем…

І  фрази,  штучні  та  масні,
Під  серцем  колють,  мов  рапіри!..
І  крапля  ницої  брехні
Руйнує  океан  довіри.

Необнадійливий  прогноз
Передбачає  шквальний  вітер,
А  ти,  рятуючись  від  гроз,
Не  знаєш,  де  себе  подіти…

Шукаєш  вірного  плеча
І  розуміння,  і  розради…
Одна  малесенька  свіча
Пітьмі  суцільній  не  зарадить…

Та  просвітлить  буття  твоє
І  вкотре  дасть  міцне  опертя.
В  житті  з  усього  вихід  є,
Немає  виходу  зі  смерті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739001
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 23.06.2017


Нора Никанорова

аш два о

И  вот  мы  снова  на  мели.
Сидим,  рядим  –  куда  податься?
Из  двух  десятков  декораций
Мы  выбираем  Сомали.

А  там  пираты  правят  бал:
Черны  и  дьявольски  похожи
Все  меж  собою,  и  по  коже
Не  угадать:  кто  каннибал,

А  кто  почил  себе  во  снах,
Жалея  и  желая  Дэвис.
И  корабли  куда-то  делись,
И,  между  прочим,  всем  –  хана.

Плывём  куда-то  наугад  –  
Два  мудреца  в  тазу  цветастом.
Я  называю  это  счастьем,
А  ты  –  ругаясь  –  всем  подряд.

Когда  мы  выживем  в  штормах,
Когда  от  штиля  не  сдуреем  –  
Мы  загорим  и  замудреем,
И  станем  жить,  как  все  –  в  домах.

Диван,  болонка,  фикус,  плед,
Камин  трескучий,  и  надежда:
Найти  какой  «Титаник»  нешто  –  
Купить  билет,  и  съесть  билет:

К  удаче  –  чёрт  их  размели!  –  
Пусть  повезёт  однажды,  дважды.
Любовь  –  утопленница  бражья,
Но  не  лишай  её  земли…

Пусть  прорастает  средь  травы:
Хоть  подорожником,  хоть  снытью.
А  что  до  моря  –  там  не  жить  ей:
На  дне  крылатые  –  мертвы.

И  на  поверхности  воды  –  
Чугунны,  плавать  не  умея.
Что  ни  случись  –  я  буду  с  нею.
И  где-то  рядом  с  нами  –  ты…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736496
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 23.06.2017


Світла (Імашева Світлана)

А що Закон?

                                                                                       **********************
                                                                                       
                                                                                                                                               Коли  ми  діждемося  Вашингтона  
                                                                                                                                               З  новим  і  праведним  законом?
                                                                                                                                               А  діждемось-таки  колись...
                                                                                                                                                                                                   Т.Шевченко

                                                                             А  що  Закон?    І  де  Закон?
                                                                             Комусь  немає  заборон.
                                                                             Як  честі  й  совісті  нема,
                                                                             То  не  лякає  і  тюрма.

                                                                             Країна  "дутих"  крамарів.
                                                                             Країна  злиднів  і  рабів.
                                                                             Чи  ж  порятує  Закордон?
                                                                             Що  нам  Закон?    Який  Закон?

                                                                             І  гонор  є.    Й  освіта  -  є.
                                                                             То  що  ж  піднятись  не  дає
                                                                             Державі  цій?  Яка  ціна
                                                                             Людської  праці  та    ума?

                                                                             Тут  найдешевший  крам  -  життя:
                                                                             Дешевший  львівського  сміття.
                                                                             І  людська  праця  -  диво  з  див!-
                                                                             Оцінена  у  кілька  гривн.

                                                                             Щоб  вижить,    "крутимось"  усі,
                                                                             Бо  ж  ті  обіцянки  пусті,
                                                                             Що  сипле  влада.  Дим  і  сон.
                                                                             Де  той  Закон?  -  Умер  Закон.

                                                                             Бо  тут  -  чинуш  зажерлих  тьма.
                                                                             За  ними  плаче  вже  тюрма.
                                                                             З  дідів  -  у  "кріслах"  тих  сидять
                                                                             І  все  їдять,  їдять,  їдять.

                                                                               А  ми  годуєм  цих  ворон.
                                                                               Для  них  -  не  писаний  Закон.
                                                                               Авжеж,  коли  мовчить  народ,
                                                                               Набити  славно  можна  рот.

                                                                               Тож  гасло  має  буть  таке,
                                                                               Вже  перевірене  й  жорстке:
                                                                               Якщо  порушили  Закон,  -  
                                                                               Під  зад  чинуш  і  з  "крісла"  -  вон!

                                               Не  думала  друкувати  цей  твір,  про  це  багато  пишуть,  а  виходу    не  
                                     видно,  те  ж  саме  і  в  мене.  Та    прочитавши  деякі  матеріали  на  сторінках  
                                       одноклубників,    пройнялася  і  надрукувала    свої  "роздуми".  
                                                       
                                                                               
                                                                             
                                                                             

                                                                               
                                                                                                                                                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738752
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 22.06.2017


Світлана Моренець

ЯКЩО ЗАВТРА – ВІЙНА


Подаю  ще  один  із  віршів  Олександра  Моренця.


Що  робитимеш  ти,  якщо  завтра  –  війна?
Ні,  не  та,  що  АТО,  десь  далеко  на  сході,
а  твоя  вже  війна,  як  чума  нищівна,
коли  кулі  свистять  у  ТВОЄМУ  горо́ді?

А  орда  –  незчисленна  й  сильніша  стократ.
Утечеш  від  страху́  чи  впадеш  на  коліна?
Чи  як  воїн  затиснеш  в  руках  автомат
і  життя  віддаси  за  свою  Україну?

Якщо  завтра  війна  –  переможе  любов
до  родини  і  ближніх,  до  рідного  краю.
За  свободу  завжди  проливалася  кров,
і  [i]ніколи  рабів  не  пускали  до  раю.[/i]

                                         21.06.2017  р.

Автор  –  Олександр    Моренець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738713
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 22.06.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. ТОРКАЮЧИ "СЛОВО"…

[i]«Здоров’я  князеві  й  дружині,
Що  борються  за  народ  християнський
Із  військами  поганими!»
[b](«Слово  о  полку  Ігоревім»)[/b]
[/i]
Співаю  славу  Руської  землі,
А  не  ганьбу  полону  половецького…
Коли  б  знаття,  які  поводирі
З  потомків  Ольги,  ласих  на  скарби,
(Не  книжнії  скарби  зі  світу  грецького)  -
А  на  шаблі  ординської  доби,
Що  їх  зманили  в  лігво  Кончакове  –
На  коней  степових  тяжкі  підкови...

…Співають  сурми  Ігорів  похід!..
Сурмить  Сула  –  Дніпро  у  хвилях  дметься,
(Чомусь  йому  розлого  не  сміється,  
Бо  з  дна  не  сонце  –  пляма    вирина)-
[i]«…то  Україна  много  постона…»![/i]
Вкриває  темінь  небеса  дзвонові  –
Тече  печаль,  мов  крівця,  по  Дніпрові…
Реве  Дніпро  на  грізні  голоси:
[i]«…За    шеломянем,земле-Русь,  єси...»![/i]

…Дівчата  виглядають  на  Дінці  –
Куди  прибились  пущені  вінці,
На  манівцях  не  ймуть  лихого  знака  –
Вінці  потопчуть  коні  хана  Гзака:

[i]«Вже  нам  своїх  милих  лад
Ні  мислію  помислити,
Ні  душею  здумати,
Ні  очима  оглядіти»…[/i]

…А  у  Путивлі-граді  на  валу
Співає  Ярославна  піснь  скорботну  –
Про  Долю  жінки,Доленьку  безродну,
І  про  побоїщ  лютих  сиву  млу  –
На  вої  половецькі  месть-хулу,
На  ладо  миле  кличну  мисль  свободну!

…Заграє  хвиля  на  Дніпрі-Славуті  -
Опівночі  стовпами  мла  іде,  
То  сонце-бог  для  князя  путь  пряде,
На  руські  землі,  волею  розкуті,
Яку  скропило  тіло  молоде  –
(Хвала  небесній  правді  і  могуті)!
 
О  лада  милі,  в  часі  не  забуті,
По  вас  розлоге  древо  проросте…

Із  дум  крилатих,  сліз  дівочих  дрібних  –
Трава  зійде  на  побережжях  срібних…

[i]́(Зі  збірки  "Обрані  Світлом".  -  Львів:  Сполом,  2013)[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738431
дата надходження 19.06.2017
дата закладки 19.06.2017


Джин

Я промолчу

[color="#9c5757"][i][b]Я  промолчу  туманом  ранним,  
О  том,  что  на  душе  уставшей.
К  тоске  так  привыкаю  рваной
В  любви...  Березою,  упавшей...

С  небес  летящею  дождинкой
Молчание  замерзнет  в  стуже,
Преображаясь  вдруг  в  снежинку,
Которую  лишь  ветер  кружит…

Я  промолчу  ночным  сияньем
Звезды,  что  падает  сгорая.
В  полете  растворю  признанья,
Порывы  чувства  усмиряя…

И  приглушу  сердцебиенье,
С  печалью  стал  теперь  я  дружен,
За  ней  забытой  тихой  тенью,
Блуждаю  мыслями  послушно…[/b][/i][/color]


[b]Стихи  из  прошлого[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738313
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 19.06.2017


Бандура Ольга

Стихия


Когда  -  то,  чувствами  не  тронуты,
Бежали  мысли  -  девственно  чисты.
Так  пробегает  в  чёрном  омуте
Тень  красоты.

Тех  мыслей  бег  не  бесконечен  -
Им,  как  и  каждому  из  нас,
Дан  старт  и  финиш  обеспечен
В  свой  час.

Безумной  силой  чувств  подхвачены  -
Уже  летят  они,  пути  не  разбирая,
И  падают  (как  дорого  заплачено!)
В  кровь  разбиваясь.

А  я,  идя  по  бездны  краю,  
Совсем  не  думая  о  стиле,
Разбившиеся  мысли  извлекаю  
Из  глубины  извилин.

Спасённые  -  они  теперь  глядят
Цветным  изображением  с  холста
И  строчкой  стихотворной  говорят
С  печатного  листа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737995
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 16.06.2017


Елена Марс

Пылала заря

Пылала  заря  и  о  чём-то  кричала,  
А  я  восхищалась,  в  немом  изумленьи,  
Воистину  Божьим  прекрасным  твореньем,  
Живой  красотой,  без  конца  и  начала.  

Когда-то  уйду  я  из  этого  мира,
Я  просто  иссякну,  -  умру,  как  источник.  
Оставлю  лишь  пару  восторженных  строчек,
О  том,  как  зарю  я  всем  сердцем  любила.

9  мая  2013  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737706
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017


Бандура Ольга

Начало


Всё  началось  с  того  ,что  раскололся  свет
На  две  неравных  половины.
Одна  была  большой  ,как  сто  планет,
Другая  -  меньше,  чем  полтина.

В  одной  был  воздух,  радость,  пели  птицы,
Всё  было  так  же,  как  и  прежде;
В  другой  был  мрак  таинственной  гробницы,
Где  места  не  осталось  для  надежды.

Одна  была  кругла,  как  солнца  шар,
Другая  разлетелась  на  осколки.
И  это  всё  была  моя  душа,
В  неё  вонзались  шпильки  и  иголки.

Но  вот  пришла  пора  -  я  вырвала  иголки,
Боль  спазма  стала  утихать,
Вложила  в  шар  светящийся  осколки,
И  зазвучала  музыка  стиха.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737707
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017


Дідо Миколай

Слимачок

Одягнувши  кожушок,
Біг  по  лісу  їжачок.
Коли  бачить  з  хатки,
Вигулькнули  лапки.
Ріжки  -  вії  розпустили,
І  по  стежці  покотили.
Їжачок  заціпенів,
Чудо  -  юдо  він  зустрів.
Чи  то  жук  чи  павучок,
Ніс  на  спині  рюкзачок.
Хто  це  був  домовичок?
Мабуть  (равлик  -  сли..ма..чок).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737714
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017


Елена Марс

Духовная связь

Возможно,    судьба  
не    подарит    им    встречу,
Влюблённым  сердцам...    
никогда,
Тем  самым  любовь  
предрекая  на  вечность,
Спасая    её    чистоту    
от    увечий...
-  Любовь  не  уйдёт...  
в  никуда.

Она    не    уткнётся  
в  стену    разногласий,
Похожих    на    холод    
зимы.
Духовную    связь,  
не    познавшую    страсти,
Нельзя    осудить  за    
иллюзию    счастья.
-  В    ней    нет    ни    греха,    
ни  вины.

Она  не  утонет  
корабликом    хрупким
В  штормах    кутерьмы    
бытовой.
Она    не    почувствует    
боль    от    разлуки  -
Когда    не    держали    
друг    друга    за    руки,
Хотя  и    сроднились
мечтой...

Ведь  всё,    что  влюблённым  
порой  остаётся  -
Мечтать...  Но    мечта  -  
будто  сон...
...  Ни  завтра,    ни  после    
для    них    не    вольется,
Одно  на  двоих  
златоглавое  солнце  -
Свидетелем  счастья,  
в    окно.

...  А  все  же  так  хочется    
ласковых  взглядов,
Вплотную  прижавшись  
к  плечу...
И  пить,    наслаждаясь  
небесной  усладой  -
Нектаром    живильным,    
из    райского  сада,  -
Любовь,  не    спеша...  
по    чуть-чуть...

...  Бывает,    судьбой  нам  
даруются  встречи  -
Где    вечность    любовь    
молода...
В    ней  нет  ни    греха,  
ни    душевных    увечий,
Она  не  горит    
парафиновой    свечью,
Хоть    каплет  слезой  
иногда...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737332
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 13.06.2017


Джин

Как жаль

[color="#177ca1"][i][b]Как  жаль  того,  что  не  сбылось.
Того,  что  не  приснилось  даже
И  лишь  фантазия  на  страже,
Стихи  и  грезы,  но  не  злость.

Как  жаль,  что  не  един  наш  путь,
Не  прикоснуться  нам  друг  к  другу,
Судьба  не  сделает  услугу,
Не  разобьет  сомнений  суть.

Как  жаль,  не  предстоит  узнать
Мне  нежный  взгляд,  тепло  дыханья.
Года  меж  нами  –  расстоянье,
С  которым  трудно  совладать.

Как  жаль  не  слышать  теплых  слов,
Твои  не  ощущать  объятья.
Мечта  становится  проклятьем,
Застывших  на  сердце  оков.

Как  жаль,  что  счастье  не  для  нас…
Из  букв  безумное  мечтанье,
Соткет  ночное  наказанье
–  Букет  из  рифм  и  нежных  фраз.
[/b][/i][/color]

Стихи  из  прошлого

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736871
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 07.06.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.06.2017


Любов Іванова

НЕВ'ЯНУЧЕ В ДУШІ КОХАННЯ

Н-аче  кадри  кіно,  я  листаю  давно
Е-лементи  палкої  любові.
В-идно  келиха  дно,  не  п"янить  вже  вино,
Я-  шукаю  розради  у  слові.
Н-е  знайду  її  тут,  бо  оковами  пут,
У-  свідомості  списами  впилась.
Ч-и  то  ми,  чи  то  люд,  долю  кинули  в  бруд,
Е-нергійна  була,  та  втомилась.

В-  тому  й    облік  біди.  Як  земля  без  води,

Д-ай  дощу,  все  довкола  розквітне
У  майбутнє  сліди,  і  любовь  поводир,
Ш-лях-дорога  в  незвідане  й  світле.
І-  куди  б  я  не  йшла,  хай  довкола  імла

К-рок  за  кроком  до  кращої  долі
О-д  твойого  крила,  од  турботи  й  тепла
Х-очу  вкритись  назавжди  від  болей.
А-ле  хай  плине  час,  він  уроком  для  нас
Н-еодмінно  коли-небудь  стане,
Н-іжні  руки  твої  і  в  садах  солов"ї
Я-  люблю,  ну  а  крига  розтане..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736774
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 07.06.2017


Шон Маклех

Під покровом Неба

                   «…Під  розірваним  небом,  що  кудись  летіло
                           Саме  на  тім  шляху
                           Тоді  й  відчув  лиху
                           «Покрівлю  неба»,  враз  немов  спустілу…»
                                                                           (Шеймас  Гіні  «Переступ»)

Під  покровом  неба  –  
Там,  де  холодний  вітер  і  птахи
Співають  про  свої  сни  кольорові
Там  люди:  стоять  серед  порожнечі
Між  минулим  і  прийдешнім,  
Між  замками  і  халупами,
Між  лезом  мечів  і  кулями  скорострілів,
Між  тьмою  віковічною  і  світлом  ранку,
Між  вогнями  інквізицій  і  холодним  морем,
Між.  Посередині.  Тут.  На  острові.
А  сороки  тим  часом  мурують  міст
Свої  хвостами  чорними
Через  ріку,  що  ніколи  не  була  прозорою:
А  все  каламутною  –  то  від  крові,
То  від  бруду,  а  то  просто  від  темряви:
Бо  ріка,  бо  тече,  бо  там  брід,
А  ми  коло  броду  –  хто  з  мечем,  хто  в  вилами,
Бо  там  володіння  чи  то  чужого  графа-зайди,
Чи  то  чужого  клану  зі  своїм  гонором
І  своїм  розумінням  волі,  а  ми  такі  неотесані,
А  ми  такі  танцюристи  джиги  шаленої,
А  нам  аби  воювати  за  землю  свою  загублену,
І  свободу  свою  втрачену,  а  нам  аби  співати
Про  росу  туману  і  брудне  старе  місто,
А  нам  аби  стояти  серед  порожнечі  цієї  
Вічної  та  холодної…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736744
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 07.06.2017


Володимир Ухач

Поети

В  вогненнім  горнилі  куємо  метал,
Що  в  жилах  тече  замість  крові.
І  в  чашах  холодних  гарячий  запал
Ми  виллємо  в  кованім  слові.

Карбовані  літери  наших  сердець,
Розвіємо  з  вітром  по  світу
І  ранимо  душу,  мов  вправний  стрілець
Римованим  гаслом  з  граніту.

І  впаде  під  ноги  із  криці  стіна,
Брехнею  обтяжена  й  брудом.
Рокоче  по  світу  могутня  луна
Розносячи  правду  між  людом.

І  стліє  омани  трухлява  труна,  
відкривши  незнані  моменти.
Як  в  нації  лідера  досі  нема,
для  неї  ним  стануть  поети.


Володимир  Ухач
11.11.2014р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736138
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 03.06.2017


Джин

Таков наш мир

[color="#6b5656"][i][b]Таков  наш  мир,  когда  к  тебе  лицом:  
Рассветы  озаряются  улыбкой
И  радуга  с  красою  ярко-зыбкой,
И  облака  не  н́алиты  свинцом…
 
Таков  наш  мир,  когда  спиной  стоит:  
Обман  и  подлость,  войны  и  пороки,
И  болью  наполняются  все  строки,
Когда  душою  собственной  избит...

Таков  наш  мир  из  черно-белых  струй.
О,  как  изменчиво  у  них  теченье!  
Окрас  меняет  каждый  день  свеченье,
Но  от  судьбы  ждем  счастья  поцелуй…

Таков  наш  мир,  хорош  он  или  нет,
Воспринимаем  все  его  контрасты,
Поверив,  что  живем  мы  не  напрасно,
Но  иногда  не  ценим  белый  цвет…

Таков  наш  мир  –  балансом  на  краю:
[color="#a82828"]Мы,  находя,  всегда  теряем  что-то[/color]
И  у  судьбы  вымаливаем  квоты,
Чтоб  не  попасть  нам  в  черную  струю…[/b]
[/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735965
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 03.06.2017


Джин

Что говорить, о чем молчать

[color="#a34e2a"][i][b]Что  говорить,  о  чем  молчать?
За  все  придется  отвечать,  
Перед  самим  собой,  пред  Богом,
Представ  пред  вечности  порогом:
За  причиняемую  боль,
За  втоптанную  в  грязь  любовь,
За  ложь,  что  тихо  убивает,
За  то,  что  в  сердце  обитает.
[/b][/i][/color]

1988

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736221
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017


Джин

Уйти по-английски

[color="#9c5c5c"][i][b]Я  звук,  уставший  на  излете,
Всего  лишь  эхо  прошлых  лет
Во  мне  Вы  боль  одну  найдете,
Закат  в  душе,  а  не  рассвет.
А  кто-то  юный  и  достойный
Откроет  в  Ваше  сердце  дверь
И  покорит  любовью  знойной,
А  я  уйду  как  битый  зверь.
Уйду  во  мглу  пустых  скитаний
И  в  отблесках  далеких  звезд,
Лишитесь  Вы  воспоминаний…
У  Вас  по  мне  не  будет  слез…
Уйду  как  в  Англии,  во  благо,
Без  зла,  скандалов,  громких  фраз...
Уйду  усталым,  тихим  шагом,
Для  чувств  дарю  Вам  новый  шанс.
[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736018
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 02.06.2017


Джин

Не верь, не бойся, не проси

[color="#751c1c"][i][b]Не  верь,  не  бойся,  не  проси,
Ввысь  на  луну  не  голоси,
Когда  повернута  спиной
Та,  что  зовет  себя  судьбой…

Не  верь,  не  бойся,  не  проси,
А  лучше  сам  себя  спаси,
Во  тьме  ночей  от  глупых  снов
–  Неразделенных  чувств  оков…

Не  верь,  не  бойся,  не  проси,
Ты  губы  жестко  прикуси,
Когда  тебя  терзает  боль
–  Дарованная  жизнью  роль…

Не  верь,  не  бойся,  не  проси,
Обман  лишь  образом  красив,
Его  душа  полна  уродства.
Ты  честен  –  это  превосходство…

Не  верь,  не  бойся,  не  проси,
Коль  сердце  в  дар  ты  приносил
–  Ясна  цена  потокам  чувств,
Ты  понял,  что  такое  грусть…

Не  бойся,  не  проси,  не  верь,
Пусть  наглухо  закрыта  дверь,
В  твои  мечты  и  твои  грезы,
Не  плачь  –  тут  не  помогут  слезы…  [/b]
[/i]
[/color]
13.06.08

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735810
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017


Джин

Ржавый гвоздь

[color="#827a7a"][i][b]Любовь  ржавеет  в  тишине
И  окисляется  на  дне
Разлуку,  обратив  в  туман,
А  быль  на  сказочный  обман.
(Нам  время  показало  власть,
В  нем  вера  напрочь  извелась.)

Не  разгадать  пустые  сны
При  свете  призрачной  луны
И  не  вернуть,  что  не  сбылось,
Швырнув  мечту  как  ржавый  гвоздь
(Наступит  кто-то  на  него,
Поймет  печали  озорство.)

Тот  гвоздь  из  прошлой  жизни  сон,
Проник  сквозь  отблески  оќон,
Сквозь  годы,  впившись  прямо  в  грудь,
Проделал  он  немалый  путь.
(Спасался  кто-то  от  мечты
И  бросил  гвоздь  из  темноты.)  

Беру  я  гвоздь,  сиречь  мечту,
В  шкатулку  грез  на  дно  кладу,
Чтоб  не  метнуть  его  опять,
Себе  же  в  душу  не  попасть.
(Похороню  былую  грусть
И  снова  жизни  улыбнусь.)[/b][/i][/color]


Стихи  из  прошлого

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735826
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2017


Джин

Помню и верю

[color="#610a6b"][i][b]Я  помню  всех,  кого  любил,
О  ком  мечтал  и  кем  был  болен,
Оставшись  без  душевных  сил
В  плену  восторженной  неволи…

Я  верю  в  счастье,  верю  в    мысль,
В  войну  и  раны  от  картечи.
Я  верю  в  смерть  и  верю  в  жизнь,
Как  верят  мученики  в  вечность…

Я  помню  всех,  кого  терял,
Кого  забрала  смерть  у  жизни
 И  тех,  кто  без  вести  пропал.
О  них  пишу  в  стихах  как  в  тризне…

Я  верю,  что  когда-нибудь
Вновь  повстречаю  все  потери,
Когда  дышать  устанет  грудь
Я  вспомню,  в  жизнь,  захлопнув  двери  …
[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735732
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2017


Шостацька Людмила

ПАДАЄ, ПАДАЄ ЦВІТ

                                                             Падає,  падає    цвіт
                                                             З    яблунь    рожевих    додолу.
                                                             Скільки    вже    весен    і    літ
                                                             Ми    поспішали    додому...

                                             Падає,  падає    цвіт,
                                                             Сльози    скупалися    в    росах.
                                             Стежечка      ця    нам    болить,
                                                             Нас    пам’ятає    ще    босих.

                                             Падає,  падає    цвіт,
                                             Вікна    вдивляються    в  даль,
                                             Щось    причаїлось    між    віт  -
                                             Там      заховалась    печаль.

                                               Падає,  падає  цвіт,
                                                               Думає    сад:  ми  -  маленькі,  
                                                               Порожньо    біля    воріт,
                                                               В    рай    вже  покликали    неньку.

                                               Падає,  падає    цвіт,
                                                               Хата    з    очима    сумними,
                                               Нам  -  наче    білий    магніт,
                                                               В  ній    ще    живуть    херувими.

                                               Падає,  падає    цвіт,
                                                               Тягнеться    ниточка    роду,
                                                               Нам    на    життя    заповіт
                                                               Дали    батьки    в    нагороду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735396
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017


Sparta

Крода

Когда  уйду,  сожгите  мое  тело.  
Хочу  гореть,  чтоб  выгореть  до  тла,  
Хочу  быть  в  чистом,  в  белом,  в  чисто  белом.  
Подкиньте  дров,  с  рождением  утра.  

Как  догорю,  зовите  в  помощь  ветер.  
Пускай  разносит  пепел  по  земле.  
Пройдусь  дождем  из  праха  по  планете.  
И  погружусь  в  безвременье,  во  сне.  

Там  отряхнусь  от  пыли  воплощений,  
Живатма  вздрогнет  в  полой  пустоте.  
Запрыгну  в  пропасть  чувств  и  ощущений.  
Проснусь  младенцем  движимым  к  мечте...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735356
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017


Елена Марс

Исправить хоть что-то - возможности нет

Посмотришь    порой    на    прошедую    жизнь  -
И    чувство    такое,  что    там    -  миражи...
Но  что-то    в  них  ищет    растерянный  взгляд,
Вернувшись,  на  время,  куда-то  назад...

Сухая  картина  -  как  высохший  сноп.
Но  ты    не    прикажешь    сознанию:  "стоп!"
И    дальше    ныряя,  в  тот  мир  миражей,
Несёшься,  как  лифт...  в  глубину    этажей...

Вот    детство...  Счастливая    вроде    пора,
А    запахи    в    нём  -  будто    дым    от    костра.
Вот    юность  шальная    -  обман,  не    обман?..
Красивое    время...    и  снова    туман...

И    вроде    бы    ты    в  ней,  а  вроде  -  не    ты...
Как    в    вазе  потухшие  горе-цветы,
Когда-то  собой    украшавшие    сад    -
Увяли...  и  ты  им  ни  капли  не    рад...

Ешё    погуляешь    на    тех    этажах,
В  ещё  не  далеких  таких    временах  
И    будто  заглянешь...  в    чужое    окно,
Хотя    о    себе    в    нём    увидишь    кино...

И    кто    же    был    жизни  твоей    режиссёр?..
Кому    ты    хоть    слово    промолвишь    в    укор,
Что,  дескать,  не    так    ты    её    представлял,
Что    это  не    ты    эту    жизнь    рисовал?..

Судьба?  -  Как    же  просто  спихнуть    на    неё  
Шаги  свои  взрослые...  Всё  в  них  -  твоё!..
Тобой  нарисован  -  банальный  сюжет...
Исправить    хоть  что-то  -  возможности    нет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735082
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 26.05.2017


@NN@

Роздуми вголос…

*Одного  разу*,  скуштувавши  дивний  плід,
Навіки  заблукали  в  просторі  і  в  часі,
Йдучи  у  присмерках  у  володіння  бід,  
Розпорошились  по  обочинах  на  трасі.

З  тієї  днини  ми,  з  тих  прапрадавніх  пір,
Бредем,  лиш  інколи  до  зір  здіймаєм  очі.
Серед  примар  живем,  шукаєм  темних  нір,
Щоб  заховатися,  -  мов  сірі  поторочі.

А  десь  в  душі  своїй,  в  глибинах  потайних,
Ще  відчуваємо  -  ми  зіткані  з  любові.
Хоч  сильно  прагнемо  утіх  простих,  земних,
Та  слово  -  Бог,  найважливіше  в  нашій  мові.

Воно  злітає,  *всує*,  часом  з    язика,  
Доречно  в  молитвах,  невільно  у  розмові.
І  якщо  чиста  в  нас  душа,  а  не  сковзка,
Йому  освідчуємось  щиро  у  любові.
..........................................................

Хтось  заперечити  захоче,  хтось  змовчить,
Хтось  згодиться,  а  я  собі  признаюсь,
Що  у  житті  своїм,  у  кожну  його  мить,
Без  Бога  не  живу  -  поневіряюсь.

                   *Одного  разу*  -  так  починають  
                   читання  Євангеліє  на  Літургії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734177
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 19.05.2017


Елена Марс

Тіште мою душу, вірші, тіште

Радощі  -  мов  ті  маленькі  крихти  -
Зе'рнятка,    розкидані  по  полю...  
Щедро    їх    мені  вділила    доля,
В  ранках  солов'їних  й  в  ночах  тихих...  

Пам'ять,    у  вчорашнє,    наче  гостя,  
Рветься  на  світанку  погуляти  -
Зерняток  у  кошик  назбирати...
-  Серденько  про  це  у  неї  просить.  

Просить,    бо  все  більше  в  нього  дощик  -
Сумом  проникає,    хоч  і  травень.
Душу  тільки  я'трить,    будить    рани...
-  Болю  назбирався  цілий  кошик...  

Мариво  вже  -  радощі  минулі,
Мариво,    хоча  і  не  забуте.  
Вже  й  мені  вчорашньою  не  бути.
Юність  -  наче  човен    затонулий.

Юність,  непокірна    і    квітуча,
Буйна,    ніби  травень  мальовничий,
Той,  який  душі    моїй    так    личить,
В  віршах  заримована  співучих...  

...Радощі    мої    маленькі,  вірші,
Вас  і  заберу  з  собою  в  завтра...  
Може    і    копійки    ви    не    варті,
Вас  не  проміняю  на  карати!..
Тіште    мою    душу,  вірші,  тіште...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734162
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 19.05.2017


уляна задарма

…з невіршів 2

Травень,  сімнадцяте.  Ранок.  Квадрат  вікна.
Поверх  -  дев'ятий.  Дорога.  Дроти.  Стіна.
Сонце  танцює  -  і  знаки  химерні  на
звичних  предметах  вібрують  -  горять  незвично...

Сонячні  "па"  на  естраді  мого  стола...
Радіохвилі  з  незмінними  бла-бла-бла...
Де  ти  взялася,  дурненька  мала  Бджола,
в  світі,  що  пахне  не  медом...

                   ...в  кращому  випадку  -  хрустом
цупких  папірців,чи  парфумами  NINO  RICCI

Безладом...  Блазнями  (  їхні  серця  -  картон),
вчасно  не  вжитими  "  Вірю",  "чекаю",  "оммм..."
Цвіт  на  шпалерах  -  повір  -  то  лише  фантом.
Та  позаяк  ти  вже  тут  -  то  побудь  ласкава:

В  мене  є  кілька  хвилин  -  випий  зі  мною  кави

звісивши  лапки  з  відчиненого  вікна,
спостерігаючи:  травень,  трамвай,  весна,
ранок,  жебрак,  лімузин,  світлофори,  фари...
Поміж  новин,  хмародерів,  дахів,  дротів,
снайперських  куль  і  палаючих  літаків

в  сонячне  небо  пливуть  невагомі  хмари
,

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734062
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 19.05.2017


Шостацька Людмила

УКРАЇНСЬКА ВРОДА

                                           Колись    в    дитинстві,  пам’ятаю
                           До    церкви    із    сусідніх    сіл
                                           Жінки    ішли,  немов    до    раю,
                                           Мов    ті    рої    трудяжок-бджіл.

                           Всі    чепурненькі,  в    вишиванках
                                           І    українських    фартушках,
                                           Було    святе    щось    в    цих    селянках,
                           У    веселкових    їх    вінках.

                           Вклоняюсь    нині    їм    низенько:
                                           Нам    Україну    берегли.
                                           Бабусі    наші    й    наші    неньки
                                           Вбрання      “не    модне”    одягли.

                                           Було    совєтам  -  не    по    моді,
                                           А    може    і    не      “  по    зубах”.
                                           Дарунок    українській    вроді  -
                                           Цей    хрестик    й    руки    в    мозолях.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733974
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2017


Lana P.

МОВА ДОЩУ

Мова  дощу  буває  різна:
Сумна,  весела,  тиха,  грізна,
Набридлива  і  монотонна,
Пожвавлена,  і  гучнодзвонна,
То  шепелява,  вередлива,  
Безладна,  чемна,  пустотлива,
Багатогранна,  безтурботна,
Блудлива  навіть  і  болотна…

То  жебонить,  а  то  шепоче,
За  п’яти  лагідно  лоскоче,
Переливається  рікою,
Перекликається  з  журбою.
То  в  бубни  гатить  спересердя,
То  викликає  милосердя…
В  мелодіях  пісні  співає…
Лише  сухою  не  буває!                  29/09/15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733577
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 15.05.2017


Любов Іванова

АКРО-АЛФАВИТ

А-  кто  же  знал,  что  дальше  будет  с  нами?
Б-ыла  любовь,  цветущий  юный  май.
В-  сердцах,  как  в  море  било  чувств  цунами,
Г-лаза  горели  искорками  тайн...
Д-о  петухов  любились,  до  рассвета
Е-ще  чуток  и  брызнет  первый  луч.
Ж-ить  мы  мечтали  от  зимы  до  лета
З-акрыв  сердца  от  всех  других  на  ключ.
И-  не  впускали  даже  малой  мысли
К-  душе  своей,  что  рухнет  этот  мир.
Л-юбовь  ведь  есть...  и  все  от  нас  зависит,
М-ы  сбережем  любви  своей  эфир!
Н-о  есть  статьи  неписанных  законов,
О-  них  пришлось  услышать  первый  раз...
П-ришла  я  в  храм  и  встала  пред  иконой,
Р-ыдая,  с  Богом,  говорю  сейчас.
С-кажи  мне,  Отче,  отчего  так  больно,
Т-ы  помоги  умерить  сердца  боль,
У-йми  печаль,  с  меня  тоски  довольно,
Ф-ату  разлуки  мне  сулит  юдоль.
Х-очу  взлететь,но  силы  нет  у  крыльев,
Ц-епь  ослабела...  вместе  с  ней  и  я.
Ч-то  же  теперь,  упасть  мне,  обессилев?
Ш-торм  укрепляет  шхуну  бытия!!!
Щ-едра  судьба  моя  на  испытанья,
Э-дак  и  хмурый  день  порой  не  зря....
Ю-доль  земная...  в  ней  тропа  познанья.
Я-  не  сдаюсь,    со  мной    любовь  моя...

*Акро  на  весь  алфавит.  Кроме  букв  ё,  й,  ъ,  ы,  ь

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733607
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 15.05.2017


Валя Савелюк

СТРІМГОЛОВ

збігає  жито  полого  з  горбка,
світло-барв  неймовірна  витівка:
у  зеленого  жита  з  горішнього  боку  –  листки
навдивовижу  сині…
за  вербами,  у  долині
очі  сліпить  Жилка  –
на  татів  ступінь  завширшки  –  річечка  

мама
у  терновій  хустині,
зав`язана  молодичкою  –
наче  маківка…

на  вершині  горбка  стою  –
споглядаю

мама
насіває  грядки:
ноги  босі,  як  делікатні  човники,
як  тендітно  видовжені  пелюстки,
залишають  спритні-веселі
рядочки  слідів  на  свіжій  ріллі

спинилось  сонце,  підперте  граблями,
багато  роботи  у  мами:
досіяти  огірки-буряки,
встигнути  ще  –  чорнобривчики

житами,
стежками-струмками,
світами  і  вимірами  космічними
стрімголов
вічно
схилом  пологим  біжить  до  мами
моя  невисловлена  любов

05.05.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732311
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 12.05.2017


гостя

Допоки…



Любитимеш…
Допоки  ще  сичі
Не  розлякали  нас  у  стиглих  липах…
Допоки  я  у  тебе  на  плечі
Не  розридаюсь
     відчайдушним  схлипом…

Допоки  ще  
Розкришені  слова
Не  розчинились  у  горнятку  кави…
Допоки  плаче  скрипка  степова
У  сон-траві  
   до  п”ятої  октави…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732635
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 10.05.2017


hazef

В сорок первом на заре

*    *    *
В  сорок  первом  на  заре  был  убит,
Всё,  чем  жил  я,  превратилось  в  скелет,
Надо  мною  лишь  безмолвный  гранит…
Так  лежу  в  земле  я  семьдесят  лет.

Я  не  вижу,  как  плывут  облака,
Как  ветра  сухие  гнут  ковыли,
Но  глазницами  пустыми  в  века
Целю  скорбный  взгляд  сквозь  толщу  земли.

Вижу  я:  на  землю  лёг  первый  снег,
Из  небесной  чистоты  он  возник.
У  гранита  встал  седой  человек,
Положил  к  нему  букет  из  гвоздик.

Положил  цветы,  потом  шапку  снял,
Головою  у  надгробья  поник.
Так  стоял  он  и  молчал,  и  молчал,
О  своём  молчал  –  о  важном  –  старик…

А  за  ним  пришёл  к  надгробью  юнец,
Чем-то  острым  мой  гранит  ковырял,
Был  без  свастики…  Я  понял:  близнец
Офицеру,  что  меня  расстрелял.

Мне,  убитому,  бы  встать  в  полный  рост  –
Да  гранитная  плита  тяжела…
Лишь  земля  вокруг  намокла  от  слёз,
Из  пустых  глазниц  слеза  натекла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732421
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.05.2017


Кадет

Не буду спешить

Наша  жизнь  –  суета,  бесконечная  гонка  по  кругу...
Все  спешат  как-нибудь  похитрей  приспособиться  к  ней…
И  хрипят,  второпях  подставляя  подножки  друг  другу,
В  переплётах  витрин  и  холодных  рекламных  огней…

И  прорваться  наверх,  как  и  прежде,  довольно  непросто,  -
Искушений  греховных  на  каждом  шагу  пруд  пруди…
И  нередко  мешают  уснуть  сонмы  всяких  вопросов
И,  увы,  не  спасают  ни  джин,  ни  тату  на  груди…

Каждый  день  убеждаюсь,  что  время  убогих  не  лечит,
Что  живёт  большинство  от  беспамятства  на  волосок…
Но  наивно  надеюсь  ещё  на  какие-то  встречи
На  краю,  где  лобзает  волна  раскалённый  песок…

Превратились  делишки  в  такие-сякие  заботы,
Ничего  не  поделать,  всему  есть  божественный  срок…
Но  ещё  прикоснуться  к  великим  искусствам  охота
И  кому-то  польстить  незатейливой  парочкой  строк…

И  покуда  есть  порох  в  обшарпанных  пороховницах,
И  пока  не  согнул  до  земли  груз  отчаянных  лет,
Постараюсь  запомнить  родные  прекрасные  лица
И,  пожалуй,  не  буду  спешить  покидать  этот  свет…

май  17  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732032
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 05.05.2017


Артур Сіренко

Там, за річкою

                                                       «Я  прийшов  до  межі,  за  якою
                                                           припиняється  ностальгія,
                                                           за  якою  сльози  стають
                                                           білосніжними,  як  алебастр...»
                                                                                                           (Федеріко  Ґарсія  Лорка)

У  краю  за  рікою
У  країні,  в  яку  немає  шляхів,
А  лише  човен:  
Човен-пором  через  ріку
З  мовчазним  веслярем
(Подаруйте  йому  монетку
З  відбитком  дельфіна  або  кесаря!),
У  краю  за  межею-річкою,
За  якою  припиняється  ностальгія,
І  за  якою  не  буває  веселих  спогадів
У  тих,  хто  назад  повернеться
(А  таких  немає  –  може  будуть  –  але  немає,
Чи  то  майже  немає:
Аліг’єрі  –  виняток,
Він  блукалець  у  синіх  шатах  –  
Одязі  кольору  неба,
Він  італік  –  їм  інколи  можна
Йти  туди  й  повертатись,
У  них  ностальгія  пошита  з  шовку
Білого,  як  алебастр,
У  них,  якщо  дон,  то  Корлеоне,
У  них  якщо  поет,  то  Петрарка).
У  тім  краю  сутінків
Важко  побачити  тіні,
І  сльози  стають  білими:
Чи  то  снігом,  чи  то  гіпсом,
І  то  не  краплями  –  твердими  кульками,
Що  стукають  по  кам’яній  землі,
Де  ніколи  нічого  не  виросте:
Навіть  полин:  а  я  думав:
Чому  він  білий,  він  же  не  дитя  снігу,
А  тільки  бастард  мармуру,
А  тільки  ерзац  квітів,
Які  кидають  у  вино-трунок
Дегустатора  Цицерона
(Дві  шпильки  в  язик  мертвий).
А  я  ще  тут:
Ще  тільки  весляра-перевізника  очікую,
Ще  тільки  керманичу:
«Сім  футів  під  кілем!»,
А  вже  на  тому  березі  хату,
І  то  не  яму-сховище,
Не  хижу  бамбукову  відлюдника,
А  соломою  криту  мазанку,
Таки  зимівник,  таки  курінь
В  краю  алебастрових  сліз-бджіл,
Що  приносять  кам’яний  мед,
В  Ойкумені  мармурових  вишень,
Вапнякових  яблук  та  гранітних  грушок
Збудував  собі  сам  того  не  бажаючи
І  відаючи,  і  не  жадаючи,
І  латиною  Томи  Аквінського  віршую
Про  каменярів  вільних  –  будівничих,
І  сни  бачу  нетутешні,
Таки  глиняні,  таки  по  намулу  писані,
І  то  не  нині,  а  коли  –  вже  забули,
Не  ми,  а  пастухи  бородаті,
Номади  неприкаяні,  не  при  Каїні,
Шамани  з  чашами  для  вохряної  треби:
Коня  очі  сумні
З  того  табуна  –  дикого.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731703
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 04.05.2017


Елена Марс

Не спится мне

Не  спится  мне...  В  моё  окно
Влетел  жасмина  запах  пряный  -
Волшебной  дымкою  туманной.
А  тут  и  кенар  заодно…

Распелся  так...  Видать  влюблён.
Своей  любовью  окрылённый,
О  ней  поёт  он,  вдохновлённый.
Какой  там  сон...  Какой  там  сон.

И  как  его  мне  не  понять,
Когда  любовь  его  взаимна?
Она  чиста  и  так  невинна,
Лишь  я  один...  Один  опять.

А  запах  этот...  О,  жасмин!
O  "ней"  oн  мне  сейчас  напомнил…
Забыть  любовь?  -  Я  слаб,  не  волен!..
Души  своей  -  не  господин...

Я  помню  этот  томный  взгляд,
Ведь,  как  вчера  всё...  А  быть  может
И  "ей"  о  "нас"  напомнил  тоже
Жасмина  пряный  аромат...

21  сентября  2012  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731500
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 03.05.2017


Мазур Наталя

Джин у пляшці

Це  місто  знайоме  здалося  сьогодні  чужим.
Був  ранок  похмурий  і  небо  сіріло  дощами,
І  я  почувалася,  мов  переможений  джин,
Що  замкнений  в  пляшці  і  світла  не  бачить  роками.

Так  тісно  мені  серед  каменів  древніх  споруд,
Бо  мури  високі  і  сонця  у  вікнах  немає.
Я  хочу,  щоб  далі,  від  фальші  облесливих  губ,
Мене  завезли  прохолодні  і  сонні  трамваї.

Тікаю  від  себе,  від  суму,  від  згадок  і  дум,
Відлунює  кроки  дрібненькі  сполохана  тиша.
А  місто  байдуже,  неначе  всесильний  чаклун,
Слідами  моїми  для  когось  пророцтва  напише.


29.04.2017р.  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731484
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017


Валентина Ржевская

Два вольных перевода из Франсуа Вийона



Подражание  воришке  Вийону

Я  знаю:  к  сладости  прилипнет  гадость,
А  щеголи  от  тряпок  без  ума;
Несчастных  знаю  я  былую  радость
И  яблоню,  что  яблочко  дала.
По  листику  я  дерево  узнаю
И  дождик  предскажу  по  небесам.
Довольных  и  страдальцев  угадаю,
Одно  лишь  тайна  для  меня:  я  сам.

По  вороту  узнаю  я  костюмчик,
По  юбочке  узнаю,  что  под  ней;
Мне  выдаст  барыню  ее  голубчик,
И  барина  предаст  паж  у  дверей.
Певца  узнаю,  коль  поет  —  не  воет,
И  дурня:  лесть  —  что  пряник  дуракам;
Глоток  вина  мне  год  его  откроет.
Одно  лишь  тайна  для  меня:  я  сам.

Лошадку  отличаю  я  от  мула
И  знаю,  как  им  тяжести  таскать;
Девчонку  знаю  я,  что  обманула,
И  знаю,  как,  все  выиграв,  проиграть.
Учен  я,  и  науки  знаю  тоже.
Немногое  открыто  мудрецам,
Но  знаю:  вольнодумным  быть  негоже…
Одно  лишь  тайна  для  меня:  я  сам.

И  вы,  сударик,  слишком  мне  известны,
Немудрено  мне  подступиться  к  вам;
Я  знаю:  смерть  всех  оберет  нечестно…
Одно  лишь  тайна  для  меня:  я  сам.

Пересказ  27.10.2015

Оригинал:  

Ballade  des  menus  propos

Je  connois  bien  mouches  en  lait,
Je  connois  à  la  robe  l’homme,
Je  connois  le  beau  temps  du  laid,
Je  connois  au  pommier  la  pomme,
Je  connois  l’arbre  à  voir  la  gomme,
Je  connois  quand  tout  est  de  mêmes,
Je  connois  qui  besogne  ou  chomme,
Je  connois  tout,  fors  que  moi-mêmes.

Je  connois  pourpoint  au  collet,
Je  connois  le  moine  à  la  gonne,
Je  connois  le  maître  au  valet,
Je  connois  au  voile  la  nonne,
Je  connois  quand  pipeur  jargonne,
Je  connois  fous  nourris  de  crèmes,
Je  connois  le  vin  à  la  tonne,
Je  connois  tout,  fors  que  moi-mêmes.

Je  connois  cheval  et  mulet,
Je  connois  leur  charge  et  leur  somme,
Je  connois  Biatris  et  Belet,
Je  connois  jet  qui  nombre  et  somme,
Je  connois  vision  et  somme,
Je  connois  la  faute  des  Boemes,
Je  connois  le  pouvoir  de  Rome,
Je  connois  tout,  fors  que  moi-mêmes.

Prince,  je  connois  tout  en  somme,
Je  connois  coulourés  et  blêmes,
Je  connois  mort  qui  tout  consomme,
Je  connois  tout,  fors  que  moi-mêmes.



Анти-правды

Никто  не  угостит,  как  тетка-  голод,
А  помощь  лучшую  доставит  враг;
Тепло  тот  знает,  кто  изведал  холод;
Слепец  в  надежных  ходит  сторожах;
Предавший  нас  услугу  нам  окажет;
Известны  трусы  храбростью  своей;
Сильнее  дружбы  ненависть  повяжет,
А  всех  мудрей  —  влюбленный  дуралей.

Сын  незаконный  горд  своим  рожденьем,
И  как  герой  разбойник  знаменит.
Печален  тот,  чей  смех  звучит  последним;
Кто  спустит  все  в  игре,  тот  победит.
Любви  красивых  слов  искать  не  надо;
Лишь  знав  потери,  слушаешь  людей;
Верней  всего  пойдут  к  лгуну  за  правдой,
А  всех  мудрей  —  влюбленный  дуралей.

Жизнь,  полная  трудов,  -  то  лучший  отдых;
Кто  нас  толкнул  —  тот  подал  руку  нам;
Сплошная  фальш  —  предмет  похвал  неложных;
Здоров,  кто  ждет  отбытья  к  праотцам;
Бесчестный  защищает  честь,  конечно;
Коль  в  гневе  кто,  так  мысль  его  острей;
Изменщица  ласкать  вас  будет  нежно,
А  всех  мудрей  —  влюбленный  дуралей.

Не  думайте,  что  я  учу  вас  ложно:
Без  горького  спасти  больного  —  сложно;
В  стихах  услышать  правду  только  можно.
Добро  и  зло  мешаются,  ей-ей!
Гармонию  нам  слушать  невозможно,
А  всех  мудрей  —  влюбленный  дуралей.

Пересказ  28.19.2015

Оригинал:

Ballade  des  contre-vérités

Il  n’est  soin  que  quand  on  a  faim
Ne  service  que  d’ennemi,
Ne  mâcher  qu’un  botel  de  fain,
Ne  fort  guet  que  d’homme  endormi,
Ne  clémence  que  félonie,
N’assurance  que  de  peureux,
Ne  foi  que  d’homme  qui  renie,
Ne  bien  conseillé  qu’amoureux.

Il  n’est  engendrement  qu’en  boin
Ne  bon  bruit  que  d’homme  banni,
Ne  ris  qu’après  un  coup  de  poing,
Ne  lotz  que  dettes  mettre  en  ni,
Ne  vraie  amour  qu’en  flatterie,
N’encontre  que  de  malheureux,
Ne  vrai  rapport  que  menterie,
Ne  bien  conseillé  qu’amoureux.

Ne  tel  repos  que  vivre  en  soin,
N’honneur  porter  que  dire  :  »  Fi  !  «,
Ne  soi  vanter  que  de  faux  coin,
Ne  santé  que  d’homme  bouffi,
Ne  haut  vouloir  que  couardie,
Ne  conseil  que  de  furieux,
Ne  douceur  qu’en  femme  étourdie,
Ne  bien  conseillé  qu’amoureux.

Voulez-vous  que  verté  vous  dire  ?
Il  n’est  jouer  qu’en  maladie,
Lettre  vraie  qu’en  tragédie,
Lâche  homme  que  chevalereux,
Orrible  son  que  mélodie,
Ne  bien  conseillé  qu’amoureux.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731436
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017


Світлана Моренець

Ранкові етюди

***
Ранок  вбрав  трави
в  небесні  діаманти.
Ждуть  Царя  світил.

***
В  досвітніх  зірок
вже  тьмяніють  лампадки  –
Сонце  проснулось.

***
Ранкова  зоря
зашарілась  красою.
Цар  іде  на  трон.

***
Нічна  красуня*
закрилася  від  Сонця.
Вірна  Місяцю.

*  Нічна  красуня  розкриває  квіти  з  вечора  до  ранку.
Від  яскравого  сонця  всі  квіти  закриваються.

28.04.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730928
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017


Елена Марс

Странный праздник

В  пурпуро'во-изысканном  платье,  
Ожидаю  на  ужин  гостей.  
Не  друзья  они  мне,  и  не  братья,  
Мне  другие  бы  были  милей...
Только  гости  уже  на  пороге,
Проникают  в  закрытую  дверь  -  
Это  грусть,  это  боль,  и  тревога,
Это  отзвуки  прошлых  потерь...  

Для  себя,  в  утешенье,  немного,  
Я  налью,  цвета  крови,  вина.  
Не  судите  меня  слишком  строго,  
Ведь  свободу  нельзя  -  не  до  дна…
Не  мешают  мне  тихие  гости,  
Те,  что  сели  по  тёмным  углам.  
Я  не  вижу  в  них  более  злости.  
Мне  легко  -  и  душе,  и  крылам…  

Увертюра  меня  обнимает,  
Пустоту  заполняя  собой.  
Как  ребёнка  меня  пеленает,  
В  этой  музыке  дышит  покой…  
Это  странный,  наверное,  праздник,  
А  быть  может  -  не  праздник  -  борьба?!  
Если  так  –  ничего  не  напрасно!  
Принимай  же  мой  вызов,  Судьба!  

Ты  всегда  надо  мной  хохотала
И  сейчас  на  "сюрпризы"  щедра!  
Одного  не  учла...    Ты  не  знала,  
Что  с  годами  я  стану  мудра.  
Отдаю  тебе  все  неудачи.
Это  лишний  поношенный  хлам.
И  побед,  тех  что  будут,  не  спрячу  -
Разделю  их  с  тобой  пополам..

27  января  2012  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731030
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 29.04.2017


Світла (Імашева Світлана)

За твором автора Світлая "Подихи весни"

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=28236

                                                                                                         Наші  псевдоніми  відрізняються  лише  однією  
                                                                                                     літерою,  тож  включаюся  у  процес  співтворчості.
                                                                                                                                 З  повагою  -  Світла

                                                                 Блакиттю  линув  золотавий  човен,
                                                                 Вишневоцвітом  дихала  весна...
                                                                 Коханець-день,  квітневих  чарів  повен,
                                                                 Любовну    чашу  вихилив  до  дна.

                                                                 Ярило-Сонце    пензликом  торкало
                                                                 Крижинки-скельця  у  плинкій  воді,
                                                                 І  спалахи    ігристі  трепетали,
                                                                 І  проростали  трави  молоді.

                                                                 І  ароматом  ніжних  первоцвітів,
                                                                 І  леготом  повіяло  п'янким,
                                                                 І  радістю  в  співучім  теплім  світі,
                                                                 Що  день  оцей  у  душу  перелив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730804
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017


Елена Марс

Нибиру - загадка из бездны.

Нибиру  –  загадка  из  бездны  –  
Космической  тёмной  души.
Планета  для  нас  интересна,
Как  некий  таинственный  шифр.

Но  разве  наш  разум  способен
Узнать  до  конца  этот  мир?..
Далёк  он...  Суров  и  огромен,
А  сколько  в  нём  спрятано  дыр!..

Нибиру  -  загадка  из  бездны.
Кого  приютила  она?..
И  есть  ли  там  смерть  –  неизвестно,
Которую  сеет  война.

Война  так  знакома  землянам,
В  их  душах  –  пороки  и  зло,
Но  верю  я  в  мир  без  изъяна,
Где  царствуют  свет  и  добро!

Ведь  все  эти  звёздные  войны  –
Придумки  порочных  землян.
В  космической  бездне  огромной  –
Мы  пыль,  мы  песок,  мы  туман!

А,  может  быть  там,    на  Нибиру,
Есть  разум?..  Он  смотрит  сейчас
Как  губим  мы,  люди  -  вампиры,
Тот  мир,  что  был  создан  для  нас.  

14.07.2014  г.  

Ниби́ру  —  мифическая  странствующая  
планета  в  Солнечной  
системе[5].  Научных  работ,  подтверждающих  
существование  Нибиру,  
нет  ни  в  области  астрономии,  ни  в  области  
шумерологии.

Идею  Нибиру  выдвинула  в  1995  году  Нэнси  
Лидер  (Nancy  Lieder),  
заявляющая,  что  она  имела  контакты  с  
инопланетянами,  которые  
сделали  ей  в  мозгу  имплантат,  позволяющий  
получать  
непосредственно  от  них  информацию.  
(Материал  взят  из  википедии)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729880
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 27.04.2017


Єлена Дорофієвська

Гуманисты

Осуждающе  душно.  Трещит  и  крошится  асфальт,
Под  колеса  ныряя.  Демоны-валторнисты
Подвывают  сиренам  на  клиросе  серебристом
Равнодушного  неба.  И  сосны  осипшие  спят,
Не  дождавшись  грозы...  
...В  категорию  гуманистов
Попадет  и  философ  со  скромной  заплечной  ношей,
И  условно  бездомные  мы  -  придержав  тузы
В  рукавах  или  складочках  губ,  ощутив  разрыв,
Пересмешники  траверсов,  траблов  и  прочих  житейских  крошев,
Не  стремимся  друг  друга  прочнее  вогнать  в  пазы,
Подойдя  к  тылам....  
...А  ладонь  неуместно  ласкова  и  тепла,
Тяжела,  как  досада  на  жизнь,  на  моем  колене.
В  чреве  старого  бьюика  можно  предаться  лени,
И  рука  твоя  вечно  б  вот  так,  как  сейчас,  спала,
Если  бы  не  сейсмичность…  Мы  -  зона  таких  явлений,    
Что,  превысив  порог  болевой  и  чувствительный,  над    
Нашей  будущей  встречей,  возможно,  нависнут  проклятья.
Только  кто  запретит,  остановит?  Сминает  платье
На  коленке  ладонь,  а  дорогу  сжимает  взгляд…
В  легких  пусто.  Меж  адом  и  благодатью,
Не  дождавшись  грозы,  безразличные  сосны  спят…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730799
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017


Світлана Моренець

Проба пера



***
Небо  ясніє,
вабить  небесна  блакить.
Злетіти  б  птахом.

***
Вітер  ламає  
оголену  гілочку...
мов  чиюсь  долю.

***
Сполоханий  крик
маленької  пташини.
Тривога  в  душі.

***
Бліднуть  зіроньки
від  місячного  сяйва.
Цар  затьмарив  свиту.

***
Пташка  літає
над  засніженим  полем,
мов  душа  землі.

                                   22.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713776
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 27.04.2017


Світлана Моренець

Нічні замальовки

***
Місячний  човник
пливе  серед  хмаринок.
Там  –  мої  мрії.

***
Єдина  хмарка
в  місячному  сяєві.
Краса  і  смуток.

***
Хмарки-лебідки
пливуть  у  невідомість.
Нема  в  них  гнізда.

***
Моргають  зорі.
Важко  їм  втримувати
космічні  тайни.

27.04.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730787
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017


Елена Марс

Спасибо вам, спасибо

Спасибо  вам,  спасибо,  за  то,  что  не  забыли,
За  то,  что  вспоминали  так  нежно  обо  мне,
Но  нас  разъединили  года,  эпохи,  мили,
И  я  не  ожидаю  каких-то  перемен.

Спасибо  вам,  спасибо,  за  ваше  благородство,
За  то,  что  не  судили  меня  за  тишину.
Любовь  порой  бывает  похожей  на  сиротство,
Коль  сердце  объявляет  любви  своей  войну.

Спасибо  вам,  спасибо,  за  то,  что  стали  тенью,
Меня  не  упрекая  за  боль  своей  души.
С  судьбой  уже  не  спорю,  приняв  её  смиренно.
Простите,  что  посмела  вас  радости  лишить.

Спасибо  вам,  спасибо,  за  миг  красивой  встречи.
Я  тоже  не  забыла  ту  музыку  любви,
Но  вот  уже  мне  машет  рукой  дождливый  вечер...
Прощайте,  и  спасибо,  за  всё,  мой  визави.

Что-то  из  старого.    Опубликовано  было  19.06.2014  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730737
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017


Ірина Кохан

Я не була

Я  не  була  морфемою  життя.
Твого  життя.  Напевно  і  не  буду.
Холодний  дощ,  мов  квазікаяття,
Змива  потроху  із  душі  полуду

І  засинає  спомином  на  склі
Про  незабуте,  виплакане  вчора.
Інтрада  смерті  чується  в  імлі,
Вмирає  щемно  у  мені  покора.

Я  не  була.  Чи  ти  не  захотів...
Тепер  слова,немов  могильні  плити,
Німі  й  важкі.  То  схимники  степів.
Словами  душу  вбиту  не  зцілити.

Тепер  невпинно  потяги  мовчань
Із  пункту  "Ми"  до  станції  "Колишні"
Нестимуть  рештки  снів  і  сподівань
У  весни  ті,  де  білим  цвітом  вишні

Зустріла  нас  украдена  любов.
Пізнали  смак  отруйного  оршаду.
Я  не  була.  То  чи  воскресну  знов?
Розп'яттям  душ  сплатили  ми  за  зраду...
..............................................
Я  не  була.  Напевно  і  не  буду...

*Інтрада  -  невелика  інструментальна  п'єса,  що  виконує  функції  вступу  до   якоїсь  урочистої  церемонії.
*Оршад  -  напій  з  мигдалевого  молока.

22.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730353
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 27.04.2017


Елена Марс

Малює душа почуття свої в римах…

Малює  душа  почуття  свої  в  римах  -  для    тебе...
Подібні  вони  до  світанків  літневої  тиші...  
Я  знаю,    що  серцем  ніколи  мене    не  залишиш...
Повіриш?  -  це    все,  чого    хочу,  а    більше    й    не    треба.

Я  знаю  дорогу  до  тебе...    вона  -  нескінченна!..  
А  часу,  обом,    Небеса,    вже  мабуть,    не  позичать...  
У  віршах  любов  буде  жити  цілісіньку  вічність!..  
У  віршах  ніколи  не  зникне  мій  голос  натхненний...  

Цей  спів  зупинити  не  можу,    можливо...  й  не  хочу.
Не  хочу  відчути,    як  серце  моє...  затихає...  
Співати  для  тебе  -  це  все,    що  собі    залишаю...
Й  малюю  свої  почуття...  у  півтемряві  ночі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730407
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 26.04.2017


гостя

Пливи, факір…пливи…


Втони,  факір,  
В  очах  моїх,  коли
Отак  йдемо  пісками  древніх  персів.
У  лабіринтах  власної  пітьми
Насправді  незбагненна
   кількість  версій.

На  недосяжних
Рівнях  глибини
Не  перейти  світлороздільну  смугу.
Не  називай  передчуттям  зими
Цю  невід”ємну
   витончену  тугу.

Де  ледь  відчутна
Хвиля  ковили
Вливається  у  трави  придорожні.
…а    хочеш  жити,  то  -  пливи!  бо  ми
З  тобою  рівні  і…
     непереможні

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730009
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 24.04.2017


Свободу Ушкину

НЕСКОЛЬКО ЧУДНыХ МГНОВЕНИЙ – омар хайям и антип ушкин

[img]http://antipushkin.ru/stih-0_4.jpg[/img]  
   
за  страданья  свои  небеса  не  кляни.
на  могилы  друзей  без  рыданья  взгляни.
оцени  мимолетное  это  мгновенье.
не  гляди  на  вчерашний  и  завтрашний  дни.                    ([url="http://haiam.ru/"]Омар  Хайям[/url])  
     
о  Хайям,  я  однажды  проснулся  и  вот
 представляешь  -  не  помню  ни  месяц,  ни  год,
ни  зовут  меня  как,  ни  явился  откуда...
и  какая-то  Ж...  в  рот  мне  титьку  суёт!                        (Антип  Ушкин)    
                 ------------------------  
я  устами  прижался  к  устам  кувшинА.
долгой  жизни  испрашивал  я  у  вина.
«пей,  -  кувшин  прошептал,  -  и  не  спрашивай  много,
ибо  участь  твоя  без  меня  решена»                                                        (Омар  Хайям)  
   
как-то  раз  я  устами  уста  целовал
 и  всё  глубже  и  глубже  язык  свой  совал...
«ах,  Антип,  ты  опять,  как  свинья,  нализался!»  -
унитаз  (зацелованный)  мне  прожурчал                              (Антип  Ушкин)  
                 ------------------------  
если  жизнь  твоя  нынче,  как  чаша,  полна  -
не  спеши  отказаться  от  чаши  вина...
все  богатства  судьба  тебе  дарит  сегодня  -
завтра,  может  случиться,  ударит  она!                          (Омар  Хайям)
   
если  ты  при  бабле,  если  ты  на  коне,
не  спеши  быть  судьбою  довольным  вполне...
жизнь  -  шампанским  тебя  поливает  сегодня  -
завтра,  может  случиться,  утопит  в  ...  вине!                    (Антип  Ушкин)  
                 ------------------------  
жизнь  -  мгновенье...    вино  -  от  печали  бальзам,
день  прошел  беспечально  -  хвала  небесам!
будь  доволен  тебе  предназначенной  долей,
не  пытайся  ее  переделывать  сам                                              (Омар  Хайям)
   
жизнь  -  мгновенье...    живи  хоть  сто  лет,  хоть  три  дня,
по  сравнению  с  вечностью  -  это  фигня!
и  любой  человек  (что  мудрец,  что  младенец)  -
мотылёчек,  которому  -  взмах  до  огня!                          (Антип  Ушкин)  
                 ------------------------  
разум  к  счастью  стремится,  все  время  твердит:
«дорожи  каждым  мигом,  пока  не  убит!
ибо  ты  -  не  трава,  и  когда  тебя  скосят  -
то  земля  тебя  заново  не  возродит»                          (Омар  Хайям)
   
«человек  есть  тростинка!»  -  мудрец  сказанул
(перед  этим  он,  видимо,  травки  курнул)
а  другой  возразил:  «человек  -  мотылёчек!»
(перед  этим  он,  видно,  нектару  хлебнул)
«человек  -  обезьянка!»  -  им  третий  орал
(перед  этим  он  в  зеркало,  видно,  взирал)
«человек  -  царь  природы!»  -  четвёртый  воскликнул...
и  кирпич  (в  тот  же  миг)  черепушкой  поймал                            (Антип  Ушкин)    
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730196
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017


hazef

Вот опять вагонная тоска…

*    *    *
Вот  опять  вагонная  тоска
Под  колёс  глухие  перестуки.
Рюмка  водки,  хлеба  полкуска  –
Средство  ненадёжное  от  скуки.

Жгучих  три  глотка  не  веселят,
Лишь  слегка  укачивают  душу.
Километры…  Что  они  сулят?
Боль  разлуки…  Чем  её  разрушу?

На  разбеге  чуть  кренит  состав,
Рвёт  локомотив  вагонов  сцепы.
Будто  в  пьесе,  судный  час  настал  –
Автора  разлуки  звать  на  сцену.

Он  ли  нервно  мнётся  у  кулис,
Не  его  ль  публично  освистали?
Автора  не  вызвали  на  бис  –
Поезд  скорый  «Бис»  ему  подали.

…И  теперь  он  в  тамбуре  стоит,  
Лоб  окном  холодным  остужая.
Весь  его  багаж  –  тоска  и  стыд...
Вёрсты...  
Водка...  
Сторона  чужая...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717555
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 22.04.2017


Іванюк Ірина

Читати…Думати.


Читати...
Думати.
І  бачити  весну...
В  прив"ялих  травах,
скошених  дощами,
у  камені,
порослому  мохами...
Читати,
бачити
і  славити  весну...

Вслухатися  в  елегію  вітрів,
і  відчувати,
чути
серце  любе...
Усім  єством,-
минаючи  шлях  згуби...
Вслухатись,
чути
проповідь  вітрів...

Відкрити  небо  -  
сила  у  думках!
Прийняти,  
взяти
хрест  -
бо  дух  твій  схимник...
У  чистоті  -  щоденні  екзорцизми...
І  волі  світ,
де  в"ється  Божий  шлях.

21.04.2017р.

Схимник  -  чернець,  що  прийняв  схиму(  найвищий  чернечий  ступінь,  який  вимагає  від  посвяченого  найсуворішого  аскетизму).

Елегія-  жанр  лірики,  в  якому  виражаються  настрої  смутку,  роздуму,  меланхолії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730007
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017


Аяз Амир-ша

Река.

Тихо  плещется  река
Под  ковром  туманным.
Мы  с  тобой  в  руке  рука
В  этом  мире  странном.

Сядем  в  лодку  лишь  вдвоём
И  в  лучах  заката
Будто  в  сказку  уплывём,
Уплывём  куда-то.

Где  покой  и  тишина,
Слышен  шорох  каждый...
Любви  дивная  страна
Нас  свела  однажды.

................................

Берегов  не  видно  ныне-
Больно  далеки.
Мы  плывём  посередине
Жизненной  реки.

Жаль,поломано  весло,
Лодка  протекает
И  куда  нас  занесло
Бог  один  лишь  знает.

Наш  "ковчег"  ещё  плывёт
Волнам  вопреки...
А  любовь?Любовь  живёт!
Всё.Конец  строки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717437
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 20.04.2017


Едельвейс137

ЧАС ЗУСТРІЧІ

Вода  прозора
В  весняному  потічку.
Час  зустрітись  нам.
І  ось  летять  на  воду
Пелюстки-поцілунки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729156
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 17.04.2017


Валя Савелюк

БУЛЬБАШКИ

мильні  бульбашки  –
виникають  нізвідки,  
ні  з  чого  –  
брунькою
набухають  між  хрестовини
упоперек  і  уздовж  розтятого
і  на  боки́  заломленого
кінчика  житньої  соломини  
 
так  
виникають  вірші  –
менші-більші,
твої-мої  –
барвистою  сферою  
на  хрестовиднім  краю
уяви  –  у  субстанцію
потаємну  душі,
як  у  мильний  розчин,  вмоченої  

лише  
ефекту    інтерференції
завдяки
робляться  видимі  оку
тришарові  тонесенькі  стінки  
мильної  бульбашки  –
обережний  окремий
теплий  видих  легень  людських,
обмежений  чарівливими
переливами  барв  
водно-мильної  плівки:
позитивною  кривизною  сфери  –
розплітається  світло  на  всі  кольори
і,  легша  від  атмосфери,  весе́лкова  красота
у  піднебессі-висі
вита  –
як  у  відкритому  космосі  
барвиста
наша  планета…  

…людина  –  
Духом  Божим  натхненна  
мильна  бульбашка,
переливчасто-нетривка…

краплина  внутрішнього  Тепла  
у  сфері  відбитого  зовні  Світла

…у  безпечній  умовній  плівці
лечу  кудись,  як  усі  ми,
над  лісами-полями  –  
сонячні  промінці
на  барви  і  кольори
сплітають  і  розплітають  
чутливі  пальці…
відсторонено  
до  само-полону
захоплена  чарами  світло-гри  –
непомітно  холону…

…холону

неба  відкриті  обійми  –  прозорий  натяк:
зростає  внутрішній  тиск…  слабне  зовнішній  натяг…

вітерець  випадковий  дмухне
і  –  
у  царстві  Твоєму  небесному
поклич  на  ймення  мене  

пом`яни…  

весни
кольорами  квітневими  –
ніжни-ми  

10.04.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728154
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 17.04.2017


Валя Савелюк

РОЗІПНИ ЙОГО!

 …у  безплатні  хліби
і  кошики  дармової  риби
увірувавши  спрожогу  –  
встеляли
пальмовим  листям  дорогу,
махали  гілками  з  оливи,
вигукували,
звеселені  і  щасливі:
осанна!...  слава!...

отара  людська  –  лукава

за  кілька  днів  усього
забули  і  зрадили  Сина  Божого  –
на  площі  натовпом  заревли:
розіпни!  розіпни  Його!..

розіп'яли́…

«електоратом»  різним  були?
пустелями  не  доблукали?..

…інтернет,  революції-конституції  -
і  жодної  
духовної  еволюції

і  нині  –
книжник  і  фарисей  людина  людині,  
і  в  «живому  житті»  –  у  соціумі-побуті,
і  в  Інтернеті  –
на  кожному  форумі-сайті,  
у  кожнім  «коменті»  і  пості,
де  кипить  смола  взаємної  ненависті
і  гордині  –
зло  в  людині
розпинає  Христа  на  хресті
і  нині

у  кожнім  злостивім  і  зверхнім  слові  –
тернові  шипи  у  рани  Христові

не  допоможуть,  ні,
сльози  сентиментальні…  
егоїстичні

сказав  на  те:
"…не  за  Мною,  а  за  собою  плачте,
і  за  дітьми  –  
власними…"

Лю-ди!  -  
різних  вірувань,  уподобань  і  рас!  
Він  Любить    
усіх  разом  і  окремого  кожного  з  вас...

14.04.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728737
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 16.04.2017


Елена Марс

Четыре всего лишь. Ещё не светает…

Четыре  всего  лишь...  Ещё  не  светает,
А  мне  отчего-то  не  спится.
Вставать  неохота  и  я  вспоминаю  
Отчаянных  лет  вереницу...

Картины  всплывают...  В  затёртых  сюжетах
Мелькают  родные  мне  люди.
В  пижаме  тепло,  а  душа-то  раздета.
Меня  за  уют  не  осудят?..

Простят  ли  за  это,  все  те,  кто  не  рядом,
Пускай  и  не  сильно  любили?
Коль  редко  мне  снятся,  то  значит  так  надо,
А  может  и  вовсе  забыли?

А  я  не  забыла...  Я  помню,  я  помню
Ушедших,  куда-то,  в  закате...
В  постели  уютно,  что  даже  нескромно...
А  им  там  не  холодно?  -  Знать  бы...

Вопросы  всплывают  из  пройденной  были...
Не  умерли,  видимо,  с  ними...
"За  что  вы  младенцем  меня  не  любили,
Носящую  светлое  имя?..

Не  только  лишь  имя...  Душа  у  младенца
Светла  и  безгрешна,  не  то  что...
Сегодня  не  та  я...  От  тяжести  сердцу
Порой  омерзительно-тошно!

Простила...  давно...  Ведь  душа  не  забыла...
И  вы  меня  тоже  простите,
За  то,  что  не  часто  у  ваших  могил  я
Бываю...  И  зла  не  таите!"

...Ну  что  ж  это  я?  Вот  рассвет  мне  спасеньем,
От  мыслей  нерадостных,  блещет...
Январский  рассвет...  Ну,  привет,  воскресенье!
Душе  как-то  стало  вдруг  легче...

27  января  2014  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728984
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 16.04.2017


Уляна Стринжа

Пасха



Хрести  на  соборах,
хрести...
Во  ім’я  Отця
і  Предвічного  Духа  Святого  
і  Сина...
Бо  храми  –  у  Вічність  спрямовані  
строгі  листи,
та  їх  прочитати  буває  несила.
несила...
Хрести  на  соборах,
хрести...
Во  ім’я  Розп’ятого    знову
й  воскреслого  
нині...
Як  важко  тягар  цей
крізь  тисячі  років
нести,
Безвинного
знов  на  розп’яття  вести,
Того,
хто  спокутував
гріх  поколінь  аж  од  віку
й  донині.

І  знову  
так  гірко...
Бо  знову  розп’яття
в  скалічених  душах  зростає,
та  тільки  Господь
у  нас  ні  про  що,  ні  про  що  
Не  питає,
Все  знає,  усе  про  нас  знає,
І  знову  чекає.
Чекає...
Надію  дає
І  сина  свого  воскрешає  –
Прощає.
Допоки  прощає-
Сина  Свого  воскрешає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728847
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 15.04.2017


РОЯ

Прокидайся, народе!

Чом  воли  ревуть  знову,
Якщо...  коні  не  винні?
Скільки  стезю  тернову
Ми  топтати  повинні?..

Нам  би  зе́рнятко  віри
І  сльозину  покори,
Щоб  заштопати  діри
Вікової  комори!..

Не  здамося  без  бою,
Тож  укотре  на  старті;
Покінчімо  з  ганьбою  -
Ми  ж  бо  кращого  варті!

Годі  плакати  тихо,
Досить  ридма  ридати!
Не  втече  само  лихо
З  української  хати.

Прокидайся,  народе,
Не  шукай  в  хаті  раю!
Що  земля  твоя  вродить,
Коли  всі  хати  -  скраю?!.

Тільки  в  єдності  сила,
В  Божій  мудрості  -  щастя!
Хай  недоля  косила  -
Все  у  правді  воздасться!

І  нехай  наше  слово
Буде  гостре,  мов  бритва,
Хай  цвіте  калиново
Диво-квітом  молитва!

Нехай  пісня  озветься
Понад  гори  високі  -
І  від  серця  до  серця
Запанує  мир-спокій!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728324
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017


dovgiy

САМОТНІЙ ПТАХ

Кружляє  птах  в  блакитній  глибині,
Одним  –один  без  пари  і  без  зграї.
Йому  сирітськи  в  небі,  як  мені,
Бо  на  землі  нікого  він  не  має.

Голубка  була,  мов  одне  крило,
Літали  вдвох  пірнаючи  в  блакиті.
Недовго  щастя  зорями  цвіло,
Час    воркування  -  лиш  короткі  миті.

Кружляє  птах,  шукає  інший  світ,
Де  є  щось  схоже  на  прожитий  в  щасті…
Чи  знайде  він  на  поклик  свій,  привіт,
Чи  доведеться  свої  крила  скласти?

Над  цим  життям  злітаю  у  думках,
Немов  на  крилах  молодих  і  дужих.
Який  важкий  цей  голубиний  шлях!
Та  ще  триматись  треба…  хоч  для  Музи.

Вона  приходить,  зрідка,  у  мій  день.
Мов  ясне  сонце  в  очі  заглядає.
Хай  не  співає  молодих  пісень,
Та  добрим  словом  серце  зігріває.

Про    це  життя  воркуємо  удвох,
Про  спільне  небо  мріяти  не  в  змозі.
Здоров’я  пір’я  сиплеться  в  обох
І  тінь  розлуки  вічно  на  порозі.

Кружляє  птах,  виблискує  крилом
В  промінні  сонця  білу  мрію  носить…
Оце  і  все,  що  бачу  за  вікном,
А  кволі  крила  ще  блакиті  просять.

11  квітня  2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728327
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Елена Марс

Ещё один вечер - впустую

Ещё  один  вечер  -  впустую...  
Хотя    бы    звонок    телефонный
Взбодрил...  Никаких    тебе    сует.
И  ночь  подступает  -  бессонной...  

Одна...    со  своими  стихами...  
Такие  моменты  -  привычны...  
Весёлости,    в  общем,    ни  грамма.  
Всё    серо,  пустынно,  обычно.

И  мысли  как  будто  ленивы,  
Не  только  уставшее  тело.  
Ни  капли    в  душе  позитива.  
Опять    я    тоской    приболела.

Как  тень  -  в  полумрачной  квартире.
Похоже,  что    скоро    завою,
В    таком    неприветливом  мире,
Объятая    мертвым    покоем.

И    если    бы    вдруг    умерла    я,
Никто    бы    не    злился  за    это.
Привыкли...  Натура    такая  -
Вот    так    уходить  -  незаметно.

Вот  так  уходить  -  по-английски,  
Уходам    таким  улыбаясь...
"Не    плачте..."-  с    заоблачной    выси  -
Строкой    навсегда    попрощаюсь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728280
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Шостацька Людмила

ПРОБУДЖЕННЯ

                                                   Мене    розбудила    весна,
                                                   Усілась    на    хмарці    так    весело,
                                                   Підплила    до    мого    вікна
                                   І    сонечком    впала    у    дзеркало.

                                                   Втопилась    кімната    у    променях,
                                   Зраділи    так    сонячні    зайчики,
                                                   Купалися    в    сонячних    повенях,
                                                   Тримались    за    промені    пальчики.

                                   А  небо    накрило    волошками
                                                   Мої    розтривожені    сни,
                                                   І  мрії  засяяли  брошками
                                                   На    новій    сукенці    весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728049
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 10.04.2017


@NN@

цвіт калини білої*

                   Сиджу  на  березі  всесвітньої  ріки.
                   Сумна.  Вудилище  зламалось.
                   Пливуть  край  мене  віршів  косяки,
                   туди,  де  інші  перемети  розіклали.
                   А  я,  щоб  щось  вдалось  вловить.
                   зніму  взуття  "  о,  Музо,  де  ти?  ",
                   зайду  без  остраху,  на  глибочінь,
                   у  води  синьохвостої  комети.          

***
Цвіт  калини  білої  ранок  засніжив.
Озирнусь  на  роки  -
наче  ще  й  не  жив.
***
Дивлюсь  на  воду,
що  тече  поволі.
Вщухає  біль  в  душі  і  в  серці.
***
Біла  пороша,
синя  пороша.
Життя,  по  правді  нелегка  ноша.
***
Глянь,  мороз  як  скував
вільне  тіло  ріки,  -
Ми  повинні  тягар  свій  нести  залюбки.
***
Брехнею  світ  ти  можеш  обійти,
Лише  назад  вона
не  може  привести.
***
Я  тебе  люблю,
біль  я  твій  несу.
Що  ще    світ  почути  хоче  про  кохання.
***
Двоє  йшли  життям,як  в  гору.
Сонце  палюче.
Вітер  холодний.
***
Навчися  послуху.  Поглянь,
як  сонях  дивно,
голівку  поверта  за  сонцем.
***
Слухати  навчись.
Річка,  ліс,  трава,  гомонять  без  слів,-
Нащо  ті  слова.
***
Злетиш  у  небо,
зійдеш  на  гору.
А  кривду  й  правду,  лиш  серцем    твориш.
***
Гроно  золоте  нахилило  віть.
Туга  промине.
Треба  далі  жить.
***
Іноді  думки  пливуть,як  хмари.
Іноді,як  дикі  коні  скачуть.
А  сьогодні  весело
і  хочеться  сміятись,
то  чому  ж  я  гірко,гірко  плачу.
***
Що  людині  потрібно  для  щастя?
Вірний  друг,чарчина  налита
і  душа,  мов  вікна,  у  постір  відкрита.
***
Послухай,
ріка  ламає  кригу
і  бубнявіє  перша  брунька  в  лісі.
Є  сила  гідна  дивування.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402992
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 09.04.2017


Елена Марс

Цикл моих танка

На  белых    листах

На  белых  листах
Всё,  что  диктует  душа.  
В  стихах  рисую...  
Сумеешь  ли  ты  прочесть  
И  понять  моё  сердце?..  

27  октября  2012  г.  

***********

Ты  -  как    та    осень

Ты  -  как  та  осень:  
То  солнце  в  тебе,  то  дождь.  
Ценен  каждый  миг.  
И  в  радости,  и  в  грусти  -
Живу  лишь  тобой,  Любовь.

27  октября  2012  г.  

**************

Флюиды  любви

Флюиды  любви.
Весеннее  начало
Так  увлекает...
Холод  осенних  ветров,  
Не  остуди  этот  пыл.

28  октября  2012  г.  

**************

Правда  или  ложь  

Горькая  правда.  
А  может  сладкая  ложь  
Лучше  горечи?  
Ложь  способна  излечить,  
Но  на  какое  время?..

26  октября  2012  г.
 (Первая  моя  танка)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727958
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017


@NN@

намистинки*

***
Чорне  і  біле.
День  і  ніч.
Може  з  цього  народиться  вірш.

***
Сон-траву
У  діброві  зірву.
Восени  не  забуду  ті  сни.

***
Солодкі  сни  
Зимовою  порою.
Весна  ж  у  ринду  калатає  за  горою.

***
Навіть  сни  різні  -
Влітку,  взимку,  восени.
Почекай  весну,  буде  не  до  сну.

***
Синій  ранок.
Синій  лід,
Мов  місток  гнучкий  по-під  ноги  ліг,
Умалив  дорогу
До  мого  порогу.

***
Тугу  у  серці  награла  сопілка,
Треба  вертати
В  зажурі  домівка.

***
Довелось  зимою  ріку  перейти.
Весну  почекати,
А  чи  далі  йти?

***
Стара  верба  
Схилилась  над  рікою.
Любується  сріблястою  габою.

***
Колискову  співає  вітер
Задрімавшим  горам  і  долам.
Йому  вторить  волторна  дивна.

***
Далеко  за  озером  -
Гори,  мов  дужі  легіні  
У  дозорі  стоять,  підпираючи  небо  плечима.

***
Верховіття,  дерев  високих,
Зачепилось  за  хмари  розкішні,
Часу  плин  зупинивсь.

***
Мережку  сріблясту,
Павутинку  сіру,
Дощ  плете  під  хмарами  осінніми.

***
Холодна  квіточка  лягла  в  долоні,
Іще  одна  холодить  скроні.
Я  у  зими  в  полоні.

***  
Роси  краплина,
Мов  дорогоцінний  камінь,
Між  трав  зелених  загубилась  зрання.

***
Хтось  бачив?
Зорі  падали  в  долини.
На  ранок  росами  лягли  на  трави.

***  
На  міріади  крапель  розлетілась  хвиля.
Їй  на  шляху  зустрілася
Граніту  брила.

***  
Му́шля  співала  про  море.
Дотик  до  нього,
Залишив  в  її  пам'яті  тугу  назавжди.

***
Хмари  купалися  в  морі.
Вітер-пастух
Відпустив  їх,  мабуть,  на  хвилинку.

***  
Злизала  слід  з  піску  вода  солона.
Завмерла  вічність.
Тиша  навкруги.

***  
Синьоокий  вир  
Захопив  в  полон  трісочку  малу,
Що  пливла  до  моря.

***
Рожевий    вечір
Ніжно    вкрив    садочок,
Там    айстри    білі    дивляться    на    зорі.

***
Вечірній    туман
Зійшов  у    долину    глибоку,
Фіалки    малі    в    полон    захопивши    до    ранку.

***
Сонце    над    обрієм    низько    схилилось.
Ніч    настає,
Жаль  день    помирає.

***
День    зійшов    ні    на    що.
Сонце    в    морі    втопилось    до    ранку.
Тихо  стелиться  ніч,  розкинувши  крила  над  світом.

***
Мов    серпанком,
Огорнула    плечі    туманом,
Синя  ніч  перед  ранком.

***
Чорне  і  біле.
День  і  ніч.
Віриш  -  не  віриш  -  вірш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406232
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 09.04.2017


Елена*

Проснись и пой

https://www.youtube.com/watch?v=tcu1Q-WW8Gg

Мне  весна  сестра,  но  не  родная.
Мы  живём  на  разной  широте.
Я  люблю  шуршащие  метели
И  люблю  бросать  в  костры  грехи.
Рыжие,  багровые  пейзажи.
И  прощальный  журавлиный  крик.

А  весна  заставляет  мечтать.
А  капель  пробивается  в  нерв.
Солнце  стало  рубином  гореть.
Слышу  вздохи  подснежника  в  снах.

Осень  прижилась  средь  рифм  и  строчек.
Пеплом  прочертила  по  щекам.
Зонт  поможет  скрыть  печаль  от  взглядов.
Влажность  хризантем  украсит  мысль.
Скроет  от  меня  мечи  и  стрелы
Бывших  поражений  и  побед.

А  весна  среди  прелой  листвы
Синим  крокусом  дёргает  нерв.
Свежий  ветер  врывается  в  грудь
И  срывает  покровы  с  надежд.

Как  безжалостна,  хоть  и  сестра  -
Заставляет  (проснуться  и  петь).
Эка  вредина.  Ладно,  пошла  -
Побродить  по  весне  без  зонта.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728039
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017


Владимир Зозуля

Не прощаясь

Любовь  отрицает  предел  в  человеке,
Душа  отвергает  забвенье  могил;
Не  слушайте  слов  о  прощаньи  навеки,
Прошу  Вас,  не  верьте,  что  я  всё  забыл.
В  той  точке  –  отсчета  –  конце  и  начале,  
На  пересечении  света  и  тьмы,
Меж  смертью  и  жизнью,  у  бездны  печали,
Где  замкнуто  сердце  и  губы  нем’ы,
Когда  ожидания  миг  бесконечен
И  память,  застынув,  не  движется  вспять,
Пусть  тщетно,  пускай  не  надеясь  на  встречу,
Я  буду  Вас  помнить…
Я  буду  Вас  ждать…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714952
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 07.04.2017


Валя Савелюк

БДЖОЛИНА КОРОЛЕВА

королева  бджолина    –
полум`яна  макова  квітка  –
не  поспіхом,  як  до  льотка
вербового  вулика,
до  крайнеба  лине:
навощена  
для  прощального
танцю  її  ритуального  
горизонту  прилітна  дощечка…

королева  бджолина  
описує,  
ритуальними  колами  заколисує
щасливу  минулу  днину
і  повільно  зника  –
ховається  у  полум`яну  щілину
золотого  льотка  –
на  спочинок

густо  бринить  зсередини
лагідна  і  клопітка
домашня  опіка  –
спішить  прислужитися  радо  їй,
королеві  своїй,
кожна  придворна  бджілка  –  
срібнокрила  зірочка,
що  сяють  оздобами  під  балдахіном  
із  чорно-синьої  дорогої  тканини
під  небесним  склепінням  вулика

бджоли-зірки
прополіс  цілющий  натще
їй  обережно  у  тіло  вмащують,  
ніжними  дотиками  пилку
посипають  долівку  –  
несуть  покладати  на  ложе,
на  перламутрову  мушлю  схоже,
полум`яну  червону  маківку  –
королеву  свою  бджолину  матінку:

спочивай  до  світанку…
завтра  знов  у  сяйві-зеніті  
благословиш  усе  на  світі  
медами-нектарами  у  різноцвітті  

…а  знадвору  цієї  пори  
все  ще  наглядці  королеві  бджолиній
переливаються,  невагомо  плинуть
на  все  небо  урочисті  барви  і  кольори  –
то  несуть  незчисленні  статс-дами-фрейлини
шлейф  її,
обережно  тримаючи  за  шовкові  краї:
ллються  барви  позахідні  у  щілину  льотка
і  гаснуть  у  сонному  лоні  вербового  вулика

а  навстріч
лише  вірних  воїтельниць  –  за  чотою  чота
срібнокрило  у  ніч  
виліта

…спить-спочива
полум`яна  бджолина  матінка-короле-ва…

02.04.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726926
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 04.04.2017


@NN@

Уперше гриміло…

Те́пло  сьогодні,  мов  літо  весну  обігнало.
Лежу  на  місточку,  горілиць,  у  небо  дивлюсь  -
Он  Лебідь  летить,  он  Віз,  а  за  обрій  упало  Орало,
Чи  Плуг  (  так  бабуня  мені  у  дитинстві  казала),
Я  вірила  їй  -  вона,-  так  багато  книжок  прочитала
Мені,  уважно  вслухалася  я  й  *мотала  на  вус*.

Та  ось  вже,  на  разі,  й  сама  я  в  розряді  бабусь..,
А  кладку  в  леваді  люблю  в    опівнічній  порі  -
Лежу  горілиць  і  на  зорі  квітневого  неба  дивлюсь,
Падаю  в  нього...  Зорі  не  зорі,  а  мов  ліхтарі
Обабіч  дороги,  підморгують  милі  знайомці  старі...
Слухаю  ніч,  і  всесвіт,  і  тишу    *мотаю  на  вус*.

Колись,  коли  справ  буде  менше,  я  час  зупиню,
Між  пальців  зорі  провію,  знайду  в  них  перлину,
З  усім  попрощаюсь,  покаюсь,  усіх  в  молитвах  пом’яну,
У  серці  -  серпневої  ночі  віконце  відчи́ню.
З  кладки,  легенько,  у  небо  -  таке  волошкове  -  полину..
...................................................................................
Так  тепло  сьогодні,  йшов  дощ  і  уперше  гриміло.



                                         *Я  иногда  ставлю  глагол  выше  существительного.
                                         .........................................................................
                                         Я,  она  раскинула  руки,  включая  Иисуса  и  Папу,
                                     -  Я  есть  Глагол.  Я  тот  кто  Я  есть.  Я  стану  тем,
                                         кем  стану.  Я  есть  Глагол!  Я  живое,  динамичное,
                                         вечно  активное  и  движущееся.  Я  Есть  Глагол  Бытия...*
                                                               Уильям  Пол  Янг    *Хижина*    Разговор  с  Богом.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727167
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017


Елена Марс

Для кожного, хто слово поважає. (Присвята поетам)

Для    кожного,  хто  слово  поважає,
В  поезію    красу  його  несе,
Хто  душу    слова    любить,  відчуває  -
Відкритий    світ...  Відкрито    в    ньому  все...

****************
       
Мене  не  соромся,    своїх  почуттів  не  ховай.  
Я  серця    твого    не    ображу    і    все    зрозумію.
Можливо,  що    в  серці  моєму  ті  ж  самі  надії...
Можливо,    подібний  у  наших  уявленнях  рай...  

Повір  моїм  віршам,  бо  я  така  сама  -  як  ти...
Чутлива  душа  між  людьми  і  чомусь  -  одинока!..
По    колу    якомусь  кружляю  і  слабшають  кроки...
Все  ближче    і    ближче    до    мене    захмарні  світи.

І  скроні  сивіють...  Так  сумно,  що  я  вже  не  та,  
Яка  прикрашала  собою  уквітчані  весни!..  
Та  маю  надію,  що  в  віршах  мій  голос  воскресне,  
В  яких  не  прихована  пристрасть  моя  до  життя.  

Мене  не  соромся...  Я  знаю  як  плаче  душа
За    часом  невпинним,  чекаючи    ранку,  в    безсонні...
З    любов'ю  в    душі,  але    губи    бувають    солоні...
Бо  я,  як  і  ти,    так  не  хочу  цей  Світ  залишать...  

**************

Людей  не  соромся.    Виспівуй  у  віршах  думки...
Допоки  у  гаю  кує  ще  зозуля  роки...

03.04.2017  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727182
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017


Евгений ВЕРМУТ

ОТСТУПИЛА ЗИМА (с иронией к своему юбилею)

Состоялась  весна,  и  зима  не  грозит  мне  отныне  –
Это  видно  по  паркам  и  даже  по  грязным  домам,
По  ожившим  поэтам,  а  также  по  девушкам  в  «мини»,
И  по  праздникам  в  мае,  которые  дороги  нам.

И  на  каждом  шагу  очень  хочется  ляпнуть  банальность,
Пошутить,  рассмеяться  над  глупостью  брошенных  фраз.
Мне  б  глаза  расчехлить  и  проверить  на  точность  и  дальность,
Но  по  выслуге  лет  мое  сердце  уходит  в  запас.

Я  не  стар,  но  на  зеркало  лучше  накинуть  платочек.
Что-то  с  возрастом  стали  фальшивыми  все  зеркала.
Мне  вчера  уступил  свое  место  в  метро  паренечек,
Не  заметив,  что  я  еще  крепок  и  тверд,  как  скала.

Неужели  и  вправду  я  слаб  и  не  в  меру  ранимый,
Ведь,  с  природою  нашей  держать  надо  ухо  востро  –
Седина  круглый  год  не  дает  забывать  мне  про  зимы,
А  под  вечер  от  наглого  беса  страдает  ребро.

Солнце  весело  светит,  скрывая  лучами  ехидность.
Каждый  год  мы  тупеем  и  сходим  с  ума  по  весне.
Потому  ль  с  долгожданной  капелью,  забыв  про  солидность,
Не  дает  успокоиться  вечный  мальчишка  во  мне.

Хулиган  и  проказник  сидит  где-то  в  теле  уставшем,
Он  не  хочет  взрослеть  ни  за  что,  не  смотря  на  года,
Он  играет  всю  жизнь,  не  желая  прослыть  проигравшим,
Но  когда-то  придется,  и  он  понимает,  когда…

Пронесется  Судьба  бурным  вихрем  от  самых  пеленок,
Отрывая  безжалостно  от  материнской  груди.
Вдруг,  опомнится,  в  каждом  мужчине  живущий  ребенок,
Что  счастливое  детство  давно  у  него  позади.

Отступила  зима  -  самый  злейший  мой  враг  на  планете,
Ненадолго  морозные  дни  где-то  спрячет  она.
-  С  днем  рожденья,  отец!  –  скажут  мне  повзрослевшие  дети.
-  С  днем  рожденья,  старик!  –  сколько  раз  еще  скажет  Весна?  …

26.03.2017г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725791
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 03.04.2017


Мазур Наталя

Потяг життя

І  знов  одвічна  порожнеча  й  пустка,
У  закутках  душі  гуляє  протяг.
Ліси  думок  ламаються  на  друзки,
Летить  життя  вперед,  неначе  потяг.

А  пасажири  у  звичайних  справах:
То  розмовляють,  то  смакують  шинку.
Немилосердний  час  колосів  чавить,
А  я  ж  у  всесвіті  маленька  порошинка.

Лукавий  світ,  оманливі  закони...
Укотре  позбавляюся  ілюзій.
Змішалися,  як  мови  Вавилону,
І  люті  вороги,  і  любі  друзі.

Розрадить  хто  задуму  полинову,
У  серці  світлу  воскресить  надію?
«Скажи,  мій  Боже,  –  я  благаю  знову,  –
Чого  у  світі  цім  не  розумію?»


30.03.2017р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726492
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 31.03.2017


Валя Савелюк

ХИЖА ПТАШКА (прозою)

Першу  хижу  пташку  я  побачила  зблизька  у  віці  років  п`яти,  з  незначною  рештою,  бо  було  літо.  Сонячного  дня  у  дворі,  спільному  з  багатьма  тодішніми  нашими  сусідами,  зчинився  галас,  і  ми  з  мамою  вийшли  подивитися,  що  там  сталося.  

Виявилося,  що  хтось  із  чоловіків,  чи  хлопців-підлітків  –  усі  «великі»  здавалися  тоді  дорослими,  упіймав  хижу  пташку.  Як  він  її  упіймав,  не  знаю,  але  сусіди  збіглися  на  пташку  ту  дивитися:  яструб  –  вирішили  дружно,  що  так  ту  пташку  звати.  

Я  ще  не  знала,  що  на  світі  бувають  хижі  пташки,  і  вперше  почула  слово  «яструб»,  і  слово  мені  сподобалося;  не  так,  як  інші  нові  слова,  значення  яких  залишалося  не  відомим  до  решти,  до  розуміння  повного,  як,  до  прикладу,  «поїзд»,  чи  «морозиво»,  але  інакше  –  уже  в  самому  слові  «яструб»  вчувалось  щось  невідоме,  а  саме  –  «хижість».  У  слова  «яструб»  одразу  виявився  солонуватий  присмак  –  може,  крові?..  рани?..  чи  –  загрози.  Було  у  тому  «яструб»  (можливо  в  інтонаціях?..)  щось  таємниче,  рідкісне,  швидке  і  гостре-небезпечне,  водночас  і  привабливе,  цікаве,  як  у  казках  зо  страшнуватими  сюжетами  (подібно  до  сюжетів  Шарля  Перро,  скажімо),  і  щось  красиве…  недоторка́нне…

Роздивившись  на  яструба,  почали  всі  радитись,  куди  ж  його  тепер  подіти:  треба  забити,  вважали  одні,  ні,  треба  віддати  в  школу  в  «зелений  куточок»,  пропонували  інші…  «…треба  його  відпустити…»  –  підказала  я  мамі,  посмикавши  її  за  поділ  плаття,  щоб  привернути  до  себе  увагу.  «Ні-ні,  не  відпустимо,  –  підслухавши  мої  слова,  залящали  рішуче  жіночі  голоси  наввипередки,  –  він  буде  курчат  красти…»  

Я  не  повірила,  що  така  красива  пташка  може  красти  курчат…  навіщо  їй  ті  курчата?...  а  якщо  і  вкраде  яке  курча,  то…  чомусь  я  одразу  їй,  пташці,  ті  недостойні  вчинки  готова  була  і  вибачити  –  гідність  мала  пташка  та,  піймана,  страху  в  ній  не  було,  ні  паніки,  ні  приреченості,  благородство  було  в  ній  –  чимось  вона  мене  одразу  причарувала…  (звісно,  слів  таких  я  тоді  й  не  знала,  але…  я  знала,  що  існують  такі  поняття  –  гідність,  благородство,  але  не  пам`яттю  чи  розумом  тодішніми  –  інакше  якось,  відчуттями  може,  але  знала,  і  те  любила).

Добре,  подумала,  хай  віддають  у  школу  в  «зелений  куточок»,  бо  я  ходила  часто  мимо  школи,  і  був  там,  за  школою  садочок,  трава  в  садочку  росла,  квітки  на  грядочках,  кущі  густі,  дерева  великі  –  я  зазирала  в  той  садок  проміж  штахетами,  то  й    вирішила,  що  пташці  там  сподобається,  в  «зеленому»  шкільному  куточку,  бо  здалося,  що  так  вони  називають  шкільний  садок.

Уже  всі  майже  погодилися,  що  полонену  пташку  оддадуть  в  школу,  поки  хтось  не  сказав,  що  там  є  вчитель,  який  уміє  робити  чучела,  от  він  з  цієї  пташки  і  зробить  чучело…  

Я  не  знала,  що  таке  «чучело»,  але  це  слово  мене  насторожило…  чучело  буде  стояти  на  поличці  в  «зеленому  куточку»  і  всі  будуть  на  нього  дивитися,  обговорювали  подальшу  долю  пташки  сусіди…  спочатку  я  уявила,  як  ця  пташка,  жива  звісно  ж,  сидить  на  поличці,  і  всі  приходять  на  неї  дивитися  і  радіють,  бачивши,  яка  вона  красива,  і  таке  самій  пташці  до  смаку,  бо  кому  не  подобалося  б  сидіти  на  поличці,  коли  всі  на  тебе  дивляться,  дивуються  і  хвалять…  я  навіть  тішилася,  що  пташці  випадає  така  майбутня  слава…

Але  тут  хтось  із  присутніх  почав  розказувати,  які  ще  чучела  є  в  тому  «зеленому  куточку»,  і  що  більшість  з  них  пора  й  викинути,  бо  вони  вже  старі,  тирса  з  них  висипається,  і  назбирали  в  себе  купу  порохів…  Моя  уява,  почувши  таке,  намалювала  якусь  дивну  картину  –  варто  зауважити,  що  досить  близьку  до  справжньої,  я  ніби  побачила  ті  чучела  на  поличках  і  запахло  чимось  «не  правильним»,  неприйнятним,  запахло  й  порохом,  аж  у  носі  мені  запекло…  з`явилося  дуже  неприємне  відчуття  чогось  жахливого:  вони  там  сидять  –  не  живі,  ніби  вжалила  мене  здогадка…  їх  убили,  а  тоді  вже  посадили  на  полички…

Досить  рішуче  я  потягла  маму  за  поділ  плаття  і  коли  вона  нахилилася  до  мене,  спитала,  а  що  таке  чучело…
 
Ну,  сказала  мама,  щоб  цю  пташку  зберегти  такою,  як  от  вона  є  –  її  розріжуть,  наб`ють  соломою,  чи  тирсою,  там  є  вчитель,  який  уміє  робити  чучела…

Пояснення  мамине  співпадало  з  тим,  що  я  вже  й  передбачала,  передчувала…  і  –  ні,  не  заплакала,  навіть  не  закричала  –  завила…  одразу  і  з  усієї  сили  моїх  легенів  і  здібностей  голосового  устрою,  а  тоді  впала  на  землю,  забилася  в  поросі  і  заверещала  –  відпусті-і-і-і-і-ть  його!!!  (його…  певно  через  те,  що  яструб…  якби  пташку  –  то  було  б  –  її…)

Всі,  хто  там  був,  від  несподіванки  остовпіли.  Стала  суцільна  тиша  –  оніміли,  ніхто  й  не  ворухнувся,  у  багатьох  самі  собою  відкрилися  роти…  Загальний  шок  не  обминув  і  того,  котрий  піймав  і  тримав  пташку,  м`язи  його  рук,  певно,  ослабли  і  пташка  вислизнула  з  полону  –    здійнялася  вгору…  

Я  бачила,  як  пташка  вивільнилася  і  шмигонула  в  небо,  за  мить  зникнувши  десь  над  полем  за  селом…  Я  бачила  все  –  не  знаю,  як  можна  битися  тілом  у  поросі,  протестуючи,  лементувати  у  відчаї  і  при  тому  все  бачити:  певно,  нас  там  було  більше  одної  –  я  і…  теж  я,  тільки  та,  яка  може  дивитися  не  очима  і  перебувати  поза  тілом,  хоч  і  поруч  із  ним…  інакше  ні́чим  пояснити  –  може,  всі  діти  так  вміють  –  бачити  не  тільки  очима,  а  потім  забувають,  виростаючи.

Тільки-но  пташка  опинилась  на  волі,  я  вмовкла  і  підвелася,  взялася  витріпувати  акуратно  плаття,  виваляне  в  поросі…  Було  тихо  –  ні  слова  ніхто  не  вимовив.  Коли  я  підвела  голову,  відірвавши  увагу  від  свого  плаття,  нікого  вже  не  було  –  тихенько  розійшлися.  Я  взяла  маму  за  руку.  Ми  пішли  додому.  Мама  так  нічого  мені  про  те  ніколи  і  не  сказала…

(Якщо  у  переданому  тут  епізоді  і  можливі  якісь  «домисли»  пам`яті,  то  тільки  в  єдиному  –  пташку  могли  сховати,  а  не  випустити,  бо  дорослим  обманути  дитину  дією  все-таки  не  важко,  і  про  подальшу  долю  яструба  можна  тільки  здогадуватися,    а  те,  як  вона  врятувалася  і  полетіла  на  волю,  що  я  бачила  тоді  (але  не  фізичним  зором)  і  зараз,  пригадуючи,  бачу  –  може  бути  домальовано  уявою,  чи  тією  «я»,  що  спостерігала  за  подією,  стоячи  поруч  зі  мною  тілесною  –  щоб  вберегти  від  надто  нищівної  травми…  роблю  це  припущення,  бо  відчуваю  якусь  журбу  вглибині  себе  якраз  стосовно  цього  моменту  –  коли  пташка  виривається  з  рук  і  летить  в  небо,  тому  допускаю,  що  такого  щасливого  кінця  могло  й  не  відбутися,  хоча  –  логікою,  розумом  і  пам`яттю  вірю,  що  яструб  той  втік,  скориставшись  моментом  загального  оціпеніння).  

Але  це  тільки  преамбула,  історія  ж,  яку  хочу  переповісти,  пов`язана  з  другим  близьким  знайомством  з  хижою  пташкою,  і  відбулося  воно  років  через  десять.  На  ту  пору  я  була  старшокласницею,    ходила  в  дев`ятий  чи  й  десятий  клас,  отже,  йшов  мені  16-й  рік,  чи  вже  виповнилося  шістнадцять.  

Райцентр  від  нашого  села  відстоїть  на  35  кілометрів,  але  тричі  на  день  «ходив»  тоді  до  райцентру,  мимо  нашого  села,  ПАЗ,  старий,  розтовчений,  гримів  залізяччям  нутрощів  своїх  по  виямистій-вибоїстій  мощеній  каменями  дорозі,  завжди  набитий  пасажирами  з  довколишніх  сіл.  У  вихідні  від  шкільних  занять  дні  я  одправлялася  інколи  в  райцентр,  бо  дуже  любила  тістечка  –  там  була  «Кулінарія»  і  можна  було  тих  тістечок  купити  –  інколи  таких  уже  старих  і  засушених,  але  ж  яких  смачних  –  з  квіточками  солодкими  з  крему…  В  селі  таких  ласощів  не  знали  тоді.

Якогось  разу,  біля  дороги,  де  я  чекала  автобуса,  щоб  повернутися  з  райцентру  в  село,  мене  упізнав  «командировочний»  водій  вантажного  автомобіля,  він  якраз  кермував  з  цукрозаводу  за  новою  порцією  буряків  на  наші  поля.  Десь  він  мене  бачив,  може  біля  крамниці,  може  в  клубі,  от  і  впізнав,  спинився,  спитав,  чи  я  з  такого-то  села  і  запропонував  їхати  додому  з  ним.  Це  не  було  винятковою  подією,  бо  прикомандировані  з  різних  областей  водії,  які  осенями  «возили  буряки»  на  цукрозавод,  жили  в  нашому  селі  по  кілька  місяців,  то  й  ми  їх  візуально  знали,  і  вони  нас,  сільських,  упізнавали  з  часом  також.  Одне  слово,  я  забралася  в  кабіну  і  ми  поїхали  –  пощастило,  бо  їдеш  собі  з  комфортом,  а  не  душишся  в  переповненому  людьми  і  громіздкою  поклажею  автобусі.

Окрім  розбитої  шосейки,  була  ще  й  дорога  полями,  і  поки  погода  залишалася  сухою,  польова  дорога  до  нашого  села  була  і  ближчою,  і  не  такою  ямистою,  то  ми  й  поїхали  полями.  Уже  під  самим  селом  водій  загальмував,  швидко  вибрався  з  кабіни  і  побіг  полем  по  лущеній  стерні  кудись  у  напрямку  до  ожереду…  Я  не  могла  втямити,  куди  це  він…  Але  невдовзі  він  повернувся,  принісши  з  собою  щось  велике,  загорнуте  міцно  у  його  светр,  і  те  «щось»  було  живе.  

До  цього  ми  їхали  мовчки,  бо  обоє    виявилися  не  говіркими,  але  тут  він  мені  сказав:  я  піймав  велику  пташку…  «Яку?»  –  спитала  я.  Він  відповів:  «Хижу,  у  неї  щось  із  крилом,  вона  не  може  летіти».  

Дивно,  але  пташка  не  пручалася  (зараз  тільки  я  думаю,  що  він,  певно,  накрив  їй  голову  чимось,  може  рукавом  одежі  своєї,  а  так  же  і  чинять  з  хижими  пташками,  щоб  їх  полонити  і  тримати  в  покорі  –  позбавляють  зору,  накриваючи  голову  нижче  очей  ковпаком…)

Він  поклав  пташку  на  дно  кабіни,  ближче  собі  до  ніг.  Пташка  не  борсалася,  не  боролася  ,  я  навіть  подумала,  що  вона  вмерла  вже…  Ми  поїхали.  

Невдовзі  виникла  підозра,  і  я  спитала:  а  для  чого  тобі  ця  пташка?  –  (водій  був  молодим  і  ми  розмовляли  на  «ти»…)  Спочатку  думала,  що  він  збирається  ту  пташку  лікувати,  але  ж  так  не  виходило,  бо  мешкав  разом  з  багатьма  такими  ж  водіями  в  гуртожитку,  а  умов  для  лікування  пташки  там  точно  не  передбачалося.

Він  відповів:  «…зваримо  з  хлопцями  супу  зі  свіжиною…»  Я  позеленіла:  «…як  це  супу?  Ти  що  ж,  збираєшся  пташку  вбити?»

«Ага,  збираюся»,  -  відповів  водій  спокійно.  

«Негайно  зупини  машину  і  випусти  пташку!»

«Вона  все  одно  вмре…  Не  літає,  так-но  бігає,  тягне  за  собою  крило  –  інакше  я  її  не  зловив  би…»

«Відпусти  пташку!»

«Чого  б  це?..»  –  і  він  сміявся,  але  не  зло,  а  так,  підсміюючись  наче.  Відверто  кажучи,  і  дотепер  здається  мені,  що  він  не  збирався  варити  з  тої  пташки  суп,  бо  хіба  люди  їдять  таких  пташок?  

Ми  в`їхали  в  село,  через  кілька  хвилин  і  моя  хата.  Я  сказала  де  стати,  машина  зупинилася  проти  наших  воріт.  Я  не  виходила  з  кабіни.

 «Поїдеш  зі  мною?..»  –  спитав  водій.

«Ні,  але  пташку  я  не  залишу…»

«То  бери  її  собі»,  –  сказав  він,  сміючись.

І  я  забрала.  Внесла  в  двір.  Мама  з  татом  вийшли  з  хати,  бо  хотіли  з`ясувати,  що  за  машина  біля  нас  зупинилася.  Я  сказала,  що  в  полі  знайшлася  підбита  хижа  пташка.  Тато  перемотав  ту  пташку  у  якусь  з  наших  одеж,  я  віддала  водієві  його  светр  і  він  поїхав.

Тато  одразу  ж  пішов  майструвати  для  пташки  клітку  –  він  усе  вмів…  Клітка  вийшла  гарна  –  з  тоненьких  дерев`яних  планочок,  щоб  пташка  менше  їх  помічала,  але  й  міцна.  

Ми  перенесли  пташку  в  клітку,  мама  зарізала  для  неї  курку  –  бо  мама  знала,  що  такі  пташки  їдять  тільки  свіже  м`ясо…

Пташка  була  прекрасна.  Велика,  займала  собою  всю  клітку,  і  вона  сиділа  –  виходило  так,  що  в  неї  тільки  крило  боліло,  уся  ж  решта  тіла  була  міцною,  здоровою  і  красивою.

Пам`ятаю,  що  пташка  була  темною,  темно-брунатною  до  коричневого,  на  краєчках  пір`їн  були  притлумлено-жовті,  як  глина,  охристі  оторочки,  але  вона  не  була  строкатою  –  вона  здавалася  однотонною,  щойно  з  переливами  відтінків  основного  –  свіжого  глибокого  брунатно-коричневого  кольору,  з  мідно-червоним  відливом  на  сонці.    

(…Передивилася  багато  ілюстрацій  в  Інеті  до  теми  «хижі  птахи  України»,  найбільш  схожим  на  «мою»  хижу  пташку  виявився  беркут,  але  беркути,  як  запевняють  фахівці,  живуть  в  горах,  а  якщо  оселяються  на  рівнинах,  в  лісостеповій  зоні,  то  поблизу  високорослих  лісів,  гнізда  складають  на  високих  хвойних  деревах,  полюбляють  жити  на  соснах.  Цимбалівка  ж  моя  на  Хмельниччині,  місцина  там  у  нас  рівнинна  і  безліса,  то  певно  беркути  там  не  селяться…  Дещо  схожим  до  «моєї»  пташки  виглядає  канюк  степовий,  але  ж  очі  у  канюка  зовсім  не  такі,  не  круглі  і  не  жовті,    а  очі  тієї  «моєї»  пташки  я  найбільш  і  запам`ятала,  і  зараз  їх  бачу,  бо  є  на  те  причина,  з  якою  і  пов`язана  вся  ця  історія…

Пташці  поставили  води.  Пташку  пробували  нагодувати  свіжим  курячим  м`ясом  –  щоб  окріпла.  Пташка  сиділа  непорушно  в  клітці,  не  торкалась  води,  не  помічала  м`яса,  не  боялась,  не  пручалась,  наче  сама  собою  перетворилася  на  чучело,  і  тільки  дивилась  на  нас  великими  холодними  круглими  жовтими  очима,  як  ніби  двома  повнями,  тільки  з  чорними  колами  всередині.  Ото  і  все.

Днів  за  два  мама  стиха  сказала  мені:  якщо  хочеш,  щоб  вона  не  вмерла,  то  випусти  її…  Однеси  туди,  де  взяла  –  в  поле,  до  ожереду  і  випусти.  Там  вона  може  вижити,  бо  зловить  собі  яку  мишу  і  з`їсть,  їй  же  ніхто  в  полі  загрози  не  складе,  вона  велика,  її  там  всі  бояться,  то  й  не  підійдуть  –  лисиця  не  підійде,  а  вовки  у  нас  не  водяться.  В  клітці  вона  вмре  –  бо  такі  пташки  в  клітках  не  живуть,  вони  живуть  на  волі.  

«Але  ж  ми  її  випустимо,  коли  крило  заживе»,    –  спробувала  заперечити  я.  –  «Вона  не  знає,  що  ми  хочемо  їй  допомогти,  і  що  випустимо  –  зауважила  мама,  –  вона  знає  тільки,  що  ми  її  піймали  і  посадили  в  клітку,  і  це  все».

Наступного  ранку,  йдучи  до  школи,  а  десятилітка  була  в  сусідньому  селі,  і  ходила  я    туди  полями,  сказала  мамі,  що  візьму  з  собою  пташку  і  випущу  десь  не  оддалік  ожереду.

Мама  намотала  мені  на  передпліччя  лівої  руки,  захопивши  і    зап`ястя,  і  нижню  половину  кисті,  рушника,  взяла  пташку  –  при  тому  вона  майже  ніяк  на  ті  маніпуляції  не  реагувала,  залишалася  цілковито  байдужою,  і  поставила  ногами  на  рушник.  Пташка  одразу  ж  запустила  в  рушник  кігті  і  так  трималася  в  мене  на  руці.  

Ми  пішли.  Не  селом,  а  берегами,  щоб  менше  уваги  людської  привертати.  Вийшли  за  село,  за  хутір  вийшли.  Почалися  поля.  Відійшли  кілометрів  зо  два,  минули  Мшанецьку  Руду  –  так  називалося  вічне  болото  між  двома  селами,  його  навіть  радянська  меліорація  зо  світу  зжити  не  змогла,  тому  –  вічне…  Пройшли  ще  з  кілометр,  уже  й  ожеред  завиднівся…  Упродовж  минулого  на  те  часу  пташка  моя  хижа  і  не  ворухнулася  –  справжнісіньке  тобі  чучело…  Або  вона  чогось  чекала…

Думаю,  вона  чекала,  не  виявляючи  й  найменшого  нетерпіння,  не  видаючи  себе  абсолютно,  бодай  хоч  і  найменшим  порухом.  Дуже  дивно  все  те  було  –  пташка,  сидячи  на  руці  і  нічим  уже  не  обмежена,  не  збиралася  втікати,  вона  ніби  стверджувала,  що  зовсім  не  знає  страху,  і  страху  смерті  насамперед  –  не  збирається  захищатися  чи  рятувати  собі  життя,  тільки  дивилася  перед  себе  блискучими  холодними  великими  очима  з  чорними,  всередині  жовтої  радужки,  «чоловічками».

Зійшли  з  дороги  і  пішли  полем  в  сторону  ожереду.  Метрів  за  сто  від  нього  я  зупинилася  і  трохи  відсторонила  од  себе  ліву  руку,  замотану  рушником,  за  який,  пронизавши  його  кігтями,  пташка  трималася,  виставила  руку  дещо  вперед,  пропонуючи  їй  свободу.

Вона  все  прекрасно  розуміла.  І  тільки  у  цю  прощальну  мить  повернула  голову  до  мене  «обличчям»  (очі  у  пташок  розташовані  по  боках  голови,  тому  вони  дивляться  людині  в  очі  –  боком…  але  ця  дивилася  прямо).  Одночасно  вона  ворухнулася,  настільки,  щоб  вийняти  кігті  лівої  лапи  своєї  з  рушника  і  переставила  її  мені  на  кисть,  майже  не  захищену  тканиною.  Не  відводячи  гострого  чіпкого  погляду  від  моїх  очей  –  я  також  дивилася  їй  просто  в  очі  –  пташка  запустила  повільно  кігті  в  кисть  моєї  руки  і  стиснула  свої  пальці  «в  кулак»  –  це  дуже  боляче.  Різкий  біль  пропік  руку  наскрізь,  але  я  не  зойкнула  і  не  ворухнулася,  бо…  бо  я  вже  знала,  що  це  тільки  перший  акт  розплати…  чи  розправи.

Далі  вона  збиралася  вирвати  кусок  теплого  живого  тіла,  який  захопила  кігтями  –  разом  з  сухожиллями,  нервовими  волокнами  і  кровоносними  судинами  –  я  чула  такий  її  намір  і  навіть  бачила  наперед  як  «весело»  і  гаряче  має  бризнути  з  подертих  моїх  судин  кров  і  як  гарно  для  пташки  має  те  все  виглядати…  Пташка  любила  кров  –  пульсуючу,  живу  і  гарячу,  як  вона,  кров,  виривається  з  розпанаханої  плоті  жертви,  обмиває  пташці  ноги    і  забарвлює  землю.  

Звідки  я  знала,  чого  на  той  момент  хотіла  пташка?  Від  неї  і  знала,  бо  запустивши  пазурі  мені  в  руку,  вона  продовжувала  холодно,  гостро,  жорстоко  і  невідворотно  дивитися  мені  прямо  в  зіниці.  Коли  біль  пронизав  руку,  я  чомусь  ніяк  не  відреагувала  на  те  ні  голосом,  ні  рухом,  ні  жодним  м`язом  обличчя  –  щоб  там  скривитися,  злякатися  чи  зробити  ще  щось  нормальне  для  таких  випадків  –  ні.  Я  не  ворухнулася,  але  в  глибині  моїх  зіниць,  за  якими  так  кинджально  спостерігала  пташка,  певно,  сталася  якась  переміна,  відомо  ж,  що  від  болю  зіниці  звужуються…  Вона  це  зауважила,  бо  майнуло  в  її  очах  миттєвою  іскрою,  тільки  швидше  тінню  від  іскри,  щасливе  вдоволення  відомщеного  переможця  –  але  тільки  майнуло  і  зникло.  Погляд  знову  став  холодним,  як  ніж,  невідворотним,  як  смерть,  і  безпристрасним.  

І  я  остаточно  зрозуміла  її  намір,  зрозуміла  тією  ділянкою  власного  мозку,  який  свердлила  холодним  хижим  глянцевим-блискучим  чорно-жовтим  поглядом  пташка,  що  продовжувала  сидіти  в  мене  на  передпліччі,  кігтями  однієї  могутньої  лапи  тримаючись  за  рушник,  що  намотала  мені  на  руку  вранці  мама,  виряджаючи  нас  в  дорогу,  а  кігті  другої  лапи  запустивши  мені  в  кисть  лівої  руки.  

Я  зрозуміла  найстрашніше,  те,  що  вона  зібралася  вибити  мені  очі  –  ось  уже  зараз,  і  відмінити  її  рішення  не  можливо,  як  і  спробувати  захиститися  від  такого…  Я  відчувала  намір  пташки,  її  жорстоку,  але  майже  байдужу  –  настільки  спокійну  рішучість,  відчула  навіть  ту  незначну  «електричну»  напругу,  яка    зростала  в  тих  її  м`язах,  які  мали  бути  задіяними  заради  наміченого  удару.  Не  одного,  а  кількох  підряд,  швидких,  точних  і  занадто  сильних  ударів  –  виклювати  вона  зібралася  мені  обидві  оці,  замість  яких,  по  кількох  секундах  часу,  мали  зазяяти  на  окровавленому  обличчі  дві  глибокі  чорно-червоні  ями.  Такого  хотіла  пташка,  і  ніхто  не  міг  їй  зашкодити  здійснити  бажання  своє.

Не  відводячи  погляду  від  її  зіниць,  я  периферійним  зором  оглянула  гостро-загнутого,  ороговіло-твердого,  гачкуватого  дзьоба,  якого  вона  готова  була  пустити  в  діло,  щоб  здійснити  задумане  і  бажане  своє…  Ну,  що  ж?..  у  неї  –  зброя…  

Розмова  наша  безсловесна  з  пташкою  на  тому  припинилася  –  все  було  ясно  обом…  якщо  точніше  висловитися,  то  розмова  наша  була  односторонньою:  вона  мені  показала,  що  зробить,  я  ж  тільки  «вислухала»  її  –  і  по  тому…  але  очей  ми  одна  від  одної  все  ще  не  одривали…  і  от  я  знову  зауважила,  як  у  чорній  безодні  її  зіниць  удруге  майнула  на  мить,  наче  прозорий  мальок  рибки,  що  так-но  вийшов  з  ікрини,  якась  переміна…  По  цій  події  пташка  одразу  ж  ніби  знітилася,  відвела  погляд,  відвернула  голову  –  тепер  я  бачила  її  в  профіль,  далі  –  розтиснула  кігтистого  «кулака»,  в  якому  затискала  все,  що  вдалося  згребти  з  кисті  моєї  лівої  руки.  Вийняла  кігті  правої  лапи  з  рушника,  підважила  себе  на  ногах  і,  розгорнувши  крила  та  розправивши  продовгуватим  віялом  хвоста,  широко  стрибнула  чимдалі  на  поле,  а  там,  тягнучи  праве  крило,  але  допомагаючи  собі  лівим  –  поскакала,  трохи  й  перелітаючи,  до  ожереду…

Я  розмотала  руку,  щоб  подивитися  на  рану,  завдану  пташкою  –  шкіра  кисті  побіліла  і  мала  пошкодження,  там  уже  формувався  синяк,  але  кров  не  йшла…  отже,  вона  все-таки  не  прохромила  кігтями  мені  руки,  а  тільки  сильно  «вщипнула»,  щоб  заболіло…  я  замотала  рушником  кисть,  обернулася  та  й  пішла  до  дороги,  бо  вже  й  так,  певно,  на  перший  урок  запізнювалася,  –  а  йти  ще  до  школи  залишалося  кілометрів  зо  три,  а  то  й  більше…

Мамі  я  цієї  нашої  з  пташкою  прощальної  сцени  не  розказувала…  пташка  всім  нам  подобалася,  і  ми  не  знали,  чи  жива  вона  там,  в  полі,  чи  й  ні,  тому  про  неї  дружно  і  не  згадували.  Вголос  не  згадував  ніхто.

…То  як  же  могло  статися,  яким  чудом  і  дивом,  щоб  уже  намірившись  вибити  ненависні  і  доступні  людські  очі,  ображена  пташка  (якщо  то  був  беркут,  то,  пишуть,  беркути  особливо  терпіти  не  можуть  людей,  обминають  їх,  як  тільки  де  зауважать,  сотою  дорогою,  думаю,  вони  не  бояться  нас,  а  зневажають…)  відмовилася  від  затіяного.  Яка  ж  то  дивовижна  сила  могла  відвести  того,  занесеного  вже,  ороговілого  гачкуватого  дзьоба  від  моїх  беззахисних  очей?..  Чом  пташка  передумала  пошматувати  мені  руку  і  обличчя?  Позбавити  зору  і  світла?  Покалічити,  як  десь  покалічилась  сама,  чи  хтось  її  покалічив  –  може,  людина?..  Вона  знала  і  чудово  розуміла,  що  таке  очі,  і  що  таке  –  без  очей.  Хотіла,  щоб  і  я  вмирала  серед  поля,  як  те  мусила  зробити  вона,  позбавлена  крила  і  лету.

Що  сталося  за  ту  долю  миті,  яка  змінила  її  наміри…  так,  ніби  щось  особливе  і  головне  почула  вона  у  себе  в  голові,  коротке  і  ясне,  і  заперечувати  яке  не  сміла,  не  могла  і  не  хотіла,  чи  ніби  щось  таке  вона  побачила  –  у  тій  місцині,  до  якої  досвердлилася  жовтим  холодним  і  невідворотним  поглядом  своїм  –  там,  у  глибині,  з  протилежного  боку  моїх  зіниць…  Що  вона  втямила?..  Чи  не  знайшла,  чого  шукала  –    страху  в  очах,  щоб  розізлитися  за  те  і  бити?  Може,  може…

Хтось  глянув  їй  ув  очі  проз  мої  зіниці,  настільки  Володар  усього,  що  хижа  могутня  і  беззастережна  сила  в  ту  ж  мить  зів`яла…  мов  присоромилася  трохи,  знітилась,  погодилась  без  опору  і  врешті  подалася  геть…  

Може  то  прозирнув  з  очей  у  очі  янгол-хранитель,  з  Любові  приставлений  до  мене  Господом,  як  і  до  кожної  людини…  

28.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726089
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 30.03.2017


hazef

Забытый сквер…

*    *    *
Забытый  сквер…
Здесь  нету  чащи,
Лишь  машет  веткой  старый  клён.
Он  не  забыл  листвой  шуршащей
Тот  май,  когда  я  был  влюблён.

Хранит  поныне  в  кроне  гулкой,
Кренясь  ветвями  на  ветру,
Мои  вечерние  прогулки,
Неспешный  шаг  мой  поутру.

Как  в  ушко  девочке  стыдливой
Шептал  я  трудные  слова  –
Надрывно  так,  что  от  надрыва
В  клочки  рвалась  его  листва…

Пусть  под  тобою  нет  скамейки,
Иная  насыпь  у  аллей,
Но  запах  почек  –  вкусный,  клейкий  –
Остался  в  памяти  моей.

Мой  старый  клён  зеленокудрый,
Дай  знак  –  качни  мне  головой,
Позволь  мне  солнечного  утра
Дождаться  под  твоей  листвой…

Полоска  неба  всё  светлее,
Бледнеет,  гаснет  лунный  шар.
Прощай,  мой  сквер.  В  твои  аллеи
Я  навсегда  впечатал  шаг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726439
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017


Валя Савелюк

МУРАХИ (прозою)

Не  оддалік  Феодосії  (в  Криму,  до  загарбання  звісно  ж,  років  уже  зо  двадцять  тому)  я  сиділа  на  піщаному  березі  біля  моря  в  кріслі,  складеному  з  надувного  матраца,  і  читала  книжку  «Сакура  і  дуб».  

Місцина  та  називалася  Бухтою  Лисиці.  

Був  липень,  друга  його  половина,  коли  туристичний  сезон  якраз  у  розпалі.  Людей,  що  прибули  до  моря  з  різних  міст  і  місць  «дикунами»  і  жили  повсюдно  у  наметах,  було  в  бухті  завізно.  Хоч  не  про  них  ітиметься,  та  вони  в  цій  повістині  мають  значення,  бо  спричинили  місце  події,  сходивши  весь  пісок  уздовж  і  впоперек  і  залишили  в  ньому  заглибину  на  заглибині:  якщо  наблизити  б  зір  до  тверді  берегової,  як  те  могла  зробити  б,  скажімо,  телекамера,  акцентувавши  увагу  саме  на  тому,  що  під  ногами,  то  вийшло  б  дуже  подібно  до  місячного  пейзажу,  маю  на  увазі,  що  пісок  усуціль  був  покритий  кратерами,  позалишеними  людськими  ступінями.    

Звісно  ж,  я  не  зауважила  б  тих  кратерів,  якби  не  пригода  з  повчальним  результатом,  про  яку  давно  збираюся  переповісти.  І  сталася  вона…  в  одному  з  кратерів  у  піску  обіч  мого  крісла,  складеного,  як  уже  раніше  казано,  із    надувного  матраца.

Не  знаю,  чого  саме  зір  мій  відірвався  від  цікавого  читання,  але  в  якийсь  момент  погляд  упав  на  одну  з  тих  заглибин,  на  дні  якої  мурашка,  чорна,  середніх  розмірів,  змагалася  з  силою  земного  тяжіння,  намагаючись  вибратися  по  сипкій  похилій  стіні  нагору,  щоб  знову  провалитися  на  дно  сусіднього,  такого  ж  глибокого  для  неї,  сліду.  Але  мураха  про  те  не  думала,  а,  обхопивши  передніми  лапками  більшу  за  саму  себе  теж  чорну,  поморщену  ягоду,  що  обси́палася  з  якогось  тамтешнього  колючого  куща  чи  напівзасохлої  гостролистої  травини,  намагалася  витягти  здобич  на  кромку  ями.  

