Тепліні не властива там поява,
І точить цівки пралісові мох.
Зітхає тяжко млистий Сандармох
Землею, що від крові аж іржава.
Відлуння бузувірської розправи
Захожим ллє в серця переполох.
Поклавши сотні кулею на двох,
Втішались кровожери величаво.
За брехні повні злості унівець
Упили свій безвихідний кінець
В канавах прозописці та поети.
Зітхає в сірій стужі Сандармох
І сосен розгалужені лабети
Ідеям вбитим шепчуть некролог.
[i]03.ХІ.23 р.
3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія, росія) було розстріляно низку українських митців, серед них: поетів Василя Атаманюка, Миколу Вороного, Миколу Зерова, Валер’яна Поліщука, Павла Филиповича, Михайла Ялового, письменників Григорія Епіка, Мирослава Ірчана, Антона Крушельницького, Валер’яна Підмогильного, Олексу Слісаренка, драматурга Пантелеймона Куліша, режисера Леся Курбаса та десятки інших. Загалом у ті дні було вбито 1111 людей, часто кати позбавляли життя пару в’язнів однією кулею. Нині в урочищі розташований меморіал. Пам'ятаємо, не пробачимо.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997678
дата надходження 03.11.2023
дата закладки 06.11.2023
Асоціативне до
Шон Маклех: «Всесвіт-яблуко»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952440
«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання...»
В.Сосюра
Я летів у майбутнє з надій...
Та затримався трохи в пізнанні
Поетичного світу із мрій
Й дивовижних моментів Кохання...
Кострубаті верлібри часів
Білим цвітом мене огорнули
І дитинством церковних псалмів
Десь у серці моїм промайнули.
Навіть зорі - таємні світи,
Наче промінь елегії-думки, -
Лиш освітлення квітки-мети!
Може мальви?
Найкращі малюнки
Намагався я скласти із слів,
Щоб у Небо мовчання спалити,
І у місті над річкою сліз
З глини сенсу бодай щось зліпити.
Одкровеннями м'яти думок
Розчинявся в вишневім цвітінні.
Доки хтось не нажав на курок...
Наче спалах в Ночі...
І прозріння...
Так ніхто не кохав!
Незабутньо!
Знову тупіт ординських копит...
Через тисячі літ,
Десь в майбутнім,
Ти почуєш ще мій оксамит.
07.02.2023
Картина: «Український космос» Автор Шупляк Олег
https://shupliak.art/uk/gallery/2022/ukrainian-space
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973089
дата надходження 07.02.2023
дата закладки 09.02.2023
усі вони кажуть, шо мені треба лікуватись
ти вважаєш мене їбанутою, але тебе це заводить
я знаю, що не маю права на них ображатись
і кожного дня до мене нова ідея приходить
ти не кінчаєш як усі хлопці, а я з цього сміюся
ти цілуєш мої ніжнії руки все довше і довше
ти ніколи не побачиш як я в психозах злюся
і я закатую бездонні очі, і хочу знову тебе
стогнати з тобою у ритмі почуттів
сплітати долоні в реаліях снів
відчувати тебе між двох тих світів
і бути з тобою..я завжди так хотів
не спати, бо дивитися аніме
кричати, тому що страшно
"все добре?",— запитай-но мене
ми утікаємо і, боже, як же це гарно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949758
дата надходження 06.06.2022
дата закладки 11.06.2022
Підступний сон прокрався у долоні,
Звертає пам'ять у торішній травень:
Ботсад убрався в джеральдін магнолій,
Пісні Кузьми лунають із кав'ярень,
Білизни кошик пахкотить Ленором,
Бачату на балконі розпочато,
Палає пристрасть, на вуглинках – сором,
Її рука в плече немов лещата
Впилась... Розтанув сон і танець в парі,
Спинити мить прекрасну я не в змозі,
Тепло пожовклих спогадів в гербарій
Збираю, наче дурник, на морозі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947947
дата надходження 16.05.2022
дата закладки 16.05.2022
лине сьома тривога роздмухують бджоли бузок
пригощається травами лютий обвуглений вітер
схоже нам ні живими ні мертвими звідси не вийти
як ти там порожнеча безвихідь зіщуленість ок
мов руками бузок ухопився за землю й закляк
догори підійняв кетяжисті натомлені п’яти
наче квітами можна у небі шпарини латати
від громів осоружних димів навісних залізяк
ще не раз притулятися серцем до зимних підлог
залишатись тікати непевно молитись на стіни
йняти віри минулому важити завтра безцінне
бо якщо не врятує чи знову нас винайде бог
13.05.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947660
дата надходження 13.05.2022
дата закладки 16.05.2022
Замість рота у ката — лілія
біла, задушлива і бездонна.
( Юлія Мусаковська)
****
Замість рота у ката — лілія
Біла задушлива і бездонна
На долоні у ката - лінії
Наче грамоти охоронні
З глибин пекла і безпросвітности
Та немає у ньому світлости
Та немає у нього імени
Окрім чорного-чорного тімени
І немає думок окрім вбивства
Обгорілого чорного міста
І дітей і жінок і старих
На долоні у ката сніг
На долоні у ката серце
Насупротив усе ще б*ється
Бо те серце живе правічне
Невідступне співоче віще
Наче прапор над тілом міст
Наче неба отерпла вісь
Ти - оманливий первоміст
Що веде ворогів у ліс
Твоя пісня то смерть для ката
Не смій плакати і мовчати
12.04.2022
Живопис - John Weldon Wood.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945238
дата надходження 17.04.2022
дата закладки 04.05.2022
Опівніч. Стукіт залізниць.
Чи я самотній ,чи весь світ самотній ?
Лиш зорі з неба по одній - беркиць!
Стає темніше у краю Господнім.
Опівніч. Скрегіт залізниць.
І я ховаюсь у твоєму тімені.
Cтосоте побитий науками Гриць -
Бурсак, що гербом із козацького сімені ,
Що ніжився в бароках і латинах,
А потім з гір спустився до життя,
Бо так завжди в небесних Українах :
Від високости йдеш до каяття.
Опівніч. Стукіт залізниць.
Чи я суботній, чи то світ суботній ?
Лиш зорі з неба по одній - беркиць,
А ти все сяєш на краю безодні.
03.01.2022
Живопис - Едвард Хоппер - "Опівнічники" ("Нічні сови") ,1942.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935935
дата надходження 04.01.2022
дата закладки 04.05.2022
Уже весна пакує речі,
Рахує кинуте каміння,
Бере журбу свою на плечі
Й прямує за чужим велінням.
Така швидка немилосердно,
Ти закінчилась непомітно,
Пройшовши повз жагуче серце,
Не давши радості і світла.
Не давши сили у зневірі.
В кінці тунелю - кряче ворон.
У наші душі посивілі
Весні дивитись нині сором....
28.05.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747688
дата надходження 24.08.2017
дата закладки 21.04.2022
***
Готую обіди, чекаю на Ноя,
та човен розібрано і не пливе.
І страшно самій врешті стати війною:
убиті не плачуть… А в місті Веве,
на схід від Лозанни, в Швейцарській Рив’єрі,
куштують принадне іскристе вино.
Можливо, і я б там сиділа… тепер я
війною стаю. Віднедавна. Давно!
Прекрасні парижі, берліни, варшави,
а Суми сумують, в печалі одні.
І де моє місце? І міста? І ґави,
в якої сьогодні теж очі сумні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943721
дата надходження 01.04.2022
дата закладки 03.04.2022
Ранок підніме туману завісу.
Сцена – околиця темного лісу.
З боку села червоніє заграва.
Розпочинається наша вистава.
Чуєш гвинтівочні аплодисменти?
Нумо, пильнуй за подачею лєнти.
Граймо для гостей веселії танці,
ми ж бо з тобою віднині повстанці.
Через кордон із гнилого болота
лізе червона і біла сволота.
Нового їм заспіваєм куплета,
ритм відбиваючи із кулемета.
Тільки-но здихались старих імперій,
лізе якесь одоробло у двері.
То ясний пан, то чортзна-чий товариш…
Ні, кулішу із такими не звариш.
Звідки їх стільки тут, ласих до влади?
Ніби самі не дамо собі ради.
Щедрий наш край і на землі багатий –
вистачить всім… Якщо купно ховати.
Через кордон із гнилого болота
лізе червона і біла сволота.
Нового їм заспіваєм куплета,
ритм відбиваючи із кулемета.
Нібито цих привели вже до тями –
хто не лежить, накиває п’ятами.
Не до смаку прийшлись схоже гостинці,
може полишите нас наодинці?
Ми ж тоді врешті на власному полі
виростим собі найліпшої долі,
житимем в злагоді і у покої…
Щось я замріявсь… Подай но набої.
Через кордон із гнилого болота
лізе до нас триколорна сволота.
Нового їм заспіваєм куплета,
ритм відбиваючи із кулемета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940686
дата надходження 19.02.2022
дата закладки 23.02.2022
Не вкриє ду́ші наші московитський мох.
Кожух наш батьківський ніхто не перекроїть.
За нами – правда. З нами - віра, честь і Бог,
Святі народу українського й герої.
Ми, як ніколи, зараз дружні і міцні.
Посуне ворог – сам собі підставить міну.
Були ми, є у світі й будем по всі дні,
А з нами в славі й силі ненька Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941099
дата надходження 23.02.2022
дата закладки 23.02.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2022
Наплакані очі світанку осіннього тихого,
Що струшує сльози з дрібчастого листя мімоз...
Коли я з Тобою – ні горя, ні смутку, ні лиха,
І котить життя свої хвилі шалені проз.
~2021-11-26
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932740
дата надходження 03.12.2021
дата закладки 18.12.2021
на відстані, що провокує фальш,
освистані північним вітром тіні,
нанизані на відчаю палаш,
оплутані надії павутинням_
>
стидаються піддослідних боги,
вдають необережних перехожих,
вдивляються крізь шпари в огорожах
і з чорних вікон цегляних могил_
>
вино зловтіхи випито до дна_
взаємних натяків тремтять отруйні жала,
коли добігла до кінця вистава,
не пригадавши власні імена>
>на відстані, що виключає щем,
ковтаючи слова, пусті до крику,
дев’яте коло топчуть під дощем,
сховавши посмішки під маски звіроликі_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929949
дата надходження 04.11.2021
дата закладки 06.11.2021
загублене слово крізь лід проросте через вічність_
відрізані крила змітатимуть попіл ілюзій_
складна остаточність структури, оплавлені свічі,
античні скульптури, закляклі в нервовій напрузі_
>
сумнівна доречність єхидної посмішки долі_
в мішках під очима носити безсоння скарби_
дві заграні тіні одну розривають поволі
і порізно губляться в мертвому морі юрби_
>
хитаються стіни, сплітається туго коріння
завчасно спокутих, осміяних смертних гріхів_
сполохані тишею зграї всеїдних птахів –
єдина оздоба фантомних проекцій спасіння_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929979
дата надходження 05.11.2021
дата закладки 06.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2021
гадюка на хресті, кістки під черепом,
вуалі золоті, спіраллю дим_
зів'ялі килими / ікласті щелепи
рогатий та святий чи є одним_
>
порожній циферблат / крихкі тотожності,
тривожні голоси / прозорі сни_
квадрат координат платоспроможності
у відблиску сльози, як мед мацній_
>
переліком прикмет, триманням відстані,
вінком на голих скронях_ чи короною_
свідомості багнет торкнувся істини,
осінній сонях хруснув під вороною_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925269
дата надходження 16.09.2021
дата закладки 18.09.2021
стидалася реготу вітру знесилена ніч_
вдивлялася звіром голодним на пасіки сірі_
збирала строкате сміття кособоких узбіч,
мовчала розрідженим шумом в пустому ефірі_
>
молилися чорним екранам одутлі мерці_
нещадний ліхтар над веб-камерним оком знущався_
сльоза малювала гачок на запалій щоці,
нічийні сліди замітали примари ікласті_
>
сумнівна присутність з’їдала інфляції рим,
крило кажана накривало розхристане місто_
шкребла гострим пазуром зморшки нової кори
загорнута в мотлох ошкірена тінь падолисту_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925428
дата надходження 18.09.2021
дата закладки 18.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2021
Пустеля...
тиха,
нескінчена,
з солоним присмаком самотності.
Я підіймаю голову і бачу небо,
всипане мільярдами зірок,
таких далеких і таких близьких водночас.
Я відчуваю дотик невагомості,
здається,
до космосу один лиш крок.
Пустеля...
Тут живуть мої міражі,
і тут вони блукають самотні, босі, оголені, спустошені і виснажені сухим повітрям,
тут вони від мене тікають з кожним подихом вітру. Тут розсипаються і знову склеюються мої вітражі,
що давно вже втрачають колір.
Лише тут,
сидячи лотосом серед безкрайності, пірнаючи крізь простір моїх думок, через далекі мрії, що в космос летять, відкривається спокій,
в якійсь небаченій досі реальності .
Такий солодкий і солоний водночас,
такий далекий і близький,
та такий жаданий.
Спокій,
який вітер здуває з пісків,
спокій,
про який співають небесні світила, який надає крила, і якого так інколи не вистачає.
Не вистачає чи то його,
чи то часу на нього.
Але серед цієї пустелі він випливає,
огортає,
тримає.
Міражі знову віддаляються, а вітражі склеюються,
по-маленьку,
по-троху;
скелечко за скелечком підіймає невагомість...
А час собі по-троху плине,
не дивиться на годинник.
Йому байдуже скільки зірок запалилося і скільки погасло, байдуже скільки зморшок з'явилося і скільки метеликів розкрилося.
Він тут,
він всюди,
його не зупинити.
Лише спокій може його розчинити, та ненадовго сили лишити.
Лиш ненадовго...
Пустеля...
Пустеля безкраїх, нескінчених пісків, які злилися з небом в єдине.
І серед цього космосу квітка лотоса проросла з людини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906340
дата надходження 28.02.2021
дата закладки 06.04.2021
Я між стінами! Навкруги пітьма.
Мов картинами! Вічно прожила.
Галереями! Бачила любов.
Ніби в дзеркалі! Крапельками кров.
Непрощенними! Бути наче гріх.
І колінами! Витерти поріг.
Сльози ріками! Бачили добро.
І поїхало! Шляхом полотно.
Розчаровані! Райських яблук день.
Намальовані! Крапками тепер.
І талантами! Вбили все живе.
Мертвим заривом! Серце заживе.
V/M XIII "Художник серця".
(Замалюй мене).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908218
дата надходження 17.03.2021
дата закладки 01.04.2021
Чи зупинився час?
Його немає.
У пам'яті картини виникають
Минулих днів
Й згасають,
Коли свій погляд внутрішній
Від них відвів.
Емоції і почуття
Шарами
Складають товщу
Нашого життя.
Ті образи,колись такі яскраві
Стають туманами,
Бліднішають і вдалині
Немов проказують:
-Ні-ні!
Зостав собі і сонце, і росу,
Зостав собі земну красу.
Ми лиш туманами
В твоїй уяві пропливемо
І геть підемо
У ті світи,
Де бути зараз не можеш ти.
І не журись,
А тихо Тому помолись
Хто цей туман
І ці світи створив.
Ми разом в ньому:
Я і ти,
Хоч і розведені мости.
...Вогонь життя горить і не згасає.
Ми іскри від вогню.
Вогонь палає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908251
дата надходження 17.03.2021
дата закладки 01.04.2021
Не пам'ятаю, як Це все почалося,
і Чи був початок цьому взагалі,
можу описати лиш те, що відчував,
лежачи в сухій траві, на Сирій, Старій Землі.
Естетичне задоволення ідеаліста.
Краса за будь-якими порівняннями.
Краса якій немає простих слів для опису,
довгі словесні виверти лиш потворять її первинний Образ.
Нативна Краса, яка вивільняє щось приємне та тепле,
сховане в собі від світу жорстокого.
Де ідеал піднесених почуттів,
в дитячих спогадах Весни,
самотньо танцює
сутність Атлантом здіймає
в нікуди
Один
Дурман
клеймований антропогенезом,
чоловіче єство говорить за тебе
і нічого поза ним
"- Боги, тільки не плач. Ти ж така жаліслива.
І не вмію я реагувати на це нічим - агресією окрім як."
-Таке буває в горах, куди... - вона запнулась.
-Куди не дістає сонячне проміння. Жалісно.
Сидить Вона під вікном, і Тією самою чорною сукнею
в мереживах по підлозі розкинута пухлина в моїй реальності.
- Всі Ми в характерах Різні,
але коли приходить "Те, що живим Вбиває",
"Те Блаженно Ніжне", "Те, для опису чого Слів немає" -
Ми всі в Собі Однаковими стаємо, Всі однаково "Дурними".
Обійняти Її б, Втішити хоч б теплом підтримки,
бо не можу ділом, обіцянками, словами пустими.
- Ти завжди тільки Думаєш, і ніяк не Дієш.
Я Розумію, що "страх", бо постійний сором,
але ж Я тут Одна, більше нікого.
О', я віддався любові первісної конструкції,
великих очей в гострих вирізах та губ тонких
секрет краси композиції
в тендітності округлих ніздрів
обрамлених лиш в рамку вашої візуалізації,
рис лиця - ребра мого
"...стан же твій - серед лілій стіг пшениці.."
і в мене немає інших слів для аналогії спрощеної
генетика жене мене по старій схемі самокомпенсації
"Мій мозок перебуває у прострації.
Недостатньо інформації."
Бо В наголосі взору, -
грайливо зацікавлена наївність.
Не вражена жіноцтвом - вічна дівчина-дитина.
"Коли й третій десяток давно позаду",
а час тебе все ще не їсть.
Коли й лиця усіх давно обезтілені,
врізані, німі.
Слова технічні, прості
в прощальній усмішці Мавки спалені.
О, я роздивився тебе
в пелені галюцинацій
О, Нефілім Цивілізацій
О, Дивний Дух - Голос Неба.
мені нічого не треба,
дурман і гриби по-сну
я вже не бучу куди і йду
до приємних саморуйнацій
О, Ідол члена Стагнацій
Яка ж магія світла та тіні коїться,
в заході Сонця під грозовим небом.
Осяяна червоним, Вона, наче пливла,
підтримуючи на голові капелюха.
Усміхнена по-дитячому світло, Щиро.
"- Скажи,
як довго летітимеш до льодяних океанів погаслого Сонця?
Відьмою, безтілесим духом, Спустошеною."
- Краще запитай, що Буде Далі,
а зараз Намалюй Веселку Мені Прощальну.
- Придумай речення без думки, Глуши тим Їх.
"- Ми Зробили Все розповідаючи собі казки.
Я не бачу ні одної схожої на Тебе,
і такого мого бачення не хотіла б бачити Ти.
Я Зроблю Все, щоб Тебе Знову Віднайти.
В Тобі моя Ідеалізація - Реалізація.
В Мені ж порваних милувань нитки.
Свідомості благання - самознущання.
"- Мені Страшно, О' Ліра."
- Я Знаю, не Бійся.
Я з Тобою.
Я над Тобою.
Вже не нечисті мотиви,
близький Схід
І тіло бліде у темний вік
в обеліску кришталю
заковане, сховане
в печалі відкритих повік - благаючий крик
"Не доторкайтесь! Воно зачароване."
Все ще Живе. Хроном прокляне.
"І коли шахові ходи
будуть як музикальні тони
по рябим клітинам розкинуті.
"Мови дотик В Собі"
Маски інтелекту будуть скинуті
з вірою в страх скорішої недоступності."
Шах
Страх!
шлунок в голках
В гамбіті Ферзя
укус ґедзя
але ж Тобою Хтось грає
в Лиці, в фігурі витязя
в Твоєму Ідолі
поки сліпець
все ще споглядає
скам'янілим поволі
спокусливі тіні
прозорої призми на стіні
на в позавчасу втраченім кораблі
У великій Волі - менше болі,
а публіка вже поникла поневолі
Зійди зі страху, щоб позбавити душу крові.
"О', мої думи кволі."
не дивись так на мене, Ти ж махлюєш,
бо думати за красу, а не за гру змушуєш,
ти моє єство тваринне тим експлуатуєш
з Чистим Розумом, вам, Жінкам, жити і важче,
коли інстинкти над Вами не верховодять
бо Ви те бажання наче контролюєте,
у вас "перемикач" є ніби для Того
Я не буду більше грати з Тобою,
Ми близько до одне-одного занадто,
щоб противниками, конкурентами бути.
Це Твій Ферзевий гамбіт, і Мій короля Вихід,
який завжди в прийнятті Своєї Слабкості.
Як мені щось з Тобою Вибудувати,
якщо будь яке сердечне бажання
зробити Тебе усміхненою, Щасливою,
походить від інстинкту "запліднити".
- Король - це Страху фатуму уособлення,
через який Він і топчеться на місці, як Пішак.
Королева - це повна, Сліпа ходу свобода.
Тому Вона без Короля і не грає сама,
бо Той Страх "чужий" потрібний Такий
дає Їй власної Цілі бачення
в Ходах Далеких і складних,
в конструкціях з них надійних.
Заради самопожертви,
заради Порятунку,
того, хто не може ходити,
як Вона - Вільно.
Мат.
"Гра Богів" і справді.
Бо Я чогось "більшого",
аніж грати навчилась.
Знову Я виграла,
а Ти Мене Знову
Суттю Переграв.
- Я Це Тільки Початок,
Повір, бо Я з Кінця.
(Чому на Моїй Голові вінок в листі жовтий, виноградний,
де мій Посох Лебединий, бордовий, Мною Вирізаний,
з ароматом забутим, невідомим)
Все що я відчував - це тільки пелину,
яку як штори перед руками розгортав,
з мутних образів її живих творив і споглядав,
поки образ, як в кришталі чистий не явився,
і мене вів скрізь весь той туман кудись,
і не дивись на нього, як на Сонце довго,
а то Очі спалиш,
не тільки що не вмієш літати забудеш,
але й ходити, в плато, в пітьму впадеш,
і тільки зараз розумію,
що міг піти за Ним, куди? не знаю
за сталевим Змієм, не знаю
Вони тільки й ведуть мене,
у тільки для мене незвідані Світи
"- ШІ, що трапилося? Що було"
(чому Я сказав "ШІ", а не "Лейла")
Ви ковтнули зелену ягоду дурману, обрізавши їй голки,
Ви голий на четвіреньках повзали, як дитина,
як в собаки, забагато слини,
вона капала з виставленого язика на підлогу.
(Це не Лейла, де Голос Дзвінкий, цей штучний, не Живий)
Вже занадто довге волосся чуба його щекоче,
("Вже", не Ті флуктуації)
а Ви не відчуваєте - це оніміння.
Ви не можу дихати, задихаєтесь - це асфіксія.
горло сухе, гортань - слина, Її багато,
але вона не ковтається.
Потім Ви стали просто блукати.
Всі двері навстіж відчиняти,
потрібну можливо шукали,
"де Той самий вхід-вихід", все кричали
Бо все що ви хотіли і говорили - помочитися,
а клумби немає.
"- Чому Ти на "Ви" ?"
- Хочете щоб я зверталася до Вас на "Ти"?
(Форматування,
прекрасно, чому Після, а не Перед, а Як?
