Останки серпневі дотліють між айстрових китиць,
Кориця засмаги обсиплеться з теплих колін…
Безпечна природо, не встигнеш у літі прижитись,
Як вдарить по ньому на обрії сонячний дзвін!..
Уламки небесного люстра впадуть на дерева,
До берега жилаві руки заломить ріка…
І вийде руда й мовчазна із молочного мрева,
І мідну печать покладе на долоню листка.
Сирими мохами війне зі старої криниці,
Об камінь вологий ударить іржавий ланцюг…
І при́йдуть на слід її теплий багряні лисиці,
Гірчинка терпкої смоли залоскоче їм нюх.
І криком розбудять діброви сполохані сови,
Крильми з павутинок обтрусять пацьорки роси.
Посходяться верби, сумні, нерозважливі вдови,
Над саваном літа заплачуть на всі голоси.
І стане руда й мовчазна, і заступить півнеба,
Покотяться згарди у трави сухі й забряжчать…
І змириться мудра природа, і скаже: «Так треба»,
І прийме на серце впокорене мідну печать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688575
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 20.09.2016
Боженьку,там гинуть чиїсь діти,
Їх в мороз водою поливають.
Дай ти владі нині зрозуміти,
Чому камінь замість серця мають.
Матір Божа,вислухай молитви,
Поможи ти моїй Україні.
Щоби не даремно цим убитим
З раю визирати щохвилини.
Котра ненька звірів годувала?
Певно,не повірить,як побачить,
Що рука синочка катувала
Тих людей...Господь,ти їх пробачиш?
Боженьку,хай сплять усі у ліжку,
А не мерзнуть мокрі на морозі...
Поможи їм Боженьку в цю нічку.
А що ми?..Молитися всі в змозі...
Ти послухай,мій народ найкращий,
Працьовитий і талановитий...
Тих..Катів...Колись пробачиш...Нащо
Всіх своїх...Водою так залити?..
Боженьку,ти чуєш-плаче мати
За синочком,що кати вбивали?
Як його хотіла б ще обняти...
Та на цвинтар хрест йому поклали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474582
дата надходження 23.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Навчи мене…(Михайло Плосковітов)
Навчи мене не бачити тебе,
Навчи думок спечалених не чути.
Нехай так буде в долі: все мине
І більше, звісно, зустрічам не бути.
Навчи мене всміхатися слізьми,
Навчи похмурі хмари розсувати
Й вичікувати сонце із пітьми
І промені, на щастя, розсипати.
Навчи мене мовчанкою іти,
Навчи любов'ю жити понад кару.
Теплом душі з'єднати ті мости,
Які перетворилися в примару.
Навчи мене долоні піднести,
Навчи в молитві випросити в неба.
Щоб , врешті, донести усі хрести,
Усі, усі…усі, в яких потреба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 07.11.2013
[i]"...Пізніше ще декілька бездітних італійських сімей звернулися до неї з подібною пропозицією. У результаті жінка народила в Італії трьох дітей, яких забрали бездітні сім"ї, а вона повернулася додому..."
"СПОВІДЬ, ЯКА ВБИВАЄ..." - Євген БАРАН
зі збірки есеїстики "У полоні стереотипів"[/i]
Скільки сімей і стільки їх історій...
Історія ж цієї, як тавро
Для тих людей: для кожної "потвори",
На совісті кого пролита кров...
___________________________________
Так сталось - травмувався на роботі
Сім"ї тієї батько й чоловік:
Отримав інвалідність на заводі
І став непрацездатним вже на вік.
Потрапила сім"я в лещата долі...
Щоб вижити й зростити двох дітей,
Заплівши в косу власну силу волі,
Подалась жінка до чужих людей:
В Італію на довгих п"ять-шість років.
А повернувшись, все й розповіла:
" - Пробач мені, коханий, мої кроки..,
Я жінка й мати тут, а там була...
Ти зрозумій, в нас було безгрошів"я,
А в тій сім"ї здавалося б є все...
"Не в грошах щастя", як гласить прислів"я:
Дітей вони хотіли над усе!
Я.., словом.., народила їм дитину...
Мене просили з розпачем в очах
Про це так само інших дві родини...
Там троє діток в батьківських руках."
Поставивсь чоловік із розумінням:
" - Що було там, хай зостається там.
Таке напевно Господа веління..."
З полегшенням подалась жінка в Храм.
Посповідавшись, наче камінь з серця,
Тягар з її душі, немов упав.
Та вже на другий день, мов бруд з відерця -
В селі про щиру сповідь кожен знав.
І стали язики злі обмовляти
За спиною, а дехто і в лице:
"Он курва йде...", "Багатодітна мати...",
"Волів би бути чоловік вдівцем..."
Довели бідолашну: сила волі
Розплелась з посивілої коси.
Повісилась, не витримала болю.
Злі люди і кусючі, наче пси!
В ту ніч не спав ніхто. Горіла Церква.
Згорів у ній також її палій.
Убивча сповідь: мама й тато - мертві.
Зостались діти-сироти малі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457936
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 01.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2013
Так тихо цокає старий годинник на стіні,
Відлічуючи вже прожиті хвилини,
Коли б вони були на марно ще не згаєні,
А то інколи безглуздо тратимо цілі години.
Що вже не встиг тоді,
То тепер не наздоженеш,
І ролі у нас зараз вже не ті,
Й минулого назад вже не вернеш.