Спочатку  я  спостерігала,  як  мураха  пробувала  пхати  ягоду  вгору  перед  собою,  але  ноша  її  щоразу  сповзала  вбік,  а  тоді  їхала  на  дно,  тягнучи  за  собою  і  невідчепну  мураху.  Зробивши  чимало  спроб,  мураха  змінила  тактику,  розвернулась  «задом  наперед»,  намагаючись  таким  чином  витягти  ягоду  по  піщаній  нетривкій  стіні  слідом  за  собою,  але  й  так  не  виходило,  бо  на  середині  стіни  ягода  «ставала  важчою»  за  саму  мураху  і  разом  з  піщинками,  які  зсувалися  з  під  ніг  комахи,  компанія  невідворотно  їхала  на  дно.    

Спочатку  мене  розважало  спостережене,  я  навіть  посміялася  стиха  в  якийсь  момент,  бо  вся  та  завзята  боротьба  мурахи  з  гравітацією  видавалася  кумедною.  Але  дуже  скоро  азарт,  з  яким  дрібна  істота  будь-що  прагнула  доставити  їжу  ту,  так  вдало  знайдену  серед  пісків,  кудись,  де  вона  мешкала,  де  її,  певно,  чекали  одноплемінники,  а,  може,  й  голодні  діти,  викликав  у  мені  співчуття.  

Стало  ясно,  що  мурашці  з  ягодою  «в  руках»  самостійно  з  кратера  ніяк  не  вибратися,  і  друге,  що  здобич  свою  вона  не  залишить  –  не  відмовиться  від  неї  ні  за  що.  То  я  і  вирішила  їй  допомогти…  допомогти  такій  само,  як  сама,  живій  істоті,  справитися  з  труднощами  і  непереборними  життєвими  перешкодами.  Я  бачила  ситуацію  в  цілому,  бо  охоплювала  картину  події  відсторонено  –  згори  і  збоку,  і  оцінювала,  що  зусилля  мурахи  майже  надаремні,  але  вона  завзято  боролася  і  не  відступала…  навіть  не  перепочивала  –  змагалася  з  випадковими  прикрощами  долі  і  не  збиралася  здаватись…  як  доводиться,  часом,  боротися  самовіддано  і  людині.

Отака,  варта  поваги,  життєздатність  комахи…  і  священне  майже  почуття  обов`язку,  що  ґрунтується  на  любові  до  ближніх  своїх,  і  турботі  про  них,  як  вияві  любові  тієї.  Бо  якби  мураха  думала  тільки  про  власний  шлунок,  то  вмостилась  би  в  тій  ямці  та  й  смакувала  б  собі  тією  цінною  знахідкою,  але  ж  ні,  вона  хотіла  неодмінно  однести  ягоду  кудись  туди,  де  чекали  на  неї  її  ближні.  Думаю  навіть,  що  та  ягода  мала  б  опинитися  в  засіках  і  стати  припасом  їжі  на  пору  майбутньої  і  не  скорої  ще  від  середини  того  липня  –    зими…

Я  роззирнулася  довкола,  шукаючи  якоїсь  стеблини,  щоб  нею  підштовхнути  нагору  ягоду,  коли  мурашка  знов  дотягне  здобич  до  середини  крихкої  стіни  «кратера»,  якраз  перед  тим,  як  вони  почнуть  вкотре  їхати  на  дно…

Підходяща  стеблина  знайшлася,  бо  ріс  не  оддалік  кущик  тамтешньої  трави,  що  випустив  кілька  стеблин  з  волоточками,  відцвів,  дозрів,  обсипався  і  засох  давно,  а    кілька  порожніх  стеблин  все  ще  стирчали  з  піску,  на  диво  нічия  випадкова  нога  на  кущик  той  не  наступила.

Я  озброїлася  підручним  засобом  –  тонкою  і  довгою  стебелиною  –  і  приготувалася  допомогти  завзятій  мурасі.  Коли  знайшла  поглядом  знайомого  кратера,  ситуація  там  настільки  змінилася,  що  спочатку  я  навіть  не  могла  зрозуміти,  що  відбувається…  

А  там  стався  акт  агресії  –  відвертої  і  нахабної.  В  той  таки  кратер  невідь  звідки  скотилася  ще  одна  мураха,  вчепилася  в  поморщену  «нашу»  чорну  ягоду  з  протилежного  боку  і  почала  тягти  здобич  до  себе,  намагаючись  відібрати.  

Якийсь  час  я  орієнтувалася,  спостерігаючи  за  подією  навіть  вражено,  бо  такого  повороту  не  сподівалася.  

Мурахи  трималися  за  ягоду  з  однаковою  силою  і  завзяттям,  тільки  одна  була  помітно  міцнішою,  бо  тягла  по  тій  таки  крихкій  піщаній  стіні  кратера  не  тільки  ягоду,  а  й  другу  мураху,  яка  повисала  з  протилежного  боку  здобичі  і  впиралася  агресору,  як  тільки  могла,  намагаючись  не  поступитися  і  будь-що  втримати  цінну  свою  знахідку.    

Врешті,  з  самого  майже  краю  кратера  всі  троє  падали  донизу,  обсипаючи  при  тому  і  пісок  на  його  дно.  Одна  зі  спроб  вибратися  нагору  навіть  вдалася:  нападниця,  думаю,  то  саме  вона,  волоком  виволокла  на  кромку  ями  і  ягоду,  і  другу  («мою»)  мураху,  але  всі  троє  одразу  ж  скотилося  в  сусідній  кратер  і  тяганина  за  ягоду  продовжилася  там…

Ну,  ні…–  оговталась  я  врешті,  –  так  не  піде,  зараз  я  тобі  допоможу,  –  звернулася  подумки  до  першої,  знайомої  мені,  мурахи…  

Але  вона  не  чула,  бо  на  цю  пору  протистояння  перейшло  у  вищу  фазу  активізації  і  загострення,  суперниці  влаштували  на  дні  нового  вже  кратера  щось  на  зразок  дикого  танцю:  кружляли,  не  випускаючи  ягоди  з  передніх  лапок,  вибиралися  на  середину  стіни  і  котилися  звідти  шкереберть,  перекидьки,  так  намагалися  розчавити  одна  одну,  чи  хоч  би  струсити  супротивницю  з  ягоди,  але  жодній  з  мурах  позбутися  іншої  не  вдавалося…

Зараз,  зараз,  –  сказала  подумки  я  своїй  мурасі,  -  тримайся,  бо  я  вже  тут  і  ось  тобі  допоможу…    –  то  упавши  коліньми  на  пісок,  щоб  зручніше  було,  прицілилася  стеблиною,  підчепила  у  тій  крутні  чужу  нахабу-агресорку  і    буквально  вистрілила  нею  геть.  

Нападниця-мураха  відлетіла  щонайменше  на  метр  від  епіцентру  події,  бо  я  прослідкувала  поглядом  за  її  катапультуванням,    інша  ж,  що  так  і  не  відчепилася  від  ягоди  своєї,  відчувши  полегшення  і  відсутність  конкурентки,  ще  завзятіше  кинулася  з  ношею,  тепер  уже  тільки  своєю,  на  стіну,  вибралася  нагору,  провалилася  в  сусідній  кратер,  але  швидко  вибралась  і  з  нього:  видно,  пласт  піску  тоншав  у  тому  напрямку  і  кратери  ставали  мілкішими,  то  мураха  з  ягодою  досить  спритно  понеслася  геть,  перебираючись  з  однієї  ями  в  іншу…

Я  провела  її  поглядом,  пересвідчилась,  що  вона  у  безпеці  і  що  справедливість  відновлена,  тоді  всілася  знов  у  своє  крісло  та  взялася  за  книжку.

«…І  так,  справедливість  перемогла,  -  з  приємністю  констатувала  я  сама  з  собою  результат  боротьби.  –  Отак  Вища  Сила  інколи  і  людині  допоможе,  мимоходом  ніби,  заради  тільки  самої  Справедливості…»  -  і,  вдоволена  собою,  продовжила  читання…

«Почекай…–  невдовзі  торкнула  стиха  легенька  думка,  –  а  ти  справді  впевнена,  що  відкинула  саме  ту  мураху,  яка  напала?..  вони  ж  однаковісінькі  з  виду,  як  ти  могла  їх  розрізнити,  а  ще  й  крутилися,  як  лопаті  пропелера…  котра  з  них  була  саме  та,  що  спершу  початку  знайшла  ягоду?..  і  котрій  же  з  них  ти  допомогла?..  тим  паче,  переможниця  так  енергійно  понесла  знахідку  ту,  перемахуючи  без  особливих  зусиль  з  кратера  в  кратер  –  щось  не  дуже  схоже,  що  була  втомленою  попереднім  тривалим  борсанням  і  наступною  боротьбою…  та,  перша,  яку  ти  захищала,  ніяк  не  могла  вибратися  з  кратера,  а  оця,  що  отримала  завдяки  тобі  спірну  ягоду,  поскакала  з  нею  по  ямах,  наче  кінь…»

Я  відклала  книжку…  я  відчула  сором…    перед  собою,  чи  перед  тим,  хто  питав  –  лагідно  і  терпеливо,  без  осуду,  але  ніби  пропонуючи  розмислити  над  тим,  що  відбулося?..  певно,  перед  обома…  чи  справедливість  захистила  я,  втрутившись  не  в  свої  справи,  та  ще  й  без  необхідного  розуміння,  чи,  переплутавши  хто  з  них,  однакових,  є  хто  –  посприяла,  сама  того  не  бажаючи,  агресорові?  

…Отака  людська  справедливість,  –  сказала  я  врешті  сама  собі.  –  То  чи  варто  людині,  а  тобі,  дорогенька,  насамперед,  впадати  в  гординю,  допускаючи,  що  може  виступати  в  ролі  Вищої  Сили  хоч  і  стосовно  дрібних,  у  порівнянні  з  собою,  істот?  

Ні,  не  варто,  бо  Вища  Сила  –  це  не  розмір,  не  місцеперебування  чи  точка  зору,  а  Мудрість  –  «не  нашкодити»,  і  Знання  –  що  насправді  є  Справедливість,  в  чому  вона,  де  і  яка...  Відповідь  на  такі  запитання  має  тільки  Господь,  а  й  людина  знатиме,  якщо  Він  їй  відкриє.  Але,  втручаючись  самовпевнено,  самовільно,  хай  навіть  з  кращими  намірами  туди,  куди  тебе  не  прошено  –  ніколи  не  знаєш,  з  якого  боку  опинишся,  з  боку  справедливості  чи  й  навпаки.  

…  Нещодавно  натрапила  на  цікаву  думку  стосовно  цієї  ж  таки  теми,  де  автор  радить  не  надто  палко  вимагати  від  Бога  відновлення  справедливості  і  покарання  винуватця,  якщо  у  вас  щось  відібрано  чи  й  вкрадено,  бо,  написав  той  чоловік  (не  запам`ятала,  на  жаль,  його  імені),  у  результаті  можете  втратити  і  те,  що  у  вас  ще,  з  Божої  ласки,  залишилося…  Справедливість  –  вона  справедлива  до  всіх,  а  не  тільки  до  ображених.

Комічність  же  моєї  участі  у  міжусобній  війні  двох  мурах  за  поморщену  чорну  ягоду  стала  остаточно  очевидною,  коли,  блукаючи  у  роздумах  зором  довкола  місця  недавніх  пристрастей,  зауважила  я  ненароком,  що  тими  ягодами,  за  одну  з  яких  спалахнула  така  непримиренна  боротьба,  був  засіяний  весь  пісок  доокруж  мого  крісла,  зібраного  із  надувного  матраца,  в  якому  я  сиділа  перед  тим,  зручно  умостившись,  читала  цікаву  книжку  і  безтурботно  насолоджувалася  теплом  південного  сонця  і  прохолодою  морського  лагідного  вітерця…

«…усе  в  них,  як  і  в  людей»,  –  подумала  я  про  мурах,  роздивляючись,  з  якого  саме  куща,  що  росли  не  віддалік,  біля  самої  підошви  рудого  глиняного  горбка,  насипалося  на  пісок  стільки  тих  чорних  дрібних  поморщених  і  сухих  ягід.

26.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725625
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017


@NN@

"Нерозсудлива щедрість творіння" (*Расточительность творения*)

Ви  бачили  Світ,  що  навколо  лежить,  очима  Любові?

У  гомоні  річки,  у  шелесті  вітру  в  кроні  дубовій,  
В  вечірньому  небі,  де  зорі  мов  стрази  палають,
В  польоті  лелеки,  що  відстань  додому  долає,
В  легеньких  хмаринках,  що  вітер  над  морем  розвісив,
В  буянні,  на  полум’я  схожім,    осіннього  лісу,
В  кружлянні  сніжинок,  що  в  біле  землицю  убрали,
У  краплях  дощу,  що  промінь  на  сім  кольорів  розіклали,
У  срібнім  звучанні  дзвінкого  дитячого  сміху,
У  щебеті  пташки  в  гніздечку,  захованім  в  стріху.
У  пролісках  синіх,  що  небом  лежать  на  галяві,
В  весільнім  танку  лебединім  на  дзеркалі  ставу,
В  цвітінні  троянди,  в  дозрілих  кетЯгах  калини,

Радійте  красі  -  це  Світ,  що  Господь  сотворив  для  людини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725350
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 25.03.2017


Єлена Дорофієвська

Из строк

Вдруг  возникла  из  строк,  а  не  так,  как  всегда  -  из  камина.
Не  принесена  дымом  сигарным.  И  вряд  ли  уйдет  в  песок,  
Превратившись  в  пустыню.  
Не  прилипла  к  окну,  как  весной  неуместный  осенний  листок.  
И  глубины  
Неясны  и  незримы  туманных  мотивов  её.  Но  поспела,  похоже,  в  срок...
Где  была?  Чем  жила?  Опрокидывала  доктрины...

День  потерян  в  дождях,  день  исчерпан,  измят,  изношен,
Словно  вырос  из  памяти,  старую  сбросив  кожу.
А  она,  наплевав  откровенно  на  все  непосильные  ноши,
Неподвластные  времени  темы,  смелее  стала  и  тверже...

И  пока  в  пасти  злого  камина  сгорали  намеки  из  полуслов,
Бог  и  дьявол  качались  на  чашах  всегда  неисправных  весов...
Она,    худшая  среди  тех,  кому  позволено  всё,  
Подоспевшая  вовремя,  определившая  срок,
Вдруг  возникла  из  строк.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723879
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 24.03.2017


гостя

Поверх…чаші…



А  ніч,  як  ніч…
Це  все  уже  було.
Магнітні  бурі.  Перша  група  крові.
І  снігу  -  по  коліна  намело!
У  мене  в  косах  
   стрічки  кольорові  -

Червоні  ,
Синьо-жовті,  голубі…
Шорстка  долоня  ковзає  на  плечі.
Вампір,  що  триста  літ  живе  в  тобі,
Я  знаю,
     прокидається  в  цей  вечір…

О  темна  саго
Сутінків…  і  плед  -
Вже  на  підлозі,  й  зорі  креслять  коло  
Довкола  нас.  І  поверх  чаші  мед.
Смеркає  так  
   ванільно  –полиново.

…  це  все-  було.  
Колосились  жита
Від  чорних  гір  по  амплітуді  струсу.
І  та,  що  до  опівночі  свята,
Не  відрізнить
     цілунку  від  укусу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725000
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 24.03.2017


Уляна Стринжа

Дурак и шут

Дурак  не  может  быть  шутом  –
Шуту  до  пользы  дела  мало.
Всерьез  гордиться  шутовством  
Лишь  дураку  и  не  пристало.

Дурак  солиден  и  богат
И  как  вести  дела  он  знает,
А    шут  душой  своей  богат,
Он  о  чинах  не  помышляет.

Шумит  не  ради  хвастовства  –
Великим  в  рожи  метит  стрелы,
Дурак  и  ради  шутовства  
Подать  свой  голос  не  посмеет,

Но  проявляет  всюду  власть,
Свою  персону  охраняет,
А  шут  –  беспечен,  как  дитя,
Ему  Господь  лишь  помогает.

 2000  г

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724470
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 24.03.2017


Уляна Стринжа

Моїй Україні




Досить  на  всіх:  і  тривоги  і  болю,  
Заполонили  хвала  і  ганьба.  
Люба  моя,  що  ж  це  сталось  з  тобою?
Ти  ж    -  моя  радість,  любов  і  журба.

Стало  на  всіх  би  у  тебе  утіхи,
Стало  на  всіх  би  і  хліба  й  вина...
Як    відвернути  від  тебе  це  лихо  –  
Ти  ж  моя  радість,  любов  і  журба.

Де  і  коли  ти  спіткнулась,  рідненька?
Як  же  підняти  тебе  із  одра?
Ну  не  горюй,  усміхнись,  хоч  легенько...
Ти  ж  моя  радість,  любов  і  журба...  

Як  ти  змарніла...  А  треба  триматись!
Вірити  треба  у  силу  добра!
Квилити  досить!  Будь  сильна,  як  мати!
Ти  ж  моя  радість,  любов  і  ...  журба.  

Ти    -  у  мені,  тож  і  будемо  разом.
І  не  хвилюйся,  що  сила  мала,
Щастя  повернеться,  хоч  не  одразу...
Будь  же  на  радість,  моя  ти  журба.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725221
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017


Серго Сокольник

ПОРАНЕНИЙ

***твір  присвячено  чарівній  жінці,  патріотці,  мужній  волонтерці,  Народній  артистці  України  Світлані  Мирводі,  з  якою  я  мав  честь  бути  з  концертами  на  фронті***

Ти  сьогодні  до  болю  губу  закусив.
Ти  не  вийдеш  із  бою,  не  маючи  сил.
Ти  заслаб.  Твоя  кров  витікає  із  ран.
І-  ПОРА.  Ти  поранений.  Так.  Ти  поран...

Ти  акорду  і  ритму  не  взяте  баре.
Автомат  ненаситно  патрони  жере.
Розвідгрупа  "нарвалась",  бо  видав  туман.
А  гітара  в  казармі  сумує  сама.

Хай  засне,  мов  кохана.  Її  не  буди.
Ти  у  гості  до  Хель  назавжди  відійди.
Бо    Беркана  пішла  годувати  ворон.
...автомат  доїдає  останній  патрон...

Ти  метелика  кокон  крилатих  ідей.
...супротивника*  око  в  тумані  знайде...
То  запрошуй  у  хату  на  званий  обід.
На  останню  гранату.  Усім.  І-  собі.

*як  варіант  ТЕПЛОВІЗОРА  ОКО...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117032101404  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724687
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 24.03.2017


Анатолійович

Вірю в Україну!

Дорогі  колеги!  Обіцяв  нашому  ідейному  і  творчому  керівнику-натхненнику-видавцю  Олександру  Андрійовичу  Печорі  написати  музику  на  цей  вірш  у  такому  варіанті,  тому  що  ми  хотіли  його  правити  по  розміру,  стилю  і  т.д.  для  друку  в  збірнику.    Я  попросив  залишити  так  для  написання  пісні.  Нелегко  йшло,  Хотів  встигнути  до  зустрічі  у  Луцьку.  До  кінця  не  встиг  доробити,  Тому  виставляю  макет.  Прошу  оцінити,  підказати,  критикувати  в  разі  потреби.  Буду  вдячний.

Коли  я  чую  слово  «Україна»  ,
 в  моєму  серці  гордість  розквіта!
 Воно  для  мене  значить  –  Батьківщина,  
ліси  і  ріки,  пісня  солов’їна,  
моря  і  гори,  і  пшениця  золота!    -2  рази.

 Коли  я  промовляю  «Україна»,
 в  моєму  серці  радість  і  любов!
 Тут  рідний  дім  мій  і  моя  родина,
 кохання,  діти,  внуки,  цвіт  калини…  
І  лине  щастя  з  мого  серця  знов  і  знов!    -2  рази.

 В  піснях  лунає  слово  "Україна",
 та  серце  болем  залива  воно...
 Її  шматують...  Та  вона  -  єдина,
 велика,  вільна,  горда,  неділима!
 Так  буде  завжди!  Вірю!  Що  б  там  не  було!!!    2  рази.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678098
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 22.03.2017


Ірина Кохан

Далеко до…

Іще  далеко  до  півонієвих  злив,
Ще  небо  спить  прихмарене  і  сиве,
Тремтливе  сонце  явір  прихистив
Своїм  гіллям.  І  річка  мерехтлива
Під  голубою  ковдрою  зі  скла
Хвилясті  сни  нашіптує  тихенько.
А  береги,  мов  два  міцних  крила,
М'якеньким  пухом  туляться  до  неньки.
Не  скоро  ще  геранієвий  цвіт
Своїм  причастям  випоїть  безмежжя.
Ще  за  вікном  сніжинок  переліт  -  
Зима  будує  біловерхі  вежі.
Далеко  до  весни  і  до  тепла...
Білява  панна  все  метіллю  плаче.
Намріялось,  що  брунька  до  чола
Торкнулася  розвеснена.  І  наче
Фіалок  солод  ніс  залоскотав,
Защебетали  радо  ластів'ята,
І  килими  скуйовджених  отав
Зеленим  ставом  пнуться  попід  хату.
Хтось  знову  простір  снігом  розкурив,
З-під  вій,  зігнавши  веснянкові  мрії.
Далеко  до  півонієвих  злив...
Ще  гуготять  над  вербами  завії.

     19.  01.  2015.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718620
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 22.03.2017


Елена Марс

Меня нарекли Еленой

Меня  нарекли  Еленой.
Еленой  меня  крестили.
Живу  в  этой  жизни  бренной,
Мечты  разбавляя  былью.

Колотит  судьба  порою,
А  всё  же  её  лелею.
Быть  может  чего-то  стою,
А  думать  о  том  не  смею.

Люблю  эту  жизнь  до  дрожи,
Где  каждый  рассвет  пленяет,
А  всё  же  уйду…  а  всё  же.
(Бессмертия  не  бывает)

…Чрез  пару  лихих  столетий
Приду  на  свою  могилу.
А  вспомню  ль  глаза  я  эти,
И  вспомню  ли  всё,  что  было?

На  камне  тоскливо-сером  
Черты  без  души  и  света!
Не  вздрогнут,  ни  кровь,  ни  нервы,
О  мне  незнакомых  летах!

Я  буду  стоять  -  чужая,
И  просто  смотреть  на  дату,
Бесслёзная  и  немая.
(Моя  ли  была  утрата?)

Конечно  же,  я  не  вспомню.
Природа  -  закономерна:
Рождаясь,  судьба  по  новой
Нутро  заполняет  скверной!

…Меня  нарекли  Еленой.
Еленой  меня  крестили.
Была  ли  себе  неверной,
В  растрате  любви  и  силы?

Была  ли  себе  подругой,
Ругая  свои  безумства,  
За  то,  что  бывала  грубой,
В  душе  подавляя  чувства?

Была  ли  так  сильно  грешной
И  кто  обо  мне  молился?
Могу  ли  иметь  надежду
На  то,  чтоб  сюда  
возвратиться?...

17  ноября  2013  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724900
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017


Женя Смайл

Одинокий

[i]Лежу  на  песке,  
Бурей  покрываюсь,
Слышу,  как  небо  зевает  
И  стаей  птиц  наслаждаюсь.  

А  волны  об  камни  рушатся,
В  море  колыбель:
Земля  моя  постель  
 В  перепадах  кружиться.

Далекий  путь  
Границ  видимо  не  знает,  
Покрывает  болотная  муть,
Сознание  не  подпускает.

Наверно  так  правильно  и  честно,
Но  для  меня  так  тесно,
И  заполнять  огромные  паузы,  
Кажется,  все  же  лучше  совместно.    
   [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723099
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 22.03.2017


уляна задарма

О карандаше. Бесмысленное. Из нестихов.

 
А  надо  ли  о  смысле  и  душе?  

Я  "  вкусностей  "  натрескалась"  уже.  
И  на  каком-то  сотом  вираже-  
Что  жизнь?  -  Игра!  Летящий  самолетик!-  
КлешНЯми  торохтят  слова  -  клише  
(  А  рифма  здесь  нужна  -  да-да-  на  "ше")  
Я  не  могу  -  о  смысле  и  душе.  
Я  -  идиотик  

предчувствуя  стремительный  экстрим,  
когда  и  "над",  и  "  под"  и  "  вместо"  -  дым,  
Где  мертвый  Босх,  внезапно  став  живым,  
(  ...ты  вовремя,  мой  друг  Иероним!..)  
на  полотне  фиксирует  детали...  
И  пусть  известно:  все  дороги  -  в  Рим,  
Никто  не  помнит,  ни  куда  летим,  ни  где  
взлетали.  

Хоть  на  борту  -  чего  не  пожелай!  
Церковный  хор,  трезвон,  собачий  лай,  
Коррида,  кровь,  ломтями  каравай,  
Вожди,  дожди,  дождись  меня,  принцесса!  
Цветут  сады,  стреляют  стюардессы  
Война-  черна,  как  в  длань  Христову  -  гвоздь,  
обгладывает  беленькую  кость,  
читая  прессу.  

А  капитан  -  в  смирительном  жабо-  
Задорный  и  обдолбанный  Рембо  
Поет,  зажав  штурвал  в  худых  коленях,  
О  выпивших  средстВАх  передвижений.  
-  Да  не  впервой,  Малыш)  Не  трусь,  мон  шер!  
Крути  шансон,  шасси,  суши  саше))  
Смотри-  летим!  Мы  птицы...  Птицы...  
Тени...  

На  кой  тебе  о  смысле  и  душе  

унылых  строчек?...  


И  этот  текст  (  так  мало  рифм  на  "ше"  )  
чтоб  не  подобен  был  -  ойой-  лапше,  
пусть  будет  -  о  моем  карандаше...  

Вот  наблюдаю  столько  дней  уже  -  
чем  дольше  им  писать  -  тем  он  короче.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724722
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017


Мазур Наталя

PostФуршетне

Пригадую,  хоча  й  почасти,
(Чимало  днів  пройшло  уже),
Вином  наповнювався  пластик,
А  так  хотілось  –  щоб  фужер.

У  залі  гомоніли  люди,
Витав  богемний  дух  в  речах,
Лилося  світло  звідусюди,
А  так  хотілось  –  при  свічах.

О,  молоде  вино  іскристе,
Що  вабить  в  неземні  світи!
Зверталася  до  Вас  врочисто,
А  так  хотілося  –  на  «ти».

Стан  ейфорії  від  ілюзій
Та  віршів,  що  читав  поет
У  колі  вибраному  друзів…
А  так  хотілось  –  «тет-а-тет».

18.11.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724622
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 21.03.2017


Валя Савелюк

ТІНЬ

летить  птах:
тінь  його  ковзає-лине  
по  будинках-дахах,
по  траві-деревах,  
по  машинах-дорогах-стежках,
по  людських  головах…

…недотичність  у  дотиках

20.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724528
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 21.03.2017


Елена Марс

Выбор

Он  пытался  летать,  но  падал.
(Ничего,  что  бывало  больно…)
Высота  для  него  –  награда!
Облака  для  него  –  свобода,
и,  на  боль  свою  невзирая,
рвался  в  небо  –  туда,  где  любо.
…Может  доля  его  такая,
чтоб  искусаны  были  губы,
или  сам  для  себя  избрал  он
этот  путь  –  журавля  на  воле?
(Ничего,  что  избитый  градом,
ничего,  что  расплата  –  кровью)
«Не  по  мне  эта  доля:  в  клетке!  -
был  девиз  его,  как  молитва.
Я  –  не  сладкоголосый  кенар,
журавлём  бы  летать,  курлыкать!
Только  там,  в  этом  синем  небе  -
настоящее…  (Смысл  жизни)
Без  полёта  души  я  –  небыль;
просто  плод  телесных  капризов.
Привыкать  ли,  к  тому,  что  трудно;
привыкать  ли  к  сердечным  ранам?
Всё  равно  я  взлечу  –  свободно!
Ничего,  коль  умру  бесславно.»
…Он  старался,  ведь  тот,  кто  хочет,
и  так  верит  в  свой  стержень  сильный,
тот  добьётся  и  точно  сможет,
если  плюнет  в  лицо  бессилию!
Лишь  в  себя  была  вера  (только),
и  он  падал,  но  поднимался.
Было  трудно,  и  было  горько,
но  он  верил  и  не  сдавался...

Одинаковы  мы  –  перед  Богом,
только  кто-то  силён,  в  стремлениях,
и  взлетит    (пусть  полёт  и  недолог),
кто-то  жизнь  проплывёт  по  течению.
Только  каждому  дан  этот  выбор:
согласиться  с  уделом  печальным,
или  камни  попробовать  двигать...
(Ничего,  коль  сочтут  ненормальным)

3  января  2012  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724475
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017


Оливия К.

Корень и Листок (дуэт с Сергеем М. ) ч. 1

Корень  –  Сергей  М.
Листок  –  Оливия  К.

Корень:

(март)

А  я  уж  думал,  холод  -  навсегда.
Там,  наверху,  всё  навсегда  застыло.
И  никому  там  не  нужна  вода
Из  нашего  зачуханного  тыла.

Да  и  вода  -  почти  что  чистый  лёд.
Её,  такую,  в  ствол  пускать  не  нужно.
Неровен  час,  обшивку  разорвёт,
И  будем  жить  мы  со  стволом  наружу.

Но  вот  вчера  какой-то  сонный  крот
Куснул  меня  -  хоть  сослепу,  но  больно.
А  значит,  ствол  пришлет  приказ  "вперед",
Что  в  переводе  -  "распахнуть  кингстоны".

Так  каждый  год.  Приказы  день  за  днем.
Ствол  -  он  высокий,  потому  -  начальство.
Но  было  б  лучше,  если  б  стал  он  -  пнем.
А  то  приказы  как-то  слишком  часто.

Эй,  вы,  мальцы  на  том  конце  ствола!
Как  вам  живется  в  этих  ваших  почках?
Вас  спрашивает  корень  -  как  дела?
А  то  тут  плохо  видно  через  кочки.

Листок:

(откуда  знать,  когда)

Ну,  вот  уж  нет!  В  такую  стужу  
Вихор  свой  высунуть  наружу
Других  собратьев  поперёд?
Видать,  ещё  не  мой  черёд!

Пусть  я  упрям  и  непокорен,
Пусть  мне  вещал  ядрёный  корень
Давно...  Вчера?  Позавчера?
Что,  мол,  давай,  что,  мол,  пора,

Уйму  рисковую  натуру!
Не  обмишулиться  бы  сдуру.
Нет,  посижу  ещё  внутри,
Пожалуй,  месяца  два-три.

А  на  весеннем  солнцепёке
Как  побегут  по  веткам  соки,
И  почки  створки  отворят,
Явлю  зелёный  свой  наряд!  

Оно,  конечно,  ради  позы,
Восстать  возможно  и  в  морозы
Из  тесноты,  из  темноты!
Но  это,  так  сказать,  понты...

Послушай,  вещий  корневище,
Пока  студёный  ветер  свищет,
Повсюду  снега  дофига,
И  злятся  вьюга  и  пурга,

Зароюсь  в  почку,  словно  в  нору,
И  буду  дрыхнуть  до  упору.
И  не  будить  меня  от  сна,
Пока  не  явится  ВЕСНА!

Корень:

(1  апреля)

Вот  так  всегда  у  них  там  наверху.
Им  подремать  бы  где-то  до  июля.
А  мох  меж  тем  растет.  Я  верю  мху.
Мох  эти  холода  не  обманули.

И  холода  ль?  Скорее  холодцы.
Ведь  солнце  светит,  хоть  не  очень  греет.
И  дни,  будто  в  теплицах  огурцы,
Растут  (между  петрушкой  и  пореем).

Круглогодичность  -  планетарный  тренд.
Вокруг  прогресс,  везде  -  бурленье  соков.
Растёт  картошка,  свёкла,  даже  хрен.
А  фондовые  индексы  -  на  сколько?

И  только  мы:  всё  спим,  хотя  апрель.
Верхи  -  не  могут.  Им,  верхам,  прохладно.
А  низ  уже  практически  сопрел.
Эй,  там,  на  башне!  Распускаться  надо!

Листок:

(откуда  знать,  когда)

Куда  уж  дальше,  больше,  пуще?
Я  окончательно  распущен!
Зелёным  выставлен  юнцом
Товар  показывать  лицом...

А  солнце  жарит,  как  шальное,  
И  настроение  хмельное,
И  сам  я  будто  Ференц  Лист:
Кудлат,  и  строен,  и  смолист.

А  как  играет  в  попе  детство!
Но  не  мешает  оглядеться:
Какие  ширь,  и  даль,  и  высь!
Ну,  это  просто  зашибись

Такие  всюду  ароматы  -
Вдохни,  и  вот  сошёл  с  ума  ты!
Когда  бы  был  он,  этот  ум!
А  что  за  гам,  а  что  за  шум!

Гвалт,  щебет,  трели,  переклички...
Как  задолбали  эти  птички!
Снуют  туда,  снуют  сюда.
В  гнездо,  а  после  из  гнезда.

Галдят,  устраивая  семьи...
Но  о  своей  забыл  совсем  я!
А  нас...  Такую  кучу-тьму
Не  счесть,  пожалуй,  никому!

Мы  -  цвет,  мы  -  украшение  кроны!
Нас,  корень,  слышь,  нас  -  легионы
Парней  зелёных  и  девах!
И  только  ветер  в  головах!

(продолжение  следует)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724449
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 20.03.2017


ТАИСИЯ

Тайны мироздания



(Мысли  пророка  Космы  Этолийского    (1714-1779)

Человеку  неуютно    на  Земле.
Для  людей  не  стала  родиной  она.
Убеждаемся  за  много  долгих  лет.
Суша  –  только  для  животных  создана.

Для  людей  Земля    лишь  временный  приют.
Воздух  –  как  среда  для  птиц,  для  рыб  –  моря.
Человека  небеса  к  себе  зовут.
Там    семья,  и  дом,  и  родина  моя.

Царство  Небесное  вижу  надо  мной.
Только  там  есть  мир,  и  радость,  и  покой.
Потому  и  ходим  к  небу  головой.
Человек  здесь  пребывает  как  изгой.

Если  даже  станешь  на  Земле  царём,
Не  поселится  в  твоей  душе  покой.
Постоянно  будешь  жить  в  борьбе  со  злом.
Хоть  и  наделён  разумной  головой.

20.  03.2017.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724575
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017


Елена Марс

Букет из ромашек

Ты  ночью  принёс  мне  букет  из  ромашек  
И  так  по-мальчишечьи  мило  вручил,  
Как  в  юности,  (просто  мы  стали  чуть  старше)  
И  что-то  на  ушко  мне  тихо  твердил.  

И,  чувствуя  кожей  возникшую  радость,  
Сквозь  сон  улыбалась  тебе  я  в  ответ.  
Для  счастья  мне  надо  лишь  самую  малость:  
Не  гас  бы  любви  нашей  ласковый  свет!  

Букет  из  ромашек,  на  белой  подушке,  
Дороже  каких-то  поступков  и  слов!  
Пускай  накукует  рассветов  кукушка  
Нам  целую  вечность  и  море  стихов!  

И  в  них  воспою  я  любовь  –  как  награду,  
(Душа  продиктует  строку  за  строкой)  
А  что  ещё  сердцу  счастливому  надо?  -  
Чтоб  рядышком  был  ты,  влюблённый  такой.

28.05.2014.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723976
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 19.03.2017


Наташа Марос

НА АСТРАЛЕ…

...моему  любимому  поэту...

И  чувствую  я,  до  физической  боли,
Слова,  непонятные  Ваши  сперва  -
Такому  не  учат  нигде,  даже  в  школе,
Но  с  ними  я  знаю,  что  точно  жива...

На  уровне  тонком,  почти  на  астрале,
Совсем  без  эмоций,  как  будто  мертва...
Меня  бы  вот  так  где-нибудь  понимали,
Чтоб  и  полумёртвой  мне  знать,  что  жива...

И  хочется  просто  -  подальше  от  мира,
Пусть  катится  в  пропасть  чужая  молва,
Я  так  устаю  от  ненужных  эфиров,
А  с  Вашей  поэзией  знаю:  жива...

Вот  перечитаю  сто  раз,  не  жалея,
Себе  объясняя  все  Ваши  слова,
Но  так  свои  думы  смогли  Вы  взлелеять,
Что  не  сомневаюсь  -  я  ими  жива...

А  мне  не  дано...  и  во  сне  не  поймаю,
Своими  стихами  мне  век  бомжевать...
Я  Вас...  ненавижу...  Я  Вас...  обожаю...
За  слово,  за  мудрость,  за  то,  что  жива...

                           -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724233
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 19.03.2017


Кадет

Объятия проклятий

Я  помню  страну,  где  ещё  до  застоя
Дымились  заводы,  плодились  сады…
Но  вдруг  стало  скучно  и  время  лихое
Заставило  тронуться  стылые  льды…

С  тех  пор  и  поныне  дрейфую  на  льдине,
Куда  пру  не  знаю,    -  не  видно  ни  зги…
Кайфую  порой  в  сетевой  паутине,
Которая  всем  заплетает  мозги…

Развенчано  гуглом  немало  теорий,
Растут  как  грибы  на  фейсбуке  волхвы…
Хотелось  бы  верить  в  добро  априори,
Но  не  получилось  пока  что,  увы…

Когда-то  мой  день  начинался  с  объятий,
Плелись  вензеля  и  пеклись  кренделя…
А  нынче  ни  дня  не  прожить  без  проклятий
Всем  тем,  кто  безумно  стоит  у  руля…

февраль  17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718197
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 19.03.2017


Елена Марс

Заплакав тихо липневий вечір

Заплакав  тихо  липневий  вечір,
Омив  сльозами  вишневий  сад.
Цей  сум  сьогодні,  такий  доречний,
Такий  доречний  мінорний  лад.

Усюду  люди  та  парасолі.
Здається,  світ  поспіша  кудись,
А  десь  лунає  стара  віола,  
Неначе  просить  цей  світ:  "Спинись!"

Спинись  на  хвилю,  послухай  літо.
Куди  спішити  в  такі  часи?
Навчись  дощам  у  журбі  радіти.
В  дощах  життєві  звучать  баси...

Дощі  дарують  жадану  свіжість.
В  дощах  -  приємний  мінорний  лад.
Це  шле  нам  небо  Господню  милість.
Нехай  нап'ється  вишневий  сад...

13.07.2014.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724302
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017


Радченко

Запах груш

Який  солодкий,  ароматний  запах  груш!
Їх  на  шматочки  дрібно-дрібно  ріже  мама.
Троянд  червоних  на  подвір'ї  квітне  кущ
Й  розмова  нескінченно  ллється  поміж  нами.
Ось  мама  усміхнулася  й  навкіл  очей  
Зібралися  густі  морщинки  павутинням,
А  очі  голубі  з  відтіночком  ночей
Недоспаних,  сумних  й  важких,  немов  каміння.
Вдивляюсь  з  ніжністю  в  обличчя  дороге,
Так  хочеться  на  ньому  сум  осінній  стерти
Й  шкодую,  що  не  сказано  щось  головне.
А  пам'ять  свідок  невблаганний  й  дуже  впертий,
Веде  крізь  сни  у  рідний  дім  і  аромат
Грушевий  знов  знайомо  й  легко  огортає...
А  на  душі  ще  важче,  чим  було,  в  стократ
І  сон,  де  мама  ріже  груші,  геть  тікає.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712951
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.03.2017


Анатолійович

Графоман…

Бывает  -  слышу  слово  злое,
мол  тратишь  время  на  пустое,
(стихи  имеются  ввиду),
я  промолчу  -  все  знают  сами,
какими  "славными"  делами
жизнь  превращают  в  ерунду...
У  множества  к  кроссвордам  страсть,
другой  пасьянсов  любит  масть...
Вязать,  пилить  и  рисовать,
грибы  и  марки  собирать...
Один  семь  дней  в  неделю  пьян,
другого  привязал  диван,
иной  на  части  рвёт  баян,
а  кое-кто  по  бабам  рьян...
Тот  из  бильярдной  не  выходит,
а  тот  -  в  картишках  смысл  находит...
Футбол,  рыбалка,  наркота,
кино...ПОРНУХА!!!  Срамота!
И  много  прочего  бывает,
что  наше  время  убивает!
А  я  пишу  себе  стихи...
Проронят  многие  "хи-хи"...
Но  никому  я  не  мешаю!
Украдкой  ночью  сочиняю
и,  хоть  на  сайте  размещаю,
стать  именитым  не  мечтаю!
Я  просто  радость  получаю,
когда  из  буковок  и  слов
родится  вдруг  стиха  остов,
который,  будто  бы  кроссворд,
ты    заполняешь  -  очень  горд,
когда  всё  в  нём  сложилось  складно,
и  злишься,  если  что  неладно  -
размер  не  пляшет,  хоть  убей,
и  ямб  влезает  на  хорей,
и  не  желает  глупый  ямб
вписаться  в  гордый  дифирамб...
Частенько  непослушный  дактиль
терзает  мозг,  как  птеродактиль,
а  слово    уж  -  не  воробей,
проронишь  -  не  поймаешь!
За  всё  придётся  отвечать
и  ты  об  этом  знаешь...
И  всё  ж  -  сидишь,  корпишь,  коптишь
и  рифмы  подбираешь,
не  Бог  весть  что-то  сочинишь  -
а  радость  получаешь...
От  этого  как  будто  пьян...
Эх!  Что  сказать  вам!
           ГРАФОМАН!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238934
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 18.03.2017


Валя Савелюк

НЕ САМОТНІ

…а  десь  засинають  безкраї  поля  –
нерухомі  хвилі  котить  рілля,
гребінь  за  гребенем  –  непорушно  котить…
масно-лискучі,  як  чорні  грайливі  котики,
лагідних  вітерців  колискові  дотики

…наче  діти,  вільно  розкинувши  руки-ноги,
сплять  у  фланелевих  споришах  польові  дороги,
вервечкою  до  джерела  примарного  світла  нічного
йдуть  гамувати  спрагу  благородні  єдинороги  

…десь  засинають  соснові  ліси,
сповнені  гідності,  спокою  і  краси…

але  я  живу  –  у  іншому  місці,
у  найкращому  в  світі  місті:
у  нас  тут  скрізь  і  всюди,
такі,  як  і  я,  одинокі  люди

ні:
одинокі,  та  не  самот-ні

…у  нас  тут  Андерсенові  старі  
Вуличні  Ліхтарі*
стережуть  спокій  у  кожнім  дворі
і  на  теплих  асфальтах  пишуть  свої
казки  і  історії

26.02.2017

*  йдеться  про  казку  Г.  Х.  Андерсена  «Старий  вуличний  ліхтар»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720360
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 28.02.2017


Ірина Кохан

Я покидаю вас

Я  покидаю  Вас,  о  ,  сніжна  панно!
Чи,  може,  Ви  зрікаєтесь  мене...
Одвічний  рух  планети  невблаганно
В  заокеанні  далі  Вас  жене.

О,  як  поблідли  Ваші  білі  руки!
Як  потьмяніли  очі  крижані.
Сакральну  мить  дочасної  розлуки
Нехай  вплетуть  вітри  поміж  стерні.

Не  осудіть,  що  йду  отак  квапливо,
Дзвіниці  неба  б'ють  прихід  весни.
Річок  предтеча  кличе  гомінлива,
Зтрусивши  з  вій  льодяникові  сни.

Із  лона  пнуться  списами  тюльпани,
Вони  ось-ось  проріжуться  у  світ.
Тож,  поспішіть,  моя  морозна  панно,
Не  до  лиця  Вам  ніжний  малахіт.

Не  до  снаги  Вам  сонячна  корида,
Знесилить  душу  проліскова  гладь.
Ще  де-не-де  Ваш  локон  сніжний  видно...
Та  вже  пора.  Он  журавлі  сурмлять!

Я  покидаю  Вас,  о,  сніжна  панно!
Чи,  може,  Ви  зрікаєтесь  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720707
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017


Ірина Кохан

Я покидаю вас

Я  покидаю  Вас,  о  ,  сніжна  панно!
Чи,  може,  Ви  зрікаєтесь  мене...
Одвічний  рух  планети  невблаганно
В  заокеанні  далі  Вас  жене.

О,  як  поблідли  Ваші  білі  руки!
Як  потьмяніли  очі  крижані.
Сакральну  мить  дочасної  розлуки
Нехай  вплетуть  вітри  поміж  стерні.

Не  осудіть,  що  йду  отак  квапливо,
Дзвіниці  неба  б'ють  прихід  весни.
Річок  предтеча  кличе  гомінлива,
Зтрусивши  з  вій  льодяникові  сни.

Із  лона  пнуться  списами  тюльпани,
Вони  ось-ось  проріжуться  у  світ.
Тож,  поспішіть,  моя  морозна  панно,
Не  до  лиця  Вам  ніжний  малахіт.

Не  до  снаги  Вам  сонячна  корида,
Знесилить  душу  проліскова  гладь.
Ще  де-не-де  Ваш  локон  сніжний  видно...
Та  вже  пора.  Он  журавлі  сурмлять!

Я  покидаю  Вас,  о,  сніжна  панно!
Чи,  може,  Ви  зрікаєтесь  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720707
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017


Елена Марс

Ні, не до сну весною

Ні,    не  до  сну  весною!..
Пахне  весна...  тобою...  
Пахне    твоїм    Едемом,
Ангеле    мій    і    Демон...

Пристрасть  у  тілі  -  струмом...
Наче    твої    парфуми,
З    розуму    п'янко  зводять...
Ох,  ця    жіноча    врода!..

Кольору  моря  -  очі!..
Як    же    я,  люба,  хочу
Стати    твоїм    промінням...
Бути    в    тобі...  корінням...

Бути    твоїм    багаттям...
...Як  ти    прекрасна    в  платті,
Кольору  -  цвіту    вишні...
...Пристрасть  моя  все  вище!..

Дай    мені,  люба,  руку...
Чуєш,    у    грудях,  стукіт?
Серце    горить...  тобою...
Повне    воно...  любов'ю...

Люба  моя,    жадана  -
Жінка  -  немов  омана...  
Там,  де    кохають    двоє,
Пахне    любов...  весною...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720664
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017


Елена Марс

Ужжжасная погода

Будильник    (сволочь)  разбудил:
Подъём!!!  Пора!!!  Работа!!!
О,  как  бы  мне    набраться    сил
И  встать?  Ведь    неохота...

Смотрю  в  окно  -  погода  дрянь!..  
Да,    чтоб  она  пропала!  
...Иду    я,  в    дождь,  в    такую    рань,
А  ветер  -  завывало,  

С    ужасной    силой    дует    в    лоб,
Круша  мою  причёску.  
"Ну,    хватит,    дурень,    хватит,    стоп!
Тебя  же  дама  просит!!!"

А  он  вошёл    как    будто  в    драйв...
Ему  смешно!  ...  "Пройдоха!
Такие  игры  мне  -  не    в    кайф!
Я,  дама  -  недотрога!"

А  он  меня  облапал  всю!..  
Под  юбкой  прогулялся...  
Без  всяких    там  "сю-сю-му-сю",
Всё    быстро  -  в  темпе  вальса!  

Хорош,    нахал...  ой,    как  хорош!..  
Ему  бы  -  в  дон  Жуаны!  
Такой  бы  вызвал  в  теле  дрожь
У    самой    строгой    дамы!..

Не  то,    что  нынче  мужики!  
Ведут    себя  -  как    геи...
Тьфу!
Хоть    носят  брюки,  пиджаки,
А  что    они    умеют?..

...Ой,  что-то  занесло  меня
Совсем    в    другие  степи...
Вот    лезет    в    голову    фигня,
И    выгляжу...  нелепо...

Причёска  -  в  стиле  "динозавр"
(У  геев  нынче  в  моде)  
Умыла  тушь  мои  глаза...
...Ужжжасная    погода!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714866
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017


Станислав Нерусский (Кушнаров)

14. Вкус соли

Голод  тоже  может  передаваться  по  наследству.
А  тарелка  приказов  -  всегда  свежая  и  горячая.
И  не  в  языке  дело  -  
Он  всего  лишь  проталкивает  пищу.
А  вот  настоящие  чудеса  происходят  в  животе,
Затянутом  соображениями  безопасности.  
В  это  странное  время  года  только  пробовать  соль.
Здесь  кому-то  сладко  как  вино,  
А  кому-то  морозно,  как  насморк.
Кто-то  с  горы  на  заднице,  
А  у  кого-то  задница  как  гора.
И  все  горы,  дороги,  канавы  -  со  вкусом  соли.
А  в  голове  -  звон  пустых  стаканов.
Многогранных  как  бедность,
Пирожковых  как  жадность,
Смешных  как  правда  без  имени,
Горьких  как  замазанная  миром  победа.
И  наше  дело  -  попробовать  соль
С  ее  тонким  изысканным  вкусом,
Без  добавок  приказов,  голода
И  соображений  безопасности.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708041
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 28.01.2017


Кузя Пруткова

А слабо – понять по-украински?

         Недавно  по  поводу  языка  выступила  Евгения  Бильченко  –  эмоционально  и  ярко,  от  всей  души,  от  имени  несправедливо  и  неправедно  урезаемых  свободы  и  равноправия.
         Года  три  назад  и  я  могла  написать  что-то  подобное  –  даже  ещё  горячее  и  логичнее,  не  только  от  имени  «попираемого  меньшинства»,  но  и  от  имени  немногих  своих  украинских  предков:  «Чи  не  занадто?»
Нет,  не  слишком.  Теперь  я  это  осознаю,  и  дело  не  только  в  войне.
         Лет  пятнадцать  подруга-украинка  спросила  тоскливо  в  метро:  «Вот  если  бы  сейчас  весь  вагон  заговорил  на  украинском  –  представляешь?».  Я  удивилась:  «Ну  так  говори  –  я  тоже  тебе  отвечу  по-украински!»  А  она  молчала.  Почему?
         Сейчас  украинский  язык  –  в  тренде.  Мало  кого  удивит  украинская  речь  в  метро,  но…  оказалось,  что  едва  ли  не  большинство  украинцев  вне  сёл  по-украински  способны  только  слушать,  как  и  та  моя  давняя  попутчица.  Только  теперь  мы  понимаем,  насколько  украинская  речь  обессилела,  вытесненная  всепоглощающей  русскоязычной  средой.  Украинцы  переходили  на  русский  –  потому  что  русскоязычные  иначе  не  желали  их  понимать  (а  некоторые  и  сейчас  не  желают),  потому  что  не  всем  легко  переходить  с  русского  на  работе  на  родной  дома,  потому  что  дети  росли  в  русскоязычных  садиках,  смотрели  русскоязычное  телевидение,  читали  русские  книги,  уходили  в  армию,  уезжали  по  распределению…  И  возвращались  –  в  русифицированные  города.  Нас  уже  давно  не  удивляет,  что  здесь,  в  Украине,  все  мы  понимаем  русский  –  но  миримся  с  тем,  что  украинский  для  многих  нечто  неизвестное  и  даже  ненужное,  чуждое,  отторгаемое...  или  забитое.
         Евгения,  почему  мы  с  Вами,  зная  украинский  лучше  многих,  не  заговорили  пятнадцать  лет  назад  в  метро  по-украински?  Почему  не  сберегли  для  коренных  жителей  этой  страны  среду  обитания  их  языка?
         Под  напором  великого  имперского  украинский  язык  уходил  –  как  уходят  дикие  звери  из  мест,  где  селится  человек,  и  просторный  ареал  их  обитания  становится  всё  меньше,  разрываясь  на  совсем  уж  крошечные  островки…  Так  и  язык  уходил  в  глубину  вымирающих  сёл,  деградировал  в  отдельных  замкнутых  контурах…  Много  ли  от  него  осталось?
         Да,  сейчас  он  вроде  бы  возрождается.  Моя  украинская  составляющая  билингвы  радостно  ловит  оживающую  вокруг  украинскую  речь  ,  и  внучек  лопочет  украинские  слова  и  фразы,  услышанные  в  детсаду,  из  украинских  мультиков,  из  моих  собственных  стишков-бормоталочек  –  да,  я  стала  предусмотрительнее,  и  внук  вырастет  билингвой…  А  приятельница,  сохранившая  свой  украинский  вопреки  кочевой  жизни  военнослужащих,  с  грустью  говорит:  «раніше  хоч  у  рідному  селі  говорили  українською,  а  зараз  крізь  –  російська…».  
         А  может,  исчезновение  языков  с  меньшим  количеством  носителей  –  процесс  закономерный?  Может,  смириться  с  такой  судьбой  для  украинского?  Чтобы  и  следа  его  не  осталось,  чтобы  те,  кто  не  может  на  нём  сейчас  свободно  говорить,  перестали  его  даже  слышать?  Ну-ну!  На  себя  посмотрите,  русскоязычные  сограждане!  Стоило  только  немножко,  только  чуть-чуть  сократить  сферу  применения  русского  –  и  как  вам  стало  некомфортно!  (И  моей  русскоязычной  части  билингвы  –  тоже:  вот  странно,  да?).  А  ведь  русский  язык  будет  с  вами  всегда  –  достаточно  включить  комп.  Что  же  вы  до  сих  пор  не  понимаете  чувство  обделённости  украинцев,  которых  лишали  их  родного  языка  не  то  что  не  первый  год  –  не  первое  столетие?  Слабо  понять:  вы  испытываете  то,  с  чем  украинцы  живут  уже  не  первый  век?
         Почему  тогда  вас  возмущает  необходимость  вернуть  украинцам  –  украинский  язык?  А  белорусам  –  белорусский,  литовцам  –  литовский,  казахам  –  казахский?  Русскоязычные,  ответьте:  вы,  конкретно  вы,  а  не  какой-то  император  минувших  лет:  готовы  лишить  десятки  миллионов  людей  их  родного  языка  –  ради  вашего  комфорта  говорить  только  на  своём?  Действительно  готовы?  Опять  вспоминается  Хутор  Михайловский…

             
P.S.  Грозит  ли  "вымирание"  русскому  языку  в  Украине?  Объективно  это  равнозначно  вопросу,  грозит  ли  ему  смерть  в  мире,    где  русским  языком  говорят  почти  300  миллионов.  Разумеется,  в  Украине  его  нынешнему  повсеместному  владычеству  положат  предел  не  только  украинский,  но  и  английский  -  но  ведь  и  мы  в  большинстве  своём  не  тупоголовые  "одночелюстные",  а  границы  информационного  мира  -  это  уже  архаика.  Умение  наших  граждан  совмещать  в  себе  несколько  языков  -  гораздо  более  надёжная  гарантия  для  сохранения  каждого  из  этих  языков,  чем  тупой  выбор  "или-или".  А  субъективно:  захочет  ли  каждый  из  нас  при  всём  разнообразии  мира  сохранить  именно  русский?  Теперь  это  -  личный  выбор,  никому  и  никак  не  навязываемый.

И  ещё  два  слова  –  о  людях  и  сортах.  Да,  для  меня  лично  человек,  не  желающий  или  не  способный  выучить  язык  страны,  в  которой  он  живёт,  хотя  бы  на  бытовом  уровне  –  человек  ущербный.  Посочувствуем  убогому  –  или  поможем  стать  полноценным.  Ау,  кто  хочет  заговорить  по-украински?  Могу  научить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714516
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 27.01.2017


Елена Марс

Не стану похожей на драную кошку

Не  стану  похожей  на  драную  кошку,    не  стану,  
И  даже  когда  я  от  жизни  чертовски  устану!  
И  лет  через  тридцать,    коль  Бог  мне  присудит  так  много,  
Я  в  джинсах  и  в  майке  гулять  побегу  по  дороге.  

Быть  может  "  гулять  побегу"  -  это  сказано  сильно,
Но    шаркать    походкой  старухи  -  смертям  равносильно.
И    если    душе  моей    двадцать,  она    не    стареет,
Я  внешне  стареть    не  позволю  себе!    Не  посмею!

Конечно,    уже  не  надену  короткую  юбку,  
Ведь  я  понимаю,    что  выглядеть  буду  в  ней  глупо.  
Но  джинсы  и  майки  предать  никогда  не  смогу  я.  
...Готов  с  собой  рядом  старушку  увидеть  такую?  

Тогда  и  тебе  не  позволю  в  кота  превратиться,  
Такого,    от  вида  которого  впору  креститься.  
Тебе  обещаю,    что  будешь  ты  суперским  дедом!  
А  ты  обещай,    что  старушке  всегда  будешь  предан.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714612
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 27.01.2017


Валентин Довбиш

ЗИМА МОЯ СУПУТНИЦЯ БІЛЕСА

Зима  -  моя  супутниця  білеса
Засніжений  вокзал  сховала  в  ніч
На  стиках  рейок  стукають  колеса
і  я  в  купе  з  собою  віч-на-віч...

Давно  "Дитинство"  станцію  проїхав,
І  пережив.  Що  ж  більше  ніж  прожив...
Бог  не  жалів  мені  негоди-лиха...
А  щастя  -  не  питай  і  не  кажи...

І  друзі  є  -  одвідують  щоднини,
Розвіюють  туман  сумних  годин,
А  я  стою,  як  в  полі  деревина  --
Хоч  завше  з  кимсь  -  завжди  чомусь  один...

І  навіть  мрії  безнадійно-босі
Згубились  на  неголеній  щоці,
І  вже  давно  така  у  серці  осінь,
Що  не  дивують  зморшки  на  лиці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702637
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 27.01.2017


Аяз Амир-ша

Злива.

Набрякло  і  сказало  сиве  небо:
-Я  зараз  вас  прополощу!
Просити  урожаю,люди,треба,
А  ви  все  просите  дощу?

І  небо  впало  і  розбилось.
Загуркотіло,затряслось,
На  дрібні  краплі  розлетілось
І  цілим  морем  розлилось.
                                                                                         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714797
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017


Шостацька Людмила

В БЕЗСОННЯ ГРАЮСЬ НА ПАПЕРІ

                                             Вередує  зірка  цілий  вечір,
                             Головою  круть  то  так,  то  так,
                             Зачепилась    на  гнізді  лелечім
                             І  не  може  вибратись  ніяк.

                             Місяць  заблукав  в  бездоннім  небі,
                             Безлад,  чи  такі  якісь  дива?
                             Нічка  прогулялася  по  греблі,
                             Натягнулась  тиші  тятива.

                             Я  в  безсоння  граюсь  на  папері,
                             Перебрала  весь  букет  із  рим,
                             Муза  тихо  стукнула  у  двері,
                             Завжди    рада  я  приходу  прим.

                             Я  тримаю  їй  смачну  цукерку,
                             Чаю  заварю  з  жасмину  й  м’яти,
                             Підморгну  усміхнено  люстерку,
                             Цій  красуні  маю  що  сказати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714718
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017


Шостацька Людмила

ПІСЛЯ БАЛУ

                                         Біля  бака  вляглося  ялин  
                         Десь  з  десяток,  усі  абияк.
                         Лиш  скелети  -  з  красивих  рослин,
                         Від  такого  лише  переляк.

                         Є  образа  у  них  на  людей,
                         Ці  -  зрадливі  такі  і  невдячні.
                         Вже  красуні  позбулись  ролей
                         І  дивитись  на  них  стало  лячно.

                         Їм  би  жити  і  жити  в  лісах,
                         Підпирати  здивовані  хмари,
                         Але  доля  по  всіх  адресах
                         Розвезла  на  веселі  базари.

                         Примірялись,  у  очі  дивились,
                         Одягали  в  наряди  нові
                         І  шампанського  бризки  іскрились.
                         І  дарма,  що  гуляв  вітровій

                         Дарували  ялини  всім  щастя,
                         Подарунки,  салюти,  ура!..
                                         Їм  Карпати    в  очах,  Закарпаття
                         На  повіках  присіла  жура.

                         Не  побачити  лісу  ніколи,
                         Не  почути  вже  співу  вітрів,
                         На  морозі  зіщулились  кволі,
                         Вже  немає  для  них  лікарів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712519
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 27.01.2017


ТАИСИЯ

Зарядка для ума


Вместо  того  чтоб  обижаться  на  хандру,
Предпочитаю  древнюю  игру.
Присуще  ей  многообразие  ходов.
Это  игра  ума  без  лишних  слов.

Сраженья  в  шахматах  ни  с  чем  сравнить  нельзя.
Влечёт  меня  волшебная  стезя.
Здесь  мыслям  дан  широкий  жизненный  простор.
Сулит  неописуемый  восторг.

Когда  партнёр  тебя  улыбкой  наградит,
Это  тебе  никак  не  навредит.
Но  в  шахматной  игре  пощады  пусть  не  ждёт.
Победу  вырвать  –  каждого  влечёт.

Зимой  к  игре  лишь  возрастает  интерес:
Мороз  и  холод  вызывают  стресс.

22.  01.  2017.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713782
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Ірина Кохан

Дихання міст

Люблю  слухати  дихання  
сонних  засніжених  міст,
Прохолодне  й  п'янке,
ні  на  що  більше  в  світі  не  схоже.
І  своїми  думками
ловити  думки  перехожих,
(Ніби  ноти  на  слух
впізнає  віртуоз-піаніст).

Пити  з  теплих  кав'ярень
м'яке  суголосся  розмов
І  безцільно  блукати,
зганяючи  сни  з  тротуарів.
Завмирати  від  подиву
(як  личать  соснам  ці  сарі!),
Що,  мов  янголи  білі,  
схилилися  для  молитов.

Крадькома,  наче  тать*,
зазирати  у  душі  вітрин,
Мовчазні  і  скляні,
від  морозу  в  легкім  татуажі.
Й  милуватися,  як
у  нічній  оксамитовій  сажі
Тонуть  стрічки  доріг,
одягнувшись  в  пухкий  палантин**.

Люблю  слухати  дихання
                   сонних  засніжених  міст...

*Тать  -  злодій.
**Палантин  -  хутряна  чи  оксамитова  накидка  у  вигляді  широкого  довгого  шарфа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713415
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Едельвейс137

ПЛАЧЕ СОЛОВЕЙ ЗА ГІЛКОЮ В ЦВІТІННІ

Переспів  КОКІН-ВАКА-СЮ

Не  знаю,  любий,
Чи  ти  прийдеш  сьогодні.
Не  діждавшись,  йду
Одна  в  свої  покої.
Дверей  не  замикаю.

Жаліть  не  треба
Пелюсток,  що  злетіли.
Життя  людини
Одного  разу    також
За  квітами  відійде.

Чекання  марне  –
Ти  не  прийдеш  під  вишню.
Плаче  соловей
За    гілкою  в  цвітінні,
Що  я  зламав  для  тебе.

Гліцинії  цвіт
Аж  до  води  спадає.
Плине  річка  вдаль.
Мої  думки  і  мрії,
Мов  плин  ріки,  до  тебе.

Проміння  сонця
Гай  освітило,  раптом.
І  в  старім  селі,
Що  під  горою,  також
Пробудився  маків  цвіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714355
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Ірина Кохан

Не звикай

Не  звикай  до  мене.  Я  мину.
Як  минають  весни  рік  за  роком.
На  вустах  лиш  присмак  полину,
На  очах  провогклу  заволоку

По  собі  залишу.  Відцвіту,
Мов  пожежі  айстрово-осінні.
Листопадну  пору  золоту
Змінять  сніжно-білі  заметілі.

Відчеканить  мудрістю  життя
Кожен  крок,  розпише  наші  ролі.
Чи  прийме  Всевишній  каяття?
Чи,  мов  зорі,  тлітимем  поволі?

Відречись,  благаю,  я  піду.
Озирнутись  навіть  не  посмію.
На  порозі  стишивши  ходу,
Настіж  двері  лишу  сніговію...

Не  звикай.  Бо  скорена  вітрам
Повернуся  птахою  до  неба...
Омини  душі  моєї  храм.
Я  боюся...  Звикнути  до  тебе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 26.01.2017


@NN@

Хандра* буває…

Ще  дерева  стоять  напівголі.
Віє  східний  пронизливий  вітер.
Я  іду  в  щойно  зоране  поле,
Назбирати    на-мріяних  квітів.
Я  вдивлюся  в  небо  глибоке  -
Може  стріти  когось    хотіла,
Чи  відчути  натхнення  високе,
Чи  відкрити  серце  зболіле.
Та  пусте  ще  весняне  поле,
Тільки  вітер  пронизливий  віє.
Чом  ти  ходиш  ріллею  доле,
Що  шукаєш  любов  чи  надію?
...............................
Ще    дерева  стоять  напівголі,
Рве  на  шмаття  їх  східний  вітер,
Серце  вирватись  хоче  на  волю,  -
Щоб  згубитись  між  зоряних  квітів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405648
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 26.01.2017


Шостацька Людмила

НІЧНИЙ МИТЕЦЬ

                                   Купалась  Нічка    синя  у  ставку,
                   Розсипала  по  плесу    жовті  Зорі.
                   А  Місяць  боком  ліг  на  острівку,
                   Думки  його  –  в  Чумацькім  коридорі.

                   Світився  Нічці,  наче  той  ліхтар,
                   Щоб  та  помила  добре  свою  косу,
                   Бо  і  слуга  він,    і  величний  цар,
                   Заколихав  враз  пісню  стоголосу.

                   Скупалась  Нічка  в  кучерявих  хвилях,
                   Кудись  пішла  босоніж  навпростець,
                   Збирав  поспішно  Місяць  у  зусиллях
                   І  плів  вінок  із  Зір,  нічний  митець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714560
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Олександр ПЕЧОРА

СЛУХАЮ ВИСОЦЬКОГО

Буйногривим  палким  юнаком,
з  гордим  видом  полтавського  соцького,
під  гітару,  рядок  за  рядком
я  своє  видавав  під  Висоцького.

Цілий  гурт  на  кутку  шаленів.
Не  багаті  тоді  були  сценами.
Аби  слухати  модні  пісні,
Ромодан  начинявся  антенами.

Першосхемив  на  ГУ-50,  –
хуліганив  по  радіостанції.  
Пеленгатор  ловив  нас  усяк:
штрафували,  читали  нотації...

Ми  ефірили  вдень  і  вночі.
Що  завгодно  "лабали"  по-плотському.
Навсехвильно  ревли  приймачі.
Та  найбільше  крутили  –  Висоцького.

І  тепер  у  столітті  новім,
коли  мучусь  чи  трішки  під  мухою,
без  гітари  (немов  овдовів)
я  говію  –  Висоцького  слухаю.

Найновіші  пісні  зазвучать,
одуховнені  правдою  й  совістю,
та  ніколи  не  згасне  свіча
всенародного  барда  –  Висоцького.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714348
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Галина_Литовченко

То сніг танцює…

*  *  *
То  сніг  танцює  в  завіконні,
То  сонце  –  лобом  у  шибки.
В  душі  –  і    сум,  і  гопаки:
якесь  шалене  міжсезоння.
Літа  –  до  осені  в  ясир,
а  мрія  все  у  весну  лине.
Ще  личить  у  квітках  хустина
і  капелюшок  набакир.
І  солов’я  чекаю  спів,
хоча  заручена  із  кленом,  
бо  ж  звабив  золотом  червленим.
Та  ж  під  вінець  –  ще  не  повів?..    
26.01.201
(малюнок  Наталі  Бесараб  з  інтернету)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714556
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2016


Сергей Дунев

На меже

                                                 Всё  у́же  круг,  всё  у́же,  
                                                 Не  вырваться  уже́.  
                                                 Но  не  вселяет  ужас  
                                                 Стоянье  на  меже.  

                                                 Приходит  пониманье:  
                                                 Всему  есть  в  жизни  срок.  
                                                 Ждёт  часа  увяданья  
                                                 Любой  земной  цветок.  

                                                 Недолог  жизни  праздник.  
                                                 Как  в  сон,  глаза  смежив,  
                                                 Легко  и  без  боязни  
                                                 Мы  все  сойдём  с  межи.  

                                           ________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707914
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Валя Савелюк

ДЕМАГОГИ

«…Ви  ж  не  зовіться  учителями,  
один  бо  ваш  учитель  –  Христос;  усї  ж  ви  брати.
Ані  наставниками  не  звіться,  
один  бо  ваш  Наставник  –  Христос.  
Хто  себе  вивищить,  той  буде  принижений,  
а  хто  себе  принизить,  той  буде  вивищений…»
                                                                         
                                                                                                           (від  Матея)


…порожні  стіни,  
брудна  кімната,
страхом  
і  сумнівами  пойнята;
стола  
поверхня  гола,
груба,  непокрита;
уздовж  –  корита
з  їдучими  
фарбами  штучними,
з  лаком  і  клеєм  -  слоїки,
з  позолотою  –  мисочки…

шмаття  обрізки

квачі-пензе́лики-щітки,
яскраві  стружки,
нитки,
бавовна,  дротики…

навкіл  стола  –  лавки  
без  спинки:
сидять  поети,  сидять  поетки,
сидять  поетики  –
щодуху
майструють  з  мотлоху  
для  вічності  квітки

лещатка-шильця-колодочки…
машинками
у  шматті  –  вити́скують  прожи́лки,
вправляють  дротики
 
ще  початківці  –
отара-вівці:  хто  як  уміє,  то  так  і  піє…
колись  наловчаться,  пора  приспіє  –
стане  доступним  руці  умілій  
нетлінний  образ  пасастих  лілій…

…красот  нев`янучих  прислужники,
застольних  справ  робітники  –
либонь,  ледачі,
тому  на  них  статкують  
старі  розсудливі  наглядачі:

хоч  самозвані,  та  неофітів
крохмальних  пелюсток  і  мертвих  квітів
повчають  і  карають;  часто  плачуть
робо́чичі  і  робітниці,
бо  їм  за  промахи  й  невдачі  
майстри-наглядачі
під  ребра  штурхають,  
б`ють  по  руках,  ламають  пальці...

прискіпливі  наглядачі  –  мерці:
мерці  живі  –
що  в  почуттях  лакованих,
а  що  в  муміфікованому  
слові…

не  знають  творчості  і  Бога
здоровоглузді  демагоги

прийоми-техніки  навік  усталені,
як  літа-зими,
на  дротиках  -  крохмальні  рими,
сто  раз  замизкані-докучні,  
зате  полічені  і  точні,
мов  квіти,
шматтяно-паперово-штучні  
на  вічній  штучній  зелені  –
вінки  дешеві  ритуальні,  
і  вічна  слава  –
фальшива  і  лукава  –
нетлінна  у  повапленій  труні

лілеї  зроблені  -  красиві,
та  не  живі

22.12.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707931
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Елена*

Убить дракона

«…Убить  дракона  –  пусть  может  не  каждый…»
Ковыль

Убить  дракона  -  это,  братцы,  что-то.
Он  вездесущ  и,  кажется,  бессмертен.
Широкий  путь  к  нам  в  личность  им  протоптан.
Одним  хвостом  он  нами  лихо  вертит.

А  во  хмелю,  (когда  запьём  мы  с  горя).
Он  голосит,  по  русскому  жаргону.
И  нам  (при  нём),  по  щиколотку,  море.
Лишь  повернём  спиной  к  себе  икону.

Ликует  тварь,  огнём  в  желудке  пышет.
И  языком  щёкочет  носоглотку.
И  вот  уж  слёзы  льются  с  чихом  плотным.
А  все  законы  нам,  как  будто  дышло.

Так  что  с  ним  делать,  думаем  на  утро.
Звучит  в  ушах  двойная  перебранка.
Для  двух  голов  нужна  двойная  мудрость.
А  в  магазин  бежать,  пожалуй,  рано.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707926
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Артем Хвиля

Жбурнути б на смітник думки невеселі

Жбурнути  б  на  смітник      думки  невеселі
Й  вервечку  нездійснених  мрій,
Яких  назбиралось    до  самої  стелі  
Сьогодні  у  хаті    моїй.
 
Вночі  не  дають  мені  міцно  заснути,  
Від  справ  відривають  удень,
Куди  не  піду  ,  мов  до  мене  прикуті
Ще  й  просять  моїх  одкровень.

Жену  їх  від  себе,  не  слухають,  кляті,  
Такі    вже  завзяті  вони.  
Приходять  до  мене  і  в    будні,  і  в  свята  
Весь  рік  від  весни  до  весни.

А  може,  даремно    отак  їх  цураюсь,
Думок  і  нездійснених  мрій?
Вони  ж  мої  діти  і  так  уже  сталось
Що  пасинки  в  долі  моїй…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707876
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Виктория Р

Душа моя в печалi


[b][i]
[color="#aa00ff"]Закінчився  запас  слів,
Не  чіткими  стали  рими...
У  очах  прижився  гнів,
Вірші  стали  геть  сухими...

Ні  на  люди,  всі  в  собі,-
Написати  їх  не  можу...
Пальцем  граю  по  губі,
Ніби  подумки  ворожу...

Лине  час,  та  марно  все,
А  душа  моя  в  печалі...
Осінь  сум  мені  несе,-
І  думки  всі  по  спіралі...
26  08  2016  р  
Виктория  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685996
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 22.12.2016


Оливия К.

В преддверие НГ, так сказать, пожелание

ЗдоровЕй,  живи,  мечтай,
Ощущай  влечение,
Раз  уж  дарит  нам  Китай
Это  развлечение.

Хоть  облизан  ты  Свиньей,
Хоть  Козой  взъерошенный,
Не  печалься  и  не  ной,
Знай,  пыли  калошами.

Пой,  пляши,  ходи  пешком,
Увлекись  зарядкою,
Кукарекай  Петушком
И  труси  Лошадкою.

Кролик,  Пёс,  Дракон,  Змея,
Крысы  с  Обезьянами,
Будьте  в  Новый  Год,  друзья,
Сытыми  и  пьяными.

Всем,  плюс  Тигру  и  Быку,
Творческого  рвения,
Лыка  всякого  в  строку,
Муз  и  вдохновения!

Хоть  какой  родись  ты  скот,
Пусть  для  знака  всякого
Благосклонным  Новый  Год
Будет  одинаково!  

2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707821
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016


Ірина Кохан

Мефістофель чи янгол?

Аритмія  моїх  почуттів...
Мефістофель  чи  янгол  небесний
Хто  сьогодні  у  мені  воскресне
Від  агонії  зимних  вітрів?

Назбираю  золи  з  підвіконь,
Що  розсипали  зорі  згорілі.
Проживатиму  дні  чорно  -  білі,
Захлинаючись  в  вирі  безсонь.

Проводжатиму  потяги  в  ніч
І  чекатиму  їх  на  пероні...
То  мої  почуття  безборонні
Повертаються  долі  настріч.

Знову  ранок  розпустить  канву,
Запорошить  мою  безнадію.
Бути  янголом  я  не  зумію...
А  людиною  -  просто  живу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707794
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016


Тетяна Горобець (MERSEDES)

А душа лишилась на пероні…

Я  не  розлюблю  тебе  ніколи,
Пам'ятатиму  тебе  завжди.
Сніг  мете,  хурделиться  довкола,
Мчать  у  безкінечність  поїзди...

А  душа  лишилась  на  пероні
І  слова  ще  ніжили  її.
Билось  серце,  пульсували  скроні,
Очі  пам'ятатиму  твої.

В  них  блакить  і  глибина  озерна,
Блиск  такий  немов  зійшла  зоря.
Кава  на  столі,  холодна...  Темно...
За  тобою  так  сумую  я...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707723
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2016


Олександр Мачула

Новорічний діалог*

-  Що  відбувається  в  світі?
-  А  просто  зима.
-  Просто  зима,  Ви  гадаєте?
-  Так,  я  гадаю.  
Я  самотужки,  як  вмію,  стежки  прокладаю
в  ваші  ще  сонні  будинки,  крізь  сніг  і  туман.

-  Що  ж  за  усім  цим  настане?
-  Настане  трісќун.
-  Січень  настане,  вважаєте  Ви?
-  Так,  вважаю.
Я  вже  давно  білосніжну  цю  книгу  читаю:
пр́осинець,  сн́іжень,  а  ще  лютов́ій  і  щип́ун.

-  Чим  же  закінчиться  все?
-  А  прийде  снігоѓон.
-  Буде  красн́ець,  Ви  упевнені?
-  Так,  неодмінно.
Я  переконаний,  що  у  діброві  привітно,
дзвінко  звучатиме  скоро  шпаків  баритон.

-  Що  ж  постає  за  усім  цим?
-  Потрібно  всім  жить.
Шити  весняні  платт́я  й  сарафа́ни  із  ситцю.
-  Як  ви  гадаєте,  буде  оте  все  носиться?
-  Я  переконаний  –  все  необхідно  те  шить.

Шити  потрібно,  зима  все  рівно  пролетить,
скільки  б  мороз  не  тріщав  і  метіль  не  кружляла.
Тому  з  нагоди  цього  новорічного  балу,
мила,  дозвольте  мерщій  Вас  в  танок  запросить.

Місяць  сріблястий,  мов  з́абавка  для  дітвори
і  машкар́а  карнавальна  мелькає  довкола.
Вальс  уже  лине,  прошу  Вас,  пан́янко,  у  коло
і  –  раз-два-три,  раз-два-три,  раз-два-три,  раз-два-три!..

12.12.2016

*  Спроба  перекладу  чи  за  мотивами  твору  Юрія  Левітанського  „Диалог  у  новогодней  елки“.

Юрий  Левитанский
—  Что  происходит  на  свете?  —  А  просто  зима
—  Просто  зима,  полагаете  вы?  —  Полагаю.  
Я  ведь  и  сам,  как  умею,  следы  пролагаю
в  ваши  уснувшие  ранней  порою  дома.

—  Что  же  за  всем  этим  будет?  —  А  будет  январь,
—  Будет  январь,  вы  считаете?  —  Да,  я  считаю.  
Я  ведь  давно  эту  белую  книгу  читаю,
этот,  с  картинками  вьюги,  старинный  букварь.

—  Чем  же  все  это  окончится?  —  Будет  апрель.
—  Будет  апрель,  вы  уверены?  —  Да,  я  уверен.  
Я  уже  слышал,  и  слух  этот  мною  проверен,  
будто  бы  в  роще  сегодня  звенела  свирель.

—  Что  же  из  этого  следует?  —  Следует  жить,  
шить  сарафаны  и  легкие  платья  из  ситца.
—  Вы  полагаете,  все  это  будет  носиться?
—  Я  полагаю,  что  все  это  следует  шить.

Следует  шить,  ибо,  сколько  вьюгё  не  кружить,  
нёдолговечны  ее  кабала  и  опала.  
Так  разрешите  же  в  честь  новогоднего  бала  
руку  на  танец,  сударыня,  вам  предложить!

Месяц  серебряный,  шар  со  свечою  внутри  
и  карнавальные  маски  —  по  кругу,  по  кругу.  
Вальс  начинается.  Дайте  ж,  сударыня  руку,  
и  —  раз-два-три,  раз-два-три,  
раз-два-три,  раз-два-три!..


©  Copyright:  Александр  Мачула,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116121207058  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706265
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 21.12.2016


Галина Брич

РУШНИК ЖИТТЯ

Барвисто  шила  свій  рушник  життя,
Єднала  вдало  нитки  кольорові.
Напрочуд  гарне  вийшло  вишиття-
Яскраві  гами  щастя  і  любові.

Яка  гармонія!  Яка  краса!
Вершин  вершина,  повна  досконалість!
Шитво,  як  казка.  Просто  чудеса!
Яке  терпіння,  вміння,  витривалість!

На  осуд  виставила,  на  показ.
Шик-блиск,  квітчастість  всім  сліпили  очі.
Лише  один  без  гучних  слів  і  фраз
Навиворіт  дививсь  шиття  жіночі.

О,  скільки  вузликів  на  полотні!
І  скільки  ниток  порваних  зв’язала!
Митець  розгледів  ночі  й  дні  сумні-
Рушник  життя  сльозами  умивала.

Рішучий  дотик-рветься  полотно.
Тоненькі  нитки  в  порох  розсипали.
Екран  погас.  Закінчилось  кіно.
Шиття  навиворіт  розпочинали.  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706206
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 21.12.2016


Лілея Дністрова

Танець на вістрі скелі…

Сей  танець  на  розпечених  вуглинах…
На  вістрі  скелі,  де  розхристані  вітри,
У  сніжнім  вихорі  чуттєвої  лавини,  
У  сизих  сутінках  німої  самоти.
Заломистий,  доволі  експресивний,
Летучим  лезом  розсікає  срібну  вись,
Овіяний  ефіром  легкоплинним,
У  граціозності  своїй...неначе  рись.
Сей  танець  на  межі  широт  екстріму,
Затерплі  пальці  опираються  снігам…
У  ньому  –  сила  течії  Гольфстріму,  
І  слів  несказаних…огранений  кристал…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707116
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 21.12.2016


Ірина Кохан

Відпусти

Не  тримай.  Відпусти.  Хай  крильми  розтривожена  тиша
Проросте  цілим  лісом  із  досі  несказаних  слів.
Над  верхів'ям  густим  ненароком  мене  хтось  допише,
Мов  епіграф,  чиїхось  іще  непрожитих  життів.

І  змертвілим  листком  кружелятиме  далі  планета
Поміж  сотень  галактик,  між  тисяч  сліпих  ліхтарів.
На  зап'ястях  століть  пульсуватиме  вічна  вендета,
Спопеляючи  айсберг  моїх  мовчазних  почуттів.

Не  тримай.  Відпусти.  Струни  в  серці  давно  поржавіли.
Як  безжально  п'янить  ця  солодка  симфонія  тиш...
Коли  згасне  свіча  від  несказаних  слів  сполотнілих,
На  форзаці  душі  свій  автограф  на  згадку  залиш...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706034
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 20.12.2016


Валя Савелюк

КОД

нам  закодовано  в  гени  –
жовте  +  синє  дає  зелене:
духовно-земних  основ  і  начал
творче  поєднання  і  любовне  злиття
у  субстанцію  
вічно  оновлюваного  Життя

нам  закодовано  в  гени
принцип  Гармонії  –  Красоту
Всесвіту

наші  вишивки  –
розквітчані  заполоччю  сорочки,
пошивки-рушники:
традиційних  узорів  хрестики
символізують  сонця  і  зірки  –
різноколірні-розмаїті
у  безкінечно  красивому  
гармонійному  Всесвіті

сонця  і  зірки  –
вишиті  світлом  хрестики
на  полотні  космічному  
вічному

…подільської  гладі  яскраві  стібки  –
покривають  щільно  узори,
мов  кольорові  промінчики  
від  сонць  і  зірок  згори
весняної  життєрадісної  пори…

засиляють  подільські  жінки
промінчики  зоряні  у  голки
і  вишивають  з  відтінками
трояндові  і  виноградні  листки,
оранжеві-сині-червоні  трояндові  пелюстки
і  в  симетричних  гронах  –  фіолетові  ягідки…

співає  зимами  тепла  хата
у  рушниках  вишитих,  кольорах-ароматах:
роздивляються  
на  символічні  мамині    виногради
новонароджені  немовлята
і  виявляють  там  незабуті  космічні  сади,
куди  з  часом  повернуться  назавжди…

…і  традиційні  наші  вінки  –
у  кола  сплетені  квітки-колоски:
радість  земна  і  окраса  дівоча  ніби,
а  насправді  глибокі  спогади
про  ореоли-німби  –
сяєво  Красоти  над  головами:
закодовано-приналежні
закону  Гармонії  ми…

Всесвіт  –  Гармонія-Красота:
вишивка,
Бого-Матір`ю  вишита

20.12.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707525
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016


Аяз Амир-ша

В свете мистических учений.

В  свете  мистических  учений,
вся  наша  жизнь-ряд  воплощений.
Не  "я"  ли  шут  "царя  Гороха"-
вот  бы  узнать  -было  неплохо?!?

Хоть  моя  жизнь  и  не  проста;
не  сладок  хлеб  у  острослова.
Но  мне  милей  колпак  шута-
царя"мечты","раба"-смешного.

Порой  смеюсь  я  откровенно,
и  плачу-словно  сирота,
но  не  боюсь  я  в  жизни  бренной,                                                                          
ни  языков  злых  ни  кнута.                                                                                                

Шучу.Где  нужно  и  не  нужно,
ведь  повод  жизнь  дает  всегда.
Я  рад,что  счастье  вам  не  чуждо,
ведь  жизнь  шута-его  беда.

Я  не  скажу,как  сердце  ноет,
ни  детям.ни  своей  жене.
и  только  НЕБО  видно  знает,
как  тяжко  в  этой  жизни  мне.

А  кто-то  скажет:Он-"блаженный"
и  может  быть  он  будет  прав.
Я  наказал  себя,наверно,
такой  по  жизни  путь  избрав.

И  я  живу.Седой  ,беззубый,
влачу  свой  крест.Но  лишь  пока.
Надеюсь  с  "миром  врезать  дуба",
ведь  что  за  спрос  из  дурака.

..."зашифровался",затаился...
смотрел  на  мир  с  "высокой  колокольни".
НО  ВОТ  УПАЛ!!  УПАЛ  "я"  !!и  РАЗБИ-ИЛСЯ!!!!-
ДА  ПОТОМУ-Ч-Т-О    С-М-О-Т-Р-Е-ТЬ..........
   ...Б...О...ЛЬ...Н...О....!!!!


15-04-15      А  "Я"-за  "МИР"!!!!-ша....

..............и  понимая,
не  стоит  прятаться  под  маскою  шута-
но  если  это  все  -кому  нибудь  поможет,
то  не  напрасно  меня  мучит  маска  та.                                        

Прозрение.
...........................................................................................................................
Нет.Я  не  пью.Разве,что  воду.
Ну,чуть,пивка-под  шашлычок.
Вот...Мы  с  друзьями:-За  ПРИРОДУ!-
На  пикнике  пьем  коньячок.

За  ЖЕНЩИН-пьем  мы  ,только,-водку,
всего  немного-рюмок  пять.
пьем  самогон...грызем  селедку...
"за  тех,КТО  В  МОРЕ,-пьем  опять...

Лежим  пластом.Как-"чуни-муни"!
а  рядом-в  стельку  комары...
Так  пьют  лишь  -кони,а  не  ЛЮДИ!
И...алкаши,-чьерт  побьеры!!


 ........................................................................
Есть  женщины  в  русских  селеньях...НЕКРАСОВ  Н.
"Мужуки"  тоже  есть-бабы  знают,
Но  они  их  "видали  в  гробу":
То  на  полном  скаку-под  коня  попадают,
То  по  пьяни-сжигают  избу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577317
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 20.12.2016


Сергей Дунев

Notturno

                                                             NOTTURNO*


                                                                           *  *  *

                                                           Не  до  сну.
                                                           Щоніч
                                                           усе  наполегливіше  стукають
                                                           у  двері  моєї  пам’яті
                                                           прожиті  роки.


                                                                           *  *  *

                                                           Ніч,
                                                           як  стара,
                                                           плямкає  губами.
                                                           Дожовує
                                                           черстві  крихти
                                                           мого  безсоння.


                                                                           *  *  *

                                                           Місяць  –  підковою.
                                                           А  щастя  чомусь
                                                           немає…

                                                           ____________
                                                             *  Нічне  (іт.)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707404
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Сергій Ранковий

**** Не я тобой любим ****

Зачем?!
Скажи,  зачем  в  тебе  ищу  себя,
Храня  надежду  встретить  свое  эхо,
И  в  междустрочиях  твоих  хмельной  слегка
Ищу  зеркальное  дыханье  силуэта.
Пишу  тобой  холсты  из  звездной  пыли  ночи,
Из  пепла  сигарет,  из  крепости  вина,
А  ты  ль  на  них  одна?  Два  робких  отражения
Хранят  твои  уста,  и  рядом  в  них  не  я!
Не  я  тобой  любим!  Не  я  тобой  воспетый!
Не  мне  твой  нежный  пыл  дарил  свое  тепло.
Нет!  Мне  не  все  равно!  
Чужие  откровения,
Чужая  боль  души  и  горькое  вино.
Но,  все  же,  кое  в  чем  с  тобою  мы  похожи,
Дыханием  души,  быть  может,  простотой.
Так  выпьем  же,  мой  друг,  за  одинокость  ночи,
Что  разделила  нас  зеркальною  стеной...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707383
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Едельвейс137

Парафраз на збірку японських віршів КОКІН-СЮ «Пісні кохання» - продовження

Наслухаюся.
Можливо  слово  ніжне
крізь  ніч  хтось  скаже.
Самотньому  лиш  вітер
Сумні  пісні  співає.
*
Слізьми  вмиваюсь.
Біжать  гіркі  потоки
Вітрам  назустріч.
Якщо  спитають  –  скажу:
Дощик  весняний  змочив.
*
Наснився  милий.
Прийшов  у  сон.  Не  знала,
Що  то  лиш  сон  був.
було  не  прокидатись,
Та  й  з  ним  навік  лишатись.
*
Якби  можливо
Серцями  помінятись  –
Своє  віддав  би.
Тоді  відчула  хай  би,
Як  я  її  кохаю.
*
Марно  кохати
Ту,  що  тебе  не  любить.
Безглуздий  намір.
Так  само,  як  писати
Пальцем  букви  по  воді.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705620
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Світлана Моренець

Мазками

***
Навчитись  би  жити  бездумно  і  просто
і  світ  не  сприймати  так  болісно-гостро,
не  ранитись  словом,  начхать  на  образу,
і  не  оступатися  в  бруд  чи  заразу.

***
В  стражданнях,  горі  чи  журбі
сльозами  серце  вмити  мушу
і  висповідатись...  собі
у  віршах,  щоб  очистить  душу.

***
Аби  крізь  буднів  дисонансний  фон
душі  своєї  чути  камертон,
шукаю  у  життєвій  партитурі
мені  лиш  притаманну  теситуру.

***
Відкрита  і  вразлива,
чутлива  і  бентежна,
як  свічка  мерехтлива.
...  Тож  будьте  обережні.

                                           18.12.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707242
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Віталій Назарук

ТО Ж ТРЕБА

Зупинився  невблаганний  час
І  роки  вернулися  до  нас.
В  лисих  появилися  чуби,
Розпрямились  зморщені  лоби.
Всі  старці  залишили  ціпки,
Бабусі  зняли  свої  хустки.
Зими  відійшли,  лише  весна,
З  літ  казкова  юність  вирина.
Десь  поділись  бабці  і  діди,
Відновились  пройдені  сліди.
Хочеш  не  вмирати  –  не  вмирай…
Стала  не  земля,  а  справжній  рай.
Квітне  все,  співають  солов’ї,
Молоді  тепер  роки  мої.
І  кохання  стало  знов  п’янке,
Треба  ж,  щоб  приснилося  таке…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706237
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Сергей Дунев

Я в волненьи терзаю струну…

                                                                       *  *  *

                                 Я  в  волненьи  терзаю  струну
                               На  вконец  расстроенной  лире.
                               Неужели,  когда  умру,
                               Ничего  не  изменится  в  мире?
                               Неужели  привычный  ход
                               Этой  жизни  ничто  не  нарушит,
                               Когда  в  теле  душа  найдёт
                               Тайный  лаз,  чтобы  выйти  наружу?
                               Неужели  лишь  только  родня
                               Ощутит  мой  уход  как  потерю?
                               И  положат  на  стол  меня  –
                               Тот,  что  был  моих  строк  колыбелью;
                               Тот,  что  крепко  меня  держал,
                               Крепко  так,  как  раба  галера;
                               За  которым  я  умирал,
                               За  которым  во  мне  крепла  вера
                               В  то,  что  весь  мой  каторжный  труд
                               Всё  ж  кому-нибудь  да  пригодится,
                               Что  не  зря  лишь  только  к  утру
                               Прекращали  скрипеть  половицы
                               В  тесной  комнате,  где  у  окна,
                               На  скамье  усевшись  рядочком,
                               В  судный  день  вся  моя  родня
                               Будет  скорбно  сморкаться  в  платочки.

                         ____________________________________


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707226
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Микола Миколайович

День голубили промені ранні

Подаруй  мені  сон  на  світанні,
зачерпни  з  глибини  таїни.
Зацілуй  мене  там  в  глухомані,
коли  чари  приходять  у  сни.

Які  ж  миті    солодкі  останні,
нам  з  тобою  на  вістрі  струни.
Розчинилися  зорі  в  зітханні,
розсипаючи  перли    згори.

Туман  юзом  котився  до  гаю,
замовкали  в  саду  цвіркуни.
Зачаровані…    з  нашого  раю,
задрімали  в  траві  пустуни.

День  голубили  промені  ранні,
цілували  у  мальв  пелюстки.
Умивалися  в  росах    рум’яні,
про  наш  сон  укладали  плітки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704241
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 19.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2016


Шон Маклех

Слухаю тишу

                                                 «…Ляжу
                                                     Вухом  до  зашморгу
                                                     До  тиші  припавши
                                                     Уважну  послухаю
                                                     Ту  землю  примарну…»
                                                                                             (Шеймас  Гіні)

Лишається
Слухати  тишу
Коли  все  проминуло,
Коли  тільки  земля
Шепоче  тобі  
Твоє  забуте  ім’я.
Ми  так  любили  
За  цю  землю  вмирати,
Ми  так  любили  
Оці  високі  шибениці,
Оці  грубі  зашморги,
Що  так  пасували  нам
Замість  краваток,
Ми  танцювали  
На  цій  землі  
Свої  божевільні  танці,
Витанцьовуючи  ритм
Чогось  потойбічного:
Може  самої  смерті.
А  чужинці  тим  часом
Нам  майстрували  шибениці
З  наших  таки  ясенів,
І  от  все  примарне:
Літописи  і  тіні  повстанців
Давно  полеглих,
Існуючих  тільки  в  пам’яті,
Забуті  звуки  й  пісні
Нашої  таки  мови  –  гельської,
Як  примарно  все  
Серед  трилисників  конюшинових:
Навіть  наша  земля
Стала  примарою…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707450
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016


Леся Утриско

Ой, Михайле- Михайлечку.

Ой,  Михайле-  Михайлечку,
де  ж  ті  білі  коні?
Запрягай  в  зимові  сани,
не  тримай  в  загоні.
День  на  білих,  день  на  сірих,
а  день-  на  червоних,
розгулюють  білим  світом,
ніяк  не  загониш.
Ой,  Михайле-  Михайлечку,
візьми  коні  за  уздечку,
заплети  їм  білі  гриви,
вкрий  снігами  рідні  ниви.
Аби  літом  колосили
та  хліби  рясні  родили,
візми  коней  за  уздечку,
ой,  Михайле-  Михайлечку.
Най  у  рідний  Край  полинуть,
вороженьки  нехай  згинуть,
любий  наш  архистратигу,
розтопи  холодну  кригу,
пришли  любов  щиру  люду,
тя  хвалити  нині  буду.
І  вітати  й  вінчувати-
дай  всім,  Бог,  добро  до  хати.
Всім  Михайлам,  Михайлинам,
А  також  їхнім  родинам,
Довгих  літ  у  Божій  ласці
та  життя,  немов  у  казці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702078
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.11.2016


гостя

У хаосі речей…


Вже  пізній  вечір.  Стелиться  роса.
Вже  вітер  ночі  забирає  втому.
Що  робиш  ти  у  цей  вечірній  час?
Які  сузір’я  понад  твоїм  домом?

Які  сузір’я  у  твоїй  душі?
Які  сузір’я  світять  твоїй  долі?
Такі  далекі  і  такі  чужі
Оті  гіганти-цяточки…  Ті  зорі.

Вже  пізній  вечір,та  мені  не  спиться.
Гортає  книжку  втомлена  рука.
Нехай  тобі  любов  моя  насниться,
Любов  незнана,  як  полин,  гірка.

Серед  світів,непізнаних,  незвичних,
Серед  рабів,  що  не  зняли  оков,
Таку  примхливу,  незрівнянно  чисту,
Чи  ще  можливо  віднайти  Любов?

Серед  зірок,  де  тисячі  сердець,
Самотніх  душ,  розгублених  людей,
Чи  є  можливим  зберегти  Любов
В  тенетах  снів,  у  хаосі  речей?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468311
дата надходження 25.12.2013
дата закладки 21.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2016


Валя Савелюк

РУДОМУ

вечір  як  вечір…
тільки  зяє  
вирва-воронка
на́скрізної  порожнечі

ворон-ка…
більш  непотрібна  мисочка
для  теплого  молока  –
для  руденького  котика…

я  не  хочу,
щоб  сонце  сідало  рано
і  довшали  ночі  –
не  хочу

але  сонце  сідає  рано
і  довшають  ночі
у  циклічному  русі  сфер

…що  Рудий  вмер  –
не  хочу

та  Рудого  нема:
хата  стоїть  та  сама  –
та  сама,  та  не  така…

біля  порога  –  порожня  мисочка
для  молока

…кажуть,  Рудий  з  верхівки  верби  
зловчивсь  і  устрибнув  на  небо  –
там  зірки  жартома  ловити:
і  в  молоці,  і  в  теплі  з  печі-плити
не  знає  більше  потреби…

…так  само  терпко,
так  само  хвилями
розгойдують  цвіркуни
чорно-синє  важке  покривало  ночі:
ні,  не  вони  –
то  Рудий  надпиває  
з  непокритої  повні  солодкі  вершки,
вмиває  вуса,  підмощує  хмари  собі  під  боки,
як  набиті  снами  пуховими  подушки  –
і  щасливо  муркоче…

під  порогом  –  мисочка  з  молоком:
завтра  сонце  зійде  з-за  тину
рудим  клубком

20.11.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701711
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 20.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2016


Сергей Дунев

Ты любишь мягкие подушки…

                                                                   *  *  *
 
                             Ты  любишь  мягкие  подушки,  –
                             Чтоб  утопать  в  них
                                                                                               с  головой.
                             Вот  и  сейчас,
                                                                         с  серёжкой  в  ушке  –
                             Горящей
                                                           крохотной  звездой,
                             Раскинув  руки,
                                                                                   спишь  так  сладко,
                             Вся  погрузившись
                                                                                             в  лёгкий  пух.
                             А  я,
                                           от  месяца  украдкой,
                             Целую,
                                                       затаивши  дух,
                             Тебя  в  обветренные  губы.
                             И  в  этот,
                                                           в  этот  самый  миг
                             Мне  кажется,
                                                                           что  слишком  грубы
                             Подушки  мягкие
                                                                                       для  них.    
                   
                       ________________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701425
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Ліна Ланська

ШУКАЮ ВИХІД

Шукаю  вихід...влізла  у  халепу.
Ну  де  була  у  той  час  голова?  -
Вдень  свічкою  те  сяйво,  серед  склепу...
Хоч  добре,  що  лишилася  жива.

Повзу  помалу,  позбивала  лікті.
Душа  не  безтілесна,  щось  бурчить,
А  навкруги  поламані  й  розбиті
Видіння  стогнуть,  Бога  кленучи.

Вузенька  шпарка    вихід  обіцяє.
Якби  ж  то  знати,  пекло  там,  чи    Рай?
Якби  ж  та  стежка,  що  веде  до  Раю,
У  прірві  не  оплакувала  край.

Край,  чи  краєчок?  Скроплена  сльозами,
Земля  буріє  плямами  від  ран.
А  ми  із  надр    тих  тягнемо  возами,
Вчепившись  в  них  із  смертного  одра.

Навіщо?  Скільки  тій  людині  треба,
Щоб  без  вина  навіки  захмеліть,
Молитвою  звертаючись  до  неба
І  бути  вдячним  сім  тисячоліть?

Шукаю  вихід,  бо  питань  тих  сила,
А  вихід  он,  як  кінь  кульгавий  той,
Якого  куля  в  полі  підкосила,  -
Лассо  не  втримав  зоряний  Ковбой.

Чи  не  хотів,  бо  ми  незрячі  зроду.
На  ті  граблі  по  сто  разів  і...  в  лоб.
Щоб  остудитись,  літрами  ллєм  воду,
На  млин...  чужий,  не  мудрувати  щоб.
06.11.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699091
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 07.11.2016


Наташа Марос

ЖЕБРАЧКОЮ…

Не  питай  мене  сьогодні  про  дощі,
Бо  і,  справді,  я  не  знаю,  що  сказати  -
Моя  осінь  у  старенькому  плащі
Замітає  мокре  листя  біля  хати...

Не  нагадуй  мені  більше  про  літа  -
Я  сама  вже  заблудилася  у  часі.
Не  запитуй  -  моя  відповідь  проста:
Розгубила  давні  мрії  всі,  зірчасті...

Не  блукай  в  моїй  душі,  в  моєму  сні
І  не  вгадуй,  як  минуле  прожилося  -
Все  одно,  те,  що  наснилося  мені,
Не  озветься  в  твоїм  серці  відголоссям...

Не  приховуй  за  лаштунками  зі  зла
Хитромудрі  і  нав'язливі  повчання,
Бо  так  легко  в  свою  осінь  я  зайшла,
Добровільно,  своєчасно,  без  вагання...

Не  чаклункою  з'явилась  у  світи,
А  жебрачкою...  в  очікуванні  дива...
І  до  Господа  звертаюся:  "прости"...
Знову  дощ  пішов...  О,  ні  -  цілюща  злива...

Не  питай  мене  сьогодні  про  дощі...

                       -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699185
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 07.11.2016


Сергей Дунев

Вместо письма

                           [i]Приятелю,  бросившему  стихосложение[/i]

                                             Слышал  я,  что  ты  завязал,
                                             Словно  с  водкою,  со  стихами.
                                             Будто  быт  тебя  засосал
                                             С  потрохами.
                                             Нелюбимая,  как  ярмо,
                                             Одолела  работа.
                                             Что  начальник  –  дерьмом-дерьмо,
                                             Только  спорить  с  ним  неохота.

                                             И  утеха  одна  –  очаг,
                                             Всё  затмивший  на  свете.
                                             В  близоруких  очках
                                             Шепчешь  сказочки  детям.
                                             Ровно  в  девять  выводишь  пса  –
                                             Не  спеша  –  на  прогулку,
                                             И  улыбку  прячешь  в  усах,
                                             Когда  писает  он  в  переулке.

                                             На  ночь  пьёшь  непременно  кефир
                                             И  листаешь  газету.
                                             В  тапках,  старых  как  мир,
                                             По  паркету  скользишь  к  клозету.
                                             А  оттуда  –  трусцой  к  жене,
                                             На  ходу  распростившись  с  халатом,
                                             И...  уткнувшись  в  ковёр  на  стене,
                                             Не  даёшь  ей  уснуть  своим  храпом…

                                             Ну,  скажи,  что  всё  это  не  так!
                                             Что  по-прежнему  мучит  бессонница,
                                             Что  витаешь  ты  в  облаках,
                                             А  не  ходишь  землёю,  как  водится.
                                             Ну,  скажи,  что  стихами  грешишь,
                                             Греешь  душу  искрою  божьей...
                                             Ну  чего  ты  молчишь?
                                             Эх,  Серёжа,  Серёжа...

                                                                                                                                             [i]    [b]    1988[/b][/i]

                                 _______________________________________

                                 [i]Довольно  старая  вещица,
                                 Но  захотелось  поделиться...[/i]
                               _______________________________________






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699182
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 07.11.2016


Евгений Познанский

ОБЛОМОВ

«В  комнате  раздалась  громкая  оплеуха.  Поражённый  Обломовым  в  щёку  Тарантьев  мгновенно  смолк».
И.  А.  Гончаров  «Обломов».
Он  всех  ленивей  был  и  всех  добрей.
Жил  тихо  о  возвышенном  мечтая.
И  потому  добычею  своей,
Его  уже  сочли  два    негодяя.

Обломов  мягок,  он  в  душе  поэт.
Он  не  в  реальности,  а  в  вымышленных  странах.
Ну  а  Тарантьев    знает  этот  свет,
И    роется  давно  в  его  карманах.

Тарантьев  с  братцем  ловко  сети  свил,
Расписочка  с  обманом,  всё  без  чести!
Надеется  «как  Ольгу  упустил,
Упустишь,  землячок,  ты  и  поместье»,  

Печально  и  обидно,  но  всегда,
Считает  зло  добычею  своею
Того,  кто  добр.  Всегда  есть  господа,
Что  так  и  метят  к  вам  вскочить  на  шею.  

И  всё-таки  бывают  чудеса,
Обломов  мягок,  но  чего-то  стоит.
И  Штольцем  вновь  открытые  глаза,
Хоть  в  этот  раз  уже  он  не  закроет.

Тарантьев,    от  Обломова  отстань!
Пусть  он  в  халате,  мягкий  и  всклокоченный,
Теперь  он  знает:  ты  мошенник,    дрянь!
И  влепит,  наконец,  тебе  пощёчину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698923
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 07.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2016


Галина_Литовченко

СТОЇТЬ В ПЕЧАЛІ МІЙ СТАРЕНЬКИЙ ДІМ


Так  холодно  і  плечі  б’є  мандраж.
Завис    на  хмарі    місяць  бумерангом.
Пронісся  протяг  за  вікном  мустангом  –  
торкнув  в  польоті  гривою  вітраж.

Під  кахлем  спить  давно  глухий  камін.
Була  колись  хороша  в  ньому  тяга,
та  без  уваги  захолов  трудяга.  
Накинув  пилу  сірий  балдахін.  

Стоїть  в  печалі  мій  старенький  дім.
Лиш  хазяйнує  мишка  за    диваном.
В  серванті  скло  заволокло  туманом,
шпалери  впали  й  скорчились  на  нім.

Так  холодно…    Блискучий  слід  сльози
Лишив  доріжку  в  дзеркалі  овальнім.
Про  плед  згадала,  що  в  дитячій  спальні.  
Завжди  чекає  в  кріслі  із  лози…

(На  фото  картина  Галини  Єдельман)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698784
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 06.11.2016


уляна задарма

*


 
...ничего  не  поделаешь  -  ген  выживаемости  неубиваем,  
сколько  бы  в  голову  не  лилось  грусти,  хмельной  пустоты,  
песен  Нирваны,  Соломоновых  песен  и  никотина...  

Как  бесполезны  красивых  иллюзий  нагие  спины,  
Так  безусловно  честны  лучи  ярко-желтого  света...  

(  Солнце  со  мною  на  "ты"...)  

Солнце  -  усталый  старик,  наблюдавший  творение  мира,  
видевший  города,  города  хоронивший.  
Я  для  него  -  миллионная  дура,  надоевшая  до  тошноты  
однообразная  песня  эфира,  
Но  ОН  -  поди  -  привык  
гладить  по  головам  детей,  голубей,  
и  персонажей  женского  пола  с  напитком  Beer...  

Пальцы  Его  -  ласковы,  осторожны...  И  невозможно  
им  не  поддаться,  какие-бы  волки  внутри  не  выли...  
Вилами  
писаное  по  воде  (  все,что  красиво,  но  -  ложно)  
он  не  спеша  превращает  в  пепел,  в  пустыню...  

в  огромную  тишину  
и  полустертое  временем  "...  Я  любила"
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698577
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Світлана Моренець

ОСІННЯ МЕЛАНХОЛІЯ

Сьогодні    і  сонце,  і  дощик,  і  сніг,
й  пориви  нервового  вітру,
що  листячко  вихором  сипле  до  ніг,
знебарвивши  саду  палітру.

З  останньої  сили  листки  за  життя
тримались  іще  на  світанні,
та  ось  –  на  землі  вже...  і  без  вороття.
Шепочуться  журно  востаннє.

Вишіптують  тихо  безмежний  свій  жаль,
бо  вирок  –  жорстокий,  до  болю:
зрадливе  гілля,  наче  знявши  вуаль,
жбурнуло  їх  в  ноги  недолі.

Збираю  красу  цю  в  яскравий  букет,
а  листя  –  живе,  ще  не  вмерло!
Шепочу  їм  вдячні  слова  тет-а-тет,
аж  серце  стріпнулось...  Ох,  нерви...

Не  хочу  прощатись...  І  подих  завмер...
Що  ж,  попри  усі  негаразди,
ви  будете  жити!..  у  вірші  тепер.
Я  тут  пропишу  вас  наза́вжди.

                                     03.11.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698487
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Любов Ігнатова

Я хочу бути деревом

Я  хочу  бути  деревом.  І  біль
З  плечей  струсити  листям  пожовтілим,
І  огортати  душу  білим-білим,
Коли  вальсує  сива  заметіль.

Прокинутися  вранці  навесні
І  зацвісти,  укотре,  без  вагання,
Леліяти  наївні  сподівання,
Що  соловей  співає  лиш  мені.

Я  хочу  бути  деревом.  А  ти
Зірвавши  плід,  по  осені  достиглий,
До  мене  принесеш  сокири  й  пили,
Щоб  в  дім  тепло  узимку  принести...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698584
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Tshway

Умерла эпоха

Дед  жил  на  улице  Коммунистической,
а  умер  на  улице  Стуса.
А  улица  то  была  
одна  и  та  же.
Поэт  одолел  своих  палачей.

И  дед  был  поэтом,  
только  не  подозревал...

И  эпоха  умерла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698396
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 03.11.2016


Наташа Марос

ФОБІЯ…

Я  боюсь  темних  вікон  і  темного  двору,
Темних  вулиць  боюся  і  темних  лісів.
Я  не  хочу  униз  і  не  хочу  угору,
Хоч  і  тут  я  боюсь  неприв'язаних  псів...

Мені  страшно  заснути...  Якщо  не  прокинусь,
Не  побачу  як  день  випиває  росу
І  вітри,  що  давно  вже  ревуть  без  упину,
Не  мені,  а  комусь  новину  принесуть...

Моя  фобія  міцно  тримає  за  плечі,
Не  дає  ворухнутись  у  темряві  снів.
І  я  знову  боюся,  боюся,  що  вечір
Нагадає  про  ночі  нестерпні  мені...

Коли  з  темних  кутків  виповзають  химери,
Та  круг  мене  зі  сміхом  тенета  снують
І  так  страшно  спадають  звичайні  портьєри...
Я  боюсь,  коли  темно...  Я  дуже  боюсь...

                     -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697926
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016


Сергей Дунев

Топил тоску я в водке и вине…

                                                             *  *  *  

                   Да,  было,  было,  что  греха  таить:  
                   Про  неудачи,  беды  и  печали  
                   Я  не  хотел  стихами  говорить,  
                   Чтоб  никого  они  не  огорчали.  

                   Топил  тоску  я  в  водке  и  вине,  
                   Вверял  невзгоды  травам  и  деревьям,  
                   И  Муза  –  ни  ногой  тогда  ко  мне,  
                   Обиженная  этим  недоверьем.  

                   Сполна  ошибку  осознал  свою.  
                   Раскаялся  во  всём  чистосердечно.  
                   Теперь  в  стихах  не  лгу  и  не  юлю.  
                   И  счастлив,  что  оправдываться  не  в  чем.  

         ______________________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697850
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 01.11.2016


Лілея Дністрова

Фотонні мрії

Чи  монотонно  йти  собі  по  колу,
І  вигоряти  гнітом  в  каганці?
А  чи  стрілою…хряснути  додолу,
З  розбитим  глеком  віри  у  руці?
Чи  полетіти  ввись…де  стільки  світла!?
Фотонні  мрії  крізь  шпарини  снів…
Кометою  нестися  по  орбіті,
Навколо  сонця  в  тиші  голосів.
З  туманом  у  опаловій  задумі,
З  ядром  льодистим…помовчати…і
Пізнати  істину  у  тому  тлумі
Німих  піщинок  грішної  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697612
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 31.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2016


Галина_Литовченко

Грає вітер на арфах…

*  *  *
Грає  вітер  на  арфах  
проміння  і  злив:
завиває,  сміється,  хлюпоче.
До  мойого  вікна  
пелюстки  притулив  –  
певно,  знову  блукав  серед  ночі.
Підворіття  хизуються  
золотом  ще  –    
падолист  розкладають  в  канапки.
І  пора  парасольок    
вчорашнім  дощем
не  останню  поставила  крапку.
В  високості  шикуються  
хмари  сумні,
як  до  лав  молоді  новобранці.
До  приходу  зими  
в  золотому  вбранні
осінь  тихо  кружлятиме  в  танці.
27.10.2016
(фото  з  інтернету)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697013
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 29.10.2016


уляна задарма

привет

привет
 
...о  чем  мне  тебе  рассказать,  чужой,  хороший?..  

Разве  о  том,что  город  сегодня  сер,  как  ослиная  шкурка?  
И  солнце  еще  не  седлало  лошади...  
И  где-то  гулко  
падают  капли  воды  из  желобов  водосточных...  
Город  немного  простужен,  и  потому  наверно  
-  печален  очень.  

И  что  седые  ветра  восседают  на  крышах,  
дрожа  от  холода,  
свесив  длинные  узкие  ноги  
в  носках  мохнатых.  
Что  птицы  свои  покидают  деревья,  
остывшие  гнезда  и  чьи-то  головы,  а  где  то  выше  -  
кто-то  на  рваное  мокрое  небо  
лепит  заплаты.  

О  том  ,что  у  прохожих  -  замерзших,  
скукоженных  -  такие  забавные  
лица...  
Что  мир  продолжает  кружится-  
независимо  -  
вместе  мы,  или  уже  -  безнадежно  нет.  

И  нежность  -  невыносима,  хотя  -  бессмысленна...  

И,  слава  богу,  что  почта  "виснет"...  

Привет
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Лина Лу

МАЛУЮ ТОЛИКУ

Нет  сигарет  и  закончился  виски.
Кофе  горчит,  возмущаются  диски  -
Музыка,  ночь  и  холодные  серые  дни.

Нет  ничего,  даже  старые  книги
Кажутся  частью  какой-то  интриги.
Хочется  крикнуть:"...  не  я  это,  это  они..."

Нет  даже  их,    бесконечности  стоны
Вечность  сложила  в  пустые  вагоны,
Льют  через  край  пустоту  поезда  наших  душ.

Нет  ни  души,  темнота  амальгамы
Мрачно  зовет,  заключенная  в  рамы,
Тоном  загробным  уныло-бесстыжих  кликуш.

Нет  перемен,  а  застывшие  сети  -
Руки  дрожащие,  взявшие  плети,
Вновь  истязают,  похлеще  иных  власяниц.

Нет,  но  упорно,  рисуя  на  стенах
Солнечным  бликом,  зову  перемены  -
Малую  толику  нежности  из-под  ресниц...
27.10.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697053
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Любов Ігнатова

Нічна жриця

Я  тебе  роздягну  
                                                         безпардонно,  нахабно  і  грубо,
Оближу  язиком,  
                                                         і  вдихну  неземний  аромат...
На  тобі  затанцюють  
                                                         мої,  такі  жадібні,  губи,
В  напівтемряві  ночі,  
                                                         у  спокої  тихих  кімнат.
Тільки  ти...  тільки  я...  
                                                           І  безмежна  у  рухах  свобода...
Я  забуду  усю  
                                                           сотню  тисяч  журнальних  порад...
Куштувати  тебе  —
                                                           то  така  неземна  насолода,
Мій  гіркий  і  солодкий...
                                                           маленький  грішок    —  шоколад...
       .              

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696852
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Оливия К.

Вырванный сонет (из Осеннего Невесёлого Венка сонетов)

X

И  ни  к  чему  тебе  мой  телефон,
И  портмоне  моё  оставь  в  покое,
И  в  декольте  мне,  грубый  солдафон,
Не  лезь  своей  немытою  рукою!

Роман  наш  завершился,  и  адью!
Иди  трудись.  Да  хоть  разнорабочим.
А  милостыню,  кстати,  между  прочим,
На  паперти  я  только  подаю.

Отныне  сам  оплачивай  счета!
Тебя  пугает  слово  «нищета»?
Ты  хочешь  взять  на  память,  ну,  хоть  что-то?
Дарю:  моё  премиленькое  фото

И  этот  старый  телефон  со  свалки  –
Он  без  звонка  и  даже  без  жужжалки.  

2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695383
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 26.10.2016


Дідо Микола

Нерозірвана мить поклонитись велить

Моє  рідне  село,  тут  моє  джерело,
Життя  мого  живильна  криниця.
Ця  небесна  блакить,  
Кожну  мить  нас  п’янить…
А  чому  й  дотепер  таємниця.

Стеле  стежку  як  дим,  осінь  листям  рудим,  
Перли  сипле  в  саду  багряниця.
Як  божественна  мить,
У  душі  палахтить…
Обнімає  мене  чарівниця.

Бусьок    ген  угорі,  молодий  на  порі,
У  політ  свій  далекий  моститься.
Вітер  вдалеч  манить,
У  гаю  гомонить…
Захотілося  з    буськом  проститься.

І  так  легко  мені,    чи  хмільний  у  вині,
Чи  здається  мені  то  чи  сниться?
Десь  струмочок  дзюрчить,  
Як  сопілка  звучить…
Комусь  хоче  буркун  пожуриться.

Схаменуся  утім,  поспішу  в  рідний  дім,
Щоб  води  із  криниці  напиться.
Щось  у  грудях  щемить,
Так  серденько  болить…
Зустрічає  з  дороги  світлиця.

Я  у  свій  Оберіг,  знов  ступлю  на  поріг,  
Поклонюсь,  як  колись  для  годиться.
Нерозірвана  нить,
Поклонитись  велить…
До  криниці    піду  щоб  умиться.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695086
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 24.10.2016


гостя

Колишу… тишу…


Колишу  тишу…  
Може,  скажеш,  ні?
Чи  я  тобі  складатиму  екзамен?
А  чи  пройду  цей  тест  на  сни  земні?
Колишу  тишу…  
   ти  гадаєш,  камінь

У  мене  в  грудях?
Ні!  то  сталактит
Горить,  пече  із  допотопних  весен…
Найтонший  порух  тектонічних  плит  -
Все  ближче,  ближче
       до  моїх  черешень,

Ромашок,  рутки,  афинів…  
Смакуй
Який  завгодно  із  нових  релаксів
(а  хочеш  в  замку  Дракули  ночуй
Всього  за  десять,
     чи  за  двадцять  баксів)

Бо  набирає  
Обертів  земля,
Картинки  йдуть  розпливчасті,  картаті  -
Все  швидше…  швидше!  швидше!!!  ось  і  я  -
Готична  мавка
     в  атласному  платті…

Бо  розгубились
Зорі  в  бур”яні
Обіч  шляхів,  освячуючи  нішу
Світів,  де  ти  всміхаєшся  мені  
Так  ніжно-ніжно…  
   я  ж  -  колишу  тишу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696075
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 23.10.2016


ТАИСИЯ

МУДРОСТЬ

Мы  с  детства  с  нею  не  знакомы.
Всему  приходит  свой  черёд…
Успешно  постигаем  аксиомы.
Коль  в  знаниях  упрям  –  она  придёт.


Как  горные  козлы  по  тропам  знаний,
Спешим  наверх  к  заоблачной  мечте...
И  ничего,  что  шишки  набиваем,
Зато  в  миру  всегда  на  высоте...


Листаем  жизни  сложные  страницы
И  опыт  жнём  усиленным  трудом,
И  мудрость  собираем  по  крупицам,
И  дай  нам  Бог  не  угодить  в  дурдом...


22.06.2014.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506607
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 22.10.2016


уляна задарма

ну а пока

 
...если  когда-нибудь  боль  моя  вскрикнет  птицей,  
я  искрошу  ей  в  ладони  немного  сердца.  
Ешь,безутешная,  -  пусть  тебе  сон  приснится,  
что  ты  -  огромная  белая  птица-Радость...  
Что  среди  моря,  чей  голос  на  твой  похожий,  
где-то  остался  -  размером  с  ладошку-  остров,  
где-то  осталось  -  размером  с  мгновение  -  время,  
небо  осталось  -  где  сможешь  расправить  -  крылья.  

ну  а  пока...  Это  сердце  -  ломоть  да  крошки.  
Ну  а  пока...  Эта  птица  -  сгоревший  Феникс.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696048
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 22.10.2016


ptaha

Переживу

Щоб  ти  жив  у  епоху  змін.
Китайське  прокляття

А  я  живу  в  епоху  вічних  змін
З  часів  іще,  напевне,  Мономаха  –  
Наврочив  хтось.  І  меле  час  не  млин  –  
Століття  йдуть  приречено  на  плаху,

А  я  живу,  як  проклята.  Живу,
Хоча  Великий  льох  давно  розрили,
Привласнивши  козацьку  булаву,
Наклавши  диби,  аж  напнулись  жили.

Та  я  живу  на  зло  епосі  змін.
Її  переживу  хоч  на  годину,
Допоки  перемеле  часу  млин
Мою  біду  на  білу  хмарку  пилу.

І  спрагло  волю  питиме  Дніпро,
Наповнюючи  вічним  щастям  вени.
І  сходитиме  сіяне  добро
Новим  життям,  як  пагоном  зеленим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695487
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Оксана Дністран

Не малюй з мене осінь

Не  малюй  з  мене  осінь,
Не  заковуй  у  мармур,
Бо  душа  -  юна  досі,
У  весняних  ще  барвах,
Із  Ікаром  до  cонця
В  безтурботності  лине,
Хоч  кололо  у  боці
Від  обіймів  орлиних.
Ще  іскриться  в  зіницях
Водограйчиків  море.
Ще  не  всохли  криниці,
Досі  бачу  в  них  зорі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695565
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Сергей Дунев

Лоскутья

(из  записных  книжек)


#

Жизнь  –  что  съёмное  жильё  –
Краткосрочная  утеха.
Обустроишь,  как  своё,
А  тебя  попросят  съехать...


#

Какой  прекрасный  мир!
Как  связь  с  ним  оборвать?
Не  страшно  уходить,
А  страшно  –  оставлять.


#

Не  важно  –  богато  живёшь  иль  убого
Во  временном  этом  дому,
Главное  –  что́  ты  просишь  у  Бога
И  что́  возвращаешь  Ему.


#

Ничего  не  вычитается,
Всё  плюсуется,  пойми.
Сумма  –  жизнью  называется,
Хоть  и  выжимки  одни…


#

Мудрость  есть  в  том,  что  живём  мы  недолго,
В  том,  что  последний  рубеж  свой  не  знаем,  –
Дальше  пройти  по  кремнистой  дороге,
Больше  постичь  на  пути  успеваем.


#

Удобнее  всего  –  ведомым  быть,
След  в  след  идти  за  кем-то  через  кущи.
Но,  чтоб  потом  никто  не  смел  корить,
Осмелься  сам  хоть  раз  побыть  ведущим.


#

Мучь  –  не  мучь  свою  бедную  душу,
Ничего  не  выходит  наружу.

Всё  внутри  и  кипит  и  клокочет,
А  наружу  прорваться  нет  мочи.

Тяготит,  разрывает  на  части.
Молит  милости,  ищет  участья…


#

                                   [i]Пережитые  беды
                                   становятся  силою…[/i]
                                                                 Р.  Казакова


Всё  –  заново.
И  с  тем  смирись.
Сильней  нас  делают  ушибы.
Когда  бы  не  было  ошибок,
То  чем  бы  нас  учила  жизнь?


#

Бог  весть,  куда  ведёт  дорога.
На  крайней  точке  бытия
Мы  понимаем  слишком  много,
Не  понимаем  лишь  себя.


#

Хочется  радостно  жить  –  не  выходит.
Слишком  уж  много  печальных  мелодий.
Слишком  уж  мало  на  сказку  похоже
То,  что  Ты  создал,  прости  меня,  Боже…


#

                             [i]      О  жизнь  моя,  о  смерть  моя,  –
                                   Меж  вами  нет  границы…[/i]
                                                                                                                   Т.  Бек

[i]Нет  между  жизнью  и  смертью  черты  пограничной…[/i]
                                                                                                                   С.  Липкин


Ощущаю  конец,  но  не  вижу  предела.
Видно,  нет  между  жизнью  и  смертью  раздела.
Ни  межи,  ни  начерченной  чётко  границы.
Чередуясь  со  смертью,  жизнь  длится  и  длится.


#

А  ведь  так  станет,  так  случится,
Придётся  с  миром  разлучиться.
Настанет  час  –  и  нас  с  тобою
Отгородят  сплошной  стеною
Ото  всего,  чем  нынче  дышим.
Мы  даже  плача  не  услышим…


#

           [i]Всё  одно  помрём,  как  говорится,
           Все  как  есть,  когда-нибудь  помрём…[/i]
                                                                               Николай  Рубцов


Нет,  не  кличу  –  сама  подступает.
Чу!  звучит  уже  посвист  косы…
В  свой  черёд  всех  нас  скосит  Косая,
Как  траву,  что  седа  от  росы.


#

Мой  друг  –  в  ожидании  счастья,
А  я  нынче  счастья  не  жду.
Мне  б  только  немного  участья,
Иначе  –  совсем  пропаду.


#

А  жизнь  проста,  как  оказалось.
У  всех  нас  путь  один:
Алкая  счастия  и  маясь  –
От  соски  до  седин.


#

Счастье  –  иллюзия.
Нечто  такое…
Нет  у  нас  счастья  –
Нет  и  покоя.


#

В  этом  мире,  совсем  не  похожем  на  сказку,
Всё  стараемся  жить  мы  по  божьей  указке.
Но  старания  тщетны,  –  грехи  наши  тяжки.
Вряд  ли  сможет  вдруг  жизнь  уподобиться  сказке.


#

Самое  заветное  исполнится,
Надо  только  сильно  захотеть.
Радостью  и  смыслом  жизнь  наполнится,
Можно  будет  многое  суметь.

Повторяю  это  –  в  утешение
Тем,  кого  печаль  взяла  в  тиски.
Утверждаю  это,  тем  не  менее,
Часто  сам  страдаю  от  тоски.


#

Покой…
А  что  это  такое?
Есть  жизнь  –  и  значит,  нет
Покоя.


#

Живём,
Хоть  кажется,
Жить  невозможно.
Поём,
Хоть,  казалось  бы,
Время  для  слёз.
И  нам
Воздаётся
Милостью  Божьей,
Ведь  Т  а  м
Принимают  всё  это
Всерьёз.

__________________  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695449
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016


Анатолій Волинський

Судьба.

Что  ж  влачишь  ты  меня  по  дороге,
В  виражах  не  кричишь:  «Придержись!»
Так  внезапно  срываешь  на  ноги,
С  каждым  днём  уменьшая  мне  жизнь.

Так  бесследно,  бесславно  роняла
В  тупике  мою  юную  плоть:
Она  с  детства  стихами  мечтала
Свой  народ    и    Волынь    воспевать.

Повела,  по  широким  просторам,
Будьто  лава,  сметала  следы,
Безмятежная    жизнь,  как  по  створам
Пронеслась  мимо  детской  мечты.  

Укрощал  я:  Днепра  перекаты,
Колымы  полудикую  гладь…
Средь  морей,  восхищали  закаты
И  с  восходом  встречал  благодать.

Среди  волн,  тосковал  за  любимой,
А  с  любимой    -  скучал  по  волнам,
Эта  связь,  как  болезнь,    не  лечима,  
Кем    то  свыше  дарована  нам.

Вот  и  жизни  венец,  прозябанье
Наполняет  тревогою  мысль:
Где  закончатся  наши  страданья,
В  чём  расплата  была,  был  ли  смысл?

Тридцать  лет  не  писались  сонеты,
Отдыхала  морская  душа;
Собирались  в  блокнотик  куплеты
И  на  суд  попросились,  спешат.
 
Не  даёт  мне  покоя  ограда  –  
Ожидает  последний  причал,
Среди  предков  крестового  сада
Догорит  капитана  свеча.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694513
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 19.10.2016


Олег Князь

Все що передбачено тобі.

Ми  всі  живемо  в  боротьбі,  пішки  і  їздимо  в  авто,  що  передбачено  тобі,  ніколи  не  візьме  ніхто.  Бачимо  мрії  голубі,  є  друг  один,  а  в  когось  сто,  те  що  назначено  тобі,  не  зможе  відібрать  ніхто.  Є  дні  у  радості  й  журбі,  поразки  й  виграші  в  лото,  все  що  призначено  тобі,  не  забере  собі  ніхто!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694422
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 16.10.2016


Микола Карпець))

«Як талісман, як оберіг, як згадка»

[youtube]https://youtu.be/EeYQGrblgYM[/youtube]

Перший  куплет  попався  мені  десь  в  і-неті,  але  врізався  в  душу  тим,  що  один  в  один  реальна  історія  із  мого  життя….лежить  такий  інструмент  (правда  не  баян,  а  акордеон…хоча  є  і  баян,  але  баян  купляв  вже  тато,  а  акордеон  лежить  ще  від  прадідуся)  вже  більше  сторіччя…немає  тата  дідуся,  немає  самого  дідуся,  немає  вже  і  мого    татка,  а  він  Є……ще  сторіччя  назад,  десь  до  революції,  в  1900-ті  роки,  коли  його  придбали,  акордеон  був  коштовною  річчю,  і  щоб  його  купити  дідусь  мого  тата  зняв  з  хати  металеві  листи,  якими  вона  була  укрита  (  на  той  час  це  теж  була  дуже  коштовна  і  екзотична  річ  (  як  правило,  всі  хати  були  з  солом’яними  стріхами)  і  на  отримані  гроші  купив  акордеон,  який  лежить  у  мене  і  понині…

[b]«Як  талісман,  як  оберіг,  як  згадка»[/b]

В  кімнаті  невеликій  у  кутку
На  гнутім  стільчику,  красивому,  з  різьбою
Лежить  баян  трирядний  на  боку,
Давно  веде  розмову,  лиш,  з  собою
……………………………………………
Лиш  протираю  інколи  я  пил
Беру  з  любов’ю,  згадуючи  татка
І  його  фото,  строге,  де  в  краватках…
Консерваторських  він  серед  світил
 
На  ньому  грав  і  прадід  мій,  і  дід  
На  ньому  грав  і  син  його  -    мій  татко
На  клавішах  відбився  пальців  слід
Не  все  було  в  житті  у  них  так  гладко
І  щоб  придбати  даний  інструмент
в  житті  у  предків  був  такий  момент
Що  не  шкодА  було  їм  хати  й  даху
Звідки  зняли  залізну  гарну  бляху
і  обміняли  на  дзвінкий  баян  
Щоб  в  душах  не  проріс  в  людей  бур’ян
…………………………………………….

