Келих гіркої покори щоразу натще,
Нізащо не прикидатися згодою чи деревом,
На гілки думок не чіпляти складних механізмів.
Звісно, я вправно змайстрований міф,
Я привид і привід тобі залишатись
В межах драбинного спокою.
Я люблю,
а хвилинами зневажаю
І до чаю готую натхнення гнилиці.
Твої лиця, їх більше ніж записів у блокнотах,
Бо ще досі не бачиться хто ти
Й від цього мовчання ще дужче болить.
В мить блукань над тобою витає ліліт
І безстрашно вдягає червоне.
Я сьогодні ніхто
І мені треба йти,
А у відповідь дзвони...дзвони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836082
дата надходження 20.05.2019
дата закладки 09.06.2019
«Невчасне й недоречне глоду світло
Горить зимою в у колючих хащах…»
(Шеймас Гіні)
Наші нетрі колючі, а світло невчасне,
Коли над затоками тихої радості
гусне імла,
Ми такі недоречні, ми такі несучасні
Капітани зелених вітрил
Шхуни старої «Життя».
Наш вінок – то не плетиво
Листя зеленого дуба,
І не з квітів весняних
Його нам Плеяди плели:
Трохи глоду – колючого древа друїдів
Нам на чоло – за труди.
І куди нас носило
Вітрами ірландського моря,
І для чого блукальцями
Човен вели у пітьмі?
Це чорнило ночей
І безодня озер Голуей:
Цим чорнилом пишу
Я на квітах зимового глоду
Одкровення невчасне своє,
І як завше лечу
В снах пташиних своїх
За сліпий виднокрай,
Над болотами Ольстера,
Над зруйнованим замком О’Нілів,
Все туди,
Де смерть нам борги віддає.
Нам даровано кожного дива по три:
Три листки конюшини,
Три стебла очерету,
Три чорних вівці,
І три краплі у келих
Прадавнього трунку,
Пий, земляче, бо кулі так само
На тебе залишено три.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704121
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 09.06.2019
«Невчасне й недоречне глоду світло
Горить зимою в у колючих хащах…»
(Шеймас Гіні)
Наші нетрі колючі, а світло невчасне,
Коли над затоками тихої радості
гусне імла,
Ми такі недоречні, ми такі несучасні
Капітани зелених вітрил
Шхуни старої «Життя».
Наш вінок – то не плетиво
Листя зеленого дуба,
І не з квітів весняних
Його нам Плеяди плели:
Трохи глоду – колючого древа друїдів
Нам на чоло – за труди.
І куди нас носило
Вітрами ірландського моря,
І для чого блукальцями
Човен вели у пітьмі?
Це чорнило ночей
І безодня озер Голуей:
Цим чорнилом пишу
Я на квітах зимового глоду
Одкровення невчасне своє,
І як завше лечу
В снах пташиних своїх
За сліпий виднокрай,
Над болотами Ольстера,
Над зруйнованим замком О’Нілів,
Все туди,
Де смерть нам борги віддає.
Нам даровано кожного дива по три:
Три листки конюшини,
Три стебла очерету,
Три чорних вівці,
І три краплі у келих
Прадавнього трунку,
Пий, земляче, бо кулі так само
На тебе залишено три.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704121
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 09.06.2019
Я примощую тіло
до свого найпершого схову,
білі пазурі стін
повгиналися глибше, ніж тіні.
І яка вже різниця, ким стати
для себе потому,
після довгих розмов
між двома непритомними в діях.
Мені варто не знати,
чий світ забирає твій спокій.
Де доречніше зникнути -
в паузах чи на словах.
Кожна крапка остання,
як кроки в старих коридорах.
Тільки я залишаюсь в шпаринах -
остання жива.
Вже занадто мізерна,
щоб бути завбільшки
з людину.
05.07.18, Київ #дисонансне
Ілюстрація - Smudged Lipstick, 2016 by Malcolm Liepke
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798261
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 10.02.2019
Коли це стається знову,
Я згадую багатостраждального Йова.
Кари були тятивою,
Що тягнулися надто довго,
А потім стріла смертей уражала
Ґрунт серця.
Думаєш, оновившись,
Не думав він про минуле.
На його гостроті
Постало те, що є.
І як його забути,
Як віддати,
Коли воно занадто твоє.
Починаєш вчитися знову
Дихати, ходити,
Розмовляти.
Час стає охоронцем,
Що крізь грати
Дивиться на твій стан,
Але без остраху смерті.
Та в оцій круговерті
Ти стаєш старозавітним Йовом.
Душа черства,
Серце скинуло сотні шкір,
Голе, безборонне,
Творець нашкрябав там
Свою історію.
Ти її сповістив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805774
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 10.02.2019
«Вже час,
Щоб каміння навчились цвісти…»
(Пауль Целан)
Вже час:
Полудень наче вино
Налитий у глек дороги.
Квіти давно скам’яніли,
А каміння цвітуть:
Ніжно й тендітно:
Може тому, що холодно,
Може тому, що в людей
Замість крові тече антифриз
(Бо зима не бариться)
У венах – синіх, наче далека ріка.
Вже час:
Замки будують з троянд,
Мури в’язниць – з маргариток.
Замість цирульника
Бороди сиві
Вкорочує німфа,
Що раніше жила у діброві,
Жолуді гризла
І спала в дуплі –
Нині в місті:
Ножиці, гребінь і бритву
Кладе до бюра,
А намисто
Ховає між книг-фоліантів
Важких, як життя.
Бургомістр їжачком
З розбитої ратуші
Віщує прочанам про мито.
Каміння, каміння:
Витесує голови лисі пророків
Старий каменяр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811136
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 10.02.2019
відстань близькістю не скорочується,
ти втрачаєш мене щодня
і пророчою одинокістю
компонуєш приправи зла.
я несла тобі квіти спокою
та в цім світі дощу нема...
а зима із гори високої
покотилась у холод дна.
не одна в тобі сни вигукую
і пісками пишу сліди...
збайдужіло тримаю руки я...
тільки поруч уже не ти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818168
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 02.01.2019
Ти цвітеш у скляних тортурах міста,
Надвечір розбиваєшся на гострі скельця слів
І з усіх можливих див,
Я знаю твою присутність.
На чорно-білому тлі цілісінький всесвіт,
Розтерті на порох обійми і голос
Як доказ,
Що хтось вміє чути і знати.
Загартовуй свій океан печаллю
Щоб невидимі духи
Колись нас впізнали
і темінь загоїлась.
...доки твої думки проростають у моїм серці,
Є сенс дихати і чекати,
Приймати усе це
як безфінальну казку,
Яку неодмінно напишеш ТИ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805710
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 15.10.2018
Перемагають ті,
Які перебувають у молитві.
Слова тоді линуть
Знизу доверху,
Досягаючи духовного
Повноліття.
Пом'яни мене
В царстві життєвому.
Хоч сила спомину
Бідна,
Зате плинна, тягуча.
Тільки не плач,
Бо ім'я стане горбатим звіром.
Він не пролізе крізь вухо
Голки.
Будуть намарні спроби,
Але то відволіче вітер,
То навмисно заплачеш.
Вкотре ти просиш забути.
Я силуюся,
Але щось не дозволяє.
Хтось вірить у нас більше,
Ніж ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804759
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018
твій приклад інакшості
на долоні рубцем гранатовим
щоб занадто
чути й не бачити
як означуване
набуває форму відповіді.
не зійди
з небес віртуальних,
бо печальна я -
травень на душу зеленою цвіллю...
любила,
бажаючи знати різницю
між твоїми очима
і знудженим демоном.
місце, де ми,
схоже на літню в"язницю.
я - столиця,
я - місто і час.
твій наказ відпливати
як обійми й слова із цукрової вати
(може варта того,
щоб писати ці змісти-листи
і плести?..)
обережно!
суцільні приклади,
ти із гідністю відстань витримав.
...або може це був не ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792313
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 29.08.2018
Наскрізно вірити в голос
квапливих вітрів.
Хтось оживив мої кисті,
до неба підвівши поволі.
Довго повзуть міжребер’ям
хвостаті уламки весни.
Вляжуться на животі.
Чекатимуть довго
дому, якого немає,
міста, в якому є всі.
Хтось розвернув в очі
сонце. Вкотре стерплю,
як сніги. Вибрані з
пазухи люди вже порозходяться
врешті. Добре було пам’ятати
кожного на лице, добре
було востаннє
кожному щось сказати.
Нас забувають
зовні, нехтують імена.
Вітер кричить крізь голос,
наче зриває стіни.
Завтра розкину светри,
випрані затемна.
Завтра себе поверну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783236
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 09.05.2018
З величальних слів
Вірші стали вузлами тиші.
Не розв’язати, не розрубати.
Лиш відмовчати.
Всіма мовами, на які спроможна
Свідомість цього перехідного стану,
Що зветься життям.
Мова чуття привідчиняє
Нові двері,
Мовчки дивлюся крізь
Шпарину.
Там – синя лінія моря.
Часу не варто гаяти,
Берег стомився чекати,
Я лягаю на дно,
Воно лащиться, мов зголоднілий кіт.
Нарешті тепло не пахне морозяним снігом.
Нарешті мені не болить
Від безслів’я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789867
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 06.05.2018
кашель квіткою ніжиться в горлі,
гучний вітер ніч розбиває.
сигналізація подиху вчить поспішати
й не бачити перешкод.
ось ти шукаєш чужинську адресу,
із преси тягнеш минуле за коси
й епіграфом тішишся кожного дня.
я не рідня тобі,
бо маю у грудях щось надто вороже,
схоже на синю й сумну каменюку,
яку неодмінно навчилась жбурляти
у руки того,
хто не пише листів.
тінь моя всемогутня
озвучує квіти кашлем
і нащо
тобі все це знати
у ніч,
що не перед різдвом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784299
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 26.03.2018
В чеканні всі сіли навпроти,
повіки вгорнули в химерність
і ляскали довго в долоні.
Сьогодні усі холодні, морози
підшкірні вгризлися,
звівши судомно кисті.
Якось назвали. Вийшла.
Буцімто на екрані
блимають очі синім.
Звук, без якого гинуть
концтабори безголосих.
Схибила першим словом.
Всі розвернулися.
Досить.
Шкіра змінила колір,
зиму схопили повені,
тягнуть ліниві колії
напівпорожні голови,
хтось зазирає між очі,
бачить собі подібного.
Всі ми сиділи поруч,
довго чекали.
26.02.18, Київ #дисонансне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779159
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 19.03.2018
я севший на мель
капитан твоего корабля
проплыв столько миль
я ни разу не видел
мо́ря
лишь звёздную пыль
покрывающую меня
вокруг и внутри
бесконечно
пустого
поля
ты все что осталось
на память
в моих глазах
безжизненность точки
на карте живых
кристаллов
где все кто исчез
освещают кромешный мрак
и сердце мое
только света их вечно
мало
мне кажется мир уменьшился
без тебя
существенно выросла плотность
душевной боли
я медленно тонущий в ночь
капитан корабля
ты звёздная пыль
в бесконечно глубоком
море.
*фоновая композиция –
Ison «RedShift»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JkWMnad72bk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777670
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 10.03.2018
обрамлена червоними стрічками
на зоряних простирадлах дивлюся майбутнє
і чую
мугикає хтось молитву
і я прощаю,
з миром і думкою забирайся геть.
по краплі мозаїку зливи,
з проміння сонячний день малюю
і знову кажу,
що чекаю тебе на своїй вершині,
де нині і завтра -
павутинна матерія часу земного
і простору,
що бачиться схилами.
тісні могили здавались порталами,
але закулісся було фальшивим.
і знала ти,
що святі не вмирають,
і була надсміливою,
і нині,
і завтра
не вдасться тому піти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776933
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 05.03.2018
Люди у вікнах навпроти
з недопалками в роті від втоми
на кінчиках пальців мовчать.
Я бачу, як сіпає око
в того чоловіка навпроти,
і жінка з коротким каре
(вгортаючи в светр кота)
губами до нього говорить.
Сльота. Так, сьогодні сльота.
Він бачить повітряних зміїв:
по краплі ковтають цей день
занадто короткий. Щоб жити.
Завмерти. В балконному склі
на в силі себе загубити.
Її надто довга рука хребці
забиває у спину.
Він просить її відійти, як води
відходять під кригу.
Він просить її замовчати,
як часто буває з птахами.
Він просить себе їй сказати,
що все помирає в дощах.
І я відвернула свій погляд,
залишивши їх наодинці
торкатися неба крізь дим.
Не видно вже їх.
10.12.17, Київ #дисонансне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765146
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 03.01.2018
прикрашати тебе слів не стане,
виводити плями байдужості,
подумки тримати міцно за руку,
лічити секунди уголос,
а потім надовго зникати.
катом приходиш у шатах спасителя,
колись я не витримаю
й перестану втікати
у світ мальованих вітрин,
де ти один
пишеш ці безкінечні листи.
знайти спокій під ялинковою гілкою,
бути жінкою,
яку ти не вмієш забути.
з бруду доріг чавити
холодну тишу
і знати,
що є щось надміру вище
за "треба" й "ніколи".
дозволимо бачити наче востаннє,
бо слів обіймати тебе
зовсім скоро не стане...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766986
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 03.01.2018
Сніг зберіг цей час,
Натомість осінь стала Мідасом,
Укаменувала золотом усе,
Навіть мій відчай.
Він застиг сталактитом болю,
Ставши
Прихистком для віршів.
Але ти відчуй це
Посланням із солі.
Більше нічим присипати
Рани,
Більше нічого додати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755338
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 29.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2017
В примарнім світі із облуд й олжі
Колоси часто зліплені із глини
І пустка за лунким набором фраз
Їх сутність.
Але, це не про тебе. Ти - алмаз
Міцний, незламний, хай і з порошину
І в нім світи, що непідвладні ржі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728029
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 02.10.2017
Ти співаєш свою гірку колискову
Про те, що любов може ставати
Клином,
Осоружним, до осліплень.
Яким виросте дитя, слухаючи таке?
Я виросла бентежною,
Мов прибережна лінія моря,
Вона вимальовує простір хвилями,
Пінистими уламками
Чиїхось голосів.
Уві сні я досі чую
Це відчайдушне шепотіння, мугикання,
Наче звук вигаданого інструменту,
Його мені дарує осінь,
Разом з тобою.
У тебе немає імені,
Тому я з радістю кладу
Голову тобі на долоні,
Щоби прокинутися врешті-решт.
P. S. Shannon Wright - Method Of Sleeping
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749570
дата надходження 06.09.2017
дата закладки 29.09.2017
За літом скорбота — у плетиві
сірого ранку. Вмиваю обличчя туманним
розмореним вітром,
і пахнуть долоні скоцюрбленим
листям брунатним, і місто говорить
приглушеним звуком коліс.
Ми не попрощалися в сутінках,
зібраних небом. Упало на ноги
по краплі майбутніх дощів.
У тебе на плечах занадто багато "не треба",
у мене на грудях чимало занедбаних днів.
Ще хтось мимоволі на звук наших
слів озирнеться. І йтиме в мовчанці,
збираючи осінь в думки.
Ми наче останні, хто вірить, що літо
сміється. На іншому боці землі.
31.08.17, Київ #дисонансне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748627
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 29.09.2017
Ти будеш для мене завжди істиною, потай.
У стані піврозпачу,
В розпалі ніжності
Згадую тебе.
Орнаментом є тут слово, кинуте вітром у полі.
Воно все одно долетить до мене.
Його відчуваю фізичними фібрами,
Настроєм погоди.
Спочатку тебе привів захід
Зі своєю натужною темрявою,
Але "зі сходу світло",
Він його просіяв крізь сито священних книг.
Тепер ти вільна,
Мов лотос на плесі річки,
Мов усміхнена новина,
Мов дзвінкокрила пташка,
Якій уже не треба кидатися на шпичак.
Вона тепер просто сидітиме на гілці,
Викрешуючи голос методом радості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730183
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 02.08.2017
сьогодні прокинувся хворий на цілу голову.
наснилося, мене змели, а тоді ще й здмухнули зі столу;
тисячі й тисячі людей гукали моє ім'я –
відвернувся, знову заснув. ні, кажу, це не я.
переверніть мене та поставте на ноги;
розверніть мені голову так, як була,
бо вона вже, мов після аварії велосипедний руль;
чи збудіть мене, чи увімкніть, – чи набийте на лобі гуль.
сьогодні прокинувся в пеклі. проснувся –
бачу, вже й диявол від мене відвернувся.
це нормально? всі мої друзі вже там,
їм ніколи вже ні спати, ні журитись дурним життям.
кажуть мені: не марнуй ні часу, ні грошей, ні сили –
приєднуйся до нас тепер у слушний час
і не кажи, що ми тебе не запросили.
переверніть же ж мене, кажу:
нехай відпочину, бо все аж біжу та біжу.
поставте на ноги та відступіть там далі –
як вдарю я землю ногами, аж зариплять сандалі.
все, що я вмію – стругати мої помилки,
все, що роблю – то на благо; я все роблю навпаки.
виходить пісня з ночі, як-от з машини дівка.
я її знаю, вона – моя давня бухарська жидівка,
вся у відлуннях романтики. люди, ніхто не знає,
чи повернеться – просто йде, і де треба за ріг завертає;
і вже не так відлунює, як навіть і позавчора.
може, там глина й пісок, а може, зламала підбора.
сьогодні прокинувся – і сторопів:
повна хата людей, і немає грошей,
і не можу в'язати слів;
піду пошукаю м'яса, запрошую на шашлики;
все що я вмію – то зрештою попіл та порох;
всі коханки мої – ось мої ж таки помилки,
а я сам, ніби чорт, весь народ мені ворог.
тиші, народе. я їх згадаю швидше, ніж ти.
ми ламали пітьму, а лигали дощі та сльози
чи мертві, чи пропащі, а перше, ніж піти,
били глечики? ні, дай подумати. ні: розбивали погрози.
аж важко повірити, скільки й якої бурди
ми вже випили з ними. копаю собі могилу,
думаю так: ну гаразд; вони йдуть та все йдуть, а куди?
я не знаю, аж холодно й швидко так посутеніло.
сьогодні в могилі й прокинувся. переверніть же мене,
бо нічого не бачу. а снилося – хто зна яке страшне,
а може, й не дуже: посідали усі гуртом
на траві, та не слухати: оповідати.
я їх слухав та слухав, – і виходив такий дурдом,
що не стане й мені вже часу,
а ні слів, а ні сліз то віддати.
а вже й знов моя пісня прийшла, наче з нічної зміни
така втомлена. каже: час – то й справді пісок в очах.
а нап'юся я кави, й спатиму. хай воно все загине,
лиш не твої помилки: я люблю їх
і в відлуннях, і у відмінках, і у числі, і в часах
за твором: dead and gone, motörhead
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743096
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 28.07.2017
ми відбули нашу спробу в горнилі війни,
а кажучи простіше, на передовій.
там, на передній лінії – не те, що в глибокім тилу;
і дуже швидко так по-військовому усвідомили,
як нас від того нудить.
там, у горнилі війни, було, як в глибокій дупі.
нас ховали й частинами, і поодинці, і вкупі.
знаєте, скільки патріотизму виявляється в кожному трупі?
– багато, та трохи менше, ніж простого людського лайна;
осавул-ідеолог каже: тьху, лайно. та хіба ж це війна?
от колись – кожен знай своє місце, дітки;
кожен слухай, та розважай: що саме летить і звідки;
бо, коли рак на горі почухається або зозуля свисне,
тут тобі й серце зупиниться, і кров тобі в жилах скисне.
або, як відомо з надійних джерел,
ти живий, доки чуєш та слухаєш; а помреш, коли кликне орел.
слухайте, й я скажу вам, що нас туди поперло:
елементарний обов'язок. ми знали: вся правда – в нас.
а як по правді, не так нас багато й померло,
як тут у достатку й мирі, де править закон-свинопас.
гай-гай. а диви сюди, синку: вилізь аж ген на ту гору,
порозпитуй там так – доброзичливо – хто ще живий там є –
як людей, то людей, а богів не бува на цю пору –
чи то правда, що кожен куркуль бачить лиш тільки своє?
випробуй там свій талан; а коли тебе навіть і вб'ють,
твоє ціле село цілуватиме тебе на останню путь.
в пекельних битвах ми були хоробрі –
то правду сказано; кожен отримав свою медаль;
та який же тепер нам жаль,
що кажуть на нас: "чорти". сором вам, люди добрі!
а скажіте мені: чи треба, щоб правили жирні й тупі
і війною, і нами всіма, й цілим світом?
невже то так треба, щоб раптом відійшли ваші мрії про мир пустоцвітом,
чи невже то ви справді аж такі в вашій вірі сліпі?
цить, відставити. підійми-но приціла вище:
бачиш окреме кладовище?
змотайся туди, мов на крилах, та полічи гробки;
бо вчора командування питало,
чи недостатньо вже, чи не занадто мало –
оце вам таке кіно;
та порозпитуй там заодно,
чи спокійно їм спиться; і що їм там сниться;
й чи герої вони насправді, чи так собі слабаки;
чи вже бачили славу, й чия вона, й що то за птиця;
й чи самі лиш її обіймають, чи з ворогами теж;
і чи мріяти всім, чи радіти, чи тремтіти, що з нею ляжуть?
та послухай, що скажуть; а вони тобі скажуть:
"коли кликне орел, ти помреш".
ми згоріли в вогні війни,
ми впали героями на чужому полі;
лежимо тепер тут – забувайте про нас поволі:
ми купили, по що нас послали, і не питали ціни.
та чи будете ви такі самі, як ми, безумовно чесні?
знайте, що все добро обертається вам на зле.
а ми й тута воюємо, аж палають поля небесні –
лиш не кажіть того тим, хто вас сюди пошле.
як зрозумів? бігом же тепер лети,
та довідайся, та розпитай, що тобі треба знати;
й чи не треба чого – артилерії, хліба, грошей –
щоб навіки перемогти,
щоб не плакала жінка та не боялася мати.
всі вони кажуть: ми народилися для війни;
хліб та набої маємо, як воювати – знаємо;
і щодня та постійно так воно й є, пацани:
коли кликне орел, ми гинемо:
просто падаємо й помираємо
за твором: when the eagle screams, motörhead
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743334
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 28.07.2017
разом з побажаннями доброї ночі
збираю тобі уявну клунку
з жестів своїх, дотиків й голосу,
обрамляючи все це страхом раптового зникнення.
звідки я?
хто ж знає відповідь на це безглузде питання?
остання з уявних і справжніх...
одразу подбай про фотоальбоми
й інші дрібниці,
коли моє королівство зазнає краху,
я й кроку не зроблю у напрямку звідси,
лише рештки своїх пісень
причеплю до твоєї сорочки
разом з побажаннями доброї ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735395
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 27.07.2017
Обличчя здаються лігвами.
Очі напроти виразно дивляться
в надто глибоку прірву —
хтось умостився на дні.
Тихо сопе мені в груди. Тихо сопе
мені в шию. І у волоссі сопе.
Аж задираються вуха з кожним
його сопінням.
Я ж убираюся в клапті, зшиті нитками прозрінь:
мощу йому теплі стіни. Мощу йому
теплу стріху, бо замовкаю
на мить, що довжиною в ріку —
в світі найдовшу й найглибшу.
Хай вона довго тече
тілом моїх порожнеч.
Хай вона виллється з вух
з криком тваринним зсередини.
В крихітних тріщинах міст
кволо волочу свій світ:
інколи жити удвох
там аж занадто тісно.
12.07.17, Київ #дисонансне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741745
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 25.07.2017
Пагорб з кипарисовою короною
тішитися тобі,
молитись.
Кроки драбиною
в чорне
чи то прозорість
грає відтінки.
відтинаю звичку бути десь поряд
янголом безвідмовним,
сонним провидцем
на полотнах твоїх долонь.
Пагорб з чіткими лініями,
Знаками супротиву
й натяками, що трохи ще
і тебе зустріну.
ожинові сни як квитки додому
і справа не в тому,
що бісер запрошень розлитий.
Я вмію тебе любити і
вмію дихати,
цього так мало для спокою
й з надлишком для весни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725723
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 01.04.2017
відмежовуюсь,
ведмежою послугою в твій чіткий графік,
псевдоапостолом у вранішній рай.
тримаєш образ поблизу
і надсилаєш листи як опади.
прийди прийди прийди -
чую голос твій щодощу.
це відчуження
ненадійне і штучне,
ще трохи і влучу
прямісінько в лінії на долоні.
відсторонююсь,
холодною крижиною на твою шию,
позбавленням сну і запізненням.
залишаюсь однаково різною
і далекою.
спека не ріже зору цупкі вузли.
ми уперто несли
слів іржаве залізо...
я нанизую спокій
на відстань
і чую:
прийди прийди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722011
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 01.04.2017
весна-обідранка, ступні стерті,
сестра моя люба що ж
зацілована мною,
сукня вицвіла й вінок з квітів
пов'яв та й уже як
століття тому,
пам'ятаєш?
весно-обідранко, нащо ти плакала,
між білизною на шнурівках
у дворах і на вулицях,
як ще юність не визріла,
моя любко, та й втратила
цноту!
весна - обідранка, брудні щоки
та від ляпасів, та від викриків
їх, що судять так, моя сестронько,
що й умерлося б!
ми на пристані коли стрінемось,
то обіймемось, аби статися
тут одним, люба сестро, та
все коли ж? я чекатиму
навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711617
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 14.03.2017
скільки годин до гіркого гніву?
асонансами ранку, безпричинністю снів
від воріт відводиш мене до кордону.
крона горіху лепечуть стару колискову
і геть не на лихо,
лише на празрадницьку змову.
скільки годин
ти втрачаєш тепер на Нікого,
скільки років ти у світлі
втрачаєш один...
ось під шкірою лезо травня
і навіть якщо все марно,
годинники не припинять співати:
"ти липню блідому-матір,
він батько-твоїй душі..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721138
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 04.03.2017
промінь вулиці корінням у спомин,
блукала там,
подумки пакуючи валізи,
нанизуючи коралі терпіння
на залізні дротики долі.
з болю твого проростало натхнення,
з жадобою жменями в небо
його жбурляли.
читала сутінкам тексти,
воскресни
і знову помри.
на рахунок тисяча й три
опадаєм...
ця вулиця змусить
колись
більше не прийти..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720021
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Відбиті вікнами спалахи посмішок
плечі витягують. Думаєш: ось воно -
перші за довгі хвилини радощі.
Та придивляєшся - сплять усі.
Наче забита дошками в периметрі
рук віддзеркалених спинишся. Винні всі
у заборонах побачити більше, крім
перемотаних в пам'яті віршів.
Скільки упізнаних в собі істот -
спритних навпомацки їсти зсередини.
Сплющуєш тіло, хай гріються. Вернеться
все, що не втримала в снах.
Тихо вмовляють забутися. Де вони?
Ті, що сміються з окрилених демонів.
Поки всідалися на підвіконня,
врешті замовкли.
04.01.17, Коломия #dysonansne
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710254
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 19.02.2017
Спершу приходять листи. Ще один прояв свободи.
Ще одні літери, стисло закриті в конверт. Мовби
мовчання найкраще витримує спогади.
Мовби кімната найкраще утримує крик.
Звикнути. Звикнути тишею не дорікати.
Сміхом вдарятися в лиця щасливих. Болить.
Тільки б сховати під сукню знервоване тіло,
вітром нехай забавляється. Вітром вбереться на мить.
Місто мене не сховає, хоч притуляюсь до стін.
Вперше з тобою прощаюся, вперше тобі відповім.
Вийми мене із конверта, поруч за стіл поклади.
Видихни.
22.11.16, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702275
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 19.02.2017
живу минулим
ніби одного разу було мало
ідіот
живу теперішнім
тут постійно когось бракує
тебе
живу майбутнім
краще не приходь
мене це трохи лякає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715092
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 15.02.2017
або Л2М, продовження історії про Кайса і Лейлу
також можна знайти за посиланням
https://vk.com/topic-119956542_34138139
*
Наші емоції – тільки наші, і комусь нав’язати їх ми не в змозі, тому що це тільки наш внутрішньо-емоційний світ, тільки наше горе і щастя, тільки наша печаль чи сум, тільки наше розчарування або злість.
*
Подушка ще пахла морем.
Кайс згадав, що така ж на запах її шия, волосся. “Це все, що залишилося після тебе, – подумав Кайс, – якийсь солоний присмак в роті на кінчику нервових потрясінь”.
*
І ти пересипаєш пісок, що у пісковому годиннику, а руки твої сплелись кінчиками пальців у одній точці, що посередині між майбутнім і майбутнім, і зветься теперішнє.
*
Він розуміє: наближається кінець, і яким він буде – Кайс не знає. Здається, що війна точиться давно, але вирішальна битва впаде тільки на його плечі, на його груди. І він вирішуватиме не тільки свою долю, а й інших дорогих йому людей. Кайс повинен надіятися тільки на свої сили, адже Світлі чи Темні вже не втручатимуться в хід подій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700812
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 15.02.2017
електронні адреси замість колискової,
я оголошую рік свого королівства
з приглушеними вогнями
й палаючим голосом,
з камінцями розради на березі...
вітер приносить листи бездушні
з проханнями,
я перша й остання в цих списках.
здавалось,
ти близько,
але варто було кілька кроків зробити
і ти вже плекаєш інакші квіти.
я оголошую рік благоденства
з осадом моїх слів на твоїх портретах,
щоб чути тебе на відстані,
щоб вчасно в тобі померти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715487
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 13.02.2017
цей камінь став символом старості,
чуйного серця й холодних ніг.
якби ти міг з нього винести лишень колір
з присмаком неба і болю,
без натяку на прикраси і кригу,
може тоді б я встигла
відчути цей потяг й залізну дорогу.
програш випито без азарту,
впасти не вдасться
як й зупинити...
нащо ці квіти на могилі слова?
заради усього святого,
більше не йди.
крапля води зі скла блискучого,
нащо озвучую
твої сни?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716224
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 13.02.2017
до ладу малюються теплі кімнати,
зі злата штучне сонце і тепла долоня,-
я сьогодні цей світ створила.
мила моя, чим тобі це не сад і стежка?
твої сережки як дві земні кулі,
на них плями води і лісу.
я збагнула це тільки тоді
коли олівцями загострені риси
твої спіткала.
смисли і знаки бісером під ногами,
так рано цей простір в щось виріс окреме,
старанно вкладаю нас в фрейми
снів, жахіть і проклять...
мої очі болять туманом і лісом,
ти чудова актриса,
яка не боїться люстер.
та скажи,
ну якого біса,
той, кого ти любила
так тихо в тобі помер?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714075
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Місто хвилястою колискою
в мить, коли зовсім низько летиш.
ти ж казав,
що кави зерна доцільні у лютому,
вечір болотяний, що не забути,
коси розпущені і заплутані
опадають з вікна фортеці.
як ведеться в покоях без спокою?
по душі твоїй віршами цокаю
як підошвами металевими...
я вигулюю левів
щовечора,
щоб ти вірив у те,
що втечею
не напишеш собі вікна.
не одна
і не друга
під вартою,
я залишусь козирною картою
в безтурботно-чужім
рукаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714544
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Ставши окремою мовою,
Рости квітом і зелом у душі.
Пам’ятаю те весняне ошаління,
Хотілося видряпати очі
Від утрати глузду,
Тому зв’язала руки.
А зараз безруко даю тобі черговий
Кілометр пурпурової нитки,
Що її коханому передавала дівчина
В фільмі мудрого грека.
Ти теж бачила його, я знаю.
Моє тіло сичить, коли ти пишеш вірші,
Зате потім я відчуваю
Полегшення, коли крокую тією нивою.
Вона колюча від стерні.
Й ті шпичаки виймаю повсякчас,
Бо слово – то велика рана.
Воно спустилося від Бога до людей,
Принизилось,
Або ж, напевно, впало.
На плечі падають дощі,
На коси сиплеться туман,
Тому вони вогкі й холодні,
На тіло кидаються собаки вранішніх вітрів,
У їх очах я бачу діаманти,
Це спалахи байдужих зір,
Це відчай
Від непоправного тяжкого смутку,
Його вдягаєш наче сукню,
Що приросте скульптурою із глини.
Ось я стою на камені
З червоним пилом,
Він шириться безкрайно,
Та вабить мирною ходою
Твоєї постаті.
Вони сказали, що ти тепер Меріда,
Бо знаючи, куди іти,
Ти просто дивишся у дзеркало
Невидимих усім планет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696380
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016
«Із синяви, котра шукає свого ока,
п’ю найперший.»
(Пауль Целан)
У келихи розлита синява Неба.
Кожному, кого забуто і зневажено,
Кожному, хто крізь темряву йшов
За ворота білих хмар, дорогою прозорою,
Кожному, хто прагнув троянд черлених,
І хреста дерев’яного чорного,
Гілок терену і шляху довгого,
Інколи нескінченного, завжди кам’яного,
Кожному, хто біг з Часом наввипередки,
Хто шукав між зірками свічада -
У келих по вінця синяви.
Колись будуть про нас говорити,
Колись будуть про нас мовчати,
Колись будемо блукати ми тінями
У царстві великому мрій і спогадів,
Але нині келихи наші сповнені Небом,
П’ю найперший оцю синяву -
Ще сім ночей блукати срібному Місяцю,
Ще сім днів вітру холодному віяти,
Ще сім гір ногам втомленим перейти,
Ще сім хмар птахам білим перелетіти,
Ще сім черевиків букових протерти,
І сім свит твідових подірявити,
Доки Брама прочиниться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676748
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 24.10.2016
«Я не здатний жити в інших широтах
Я нанизаний на холод, як гусак на рожен…»
(Йосип Бродський)
А я теж не здатний
Жити в інших широтах:
Сонячних і гарячих.
Туман і мокряк ірландський
Так в’їлися в моє тіло,
Що сам я став білим
Від бороди до глибин душі,
До її найзаплутаніших лабіринтів
З вапняку – біломурованих.
Я так звик:
Якщо море – то конче холодне,
Якщо берег – то конче вітряний,
Якщо вересень – то конче пустка
Вересова – а під ногами торфовище,
А під торфовищем сплять королі,
А дощ з неба завісою,
А роса сріблястим намистом
Холодним, як вістря стріл,
Якщо вітер – то конче колючий
І все в обличчя зоране зорями,
Холодними, як все тут
На острові зеленому озерному.
Якщо жовтень – то конче туман
Там, між листям кленів,
Там, за доторком до кори явора,
Там за пальцями ясена.
Там.
Де море гойдає човен,
Де хочеться в кам’яну хату
До жаркої ірландської пічки,
Де запах картоплі печеної
І кожен кухоль з дерева різаний
Пахне старезним віскі.
Там – де холодно.
Там – де осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695330
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 22.10.2016
Тільні хмари, поважні матусі,
Сонно небом в утомі пливуть.
Край озимий примовк у задусі,
Видно землю наситила ртуть.
То термометри Господа, з тріском,
Розітнула абсурдна дурня –
І не рік, і не два – обеліском
Височіє убога стерня.
Озлидніли тіла із думками:
– Де профіту чеснот сіячі?
Десь то є, але бігма не з нами –
Не в Верховній сидять каланчі.
Закипає геєна у жилах –
Б’є пропасниця ниці пласти,
Ті, що мертві, але не в могилах,
Й можуть прапор на прощу нести.
Жар етнічний впливає на хмари –
У Різдво не чатуйте снігів.
Половіють голющі гектари,
Як знущання до власних Богів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632034
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 22.10.2016
ти малюєш метелика як знак присутності,
кожен аркуш крилатий щемить із запізненням.
був, але зливався із сном так,
що я не зуміла чути молитви польоту.
зараз на іншому боці світу
поспішаєш кудись,
ти - далечінь,
ти - море нагальних справ,
які я ніколи не виконаю.