Тоді не вибачив ти ворогу заклятому,
Який вимолював прощення на колінах,
Сьогодні може вже не стати йо́го,
А ти поводився немов ображена дитина.
А час мина – так швидко і безжально,
А ми все не насмілимось зробити перший крок,
І може все закінчитись брутально,
Тоді жорстоким для нас буде цей урок.
21 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457968
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 01.11.2013
А ти для мене вогник засвітила
І день заграв, немов у ворожбі,
Моя натхненна Музо світлокрила,
За кожне слово дякую тобі!
Що я сміялась, плакала й зітхала
В солодкому полоні рим і фраз,
Що по тонких невидимих лекалах
Відточувала слово, мов алмаз...
Що не було мовчання поміж нами
І забуття не штрикали ножі,
Що я кохала завше до нестями,
Що я страждала вкотре на межі.
І милувалась чарами природи,
Розгледівши дива́ у простоті,
І ти мені освічувала сходи,
Вела у даль незвіданих світів.
А скільки весен разом заквітчали,
А скільки зим дмухнули в потічки!
І золотої осені опали
Ми заплітали спільно у рядки!..
І ти, така окрилена й щаслива,
Була зі мною в радості й журбі!..
Моя прекрасна Музо незрадлива,
За кожен подих дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456230
дата надходження 23.10.2013
дата закладки 29.10.2013
Мені так холодно було, так сумно,
У вересні скорочуються дні.
Не сподівався, що тебе зустріну
І буду бачити ночами уві сні.
Руки твоєї несміливий дотик,
Шалено розганяє серця бій.
Гарячий і хвилюючий твій подих,
Душевний спокій розриває мій.
Манери, стан, красивий голос,
Величність погляду твоїх очей,
Із золотим відливом русий волос,
Ти муза для нових моїх ідей.
Ми двадцять років вже з тобою разом,
Кермуємо сімейним кораблем.
І душі наші з’єднані навіки,
Божественно-небесним сургучем.
Хай квітне мак, веселка веселиться,
Хай літо нас за плечі обійма.
Мені ще й досі перша зустріч сниться,
І перші твої сказані слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415878
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 29.10.2013
На пам'ять час нанизує поразки ( Лілія Ніколаєнко).
Уперто відвернуся й не почую,
Як гнівно стукаєш у серце ти.
Вже вкотре цю поразку не візьму я,
Не місце їй в разках моїх , прости.
О, пам'яте, ти зглянься, не просися.
Сховай, як кажуть, голову в пісок.
А час у відстань в росах заросився…
Була стежина … перетнув місток
Й пекельним болем скам'янів у груду.
І вже тебе, мене і нас нема…
Остання мить у спогадах – і буде
Відрізком часу - порожнечі тьма.
То що ж в любові зміряла поразка?
Чи ж я для битви… душу простягла.
Ти не приходь з минулого, будь ласка,
Й забуду я навіщо там була.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417041
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Іноді книга цікавіша людини...
Іноді музика замінює світ…
Деколи сонце сходить повільно,
А реальність у серці займає лиш біт.
В такі миті так хочеться щастя!
Щоб хтось тебе міцно за руку тримав.
Думки і мрії – єдині заняття,
Плюс спогади про труднощі, яких ти зазнав.
Але навколо одна пустота…
Ніхто твого смутку не знає…
Отак сидиш в компанії кота
Й сльозами біль свій заливаєш…
Тому і тікаємо в іншу реальність.
Де дійсних проблем не існує,
Де ми віднаходимо радість
Там вічне щастя панує…
Та щоб не траплялось в житті
Все буде круто! Ти тільки повір…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415712
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Сегодня жизни годом больше,
чем было ночью до утра.
Расположительно возросшей
вершится опытов гора.
Ту гору покоряет Мудрость. –
и восхождения её
становятся что шаг – то круче,
восполненнее Добротой.
Ну и, конечно же, умением
соизмерять поступки все
с отметкой высшею Терпения,
как будто влажность – по росе.
Хоть будущее невозможно
предвидеть целиком, но всё ж
подумать ценно, коль не поздно
о важных целях, - и всерьёз.
Мгновение чтоб каждо занять
работой нужной над собой
и нужных обретенью знаний
об Универсуме порой.
Опять же – не забыть о друге,
о просто ближнем, дальнем – вот
изнемогающий на Юге:
зной, жажда; в тундре же – снег, лёд
укрыть готовы неизменно
от созерцанья лик земной…
и, главное – скрывают тени
иллюзий Истины цвет. Мой
тост – за пробужденье в целом,
а не лишь частию души
и каково б ни делать дело –
чтоб без остатка уложить
сознание в ход созиданья:
так получается - не зря
трудились и умы, и длани…
всё, сотворявшее Тебя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406164
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 10.03.2013
А Янголята часто плачуть.
Бо відчувають біль того,
Хто так багато для них значить.
Кого цілують у чоло,
Коли лягає ввечір спати.
Вкриває Янгол,молитви
Він буде голосно читати,
І спати з нами всі роки.
І після снів охороняти,
І подавати руку знов.
А нам погано-цілувати,
Бо така Янгольска любов.
Ви знаєте,що вони сильні,
Та біль відчують,що в душі.
Бо вони дуже,дуже пильні,
І ми і з вами не самі.
І навіть на руках носити,
Коли не бачимо слідів.
То Янгол зміг з нами ходити,
Коли літати він умів.
Він на руках носив і плакав,
Що міг-для нас він все зробив.