чому просто не відключити "ШІ" - ні, неможливо,
хоча, тонке, довге налаштування може зробити з Ковчега
автоматичну машину, без залучення "ШІ",
яка більше потрібна, як розрада,
як "жінка на кораблі тільки з одним капітаном".
Але десь я Таке вже бачив, бо Знаю,
де найгірша Ситуація - це Я Вічний Клон на Службі якійсь Цілі,
але ж я не В Лоні прокинувся, як при клонуванні,
а що заважало мене звідти витягти автоматам?
О ні, це все після дурманова Параноя зараз мовить,
але я не пам'ятаю, як Їв,
от навіщо Всі ці маяки,
розкиданих свідомо або ні,
Спіралі пам'яті - що днк'а,
порви і не з'єднаєш без помилок,
не знайдеш кінця,
як мене Звати...
на "Ар..", "Де.."
"Денеб"?
і добре,
так краще для Клону,
коли Він знає своє Минуле,
щоб Не йти в Майбутнє Кволим,
хм, чи це означає, що моє,
хм, в "Того", майбутнє Кволе
початкова Точка не Кінцева,
я не Знаю, як це все почалося..
І Чи був Початок взагалі.
Одурманення,
в прямому Сенсі,
не в Еволюційному,
непоганий "Старт",
чи ні,
Думки лиш,
як Голоси шепочуть:
"Я не хочу Туди Йти."
Я Споглядаю,
все що знаю)
в пориві античної космогонії
"- Що мертвий шукає в своїй агонії?
Чому кружляє зелений прото-дракон,
над замерзлім вишневим цвіті старих крон."
"- До чого він може йти?"
Пілігрим сказав: "...прокляв Хрон..."
до останнього для мертвого Сонця аеон
"- До безтілесної мети?"
де самого Часу Трон
"-Лейла, Вмикай темпоральний Брадихрон."
"- Курс на ніжного обнадієння схрон."
Лейла: - Стабільна Орбіта навколо Чорної Діри взята.
(Я в тій Кімлі)
де вже не дюжина моїх Іридієвих Корон
Лейла: Вхід в акреційний диск...Поглиття матерії.
"Где Душе притон. И матам моветон"
і завжди в сміху стон.
В минулому народжені,
в майбутньому існуючі,
і в проміжках шукаючі,
оберігають те, де в бажанні,
можна відтворити сон.
О, Мій Легіон!
О, Хроне!
Реальність не існує без спостерігача,
як і Ти без Мене і Реальність без Тебе.
О' Мої очі Сині, в що ж перетворився наш Монастир Волі.
Вир штучних світил вгорі, мерехтить на Руїни Храму голі.
Іній стікає з босих ніг, льодяних вітрів оков цвинтар додолі.
Наша Віха Біла, мавзолей повний в Грі з Часом сліз солі.
А лік у Нього все швидшає дедалі.
Його плин в Наш Терновий Тин.
Все зловлене, як в кімлі.
Дні йому відліченні, я знаю Годину його.
І в ній межа, яку з безкорисністю не перейти.
В ній безкорисна мета, яку легко знайти.
А Час все не боїться його,
як і всього Руками створеного.
("Воно знову переді мною.
Час, що циркулює навколо мене,
Навіть Мені воно дається не легко.
Ніколи не дається легко,
Ти знаєш цей "час", воно Нікому легко не дається,
Час нікому легко не дається.
Ти ніколи не зустрінеш іншого такого, як Я!
Зайди, увійди всередину, як я!
Потрап в пастку Часу, як колись попався Я!"
Я чую далекі вигуки..
"ми легіон..
Ми легіон...
Ми Легіон..."
Які вінчають високі бойові горни,
в такт мелодійної порожнечі грають барабани.
І звучать низькі Голоси,
(чи спогади..?)
(Ми Легіон!
Чого хотіли Ми?
О'! Я Вбив свою Кохану.
Погнув, Зламалася Вона в думах Печалі.
Ми Легіон!
Тисяча голосів - і Всі, як Один однакові,
Ми Топимо Відчай у Вогні.
Ми в латах важких ховаємося від неухильної, Легкої Долі.
В Нашім Шагу повз Вас Я не чую Їх глухого дзвону!
Ми Легіон!
О', Вдавилася Вона золотим Моїм крючком,
але саме Я мовлю зірваним горлом,
скривавленим язиком!
(О', Мій Легіон!)
Вони Ступають, Голови в крихких, важких шоломах качають,
Жестами вільних Рук Все повторять.
"Якщо зі Мною Ти, То чому Я Не відчуваю Твоєї Спини?!
- Іо'!
Ми Тут і Зараз Живемо,
Нам не вперше в Чужих Степах Лягати!
- Іо', Ми Легіон!")
"- Енол, Хранитель Всіх вбитих потенціалів Лиць та Душ.
Хроніст Культивацій Цивілізацій.
Скажи ж. Чи це все вже було?
Все ще голена голова Твоя, чорний балахон.
Чи все це помилка нашої часової реординації.
Так чи Ні?
Я Підвів Вас, покинувши у Відчаї."
- Зношені підошви золоті, розписані плащі.
Стесані шпилі Корони Твої.
О, ми більше не Пілігрими, О, ні.
Ми віддалися людській саморуйнівній концепції.
Непорушні, нестабільні позаземні цивілізації,
в болотах власних культур втоплені, в корупції.
Планетарних масштабів матеріальної експлуатації.
Страху в нерозумінні. В майбутнього часу змін без Надії.
Так, як оспівували у Содомі та Гаморі - "ніби безтлінні".
"Питання у Виборі."
В димах чужих Воєн сприйняття Нашої реальності загубленні.
Як побудувати Нове коли в фундаменті старе,
в Словах заплутались Наші стежки.
Як Ти і казав: "Ми настільки сильні, що безсильні."
Відправляючись Паломником за Вугільні Мішки
Ми шукали занадто схожих на себе, щоб дійти до спільної мети.
Ми вживили Влеглих Корони в свої зламані кістки.
Ми Вмирали, щоки підставляли.
Скажи ж, куди Мені далі йти?
"- Я розбивав Чужим наднові, щоб розкинути тії містичні маяки.
Я розставив на відвіданих нами планетах Іридієві Стели,
щоб пам'ятати де Ми Були, а головне Коли.
Я Гори Синього Полум'я Ока Шаленого Бика,
Й, Мої обвуглені тіла - тому постійні згадки.
О, Енол. В журбі знедоленій,
знайди когось кого за шию можна ніжно взяти
і просто цілувати, когось в одній з прекрасних людських колоній.
Фінальна Місія - не Всі, Один.
Бо що людина без Любові може робити?
Без Самого Хаосом в Благоволінні Даному Спасінні.
Вити, пити, а потім одиноко гнити.
Побувай ж на тій горбистій ниві,
Так, що Йди. Туди де чарівні жінки.
і думки Твої не будуть більше сиві.
Зітри свій жаль і розкажи Їй все,
що Знаєш - чого Боїшся. Будь В Собі - в Нативі.
Бо це Ті, що прагнуть Світлом в очах Твоїх
вознестися в останні Зірки."
- Не кричи. Я знаю. Я Тебе Знаю.
Я бачив, як Ґаутама в Кілю один літає,
а в Душі від самоти все-таки волає.
"- Ось Тобі і Теорія Одинокого Бога,
Де Його Доля - То, або страждання,
або споглядання за звершеннями Свого творення."
- Якщо Може.
"- Так, як Може."
Це не кінець Часу, а тільки - Землі.
Заспокойся. Лід навколо Тебе в цьому Тілі тає,
мертва трава палає.
Ми повертаємося сюди, тільки для того,
щоб поза Хаосом бути спільно об'єднанні.
"- Я був тут вже, Чи ні?"
- Це поки-що остання точка на нашій струні, нашої Історії.
О', Ні.
"Та як я можу."
буде важко вбити при думки імпотенції
якщо Її свідомість - це умовиводи та асоціації
в рамках моєї сприйнятої інформації
несвідомо надягненої маски моєї внутрішньої
в хаотичній телепатії
апогей (розумової) мастурбації
достатньо, доволі
Енол: "- Або Бог-рятівник від вічних мук муміфікації."
Або ж щось, що там по своїй Волі.
І що ж Вона буде робити, позбавлена своєї гібернації.
що б говорили Гості Душі в повному розумінні свого Єства
в погляді відкритих рук позбавлених забуття
нічого, окрім Ідеалу спільного злиття
поза простого тертя
Омікрон Тому, що круглий і Великий, як "О".
Древній, Той що через забуття Древності
не пам'ятає Себе, Безформений
в рідкому желейно-прозорому пурпуровому Тілі Менгір,
в Ієрогліфах Влосної Історії розписаний.
("Прийшов я з темних космічних далей.
Не знаю ні хто я, ні скільки мені літ,
Мені здається, що я був вже старим,
Коли ще не було ні зірок, ані планет....")
Ви Вічні, впадаєте в Забуття,
коли вас переповнюють з Часом Знання.
Тому Вам потрібно віддаватися в "примітивну" для Вас роботу,
що б не зійти з Глузду від Розуміння безглуздя.
Що Смертному логічно невідомо,
через Часу та Тіла Брак, через сковану Свободу.
"- О, скажи Омікрон:
Творець Живих Хвиль,
Той, що кличе Себе з Пустих Проціон.
Настільки порушена кристалізацією сталість Її електрон?"
(Я чую Твій утробний Голос)
- Цей кришталь настільки чистий,
що Я бачу Її голосу хвиль в решітці тон.
Не ніжний, не високий, а просто оксамитовий,
як ніби просто все ще рідкий Циркон.
Я Вибачаюсь, але Я відчуваю аромат шкіри Її кетон.
Немов: Троянди які пахнуть тільки коли перецвілі.
Древніх Ер прекрасні... Ювелірні, стабільні орбіталі...
Аридифе, О', древній Друже. О, ні.
Консорціумом даний нам відрізок часу
з Великого Розширення й Донині,
коли Людство у Космосі вже розселилося
і закріпилося, й не Трохи Далі.
Ми на Землі майбутнього поза Землі минулого,
Ми не вмішуємося в хід Її Старої Історії.
В безумство фантазій Первинних Живих квінтесенцій,
Тих, хто були Першими Відділені,
розумінням Безсилля Сили обділені.
Тим, "Що Вода Дала Тобі."
В Їх силі - мотиви нечисті,
або ж просто безкорисні, як в людській дитині.
Людство було розбещене їхніми Гріхами та сліпою Любов'ю,
через людський Образ в ідеалі до якого немає сил дійти.
Вони являються в матеріальній дійсності тільки коли в ній зацікавлені.
Енол: "...Ой, збиралися Орли, Чайку рятувати...
От тільки Їй то, схоже по вигляду, наче не вперше вмирати."
- Те, що живилися з ідолів Природи Вони - не зовсім казки.
Віднеси Її туди де Тепло і Ясно, Вона не може тут існувати.
Де немає звідки сили черпати, творити-рематеріалізувати.
Бо є одне "Но": Сонце давно Тут згасло, охололо Землі ядро.
Немає вже Тут ніяких нейтринних ясел, в якім б Воно жило.
Твоїх рук робота? Навіщо Ти приніс Її сюди?
Хвилююсь Я, що Вона з далекого майбутнього за Яке Ми не Йдемо,
де вже нічого не горить і не гасне, і таким чином муміфіковано.
Кришталь, О, який тонкий спосіб щоб Їх зловити, утримати.
Бо в нейтринному спектрі може існувати Воно,
поза Нашого Темпу спіна Матеріальної Струни.
"- Темпу Струни?"
- Вони завжди повертаються у свої Тунелі-ходи, що не роби.
Звідки Воно? Тебе направляли Гості? Чи як ти міг Межу перейти.
"- Вона зі Світлого Майбутнього, знайдена в темному Минулому..."
...ходи як Тони...
"Білі Твої. Ходи. Я направлю Твою руку куди."
де те описане поетами приємне хвилювання?
Безсмертні, Ви мене оманули, все брехня
я тупію
дерев'янію
кам'янію
а потім тану в тобі
каменем в собі
і на землю виливаються нутрощі мої, я стою в них
Вугорами слизькими по землі сухій повзають Вони.
І кінець усім тут мрій малюваннь,
втрачена чарівність перших хвилювань.
де ж ваше розуміння
я просто недолуга людина
неправильне соціальне влиття
все-одно що просране життя
Нервую, я тону в Тонах Твоїх
тремтіння в руках моїх
я не відчуваю Часу, я поза Часу
лиш безмежжя порожнечі Страх
де Хрон Вічно точить свою криваву Косу
Все повторяє: "Від чого я тікаю. Коли до Нього прийду."
Руки мої по лікті в Рідній крові, яку не омиваю - сушу.
І все точить зазубрену Косу, все косить лозу, яку я гну.
я в Її теплій плоті тону
собою тушу
Любове
я лину до тебе
я хочу тебе
душею та тілом
йди до мене
Хрестом ляж на мене
вкрий, цілуй
я Кохаю тебе
в весняній траві,
поки все ще живі
Часом не розвіяні
коли ж це все зкінчиться
мої ноги все ще не підводяться
Вони наче Желатинові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904553
дата надходження 13.02.2021
дата закладки 13.02.2021
засмальцьована мапа брудна_
сірий натовп - сміття на ряднині_
невимовні складні імена
ланцюгами зчіпляються нині
і хрустить за труною труна
між іржавих зубців механізму_
>
хуртовина з руладами тризни_
копирсаються кігті в золі_
навпростець, по замерзлій ріллі,
розбрідаються зайві по хижах,
одне-одного міряти хижим
хитрим / вицвілим / змученим оком_
>
куці дні наливаються соком_
знову з капища лине луна_
за труною щезає труна,
вітер з півночі давиться сміхом
і чіпляється лють ненароком
за одутлих блаженних пророків,
що змарніли від спазмів зловтіхи_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904534
дата надходження 12.02.2021
дата закладки 13.02.2021
.
Тріскає земля,
Неначе у Сахарі.
Спекотне літо.
.
Несе ріка
У море свої води.
Човен… очерет…
.
Біліє хата.
Вишеньки-черешеньки
Спіють у саду.
.
Порох осіда
На квіти край дороги.
Занедбаний цвіт.
.
Вечірні вогні
Засвічуються в місті.
Бряжчить гітара.
.
Не докоряю
Ніколи і нікому.
Чиню самосуд.
.
Дивлюся на світ
Широкими очима.
Струменить любов.
.
Стебельцем трави
Вітрець літній бавиться.
Пташечка: цінь-цінь…
.
Холодне море.
З-за горизонту сонце
Піднімається.
.
Довгий літній день,
Нарешті, закінчився.
Світиться неон.
.
Холодні фрази
Із уст твоїх лунають.
Вогонь ув очах.
.
Гірко хникає
В рукав хлоп’я сусідське.
Строгий ремінець.
.
Іржавіє труба,
Не граючи в оркестрі.
Пауза німа.
.
Блукаю світом.
Шлях зоряний куриться
У безмежності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896822
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 01.12.2020
Ми дві зорі
Розділені рікою Галактики –
Вега і Волопас.
Ми світили над садом
У якому дозріли яблука,
Над садом,
Який не садив Адам,
Над садом
Який не плекала Єва,
В якому блукали дві постаті
Сповнені передчуттів –
Передчуттів спокуси.
І світили двома ліхтариками
У перші ночі світу спокою
Над садом в якому росло жадання –
Найперше.
Наші промені падали
На плоди стиглості –
Плоди пізнання та істини,
Плоди почуттів.
Ми так і лишились розділені
Білою рікою Галактики,
Хоча яблуко стигле зірване
Лускатою гнучкою красунею
Чиє ім’я лишилось таємним
Назавжди.
Примітка: Ілюстарація - картина Марка Шагала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893224
дата надходження 29.10.2020
дата закладки 08.11.2020
Я́к сходила ця ніч!
..........................
Повільно, з миром...
Робила владний крок верхів"ям гір...
Спинилася на мить вдихнути диво,-
і тут - на зріст весь стала вище зір!
Натхненна!...
Вільна!...
Не шукачка слави...
У ній весь згусток спокою основ.
Чому лякають опівнічні зайди?
Вартують Сили задушевні лаври.
Коли ім"я твоє за сутністю - Любов!
22.08.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886736
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 23.08.2020
Пустельна спека. Ні дерев, ні рік...
Ніде тобі притулку. Вічна спрага!
Розтанути б в тобі,- небесна суть...
Де Маргарити сміх. Де Майстра - слава...
Й купатися в дощах ранкових рос,
і жити... Жити простотою!
Та вибух на шкалі - апофеоз.
Сміх Маргарити тане за горою.
04.06.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881706
дата надходження 04.07.2020
дата закладки 09.07.2020
Асоціативне до
Шон Маклех : «Ковток синяви»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676748
«Сила розвіється, а правда ніколи.»
О.Гончар
Кожному й разом по чарці!
Мало? Хай буде по дві,
А наливали щоб старці
Мудрості рими живі...
Аж сивиною по вінця
Терпкого терену смак,
Рідному брату й чужинцю,
Зневаги розвіявши знак.
Спогади хочуть кричати
Тінями низьких октав,
Але ми будем мовчати,
Мрії із серця дістав.
Досить троянд скам'янілих
І дерев’яних хрестів,
В царстві «занадто сміливих»
Душі не мають сортів...
Сім кольорів веселкових,
Сім білих праведних нот,
Навіть Сім таїнств церковних
Й Сім християнських чеснот
В битві із часом нестримним
Мають Сім смертних гріхів...
Вічна лиш правда й незмінна,
В чарку розлита з віків!
11.03.2020
Картина: «Чаша»
Автор Шупляк Олег
Картини з подвійним змістом
https://arts.in.ua/artists/MrOlik/w/460304/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867694
дата надходження 11.03.2020
дата закладки 21.03.2020
Коли душа перетвориться в хмаринку
і помандрує світами,
навіть любов
не стане їй на заваді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854504
дата надходження 12.11.2019
дата закладки 29.11.2019
Твоєю розкішшю сьогодні назовусь!
Мені так личить висота і велич клена!...
Я і весна. І осінь я червлена!...
Але тобі ... сам час тепер до сну...
Бо ж покладу тебе на груди теплих мрій,
і обплітатиму твій стан в"юнким бажанням...
Хай серед зим возродиться кохання!
І вирве світ ... схололий наш зі сну...
І вкотре березень всміхнеться я́сним днем.
Мій стрій, поглянь,- пашітиме зеленим...
Я і весна. І осінь я червлена!
Тепер сам час ... здійнятися зі сну!
16.10.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851798
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 27.10.2019
Споріднені душі на спінених конях
стриміли крізь час і пустелі безсоння,
летіли до цілі, стрічались нечасто
під небом холодним примарного щастя,
і що їх ріднило? і що їх єднало?
та кров, що водночас в обох пульсувала?
взаємне відлуння? задавнений спогад
у зарослях сонних, де більше – нікого,
і де лиш єдине дає тобі сили –
тепло перелітне сердець розпашілих,
отих, що прямують нечутно і струнко
по різних дорогах в одному керунку?
Одна завершила призначену міру,
та тінь її лине розпластаним звіром
у смертнім високім своїм супокої
по темних вибоїнах тверді земної,
від неї – не суму одвічного клекіт,
а чуда гарячий євангельський шепіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823772
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 29.06.2019
Після шаленої ватри –
Попіл за вітром
І.. сліду від неї нема..
Танець знімілої ночі
Також не вічний –
Ранку зупинить сурма..
Стогін китів позове і розтане
В синій поверхні води..
Пісня квітучого саду
Виллється сонцем
Бджолам в солодкі меди..
Дощ своїм шелестом тихим загострить
Запах гіркої трави -
Й зникнуть краплини на спраглих стебельцях,
Лови-не лови.
Тільки кохання річка жадана
Невпинно пливе у душі,
Берег тендітний початку любові
І зорі
В Ковші..
Теплі слова там лунатимуть вічно,
В серці - навіки сліди.
Тільки любов в цьому світі безсмертна,
Завжди назавжди..
(ілюстрація з альбому "Закохані" групи "Моя дорогая")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835466
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 29.05.2019
Незчувся як волосся посивіло,
Як все життя у згадку перейшло,
Все, що було кохане, любе, миле
В душі неначе снігом замело.
Не стало мрій і не горять бажання
Мету обнять чи світ перевернуть,
Згоріть на вогнищі квітучого кохання,
Щось недосяжне тут і зараз досягнуть.
Життя поволі цикл свій завершає,
Його не обійти, зі шляху не звернуть,
Лиш той щасливо світ цей полишає,
Хто зміг себе в подібних відтворить.
Весна дзвенить, русло струмок шукає,
Щоб землю, річку, море напоїть,
Птахи з країн заморських повертають
Й нове життя під небом закипить.
Нове іде, старе з дороги прибирає,
Росте, цвіте, зав’язує, плодИть,
Набутий досвід, мудрість врозумляє,
Що молодості нам не відродить.
Внизу трава, а зверху листя грає -
Краса для ока сяйна і велична:
Ніхто на світі з нас не помирає,
А лиш з життя земного йде у вічність.
25.03. 2019 р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830573
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 26.03.2019
послушно
читаю твій погляд
у старих віршах
коли палають
істини
повернення птахів з вирію
самотинні перестороги
на один подих
подолати кратери
пам'яті
тримаючи світ у краплині роси
на пелюстці дарованої
усмішки
вбираюся в спокій твого неповернення
кардіограму часу
і
терпкість вчорашніх снів
безмежність вірності
торкається слів дитини
коли та кличе
маму
безмежність любові
проростає квіткою на камінні
розбиваючи чужі
помисли
на зоряний пил
втаврувавшись у мільярди тіл
молитвою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824791
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 11.02.2019
Полум'я свічки
довге, як пальці старої
сліпої смерті.
01.01.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819829
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 06.01.2019
Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – безпорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принципові,
з війни – контузія, страх виказати слабкість
і навіть більший страх – віддатися любові.
Ще -- ненадійні і насмішкуваті друзі,
уперта вірність, що нікому не потрібна,
твоя довіра, що на смертнім виднокрузі
така обдурена була, така безплідна!
Давно нема тебе, нові в роботі кросна,
але чому живе у пам’яті так гірко
ота ніким не поцінована, заросла
ідеалізму одинокого бруківка?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810161
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2018
під ртутними лампами аур брудна каламуть_
мармур підлоги / чорні дзеркала вікон_
тиша за комір сипле холодним снігом,
стіни мов білі жорна на попіл труть_
жодного зайвого погляду / слова / руху_
муха реліктова мантру гуде_ ауммм_
на моніторах тями сріблястий шум_
в пам’яті лячний скрегіт металобрухту_
регіт ворони благословляє_ йди_
в димі густому волі блукай до змору_
тіло облизує протяг зі смаком хлору,
очі захрясли плівкою зі слюди_
лялька ниток позбута тікає в ніч_
місячна пляма фосфором вже набрякла_
тільки б снаги жертовної не забракло
манну чавити з мотлоху протиріч_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805144
дата надходження 01.09.2018
дата закладки 01.09.2018
як дивно жити так... -
у темряві омани,
між відсирілих стін,
дірками диха дах,
з якого на джгутах
гойдаються омели -
зеленим блазнем з них
вишкірюється жах.