Тепер  лежить,  і  майже  не  потрібний
Лише  як  пам'ять  –  і  мені,  й  нащадкам
Як  талісман,  як  оберіг,  чи  згадка
Наскільки  рід  до  музики  був  здібний
………………………………….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692855
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 15.10.2016


Микола Карпець))

«Я не хочу у осінь!»

[youtube]https://youtu.be/ns8HXWSQTjE[/youtube]
[b]«Я  не  хочу  у  осінь!»[/b]
Я  не  хочу  у  осінь!  не  хочу!  Не  хочу!  Не  хочу!
Шепочу  як  закляття,  як  істину  –  віщу  й  пророчу
Я  не  хочу  у  осінь  –  лишуся  назавжди  у  літі
  Не  впіймати  мене  в  золоті  листопадові  кліті

Я  не  хочу  у  осінь,  не  люблю  жовто-сіру  палітру
Вию  вовком  на  місяць  підвиваючи  стогону  вітру
Плачу  крихтами  криги,  клянучи  остогидлу  вже  мряку
Коли  файний  господар  не  відпустить  надвір  і  собаку

Я  не  хочу  у  осінь  –  замерзло  життя  у  троянді
І  не  пити  вже  чай  на  відкритій  вітрам  всім  веранді
Не  гуляти  в  садку,  під  чаруючий  щебет  птахів
Тільки  нудно  все  дощ  гуркотить  по  поверхні  дахів

Завмирає  життя  –  у  природи  зірвали  стоп-крани
Помирає  краса  –  несумісні  з  життям  в  неї  рани
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*15.10.16*  ID:  №  694548

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694548
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 15.10.2016


Любов Ігнатова

Дощ - розбишака

Дощ  -  розбишака,  дощ  -  хуліган
Десь  розгубив  свої  ноти
І  обіймає  вербицю  за  стан,
Листя  торка  позолоту.

Краплі  дрібненькі  збирає  в  туман,
Мрячить  і  сіється  з  неба,
І  запрягає  вітри  в  шарабан,
В  коси  сплітаючи  стебла.

Зрошує  сріблом  засіяний  лан
І  горобцям  мочить  свитки,
Ковдрою  снів  накриває  лиман,
Хмари  попрявши  на  нитки.

Це  розбишака?  Це  хуліган
Пестить  березові  коси?
Просто  у  нього  таємний  роман  —
Він  закохався  у  Осінь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694342
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 15.10.2016


Наталя Данилюк

Ірпінська осінь

[img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14608860_879474648818872_6743820056167760604_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14524336_879471215485882_7276925852334991224_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14543793_879488628817474_1961371838487270898_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14570587_964768780319259_3848330126615731898_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14612385_964767140319423_5997921297213172156_o.jpg[/img]

Така  розкішна  осінь  в  Ірпені  –
Натхненна,  мов  сама  душа  поета!
Відбите  на  красивих  трафаретах,
Кленове  листя  падає  до  ніг…
Така  розкішна  осінь  в  Ірпені!

Така  ошатна  осінь  на  порі  –
В  забутому  людьми  і  Богом  сквері…
Мов  янгол  прочинив  у  казку  двері
І  підсвітив  лимонні  ліхтарі.
Така  ошатна  осінь  на  порі!

Така  палітра  в  теплих  кольорах
Проз  неба  перестудженого  нежить!..
І  світ,  котрий  поетові  належить,
Вмістився  весь  на  кінчику  пера…
Така  палітра  в  теплих  кольорах!

Таких  обіймів  щирих  і  розмов,
Віршів,  пісень  і  обміну  думками!
Умитий  жовтень  срібними  дощами
І  світлом  поетичних  молитов…
Таких  обіймів  щирих  і  розмов!

І  хтозна-де  зустрінемося  ще,
В  який-такий  новий,  доречний  спосіб?
А  пам’ять  збереже  ірпінську  осінь,
Єднання  душ  і  посмішки,  і  щем,
Бо  хтозна-де  зустрінемося  ще…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694043
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Віталій Назарук

ПОЕТ, МУЗА І РИМИ

І  знову  вірш  зібрав  в  рядок,
Він  інший  тягне  за  собою,
Рядок,  рядок…  Той  –  «приг»,  той  –  «скок»,
Забрав  в  полон  із  головою.

Сиділа  Муза  під  вікном
І  закликала  в  хату  рими,
Чи  наяву,  чи  це  був  сон,
Та  я  був  віршем  одержимий.

Неначе  вихор  в  голові,
Збирав  докупи  гарні  рими,
Було  так  солодко  мені,
Вони  були  мені  святими.

І  я  писав,  дививсь  в  вікно,
А  Муза  тихо  муркотіла
І  час  злітав,  немов  в  кіно,
Вона  лиш  рими  шепотіла.
 
Притис  я  Музу  до  грудей,
Вона  тихенько  муркотіла:
-«Ти  не  помреш,  ти  –  Прометей»
Від  слів  таких  душа  зомліла…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694063
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Світлана Моренець

ЗА ВСЕ СПАСИБІ, ОСЕНЕ, Т

Ридає  осінь  сивими  дощами
і,  тремтячи  від  холоду  і  вітру,
виспівуючи  невеселі  гами,
фарбує  світ  в  безрадісну  палітру.

Люблю  плачі́в  осінніх  стоголосся.
Вмостившись  в  кріслі,  загорнувшись  пледом,
пишу.  В  задумі  тереблю  волосся
і  гомоню  тихцем  з  похмурим  небом.

Віч-на-віч  –  осінь  і  осіння  жінка,
що  згадує  колишній  шарм  і  чари.
Нам  личить  смутку  тихого  гірчинка,
то  ж  і  п'ємо  його  –  по  вінця  чару.

Відкрию  їй  всі  накипілі  болі,
як  і  вона,  я  сірість  змити  мушу
та  негаразди  відпустить  на  волю.
І  тиха  сповідь  ця  очистить  душу.

Полишить  біль  із  тугою-журбою,
а  серденько  відчує  доторк  щастя,
коли  настане  злагода  з  собою
і  мир  в  душі,  мов  опісля  причастя.

А  завтра...  Та  хто  зна,  що  вчинять  завтра
ці  дві  непередбачувані  пані?
Візьме  в  полон  краси  осіння  мантра
чи  може  заховаються  в  тумані?

Засяє  осінь  в  барвах  аплікацій,
а  жінка  –  від  заливчастого  сміху?..
Спасибі,  осене,  за  шквал  емоцій,
дари  природи,  за  душевну  втіху.

10.10.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693604
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016


Дідо Микола

Казкова зустріч в Ірпіні і в Києві - столиці

Люблю  вас  всіх,  як  Назарук,
В  моїй  душі  ви  відучора.
Сердечок  ваших  перестук,
Шаную,  як  Сашко  Печора.

В  Столиці  також    в    Ірпіні,
Від  осені  весняна  повінь.
Залишила  у  пам’яті  ці  дні,
Лягла  на  кручі  наче  сповідь.

Ще  не  забулася  Волинь,
Яку  так  встигли  покохати.
Ще  стільки  матимем  світлин…
Здолаєм  Південь  і  Карпати.

По  скринях  стільки  рушників…
Ще  на  Поліссі  тчуть  серпанок.
Від  гір  високих  до  степів,
Як  зірок  в  небі  вишиванок.

Вкраїно  наша,  чудна  Русь,
Одвічний  запах  рути  й  м’яти.
Оздоба  Всесвіту  –  обрус,
Усю  так    хочеться  обняти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693639
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016


гостя

Чи моря?…чи ми?. .



Вимкнуть  воду
І  телебачення,
Як  тринадцятий  день  мине…
Всі  спішитимуть  на  побачення-
Серед  них  
   не  знайдеш  мене…

Стежка  звивистою,
Нерівною…
На  підошвах  -  усе  дірки.
-Що  робитимеш?  -    Лишусь  вірною,
Тільки  витиму  
   на  зірки…

Давню  казку  
Про  синю  бороду
Не  згадаю  на  ніч  ніде.
Не  дозволь  мені  вмерти  з  голоду,
Коли  манна  
   з  небес  впаде…

Хто  залишиться,
Чи  моря,  чи  ми,
Як  поглине  усе  пітьма?
Мавки  з  лісу  виходять  зрячими,
Лиш  мене  
   серед  них  нема…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693187
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016


Віталій Назарук

СЛОВА МУДРЕЦЯ

/Чуєш,  брате  мiй,  як  перельотне,  зальотне,  огнiжджене  на  нашiй  землi  чорне  птаство  картавить  над  нашою  долею?  То  ми  сякi,  то  ми  такі,  а  то  ми  зовсiм  нiкудишнi.  Не  здатнi  свою  державу  мати.  Не  можемо  самi  собою  керувати.  
Завжди  щось  комусь  виннi,  завжди  у  "вiчному  боргу"  перед  "визволителями".  Перед  кимось  маємо  просити  прощення.  Перед  кимось  за  щось  маємо  каятися.  
А  хто  буде  каятися  перед  нами!?  За  те,  що  вся  Україна  упродовж  столiть  для  українцiв  була  Бабиним  яром?  За  те,  що  винищили  удвiчi  більше  нашого  народу,  нiж  маємо  зараз?  За  те,  що  висмоктали  з  нашого  люду  і  кров,  і  пiт.  Здерли  iз  нього  сiм  шкур,  понiвечили  душу,  витоптали  його  святинi.  Хто?!  Де  ви,  правдолюбці?..  
Та  й  покажiть  менi  народ  без  грiхів  чи  без  достоїнств.  Святими  стають  лише  тодi,  коли  вже  не  можуть  грiшити.  Наш  народ  "грiшив",  в  основному,  перед  "визволителями".  Втомлювався  постiйно  дякувати.  За  те  нас  нарекли  "лiнивими",  "тугодумами".  
Розповідають  казочки.  Що  навiть  землю  нашу  святу  народ  дiстав  від  Бога  завдяки  своєму  лiнивству.  Бо  прийшов  останнiм.  А  Всевишнiй  до  того  все  пороздавав  проворнiшим.  Отже,  шкода  йому  стало  українця  i  виділив  для  нього  зi  своїх  запасiв.  Тому  й  земля  наша  -  райська.  А  ми  на  нiй  -  щось  таке.  Нi  пришити,  нi  прилатати.  Тому  й  усiм  нас  "шкода".  І  всi  бажають  нам  "допомогти".  У  нашiй  хаті  порядкувати...  
Отакий  імідж  латають  нам  усякi  паршивцi.  Отаку  ментальнiсть.  !  ми  вже  й  самi  починаємо  себе  ганджувати  та  самобичувати.  Сидить  паршивець  на  нашiй  шиї,  живе  за  нашу  кровавицю  і  варнякає,  що  ми  поволi  рухаємося.  Вони,  звiсно,  рухливiшi.  У  них  -  мораль  сперматозоїда.  Швидше  встигнуги.  І  запліднити  собою.  Тому  й  до  Бога  швидше  встигли.  Землi  вiдхопили.  Тепер  уже  створюють  мiфи,  що  ми  на  своїй  землi  випадковi.  Аби  потiм  довести,  що  не  випадковi  тут  вони.  Ми  -  поганi,  значить,  все,  що  вони  чинять  у  нашiй  хаті,  -  хороше.  I  все  виправдане.  
Наша  ментальнiсть.  Люде  мiй  славний!  Як  тебе  затуркали!  Як  тебе  забили!  Як  тебе  задебілили!..  
А  що,  якби  ми  хоч  на  коротюсiнький  часовий  вiдтинок  стали  такими,  якимй  усяка  шушваль  нас  вимальовує?  "Лiнивi"?  Добре  -  ми  лiнивi.  Тож  ви,  "працьовитi",  злiзьте  з  нашої  "лiнивої"  слини.  I  чалапкайте.  Своїми  клишоногими.  Далеко-далеко.  Звідки  прийшли.  Хто  -  за  Червоне  море,  хто  -  за  Уральськi  гори.  А  хто  -  в  ажтуди.  "Мой  aдрес  и  не  дом,  и  не  улица".  У  вiчний  мiраж.  Або  ж,  коли  живете  на  нашiй  землi  -  працюйте  на  нас.  А  ми  будемо  їхати  на  вас...  Помiняємося  ролями...  Не  подобається?  Правда?  
Хамовi  нiколи  не  подобається,  коли  в  людинi  людська  гіднiсть  прокидається.  Хам  любить  хребет  зiгнутий.  По  ньому  легше  вилiзти  на  голову.  А  випрямлений  хребет  вiн  уже  називає  "националистическим",  "антисемитским",  "антирусским"  i  ще  казна-яким  "анти"...  Лише  не  антихамським...  I  вже  спрацьовує  хамська  логіка.  Не  ти  герой,  мiй  побратиме,  що  піднявся  з  рабських  колiн.  А  вiн,  хам.  Який  знову  хоче  тебе  на  колiна  гюставити.  
I  ти,  мiй  добрий  i  пктинний  народе,  просякнутий  надувiчливiстю  i  надделiкатнiстю,  починаєш  доводити  хамовi.  Де,  мовляв,  логіка?  Серед  "найкровожаднішого  народу-антисеміта"  у  найзлачніших  куточках  його  землі  упродовж  століть  проживало  й  проживає  стільки  євреїв?  І  хамська  логіка  відповість.  Що  це  не  завдяки  гостинності  і  доброті  українців.  А  завдяки  "самопожертвi  євреїв"...  Де  ж,  мовляв,  логіка?  На  землi  народу,  який  "зоологически  ненавидит  русских",  живе  стiльки  росiян?  І  той  триклятий  "хохол-руссконенавистник"  уже  й  сам  став  "русскоязычником".  Аби  його  краще  розуміли.  І  хамська  логіка,  по-хамськи,  зауважить:  "Эго  не  благодаря  гостеприимству  и  доброте  украинцев.  Это  благодаря  вечной  самопожертве  русских  делать  других  счастливее..."  
Де,  мовляв,  логіка?  У  новоутворенiй  своїй  державi  ми  в  першу  чергу  вiдкрили  школи  еврейські,  польськi,  чеськi,  угорськi,  румунськi.  Не  закрили  жодної  з  насаджених  нам  росiйських.  І  не  вiдкрили  жодної  української,  там,  де  конче  їх  треба  вiкрити.  Для  своїх  "незрячих  гречкосiїв"?  ..  А  хамська  логіка  репетує  про  "насильственную  украинизацию"  i  "ущемление  национальных  прав  русских..."  Де,  мовляв,  логіка?  У  столицi  незалежної  України  не  побачиш  в  продажу  нi  української  книжки,  нi  українського  часопису?  I  хамська  логiка  "ухмыльнется":  "Нет  спроса..."  Де,  мовляв,  логіка?  У  самостійнiй  Українськiй  державi  упослідженi  тi,  хто  страждав  за  цю  державу  по  Соловках  i  Сибiрах.  Хто  гнив  по  криївках  i  тюрмах.  А  ті,  бандюги,  що  за  одне  слово  про  самостiйнiсть  стріляли  нам  у  потилицю,  хто  садив  нас  у  неволю  i  мордував  нас  по  катiвнях,  -  ходять  у  кроях,  отримують  престижнi  пенсії.  Та  ще  й  на  нас  покрикують,  що  ми  "бандити"?  
І  хамська  логіка  просичить  "о  кровожадности  бендеровцев  и  оуновцев"...  
Отакi  ми,  брате  мiй  українцю,  "жорстокi".  Отакi  "невдячнi".  Отака  наша  "человеконенавистническая"  ментальнiсть.  Отакі  ми  лiнивцi  й  тугодуми.../
Євген  Дудар

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693140
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016


Віталій Назарук

ТАНЦІ НА ВЕСІЛЛІ

Ось    заграла  скрипка,
Вдарили  цимбали,
Закричали  «Гірко»
І  затанцювали…
Під  баян,
Чи  під  музики,
Чобітки,  
Чи  черевики,
Якщо  вдача  є  така,
То  танцюють  гопака.

Випили  чарчину,
Через  трохи  другу,
Лишили  гостину
І  пішли  по  кругу.
Під  баян,
Чи  під  музики,
Чобітки,  
Чи  черевики,
Якщо  вдача  є  така,
То  танцюють  гопака.

Дівчата  моделі
Очима  полюють,
Гості  вже  веселі,
Гопака  танцюють.

Під  баян,
Чи  під  музики,
Чобітки,  
Чи  черевики,
Якщо  вдача  є  така,
То  танцюють  гопака.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692916
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016


Ірина Лівобережна

Усміхніться!!!

Душа  співає  радісних  пісень,
Життя  –  неначе  райдуга  яскрава,
Коли  щасливим  розпочав  ти  день,
Бо  світить  людям  –  посмішка  ласкава.

На  крилах  мрій  вона  злітає  ввись
Провісницею  злагоди  та  миру.
Очима,  серцем  щиро  посміхнись,
Бо  усмішка  несе  –  любов  і  віру.

Добро,  тепло  в  нелегку  путь  поклич,
Хай  повсякчас  воно  з  тобою  буде!
Як  усмішка,  цвіте  з  усіх  облич
На  всі  віки,  у  свята  і  у  будні.

***
Всемирный  день  улыбки  —  международный  неофициальный  праздник  улыбок.  Праздник  отмечается  каждый  год  в  первую  пятницу  октября  и  25  июля,  а  c  1980  года  -  также  12  апреля.

Существованием  этого  праздника  планета  Земля  обязана  талантливому  художнику  из  Соединённых  Штатов  Америки  Харви  Бэллу  (Harvey  Ball).  Критики  художника  практически  не  замечали  и  его  имя  было  мало  кому  известно.  Возможно,  так  бы  и  было  до  сих  пор,  если  бы  в  1963  году  к  нему  не  обратились  представители  американской  страховой  фирмы  «State  Mutual  Life  Assurance  Company  of  America»  с  просьбой  придумать  какой-либо  запоминающийся  логотип  —  визитную  карточку  компании.

Художник  практически  сразу  предложил  свою  разработку,  за  которую  и  получил  от  заказчиков  50  долларов.  То,  что  предложил  Харви  Бэлл  представителям  компании  «State  Mutual  Life  Assurance  Company  of  America»  было  тем,  что  нынче  практически  любой  пользователь  интернета  безошибочно  назовёт  смайликом.  Компания  изготовила  бейджи  с  логотипом  и  раздала  их  своим  сотрудникам.  Успех  был  таким  грандиозным,  что  уже  спустя  несколько  месяцев  улыбающиеся  рожицы  красовались  не  только  на  визитках  и  бейджах  компании,  а  буквально  повсюду,  начиная  от  спичечных  коробков.  В  Соединённых  Штатах  даже  была  выпущена  почтовая  марка  со  смайликом.

Бэлл  был  счастлив,  как  может  быть  счастлив  творческий  человек,  который  осознал,  что  его  произведения  надолго  переживут  его  самого.  В  одном  из  интервью,  художник  сказал:
[quote]«Никогда  ещё  в  истории  человечества  и  искусства  не  было  ни  одной  работы,  которая  бы,  распространившись  столь  широко,  приносила  столько  счастья,  радости  и  удовольствия.  Не  было  ничего,  сделанного  так  просто,  но  ставшего  понятным  всем.»[/quote]
А  в  1999  году  по  инициативе  художника  впервые  был  отпразднован  «Всемирный  день  улыбки».  Энтузиаст  праздника  предполагал,  что  этот  день  непременно  должен  быть  посвящён  хорошему  настроению.
**********

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692991
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016


Сергей Дунев

Октябрьское


*  *  *

Порой  природа  молчалива.
Но  лишь  затем,  чтоб  вдруг  сразить:
Осенний  луч  неторопливо
По  грампластинке  пня  скользит.

_______________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691824
дата надходження 01.10.2016
дата закладки 07.10.2016


Амелин

Чего только не бывает (пародии)

(По  мотивам  произведений  авторов  Стихи.ру)

[b]Приближаю  весну[/b]
Ирина  Полюшко

[i]Приближаю  весну.  Подтолкну  до  фарватера  щепку,
Что  плывёт  кораблём,  доверяясь  гуляке-ручью.
Уберу,  как  примету  зимы,  надоевшую  кепку,
И  перчатки  долой.  Стало  легче  душе-воробью.
 [/i]

Пародия
[b]По  весне,  в  март-апрель[/b]

По  весне,  в  март-апрель,  я  ходить  на  ручьи  обожаю,
Вижу  -  щепка  плывёт  кораблём,  я  её  подтолкну.        
Следом,  баржей  по  вОлнам,  большущая  кепка  чужая,    
Подтяну  её  палкой,  а  то  вдруг  утянет  ко  дну.  

Вон  перчатки  плывут.  Ну  совсем  неплохие  перчатки,  
И  не  быстро  плывут,  доверяясь  гуляке-ручью,
И  размер  вроде  мой...  я  их  палкой  к  себе,  но  с  оглядкой:
Вроде  нет  никого!  Стало  легче  душе-воробью.

Приближаю  весну,  но  и  зиму  ещё  не  забыла,
Да  и  кепка  теперь  на  ноябрь-декабрь  в  самый  раз.
Это  ж  как  мне,  друзья,  на  "приметы  зимы"  пофартило...
Ой!  Вон  шуба  плывёт!..  Подождите  чуть-чуть!..  Я  сейчас...



[b]Разговор  с  котом[/b]
Влад  Исхаков

[i]Весь  вечер  говорил  с  котом
О  том,  о  сем  -  о  сем,  о  том,
И  пил  текилу.
Кот  собеседник  не  плохой,
Живет  с  единственной  блохой,
Наверно  милой.
Нехитрый  мой  арабский  быт
Весь  из  текилы  состоит,
Кота  и  кофе,  
Кругом  библейские  пески
И  каждый  холм  моей  тоски,
Сродни  Голгофе.
[/i]
28  мая,  2016  г.  Дубай.


Пародия
[b]"Разговор"  кота  с  Исхаковым  [/b]

Весь  вечер  пудрил  мне  мозги,
Такой  развёл  психологизм*...
Дойдя  "до  планки"!
Нет,  чтобы  сразу  на  покой.
Откуда  взял,  что  я  с  блохой...
От  "валерьянки"?!  
А  милой  называл  её...              
Ну,  всё.  Терпение  моё    
Уже  иссякло.
Польщён,  конечно,  похвалой,  
Но  нужно  когти  рвать  домой...  
Прощай,  Исхаков!

*Психологизм  –  Углублённое  изображение  психических,  душевных  переживаний.
 


[b]Ужас[/b]
Андрей  Чекмарев

[i]Когда  приходит  осень,  ужас
и  в  сердце,  и  в  душе  у  нас.
Ужасно  эти  листья  кружат.
Ничей  не  радуется  глаз.
..................................................
А  осень,  между  тем,  окрепла
и  завершила  массу  дел

в  последний  первой  день  декады.
Покрасив  листья  в  красный  цвет,
всё  унесла  с  собой  из  сада.[/i]


Пародия
[b]"Унесённые  ветром"  (детсадовское)[/b]

Когда  приходит  осень,  ужас!
Ничей  не  радуется  глаз.
А  как  ужасно  листья  крУжат...  
их  круг  похож  –  на  медный  таз!
 
В  "декады  первой  день  последний"  –  
об  этом  знает  весь  детсад!  –  
дул  ветер,  осени  посредник,
таща  из  сада  всё  подряд.

Как,  всё-таки,  окрепла  осень!  
Вон  от  качелей  только  след…
Из  группы...  нас  осталось  восемь...
И  воспитательницы  нет...



[b]Бродила  кошка  под  дождём[/b]
Дмитрий  Постниковъ

[i]*  *  *
Бродила  кошка  под  дождём  
и  голосом  взывала  громким,
напоминая  нам  о  том,
что  есть  хотят  её  потомки.

Вид  кошки  жалок  был  и  тощ,
а  голос  –  несколько  противен,
но  мы  решили  –  ну  и  что  ж!
...........................
[/i]
01.  09.  2016,  деревенский  эпизод


Пародия
[b]Из  деревенских  эпизодов[/b]

Деревня,  кошка,  дождь,  крыльцо.
Какой-то  шум,  наверно  –  мыши,
(других  здесь  не  было  жильцов),
мы  на  крыльцо  тихонько  вышли.

А  кошка  вдруг  как  заорёт  –
не  слышал  голоса  противней!  
Глядим  –  на  ней...  соседский  кот    
и  начихать  ему  на  ливень.
..................................................
Рожала  кошка  под  крыльцом,
но  мы  решили  –  пусть  рожает.
Так  кот  соседский  стал  отцом...

А  он,  (гад!),  и  не  возражает.



[b]Беременное  дерево[/b]
Валерий  Новоскольцев  

[i]Беременное  дерево  стоит
И  медленно  ветвями  набухает...
Под  деревом  сидит  один  пиит,
А  не  пииты  рядышком  бухают.
…………………………………..
У  дерева,  похоже,  нет  грехов.
Природная  программа  непорочна...
А  то,  что  листьев  больше,  чем  стихов,-
Спасибо  скажем.  И  на  этом  -  точка!
[/i]

Пародия
[b]Грех  на  душу    [/b]

Под  деревом  сидел  один  пиит,          
Беременный,  как  водится,  стихами...  
А  дерево  –  оно  давно  стоит,
Ему  пиит...    Да  посудите  сами...              

Десятый  месяц  шёл  –  пора  б  уже
Родить  хотя  бы  дух  стихотворенья,            
Отдавши  долг  природе-госпоже,
Какое  это  чудное  мгновенье!

Пиит  чихнул...  потугам  всем  назло,
Почувствовав,  откуда  дует  ветер,
Изрёк  вдруг  мысль  (вот  это  повезло!):    
"А  будет  ли  без  почек  жизнь  на  свете    

У  дерева?..  Всё  это  чепуха!
Природная  программа  непорочна...  –
(Посыпалась  словесная  труха...)
Рукою  хрясь  об  ствол!  –  Стоит  же  прочно...

Да  у  него,  похоже,  нет  грехов!
Растёт  себе  вполне  неприхотливо."      
Тут  дерево,  набухнув  до  сучков,
Упало  и  пиита  привалило.

...Лежал  пиит  уже  без  лишних  слов,  
От  удивленья  хлопая  глазами...
Но  то,  что  листьев  больше  чем  стихов,
Спасло  пиита,  если  между  нами...






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692962
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016


Ліна Ланська

ВДИХАТИ…

Вдихати...вдихати  поволі  
Нестримного  вітру  потоки.
Образи  розчиняться,  може,
І  згинуть.

У  снах  і  у  витівках  долі
Майнуть,  озираючись,  роки
І  знову  погрози    вороже
Закинуть.

Тікати,  тікати,  бо  знову
Періщать  дощем  без  упину
Зловісні  і  заздрісні  хмари
Без  ліку.

За  медом  я  чую  обмову
І  стріли  направлені  в  спину.
Як  важко  уникнути  кари...
Одвіку,

Замучена  власним  безсиллям,
Шукаю  відьомськії  лахи,  -
На  рунах  не  вказані  дати
Спасіння.

Хизуєшся  вкотре  похміллям,
Мені  залишаючи  страхи,
А  може  не  час  розкидати
Каміння?

Вдихати...вдихати,  без  кисню  -  
Вже  й  водень  не  водень  -  дейтерій.
Смолою  заліплено  очі
Порожні.

Затягуєш  немічно  пісню,
З  обряду  пекельних  містерій.
Гаптуєш  видіння  щоночі
Безбожні?

Вдихати...вдихати.


05.09.16.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692640
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 06.10.2016


Світла (Імашева Світлана)

АКРОВІРШ "Борімося - поборемо"

                                                                             Друкую  цей  твір  повторно  на  сайті  "Клубу  поезії",  щоб                                                      
                                                                         розмістити  всі  твори  на  одній  сторінці.  
                                                                                     *******************

                                                                   Блукала  розореним  полем,

                                                                   Одвічним  котилася  степом,

                                                                   Роками,  століттями  Воля

                                                                   Ізнов  одверталась  від  тебе.

                                                                   Моя  зачаклована  земле,

                                                                   Омита  з  правіку  сльозами,

                                                                   Стелися  нам,  праведна  Доле,

                                                                   Ясними  до  ніг  рушниками.

                                                                   Прибились  до  Храму  святого  -  

                                                                   Обмерли  у  трепеті  люди:

                                                                   Бо  ми  зрозуміли:  Свободи

                                                                   Одвіку  -  без  крові  -  не  буде.

                                                                   Рости  ж  у  віки,  дзвінкомовна,

                                                                   Едем  наш  і  наша  безмежність,

                                                                   Ми  сплачуєм  чесно  і  сповна

                                                                   Омріяну  так  незалежність.

                                                                                                                 Світлана  Імашева  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691292
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 06.10.2016


Сергей Дунев

Час сомнений


*  *  *

Снова  осень  осыпает
Листья  в  мокрую  траву.
Час  сомнений  наступает:
Так  ли,  тем  ли  я  живу?
Ту  ли  я  дорогу  выбрал,
Дело  ль  то,  что  по  плечу?
Не  искал  ли  в  жизни  выгод?
Коль  искал,  то  почему?
Кто  я,  что  я,  и  зачем  я?..
На  осеннем  на  ветру
Снова  сыплются  с  деревьев
Листья  в  мокрую  траву.

____________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692606
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016


Наташа Марос

МОЄЇ-ТВОЄЇ…

На  білих  снігах
Темнітимуть  залишки  осені  -
Кленовий  листочок,
А,  може,  сухі  бур'яни.
У  зморених  снах
Появиться  маревом  просині  -
Благенький  місточок
Моєї-твоєї  вини...

І  знову  тоді,  
Озираючись,  щоб  не  помітили,
Ті  сонні  дерева,
Що  плутали  наші  сліди...
По  мерзлій  воді,
Де  знайомі  дороги  обвітрені,
Повернемось  вкотре,
Удвох  ми...  уже  назавжди...

                 -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692674
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016


Микола Карпець))

«Мій вечір став коротшим на два слова»

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3Dt6DfDC9Sg[/youtube]
По  слідам  однойменного  ЧУДОВОГО  твору  ЧУДОВОГО  автора  -  Єлени  Дорофієвської
Мой  вечер  стал  короче  на  два  слова….    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691485
правда,  настрій  мого  твору  знову  трішки  інший)

[b]«Мій  вечір  став  коротшим  на  два  слова»  [/b]
[color="#0321e8"][b][i]
Мій  вечір  став  коротшим  на  два  слова  
І  сам  не  вірив,  що  наважусь  їх  сказати
Язик  тримали  пута,  чи  канати
Хоч  повсякчас  доводить  він  й  до  Львова

Мій  вечір  став  коротшим  на  два  слова  
Хоча  здається,  що  кохаю  вічно
Всі  говорили  –  просто  симпатична,
Для  мене  –  фея  –  ніжна  й  загадкова
Мій  вечір  став  коротшим  на  два  слова

ТЕБЕ  КОХАЮ  –  вимовить  не  в  силах
Немов  тримала  непоборна  сила
Немов  язик  прилип  до  піднебіння
Немов  у  рота  вкинув  хто  каміння
Але  була  ТАК  БАЖАНА  розмова…
Й  мій  вечір  став  коротшим  на  два  слова)
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*05.10.16*  ID:  №  692644
[/i][/b]  [/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692644
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.10.2016


Валя Савелюк

ОСІННІ БАЛИ

перевдягають  плющі
літні  зелені  буйнощі
на  вересневі  брунатні  
притлумлені  радощі…  

кращі?...

оздоблює  осінь  бальну  залу
до  прощального  балу

наввипередки
настроюють  струни  джерельні  струмки,
цвіркуни  каніфолять  смички
і  скрипочки,  
завивають  крізні  тумани
у  хвилясті  складки-шлярки  –  
старанно
трудяться-лапки-непокладанно
всюдисущі  паву́чки
і  павучки́,
жовто-блакитні  синички
на  канделябри  калини
становлять  чашки  рубінові,
а  у  чашки  –  свічки  
вощані  :
хай  освітять  
усі  закутки
темні  

скоро  грянуть  поважно  і  дбало
краков`яки,  мазурки,  польки,
попливуть  у  вихорі  балу
туманні  шлярки  –
легкі  білі  прозорі  шовки

плющі  
поскидали  зелені
важкі  ба́рхати  літньо-щоденні,
у  порфіри  вбралися,  як  великі
монархи-владики,  
їхні  дами  –  
шипшини-вужини:
королеви-мами,
доньки-принцеси,  королеви-дружини  –
пливуть  маркізетами,
линуть  паркетами
у  парчі  золотій,
скільки  гідності  і  достоїнства
у  кожній  лінії  в  кожному  платті…

ось  і  вітри
вдарили  у  тулумбаси  –
мають  дощі
принести  плющівнам  царські  прикраси,
та  образились  і  не  йдуть  дощі  –  
отакі
передсвяткові  прикрощі…

не  несуть  діамантів    до  балу  дощі…
лише  голуби,  біло-сизо-безпечно,  
летять  з-поза  мурів  замку  фортечного,
наче  прості  камінчики  з  пра́щі…

відкружеляють  осінні  бали:
любили-кохали…

…в  опочивальнях  монарших  –
хрумтять  простирадла  крохмально-білі:
осіннього  балу  королеви  і  королі  
голі
глибоко  сплять,  облетілі…

переплелись  
і  під  заметами  спочивають  звично:
без  убрань  і  прикрас  –
схематично-графічно

29.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691551
дата надходження 29.09.2016
дата закладки 05.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.10.2016


Серафима Пант

Хвороба

Хворіємо  світу  надмірністю  -  
Бракує  для  щастя  досягнень,
Навчаємо  серце  повинності  -  
Підзвітності  розуму  прагнень.
Хворіємо  власною  величчю,
Бо  "sapiens"  -  це  лише  "homo",  
Все  інше  під  ноги  хай  стелиться  -
І  топчемо,  нищим  свідомо.
Хворіємо  змінами  клімату,
Ресурсозалежністю  кволить.
Шукаємо  винних,  так  прийнято,-
Вдень  з  полум'ям  "sapiens"  ходить.
Морозить  гарячка  озброєння:
Є  сила  -  є  влада  -  є  числа,
І  ставки  давно  вже  потроєно  -
Кому  інвалідності  крісло?
Хворіємо  світу  жорстокістю:
Убивство  -  антракт,  а  не  драма.
Нездужаєм  світом...а  совістю?
Не  хворі  ми...
Світ  хворий  нами!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692493
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 05.10.2016


Лісник

Синяя глина

Я  купил  в  магазине  
           кусок  синей  глины
любовался
вдыхал  её  запах  сырой
мял  в  руках
разминал
поливая  водой...
хорошо,  
           что  такие  
                       у  нас  
                           магазины!

получилось  
             сначала  
                         не  то  
                                 что  хотел
неприличная  вещь  
как  ни  глянь
я  и  эдак  и  так  её  
тряс  и  вертел
что  за  срам
               что  за  стыд
                             что  за  дрянь!

снова  мял  
                 поливал
                           и  как  тесто  
                                           месил
заработал  всеръёз  
                                   МАСТИХИН
разделил  пополам
снова  соединил
и,  ругаясь,  отнёс
в  магазин

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692386
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016


Наташа Марос

Я ЗАЧЕКАЮ…

Я  зачекаю  трохи,  зачекаю,
Я  подожду  немного,  подожду...
І,  може,  ми  разом  до  того  раю,
А,  может,  я  одна  туда  приду...

Бо  ти  вагався,  як  завжди,  вагався,
А  я  смелее  шла  всегда,  смелей.
Ти  оглядався  і  чогось  боявся...
Да  ничего  не  бойся,  не  жалей!

Не  встигне  ранок  вмитися  росою
И  не  успеет  солнышко  взлететь  -
Я  буду  поруч,  поруч  із  тобою,
Но  вздумай  только  снова  "не  успеть"...

                     -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692412
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2016


Кадет

Бляха-муха колобок

Какая,  блин,  проблема,  где  не  спать?
Что  на  полу,  а  что  на  потолке…
По  крайней  мере,  не  скрипит  кровать,
Когда  висишь  себе  на  волоске…

Висишь,  как  затаившийся  паук,
В  углу  своей  совдеповской  норы…
И  даже  крови  лопоухих  мух
Испить  не  тянет  с  некоей  поры…

Не  тянет  совершенно  ни  на  что…  
Ну,  разве  что  дерябнуть  да  пожрать…
И  даже  конь  в  сиреневом  пальто
Не  соблазняет  от  души  поржать…

Похоже,  что  ни  ямб  и  ни  хорей
Уже  не  в  силах  чудо  совершить…
Обидно  за  наивных  дикарей,
Способных  только  всё  вокруг  крушить…

Не  получилось  сбросить  горы  с  плеч  
И  никакой  урок  не  будет  впрок,
Коль  умудрились  мы  себе  испечь
Такой  вот,  бляха-муха,  колобок...

сентябрь  16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690840
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 03.10.2016


Лісник

Монолог неромантика

Фантики,
                     романтики...
До  фени    
                     ваши  
                                   бантики!  
К  чертям  
                       оборванцев!
К  чертям  
                         звездочетов!  
А  детям  конфеты    
                                   купишь  
                                               за  чё  ты?
Романтика  в  спину  ногой    
                                                               пинает  
Другой,    
                   который  не  знает  
                                                         жалости  
и  фантики  собирать  его  
                                                         посылает
и  ржёт  при  этом  
                                 от  своей  шалости!
А  дома  ждёт  его  чудо  из  Парижа
духами  как  скунс  воняючи,
жалуясь  что  не  нашла  парикмахера  поближе  
и  новую  машину  ругаючи!
А  он  как  задарит  ей  поясок  с  бриллиантиком!  .  .
Вот  где  романтика!
А  вы  всё  про  фантики.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692223
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 03.10.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Скільки зим, скільки літ


Скільки    зим,    скільки    літ,
Як    від    наших    воріт
Повела    мене    в    світ  
Ця    стежина!
І    тепло    після    гроз,
І    вітри    під    мороз,
Подолала    цей    крос    –
І…      звершилось…

Падав    сивий    мороз
На    життєвий    покос,
Від    поезій    і    проз
Не    відвикла.
Стука    тихо    не    раз
Не    одна    –    кілька    фраз,
Запишу    їх    щораз,
Щоб    не    зникли.
10.06.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692240
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 03.10.2016


Ліна Ланська

У ПОРОЖНЕЧІ ДУШ

У  порожнечі  душ  відлуння  не  шукай,
Його  ні  сонцю    не  знайти,  ані  вітрам.
Не  злись,  байдужістю  не  бий,  не  докоряй,
Бо  незнайома  навіть  тінь  жалю  катам.

У  порожнечі  душ  –    пітьма,  хоч  ріж  ножем.
Ще  не  проросле,  згине  в  темряві  зерно.
Без  світла  дихати?..та  й    не  зітхнути  вже,
Там  замуровано  невидиме  вікно.

У  порожнечі  душ  не  знайдеш  і  куток,
Щоб  від  зотління  сивим  пилом  звечоріть.
Відлуння  котиться  від  зболених  думок,
Безодня  вкотре  виллє  гнів  тисячоліть.

У  порожнечі  душ  завмерли  відчуття,  -
Скотились  в  безум  у  погорді    кажани.*
Презирство  глумом  обернулось  викриття  -
Глухий  не  хоче  чути,  скільки  не  стогни…

У  порожнечі  душ…
03.01.2015.
Ред  .30.09.16.

*Коли  готи  підступно  розіп’яли  Божа  та  його  синів  і  воєвод,  на  підмогу  антам  прийшов  не  лише  Велимир  із  смолянами.  
Бог  сили  та  війни  предужий  Тур    злетів  на  землю  і  став  у  ряди  воїв  яко  лицар  землі  слов’янської..
Одного  разу  Тур  далеко  заглибився  в  готські  землі  й  самотужки,  своєю  страшною  булавою  розмахуючи,  здобув  готський  город.  Та  його  нічого  не  привабило  –  тільки  одна  юна  полонянка,  руда  царівна  на  ім’я  Гертруда.  І  закохався  могутній  слов’янський  лицар-бог  у  тендітну  чужинку  .
Та  готська  царівна  не  любила  слов"ян,  не  любила  й  Тура,  навіть  четверо  спільних  дітей  навчила  ненавидіти  батька  та  його  рід.  
Розгнівався  Тур,бо  був  же  таки  богом  і  прокляв  всіх  готів,свою  дружину  і  дітей.
Так  з’явилися  на  світ  і  розповзлися  ,  розлетілися  усюди  щури-пацюки,  миші  та  кажани,  що  їх  готська  злість  спородила…
Легенда  з  книги  С.Плачинди  “Київські  фрески”

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692061
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 03.10.2016


stawitscky

Такий туман - не видно власних рук

Такий  туман  –  не  видно  власних  рук  –
З  своїх  пенатів  спорядила  осінь.
Пробач  мені  за  те,  що  не  збулося  –
Не  я  затіяв  цю  фатальну  гру.

Рішалося  десь  там,  на  небесах…
Як  нас  п’янило  амброю  любові!
А  хтось  сказав  одне-єдине  слово  –
Й  лишив  мене  із  болем  сам-на-сам.

Піввіку  з  того  часу  –  як  вода.
Над  нашим  ставом  теж  пливуть  тумани,
Де  я  тобі  зізнався  у  коханні.
Тепер  там  інша  пара  молода

Плекає  свій  яскравобарвний  світ.
Нас  розметала  по  світах  розлука.
Та  спогад  не  вгамовується  стукать  –
Він  не  зморився  за  півсотні  літ…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690337
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 23.09.2016


Сергей Дунев

Лаской последнею веет…


                                 *  *  *

Что  это,  право,  со  мною?
По  небосводу  скользя,
Солнце  сегодня  такое,
Что  не  заплакать  нельзя.
Лаской  последнею  веет,
Жёлтым  на  жёлтом  легло,
Только  согреть  не  умеет
Так,  как  недавно  могло…  

_______________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689839
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 21.09.2016


Оливия К.

Бабьелетнее

Опять  меня  пронзает,  как  стилет,
Испуг,  что  лето  навострило  лыжи!
На  всех  не  напасёшься  бабьихлет,
Не  бабы  ж,  понимаешь  ли,  они  же.
От  них  не  ждать  последнего  куска,
Они  к  вам  не  привяжутся  как  к  чаду,
А  просвистят,  как  пули  у  виска,
Не  подарив  надежды  на  пощаду.
Когда  живёте  вы  на  северах,
Терзаясь  от  погодных  неприятий,
Вас  то  и  дело  напрягает  страх
Лишиться  бабьелетовых  объятий.
А  где-то  там  у  южных  полюсов,
Не  помышляя  о  тоске  и  стрессах,
Гуляют  люди  вовсе  без  трусов,
В  одних  лишь  ослепительных  топлессах.
Я  помню  всё  -  нет  правды  на  земле,
И  нет  суда  на  нет,  и  всё  такое…
Но  все  эти  нагие  дефиле
Меня  лишают  всякого  покоя!
Ну,  почему,  Создатель,  почему
Cредь  нас  одни  нахмуренные  мины?
Прошу,  пошли  народу  моему
Тепло  и  солнце,  свет  и  витамины!
А  там,  где  зной  порой  невыносим,
Что,    в  общем,  никому  и  не  помеха,
Войдёт  в  привычку  месяц  бабьихзим,
Не  мести  для,  а  попросту  для  смеха!

2014

(идея  С.М.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689913
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 21.09.2016


Сергей Дунев

А я хотел бы умереть, как лес…


                                                   *  *  *                          

                               [i]  Пусть  уйду,  когда  в  щедрой  природе
                                 Гибель  выглядит  как  торжество...[/i]
                                                                                                     Татьяна  Галушко

А  я  хотел  бы  умереть,  как  лес…
Не  становясь  болезненным  и  старым,
Лес  озаряет  синеву  небес
Янтарным,  ослепительным  пожаром.

Лес  принимает,  словно  праздник,  смерть,
В  своём  конце  он  краше,  чем  в  начале,  –
Чтоб  никому  не  вздумалось  посметь
Подумать  об  утрате  и  печали.

___________________________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689869
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016


Евгений Познанский

ЗАПОРОЖЕЦ

Эх,  какая  волна,  налетает  горой,
Ветер  силу  набрал  понемногу,
Но  хоть  "чайку"  мою  и  накрыл  он  волной
Никого  не  снесло,  слава  Богу!

Может  турок  готовит  уже  колья  нам,
Нелегко  победить  их  галеру,
Да  за  тем  и  пошли    казаки  по  морям:  
защитить  Православную  веру.

Наказать  бусурмана,  чтоб  к  нам  не  ходил,
И  не  слал  на  нас  крымского  хана,
Старец  в  Лавре  мне  маслом  Святым  заживил
От  похода  минувшего  рану.

Кто-то  в  мыслях    добычу  считает...  притих...    
Предвкушает  пиастры,  цехины,
А  я    знаю  давно  из  походов  таких  
Не  приходит  назад  половина.

Может,  голову  скоро  я  сам  положу,
Но  коль  сабли  последним    ударом
Одного,  хотя  б,      турка    а  в  пекло  пошлю  -
Значит  -    вышел  в  поход  я  недаром.

Говорят,  что    донцы  тоже  в  море  идут,
Не  сдержали  их  башни  Азова,
Слава  Богу,  так  значит  поганых  громить
Как  отцы  будем  вместе  мы,  снова*.

И  никто,  никогда    уходя    на  моря
Возвратится  ль  обратно  –  не  ведал,
Но  за  веру  Христову  умру  пусть  и  я,
Это  тоже  ведь  будет  победа.

Я    не  знаю,  когда  он  придёт  –    смертный  час,
Потому  я  такой  и  веселый.
Не  оставь,  Пресвятая  Владычица  нас.
Не  оставь  нас,  Святитель  Никола!
2016.

*Имеются  ввиду  совместные  походы  запорожцев  и  донских  казаков  против  Османской  империи.      Особо  известна    оборона  отбитого  у  турок  Азова,    в    котором  казацкий  гарнизон  успешно  выдержал  осаду  против  огромной    турецко-татарской  орды.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689666
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 20.09.2016


Ян Шанли

Обожаю скорость звука,



***  
Обожаю  скорость  звука,
Уважаю  скорость  света.
Вот  бы  мне  увидеть  внука
Через  триста  лет  и  лето.
У  меня  всего  два  уха
У  него  их  будет  сколько
И  какая  сила  духа
И  какого  цвета  челка?
Я  смеюсь-  неважно  это.
Пусть  живет  себе  не  тужит.
Может  будет  столько  света,
Что  не  страшно  пить  из  лужи.
Да  и  мяса  есть  не  надо-
Взял  кусок  ржаного  хлеба
Сазана  поджаришь  взглядом
И  опять  глядишь  на  небо.
А  на  нем  меж  облаками
В  белом,  в  должности  декана,
Я  делюсь  душевно  с  вами
Свойством  слова  и  тумана
И  хотя  смотрю  не  строго
И  зачет  через  неделю-
В  каждом  вижу  веру  в  Бога
И  ответ  такой  приемлю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689635
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 19.09.2016


Лина Лу

Я ПОРАНИЛА РУКИ

Я  поранила  руки  осколком  стекла,
От  досады  на  серую  Осень.
Ты  откуда    явилась,  кого  привела?
Этот  дождь  так  уныл  и  несносен.

Ваш  дуэт  что-то  новое  вряд  ли  споет,
Только  окна  зальет  и  закружит.
Листья  желтые  знаю,  ничто  не  спасет,
Заплелось  время  тленностью  кружев,

Обернувшись,  во  благо  дымящим  кострам,
Стариковским  морщинистым  ликом...
Украшает  рябину  Исида-  сестра
Ожерельями    из  сердолика.

Загляделась  на  ягоды  ,  -    бусины  те
В  оберег  собирала  богиня.
Кисти  жарко  сияют,  а  лист  пожелтел
И  увял,  хоть  ни  в  чем  не  повинен.

Прилепился,  украдкой    целуя  стекло,
Замирая  в  последнем  прощаньи.
Я  хотела  коснуться,  да  не  повезло,
Острый  край  огласил  завещанье.

Я  поранила  руки  осколком  стекла,
Солнца    капелька  -  краюшек    кроны.
Что  ж  ты  Осень  к  порогу  опять  принесла?  -
Ни  бубенчиков  нет,  ни  короны.
11.09.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689584
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 19.09.2016


Наташа Марос

СКОТИВСЯ…

Скотився  серпень  в  пелену  широку
Дозрілого  гіркого  полину,
Де  стиглу  грушу  зарум'янив  збоку,
Де  пізні  сливи  у  траву  жбурнув...

Вже  зрідка  котить  листя  на  дорогу,
Ховає,  мов  прикраси,  в  бур'яні.
Розкидав,  як  грудки,  скупу  тривогу
І  не  дає  розплакатись  мені...

Бо  тепла  осінь  вже  усе  простила,
Обсипала  щедротами  землі...
Тепер  я  знаю,  то  велика  сила,
Коли  струмок  надії  не  змілів...

             -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689570
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 18.09.2016


ganzer

quantum trust

Вона  прийшла  до  мене  уві  сні,  –
богиня  в  фартуху  з  тропічних  квітів  –
щоб  я  ловив  їй  диких  неофітів
і  їй  одній  присвячував  пісні.

[i]тепер,  коли  й  жонглюють,  то  словами,
тепер  і  спів  –  читання  з  папірця,  –
та  все  про  дам,  за  гріш,  та  для  реклами  –
о  світ,  о  час.  о,  гумові  серця!

чому  ви  не  зі  скла,  не  з  порцеляни,
не  з  воску,  зрештою?  а  в  тебе  –  кам'яне.[/i]

я  хочу  їй  сказати:  "полум'яне",
та  враз  згадаю:  пекло  крижане!
вона  мене  покине  й  прокляне,  –
й  замерзне  сонце,  й  знов  зима  настане

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689348
дата надходження 17.09.2016
дата закладки 18.09.2016


гостя

Чаклуй… на повну…



Відчиниш  браму…  
Відпустиш  душу
В  ліси  найглибші…  пірнем  удвох
(…як  води  віщі  наповнять  сушу)
В  чебрець  ліловий,  в  потрійний  мох…

Вдягну  коралі,
Плестиму  вовну,
Коли  на  гори  впаде  пітьма…
Чорнична  стежко,  чаклуй  на  повну!
Мене  -  немає!..  мене  не-ма…

Небесна  вовна,  
Земні  коралі…
В  магічне  сито  просієш  тьму…
Сусід  сусіда  узяв  на  гралі,
А  я  зимую…  а  я  зиму-
           ю…………
картина  повна…
Овечка  хвора  –
Скупай  у  ріках,  як  в  молоці…
Найпершим  свідком  нам  Чорногора,
Кохай  мене  на  її  лиці…

Скупай  у  ріках,
Найтонші  чари  -
На  чорний  килим,  на  білий  сніг…
Мольфар  розвіє  на  мені  хмари,
І  стану  кращою  від  усіх…

Лікуй  овечку,
Притримай  півня,
В  тотемну  повінь,  у  ніч  п”янку…
Бо  стану  горам  Карпатським  рівня,
Коли  полюбиш  мене  таку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689180
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016


Валентина Голубівська

Серце щире на Голгофі

Серце  щире  на  Голгофі,
Цвяхи  вже  готові.
-  Ти  чого,чого  хотіла?
-  ЛЮБОВі...-  Любові?
Гору  регіт  струсонув.
-  Ще  мені  -  Джульєтта...
Вітер  заридав-загув,
Знітилась  планета.
-  Відмовляйся,  ворушись,
Вже  он  море  крові!..
Та  з  краплиночок  душі
Вирвалось:Л
                                 Ю
                                 Б
                                 О
                                 В
                                 І
                                 .
                                 .
                                 .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688924
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Елена Черкашина

Що ти знаєш, москаль

Що  ти  знаєш,  москаль,  про  мою  Україну
(не  образити  хочу,  питання    болить),
чом  лишаєш  по  собі  криваві  руїни,
чом  бажаєш  в  крові  нашу  землю  втопить?
Що  ти  знаєш,  москаль,  про  лани  і  діброви,
де  співа  соловей  із  долоней  Христа,
 і  про  гори  високі,    і  про  чорнії  брови,
і  про  пісню  душі,  і  про  пекло  повстань...
Що  ти  знаєш,  москаль,  про  свободу  країни,
ти,  народжений  після  кривавих  розправ?
Ти  не  любиш  людей  -  сіль  землі  України,
поважаючи  тих,  хто  її  обікрав!
Що  ж  ти  знаєш,  москаль,  оповитий  брехнею,
про  нескорений  шлях  патріотів-дідів?
В  штучнім  світі  своїм    по-під  склом  мавзолею,
ти  поменшав,  москаль,  значно  ти  порідів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533035
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 15.09.2016


Валя Савелюк

КОЛИ СПИТАЮТЬ

…і  спитають  мене:  де  ти  хочеш  жити  -
у  палаці  з  мармуру,
у  фортеці-за́мку  з  малахіту-граніту,
у  маєтку  з  аквамарину,  яхонтів,  лазуриту?..

...і  двері  щоб  -  з  дуба  мореного,
від  чужих  замовленого-заговореного?..

...і  вікна  –  з  білого  оніксу
чи  бойківського  кришталю?..

відповім:  
я…
ліси  люблю…

11.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688854
дата надходження 12.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Світла (Імашева Світлана)

Така ти різна…

                                                                   ******************

                                     Осінній  день,  що  вересом  пропах,  -  

                                     Ще  мед  п'янкий  збирають  дикі  бджоли...

                                     Життя  палітри  сонячний  розмах  -  

                                     Цей  безмір  сяйва,  синяви  і  поля...


                                     Так  проростає  болісно  в  душі

                                     Оця  Раїна  світла  -  Україна.

                                     Ген,  блискавиці  крешуть  на  межі,

                                     Ячить  в  віках  печаль  твоя  чаїна...


                                     Мій  тихий  смуток  і  дитячий  рай  -  

                                     В  саду  твоїм  -  налиті  соком  вишні,

                                       Полів  ясних  заквітчаний  розмай...

                                     Туман  -  сучасне  і  пітьма  -  колишнє.


                                     Така  ти  різна:  мила,  золота,

                                     Вітаєш  хлібом-сіллю,  рушниками,

                                     А  часом  -  люта,  зболена  і  зла:

                                     Сини  бредуть  далекими  світами...


                                     Чекаєш  їх?  А  чи  забула  вже?

                                       В  степу  широкім  -  самота-тополя...

                                       До  тебе,  мамо,  завше  нас  веде

                                       Стежина  радості  й  дорога  болю...

                                                                               Світлана  Імашева

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688135
дата надходження 12.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Віталій Назарук

СТАРІСТЬ

Сім  десятків  хилять  нижче  плечі,
Сиплеться  «старече  порохно»,
Радість  у  житті    -  вірші  й  малеча,
Що  хоч  зрідка  стукають  в  вікно.

Очі  заховалися  глибоко,
Мов  з  коліна  блиск  на  голові,
Більший  щем  в  душі  із  кожним  роком,
Проте  вірші  пишуться  живі.

Як  би  я  хотів  посеред  лісу,
Говорити  з  совами  вночі,
Я  і  ліс,    щоб    місяць  хтось  повісив,  
Лиш  би  не  лякали  пугачі.

Захватити  зошит  з  олівцями
І  писати  щедро  цілу  ніч,
Обійтись  батьківськими  словами,
Ще  писати  прагне  «старий  хрич»…

Але  я  терплю  і  плачу  стиха,
І  пишу  римовані  слова.
Я  знесу  страждання  всі  і  лиха,
Щоб  земля  батьківська  прийняла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688596
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Ірина Лівобережна

Лист нічного неба

Місяць  -  як  печатка  золота,
Темні  хмари  -  плямами  чорнила,
А  краї  вечірнього  листа
Рвана  крона  паркова  -  закрила.

Не  пізнати  що  там,  унизу,
Де  в  сувій  ховається  світило,
А  чорнильні  плями  -  все  повзуть,
Тло  «паперу»  -  всотує  чорнило,

Щось  сказати  хочуть  ліхтарі,
Та  дерева  глушать  їх  старання...
Лиш  «печатка»  -  світиться  вгорі,
Нача  крапка  в  повісті...  остання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688602
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Евгений ВЕРМУТ

ЗАПИСКИ О СОВЕСТИ

1

         Говорят,  будто  исправлять  ошибки  никогда  не  поздно.  Неправда.  Точнее,  не  совсем  правда.  К  сожалению,  часто  бывает  так,  что,  когда,  наконец,  осознаешь  свои  ошибки,  то  уже  поздно  их  исправлять.  Возможно,  так  думают  слабохарактерные  люди.  Возможно,  я  один  из  них.

         Ошибки,  которые  совершаешь  в  молодости,  в  старости  исправить  невероятно  трудно,  иногда  и  невозможно.  Остается  либо  кусать  себя  за  локти,  либо  каяться.  Ко  второму  я  не  приучен.  А  в  первом  случае  жизнь  научила  ждать.  Каждый  раз,  когда  приходит  время  получать  от  жизни  пинок,  ждешь  этого  момента  со  страхом.  «Пинок»  бывает  затяжным,  но  проходит  неделя,  месяц,  иногда  больше,  боль  от  наказания  начинает  утихать  и  постепенно  забываться.  Через  некоторое  время  ты  опять  герой.  Вот  так,  в  течение  жизни,  делая  непоправимые  глупости,  совершая  дурацкие  поступки,  в  конце  концов,  ты  приходишь  к  закономерному  выводу:  а  ведь  все  нормально,  все  проходит,  я  жив,  не  в  тюрьме,  друзья  не  отвернулись,  жена  не  ушла…  И  чего  переживал?  В  такие  моменты  возникает  чувство,  чем-то  напоминающее  эйфорию.  Это  значит,  что  чувство  ответственности  ушло  куда-то  в  небытие.  Через  некоторое  время  ты  совершаешь  такой  поступок,  после  которого  никакое  время  не  способно  излечить  или  исправить  последствия  случившегося  и  тогда  наказание  становится  вечным.  Раскаяние  уже  не  поможет,  особенно,  если  ты  сохранил  остатки  совести.  Наверное,  хорошо  живется  тем,  у  кого  ее  нет.  Но,  если  она  еще  осталась  и  не  спит,  отравленная  алкоголем  или  не  в  меру  бурной  жизнью,  то  становится  невыносимой,  ведь,  только  она  становится  твоим  главным  судьей  и  палачом.  И  приговариваешь  ты  себя,  и  казнишь  всю  оставшуюся  жизнь,  иногда  страстно  желая  только  одного  –  уснуть  и  не  проснуться.  Кто-то  ускоряет  этот  процесс,  кто-то  хочет  это  сделать,  но  не  может  из-за  семьи,  из-за  близких  ему  людей.  Он  думает,  что  его  не  поймут  и  его  действительно  не  поймут,  хотя  бы  потому  что  он  никогда  и  никому  не  рассказывал  о  своей  боли.  А  надо  бы.  Близкий  человек,  если  он  любит  тебя,  всегда  поймет  и  простит,  и  примет  на  себя  часть  твоего  непомерного  груза.  Если  нельзя  его  сбросить,  то  можно  разделить  на  двоих.  Станет  легче.  Пусть  не  на  все  «сто».  Ты  еще  долго  будешь  ходить  согнувшись,  зато  на  своих  двоих,  а  не  на  «четвереньках».  Но  в  том-то  и  дело,  что  человек  упрям.  Он  упорно  продолжает  считать  все  свои  проступки  сугубо  личным  делом.  Человек  горд  и  в  этом  его  главная  глупость.

2

         Впрочем,  гордость,  о  которой  идет  речь,  как-то  уж  очень  напоминает  обычный  стыд.  Именно  он  заставляет  человека  молчать,  убеждая  его  в  мужественности.  Мужественность?  А  не  та  ли,  которая  вынуждает  зажатого  в  угол  кота  нападать  на  собаку?  Соглашусь,  сравнение  не  очень  удачное.  Кот  хотя  бы  ничего  предосудительного  не  совершал.  Просто  он  имел  несчастье  родиться  котом  во  дворе,  полном  злых  собак.  Среда  довела  кота  до  неестественных  для  его  вида  действий.  А  что  же  довело  человека?  Ведь,  он  живет  среди  себе  подобных.  Загадка,  которой,  возможно,  никогда  бы  не  было,  не  будь  он  наделен,  в  отличие  от  других  представителей  животного  мира,  способностью…  думать.  Животные  одного  вида  никогда  не  дерутся  между  собой,  разве  только  из-за  самки,  защиты  своей  территории…  Есть,  конечно,  и  другие  исключения,  но  это  всего  лишь  исключения,  а  не  правила.  «Человек  думающий»  постоянно  развивает  свою  способность  и,  к  сожалению,  часто  не  в  ту  сторону,  в  какую  хотелось  бы  его  собратьям.  Мозг,  вместо  того,  чтобы  думать  о  благе  общества,  почему-то  начинает  работать  исключительно  в  интересах  своего  хозяина,  подкрепляя  себя  такой  чертой  характера,  как  зависть.  Не  страшно,  если  зависть  обычная  и  позволяет  удовлетворить  свои  потребности  в  виде  сигарет,  «как  курят  все»,  такого  же  костюма,  компьютера,  телефона…  Но,  если  зависть  черная,  хорошего  от  нее  не  жди.  Никаких  средств  не  хватит,  чтобы  накормить  это  чудовище.  И  вот,  человек  идет  на  преступление,  причем,  не  обязательно  уголовного  характера.  Преступления  бывают  разные,  в  том  числе,  не  наказуемые  уголовно.  Одним  из  них  и  является  преступление  перед  собственной  совестью.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

         Я  довольно  туманно  изъяснил  в  своих  записках  значение  совести  для  человека.  У  каждого  человека  она  своя,  родная  и  неповторимая.  У  кого-то  чистая,  у  кого-то  запятнанная,  пропитая,  потерянная  и  даже  продажная.  Кстати,  те,  у  кого  она  продажная,  тоже  считают  ее  чистой.  Но  это  к  слову.

         Не  обижайте  совесть.  Держите  ее  в  чистоте.  Дайте  ей  возможность  гордиться  вами,  а  вы,  в  свою  очередь,  всегда  будете  уверены  в  ней.

         Она  не  подведет!

13-14.09.2016г.  Минск,  база  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688613
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Виталий Н.

Владимиру Высоцкому.

Владимир  Семеныч,  Вам  снова  не  спится?
Все  лапы  у  елей  дрожат  на  весу?
Кричит  Гамаюн  где-то  -  вещая  птица,
Поет  в  заколдованном  диком  лесу.

Плететесь  одни  в  недосказанной  сказке.
Уж  пала  четвертая  четверть  пути.
Но  явны  виденья  и  сорваны  маски,
Так  что  же  еще  остается  найти?

Решен  ли  вопрос,  что  поставлен  над  нами?
В  иной  ипостаси  явившись  на  свет,
Вы  были  бы  принцем  мечущимся  в  Дании,
Глядишь,  отыскали  бы  верный  ответ.

Так  Быть  или  Нет?  До  последнего  вдоха
Вы  этой  дилемме  ломали  клыки.
Не  вырвет  ничем  никакая  эпоха
Народное  звание  поэта!  Штыки

Изорвут  снова  вражьи  бушлаты,
И  "мессер"  подбитый  уткнется  в  песок!
Герои  -  отцы-командиры,  солдаты,
Слетают,  пропахшие  порохом  с  строк!

Сергей  не  сгорел!  Уповал  человече
Нутром  на  надежность  и  праведность  строп!
Все  так  же  мерцают  оплывшие  свечи,
Все  так  же  стреляют  без  промаха  в  лоб.

Коварный  вопрос  не  опишешь  словами.
В  рождение  смерть  так  же  дышит  в  упор.
И  кони  устало  трясут  головами,
И  плаха  близка,  и  суров  приговор.

Владимир  Семеныч,  Вам  снова  не  спится.
То  лапы  у  елей  дрожат  на  весу,
То  кто-то  опять  в  черном  фраке  приснится,
То  шмыгают  волки  в  дремучем  лесу.

Оставьте  же  нам  эти  струйные  плесы!
Мы  каждый  аккорд  в  нашу  душу  вплели.
Поэт,  Музыкант,  Человек  и  Повеса!
И  что  ж,  что  фрегат  Ваш  сорвало  с  Земли!?

Мы  будем  трясти  эту  Землю  за  плечи,
Покуда  не  сдастся  извечный  вопрос!
Владимир  Семеныч,  еще  же  не  вечер!
....................................................
И  струйкой  взвивается  дым  папирос.


                                                                           24.07.2015г

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595765
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 14.09.2016


гостя

Іду…на звук…


Перехворію…
Переоживу…
Переполощу  все  в  холодних  водах…
І  вже,  переростаючи  в  траву,
Залишу  на  землі
     свій  мокрий  одяг…

Іду  на  крик…
Потім  іду  на  звук…
І,  зрештою,  іду  лише  на  світло…
Над  тілом  ще  кружляє  хижо  крук,
Та  поле
     знову  маками  розквітло!

Чи  зрозумієш,
Що  це  знову  я?
У    цьому  платті    чи  мене  впізнаєш?
Коли  мені  даватимеш  ім”я,
Роздивишся
     у  повен  зріст,  і,  знаєш-

Переосмислю…
Переоберу…
Переінакшу  в  четвертинних  кодах…
Уже,  переростаючи  в  траву,
Переполощу
     у  холодних  водах…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688544
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2016


ТАИСИЯ

С любовью к природе



                                 «  Природы  пышное  убранство
                     Пленяет  радостно  мой  взор.
                                       Люблю  её  непостоянство
                                       И  буйство  красок,  и  простор,
                                       И  «дым»  над  зеркалом  озёр,
                                       И  неба  синего  пространство».

Разве  можно  забыть  увлечения    детства?
Лес,  рыбалка,  -  всё  было  тогда    по    соседству.
Отправляясь  в  походы  на  лоно  природы,
Никогда  не  роптали    на    козни  погоды.
 
Рюкзаки  собирали  порой  вечерами.
А  рассветы  встречали    как  раз    с  петухами.
И  не  важно  –  по  ягоды  иль  за  грибами…
Благодарны  за  хлопоты  мы  нашей  маме!

А  отец  заводил    мотоцикл    громогласно…
Нам  казалось,  что  мир  наш  устроен  прекрасно.
Лишь  потом,  повзрослев,  постепенно  узнали    -
Существует  ещё  сторона  у  медали…

Истрепали  мы  нервы,  не  только  ботинки.
Защищали  природу  мы    вплоть  до  дубинки…
Но  с  любовью  к  природе    шагаем    по  свету.
По  традиции    дети    возьмут    эстафету…

14.09.  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688477
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016


Ольга Ашто

не так

Я  понимаю,  что-то  идет  не  так,  
Ну  а  точнее,  что  все  покатилось  к  черту.
Кто-то  идет  на  смерть,  ну,  а  кто  -  в  кабак.
Кто-то  в  "Сельпо"  за  картошкой  второго  сорта.
День  нелюбви,  непогоды  и  прочих  "не"  -
То,  что  навязано,  то  не  имеет  вкуса  .
Я  понимаю,  но  что-то  кричит  во  мне:  
"Выкини  хлам  из  башки,  а  из  дома  -  мусор."
Выкинь  дурное!  Кого-то  сейчас  убьют  -
он  не  сдавал  за  бутылку  белье  и  берцы.
Как  же  мне  тут  наводить  по  углам  уют,
Если  кого-то  сегодня  -  навылет  в  сердце?
Если  навылет  давно  уже  -  всех  подряд  -
Глупостью,  жадностью,  ложью...  Верхи  не  могут.
"Не  разберешься?"  -  кидаю  на  небо  взгляд.
Тоже  не  можешь?  А  что  же  тогда  от  Бога?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688437
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.09.2016


Віталій Назарук

РАНКОВИЙ ВІРШ

Мовчала    ніч,
Вже  третєпівнив  ранок,
Ще  зорі  мерехтіли  угорі.
Сич  галасав,
Ховаючись  за  ганок
І  блякли  вечорові  ліхтарі.
Збирався  день
Украсти  трохи  ночі,
Сіріло  небо  ще  усе  в  зірках.
Легенький  вітер
Гарний  день  пророчив,
Бо  чистив  крила  вечоровий  птах.
Світало  вже,
Схід  піднімався  вгору,
Ранкові  звуки  линули  в  тиші.
Чекаю  день,
Мої  невтомні  руки,
Взялися  знову  за  нові  вірші.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687904
дата надходження 06.09.2016
дата закладки 13.09.2016


Артур Сіренко

Пустеля без лабiринтiв

                                               «Прориті  часом  лабіринти  –  
                                                   Зникли.
                                                   Пустеля  –  лишилась.»
                                                                                 (Федеріко  Ґарсія  Лорка)

Тільки  пустеля.
Ось  все  що  лишається
Вам  в  подарунок  від  долі.
У  спадок.  У  дар.
Така  дідизна  одвічна:
Пустеля.  Од  краю  до  краю.
Од  зубатого  місяця
До  сонця  черствого  й  жорстокого.
Тільки  пустеля.  
Замість  води  в  клепсидру
Насипайте  пісок
(Хай  тече-струменить
А  не  капає  воском  прозорим),
Замість  пшениці  в  мішки
Насипайте  піску
(Бо  треба  така:  для  арени,
Для  колізеїв,  для  гладіаторів,
Левів,  тиранів,  патриціїв,
І  навіть  плебеїв:  «Хліба  й  видовищ!»)
Тільки  пустеля.  
Нема  лабіринтів.  Все  просто.
Бреди  –  від  зорі  до  зорі  навпростець,
Від  води  до  води:  якої  не  вистачить
Навіть  на  келих
Сухого  колодязя,
Не  те  що  верблюду
(Якого  ти  взяв  для  зразка
Довести,  що  ти  –  то  не  він,
Бо  ти  –  бедуїн,
Майстер  наметів,  
І  просто  пустельник).
Замість  квітки  візьми
Гілку  сухої  колючки
І  подаруй  музі  блідій  мовчазній,
Що  з  шерсті  овець  і  верблюдів
Плете  тобі  килим.
Чи  саван…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688106
дата надходження 12.09.2016
дата закладки 12.09.2016


Георгий Данко

Зачем нам нужен этот мир?!

Зачем  нам  нужен  этот  мир,  
Что  уважает  только  силу,
Где  вас  хотят  поднять  на  вилы
За  то,  что  гнев  не  ваш  кумир?

Зачем  возведены  в  почет
Обида  и  нетолерантность?
Зачем  как  стадо  и  как  данность
Толпа  в  заклание  идет?

Зачем  живущих  на  земле
Мы  принялись  делить  на  кланы?
И  почему  всем  правят  "мани"-
Все  куплено:    и  газ,  и  лес...

Взгляните  же  на  Божьих  чад:
"...  И  залиты  их  руки  кровью..."
Им  сложно  воспылать  любовью,
Им  проще  всех  нас  ввергнуть  в  Ад.

Зачем  блуждаем  мы  во  тьме
И  счастливы  от  заблуждений?
Не  трогает  нас  боль  прозрений
И  Божий  первозданный  свет.


Зачем  нам  нужен  этот  мир?!

13.03.15

Иллюстрация  из  Интернета

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566318
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 26.08.2016


Касьян Благоєв

Для настрою, 2


       Про  їжу  і  ...

–  Не  навчилася  ще  готувати,  щоб  смачно  і  гарно.
Ти  ж  щодня,  мила,  дивишся  шоу  свої  кулінарні!
Повелася  дружина  на  мову  коханого:  «Слухай,
Так  і  ти  кожен  вечір  по  тєліку  смотріш  порнуху...»
***

       Про  гарантію  на  послуги

Читаю  в  газеті  об’яву  бадьору,  перчену:    
«Найду  вам  дружину!  Гарантія  свахи,  залізна!
Якщо  ж  за  неділю  я  вам  не  знайду  наречену,
Сама  вийду  заміж  за  вас!»  –  Очі  вгору  полізли!
***

       Про  тлумачення  Святих  Книг

Пресвітеру  N.  атеїст  «під  шофе»  йшов  назустріч,
Й  ні  з  того,  ні  з  сього  –  святенника  ляснув  так  браво,
Сказавши:  «Коли  б’ють  по  лівій  –  підстав  свою  праву.
Тож  як  по  Писанню:  десную  давай,  Заратустра!».

           Нічтоже  сумяшеся,  пастир  дав  відповідь  хуком
           Із  правої,  так  коментуючи:  «Сказано  Словом,
           Що  мірою  тою  відміряють  знову  і  знову,
           Якою  і  ви  відміряли,  лукавства  онуки!».

Зібрався  навколо  народ,  бо  ж  цікаво  й  потішно:
Святого  Письма  «толкованіє»  чують  і  бачать.
Прибіг  поліцейський:  «Ну  що  тут  за  бійка,  не  грішно?!»
«Та  нє,  бо  Євангеліє  
                                                                 вони  славно  тлумачать».
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683734
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 15.08.2016


Лариса Журенкова

Оптимістичне

Коли  від  болю  стиснуться  вуста,  
Обпалиться  душа  від  світу,  
Я  і    тоді  горітиму  дотла,  
Бо  не  бажаю  просто  тліти.

Коли  спаде  із  мене  білий  цвіт,  
І  старість  підійде  зрадливо,  
Я  все  одно  любитиму  цей  світ
І  буду  все  одно  щаслива.

Коли  ж  мене  тихенько  позове
В  краї  далекі  потойбіччя,  
Тоді  побачиш  в  розчерках  небес
Моє  усміхнене  обличчя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683727
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016


Сергей Дунев

Августовский трилистник

Ночёвка  в  лесу.
Сладко  хрустит  костёр
косточкой  сушняка.

*

Дождик  кончился.
Сухой  треск  кузнечиков
в  намокшей  траве.

*

Хана  рыбалке!
У  самого  поплавка
выдра  нырнула.


____________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683446
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016


Касьян Благоєв

К. , 33. Ночные мысли


129*  было  утро  жизни,  а  надежды  
     счастье  и  любовь  мне  обещали

Странником  томился  среди  дней,
Своего  пути  искал  начало.
Только  горечь  мира  острым  жалом
Жгла  надежды  юности  моей…


130*  можем  быть  счастливыми  на  свете
   все  мы,  Евы  и  Адама  дети?

От  истоков  дней  до  нашей  тризны
Ищем  тот  благословенный  край,
Где  нас  ждет  земного  счастья  рай:  
Милые,  любовь,  блаженства  жизни.


131*    ветру  поклонюсь  я  и  спрошу:
     «где  счастливых  города  и  страны?»

Перед  ветром  сердце  я  открою:
«Вольным  ты  летаешь  по  столицам,  –  
Так  поведай:  где  счастливых  лица,
Видел  ты?  –  Возьми  туда  с  собою!»


132*  усталость…  –  не  нами  поднятая  гнусь  томит  и  ноет

Я  уже  солдатом  не  тяну.
Ну  а  волонтером?  –  Это  можно.
Хоть  признаюсь:  больно,  тяжко,  сложно.
–  Но  кому-то  надо  на  войну.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683587
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016


Сергей Дунев

В печальный месяц падающих звёзд…

*  *  *

(триолет)

В  печальный  месяц  падающих  звёзд
И  с  тихим  стуком  падающих  яблок
Почти  умолкли  и  щегол  и  зяблик.
В  печальный  месяц  падающих  звёзд
Вновь  происходит  темноты  прирост.
Сие  пою  я  пятистопным  ямбом
В  печальный  месяц  падающих  звёзд
И  с  тихим  стуком  падающих  яблок.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683385
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016


Сергей Дунев

Стихи к N**

                                                                           *  *  *

То  ли  пьян  Амур  был,  то  ли
                                                                                               это  так  он  пошутил,
Только  вот  стрелой  своею
                                                                                         прямо  в  сердце  угодил.
И  кому?  –  подумать  только  –  
                                                                                                     мне,  седому  старику,
А  не  молодцу,  такому,
                                                                           что,  как  молвится,  в  соку.
Не  промазал,  не  скосил  он  –
                                                                                                 точно  в  яблочко  попал.
Ну  а  коль  стрела  пронзила,
                                                                                           то  считайте,  что  пропал.
Вот  и  я,  моя  отрада,
                                                                   хоть  имел  уже  двух  жён,
Поражён  опять  Амуром
                                                                                 и  тобой  обворожён.
Это  ж  надо!  Как  мальчишка,
                                                                                                 втюрился  на  склоне  лет,
И  теперь  мне  точно  –  крышка:
                                                                                                     без  тебя  мне  жизни  нет.

______________________________________________



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679202
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 13.08.2016


Кадет

«Прощание славянки»

[i](вариация  на  тему)[/i]


Наступает  минута  прощания
И  вот-вот  содрогнётся  вагон…
И  даю  я  тебе  обещание
Возвратиться  на  этот  перрон…

Предстоят  мне  лихие  страдания
И  в  метель,  и  в  жару,  и  в  дожди…
Но  почти,  как  в  священных  преданиях,
Я  вернусь,  только  ты  меня  жди…

И  когда  возвращусь  из  ненастия
С  Божьей  помощью  и  со  щитом,
Ты,  уверен,  заплачешь  от  счастия,
Но  об  этом,  родная,  потом…

Ну,  а  ежели  в  этих  пожарищах
Не  спасёт  меня  твой  медальон,
То  тебе  всё  расскажут  товарищи
И  помянет  меня  батальон…

А  пока  не  спешит  человечество
Отрекаться  от  смертных  грехов,
Я  за  Веру,  Царя  и  Отечество
Ухожу  проливать  свою  кровь…

[i]Прощай,  не  горюй,
Напрасно  слёз  не  лей,
Лишь  крепче  обними  (и  поцелуй)
И  стременную  мне  налей…[/i]

июль  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511645
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 13.08.2016


Шип Сергей

Тень вершины

Кому-то  –  плоть,
кому-то  –  разум.
Кому-то  –  лёгкая  душа.
Желает  кто-то
всё  и  сразу,
А  кто-то  –  дышит  не  спеша.

Кому-то  –  чёрт,
кому-то  –  ладан.
Кому-то  –  просто  пустота.
И  всем  нам,  братцы,
что-то  надо,
И  было,  братцы,  так  всегда.

Кому-то  –  ночь,
кому-то  –  утро.
Кому-то  –  суетливый  день.
Вокруг  –  война
и  камасутра.
А  вот  у  ног  –  вершины  тень.

Май  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683108
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 12.08.2016


Оксана Дністран

Одяглась у осінь

Я  колисала  вітер  на  руках,
Співала  колисанки,  як  уміла,
Вмлівала  у  обіймах,  чи  думках,
Та  уявляла,  що  -  для  серця  мила.

Він  подихом  тривожив  спокій  мій,
Волосся  розвівав  і  всі  листочки
Зашелестіли  щось  наперебій.
Стемнів  у  ніч:  «У  мене  вдома  -  дочки…»

І  кутав  погляд  вглиб  моїх  зіниць,
Чекав,  чи  не  відкину  із  презирством.
Я  опустила  карі  вишні  ниць,
Та  не  змогла  спуститись  до  блюзнірства.

А  у  кохання  –  ані  дна,  ні  меж,
Без  нього  я,  як  без  дощу,  засохну,
Чи  вся  згорю  від  внутрішніх  пожеж,
Чи  спліснявію  з  горя  попід  мохом.

Зірвався  він,  бо  світ  чекав  його,
Чекали  дочки,  зжурена  дружина.
Я  сум  допила,  наче  алкоголь,
І  одяглась  у  осінь,  як  жоржина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683010
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 11.08.2016


Оксана Дністран

Я – дзеркало

Я  –  дзеркало,  що  відбиває  тінь
І  прояви  затаєних  емоцій.
У  вогнище  добавилось  полін,  
Сяйнула  діамантами  на  сонці.

В  мені  згасають  видимі  зірки,
Дощами  плаче  сум  глевких  туманів,
Як  на  плечах  несу  тяжкі  думки,
Від  радості  -  цвіту  п’янким  тюльпаном.

Коли  набридне  зміна  сцен  і  мін,
Кинь  забуттям  у  гладь  мого  обличчя,
Я  скорчуся  в  одному  з  поколінь
І  упаду  додолу  блискавично.

Не  знаю,  чи  страждають  дзеркала,
Коли  їх  прикривають  після  смерті,
Наснилося,  що  болем  потекла
Лавина  тріщин  на  моєму  серці.

15.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682978
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 11.08.2016


Дід Миколай

Ансамбль

Ох  цей  ансамбль...    
"Травневі  роси".  
Стрункі  красуні  степові.
Як  соловейко  стоголосі...
Мов  шепіт  вітру  у  траві.

Безмежні  чари  їх  дівочі,
Вони  ж,  як  мавки  лісові.
Як  цвіркуни  у  літні  ночі...
То  як  журавлики  в  журбі.

Як  на  підбір  усі  красиві,
Як  лілій  зграйка  в  озерці.
Веселі,  гарні,  чорнобриві...
Хоч  пий  водицю  в  їх  лиці.

Такі  солодкі  і  вродливі,
Що  мед  весняний  в  молоці.
Всі  як  одна  довкруж  звабливі...
Як  квіти  зранку  у  руці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682769
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 10.08.2016


Відочка Вансель

Я не розумна

Я  не  розумна.  Мене  завжди  і  всі  вчать.  Мама  на  день  народження  бажає  найбільше  розуму.  Я  щаслива,  бо  в  мене  є  мама.  Котра  дуже  рідко  розділяє  мої  думки,  чистить  пір'я  на  моїх  крилах.  

Всі  на  чомусь  помішані.  Мій  каже,  що  я  на  Янголах.  Але...  Це  ж  так  гарно!  Мати  багато  Янголів!  Котрих  ти  бачиш  і  не  бачиш.  

Якби  все  було  так  просто  і  легко-ми  не  були  б  людьми.  Певно,  ми  були  б  птахами.  Котрі  б  літали  з  місця  на  місце.  Труднощі  будуть  завжди.  Твоє  відношення  -  це  твоє  особисте  відношення  до  них.  

Смішно,  коли  говорять,  що  треба  змінити  роботу,  котра  не  подобається.  Житло.  І  все.  Треба.  Тільки  ти  пройдеш  багато  сходинок,  на  котрих  посієш  не  одну  сльозинку.  Це  не  швидко.  Та  все  буде  так,  як  ми  захочемо.  

Інколи  звичні  дні  змішуються  з  звичними  ночами.  І  так  мало  забарвлення.  Та  все  добре.  Бо  веселку  теж  видно  лише  після  дощу.  Можливо,  сльози  посіють  веселку  в  нашій  душі?  

Кожного  дня  потрібно  мріяти.  Кожного  дня.  Кожної  хвилини.  Мрії  будуть  нас  тримати  навіть  тоді,  коли  навкруги  буде  тільки  болото.  Мрійте.  І  не  вірте  тим,  хто  каже,  що  ви  слабкі  і  зламані.  Просто  сум  має  багато  відтінків.  Як  і  радість.  Це  як  ніч  і  день.  Це  як  Сонце  і  місяць.  Можливо,  у  Вас  просто  ніч.  А  всі  заставляють  Вас  підніматися  з  ліжка.  

Бог  з  нами  завжди.  У  нашій  душі,  у  кімнаті,  в  легенькому  вітру  на  моїм  віконечку.  Намагаймося  бути  схожими  на  Бога.  Любити.  Прощати.  Хоч  ми  люди.  Слабкі  і  маленькі.  Ліниві  і  невдячні.  Але  ми  вже  обрані.  Бо  прийшли  в  цей  світ.  І  бачимо  зорі.  І  бачимо  небо...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682363
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 08.08.2016


Артур Сіренко

Скорбота Луганди

                                                     «Батько  народу  -  вождь  племені  мумбу-юмбу
                                                         Впав  зі  слона…  Небо  синє  ридає…
                                                         Навіть  Місяць  сумує…»
                                                                                                                                                 (Кванго  Бамбако)

Темрява  впала  на  славну  країну  Луганду,
Сум  і  журба  на  обличчя  шаманів,  
На  орачів  поля  бананів  і  козопасів  саван.
Плачуть  тамтами,  пісні  сумні  співають
Чорні  дівчата  Луганди  у  хижках  очеретяних
І  вже  не  бажають  воїнам  радість  тілом  своїм  принести.
О,  чому  ж  плач  і  ридання  над  полями  Луганди  лунають?
Батько  Луганди  -  воїн  могутній,  вождь  вічнославний  
Слона  осідлавши,  бажав  споглядати  
Землю  свою  неозору,  очі  щасливі  людей-лугандійців,
Сповнені  вірності  мужу,  звитяга  чия  подібна  до  сили  горили.
Горе  велике!  Впав  зі  слона  повелитель!  
Ноги  і  руки  зламав,  тяжко  ридає  могутній!
Печінку  пошкодив,  як  тепер  воду  вогненну
Пити  він  буде?!
Згасни  й  заплач,  Сонце  високе!  
Місяце  ясний,  обличчя  сховай  в  темряву  чорну!
Бо  сиротіє  народ  славної  квітки-Луганди!
Радість  тепер  навіть  банани  солодкі  вже  не  приносять,
Смак  ананасів  гірчить  і  нікого  не  вабить…
Сум,  о,  велика  журба  над  Лугандою  крила
Чорні  свої  опустила.
У  бубни  шамани  гримлять,  вогнища  палять,  димом  кадять,
І  про  спасіння  вождя  ідолів  молять:  силу  верніть  
Батьку  й  вождю,  потужному  леву
Громоподібному.  

(Переклад  з  лугандійської)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682194
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 07.08.2016


Лілея Дністрова

Слідами Флори…

А  первоцвіт  буяє  в  соннім  різнотрав'ї,  
Такий  спокусливий,  п'янко-медовий  шарм...
Милується  в  люстерко  неба  різнобарв'ям,  
Неначе  німфа  пелюсткова,  снить  вітрам.  
І  відмикається  весна  ключами  феї...  
Спадає  долі  первоцвітом  запашним,  
Зародження  краси...неначе  Боттічеллі  
Торкався  барвів  світу  пензлем  чарівним.  
А  може  мила  Флора  по  землі  ступає
Міфічними  слідами...квітне  доокіл...  
О,  тії  зорі  в  травах,  як  на  небокраї,  
Підказують  Амуру  пристрасті  приціл.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656493
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 05.08.2016


Валя Савелюк

ЕМПАТИКИ

співчувають  люди  деревам,
що  ті  –  все  життя  непорушно
на  місці  стояти  змушені…
і  лише  устремлінням  до  висоти  –
глибину  
полону
прагнуть  перемогти*…

а  ми,  люди,  
ходити  
можемо  скрізь  і  всюди

співчувають  людям  пташки,  
бо  не  можуть  люди  -  великі-малі
одірватися  од  землі,
хіба  –  незграбно  і  почергово
переставляють  
то  одну,  то  другу  ногу  –
а  більш  нічого…

і  радіють  за  себе,  
бо  підкорили  –  
крила!  –
простір  до  неба

…дивляться  з  неба  янголи…

і  посміхаються  всім  нам
лагідно-співчутливо  –
ув`язненим,  
гравітаційно  залежним  –  земля-нам…


05.08.2016

*  -  думка,  що  дерева  прагнуть  перемогти  глибину  за  рахунок  висоти,  належить  Метерлінку

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682038
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 05.08.2016


Galina Udovychenko

Я за рівність народів

Я  за  рівність  народів  і  щире  братання,
Бо  порядних  людей  поважаю  й  люблю.
Та  ненавиджу  тих,хто  запінившись  зрання,
Ображає  народ  мій  і  мову  мою.

У  якій  ще    державі  скажіть-но,панове,
Вам  дозволять  паплюжити  те,що  святе?
Ким  ви  будете  там,як  не  вивчите  мови,
Що  для  кожного  з  них,мов  зерно  золоте?

І  для  нас  наша  мова-це  сонечко  світле,
Мелодійна  й  прекрасна,мов  спів  солов’їв.
Україна  до  всіх    завжди  була  привітна,
То  ж  цінуйте  народ  і  культуру  її!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681990
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 05.08.2016


Наташа Марос

КОЛЕСНИЦА…

Мы,  как  тоненькие  нити
Среди  бешеных  зверей  -
Аналитики  событий
Заколоченных  дверей...
Безрассудству  отдаёмся
И,  срывая  тормоза,
Истерически  смеёмся  -
Это  проще,  чем  сказать...
Перекручиваем  числа
Всех  событий  и  потерь
И  упорно,  с  миной  кислой
Вновь  ломаем...  ту  же  дверь...
Под  заказ  -  любые  сказки!
Впопыхах  и  наугад,
Быстро  смешивая  краски,
Нарисуем  всем  подряд...
Перечитывая  строчки,
Как  обычно,  не  нашла,
Где  поставить  жирно  точку,
Где  замылить  добела...
Тише,  тише...  Не  шумите  -
На  текущем  вираже
Хронологию  событий
Не  сломаете  уже...
Пролетит  и  вдаль  умчится,
Пыль  вбивая  в  тишину,
Та  шальная  колесница,
На  которой  не  уснуть...
А  хотелось  бы...  Хотелось...
Да...  А  кто  же  не  хотел...
Всем,  конечно,  надоело,
Но,  увы...  Кто  не  успел...,  ...  ...!

               -        -        -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681595
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 04.08.2016


Оксана Дністран

Чи може?

«Чи  може  річка  не  любити  берег?»  –
Себе  спитала  пошепки  якось,
Бо  я  –  така  ж:  нестримна,  та  без  тебе
Мені  бракує  все  чогось.

Чи  може  птаха  не  жадати  неба,
А  небо  обійтися  без  вітрів?
Твоя  любов,  і  більшого  -  не  треба,
Та  солов'їний  в  серці  спів.

Чи  може  серце  битися  без  крові?
Бо  кров  без  нього  відмирає  враз.
В  життя,  що  животіє  без  любові,
Пускає  смерть  свій  метастаз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681788
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 04.08.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Життя – не сон

Життя    –    не    сон,    що    кінчиться    під    ранок,
Й    не    кожен    сон    збувається    в    житті.
Життя    –    це    біль,    а    іноді    і    рани,
Які    здобудеш    на    шляху    крутім.

Життя    –    це    бій,    постійний    і    без  правил,
Де    ти    і    доля    вийшли    сам    на    сам,
Падіння    й    злети,    і    колючий    гравій,
І    ніжних    пелюсток    побачена    краса.

Життя    –    любов,    звичайна    і    висока,
Що    заставляє    плакать    і    творить,
Й    ненависть    поряд,    підла    і    жорстока,
Й    обов’язок    свободу    боронить.
04.01.2013.


Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681356
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016


Лілея Дністрова

Спалах…

А  може...місячні  доріжки  поміж  трав...
Чи  неприступна  зверхність  Гімалаїв..?
І  час  фотоальбом  схвильовано  гортав,
Мережилось  минуле  в  пекторалі.

А  може...ружі,  горобинові  вогні
На  небі  блискавками  розпластались...
У  яснім  спалаху  наднової  зорі
Вбачала  я  сліпучу  первозданність.

А  може...може...  защемить  моя  душа,
Стріпнеться,  наче  зорелітна  птаха,
І  зачерпну  снаги  з  Небесного  Ковша,
З  органних  фуг,  токат,  ноктюрнів  Баха.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679715
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 31.07.2016


Микола Базів

Думки в животі (пародія)

                   


           «Лиш  думка  душить,
                                                                                         бо  вона  свята,
               І  бовваніє
                                                 мовчки
                                                                             в  животі».


           Віталій  Назарук.  «Не  хочеться  до  зими».
                                                                             Сайт  клуб  поезії.



         Коли  думки  засіли  в  животі,  -
         У  голові,  даруйте,  вітер  свище.
         Лише  боюся,  що  думки  «святі»
         Із  живота  опустяться  десь  нижче.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680871
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 30.07.2016


Микола Базів

Прополка (пародія)



                                                                 «  Переполю  губами  цілину…»


                                                       Петро  Остап’юк.  «  Мелодія».  Збірка  «Торкаюся  слова»,
                                                                                                                       Тернопіль:  «Збруч»,  2010


                                                                       
                                                       Не  тракторист,  усе  роблю  вручну
                                                       І  на  дурниці  часу  не  марную.
                                                       «Переполю  губами  цілину»
                                                       І,  здогадайтесь  –  чим?  -  забороную!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680849
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 30.07.2016


Олександр Деркач

КАМІННЯ

Земля  мені  пухом  не  стане  -
каміння  зібрати  не  встиг.
Удовині  співи  осанни  -
то  пільга  лише  для  святих.
 
І  вічною  пам`ять  не  буде  -
хіба  що  спіткнешся.  Їй-бо!  -
Згадаєш  мене,  як  паскуду,
зламавши  об  камінь  підбор.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615595
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 29.07.2016


Ірина Лівобережна

А ВОНИ – ЛІТАЮТЬ!!!

Зібрала  на  долоні  пташенят,
Довірливо  принесла  вам  до  хати:
Водиці  трохи  дайте,  та  зернят,
Їм  простір  дайте  -  високо  літати!

Давно  вони  вже  просяться  в  політ,
В  гнізді  сидіти  довго  їм  несила!
…Ви  ж  в  годівницю  підкладали  лід,
Ви  підрізали  помисли  та  крила,

Шалені  круки  каркали  здаля,
Ховаючись  за  різні  циркуляри…
…Птахи  летять!  Далеко  вже  земля,
Громи  позаду,  блискавки  та  хмари!

Не  зупинити  –  вільний  той  політ!
У  кожного  в  душі  –  озвуться  вірші
Що  я  з  любов’ю  випущу  у  світ
Свій,  власний,  незалежний,  вільний,  ІНШИЙ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680293
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 27.07.2016


Евгений Познанский

"КОШКИН ДОМ"

Из  коробки  от  какой  то  штуки,
От  какой    -  не  помню,  ерунда.
Сделал  папа  –  золотые  руки,
Настоящий  домик  для  кота.

Домик  -  прелесть,  крыша  на  два  ската,
Два  окошка  дружно  ловят  свет,
В  этом  доме  наши  все  котята  
Продремали  много    Теплых  лет.

Незаметно  годы  пролетали,
Три  десятка  их  с  тех  пор  прошло.
Двух  котов  уже    мы  потеряли
И  хозяин    болен  тяжело

От  холодных,  грустных,  взрослых  будней,
Спрятаться  б  в  такой  вот  кошкин  дом.
Где  все  просто,  мило  и  нетрудно
С  добрым  все  умеющим  отцом.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680210
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 26.07.2016


Елена*

Дилемма

«...Он  ушел,  прихватив  свой  станок  и  щетку...»
Клавдия  Брюхатская  (Залкина)

Он  ушёл.  Унёс  с  собою  челюсть.
Вот  и  ладно.  Будет  мне  сытней.
Я  свободна.  Это,  право,  -  прелесть.
И  суббота.  Жизнь,  давай,  налей,
Через  край,  чего-нибудь  хмельного.
И  споём,  дуэтом,  про  любовь.
Руки  целы.  Ещё  ходят  ноги.
И  освободилась  от    оков.

Что  ещё  для  радости  мне  нужно?!
Лунный  свет?  Но  скучно  в  нём  одной.
И  не  лезет  почему-то  ужин.
И  пустые  мысли,  как  конвой,
Одичавшему  совсем  бродяге,
Ошалевшему  без  кандалов.
Чутко  жду,  быть  может,  тихо  звякнет
Челюсть  металлическая  вновь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680230
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 26.07.2016


Фотиния

Любовь особого назначения

[b]не  пугайся[/b]
[i]автор:  Лара[/i]

Не        пугайся        ,хороший        мой    ,
Тебе    ношу    свою    не    отдам.
С        ней    все    время    иду    за    тобою,
По    твоим    уходящим    следам.
Это    очень    нелегкий    груз    ,
Мне    дышать    от    тяжести    нечем        ,
Но    я    даже    подумать    боюсь,
Чтоб    ты    мне    предложил    свои    плечи.
Не    потянешь    дружок    дорогой!
Знаю    ,вижу-    силенок    мало,
Потому    и    отверг    любовь    ,
Ту    ,которую    ,я    предлагала    .
Что    ж    поделать,    уходишь    иди!
Но    запомни    ,что    даже    во    сне    ,
Только    сила    моей    любви        
Тебя    держит    еще    на    земле

id=657566
рубрика:  Лірика  кохання



[b]Любовь  особого  назначения
(пародия)[/b]

[i]"...Усталый  раб,  замыслил  я  побег..."[/i]
[i]/А.С.  Пушкин/[/i]

Ты  сорвался  с  цепи,  мой  Дружок,    –
Не  осилил  любви  моей  массу…
Сердце  камень  за  пазухой  жжёт,
Но  иду  за  тобой  по  компа́су.

Я  ТЕБЯ  НИКОМУ  НЕ  ОТДАМ!
(От  меня  бегством  мало  кто  спасся),
По  твоим  уходящим  следам  
Ясно  видно,  КАК  ты  испугался!

Но  к  чему  наш  ночной  терренкур?!
Я  любовь  предлагала  ЛОЯЛЬНО!
Ты  –  отверг!  И  теперь  мой  Амур
Освещает  путь  лампой  (паяльной).

Не  ждала,  что  подставишь  плечо,
Но  чтоб  ЧУВСТВАМ  подставил  ты  ногу!!!

…В  тепловизоре  –  тень!  Горячо!
Тает  твой  гандикап  понемногу…

Ты  ПОЙМИ:  чем  любовь  тяжелей,
(И  Эйнштейн,  и    Ньютон  тебе  скажут!)
Тем  сильней  держит  нас  на  земле!..

Успокойся!  
Амур  не  промажет!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680191
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 26.07.2016


Шон Маклех

Теслі шибениць

                       «...Ми  копаємо  могилу  в  повітрі
                                 там  лежати  не  тісно...»
                                                                                   (Пауль  Целан)

           Пам’яті  добровольців  1798  року

Ми  вганяємо  цвяхи
У  легке  жовте  дерево  -  
Свіжотесане,  ясеневе,
Ми  б’ємо  молотками  -  
Важкими,  залізними
По  м’якому  пахучому  дереву,
Ми  клепаємо  шибениці
Собі,
Нам  -  ірландцям
Під  злими  цівками
Воронованих  крісів  англійських,  
Ми  клепаємо  шибениці
На  яких  буде  добре  гойдатись
Нам  -  ірландцям
На  солоному  вітрі
Оливного  моря  Ірландського
(Тільки  балки  скриплять).
А  ти,  Маргарито,  твої  коси  руді  -  
То  ж  чудова  мішень
Для  стрільців  у  червоних  мундирах.
З  мене  був  добрий  тесля
Ще  до  того,  до  того,  до  того,
Як  пили  ми  на  пагорбах  вересу
Чорне  віскі  ночей.
Ще  до  того,  до  того,  до  того
Як  майстер  млина  -  того  самого,
Що  перемелює  всі  наші  біди,
Вказав  мені  шлях
У  табір  повстанців  -  
Глен-да-Лох.
А  ти,  Маргарито,  все  чекала  вогню,
Що  спалив  наше  селище
І  поле  ячмінне  нашого  клану.
Я  влучав  у  червоні  мундири
Зі  старого  мушкета  -  
З  іржавого  кріса,
Що  від  батька  отримав  у  спадок.
Нас  так  мало  в  тумані  -  
Рудочубих  повстанців.
Тільки  вітер  співає
Над  руїнами  замків,
Над  порожніми  гленами
І  кам’яними  хрестами...
А  Ірландія  плаче,
А  Ірландія  плаче
Без  сліз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680046
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 25.07.2016


OlgaSydoruk

Еле слышен шёпот о вечном

Еле  слышен  шёпот  о  вечном  -
Среди  суетной  маеты...
Догорает  звезда  -  на  Млечном...
Выгорают  цветные  холсты...
Покидают  фанфарами  грозы,
По  пути  спепеляя  мосты...
Пеленая  туманами  прозы,
Сероватою  лентой  тоски...
Распродали  билеты  на  север,
До  Венеции  и  -  на  Париж...
Позабыли  замки  -  на  двери...
Про  табу  -  на  полёты  с  крыш...
Догорает  звезда  на  Млечном...
Выгорают    цветные  холсты...
Еле  слышен  шёпот  о  вечном  -
Среди  суетной  маеты...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679848
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016


Сергей Дунев

Что нам печали…

*  *  *

Что  нам  печали,  коль  за  плечами
                         Столько  всего.
Пусть  же  отчаяние  лодкой  отчалит
                         От  твоего
Берега  млечного  –  в  даль  бесконечную,
                         Пусть  же  всегда
Радостью  полнится  дом  и  околица.
                         Ну  а  когда
С  облака  сеется  дождик  рассеянно,
                         То  –  не  беда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679665
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 24.07.2016


Лілея Дністрова

Пілігрими на витках часів

Хто  ти?  Моя  навіяна  омано,
Ілюзія  чи  подорож  в  астрал?
Моя  солодка  мить,  ясна  нірвано,
Начинений  промінням  серця  шал...
Сезон  дощів  у  різнотрав'ї  джунглів,
Квіт  лотоса  у  вічності  буття,
Засніжена  вершина  Джомолунгми,
Плин  часу  до  зірок  без  вороття...
Хто  я?  Піщинка  в  океані  слова,
Замріяна  пташина  край  вікна,
Трояндова  соната...пелюсткова,
Коктейль  снаги  з  ігристого  вина.
Хто  ми?  Протуберанці  спраглі  істин,
Чи  пілігрими  на  витках  часів?
Чи  ті,  що  манівцями...поза  містом,
Щоб  уникати  шуму...голосів..?
Ми  тут,  ми  є,  ми  прагнемо  свободи,
Ми  хочем  бризу  музи  у  віршах,
А  ще  -  благоприємної  погоди,
Паріння  ввись  на  повних  парусах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636270
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 24.07.2016


Сергей Дунев

Сентиментальным стал с годами…

*  *  *

                           [i]    Сентиментальность
                                               нынче  не  в  чести…[/i]
                                                               Юрий  Каплан

Сентиментальным  стал  с  годами,
Доверчивей  и  мягче  стал.
Мирюсь  с  давнишними  врагами,
Прощаю  тех,  кто  досаждал.
Винюсь  и  каюсь  –  не  безгрешен.
Зло  выскребаю  из  души…

…Как  в  этот  год  цвели  черешни!
Как  маки  были  хороши!
Вбираю  прелести  природы,
Слежу  цветение  земли.
А  годы,  словно  пароходы,
Уже  прошли…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679626
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016


Валя Савелюк

БАДИЛЛЯ

дозріває  картопля  -

апатично,
штучно-механістично,
ніби  скінчився  завод
і  у  щелепах
ослабли  пружинки  -
дожовують
смугасті  жуки
бадилля
зів`ялі  рештки

злидні,
чорно-жовто-нахабно-огидні,
як  чуМоземно  занесені  в  Україну
георгієвські  стрічки

паразити,
псевдоімперські  виродки,
у  регресивнім  безсиллі
імпотентно  дожовують
омертвіле  бадилля

...шаную  мудру  природу
хоч  і  в  межах  одного  городу:
урожайні  бараболі́
і  поживні  смачні  картоплі́  -
не  там,  де  орудують  імперасти-жуки,
а  заховані  
на  поверхні
у  рідній  землі

03.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679424
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 23.07.2016


Святослав_

Двоє



[b]Я  дощ  із  градом
І  грозою

Ти  прилинула  
Оповила
Виноградною  лозою



Я  морозний  ранок
Зимовий  

В  теплий
Вечір  матіоли
Мене  загортаєш
Знову
Знову
І  знову...


 
Я  сивий  
Мертвий
Камінь  під  горою

Ти  росою  
Оживила  
Троянди  запашної
[/b]


[color="#3300ff"][b]Я  дикий
Мустанг[/b][/color]

[color="#ff0015"][b]Ти  поле  хмелю
Піді  мною...[/b][/color]




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679419
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 22.07.2016


Наташа Марос

ДО ПРИСТАНІ…

А  любов  не  буває  зайвою
Ні  до  неба,  ні  до  струмка.
Не  була  я  ніколи  зайдою  -
У  твоїй,  то  моя  рука...
Моя  думка  і  моє  бачення,
А  ще  -  доля  моя  гірка
При  народженні  не  освячена,
Хоч  полоще  жива  ріка...
І  бринить  весна.  Стоголосою
Уривається  до  вікна
І  дівчиною  житньокосою
Усідається  до  човна...
І  орудує  вправно  веслами,
Розбудивши  від  сну  блакить,
Та  моїми  сміється  веснами,
Де  кохання  вогнем  горить...
І  так  сонячно,  так  розбризкано,
Оксамитово  йде  тепло...
І  та  дівчина  уже  близько  так
Подає  і  мені  весло...
І  повірила  я  розхристано,
Що  попереду  -  всі  роки...
Ми  удвох  ідемо  до  пристані,
А  рука  ж  у  руці  таки...

               -            -            -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679420
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 22.07.2016


Віталій Назарук

ДРУГУ

                         Моєму  другу,  Петру  Пашковському…

Вітаю,  Петре,  брате  по  перу,
Нехай  Господь  добавить  тобі  сили.
Додасть  здоров’я,  забере  журу,
Щоб  хмари  довго  сонце  не  закрили.

Молюсь  за  Тебе,  бережи  себе,
Пиши  і  далі  про  любов  шалену.
Нехай  до  скону  та  любов  живе,
Ти  бережи  її,  як  сокровенну.

Пишайся  тим,  що  пишуться  рядки,
Їх  сохрани,  вони  для  тебе  діти…
Знайди  ключа,  відкрий  любі  замки
До  Музи,  щоб  не  тліти,  а  горіти!

Як  брата  обнімаю,  бо  люблю,
На  відстані,  бо  шлях  таки  не  близький,
Налий  вина  у  чарку  з  кришталю,
Завжди  будь  «dovgiy»  не  схиляйся  низько.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679053
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 21.07.2016


SAKHO

Еще один разговор с Пегасом

Когда  явился  Гений  злой,
Когда  к  чертям  умчались  Музы,
Посыплю  голову  золой,
Одев  навыворот  рейтузы.

Достав  стакан  из  закромов,
Рвану  соломы  из  матраса,
(при  этом  разогнав  клопов)
И  в  гости  позову  Пегаса.

Плеснув  вина  на  два  вершка,
В  стакан,  пропахший  чем-то  кислым,
Помпезно  приглашу  дружка,
За  стол  дубово-кипарисный.

Он,  распрямится  в  полный  рост,
Пахнув  навозом,  не  духами,
Взмахнув  копытом,  скажет  тост,
Речитативом,  не  стихами.

На  вилку  наколов  азу,
Поправив  полу  макинтоша,
Скупую  выдавлю  слезу,
Захлопав  в  потные  ладоши.

Мой  верный  друг,  копыто  дай,
Крылом  смахни  золу  с  затылка,
В  вине  таится  чудный  рай,
Открой  еще  одну  бутылку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668214
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 21.07.2016


Rusya

Я будувала сон

Я  будувала  сон.  
Я  будувала  сни.
У  враження  вкладала  все,  що  можна  вкласти.
За  знаками  я  обминала  пастки.
Я  будувала  позитивні  сни.

Мій  капітал  зростав.  
Росла  стіна.
Цеглинка  за  цеглинкою  –  від  вражень,
Подій  фартових,  якісних  зображень…
По  правді  -  світлофорила  ціна…

Мій  світ  був  вільним  від  машин  -
У  ньому  не  гуділи  автостради.
Стіна  глушила  заклики  й  тиради  –  
Мій  світ  був  вільним  від  новин.

Мене  будили  крила  вітерців.
Я  засинала  теж  під  вітру  звуки.
Так  стали  раптом  легким  вітром  руки..
І  я  губила  все,  що  у  руці

Я  будувала  сон.  
Але  стіна
Від  вітру  сипалась.  Піском  –  та  й  в  очі.
Приснилось  не  моє.  Ще  й  проти  ночі.
Брехня,  нітрати,  люди  і…війна.

Я  будувала  сон.
Я  збудувала  вежу.
Я  загубилась  в  мріях  і  казках.
Сама  собі  зробила  послугу  ведмежу.
Й  зосталась  з  вітром  в  стомлених  руках.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679283
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016


Наташа Марос

ЧАЄМ-ЧЕБРЕЦЕМ…

Я  перетоптала  б  долю  заново,
Аби  тільки  зараз  не  пекло,
Бо  кричить  душа,  тобою  зранена  -
Не  злетіти  з  ламаним  крилом...

В  небо,  що  давно  із  нас  регочеться,
Цвіркуни  вихлюпують  своє...
А  мені  так  хочеться,  так  хочеться
Глянути  чи  в  тебе  щастя  є...
 
Чи  приходять  весни  в  пору  осені,
Дістають  до  серця  журавлі,
Бо  і  досі  я  стелю  покосами
До  твого  життя  усі  жалі...

Не  моя  вина,  що  квіти  зірвані,
Не  твоя,  що  падали  сніги,
Що  летіли  довго  ми  над  прірвою,
Де  такі  далекі  береги...

Доля  примостилася  спокусливо
І  смакує  чаєм-чебрецем,
А  давай  і  ми  усе  відпустимо,
Може...  і  не  варто  вже  про  це...

             -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678860
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 20.07.2016


Сергей Дунев

В душе, теснимой пустотой…

*  *  *

(триолет)

В  душе,  теснимой  пустотой,
Нет  места  для  любви  и  веры.
Защитной  нету  атмосферы  –
В  душе,  теснимой  пустотой,
Химеры  станут  на  постой
И  будет  бед  тогда  без  меры.
В  душе,  теснимой  пустотой,
Нет  места  для  любви  и  веры.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679206
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016


Ліна Ланська

АЛЬЦІОНА

У  безсоння  впливаєш  знов?
Розлетілось  на  друзки  скло  -
Задзвеніло.
Демонічних  не  бачу  змов,
У  любові  втопилось  зло  -
Перетліло.

           По  руці  прокотився  жар,
           Надихає    липнева  ніч  -
           Пекло  згарищ.
           Альціоно,  сім"ї  Стожар,
           Мою  душу  не  покаліч
           Серед  марищ.

Блиском  очі  не  засліпи,
Серце  кригою  не  злякай
Зледеніло.
Доля,  знаю,-  лихвар  скупий,
Виллє  долу  хіба  Токай*
Скаженіло.

         На  уламках  метеорит
         Зупинився,  розбивши  час,
         Бий  на  сполох.
         Гнівно  корчиться  фаворит,
         Розсипається  та  не  згас,                            
         Виє  Молох.

У  безсоння  спливаєш  знов?
Розлетілось  на  друзки  скло
Споночіло.
Демонічних  не  бачу  змов,
У  любові  втопилось  зло
Заясніло.

17.07.2016.

*Токайський  землетрус.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679154
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016


*Кассіопея*

★Звёздная улыбка

Волшебница-ночь  заглянула  ко  мне,
Развеяв  всю  грусть  со  звёздною  пылью.…
Скажи  мне,  мой  милый,  что  видишь  во  сне?
Желаешь  ли  ты,  чтобы  сон  твой  стал  былью?

И  пусть  далеко  ты.  Город…  Страна…
Да  резве  имеет  это  значение??…
Когда  есть  одна  на  двоих  в  нас  Луна
И  несколько  тысяч  звёздных  скоплений…

А  знаешь  ли  ты,  что  улыбкой  моей
Созвездия  могут  тебя  наградить?…
Поверь,  Андромеда  и  храбрый  Персей
Умеють  такие  мгновенья  хранить…

И  я  улыбнусь,  расстревожив  твой  сон,
Улыбку  по  звёздам  тебе  передам,
Бездумно  разрушу  я  твой  бастион…
А  увидев  её,  улыбнешся  ты  сам…


[i]На  фото:  Персей  и  его  возлюбленная  Андромеда[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674627
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 20.07.2016


Лілея Дністрова

Не вдивляйся…

Зачеркаю  сю  думку  солодко-гірку, 
Зачеканю  лик  бронзи  до  блиску, 
І  припну  до  листка  біль...печаль  говірку, 
І  народиться   слово  в  любистку. 
Зачерпну  вдих  ванільний  твоїх  орхідей, 
І  розсиплю  журу  за  вітрами. 
Так  тужливо  щебече  в  садку  соловей... 
Не  вдивляйся...ті  очі  -  цунамі, 
Що  потоплять  у  вирі  смарагдових  мрій, 
Що  підіймуть   до  зір  мерехтливих. 
І  влаштують  у  душах  незримий  двобій 
Почуттів  тонкострунно-грайливих... 
Зачеркаю  сю  думку...за  давніх-давен, 
Із  майбутніх  вітрів  коловерті... 
Щоб  не  чути   зрадливого  звуку  сирен, 
Розчинюся   у  місячній  чверті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667455
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 20.07.2016


Валя Савелюк

«Contra spem spero»

село
культурно-духовне  значення,
на  жаль,  остаточно  втратило,
як  носій  Духу  Нації  –  
себе  ізжило…  
позбуло-погуби-ло

мушу,  врешті,  констатувати  –
визнати  і  прийняти
очевидну  безповоротність  втрати

зараз  село  –  
жлобство-алкоголізм-мати…
де  там  –  співати,  
задушевно-мудрих  пісень  складати,
творчо  трудитися-працювати?
(«мати»  –  у  значенні  матюки…)

метушаться  у  споживацькім  чаді,
як  відверто  комахи  чи  паразити-жуки  –
де  б  що  поцупити,  вкрасти,    
привласнити,
проїсти-пропи-ти  –
і  чоловіки  сільські,  й  жінки

…їхні  діти  –
нічого  й  говорити

хочу  вірити,
що  у  відсотках  хоча  б  десяти
трапляються  винятки…

у  підміських  селах  
просунулися,  щоправда:  
хронічний  тон  –  прихована  ворожнеча,  
підступна  вражда,
усе  живе  топчуть-нищать-нівечать,  
злостиво  зиркають  у  парканні  шпарки,  
як  пацюки…  

…і  хижі  пацючі  зграї  і  затуркана  череда  –
не  за  графою  в  анкеті,
а  відповідно  внутрішній  суті  –
колгоспники

де  прихилити  голову
Душі  Народу?  
чи  попідтинню  з  торбою,
чи  з  моста  –  у  воду

без  пастухів  стада́
чи  хижі  щурячі  зграї  –
отакі  наразі  реалії
на  одвічних  просторах  
благодатного  краю

та  все-одно  відчуваю,
ЗНАЮ:
десь  Є  просвітлена-благородна
невмируща  Душа  народна

десь  є…

а  поки  –
прощай,  село,  остання  моя  надіє:
правда  зараз  про  тебе  
тобою  ж  розіп`ята,
натура  твоя  наразі  –  порепаноп`ята,
агресивно-п`яна,  примітивно-грубо-проста

і  єдине  можливе  спасіння  –
друге  пришестя  Христа…

а  поки  
висить  над  селами  тлуста  туша  –
еґреґор  невігластва  –
споживацька  спільна  брудна  душа:

воістину  «село  неначе  погоріло,    
неначе  люди  подуріли…»

найгірші  вороги  –  невидимі,
найгірші  люди  -  жлобством  одержимі…

а  двоного-прямоходячі  –
це  ще  не  люди…

…зглянься  над  Україною  і  прийди
єдиний  Спасителю-Господи

19.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678984
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 20.07.2016


stawitscky

Пройшли уже і воду, і вогонь

Пройшли  уже  і  воду,  і  вогонь,
І  мідь  дзвінка  на  сонечку  іскриться…
Ти  –  гілочка  із  дерева  мого,
Чи  я  з  твого  –  яка  у  тім  різниця?

Й  коли  тебе  недоля  пропече
Чи  я  зачахну  у  прогірклій  зоні,
Підставлю  я  завжди  своє  плече,
Чи  ти  –  добром  наповнені  долоні.

Бо  на  вітрах  житейських  перехресть
Не  можемо  зважати  на  погоду:
У  наші  гени  вкарбувалась  честь
Прадавнього  шанованого  роду.

Її  пронести,  наче  знамено  –
Найвище  наше  право  і  молитва.
І  щоб  нас  не  чекало,  все  одно
Ми  мусим  довго  і  щасливо  жити.

Щоб  потім  естафету  передать
У  молодечі  і  надійні  руки,
Яким  вогонь,  і  труби,  і  вода  –
Лише  ази  житейської  науки.

Які  піднімуть  вище  горизонт
І  на  добро  залишаться  багаті.
Ми  будем  потішатися  крізь  сон  –
Не  пострамили  батьківської  хати…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678876
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 20.07.2016


Макс Айдахо

монолог голодного волка

я  -  волк,  разрывающий  мясо  стихов,
рычу  от  бессилия,  злобы.
когда-то  стада  безразмерных  быков
топтали  бумажные  тропы,
парил  птеродактилей  правильный  клин
над  степью,  рычал  грозный  амба
и  пели  хореи,  сплетая  в  один
поэзии  гимн  -  хориямбу.
а  в  джунглях  таинственных  под  перезвон
цвел  дивный  цветок    амфибрахий.
и  чуткий,  опасливый  брахиколон
дрожал  возле  пропасти  в  страхе.
я  хищником  слова  меж  ними  бродил,
охотился  ясными  днями.
покуда  был  сыт,  набиравшийся  сил,
любил  и  творил  временами.
но  что  же  случилось,  внезапно  со  мной?
то  мясо  сухое,  в  прожилках,
то  зуб  обломил  о  строфу  и    с  дырой,
сижу  и  свищу  на  поминках:
последний  в  желудок  отправлен  пеон,
анапест  храни  его  душу!
сегодня  еще  логаэд  умерщвлен,-
теперь  я  голодный  на  ужин.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678568
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 17.07.2016


Артур Сіренко

Той, хто говорить

                                             «Мені  й  себе  вже  не  жаль...»
                                                                                 (Гійом  Аполлінер)

Я  співаю  деревам
Свою  пісню  відлюдника.
А  вони  у  відповідь:
«Той,  хто  говорить  голосно,  
не  говорить  нічого.»
Я  торкався  моху
Руками  втомленими,
Як  торкаються  шерсті
Звіра  прирученого,
Шепотів  каменям
Замшілим
Про  сховану  всюди  Істину,
А  мені  вони  у  відповідь:
«Той,  хто  говорить  голосно,
Не  говорить  нічого.»
Я  розмовляв  з  птахами  -  
Лісовими  бардами.
Розповідав  їм  про  Суще,
Що  теж  пісню  співає,
А  вони  мені  щебетом:
«Той,  хто  говорить  голосно,
Не  говорить  нічого.»
Я  розмовляв  з  вогнищем
Жовтим,  гарячим,
Просив  його  оповісти
Про  давніх  моїх  пращурів,
Що  вклонялись  йому  офірою.
А  вогонь  мені  у  відповідь:  
«Той,  хто  говорить  голосно
Не  говорить  нічого.»

P.S.  Написано  в  час  липневого  відлюдництва  серед  дрімучого  лісу.  Світлина  автора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677900
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 15.07.2016


Евгений Познанский

ФЛОТ

В  ящике  забытом  на  балконе,
Сломанные,  старые,  в  пыли,
На  одном  моральном  пенсионе
Боевые  дремлют  корабли.

Дерево,  картонка  и  работа,
Да  из  краски  хрупкая  броня,      ,
Но  каким  вы  были  славным  флотом,
Для  меня.  Не  только  для  меня!

Детвора  всего  микрорайона,
В  вас  была  в  то  время  влюблена,
Старики  смотрели  благосклонно:
«Будет  моряков  иметь    страна».

Может,  снится  вам,  что  утром  рано,
Снова  мальчик    вас  выводит  в  бой.
И  в  волнах  бушующих  фонтана
Вы  идёте,  так  гордясь  собой!

Были  у  меня  мечты,  как  шквалы,
Сколько  битв  тогда  я  представлял!
Папа  был,  конечно,  адмиралом,
Ну  а  я  был  вице-адмирал.

Крейсер,  за  подводками  охотник,
И  речной  трамвай  и  ледокол,
Смесь  эпох  всех  в  самодельном  флоте,
Только  я  всё  детство  с  ним  прошёл.  

Пусть  не  видеть  больше  вам  фонтана,
Не  скользить  по  озера  волнам,
Но  пускай  и  скажет  кто  то:  «странный»,
Не  могу  вас  выбросить,  как  хлам.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677896
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 14.07.2016


гостя

…Світло



Коли  торкнешся
Чорної  струни
У  мене  на  чутливому  зап’ястку,
Які  згадаєш  мантри  давнини,
Щоб  обійти,
   щоб  обминути  пастку?

Які  для  втечі
Обереш  шляхи?
У  хмарах  зникнеш?..  невловимий  месник…
Мелодія  вже  лине  від  руки…
Шляхів  –  нема!
     немає!  перелесник…

Які  знання  прадавніх
Світлих  рун
Шукатимеш…  як  по  коліна  –  море?
Мелодія  із  серця  темних  струн
Гірчить  п’янким  
   настоєм  мандрагори…

І  не  питай
Що  сталось  за  віки
Зі  мною,  що  минали  перелітно…
У  водах  надто  чорної  ріки
Так  переможно
   розіллється    світло…







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677874
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016


Ніколь Авілчаду

Яка шалена порожнеча…


Яка  шалена  порожнеча:  в  душі,  у  серці,  в  голові…,
Де  твоя  радість,  спокій,  світло?  Питання  ставлю  я  собі…,
Усе  тьмяніє,  сум  долає,  чому  життя  таке  страшне?
Куди  не  глянь:  там  чорне,  сіре,  або  до  сліз  –  якесь  «смішне»…,

Сльоза  не  радості,  а  смутку  –  збігає  тихо  ,  по  щоці…,
І  я  рахунки-  за  комірне,  знесилено,  стискаю  у  руці…,
Брехня,  крадіжка…  та  свавілля  –  усюди  верх  беруть…,
Шукають  люди  -  де  той  вихід?    І  сподіваюсь,  що  знайдуть…
20.05.2016р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677528
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016


dovgiy

Ціную мить.

Ціную  мить.

Ціную  мить  в  якій  прийшов  у  світ  широкий;
Ціную  мить  за  непросте  своє  життя;
Ціную  мить  за  небеса  такі  високі,
Куди  злітаю  ще  на  крилах  почуття.  
Ціную  те,  що  посилає  Божа  воля;
Ціную  те,  що  переніс,  що  пережив,
І  навіть  те,    що  принесла  жорстока  доля,
Сприймаю  так,  як  данину  життєвих  жнив.
Ціную  мить    за  неспокійні  чорні  ночі
В  яких  змішалися    і  відчай,  і  любов,
Коли  сузір’ями  у  мріях  любі  очі,
Коли  даремно  закипає  в  серці  кров.
Нехай  не  все  відбулось  так,  як  сон  наснився,
Нехай  дороги  між  каньйонів  крем’яних.
Пройду  достойно  той  відрізок,  що  лишився,
Наповню  сенсом  існування  кожну  мить.    

08.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676804
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Helge Faust

Давно перо до рук не бралось…

Давно  перо  до  рук  не  бралось...
Все  путалось  і  не  вдавалось
Впіймати  мить  й  покинуть  тишу,
Її,  надіюсь,  позалишу...

І  відірву  її  від  себе...
Мабуть,  пора!  Вже  точно  треба
Від  цих  тенет  кудись  втекти,
Спаливши  пройдені  мости...

Спаливши  все,  що  досі  тліє,
Й  тебе,  моя  наївна  мріє,
Щоб  не  наврочити  біду,
У  цей  вогонь  я  покладу...
-----------------------------------------
13.12.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677361
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 11.07.2016


Наталія Бугаре

Пожелайте мне зла

Пожелайте  мне  зла,  так  же  -  детям  и  маленьким  внукам.
Вы  же  верите  СМИ  -  мы  фашисты,  бандеровцы  все.
А  потом,  как  Пилат,  чисто  вымойте  липкие  руки
в  темно-бурой  от  крови  донецкой  холодной  росе.

Пожелайте  мне  зла  и  камнями-словами  побейте.
Ненавидеть  в  ответ  у  меня  не  достанет  причин.
Я  останусь  собой  -  мелодичною  песней  жалейки,
зыбкой  лунной  дорожкой  по  спящему  морю  в  ночи.

Пожелайте  мне  зла.  Убеждений  менять  я  не  буду.
Словом  можно  убить,  демонстрируя  волчье  нутро.
Я  жалею  убогих  -  какие    несчастные  люди,
что  врагом  посчитали  вчера  еще  братский  народ.

Пожелайте  мне  зла,  прокляните,  забыв  про  мессию.
Нынче  всем  "путриотам"  попы  отпускают  грехи.
Я  же  буду  Христа  умолять  не  покинуть  Россию,
что  молола  народ  свой  века  в  жерновах  до  трухи.

Пожелайте  мне  зла  -  похоронок  и  горьких  поминок,
за  спиною  лишь  пальцы,  для  верности,  крепко  скрестив.
Пожелайте  мне  зла,  лишь  за  то,  что  люблю  Украину.
Я  надеюсь  смогу  вас  когда-то  за  это  простить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677365
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 11.07.2016


Едельвейс137

ПРУЖИНА ЧАСУ

Пружину  часу
Хтось  відпустив  навмисне.
Роки  злітають,
Мов  пелюстки  вишневі
Летять  вітрами  гнані.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677036
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 09.07.2016


Едельвейс137

СПАЛЕНІ ЛИСТИ

Спалені  листи
Вже  не  болять  нікому.
Випита  душа
У  небо  піднялася
мільйонами  мерехтінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677037
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 09.07.2016


Лілея Дністрова

Весняна імпреза

Здіймає  вітер    віхолу...  весняного  цвітіння,  
Занурюючись  у  тюльпановий  муслін.  
А  білої  черемхи  квіт  п'янить  аж  до  зомління,  
До  памороки...усуваючи  той  сплін...  
Той  терпкий  біль...зацвілий  морок,  ночі  гостре  лезо,  
Заглиблене  у  срібну  паморозь  душі.  
Дарує  ранок  сонячно-кульбабову  імпрезу,  
Вдихає  небо  прану  в  сонячні  дощі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664889
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.07.2016


Наталія Бугаре

Смак життя

Лютий  місяць  видався  з  дощем,
а    мене  все  віхолою  крутить...
Самота  і  в  грудях  тихий  щем
змішуються  у  гірку  отруту.

Бідність  нині  в  чорнім,  як  вдова,
поселилась  майже  в  кожній  хаті.
Я  уже  ні  мертва  ні  жива  -
сни  про  тебе  в  цьому  винуваті.

Знаю,  скоро  зацвітуть  сади
і  засиплють  землю  пелюстками.
Та  краса  весни  у  час  біди,
мов  габа,  накинута  на  камінь.

Рідко  я  пишу  тобі,  пробач...
Нині,  милий,  зовсім  не  до  віршів.
Сплющився  у  небі  сонця  м'яч
і  світити  став,  здається,  гірше.

Навіть  вітер  без  азарту  дме,
все  не  так  -  безглуздо  й  недоладно.
А  життя  на  смак,  мов  дикий  мед,
з  нотками  полинової  правди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676643
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 09.07.2016


Наталія Бугаре

Пришла повестка

Пришла  повестка.  Дочь  рыдает,
я  шикаю:  "Молчи,  не  смей!"
Затеплилась  весна  над  "гаем",
а  в  небе  пара  голубей
кружат  и  любятся...  Мой  Боже!
За  что  нам  этот  тяжкий  крест?
Так  страшно...Мамочки...  До  дрожи.
Войны  дыхание    окрест.
Пока  свергали  тиранию  -
пахана  на  родной  земле,
накинули  петлю  на  выю,
пытаясь  нас  засунуть  в  клеть.
И  "марсиане"  появились
у  теплых  черноморских  волн  -
на  БТРах,  деловые,
и  каждый  войн  вооружен.
Провозгласили  референдум.
Наш  Крым  теперь  летит  на  Марс.
И  каждый  заучил  легенду,
как  "Марс"  безумно  любит  нас.
Смеетесь?  Зря.  Ведь  люди  верят
про  пенсии,  про  соц-пакет,
про  то,что  вышибли  б  им  двери
"бандеровцы",  которых  нет.
Про  то,  что  Киев  -  это  хунта,
что  полилась  рекою  кровь,
волна  майдановского  бунта
сметет-затопит  крымчаков.
И  вот  летят  на  "Марс",  понятно,
там  хорошо,  там  укров  нет.
И  под  охраной  автоматов
в  ад  компостируют  билет.
****
У  дочки  на  руках  сынишка,
а  ветер  теребит  косу.
Остались  бабы  и  детишки,
и  посевная  на  носу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676796
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 09.07.2016


Наталія Бугаре

Письмо с фронта

Здравствуй,  родная.  Погиб  на  закате  Мишаня…  
Глупо  –  растяжка.  Сапер  ошибается  раз.  
Полз  к  нему  долго  -  треклятые  мины  мешали…  
Три  километра  тащил.  Дотянул,  но  не  спас…  
Как  тете  Вере  сказать?  …Мы  дружили  со  школы.  
Там  нас  учили,  что  трусы  позорят  свой  род.  
В  роте  соседней  земляк  -  Черемисов  Мыкола,  
С  ним  поминаем,  но  трезв  я  -  и  спирт  не  берет...  
..Милая,  знаешь,  остались  на  карточке  деньги,  
В  нашем  шкафу,  там  на  полке  запрятал,  найди.  
Мишка  Наталке  своей  все  мечтал  купить  серьги,  
Ты  их  купи…от  него.  ..Черт!  Гремит  впереди.  
Ладно,  Любаша,  похоже  подъем  по  тревоге,  
Вот  же!  Не  «ГРАД»  -  громыхает  над  степью  гроза.  
Знаешь,  что  понял  я,  щупом  истыкав  дороги?  
Тут,  как  тогда  -  умирай,  но  ни  шагу  назад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676935
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 09.07.2016


Наталія Бугаре

Прощание славянки


Не  сплю,  і  небо  плаче  зорепадом.  А  там  де  ти  палає  від  заграв…  
Ти  на  пероні  пригорнув:  «Так  надо…»  І  поки  потяг  рушив  не  пускав.  
А  я  стояла,  ні,  я  просто  вклякла,  немає  слів,  лиш  плачу  і  тремчу,  
Зсутулена,  до  щему  перелякана.  В  потилицю:  «Прости...»  -  зкуйовдив  чуб.  
Заляскало  і  хрипнуло  з  динаміків  -  «Прощания  славянки»  -  трубний  спів.  
Мигтять  навколо  посмішки  десантників,  обличчя  їх  жінок  і  матерів  –
Зсудомлені,  згорьовані,  потьмарені.  Рве  горло  мій  сухий,  застиглий  крик:  
«Це  сон?  Скажи,  це  сон  такий  кошмарний?»  Та  голос  в  цьому  шумі  зовсім  зник.  
Судомить  пальці  на  новенькій  формі.  Тримає  за  спідницю  міцно  син.
А  залізничний  міст  скрипить  опорами,  й  гірчить  довкола  польовий  полин.  
«ПовЕрнешся?  Пообіцяй  –  повЕрнешся!»  Полинний  смак  цілунка  твердих  вуст.  
Зміїться  бесконечна  рейок  вервиця.  Рушає  потяг.  З  вітром:  «Я  вернусь!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676934
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 09.07.2016


Едельвейс137

ЯК ПІЗНАЄШ ДУШУ

Безмежність  неба  
Не  в  змозі  осягнути.
В  глибини  водні
Безсилий  хтось  пірнути.
Тож.  душу  як  пізнаєш?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676910
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016


Дід Миколай

На івана й на Купала

На  Івана  на  Купала  квіточки  я  рвала,

Своїм  серцем  і  душею  у  віночок  склала.