Він розставляв у долі знаки,
І навіть пішки він ходив.
Завжди молився з нами Богу,
Так ніжно гладив,цілував.
Він проходив з нами дорогу,
Навіть навколішки ставав.
Не заставляйте їх ридати,
Бо стільки є у них ще справ.
Ви намагайтесь цілувати,
Щоб навіть Янгол відчував.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407551
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 09.03.2013
А я до тебе вирушила в ніч,
Напхавши повну торбу поцілунків.
Але скажи-у чому тепер річ,
Що ніч малює холод візерунків?
А я до тебе через всі моря,
Я боса йшла,щоби набратись сили.
Щоби почути,що лише твоя,
І море потопить не мало сили.
Навіть на хвилях спала я вночі,
Замість човна-крилята Янголяти.
Я всю любов пронесла у душі.
Щоб лиш тебе хоч раз поцілувати.
Щоби прийшла я стомлена,а ти
Зварив лиш каву і приніс у ліжко.
Щоби сказав:
-Прошу тебе,не йди.
І щоб поцілував хоч раз так ніжно.
А я тебе шукала все життя,
Морями йшла,йшла лісом і журбою.
Коли тебе сьогодні я знайшла,
То стала через день тобі чужою.
Я довго йшла,я падала сто раз,
Я боса йшла через міста і небо.
Я думала,що це життя для нас.
А ти сказав:
-Мені таку не треба.
Тому я втік,бо ти давно чужа,
Навіщо все життя мене шукала?
-Щоби від тебе чути ці слова,
Щоби хоч раз тебе поцілувала.
Пішла назад,та море через крок
Мене хотіло затягти у себе.
Колись літала сміло до зірок,
Бо знала,що цей шлях лиш вів до тебе.
Тепер ступала холодом у ніч,
На душі босій-рани,що боліли.
Та знаєш,не в образі тепер річ,
А в тому,що всі Ангели злетіли
Сьогодні в небо,в небі лиш живуть.
І дивляться і душу твою люблять.
А я хотіла лиш одне збагнуть:
Чом досі некоханням душу гублять
Такі,як ти?Колись же покохав,
Надію дав і всесвіт до ніг кинув.
Сьогодні Ангел стомлений літав.
Дай Боже,щоб тебе він не покинув.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399005
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013
Ой старезний сивий вітер руки так розклав,
Що мене він за волосся умить упіймав.
Та й перебирав руками,косу всю розплів,
Гладив личенько,думками бавитись схотів.
Шепотів слова кохання,сам складав вірші,
Підіймав мені листочки сухі із землі.
Клав до рук наче троянди всі в світі зірвав,
Залицятися до мене вітер починав.
Вів додому,через річку міст із льоду клав,
І без дозволу у щічку ніжно цілував.
То він тримає за плечі,то кидає вниз,
А писата вірші вміє,є у нього хист.
Я просила для Тетянки написати вірш,
Вітер тихо засміявся,потім голосніш.
Аркуш він зриває з неба,зробив олівець,
Похвалила.Та ти,вітер,бачу молодець!
Пишеш вірші,підбираєш рими і слова.
Та у мене вже від тебе кругом голова.
Я Тетянці не сказала,хто писав листа,
Я лиш вітер вихваляла-гарна він душа.
Він перебирав волося,він мене кохав,
Пестив,гладив він рукою,ніжно так благав,
Щоб за нього вийшла заміж,в полі буду жить,
І душа буде безсмертна,буду всіх любить.
Підійматися до неба і торкатись зір,
Так мені сьогодні вітер тихо шепотів.
Сукню він мені пошиє із цілунків всіх,
І вкладе мені лаванду полем снів до ніг.
І парфуми з неї зробить,візерунки всі
Мені вишиє вкраїнські і складе пісні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395317
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 25.01.2013
Туман... Осв"ячений, холодний...
А тишу?! Чуєте, чи ні?!
Господь, який хрестивсь сьогодні,
Нам дав надію! Навесні
Знайти, побачити. Збагнути,
Які недосконалі ми...
Просвітлення душі відчути,
І називатися Людьми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393808
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 19.01.2013
Ангели радіють,Ангели співають,
Христос ся рождає,всі у світі знають.
Ясна зоря в небі людям засвітила,
Маленьке дитятко матінка любила.
Божа мати сина ніжно обнімала,
А кожна родина так його чекала.
Ангели у небі його прославляють,
А люди у світі радісно вітають.
Божий,Божий Сину,зоря всім голосить,
Що Ісусик щастя,радість всім приносить.
З неба дар великий зішли Украіні,
І даруй здоров'я діточкам,родині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389691
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 06.01.2013
Пахне хліб на столі -
Жовте сонце пшеничного поля.
Ми у росах блукали малі
По стежках, на яких була батьківська доля.
Доля наших дідів,
Що колоссям гойдалась, як море.
Вже помалу і рід порідів,
Плуг життя оре поле, коли й переоре…
Пахне хліб на столі
Вітром, небом, усмішкою мами.
Шепіт рідної чую землі,
Щоб на нивах зерно засівалось синами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385050
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 03.01.2013
Чим винен Господи св’ятий,
Я що живу в Країні,
Яку й донині на шматки,
Деруть як шмат тканини,
Яку ограбили в кінець,
Ославили ті тварі,
Які схопивши пирога,
Собі його забрали,
Які надію й майбуття
Моє й дітей украли.
Чим провинився я Господь,
Скажи й я все поправлю.