хтось щоранку наливає тобі горня тверезості,
годує сніданком і розмовами,
щоб наша змова розтанула у далеких часах...
та тільки день засинає,
ти малюєш метелика
і він летить
як знак мого існування
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695060
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 17.10.2016
ранками мерзну. мені вже давно не спиться.
стати одною із крон є останнім волінням.
більше не світло,
сьогодні безжально і вітряно.
пощо мені світло - учора вночі достеменно,
стосами в темряву
канули пристані всі і усі кораблі.
позаяк ми вмирали від втоми й любовей то стерті.
позаяк ми родились то знову вмирали і от
наш порожній форзац від автографів, може, від
смерті?
незігрітим лишає наш берег і білий пісок
нам дірявить долоні.
що я ранками внутрішній безлад збираю докупи
не побачить не вчує ніхто і ніхто
не прийде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654216
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 16.10.2016
Вбережи мене доленько-доле
Від пустого словесного блуду,
Від захоплень юрми, від облуди,
Від спокуси, що рівна неволі.
Вбережи від нещирого слова,
Від примар, міражів та надій,
Дай у вирі буремних подій
Не згубити життєві основи.
Не мій вибір по лезі ножа —
Значно б краще босоніж по травах
Та коли вже палає заграва,
Я іду — притлуми лиш мій жаль.
Проведи мене доленько-доле
Ти по лезі отім до кінця,
Вбережи, щоб не втратив лиця
І не зрадив ні жінку, ні волю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680582
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 16.10.2016
[img]http://www.dooddot.com/wp-content/uploads/2015/02/Brain-Food-List-Easy-Eating-no-caffein-Dooddot-7.jpg[/img]
[img]https://pp.vk.me/c628023/v628023208/35f35/4O-cC8FTmdA.jpg[/img]
Кай до мене приходить щочетверга о шостій,
Крига з капців його тече у кухні водою.
З того часу, як ми з ним – голодні холодні гості,
Я і далі ношу собі сукні простого крою.
І нема в мені гену, аби мити всім іншим кості,
І нема мені ради, аби не рясніти при нім ікрою.
Кай до мене приходить, знімає хутро і м’яту,
Наливає портвейн і палить якусь вишневу.
Завжди має слова, завжди вміє про них мовчати,
Знає мови пустель і наріччя, що їх носять дерева.
Він знімає свій погляд, усмішку, з боків прим’яту,
І клянеться в любові, і кляне снігову королеву…
Каже, Гердо, я змерз. Леденію на кожнім слові,
День зрідів і поблід, як сироватка в теплій склянці.
Я не знаю, губні в мені літери зараз чи язикові,
Лід застиг між ребер, ніби з кіньми зрослися троянці.
Мені сниться мансарда і вина твої бузинові,
І так млосно від того, аж боюсь прокидатися вранці.
Каже, перлом з намиста впав, розчинився у світі,
Вічність в кризі – хитка, мов єгипетські шлюби орфі.
Коронований норд її лізе в груди сльозі прогрітій,
Розпадаюсь на атоми, лексеми, фонеми, морфи.
Каже, Гердо, підсів я на неї, на сніг її, як на літій,
Але ти все одно мені – гострий токсичний морфій.
Кай сидить десь години зо дві, малює хвости утечі,
Сутеніє, мовляв, надворі. Каміння пора збирати.
Кладе руки на щоки мої, а виходить – лише на плечі,
І малює нам двері, а виходить – малює ґрати.
Знає вірші напам’ять, а жоден тут не до речі,
Носить тисячі нот у горлі, а жодну не може взяти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676919
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 16.10.2016
Приростає безбарвність до стін.
І тихо кажу "постій".
Під ноги влилося море -
лоскоче. Твій дім - не мій.
Збираю в порожні склянки
розморених цвіркунів.
Бо темно занадто. Темно.
Кажу собі: дім - не мій.
У ньому шкребуть підлоги,
і тіло вже приросло -
вслухаюся. Дно - до дна.
Ти вичерпав воду. Вправно.
Чи дихає ще хтось тут,
окрім шпарин.
12.10.2016, Коломия #dysonansne
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694047
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016
ранок у схемах й таблицях,
чую лінійні кроки.
спиться, не спиться, спиться,
сон геть втрачачає строки.
спокій на чай із медом,
вірші на дотик вірний.
ніч розпускає дреди,
плечі ховає чинно.
біль спонукань й тривоги,
хто ти в своїм мовчанні?
зрада на дні берлоги
наче в кишені камінь.
кинеш чи повз узбіччя?
мрії стрибком в канаву.
в болю моє обличчя
й запах міцної кави...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693315
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 11.10.2016
поночі
наче останні птахи поснули
з посмішками чи без
літо - для когось завжди минуле -
виринуло
десь
знову на пальцях дістати б
до листя
в пазусі щоб жило
дай мені знати, хто буде винним
в спогадах
виринуло
аби не більше в ногах павутини,
щоб не чіплятись словами
за страх
літо - це те, що живе без причини,
просто торкається спин
загорнись
спи між птахами,
всміхаючись
04.08.16, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681886
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 01.10.2016
там час від часу гучно, надто гучно
зі скрипом входжу в тисняву повітря,
в моїх кістках розворушилось місто,
де тісно, надто тісно -
повтікали -
спустошивши за мить,
і в тілі - тихо
і слухаю себе, де протягає,
яка порожня...
кожна жменя сміху
розтиснена
і пошкодую втрати,
бо звуки в цій кімнаті стали тілом:
в обіймах просиджу, ввібравши суті
яка наповнена...
непотребами звуків
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688348
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 01.10.2016
втриматись на вершині трикутного моря,
гойдати випадок на ліанах смутку
щоб одного осіннього повтору
відірвати відбиток себе від землі,
струсити мовчання чорне
й повільно нести сподівань заліззя.
на репризі ти
як на порозі
їдкою візією пробиваєшся у кімнату
аби на стелі писати
безкінечні тексти
аби мені їх читати
замість молитви і битви
за твою середньовічну увагу.
загубленим стягом увінчати наш простір,
так просто
приправити час кавою загустілою
щоб тобі захотілось розсипати всі слова,
які заніміли в чужому горі...
щоб тобі захотілося царювати
на вершині цього трикутного моря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648319
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 01.10.2016
ось так просто
я припиняю гортати пошту
і ти приходиш листом із дому
ти ставиш кому
поруч із крапкою мякотілою
і як не хотіла я малювати
герби ностальгії-
усе ж підкоряюсь
мистецтво у дії
то натяк на старість
ти знаєш...
так просто
я до блиску муштрую посуд
та варто тобі промовчати "досить"
як я кудись починаю у гніві бігти
сюди чи звідти?
повз діти простоголосі
і їх мені не зігріти.
цей холод наскрізний
й суттєвий
так пізно питати
де ви
так пізно і просто
я припиняю гортати пошту
і ти приходиш додому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665611
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 01.10.2016
я обираю синю чашу осені,
примусом підіймаю сни над собою
і проголошую
їх божествами.
мамо, листи мої аудизовані
і я без дозволу припиняю спати,
я бачу тата далекою хмарою
над гнітучим горіхом,
я не кликала лихо
і воно не прийшло.
скло виціловує сіру дорогу,
ноги її ненавиділи,
з останньої змоги боролись.
коли дитинство
різдвяним кроликом
чимдуж бігло до вокзалу,
я не знала
в що виросте все це.
ваше серце,
одне величаве
як рятівна і надгучна суміш.
отак стоїш і крутиш
невидимий лототрон,
а за тебе хтось молиться...
доню, хіба готиться надіятись
на щось з ароматом везіння?
ти ж обирала чашу осені синю,
то йди і борися, доню...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691078
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 01.10.2016
скільки в тобі доброти
світ розвернувся навпроти -
креслиш свої широти,
ставиш чіткі хрести
навіть не знаєш, хто ти
вперто в одній подобі
вештаєш між людьми
звідки твої птахи -
бачиш, куди летіти
їхні німі роти
в тебе вливають світло
їхні короткі сни
стягнеш в старий наплічник
просиш птахів "кажи"
чуєш, як завжди, більше
вернешся до зорі
вправно сплітати ниті:
темні хвости комет,
світлі - підводних риб
в пазуху сонце вкинеш -
вернеш птахам поживу
скільки в тобі людей
гнізда
змостили
22.03.16, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653745
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 23.05.2016
голів колисання вечірні на плечах
в невидимих коконах сутінків перших
у місті, що втратило зайвих сновид -
їх двоє, об'єднаних плетивом пальців,
закритих тилами прогавлених станцій -
надвечір їх двоє таких
вони визирають скупими очима,
вливаючись в холод кімнатного стану,
тримаючи тіло одне замість двох,
і вікна скоріш прикривають повіки,
і стіни ховають в шпарини по тіні -
і де вони двоє за крок
як море, сполохане диханням ночі,
мінливості поглядів, відстані в звуці,
розкидана тиша в комоди, на ключ
по головах їхніх скуйовджених - вітер
не чують, як їдуть, не чують, як йдуть
дорогами різними надто
24.03.16, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654318
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 23.05.2016
Вже й листя облетіло, і туманів
Сумну, холодно-сіру череду
Усе частіше бачимо в саду,
А я, немовби, все чогось ще жду.
Ще жду… Чого? Що зацвітуть каштани?
Що сонечко пригріє і Весна
Оберне знов цей край зеленим раєм,
Розверне річку втрачених надій,
Щоб знову ми скупались в тій воді
І сповнилися маревом видінь?
Аж є в душі оте, що не вмирає?
Чи, кажете, такого не буває?
А, певно ж, ні. Немає вороття...
І в тому мудрість, адже дар життя
Іще солодший тим, що небуття
На кожного урешті-решт чекає.
Скажи, чи став щасливішим хоч трохи
Хоч хтось, з ким ти ділив дороги?
Чи встиг ти хоч комусь знання лишити
Заради чого варто в світі жити?
І чи згадає хтось, що сам ти жив,
Кохав, захоплювався, мріяв і тужив?
Буває й так, що здичавіле поле
Затягує дебелим бур'яном
І сій-не-сій між будяків зерно,
Не проростає в хащі тій воно,
Тож, інше щось збирають у стодоли...
Поглянь на сад - он, у його гущаві
Червонобокі, стиглі золотаві
Висять плоди. Кому той сад вродив?
Нема того, хто яблуньки садив,
Хто доглядав їх, хто вкладав в них душу.
Нащадкам все те глибоко байдуже…
Вже листя облетіло і тумани,
Останні передвісники зими,
Холодної, бездушної пітьми,
Повзуть поміж байдужими людьми,
Стираючи в серцях пусті омани...
Чого ж я жду? Чого ще сподіваюсь?
Я вірю в ближніх. В вірі тій не каюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617452
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 23.05.2016
Чи можна в смерть рушати навесні,
Коли повітря сповнене наснаги,
Жаги творіння, повне тої спраги,
Що створює саме життя? – Ба, ні!
– То є протиприродним, то є гріх,
Шепочуть тут і там. – Терпіти треба.
Колись молитви та й дійдуть до неба.
Тоді спасе Всевишній нас усіх.
Дійдуть… Колись… Можливо… Може й ні.
Минуть роки, забудуться образи
І сидячи за кухлем пива разом
З тюремником моїм співатимеш пісні…
А може з тими, хто мене зловив –
З вчорашніми героями Луганди,
Підстилками чужої пропаганди,
Які мене в Московію здали…
Ми толерантні – розумієм ми
І суддів – ну які ж вони бандити…
Така посада. Мусять засудити
Хай і безвинну. Серце лиш щемить
Від словоблуддя, від пустих очей,
Від відчуття огидної облуди,
Від тої толерантності… О, люде –
Не вибачають деяких речей!
Таких, як непорядність, як брехня,
Як ницість, підлість, боягузство, зрада,
І вже напевно, як те робить влада –
Чужа й моя – без сорому, щодня…
Політкоректність нині над усе –
Мій маршал, що мене послав на битву
Вже тисне руку ворога, й молитва
В устах його прощення всім несе.
З-за грат непросто боронить мій світ,
Бо є межа і за межею тою
Вмира надія, вбита пустотою
У душах людських…
Скоро яблунь цвіт покриє край мій любий…
Лицедії продовжать виголошувать промови
Своїм медоточивим язиком
Про скорий рай, про ріки з молоком,
Про те, як люблять вас…
О, суєслови! Слова пусті вбивають всі надії…
Чи можна в смерть рушати навесні?
Чи можна… Наче хто питає…
Нещирість в безнадію проростає
А без Надії як же тій весні?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649659
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 23.05.2016
прогалини в часі вільніші від перших земних,
і ти не останній,
хто ствердно киває на правду,
і ти не найперший,
хто ствердно брехнею змовчав,
така собі істина:
де б ти не був, з ким не дихав,
та завжди на тобі повисне мовчання тягар
звикатимеш бути навпроти,
і навіть навчишся
ховати під комір розмови,
і встанеш, щоб йти
і будеш, як інші,
вкривати себе падолистом,
бо осінь не вміє по-іншому бачити сенс -
за кожним, хто в ній,
вона замітатиме все
а раптом у часу не буде для тебе хвилин
і де ти зупинишся
з ким
25.02.16, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646926
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 29.02.2016
у спокої схрещую руки:
надранок, буває, уперше приходить сон
колискою промінь розхитую -
світло закреслює лінії строгого тіла
я часто гальмую інертне наближення до вікон -
аби не розгледіти більше, ніж бачу в собі
і чую
бо сонце вже випило зими потойбік,
повз них
вертають до мене найперші хвилини
сьогодні
ти прийдеш мовчати, коли усе догорить
і хибити поглядом довгим,
наврядче відчутним
а ззовні
стикаються люди, бо щось їм безмежно болить
і ти загубився між ними, закутаний сонцем
на згадку
тріщать мої стіни - це вітер розхитує світ,
щоб всі його знали
на дотик
07.02.16, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642035
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 29.02.2016
сни перебиті вітрами,
наосліп будуються ролі
як храми,
а потім руйнуються
і їх не шкода.
холодна вода прокидання,
неначе востаннє кудись
з усіх сил,
мило
чи ні
уста блискітково-багряні
сміливістю в очі чужі.
злітаю з вершин-
мовчу і мовчувимовляю,
я знаю про смерті далеких,
їх вірші
і їх самоту,
я маю із ними єдину мету,
тому й не прийду
хоч якби мене не чекав.
збіговисько ґав
і холодна вечеря,
зачинені двері
хоч якби мій дім не шукав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626133
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 29.02.2016
в тобі проростають мої химери,
двері завше зачинені,
мовляв,
не мені збирати колосся слів
й готувати вічності жорна.
Ця мить занадто повторна,
коли тебе огортає берег майбутнього
й тут його
дитячі сліди на пісках.
страх висить на шиї
ланцюжком без жодного знаку
Віє теплом
образу жінки з опущеними руками
і тьмяніючим ореолом,
дозволиш їй мешкати у тобі
і померти дозволиш
коли вона вкотре сюди не прийде.
ніч
це тільки розбрисканий день
і тобі вже ніде
не трапиться хліб зізнань
як востаннє відчиняться вікна.
майже звикла-
кріз жорна безчасся мовчу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624152
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 01.12.2015
виношуючи ім'я своє,
наче найпершого критика,
тихо запитуєш,
хто ти є?
дві субмарини випливли,
ніби в очах були дірки,
їх проштормило,
вилило
хто ти для себе?
хто ти є?
хто тебе з чрева вибрав?
зношений всесвіт светри протер
лати між тілом й вітром
зчавлений сік з бороди тече,
небо стиснулось
кличе
твоїм ім'ям когось іще
23.11.15, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623422
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 01.12.2015
туманні околиці вгледіти вдосталь -
поки відчалюєш, встоїш на місці
білі сузір'я випрошуть ночі,
бо в темноті видно не гірше
дику ущелину море залиє,
вгледиш, куди перекочують хвилі
шумно від голосу
тихо віджили
стоптані мандрівники
вітер гріє
першопрохідців й останніх на варті
випнутих з дому повторами дат
пахнуть водою й піском дошки часу -
стертих причалів, холодних кімнат
море збирає докупи
і стогне
стукає в беріг зап'ястя води
шиї звертають недоспані мачти
нам би сюди
нам би сюди...
21.10.15, Коломия #dysonansne
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615029
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 03.11.2015
тулимо пальці до вуст - мовчки
свистом вітрів - говоримо - між
(чуєш? )
нас малювало сонце,
нас викарбовували річки
(хто ти на дотик?)
ти мені - спомин
глибший, ніж шрам на руці
вже підборіддям стікає літо
в стані прикутості, в лоні трави
з хмар вирізаю дорожні маршрути
(бачиш?)
ми їдемо, щоб кимось бути
поза відбитком в землі
ти мені станеш на роздоріжжі,
руки розвівши - іди,
бо назад
вітер не дме, течія не вертає
нами дорога встеляється далі
дихати
дихати
йти
24.08.15, Коломия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601825
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 23.10.2015
я вмиратиму на твоє свято.
хочеш розплати - ти будь спокійним.
вірні давно пішли звідси.
звідси богів видно, як прірви -
глибокі і ніби рани.
кожному стане поїсти,
вдосталь стане поплакати.
хочеш розплати - дивись же,
ось яка, на колінах,
гарна і змащена попелом
голова моя.
я вмиратиму на твоє свято.
ти співатимеш услід гімни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560654
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 23.10.2015
рвати траву опівдні
босим томити стежку
дотик стебла до литки -
пити той шурхіт
пахнути чимось темним
сиво-зеленим
морем
морем а може мертвим
птахом що спить між каміння
шлунок якого повний
страхом!
в день коли не світає
в день коли мокрим мохом
ноги ростуть і південний
вітер оближе берег
і сиво-зелені пальці
моря ввійдуть волого
в тиху відкриту гавань
аби настати богом
всім нам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596756
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 23.10.2015
сміявся
в ніч з різдвяних пісень
на життя у місті.
тонколисті зізнання
сипались попелом
на дитячі знимки.
з ним
зло
і добро -
це нудні відтінки
безкінечної миті,
якої іще не було.
він сміявся
і тоді все стихало
щоб не словом,
а жалом
у світанків брудну титяву.
з ним мовчання замало
щоб життя зупиняло
за те,
що я досі ще ним не живу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615035
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 22.10.2015
тисячі холодних долонь
плескають по спині,
людина червня витискає соки
з довгих світанків
і частує ними кожний промінь окремо.
монітор неба
вмикає мені тебе,
показуючи осінні вірші
і те,
як ти пишеш затишний дім.
я б на його адресу
писала щовечора лист
ніби у сокровенний щоденник...
час розчісує лев"ячу гриву,
вимолюючи прощення
за тишу
і відсутність дощу у нас
чи відсутність нас у дощах
міста
з вервицею старих книгарень.
новини здаються невтішними
і мені б заховатися у твоє безсоння,
а понеділок нехай проходить повз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587350
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 22.10.2015
знайди мене
на дні найсивішого океану
зі слоїками мерехтиливих вібрацій
найзагадковіших медуз
його мовчазними рибами
нашими словами
і щасливими кониками
нерозлучними
коралами
нібиживими
водоростями
неукоріненими
хибнозеленими
отрутними іжаками
сумнівами
пиявками
висмоктуючими
тягучими
кров*ю
глибше
на дні
цього інопланетного всесвіту
ховаюсь я
-
мушля
..відкрий мене..
..забери з собою..
.тут душно.
в.мушлі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586479
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 15.10.2015
...і тут складаються будиночки сусідські
як у дитинстві зламаний конструктор,
збираю слОва відчайдушне військо
і йду відмовою зітхання твої чути.
В будиночку лунає щебет кухні,
вогні з віконець сипляться яскраві.
І необачно вітер в темінь дмухне,
і зробить усмішки заліза мертвим сплавом.
Про що ти так настирливо говориш?
Які там квіти і барвисті клумби?
Я – світло віршів, що на моніторі
і може це тепер занадто грубо.
І тут складаються пісні про ідеали-
смиренні, чуйні й дуже делікатні.
Хіба тобі туману слів замало?
Нехай це так.
На більше я не здатна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553939
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 24.01.2015
ранок айсбергом пробирається з туману,
припорошений сумішшю нічних жахіть
і теплих обіймів,
кличе дихати впевнено,
з викликом.
ось ти малюєш портрет свій у дзеркалі,
потім квапливо і без апетиту ковтаєш слова
щоб піти на війну з спокійним серцем.
зброя геть не потрібна,
війна твоя - це гірлянди усмішок й справ,
а перемога - вечір
чи втеча у нього.
зустрічай мене теплими напоями,
кольоровим килимом
і заплющеними фіранками.
для чого це все, питаєш?
знаю лише,
що ранок мусить бути айсбергом,
а ми переможцями
кількагодинних війн
з теплими горнятами в холодних руках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551898
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 24.01.2015
навряд ти бачив місто це слизьким
коли у пустку падають тумани,
і чайки видаляють сутінь рим
німим польотом
в тиху бездиханність.
коли крізь ніч спалахує дівча,
свого імення підіймає орден
і раптом те,
чого й не помічав
у скроні сиві
приростає гордо.
без згоди
чи без присмаку молитв,
навиворіт душі пусту кишеню,
живе далеко,
дихає й мовчить
у знак питання власного імення.
навряд ти бачив місто це у ній,
навряд колись її ти в ньому бачив.
настій років безнеб"я гордо пий,
її вина у цім?
навряд чи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553133
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 24.01.2015
озирнись,
обличчя в озерах вщухли,
проковнтули намул голосу
і раптом зникли.
ким тобі бути без задзеркалля?
падає снігом для часу виклик
й готовність твоя
програти цю битву.
квітів вона не любить,
але саджає в своїх очах
аби в необхідний час
ти зміг їх зірвати
і в підкуп аїдовій варті
приніс без обличчя
цвіт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541942
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 09.12.2014
в терновому конверті
листи несуться додому.
усе шкереберть
і,
нарешті,
свій не позаздрить чужому.
кроки годинника важчають,
слово тепер
вже не зброя.
і не прохатиму краще щоб,
тільки б забути хто я.
наголос краплею гострою
в голос
і мертві м'язи.
стану назавше гостею,
щоб не здаватись в'язнем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525607
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 15.11.2014
напишу тебе кульковою ручкою
кольору перестиглого моря.
як гірлянди вдягаю кульчики
і з тобою геть не говорю.
без казок я щодня сполохана,
піч в хатині лякає кригою.
і щоранку кричу з порогу я:
"не чекаю, але очікую..."
не брешу, а тебе вигадую
щоб чорнилом здавалось море,
щоб мені ти ввижався правдою
коли в сні щось ламке говорю..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531345
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 15.11.2014
народитись щоб бути чужинкою
всюди,
набирати повні груди зневіри
і прикидатись
миром, -
кращої забавки не знайти.
склянка ледве живої води
і сухе прощання,
я остання
в цій казці під назвою ТИ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532533
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 15.11.2014
колись надломлена гілочка трепету
опинилась в твоїй зашкарублій долоні.
ти розтинав спокоєм дзвони
і з нудьги вони як один замовкали.
сповнювались відстанню келихи
і пастельні бенкетні зали,
що прибрались у ніч геть безкраю
наче ти
в мій безглуздий сценарій.
я знаю,
що смерть то лише
мультиплікація
без надмірних фарб.
маєш рацію,
бити треба коли того не чекають,
збирати зграї
черствих обіцянок
і цілити прямісінько у серцевий м'яз.
так, щоб той хто у тебе повірив,
в болоті терпіння зав'яз
і собі відвернувся.
жоден з нас все ж не мусить
щоразу благати
останній
раз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532619
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 15.11.2014
...наважся обрати собі голослівне спокути рядно,
випиши тугу дірявим й сльозистим почерком.
слід на серцевій дорозі простиг немов й не було,
хочеться плакати:? ні, обминати хочеться!
дивишся, бавишся, нудишся тишею ледь зотлілою,
танцями мертвими прямо на дні святинь.
хто тебе кликав? чому у цім світі осіла ти?
ти ні до кого зявилась? тепер сиди...
твої сліди розпашіли снігами на втомлених яблунях,
надто тоненьке і сіре це кляте рядно.
ти заблукала й дорогу святу не приваблюєш,-
слід на серцевій дорозі простиг немов й не було..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534638
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 15.11.2014
...кадило світанку роздмухане
в селі чутно хори півнячі.
а мені б дочекати півночі,
щоб забути, що вмію слухати.
а мені б дочекати полудня,
коли сонце ще не надкушене.
я тоді поміняюсь душами
з тим брехливо забіленим голубом,
що щодень у вікно прочинине
вносить чорний ковил неспокою.
а годинники й півні цокають,
мов вістують про день причинний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495962
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 05.07.2014
що мені чорні двори шепотіли?
кроки твої як вітрила і стисла дорога з перилами
ли́лась і ли́ла нас зримими
звідусіль
гли́боко ринвами стиглими в спинах дворів отих чорних
на кпини здіймали нас шепоти їхні і горсткою
вдалою сипалось ли́лось і падалось з їхніх дахів
вбираючи надто ту драму
до серця
а нам поготів і казали "спиніться, спиніться"
лиця що заздрили лиця із безлічі хибних
що тобі чорні двори шепотіли що врешті
ти припинила свій спів?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495178
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 05.07.2014
ось випиливає залізна рибина
і ковтає повітря з палкістю самогубця,
ковтає численні зміни
і в знак несподіванки продовжує плавати.
часом їй стає аж до пустелі сумно
і тоді вона грається у везіння рибалки,
вправно чіпляючись за блискучий гачок
і останньої миті зникає.
вода знає усі прикмети та тріщинки її вдачі,
риба вдає, що плаче,
а натомість регоче люто у сон людині,
яка й плавати ще не навчилась,
а тільки убрала в залізо
й без того холодну кулю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506639
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 05.07.2014
все живе малює на тебе пародію,
бачиш дерево так само гірко хитається.
ще трохи і знищиш себе,
стиснувши в кулачці повітряне "годі",
кожен в проваллі власного часу
і гра ця
тобі не ввижається.
поглянь скільки веж у чужих альбомах,
за ними скельця дощу і холоду.
спробуй забути себе,
я благаю, спробуй,
краще заплющити очі
і тоді засвітить внутрішнє золото
розм"якле до небувалості
як добре,
що ти зосталася,
інакше б із неба каміння.
все живе тебе тільки озвучує,
замовкни,
в своїй провині
ти схожа більш на святу.
як добре, що ти зосталась...
піду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508898
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 05.07.2014
швидкість вплітає в мене електрострічки
аби світилась на відстані принаймні століття
ліхтариком "Спокій праворуч. Відчинено"
подорожні не від світу цього ніколи не гукають на допомогу,
заради бога, не верзи усіх цих будьласкаідякую,
все одно цей дім занадто спільний і бездахий
щоб пити в ньому мікстури пробачень щосну.
поглянь, я пливу так розлючено крилами,
цяти сонечка татуйовані на спині.
спантеличено запросила би,
але віриш, не знаю куди.
старість моя не просить води,
спрагою розбиває небесні склянки.
швидкість смакує нас майже зрілих,
доброго
доброго
доброго
ранку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507151
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 05.07.2014
я отримала море
і тепер відмовляюся пити
хтось безслівно говорить
і несе до підніжжя плити
без імен і туги
щоб гачком для очей іржавим
мало знати когось
я ж себе ще й вчора не знала
та й сьогодні даремно
пишу конструктор
хочеш море собі?
хочеш морем колись побути?
спрага сіллю кипить
і цілує чужу підошву
хай не спиниться мить,
чуєш море
я прошу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502074
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 05.07.2014
сповіді здаються небезпечними
коли кисневі зашморги деінде,
з собою наодинці не до ґречності,
гіркі сполуки часу та огида
від всього,
що без наміру і дописів
в нотатки загортається
безсоння,
і десь у повномертвому автобусі
малюєш мапу на чужій долоні.
не прибуття постане тут спокусою
і не яскраві з усміхами знимки.
з собою бути всесвіт марно змушуєш,
вбиваючи у нетрях сиву жінку.
і що ті сповіді коли мовчання захистом,
а ти з упертості в нім слухаєш месію?
не прибуття, а тільки час прощатися,
як прикро, що прощатись я не вмію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479939
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 11.05.2014
червоні стрічки безсмертя
терням лягають на сувої листів додому.
вперте ігнорування знаків питання
та й крапок,
суцільні атракціони коми.
ти ще не раз прибудеш в цю спеку,
тоді одне з продовжень
буде більш привітним й квітковим,
можеш мову не обирати,
бо вона ж давно обрала собі тебе.
рябе проміння у колір здорового глузду,
миру у кожен дім,
жодних старих прокрустів
і тільки чорнило блакитне
на сонце ранкових надій.
посмій стрічками вбрати свято,
дозволити й іншим знати,
що завтра почнеться спокій
єдиний і кожному свій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483658
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 11.05.2014
постріли густіють, але падають ледь чутно,
нитками запах рути кріпить мене до землі.
як нестерпно і тихо ми з тобою пливли
повз ці хвилі,
чи інакше уміли?
ти скажеш розлючено "ні".
у труні кольоровій червоного значно більше,
ти вирішуєш море
як власну сканвордну нудьгу
і слугуєш терпінню,
вбачаючи в ньому слугу.
розсипаються зранку
скоцюрблені галочки-хрестики,
обеззброєні месники
смерть надпивають терпку.
розливаєшся водами,
в тріщини сіль забиваючи
і караєш терпінням в далекі
й глибокі рови.
чи інакше буває ніколи уже і не знатимеш,
як не чуєш,
то краще у безвість криваву пливи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486130
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 11.05.2014
дитина, що поруч з тобою
бере за основу гучне серце лева,
жбурляючи в простір
білі як час олівці.
їй слів не потрібно,
вона королевою з снігу
дописує долю
на правій руці.
дитина, що поруч з тобою
не гребує морем
і випадок їй не пече.
в кінці коридору
на неї чекає
тепле і дружнє плече.
дитину, що поруч з тобою
бере за основу терпіння
лев.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495282
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 11.05.2014
Ми вийшли на перший поклик,
у вікна не влучив спокій.
Сутулі - в кошлатих светрах
з теплом на долонях смертним,
і з відчаєм на губах.
Бордюри в осінніх скомах:
під снігом насправді голо,
і листя між тріщин досі
чекає людських ходів,
щоб вийти із берегів.
Собаки та волоцюги
за нами ходили всюди.
І пахло холодним містом
неситістю і лицемірством -
лжерадість і рабство в собі.
На дотик ми все ще вільні,
і постаті наші міллю
вгризаються в світло фар.
Як перші і не останні
примари на привокзальній
шукаєм своїх слідів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476976
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 13.02.2014
від нотного стану візьму окраєць тиші
і наважусь бути поміж вітрів і пародій на них,
відкинувши тихо стару парасолю,
дозволю небесним озерам здобути сон
у моєму волоссі.
дзвіночки у жертву холоду носять стебла,
а ти ще не вмерла,
мовчазна й незнаюча?
й справді, рано ще,
бо ж тільки настало НІКОЛИ,
ти довго цього чекала
чи просто робила вигляд.
хлібом грудей наситиш чуже немовля,
і врешті дізнаєшся,
що земля
твоя майже округла,
такої наруги не стерпить жодна пустеля,
а зараз застелю світанок вуглем,
ти спи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477132
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 13.02.2014
сполохана істота Вечір
замуровує цукрові двері неспокою,
хижо ховає за ними джерела
чи то імлистий килимок шкіри.
посеред тиші падає зерня розрухи,
поливай щодня чи то дмухай
своїми цупкими вітрами-
не буде рости.
ось тобі дощечка або дзеркало,
малюй себе,
молись собі
щоб не знати прощання ніколи.
сполохана істота
гортає квіти на простирадлі
живіші за їх небесних близнюків,-
ось тобі дзеркало
сплю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462456
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 17.01.2014
я не встигаю бути відповіддю,
уявляти дослідження швидкості
поза власною опікостійкістю,
я не встигаю...
навіть в дні цілковитого хаосу,
бавлюся в прізвища на полицях,
випиваючи літери середущі
лиш для того
аби хтось у безвісті рушив
і знайшов собі там притулок...
я не встигаю палити письмена,
молитись за тих, хто в мені
наче геть похований.
гронами солодкими дозріває,
а я бачу їх завше зеленими.
я не встигаю співати прощення,
залишатися найдорожчою
я не встигаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466197
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 17.01.2014
жодних старих портретів тобі над ліжком,
тільки краєчок світла й холодна ковдра.
нишком рахуєш дні і малюєш знижки
на самоту й давно перестиглу гордість.
жодних тобі листів у поштовій скрині,
кіт відібрав тепло і собі на вихід.
лінії страху повз сон у дичаві тіні,
лихо ж дається тим хто боїться лиха.
жодних тобі дзеркал і країн казкових,
супровід - ранок в кістлявих римах.
мова ж дається тим, хто боїться мови,
і якщо в безвість,
то неодмінно з ними...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473200
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 17.01.2014
Не посмію тобі говорити, як жити надалі
ти дорослий занадто, хоча недоріс до розмов -
незворушний, як штиль в океані. А я - наче кладка -
без кінця й перекладин. Скоріше - міцний мотузок.
І хитає мене штурмовий нерозбірливий вітер.
І торкаюсь поверхні твоєї на долі секунд.
Поки рвуть мої руки занадто сумбурні приливи,
ти відходиш на крок. Востаннє відходиш на крок.
Суть не в тому, що знаю обличчя твоє досконало
і ще довго висітиме перед очима твій страх.
Краще справді мовчати, коли говорити - замало,
краще справді втікати, коли ти промерз до кісток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471417
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 13.01.2014
Руки чужі на тілі таврують рани,
кроки чужі стирають до дір паркет.
Хтось невідомий готує тобі сніданки
з ким ти тепер?
З ким ти шукаєш притулок душевно-хворий,
хто тобі ліки для щастя у вени вводить?
Знаю, у сни мимовільно мої приходиш
і стереж вічну втому, як тлінний вогонь.
Сонячно завтра буде на березі моря,
чайки черкатимуть небо, стоятиме тиша.
Хтось невідомий вгорне мене тепліше,
купить квиток на найближчий, додому...
Між тим
руки чужі вивчатимуть твоє тіло,
кроки чужі мотатимуть кілометраж.
Як не кортіло бути сьогодні вільною,
наздоганяєш подумки в інших містах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471885
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 13.01.2014
знімаю з шиї годинника,
борсаючись у м"якоті суботнього вечора,
людство з мене вилітає колами зимності
і мовчки цілує окремість.
я чула про те, що кожне місто
не має свого підземелля
так само як кожен із нас
не має в собі притулку для інших.
ми тільки плекаєм годинники,
харчуючись пилом з їх наточених стріл,
а потім, отруєні,
падаєм...
і ніяких тобі натяків на відродження,
лише зморшки хрестовані
доказом існування
та червоні рубці на шиї,
які звучать неквапливо
лиш-так
лиш-так...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467575
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 13.01.2014
написання світу всередині мильної бульбашки,
пахощі фарб і штучних замінників холоду.
хочеться вмовити місто розширитись у кордонах
і куштувати сполохано зимне тепло кардамону.
кавовість ночі тишком за всі безтурботності,
всоте берусь за слова й не прокинусь о шостій.
ледь обпечуся собою і десь на останній ноті
все ж домалюю свою заблукалу гостю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469796
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 13.01.2014
плюшевий бестіарій
у хоромах сновид,
кожній парі по хмарі,
кожній осені - лід.
вид повзучих на дах,
тім"яних співчувань,
жаль, мовчати - не фах,
лиш роздробиці знань
та посьорбаний ритм.
я отримую слід
як зеленість очей,
майже плюшевий кит
день випльовує цей.
бестіарій нудьги,
- ані спроби не руш.
ми натхненно могли
з вій розливанцем плюш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470457
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 13.01.2014
мені мало внутрішнього конфлікту,
я розсаджую квіти на череві сну.