В  той  віночок  для  Іванка,  що  люблю  я  дуже,

Віддай  чари,  віддай  силу  Іванку  мій  луже.

                                             
Приспів:

Покладу  туди    барвінку
і  рути  і  м’яти,

Як  я  можу  моя  долю  його  не  кохати.

За  невістку  йой  нехоче  мене  його  мати…

Тихо  спущу  на  водицю,  як  будем  гуляти,

 Знаю  вірю  мій  Іванко
зможе  перейняти.

                                                           *

Мій  віночок  має  силу,  -  цілющую  силу,

Його  брала  я  край  лісу  і  в  яру  по  схилу.

В  ньому  свічечка  яскрава  в  папороть  убрана,

Ой,  я  вірю  свому  Йванку    -  я  його  кохана.

                                             
Приспів:

Покладу  туди    барвінку
і  рути  і  м’яти,

Як  я  можу  моя  долю  його  не  кохати.

За  невістку  може  схоче  мене  його  мати…

Тихо  спущу  на  водицю,  як  будем  гуляти,

 Знаю  вірю  мій  Іванко
зможе  перейняти.

                                                                 *

Поможіть  мені  Русалки    -  поможіте  Мавки,

У  віночок  для  Іванка,  я  вплела  фіалки.

В  чужі  руки  мій  віночок  не  впаде  -  не  згине,

Упіймає    мій  коханий…
на  човні  зустріне.

                                             
Приспів:

Покладу  туди    барвінку
і  рути  і  м’яти,

Як  я  можу  моя  долю  його  не  кохати.

За  невістку  вірю
схоче  мене  його  мати…


Тихо  спущу  на  водицю,  як  будем  гуляти,

 Знаю  вірю  мій  Іванко
зможе  перейняти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676853
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016


Tom d`Cat

Горе-лихо бідній чайці

Горе-лихо  бідній  чайці,  чаєчці-небозі  –
Вивела  ж-бо  чаєнятка  при  курній  дорозі.
Горе-лихо    тій  країні,  що  з  часів  предвічних
Простяглась  на  перехресті  всіх  доріг  кармічних.
 
Готи,  гуни  і  авари  по  степах  пройшлися,
Не  минули  і  татари  –  узяли  на  списа.
Зграї  хижих  людоловів  завітали  в  гості,
Край  взяли  наш  на  поталу  хтивості  та  злості.
 
Довго  гризлись  між  собою,  заснували  царство,
Щоб  зі  світу  радше  зводить  степове  лицарство.
Жорнова  Господні  мелють  вірно  –  та  неспішно,
Кров  лилась  в  степу  і  сльози  –  гірко,  безутішно.
 
Тії  сльози  та  молитви  долю  одмолили  –
Збудувать  свою  країну  дав  Господь  нам  сили.
Та  "брати",  на  слові  щирі,  мали  інтереси,
Й  закрутилось-покотилось,  як  в  дурній  тій  п'єсі.
 
Десь  узявсь  гробокопатель,  відкопав  фашистів,
Людям  щось  наплів...  І  маєм  ми  сепаратистів,
Що  кричать:  "У  нас  є  право  навпіл  землю  рвати!
А  "брати"  в  своєму  праві  свій  закон  всім  дати!"
 
Знову  ллється  кров  степами,  в'ється  дим  над  краєм...
Пусткою  стає  країна,  що  могла  буть  раєм.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602571
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 08.07.2016


Лісник

Хрущёвкин верлибр

Всегда  беда  какая-то  в  парадном  -
Подъезд  сырой  или  сухой  изрядно,
Бетон  шершавый,  липкие  перила,
И  даже  в  тёмном  закутке,
Там,  где  уединялся  с  ненаглядной,
Когда  она  тебя  еще  любила,
Темнеет  что-то  в  пакостной  тоске.

Привет  тебе  коричневая  дверь,
Панели  синие  с  малиновой  полоской,
Декор  минстроевский,  дешевый  и  неброский,
И  это  -  красота,  не  спорь,  поверь.
Привет,  тефтели,  бабушкин  омлет,
И  что  еще  там,  боже,  как  воняет!
Одно  и  тоже,  много  лет:
На  кухне  варится  обед  -
Звонок  трещит  -  собачка  лает.  

Но  есть  и  перемены,  
Смею  вас  уверить:
Ступени  эти  были  по  колено,
Теперь  шагнул  от  двери  -  
И  уперся  в  стену.
Запаутинилиь  проёмы,  
Желтее  свет.  
Короче,  но  трудней  подъёмы,
И  почты  нет.

Там  мальчик  сверху,
Что  играл  на  скрипке,
Совсем  большой.
А  девочку  с  таинственной  улыбкой
Увел  другой.
На  скрипке  мальчик  больше  не  играет,
И  девочка  тебя  не  замечает.
Уют  задермантиненых  альковов,
Притихшая  внимательность  глазков...
Скользишь  вдоль  них  за  годом  год,
Скорее  в  свой  заветный  вход,

И  снова  -
Когда  гремишь  ключами  у  дверей,
То,  сверху  по  ступеням  кто-то,  
Спускаясь,  замедляет  шаг.
Так  и  живём,  не  встретившись  никак.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676641
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Як… Гімн лунає

Як    тисячоголосо    Гімн    лунає,
У    кожне    серце    спів    той    долина,
Душа,    неначе    крила    розправляє,
Й    здається,    хоче    вилетіть    вона

І    серце    б’ється,    ніби    теж    частіше,
Й    очам    дарує    особливий    блиск.
Ті    звуки    навіть    сонце    й    небо    тішать:
Нарешті    «слава»    й    «воля»    вже    збулись.  

І    тулить    до    грудей    маленьку    жменьку
Дитя,    й,    немов    молитву,    вимовля:
«Нехай    же    згинуть    наші    воріженьки,
Щоб    вільними    були    і    ми,    й    земля!»
30.12.2015.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676170
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 07.07.2016


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Мандариновое дерево

У  любимого  моего  
не  было  ничего,
только  дерево  мандариновое,  
из  семечки  выращенное.
Пока  было  маленькое,  
стояло  на  подоконнике,
за  мной  подглядывало.
Подросло  –  стало  ревновать,  
на  окно  не  пускало,
царапало  колючими  ветками.
Но  я  была  сильнее:
стаскивала  его  на  пол  –
и  подоконник  был  мой!
И  окно  было  моим,
из  которого  смотрело  
мандариновое  дерево
на  вишни  в  палисаднике,
и  ужасно  завидовало,
когда  дождь-баловник  
искусными  пальцами,
сильными  и  тонкими,
ласкал  нежные  листья.
И  мне  завидовало
мандариновое  дерево,
когда  любимый  мой
ласкал  МОИ  лепестки,
вдыхал  МОЙ  аромат,
наслаждался  соками
МОИМИ
на  широком  подоконнике,
ЕГО  подоконнике.
И  сбрасывало  листья
от  тоски  и  обиды
мандариновое  дерево.
Тогда  любимый  мой
начинал  беспокоиться,
переносил  его  к  солнышку,
опрыскивал  и  подкармливал.
Трепетало  и  нежилось
мандариновое  дерево
в  руках  любимого,
источало  чарующий  аромат,
соблазняло  невинностью
белоснежных  цветов...
Глупое  растение
не  подозревало,
что  сладкую  мандаринку,
из  семечки  которой  оно  выросло,
подарила  я
своему  любимому  –
в  ночь  новогоднюю,
когда  впервые  стала  его...
Счастливое
мандариновое  дерево
светится  оранжево,
горделиво  несёт  
приятную  тяжесть
детишек-мандаринчиков.
И  мы  не  наряжаем  ёлку:
зачем  она,  если  есть
настоящее
новогоднее  чудо  –
вечнозелёное  деревце
с  золотыми  шариками?
Так  приятно  сидеть
на  любимом  подоконнике
рядом  с  умиротворённым
мандариновым  деревом,
когда  счастливый  мужчина,
твой  мужчина,
с  сияющими  глазами  
целует  круглый  живот,
в  котором  зреет  мандаринка,
им  посаженная,  из  его  семечки.
А  в  небе  светится
огромный  мандарин,
золотит  снежные  сугробы,
как  в  ту  волшебную  ночь,
когда  началась  история
нашей  счастливой  семьи
и  мандаринового  дерева.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676381
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 07.07.2016


геометрія

ПОДЯКА

                                             Нарешті  згасив  дощ  тривогу,
                                             Полегшало  всім  і  мені.
                                             І  хочеться  вірить  в  свободу,
                                             І  жить,  як  в  казковому  сні.
                                             І  стало  чудово  навколо,
                                             Поля  ожили  і  степи,
                                             Усе  навкруги  загадкове,
                                             Як  в  чистому  небі  зірки.
                                             Природі  я  дякую  й  Богу:
                                             За  ранки  і  дні  золоті,
                                             За  вмиті  садки  і  діброви,
                                             За  ночі  спокійні  й  ясні.
                                             А  ще:  за  росу  й  прохолоду,
                                             За  теплі  і  сонячні  дні,
                                             За  дощ,  за  любов,  за  турботу
                                             До  всього  земного  й  землі.
                                             За  пташку,  що  зводить  гніздечко,
                                             І  в  лузі  траву  запашну,
                                             За  квіти  земні  і  листочки,
                                             За  лагідність  їх  і  красу.
                                             За  воду  в  річках  пречудову
                                             І  небо  вгорі  голубе,..
                                             Я  вірю  у  Бога  й  Природу,
                                             Хай  все  розквітає  земне.
                                             За  верби,  ставки  і  калину,
                                             За  чисте  кохання  земне,
                                             За  вірну  надійну  людину,
                                             Яка  розуміє  мене.
                                             Мені  все  земне  небайдуже,
                                             Твоє  і  його,  і  моє.
                                             Трудитися  треба  всім  дуже,
                                             Щоб  все  збереглося  земне...

                                                                               07.  07.  2003р.
                                             

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676610
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016


Евгений Познанский

ЖЕНА ФОКИОНА

Фокион  Честный  -  IV  век  до  Р.  Х,    политик  и  полководец  древнеафинского  государства.  
Я  знаю,  что  ты  хочешь  показать  
Моя  подруга,  серьги,  вот  браслет,
Вот  ожерелье,  вижу,  жемчуга,
Вот  перстень,  ах  какой  сапфира  цвет!

Они  горят,  как  солнце,  как  огонь,
В  шкатулку  их  кладешь  –  приятный  звон.
Такого  у  меня,  конечно,  нет;
Но  у  меня  зато  есть  Фокион!  

Пусть  много  есть  еще  в  стране  вождей,    
Которым  доверяется  народ.
Но  от  чужих,  враждебных  нам  царей
Лишь  Фокион  мой  взяток  не  берет.

С  трибуны  черни  только  он  не  льстит,
Учить  народ  –  неблагодарный  труд,
Но  потому  в  Афинах  лишь  его
Как  сговорившись,  честным  все  зовут!

Когда  ведет  он  армию  в  поход,
Он  не  спешит  с  врагом  затеять  бой,
Не  имя,  а  людей  он  бережет,
Живыми  он  приводит  их  домой!

Я  выхожу  -  на  мне  браслетов  нет.
Но  люди  расступаются  кругом.
Все  знают,  что  супруг  мой  Фокион
Не  осквернил  продажностью  свой  дом.

Пусть  демагоги  наряжают  жен
Их  золото  грязнее,  чем  навоз.
Пусть  у  меня  таких  сокровищ  нет,
Об  этом  и  в  душе  не  лью  я  слез.  

Пусть  золото  у  них    и  жемчуга,
Но  будь  у  них  хоть  царская  корона.
Но  Фокион  есть  только  у  меня
И  нет  другой  жены  у  Фокиона!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676486
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016


Крилата (Любов Пікас)

Моралізоване


На  кілька  місць  за  стіл  один  не  сісти.
Не  з’їсти  те,  що  більше  за  живіт.
У  два  костюми  водночас  не  влізти.
На  двох  авто  не  виїхать  з  воріт.

За  день    чотири  в  світі  не  прожити,
Доба  минула  -  закрутила  кран.
Любов  за  гроші  (щиру)  не  купити.
Не  відбілити  душу  без  добра.

Отож  зерном  не  засипай  комори
На  сім  життів,  набутим  поділись.
Не  опускай  на  серце  темні  штори,
Як  хтось  попросить    милості  колись.  

Зібрав  з  біди  –  повернеться  бідою,
Прийде  в  момент,  коли  його  не  ждеш.
Тож  думай,  поки  час  є,  головою,  
Навіщо  в  цьому  світі  ти  живеш.

Радій,  гніздись  під  синім  дахом  неба.  
Сій  і  збирай.  Нехай  тобі  щастить.
Лиш  пам’ятай,  одне  життя  у  тебе
І  смерть  одна  -  її  не  обдурить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675919
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 05.07.2016


РОЯ

Не відболіло!. .

Давно  відквітувало  наше  літо,
А  весни...  відкурличуть  журавлі...
Лиш  осінь  ще  сльозить  тужливим  цвітом,
Мов  шле  останні  пелюстки-привіти  -
Журливо  губить  росяні  жалі...

А  скільки  перебуто-пережито,
Вже  й  не  злічити  чорно-білих  смуг!..
Усі  рубці  просіюю  крізь  сито  -
А  може,  проростуть  добірним  житом
Чи  зарясніють  барвами  довкруг?!.

Не  відболіло!  Ще  не  відболіло!..
І,  мабуть,  вже  повік  не  відболить...
Шматує-розпинає  душу  й  тіло,
А  кожен  спомин  б'ється  під  прицілом,
І  часовідлік  -  мовби  часомить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675920
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Лілея Дністрова

Пряний аромат зела

Розсипались  думки  волошками  у  травах, 
Спросоння  рута-м'ята  серцю  бубонить 
Про  піднебесний  галактично-мрійний  замок, 
Про  тонкорунну  надгігантову  блакить, 
Про  росяну  журбу,  що  накрапає  з  листя, 
Орошуючи  рвані  рани  на  стеблі. 
А  маки...в'юняться  кораловим  намистом, 
Вогнями  блимають  у  вранішній  імлі. 
У  пряного  зела  магічно-томні  ноти...
Вдихнула  свіжість...і  зайнявся  літній  день. 
Поводирі  сліпих  ілюзій...зорельоти. 
О,  скільки  тут  витає  тайних  одкровень...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676283
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Касьян Благоєв

«Теж», ШОН Маклех


(сподівальне:  зможу  своє  зрозуміти,  осягнувши  ваше...)
*
     –  бо  тоді  "своє"  
вже  перестане  для  тебе,  
і  не  буде  потреби  шукати  його
ні  в  ранах  розтерзаного  степу,
ні  серед  уламків  надій  втомленого  серця,
ні  в  зморшках  місяця  
чи  доброго  волоцюги  –    
яким  був  колись  і  ти,
коли  торкався  ірландського  вереску  
його  натрудженими  ногами,  
ногами  вічного  Шона...  

мудра  Людино!  
що  в  вас  ще  не  мого?  
що  не  ніс  я  з  вашого
по  розбитих  дорогах  моєї  країни?  
коли  печалі  сивого  ірландця  
стали  великим  болем  
мого  древнього  народу?..
коли  боліло  вам  і  чому  
тоді  я  не  вмів  сміятися?..

прадавній  Маклех  вміє  мовчати.
або  говорить  
печаллю  скел  і  вітрів  своєї  Ірландії,  
хоча  інколи  втомлюються  його  вуста,
і  вже  мудрістю  світу  
дивляться  тобі  в  байдужу  душу
його  очі,  
які  пізнали  через  сльози  і  надії
маленької  Ірландії
трагічність  всесвіту
вічно  вільної  душі  Людини,
що  давно  прийняла:  
«колись  в  нього  ввійшов  і  мій  біль...»
*
щось  водить  мене  
по  сторінках  написаного  вашими  роками  
як  по  засіяному  ячменем  полю,
на  яке  не  хочуть  іти  збирати  
з  Півночі  сусідські  діти  
(хоча  саме  для  них  
було  кинуто  Ірландцем  в  землю  
кожне  третє  зерня...)  

то  сподівання  водять  мене  
по  цьому  незвіданому  полю  -  
полю  вами  зронених  слів…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675245
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 01.07.2016


Касьян Благоєв

«Кров брата», ШОН Маклех


     –  бранцем  жаги  слова,
блукаючи  наосліп  днями  неправди  
та  виглядаючи  в  темряві  душ
світла  істини,
я  чуттям  німого  серця
наткнувся  на  «Кров  брата».

і  впали  нагадуванням  сторожа  ночі  і  вічности  –  
біль  і  правда  пророчого  віщування  
древнього  дивака  Шона,
і  обпекли  незрячого,  що  від  народу  сліпого:
«а  не  ти  з  народом  сим  –  рідня?
не  твоє  тіло  впоєне  
азійською  спрагою:  «крові,  хане!..»??

і  охопила  гіркота  первісна:  
по  тисячі  літ  від  дітей  адамових    
так  нічого  і  не  змінилось,  нічого  
в  породі  нашій,  солі  слов’янській  –  
крові  російській,  дикій,  азійській!..  

ось  тому  так  перечить  серце,  
не  хоче  зараховувати  себе
до  народу  кривавого,  
до  потомства  каїнового...

і  криком  зійшло  воно,  і  супротивилося:
та  не  всі  ми  там  такі,  не  всі:  
і  незгідні  є,  що  принишкли,  є  і  з  честю,
і  налякані,  і  безголосі,  
і  ті  є,  що  байдужі  їм  сльози  і  кров  брата,
і  ті,  ті,  що  вже  вишикувались
під  стіни  кремлівські
в  довжелезну  вервицю  спраглих:
«крові  дай,  хане,    крові!».
і  скільки  їх,  останніх,
виростила  ти,  земле  Північна,  
Моксельська,  земле  безумного  смерда!

а  ви,  мудрий  і  сумний  чоловіче,    не  про  них…  
(чи  все  ж  таки  про  всіх?)
і  про  мене  також…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675174
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 01.07.2016


Виталий Н.

Вы не читаете стихов…

Вы  не  читаете  стихов,
И  даже  не  были  в  Париже.
Ваш  ароматный  тон  духов
Мне  сладким  шлейфом  разум  выжег.

Блестит  бордюр  на  мостовой
Холодным  матовым  закатом.
Вступая  с  Вами  в  этот  бой,
Я  первоклассным  слыл  солдатом.

Я  все  практически  учел,
Расклад,  стратегию,  потери.
Но  Вы  одним  своим  плечом
Закрыли  наглухо  все  двери.

Границы  ваши  на  замке,
И  ключ,  как  водится,  в  кармане.
Кольцо  на  худенькой  руке,
И  блузка,  видно,  от  Армани.

Стою  как  столб,  заворожен.
Склоняю    рифмой  мостовую.
Какой  Париж,  какой  Вийон!?
Плюю  на  все,  иду  в  пивную!

                                                               06.09.2013  г

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447529
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 30.06.2016


Ольга Закревская

Нагие

(2006)

Нагие  снова  для  раздумий
Мои  поступки  
И  бездействие,
Магнитом  тянет  в  прошлое
Памяти  нашествие.
Прости  сто  раз,
Прощай,  до  встречи.
Твой  тусклый  взгляд,
Как  груз  на  плечи.
Простимся  мы  
И  испарится  нечто,
То,  что  могло  быть  вечным
Уйдёт  беспечно.

Нагие  снова  для  раздумий  
Мои  надежды  
И  отчаянье,
Нагрянут  мысли  странные
Как  будто  нечаянно.
Простить  бы  всё
Ведь  время  лечит,
Только  поздно  –  
Память  калечит.
Прости  сто  раз,
Прощай,  до  встречи.
Твой  тусклый  взгляд,
Как  груз  на  плечи.
Простимся  мы  
И  испарится  нечто,
То,  что  могло  быть  вечным
Уйдёт  беспечно.

 


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645291
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 29.06.2016


Аркадьевич

"Котлета", как могильщик цивилизации. .

Был  совершенен  "первый"  человек!
Похвастать  мог  любою  частью  тела,
Всегда  в  улыбке  белой  словно  снег
Ходил  перед  сородичами  смело.

И  не  скрывалось  тело  за  тряпьём,
Ведь  каждой  клеткой  мог  своей  гордиться.
Не  набивал  нарядами  жильё,
Не  думая  о  наготе  стыдиться.

Прошли  века,  уродство  чтобы  скрыть
Возникшее  в  процессе  поеданий
Того  чего  в  меню  не  должно  быть
На  теле  появилось  одеянье..

И  чем  под  ним  ужасней  экземпляр  -
Живот  висит  и  в  целлюлите  ляжки
Дороже  и  модней  его  футляр
Да  золотом  во  всю  сверкают  пряжки...

Тогда  и  снизошла  на  нас  "мораль"
Мол  нагота  людская  аморальна
Ведь  тел  достойных  мало  и  на  жаль
Нет  перспектив  чтоб  выглядеть  нормально

Понёсся  бизнес  сразу  во  всю  прыть
Штампуя  всевозможные  наряды
А  женщины  теперь  хотят  скупить
Что  надо  в  магазинах  и  не  надо...

                           Мораль  -

Нет  ничего  прекраснее  на  свете
И  экономней  тоже,  кстати,  нет
Чем  тело  что  созрело  на  диете
А  все  проблемы  ваши  от  "котлет"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674550
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016


Красуля

Я ТОБІ НАРЕЧЕНА…

Я  тобі  наречена  буслами-лелеками,
Веснами  приречена  довіку-повіку,
Ой  любий!
Як  розсипали  бусли  у  долині  буси,
Червоні  та  білі,
Жовті  та  сині  -
Ми  з  тобою  ходили,
Збирали  буси,  що  лелеки  згубили.
Ой,  де  ж  ви,  літа,  поділися?
Я  твоя  біла,
Я  твоя  наречена,
Біла,  щаслива,
Ніжна,  весела.
У  квітах  весняних,
У  травах  духм"яних
Вітер  повіє,
Зливи  пройдуть  -
Я  то,  коханий!
Я  наречена,
Біла,  щасливаЄ
Ніжна,  весела...
Згадка  і  смуток.
Біль  твій  невимовний  -
Біль  твій  невимовний,
Біль  твій  невичерпний!..

Ген  за  обрієм  коло  зімкнулося
Рук  печальних  моїх...
Гай-гай...  Минулося.
Все  минулося...
Нині  згубиш  мене,  
Але  не  забудеш,
Що  була  я  твоєю
Нареченою  білою  -
Ти  повік  не  забудеш,  
Не  забудеш  повік,
Що  тобі  я  наречена
Лелеками  -  буслами.
Але  руки  на  обрії
Розмикаються  з  криком-болем.
Ой  любий  мій!..

Я  наречена,  я  приречена
На  розлуку  довголітню-довіку.
Не  шукаю  вини,
Й  не  виню  я  нікого,  
Що  навіки  приречена
На  розлуку  з  тобою.

Ой  любий  мій!..
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674547
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016


zang

герметизм

текст  –  в  "прикріпленому  файлі"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674536
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Горить Донбас (2)

Горить    Донбас    війни    страшним    багаттям,
Горить    гарячим    вогнищем    щодня…
А    ще  ж    недавно    називались    «браття»,
Вважали,    й    батьківщина    в    нас    одна.

Горить    Донбас…    Москва    то    запалила…
Вогонь    не    гасне    той    уже    роки…
Коли    ж    заллє    його    Вкраїнська    злива
І    мир    на    землю    спуститься    таки?

Горить    Донбас.    Він    плавить    землю    й    душі,
Й    вогню    того    водою    не    залить,
А    тільки    кров’ю    чесних,    небайдужих,
Героями    що    встануть    із    золи.  

Горить    Донбас…    Дим    виїдає    очі
Бійцям    зі    Львова,  Луцька    –    звідусіль.
Вони    стоять,    щоб    зупинити    злочин,
На    них    полює…    снайперський    приціл.

Горить    Донбас…    Те    полум’я    до    неба
Дістало    вже    і    сколихнуло    світ…
О    Боже,    я    звертаюся    до    Тебе:
–  Врятуй    дітей    –    наш    український    цвіт!
14.03.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674411
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 25.06.2016


Валя Савелюк

БОТАНИ

у  річці
пере  хтось  перину,
пухку,  наче  піна
на  молоці
у  золотій  дійниці…

білу  перину
туго  набиту  пухом
вербовим  і  тополиним

білу-білу,
із  невловимо  ліловим  одливом  –
будемо  скоро  спати
солодко  і  щасливо…

сонця
ясно-червоне  півколо
проз  на-горбку-жито,  синьо-зелене  –
і  коли  тільки  встигло?..  
уже
на  лікоть  майже
вище  за  мене

ні,
планету
спалять  не  поети,
а  психопати,
різнокаліберні

…наївні  ж  і  безпомічні,  
як  діти  –
піїти
себе  не  здатні  захищати
від  егоїстів-психопатів,
куди  їм  до  планети?  

заплачуть  над  руїнами  і  годі  –
тоді
для  чого  нам  і  справді
здались  ботаніки-поети?

рожево-слиняві  метелики,
дрібних  красот  крихкі  апологети  –
безпомічні  ботаніки-поети…

переорати  б  їх  і  заскородити,
хай  сіються  армадами  і  сходять
армагеддонні  рупори-гармати!..

та  
Правду  не  треба  доводити,
Правду  в  собі  треба  мати

…зоря  зійде,
і  Правда  себе  доведе

а  поки  –
пере  хтось  перину
у  блакитній  безкраїй  ріці,
пухку,  наче  піну
на  теплому  молоці
у  золотій  дійниці

білу,  із  невловимо  ліловим  одливом  –
каже,  що  скоро  будемо  спати,  
солодко  і  щасливо

25.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673999
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 24.06.2016


РОЯ

А кажуть…

А  кажуть,  що  душа  людська  -  криниця...
У  когось  -  море,  в  когось  -  океан,
Чиясь  порожня,  десь  -  як  повний  дзбан...
Та  чи  зуміє  спраглий  з  них  напиться?..

А  кажуть,  наче  серце  не  старіє...
Воно,  гадаю,  -  дзеркало  життя:
Які  нитки  -  таке  ж  і  вишиття,
Яке  зерно  -  такий  врожай  дозріє.

А  кажуть:  час  лікує  усі  рани...
Щасливці,  хто  зумів  себе  зцілить!
Моя  ж  душа  повік  не  відболить  -
Ті  рани  вже  -  почесні  ветерани...

А  кажуть:  ковалі  свого  ми  щастя...
Та  куємо  щось  начебто...  Хтозна,
Чому  вінчає  фініш  кривизна?..
Та  що  кується,  те  колись  воздасться!

А  кажуть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673717
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 22.06.2016


Евгений ВЕРМУТ

МОНОЛОГ СТОЛА

Столик  для  женщины,  стол  для  мужчины,
Крыша-убежище  для  малыша.
Для  удивления  нету  причины  -
Чем  бы  не  тешилась  чья-то  душа...

Был  я  рожден  для  семейных  обедов,
Званых  гостей  и  торжественных  блюд.
Свечи  порой  помогали  беседам
И  придавали  интимный  уют.

Все  это  было  когда-то  со  мною.
Жил,  не  заботясь  о  завтрашнем  дне,
Но  постепенно  какие-то  сбои
Тихую  жизнь  утопили  в  вине.

Крики,  скандалы,  осколки  посуды.
Как  аргументы,  тяжелый  кулак
Все  изменили  (какие,  там,  блюда  -
Тут  самому  уцелеть  бы  от  драк).

Были  хозяева  стали  придурки,
Бывший  папаша  сегодня  пахан.
Раны  саднит  от  горящих  окурков,
А  подо  мною  разбитый  стакан.

Нервы  ни  к  черту,  расшатаны  ноги,
Грязная  скатерть  скрывает  едва.
Все  говорят,  что  я  очень  убогий.
В  общем,  старею,  пора  на  дрова.

Не  возражаю  и  не  возмущаюсь.
Миру  логичному  наперекор,
Каждую  ночь  с  этой  жизнью  прощаюсь,
Страстно  мечтая  уйти  на  костер.

20.06.2016г.  Минск,  топчан  на  базе  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673469
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 21.06.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2016


Валя Савелюк

КРИТЕРІЙ

Той,  
Хто  мені  показує  ві́рші,  –
любить  саме  такі,
а  не  інші

інші  –  кращі-гірші  –  вірші́
люблять  інші…

усяка  Творчість
надихається  Богом  –
і  смішні
всі  ці  змагання-конкурси,
звання-премії-перемоги...

єдиний  критерій  оцінки  ві́ршів:  
кращим  став  завдяки  кожному  з  них  світ  –
чи  гіршим?*

18.06.2016

*ідея  оцінювати  будь-яку  діяльність  людини  за  принципом  "кращим  чи  гіршим"  став  світ,  чи  суспільство,  чи  окрема  людина  у  результаті  тієї  будь-якої  діяльності  -  належить  Сократу;  таку  думку  він  висловив  у  бесіді  з  риторами,  що  надзвичайно  пишалися  вмінням  догодити  своїм  "мистецтвом  гарно  і  переконливо  говорити"  олігархам,  чиновникам,  суддям  і  плебсу,  а  насамперед  -  отримати  вигоду  для  себе  самих.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673590
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016


Лісник

Маєш щось сказати

Маєш  щось  сказати  -
та  нема  кому  слухати,
маєш  щось  зробити  -
а  чи  не  дивиться  хтось?
краще  просто  кросворд  розв'язати
собаку  за  вухом  почухати
до  магазина  сходити
кефір,  там,  і  смачненьке  щось.
серпокрильці  вищать  за  вікном
в  кімнаті  сутінки,  кіт  під  столом...
сам  собі  все,  все  сам  собі
свій  всесвіт,  своя  історія
сусід  знизу  на  хвилинку  забіг
запитав  "Єсть  чо?"  і  "  Як  там  на  морі?"
а  ти  прикинувся  мертвим,
то  він  тихенько  пішов,
узявши  на  пам'ять,  мабуть,
плоскогубці,  ще  й  речей  мішок.
дурний,  хіба  ж  так  крадуть...
краще  так,  чим  знов  за  старе,
хай  все  бере,  нічого  не  треба,
він  на  мішку  і  помре,
а  ти  -  просто  неба,
влітку,  на  морі,  на  самоті,
під  сонцем,  де  вітер,  пісок,
і  думки  як  день  порожні,  прості
чекатимеш  ночі  і  перших  зірок,
бо  маєш  їм  щось  сказати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672999
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 20.06.2016


Валя Савелюк

МАКІВКА

…ходять  верби  
по  щиколотки  у    воді,
як  матушки-попаді
молоді,
підтикали
сукні  ясно-зелені  –
місяця  торочать
у  Гірському  Тікичі,  
на  срібні  нитки,
складають  у  жму́́тки:
для  окраси  храмів
тепер  натчуть  гобеленів,
будуть  вибивати
хрести  срібні  на  парчі  –  
на  достойне  облаче́ння  
для  панотців-кленів

поринає  в  не-явлене
рогозовий  шурхіт
і  зоряний  передзвін  –
виринає  в  проявлене
птаства  
різномастий  гомін…

…чапля  топить  білу  хустку  
у  Гірському  Тікичі  –
із  бубляха  ночі
сонця  випнулась  пелюстка
 
…  жертовну,
з  білого  онікса  чашу  церковну,
повну
ліловатого  молока  
поставила  на  підвіконні
опі́йна  маківка  –
з  темно-ліловим  хрестом  на  дні

16.06.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673391
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 20.06.2016


Наташа Марос

ПОЛИН…

Як  не  проспівати  всі  пісні  
І  не  змити  грішнику  вину,
Так  ніколи  не  забуть  мені
Білий  дим  з  гіркого  полину...

Попалили  зібране  в  купки,
Розмели  -  ніяк  не  обмину...
Аж  у  серце  дістає  важкий
Той  нестерпний  дим  із  полину...

І  хоч  вітер  колами  кружляв,
Ніби  захищав  мене  одну,
Та  під  ноги  всеодно  лягав
Дим  густий  з  їдкого  полину...

І  перемололось  все  давно  -
Я  вже  вище  себе  не  плигну...
І  минуле  пролилось  вином
В  білий  дим  із  того  полину...

І  вже  згодна...  Й  світ  мені  такий  -
Звідки  ж  те  гірке,  щось  не  збагну,
Мабуть,  знову  обніма  таки
Всюдисущий  дим  із  полину...

Я...  позабувала,  що  було
І  тебе  вже  рідко  спом  "яну...
Моє  щастя  болем  проросло
В  білий-білий  дим  із  полину...

І  чому  так  склалося  тоді,
Що  зі  мною  ти  не  розминувсь...
Не  втоплю  я  досі  й  у  воді
Присмак  той  з  гіркого  полину...

Можна  вірити,  а  можна  -  ні...
Виросте  дурман  із  дурману...
Восени  ж  повернеться  мені
Болем-димом  з  горе-полину...

Шаленіють  і  летять  літа
І  дарують  скроням  сивину...
Та  чомусь  й  меди  в  моїх  вустах
Знов  гірчать...  як  дим  із  полину...

         -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672027
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 19.06.2016


Віталій Назарук

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Неділя  зелена  в  батьківській  оселі,
Де  дихає  кожна  зілинка  теплом.
Були  ми  щасливі,  були  ми  веселі,
Як  клечання  тихо  скребло  у  вікно.
 
Церковнії    дзвони  просили  на  службу,
Лепеха  п’янила  раненько  людей.
І  гнали  прикрашену  з  ліса  худобу,
Допоки  іще  не  змовкав  соловей.
 
Раділи  старенькі  у  кожній  родині,
Звучали  тихенько  козацькі  пісні.
Просили  до  столу  завжди  господиня,
Татусь  наливав  із  легкої  руки.
 
А  клечання  завжди,  як  диво  мовчало,
Горіла  лампадка  в  святому  кутку.
Зеленеє  свято,  ми  довго  чекали,
Бо  Трійця  буває  раз  в  рік  на  віку…
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673209
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 19.06.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2016


Касьян Благоєв

Арабески, 38


149*  гріхи  Яго…  

Здавався  я  гніву  на  милість  і  лестив  нікчемно.
Нездару  возносив  і  славив  –  і  явно,  й  таємно.
Сміявся  над  мудрим,  зневажив  знання  й  добре  серце  –  
Тож  душу  від  бруду  тепер  відмиватиму  ревно.


150*  печалі  Отелло…

Споглядав  за  життям,  суть  буття  зрозуміти  бажав,
І  читав  мудреців,  вір  і  вчень  серед  люду  шукав  –  
Та  чи  смертному  може  відкритись  гармонія  світу,
У  якій  він  себе  неспроможний  пізнати,  як  мавр?


151*  скарби  Петрарки…

Щасливий,  кому  таланить  і  у  справах,  і  в  долі,
Хто  завжди  знаходить  своє  –  і  солодке,  без  болю,
Без  втрат  гіркоти  проживає  свій  день,  –  я  ж  щасливий
Любов’ю,  котра  возсідає  на  серця  престолі.


152*  втрати  Енея…

Я  пив  із  чаші  юності  нектар,
Що  небо  дарувало  щедро  в  час  мій,
Та  випав  днями  
                                               дощ  із  долі  хмар,
І  нині  –  хоч  ковточка  б  з  тої  чаші!
***  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673037
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 18.06.2016


zang

сірокко

твір  було  написано  10  років  тому,
а  присвячено  тепер  знаменитій  спеції,
щоб  була  здорова  та  весела.
каже:  "ви  мені  ще  жодної  поеми  не  присвятили"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669879
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 18.06.2016


Артур Сіренко

Офіра Високому Небу

                             «Третя  ріка  -  це  Гіпаній,  її  джерело  в  Скіфії  
                                 і  починається  вона  з  великого  озера,  
                                 навколо  якого  пасуться  дикі  білі  коні.»
                                                                                                                                               (Геродот)

Сколоти  женуть  коней
До  мідної  річки  Калай,
Воїни  лат  лускатих
Кметі  трави  запашної
Женуть  комоней  чорних
На  пагорб  шаленого  вітру,
Женуть  на  офіру  Сонця,
Офіру  Мечу  і  Небу:
Арею  -  нестримному  вершнику,
Папаю  -  вершителю  грому.
Пахне  гіркий  полин,
Скриплять  ясенові  вози,
Ступають  важкі  копита
Чорних  коней  степу,
Луною  на  цей  стукіт
Кричить  у  блакиті  сокіл
Знаком  святим  Папая,
Словом  Закону  Степу.
Праматір  людей  Апі  -  
Жінка-змія  мудра
Кличе  сколотів  за  обрій  -  
На  схили  священних  пагорбів,
І  кожен  воїн  сонце
Несе  віковічним  знаком
Золотом  на  сагайдаку.
Час  довгих  мечів  і  заліза
Дзвенить  у  прозорих  хмарах,
Скіфи  женуть  комоней
До  пагорбу  треби  і  тризни,
Йдуть  до  кургану  офіри.
Солодка  вода  Борисфену
Сповнює  їх  жили.
«Ми  йдемо  до  тебе,  Сонце!»  -  
Співають  патлаті  сколоти,
Їхню  звитяжну  пісню  
Повторює  в  небі  вітер.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671584
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 11.06.2016


Бешеный Ёжик

РОКОВАЯ ЖЕНЩИНА.

О,  femme  fatale!..  Ты  сквозь  вуаль
Пронзаешь  полуночным  взглядом.
О,  femme  fatale!..  Мне  снова  жаль,
Что  мы  давно  уже  не  рядом.
О,  femme  fatale!..  Она  едва  ль
В  очарованье  виновата...
И  погружаешься  в  печаль,
Неотвратимости  расплаты
За  то,  что  смел  увлечься  ей
Тебе  награда  -  лишь  страданья
О,  femme  fatale!..В  какую  даль
Укрыться  от  очарованья?
От  взгляда  тех  прекрасных  глаз
Куда  бежать,  как  быть  с  виною,
О,  femme  fatale!  Любил  я  Вас,
Но  Вы  сегодня  не  со  мною.
Я  так  жалею  о  былом,
О  той  нечаянной  измене.
О,  femme  fatale!  Пошла  на  слом
Вся  жизнь!  Без  Вас  как  в  сновиденьи
Живу,  лишь  память  сохранив,
О  радостных  мгновений  тайне.
О,  femme  fatale!  В  какие  дни
Мы  с  Вами  встретимся  случайно?
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Femme  fatale  (фэмм  фаталь)*  -  фр.(  femme  fatale  =  femme  -  женщина  +  fatalе  -  фатальный,  неотвратимый)  -  очаровательная  соблазнительница,  связь  с  которой  может  иметь  роковые  последствия.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671131
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 09.06.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2016


Марічка9

* * * (Сумбурне)

Стояв  туман.  Густий  і  непорушний.
Холодна  сирість  лізла  у  дірки.
А  сірий  ранок  мляво  і  бездушно
Збирав  по  небі  вигаслі  зірки.

Зжовтіле  листя  де-не-де  шелесне,
Мов  слід  від  сонця  в  пам'яті  моїй.
Та,  знаєш,  осінь  завжди  була  чесна:
Без  обіцянок  марних  і  надій.

А  що  тепер,  -  чекання  за  чеканням.
Невідання  загіркло,  як  полин.
У  когось  часу  -  вічність  не  остання,
У  когось  вічність  -  декілька  хвилин...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618732
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 05.06.2016


zazemlena

Морфологічні етюди. Дієслово. ДОЛЮБИ

                                           [color="#ff0000"][b]Долюби...[/b][/color]
[color="#000dff"][b]Доторкнись,  досміши  -  дожени;
Віднайди,  розпитай,  здогадайся;
Розплануй,  не  відмов,  не  вини,
Розберись,  оціни  -  закохайся...
Не  шкодуй,  не  переч  -  довіряй;
Обійми,  захисти  -  не  зазнайся;
Запроси,подаруй  і  вгадай,
Потанцюй,  пригости...і  розкайся...
Принеси,  догоди,  поцілуй,
Посміхнись,  помовчи:  дай  сказати...
Перекресли,  повір  -  і  забудь...
Не  буди!  НЕ  бурчи!  Дай  поспати...
Похвали,  підбадьор...Знай  і  вмій;
Поміркуй  -  порівняй  і  покайся...
Домайструй,  докрути  і  домрій  -
Не  суди,  а  звільни  -  і  не  майся...
Зрозумій,  наберись  і  зроби...
Розпочни,  не  зітхай  -  поквапся!
Не  лінуйся,  "проснись"  -  ДОЛЮБИ...
Помолись  і  подякуй...Хай  вдасться...[/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670222
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016


Шон Маклех

Скляний світ

                             «Все  повз.  Спостерігай  і  зрозумій
                                 Виднокіл  ковтає  море  й  сушу,
                                 Поля  їдять  вершки  біліючи  дахів.
                                 І  ось  ти  в  темряві.  Пригадуй...»
                                                                                                                 (Шеймус  Гіні)

Я  попливу
На  кораблі  скляному  -  
Прозорому,  як  роса  туману,
Я  попливу
На  скляний  острів,
Де  навіть  крізь  скелі
Світиться  серце  місяця  -  
Срібне,  як  усе  осіннє
На  нашому  пастушому  острові.
Я  попливу
Під  скляними  вітрилами
Дивлячись  крізь  скляне  днище
На  почварок  моря-темряви.
Я  попливу  
На  кораблі  прозорому
Шляхом  примарного  вітру,
Скляними  веслами  
Загрібаючи  сині  хвилі
Гіркі,  як  життя  моє.
Я  попливу,
Коли  сам  стану  прозорим  -  
Прозорішим  за  саме  повітря:
Таке  біло-молочне
Повітря
Ірландії  дощавої  і  вічно  вологої.
І  буду  блукати
Серед  синього  спокою
Дзвінкого  й  зіркового
(Бо  зорі  -  кришталеві  цвяхи).
Буду  складати
Вірші  прозорі  й  легкі,
Не  лишаючи  тіні
На  скляних  каменях,
На  скляних  деревах,
На  скляній  траві,
На  скляних  квітах
І  на  скляних  дверях
З  одного  світу  до  іншого.
Довіку...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669882
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 03.06.2016


Кадет

Вата Доша

Кое-как  и  на  наших  широтах  отмаялся  май,
Лето  бледное  на́чало  потчевать  липовым  чаем…
Но  в  душе  непорядок  и  даже  какой-то  раздрай,
Хотя  он  в  суете  городской  не  всегда  замечаем…

И,  казалось  бы,  всё  -  суета,  и  чего  зря  страдать?
Столько  вёрст  за  спиной  и  лохматых  годов  за  плечами…
И  пора  бы  давно  всё  вокруг  не  в  штыки  принимать,
Но  пока  не  выходит  и  тупо  не  спится  ночами…

Надо  скуку  с  хандрою  стряхнуть  и  всерьёз  релакснуть,
Сосчитать  наконец  всех  баранов  и  взять  себя  в  руки,
В  землю  штык  проржавевший  поглубже  и  чем-то  блеснуть,
И,  пожалуй,  поменьше  гадать,  как  там  дети  и  внуки…

Наплевать  на  невзгоды  погоды…  и  дело  с  концом,
Перестать  горевать  и  завидовать  дико  влюблённым…
Но  сегодня  всё  также  непросто  не  стать  подлецом
И  приходится  дальше  сражаться  со  змием  зелёным…

Выход  видимо  есть,  как  всегда,  и  довольно  простой,  -
Если  вдруг  припекло  по-серьёзному    -  закуролесить!
И  рвануть  на  какой-нибудь  берег,  не  очень  пустой,  -
Вату  Дошу  свою  бесшабашием  уравновесить…

июнь  16  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669998
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 03.06.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2016


Кадет

Гваделупа

Было  время,  шагал,  не  хромая,
Не  метался  ни  днём,  ни  впотьмах…
Хоть  не  раз  вывозила  кривая,
Но  неведом  был  пагубный  страх…

Скудноваты  дары  огорода
При  отсутствии  летних  дождей…
И  не  верится  в  мудрость  народа,
А  тем  более  в  честность  вождей…

Истрепались  мечты  и  одежды,
Неуютно  на  жилистом  дне…
И  хоронит  останки  надежды
Неуверенность  в  завтрашнем  дне…

Говорят,  обижаться,  мол,  глупо
Мне  на  чёрствость  властей  и  рвачей…
Вот  бы  гамузом  их  в  Гваделупу,  -
Поредел  бы  отряд  сволочей…

май  16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666049
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 29.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2016


A.Kar-Te

Туда, где трава до пояса…

Туда,  где  трава  до  пояса,  
Полынь  да  ромашка  белая,
Волнение  дикого  колоса
Да  мёдом  душица  зрелая...

И  рухнув  на  землю  замертво,
Успеть  её  силу  вдохнуть...
Воскреснуть,  родиться  заново,
А  после  -  продолжить  свой  путь...

Лишь  там,  где    трава  до  пояса
Да  небо  с  птицею  певчею,
На  пике  чистого  голоса
Пойму  любовь  эту,    вечную.








(фото  с  инета)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668629
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016


Любов Ігнатова

Піщинка

Я,  певно  що,  -  піщинка  на  долоні  :
Дмухнеш  -  і  зникну  серед  сотень  інших.  
І  тільки  галасливе  гайвороння  
Згадає,  що  були  якісь  там  вірші...  

Ну  може,  вітер  інколи  згадає,  
Як  ніжно  пестив  моє  тіло  зночі,  
Як  з  ним  літали  аж  за  небокраєм,  
Як  золотили  зорі  мої  очі...  

І  дощ  згадає...бо  не  раз  в  краплини  
Ховав  мій  біль  і  розпач  від  невдачі,  
Не  раз  голубив  і  до  мене  линув,  
Як  я,    бувало,  потайки  заплачу...  

А  ти?  Згадаєш?  Поспішиш  забути?  
Чи  й  не  помітиш,  що  здмухнув  піщинку?  

А  я  до  тебе  ланцюгом  прикута...  
А  я  без  тебе  -    посивіла  жінка...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667922
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 73. Фрагменти


*  що  шукаєш  -  будеш  мати...
 
У  глибини  злиденної,  повної  жовчі  душі
Заглядаю,  як  Мавр,  все  шукаючи  зради  і  муки,  –  
Де  ж  моя  Дездемона?  –  вже  підняті  в  розпачі  руки.
І  окутує  серце  обман,  як  дурман  анаші...


*  хоч  королем,  хоч  злиднем  тут  з’явись

Народись  ти  в  палатах  чи  в  нетрях,
Над  тобою  Егеста*,  чи  стяг**,  –    
Скільки  б  мудрості  ти  не  досяг  –  
Не  зійдеш  на  вершини  безсмертя.
----
*Егеста  –  богиня  злиднів,  бідності  і  нещасть  в  древніх  римлян
**право  мати  стяг  було  лише  у  великих  вельмож  та  повелителів  світу


*  в  ілюзіях  бажань  і  сітях  часу

Придивись  до  життя:  чи  не  мить  
Смак  земних  насолод  іронічних,
Як  і  втіхи  жіночі?  –  Сурмить  
Крон*:  «Відпущене  вам  –  не  навічно!».
----
*Крон  –  бог  часу  


*  забутого  повторення    

Ти  не  дай  мені,  доле,  пізнати  житейські  турботи:
Легкокрилу  оплакати  юність  в  печалі:  «  …о  боже!",  
І  покласти  роки  свої  на  нелюбиму  роботу,
Ніжить  серцем  одну  –  а  ділить  з  некоханою  ложе…    
                                                                                                                                                         (від  К.В.)
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667873
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2016


Касьян Благоєв

Арабески, 37. Зваба травня


145*  «де  ж  те  щастя:  в  небі?    в  серці  жінки?..»

А  святенники  вчать:  «То  гріхи  наші!  –  плоті  жадання,
І  думки,  й  споглядання,  й  одвічная  спрага  питань».  
–  То  нікчемному  серцю  завада  –  весна  і  кохання,
Як  і  пристрасть  жіноча,  й  печалі  душевних  страждань!


146*  пішла  намарне  вся  наука  ваша…

Так  повчали:  «Касьяне,  ти  бійся  лукавих  речей,
Зову  пристрастей;  ще  
                                                                   не  потрап  у  тенета  очей,
Що  заманюють  блиском  і  медом  обітниць  жіночих!».
Покохав  –  і  палаю  в  вогні  незгасимих  ночей!  


147*  і  мало  життя  одного  у  відплату  коханню

За  пристрасть,  поцілунків  хіть  віддав  би  сім  життів!  
Та  маю  я  лише  одне,  а  пестити  хотів
Вуста,  що  пахнуть  щастям  і  
                                                                                   до  раю  звуть  –  сто  літ!
–  То  ж  чим  я  заплачу  тобі  за  рай  цих  відчуттів?!


148*  як  же  час  весни  спливає  швидко!..

А  травневі  ночі  і  п’янкі,  й  обманні,
А  бентежне  серце  повниться  коханням,
Ще  живе,  наївне,  шалом  літ  минулих!..
–  Ой,  не  ввійдеш  в  річку  другий  раз,  Касьяне!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667490
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 22.05.2016


Шон Маклех

Довершено: Місто Медуз

                                                                           «Судомна  рука,
                                                                               наче  медуза,  засліплює
                                                                               запалене  око  
                                                                               лампади.»  
                                                                                                           (Федеріко  Гарсія  Лорка)

У  Місті  Медуз  –  там  під  хвилями  часу,
Там  в  глибині  життя  нашого  невизначеного,
Коли  в  темній,  коли  в  каламутній,  
Інколи  (коли  сонячно)  –  то  прозорій,
Все  так  слизько,  так  огидно  і  так  оманливо,
Так  холодно  і  так  байдуже  (навіть  істина),
І  так  обпікає  новина  кожна,  
Кожне  слово  самодостатнього  горожанина,
Так  сліплять  очі  оті  ядучі  шмарклі,
Оті  жалкі  газет  щупальці,  
Оцей  отруйний  слиз  телебачення,
Оці  нетривкі  парасолі  бургомістрів,
Оці  тенета  їхніх  керманичів,
Оці  мудреці  їхні  –  холодці  плаваючі,
Споживачі  планктону  офісного,
І  пірнаючи  у  цей  світ  незворушний
Істин  банальних  і  огидних  вигадок,
Гадалось-думалось:  та  чого  б  це
Мені  на  них  ображатися,
Чого  б  це  мені  отим  містом  бридитись:
Бо  не  люди  ж  то,  а  медузи  –  
Будуть  вони  слизувати  й  плодитися,
Аж  поки  хвилі  їх  на  берег  жаркий  викинуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667039
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016


Шон Маклех

Вогненний лелека

                                       «Вогненний  лелека  дзьобає
                                           зі  свого  гнізда
                                           в’язкі  тіні  ночі…»
                                                                             (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Вогненний  лелека
На  тіні  дитинства  нашого  постріхованого
Крилом-полум’ям,
А  жаби  шматочками  ночі  
У  вологі  наші  спогади,
У  сутінки  минулого  
Неіснуючого-небувалого,
Холодні,  як  серце  годинника,
Банькуваті,  як  вірші  митника.
Вогненний  лелека  
Поселився  на  дереві  Сонце,
Мостить  гніздо  зі  зламаних  компасів,
Що  вказували  напрямок
З  минулого  у  майбутнє,
Вогненний  лелека
Дзьобає,  все  що  лишилося,
Змушує  нас  забувати,
Чи  повірити,  що  то  все  вигадка  –  
І  будинки,  що  стриміли  дороговказами,
І  вулиці,  що  вели-приводили
До  дверей,  що  скрипіли-відчинялися,
І  люди,  що  липкий  мед  радості
Пили  краплями,  а  горе  відрами,
Вогненний  лелека
Яке  він  дитя-свічку  принесе
У  цей  світ  дерев’яної  темряви?
У  це  селище  людей-мокроступів?
Дитя  вогню!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667045
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016


Валя Савелюк

СІРІ АМБІЦІЇ

періщать  дощі  і  дощі;
після  нудного  чергового  –
струмені  з  даху  проти  дверей,
наче  сталеві  ґрати:
не  виходь  із  хати…

Благодать  Божа
у  пору  дощів
дах
над  головою  мати

просто  дах
і  просто  стіни
старенької  хати
у  пору  негод  і  дощів
Благодать  Божа  –
мати…

люди  
по-різному  переживають
свої  втрати:

одне  –  турботу  Божу  
навчається  скрізь  помічати,
інше  силиться  
світ  перекинути  шкереберть  
(хронічний  тон  -  апатія-смерть)  –
зруйнувати  
і  під  уламками  поховати
втрати
свої  –  
сірі  амбіції,
власницькі  
егоїстичні  відчаї,
низькото́нні  емоції,
інстинктивні  сліпі  реакці-ї

…після  нудної  чергової  зливи
радо  щебечуть  
у  просвітлений  вечір
зусібіч  пташки  –
щасливі  –
дякують  Богові  за  даровані  за́тишки

14.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666905
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016


Любов Ігнатова

У місячній безодні

Десь,  у  місячній  безодні,  
Гаснуть  зорі,  
Тіні  постають  холодні  
І  прозорі,
І  думки  стають  твердими,  
Ніби  криця,  
І  літають  Херувими,  
Наче  птиці...  

Десь,  у  місячній  безодні,  -  
Інший  вимір.  
Там  гуляє  Звір  голодний  
(ще  не  вимер),  
Іклами  і  пазурами  
Тягне  світло  
До  задимленої  ями  -  
Щоб  не  квітло.  

Десь,  у  місячній  безодні,  
Дні  -  пустелі:
І  безлюдні,  і  безводні  -  
Невеселі.  
Замість  перекотиполя  -  
Мертві  душі.  
І  жене  їх  вітер-доля  
За  край  суші...  

Десь,  у  місячній  безодні,  
Сни  про  тебе,  
Що  наснилися  сьогодні  
Без  потреби...  
Розсівають  хмари  просо  
Небокраєм  :
Чи  то  сльози,  чи  то  роси  -  
Хто  їх  знає?..  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666903
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016


Юліанка Бойчук

Читатель

Хоть  каждое  слово  в  отдельности  было  внятно
В  целом  они  не  давали  ни  капли  смысла
На  остановке,  в  трамвае,  у  кинотеатра.  
Картинка  зависла.  

Застыли  забавно  в  мимике,  жестах,  позах
Как  манекены,  прежде  живые  люди
Длинным  пробелом  затихла  звенящая  проза
«Что  будет?»  -  

Не  проскользнёт  даже  мысль  между  строк.  В  ритме  танца
Пусть  и  не  зА  руки,  каждый  в  своём  движеньи  -  
Зато  хороводом,  да  и  не  важно  уже  
Кто  ты  в  нём  был  и  сколько  прошёл  дистанций.  

...Ему  надоело  читать  это  скучное  чтиво
От  безысходной  тоски  было  некуда  деться
Гневно,  с  досады,  Он  шумно  захлопнул  книгу...

Забытым  на  полке  тихонько  стучало  сердце.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666801
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Циганова Наталія

Я не знаю о многом…

Я  не  знаю  о  многом.
И  сердце  устало  ютиться
на  задворках  вопросов  под  старым  рваньём  «потому»…
А  снаружи  весна.
И  опять  возвращаются  птицы,
увеличив  ещё  на  страничку  небесный  талмуд.
Значит  –  время  домой.
Как–то  так…  без  претензий  на  сложность.
Я  не  знаю  что  важно:  там  где–то  иль  тут,  за  плечом…
Мне  понять  не  дано  (ибо  это  понять  невозможно)
оправдание  войн:  мол,  бабьё  нарожает  ещё...
и  рождаются  слёзы,  уродуя  качество  речи.
Неизменно  солёные…  с  тысячью  разных  причин:
где–то  душу  в  восторг  одевая,  где  горе  на  плечи.
Я  не  знаю  о  страшном:  когда  не  дожил  до  седин…
…Неужели  весна?...
Время  глупостей…  время  веснушек…
Пробуждает  кого–то  к  любви…
а  кого–то  к  войне…
Я  не  знаю  о  стольком,  что  впору  бы  жить,  не  проснувшись,  
выдыхая  покой…
…но  от  этого  только  больней...


                                 апрель  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666789
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Касьян Благоєв

Арабески, 35. (Є-ліє від єретика-3)


   (з  гіркоти  роздумів  власного  серця)

137*  сліз  вдовиних,  сирітських  Ти,  Сину,  не  бачив  сьогодні…
     (місяця  травня,  Навського  дня,  числа  8-го)  

Я  прожив  так  багато,  що  мудрим  зухвало  зову
І  свій  розум,  і  серце.  Та  бачив  сьогодні  вдову,
Чиї  сльози  й  печаль  розхитали  б  підвалини  світу!  –
І  не  зміг  осягнути  Христа  глухоту  вікову…


138*  із  самих  початків  лиш  зло  на  землі  панувало

А  добро  цього  світу  –  таки  постаріло  воно:
Його  погляд  незрячий,  а  голос  –  мов  кисле  вино,
І  покинуте  всує,  зневажене  небом,  забуте  –  
Бо  із  лихом  угоди  підписує  бог  наш  давно.*
----
*  як  приклад  –  угода  в  історії  біблійного  Іова  


139*  най  буде  по  слову  Твоєму,  –  чи  я  ж  не  любив?!

Намарне  не  клявся  я  небом,  ні  богом,  ні  раєм.
І  зла  не  чинив,  і  любив!  –  тож  чому  це  збираю
На  нивах  своїх  гнів  небес,  наклеп,  зраду,  зло  долі  –  
Ти  ж  вчив:  «Возлюби!  Все  вернеться  до  тебе  навзаєм!»?


140*  живи  сповна,  бо  миті  -  золоті!

Не  хитруй  перед  небом,  Касьяне,  і  знай:
Ти  життя  не  повториш,  ступивши  за  край  –  
Дні  свої,  що  даровані  небом  правічним,
По-розумному  долі  і  щастю  програй!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666811
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Крилата (Любов Пікас)

І що?

І  що,  отак  розстанемось  і  все?
Любов  усохне,  наче  цвіт  герані?
Забудеш  мої    вірші  та  есе,
А  я  твої  «Вітаю!»  і  «Добраніч!»?

І  що,  уже  ніколи  і  ніяк
Лице  в  лице  нас  не  зведе  дорога?
Оце  мовчання  –  то  прощання  знак,  
Оцей  рубець  у  серці    –    кара  Бога?  

І  що,  любов  не  піде  в  па-де-де?
І  пам'ять  –  в  піч  і  кров    в  гортань    морозу?
Та  хай  там  як,  у  книгу  перейде
Мій  жар  душі  і  твій  холодний  розум.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666576
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Касьян Благоєв

ГНИДИ. Дума над водами дніпровськими…


манкуртам  сьогодення,  запроданцям  Вітчизни
                                                                   Епіграф,  від  Симона  Петлюри:
                                                   «Нам  не  страшні  московські  воші,  нам  страшні  українські  гниди»
*
Ворогів  же  було  –  не  злічити
У  тебе,  Україно-нене!
Та  ніхто  так  не  вмів  мерзено
І  підступно  біду  творити    
 
Як  москвини  й  свої,  яничари!  –
Продавали  тебе  й  розпинали,
І  найбільшого  горя  зазнала
Від  байстрят,  –  що  там  лях  і  татари!

Вже  століття,  як  ці  дніпровські
Води  морщаться  від  огиди:  
«Не  лякають  нас  воші  московські  –  
Нам  страшні  українські  гниди».
***

(ніяка  інша  історія  не  повторювалася  так  часто  то  трагедією,  то  фарсом,  
як  українська.  і  причиною  тому  лише  "хата-з-краю"  в  крові  люду
та  холуйство  і  ворожнеча  "отаманів"...)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666734
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Левчишин Віктор

ПУСТА СКЛЯНА ПЛЯШКА


Вчора,  12.05.2016,  традиційно  дивися  шоу  Матвія  Ганапольського  на  каналі  телебачення  Ньюс  Ван.  Була  «розминка»  стосовно  пустої  пляшки  і  вона  примусила  мене  звернути  увагу  на  декілька  моментів.

1.  Виявляється,  що  старою  людиною  цікаво  бути  –  ти  пам’ятаєш  те,  що  молоді  не  пам’ятають.  Хоча  інколи  і  виявляється,  що  вже  пам'ять  підводить.
Я  закінчив  школу  у  1954  році,  не  поступив  до  вузу  і  пішов  працювати  на  Київський  завод  «Реле  і  автоматика»,  який  тільки  тоді  відкривався  (мав  марку  пропуску  №33).  На  роботу  та  з  неї  тоді  ми  з  однокласником  Володимиром  Соколовим  (царство  йому  Небесне!)  ходили  навпростець  пішки  –  я  жив  на  Вузівській,  він  –  на  Донецькій,  а  завод  знаходився  (царство  йому  небесне)  на  Гарматній,  поряд  із  заводом  «Точелектроприлад».  Ми  були  молоді,  дорогою  жваво  розмовляли,  а  один  раз  я  поставив  для  себе  рекорд  –  5  км  пройшов  за  35  хвилин.
Так  от:  тоді  мама  давала  мені  на  обід  з  3-х  страв  55  копійок,  хліб  в  їдальні,  як  і  сіль,  був  безкоштовний.  Пуста  скляна  пляшка,  якщо  не  помиляюсь,  коштувала  3  копійки.
Це  кажу  не  на  захист  СРСР  (царство  йому  небесне,  слава  Богу!),  а  для  точності  міркувань.  Мені  здається,  що  буханка  хліба  тоді  коштувала  9  копійок.  На  заводі  я  був  учнем  токаря,  потім  токарем  3-го  (найнижчого)  розряду  і  заробляв  до  120  карбованців.
2.  Після  служби  в  Армії  та  закінчення  вузу  почав  працювати  в  проектному  інституті  «Діпроміст»  архітектором  і  отримував  спочатку  ставку  в  71,  а  потім  в  91  карбованець.  Хліб  коштував,  здається,  10  копійок,  а  пуста  скляна  пляшка  –  6  копійок.
3.  Якщо  я  не  помиляюсь,  то  на  момент  отримання  Україною  незалежності  хліб  коштував  буханка  українського  14  копійок,  а  пуста  скляна  пляшка  –  12  копійок.  З  того  часу  вартість  хлібу  постійно  зростала,  а  вартість  пустої  скляної  пляшки  залишалася  постійною.  В  результаті  зараз  та  сама  буханка  українського  хлібу  (0,95  кг)  коштує  9  грн.,  а  пляшка  –  як  і  була,  12  копійок.
4.  І  тепер  те,  для  чого  я  робив  такий  екскурс  в  минуле.
Пан  Матвій  вів  на  цей  раз  передачу  в  тандемі  із  постійним  провокатором/опонентом  Васею  (принцип  «поганий  поліцейський  –  гарний  поліцейський»)  та  незалежним  експертом  паном  Цибулько.  Легко  було  з’ясоване,  що  за  кордоном  пуста  скляна  пляшка  коштує  тому,  хто  її  здає  0,25  єврокопійки,  а  1  кг  хліба  там  коштує  1  євро.  А  далі  з’ясувалося,  що  всі  троє  наших  героїв  не  знають  скільки  коштує  зараз  нам  хліб  –  пан  Матвій  назвав    вартість  1  кг  в  5  грн.,  в  той  час,  як,  повторюю,  наприклад,  на  Троєщині  в  Києві  буханка  чорного  українського  хліба  коштує  9  грн.
Можна  зрозуміти  пана  Матвія,  який  сказав,  що  він  людина  не  бідна  і,  судячи  з  усього,  сам  хліб  не  купує,  Але  щодо  панів  Васі  та  Цибулько?
Мені  здалося,  що  це  вельми  красномовне:  наші  шоумени,  скажемо  так,  не  дуже  знають  реальне  життя  на  низу  суспільства.
5.  Колись,  давно,  у  мене  в  замовниках  на  проект  був  директор  установи  -  дуже  цікавий  чоловік.  Це  був  ще  час  навіть  до  Перебудови,  архітектор  міг  тоді  працювати  тільки  в  обіймах  Держави.  У  нас  виникла  симпатія  один  до  одного,  ми  багато  розмовляли  на  різні  теми.  І  він  якось  мені  розказав,  що  виріс  в  маленькому  селі,  приїхав  до  Києва,  поступив  до  КПІ,  в  селі  була  стара  мати,  допомоги  ніякої,  стипендії  не  вистачало,  навіть  підвищеної,  то  він  аж  до  самого  виходу  на  диплом  збирав  пусті  пляшки  та  здавав  їх.  Майже  кожний  ранок,  до  занять  в  інституті,  він  виходив  на  полювання.  Знав  вже  місця,  де  завжди  за  добу  накопичувалися  пляшки.  «Так  я  і  вижив!  Часи  були  такі!»  -  казав  він  мені.
6.  Зараз  в  моєму  кооперативному  будинку  на  якомусь  поверсі  вище  за  мене  живе  чоловік  років  за  40.  Коли  його  бачу,  то  він  завжди  тягне  мішки  зібраних  пляшок,  бо  живе  тільки  за  рахунок  цього.  Титанічна  праця.  Але  він  санітар  Троєщини.  Один  із  таких.
7.  І  останнє.  У  1969-70  роках  я  проектував  санаторій  кардіологічного  профілю  в  Криму.  Спальний  корпус,  по  моді  того  часу,  задумав  в  16  поверхів,  що  по  своїй  суті  є  ахінеєю  з  екологічної  точки  зору.  Був  молодим,  хотів  все  робити  модерне  і  знайшов  навпіл  закриту  інформацію  про  те,  що  в  Норвегії  кожна  квартира  у  багатоповерхівках  мала  доступ  до  видів  смяттявидалення:  метал,  пластик,  папір,  скло  та  біологічні  відходи.  При  цьому  були  реалізовані  рішення  як  подріблення  всього  цього  на  рівні  квартири,  так  і  внизу,  на  першому  поверсі,  у  камері  збору  сміття.
Коли  я  запропонував  це  застосувати  в  спальному  корпусі,  то  наді  мною  дуже  довго  знущалися  як  замовники,  так  і  колеги.
То  на  скільки  ж  десятиліть  ми  ментально  відстаємо  від  Європи?  Бо  технічне  відставання  є  наслідком,  і  тільки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665708
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016


ОксМаксКорабель

Джамалі

                                           ДЖАМАЛІ
Вбивали  й  мордували,  з  корінням  виривали,
Хотіли,  щоб  Народ  цей  пропав  з  лиця  землі.
Але  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Давали  дітям  в  спадок  сумні  свої  пісні.

Вмирали  по  дорозі.  Їх  навіть  не  ховали.
Чужа  земля,  як  камінь  в  нерідній  стороні.
Але  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Зчорнілими  губами  мелодії  тужні.

Їх  голодом  морили,  їх  світ  поруйнували,
Могили  безіменні  загублені  в  глуші.
А  їх  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Й  ховали  гіркі  сльози  глибоко  у  душі.

А  нині  ти  на  сцені.  Й  тобі  аплодували...
Хай  біль  твого  Народу  дасть  силоньки  тобі!
Співай,  моя  Джамало,  як  ті  жінки  співали
Співай,  моя  Джамало!  Твоя  журба  й  в  мені.
Оксана  Максимишин-Корабель
13  травня  2016  р.
Португалія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665696
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016


Наташа Марос

ПОЕЗДКА…

Захожу  в  незнакомый  автобус
И  тихонько  сажусь  у  двери,
Закрываю  глаза  -  словно  глобус
Кто-то  бешено  крутит:  смотри!

Различаю  моря,  океаны
И  цепляюсь  я  за  острова.
Вот  -  кривая  реки,  что  по  пьяни,
Разливаясь,  плетёт  кружева

Плесо-русла,  чтоб  в  море,  не  споря,
Залететь,  где  шторма  и  волна
Разобьют  злые  айсберги  горя,
И  расплатятся  с  речкой  сполна...

Наш  автобус  качает  устало,
Но  маршрут  изменить  нам  нельзя...
Остановки...  Их  было  немало...
Там,  на  них,  выходили  друзья...

За  окном  пролетают  неспешно
Указатели  и  города,
Автостанции,  где  безутешно
Расстаются...  Так  было  всегда...

Боже,  как  не  хочу  выходить  я
И  глаза  открывать  не  хочу!
На  конечной  уставший  водитель
Просит  встать...  Может,  я  доплачу?..

Ну,  а  где  же  бурлящая  речка?
И  где  он  -  мировой  океан?..
Потихонечку  плавится  свечка...
Всё  -  обман...  И  поездка  -  обман...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
Убегать  от  себя  бесполезно  -
Всё  прозрачно...  И  как  ни  крути:
На  конечной  -  и  это  железно!
Не  найти  середины  пути...

                 -        -        -




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664978
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016


уляна задарма

?

...Чи  стане  знов  обвуглена  трава
ПШЕНИЧНИМ  полем,  а  не  полем  БОЮ?
Слова...  Слова...  Безпомічні  слова...

Мурашко,  ти  залишилась  жива
в  долоні  юнака,  що  в  ці  "жнива"
упав  в  траву  в  солдатськім  однострої?

А  скільки  їх  ще  в  землю  упаде?
Гамселять  війни  у  кривавий  бубон.
Мечі...  "Катюші"  ..."Гради"...  Чи  зійде

мурашкове  -  нечутне  і  просте:

-Коли  ви  вже  награєтеся,  Люди?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664960
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016


Н-А-Д-І-Я

Тихенько стука дощ по підвіконню

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PMpizqgl6Z4  
[/youtube]



Тихенько  стука  дощ  по  підвіконню.
Здається,  що  йому  нема  кінця.
Ця  музика  тендітна,  монотонна,
Не  може  не  тривожити  серця.

Я  хочу  у  дощу  лише  спитати:
Ти  сльози  ллєш,  чи  просто  це  вода?
Чи  зможеш  мені  відповідь  ще  дати:
Чому  краса  так  швидко  ув"яда?..

А  музика  дощу  не  замовкає,
Торкається  душі    його  струна,
Що  відповідь  уперто  все  чекає:
Чом    молодість  не  вічна,  як  весна?

Де  ділися  роки  ті  безтурботні,
Чому  дорога  терном  заросла?
Назавжди  зачинились  дні  зворотні.
Ключі  від  них  вже  час  не  поверта.

Сумуємо  за  тим,  що  не  вернути
І  хочем  побувати  там  хоч  в  сні...
А  іноді  поплакать  і  збагнути,
Що  дякувать  повинні  й  цій  весні...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664643
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 08.05.2016


Віктор Непомнящий

Грами емоцій (тобі її не дістати)

Як  ти  з’явилася  тут  ?  
Як  так  вийшло,  що  ти  
ніби  сон  передранішній  
зникла  в  моїй  пітьмі  .  
Я  у  видіннях  своїх  бачив  нас  у  вогні,  
ми  з  тобою  сплітались  і  перепліталися  
в  полум’ї,  
ніби  ми  -  змії.  

Тільки  я  у  воді,  
б’юсь  як  риба  об  лід.  
Адже  бути  без  тебе  -  подібно  лишитись  повітря,  
мені  би  лишитись  з  тобою  навік,  
і  змиритись  з  моїм  божевіллям.  

Де  ти  ходиш  у  снах,  
з  ким  літаєш  у  мріях?  
В  своїх  мріях  не  вимріяних,  
ніби  невиміряних,  
з  точністю  зважених  
в  грамах  емоцій,  
які  дарувала  мені.  

Їх  так  мало  лишилося,  
Боже,  як  мало  лишилося  спогадів,  
рідних  та  ніжних,  як  і  твої  дотики  в  нашім  біблійськім  саду,  
що  натомість  тепер  прокидаються  злобою,  
темною  злобою,  але  знайомою,  
в  вухо  шепоче  мені  і  вимолює:  
-  Адже  винний  у  всьому  лиш  ти.  

Ти  назавжди  таким  як  ти  є  і  залишишся,  
і  бродити  тобі  як  монахам  в  пустелі,  
і  страждати  тобі  доки  пил  твій  розвіється,  
по  місцях  в  яких  був  біля  неї.  

Доки  сонце  не  згасне,  а  всесвіт  не  піде  спіраллю,  
доки  вітер  нестримний  не  стихне  від  вічної  втоми,  
знай,  що  все,  що  ти  зробив,  нічого  не  варте,  
знай,  що  все,  що  ти  зробиш  -  буде  таке  ж  невагоме.  

І  немає  різниці,  наскільки  ти  будеш  багатий,  
скільки  буде  у  тебе  жінок,  
чи  згадаєш  як  кожну  з  них  звати,  
адже  ти  тільки  з  нею  хотів  би  щодня  прокидатись,  
але  тобі  її  не  дістати  -  тобі  її  не  дістати.  

І  немає  причин  перемелювати  події,  
перекручувати  думки,  які  ніби  тебе  очистять,  
я  заберу  у  тебе  останню  надію,  
вона  насправді  пуста,  але  в  серці  твоєму  жевріє.  

Пам’ятай  про  зірки,  що  чекають  свого  запалу,  
пам’ятай  про  незнані  місця  із  яких  прилітають  комети,  
про  слова,  що  сказав,  адже  їх  неможливо  стерти,  
про  події,  які  вже  були,  про  свої  найкращі  моменти.  

Адже  пам'ять  -  це  те,  що  по  ній  залишилось,  
вона  –  твоє  все,  тому  нікому  не  дай  її  відібрати,  
читай  це  ім’я  як  молитву,  розпиши  ним  усі  стіни,  
адже  тобі  її  не  дістати,  тобі  її  не  дістати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664469
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 07.05.2016


Алексей Мелешев

Бы

         Жизнь  без  спросу,  без  умысла    на’чата,
         Бог  неласковый,
         родина-мачеха
         обо  мне  теперь  как  о
         нестo’ящем,
         С  удивленьем:  гляди-ка,  живой  еще!  

В  жизнь  войти  бы  парнишкой    безбашенным
С  мамой-шлюхой
и  пьяным  папашею,
Без  долгов  перед  ними
и  прочего,
Вроде  благословения  отчего...

         Жизнь  проста  для    холодного,  вольного  -  
         Не  подарит  любимая
         боль  ему,
         Лучше  просто  сердечки
         вычерчивать
         На    окошке,  к  дыханью    доверчивом...
 
Хорошо    дураком  быть,  наверное.
Обо  всем  представленье
неверное
Составлять.  И  утешиться
 верою,
Слепо-глухо-немою  и    серою.

         Ну,  а  мне  о  несбыточном  грезится:
         Вот  была  бы  до  облака
         лестница,
         В  пуховик  завернулся  б
         Небесный  я
         И  поплыл,  полусонный,  над  бездною
Я  в  свое  параллельное  прошлое,
Не  в  плохое,  пускай,  
не  в  хорошее,
А  иное,  что  станет  
опорою,
И  не  надобно  помнить  которое.  

2014-2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664340
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 07.05.2016


Любов Ігнатова

Не моляться до сонця пшениці

Не  моляться  до  сонця  пшениці,  
Лиш  маки  бовваніють,  наче  рани,  
На  тілі  незасіяного  лану,  
Де  Янгол  зі  свічею  у  руці  
Ллє  сльози  по  Вкраїнському  талану...  

Цьогоріч  вродять  знов  одні  хрести  -  
У  Смерті  дуже  щедра  косовиця.  
Втомилася  стинать  її  правиця  
Ті  долі,  що  могли  б  ще  розцвісти,  
Та  душить  їх  нещадно  повитиця...  

Зрікаються  крилаток  ясени...  
Бентежний  дощ  мигичить  над  полями,  
Як  посивіла  колискова  мами  
Чиї  у  муках  зроджені  сини  
У  вічність  відлітають  журавлями...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


I.Teрен

НА ПРОВОДИ

                                                                                             [i]«  Половина  саду  квітне,
                                                                                                                   половина  в’яне.»[/i]
                                                                                                                                             М.  Луків
Знову  додому  на  проводи  їду,
де  і  печалі,  і  радощі  всі,
липа  Тараса  од  прадіда-діда
[i]п’є-не  нап’ється[/i]  води  у  Росі.
Поки  почую,  як  мати  гукає,
і  не  побачу  живими  сусід,
може,  барвінок  мені  нагадає,
де  спочиває  похований  дід.
                                           Є,  слава  Богу,  і  пити,  і  їсти.
                                               І  літургійна  акафіста  мить,
                                           може,  зорею  зійде  урочисто,
                                                   і  засіяє  небесна  блакить?
І  завітає  рідня  і  знайомі,
 і  на  хрести  –  силуети  живі,
ближні,  далекі,  забуті,  відомі  –
діти  дітей  і  дари  у  траві.
Душі  несемо  до  мами  і  тата
і  на  Малій  і  на  нашій  землі.
Їм  обіцяли  усе...  і  багато...
Їх  і  немало  у  чорній  ріллі.
Братська  могила  великій  родині  –
голодом  гнане  у  яму  село.
Цвинтарем  стала  одна  половина,
іншої  –  ніби  тоді  не  було.
Наче  її  ще  і  досі  немає.
Буйні  вітри  перевіяли  прах.
Наша  історія  їх  поховає
на  роковини  у  тих  небесах,
                                                     де  не  минає  хода  урочиста
                                                   Божого  суду,  акафісту  мить.
                                                         Є  ще  юродиві  і  комуністи.
                                           Хто  за  убитих  мені  відповість?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664270
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Ірина Кохан

Яблуні так швидко відцвіли

Відцвіли  сади  вже  яблуневі,
Оповили  трави  білим  димом.
І  душі  торкається  незримо
З  дощовиць  заплетена  печаль.

Відлітають  весни  ніжнокрилі,
Б'ється  серце  клекотом  лелечим...
Мов  вітрильник,  лине  сизий  вечір,
Юність  теплу,  несучи  у  даль.

І  зринають  спогади  далекі,
Що  збудились  спалахом  бузковим.
Опадають  зоряні  підкови
У  долоні  купкою  золи...

Височіє  небо  споконвічне,
Оповите  білим-білим  димом.
І  пливе,  пливе  життя  незримо...
Яблуні  так  швидко  відцвіли....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664113
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Валя Савелюк

ЩЕ ПРО БУЗКИ

у  квітучих  бузків,
чимало,  виходить,  є  ненависників:

безпощадно  ламають  гілки,
напихають  гамузом  у  брудні  сумки  і  мішки  –
сідають  на  ла́вочки,
розкладають  бузки  на  купки  –  
в`яжуть  у  тісні  безлисті  букетики,
і  несуть  у  людні  місця  –  на  ринки-ярмарки…

самі  лише  на  кущах  штурпаки
залишають  зловмисники…
продадуться  –
буде  на  тлусто-смажені  пиріжки  
і  стакан  горілки,
не  продадуться  –  під  ноги  і  на  смітники…

для  кого?
і  задля  чого  –  щовесни  квітують  бузки…  

знаю-знаю  –  окрики  із  юрби:
що  там  бузки?!.  
зараз  війна  і  гинуть  люди…
тільки  поки
будуть  на  світі  цинічні  і  жадні  –  
багаті  чи  бідні  –    жлоби  –  
миру  не  буде

такі  
між  цими  явищами  
розокремлени-ми
нерозривні  зв`язки…

…  водоспадами  
біло-молочними  
цвіте  на  газонах  таволга,
пишна-розкішна-рясна  –  
гарна,
щастя,  що  не  така  запашна,  
не  така  популярна  –
товарна


06.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664242
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Фотиния

Печальным образом

[b]Дульсинея[/b]
автор:  Alvean
адрес:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660198

Моя    Дульсинея    гусей    не    пасёт,
Посуду    не    моет,    полы    не    метёт.
Она    только    струны    и    клавиши    знает.
Она    не    готовит,    не    ткёт    и    не    шьёт.
Моя    Дульсинея    не    тратит    монет.
У    ней    есть    долги,    только    спонсора    нет.
Одежду    одну    носит    дни    напролёт,
Зато    пишет    песни,    и    сладко    поёт.
Я    стал    бы    ей    спонсором,
Только    беда    -
Без    верной    руки    ни    туда,    ни    сюда.
Кто    мельницы    будет    крушить    наповал?
Одни    мы    остались,    я    и    Буцефал.
А    Санчо    свалил    за    границу,    сачок.
Сказал,    что    бездарность    я    и    дурачок.
Кто    подвиги    будет    свершать,    не    бледнея,
Во    славу    твою,    о,    моя    Дульсинея!?

[b]Печальным  образом[/b]

...Не  так  представлялся  семейный  оплот.
На  месяц  хватило.  Закончился  «мёд».
[i]Моя    Дульсинея    гусей    не    пасёт,
Посуду    не    моет,    полы    не    метёт…[/i]
За  круглым  столом  хоть  шаром  покати  –
Готовка  у  милой  моей  не  в  чести́…

«Поди,  не  служанка  –  торчать  у  корыта!
Не  Дунька,  не  Дуська  теперь…  
Карменсита!!!»

Мычит  пасодобли,  бренчит  на  гитаре,
А  розы  мои  тут  же  прячет  в  гербарий…

Испортил  характер  ей  титул  ломанчий:
Я  –  с  лаской,  она:  «Чего  надобно,  старче?!
Как  будешь  в  Мадриде…  
/Ты  слышишь,  Кихо-от?!/
На  выпуск  наряд…  на  прокат…  на  пролёт…»

***
А  тут  еще  верной  лишился  руки  –
Пал  духом  мой  Санчо:  «Мы,  барин,  лохи́!

С    тобой  поскитавшись  в  отечестве  нашем,
Себя  осознал  не  вполне  землепашцем:
Хоть  землю  люблю  –  ненавижу  пахать…

…А  можешь  ли  мне  Росинанта  отдать?
Его  откормлю,  нареку  Буцефалом!..

Открылся  мне  смысл  новый  слова  «забрало»!

Возьму  псевдоним  себе  звучный  и  броский:
Не  Санчо-селюк  –  Александр  Македонский!

Не  хочешь  со  мною  поездить  по  миру?
Я  взял  бы  к  себе  рядовым  командиром!

Как  знаешь…  
А  я  не  оставлю  мечту  –
Мани́т  меня  дух  наживной  Маниту*!»


***
…Взойду  на  холмы́.  
В  предрассветном  тумане
Приветливо  мельницы  машут  руками
/Стоят  великаны  с  заветной  поры/

***
…И  ветер  погладит  седые  вихры…




----------
*Маниту  -  плагиаторский  привет  питателю  Виктору  Пелевину  ("S.N.U.F.F.")  от  благодарного  чесателя  :-)
----------
спасибо  Сальвадору  Дали  за  предоставленную  иллюстрацию  :-)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664049
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016


Дід Миколай

Діброва наче дівка захмеліла


Розносив  вітер  пахощі    духмяні,
Летів  під  ноги  в  стежку  сніговій.
Пелюстки  білі  падали,  як  п’яні,
Черемхою  запахнув  весновій.

Терпкий  дурман  наповнював  долину,
На  крилах  трунок  в  небо  піднімав.
Немов  у  сні  надихався  цитрину,
Вже  соловейко  з  лісу  щебетав.

Дзвеніла  вдалеч  пісня  солов’їна,
Рікою  розлилася  у  гаю.
Діброва  наче  дівка  захмеліла…
І  я…  неначе,  почуваюся  в  Раю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664065
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016


Дантес

Секрет сімейного щастя

(старий,  але  дуже,  дуже  актуальний  анекдот)

Один  репортер,  ще  й,  видать,  не  з  ледачих,
Шукав  ідеальну  сім'ю.
Нарешті  знайшов,  і  в  Техасі  на  ранчо
У  Мері  бере  інтерв'ю.

-  Зайде  ще  розмова  і  за  господарку,
Та  хочеться  насамперед
Як  ви  тридцять  років  прожили  без  сварки
Дізнатися.  В  чому  секрет?

-  Жила  я  з  батьками  тоді  в  Арканзасі.
Як  тільки  пошлюбили  нас,
Узяв  Джон  трьох  коней,  мене,  і  зібрався
Вертатись  додому  в  Техас.

В  дорозі  конячка  спіткнулась  раптово,
Мабуть,  притомила  їзда.
Поморщився  Джон,  та  сказав  лиш  два  слова:
"Раз,  гніда".

Кобила  іще  раз  припала  на  ногу,
І  знов  невелика  біда.
Джон  навіть  очей  не  відвів  од  дороги:
"Два,  гніда".

Пройшло  півгодини  -  і  знову  невдачка!
Джон  плюнув  з  досадою:  "Три!"
Дістав  свого  кольта,  бабах!  -  і  конячка
Копитами  брик  догори!

Я  крикнула:  "Джоне,  якої  холери?
Не  стільки  тих  коней  у  нас!"
А  Джон  прокрутив  барабан  револьвера:
"Мері,  раз".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663783
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016


Сергей Дунев

Под занавес

*  *  *

Что  теперь,  дружок,  тужить.
Прожил  жизнь  не  так,  как  надо.
Лишь  под  занавес  –  награда  –
Понял,  как  не  надо  жить.

То,  что  поздно  –  не  беда.
Важен  факт,  что  всё  же  понял.
Чтоб,  пока  не  помер,  помнил.
Каялся.  Хоть  иногда…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663381
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Віталій Назарук

СИНИ БАТЬКІВЩИНИ

                                       До  дня  Перемоги…
Вже  не  сотні,  лише  одиниці,
Залишились  із  тої  війни,
Ти  відчуй  у  цих  цифрах  різницю…
Підійди,  поклонись,  обійми!!!

Бо  колись  молоді  і  безвусі
Йщли  на  танки  один  на  один,
Шанувати  героїв  ми  мусим,
Ці  герої  із  наших  родин.

Поклоніться!  Ідуть  ветерани…
Сотворіть  для  них  райське  життя.
Всі  роки  в  їх  душі  були  рани,
Та  в  душі  не  було  каяття.

Вони  знали,  що  ворог,  як  круки,
Рознесе  кругом  чорні  хрести.
Ждуть  їх  землю  страждання  і  муки,
Ціль  була  –  рідний  дім  зберегти.

А  тепер,  коли  їх  одиниці,
Все  зробіть  для  остатку  їх  днів.
Нехай  кожного  ім’я  святиться,
Не  жалійте  тепла  і  вогнів.

Пам’ятаймо  живих  і  померлих,
Тих,  які  не  вернулись  з  війни.
Їм  увага  тепер,    наче  перли,
Бо  ж    ВОНИ  Батьківщини  сини!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663549
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Валя Савелюк

ВЕЛИКОДНІ БУЗКИ

пахнуть  Небесними  Царствами
великодні  бузки  –
лілового  
все-можливі  тони,  відтінки  і  сутінки,
святково  
комунальними  службами  випрані  
асфальтів  міських  рушники  –
жовті-сині-червоні-зелені
котяться    
по  рушниках  доріг  крашанки  –
округло-видовжені  
веселі  автівки…  

жовті-сині-червоні-зелені

на  дорожному  полотні  
в  обидва  боки,
шинами  витерті,
наче  орнаменти  вишивки,
вира́зні  –  
чорним  по  сірому  –  колії…

…у  столичному  
саду  ботанічному
великодньо  велично  
цвітуть  
бузки  і  магнолії

здіймають
молитви  свої  –  барви  і  аромати  –
од  землі  до  найвищих  небес:
Великдень…  Усе́світнє  свято  –
Христос  Воскрес

02.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663374
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Наташа Марос

ТРИКРАПКА…

Трикрапка...  Хтось  же  вигадав  таке
Свавілля  в  морі  розділових  знаків.
Це,  мов  наркотик.  Надто  вже  липке,
Бо  закликає  таємницю  взнати...

І  хто  це  заховав  її  в  кінець
Рядочка,  або  цілого  куплета  -
Чи  він  її  повів  під  той  вінець,
А  чи  дарма  співав  свої  сонети...

Він  передумав,  а  чи  зовсім  втік,
А,  раптом,  вже  не  сам  туди  приходить
І  почуттів  розбурханий  потік
До  іншої  вже  манівцями  водить...

Так  хочеться  позаглядати  знов
В  обірвані  трикрапкою  принади:
Чи  там  була  таки  ота  любов
А,  може,  він  і  зовсім  їй  не  зрадив...

Якби  можливість  все  ж  така  була,
Я  б  ставила  трикрапку,  геть  змарнілу,
У  полі,  в  лісі,  навіть,  край  села  -
І  хай  би,  як  хотіли,  розуміли...

Смакуючи  цей  знак,  уже  лечу,
Підхоплена  фантазією  змісту,
Прислухайтесь  і  зможете  почуть  -
Відстукую  трикрапки  вже  по  місту...

Набігались  вони  і  по  садах,
По  парках,  по  алеях,  косовицях...
Якщо  не  зафіксую  у  віршах,
Трикрапка  точно  уночі  присниться...

                   -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663459
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Галина_Литовченко

ЗІ СТОДОЛИ

На  стодолу  лелека  присів.
(Налітався  у  небі,  та  й  –  годі).
Ген  –  жовтіють  боки  гарбузів,
відцвітає  картопля  в  городі.

Цвірінчать  на  межі  цвіркуни,
павучок  ладить  пастку  із  пряжі,
чистить  бабця  піском  чавуни
від  густої,  як  темрява,  сажі.

Сонце  смалить  бляшані  дахи,
наливаються  спілістю  груші,
крізь  відчинені  ляди  льохи
гріють  сховані  в  засіки  душі.  

В  квітнику  між  пахучих  левкой
пнуться  мальви  цибаті  угору.
У  колисці  дитя,  гойда-гой…  
полуденну  розхитує  пору.

Стежка  погляд  у  гай  повела  –  
зверху  видно  далеко-далеко.
На  стодолі  в  гнізді  з-під  крила
розглядає  округу  лелека.
01.05.2016
(фото  з  інтернету)




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663392
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Олена Галунець

Байка про дурненьких

Цих  двох  дурненьких  восени  з’єднали,
таких  самотніх  і  таких  зухвалих.
Кричали,  що  любов  –  то  вигадки  й  мана,
ще  й  розумом  давно  приборкана  вона.
Обурились  щокаті  купідони:
«Любов  руйнує  між  людьми  кордони!
Родини  творить  і  серця  гартує,
вона  нестримно  в  глибині  нуртує!
Чи  може  розум  зупинить  стихію,
що  раціо*  змітає  буревієм?
Один  лиш  час  уміє  остудити,
перетворити  почуття  у  квіти…
…у  квіти-спогади,  з  яких  плетуть  вінки
та  найщемливіші  римовані  рядки».
Недовго  радячись,  малі  завзято
пустили  стріл  чарівних  десь  з  десяток,
щоб  влучити  в  серця  тих  двох  зухвалих,
щоб  від  кохання  їм  дахи  зірвало.

Був  стиглий  вересень  –  пора  навчання,
у  павутинні  теплі  дні  останні.
Взаємний  погляд  -  і  п’янке  тремтіння.
Зізнання…Поцілунки…Шелестіння…
Вже  не  кричали,  що  любов  -  омана,
він  навіть  називав  її  "кохана".
Вона  ж  картини  почала  писати,
розфарбувала  пустоту  кімнати.
Про  всіх  забули,  викинули  зайве
з  голів,  зі  схованок,  шухляд  охайних.
Боялись,  що  полине  світла  осінь
І  щастя  їхнє  змерзне  на  морозі.
Та  що  казати,  усього  боялись…
А  купідони  сміхом  заливались:
«Ну  що,  дурненькі,  почуттів  стихію
приборкали?  Їх  розум  вже  розвіяв?»
Кохання  -  надприродне    й  несвідоме.
В  його  морях  раціональне  тоне.

                                                                               ©  Олена  Галунець



*Раціо  –  філософська  категорія,  розум,  інтелект


Зображення  -  картина  Гюстава  Моро  "Купідони"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663367
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016


Наталя Данилюк

Благословенний день

Від  писанок  у  кошику  строкато,
Пахтять  пекучий  хрін  і  ковбаса,
Причепурилась  пасочка  до  свята,
На  рушнику  –  вишивана  краса!

І  грудка  сиру,  біла,  мов  хмаринка,
Втулилася  між  крашанок-яєць.
Рум’яними  боками  вабить  шинка,
І  вигострений  свічки  олівець

Виводить  язичком,  немов  графітом:
«Христос  Воскрес!  Воістину  воскрес!».
Весна  сміється  яблуневим  цвітом!
Цей  світ,  мов  кошик,  сповнений  чудес.

І  все  у  ньому  до  ладу,  все  гоже  –
Сади,  мов  храми,  прибрані  двори.
Спускається  на  землю  Агнець  Божий,
Щоб  освятити  ці  земні  дари.  

Щасливий  день,  народжений  для  дива,
Щасливий  Той,  Хто  чує  молитви!
Летить  увись  подяка  шаноблива  –
Така  легка,  мов  дихання  трави…


[i]На  фото  освячення  великодніх  кошиків  в  церкві  Різдва  Пресвятої  Богородиці,  
в  селищі  Перегінську.  01.05.2016  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663196
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 01.05.2016


Лісник

Стих про стихи

Бывают  стихи  кирпичом
Их  строк  параллельны  ряды
На  гранях  сухих  нипочем
не  сыщешь  изъяна  следы

Бывают  стихи  как  песок
Без  края  -  пустыни  тоска    
Напрасно  искать  между  строк
Хоть  что-нибудь  кроме  песка.

Бывают  стихи  как  вода
В  которой  болтаешь  ногой
прохладна,  прозрачна    всегда
и  строчка  журчит  за  строкой

Бывают  как  воздух  стихи
Упругий  в  своей  пустоте
Там  ласточек  в  небе  штрихи
И  света  игра  на  листе

Есть  стих,  как  огонь
Он  пляшет  и  жжет
и  делают  больно  слова
В  нём  ярость  и  сила
В  нём  огненный  конь
Такой  ты  забудешь  едва

Среди  бесконечных  стихий
Всего  интересней  одна  -
Как  космос  прекрасны  стихи
Без  смысла,  без  меры,  без  дна.

Есть  стих  как  весло
Есть  стих  как  арбуз
Есть  стих  как  полёт  журавля
Как  осень,  как  храм,  
как  метрический  груз  
Как  лодка  с  дырой  без  гребца  и  руля.

Но  мы  предпочтение  тем  отдаём,
В  которых  себя  узнаём.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657784
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 30.04.2016


Віталій Назарук

ДУША В ПОЛІ

Прийшла  моя  душа  у  поле,
Де  росяниця  на  хлібах,
Де  Місяць  рогом  небо  оре,
Де  жайвір  –  світанковий  птах.

Де  перший  промінь  і  останній,
Перлини  гріє  у  житах,
Зі  сходом  сонця  жайвір  ранній,
Хвалу  несе  у  небеса.

Край  поля  ніжна  тополина,
Злетіла  ввись  до  білих  хмар,
Роса  сіяє,  мов  перлина,
Що  добавляє  житу  чар.

Моя  душа  радіє  житу,
Проміння  пеститься  в  хлібах,  
Душа  співає  й  хоче  жити,
Як  ніжна  вруна  у  житах.

Живи  душа  ти  тут  на  волі,
Тут  світить  перлами  роса,
Виходь  завжди  у  житнє  поле,
Де  небо  чисте,  як  сльоза.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662997
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 30.04.2016


Світлана Імашева

Оминаєм дорогу у рай

                                     Ця  Планета  людей  -  сотворіння  Господнє  натхненне,

                                     Невичерпна  у  формах  і  звуках,  тонах,  кольорах...

                                     В  ореолі  блакиті  -  Земля  смарагдово-зелена,

                                     Світлозора  піщинка  в  галактиці  Божий  Шлях*.

                                     Несуттєва  й  минуща  -  у  Просторі,  Вічності-Часі,

                                     І  вразливо-хистка  у  руках  неосудних  дітей...

                                     Це  ж  вони,  граючись,  прокладають  міжзоряні  траси,

                                     Всемогутністю  думки  пізнавши  істотність  речей.

                                     Людство  -  Фауст  отой  із  творіння  безсмертного  Гете,

                                     Той  мудрець  і  чаклун,  що  за  істину  -  душу  продав.

                                     Все  пізнав:  лиходійство  і  благо...  й  рукою  поета

                                     Одкровення  душі  і  ума  на  Скрижалі  вписав:

                                   "Першим  Діло  було",  саме  Діло,  хоч  мовлено:-Слово...

                                   Так!  Людину-вінець  сам  Всевишній  в  екстазі  створив.

                                   Удихнувши  життя,  дарував  їй  Закону  основи,

                                   А  гріхи  її  смертні  -  кров'ю  власного  Сина  омив.

                                   Та  пізнавши  Господнього  Духу  ясні  одкровення,

                                   Перейшовши  Історії  поле  із  краю  у  край,

                                   Споглядаючи  Божого  гніву  жахливі  знамення,

                                     Нерозкаяні,  ми  оминаєм  дорогу  у  рай...


                                                                                         *Божа  Дорога,  Чумацький  Шлях,  Молочний  Шлях  -  давні  українські  назви  галактики  ,  у  якій  розташована  наша  Сонячна  система.

                                   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662985
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 30.04.2016


Сергей Дунев

Ничего не изменить, я знаю…



*  *  *

Ничего  не  изменить,  я  знаю.
Жизни  круг  по  новой  не  пройти.
Как  свечной  огарок,  догораю,
И  хотя  почти  не  освещаю,
Продолжаю  всё-таки  светить.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662882
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 29.04.2016


OlgaSydoruk

Наверное, ты не услышал…

Наверное,ты  не  услышал...
Окликнула  тихо  тебя...
Летало  эхо  по  крышам...
И  выше  -  куда  то  туда...
А  может  -  смотреть  ты  не  хочешь
В  зелёного  цвета  глаза?..
Понравились  чёрные  очи  
И  снежные  города?..
Наверно,ты  просто  не  помнишь...
Зачем  меня  ты  забыл?..
А  может  ты  больше  не  дышишь?..
Тебе  не  хватает  сил?..
А  я  -  тебя  ожидаю...
Столбом  стою  у  окна...
И  перец,и  соль  укрываю
Платками  на  волосах...
А  ты  говорил,что  чудная...
Всё  в  жизни  -  не  просто  так...  
Когда  я  "Шанель"  поменяла
На  красные  лютики,мак...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662760
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016


Циганова Наталія

Як колись…

Як  давно  маскувалося  небо  під  стерту  підлогу
в  сигаретних  відбитках,  а  під  підвіконня  -  поріг...
І  незважено  сипався  попіл  думками  під  ноги
щогодини...
   щокави...
       щосонця...
           щосварки...
               щорік
між  цілунками,  сном,  дежавю,  тимчасовим  наметом...
Як  колись,  грає  сирістю  ранку  заїжджений  диск...
І  вуста  обіймають  чергову  міцну  сигарету...

...лиш  підлога...
                   і  небо
                         давно  вже  байдужі  до  іскр...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662782
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2016


Леся Shmigelska

Чорнобиль…

 …І  засурмив  Третій  Янгол,  відкрилось  небо,
Впала  пекельним  болем  полин-зоря.
Люди,  вогонь,  могили,  гроби  сталеві…
Душі  сталеві,  безвість…десь  ти  і  я...
«Ми»  ,  всепропахлі  ядом,  безлуння,  вітер,
Сиві  безмовні  хащі,  столикий  біс.
Тихо  ішла  недоля,  отак,  нізвідки…
Прип’ять…  Вкраїна…  Мати…  сурма  на  біс…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662338
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 27.04.2016


Валя Савелюк

ТЮЛЬПАНИ


пани  і  пані
порфіроносні  тюльпанні…
потаємно  і  довго  роїли
щасливі  думки  
і  от  попідводили
благородні  голівки

пурпурні  корони,
з  фіолетовими  відтінками  –
темно-червоні

пани  і  пані
порфірородні  тюльпанні
повистромляли
трикутні  голови
у  розщелини  огорожі  –
до  наконечників  стріл
вогняних  похожі

15.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662311
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 27.04.2016


Евгений Познанский

МОЛИТВА О МУЖЕСТВЕ

МОЛИТВА  О  МУЖЕСТВЕ
В  час,  когда  ужаса  ветви,
Точно  растут  из  земли,
Боже,  Великий  мой  Боже,
Мужество  мне  ниспошли!
Пусть  оно  в    душу  заходит,
Мрак  разрезая  лучом.
Щупальца  страха  разрубит
Пусть  оно  светлым  мечем!
Мужество  нужно  нам  всюду
В  жизни  тревожной  земной.
Нужно,  когда  угрожает
Злой  человек  клеветой;
Нужно,  когда  угрожает
Жизни  тяжелый  недуг;
Нужно,  когда  изменяет
Самый  любимый  наш  друг.
Нужно,  когда  угрожает
Родине  яростный  враг;
Нужно,  чтоб  все-таки  сделать
Долгом  предписаный  шаг.
Мужество  нужно,  чтоб  твердо
Вынести  глупости  смех,
Если  покажется  даже,  
что  ты  один  против  всех.
Мужество  нужно,  чтоб  быть
И  к  самому  себе  строже.
Мужество  мне  ниспошли,
Боже.  Великий  мой  Боже!
Декабрь  2015  январь  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662177
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016


Сергей Рекун

Картошка в мундире

Картошке  в  мундире  понятно,  что  в  мире
Потребность  у  каждого  есть  в  командире
И  веря  в  казенного  силу  сукна
Командовать  принялась  всеми  она

Расставила  овощи  все  по  ранжиру
Рассыпала  крупы  по  весу  и  жиру
И  была  работой  довольна  вполне
И  что-то  на  лацкан  нашила  себе

И  так  разошлась,  что  уж  власти  ей  мало  
И  хлебом  насущным  себя  называла
У  Шефа  интриги  плела  за  спиной
В  холщевой  фуражке  тряся  головой

Бралась  обсуждать  ананасы  и  фиги
И  правки  вносить  в  кулинарные  книги...
Но,  как  не  крутилась  на  кухне  картошка
Стянули  мундир  и  скрошили  в  окрошку

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661853
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016


Сергей Дунев

Сентиментальный романс

[i]Автор  музыки  и  исполнитель  
[b]Евгений  Никитин  [/b](Екатеринбург)[/i]



Во  флигеле  моём
Дождём  промыты  стёкла,
И  шумом  молодым
Наполнен  старый  сад.
Смотри,  как  под  окном
Черёмуха  намокла
И  как  её  цветы
От  радости  горят!

В  наряде  кружевном
Парит  над  прелью  клумбы.
От  прелести  такой
Очей  не  оторвать.
И  если  б  у  неё
Живые  были  губы,
За  поцелуй  один  –
И  жизнь  бы  мог  отдать!

Теряет  сердце  ритм,
Сбивается  дыханье.
С  самим  собою  я
Сегодня  не  в  ладу.
Свела  меня  с  ума
Своим  очарованьем
Черёмуха  в  саду,
Черёмуха  в  саду.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661407
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 23.04.2016


Наташа Марос

УВЛЕЧЁННАЯ…

Кто  научит  меня
Без  оглядки  на  прошлое
Ничего  не  менять,  
Вспоминая  хорошее.

Не  грустить  о  былом,
Задыхаясь  от  ярости,
Молодое  прошло  -
Полюби  себя...  в  старости.

Поживи  для  души,
Развлекаясь  интригами  -
Оказалось  и  жизнь  
Увлечённая  играми...

           -      -      -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660893
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 21.04.2016


Руслан Лиськов

Стрела

Моя  душа,  как  тонкая  стрела,  
В  ней  жажда  бесконечного  движенья.  
И  сложены  по  ветру  два  крыла  –  
Небесно-голубое  оперенье.  

Холодное  касанье  тетивы,  
Влагает  осознание  свободы.  
Все,  кто  в  пути  –  заведомо  правы.  
Они  раздвинут  каменные  своды.  

Стрела  летит  и  цель  уже  близка.  
И  рвутся  в  клочья  кованые  звенья.  
Дрожала  ли  у  лучника  рука?  
А  сердце  замирало  от  волненья?  

И  я  живу.  Живу  как  на  войне  –  
Лечу  туда,  куда  другие  не  успели.  
И  знаю  –  лучник  помнит  обо  мне,  
Пока  стремлюсь  к  заветной  цели.  

                                                                                 2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660483
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016


Ксенофонт Обычайкин

Чай не водка

Разбежались  по  свету  мысли,
собирать  их  назад  на  кой?
Дети  выросли,  водка  скисла,
чай  зеленый  течет  рекой.

Я  чефирю  давно  словами,
звездным  сахаром  жизнь  слащу,
Музу  славлю  в  Христовом  храме,
богохульствую  и  грущу.

Сочиняю,    болтаю,  старюсь,
и  с  собою  таким  мирюсь.
Называюсь  я  божьей  тварью
и  на  строчки  свои  молюсь.

Чай  не  водка,  не  выпить  много.
К  кофеям  не  приучен,  чай?
Не  суди  же,  читатель,  строго,
графоманом  меня  величай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660392
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016


Евгений Познанский

ПЛАНЕТА ГАНИМЕД


ПЛАНЕТА  ГАНИМЕД
Там  в  космосе,  над  нашим  небосводом,
С  Юпитером,  крупнейшей  из  планет,
Рой  спутников  летает  хороводом,
Есть  среди  них  и  спутник  Ганимед.
Да,  спутник  только,  а      ведь  он  размером
Сам  многие  планеты  превзойдет,
Однако,  вот  уже  какую  эру,
Вокруг  Юпитера    сужден  ему  полет.
Как  выдержать  такое  унижение?
И  он  с  орбиты    раз  решил  сойти,
Но  велико  гиганта  притяжение,
Он  кончил  бегство  не  начав  пути.
-«Куда  малыш?!»  гремит  ему  Юпитер,
Аж  пыль  от  астероидов  летит,
Вы  что,  планетой  тоже  стать  хотите?
Не  выйдет!  Стыд  и  срам  вам!  Срам  и  стыд!
-«Я  не  малыш,  я  сам  уже  планета»,
Ответил  Ганимед,  «Назло  врагам
Я  из  мечты  не  делаю  секрета,
Я  вокруг  солнца  должен    мчаться  сам!»
«Дитя,  не  сможешь»  и  уже  без  гнева
Сказал    гигант,  «В  системе  места  нет.
Взгляни  направо  и  взгляни  налево,
Везде  легли  пути  других  планет.
Я  отпущу  –  тебя  Сатурн  утянет,
Пусть  издали  он  с  кольцами  хорош,
Но  если  он  твоим  владыкой  станет
От  солнца  дальше  ты  еще  уйдешь.
А  может  вовсе  не  увидешь  света,
В  пыли  его  холодного  кольца.
Не  я  тебя  пленил,  неправда  это,
Нас  вместе  создала  рука  Творца!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660397
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016


уляна задарма

* *

...А...  може...  нумо  -  партію  у  шахи?
...І,  знаєш...  В  мене  є  Вино  і  Хліб...
Змивай  свій  грим,  що  наганяє  страху...
..а  я  зніму  -  намуляв  трохи  -  німб...

Ти  -  чорними?  Як  завше?  Не  набридло
завжди  лишатись  Абсолютним  Злом?

-  Без  Темряви  -  не  буде  видно  Світла.
Добро  без  Тіні  -  буде  чи  Добром?

-  Та  досить  філософій,  краще  ділом
творити  ВОЛЮ  Світла...  Диво  з  Див!
Я  нині  сотню  душ  наповнив  -  ВІРОЮ!..

-  Я  нині  сотню  душ  -  занапастив...

...Пекельний...  Чи  колись  інакше  зможеш?..
Нехай  -  хоч  в  шахи!  -  а  здолаю  -  знай!

-  Були  ті  душі  крихітні  й  порожні,
убогі  і  жорстокі  через  край...
За  що  їм  -  Світло?  І  за  що  їм  -  рай?

...І  відповідь  втекла  у  Небо  -  птахом,
байдужа  до  поразок  й  перемог,
де  в  білій  залі  двоє  грали  в  шахи...
Один  з  них  був  -  диявол.
Другий  -  Бог.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660343
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2016


Віктор Погуляй

Твоя гітара крає душу

Твоя  гітара  крає  душу,
Вже  хриплий  голос  на  межі,
Слова  такі,  що  сльози  душать,
Бо  полосують  мов  ножі…

Велику,  дійсно,  силу  маєш
Раз  з  душ  людських,  із  їх  глибин
Усе  найкраще  підіймаєш,
Мов  клином  вибиваєш  клин…

В  піснях  твоїх  завжди  герої
На  піку  слави,  чи  в  багні,
Живі  і  мертві  в  морі  крові
В  цій  розатошеній  війні…

Ти  б’єш  по  струнах  рівним  боєм,
Мов  в  трансі  знов  береш  акорд,
І  вилітають,  як  з  обоєм,
Слова:  Донецьк,  Аеропорт…

Колись  давно,  ще  з  кобзарями,
Ходила  Правда  між  людей
Стернею  босими  ногами,
Та  силу  мала  мов  Антей…

От  і  сьогодні  в  дні  буремні,
Як  хтозна  скільки  літ  тому,
Пісні  летять  немов  молебні,
Кудись  у  сиву  давнину...
14.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659604
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 17.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2016


Юлія Холод

Я не поэт

Тексты  про  гнев  эпох  не  идут  под  руку,
То  не  хватает  "остро",  то  "социально".
Воет  во  мне  не  воин,  а  девы-суки,
Окна  семейных  тюрем,  гробницы  спален...

Роют  во  мне  проходы  чужие  вздохи,
Эхо  квартирных  воен  трясёт  подпорки...
Может,  не  всем  тащить  из  грязи  эпоху?..
Надо  кому-то  гнёзда  чинить  и  норки.

Надо  кому-то  слово  найти  для  Веры,
Чтобы  взглянула  вверх,  распустила  почки...
И  обозначить  алым  людскую  скверну,
И  провести  пунктир  из  простых  шажочков...

Вот  он,  Поэт.  Встаёт  и  вершит  столетье,
Он  -  его  легкие,  чакры  его  и  поры.

Я  не  поэт.  Я  -  доктор  визжащих  петель.
Ставлю  мечтам  диагноз.
И  чищу  норы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659145
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 13.04.2016


РОЯ

Ти просто будь!

Ти  просто  будь!  Благаю:  просто  будь  -  
Нехай  чужий...  коханий...  і  щасливий!..
Байдуже,  що  у  серці  каламуть,
А  душу  без  кінця  полощуть  зливи...

Ти  будь  собі!  Хай  знаю,  що  ти  є  -
Десь  там,  далеко,  в  безвісті  орлиній;
Що  Божий  день  для  тебе  настає
І  соловей  щебече  на  калині!..

О,  будь!  І  хай  спалив  усе!  Нехай
Розвіяв  часоплин  мій  образ  юний!..
Лиш  сокровенне...  те...  не  занехай
І  не  порви  найтонші  долеструни!

Ти  просто  будь!  І  більше  не  зникай!
Хай  оминуть  тебе  ці  кляті  війни!
Потроху...  до  буденності  звикай...
А  рани  зцілять  молитви́-обійми!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659188
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Касьян Благоєв

БОРЖНИК

                                                       (прочитавши  вірш  І.Б.  «Соняхом  цвісти»…)

На  хвильку  спинися,  заглянь  мені  в  очі,  послухай:  
як  був  я  далеко  від  рук  твоїх,  вуст  і  очей  –  
холодну,  міжзоряну  там  відчував  порожнечу,  –  
і  Всесвіт  в  руках  моїх  весь,  коли  ти  у  обіймах!

І  знай  ще:  допоки  ти  поряд,  так  близько,  що  я
твій  погляд,  твій  подих  коханням  своїм  відчуваю    –
в  високих  небес  вже  нічого  просити  не  стану,
бо  маю  тебе,  –  а  це  більше  всіх  милостей  неба;

Лише  у  Того  попрошу,  кого  серце  зве  богом:
«Дай  змогу,  дай  час,  щоб  зробити  щасливою  Жінку!»,  
бо  я  вже  щасливий  –  любов’ю,  що  в  серце  вселилась,
і  тим,  що  мої  полинові  стежки  зігріває.

Стою  перед  Жінкою-щастям  і  цим  зізнаюся:
Я  –  долі  боржник  і  тих  днів,  що  звели  нас  під  небом.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Наталі Рибальська

Игра в слова

—  Привет!
—  Привет!  Ты,  видимо  в  пути?
Звонишь,  чтоб  поскорей  ко  мне  дойти?
—  Мне  в  радость  слышать  голос  твой  живой,
О  чём  угодно  говори  со  мной…
—  Давай  играть  в  слова?  Тебе  на  «А»
—  Давай!  Ты  –  «ангеЛ»…Значит  дальше  «Л»
—  «ЛюблЮ»  тебя  и  жду,  Вот  буква  «Ю»
—  На  «Ю»  сложнее…Ладно,  будет  «юГ»
—  А  мне  на  «Г»…  Тогда  ты  –  мой  «ГероЙ»
И  я  хочу  на  юг  вдвоем  с  тобой…
—  А  мне  на  «И»…Ах,  вот…  Ты  –  «ИдеаЛ»
И  я  давно-давно  тебя  «ИскаЛ»
—  Мне  снова  «Л»…  А  стало  быть  «ЛюбоВь»
И  счастью  рядом  с  нею  жить  позволь…
—  Я  слово  «ВечносТь»  для  любви  дарю
И  обещаю,  «ВерносТь»  сохраню.
—  Мой  «ТалисмаН»,  таинственный  мой  друг,
Я  отрекусь  от  ветреных  подруг,
Чтоб  разделить  судьбу  нам  на  двоих…
—  «НоЧь»  золотом  запишет  этот  стих
На  бархатном  бездонном  небосводе...
Мы  наигрались  в  эти  игры,  вроде?
Я  скоро  буду  у  тебя,  скорей  встречай.
—  Я  жду,  и  ждет  тебя  горячий  «Чай»
Уже  спешу  калитку  отворять…
—  А  я  бегу,  чтобы  тебя  обнять…
11.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659114
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Шон Маклех

Щур, що дарує шматочки страждання

                                             «Щур
                                                 У  деревах  темних.
                                                 Біль  у  скронях  приглушена
                                                 Гірляндами  хвилин…»
                                                                           (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Південними  вечорами
Країни  нетутешньої
Ні,  не  моєї  –  не  зболеної,
Не  цієї  вітряної  Ірландії,
А  тої,  де  сонце  гаряче,
А  ночі  нестерпно  задушливі,
І  не  сьогодні  –  не  цієї  епохи
Байдужої  та  невизначеної,
А  тої,  коли  літали  залізні  бджоли,
І  писати  вірші  
Це  було  наче  підписувати
Собі  смертний  вирок,
Шарудів  серед  гілок  магнолій,
Серед  листя  мигдалю,
Що  вже  давно  відцвів,
І  наплодив  свої  горіхи  отруйні,
Щур  волохатий  –  
Домовик  кам’яниць-фортець,
Господар  цього  дому-світу,
Той,  що  подарунки  приносить:
Маленькі  шматочки  болю,
Кожній  людині  мислячій,
Кожному  поету  чи  то  художнику.
Збирали  їх,  на  нитку  нанизували,
Носили  ці  гірлянди  й  намиста,
Носили  замість  прикрас  і  годинників
Носили,  доки  життя  ставало,
Доки  писали,  доки  бачили,  
Доки  люди  з  кам’яними  мізками,
Очима  каламутними
І  кров’ю  ртутною
Не  вганяли  кожному    
В  серце  металу  шматок…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658929
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016


Шон Маклех

Пісня мовчання

                                                             «Пісня,
                                                               Якої  я  не  буду  співати
                                                               Спить  на  моїх  устах…»
                                                                                       (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Пісня,
Яку  мені  заспівати
Вже  не  судилось,
Бринить  між  сяйвом  галактик,
Звучить  шаленством  
Оркестру  космічного,
Але  в  нашому  потріпаному
Зболеному  світі  людей  –  
Світі  життя  і  смерті
Пісня,
Яку  я  не  буду  співати,
Яку  не  судилося  просто,
Спить.
Спить  на  моїх  устах,
Спить  між  сторінками  
Ненаписаних  книг,
Спить  на  згарищах  селищ,
Де  колись  жили  люди
І  гніздились  лелеки  і  горобці,
А  нині  згарище  –  
Попіл  одягом  чорним
Злої  жінки  війни.
Пісня
Яку  годі  шукати,
Про  яку  всі  думають,
Що  вона  мертва
Чи  то  ненароджена,
Існує  в  безмежжі  Всесвіту  
Споконвічно
Тільки  не  хоче  чомусь,  не  хоче
Завітати  бодай  ненароком
У  світ  людей-безумців…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658905
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016


Руслан Лиськов

Призраки любви

По  городу,  
Который  за  стертым  углом,  
Мимо  прохожих,  
Сквозь  пыльный  свет,  
Сквозь  истлевшее  лето  
Идут  вдвоем,  
Те,  которых  больше  нет.  

Там  остался  
Сердец  их  горячий  стук,  
Блеск  
Исполненных  света  глаз,  
Тихая  нежность,  
Тепло  их  рук.  
Того,  
Что  бывает  всего  лишь  раз.  

И  улицы  
Помнят  шорох  шагов.  
Их  тени  
Остались  на  мостовой.  
Как  отсвет  ночи,  
Как  линии  снов.  
И  кажется  -  
Вот,  
Коснись  лишь  рукой.  

Но  все  ускользает  -  
Город,  сны,  
Горячие  пальцы,  
Губы,  смех.  
И  вот  остается  лишь  чувство  войны.  
То,  
Что  погубит,  
Сравняет  всех.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658773
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016


Руслан Лиськов

Песня о покаянии

Кони  по  полям  разбрелись,  
Меч  да  стрелы  затупились  совсем.  
Если  счастье  есть  -  со  мной  поделись,  
Жизнь  прошла  -  остался  ни  с  чем.  

Шрамы  от  вчерашних  побед  
Ноют  по  ночам  и  болят.  
Лес,  поля  да  старый  мой  след.  
Звезды  в  черном  небе  горят.  

Хочется  вернуться  назад,  
Только  ноги  вот  не  идут.  
Выбросить  бы  ворох  наград  -  
Никому  не  нужный  хомут.  

На  могилах  старых  врагов  
Каясь,  все  прощенья  просить.  
Сотня  бед  да  дюжина  слов...  
Мне  ль  решать  кому  из  нас  быть?  

Сквозь  кольчугу  травы  растут,  
Синие  ручьи  вместо  глаз.  
Голоса  все  так  же  зовут  
В  светлые  обители  нас.  

Только  б  распознать  этот  звук  
Среди  тысяч  ложных,  чужих,  
И  идти  на  трепетный  стук,  
И  молить  чтоб  он  не  затих.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657669
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016


Віталій Назарук

ТАТОВА УСМІШКА

Завжди  у  тата  посмішкою  -  літо,
А  губи  колір  вишні  зберегли.
Лиш  сивину  не  знає  де    подіти,
Яку  роки  при  старості  дали.

Дивлюсь  на  себе  -  бачу  свого  тата,
Бо  вже  й  мене  покрила  сивина.
І  кожен  спомин  –  це  для  мене  свято,
І  кожен  спомин  -  душу  поглина.

Літа  біжать  галопом,    рік  за  роком,
Батьківська  школа  у  моїй  душі.
Як  пам’ять  десь  відлине  ненароком,
То  замість  сонця,  падають  дощі.

Свята  людина,  мозолисті  руки,
Людське  тепло,  що  линуло  з  грудей.
Він  пережив  всі  негаразди  й  муки,
Він  мій  Татусь,  Він  справжній  Прометей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657631
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016


Оля Андрієвська

Гіркими сльозами наповнені очі Землі

Гіркими  сльозами  наповнені  очі  Землі.
Біда    за  бідою,  
Війна      за  війною.
Зжирають  планетного    ангела  в  синій  імлі
Заводи  й  машини.
Димлять  щохвилини.
А  сліз  усе  більше,  і  тануть,  як  сніг,  береги
Від  краю  до  краю.
Байдужість  вбиває.
Ще  рік  чи  століття  і    час  позбирає  борги
Із  нашого  роду.
Шануйте  природу!
Гіркими  сльозами  наповнені  очі  Землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657513
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 06.04.2016


Ник.С.Пичугин

Поколение разрушителей (2)



[i]Вы  здесь,  со  мной…  О,  говорите  ж!
Мне  нужен  самый  звук  речей.
В  провалах  памяти  моей  
Уже  гудит  подводный  Китеж.

[/i]Максимилиан  Волошин

[b]1.  Провалы  в  памяти
[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657419

[b]2.  Образ  совка
[/b]
         Есть  вещи,  которые  признают  обе  стороны.  Потому  что  их  невозможно  отрицать.  Не  признают    неоспоримое  только  отпетые  двоечники,  они  энергично  мотают  головой  и  кричат:  «Нехочу-нехочу-нехочу  слушать!  Все  это  неправда-неправда-неправда!  Это  мы  уже  проходили,  вот!»  Пусть  за  меня  скажет  мой  идеологический  противник  –  Дмитрий  Пастернак-Таранушенко,  журналист,  аналитик,  на  странице  вражеского  интернет-издания  «Украинская  Правда».  Он  не  даст  мне  соврать.
       [i]  –  Откуда  вообще  взялась  феноменальная  живучесть  идеи  СССР?  Советский  Союз  создавал  иллюзию  сопричастности  человека  к  строительству  "общенародного  государства",  которая  держалась  на  том,  что  многие  принимаемые  решения  были  направлены  на  достижение  общегосударственных  целей.
[/i]          Вот  это  правильно.  Чего  сейчас  не  хватает  служивой  интеллигенции  –  так  это  чувства  сопричастности  той  грандиозной  кампании  дерибана,  которую  они  обслуживают.      
         [i]–  Страна  накопила  научный  потенциал,  –  продолжает  Пастернак-Таранушенко,  –    развила  производство,  подняла  уровень  образования  и  культуры,  пыталась  поддерживать  какую-то  систему  ценностей  и  тому  подобное…[/i]
         Гм.  «Какую-то  систему  ценностей.»  А  какую  именно?  О  «Моральном  кодексе  строителя  коммунизма»  мы  еще  поговорим,  но  в  системе  ценностей  советского  человека  он  играет  малосущественную  роль.  Нормальный,  здоровый  человек  вырабатывает  в  себе  морально-волевой  иммунитет,  который  позволяет  ему  держать  на  расстоянии  мировое  Зло.  Очищать  и  поддерживать  в  опрятном  виде  суверенное  пространство  своего  бытия.  Как  известно,  цивилизация  –  это  общество  под  властью  уставшей  диктатуры,  и  Советский  Союз  –  нелишнее  тому  подтверждение.  
         [i]–  Общественная  язва,  как  известно,  –[/i]  поясняет  Евгений  Лукин,  –[i]  считается  излеченной,  когда  к  ней  привыкли  настолько,  что  перестают  замечать.
[/i]          Горьким  опытом  своим  советский  человек  выработал  гибкую,  эффективную,  экономичную  стратегию  отношений  с  властью,  основанную  на  принципе  «Не  мешайте  нам  жить!»  –  причем  в  само  понятие  «жизни»  вкладывался  чисто  советский  смысл:  работать  и  зарабатывать.  И  никакой  другой.  Сейчас  нельзя  без  слез  умиления  вспоминать,  каким  рафинированно  советским  был  первый  протест  «против  коммуняк».  Долой,  понимаете,  привилегии!  Закон,  видите  ли,  один  для  всех!  Ну  и  как,  ровеснички  мои,  добились  вы  социального  равенства?  Утвердили  верховенство  права?  
         Нельзя  понять  и  нельзя  представить  советского  человека  без  этой  стратегии  классового  апартеида,  смысл  которой  –  обезвредить  себя  и  общество  от    неадекватной  системы  власти,  свести  ее  к  минимуму  как  помеху.  Уже  в  новые  времена  эту  доктрину  очень  удачно  сформулировал  относительно  молодой  человек:
         [i]–  Я  действительно  люблю  свою  страну,  но  никогда  (даже  во  времена  СССР!)  не  переносил  эту  любовь  на  преданность  правящей  династии  (КПСС,  Путину  и  т.д.)  Я  действительно  убеждён,  что  в  мире  людей  высшей  ценностью  является  твоя  земля,  твоя  почва,  твоя  вселенная  и  её  интересы  превыше  интересов  отдельной  личности,  её  (личности)  священных  и  не  очень  священных  прав,  и  что  страна  имеет  право  брать  с  живущих  в  ней  людей  налог  кровью.  Но  я  также  не  готов  слепо  и  без  сомнений  принимать  волю  людей,  выражающихся  сегодня  от  имени  государства,  как  единственно  верную  и  непогрешимую.
         –  Я  хочу  до  последнего  своего  дня  сохранять  ясность  мысли  и  способность  адекватно  и  критично  оценивать  окружающую  меня  действительность  вне  каких-либо  внешних  идеологических  или  политологических  схем,  а  на  основе  лишь  собственных  убеждений  и  моих  критериев  чести  и  нравственности.
         –  Я  хочу  прожить  оставшееся  отведённое  мне  время  в  ладу  с  собственным  сердцем  и  совестью.
         –  Я  ценю  собственную  свободу  в  форме  принадлежащего  лично  мне  моего  времени  превыше  всех  других  ценностей  и  не  готов  её  обменять  даже  на  перспективы  «потом»  полного  материального  благоденствия.  
[/i]          К  сожалению,  в  массе  своей  постсоветское  поколение  не  разделяет  этой  простой  и  опрятной  философии.  Поэтому  простодушная  неискушенная  молодежь  так  элементарно  ловится  на  мякину;  ну,  например,  «национального  единства»  –    единства  с  вражеской  властью.  Кто-нибудь,  объясните  этим  юнцам,  что  этот  их…  патриотизм  –  просто  новая  форма  совкового  «одобрямса»,  давно  изжитого  советским  человеком.  Сколько  можно  наступать  на  те  же  грабли!  …Смеяться  они  не  умеют,  вот  что.  Чувство  юмора  потеряно.  Канули  в  Лету  ирония  семидесятых  и  стеб  восьмидесятых,  истерлась  чернуха  девяностых,  и  даже  анальный  юмор  нулевых  поблек  и  растаял.  И  если  сегодняшний  студент  говорит:  «Крутой  прикол,  гы»,  –  шутки  тут  не  бывает  ни  разу,  все  надо  так  и  понимать,  буквально.  Гы.  Покорное  созерцание  окружающего  бреда  сделало  их  невосприимчивыми  к  лечебному  абсурду  обыкновенной  человеческой  шутки.  Существенной  составляющей  «советского  апартеида»  были  анекдоты,  недаром  за  них  сажали.  Я  знаю,  есть  собиратели,  есть  богатые  коллекции  советского  антисоветского  анекдота,  но  этого  недостаточно.  Нужен  редактор  для  отбора  и  философ  для  анализа…

         Я  вот  что  хочу  сказать.  «Созидательный  вектор»  СССР  –  это  не  установка  партии  и  не  программа  власти,  и  не  вранье  идеологов.  Это  образ  жизни,  избранный  советским  народом.  И  КПСС  в  этом  выборе  играла  роль  свадебного  генерала,  не  больше.  