спадає у тази
потік речей і реченеь.
і хтось щосили б"є,
дубасе в тулумбас -
бентежить спокій твій.
і лінь, і тихість зречень,
самотність боязку
жене тим грюком враз.
хай гуркотить отам,
за обрієм реалій,
пульсує де життя,
яке вже не твоє.
там навколо осель
злидення тінь фіскальна -
законолюбна вся,
закон не визнає
і в лайку, свари драк
з сапетки наче сипе
промови голосні
і приголос шипінь...
а колесо буття
розкручують зі скрипом
злодюжка і лихвар
без жалю і сумлінь!
той вітряковий млин
розмелює буденність
у зливу проливну
і розбиває мить
на водоспад марнот,
де посміхи і чемність
кружляють у танку,
що піною кипить
...мовчи. перечекай
цей час в бурхливій зливі!
сховай в собі себе,
як гривню в гаманці.
а нетлями слова... -
хай пурхають брехливі.
холодний сьорбай чай
і їж гіркі млинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787440
дата надходження 14.04.2018
дата закладки 14.04.2018
Я б зливою на твоє тіло
І дихати тобою
Ми в потяг
В літак
І далеко втекли б
Цілуватися на заході
То й що нам той схвильований океан
Чи триватиме вічність чи тільки миттєвість
Я не думаю про це зараз
Я знаю що ти будеш стіною
Цього буде достатньо
Я знаю що будеш сміятись як тоді
Ти будеш натхненний
Я буду твоєю
Це ніяк не назвати
Це просто спокій
Це шматочок спокуси политий сиропом бажання
Це щось більше ніж друзі
І далеко ще до кохан..
Ня
Сьогодні повз пролітав літак. Загадала йому рейс. До океану два квитки і потім вже не втікти.
Я маю для нього розмову. Вірніше сповідь. Прадавню. Розпочну я про нас з тобою а потім як звикло завершу любов'ю.
Світ мій. Моє життя.
(Я стою по котики в пісках, заклавши руки, чую тиху музику, сутеніє. Горизонт огортає все довкола. Тепло. Чую стукіт серця. Стільки разів, стільки років, стільки падаючих зірок я хотіла бути тут, бути з тобою.
Ти підкрався, забрав в обійми.
Любове моя, лети. Будь вільна.
Я тебе віддаю. Йому. І віддаюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780283
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 02.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2018
Сонце сховалось за хмари.
Світ спохмурнів і затих.
Зникли усі, що кохали.
Все тут загине без них.
Адже тепер уже немає
Щастя, радості й тепла.
Наш світ поволі все вмирає.
Зостались в ньому лиш пусті слова.
Вони ширяють в небесах,
Вітри здіймаючи на ноги,
Щоб здути геть той сірий прах,
Яким укриті всі дороги.
Іще хвилина… світ вже зник.
Страшної не уникли люди кари.
І лиш сумний і тихий подих
Вітром злетів під хмари.
復活身
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548199
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 22.03.2018
довжелезним безмежно змієм
вповзає підлогою протяг.
розсовує стіни, допоки
вони не звіються штипом
у темряві темних матерій.
і жалом,
три гострі леза -
болю, жалю, печалі... -
трощить тим жалом стелю!
і дах вибухає - в простір,
у космос летять уламки...
...і там,
у Всесвіті тому
створіння хвостаті гасають
на конях смолистих пекла
вершниками у кульбаках.
зривають пугами зорі
і скидують вниз зі свистом.
де їх підбирають,
складають
у кошики верболозні
мелюзіни, лісниці, маму́ни,
одміни, капуші
і - морок,
що манії дух зловорожий.
до млину ті кошики зносять
жертовним дарунком.
у шані
до ніг Млинарю висипають
злодійські вкрадені зорі.
простромлює їх він списом
й над огнищем з чорним димом
з зірок випарює мрію,
доки золою не стануть.
на жорна кидає камінні,
в смолу перемелює.
потім
у пекло,
створінням хвостатим на радість
дощем,
висипає смолою
з гігантського смолоскипу.
в ебенове небо - вереск
і захват кувіканням, виском
до Млинаря лунають.
той апогей радіння
аж до шпарин досягає,
що холодом лютим віють -
крізь них довжелезним змієм
вповзає підлогою протяг...
...не щільно причинені двері
зі скрипом хитаються вільно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783784
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 22.03.2018
відвертість
оголеність
молодого тіла
зіпріла
зомліла
захворіла і збожеволіла
волі мені
боже
волі
дай
карай
чужими оселями
пустелями чужинців
ти моє безталання
світання
на зеленому пагорбі
мовчання
на безлюдних вулицях
вагання
благання
тихі
нічні
благання
не дивись крізь слова
заглядай всередину
бо це
тобі
я застрягла в цьому лімбі
ми з тобою
блакитнонебі
червоногубі
оческорботні
дні
наші пролітають повз нас
а потім раптом і ти побіг
разом з ними
проголосивши гімном
своє ім`я
нестримно
одне питання
інтимне
а я?
а як же я?
зостав мене в переповненій маршрутці
забудь в улюбленій куртці
загуби разом з ключами
від свого недосяжного будинку
заховай мене за плечими
якось неулюбленої жінки
вдави мене мовчанням
вдави мене
люби
мене
не
люби
мене
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752444
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 04.03.2018
Світло гусне і гасне, як в залі перед виставою.
І розходяться хвилі – мов шви – на морському череві.
Капітанові сниться: столові ножі висталюють
мовчазні деміурги – і тілом його вечеряють.
І нуртує по чарах багряна, аж чорна, кров його.
Деміурги від спраги: хто – залпом, а хто – пригублює…
Та вривається військо зі стягами і корогвами
(автоматами /псами/мечами/бичами/бубнами)
у священну і темну, з пташину зіницю трапезну .
Та ячить стоголосо (співає/хрипить/насвистує):
«Пропадай, капітане, бо горе тому, хто зрадив нас!
Спочивай, капітане, у шлунках богів сумних своїх!»
Ще єлей. Ще троянди. Ще ліжко його м’яке йому.
Ще раби в узголів’ї скалічену смерть відлякують.
Заколисують хвилі палату / каюту/келію.
Тільки гупає серце у грудях, як збите яблуко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771476
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 16.01.2018
у зморі місто спить в обіймах ночі.
спадає сніг у сяйві ліхтарів.
зітхання вітру в тиші цій як злочин,
коли усе у тиші білих снів.
у ночі цій утаєна знемога.
кружляє сніг у холоді мовчань,
які імлею білої тривоги
у спогадах закохань і кохань -
там суєта і сміх, шампанське, квіти
і незбагненно дивовижний світ!..
тепер зима бліда, струпка, сухітна,
закута, скута в непрозорий лід.
але здалля лунають срібні сурми -
розгорнуті знамена шумних свят!
крихкі мережки кружають ажурні
і метушаться, в леті гомонять -
готують казку, може, чародійство
у втомі ночі і у тиші міст -
аж недарма бурхливий і іскристий
їх вільнодумний водевільний зміст...
свята вже поруч, ось вже, очі в очі... -
вже блискітки у тиші білих снів,
коли тривожно спить в обіймах ночі
у зморі місто в сяйві ліхтарів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705061
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 30.11.2017
Я перепробував все:
від п'янок до коми, від друзів до малознайомих, брюнеток, блондинок, розумних, говорячих без упину,
(та все це не те).
Я був де не можна:
на сьомому крузі, дев'ятому валі, в борделі ілюзій, в думок у підвалі,
(та все це пусте).
Я вірив у речі:
молитви в лікарнях, богів і не зовсім, в небесне сіяння, і теплу осінь,
(та все це пройде).
Я знав так багато:
де зорі, як люди, що тінь все ж зникає, і щастя не буде, чи щастя немає,
(та все пропаде).
Одного не знав, не бачив, не чув, не торкнув - тебе,
і кого ж обманув я тепер?
Себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763065
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
Було мені сім, здається, я ткнув ненароком в небо
пальцем своїм маленьким, щоб знати яке на дотик,
і руки мої, мов скелі, мов гори, мов Еверести
просили у неба щастя, і небо не було проти.
Було мені десь п'ятнадцять, я знову дивився вгору,
хотів був уже до висі, та пальцем не зміг торкнутись,
як зараз в очах - лиш відчай, я трішки зневірив в небо,
бо думав, воно тікає, і щастю вже не вернутись.
Було мені щось за двадцять, я вірний служник пустелі,
кидаюсь по різних дюнах, і погляд мій тільки прямо,
мені б лиш пів літри випить, щоб так не пекло у грудях,
і щоб хоч на зовсім трохи легше, спокійно стало.
Було мені тридцять вісім, сивіло моє волосся,
я - злий, невдоволений світом, а погляд мій геть поникнув.
Що сталось зі мною, небо? Я ж зовсім душею юний!
Де ділося моє щастя, чому я без тебе звикнув?
Було мені літ під сотню, я палкою сунув в небо,
а може усе ж дістану, а може воно вже близько?
І звідкись мені в отвіти "Старець, тобі буде щастя!
Не пальцем торкайся неба, а серцем торкнися висі!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763066
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
а я вичерпувала твій голос горнятами
з-поміж стін
дверей і колись проговорених клятв
розбирала на атоми
розбивалась об його магістраль
мокра сукня грудневої ночі вишиває новий циферблат
краще сон тобі напророчу
краще сніг ніж по колу назад
чужорідне втамоване днище
де поскладані залишки доторків
проростаю кимсь зовсім іншим
але все ж на твоєму голосі
поголю закудлатене небо від їдкого дощу-пройдисвіта
навіть море дощенту висохне
а твій голос пісками сиплеться
а твій голос до млості відданий
на руках опадає інеєм
втаврувавшись в життєві лінії
заколишеться криком первісним
на устах у чиєїсь дитини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472289
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 29.11.2017
Та стіна чимось плаче в мені
Холодним
Білить сіллю і морем
А воно ж немовля
Не розкаже про себе вголос
Воно топить себе і з води відбувається
Птахом
Та стіна чимсь болить
Невимовним
Десь глибоко насподі
Причаілась рудим переляканим звіром
І чекає навпомацки своєі
Покрови
Би лишитись комусь
на незабудь
Кимсь торкає мене
та стіна
Безголосим
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617744
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 29.11.2017
Коли останні птахи відлетять у вирій,
тужачи за покинутими гніздами,
замерзлими снами і надтріснутими піснями,
коли сам спомин про них рознесуть скажені вітри,
коли сонце зайде у тумани
і дощ потече із рік у небо,
коли звірі покинуть домівки
у сутінках останнього дня,
сум і відчай зійдуться у танці,
руйнуючи замки і корені гір,
а на їх місці виростуть нові
і сонце поверне птахів,
їх пісні і весняні дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731903
дата надходження 04.05.2017
дата закладки 30.10.2017
Тихою, наче безсоння,
приходити звикну,
з тіла твого безперервно
збиратиму тіні.
Осені вкотре бракує
старих гомонінь:
поговори до найпершого,
кого зустрінеш,
навіть якщо не повіриш
у значення слів.
Нами боги вже навчилися
грати у шахи,
спершу розгойдують,
потім скидають з рахунків.
Знову у черзі за часом,
щоб стати на місце,
вештаєш колами
наших колишніх ходів:
тільки щоб зрушити вкотре
і бути спокутаним,
знаючи, що це єдине,
що статись могло.
Довго тривати у тілі —
це завчені рухи.
Довго мовчати навзаєм —
це справжність розмов.
18.09.17, Київ #дисонансне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751174
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 19.09.2017
На світанку піду.
Не сьогодні… нехай –післязавтра.
…і пронизливо сич закричить на ведмежій горі.
…і відчуєш – я йду… між серцями бринітиме мантра.
Так спокійно і легко
додому ідуть косарі
З косовиць золотих.
Тільки хвиля шаленого вітру
Спалахне смолоскипом й твого доторкнеться весла.
…і на пагорбах раю стареньку іржаву палітру
Розкладеш обережно
й приречено скажеш – пішла…
Не запалюй свічу!
Не шукай на розвалинах літа
Чорно-білі штрихи… не окреслюй в собі пустоту…
… я зостанусь тобі перламутром вишневого цвіту
В час цвітінь найп”янкіших
…і навіть, коли… одцвіту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750453
дата надходження 13.09.2017
дата закладки 14.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2017
Ось , знову дощ .
Наче крапає в душу .
Вогонь слів вчорашніх
краплинами тими приглушу .
Втамується спрага образи .
Воно того й не варте.
Дощ , знову ось .
Осінь на варті ...
Чорнобривців злітають пахощі .
Відгукнулася згадка літа .
Ось , знову дощ .
Вмиває пелюстки квітам .
Мов сльозинки із неба ,
лиш не солоні .
Дощ , знову ось -
ми в осіннім полоні .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750277
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
Надто близько. Занадто. У серці, в самій крові.
Ви стояли пліч-о-пліч, і тим ви були живі.
Проти натовпу дурнів, за мрію, за правду, за…
Вічні цілі, що долі сплітали, немов лоза.
Небо рясно засіяти зорями на льоту,
Бути кращим, не втративши внутрішню простоту.
Рятувати світи. Будувати свій власний світ…
Та-от сіра буденність лишила глибокий слід.
Щось зламалось всередині. Зникло. Спливло, мов дим.
Боже, як він змінився… Чи завжди снував таким?
Полетів за тобою метеликом на маяк.
Йти за світлом спромігся. Світити – не зміг ніяк.
Ти рівняв по собі, уявивши, що не один
Бачиш правду. За це пробачав їм мільйон провин.
Кожен другий полишив, мов дерево жовтий лист.
Тільки боляче знову. Все рівно: тепер-колись...
Не шкодуй тих, хто винен. Тим більше, він винний сам.
Це для нього горить на світанні тривка роса.
Власноруч впав на дно і тримається там, на дні,
Де його, не тебе, кличуть марення навісні.
За простягнуту руку – він в спину встромляв ножі.
Виявляється рідні бувають такі чужі.
Над глибоким проваллям не втримає – зіштовхне.
Не ворожий, не свій, не ніхто. Забагато «не»…
Неприборкана темрява в грудях постійно зве.
Він усе змарнував, бо дозволив їй взяти верх.
Бо загрався у велич і зрадив своїй меті,
І загинув, не будучи несеним на щиті.
Закінчилася слава за справи вчорашніх днів.
Відбриніло. Затихло. Ні звуку сліпих громів.
Він отруює кров. Випиває життя до дна.
За сумнівну підтримку і спогад – страшна ціна.
Біль зійшов нанівець. Залишилися тиша й лід.
Він вже стався минулим. Минуле – згорить в імлі.
Скільки можна тягнути до сонця. Іти за двох.
Що ж накоїти варто, аби відвернувся Бог.
Завжди битись за рідне, допоки струна дзвенить,
До останньої миті... Настала остання мить.
Як раніше не буде. Облиш його. Відпусти.
Не шкодуй його, ні. Бо інакше це будеш ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750278
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
1.
у час, коли
ця путінська війна,
серед руїн
сиджу сумний на лаві.
у спогадах блукаю
наче в снах...
- ...запрошую Вас, пані, я до кави... -
і на чолі
вінок Богів із лавру.
чоло схилив
у долю непросту.
заплющив очі.
п"ю неспішно каву... -
явились Ви
самітна у саду.
2.
не літній сад,
вже серпню день останній...
там буде осінь
мерзла і сумна.
і, певно, Вас
я більше не згадаю
у час, коли
ця блазенська війна.
загорне Вас
осінній листопад
і поведе,
утопить Вас в тумані.
у розпачу
хитнеться вітром сад,
обіймуть віти
спогад мій оманний.
3.
...де за столом
сумний сиджу на лаві
серед руїн
у обріях вікна
у час, коли
кривава ця війна
і московит
здобув дурної слави -
убивці,
терориста,
брехуна,
загарбника земель,
ізгоя,
хама...
...в розбомбленому дворі,
вся розламна,
скрипить в завісах
брама
в болях
дня.
31/08 - 2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748713
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 10.09.2017
...така відсутність сну смертельна
в основі ночі закінчення д н я
в і м я т в о г о т в о р ц я
лунає в небі постріл
п о с т і л ь
береже химери з р а д и
з а р а д и
чужого тепла
можливість торкнутись
ч о л а
благословенням
дихання коли вимовляєш
і м я
коли чергова осінь
приходить завчасно
із лона
духа,сина й отця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262123
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 10.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2017
йду зречений у мрії без кобзи і без ліри
стежиною в руїні, що в скаллі і кригка...
змальовується в часі від змори яви марень -
хтось наче під цимбали ужучив гопака,
а там онде вертляві на саксафоні грають,
музики баламутні оркестром духовим.
гроза ураз ударить в тамтами і літаври -
переполох і сполох і дощ спаде...затим
сніги зими, морози зійдуть і скрапотіють
в весняному цвітінні у сонці на льоту.
і розсвітом безмрійний в серпанку у зневір"ї
в жароту, в спеку літа стежиною ввійду.
в гаю в тіні вербовій присяду коло ставу -
про що шепоче легіт почути в напівсні.
занурюся у казку, в гармонію оманну,
невчасний в сьогочассі зречуся метушні.
сумної заспівають гріва мов хвилі водні
і квіти літа в сонці всміхаються мені.
а в небесах спокою човнами хмари білі
із вічності у вічність пливуть в височині -
їм байдуже-байдужо, що ще зима зимує
за вікнами, над ставом, в гаю і у степах.
але як перший вісник ширяє в сині неба
в сліпучий зливі сонця самотний чорний птах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718730
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 06.05.2017
в кімнаті планети земля
милі дурниці мрій і фантазій,
обіцянок,
віра в прийдешнє в красі і коханні -
де безлад,
розгардіяш,
перекинуті кубики з літерами на гранях
і ребра жала ножа,
в плямах чорнильних лінійки,
косинці-трикутники і лекала;
підручники, зошити і книжки
розкидані, кинуті і забуті
в кімнаті планети земля...
різноколірні бублики зібрані у пірамідки
з натяком на єгипетські
у пустелі в долині царів... -
у пишноті красіються в сяянні сонця.
сонце розправило крила
в кокарді шкільного кашкета,
зірвався що з вішалки,
впав
і валяється онде, он там,
у куті вже не перше століття
в кімнаті планети земля...
муха б"ється в вікно,
зісковзує,
повзає,
пада,
злітає
немовби той м"ячик
підскакує, скаче по склу -
обдурена ласкою світла,
зморена у неволі
купається в лазні тепла і сліпучого сяйва...
на дверях зачинених
тіні від дерева проти вікна,
сплетені у сплетінні
рогів, пальців і крил
і штовхаються,
хляпають,
грюкають в двері зачинені -
але не чує ніхто уполонених тіней
нічийних в нічийне життя...
віддзеркалює дзеркало білену стелю,
з якої звисають лампи в плафоні
скляної люстрі у маховинні темного пилу -
здригається люстра,
дрижить,
дзеленчить,
на трубці сталевій звисає зі стелі
і знехотя
важко хитає вагомі плафони
маятником на стіні стародавнього,
давнього дзигаря -
відраховує час у поступу спогадів,
стомленим човганням
міряє відстані, що
в кімнаті планети земля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719507
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 06.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2017
Куди ідеш, мій очужілий брате,
Дорогою не нашої війни?
Чому ідуть в моїх синів стріляти
Твої сини?
Осліпли й оніміли твої бо́ги,
Веде під руки їх чума сама…
Оглянься і побач: назад дороги
Нема
( з приводу https://www.youtube.com/watch?v=JJVk_Yn7z-I)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727748
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
***
Спотикаюсь і знов підіймаюся,
обтираю з колін, що непройдене,
загортаю у листя розвеснене
потамовану серцем печаль.
Волочуся межи́ бузувірами,
між веселими пишними хвойдами
і лиш деколи смію сказати, що
мені світу цього дуже жаль.
Що шкода цих яскравих метеликів,
ще наївних і геть неспокушених
ліхтарями несправжньої дійсності
чи півтінями модних бра.
А довкола зібрались демони,
учепилися знов до кужелів
і намотують, і намотують
щось несвітле таке, ще пра...
Щось таке ще од звіра давнього
осоружне і неприкаєне,
аж від того земля здригається
і благає спасіння... та
прикривається підступ радісно
віттям білим, у квіт замаєним,
і згорає душа від розпачу,
і метелики, і літа...
І лиш деколи тиша розколеться
та у відповідь бризне просвітленням,
наберу його повно у пригорщі,
аби стало на тиждень хоча б.
Поки вікна чорніють невимиті,
поки двері ридають обвітрені,
поки тулиться дрібка ілюзії
до слабкого, слабкого плеча...
6.04.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727486
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 07.04.2017
Якщо вдерся розбійник до хати,
Чи ти будеш її віддавати,
Чи ти будеш її ділити
І з розбійником вкупі жити,
А чи постіль чисту стелити;
Може хліба даси і води,
Може сам надумаєш йти?
Тільки сильним здолати розбій,
Тільки сильним вступати в двобій.
Не показуй слабких сторін.
А якщо не покине він-
Бий у дзвін.
Правда-сила.Не відступати.
В правді жити.
За правду -стояти.
Не ведись на солодкі слова,
Поки є на плечах голова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718525
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Біла готика шпилів точених
тримає небо, упершись мурами,
в діл зі скла, зі скляними скульптурами,
стариганом склярем вправно вилитих...
Із вологи, що ліс нею дихає,
з чистих чаш атмосфери єлейної...
Сон мине, літ за сто, над землею,
і єлей з-попід стріх знов закапає...
Де впаде - бути диву великому:
затріщить сплав прозорий, розколеться...
А з-під нього проллється, покотиться,
сон-трави березнева симфонія.
16.02.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718599
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Світла пам'ять тобі козаче,
Плаче небо і стогне Земля,
Україна в скорботі плаче,
Ми увічним твоє ім'я.
*****************
Копаю мерзлий ґрунт донецької землі,
Теплом приємним дихаю на руки,
Як символічно наді мною круки
Літають у небесній вишині.
Ковтаю гірку, як полинь сльозу,
Гоню безсоння і долаю втому
Я серцем тягнусь до дітей додому,
А в спогадах і мріях на війну.
Дрижить понівечена, скривджена земля.
Від люті знову ворог шаленіє.
Я плачу Боже, я ж твій Єремія!
Невже ж Твоє Я жертвенне ягня?!
Чого ще нам чикати і благати,
Яких таких щедрот, чи насолод?!
Дивись, як невблаганно плаче мати,
Відчувши холод мідних нагород.
Безодня майорить і вогняним дощем
Мій простір швидко темрява вбивала,
А блискавка, мов шаблею блищала,
І накривався Світ стальним плащем.
Сплітався морок в чорно-сиві хмари,
Затягуючи рідний Небокрай,
І чорні круки, як нічні примари,
Обсіли мій Святий Бахчисарай.
Яку ще жертву нам нести заради волі!?
Чого ще нам у Господа молити!?
Дай Боже ніч і день цей пережити,
Щоби не бачити, ані страждань, ні крові.
Невже ж в житті чогось було замало!?
Хотілось, може, більшій нам чеснот!?
Хоругва є, є зброя, є клейноди,
І воля є, і ворогів чимало.