плюсомінусність для розваги утну
наче урну для листів
комусь з святих.
плигаю чагарником невідомості,
сповнена гордості
за чужу пребарвисту клумбу,
удобрену зубом мудрості
якогось чужинця.
я бачила відстань
від тіла до імені
і назад.
сама ти лише маєш
право не знати
і дбати про те
аби його не спіткати
прийнамні доти
коли не відчуєш, що сита.
мені мало внутрішнього конфлікту,
я вирощую квіти на череві сну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470542
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 13.01.2014
Спільність одного міста, спільність одного ліжка -
все , що вимірює близькість й віддаленість душ.
Спальні квартали, мов зморені еквілібристи.
Тишу не руш.
Спальні розмови - скрипіння старих табуретів,
стукіт надщерблених сонним вітанням чашок.
Я тобі - дзеркалом, ти мені - вродженим геном
вріс до кісток.
Я тобі - буднями сіра і стесана пальцями,
кисті твої відболіли. У серці - пропасниця.
Й схожих на нас перевозять несправні ліфти -
спільні в таких тільки посуд і фотокартки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460615
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 28.11.2013
і так жили собі
ні до кого рук не простягаючи
чи варто когось любити?
граючись помирали ми граючись всі пішли
я б радила тобі мити спогади
сушити їх на шнурках я би
білі-білі читала сповіді я би
не боялась сміятись вщент
навіть коли сніг випаде
вірити вірити вірити
твоїм птахам всьому вірити
але потім я піду в ліфт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458363
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 22.11.2013
лікуюсь теплопланетними напоями,
гіпсокартонна високість крапає гіркотою.
де двоє, там завше з"являються відстані
в чашах асфальту
чи відстань у декілька слів.
ти обережно складаєш згорток усетерапій,
медовістю фітоголосу
крізь шуркання мертвих змій
прямісінько в мій неспокій.
доки втішатись ядучою праімлою?
злою пиши мене,
з каменю,
геть твердою
щоб солодавість напоїв
холола на дотик і смак,-
так лишень позбудуся власної тіні
і цінне каміння до холоду притулю,
щоб не дізнатись як боляче ткати імлу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461730
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 20.11.2013
крізь трафарети сну малюєш себе змарнілу,
чинбар уміло із шкіри вовтузить морок,-
сорок чи двісті?-
поруч із листям
зірветься змокріла гілка,
тільки пильнуй
аби не вродилась відстань.
старість - ліхтар,
що завше благає світла
навіть тоді
як вся темінь в тобі принишкла.
кішкою хмар
дощ оголошує знижку,-
чи на терпіння?-
дізнатися знов не вийшло.
нішу чужу плекай-
не жебрай
тиші і кусень сухого хліба.
крізь трафарети сну у себе,
там де із шкіри втікає чимбар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458326
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013
[img]http://4.bp.blogspot.com/-GY0jNafJ1mU/UMew4mqah4I/AAAAAAAANCI/MwPHnK9Ah6w/s400/20829216997918847_wPtGoMXJ_b.jpg[/img]
Перемовчати осінь – як налитися живокостом,
Як розлитися яблучним соком по жилах міст.
Перевірити жовтнем спокій, як віру – постом,
І в гарячих горнятах відкрити сакральний зміст.
Переслухати сни – як завчити класичні твори,
Бо ж їх треба, як ліки, приймати по ложці в день.
Що не мить – то нещастя в кредит від самої Пандори,
Треба жадібно їсти надію із теплих жмень.
Пити осінь повільно, і листя за шерстю гладити,
Вилізати із пуголовка, відкидати минулі хвости.
Жовтень з розпачу мимоволі став листопадити,
І листопадати.
Падати.
Па-да-ти.
Ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454854
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 29.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2013
ти бачиш, яке воно мертве, опале листя?
ми сірі і довгі, ми глухі, як кути. як мох патлаті і вологі на чиїхось кам’яницях. ми кашель в порожньому трамваї, ми діри в светрах вуличних пілігримів. нас повно в гудінні соборів і нас… нема ніде. ми діри в светрах вуличних пілігримів.
наш птах з проламаним чолом виє, наче собака, чорним воєм – твій птах, мій птах. а може, то грудень. і пахне сніг у тебе біля тім’я так ніжно, так нестерпно.
ми скидаємось на дві дерев’яні споруди в провінційному парку, фарбовані кольором прихованого придушеного приспаного божевілля – синя і біла, біла і синя постать. ми вижили чудом поміж гамору безлюдного натовпу, поміж безлицьої галасливої метушні ми вижили як виживає тиша цвинтарів серед остовпілого від душевнохворості міста. ми лишились водою на карнизах чудернацьких будівель – а потім стекли вниз і щезли. чудернацькі будівлі нам вслід глипали майже не вірячи. ні у що не вірячи - сухотні брудні будівлі, запалені невірством.
якби тільки знати, що плакальниці за нами відмовчать усі тиші. плакальниці ніби щогли височіють над морем нашим і крізь щем спинаються, і чари оті не розвіються і не сколихнуться.. ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453196
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 28.10.2013
ти більше не вимірюєш пульс
і частоту зривання подихів
не викарбовуєш колір глибин
у вітражі забуденних вікон
не перeв*язуєш мої думки
бинтами емоцій
бантами обіймів
ти вже не лікар
не ліки
не ти
лишилась зима
із цілющого попелу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456263
дата надходження 23.10.2013
дата закладки 27.10.2013
восьмий кут повітряної кулі -
лоно всіх твоїх пів-порожнеч,
мій прихисток в призахідному світлі.
і він, призахід-вечір, млосно сипле
себе, спинає дзвін простоволосо,
в блідій сорочці, ніби стріха,
височить.
у восьмий кут повітряної кулі
крислато чудиться і суне пиху тихо,
преситий гасової лямпи снінням
самотній привид
міст твоїх.
він пресвятий і скрізно одинокий -
окови сліз посмертної цноти́́
його плече стискають і марніють.
мені нема куди у прорізах іти,
у прорізах облудних восьмих рим
повітряних широт
строкатих куль
які цілує привид твого дому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453961
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 25.10.2013
Причетні люди до цього міста,
наївшись спокуси із нетрів googl-а
втирають насухо руки й начисто,
затягують шиї в гольфи й спозаранку
валізи спаковані тягнуть між рейок,
лишаючи спальні вагони й коханок,
коханців безсилими й недоречними.
І, зрештою, всі ми втікаємо... зрештою
всі ми причетні до запахів вулиць,
ті ж перехрестя долаючи навхрест.
Разом вмикаючи світло і разом
сплачуючи комунальні рахунки,
думаємо про майбутні стосунки
там, у столичних панельних квартирах
з тиснявою міжреберною. З тими,
що не займають просторів надовго.
Просто до вечора. Просто надвоє
перекроївши на ранок кімнату.
Запахи мають властивість зникати,
в силу заміщення концентрату
значно сильнішого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453772
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 25.10.2013
: вчусь загортати любов у блискучий папір,
бинтувати її яскравими стрічками,
в мені розминаються відчаї,
бо всі подарунки ховаю невідомо де.
блиск ще зійде як вранішнє світло
чи може займеться іржею...
де я?
знаю, що в теплій взаємопотрібності,
поруч його безкінечних ідей.
боже,
нехай він ніколи не йде
із просторів цупкої фізичності,
я робитимусь ліпшою
у гарячих дзеркалах грудей.
і ні хто за стрічки ж не подякує,
не промовить римовано суєту.
залишатися дійсності праознакою,-
і сьогодні,
і завтра,
і тільки тут...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456056
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 25.10.2013
суперечки із відстанню перед сном,
бунт пам"яті назвою звичної вулиці,
спогади крутяться навколо осені теплої,
де відверто я поклоняюся материнству,
що на голову впало важким вінком.
ти пробач за цю важкість залізну,
за ризомну терпимість і ввічливість,
бо мені ти ввижаєшся вічною
і тому обираю суцільність ком.
тінь від дому роздвоїлась голосно,
я сьогодні фарбую молодість
сивиною в волоссі твоїм.
скупість рим й суперечки із відстанню,
бунт дитячий наївно вистою
щоб явитись в наш тихий дім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455580
дата надходження 20.10.2013
дата закладки 25.10.2013
Сипте із мене слова, як просохлу труху...
спрага на зашморгу голову носить високо.
Вдома поріг укривається втомленим свистом.
Сплю на зігрітих колінах - хтось вперто чекав.
Зараз минуть ті, що блудом на очі вертають -
люди з худими тілами й нерівними рухами...
Скільки вас чують мій голос і бачать мій страх.
Вдома на вікна наліплені кожен із вас.
Опріч постійних запасів наступних життів,
сивим кошлатим в'язанням страхую свій спокій.
Тепло на місці, хтось пальцем торочить мій сон.
Зараз минуть. Минають мене перехожі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451441
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 08.10.2013
назвавши корабель тобою,
пливу
до берегу тисячі ранків
й безострівних вечорів.
відчиняю теплість нову,
таку,
що транслюється
повнометражністю слів.
мені й поготів не бачилось
світло заздалегідь,
а зараз воно тремтить
сонливістю білої шкіри.
єдине в що вірю
то мій корабель,
він розплющує очі в такт
і з небесних ідей
проростає.
хтось має знання
про те,
що нічого не знає,
мені ж бо достатньо
у водах з тобою
крізь сни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453189
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013
наслідування хвилеподібної мовчанки
коли початком всього видається суша,
ти не рушиш і кроку в напрямку дня.
це дводенна війна із обов"язком знати,
фоліантами компроматів на безглуздя
скиглити у плече.
ти з осінніх речей формуєш
безконтур"я часу,
ласа до несподіванок
й псевдотаємних вечерь.
хвилі твої ледь русі на бездоріжжі,
знаєш,
й посеред тижня кричать про біль.
стільки страхів пожовклих
на дні книжковім,
тільки б не стати знову
собі дощем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451664
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 08.10.2013
штучнішаєш портретно у дзеркалі,
табакеркою одягаєш спомин і
осінь тчеш.
вістря меж розкидає твій всесвіт,-
зрештою,
маєш право і на мовчання
вогких пожеж.
рідше значимість губи
зітре багряністю,-
як не стане долонь,
то й десь зникне звук.
із розпукою крапає ніч цианіста
на безшкір"я розчинених часом рук...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450519
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Не лякайся цієї спеки, вона – як Змій:
Їй смакують лише незаймані та святі.
Не трави її беладоною та слізьми,
Не шпигуй золотими голками білу тінь,
Хрестоцвітами та зажнивками не гони,
Не кидай кам’яною сіллю по голові.
… Подивись їй у самі очі і роздягнись,
І пусти її на вологий тугий живіт.
Ви лежатимете обоє, мов пара вій,
Що упали з повіки обрію на ставок,
Розімлілі торішні яблука у траві,
Здичавілий бездомний пес і безлісий вовк.
Ти не дихай, ти просто злизуй із губ агар,
Що сочіє цукровим киснем по зрізах стін,
І дослухуй, як витікає твоя жага -
там, де Змій належав пробоїну в животі.
І нехай із тебе вийде уся вода
І залишиться тільки масло і чорний мед.
Не лякайся цієї спеки – ще є Адам:
Він прийде і усе недобране довізьме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428585
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 11.09.2013
к концу первой зимы
расстояние станет по|пыткой
согревания памятью
в пепле холодной войны
ничего не останется
вместо сердец лишь избыток
сильной боли внутри
опустевшей
могильной
тюрьмы
продолжая смотреть
как мучительно тлеет минута
под влиянием ночи
лишенная |скорости|
сна
ненадолго умрёшь
засыпая тревожно
как будто
ожидаешь чтоб в это мгновенье
не|снилась
она
но уже не родишься
а значит еще
не погибнешь
от осколков надежд
или ядов
несвежих обид
то что кажется р|ядом
находится дальше
и выше
если любишь кого-то
то будешь |с| любовью
|убит|
*фоновая композиция –
Gris «L'Aube»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442163
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 11.09.2013
не буває колишніх чи майбутніх
є теперішні
*
хочеться змити цей бруд
і не згадувати більше ніколи
і нікого
якби можна було
просто перестати торкатись
твоїх брудних
літер
які ти повсякчас лишаєш мені
на згадку
чи стерти їх брудні сліди
зі свого мозку
разом із пам’яттю
скажи навіщо мені ці слова
якщо вони втратили незайманість ще до того
як почали роздягатись переді мною
якщо вони вже потрапили у обійми
чиїхось ротів
підчас мене
навіщо мені втрачати радість від їх народжень
у тобі
якщо вони вже були невиліковно хворі
ще до наших спільних зачать
поцілунками
навіщо мені промовляти їх
якщо вони одразу ж отримують каліцтва
несумісні з нашим життям
скажи навіщо мені прокидатись
із твоїм іменем
якщо воно буде повільно вмирати
разом із мертвонародженими літерами
нашого кохання
*
з якого ми колись були
|створені|
*фоновая композиция –
Vàli «Himmelens Groenne Arr»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446806
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 11.09.2013
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
вчора.
я плакала і думала - як тепер, як.
потім чайки мостили гнізда,
гнізда мостили чайок
на черепиці сусіднього будинку.
моє вікно плакало на нього і думало
як тепер, як.
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
два роки тому.
чугунна ванна лишала написи повсюдно.
вона писала - як тепер, як.
я писала - світ помножив на сто свої діри.
і щока червоніла від ляпасу.
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
пройшла рівно тисяча
днів.
і кожен спинався у прощу.
і кожен кричав мені - як тепер, як.
тільки тисяча перший день осені
докричався.
і я загубила тебе на трамвайній зупинці
сьогодні вранці
і завтра
і знов і знов і знов
корпораційні плакати заляпані брудом
на яких миготить неон - як тепер, як.
як і тоді, як і повсякчас - старезний міт.
про те, як я загубилась на трамвайній зупинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447614
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 09.09.2013
пообразний шлях знаходження,
з кожною сходинкою голосієш старанніше,
рано ще,
мовляв,
говорити про те,
яка ж сивина промовиста
чи про тих,
кому ніби забракло гордості
просто іти,
в кишеню словесну
заливши всю безвість води,
народи собі чесність.
решті забракне часу
і значення,
звинувачую гріх у смертній собі,
бо так само ділюся на сім
на вершині першого дня.
війна починається там,
де ти більше не хочеш чути
і прикутою можеш лишити
на зламі часів.
слів для страху багато
і всі вони неіснуючі,
бо лиш чую
як поруч
ти пишеш нам тишею шлях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447457
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 09.09.2013
так нестерпно хочеться
[i]літати[/i]
але нема з ким
ти десь по ту сторону барикади
я десь нижче поділки нуль
сьогодні наше знову пройшло
безслідно
і ми знову залишемося
неніким
ми з тобою схожі на невільників
обоє ховаємо під ковдрою
свою правду
незграбність довіри полягає у тому
що твою рану не посипають сіллю
а беззвучно лоскочуть
ми з тобою два цілих
однієї половини
це, безумовно, дико
це, безумовно, велично
так нестерпно хочеться
літати
але нема з ким
відсутність зайвих помічати не варто
чому ж тоді потрібних катма?
боротися треба до останку
боротися треба некрадькома
задарма бувають лише світанки
бо вечерами ми розплачуємося
почуттями
відчутятми
бо вечорами всередині нас
юрма безголосся
юрма, що є отрутою для недуші
юрма, яка зникне при першій ж
появі [i]життя
[/i]
з тобою хочеться
тебе нема
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446589
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 03.09.2013
зведенорідна сестра невидимість,
кров преблакитна в тобі міцнішає.
ближче до винного присмаку
як занурення
в води солоні
і синьокурими
хмарами нутрощі знеосінені.
ти не умієш здаватись цінною,
тільки кришталь свій розбрискуєш
порівну,
з холоду зводиш криваві вогнища.
хто ще покличе удалеч свистами
щоб розкурити іржаву істину?
зведенорідність не може личити,
щоб зачинати безсмертні звичаї
щойно почуєш свій перший день...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445296
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 26.08.2013
Тут мене забагато. І кожна долоня
плече обпікає до шрамів.
Наче светр, кошлатиться шкіра - напружені вени.
Я виходжу остання, де майже ніхто не сідає,
і тролейбус дроти упереміш розчісує тріском.
Тільки б знати, як високо ноги над рівнем безодні,
щоби йти й не боятися дно власним тілом відчути.
Обираючи відстань від когось до власної суті
без упину втікаю, бо дихання висне на шиї.
Габарити тривог і незграбностей ледь похитнуть -
за останнім стороннім розмірено схоплю ходи.
І знайдеш мене завтра в тісному вагоні купе,
і плече у долоню умістиш, і будеш пекти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442212
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 15.08.2013
я втрачаю відлік -
витрачаюсь чи стаю вільна-
я тут і... пляма бруківки;
прочанка; мене суцільно нема.
навіть за спиною в прохожого,
справа від пересічності,
зліва від кожного хворого
паралічем дорожніх вдихань.
і видихань, і застуджено
тут кожне горло в мені, по шоссе
білі смуги бинтом перев ́язані.
на гвіздках потомились сандалі.
блукання стає посередині,
бо присутності за́вжди навпіл –
бо навпіл нам завжди́ пункту сходження.
і не треба вказівки жодної,
тим, що до лона свободи пущені.
я свій відлік відмовчую – втрачено.
ти відмовчуєш знову... мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443155
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 13.08.2013
«Et ego flebam multum quoniam nemo dignus inventus est aperire librum, nec videre eum.»
(Apocalypsis Ioannis Divina. 5,4.)
Бруно жив на вулиці Яскравих Ліхтарів. Як довго він там жив не пам’ятав ніхто – з людей не лишилося його сучасників, а будинки на вулиці були всі старіші за нього: який на століття, який на цілих три. Папір, що зберігав знаки про його дату народження пожовтів і вицвів, книжкові воші зробили там дірку якраз, де була позначені число і рік. Так, що ні Бруно, ні всі жителі вулиці Яскравих ліхтарів не знали як довго він там живе. Самому Бруно це теж було не цікаво. Яка, зрештою, різниця, скільки він на світі, на цій вулиці і в цьому місті з химерною назвою живе? Він знав лише, що його дід і його прадід і всі предки до десятого коліна жили на цій вулиці. А звідки його пращур у це місто прийшов і коли, і що тут шукав – того не знав ніхто.
Бруно торгував старими книгами в крамниці, що нагадувала комірчину – на першому поверсі. У тій же крамниці і жив. Торгівля книгами приносила мізерний прибуток: у місті з химерною назвою книг купували і читали все менше і менше. А старих книг не купували взагалі. Вряди-годи заходив в крамницю якийсь любитель старовини і порпався серед старезних фоліантів у шкіряних палітурках. Бруно такі відвідувачі не цікавили: вони цінували в книгах їхній вік, а не зміст. Бруно колись виглядав свого покупця – отого самого, який захоче отримати ту саму книгу – оту товсту і важку, в якій написана Істина. Він прийде колись за цією книгою – оцей шукач. Він буде юним з палаючими очима. Йому Бруно просто подарує цю книгу – бо треба комусь бути носієм Істини – єдиної, головної і всеосяжної яка сховалася в оцій книзі між чорними знаками у безодні між словами. Але цей Шукач не приходив і не приходив, і Бруно зрозумів, що він не прийде ніколи – Істина перестала цікавити людей. У книгах вони бачили лише розвагу, а таких книг у крамниці Бруно не було.
Бруно щоденно виконував свій звичний ритуал – стирав пил з книжок, дивився чи не завелась десь книжкова воша, мив скло і вивіску над крамницею: «Старі книги – Крамниця Бруно».
Іноді вечорами до нього заходив музикант на ім’я Адам, що жив поверхом вище: він грав йому старовинні мелодії на скрипці з чорного дерева, а Бруно – цей єдиний поціновував мелодій забутих часів у місті з дивною назвою тихо зітхав. Іноді вони розмовляли про одного художника, що давно помер, картини якого були на сторінках важкої книги, яку так любив гортати Бруно. Цю книгу він нікому не продавав, хоча завжди виставляв її на вітрині. Цю книгу найчастіше хотіли купити у Бруно – бо вона була з картинками.
Якось осіннього вечора до Бруно знову зайшов Адам – але цього разу без скрипки і якийсь стривожений. Він не захотів пити чай і говорити про художника. А сівши за стіл сказав: «Бруно! Послухай мене уважно! Тобі треба сховати всі книги у важкі скрині. А скрині помістити у пивницю. А сам ти мусиш їхати з цього міста геть, бо йде біда. Поїдеш в одне село в горах до мого знайомого і будеш торгувати молоком. Або годувати худобу. Бо прийшли погані часи. Мені наказали грати в міському оркестрі якісь огидні і примітивні мелодії – я не хочу, але мушу – нема на то ради. Наша вулиця вже не називається вулицею Яскравих Ліхтарів, а називається вулицею Вождя. Вчора на площі зібралось багато народу і вусатий чоловік в військовій формі говорив, що в країні незабаром настане Епоха Великого Щастя. Всі будуть радісні і щасливі. Але загальному щастю заважають ті, хто книжками баламутить народ, вносить у голови людей сум’яття і запитання, сумніви і зневіру. І, мовляв, потрібно всіх, хто книжки пише, читає і поширює знищити разом з книжками, бо суть вони вороги загального щастя і радості. У відповідь жителі міста кричали від захвату і махали червоними прапорами з якимсь кривим знаком, а у відповідь на запитання, хто піде знищувати все, що заважає загальному щастю, радості і вільній праці всі підняли догори руки. Тобі не можна лишатися тут, де всі знають, що ти зберігав книги.»
На це Бруно відповів: «Той вусатий чоловік не правий – він або дуже помиляється, або навмисно вводить людей в оману – книги не можуть заважати ні щастю, ні радості, ні вільній праці. Якщо у людей не буде запитань і сумнівів – вони перестануть бути людьми. Якщо б він зустрівся мені, я б поговорив би з ним – він би зрозумів свої помилки. Але він не прийде і не захоче говорити зі мною, якщо навіть я піду до нього. Не поїду я нікуди і не буди ховати свої книги ні у пивницю, ні у землю: чого буде вартий світ в якому ті, хто беріг Істину раптом будуть тікати від неї і зрікатися своєї справи? А може саме зараз до мене йде Шукач Істини саме за тією Книгою Яку Давно Ніхто Не Читав І Ніхто Ніколи Не Розумів? Не гоже тікати від смерті тому, хто давно зрозумів, що смерть це лише омана, лише хисткий міст між двома перевтіленнями. Я надто довго жив на світі, щоб боятися чогось чи тікати від неминучого.»
Адам пішов у свою кімнатку з одним вікном і розтрощив свою скрипку, бо зрозумів, що ніхто більше не оцінить його музики.
А наступного дня мимо крамниці Бруно проходили молоді люди у яких на обличчях не було ні тіні сумнів. Вони намалювали на склі крамниці знак. Бруно впізнав цей знак – не образився і не здивувався, що саме цей знак намалювали на склі його крамниці – давній як світ. Лише подумав, що ті молоді люди зовсім не той зміст вкладають в цей знак, який бачив у ньому Бруно.
Вночі скло в крамниці Бруно розбили – Бруно ще подумав, що це навіть красиво, коли уламки скла виблискують у променях ранкового сонця. І ще подумав, що сьогодні прийде до нього його Смерть – він так її і уявляв – не старою відьмою, а молодим юнаком без тіні сумнівів на обличчі, зі скляним поглядом, за яким не ховається жодної думки.
Через тиждень жителі міста забули про Бруно, ніхто навіть не згадував про його існування. У крамниці Бруно тепер торгували свіжим м’ясом – дебелий різник відважував покупцям литочки та ребра свиней. А книги Бруно – разом з тією, в якій була написана Істина – спалили. Навіть не на площі під гиготіння юрби, а в новій котельні. Бо бракувало вугілля у місті з химерною назвою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442250
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 11.08.2013
Дві істоти в моїх напівживих серцях
гукали, сперечались:
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
- Дозволь мені бути
- Знищи мене!
Це продовжувалось сім Вічностей
Сім раз
Вони зникали
З риданнями
єднаними ланцюгом
Сутри Темних зірок.
Вони до Тебе гукали.
Гукали Тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441877
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 07.08.2013
...чуєш як минає все що ще вчора вводило нас в оману?..
в теплих руслах зупиняються риби наших снів
дощів ранкових рани
слів
і у безвість днів твоє сонце кане
моє Серце мій Капітане...
собаками на місяць виють ночі
справжню радість захочеш ділити мов хліб
я пишу про тишу імен жіночих
про які мовчу...
якщо хтось діагностує у нас спільну застуду
у білу пустоту листкових стандартів запише
блукання літер...
я притиснусь до тебе якомога сильніше
розбиті акорди нам гратиме вітер...
ще пахнуть гірчицею дотики правди
мовкне словами натруджена тиша
"ну тоді знаєш до завтра
напишемо вірша..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383000
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.08.2013
я знаю многих в тебе
тех кто твоим никогда не был
или еще не будет
кто в тебе лишь гость
тебе порой искренне кажется
что ты знаешь обо всех
и даже обо мне
но истинный хозяин обычно
остается в тени
наблюдая
он любит наблюдать
потому что бездействие
есть лучший способ
и метод
проникать за
иногда я думаю о том
как его зовут
не знаю может быть вольдемар
я говорю ему привет вольдемар
он каждый раз
отвечает мне молчанием
лишь зрачки его поблескивают
из темноты угла
и я чувствую
исходящий от него
сладковатый запах убийства
кровь это главное
что роднит меня
со всеми в тебе
прошлым и будущим
внутреннезримым и
внешнекажущимся
кровь насилие смерть
потому что они есть
живые черты жизни
неисчислимые шрамы
ее лица
кровь и огонь
льющийся поток
пламени
растворяя всех в тебе
отворяя
жизнь
это как выкурить сигарету
до фильтра сути
обжигая пальцы
отпуская болью
последнего демона
выпуская на волю
....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441158
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 05.08.2013
так,
моя старість вже на підході,
наче втомлений злодій
навмисно лишає сліди,
народи мені поміч, янголе,
щоб ці закутки були втішністю
чи торішнім бажанням
нікуди не йти.
розпусти своє бачення,
я розбитий безхатченко
й не шкодую про жодне із вбивств.
з товариством гучним
розпинав власні дні,
а сьогодні в мені
тільки старість...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441292
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 05.08.2013
в мене було задосить щільностей, наша не гірша.
не гірша щемом та що пролилась, і та, що ві́ршами.
якби скоріше вниз і сніда́нкова кава.. гарячіша ледь
щоб не так терпкістю ти́снуло і знову - як колись -
вщерть до дір розпростершись, падати.
незграбним порухом завше здіймаєш жалюзі
задихатись світлом з тобою і вільно стало б нам
якби скоріше вниз і сніда́нкова кава... гарячіша ледь,
вниз по сходах, вниз по принишклості спільних спогадів,
і, може, за мить до ро́зстрілу - оживем.
але ти відвертаєшся, скрізь озброєний,
але ти відвертаєшся вдвоє, втроє, і
я залишаюся... тут.
на поверхні причеплена, мого місяця з фосфору,
оте мріяння стосами, котрому сльози приписані.
вниз скоріше якби, з сніданко́вою кавою
вільно стало б нам, тим, що в простінь закутані.
було щільностей вдосталь та відсутності... більше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439566
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 03.08.2013
тишею повітряності
ти
однолітні трави позбираєш вербними
хребтами
матеріями вітру розпалиш
ще(ми)...
в черноземную плоть пальцами
передаешь сигналы «о»
беспомощности и снова укрываешься
от всех отсутствующих
в землю
уже без снов
одначе перебільшення ковтків посну
ще як пів-осад первотліну
заглиб відсутність у
полегкість витримів ночі
заливом осталого стягу
білою лавою угідь
тла…
ты вбираешь текстуру трав
и совершеннолетних листьев
не стараясь стать их частью
сливаешься с кровью рек
не пытаясь продлить свою
жизнь
их теченьем
и больше не видишь ни себя
ни своих отражений
як відстані відбитки
ти ж знаєш
наскільки я стара й
тільки що народжена
наскільки твійностиг
поколеності трав
вбирає мою суть
піт мій вриває поміл течій
боліт і джерела
по...
бездыханных прошлых тел твоих
слышу ново|рождение
и пред|чувствую каждое
утро из глаз твоих
вижу нашу вселенскую
любовь
из прорезей лесных
уст
чутність крові та світлом
ты мое кругосветное единение
с одиночеством природы
моя тьма в пустотелой
безнебной
ночи
ты есть мое слово
внутри
тишины
любовь.
*фоновая композиция –
Sui Generis Umbra «Comayhem»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431753
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 03.08.2013
звязка "я" - ефемерні ключі,
нічиї досі доповзли до світанку сходження
хоч би на крупку зробитись схожою
на сум"яття лінійне твоїх свобід.
не болить і не просить піти
чи залишитись
бо коли я поволі усюди рідшаю
проростає з грудини залізний щит.
звязка "я" - зачинання нове відлюдності,
прямокутна підлога в трикутній до сну душі.
в віршовікнах не я,
то лише гіркота перевтілення
щоб здійснятися вільною
на пелюстках твоїх доріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440288
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 30.07.2013
Пастки між ребрами - і ти, мов на заваді,
схопити свіжість цього літа не в снагу,
бо сипле голос твій всередину незграбність,
і по розбіжності вечірніх ліхтарів
я тільки й бачу, як розхитує мій вечір
твій вичерпаний спогадами спів.
Самотність вкотре пересипана на днище -
діряве дивиться розбещеним дитям...
і я віддам той голос, що в мені прижився,
бо, знаєш, діти хочуть більше, ніж годиться...
Й коли свідомість перешіптує зі снами,
і ми за руки вже не ходимо містами,
і ми не знаємо,як пахне літо двом,
мені ще тисне поміж ребрами любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437982
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 18.07.2013
...літо витікає дощем із неба
і що нам із того що маємо те що маємо
пам'ять прикриває словами випуклі ребра
які ми при першій нагоді зламаємо...
в тому немає нічого жорстокого
в кожного світ по своєму спростований
птаха летить до неба намоклого
небо дощем до землі прицв'яховано
ріже слух посезоненне ламання істин
так наче щось надто важливе для тебе
стало кольром і вийшло із моди...
маєш лиш шурхіт власних слідів
і ще добрий кусок дороги...
а дорога - слово за слово
а дорога - рука за руку
ти прийдеш омиєш серце і ноги
непроронивши ні звуку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437152
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 18.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.07.2013
Мой зима,
что вечных снегов холодней
и безмернее памяти, обрекая на тьму столетий -
задыхаться с тобой
и в кольце обступивших теней
корчиться в судорогах каждой завтрашней смерти.
Существо не от мира сего,
свет звезды,
слишком дальний, чтобы удобрить землю,
слишком прошлый, чтобы еще одного
неба цвета тоски
вынести слуху уставшей вселенной.
Мой луна,
синий ветер волчьих степей,
нестерпимая тряска горячки полночного бега…
Нет молитвы иной,
что знаема сердцу своей,
нет веры другой, кроме любви и снега.
В каждом взгляде – прощанье.
В каждом «да» -
самоубийственной нежности крик незримый.
К тебе - каждый вдох, прижимая
во тьме своего навсегда,
укрывая музыкой снега тебя, как периной.
С ледниками встающее солнце,
свеченье огня
сквозь могильную ярость эпох и шорохи книжные -
единственным словом в вечном молчании дня:
Пожалуйста, только живи…
Выживи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437392
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 16.07.2013
твои глаза глубоко во мне
посажены
светло но теперь я не вижу
в темноте
ничего из того что было
ничего
кроме пары мертвых теней
от пары холодных планет
не осталось
у них несколько важных
сердечных частей
и терпение
вышли
из строя
чтобы к нам
долететь
долетели
и у нас не случилось дождя
на поверхности мёртвых планет
они только внутри
происходят
так и у нас
голоса продолжают молчать
темнота продолжает сгущать
консистенцию тяжести
воздуха
в сжатой от крика
груди
продолжаю стоять
обездвижен внезапным падением
пары мертвых теней
посреди бездыханной и впалой
груди в центре темного
города
я один
и хочу закричать
но не слышу
дыхания слов
я один
и стою в темноте
и смотрю в темноту
но не вижу
движения..
я один
мне под ноги ныряют обломки
сердечные части
от пары холодных
планет
а внутри меня дождь
начинает..
*фоновая композиция –
Papillons de la guerre with r.roo
«Winter people»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432805
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 16.07.2013
города населяются пустотой
пропадающих душами
без вести
во влюбленных сердцами
|внутри не той
кем казалась| столетием
трезвости
я питаюсь остатками свежих ссор
не пытаясь выплевывать
старые
мое сердце лишь емкость
забитых пор
а слова это сгустки
кровавые
мне уютен почти опустевший дом
на свободу отпущены
пленники
оказалось что смысл любви
не в том
чтобы чувствам навешивать
ценники
суть любви для тебя
это быть одной
не смотря на природу
|желания|
города населяются пустотой
заполняется только
сознание.
*фоновая композиция –
Agrypnie «1.10#06+0.35»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432000
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 16.07.2013
Т-подібним півроздертим розтином
Розчахнулась душа навпіл.
Сирий,мов ідеї без втілення,
Лине діагоналлю дощ твоїх
Настроїв,щирий,мов перша
Любов,без псування від
Очікування трансформованих змін.
Ім'я ж цього чоловіка без
Відбиття у дзеркалі-
Перелицьоване,заціловане
Пестощами хижих жінок,
Що протяжним олійним голосом
Шепочуть: "Теофіл".
Хоча зрадником був успадкованим,
Маловіром серед мільйонів вір,
Але враз у добу знервовану,
Надто страчену від озлоблення,
Де ніхто не чув про мир,
Ця людина замість знедолення
Віддала частину себе
Для першоідеї Любові та світорозбудовування,
Де ім'я його - надто видиме, надто радісне-
Боголюб- Теофіл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437125
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 15.07.2013
він приніс оберемок шавлії
зіткнувся знехотя свічадами
з моїм невірством в нього, як в коханця
блакитне черево порожнім шарудить
порожнім і святим
обійстям вересту
зіткнувся поміж рваної суботи
в рутину скошену прийшов і сів
на плечах в нього щезник тихо
мені про рани
фіранки пахли наче теплий хліб
духмяно
і я схилилась до його плеча
і я йому про рани щось мовчала
оті свої
повзла колядка серед нас
крихтіла мирно
як єлей, як чудотворна
отак приходь
і шавлій оберемки приноси
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435133
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 15.07.2013
не шрамуй себе моїми спогадами
не вертай на наші вулиці
не лишай там фальшивомонетними
наші кроки забутих посмішок
ми
без
Ми
окремозагоєні
окремозасолені в пляшку осені
і відправлені життєморем.ми
на сторінки чужих долонь
не шрамуй мене твоїми спогадами
не лікуй мене псевдовірами
не хоронь у ящечку спогадів
я кремуюся.. привид слів
відпусти
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434812
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 06.07.2013
целофанові води
з паперовими човнами
розкладають.ся течії
на Ван Гогову Ніч
холодами висотними
з темно-синіми сотами
де є скважини-соняхи
чи щілини надій
перев*язані вузлами
перехожими сховані
ми виходили з вікон
розбивались
цілунком
у сні
із
середини
з нутрощів
витікали свідомістю
макросну
з мікрокосмосом
вимикали зірки
хліб намащую фарбою
з темно-синіми хвилями
океан.на канапка
у холодній руці
так я снідаю
поза
слів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433887
дата надходження 27.06.2013
дата закладки 06.07.2013
справедливість, зазвичай, написана іноземною мовою,
тому ми не вміємо її розуміти.
звідти виповзає зграйка її трактувань-
встань на коліна і проволай транскрипцію.
я вихожу із піни відчаю
і в ній розчиняюсь.