А може за гріхи батьків,
Чи предків, путь цей правлю?
А може я за доброту,
Всіх земляків страждаю?
А може я за німоту,
Народу вже відповідаю?
Можливо досить вже
Мовчать коли мене грабують?
Коли у мене з гаманця,
«Последний рубль воруют» ,
Направ о Господи святий,
На путь мене єдиний,
Який до щастя приведе,
Який є тут і нині!
Проси, о Боже, ти мене,
Прости і Україну,
Прости за всі гріхи мої ,
І за гріхи Родини,
За ті гріхи що зацвіли давно,
Й ростуть донині,
Прости за все що я зробив,
І що зробили предки,
Прости за те що не зробив,
Прости, й направ , О Боже, ти мене,
На шлях єдиний, шлях Св’ятий,
Мене та неньку , Україну,
Мою любов, мою Єдину…
Прости Вкраїну.
І на життя Благослови,
Мене й Великую Родину,
На те щасливеє життя,
Що заслужив народ терплячий,
На те щасливеє Буття,
Відкіль не буде вороття,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376563
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 02.01.2013
Така вона як стара мати –
Сидить на призьбі біля хати.
Здалека діток виглядає,
Котрих давно уже немає.
Отримала нарешті волю
Та прокляла ту волю-долю.
Не вміла нею керувати,
Себе дозволила продати.
Попала в руки до нікчем
І не зарадиш тут плачем.
Хотіла чесності і правди,
Вона за правду була завжди.
Її ж ненавидів сусід –
Плював, кричав на неї в слід.
І пхав у спину гострий ніж,
Щоб перейти її рубіж.
Він мріяв неньку поховати
І землю вільну відібрати,
Умиту кров’ю і дощем.
І не зарадиш тут плачем.
Вона боролась, як могла,
Кривава стежка пролягла.
І діти матір боронили
Їм смертну кару присудили
За те, що лили свою кров.
За вірну, жертвенну любов
Поклали на вівтар життя
І відійшли у небуття.
Упали зрубані мечем.
Вже не зарадиш тут плачем.
Не змиє горя море сліз.
Та хто б до неї не приліз
Обійми радо розкриває,
На допомогу лиш чекає.
Та жде її завжди обман –
В полуді очі від оман.
Одна лиш туга, біль і щем
Вже не поможеш і мечем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379819
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 20.12.2012
Святий,святий Миколай
Їде на санчатах.
Ти про нас не забувай,
Бо сьогодні свято.
Хоч не бачимо тебе,
Знаємо -приходиш.
І слухняних діточок
Ти завжди знаходиш.
Янголятка в санчатах
З тобою ходили.
Памятаєш ти всіх нас,
Ми ж тебе любили.
Ми молилися тобі,
Просили дарунків.
Дякували ми зимі,
Бо від візерунків
Розбігались очі нам,
А ми все чекали,
Коли прийдеш ти но нас.
Ми тобі співали:
Святий,святий Миколай,
Ми тобі молились.
Ти про нас не забувай,
Мрії всі здійснились.
Святий Чудотворче,святий Миколаю!
Я тебе сьогодні за усіх благаю-
Подаруй матусі,таткові здоровя,
Помолюсь сьогодні за родину знов я.
Довгих,довгих років бабусі і діду,
Я до них сьогодні у гості приїду.
А моїй сестричці найкраще кохання,
Святий Миколаю-це моє бажання.
Злагоди і миру,добробуту в хаті,
Хай всі люди будуть здорові,багаті.
Щастя всім родинам,сиріткам-родину,
Молюсь Миколаю я за Україну.
Хоч я ще маленький,та багато знаю,
Тебе Миколаю я за всіх благаю.
Вислухай молитви Отче наш небесний,
Пожоми нещасним в день такий чудесний.
Святий Миколаю!Не хочу дарунків,
Краще малюй небо в сотні візерунів.
Бачила дитину,що ходить не вміла,
А ходити ніжками так вона хотіла.
Святий Миколаю!Поможи ходити,
А за це я буду до тебе молитись.
Святий Миколаю!Дітки є без мами,
Тобі листи пишуть дітки ці мішками.
Здійсни їхні мрії!Подаруй родину,
Рученьки до тебе кожную хвилину
Буду піднімати і щиро молитись.
Поможи каліці на санках возитись.
Може,ще маленька,і не так молюся,
Але Миколаю,кожен день я вчуся.
Святий Миколаю!Поможи сирітках,
Поможи на світі усім хворим діткам!
Святий Миколаю!Випав вчора сніг.
Ти мені дарунок уночі приніс.
Бачив я санчата,Ангелочків двох.
Бачив як на землю все дивився Бог.
Святий Миколаю,цей уклін тобі,
І щира молитва у моїй душі,
Молюсь за родину,за діток чужих.
Принеси дарунки,принеси для них.
Святий Миколаю,за нас помолись.
До душі сьогодні ти нам притулись.
Хорони від горя,хорони від бід,
Дай нам у здоровї довгих,довгих літ.
Ми тебе на поміч кличемо усі,
Миколаю,дай нам спасіння душі.
Рученьки до тебе тягнемо весь день,
Колядок співає душа і пісень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385923
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 19.12.2012
Я буду твоим Ангелом-Хранителем,
Я буду охранять тебя всегда.
Я буду твоим Ангелом-Спасителем.
Любить тебя,и целовать тебя.
А ты не будешь звать меня по имени.