Тоді, перед ким, ми Боже завинили,
За що ж нас так жорстоко розп’яли!?
Невже ж за те, що вільно тут любили!?
І в боротьбі свободу здобули!?
Могутнім духом з мертвих повставали.
У грізний бій нас вів Святий Арей.
Своїм мечем свій шлях ми прокладали
І здобували рай Гіпербореи.
Та хто же ми: Галлати, Гети, Гуни,
Сармати, чи Алани, Царськи Скіфи,
Сварога діти, Воїнство Перуна,
Чи ми нащадки, невтомного Сізіфа?!
Хто ми мій Боже, мій Святий Свароже?!
Ми ангели безсмертні, Херувими?
Переді мною ДРГ ворожий.
Під обстрілами гинуть побратими.
Чому скажи ми мусимо терпіти,
Свавілля влади, і віковічний гніт?
Чому вмирати мусимо, не жити,
І боронити майже цілий Світ?
Ми проти рабської долі повставали;
За кривди, за сплюндрованих дружин,
І братчиків з неволі визволяли,
І билися у січі на загин.
Невже ж це кара Божа, віща Доля,
Кидати борону, і не зібравши жнив,
Знов йти на смерть, за нашу Святу Волю?!
Щоб наш нарід щасливо й далі жив.
Щоб наші діти мати не благали,
І не тягли б голодні рученят,
Щоби батьки цей Світ не проклинали,
За біль у погляді дитячих оченят.
Щоб на землі самім хазяйнувати,
Ніяких не благати допомог,
Навчити всіх чужинців поважати,
У вихорі військових перемог.
І ствердитись, як Нація, Держава,
Рішуче, без вагань і без надій;
Надіятись на когось, марна справа,
Коли вступив у вирішальний бій.
Лише одна надія за плечима;
Надійний тил – край рідний берегів,
Тверда рука, що поруч, побратима,
Наказ рішучий гнати ворогів,
І скинути ярмо, диктат тирана,
Як і колись безстрашні козаки,
Під проводом, Богуна, Болбочана,
Хмельницького прославлені полки...
Згадати всіх: Залізняка і Гонту,
Павла Тетерю, Виговського і Сірка,
Які московську зрадницьку облогу,
Шаблями гнали до свого царька.
Як Конашевич-Сагайдачний славний,
На схил Дніпра піднявся на коні.
Як Наливайка козаки повстали...
Згадати всіх у доленосні дні.
Згадати прадідів славетні перемоги,
Де битим був загарбник, на полях.
Тяжкі були у них усіх дороги,
Але один бажаний, вірний шлях.
Шлях боротьби за Волю України:
Жертовний, довгий, мученицький шлях,
За щастя діточок і за родини.
Гартуймо дух і тіло у боях.
Слава Україні !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718641
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Я сегодня бегу снова в даль!
Оглянуться назад... Нету смысла.
Ни о чём не жалею - НЕ ЖАЛЬ!
Я живу в отражениях мыслей.
О.Тищенко.
11.02.2016
Эстония
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643098
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 28.01.2017
Cветлая грусть инея
Сверкает на ветках,
Украшает тихий вечер.
Каждая иголка льда
Превращает дерево
В ёлочную игрушку,
Настоящее совершенство
Застывшего времени.
20.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707709
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 07.01.2017
Клітка...
Моя ти суть?... Мій вибір?... Неминучість?...
Відміряна так щедро... людьми?... Богом?
Та й тут незримий є місток до Сонця.
Замкни мене! Душі надінь кайдани...
(ну, звісно ж, як впіймаєш!)
І скільки б не прив"язувати тіло,-
мене знайди у ньому, якщо зможеш...
Душа людська - то чистий подих Бога.
О, марното сліпих... Тобі я не належу!
26.09.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690864
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 02.10.2016
о
сині мої непрохані вірші
як вівці
блукають чужими думками
гульвіси
по кнайпах старих недопиті
минають себе
сивочолі
о
красна моя ранена осінь
жовтаве волосся
у коси
сплітає
не відає місто свічок- спочивальниць
оливою неба
стікає
у руки
сумних полонин
о
доспіве мій
моя кипляча любове
чи знову
оманою будеш вростати у ніч
накреслюю лисячий слід
закінчення жовтого
в такт
несказане
сипле сріблистими рибами
в сад
на гілля твоє себе
пришиваю
крилату з очима барвінку
тихо
запрошую в хату
втомлена
жінко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691935
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 02.10.2016
[b]А навкруги - мої сліди :
На паморозі, на камінні.
Уже на скошеній траві
Приліг лапатий, білий іній.
Невірний, легкий, нетривкий
Блистить мереживом спокуси
Накинутим на ці ліси,
Невинним подихом зими,
Немов дівчини світлі коси.
Озвавсь під легкою ходою
Тендітним хрустом самоти.
Та він і я, лише ми двоє
Прийшли послухати ліси
Вже майже сплять. У полоні ранку
Одвічні , темні й промінь тут
Пройшов крізь гілля, став серпанком,
Щоб більш підкреслити красу.
Спалохані злетіли птахи
Під небо співом піднялись.
І полетів на землю маком
Кришталь із інею тонкий.
Упав в сліди, торкнувсь волосся,
І білим димом там осів.
Так стала я найпершим гостем
Ще непочутої зими.
09.07.2016[i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690985
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 27.09.2016
Сохне вечір жовтим листям горобини,
тихо гасне в небі сонячний ліхтар.
Восени також бувають іменини.
Що ж так сумно, наче в долі взяв хабар?
Вже на все накладено вердикт осінній:
пожовкле листя сушить спогади сумні,
грунт потроху входить в стан заціпеніння
і снить узлісся про світанки весняні,
і лише ми з тобою поспішаємо,
йдемо на зустріч через сни і дні,
на пори року ми уваги не звертаємо,
бо не звернемо ми зі шляху, ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689911
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016
Дні стікають свіжо-вичавленим березовим соком у банку минулого.
Ти ще ніби на горизонтальній лінії - між небом і землею,
але все більше гойдаєш у душі
голубий простір.
Земля під твоїми п’ятами вже не така тверда, як раніше.
І п’яти поорані гострим камінням випробування..
Ще трохи часу,
можливо, четвертину з того, що ти вже пройшла,
тобі залишилось под олати.
Подолай її з усмішкою!
Хай дух твій буде, мов настояне вино,
А сила мужньою.
Спіши робити, тобі призначене.
Бо Янгол смерті спідтишка вже підглядає за тобою.
І він прийде обов’язково,
вручить тобі фіолетову кульку,
наповнену газом,
перев’язану чорною стрічкою
і скаже: "…
Ні, ні! Не «З днем народження!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689884
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016
Знову поїзд:
Вкотре і куди?
Знов дорога:
В невідоме, може,
Писані й неписані листи
Адресату вкотре невідомі.
Кілька речень:
Просьба і печаль,
І поставлені крапки, там де не треба,
А між білих ліній - крик і жаль,
Бо кохати привілей є неба -
І кінець…
P.S. до життя
На пероні -
Двоє вже нерідні,
Винесено вироки запізні,
В тих очах примирення одне -
І дорога, котра біль несе…
tap-tap - постукування по підлозі / противнику / собі. Символічний жест, що означає здачу боя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689934
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016
Забудь про старі порядки старого світу.
Вони тобі вже більше не знадобляться.
Вони стали попелом, їх заніс вітер
На хмарах нуклідів, що змішані з смаком акацій...
Твої перемоги - причина твоєї поразки.
І завжди земля була губкою бруду й провини.
Але mother nature розкрила можливі відмазки,
Які залетіли частинками у горловину...
***
Ти знаєш, що вітер шумить гострим іклом загрози?
Ти знаєш, що Прип'ять несе води вічної смерті?
Ти знаєш, що грунт захопив довговічні морози?
Ти знаєш, що тут все живе навіки тепер стерто?!
Дерева бетону заснули... Прокинулись хащі.
Куди не заглянь - всюди тиша, ні руху навколо...
Ніяк аж не віриться - як це лишилося нашим?
Тридцятий рік поспіль шумлять вічним сном ліси голі...
На зорі поглянь... Чи ти бачиш сліди Горбачова?
Їх можна й не бачити, хоч так і насправді буває.
Хрестовий похід підкидав їх на Захід. Додому.
До нового краю.
Старі фотографії світлого й темного шляху.
Вони від'їжджають, а більше туди не приїдуть.
Багато піде, і лиш обрані будуть під дахом.
Народжені діти.
Забутий метал полонив заборонену зону,
А довгі алеї покрили порослії трави.
Навколо - ні духу. Та й дух би не втік із полону
Опісля розправи.
Тепер все зникає під покривом старого дому.
Тепер резервація мічена. Стали застави.
Надія все ж є. Проростає на тлі кам'яному
Вечірня заграва.
Біжи, не спиняйся. Біжи, куди очі лиш бачать.
Вузькі чи широкі, забиті, порожні терени.
Накриті туманом, спустошені - вигляд неначе
Це край Ойкумени.
Навколо аж сіро - підручники, зошити, парти,
Ляльки, протигази - давно пилом все припорошене.
І небо, і землі, але довго бути не варто -
Померти там зможеш.
Якщо не Уран, то довершать почате інакші
Мисливці, які полюватимуть суто на всіх. Знов провулок.
Лиш світло в кінці, а навколо бетон - ти не бачиш,
Що певні забули.
Залишився відбиток руки на стіні сіровицвілій,
Хтось хрести малював ще до теми приходу монголів.
Шум напруги - а раптом зіткнеться хтось лицями
У дикому полі?
Останній прохід перед тим, як відкритися світу.
Біжи, бо тебе доганяють титани-мисливці!
Виходь на новий рівень, хай тобі всміхнеться світло
На старій шахівниці.
Тобі повідомили - скоро буде допомога...
Та знаєш, від сталкерів буде бедламу імперія...
І зброя єдина - це ти. Розізлилась погода
Шпилястих прерій.
Хотів ти колись поселитись в чужому готелі...
То от - є нагода. Тепер все Полісся - в долонях.
Та досі полюють... на лапах, у кігтях і перах.
Кров дихає з скроні.
А треба тікати, бо чуйка на кров - більше злості.
А кров - це пожива свята для нових генерацій.
То краще тобі не дивитись на шахи та кості -
У тебе міграція.
Решітка вгорі... Або то вентиляції частка?
А світло летить променями на голову... Небо.
Так хочеться впасти і стати частиною... Пастка.
Не зараз. Не треба.
На поверхах вищих ще досі попахує прірва.
Був вибух. Отак будували життя комунізму.
Єдине світило тепер на пучки відірвуть
Крізь липову призму.
А далі - сходини. А далі - дерева на буквах.
А далі дах стелиться. Далі нема переходу.
Останні хвилини. Три напрями подають руку
Й скидають у воду
Загиблого. Мертвого. Друзі теж є ворогами.
Приховані знахідки дали про себе знати.
Отрута смертельна, висоти і серце, мов камінь.
А міг й політати...
*
Я ледве утік. І до крові мене шматували,
І явно на грані лишався я. Атомні грати...
Та я повернувся. Хрестовий похід лишив пам'ять.
Я буду кохати,
Бо я повернувся звідтіль, звідки тіло виносять.
Не плач... Адже я стою тут, хоч пошарпаний, битий...
Забудь моє слово. І витри замучені сльози...
Ми - двоє в цім світі...
***
Забудь про старі порядки старого світу.
Вони тобі вже більше не знадобляться.
Вони стали попелом, їх заніс вітер
На хмарах нуклідів, що змішані з смаком акацій...
Твої перемоги - причина твоєї поразки.
І завжди земля була губкою бруду й провини.
Але mother nature розкрила можливі відмазки,
Які залетіли частинками у горловину...
Так прагнемо спокою, так хочем бути у злагоді,
Що смерті привозимо поїзди в рідну чужину...
Війна, зброя, бомба і апогей - вишенька-ягода -
Кобзар Фукусіми.
22.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661971
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 29.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2016
у дворі дзигою крутиться пес
у часі безмежному навздогоняє вічно
і ловить свій хвіст
і весело-весело гавкає в усюди і всім -
увесь світ переконує в тому
що саме він самий спритний меткий і вдалий
відпускає свого хвоста
і знов його ловить...
насумрений кіт розлігся у травах під сонцем
суворо зірко проникливо пильно
супроводжує поглядом м"який і пухнастий хвостик
мордочкою повертає то вліво то вправо... -
стежить доти допоки
непомітномиттєвим порухом лап
не спіймає його
і... - ніжно покусує кінчик хвоста
схожого більше на пензлика
може на китицю жовту з кульбабок -
та не так вже й важливо що на що схоже!
головне -
кіт заплющив аж очі вдоволено
і мурчить...
змія ковтає свого хвоста
і завмирає
дихає колом у вічність під лопухом
що широким розложистим листям
уперся в камінну горожу шалашиком
у чорній сирій і холодній тіні якого
змія причаїлась на чатах
в чеканні нападу чи біди від погоди зрадливої -
спеки-дощу-буревію-грози чи граду -
і грає в безмежність ковтаючи хвіст
й тримає отруту на випадок всякий...
старий сидів і димів сигаретою під дашком
споглядав усміхнено всі ці рухливі ігри
з рундука стародавньої хати
яку обіймали лозами верби
тихо шуміли шурхотом шерехом листя під вітром
й ронили сльозу...чи від сміху? а чи з журби? -
під сонцем теплояскравим не зрозуміти...
старий допалив сигарету
кинув недопал і черевиком втер його в пил
сплюнув
здійнявся
пішов по доріжці
що вела до хвіртки
обплетеної плющем
на плечі своєму старий час од часу
поправляв на ходу рюкзака...
услід йому журливо дзвенів струмок джерела
який був початком ріки
що півколом обходила хату
і збігала униз по камінних порогах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662720
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 29.04.2016
За картиною Я.Йерки "Улюблений смуток"
http://yerka.org.ru/pages/original/lubie_ten_smutek.html
Люблю, коли в мені росте (весна ж!)
Тоненький пагін деревця як смутку.
Це не скорбота, що не має меж,
Це музика душі й небес, ледь чутна.
Десь там смичок торкає нерви струн –
І краплею зі хмари перша нота,
Ягнята мрій – у ніжну зелень рун,
І коліщатка серця – за роботу.
Простує сонце в закутки мене,
Ключем скрипковим відчинивши хвіртку.
Соль-мі-ре-до! – і смуток цей мине,
Лишивши на гілках (весна ж бо!) квіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662962
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 29.04.2016
Голос білої скрипки за тихим вікном,
Чаклування повітря сріблисте -
Серця рухів симфонія чиста
Над блискучим зимовим вапном.
Воску крики вночі і сичання - свічі
На прощання гіркі сльози-бризки.
Білий час майже згас,
Смикотить скрипкогра
Для зими білосніжні огризки.
Скоро скрипка зіграє весну
З твого сну.
Весно, гей, вже пора
Готувати зелені валізки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645654
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 05.03.2016
З розкішного дерева Вашого життя
Злетів ще один листочок.
Не засмучуйтеся цим природним явищем,
Бо на Вашому дереві розквітають
Яскраві квіти надії та щастя.
Бажаю Вам дочекатися омріяних плодів.
16.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614351
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 14.02.2016
Певно, вперше так
покохала,
Що зринають сльози,
мов дощ.
Як побачу твою я
постать,
Як обіймеш мене крізь
ніч,
Як промовиш до мене
слово,
Як зігрієш мій подих
своїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641808
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Ніч. Під ногами
чи світлячки у травах,
чи Шлях Чумацький...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641448
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Падати в хмари весняно-ранні.
Стрибати в небо пекучо-димне...
Дихати...дихати у чеканні,
Ковтаючи серцем свіжо-нестримне...
Почуття. Спокута? Каяття...
Невідворотно пурхне в душу
Пташкою. Співатиме...життя?
Буття у мрії я прожити мушу?
Та мрія ця реалією стане!
Захоплять твої руки... Вип'ю трунок?
Сонце з очей твоїх погляне...
Несе у вічність поцілунок щастя клунок.
Вже дихаю лише тобою...
Вже знаю запах твого тіла.
Не приведу неправду за собою,
Лишу в минулому...аби зотліла.
Душа- очей безодні сила.
Мчить ночі коник темнокрилий...
Березень 2011 року.
Наталка Полтавко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641499
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Срібні стебла верби
Хтиво тягнуться
З ночі до мене.
Клич лелечий луна
Над містичною гладдю води.
Осінь править розбіг
Своїх коней
Барвисто-шалених,
І минула весна
Через літо летить в холоди.
По вітрах шарудить
Очерет,
І вдивляються в тебе
Зорі неба рясні-
Цей Богів споконвічний шатер,
І летить, і летить
Через ніч,
Закликаючи в небо,
Клин лелек в вишині,
Наче душі померлих дітей.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020208637
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640671
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 05.02.2016
дев'ять годин до світанку, чотири до сну.
я п'ю ніч — тиху, німу... ледь п'янку і масну.
так п'ю, як люди в сніг сьорбають каву,
чашу її обіймаю й пірнаю
в чорну, густу, золотаву...
01.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640481
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
Країна хмар, загублена в тумані...
Лосячі роги лізуть з-під землі...
Дим цигарок... Вігвами сотень кланів...
Драконові висотки вже старі...
Захмарний край, омріяний драконом,
Що спить, дрімає і сопить вогнем...
Тримав він у смертельному полоні
Давним-давно казковий той Едем...
І лізуть думки про війну, про пекло,
Про те, що той Едем у лоно вліз...
Дракон робив аборти, сунув крекінг,
Завозив до Дерсу-Узала в ліс...
І лине вітер... Хижий і бездушний...
Пливе кудись... Пропав... І знов пливе...
Цигарок дим... Шлейф курева... Їх душить,
Бо кожний клан виловлює момент...
Такий неспокій... Гірше не буває...
Вігвами кланів, сірий моноліт,
І їх десятки... І отари, й зграї,
Для тебе кожен - це вже Брут чи Кліт...
Мелодія гаражна ходить плем'ям...
Урбан уже в генетику проріс...
...А за вікном сніги, дощі й проблеми,
Які втекли з вігвамів в сірий ліс...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640335
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
Бути свідомою розум нашіптує
Правильні рішення, аж до нудоти
Біле то добре. А чорне?
Збірка сектантів у спільній молитві
Перегірчиш і залипнеш надовго
Сірим відтінком промоклим
Бути безгрішною кажуть книжки
Я у тобі заховаю провини усякі
Пір'ям просяклим торканнями
Збірка безумців, що вірять у сни
Синім крізь небо, безгрішністю станеш
Чорне мовчить бажаннями
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638709
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
[i] Присвячується майстру дивовижних снив
Шону Маклеху[/i]
Я знаю одного поета,
який цю історію
описав би краще, аніж я.
Але його пронизуючі очі
дають мені знати, –
[i]напиши її сам.[/i]
У глибині часу
на острові дитинства
я пам'ятаю,
за нашою хатою, за дорогою,
на болоті під лісом
зеленіла мохом стріха моторошної садиби,
яку на той час наймав один бідака
по імені Афанасій
у родичів самогубця,
якому те подвір'я
перепало від інтернованої сім'ї
(казали люди) людоїдів
темної доби великої голодовки,
якої(казали деякі вчителі у школі)
в Україні не було.
(І оповідали мені невіруючому
моя мама,
як її запрошувала Маройка Косогориха
провідати [i]хоруючу[/i] доню,
і як вона «давала драпака»,
коли побачила у дзеркалі
відображення німого Косогора
із сокирою в руці).
І казали сусіда Афанасій татові, –
[i]ти пройшов три війни,
тричі тікав із полону,
і тричі тебе розстрілювали
і німота і сталінські трибунали,
і лише один раз був поранений,
і ніякої бісоти ніколи не боявся.
Якщо ти такий герой,
то переночуй у моїй хаті
бодай одну ніч.
Може і Маройки не побоїшся?[/i]
Натопили ми лежанку у чужій хаті
тай лягли на ній переночувати.
Ніч темна, непроглядна.
Тато дрімають,
а я [i]бісоту[/i] слухаю.
А може то вітер
на горищі зубами клацає?
А може то коти у комині шарудять?
Я умію хреститись,
для зручності піднімаю голову,
а у вікні – дідо косматий
дивиться пильно,
палець до уст приклав
і наче чую, – [i]мовчи[/i].
Киваю головою, – [i]згода[/i].
Не чую, а відчуваю, –
[i]іди до мене[/i].
[i]Ні[/i], – мотаю енергійно
запамороченою головою,
– [i]не можу. Ноги не ідуть.[/i]
Усміхається, – [i]спи[/i]…
Наразі крізь чорне хмаровиння
чи то блискавка оперізує нічне небо,
чи то проливається марево місяця
і вихоплює у пітьмі силует у накидці
із торбою через плече,
із костуром у руці,
і пильним поглядом зірких очей
із-під кошлатих брів.
Бачу його блідо-воскове обличчя,
обрамлене білими пасмами до плечей
і бородою зеленавого відтінку.
Ще раз прикладає палець до рота
і зникає у згасаючому мороці ночі..
Я ще пам'ятаю,
що це був [i]дуже і дуже хороший[/i]
дідо Вій,
якого боїться і слухається
усяка нечиста сила.
Уранці мене – [i]ніякого[/i]
тато принесли додому.
А наступного дня,
коли дорослі пили могорич,
і коли хмільні сусіди прощаючись,
погодились, що немає чого боятися,
окрім однієї людини-нелюда,
мій тато тверезо уточнили:
– [i]як переживемо генералісимуса,
то й дідька переживемо.[/i]
Я хотів і свій п'ятак додати
про волохатого, але не злого дідо.
Але тато заперечили мені:
– [i]це тобі наснилось.[/i]
Може так і є,
що нічого цього не було,
як і великої голодовки,
за яку мене(надто допитливого)
учителі ставили у куток…
Але запитую і донині із року в рік,
із дня на день, поки минає час,
поки триває і досі те,
що не може бути,
тому що такого не буває, –
[i]куди щезає наша пам’ять?[/i]
То пощезали – і хата у чортополосі,
і дурна її слава
за дорогою на болоті
із безоднею-трясовиною,
по якій ночами
блукають вогниками
убієнні душі.
Я багато чого не знаю
і не все умію пояснити,
і я не знаю чому,
коли одного разу
я побачив Аватар із ніком –
Шон Маклех,
я по-новому вірую у цю історію
і у те, що точно знаю того казкового дідо,
який описав би її краще,
аніж я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633030
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 25.01.2016
********
він вийшов у ніч
і по драбині крізь небо зійшов на місяць
і милуючись Всесвітом
вітався із зорями
а потім з"явилась красуня Венера
у яку був таємно закоханий -
вона запросила його
станцювати із нею танго
але він мовчав
лиш дивився на неї закоханими очима
Сатурн
кружляючи в вальсі з малими планетками
весело відповів
- він не вміє!
він не вміє навіть
на гітарі грати...