знаєш як то слухати зіпсований телефон,
надсилаючи вічності беззмістовні вітання?
квіти в душах ростуть приречено гарні
і в друкарнях пашіє чорнильне безглуздя пустель.
тонким присмаком хмелю
розстилає цей тиждень анонси,
хто тебе просить вивчати мову,
якою мовчиш?
облиш цю забаву
і йди повз несміху кімнату,
бо їх у замовчаній совісті надто багато,
тому знаком рівності впадеш
на слово і ніж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435409
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 06.07.2013
ось
ти стоїш на вершині
запроміненої віри в майбутнє,
мені навіть чутно
як здіймаються вії твої у сон.
крона дерев сполохані спокоєм,
доїдаючи крихти праодинокості,
відчиняють нам двері
в безчасся сезон.
горизонт слів пом"якшений,
бог невидимі важелі
почуттям притрусив.
днів озера засвітлені,
я зробилась помітною
і вдивляюсь у видиво
крізь небесність роси.
ось
часи передбачення,
найсвітліше побачення
з сонмом щастя
на тлі дивних рік.
завтра стануся старшою,
тільки трепетне значення
ніжну першість
малюю
для тебе,
єдиномійчоловік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434303
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 29.06.2013
Обрамлені ліхтарями вікна-
я знову заснула зненацька
І бігали люди мною сторонні,
плечима сутулими пнулися
до горизонту. Лінії їхні
ставали в одну
розіпнуту сонцем хмару.
Чорніла вона тільки краєм
мого черевика. І знаєш,
коли потемніло надворі,
я вийшла шукати світла.
Бо ті - у мені - здавалися
занадто перебірливими.
Кожна фігурна тінь
запалювала свою свічку,
лише моя присутність
нагадувала нічну сутінь -
кішку, яка потирала лапи
об здеревілі підніжжя.
Вічність - суцільна втома -
дні повела вдев'яте -
знову зворотні втрати,
перерозподіл руху -
я задкувала мовчки,
бо у мені кричали
ті, що водили хмари
над горизонтом ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434158
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 28.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2013
Ти вже писав мені,
Що бути любленим означає згоряти.
Так, ти горів,
А я світила невичерпною оливою.
Потім блудним сином
Скитався ти по
Розгромах
Невзаємних місцин.
І тоді, в час зимового реквієму,
Коли кожна вулиця оплакувала свою
Нетривалу смерть
(Її надто швидко забули),
Ми
В навальний,
Розпачливий час
Творили
Поцілунок примирення двох,
Що слугував лиш знаком для
Уважних довколишніх вбивць.
Коли ж йдеш
Духовно від мене,
Коли новий доторк не будить тебе,
Я відпускаю,
Мій блудний сину,
Щоб жити в передчутті твого
вічного повернення,
Щоб малювати в уяві
Твій розхристаний
Дорогою дух,
Щоб плекати тінь-відпочинок для нього
З моїх стишених ніжністю дум,
Бо така наша доля:
Бути любленим-проминати,
А любити – тривати,
Щоб світилась вічністю олива
Невичерпності людських почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432867
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 22.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2013
«Клянусь тим, чим клянеться мій народ,
не гідно воїну вертатись живим,
кинувши на погибель свого короля.»
(Скела «Руйнування Дому Да Дерга»)
Ти знаєш – я згадав: у Дубліні дощить.
Так сумно, коли літо верховодить
Всі ті ж краплини. І життя, як мить
Посеред міста. Червень котить
По небу хмари, а пастух мовчить:
Той – в біле вбраний. Сивочолий,
Що від нудьги цей острів траворунний
Засіяв міфами. Колючками пісень.
Бо недарма оцей мокряк понурий
Землі друїдів провіщає день –
Отой, що справжній. Із роси й туману*
Я книгу склав в зелене вбрану.
І позабув на мить, що кожен пагорб тут
Чиясь могила. Кожен камінь чкрут,
Вістун, який пророчить неминуче.
А я собі на вересовій кручі
Ірландії-вдови із вітром розмовляв,
Ім’я безсмертне Конайре** назвав.
Примітки:
* - Насправді з роси й туману у нас в Ірландії складають пісні.
** - Конайре Мор мак Месс Буахалла. Скільки стоять зелені пагорби в Ірландії стільки будуть пам’ятати про нього…
*** - Калідаса писав колись «Хмара-вістун», але в нас в Ірландії був колись камінь-вістун. Був. А де він зник – ніхто й не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431586
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 18.06.2013
усі твої зв'язки зі світом надто умовні,
сьогодні служиш комусь пристанищем
і замість горя -
отруєні криком радощі
застрягають на вістрі твоїх сережок,
а потім - падають вниз.
це не просто каприз,
бути йому потрібною.
видно, все ще б хотіла затриматись
чи отримати спільний безсльозий мис.
ти хизуєшся тим,
що гостюєш тут трішечки
і вертаючись
навіть не тягнеш своїх валіз.
схаменись,
є навколо цілющості
і коли ти приручена
ще сильніше
боїшся
падіння униз..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432039
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 17.06.2013
а наостанок вечора
підпільно
згорнеш миттєвості і не збагнеш,
що надто стисло тут старіє шепіт
де закапелки вух годують тишу,
ти обіймеш
так само раптом знов.
зазвичай обсяги тікань між нас взаємно,
взаємно відстані навскіс, а десь тепліше.
в тобі собака лиже рани вперто – вдосталь
й мені відрізано репресій кашлем станцій
метро, чиїми сходами без тебе обіймусь.
і наостанок вечора знесиля та
знемрії,
паски безпеки розірвавши, відступлюсь,
ні кроку в спільність, вкотре бігти крізь
причетність млосності до тих поривів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431478
дата надходження 14.06.2013
дата закладки 17.06.2013
коли воскреснеш - надішли мені звістку,
паперового голуба чи сороку,
тобі тисяча повних років
до повноліття,
ти не знаєш вертатись додому звідки.
зрідка ти відчиняєш вікно у землю
і вчиняєш там світло і воскресіння.
кожен винний свій борг тягне до оселі
і кидає під ноги своїй богині
чи то богу...
ти знаєш, не так суттєво,
віра не омиває кордони статі.
приручаєш терпінням байдужих левів,
вчиш їх в відповідь теж мовчати.
як воскреснеш - вимолюй звістку,
кістка в горлі - відсутність слова.
ворог пише прощення рідко,
бо на суші є зайвим човен...
12.03.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431718
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 17.06.2013
Ніколи не повертатись на корабель,
з якого скинули
в глибини жорсткого моря,
ніколи не повертатись
в серця,
які згасли й згнили,
ніколи не повертатись до неба,
завжди стояти спиною до бога,
завжди лущити шкіру,
прочавлювати рани,
до самого м’яса,
кулаками
стесувати ненависть
Завжди бути в своїй міцній будівлі
завжди зачинятись у пащі
вітрів,
пишучи листи коханій
смерті.
Кожне наступне послання як твій смертний вирок,
але ж ти не дійдеш,
бо сама втрапляєш в пастки часу
обмеження
постійні обмеження на життя
наступний вихід до тебе,
ще не близько,
але я вже чекаю
з любов’ю-з-нетерпінням
ти приносиш страждання,
та cтраждання ці тільки вчать,
ти вчиш краще,
ніж будь-хто,
тому я чудово усвідомлюю
я готовий тебе міцно обійняти
й більше не відпустити,
але ж
ти
відпустиш мою шию,
відпустиш
я знаю,
скидаючи мене,
як і всі, у глибини
жорсткого моря
я не ображений, я захоплений
твоїми розповідями,
цими величними безцінними
картинами різних життів
та позажиттів
цими листівками,
цими постійними нагадуваннями,
що рано чи пізно я звільнюсь
тому, я тобі вірю.
тому я тобі вірю,
адже я знаю тебе як облуплену
ти приходила тричі,
та навіть не торкнувшись мого плеча
йшла геть
останній раз буде незабаром
сподіваюсь він буде безболісний,
сподіваюсь я остаточно звільнюсь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431495
дата надходження 14.06.2013
дата закладки 14.06.2013
Ой цвіте на Україні красне літо
Ой збирають чорноброві в гаю квіти,
В’яжуть стрічку й квіточку в стіжок,
Щоб до танцю вбратись в оберіг –…( вінок)
*******
Щоб було ЗДОРОВ"Я, була СИЛА,
Цвіт її не в’яне, бронзовіє.
Серед квітів справжній характерник.
У вінок вплітається…(безсмертник).
***
Куди вітер занесе,
Приживеться там й цвіте.
НЕСКОРИМИЙ дух у ній
Зветься квітка … (деревій).
***
Зеленшовком і зимою, й літом в’ється,
Про життя та квітка знає і БЕЗСМЕРТТЯ.
Синім цвітом оживить сумний затінок,
У віночку бавиться … (барвінок).
***
Щоб складалась материнська доля,
Квітнуть навесні сади плодові.
Щоби ДІТКИ були гарні і міцні,
В цвіт рожевий вбрались. (яблуні).
***
Цвіте білим навесні, а на осінь китиці червоні,
Щоб була КРАСА дівоча, була ВРОДА.
Незрівнянно гарна, як наша країна,
Заплітають у віночок оберіг… (калину)
***
Що би ВІДДАНІСТЬ була в любові
Є чар-зілля у дівочому вінкові.
Щоб душа і думка були чисті,
Зацвітав жовтенький, духмяний … (любисток).
***
Ой у полі синіють кокошки,
Квіти ті неначе неба трошки.
Від лихої бережуть ворожки,
Вплетені на ВІРНІСТЬ у вінок …(волошки).
***
А ще у віночку квітка є – ДОВІРА,
Вона має сонце всередині.
В неї чисті, білі пелюсточки - свашки,
Про дівочу долю розповість … (ромашка).
***
Всім квіткам вона княжна.
Дивовижна, запашна.
Хто не ВІРИТЬ і байдужий
Вразить того шипом …(ружа, троянда).
***
Батька хату осява,
Струнка, байхова барва.
Щоб НАДІЯ не в’яла,
Квітне роду берегиня …(мальва).
***
А ця квітка як троянда виглядє
Та не колить бо шипів не має,
Щоб була ЛЮБОВ, була гармонія,
У дівочому віночку виграє …(півонія).
***
На зелені вуса сів джміль,
Тай заплів усе всуціль,
То на РОЗУМ, на гнучкий
В’ється …(хміль).
***
Наче крові каплі в полі,
Тих хто воював за долю.
Квітка та ПЕЧАЛІі знак,
Символ СМУТКУ …(мак).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427719
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 14.06.2013
кожна яблуня досягає відмови від осені,
зернята у зародках-тільки сльози,
пророщені й рясно зрошені примовляннями:
"виростеш-зрозумієш,
не усе ж відразу!"
ти несеш відразу до руки збліділої,
що уміло в небо безпліддя возить.
і невдовзі знатимеш своє місце,
де напрочуд віриться
в щось надбільше.
а коріння землю цупку відштовхує,
хто є твоїм приводом вересневим?
опадаєш вірністю прикро-жовтою,
в яблуневості власній твердо впевнена.
і напевно більшого не спотворити
ні дощем, ні зорями, ні людиною...
обпектись і справдитись,
адже хто є ти
нерухомо стоячи за вітриною?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431038
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 13.06.2013
сонце пишеться чорною фарбою,
знічнілими руками
і биттям призупиненим.
винна та,
що у дзеркалі має прихисток,
що пашіє крижаним себелюбством.
зустріч з тим,
кого можна передати лише
через свої очі і відчування,
зустріч з тим,
кому усі спроби промовити-
то лише покарання.
сонце пишеться фарбою чорною,
ти навчилась робити себе іконою
і на більше напевно не здатна.
акуратно змиваю із своєї шкіри
твою щирість іржаву,
ти безправна
й малювати навчилася
тільки хрести,
щоб комусь їх за тебе,
дичаву,
у безвість нести...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430649
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 11.06.2013
взірець мого небачення,
кращою із найгірших зразків,
мені й поготів не збирачкою слів
чи голів опустошених.
я запрошую два відображення,
знезаражую простір твоєю терпимістю,
зрима я - то початок осінньої тлінності,
опустінь всеможливих із холоду,
як дозволити прагненням просто ущент?
ти-момент ізоляції солодавої,
я вичавлюю з натовпу твій силует.
мертва знахідка, смак бетонності-
я не стану тобі короною,
тільки чорною забороною
розпорошусь на пізній злет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430040
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 08.06.2013
я знов присвячена тобі як листя осені
печаллю святить знавісніле сльотне небо
так мало треба
щоб сокрушити на ніщо мене і брязкіт гільзи
мов злодій під подолами ховаєш
полатаного поперек свого пальта
я знов плющем горнусь у стіни пестощів
заплісняві́лих десь між пальців прісності
відмерши де похрещені кюветами
кадила тут що пахнуть божевіллям
висять під стелею
лампадне світло скроні
твої
цілує тихо
я знов присвячена тому хто листям осені
брудну калюжність святить непорочно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428981
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 06.06.2013
ти розгортаєш крила лептопу,
наче свята вбираєшся у його світіння.
липке павутиння імен жене по тобі курсором,
для тебе звертають словесні гори,
для тебе готують кістляві висновки і вітання,
ти надто жадана
у цьому вигнанні.
реальність - це шибка,
з тоненьким рубцем уздовж
і може
крізь нього звуки здобудуть чутність,
загорнута в плед майбутнього
пишеш про те,
про що мовчить майже кожен.
дорожче за німб відсвітлення монітору
кожен вівторок,
предвісником цифри ДВА.
ця гра триватиме рівно стільки
скільки вікна твою скловидні
ковтатимуть дощ.
уздовж твого тіла рубцем помітним
холодна витримка
й справжність галопом,
небо вагітне новими калюжами
і ти розгортаєш крила лептопу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429396
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 06.06.2013
в тобі ніякого роздвоєння,
усе найтепліше скоєно геть не тобою.
луною його прокидання вголос
і натяк про те,
чого скоро не стане.
вівсяне волосся лягає нотним станом
на простирадло сутужності.
ми в серпні одружимся
з вереснем,
припиняючи листування
немов би ця осінь занадто остання
й занадто жива.
мені сто тринадцять
і я деградую в слова.
кожен з моїх прозоравих псевдонащадків
радить прокинутись
або ж явитись спочатку,
взяти у зморщені руки пожовклі сувої
і крокувати по душах
у віршах з тобою.
я ще накою
багато всіляких одужань,
тільки б повірилось в гілля
жилавого "дуже".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428940
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 03.06.2013
«Цвіте навколо верес,
А меду не п’ємо…»
(Р. Стівенсон)
У Дубліні дощ:
Літній і сумний –
Піснями ірландських пастухів
Пестить траву мокрими руками
Вічності.
Недарма люди,
Що живуть на цих пагорбах
Плутають його з піснею.
І забувають,
Де закінчується дощ,
А де починається пісня.
Земля, що пам’ятає занадто багато,
Трава, що навчилась забувати
Шовкові літери книг
Вдягнені в шкіру рудих биків,
Що звикли блукати пагорбами,
Які ховають
у собі минуле,
Яке для веслярів трави
Лишається зримим,
Більш реальним,
Аніж промені Сонця,
А воно теж ірландець рудоволосий*.
Камені ковтають тисячоліття
Разом з юрмами землеробів,
Які несли свої мрії
Через хащі жорстоких легенд.
Руді сини королів!
Вони пливли у потойбіччя
На кораблях з потріпаними вітрилами,
Вони мріяли про справжнє,
Вони міряли землю довгими мечами,
Вони міряли час піснями,
Вони сонце бачили
Таким же рудим і патлатим
Як чуприна дивака Кондли мак Конна**,
Який думав що потойбіччя
Більш казкове, ніж оце сум’яття,
Оцей вихор кланів,
Воїнів у картаті тканини загорнутих…
Примітка:
** - Кондла мак Конн – йдеться про Кондлу Рудого (він же Кондла Черлений) – сина короля Ірландії Конна Ста Битв. Він побачив жінку з сіду з країни Тір Нам Бо – Країни Вічноживучих і був настільки зачарований цієї жінкою і тією країною, що стрибнив у їхній корабель і більше його ніхто не бачив.
* - щодо Сонця, то я перебільшив, звісно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426898
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 02.06.2013
Так,Сильвіє,в тій долині так
лунко кричать поїзди,
Як на гак почеплені душі.
Чоловіки ж все п'ють кров
з нещасних жінок,
Позбавляючи їх можливості
Внутрішніх зрушень.
Лазар - жінка - уособлення
причинної туманності,
Що все плаче в полоні ідей.
Тільки ж ти,мила,бійся досконалості,
Бо вона не здатна народити дітей.
Платівка часу ж дограє мелодію
тупцювання по колу,
Де вихід- це вибір між бути чи не бути?
Але бути - це доживати,
а не бути - себе проминути,
І, мов Офелія, вічно пливти
По річці хаотичних і сліпих пісень.
Ти все думаєш?
Не думай!
За нас все вирішить
Останній день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427169
дата надходження 24.05.2013
дата закладки 02.06.2013
десятками несезонних ридань
рвуться зап ́ястя, мов босі брили.
прощаючись, стає страшно
мені неспокійно, коли ти не поряд
спотикання над рівністю автострад.
і розлогість литого бетону кроною.
за тобою чуже тупотіння ніг.
мені неспокійно, коли ти не поряд
ніч наша, випита, шибки -
скляні всередині.
та, що справа, чому розбита?
мені неспокійно, коли ти не поряд.
здмухнеш раптом прочанство
як пилюку, розпалену милями.
кашляєш дорогами, ніби кров 'ю.
мені неспокійно, коли ти не поряд.
погляд м ́якістю не торкається
тоді рве всі пункти призначення,
мій дім страчено, і гучне віддалення твоє
стій
мені неспокійно, коли ти не поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428219
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 01.06.2013
Лісові меланхолії поросли між ребрами,
тріскають сухі галузки по черзі.
І ті останні прорізи сонця смертного
торкають зволожені очі. Це дещо
двояко блукати сонливою
у тілі, обрамленому листовинням...
Порухи дня звивають коренем
під стовбуром нічної синяви. Тиша.
В мені занадто багато простору,
ковтки, мов дріб'язки - дно витрушують.
Я бачу, як ситими ходять інші.
В задусі. Кожного дня в задусі...
Не пийте більше повітря, схлипую...
Бо справді мало. І ця вичерпність
синхронно водить моїми нетрями
собі залежних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427593
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 01.06.2013
читаю твої повідомлення на ніч
як вірші
а твої вірші як повідомлення
що адресовані лише мені
дякую тобі
дякую кожного разу
коли вдається заснути
із твоїм мовчанням
на язику
бо воно відчувається на смак
паперовим попелом
і завжди невеликою відстанню
у грудях
стало трохи легше
переносити ночі
всередині
себе
але твої фотографії старішають
раніше за тебе
і чим частіше я на них дивлюсь
тим швидше вони втрачають
колір
тож зараз ти чорно-біла
навіть в моїй пам’яті
хоча здається
що все було вчора
сьогодні
кожної ночі
|здається..|
та від того чіткість зображень
не зникає
а лише посилюється
тому я мрію
|я молюсь
я благаю|
отримати можливість втратити
свій внутрішній зір
аби знищити всі архіви
|твоєї досконалості|
уявним сліпим вогнем
ненависті
та гніву
разом із моєю слабкістю
через яку колись не зміг відмовитись
а тепер зарадити
саме через неї
|здається|
щоб врешті решт здобути здатність
втратити тебе
один раз
аби більше не втрачати
|безкінечно|
бо в мені нічого не лишилось
окрім цілковитої темряви
яка трансформує мене
і з часом знищить
вона цілком створена із тебе
вона отруює думки назавжди
і поглинає мене кожної секунди дня
і ночі
як колись це робила
ти
ти дата моєї смерті
але в цей раз я сподіваюсь
покінчити з усім
раніше..
*фоновая композиция –
Ossadogva «Prophesy»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427668
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 01.06.2013
ти вдягаєш спідниці з піску,
оглядаєшся передчасно зброєю,
я відстоюю кожну твою зухвалість,
бо на світі так мало пустих лікарень,
бо у кожній із них твоя тінь,
злочиннице
і нехай всі старанно лікують себе
чи змінюються,
щось чорнильне без руху собі живе.
одкровень мені мало,
безостаточною
потрапляю на очі
і знов кудись.
не молися за мене,
кути загострені,
я прямую повільно
до свого розстрілу,
хай дорослим
потішиться...
спромоглись
відчувати прийдешність тихою,
я на лихо шукаю бурь.
ти прижмурь своє бачення
на знелітнення,
постарайся здаватись рідною
і ніяк тут не навпаки.
дорікни мені розчаровано
і допоки іще дозволено,
вертайся в чужі піски...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428589
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013
безпотребність помічати ланцюжки зустрічей,
в мені тягучою смолою лише одне ймення.
пригоршня літер в просторій кишені
коли усі псевдовчення
тануть як цифри на шкірі,
мені потепліннями звістка
про те, що надвірю.
подвір"я зморшкувате вечором
і сумлінням,
ти в мені відображенням
наче в склотихій вітрині.
завше як нині...
тому
й безпотребність ланців.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427541
дата надходження 26.05.2013
дата закладки 31.05.2013
той хто читатиме тебе
без перерви на власне ім"я,
знатиме усі вузлики на твоєму волоссі,
кількість лискучих корозій
на дряпаній металевості дня,
мир пташиним оком за межами віку
й вікна.
ти одна хитаєшся,
пишучи рівновагу.
нахил твого очікування
в ньому затьмареним благом,
не відтягуй,
швидше пиши йому
з пекла листа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427708
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 31.05.2013
я нанизую на холод твій голос,
ниткою затишку прив"язуюсь
до безкінечності промовлянь.
остання з недорочностей
зоветься відстанню,
плямистою ніччю зривається
завше в кудись.
підберись, мовляв, ближче,
розплющені окогорища
й знання, що тепло
то лише відтінок тебе.
мене веде хтось невидимий
і коли я слухняно слідую,
вкладає мою долоню
у спокій твоєї...
з цієї миті усі початки
і згадки,
встелені нам для залишень,
бо доти я є
допоки в голос твій
вписую тишу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427951
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 31.05.2013
перетягання словесних канатів на користь нікому,
надломлена платівка зтишення
й лататтям відроджена здатність чути.
грудень розбрискує ревнощі на присутність червня,
мирне сопіння як доказ внутрішньої зогнилості.
зрілість буханцем підсоленим край твого столу,
з натхненням очолюю пустку будинку давно чужого
і більше ніяких нотатків й прохань.
остання манія - шукати світло, боячись бруду
і якщо до зовсім не стане мене в цій іржавій буді-
ти пошуки сенсу краще в обличчя не знай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426520
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 22.05.2013
«Оселюсь я відлюдником
і слухати буду бджіл.
До мене прийде спокій там
сповільненим дощем.»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись давно я піднявся на вершину гори Кокнарі, що в графстві Слайгьо у Коннахті. На верхині цієї кори височіє кам’яний курган, насипаний багато тисячоліть тому. За легендою, в глибинах цього кургану похована королева Медб. Стоячі на вершині кургану я думав про сиву давнину моєї сумної Ірландії. І тут помітив чорну грозову хмару, що сунула небом. Почало гриміти і блискавки, що освітлювали небо – таке ж сумне як в часи короля Лугайда мак Лоегайре. І тоді я написав таке:
Бавимося в хованки
Зі старою худорлявою жінкою
Вдягненою в біле,
Що тримає в руках
Серп і косу
Що зроблені з заліза
Допотопних метеоритів.
Граємося в піжмурки
З бородатим дідом
У якого всі посмішки
Сумні як осінній дощ,
У якого всі жарти
З журбою старих криниць.
Ми – гравці у кумедні ігри –
Завжди дитячі,
Але завжди азартні.
Ми – діти чорної землі
І спраглого сонця.
Ми – люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424443
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 22.05.2013
роїться пил байдужжя
над покрівлею тілесної труни
рахунок з трьох починається
і не бачить спочинку змарнілого.
кого труїла символікою безглуздя,
кому співала галуззя страху
і в кому чахла
аби вознестись.
колись
тобі набути ширшавий панцир,
вранці писатись прозою звинувачень
наче невдовзі втрачу,
те,
що підлозі вись.
роїться пил безсмертя,
я твій зкислілий кетяг-
тільки не отруїсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425923
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 22.05.2013
рваное рассечение на три четверти
блокноты поэтов словоточат
густые капли мрака
и пустота
в них
много свежей крови
из ничего
каждый день
на ночном повторе
из нас
|для
нас|
стараться быть осторожным
и неестественным
соответствовать несоответствиям
реальности и не
держаться пограничных стен
разума
иначе объявят мертвым
что я еще жив
или еще хуже
|здоров|
кричать во сне от ужаса
потому что уснул
впервые
за весь срок вечности
без тебя
и времени на то чтобы хоть чем-то
быть
и хоть что-то
любить
|в ком-то|
терять друзей
и чувствительность к их боли
вместо себя
теперь без чувств и необходимости
лишать
себя
смерти
чтобы чувства не лишили
жизни
|тебя|
потерян
еще один день
заперт
еще один выход
внутри
еще одно сердце
кровит.
*фоновая композиция –
Velvet Cacoon
«Fire Bloomed From Frost»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425141
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 22.05.2013
тут могла быть твоя реклама
просто она МОГЛА быть
тут
я далеко
и твой близкий
самый
так далеко
что меня не ждут
можно кричать о любви
тошно
если она о тебе
молчит
дОлжно страдать всем кто жив
прошлым
прошлое – ложь
но порой
щит
мне удалось почти всё вспомнить
чтобы опять почти всех
забыть
город для нас лишь большой
питомник
дом опустевших сердец
|обжит|
я ощущаю в тебе
вечность
ты ощущаешь себя
в ней
я остаюсь без тебя
|прежним|
в пепле
|осколками
слов|
дней.
*фоновая композиция –
Ossadogva «IA Hastur»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426145
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 22.05.2013
Взглядов репликой беззвучной
нитями невидимыми
переплетены в едино
наши две души
(с) Селен
Передтривога одягнута в безкінечний рух міста. Їдуче бажання злізти з вершин монологу аби снопи слів збирались твоїми руками. Ранок, що пахне сканвордною пусткою сердечних в’язниць та знанням, що скоро їм бути вщент заповненими. Холодною завчасністю уявлянь тебе поруч вкорінююсь в тепловидну травневість і розливаюсь валер’янним чеканням на сиву околицю. Хтось молиться голосніше ніж я, хтось молиться…
Місто смакує виснаження і впивається чорними нігтями в спину минулого часу. Позіханням розвіюються блискітки твого наближення. Зніжене гудіння потягу, шкіра волає печінням, передаючи кволе тепло холодному одягу. Знаки – то кроки, кроки – то знаки…
Танення на твоєму плечі, ключі малюють відчинення й тьмяне світло. Титри розмов і сценарій єднань, з першої миті і до останньої…
Вперше дихання як безкінечне шепотіння про відсутність страху. Нахил зору зводиться до відчувань. Рання птаха застрягла в озброєній пізності, вміння траплятись різною лиш тобі. ..
Подорожник тіла твого прикладається на тілесність моєї рани. Проникаєш першим у сутінки й забираєш назавше дитинство. Відступ від надєднання до гри в найніжнішу мовчанку, де кров цятками в білість нового і сонного ранку…
Передтривога загорнута в ковдряні обійми… Спокій обранства на тлі спільнозавтрашності й холодавого сонця. Знаки – то кроки, кроки – то знаки… хтось завше тихіше молиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426140
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 21.05.2013
Дні картають довжину волосся,
і віддавши себе на прощу
стиглі вишні в долонях чавиш -
супокою не віднайти.
Кожна ланка гучного гвалту
називає таких, як ти.
Бо не зникнуть червоні плями,
на долонях встеляють хмари
перетяжних тромбонів тінь.
І ти знаєш, що буде мало,
що роз'їсть лише шкіру старість,
не торкнувши твоїх "аби".
Так завчасно вертати в маси,
коли плаття в розводах часу
потягнули вітри з плеча...
І сургуч у кутках між зморшок
заливає твою самотність,
відбиває твоє ім'я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426009
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 20.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2013
Мерзлота вечорів роз’їдає флюїди травневі
ледь дотично до тліну фосфорно-сірих озер.
Хтось черпає там воду. Сохне вода на колінах,
переливом хлюпоче і сухожиллям плечей.
Скільки вистачить тиші, аби відчути самотність,
залишивши асфальтні стуком трамбовані дні -
ходить кроком важким місто моє. Суголосся
дитячих грайливостей і прохрипілих рутин.
І краплинами тіло голос за голосом всмоктує,
розливаючи відчаєм, страхом моїм наготи.
І зануривши тіло, знову відчутно тривожиш
за недопалки речень, нутрощі що обпекли.
Видихають озера згустки чужих декламацій,
зубожівши до берега на половину вернеш.
До кісток пробирає чути свій голос останнім,
мовчки поки ідеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424652
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 15.05.2013
ти дихаєш
руйнуючи хребти всіх зазорених небосхилів.
в стінки легень втискаєш потемнілий кисень,
змішаний з застудою обпалених поверхонь
багатоповерхівок,
ти дихаєш і обвалюється серпень мій освячений,
відкурений, збережений на дні попільнички
сріблістю, розкладений по книжковостях аркушем
прочитаним
і забутим.
ти дихаєш
в такт зітхань балконів
і під ́їздів, що надвечір засвічені сквернословлять
у відоповідь штампованим перехожим.
стогнуть канали, нічев ́ям заповнені.
місто каліками стомлює тротуари.
траурість зашкалює, коли ти дихаєш.
ти дихаєш, збиваючи яблука з чорно-білих фото,
зриваючи сукні їх вінтажних коштувальниць,
в них, знаєш, посмішки ідеальні,
а ми судомами скручені.
я змучена
від твого дихання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423469
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 09.05.2013
люблю любить
знаешь а такой вариант наиболее безобиден
не без тяжелых последствий конечно
похмельно-депрессивных синдромов
душевных и физических увечий
но определенно мне подходит
знаешь почему?
просто мы делимся на тех кто боится
и тех кто нет
или уже нет
так вот я уже не боюсь
не боюсь признаться себе в том
что никому не нужен
ну вот честно
сейчас наверно у тебя будет момент отрицания
но сначала дочитай
не боюсь потому что это так
так тупо и бесполезно думать
обратное
иметь надежду
прямо скажем трахать ее
бессовестно насиловать
во все дыры
ведь ее собственно никто не спрашивал
хочет она или нет
оставаться с такими как мы
с такими до смерти боящимися
потерять кого-то
как мы
поэтому таких как я называют
безнадежными
потому что я перестал в нее верить
но не от отчаянья
нет
просто однажды отпустил
и признался себе
тебе
да bлядь всему миру
признался в том
что меня никто не
ну ты в курсе
и знаешь что?
я получил спокойствие
да
мне никто не ебeт мозг
не пытается довести до самоубийств
одну из жизней
не старается уничтожить
мой внутренний мир
своим
нихyя по сути для этого не делая
просто там же всё
взаимно
а значит я делаю то же самое
с твоим
раньше делал
и признаюсь
иногда это было восхитительно
мы так услаждались этим нектаром
упивались
нажирались
убивались
гребаным синтезированным наркотиком
из двух страстных сердец
что в конце концов забывали
о послевкусии
о неизменном осадке
на самом дне одного из них
который медленно но верно
отравлял всю флорауну
внутри общей вселенной
жаль
искренне жаль что об этом не пишут
на упаковках
перед употреблением
жаль что не предупреждают
о необратимых изменениях
в жизнях
порой настолько сильных
что те приводят к безысходности
а затем и к смерти
обоих
|жаль|
а надеяться
верить
любить
это штаммы схожих вирусов
единственное что их объединяет
это ложь
и смерть
различий же как и вариантов несколько
ты можешь слепо любить
отталкивая от себя правду
пока можешь
и пока смерть не разлучит
ну ты в курсе
вот только не вас
а кого-то одного
или
можно осознанно идти путем
неизбежной погибели
получая незаменимые дары
используя все обретенное
и обретаемое
по максимуму
благодаря за это судьбу
но точно зная что тебя ждет
односторонняя
однополосная
любовь с плохим соединением
когда тебя слышат
а ты нет
и никогда не услышишь
просто рано или поздно
нужно признаться себе
что лучше говорить
не произнося ни слова
лучше беречь тебя
внутри
|от себя|
лучше продлевать твою жизнь
а значит и свою тоже
молчаливым осознанием
моей бесконечной любви
к тебе
|чем однажды убить
нас
словами|
______
знаешь как это прекрасно?
а ты попробуй
*фоновая композиция –
Feigur «Night Pulls All Perception»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422828
дата надходження 05.05.2013
дата закладки 09.05.2013
Назовні не надто тепло і шкіру їдять мурахи. Вітри
оголяють тіло - натомість повітря в сховку.
Щоразу інтимно зранку витрушує скатертину
закохана в Бога жінка.
І моє ім'я допоки збіжить її чистим ганком,
причепами зігне гілля сухих до кісток черешень -
волосся прикриє очі, і поглядом ледь дотично
чесатиму її речі.
У мене забракне духу назвати її навзаєм,
піднести в привіті руку, що плутано тілом ходить.
І скатерть удвоє скрутить, спокійно в будинок зайде,
допоки я буду поряд.
Ця жінка вертає завжди. А з нею – вертають ранки
на вулицю – збиту пилом, у місто – зіниці тонше.
Я Бога її на ганку щоночі ковтаю залпом,
у нього сивіють очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423185
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 09.05.2013
темінню
у небо ночі сліплять кедрові узлісся,
згортаючи заземленість в свій прихисток,
безвістей оформлених причетністю
до зубошкірення екстракт лишають там.
затертим, як на ліктях латки, сіянням
в бордових кронах сизовиділень сузірь
навіюють озлобленість криптиди,
блукаючи між зречень вільхи злидні
спектакльно хождінням ворожбитів
стирають із долнь життєві лінії,
і чути їх
прикуте шарудіння до відбіленості
кісток під диханням кори світловідсутнім
прозрінням скла очиць у слід знекаянню.
в порфірні сотні шибенець заплетене,
склепіння кедрових узлісь в цю ніч навиворіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422559
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 08.05.2013
загинати кутики твоєї ніжності
і перечитувати її не знаючи втоми.
погроми хитких будиночків надвечір"я,
я вірю лише у те, що зоветься нами.
місцями асфальтними міць всенаближення,
тижнями затягнута шия в чеканні.
рання моя зігрітість,
що справдилась пізно,
ми різні розписуєм координати
аби твердо знати
про те,
що вітчизна -
це сплетення двох "завжди".
бо ти загинаєш кутики правідвертя,
на серці моєму лишаєш глибокі нотатки.
і якщо спочатку
ніч маркою на конверті,
то нині нехай їй справдитись всепочатком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422298
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 02.05.2013
Вузькі міжсезоння дрімотно шпаринами ковзають. Вдома
повз рідних минаю, весною в тенетах заблукана.
Сірі поверхні бетонні уздовж похребтовані -
тіло видовжують. Тіло назад себе скручує.
Далі плетемо розради з вітрами-поривами врозтіч,
аби схопитись за біженців, аби себе наздогнати -
плями на шиї. І на губах ліпить зморшки -
дощ заклопотаний.
Ледь опритомнівши - боса...
Ніби здалося,
що в весни сиве волосся...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421852
дата надходження 30.04.2013
дата закладки 01.05.2013
... в кімнаті з конкістадором...
говорим про те, що я більше не хвора,
століттям пізніше/раніше... запізно
і ніжна не з тими й одна в коридорах
йому в моїх снах надто тепло і тісно.
Звісно...не встигну на клич-
цілуватиму стіни.
І що означало це небо безцінне?