         «Иждивенчество  совка»?  Это  просто  смешно.  Нет,  что-то  в  этом  есть,  конечно.  По  существу,  главной  заботой  советского  человека  было  –  не  забыть  зонтик.  Но  коллективный  характер  труда  и  высокий  уровень  социальных  гарантий  –  неотъемлемые  атрибуты  современной  цивилизации.  Разве  японцы  такие  уж  совки?  Или  шведы?  Австрийцы?..  Но  не  это  главное.  Называть  иждивенцами  людей,  создавших  своими  руками  мощную  цивилизацию,  по  меньшей  мере,  некорректно.
         Нет-нет,  что-то  в  этом,  все-таки,  есть.  Если  понимать  совка  без  кавычек  и  не  путать  его  с  советским  человеком.  Грустно  смотреть  на  его  карикатурный  образ,  сооруженный  депрессивной  пропагандой,  злонамеренно  смешавшей  тружеников  и  начальников.  Стыдно  за  одичавших,  выродившихся  потомков,  создавших  в  исторической  памяти  этот  уродливый  гибрид.    Халтура,  зависть,  халява,  лень  –  да,  это  портрет  совка,  в  общих  чертах.  Принимается.  Классический  уже  образ  совка,  зафиксированный  ложной  памятью  зомбированных  потомков,  он  возник  –  как  и  пустые  полки  –  в  самом  конце  Перестройки,  и  тоже  в  результате  усилий  «демократических  реформаторов»,  взбаламутивших  и  поднявших  со  дна  души  массового  человека  все  низменное,  все  дикое  и  недостойное.  Маленький  жадный  неумный  самодовольный  ельцин,  живущий  в  каждом  из  нас,  был  выпущен  на  волю  –  и  с  тех  пор  никуда  не  уходил.  Хотите  увидеть  совка?  Посмотрите  в  зеркало.  
         Советский  человек  был  другим.  Не  плакатным  красавцем  с  железобетонной  челюстью  и  «Моральным  кодексом»  подмышкой.  Он  был  живым,  обыкновенным  человеком  во  всей  глубине  человеческих  противоречий.  Вопрос  только  –  что  руководило  его  поступками?  Что  было  востребовано  эпохой?  Культуру  определяет  общественная  нравственность.  А  дикость  –  пещерные  нравы,  соответственно.  Что  востребовано  сегодняшним  днем?
         Советская  цивилизация  опиралась  не  на  корпуса  комбинатов  и  университетов,  не  на  бетон  Байконура,  не  на  Мосфильм  и  Большой  театр.  На  достоинство  каждого  труженика,  который  знал,  что  своим  достатком  –  большим  или  малым  –  он  обязан  только  себе,  своему  труду.  И  только  от  этого  труда  зависит  его  будущее.  Поэтому  в  будущем  он  был  уверен.  Коллективный  характер  индустриального  труда  давал  рабочему  –  да  и  колхознику  тоже,  в  какой-то  мере,  –  не  только  чувство  собственного  достоинства,  ощущение  собственной  значимости,  но  и  ощущение  силы.  И  главной  причиной  деморализации  трудящихся  масс  является  прекращение  созидательного  процесса.  Экономический  Чернобыль  девяностых  с  его  сокращением  ВНП,  переходом  к  простому,  затем  сокращенному  воспроизводству,  безработицей,  вымыванием  квалифицированного  труда  деклассировал  рабочего  человека,  он  оказался  в  одиночестве,  вне  коллектива,  лицом  к  лицу  с  антинародной  властью.

[b]Цитаты
[/b]
Дмитрий  Пастернак  Таранущенко.  Неизбывный  СССР.  Четвер,  07  січня  2016,  10:02
http://www.pravda.com.ua/columns/2016/01/7/7094615/
 Влад  Шурыгин  «Вот,  что  я  вам  скажу...»
http://shurigin.livejournal.com/677784.html

[b]Продолжение:[/b]
3.  Ядовитые  зерна
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657649
4.  Кодекс  джунглей
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657651
5.  Свобода  выбора
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657896
6.  Дельта  КПСС
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657900
7.  Повторение  пройденного
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658131
8.  Китеж
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658132


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657420
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016


Руслан Лиськов

Послание старому другу (Старость)

провинция  Киренаика,  27  год  до  н.э.  

Мой  милый  Тит!  
Ты  как  всегда  далек  и  бессловесен.  
Но  я  тебе  пишу.  
Пока  еще  дышу.  
И  мир  широк,  а  дом  мой  тесен.  
И  голова  нет-нет,  да  заболит.  

У  нас  дожди  -  
Пора  для  подведения  итогов.  
Уже  не  радует  уют.  
Цикады  мне  о  вечности  поют,  
О  неизбежности  всех  врат  и  всех  порогов,  
О  том,  что  ожидает  впереди.  

Мой  милый  брат.  
Ты  снился  мне  вчера.  
Там  было  небо.  С  колесницами  из  пуха.  
Но  все  испортила  все  та  же  злая  муха.  
И  я  проснулся,  не  дождавшись  до  утра,  
И  вышел  в  сад.  

Вот  так  всегда.  
Дни  все  стремительней,  
А  ночи  все  тоскливей  и  длиннее.  
И  сердце  с  каждым  вздохом  холоднее,  
И  паузы  томительней.  
Все  ближе  подступают  холода.  

Я  не  один.  
Со  мной  мой  старый  раб.  
Ты  помнишь  тот  настой  из  земляники?  
В  горячей  чаше  солнечные  блики...  
Но  стал  старик  теперь  подслеповат  и  слаб  -  
Эребус  бог  его  и  господин.  

Мой  милый  друг,  
Мне  кажется  сейчас,  
Я  словно  в  детство  беззаботное  вернулся,  
Я  словно  спал  и  вот  теперь  я  вдруг  проснулся..  
...И  слуги  к  ужину  разыскивают  нас,  
В  орешнике  мы  прячемся  от  слуг...  

Да,  было  время...  
Все  мы  были  в  нем.  
Мы  жизнью  нашей  пишем  некролог,
Как  не  живи  -  всегда  один  итог.  
Но  все  же  гимны  этим  призракам  поем,  
И  далее  несем  все  тоже  бремя.  

Ну  что  ж,  прощай,  
Пока  прощай,  мой  милый  Тит.  
Пусть  боги  будут  веселы  и  благосклонны.  
Тебе  и  им  я  шлю  нижайшие  поклоны.  
Пусть  раб  последний  в  твоем  доме  будет  сыт.  
Твой  Цесус  Гай.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657411
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016


Евгений Познанский

КНЯГИНЯ (баллада)

А  в  лесу  тишина,  
Где-то  пташка  слышна.
Лес,  зеленая  наша  пустыня.
Хорошо  ли    тебе  
У  меня  на  седле?
Моя  радость,  моя  ты  княгиня.

Мне  сказала  сестра:  
«Брат,  умней  быть  пора.
Как    крестьянка  княгинею  станет?!
Но  напомнил  я  ей
Как  рукой  ты  своей
Клала  травы  к  моей  страшной  ране.

Мне  мой  дядя  твердит:
"Роду  нашему  стыд!
взять  девчонку  простую!  из  леса!
Что,  жениться    нельзя,
как  другие  князья
Есть  за  морем  такая  принцесса».

Да,  он  жизнь  повидал,
И  добра  мне  желал,
Хоть    меня  попрекал  ох  как  гневно,
Но,  как  ты  нежной  быть
И  так    кротко  любить
Ни  одна  не  сумеет  царевна.

Все  бояре  сердясь:
"обижаешь  нас,  князь,
Ставишь  черную  девку  -  в  княгини  .
НАМ  -    ЕЁ    госпожой!  
Иль  женись  на  другой,
Или  сам  уходи  с  ней  в  пустыни".

Хоть  природный  я  князь,    
Но  уйду,  не  чинясь  
Дорог  княжеский  стол  мне,  ну  что  же,
Лучше  власть  потерять,
Чем  собой  помыкать
Позволять  бессердечным  вельможам

Пусть  престол  мой  берут.  
Пусть  друг  друга  грызут
За  него  пусть  сражаются  тяжко,
В  этой  чаще  лесной
Ты  жить  будешь  со  мной
Моя  звездочка  ты,    моя  пташка!




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657129
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 04.04.2016


Фотиния

Яблоки раздора

[b]Я  хотела  бы  быть  просто  Евой  [/b]
автор:  Дмитрий  Дробин
адрес:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654594

Я    хотела    бы    быть    просто    Евой,
Чтобы    яблок    принес    килограмм.
Тот,    с    которым    я    быть    захотела,
Тот    который    бы    был    как    Адам.
Вместо    этого    груши    и    сливы
Он    несет    мне    на    каждую    встречу.
Нерешительный    он    и    пугливый.
Как    же    в    Рай    с    ним    попасть    в    этот    вечер?!


[b]Яблоки  раздора
(парадиз)[/b]

Опять  к  тебе  в  костюме  Евы
Пришла  на  рандеву,  Адам!
Не  потому  что  не́фиг    делать  –  
Мне  нужен  яблок  килограмм!

В  авоське  тащишь  груши,  сливы…
Бессильно  повышаю  тон!
Прикроешь  голову  пугливо:
«Все  яблоки  собрал  Ньютон…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656346
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016


Валя Савелюк

НЮАНСИ

у  дуальному  світі
поняття  і  зображення  
перевернуті…
розпливчасті  і  розмиті

нюанси  –  на  грані,  
поза  увагою  –  скажемо,  у  оправі:
усе,  що  насправді  ліве  –
себе  видає  за  праве…

невидиме  дзеркало:
усяке  добро  обертає  на  зло

за  тонісіньку  грань,  за  оправу  –  різниця
між  злом  і  добром  ховається…

за  оправою  тонкою  –  зи́ждиться…
 
той  серцем  дивиться,
кому  дано  розрізнити,
де  "е́го",  а  де  істинне,  справжнє  «Я»:
оригінал,
жива  ідея,
а  де  –  
оригінальна  копія…

хто  око  має  –
дано  тому  розрізнити,  
де  справжні  квіти:
пахучі  і  соковиті  
пелюстки  
розмаїті,  
а  де  –  
навпаки  
відбиті…

…одухотворені,  
живі
квітки,
а  де  ілюзорні  
дзеркальні  відбитки…

різниця:
реальність  
сниться  дзеркалам,
і  «егам»  –  тільки  сниться

стосовно  ж  істинного  «Я»  –
у  повній  Благодаті  і  Красі–  
на  Вищім  Манасі  –
його  сюжет-історія…

на  Вищім  Манасі  –
ми  справжні  і  правдиві  всі:
у  Єдності,  у  святості-Любові  –
«подоби  й  образи»  –  брати  Христові…

нюанси  між  добром  і  злом  –
життям  і  дзеркалом  –  
доступні  зрячим,
тому  і  сказано:  «…хто  має  око  –  бачить…»

"е́го"  –  завжди  ображені  й  голодні,
обмежені:
усього  мало  –  я!  моє!  мені!  
гордині,
підозрами  ужалені,
ві́йни  постійні  –
змагальні,  пристрасні  –    
взаємо-руйнівні́:
хто  більше,  вище,  перший  –  
пристрасті  пекельні  
віч-ні

…нюанси,  застороги:
скажеш:  «Я  скрізь  шукаю  Бога!»
«…шукай,  –
одкаже  Бог,  –  знайдеш  –
гукнеш…»

нюанс-різниця:  
шукаючи  Небесного  Отця,
гукаєш  мовчки,  кличеш:  «…де  ти,  Боже?..»
і  знаєш-віриш:  не  запізниться,
почує  і  прийде-поможе…

і  якось  –  Голос  тихий  обізветься,
в  тобі,  у  голові,  
як  ніби  промінь  потай  ворухнеться  –
у  ви́тоці…  в  зіниці…  у  джере́льці,  
у  недоступній  таємниці  вогню-води:
«Я  тут,  моя  дитино  люба,  тут  –  
завжди  –  
у  тебе  в  серці…»

31.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656107
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016


Ігор Сас

Пісні птахів

У  ниx  теж  є  земля  своїх  предків,
Яку  вони  бачать  щоразу  повертаючись  з  теплих  країн.
У  них  теж  є  місця  -  де  вони  виводять  своїх  пташенят
З  напів-розворушених  гнізд...

Дайте  їм  язики  і  людською  мовою
Вони  розкажуть  ,  що  вони  люблять.
Дайте  їм  руки  і  буде  записано,
Що  бачать  вони  із  своїх  висот...

Нам  би  їх  крила  та  простори  вільні
Нам  би  їх  небо  -  вище  за  наше
Нам  би  їх  мандри  -  далекі  й  тривожні
І  вертання  додому  до  справжнього  рідного  дому
Їм  не  треба  ні  компас  ні  мапи
Вони  серцем  летять  і  долітають
Нам  би  знати
Пісні  птахів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574830
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 31.03.2016


Касьян Благоєв

Арабески, 34. (з вічного і віщого)


133*  що  гріхи  і  кари?!  –  хай  життя  смакує!
   (Віщі  Книги:  «нема  того,  хто  жив  і  не  грішив!»)    

Заборонений  плід  –  поцілунок  коханки!  –  п’янить  
І  на  тіло  кладе  кару  вічної  спраги,  –  печать:
Тільки  той  не  в  гріхах,  хто  не  був  у  цім  світі  й  на  мить!  
Тож  приймай!  –  на  вустах  слід  лишає  життя  благодать!


134*  коли  в  дім  твій  постукає  доля…  
     («відкривай  тому,  хто  стукає»)

А  без  тебе  я  птах,  що  позбавлений  голосу  й  крил,
Кожне  слово  моє  пустоцвіт,  без  краси  і  без  сил  –  
Так  мене  вічне  небо  карає,  затьмаривши  розум:  
Не  прийняв  твоє  «так»  –  і  мій  човен  без  хвиль  і  вітрил.    


135*  поете,  що  ти  є  проти  краси  кохання?!
 («любов  –  це  бог!»)

Я  намагався  стати  всім  –  і  покладався  лиш  на  розум.
Це  доля  зверхньо  сприйняла,  закресливши  мої  прогнози.
Лише  коли  прийняв  любов  –  став  шахом  я  в  краю  кохання,
Хоч  в  сан  візира  возвести  не  зміг  мій  розум  навіть  в  прозі.


136*  одкровення  зрячому:  у  зеленоокій  не  розгледів  щастя…
   («шукай  мене  –  і  я  знайдуся!»)

Як  не  бачив  смарагду  очей!  –  коли  в  очі  дививсь,  як  в  дзеркала,
Коли  в  серці  була  ти,  а  ми  із  коханням,  сліпі,  заблукали
Серед  пристрастей  світу  й  облич,  виглядаючи  свята  любові?!  –  
А  ти  долею  поруч  була,  стала  всесвітом!  –  Іншому  стала…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656063
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016


Касьян Благоєв

Відлуння. Терція 16.


[b]46*    Оленка  Зелена;  до  в.  «Я  чую…  перероджена  вовчиця…»[/b]
     (я  давно  не  вожак  тої  зграї,  де  ти  будеш  перша…)

Душа  –  до  лісу!  Тілу  –  волю!  І  –  пророчі
Слова  ворожки,  що  на  час  цей  нагадала:
«Так,  буде  день,  вовчиця-доля  гляне  в  очі  –  
Прийми  ж  це  слово,  що  душа  її  писала!»
   –
Ех,  з  десяток  рокІв  із  плечей  моїх  скинути  б  разом  –  
Я  б  серденько  оце  
                                                       полонив!  –  …  Ах  ти,  доле-зараза!..


[b]47*  Михайло  Гончар;  до  в.  «Не  спізнися…»[/b]
   (поетові  –  поетове!)

Не  сумуй,  що  вже  сонце  –  на  захід,  де  дні  пурпурові,
Ти  не  марно  прожив;  те,  що  мав  –  для  людей  віддавав.
Тільки  той  після  смерті  залишить  свій  плід,  хто  кохав,
Та  ще  ти,  –  хто  поетом  народжений  був  від  любові.
   –  
Тільки  ти  постривай!!  –  не  пора  
                                                                                               нам  той  захід  чекати  з  журбою,
В  нас  –  любові  в  серцях!  –  а  душа  ще  літа  молодою  такою!


[b]48*  kanan;  до  в.  «Міст»[/b]
     (лихеє  лихо  зло  розводить,  а  нам  -  мостами  поєднатись)

і  я  б  не  став  цьому  перечить,  якби  не  думка,  що  собі  
само  те  стерво  вже  набридло:  ні,  суче  сім’я  проросте  
в  любій  багнюці,  у  болоті,  в  лайні  і  смороді,  лише  б  
цю  кульку  й  далі  в  кров  марати  та  сіять  смерть,  мости  ті  рвати,  -  
тут  втіха  нелюду  і  стерву!  –  і  вже  цьому  не  заперечу.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655807
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 30.03.2016


ТАИСИЯ

Я в сказку желаю попасть


Стою    на    распутье    дорог.
Какую    же    выбрать    из    них?
Не    ведала    в    жизни    тревог.
Пошла    через    лес    напрямик.

Опасно  попасть    зверю    в    пасть.
Маршрут    мой  –  болото    и    лес.
Я    в    сказку    желаю    попасть.
Ведь    лес    -    это    море    чудес.

Живёт      в      той    избушке    Яга.
Встаёт    она    рано    -    чуть    свет.
Помощник    её    -    Кочерга.
На    примусе    варит    обед.

Старушка    Иванушку    ждёт…
Ей    суп    обещал    с    топором.
В    болоте    «царевна»    живёт.
Он    будет    её    женихом.

Пусть    сказки    немножечко    врут.
Хандра    чтоб    ушла    навсегда,
Меняй    свой  привычный  маршрут.
И    в    сказку    поверь    иногда…

29.  03.  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655608
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016


уляна задарма

L;ekm'nf

Ну  що  ж,  Джульєто,  життя  -  вже  проза.
Тушкуй  котлети.  Суши  мімози.
Чекати  досить  Коня  і  Принца.
Знімай  пуанти.  Тобі  за  тридцять.

Звикай,  Джульєто,  до  перших  тріщин
в  ранковім  люстрі  -  нестерпно  віщім.
Нестерпно  чеснім.  Чужім  -  нестерпно...
Де  мерзнуть  ноги.  Чи  -  крила  терпнуть?

І  терпне  спогад  -  вуста  гарячі...
Солодкі.  Вперше.  П"янкі.  Незрячі.
Ванільний  опік.  Кордони  стерто.
Пульсують  крила.

Горять  котлети.

І  п"є  тихенько  коньяк  -  Джульєта...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655451
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016


Наташа Марос

ЯКЩО ЗУМІЮ…

Я  кликала,  а  ти  мене  не  чув,
Я  плакала,  а  ти  вже  не  побачив.
І  що  в  останню  мить  свою  відчув,
Кому  за  що  пробачив  -  не  пробачив...

Мені  ж  прости.  У  буднях  і  гріхах
Блукала  я  над  урвищем,  по  краю
Та  біль  отой,  що  досі  не  вщухав,
Уже,  мабуть,  привів  тебе  до  раю...

І  часто  я  ходжу  тепер  туди,
Де  сію  квіти  власними  руками.
Мій  батьку,  ще  хоч  раз  у  сні  прийди  -
Я  всеодно  чекатиму  роками...

Тобі  скажу  про  горе  від  утрат,
Якщо  зумію  про  таке  словами,
А  пам"ятаєш  -  травень  і  парад...
Чомусь  згадала,  як  ішла  до  мами...

Вона  так  часто  згадує  про  вас  -
Такими  молодими  пам"ятає,
Хоч  важко,  та  обожнює  той  час  -
Тепер  лиш  спомин  душу  зігріває...

Сьогодні  уночі  таки  приснивсь
І  ми  проговорили  до  світання.
Я,  навіть,  не  помітила  весни
Після  такого  довгого  мовчання...

               -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655495
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016


Руслан Лиськов

Болезнь куклы

Зима  роняет  слезы  на  стекло,  
И  руки  тянут  к  шее  одеяло,  
Но  ни  теплей  ни  радостней  не  стало.  
И  я  молюсь  чтоб  никогда  не  рассвело.  

Я  вслушиваюсь  в  шорохи  и  стон.  
Забрать  бы  боль  себе  и  без  остатка.  
Но  единица  меньше  чем  десятка,  
И  нечего  поставить  мне  на  кон.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655195
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016


П.БЕРЕЗЕНЬ

Відчай і натхнення поета

Підходячи  до  краю  вдивлявся  в  пустоту,
Хапався  за  ніщо,  коли  здіймалась  буря,
Не  падав,  ні  –  вривався  в  самоту,
Що  так  настирливо  й  ненависно  тягнула,
У  свою  прірву…  Там  нема  життя,
Там  сум  кохається  з  безплідною  журбою
Й  мовчить  і  плаче,  знає  –  все  дарма,
Вмирають  мрії  зранені  до  крові…
Лежав  і  скнів  та  сліп  вже  з  дня  на  день,
Не  чув,  не  бачив,  в  бруді,  у  лахміттях.
Забув  про  все,  аж  раптом  нізвідкіль  
Пробилось  світло  і  яскрава  зірка
Осяяла  таке  забуте  дно
Та  освітила  стежку  –  шлях  на  гору,
Незчувся  як  підкинула  його,
Незнана  сила  чарівним  потоком
І  він  злетів  окрилений  мов  птах,
Зціливши  мрії,  сам  набрався  сили,
Щоб  вічно  жити  у  своїх  рядках,
Парити  словом  на  натхнення  крилах…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655081
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Lifelover

Будь ласка, лікарю

Шановний  лікарю,  пробачте,
чи  допоможете  мені?
Будь  ласка,  ви  мені  призначте
якісь  пігулки  від  брехні.

Ці  всі  аналізи  і  тести!
Ох,  як  же  я  їх  не  люблю!
Не  хочу  діалоги  вести,
від  них  теж  хочеться  в  петлю.

Та  ні  на  що  я  вам  не  скаржусь!
Хіба  що,  трішки  на  життя.
На  те,  що  я  ніяк  не  зважусь
із  себе  витрясти  сміття.

Ви  кажете  мені  ''Присядьте'',
дістаєте  якісь  чернетки...
Будь  ласка,  лікарю,  порадьте
ще  й  від  самотності  таблетки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651707
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Lifelover

Приріс до пляшки

Живу  своє  життя  негоже,
всі  друзі  геть  кудись  пішли.
Я  б  теж  покинув,  та  не  можу  -
до  пляшки  руки  приросли.

Всі  кажуть,  я  проблему  маю.
Пробачте.  Не  погоджуюсь.
Алкоголізмом  не  страждаю  -  
скоріше,  насолоджуюсь.

Кажуть:  ''Це  хвороба,  досить,
нічого  вже  не  повернути''.
Але  ж  це  мій  єдиний  спосіб
на  час  якийсь  тебе  забути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651364
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Руслан Лиськов

В дозоре

На  пыльных  стеблях  сон-травы  
Роса  искрится.  Утро  тает,  
И  тень  ручей  пересекает,  
Касаясь  берега,  листвы.  

Я  растворяюсь  как  туман,  
Теперь  я  небо,  степь,  курганы.  
И  молчаливо  истуканы  
Глядят,  предчувствуя  обман.  

Вдоль  горизонта  дым  костров,  
И  смерть  на  острых  длинных  пиках.  
Улыбки  на  раскосых  ликах,  
На  круглых  лицах  чужаков.  

И  скоро  тьма  посеет  тьму,  
Ночь  разольется  по  просторам.  
И  степь  глядит  с  немым  укором  
Туда,  на  пыльную  кайму.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654948
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Руслан Лиськов

О свободе

Стать  хранителем  -  не  охранником.  
Стать  слугою,  а  не  рабом.  
Не  путешественником  быть,  а  странником.  
Не  крепость  построить,  а  дом.  

Прикасаться  к  цветам  только  взглядом.  
Не  стоять  на  пути  облаков.  
Быть  не  вместо  кого-то,  а  рядом.  
Избавляться  от  цепких  оков.  

Не  держаться  за  мир,  как  за  щепку,  
Что  по  волнам  болтаясь  плывет.  
Не  ломать  наклоняя  ветку.  
Пусть  дорога  ведет  лишь  вперед.  

И  не  пить  до  последней  капли,  
Тех,  кто  рядом  с  тобою  в  пути.  
Позабыть  "почему"  и  "вряд  ли".  
А  упав  -  снова  встать  и  идти.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654946
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Руслан Лиськов

Погоня. (Мара-моренушка и Христос)

Мой  конь  забыл  что  такое  вода,  
На  лезвии  сабли  живет  беда.  

И  крестик  не  греет,  а  холодит,  
Погоня  гвоздем  в  голове  сидит.  

Прижавшись  ухом  к  земле  сырой,  
Я  слышу  смерть,  что  идет  за  мной.  

Но  бросив  горсть  сон-травы  в  костер,  
Шепчу  туману  свой  заговор.  

И  вспыхнет  алым  трава  да  трут,  
И  стрелы  мимо  меня  пройдут.  

Ковыль  укроет  мои  следы,  
Татарский  конь  не  найдет  воды.  

Царица  Мара  меня  веди,  
Дорогу  к  дому  скорей  найди.  

Все  пыльной  степью,  сквозь  сухостой,  
Дай  до  Порогов  достать  рукой.  

А  там,  увидев  свои  места,  
Уже  я  буду  в  руках  Христа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654811
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016


Лі Чень Дао

Хвіст Черепахи

                                             «Хто  здатний  піднятись  на  Небо,
                                                 Мандрувати  серед  туманів,
                                                 Крутитися  в  безмежності,
                                                 Забувши  про  все  живе?»
                                                                                                                         (Чжуан  Цзи)  

У  місті  з  назвою  Марнота,
Що  загородилось  важкими  мурами
Від  світу  річок  і  рисових  полів,
В  якому  галасу  більше  ніж  людей,  
На  яке  давно  зазіхали  
Голодні  войовничі  царства:
Якщо  не  Цінь,  то  Чу,  якщо  не  Чу,  то  Ци,
Якщо  не  Сун,  то  Цзінь  –  
Бо  всім  бракувало  металу,
Підданих  і  землі,  податків  і  рису.
І  в  цьому  місті  на  циновці  потріпаній
З  гарячим  чайником  роздумів
Та  чотирма  горнятками  мудрості
Зустрілися  чотири  мовчальника:
Офірник,  Тягарник,  Орач  та  Блукалець.
І  насолоджуючись  ароматом  чаю
(Довго  перед  тим  розмовляючи  мовчки),
Милуючись  горнятками
Та  кожним  жестом  учасника
Ритуалу  –  чайної  церемонії,
Вони  сказали  один  одному:
-  Ми  потоваришували  б
З  тим,  хто  здатний
Вважати  небуття  головою,  
Життя  хребтом,  а  смерть  хвостом,
Бо  існування  й  загибель
Складають  одне  єдине.
І  після  тої  розмови
(Чи  той  чайної  церемонії)
Вони  стали  друзями
У  місті  галасливому  й  докучливому,
Що  зветься  словом  Марнота.
І  якось  захворів  Блукалець,
Захворів  та  став  з  усіма  прощатися,
Бо  довершилось  життя  його.
І  прийшов  навістити  його  Орач
І  почувши  родичів  голосіння
Гукнув  їм  нетямущим:
-  Геть  звідси!  
Не  заважайте  й  не  докучайте
Тому,  хто  перетворюється!  –  
І  над  помираючим  нахилившись,
Запитав  його  –  Блукальця:
-  Яке  воно  величне  –  речей  перетворення!
Яке  воно  досконале  –  те,  
Що  творить  речі!
У  що  ж  ти  тепер  перевтілишся?
Куди  помандруєш,  Блукальцю?  
Чи  перетворишся  ти  в  печінку  щурячу?
Чи  в  лапку  комахи?
На  це  відповів  Блукалець:
-  Куди  б  не  звеліли  йти  
Сину  людському  батько  й  мати  –  
На  Схід  чи  на  Захід,  На  Північ  чи  Південь,
Він  лише  наказ  виконує.
А  дві  першооснови  Інь  та  Ян  –  
Вони  більші  для  людини,  ніж  батько  й  матір.
Якщо  вони  приведуть  до  мене  Смерть,
А  я  тікатиму,  то  непослухом  виявлюсь.
Бо  нескінченна  матерія  
Дарувала  мені  тіло,
Витратила  життя  моє  в  праці,
Подарувала  мені  відпочинок  в  старості,
Заспокоїла  мене  в  смерті.  
Те,  що  зробило  хорошим  життя  моє,
Те,  зробило  хорошою  і  смерть  мою.
Якщо  нині  Великий  Коваль
Почне  метал  переплавляти,
А  метал  закричить:
«Хочу  стати  мечем  Мо  Се!»
То  Великий  Коваль  вирішить,
Що  то  поганий  метал.
Якщо  нині  той,  хто  був  у  формі  людини,
Стане  кричати,  що  знову
Я  хочу  бути  людиною,
То  Оте,  Що  Творить  Речі
Вирішить,  що  це  погана  людина.
Якщо  Земля  і  Небо
Великий  плавильний  казан,
А  перетворення  –  Великий  Коваль,
То  чи  не  байдуже,  куди  мандрувати?
Завершив  і  засинаю  спокійно,
А  потім  спокійно  прокинусь.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604560
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 26.03.2016


Світлана Моренець

ПОЕТАМ

Кудись  летять,  спішать,  несуть,
мов  коні  нестриножені,
з  хаосу  вихопивши  суть,
думки  твої  стривожені.

Від  них  хміліє  голова...
Потічками  незримими
в  рядки  вливаються  слова,
заквітчуючись  римами.

Один  у  лабіринти  йде,
в  злоби  тенета,  ницості,
а  хтось  до  сяйва  сонць  веде
по  Аріадни  ниточці,

торкнувшись  емоційних  струн,
візьме  в  полон  ліричності,
занурить  у  магічність  рун,
в  глибинну  мудрість  вічності.

Якщо  у  віршах  –  каламуть,  
то  доля  в  них  печальная,
а  хтось  освітить  людям  путь
кометою  осяйною...

Поете!  Легкості  не  жди,
коли  нещастя  –  річкою,
але  будь  світочем  завжди.
Будь  променем!  Будь  свічкою!

25.03.2016р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


ТАИСИЯ

Упрямые мысли

С  годами  мы  становимся  мудрей.
Друзья  сулят  100-  летний  юбилей.
Не  радует  такая  перспектива.
Возможно    всё  же    есть    альтернатива?

Хотелось  бы    найти  такое  средство,
Чтоб    как-то  тихо    возвратиться    в  детство.
Я  вспоминаю  тот  далёкий  рай:
Лишь  в  детстве  радость  льётся  через  край.

И    мысли    в  прошлое  бегут  упрямо,
Хотя  ни  мало  было  в  нём  изъяна…
Находят  там    заветную  тропинку,
Где  бегала  я    в  новеньких  ботинках…

Как  горные  бараны,    скачут  мысли.
И  не  страшась,  над  пропастью  зависли…
Стремятся    в    неизведанный    простор!
Им  непременно  нужен  светофор.

24  03.  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654231
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016


yaguarondi

Тихо свято

Заблукали  дощi  мiж  горами  в  лiсах,  
Чистi  краплi  важкi  миють  хвою  i  листя,  
I  збирається  в  рiки  вода  норовиста,  
I  щаслива  форель  усмiхається  в  снах.
 
Де  захмарене  небо,  мiж  сивих  дощiв  
Теплий  вогник  горить  у  вiконцi  колиби  -  
З  вiзерунка  струмкiв  на  заплаканiй  шибi  
Ти  дбайливо  збираєш  слова  для  вiршiв.
 
Тінню  муза  майне  у  куточку  безлюднім,  
Тихо  свято  прийде  в  помірковані  будні  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653062
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 23.03.2016


Илья Вардиев

Удача – немножечко странная птица

[img]http://chtoikak.vsego.net/images/stixi/119227.jpeg[/img]
Удача  –  немножечко  странная  птица,
Для  каждого  дела  она  пригодится,
Она  пригодится,  когда  ты  без  дела,
Она  хорошА  для  Души  и  для  тела.
Однако,  бытует  еще  одно  мнение,
Что  ценится  всякая  птица  в  сравнении,
Кому-то  сто  долларов  –  это  Удача,
Иной  за  «лимоном»  до  одури  скачет.
Кто  молит  Удачу  в  больничных  палатах,
Счастливчик  другой  пропивает  зарплату.
Такая  вот  Птица  удачи  шарада  –  
Что  Васе  дерьмо,  то  для  Пети  награда.
Удачная  Света  ребеночка  ждет,
А  Оле,  для  счастья,  проводят  аборт.
И,  бедная  птица,  в  неведении  плачет.
Не  может  решить  –  а  нужна  ли  Удача?
 
Я,  думаю,  знаю  рецепт  неплохой  -
Сперва  разобраться  с  любимым  собой,
Узнать,  для  чего  же  Удаче  ты  нужен.
И  тут  же  она  над  тобою  закружит.
(источник:  [url="http://chtoikak.vsego.net/prizma-zhizni/349-udacha-nemnozhechko-strannaya-ptitsa"]личный  сайт  автора  [/url])

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653657
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016


Руслан Лиськов

Мельник

Трутся,  трутся  жернова,  
Пахнет  дегтем  и  мукою.  
И  скрипят  над  головою  
Клинья,  привод,  рукава.  

Старый  мельник  отряхнул  
Пыль  полей  с  волос  и  блузы.  
Сбросив  часть  своей  обузы,  
Он  устало  сел  на  стул.  

Все  идут  к  нему  теперь,  
Все  несут  ему  пшеницу.  
Тень  надежды  греет  лица.  
И  скрипит  входная  дверь.  

Будет  белая  мука  -  
Значит  будет  все  в  порядке.  
Поиграв  со  смертью  в  прятки,  
Поживем  еще  пока.  

Быть,  надеяться,  мечтать,  
Улыбаться  небу,  верить...  
Разве  жизнь  мукой  измерить?  
Только  как  им  все  сказать?  

Как  найти  для  них  слова?  
Я  ли  души  успокою?  
...Пахнет  дегтем  и  мукою.  
Трутся,  трутся  жернова.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653532
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016


Руслан Лиськов

Вечность. Мессения.

Там,  за  развалинами,  море.  
У  горизонта  паруса,  
И  слева  узкая  коса  -  
Как  странный  росчерк  на  просторе.  

Здесь  все  -  камней  шероховатость,  
Иссохший  лавр  и  мрамор  плит  
О  чем-то  вечном  говорит,  
Внушая  трепет,  грусть  и  святость.  

Здесь  все  пропитано  судьбою  
Пропавших  в  темных  водах  царств.  
Здесь  собран  пепел  государств.  
И  путь  миров  над  головою.  

В  глазах  простого  рыбака  
Немая  тень  тысячелетий  -  
Сухая  горсть  пустых  соцветий.  
Но  есть  и  светлые  века.  


Я  был.  И  вот  меня  не  стало.  
Но  тот  же  вид  здесь  из  окна,  
И  бирюзовая  волна  
Все  так  же  просится  на  скалы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653531
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016


леся квіт

Монолог книги

Зітхала    книга      тихо    у    куточку:
- -  Ніхто    зі    мною    не  спілкується    давно,
Ніхто    не    полистає      ні      листочка,
Хтось    в    соцмережах,  інший    дивиться    кіно.
Такий    складний,  тернистий    шлях      здолала,
Щоб    дарувати    Вам    свої    знання,
Та    краще    деревом      була      б    зростала,
Чим    в    існування    перевтілилось    життя.
Під    спудом    пилу    спорожнілих    душ  
Зітхала    книга      за    майбутнє    світу:
- Де    той      блаженний    мудросвітий    ключ?
Без    книги  розум,    наче    дім    без    вікон.
Зітхала    книга:  -  де    прозріння      час?
Рілля    пізнань    не    орана,    пустує,
І    сіроманцем    прожите    життя,
Без    книги    розум    той,    нічого    не    вартує.
Єдиним    хлібом    голод    не      здолати,
А      вічна  їжа  –  це    живі    знання.
І      мудрості    без    книги    не    пізнати,
Тож    треба    жити    з    книгою    щодня.        
11.03.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653469
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016


Валерия94

Тише

Тише…Тише.  
Не  беги  со  всех  ног.  
Чувства  кажутся  выше,  
Вновь  исписан  листок.  

Тихо…тихо.  
Не  повторяй  долгий  путь.  
Глупая,  жадная  прихоть  
Стреляет  в  черствую  грудь.  

Ладно…Ладно.  
Проигравший  обрел  свой  трофей.  
Казалось  в  будущем  складно,  
Но  чувства  похитил  Морфей.  

Больно…больно.  
Ноет  засохший  рубец.  
В  клетку  попала  невольно.  
Похоже,  это  конец.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653417
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016


Віктор Чернявський

Я ВІРЮ !



Життя,  на  жаль,  засмучує  мене.
Ровесники  за  обрій  вже  відходять.
А  молодь...  іноді  відверто  годять,
Та  покоління  все  ж  таки  чудне...

Та  що  казати,  іноді  і  друзі
Нещирими  вже  бачаться  мені!..
Не  бережу  заманливих  ілюзій:
Навкруг  брехня...  Нема  кінця  війні...

Не  хочу  вовкулакам  підвивати.
В  душі  плекаю  щирість  і  добро!
І  поки  пальці  втримують  перо,
Я  буду  про  кохання  віршувати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653380
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016


Анна Берлинг

Вечiр у горах

Під  вечір  забралася  в  гори,
У  тиху,  спокійну  погоду.
Тут  трави,  готові  до  збору,
Віталися  запахом  глоду.

Віталася  пошепки  м’ята
І  в  озері  чиста  водиця,
Потішила  холодом  п’яти,  
Улітку  холодна  мов  криця.

У  горах  довершений  спокій  
Мовчить  під  егідою  неба,
Як  ніби  у  рай  передпокій,
А  їм  говорити  й  не  треба.

І  я  посміхатимусь  кроні,
(Хай  заздрять  нікчемні  нездари)
І  небу  –  благій  охороні  –  
Добавлю  краплинок  на  хмари.

Підкрався  вже  поспіхом  вечір,
Скрутились  на  сон  квіти  глоду,
І  я  від  самотньої  втечі
Отримала  над  насолоду.

На  тім  і  розвіяла  втому,
Навіяну  людом  зловмисно.
Та  час  вже  рушати  додому,
Не  хочу,  не  хочу  у  місто!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653392
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 31


121*  батьку  Григорію,  в  соромі  Вам  зізнаюсь…

Світ  ловив  і  мене  у  тенета  свої,  мій  Учителю,
Та  сказати  не  можу,  як  Ви:  «Він  мене  не  впіймав!»:
На  принади  його  купувався;    і  душу  мучителям  –  
Владі,  статкам,  жінкам,  марнославству  –  за  гріш  продавав…    


122*  повторити  Омара:  у  любові  гріха  немає

Скільки  сект  народило  вже  слово  Твоє,  о  Христос!
Це  корито  «пророкам»,  що  брешуть:  «У  нас  лиш  Христос!».
Не  повірю!  –  і  в  секту  закоханих  я  попрошуся:  
«Бог  –  любов!»  –  це  прийму:  рай  в  коханні,  о  мудрий  Христос?


123*  монашеське,  другове.      і  моє,  безпутне…

О,  скільки  ти  потратив  літ  на  ті  шляхи,  що  –  вірив  так!  –  
До  досконалости  ведуть  від  суєти  буття,  –  дивак!    
Бо  ось  поріг,  за  ним  на  Суд  приходять  спогади  й  діла:  
Ти  мудрість  світу  встиг  пізнать?  –    
                                                                                                 А  я  пізнав  любові  смак!


124*  дідове:  «не  стань  гіршим,  ніж  є  –  і  вже  слава  богу!»

Не  змагаюся  я  з  суєтою,  щоб  стати  хорошим.
Щоби  день  не  послав  –  я  приймаю:  і  спеку,  і  роси,
І  добром  на  добро  відзиватися  вчуся  у  мудрих.  
«О,  не  дай  мені  стати  поганим!»  –  у  неба  я  прошу.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653407
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016


РОЯ

Подарую вам щастя краплинку!

Подарую  вам  щастя  краплинку,
Просто  щастя:  людського  й  земного,
Свого  серця  віддам  половинку  -
Хай  не  лишиться  смутку  ні  в  кого!

Щоб  серця  ваші,  впоєні  щастям,
Умлівали  від  хмелю-любові;
Хай  святе  молитовне  причастя
Запанує  у  думці  і  слові!

Нехай  щастя  літає  по  світу
І  гніздиться  у  кожному  серці!
Хай  у  душу,  любов'ю  зігріту,
Відчиняє  добро  диво-дверці!

Подарую  вам  щастя  краплинку,
Що  злеліяла  серцем  пестливим,
Нехай  кожен  із  вас  на  хвилинку
Хоч  на  крапельку  стане  щасливим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616993
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 21.03.2016


Руслан Лиськов

Я тень на книжном отвороте

Я  тень  на  книжном  отвороте  
Любимого  тобой  романа,  
Фонарь  на  скользком  повороте,  
Просвет  в  сплошной  стене  тумана,  

Я  ночью  свет  в  окне  напротив,  
Огонь  костра  в  лесу  дремучем.  
Когда  все  за,  один  я  против.  
Я  луч,  пронизывающий  тучи.  

Я  райский  остров  в  океане,  
Глоток  воды  в  сухой  пустыне,  
Подушка  на  твоем  диване,  
Чека  на  пластиковой  мине.  

Пускай  весь  мир  тебя  забудет,  
Твоей  души  себе  желая,  
Я  тот,  кто  беззаветно  любит,  
Не  требуя,  не  ожидая.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653234
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016


РОЯ

Подарую вам щастя краплинку!

Подарую  вам  щастя  краплинку,
Просто  щастя:  людського  й  земного,
Свого  серця  віддам  половинку  -
Хай  не  лишиться  смутку  ні  в  кого!

Щоб  серця  ваші,  впоєні  щастям,
Умлівали  від  хмелю-любові;
Хай  святе  молитовне  причастя
Запанує  у  думці  і  слові!

Нехай  щастя  літає  по  світу
І  гніздиться  у  кожному  серці!
Хай  у  душу,  любов'ю  зігріту,
Відчиняє  добро  диво-дверці!

Подарую  вам  щастя  краплинку,
Що  злеліяла  серцем  пестливим,
Нехай  кожен  із  вас  на  хвилинку
Хоч  на  крапельку  стане  щасливим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616993
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 20.03.2016


Руслан Лиськов

Волхвы. Вифлеемская звезда.

Нет  и  ночью  покоя,  
Но  камень  к  жаре  привык.  
Вышли  из  города  двое  -  
Юноша  и  старик.  

Пахнет  земля  в  Иудее  
Солнцем  и  молоком.  
Нужно  идти  скорее  
Еще  неостывшим  песком.  

Старик  бы  летел  как  птица,  
Но  силы  уже  не  те.  
Как  влага  сквозь  пальцы  струится,  
Так  тянется  жизнь  к  пустоте.  

А  юноше,  распластавшись,  
Поспать  бы  еще  чуть-чуть,  
Под  смоквой,  к  земле  прижавшись  
Еще  бы  часок  вздремнуть.  

Что  сон  для  тебя  когда  ты  
Чувствуешь  зов  в  груди.  
И  город,  костры,  солдаты  
Остались  уже  позади.  

Такое  небо  в  пустыне  -  
Алмазы  на  черном  платке.  
От  Евы  еще  и  поныне  
Мы  с  ними  накоротке.  

Но  есть  среди  россыпи  света  
Звезда,  не  такая  как  все,  
В  лучи  золотые  одета,  
По  светлой  скользит  полосе.  

И  глядя  на  хвост  размытый,  
Предчувствуя  главный  миг,  
Идут  с  головой  непокрытой  
Юноша  и  старик.  

Сквозь  впадины  и  овраги,  
К  Чему-то  уже  близки,  
Сегодня  волхвы  и  маги,  
А  завтра  придут  рыбаки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652945
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016


Руслан Лиськов

Гефсіманський сад

Як  настане  ніч  на  тій  землі,
Щезне  місто,  люди  і  пустеля,
Щезне  море,  хвилі,  кораблі,
Все  каміння,  стіни,  вікна,  стеля.

Всі  шляхи  повернуть  в  нікуди,
Так  що  навіть  злодій  ляже  спати.
Темрява  поглине  всі  сади,
Їх  ніхто  не  зможе  відшукати.

Всі  оливи,  мирт  і  виноград,
Всі  нічні  вогні  Єрусалиму,
Всі  стежки  у  Гефсіманський  сад  -
Щезне  все  і  зорі  разом  з  ними.

Ніч  прийшла  -  і  світ  усе  забув.
Але  є  посеред  ночі  Одинокий.
Тільки  Він  залишиться  як  був  -
Тихий,  лагідний,  зеленоокий.

Як  туман  -  холодний  терпкий  жах
Стелеться  плющем  від  пилу  сивим,
Учні  сплять  в  пожовклих  бур"янах,
Зморені  тривогою  і  дивом.

Що  таке  та  істина,  той  рай,
Хто  ще  зможе  тую  воду  пити,
І  всю  ніч  вдивлятись  в  небокрай
І  за  нас,  за  згублених  просити?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649308
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 20.03.2016


Мазур Наталя

Душі дому

Небо  заховалося  у  трави,
Зник  останній  промінь.  З  висоти
Ніч  скидала  морок  кучерявий
На  будинки,  вулиці,  мости.

Шепотіла  місту:  «Люлі-люлі»,–
Проспівала  декілька  псалмів,
А  проте  квартири  незаснулі
Вікнами  світилися  в  пітьмі.

То  блідими,  мов  примарне  сяйво,
То  ясними,  як  палкий  вогонь,
Видавали  світу  одностайно
Таїну  своїх  нічних  безсонь.

Тільки  їм  в  подробицях  відому  –
Радісну,  печальну  чи  сумну,
Вікна  –  незамінні  душі  дому  –
Трепетно  вдивлялися  в  імлу.

Місяць  завершив  діла  пастуші,
І  здалося  в  темноті  мені,
Що  не  вікна,  а  пречисті  душі
Світло  випромінюють  в  пітьмі.

18-19.03.2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652849
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 20.03.2016


Ірина Кохан

Коли зажуравліє небо

Коли  зажуравліє  синє  небо
І,  мов  мімоза,  ранок  зацвіте,  
Цілунком  світ  розбудить  юна  Геба,
З  долонь  розливши  сонце  золоте.

Тоді  зі  сну  зимового  воскресну.
Віолончелі  змовкнуть  снігові...
Піду  босоніж  зустрічати  весну
По  зеленавім  чубчику-траві.

Залебедіють  хмари  білопінні,
Немов  з-під  пензля  майстра  гохуа,
У  вечоровім  сакуроцвітінні
Поволі  скрипка  вітру  затиха.

І  так  бентежно  робиться  на  серці...
І  так  нектарять  зорі  молоді!
Знов  юнь  весни  мрійливо  озоветься
І  зачовніє  легко  по  воді.

Коли  зажуравліє  небо  пряне,  
І  засміється  сонце  між  кульбаб,
Прийде  квітуча,  тепла,  довгожданна
Пора  кохання,  ніжності  і  зваб.


*Гохуа  -  китайський  живопис  водними  фарбами  на  шовкових  та  паперових  сувоях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652826
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Руслан Лиськов

Океан

Идет  надменный  капитан  
По  потемневшим  доскам  трапа.  
И  терпко  пахнет  ром  и  граппа,  
И  низко  стелется  туман.  

Храпят  матросы  в  гамаках,  
Коптит  промасленный  огарок,  
И  липкий  свет  касаясь  арок  
Дрожит  на  бронзовых  крюках.  

За  переборками  беда  
Спокойно  плещется  волною,  
А  наклонись,  достань  рукою  -  
Одна  лишь  черная  вода.  

И  капитан,  вдыхая  дым  
Короткой  вересковой  трубки,  
Считает  на  столе  зарубки,  
Он  будет  вечно  молодым.  

Мисс  Марта,  берег,  порт  и  дом  
Все  это  сон,  мираж,  усталость,  
Все  это  от  тоски  осталось,  
И  есть  лишь  тайна  подо  льдом.  

И  сонный  боцман  у  руля  -  
Святой  без  веры,  без  азарта,  
И  Книга  Книг  -  морская  карта,  
И  Бог  -  далекая  земля.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652683
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Руслан Лиськов

Путник

Под  черными  очками  пустота.
Я  опускаю  мятое  забрало,
И  яд  блестит.  Изогнутое  жало
На  кончике  дрожащего  хвоста.

На  крыльях  бабочки  змеящийся  узор
Затягивает  в  омут  с  головою,
Но  я  сжимаю  левою  рукою
Отточенный  изогнутый  топор.

Мой  путь  лежит  за  пыльную  равнину,
На  юго-запад  -  к  дремлющим  холмам,
Я  знаю,  будешь  ждать  меня  и  там
И  целиться  в  натруженную  спину.

И  вот  я  здесь,  ловлю  осколки  дней,
И  все  мое  теперь  пусть  будет  ваше.
Горит  костер.  И  чай  дымится  в  чаше,
И  дремлет  конь  в  густой  тени  камней.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652685
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Кадет

Недосуг

Ну  вот,  опять,  мать,  не  до  сна,  -  весна-красна…
А  горизонта  даль  уже  не  так  ясна…
Не  пропустить  бы,  чай,  черёд  на  хоровод…
Но  побежит  вот-вот  народ  на  огород…

Поговорить  нам  недосуг,  -  мы  пилим  сук,
А  коль  оглянемся  вокруг  –  квадратен  круг…  
И  норовим  под  стук  колёс  под  паровоз…
И  тычем  нож  под  дых  берёз  без  лишних  слёз  …

А  если  ты  ещё  не  *лядь,  пойдём  гулять…
Нам  больше  нечего  терять,  так  что?  Стрелять?
А  если  выстрелят  года,  тогда  куда?
Не  убежать  из  ниоткуда  в  никуда...

Нам  больше  некого  винить  и  рвётся  нить,
Но  нам  бы  что-нибудь  с  тобою  сохранить…
В  калашный  ряд  бы  с  калачом,  а  не  с  мечом…
И  разобраться  как-то,  что  и  где  почём…

Почём  сегодня  покупают  честь  и  месть?
И  разве  так  прочна  теперь  засовов  жесть?
А,  коль  не  можешь  удержать,  так  отпусти…
Но,  если  некуда  бежать,  тогда  прости…

март  16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652613
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Наташа Марос

ГРЕХИ…

На  белом  болью  пишутся
Небелые  стихи,
Когда  в  душе  отыщутся
Уснувшие  грехи...

Они  слезой  наивною
Мне  душу  обожгут.
О,  да...  Совсем  невинные
Здесь  рядышком  живут...

Изрядно  отдохнувшие,
Проснутся  поутру,
Мне  жизнь  перевернувшие
Грехи,  что  не  сотру...

Я  думала  -  забытые,
Но  за  стеною  лет
Дождями  не  размытые
Грехи,  что  хуже  бед...

Их  помнить  мне  не  хочется  -  
В  слепую  темноту
Бегу  от  одиночества,
Перешагнув  черту...

             -      -      -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652522
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 18.03.2016


Максим Тарасівський

В сухом остатке

В  сухом  остатке  мокрый  снег,
В  заветной  книге  нет  завета,
И  днем  случается  ночлег,
И  белый  свет  другого  цвета,

И  рак  свистит  не  на  горе,
Горе  не  свидеться  с  пророком,
И  ростовщик  при  топоре
Студента  любит  ненароком,

И  все  не  так,  все  "черт  возьми!",
Кругом  бугрят  негладки  взятки  -
Берут  деньгами  и  костьми
За  мокрый  снег  в  сухом  остатке,

За  четверги  -  скупы  на  дождь,
За  пятниц  -  восемь  на  неделе,
За  неподкованную  вошь
И  дух  больной  в  здоровом  теле...

Но  ежегодный  Рубикон
Достиг  -  и  снова  без  оглядки
Поставишь  все  на  тот  же  кон,
Где  мокрый  снег  в  сухом  остатке!

2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652482
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 18.03.2016


Евгений Познанский

УНИЧТОЖЕНЫМ СТИХАМ

Вы  отвергнуты  собственным  автором,
Вы  не  узнаны  миром  людей,
Погребенные  в  хламе  и  мусоре,
Иль  сожженные  в  жаре  печей.

И,  как  правило,  это  заслужено,
В  вас  ошибок  –  нельзя  сосчитать.
Вы  всего  лишь  таланта  растущего
Двоек  полный  дневник  иль  тетрадь.

Только  все  же  помимо  патетики,
И  шаблонов,  и  злой  чепухи,
Есть  в  вас  то,  что  поэзией  делает,
Даже  жалкие  полустихи.

Это  радость,  и  ярость,  и  нежность,
Все,  чем  полон  тогда  был  поэт,
Когда  он  сам  –  живая  мятежность,
Вас  пытался  послать  в  этот  свет.

Просто  сил  не  хватило  и  навыков,
Довести  вас  путем  до  конца.
Просто  вы  –  неудачные  дети
Своего  стихотворца-отца.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637576
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 18.03.2016


Руслан Лиськов

Возьми себе зима

Возьми  себе  зима  как  в  оправданье  
Осколки  чистоты  и  тишину,  
Но  робкое  и  теплое  дыханье  
Не  разбивай  о  белую  стену.  

Возьми  любовь.  Вернее,  что  осталось,  
И  спрячь  под  лед,  на  дно  уснувших  рек,  
И  пусть  твоя  смертельная  усталость  
Туманным  холодком  коснется  век.  

Возьми  меня,  как  дань,  как  откуп  счастью,  
Возьми  меня  себе  и  уходи.  
Дохни  в  лицо  своей  февральской  пастью,  
Но  лишь  оставь  огонь  в  ее  груди.  

Промчись  сквозь  нас  белокипенным  бегом,  
Но  только  с  нею  пусть  наоборот.  
Пускай  любовь,  как  зернышко  под  снегом  
В  ее  душе  однажды  прорастет.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652434
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 18.03.2016


Руслан Лиськов

Театр

Спит  билетерша  в  сломанном  кресле,  
Призрак  пожарного  бродит  в  фойе,  
Пахнет  в  буфете  салат  оливье,  
К  третьему  акту  мы  снова  воскресли.  

Это  не  кетчуп,  а  кровь  на  рубахе.  
Плачет  над  телом  слепой  резонер.  
Мухи  ползут  на  фанерный  топор,  
Что-то  течет  по  резиновой  плахе.  

Зрители  в  зале  устали  любить,  
Хочется  смерти  -  и  смерть  на  пороге,  
Тихо  ступают  уставшие  ноги,  
Эти  шаги  невозможно  забыть.  

Правый  софит  превратившись  в  луну,  
Призрачным  светом  светит  на  сцену.  
Старый  актер  не  прощает  измену,  
Ночь  посвящая  себе  и  вину.  

Замерли  зрители,  призрак  устал,  
Пахнет  бедой  оркестровая  яма.  
Скоро  закончится  старая  драма,  
Чудо  случится  под  самый  финал.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652435
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 18.03.2016


Кадет

Старый «Шевроле»

Снял  до  дыр  проношенные  тапки,  -
На  диване  посмотреть  Тэ-Вэ…
Глядь,  а  там  за  бешеные  бабки
Продаётся  старый  «Шевроле»…

Всё  бы  ничего,  какая  новость?
Раритет  всегда,  кажись,  в  цене…
Только  вот  одно  совсем  хреново,  -
Тачке  этой  лет  почти  как  мне!!!

За  неё  какому-то  барыге  
Отвалили  целый  миллион…
Эх,  видать,  не  те  читал  я  книги…
И  не  светит  мне  аукцион…

март  16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652262
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 17.03.2016


Крилата (Любов Пікас)

Я Вас

Я  вас  кохала  щиро,  ніжно,
Як  первоцвітку  березіль.
Як  діти  сонце  в  пору  сніжну,
Як  день  після  зимівлі  джміль.

Для  Вас  світанки  я    росила.
Співала  птахом  біля  скронь.
Палила  спека  Вас  –    гасила.
Мороз  хапав  –  несла  вогонь.

Я  витягала  Вас  з  мінору.
Я  малювала  Вами    ніч.
А  ви  злітали  завжди  вгору,
Лиш  пір’я  сипалось  до  віч.


Березіль  –  березень.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652121
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Шон Маклех

Довершено: Місто Міст

                                       «Він  зліплений  зі  смірни,  
                                           з  дерев’яних  хвиль  та  з  туку.  
                                           Пішов  прямо  в  черево  зміїне.»  
                                                                                               (Григорій  Сковорода)

Я  мандрую  дорогами,
Я  блукаю  містами,
Які  ростуть  із  землі
Кам’яними  кущами,
Під  зливою  крапель-фотонів,
Що  кидає  на  землю  зернами
Бородатий  філософ  Сонце.
Я  блукаю  містами
З  поводирем-волоцюгою,
Що  в  латаній  торбі  поем
Збирає  плісняві  крихти  
Черствого  хліба  істини.
Я  блукаю  містами,
Де  нічого,  крім  шматочків
Кудлатого  горя  не  дарують
Мовчазним  голодним  дітям
З  розширеними  очима:
Від  здивування,  чи  то  від  жаху.
Я  блукаю  містами,
Де  хазяйнує  стара  й  кульгава
Господиня  Темрява,
Куди  зазирає  Місяць  
Однооким  апостолом,
Сивочолим  ліхтарником
У  масному  циліндрі  спогадів
І  засвічує,  засвічує,  засвічує
Ностальгію  людей-сновид.
Я  блукаю  містами,
Де  хазяйнує  білий  від  борошна
Мельник  Світло
І  сміється  сміхом  байдужого
Мізантропа-відлюдника
Над  міщанами-небораками.
Я  блукаю  містами,
Де  живуть  лише  мертві
І  хизуються  своїми  квартирами-склепами
Й  будинками-домовинами
І  запевняють  –  як  то  добре  –  не  жити.
Я  блукаю  містами,
Де  міщани  знають  ремесло  одне:
Лише  одне  –  жебрати,
І  нахваляються  
Розміром  своїх  торб  латаних.
Я  блукаю,  блукаю,  блукаю
Містом,  що  містами  громаджено
І  запитую  свого  провідника
Дивакуватого:
«Навіщо?»  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652112
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


гостя

Як Сіріус… впаде…


А  ти  палав…  
В  усьому…  до  дрібниць…
Ти  ще  не  знав  -  зірки  впадуть  о  сьомій…
Читав  міста  в  пісках  її  зіниць.
Лишав  вітри
   їй,  чистій,  невагомій…

Шукав  слова,
які  сягали  дна
її  озер,  що  розлились  фатально…
Й  минав    світи,  в  яких  жила    вона,
змальована  тобою  
   подетально…

І  засинав,
торкнувшись  кам”яниць,
що  знали  велич  й  прохолоду  Гізи…
(“…  я  відпущу  усіх  своїх  служниць,
коли  складеш
   міжзоряні  валізи”…)

Коли  могутній  
Сіріус  впаде  
в  скрижалі  вод,  в  безодню    манускриптів,
шляхами  караванними  пройде
в  твої  міста…
     стояла  ніч  в  Єгипті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652091
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Вікторія Іщук

Vita-somnium

Частина  перша.            


                 Прокинулась  десь  надвечір.  Навколо  тиша,чутно  як  йде  годинник.  Я  не  люблю  спати  вдень,мабуть  ще  з  дитинства.  Частково  через  нестерпне  відчуття  загубленості  у  часі  і  просторі,та  ще  більше  бажання  спати.  Проте  все  ж  варто  продовжувати  звичний  темп  життя.
               Не  хочу!Не  хочу  і  не  буду!Краще  випити  кави  і  зібратись  з  думками.  Останні  відблиски  призахідного  сонця  пробиваються  у  кімнату.  В  цей  момент  хочеться  обійняти  цілий  світ.  Відчиняєш  вікно  й  відчуваєш  як  легені  і  все  тіло  наповнюються  свіжим  морозним  повітрям.  Від  подиху  вітру  тверезішає  розум  і  я  вже  чітко  усвідомлюю  своє  положення.  Кава  охолола  і  з  кожним  ковтком  пробуджує  все  тіло  з  середини.  Які  дивні  відчуття.  Невже  це  справді  був  сон?  Так.  Тільки  зараз  усвідомлюю  наскільки  він  був  важливий  для  мене.



                                                                                             
                                                                                     Сни  

               Навіщо  взагалі  людині  треба  сни?  Біологи  без  сумніву  скажуть-для  відпочинку.  Поети  ж  прирівняють  сни  до  подорожей  у  казкові  країни,в  інші  світи,ральності.  Що  ж  до  мене,то  перед  вами  яскравий  представник  поета-біолога.  Я  відчуваю  потребу  відпочинку,жаданого  сну.  Хочу  поринути  у  паралельну  реальність.  Насолоджуватись  відчуттям  апатії.  Прислуховуватися  та  чути  лише  тишу.  Яка  ж  вона  прекрасна.  В  ній  немає  шаленого  ритму  великого  міста,голосів  людей.  Ледь-ледь  вчуваються  порухи  стрілок  годинника:"тік-так,тік-так,тік-так...".  Незрівнянна  насолода.  Тиша-рідна  сестра  сну.  Вже  відчуваю,як  змикаються  очі,як  свідомість  переноситься  в  інше  місце.  Я  опиняюсь  серед  лісу.



                                                                                                 Ліс  

                     Він  зачаровує  мене  кожним  своїм  сегментом.  Незбагненною  таємничістю,жахливістю  і  разом  з  тим  величчю,могутністю  вікових  дерев.  Їх  крони  ледь-ледь  пропускають  сонячне  проміння,і  від  того  ліс  здається  ще  загадковішим.  Гілки  настільки  притискаються  одна  до  одної,що  здається,зможуть  утворити  парасольку  і  захистити  від  рясної  зливи.  Тут  відчуваєш  себе  у  безпеці.
Раптом  тишу,мов  грім  розрізає  голос  зозулі:"ку-ку,ку-ку,ку-ку".  Він  відбивається  ехом  в  мені.  Чомусь  не  хочеться  запитуватися  в  неї  про  тривалість  життя.  В  цей  момент  в  душі  панує  відчуття,що  я  проживу  цілу  вічність.  Цікаво,чи  може  людина  прожити  так  довго?Чи  матиме  сенс  таке  життя?Чи  не  набридне?Адже  наші  органи  розраховані  на  сотні  років.  Але  ми  їх  калічимо,вбиваємо  у  тому  реальному  світі,в  якому  живемо.  Але  ж  я  зараз  не  там,ні.  І  не  повернусь.  Не  хочу.  Цей  ліс  встиг  стати  таким  теплим,таким  рідним...
                 Раптом  мої  думки  перервав  спів  пташки.  Співав  соловей.  Десь  там  далеко,за  лісом.  Я  йду  на  цей  спів,немов  метелик  на  світло.  Ось  він  уже  близько.  В  нетерпінні  я  починаю  бігти,і  покидаю  затишний  ліс.  Сонце  болюче  врізається  в  очі.  Я  опиняюся  в  полі...




                                                                                   У  полі

       Безмежні  простори  його  не  можна  охопити  поглядом.  Здавалося  б  людина,потрапивши  у  таке  безмежжя,могла  б  відчувати  себе  комахою,маленьким  гвинтиком  у  великій  системі.  Але  я  відчуваю  як  росту.  Ні,не  зовні,а  в  середині.  Росту  душею.
       Падаю  в  пахучі  трави,п’яніючи  від  їх  запаху,і  навіть  не  відчуваю  нестерпної  спеки.  Сонячні  промені  проходять  крізь  мене,пробивають  наскрізь,зігрівають  з  середини,наповнюючи  світлом.Посеред  поля  росте  єдиний  кущ  калини,мов  айсберг  серед  безмежного  океану.  На  ньому  сидить  невеличка  пташка,яка  дарує  свої  пісні  всім:  сонцю,небу,вітрові,травам-всьому  полю.І  я,завмира  -  ючи,слухаю  цей  концерт.  Дивно,але  я  розумію  всі  слова  і  починаю  підспівувати.Там,у  реальному  світі,мене  не  зрозуміли  б  люди.  Люди!Істоти,що  здавалося  б  мають  бути  близькі  мені  за  духом.  А  тут  розуміє  малесенька  пташка.  І  я  щаслива.  Щаслива,що  хоч  хтось  в  цьому  світі  мене  розуміє.  Не  допитується  про  мої  переживання,не  ділиться  своїми  проблемами,а  просто,навіть  у  мовчанні,вчуває  крик  душі.  Наш  концерт  тривав  до  самої  ночі,поки  не  прийшов  час  відпочити  виконавцям  і  слухачам.
         Це  вперше  я  так  спатиму  просто  неба,лежачи  серед  океану  духмяних  трав,що  вночі  пахнуть  насиченіше  й  свіжіше.  Особливо  польові  квіти,розкидані  по  полю,мов  зірки  по  небу,та  запашна    м’ята.
         Той,  хто  не  споглядав  зіркове  небо  через  постійну  заклопотаність,  чи  роботу-марно  провів  життя.  Я  ж  не  бажаю  пройти  у  часі,як  тінь,тому  дуже  уважно  вдивляюсь  у  жовті  цятки,розкидані  на  чорному,як  смола,полотні  неба.
 


                                                                                   Гроза  

         Погода  сьогодні  виявилася  напрочуд  гарною  та  ясною.  За  увесь  день  на  небі  з’явилося  не  більше  трьох  хмаринок,та  й  ті,мабуть,заблукали  і  випадково  забрели  сюди.  Однак,на  ранок  мене  пробудив  доторк  холодних  крапель  дощу  до  мого  обличчя.  Я  розплющила  очі  і  побачила  ,що  небо  поступово  затягують  чорні  хмари,крізь  які  проривається  ламана  лінія  блискавки.  Ненавиджу  грозу!Дощ-це  добре,він  очищає  тіло  і  розум,змиває  втому,пробуджує  до  нового  життя,заспокоює.  Гроза  ж  тільки  лякає.  Вся  ця  неприборкана  стихія  лякає:шалений  вітер,спалахи  блискавки,що  розрізають  колись  таке  привітне  та  ясне  небо,шалені  розкоти  грому,ніби  звук  бомб,що  розриваються  прямо  над  головою.  Все  це  я  терпіти  не  можу!  І  ось  це  трапилось.  Гроза  пробралася  навіть  у  мій  сон.  Неймовірно!Схоже  від  самої  себе  не  втечеш,не  заховаєшся,не  відкараскаєшся.  Гроза-мій  страх,який  знайшов  мене  і  тут.
                                 
                             
                                                             

                                                                                         Страхи  

             Що  взагалі  для  людини  є  страх?В  першу  чергу  це  негативні  емоції  або  ж  можливість  їх  переживання.  Люди  завжди  бояться  своїх  емоцій.  Саме  тому  не  можуть  вчасно  проявити  хороші,чи  контролювати  злі.  Який  же  страх  є  найпоширенішим  в  світі?Може  всі  бояться  смерті?Але  ж  «жити  значить  померти»  ,  це  невідворотній  процес.  Ні,  не  смерті  бояться  люди.  Найгірший  страх  -  це  страх  самотності.
             Уявіть  на  одну  хвилину,що  ви  лишились  абсолютно  самі:ні  людей,  ні  машин,  ні  тварин.  Жодного  звуку,  який  би  нагадував  про  ритм  життя.  Гарно,так?Кожен  би  хотів  хоч  на  хвилину  потрапити  в  найпрекраснішу  країну  –  Тишу.  А  тепер  уявіть,  що  ви  в  цій  країні  не  хвилину,  не  годину  і  навіть  не  день.  Лише  тижня  вистачить,  щоб  з’явилося  величезне  бажання  повернутися  до  шаленого  ритму  міста.  І  що  тоді  страх  смерті  і  саме  життя?Вони  не  потрібні,  коли  ти  сам,  коли  нема  з  ким  поговорити.  Кожній  людині,навіть  найсильнішій  у  світі,  треба  той,у  кого  на  плечі  можна  поплакати,кому  можна  розказати  як  тобі  важко,як  все  дістало,потрібен  той  хто  зрозуміє  і  підтримає.  Якщо  ж  вам  зустрінеться  хтось  хто  буде  голосніше  всіх  кричати,що  йому  нікого  не  треба,  і  самотність  краще  ніж  симбіоз  із  надокучливим  соціумом  –  знайте  ця  людина  дуже  нещасна  в  середині.  І  їй,як  нікому,потрібне  плече,на  якому  можна  поплакати.  

                     А  тим  часом  гроза  набирає  обертів.  Вся  стихія  вже  розгулялася  сповна,  і  тепер  вже  ніщо  не  нагадувало  про  те,  що  ще  кілька  годин  тому  ясні  зорі  привітно  усміхалися  польовим  квітам.  Шалені  пориви  вітру  збивають  з  ніг  і  перекочують  по  всьому  полю  суху  траву;блискавка  всюди  розрізає  чорне  небо,  освітлюючи  його;грім  розколює  і  небо,і  землю,і  мене;сіра  земля  наскрізь  промокла  від  холодних  та  важких  крапель  дощу.  Я  знаходжусь  в  епіцентрі  цієї  стихії,яку  більш  за  все  ненавиджу!  І  в  той  час,  коли  моє  серце  від    шаленого  ритму  ударів,  здавалося  б,    мало  вискочити  з  грудей  і  почати  жити  окремо,через  нестерпний  страх,  я  –  навпаки  починаю  звикати  до  спалахів  блискавки,  звуку  грому  та  доторку  холодних  крапель  дощу  до  тіла.  Людина  взагалі  звикає  до  всього.  До  хорошого  і  до  поганого.  От  помістіть  кого-небудь  в  незвичне  середовище  і  побачите,  що  він  звикне.  Пристосується  і  розтвориться  в  нових  умовах.  Так  завжди  буває.  Людина  звикає  до  чогось  поганого  і  неприємного,  чи  хорошого  і  зручного,  і  просто  не  звертає  на  це  все  уваги.

           Проте,все  має  свій  початок  та  кінець,а  тому  гроза  закінчилася.  Стих  вітер,  перестав  дощ,  хмари  розійшлися  і  мені  знову  посміхнулося  сонце  та  ясне  блакитне  небо.  Від  крапель  води  на  траві  все  навколо  блищить,немов  у  чарівній  казці,  а  після  дощова  свіжість  наповнює  легені  приємним  повітрям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617125
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 16.03.2016


Вікторія Іщук

Майор

                     -  Відступаємо!  Відступаємо!-  прокричав    хриплим  голосом  майор  Кононенко.-Всі  назад!  
Ігор  біг  до  укриття,  забуваючи  пригинатися  від  куль  і  обступати  міни.  Він  і  думати  забув  про  війну,  він  бачив  лише  окоп,  до  якого  потрібно  добігти,  добігти  живим.  Поранений  в  руку  і  дивом  уцілілий  він  стрибнув  в  окоп,  де  сиділо  чоловік  20  разом  з  майором.  
                     -  Повертаємося  до  розташування  по  черзі,  невеликими  групами  -  командував  вцілілими  і  зляканими  солдатами  Кононенко.  Він  був  досвідченим  військовим,  з  першого  дня  на  фронті.  Сам  високий,  з  темним  густим  волоссям  та  великими  і  сумними  сірими  очима.  Завжди  багато  жартував,  а  втім  був  найзагадковішою  постаттю  в  роті,  ніколи  не  дивився  в  очі  при  розмові,  говорив  коротко  і  по  справі,  завжди  читав  якісь  книги  і  щось  писав,  ніколи  не  боявся  йти  в  бій,  а  про  його  минуле  не  знало  навіть  керівництво.  Імені  Кононенка  не  знав  ніхто,  завжди  зверталися  до  нього  "товариш  майор",  сам  він  жартував,  що  загубив  ім'я  в  одному  з  перших  боїв.  А  взагалі  добрий  був  вояка,  справжній  такий  чоловік.  
                       -  Тепер  третя  група.  Швидше,  швидше!  
Ігор  поповз  долаючи  тупий  біль  у  руці,  ковтаючи  пил  і  землю,  вириваючи  зелену  траву,  здавалося,    він  повз  не  до  місця  дислокації,  а  до  життя.  Так.  Він  хотів  жити!Банальне  бажання  на  війні,  але  Ігор  боявся,  що  це  бажання  може  виявитися  проявом  боягузливості.  З  дитинства  він  мріяв  бути  героєм,  а  тепер  боявся  визнати,  що  йому  страшно.  Що  може  бути  гірше  за  душевні  переживання?Навіть  смерть  не  така  болюча.  
         Ось  нарешті  й  видніють  прапори  штабу  й  палатка  медчастини.  Ігор  підхопився  на  ноги  й  біг  чимдуж  до  своїх  однополчан.  Він  не  думав  про  руку,  він  шукав  Олега.  Вони  разом  навчалися  в  школі,  жили  в  сусідніх  будинках,  людини  ріднішої  за  нього  Ігор  не  мав.  А  втім  Олега  ніде  не  було.  Він  сподівався,  що  той  повернеться  в  четвертій  групі  разом  з  майором,тому  пішов  на  перев’язку  до  медчастини.  Рана  пекла,  нила,  не  давала  рухатись.  Йому  було  дуже  боляче,  але  думки  були  не  про  рану,  а  про  ту  четверту,  останню  групу.  Коли  ж  повернулася  решта  солдат  разом  з    Кононенком  Олега  серед  них  не  було.  Пізніше  Ігорю  передали  записник  Олега  -  все,  що  від  нього  лишилося.  Ще  ніколи  йому  не  хотілося  так  кричати  від  злості,  від  розпачу,  від  безсилля.  Рік  на  фронті  здався  мізерним,  в  порівнянні  з  одним  днем,  в  який  було  втрачено  частину  життя.
Після  того  як  всі  перев’язали  рани,  порахували  втрати  і  вшанували    пам’ять  загиблих  прийшов  час  вечері.  Солдати  зібрались  разом,  не  було  серед  них  тільки  Ігоря.
                         -  Де  рядовий  Мельник?-  суворо  запитав  мойор  Кононенко.
                         -А  він  у  лісі,  сидить  біля  поваленого  дерева.  Ридає  там.  Як  баба,  чесне  слово!-і  в  палатці  залунав  регіт.
                         -  Відставити  розмови!-  крикнув  Кононенко  -  Їжте,  поки  гаряче.
         Ігор  сидів  на  стовбурі  поваленого  дерева,  тримаючи  в  руках  записник  Олега,  по  його  щоках  невпинно  котилися  cльози.  Раптом  за  його  спиною  почувся  хрускіт  гілок.  Він  підскочив  з  місця  і  побачив  Кононенка.
                       -  Рядовий  Мельник,  чому  не  з’явилися  на  вечерю?
                       -  Винен,товариш  майор!-  тільки  й  зміг  видавити  з  себе  Ігор.-Дозвольте  йти?
                       -  Почекай.  Сядь.
       Він  сів,  майор  сів  поруч.  Вони  кілька  хвилин  сиділи  мовчки,  а  тоді  Кононенко  запитав:
                     -  Це  його  записник?
                     -  Так.-  намагаючись  стримувати  сльози,  відповів  Ігор.
                     -  Знаєш,  хлопче,  це  війна  і  місця  для  сліз  тут  нема.  Тут  щодня  помирають  сотні  людей.  І  все  це  фіксує  суха  статистика.  Тільки  цифри.  Війна-це  не  романтика  і  не  героїзм.  Війна-це  боляче,це  страшно,  це  жахливо.  Але  вона  завжди  неминуча.  Знаєш  чому?  
                   -  Чому?
                   -  Тому  що  люди  не  вміють  чути.  Не  розмовляти  чи  домовлятися,  а  саме  чути.  Тому  й  намагаються  достукатися  залпами  гармат,  кулеметними  чергами.  Так  гучніше,  так  почують.  Тільки  чомусь  гарматами  кричать  політики,  а  вуха  закладає  у  простих  людей.  Але  добре  те,  що  війни  мають  властивість  не  тільки  починатися,  але  й  закінчуватися.  І  ця  рано  чи  пізно  закінчиться.  А  переможців  і  програвших  розсудить  історія.  Вона  назве  винних,  назве  героїв,  і  головне,  вчергове  підсумує,  що  війна-це  погано.
                   -  То  чому  ж  ви  пішли  на  війну,  якщо  це  так  погано?
                   -  Я  йшов  не  на  війну,  я  тікав  від  свого  життя.
                   -  Тікали  від  життя?Невже  воно  було  таким  жахливим,  що  війна  здалася  найкращою  альтернативою?
                   -  Виходить,    що  так...  Пообіцяй  мені,  що  нікому  не  розповіси  те,  що  я  тобі  cкажу.
                 -  Слово  честі!
                 -  Я  був  політиком.  Носив  діловий  костюм,  краватку.  Говорив  гарматами  і  не  вмів  слухати,  а  тепер  ось  опинився  з  іншого  боку  барикад,  на  фронті.
                 -  Що  ж  сталося?
                 -  Переоцінка  цінностей,  переосмислення  життя.  Я  зрозумів,  що  вся  діюча  система  безжалісна  й  несправедлива.  Зрозумів,що  з  нею  треба  боротися.  І  щойно  я  почав  противитись  їй,як  на  моє  життя  почалося  полювання.  От  тоді  й  вирішив,що  якщо  вже  й  доведеться  померти,то  краще  тут,в  боротьбі,від  кулі  чи  снаряду,ніж  вдома,отруївшись  сніданком.  
                   -  Тобто  більшу  частину  свого  життя  ви  боретесь?
                   -  Так.  За  краще  майбутнє,за  те,щоб  люди  почали  говорити  не  кулями  ,а  серцем,щоб  не  тільки  слухали,але  й  чули.  І  якщо  в  цій  боротьбі  доведеться  загинути-я  готовий.  Але  доки  ще  дихатиму-доти  продовжуватиму  справу.  Я  взагалі  вважаю,що  ти  людина-поки  борешся,поки  можеш  боротися.  Імпульси  боротьби  породжують  імпульси  серця.
                     -  Виходить,що  все  життя  треба  шукати  ворогів,щоб  з  ними  боротися?
                     -  Ні  в  якому  разі!Завжди  треба  боротися  лише  в  ім’я  чогось.  І  в  житті,і  на  війні  треба  завжди  пам'ятати  заради  чого  ти  дієш  так,а  не  інакше,і  тоді  воно  набуде  сенсу.
         Вони  сиділи  мовчки  кілька  хвилин.  Ігоря  переповнювали  емоції,він  намагався  осягнути  все  сказане  майором,а  Кононенко  дивився  кудись  вдалечінь  своїми  сумними  сірими  очима.
                       -  А  чому  ви  нікому  не  називаєте  свого  мені?-  тихо  й  невпевнено  запитав  Ігор.
                       -  Чому...?Занадто  багато  болю  воно  принесло  іншим.  Занадто  багато...
       І  вони  знову  замовкли.  Невідомо  скільки  вони  ось  так  сиділи,але  обом  здалося,що  пройшла  вічність.
                       -  Гаразд.  Ходімо,а  то  пізно  вже-порушив  тишу  Кононенко.
         І  вони  пішли  до  розташування,як  старі  друзі  .Підійшовши  до  своєї  палатки,  майор  повернувся  до  Ігоря  і  сказав:
                       -  Йди  хлопче,  і  пам’ятай,  на  війні  немає  місця  для  сліз.  Справжній  воїн  має  бути  сильним.
       Вони  попрощались  і  Ігор  рушив  до  себе,  стискаючи  в  руках  записник  Олега.  Проходячи  повз  медчастину,    він  помітив,  що  солдати  скупчились  навколо  чогось  і  жваво  щось  обговорювали.  Ігор  підійшов  поближче  і  оторопів:  на  ношах,  з  забинтованою  головою,  обпаленою  формою  і  весь  у  землі  лежав  Олег.  Побачивши  Ігоря,    він  посміхнувся  й  вигукнув:
                     -  О!А  ось  і  ти!Ще  й  записник  мій  знайшов.  Ну  слава  Богу!А  то  я  вже  думав  йти  за  ним  назад  на  поле  бою.  Там  же  рецепт  маминих  пиріжків  записаний,  як  же  ж  тут  на  фронті  без  пиріжків?Без  пиріжків  ніяк.
І  всі  солдати    засміялися  так  голосно,  що  сміх  цей  заглушив  всі  залпи  гармат.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652063
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Harry Nokkard

Вурдалак

Это  обещанный  стих  про  недопитый  стакан.  

Вурдалак

Просыпаюсь  утром  рано,  город  как  младенец  спит,  
слышу,  кто-то  у  дивана,  тихо  стонет  и  сопит.
Приоткрыл  глаза  и  вижу,  Боже  мой!
Гость  незваный  забрался  ко  мне  домой.

-  Эй  ты,  чудище  лесное!  Как  же  так?
-  Я  не  чудище,  я  просто  вурдалак.
-  Что  же  нужно  тебе  в  доме  у  меня?
-  Ничего,  хотел  погреться  у  огня.

-    Что  ж  садись!    Давай,  налью  тебе  вина,
выпьем  крови  виноградной  мы  до  дна.
Расскажи,  что  привело  тебя  сюда,
может  радость,  может  горе  иль  беда?
Может  чем-нибудь  смогу  тебе  помочь,
коли  жить  тебе  в  лесу  стало  не  в  мочь.

-    Что  сказать  тебе,  нам  плохо  стало  жить.
Негде  даже  свежей  кровушки  попить.
Тот  пьянюга,  тот  бандюга-наркоман,
выпьешь  крови,  в  голове  сплошной  дурман.

Благородных  нет,  одни  лишь  парвеню,
пропадает  наше  племя  на  корню.
Пропадем  мы  вместе  с  вами  ни  за  грош,
доведет  нас  Золотая  молодежь.

-  Эй  ты,  чудище  лесное,  что  несешь!
Зря  ты  гонишь  так  на  нашу  молодежь.
Все  не  так  совсем  уж  плохо  здесь  у  нас,
вижу  я,  за  вами  нужен  глаз  да  глаз.

Разобиделся  бедняга-вурдалак.
Вижу,  зубы  сжал  и  рученьки  в  кулак,
-  Подождите,  доберетесь  до  огня,  
и  не  раз  еще  припомните  меня.

Я  гляжу,  глазам  не  верю,  
то  ли,  правда,  толь  обман,
Вурдалак  скрылся  за  дверью,
растворился  как  туман.

Только  трудно  не  поверить,  
да  и  я  совсем  не  пьян,
и  к  тому  же  недопитый,  
на  столе  второй  стакан.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652012
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Ника Нейлинг

Чудеса любви

Она  долгие  годы  
ждала  с  моря  погоды
и  держала  открытой
дверь  в  свой  
внутренний  мир
она  книги  читала
и  тихонько  вздыхала,
там  где  кто-то  кого-то
очень  нежно  любил

Она  страстно  мечтала
тихо  ждать  у  причала
как  покажутся  с  Греем
алые  паруса,
но  боялась,  что  годы
ей  испортят  погоду
и  останутся  в  книгах
о  любви  чудеса

А  спустя  лишь  полгода
в  сильную  непогоду,
раскидав  по  подушке
копну  рыжих  кудрей,
она  с  ним  обсуждала
кто  влюбился  сначала,
что  готовить  на  ужин,
сколько  будет  детей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651939
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Евгений Познанский

ПИЛАТ (сонет)

Иисус  отвечал:  Царство  Мое  не  от  мира  сего;
Евангелие  от  Иоанна.    Гл.  18,  36.

Пилат,  видя,  что  ничто  не  помогает,  но  смятение  увеличивается,  взял  воды  и  умыл  руки  перед  народом,  и  сказал:  невиновен  я  в  крови  праведника  сего;
Евангелие  от  Матфея.  Гл.  27,  24.  

Ведал  Пилат,  что  ни  в  чем  не  виновен  Христос,
Ведал,  что  царство  Его  не  опасно  для  Рима,
Только  пришли  фарисеи  Иерусалима  –  
Требуют,  смертный  чтоб  он  приговор  произнес.

Да  почему  они  бесятся  так,  вот  вопрос?
Эта  страна  удивительно  непостижима.
Дело  грозит  мятежом,  много  крови  и  дыма  –  
Будет,  конечно,  тогда  с  прокуратора  спрос.

Итак,  чтобы  конфликта  избежать,
Как  в  наши  дни  сказали  бы,  сердитый,
Пилат  решил  Христа  на  казнь  послать.

Лишь  руки  прокуратора  омыты.
Как  видно,  мало  истину  узнать,
Коль  нету  воли  для  её  защиты.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639624
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 16.03.2016


Руслан Лиськов

Рай

Как  сон  -  полузабытый  полустанок,  
Здесь  сосны  начинают  свой  разбег,  
И  станционщик  -  старый  печенег,  
Сменил  свой  лук  на  гвозди  и  рубанок.  

Он  вечно  заряжает  свой  фонарь,  
Он  пыльные  вагоны  провожает,  
Грибы  по  воскресеньям  собирает,  
По  вторникам  смывает  с  окон  гарь.  

Здесь  ангелы  на  просеках  сидят,  
Едят  чеснок,  присыпав  щедро  солью.  
Здесь  старость  пахнет  шпалами  и  молью,  
И  мехом  подрастающих  зайчат.  

Тут  дышится  легко  и  невзначай,  
И  так  же  умирается  -  без  страха  -  
Крыло  вдруг  замирает  без  замаха,  
И  двери  открывает  светлый  рай.  

И  те  же  сосны,  те  же  поезда,  
Все  тот  же  запах  -  маслянистый  и  тягучий,  
Все  тот  же  хор  лесных  магических  созвучий,  
И  та  же  талая,  под  рельсами,  вода.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651960
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Евгений ВЕРМУТ

ПРО МАЛЬДИВЫ

Расскажу  покороче:
Каждый  год  все  иначе.
Собирался  я  в  Сочи,
А  поехал  на  дачу.

Я  приехал  на  дачу,
А  на  даче,  на  диво,
Все  и  вправду  иначе.
Оказалось  -  Мальдивы.

Ну,  так  что  теперь  злиться?
Побежал  к  океану.
К  черту  эти  теплицы,
Возвращаться  не  стану.

Чем  к  жене-истеричке,
Снова  в  брачное  ложе...
Я  люблю  свою  птичку,
Но  свобода  дороже.

Я  заслушался  трелью
Местных  певчих  пернатых.
(Алкогольное  зелье
Смыло  "горечь"  утраты.)

Как  мне  по  сердцу  этот
Голос  райской  кукушки.
Жаль  дельфинов  здесь  нету,
Но  зато  есть  лягушки.

И  под  кваканье  милых,
Дорогих  мне  зеленых,
Я  растрачивал  силы
В  ностальгии  о  кленах.

Я  стаканами  водку
Пил  под  пальмовой  сенью.
Хорошо  под  селедку
Вспоминался  Есенин.

А  когда  на  рассвете
Все  закончилось  это,
Рассмотрел  я  при  свете
Рядом  спящую  Свету.

Снова  стало  иначе.
Вот  такие  итоги:
Пока  ехал  на  дачу
Перебрал  я  в  дороге...

15.03.2016г.  Минск,  топчан  на  базе  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651965
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016


Касьян Благоєв

МУЖІ І ЄВНУХИ

Випадково  при  читанні  «віршів»  на  літ-сайті  
натрапив  на  брудну  і  нікчемну  похабщину  
на  тему  «жінки  і  любов»:  ну  вже  такого  свинства  за  «поезію»  
ще  не  видавали!  «О  времена,  о  нравы!»…

І  згадалась  мудрість  давня,  і  таке  попросилося,  прозою  і  в  риму:
*

«Люблю,  –  но  реже  говорю  об  этом,  
Люблю  нежней,  –  но  не  для  многих  глаз.
Торгует  чувством  тот,  что  перед  светом
Всю  душу  выставляет  напоказ».                  
                                                                                                   рік  1616-й,  В.  Шекспір.  сонет  102

«…  як  причастя  святе  –  прозвучало  в  сонетах  Шекспіра!
Та  минули  часи  –  на  похабщині  виросли  "ліри"…»    
                                                                                                   К.  Благоєв,  марсія  9-го  дня,  рік  2016-й

**
І  сповідував  кожен  закоханий  правило  це
І  сто  років  тому,  і  п’ятсот,  –  бо  звучить  в  дисонансі:
Найсвятіше  –  вдягати  у  бруд  та  паплюжить  лице;
Ні,  любові  своїй  не  складають  мерзеним  «романси».

     Гідні  духом  мужі  не  маратимуть  слово  своє.
     Як  і  честі  жінок;  ([i]тільки  в  підлості  дух  не  встає…[/i])

Що  ж  це  трапилось  з  нами?!  –  якої  недуги  ця  хіть?
І  писанням  бридким  віддаються  нікчемні  з  мужів
Не  тому,  що  їх  час  вже  минув?  перестала  горіть
Та  свіча,  що  коханню  світила  –  та  мало  так  днів?..

     Вже  в  нікчемних  –  ні  сил,  ні  потенції,  ні  талану.
     (Та  знайдеться  Альфонс:  «Ваші  ниви  засію  й  пожну!..»!)
     
І  убогість  свою,  неспроможність  кохати  жону
Прикриває  зухвальством  на  хамстві  замішана  злість  –  
Тож  нагадую  євнухам:  «Я  ваші  ниви  пожну!..»
Ви  ж  випендрюйтесь  тут,  імпотенти  і  слова,  і  тіл…
---
     Хто  кохав,  хто  прийшов  у  життя  від  святої  любові  –  
     Не  глумився  над  нею  ні  в  думці,  ні  в  ліжку,  ні  в  слові.
***


(щоби  оспівати  саме  потаємне,  сокровенне  і  таке  солодке  
для  поета-чоловіка  –  він  ніколи  не  опуститься  до  стану  худоби.  
якщо  він  –  чоловік,  а  не  духовно-плотський  скопець,  якому  тільки  й  лишається  
нікчемством  марати  найінтимніше  в  стосунках,  
бо  фізично  –  давно  неспроможний  бути  чоловіком)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651826
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016


Крилата (Любов Пікас)

СЛОВО

Буває,  мовить  слово  хтось    –  у    ріг  зігне.
Заціпенієш,  мов  від  вибуху  гранати.
Душа  на  часточки  дрібненькі  розпаде.
І  час  потрібен,  щоб  в  одне  її  зібрати.

А  інший  скаже  -  йдеш  у  вищий  пілотаж,  
Збиваєш  крилами  хмарки  і  чистиш  зорі,
Гойдаєш  поглядом  своїм    чудний  пейзаж.
На  дно  йде  сум,  мов  осад  кави,    в  кухлик  долі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651784
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016


Світлана Моренець

ПРОБУДЖЕННЯ

Ну  здрастуй,  саде,  чорний  мій,  печальний!
На  фоні  неба  сірого,  здаля,
диковинні  петрогліфи  наскальні
різьбить  твоє  покручене  гілля.

В  нім  заблукалий  вітер  грає  фуги  –
єдину  музику  у  цій  глуші.
Гуде  мій  сад,  вивільнюючи  тугу
і  холод  скрижанілої  душі.

Він  сторожко  вдивляється  у  мене
з  німим  питанням:  «Де  ж  це  ти  була,
коли,  обдерши  листячко  червлене,
зима  в  обійми  мертві  узяла?
Покинула!  Сама  в  тепло  сховалась,
в  полон  віддавшись  радощам  міським.
Уже  й  забула,  як  ти  милувалась
моїм  цвітінням  й  запахом  п'янким...»

–  Все  пам'ятаю,  друже  мій  чарівний!
У  буйстві  барв  ти  –  майстер,  маг,  факір!
І  в  щедрості  тобі  немає  рівних,
ти  –  наймиліший  на  землі,  повір!

Торкаюся  до  кожного  деревця,
що,  мов  соматі*,  впали  в  небуття,
і  шлю  усім  тепло  зі  свого  серця,
і  силу  для  пробудження  життя.

–  Прощайся,  любий,  з  тугою  й  журбою.
До  сну  твого  наступної  зими
плекатиму,  милуючись  тобою,
радіючи,  що  нерозлучні  ми.  

Ти  подаруєш  тінь  свою  і  вроду,
спів  соловейка  й  переспів  дроздів,
своїх  плодів  духмяну  насолоду,
в  які  наллєш  –  неначе  в  нагороду  –
свою  любов,  солодшу  від  медів.

[i]*соматі  –  в  індуїзмі  і  в  буддійській  практиці  –
стан  людини,  коли  особливими  медитаціями  досягається  вихід  душі  із  тіла.  
На  певний  час  призупиняються  всі  обмінні  процеси  (як  у  дерев  зимою).
Пробуджуються  спеціальними  методами.
[/i]
10.03.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651743
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016


Наташа Марос

ЩОМИТІ…

Дай  доторкнуся  до  щастя  твого.
Ти  й  не  помітиш,  а  я  -  порадію,
Може,  тому,  що  не  маю  свого
Так  вже  давно,  що  я,  навіть,  не  мрію...

Дай  намилуюся  співом  дощу,
Диво-грозою,  що  плакати  вміє.
Не  переймайся,  тобі  я  прощу,
Рання  любове  моя  і  надіє...

Поглядом  ніжним  я  так  обніму,
Темною  нічкою  так  притулюся...
І  хоч  нічого  собі  не  візьму,
Знай,  що  за  тебе  щомиті  молюся...

                             -                  -                  -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651700
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2016


Сергій Ранковий

**** Из века в век ****

ЗА  МОТИВАМИ  ТВОРУ:  «У  Бога  часу  не  було?..»  Автор:  Михайло  Гончар

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650874

**********************************************

Из  века  в  век  всё  человек
Искал  пути  познания,
Как  появился  он  на  свет
В  потоке  мироздания.
Когда,  откуда  и  зачем,
С  каким-таким  призванием,
Он  грешно  месит  грунт  планет,
С  извечным  оправданием.
Хотя  давненько  нам  твердят,
Что  Бог  создатель  истинный,
Наука  время  крутит  вспять,
Создатель  ей  немыслимый,
Ведь  для  науки  нет  души,
Она  лишь  бред  сознания,
И  вот  дошли  мы  до  черты,
Что  мир  возник  из  гранулы.
Микроскопический  удел
Вмиг  обратился  пламенем,
И  появился  время  бег
С  извечным  увяданием.
Рождались  звезды  средь  планет,
Светили  ярко,  таяли,
Взрываясь,  гасли  без  надежд,
Перерождаясь  в  карлики.
Но  всё  равно  вопрос  ребром,
Не  по  науке,  правда  ли,
Что  ждет  нас  там,  когда  умрем,
За  гранью  понимания?
И  что  с  того,  как  мир  рожден,
Ответьте  лучше  умники,
Откуда  взялась  в  нем  любовь,
И  где  девалась  в  сумерки?
Как  доброту  взрастить  в  сердцах,
Как  глупость  вырвать  с  жадностью,
Но  вам  ли  это  все  познать,
Наукофобной  падкостью.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651348
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Галина_Литовченко

БЕРЕЗНЕВЕ

Наобіцяв  дощу  похмурий  ранок,
сховався  в  смуток  безнадійний  день.  
Лиш  цвіт  герані  й    білизнá  фіранок
застерегли  настирливу  мігрень.

Численне  птаство  обживає  стріхи,
з  зусиллям  дятли  розганяють  сум.
Хитає  хвіртку  протяг  ради  втіхи  –  
виводить  сад  з  докучливих  задум.

Муркоче  кіт  в  бабусі  на  колінах  –  
полює  в  сні  на  сонячне  зайча;
минулим  знімки  діляться  на  стінах,
проклюнулось  під  квочкою  курча.  

Зраділа  первісткові  зозуляста  курка  –  
клопочеться  під  припічком  в  коші.
Схопився  кіт  прожогом  до  пічурки,
у  господині  -  радість  на  душі.

І  сонце  ген  заворушилось  в  хмарах,
вернуло  день  з  сумного  забуття.
Хвостатий  півень  в  чорних  шароварах
закукурікав  про  нове  життя.
14.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651490
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Ірина Лівобережна

О ЖИЗНИ

В  обыденной  круговерти,
Пытаясь  отдать  долги,
Ты  за  Любовью,  от  Смерти
В  безвестную  даль  беги!

Не  дорастИ  -  до  отчаянья,
А  если  упал  -  крепись!
Весёлая,  и  печальная,
Прекрасная  штука  -  жизнь.

Беги,  и  всё  время  помни:
Хоть  век  впереди,  хоть  миг,
Вселенной  тепло  исходит
Из  мыслей  и  дум  твоих.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651370
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Евгений ВЕРМУТ

ПОСЛЕДНИЙ ЗВОНОК


Я  всю  жизнь  не  имел  ни  гроша,
Лишь  себя  в  ней  стараясь  найти.
Я  карабкался  вверх  неспеша,
Обрастая  годами  в  пути.

И  никто  мне  не  скажет,  о  чем
Будут  спрашивать  там,  наверху.
Каждый  год  уносился  ручьем,
Каждый  день  совершал  по  греху.

Позади  разных  дней  череда,
Я  их  вспомнить  пытался,  клянусь.
Что-то  было  хорошее?  Да.
Жаль,  что  больше  назад  не  вернусь.

Ускользают  часы,  как  по  льду,
Словно  есть  где-то  в  них  бегунок.
Я  впервые  сегодня  не  жду,
Что  б  раздался  последний  звонок.

Я  давно  ни  к  чему  не  стремлюсь
И  уже  никуда  не  спешу,
Но  опять  почему-то  боюсь,
Что  пример  до  звонка  не  решу...

12.03.2016г.  Минск,  база  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651201
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Іванна Западенська

Я нуждаюсь в тебе, идиот!…

До  чего  же  ты  глупый  порою,
Почему  же  не  можешь  понять,
Что  так  хочется  мне  быть  с  тобою,
Просыпаться  с  тобой,  засыпать.

И  в  немыслимо  сладостный  вечер,
Взять  за  руку  тебя  у  костра,
И  обнять  твои  сильные  плечи,
Лишь  в  глаза  твои  прямо  смотря,

Говорить,  что  ты  лучший  на  свете,
Что  таких  мне  не  встретить,  увы,
И  смеяться  так,  словно  мы  -  дети,
И  мечтать  средь  зеленой  травы,

Упиваться  твоим  ароматом,
Сладким  вкусом  малиновых  губ,
Просто  быть,  находиться  лишь  рядом,
Мой  спаситель  и  мой  душегуб.

Только  всё  это  -  грёзы,  что  молча,
Лишь  витают  в  моей  голове.
Лишь  надежды.  Бессмысленно  очень
Всё  теряется  вглубь  в  синеве.

Напишу  свои  чувства  я  в  строчках,
И  листочек  сверну  в  самолёт,
И  пущу  в  облака.  Между  прочим,
Я  нуждаюсь  в  тебе,  идиот!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651318
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Вячеслав Алексеев

Моя самооценка

До  бельканто  мой  стих  никогда  не  дотянется:
Скромным  альтом  в  оркестре:  «м  -та,  м-та-та»…
Не  фальшиво,  прилежно,  понотно,  потактово
Свою  партию  вёл  я,  читая  с  листа.

Иногда  доверяли  мне  соло  с  басовыми,
Вот  тогда-то  старался  себя  показать!
И  слова,  то  есть  такты,  я  брал  за  основу,
Ну  а  вот  содержанье  –  куда  там  мечтать!

Где-то  там,  вдалеке,  мысль  свежа,  привлекательна,  
Но  попробуй  поймать,  подступиться  на  шаг  –  
Разлетится  осколками,  ярко,  блистательно,
И  останется  жить  легким  звоном  в  ушах…

Нет,    бельканто  мой  стих  никогда  не  окажется.
Но  найдется  строфа,  та,  что  тронет  сердца.
И  тогда  я  пойму:  всё  же  надо  отважиться,
Хоть  и  хриплым  баском,  но  допеть  до  конца.
                                                                                                                                     Март  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651321
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


yusey

Позвольте поэту, мадам

Позвольте  поэту,  мадам,
Черкнуть  пару  строчек  о  Вас,
Воздвигнуть  невидимый  храм,
Чтоб  звёзды  спустились  на  вальс.

Позвольте  поэту,  мадам,
О  Вас  написать  хоть  катрен.
В  нём  чувство  любви  передам,
Не  нужно  безумья  взамен.

Позвольте  поэту,  мадам,
Взлететь  над  заветной  мечтой.
Быть  может,  поймаю  я  там
Сверкающий  луч  золотой.

Позвольте  поэту,  мадам,
Создать  изумительный  стих.
Возможно  для  Вас,  навсегда,
Оставлю  свой  трепетный  миг.

Позвольте  поэту,  мадам,
Черкнуть  пару  строчек  о  Вас.
В  них  свет,  не  подвластный  годам  –
Бездонная  нежность  из  фраз.

22:11,  6.10.2013  год.

Изображение:  http://smaylik.ru/2008/01/17/malinovoe_utro/  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651224
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 66. Зі слів бабці Ванди


*  у  зошити  пам'яті:  «багатий  будеш  тим,  що  роздаси»

«Най  зошит  твоєї  душі  зберігає  записане  серцем
Від  совісті  днів;  хай  душа  своє  роздає  все  за  безцінь,
Хай  щедро  засіє  у  днях  любов’ю  всім  тим,  ким  живеш  ти,
Постеле  від  щастя  й  добра  на  кожній  непройденій  стежці».


*  і  був  я  добрим  учнем,  та  не  всього  тримався

«Ще:  зла  не  сій  і  наклепу  на  шлях  чужий  і  долю,
Зі  злом  на  зло  не  смій  ходить  –  його  і  так  доволі.
А  світ…  –  він  злобу  і  біду  приставить  до  порогу».
Та  жив  і  світ  любив  я;  лиш  
                                                                                   забув  про  віру  в  бога.


*  вулиці  і  душі

«Мала  ціна  великому  –  
у  світі,  що  торгується:  
тут  Янусу  дволикому  
найкращі  стелять  вулиці».


*  «я  з  отою  бачила!  ой,  кріпись,  коханцю!..»  
     (коли  тобі  за  п’ятдесят…  –  та  це  ще  рано,  бабцю!)

«О,  гріх  твій  претяжкий:  до  юних  палаєш  бажанням.
А  вже  сивина  пристрасть  плоті  соромить  зізнанням:
–  Залиш  молодим  ночі,  зустрічі,  зваби  любовні,
Твоїй  сивині  до  лиця  –  вино,  каяття  та  зітхання».
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650791
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 12.03.2016


ТАИСИЯ

Настоящая роскошь



Единственная  настоящая  роскошь  –  это
роскошь  человеческого  общения».  Сент  –  Экзюпери.


И  всё-таки  жизнь  -    обвинять  ты  не  должен!
Порой    наша    жизнь  и  горька,  и  бедна…
Но  нам  без  неё,  брат,  никак  невозможно…
Подумай  о  том,  что    она    ведь    одна!

А  ты  на  неё  не  одну    «катишь  бочку»,
Порой  проклинаешь  её  «в  пух  и  прах».
Как  выдержать    бедной,  твою  «заморочку»?
Проси  у  неё  извиненья    в  стихах.

Её  приголубь,  обогрей,  позаботься,
Надёжно  подставив  мужское  плечо.
И  ты  убедишься  –  она  улыбнётся.
И  ты  вдруг  полюбишь  её  горячо.

А  лучше  попробуй  найти  к  ней  тропинку.
И  вместе  пойти  в    «романтический  сад».
Увидишь,  как  вдруг  она  выпрямит  спинку.
И  как  загорится    доверчивый    взгляд.

Общенье      людей  –  это  дивная  роскошь!
Её  нам  даёт  поэтический  сайт.
Общаться    по-доброму    может  не  просто.
Нам  «клуб»    возвращает    «потерянный  рай».

*Антуан  де  Сент-  Экзюпери  –  
                                               французский    писатель    и
 военный  лётчик.    Автор  «Маленького  
 принца"
12.  03.  2016.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650943
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016


Груздева(Кузнецова) Ирина

Всё понимаешь…

Жизнь  -  это,  знаешь  ли,  девочка,  не  кино  
 Любовь  Сафарова  

 ***  

 Всё  понимаешь,  а  веришь  пустым  словам  
 И  обжигалась,  наверно,  уже  не  раз.  
 Горько  тебе,  но  душа-то  ещё  жива,  
 Что  же  ты  плачешь,  девочка?  Не  сейчас...  

 Дай,  расскажу  тебе:  это  ещё  не  мрак,  
 Ты  ведь  по-прежнему  видишь  цветные  сны?  
 Жизнь  чёрно-белая.  Сердце  -  оно  дурак,  
 А  дураку  и  хоромы  царя  тесны.  

 Брось  горевать  и  придумывать  за  двоих,  
 Жить  без  царя  в  голове,  напускать  туман.  
 Хватит  делить  на  хороших  и  на  плохих  -  
 Все  одинаковы,  разность  -  игра  ума.  

 Разница  только  в  том,  что  придумал  сам  
 Или  сама  -  неважно,  чей  первый  ход.  
 Жемчуг  прибереги  и  святыни  псам  
 Слышишь,  не  торопись,  не  пускай  в  расход.  

 Это  лишь  эпизод,  не  твоя  судьба.  
 Нагородила  -  и  леший  не  разберёт!  
 Помни  простое  условие:  жизнь  -  борьба,  
 Помни  и  не  загадывай  наперёд.

16.  08.  2014
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-338409-16-1408169452

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650787
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 12.03.2016


уляна задарма

***

Мамо,я  хочу  додому.
Сонцем  попалено  шкіру.
В  травах  смарагдових  -  змії...
Темрява  влізла  у  мозок  -  
щастя  крихке  розтоптала.
Тиша...  Тумани...  І  спомин.

Мамо,я  хочу  додому...

Гори,як  велетні  вбиті  
в  полі  -  хребтами  до  сонця  -
сильні  розкинули  руки...
Їм  воскресіння  "не  світить"
Тиша...  Тумани...  І  спомин.

Мамо,я  хочу  додому...

Ти  є  остання  надія  -
мій  Всепрощаючий  Скульптор.
Хай  до  безформної  маси
тепла  рука  доторкнеться
й  виліпить  нову  -  Мене
десь  по  закінченню  літа...

Мамо,так  хочеться  жити...

...звиняйте,текст  -  дуже  давній...  Юний  зовсім:)
але...  знову  хочеться  додому

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650906
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016


Груздева(Кузнецова) Ирина

вчерашнее


Город  разбужен  весенними  трелями  птиц,
Разноголос,  многоцветен,  пока  бледнолиц  -
Он  после  зимних  простуд  пропитался  больницей,
горечью  трав  и  потерь,  сам  себя  сторонится.

Скрипнет  знакомый  трамвай,  описав  полукруг
и  побежит  вдоль  хором  и  унылых  лачуг.
Бремя  вчерашнего  -  это  иллюзия  ночи,
просто  обман,  состоявшийся  плен  многоточий...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650785
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 65 Зі слів старої Ванди


*  справедливість  часу,  Всесвіту  і  сонця

Вічна  безпристрасна  чаша  небес
Байдуже  світить  на  шлях
Всім,  що  зростили  у  серці  добро,
І  тим,  в  кого  зло  на  вустах.


*  щоб  щасливою  стати  –  у  світ  цей  приходить  людина

О,  не  мине  безжальна  смерть  твій  дім.
Такий  закон  життя,  богів,  природи.
Тож  поки  ти  живий,  шукай  у  нім  –  
У  кожнім  дні!  –  від  щастя  нагороди.


*  все  час  забере,  що  у  правді  й  неправді  нажите

У  гніві  та  злості  існуючи,  ближніх  своїх
На  прю  викликаєте,  ставлячи  все  їм  у  гріх,
За  шеляг  один  ладні  кожного  гнобити  й  бити  –  
А  самі  лиш  саван  візьмете  в  той  світ.  Ну  не  сміх!


*  книги  і  квіти

Є  Книги  Доль  в  богів  небес;  а  у  людей
Є  книги  зиску,  зради  й  вислуг;  там  лакей
Запишеться,  без  сорому  і  честі;  ти  ж  будь  гідним:
Збирай  у  Книгу  серця  
                                                                   свіжість  орхідей.  
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650719
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016


stawitscky

Про мого сусіда

Приходить  до  мене  сусід
І  рветься  нахабно  у  двері:
«  В  кімнаті  оцій  –  заметіть,
Отут  –  поміняйте  шпалери.

Дружину-красуню  твою
До  себе  беру  у  палати,
А  що  безпробудно  я  п’ю  –
То  прийдеться  їй  вибачати.

І  грядка  твоя  –  не  твоя  –
Маленький  окрайчик  моєї!
Але  ж  ми  вже  майже  сім’я  –
Отож,  послуговуйся  нею.

Ти  маєш  годити  мені  –
Тримаю  ж  тебе  за  васала,
За  це  до  кінця  своїх  днів
Носи  паляниці  і  сало.

Коли  від  мойого  плеча
Хитнешся  управо  чи  вліво,
На  тебе  нашлю  байстрючат  –
Швиденько  «начистять»  загривок!»

…Як  сміє  ганьбити  мій  рід!
Топтати  історію  й  креси!
Послав  я.  Пішов  мій  сусід
По  дуже  конкретній  адресі.

І  гнів  пробирає,  і  жаль.
У  мирі  б  хотілося  жити.
А  ви,  хто  себе  поважа
Терпіли  б  такого  сусіда?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650605
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 11.03.2016


Шон Маклех

Довершено: Місто Сумної Конячки

                               «Донна  смерть  шкандибає
                                   Повз  верби  похилі
                                   З  юрбою  ілюзій  -  
                                   Престарілих  попутниць.»
                                                   (Федеріко  Гарсія  Лорка)

У  цьому  місті
Так  багато  щурів
І  так  мало  людей,
І  всі  так  зазирають  затято  
(І  щурі  і  люди)
У  віконечка  сірих  будинків,
Що  виходять  виключно
В  парк  атракціонів,
Де  все  поламано
Крім  однієї  машинки
Чи  то  каруселі
Чи  то  круговерті
Чи  то  просто  безумства:
Там  лише  одна  конячка
На  якій  катається  лисий  карлик,
А  ще  купа  щурів
Бігають  і  попискують,
Сподіваючись,  що  той  карлик,
Якого  всі  називають  Крабом
Кине  щось  їм  із  недоїдків.
А  всім  нетутешнім,
Точніше  не  тамтешнім
Сумно  так  на  то  все  дивитися,
Навіть  не  сумно,  а  огидно,
Особливо  коли  той  карлик
Заради  розваги
Когось  із  людей  вбиває,
Чи  бавиться  у  війну  -  
В  єдину  гру  йому  знайому,
А  сумна  конячка  ірже
Все  ту  саму  нісенітницю,
А  карлик  все  міряє  
Трикутну  шапочку,
Думає,  що  він  корсиканець,
А  люди  все  шкодують,
Що  божевільня  давно  зачинена,
І  в  парку  атракціонів  ліхтарів  замало  -  
Всі  зламані.
І  тьма  все  гусне
Надвечір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650672
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016


Шон Маклех

Довершено: Місто Сумної Конячки

                               «Донна  смерть  шкандибає
                                   Повз  верби  похилі
                                   З  юрбою  ілюзій  -  
                                   Престарілих  попутниць.»
                                                   (Федеріко  Гарсія  Лорка)

У  цьому  місті
Так  багато  щурів
І  так  мало  людей,
І  всі  так  зазирають  затято  
(І  щурі  і  люди)
У  віконечка  сірих  будинків,
Що  виходять  виключно
В  парк  атракціонів,
Де  все  поламано
Крім  однієї  машинки
Чи  то  каруселі
Чи  то  круговерті
Чи  то  просто  безумства:
Там  лише  одна  конячка
На  якій  катається  лисий  карлик,
А  ще  купа  щурів
Бігають  і  попискують,
Сподіваючись,  що  той  карлик,
Якого  всі  називають  Крабом
Кине  щось  їм  із  недоїдків.
А  всім  нетутешнім,
Точніше  не  тамтешнім
Сумно  так  на  то  все  дивитися,
Навіть  не  сумно,  а  огидно,
Особливо  коли  той  карлик
Заради  розваги
Когось  із  людей  вбиває,
Чи  бавиться  у  війну  -  
В  єдину  гру  йому  знайому,
А  сумна  конячка  ірже
Все  ту  саму  нісенітницю,
А  карлик  все  міряє  
Трикутну  шапочку,
Думає,  що  він  корсиканець,
А  люди  все  шкодують,
Що  божевільня  давно  зачинена,
І  в  парку  атракціонів  ліхтарів  замало  -  
Всі  зламані.
І  тьма  все  гусне
Надвечір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650672
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016


Евгений ВЕРМУТ

Голова, что-то нет в тебе ясности…

Голова,  что-то  нет  в  тебе  ясности.
Грязь  и  лужи  покрыли  кору.
Как  всегда,  я  не  вижу  опасности,
Сквозь  туман  пробираясь  в  нору.

Может,  зря  проживаю  беспечно  я,
Всех  пуская  на  хлипкий  порог.
Плюнуть  в  душу  -  желание  вечное.
Отследят  и  застанут  врасплох.

Замету  все  следы,  как  и  не  было.
Спрячу  душу  и  вырою  рвы.
Я  от  вас  откровенья  не  требовал,
И  того  же  не  требуйте  вы.

Хватит  слез  с  кружевными  платочками,
Всем  просящим  не  хватит  плечей.
Затаюсь  за  усталыми  строчками  -
Я  не  ваш,  я  не  свой,  я  ничей...

09.03.2016г.  Минск,  база  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650497
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 10.03.2016


Олександр ПЕЧОРА

Я - України син…

Я  –  України  син  по  духу  й  крові.
Отут  моя  прапращурна  земля.
Я  –  виток  з  мудрих  праведних  селян,
утверджую  себе  в  живому  слові.

Безбатченком  смішним  не  був  ні  разу.
І  не  лякаюсь  карликів  Кремля.
Нащадок  я  Тараса  й  Василя.
Не  полюблю  москальську  редьку  з  квасом!

Отут  нам  жити,  по  світах  не  бігти.
Вовік  оберігати  рідний  край.
Збудуємо-таки  для  себе  рай,
якщо  ми  справді  України  діти.

І  я  шпильки  вставляю  навіть  ближнім,
та  не  лукавлю.  Час  лікує  й  б’є.
А  що  іще  зозуля  накує  –
те  знає  небо.  І  розквітнуть  вишні!

Єдине  небо  в  нас,  єдина  ненька.
Нехай  сичать  перевертні-кати…
Єднаймося,  шануймося,  брати.
Хай  завжди  
                     у  к  р  а  ї  н  н  о  
                                                             серце  
                                                                               тенька!

Одвіку  нас  поріднює  Всевишній.
Чи  не  навчив?  
Гриземось-грішимо
та  ненаситно  ділимо  Його.
Чи  люди  чи  раби  ми  нікудишні?!

Ми  є  народ.
Природно  і  логічно.
Не  буду  я  затурканим  ягням.
Я  –  українець,  тут  моя  земля.
І  буде  Україною  довічно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650447
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 10.03.2016


Крилата (Любов Пікас)

Жив у лісі їжачок

Жив  у  лісі  їжачок.
Мав  костюм  із  колючок.
Митись  вранці  йшов  на  став.
Потім    бігав,  присідав,
Аж  пітніли  лапи  й  личко,
Фрукти  їв  і    пив  водичку.
Настрій  завжди  мав  чудовий,
Був  веселий  і  здоровий.
З  вороном  –  розумним  птахом,
Грав  у  шашки  і  у  шахи.
А  у  «Лови»  біля  хати  -  
Грав  із  зайчиком  вухатим.  
З  лисенятком  рудохвостим
Йшов  до  вовчика  у  гості,
Груші  ніс  йому  у  дар,
Щоби  той  варив  узвар.
Вовк  борщем  їх  пригощав
З  лісових  пахучих  трав.
По  обіді  наш  їжак
Брав  наплічник  (чи  рюкзак),
Лісові  стежки    топтав,  
Гриб  між  травами  шукав.
Як  знайшов,  на  вечір  мило
Готував  собі  підливу.
Потім  зуби  довго  чистив,
Засипав  на  теплім  листі
Під  горлання  солов'я.
Отаке  його  життя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650088
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 10.03.2016


Світлана Моренець

ШТОРМИТЬ УКРАЇНУ

Пливем  в  благенькому  човні
по  океану  долі.
Штормить...  Допливемо́  чи  ні?
І  швидко  чи  поволі
підемо  на  глибоке  дно,
бо  води  лихоманить,
в  бортах  –  пробоїни  давно
(сусід-пірат  таранить),
наш  капітан  щось  "не  кує,
не  меле"  і  команда...
У  всіх  великий  сумнів  є:
команда  це  –  чи  банда?
Щораз  якийсь  оліґофрен
не  той  підніме  парус,
тоді  в  човна  –  критичний  крен
на  борт,  по  третій  ярус...
Ще  боцман  й  штурман  заодно,
постійно  мутять  воду...
Отож,  куди  ми  пливемо́  –
до  Заходу  чи  Сходу  –
вже  толком  і  ніхто  не  зна:
туди-сюди  бовта́нка
під  шквал  піратського  лай.на
із  рупорів...  і  з  танка.

А  в  їх  кублі  –  ажіотаж!
Все  зважують  бандити:
чи  взяти  нас  на  абордаж*,
чи  зо́всім  потопити?

Хоч  на  човні  в  нас  зброя  є...  –  
з  часів  царя  Гороха,  –
та  штаб  команди  не  дає
ушкварити...  Хоч  трохи!

Не  в  змозі  зупини́ть  війну,
шлемо́  ми  SOS  всім  друзям.
Вони  ж  –  піратам:  "Ну-ну-ну!
Стурбовані  ми  дуже!"
Лиш  зрідка  рятівні  круги
кидають  нам  на  воду...
з  вимогою,  щоб  ми  тягли
принизливу  "угоду".

Нова  біда,  й  тут  діло  –  швах**:
керманича  команда
через  пробоїни  в  бортах
тягає  контрабанду!
Крадуть  усе,  що  на  човні,
від  харчу  до  вугілля,
і  цій  ординській  чортівні
сплавляють...  мов  з  похмілля!
У  них  з  піратами  –  ґешефт***
(хто  знає,  так  судачить).
Ні  наш,  ані  піратський  шеф
впритул  цього  не  бачать!
Поки  матроси  у  бою
відстоюють  кордони,
команда  вигоду  свою
кує  –  краде  мільйони!
Скоріш  нажитись  на  війні!
А  ледве  замаячить
хоч  тінь  загрози  вдалині  –  
то  хто  їх  тут  побачить?
На  власних  яхтах,  літаках
втечуть  поза  кордони,
де  вже  давно  свій  мають  дах,
рахунки  і  схоро́ни...

Загнився  зародок?..  –  аборт
перерива  вагітність...
Гнилу  команду  –  геть!  За  борт!
Спасемо  човен  й  гідність.

З'єднався  у  біді  народ  –
матроси  й  пасажири  –
рятують  аварійний  флот
всі  разом,  без  ранжирів.
Готові  тілом  і  грудьми
пробоїни  закрити...
Вони  лишилися  Людьми,
і  їх  вже  –  не  скорити!

Потрібний  курс  разом  знайдуть,
і  з  небезпечних  плавань
крізь  шторм  свій  човен  поведуть
у  мирну  світлу  гавань!

*  абордаж  –  зчіплення  з  ворожим  судном  (спосіб  ведення  бою);
               **  швах  (нім.)  –  поганий,  слабкий;
               ***  ґешефт  (нім.)  –  вигідна  спекуляція.

                             1.12.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625251
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 10.03.2016


Кайгородова 2

От русскоязычного украинца

Не  надо  иметь  "семи  пядей  во  лбу"  -
Достаточно  здравого  смысла,
Родились,  учились  все  здесь  –  почему
Не  любят    язык  украинский?

В  Россию  летал  наш  чиновник  большой,
За  ним,  словно  тень  –  переводчик…
Ведь  русский  язык  у  нас  знает  любой  -
И  взрослый,  и  маленький  хлопчик.

Пусть  было  не  всё  хорошо  и  тогда  -
В  те  годы  большого  единства,
Но  в  школе  обычной  учила  и  я  -
Свой    русский,  и  свой  -  украинский.

Мне  близок  по  духу  мятежный  Кобзарь,
И  Пушкин,  родной  ещё  с  детства...
Ну  как,  расскажите,  мне  это  разнять,
И  как  разделить  своё  сердце?

Родители  -  русские.  Мне  же  давно
Милей  нет,  и  ближе,  дороже
Полей  Украины,  её  городов,
Судьбы  её  горькой,  тревожной.

И  я  -  как  могу,  защищаю  тебя,
Молюсь,  чтоб  была  ты  едина:
Ты  -  дом  мой,  ты  небо  моё  и  земля,
Ты  совесть  моя  ,  Украина!

С  моей  прежней  стр.Кайгородова
   от  01.02.2013  16:23:03

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649056
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 10.03.2016


Наташа Марос

ТРАНЗИТОМ…

Вже  весна  не  за  рогом,  а  ось  на  порозі.
І  всі  двері  відкриті  для  теплих  вітрів,
То  чому  не  приходиш,  чи  блудиш  в  дорозі,
А  чи,  може,  транзитом,  де  іншу  зустрів?..

То  снігами  мело,  то  гуляли  морози
І  стікали  свічки,  коли  струм  пропадав.
Тоді  в  серці  моєму  селилися  грози
І,  здавалось,  ось-ось  -  і  все  змиє  вода...

Та  якби  можна  пам"ять  мою  сполоскати,
А  під  сонцем  на  вітрі  думки  постелить
І  ніколи  вже  більше  тебе  не  згадати,
Щоб  забути,  як  зраджене  серце  болить...

               -      -      -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650283
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016


Віктор Чернявський

О СТАРОСТИ

Когда  давно  уже  за  шестьдесят,
Пора,  быть  может,  подводить  итоги?
Пусть  виртуально,  но  взглянуть  назад,
Все  дни  перешерстить,  как  говорят,
И  суд  себе  устроить  самый  строгий?

За  что  корить  и  упрекать  —  найдётся,
Ни  “белым”,  ни  “пушистым”  я  не  был…
О,  да,  конечно,  как  же…  всё  учтётся,
“Небесной  канцелярией”  ведётся
Досье  на  нас…  Припомнят,  что  забыл…

Ну  нет  уж!  Старость  не  на  то  дана!
Душе  своей  я  предоставил  волю…
Мир  творчества  —  прекрасная  страна,
Где  часто  пьян  совсем  не  от  вина,
А  сердце  наполняется  любовью!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629681
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 09.03.2016


Ксенофонт Обычайкин

Цугцванг

\"...Пусть,  кто-то  критику  по  делу
Вручить  мне  будет  очень  рад.
Что  ж,  соглашусь,  но  беспределу,
Я  ставлю  после  шаха  мат!..\"
                                                       Вячеслав  Восар

Похоже,  братцы,  я  в  цугцванге,  
противник  шпарит  матерком.
Сижу  и  думаю  о  Ванге,  
как  жаль,  что  с  нею  не  знаком.  

Она  бы  точно  мне  шепнула:
\"Не  лезь  ты  в  шахматы,  окстись.\"
Теперь  кручусь  на  шатком  стуле,  
не  знаю  чем  бы  мне  пойти.

Загнал  давно  своих  лошадок,  
лишился  пешек  и  слона,  
и  ферзь  мой  угодил  в  засаду.
Выходит,  братцы,  мне  хана...

Пусть  беспредельничает  критик,
пожертвую  сейчас  ладью,
и  напишу  я  на  санскрите:
\"Соперник  подкупил  судью!\"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646733
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 09.03.2016


Віктор Чернявський

КОЛИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ…


Коли  зустріну  випадково
Тебе  на  вулиці,  бува,
Розмова  наша  все  навколо
Колишнього  життя  снува:
«А  пам’ятаєш?..  —  Пам’ятаю...
А  пам’ятаєш?..  —  Дай,  згадаю...»
І  так  говоримо  без  краю...

Що  є  приємнішим  в  житті,
Ніж  миті  пригадати  ті,
Коли  зухвало  вірив  в  себе
І  в  дивну  молодість  свою,
Коли  дивився  мрійно  в  небо,
Не  думав  ні  про  які  ego,
Та  щиро  мовив    «ай  лав  ю»?..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576479
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 09.03.2016


Віктор Чернявський

ВІКНО (сонет)

Як  мучиш  ти  мене  мовчанням...
А  очі,  боже  мій!  які,  —
Вони  наповнені  благанням
Торкнутись  теплої  руки...

Мене  п"янить  твоє  бажання!
Воно,  мов  течія  ріки,
Що  зносить  на  шляху  містки,—
З  грудей  вихоплює  визнання...

Забути  твій  чарівний  погляд?
А  що  ж  тоді  життям  звемо?
Коли  тебе  немає  поряд,

Коли  не  бачимось  давно,
В  душі  одне  —  про  тебе  спогад...
Ти  —  в  світ  єдинеє  вікно!

______________________
*  фото  автора


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650144
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016


уляна задарма

подарите мне велосипед

...подарите  мне  велосипед-
обещаю  -  я  от  вас  уеду,
может  -  не  сегодня...Точно  -  в  среду-
мой  вдали  растает  вело-след.
Подарите  мне  велосипед!

...подарите  мне  велосипед  -
я  ведь  откровенно  Вам  мешаю:
выпиваю  слишком  много  чаю,
часто  ем...  не  экономлю  свет...
Подарите  мне  велосипед!

...  и  не  надо  врать  мне,мол-  come  back!...,
из  окна  задумчиво  взирая,
как  крутя  педали  и  петляя,
между  ног  сиденье  зажимая,
исчезает  грустный  человек,
избегая  встречного  трамвая...
лимузина,всадника,джедая,
проскочив  -да-да!  -  на  красный  свет...

из-под  самосвала  вылезая...

я  любил  вас...честно....Отвечаю!

А  теперь  -  люблю  велосипед.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650119
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016


Віталій Назарук

Червоніє калина

Червоніє  калина
Притулилась  до  гаю.
Тут  моя  Батьківщина,
Тут  живу,  тут  кохаю.

Виглядає  та  хата,
Де  колиска  гойдала.
Де  мене  рідна  мама
Із  доріг  виглядала.

Споришева  стежина
Що  світилася  в  росах.
Це  моя  Батьківщина,
Тут  дитям  ходив  босий.

Тут  навчився  читати,
Тут  пізнав  рідне  слово,
Тут  почув  я  від  мами
Перший  раз  колискову.

І  гудуть  тихо  бджоли,
Спочиває  криниця.
Не  забуду  ніколи,
Мені  все  рідне  сниться.

Полетів  я  у  вирій,
Залишилась  калина.
Та  ще  є  до  подвір’я,
Моя  рідна  стежина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650106
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016


Віталій Назарук

ЛАВКА ПІД ЯСЕНОМ

Сумує  лавка  змучена  вітрами,
Дощі  й  морози  вдарили  по  ній.
Хтось  просто  так  залишив  на  ній  шрами,
Для  неї  залишився  він  чужий.

Вона  ніколи  не  складала  списків
Закоханих  у  зоряних  ночах.
І  тільки  зорі  мерехтливим  блиском,
Ховалися  в  закоханих  очах.

А  скільки  сміху,  сліз  і  поцілунків,
Романсів  під  гітару  і  розлук,
Зізнань  в  коханні,  як  п’янкого  трунку,
Як  добре,  що  не  бачила  їх  мук.

І  я  закарбував  тут  свою  долю,
Не  вирізом,  а  спомином  нічним,
Тут  стільки  радості,  надії,    болю,
Під  ясеном,  що  став  уже  ручним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650105
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016


Kosenko

Сонет 2

О  вітре  з-над  Дніпра!  Прилинь  хоть  на  часину
І  душу,  спрагнену  до  краю,  освіжи,
Що  вдома  діється,  тихенько  розкажи,
Утіш  та  осуши  непрохану  сльозину.

Про  все,  про  все  згадай,  та  тільки  про  руїну
І  сльози  матері  нічого  не  кажи,
Хоч  обдури  мене,  але  заворожи
Вістками  добрими  про  рідну  Україну.

А  потім  до  Дніпра  широкого  лети,  
На  груди  матері-вітчизни  упади,
Побожно  поцілуй  її  безсмерті  очі

І  по-синівському  зогрій  та  обнадій:
Ще  збудуться  слова  поетові  пророчі
Про  нашу  провду,  нашу  хату  й  волю  в  ній!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650023
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016


Мирослава Жар

Вечір і Зоря

Вечоре  мій  коханий!  Як  довго  ми  не  бачилися  -  тут,  серед  полів,  наодинці!

Зустрічаєш  мене,  як  завжди.  Підставляєш  рожеву  щічку  для  поцілунку.  Невже  засоромився?!    Тобі  личить  цей  ніжний  рум'янець!  Та  мене  не  обманеш,  джигуне  -спокуснику!

Дивитися  на  тебе  -  справжня  насолода.  Який  же  ти  красунчик!  Не  можу  відірвати  очей    від  твоіх  несамовитих  рожево  -  блакитних  плечей!  

Я  дивлюся  вгору,  а  ти  в  цей  час  наближаєшся  до  мене  і  лагідно  обіймаєш  вітерцем.

Ти  так  близько,  я  відчуваю  твій  запах.  О,  як  же  ти  пахнеш!  Це  саме  той  запах,  який  зводить  мене  з  розуму.  Де  ти  береш  ці  чарівні  парфуми?  З  чого  ти  іх  робиш,  химерний  винахіднику?  Із  квітів,  землі,  води,  дерев,  із  сонця,  співів  птахів,  ще...із  чого  ще?

І  я  вже  не  можу  відірватися  від  тебе!  Я  дихаю  лиш  тобою.  Без  тебе  вже  нема  мені  життя.

А  ти  загортаєш  мене  у  прохолодний  синій  оксамит  і  ніжно  несеш  місячною  доріжкою,  що  вже  простелилася  по  воді  -  у  саме  небо.  