Ты помнишь?Я хранила твои сны.
А мы друг друга так и не увидели.
Ты только знал всегда мои мечты.
Я буду твоим Ангелом-Спасителем.
Хоть ты меня не видишь никогда.
Я буду жить возле твоей обители.
Я за спиной твоей буду всегда.
Когда будешь смеяться-я прилягу,
А загрустишь-утешу я всегда.
Не надо никакую мне награду,
Наградой мне,что я люблю тебя.
Ты засыпал-я душу целовала.
Во сне смеялся?Это я с тобой.
Я Ангел,но тебя я ревновала,
Хоть и была всегда тебе чужой.
Нашел невесту?Я за тебя рада,
Но почему проплакала всю ночь?
Любовь к тебе была моей наградой.
О Боже,как лететь сегодня прочь?
Кто будет целовать твои ресницы?
Кто будет твою душу целовать?
Кто будет Ангелу сегодня ночью сниться?
Кто будет твое сердце охранять?
Твоя невеста Ангелом бывает?
Она земная,что же так ворчит?
Тебя сегодня Ангел покидает.
Целует в душу,и летит,летит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382193
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012
Життя розділене червоною каймою,
Яка пунктиром по душі лягла:
Буття без тебе і життя з тобою,
Світ брудно-сірий і веселкова дуга...
Ти-зосередження усього мого світу:
Надій,чекань і радощів,й тривог...
Для тебе жити і тобі радіти-
Найбільше щастя,що дозволив мені Бог.
Тобі одній зірки знімаю з неба,
Як оберіг,мені звучить твоє ім'я.
Життя віддам,якщо так буде треба...
Моя дитино,донечко моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382054
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012
Ой, же, Осене щедра і мила,
Виплач рясно осінні дощі,
Бо краплина чомусь опинилась
На моїй вже сльозою щоці.
Для усіх, непомітно змахнула,
Я вітрами сушила її,
Але щемом у серці відчула,
Що не дощ, а це сльози твої.
То чому ж не дощить, а ти плачеш?
Золотою ж ходою ідеш…
І дощами, принаймні, пробачиш,
Те, що смуток осінній несеш.
Запечалені сльози жіночі,
Вже не раз у краплини влились,
А ти щастя для нас напророчиш,
І в вечірній свічі усміхнись…
Полум'яним у золоті листом
Застели сяйно рідний поріг,
А туманом, що звівся над містом,
Притулися легенько до ніг.
Це тобі сповідають всі смути,
І мінорні акорди душі,
І кохання шукають забуте…
У майбутнє сліди залиши.
Ой, же , Осене, мила, чарівна…
У прощанні вітрами злети.
Ти красою своєю Царівна!
А за смуток… іще раз прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381543
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012
Вже листопад рихтує довгу фіру*
Вбирає в у́пряж білого коня.
Так мало сонця кинуто в офіру
Цим перепрілим вистудженим дням.
Дме вітерець в калинову свирівку*,
Тріщить над ставом схилена лоза,
Сухий листок скотився на долівку-
Сумного клена трепетна сльоза.
Таке німе зворушливе прощання...
Холонуть стрази чистої роси.
Ну, відпустімо осінь без вагання,
Мабуть, і в грудня є свої плюси:
Зимових ранків блискітки яскраві
На тонкорунних прядивах снігів
Дзвінкої річки пасма кучеряві,
Закуті в кригу сонних берегів...
Дрібних сніжинок пишні візерунки,
На мокрих вітах паморозь крихка,
А ще - морозу щирі поцілунки,
Що рум'яніють в тебе на щоках.
*Фіра(діалектне)-підвода.
*Свирівка(діалектне)-сопілка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379220
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
Таку історію з життя недавно я
У книзі випадково прочитала.
Професор в семінарі про життя
Усі крапки над "і" поставив.
Студентам раз усім на подив
Скляну він банку висадив на стіл,
Оглянув зал і раптом сходу
Серйозно запитав, що бачать ті.
"Вона - пуста!?"- хтось випалив одразу.
Кивнув професор і мішок дістав.
Каміння в банку закладав ураз
І знов, що бачать, підопічних запитав.
"Тепер вже повна банка!"- зал сказав,
Та лектор невгамовано вів далі
І в банку сипати горОшини почав,
Які прогалини вмить закривати стали.
"І зараз банка - повна!"- всі вторили.
Професор усміхнувсь, мовляв:" Дивіться!"
Й пісок всипАти став сміливо
Аж банка стала повною по вінця.
"Наповнена ущент!"- ревіли всі ряди.
Та лектор хитро термос дістає
І каву ароматну плавно залива туди.
"Ось тільки зараз банка повна є!"
Вона - життя, каміння - це родина,
Сім'я і друзі - те значуще, що в нас є.
Горох - не найважливіше в людини:
Її вбрання, його iPhone, Renault твоє.
Пісок - це те дрібне й рутинне,
Проблеми невеликі, що життя псують.
Насипавши його в посудину первинно,
Горох й каміння місця не знайдуть.
"Нехай пісок не сипле вам у вічі!".
Закінчив лекцію професор, банку заховав.
"А кава...кава - що?" - гука йому на відсіч.
Знов усмішка у лектора, піднялася брова.
"А кава, мої любі,- почав він на порозі,-
У вирі всіх проблем, рутинних перемін
ТЕ пам'ятайте, що завждИ у змозі
Ви відпочити й радісно всміхнутися усім".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379248
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
НАУЧИ МЕНЯ ИСКУССТВУ МАЛЕНЬКИХ ШАГОВ.