А зараз в кімнаті і пишемо мовчки,
століття крізь скло і у різні куточки.
З жадоби шукань і гірких експедицій
йому в моїм світі сьогодні не спиться.
Чіпаємо марність і мова беззвучна-
всміхається втомлено й трішечки штучно.
Прогнози на вічність і дотик прозорий-
моє божевілля
без
конкістадора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238313
дата надходження 01.02.2011
дата закладки 30.04.2013
… повкладала іграшки спати в нетрях кімнати,
біляве волосся заплела в коси і тихо на втіху.
Схожа на тишу, на ніч, на мовчання…на тата-
повірила в диво, чекаючи тут на відлигу.
Не грається більше з вогнем, сірники далеко,
шикуються в ряд іграшкові принци й ведмеді.
Скоро дорослою стане, одягнеться в спеку
і піде без тебе кудись * are you ready?*
Не втримаєш навіть, безглузді усі ці спроби,
її не існує, лише обіцянки із плюшу.
Зразкова байдужість доводить тепер до ознобу,
Я МУШУ СТВОРИТИ ЇЇ…розумієш? Я МУШУ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232153
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 30.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2013
без жодних зусиль існую в сотнях голів
і десятках сердець-
вони ж розсипаються на одиниці в мені
і те, що здійметься
колись у часи,
де все навпіл,
- тиша і хліб,
позолотою діб
розфарбовує зморшки стіні.
бо скляні лиш тіла
і минучість їх ледве мерзенна.
коли сцена одна
розчиняє всіляку численність,
я мурую в тобі
огорожу безсмертного одкровення.
закарбовані в спомин ядучі "зовсім не я",
бо вся справжність постала
зупинно на твій лише розсуд...
і якщо хтось попросить
прозорості,
хай дорікне,
але бути такою мені
лиш для тебе наддосить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421493
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 29.04.2013
ти знов прибрів в оте моє, мій пілігрим.
воно віджило після втрат, після розп ́ять і після відстаней,
і не дивись – пустими кріслами в моєму полі не селись!
то лиш квадрат,
в якому п ́ятий кут не лічений,
і ти ще начебто не знищений,
розлогістю моє заповнюєш - бездоння замкнене
трьохпростірне
і тригонометричне.
не личить знову обривати перебинтоване та зцілене,
напоєне цілющим відсічем - самій собі в останній вересень,
той, що залишила на пристані, хрипінням схоплений і відстрілом
тепер по-новому воскреслий. ти ж знов несеш свої печалі.
на стомлених плечах і вмить
на розстріл ставиш магістралі, що я проклала через далі
щоб утекти!
моє шепоче відвернутись, здригається в руках щораз
затиснене в сплетіннях пальців,
пече в долоні, знаєш, крихкістю,
отою трепетно моєю.
зіткнулась вись чужими злетами, чужими скиснена обіймами,
та стій, і ти ж давно мені...
мій пілігрим.
посунеш знов в чиїсь світи, молитись на її святих,
зоставиш кашель чи щось гірше,
мені ж тут легше.
тут
вільніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421303
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 29.04.2013
ластівка відкоркувача
залізно огортає горлянку,
що здатна лише на скляні вияви звуку,
на скуйовджений магнітом келих.
весела в час пригнічення забаганок,
випадіння із списку холодних перлів.
переслухано,далебі, існуючі імена,
а інших марно ткати з алфавітної марлі.
нема, нема,
але неодмінно станусь,
рано ще в пащеку вогню рими опалі,
рано олією цілувати дрібничні опіки,
з спотикань майструвати прірви,
ми рівні в цих щоденних каверзах,
наважуюсь знати,
що ластівка - знак "приблизно"
і зовсім не тисне залізо
на склі передчасних тривог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421113
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 27.04.2013
поглянь, осторонь нас жалібний день Головосіка,
усі використані мечі стікають часом дражливо.
сонце з плечей твоїх в зимне терпіння як ліки
чи календарні тортури крізь запахи теплої лімфи.
хто ти? стоїш перечавлений, соками болю стікаєш
наче б і леза притуплені, щойно засвоєна цвіль.
я одягаюсь в живучість, вливаюсь у зграю
топтані стежки нудотно.
ніч креслить кадриль.
міль домальовує простір до щему тканинний,
цінність жалоби нам з кров"ю розмішана сіль.
скільки дотримань і відступів через комірки
датами спільності будучи рівно на стільки
щоб зігріватися світлом прадавніх горінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421010
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 27.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2013
бажання не бути забилось в куточки подушки
вчорашнім димом
нерозвіяним тими, хто викурював тут мовчанку,
зайшовши в гості, залишившись на спечений в пам ́яті
кусень часу,
так і не пояснивши, навіщо.
бажання не бути зависло іконою вікон,
коли по них скиглили очі застиглим вдивлянням у темінь.
ще носять прекожну рису
когось, хто сидів навпроти.
штопав словами діри в провислій тиші.
так і не пояснивши, навіщо.
втрата закреслена просто бажанням не бути
стрімко червоною рискою
по голій стіні
тими, хто пише вірші для постійних знеболень.
а мовчанка, що вчора ходила кімнатами боса
сьогодні у кожен рядочок - як вирок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419842
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 22.04.2013
інфікований простір надвоє проламує ліжко
бо лещата вростають ще зранку глибо́ко у жертву
скасовану білим стоянням повітря в кімнаті
з намаганнями вижити
верещання здуріле втручає будильники в тіло
вмикає усі механізми ходіння і щему
святкований вчора кінець відігрався рубцями
закріпленими по шкірі
згальмувавши в собі випивання чужих магістралей
бродінням вина
що тече по канавах облудно
мов в артеріях зашморгом міста убитого
знаєш навіщо? надриваннями вижити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420013
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 22.04.2013
Це зубожіння до кісток -
ти ним картавиш, ніби зопалу
гортанне дихання думок -
набридле соло.
Моя нервова кавалькада
штурмує стіни гнівним докором
Ми перестрілись надто рано,
поміж неспокоєм.
І непідвладний поділ рук -
упереміш у снах розведені -
на стику перелітних душ
собі нестерпні.
Обтерті вицвілим манто,
на вулицях, мов розтин тіла -
тобі відведені мости,
мені - перила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419862
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 22.04.2013
набуваю значення в контексті травня,
кожна сповідь безкарна,
цементована символом стійкості.
з вікон й стін дочуваються віддихи
пролитого сподівання в своє над усе.
я холодний музей
з беззмістовними експонатами,
що ховатиме завше
один екскурсійний квиток.
доки крок філігранний
оздобить терпіння місток
і собою заповнить усі
перестиглі прогалини,
я гортаюсь у вірності
білонатхненний моток...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419980
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 22.04.2013
гуру чавить сироп із сонця,
гуру чавить сироп із часу
вік навчався не помилятись
високосністю в кожнім році.
в оці стиснув ламкі дерева,
бо з плачевністю ворогує,
бо з безсилля усі "напевно"-
міць безшумності в хворім гуру.
мур слухняності перезвучив
у палючих сиропах світла
захлинається часом гучно-
крізь очниці єство розквітло.
у розмотаній нитці зору
хворий гуру вдягнеться в чорне
і над квіткою, що зів'яне
краще пізно зійде
ніж рано...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419585
дата надходження 19.04.2013
дата закладки 20.04.2013
Коли сльота , як присмак на губі,
крутими східцями всередину збігає –
такі, як ти, – невротики слабкі –
пігулки під язик, мов гріб, ховають.
І дні, як дні – впираються в стоп-крани,
нашаруватість пилу на вікні.
Твої ущерть розмокнуті сандалі
під покривалом тулять дві ступні.
Я приходжу скуйовджувати постіль,
І між білявих прорізів тканинних
Тобі на вухо шепочу «Я в гості»,
А відповідь лише в уяві млосно
вистукує, мов пальці по стіні.
Твій тихий стогін у моїй вині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418077
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2013
записи систематично губляться,
вигадуєш заново зріст, колір волосся,
національність.
вулиці
втискають у себе свіжі будинки,
їх стільки,
що пальці ховаються
на відмову лічити.
так дивно це,-
з кожного третього вікна
дитячий сміх,
в посудинах квіти,
а твоїй героїні з паперу
куди себе діти
майже нема.
вона крокує сама
і шліфує асфальт материнства.
її історія чиста
та пахне надміру брудом.
ти пишеш її так,
щоб знала хто такі люди,
і мовчки на неї тиснеш.
вона з сторінок виривається,
піддивляючись спроби піти.
їй відомо куди
і чому тебе ваблять тенета.
вона ліпить із тебе поета,
бо самій їй цей біль не знести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360480
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 13.04.2013
...ранки тепер холодні і пахнуть малиною,
схоже на те,що вже завтра себе я втрачу.
Світло далеке,для тебе зостанусь єдиною,
тільки люби,хоч і важко любити невдачу.
Світло далеке, я сльози тобі коралами,
іншим себе починаю з нудьги дарувати.
Душу осиплю вночі найстрашнішими карами,
знову кочую-із неба до темряв кімнати.
Світло далеке,ти досі далеке й невидиме,
скільки прощань ще побачать малинові ночі?
Знаю, що вітром на шкірі ми довго не всидимо
і не зупинимось,і не підем...я б охоче!
Світло далеке, ти звикнеш мене стирати
з власних бажань ,стиснувши в пальцях крейду.
Світлом залишуся-світлом страшної втрати,
краплею дьогтю у мріях твоїх із меду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210158
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 13.04.2013
з моїх найщиріших – стояння подертих беріз,
перегризені зайцями горла ридають щоранку
повінню битих колін, що ламали їх діти,
хрускотом дерева тріпнувши зтишений ліс,
суччя складають лісничі під стріхи домівок,
і те лихо скривавлює стіни їм, вікна стуляє
як крильця блідої метілі в посмертний гербарій,
а я, мов близнюк, відчуваю беріз завивання,
в мені чорний шепіт обіцянки ліпить із гіпсу,
гіпсом згортає всі тріщини в купу мовчання,
брудною водою кору пересвячує в шкіру
і шкіру в кору, зализує втиснені цвяхи,
на яких повисають шпаківні з обличчями злими,
то, може, й вони проклинали мої найщиріші,
коли їх птахи виїдали собі до сніданку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417729
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 13.04.2013
закрывшись холодом
под белыми руками
земля
упокоением молчит
я утепляюсь
с|нежными шагами
в следах от воска
солнечной свечи
и взглядом светлым тень
сопровождаю
|как будто размораживая миг|
одним и тем же эпизодом
мая
в котором мы всегда с тобой
|одни|
ты пахнешь межсезонным
расстояньем
исчезнувшими призраками
дней
неразделимой млечностью
свиданий
ты бесконечность
нелюбви
|к весне|
*фоновая композиция –
Cercein «Luminismarin II»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417630
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013
жовтояскравим фосфором
зірки на шпалери вечора
причеплені і приречені.
ми брешемо, бо ми постимо.
ми постимо, бо ми брешемо.
лампою люмінесцентною
сонце на стелі п́олудня
припаяне і проболене.
ми молимось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417272
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 11.04.2013
дивись
в мене тут на сотні тисяч миль самотності
у всіх трикутних радіусах
на дні чашок чаю
слухай
як плачуть чайки б ́ючись крильми об мою душу
між каміння скавулять білі стопи
заблукавши
відчуй
дотик крон моїх рідних екваліптів
до непочатого звучання останньої панахиди
яку вчора відвивав північний вітер
дивись
в мене тут на сотні тисяч миль самотності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417452
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 11.04.2013
... бо я ще не зовсім ритмізоване зображення,
заражене спільнотопосом в спільночасі,
злазить шкіра зими зашкарублістю неодмінною,
плином хвилинним на гойдалках псевдопровини.
геть не знецінюй і я проросту в час святковості,
з надр стільниковості вирвусь у наднеобхідність.
рідні тобі позастінні мотиви залежності
вежею міцності в слабкощах знань повистежую.
зрештою, я вже не зовсім німотне зображення,
вражею сонністю слів звідусіль не обтяжена,
повною чашею ніжності тільки тобі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417560
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 11.04.2013
Причали твої
серед порту померлого міста,
де мокрі асфальти
з утроби морських кораблів
облізли
і мерзнуть.
Так треба, щоб пахло людьми.
І тільки човни -
закляклі між ставнями в’язні -
в тобі передчасно
назустріч виходять з тюрми…
І снюсь тобі босою -
в чорній сукенці навиворіт
притулками вкритою,
вепрами загнана в крах…
Так мешкають
біженці,
прокляті і проклятущі ,
мов світлом тутешнім налякані
звірі в клітках.
Цих стесаних якорів
тріщини сходжують тишами,
облиш мене,
виждали
повені, аби втекти.
І сотні, як ти,
на волю відпущених велетнів -
морем обведені -
топчуть змокрілі порти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416571
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Усі порохівниці мого тіла набиті людськими страхами. Сьогодні я танцюю самотужки, викривлюючи стандартні мелодійні па, аби з мене не вилетіла жодна фобія. Пластинка в грамофоні моторошно скрипить, але не спиняється. Хто ж бо ще не вміє спинятися.
Ти був поряд останнім. Набивав у мене моторошні оповідки про боязнь закохатися не в ту людину. Я сиділа навпроти відкритою чакрою, вгамовувала твоє спантеличене дихання й тягнула цей страх мотузкою в себе. Ти десятки разів повторював, що тебе вкраде дивне створіння жіночої статті й почне топити в океані побуту. А потім ті дитячі плачі, що гострими голками впиватимуться в понівечені ще з юності коліна. Я крадькома ставала за твоїми плечима, поки ти примружував очі. Не торкалася твого тіла, не розчісувала пальцями волосся. Потім сідала в крісло. Ти відкривав повіки , опускав очі додолу й мовчки йшов, як і сьогодні.
Твоя пластинка скрипіла все частіше. Я гойдалася зламаною гілкою на зрубленому дереві, я знемагала від крихт, що просочувались моєю шкірою, повзли кров’яними потоками, ковзали між пальцями.
Коли ж ти почав мене боятися?
13.01.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396730
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 07.04.2013
не падала, ні
не падала
просто сміятиметься хтось навскіс всім моїм
народженням
в пікселях –
я нулі
дивись крізь мене, як видошукач
нишпорить в твоєму світогляді
не ближче, ні
збільшено
коли кут стягується все щільніше і щільніше
ти все далі
від моїх бідкань
підозр версій преzoomпіцій
як ні, то хай лиця
інші будуть мені
рідні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416177
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
Виплутані механізми із
спокоїв однодення -
рівно день, як накрило...
до горла - межею часів
вісімнадятим місяцем ревно
мозолила двері,
доки стіни не зсипались
дірками зшитих хребців..
Доки навколо спека
занедбано в пазуху шпорталась...
Підіймала допоки розвішані
в стелі хрести..
Сухість неба молилась
на лікті , укриті мозолями,
вісімнядцятим місяцем
пальцями гризла ключі
попри звук магнетизмів
настінних прикрас - вередливостей
моя крайність сходила
за межі безлюдних світлин...
я любила дивитись
на тих, кого кликали вічності,
аж щеміли розвалини
млосних сліпих глядачів...
Перекрили драбинами
верхні покриви віконниць...
і не глянути в тебе -
ще, певно, віки пробіжать..
мене спокій любив
укладати на фото мисливиці -
аби в закутку жертвою
бути
своїх перевтрат
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415775
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013
вирвана із контексту світління
лінією хвилястою.
розпродаж німого
не мого настрою,
ти-яструб приручений,
хочеш,
інакшу затребуй.
декоративні дерева
прямісінько зі спини.
увімкни гучномовці
й на зовсім
їх
у сміттєві баки.
не залякуй,
я й так нам планую землянку.
кожного ранку трепет,
а решту на завше.
з протертої замші
усі позаслівні листи.
ти мій дещо холодний вияв
і те, що сказати не вмію-
принада дощу.
розчуй в перехлинності літа
як сон залишає орбіти
і зовсім не бідами вбита,
а тим,
що у груди мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415975
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013
Уподібнююсь чайці,
бо з крил треба скинути втому,
і щоб море по тому -
за декілька миль - кораблем
мене било до берега…
берегом вабило знову,
бо волають простори
і щемом небесний евклаз
моїм мохом обріс,
залиманений свистом
міжслів’я…
Вір, я теж нетутешня,
оголена - майже до ніг…
Тіло водами щезло,
мізерно покриви рознесла -
аби легше гортати
приземлені пригоршні міст…
І невтямки по згортку,
ще чуючи шепоти хвилями,
уподібнюсь чайці -
між звіяним спокоєм райдуги,
аби бути навзаєм
забутим умістом прекрасного -
тільки голосом моря
або горизонтом весни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415165
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 04.04.2013
ми - каліграфічно ціловані щоденники
й блукаємо сухістю сердечних грунтів
ти довго хотів візій дощу,
малював міць потертих форзаців
ти блукав як чорнильний віщун,
копіюючи кожну із станцій
на яких нам траплялись листи.
в цих читаннях було щось магічне-
тема вічна
і почерк нестерпно густий.
злій вичерпності сталося бути свідком
і нізвідки в нікуди лунаю
тепер розчуй.
ми щоденники смутку,
діждавшись,
пливем
у гробницях дощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415566
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 04.04.2013
ти вилитий з прозорості шукань,
приречений на останність в мені,
рясні відступи на безаркушнім дні
щоб колись повернутись не сном,
а його лейтмотивом.
твої знаки рясні
на пшеничного часу містки,
на сміливість
приходжену кимось.
зрима тепер
чи то завше було,
а віднині відчутно зриміша.
рими шкіри й тепла
контрабандного
для
перешвидшення тла
що у нас
неодмінно
втілиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415307
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
жить стараюсь
чтоб не повеситься
замолкаю
чтоб не оглохли те
кто уходят
чтоб не сойти с ума
от длины ночей
и повторов
дня
от призвания
быть любовницей
от признания
как хотелось бы
не переставать
быть одною
но
всё равно сама
не останешься
разверни меня
а себя верни
разлюбимая
раз
|и навсегда|
люби
меня
.
*фоновая композиция –
Strië «Hällilaul»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414554
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 03.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2013
дівчина
перестала квітнути,
стала собі кліткою,
знітилась.
стала собі сповіддю, зраненою пташкою,
обернулась відгуком в лісі заблукань,
їй самотньо гаснути, і лишатись страшно їй
в співах омольфарених мавкових повстань.
дівчина
що лила́ся сяйвами –
розлетілась зграями
лютих гайворонь.
обірвалась голосно, як відлуння зтужене,
огорнулась росами скривджених століть,
мов звіря налякане, розійшлася ружами,
розгубилась трепетом в стогін верховіть.
ласкою
в клекоті осінньому,
тихми говіннями
позосталась Вам.
дівчина, що лила́ся сяйвами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415048
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013
не пригадую перших нулів своєї ідентифікації,
в кращому випадку їх шістдесят із гаком.
кольору облізлого лаку всі оці псевдостіни,
теплий присмак руїни мріє зробитись Смаком.
маком притрушені сни як словами невігластво,
з твоїх печатей б"є струмом чи знаком нерівності
"не" все суцільніше й тихше підлащує глумами,
сурми безвуччя і вітер нас млосно висурмує.
грубою казкою "звідкись" являюся розпачем,
обручем навколо шиї, якій не бажалось прикрас.
раз передперший зізнання собі у пророчості,
раз надостанній крізь енність збілілих гримас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414432
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013
розвалилась руїною.
курява скрізь,
і пахне гвоздиками, пахне безсонням,
безликою жінкою падає в землю, як хвиля,
що розбилась об темне каміння, як та прокаженна,
як мачта, повалена шквалом і громом,
обділена Богом,
бездомна? солена, як море,
як остання промова, оскаржена смертю,
начинена правдою вщент, аж по вінця,
та зайвою. грізна
як оголені груди Свободи Ежена,
хіба прокаженна?
оголошена в церкві із сотень казальниць,
усипальниць воскреслих загублена жриця,
перлинами куплена з пащі жар-птиці,
не сниться безгрішним, в присвятах не стане,
руїна свобідних –
рана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414128
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 31.03.2013
Ці весни нестрижені, втомлюють….
плутанинами купчаться в пальцях…
і невинно так стигну між старців,
чиї бороди кашлями зв’язані
мене тягнуть по той бік доріг…
сполох б’є стерті ноги в мізинці -
і невтямки розкидані руки
бавлять в піжмурки зсотані звуки
не торкайте того, хто біжить…
Ці розвеснені - стріхами капають
я наповнюю відра, щоб пити…
заливають спорожнено нутрощі…
тільки б жити… і в четверо скручено
моє тіло ще досі з відбитком
рухів зморщених
вулицю топче,
виглядаючи бороди з кашлями…
Ці минулості веснами в юності
колихали мій вітряний паводок…
і кістлявими - похапцем - ріками
умивали обличчя… а з ним -
з тим облудливим березнем
тисне…
в клітці тисне…
між іншими – стискує
І втікає…
куди ж ти біжиш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414067
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 31.03.2013
«Рись
Снилась у лісі заблукалому мельнику…»
(Даниїл Хармс)
Березень кульгавим сухотником
Шкутильгає між будинками алюзій
Хворого міста навіювань,
Кварталами календариків,
Де намальовані котики –
Не ті, що пухнасті й весняні,
А ті, що бруднять черевики рівноваги
І псують меблі спокою
Гострими кігтями образ,
Де садист-потворка
Уявляє себе поетом.
А скриня з наркотиками
Яку сомнабули
Називають «телевізором»
Перетворюється у скриньку Пандори
Де навіть на дні –
Навіть на тому темному і глибокому дні
Не лишається надії
Хоча б у вигляді томика Флобера
Чи вусатого Бержерака
Того, що де.
Сірано!
Тобі пощастило –
У твій час філософи
Розуміли слово «честь»
І володіли шпагою,
Не носили рожеві окуляри добробуту,
Не співали дифірамби сифілітикам,
Не славословили маніякам,
Не ходили біля їх пам’ятників.
Бароко. Епоха великого «не».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413012
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 31.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2013
Тихо ввійшла,
всміхнулась привітно,
Закутана в пахощі
сонця і м’яти,
Якщо в моїм домі
не стане світла,
Знатиму:
ти перестала
всміхатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320054
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 28.03.2013
Як умру, то поховайте подалі від школи,
На педраді не згадуйте більше вже ніколи,
На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу,
Бо я знаю, що вчительство не має запасу.
На могилі залишіте які-небудь квіти,
А в головах покладіте план самоосвіти,
Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки
І згадайте, друзі милі, муки мої муки.
Прощавайте назавжди конспекти й шпаргалки,
І ви, колеги-вчителі, і вчителяльки!
Не прожив я так, як люди, недосипав ночі,
Все над тими зошитами вилазили очі,
З’їла школа моє серце і ще пів-печінки,
Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки.
Місцевкому передайте моє шанування,
Так путівки й не діждався я на лікування,
Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє,
Бо мене вже на цім світі живого немає…
Прощавайте назавжди, двійки і одиниці,
І ви, колеги-вчителі і вчителиці.
Директору передайте мою шану й дяку,
Хай він тепер поцілує мене в саму… руку.
Треба вам запам'ятати, вчителі майбутні:
В школі добре працювати, як нема в ній учнів.
Прощавайте назавжди, педради й уроки,
І ви, колеги-вчителі і вчительохи...
А як трапиться колись, що буде зарплата,
То випийте ви за мене по сто грам на брата.
Ось і все. Тепер – прощайте! Бо я точно знаю:
Хто учитель на цім світі – той іде до раю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319546
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 28.03.2013
Фрідріх ниткою
малює надквітку,
швидко обрамляючи іншианку
з кожного ранку
до зріділої ночі
Фрідріх замовчує коло порочне.
белькоче на вухо
прозорою ниткою,
квітку тче із свого іншианства,
ланцом здіймаючи куряву сходжень
ніби це схоже з безликістю танцю
вранці у роті із присмаком ночі-
в вісімку зігнуте
коло порочне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413005
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 28.03.2013
псевдонаправленность твоих конкретных действий
провоцирует учащенное мыслебиение
вслед за тем
из закрытых |для| глаз
участков аур
начинается сильное слововыделение
у нас двоих
это любовь
и ненависть в одном теле
то что мы так хотели
это быть вместе
а сегодня мечтаем хоть на секунду
очутиться в разных телах
местах
и времени
крах надежд
и сожаление по любому поводу
таков наш удел
вот что происходит если нарушить химический состав
ошибиться с дозировкой
и отравиться
друг другом
как следствие можно неслучайно убить
себя или друга
|в тебе|
это означает как минимум одну вечность
будешь думать
что он единственный
или она
одна
вен не видно
также как чужих слов
и чувств
ну почему всегда так трудно с тобой
когда рядом и не рядом
всё кроме сердца
выбивает ритм
молчания
ведь любовный трепет порой так трудно отличить
от адреналиновых конвульсий
настоящего
|отчаяния|
* *
никогда не оставляй ее
наедине с твоими мыслями
она подумает что это всё
что ей осталось
|любить|
(?)
*фоновая композиция – Diary Of Dreams «(ver)Gift(et)?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413023
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 28.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2013
«І тоді зібрались ірландці на свято бика. По звичаю, на цьому святі вбивали бика, один з мужів наїдався м’ясом досита і пив відвар, а потім над ложем цього мужа казали слово правди. І кого випадало йому побачити у сні, той мав стати королем Ірландії.»
(Скела «Руйнування дому Да Дерга»)
Гарячий чайник моєї юності –
Заварю в ньому міцну каву емоцій,
Щоб не лишались вони
Лише спогадами кавової гущі
На дні горнятка білих віршів.
Буду пити ароматний напій Сходу
Лише з білої порцеляни –
Білої як моя борода
Старого монаха-відлюдника.
Серед старих речей минулого
Серед книг з шкіряними палітурками,
Які давно ніхто не читає,
Які важкими каменями
Котилися з вершини Істини,
Серед слів навіть зміст яких
Забутий людьми залізних печер,
Шукаю сліди прочан
На старій стежці кельтів.
Тільки вишня на пагорбі
Щороку
Білими пелюстками розуміння
У мій келих наповнений
Краплями з усіх джерел Ірландії
Ароматом моє сумне життя
Наповнює…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412066
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 27.03.2013
просинаюсь одна
в пунктирах від жалюзі
з мене була добра інтерлюдія
твоїм постмодерністським п ́єсам
спогади стали суддями
такими лютими
як же
оголошуєш мені амністію
сиплеш добрими вістями
а я з твоєї любої голубки
обернулась чорним воронням
усім стороння
і тобі чужинка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412636
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 27.03.2013
є дні
коли сили не залишається
ні на дотик,
і, здається, ніби нічого не сталося
дим від гірких під стелею
хмарами,
на стіни кидаються тіні,
як в камері-обскурі, я бачу
наш світ догори-ногами
хрипло завиє чайник,
ховаючись в кухні.
загортайся в шпалери,
викурюй себе
до останнього,
а завтра
з вереском будильника
ти будеш по-новому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412522
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.03.2013
безпотребно вираховую собі вироки,
гірко від кавозамінників,
від того,
що сповнились сном льодовиті нутрощі,
кущеподібними повідомленнями
про те як я в думці вужчаю
чи про те,
що й тепер бездомна я.
сповнюю склянки розбитими шибами,
мертвою рибою сум
у тобіозерності.
впевненість переміряна сукнею,
муками зношена аж до марлі.
в тихій лікарні
на розі предсмертя,
майже утретє
минулість оскаржена.
геть не відважна
ба навіть не зранена,
чайною ложкою
пишу окріп,
діб мені мало згодинених,
винна...
а хоч би й у тім,
що дім
ти не бачиш в мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412073
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 25.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2013
Єдиним надлишком неуваги стає мовчанка.
Габаритні порожні думки сплітають вітряними рухами.
І їй не треба знати, які в нього друзі ,
і що він споживав на сніданок. Тільки теплі плечі
і трішки незворушності.
Між ними сходять лавини й руйнують околиці.
Доводиться літати невичерпними просторами…
І та повинність тримати її за руку,
і та вимога – не виходити за рамки можливого.
І чи зведуть їх разом тисячі коротких поглядів.
І чи верне вона додому отак – розмотана?
Коли вперті чайки дотягують їх до звичності.
Бути раптовими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411818
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 24.03.2013
шафи вщент забиті синонімами до дрібного "я"-
з них починаюсь і ними ж завершуюсь...
зрештою,
не мені обиралось ім"я,
не чіпляла його на шию чавунною нагородою.
слушні нагоди - то відзвуччя й поранення,
ранньою старістю, пізньою юністю
рунами татуйованими на відсутності шкіри,
я одягаюсь в сіре
знов благаючи холоду.
і чого б я тобі не зуміла дозволити?
вибиваючись запитаннями другосортними,
загортаю себе у ковдру
і більше не знатимусь.
ти ж бо на радощах прокидайся
в схованках передчасних.
доки не згасне
лампадове тіло,
будь мені кольором...
білим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411754
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 23.03.2013
« - Для кого майструєш ти одяг строкатий?
- В яскравий плащ я одягну печаль…»
(Вільям Батлер Єтс)
Моя вдова
Сплела мені светр
Колючий як кущі вересу.
Моя вдова
Постелила мені постіль
З білого туману.
Моя вдова
Зварила мені грог
З терпких ягід терену.
Моя вдова
Навіть не знає
Що цей зелений пагорб
Став моїм темним домом,
Що я блукаю кожної ночі
Нетривкою тінню
Берегом холодного моря
Слухаючи одвічну пісню
Невгамовного західного вітру.
Уже ніхто й не пам’ятає
Чому Ірландія
Стала країною смутку
І чому добровольці
Мусять щоночі блукати
Шукаючи листя шамроку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411289
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
пальці ліниво стискаються у кулак
і навіть якщо б я не бачила знаку,
я б все одно шукала мости в Будапешті,
знаючи, що твоє "нарешті"
криється десь у холодних підвалах.
я ж знаю, що стало ще холодніше.
той, хто тебе всю цю вічність нищив
й зараз не може так просто піти.
стелі самотніх квартир,
тріск здичавілих камінів,
сині полотна і лайка Рода,-
я не приходжу всоте.
погода ковтає діряві пальта,
на всеможливих шпальтах
прохання бути.
трикутні сльози
і ніжність твоя бісквітна.
мені ще погано видно,
але я скоро...
зорі цілують у крона старі дерева
в пам"ять про відстань й нове
тридцять нуль вісім дванадцять
Кора Оліве
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360911
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 21.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2013
схематизація зрусявілої дійсності
коли мідь підіймається над усіма палітрами,
я витримую двісті життів в тобі
і напевно ще стільки ж витримаю.
хитрою натякальністю геть нашкірною,
уявляюся вірною крізь часи.
принеси черпанок сей позаслівності
або дзбан втамованих нами спраг.
ми - закон, перебутий у соці чинності,
ми - правтеча із сущих справ.
хтось обрав схематичність душі зсірілої,
у могилу штовхаючи власний вік,
а мені залишатись від знань сп"янілою,
розпиваючи голос в горнях доріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411073
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
полум'я в множині,
розніжені на відсутності сонця,
засмаглі снігами вже перебулими
на обезцифренім році
твого прибуття
починаються заокруглення довірянь.
поглянь на
скрипічні гачки весняності,
безпотребність вбивати мелодію словом,
ці вікна в фіранки вбираються
не з слухняності,
а з того, що втомлене скло
до ночівлі готове.
із нічийого,
для ніби,
порушення
слушною розбитістю повернусь
в час,
де друзі
смакують болото несказане,
де з відразою тиші молюсь...
просто змусь
обпікатись
світінням розрідженим
аби інше
теж дихало...
просто змусь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410489
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013
холод,
як лезо тупого ножа,
як білі простирадла в садах,
на гілках,
вбивчим цвітом,
змертвілим співом пташок,
в клітках,
з кодами, з мітками,
позначених,
вибраних на страчення,
страчених.
в безнадійних снах
стільки надій,
більше, ніж в дітей, більше,
ніж дозволено,
більше,
ніж можна винести,
більше
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409974
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 18.03.2013
Знайшли мене сиві околиці,
між стопами – зірвані паростки -
і спазмами кішка волочиться
моїми дрібними слідами
Зі старості зморшками дихає -
у повенях грунту втопає -
не знає…
Навчив розчинятися
у заростях диких безлюдностей
в розбещених тишею клітках,
між прорізів – димні сугестії
плачуть ,
як діти…
Пірнаю кошачими літрами,
хвостатою дикістю простору
і пазурі точаться кліткою
і небо видовжує очі
охоче…
Терпи мене віддано,
навчи повертатись доспілою
із чорними мітками вечора
вірою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409063
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 17.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2013
ты была моей младшей сестрой
которой я давал советы
а ты всегда отвергала их
но все-таки прислушивалась
ко мне..
это было вчера
километры слов назад
а сегодня ты стала старшей
и никого уже не хочешь слушать
даже меня
хотя я и пытаюсь сказать что
это правильно
ведь ты должна слышать
только себя
а значит никакие чужие лекарства
синтезированные из чужого молчания
не помогут
вылечить
твои
родные
раны
раны к которым настолько привыкла
что не желаешь заживлять
поэтому так и ходишь
с открытыми ранами
воспоминаний
так и дышишь
вдыхая и выдыхая их
разреженный кислород
отравляясь все больше
изнутри
так и живешь
продлевая им жизнь собственной верой
в их реалистичность и важность
словно забыть для тебя это как
не поцеловать твою щеку на прощанье
|для меня|
* *
так и умрем.
*фоновая композиция –
Xasthur «Screaming at Forgotten Fears»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408209
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 16.03.2013
…після того як усе вкотре почнеться спочатку
ми повернемось назад із далеких доріг
я триматиму в серці скалку твого упадку
ти казатимеш "мила поглянь
який цього літа випав нестерпний сніг"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409322
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2013
Час і відстань тепер врешті квити,
Ділять віршо-прощання на віршо-відрізки.
Кава стигне, коли її ні з ким пити,
Серце стигне, коли просто ні з ким.
На сніданок – фруктовий смузі,
І хронічні віконні бронхіти.
Книги справді – найкращі друзі,
Шкода тільки, не вміють гріти.
Пишуть вкотре листи тихі крики,
Без присвят та адрес на зворотах.
В когось там гірко пахнуть гвоздики,
В мене ж завжди троянди! В блокнотах…
І, надкушений тишею хмурою,
Телефон скавулить про зворотність.