У  нас  небагато  часу.  Ще  трохи,  і  ти  розчинишся  в  темряві  ночі,  а  я  ...  ще  сяятиму  до  самого  ранку  -  навіки  твоя,  Зоря  Вечірня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650034
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016


Касьян Благоєв

МИ і СТАРІСТЬ

"знай,  нема  у  ній  зла.  лиш  би  жити!"  
(товаришу  по  перу  S.)

                                                         передмова:
                                                                             душа  немає  віку.  та  всіх  лякає  час.
                                                                             що  ж…  хай  років  –  без  ліку,  в  душі  вогонь  не  згас?
*
     Минатимуть  роки…  І  хай  не  обмине
Тебе  той  день,  коли  попроситься  в  твій  дім
Ота,  яку  ти  зріть  так  не  бажав  у  нім,
Та  відкупитися  не  зможеш;  тож  мене
Послухай  і  прийми  цю  мудрість  вікову:
Живи,  як  личить  всім  (і  я  так  теж  живу),
Хто  з  гідністю  прийняв  років  своїх  потік
І  знає:  час  стрімкий  з  днів  юності  вже  втік!

     Тож  сивину  свою  ти  не  фарбуй  на  сміх;
І  зморшки  не  ховай;  щоку  рум’янить  –  гріх;
В  дні  старості  шануй  печать  своїх  років,
Якщо  помічені  вони  добром-любов’ю,  звісно,  –    
Поете,  молодим  лиши  кохання  пісню,
І  пристрасть,  і  вино,  і  втіхи  юних  дів.
*
P.S.
Та  боже  борони  тебе  зректися  слова  –
Зі  спогадів  складай  гімн  Жінці  і  Любові!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650055
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016


Лесь Перший

Мовне питання

Я  зара  дивлюсь  на  шабАш  в  Україні,
І  гірко,  аж  душить  до  сліз-
Живемо,  неначе,  в  єдиній  країні,
Та  в  голови  монстр  заліз.

І  чую  постійно,  із  піною  з  рота:"
Щасліво  ми  всє  будем  жить!
Но  рускаязичному  ти  патріоту
Нє  смєй  за  язик  гаваріть!"

Як  би  ж  патріоти-  та  вивчили  мову,
То  може,  й  війни  б  не  було?
Та  обстріли,  смерті-  все  знову  та  знову,
І  скільки  вже  їх  полягло?

Віднині-  благаю!  Та  скиньте  кайдани!!!
Облиште  вживати  "язик"!!!
Оскільки  слабке  ваше  те  виправдАння:"
Я  к  русскаму  с  дєтства  прівик".

Допоки  лунатимуть  в  нас  в  Україні
Чужі  та  байдужі  слова-
Допоки  не  будемо  справді  єдині,
Хоч  мова  і  досі  жива...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637867
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 03.03.2016


уляна задарма

сундук



сундук

\"...Жил  на  свете  разумный  супруг,
Запиравший  супругу  в  сундук.
               На  её  возражения
               Мягко,  без  раздражения,
Говорил  он:  «Пожалте  в  сундук!»...\"

                       Эдвард  Лир,  лимерики


Был  прекрасен  сундук.
Был  уютен  и  очень  понятен.
И  на  дне  сундука  было  много
полезных  вещей:
табакерка...утюг...выводитель
сомнительных  пятен...
и  в  бумажной  обертке-
огрызок  каких-то  мощей...

...И  во  тьме  сундука
было  очень  и  очень  приятно
находиться,  мечтать  и  
писать  на  ладонях  стихи...
Кисло  таял  во  рту  выводитель
сомнительных  пятен...
Никому  не  мешало  утробно-
сундучное  ХИ...

Но  однажды...однажды
однажды...  однажды...
однажды...
Так  жестоко..жестоко...
...и  так  неожиданно    вдруг
в  уголке  сундука  ,где  
утюг  и  пакетик  бумажный,
мною  был  обнаружен  
огромный  мохнатый  паук...

Он  смотрел  на  меня,  улыбаясь
и  сладко,  и  -  страшно...
Он  эффектно  водил  в  ритме  
танго  паучьим  бедром...
И  шесть  пар  его  глаз  так  
сверкали  волнительно  влажно
из-под  маленькой  шляпы
с  красивым  лебяжьим  пером...

Я  боюсь  сундука...  Я  -  Настасья
Гавриловна  Муха...
В  шесть  пятнадцать  с  работы  
супруг  возвращается  зол...
Был  прекрасен  сундук!
...а  теперь  он  -  не  радость,а  мука...
Там  -огромный  паук...
И  закончился  весь  валидол...

...просто  закрила  російськомовну  сторінку.  Вірші  -  звідтіля.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648666
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Дід Миколай

Поет… - титан у памяті народу.

Слова  поета,  -    проліски  з  під  снігу,
Єнергія    -  з  під  товщі  мерзлоти.
Струмки  живильні,  що  лягають  в  книгу,
Щоби  звільнити  люд    від  сліпоти.

Поетів  справжніх  не  терпіла  влада
На  волі  їх  бо  ж  зносить  не  могла.
Їх  розпинала  церква  біснувата,
Їх  проклинали  іроди  від  зла…

Нелегка  доля    істинну    воскрести,
Нещасним  людям  правду  донести.                        
Не  всім  дано…  та  їм  воно  до  чести!
Не  кожен  може  встати  й  повести.

Поети  вічні  в  пам’яті  народу,
Титани  світла,  промінь  чистоти.
Несуть  тепло,  надію  і  свободу,
Як  ті  свічки…  в  закутках  темноти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648412
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016


Шон Маклех

Людські слова

                                               «Я  так  боюсь  людських  слів...»
                                                                                                 (Райнер  М.  Рільке)


Людські  слова
Падають  на  скляну  поверхню  
Кришталевих  дзеркал  людських  душ  -  
Розбивають
На  тисячі  скалок.
Людські  слова
Вони  іноді  кулями,
Іноді  оливними  гирями
Чи  круглими  гарматними  ядрами
Наповненими  палаючим  порохом.
Людські  слова
Іноді  гострим  лезом
Перукаря  божевільного
По  горлу  людської  долі,
Іноді  колючими  голками  їжаків-невдах,
Чи  єхидн  кволоступів,
Чи  зубами  рептилії  безногої  гнучкоспинної
Двозубої  та  лускатошкірої
В  п’яту  ахіллесову  буття  нашого.
Іноді  втекти  хочеться
Від  чорних  жахних  слів  людей,
Слухати  слова  старого  бороданя  явора,
Чи  мрійника  ясена,
Чи  клена  -  сміхотуна  рудого,
Слухати
Дерев  гомінких  слова,
Слова  крука-філософа
І  паяца  горобчика.
У  них  слова  кращі,
Мудріші  й  доречніші,
Зрозуміліші  й  добріші.
Нажаль...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648465
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016


Любов Ігнатова

Я плакала крізь сон…

Я  плакала  крізь  сон...  Не  пам'ятаю, 
Чи  снився  ти...чи,  може,  навпаки  - 
Тебе  шукала  десь  за  небокраєм, 
І  не  знайшла...  І  падали  зірки... 
       
Вогонь  горів...але  якийсь  холодний... 
І  мерзла  я  крізь  товщу  сновидінь... 
І  дикий  страх  -  незнаний,  первородний  - 
Тягнув  мене  в  якусь  крилату  тінь... 
       
Я  кликала  тебе  на  допомогу  - 
І  навіть  камінь  виронив  сльозу  ... 
Та  оминули  всі  твої  дороги 
Маленький  світ  і  гори  поблизу... 

Я  плакала  вві  сні  ...  І  навіть  після... 
Тихцем  ковтала  сіль  колишніх  втрат... 
Спав  грудень  за  вікном...  І  тільки  місяць 
Збирав  сльозини  для  своїх  сонат... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 02.03.2016


Крилата (Любов Пікас)

Панно, не треба хмуритись

Панно,  не  треба  хмуритись
Слізку  затріть,  умийтеся.
Нащо  до  хмари    тулитесь?
Краще  із  вітром  злийтеся.

Онде  весна  –  гайочками.
Сіє  тепло  крізь  ситечко,
Ґрунт  напува  струмочками,
Щоби  родило  житечко.

Скоро  квітки  піднімуться,  
Ряст  із  землі  потягнеться.
Нічка  і  день  обіймуться,
Сонце    у  силу  вдягнеться.

Панно,  не  хмурте  брівоньки.
Сум  розчешіть  гребінчиком.
З  неба  напийтесь  віроньки.
Мрії  прикрасьте  вінчиком.

Вінчик  –  вінок  з  квіток.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648237
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 02.03.2016


Галина_Литовченко

ВЕСНЯНО-СВІТАНКОВЕ


Рудий  Ярило  вигляда  з  намету,
туман  в  долині  став  у  повен  зріст,
густі  білила  з  ультрафіолетом
розводить  вітер-абстракціоніст.

Хмарки  малює  в  небі  хаотично,
мазки  наносить  на  блакитне  тло,
ключі  пташині  вистроїв  незвично  –  
ніколи  так  ще  гарно  не  було.

Стріпнули  сон  під  стовбури  тополі
з  густих,  мов  кужіль,  клиновидних  крон,
лелека  дзьобом  клацнув  на  стодолі,
відро  цямрини  залишило  трон.

Навкруг  осі  розкручується  корба,
колодязь  зранку,  мов  труба  гуде.  
Червоний  ряст  витрушує  із  торби
весна  –  дівча  ще  зовсім    молоде.
27.02.2016
(полотно  Васильєва  Ф.С."Тополі")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647393
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 28.02.2016


Михайло Нізовцов

Про слово



Слова  пусті,  слова  вагомі  –
І  ті,  і  ті  –  в  горі  полови.
Час-вітер  вивіє  полову.
Як  діамант,  вагоме  слово
Живучим  зерням  засіяє.
Лишень  володар  вибирає
Для  свого  зерня  майбуття:
Дасть  сходи  –  смерть,  а  чи  життя,
Що  зійде  –  смуток,  а  чи  радість;
Передувати  має  знанність.
Не  будь,  сіячу,  лихословом.
Будь  обережним  у  промовах  –
Між  люди  добре  слово  сій,
А  хиже  сіяти  не  смій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646964
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016


Крилата (Любов Пікас)

Тримайся, вір

Нехай  сьогодні  тінь  упала  в  душу,
Хай  дзьобом  птах  скубе  твоє  ребро.
Це  ще  не  значить,  що  здаватись  мусиш,
Ховатись  в  кокон,  кидатись  в  Дніпро.

Сьогодні  тінь,  а  завтра  промінь  неба
Спровадить  холод  із  клітин-печер.
У  труну  лізти  перед  час  не  треба,
Загоїть  час  уразу,  що  пече.

Сьогодні  сіль  роз’їла  око-щоку.
Гойдає  місяць  тугу  уночі.
А  завтра  дух  піде  в  політ  високий,
Квітками  стануть  всі  твої    бичі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646922
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 26.02.2016


Квітень Олександр

Безнадія

Лихий  злочинець  не  сприймає  віри
чи  зрозуміє  ледар  що  є  труд
поет  невдаха  пише  лиш  сатиру
підкреслюючи  серця  сірий  бруд
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Погасло  все  навколо  а  життя  
спітніло  і  стомилось  тліти  далі
чи  знайдеш  ти  у  друга  співчутття  
в  тяжкі  хвилини  горя  і  печалі
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Потворний  світ  обледенілих  душ  
скажи  навіщо  бог  створив  людину  
і  хто  її  навчив  стріляти  в  спину
й  злим  ворогам  в  оркестрі  грати  туш
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Мовчання  в  слід  і  тиша  ненависна
горить  вогонь  байдужості  в  серцях
мовчи  але  коли  біда  нависне
й  нещадною  рукою  груди  стисне
забудь  про  страх

Олександр  Квітень
смт.  Куликівка
15  вересня  1993  року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646240
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016


Евгений ВЕРМУТ

Я НЕ ВЕРЮ

Я  не  верю  в  фонари,
Что  подсвечивают  день.
Я  не  верю,  что  внутри
Всех  дубов  таится  пень.

Это  противоречиво,
Это  в  празднике  -  беда,
Это  выглядит  фальшиво,
Это  просто  ерунда.

Я  не  верю  в  долгий  вздор
Нескончаемого  флуда.
Я  не  верю  после  ссор
В  недобитую  посуду.

***

Я  не  верю  в  фонари,
Что  подсвечивают  день.
Я  не  верю,  что  внутри
Всех  дубов  таится  пень.

Нет  бессмысленнее  света,
Чем  огонь  от  папирос.
Нет  бессмысленней  ответа,
Чем  вопросом  на  вопрос.

Если  пень  внутри  у  вас,
Значит,  вас  когда-то  срубят.
Если  ненависть  из  глаз,
Значит,  вас  уже  не  любят...

18.02.2016г.  Минск,  койка  на  базе  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644853
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016


Евгений ВЕРМУТ

Я БУДУ…

Пока  еще  меня  читают  люди:
Не  важно,  кто  -  ученый  или  сброд.
Но  если  сил  вздохнуть  уже  не  будет,
То  хоть  стихам  включите  кислород.

Я  буду  жить  в  своих  банальных  строках,
В  нехитрых  рифмах  из  простейших  слов.
Я  буду  знать,  что  мне  не  одиноко
В  одной  из  ваших  вдумчивых  голов.

Я  буду  там,  за  грубыми  строфами,
Актер,  всю  жизнь  игравший  чью-то  роль.
Стихи  и  вы...
А  где-то  между  вами
Я  буду  тем,  кто  лечит  вашу  боль.

Я  буду  с  вами  строчками  повязан,
Душа  к  душе,  ведь,  это  не  порок.
Пока  живу  и  стих  мой  жить  обязан,
А  если  нет,  ищите  между  строк...

14.02.2016г.  Минск,  топчан  на  базе  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643999
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 16.02.2016


Валя Савелюк

НЕВЗАБАРІ

сніг  
горностаєм-песце́м
по  газонах  побіг,  
ліг
на  підвіконні
пухким  комірцем  –
сніг
крутить  світом,
як  циган  сонцем…

та

почалася  вже  
продуктивна  робота:
у  теплі  безтурботного  небуття  –  
випро́стує  із  сповиття  
несвідомі  чуття,  
ворушиться,
усміхається  проз  глибину  
сну  –
невзабарі  грядуще  життя  

для  ковчега  кожної  підта́лої  насінини  –
намічаються  береги:
усякий  зародок  
набуває  щоднини
піднесення  і  снаги  …

жовте  і  синє  сниться  –
я́сне  сонечко  і  рясна́  водиця:
бубня́віють-будять  зародка
майбутніх  паростків  лоскітли́ві  крильця…

…а  тут  сніжинки  –  
вологі  і  важкуваті,
розгублені  чи  налякані:
наче  у  западні-
полоні  
метаються  у  ніші  віконній,
зазирають  до  хати  -
просять  порятувати…

та
для  ковчега  кожної  насінини  –
вже  намічаються  береги:
зелені  зародки  
набувають  щоднини
піднесення  і  снаги

...немовлята-зародки  -
крила-ростки:

листочки...

і  квіточки  

11.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643120
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 12.02.2016


griffon

Я – жидобандерівець

Я  –  жидобандерівець  з-під  Києва.
Ісаак,  на  призвіще  Мотиль.
Жінка  всі  мозги  мені  вже  виїла,
щоби  переїхать  в  ІзраЇль.  
 
Ох,  моя  голубко  білокрилая.
Ти  вважаєш  я  –  дегенерат?!
Я  ж  не  всіх  бабусь  поізнасілував.
З’їв  не  всіх  російських  немовлят!  
 
Я  ж  без  крові  руської  загину  там,
на  Землі  Обітованій  тій.
Хто  ж  без  мене,  люба,  зможе  вийняти
серденько  із  путінських  повій?!  
 
Дуже  скоро  доберусь  до  Путіна..
Відірву,  падлюці,  язика!
Ним  і  повечеряємо  в  сутінках.
Під  «сім-сорок»,  та  під  «гопака».  
 
Сала  з  Матвієнчихи  наріжемо.
У  мацу  з  Кобзона  зіллєм  кров.
Покайфуєм  смаженими  крижами,
які  мав  Олежка  Табаков.  
 
Там  же,  люба,  в  славному  Ізраїлі,
та  й  не  їсть  свинину  їхній  люд.
Тож  давай,  щоб  часу  ми  не  гаяли,
наїмося  москалями  тут.  
 
Я  –  жидобандерівець  з-під  Києва.
Полюбляю  кров  із  немовлят.
От  доп’ю  усю,  а  потім  виїду,
святкувати  з  жінкою  Шабат!  
 
БоїтЕся,  москалЯки?!  Правильно!
Юшку  з  боягузів  я  люблю!
Слава  Україні  та  Ізраїлю!
Смерть  антисемітам,  та  Кремлю!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623945
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 09.02.2016


Світлана Моренець

РОЗСИПАНІ ПАЗЛИ

Кімнату  сонцем  заливає  ранок...
Летить  сумною  піснею  з  двора
матусі  оксамитове  сопрано,
збудивши...  Рано...  спить  вся  дітвора.

Нашвидкоруч  заплівши  туго  коси,
морквинку  з  грядки  вирвавши,  спішу,
біжу  босоніж,  збивши  срібні  роси
із  килима  густого  споришу.

Ховаюся  від  матінки,  мов  заєць,  –
у  мене  море  невідкладних  справ!
Витягую  з-за  пазухи  окраєць  –  
не  розкришити  б  хлібчик  серед  трав,

бо  це  –  для  рибок.  Он  вже  ціла  зграйка
ганяє  крихти,  мов  хлоп'ята  м'яч...
Між  горобцями  цвірінчлива  сварка,
війна  за  хліб,  як  агресивний  «квач»...

Малий  бичок  стрибає  біля  тину,
йому  вламала  теж  маленький  шмат,
за  що  дістала  штурхана  у  спину,
ще  й  до  стіни  припер,  маленький  кат...

Вишукує  щось  песик  в  своїх  сховах...
ллю  молочко  котам  біля  дверей...
он  півень  кукурікає  на  дровах,
танцюючи  фламенко  для  курей...

До  моїх  крихт  вже  котяться  курчатка...
Гукнув  поштар,  і  з  торби  з-за  плечей
дає  листа...  із  сургуча  печатка...
Ех,  прочитати  б!..  та  не  вмію  ще...

Матуся  в  двір  пташиною  влетіла
у  світлім  платті...  Я  завмерла,  бо
вона  така  красива,  стрункотіла!
Найкраща  в  світі!  Правда!  От...  –  їй-бо!

Розмови  тихі  за  столом  щоденні,
де  на  стільцях  оббивку  час  протер...
Тоді  було  все  звичне  і  буденне,
та  невимовно  дороге  тепер...

8.02.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642237
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016


Наташа Марос

О ТОЙ ВОЙНЕ…

О  той  войне  стихи  писали  многие
Мне,  слава  Богу,  не  пришлось  узнать,
Где  снег  в  крови  походною  дорогою
И  где  отчаянно  рыдает  мать...

И  не  моя  вина,  что  не  узнала  я
И,  дай  нам  Бог,  вовеки  не  видать,
Как  в  зимнем  поле,  поднимаясь,  падая,
Теряли  близких,  несмотря  на  стать...

Никто  не  прятал  душу  свою  грешную
И  уж  потом,  десятки  лет  спустя,
Им  чудилось,  что  пули  бьют  по-прежнему,
От  крика  надрывается  дитя...

             На  снимке  потемневшем  тихо  замерли
             (Ещё  живые,  не  могу  смотреть...)  
             Обрывки  судеб  затерялись  в  памяти,
             А  что  осталось,  я  боюсь  стереть...

             Вот  папа  на  коленях  своей  матери,
             Мальчонка  робкий,  маленький  такой,
             Его  отец,  надёжный  и  внимательный,
             Придерживал  плечо  жены  рукой...

             Вот,  молодой,  вторая  моя  бабушка,
             Та,  муж  которой  не  пришёл  домой...
             Что  умудрялась  делать  с  нами  ладушки,
             Как  тяжело  ей  было,  Боже  мой...

Забытая  моя  земля-колхозница,
Ты  приютила  всех,  моя  земля,
Но  прошлое  всё  так  же  больно  колется
И  ничего  не  забываю  я...

Ушедшие,  что  радость  не  изведали,
Простите  мир  за  тот  безумный  грех.
Спасибо  вам  за  то,  что  нас  не  предали,
А  дальше  мы  несём  ваш  тяжкий  крест...

           -      -      -

             

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640912
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 04.02.2016


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Листопад

Закружляв  в  осіннім  вальсі  листопад,
Цей  козак-заброда  запальної  вдачі,
Він  поглянув  так  закохано  на  сад,
Що  вже  яблуня  листом  жовтавим  плаче.

Він  постукав,  обережно  і  тихцем,
У  сумне  моє  віконечко  дощами,
Розіллявся  на  подвір’ї  озерцем
І  хлюпоче  горобиними  ночами.

Як  пуховою  хустиною  дитя,
Він  туманами  укутував  долину,
Задивився,  мов  прощаючись  з  життям,
На  струнку  дівочу  вроду  тополину.

Довго-довго  і  замріяно  дививсь,
Так  закохано,  прощаючись  навіки.
Та  листочок  не  злетить  опалий  ввись,
Повернутись  до  джерел  не  зможуть  ріки…

Дув  щосили  у  кларнети  восени
I  під  звук  мінорний  лагідної  пісні
Мовчазній,  холодній  айстроньці-княжні
Він  освідчувався  у  коханні  пізнім.

За  верлібром  Сергія  Овченка  «Листопад»
https://www.facebook.com/profile.php?id=100003207350568

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640680
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016


Крилата (Любов Пікас)

Минає все

Минає  все.  І  ця  любов  мине  –  
Мов  сніг,  розтане,  догорить,  як  свічка.
І  тінь  не  буде  тінити  мене,
І  буде  зорі  дарувати  нічка.

Пройдуть  роки,  застигне  в  жилах  кров.
Душа  піде,  мов  ум  при    божевіллі.
І  про  мою  полинову  любов
Співатимуть  птахи  в  терновім  гіллі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638915
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 28.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.01.2016


Любов Ігнатова

Застуджена осінь

Небо  залите  оловом... 
Хмар  поминальне  коливо *
Вітер  несе  розхристаний 
В  далеч  опалолистяну... 
       
День  розговівся  мОросом... 
Півнячим  рветься  голосом 
Вранішня  тиша  ватяна, 
Зночі  дощами  латана... 
       
Сніда  пташА  калиною... 
Замість  плаща  -  рядниною 
Плечі  покриті  Осені, 
Сіротуманноросяні;

Всі  черевички  зношено  - 
В  зиму  шкребе  калошами, 
Хлюпа  тихцем  калюжами 
Стомлена  і  застуджена... 


*  Ко'ливо  -    поминальна  обрядова  страва,
 готується  із  поламаного  печива,  залитого  узваром  
чи  солодкою  водою.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621971
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 19.11.2015


hazef

Из тлена, из небытия…

*  *  *
Из  тлена,  из  небытия
Сквозь  штор  недвижимую  снулость,
Цепляясь  за  окна  края,
Лицо  холодное  качнулось.
И  было  явственным  оно,
Под  ливнем  мутностно  сырело  –
Сквозь  раму,  как  в  немом  кино,
В  меня  из  памяти  смотрело.
Глаза  в  глаза  (опять,  опять!)
Я  с  призраком  в  глухой  квартире…
Не  повернуть  мне  время  вспять,
Пространство  не  раздвинуть  шире.
Один  лишь  узкий  коридор,  
Лишь  он  от  взгляда  и  до  взгляда.
Тонюсенькая  прорезь  штор  –
Какая  хрупкая  преграда!
Сквозь  мрак  дождя  не  различить
(Рассвет  никак  не  намечался),
А  призрак  из  сырой  ночи
Не  исчезал.  
И  всё  качался…
Кто  он  –  подкравшийся,  как  вор,
К  окну  на  кончике  июня?
Не  мой  ли  собственный  укор
За  праздно  прожитую  юность?
И  кто  же,  кто,  в  ночи  дрожа,
Кричит  под  ливнем  и  не  молкнет?!
Моя  душа,    моя  душа
Там,  за  окном  качаясь,  мокнет…

Разгадан  мой  ночной  фантом,
Я  различил  его  –  он  признан…
Наполнился  шагами  дом.
С  оконной  рамы  стёрся  призрак.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604321
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 19.11.2015


Валя Савелюк

ГЛАС

…не  лови  риби
понад  власні  шлунко́ві  потреби  –  
розумно  обмежуй    
пожадливу  хіть;
мимохідь
не  розтоптуй  отруйні  гриби,
не  ламай  дере́вам  гілок,
не  обривай  листя-квіток  –  
знічев`я  чи  несвідомо
зла  не  чини  нікому-нічому…

як  во́ди  земні  –  
знай:  і  для  тебе  встановлені  межі,
не  визбируй  зайве  гриби,  
не  виловлюй  риби
над  життєві  свої  потреби

так  виходить  із  висоти  Неба,
що  занадто  багатства  земні,
понад  міру  надбані  –  
не  по  праву  тобі  належать,
надмірні  багатства  твої  –  
у  інших  одібрані,
крадені,
комор  і  стаєнь  істинні  хазяї  –
ті,  хто  трудилися  примусово  –  
підневільні  раби  твої  …

інші  сіяли,  ти  пожинав  –  
крав,  
облудно  привласнював,
паразиту-вав,
закони  Природи  порушував,
плюндрував

…усередині  кожного  –  ва́ги  
двоча́ші…
самі  розкладаєм  на  чаші  діяння  наші:
на  одній  –  задоволення  і  розваги,
на  іншій  –  розумна  міра,  освідомлений  піст*  –
духовний  Розвиток-Ріст;
на  одній  зазначено  «пекло»,  на  іншій  –  «рай»:
традиційно  і  трафаретно  нехай,
але  –  знай…

…не  розтоптуй  знічев`я  гриби…
не  лови  понад  міру  риби…
а  втім,  
на  глас,  у  пустелі  волаючий,  не  зважай,

само-вільно  собі  обирай…

16.11.2015

*  освідомлений  піст:  сенс  посту  полягає  не  у  відмові  од  їжі,  а  у  відреченні  від  її  значущості,  у  розумінні  того,  що  твоє-моє  життя  насправді  од  неї  не  залежить  (Михаїл  Зарєчний    «Квантово-містична  картина  світу»)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621472
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 19.11.2015


росава

***

Коли  настала
смуга    невдач,  тримайся!
Може,десь    гірше...

***
Осінній    ранок
туманом  у  віконце
продерся:  вставай!

***
Легше    на  світі
живеться,  якщо  є  і    
про    когось    думки.

***
Я  відчуваю
диво    поруч,  коли  зі
мною  мрієш  ти.

***
Сумний    листопад...
За  ним-зима  у    сріблі
снігом  постане.

***
А  що    ж  це  сталось?-
На  білу  траву  коро-
ва  задивилась.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617621
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015


ТАИСИЯ

Фантазёрка


Не  знаю,  хорошо  или  не  очень?
Люблю  я  фантазировать  полночи.
Рождаются  идеи  постоянно…
И  даже  в  парикмахерской  и    ванной.

Идею  претворяю  сразу  в  дело!
Своим  друзьям  я,  верно,  надоела…
Звоню,как  при  пожаре,  им  на  дачу  –
И  ставлю  им  конкретную  задачу.

Тот  старый  пень,  что  был  для  всех  помехой,
Он  будет  –  гордость  дачи,  (кроме  смеха)…
Мы  из  него  труху  всю  удаляем…
И    раритет  цветами  украшаем…

Хозяйничать  на  кухне  интересно,
Хотя  идеям  здесь  бывает  тесно.
Кастрюля  «ЦЕПТЕР»  -  это  наша  радость!
Ведь  вкусненько  поесть  –  мужская  слабость!

На  кухонной  доске  –  микробы  скопом.
Как  ты  ни  мой    –  кишат  под  микроскопом.
Вникала  глубоко  я  в  эту  тему:
Стекло  –  решит  насущную  проблему!

Мне  толстое  стекло  пришлось  по  нраву.
На  нём  я  измельчаю    всю  приправу.
Салатики,  жульены  и  бульоны-
И  даже  с  кардамоном  макароны.

В  быту  я  знаю  множество  секретов…
Так  хочется  порадовать  поэтов!

Рисунок  из  ин-нета.

26.  10.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616262
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 01.11.2015


Віталій Назарук

СМАК ДИТИНСТВА

У    хаті  пахло  пирогами,
В  печі  давно  вогонь  потух,  
Рогалики,  як  орігами,
Милують  око,  серце,  нюх.
А  пиріжки  вдались  на  славу,
Начинка  -  сир,  сливки  і  мак,
Матуся  завершивши  справу,
Губила  пиріжки  на  смак.
І  усмішка  в  очах  сіяла,
Смачні  вдалися  пиріжки,
Дітворі  в  хаті  роздавала,
Узвару    лила  по  пружки.
А  дітвора,  ці  щебетухи,
Узяв    зі  столу  пирога,
На  двір  втікали  від  задухи,
Схвативши  в  сінях  батога.
І  гнали  корівча  на  пашу,
В  руках  у  кожного  пиріг…
Якби  назад  в  дитинство  наше,
Щоб  ще  той  смак  відчути  зміг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617539
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015


гостя

Горить свіча…

Торкнешся  вуст…
У  чому  тут    печаль?
Коли  дощі  ідуть  не  погодинно…
Коли  дощі…  зніми  скоріш  вуаль
із  вуст  моїх…
   гірчитиме  полинно

Сполохана  
оголеність  плеча…
(які    вітри  знялись  на  кладовищі…
Які  вітри!…)  в  мені  горить  свіча…
Лише  -  свіча…  
   рука  ковзнула  нижче…

В  сади  ліан.
В  суцвіття  орхідей.
В  безодню  вод,    якої  не  напитись.
П'  янке  вино  пролилось  між  грудей…
Дощі…  дощі…
 чи  зможеш  зупинитись?

Ще  біль  –  не  наш…  
Ще  тиша  -  нічия…
Ще  не  знайшли…  не  розіп'  яли  люди…
Іще  не  час…  не  час!  горить  свіча.
Горить  свіча…
   і  плавиться    на  груди…………….



 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617456
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 01.11.2015


Кадет

Властелин метлы

Совсем  недавно  в  душные  объятья
Нас  заключало  лето  от  души,
Но  свитера  натянуты  на  платья
И  в  сумерках  шуршат  карандаши…

Туман  размазал  милые    пассажи
И  прочие  прикольные  понты...
Теряют  шарм  осенние  коллажи
И  ветер  треплет  шапки  и  зонты…

При  виде  оголившихся  баштанов
Гусиной  кожей  покрываюсь  сплошь…
И  бьются  оземь  ёжики  каштанов
Там,  где  влюбляться  было  невтерпёж…

Всё  так  же  всё  «не  так  у  нас,  ребята»…  
Всё  так  же  в  моде  синие  чулки…
Всё  так  же  бреют  пацанов  в  солдаты
И  врут  про  добровольные  полки…

Щекочет  ноздри  прелым  ароматом,
Но  мысли  нынче  как-то  не  светлы…
И  кроет  листопад  унылым  матом
С  утра  нетрезвый  властелин  метлы…

октябрь  15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615127
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 01.11.2015


Валя Савелюк

НА ГАЗОНІ

на  газоні  –  вишня,
крона,  густа  і  пишна;
поруч-ізблизька  –  стіна  всевишня:
вікна,  вікна,  балкони  –
ідеї  панельної  бетонні  клони  
 
пливуть  за  вітрами
тендітно-розсипчасті  гілочки
романтично-вишневої  стрижки-зачіски

…поночі-ж-вечорами
мерехтять  у  зачісці-кроні
вишні,  що  коси́читься  на  газоні,
несподівані  вогники  –
наче  го́рні  зірки,
линуть  із  вікон-балконів,  
дотліваючі  на  льоту,  недо́палки…

31.10.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617341
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 01.11.2015


Кадет

Аватарки октября

Зазвенели  берёзки  золотистым  монисто,
С  каждым  днём  не  на  шутку  сивеет  рассвет…
Трепыхаются  мошки  в  кружевах  серебристых
Безупречно  красивых  паучьих  тенет…

Обжигающе-ярки  октября  аватарки
И  удушливой  гари  наконец  вышел  срок…
И  так  хочется  нагло,  подражая  Петрарке,
В  стихоплётном  угаре  сочинить  пару  строк…

Позабыть  о  запарке  да  похерить  все  сварки,
Хоть  мыслишки,  увы,  безнадёжно  пресны…
И,  присев  на  скамейке  в  позолоченном  парке,
Размечтаться  дожить  до  ближайшей  весны…

сентябрь  15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606137
дата надходження 12.09.2015
дата закладки 17.09.2015


Кадет

Блеф

Смутно  виден  рассвет  в  мутном  зеркале  заднего  вида,
Но,  увы,  днём  с  огнём  не  отыщешь  дороги  назад…
И  смотрю,  не  моргая  и  молча  глотая  обиды,
Как  стекло  лобовое  янтарём  заливает  закат…

Было  время,  игрались  навскидку  и  взятки,  и  мизер,
И  на  "пуле  вслепую"  отчаянно  мог  вистовать…  
Но  в  азартной  игре  под  сакральным  названием  -  жизнь
Слава  богу,  довольно  не  часто  пришлось  блефовать…

Что  с  того,  что  сегодня  насквозь  вижу  жалостный  прикуп,
Ведь  в  краплёной  колоде,  убей,  не  найти  козырей…
Но,  когда  предлагают  за  душу  заоблачный  выкуп,
Удивляюсь,  порой,  как  увидел  впервой  снегирей…

Не  жалеть  бы  о  прошлом  и  будущем,  и  настоящем…
До  поры  не  страшиться  чертей  и  лихой  масти  треф…
Но,  когда,  не  дай  бог,  а  придётся  сыграть  всё  же  в  ящик,
Пусть  родные  простят  мне  такой  опрометчивый  блеф…

август  15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599339
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 01.09.2015


Валя Савелюк

ВОЗЛЮБИ…

уже  я  –
на  півдорозі  до  раю:
знялась  у  повітря,
во  пло́ті  вознеслася  на  висоту…
зависла  дотично
і  споглядаю  
прямокутно-квадратну
міського  двомірного  світу
невигадливу  красоту…    
лінійно-геометричну

хто  шукає
стежки  до  свого  раю  –  
знайде
Красоту  –  як  основну  Ідею,  будь-де…

от  і  вознісшись,  шукаю…

потихеньку  сприймаю,
щу́пом  лазерним  проникаю
у  двомірно-лінійну  красу
сучасного  мегаполісу…

і  людей  споглядаю  
із  висоти  вікна  –
отака  відсторонена
точка  зору  умовна:
усюди-всюди,
як  рибки,  снують-метушаться  люди…

звідда́леки  
усі  красиві  –
зовсім
не  агресивні…

…із  недосяжної  висоти
безпечно
людей  любити…

01.09.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603428
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 01.09.2015


Анатолій В.

Я буду поряд!

Я  буду  поряд!  Чуєш?  Буду  поряд!
У  моторошній  тиші  мертвих  днів
Ти  згадуй  мій  далекий  ніжний  погляд,
Мене  шукай  серед  химерних  снів.

Я  буду  поряд,  завжди  і  незримо,
Як  віддана  собака  біля  ніг!
Це  все  болить,  палає  незгасимо!!!
Пробач,  але  по-іншому  не  зміг...

Мене  вбиває,  невимовно  давить
Мовчання,  серце  ріже  без  ножа...
Амурів,  бачу,  зовсім  не  цікавить
Що  я  чужий,  і  ти  мені  чужа...

Ми  просто  друзі!  Чуєш?  Просто  друзі!
Як  мантру,  ми  повторюємо  знов...
Квилить,  тихенько  плаче  у  нарузі
З  душі  і  серця  вирвана  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596453
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 01.09.2015


Анатолій В.

Далека гроза.

Вечірню  спеку  рве  на  шмаття  вітер,
Ховаючи  за  хмарами  зірки,
І  я  відкритий  вітрові  і  світу  —
В  душі  рояться  римами  думки...

А  десь  далеко  пахло  вже  дощем,
Кудлате  небо  падало  все  нижче,
І  разом  з  ним  тривожно-ніжний  щем
Вповзав  тихенько  в  душу  ближче  й  ближче...

Громи  клубком  котили  хмари  в  ніч...
Як  фотоспалах,  блискавиці  світло...
І  тіні  розбігались  врізнобіч,
А  цвіркуни  відспівували  літо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598920
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 15.08.2015


РОЯ

Серце, тихо!

Ми  зустрілися  випадково  -
Погляд  душу  наскрізь  обпік!..
І  застрягло  у  грудях  слово,
Зупиняючи  плину  лік...

Скільки  часу  спливло  відтоді!..
Скільки  весен  минуло,  зим!..
Відспівало  слізьми  мелодій,
Відболіло  грозою  рим...

І  ця  зустріч  -  миттєвий  спалах...
(Серце  ж  тьохнуло,  як  колись!..)
Та  спокусу  давно  приспала,
Ти  з  покутою  забаривсь...

Серце,  тихо,  мовчи,  не  треба
Ворушити  старий  вулкан;
Відпусти  сум'яття  у  небо,
Не  ступи  у  новий  капкан!

Що  горіло  -  давно  погасло,
Що  цвіло  -  поросло  в  бур'ян...
Де  іржа,  не  сколотиш  масла,
Якщо  душу  скорив  обман!

Не  тривож  надаремне  долю!
Йди  собі,  як  колись...  пішов...
Більш  ніколи  вже  не  дозволю
Розтоптати  святу  любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599647
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 14.08.2015


уляна задарма

Дім

Ні  подиху,  ні  вітру,  ані  грому.
Був  день  жарким,як  лава.  Дім  мовчав.

Ти  так  давно  втекла  із  цього  дому,
що  дім  тебе  тепер  не  впізнавав.
Звикав.

Вдивлявся  в  Тебе  знічено  й  тривожно
(...а  втім,налив,як  гостеві,вина...)
І  шепотіли  стіни  заворожено:
-  Невже  ВОНА?
Невже  -  ОТА,  що  марила  світами
вершинами,  дорогами,  людьми,
двобоями  -  як  Дон  Кіхот  млинами  -
якій  такі  тісненькі  БУли  -  ми?

І  плямкали  старечими  губами,
і  дихали  стречими  грудьми

пригадуючи  те  "не  повернуся!"
й  з  картону  крила...    До  зірок-лети!

Лиш  Батько  із  портрета  посміхнувся:
-  Нарешті  -  ТИ...
.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599601
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 14.08.2015


Кадет

Творческий зуд

К  завтраку  намалевал  картину,
А  к  обеду  вылепил  горшок…
Но  ужалил  ненароком  в  спину
Чей-то  иронический  смешок…

К  ужину  хотел  прочистить  трубы,
Оказалось  -  поздно  –  тихий  час…
И  тогда  со  зла  ударил  в  бубен,  
А  потом  ещё  и  в  медный  таз!

На  юга  свалили  по-английски  
Разные  пернатые  друзья,
Натощак  отлично  пьётся  виски,
Только  доктор  говорит  -  нельзя!…

Чтобы  дальше  не  тянуть  резину,
Развязал  подарочный  мешок…
Ненароком  присосался  к  джину,  
Не  со  зла,  а  так,  на  посошок…

Кто  решил,  что  подводить  итоги,
Лучше  на  седеющей  заре?
Можно,  ведь,  и  посреди  дороги
Влипнуть,  как  букашка  в  янтаре…

Что  поделать?  Тесно  мне  в  сезаме,
Никуда  не  деться  «от  сохи»…
И,  умывшись  жгучими  слезами,
Взялся  за  янтарные  стихи…

октябрь  10

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595588
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 14.08.2015


Любов Ігнатова

Хто я?

Хто  я?  Зоря  -  а    чи  неба  окалина?  
Свічка  у  храмі  -  чи    зблиск  сірників?  
Я  догоріла?  Я  заживо  спалена?  
Вогник  душі  -  чи  пожежа  віків?  

Хто  я?  Поетка?  Чи  зайда  в  поезії?  
Може,  не  свій  колись  вибрала  шлях?  
Вірші  пишу  -  чи  словесні  суспензії?  
Я-  Квітка  Сонця?  Чи  просто  реп'ях?  

Хто  я  для  тебе?  Лірична  мелодія?  
Фуга  органна?  Ревіння  вітрів?  
Може,  я  -  просто  бездарна  пародія?..  
Ти  навіть  слухать  мене  не  схотів....  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591930
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Евгений ВЕРМУТ

Мы делим наш день без остатка…

Мы  делим  наш  день  без  остатка.
При  этом,
Для  каждой  вещицы  есть  место  в  тиши:
Есть  место  для  кофе  и  для  сигареты,
И  даже  для  водки…  
А  где  для  души?

А  есть  еще  совесть  –  она  ниоткуда,
Она  вроде  с  нами,  а  вроде  и  нет.
Бывает  легка,  а  бывает  занудой,
Бывает,  замолкнет  на  несколько  лет.

Лишь,  сердце  всегда,  к  удивленью,  на  месте
И  в  яркое  утро,  и  в  хмурую  тьму,
И  лишь  посылает  печальные  вести,
Когда  надоест  трепыхаться  ему…

06.07.2015г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591980
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Касьян Благоєв

Поговорімо…

(...  на  далекі  розстані  юності  і  мрій…)    

**
Поговорім,  кохана,  про  любов.
Горить  свіча,  ворожка-ніч  не  згасла
І  так  кришталями  вкриває  небо  рясно,  –  
Поговорімо  ж  тихо  про  любов;

Про  квіти,  що  з  весною  відцвіли,
Про  звабу-літо,  що  зігріло  душу,
Про  те,  що  ми  закохані!..  були…  –  
Що  пам’ятать  за  нас  обох  я  мушу...

Поговорімо,  люба,  про  життя  –  
О,  як  ще  вабить  під  серпневим  небом!
Про  милість  долі,  ту  снагу  й  потребу:
Шляхів  єднання,  душ  і  тіл  злиття…

       Поки  ми  є,  поки  не  згасло  літо,
       І  пам'яттю  вона  в  серцях  зігріта  –  

       Поговорімо,  мила,  про  любов…        

**                                                                                                                                                
Коли  ми  вийшли  в  світ,  лише  вона
Шляхи  стелила  під  травневим  небом,  –  
Вона  серця,  що  прагнули  сповна
Життя  відпити,  кликала  до  себе  –

Наївних,  юних  нас!  Як  прагнули  її,
Коханню  вже  ростили  дужі  крила,
Шляхи  святили,  почуття  свої
І  дням  любові  вірою  сурмили!

Вона  співала  нам  своїх  пісень,
Кохання  святість  мріям  дарувала  –
Жага  життя  на  крила  піднімала,
Несла  в  вінчальний,  заповітний  день!..

       …  Куди  ж,  куди  поділася  вона?..
       –  Який  солодкий  хміль  її  вина,  –  

       Його  нам  спити,  Доле,  дай  до  дна!

**
Та  хміль  її  –  не  вічний…    –  Лине  час
І  юність  днів…  Але  душа  –  нетлінна!
Нетлінне  й  почуття  єднало  нас  –  
Тож  марний  сум:  у  нових  поколіннях

Відродиться,  постане  ця  любов,
Позве  до  щастя,  у  світи  покличе  –  
Повториться  твоє  й  моє  обличчя,
І  мрії  заповітні,  –  знов  і  знов  

Все  відізветься,  нами  пережите
У  найдорожчому:  у  дітях,  наших  внуках!  
–  О,  дай  відчуть,  як  зігрівають  руки!  –  
 
   Хай  не  зуміли  чашу  долі  спити
       Разом,  сповна  щоб  наше  відлюбити,  –  

       Поговорімо  ж  тихо  про  любов...      
                             ***      *      ***

(з  голосу  серпня.  "Терції  самотнього  часу")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591281
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 06.07.2015


РОЯ

Невже колись?. .

Невже  колись  було-велося:
Усе  хотілося  -  й  моглося,
Пташки  витьохкували  нотки,
Життя  аж  хлюпало  солодке?!.

Невже  колись  таке  бувало,
Що  нам  і  нічки  було  мало...
І  від  розлуки  до  розлуки
Спліталися  у  щасті  руки?..

Невже  колись  п'янило  літо,
Роїлись  пахощі-флюїди  -
І  ми  впивалися  коханням
Усеньку  ніченьку  до  рання?..

Невже  колись  чаклунка  осінь
Нам  гаптувала  мрії  босі,
Стелила  райдуги  під  ноги
І  ткала  золотом  дороги?..

Невже  колись  збувались  мрії
І  сон  в  колисочці  леліяв?..
А  ми  літали  на  жар-птиці  -
Шукали  зоряні  криниці?..

Колись  було!..  Уже  не  буде...
Та  тільки  пам'ять  не  забуде...
І  нагадає  нам  серде́нько
Літа  щасливі  молоденькі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591908
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Фотиния

Брут, брют и брюнетки

[b]Выжженные  чувства[/b]
автор:  Томаров  Сергей
адрес:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510324

Ах    эти    чувства    выжженные    в    мыслях,
Снимаю    галстук    чопорной    расцветки
И    из    бутылок,    словно    уксус,    кислых,
Взахлеб    пою    не    чесанных    брюнеток.

Лукавит    ночь    напуганная    в    чувствах,
Грустит    авто,    кафе    не    закрывают,
Сегодня    нет    изюминки    для    грусти
И    пианист    о    сцене    не    мечтает.

Стучится    пыль    в    закрытые    фрамуги,
Все    надоело    и    сквозит    в    кармане,
Слепой    тапер    трубой    играет    фуги...
Ну    здравствуй    утро    серое    в    тумане.

[b]Брут,  брют  и  брюнетки[/b]
[i](Фантазия  накануне  купальской  ночи)[/i]  

Грустит  авто.  Захлёб  уже  три  дня.
Пугаю  ночь  деталями  костюма.
Что  наша  жизнь?  Да  полная  фигня!
И  даже  грусть  досталась  без  изюма!

Сижу  один.  Таращусь  на  Луну
И  чувства  выжигаю  в  каждой  клетке…
Вдруг,  ровно  в  полночь,  к  моему  окну
Слетел  десант  нечёсаных  брюнеток!

Вот  так  приход!  Все  как  одна  –  с  метлой!
Как  кстати:  пыль  забилась  под  фрамуги.
Я  начал  угощать  их  кислотой,
А  дальше  закрутились  буги-вуги!..

…Откуда  ни  возьмись  –  слепой  тапёр!
«Товарищ,  Вы  ко  мне?..  
С  каким  вопросом?..»    
Кто  это  был,  я  сразу  не  допёр
И  весело  побрызгал  дихлофосом…

…Сквозит  в  кармане,  но  пою  с  горла!
Вдруг  выстрел  пробки!
Смолкла  дискотека.
Тапёра  шёпот:  «Всё!  Тебе  –  труба!»

Просвет  в  окне.
Петух  закукарекал.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591987
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Любов Ігнатова

Задощилося

Дощовечір.  Дощодень.  
Дощоніч  і  дощосни.  
Все  співає  нам  пісень  
Стиглий  дощопад  рясний.  
Дощонастрій.  Дощостан.  
Дощолітній  сірий  сум...  
Все  плете  самообман  
Цей  меланхолійний  шум...  
Дощороси.  Дощокрай.  
Дощодзеркало  калюж.  
І  повзе  дощоручай  
По  дорозі,  ніби  вуж...  
Дощовимірний  портал  
Десь  прорвала  повінь  вод...  
І  якийсь  дощовандал  
Щиро  тішиться  з  негод...  
З  дощонеба  повсякчас  
Дощохмара  цебенить...  
І  промоклий  мій  Пегас  
П'є  у  вірші  дощомить...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590542
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.06.2015


Любов Ігнатова

Колючки

Дякую    Касьяну  Благоєву  
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590123


Живу,  дарую  своє  серце,
Таке,  як  є,  без  солі  з  перцем...
Натомість  маю  звідусіль
Біль...
***
Які  ж  то  вірші  пишуть  нам  мужчини  :
Букет  троянд,  загорнутий  у  рими....
В  житті  ж  :  сумки,  ганчірка,  посуд...
Осуд...
***
Коли  ти  друзям  віддаєш  останнє,
Коли  на  все  готовий  для  кохання,
Спочатку  окуляри  витри  гарно-
Аби  не  марно!
***
Коли  тобі  хтось  крила  подарує  -
Радій,  літай  -  не  втрать  те  диво  всує...
Тільки  дивись,  щоб  та  ж  людина  крила
Не  спалила....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590239
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 28.06.2015


РОЯ

У павутинні безконечних днів…

У  павутинні  безконечних  днів
Я  розгубила  силу  дивослів  -
Думки́-бажання...

У  шумовинні  монотонних  днів
Порозсипались  таємниці  снів  -
Прийшло  смеркання...

У  раюванні  безіменних  днів
Сплелися  душі  у  клубок  гріхів
І  шлють  страждання...

У  громовиці  болеструнних  днів
Розбились  мрії-спо́кої  світів  -
Пливе  ридання...

У  падолисті  чорно-білих  днів
Я  відшукала  барви  почуттів  -
Жагу  кохання!..

У  веремії  доленосних  днів
Я  знову  чую  дихання  віків  -
Німе  благання...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587850
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 17.06.2015


Тетяна Луківська

Я душею вростаю…

Я  душею  вростаю  у  слово,
У  рядки  заплітаю  журбу…
Україно  моя,  нова  змова!
Знов    продовжує  ворог    стрільбу!  
О!яка    ж  невимовна  розпука
Спопеляє  серця  на  жалі.
Тяжкі  втрати…ну,  що  ти  за  «сука»!
Прешся  й  далі  по  нашій  землі.
Все  агресор  безжально  шматує…
Ну,  не  «брат»  нам,  але  ж  ти  сусід!
Міномет  безпричинно  лютує…
Озирнись…що  лишаєш    услід.
Розпочав  ти  дорогу  криваву,
Замасковану  в  клятій  брехні.
Тож  зневага  людська  тобі  «славу»
Нагортає  землею  в  вогні.
Ну,  яким  тебе  дивом  спинити?
І  які  вже  казати  слова?
Україну  тобі  не  зломити!
Українським  народом  жива!

Я  душею  вростаю  у  слово,
Виплітаю  рядки  із  надій…
Мила,  рідна  земля  колискова,
Я  схиляюся  силі  твоїй.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568860
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 17.06.2015


Кадет

Нить

Всё  меньше  тех,  кого  хочу  дразнить,
Всё  больше  жести  в  голосе  дрожащем…
Я  потерялся  в  этом  настоящем,
А  в  будущее  не  нащупал  нить…
И  остаётся  перестать  хандрить,
И  сохранить  приличную  наружность,
И  откопать  какую-нибудь  нужность
Для  нескольких  неравнодушных  душ,
Которые  на  постоянной  связи…
Я  с  ними  пуповиною  повязан…
Но  мне  их  очень  боязно  «грузить»…

июнь  15  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586448
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 17.06.2015


Віталій Назарук

ЗА ВІРШЕМ МИХАЙЛА ГОНЧАРА

                                         Не  все,  що  втрачене      –  болить…
                                                                                                   Віталій  Назарук
Просто  молча  уйду,  не  прощаясь.  
Пусть  согнет  меня  время  в  дугу
 -  Как  с  тобой,  без  тебя  жить  не  знаю.  
Позабыть  тебя?  Нет...  не  смогу.
                                                                               Михайло  Гончар.

Ще  душа  буде  довго  боліти,
Не  затихнуть  сердечні  слова,
Будуть  сльози  в  очах  променіти,
Люба,  Мавко  моя,  лісова.

Пережили  усе  ми  з  тобою,
Все  життя,  як  хлібина  на  двох,
Ми  об’єднані  двоє  судьбою,
Так  хотів,  так  дозволив  нам  Бог.

Зла  на  тебе  примати  не  буду,
Лише  в  мене  ридає  душа,
Я  ніколи  тебе  не  забуду,
Ти  і  далі  мені  не  чужа.

Пригадай,  що  було  в  нас  на  двоє,
Цвіркуни,  солов’ї    у  гаї,
Ті  думки,  що  летять  знову  роєм,
Що  святились  одні  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583995
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 15.06.2015


Любов Ігнатова

Запроси ти мене до осені

Запроси  ти  мене  до  осені  
Літнім  дощиком  з  грозовицею,  
Може,  ранком  прозоро  -  росяним,  
Чорнокавою  із  корицею...  

В  журавлинім  знайди  клинописі  
Мого  імені  знаки  -  музику  -  
У  вітрів  семиструннім  голосі  
Розв'яжу  всі  мінорні  вузлики...  

Твою  осінь  зігрію  сонячно,  
Розчинюсь  у  тобі  веселкою;
Проведу  між  сузір'їв  поночі,  
Прожену  туман  -  зраду  спекою...  

Кожен  з  тисячі  моїх  дотиків  
ВідізвЕться  в  тобі  мурашково...  
І  прогнозам  на  зло  синоптиків  
Розіллється  тепло  ромашкове...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585340
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 14.06.2015


Валя Савелюк

ТВОЇ СЛІДИ НА ПІСКУ

коли  народилась  людина  –
Бог  сказав  їй:
…дитино,
нічого  не  бійся,
Я  буду  з  тобою  
скрізь  і  завжди  –
упевнено  йди…

а  щоби  сумніви  міг  побороти
і  доказ  Моєї  присутності
неодмінно  знайти  –
щоразу,  коли  озирне́шся  ти    –
поруч  із  твоїми  слідами
побачиш  Мої  сліди…

упевнено  йди…
сину...

…пішла  людина
стежечкою  у  траві:
пі́дтюпцем,  пі́дско́ком,
безтурботним  кроком…
веселі  джмелики
і  метелики
медозбо́рили  у  її  серці
і  голові…

йшла-ішла  –  підросла
і  подумала  ненароком:
«…зажди,
чи  справді  поряд  
із  моїми  слідами  -
помітні  Його  сліди?...»

огляну́лася  упіво́ка  
і  побачила  
обіч  відбитків  од  ніг  своїх
два  Божих  сліди  –  чітки́х  і  надій-них…

безтурботно  
стебелинку  в  зубах  затисла
і  далі  собі  пішла…

і  так  щоразу:
хоч  прямо  іди,  
хочеш,  звертай  куди,
лужком-бережком,
чи  самим  краєчком  води  –
оглянешся,  а  за  тобою  слі́дом
за́вжди  чотири  вірні  сліди́…

…аж  якось  настала  
сіра  днина,  
і  пробила
важка  година:
прийшла  до  краю  пустелі
людина…

…обминути  пустелю?  
але  до  Мети
конче  треба  її  –  пустелю  –
навпростець  перейти…

іди…
за  тобою  –  чотири  сліди…
маєш  сумніви,  може?..
озирнись:  оті  два  –  твої,
а  обіч  іще  два  –
Божі…

пустеля  мертва,
пустеля  безводна…
удень  –  пекельна,
уночі  –  холодна…
важко  і  страшно,  
та  мусиш  ти,
людино,
пустелю  свою  перейти…

людина  постояла
на  краю
і  у  безвість  пустелі
рішуче  пішла  –  
сміла
і  певна  Бога  була…

…піски  і  піски,
як  віки́,
засмагло-лиці  –
ні  де́ревця  аніде,
ні  криниці…
голод  і  спрага  –  
хоч  би  ковточок  водиці…

до  решти  змучившись,
озирнулася  з  відчаєм  проти  ночі  –
а  на  пісках  жагучих
два  власних
кволеньких  слідочки  –
Бога  поруч  нема…
людина
серед  пустелі  –  сама…

що  тут  робити  –
лягати  вмирати,
чи  йти…
ногу  за  ногу  плутано  переставляти…
падати  і  вставати…
зовсім  утративши  сили  –
повзти…

обра́зу  і  відчай
у  серці  
людина  перемогла  –
якось  пішла…

врешті,
скінчилась  пустеля  –
чиясь
випадкова  оселя
подорожнього  прийняла:
зігріла,  
нагодувала  і  напоїла,
окраєць  хліба  
у  дорогу  дала…

перепочила  людина,  
ожила́,
стежку  свою  упізнала
і  дальше  поволі  пішла…

…довго  мере́жилися  стежки,  
зацвітали  і  обсипались  плодами  садки  –
людина  упевнено  йшла,
про  пустелю  свою
і  не  згадувала…

не  озиралася  позад  себе,
бо  не  мала  такої  потреби...

якось  же  із  цікавості,
чи  жартома,
голова
напівобернулася  ніби  сама
і  глянули  очі  туди,
де,  звичайно  ж,  мали  б  стелитися
два  самотніх
людських  сліди  –  

О!..  –  вирвався  подив  щирий,
бо  слідів
стелилося  слідом  –
знову  
чотири…

і  сказала  людина:  –  Отче!
я  дорікнути  Тобі  не  хочу…
але
за  півкрок  до  загину,
у  найважчу  мою  хвилину,
серед  пустелі  безплідної
Ти  самотою  мене  покинув…
умираючи  без  ковтка  води  –
я  озирнувся  з  надією,
і  за  собою  побачив
тільки  два  мої,
безпорадні  і  кволі,  сліди…

«…людино,
люба  Моя  дитино…  
сину...
були  надаре́мними  відчай  і  страх:
озираючись  у  пустелі
без  надії  і  без  води,  –
ти  узрів
на  пекучих  її  пісках  –
тільки  Мої  сліди:
на  той  час  –
Я  давно  уже
ніс  тебе  
на  руках…»

01.04.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414785
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 14.06.2015


Натік

ТИ…

В  павутинах  проблем,нерозгаданих  снах,
У  тривогах  розгнівано-дивних.
Поміж  тисяч  очей,в  яких  схований  страх,
Ти  для  мене  лишився  ЄДИНИМ…
Між  колючих  думок,між  зрадливих  ідей,
Де  болять  незагоєні  рани.
Між  близьких,і  далеких,і  просто  людей,
Ти  для  мене  лишився  КОХАНИМ…
Там,де  стогне  печаль,там,де  плаче  душа,
І  від  сліз  заховавшись  у  плащик.
Там,де  розум  холодний  ще  серце  втіша,
Ти  для  мене  лишився  НАЙКРАЩИМ…
Де  ховається  мить  у  осінній  пітьмі,
Де  всього  ще  не  купиш  за  гроші,
Де  слова  не  потрібні  і  просто  німі,
Ти  для  мене  лишився  ХОРОШИМ…
Де  ніколи  вже  більше  не  будеш  моїм,
Де  душа,  наче  вітер  у  полі,
Ти  для  мене  ніколи  не  станеш  НІКИМ,
Але  й  ВСІМ  вже  не  станеш  ніколи…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550353
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 14.06.2015


hazef

Ни рублишка в пальто потёртом…

*    *  *
Ни  рублишка  в  пальто  потёртом…
Жизнь  не  жизнь.
В  небе  голуби.  С  перевёртом
Сверху  вниз.
Мне  бы  с  цыпочек  –  в  эту  стаю
Сизарём…
Ветер  полы  пальто  листает,
В  грудь  –  угрём.
Птахам  весело…  Что  им,  сизым!
Прах  да  пух.
В  ряд  расставились  по  карнизам  –
Тешат  слух.
День  затеялся  ныне  знобкий,  
Мыслям  в  тон.
Куклой  брошенной  спал  в  коробке,
Грел  картон.
Белых  зданий  на  новостройке  –
Короба.
Мне  бы  там  уголок  да  койку…
Не  судьба.
Снова  болью  саднит  затылок  –
Не  к  добру.
А,  пойду.  Хоть  с  пяток  бутылок
Соберу.
Чую,  долго  же  мне  слоняться
Мимо  урн…
Ну  а  голуби  всё  резвятся:
–  Урлы-урл.
Ладно.  После.  Не  до  бутылок.
Не  спешу.
Где-то  хлебушка  был  обмылок,
Покрошу.
Плоть  –  в  озноб,  а  душа  –    в  распахе,
Что  ж,  всплесну…
Урл-урлы!  Налетайте,  птахи!
Ешьте.  Ну!

                                                                           3  декабря  2013  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465249
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 14.06.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2015


Анна Берлинг

Реквием

Я  не  хочу  уйти  бесследно,
Чтоб  сорок  дней  меня  родня
Оплакивала  безответно,  
Теряя  след  день  ото  дня.

Почить  уныло  –  всем  под  силу,
И,  черт,  я  тоже  так  уйду!
Но  не  хочу,  чтобы  могилу
Мне  убирали  раз  в  году.

Я  не  желаю,  чтобы  внуки,
Почтив  меня  чрез  надцать  лет,  
Ни  слог  божественный,  ни  звуки,
А  вспомнили  предсмертный  бред.

И  чтобы  в  день  тот  поминальный,
Когда  все  чтят  усопших  честь,  
Ворчат  привычный  текст  сакральный,
Но  кто  бы  мог  мой  стих  прочесть!

Поднять,  не  чокаясь,  за  ямбы,
А  не  похвал  порочный  круг.
Нас  всех  когда-то  примут  ямы,
А  сердце  вынет  черный  крук.

Не  сыпьте  мне  на  грудь  печенье  –  
Голодный  ворон  унесет.
Душа,  ушедшая  в  забвенье
Не  ест,  не  курит  и  не  пьет!

А  вы  прочтите  у  оградки,
Коль  не  забудете,  стихи,
Мне  песни,  песни  мои  сладки,
Да  так,  чтоб  вороны  тихИ

Сложили  с  выпечкой  котомки
Вокруг  запыленной  плиты,
И  молча  слушали.  Потомки!
Прочтите  мне  мои  стихи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575573
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 27.05.2015


ТАИСИЯ

Дурной сон.



Блуждаем  по  лесу,  не  зная  дороги.
И  нам  не  понятно,  как  дальше  идти.
Мерещатся  всюду  медвежьи  берлоги.
Ползучие  гады  на  нашем  пути.

Природа  всегда  в  трудный  час  выручала.
Ведь  с  нею  нам  легче  свой  путь  одолеть.
Как  будто  чужою  она  теперь  стала.
Меж  нами  утрачена  внятная  речь.

И  cолнце,  и  Боги  наш  путь  освещали.
Прожекторы  ярко  светили  во  мгле.
Нам  праведный  путь  небеса  начертали,
Чтоб  люди  творили    добро  на  Земле.

Теперь  же  мы  явно  в  лесу  заблудились.
Уже    не  найти  нам  желанных  грибов…
И  ведьмы,  и  черти  на  нас  ополчились.
Верните  нам,  Боги,  прозрение  вновь!

Май  2015.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580950
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 27.05.2015


Галина_Литовченко

* * *

Ти  -  біля  Бога,  знаю,  біля  Бога.
Нараз  усі  розвіялись  гріхи.
Під  сяйво  зір  лягла  твоя  дорога,
Мені  земні  лишилися  шляхи.

Живу  майбутнім,  бережу  минуле
і  сьогодення  відчуваю  смак.
В  оцім  шаленім  всесвіту  загулі
Хоч  раз  подай  мені  із  неба  знак.

Хіба  дарма  тамую  хвилювання,
Коли  ступаю  ввечір  на  поріг?
З  тобою  знала  спокій  і  кохання.  
Що  не  простила  -  мій  найтяжчий  гріх.
26.05.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583712
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 27.05.2015


Мирослав Вересюк

ПОЕТ! ПОЕТ! ЯКИЙ ЖЕ Я ПОЕТ…


Поет!  Поет!  Який  же  я  поет?
Буває,  що,  заповнить  душу  щем  …,
Кохання  хвиля  чи  парад  планет…
І  все  це  раптом  вихлюпне  віршем.

Коли  душа  ридає  чи  співа,
Десь  там  у  ній  щось  діється  магічне,
Беруться  десь,  складаються  слова
Щоб  почуття  ці  перенести  в  вічність.

Лиш  те,  що  зачепило,  що  болить
Якось  неждано  проросте  віршами.
Це  незбагненна  і  магічна  мить  …
Коли  їх  хтось  нашіптує  словами…

21.05.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582833
дата надходження 22.05.2015
дата закладки 27.05.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2015


Владимира Евтушенко.

Каштановый крик.

От  песчаной  бури  -  
жди  песка,
а  от  нашей  дури  -  
дырку  у  виска.
Я  лежу,
ты  стоишь,
время  бежит,
между  крыш.
И  что?
 Я  спрошу  у  труб,
стен,  дорог,
мой  голос  груб,
но  кто  бы  смог?
А  ты  бы  смог?
Листья  каштана,  залетели  с  ветром  войны.
Каштанов  нет.  Каштанов  нет  давно.
Сейчас  середина  зимы.
На  пальцах  лист,  ему  ведь  всё  равно.  
Плевать  ему,  что  нет  его,
что  дерева  нет,  с  которого  слетел,
что  мира  нет,  что  мир  сгорел.
Ему  плевать!
Он  вот  он,  лежит  и  греет  палец,
И  закричать,  
легко  кричать  ему,  не  каясь.
О  правде,  о  том  где  был,  о  том,  что  знает,
он  холоден,  безжалостен  и  молчалив,
Его  в  конвульсиях  кидает
ветер!  лживого  ветра  порыв.  
Мы  будем  царапать  дороги,
 мы  будем  стучатся  в  окна,
мы  кровью  зальем  пороги,
разобьем  неверные  стекла!
Только  он  и  я,
только  я  и  он,
мой  бессильный  стон,
и  мой  острый  взгляд.
Пустое  квадрата  окно,
призрачный  лист  на  руке,
небо  -  хуже  оков,
слабость  хранится  на  дне.
Он  принес  мне  запах  земли,
он  принес  мне  мираж  и  каприз
но  и  где  я  теперь?  Смотри.
Карниз,  и  сто  метров  вниз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567902
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 11.05.2015


Касьян Благоєв

Не стала долею…

 (із  Рапсодій  забутого  ранку)

*
О,  як  ти  душу  розтинати  вмієш
Отим  бентежно-гострим  «Прощавай!..»  –  
Не  відбирай,  благаю  я,  надію,
Але  й  кохання  вже  не  обіцяй!

Лиш...  подаруй  ще  зустріч,  ненароком,
Слів  легковажних  золоту  вуаль,
І  надвечірній  сквер  відлунням  кроків  
Мою  розвіє  по  тобі  печаль:

Розмова  тиха,  мить  лише,  хвилину!..  –  
І  рве  струну  надій  зло-вісник  сич…
Невже  мені  любов  цвіла?  манила
В  надію  серце:  «Я  ж  твоя!..  поклич!..»?!

Ні…  Вже  погасли  на  каміні  свічі.
І  жар  його  не  гріє  спомин  днів,
В  які  –  о,  небо!  –  не  ввійти  нам  двічі…
І  марно  кличу  я  в  оману  снів,

Щоб  долюбить,  доцілувати  губи,
Теплом  долонь  зігріти  щастя  мить,
Простить!..  А  ніч  останні  зорі  губить,
І  щем  у  серці…  І  болить,  болить  
Оте  «Прощай!..»  

Я  зустрічаю  день
Тим  злодієм,  що  вкрав  в  себе  самого:
–  Як,  зрячий,  заповітне  із  знамень  –  
Тебе,  кохання  не  побачив  твого?!.
*
Згаса  вогонь  в  каміні.  Я  один,  
І  незавершеним  романом  –  спогад  ночі,
У  відблиску  печалі  –  рідні  очі..
А  на  губах  –  слід  від  твоїх  сльозин...
Ще  запах  Nina  Ricci…  шелест  шовку…  

Розлук  одвічний  смак  –  гіркий  полин,
Там  ніч  «Прощай!..»  твоє  останнєє  шепоче
У  смуток  днів,  де  я  –  самотнім  вовком…

І  догорає  сніп  моїх  провин…  
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576370
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 10.05.2015


Кадет

За отвагу

Он  был  обычным  трактористом…
Когда  нагрянула  война,
Попал,  естественно,  в  танкисты
И  всё  своё  хлебнул  до  дна…

По  буеракам  и  бульварам
Водил  железного  коня...
Ничуть  не  хуже  сталевара  
Узнал,  как  плавится  броня…

Не  вдруг  в  округе  стало  тихо,
Не  вдруг  закончились  бои…
Прошло  очередное  лихо
И  оклемались  соловьи…

И  можно  не  считать  патроны,
Не  прятать  нос  в  сырой  песок…
И  покатились  эшелоны
На  искорёженный  восток…

Туда,  где  было  так  уютно,
Так  ароматен  сеновал…  
И  где  теперь  гремят  салюты,
А  отчий  дом  не  устоял…

Хлебнул  солдат  из  кружки  брагу…
С  цветка  вспорхнула  стрекоза…
А  по  медали  «За  отвагу»
Катилась  горькая  слеза…

май  15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579633
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 10.05.2015


Кадет

За три затяжки до атаки

Последний  залп  артподготовки
Взъерошил  седину  виска…
Ещё  на  бруствере  винтовки
И  три  затяжки  до  броска…

За  три  затяжки  до  атаки
Все  думы  только  о  былом,
Когда  на  чай  и  кулебяки
Все  собирались  за  столом…

За  три  затяжки  до  атаки
Не  философствуют  бойцы…
А  марафетом  дикой  драки
Потом  займутся  мудрецы…

За  три  затяжки  до  атаки
Не  слышно  даже  старшины,  -
Субординация  до  сраки,
Когда  смертельно  все  равны…

За  три  затяжки  до  атаки
Здесь,  на  нейтральной  полосе  
Все  вопросительные  знаки  
Встают  во  всей  своей  красе…

За  три  затяжки  до  атаки
Всего-то  дел  -  примкнуть  штыки,
Чтобы  с  отвагою  собаки
Проредить  вражии  клыки…

И  чумовое  неурочье
Перечеркнуть  одним  рывком,
Незаживающие  строчки
Вписать  в  историю  штыком…


май  15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578777
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 10.05.2015


РОЯ

Не приходь до мене уві сні!

Сьогодні  ти  наснився  мені  знову...
Усе  так  ясно,  наче  наяву...
Я  чую  кожне  слово,  всю  розмову...
І  стежку  бачу,  й  росяну  траву...

Ми  не  одні...  Навколо  люди,  люди...
Та...  друзі  -  ті,  що  розлучили  нас...
І  знову  біль  пече,  терзає  груди!..
Невже  удруге  зупинився  час?..

Та  ні,  це  сон!..  Всього  лиш  сон,  як  завше...
А  серце  б'ється,  мов  у  клітці  птах!..
О  серденько,  тихіше,  любий  пташе,
Уже  світає!..  Скоро  згине  жах!

Благаю:  зникни!  Я  ж  тебе  не  кличу!
І  не  приходь  до  мене  навіть  в  сни!
Тебе  я  не  тривожу  й  зла  не  зичу,
Тож  не  порушуй  спокою  весни!

Упевнена:  це  совість  не  дрімає,
Сум'ятить  запізніле  каяття  -
І  пам'ять  розтривожена  гортає
Сторінку  за  сторінкою  життя...

Не  муч  себе!..  Образи  відпустила
Уже  давно,  тож  не  являйся  в  снах!
Я  за  обох  покуту  відмолила...
І...  виспівала  щастя  у  піснях!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579203
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 10.05.2015


Віталій Назарук

ПІСНЯ ТОБІ

Озерні  льони  перед  сонечком,
Освячують  неба  блакить,
Я  виглянув  тихо  в  віконечко,
Полісся  моє  вже  не  спить.

Ожина  у  роси  сховалася,
Забрала    в  листки    власну  тінь,
Неначе  вона  закохалася,
У  квітку,  що  зветься  -  Волинь.

Тихесенько  родиться  плесами,
Небесна  роса,  наче  синь,
А  райдуги  линуть  покосами,
Щоби  освятити  Волинь.

Люблю  у  Поліссі  при  затишку,
Де  льон  вибивається  в  синь,
Єдину  і  люблячу  квіточку,
Кохану  і  славну  –  Волинь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578603
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015


РОЯ

Прийду до тебе веснами…

Прийду  до  тебе  веснами...
Житами-перевеслами...
Лише  чекай!
Встелюся  перло-росами...
Ячменями-покосами...
Та  не  зривай!..
Засію  долю  травами,
Пахучими  отавами...
Не  затопчи!..
Озвуся  в  серці  піснею
Годинонькою  пізньою...
А  ти...  мовчи...
Хай  ритми  вишиваються,
Акордами  сплітаються  -
Почуй!  Впусти!
Зціли  теплом-обіймами!..
І  вже  шляхами-війнами
Не  відпусти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578491
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Дід Миколай

Підніми мене тату на руки Муз В. Оха

Підніми  мене  тату  на  руки,
Я  у  снах,  як  молитву  шепчу…
Повиростали  діти  й  онуки,
Хоч  на  хвильку  в  дитинство  втечу.
                                           Пр.
В  грудях  серденько  жме  від  розпуки,
Відігрій  мене  татку  крильми…
За  ті  сльози…  і  довгі  розлуки,
Свого  сина  старого  прости.

На  руках  твоїх  хочу  літати,
Як  пір’їнка  мала  на  вітру...
Диво  спробую,  -  вітер  впіймати,
Пташенятком  малим  на  льоту.
                                               Пр.
Ой,  як  хочу  ж  я  небо  дістати,
Опинитись  в  Чумацькім  шляху…
Щоб  тебе  там  за  шию  обняти,  
І  змінити  цю  долю  лиху.
                                             Пр.
Як  багато  не  встиг  я  сказати,
Усе  коні  спиняв  на  скаку…
Лише  зараз  відчув  біль  утрати
На  своїм,  посивілім  віку.
                                           Пр.                                                    
Підніми  мене  тату  на  руки,
Я  у  вічність  до  тебе  кричу…
Перейми  мої  болі  і  муки,
Я  ж  щоночі  до  тебе  лечу.
                                           Пр.  
В  грудях  серденько  жме  від  розпуки,
Відігрій  мене  татку  крильми…
За  ті  сльози…  і  довгі  розлуки,
Свого  сина  старого  прости.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572712
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 03.05.2015


уляна задарма

Замерзаю

І  проїхався  небом  
на  сірому  віслюкові  
перемерзлий,  намоклий,
застуджений  Сірий  День
понад  містом,  де  тісно
сплелися  вірШІ  і  колії.
І  так  хрипко  заводила
втома  своїх  пісень

за  копійку...  За  гривеньку
в  мокрому  капелюсі
серед  сірих  калюж,
що  не  мають  ніколи
дна...
Де  простим  олівцем  -
на  коробці  з  якогось  пупса  -
розмокав  під  дощем
телефонного  номер  пульса
і  чиєсь  "Подзвони...
Замерзаю...Твоя  Весна."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572676
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 22.04.2015


Дід Миколай

Неначе випив меду трунок

Кладу  рядочки  в  візерунок,
Струмочком  ллються  із  душі.
Неначе  випив  меду  трунок,
Не  спиться,  Муза  на  плечі…

О  Боже,  як  же  їх  забути,
Терпкі  цілунки  твоїх  губ  .
Сором’язливо  від  розпути,
Ховав  під  вітами  нас  дуб…

Здрімаю  трішки,  відпочину.
Краплинки  поту  на  чолі.
І  знову  в  юнь  свою  порину,
Бо  ще  тримаюсь  у  сідлі…

Зігнувся  Місяць  у  підкову,
Згорів  лукавий  від  утіх.
Підняла  нічка    чорні  брови,
Вдаль  понесла  солодкий  гріх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576170
дата надходження 21.04.2015
дата закладки 22.04.2015


Валя Савелюк

СВІТАЄ

світла  
кожну  окрему  бризку
із  шиби  злизую  –  кінчиком  язика,
наче  кіт,  що  «полірує»  до  блиску
дно  полу́миска  з-під  молока…

зголодніле  
за́    ніч  єство  моє
кожну  краплину  світла  
квапливо  у  себе  всотує,  убирає  –
спішить  пожадливо,
не  встигає:

з  даху  капає,  капає  молоко  –
прибува́є:
квітневими  за́світами  
швидко  розви́днюється,
світає…

20.04.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575711
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 20.04.2015


Шон Маклех

Дороги самотніх

                       «І  тоді  ми  пішли  розійшлись  хто  куди
                           Пілігрими  сумнівів  вигнання...»
                                                                                 (Гійом  Аполлінер)

На  шляху  
Хтось  поставив  тріснутий  глек
Ліплений  кульгавим  гончарем
З  сірої  ірландської  глини
На  скрипучому  колесі  озер,
Замісивши  мертву  глину-прах  на  воді
З  білої  хмарини  плачу.
Чому
Він  лишив  цей  глек  на  перехресті
З  надією  наповнити  його  прощаннями?
А  ми  розходимось-розбрідаємось,
Самотні  пілігрими  віри  рибалок,
Вояки  зі  старими  ниючими  ранами,
Повторюючи  одне  слово:  «Ерінн»,
Солдати  Долі,
Вдягнені  в  сині  сорочки  неба.
І  тільки  голоси  бардів
Далекої  епохи  короля  Домналла  О’Нейлла*
Супроводжують  нас  –  вічно  самотніх
У  нескінченній  подорожі
Під  тьмяними  зорями.
І  тільки  голоси  дерев  шепочуть:  
«Ерінн  го  бра!»

Примітки:
*    -  Домналл  О’Нейлл  –  верховний  король  Ірландії,  956  –  980  роки  правління.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573995
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


уляна задарма

секрет

Дозвольте  на  вухо...  
Лиш  вам...  По  секрету...
Ви  тільки  нікому  про  це  не  кажіть!
нехай  пропонують  корону,  карету,
хоч  пів-королівства  -  будь-ласка,  мовчіть!

І  навіть  якщо  вам
підсунуть  принцесу
у  сукні,  панчохах  і  білій  фаті,
і  песика  в  стадії  сильного  стресу,
бо  вставили  зубки  йому  золоті

Коня  у  попоні,
слона  на  газоні,
і  білий,  немов  молоко,  лімузин...
Дозвольте  на  вухо...  Лиш  так,
щоб  нікому...  
Ніде  -  нічичирк...  Щоб  ніхто...  Ні  один!

Мовчіть,  наче  риба  
в  льодах  Антарктиди!
нікому...  Лиш  Вам...  Щоб  хто  інший  
не  взнав,
що  я  закохався
без  тями  у  Ліду
і  вже  на  асфальті  про  це  
написав.

А  щоб  здогадалась,
кого  їй  шукати,
під  білими  буквами  "Ліда,ай  лав!"
адресу,  мобільний,
і  розмір  зарплати
червоною  фарбою  
чітко  додав!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574008
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Олекса Удайко

ТИХИЙ ХУТІР

                                         [i]Куди  йдемо,  братове?..
                                         Благовіщення...[/i]

[b][i][color="#ff5900"]О,  як  обрид  скрипучий  галас  вулиць,
Свавілля  рейок  –  гільйоти́н  метро!..
До  тиші  з  болем  мрійно  я  приту́люсь:
Шукаю  спокій  і  сюжети  про

Сільську  ідилію,  де  солов’ї  і  жаби
Хорали  в  ніч  на  всі  лади  ведуть...
Там  заспівав  натхненно  з  ними  й  я  би,
Аби  той  спів  проклав  до  раю  путь…

Аби  в  гармонії  народжувались  діти,
Аби  лилася  солодкість  пісень…
Аби  було  де  душам  грішним  дітись,
Аби  був  мед  в  житті  –  і  ніч,  і  день!

Відтак  і  мрію…  щось  про  тихий  хутір,
Де  –  бджілки  лиш  та  вільні  козаки́…
Де  б  не  чували,  що  воно  є  “путін”,
Де  б  все  було  стеменно...  навпаки.

А  ще...  щоб  нас  турботливо  коза́чки
Чекали  з  поля  у  вечірній  млі…
Щоб  у  душі  росли  святі  заначки
Про  рід  людський,  квітучий  рай  Землі.

І  вірю  я,  що  там,  де  тихий  хутір,
Козачка  Та...  чекає  вже  й  мене…
Нехай  звучить  пророцтво  надто  круто,
Та  доля  та  поета  не  мине.

Бо  знаю  певно,  що  комусь  в  пригоді
Я  стану  ще,  хоча  уже  –  роки́…
Неда́рма  ж  бо  козацької  породи
Й  родився  в  плавнях  Удаю-ріки![/color][/b]

07.04.2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572552
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 11.04.2015


Валя Савелюк

ЗА ПЛОТАМИ

народжуюся  щосвітанку
краплею  меду  
у  філіжанку
зава́реного
на  ясми́ні  ранку

падаю
наскрізь  бурштиновою
меду  краплиною
на  денце  кожної  чашки
просві́тчасто-біло-ясминової…

розливаюся  
пахощами  
поміж  плота́ми
густими  
ха́щами-за́ростями
людськи́ми

лю-ди!
загорожі  і  межі  усюди…

страх-ворожість  поміж  людьми  –
кігті-погляди  
напогото́влені  за  плотами:

а  все-таки  –  ми  
співаємо,  
як  і  пташки  –  грудьми́,

лишень  гарчимо  –  живота́ми  

…люди-на
ричить  животом  –
як  звірина́  
за  плотом  

але!  –  ми,
коли  співаємо,  то  грудьми  –  
як  пташки…

сердечними  ча́крами

і  
у  ясми́нові  ранки  
додаємося
медовими  крапля-ми


06.04.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572385
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 10.04.2015


Евгений ВЕРМУТ

ГЕНИЙ

Закудахтал  пингвин,  водрузясь  на  яйцо,
Взвыла  матом  благим  на  судьбу  свою  львица,
От  крючка  у  червя  покраснело  лицо,
Злой  карась  продолжал  даже  пойманный  биться.

Лунный  свет  тихо  спит  в  холодце  родников,
Мирно  дремлет  топор  где-то  в  дебрях  сарая,
А  в  дремучем  лесу  стая  серых  волков
Поминает  оленя,  его  пожирая.

Беспредел  у  природы  не  знает  границ:
Благодарно  обгадили  голуби  паперть,
У  окна  с  видом  на  …  кучка  бешеных  птиц
Заклевала  пшено  беззащитное  насмерть…

От  меня  без  ума  благодарный  народ.
Не  завидуйте  мне  –  я,  конечно,  новатор:
Оду  маслу  сложу,  воспою  бутерброд.
Я  от  бога  поэт!  
Так  сказал  психиатр.

20.03.2015г.  Минск,  база  СУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567977
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015


Лі Чень Дао

Попіл і дим

               «Народ  можна  примусити  до  послуху,
                 Але  примусити  його  до  знань  неможливо.»
                                                                                                         (Конфуцій)

Вони  мандрували  
Нескінченною  дорогою
(Від  царства  до  царства  –  
Тільки  стук  коліс),
Вони  мандрували  
Від  світанку  до  заходу
(Тільки  вогонь  заграв,
Тільки  чорнота  ночі),
Вони  мандрували
Від  селища  до  селища
(Тільки  втомлені  очі  селян  –  
Іноді  недобрі  і  злі).
І  якось,  коли  дорога  
Йшла  через  спалене  поле,
А  вдалині  догорало  село  –  
Підпалене  чи  то  солдатами,
Чи  то  просто  пожежею
(Гіркий  дим  роздирав  легені,
А  під  ногами  сірий  попіл),
Вчитель  сказав  
Своїм  сумним  учням:
«Повага  без  ритуалу  втомлює,
Сміливість  без  ритуалу  викликає  бунт,
Від  прямоти  без  ритуалу  нестерпні.
Якщо  шляхетний  муж
Прив’язаний  душею  до  близьких,
У  народі  процвітає  людяність;
Якщо  ним  забуті  старі  друзі,
Народ  чинить  низько.»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564863
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 16.03.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2015


Валя Савелюк

ЛЮДИ!!! Знайте про це!

"Генерал  Ермолов  в  письме  российскому  императору  писал:  «…  Посеяв  на  Кавказе  хаос,  мы  незаметно  подменим  их  ценности  на  фальшивые,  и  заставим  их  в  эти  ценности  поверить.  Путем  подкупа  мы  найдем  своих  единомышленников,  своих  помощников  и  союзников  среди  них.  Пройдут  годы,  и  совершатся  гибель  этого  самого  непокорного  на  земле  народа,  необратимое  и  окончательное  угасание  его  самосознания.  Мы  навяжем  им  светскую  мораль  и  постепенно  вытравим  из  них  религиозную  сущность

Мы  будем  насаждать  пьянство  и  разврат,  насилие  и  воровство,  стяжательство  и  мошенничество,  доносительство  и  предательство,  и  растлим  их  так,  что  от  этого  народа  сохранится  одно  название.  Мерилом  порядочного  образца  для  них  станет  соперничество  в  карьере,  благоустройстве  и  накопительстве,  так  что  они  будут  призирать  друг  друга.  Среди  них  появятся  гордецы  и  завистники.

Добропорядочность  будет  высмеиваться  как  непроходимая  глупость,  и  они  сами  предадут  её  забвению.  Тот,  кто  дерзнет  выступать  против  этого,  будет  объявлен  простаком  и  станет  гоним.  Цивилизацию  мы  будем  насаждать  ловко  и  незаметно.  Начинать  нашу  затею  следует  с  молодежи,  и  с  малых  лет  разлагать,  растлевать  и  развращать  оную.

Мы  обстряпаем  из  них  предателей,  доносчиков,  соглядатаев,  и  превратим  их  в  личности  без  веры  и  покаяния.  Таким  образом,  мы  будем  расшатывать  чеченцев  из  поколения  в  поколение,  до  тех  пор,  пока  не  добьемся  желаемого.  В  конце  концов,  Великий  Государь,  если  не  мы,  так  наши  потомки  узрят,  как  верно  оные  будут  служить  короне  Российской  Империи  и  верноподданичиски  воевать  за  то,  чтобы  именоваться  россиянами…»

***Оце  і  є  суть  "русскаго  мира".  Чи  варто  й  зауважувати,  що  викладений  тут  принцип  -  працює:  огляньмося  довкола  себе  і  озирнімо  самих  себе...  Думаю,  зрозуміло,  що  наміри  щодо  Кавказу  у  даній  ситуації  -  стосуються  кожного  народу  -  українців  обов"язково.  Орді  багатьох  серед  нас  вдалося  розтлити,  але  не  всіх.  Одне  слово,  ДУМАЙМО,  ДУМАЙМО  і  не  піддаваймося  ворогу  кожен  сам  у  собі,  тоді  станемо  непереможними.  

У  цій  записці  генерала  стисло  викладено  принцип  ненависті-зла  і  аду,  а  з  нами  Бог.  

Із  тими  хоч  би,  хто  не  повірив  у  їхні  фальшиві  цінності,  з  тими  небагатьма,  хто  здібний  іще  утриматися  від  "соперничества  в  карьере,  благоустройстве  и  накопительстве",  від  "призрения  друг  друга",  від  "пьянства  и  разврата,  насилия  и  воровства,  стяжательства  и  мошенничества,  доносительства  и  предательства"...  від  гордині  і  заздрощів!!!!

"Добропорядочность  будет  высмеиваться  как  непроходимая  глупость..."  Тот,  кто  дерзнет  выступать  против  этого,  будет  объявлен  простаком  и  станет  гоним..."  

Так  от...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567017
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 16.03.2015


Валя Савелюк

ПОДОЩІВ`Я

монотонно
зо  стріхи  падають  краплі,
камертонно
одзивається  улого́винка,
ви́плескана  у  землі  –
ніби  то  молоді  ковалі
умостилися  підвіконно  
і  видзвонюють  ювелірно,
досекундно-співмірно,
у  символічно  просте
кова́делко  золоте  –
вико́вують  змійку,
дзвінку,  
на  втіху  березневому  ранку

швидко-швидко
повниться  улого́винка,
прото́рюється  русе́лко:
ось  –  і  вислизне  срібна  змійка  
з-між  кова́делка-молотка́,
і  завесе́литься  прудко,
справжнісінька  і  стрімка́  –
ген!
до  квітневого  ви́тока

15.03.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566810
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 15.03.2015


stawitscky

Я знов спіткнувся


Я  знов  спіткнувся  об  буденність  слів,
Навалу  справ  із  однойменним  грифом,
І  світ  мене  затис  –  бундючний  лихвар,
Аж  зору  не  здійму  до  журавлів.

Вони  ж  летять  –  веселики  малі,
У  них  стихія  предковічна  –  небо.
Мені  б  за  хмарку  зачепитись  треба,
Поставте  хоч  жердину  до  землі!

Так  хочу  з  голубої  висоти
Збагнути  велич  і  нікчемність  миті,
І,зваживши  прожите  й  непрожите,
Вже  перейти  із  вічністю  на  «ти».

Бо  об  заклад  побитись  ладен  з  ким,
Хай  буду  я  чи  Голіаф,  чи  гномик,
Усе  воно  живе  в  мені  самому  –
І  сірі  будні,  і  живі  казки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565823
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 11.03.2015


Любов Ігнатова

Про хворобу…

А  я  нещодавно  десь  вірус  впіймала  
(Хворіть  навесні...  Чи  зими  мені  мало?  )...

Дротами  Кахикало  горло  лоскоче,  
Чоло  розпіка  і  заклеює  очі...  

У  вусі  стріляє  гармата  (ЦАРЬ-ПУШКА!!!!!  )
І  ядра  летять  у  моє  бідне  вушко...  

Ще  й  гад  якийсь  Землю  гойдає  і  крутить...  
(Ото  б  заловить  його,  дать  йому  прута  )...

Та  ще  й  неслухняні  мої  тарганята  
В  моїй  голові  облаштовують  свято;  

Мені  ж  замість  тортиків  і  танцювання  -
Мікстури,  пігулки,  гіркі  полоскання...  

*****
Та  я  -оптимістка:    у  всього  є  плюс:  
Допоки  хворію  -хоча  б  відісплюсь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565346
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 09.03.2015


Валя Савелюк

ЛОТОС

озеро
споглядало  небо:
зійшла  перша  зірка  –
на  озері  одкрився  лотос

09.03.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565362
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 09.03.2015


Marika

Вовченя

Одного  разу  люди  впіймали  щеня.  Впіймали,  побили,  поламали,  поглумилися.  Людям  було  весело.  Людям  було  прикольно.  Люди  сміялися.  Люди  тішилися  своєю  зверхністю.

Клітка  -  єдине,  чого  достойне  поламане  собача.  Дурне  собача.  Одне  із  тисячі.

Одне  лише  вони  проґавили.

Я  не  цуцик,  люди.  Я  вовченя.

Шкандибати  на  переламаних  лапах.  Битися  об  пруття,  обдираючи  до  кровавих  ран  шкуру.  Дряпати  підлогу  слабкими  кігтиками,  впиватися  дитячими  ще  зубами  в  ненависні  ґрати.  І  ненависні  горлянки.  Хай  на  них  і  не  залишиться  ні  найменшої  подряпинки.  До  хрипу,  до  червоного  туману  в  очах,  до  багряної  піни  на  губах...

Трощити  клітку.  Трощити  тих,  хто  колись  до  неї  запроторив.  Хто  навчив  задихатися...

Бігти,  збиваючи  лапи  і  душу...

Геть.  Туди,  де  за  горизонтом  підіймається  біле  сонце.  Тільки  от...  Скільки  б  ти  не  біг  -  не  досягнеш  його,  братику...

Вити.  Ховатися  поміж  чужого  листу  і  чужих  сердець.  Зализувати  рани,  згорнувшись  клубочком  в  якомусь  темному  закапелку.  Ганятися  за  сонячними  зайчиками  та  місячними  стрілами.

Викачуватися  в  попелі,  щоб  злитися  з  ніччю.  Зливатися  зі  снігом,  щоб  хоч  на  мить  стати  світлом.  Битися  в  агонії,  не  в  силах  щось  змінити.

Сіре  назавжди  залишиться  сірим.

Свіжа  шерсть  сховає  старі  шрами  на  гладкій  шкурі.

Нові  люди  будуть  приходити  і  зникати  у  примарному  мерехтінні  досвітку.  Ти  не  пристанеш  до  них  -  згірклий,  оскалений,  навчений.  Ти  не  здатен  грати  за  їхніми  правилами.  Нові  зграї  будуть  проноситися  повз  перелітними  птахами.  Та  не  покличуть  тебе  із  собою  -  поламане  собача  не  достойне  стати  диким  вовком.

Ти  залишишся  один.

Сивим  привидом  блукатимеш  світами  та  сузір'ями,  рахуватимеш  кілометри  і  години,  нападатимеш  на  тіні  минулого  й  тікатимеш  від  теплих  сполохів  далеких  вікон  і  очей...  Привчатимеш  себе  до  думки,  що  повітря  -  не  пісок  і  не  вогонь.  Воно  не  обпалює  легені,  не  забиває  задушливим  попелом  горло,  не  вбиває.  Звикатимеш:  за  пазухою  у  незнайомця  не  завжди  камінь,  а  в  словах  -  не  обов'язково  отрута.

Огризатимешся  на  ласку  та  сторонитимешся  дотиків.  Під  шовковистою  шерстю  так  легко  намацати  струпи.  Твої  слабкості.  Вчитимешся  радіти  далекому  промінню.  Чисте  сонце  -  не  для  побитих  щенят.  Воно  спопеляє.

Спостерігатимеш  здалеку,  як  хтось  смієшся.  Потихеньку  почнеш  -  несміливо,  на  грані  слуху  -  сміятись  разом  із  ним.

Все  не  так  вже  й  погано.

Щоб  бути  з  людьми  не  обов'язково  грати  за  їхніми  правилами.  Щоб  бігти  зі  зграєю  не  обов'язково  бути  вовком.  Щоб  радіти  світлу,  не  обов'язково  рватися  над  небо.

Для  щастя  не  потрібен  дозвіл.

Тільки  от...  Ти  так  і  залишишся  дурним  собачам.  Недовірливим,  стриманим,  колючим...  Наївним.

Вовченям,  яке  виє  на  місяць,  в  надії,  що  хтось  відгукнеться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565079
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 09.03.2015


Дід Миколай

Єпітафія 3

Він  пив,як  п'ють  здорові  мужики,
Не  врахував,що  вже  не  ті  роки...
Викурював  щодня  без  фільтра  пачку,
Ще  й  навіть  умовляв  одну  гордячку...


 І  от,застряг  у  горлі  крик...
 А  жаль  -  хороший  був  мужик...


                         автор:  Михайло  Гончар


А  цей  не  пив,  всі  гроші  ніс  до  хати,
Навчився  половинці  догоджати,
Ніколи  сигарети  в  рот  не  брав,
І  міцне  слово  у  собі  ховав…  


Йшов  на  роботу…  Спотикнувся  -  брик…
Шкода  й  цього  –  класнющий  був  мужик…


                         автор  В.  Назарук


А  той  не  пив...,  як  не  було  в  кармані.
У  товаристві  був  козак  в  пошані…
Бо  як  бабло  в  його  було,
То  товариство  все  гуло…


Та  от  не  стало  дяді  Вані.
Не  встав  одного  разу  з  п’яні.
Збирало  похорон  село…
Та  друзів  наче  замело.


Всеж…  появилися  примати,
Коли  ішли  уже  до  хати.
І  хто  в  могилі  їм  начхати,
Ішло  ж  бо  бидло  поминати…


                     автор  М.  Годунок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565053
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 08.03.2015


гостя

Земля…безнадійно близько…

Вже  небо
Чомусь  -  так  низько..
Сьогодні  -  занадто  низько…
І  вечір  –  уже  не  вечір
Совою  кричить  в  імлі…
Немає  шляхів  –  для  втечі...
Дороги  –  занадто  слизько!...
В  пророцтвах  твоїх,  Предтечо,
Вогонь  виривався  з  печі…
Й  котився  –  
   по  всій  Землі!..

Це  небо
І  справді  –  низько…
До  болю…  до  щему  –  низько…
І  ця  турбулентність,  Боже!…
Літак  мій  завис  в  пітьмі…
Земля  небезпечно  –  близько…
Вона  –  безнадійно!!!..  близько…
Пихате,  дурне  дівчисько…
Ти  все  іще  віриш…  може…
Внизу  –
     рятівні  вогні?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564972
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 07.03.2015


Віталій Назарук

ЕПІТАФІЯ -2

ЕПІТАФІЯ
Він    пив,як    п'ють    здорові    мужики,
Не    врахував,що    вже    не    ті    роки...
Викурював    щодня    без    фільтра    пачку,
Ще    й    навіть    умовляв    одну    гордячку...

І    от,застряг    у    горлі    крик...
А    жаль    -    хороший    був    мужик...
автор:  Михайло  Гончар

А  цей  не  пив,  всі  гроші  ніс  до  хати,
Навчився  половинці  догоджати,
Ніколи  сигарети  в  рот  не  брав,
І  міцне  слово  у  собі  ховав…

Йшов  на  роботу…  Спотикнувся  -  брик…
Шкода  й  цього    –  класнющий  був  мужик…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564828
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 07.03.2015


Валя Савелюк

ОГОНЬ І СВІТЛО

метелик  нічний
невтомно  шукав  світла
і  стільки  разів  умирав  ув  огні,
що  став  світлячком
у  новому  народженні

06.03.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564643
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 06.03.2015


@NN@

Моя світла печаль*

                                                       Мамі  і  бабусі  посвячую.

Медом,  сонцем  і  ранком  пахнуть  трави  високі,
Спокій  стелиться  низом,  мов  білий  туман.
Сільський  цвинтар  втопає  у  тиші  глибокій,
Мій  цілитель  роз'ятренних  ран...
....................................................................

Побреду  по  росі,    зберу  її  до  краплини,
Дві  могилки  знайду,    постою    над  ними,
Доторкнусь  до  хрестів  і  поплачу  тихенько  -
Відпочинь,  зболіле  серденько.

Помолюсь,  попрощаюсь  і  піду  за  ворота,
Спочивайте  кохані,  я  ще  повернусь.
Відчувала  завжди́  ва́шу  ніжність    й  турботу,
До  землі  вам  за  це  поклонюсь.
...............................................................................
Пахнуть  небом  і  сонцем  трави  вранці  для  мене,
Дві  могилки  у  вічнісь  пливуть,  мов  човни.
А  навколо    буя  розмаїття  зелене
Все  чекає  мене  щовесни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422391
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 06.03.2015


stawitscky

Ні пристані, ні відстані уже


Ні  пристані,  ні  відстані  уже.
І  не  страшні  ні  рифи,  ні  мілини.
До  олтару  із  скромним  багажем
Несе  часу  нестримність  швидкоплинна.

А  що  було?  А,  власне,  що  було?
Чому  нічого  з  того  не  збулося?
Дитячих  мрій  легесеньке  крило
Заплуталось  у  сивому  волоссі…

Не  ті  дороги,  маяки  не  ті.
І  колія  –  глибока  і  полинна.
Вони  змаліли,  обрії  круті,
І  відлетіли  клином  журавлинним.

Геть  розбрелись  по  сутінках  літа…
Та  все  ж  благословляю  ті  хвилини,
Коли  зумів,  усе,  що  мав,  віддать
В  скарбницю  дорогої  України.

То,  може,  стане  трішечки  тепліш
Під  її  чистим,  благодатним  небом?
І  ніжно  горнеться  до  мене  вірш:
Ти  не  сумуй,  романтику,  не  треба…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564482
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 06.03.2015


Валя Савелюк

БЛИСК

сонце  літнє  –
ура́нішнє  –
сліпучо  одбивається  у  вікні;
опівдні
одбивається  
у  кожній  поверхні:
примощуся
у  горіховому  осонні,  
як  сувої  
пергаментні,
розгорну  долоні:
одразу  зайчата  сонячні  
заберуться  у  пригоршні  –
двома  розлогими  лопухами
смакують  літо  долоні  мої,
світла  повні:

вбирають  сонячні  
про-мені

…сонце  літнє  –
вранішнє  –
сліпуче  одбивається  у  вікні;
опівдні
блиском  сяють
усі  поверхні:

…блиск  –  це  те,  що  ніби-то  є,
і  водночас  –  його  немає…
хто  за  поверхню  лискучу
розмислом  зазирає  –
розуміє:
насправді  блиску  –  не-Є,
але  він  –  існує…

ілюзія…  красота
відбита,
запозичена,  показна,
од  зовнішнього  враження-світу
залеж-на

як  на  плесі  –  доріжка  місячна:
приваблива  і  примарна

примар-на…  при-марна…  

по  доріжці  примарній  іти
знають  як  діти,
сомнамбули  і  поети  -
реальні  для  них  уявні  світи…

а  блиск  –  про  сокровенне  своє
відверто  висловлює:
здаватися  –  але  не  бути;
чи  –  хотіти  бути  не  тим,
ким  насправді  є…

уміємо  
яскраво  блищати?  –
це  вже́    багато:
і  я,  і  ти
научимося  колись  і  світи-ти

26.02.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562582
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 28.02.2015


Любов Ігнатова

Місячний вірш…

Сьогодні  туман  -ніби  зітканий  з  місяця,  
Просякнутий  ним,  ніби  маревом  снів....  
Напевно  із  крил  світлих  янголів  звісився,  
Щоб  виткать  вельон  на  весілля  весні...  

Сміливо  зайду  в  це  звучання  сонатове,  
У  нім  розчинюсь,  відродившись  у  нім;
Зі  світлом  зіллюсь  до  останнього  атома,  
Сузір'ям  лишусь  в  піднебессі  нічнім...  

Тріпоче  душа,  ніби  в  іншій  реальності,  
У  вимірі  нот  і  скрипічних  ключів,  
На  рівні  чуттів,  ейфорії  ментальності,  
Де  тільки  Любов  -без  щитів  і  мечів...  

Вже  вени  мої  повні  місячним  променем....  
Ще  мить  -і  політ...  Але  я  повернусь!  
У  землю  вросту  розгалуженим  коренем,  
У  кожнім  струмку  кришталево  озвусь...  

Спадає  туман  на  волосся  перлинами...  
Цілує  вуста  прохолодністю  зим...  
Та  думку  мою  пропікає  жаринами  
Цей  місячний  вірш  -моїх  снів  пілігрим...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563072
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 28.02.2015


УкрОп

Мы с тобою в России остались одни

[b][i]Ни  кола,  ни  двора,  ни  друзей,  ни  родни.
Мы  с  тобою  в  России  остались  одни.
Гнутся  крыши  от  веса  сосулечных  льдин.
Мы  остались  с  тобою  один  на  один.
Занавешены  окна  давно,  чтобы  нас
Не  увидели  страшные  люди  без  глаз.
Перерезанный  шнур  не  погасит  экран,
Посыпающий  солью  зияние  ран.
В  каждом  слове  –  зловещий  кровавый  кисель,
Заводных  соловьёв    ядовитая  трель.

Никому  не  пиши,  никому  не  звони,
Мы  остались  с  тобою  в  России  одни.
В  дверь  услышав  звонок,  открывать  не  спеши:
За  тобою  пришёл  человек  без  души,
У  него  вместо  мозга  –  густой  холодец,
Как  у  всех  сердобольных  людей  без  сердец,
Изо  рта  –  краснозвёздных  идей  перегар,
На  холодном  лице  –  черноморский  загар,
Он  готов  на  последний,  решительный  бой,
Сверлит  двери  глазок  его  глаз  голубой.

Мы  с  тобою  остались  в  России  одни,
Не  кукушка,  а  ворон  считает  нам  дни,
Он  добычею  скорой  считает  твой  глаз,
Как  и  всё,  что  останется  скоро  от  нас.
К  сожаленью,  удел  у  страны  –  бестолков:
Быть  лишь  словом  на  форме  плохих  игроков,
А  берёзам  судьба  –  превратиться  в  муляж,
Лечь  зелёными  пятнами  на  камуфляж,
Чтобы  мы,  обитатели  нашей  страны,
Были  миру  на  фоне  страны  не  видны.

Я  болею  душой,  я  по  праздникам  пьян,
Как  любой  из  живущих  вокруг  «россиян»,
Но  довольно  давно  уже  в  дней  пустоте
Стали  гости  не  те,  да  и  тосты  не  те.
Иногда  даже  некому  руку  пожать,
А  ведь  мне  с  ними  рядом  в  могиле  лежать,
Среди  тех,  кто  поёт  под  шуршанье  знамён
Есть  хозяева  милых  мне  с  детства  имён,
Но  в  последние  дни  изменились  они.
Мы  с  тобою  в  России  остались  одни…

Совершенно,  похоже,  лишились  ума
Лжевладимир,  лжесуздаль  и  лже  кострома,
Через  сотни  наполненных  скрепами  клизм
В  нас  качают  лжеверу  и  патриотизм
Между  рёбрами  ноет,  инфарктом  грозя,
И  остаться  невмочь,  и  уехать  нельзя.
И  уехать  нельзя,  и  остаться  невмочь.
Прочь  отсюда?  Но  где  эта  самая  «прочь»?
Мы  останемся  здесь,  но  секрет  сохрани:
Мы  с  тобою  в  России  остались  одни.

[color="#a30c0c"]Андрей  Орлов  (Орлуша)  14.07.2014[/color]
[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560984
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 20.02.2015


уляна задарма

Триває

Многорука.  Многолика.  Божевіллям  осіянна,
де  з  екранів  -  лики,  пики,  перемовини,  осанна.
Де  нерони  піють  ласо,  б'ють  царьки  копитом  в  груди.
Мамо...  Марно...  Маски...  Каски...  Недозвірі...  Псевдолюди...

Перестрілки.  Перев'язки.  Труни.  Трупи.
Далі  буде?

Небо  синьо  червоніє.  Із  чола  сочиться  зрада.
Чорно  білий  день  чорніє.  Світлий  Град  рівняють  "градом".
І  земля  ковтає  справно  кулі,  людоньки,  гранати.
Тут  колись  "ку-ку"  -  зозулі.  Тут  тепер  -  частіше  матом.

І  Петро  в  руках  старечих  вже  дарма  ключі  стискає,
бо  ідуть  щодень,  щовечір  душі...  Душі  -  небокраєм  


крізь  прострелені  ворота  замінованого  раю.

Бог  оглух.  Війна.

Триває.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560749
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 20.02.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.02.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2015


Крилата (Любов Пікас)

КАЗКА ПРО ВІЙНУ МІЖ МУРЛЯНДІЄЮ ТА ГАРКУХОЮ


В  країні    Мурляндії  проживали  коти  різних  мастей:  білі,  брунатно-чорні  та  руді.  Інколи  вони  сварилися  між  собою,  але  в  основному,  жили  дружно:  навесні  пісні  співали,  восени  овочі  з  грядок  збирали,  влітку  будували  будинки,  полювали,  на  зиму  м’ясо  заготовляли.    Жили  не  багато,  але  й  не  бідували.  Мали  теплі    хатинки  і  все,  що  треба  для  прожиття.  Діти-мурлянди  вчилися  у  школах,  особливо  обдаровані  після  їх  закінчення  йшли  до    вузів.  Керував  усім  котячим  братством  король    Муркотун.  На  сході  країна    Мурляндія  мала  кордон  із  країною    Гаркухою.  У  Гаркусі  жили  собаки,  вони  теж  були  різних  мастей  і  часто  гризлися  між  собою  –    за  кусень  кістки,  за  частину  подвір’я  і  просто  так,  бо  собаки.  Головного    пса  –  царя    Хитруна-Гавкотуна,  боялися  всі,  слухали  його,  виляли  хвостами  перед  ним,  лягали  на  передні  лапи,  схиляли  голови  в  покорі,    коли  він  проходив  повз  них.    
Король  Муркотун  був  мудрим,  хоч  і  не  без  вад  –  любив  напхати  живіт  всякими  смаколиками,  погомоніти-потанцювати  з  чужими  кицями-дамами  на  балу.  У  потаємній  кімнаті  свого  палацу  він  ховав  три  великих  клубки  з  нитками  –  білими,  червоними  та  зеленими.  Ці  нитки  мали  одну  надзвичайну  властивість  –  скільки  б  їх  не  використовували,  вони  не  закінчувалися.  Раз  у  році  король  відмикав  потаємну  кімнату  і  заводив  туди  королеву.  Вона    намотувала      на  одну  палицю  білу  нитку  з  клубка,  на  другу  –зелену.  З  білої  восени    плела  королю  й  усім  членам  королівській  родини    светри,  вони  охороняли  їх  від  хвороб.  Зі  зеленої  нитки  під  кінець  зими      виплітла    накидку  на  трон.  Може  вам  це  видасться  дивним,  але    та  зелена  накидка  якось  впливала  на  те,  щоб  у  Мурляндії  не  було  голоду,  щоб  росли  на  полях  злакові  та  овочеві  культури,  збільшувалось  поголів’я  великої  й  малої  рогатої  худоби,  птиці  тощо.  З  червоної  нитки  королева  нічого  не  плела.    Брати  її  було  заборонено.  Червона  нитка  королівству  була  подарована  небом  на  пам’ять  про  утворення  країни  Мурляндії.  Її  потрібно  було  просто  пильно  оберігати.  
Та  якось  руді  коти,  які  жили  ближче  до    країни  собак,  тобто  на  сході,      збунтувалися.  Мабуть,  заразилися  вірусом  агресії,  який  час  від  час  приносив    їм    у  своїх  холодних  долонях  вітер  із  сусідньої  країни.      Руді  коти  подумали:
-  Чого  для  членів  королівської    родині  в’яжуть    щороку  з  білої  нитки  светри,  а  для  них,  простокотів  –  ні?  І  чого  червона  нитка  без  діла  лежить?  Скільки  ж  можна  було  б  з  неї  светрів  наплести  для  них,  рудих  котів!  Зібралося  їх    якось  зо  пів  сотні  в  одному  з  підвалів  висотного  будинку  на  окраїні  Доненса    і  вирішили  рудошерсті,  що  хось  із  них  проникне    до  королівського  палацу  вночі,  як  буде  проводитися  великий  міжнародний  бал,  вкраде    ключ  у  короля  від  потаємної  кімнати,  відімкнуть  її  й  викрадез  неї    моток  червоної    нитки.  Підготувалося  рудошерсті  до  спецоперації  ретельно  і  в  ту  ніч,  коли  у  великій  королівській  залі  проводився  бал  на  честь  свята  врожаю,    здійснили  свій  підступний  план.  Одна  поважна  киця,  яка  була  запрошена  на  той  бал  (Няма)  згодилас  допомогти  рудошерстим  за  гроші.  Вона  обережно  витягла  ключ  із  кишені  короля,  коли  з  ним  віталася  й  обіймалась  при  зустрічі.    Близько  другої  години  ночі  королівських  охоронців  звалив  сон  –    вони  напилися  з  термосів  чаю,  до  якого  було  всипане  легке  снодійне.  Його  підсипала  кухарка    королівської  кухні  –  біла  киця  Мурка,  яка  була  нареченою  Зубка  –  одного  з  рудих  котів.  Після  цього  діа  рудошерстими  –    Довговусик  та  Гострик,  тихенько  пробралися  в  замок,  знайшли  потаємну  кімнату  (її  двері  були  помальовані  в  синій  колір,  вони  про  це  дізналися  від  миші,  яку  впіймали  біля  королівського  палацу),    відімкнули  її  й  витягли  з  комоду  клубок  з    червоною  ниткою.  Потім  обережно  відчинили  вікно  і    викинули  той  клубок  на  вулицю.  Їхні    спільники  –  Крутій,    Брехун  та  Коротун,      зловили  його.  Годину  сиділи  в  трояндових  кущах  і  чекали  на  умовний  сигнал  –  тричі  до  ряду  мовлене  Довговусиком    «няв».    Крутій  швидко  підхопив  клунок,  як  тільки  той  торкнувся  землі,    а  тоді  всі  троє  метнулись  до  карети  –  й  були  такі.  
Король  навіть  нічого  не  запідозрив,  як  зайшов    до  спальні  після  балу.  Вартові  довго  не  дрімали,  снодійне  було  таким,  що    діяло  тільки    десять-п’ятнадцять  хвилин.    Ключ  від  потаємної  кімнати  повернула  королю  та  сама  дама-киця  Няма,  коли  прощалася  з  ним  на  балу.  Вона  знову  його  обійняла,  потерлася  об  груди  і  непомітно    запхала    вкрадене  туди,  звідки  його  і  взяла.      Команда  рудих  котів  вдало  і  чисто    спрацювала.
     Коли  клубок  з  червоними  нитками  попав  до  лап  рудошерстих  киць,  ті    нав’язали  з  них  багато  светрів.  Коти-крадії  і  їх  друзі  одягли  їх,    то    підійшли  до  дзеркал  і  любувалися  собою.
- Які  ми  молодці!  Які  меткі  та  гарні!  Виглядаємо  так,  як  справжнісінькі  члени  королівської  родини.  Навіщо  нам  тепер    гладкий  і  пихатий  король  Муркотун?  Не  будемо  більше  його  слухати,  коритися  його  наказам.  Збудуємо  свою  країну  –  країну  рудих  котів.  Назвемо  її,  скажімо,  так  –    Рудокотія,  і  житимемо,  як  самі  захочемо.  
Як  тільки  вони  це  промовили,  з  боку  країни  псів  посунули  танки,  гармати  й  вантажівки  з  боєприпасами.    Чому,  спитаєте?  Та  тому,  що  коти  вдягли  светри,  зв’язані  із  червоних  ниток.  А  цього  невільно  було  робити.  Червону  нитку  не  можна  було  використовувати,  її  потрібно  було  лише  оберігати,  бо  саме  вона  була  запорукою  незалежності  країни.  Почалася  страшна  війна.    Билися  коти  з  котами,  коти  зі  псами.  Валилися  будинки,  горіли  поля.  Плакали  старі  й  малі.  Довго  йшли  бойові  дії  між  Мурляндією  і  так  званою  «Рудокотією».  Обидві  країни  були  виснажені  війною.  Великий    смуток  стояв  довкола.    На  кладовищах  виросло  багато    хрестів.  Уже  й  не  раді  були  руді  коти,  що  червоні  светри  вдягли,  бо  вони  не  так  гріли  їм  тіла,  як  спікали  душі.  «Що  ж  робити?»  -  думали  рудошерсті.  Складною  ситуацією,  що  виникла  в  Мурляндії,  скористалися  сусіди-собаки  (де  двоє  б’ються,  там  третій  виграє),  вони  посунули  на  територію  рудошерстих  котів,  стали  на  ній  випробовувати  всіляку  нову  зброю,  в  тому  числі,  й  заборонену  світом.  Хизувалися  своєю  силою,  ходили  по  етерах,  скалили  зуби,  брехали  всім,  що  вони,  буцімто,  ні  при  чому.  Насправді  саме  вони  вирішували  всі  найважливіші  питання  в  Рудокотії.    Деяким  рудим  котам  подобалось  те,  що  відбувалося.  Пси  підкидали  їм  час  від  часу  м’яса  на  спожиток  і  грошей.  Натомість  вимагали  одного  –  послуху.  Корилися.  
Та  з  часом  війна  набридла    і  їм.  Як  закінчити  її,  рудошерсті  не  знали.  Мурлянди  –    теж.    Пробували  вони  заручитися  підтримкою  сусідніх  західних  країн,  та  ті  не  захотіли  дати  своє  військо  для  вирішення  конфлікту,  вони  мали  свій  ґешефт  із  псами.    Корм  підкидали,  ліки  давали  для  поранених,  а  боротися  із  собаками  та  рудошерстими  котами  не  хотіли.  Навіщо  їм  зайвий  клопіт?  Військові  дії  ж  далеко  від  них  проходить.    Отож  мурлянди,  зорганізувавши  військо  зі  своїх  котів,  відбивали  ворожі  атаки  самі,  як  уміли,  як  могли.  Їм  вдалося    стримати  наступ  рудошерстих  під  керівництвом  псів,  але  відвоювати  відірвану  територію  так  і  не  змогли.  
Мурлянди  кріпилися  духом  і  тілом.  Вони  все  більше  й  більше  заявляли  про  себе  світові,  акцентувати  увагу  на  тому,  що  їхня  боротьба  –  священна,  що  вони  –  потерпілі,  Гаркуха  -    агресорка,  а  коти  Рудокотії  –  її  прислужники.  Багатьом  рудошерстим  стало  соромно  за  свою  поведінку,  вони  зрозуміли,  що  у  свій  час  вчинили  неправильно.  Тож  захотіли  виправити  свої  помилки.  Деякі  з  тих  рудошерстих,  які  були  знаними  у  своїй  окрузі,  вирішили  провести  таємно  від  псів  нараду  й  запросити  на  неї  впливових  котів  Рудокотії.  Так  і  вчинили.  Зустрілися  товсті  і  довгошерсті  рудики  пізнього  суботнього    вечора  в  одному  з  підвалів  будинку,  що  стояв  на  окраїні  міста  Донса  (тому  самому,  що  і  перше),  зачинилися  та  й  стали  думу  гадати,  що  ж    їм  робити.
Кіт  Гострокий  каже:  
-    Треба  зібрати  всі  сили  й  піти  в  наступ  на  короля  Муркотуна.  Він  злякається,  здасться,  вся  земля  належатиме  Рудокотії,    і  війна  закінчиться.
-    Не    можна.  Його  одразу  підтримають  друзі-леопарди,    шакали,  пантери  із  сусідніх  західних  країн.  Чув,    зброю  обіцяли  дати  в  разі  наглої  потреби,    -  відповів  довголапий  кіт  Гребко.
Кучерявошерстий    каже:
-    Ну,  то  берімо  зброю    й    вигаймо    псів,  що  посіли  нашу  територію,  поженімо  їх  аж  у  глиб  їхньої  країни  Гаркухи.
-    Цього  теж  не  можна  робити,  -  втрутився    Зубко.  –  У  псів  є  такі  бомби,  що  ними  можна  всю  нашу  територію  знищити,  а  може,  й  цілий  світ.      
-        То  що,  в  нас  немає  виходу?
-    Вихід  завжди  є.  Треба  тільки  подумати  і  знайти  його,  -  мовив  Гострик.
-    Треба  повернути  клубок  з  червоною  ниткою  в  королівський  палац!  -  вигукнув  кіт  Мирник.
-    Але  як?  Там  потрійна  охорона,  –  зауважив  кіт  Крутій.  –  І  біла  киця  Мурка  нам  уже  не  зможе  допомогти.  Вона  у  в’язниці.  
-    Треба  прийти  до  мурлянлів  з  покаянням,  слізно  просити  в  них  пробачення  й  віддати  вкрадений  клубок  ниток,  -  продовжив  свою  думку    Мирник.
-    Але  того,  хто  наважиться  це  зробити,    можуть  засудити  і  навіть  вбити,  -  зауважив  Гострик.
-    Може  бути  і  так.  Але  згадаймо,  скільки  вже  вбито  і  покалічено  у  цій  війні    котів!  Треба  врешті  припинити  цю  бійню,  -  вставив  своє  п’ять  копійок  Довговуско.
-  Мабуть,  ти  правий,  -  продовжив  Зубко.  -    Але  хто  піде  до  короля  Муркотуна?  
-    Я,  ти,  всі,  хто  колись  брав  участь  у  змові.  П’ятьох,  правда,  вже  між  нами  нема,  та    ті,  які  залишились,  мають  наважитись  на  цей  вчинок,  -    підсумував  бесіду    Мирник,  а  потім  продовжив:  «Хто  за  мою  пропозицію?»    Догори  піднялося  сорок  чотири    хвости.  Не  підняла  хвоста  тільки  киця  Няма,  яка  терлася  на  балу  до  короля  й  витягла  з  його    кишені  ключі.
-    Майже  одноголосно,  -  повідомив  Мирник.  –  Рішення  прийняте  і  зміні  не  підлягає.  
Він  вмочив  хвіст  у  чорнило,  яке  приніс  у  торбі,    і  хляпнув  ним  по  стіні.  
-  Ця  пляма  на  стіні  –    знак  нашої  згоди,  -    мовив.
-    Коли  вируша-а-а-ємо?  –  плачучи,  спитала  Няма.
-    На  світанку.  Відтягувати  похід  немає  змісту,  -  сказав  Мирник,  якого  обрали  керуючим  у  цій  справі.  –  Я  накажу  кротам  вирити  підземний    хід,  який  з’єднає  нас  з  територією,  вільною  від  собачого  впливу,  тобто  з  тією,  де  керує  король  Муркотун.    
         Усім  сорока  п’яти  рудим  котам,  які  вирішили  здатися,      не  спалося    цієї  ночі.  Вони  крутилися,  муркали,  але  сон  до  них  не  приходив.  Хвилювання  йому  закривало  дорогу.  Коли  годинник  пробемкав  п’яту  ранку,  коти  скочили  на  лапи,    повиходили  зі  своїх  будинків    і  пішли  туди,  коди  їм  наказав  Мирник  –  до  ринку.  Там,  за  останньою  кабінкою  туалету,  був  проритий  тунель.  Кроти  виявилися  справжніми  молодцями.  За  мішок  зерна,  що  був  викрадений    зі  складу  псів-кулеметників  і  подарований  їм,  вони  вирили  за  ніч  тунель,  по  якому  руді  коти  пробралися  на  землю,  контрольовану    Муркотуном.    Як  тільки  вони  вилізли  з-під  землі,  їх  оточили  воїни  Мурляндії.
-  Лапи  вгору,  хвіст  униз!  Не  послухаєте,  стрілятимемо  на  ураження!  –  прокричав    один  із  них  в  гучномовець.
-  Не  треба  стріляти!  Ми  прийшли  здаватися.  Ми  беззбройні!  –  закричали  руді  коти.
-  А  що  це    за  сумка  в  одного  з  ваших?  –    запитав  начальник  дозору,    брунатно-чорний  кіт  Воронове  Око.
-  В  ній    клубок  із  червоними  нитками.  Ми  хочемо  його  повернути  королю  Мурляндії.
-  Відкрийте  сумку    й  покажіть  нитки.
Мирник  витягнув    клубок  зі  сумки  й  підняв  його  високо    над  головою.
- Гаразд.  Підходьте  по  одному  з  піднятими  догори  лапами.
Руді  коти  так  і  зробили.  Їх  затримали.  Повезли  до  слідчого  ізолятора.  Невдовзі  рудих  котів    допитали  представники  служби  безпеки.  Рудошерсті  розповіли,  як  вони  викрали  клубок  червоних  ниток  із  замку  короля  і  чому  вони  це  зробили.  Коти  визнали,  що  вчинили  злочин.  Але  зазначили  при  цьому,  що  не  сподівалися,  що  через  якийсь  клубок  ниток  може  розпочатися  війна  і  що  на  ній    загине  так  багато  котів.      
       Коли  клубок  червоних  ниток  опинився  в  руках  військових  мурляндів,  вони  одразу  ж  доклали  про  це  королю.  Той  наказав  негайно  привезти  клубок    до  королівського  палацу  й  забезпечити  добру  охорону  транспорту,  який  буде  везти    червоні  нитки.
Як  тільки  клубок  зайняв  своє  звичне  місце  в  потаємній  кімнаті,    військові  дії  припинилися,  ніби  їх  ніколи  й  не  було.  Пси  забрали  з  території  т.  зв.  Рудокотії  техніку  і  повернулися  до  своєї  країни  –  Гаркухи.    Руді  коти,  які  воювали  проти  своїх  колишніх    співгромадян-мурляндійців,  почали  вити  й  просити  пробачення  у  короля    та  інших  котів,  з  якими  вони  воювали.  Король  Муркотун  тих,  які  щиро  розкаялися,  пробачив,  жодного  з  них  не  наказав  розстріляти  чи  ув’язнити,  все  ж    зобов’язав  усіх  рудошерстих,  які      вчинили  злочини,      сім  років  працювати  на  благо  краю  –  будувати    нові  дороги,  заводи  і  фабрики  за  мінімальну  зарплатню  на  тій  території,  де  раніше  велись  військові  дії.  Втекти  вони  не  могли,  бо  мали  нашийники  з  датчиками,  які  фіксували  їхнє  місце  перебування.  А  як  минуло  сім  літ  і    все  те,  що  планувалося,    було  збудовано  котами-зрадниками,  король  наказав  зняти  з  них  почеплені  ошийники,  й  дав  їм  волю.
Тих,  які  не  розкаялися,  заховали  зброю  (а  таких  було  зовсім  мало  серед  рудошерстих),    зловили  й  завели  у  підземні  печери.  Там  вони  не  відлежувалися,    не  відсиджувалися,  а  перебирали  гречку,  лущили  квасолю,  шили  взуття  та  одяг    для  котів  –  воїнів  армії  та  працівників  поліції  країни  Мурляндії.  Хто  цього  робити  не  хотів,  на  самій    воді  денно  сидів.  А  хто  хоче  довго  на  самій  воді  сидіти?    Ніхто,  правда?  Тож    коти-злочинці  старанно  працювали,  у  вільний  час  добрі    книжки  читали,  які  їм  під  ніс  підсували,  свою  свідомість  у  добре  русло  наплавляли  і  з  часом  себе  реабілітували.
     Мурляндія  стала  ще  кращою  країною,  як  була  до  війни.  Люди  знову  зажили  в  ній,  як  одна  родина  –  дружно  й  щасливо.  Дорослі    працювали,  статків  наживали.  А  діти  навчалися  й  мудрістю  наповнялися.  
Країна  Гаркуха  розпалася  на  кілька  царств,  кожне  з  яких    уже  не  становило  загрози  для  Мурляндії.  А  лихий  цар  Хитрун-Гавкотун  утік  кудись.  Й  досі  ніхто  не  знає,  де  він.  Може,  лев  його  зжер,  чи  пантера  розірвала.  А,  може,  десь  в  норі  живе,  лапи  і  хвоста  гризе.  А  щодо  бомб  –  страшної  зброї,  яка  всіх  лякала  і  яої  зібралося  чимало  на  землі,  то  її  спеціалісти  на  деталі  розібрали  й  нової  більше  не  виготовляли.  Так  вирішила  на  міжнароднім  зібранні  тварин  усіх  країн.  Про  це  їхні  представники    на  папері  написали  й  підписами  своїми    скріпили.
Добре,  що  все  саме  так  закінчилося.  Правда?  А  могло    бути  по-різному…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558405
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 10.02.2015


I.Teрен

ВИБІР І ПРИЗНАЧЕННЯ

Я  можу  йти  куди  завгодно:
у  веремію  суєти,
у  рай,  у  пекло  нині  модно.
І  науково,  і  природно
медитувати  у  світи.

Іти  з  пустою  головою  –
ані  вперед,  ані  назад.
Але  [i]нікуди[/i]  –  ні  ногою...
Зручний  для  місії  такої,
я  не  поет,  а  автомат.

Є  і  поранені,  і  вбиті,
і  поки  я  іще  живий,
то  маю  право  говорити
про  сльози  матері  пролиті
і  кулі  вирок  роковий.

Не  винуватий  у  любові
до  Слова,  що  будує  світ,
дарую  братії  по  кро́ві
на  рідній  українській  мові
її  забутий  заповіт.

Її  обов’язок  –  молити
і  Сина,  й  Духа,  і  Отця
надію  –  вірити  і  жити,
уміти  ворога  любити
до  переможного  кінця.

Але,  доведений  до  краю
сугестіями  звідусіль,
де  ще  плюють  на  хліб  і  сіль,
я  на  гашетку  нажимаю.
Я  не  мішень.  Я  сам  стріляю
і  точно  попадаю  в  ціль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558704
дата надходження 10.02.2015
дата закладки 10.02.2015


zazemlena

Клубки думок

У  складах  пам'яті
Слова  не  в  словниках,
А  у  клубках...
Намотані  роками
З  почутого  й  набутого,
Із  заповідей  тата  й  мами...
Із  вражень  юності,
з  пісень,  що,  мов  жнива,
Багаті  на  слова...
У  складах  пам'яті
Слова  не  в  словниках,
А  у  клубках...
Тож  пам'ять  в'яже,
Взявши  віршоспиці,
Слова  в  думки  незвичні
Й  звичні.
І  чАсом  плутаються,
У  складнім  узорі,
А  то  засяють,  як  травневі  зорі...
А  то  думки  не  спицями  -  мечами
Дзвенять,  іскряться...
Сумує  пам'ять...







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558728
дата надходження 10.02.2015
дата закладки 10.02.2015


Дід Миколай

Ми голопузі в черені шаліли

Не  сплю  сьогодні  пишуться  вірші.
В  рядочки  білі  сиплються  білилом.
Прийшли  до  мене  спомином  вночі,
Як  сніг  на  скло  вкладаються  акрилом.

Згадав  дитинство  й  ночі  на  печі,
Колись  у  хаті  просо  ми  сушили.
По  вуха  в  просі  наче    ті    вужі,
Ми    голопузі    в    черені  шаліли.  

Смолою  пахло  в  хаті  і  зерном,
Лучинка  тьмяно  з  припічка  світила.
Кружляла  нічка  темна  за  вікном,
Як    Фея  добра  спатоньки  ложила.  

Немов  би    вчора      диво    це    було…
Лягли  глибоко  зморшки  вже  у  руки.
Це  ж  скільки  років  вдалеч  віднесло,
Коли  виходять  заміж  вже  онуки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558318
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 09.02.2015


Дід Миколай

…які солодкі ції муки.

Несу  в  руках  тобі  світанок.
Намалював  його  у  снах.
Скажу  коханій:  «Добрий  ранок»
І  вип’ю  солод  на  вустах.

І  що  нам  з  того,  що  на  дворі
Сліпа  хурделиця  мете.
Ми  судді  долі  апріорі.
Для  нас  сьогодні  вар’єте.

Так,  як  колись  візьму  за  руки
І  буду,  буду,  буду  пить…
Які  солодкі  ції  муки.
Хіба  хтось  може  так  любить?