Антуан де Сент-Экзюпери.
Його навчитися прошу невпинно в Бога -
Мистецтва, що в підніжжі всіх і вся.
Не треба міражів, чудес - не та дорога,
Пізнати хочу силу й неповторність дня.
Хай будні не захоплять полоненим
І в їх лещатах не віддатись сліпоті.
Гострішим розум дай робить щоденно,
Приймати досвід й силу відкриттів.
Дай по життю не проплистИ спокійно;
Дай міру знати, вартісність хвилини.
День кожний дай розбити вірно
Аби сягнути даль, побачити вершини.
Дай пам'ятать, що мудрості й зростання
Нам додають поразки у житті й падіння.
Коли ж бездія здатна розв'язать питання,
Дай, Господи, навчитися терпінню.
Хай місце й час фантазія пізнає,
Знайде того, кому тепло потрібне.
Даруй мені не те, що я собі бажаю,
Подай лиш те, що справді необхідне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378477
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 17.11.2012
Моя солов'їна, барвиста, незмінна.
Омріяна снами, закохана в сміх.
Вінчаєш багатство, моя промениста,
А може ще й зорі даруєш мені...
Моя ти лебідка палка й золотава,
Облуда засиділась в тебе у сні.
Верни її лиху, кинь в зиму безтями.
А потім пролий всюди сонцем на сніг.
Мрія злетіла, мов правда із неба.
Останнім бажанням родилась вона.
Весну запалити хотіла для себе.
Але встряла в кожного мрія п'янка.
Мабуть ріднішої більше немає.
Осторонь жоден не може пройти.
Вона з солов'ями у душах співає.
А ще її в серденьку можна знайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362261
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 17.11.2012
Рідко ми тебе вживаєм –
наче паску в день святковий.
Тебе всяко обзиваєм,
українська рідна мово:
солов’їно-калинова,
цимбалисто-сопілкова,
соколино-беркутова,
лебедино-гусакова
і лірично-мелодична,
і пісенно-колискова,
освіжаючо-кринична,
коломийково-казкова,
переливчасто-срібляста,
полуденно-світанкова,
сорочино-зозуляста,
Азарово*-урядова…
Цих епітетів, напевно,
вже придумали чимало.
Було б краще, щоб щоденно
ми тобою розмовляли.
09.11.12 (До Дня Мови)
=================
* - Азаров – один з керівників української держави, що плекав у собі українську мову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377784
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Ми молимося Господи тобі:
Навчи терпимості,любові,все приймати.
Навчи ти інколи відмовити собі,
Щоб просто іншим щастя дарувати.
Навчи вставати завжди із колін.
Навчи,щоб ми ніколи не здавались.
Ти знаєш,що є кращим для нас всіх.
Навчи,щоб в собі ми не сумнівались.
Навчи любити,шанувать батьків,
За них молитися навчи нас щохвилини.
Ти любиш нас.І завжди би хотів,
Щоби на світі всі були щасливі.
Ми молимося-бережи наших дітей,
Дітей,в яких нема навіть родини.
Молімося за бідних всіх людей.
І дай ім хліба,одягу і сили.
Ми молимось за хворих і слабких,
Допоможи здолати ім хворобу.
Навчи-в світі нема дітей чужих,
І відбери із душ нещасних злобу.
Із бідними ділитися навчи.
Навчи образи в серці не тримати.
І всі гріхи нам Боже відпусти.
Розкаємось і будем цінувати
Все те,чого не цінемо завжди.
За ворогів ми будемо молитись.
Ти тільки нам у всьому поможи.
І праведно навчи усіх нас жити.
Навчи нас віри,научи любить
Природу,землю і навіть каміння.
Бо воно зможе колись говорить.
Бо воно теж є Господа створіння.
І хліб навчи ти піднімать з землі,
Коли впаде бодай малий шматочок.
І дякувати нас навчи тобі.
Молитися за всіх синів і дочок.
Навчи,що кращим є для нас усіх,
Бо твоя воля на землі,на небі.
Навчи спокутувати наш найменший гріх.
Навчи,чому навчитися нам треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375878
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 14.11.2012
І плакали сльози,змішавшись з дощем,
І плакало небо,чи осінь,чи листя?
На серці,в душі проростаючий щем.
На шиі в п'яниці-червоне намисто.
На вулиці дощ,і гримить пустота,
І серце щемить від такоі картини:
П'яницю за руку дитинка мала
Вела.Піднімала іі щохвилини.
Та падала знов.А дитятко веде.
На вигляд-ну рочків чотири,не більше.
Невже це дитятко із нею живе?
Невже воно бачить в житті лиш найгірше?
Колись ця п'яниця красуня була,
Та сили покинули,дух послабішав.
І жінка беззуба всміхатись могла.
Напевно подумавши:буде ще гірше.
Навіщо намисто?Одежа стара.
Підбори стоптались.І старі,престарі.
Невже полюбити дитя не змогла?
О Боже всевишній!А щож буде далі?
Дивлюся-паде.А дитя підніма.
Спитала:
-Це донька?
-Це донечка рідна.
Дитя посміхнулось:
-Я маму люблю.
Бо мама найкраща моя в цілім світі.
Ось тільки додому іі доведу.
Хотілось дитя це мале пожаліти.
Та усмішку бачу я щиру таку,
Неначе ця мама зірки ій зриває.