Бо затишшя – лише перед бурею,
А без бурі, це вже – самотність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395341
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 16.03.2013
«Es ist nichts… nichts…»*
(Останні слова
Франца Фердінінда д’Есте)
Микола Хвильовий колись написав збірку романтично-красиву «Сині етюди» за яку заплатив найвищою ціною – життям пустивши собі до скроні кулю. Один з його опонентів написав на противагу живому романтизму Хвильового ідеологічно стерильну і кастровану збірку «Червоні етюди» за що теж заплатив вищу ціну отримавши кулю в потилицю у горезвісному 1937 році. На цьому бажання малювати етюди словами в українських літераторів урвалося. Хоча палітра Скіфії широка і тут малювати і малювати… Але літератори загірної Країни чомусь літературу перестали вважати одкровенням, за яке платять життям. А дарма. Як ми легко забуваємо, що чимало майстрів тексту за кожне слово платили найвищу ціну. Вони писали вірші своєю кров’ю – іноді буквально – як Сергій Єсенін. Нинішні автори пишуть знічев’я, заради розваги – іноді бавлячись в ті самі слова за право сказати які раніше платили життям. Час знецінення слова. Бідна Скіфія! Край сарматський… Коли ще тут так зневажали слово… За слово вбивали, бо його боялись. Зараз просто зневажають. Можливо тому, що нинішні можновладці Скіфії просто не розуміють силу слова. Для них це просто набір звуків. Вони не розрізняють «фєню» і мову. Для них мова – це спосіб лаятись. Але не для нас. Колись Фрідріх Ніцше писав: «Пиши своєю кров’ю і ти зрозумієш, що кров це дух…» І це доводиться нагадувати нащадкам козаків мені – ірландцю. Старому сивому філіду**…
Сиві етюди ще ніхто не писав. І не тільки в Україні Загірній. Взагалі. Навіть в Ірландії. Сивий колір занадто нагадує сірий. Тільки нагадує, але художникам байдуже. Пишуть переважно в молодості про світ своїх бурхливих емоцій. Потім кидають – як Артюр Рембо. Чому він кинув писати в дев’ятнадцять, коли інші тільки починають, і решту свого життя (про яке ми маємо досить туманне уявлення) продавав непотріб кочівникам десь в пустелях Африки. І ні слова на папір… І в той же час чимало авторів починали писати, коли скроні вкривались сивиною. Більше того – усвідомлювали, що для справжньої поезії (а не гри в слова і звуки) потрібна сивина – потрібен досвід прожитих років і мудрість дороги розчарувань. Про це писав Арсеній Тарковський – чи не єдиний поет, який посивів ще в юності, і зрілість до якого прийшла ще в дитинстві. Омар Хайям взяв до рук свій калам вже на схилі віку, Рабіндранат Тагор написав свої кращі твори після довгої дороги прожитих років, і коли було йому вже за сімдесят раптом вирішив стати художником і почав малювати геніальні картини. Тут особливо цікавою є історія китайською літератури: молоді поети писали переважно про старість і журбу, а сивочолі вчителі про радості земного буття і красу. Все перевернуто в цьому світі ритуалів***.
Наприкінці довгого шляху пишуться переважно есеї. Особливо, коли черевики стоптані. Кожен мимоволі стає есеїстом. Микола Гоголь це відчував, його спроби писати «Обрані місця з переписки з друзями» це насправді спроба есею яку ніхто так і не зрозумів. Про «Арабески» я вже мовчу. У Хвильового вся творчість – від памфлетів до повістей – суцільний есей який виливається в різні ливарні форми, застигає на холоді буття. І не випадково. Есей довгий час був якщо не забороненим плодом, то хворим побічним дитям літератури. Його боялися, його уникали. Миколу Хвильового можна порівняти з Оскаром Уальдом в англомовних текстав (о, для чого?). Він теж есеїст який боявся писати есей – без перебільшення. Перетворював його або в казку, або роман, який нагадував чужий есей – чужі думки і роздуми вилиті в одкровення літературних героїв. Есей (і ширше – літературу) він бачив як дзеркало, яке сують під ніс суспільству, примушують у нього подивитись. І цей примус – не пробачають. Як не пробачили Гоголю. Як не пробачили багатьом – від Франсуа Війона до Маяковського. «І скільки важить оцей зад – дізнається ця шия!» - це Війон писав не тільки про себе.
Я вважаю першим есеїстом Конфуція. І не випадково, що він свої лаконічні роздуми не записував, а лише говорив учням. Есей мав визріти – античність вимагала плодів думок – трактатів, які щось пояснювали чи проясняли (ох, ці громадяни полісів! Як вони вимагали пояснень!), а не вільних роздумів, які сіють запитання. Тут показовою є фігура Сократа – він теж нічого не писав, а лише задавав питання – його есеї так і зависли в повітрі. І досі висять у нас над головами перезрілими плодами. Ці питання рано чи пізно впадуть – і то нам на голови. Не можуть же вони висіти в повітрі тисячоліттями! Ну сто років, ну двісті… Але не дві з половиною тисячі років! Не дивно, що Сократа отруїли. Люди не люблять коли їм задають питання і не дають відповіді – чіткої і ясної.
Дивно, що есей не став реальністю в добу ренесансу – людина в добу бароко могла нарешті опинитися наодинці з собою. Але цього не сталося. Стати чимось в літературі есей зміг тільки в епоху модерн. Хоча його продовжували соромитись. В одних країнах думати стало небезпечно, в інших ганебно. Інтелектуал замикався в собі як Степовий Вовк Германа Гессе. Але ці нескінченні блукання в тумані в пошуках неіснуючої Касталії перетворювали есей на прихисток, сховище. Сучасний есей мені нагадує картини Ван Гога – зміст схований в собі, таємниця буття, яко доступна лише обраним, посвяченим. Велемір Хлєбніков у своїх спробах писати есей постійно збивався на хроніки (очевидно йому більш близькі). Двадцяте століття тому так і не могло визнати есей повноцінним – воно потребувало хронік. І тільки хронік. У хроніки перетворювались романи, повісті, мемуари (ви чуєте? Мемуари! Та де і коли ще це бачено!).
Передчасно закінчившись (чи то відійшовши у світ спогадів) у 1991 році двадцяте століття звільнило есею шлях до визнання (здавалось би!). Та де там. Дев’яності роки стали роками постмодернізму, а не есею. І це не дивно. Есей потребує антитезу, супротивника. Комунізм агонізував. Агонізуюча потвора не може бути антитезою для інтелектуала. Хто ж з знав, що агонія комунізму так затягнеться? Світ завис в ілюзії «завершення історії» (і не тому що дев’яності – «фін де сікл» - це вже було. А тому що тому.) Людство в черговий раз насолоджувалось безтурботністю – як в двадцяті роки. Це здавалось апогеєм, вершиною цивілізації яка здатна здолати будь-які проблеми (навіть комунізм подолано, цивілізованість всесильна. Ура!) А це не сприяє розвитку есею. Література йшла не до космічних висот, а в глибину людського я, блукаючи нетрями постмодернізму. Двотисячні не стали одкровенням – лише усвідомленням, що історія триває. Література (і есей в тому числі) були в пошуках. Схоже, доба есею настає тільки сьогодні. Саме зараз. У цю мить. І байка, що нині есей бачиться як перехрестя холодної прози і гарячої поезії. Нині обидві ці доньки Аполлона метафізичні. За есей вже не спалюють на вогнищі і не розстрілюють в підвалах НКВД. Можна хіба що заробити кулю від якогось дуркуватого кілера-дегенерата такого ж тупого як і його господар диктатор…
Примітки:
* - «Це нічого… нічого…» (нім.) Він це сказав коли в нього влучили кулі терориста Гавриїла Принципа.
** - ніколи не читайте давніх філідів. Розмовляйте краще з деревами.
*** - читайте китайську класику! Як писав Маяковський: «Ніде! Тільки в Моссельпромі!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408588
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 16.03.2013
«Я став очеретом, який топчуть коні…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:
Наш зелений острів –
Це айсберг вкритий мохом,
Який застряг на мілині
Океану часу.
Отак ми і плаваємо
У нашому «тимчасово»,
Думаючи про вічність
Між старими дольменами,
Співаючи свої сумні пісні
Про терпку потойбічність.
Крига нашого айсберга
Не тане – бо споконвіку гаряча
Як чай у заварнику
Дивака О’Генрі.
П’ємо його ковтками
Навіть не думаючи,
Печемо свої ірландські пудінґи
З хвилин та помилок,
З безглуздя нашої історії,
З недоречних жартів
Та порожнечі несказаних слів.
Смакує. Особливо з віскі.
Танцюймо свою джигу!
Танцюймо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409273
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013
це не боязнь люстер,
що на кожному кроці сиплять нагадування,
це псевдорозрада
коли ти бачиш безмежність падань
і таку ж густину підіймань.
наче востаннє пасок до моєї шиї
аби дізнатись, що вмію
благати так само щиро
як і мовчати.
прозорі факти і гіркота біографій
сплітаються в позачасове безглуздя.
маленький вузлик кольору біля ока,
я бачу в тобі пророка
і доки зір є достовірною нам властивістю,
я обіцяю, що виросту
з усіх дріб'язкових страхів.
коли в мені хтось гострив
безвиході леза,
на іншому боці знань
щезла
маленька дівчинка без прикмет.
їй не бачилось де ти,
не чулись твої безсумнівні яви
і уся та ласкавість,
якій не напишеш меж.
авжеж,
жодні пошуки тут не потрібні,
з кожним липнем
все більше листів і пожеж.
ти відстеж нашу відстань,
попрохавши крізь мене всепрощення,
бо ж дорослі не мусять
мовчати про сльози...?
- Авжеж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409376
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013
ти вимовляєш мені кожну з пір року,
стискаючись в ніч
відказую стислими переказами бувалого.
вокзали мають в своїх підлогах
схови перебирань назавше.
моїм творінням був ти до сходження,
кожною літерою помножений на мене
окремо будучи плекаю крона твої
і коріння
розливаючи мир на війни
цвітучи десь в тобі бузково-
моя мова
вже скоро
не знатиме інших імен...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408918
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 16.03.2013
рій зріднілих властивостей
і зріділих сумнівів
сумно веде ватагу у час скарабей
лиском із стосів речей
і скаргами із майбутнього
твоє слово могутнє
лютому казначей.
цей поснулий акваріум
містом мені у зневодненні
великодніми тишами
страху верхів"я продане,
віддане в руки холодні
без шквальності
просто стій
підкоряючись богові руху.
друга знахідка
снів розруха
слухай звуки тобі призначені
прокидатимусь кращою
десь з весни
рій зріднілих властивостей
вже не бій
а суцільна затишність
прокидатися краще
там
де ти..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408395
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 16.03.2013
"Все важче гортати
сторінки замерзлої книги,
що переплетена сокирами
при світлі газових ліхтарів."
(Осип Мандельштам)
У дитинстві безтурботному,
Коли я бавився
Іграшкомим ведмедиком
На ім'я Ернест,
Я мріяв бути кондуктором трамваю
І слухати вечорами
У вагоні порожньому
Як стукають колеса
Чи то співають
Про місто каменю -
Світ людей зажурених.
І їхати волоцюгою
Вулицями весни і осені.
Куди ж нині їду я?
У цьому трамваї величезному,
Який пасажири похмурі
Словом дивним "Земля"
Назвали?
Мій трамваю з каменю!
Не стукай так голосно
На поворотах долі!
Дай зійти мені
На зупинці затишній
Біля "Сінематографу" -
Кіно подивитись хочу
Про жебраків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407222
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 09.03.2013
Тиша часом буває, як рана, такою глибокою,
І ні пластир, ні вата не заповнять її порожнечу.
Вона мовчки виколює очні яблука твого спокою,
Загортаючи мокрі повіки в чадру чернечу.
І здається, що надто натягнута свіжого тіста мить,
Що години – окремі життя, без дійових осіб.
А мовчання пахне корицею і так, як вона, гірчить,
Десь між пальцями, схудлих від тиші, діб.
Непритомніє кисень, від форзаців до стін передпокою,
Сторінками зачитуєш біль, поки лампа не упокоїться.
Тиша часом буває, як рана, такою глибокою,
І, на зло тромбоцитам, до відчаю довго гоїться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407278
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 09.03.2013
мелодика попереджень про майбутнє,
чутно як дихаєш і як хапаєшся за слова,
нова здатність місити літери
і випікати з них уривчасті діалоги,
заради всього чужого -
вмій залишатися зі своїм.
крім гостролезових поглядів
знаю відсутність реакцій на них.
злих очей не буває,
є душі, що збилися з ніг.
пошуки їм безсенсово світять
в той час коли ми лише діти,
шукаючі світлих місцин.
мій син заримований до прийдешності
і записаний,
тиснява із думок -
привід аби не впасти.
щастя не знає своїх виражень,
саме тому тижнями
я прохатиму
в тебе років.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406720
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013
коли непомітне сум'яття досягає озвучення
тягучою і в'язкою згодою попри все,
осердя нездатності знати відмикають ключі,
будучи нічиїми ще ладні до ґрона причин
чи крона помірності змін.
один як доданок малює суму
й сумну космогонію.
сонною створює мене як мозаїку,
чорною
слиною ночі
впиватися нам.
злам віків,
злам умовностей переписаних,
бо найкращою рисою
є терпінь корінище,
підбираючись ближче,
більше не хочеться йТИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406620
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
забираю приклад зречення у сітчасту кишеню,
обертаюсь навколо себе,
приймаючи сигнали, що якось покинули тіло.
завжди на зв'язку з тими, хто вірить в таку залежність
та не дає їй згаснути,
пригощаючи списаними цигарками.
а довкола кожен зрікається чогось чи когось
і місця для рук тепер не зосталось...
та не припиню обертатись навколо себе,
ловити заплющеними очима притуплені сигнали
допоки знаю,
що існує зв'язок з поціновувачами такої залежності,
допоки ти є мною
і всі обертання
то тільки дорога до нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405875
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 04.03.2013
М.
и даже время выходит из берегов осени
чтобы познать форму лица твоего
сопоставить с миром
тогда
ночь обретает цвет волос твоих
когда
произносишь ее имя шепотом
глухие открывают глаза под
гитарой воспроизведенные пассажи
подобны твоим мягким словам
теряющиеся в запахе дней
я ищу их
ведь рай это музыка
говорят бродячие музыканты времени
ведь рай это слова твои
уверяю их я
и только так
жизнь отмеряет тишину от тебя
своими разумными шагами
пока заполняешь ты снами
страну своего
существования
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392897
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 02.03.2013
Хотіла написати тобі листа із заплющеними очима
Але у мене безсоння і повіки не закриваються
Хотіла вишкрябати літери своїми нігтями
Проте бутони на пальцях не мають належного кольору
Ще мені хотілося заварити тобі каву з корицею
Втім ти не любиш присмаку яблучного пирога у роті
Тому мушу писати листа мовою птахів
Які стукають зимою у твою шибку і просять пшоно
Та літери в листі схожі на їхні закручені дзьоби
Які викльовують перецвілі бутони з замерзлих дерев
А от кориця цього року не визріла
Бо дощ забув її полити і вона здичавіла
Отак і я можу здичавіти, якщо ти не прочитаєш мого листа
І не прийдеш до мене у ліжко та не проженеш моє безсоння.
Я
_______________________
Я приходив до тебе вчора уночі і намагався відкрити тобі повіки
Але ти спала мирним сном і не зустріла мене з рушником
Я відганяв від твого вікна воронів з листками паперу в дзьобі
Однак вони несамовито билися у вікно. Що вони хотіли з мене?
Ти залишила каву на кухні, але вона охолола
А я так не люблю підігрітий яблучний пиріг
Якщо тобі так добре спиться без мене
То навіщо ти мене кличеш щоночі?
Я прийду до тебе ще завтра але ти неодмінно прокинься
Бо твоє безсоння зганяє злість на воронах, які випивають мою каву
Зоставляючи на дні ночі лише корицю і бутони зів’ялих троянд
Морфей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286969
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 02.03.2013
одного разу це сито зробиться раптом дірявим
і хтось випадковий схопиться хутко за край.
стане пізно молитись, вдавати надмірно ласкаву,
тут люби-не люби чи шукай- не шукай.
чай розлитий на місто обачності плесом,
діти кожного ранку вивчають старі слова.
немовля мовчазне у колисці чужій воскресло
і нависло над дійсністю наче раптова гроза.
ти лікуєшся текстами,
що не мною тепер написані
я до сукні старанно чіпляю свій колір
й чуже ім"я.
твої відступи схожі на тишу
чи древні істини
під якими знелюднена плаче земля
чи я.
галасують довкола,
жбурляють в лице вітаннями
і рука розчиняється в іншій
як і завжди.
те, що десь між словами не має свого останнього,
безперервно гортає відлуння його ходи
прийди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405270
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 01.03.2013
у вас стихи о любви от разных отцов
он сильно верит в нее
а ты в него
и кто-то из вас целует словам лицо
когда начинаются роды
сквозь чей-то рот
животный инстинкт материнствует
по ночам
слова поважнее царапают стенки
ртов
и кто-то из вас так когда-то себя зачал
ведь тонкая грань между смертью
и есть
любовь.
*фоновая композиция –
Ólafur Arnalds «Brim»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404696
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 01.03.2013
як багато тебе у твоїй відсутності.
лиш треба навчитись шукати.
навчитись різнити сум від сутності,
приреченість – від майбутності
і від того, чому не статись.
та здамся.. бо звідки ж знати
пам’яті про давнину і давність.
все, що є в неї – згадки.
а все, що у мене є – пам'ять.
і тільки одна завада –
як мало мене у моїй наявності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404242
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013
скляний устрій віддалень й азарту,
заповнені вщент околакуни.
чуйний спалах шматує дерево чорне,
бо я лише норма дощу,
ледачий інтерпретатор
тому жодна з історій не знала синтезу
ніколи вчитися
позичати сюжети
я теплий светр для твоєї душі
осінньої.
змінюю наполегливо напрямки кольору
точка опори то родинка на руці.
відсів сумніву й передбачення,
нарадчою птицею в тон відкритим складам.
не віддам це танення на поталу,
шалом звіра у смерть вокзалу і тіла,
прикімнатившись пилом
на легені твої станційні,
я бачу як війни втрачають свою снагу.
кучугури незустрічей пересмічено
наче тишею потойбічною
ми засвідчуєм вічну ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404172
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2013
А віриш, мені здалося -
відкинув у бік Бог п’яльця,
занурив в моє волосся
твої невагомі пальці.
твоїми вустами втішно
залишив на шкірі рани.
і те, що не стало віршем
зрослося його нитками.
слова розімкнули коло
в провалля зійшли луною,
але візерунки долі
не стали для тебе мною.
хай п’яльця знайде і вирве
орнаментів мертві квіти,
бо ти не заповнив прірви -
собою її поглибив.
я знаю, що стане гірше -
тому вчусь тримати спину.
а віриш – немає сліз вже,
лише роздирають рими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267327
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 25.02.2013
Ø
Вилий на мене
своїх думок вал.
Вилий, мов річку,
що впадає в Байкал.
Відкрий, мов шухляду
із трусиками й бра,
в обіймах зламай мені
три пари ребра.
Лікуй нашу знемогу,
Як віспу чи кір…
Мила,
практикуй зі мною йогу,
полонинами гір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402758
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 25.02.2013
***
…у кожному із нас залишається місце для осені
часопростір хвацько стискає горло
і сни незапрошені
вимагають у твоєї пам'яті повернення боргу...
людина випадково опиняється поруч
але як прийнято
зникає очікувано...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399661
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 24.02.2013
…завжди є ті кому ти час від часу снишся
серця у них мов губка вбирають твій спокій
без’язикий крик риб твого серця
їх бентежить і досі...
більшість із них убивають навесні своїх коханців
із якими зими видались занадто тремтливими
раз на тиждень вони складають нехитрі пасьянси
їхні голоси вогкі немов земля
що переситилась зливами...
тобі від них нікуди не дітися
вони віднайдуть тебе у найдальшому кутику
просто завжди є ті
які сняться тобі
для того щоб заповнити твою щоденну нічну
акустику...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403625
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 24.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2013
натхненне осягнення твоїх доріг думкою
коли тисячі поглядів перетворюються в непоміченість.
всі перелічені імена раптом важать не більше позіху,
я беру тебе в позику наче з задумом не повертати.
мир розпочато поза болотом умовностей,
образи твого голосу й слів розгалуження
бачиш, я швидко від світу одужую
і надоложую десь забиту камінням себе.
небо слабке обезсиллям втішає і спокоєм,
доки є принаймні знання про прийдешність,
я воскресну сама і тебе воскрешатиму
цятами єдності і чекань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403639
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2013
Навмисні дотики літа
і шум у волоссі навмисний
зісковзують стопи
на плівках
болотяних псевдодоріг
(не тисни на мене, не тисни)
в міжгір'ї намети обвислі
як зграї перелІтних -
сизі -
гвалтують мій ендоморфізм...
давай листуватись
на пальцях...
навмисно чорнилом пернатих
хрипінням трави поміж ребер
давай вимикати міста
скрегочуть нічні канделябри
і п'ють порцелянові вікна -
не вільна
у снах божевільно
мене мертвим літом ковтав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402910
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
поэзия это психическое заболевание высшего сорта
граничащее со смертью хроническое словоизлияние в мозг
и агония послеродового опустошения чресел подсознания
это патологическая деструкция макроорганизмов микровселенных
цикличная мутация сновидений и необратимая коррозия активных мыслеобразов
циничное обращение светлых сторон в темную целостную сущность
это хаотичная визуализация незримого внутри непознанного
беспрерывная трансляция параноидальных эпизодов нормальности
и абсолютная синхронизация холодного мира механизированной действительности
с многозначительной непредсказуемостью мира мёртвых
путём неизбежного осознания
себя
в нём.
*фоновая композиция – Grouper «Mary, On The Wall»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402793
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Врешті треба було вийти з душу,
цю гру вже не потягнути далі.
Я дав своїм рукам заняття, тобто вірш,
і спантеличений смутком та безсонням
спробував відкласти світ на бік,
мені вдалося повірити, що життя, ця натягнена думка, що їсть м’ясо,
є дрібницею або горою,
що можна його перенести з місця на місце.
Вірш тим часом відбирав мені розум
і казав: я не брав.
Світанок з великим зусиллям вліз на балкон
і притулився до вікна.
То не я, то спікер в радіо
Зазначив крейдою цю годину.
Сьома двадцять шість, сказав
якби випльовував вогонь.
Я побіг до тебе, тиша коридору в готелі
втрачала панування над собою.
В рикошетах перших поглядів, відбитих від ванних дзеркал,
шурхіт щіток поліруючих заспані зуби
розносився в пустці.
Я вирвав тебе з ліжка,
Ти стала в дверях обтріпуючи
Брунатне коріння очей
З чорнозему снів,
Мені відібрало мову, змушений до жестів
Я повісив своє життя на твоїй шиї
Як на цвяху до труни,
Увійди, ти сказала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388097
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 21.02.2013
перезимувати,
нетутешні втрати тримати глибше вимови,
бо словом мені не окреслитись
як і не охреститись.
мій човен під землею попелястою,
тож не треба просити віддати,
краще нахабно вкрасти
те,
у чому я маю дичавий брак.
відтак, ти мені єдиний знак
і моя найгрубіша хиба,
хлібом стрічаючий
і сіллю у біль як піду.
як туман порівнянь
на околицях за спасибі,
накликаю на себе звикання біду...
перезимувати,
бути тобі рештою від натхнень
і якщо неминучі ці ґрати,
краще гратись
в мисливця і його простодушну мішень...
день новий
і нехай нас не перезимовано,
словом,
вистачить колом холодним ходінь,
геть не тінь, але я,
опечатана змовою
приростаю до тебе
і схоже, що назавжди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403138
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 21.02.2013
потертий якір на наших бортових тілах
жах охоплює тихі будинки кісткові
в зубах цієї мови роз'ятрена гуща смислів
і так необачно торкаюсь країв нарцисизму.
ти, звісно, лікуйся,
читай необхідності гострі
і вдосталь куштуй веревицю із чисел.
так трапилось, друже,
і може не зовсім це й втішно,
замурзані діти не мають сьогодні вітчизни.
наші кораблики геть не придатні до моря
і все, що лишається-
нудження в них апріорі
десь поблизу суші постмодернізму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402544
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 20.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2013
разного рода потрясения
как снежные комки
вообще, молчал ли ты?
зная что грани
между утром и сном-
только смерть будильника
не так уж ново
слово из уст твоих спелых
порочный человек
в сугробах спит
и видений ему мало
припорошит мысль утро
на пороге новостей
в начале двадцатых чисел
лета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400521
дата надходження 12.02.2013
дата закладки 18.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2013
* * *
Гностики запалили
Гнотики свічок.
Не може згоріти те
Чого не існує,
Що лише витвором є химерним
Нашої свідомости...
* * *
Тому, що лямпа "бра"
Давно випромінює чорне світло.
Не ми сідаємо в потяг -
Потяг ковтає нас.
Слухали б музику
Та Всесвіт грає на сопілці
Занадто голосно...
* * *
Ліхтарі випромінювали
Чорне світло.
Я зрозумів,
Чому їх вмикають вдень.
В місті дивному
Тіням людей
Проповідував істину.
Навіщо?
* * *
У дивних містах
Споглядаємо храми
Чи то просто дерева –
Церкви прадавньої віри
Там – за вікнами
Транспортних засобів…
Не збожеволіти б
В цій сірості днів
І трамваїв…
* * *
Моя подруга - шабля
Мій шлях - крізь руїну похід
Моя музика - стукіт копит
Моя доля - війна...
* * *
До міста Лева я довго йшов
І прийшов
Але лев скам'янів
І зажурений тихо
Мені пісню співав кам'яну
Про сліди,
Що лишив на бруківці
Час...
* * *
Місяць
Був схожий на Жар-птицю
Так здалося коту -
Та марні були влови...
Бо пес завадив...
Так ключем щодня
Життя у цьому світі б'є...
* * *
Відображення місяця в річці
Всі поети ловили
Лі Бо – чи то спіймав чи то ні
Маяковському «кволого місяця» не захотілось
Басьо подумав, що місяць втопився
Блок подумав – замерз він у кризі Неви –
Пізно ловити
Ніцше гадав, що зловив – але ні
А ми?
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333460
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 18.02.2013
трудно быть серийным убийцей времени
в тебе так недолго живых секунд
ты одна в кафе
сладишь и без того переслаженый имбирный чай
и снимаешь мерки взглядов
с нескольких забредших посетителей
или с еще не проснувшихся пассажиров
вагона метро
который проваливается в пропасть небытия
вместе со всеми кто там находился
так и не успев проснуться
но каждое утро почему-то останавливается
на нужной тебе станции
вовремя
и вы выходите
целые и невредимые
только пустота внутри тебя становится еще глубже
и безысходней
а ты словно веришь в спасение
всех и лишь таким способом
хотя на самом деле только
в свое
и заключается оно в убийстве
времени
уничтожении следов действительности
и существования среди неповеривших
выживших в той катастрофе поезда
которая промелькнула мгновением
в твоей голове
ты садишься за столик в кафе
допиваешь свой переслаженый имбирный чай
а потом в новостях узнаешь что никто не выжил
просто ты почему-то вышел на станцию
раньше.
*фоновая композиция – Einsamtod «Haunting Fate»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401913
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013
усі собаки раптом втратили своїх господарів,
небесний впорядник днів перепродує
тижні.
з колишніх моїх відбитків не видко живих
чи навіть таких,
які могли б в перспективі бути.
з ніг починаються крила
та тіла мого інші незвичності
це сталось тоді
коли груди
забули свою одвічну мелодію.
вершина ізоляції від...
позначена стрічкою продірявленою.
я навмисне вигадую
себе саме такою,
бо інакше нема способів залишатися тут.
жодної пісні в мені не почути,
не продовжити рід
замкнених і холодних.
це сталось значно раніше
аніж дріб"язкове "сьогодні"...
тому ховай ніж подалі
і стань передсмертям своїй собаці,
яка з усіх можливих часів
залишилась в часі,
де ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401904
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013
останні маршрути класично тріпочуть між клавіш -
твоя чорна одіж плямує мій білий тунель
я в ньому безвилазно поряд
і так безперервно відсутня
розмита на ехо й фантоми
на пролежнях екосистем
ти вЕчори студиш на тихих околицях міста,
в кишенях потріскані руки мого циферблату -
не їж мої стіни сьогодні,
не стягуй посічені кінці,
в мені ще росте твоя одіж
і вицвіли попелом ліки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399647
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 16.02.2013
першим кроком -
вихід з кімнати і зламані підбори.
мій чарівник говорить,
що я і так осягла висоти його чекань.
сухотне тіло герані
з невистачання опадів і терпіння,
тебе не покине той,
хто іще не приходив...
а як прийде-
настане нагода
й покинеш сама.
кроком другим - зима
і її вже зріділі запаси.
твого часу не стане,
бо жодна неділя
крім смерті
в кишенях нічого уже не утне.
твоє слово рясне
опадає десь в кутиках його уст.
і якщо не відпустить,
ти зробиш крок під номером три...
а зараз гори,
зігрівай собою палаци надії,
ти ж добре це вмієш..
ятри собі совість так
наче споминів не виконуєш
і єдиною охороною,
чуткою про життя -
підвіконне тіло
забутої пеларгонії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401630
дата надходження 16.02.2013
дата закладки 16.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2013
ты копируешь молчание
переносишь его на экран
а я переслушиваю песни о безысходности
из плеера в окнах и дверных щелях
и просто за собой записываю
жду
окончания этой вечности
и начала обратного отсчета
омоложения души
транквилизаторами одиночества
и агрессивным наступлением
оживляющих
холодов
завтрашний день назначит свидание
нам обоим
ты снова не придешь
а я уже простил
и скоро забуду
нас обоих
снег сохраняет в себе веру
в потепление
в переход из режима ожидания
в режим самопожертвования
ради того чтобы насладиться вкусом новых
секунд
я стою с закрытыми глазами
подняв голову
посреди необъятного пустого поля
втягиваю свинцовый морозный воздух
и стараюсь не двигаться
снег покадрово приземляется на мое лицо
взрываясь маленькими бомбочками
и медленно превращает снежинки
в микрочастицы
ничего
я выдыхаю и чувствую их
теплом
жизнь прекрасна.
*фоновая композиция –
Sopor Aeternus «All Good Things Are Eleven»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401108
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2013
Кажи, що мені являються клони
Брати по крові вимученої Доллі
Що сидіння у темряві не сприяє зміні погоди
І припиненню звучань в голові неіснуючого оркестру
Кажи:
Колись буде краще
Кажи:
Буде тепло.
Тепло воно неалкогольне
Переміняється холодом так
Що аж до болю
А перстеник ще раз позеленів,
А губи ще раз покрилися кров'ю
Сльозами – небо.
Сірий він ніби справжній, іноді аж занадто
Чорний тепер не траурний
Більше до трауру
«Чо` ти.. Не плач дитятко»
Заживемо по-новому
Тоді коли буде тепло
А поки-що я обійдуся комою
і
віртуальним плацебо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374580
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 14.02.2013
...і вірші його - данина сполучникам,
здатність єднати віддалене і пусте
із його вербальних сестер
жодна не знала світла,
будучи дещо штучною
в мить надокучливих споминів
і віроломних сцен.
вірші його - то моря всолоджені,
випиті буднями із повік.
він би міг опинятись
на ранах кожної
з надр тривожності
з надр відлиг.
стільки ніг по асфальту
його недійсності,
закупорені пляшки чужих гіркот
ледь не всоте
ця правда чистою
наче нуликом в древній код.
відчиняю ці стелі влучністю
крізь підлогу наш дім росте.
я йому - данина сполучникам,
щось віддалене і пусте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400741
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013
пустотілі обійми безкрайніх твоїх полів
вічнозелені на вічносірому постаменті
знешкоджено споглядають осередок зараження
небесної голови моїм
просторовим пророцтвом он-лайн коментів
які пророкують запліднення здоровим і молодим
мізкам чистокровними думками
без права мертвонародження в утробі твого роту
який на відміну від племені мозкових клітин
не такий чистий вірою у праведність написання
та все одно якось то він народжує і вже мабуть всоте
тим не менш вигляд у діток точнісінько як у їхньої
вродливої мами
тож ти не сильно переймаєшся за кесарів розтин
майже кожного разу
і тебе вже точно не хвилює їхнє майбутнє
кровопускання.
*фонова композиція – Xasthur «Human Flotsam»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400425
дата надходження 12.02.2013
дата закладки 13.02.2013
любовь разрушает структуру твоих стихов
забудешь об этом когда оживешь
опять
счастливым всегда трудней умирать
легко
посмертно выходит словами любовный яд
печаль расставания учит кричать
немых
закрытыми ртами от боли которой нет
небыстрым потоком страданий мгновенно смыт
казавшийся вечным и чётким фантомный
след
поверхность земли исчезает в тени людей
с надеждой на то что ты можешь еще спастись
когда догорит предпоследний кошмар
о ней
появится не ожог а холодный
стих.
*фоновая композиция –
Brocken Moon «Mein Herz Voller Hass»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399769
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013
сніг, що непотрібний небу,—земля,
своя сорочка ближча,
значить—чужість.
порожній човен—
дощ з душі весла
в момент коли Всечутний
ніч примружить.
земля,
що непотрібна часу,—тільки сніг,
з доріг приходиш вчасно,
відчайдуха.
а сніг — то я,
свіча натхнень вогких
для тих,
хто
безперервно землю слухав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399698
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2013
ты иконоподобная картина моего матричного мира
идеализированное представление обо всём сущем
но иллюзорном до мельчайших подробностей и боли
потому что я люблю тебя так будто бы еще и не встретил
словно и не надеюсь зацепиться за каждый миг
твоего одиночества заполняемого вакуумом моего
которым я всматриваюсь в пустоту внутри пустоты
глаз проходящих сквозь меня ежеднервным потоком
людей разделывающих мое полифоническое молчание
монотонным равнодушием поставленных голосов
разбрызгивающих повсюду его кровавые капли моими
мыслями опережая девственный момент грехопадения
наших непорочноначатых слов на экран
до наступления момента когда мы начинаем слышать
друг друга в каждом
движении капель нашего внесезонного молчания
из ниоткуда
словно и не было никогда
никого.
*фоновая композиция – Ulver «Island»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398008
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 07.02.2013
деталі механічних розмов
ми знов починаєм знаходження із окропу
влитого із охололих поглядів
прямісінько в світ маленької чашки.
мені важко мовчати тобі про цю зиму,
про її втраченість сокровенну,
коли твій голос пашіє світлом зеленим,
проростаючи ближче до мене...
ще важче маскувати ці постійні сигнали,
мовляв *не чула, не знаю та і навіщо*
вище смиріння лише ритуал байдужості-
коли набираєш грубості повні груди
і йдеш, бо пити окріп з ним
то наче ковтати облуди.
врешті вирости з світу горняти,
пережити усі казки,
всі домішки й механізми,
всілякі різності посеред тижня
і коли пізно-
просто лягати спати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399021
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 07.02.2013
розмовляю про наближення вихору,
якому байдуже до всіх захистів
чи амулетів.
вилискує твоя постава
в серцевині в'язничного записника
з нього ж підпливає
човен-рука
і кличе до прогулянки садом.
з неба виймається ладан
як провідне мереживо лабіринту
розмовляю про вересневі квіти,
що пахнуть замовчаним на щоці
коли змієподібні потяги
повзуть по хребту Чернівців,
ти ще живіший за воду,
малюєш інакші ландшафти.
розмовляти крізь час про вихори,
бо задовгим нам стане ЗАВТРА...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398787
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 06.02.2013
музыка как оружие
массового удовлетворения больного разума
меланхоличными соприкосновениями
с интимными участками оголенных эмоций
в приоткрытой раздевалке
памяти
музыка это очистительное сооружение
для добровольной фильтрации
коллективного осознания недействительности
от синтетических примесей навязанных стандартов
общественного восприятия оболочки
внутреннего мира
музыка замедленно проникает внутрь
с помощью микроорганизмов плохого настроения
необратимо заражая слабые смыслом слова
эрозийной правдивостью найденного им значения
таящегося в каждой от рождения уродливой мысли
хаотично циркулирующей метастазами
вдоль и поперек монументальных лабиринтов
времени прослушивания
музыка является носителем силы
одиночества мучительного ожидания
непрекращаемых погребений болью воспитываемых слов
на порочной территории всегда молодых и серых
поэтических кладбищ
где похоронены тлеющие при жизни авторы
именами которых усеяны такие же одинокие
могильные плиты их незаконнорожденных
стихов
заканчивающихся одним и тем же черным пятном
на белом.
*фоновая композиция –
Старуха Мха «Покой и Молчание»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398474
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 06.02.2013
фотографічні образи підшкірно
день - оболонка самітності,
ніч - зіпсована начинка вольнодумства.
залишення пошуків в спадок
скринею з дерева на спині.
припини впізнавати невидимість
у кожній склянці повітря,
кожній промові
і змові
проти усього сущого.
почни збирати лінзи
скаламучені кольором
аби кожне виринання
було очікуваним.