Зима  в  обіймах  снігопаду.
Їй  не  до  нас...,  не  до  тебе.
Співає  в  вікнах  серенаду.
Нуртує  серце  молоде..!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557759
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 07.02.2015


Груздева(Кузнецова) Ирина

А мне Париж не снится. Что за блажь

[i]  

когда  я  брёл  по  улицам  Парижа,  
 где  был  среди  чужих  вполне  чужим,  
 казалось  небо  почему-то  ниже  
 и  было  неуютно  мне  под  ним...  

 Лев  Либолев  

 Не  мыслю  охватить  весь  мир  собою,  
 поэтому,  довольствуясь  судьбою,  
 держу  его  за  рёбрами,  в  груди.  

 Александр  Пахнющий  [/i]

 ***  

А  мне  Париж  не  снится.  Что  за  блажь,  
 В  такую  даль  бежать  в  страну  чужую,  
 Когда  и  здесь  пол  царства  ты  отдашь  
 За  то,  чтоб  осознать:  "я  существую!"  

 Идут  дожди,  который  день  подряд  
 Срываются  с  покатых  крыш  на  землю.  
 Какой  Париж?  О  чём  толкуешь,  брат?  
 Ни  там,  ни  тут  не  будет  нам  спасенья.  

 Оно  внутри.  За  рёбрами  стучит  
 И  отмеряет  пройденного  вехи,  
 Согласно  им,  мы  всё  же,  богачи,  
 До  случая  хранящие  доспехи.  

 Кузнец  на  совесть  выковал  броню,  
 Подогнана  -  почти  вторая  кожа!  
 Не  слушай,  брат,  я  не  тебя  браню,  
 Я  просто  в  чём-то  на  тебя  похожа...

20.  01.  2014

http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-288904-16-1390203458

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557789
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 07.02.2015


stawitscky

Панегірик собі і оптимістам


Мене  списати  вам  не  до  снаги,
Мої  поважно-обважнілі  роки,
Бо  кожне  слово  набира  ваги,
Упевненіші  і  твердіші  кроки.

Зростає  кошт  минаючих  хвилин.
Спішу  щомить  непізнане  відкрити,
Очиститись  від  скверни  і  хули,
Поклавши  душу  на  крило  молитви.

А  світ  мені  сміється  навзаєм,
Тріпоче  радість,  як  листок  на  вітрі,
Зовуть  до  себе  сотні  справ  і  тем,
І  тче  надія  сонячну  палітру.

Я  прагну  перемелювать  щодень
Зерно  турбот  у  життєдайне  мливо…
У  кого  серце  мрійно-молоде  –
Тому  закриті  двері  до  архіву!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557641
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 06.02.2015


Юхниця Євген

Пока интернет не включился, я ночью

Пока  интернет  ...не  включился,  я  ночью,
И  утром  –  расчистил  квартиро-завалы,
Довёл,  дособрал,  вынул,  рассредоточил
Для  шефа,  коллег,  проверяющих,  прочих  –
Их  папки,  дела-ледники,  капиталы,
Как  для  пассажиров  -  окошки  вокзала.

Фейсбук  -  что  окно  на  центральную  площадь,
Где  без  остановок  –  события,  сцены:
Казнят,  обнимают,  ругаются,  сочат,
Грозят,  подстрекают,  надеется  бедный...
Клянут,  увлекают,  пиарят,  порочат.
 Шифруется  ...запахами  искушенье.

Нет  крепче  верёвок,  чем  наш  интерес.
За  воздухом,  ягодами  –  в  лес,  в  лес,  в  лес...

06.02.15  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557622
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 06.02.2015


Анатолій В.

Коли руйнуються світи

Спалю  мости!  Ще  трохи  біля  полум'я  погріюсь...
Так  склалось,  не  збулось  і  не  здійснилось...
Закреслити  і  розірвати,  стерти.  Спаливши  всі  мости,  
                                                                                                     Піти.

Збудеться  і  буде.  Надія,  віра  в  краще  завтра,
                                                                                                   Як  мантра,
Щоб  пережити,  вижити  і  жити,  коли  руйнуються  світи.


Коли  руйнуються  світи...    В  кулак  зібравши    волю,
Триматись,  вірити  у  долю,  і,  зуби  стиснувши  до  болю,
                                                                                                           На  волю  !

Померти  й  відродитись  знов.  У  сні  кричати  -  відпусти  !
Переболіти,  відректись,  забути  і  перерости  !
З  колін  піднятися,  не  здатися  без  бою  !
Себе  перемогти  !  Піднятись  над  собою!
                                                                                                     І      далі  йти...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555577
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 05.02.2015


Галина_Литовченко

НАВІЯНЕ РЬОКАНОМ

"Мені  також  кортить
             бодай  хоч  раз
 Під  вишнями  в  цвіту  заночувати"
                   Рьокан

*  *  *
Та  й  і  мені  кортить...(бодай  хоч  раз!)
Під  вишнями  в  цвіту  заночувати.
Знайду  у  сад  вербовий  перелаз
І  до  світанку  не  вернусь  до  хати.

Ту  ніч  розрадять,  певно,  солов`ї,
Я  захмелію  від  цвітіння  вишень.
Польоти  мрій  і  помислів  моїх
Легенький  вітер  згодом  заколише.

І  в  гущині  зіркових  володінь
З  поезією  лірика  Рьокана
У  нереальних  злетах  сновидінь
ПелЮсткою  у  всесвіті  розтану.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556848
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 04.02.2015


Валя Савелюк

ДОВГІ СНИ

як  цигани
і  старі  цига́нки  –
люльки́
розкурюють  зранку  
комини́-бовва́ни…
 
ще  дрімають  сільські  хати́  –
позгорталися  за́тишно  у  патлаті  клубки,
як  у  будка́х  приворі́тні  собаки
чи  на  сіна́х  у  повітках  –  коти…

із  ранкової  дрімоти́
підійме  котрась  із  хаті́в  насторожене  вухо,
тепле  чере́вце  об  лапу  задню  почуха,
усере́дину  себе  уважно  наслу́ха…
фіранкою  білою  ворухне  –
світло  в  одному  вікні  увімкне,
одноо́ко  поперед  себе  гли́пне,
ліниво  дверима  сіне́шніми  рипне,
ши́роко  хвірткою  позіхне,
стулить  вікно-око
і  назад  засне:
ніби  у  глечик  з  туманом  бо́вкне
і  безслідно  на  дно  втоне́  

до-о-овгі  зимові  сни…

що́-лише́  
комини́-бовва́ни
прокидаються  рано
і,  як  старі  цига́нки-цигани,
роздувають  свої  люльки́-кальяни  –
сосново-дубово-березові
димома́ни…
комини́-бовва́ни

03.02.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557069
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 04.02.2015


гостя

Ефект… Метелика…

                                 …кажуть,  що  навіть  легкий  
                                     ЗМАХ    крил  метелика
                                     може  спричинити  тайфун  
                                     в  іншій  частині  світу…
                                                       (теорія  Хауса)

Я  знала  вас  -  тих…  
Що  сльозами  вмивались  від  горя…
І  віру  збирали  в    останній  немитий  друшляк…
І  тих…  хто  ніколи  в  житті  не  побачать  вже  моря…
Бо  хліб  свій  купують
   за  вкинутий  в  шапку  п”ятак…

А  ще  –  музикантів…
Що  звуки  шукали,  мов  перли…
Світами  лунала  натягнута  вами    струна…
На  серці  моєму…  лиш  інколи  тільки  –  на  нервах…
Я  –  знала  вас…  ви  лиш  –  не  знали…
     що  я  за  одна…

Художників…  тих,
Що  небриті  і  дещо  обдерті…
Мадонну  усе  малювали…  та  разом  із  тим
Об  голову  мою  свої  розбивали  мольберти…
На  дрова  пускаючи
     сотні  найкращих  картин…

Я  знала  ВАС  -  там,  
Де  любові    зачинено  крани…
Розгублені…  сонячні…  місячні  діти  Землі…
Як  віддано  й  ніжно  мої  лікували  ви  рани…
Забувши  про  те,
     що  вони  вже  -    занадто  старі!...

Я  справді  до  крові  
Вже  стерла  ось  тут  свої  лапки…
Поети…  аскети…  паломники…  просто  –  митці…
Коли  замість  крапки    ми  ставили  легко  трикрапки…
Бо  знали…  що  крапка  потрібна  –
     в  самому  кінці…

І  хто  ви  для  мене?
І  хто  –  я  для  вас  в  цім  краЮ?
Мій  час  –  вже  спливає…  Сузір”я  моє  –  Скорпіона…
Що  маю  сказати?..  
Що  я  вас  -  так    спрагло  …  ЛЮБЛЮ?!!..
Жахливе  цунамі  –  
   ………від  помаху  крил  Махаона……..











: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543771
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 14.12.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2014


Дід Миколай

Даруй нам усмішку свою.

Не  шкодуй  за  своїми  літами,
Ну  і  що,  що  удаль  подались.
Не  повернеш  вчорашніх  думками
Не  турбуйся  за  них  зупинись.

Не  ятри  своє  серце  в  опішні,
За  помилку  покайся  в  гріхах.
Лише  Боги  на  небі  безгрішні
В  цьому  світі,  ми  лише  в  гостях.

І  нехай  тебе  Янгол  боронить,
Неземних  хай  подасть  тобі  благ.
Коли  треба  хай  хмари  розгоне,
Витре  сльози  в  журливих  очах.

Коли  раптом  зустріне  негода,
Коли  гірко  тобі    на  краю.
Хай  зігріє  тебе  прохолода,
Як  дитятко  маленьке  в  Раю.

Хай  твоя    нерозтрачена  врода
Нам  в  долоньки  збирає  росу.
Як  криниця  із  гір  повновода,
Напуває  весняну  красу..!

         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541362
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 12.12.2014


Лавинюкова Тетяна

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

ЗИМОВИЙ  ВЕЧІР

Звивається,  хурделить  зимова  карусель,
Сувої  білі  стелить  поміж  людських  осель.
І  кільканадцять  метрів  ніяк  не  перейду,
Бо  снігових  заметів  батиєву  орду
Хтось  вислав  навперейми  –  затримати  мене,
Ще  й  вітер  вслід  буремний  –  от-от  наздожене!
З  усіх  сторін  в  обличчя  колюче  конфетті...
Та  світяться  і  кличуть  віконця  золоті.
Там  гострий  запах  хвої,  неонові  свічки,
Там  скучили  за  мною  принишклі  малюки.
І  сірий  морок  тане,  зникають  сили  злі.
Знов  казочка  різдвяна  панує  на  землі.



Чудову  картинку  "позичила"  у  Світлани  Моренець.  Страшенно  сподобалася!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542999
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 11.12.2014


Didol

« Околдована с Луною »

Засиделась  у  окна
Горизонт,  в  окне  рисуя.
Засмотрелась  как  Луна
Облака  собой  чарует.
Как  на  снежном  покрывале
Заискрился  ее  свет.
Только  туча  набежала,
Был  тот  свет,  и  света  -  нет.
В  мраке  том  лишь  только  Волки
Завывают  на  Луну.
Околдована  Луною
Я  по  снегу  побреду.
Мне  не  страшен  запах  смерти,
И  Волков  я  не  боюсь.
Ведь  пройдет  же  эта  туча,
Невредимой  я  вернусь.
И  проснусь  я  утром  ранним,
И  увижу  свет  в  окне.
Сон,  как  будто,  был  реальный…
Не  оставил  грусти  мне.

27.01.2012.
О.Тищенко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309545
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 11.12.2014


Кадет

Хатор

Рисовал  озорные  цветочки,
Лунный  профиль  и  Землю  анфас…
На  весьма  неуклюжие  строчки
Разбазарил  словарный  запас…

Не  терзают  немые  укоры
И  не  режут  губу  удила,
В  погребальную  свиту  Хаторы
Не  торопят  земные  дела…

Не  рождается  истина  в  спорах
И  я  этому  искренне  рад…
По  старинке  держу  сухим  порох
И  во  многом  другом  ретроград…

Нынче  в  моде  иные  картинки,
Но  надеюсь  увидеть  не  раз,
Как  в  морозово-розовой  дымке
Зажигается  солнечный  глаз…

декабрь  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542253
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014


Валентин Довбиш

Поете, не марнуй даремно силу

Поете,  не  марнуй  даремно  силу,
Лягла  поезія  на  дно  бібліотек,
Покрилась  товстелезним  шаром  пилу
І  рідко  хто  вже  пил  отой  мете.

Та  не  зважай!  А  будь  самим  собою,
Повір  у  істину  старезну  і  просту  --
Перо  і  нині  дуже  грізна  зброя.
Та  тільки  не  стріляй  ухолосту!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540622
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 01.12.2014


Олександр ПЕЧОРА

Останній осінній вечір…

*      *      *

Останній  осінній  вечір.
На  ранок  невже  зима?
Не  мовкне  дзвінка  малеча,
та  тільки  тепла  нема.

Зима  до  воріт  добігла,
та,  мабуть,  не  в  тому  річ:
коли  буде  біло-біло  –
світлішою  стане  ніч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540502
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 01.12.2014


@NN@

Сьогодні сніг лягав…

Ще  трішки  попечалюсь...  і  покину.
Бо  вже  навколо  біла  заметіль.
Я  народилась  на  початку  днини,
Але  в  кінці  страждань  і  лихоліть.
Тоді  ще  булочки,  такі  кукурудзя́ні,
Давали  для  дітей,  чи  на  *пайок*...
Згадалися  колядки  в  дні  Різдвяні,
У  тітки  Ганни,  що  жила  через  садок.
Сніги  біліли,  наче  простирадла,
А  ми  легкі,  по  насту,  навпростець...
Вона,  бездітна,  нас  завжди  чекала
З  гостинцями  у  сінях...  Каганець,
Немов  різдвяна  зіронька  світився...
І  двері  у  світлицю,  -  бачу,  мов  тепер,
На  покуті,  під  рушниками  світлі  лиця...
І  дід  Петро,  живий  ще  був,  не  вмер...
....................................................................

Сьогодні  сніг  лягав  рівненько  й  ніжно,  
Немов  не  падав,  підіймався  з  долу...
Чомусь  згадалась  хата  і  стодола...
Хурделя  в  пам’яті,  геть  біло...сніжна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540596
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 01.12.2014


hazef

В лесу, где лиственно и хвойно…

*  *  *
В  лесу,  где  лиственно  и  хвойно,
Где  неразлучны  лист  с  иглой,
Сосна  с  берёзою  тугой
Ветвями  заплелись  невольно.

На  клок  земли  свои  права
Они  взаимно  не  внушали,
Росли  и,  вроде,  не  мешали
Друг  другу  эти  дерева.

И  даже  короед-жучок
Их  в  связке  трогать  опасался…
Да  вот  однажды  мужичок
Тропой  из  леса  выбирался.

Воткнул  он  в  древесину  нож,
Похлопал  по  стволу  привычно…
-  Гляди-кось,  цвет  коры  не  схож,
И  сок  не  тот,
И  вид  различен.
Такая  сорность  ни  к  чему,
Негожа  лесу  мешанина…

И  чтоб  всё  было  "по  уму",
Топор  из  голенища  вынул.

…И  погубил  мужик  красу,
Простую  не  учёл  банальность,
Что  у  деревьев  в  том  лесу
Одна  на  всех  национальность.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538995
дата надходження 23.11.2014
дата закладки 23.11.2014


Валя Савелюк

ОКОВА

…як  тебе  згадаю  –
туманом  
на  ріллю  опадаю,
гублю́    життєсилу,
при-сутність  міняю…
згортаю  крила  
і  –  грудкою  до  землі
наче  побитий  зненацька  морозом
ключ  лелек-журавлів…

мертвою  грудкою  до  землі  –
тільки  згадаю  тебе  випадково,
оково…

страшно?..
спершу  хіба
страша́ть  отакі  перепа́ди,  
бо,  здавалось  би  –  назавжди…
а  згодом  бачиш,
що  і  ро́си,  й  тумани  –
так-но  окремі  ста́ни  
єдино-води:

чи  веселим  дощем  танцюй,
чи  нависни  брезентом-хмарою  –
все  одно  станеш  парою…

стану  па́рою!  полечу  в  Небеса:
Любов,  Істина,  Свобода,  Воля,  Краса…

захочу  –  і    знову  туманом
невловимо-ліловим  стану:
довкруж  місяця  –  ореолом  прозорим,  
срібним  інеєм  –  пилом  зоряним

…а  напровесні  
із  гілок  ростану,
просочу́ся  між  землю  і  корені  –
джерелом  незамуленим  стану:
буду  з  дна  лісової  криниці
серцем  цілющим  бити  –
людей  од  спраги  ціли́ти…
Бога  любити

…на  Благовіщення  Богородиці
у  криниці  
зірка  вро́диться…

…то  отак  я  оце  і  люблю́    тебе:
од  краєчків  волосся  і  до  підошов,
а  найбільше  за  те,
що  пішов  –

на  подолі  шовко́вого  неба  
залишився  од  тебе  
рубець-шов

22.11.2914

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538775
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 23.11.2014


Наталя Данилюк

Моя тендітна свічечко, тремти…

[img]http://visnik-press.com.ua/wp-content/uploads/2013/11/svichka-golodomor.gif[/img]

Моя  тендітна  свічечко,  тремти,
Розсіюй  чад  скорботної  печалі...
Рясніють  перекошені  хрести,
Як  свідки  мовчазні  сумних  реалій.

О,  скільки  їх  за  обрій  відійшло,
Мов  кануло  у  безпросвітній  Леті...
Як  упивалось  ненаситне  зло,
Смакуючи  ядучий  запах  смерті!..

Вже  не  було  із  праху  вороття,
Хати  чужіли,  мов  порожні  храми,
І  спрагло  так  хотілось  за  життя
Хапатися  промерзлими  руками...

А  що  життя?  –  Украдене  зерно,
Ним  землю  загноїли,  мов  тілами...
І  не  одне  засвітиться  вікно
В  суботу  скорбну  тихими  свічками.

Хіба  буває  в  деспота  межа
Жорсокості  і  підлого  цинізму?
Як  голосила  зболена  душа,
Бо  ні́кому  відспівувати  тризну...

Моя  тендітна  свічечко,  тремти...
За  все  усім  воздасться  по  заслузі:  
Одним  судилось  хлібом  прорости,
А  іншим  –  бур'яном  гірким  у  лузі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538738
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 22.11.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2014


plomin

Батьківщина

В  селі  звичайна  хата  біла,
Така  ж  прадавня  ,  наче  світ:
Чи  то  навпочіпки  присіла,
Чи  то  зіпнулася  на  дріт?

Не  дах  міцний  -  якась  солома,
Згнили  ,  зчорніли  геть  сніпки,
Лиш  кукурудза  блиском  хрому
З  -  під  стріхи  зирка  залюбки.

І  хоч  малесенькі  віконця
Давно  обклали  бур*яном,
Та  усміхаються  до  сонця  
Блакитним  поглядом  й  чолом.

Криві  та  зламані  ворота,
Плетінь,вербовий  перелаз,
А  на  кілках  старого  плоту
Горшки  вмостилися  якраз.

Ковзне  світанок  по  подвір*ю
Слідами  срібної  роси,
І  залунають  між  сузір*їв
Дзвінкі  дитячі  голоси.

Буяють  скрізь  тут  ,  мов  чуприна,
Густі  зелені  спориші...
Та  це  ж  і  є  та  Батьківщина  ,
Що  найдорожча  для  душі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537925
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 19.11.2014


@NN@

Не спиться…

Я  зіроньку  кожну  впізнаю  в  обличчя,
А  з  місяцем  срібним  стрічаюсь  давно,
Тому-то  ночами  мені  і  не  спиться,
Порталом  у  світ  я  обрала    вікно.

І  тільки-но  вечір  лягає  на  місто,
Густа  пелена  огорта  ліхтарі,
Я  крила  вдягаю,  в  кімнаті  затісно,
На  мене  чекають,  десь  там,  угорі.  

Мої  походеньки  світами  до  ранку
Ніч  темна  ласкаво  сховає  між  зір,
А  з  першим  промінчиком  сонця,  мов  бранка,  
Стелюся  туманом  на  плечі  землі.

Я  зіроньку  кожну  знаю  в  обличчя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532773
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 10.11.2014


уляна задарма

Лишиться тільки

І  мірою  мого  відчаю
стане  твоє  мовчання.

Ну  здрастуй,  Вселенська  Тишо.
Я  знала,  що  ти  прийдеш.
І  будеш  спостерігати
майстерне  балансування
на  зломаній  табуретці,
на  фоні  вікна,  де  -  беж...
Де  золото  і  тумани,
де  їдуть  кудись  трамваї,
де  хтось  продає  картоплю,
а  хтось  -  перепустки  в  Рай.

І  наче  на  дні  глибокім
чи  пляшки,  чи  океану,
в  пеРЕтинках  барабанних
втрачається  сенс  -  і  край.

Бо  лишиться  тільки  тиша  -
глибока  і  невмолима,
холодна,  в"язка,  мов  глина
та  біла,  неначе  сніг.
Що  стане  чудовим  фоном  -
авжеж  -  ідеальним  фоном  -
для  слова-по-телефону,
що  виб"є  стільця...
Банкетку...  о,вибачте  -
табуретку

з-під  
ніг.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535984
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 10.11.2014


уляна задарма

off

...Десь  на  Сьомому  Небі
Господь  запивав  валер"янку...
Сонце  мовчки  скотилося  в  темряву,
сльози  -  у  чай...
Хтось  -  давився  омаром,
Хтось  -  криком  в  підбитому  танку...
Хтось  тихенько  співав  "Алілуя",
а  Хтось  відчайдушно  -  "Стріляй!"

Хтось  так  солодко  хляпав  
медами...  Хтось  кров"ю  вмивався...
Хтось  ефектно  жбурляв
срібняками  новітніх  Голгоф...
І  Господь  уві  сні  шепотів:  "...я  -  награвся!
....награвся..."
і  нервово  намацував  кнопку
 із  надписом  "Off"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532340
дата надходження 25.10.2014
дата закладки 26.10.2014


Кадет

На распутье осени

Тучки  заморо́сили,  птички  отгундосили
И  гурьбой  отчалили  в  тёплые  края…
Чё-то  мне  не  весело  на  распутье  осени
И  отнюдь  не  радует  хмурая  заря…

Город  панораму  мне  залепил  рекламою,
Друг  о  дружку  зонтиком  шкрябает  народ…
А  в  селе  по-прежнему  пахнет  мелодрамою
И  под  ветром  ёжится  голый  огород…  

А  за  огородами  речка  манит  бродами,
Лес  не  налюбуется  зеркалом  воды…
В  туесок  бы  термосок  чаю  с  бутербродами
Да  свалить  бы,  втихаря,  прочь  от  ерунды…

Ежели  не  спорится,  хватит  хорохориться…
Жарким  зноем  то́мленый  отдыхает  взгляд…
Успокоится  душа  где-то  за  околицей
И  вернётся  в  горницу  посчитать  цыплят…

сентябрь  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525250
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.09.2014


уляна задарма

Лід

...Небесна  комісія  -  сТАрці  із  німбами  лисі-
суворо  засудять  із  серцем  мої  компроміси...
Та  я  -  відлітаю,я-  птах  із  Далекого  Лісу,
хоч  в  мозку  пульсує  шаленими  ритмами  -  місто...

А  ти,Птахолове,  -  невдаха...  Бо  шовкові  сіті
найкращої  пісні  не  дали  послухати    й  миті...
То  ж...  Мушу  летіти,лишаючи  навіть  не  спогад,
а  перших  морозів  осінніх  світанковий  холод

і  -  лапки  пташиної  слід...
...Лід...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523828
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 16.09.2014


zazemlena

Переміряла думки́ кроками…

Переміряла  думки́  кроками...
Розігнала  тривоги  піснею,
бо  звучала    з  таким  спо́коєм,
що  кімната  враз  стала  тісною.

Мені  б  стати  на  мить  птахою.
Ні,  не  птахою,  а  хмариною,
Зачепити  зорю́-якора...
О,  куди  ж  тоді  я  полинула  б?

Переміряла  думки́  кроками...
Заземлила  їх  мрій-надіями...
Солод-снів  побажала  донечкам.
Обійня́в  сон...(без  снодійного)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523732
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 16.09.2014


Кадет

Вокруг смеха

Мы  жили,  в  общем,  курам  на  потеху,
На  подвиги  нас  гнал  курантов  бой…
И  только  передача  «Вокруг  смеха»
Учила,  как  смеяться  над  собой…

Промчались  годы,  стёрлися  доспехи…
Сам  стал  теперь  козою-дерезой…
И  раньше  в  цирке  было  не  до  смеха,
А  уж  теперь  и  вовсе  ой-ё-ёй…

Теперь  мне,  как  без  «ширки»  наркоману,
Как  без  аплодисментов  подлецу,  -
Мне  от  восторга  смех  не  по  карману,
А  без  причины  вроде  не  к  лицу…

сентябрь  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523609
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 15.09.2014


Валя Савелюк

СМЕРТІ НЕМА

смерті  нема
але  є  розлука  –
німа,  
обламанору́ка…

смерті  нема  –
є  звичка  жити  
тут,  удома…  тут,  на  Землі:
учепившись  судомно
за  
проіржавілу  гриву  
заповзя́того  неправди́во
поні  –
у  
гравітаційнім  полоні
на  
старенькій  земній  карусе-лі  

жи-ти!

…по-тім
будуть  сонця́    золоті  духовні
і  місяці́    срібно-духовно-по́вні
нам  світити…
знову  станемо  вічними
я  і  ти  –
ми…

буде  Всесвіт
обертатися  гідно
довкола  своєї  осі
і
галактики-кластери  всі
у  зоряному
різносяйно  алмазному  по́росі…
розмаїтій  космічній  росі…

обертатися  гідно  
довкола  Своєї  Осі

…на  забутій  у  Просторі-Часі
гранітно-бло́ковій  міжгалактичній  трасі,  
посередині,  на  vip-смузі,
поставлю  крісло,  плетене  із  соломи,
зручно  всядусь  у  ньому  –  нога  на  нозі  –
чашку  кави
на  потемнілій  срібній  підставі
Хтось
на  поручень  крісла  мого  поставить  –
пахучо-ї!
як  світанки  колишні  земні  мої…

поскрипує,
стиха  погойдує  
крісло  моє,
плетене  із  соломи  –  
насолода!
знов  опинитися  вдома
після  походу
 
роздерто!
ілюзорні  тенета

дзиґами  
звідусіль  кружеляють  планети,
і  кожна  радіє-наспівує
ім`я  твоє-моє  –  
Ким  насправді  ми  Є…

Радість  і  Красота!
Єдність  наша  свідома  –
МИ
Удома…

кажуть,  що  нам  приснилася
земна  історія  вся

11.09.2014

(...з  відтінком  од  Рея  Бредбері)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522749
дата надходження 11.09.2014
дата закладки 14.09.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2014


Лавинюкова Тетяна

Про можливості української мови (публікація)

[i]Недавно  знайшла  це  в  інтернеті.  Я  не  знаю,  хто  автор  (редакція  моя).  Хочу  поділитися  з  колегами  по  перу.  Цікаво  ж!
[/i]  [img]http://www.vinnitsa.info/images/mod_news/2011-09-01mov.jpg[/img]
ОПОВІДАННЯ  ПРО  УКРАЇНСЬКУ  МОВУ
Було  це  давно,  ще  за  старої  Австрії,  в  далекому  1916  році.
У  купе  першого  класу  швидкого  поїзда  Львів-Відень  їхали  англієць,  німець,  італієць.  Четвертим  був  відомий  львівський  юрист  Богдан  Костів.  Балачки  велися  навколо  різних  тем.  Нарешті  заговорили  про  мови  -  чия  краща,  чия  багатша  і  котрій  з  них  належить  світове  майбутнє.  Звісно,  кожен  почав  вихваляти  свою  мову.  Першим  заговорив  англієць:
-  Англія  -  це  країна  великих  завойовників  і  мореходів,  які  славу  англійської  мови  рознесли  по  всьому  світі.  Англійська  мова  -  мова  Шекспіра,    Байрона,    Діккенса  та  інших  великих  літераторів  та  вчених.  Отже,  англійській  мові  належить  світове  майбутнє.
-  Ні  в  якім  разі.  -  гордовито  заявив  німець.  -  Німецька  мова  -  це  мова  двох  великих  імперій  Німеччини  і  Австрії,  які  займають  пів  Європи.  Це  мова  філософії,  техніки,  армії,  медицини,  мова  Шиллера,  Гегеля,  Канта,  Вагнера,  Гейне.  І  тому,  безперечно,  німецька  мова  має  світове  значення.
 Італієць  усміхнувся  і  тихо  промовив:
-  Панове,'  ви  обидва  помиляєтеся.  Італійська  мова  -  це  мова  сонячної  Італії,  мова  музики  і  кохання,  а  про  кохання  мріє  кожен.  Мелодійною  італійською  мовою  написані  кращі  твори  епохи  відродження,  твори  Данте,    Боккаччо,  Петрарки,    лібрето  знаменитих  опер  Верді,  Пучіні,  Россіні,  Доніцетті  та  інших  великих  італійців.  Тому  італійській  мові  належить  бути  провідною  в  світі.
 Українець  довго  думав,  нарешті  промовив:
-  Я  не  вірю  в  світову  мову.  Хто  домагався  цього,  потім  був  гірко  розчарований.  Йдеться  про  те,  яке  місце  відводиться  моїй  українській  мові  поміж  інших    народів.  Я  також  міг  би  сказати,  що  моя  рідна  мова  -  це  мова  незрівнянного  сміхотворця  Котляревського,  мова  геніального  поета  Тараса  Шевченка.  До  пророчих  звучань  Шевченкової  поезії  досі  ніхто  у  світі  не  піднявся.  Це  лірична  мова  кращої  з  кращих  поетес  світу  -  Лесі  Українки,  мова  нашого  філософа  і  мислителя  Івана  Франка,  який  вільно  володів  14  мовами,  в  тому  числі  нахваленими  тут,    проте  рідною,  а  отже,  найбільш  дорогою,  вважав  -  українську.  Нашою  мовою  звучать  понад  300  тисяч  народних  пісень,  тобто  більше,  як  у  вас  всіх  разом  узятих  ...  Я  можу  назвати  ще  багато  славних  імен  свого  народу,  проте  вашим  шляхом    я  не  піду.  Ви  ж  по  суті  нічого  не  сказали  про  багатство  й  можливості  ваших  мов.  Чи  могли  би  ви,  скажімо,  своєю  мовою  написати  невелике  оповідання,  в  якому  б  усі  слова  починалися  з  однакової  букви?
-  Ні,  ні,  ні!  Це  неможливо,  -  відповіли  англієць,  німець,  італієць.
-  От  вашими  мовами  це  неможливо,  а  нашою  це  зовсім  просто.  Назвіть  якусь  букву,  -    звернувся  він  до  німця.
-  Хай  буде  буква  "П",  -  сказав  той.
-  Добре.  Оповідання  буде  називатись

ПЕРШИЙ  ПОЦІЛУНОК

Популярному  перемишльському  поету  Павлу  Петровичу  Подільчаку  прийшло  поштою  приємне  повідомлення:
"Приїздіть,  Павле  Петровичу,  -  писав  поважний  правитель  Підгорецького  повіту  Полікарп  Пантелеймонович  Паскевич,  -  погостюєте,  повеселитесь".
 Павло  Петрович  поспішив,  прибувши  першим  поїздом.  Підгорецький  палац  Паскевичів  привітно  прийняв  приїжджого  поета.  Потім  під'їхали  поважні  персони  -  приятелі  Паскевичів...  Посадили  Павла  Петровича  поряд  панночки  -  премилої  Поліни  Полікарпівни.
Поговорили  про  політику,  погоду.  Павло  Петрович  прочитав  підібрані  пречудові  поезії.  Поліна  Полікарпівна  пограла  прекрасні  полонези  Понятовського,  прелюдії  Пуччіні.  Поспівали  пісень,  потанцювали  падеспань,  польку.  
Прийшла  пора  -  попросили  пообідати.  Поставили  повні  підноси  пляшок:  портвейну,  плиски,  пшеничної,  підігрітого  пуншу,  пива.    Принесли  печені  поросята,  приправлені  перцем,  півники,  пахучі  паляниці,  печінковий  паштет,  пухкі  пампушки  під  печеричною  підливою,  пироги,  підсмажені  пляцки.  Потім  подали  пресолодкі  пряники,  персикове  повидло,  помаранчі,  повні  порцелянові  полумиски  полуниць,  порічок.
 Почувши  приємну  повноту,  Павло  Петрович  подумав  про  панночку.  Поліна  Полікарпівна  попросила  прогулятись  по  Підгорецькому  парку,  помилуватись  природою,  послухати  пташині  переспіви.  Пропозиція  повністю  підійшла  прихмілілому  поету.
 Походили,  погуляли  ...  Порослий  папороттю  прадавній  парк  подарував  приємну  прохолоду.  Повітря  п'янило  принадними  пахощами.
Побродивши  по  парку,  пара  присіла  під  порослим  плющем  платаном.
Посиділи,  помріяли,  позітхали,  пошепталися,  пригорнулися.  Почувся  перший  поцілунок:  прощай,  парубоче  привілля,  пора  поетові  приймакувати.


В  купе  зааплодували,  і  всі  визнали:  милозвучна,  багата  українська  мова  буде  жити  вічно  поміж  інших  мов  світу.
Зазнайкуватий  німець  ніяк  не  міг  визнати  свого  програшу.
 –  Ну,  а  коли  б  я  назвав  іншу  букву?  -  заявив  він  –  Ну,  наприклад,  букву  "С".  Я  своєю  мовою  можу  створити  не  лише  оповідання,  а  навіть  вірш,  де  всі  слова  починаються  на  "С",    до  того  ж  будуть  передавати  стан  природи,  наприклад,  свист  зимового    вітру  в  саду.  Якщо  ваша  ласка,  прошу  послухати.

САМОТНІЙ  САД.
Сипле,  стелить  сад  самотній
Сірий  смуток,  срібний  сніг.
Сумно  стогне  сонний  струмінь
Серце  слуха  скорбний  сміх.
Серед  саду  страх  сіріє.
Сад  -  солодкий  спокій  спить.
Сонно  сиплються  сніжинки.
Струмінь  стомлено  сичить.
Стихли  струни,  стихли  співи,
Срібні  співи  серенад,
Срібно  стеляться  сніжинки  -
Спить  самотній  сад.

-  Геніально!  Незрівнянно!  -  вигукнули  англієць  та  італієць.  Потім  усі  замовкли.  Говорити  не  було  потреби.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522479
дата надходження 09.09.2014
дата закладки 14.09.2014


Любов Ігнатова

Ти знай …

Ти  знай,  що  я  молитимусь  за  тебе  
На  всіх  шляхах  прийдешньоï  весни,
Чи  посмішкою  сяятиме  небо,
А  чи  проллється  дощиком  рясним  ...

Де  б  ти  не  був,  відчуй,  що  я  -  з  тобою,
Душа  ...вона  ж  не  знає  перепон...
Я  обійму  тебе  плакучою  вербою,
З  птахами  заспіваю  в  унісон  ...

Відчуй  мій  подих  в  прохолоді  ранку,
Мої  слова  -  у  шепотінні  трав  ...
Я-  виткана  тумановим  серпанком
Найвища  нота  місячних  октав  ...

Ти  просто  знай,  що  не  самотній  в  світі,
Що  в  тебе  є  таємний  оберіг  ...
А  я...для  тебе  буду  просто  жити,
Вплітать  молитви  до  твоïх  доріг  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485697
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 07.09.2014


Bogdan_Сhorniy

Никогда не воюйте с Украиной

[b]СТАТЬЯ  ИЗ  КОНТАКТА[/b]

[b][i]Никогда  не  воюйте  с  Украиной!  Иначе  это  будет  последняя  страна,  которую  вы  оккупировали[/i][/b]

Никогда  не  воюйте  с  Украиной!  Мы  -  страна  с  непобедимой  армией.  Мы  просто  очень  скромные,  нам  не  нужно  гордиться  будущими  победами,  мы  сами  про  себя  все  знаем  и  смотрим  на  соседей,  бряцающих  оружием  и  все  время  кого-то  там  побеждающих,  как  на  недоразвитых.

Мы  помним  про  [b]4  Украинских  фронта[/b],  что  каждый  третий  Герой  Советского  Союза  был  украинец,  мы  единственные  кто,  продолжал  вести  боевые  действия  спустя  10  лет!!!  после  окончания  Второй  Мировой  на  своей  территории.  Мы  герои,  все,  без  исключения  и  мы  об  этом  знаем.  Нет,  мы  не  ненавидим  своих  врагов,  мы  их  презираем,  это  наша  сила,  наш  дух,  мы  настолько  вольная  и  свободолюбивая  нация,  что  разоружаем  континенты  своим  пацифизмом  и  вооружаем  врагов  своим  пофигизмом  и  полным  пренебрежением  к  их  доблестям  и  оружию.  Мы  всегда  знаем  что  победим,  дойдем  куда  угодно,  на  Мальту,  Берлин,  Вену  —  нами  движет  сила  освободителей,  а  не  завоевателей.  Мы  откровенно  презираем  все  империи,  но  безудержно  любим  все  Республики.

Никогда  не  пытайтесь  нас  завоевать,  у  нас  такой  опыт  партизанской  
борьбы  и  подполья,  что  это  будет  последняя  ваша  страна  которую  вы  оккупировали.  На  этом  погорели  Австро-Венгерская,  Российская  и  Советская  империя.  
Мы  разлагаем  изнутри  порядок  и  сеем  хаос.  Это  на  генетическом  уровня,  память  предков.  Мы  по  духу  воины,  по  роду  и  по  призванию.  Мы  можем  месяцами  танцевать  на  Майдане,  откровенно  издеваться  над  Беркутом,  доводить  его  до  белого  каления,  15  минут  на  разгон  Майдана  превращается  в  месяцы.  Только  у  нас  Герои  могут  с  деревянными  щитами  и  палками  идти  на  вооруженный  спецназ.  Мы  вселяем  леденящий  ужас  в  своих  врагов,  мы  парализуем  их  страхом,  сковываем  их  трепетом  и  заставляем  бежать.  Мы  редко  добиваем  врагов,  мы  можем  подойти  к  Москве  —  а  потом  передумать  ее  поджигать,  поскольку  нам  становится  неинтересно,  победив  врага  полностью,  мы  теряем  свой  боевой  дух,  свое  глобальное  позиционирование,  свою  справедливую  миссию.

Мир  крутится  вокруг  нас.  Мы  можем  устроить  глобальную  заварушку,  только  из-за  того,  что  нам  не  понравилась  Йолка.  У  нас  безупречная  стратегия,  мы  можем  годами  притворяться  безобидными  селюками,  прекрасно  зная,  что  в  один  прекрасный  момент  тихо  пустим  слюнку  в  балаклаву,  мирно  засыпая  на  итальянской  мебели  в  Хонке.

Мы  универсальны,  полилингвистичны,  разобщены,  разбросаны  по  свету,  индивидуальны,  мы  каждый  сам  по  себе  уже  боевой  отряд  —  и  в  этом  наша  Сила.  Только  у  нас  могут  бандеровцы  охранять  синагоги,  евреи  создавать  сотни  самообороны,  русские  быть  украинскими  националистами,  а  крымские  татары  скандировать  «Крим  —  це  Україна!».

Мы  мягкая  сила,  жидкие  как  вода,  легкие  как  воздух  и  невидимые  как  Дух.  Наши  враги  всегда  в  нас  ошибаются,  друзья  нас  чувствуют  и  понимают.

Никогда  не  воюйте  с  Украиной,  как  только  вы  подумали  как  нас  завоевать,  мы  уже  думаем,  де  у  вас  будуть  краще  рости  огірки.  Нічого  особистого,  просто  ми  такі  є.  Слава  Україні!
Орест  Римик

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516391
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 13.08.2014


Bogdan_Сhorniy

25 ответов «ватнику»

[b]З  ІНТЕРНЕТУ[/b]

Сегодня  утром  в  Фейсбуке  увидел  пост  о  том,  что  есть  темник  с  25  неудобными  вопросами  к  фашистским  укропам  и  там  чувак  дал  на  каждый  из  них  ответы.  Но  ответы  у  него  были  такие...  не  очень  убедительные  и  с  матюками,  что  я  не  люблю.  В  общем,  они  мне  не  понравились.  Поэтому  я  их  переделал  и  дал  свои  ответы.  Это  было  крайне  легко,  т.к.  опровергать  выдуманные  в  России  небылицы  -  очень  просто.  Итак,  читаем:

[b]1.  Почему  у  власти  снова  олигархи,  ведь  майдан  боролся  как  раз  против  этого?[/b]

Майдан  боролся  против  клептомании,  беспредела  и  коррупции,  а  не  против  олигархов.  И  за  саму  возможность  народа  директивно  влиять  на  власть.  И  олигарх  олигарху  рознь.  Одно  дело  олигарх  у  которого  самый  крупный  в  Украине  банк  или  у  которого  крупнейшая  в  мире  кондитерская  компания,  а  другое  -  олигарх-не-бизнесмен  ставший  олигархом  на  посту  чиновника  с  официальной  зарплатой  в  2000  долларов  в  месяц.

[b]2.  Если  Россия  —  это  агрессор,  то  почему  беженцы  бегут  в  Россию?[/b]

Они  бегут  туда,  куда  есть  возможность  бежать.  Где  есть  родственники.  У  многих  в  Донбассе  родственники  как  раз  живут  в  России.  Представьте  себя  на  их  месте:  куда  вы  побежите  в  случае  необходимости  -  к  родственникам  или  туда  где  вас  никто  не  ждет?  

Кроме  того,  они  искренне  верят  геббельсовской  картинке  про  богатую  жизнь  в  России.  И  многие,  используют  ситуацию  в  надежде,  что  "бедным  беженцам"  Россия  сразу  же  даст  щедрое  пособие,  работу  с  милионным  окладом,  жилье  и  пресловутые  пенсии.  Эта  категория  просто  бежит  туда,  где  заплатят  больше.  Если  бы  была  возможность  бежать  в  Америку  на  американские  зарплаты,  они  бы  не  задумываясь  побежали  бы  туда.

И  напоследок,  с  чего  вы  взяли,  что  бегут  ТОЛЬКО  в  Россию,  как  будто  в  Украину  вообще  никто  не  бежит?  Бегут  еще  как!  И  в  куда  большем  количестве.  И  в  "фашистский"  Киев,  и  в  "фашистский"  Львов  и  в  "предавший  Россию"  Харьков.  Если  не  верите  -  поищите  информацию  о  волонтерских  организациях,  которые  в  этих  "фашистских"  городах  помогают  "вражеским  русскоязычным"  беженцам.  Вы  офигеете.

[b]3.  Какие  реальные  действия  принимает  нынешняя  власть  на  Украине  для  улучшения  уровня  жизни  населения?[/b]

Подписывает  ассоциацию  с  ЕС,  и  следует  курсу  западной  интеграции.  Про  остальное  -  гуглите.  При  этом  не  забывайте,  что  для  украинской  власти  сейчас  куда  важнее  отбить  внешнюю  агрессию  некогда  братской  страны.

[b]4.  Почему  российским  журналистам  запрещают  въезд  на  Украину?[/b]

Потому  что  они  предпочитают  тусоваться  возле  жилых  кварталов  оккупированного  Донецка,  "абсолютно  случайно"  снимая  постановочный  взрыв  возле  жилых  домов.  В  освобожденные  Славянск,  Мариуполь,  Краматорск  никто  не  едет  -  картинка  неудобная.  Спокойная,  мирная  жизнь,  с  работающими  госучреждениями,  кафе  и  ресторанами  -  это  не  укладывается  в  парадигму  повсеместного  распятия  трехлетних  мальчиков  нацгвардией.

[b]5.  В  какую  страну  США  принесли  улучшения?[/b]

При  чем  тут  США?  Почему  чуть  что  -  сразу  США?  Понятно,  что  России  США  ничего  хорошего  не  принесли,  ведь  это  именно  американцы  бомбят  российские  дороги,  ссут  в  подъездах,  завозят  коррумпированных  чиновников,  именно  США  издают  в  Госдуме  всякие  дурацкие  запреты,  и  так  далее.  Но  во  всех  остальных  странах  далеко  не  во  всем  виновато  США.

[b]6.  Все  укрСМИ,  которые  поддержали  майдан,  контролируются  нынешними  олигархами  и  США.  Так  может  это  было  нужно  им,  а  не  вам?[/b]

А  вы  что,  серьезно  верите,  что  мы  читаем  СМИ  олигархов?  А  про  США  -  см.  предыдущий  вопрос.

[b]7.  Почему  украинские  националисты  работают  на  евреев?[/b]

Во-первых,  никто  ни  на  кого  не  работает.  Лично  у  меня  есть  друзья-евреи,  но  я  на  них  не  работаю.  Во-вторых,  национальность  -  это  последнее  что  меня  интересует  в  человеке.  У  меня  почти  половина  друзей  -  русские,  которые  переехали  в  Украину.  У  меня  даже  жена  была  из  Москвы.  Потому  когда  говорят  о  национальностях  -  мне  реально  смешно.  В  Украине  о  национальностях  не  думает  вообще  никто  и  никогда.  Разве  что  господа  Тягныбок  и  Фарион.  И  то,  думают  они  совсем  не  то,  что  вам  говорят  по  ТВ  как  они  думают.

[b]8.  Янукович  не  был  отстранен  от  власти  конституционным  способом.  Вы  в  курсе?[/b]

Он  оставил  свое  рабочее  место  и  перестал  на  нем  появляться.  Да,  в  его  работе  были  определенные  проблемы,  но  у  кого  их  нет?  Вот  представь,  что  конкретно  у  тебя  на  работе  возникла  проблема,  ты  не  смог  ее  решить  и  от  страха  сбежал,  оставив  рабочее  место.  Что  делать  твоему  работодателю  в  таком  случае?  Только  одно  -  найти  другого  работника  на  твое  место.  И  народ  Украины,  как  работодатель,  нашел.  Вопросы  есть?  Если  есть,  то  повторите  еще  раз:  "Януковича  никто  не  выгонял,  он  сам  сбежал,  оставив  Украину  без  президента.  Украине  ничего  не  оставалось,  как  нанять  нового  работника  на  вакантное  место".

[b]9.  Читали  ли  вы  соглашение  о  ассоциации  с  ЕС?[/b]

Я  -  читал.

[b]10.  Почему  те,  кто  сейчас  у  власти  не  урезают  себе  зарплаты  на  нужды  армии  (ведь  они  же  патриоты),  а  вместо  этого  снимают  деньги  с  бюджетников?[/b]

Чтобы  знать  хоть  что-то,  об  окружающем  мире,  надо  иногда  высовывать  голову  из  российских  СМИ.  Как  раз  две  недели  назад  Арсений  Петрович,  наш  любимый  премьер,  урезал  ЗП  депутатов  и  членов  кабмина  втрое.  А  что  и  на  сколько  урезал  президент  Порошенко  -  гуглите.  Вы  удивитесь.

[b]11.  Почему  сынки  олигархов  ещё  не  воюют  на  Донбассе?[/b]

По  той  же  причине,  по  которой  дочери  Путина  в  загнивающей  гейропе,  дочь  Лаврова  вообще  в  США,  дети  Абрамовича  не  посещают  московские  элитные  гимназии,  а  побираются  по  частным  лондонским  школам.

[b]12.  Американские  компании  Шелл  и  Шеврон  уже  выкупили  себе  часть  украинской  территории  для  добычи  сланцевого  газа.  Как  вам  это  нравится?[/b]

Отлично.  Во-первых,  добыча  сланцевого  газа  положит  конец  нашей  зависимости  от  постоянно  шантажирующего  Газпрома.  Во-вторых,  контракт  с  ними  на  разработку  сланцевых  месторождений  подписал  Янукович  еще  в  2011.

[b]13.  Нацбанк  Украины  принадлежит  США  и  вся  страна  обязана  зависеть  от  доллара.  Незалежність,  говорите?  Уточните,  от  кого  именно?[/b]

Экономическая  подкованность  просто  зашкаливает.  Я  вам  страшную  тайну  открою  -  Россия  тоже  зависит  от  доллара.  Ну  а  про  принадлежность  Нацбанка  США  -  это  мало-мальски  образованному  человеку  даже  обсуждать  стыдно.  Если  кто-то  вам  скажет,  что  Земля  плоская  и  лежит  на  трех  черепахах  -  вы  же  не  станете  с  ним  это  обсуждать,  верно?

[b]14.  Яценюк  до  сих  пор  не  вернул  золото  скифов  Украине.  Ну  и  пусть  забирает,  вам  жалко  что  ли?[/b]

А,  это  то,  что  он  вывез  рейсовым  самолетом?  Если  вы  верите  в  это,  то  разговаривать  дальше  не  имеет  смысла.  Идите  читайте  про  распятого  мальчика.

[b]15.  Почему  Порошенко  не  продал  свой  бизнес,  как  и  обещал,  а  вместо  этого  купил  ещё  один  завод?[/b]

Бизнес  он  обещал  продать  в  течении  года  -  слишком  крупная  корпорация,  это  вам  не  Евросеть  отжать.  Насчет  еще  одного  завода  -  об  этом  в  курсе  только  россияне,  почему-то.

[b]16.  Почему  нет  объективного  расследования  убийств  на  майдане,  в  Одессе,  Мариуполе  и  тд?[/b]

Они  есть.  Просто  вам  выводы  не  нравятся.

[b]17.  Если  Россия  воюет  с  Украиной,  то  почему  на  Украине  уже  3-я  мобилизация,  а  в  РФ  —  ни  одной?[/b]

Украина  все  23  года  уничтожала  свои  вооруженные  силы,  т.к.  никогда  даже  подумать  не  могла  что  на  нее  нападет  Россия.  Россия  же,  в  свою  очередь,  наращивала  военную  мощь.  В  итоге  к  войне  обе  страны  подошли  в  несравнимо  разном  состоянии.  Кроме  того,  население  Украины  в  три  раза  меньше  населения  России.  Поэтому  Украине  приходится  проводить  мобилизацию,  а  России  -  нет,  т.к.  количество  кадровых  военных  и  спецслужб  -  более  чем  достаточно  и  так.

[b]18.  Почему  Россия  лечит  украинских  военных  и  отправляет  их  домой,  ведь  они  же  для  них  враги?[/b]

Потому  что  как  только  вы  захватите  военнопленных,  то  признаете  перед  всем  миром,  что  осуществляете  военную  агрессию  против  суверенной  страны.  Кстати,  мы  ваших  наемников  тоже  лечим.  Недавно  одного  сшили  по  кусочкам  в  днепровской  больнице,  тот  пришел  в  себя  и  поступил  как  настоящий  российский  хам  -  пообещал  взорвать  госпиталь.

[b]19.  Почему  у  жителей  Донбасса  не  может  быть  собственного  мнения?  Или  демократия  доступна  только  для  избранных?[/b]

Собственное  мнение  может  иметь  любой  гражданин.  Если  я  ненавижу  Украину  -  я  уезжаю.  Если  я  ненавижу  США  -  я  уезжаю.  Если  я  ненавижу  Европу  -  я  уезжаю.  Но  если  я  беру  оружие  и  иду  захватывать  органы  государственной  власти  -  я  преступник.  В  любой  стране.  Вопросы  есть?

[b]20.  Если  они  "ватники"  и  "колорады",  то  почему  им  нельзя  от  вас  отделиться  и  жить  по  своим  правилам?
[/b]
А  Кенигсбергу  чего  в  Германию  нельзя?  А  Курилам  в  Японию?  А  федерализацию  Сибири  чего  запрещаете?  Проведите  референдум!  

[b]21.  Почему  жители  западной  Украины,  которых  присоединили  только  в  1939  году  (а  до  этого  они  не  имели  никакой  государственности)  считают  себя  титульной  нацией?
[/b]
Потому  что  они,  как  и  жители  восточной  Украины  являются  украинцами.  Прикиньте,  какая  оказия  -  в  стране  Украина  титульная  нация  украинцы.  Просто  расцвет  махрового  фашизма  какой-то.

[b]22.  Почему  те,  кто  ещё  год  назад  были  аполитичны  и  считали,  что  живут  в  отсталой  стране  вдруг  стали  патриотами?[/b]

Ничего  не  меняется  только  в  болоте.  Пусть  даже  в  нем  много  газа  и  нефти.  Украинцы  сейчас  почувствовали  что  это  их  страна.  Они  могут  влиять  на  то,  что  в  ней  происходит.  Это  как  своя  фирма.  Раньше  она  была  чужой,  а  сейчас  своя.  Поэтому  отношение  поменялось  кардинально.

[b]23.  Почему  большинство  этих  украинских  патриотов  плохо  знает  украинский  язык,  говорит  и  пишет  с  ошибками?[/b]

Это  кто  оценивает  -  русские,  которые  по-украински  не  понимают?  И  при  чем  тут  язык?  Украина  -  двуязычная  страна.  И  украинец  -  это  не  тот,  кто  говорит  на  украинском  языке.  Неужели  так  сложно  это  запомнить?  Бразилец  говорит  на  португальском.  Австриец  говорит  на  немецком.  Австралиец  говорит  на  английском.  Американец  говорит  на  английском.  Малаец  и  филиппинец  говорит  на  английском.  Южно-африканец  говорит  на  английском.  Алжирец  говорит  на  французском.  А  бельгиец  на  каком  говорит?  На  бельгийском  что-ли?  Продолжите  этот  список  в  меру  своей  образованности.  Так  почему  вас  удивляет,  когда  украинец  говорит  на  русском?  В  конце-концов,  я  этот  пост  сейчас  пишу  на  русском  -  значит  ли  это  что  я  русский?  А  если  я  сейчас  напишу  его  на  английском?  Тогда  я  англичанин,  что  ли?  А  то,  что  в  быту  я  говорю  попеременно  то  на  украинском  то  на  русском  в  зависимости  от  ситуации?  Надеюсь,  теперь,  стало  понятнее  что  язык  не  имеет  совершенно  никакого  отношения  ни  к  нации  ни  к  национальности?  

[b]24.  Вы  в  курсе,  что  почти  все,  кто  сейчас  у  власти  на  Украине  имеют  судимости  или  были  в  международном  розыске?[/b]

Нет,  не  в  курсе.  Потому  что  это  вранье.

[b]25.  Зимой  у  вас  не  будет  газа,  отопления,  горячей  воды,  электричества,  продуктов  и,  вероятно,  зарплат  тоже.  Кто  в  этом  будет  виноват?[/b]

Точно?  Не  будет?  Уверены?  Не  вы  ли  в  начале  2000-х  уверяли,  что  Америка  вот-вот  утонет,  а  Европа  обанкротится  и  сгниет?  Потом  вас  переключили  на  Прибалтику,  потом  на  Грузию,  потом  на  Украину.  Ну  подождите  лет  20,  а  когда  не  дождетесь,  вас  переключат  на  какую-нибудь  другую  страну.  Самим-то  хоть  не  обидно  быть  такой  пешкой  которую  заставляют  ненавидеть  то  одну  страну  то  другую  то  третью?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516557
дата надходження 09.08.2014
дата закладки 13.08.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2014


Любов Ігнатова

Літо

Бурштиново  -медовим  абрикосом 
Липневий  день  упав  мені  до  ніг;
А  десь  далеко  жовтоока  осінь 
Вплітає  хризантеми  в  оберіг... 
       
Збирають  сонце  працьовиті  бджоли, 
Наповнюють  по  вінця  стільники; 
І  бачить  сни  незвично  тиха  школа
Про  вересень,  про  учнів  і  книжки... 
       
У  прохолоді  річки  тане  спека, 
Малюючи  небесні  вітражі; 
І  походжає  повагом  лелека
По  щойноскошеній  ромашковій  межі... 
       
Цілують  хмарки  перші  ластів'ята,* 
Давно  вже  відзвеніли  пшеницІ...
Моїм  селом  від  хати  і  до  хати 
Блукає  літо  з  дощиком  в  руці... 
       

*  як  правило,  ластівки  мають  два  виводки  за  літо. 
       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511873
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 19.07.2014


Шон Маклех

Тим, хто лишився в небі

       «…він  кожний  крок  зітханням  зважити  жадає
               і  підбирає  тиші  імено…»
                                                                                             (Райнер  Рільке)

Там  –  за  хмарами  –  тиша.
Там  –  над  хмарами  –  тільки  небо.
Високе  і  синє.
Може  тому  воно  так  нагадує
Вічну  дорогу  у  нескінченність.  
Ви  назавжди  полетіли  в  небо  –  
Чисті  й  прекрасні  люди.
Ви  залишили  нас  тут  –  
На  цій  Землі  божевільній
Серед  істот,
Що  ходять  між  нами,  людьми,
Що  так  нас  –  людей  нагадують,
Але,  які  не  мають  душі.
Які  одним  натисканням
Кнопки  на  залізній  почварі
Знищують  мрію
Радіти  сонцю  і  людям.
Ви  лишили  нас  тут  –  
На  цій  хворій  Землі,
Заповідали  сказати
Негідникам,  що  вони  негідники.
Сказати  вовкулакам,
Що  вони  вовкулаки.
Сказати,  що  не  можна
Землю  перетворювати  в  пекло.
Але  не  тільки…
Ви  нас  лишили  домріяти
І  дорадіти.
І  сказати  правду.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512256
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 19.07.2014


Валя Савелюк

ПЕРЕД СВІТАНКОМ

перед  світанком  –  
перед  четвертою  ранку
незбори́мо  хочеться  спати:  
пові́ки  важко  злипаються  –
хоч  уставляй  сірники…
збита  з  то́лку  уява
запускає  «галю́ники»…
усілякі  страшил-ки

перед  світанком
у  дозорі  нашому  –  
за́тишок,
поміж  гілок  і  кущів,  у  високій  траві  –  
гречано-медо́ві  
удихаємо  аромати  –
не  можна  спати!..
зусібіч  од  розлитих  по  обрій  полів  –
драпірують  марлею  чату
м`які  тумани,
забинто́вують  на  березах  і  со́снах  рани
осколочно-рвані

липневий  світанок  –
уселе́нська  тиша…
і  листочком  ніде  ніхто  не  колише:

неугавні
вимерли  цвіркуни,
комарихи  –  і  ті
поснули,  си́ті,
у  непорушному  придорожному  житі

і  тільки  чата:
не  спати!  не  спати…

просочується
крізь  марлю  туману,
як  рана,
місцевого  значення  траса  –
осідає  роса:
у  оптичний  приціл  -  польова  ромашка,  
як  домашнього  молока  повна  чашка,  
на  майданчику  снить  гвинтокрил  –
лопасті  опустив,  наче  підбита  пташка:

на  все  осідає  роса  –
на  траву,  на  листя,
на  щомиті  готову  до  бою  
зброю  –
і  
на  нас  
із  тобою

бо  що  до  того  росі?..  
перед  росою  –  рівні  усі


17.07.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511862
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 18.07.2014


уляна задарма

ранок

...дрімали  на  кухні  
старі  табуретки,
давився  слізьМИ
недокручений  кран...
Тремтіла  від  страху
забута  Котлета,
бо  повз  до  тарілки
Рудий  Таракан.

Лежав  без  свідомості
зв"язаний  Янгол
між  мрій,незворотньо
роздавлених  вщерть:
тут  ВІДЧАЙ  у  карти
програв  на  світанні
безжальній  красуні
із  бейджиком  СМЕРТЬ

І  сонячний  Ранок-
веселий,рум"яний!-
влетів  крізь  кватирку
в"юнким  вітерцем,
де  тихо  гойдалась  
на  шворочці  панна
з  уже  нетутешнім
блакитним  лицем...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502068
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 30.05.2014


ТАИСИЯ

НОЧНОЙ ГОСТЬ - загадка

Он  днём  не  назначает  встречи.
Не  знаю  даже,  где  живёт…
Ко  мне  приходит  лишь  под  вечер.
В  мою  постель  меня  зовёт…

С  ним  забываешь  всё  на  свете…
Летишь    в  сиреневую    даль
Вдруг    ты  -    на  сказочной  планете.
Уходит  из  души    печаль.

Общаться  с  ним  бывает  сладко...
Он  фантазёр  и  меломан.
Он  для  меня  всегда  загадка.
Всю  жизнь  продлится  наш  роман.

Но  иногда  он  не  приходит…
Хоть  я  страдаю  –  видит  Бог!
Другой  же  раз    меня  подводит  -
Внезапно  сваливает  с  ног!

И  каждый  вечер,  с  ним  встречаясь,
Зеваю  я,  а  он  уж    спит…
Но    вдруг  уходит,  не  прощаясь…
Приятен    был    его  визит…


28.  05.  2014.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501966
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 29.05.2014


Кадет

Гримасы гравитации

Так  надоело  спать  на  потолке,  -
Как  ни  крутись,  -  спадает  одеяло…
А  что  творится  в  бедном  «котелке»,
До  кончиков  волос  уже  достало…

Отягощённый  манией  идей,
Блуждаю  среди  сонмища  субстанций,
Напрасно  загоняю  лошадей
И  собираю  ворохи  квитанций…

Не  суждено  прогрызть  науки  твердь,
Преодолеть  соблазны  гравитаций,
Маячит  преждевременная  смерть
От  передозировки  экзальтаций…

В  хао́се  равнодушных  биомасс
Ослабло  притяжение  искусства...  
Мне  антигравитация  гримас
Всерьёз  обезображивает  чувства…

В  сакраментальном  свете  фонарей
Порхает  неприкаянная  мысль…
И  только  в  гравитации  твоей
Надеюсь  отыскать  сакральный  смысл…

июнь  12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343409
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 28.05.2014


Крилата (Любов Пікас)

НА СВІТАНКУ

Прокинулася  на  світанку.
Пташина  співом  світ  будила.
З  вікна  відсунула  фіранку.
Вікно  на  розпах  відчинила.
Яке  повітря  ніжне,  чисте!
Вбираю  жадно  дар  цей  світу.
А  ліс  під  килимом  сріблистим
Ще  спить  і  мліє  теплим  літом.
Під  дахом  голуб  десь  воркує.
Береться  сонце  за  роботу.
Що  новий  день  нам  днесь  готує?  
Дай  Бог,  щоб  крила  для  польоту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501734
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014


уляна задарма

Канатоходець

...Канатоходець  іде  канатом,
Канатоходець  хмільний,як  чіп:
Вічний  Канат  -  безкінечне  свято,
де  над  юрбою  -  кульбіт,шпагати,
аплодисментів  гучні  кантати,
криків  "бравіссімо!"  черствий  хліб...

Канатоходець  танцює  модно-
вправності  рухів  немає  меж!
П"яна  юрба  шаленіє,стогне...
Чом  же  прозріння  росте  холодне:
там,  під  ногами  ,внизу  -  Безодня,
над  головою    -  Безодня  теж...?

Канатоходець  всміхнеться  гірко,
вірити  стане  в  єдиний  фарт:
в  клоунських  шТАнях-на  дірці  дірка-
Смерть  -  милосердний  господар  Цирку-
згасить  софіта  примарну  зірку,
лусне  нарешті  колись  -  Канат...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501646
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014


Світлана Моренець

Б'Ю БАЙДИКИ (люблю сміятись з себе)

Це  зрозуміють  лише  ті,  в  кого  дача  не  менше  30  соток.
     Ось  такі  відчуття  при  поверненні  в  Київ.

Б'ю  байдики.  Відхекуюсь  від  дачі....
Нуль  повний  в  мізках  і  бажань  зеро...
Без  діла  скнію  –  ну  така  от  вдача,
але  й  "облом"  хапатись  за  перо,
а  ні  за  куховарство  чи  ганчірку  –
та  хай  хоч  мохом  заросте  мій  дім!
Відкинула  з  програмою  "Вечірку"...
Бажання  жодного  нема...  А  втім...
Вже  вкотре  лізу  в  чарівну  шухлядку  –
між  ліжком  й  холодильником  сную  –  
дістала  двадцять  п'яту  шоколадку
і  все  жую  з  неробства,  все  жую...
Прострація  і  обморок  емоцій...
Штиль...  Хочу  трохи  похандрить...
І  все  здається  на  моєму  боці,
от  тільки...  холодильник  заберіть!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501308
дата надходження 26.05.2014
дата закладки 27.05.2014


уляна задарма

…куди?

 ...  once  more  (  так  сталось  )

Куди  ти  пливеш,  божевільний  сумний  корабель?
У  діри  крізь  дно  запливають  медузи  і  риби.
Хоч  кволо  шепочуть  вітрила:  "До  кращих  земель!"
втікають  щурі,прихопивши  водиці  і  хліба...

У  шапочці  блазня  стрибає  паяц-капітан,
смішним  "Ку-ку-РІК  "  імітуючи  рик  леопарда.
А  п'яна  команда,  наливши  текіли  в  стакан,
азартно  меДАльками  грається  в...  шахи  і  нарди!

В  той  час,  коли  з  палуб  стікає  не  МИРО,а  КРОВ,
і  лізуть  по  ЩОглах  із  кожної  шпарки  -  мокриці,
зневіра  гвалтує  підстрелену  вкотре  любов,
а  в  кожному  мозку  -  вже  Каїн  чи  Авель  гніздиться...

Зникає  у  безвісті  СВІТЛИХ  ГЕРОЇВ  парад,
що  в  темряві  ночі  згоріли  дотла  -  МАЯКАМИ!
Засліплений  Брут...  Тобі  й  досі  ввижається  "БРАТ"?
На  РАБСЬКИХ  галерах  МАЙБУТНЄ  гримить  кандалами!

Куди  ти  пливеш?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497696
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 25.05.2014


уляна задарма

…про день

...На  травах  бринять  струнно
світань  золоті  роси...
...А  Небо  -  таке  юне!
А  трави  -  іще  босі...

...в  отавах,де  спить  Літо,
загублені  ним  заБАвки:
бджолині  міста  -  з  квітів,
червоні  плащі  -  маків...

...І  чує  крізь  сон  Літо,
як  в  Небі  росте  -  Сонях...
В  церКОвцях  суцвіть  світло
джмелята  у  дзвін  дзвонять...

...про  день,що  зросте  квіткою...
...про  Світ,де  війна  -  спомин...

...про  душі  усіх  вбитих,
яким  не  прийти  -  з  ВОєн...





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500968
дата надходження 24.05.2014
дата закладки 25.05.2014


Світлана Моренець

ТАЄМНА МОЛИТВА


Коли  поблякне  сяйво  кольорів,
то  не  зітри,  мій  Боже,  всю  палітру,
і  пломінь  серця  та  душі  порив
не  заморозь  на  лід,  залиш  хоч  іскру.

Якщо  затихне  музика  в  мені,
пісні  веселі  й  переможні  марші  –
погоджусь  на  мінорні,  на  сумні,
на  pianissimo,  лише  без  фальші.

Як  стане  пам'ять,  наче  письмена,
затерті,  бо  вікам  програли  битву,
не  дай  забути  рідні  імена,
обличчя  дорогі...  й  Тобі  молитву.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500551
дата надходження 22.05.2014
дата закладки 24.05.2014


гостя

Візьми… у Нагороду…

Прийди…
У  ті  непізнані  сади…
У  ту  незнану  лісову  долину…
Знайди…
Серед  густої  дикої  трави…
Оту  маленьку  крапельку  води…
На  росах  залишаючи  сліди…
Спізнай…
Той  присмак  м”яти…  і  полИну…

Торкнись…
Зірок…  що  ти  шукав  колись…
Зірви…
Ту  гілку    дикої  ожини…
Хай  по  воді  розходяться  круги…
Спустись…
На  марсіанські  ті  глибини…
На  самім  дні  тієї  глибини…
Знайди…
Свої    найкращі  дві  перлини…

Чекай…
Допоки  на  землі  наступить  рай…
А  може…  ні…
Ти  матимеш  нагоду…
Пройдися  водами  невипитих  озер…
Хоч  знаєш  ти…
Що  там  немає  броду…
По  тих  стежках…  що  скриті  від  людей…
Лиш    досконалі  лінії  грудей…
Ті  неймовірні  лінії  грудей…
Ти  забери  собі...  у  Насолоду…

Спитай…
Чи  є  насправді  в  того  неба  край?..
Візьми…
В  передчутті  нестерпної  зими…
Пізнай…
Посеред  пекла  свій…  єдиний  рай…
Бо  серед  всіх  отих  життєвих  згуб…  
Із    тих  озер  не  випити  всю  воду…
І  смак  п’янких…  таких  чутливих  губ…
Так  просто…  забери…  у  Нагороду…




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497098
дата надходження 06.05.2014
дата закладки 13.05.2014


Кадет

Победный пустозвон

Старикан  поднялся  спозаранку,  -
Лишь  едва  забрезжила  душа…
Взял  стакан,  накапал  валерьянки,
Выпил  эту  гадость  не  спеша…

Из  сарая  приволок  дровишки,
На  печурку  чайник  водрузил…
Перерыл  тряпичные  излишки,  -  
Сам  себе  друзей  сообразил…

Осмотрел  убогое  жилище,
Нацепил  очочки  на  глаза,
С  телека  бесстыжую  пылищу
Вытер,  покосясь  на  образа…

Ша́лая  мыслишка  промелькнула,
Будто  он  –  безусый  командир…
И  на  спинку  старенького  стула
Взгромоздил  с  медалями  мундир…

Вытащил  заветную  чекушку,
Осушил,  заглатывая  стон…
Почесал  белёсую  макушку
И  включил  победный  пустозвон…

май  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497648
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 13.05.2014


Ірина Кохан

Тужливе…. .

Тебе  шукала  я  в  забутих  снах,
І  так  боялась  не  впізнати  рідні  очі,
Лебідкою  злітала  в  простір  ночі
Та  образ  твій  губився  на  вітрах...
Зливалася  на  землю  я  дощем,
Барвінками  стелилася  у  полі,
І  плакали  тумани  сивочолі
До  дна  спиваючи  душі  моєї  щем...
Я  розривала  заспані  світи,
Лягала  піснею  над  тихою  рікою,
До  неба  доторкалася  рукою...
І  розуміла...там....далеко  ти....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495360
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 27.04.2014


гостя

Розбиті серця черепки…

Розбиті  свого  серця  черепки…
Я  позбираю  їх  усі  докупи…
А  поміж  них  я  покладу  квітки…
Що  вкрили  всі  дороги  і  стежки…
І  закричу…  Заплачу  від  розпуки…

Розбиті  свого  серця  черепки…
Я  по  усіх  дорогах  позбираю…
Мелодію  заграю  в  дві  руки…                                                                                              
Як  пазли…    в  рамку…  я  їх  поскладаю…
Ще  сліз  отих  –  не  випито  ріки…
А  я  збираю  у  лиху  годину…                                                                                
Ще  серця  не  зібрала  черепки…
А  я  малюю  вже  нову  картину…

Усіх  сердець  розбиті  черепки
Не  склеїти  …  Але  збирати  мушу…
Мелодію  заграю  в  дві  руки…
Щоби    зігріти  зледенілу    душу…
Ви  зупиніть  мене…  Якщо  колись
Зіб”юсь…  Засну…  Забуду  …Чи  порушу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489034
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 23.04.2014


Ірина Кохан

Стою заплакана й щаслива…

Скрипить  гіллям  в  саду  старенька  слива,
Крильми  сумують  в  небі  журавлі.
А  я  стою  заплакана  й  щаслива...
Мале  дівча  на  батьківській  землі.

Он  визира  біленька  рідна  хата,
Шумить  привітно  вишня  гомінка.
І  чорнобривців  вервечка  строката...
Їх  сіяла  матусина  рука.

Зрина,  роками  схилена  криниця,
Смакую  спогад  чистої  сльози.
І  виноград  он  татковий  кущиться...
Чоло  цілує  дотиком  лози.

А  під  вікном  гойдаються  жоржини,
Махровим  лиском  в'ються  спориші.
І,мов  живі,натоптані  стежини
Ведуть  туди,де  радісно  душі....

Летять  хвилини  стрімко  горобцями,
Пір'їнно  снять  на  сонячних  дахах.
Спрагливо  п'ю  пропахлу  чебрецями
Дитинства  мить  в  загублених  роках.

Скрипить  в    саду  сумна  старенька  слива,
Немов  гука:  "Ну  все....Пора...Іди..."
А  я  стою  заплакана  й  щаслива....
Іще  не  раз  в  душі  прийду  сюди...

7.11.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492104
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 23.04.2014


Кадет

Плевок

Ни  с  кем  из  власть  имущих  не  знаком,
Живу  себе  не  робко,  но  смиренно…
Владею  иностранным  языком,
Но  лучше  бы  владеть  обыкновенным…

Грешу,  как  все,  открыто  и  тайком,
И  копошусь  в  тенетах  интернета…
Не  брезгую  пивком  и  коньяком
И  вяло  зарифмованным  куплетом…

А  хочется  сознательным  рывком
Коленце  отколоть  своё  нетленно,  -
Не  оскорбить  отчаянным  плевком
Мгновение  истории  Вселенной…

апрель  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490191
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 23.04.2014


Олександр Крутій

Мольба России

Народ,  как  волк,  в  охотничьем  загоне
Наслали  порчу,  заговор,  напасть.
И  нас  тошнит  от  той  кремлевской  вони
Которую  распрыскивает  власть.

Тошьнит  от  лжи,  которую  насильно
Уже  годами  заливают  в  нас.
Уж  вся  Россия  устлана  обильно
Отторгнутым  остатком  рвотных  масс.

Мы  не  хотим  и  мы  давно  устали
Терпеть  и  ждать  когда  вас  гром  убьет.
Уйдите  прочь.  Ви  слышите?    Достали!
Иначе  вас  Россия  проклянет.


©    Александр    Крутий

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484065
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 23.04.2014


Алексей Мелешев

Потому, что кончается на У

Я  недавно  решил:
           с  понедельника  брошу,
Солнце  в  небе
           и  новая  жизнь  –  по-уму,
Отчего  не  сейчас?
           Не  святой.  Не  святоша.
Не  титан  –
           не  хватаю,  что  не  подниму...

Слово  дал:
           наше  прошлое  больше  не  трону,
Я  -  мужик,
           расставания  мне  по  плечу,
Так  куда  же  бегу
           как  чумной  по  перрону
И  за  поездом  вслед
           я  душою  лечу?..

Я  ее  отпустил.    Навсегда.
           Это  значит,
Ту,  с  которой
           мне  зорьку  бы  встретить  в  стогу,
не  обнять...
           И  на  что  же  я  годы  потрачу,
Если  память  свою
             отпустить  не  смогу?..

Я  когда-то  поклялся,
           что  тоже  уеду,                                    
Кривобоких  событий  
           прерву  череду,                                  
Но  зачем-то  приятель  
           повесился  в  среду,      
А  хоронят  в  субботу.  
           Конечно,    приду…    

Со  своими  вопросами  глупыми
           –  к  Богу,
Если  это  известно
           То  только  ему,  -
Отчего  мне  шагается
           с  жизнью  не  в  ногу…
Голос  с  неба:
           «Чего,  почему…    ПОТОМУ!"                                              

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492754
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 22.04.2014


Любов Ігнатова

Страшна помста …

-  А  що,  тварюко,  ти  вже  не  крутий?!
Мовчиш  ...Дрімаєш?  ...Так  як  я  уранці  ...
Пізнаєш  зараз,  що  буваю  злий  -
Мій  гнів  кипить,  немов  окріп  у  склянці!!!

Мовчиш?  Мовчи,  як  нічого  сказать,
Тремти  від  жаху  у  своïм  куточку!!!
Я  відучу  тебе  на  всіх  гарчать!
Та  ти  -  ніхто,  ще  й  ходиш  на  шнурочку  ...

...
Отак  бурчав  і  зловтішався  кіт  
Собі  у  вуса,  може  і  під  носа,
Коли  кусав  оскаженіло  дріт
Залишеного  мною  пилососа  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490215
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 06.04.2014


гостя

Ті пружні груди з запахом кориці…

Ті  пружні  груди  з  запахом  кориці…
О…  як  він  їх  несказанно  любив…
Якби  він  тільки  вмів  писати  вірші…
Які  би  вірші  він  їй  присвятив…
І  ще  її  очей  п’янкі  зіниці…
Та  він  не  вмів…  а…  може…  не  хотів…
А,  може  вмів…  та,  певно,  що  не  вірші…
Ті  чорні  очі…  
Як  він  їх  любив…

Солодкі  губи  зі  смаком  суниці...
О…  як  він  їх  несказанно  бажав…
Якби  він  тільки  вмів  пісні  співати…
Яких  пісень  він  їй  би  заспівав…
Летіли  б  ті  пісні  понад  Карпати…
І  світ  би  в  них  втопився  і  пропав…
Та  він  чомусь  не  вмів  пісень  співати…
Та…  може  і  хотів…  але  не  міг…
Колись  в  дитинстві…  як  казала  мати…
На  вухо  наступив  йому  ведмідь…

Отих    очей  непрошені  зіниці…
І  їхня  та  бездонна  глибина…
Ті  лісові  невипиті  криниці…
Якби    він  міг…  то  випив  би  до  дна…
Забутих  гір  солодкі  таємниці…
Якби  ж  він  тільки  плавати  умів…
То  переплив  би  за  оті  суниці
Він  сотні  рік  і  тисячі  морів…

…Ті  пружні  груди  з  запахом  кориці…
О…  як  він  їх  нестримано  хотів…
Її    очей  невипиті  криниці…
Якби  ж  він  вмів…  якби  він  тільки  вмів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490587
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 06.04.2014


Шон Маклех

Дороги весняного вітру

         «Сонце  означало  істину,
             кільце  змій,  звитий  у  кільце  –  вічність,
             якір  –  ствердження  або  раду,
             голуб  –  соромливість,
             птах  бусол  –  богошанування,
             зерно  і  насіння  –  помисли  і  гадки…»
                                                                     (Григорій  Сковорода)

Дороги  весняного  вітру
перетинаються  біля  старого  ільма,
Що  крислатим  дороговказом
Перетворює  думку  на  знак,
Що  чорним  калікою
Тичеться  в  море  квітів
Пальцями  сухих  гілок.
Дороги  весняного  вітру
Існують  у  мріях  птахів:
У  піснях  про  вічне  повернення
До  неіснуючого  дому
Вічних  блукальців  легкості.
Дороги  весняного  вітру
Білим  маревом  стелють  шлях  
Розтривоженим  душам
До  Валгалли  хмар  –  
Білих,  як  пелюстки  вишні
Чи  то  до  кудлатого  Сіду  –  
Темного  як  нутро  глека.
Дороги  весняного  вітру
Сповнені  гудінням  
Волохатих  прочан,
Що  торують  своє  паломництво
Від  храму  квітки  до  монастириська-вулика.
Дороги  весняного  вітру
Нескінченним  лабіринтом
Заводять  у  хащі  музики
З  яких  нема  вороття
Навіть  жебраку-скрипалю  
З  графства  Слайго.
Дороги  весняного  вітру
Стануть  колись  дорогами  осені
Коли  зацвіте  верес…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490501
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 05.04.2014


Шон Маклех

Папірус пелюстки вишні

       «Зі  свого  квітучого  саду
           Назбирай  запахущих  споминів  про  квіти,
           Що  зникли  століття  тому.»
                                                   (Рабіндранат  Тагор)

Весна  –  це  хатинка  для  їжаків:
Всі  мої  думки  колючі,
Як  апострофи  у  книзі  Судного  Дня.
Нагромаджую  фрази,
Як  каміння,  що  назбирав
На  вбогому  полі
Волошкових  сутінок.
З  чорної  тканини  ночі
Шию  собі  сутану  монаха-схимника,
З  тонких  ниток  місячних  променів
Плету  собі  хітон  орфіка  дня.
Мої  нічні  пісні  тихі,
Мої  прозорі  думки  підняті
З  бездонного  колодязя  чорноти,
Мої  рядки  незачесані
На  папірусі  пелюсток  вишні.
Напишу  заповіт:
Слова  мої  повітряні  –  
Їжакам  лісу  темного:
Най  бережуть  їх  на  досвітках
Від  поглядів  злих  і  колючих,
Черевики  мої  стоптані  –  
Синицям  пагорбів  тисових  –  
Най  зів’ють  у  кожному
Гніздо  маленької  істини,
Мій  дім  відлюдника  –  
Старому  пугачу:
Най  живе  на  його  горищі,
Най  прокричить  серед  ночі
Світу  сього  цинічного
Правду-матінку  моторошну,
Мої  рукописи  вицвілі  -  
Старому  круку  чорному:  
Най  читає  їх  оком  блискучим,
Най  береже  таїну  літер
Аж  до  Суду  Страшного  Божого…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490132
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 04.04.2014


Кадет

Вопросительный флаг

Время  упорно  жуёт  календарь,
Смачно  хрустит  костями…
Не  получается  свистнуть,  как  встарь,
И  заговеть  с  гостями…

Снова  капризная  роза  ветров
Портит  прогноз  погоды…
В  сонме  железобетонных  шатров
Маются  цветоводы…

Раз  не  исправил,  что  было  не  так,
Не  поперхнулся  строчкой,
Значит,  пускай  вопросительный  флаг
Реет  пока  над  точкой…

апрель  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490198
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 04.04.2014


Любов Ігнатова

Розбився годинник …

Розбився  годинник  ...А  може,  то  час
Розсипав  свої  коліщата?
Тепер  на  долоні  у  кожного  з  нас
Уламки  життя  кострубаті  ...

Пружиниться  думка  квітневим  дощем  ...
Замерзла  промокла  Ерато•  ...
Минуле  для  нас  -  оповите  плющем  ...
Серця  ввійшли  в  темп  модерато  ••...

Згубились  ключі,  непотрібні  тепер.
Всі  звуки  -  неначе  крізь  вату  ...
Зродивши  в  душі  міріади  химер,
Все  грається  ніч  циферблатом  ...


•Ерато  -  муза  любовноï  поезії
••Модерато  -  спокійний,  помірний  темп  в  музиці  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490020
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 04.04.2014


Ірина Хміль

Розбентеж…

Посвіжішало.  Стала  бузковою  вись,
І  ескадра  птахів  почала  свій  розгін.
Я  прошу  у  весни:  "Відгукнись,  відгукнись,
Розбентеж  у  душі  мрій  гарячих  глибінь."

Прожени  всі  тумани  й  осінні  дощі,
І  зажура  нехай  відпливе,  ніби  сон...
Запали  буйноцвітом  садів  вітражі,
Щоб  летіла  я  птахом  до  нових  осонь.

Хай  дзенить  і  нуртує  натхненням  мій  дух,
Радість  рветься  із  серця,  відчувши  політ.
Розітну  із  громами  увесь  виднокруг,
І  нехай  заніміє  від  подиву  світ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489559
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 03.04.2014


гостя

Летіла Душа…не спитавши…

Летіла  душа…  Не  спитавши  ні  в  тата…  ні  в  мами…
Летіла  душа    догори…  понад  Києвом  вверх…
Летіла  душа…  від  людей…  до  Небесної  брами…
І  що  нам  на  світі  без  неї  робити  тепер?..

Летіла  душа…  не  спитавши  ні  вітру…  ні  друзів…
Летіла  душа  над  Майданом  по  лінії  ввись…
Залишивши    мрії  свої…  і  ще  квіти  у  лузі…
І  те…  що  надією  було  для  неї  колись…

Летіла  душа…  не  спитавши  у  свого  кохання…
Летіла  душа  в    небеса…  які  вище  від  хмар…
Спинися…  душа…  подивися  на  світ  цей  востаннє…
Бо  скажуть  про  тебе…  що  ти  була  тільки  –  бунтар…

Бо  скажуть  про  тебе…  що  жертви  тієї  –  не  треба…
Летіла  душа…  не  спитавши  у  своїх  батьків…
Ні  в  свого  кохання…  ні  навіть  у  чистого  неба…
Залишивши  нам  гіркоту  непрожитих  років…

Спинися…  душа…  ти  нам  звідти  уже  не  напишеш…
Бо  випита  дощенту    ранків  холодна    роса…
Бунтарна    душа…  а  що  ж  нам    ти  на  світі  залишиш?..
-А  вам  -  цілий  світ…  і  відкриті…  оці  Небеса…



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489272
дата надходження 31.03.2014
дата закладки 31.03.2014


уляна задарма

все падали

Я  так  чекала  літа!
Я  в  снах  сюди  верталась!
Я  марила  всю  зиму
цим  спогадом  ясним!
Та  двері  дерев"яні
мені  не  відчинялись,
над  хаткою  старою
не  вився  сивий  дим...

І  я  сиділа  довго,
відкинувши  валізи.
А  жовті  сонця  яблук
все  падали  з  дерев,
де  біль  уже  справляв
свою  печальну  тризну,
хоч  серце  сподівалось:
тут...  Тут  ще  хтось  -  живе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489193
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 31.03.2014


Алексей Мелешев

К бою!. .

Итак,  назначена  война.                                                                                            
Когда  и  с  кем,  еще  не  знаю,                                                                                
Но  смерть  в  бою  -    дорога  к  раю,                                                        
И  для  меня  она  одна.                                                                                            
В  руке  -  топор,  (не  меч,  не    шпага),                                                                        
В  башке  -  девиз  «Назад  ни  шагу,                                                    
Рубить  до  смерти,  пить  до  дна!»
         Пока  неведомы  враги,                                                                                                                  
         Надеюсь  только,  что  достойны...                                                                                      
         Из-за  чего  такие  войны?                                                                                                      
         По  пьяни.  Чаще  от  тоски...                                                                                                      
         Да  просто  так,  -  неймется  что-то,                                                                                        
         Устал,  размяться  мне  охота,                                                                                                  
         А,  может,  встал  не  с  той  ноги.
Стремится  к  подвигам  душа:                                                                                
А  ну,  герой,    спали-ка  Трою!                                                          
А  что?  Легко!  Ломать  –  не  строить...                                                          
Один  вопрос:  а  на  шиша?                                                                                          
Не  в  ней  живет  моя  Елена,                                                                                                
А  в  городке  обыкновенном,                                                                                        
И  не  моя...  Но  –  хороша!
         Приехать,  глянуть,  победить?..
         Отбить  у  местного  Приама?..
         Уж  он  силен...  А  я  –  упрямый,
         И  тут  мне  «быть  или  не  быть».
         Пусть  станет  пирровой  победа,                                                                                    
         В  могилу  лечь  приятней  летом,                                                                                                              
         Но  это  надо  заслужить.  
Вдобавок  морду  б  я  набил                                                                                  
Пока  невидимому  Ксерксу...                                                                            
С  утра  не  пил.  Но  давит  сердце...                                                              
В  теснинах  личных  Фермопил                                                                            
Ни  отступить,  ни  размахнуться...                                                              
И  кофе  в  чашечке  на  блюдце,                                                                          
Так  недопитым  и  остыл.                                                                        

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489143
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 31.03.2014


Шон Маклех

Кров брата

       «Et  dixit  Dominus:  "Quid  fecisti?  
         Vox  sanguinis  fratris  tui  clamat  ad  me  de  terra...»  
                                                                 (Genesis.  4.10.)*

«Не  знаю  я  де  брат  мій.  Ну,  не  знаю!
Не  сторож  я  оцьому  пастуху.
Я  маю  право.  І  на  землю  цю
І  на  врожай,  на  поле  й  плуг.
То  все  моє.  Якщо  і  є  у  мене  друг  –  
Це  право  сили.  А  мій  брат…
Хіба  ж  я  сторож?  Може  десь  пішов.
А  може  просто  зрадив  мене  і  мій  звичай.
Я  Каїн.  Головний.  Я  перший.  
Спадкоємець.  Первісток.  
І  просто  –  я  старший  брат.  
Володар  і  засновник  народів  всіх.
Про  брата  згадка  викликає  сміх.»

«Що  чиниш  ти?  Невже  не  чуєш,
Як  кров  руда  волає  із  землі?
Ти  брата  вбив  -    отямся,  схаменись,
Невже  тобі  землі  не  досить  –  озирнись!
І  подивись  на  пустку  цю  –  
Розкинулась  безкрайньо  
Аж  від  пустель  жарких
До  вічних  білих  холодів  німих.
Ти  ж  вибрав  шлях  грабунку!
Проклинаю!  Тепер  одвічно  
Будеш  ти  чужим,  
І  до  Страшного  Суду
Із  тавром  тобі  блукати,
Ховати  погляд  і  брехати
Собі,  нащадкам,  родакам,
Тваринам,  і  камінню,  і  вікам.
Тепер  іди  –  неси  з  собою
Не  серце  –  камінь  із  душею  злою…»

Примітки:
*    -  І  сказав  Господь:  «Що  ти  зробив?  Кров  брата  твого  взиває  до  мене  з  землі…»  (Книга  Буття.  4.10.)  (лат.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487511
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014


Алексей Мелешев

Досадно трезв

Опять  зима  –  пустое  время  года,
И  ночи    равнодушные  опять,
И  как  же  просыпаться  неохота,
Когда  спросонок  некого  обнять…
         А  тут  еще  приснился    вечер  летний,
         Сюжет,  когда-то    виденный  мельком  –
         Как    бабушка,  беременная  сплетней,
         На  красный  свет  бежит  за  молоком…
И  как  закат  малиновым  вареньем
Мазнул  верхушки  тополей    в  строю,
А  я  задет  сиреневою  тенью,
И  ею  околдован,  и  стою,
         Нашариваю  рифмы  по  карманам
         Как  самый  распоследний  графоман,
         И  где-то  меж  «туманом»  и  «обманом»
         Я  нахожу    «тобою  ныне  пьян»,
Но  кем  же  пьян,    узнать  не  успеваю  -
И  тень  ушла,  и  бабушка  жива,
И  немочными  звездами  по  краю
Июльская    дырява  синева…

         Вот  так    по  жизни  -    вместе  со  стаканом,
         Расчетливо  наполненным  на  треть,
         Обидно  трезвый,  это  и  не  странно  -  
         Не  снится  та,  с    которой    мне  хмелеть…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487460
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014


Дмитрий Растаев

Чёрное эхо

Мне  в  детстве  снились  фильмы  о  войне  -
я  видел  как,  затмением  объяты,  
по  полю,  по  обугленной  стерне,
шагают  чужеземные  солдаты.

Закатаны  по  локоть  рукава.
На  «шмайсерах»  кресты  трясут  рогами.
И  кровью  опалённая  трава
под  вражескими  никнет  сапогами.

И  «тигры»  выгрызают  кислород.
И  «мессеры»  вибрируют  струною.
Уродом  одураченный  народ
на  мир  идёт  невиданной  войною.

В  ней  будет  много  горя  и  огня,
и  пепла,  и  проклятий,  и  позора.
Война  грядёт  кошмаром  сквозь  меня,
безумием  ночного  режиссёра.

Мне  в  детстве  снились  фильмы  о  войне.
Солдаты  шли  неистовы  и  мглисты.
И  губы  мои  детские  во  сне
кричали  им  с  отчаяньем:  «Фашисты!»

Не  в  прошлом  ли  столетии  живу,
коль  скоро,  чёрным  эхом  на  помине,
мне  сон  этот  явился  наяву
сегодняшней  весною,  в  Украине…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487512
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014


валькірія

СЛОВО, ВОСКРЕСНИ З ПРАХУ !!!

Ось  шкандибає  Слово,
Втомлене  в  битвах  грізних,
Хтось  його  обезкровив
В  лапах  своїх  залізних.
Знищене  і  обдерте,
Сотні  разів  розп’яте,
Наче  душею  мертве,
Вбите  жорстоким  катом.
Ледве  кидає  погляд
В  небо  з  жалів  скорботне,
В  погляді  –  згусток  болю,
Але  вже  зримий  спротив.
Кинута  кимсь  монета
В  церкві  фальцетом  стогне.
Підкуп,  а  чи  пожертва?
Морок  вростає  в  скроні…
Знову  бруківка,  суржик,
Беркут  –  криваві  руки,
В  серці  холоднім  –  стужа,
Ближньому  ближній  –  круком,
Ворог,  мов  звір  голодний,
Душить  дитя  в  колисці…
Досить  ярів  холодних,
Кров’ю  –  в  сиру  землицю!
Воля.  Повстання.  Поступ.
Пам’ять  не  вдасться  стерти!
Скажем  тиранам  –  досить,
Рабство  –  це  гірше  смерті!

Знову  поет-провісник
Скапує  кров’ю  в  рими
В  пошуках  вічних  істин,
Хоче  з’єднатись  з  ними,
Прагне  себе  наситить
Волею,  наче  птаха.
Боже,  зціли  нас  світлом!
Слово,  воскресни  з  праху!

[youtube]
http://www.youtube.com/watch?v=6jFxC-I7QDo[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487327
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 22.03.2014


Світлана Моренець

ЗИМА 2014 р.

Зима  великої  тривоги,
обману  і  розчарувань,
зима  морозної  облоги
і  затяжних  протистоянь.
Зима  небаченого  руху
протестних  настроїв  людей.
Зима  випробування  духу
стратегій,  тактик  та  ідей,
брехливості  й  цинізму  влади,
звірств  незаконних  формувань,
судів  продажності  і  зради
та  міліцейських  катувань.
Зима  розділення  народу
на  "наших"  і  на  "бандюків",
кристалізації  породи
хоробрих,  вірних  вояків.

Сплелись  в  зимі  цій  воєдино:
майданів  масова  хода,
розбрат  і  сварки  у  родинах,
і  штурм  судів,  частин,  ОДА,
рух  запальний  автомайданів,
прицільний  обстріл  барикад,
закличний  гуркіт  барабанів
і  газів  сльозогінний  чад,
і  героїчні  силуети
на  тлі  шаленого  вогню,
дими  пекельні,  водомети
і  дух,  сильніший  за  броню,
і  лють  катів,  -  та,  до  безтями,
до  втрати  людських  почуттів!..
Зима,  оплачена  життями
незламних,  відданих  синів
Небесної  святої  Сотні...
І  біль...  І  сльози  -  на  роки.
Вкраїни  втрати  незворотні  -
вони  -  ГЕРОЇ  на  віки!!!

Зима  снігів,  политих  кров'ю,
зима  небачених  подій.
Зима,  освячена  любов'ю,
освітлена  вогнем  надій.

Зима,  у  пошуках  дороги
з  провалля  -  в  світле  майбуття,
мільйонних  молитов  до  Бога
за  Україну.  За  ЖИТТЯ!
Людської  ГІДНОСТІ  вимога,
зима  пробудження  від  сну
і  сподівань  на  Перемогу,  -
зима  надії  на  ВЕСНУ.

         1  березня  2014  р.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487313
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 22.03.2014


Salvador

Товаришу Путіну

(відкритий  лист)

Товариш  Путін,  ви  мене  простіть,
Що  пхаюся  в  політику  високу,
Та  не  витримую,  що  жити  мене  вчить
Людина,  як  то  мовиться,  з  «заскоком».

Що  вам  зробилося,  який  туман  засів,
Що  ви  вриваєтесь  без  стуку  в  мою  хату?
Я  допомоги  точно  не  просив  –
Наразі  сам  умію  ґаздувати.

Хоч  не  розкішно,  може,  я  живу
Та  я  живу,  пардон,  у  себе  вдома
І  до  сусідів  «глотку  я  не  рву»,
Бо  мова  мені  їхня  невідома!

Не  пхаю  носа  я  ні  на  Кавказ,
Ні  в  Придністров’я  –  щоб  сто  років  жили.
Так  що  ж  за  мухи  покусали  вас,
Що  ви  на  мене  око  положили?

Я  міг  би  зрозуміти  Люксембург,
Де  місця  –  дрібка,  а  людей  –  нівроку.
Та  озирніться:  де  ваш  Петербург,
І  скільки  миль  аж  до  Владивостока!

Та  вам  ту  землю  пішки  обійти,
То  треба  цілих  два  життя  прожити!
А  тих  народів  різних  «до  біди»  -
Невже  вам  вдома  нічого  робити?!

Невже  у  вас,  звичайно,  крім  Москви,
Вже  все  блищить,  як  ті  котячі  …пальці?
Чомусь  же  не  додумалися  ви
Далекий  Схід  презентувать  …  китайцям!

То  що  ж  ви  так  вчепилися  у  Крим?  –
Його  ж  і  так  вам  віддали  задурно.
І  флот  ваш  там,  побив  би  його  грім,
Давно  здійснив  «експансію  культурну».

А  з  тими,  що  не  хочуть  в  «есесер»,
Що  ви,  скажіть,  надумали  робити?
Чи,  може,  їх  поставити  тепер
Попід  стіну  й  холоднокровно  вбити?..

Я  можу  зрозуміти  майже  все  –
Депресія,  покинула  дружина…
Та  чом  покуту  не  свою  несе
Цілком  спокійна  і  нейтральна  Україна?

Коли  причинне  місце  вам  болить
Й  похилий  вік  вже  не  дає  кохати,
До  лікаря  пристойного  сходіть
І  …вийдіть,  на  фіг,  геть  з  моєї  хати!

17.03.14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486850
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 20.03.2014


Світлана Моренець

Моя ти мово сиротинна!


Моя  ти  мово  сиротинна!
Ну  за  які  такі  гріхи
Тебе  плюндрують?  Безневинна,
Наругу  терпиш  вже  віки.
Рідкі  обранці  тебе  пестять,
Ще  вільно  дихаєш  в  селі  -
Чому  ж  запроданці  безчестять?
Чи  ти  не  на  своїй  землі?
Чом  містянин  тебе  не  знає?
Чому  соромиться  розмов?-
А  світ  перлиною  вважає
Посеред  сотень  різних  мов!
Не  боячися  кари  Неба,
Затюканий  дрібний  ханжа
Геть  відрікається  від  тебе,
Соромиться,  немов  бомжа.
На  жаль,  це  масові  моменти  -
Утрата  пам'яті  й  ума,
Альцгеймера  тяжких  клієнтів
Не  тисяча,  не  дві,  а  тьма!
Чому  народові  цілому
Так  важко  зберегти  своє?
Отямтеся!  Без  мови  -  хто  ми?  
Якого  племені  ми  є?

Із  збірки  "Душі  несмілі  первоцвіти"
2013  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486802
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 19.03.2014


Алексей Мелешев

Потолочное

Вот  накурил...  Открыть  окно,  проветрить?
До  потолка  два  с  половиной  –  в  метрах...
Полметра  в  минус    (не  учел  кровать)  -
Рукой  легко  достану,  если  встать.

Расправить  мысли,  простынь,  одеяло,                      
Расслабить  совесть,  повздыхав  устало,                          
О  дне  прошедшем  вяло  пожалеть,                                          
Уютно  и  удобно  поскрипеть  
         Привычными    пружинами  матраца...                      
         Постановить  себе  не  напрягаться                            
         Пустым  вопросом  «быть  или  не  быть»  -      
         В  три  ночи  мне  на  это  «положить»,
Как,  впрочем,  и  на  многое  другое  -                      
Не  истины  хочу  я,  а  покоя...                                          
Дурацкую  проблемку    «с  потолка»                    
Возьму  обдумать,  не  уснул  пока:
         Что  курят  сомалийские  пираты,
         Махорку,  «Кэмел»?  Бред...  А  мне  лишь  надо
         Фантазии  своей  умерить  прыть,                            
         Вчерашние  открытия  закрыть,  
         На  все  забить...
                                             Забыть...
                                                           Не  выйдет?  Что  же,
Тогда  иное  можно  подытожить,
На  что  потратить  жалко  было  дня,
Хоть  этих  дней  в  достатке  у  меня.

Бессонной  тьме    да    запретить  бы  длиться,                        
А  сквозняку    велеть    листать  страницы                  
Не  книг,    так  отрывных  календарей    -                                    
Глядишь,  и  время  побежит    скорей...                                          

Мир  за  окном    чернилами  залит,                                                    
Мне  телевизор  ласковово  бухтит                                                      
О  болеутоляющих  прокладках,                                                          
Снотворных  и  удобных...
                                                                         Детских...
                                                                                                       Сладких...      
А,  может  быть,  удастся,  черт  возьми,        
Уснуть  часам  к  шести  или    восьми?..              


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486519
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014


Ольга Ашто

тьма


Аптек  -  как  грязи,
С  фонарями  -  хуже.
Поэтому,  когда  спешишь,  простужен,  
/По  звездам  выверяя  свой  маршрут/
За  аспирином  в  местную  аптеку,
Припомнишь  Блока…
…Парадоксы  века!
Аптек  как  грязи,
Фонарей  не  жгут..
И    «Тьма  окутала…»  -  спрей-артом  в  полстены…
...На  всё  как  встарь,  увы,  обречены…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486192
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 17.03.2014


Кадет

Ветеран

В  Киеве  обилие  каштанов,
А  в  Москве  готовится  парад...
Снова  наряжают  ветеранов
На  помпезно-тяжкий  маскарад...

В  парках-скверах  фронтовые  марши,
Кухни  полевые,  по  сто  грамм,
В  котелках  тушёнка  с  прелой  кашей…
С  кем  её  делить  напополам?

Молодёжь  гурьбою  на  природу,  
На  пенёк,  пивка  под  шашлычок…
И  глядит  на  скопище  народу  
Мир  освободивший  старичок...

Всё  трудней  надеть  парадный  китель  –
Вот,  ещё  добавили  медаль…
И  печально  смотрит  победитель
В  майскую  сиреневую  даль…

Не  замрут  в  почёте  пионеры
И  отряды  юных  октябрят,
Вам  зато  теперь  миллионеры
По  бумажкам  речи  говорят...

С  водкою  бумажные  стаканы,
Как  и  прежде,  выстроились  в  ряд…
Что  ж  вы  недовольны  ветераны?
Вас  потомки  так  благодарят...

В  суете  весёлого  застолья,
Попытавшись  что-то  рассказать,
Он,  вдруг,  чертыхнётся  непристойно
И  в  сердцах  помянет  чью-то  мать!

А  потом,  чтоб  не  мешать  веселью,
Выберет  укромный  уголок,
И  завертит  память  каруселью
Невысокий  серый  потолок...

Замелькают  в  сумрачном  тумане
Полустанки,  танки,  имена…-
Как  в  кино  на  простыне-экране,  -
Жизнь  под  названием  война...

Промелькнут  в  калейдоскопе  лица
Молодых  ребят  -  однополчан…
И  потянет  деда  помолиться
За  врагов,  убитых  сгоряча...

И  ещё  бы  надо  извиниться
За  немецких  фройляйн,  за  грабёж,  
Что  до  Волги  драпал  от  границы…  
За  вождей  бездарных,  за  их  ложь…

За  незаживающие  раны,
Не  попавший  в  цель  боеприпас…
Что  в  атаку  с  криком:  -    За  тирана!
Поднимался  миллионы  раз...

Мало  тех,  кому  сегодня  стыдно,
Тех,  кому  так  долго  не  спалось…
Стало,  вдруг,  служивому  обидно,
Закипела  праведная  злость,  -

За  плечами  вёрст  горящих  тыщи,
Пол  Европы,  в  основном,  пешком,
А,  пришёл  герой…  на  пепелище…
С  штопаным  солдатским  вещмешком.

Опрокинув  рюмку  и  тарелку,
Пересел  на  старенький  диван
И  под  гром  салюта-фейерверка
Сладко  закемарил  ветеран...

Что  ему  сегодня  будет  сниться?
Может  быть,  один  и  тот  же  бой?
Как  обидно,  что  свои  страницы
Навсегда  он  унесёт  с  собой…

Что  ж,  помянем  без  вести  пропавших,
Павших  и  доживших  навестим,
Выслушаем  чутко  воевавших,
Хоть  немного  с  ними  погрустим...

май  2009

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129110
дата надходження 07.05.2009
дата закладки 16.03.2014


Алексей Мелешев

Дом на горе

Не  спится,  значит,  это  мне  не  снится…        
Сон  –  это  смерть,  но  понарошку  вроде,
Прислушиваюсь:  скрипнут  половицы,        
И  ты  войдешь…  А,  может,  дом  уходит?  
         Усмешкой  треснув  поперек  фасада,
         Сползет    к  пивнушке,  что  внизу  квартала,
         Он  ведь  мужик,  ему  и  выпить  надо…
         Смешно:  стоял,  и  вот  его  не  стало…
Ночного  самолета      гул  далёкий  -
Звезды    весенней,  что  падет  в  Фиальте,
Не  нарочито  и  без  подоплёки,
Как  я  недавно  –  спьяну  на  асфальте…
         Бездумно  Время  лузгает  минуты  -
         Ночь  для  него  –  докучливая  малость,
         Ногой  болтает,  в  маятник  обутой,
         Чтоб,  меньше  ждать  и  меньше  жить  осталось.
Невскрытое  письмо  на  мониторе…
Как  я  устал  вычитывать  меж  строчек!..
Лежу,  не  замечаю  априори  -
Лежачий  камень  капля  не  подточит.
         Есть  мир,  есть  город.  Дом  немного  выше,
         Я  здесь  родился  –  это  просто  случай,
         Кричать  без  толку  –  снизу  не  услышат,
         А  я  не  слышу  их,  что  даже  лучше…
Воспоминаний  полки    протираю,
Нет,  я  их  не  гоню  –  уходят  сами,
Отныне  им  -  по  кругу  и  по  краю
С  улыбкой  и  с  закрытыми  глазами…
         Элементарные  частицы    мысли  -
         Когда-нибудь  -  в  критическую  массу…
         Сейчас  они  пылинками  повисли,
         Ну  а  потом…  чтоб  навсегда  и  сразу.
Мечта  о  небе  –  неприкосновенна,
Дом  -  на  горе,  отсюда    к  небу  ближе,
Пускай  сегодня  –  потолок  и  стены,
Сорвется  крыша,    я  его    увижу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486005
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 16.03.2014


Алексей Мелешев

Ты погоди, красотка

Хоть  выпил  каплю,    все  же  повело…
Опять  на  рассужденья    потянуло  -
Мол,  пишут  мне  на  кладбище  прогулы
В  пробеле  –  день  недели  и  число.
         Понятно,  мне  еще  не  все  равно,
         По  сути  и  сдаваться  как-то  рано  -
         Жить,  как  живут    в  окошечке  экрана
         Бессмертные  покойники  кино,
Спать    в  черных  буквах  писем  и  стихов,
В  рисунках,  что  в  пыли  на  чьих-то  стенах,
И  прятаться    опять  в  мощах  нетленных,
Живую  вену  словом  уколов…
         А  ты-то  что,  красавица  с  косой?..  
         Явилась  и  молчит.  Наверно,  хочет
         Чтоб  из  колючей  проволоки  строчек  
         Опять  по  битым  стеклам  я,  босой…
Любой  переиначит  мой  расчет,
И  с  ног  собьет,  и  даже  для  порядка
На  горло  мне  наступит  твердой  пяткой,
С  ухмылкой  спросит,  буду  ли  еще.
         Я  буду,  буду!  Я    готов  всегда!
         Я  б  и  с  тобой,  красавица,  поближе…
         Вот  только  бюста  у  тебя    не  вижу  -
         Костлява,  холодна,    немолода…
Ты  загляни  через    десяток  лет,
Быть  может,  стану  менее  разборчив
И  развлекусь  с  тобой,    гримасу  скорчив,
В  последний  раз  обмыт  и  приодет.
         Ну,  а  пока    еще  одну  налью,
         Чтоб  на  щеке  небритой  цвел  румянец,
         И  в  местный  сквер  лихих  девиц  и  пьяниц
         Схожу-ка  приобщиться  к  бытию.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484986
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 14.03.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2014


Сергій Ранковий

**** Стинай душа моя сльозами ****

Стинай  душа  моя  сльозами,
Ридай  знедолена  земля,
В  кривавих  плямах  горобини
Вже  вкотре  матінка  моя.

Знов  кров‘ю  скроплені  майдани,
І  чорним  попелом  шляхи,
А  ти  ще  й  досі  мов  дитина…
Роздерти  хочуть  вороги!

О,  ви,  брати  мої  і  сестри,
Тарасом  зрощені  сини,
Я  вас  благаю,  ради  Сина,
Шукайте  мирні  ви  шляхи.

Не  сотворіть  собі  кумира,
Лишень  для  Бога  є  душа!
Вже  досить  крові  для  вітчизни,
Хай  буде  мирним  в  нас  життя.

І  хай  скажена  ця  собака,
Віддерти  кусень  все  ж  змогла,
Застрягне  він  у  нього  в  горлі,
Господь  воздасть  йому  сповна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485193
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014


Сергій Ранковий

**** Если завтра война ****

ЗА  МОТИВАМИ  ТВОРУ:  "Як  почнеться  війна"  АВТОР:  Опівнічниця

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483718

************************************************

Если  завтра  война,  и  поднимут  меня  по  тревоге,
Пулю  в  сердце  всадив,  убеждая,  что  враг  впереди.
Лучше  б  мне  не  родиться,  неузнанным  быть  на  дороге
Твоей  светлой  и  чистой,  как  синее  небо,  любви.

Если  завтра  война!  Замирает  от  страха  в  тревоге
Мое  сердце  не  зная,  что  ждет  нас  с  тобой  впереди.
Сто  проклятых  чертей!  Спотыкаясь  на  ровной  дороге,
Проклинаю  вождей  от  рожденья  не  знавших  любви.

Если  завтра  война,  отупею  в  безумной  тревоге,
Словно  мать  предо  мной  на  коленях  стоит  впереди...
Не  ступлю  я  и  шагу  по  этой  кровавой  дороге,
Душу  Богу  отдам  и  твоей  безграничной  любви...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483868
дата надходження 06.03.2014
дата закладки 11.03.2014


Анаит Агабекян

Аритмия

                                   [i]Рано  или  поздно  каждый  из  нас  должен  
                                   проиграть.  С  этим  ничего  не  поделаешь.[/i]
                                                                     “[b]Над  кукушкиным  гнездом”                                      
                                                                                                                     Кен  Кизи[/b]
                           


                                     -  -  -
Свет  облизывает  стекла  снаружи,                      
словно  голодный  пес  руки  хозяина.                
Если  ты  мягкотел  и  безоружен,                              
проще  лежать,  в  одеяло  запаянным,                
в  койку  врастать…  Как  забор  без  калитки,
быть  бесполезным,  но  знать,  что  отчаянно
ползают  рядом  минуты-улитки...        

     Сердце  –  не  Герда,  идет  беспричинно,
     путаясь  в  герцах  и  баллах  по  Рихтеру,
     бьёт  в  подреберье  ножом  перочинным.
     Память  затерта  подошвами  пришлых,
     жаждущих  знать,  а  не  прочерк,  не  штрих  ли  ты
     в  жизни,  где  каждый  по-своему  лишний.

Нас  приучает  божок  Папарацци  
быть  в  большинстве  на  войне  с  интровертами,
брать  с  проигравших  в  числе  репараций
шаткий  костяк  идеалов.  Пример  тому  –
мой  раскуроченный  остов  свободы.
Всё,  что  сберег  я,  украдкой  начертано
пальцем  на  пыльной  макушке  комода.  

     Этот  последний  страховочный  пояс,
     держит  заблудших  над  бездной  безвременья,      
     где-то  в  сознании  будто  бы  кроясь.
     Даже  тот  яд,  что  мне  в  вены  из  ампул
     литрами  льют,  не  отнимет,  свирепствуя,
     имя  –  нетленный  прижизненный  штамп.  Но  …

Полдень,  обход  и  должно  быть  финита,
двери  поспешно  захлопнули  клешни  –  цап!
Рыская  взглядом,  сестра  деловито
вдруг  увлеклась  с  упоением  грешницы
ролью  судьи,  находясь  на  посту,  и…  
вытерла  имя  на  пыльной  столешнице.
       Завтра  уже  для  меня  не  наступит.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460704
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 11.03.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2014


hazef

Вкруг горящих углей…

*  *  *
Вкруг  горящих  углей  таял  снег,  таял  снег,
Дым  кудлатый  над  лесом  мотался…
На  стволе  полусгнившем  сидел  человек
И  костром  до  утра  согревался.

Был  ему  свежесрубленный  сук  –  кочерга.
Вороша  им  сырые  поленья,
Сквозь  мороз  и  пургу,
Через  лёд  и  снега
Он  угадывал  лета  знаменье.

Обдаваемый  розовым  жаром  костра,
С  ним,  как  с  другом,  в  хорошей  беседе,
Он  забыл  про  мороз,  про  снега  и  ветра,
И  об  августе  солнечном  бредил.

В  лето  плыл  его  талый  тепла  островок,
В  зелень  трав  и  цветов  ароматы.
В  полудрёме  нырял  человек-поплавок
В  запах  пыли  дорожной  и  мяты.

…В  эпицентре  зимы,  среди  звёздных  зерцал
Лепестками  оранжевой  розы
Одинокий  костёр  всё  мерцал  и  мерцал
И  стрелял  угольками  в  морозы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471279
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 09.03.2014


Flexis

Спасибо, что пришли…Но я уже.

Спасибо,  что  пришли...
Но  я  уже
Списался,  опустел  и  был  расстрелян.
И  на  моём  бездушном  вираже
Не  отыскать  лиричных  менестрелей,
Скулящих  о  нещадности  любви,
Игре  в  судьбу  тупых  и  одиноких.
А  в  черепной  коробке  Се  Ля  Ви
Запутывает  мысли  и  дороги.

Спасибо  вам,
Спасибо  вам,
Спаси...
Я  мчусь  в  овраг,  не  видя  поворота.
Здесь  будничность,  сжирая  жилмассив,
Меня  рифмует  с  водкой  и  работой.
Здесь  каждый  проживает  за  еду,
Своей  каморке  верен  и  беспечен.
Я  время  расстрелял  бы  на  лету!
Я  раб  его.
И  рад  его  калечить...

Но  всё  терпимо.
Достаю  перо.
И  в  этой  повседневной  круговерти
Размазываю  сгнившее  нутро
С  начала  жизни  до  начала  смерти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441446
дата надходження 04.08.2013
дата закладки 09.03.2014


Кадет

В плену…

Эх,  дела,  карамболь  мне  в  печёнку,
Сколько  пролито  слёз  на  заре…
Сколько  раз,  провожая  девчонку,
«Получал»  я  в  соседнем  дворе…

А  когда  замесили  мы  тесто  
И  гулять  расхотелось  гурьбой,
Нас  дразнили:    жених  и  невеста,
А  нам  по́фигу  было  с  тобой…

Нынче  за́жили  все,  как  улитки
Доверя́сь  социальным  сетям,
И  о  том,  как  дрожать  у  калитки,
Рассказать  стыдно  даже  детя́м…

Слава  богу,  не  всё  ещё  пресно  
И  сегодня,  встречая  весну,
Я  признаться  хочу  тебе  честно:
Для  тебя,  ну,  хоть  чем-то  блесну…

От  тебя  не  осталось  секретов,
Жизнь  моя  у  тебя  на  кону…
Погоди  –  докурю  сигарету
И  -  навеки  останусь  в  плену…

март  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484223
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 08.03.2014


валькірія

В ОБИТЕЛЬ ЗЛА ВОЗВРАТА НЕТ !!!


О,  как  коварен  этот  мир,
Как  переменчивы  в  нём  нравы:
Вчера  ты  был  для  всех  кумир,
А  нынче  -  проклят,  и  по  праву.

Вчера  ты  Сирию  спасал
И  избран  был  "героем  года",
Сегодня  -  демона  вассал
И  силам  ада  служишь  гордо.

Опомнись,  сын  Святой  Земли,
Твоё  призванье  было  с  Неба,
Не  стань  подобием  змеи,
Которой  подлость  -  жизни  кредо.

Вчера  Чечня,  сегодня  Крым,
Еще  Осетия  -  как  рана...
Мы  все  слились  в  один  порыв
Против  кремлёвского  тирана.

Падёт  империя  Кремля,
И  на  обломках  самовластья
Воспрянет  с  пепла  вся  земля,
Что  так  устала  от  ненастий.

Нам  скинуть  с  плеч  уже  пора
Оковы  рабские  навечно,
Чтоб  снова  стал  российский  брат
Нам  верным  другом,  как  и  прежде.

В  обитель  зла  возврата  нет.
Уходит  тьма.  Мир  ждёт  Рассвет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483294
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 05.03.2014


Любов Ігнатова

А весни не римуються з війною …

А  весни  не  римуються  з  війною  ...
Із  першогроззям,  з  ластівкою  -  так!
А  ще  із  первоцвітом,  посівною  ,
З  усим  отим,  що  має  щастя  смак  ...

Римуються  з  бруньками  і  дощами,
Із  дзьобиком  тюльпанових  ростків,
З  коханням  життєдайним  до  нестями  ...
Але  не  з  кров'ю  бравих  козаків  ...

Із  солов'ями,  з  райдуг  перевеслом,
Із  журавлиним  клином  поміж  хмар  ...
З  Любов'ю  Божою,  Яка  для  нас  воскресла  ...
Але  не  з  жертвами  на  Аресів  вівтар  ...


Ні...  весни  не  римуються  з  війною,
Ані  з  брехнею,  що  веде  на  смерть...
Лише  з  блакиттю  в  мирнім  супокоï,
Піснями  сонця  сповненою  вщерть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483169
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 05.03.2014


уляна задарма

…заколисує…

...Вітри  проїжджають  повз  мене
       на  стомлених  велосипедах...

         Дзвіночки  дзвенять.

     Трава  заколисує  тихо
                 Вечірню  Росу...

     ...а  в  кожній  Росині-
           по  золотому  сну...
       по  золотій  копійчині,
   що  Вечір  дістав  зі  скрині,
   не  маючи  гадки  про  те,
                         що...

...Вітри  проїжджають  повз  мене
     на  стомлених  велосипедах...

         Дзвіночки  дзвенять.

     Трава  заколисує  тихо
             Вечірню  Росу...
     
...А  я  сиджу  край  Потоку
     і  боюся  заплющити  очі:

   Причинна  Сонячна  Дівчина
     повільно  входить  у  воду...
           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482480
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 01.03.2014


Наталя Данилюк

Важка дорога до весни

Така  важка  дорога  до  весни,
Терпка  зима  фарбована  в  багряне...
Чи  згасне,  врешті,  полум'я  війни
І  чи  світанок  в  ніч  твою  загляне,
Народе  мій?  Під  вибухи  й  дими
Твоїх  синів,  загорнутих  у  стяги,
Запеленали  янголи  крильми.
Гірка  ціна  народної  звитяги...
І  прапори,  умочені  у  кров,
Вітри  холодні  шарпають,  мов  круки.
Голосять  дзвони  храмів  і  церков,
У  відчаї  здіймає  в  небо  руки
Твоя  Вітчизна:  Боже,  зупини
Оті  криваво-варварські  розправи!..
Така  важка  дорога  до  весни,
Такий  оскал  голодний  і  лукавий
Страшного  звіра!..  Скільки  ще  життів
Тобі  поставлять  на  жертовні  плити,
Щоб  ти,  потворо,  пив  і  сатанів,
Розсмакувавши  кров  синів  убитих?
Гряде  твій  час:  у  кузнях  душ  людських
Кують  мечі  від  Заходу  до  Сходу
І  не  врятують  ниці  байстрюки
Тебе  від  помсти  нашого  народу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480942
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 25.02.2014


stawitscky

Очікування


А  ранок  ллє  бадьору  насолоду
В  клітину  кожну  тіла  і  душі.
Чеканням  мріють  і  ліси,  і  води
І  таїну  відродження  природи
Весна  відкрити    звабливо  спішить.

Таку  легку  блакитну  парасолю
Тримає  лютий  в  лагідній  руці…
Схопивши  замовляння  і  паролі
Бентежна  думка  поспішає  в  поле,
Під  списики  веселих  промінців.

І  кожен  рік  –  вдесяте,  а  чи  всоте
Турбують  ревно  сподівання  ці  –
А  що  ж  нам  нива  нинішня  уродить?
-  дзвенить  надія  на  найвищій  ноті
Впереміж  із  синиччиним  :  цінь-цінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481042
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 25.02.2014


Леся Shmigelska

ЗА ШЕВЧЕНКОМ



Великий  світе,  краю  ясноокий,
Моя  Вкраїно,  блуднице  гірка
За  що,  невинна,  ревні  твої  кроки
Руйнує  вщент    безжалісна  рука
Немов  на  рингу…  Боже  мій,    допоки
Чекатимуть  іще  на  твій  нокаут
Лихі  Пилати?..  Доки  ще  нести
Твоїм  синам  важкі  оті  хрести?

Моя  причинна  пісне  Кобзарева,
Мій  світку  чистий  ранньої  зорі.
Хіба  гілки  твого  святого  древа,
Твій  родовід  оті  лжекоролі,
Що  пахнуть  кров’ю?!  ..  Білі  смуги  мрева  
Холодним  днем  прямують  по  землі,
Мов  діти  грішні,  що  клянуть  і  молять
Життя  безпутне..    В  чиїсь  хаті:  «І  сила  і  воля».  

…Гаптує  доля  хрестиком  дороги
Червоно-чорним  щедро  поміж  тим…
Скажи,  чому  на  вік  забуті  Богом  –  
Одну  причину  з  тисячі  причин.
Тарасе,  батьку,  зглянься  на  убогих
Рабом  безмовним  ти,  хоч,  не  мовчи!
Хай  забере  з  душі  одвічну  втому
Твоє:  «Молітесь  Богові  одному…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480774
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 24.02.2014


Кадет

Виноватый солдат

Среди  множества  мифов,  сомнительных  фактов  и  дат
Возникает  немало  обидно-колючих  вопросов…
И  сдаётся  порой,  что  во  всём  виноват  наш  солдат,
Тот,  который  во  все  времена  был  надёжной  опорой  державных  колоссов…

Получается  так,  что  начальники  разных  мастей
На  беднягу-солдата  свалили  свои  недочёты
И,  попрятавшись  в  норы  кирпичных  своих  крепостей,
Продолжают  сводить  с  неудобной  историей  счёты…

Виноват  наш  солдатик  в  лихом  вероломстве  врага,
В  том,  что  натиск  сдержать  у  него  просто  не  было  мочи,
Что  не  с  той  стороны  наших  речек  круты  берега
И  такими  короткими  выдались  белые  ночи…

Это  он  виноват  в  том,  что  всё  получилось  не  так,
Что  трещала  по  швам  неприступная  крепь  обороны,
Что  дивизии  наши  легко  попадали  впросак
И  что  в  наших  окопах  так  быстро  кончались  патроны…

Это  он,  негодяй,  на  колени  поставил  страну,
Не  согнул  супостата  на  наших  границах  в  баранку…
А  потом  оказался  во  вражьем  тылу  и  плену,
Уступая  по  скорости  их  мотоциклу  и  танку…

Виноват,  что  в  нетопленой  школе  «валял  дурака»,
Что  за  злые  слова  мог  легко  оказаться  в  кутузке…
И  что  в  штабе  полка  не  смогли  допросить  «языка»,  -
Как  не  били  его,  а  он,  гад,  «нихт  ферштеял»  по-русски…

Виноват,  что  не  выдержал  голодно-жалобный  плач
И  не  сжёг  урожай,  дабы  тот  не  достался  фашистам…
Что  в  сердцах  матерясь,  самострела  латал  военврач,
А  его  расстреляли  за  то,  что  не  «стукнул»  чекистам…

Виноват,  что  в  воздушном  бою  не  устроил  таран,
Что  не  сразу  узнал,  как  пускать  под  откос  паровозы…
Что  скончался  в  замшелом  лесу  партизан  не  от  ран,
Что  не  только  к  врагам  беспощадны  родные  морозы…

Есть,  пожалуй,  какая-то  доля  солдатской  вины
В  том,  что  сразу  не  вышло  рога  обломать  «Барбароссе»…
И  поэтому  помнить  уроки  той  страшной  войны
Мы  должны,  чтобы  гарью  не  пахли  не  только  июньские  росы…

22  июнь  13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432935
дата надходження 22.06.2013
дата закладки 23.02.2014


Галина_Литовченко

ВОПРОС К ИСТОРИКАМ

         Во  время  знакомства  со  своим  будущим  свекром  на  его  вопрос,  кто  я  по  национальности,  я  ответила:  «хохлушка»  и  уточнила  -  «из  Киевской  области».  Тогда  мне  казалось,  что  «хохлушка»,  как  и  «кацапка»    -  это  всего  лишь  невинное  прозвище.    (Вообще-то    хохлушка  звучит  красивее,  чем  кацапка  –  да?)  «-  Какая  же  ты  хохлушка?  Ты  –  украинка»  -  поправил  меня  Василий  Иванович,  1926  г.р.  уроженец  Курской  области,  ныне  это  село    В.Александровка  Волоконовского  р-на  Белгородской  области,  русский  по  паспорту.  «-  Хохлы  –  это  мы,  оторванные  от  Украины  и  присоединенные  к  России…».  По-украински  он  разговаривал  прекрасно,  как  и  его  родня,  приехавшая  на  нашу  свадьбу  в  Лисичанск  Луганской  области  из  Белгородщины.    Свекровь,  уроженка  г.  Верхний  Луганской  области  (позже  города  Верхний,  Пролетарск  и  Лисий,  который    «Лисиче  над  Дінцем»,  объединили  в  один  г.  Лисичанск)  и  ее  родня  тоже  разговаривала  на  чистом  украинском,  не  на  суржике.  Кстати,  в  бытность  Сосюры  дом  бабушки  мужа  был  недалеко  от  дома  родителей  поэта.    Карт  тех  времен  по  непонятной  причине  нигде  не  было,  чтобы  убедиться  в  правильности  слов  свёкра,  да  и  какая  мне  тогда  была  разница  –  страна  одна  –  СССР.    Сейчас,  когда  из-за  нервозной  обстановки  в  Украине,  начали  выставляться  в  Интернете  карты  на  любой  вкус  (мнения,    взгляды  и  мечты  у  людей-то    разные  и  каждый  имеет  на  это  полное  право)  я  решила  найти  карту,  подтверждающую  слова  Василия  Ивановича.  Оказывается,  если  верить  Интернету,  она  есть  не  только  здесь,  а  ее  подлинник  хранится  в  историческом  музее  Львова.  Изданная  в  1918  году  в  Вене,  и  переданная  в  музей  частным  лицом  из  Сумской  области,  предки  которого,  рискуя  своей  жизнью,  хранили  ее  на  чердаке  своего  дома  много  лет.  Дальнейшие  поиски  привели  и  к  почтовой  марке  и  к  такой  же  карте  советских  времен  (оказывается,  сохранились!)  Правда  не  всем  она  была  доступна,    а  только  для  служебного  пользования    в  центральной  научной  библиотеке  УССР.  Вот  у  меня  и  возник  вопрос    к  ИСТОРИКАМ,  СПЕЦИАЛИСТАМ:  может  у  моего  уважаемого  свекра  за  25  лет  работы  в  шахте  что-то  с  памятью  сталось?    Может    это  -  очередная  интернетная  утка  и  происки  предусмотрительных  австрияк?  Хочу  разобраться,  чтобы  не  выглядеть  глупой.  Кто  может  ответить?    (Пишу  на  русском  –  украинцы  его  выучили  без  труда).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481273
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 23.02.2014


Олекса Удайко

ПЛИНЕ КАЧА*



[i]  Гей,  пливе  кача  по  Тисині.                                    
 …cам  не  знаю,  де  погину.  
       (лемківьска  народна  пісня)                  
[/i]

[youtube]https://youtu.be/-Z1BSIiF5jc[/youtube]

[b][color="#db0404"]«Плине  кача  по  Тисині…»
   
Плине  човен  по  Тисині,
А  у  човні  очі  сині…
Очі  сині,  та  закриті…
Навспіл  кулею  пробиті.

«Плине  кача  по  Тисині…»

Плине  човен  по  Майдану
До  високого  кургану…
Там  знайшли  собі  спочинок
Сині  оченьки  хлопчини…  

«Плине  кача  по  Тисині…»

У  високому  кургані
Вибрав  постіль  непогану…
Та  немає  в  ній  дівчини,
Лиш  закриті  очі  сині…

«Плине  кача  по  Тисині…»

Плинуть  труни  по  Вкраїні
А  у  трунах  очі  сині…
Очі  сині,  та  закриті,  
Навспіл  круками  побиті.  

«Плине  кача  по  Тисині…»[/color]
[/b]
[i]22.02.2014[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481146
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 23.02.2014


I.Teрен

МАНДРИ В ДЕЖАВЮ

                                                               [i]«  ...молодому  козакові
                                                                       мандрівочка  пахне».[/i]
                                                                                         З  народної  пісні
Не  до  елегії  білої...
Магія  інше  навіює.
Спокою  в  серці  нема.
Пахне  лозою  і  м’ятою,
віхолою  пелехатою
в  пам’яті  віє  зима.

Туга  забута  знесилює.
Думи  немає  красивої.
Є  потайна  і  сумна.
Ірод  усіх  переслідує,
але  за  віщо  не  відаю,
і  не  чарує  весна.

І  у  молитві  щовечора,
мов  піднімаю  на  плечі  я
гору  тяженную  дум.
Ночі  глибокої  чорної
із  одіссеї  нагорної
в  келію  сіється  сум.

На  території  рідної,
тої,  що  зву  Україною,
зріє  народний  терор  –
діти  ідуть  з  коліщатами
і  над  Майданом  і  хатами
крила  підняв  егреѓор.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480701
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 23.02.2014


I.Teрен

САМОВБИВЦІ

Іде  революція  духу.
І  годі  шукати  причини,
чому  зневажають,  як  муху,
тирани  імення  людини.

І  мало  кого  непокоїть,
що  «Альфи»
                     не  ельфи  в  погонах
і  аура  серця  ізгоя
не  знає  кармічні  закони.

І  весь  негатив  із  екранів,
який  накопичили  тролі,
криваво  тече  по  майдані
в  прицілі  на  мінному  полі.