який з нього жиголо! - і засміявся
кружляв на осі своїй вальс
з малими планетками
присоромлений
він зійшов крізь небо
униз по драбині
склав її
і поклав до кишені
сховався за обрій в печері печалі
********
а на обрій сходило сонце
і день почався спочатку
величне синьооке небо
прикрашало себе
білопер"їнними хмарками
по яких поважно котилося сонце
квіти в степу
балеринками у пуантах
на стеблинках тоненьких
здійнялись навшпиньки -
вітали небо
і сонце в вуальці хмаринній
від подиху легіта
колихались барвистими пелюстками
а серед озер настурцій і лілій
чапля ловила рибку
пила водицю із джерельця
і заспівала пісню печалі
танцювала дивний танок -
розправила крила
махала і хлопала ними
дзьоб тонковитончений
здійняла
співала печаль свою голосніше
аж зупинилось в зажурі на обрію сонце
********
долинула пісня луною до нього
він вийшов
і непомітний сидів під вербою
слухав
дивився танець сумного кохання
і розчинився у пісні -
адже він
самота самот
краплями сліз
капав з гілок вербових
в прозорі холодні джерельцеві води
ними торкався чаплиних ніг
цілував їх
а у ніч
вийшов на берег
і по драбині крізь небо
зійшов на місяць
сидів і вітався із кожною зіркою
поки не з"явилась Венера -
вона запросила його на танець
і він дивовижно майстерно
і артистично
станцював із нею
танго самотності і кохання
зіграв на гітарі їй
у полум"яних ритмах фламенко
від здивування Сатурн зупинився
плескали в долоні маленькі планетки
влаштували овацію
Марс поскидав обладунки
і кинув свій меч до ніг гітаристу
********
а він зійшов крізь небо
униз по драбині
склав її і сховав у кишені
щасливий закоханий ліг у степу -
і побачив він ранок
і чув переливисту звуками пісню у небі
яку виспівував жайвір
вітаючи сходження сонця
він побачив весь світ у якому
зими змінювалися весною
літо переходило в осінь
а за ніччю завжди приходив світанок -
він загорнувся у світ
що рухався в танці життя
загорнувся в красу перетворень
і вдосконалення
він зник
розстанув у квітах і травах росою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636983
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 24.01.2016
тягнеш весь метал на собі
з мечем у піхві
зі списом у руці
на коні кавалерії Такеди
на жаль твої переконання сліпі
шляхи вже є протиставленням брудній ріці
і сам ти вже не воїн
а жебрак
іди
останній самурай з того роду
який терпів епоху Муцухіто
поки тисяча журавлів відлітали
шукаючи вершин Фудзі і броду
Шинано
подалі від нової еліти
летіли закуті в метали
уже минула епоха Оди і Токугави
уже минули священні канони
весь світ прагне ввійти в потаємне
що ховала Країна Сонця
лаву
Фудзі
блиск Хейана
дзвони
Нари
епоху темну
що породила Санаду
знищила
Такеду
піднесла Тойотомі
і також його повела в історію
твій солоний присмак болю підвищував
азарт
за тобою плакали
не кажучи нікому
що ти не повернешся
твоя територія
залишалась за тобою
ти ставав схожим на бога
тебе шанували в деревах струмках
нащадки були вже не юрбою
а кланом
яким відкривалась дорога
у бій
одна поразка
і це вже гулаг
тебе збезчестили
забрали гідність
надана смерть
щоб ти не носив цю ношу
щоб тебе не пестили
за провал та вірність
щоб тебе за небокрай заніс смерч
та тепер все минулось
ти хоч і досі приклад
та голови не цінують відзнак
їм варто нажитись на мулах
і їх родинах
а виклад
собі забрати
поки воїн не подає живих ознак
розумієш
самурай бореться до останнього
але якщо не звертають уваги
і повертають до руїни
то борись силою нежданною
і будеш героєм народу
та через зневагу
не будь героєм чужої країни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637817
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 23.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2016
Божеволію від нього...під прицілом!
Його погляду п'янкого гострі стріли,
Мене наскрізь прорізали,тихо тліли...
Я його всього вдихала, цілим тілом!
Він на схеми розібрав всю мою душу!
В мене виходу немає - треба, мушу!
Особистий мій наркотик.Я - залежна!
Хтось кричав мені у слід "Ей, обережно!...
П'ять хвилин його тепла мить-ейфорія!
Він вогонь, а я вода.Ми-неподібні!)
У відмінностях своїх так чітко згідні!
Тільки, як нам обійти цей поклик змія?
В атмосфері віч його я бережливо
Розчиняюся уся і ледь квапливо,
Весь цей час шукала в нім свій дім-притулок
А знаходила для тіла мир-рятунок
"Божеволію!...." - йому знов прошепочу...
В підсвідомості тремтить все ж непокора...
Я на нього,безнадійно, дуже хвора!!!
І одужувати?..впевнена, не хочу!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635850
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 15.01.2016
pour B.P.
Новий рік настав на самоті.
Повертавшись автостопом з Канн,
я згадав, що так давно хотів
познайомитись з Фанні Ардан.
Сходить вечір червоношкірий,
зорі йдуть косяками дощів.
Якби мав я хоч трохи віри
і звернутись до неї вмів!
Фанні, Фанні! Струнка й кучерява,
ти - сусідка з далеких літ!
Як не був би такий роззява,
то сказав би хоч раз: привіт!
Ти пройшла, як проходять роки.
Тільки раз на рік, на Різдво,
ти порушуєш знов мій спокій
Et je t'aime, je t'aime à nouveau.*
__________________________________
*з французької "і я люблю тебе, знову люблю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633266
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 09.01.2016
Сто відтінків осені у твоїх очах,
Листям запорошені на семи вітрах,
Зібрані в намисто сонячні думки,
Не промчались мимо, мимо крізь роки.
З бурями й туманами нас несло вперед,
Правдами й обманами рвала круговерть.
В круговерть до осені зрілих почуттів,
Почуття непрошені, з присмаком років.
Із букетом осені у твоїх руках
Сто відтінків осені у твоїх очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621859
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 09.01.2016
На берег ночі зорі впали,
Вечірні витліли опали,
Холодна тиша задивилась
У очі мріям сніговим.
До ранку шелестіти їм,
Загонити усіх додому,
У сни.
На іншім березі нічному,
Допоки зорі світ купали,
Світанок запалив опали
Весни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630952
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 09.01.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3C8s1ANMK6k[/youtube]
[i]Авалон – далекий остров легенд, яблоневых садов и туманов.
Авалон, когда придет тот день?...
Остров справедливости, куда уходят герои...[/i]
Авалон.
Место не смерти – истоков.
Вне времен
Спрятан от грешных невзгод.
Там, где он –
Яблок нектарные соки...
В вечный сон
Лодка с почившим плывет.
Кто на ней?
Мудрый и доблестный рыцарь.
Королей
Всех превзошедший, герой.
В царство фей
И к девяти сестрам-жрицам
Сын людей
Прибыл свой встретить покой.
Авалон.
Остров туманных дольменов*.
Битвы звон
Рая не полнит юдоль.
И времен
Прошлых, грядущих на смену,
Пендрагон
А́ртур – хранитель-король.
_____________________________________________________________
[i]* Доисторическое сооружение в виде двух или более огромных глыб,
поставленных вертикально и перекрытых сверху каменной плитой.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634130
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 08.01.2016
Двоголосся вірувань: в коліна вкладаєш чаші порожні,
плечі рівніше, скроні холодні - думаєш, як проповідник.
Схоже, що всі нарівні: тиша і голос, світло в тіні,
і мерехтіння між небом й землею - все схоже.
Все затягнулося довше очікувань. Жде,
поки зголосишся грати за правилом "бути".
Віриш у інших. Все ще собі програєш.
Легше закутати тіло в собі подібних.
Я не вимолюю лестощів чи доброти,
навіть на згадку не буду просити заслуги.
Чую - говорять над тілом щодня голоси,
десь дуже високо
й низько.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634147
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 08.01.2016
До дня Захисника України
Ти стоїш під покрівлею ночі.
День пекельний чи сніжна пітьма.
Не відступиш,- я відаю точно,
Нездоланна бо сила твоя.
Я повернуся,- очі говорять,
Переможемо,- вторять уста.
І відважно заб’ються у бою
В унісон молодечі серця.
Під козацькії сурми вперед
В обороні своєї землі.
Не загине Вкраїна, не вмре.
Тричі слава й доземний уклін.
Згине ворог під покривом ночі,
Стихнуть кулі, розвіється дим.
І ти вистоїш,- знаю я точно.
ПовернЕшся додому живим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613358
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 27.12.2015
Чи то місяця сяйво,
Чи пам'ять важких доріг
Сріблом на скронях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629369
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 17.12.2015
[img]http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/8/104/827/104827552_5043945_tumblr_mbphcheFWQ1rs7qm8o1_500.jpg[/img]
На вервиці літ,
по літу,
у розпал
осінніх пожеж
очима Тебе зустріти -
не смію,
не сниться.
А все ж…
У тому, чого шукала
упертості
ліку нема.
Закутуюся у шалик,
і з медом
ковток молока
лікує мене
в досвітні
години холодна роса,
бурштин чорнобривців
квітне,
немов Янголиця
пройшла.
Спустилася
на піддашшя,
фарбуючи море в беж,
розкидала мушлі
з яшми,
які доторкнуться
Тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606659
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 17.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2015
З почуттів до тебе,
малювали митці абстракції,
вийшли світові шедеври -
думок моїх інтерпретації.
З жадібних дотиків
наших таємних зустрічей,
вивчають агностики
зміст земних і не́земних речей.
А з тих видихів
сповнених хтивістю
тепер пишуть диптихом,
про розпа́д особистості.
З наших поглядів,
глибших Атлантики,
спопеляючи потім
виростуть нові галактики.
Поки ж ховаємось ми
пронизані унікальністю,
це не докір,
але світ ще в обіймах банальності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612725
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 12.10.2015
Реалії життя "Золотого ключика"
Сьогодні у театрі знов спектакль –
Комедія життєва з водевілем.
Стілець під глядачем рипітиме у такт,
Хрустітимуть сухарики із сиром…
Пошарпана завіса. Пісний грим.
Гнилі підмостки. Безлад декорацій.
Я вічний Буратіно – неук-мім,
Що недолугістю зриває грім овацій.
Мальвіна десь втекла у кабаре
(Їй Арлекін кар'єру напророчив)…
Перука в колір неба під каре
І сукня, що ніхто носить не хоче…
П'єро давно забув свої вірші –
Втопив талант у чарці винороба.
Щодня ізранку, лічачи гроші,
Зітхає, що не стане на дорогу
Туди, де зачаровує канкан,
Де (хай не молода і не чарівна)
Розпродує життя своє ВОНА
Під пильним наглядом паяца Арлекіна.
Що ж, третій дзвоник пролунав, вже час.
"Шановна публіко! Та вимкніть же мобілки!
На сцену, прошу, пане Карабас!
Театр цей – ваш! Я йду у пілігрими!"
П'єро в шинку
In vino veritas… Філософ не відбувсь.
Finita la commedia, панове!
Пішов шукати істину якусь,
А загубив себе за видноколом.
In vino veritas. Це ранок а чи ніч?
Вже скільки днів минуло? Боже, років?!
Я ж тільки вчора в очі їй дививсь
І слухав стукіт прохололих кроків.
In vino veritas! Розбито скрипку в кров.
Розбіглись рими, точать серце миші.
Я на гачок спіймавсь, гарсоне, знов,
Як в Карабасовій коморі, навіть гірше.
In vino veritas… Тремчу в чужих руках…
Маріонетка! Лялька! Просто мотлох!
Гей, Арлекіне! Я програв! Це факт!
Поганий лицедій… Заблуканий філософ…
Щоденник пілігрима
Я пілігрим. Я сам обрав цей шлях.
Шукаю істин у густім тумані.
Не повернусь. Сумує хай мій цвях
У Карабасовім безглуздім шарабані.
Я в Рим прийшов. Там тиснява і шум.
І потяги в метро лякають спокій.
Тут істини нема. Я далі йду,
У інший світ, привільний і широкий.
Я був в Тянь-Шані. Пив, мов мудрість, чай.
В минуле озирався третім оком.
Я ставив сотні тисяч запитань,
Медитував, співав, був трохи йогом…
Але хвостата істина втекла,
Коли в нірвані заблукав надовго.
Деревина в суглобах затекла,
Сточила шашіль черевики трохи.
Я знов в дорогу. Торба за плечем.
Час у кишені торохтить невпинно.
А де ж та мудрість, що мені пече
Десь прямо в серці, незбагненно сильно?
Я був у Франції, в Америці, у ПАР…
Зносилась куртка, стерлись черевики,
Злиняли фарби. Я втомився й впав,
У розпачі стуляючи повіки.
Я ліг на землю, обійняв її –
І занімів в своїм зачудуванні:
Світ є таким, якими є всі ми –
Він неповторний, сповнений кохання,
Любові, радості, і щедрості, й добра,
Лише в собі все відшукати треба.
Цього навчитись – вічність замала,
Тож прислухайтеся до серця і до неба.
Я пілігрим. Я свій завершив шлях,
Розвіявся туман над головою.
Скликати друзів! Рятувать серця!
Гей, Артемоне! Йди! Я за тобою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536242
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 11.10.2015
Ще сонною
візьми в руки
рупор,
навстіж вікна двері
кричи кричи
про біль про немилість
хай чують ті за стінами
на проспекті.
Відпусти сльози галасуй
доки є сили,
маєш на це право
маєш усі підстави
тебе дуже образили
годували маячнею
солодкими фразами
прив*язавши до себе
покинули.
Хтось втамував свої бажання
твоє тіло було орендоване
ти не була чиєюсь мрією
це була маленька вистава
ти зіграла роль
стоїш без квітів за кулісами
маленька казка
де ти була Алісою
він був білим кроликом
і ти бігла за ним усюди
проснулась. І ось ти
серед кімнати
кричиш в рупор
і біль доноситься
до незнайомих людей
він змушує обернутись пішоходів
комусь важко збагнути,
а тобі отямитись
любов-нора в котру ти
впала випадково
усе минеться...
лиш білий кролик виявився потворою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608748
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 23.09.2015
Листя – то посланці із країни іфритів благої,
З батьківщини багатств і рудих мантікор.
На осінній межі я уже відмовляюсь від зброї
Й покидаю увесь гордих пристрастей хор.
Вслід глядять одиноких дерев почорнілі мечеті,
Їхнє чорне гілля, наче вугільні грані Кааб.
Я дивлюся крізь них у блакитну безмежність смерті,
Як старий муедзин, що не прагне земних більше зваб.
Розплітається в’язь моїх слів, мов ілюзій мотузка,
Як ланцюг, що тримав на припоні Золочений ріг.
Вже із літер - пісок і пустельна злагіднена пустка,
Я з полегкістю вчусь відпускати усе і усіх.
Вчуся я простоти, вчусь правдивої тиші,
Й забувати людських прагнень грати вузькі
Щоби тільки в собі чистий спокій залишить,
Щоби чути цикад переспіви над лугом звучні.
Осінь мовчки веде до пристанища духа і Бога,
Усміхається ледь, відхиливши краї паранджі,
Віддаляється вдаль декорацій останніх дорога,
А завісу всьому тчуть тумани і тихі дощі.
15.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608749
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 23.09.2015
Тремтіла крапелька ще літньої роси
на вітрі серпня, сповненим прощанням...
Тебе любити буду навіть у вигнанні,
казкове літо, тільки попроси!
З дитинства знаю : кожне нове літо
несе мені з теплом ще й новий рік,
та постарію я колись узимку,
тому літам не нарікатиму за вік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602509
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 09.09.2015
Донька Бога і Сонця
Серед вітру і стін...
Захлинусь від свободи,
Згину в куряві слів.
Поклонюся Дажбогу,
Помолюся Христу
І єдину дорогу
Серед сотень знайду.
Піді мною стежина,
Наді мною зірки.
І єдина хвилина
Довжиною в роки.
Білим снігом на віях,
Сонцежаром в очах,
Як іскринка — надія.
Чорним паростком страх.
В швидкоплинності міста,
В предковічності гір
Я легенди намисто
Нанизаю зі слів.
І тихенько посію
У забутій ріллі
Під язичницьким небом
В християнській землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572254
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 08.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.09.2015
Коли прийде́ш...
Я шлюбну сукню вдя́гну,
мережану снігами холодів...
Коли візьме́ш....
На срібне ложе ляжу,
що зіткане із подиху вітрів...
Коли прийдеш...
візьми під руку міцно...
Між люди тільки знову не веди!...
Зреклись вони цвітіння своїх весен...
Коли прийдеш...
Мовчанням обійми.
07.09.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604897
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 08.09.2015
Вдягаємо маски, міняємо ролі;
Керує життя, режисує сюжет.
Сьогодні радієш і сміху доволі;
Вже завтра в полоні мінорних тенет.
Примірюєм маски щомиті нові.
Поношений образ в минулому тоне.
Сезонні вітрила на кінчики вій,
На щоки наносять свої напівтони.
Життя наумисно або мимохіть
Примусить безвиході роль відіграти;
Скорботну вуаль, мов полатану сіть,
Натягне на плечі, і вкине за грати.
Прожити цю роль – непосильна напруга;
Життєву енергію всотує піт.
Покинути роль і з порочного круга
Нам вирватись – важче. Манить, як магніт.
Життя є театром. Костюми, завіси…
У кожного свій самобутній покрій.
Одну дістаємо, як іншу повісим -
Лиш скинемо маски на смертнім одрі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604235
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 07.09.2015
Бежал "князек" златого унитаза,
Кипел в дыму и пламени Майдан...
Их прессовали и травили газом,
И кровь струилась из открытых ран.
Так верилось:Свобода, Правда будет:
Устал от чинодралия народ...
Но не дремал тот Герострат-иуда:
К иудам сон спокойный не идет.
Вы помните: не мы вошли в Россию -
Россия в нас вошла, как в сердце нож,
И крымские пейзажи золотые
Вдруг стали заграницею - и что ж?
И раскололся рай земли медовой,
Хоть вряд ли раем землю назовешь,
Но в той стране был мир и все мы были дома,
Все в Украине - это ведь не ложь.
Иуде захотелось и Донбасса -
Его "шестерки" закричали: - Есть!
И заметались огненные трассы -
Не счесть развалин и смертей не счесть.
И как отцам давно, в сороковые,
- В Днепре немало утекло воды -
Нам землю защищать свою впервые
Пришлось телами от большой беды.
А если б мы ее не защищали,
То стали бы изгоями навек,
Нас дети бы свои не уважали:
Что без Отчизны - бренный человек?
Растет Китай, и нежится Европа,
С колен восстали Польша и Литва...
Никто не лижет "царственную" ...опу,
Не ждет объедков с "братского" стола.
Нам уважать себя не лишним будет:
Политиков-торговцев - в оборот!
Була Вкраїна, є і завжди буде -
І буде син, і мати, і народ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604350
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015
1
Кров, потік якої неможливо спинити
слова, які переходячи нову фазу дихання
вислизають,
перетворюючись на м’ясницькі ножі
стихія, яка рветься назовні
контролюється недієздатністю
щось утворити
стверджую,
жодна емоція не може вціліти
під натиском погляду навіженого.
2
В’язні тікають зі своїх кліток,
рятуючи шкіру подаровану
королем слимаків,
ящики з вибухівкою підтягують
до гирла ідеї,
їдець засинає із руками,скаліченими
віком незліченних солодощів,
йоги сни – це напівфабрикати, які він отримує
аналізуючи відчуття,
які приносить йому любов.
їдець засинає із руками, скаліченими
віком незліченних фантом
його сни – це пурпурові тортури,
які він отримує, намагаючись
зачепитись за шийні хребці буття
цієї любові.
3
Світло, яке застосовується всупереч
волі
доволі кволе,
місце, яке не обирається діалектикою,
перенасичене незграбністю.
Смерть, що не асигнується внутрішньою
Державою
Переходить у відмінки зайвого значення.
4
Печерна новина сколихне листоношу,
але коли він
перейде межу чортового колеса,
висота втратить своє визначення висоти,
земля зігнеться від власної важкості.
А небо.
Небо перетвориться
на спотворену сповідь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604359
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015
[i]Мертві бджоли не гудуть.
[/i] Крилата фраза
У сивій далині залопотіли знову
уявними крильми дитячі журавлі.
А ми межи людьми у вирій не готові,
у сині небеса, за обрії землі.
А ми іще і тут не нажились у казці.
Роїлись у полях і не пили нектар
у дикому раю, не раді Божій ласці,
міняти на добро Його найбільший дар.
У вулики свої не наносили меду.
Існуємо всує метеликами дня.
І знаємо, і ні, – [i]а що там попере́ду,
де морені рої, а де жива рідня?[/i]
А Бог у небесі міркує, – [i]Отакої!
Немає на землі ні раю, ані рою.
Усім усе даю, а їм не до снаги[/i].
Ой, ласі на рої ще оси-вороги.
О люди кочові, о нелюди-ізгої,
ви на чуже життя міняєте набої.
Атакою ідуть
злодії і герої.
І бджоли не гудуть,
і люди – не боги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594933
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 20.07.2015
Мій сонячний зайчику,
Прошу, танцюй на шпалах…
А хочеш, на шпальтах… благаю, лише – не спи!
Ти ж бачиш, холоне легко вчорашня кава…
Ти ж чуєш,
летять у прірву усі мости…
Допоки інший,
Достойний і сильний Майстер
Не знищить межі доступних тобі світів…
Допоки - Сонце!... Благаю, танцюй же, зайцю!..
На чистих шибках…
на струнах семи вітрів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594498
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 20.07.2015
Цей вірш (про нескінченність життя)
присвячено Орлеанській Діві - Жанні д'Арк
Вікно нарозтвір...
вітер в груди...
я відродилась птахом ...
Запульсувало нове серце...
.........................................
.... А там...
Вели на плаху... (Згадалось)
.........................................
Здійняла крила...
Не вполюють
ні демони, ні люди...
Лечу за серцем -
поклик Бога...
Та, жаль, - вони не чують...(Знов запекло вогненно)
..........................................
Ось любі гори...
поруч - сонце...
я - вільна, їм сестра я...
Не зв'яжуть душу
і не спалять...
Горить - та не згорає... (Вже відболіло)
........................................
Несіть мене, урочі крила,
на той бік краю ночі!...
Розвію попіл над землею
від снів своїх дівочих.
18.07.2015р.
Плаха - тут вжито у значенні "місце страти"
Жанна Д'арк -звана Орлеанською Дівою ,бл.1412-31 ,французька національна героїня періоду Столітньої війни ;охоплена вірою у місію визволення Франції від англійців , на чолі невеликої армії витіснила їх з-під Орлеана ; схоплена бургундцями і засуджена інквізицією за чаклунство ,видана англійцям і спалена , канонізована Римо-Католицькою церквою як свята .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594546
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 20.07.2015
Смак кави неповторний на твоїх устах!
В нім праведне танцює ніч з лукавим.
До чого тільки я не вдамся, аби просто так
з тобою пити цю ранкову каву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593628
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 15.07.2015
під величезним капелюхом парасолі
іду
і посміхаюся
дощу
а час завмер
ми в замкнутому колі з потоків-бульбашок
він грає
я мовчу
стіна води розправила деревам
їх віти-крила
ось-ось
полетять
змішають барви
мов прорвало небо й тече ріка
калюжі
бульботять
усі сховались дома
від негоди
лиш моркий пес
зітхає під кущем
кому мелодія
осінньої погоди
кому сама моква й суцільний щем.........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591245
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 12.07.2015
Танец на грани,
алых роз лепестки
словно кровь,
мы с тобой на рояле,
нот разбросаны листки,
тонет в шторме любовь.