-Я мамочку в світі найбільше люблю,
Бо мама голубить мене,обнімає.
І падає знову.Намисто летить,
І кульки червоні дощем омивались.
Зібрала дитина ці кульки за мить.
А люди ім вслід довго ще озирались.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375860
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 07.11.2012
Не стало батька, вже пішла від нас і мама,
Давно їх душі вознеслися до небес
В обійсті пустка поселилася з вітрами.
Але його ще сторожує вірний пес.
Барбос старий вже, бо ж собачий вік короткий,
І вже на очі трохи став недобачать.
Без хазяїв був сам, як палець одинокий,
Його сусідка узялася доглядать.
Та з двору йти Барбос нікуди не збирався,
Як дід старий на сонці боки свої грів.
Село лягало спати – він же не вкладався –
До неба писок піднімав і тоскно вив!
Після розлуки, після довгої тяжкої
У двір батькІвський тихо увійшла я знов –
Мені назустріч вже ходою нетвердою
Старий, сліпий собака ледве-ледве йшов.
Присіла, вІн лизнув лице моє гаряче
Від хвилювання вже ні слова не сказать.
І раптом збігла по щоці його собачій
Й мені на руку капнула гірка сльоза.
.....................................................
Собаки плачуть, ви повірте, люди, плачуть!
Їх сльози котяться, великі, мов горох…
Собака ждатиме і вам усе пробачить,
Бо ви для неї Друг і Цар і Бог!
Олена Бондар (Бондаренко)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357771
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 07.11.2012
Колись і ти навчишся між рядків
Шукати істин проблиски і тіні,
В безлистій тиші заспаних садів
Ловити звуки-співи солов'їні.
Колись і ти, гортаючи життя,
Пізнаєш серця зболеного муку.
І добре те, що інша, а не я,
Тебе в цю мить триматиме за руку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375575
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 05.11.2012
Як багато не сказано слів,
Як багато ми ще не зробили.
Та чомусь цей раптовий дзвін
Пролунав і не має вже сили...
Опускаються руки додолу
І думки вже не тії, що були;
Скільки мрій, скільки планів з тобою
Не сповнених, так і забули...
Я в пам'яті назавжди збережу;
І Богові про милість помолюсь.
Та більше обіцянок не пишу,
Скажу лише, що я любила - ні,.. люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372375
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 03.11.2012
В пам'ять моїй любій бабусі,
яка покинула нас 01.11.2009
Вже рік без тебе, дорогесенька, сплива;
День перший листопад дарує знов.
Несе тепло незвичне, сонцем зігріва,
Він вибачення просить в нас немов.
Та пам'ять не обдуриш, в ній кожна мить жива.
Той день недільний, вулиці пустельні за вікном,
Непереборне відчуття зробити щось, та сил нема,
Ось-ось заполонить все довговічним сном...
І ще не раз в той день поверне нас молитва і любов,
Щоб прочитати в погляді останнії слова,
Щоб найніжніших рук тепло відчути знов,
І знову, як колись, ти завжди з нами - будеш, є, була...
01.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374878
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 02.11.2012
Любіть мову рідну, яку захищали,
Яку лиш недавно ми відвоювали,
Що кров'ю полита, сльозами умита,
В кайдани закута, в неволі закрита
Була затаврована і заборонена,
Й подалі від нації добре захована.
А предки за неї життя віддавали,
Щоб рідною мовою ми розмовляли,
Щоб линуло слово, щоб квітнула мова,
Щоб рідною була вкраїнська розмова,
Щоб ми не ховались, щоб ми не боялись,
Щоб рідною мовою ми спілкувались.
І предки своєї мети досягнули,
Народові мову вони повернули,
І дали нам волю, і дали нам долю
Без страху, без нагляду і без контролю!
У вільній країні, в щасливій родині,
Що ще потрібно нормальній людині?
Навіщо нам друга державная мова?
Невже українською гірша розмова?
Навіщо кидати, навіщо топтати,
Як можна здобуток такий забувати?
Вона ж твоя рідна, вона ж солов'їна,
Без неї не буде уже України!!!
Англійці, французи не мусять питати,
Чи рідною мовою їм розмовляти,
Чи нею їм мислити, нею співати?
Чи нею нові покоління навчати?
Як можна сквернити, як можна ганьбити,
Невже можна мову свою не любити????
Любіть, українці, свою рідну мову,
Лиш так справді вільними станемо знову!
Не будем питати, як нам розмовляти,
І будемо мову свою поважати!
У вільній країні, в щасливій родині
Будемо жити ми завжди віднині!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370678
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 02.11.2012
Так тісно у твоїх обіймах, осене...
Сльота надворі і в душі-сльота.
Небесні сльози крижаними росами
Посипались на плечі.Гіркота
Нитками вен розходиться цикутою,
Така сумна розпачлива пора.
І знов наївність відчаєм спокутую,
Душа, як пташка, мерзне на вітрах.
За літодні ціну сповна вже сплачено,
На теплі скроні -пальцями дощі,
І горобці, мов шишки наїжачені,
Безлисто-мокрі всіяли кущі.
В густий туман, розлитий поміж соснами,
Скотився з хмари сонячний мідяк*.
Так тісно у твоїх обіймах, осене,-
Аж хрип з душі...Не вирвуся ніяк!..
*Мідяк-мідна монета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374306
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 31.10.2012
До кохання залишилось три листопада,
Сто сорок годин та чотири грози.