фотографічні образи підшкірно
день - зіпсована начинка вольнодумства
ніч- оболонка самітності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398398
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 05.02.2013
мотив сну поступово стає наскрізним,
більше тижня ти оздоблюєш верхівку
мого неробства.
всі розмови про те
як насправді все просто
і можливо, що ми
не такі вже й з тобою різні.
краще пізно ніж зараз,-
ніколи ж нам не по силі.
ці вітрила вмостили на собі
дощі й безхмарність.
на полицях книгарні
лишились словесні знаки,
ми однакові думкою
тисячу зустрічей з гаком.
на полицях крім пилу
дитячосолодкий острах,-
наче вдосталь гіркот
в шкодуваннях і нам наївних.
ти стаєшся майбутнім
з верхів"я мого неробства,
я стаюся ж раптово
наскрізнотвоїм мотивом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398192
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 04.02.2013
не молчи|м
у молчаний двоих
привкус ваты и сдавленных слов
ветер криков затих
вечер гаснущих звёзд
в небе взглядов
начинается днём и кончается пеплом
на крышах голов
незаконченным сном
и прощальным падением слёз
мелким градом
подожди|т
пока снег не вернётся и стены забудут тепло
нам тогда не придётся
вспоминать холода вместо них
и бояться весны
мир не так уж и плох
без любви и без чувства вины
за отсутствие звёзд на безнебье
без ветра
он с ними
|затих|
*фоновая композиция –
Mélancolie «Блаженство Небытия»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397530
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 04.02.2013
завтра привітаюся заздалегідь,
позбираю розкидані речі
як опалі плоди
той, хто зараз безвихіддю трохи щемить
скоро стане до холоду
тільки моїм.
наш прадім в свої стіни
ховав заповіт
так щоб сонце ніколи не згасло
вимираючий спокою недовид
розкидає на землю масло.
там із шерсті плететься
блакитний кит
як основа всіх затишку гасел
третій зайвим буває ж бо
не завжди,
третій часто буває вчасним
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397664
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 03.02.2013
твои стихи застыли как стихии на фотографиях,
неосознанно пальцами ищешь мой цвет вокруг
и находишь.
бог устало лечить обещал и послал тебе знахаря,
он всесилен почти,
он бросал наши тайны в колодец.
а ещё ему вовсе за нами не плакалось,
голубые открытки и письма почти электронные.
я просила тебя отыскаться
и веру лепила знаками,
украшая могилку признаний
цветами зелеными.
разливались кофейные сказки и золото,
наши бабочки верно летели в февраль.
переколото небо
и нагло дождями распорото,-
ты в душе изувеченной
вечно теряешься...
жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354426
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 02.02.2013
...А потім Пабло Пікасо заснув.
Картина малювалася сама.
І сон прийшов, немов через намул,
Сичали демони, повсталі з тла.
Картина малювалася сама.
І був у тому сні аполінер,
Рядками нерозривного листа
Писався вірш, хоча поет помер.
І світло впало німо крізь вікно,
А на картині лиш рядки вірша
Про те, що було з ними так давно.
Картина плакала у темряві сама.
Андрій Любка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17921
дата надходження 22.08.2006
дата закладки 02.02.2013
Мне для тебя не хватит голубей,
Объятий и тускнеющих закатов,
Но каждый вдох и выдох о тебе…
И о тебе так путаются даты
В отрезке между детством и «люблю»,
Что зазвенит, конечно же, в финале…
Но мой поход подобен кораблю
Дрейфующему в небольшом канале -
Не развернуться... Правда бьет под дых -
В один момент решил бы все проблемы…
Но тише, тише… И глоток воды
Меняет опостылевшую тему
На скудные гудронные пласты,
Удавку безысходно серых улиц...
И, кажется, что мир совсем застыл,
Ведь наши души так и не столкнулись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277435
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 01.02.2013
…осінь сьогодні втрачає обличчя і тисне
у грудях особистий апокаліпсис серця
я знаю знаю це так зумисне
лоскоче вітер
пісню наших кроків....
___________________________________________________
…від суботнього дощу залишається мокрою стеля тиші
перетворюючи тінь на крик
наче воду в вино
розумієш одне - ти ще просто не звик
відчувати нового самого себе
серед тих
хто проповідує про неминучий кінець...
ти гравець
якого ніколи не покидає гра...
між проміжками ударів серця застрягає грудень
із землі виростає бажання пережити цю зиму
кожен свого часу зрозуміє затишок буднів
тільки б залишатись справжнім
якомога довше…
та зуміти витягти ножа
якого твій ворог щоразу вганяє тобі
у спину…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381911
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 01.02.2013
Сегодня я порезала палец
и кровь никак не хотела останавливаться,
словно отрицая существование бинтов
или просто понимая,
что время никогда еще не было
столь бесполезным и невнятным
перед молчанием осенних джунглей,
где жизнь протекает вот так,
первобытно,
без часов и аптечек.
Такое чувство, что в тех
влагосберегающих дебрях,
врастающих своими корнями
в пустоту ночного неба,
словно тенями предмузыки,
умираешь впервые,
несмотря на ворох
прошлогодних свидетельств о смерти,
валяющихся в ящике моего комода
среди старых фотографий,
счетов и облигаций.
Так, в предчувствии нового сезона дождей
я пишу тебе
в твое ближайшее никуда,
чтобы сказать,
что нет ветра более сильного,
чем безветрие твоих надежд
на мое бессрочное там пребывание
и что нет мысли уютнее,
чем мысль о повсюдности твоего нигде,
которому я верю так,
как еще
не верила (никому?)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370884
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 01.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2013
зайшлі на кілька миттєвостей
ми під тонкою шкірою асфальту
шукали свої назви.
вчасно не явитись у затишку
твоїх переплетінь
бірюзовим відбиваючись
у лінії прокидань
і хотінь.
гусінню по крихкості міста
аби війною здобути притулок
там
де я вперше розчула
наскільки цей трепет чистий.
зайшлі на кілька розмов
ми досі тиняємся близь
розчиняючи усі невидимі вікна.
блакитна фарба подвійного зору
якого ще дужче не видно.
огидно знімати одежі порад
і вбирати в них теплу підлогу.
зайшлі на кілька миттєвостей
вже не чекаєм нікого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397253
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013
це лише випробування
аби дізнатись про загустілу
мужність в філіжанці темряви
і навчитись
вчасно залишати моря непотрібності.
це тільки визнання
своєї нездатності
ділити свій час з тобою,
ділитись на бурі пустельних текстів
без бажання доводити щось.
це тільки чергова покинутість
ще не зовсім вписана
в рамку прощань
чи прогулянок поблизу,
але повз.
це тільки знання про те,
чому заборонено здійснюватись
наче сумнівна єдність
і тому
темрява саме вчасно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397111
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013
розсип вечора
обвуглені зорові канави
я втручаюсь кроками в хід історій
хворій моїй уяві нема місця
поруч твоїх мовчань
тривалих
тривалості моїй
теж не дісталось місця.
звідси уже не раз
її проганяли.
розсип вечора
голосними на це звучання
грань скляна
чи обом остання
як порізи після
гулянь.
всі веселощі-
тільки привід
для обачливих
і святих
те,
що справді
мені правдиво
в тебе викличе
тихий сміх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397104
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Я завжди ночую у твоїй куртці,
навіть коли ти не одягаєш її
я залишаюсь там шматочком незайманої землі
я легко займатимусь,
коли ти ще раз
прокинешся
і промовиш
ім’я
чиєсь,
і знову її одягаючи
ти відчуєш
вогонь
клапанів
покинутих риболовних постів,
відчуєш дим
прибережних портів,
відчуєш приємну хворість із легень
величезних рибин,
що вигріватимуться в теплі ночі
без кинджала
в подертій сорочці
вона віддаватиме
усім палкі поцілунки:
дітлахам,
що сплять поряд з чорношкірими
біженцями
в дірявих черевиках,
робітникам будівничих цехів,
жінкам із місяцем на голові,
жінкам із серпом в руках,
жінкам,
що стануть жінками
десь далеко у Сербії
віднайшовши собі оселю
у твоєму верхньому одязі
я також помітив там
шматочки даху,
так
я знаю,
ти не одягаєш його на місцини,
в яких проживаєш
не вдягаєш,
щоб ніщо не могло стримувати
твої стрибки із парашютів вгору
дахи в твоїх піжамах, куртках
перебувають у постійному
летаргійному сні,
і часом їх видіння передаються мені
в якості неіснуючих тварин
із твоєї реальності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396737
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.01.2013
розкіш мені оточувати твоє лігво,
прасувати долонями спокій на комірцях.
рік від мене відтяв іржаву колишність,
підіймаючись вище
займаю увагу рясну
і несу її так
наче це мій єдиний
вихід
і несу її так
наче спогаду
зимню труну...
безраптово вернусь,
опускаючись здогадом ритму
в серце лігва
холодного
цукром пророчого сну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396857
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.01.2013
«Omnia flumina fluctus maris,
sed maris illius non impletur...»
(Liber Ecclesiastes. VII)*
Такий чудовий синій оксамит,
Такий прозорий над водою плач -
Як аргонавтів призабутий міт.
Читаю Данте. Ти мені пробач.
Не докоряй. Минуле – це міраж
Чи то абсурд. Моя fata morgana.
Який чудовий на планеті екіпаж!
Та все проходить… І відкрита рана
Суворих хронік Кромвеля болить
Твоїх повстань задушена надія -
Моя Ірландія… Я снив тобою мить -
Лише століття… Ностальгія
Чи то за вічністю чи то за літом,
На березі збираю камінці,
І небо хворе називаю оксамитом.
Розмову тиху заведу на манівці
Тебе немає – ти лише уява.
Мій спогад дивний, марення легке
Шляхів шукати нині – марна справа
Усе отруєно, усе кругом чуже.
І тільки призабутий переспів
Легенди дивної розкопаних могил
З скарбнички призабутих мертвих слів,
Друїдів істин та камінних брил…
Примітки:
* - «Всі потоки до моря пливуть, але воно не наповнюється…» (Кгига Проповідника. 7.) (лат.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396604
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.01.2013
бавиш слова мов дитя
сповиваєш надвечір*я дощем
і правда твоя не твоя
плодюча мов чорнозем...
***********
...ти ще занадто голодна щоб їсти життя смакуючи
непоспішаючи...
упівосені тягнеться вирій твоїх птахів
якщо віру ти зможеш осягнути тільки літаючи
серце у тобі пектиме
мов грань дотліваючи...
коли змерзнем у двох
у двох грітись прийдеться
на двох один і той самий Бог
який плаче по нас...
якщо доведеться ховати у тілі стомлений голос дощу
обважнілі повіки торкнуться руїни погляду
вдихай поосінню жагучу війну
кожним нервом відчуй як твій меч
вкотре пробиває
на перший погляд
непробивну стіну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391936
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 30.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2013
быть частью чьей-то жизни
словно присутствовать второстепенным героем
который появляется в самом начале
книги
и умирает неожиданно где-то в середине
сезона
от приступа счастья
по несчастливой случайности
или от передозировки
приятных воспоминаний и неприятных
моментов приведших к сумасшествию
однажды смешавшись
вместе
когда вроде бы ничего не предвещало беды
потому что ничего не должно было происходить
но происходит
якобы для усиления драматической составляющей
ваших отсношений
и вся важность твоей второстепенной роли
вдруг оказывается далеко
позади
на еще не прочитанных страницах
но уже вырванных
и как бы не старался быть нужным
обрастая словами
ты всё равно намеренно пожертвуешь
пробелами
становясь простым намеком
на участие
становясь сюжетом без которого
вполне можно было
обойтись
порой мне кажется лучше быть настоящим монстром
абсолютно негативным героем
без эмоций и сожаления
впитывающим только ненависть
и отвращение на протяжении всей
книги
потому что лучше быть настоящим
чем присутствующим
среди людей и затертых слов
о любви
*
а еще потому
что его хотя бы
помнят.
*фоновая композиция –
Ordo Rosarius Equilibrio «From Copenhagen With Love»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396179
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 30.01.2013
признание было от_равлено
по ошибке
слезами
мозг увлечен иглоукалыванием
мыслей
твоим острым взглядом
повсюду пахнет последствиями
вербального
массажа сердец
и штормовым предубеждением
ошибочно предсказанным
вчера так же как
и угроза тотального затопления
ротовых полостей
стихами о любви
в радиусе
полу|
|слова
.
*фоновая композиция –
Ölüm «Yavaş Ölüm I»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394576
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 30.01.2013
ще одна шахова партія на твоєму відчуженні,
сполучники у їдкому мовчанні говорять,
що ми не одні.
я поволі одужую
у горлянці з зів’ялою ружею
замість кількості дотиків
чую обмеження днів.
на спині майже сну
дріботіє натхнення комахами
і щоб з страху не бігти
лаштую пробачень торги
я з твоєї нудьги проростаю
і спокій відлякую,
бо загоєні рани -
то тільки забуті борги.
ти відплати чекаєш
і скиглиш у риму монетами
з трьохкрапкових будинків
єднання на вулиці втіх.
і шкода не тому,
що бувала з тобою відвертою,
а тому,
що таким
ти ні разу відбутись не зміг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396551
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 29.01.2013
Зі скреготу зим мовчанка сплітає безсмертя -
опертям на груди, атомом чужості в серці.
На чашках - морози, тремтіння від тіла до тіла,
амброзія смертних - дозовані білістю крила,
мов статика жестів - підступно завислі.
Кортіло вертати додому, в закинуті стіни відлюддя,
брезентом вкривати вітри, як світла абажури.
Твій шелест на спині вовтузить, чіпляє за вени,
півобертом сили,як камінь на березі Сени
до дна ледь відчутно підкочує сніг...
Замість мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396302
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 28.01.2013
...їй часто доводилось губити тіло в чужих сорочках
і коли говорила про долю - завжди навхрест пальці.
На шкірі ножем малювала, а потім цілющі примочки
і небо ковтала в пігулках (неначе це кальцій).
Така необхідність не плакати, щоб не втішали,
поламані нігті не зменшують кількість подряпин.
Тепер буде важче - бажань залишилось так мало,
в її механізмі загублено спокій, як клапан.
Усе поступово набридло і дуже втомило-
начхати на тіло,лише б не душею розплата.
Живе, непокоїться, плаче, всміхається мило
і потайки вірить,що вдасться себе врятувати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208991
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 28.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.01.2013
Навіть нічне небо падає вниз
і розбивається як скло на асфальті,
навіть ранкове місто
плює в нього сірою слиною.
Я розгубив себе, розгубив те, що
колись здавалось мені перевагою
в моїй недосконалій істоті.
Стою на чорній межі з
руками в білій фарбі,
хотів змінити колір неба,
а не змінив навіть шмат стіни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330849
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 27.01.2013
більше жодних символів
на паперових простирадлах
завтра клич стане деревом
і почне заглядати у скляну пащу
твого будинку.
завтра дім почує мій голос
і запарує спокоєм
в очікуванні листів
від осені.
так буває лише
коли сполучні дроти
беруться памороззю
і єдиним правильним рішенням
є
простягнути теплу долоню
в форзаці
твоїм очам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396018
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2013
звісно,
мені б лише впиватися чорнотою
і відчувати казки на дірявий смак
з тобою чи не з тобою,
святково або ж ніяк
мені б лише збільшення кілометражу
навколо блідої шиї хоч раз.
він безнастанно говорить,
хоч й не розкаже
усе в призначений час.
мені б лише вашу упертість
хмелем
і множ на сім.
смерті нема
відверто
смерть розчинилась в нім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395894
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2013
________________________________________________________
Пісок крізь пальці, час розбитий і сльози на щоках
Надія помирає, треба щось робити. Мрії у руках
Та краще не дивись униз, коли летиш у снах
І всі вкінці побачать кожну мить в думках
Ти знов біжиш галопом по пригодах
Вдягаєш гарні крила при нагодах
Отак по трохи в тебе їде дах
Тут діло все в флюїдах
Чи, може, в спогадах
Що душать тихо
Ніхто не маг
На лихо
Надто
Тихо
То
Лото
Жорстоке
Це намисто
Розділене на сто
Частин для наших фото
Що п’ють із серця нашу кров
З отрутою, не знаючи навіть основ
Свого спасіння. І так тепер багато розмов
А зміст, як не крути, нам невловимий знов
Бо все втрачає сенс свій, навіть терпка любов
Ми наперед вже знаєм – все зникне у життя ріці
Та всупереч розумним аксіомам я триматиму в руці
Свої найпотаємніші бажання. Суть десь там у крапці
Ніщо й ніколи вже не спинить свідомість і ці дикі танці
А час, розбитий всоте, боляче й жорстоко кроїть наші пальці
___________________________________________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306927
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 26.01.2013
Время льётся серебряной нитью: звонко бьёт оно разлетаясь на однажды.
Рыжеволосая дева, с глазами жизни, ловит сверкающие капли. Ей нравятся ожерелья и круглая неуловимость. И она сама желает быть пойманной, весёлыми танцами она ищет возможности стать круглой. Никому не догнать её, позади она слышит тяжёлое дыхание медлительности и смеётся.
Босоногая-спутница-бога-без-тени.
Целомудренная недотрога.
- Не ловишь меня? - остановилась она играя обидой. - Потому что не можешь догнать. Ты не мужчина — дразнит она собою.
Умел ли я смеяться до этого дня? Знал ли веселье? Я-не-мужчина. Крепко ухватилась она за сердечную нить мою, держит за гибкой спиной конец этой нити и с удовольствием дёргает. Незаметно, едва-заметно, видимо.
- Каждый мужчина должен бежать за мной: не идти, не ползти, не стоять на месте. Иначе, какой же ты мужчина? - веселится она между деревьями. - Иначе, какой же ты ловец?
Коварная, радостная, увлечённая, пантерообразная, птицеподобная — она заигрывает с мужчиной-во-мне и почти вынимает его из меня, второй мой контур рвётся наружу. - Ты подчинён мною, - говорю я ему, но он жадно, с голодом, не в силах освободиться от слышимо-видимого, хватает лапами следы рыжеволосой, стебли травы, ракушки, отпечатки её стоп — и поедает всё это, глотает, разжёвывает и хрустит последними зубами.
Её весёлый голос врезается в облака, ещё выше поднимает птиц. Смеюсь и я, но она громче. - Ты не-мужчина, ты не-мужчина!
Я иду туда, куда и шёл. Чем дальше отхожу от рыжеволосой, тем ближе она ко мне, хотя наши пути противоположны. - Почему же так? - смеюсь я. Злится рыжеволосая, сжимает свои тонкие пальцы и загадочно открывается. Исчезает, возникает, снится, бежит и взлетает.
- Ты слишком-не-мужчина! Ты-слишком-не-ты. Снегом нужно очищать твоё сердце от тебя самого.
Женщина-из-рыжеволосой рвётся наружу. Роняет сама себя и ест следы не-мужчины. Мягкие губы — в ракушках. Рыжеволосая гневом, шестипалой злостью, держит женщину. Ни одна птица не может взлететь без её взгляда. - Никогда не прощу тебе падения, ты, не-мужчина. Слабый, жующий мои следы, животный не-мужчина, не следующий моей задумке, медлительный, выжидающий, невозможный...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370227
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 26.01.2013
«Ось і я іду,
А ти, мій друже, лишаєшся.
Своя у кожного осінь…»
(Йоса Бусон)
Якось одного зимового дня я прочитав у старій розірваній газеті замітку про монаха який спалив себе в знак протесту проти окупації Тібету. Було холодно як на душі, так і за вікном, і всі кольори стали відтінками сірого, я подумав, що Лхасу треба відвідати восени – коли прозорість осені нагадує прозорість розмови без слів. І тоді на білий папір мого нотатника лягли наступні рядки:
Лхаса – місто сиріт.
Таке ж сумне як Белфаст,
Де діти вчаться плакати
Швидше, аніж
Дивитися на байдуже Небо.
Де камені чорними жабами
Скачуть у каламуть історії,
Де палаци суворими келіями
Дивляться в безодню нашого «Я»
Пустими очицями черепа.
Чуже залізо
Тінями мертвих хмар.
Поховайте мене в синьому небі.
Мене – майстра мовчання,
Носія костура з одного Сходу до іншого.
Лхаса – кам’яне серце Азії.
За крок до космосу – звук.
На порозі Вічності – тиша.
Біля дверей нірвани – білий пес.
У Країні Снігів у білому одязі
Сумую, що сонце не біле
Над цими людьми із зажуреними очима…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395228
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 26.01.2013
То був сірий, безликий, поржавілий будень перону.
Зграї воронів імітували вагонну смолу.
Хтось поспішно прощався цілунком. Помада червона
Стослівні відбитки строчила вокзальному склу.
Ми із зонтиком тихо, сумирно й беззлісно чекали.
Ми вдавали, що не помічаєм чимало речей:
Нас усі оминали, нам дорікали, нас проклинали,
А ми собі ні пари з вуст і німотна байдужість очей,
Що встромлені у циферблат, неначе він зараз втече.
Ми фальшивили власною вірою у атракційність
Цього міста в мереживі сірості і чорноти.
Півголосом зонтик бубнів щось потішливе і мелодійне,
Що я самохіть учепилась за той непривабний мотив,
Хоч секундою швидше я потай ладилась піти.
То був той же безликий, поржавілий будень перону...
Рейвах воронів невипадково вказав неземне -
З прикінцевого енного стомленого вагону,
З-поміж сотень людей, від яких так нелюдськістю тхне,
Вийшов той, хто над все ощасливив мене.
Ми поспішно вітались цілунком. Помада червона
Відбивалась раптово й раптово зникала на нім.
В зграї воронів випали вкраплення білого тону,
Ржа повільно втікала з закутків перону...
То був він. Я діждалась. Прибув. Прилетів. То був сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296661
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 26.01.2013
будни это грубо склеенные куски жизни
сквозь многочисленные швы которых
медленно сочится
время
и если не остановить их
посекундное кровотечение
|вовремя|
то постепенно ослабнет насыщенность
красок
отмирающей плоти
Реальности
обволакивающей наш мир
превращаясь в тонкое выцветшее полотно
псевдо Реальности
в которой бледнеющие от нехватки крови
лица утр
будут долго и с отвращением всматриваться
своим затухающим взглядом
в собственные обезображенные
швами серые изображения
|отравленных эмбрионов Будущего|
с трудом отражаемые зеркалами
озёр рек морей океанов
и окон
пока наконец не исчезнут
забирая вместе с собой
уверенность в завтрашнем дне
в никуда
*
сегодня я снова начну жить
в демо-режиме
а сердце сохраню –
в энергосберегающем
чтобы хватило крови для еще одного
утра.
*фоновая композиция – Stillife «Ever After»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395135
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 26.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2013
мій дім - люлька, напхана тютюном
випалює мене роками,
таврує.
не стане жодних розчулень
аби перебинтуватись дорогою
і врешті зізнатись собі,
що це ТИ.
гордині останні краплі
як прострочений еліксир.
я лише сполоханий звір
під прицілом старого мисливця
і чомусь не мовчиться
і чомусь так не хочеться йти.
на заметах паруючих
твого тремтіння сліди.
тільки глибше щоденних горінь
віддає нам тютюнобайдужістю
я застрягла снігами
в дитячості димарі
залишайся
я швидко одужую...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395425
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 25.01.2013
Что еще остается? Обескровленную тишину
твою окликая, баюкать ее в ладонях,
прижимаясь молчанием к стенам,
хранящим древесный покой
и холод тепла секунды
в бесконечности несовпадений.
Обезвоженный светом взрыва
мир до смерти пустынен,
на кончике той слезы, граничащей с пустотой –
место нашей теперешней встречи…
Оттого так безмерна тьма
припадающая к лицу
твоей спящей вселенной
голосом вечной беззвучности
гася зрение слов,
чтобы ты вновь
небо увидел,
за тебя и в тебе умирая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394983
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 24.01.2013
Очі –
це тканина
розірвана
бо в очах
усе видко
і страх
і поневіряння
і бажання самозаховуватись
у самозаймистих будівлях
Очі –
це тло
для майбутніх картин
у небуття
Джексона Поллока
в очах усе видко
і гнів
і біль
не тільки людський
а й залізничних електростанцій
Очі –
це птахи
забетоновані
в звірах чиєїсь
свідомості
Очі -
це тлінь
коли згорають
до останнього
попелу
стомлені смертники
забуваючи і
втрачаючи
розгнівані-смердючі-спогади
очі – це
сполох
першовартісний
жертвоприношень
оголених
в очах ти не знайдеш
ні спонукань
до використання
запаху
підбілювачів кольору
ні радості, ні спасіння
від хрестів у формі могил
очі –
це безповоротна
форма
якихось подій
втоплених
а потім безпосередньо
підвішених
за горло
Ельдорадо
Очі – це
крики постійної
відцентрової аудіосфери
коли ти кричиш
ти чуєш мене
у своїй голові
і якщо ти не маєш очей
знай
ти не істота
людської спотвореності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394533
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 24.01.2013
Казкової нічки бажаю Тетянці!
Щоб велич чарівна кружляла у танці.
Щоб шлях не губила у замріяних снах,
котрий десь побрів у глибоких снігах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382032
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 23.01.2013
я готую зміни в іржавій каструлі,
ти так чуйно рахуєш усі мої здатності
й вади,
що колись я не втримаюсь
і лишень втіхи ради,
впаду.
ось тоді всі дари передбачення
раптом стануть набутими вщент.
наша близькість замовкне розпачливо
і складе нам з повторень букет.
геть без остраху,
змучений спрагою,
ти осушиш три склянки дня
і війна буде програна,
грець з відвагою,
взявши варив моїх незнання.
ти так чуйно,
мені не належачи,
пишеш іншості про снагу.
неприступною псевдовежею
возведуся під шурхіт струн.
і для рішень твоїх обачливих
я зіграю цю гру падінь.
хай не має надсила значення,
але є в ній пророцтва тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394529
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 23.01.2013
иногда ты так грубо бросаешься словами
будто отказываешься от них
как от нежеланных детей
с мета|физическими недостатками
которых кто-то подбросил
в приют
но сначала долго и болезненно душишь
собственными губами
а потом уже оставляешь этот полуживой
морально изувеченный
стих
другим людям
со схожими социопатическими повадками
которые становятся временными родителями
в странном мире где нет хороших
отцов или плохих матерей
ведь ирония нашего мира в том
что когда читают чужих
|детей|
любят а когда пишут
своих
бьют
*фоновая композиция – KoЯn «Tearjerker»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393280
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 21.01.2013
жодного натяку на те,
що в тобі запалала інакша ера,-
все так само мовчить,
визираючи слушні нагоди.
біля ніг у калачик згорнувся
слухняний Цербер
і у неба твого
так невчасно відходять води.
ніч із танень зійде
і опуститься нам на спини
в ковдру з мовних чудес
загорне хтось мою дитину.
їй не стане плачу,
тільки чутка про це пришестя.
сліпотіючи холод чуй,
кожне зморене сном "нарешті"
без арешту в неволю
і за плащем,
щоб всі схови
між нас надійно.
із далекої рідності
надплемен
досі кличе стара дитина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393637
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 19.01.2013
браслети нашої дружби
плетені голосом і відстанню
синьою скатертиною на підлозі
наші лічені дні
як знудьгована осінь
готові із власної волі у сни.
розпочни з густої самотності
я народжуюсь в потязі
під розмови і жарти масні.
кольоровими косами на зап'ястках
так буває не часто
та справа далеко не в цім.
я плекаю наш дім
і його сутінкові кімнати
кожне свято - мелодія
й танець сивіючих прим.
скажеш їм, що чекання-
то зайві кордони..
достигаючі ґрона
браслетів
на звалищі зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393086
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 17.01.2013
Вона вирізає очі і склеює їх зіницями,
Одягає светра, бо гуляє холоднеча.
Так, щоб комірець залишився стирчати,
Але зігрівав, як мати малечу.
Дивиться у вікно.
Світ змивало днями та ночами,
І вони вже скупили всі парасольки,
Грали із всіма кольорами.
Як невідомий художник, напруживши пальці,
бавився палітрою.
Вони також вирізали очі,
такі, мов схожі на пестливі цукерки.
І клеїли їх на свої ручні дахи,
щоб бачити перехожих.
Вони не вірять у сонце,
І тому під навісом носять ліхтар.
Забивши цвяхом стрижень у руку,
Щоб вітер бодай ніколи не вкрав.
Одні гомонять по телефону,
Інші стежать за хлюпотінням.
Вслухаються до музики дощу,
Із трепетом, із посивінням
вирізають очі з паперу,
та клеять їх на спину.
В них перехоплює дихання,
Тому починають ковтати небесні сльози,
В надії випити все.
Закривають двері і вікна.
А хтось у тунелі шукає світло на дорозі -
Світло втрачених ілюзій.
Тут не капає, бо ви як у капелюсі,
Та з початком світла він тане...
І знову ви в долонях хмари.
Там невпинно стукає дощ,
Залишаючи пару.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223276
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 17.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2013
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
ти вже ніколи не заблукаєш
чи не знайдеш шляху назад.
зведу собі пам'ятник поруч
або сама каменюкою стану.
і минули ночі тимчасовості,
і вже вікна зовсім не скляні,
і хрест на спині все важчає.
впивайся в мене своїми думками, що бояться ранкового світла,
виділяй мене червоним чи синім на всіх існуючих календарях,
але я не стануся серцевим нападом і не заберу в тебе життя,-
тільки хрестом кам'яним зостанусь, який підштовхне до прірви.
блукання в неіснуючім світі,
де не треба слова до кінця
промовляти і слухати дзвін.
ти починаєшся тут дорогою
і перетинаєш всі мої дотики.
зостанься в мені назавжди,
бо нам не померти святими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267023
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 16.01.2013
я не зможу так жити..
нестримним бажанням
/поселитись в думках../
стати світ[л]ом
для тебе.
знаю..
хочеш забути
чорних мрій розтинання
на жертовнику вогкого
неба..
пам’ятаю..
як квітне любов
/у тенетах../
як у собі ми знищили
«друзів»..
лиш дізнався..
що смуток вкриває Планети
ніжним попелом штучних
ілюзій..
*фонова композиція - Drudkh «The First Snow»..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262521
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 14.01.2013
посварився з твоїми стінами
тож вони мене більше не слухають
хоча досі чують
знаю це просто знаю
тому продовжую активно мовчати
замовчувати
всі страхи ті
де відчуваю тебе
а себе безпорадним
від того що я щасливий
від того
що ти поряд
і я можу дивитись
просто дивитись
на тебе
і просто мовчати разом
із твоїми стінами
сподіваючись
що мені навіть не доведеться
говорити
але вони мене обов’язково почнуть
слухати
сподіваючись
що врешті решт
мене почуєш
ти
(?)
.
*фоновая композиція –
Agalloch
«In the Shadow of Our Pale Companion»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390397
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 14.01.2013
я буду спати вдень, щоб скоротити відстань на темінь,
розпишу всі свої сни й надішлю в електроннім конверті.
смак бетону й розлуки, моє здичавіло-покинуте плем'я
тупцює на книгах холодних із запахом свічки і смерті.
я люблю тебе. я ковтаю краплини натхнення солоні
і листами тобі свою стелю оздоблюю з плетив.
уживаюся тут, де нікого нема крім сторонніх
і вичавлюю усмішки, віру і сни з інтернету.
загортаю в дощі всі будинки переказом стислим,
хочу, щоб відчувалось та так непомітно і мітко.
щоб гірким світ на смак...засолоджено-кислим,
щоб на шкірі вночі миготіли знайомі відбитки.
я люблю тебе. досить грубо і так філігранно,
що зізнатися в цьому собі навіть дико і дивно...
запізнились на дощ, приплелися до сонця зарано
і гуляють навкруг з попільничками в грудях царівни.
засинатиму вдень, щоб цю відстань в собі заховати
і читатиму вголос зі стелі для тих, хто крізь простір.
я люблю тебе. і на стіни кидаю портрето-плакати,
заливаюся воском і сплю... все так просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268855
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 13.01.2013
Когда мы с тобой встретимся,
будет снова идти дождь -
дождь, который ты так любишь
и который люблю я,
скребущийся в ржавых глотках водостоков
и стегающий бледные скулы
городских стен,
оставляя
кровоподтеки мыслей тишины,
утопающей в тумане
ноябрьского безвременья.
Ноябрь, как и дождь,
способен консервировать реальность,
наполняя мертвые легкие
будущностью вещи в себе,
потому его внутривенный контакт с нами
вечен,
вызывая целительные вспышки
галлюцинаций,
которыми мы рождаемся заново,
становясь музыкой
несуществования ничего вокруг
и паря в невесомости
призрачных ее мгновений;
думая о чем-то (неизменном
в своей предвнезапности)
и не думая ни о чем вообще
или опрокидывая взгляд в небо
и рассматривая идущих там прохожих,
пока не закружится голова,
снова и снова утоляя в себе эту жажду,
бесконечную, как музыка.
Только музыка
способна делать мир невесомым,
только она вызывает дрожь родственности,
пробегая по венам
дождливыми каплями смысла
и насыщая наши сны о себе
грохочущей вспышками гроз тишиной,
устремляя нас в сердце
морей наших вселенных
откуда
мы возвращаемся ливнем
нового понимания дождя и ноябрей,
понимания того,
что они повсюду, -
как эти бегущие по клавишам
минуты
(тонкие бледные пальцы которых,
пропитанные никотином поздней осени,
так похожи на твои),
встречающие нас
космическим холодом
непроглядности
и теплом вечернего камина,
где я буду что-то рассказывать тебе
твоим голосом,
а ты моим – слушать,
снова погружаясь в сумрак
тех лабиринтов,
чье глубокое молчание
будет еще долго блуждать
в настоявшихся за ночь звуках,
разливаясь по сердцу
тревожными переулками счастья
и гулким эхом беспамятства брусчатки, -
музыка,
владеющая в совершенстве
искусством отчуждения
и город, слившийся с ней воедино,
вобравший кожей ледяную пустоту
этого сна во сне,
что останется внутри навсегда
(самым любимым):
вместе с прошлым и будущим
дождей,
вместе с вечной тишиной
ноябрьской тьмы,
вместе с ясным печальным светом
рождающихся и умирающих звезд,
вместе с глухим криком шепота
миллионов секунд,
услышанных в момент их распада;
сон, что спустя миллионы световых внезапностей
будет хранить во тьме очага
остывшей вселенной
блуждающие огоньки тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385182
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 13.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2013
|Сумно почуватись комахою,
яка здатна тільки на те,
щоб відчувати присутність
чужих віршів.|
Інколи/зазвичай/
буває/ніколи/
трапляється
(практично рідко)
що книга яку ти читаєш
завжди\умовно\
вивчає тебе як і ти її
краще(ніж будь-хто)
Інколи(повсякчас)
буває
зовсім/ніколи/
трапляється рідко
(практично)
що книга
яку ти читаєш
читає тебе й вивчає твою
стилістичну органіку
проте сприймає це
краще ніж будь-хто
Інколи зазвичай
За умови “Завжди”
залишається
потяг з майбутнього
де ніколи(інколи)
на папері коліями
горизонталі
із цукру вказують
печінковими
оргіями тест
на
казковість смерті героя
книги
що вивчала
його за Доби Ренесансу
Ін коли/Не за баром/
Часом(Ні коли?)
Людина у чорній краватці
із келихом поміж нігтів
„Закопаного у землю
Cтендаля”
сприйме(прийде)
по метаморфози
твоїх слів із ванної келії
поміж книг живе тіло жевріє
серцем римованих скринь із
товстезних літер на
обшитій деревами палітурці
живий шлунок
порине у ендоскопію
інтерпульованості пташиних зірок
Шизофренія?