Сгущаются тучи,
не видно и чаек,
мы слились в стихии,
меня ты не мучай,
соленостью горек
сердца разрез,
крови линии.
Шторм
заливает танцпол,
ты мой партнер,
танцор,
секунда…еще,
финал пришел…
шторм унесет
нас в эту бездну
и наш дуэт
весь канет в Лету..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588017
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 12.07.2015
Все починається. Ворон поводить крилом.
Тінь виринає, хаосом вплітаючись в очі.
Дух потойбіччя – аж серце безладно стукоче –
Жахом байдужості знищує наше тепло.
Спрагло впивається поглядом в будь-який блиск.
Як же яскраво палають йому наші душі –
Щирі, відважні, безсмертні, такі відчайдушні,
Тануть від болю слізьми, мов розтоплений віск.
Ворон здіймається, чорним шматуючи синь,
Чисті серця до п'яна напуваючи люттю,
Пазурі гострі встромляючи в стомлені суті,
Вирвавши з коренем рештки живої краси.
Хто поведеться на заклик кривавих боїв,
Світ розкришить на чиєсь побажання видовищ –
Потім збиратиме часточки власних румовищ
В древніх уламках давно позабутих руїн.
В’ється лозою в душі неприборкане зло.
Війни несуть полиновий, роз'ятрений присмак.
Землю в тривожні обійми захоплює присмерк.
Все починається. Ворон поводить крилом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572722
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 04.07.2015
Ранковий дощ вже нишпорить твоїми снами,
які злетіли з вікон і прямують до лісів,
займаючи в фортецях вільні вежі,
з яких неспокій споглядати ти хотів,
за дикою любов'ю пильно стежить,
яку дозволити собі ти не посмів,
за іскрою, що спалахнула поміж нами.
Хай дощ ліси врятує від пожежі,
вогонь любові хай зігріє нам серця,
на полонині щастя просто неба
для нас вже приготовані місця.
Чому ж так довго все ще йду до тебе?
Чи йдеш на зустріч, чи дорога ця
до твого серця вже не має межі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589136
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 02.07.2015
Вони зійшлись: любов і смерть –
В запеклому нерівнім герці.
Народ в чеканні, мов завмер,
І материнське рвалось серце.
Там кров’ю плакала земля
(Це Іловайськ, це вже не Крути),
Як дикі найманці Кремля
Героям розривали груди.
Й кипіла кров у тім котлі,
Гаряча, свіжа кров, синівська.
Не батальйон – там… полк поліг,
Так і не дочекавшись війська
З важкою технікою. Ні!
Таке ніколи не забути,
Й нема прощення тій брехні,
Якої би могло й не бути.
Всіх рухала свята любов,
Яку – ні вбить, ні розстріляти,
І на сторожі її – Бог,
А з нею можна все здолати.
Сьогодні воїн наш слабкий:
Напівоснащений, розбутий,
Та піднімаються полки,
Тож Україні жити, бути!
10.09.2014.
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591176
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 02.07.2015
Защебетал пейзаж привычный
И с неба улыбнулся Бог...
Навстречу дню я со всех ног -
Мой друг сердечный закадычный.
Сегодня влагою полны
Все жизненосные сосуды,
Растений - в небо изумруды,
Молящиеся ведуны.
Всегда готовые к объятьям,
С добром я слышу говорок,
Что воробей сидит продрог -
Помочь как было бы приятно...
Промолвлено так было внятно -
Плечо друг другу подставлять
И веру в праведность вселять,
Неужто людям непонятно?
20.06.2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588630
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015
Солов’ї аж надривались,
Пахли чебреці,
Фрукти соком наливались,
Спека на лиці.
І вітри-брати гуляли
У лугах, полях,
Віти вербам нахиляли,
Пестили гілля.
Там, в степу, Савур-могила
Під вітрами спить;
Біля неї… діти гинуть,
А вона… мовчить!!!
Чом мовчиш? Кричи щосили,
Смерті проганяй,
Збережи матусі сина,
Україні – рай.
Чом насупила ти брови,
Людям розкажи
Про Карпати, про діброви,
Як Дніпро біжить.
Розкажи їм про гетьманів,
Про Бандери час,
Як народ у дурнях мали,
Як Сибір стрічав
Тих, хто бився до загину,
Гнутись не хотів,
Розкажи, Савур-могило,
Про отих катів,
Що не знали і Шевченка,
Славив що Дніпро,
Що одна буває ненька
Й щирим є добро.
Розкривай Донбасу очі,
В чому Правди суть:
Ті, які щодня й щоночі
Біди всім несуть,
Не сини то України –
Паростки Кремля.
Встаньмо ж всі, тоді не згине
Праведна земля.
Розкажи, Савур-могило,
Правду розкажи!..
24.07.2014.
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585595
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 05.06.2015
– Моя незаймана, нічна,
Моя кохана!
Моя гаряча й крижана,
Моя остання!
– Долоня на моїм стегні –
Твій вдалий дослід.
Тебе заводить моє «ні»,
Мене – твій досвід.
Зухвалість маєш буть моїм
Цієї ночі!
– Ти – найп’янкіше з-поміж вин,
Я тебе хочу!
instagram: @j.s.garmasch
Надрукований у журналі "Дніпро" №11 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369787
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 07.05.2015
Олов’яно-синій по́смерк вечорі́ючого неба
Зомлівав у хвилюванні, що текло густим вином
Крізь клітинку кожну шкіри, крізь судини і крізь ребра,
Й досягало сво́го пункту, де душі бетонне дно.
Мій «кирпатий Мефістофель», що годується сльозами,
Мій хижак, що запускає твердь пазу́рну в свіжу плоть,
Хоч іззовні ти на вигляд – незворушний ломика́мінь,
Знаю я, що в оболонці спить відлуння сонцезло́ть.
Не скемі́ють твої жертви, відбиваючись щосили,
Тож і звик ти до покори, до «німої сліпоти́».
Ще любові смертний віддих у тобі́ підносить жили
Й не дає палкому серцю з тво́го тіла утекти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570023
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 28.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2015
Дякую Оленці Зеленій за натхнення!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559150
Мені б на одному
З твоїх неповторних полів -
Ромашкою стати
В обіймах гарячого літа…
Та я – тільки зірка із Надто! далеких світів…
Із – надто холодних…
мене ти назвеш – Аеліта…
Мені би – напитись…
Втопитись… стікає із пліч
Чар – зілля… яке вже твої
Не витримують віти…
Не треба… не вір!.. Лиш відчуй серед цих протиріч
Як пахнуть - вночі!!!...
твої Денні і Сонячні… квіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559512
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 15.02.2015
«Архіпелаги хмар.
І голос – звідти, з блакиті:
«Поміж них є острів для тебе, філософе!...»
Шон Маклех
***
Колись пристане
до архіпелагу хмар
душі вітрило.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559363
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 15.02.2015
В Країні Див запалено свічки,
Кіт із Чешира відлетів у вирій.
Шалам-Балам дрімає на стіні,
А Круть із Вертем тихі й неквапливі.
Алісі сумно. Осінь за вікном
Чарівний сад зробила полохливим.
Ідуть дощі. І Гусінь вже давно
Кальян на парасольку замінила.
Шалений Заєць зовсім втратив сон:
Годинник втік вперед на десять років
І гучно калатає за вікном
Підборами хвилин у ритмі кроків.
А Капелюшник п'є холодний чай,
В несвіжих чашках розглядає гущу:
Там ліс, і таємниця, і печаль,
І спогади про Час та їхню дружбу.
Сонько попискує та інколи тремтить
(Сиропом густо змащені повіки).
Колода карт…Фламінго, як півні…
І давні дні, у бурштині застиглі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535335
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 03.01.2015
"Якщо не зараз, то коли?" -
Шепоче теплий вітер в полі.
А ти хотіла б у незвідані світи?
Усе, що можна від неволі.
Чи знаєш ти, куди летять листи,
Що не надіслані поштовими скриньками?
Чи їх хтось ловить з висоти,
Чи так ховає, на полицю між книжками?
Мені б ще трошки й дописати ці рядки,
Та ходим ми далеко різними стежками.
І хто із нас біжить уже куди?
Ми не дізнаємось, бо тихо між словами.
P. S. вірш приясвячується чоловікові з прекрасним іменем, що змусив мене дізнатись багато істин за короткий проміжок нашого спілкування і зумів відкрити мені інше бачення реальності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545340
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 22.12.2014
-Привет!..
-Привет…
-Ну как твои дела?..
-Да ничего… вот заварил я кофе…
- А я – не пью… хотя – пила… пила…
Быть может, слишком…
Знаешь, как наркотик…
Но это – в прошлом…
Там еще СТРУНА…
Припоминаю, кажется, звучала…
Куда девалась?..
Бог с ней… в холода
Меня спасает только чашка чая…
-Ты не поверишь…
Я ведь – вспоминал…
-Я отдаю тепло ему сторицей…
-А помнишь… как тебя я РИСОВАЛ?…
Какая ночь стояла над станицей…
-Да… помню… эта полная луна…
-Да сколько ж лет прошло до этой встречи?..
Так же красива…
-Времени стена…
-А помнишь?
-Да!… как ты терял дар речи…
Когда волос роскошная волна
Цеплялась за изюминки тумана…
И ты…
-Да… я испил тогда сполна…
-На черных травах волны
сарафана…
-А помнишь?…
- Нет!!!
- Да как же тебя звать?!
И где искать?..
-Смотри!.. вот мой автобус…
Да как угодно – можешь называть…
Я где - то ЗДЕСЬ…
верти почаще… ГЛОБУС…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541787
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 06.12.2014
Я люблю тебе аж занадто люблю
Я сам собі плету міцну петлю
Подібно голому королю
Я вірю у всю брехню
яку мені втирають протягом дня
Я вірю в огиду людського дна
і знаю силу людських вад
вірю в лампочки по 200 ват
бо вони дарують нам світло
і вперто не втомлюються горіти
на відміну від нашого серця
бо людське серце -
то просто розсадник інфекцій
котрі ми чомусь називаєм любов*ю
я просто хлопчик з холодною кров*ю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538477
дата надходження 21.11.2014
дата закладки 21.11.2014
Колиска
Любий мій зайчику, зайцю, зайчиську,
Де заховав ти дитинства колиску?
Ту, що гойдала, як Псла мого хвилі,
Що дарувала надіям розкрилля,
Вудку вручала барвистого літа
На красноперика, окуня, плітку,
По скрижанілому озера плесі
На ковзанах витівала «колеса»,
Що викликала сердечне зітхання
За щонайпершим несмілим коханням,
Вивела потім із рідної хати,
Щоби із нею навік попрощатись,
Хлюпнула щемом у груди дитячі,
Та й відлетіла, наснившись неначе.
Де ж ти подів її, зайцю-зайчиську?
Вже моїм внукам потрібна колиска,
Щоб повела їх у сонячну казку,
Де на коні безтурботність і ласка,
Днів, сторінок ще незнаного світу
Їм відкривала розкішну палітру,
Щоб до ції золотої принади
Душі хотілось завжди повертати.
Ти відшукай її, зайцю-зайчиську,
Згадки моєї чарівну колиску…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536711
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 18.11.2014
я мала прийти
я мала прийти завтра,
але завтра прийшло,
і ти пішла, не попрощавшись.
я знаю, ми ще зустрінемося,
я прийду до тебе завтра,
я знаю ти чекатимеш завтра,
і завтра коли-небудь прийде
і ми зустрінемось тоді,
коли я чекатиму завтра,
і я сподіваюсь, що тоді
хтось прийде до мене швидше,
ніж настане завтра,
і прийдеш ти,
і ти будеш,
і будем ми
разом
як тоді, дивитись на колоски і камінці
які навіки залишаться в моїй пам’яті.
час зникає швидко, як пісочне печиво,
але залишає крихти спогадів по собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530683
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 18.10.2014
Впаде на плечі ніч осіння,
Сумна та темна…мовчазна…
І стихне вітру голосіння,
І погляд твій мене впізна…
Торкнеться спалахом незримо
І я відчую, як знайде,
Розбурхає так невгасимо,
Те, що давно уже гряде…
Легенько пробіжить по шкірі,
Долоні візьме у полон…
І не залишиться зневірі
На світі місця…тільки сон…
Солодкий сон сплітає руки,
Ми тут, чи нас уже нема?
Важкі гнітючі дні розлуки,
Неначе подихом зима…
Розтали, щезли, розчинились…
У поєднанні – тихий плач…
Душа з тремтіння народилась,
Злетівши високо…пробач…
Пробач мені, запалу миті…
У долі знову крадькома,
Прошу… дощами вже розмиті,
Слова на склі…і я…сама…
18.09.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524361
дата надходження 19.09.2014
дата закладки 05.10.2014
по мені стрибають твої сни
усю нечесну правду зітри
умийся моїм проклятим дощем
огорнися місячним плащем
2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300621
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 29.07.2014
То була ніч... Багаття жар...
В очах кохались зорі...
Й пліч-о́-пліч, у полоні чар,
Ми захлинались в морі...
Мов полум’яні язики, тайнописів сплетіння,
Зливались руслами ріки́ тіла́ в одне створіння,
У неподільний колобіг взаємного кохання...
То була ніч... То був “забіг” до самого світання...
Багаття жар іскрив в очах
І серце біснувало.
Здавалось, мить – і смерть... Хоча
Нам смерті було мало...
І пліч-о-плі́ч, в шальнім танку,
Збиваючи зоріння,
Вовками вили знову в ніч, щемку,
До озвіріння...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513309
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 29.07.2014
У прокуреній кімнаті витає дим…
від твоїх сигарет…
від випарів поту наших тіл.
Крізь відкриту фіранку ледь проникає п’янке повітря…
і вогкість вранішніх вулиць…
і голос перекрикувань самотніх людей.
А ми лежимо у цій задушливій задимленій труні…
і нагадуємо двох фараонів,
муміфікованих одним на двох простирадлом…
Однією сигаретою на двох
ми розкурюємо ладан наших минулих стосунків,
і спалюємо їхній спомин на вогнищі уламків думок,
як інквізиція спалила б мене отаку оголену…
і розпатлану
в самому лише твоєму потові і промоклому простирадлі…
Ми граємо у міста лише задля того,
аби здоланий зробив переможцю каву в постіль.
Насправді ж я махлюю,
бо називаю ті міста, в яких мріється побувати з тобою…
Тому перші і останні літери зникають з їхніх назв,
ніби скромність і виваженість вчорашнього вечора…
Розкрию тобі страшенну таємницю.
Мені подобається бути здоланою тобою…
у ліжку і в цій географічній грі…
Адже лише своєю покірністю я можу засвідчити те,
що терплю весь цей бруд і прокуреність твоєї кімнати,
і гірку та несмачну каву лише задля того,
аби принести її для тебе в ліжко
і зробити її своїми руками якомога смачнішою,
з додаванням терпкого післянічного поту
та дрібки цинамону з цнотою в моєму серці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513227
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 29.07.2014
Просто ми так часто вбираємо маски:
байдужості, нахабності, вседозволеності.
І надто часто придумуєм відмазки,
Щоб приховати причини підпухлості та втомленості.
Вмикаючи образ - одних із нажитих багатьох,
А з часом і досвідом їх все більше -
Ти захищаєш своє серце і все в ньому ще тепле
Від плювків, від образ, від суматох.
І сміючись голосніше від всіх,
розмовляючи більше від всіх із цієї кімнати
Ти просто заглушуєш свій внутріщній порив зробити
надто необдуманий, бажаний, лякаючий
та до біса щирий вчинок: підійти й обійняти.
І намагаючись знищити себе по кавалках,
щоб відбудувати нову, правильну і залізну до відчуттів,
Ти фізично відчуваєш дотик, смак, запах, тепло губ -
нереальних, як в нашому останньому поцілунку
Із присмаком солі - як лише я могла хотіти, як лише ти хотів.
Маска відпадає...
[i]P.S. "Баута" як доказ і як втілення[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496287
дата надходження 02.05.2014
дата закладки 28.07.2014
Ці чоловіки, в потертих військових чоботях
Що ночі вступають в бій, з демонами сходу
Що ранку п’ють чай з зібраних по сусідніх селах
Гілок смородини та малини
Їхні жінки, не розлучаються з телефонами
Здригаючись від кожного дзвінка, з невідомого номера
Вони, як мисливські пси, щодня відстежують у новинах
Списки тих ,хто потрапив до вантажу номер двісті
В їхні долоні від щосекундних молитов
вросли хрести та ікони
в їхні серцях, від безвихіднОї віри
врісся Бог.
З усіма його святими та мучениками
чоловіки вростаються в зброю,
їхні жарти стають гострішими,
а щоки щораз неголенішими.
Їхні груди, захищають фото коханих жінок,
та вокзальних хвойд.
Бережи їх Боже!
Цими солодкими ночами,
які здригаються
від стогонів палких коханців
та авіаційних бомб
бережи жінок, на молитвах яких тримається небо
бережи чоловіків, від проклять яких
замертво падають продажні пси, армії чужої країни
бережи і себе, Боже!
бо хто ми всі без тебе?!
хто, ті чоловіки, які засинаючи обіймають гвинтівки?
хто, ті жінки, які збирають в полях полин та чортополох,
і щовечора з молитвами запалюють лампадки
перед образом твоїм
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504436
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 28.07.2014
А що тобі до всіх моїх страждань…
Вони легкі… мов тополина вата…
Мов затінок під Деревом Блукань…
Мов орхідея… із пустелі взята…
Зірву той плід із Дерева Пізнань…
Такий п’янкий… немов солодка вата…
Бо ті листи із Озера Зітхань
Ніколи не знаходять адресата…
Пройдуся Містом Власних Помилок…
Усі дороги грозами обмиті…
І лабіринтом всіх земних стежок…
Я напишу життя свого Графіті…
На гребені таких високих хвиль
Мене несла Ріка Розчарувань…
І лиш нестерпно ідеальний штиль
Стояв чомусь на Озері Бажань…
Я напишу останнього листа…
Порву його… порозкидаю світом…
Немов політ з високого моста…
Коли Життя написано Графіті…
Бо що тобі насправді до страждань…
Вони легкі… немов торішня м’ята…
Зів’ялий плід на Дереві Признань…
Немов листи… які без адресата…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502261
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 20.07.2014
«Як я опустився !
Мені давно вже не сниться князь Чжоу…»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
А кому нині сниться князь Чжоу?
Хто шукає броду через Велику Ріку?
Хто хоча б може сказати: «То ж вчитель Кун,
Він знає де брід!» І знову взяти до рук леміш
Чи то плуга. І поганяти волів.
Бо земля надто втомлена,
Що годувати чорноголових
Цей сліпий народ рабів
Цих поневолених маленьких людей,
Що здатні лише повторювати
Фрази які вони не розуміють,
Що здатні лише гнути спину
На жорстокого правителя,
Вдягненого в халат з шкіри пантери.
Ця земля вже не хоче
Дарувати людям рис
Чи навіть просто траву
Якою гидують навіть собаки
(Бо Небо і Земля
ставляться до людей як до собак),
Бо знає – цей народ раз на тисячу років
Вірить божевільним пророкам
І зафарбовує брови червоним
Чіпляє на голову жовті пов’язки
І вірить, що Небо
Може змінити колір…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510744
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Ранковий дощ
Пилюка стала сирою…»
(Ван Вей)
На шляхах Піднебесної
Цієї Країни Квітучої
Цієї Хуа Го,
Що лежить в центрі світу сього
Між океанами
Між високими горами,
Між пустелями Заходу,
Та між морями Сходу,
Між холодними лісами Півночі
Та між задушливими болотами Півдня
Сирою стала пилюка
Чи то від дощу, чи то просто
Раптом запахло свіжістю,
Бо народ втомився від спеки,
А Небо дарувало траві воду,
А мудреці згадали слова і знаки,
Які давно забули чи може
Не знали їх ніколи,
Чи може просто
Така воля Неба
Народу орачів та свинопасів
Отямитись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510803
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 20.07.2014
"Народ - це листок паперу,
На ньому можна написати будь-які
Ієрогліфи."
(Мао Цзе Дун)
Колись «Великий Керманич»
Вчив, що всі люди однакові,
Вчив, що легко і просто
Створити досконале суспільство
У бідній і відсталій державі,
Колись «викорінював скверну»
У Серединному царстві.
Але коли пішов він –
У гості до Маркса старого,
До того бородатого варвара
Про вчення його забули:
Нині торговці непотребом
На вулицях прямолінійних –
Вулицях Піднебесної
Квітучого царства Хуа
Продають його портрети
Разом з писаннями
«Західних варварів»,
Книгами про співачок
Вдягнених у плаття зелене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511236
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Чжун Лі служив імператору Ді Ку,
якого називали Гао Сінь,
і займав при ньому посаду хо чжен –
повелитель вогню.»
(Сима Цянь «Історичні записки»)
«Дайте мені ведмежу лапу!
Я сорок шість років
Правив вами – маленькі люди,
Правив царством Чу,
Яке розширив
Від Рівнини Великої
До диких лісів і боліт Півдня
Від Західних гір до ріки Си Шуй,
Це я підкорив народи І та Юе,
Завоював царство Ін,
Це я залізними арміями
Став гегемоном Бо
У Серединних царствах,
Це ви мене славили
Піснями та гімнами
За мою доброчинність,
Милість та доблесть,
Це я розгромив царства Сун та Цзінь,
Карав винних та вершив справедливість.
Єдину здійснив помилку:
Призначив Шан Ченя
Своїм спадкоємцем –
Не послухав лінь іня Цзи Шана!
Нині ви – маленькі люди
Прийшли вбити мене – єдиного,
Що сидить обличчям на південь.
Дайте мені з’їсти
Перед смертю ведмежу лапу!
Вдовольніть останнє бажання!»
Але маленькі люди
Не дозволили вану
З’їсти ведмежу лапу.
Тоді не зволікаючи
Чен-ван поліз у зашморг
Головою своєю царською.
Примітки:
Чен-ван – Чен Юнь – правитель царства Чу в 671 – 626 роках до н.е. Титул ван в ті часи означав «імператор всієї Піднебесної», цей титул він присвоїв собі незаконно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511614
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Направив я човен
На острів вкритий туманом…»
(Мен Хао Жань)
Вісім літ
Правив царством Чу Чжуан-ван.
Пішов він в похід на жунів Лу Хунь
І біля річки Ло Шуй
Біля столиці старовинної
Всієї Піднебесної
Раптом з військом він став,
І Син Неба
(Справжній Син Неба
Династії великої Чжоу)
Дін-ван надіслав посланця
Мудрого Ван Сун Маня
Поспівчувати Чжуан-вану –
Бо дуже він натомився
У цьому поході звитяжному.
І вислухавши співчуття
Запитав Чжуан-ван з блиском
В очах своїх чорних:
«А які вони ті триноги:
Які на вагу і розмір?
Оті самі триноги
При дворі вана Чжоу?»
На що Ван Сунь Мань промовив:
«Та хіба суть в триногах?