І  мацає  наші  легені,
і  очі  виймає  клюкою,
і  долари  мне  у  кишені,
оплачені  нашою  кров’ю.

І  поки  земля  не  пригорне,
нікого  не  милує  зграя.
Безбожники  вірують  в  чорне.
То  що  їх,
                   крім  цього,
                                           чекає?

Але  не  бояться  «оплоти»
живе  у  душі  убивати.
Немає  ні  пекла,  ні  чорта,
ні  Божого  суду  й  розплати.

І  теги  чужої  програми
малюють  людські  силуети  –
не  доні,  не  тата,  не  мами,
а  іграшок  сірі  скелети.

І  знову  злітаються  круки
на  каркання  Гепи  і  Допи,
і  знову  протягують  руку
до  Раші  із  центру  Європи.

«В  солдатики»  грають  солдати.
Їм  люди  –  мішені  у  полі.
Пірати,  скажені  пірати...

Розплата
                             за  продані
                                                                         ролі  –
умиються  кров’ю  Пілати,
якою  впиваються  тролі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481080
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 22.02.2014


валькірія

ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ !!!!!!!!!!!

ВОЛЯ  АБО  СМЕРТЬ  !!!!!!!!!!!
Небо  зламалося  навпіл,
Куриться  димом  кривавим,
Гро’мами  котяться  залпи  –
Ірод  жадає  розправи.

Дзвони  віщують  недобре,
Живиться  кров’ю  землиця,
Брат  мій  із  серцем  хоробрим
Дивиться  смерті  у  вічі.

Знаєм  –  ця  смерть  ненамарне,
Смерть  його  –  відкуп  за  Волю,
Щезнуть  облудні  примари,
Ті,  що  вросли  у  престоли.

Бачимо,  Ірод  в  судомах
Корчиться  вже  від  безсилля,
Бо  у  Майданових  домнах
Родиться  Нація  вільних.

Дух  наш  стає,  наче  кремінь,
В  тих  осяйних  вогнехрещах,
Світло  прорізує  темінь  –
Нині  Вкраїна  воскресла  !!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480333
дата надходження 18.02.2014
дата закладки 20.02.2014


Наталя Данилюк

Твоє знамено

Твоє  знамено  кров'ю  і  вогнем
Освячене  на  барикадах  бою.
Коли  війна  покличе  за  собою,
Цей  біль  тебе  ніяк  не  омине.

Тут  кожна  смерть  і  рана,  і  сльоза
Твого  душею  зрідненого  брата    
Волатиме  повстати  проти  ката,
Що  твій  народ  калічив  і  терзав.

Твоє  перо  загостриться,  як  меч,
А  серце  загартується  металом
І  злість  на  очі  упаде  забралом
У  полум'ї  кривавих  ворожнеч!..

У  боротьбі  нерівній  і  важкій
Ти  станеш  вірним  воїном,  поете!
Там,  де  плекались  оди  і  сонети,
В  кипінні  спалахне  жорстокий  бій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480656
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 20.02.2014


Галина_Литовченко

ДЗВІНОК ІЗ БАКУ

Спливли  роки  із  пам`яті  безодні
(Дарунок  долі  на  моїм  віку),
Коли  почула  в  трубці  телефонній
Знайомий  голос  друга  із  Баку.

Перетинали  всяк  мої  дороги
Той  загадковий  Схід  із  краю  в  край.
Здавалось  часом  -  світ,  забутий  Богом,
Та  раптом  зовсім  поруч  -  справжній  рай!

Було:  пустельний  вітер  шарпав  душу,
Волав  під  сонцем  кам`янистий  кряж,
Швиргали  хвилі  Каспію  на  сушу
Сльозини  нафти  на  піщаний  пляж.

А  в  той  же  час  у  тихій  Ленкорані
Пухким  вінцем  акації  цвіли,
Гойдались  райські  птахи  на  ліані,
Густі  плющі  дерева  заплели.

Ділились  тінню  вікові  чинари,
Стікали  медом  дині  й  кавуни,
Рясніли  щедро  фруктами  базари
Та  кликав  пряний  запах  чайхани.

Не  знаю  я,  коли  ще  доведеться  
Мені  відвідать  той  гостинний  край,
Дізнатись,  як  вам  в  тім  раю  живеться,
Мої  близькі  Самая  й  Агадай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317837
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 20.02.2014


Кадет

Обугленно…

Порвались  связи  многих  поколений,
Осталась  лишь  мышиная  возня…
На  нересте  бесстыжих  откровений
Нет,  слава  богу,  места  для  меня…

Решать  не  научился  уравнений
И  сохранилась  неизвестных  тьма…
Всё  больше  обоснованных  сомнений
Мерещится,  особенно  впотьмах…

Хватило  б  сил  не  падать  на  колени
И  вспоминать  усопших,  не  скорбя…
Всё  чаще  вижу  в  тлеющем  полене
Обугленного  временем  себя…

февраль  14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476356
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 19.02.2014


Анна Берлинг

Ты сними эти грязные лахи

Ты  сними  эти  грязные  лахи,
Облачись  во  цветные  одежды.
Усмири  искушения,  страхи
И  посей  в  своем  сердце  надежды.

Плащ  потрепанный,  ноги  босые  –
Переполнена  чаша  страданий.
То  презрение,  взгляды  сырые
От  безвкусных  твоих  одеяний.

И  по  жизни  кривые  узоры
Тупики  начертали  и  грани.
Ты  сотрешь  осуждения  взоры,
Когда  снимешь  зловонные  ткани.

Отряхнись  от  пыли  и  скитанья,
Залечи  свои  сбитые  ноги,
И,  вдохнув  аромат  покаянья,
Ты  разденься  с  тяжелой  дороги.

И,  умывшись  ручейной  водою,
Разорви  мешковину  на  клочья.
Будь  опрятен  и  чистый  душою,
Не  к  лицу  тебе  эти  лохмотья!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477369
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 18.02.2014


Наталя Данилюк

Вальсує сніг…

[img]http://img-2006-02.photosight.ru/27/1296765.jpg[/img]

Вальсує  сніг  в  моєму  завіконні,
На  шибці  тане  ніжно,  мов  драже...
Біліє  янгол  в  неба  на  долоні,
Пухнасту  вовну  жмутками  стриже.

Із  теплих  шкурок  заячих,  овечих
Зима  деревам  шиє  кожушки,
Хтось  перекинув  керамічний  глечик
І  розтеклись  бруківкою  вершки.

Жахтить  калина  в  сяєвному  сидрі,
Вгинають  віти  кетяги  терпкі,
По  ринві  краплі,  ніби  у  клепсидрі,
Течуть  у  білі  прядива  пухкі.

А  навкруги  -  ні  шурхоту,  ні  сплеску,
У  ліхтарях  застигла  карамель...
І  опівнічні  сонні  арабески
Тонує  січень  в  лагідну  пастель.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472767
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 16.01.2014


Валя Савелюк

СТЕЖКИ

стежки,
як  струмки  –
всюди:
їх
замість  води  –
проторюють  люди  

польові  стежки,  
лугові,
лісові,
між-Зо́ряні  –
павути́нки,
майстерні
вишукані  стібки́  
у  
гармонійнім  узорі
Вселе́нської  ви́шивки…

стежки́  –
русе́льця  тиші,
несподіванок
і  романтики

бережуть  твої
і  мої  сліди  –
пам`ять  стежок
вічна,  
як  і  пам`ять  води…

погу́блені
серед  трав  стежки,
зата́єні  у  жита́х  польові  дороги  –
капіляри-про́жилки,
найкоротші  вивірені  шляхи
до  людських  осель
і  до  чертогів
Бога…

стежки...
тугі́    клубки,  
безтурботні  коти,
пругкі́    шовко́ві  нитки́…

14.01.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472434
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 15.01.2014


Наталя Данилюк

Січневий дощ

Січневий  дощ  настирливо  січе,
На  во́гких  вікнах  креслить  піктограми.
Схилюсь  тобі  на  стомлене  плече  -
Така  шалена  відстань  поміж  нами!..

Така  глибока  прірва  у  словах,
Таких  неспівпадінь  і  заперечень...
Допоки  сніг  виборює  права,
Ми  на  межі  проще́нь  і  самозречень.

Допоки  іній  зранку  крадькома
Фольгою  огортає  сонну  липу,
Мені  болить  ця  вижухла  зима
До  хрумкоту  суглобного,  до  хрипу...

До  наростань  серцевих  амплітуд,
До  німоти,  що  тисне  невимовно!..
Рятую  душу  вперто  від  застуд,
А  від  любові?    Це  ж  невиліковно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472059
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 12.01.2014


Ірина Хміль

Туди…

Злилось  безмежне  поле  з  небесами,
Тріпоче  вітерець  вінці  беріз,
Й  вологу  смокче  спраглими  вустами
З  сосків  набряклих  хмар  зелений  ліс.

Ось  так  і  я,  знесилена  від  спраги,
Душею  мрію  в  небо  прорости,-
Туди,  де  Вічний  Розум,  Вічне  Благо,
Краса  нетлінна  й  царство  чистоти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471021
дата надходження 08.01.2014
дата закладки 08.01.2014


Ірина Лівобережна

Полётом бабочки

Так  хрупко  всё,  так  зыбко  в  этом  мире!
Разрушить  всё  –  так  просто,  так  легко!
Любовь  –  полётом  бабочки  в  эфире
Парит.  
           Не  заслоняй  её  рукой!
Не  исчезай,  мой  дивный  мир  нарушив!
Не  предавай  слова  мои  огню!
Ведь  так  легко  уйдя,  разрушить  душу,
Ту  нежность,  что  так  свято  я  храню…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470899
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 08.01.2014


ДарРодДин

Далёкие Потомки

                               аудиокнига  за  1.1.2014г.

 То,  что  сейчас  популярно,  имеет  нарочито  художественные  или  эмоциональные  
 формы,  тогда  как  нашим  Далёким  Потомкам  нужна  не  эмоциональность  и  не    
 выразительность,  пусть  даже  изящество  само  по  себе,  а  Правильность  Жизни.  
 Т.е.  любой  актёр,  тем  более  Автор  должны  показывать  Путь  Правильной  Жизни.  
 Не  просто  показывать,  а  идти  по  нему.  Дневник,  это  и  есть  не  просто  Мысли,  
 а  показ  Движения  по  Пути  Жизни,  по  Пути  Правильной  Жизни,  и  борьбы  с
 препятствиями.  Не  только  физической  борьбы,  но  и  с  помощью  Ума,  т.е.  
 Мысли  это  и  есть  борьба  Ума  с  тем,  что  мешает  нам  Правильно  Жить.  

 Далёкие  Потомки,  родить  которых  у  нас  мало  шансов,  будут  искать  
 не  виртуозов  Формы,  а  простое  Содержание,  которое  соответствует  
 и  нужно  им  для  ведения  Жизни  такой,  какая  свойственна  им.  Культура  
 сейчас  слишком  навязчивая  и  дидактическая:  она  применяется  для  обучения  
 Людей  некоторым  стандартам,  которые  называются  нашими  Традициями,  
 нашей  Культурой.  Тогда  как  Велемир  Хлебников  предлагал  свободно  
 относиться  даже  к  Словам,  т.е.  к  тому,  что  является  основой  Литературы.  
 Каждый  иимеет  право  создавать  Слова,  вкладывать  в  них  свой  Смысл  

 и  Речь  его  м.б.  вообще  непонятной  с  первого  раза  другим  Людям.  
 Почему  и  существует  Литература:  чтобы  выражать  то,  что  непонятно
 с  первого  раза,  к  чему  нужно  возвращаться  и  углублённо  его  постигать.  
 Речь  (даже  устные  Сказки,  устные  Произведения)  –  это  как  собирание  
 с  поверхности.  Да,  на  поверхности  бывают  даже  Самородки  с  пуд  весом,  
 но  это  редко.  Главные  богатства,  всё-таки,  заложены  на  глубине  
 (километр  и  более  земной  коры:  мантийная  энергия,  мантийные  металлы  
 более  ценны,  может  быть,    чем  те,  что  ближе  к  поверхности  Земли).  

 Наши  Далёкие  Потомки  не  будут  упрощённо  относиться  ко  всему.  
 Их  больше  будет  интересовать  не  то,  что  постигается  сразу,  а  то,  
 что  точнее  подсказывает  как  надо  себя  вести,  как  нам  Жить.  Если  это  
 не  понимается  самостоятельно,  то  они  будут  искать  тех,  кто  им  растолкует  это,
 поможет  им  усвоить.  И  будут  благодарны  тем,  кто  умнее  их.  Турниры  Умов  –
 не  спорт,  а  поиск  действительно  более  Умных,  чтобы  потом  к  ним  обращаться  за
 советом  в  важных  проблемных  ситуациях.  Далёкое  Будущее  (если,  всё-таки,  оно  
 возможно  для  Людей)  будет  иным:  более  сложным  по  Сути  и  простым  по  Форме.  

 Всё  будет  как  бы  Производным  от  Жизни,  Наукой,  Искусством,  в  общем  Культурой.
 которая,  если  присмотреться,  в  наше  время  почти  не  отражает  Подлинную  Жизнь  
 (тем  более  –  нашего  вроемени)  и  мало  похожа  на  Натуральную  Жизнь.
 Есть  сравнение:  можно  сравнять  с  многоэтажными  домами,  когда  мы  живём  
 оторванно  от  земли;  можно  сравнивать  с  Питанием,  которое  вовсе  не  то,  что  дарит  
 нам  Природа,  хотя  именно  подарённое  Природой  –  единственно  полезно,  целебно.
 В  Индии  (йоги,  точнее)  предлагают  жевать  сто  и  более  раз,  чтобы  сделать  глоток  один.  
 Сколько  нужно  сделать  глотков  –  столько  сотен  раз  нужно  разжёвывать  пищу.  

 Благодаря  этому  усваиваются  ферменты,  в  общем  все  полезности,  которые  в  ней  есть.  
 Например:  из  кожуры  помидор  делают  ликопин*,  а  из  кожуры  винограда  красного  
 и  косточек  виноградных  делают  нестарин  и  просто  продлевают  Жизнь.  Поэтому:
 если  мы  будет  просто  жевать  достаточно  долго  и  тщательно  –  происходит  породнение
 того,  что  есть  в  пище  (за  счёт  смешения)  с  теми  ферментами,  которые  вырабатывает  
 сам  Организм,  а  желёз  у  Человека,  наверное,  сотни.  Теоретически:  даже  просто  
 вода,  свет  могут  усваиваться  Человеком  и  организм  Человека  вырабатывает  
 нужное  ему  для  Питания.  Но  это,  наверное,  в  дальнейшем,  а  пока  предлагается  

 применять  Натуральную  Пищу  в  максимально-Живом  Состоянии,
 чтобы  не  терялась  Жизненная  Энергия  в  Природных  Продуктах  
 (но  именно  Природных,  а  не  Сельскохозяйственных).  Горожане  не  имеют,  
 точнее  лишают  себя  возможности  употреблять  Живые  Природные  Продукты.
 Селяне  тоже  научились  портить  экологию  и  не  имеют  возможности  не  только
 в  своих  огородах,  но  и  близко  от  селений  собирать  Природные  Продукты  для
 Питания  (они  поля  даже  за  километры  –  отравляют  химикатами).  Последние  
 Оазисы  Планеты  сосродоточены  больше  всего  в  России,  но  и  они  не  берегутся.  

 Особенная  ситуация  с  Байкалом,  питьевым  озером,  вокруг  которого  
 укладывают  мешки  с  навозом  прямо  на  берегу  (то  ли  в  Хакасии,  то  ли  в  
 Тувинской  республике).  С  нашей  стороны  миллиарды  тонн  отходов
 бумажного  комбината  …  Странная  ситуация:  спросить  любого  мужчину  –
 он  будет  считать,  что  он  патриот.  А  кто  же  тогда  уничтожает  Оазисы  даже  
 нашей  страны,  как  не  простые  Люди,  работяги-сезонщики?!.  Более  того:  
 взывают  даже  атомные  бомбы*.  Даже  Жуков  взрывал  водобродную  бомбу,  
 уничтожая  даже  Людей  (сознательно):  Солдат  своей  армии  и,  наверное  же,  

 Мирное  Население,  которое  не  информировали  об  испытаниях.  
 Даже  в  метро  наши  спецслужбы  давно  уже  проделали  опыты  по  
 бактериологическому  оружию  на  своём  же  населении.  Это  не  попадает  
 на  экраны  телевизоров,  в  средства  массовой  информации  и  можно  узнать  
 только  от  учёных  (например,  я  узнал  от  Захарьянца*…  Итак,  
 Далёкое  Будущее  не  будет  похоже  на  наше  время:  оно  будет  более  
 Содержательным  и  менее  Формальным,  более  Жизненным  и  менее  Культурным,
 п.ч  Культура  наша,  можно  сказать,  противоположна  по  направленности  Жизни.  

 Жизнь  –  это  Смена  Поколений  с  прогрессирующим  качеством.  А  Культура  
 почти  не  касается  вопроса  Деторождения,  Смены  Поколений,  созидания  
 своей  РодДины  каждым  Человеком:  она  РодДину  подменяет  Государством,  
 Народ  –  Нацией,  Самодеятельность  –  Профессиональным  Творчеством  
 и  вместо  Родовой,  Родовых  Культур  –  возвеличивает  Классиков  
 (типа  Пушкина,  скажем),  заставляя  неосознанно  ему  подражать,  за  что
 ещё  в  школе  ставят  хорошие  оценки.  Если  же  Человек  начнёт,  например,
 подражать  Хлебникову,  коротый  был  более  Оригинален,  менее  типичен  …

 Типичность  вообще  зло  (в  споре  с  Одоевским  Пушкин  отстаивал,  конечно  же,
 Типичность,  он  вообще  ошибался  в  корне  и  вообще  не  был  выразителем  
 нашей  Культуры,нашего  Отношения  к  Жизни,  оставаясь  инородцем).  Итак:  
 если  Ученик  не  будет  подчиняться  требованиям  Учителей  подражать  Классикам,
 как  бы  Традициям,  признанным  Авторитетам,  а  будет  своевольничать  –  
 он  никогда  не  получит  хороших  отметок,  даже  не  окончит  школу…
 У  подлинных  Математиков,  у  каждого  сейчас  –  своя  Математика  на  своих  
 основах,  пусть  даже  постулатах,  но  они  у  него  свои,  если  он  Подлинный  Математик.

 Автор  тем  и  ценен,  что  создаёт  не  нечто  абстрактное,  общепризнанное,  а  то,  
 что  соответствует  его  глубинным  Особенностям,  Отличительным  Качествам.
 Он  как  бы  Ородняе  не  Мир,  а  то,  с  чем  он  соприкасается,  среди  чего  он  живёт.
 Если  он  применяет  Слова,  то  он  применяет  Слова  на  свой  лад  
 и  его  Словесное  Творчество  в  какой-то  степени  выражает  его  самого.  
 В  Далёком  Будущем  будут  требовать  Сохранять  Себя,  а  не  отравляться  Чужим.
 В  общем:  Человек  Жив  в  такой  степени,  в  какой  он  Оригинален:  культурный  Человек,  
 образованный    Человек,  интеллигент,  профессионал  –  это  страшные  характеристики  

 неЛюдей  или  Людей,  предавших  свою  Человеческую  Натуру  и  Родовой  ДАР.  ДАР,  
 как  Родник,  не  нуждается  ни  в  насоссах,  ни  в  копаниях,  а  нуждается  только  в
 использовании  и  бережении.  Так  и  Одарённый  Человек:  его  не  надо  заставлять  что-то
 делать,  ни  учить  чему-либо:  если  у  него  есть  какая-то  проблема  или  он  что-то  не  умеет,
 то  ему  приходят  либо  Озарения,  либо  Творческие  Сны,  которые  помогают  ему  Быть  Собой,  
 быть  Лучшим  Собой  и  делать  то,  что  ему  соответствует  и  не  только  ему,  но  
 вообще  сответствует  Жизни  Человека,  т.е.  Прекрасно.  Прекрасное  –  не  просто  Жизнь:  
 Прекрасен  Человек,  который  Живёт  Полной  Жизнью  и  Родным  образом.

 *  ликопин  –  лекарство  от  рака
 **  на  Кольском  полуострове,  например
 ***  Захарьянц  так  и  не  смог  перерабатывать  химическое  оружие  
             или  сапропель  по  своим  технологиям  

http://www.bolshoyforum.ru/forum/index.php?topic=671.0

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469652
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 01.01.2014


Галина_Литовченко

Із гущі чайного куща не чутно солов`я…

(Азербайджанські  мотиви)

Із  гущі  чайного  куща  не  чутно  солов`я
І,  звикла  до  пісень  його,  сумна  душа  моя.

Доносить  вечір  на  поріг  солодкий  аромат,
Цвіте  розкішно  чайний  кущ,  та  все  сумую  я.

Закритий  від  очей  чужих  високим  муром  двір  -
Боронить  пильно  від  біди  мене  уся  сім`я.

Вечірня  тиша  у  дворі  вселяє  в  серце  щем,
Бо  в  гущі  чайного  куща  не  чутно  солов`я.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419060
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 01.01.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2013


Н-А-Д-І-Я

Чомусь рани болять, хоч старі…

Я  люблю,  коли  тиша  у  хаті.
Коли  рідні  давно  уже  сплять.
Коли  ніжні  сніжинки  лапаті
Над  вікном,  як  мошка,  мерехтять.

Край  віконця  -  улюблене  місце.
Чашка  чаю...  Який  аромат!
На  колінах  вмостилася  кішка...
Люблю  спокій  затишних  кімнат.

Лиш  годинника  звук  монотонний
Ледь  порушує  тишу  святу.
Я  щаслива  в  цей  вечір  безсонний.
Може,  просто  тому,  що  живу.

Хіба  треба  ще  більше  для  щастя,  
Коли  в  тебе,  як  в  всіх,  є  сім"я?
Хай  крилом  не  торкнеться  нещастя,
Хай  обходить  година  сумна.

Бува  трішечки  сум  закрадеться:
І  до  тебе  вірвусь  на  поріг.
Хай  тобі  зараз  легко  гикнеться...
Пам"ятаєш  отой  перший  сніг?

Сніг  притишився...зірки  вже  сяють.
І  погасли  давно  ліхтарі.
Та  думки  все  літають,  літають...
Чомусь  рани  болять,  хоч  старі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469294
дата надходження 30.12.2013
дата закладки 30.12.2013


Фотиния

Я - заразная!

Оружьем  тайным  обладая,                                                          
Иду  в  толпе  и  заражаю:
Не  гриппом,  корью  или  свинкой,  –
Я  инфицирую  улыбкой!

Проблемы…  Дождь…  Не  высыпаюсь…
Но  я  иду  и  улыбаюсь!
Без  всякой  видимой  причины
Я  излучаю  эндорфины!

Вот  кто-то  крутит  у  виска:
«Бедняжка  сбрендила  слегка…»
Но  не  обидно  мне  нисколько,  -
Их  жаль  –  с  иммунитетом  стойким…

Но  всё  же,  большинство  прохожих,
Вначале  хмуро-непогожих,
Поймав  случайно  кванты  света,
Преображаются  ответно!

И  даже  робкий  лучик  счастья  -
Антибиотик  от  напастей!
Переливанье  доброты!
И  лучший  крем  для  красоты!

Хоть  жизнь  подчас  бывает  трудной,
Не  будь  унылым  и  занудным,
Делиться  теплотой  спеши!
Улыбка  –  поцелуй  души!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347343
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 25.12.2013


Н-А-Д-І-Я

Недовго треба пестить в душах злість…

Погода  так  підвладна  корективам:
Сьогодні  сонце  й  дощ,  а  завтра  сніг.
Так  і  душа  в  людини  теж  мінлива:
Потоки  сліз  зміняє  часто  сміх.

Сьогодні  від  образи  ледве  диха,
І  впевнено  тоді  звучать  слова:
Не  хочу   взнать  повторно  того  лиха...
Надійно  потім  душу  захова.

І  плаче  безпритульна  дні  і  ночі.
І  виплакано  ціле  море  сліз.
Тримати  почуття  свої  -  це  злочин.
Недовго  пестить  треба  в  душах  злість!

Душа...  Вона  ж  жива  істота.
Для  того  і  існує,  щоб  любить.
Вона,  як  ореол,  як  позолота.
Ви  зможете  щасливою  зробить.

І  розімкніть  заковані  їй  крила.
Нехай  летить,  не  треба  зупинять,
Бо  їй  сидіть  в  неволі  вже  несила...
Бо  є  душа,  чекає,  щоб  прийнять...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467734
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Любов Ігнатова

Грудневе

Сумує  день  марудними  дощами
В  туманнобрових  сивих  берегах  ;
І  шкряба  вітер  небо  пазурами
Ховаючи  сніги  у  рукавах.

Зсірів  кришталь  на  скатерті  дороги,
Розхлюпавши  крізь  тріщини  вино.
Зима  склада  часи  у  діалоги
Як  чорно  -білі  кості  доміно  ...

Тремтять  дерева,  втративши  принади,
Ïх  летаргія  вже  чека  весни  ...
А  десь  в  захмар'ï  зоряні  лампади
Срібля'ть  крізь  вікна  новорічні  сни  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467814
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Наталя Данилюк

Передріздвяне

[img]http://img.mota.ru/upload/wallpapers/2010/06/17/16/02/22393/mota_ru_0061833-crop.jpg[/img]

Ще  січень  -  немовля  в  зими  в  утробі...
І  місяць  на  гачечку,  мов  ліхтар,
Тримає  на  горі  казковий  хоббіт,
Вливає  світло  у  нічний  нагар.

Іще  зірки  холодні  й  нерухомі,
Немов  комашок  тільця  в  янтарі,
Їх  не  бентежать  пасма  невагомі,
Що  видихають  в  небо  димарі.

Ще  снять  у  хмарах  сиві  заметілі,
Сховавши  пір'я  в  білих  подушках,
І  зморшкуваті  ябка  почорнілі
Гойдаються  на  замшевих  вітрах.

Ще  лід  такий  тендітний  і  прозорий    -
Венеціанське  вишукане  скло...
І  на  пожухлі  вивітрені  гори
Зимове  руно  досі  не  лягло.

Іще  сніги  з-під  атласної  плівки
Не  шурхотять  патлатими  крильми...
Та  вже  дзвенять  колядки  і  щедрівки
На  дні  старого  куфера  зими.

І  вже  ялини  пахнуть  пряним  воском,
Вже  репається  тиші  тятива...
Вливаються  криштальним  відголоском
У    шепіт  ночі  дзвоники  Різдва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467819
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Наталя Данилюк

Різдвяний дід

Закута  річка  в  холод  порцеляни,
У  горностаях  тануть  береги...
Різдвяний  дід  запріг  биків  у  сани
І  бороздить  незаймані  сніги.

Його  волосся,  викохане  літом,
Зітнуть  блискучі  місячні  серпи
І,  заквітчавши  пряним  сухоцвітом,
Пов'яже  січень    дідухи-снопи.

Поля  й  діброви  хуга  відсвіжила,
Сніжком  затерла  білим,  як  вапно.
Морозна  ніч,  обтрушуючи  крила,
Зірок-рибин  сипнула  у  вікно.

Риплять  бики,  півмі́сяці-копитця
В  сипучій  пудрі  грузнуть  без  кінця,
Різдвяний  дід  під  інеєм  сріблиться
І  сивина  старому  до  лиця.

В  його  благенькій  вискубаній  бирці*
Гніздиться  ніч,    вороняче  крило,
Крізь  дірку  в  тайстрі*  губляться  гостинці,
Веселкою  цяткують  біле  тло.

А  дід,  немов  усміхнений  Ярило,
Куди  не  ступить  -  сіє  благодать!
Дрібне  пелюстя  світ  запорошило,
На  вітах  сосен  дзвоники  бринчать.


[i]*Бирка  -  смушева  шапка.
*Тайстра  -    гуцульська  торбина,  яку  носять  через  плече.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467257
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 22.12.2013


Психодел

Ночами

В  чертоги  сна  поманит  ночь  седая,
Туда,  где  комнат  много  и  одна  я
Сквозь  стены  да  в  широкие  просторы
Иду  без  стука  в  грез  своих  узоры.
Там  тишина,  кокетства  не  скрывая,
Целует  ночь  как  будто  невзначай,
Там  свет  окна  с  луной  вдвоем  сгорая,
Уходят  в  озаренный  негой  край,
Там  исподволь  обрушившись  беспечно
Забыто  время,  что  так  скоротечно,
Забыты  чувства,  мысли,  тайны,  взгляды
И  лишь  огонь  свечи  с  душою  рядом
Все  также  беспокоен,  чист  и  ярок,
Внезапно  приносящий  свет  в  подарок,
То  шепчущий,  то  напряженно  строгий,
Зовущий  в  ночь,  манящий  в  сна  чертоги,
Туда,  где  комнат  много  и  одна  я,
Сквозь  стены  да  в  широкие  просторы,
От  седовласой  ночи  ускользая,
Иду  без  стука  в  грез  своих  узоры...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467501
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 22.12.2013


Кадет

Перфо-мансы

Со  временем  черствеют  даже  чувства
И  рушатся  опоры  всех  основ…
По  теме  живописного  искусства
Позвольте  вякнуть  пару  скромных  слов:

Подобно  наркотическим  искусам,
Оно  нас  поднимает  к  небесам,
Но  филигрань  художественным  вкусам,
Наш  мозг  себе  оттачивает  сам…

Однако  не  хватает  сил  и  нервов
И  не  сдержаться,  как  тут  ни  крепись,
Мне  большинство  теперешних  «шедевров»,
Пардон,  напоминает  мёртвопи́сь…

Противно-примитивные  картины,
Исполненные  за  один  присест,
В  меня  шибают  дозой  креатина
И  порождают  внутренний  протест…

Паскудность  тем  и  скудность  композиций,
До  слёз  невыразительный  сюжет,
Лиц  неодушевлённые  глазницы,
Зато  какой  заоблачный  бюджет…

Не  возбуждает  чувственных  фантазий
Гламурно-импотентный  вернисаж,
Плодами  живописных  безобразий
Загажен  нынче  не  один  пассаж…

Быть  может,  есть  прекрасные  нюансы
В  безо́бразности  современных  форм,
Но  мне  постичь  все  эти  перфо-ма́нсы
Не  помогает  даже  хлороформ…

декабрь  13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467677
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013


Валя Савелюк

ПЕРЕВЕРНІТЬ ПРАПОРИ

переверні́ть  
у  собі  прапори́  –
жовтим!  кольором  догори:
жовтий  НАД  синім  –
такий  Символ
хай  утвердиться  у  кожній  людині,  
у  кожному  «Я»  -  всереди́ні…

жовтий  символізує  Духа:

Божий  Дух  домінує  
над  природним-синім
у  Бого-людині,
де  основа  –  Любов-Єднання,

і  навпаки:
над  жовтим  –  синій
домінує  у  людино-тварині,
де  головне  –  жування,
конкуренція,
інстинкт  виживання

…для  перемоги  у  боротьбі  –
внутрішній  прапор
переверніть  у  собі:  
і  стане  він  знамено́м,  символом
верховенства  совісті  –
над  грі́шми  і  барахлом:
ознаменує
перевагу  нетлі́нного
над  іржею  і  попелом  –
до  Волі  
духовно-внутрішній  перелом…

синє  небо  
і  достиглі  пшеничні  поля  –  
тут  ні  до  чого:
синій  –  лоно,  вода,  першоЗемля,
а  Жовтий  –  
символ  присутності  і  верховенства  
принципу  Бога

пора
повернути  лице  
до  сакрального  прапора  –
Жовто-Синього:
істинно  символічного,  
нашого  предковічного…  

21.12.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467461
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 21.12.2013


Наталя Данилюк

Затяжне потепління

Таке  затяжне  потепління,
Хоч  вату  на  клаптики  рви!..
Вплітається  мідне  проміння
У  сиву  чуприну  трави.

Ще  трохи  й  повірять  дерева,
Що  ніби  зими  й  не  було.
І  пустка  така  кришталева
Сотає  невчасне  тепло.

Намотую  нерви,  мов  жили,
На  білий  зап'ясток  руки.
Останнє  лахміття  згубили
Покру́чені  вітром  гілки.

Від  сонця  втікає  по  сходах,
Мов  ласка,  прудкий  морозець...
Така  затяжна  прохолода
У  подихах  наших  сердець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467375
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 21.12.2013


Олександр ПЕЧОРА

ШЛЯХ (уривки з поеми)

Уривки  з  поеми  відстаней

                               Чи  наш  цей  шлях?            
                               Куди  це  ми  йдемо?
                               Ледь-ледь  розбудувались…  на  папері.
                               Фасад  змакетували  та  й  ждемо,
                               мо’,  хтось  нам  подарує  євродвері.


*      *      *

Крокуєм  семимильно-мильно  ми.
Спадають  черевики,  жме  лахміття.
Хизуємось  між  стильними  людьми
краватками  минулого  століття.

Безмірне  запозичення  ідей…
Завжди  плекаймо  зерна  власні  щедро.
Смиренно  висіваймо  день  у  день.
І  час  гряде,  за  все  воздасться  ще  нам.

У  нас  для  цього  є  своя  земля.
Слов’ян  до  столу  надто  не  чекають.
Держава  кожна  має  власне  «я»,
а  вискочок  ніде  не  поважають.

Одразу  нам  Європу  подавай…
Шкідливо  нерозжоване  ковтати.
Що  маєш,  те  зі  смаком  споживай.
Указом  стиль  життя  не  поміняти.

Хто  обіцяє  гори  золоті,
той  буде  з  вас  останню  шкуру  дерти.
Своїх  традицій  цінності  святі
оберігай,  не  дай  чужинцям  втертись.

Таке  життя.  Хоч  як  йому  годи,
за  білою  буває  чорна  смуга.
Шануй  гостей,  у  гості  сам  ходи,
знай:  чемний  ворог  –  краще  злого  друга.


*      *      *

Державою  керує  не  народ,
а  кілька  партій  та  кити-магнати.
Сірома  вже  не  розтуляє  рот.
То  як  же  нам  систему  обновляти?

А  вибори  одненькі  не  спасуть.
Відразу  більшість  не  переобрати.
Провладну  варто  поміняти  суть.
Народ  ще  здатний  владу  в  шию  гнати.
                               
Керують  клани  з  дахом  за  «бугром».
І  так  –  до  низу,  де  собача  будка.
І  як  би  не  манили  нас  добром  –
в  кишені  й  за  кордон  ідуть  прибутки.

А  ми  таки  кудись  та  пливемо.
Без  вад,  напевно,  влади  не  буває.
Та  гілку,  на  якій  ми  сидимо,
пиляємо,  хоч  на  чужих  киваєм.

І  як  нам  розібратись,  де  свої?
І  чи  дадуть  обіцяному  раду?
За  владу  у  державі  йдуть  бої.
І  думай,  і  гадай,  хто  швидше  зрадить.

Куди  ведуть,  туди  ми  і  йдемо.
Театр  абсурду.  Нащо  тут  завіси?
Супроти  кого  дружбу  ведемо?
А  риба  –  з  голови,  а  вовк  –  до  лісу.

Не  жаль  отих  продвинутих  святих,
що,  славу  здобуваючи  іржаву,
зникають  швидко  в  безвість.  Ні,  не  тих.
Образливо  і  справді  –  за  державу.


2003

(див.  продовження)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467267
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 21.12.2013


Наталя Данилюк

Народе мій…

Народе  мій,  крізь  площі  і  майдани
Ти  проростаєш  міццю  у  віки!
Минуться  всі  вершителі  й  тирани,
Усі  вожді  та  мічені  божки...

І  задихнуться  покручі  і  трутні
У  власноруч  затягнутій  петлі.
А  ти,  як  велет,  гордий  і  могутній,
На  Богом  даній  праведній  землі

Засієш  поле  золотом  пшениці,
На  плуг  залізний  меч  перекуєш.
Затихнуть  воєн  грізні  блискавиці,
Вгамують  зливи  спалахи  пожеж.

Нова  доба  духовної  свободи
Тобі  запалить  сонце  молоде.
Народе  мій,  нескорений  народе,
Тебе  сам  Бог  до  істини  веде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466188
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 16.12.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2013


Наталя Данилюк

Нація

Я  -  народ,    що  освячений  тризубом,
Молитвами,  вогнем  і  мечем!
Це  мені    зроду-віку  написано
Бути  воїном  і  сіячем.
Це  в  мені  під  багряними  стягами
Розпинали  церкви  і  хрести,
Катували,  морили  ГУЛагами
Очманілі  від  люті  кати.
Це  мене  шматувала  навалами  
Степова  знавісніла  орда
І  впивалась  отруйними  жалами
Геноциду  нещадна  біда.
І  стріляли  у  мене,  і  вішали
Самозвані  чужинські  царі,
Та  дарма,  бо  встократ  сміливішими
Повставали  мої  бунтарі.
Це  ж  мені  зроду-віку  написано
Хліб  ростити  на  рідних  полях,
Під  огненним  плекаючи  тризубом
Жовто-синій  окрилений  стяг!
Це  мого  суголосся    пульсація
Виростає  в  єдиний  потік...
Я  -  сіяч,  
Я  -  поборник  
Я  -  нація,
Так  було  і  так  буде  повік!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465162
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 10.12.2013


Ліоліна

Зима – гризюка

Прийшов  сточнИк  і  ну  давай  різьбити
По  склу,  траві,  такий  мороз  –  митець.
Різцем  розмахує,  його  і  не  спинити,
Та  й  мчить  біжком,  гризюка,  навпростець.

Гурманом  хмари  сунуть  височінню.
Байчар  –  вітрисько  –  грімний,  не  грипА,
Варгатий,  свище  в  дуду  без  журіння,
У  кошик  грициків  насіннячко  збира.

Та  ба…  Ізнов  противна  блюхавина.
У  блякувату  сиплеться  траву
Чи  сніг,  чи  дощ,  моква  якась  невпинна.
Це  –  абомовня  осені  в  саду.

Дуби  забули  багриніти,  стогно.
Сторчки  від  вітру,  шепче  осока.
Пішли  удаль  грімниці,  дні  спекотні.
Парує  кава.  ГІрка  і  терпка.

Рідковживані  слова:
сточник  –  різчик  (по  дереву),
біжком  -  бігом,
гризюка  –  сварлива  істота,
гурманом  –  купою,
байчар  –  пліткар,  
грімний  –  сильний,  голосний,
грипа  –  неповоротка  істота,
варгатий  –  губастий,
журіння  -  журба,
блюхавина  –  дощова  погода,
блякувати  –  линяти,
абомовня  –  відгомін,
багриніти  –  зафарбовувати  в  пурпурний  колір,
стогно  –  насправді,  звичайно  ж,
сторчки  –  сторчма,
грімниця  –  блискавка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464906
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 09.12.2013


*SELENA*

ТІНІ ПРЕДКІВ

                                             
                                                             
                                                           

                                                   [color="#0d00ff"][i]Небо  ―  прокруст....
                                                   Спалахи...  Скрежети...  Хруст...[/i][/color]
                                                                   

ЖаскЕ  повіддя  трима  осіння  ніч
У  люд  навпомАнець  жереби  жбурля....
О  де  Ти  ―  
                               де?  
                                 Дажбоже?  
                                                               Де?  ―  
                                                                           зовсебіч
Ростриги  гецають  твоє  Маля.  
*
Чи  буде  Житниця  ця  жито  жжати?
Чи  будуть  весла  доганяти  час?
А  ми...
                   А  ми...  ―
                                             не  вміємо  мовчати
Під  хмарами  де  сумував  Тарас
Коли  чужі  гарцюють  чоботища
По  требах  наших  стомлених  молінь.
І  хвища...
                         Хугавує  полем  хвища
Ординських
знахабнілих  
поколінь.
*
Встають...
                   пра..-...прадіди...  зжурені,  ―
                                                                                                               встають!  
Сивезні,
           осмаглі  
                     й  моложаві,  ―
Ту  руку,  що  опустила  обух  й  лють
З  корінням  вирвати  ―  без  жалю.

О  тіні  ваші,  мов  шаблІ  ―  гострезні,
І  дух  ―  сім  сотень  полум’їв  гнів-ватр.
Ідуть...  
           Ідуть...  
                       Прапрашури  воскреслі  ―
На  сім  доріг  ―
                         на  спрута  перехват.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464594
дата надходження 07.12.2013
дата закладки 09.12.2013


stawitscky

Поглянь но, люба


Поглянь  но  люба  -  диво  з  див,
сад  по  весняному  розцвів
та  так  розкішно,  білопінно,
немов  сріблясту  павутину
казковий  чарівник  створив.

А  лише  ж  січень  за  вікном...
Мороз  невидимим  пером
гаптує  дивосвіт  багатий,
і  рік  новий  у  кожну  хату
дарує  радість  і  добро.

А  ми  йдемо.  Гойдають  віти
зимою  приспаний  мотив.
У  серці  -  квіт  весняних  марень
коли  зустрів  я  очі  карі  -
найбільше  в  світі  диво  з  див.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464053
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 07.12.2013


stawitscky

Я тобі зовсім не дорікаю


Я  тобі  зовсім  не  дорікаю,
по  своїх  рахунках  сам  плачу,
просто  там,  у  нашому  розмаї
ангел  спав,  а  демон  все  почув.

Провидіння  воля  незбагненна
і  прозріння  запізнілий  час...
Загадав  комусь  розлуку  демон  -
чорна  карта  випала  на  нас.

Що  йому  чужу  стоптати  долю?
Врешті,  це  його  лиха  мета.
Огорнув  прощання  наше  болем
і  прокляттям  споконвічним  став.

Знов  себе  питаю  -  хто  ми,  де  ми,
як  вернути  втрачене  колись?
Спочиває  по  роботі  демон...
Ангел  на  піввіку  запізнивсь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464589
дата надходження 07.12.2013
дата закладки 07.12.2013


Наталя Данилюк

Грудневий вечір

Мій  сизокрилий  грудню,  день  добіг,
Небесний  о́брус  вітер  поторочив,
Щербатий  місяць  ловить  на  батіг
Дрібні  дублони  вітряної  ночі.

Пісочний  час  осипався  на  дно,
Прожитий  день  назад  не  повернути,
Терпких  думок  настояне  вино
Гірчить  на  денці  нотками  цикути.

Криваві  грона  в  темряві  горять,
Пробиті  на́скрізь,  ніби  з  арбалету...
І  ще  один  листок  календаря
Злітає  з  гілки  й  падає  у  Лету.

А  разом  з  ним  несправджених  надій
Розмитий  шрифт  на  білому  папері...
Та  завтра  знов  розкрутиться  сувій
І  день  новий  постукає  у  двері.

Розкрилить  сонце  зранку  пелюстки,
Розтопить  шибку,  з  ночі  захололу,
І  будуть  знову  світлими  думки,
Нова  доба  запуститься    по  колу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464474
дата надходження 06.12.2013
дата закладки 06.12.2013


Юлія Кобейн

От души

Не  дарите  свои  души  тому,  кто  может  умереть
Ведь  с  ними  ВЫ  умрете  преждевременно.
Будь  Вы  убиты  горем  или  счастливы  сто  лет,
Смерть  остается  Вашей  тенью,  Вашим  бременем.  

Боль  делает  сильнее  только  тех,
кто  не  боится  черствым  стать  или  бездушным.
против  потери  близких  нет  утех,
вы  будете  в  горах,  но  словно  под  землей  Вам  будет  душно.

Отдайте  душу  Богу,  Дьяволу,  стихам
чему-то  вечному,  тому,  что  не  кончается!
Любите  музыку,  но  не  любите  дам,
Ведь  за  людьми  приходится  печалиться.

А  часть  души  уже  не  оживить,
Не  оживить  и  тех,  кому  была  подарена.
Так  что  ж  тогда,  нам  без  души  любить,
Чтоб  избежать  потерь?  Но  разве  это  правильно...

За  все  увы  приходится  платить.
За  вещи  -  цифрами,  за  счастье  -  болью.
Скупишься?  Можешь  не  любить!  
Соль  правды  в  том,  что  раны  лечатся  любовью!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462810
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 06.12.2013


stawitscky

Не закликаю до меча


Не  закликаю  до  меча,
ні  до  прадавньої  сокири,
не  прагну  крові,  прагну  миру,
але  несила  вже  мовчать.

Поглянь  на  захід,  чи  на  схід,
чи  робітник  ти,  чи  оратай,
благословили  вимирати
знедолений  вкраїнський  рід.

Панують  злидні  і  біда,
куди  не  кинь  -  нема  бюджету,
зате  розкішні  кабінети
в  яких  не  звикли  голодать.

В  модерних  офісах  буржуй
держави  долю  нині  вершить,
себе  законами  підперши  
веде  Вкраїну  за  межу.

Він  добре  знає,  що  робить  -
допродає  суспільні  статки,
проциндрить  землю  -  і  порядки,
ми  станем  вічнії  раби.

І  проснемося  у  цепах,
за  нами  -  і  онуки,  й  діти.  
Не  пізно  нині  ще  прозріти,
єднатися  панам  на  страх.

Боротися,  а  не  мовчать.
Тому  скажу  відверто  й  щиро  -
щоб  нас  почули,  треба  миром
не  забувати  про  меча!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464051
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 05.12.2013


stawitscky

Може поговорим?



Може  поговорим,  прагматичний  світе,
Що  затис  у  жмені  горобців?
Журавлем  у  небо  маю  полетіти,
Спробуй  мене  взяти  на  приціл!

Мрії  пломінкої  обрії  жертовні-
Де  їм  встоять  підлості  інтриг?
Жебраючі  душі  понад  сакви  повні
Тягнеш  ти  до  власної  нори.

Хочу  пробудити  мудрі  твої  гени,
Осягнувши  болі  і  жалі,
Та    у  цьому  небі,  небі  сьогоденнім
Круків  значно  більш  за  журавлів.

Як  вони  пильнують  рабочинний  спокій
Дуже  добре  бачиться  згори,
Щоб  дрімав  сумирно  іще  довгі  роки
Підсипають  харчу  до  корит.

Щоб  не  намагався,  світе  неумитий,
Ще  якоїсь  прагнути  мети,
Глянути  у  завтра,  далі  за  корито,
Чи  й  угору  очі  підвести.

Щоб  не  зміг  пізнати  гострої  спонуки,
Раптома  відчувши  дикий  щем,
Бо  в  чіпких  тенетах  борсаються  внуки,
Навіть  не  народжені  іще.

Журавлиний  поклик  неповторних  весен
Здатен  іспалити  твої  сни?
Хай  надія  світла  Феніксом  воскресне-
Хто  нас  порятує,  як  не  ми?

Виведе  відважно  аж  на  поле  брані
І  від  злої  долі  вбереже.
Перемога  наша-тільки  у  єднанні,
Круки  ж  поєдналися  уже.

Наша  віра  щира  постає  із  нами,
Владно  поведе  у  майбуття,
І  її  дорога-  лише  з  журавлями,
Горобці  туди  не  долетять.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464192
дата надходження 05.12.2013
дата закладки 05.12.2013


Валя Савелюк

ЧАША ТЕРПІННЯ

…знов
перепо́внилася  Терпіння  Чаша:
нанаситна  орди́нська  «раша»
і  продажна  старши́на  «наша»  –
у  день  Собо́рний
заступника  міста  Києва  і  Ураїни-Руси́,
звитя́жця  усякого  зла,  
Архістрати́га  Небесних  Сил  
Михаїла  –
провернули  підступне  своє
продажно-зрадницьке  діло…

посрамити    Віру  нашу  
і  небесне  Воїнство  –  захотіли?
познущатись  у  котре  над  нами  –
са́ме
у  листопадовий  День  Михаїла  
Хра́мовий?..

знов
як  лелеки  –  додому!  –  із  чужого  ирію  –
рвемося  із  око́в:
безоружно  б`ємо  крильми
об  сталеві  орди́нські  щити́    і  ґрати  –
кров…
на  бруківці  –  холоне  кров…  неви́нна:
знов  –  під  чоботом  зради
ярі́є  до  неба  калина  –
ке́тяга-ми!
ко́вано-підкопи́тно-зім`я́тими:

але  Єдин
Бог  наш  –  Любов  
завжди

так!  
сотворені  ми  –  
одвічно-свободолюбивими:

прагнемо
вільно  у  Бозі  жити,
та  самозванні  «брати́»-
супостати
знов  
у  невільничі  каземати
осклизло  женуть  отарами
безсловесними  умирати…

…ординські  щити  і  ґрати  –
знов
молитва́ми  б`ємося
до  склепіння
монастирів  і  церков  –
переповнена
Чаша  Терпіння  –
вопі́є  невинна  кров
на  каміння  
пролита,
сльози
сиріт  і  вдов  –
прийди!
із  неволі  ординської  ви́веди,
не  допусти
пропас-ти…

Спас  Ти!

дивись!
ми  об`єдналися  –
як  було  колись:  
єдині!  
Людина  
радіє  і  співчуває  людині:
ми  –  як  одне  Твоє  Тіло:
десь  
проли́лась  невинна  кров  –
а  скрізь,
у  найда́льшій  сільській  хатині  –
одізвалося-запекло-заболіло…

ми  –  Твоє  окрива́влене  Тіло…

пошли
у  поміч  нам
заступника  Михаїла:
зло
знову  ордою  на  нас  пішло
не  випадково  у  День  Хра́мовий:
Сили  Небесні  –  з  нами!

…Воїн  Світла  Архістрати́г  Михаїл  –
поставлений  над  усіма  янгольськими  чинами
вірний  сподвижник  Божий  –
духів  Денниці  ординсько-згорді́лих
із  
жовто-блакитних  Небес  
геть!  
скинути  допоможе

а  ми
будьмо  єдиними  -
«Будьмо  уважними!
і  непохитно  станьмо  у  Вірі  перед  Господом  нашим*…»

переповнилася  
Терпіння  Божого  Чаша

01.12.2013

*Над  всіма  дев’ятьма  янгольськими  чинами  поставлений  Господом  святий  Архістратиг  Михаїл  –  вірний  слуга  Божий,  бо  він  скинув  з  Неба  згорділих  Денницю(ворога-зрадника)  з  іншими  його  ду́хами.  А  до  решти  янгольських  Сил  він  вигукнув:  «Будьмо  уважні!  Станьмо  побожно  перед  Творцем  нашим  і  не  помислімо  неугодне  Богові!».

**  вже  понад  тисячу  років  Архангел  Михаїл  є  покровителем  землі  Руської,  і,  відповідно  України,  як  духовної  правонаступниці  давньої  Руси.  Він  -  покровитель  нашої  столиці  –  Києва.  21  листопада  -  день  святкування  Собору  Архистратига  Михаїла  та  інших  небесних  сил  безтілесних  –  саме  у  цей  храмовий  день  «влада»  оприлюднила  свої  підступні  наміри  щодо  подальшої  неєвропейської  долі  України...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463480
дата надходження 01.12.2013
дата закладки 01.12.2013


Наталя Данилюк

Кудлатий дим повзе із димаря…

Кудлатий  дим  повзе  із  димаря,
Мов  сірий  кіт  угору  по  драбинці.
На  голих  вітах  яблука  горять  -  
Скупа  потіха,  осені  гостинці,
Мов  ліхтарі,  у  вранішній  туман
Вогніють  блиском  бабиного  літа.
Плете  з  багряних  ягідок  гердан
Журна́  калина,  маревом  повита.
А  день  летить  на  буйному  коні,
(осінні  дні  -  нестримні  й  навіжені!)
Підкови  срібні  свищуть  по  стерні,
Збивають  часу  випнуті  мішені.
І  не  встигаєш  десь  на  віражі
Знайти  себе,  не  розміняти  всує,
На  ледь  відчутній  рисочці-межі
Так  відчайдушно,  вперто  балансуєш.
І  кожен  зойк  свідомості,  чи  схлип
У  тиху  ніч  вривається  безсонням.
На  мокрій  шибці  зіркою  прилип
Листок  кленовий,  теплий,  мов  долоня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460689
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 28.11.2013


Любов Ігнатова

Прощання з осінню …

Голомозі  дерева  підскрипують  жалібно  вітру,
Що  гойдає  майбутнє  у  сонних  пахучих  бруньках  ...
Сльози  осені  в  титрах  з  віконного  скла  тихо  витру,
І  відкрию  кав'ярню  для  птаства  у  груші  в  старезних  руках  ...

Вже  парфуми  зими  обдають  всіх  морозяним  шлейфом,
І  куйовдиться  дим  з  ароматом  сосни  в  димарях  ...
І  останній  листок,  поруділим  і  стомленим  ельфом,
Ліг  в  долоню  мені,  як  закладка  мого  букваря  ...

З  листопадом  на  "ти  "...Тож  прощатись  нам  важче  удвічі  ...
Збережу  його  вірші  у  теці  з  поміткою  "Мій  часоплин  "...
Буйні  коні  зими  вже  гарцюють  у  днів  на  узбіччі,
Закусивши  вудила,  викрешують  іскри  хвилин  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462755
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 27.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2013


Валя Савелюк

СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

довго  –  
більше  десятка  літ  
(…од  її  пло́та  і  од  її  воріт
не  зали́шилось  і  пам`яття́…)  –
змагалася
невеличка  покинута  хата,
за  право  своє  –  існувати,
у  спориша́х  обІйстя
чоти́рику́то  стояти…
ловити  шибка́ми
сліпува́тими
сонячні-місячні  промінці́  
і  у  крону  клена  –
то  безлисту,  а  то  зелену  –
золотих  і  срібних  «зайці́в»
запускати…
на  трубі-ко́мині  –
у  на́строї  вітряні́  –
полонези-ноктюрни
грати…
заради  втіхи,
прозі́рчастим
капеже́м  із-під  стріхи  
на  весну́    гадати  –
си́тцево  і  суко́нно,
двері-на́встіж-віко́нно-одкри́то  –  
жити…  

доокру́ж  при́зьби
пе́стити  і  лелі́яти  квіти…

така
природна  Воля  кожної  Су-ті  –
залишатися  у  Бутті…

невеличка  хатина  та  –
людьми  покинута,
себе  стерегла,
у  руїни  відсто́ювала  
із,  самій  здавалося  їй,  
надмі́рною  силою:
хоч
руйнувалась  пома́лу,  але  –  
залишалася  гідно  красивою…

холод-спека,  дощі-вітри́-хмари,  
як  москалі-тата́ри,  
розтрі́скували-розколу́пували,
облу́щували  до  ребе́р
біле  колись  її  тіло,
тепер,  
пташками-людьми  покинуте  –
облу́плено-потемні́ле…

щоразу,  мимо  йдучи,
думала  я:  тримайся…
може,  знайдуться  люди
і  щасно  усе  буде…

але  –
що́    мої  співчутливі  думки́…
їй  би  –  круто  замішаної  гли́нки!
свіжо-га́шеного  вапе́нця  –
раділа  б  тоді  віка́ми
усіма
білими  чотирма  
бока́ми  –  до  сонця...  

…напризволя́ще  покинута
хатина  та
спроквола́    розсувалася,  
але  не  здавалася,
поки  живий  був  дах…
та  услід  за  прова́леним  да́хом  –
зусилля  пішли  прахом…

навіть  коли  вже  попа́дали  сті́ни  –
ще  трималася  на  стовпа́х,
як  на  ми́лицях…
довго  билася  
у  агонії…
врешті,  під  купою  дра́нки  і  глини  –
зникли  її,  
давно  здичаві́лі  дрібні  арґо́нії…

у  розхри́станому  обІйсті  –
сама  руїна:
чи  не  сниться  де́сь  там,  
кому́сь  там,  у  якомусь  чужому  далекому  місті  –
блискавкою  пронизана
батькова-материна  раїна*…

...символічним  здається  мені,  
що  уперто  стоять  –  не  рухнули  спільно  із  хатою,
двері  –  колись  вхідні́…  
міцно  за́мкнені  –  
стережуть  останнє  своє  –  поро́га,
він,  старе́чий,  хранить
дорогі  і  па́м`ятні  
сліди  і  до́тики  босоногі…

трагі-комедії  любить  життя:
ко́мин-труба
випа́дком  упав  –  горизонтально-стро́го
і  заліг  у  купі  рештків-сміття́,  
як  ствол  гармати  –
же́рлом  промо́висто  наці́лився  на  дорогу  –
минуле  чиєсь  захищати,
чи  гостей  довгожданих  стрічати?..

не  все  прощається…  і  не  всіма…
я́дер,  правда,  таких  нема,
щоб  із  труби-гармати  
у  байдужість  людську
ціля́ти…

…прощавай,  хато  
біла,  
сестро́    моя  –
із  глини  вийшла...
так  само  я  
   
22.11.2013

*раїна  -  пірамідальна  тополя

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462073
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 26.11.2013


Валя Савелюк

ВИЯМОЧКА

со́мна́мбули  –
невільники  по́вні,
нічні  блука́льці  –  ловці́  
ілюзорних  райдуг,  примру́жено-глауко́мних:
во́дить  на  манівці
неви́дима  сила  –
і  до  нас  води́ла...

шо́ри,  оброть,  батіг,  вуди́ла…

маре́вна  сила,
непевні  слова  нав`язує  і  нани́зує:
не  дивись  угору,
не  глянь  дони́зу  –
ступай  одчайду́шно
по  гнилому  даху-карнизу,
а  осту́пишся  –
воля  твоя  така,
ви́щерблена  і  крихка́…

ви́дива,  міражі…
пото́птані  о́рдами  хра́ми  –  
сухо  лу́зкають  під  ногами  
слів  оскве́рнених  вітраж́і…

ле́за,  грані,  кинджали-ножі,
у  табакерці  се́рця  –
клубками
змії-вужі…

розта́нули,  
розчини́лися  у  колоїдному  молоці́
правдолю́бці  і  правдоно́сці:
ша!  глаша́таї,  тихо…
буди́ти  сомнамбул  –  і  вам,  і  їм  же  самим  на  лихо!

сіль  землі
зникла  у  мо́році,
у  тума́нному  розчинилася  молоці́:
ведуть  до  прірви  упевнено
сліпців  –  сліпці…  

…а  ви́дасть  себе  
випадково  який  зря́чий  –
кри́кне,
що  па́губу  спільну  бачить,
за  мить  і  зникне  –  
у  золотій  чи  у  залізній  клітці,
зо  свинцево-обтічною  кулькою  в  серці,
чи  у  скроні:
зрячі  серед  сліпців  –  
небезпечні  і  безборо́нні…

Слово  –
доспі́хи  лицарські  із  Вогню  і  Криці,
маяк…  
сві́тла  стру́мінь  двосі́чний,  
ключ  дові́чний  
у  джерельній  крини́ці…

Поет  -
*вежа  сторожова́  !
під  ногами  –  землі́    основа,
ореолом  Сонця  уві́нчана  голова́…

неприборкана  сила  
се́рця  навстіж  одкри́того  –
Слово-си́стола!
правди  градом
по  «гранях  гранітних»
голі́в
і  «котлетами  заяло́жених»  роті́в  кори́тах…

у  результаті?

ізловчи́лися  та́ті
сліпі-підслі́пуваті  –
на  дрібні  мутнова́ті  напівслівця́:
благородний  звір  –  сам  іде  на  ловця…

…і  поси́палися  
на  противагу  Слову  –  
слова́,  слова,  слова,
сла́ва…  
чіпка  і  лукава,
поло́ва…  
отруйні  заздрощі  –  си́тява  похвала́:
му́скусно  ляскають
у  спітн́ілі  липкі́    долоні  –
не  пробира́є?  не  пробива?..  
лицар  ду́ха,  кажете…  зрячий?
ну,  побачимо  –  чи  побачить…

«…лицарю,  вам  сюди,  сюди…
обере́жненько,  тут  у  нас  бутафорські  схо́ди…
усього  три  умовні  сходи́нки…  
ведуть  до  спальні…
там  чекають  на  вас  рю́шики,  і  про́стині-фіранки́,  
як  зимо́ві  ра́нки  
на  Евересті  –  хрумкі-крохма́льні…
сюди,  сюди  –  у  будуар:  
такому  достойному  лицарю  –
по  достоїнсту  щедрий    дар…

…там  на  ві́кнах  –  скла́дчасті  плю́ші
і  шовки́    неваго́мо-прозорі,  
ну,  і  яка  вам  різни́ця,
чи  запа́лює  десь  там  і  хтось  там  –  зорі  і  душі?..
заплю́щуйте  очі  –  вам  насни́ться…

…а  ще  там,  на  столику  –
(заува́жили  то́нкощ  ампір-есте́тики
грифо́но-но́гого  слоноко́стого  сто́лика?..)    –
під  вуале́ткою  –  пістоле́тик,
у  пістолетику  –  ку́ль-ка…

пахне  мускусом?..  у  по́тиску  липнуть  доло́ні?...
не  зважайте  –  у  вас  же  таке
висо́ке
і  світлоно́сне  чоло́…
і  симпатично-наївна  ви́ямочка  на  скро́ні…»

18.11.2013


*вежа  сторожова́    -  тут  у  прямому  смислі,  споруда,  висока  башта,  до  будь  якої  організації-секти  вжитий  вислів  стосунку  не  має  (а)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461233
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 26.11.2013


Валя Савелюк

ПОЗА

одним  біда  –  ві́д  ума,
іншим  біда  –  бе́з  ума:
людина  завжди  прагне  то́го,  
чого́    у  неї  нема…

а  я,  роздавши  усе,
а  найменшенькому  -  надію,
блаженно  всміхаюся  і  радію:
більше  за  тимчасовий  не́жить  –
у  цьому  світі  
ніщо  мені  не  належить…

03.11.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458240
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013


Аня Муравська

И В ТИШИНЕ НЕ СПИТСЯ…

Солнце  надежно  спрятав,
Ночь  закрывает  двери.
Чувства  за  день  истратив,
Вновь  неохота  верить.

Cловно  нависли  тучи  
Чтоб  обессилить  волю.
Жизнь  ничему  не  учит
Только  терзает  болью.

Бьешься  о  стекла  птицей,
Словно  бежишь  от  смерти.
И  в  тишине  не  спиться
Если  тоска  на  сердце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452266
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 10.10.2013


Наталя Данилюк

Твій вересень

Твій  вересень  також  пропах  корицею
І  пряженим  гарячим  молоком?
А  райдуга  барвистою  жар-птицею
Тобі  крило  розверла  над  ставком?

А  ранки  в  тебе  трішечки  з  гірчинкою  -
З  робустою  і  пряним  тютюном?
Каштани  із  рум'яною  скоринкою
І  в  тебе  смажить  сонце  за  вікном?

А  дощ  тобі  наспівує  романтику
Далеких  одіссеїв-кораблів?
І  з  вітром  на  мереживному  бантику
Гойдаєшся  над  куполом  землі?

Торкаєшся  до  хмар  ногами  босими,
Де  течії  повітряно-легкі?
А  в  тебе  теж  такі  бувають  осені  -  
Щасливі,  божевільні  і  п'янкі?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449619
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 29.09.2013


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Во мне живут десятки разных женщин…

       И  откуда  ты  всё  знаешь  –  
такая  маленькая?..
                                                       Ольга  Миничева

Во  мне  живут  десятки  разных  женщин
Из  поколений  прошлых  и  веков:
От  нищенок,  вульгарных    деревенщин
До  оседлавших  нимбы  облаков
Эфирных  муз.  От  каждой  понемногу
Заимствую  пороки  и  плоды
Земных  трудов,  неясную  тревогу
И  вдохновенья  слабые  следы.
Мне  ничего  придумывать  не  нужно,
Успеть  бы  то,  что  знаю,  записать.
Поэзия  рождается  натужно,
Или  снисходит  Божья  благодать,
Но  я  пишу,  не  ожидая  славы,
Цепочку  фраз  в  истёртую  тетрадь...
Отведавшие  сладостной  отравы  
Из  кубка  муз  –  не  могут  не  писать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449172
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 29.09.2013


Дід Миколай

Багрянець, вечірник, первісток

В  гаю  розвіяв    Багрянець,
листки  у  охрі  сиплються  з  беріз.
Мідяно  –  жовті  падають  у  танець,
в  останній  свій,  із  осені  каприз…

Руєн  захмарив  небо,  задощило,
сонатом  вітер  з  гаю  затужив.  
Заскочив  серце,  наче  заніміло,
осінню  тугу  долами  розлив.  

Холодний  Хмурень  диха  йому  в  спину,
озвалась  чайка  з    плачем.
А  дощ  надворі  пряжить  без  зупину,
змива  осіннє    плачем.

…Не  падай  в  душу  Осене  -  завіє,
не  залиши  у  річці  без  весла.
Не  напувай  на  дворі  ностальгію,
лиши  для  мене  часточку  тепла!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450683
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 29.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2013


Любов Ігнатова

Я сьогодні знов зіграю чорними …

Я  сьогодні  знов  зіграю  чорними  ...
Вивчивши  цих  днів  діагональ,
За  думками  сіро  -ілюзорними
Заховаю  світла  пастораль  ...

Відчеканю  сни  -монети  зоряні,
Уплету  колишнє  в  пектораль;
Спомини  болючі  та  нескорені
Замережать  пам'яті  вуаль  ...

За  життя  розплачуюсь  з  відсотками  ...
Дні  вином  стікають  у  кришталь  ...
Вишиваю  білими  стокротками
Вилинялу  із  роками  шаль  ...

Знову  шах  ...  фігури  перелічені  ...
Тож  чи  варто  зрошувать  печаль?
У  Записнику  ходи  відмічені,
Як  Законів  незначна  деталь  ...

Десь  гримить  -майбутнє  пророкується?
Що  кує  за  хмарами  коваль?
Д'ійде  свято  до  моєï  вулиці,
Чи  прямує  у  безмежну  даль?  ..

Кину  жереб  ...завтра  знову  чорними?!.
Облупилась  із  душі  емаль  ...
Звуками  різкими  і  потворними
Виграє  ілюзію  скрипаль  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451182
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 29.09.2013


Валя Савелюк

КАШТАНОВІ ДЗИҐАРІ

                                                                     Каштани  багряніють  у  пожежах.  
                                                                     У  різні  боки  –  іскри-кожушки…
                                                                                                                       («Між  іншим»,  Окрилена)



десь,
за  вікном  у  тебе,
каштани  цокають  –
відлу́нюють  кроки
тієї  поха́пливої  ходи́,
що  назавжди

цокають
ко́рочки-каблучки́
об  камі́нні  стежки́  –
лунко  і  гостро:
усі  ми  тут
запізнілі  гості,
дзвонарі́    лункОї  ходи,
що  назавжди

…то  весело,  
то  заклично,
а  то  й  несподівано  зло,
як  шамани,  
б`ють  ритмічно
у  бубни  і  барабани  –
чаклують  каштани
десь
за  твоїм  вікном…

свічки́    білі  –
давно  догоріли,
уже  й  молитви́    дозріли  –
уклі́нно-іко́нні,  завіко́нні…
б`ють  дрібно
підковами  срібними
ще  невидимі  за  туманами
розтрино́жені  білі  коні

...пове́рху  твого  безсоння,  
на  стіні́,
десь  -  над  стелею,  десь  понад  ко́мином  –  угорі́
цокають-цокають-цокають
каштанові  дзиґарі…

18.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449786
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 18.09.2013


Alik Gut

Врятує нас лопата

Хтось  грає  в  лотерею
І  чуда  жде
А  хтось  бере  лопату
Город  копати  йде

Хтось  ману  жде  небесну
Лежить  розкривши  рот
А  хтось  бере  лопату
Копати  йде  город

Хтось  милостиню  просить
Протягне  руку  й  жде
А  хтось  бере  лопату
Город  копати  йде

P.S.
Хтось  тихо  собі  скиглить
І  падає  із  ніг
А  хтось  бере  лопату
І  розчищає  сніг

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387137
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 17.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2013


Наталя Данилюк

Лебедино-сніжні заметілі

Цілий  день  сніжи́ло  за  вікном,
В  горностаях  біла  королева
В  домоткане  грубе  полотно
Загортала  приспані  дерева.

На    вікні    повісила    шифон,
Візерунки    дивні    вишивала
І  плелись  мережива,  мов  сон,
Під  снігами  танули  дзеркала

Недопитих    осінню    калюж.
Стиглі  грона  мерзли  на  калині
І  пелю́стя    випалених    руж  
Проглядало  в  білій  пелерині.

А  під  вечір  сонні  димарі
Розпустили  пасма  посивілі
І  вляглися  спати  у  дворі
Лебедино-сніжні  заметілі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382685
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 17.09.2013


Фотиния

Хочу стать серой мышкой

Хочу  стать  не-летучей  серой  мышкой
И  встретить  пару  –  серого  мыша,
Не  требуя  от  жизни  много  слишком,
Мы  жили  б  счастливо,  конфетами  шурша!

Всё  шито-крыто  было  б  в  тихой  норке,
Простые  чувства  согревали  б  нас,
Налажен  быт  хозяйскою  сноровкой,
Соленья  и  варенья  про  запас…

Побудка.  
Завтрак.  
Бег  трусцой  на  службу.
Тарифный  серых  клеток  креатив.
С  подробностями  за  день  –  сытный  ужин.
Потёмкинский  настрой  на  позитив.

По  вечерам  смотрели  б  телевизор,
Ты  бы  дремал,  а  я  плела  носки…

Стоп  –  поворотам!  
Целостность  –  сервизам!
Считайте  мелочь  радостей  мирских!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449379
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 16.09.2013


Монгол

Девочка - лето

Май  на  закате.  Чувства  на  взлёте.
Сердце  заходится  в  такт  соловью.
Девочка-лето  спешит  на  свидание,
Чтобы  услышать  твоё  «I  love  you».

В  свежую  зелень  (новое  платье),
Нежно  окутан  девичий  стан.
Мёдом  цветочным  пахнут  объятья,
Мягкие,  как  предрассветный  туман.

Золотом  солнца  волос  сияет.
Взгляд  её  чистый  –  небес  океан!
Радостью  света  улыбка  играет.
И  ты  понимаешь:  Любовь    -  не  обман.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428601
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 16.09.2013


Олег Вістовський

"Я знов один серед дощів…"

Я  знов  один  серед  дощів,
Серед  розлук,  поміж  прощання.
Я  знов  один  серед  снігів,
Посеред  нашого  кохання.

Ти  знов  сама  на  чужині,
Поміж  чужих  людей  і  мови.
Там  і  на  волі,як  в  тюрмі,
Коли  нема  сердець  розмови.

Обоє  ми  -  серед  розлук,
Поміж  минулим  і  прийдешнім.
Нема  сьогодні.  Серед  мук
Любов  чекає  на  воскреслість.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449253
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 15.09.2013


Любов Ігнатова

Вона пускала у струмочках фантики …

Вона  пускала  у  струмочках  фантики  ...
Сама  собі  варила  каву  зранку  ...
І  мріяла  про  принца  і  романтику,
Рахуючи  ромашки  на  фіранках  ...

Вона  уміла  слухать  дощ  за  вікнами,
І  розуміла,  що  шепоче  вітер  ...
Її  слова  були  для  інших  ліками  ...
А  їй  ...  ну  хоч  би  раз  хто  сльози  витер  ...

Вона  завжди  була  для  всіх  промінчиком  -
Світила,  звеселяла,  зігрівала  ...
А  свою  тугу,  крихітним  камінчиком,
У  черевички  від  людей  ховала  ...

Вона  кохала...Чи  була  коханою?  ..
Нелегко  закохатися  в  дивачку  ...
Душа  щеміла  вирваною  раною  -
Не  треба  їй  любові,  як  подачки!  ..

Вона  пускала  у  струмочках  фантики  ...
І  дарувала  без  остатку  ласку  ...
І  свято  вірила  у  принца  і  в  романтику,
Що  хтось  напише  і  для  неї  казку  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439759
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 25.08.2013


Егор Овченков

ДАЙ МНЕ РУКУ

Дай  мне  руку...  Сожму  её...  Крепко!
Не  беда  -  километров  бездна.
Без  тебя,  будто  лист  от
ветки  Оторвавшийся...
Бесполезный...

Без  тебя,  словно  челн  без  паруса
И  без  вёсел...  По  воле  случая
Уносимый  порой  ненастною
В  океаны  рекой  могучею
Под  названием  Жизнь
в  безвременье...
Без  тебя  без  седла  без  стремени
Я  -  наездник  на  дикой
лошади...
Одинокий  фонарь  на
площади...

Протяни  мне  ладонь  сквозь  время...
Сквозь  дожди,  сквозь  жару  и  вьюгу...
Пусть  седины  украсят  темя,
Мы  навеки  вдвоём.  Друг  с  другом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431616
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 23.08.2013


Яковенко Тетяна Василівна

ПАСИ КОНЯ


Паси  коня  і  з  Богом  говори!
Нехай  пасеться  твій  крилатий  коник
У  небесах,  оновлено-іконних,
Де  кожна  зірка  свічкою  горить.

Паси  коня.  
На  те  воно  і  ніч,
Щоб  коні  й  люди  розправляли  крила,
Щоби  душа  із  Богом  говорила
У  сяєві  ясних  небесних  свіч!

Надходить  ніч  і  тисячі  світів
Вдивляються  у  Землю.  
                                                                         І  для  тебе
Господь  Всевишній  відкриває  небо
В  усій  його  безмежності  святій.

Здійми  свій  дух,  нехай  летить  туди,
Звідкіль  прийшов  за  Божим  повелінням,
І  знову,  коли  тіло  ляже  в  глину,
Повернеться  до  Божої  мети.

Він  найдорожчі  дав  тобі  дари    -    
Твоє  життя  і  шлях  в  Своєму  Слові.
Паси  коня  і  з  Богом  говори    -    
Проси  у  Нього  мудрості  й  любові!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443841
дата надходження 17.08.2013
дата закладки 22.08.2013


Кадет

Асцендент

Мне  надоел  унылый  лунный  свет,
Фильтрованный  стеклом  оконных  рам,
А  вездесущий  электронный  бред
Кромсает  нить  моих  кардиограмм…

Но  я  заметил  с  некоторых  пор,
Что  в  жизни  есть  всего  один  момент,
Когда  вкусить  космический  задор
Поможет  только  личный  асцендент…

И  я  надеюсь  -  станет  веселей
И  растворится  тягостная  грусть,
Когда  поймает  солнце  водолей
И  от  земли  продрогшей  оторвусь…

Решу  назло  скупым  календарям
Свой  гравитационный  парадокс,
Заборозжу  по  солнечным  морям,
Хотя  я  в  этом  деле  -  ортодокс  …

Забуду  шаурму  и  интернет,
И  приоткрытый  космос  приручу…
На  гей-параде  избранных  планет
Над  кем-нибудь  злорадно  подшучу…

август  13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440820
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 22.08.2013


Анатолійович

Яблонька. На слова автора A. Kar-Te

               Яблонька…

Заблудилась  яблонька
меж  берез  и  сосен,
Уронила  яблочко
в  золотую  осень.
Сладкое,  румяное                  (  2  раза    )
нам  с  тобой  досталось,  (                        )
А  любовь  незванная            (                      )
рядом  дожидалась.                (                      )

Смаковали  яблочко  -
жажду  утолили...
Как  же  раньше,  милый  мой,
друг  без  друга  жили  ?
Где  нас  прятала  судьба    (2  раза      )
раннею  весною,                        (                        )
С  кем  гуляли  до  утра          (                        )
летнею  порою  ?                          (                      )

Тихо  бродит  по  лесу
осень  золотая,
Кистью  акварельною
сказки  сочиняя.
Увлекает  за  собой                    (  2  раза)
меж  берез  и  сосен,                  (                    )
Позднюю  хранить  любовь  (                    )
бабьим  летом  просит.            (                    )

Оркестровая  вставка.

Позднюю  хранить  любовь
Бабьим  летом  просит.

Оркестровый  проигрыш

Позднюю  хранить  любовь
бабьим  летом  просит.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444474
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 22.08.2013


Любов Ігнатова

Ми зустрілися …

Ми  зустрілися  очі-у-очі
Десь  на  зламі  спекотного  дня  ;
Там,  де  вітер  берізки  лоскоче,
Де  буденна  стиха  метушня  ...

На  замріяно  -зоряних  айстрах
Розгойдалися  наші  думки  ;
І  у  вишитих  бісером  тайстрах
Задзвеніли  ключі  та  замки  ...

Ігноруючи  силу  тяжіння,
Ми  злетіли  до  ніжності  хмар;
Там,  де  спить  журавлине  тужіння
Серед  споминів  сонячних  чар  ...

А  внизу  вже  збиралася  зграя,
Прикладаючи  пальці  до  скронь  :
-  Дуже  дивно  ...ці  люди  ...літають?  ...
Божевільні!  ...Так,  психи  либонь!  ...

І,  упевнені  в  нашім  падінні,
Куштували  зловтіху  на  смак  ...
Бруд  із  ніг  витирали  об  тіні  -
Бо  до  нас  не  дістати  ...ніяк  ...
...
Ми  сиділи  в  небес  на  карнизі,
Розмовляли  здебільше  очима  ...
Шкодували,  що  ті,  що  ізнизу
Позбулися  вже  крил  за  плечима  ...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444476
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 21.08.2013


Валя Савелюк

ЛІ́-ТА, ЛІТА́…

кінь
глухо  об  ночі  копитом  б`є,  
оксамитово-ні́здро  форкає  –
спати  нам  не  дає…
десь
картопли́ння  вологе  тліє,
тягне  у  сни  гірко  –
прихиляю  кватирку,
вітерець  бавиться,  одчиня…
визирну  в  сад  –
нема  коня…

неспроста́…

старенька  домне́шта
зірка́ми  достиглими  обліта...
хтось
зореливи  безсонні  обтрушує
у  двоєдину  нашу,  щасливу  душу  –

лі́-та,  літа́…

10.08.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442556
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Валя Савелюк

ТРЬОМА РЕП`ЯХАМИ

тобі  
пасувала  б  тога…
статурою
справді  нагадуєш  
молодого  безсмертного  стихійного  бога….

стоїш  красиво
на  тлі  води  –
од  вершини  пагорба
ведуть  до  тебе
мармуро́ві,  цяцько́вані  золотом,  схо́ди…

граційною
срібною  змійкою
лину  схода-ми
мармурови-ми  –
зіходжу  з  неба
до  кромки  моря,
вітати  свого́    лица-ря,
благородно-прекрасного,  як  різдвя́на  зоря́…

на  простягнутих
перед  себе  руках
несу
пурпуро́вого  згортка  –  
то́га,  ма́нтія,  єпитрахи́ль,  омофо́р,  наки́дка…
цей  наплі́чний
величний  покро́в
символізує  заступництво  і    Господню  Любов


ткала  
розкішні  строї
і  власноруч  розшивала  –  
щодень,  щовечір…
возлагаю  
на  досконалі  твої,
величаво  окреслені  плечі:
на  овальному  полі
тоги-плаща-накидки,
на  пурпуровомі  тлі
розсипані  візерунки  –
срібними  рибами  і  золотими  птаха́ми

навшпи́ньки  стаю  –  
на  рожеві  пальчики  
себе  спина́ю  –
дотягуюся-дістаю  
і,  
замі́сто  фі́були-за́стібки,
скріпляю  краї́  
на  правім  раме́ні  твоїм  –
живою  гілочко-ю
з  трьома  квітками  -
бурячково-ліловими  реп`яхами…

13.08.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443003
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Олександр ПЕЧОРА

Юнацтва спомини квітчасті…

*        *        *

Юнацтва  спомини  квітчасті,
мов  безкінечні  рушники  –
гаптовані  стежини  щастя
не  розкодовані  ніким.

На  волі  я,  а  чи  в  полоні,
та  ще  пожити,  Боже,  дай.
Хоч  видно  долю  на  долоні,
та  сам  попробуй  розгадай.

Шурхочуть  лебеді  провісні,
несуть  на  крилах  манускрипт.
Ще  б  розгадати  їхню  пісню
на  вівтарі  душевних  рим.

Чи  забарилася  лебідка,
а  чи  зустріти  не  поспів?..
Юнацький  спомин  досі  квітне
І  чую  благовісний  спів.

В  блакиті  ніжній  кутик  тане.
Його  згубити  так  боюсь!
От-от  рясна  весна  настане.
І  я  дивлюсь-не  надивлюсь…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443230
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Фотиния

Из жизни змей

Уползая,  думала  змея,
Вся  дрожа  от  гнева  и  досады:
"Как  пригреться  дёрнул  чёрт  меня
На  груди  у  редкостного  гада?!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387422
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 14.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2013


Дід Михалич

КОНКУРЕНТІВ ПОЕТ НЕ МАЄ…

Конкурентів  поет  не  має,  
адже  слово  одне  для  всіх.
Але  хтось  тим  словом  ридає,
а  у  іншого  -  лине  сміх.

Нам  немає  чого  ділити:
У  поетів  нема  зарплатні...
Жити  маємо  ми  і  творити,
А  щоб  славу  шукати  -  НІ!

Все  мінливе  у  цьому  світі...
Все  тут  є,  але  не  для  нас.
Нам  немає  чого  ділити...
все  поділить  безжальний  час.

Час  зітре  геть  усі  страждання,
шепіт  вітру  і  спів  комет.
А  до  кого  прийде  визнання
через  сотні  років,  той  -  поет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440502
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 09.08.2013


Любов Ігнатова

Ще наче й літа не було …

Ще  наче  й  літа  не  було  -
Вже  пахне  осінь  ...
І  сонця  золотий  кулон
Не  гріє  зовсім    ...
Стрибають  яблука  з  гілок
В  серпневі  роси  ...
І  біль  колишніх  помилок  -
Неначе  оси  ...

Спливають  хмари  в  небесах
Неначе  пави  ...
Вже  зранку  не  гризе  коса
Шовкові  трави  ...
Вже  у  туманних  тілесах  -
Грибні  приправи  ...
І  у  пташиних  голосах
Сумні  октави  ...

Та  стиглим  персиком  в  саду
Ще  пахне  літо  ...
Мережить  вітер  череду,
Цілує  квіти  ...
Ще  п'ють  наливку  молоду
СливОві  віти  ...
І  сум  притишує  ходу
Жоржиноцвітом  ....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441913
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 08.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2013


Томаров Сергей

Позови на свидание с прошлым и с будущим тоже

Позови  на  свидание  с  прошлым  и  с  будущим  тоже,
С  удовольствием  вспомню,  той  юности  яростный  бег,
Стометровкой  промчалась,  но  здорово  было  в  ней  все  же,
А  неблизкое  завтра,  лишь  только  взяло  свой  разбег.

Как  прекрасно,  сегодня,  вернуться  в  далекое  "было",
На  скамейку  с  букетом  цветов  у  "застывшей"  реки...
Пред  глазами,  как  будто  вчера,  все  в  подробностях  всплыло,
Но  об  этом  поведать,  пожалуй,  уже  не  с  руки.          

Мне  бы  знать  наперед:  где  "сюрпризом"  судьба  повернется,
Где  ухаб  на  дороге  скрывает  зловредный  туман,
Как  мне  друга  простить,  если  вдруг,  к  нему  совесть  вернется
И  навек  позабыть  тот  жестоко-нелепый  обман.

Позови  на  свидание  с  прошлым  и  будущим  тоже,
С  удовольствием  вспомню  стремительный  бег  прошлых  лет...
Как  хочу  я  туда,  где  намного  я  все  же  моложе...
Жаль,  назад  и  назавтра,  не  купишь  счастливый  билет.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438134
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 18.07.2013


Андрей Кривцун

Дождь размазал за окном пейзаж

Дождь  размазал  за  окном  пейзаж,
Поезд  шустрым  псом  его  струсил.
Словно  нож  сжимая  карандаш,
Я  в  невинный  лист  его  вонзил.


Колыхало  лодкою  вагон,
Но  до  боли  в  пальцах  я  хотел
Рисовать  пейзаж,  что  за  окном
Дождь  размазал,  хоть  и  улетел.


И  струилась  по  листу  листва,
Ветки  паутиной  разрослись...
Пьяный  мой  попутчик  перестал
Огурец  рекламно-смачно  грызть.


«Вот  ведь  как»,  -  изрёк  он.  И  икнул.
Головой  седою  покачал.
А  потом  тихонечко  уснул,
«Вот  ведь  как»  порою  бормоча.


Я  же  рисовал  и  рисовал,
Будто  завтра  руки  отсекут.
Рвал  листы.  Карандаши  ломал,
Но  менял  -  и  снова  тут  как  тут


Появлялись  рощи  и  поля,
Пробегали  блики  городов.
Не  пытайся,  ночь,  меня  унять,
Я  твои  огни  ловить  готов.


Сто  цветов  в  моём  карандаше,
Их  не  каждый  может  различить.
Сто  заноз  сидит  в  моей  душе  -  
Их  бы  на  рисунки  положить.


Их  лечить  бы,  милая,  тобой!
Но  судьба  размазала  пейзаж
Отпеваю  я  свою  любовь,  
Словно  нож  сжимая  карандаш.

2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434933
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 05.07.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.06.2013


Анаит Агабекян

Ожидание

Вечер  сутулится,
       сумраком  с  улицы
               смотрит  в  глазницы  домов.
Рвется  и  мечется  
       времени  сметчица
               из  циферблатных  оков.

Тесная  комната  
       будто  бы  скомкана
               светом  настенного  бра.
Дрёма  язвительно
       просит  действительность
               скрыться  от  глаз  до  утра.

В  качестве  бремени
         собран  под  теменем  
               вздорных  мыслишек  налёт…
Хватит  ли  рвения
       ждать  вдохновения
               целую  ночь  напролёт?



       _  _  _
(VIII.2011)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433544
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 26.06.2013


d2den

Возвращаясь из Коми

Белым  пунктиром  разметки  пристрочена
К  коже  планеты  лента  дорожная.
Щебнем  обочина  отоверлочена,
Бант  перекрестка  пришит  понадежнее.

Странный  наряд  надевает  планета  –
Ленты  асфальтные,  банты  бетонные  ...
Роба  тюремная  –  вот  что  все  это,
Черными  полосами  переплетенная.

Ливнями  плачет,  ветрами  стонет  –
Наша  страдалица  просит  покоя.
Я  найду  край,  что  асфальтом  не  тронут,
Теплой  любовью  ее  успокою:

Нежно  поглажу  шинным  протектором,
Ласковым  дымом  костра  обогрею,
На  ночь  палаткой  укрою  от  ветра,
Водки  за  здравие  не  пожалею:

За  то,  чтоб  густые  леса  шелестели,
Чтоб  реки  текли  в  заповедные  поймы,
За  то,  чтоб  уже  через  год  мы  хотели
Снова  вернуться  в  Республику  Коми.


---------------------
Олександр  Денисенко
Сиктивкар  –  Кіров  2005

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433040
дата надходження 22.06.2013
дата закладки 26.06.2013


doktor

Мне трудно молчать…

Мне  трудно  молчать,но  в  молчаньи,
Есть  верный  к  спасению  путь.
Не  хочеться  сгинуть  в  изгнаньи
И  с  пулей  во  лбу  -тоже  жуть.
Своей  правотой  раздражаю,
Как  смелый  комар  по  ночам,
Я  страхом  подонков  питаюсь,
Чтоб  стал  человечнее  хам.
Чтоб  стал  он  скромнее,добрее,
Чтоб  прах  не  порочил  святых.
Пустая  конечно  затея,
Но  я  обречен  встать  за  них.
За  этих  несчастных  и  сирых,
Блаженных  великой  Руси,
Нагих  перед  дикостью  мира,
Готовой  их  честь  осквернить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431973
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 21.06.2013


АРИНА ЛУГОВСКАЯ

бессонница 2

Шустрой,  бесшумной  кошкой  ночь  проскользнет.  Как  тень.
Льют  разливною    ложкой    денную  дребедень
мысли  (ах,  сколько  смысла...)  под  комариный  стон  -
дни  как  простые  числа  вылинявших  времен.
Сонно  мигают  звезды,  видно  и  им  невмочь...
Спать  уже  слишком  поздно...воду  б  перетолочь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432855
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 21.06.2013


Леся Shmigelska

РУБАЇ

                                                   1.    
             Мої  думки,  мандрівники  мої.  
             Мене  ведете  в  сонячні  краї,  
             Щоб  знов  на  аркуш  чистого  паперу  
             Лягли  в  рядочок  мудрі  рубаї.  

                                                               2.  
             Минають  дні.  Та,  що  ж  тоді,  нехай,  
             Гляди  лишень  чогось  не  прозівай,  
             Бо  непомітно  втраченому  нині  
             Не  знайдеш  завтра  ні  кінець,  ні  край.  

                                                               3.  
             Любити  клявся  в  горі  і  в  біді,  
             І  був  героєм,  мабуть,  лиш  тоді.  
             Коли  ж  була  потрібна  допомога,  
             Втікав,  як  миші  від  кота  руді.      

                                                               4.  
             Свої  хрести  несемо  на  землі    
             Чи  хлібороби  ми,  чи  королі,  
             Нам  кожному  судилося  це  право  –  
             Нести  хрести  –  великі  чи  малі.  
                                                         5.  
       Твоя  молитва  не  піде  до  Бога,  
       Коли  ти  для  сусіда  просиш  злого,  
       Бо  заховавши  душу  за  сім  шкур,  
       Життя  стає  мізерним  і  убогим.  

                                                         6.  
       Холодні  руки  легко  відігріти,  
       Хай  навіть  сніг  мете  чи  віє  вітер.  
       Але  нема  для  лютої  душі    
       Такого  сонця  в  небі,  щоб  зігріти.  

                                                         7.  
       Ти  став  багатим,  все  на  світі  маєш,  
       Уже  і  за  біду  не  пам’ятаєш.  
       Наївшись  сито,  бідному  віддай  
       Як  не  хлібину,  то  хоча  б  окраєць.  

                                                         8.  
       Псують  людину  гроші,  та  усе  ж  
       І  безгрошів’я,  знаю,  нищить  теж.  
       Коли  в  усьому  мати  добру  міру,  
       Тоді,  повір,  ніде  не  пропадеш.  

                                                         9.  
       Здобути  слави  лаври  золоті  
       Ти  мав  собі  найперше  на  меті.  
       Та  все-таки  забув  найголовніше  –      
       Лишитися  людиною  в  житті.  
                                             10.    
       Своїм  думкам  спочинку  я  не  дам,  
       Моє  перо  вклоняється  словам.  
       О  рубаїв  сріблясті  влучні  стріли!  
       За  них  тобі  завдячую,  Хайям.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431931
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 21.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2013


Олександр ПЕЧОРА

ПЕЛЮСТКОВИЙ ВАЛЬС (Музика В. Оха)

Запашний  вітерець  пряде
                                       з  буйноцвіття  духмяний  вальс.
Причаровує  –  в  рай  веде.
                                                 Тільки  як  же  мені  без  Вас?


Старовинний  п’янкий  романс  –
                                                                 приміряє  весна  фату.
Кружеляє  натхненно  вальс.
                                                               А  я  Вас  виглядаю  тут.


Знаю,  прийде  жаданий  час,
                                                                     наче  яблука  у  меду.
Запрошу  Вас  на  дивний  вальс.
                                                   До  кохання  натхненно  йду.


Пелюстковий  весняний  вальс  –
                                                         молода  заметіль  в  саду...
Я  так  хочу  зустріти  Вас,
                                                           доки  яблука  не  впадуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431290
дата надходження 13.06.2013
дата закладки 20.06.2013


Александр Томко

Говорил мне Кипнис Мойша

 Говорил  мне  Кипнис    Мойша
Зимним    вечером  в  Полтаве:
-  Нет  на  свете  мыслей  горьше,
Чем  мечты  о  скорой    славе,-


Говорил  и  улыбался,
Словно  чувствовал  ,  что  в  точку,
Я  ж  в  стихи    свои    влюблялся
И    хмелел    от    каждой    строчки.


Шли    года,    страдали    нравы
Белокровьем    флагов,    граждан.
Понял  я,    что  не  для    славы
Жжет    огонь    желанной    жажды.


Понял  я,    что  в  мире  этом
От  рожденья    до    погоста,
Кто-то  должен    быть    поэтом,
Жить    поэтом  должен    просто,


Чтоб    смотря  на  вещи    трезво,
Слов  на    ветер  не  бросая,
Знать,    что    стонет  от    порезов
В  бездне  дней  душа    босая.


Чтоб    стихом,    как  чистотелом,
Пеленать    людские    раны,
Чтоб  считать      пропащим  делом  -
Оставлять  родные    страны.


Ну  а  слава,    знаю  точно,
Что    она  по    старой    моде
Пишет  письма,    шлет    по  почте,
Но  боится  -  не  заходит.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432537
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013


Фотиния

Инициатива наказуема

«Я  к  Вам  пишу,  чего  же  боле…»    –
От  этой  выходки  крамольной
Теперь  пугаются  мужчины
Признаний  барышень  активных!

Им  чудится…  а  вдруг  невеста
Откусит  руку,  вырвет  сердце,  –
Всё  это  донесёт  до  ЗАГСа,
Где  молвит  кротко:  «Я  согласна…»
(Штамп  в  паспорте  «Супруг  в  законе»  –  
Ей  –  как  гарантия  в  талоне!)

Потом  –  пророческое  «Горько!»
Под  визги  захмелевших  тёток…
А  там  наутро  после  свадьбы
Царевна  превратится  в  жабу  –  
Без  макияжа  и  в  халате,
(И  с  вольным  доступом  к  зарплате…)
И  сразу  включит  пилораму,
(Ещё  на  пару  с  «новой  мамой»!)…

Такие  жуткие  картины
Рисуют  мысленно  мужчины!
От  их  фантазий  непомерных
Так  и  прокиснешь  в  старых  девах!

А  как  же  культ  Прекрасной  Дамы?
А  где  турниры?  …  Мадригалы?

«О,  времена!  О,  нравы!»
Мужчины,  вы  не  правы…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371510
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 17.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2013


Евгений Капустин

Русский характер

Cлучится  хоть  что-то  худое  –
И  сразу  же  горем,  бедою,
Несчастием  новым  и  старым,
Как  будто  заслуженным  даром,
Хвалиться!

Душа,  как  всегда,  нараспашку
Отдать  и  кафтан,  и  рубашку,
Напиться,  всё  высказать  прямо,
А  после  в  какую-то  яму
Свалиться!

Евреев  ругать  вездесущих,
И  горцев,  с  Кавказа  идущих;
Не  верить  ни  правым,  ни  левым,  –
Глаза  могут  праведным  гневом
Налиться!

Татаро-монгольское  иго,
А  нынче  –  иная  верига
На  русскую  землю  надета;
Узнать  бы,  как  долго  всё  это
Продлится?

Вражду  позабыть  вековую,
Судьбу  не  клянуть  роковую,
Упрямо  с  колен  подниматься,
И  с  бывшим  врагом  обниматься,  –
Не  злиться!

А  если  беда  вдруг  нагрянет  –
Душа  непременно  воспрянет,
Начнёт  Всемогущему  Богу,
Как  надо,  по  правилам,  строго,
Молиться!

Терпеть  издевательства  долго
Во  имя  священного  долга,
Но  лишь  переполнится  малость  –
Вот  тут  только  бесу  осталось
Вселиться!

Вдохнуть  полной  грудью  –  и  что  же:
Источники  зла  уничтожит
Духовная  сила,  решимость
И  светлая  непогрешимость
На  лицах!

С  кем  Русь  только  не  воевала!
Уже  многократно  бывало  –
Хотя  чужакам  отдавалась,
В  итоге  своей  оставалась
Столица!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431009
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 12.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2013


Шон Маклех

Туман як гума

«Твій  син  повернеться  додому,  
   а  дому  нема…»
                         (Володимир  Цибулько)


А  насправді  весна.  Зрозумій.
Твоє  замкнене  коло  Спінози
Через  сірість  ґотичних  надій
Через  спроби  злетіти  у  небо
Таке  ж  сіре  як  місто.
Ні,  як  туман  –  сіро-біле.
Ти  тікаєш  від  сірих  людей
В  сіре  небо.  Твій  світ
Кольору  миші.  Недарма
Тобі
Так  до  вподоби  коти.
А  насправді  весна…
Руки  грієш  на  вогнищі  міста
Кожний  вогник  вікна
Вуглинкою  димної  варти
З  космосу  хтось
Думає  нишком  –  вогонь.
Він  не  знає,  що  згасло  
У  мокрому  місті  усе  –  
Навіть  серця.
Шкода,  що  смерті  немає  –  
Я  б  залюбки  полетів
У  вічне  ніщо.
Та  судилося  знову  вертатись
У  Всесвіт  асфальту  і  кави  –  
Сірим  котом,  жовтим  метеликом,
Білкою  чи  ескімосом,  поетом  чи  круком.
Навіть  віра  моя  охолола.
А  нині  весна!
Казку  Платона  читаю  шпакам.
Сон  мій  Лукрецієм  сивим
У  мрії  папуги.
А  за  вікном  –  все  той  же  туман.
І  люди  все  ті  ж.
Добре,  що  кіт  муркотів
Тихо  на  вухо:
«Нині  весна…»
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414568
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 08.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2013


Шон Маклех

Біле і чорне

                           «Про  те,  як  тиша  всіх  століть  
                               безсмертних  щастю  вчить…»
                                                                               (Вільям  Батлер  Йетс)                  

 У  чорноті  небес  блукає  білий  кіт  –  
 Такий  самотній  серед  порожнечі
 Муркоче  коло  Всесвіту  воріт,
 Самотність  пророкує  і,    до  речі,
 Читає  позабутий  манускрипт
 Написаний  на  камені  дольмена.
 Менгір  мовчить,  а  в  темних  нішах  крипт
 Монахи  написали    про  бої  й  знамена
 Народів  зниклих  і  літописи  важкі
 Де  кожна  літера  тяжка  й  черлена  –  
 Де  королі  Ірландії,  де  кланів  ватажки?
 Все  зникло…  І  нащадок  збайдужілий
 На  шибках  пальцем  вимальовує:  «Нудьга!»
 І  нарікає,  що  життя  марудне,
 Марнує  дні  свої  і  в  сірі  будні
 Відтінок  буруватий  додає  вина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398601
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 07.06.2013


Ник.С.Пичугин

11. 09. 01.


Дожди  за  драконами  ходят,
и  волки  бегут  за  луной.
Не  спорьте,  за  кем  там  охота  –  
охота  у  вас  за  спиной.

Не  ждите,  когда  вас  догонят,
поймите,  что  нужно  дождю
в  голодном  имперском  драконе.
Но  люди  не  верят  и  ждут.

Влюбленные  ждут  у  порога,
и  ждет  вдохновенья  поэт,
ЗК  –  исполнения  срока,
а  нищие  –  звонких  монет.

Бездомные  ждут  новоселья,
глупец  –  поворота  в  судьбе…
А  вместе  мы  ждем  –  воскресенья
и  новых  надежных  небес.

Суббота  проходит  экспрессом  –  
и  вмиг  наступает  среда!
Погибшие  могут  воскреснуть  –  
убийцы  мертвы  навсегда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429573
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 07.06.2013


@NN@

ДОЩ… (м. с. к. ) *

Сьогодні  третій  день,  як  з  неба  ллється  дощ,
Краплинами  по  вікнах    барабанить,
Того  не  хоче  сам,  а  в  серце  ранить,  -
Пройти  у  літо  я  не  можу  без  галош.
Сьогодні  третій  день,  як  з  неба  ллється  дощ...

Напоєна  земля  волого  розімліла,
Травою  вкрилась,  мружиться  й  муркоче,
А  квіточка  звелась  і  сонця  хоче,
Яке,  скажи,  мені  до  цього  діло.
Напоєна  земля  волого  розімліла...

Так  дивно  відбувається  усе  на  світі,
Спекотно  -    кричимо:  *Дощу  і  зливи*,
А  піде  дощ,  ми  знову  нещасливі,
Купаємось  в  заба́ганках,  мов    діти.
Так  дивно  відбувається  усе  на  світі...

Сьогодні  третій  день,  як  з  неба  ллється  дощ,
Напоєна  земля  волого  розімліла,
Яке,  скажи,  мені  до  всього  цього  діло,
Якщо  не  можна  прогулятись  без  галош.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429033
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013


забайкальская

Токи жизни и любви

Всё  стало  чёрно  -  белым  вдруг
                                                   потухли  краски
И  мир  без  запахов  вокруг,
                                                   не  люди  -  маски.
Как    щепку  в  омут  понесли  
                                                   воды  потоки
Из  сердца  на  краю  любви  
                                                       исчезли  токи.
Прорвался  голос  -  что  с  тобой,
                                                     моя  родная?
В  ответ  лишь  голос  ледяной  -
                                                       я  погибаю,
А  боли  нет,  душа  пуста
                                                         и  холод  ночи
И  счастье  с  чистого  листа
                                                       мне  не  пророчит...
Он  ей  -  очнись,  любовь  моя,
                                                       я  здесь,  с  тобою!
Для    нас  с  тобой  встаёт  заря
                                                     и  ждёт  иное
И  скрипку  взял  и  заиграл  -
                                                         ожили  звуки,
и  каждый  звук  освобождал
                                                             её  от  муки.
И  небо  радугой  зажглось
                                                       вернулись  краски.
Ушли  печаль,  тоска  и  злость
                                                     и  спали  маски
А  он  играл  и  возвращал
                                                     ей  жизни  токи
И  мир  ей  снова  обещал
                                               любви  потоки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429193
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013


Дід Миколай

Світлозір вів тебе наче паву.

Я  у  травах  шовкових  на  лузі  засну.
Як  лелека  у  спогади  злину.
Щоб  знайти  там  сліди,  ту  далеку  весну,
Яка  часто  так  сниться  й  донині.

У  бурштин  пелюстки  пеленав  іван-чай,
Готувався  кудись  на  виставу.
По  стежині  вузькій  через  весь  дивогай,
Світлозір  вів  тебе  наче  паву.

Соловейко  затьохкав  прилинув  у  рай,
Закохався  в  зелену  діброву.
З  ставу  знов  водограй  діставав  небокрай,
Через  косу  свою  веселкову.

В  шовкотравах  лебідка  до  мене  пливла,
Цілувала  красу  барвінкову.  
Ой,  яка  ж  ти  в  тім  віці  ще  юна  була,
Як  росинку  спивав  світанкову.

ійшлися  дороги,  у  болі  думки,
В  білій  ружі  застигли  край  ставу.  
Їм  у  грудях  і  досі  чомусь  невтямки,
Й  серце  бється  чомусь  безугаву.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429003
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 03.06.2013


Любов Ігнатова

Бузкоцвіт солов'їної ночі

Бузкоцвіт  солов'їної  ночі
Оповив  наші  ніжні  бажання...
Це  так  травень,  мабуть,  напророчив,
Що  зустрінемо  разом  світання...
І  перлинність  конвалій  цнотливих
Заохочує  до  поцілунків,
І  до  слів  полум'яно-  пестливих,
І  до  тіней  сплетінь-візерунків...
Срібний  місяць,  закоханий  в  річку,
Нам  створив  атмосферу  інтиму:
Запаливши  каштанову  свічку,
Фіміамом  розкурює  риму...
І  на  відстані  очі-у-очі
Зупинилась  на  мить  вся  планета...
Бузкоцвіт  солов'їної  ночі
Нас  піймав  у  весняні  тенета...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424124
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 27.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2013


@NN@

Калюжане щастя*

Теплі  калюжки  наповнені  небом.
Скаче  дівча,  аж  підстрибують  кіски.
Так  би,  по-доброму,  гримнути  треба,  -
Раптом  згадалось  дитинство  неблизьке:

Тільки  но  грім  відгримів,  босонога
З  хати  лечу,  розлітаються  бризки,
І  привічає  в  калюжах  дорога
Зранені,  босі,  прудкі  мої  ніжки.

Усміх  мов  сонце  і  радість  мов  злива,
Кіски  підстрибують  в  такт  моїм  ніжкам,
Серце  тріпоче  -  яка  я  щаслива...
..............................................................
Мить  закарбована  в  пам'ять  відрізком.

Час  мов  шуліка  чига́є  у  небі.
Життя  подалося  ген  за  водою...
Добре,  що  можу  іще,  по-потребі,
Так  от,    зустрітись  сама  із  собою.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426813
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 23.05.2013


Любов Ігнатова

Я тебе вишила…

Я  тебе  вишила  снами  по  білому,
Місячним  променем  в  голці  думок,
Крилами  янгола  в  світі  змертвілому,
Ключиком,  здатним  відкрити  замОк.
Я  тебе  вишила  сонячним  зайчиком
В  цупкості  хмаровій  стомлених  днів.
Ось,  подивись:  мої  сколені  пальчики
Досі  печуть  у  краплині  громів...
Я  тебе  вишила  бісером  ніжності,
Подихом  вітру  у  шепоті  трав,
Блиском  зорі  в  діамантовій  сніжності,
Полум'ям  вірності  в  світлі  заграв...
Я  тебе  шила  життя  свого  ниткою-
Кожен  стібок,  кожен  шов  осягла...
Серце  тремтіло  зів'ялою  квіткою-
Вишити  поруч  себе  не  змогла...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426786
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 23.05.2013


Олександр ПЕЧОРА

НА БЕРЕЗІ РОЗРАДИ (Музика В. Оха)

Над  річкою  схилилася  верба,
де  ми  облюбували  човен  мрії.
Давно  тут  поселилася  журба.
Ім’я  твоє  в  душі  моїй  зоріє.

Грайливо  срібна  річечка  тече.
Стрічалися  отут,  неначе  вчора,
та  як  же  нині  серденько  пече!
Прикутий  до  верби  старої  човен.

І  я  приходжу  досі  ще  сюди,
де  ми  натхненно  мріяли  з  тобою.
Втекло  до  моря  безміру  води,
а  серце  прагне  повені  любові.

І  ти  ріку  надії  пригадай.
У  Господа  спитаємо  поради.
У  юність  незабутню  повертай
і  стрінемось  на  березі  розради.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426557
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 22.05.2013


Jaroslava

ШЛЯХ ПОЕТА

Не  з  мерехтливих  гейзерів  сліпучих,
А  із  джерел  цілющих  Гіпокрена
Черпає,  п’є    поет  натхнення,
Коли  побіжно,а  коли  й  щоденно.
Гаптує    візерунки  строф,катренів,
Вкладає  душу,ніби    менестрель,
І  не  квапливо  ,  а  розмірено,повагом
Дошукується    істини,бентежить  дух,увагу.
Невпинно,вперто,  з  дня  у  день,
Нанизує,мов    перла,значущі  слова
І  множить  почуття  дбайливо,
Розбурхує    уяву,творить  диво.
Крокує  по  житті,страждає,знемагає,
Бо  впевнений  щомиті,повсякчас,
Що  вірш  найкращий  ще  не  складено
І  не  настав  його    визнання  час…
Ще  мусить  підійматися  по  крутозламу,
Завзято  і  настирно  схил  долати
Та  ще  покласти    на  вівтар  доволі  сил,
Аби  напевне  пік  завоювати.                  
Леліє  помисли  і  мріє,марить
Непереборні  перешкоди    подолати,
Бо  він  воліє,дослухаючись  до  мудреців,
Аристократом    духу    стати.
Аж  вже  Пегаса  осідлавши,
Підніметься    ефірно  на  Парнас,
Щоб  зіркою    засяяти  в  пітьмі,
А    відблиском  тієї  зоряниці  
Епоху  возвеличити  і  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411140
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 22.05.2013


Катерина Шульга

ЦЕЙ БУКЕТИК КОНВАЛІЙ!. .


Цей  букетик  конвалій  пахучих...
(Ніби  юності  ніжний  привіт),
Подарований  щиро,  не  штучно...
Та  пройшло  стільки  літ...
                                                 Стільки  літ!

А  тоді  ж  все  сприймалось  як  „треба”,
І  букетом  не  був  той  букет...
Тоді  зірку  хотілося  з  неба,
Або  хоч  примітивний
                                               Сонет...

...І  весільно,  і  якось  трагічно
Цвіт  конвалій  мій  спогад  пройма...
Бо  ці  квіти  веснітимуть  вічно.
Мені  ж  в  молодість  стежки
                                               Нема...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423290
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 14.05.2013


Дід Миколай

пролітень, росяник

Весняний  вечір  сповнений  любові,
солодку  память  з  шпарочки  дістав.
Злітали    в    небо    зорі    вечорові:
Тебе    кохану    в    човнику    чекав.

В  гаю  Співака  шпарив  безугаву,
у    плесо  з  Раю  Ангел    заглядав.
Злетіла  боса  лебедем  до  ставу:
Їй  ненаситний  груди  цілував.

Застигли  в  чаті    лілії  в  гаремі,
спадало  ситцем  марево  з  уяв.
Горіло  страстю  полум’я  в  Богемі,
ставочок  в  вербах  сором  свій  ховав.

Розсипав  зорі  Місяць  з  діадеми:  
Скалками  з  неба  випали  з  оправ.                
Неначе  феї  щойно  у  в  Едемі,
світанком  тихим  визирнули  з  трав.

Зникали  в  небі  сутінки  червленні,
Росяник  хмарки  сині    пеленав.
Своїй  подружці  -  ніченьці    коханій,  
вгорі  небесні  шати    лаштувавав.

Вже  й  Соловейко  виринув  з  октави,
в  діброві  десь  Пустунище  розтав.
Блаженством  білим  сипало  під  ноги,
над  нами  кущ  черемухи  збуяв.

Коротка  нічка  прагнула  в  покої.
Ховав  Пролітень  люльку  у  рукав.
Твої  ж  вуста  тремтіли  у  покорі,
Босяк  з  тобою  нас  не  відпускав!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423607
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 12.05.2013


Катерина Шульга

«Голос трави»



Ви  чули,  як  трава  співає?
Або  як  з  вітром  гомонить?..
Вона,  як  вулик,  не  стихає
Ні  на  хвилинку,  ні  на  мить.

З  весняних  днів  і  аж  до  снігу
В  траві  нуртує  мовний  сік…
І  плач,  і  чвари,  й  море  сміху
У  килимочках  трав’яних…

Я  тую  мову  розумію
(Отут  я  справді  поліглот!)
Її  виношую,  лелію
І  дослуховуюсь  до  нот,

Які  в  космічні  линуть  далі,
Неначе  імпульс  наш  земний,
До  всіх  галактик,  де  не  знають
Живого  голосу  трави.                



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424352
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013


Дід Миколай

Яка то розкіш натомитись,

       Яка  ж  це  розкіш  натомитись,
 махнути  чарку  на  дворі.
       Роси  з  берізоньки  напитись,
   розкинуть  руки  на  траві.

Ген  джмелик  крильцями  махає,
           зелені  чеше  миріжки.
 В  траві  солодощі  шукає,
   цілує  в  очки  квіточки.

...  -  Зявилось  диво  синьооке,
         таке  малюсеньке  стримить.
   В  серденьку  тьохнуло  глибоко,
           нервовим  дотиком  бринить.

     В  саду  метелики  лапаті,
ганяють  вітер  в  толоці.
         Життя  буяє  в  благодаті,
   \"дуріють\"  в  вишнях  горобці.

   На  крилах  ластівки  хмаринку,
 кудись  у  синю  даль  несли.
     Й  мене  підняли,  як  стеблинку:
     \"Змалів\",  я  мабуть  від  весни.

   З  хмаринки  сонечка  торкнувся,
веселку  з  обрію  обняв.
   В  промінні  сонечка  умився,
     в  краплинках  росяних  розтав.

Солодка  розкіш  ,  натомитись,
       залишить  втому  на  Землі.
   З  хмаринки  небо  прихилити,
           й  розтати  з  розкоші  в  імлі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420071
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 22.04.2013


Леся Shmigelska

ІДУ, БО ТРЕБА ЖИТИ…


           І  все-таки  чудний  якийсь  цей  світ  –    
           Святий  тотем  незаперечних  істин,  
           А  ви  мене,  думки,  таку  прийміть,  
           Таку  як  є:  земну  і  недвоїсту.  

           Лишає  день  згасаючі  сліди,  
           І  непомітно  йде  собі  у  вічність.  
           А  стежка,  що  вела  у  нікуди,  
           Зробилася  мала,  мікроскопічна.  

           Іду  чи  до  вершин,  чи  до  низин,  
           Присяду,  щоби  трохи  відпочити,  
           Я  відчуваю  часу  буйний  плин  
           І  знов  встаю.  Іду,  бо  треба  жити.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419987
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 21.04.2013


Дід Миколай

Бо не хохол, - безформенна амеба.

Співуча  мово,  гаю  калиновий,
блаженний  край,  мальованих  хатин.
Тепло  і  ласка,    з’єднані  у  слові,
то  край  мій,  зітканий  з  перлин.

Люблю  тебе,  я  зараз  як  ніколи,
бо  в  підворітті,  клятий  вуркаган.
Впіймав  дівчину,  -  Україну  голу,  
з  мошни    паскуда,  витяг  ятаган…

Я  зготувався,    ворога  зустріти,
мене  не  трусить,  з  помаху  яйцем..
Вогонь  я    -  Овен,  тож  не  можу  тліти,
і  не  впаду  ,  до  ДауНів  лицем…

Бо  не  хохол,  -  безформенна  амеба.
Я    українець,  -    коренем  з  століть…  
Можливо    завтра,  виникне  потреба.
Віддам  життя,  без  сумніву,  за  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417060
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 10.04.2013


Любов Ігнатова

Я вже не лялька!

На  твір  Рижульки  "  Маріонетка''www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416789
*  
Я  вирву  з  кров'ю  кожну  нитку...
Я  вже  не  лялька,  я  -  жива!
Дрімає  розум  у  сповитку,
Що  його  виткали  слова.
Я  ще  зумію  жить  без  тебе,
Ще  стане  сил  загоїть  рани...
От  тільки  скепсису  не  треба-
Мене  уже  він  не  дістане!..
Ти  не  радій,  що  бачиш  сльози,-
То  тане  крига  у  душі,
То  після  затяжних  морозів
Зелені  сходять  спориші...
Я  вчуся  дихать  самостійно,
Звикаю  до  своїх  думок...
В  житті  не  все  так  безнадійно-
Ще  другу  є  один  дзвінок...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417036
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 10.04.2013


забайкальская

Ночная гроза

Будто  серое  чудовище
Проглотило  небосвод.
Звёзд    алмазные  сокровища
И  луну  в  огромный  рот.
И  повисло  грозно  –  мрачное
Тучным  брюхом  над  землёй.
Безголовое,  незрячее
Всё  исполнено  грозой.
Ни  листочек  не  колышется.
Очень  грустно  воет  пёс.
Гром  всё  явственнее  слышится.
Вспышки  молний  пишут  SOS.
Вдруг  чудовище  огромное
Закружилось,  затряслось.
С  силой  мощной,  вероломною
С  брюха  ливнем  полилось.
Опросталось.  Успокоилось.
Потеряло  грозный  вид.
Всё  по-  прежнему  устроилось  -
Россыпь  звёзд,  луна  глядит.
Чудо  грозное  растаяло.
Растворилось    без  следа.
Только  свежесть  нам  оставило.
Да  кругом  стоит  вода.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416514
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013


забайкальская

Зачётка - жизнь

Какой  я  здесь  оставлю  след,задув  свечу?
Всё  чаще  мне  покоя  нет,во  сне  кричу.
Гляжу  всё  чаще  на  Христа,скорблю,молюсь...
Вокруг  пустая  суета  наводит  грусть.
Бежим,  торопимся...Куда?Нас  кто-то  ждёт
Всё  ниже  падает  звезда,сдавать  отчёт.
Сдавать  экзамены  пора.Зачётка  -  жизнь.
Какие  сделаны  дела  -  назад  всмотрись.
Кто  знает  сколько  проживу,когда  зачёт,
С  косою  даму  не  зову,  а  вдруг  придёт.
Смотрю  всё  чаще  на  Христа,в  глазах  любовь.
Я  знаю  точно,не  спроста  он  пролил  кровь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416512
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Fairytale

Крах

А  ти  знаєш:  депресії  вже  не  лікуються  римами,
Хоча  ті  були  часто  бинтами  для  втомлених  душ.
Більш  не  хочу  писати  про  щастя  чи  віру  годинами.
Мені  краще  шукати  себе  поміж  темних  калюж.

А  ти  бачиш:  дощі  залишились  навік  календарними
І  усе,  що  було,  ще  болітиме  тишею  в  снах.
Наші  мрії  вмирали,  а  дні  знов  здавалися  марними.
І,  напевне,  отак  починається  вічності  крах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414080
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 05.04.2013


Надія Таршин

Штовхає старенький візок…

Штовхає  іржавий  візок
Маленька  і  немічна  жінка,
Колись  ним  возила  діток,
Тепер  там  пляшки  з  під  горілки.

Вдивляється  пильно  в  траву,
Порожню  шукає  пляшчину,
Бо,  що  не  кажіть,  це  товар  –
Заробить  якусь  копійчину.

Хустинку  спустила  на  лоб:
-Ну  хоч  би  не  стрілись  знайомі!
Вона  не  з  якихось  нероб,  -
Ледь  ноги  тримають  від  втоми.

Отак    -  на  дороги  узбіччя
Щодень,  як  на  службу  іде,
Ховає  змарніле  обличчя,  -
Таке  не  побачиш  ніде.

Чого  ти  соромишся,  мила?
Тепер  є  убогі  й  пани,-
Коли  ти  таке  заслужила,
Нехай  червоніють  вони.

2004р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414956
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Надія Таршин

Люблю село я більше міста

Люблю  село  я  більше  міста  -
За  нелегкий  той  кусень  хліба,
За  зорі  гарні,  як  намисто,
Що  рідне  з  прадіда  і  діда.

Люблю,  як  пахне  скошена  трава,
Купаюся  у  пахощах  медових,
Шанують  труд  там  –  не  слова,
І  цінять  відпочинок  вечоровий.

Люблю  бабусь,  що  сіли  на  осонні
В  недільний  чи  святковий  день.
В  селі  завжди,  мов  на  долоні,
Як  той  криничний  журавель.

1998р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414955
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Михайло Плосковітов

Поету…

Нагану  -  кулі,  стрілам  -  арбалет,
буває,  що  й  один  у  полі  воїн.
Якщо  ти  за  покликанням  поет,
то  вірші  -  це  твоя  найліпша  зброя.

Хай  буде  просто.  Без  химери  слів,
метафор  пишних,  стилів  ню,  бароко...
Поете,  головне,  щоб  ти  зумів
збудити  словом  почуття  високі.

Мене,  тебе  піском  просіє  час,
нащадок  з'їсть  з  верби  солодку  грушу,
Твоя  мета  -  простим  сплетінням  фраз
розбурхати  читацьку  сонну  душу.

Канцон  чи  рондо,  ода  чи  сонет
(хай  критики  аж  лускають  зі  шкіри),
якщо  ти  у  душі  своїй  -  Поет,
то  хай  читач  словам  твоїм  повірить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332562
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 31.03.2013


Наталя Данилюк

Груднева ніч

Груднева  ніч.Барвиста  мішура
Міські  вогні,  підборів  перестуки.
Йдемо  удвох,  тримаючись  за  руки,
Мов  безтурботна  щира  дітвора.

Зимовий  килим  ковзає  з-під  ніг,
Тобі  за  комір  снігу  натрусило-
Який  чудний!(і  посміхаюсь  мило,
Так  неквапливо  струшуючи  сніг).

В  обіймах  ночі  змерзли  ліхтарі,
Розсипавши  медово-жовті  плями.
Уздовж  вітрин,  освітлених  вогнями,
Ми,  наче  дві  загублені  зорі,

В  застиглій  тиші  довго  снуємо,
Замерзлі  пальці  гріємо  вустами,
Дзвенить  повітря  свіже  поміж  нами,
Ох,  не  лякай  так  холодом,  зимо́!

Бо  що  нам  сніг,  мороз  чи  вітровій,
Коли  удвох,  замріяні  й  щасливі
Ми,  наче  зорі,  світло-мерехтливі,
Торкаєм  неба  кінчиками  вій!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383060
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 31.03.2013


Наталя Данилюк

Музика сфер

Розбуди  мене  пізньої  ночі
Під  легкий  передзвін  кришталю,
Зодіаків  снують  поторочі,
Їхній  відлиск  очима  ловлю.

Відчайдушно  тримаюсь  за  руку  -
Лебедине    надійне    крило,
Від  шовкової  магії  звуку
Тепле  сяйво  на  душу  лягло.

Сивий  місяць  задмухав  лампаду
І  під  мантру  космічну  завмер...
Ти  і  я  під  дощем  зорепаду
І    чаруюча    музика    сфер!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408951
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 31.03.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

КРАЩЕ Б ТЕЩА ЗРОБИЛА АБОРТ

Кажуть  люди,  –  це  правда  свята,
що  дружина  моя  –  золота.
Люди  добрі,  за  що  ж  ви  отак?
Я  ж  із  нею  весь  вік  промотав.

Відіграла  вона  свою  роль.
Моя  жінка  –  народний  контроль.
Дізнається  відразу  про  все.
Все  життя  мене  жінка  пасе.

Я  на  прив’язі  вовком  не  вив,
відривався,  –  горілочку  пив.
Я  її,  проклятущу,  люблю.
Допадуся  до  неї  –  дудлю.

А  на  ранок  морока  одна  –
Хоч  би  кухлика  випить  до  дна.
Ще  як  слід  не  проснувся,  не  вмивсь.  –
враз  дружинонька  де  не  візьмись.

–  Ах  ти!..  –  Ставить  платівку  свою.
–  Підожди,  –  кажу,  –  дай  докурю!
Я  давно  всі  рекорди  побив.
І  сказав:  «Я  своє  відробив!»

На  работу  нікуди  не  йду.
А  дружина  –  завжди  не  ходу.
Я  кажу:  «Не  галди,  не  кричи!
Кинь  роботу,  часок  відпочинь!»
Я  їй  «Ляж!»,  а  вона  мені  «Встань!
Хай  годинку  спочине  диван!»

Говорю:  «Язиком  не  чеши!
Завелась  –  поможи,  поможи…
Ич,  затіяла  знову  скандал!»
Довелось  перемкнути  канал.

Й  тут  –  реклама.
–  Та  вимкни  його!
–  Дай,  –  кажу,  –  додивитись  футбол!
Мною  ти,  –  говорю,  –  не  керуй!
Йди  на  кухню  свою.  Консервуй!

–  Ти  хоч  банку  візьми  закрути!..
А  мені  не  подасть  і  води.
Я  ж  не  шляюся  десь,  не  грішу.
Дві  години  вже  пива  прошу!

А  дружина  на  кухні  сидить
і  від  рання  допізна  триндить.
Балачками  мене  дістає.
Похмелитись  мені  не  дає.
Все  життя  мені  нерви  мота.
Хто  сказав,  що  вона  золота?!

Я  ж  кажу:  «Біля  мене  ти  ляж.
Та  зроби  мені  гарний  масаж…»
Вже  нічого  мені  не  дає.
Невеселе  моє  житіє.
Ну  й  набрид  безкінечний  клопот!
Краще  б  теща  зробила  аборт!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370022
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 30.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

МАЯТНИК ІСТОРІЇ

Маятник  історії
                                             не  спиняє  біг.  
Різко  відхиляється
                                             в  лівий-правий  бік.
Літописці  каються:
                                             правда  вже  не  та.
Маятник  повторює
                                             пройдений  етап.
Переможці  славляться.
                                             Потім  –  навпаки.
То  герой  з  лампасами,
                                             шапка  набакир.
То  по  шапці  ляпаса...
                                             Політав  і  сів.
Маятник  гойдається
                                             на  своїй  осі.
Стрілки  переведені.
                                             Іспити  без  меж.
Вчення  і  теорії,
                               швидкоплинність  веж.
Маятник  історії  –
                                             праведний  суддя.
Та  чи  посередині
                                             істина  буття?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413339
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 29.03.2013


I.Teрен

ДОДОМУ


Понад  річку,  попід  верхоплути
я  завжди  в  дитинство  повертав.
[i]Мамо-тату![/i]  –  може  й  досі  чути,
як  я  їх,  радіючи,  гукав.
Здалеку,  із  міста  –  попід  клуню,
подумки  відмотуючи  час,
повторяв  я:  [i]«Матінко…  Татуню…,
як  на  світі  холодно  без  вас».[/i]
З-поза  лісу,  через  кладку,  звично  
все  додому  нібито  біжу.
Та  нікого  –  [i]мамо...,[/i]  –  не  покличу,
і  нікому
–[i]  тату...,[/i]  –
не  скажу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413488
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Андрей Кривцун

Спеша не забыть…

Ручьями  текут  под  ногами  остатки  зимы,
Весна  о  себе  объявляет  цветов  мельтешеньем.
Сижу  и  вяжу  я  стихи  из  своих  сновидений,
Строкой  угловатой  колясь,  но  спеша  не  забыть.


Спеша  не  забыть,  как  кромешно  любил  я  тебя,
Как  руки  твои  лебедями  меня  обнимали,
Как,  переплетясь,  мы  с  тобой  в  небеса  улетали…
Я  думал  -  так  будет,  пока  не  засыплет  земля.

Я  думал  -  так  будет,  пока  я  не  лягу  под  крест,
Пока  надо  мной  разрывающим  плачем  не  взвоешь.
Не  тело,  а  душу  мою  ты  сегодня  хоронишь  -  
Средь  этой  весны,  будоражащей  разум  невест.

Но,  как  бы  то  ни  было,  я  благодарен  тебе  -
За  то,  что  случилась  ты  в  жизни  моей  сероватой,
За  то,  что  теперь  я  хоть  прошлым,  но  буду  богатый,
За  то,  что  стихи  я  пишу…
А  вчера  не  умел.

2004

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410477
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013


Дід Миколай

Найвищі ноти в пісні не земній,

Пошив  сорочку  в  долах  Весновій,
Зняв  реманент  у  Лютня  та  вудила.
Одів  хомут  на  себе      Лобогрій:
По  крутосхилах  тільки  засвистіло.

Збудив  в  саду  закоханих  птахів.
Погнавсь  в  долину  вдалеч    очманіло.
Попив  водиці  з  джерела  й  струмків.
Розкинув  руки  в  лузі  захмеліло.

Трава  збуяла  наче  у  маю,
тепло  з  долини  просто  струменіло.            
Ох,  заспівали  ж  птахи  у  гаю,
аж  в  синім  небі  навстіж  розвидніло.

Упав  в  долину  дивом  небокрай,
в  гаях  і  долах  раптом  завесніло.
Приліг  на  груди  річки  водограй,
проміння  в  хвилях  наче  ошаліло.

Наповнив  груди  повні  весногрій,
зі  всіх  усюд  мелодія  бриніла.
Найвищі  ноти  в  пісні  неземній,
В  обіймах  щемом  весну  закадрили.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410381
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013


Дід Миколай

Роки мої, як дикі квіти,

Роки  мої,  як  дикі  квіти,
у  чистім  полі  серед  трав.
Не  встиг  до  себе  притулити,
як  їх  у  мене  хтось  украв.                                                                        

Відцвів  бутон,  осіннім  снігом,
у  сивім  мороці  зівяв.
Пішов  собі  за  Боривітрем,                                                      
мене  ж  у  мандри  не  узяв.

Пішли  роки,  убрід  за  вітром,
журбу  пекучу  сум  обняв.
Чи  на  поталу  чи  на  втіху,
знічев’я  душу  осідлав.

І  хто  ж  я  є  тепер,  без  цвіту?
Як  сіромаху  хтось  підтяв.
Не  зміг  в  долонях  їх  зігріти,
щоб  зупинились,  не  вгойдав!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410120
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 19.03.2013


Дід Миколай

Господь за вами ноги витер

Із  потойбіччя  сонні  мари,
прийшли  із  схованок  сновид.
Мурло  згодоване  на  нарах
на  троні  всілось,  як  ведмідь.

Престол  обсіли  ідіоти,
куди  не  глянь  сидить  гібрид.
Із  вурдалаків  -    кіпріотів,
хрестив  для  себе  людоїд.
 
Халяви  лижуть  уркаїнці,
В  подобі  тілом  та  чужі.
Зїдять  і  матір  за  червінці
в  гнилім  болоті,  як  вужі.

Геть  обнагліли  шарлатани.
Гуляє  в  нетрях    крокодил.
Обсіли  душу  вуркагани,
укрили  хмари  небосхил.

Собаки  сучі,  ПідеРили,
потвори  пекла,  хижаки.
Бодай  скоріш  ви  десь  почили
щоб  вас    сточили  хробаки.

Щоб  вас  розвіявав  в  полі  вітер.
Журба  за  вами  не  стоїть.
Господь  за  вами  ноги  витер
у  сивім  мороці  століть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408947
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 18.03.2013


Олекса Удайко

Як буває прикро

Як  буває  прикро,
коли  ти  не  взмозі
подолати  хутко  
свою  путь  до  дій!
Але  ще  прикріше,
коли  десь  в  дорозі
заблукає  шепіт
райдужних  надій.

Прикро,  коли  весни,
доленосні  весни
обминуть  степами  
твій  шалений  біг.
Але  ще  прикріше,  
коли  плани  чесні
упадуть  зів'ялі  
до  байдужих  ніг.  

Прикро,  коли  літо,
життєдайне  літо
обійдуть  морями  
бажані  дощі.
Але  ще  прикріше,  
коли  сонце  світить,
та  не  зігріває  
зимної  душі.

Прикро,  коли  осінь,  
прохолодна  осінь
заповзе  у  серце  
присмерком  завій.
Але  найприкріше,  
коли  на  дорозі
замете  снігами  
слід  печальний  твій!

4.07.2004

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409467
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013