Там де французький єпископ
скаже
„Ні”
англійський письменник
усміхнено відповість
„Так”
Історія не має початку
ані збагненного кінця
як і загробне життя
комахи що потрапила у світ
у ролі письменної дитини
з нігілістичним набором волосся
та дірявими аксіомами
вересня
Час-Пік-Потік–Час
приготувати сніданок
чи просто підібрати новий капелюх
щоб розвішувати аерофотознімки її ніг
не вдивляючись у шосейні перехрестя
мегалополісів
викурювати
чи просто викурвлювати десять сигар
після втомливих облудливих рук
О Маріє,
як Живий мертвяк
Час-Пік-Потік-Із-
Алабамових зіниць
Час приготувати Обід-
Час нагодувати втому
сухими фруктами власного
шлунковоого
соку
намагатись не впасти під пожовклу
гезету із листям на внутрішній стороні
травма-я,
що раптовістю може позбавити життя усіх:
чорного велосипедиста
та навіть кота по-прізвиську „Бім”
який часто слухає реггі-т
не задумуючись чи приносить музика
Боба Марлі
мир,
у цей дивовижний засраний ссюреалізмом
буденності світ
а чи просто
вставляє як „музика світла”
й молодих афро-американських
повій
Бобе, ви
раста-африканський
кумир-
взірець для
багатої на духовну культуру
сучасної молоді
Джамайка із сухої майки
для якої людська шкіра
все що якісний туалетний папір
Час сходити у душ
сходити у душ із книжкою про анатомічну будову
люциферових столів
для загального розвитку
знайти корінь зла і викоренити його
свіжою бритвою снів
Не забути ввімкнути FM- хвилю власноруч
придбаних заготівок-
кісток
кісток
що трощаться-засмічуються
та проте ще легко
трансформуються у дрібно чи багато
масштабні фігурки - ефект орігамі:
Головне не забути вимкнути воду
щоб не замочити священних гінців,
що виповзатимуть із неї та пригощатимуть
вечерею
коли покине твій розум цей cвіт?
Час-Пік-Потік – час приготувати вечерю
самому
річ у тім
Що Беніто плаче,
коли потрапляє у прямий
ефір згубна для його дядька
річ про те що Гітлер „Ідіот”
чи просто як сказала б сучасна інтелігенція
„Дибіл”
А моя люба,
а моя мила,
я не Пікассо
чи Далі
я бажаю тебе просто
зараз
у цю хвилину як бажає
моя плоть знань
із внутрішніх
ребер риби
вільно плаваючої посеред
Тибетських Гір мого душі-
душу моєї душі
Потік вільно розкиданих днів
наче акваріум з трансверсалей,
де кожен міст переповнений
їхнім рухом - рухом людей
мене там не знайдеш, люба
мене вже там не існує
пам'ятай про мене
пам'ятай моє слово-мої ніжні вуста
я перетворився на орігамі – таргана
що мило повзає та викурює десять сигар
десять куполів
десять стягів
десять заміських кущів
колючого терну
Колись, коли ми ще курили
соудепівську траву
Беніто розповідав мені
що ніякий Гітлер не Іідот-
просто невизнаний геній
я ж відмовляв:
“Адік - звичайне
не обчислене графічно тьмяне
зображення доби Декадансу
та проте тільки завдяки його працям
Дисконтні знижки не перетворились
на бібліотечну цвіль а
перейшли в часті(чисті)
депозити від
смертей
для тих хто часто дивиться у дзеркало”
інколи/зовсім ніколи /я бачу тебе/
самітною поряд з
трамвайними коліями,
ти граєшся із світлом від моїх рим та
кістлявих анафем….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285112
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 10.01.2013
з кількох складів твоя безіменна структура,
серпень як мертвий святий залишає мощі.
режисура незграбна,
грабуєш численні луври,
а я підробляю спасителем
й кличу дощ.
так зійшлось, перебилось
і ще всіляко.
заважати не хочеться більш ніж йти.
цей святий не лишає по собі знаків,
тільки тіло зотліле на висоті.
вибиваюся з черги до твого дому,
а його не існує
як наших зим.
гематоми стрічань на лиці святому
заліковує небо тепер ніким...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355684
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 10.01.2013
«Слабкий голубиний грім
гримів мені в Семи Лісах…»
(Вільям Батлер Єтс)
Вони будували башту зі слів.
Ніхто не знає навіщо.
Ніхто не знає чому.
З цих маленьких «чому»
Вони місили цеглу віри
Для храмів свого тіла.
Народи, що зникли як тінь,
Де шукати мені ваші сліди
У темних закутках
Людської свідомості.
Народи, від яких лишились
Одні назви і слова,
Що обпікають сухий рот.
Народи, що відчували
Тілом своїм залізо мечів.
Народи, яким заборонили бути
Приходять до мене у снах…
Їхні пророки і віщуни
Лишають по собі візерунки
Які гаснуть як свічка
У спаленій дерев’яній церкві.
Вони шелестять як книги
У яких зітліли сторінки,
Якими топили грубки
Та вогнища інквізицій
Істоти з вузькими лобами
Та каламутними очима.
Хто згадає про них
Коли я теж піду у Ніщо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391190
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 10.01.2013
хтось прославить себе зухвалістю,
надіславши поштою зграйку прозорих шпіонів
на адресу минулих помешкань.
вони старанно вивчатимуть щільність простору
та дитячі загоєння на дорослих колінах
вони будуть плести канати з твоїх простирадел,
визначати прикордонні зони на ліжку
і ти вже не зможеш бути єдиноможливим володарем
царство твоє вже дещо пошарпане
кишить цими словонепробиваючими мурахами
і на всі твої запитання
відповіддю буде лише целофановий шепіт у шафах
тоді від безвиході
ти розплачешся прикметниковими сльозами,
що тільки встигнуть
відбутись вінками з лавру
на повітряних головах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391086
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 09.01.2013
твій прояв любові
захоплює райони кімнат
звертаючись густим теплим молоком
серцевих залоз очищених
лікувальним безсонням
забарвленим в колір сліз
із присмаком сутінків
цьогорічної весни
і якби хтось був поряд
із цим повільним але сильним
потоком нафтової тиші
який інколи зупиняючись посеред кімнати
перетворювався у
сповнений
теплих кристалізованих зірок
знешкоджених чотирьохстінним полоном
і чорношоколадною темрявою
закритих очей
водоспад
вічністьтривалих емоцій
законсервованих у молекулах
літер
то його б віднесло
в невідомому напрямку
холодильних квартир
мозку
з його видовженими
різнобарвними коридорами
схованих в середині
роздумів
його б втерло у паперову пам'ять
кожної крупинки піску
пустелеподібної підлоги
разом із змістом всього
що сталось
до і після того як очі закрились
разом із змістом не такої
як раніше
весни
разом із беззмістовним проявом
|вічності|
твого кохання
оголену тінь якого ти досі
не наважилася
показати
нікому
(?)
*фонова композиція –
An Autumn For Crippled Children
«In February»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369049
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 09.01.2013
Незавершені вірші - мої надкушені яблука.
Я блукаю цим містом, як бомж нічним супермаркетом.
Поскладала в конверти сни, облизую марки,
Щоб відправити завтра тобі їх поштовим зябликом.
Я хворію на малослів"я і марнослав"я,
І на літеру "я", себто псевдоважливість его.
Через пальці стікає лава рядами клавіш...
Щоб придумати світ, не конче бути стратегом.
Щоб писати про Бога не треба бути апостолом.
По столовій ложці пудри на кожні мізки:
Бачиш, як воно є - уже й воювати нізким,
Всі такі "неповторні", що бути "складним" - просто.
Простір міста цього - містерія дилетантів.
Захлинаючись в місиві масок зі штампом "профі",
Спроба мати себе подібна до катастрофи.
В місті равликів тільки римованим строфам можна літати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388627
дата надходження 29.12.2012
дата закладки 08.01.2013
я хочу тебе досліджувати
класти сніг на шкіру твою
і злизувати його
класти кокаїн на долоні твої
і злизувати його
класти мед на волосся твоє
і злизувати його
готувати тобі сніданки
вдихати глибоко в легені ці свіжі
прянощі твого теплого тіла
купатись під твоїми запахами
потопати у них і випливати на зовні воскресаючи
творити із тебе поезію
творити із тебе життя
бачити твої поверхні наскрізь і проходити крізь них
любитись з тобою довго і пристрасно
розповідати тобі про море тишею
довго губитись і швидко знаходитись
ловити на тобі переповнені погляди повені
шукати прихистку у твоїх згинах і вигинах
то так лише перший час опісля того
як усе розклеїться розіб'ється на дрібні уламки
бо реальність тебе поглинула увібрала
а потім звикаєш до цих примарних мрій
привчаєшся до байдужости втрати і болю
шкіра мов гравій стає твердою прозорою
вона уже не відчуває дотиків тепла і світла
настає цілковита байдужість до реальності
приємна така байдужість
за якою слідує очищення
воскресіння буде завтра
у тобі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390838
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 08.01.2013
заметілі майже безправ'я
на голову розтисячну
з переруділим волоссям
пересинілими очима
і голосом вже пересказаним
мої ренусійні стани
як забрискане часом скло
збільшує панораму алергії
я вмію
натискати на безклавішшя
твоєї душі
де в процесі засвоєння
вигадок кутобоких
обираю застуди вбрання
вириваючись кашлем у голос
спалахом гніву з горла
безпечно німують крона печалі
канат перемоги вже за спиною
лишилось лише
одягнути пальто
і знайти рукавички
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390508
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 08.01.2013
«Говори, а я усміхатимусь
Крізь прив’язані пожовклі хвилини» - Ірина Брунда із книги «Якщо мовчки».
***
Крізь грона хвилин, що на ланці,
Промов, а я буду тут жити надовго у митях,
Вдихати слова в твоїм щасті.
Майстриня усмішки, протягуєш промені литі.
Крізь зв’язку думок у корінні,
Торкнись ти зірок, досягни у земнім піднебессі
Тут радість на хвилях постійних
То вгору, то в бік – це буття у захмарному плесі.
***
Через грона хвилин, що на ланці,
Говори, і я житиму довгими митями,
І вдихати слова в твоїм щасті.
Ти, як фокусник, усмішку з уст моїх витягни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390629
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 07.01.2013
Я живу в ньому,
допоки його попіл живе під моїм ліжком.
Кожного ранку натираючи до блиску урну,
як колись натирав його скло,
і ми грались у мімів -
я та моє відображення,
захват сповнював невидимі меблі,
вони сумували.
Дім набував паперу, з нього сочилась кров -
я ніби тонув.
Тільки зараз нічого,
лише чую свої рухи
на сусідній сходинці.
І допоки існую я,
будеш існувати ти:
моїм дахом, мною...
Я натираю тебе кожного ранку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249369
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 07.01.2013
На осінніх схилах зима сховала свої вічні сніги
Витоптала стежки у подерту кіноплівку,
що м’яко розповзлась під натиском океанічних вітрів
Західної Європи.
В’ївшись холодними кислотними краплями
В ланцюги срібночолих вен
На яких наче
Важкоплинні проте надшвидкісні потяги Японії
Тече не кров,
А сам лиш цукор
Так, Японські краєвиди
Нагадують дисфрагментовані фрагменти її тіла,
Індустріальні станці й метро
Метро в індустріальних станах
І все це так, неначе повсякчас вона
Вживає дешевий алкоголь,
Намагаючись скласти себе по пазлах
Щоб потрапити на свято в Кіото
Стати
Радше бути живою з допомогою
Картини коханого друга,
Що сидить у метро,
Як і вона прагнучи потрапити на свято в Кіото.
Він малює її,
А вона не позує надміру
Звичайно на пазлах, по схемах
На стінах японського метро
Слухаючи м’яку кіноплівку
Оснінніх схилів
Зима
А він знов ж таки мовчки складає її у життя.
Емаллю вкриває тіло мовчазними пензлями
Безбарвними кольорами заповнює пори цукром
Її пори,
Пори її сукна
Ніжного проте мертвого тіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300751
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 07.01.2013
Скоро осінь уже глузуватиме
з моєї постелі порожньої
і своїми кістками брунатними
у ребра ввіткнеться безбожником.
Осінь в поспіху, видно, не знає,
що вона - лиш великий гербарій.
Може, я в тій постелі сконаю,
і напишуть у пресі бульварів:
''Вона мала хворобу осені.
Осінь їй проросла у душу''.
І якісь дітлахи набурмосені
покладуть мене в книжку.
Засушать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359550
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 06.01.2013
тоді, коли наші серця
зацементують перші інфаркти,
коли я не впізнаю твого лиця
крізь вуалі із катаракти,
тоді, коли наші хребти
складуться у знаки питання,
коли гавкотом хрипоти
звучатимуть наші гортані,
тоді, коли колінвал кісток
заіржавіє, ніби зброя,
що принишкла на дні річок
ще з минулостолітніх воєн,
тоді, коли гострий кут
мої вилиці стеше в скелясті -
аж тоді я скажу, мабуть,
чим бути могло би щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334209
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 06.01.2013
зараз нікого й нічого
тільки спокій і тиша огорнула
міцно за плечі тендітні твої
коли ти ідеш вулицею
а у тобі заметіль кружляючи
впивається кривавими вбивцями
я зігріваю тебе думками
я зігріваю тебе втаємниченим спокоєм
іти босими ногами по землі
що за кретин повірив
у твої руки які так непомітно
торкнулись моїх?
ніч опускається так швидко
на теплі і ситі плацкарти
у яких відстань коротшає завше невпинно
і нові люди і нові міста
впускають нас у свої обійми
зі сп'янілими вогнями і вірною зрадою
у твоє тіло можна входити легко і ніжно
ступаючи навпомацки
щоб не розбудити солодких снів
твоя шкіра ніжна вуаль і м'який шовк
я пішов а ти залишилась
із ранком
із тишею
і ти поряд ще спиш
дихаєш стишено
ця солодка печаль
і мед на устах і вітер у волоссі загубиться
усе заживе
усе затягнеться
лиш ти не забудешся
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388845
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 05.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2013
озера спраги залишені нами на потім,
друзі планують кордони і втечі.
і так недоречно земля зацвітає снігом,
ще б трохи і небо молочне
збігло
ще б трохи
і ранок-невіглас
примусив гойдати життя на мотузці
бувало відпустить у затінок совість
а ти їй натомість
у далеч квитки
такі доленосні вокзали
злітають з твоєї руки
такі запізнілі
з моєї
скляною змією крізь простір
два келихи часу
і злості
тримаючись снів
жебрака
така ж заблукала
ми зграя
шляху повертань не спіткаєм
і значить є сенс
далі йти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390085
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 05.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2013
тримай віддзеркалення ночі
де розлиті путівники
шлях починається з долоні
твоєї
бо долоня твоя
то шлях до мого всесилля
бо слабкість
це поштовх ліктем у душу
а душа
то мертві клапті листів
які ненаписаністю докоряють
за докір маєм сумні пісні
застуджений голос їх нам майструє
за спокій маєм вірші
що просять лишатись в цих стінах
тримай віддзеркаленння ночі
бо ніч то путівник у моє безсмертя
бо я живу доки
в долонях твоїх це паперове тіло
натяком на чорнильність
нашої суті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389419
дата надходження 02.01.2013
дата закладки 02.01.2013
дивись
розлоге захмарення стрітень
ніч витікає з надпитих очей
сходяться дотики
майже нізвідки
дивись
десять міст
на спині породіллі
підсолоджую сіллю
твій страх
подивись
в цій забутості
тільки я
розфарбовую нашу безглуздість
друзі просто замовкли
і край.
роздивись
вечір чаєм пролився
на одяг
жоден з нас
ще не зрадив природі
дивись.
твоя вись
то земля для посухи
я відточую рухи
просто
не скаржся на зір
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387762
дата надходження 26.12.2012
дата закладки 26.12.2012
спроба осилити схему дощу,
вмовити хмари рухатись в напрямку часу.
вечір смакує гарячу залежність,
відбираючи ковдру озброєнь.
з тобою поруч занадто людей,
мій розбещений воїне...
наче силкуєшся йти,
опустивши очі в глибокі кишені,
озираючись навсебіч.
тебе зовсім не кличуть
в країни, де спокою вщент.
місце твоє на схилі кволого бунту,
ти мусиш бути в'язницею всім,
ти безперервно нам мусиш бути,
креслити скаліченими руками опади
і вмовляти...
направду це важливіше.
ніша твоя непосильна, воїне,
затхлий мир - тільки відступ,
вбогі недоїдки знань.
і коли ти востаннє
опустишся на коліна,
всіляки провини
зійдуть нанівець.
повернеться забуте із мертвих.
воїне, дихаєш голосно й ледве
наче й сам ти оплаканий мною
мрець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387059
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 24.12.2012
Залиши шматок свого обличчя,
зірви стрічку з посмішки очей,
залиши мрію подаровану тобою
і дай волі розгорнути німі крила
в тіні твоїх холодних очей;
Гірські долини ніколи не бачили пітьми,
світлі обійми ховаються
за залізними замками своїх поглядів.
Люди без облич-обличчя без людей
-cліпі істоти без тіней...
Так приємно відчувати відсутність тепла,
проникати густими струменями холоду
у твої кінцівки,
відчувати рухи твого тіла в відблисках
Метанового дна –
навчатись у такий спосіб мови далекого народу.
Твої вуста наповнені солодом гніву.
Я відчуваю неминучість близька,
ця епоха знищить нас і наші серця!
Зв’язок втрачається. Повітря зникає,
коли горить Земля
На шиї петля довголіття,
сліпа правда рветься в наш дім,
та нема кому відчинити,
ланцюги гірської системи
карбують між нами віковічні плани Творця.
Хто першим розіб’є й відкине білий
стяг над землею?́́́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277186
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 21.12.2012
ми заслабкі аби жити вічно
тому вічність наказує вбити себе
навіть не питаючи
готовий ти до цього чи ні
або просто робить це сама
|з часом|
а ти ладен боротись
не погоджуючись
з безапеляційним вердиктом
винесеним власною свідомістю
чи з невиліковним діагнозом
згідно з яким тобі лишилось
недовго
|чекати|
ти марно намагаєшся витягти ножа
безнадії та відчаю
встромленого у груди твоєю ж рукою
лезо якого час від часу доходить до самого серця
та не вбиває
а лише заставляє страждати
викликаючи неспинну внутрішню кровотечу
вчорашніх спогадів
досить свіжих аби ще довго не зникати
з поверхні твоєї самотності
і досить сильних аби нічого не залишати після себе
лише нестерпний біль
від думок
про кожну хвилину
якої не повинно бути
але
вона
настає
про кожний ковток
гидкого
чистого
повітря
яке так важко проходить
крізь відкриті нічному небу в закритих вікнах
виснажені ножем груди
що врешті застрягає
в спустошених сигаретним димом
легенях
тож ти більше не можеш стримувати сльози
безпорадності і відпускаєш..
разом з ножем
на вирваний |з дерева майбутніх некрологів|
листок паперу
голосно падають краплі крові
спогадів що колись належали
двом.
*фонова композиція –
Dark Sanctuary «Les Mémoires Blessées»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353364
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 21.12.2012
"Бо справжні приходять мовчки, немов додому,
Скидаючи зайвий одяг, колишніх, страх..."
(Ольга Кричинська АБО)
Це в жінці існує даністю,
З дня в день, з року в рік, крізь віки -
Одвічне бажання справжності…
Ви чуєте, чоловіки?
Ви чуєте ? Все так просто,
Лиш будьте собою, не більше.
Міняється час і простір,
Вона ж не бажає інших.
Інших, насправді, багато -
Хитрих і злодійкуватих-
Успішних, всесильних, пихатих,
Державних і тих, - зіркуватих,
Гарячих, принадних і смілих,
Веселих і зарозумілих,
Вірних, надійних, рогатих,
Мудрих і мудакуватих,
Привабливих, радісних, млосних,
Смішливих і надто серйозних,
Коханих невдах і п’яничок,
І просто гарненьких сідничок,
Мерзенних, невтішних, поважних….
Та жінка бажає справжніх!
А справжні приходять мовчки,
Поперши колишніх і страх,
Бо знають бажання жіночі,
І не для спочинку у снах
Лягають до ліжка щоночі,
Зникають десь потім в світах…
Що їм за біда, як жага та
Назавтра обернеться болем
Ти згодна платити ту плату, -
Сама собі вибрала долю …
Все так, і не так, і то правда,-
За справжньої пристрасті мить
Століття віддати ми раді
Чого ж тоді серце щемить?
Чого ж тоді сумом повиті
Прекраснії очі дівчини?
Де ж справжність? – Гай–гай, там щомиті
Вже інша спливає личина…
Вже б час спокійніше сприймати
Все те, що є в людській натурі –
Все тих же мімікроприматів,-
Дворняжок у лев’ячій шкурі.
Та в жінці існує те даністю –
Крізь зради й гіркі помилки
Вона все ж шукає справжності,
Ви чуєте, чоловіки?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386412
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 20.12.2012
... а ти все одно залишаєшся осторонь,
усі твої голоси
й хвороби загострені,
усі твої друзі й записки розгублені,-
піднесені скарги до вищого ступеню.
усі твої смерті у ній мов метелики
на світлі свою відкривають Америку
і в ній зачиняють для інших кордони,
малюють з твоїми очима ікони.
а ти мимохіть розсипаєшся спокоєм:
"не псуй те, що маєш нудними уроками,
тримай свою душу в такій ізоляції...",
а потім ідеш, звісно маючи рацію.
і все починається десь в обезлюдненні,-
дотик нахабства і щоки напудрені,
хвороби тривалі і леза загострені,
а ти все одно залишаєшся осторонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337797
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 16.12.2012
Ця жінка сіла навпроти мене,
така ніжна і світла,
що контури її існування переповнювали кімнату,
і дощ майже переміг вікна,
аби будинки замовчали -
адже чути колискову її легень.
Те місячне волосся ставало дедалі довшим,
і ніщо не могло знаходитись у цьому
маленькому світі, окрім її думок,
і слова з'являлись тільки у морзі,
а столи спали навколо дзеркалами-
відображеннями,
мої квіти приймали форму її тіла.
Та якби я не вмер від кохання
до світла цієї жінки,
вона стала б тоді моєю країною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287035
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 15.12.2012
целафанові візерунки,
в одіяннях загублених він попереду,
випиває натще усі атрибути спокою
і веде нас в місця неповернення.
чемним дитям заколисаним відбуваю
терміни покарань застоєних.
скоїне ним
то лише перепустка в своє тіло,
спроба навчитись відрізняти і йти.
неважливо куди
і не надто суттєво до кого.
мого сліпого провидця
чекає безмежжя імен.
як рентген безтілесності
в пору вмирання солодкого.
мить зачасто приходить короткою
і йде, не зігрівшись.
гірше цукрового леза на шиї
кожне твоє "зумію",
кожне твоє "вже скоро".
в одіяннях загублених той,
з ким мовчанням говорю.
амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384844
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.12.2012
Справді, ну що я таке вигадую,
Хто мені лікар і хто тобі критик,
Будь я хоч звабою, владою, Ладою -
Ти не повинен мене любити.
Речі чимдалі стають простішими,
Простір люб'язно стає закритим,
Будь я хоч світлом, відлунням, тишею -
Ти не повинен мене любити.
Мрії підошвами стали стертими,
Мало дороги, багато провини,
Будь я хоч трохи живою, мертвою -
Ти не повинен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360601
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 10.12.2012
Чаша терпіння і чашечка чаю,
В мене нічого нового, любий.
Я переповнена, я розливаюсь,
Зірваний голос вмерзає у грудень.
В мене нічого нового, тільки
Я все частіше дивлюсь в порожнечу,
Із циферблата зникають стрілки,
Благословляють мене на втечу.
Знаєш, позаду не так і мало -
Кілька життів і розривів серця,
Я витягаю жалі і жала,
І досі дихаю, це інерція.
Зрештою, всіх нас поглине грудень,
Схоже тепер недоречний щебет,
В мене розтерзана пташка в грудях.
Що в тебе?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383715
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012
(Низка хокку)
* * *
Терпке вино
Осіннього вечора
У келиху часу...
* * *
Світ дивних людей.
Розфарбовує сонце.
Щодня... Охрою…
* * *
У землю рідну
Чужі квіти посадив.
Зів’яли з нудьги…
* * *
Про міста сумні
Тихі тужливі пісні
Співають люди…
* * *
Замерзли квіти.
Сумом мій дух напоїв
Холод осінній…
* * *
Загуслий туман.
Він домом став нетривким
Для верби сумної...
* * *
Сонце в калюжі.
Холод колючого снігу.
Кудлатий пес.
* * *
З деревом цим
Вранці прощатись прийшов
У небо іду…
* * *
Сніг - біла каша.
Для крука самотнього
Розкішний обід...
* * *
Зимовий день. Вітер.
Навіть Ленін замерз
На постаменті…
* * *
Холодний ранок.
Землю весняну топчу
Черевиками.
* * *
Холодна весна.
Неіснуючі квіти
Згадую… Сіро.
* * *
Світ без місяця.
Дорогою спогадів
Тяжко блукати…
* * *
Маленький жмуток
Маю останніх "вчора".
Вчусь забувати…
* * *
Сніг, порожнеча.
Нічого не чекаю.
Навіть смерті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341349
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 09.12.2012
Ти тримаєш сонце на руках
так незаймано повітря потрапляє
в твої дихальні шляхи і твої легені
стають вагітними ним.
твої руки легкі наче ранні птахи
вони тихо тремтять між
вулицями Відня, коханцями березня
між соло п’яних журалів, піснями неба
звуками дощу та блискавок
Твій мозок усвідомлює як і ти
що мої вірші це всього лише купа
пожмаканого паперу
де присвячені тобі герої цілують
твої вуста, кохають тебе серед ночі
піклуються про тебе й твоє серце
хворіють з тобою
хвилі твого радіоприймача налаштовані
на український ефір:
і я з тобою чуємо тільки звуки і слова:
понтанцюй зі мною, не дивись крізь ці пальці
і я відповідаю на твої безглузді запитання
телефонними дзвінками, в яких давно вже
відбулась кремація метеликів. Я все ще досі
кохаю тебе й твої зламані долею ребра
вагітні повітрям легені і дике серце,
яке важко тримати у холодних долонях
Твій голос бринить немов електронна гітара
і я радію йому як і кожній весняній грозі
люблю тишу, яку даруєш мені коли танцюєш
з примарами минулого
все це стане незаперечним актом вандалізму в
моїх віршах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322829
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 09.12.2012
...все починається зі страху сказати "не те"...
захворіти якимось однотипним римуванням
і так уже дочекатись вогкої весни
проклинаючи чергове самотнє зимування...
...все починається зі страху перейти на "ти"...
агресій завжди чомусь понад норму
і цей передбачений дощ заливає сліди
від того вони якось суттєво змінюють форму...
ти як і я ненавидиш самотності й попси
не розставляєш розділових знаків
загоюєш рани на чужих розбитих колінах...
а в моєму квітнику найбільше диких маків
на паркеті - пахучого свіжого сіна...
ми доживемо до глибокої старості
ховаючись за прирослими до нас ніками
і ніяк уже не сховати потягу й вульгарності
хтось стає Магдаленою хтось Веронікою
хоча сучасніше дамою чорною піковою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269056
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 08.12.2012
ми залишаємось вірними та чужими
неважливо що навкруги морозяне небо під ногами
талими водами розтікається
увімкнувши анонімні часові режими
тиша на тишу накладається...
_______________________________________
...є люди яким особливо потрібен кисень вода та книги
я бачу твої рани яскраво червоні на вилицях
якщо заздрість холодна плете навколо нас інтриги
совість заледве жива шкутильгає на милицях
відлік почнеться коли доля натягне тятиву
із тонких капілярів спокою макраме
лагідні ноти світла падатимуть у шовкову траву
пам'ятай що і цей час щастя також мине
як минало твоє дитинство у мовчанні чужих вулиць
як минала туга за першим смаком причастя
мені потрібне насамперед твоє світло
щоб наші серця перетнулись
і пульс засвідчив початок нового життя яке розквітло
геометрія тіл у просторі ми неповторно далекі
ефект перспективи залишити на ніч за дверима докір
я чую навіть зараз прощальний журавлиний клекіт
якому бажання залишитись поруч чинить опір...
стрілки невтомно малюють малюнки із кіл
наш порятунок кусати вологі губи і вірити
що перш ніж любов попаде під приціл
ми почуття тишею перестанемо міряти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317125
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 08.12.2012
відступаю розплетеними розмовами
коли знову ти геть небачений
у нарадчій кімнаті друкуєш нові хрести.
відпусти в день коли обірвуться здогади
в час коли перемолоте
щастя піде на спад.
дублікат залишу під килимом
через те,
що не так молили їх,
загубили їдкий азарт.
відступаю додому гордою,
захист ковдрою,
ніч пустелею.
все так само цей жест одобрюю,
все так само дороги стелю я.
відступаю туди де зречення,
де розмова з терпінь гарячою.
кожне речення - сум за втечею,-
втечі більше нам не побачити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382515
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 06.12.2012
Humpty-Dumpty sat on a wall,
Humpty-Dumpty had a great fall;
All the King’s horses and all the King’s men
Couldn’t put Humpty together again.
Хиталко-Гойдалко сидів на стіні,
Хиталко-Гойдалко упав уві сні;
Уся Королівська кіннота, уся Його світлості рать
Не можуть Хиталка, не можуть Гойдалка
До цілої купи зібрать.
Gilly Silly Jarter Джіллі Джата йшла в лісок,
She lost her garter Загубила поясок -
In a shower of rain/ Саме дощ линув!
The miller found it, Мельник поясок знайшов,
The miller ground it, У млині його змолов,
The miller gave it to Silly again. Джіллі повернув.
Pussy-cat, pussy-cat,
Where Have you been?
I’ve been to London,
To look at the Quin.
Pussy-cat, pussy-cat,
What did you do there?
I frightened a little mouse
Under her chair.
Кицю-кошенятко,
Побували де Ви?
Я було у Лондоні
В гостях у Королеви
Кицю-кошенятко,
Що Ви там робили?
Я під самим троном
Мишенят ловило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317437
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 23.11.2012
«Темні вулиця вкрились насінням.»
(Майк Йогансен)
Мокрого падолистового дня я блукав безцільно сірими вулицями чіпляючи своїми підборами липке мокре листя кленів, що густо вкривали килимом бруківку старого міста. Ще старішого ніж я. І тоді я подумав, що пращури зачекалися мене коло свого гарячого вогнища, де вони згадують і переповідають легенди. А я все не йду та не йду… І тоді я записав у свій нотатник таке:
Падолист.
Його ім’я написано крейдою
На мокрій стіні буцегарні.
Він загубив не листя – себе.
Старим сухотником
Шкандибає бруківкою тижнів.
Подаруйте йому монети,
Бо
Харон не веслує задарма.
Діряві кишені вівторка
Цвірінькають флейтами Токіо.
Він теж самурай.
І своє харакірі
Вважає іконою.
Я по калюжах ступаю
Хлюпаю соком Землі
Парасолю розкривши
Стаю музикантом крапель.
Глядачі-горобці
Магелланами сірими
Вірять в кулястість вулиць.
День як поема.
А я – корабель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375226
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 23.11.2012
тобі чутно
що міста вже ніч як нема
ім'я його день як забуто
у твоїй сонячній схованці
що тінню яструба
звеш
то птах не для
сонця народжений
не в плинність хвиль
вірує
своє пір'я сріблясте
він дарує тобі
як плащ зимовий
як серце впітьмі
наодинці із квіткою
ти вертаєшся
до зорь своїх
що лютню скували з
твого подиху
а квітка то око яструба
то твоя дума
обертається з руїни
синню
подивись
на слід з гори йде
як зимові волхви
зтирають останюю твою
надію
як пагорби ночі
вириваються з тиші
твого сивого тіла
омріяна яструбом
йдеш ніби в червоне гілля
заходу
омріяна
а міста вже ніч як нема
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357190
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 23.11.2012
Вдоль самых темных океанов,
средь звезд, которые не спят,
плывет Земля Семи Туманов
во снах, что вдалеке летят...
Ее глаза, как невесомость,
что мир не может лицезреть,
который есть «иная тонкость»,
как только станет леденеть...
Ее душа, как море звезд —
всегда темна, всегда красива,
и будто хрупкий черный дрозд,
ныряет в воздух молчаливо...
И в виде птицы полуночной
летает, глядя сквозь туман,
светясь минутой одиночной,
как в ярком небе талисман...
«О, молчаливая Богиня!
Когда же будешь Ты сиять,
когда вернеш Ты время вспять?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379601
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 22.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2012
загортаю скляну дитину в тепло вчорашньої газети,
мені здається, що для того аби померти
потрібен голос.
вчора бог надсилав сувеніри з обнадійливих подорожей
і в листівці писав,
що коли стану схожою на розмови відверті,
він знайде трохи часу
і відкине від мене прихильність смерті.
бог фіксує кожну миттєвість на сірих світлинах,
кожна його дитина має окремий альбом і долю.
і тільки тим,
в чиїх зорових прогалинах досі бракує солі,
не пише зранку листів,
будучи чистим листом.
батько шліфує осінній газон, поспішаючи,
сипле вказівками в скрині поштові і сни.
проковтни неодмінно чиєсь заспокійливе зрадництво
і чекай сувенірів край часу у дні вихідні.
загортаю в газету дитину скляну й передроблену,
голос майже озвучений, тільки бракує світлин.
я ніколи не знала, що світло десь поза угодами,
там, де зайве прощення вростає в руїни святинь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373993
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 31.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2012
тихо закриваю очі на твоїх долонях…
і відчуваю …
кров передає твоїм пальцям мою кардіо - телеграму
зникаю, засинаю, мов Моєсей біля гори Синаю
лиш мить до екзистенційної нічогості і ……
ти усміхаєшся і теж закриваєш очі…
правда тут гарно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311702
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 29.10.2012
. Небо вкрилось сірою ковдрою,
і сонні краплі рахую на холодній руці.
******
Бузком пахне присутність твоя
п'ятипелюсткова позаду мене
мантрами лягає дощ на твої плечі
їх шепочуть пташки гірські
свободу пізнавши
ти витягуєш пальці у пошуках мене
пронизуючи спину дня
там де я стояв сліди крапель залишені
вільно як
кольори твої із стукотом серця переливаються
так кличеш ти мене
холодними краплями опадати
на твої мури
Бузкове Місто
і оголені контури твоєї плоті
завоюю тоді
як темрява по ночі
наступає
занурся у мою спину як в бархан
вийди з грудей моїх всепрощенною
очима з дощу долонею Будди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344419
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 26.10.2012
будь ласка не говори зараз нічого
будемо дихати тишею
будемо пити погляди серпневих світанків
будемо ковтати кулі від болю і пігулки від часу
нажаль у нас закінчився тютюн
скоро світатиме а ти тремтиш як струна
невміло обіймаємось із краплями дощу
розсікаємо очі слізьми
і серпень перекриє нам доступ до кисню
я знаю
зачекай ще сьогодні буде воскресіння весни
і музика навмисно гратиме вічно
мені б цінувати тебе понад усе й
цілувати навмисно без жодного на це попередження
стискати твої плечі але щораз по-іншому
щоб завжди було не так як учора
отож молися відверто
твій бог у тобі
а ти його течія
апатія роз'їдає нутро а пам'ять
не лічить провин не бачить нічого
не потрібно думати
потрібно відчувати
ковтаємо кулі від болю
і
пігулки від часу
відчалюю але не прощаючись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273976
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 26.10.2012
взаємозірка на верхів'ї архіву спокою
попільничним вогнищем освітлює шлях
до негоди теплої.
одягаюсь в хронологічні межі,
залишаючи в спальнику долі місце для випадку.
хтось терпеливо гортає чернетку твоєї історії,
нагороджуючи смерть червоними галочками
і вчінням напам'ять.
багатоголосся давно вже прожитого
пролилось на тишу вчорашньозавтрашнього сьогодні
і саме тому архіви пахнуть життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371936
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 20.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2012