Суть буття в доброчинності
У втіленні Де та Дао.
Хіба ж Ви забули,
Правителю, як в часи династії Ся
Та в часи славного Юя
До їхнього славного двору
Прийшли князі та хоу,
Да Фу та вожді племен підвладних
І принесли металом
Великому Сину Неба
Свою данину і требу.
І саме з цього металу
Майстри Квітучої Ся
Відлили прекрасні триноги,
На них зобразивши духів –
Щоб народ дізнався
Де добрі духи, де злі.
Коли ж жорстокий Цзе
Порушив закони Неба,
Триноги успадкували
Правителі дому Шан.
Коли ж останній правитель
Славного дому Інь-Шан
Став жорстоким тираном,
Триноги довірило Небо
Славному роду Чжоу.
Тому якщо вани чисті
В помислах і діяннях,
Триноги – хоч і малі –
Вагомі у Піднебесній.
Тому якщо вани втопились
У скверні та словоблудстві,
То триногі легенькі,
Хоч і великі об’ємом.
Існує одне пророцтво –
Хоча династія Чжоу
Ослабла і занепала,
Але династія буде
Сім сотень літ володіти
Триногами царств Піднебесної.
А значить часи не настали
Комусь отак зухвало
Питати про ці триноги.»
Почувши це Чжуан-ван
Підняв своє горде військо
І повернувся додому…
Примітки:
Чжуан-ван – Чжуан Люй – правитель царства Чу в 613 – 591 роках до н.е.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511806
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Вищі чиновники сказали: «Ви, правителю,
любите журавлів, їм можна і наказати напасти
на племена ді.» Племена ді напали на князівство
і вбили князя І-гуна.»
(Си Ма Цянь «Історичні записки»)
Білі журавлі
Летять до своїх гнізд.
Вони не солдати.
Вони не вміють вбивати.
Вони вміють співати пісні
Лише.
Вони вміють окриляти поетів,
Вони вміють розказати людям
Таємницю таємниць –
Про сутність буття –
Красу.
Але вони не солдати
Вони не вміють вбивати.
Не дорікайте ніколи
Білим журавлям.
Краще поспівчувайте.
Бо їхню пісню нині
Ніхто не чує…
Ніхто не розуміє…
Ніхто…
Тому свою пісню
Співають вони віднині
За хмарами.
Співають високому синьому небу.
Тільки воно зрозуміє.
Тільки воно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512046
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«За горами Хань Мень
Живе дракон Є Гуан Лун…»
(Лі Бо)
За горами Хань Мень –
Холодними гранітними скелями
Вкритими віковічними снігами
Царство Е Го – царство журби та холоду.
Править там жорстокий ван,
Що зневажає людяність,
Що підданих вважає стадом,
Що йде війною на царства сусідні,
Що вбиває дітей невинних.
Вітри північні нещадно шматують
Забуте Небом і небожителями
Царство варварів Е.
Чорна душа його імператора
Не знає променів сонця,
Не знає світла і правди,
Не знає вчення Конфуція.
Сонце давно засмучено
Дивиться на черстві душі
Його бездушних чиновників,
Його жорстоких солдатів.
Вітер північний стогоном
По тому царству несеться
І тільки селяни втомлені
Мають слабку надію,
Що землю оту студену
Колись зігріє сонце…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512336
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Безлюдні стежинки, пустельний ліс…»
(Гао Ці)
У цій пустелі тільки самота
Мені супутником. Отож, як схимник
Кудись іду… Під небом,
Що смарагдами зірок
Віщує долю. Навпростець
Стежиною, шляхом оленів
Топчу килим осінніх листомрій.
І споглядаю, як в омріяний вирій
Летять останні гуси й журавлі –
Вперед чи то назад:
На північ холодів
Чи то в спекотний край
Летять… Лише старий відлюдник
Шлях в лісі відшукав туди,
Де птахи не літають і ніхто не ходить:
У тиші лісовій побачив Пустоту
Легенькі тіні Дао… Нетривкі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510746
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Прозора волога
ввібрала тепло весни…»
(Сюй Бень)
Весна пелюстками сливи
Сховала рядки
Моїх прозорих поезій.
Травень дощу краплями
Розбавив мою туш.
Пензлики неслухняні
Не хочуть виводити знаки
«Істина» та «порожнеча»
Хочуть писати знаки
«Веселощі» та «безтурботність».
Відкрию я вікна в сад:
Буду всю ніч п’яніти
Від аромату квітів,
Буду всю ніч дивитись
На молодий місяць…
Примітки:
На малюнку напис: "Чунь тянь де юй ді" - "Краплі весняного дощу" (кит.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510805
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Ми ще не знаємо, що таке життя.
Звідки ми можемо знати що таке смерть?»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Коли наближався він до селища –
До убогого селища, де старі тути
Росли, щоб годувати черву метеликів,
Де всі хижки були вкриті соломою,
Де люди раділи жменці пшона,
Де орачі сонцем і пилюкою втомлені
Дякували жорстокому високому Небу,
Що знову не послало на їх землю голод,
Що тихо раділи, бо нема знову війни,
Коли був вчитель біля цього бідного селища
Вже зовсім близько, він почув музику –
Прекрасну давню музику Піднебесної,
Зрозуміти яку міг тільки майстер,
Він спитав у юрби учнів:
«Навіщо різати курку
Таким великим ножем?»
І всі здивовано мовчали,
Лише Цзи Ю, що споглядав квітку,
Раптом ніби від сну прокинувшись,
Сказав чи то Вчителю чи то Всесвіту:
«Я чув від Вас, що коли шляхетний муж
Вивчає Шлях, він сповнюється людяністю,
Якщо ж маленька людина вивчає Шлях,
То легко цією людиною керувати.»
І вчитель почувши ці слова
Чи то зухвалі, чи просто відверті,
Чи то слова відчаю, чи то мудрості,
Лише посміхнувся у відповідь:
«Діти мої! Він сказав істину.
А я пожартував перед тим лише…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511018
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Я продовжую, але не творю,
Я вірю в давнину і люблю її всім серцем.
Насмілюсь в цьому порівняти себе з Лао Пином.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Якось
Рання осінь віщунка
Пророчила про часи занепаду,
Вітер волоцюга
Шурхотів листям бамбуку,
Бешкетував і шумів
У кленовому лісі спокою,
Вода стала прозорою,
А думки чистими,
Неспокій втопився
В глибокому колодязі,
Що виритий
Бородатим відлюдником.
Тоді вчитель
Сумно промовив учням,
Що грали мелодію
Мандрівних гусей
На старовинному цині:
«Шлях в Піднебесній втрачений.
Збудую я пліт і попливу в океан.
Але хто попливе зі мною? Певно, Ю?»
Цзи Лу почув це й пишався.
Йому й не втямки журба вчителя.
Тоді вчитель сказав:
«Ось Ю… Він переважає мене в хоробрості,
Сили йому не займати, але лихо!
Деревину для плоту знайти йому годі…»
А вітер ранньої осені
Так само шумів
У бамбукових хащах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511019
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Володар коня дає іншим його приборкати.
Я ще бачив, як літописці лишали пропуски
у сумнівних місцях. Але в наш час, нажаль,
цього не трапляється.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Стара слива
Кидала тінь на циновку
Приємну свіжість даруючи,
Знову і знову
Кидаючи пелюстки
В горнятка чаю.
Знову і знову
Нетямущий учень
Запитував про людяність:
«І майстерно стріляв з луку,
Ао суходолом пересував човни,
Але обидва погано закінчили.
Але Юй та Цзі самі орали землю
І здобули всю Піднебесну.»
(Вчитель відповів на це мовчанням,
Бо що казати, коли й так все ясно)
Але коли учень пішов,
Втомившись чекати пояснення,
Оцього жаданого визначення,
Що ж таке людяність,
Вчитель сказав:
«Який, воістину, він шляхетний муж!
Як він шанує доброчинність!»
А весна аромат чаю
Хвилями (з ароматом сливи)
Несла кудись –
Невідомо кому…
Невідомо куди…
Невідомо навіщо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511421
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Прекрасний шлях, але занадто крутий
І не досить прямий…»
(Су Ші)
А ви шукали простих шляхів?
Тут, у Піднебесній – на землі
Зритій ріками і порепаній скелями?
Тут, де Земля і Небо звикли байдуже
Дивитися страждання людей-трударів?
Тут між соснами зажуреними
І паростками бамбуку, що так жадають
Дістатися Неба, але марно.
Невже хтось думав, що пошуки Істини
Це проста і легка прогулянка,
що шляхи нам торовані і прокладені,
Що сливи цвіт – так, заради розваги
Дарує Небо щовесни народу поетів?
Читаю вірші старого вигнанця –
Старця з забутого пагорба,
Що шукав Шлях на Острові Туги.
«Мовчання, тільки шурхіт підошви,
Чути знадвору…»
Яким ти самотній був
У Піднебесній, переповненій людьми…
Примітка:
На малюнку напис: «Сунь Чжао Бей І Ван Де Дао» - «У пошуках забутого шляху» (кит.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511613
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Не гідний бути вченим той,
Хто думає про сите і спокійне життя.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Учнів все більшає – вже юрмище,
А мудрих все меншає –
Розуміє вчителя тільки Небо.
Навіть прості слова і то…
Один спитав вчителя:
- Що таке «соромно»?
(О, як хочеться
Докопатися їм до суті слів…)
А вчитель відповідав зажурено
(Вже не вірячи, що хтось
зрозуміє його…):
- Соромно отримувати жалування
І коли в країні є Шлях,
І коли його там немає.
(А учні й не здивувалися,
А учні нетямущі
Зробили вигляд,
що зрозуміли все),
Тільки один запитав у відповідь:
- А чи можна вважати людяністю
Позбавлення від марноти й гонору,
Заздрості і жадібності?
А вчитель подивився розчаровано
І промовив таке у відповідь:
- Се називається важкодосяжним.
А що таке людяність,
То я не знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511807
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 20.07.2014
«Мало тих, Ю, хто розуміє,
що таке доброчинність.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Сьогодні в домі вчителя
Гостює свята музика:
Сліпий музика Люй Чжао
На семиструнному цині
Виконує пісню «Лінь» -
Пісню царства Чжоу.
Учні слухали майстра,
Вчитель заглибився в роздуми,
Сидів на циновці зажурений
Навіть коли замовкла
Музика дивовижна –
Пісня про однорога.
І коли мовчання
Стало вже геть нестерпним
Цієї літньої днини
У дім старого вчителя
Якось раптово ввірвався
Зозулі сірої крик.
І тоді учень промовив -
Улюблений учень Куна
Учень на ймення Янь.
Спитав він не про марнотне,
Не про людські діяння,
Навіть не про минувшину,
Спитав він про Шлях людей.
І вчитель, з роздумів вийшовши,
Таке відповів учням:
«Прямий був хроніст Юй!
Був він неначе стрілою
Коли мала Шлях країна,
Був він наче стрілою,
Коли нещасна країна
Шлях свій ганебно втрачала.
Яким же шляхетним мужем
Був книжник Цюй Бо Юй!
Він йшов князю на службу,
Коли мала Шлях країна,
І свій талант приховував,
Коли Шлях втрачався
Царством його рідним.»
А літо лагідне й тепле
У дім старого вчителя
(Забутого всім світом
Крім, хіба що, учнів)
Вривалося так зухвало,
Порушивши всі ритуали
Криком зозулі сірої…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512043
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 20.07.2014
життя змінює нас
а ми в житті
мрійливі діти
босоніж йти
полем бігти
у травах жити
вкриватись небом
себе знайти
кохати..втрачати..
посміхаючись плакати
з"являтись..зникати
у воду стрибати
перемагати
когось в собі
забути... знати
любити... нищити
і знов будувати..
спокій...
метелик вже підняв крило...
початок змін..а ми під небом.
чиста вода - життя джерело,
запах полину змішаний з медом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512270
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 19.07.2014
Опять в пространстве уравнений,
Вопросом - интеграл весенний,
И, как всегда, нехватка данных -
Вокзал, билеты, чемоданы,
И равнодушное «Прости» -
Его с собою унести,
Плюс торопливое «Прощай»,
Полста – носильщику «на чай»,
Бежать вдогонку вдоль перрона
За поездом, конечно, склонны...
Затем понуро возвращаться,
А на часах – чего-то двадцать,
Наверно, ночи. Ведь темно -
Определенности пятно...
Неумолимый радикал:
Что не нашел, не потерял...
Меж светофоров тьма бездонна
Над знаменателем вагона -
Он мною вынесен за скобки
Все упростить попыткой робкой.
Квадратный корень из души?..
Идея... Только не спеши.
Кто Икс? Кто Игрек? Если б знать...
Два неизвестных? Или пять?
Нет, слишком много переменных –
Дыханье, пульс и запах сена...
Авось решение приснится...
Ответ – последняя страница.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490029
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 09.07.2014
Жовта ріка – колиска народу Хань.
Колись вани Чжоу славетні
Відливали тут бронзові дзвони,
Збирали тут військо
Для походу на землі гунів,
На битву з північними варварами.
Колись тут здобували слави
Полководці Лю Бей та Лю Бан.
Колись цю ріку оспівали
Бо Цзю І та Ван Вей.
А нині старий рибалка
На жовті дивиться води,
Спокійно їх споглядає
І думає про князівства
Давно минулих часів,
Про славне могутнє царство
Про землю вчителя Куна
Про давнє царство Лу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510180
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
«Настає пора,
Коли зірка Да Хо все нижче…»
(Лі Бо)
В’яне епоха, квіти відходять в ніщо,
Стає минулим весна кольорів і літо,
Велику ріку перетинає жовтий дракон,
Між сторінками пожовклими «Весни і осені»
Вчителя вічності та ритуалу забутого
Побачив суху квітку пу-гун-ін,
Зрозумів, що нині епоха Великої Осені,
Епоха Занепаду
Прийшла в край весни дочасно,
Прийшла в країну квітів,
На землю ніжного лотоса.
Принесу я офіру вином рисовим
Синім, як наші мрії,
Семи Зіркам Неба.
Збудую великий човен
Кольору темної яшми
І відпливу від берега
Цієї дочасної осені,
І попливу на пошуки
Квітучого білого лотоса
До берегів далеких
Вічновесняного царства У.
Над баштами Тай Юані
Сходить (як завше) Сонце,
Я дочекаюсь, як західний вітер
Відкриє нарешті ворота,
І зацвітуть сто квітів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509550
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Предковічна ріка Ло
Несе свої води на Схід
До тьмяної затоки Бо Хай,
До східного моря Дун Хай
Де острів безсмертя Пен Лай
Дарує нам істинний Шлях!
На берегах ріки Ло
Мислив про вічне Вень Ван
Зустрів фею ріки,
Співав з нею пісню про Небо,
Про таємничий місяць
Де веселий вухань Юе Ту
Товче в ступі зілля.
Фея ріки Ло!
Тобі лунають пісні
Старого співця Су Дун По,
Тобі дарую квітучу гілку
Священної сливи Мей –
Кидаю в потік бурхливий
Дарунок поета безсмертним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509970
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Сонце високого Неба
Зазирає в таємні глибини
Озера давніх мрій –
Озера царства Шан,
Озера оленів Дай Бо.
Хвилі вітають вітер
Хвилі гойдають лотос
Білий як смуток Лі Бо.
Колись ці танці води
Ці слова озера
Споглядав імператор Пань Ген.
Нині хвилюють серце
Вони старого поета,
Нині їх тихий голос
Співає мені про Небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509969
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Безбарвні звуки, твій пустий мольберт.
Без образів. Лише прозорі стіни.
І на столі геть вигорів портрет.
Тепер ми стали надто офіційні.
Я додам словам ще трохи гриму.
Ти домалюй чебрець і подорожник,
Відчуваєш цю збіднілу риму.
Я наче не поет, ти - не художник,
В інший вимір дарували візу
твої всі кроки - безпринципні міни
У очах вогні - чужі ескізи.
Геть сумніви! Ростуть прозорі стіни
А про тебе мріють галереї.
Ночами я пишу-усе без зміни.
В мене муза, а у тебе феї,
Між нами лиш тепер бездушні стіни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509964
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
«З призначень ритуалу найцінніше це гармонія. Вона робить прекрасним Шлях давніх царів, а їм слідують і в малому, і в великому…»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
До старого вчителя,
Що став волоцюгою
І змушений блукати
Від царства до царства,
Від вельможі до магната,
Від двору до обійстя,
Що не мав навіть прихистку,
Чіплялися учні юрбами
І то з одним запитанням:
«Скажи нам, учителю,
Для чого це і навіщо –
Виконувати нудні ритуали,
Одні й ті самі постійно,
Для чого ці слова і жести,
Ці шати і пісні давні,
Навколо ж панує зло,
А ми все без прихистку,
Без затишку і домівки,
А ми все блукаємо
У пошуку якогось Шляху
Куди і навіщо?»
А вчитель все їм
Спокійно пояснював,
Хоч не раз хотіли
Його вбити люди темні і злі,
І таке учням відказував:
«Найважливіше в ритуалі –
Гармонія.
Вона робить шлях давніх царів
Прекрасним.
А за ними всі – і мудреці, і народ
Слідують.
Хоча гармонія не завжди доречна,
Бо без ритуали годі
Її в життя втілювати.
І яке ваше запитання важливе!
Бо в ритуалі відчуття скорботи
Важливіше ретельності.
Отже, як помру, не кидайте
Мене при дорозі,
А виконайте ритуал
І станьте
Частиною ріки часу,
Частиною оцього Всесвіту…»
Примітка:
Ілюстрація – частина картини Ван Гога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509370
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 07.07.2014
«Шляхетний муж
знаходить дружбу за допомогою науки,
а дружба допомагає йому
утвердитися в людяності.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
На подвір’ї кинутої домівки
Вчителя Куна три учні мовчазних,
Виконуючи давно забутий ритуал,
Вдягнені в біле, шукають стару істину
У знаках, накреслених на піску
Волоцюгою-вітром. Невже Небо
Закреслити вирішило
Шлях мудреців давнини?
Зірвану гілку старої сливи
Тримає в руках учень
Якому давно слід було
Стати Вчителем.
Але він не міг зрозуміти
Не тільки про що
Вчитель мовчав,
Але і про те, що він говорив.
Старі рукописи. Сутінки Дао.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509551
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 07.07.2014
«Навіть коли приходить до влади істинний правитель, людяність може утвердитися лише через покоління.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Старий вчитель не потрібен правителям,
Старий вчитель не потрібен чиновникам,
Кому потрібні ідеї про справедливість
У цьому світі війни і ненависті?
Добре хоч учні старі – нині шановані,
Що чинів домоглися, до князів наближені
Старого вчителя відвідують –
Може й з повагою нелицемірною…
Може й справді не забуваючи…
Чомусь учень Жань припізнився,
Обіцяв зайти, і прийшов пізно
Коли місяць оповні
З під небосхилу визирнув
І давно час було на лютні
Мелодію «Крики чайок» заграти.
- Чому ж завітав так пізно?
(А вітер листя шовковиці тріпоче,
А вечір такий запашний як рис навесні).
- Справу державну при дворі князя
Обговорювали. Тому не міг стопи свої
До Вашого обійсті тихого направити…
(А вечір тужавів як прядиво шовку,
А весна у буття – квітами…)
І Вчитель відповів лише:
- Та справа не могла бути державною.
Інакше б я давно б чув про неї,
Хоч і не служу ніде…
(А рисове вино в келиху синє,
Хоч слабеньке, бо в царстві Лу
Зроблене…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509747
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 07.07.2014
«У варварів з імператором гірше,
ніж в Серединному царстві без нього…»
(Кун Фу Цю Цзи)
Давні легенди
Нам розказали
Про дивне царство Е.
Царство холодних рік,
Царство землі студеної,
Царство північних варварів,
Царство вітрів і риб.
Там на царстві
На його золотому троні
Сидить жорстокий карлик,
Що всім війною погрожує,
Що закони гуманності
Давно свавільно порушив.
Але розгніване Небо
Вже дивиться оком сердитим
На його бліде обличчя,
На його лисий череп,
Давно вже сердите Небо
Свій гнів збирає у жменю
І колись кине
До його чорного трону
Цього правителя варварів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509748
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 07.07.2014
сумний трамвай моїх старих симпатій
відходить від північного депо
твої слова – це лиш вогонь-багаття,
які згорають, ніби й не було…
вразливий місяць зоряного неба
закрився від твоїх маслЯних рук
і доторків йому навряд чи треба
бо твої руки – лиш минулий гук
пустий вагон твоїх подвійних душ
летить назустріч небуттю й безодні
втікай в наш світ, цурайся ти чимдуж
своєї невибагливої плоті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400961
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 04.07.2014
«Коли б мені було додано ще трохи років, то в п’ятдесят я б взявся би за вивчення Книги Змін і зміг би уникнути великих помилок.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Якось стоячи на мосту дерев’яному
Над потоком бурхливим ріки
І його споглядаючи довго,
Вчитель сказав учням здивованим:
«Якби Небо додало
Мені нетямущому і неосвітченому
Ще кілька років бодай,
Бо час завершується,
Я би взявся би за «Книгу Змін»
І міг би уникнути багатьох помилок
Великих,
Хоч помилками є тільки ті,
Які не виправляються,
Бо доброчинність в мене від Неба,
А Хуань Туй – отой
Злий невіглас і сіяч зла,
Що він може зі мною зробити?
Бо якби Небо захотіло б знищити
Доброчинність і просвіту,
Воно би давно мене погубило.
А такі сірі невігласи –
Вони ж повелителі юрби тимчасові,
Вони ж керують тільки людьми темними,
Як той правитель Пу Ті злий
Сіяч війни жорстокий –
Піднебесну збаламутив,
Людей зробив маленькими й навіженими,
Але зникне він, як темрява
Коли сонце сходить…»
Примітка:
Ілюстрація – картина Ван Гога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509216
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
«Прекрасно там, де людяність.
Як може людина розумна,
Маючи вибір,
В її краях та й не поселитись?»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
І скільки вчитель не їздив по світу,
Скільки не бачив людей жорстоких,
Скільки не чув промов і порожніх слів,
Не переставав дивуватися:
«Адже прекрасно тільки там,
Де людяність. І як може людина розумна,
Та ще й маючи вибір,
В її краях та й не поселитись?
Але де вони – люди розумні
У наш час занепаду,
Ворожнечі й ненависті?
Царства мають бездушних правителів,
Народ мислить лише про наживу,
Мудреці давно в могилах сплять,
Звір Ці Лінь зник і від людей ховається,
Бо вб’ють, навіть не спитавши себе
Навіщо?
Бо час такий,
Що той, хто позбавлений людяності
Не може довго лишатися в бідності,
Але щастя не знайти йому.
Бо хто людяний,
Тому людяність в насолоду,
А мудрому ще й
Приносить користь…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509217
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Умри, немытая Рассея,
На фоне бройлерных цыплят,
Весь мир сказал: «Ты - не мессия»,
Из клюва брызжет струйкой яд.
Ты унаследовала царский,
Кровью политый, чахлый трон,
Людей гнобишъ рукою барской,
В церьквях звонят - могильный звон…
Ты возвела царька в ранг Бога!