До кохання шість кроків вліво й направо,
А потім ще трішечки зовсім пройти.
До кохання пробігти ще десять будинків
Або навпростець у човні проплисти.
Сім чашечок чаю, дві кави і швидко
Ще п'ять невеличких ключів віднайти.
До кохання вже близько, рукою подати.
Якихось ще вісім маленьких стежин.
Ще дев'ять веселок від неба до хати.
Залишилось кілька секунд чи хвилин.
Ти ще зачекай, не потрібно здаватись,
Кохання ось-ось прибіжить на поріг.
Довкола поглянь і почнеш посміхатись
Воно ж за спиною у тебе стоїть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373923
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 29.10.2012
В.Д.
Це ти мене привів в цю тиху осінь:
В листках опалих ніжилось тепло,
Таким легким багрянцем зайнялося
Дзвінкого жовтня лагідне крило.
Це ти мене привів, моя любове,
Коли вмлівали в золоті сади,
Ясний світанок, ніжно-пурпуровий,
Торкав свічадо срібної води.
Пливли хмарин розніжені лебідки,
Легкий серпанок сіяли згори...
Ну, звідки ти приніс мені, ну звідки
Жовтневих днів барвисті кольори?
Іскристих рос коштовну діадему,
Гірських струмків осяяний кришталь?
На теплі барви нашого Едему
Впустило небо сонячну вуаль.
Купались душі в диво-мерехтінні
Навкір усім незгодам і журбі...
В цей світлий день, трояндово-осінній,
За все на світі дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012
Спить ангел маленький –
Спить моє дитя..
Ти мій скарб рідненький,
Ти моє життя!
Ти собі дрімаєш,
Носиком сопеш.
Я дивлюсь на тебе –
Милуюсь тай все!
Спить мамин синочок,
Спить мале дитя.
Ти моя кровинка,
Крихітка моя.
Ти собі дрімаєш,
Золотко моє!
Я тобі потрібна –
Й ти у мене є!
Спить мій солоденький
В мене на руках...
Хай бринить лиш щастя
У твоїх очах!
Ти собі дрімаєш,
Носиком сопеш.
Спи мені на втіху,
Сонечко моє!
Рости здоровеньким,
Сонце мамине! 10.11.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372999
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 24.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2012
Надоїло бути сильною,
Поплачу, не ронячи сліз.
Хочу квіткою бути синьою,
Щоб ти її в хату заніс.
Щоби ти любувався нею
Нині, завтра, тисячу днів.
Називав мене ніжно зорею
Серед бурі, серед снігів.
Не хочу бути сильною.
Хто придумав таке ім’я?
Хочу птахою бути вільною,
Щоб до неба злітала я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369005
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 22.10.2012
О, як я мріяв всю дорогу -
про теплий дотик твого тіла,
відчути аромат вологи,
яка інтимно запашіла...
Язик і губи в насолоді...
І пальці стали у пригоді -
нарешті я тебе тримаю
моя маленька
чашка чаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371623
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 22.10.2012
Мені приснився сон. Я бачила Вкраїну
Могутню та велику. Перед моїм чолом
Вона стояла гордо, не на своїх колінах!
В очах розквіт запал, на голові -- вінок.
Всміхалась Україна, і радісно співала.
Сиділа над Дніпром і голосом своїм
Мені розповідала : яка є в людях сила,
Пронесена крізь пелену віків.
Вона мовляла тихо але водночас дзвінко,
Розсипавши гул слів по всій своїй землі.
Почуйте їх будь ласка! Почуйте Україну!
Пройміться нею серцем і не бувать біді.
Вона сказала нам, що будуть ще часи,
Які пробудять дух!Наш незалежний, вічний!
Й згадаємо тоді. Ким ми колись були.
І більш не будем людом пересічним.
Що ми постанем вверх, як наші прадіди.
І будемо боротись за нашу Батьківщину.
І буде за на сонце! За нас будуть ліси!
І ми здіймемось ввись і скинемо провину.
Вставайте! Досить вже ж терпіть!
Вставайте! Людоньки, будь ласка!
Та скільки ж можна вже так жить?
Ви ж українці! Воля ж наша!
І сила наша й правда в нас,
А тут СВОЇ Ж за горло душать!
Ми мовчимо... І думать страх,
Що нами правлять павші душі...
Болить? Болить! І серце рветься
Від цього болю на шматки.
А може кинуть ще нам перцю?
Щоб рани дуще запекли!
Бо ми ж як стадо, як ягнята,
Покірно йдемо на різню
В "Майбутнє світле"!!! і до хати,
закрившись ждем свого часу.
А що? Красиво ж прозвучало :
"Ми українці! Славу нам!"
А ми давно вже просто стадо,
Почуйте люди ці слова...
Я знаю десь у серці в Вас,
Живе прадавній дух могутній,
Який не знає слова " страх",
Який не віре в це майбутнє.
Цей дух дала мені Вона,
чи пробудила... я не знаю.
Цей дух устряв мені в слова
і тепер їх не покидає.
А щоб ви знали як болить,
І серце рветься без упину.
Ще б хоч одного запалить
За нашу рідну Україну!
Ще б хоч однісіньку струну
У ряд безсмертної бандури.
І в кобзаря зостало б сил
Для кличу втраченого люду.
І душу, ще одну, прошу!
І, мабуть, стане краще жити.
Я більш тебе не відпущу!
Народе мій, нестримний вітре...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357071
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 21.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2012