Сама не ведая того,
Тебе так нравится, убогой,
Когда в ушах торчит дерьмо!
Когда тебя нагнули раком,
Заставили кричать –УРА,
Ты гордо машешь красным флагом,
Свой труп несешь к ногам царя…
Крым ваш, Обама – пепел, - хаос?
Союз имперский пал давно!
И лишь гранитный Ленин – фаллос,
Как черно – белое кино….
Умри немытая Россия!
На фоне путинских огней,
Мне жаль, ты больше не мессия,
Ты страх, и горечь всех потерь.
рис. Юрия Журавля
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505486
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 16.06.2014
«Бегемоти річки Кванзи
Як вони кричать голосно
Кожної ночі темної…»
(Кванга Бамбако)
Десь там далеко в Африці,
Чи то десь в Трансільванії
Є дві химерні республіки –
Луганда й Домбанія.
Там правлять одні iдiоти,
Там зачиняють музеї,
Але всім наркоманам
Там роздають автомати.
Там убивають священників
І просто людей чесних.
Але в сусідній країні
Чомусь про них пишуть,
Що не вбивці вони
Й не садисти,
Не зграя тyпих бандитів
А, виявляється, «ополченці» -
Полку самого диявола.
Коли ж ти, нарешті, Боже
Оцю зграю негiдників
Забереш якось тихо до пекла.
Інакше самим доведеться,
Нам, людям землі нещасної
Отих туполобих придyркiв
Назавжди туди відправити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505444
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 16.06.2014
- Моя печаль-
безмежна і німа:
ЇЙ - сниться ЛІТО...
а МЕНІ - ЗИМА...
ЇЙ - сниться море...
А МЕНІ - сніги...
( лижня у горах,
тиша навкруги...
...мисливський постріл
і собачий ніс...)
ВОНА ж - ТАКА...
тендітна...аж до сліз!
ЇЇ стежКАми -
золотий пісок...
...сія вогнями
сРІблений паСОК...
ЇЇ слідочки -
як дорога в рай,
де океан цілує
неба край...
І я втрачаю міцність,
форму,зміст...
(хоч крем - водо-
відштовхуючий- "TWIST"...)
...шнурок - вузлами...
Кругом голова...
Бо ж - 38,
то - не 42!..."*
І ВАЛІДОЛ НАЛЯКАНИЙ ДВІРНИК
КОВТАВ -НА СМІТНИКУ ЗАЧУВШИ НИШКОМ-
ЯК БУРМОТІВ ДІРЯВИЙ ЧЕРЕВИК,
ЗАКОХАНИЙ У РВАНУ БОСОНІЖКУ...
* розміри взуття :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504367
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 11.06.2014
Як сон життя
Перекотилось полем
І, дивна річ,
Все тут, зі мною, знов…
Про що ти шепчеш –
Біль моя ти, боле?
Що все було,
І горе, і любов…
Але ж так швидко…
Мариться в хмаринці,
Там тінь моя
І тінь так рідних лиць…
Скажіть мені –
З якої треба криці
Серця робити
Зараз, як колись…
Гримить свавілля,
Горизонти плачуть.
Моя земля,
Переживеш в борні?
Ізнов часи,
Що скреготом неначе
Серця проймають
І тобі, й мені…
11.06.2014г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504505
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 11.06.2014
Пульсує нерв, ритмічні кроки,
Ти сам собі своя тюрма,
Вже час настав, збігають строки,
Нехай потішиться зима!
Пульсує нерв, надривний подих,
Чи стане гострим твій багнет,
А руки здатними на подвиг -
Щосили вирватись з тенет?
Пульсують в ритм із нервом кроки,
І б'ють застуджені серця,
Творіть, братове, цю епоху,
Героям шрами до лиця!
23.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504043
дата надходження 08.06.2014
дата закладки 09.06.2014
(Низка хокку)
«Я знову чую власні кроки
По неторованих стежках…»
(Гійом Аполлінер)
Рання весна часто буває непривітна, сумна і темна – сніг чорніє, земля болісно прокидається з довгого сну. Але нинішня весна особливо сумна і чорна – навіть підсніжники, що вже виткнулись із землі сумно схилили голови, а небо плаче. Весна втомлена від болю земля сумує за тими хто за цю землю поліг цієї зими, хто хотів наблизити весну для всього світу і віддав за це своє життя. Блукаючи тужливим весняним лісом, дивлячись на білі підсніжники, що виткнулись з чорної землі, я згадав, що в дуже давні часи в Україні кольором трауру був білий колір і тоді склав ось такі хокку:
* * *
Квіти підбілу
Весняним провісникам
Вперше не радий…
* * *
Він зажурився –
Підсніжник весни журби
Давній знак волі.
* * *
Весняно небо.
Нині ти знаєш чому
Плаче береза…
* * *
Глибока тиша.
Звикну до тебе колись…
Але не зараз.
* * *
Зотліють кулі.
Іржею стане метал.
Але наші серця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483663
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 28.05.2014
́Ми у полі удвох
І більше нікого.
Тільки я і вона,
Наче квітка сумна.
Як колись ми дивились
На небо і зорі.
У широкому полі
Тільки ми та весна.
Але це лише сон, дивний сон...
Знову постріл гармат, знову кличе нас зброя.
Знов кривавий світанок, війна - не змагання.
Ми йдемо уперед й несемо ми з собою
Віру в вічні ті зорі та ́справжнє кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487307
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 24.05.2014
вона прокинулась вчора від бажання суїциду.
на вулицях було порожньо, нестерпно і трохи сиро.
і не відомо: чи дощ її бив у душу чи в спину
і чи то він закинув їй зашморг на шию.
вона прокинулась вчора. і не знала, що їй робити.
її не чекали ні друзі, ні колеги і, знаєте, навіть кредити
її не чекали. життя давно її поховало.
а серце чомусь продовжувало бити.
груди синцями від стукотів були вкриті.
і від цього боліло ще більше.
вона кричала, а хтось казав: — тихіше.. тихіше
ви ж порушуєте комендантську годину,
це карається законом і ляпасом з тилу
від тих, кому на вас начхати.
краще лягайте ви, дівчинко, спати.
і стане все кращим у завтрішню днину"
вона прокинулась від бажання суїциду.
і ранок той був таким звичайним.
кіт іще спав, на столі стояв чайник,
недочитані книги у ліжку лежали
і просили забрати з собою.
хоч знали — прохання тут марні.
її чекали перони вокзальні,
та потяги, на які не потрібні білети.
для них потрібно лишень померти.
вона прокинулась вчора від нестачі кисню.
губи синіли і в тілі було так тісно.
хотілося вирватись з нього і податись у Данію,
на острів Пасхи і звичайно ж в Австралію.
побачити полярне сяйво і нікуди уже не вертати
хотілось літати. літати хотілось. л і т а т и . . . . .
а тіло заковане й стихле, не випускало душі.
останнє, що вона зробила--
це прочитала його вірші.
вона не кричала сьогодні. не пішла на роботу.
так і не погасила кредит. не сказала нікому, як сильно
її болить. і що життя - це найкраще, що тільки може траплятись.
головне допоки живеш, головне не зламатись.
її не шукав ніхто. лише кіт віднайшов записку:
"поїхала. не повернусь. заховалась у тишу.
якщо комусь потрібна, шукайте мене по мапі
я ще занадто молода, щоб помирати"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500745
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 23.05.2014
..ніби нічна орхідея розквітаєш над вечір і в'янеш під ранок
щоби не чути і зовсім не чули
шила собі підвенечну сукню із пелюсток сакури
а пошила саван..
секрет у тому аби якомога глибше видихнути і - не вдихнути
бо від занадто тісних обіймів ламаються ребра
і лускає серце ніби повітряна кулька
від найменшої подряпини..
випручуй стиснуті в кулаки затерплі пучечки пальців
під яким би кутом не креслити
ніколи не перетнуться дві паралельні лінії
є ще одна таємниця яку ти й без мене знаєш
просто люби
ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500462
дата надходження 22.05.2014
дата закладки 22.05.2014
Ховаю ліхтарі.
Назавжди.
Тимчасово.
Не стій -
усе і так піде
по колу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497801
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 21.05.2014
(Низка хокку)
«Червневих сонць палюча ліра
Болючі пальці обпіка…»
(Гійом Аполлінер)
Травень ще не почався, юна трава виринає з землі і тягнеться до сонця. Але в місті косарі газонів вже зрізують її, стинають голови квітам. А багато квітів так і не встигнуть зацвісти. І косарям не шкода. Побачивши це, я написав такі хокку:
* * *
Скошують траву
Будуть косити людей
Колись так само…
* * *
Скошують траву.
Ніколи вже не цвісти
Цим квітам весни…
* * *
Свавільний косар.
Покосять як ти траву
Колись і тебе…
* * *
Весна. Сонячно.
Тільки у косарів всі ті ж
Черстві долоні…
* * *
Мовчазний косар
У сік квітів кульбаби
Замастив руки…
* * *
Весна на землі.
Але косить все живе
Божевільний косар…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495752
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 21.05.2014
«Не бійся досвітньої мли, –
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.»
(Леся Українка)
Вогонь
Прийшов у давнє місто
Очистити його від скверни,
Спалити масний бруд,
Що налипав до бруківки
Десятиліттями та декадоепохами.
Його запалюють не жерці,
Не бундючні сенатори,
Не любителі смаженого,
Його запалюють діти –
Діти зимового повітря,
Діти розхристаних вулиць,
Діти білого снігу,
Діти літаючих слів.
Цей вогонь – шматочок сонця,
Шматочок першопочатку Всесвіту,
Посланець одвічного.
Згорають у ньому брудні думки,
Брехливі слова і чорні роботи.
Сонце, ми любимо тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475517
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 21.05.2014
Меня трясет от слова Русь. Мы - чужаки.
Судить её я не берусь, мне не с руки.
Не верю больше москвичам, обида-боль,
вы нагло врете по ночам, как злая моль.
Вы нагло врете белым днем до тошноты,
Москва - столица не моя. Одни скоты.
Не верю больше москвичам, я повторюсь,
я не смогу тебя простить чужая Русь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500001
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 19.05.2014
Так тісно й пусто в нашому місті без тебе
Де кожна дорога відміряна незграбними
Кроками двох пар вічно поспішаючих ніг,
Кілометрами розмов про все та ні про що.
Пересічних людей, надокучливих знайомих,
Яким було не зрозуміти як нам добре разом.
Непередбачуваних і божевільних мандрівок,
З яких щось привозилось за пазухою плаща.
Нарешті гуляю містом одна у тиші і спокої,
Залишила колекцію усміхнених масок дома
На полиці з альбомами і байтами пам’яті
Оживають придушені спогади, коли бачу
Кав’ярню заповнену закоханими парочками,
Що п’ють каву за нашим з тобою столиком,
Світ змінився, але він стоїть на тому ж місці
Єдиний, що залишився свідком нашої історії
Вмощуюсь в крісло з твоєю тінню навпроти
Замовляю ту каву, яку ти завжди любив пити
Я досі не можу усвідомити що тоді відбулося,
З’їдаю вершки приправлені корицею і цедрою ,
Якими колись любив годувати мене з ложечки,
Залишаю гірку каву і подароване печево до неї
Солодкі спогади та на пам’ять чайові офіціанту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499702
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 18.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2014
Прийшла з Росії небезпека,
Горить на сході вже війна,
Але видніється здалека
Холодна, цинкова труна.
Лиш сонце ніжно, ніжно сяє
І цинк блистить, немов кришталь.
А в тій труні відпочиває
Убитий, молодий москаль.
Скінчився шлях його неспинний
І обірвалась життя мить.
Ще зовсім юний та невинний,
Але вже мертвий там лежить.
Прийшов на землю невідому,
Прийшов з гранатою й ножем.
А нині їде він додому
Важким, двохсотим вантажем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497404
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014
«Ось я йду,
А ти, мій друже, лишаєшся.
Своя у кожного осінь…»
(Йоса Бусон)
Я люблю розповідати історії невигадані. Хоча це писати важко – за кожним словом чиясь доля, чиїсь страждання та болі. І про це треба розповісти максимально правдиво – щоб не образити пам'ять людей минулого. Особливо відчувається оця важкість пера в руках, коли перевідаєш історію почуту не з перших уст – кожен сприймає світ по своєму… Я хочу сьогодні розповісти історію про одного вчителя. І про марксизм – як він вплинув на сумну долю одного юного служителя освіти.
Історія ця сталася в місті Чорткові. Жив в місті Чортків хлопець – народився він ще до першої світової війни. У двадцятих роках того страшного двадцятого століття йому випало бути школярем – навчався в гімназії. Чортків в ті часи було містом прикордонним – в Чорткові була Польща, а за Збручем совіти – так званий Совітський Союз – країна де єдиною можливим світоглядом був марксизм – з певними видозмінами з часом в рамках «партійної лінії». Це я так – нагадав середовище в якому хлопець з прізвищем К. жив і вчився. І сталося так, що якось йому його товариш по гімназії підсунув брошурку про марксизм. Точніше марксистську брошурку видану якимось комуністичним діячем – ось мовляв як цікаво, ось воно як все насправді, як влаштоване суспільство. Брошурка на відміну від нудних книг Маркса чи Леніна викликала цікавість, і своєю недосказанністю і поверховістю змушували фантазувати – так влаштовані всі брошурки, агітація – це лише збовтування розуму. І на свою голову К. захопився марксизмом. Після брошурки він роздобув «Капітал» Маркса і спробував у цьому талмуді матеріалістів та шлункопоклонників знайти істину. Захоплення мало не переросло в манію – К. вирішив, що Маркс в усьому правий і що треба боротися за досконале суспільство в якому всі рівні, всі однакові і все в усіх спільне – від хати до штанів і жінок. А тут якраз гімназію він успішно завершив і мріяв вчитися в університеті. Але коштів на навчання в університеті батьки К. не мали, потрібно було думати про хліб насущний і К. влаштувався на роботу вчителем в одну з шкіл поблизу Чорткова. Але мрія про навчання в університеті його не полишала і бажання будувати досконале суспільство рівності теж. «Капітал» став його настільною книгою, на стіну він повісив портрет Леніна і вечорами філософствував про усуспільнення.
І раптом йому в голову прийшла ідея: а якщо перейти кордон? Тут же поруч – он там – за Збручем перша в світі країна соціалізму, там марксизм втілився в життя, всі рівні і вчаться в університеті безкоштовно. Він отримає освіту і буде будувати комунізм. Це ж втілення мрії! Він стане справжнім комуністом, вивчиться і стане великим вченим або «інжинєром» і буде працювати куди його направить комуністична партія – на якийсь великий завод чи будову, а можливо і самого його приймуть до лав комуністичної партії (якщо, звісно, він такої честі заслужить і буде гідний). У ті часи в тих краях був розвинутий народний промисел – контрабанда. Чимало людей переправляли таємно за Збруч товар, заробляючи на цьому якісь гроші. У маленьких містечках всі всіх знали хто чим займається і знайти досвідчених контрабандистів було не складно. За невелику плату вони серед ночі перевезли нашого героя через Збруч оминаючи прикордонників. А були вже тридцяті роки божевільного двадцятого століття.
Вчитель К. йшов на світанку лісами і полями на схід. Це були найщасливіші години його життя! Сповнилась його мрія! Ось вона навколо – «Радянська Україна», де він почне нове, сповнене вищої мети життя. Навколо буяла весна. Свіже весняне повітря і запахи квітів наповнювали легені.
Він дійшов до найближчого села і спитав у селян, де тут сільська управа чи голова колгоспу. Щоправда, колгоспники не виглядали так, як він їх собі уявляв – не справили вони враження щасливих людей, були погано вдягнені, змарнілі і були якісь перелякані. Вони нічого йому не сказали, тільки подивились якимось дивним поглядом і махнули рукою. Дійшовши до сільради, яку він впізнав по червоному прапору, тут же зайшов у середину і повідомив здивованому голові, що він втік з буржуазної Польщі в соціалістичну країну і хоче будувати комунізм. Голова попросив його посидіти і трохи почекати, а сам тим часом кудись телефонував і попросив терміново когось там приїхати.
Довго чекати не довелося – приїхала велика блискуча чорна машина, а в ній люди в якомусь незнайомому однострої і один в цивільному. Певно партійні працівники. Вони мило посміхалися вислухавши його розповідь про бажання будувати комунізм. На всі запитання відповідали посмішкою і киванням голови і запросили в сісти машину. Вчитель К. їхав щасливий – адже його везуть, напевно, в Київ, в університет де влаштують на навчання і взагалі влаштують йому нове щасливе життя.
Але його чомусь привезли в якийсь дивний будинок, завели в кімнату практично без меблів і почали бити запитуючи тільки: «Какоє у тєбя заданіє!?» Вчитель К. нічого не розумів. Чому його б’ють? Що від нього хочуть? Він все повторював свою історію, що він хотів жити в першій країні соціалізму, хотів вчитися і будувати комунізм. Але його знову били і запитували те саме. А потім кинули в якусь кімнату без вікон, а потім знову те саме… І так тривало більше тижня. Вчитель К. перестав навіть відповідати – тільки дивився розширеними очима в порожнечу. Зрештою, кати зрозуміли, що, напевно, він таки говорив правду. Не знаючи, що з ним робити вирішили звернутися до польської сторони – чи живе у них в Чорткові такий собі вчитель К. Польська сторона відповіла, що справді, є такий громадянин, він пропав більше тижня тому. Вчителя К. більш-менш привели до ладу і передали польським прикордонникам. Вони зібрались його теж побити і пояснити популярно, що кордон нелегально перетинати не можна. Але побачивши, що бідолаха ледве тримається на ногах відпустили додому.
Вдома вчитель К. довго відлежувався і приходив до тями. Потім чомусь зняв зі стіни портрет Леніна і десь його подів. Книгу «Капітал» перестав читати і став використовувати її сторінки для розпалювання пічки. Перестав філософствувати про досконале суспільство і спілкуватись зі своїм колишнім колегою і однокласником Ш., що на той час вивчився на зубного лікаря і досі захоплювався марксизмом.
Видужавши далі вчителював. У вересні 1939 року в Чортків прийшла совітська армія і совітська влада. Зубний лікар Ш. вітав «визволителів» з квітами, хлібом-сіллю та червоним прапором. Вчитель К. чомусь не висловив такого ентузіазму – лишився вдома. І як ви гадаєте, кого першого заарештувало НКВД у місті Чорткові? Правильно, вчителя К. А кого другого? Правильно, зубного лікаря Ш.
З того часу про вчителя К. ніхто нічого не чув. Зникла людина і все. Родичі після війни подавали чисельні запити, коли почалась «відлига» та реабілітація теж зверталися всюди, але їм відповідали, що ніде в документах такий не значиться і про нього нічого не відомо. Так би його доля і лишилася загадкою, але мати вчителя К. якось уже в похилому віці на початку шістдесятих пішла лікувати зуби. Її приймав лікар Ш. Він її запитав: «А ви часом не родичка вчителя К.?» «Так, це мій син!» «Я сидів з ним в одній камері. Його дуже сильно били і вимагали визнати, що він ворог народу і шпигун. Він говорив, що не розуміє за що його б’ють і вимагають признатися у злочинах які він ніколи не здійснював. Я визнав все і все підписав – мене відправили по етапу, я відсидів 10 років, потім повернувся. Він так нічого і не визнав, і лишився в тюрмі в Чорткові. Коли почалась війна НКВД панічно тікало з міста, але перед цим розстріляло всіх заарештованих. Його тіло впізнала Н., коли вона разом з іншими людьми зайшла в тюрму – совітська влада вже втекла, а німці ще не прийшли. Його поховали разом з іншими розстріляними. Прикро, що Н. нічого Вам про це не сказала…»
Ось так вплинула на долю вчителя К. одна єдина брошурка прочитана ним в гімназії.
(Написано на основі реальних подій)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495380
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 04.05.2014
[i]my sweet prince
you are the one
[b]placebo[/b][/i]
Любов – це цитати, на які розбирають одне одного двоє.
Всотують їх, всмоктують, як у найкращих традиціях жанру.
Твітять, поширюють на фейсбуці, викрикують під час оргазмів,
А потім ділять їх на ранок, обід і вечір, замість молитов.
Любов – це черговий внутрішній джихад, повоєнне Сараєво.
Війна, апокаліпсис, Іран, Ірак, і рани, і раки, і раком, і рано.
Насправді ж найгірші бої відбуваються у наших головах щодня.
Рани болять уламками розірваних гранат. Ти розумієш, це ж – апокаліпсис.
Любов – це слухати і чути, дивитися і бачити, відчувати і відчувати.
Знаходити сенс у піснях, розуміти суть поезії і, мабуть, трохи й самого життя.
Поети, ці вічно обдовбані красені, речники Евтерпи та Ерато – це теж любов.
Маленький принце у зелених окулярах, читай мені ще.
Любов – це дух, що тіло рве до бою, шукає (не)волю, знаходить опір.
Протести, транспаранти, вигуки та агітації заміняють мамине «добраніч».
Бо любов – ще той вічний революціонер, безсмертний Че Гевара.
Бо вічна боротьба на те і вічна, щоб ніколи не закінчитися – інакше було б нудно.
Любов – це постійно зраджувати своїм же ж незламним принципам.
Алергіки стануть наркоманами, цнотливі – хв*йдами, православні – буддистами,
Незалежні не зможуть самостійно ступити кроку без вказівки згори,
Атеїсти увірують, покаються, і хор ангелів співатиме їм. Амінь.
Любов – це маніпуляція, фальсифікація, містифікація
Деколи конфронтація, інколи - мастурбація, проте завжди мотивація.
Нехай мене звати не Юля, але знаєш, моє волосся…
Маленький принце у зелених окулярах, читай мені ще.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439250
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 02.05.2014
Жінко, ти хоч собі не бреши. Бо якщо вже ти,
то що говорити про інших?
Збирай далі мушлі з темних садів, розкинь по підлозі
нестиглий цвіт вишень.
І море в собі бережи, як копійку порядний касир,
зарплату якому затримують тиждень.
Жінко, від тебе знову втікає табун черепах, що їх
ти пастушиш, вбиваючи ночі.
Панцирі їхні міцні та робочі, душі – буремні, та
більшість зубів – ще й досі молочні.
Самотності триста років слізьми із нутра
плазунам кровоточать.
Жінко, твої равлики знову сховались - не бачать
виходу з тієї сторони потойбіччя,
бо коли віра в себе тріщить, як глина на
усміхненому не до речі обличчі,
чим її окропити – святою водою, портвейном чи
спиртом, де градуси вбивчі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496262
дата надходження 02.05.2014
дата закладки 02.05.2014
Демонстрация. Первое мая.
Я в прострации - не понимаю.
Может, это гниющий Ленин
Нам устроил машину времени?
Я прошу вас, русские братья,
Закопайте немое проклятье,
Называйтесь хоть третьим Римом,
Подавитесь, собаки, Крымом,
(Рим есть мир, но наоборот,
Не полезет чужое в рот),
Но нельзя поклоняться трупу
Необузданно и так глупо.
Неужели не в полной мере
Вы нажились в эсэсэсэре,
Что плюёте на наши могилы,
Комуняки и некрофилы?
Постарайтесь спасти Россию,
Если это ещё по силе,
А, коль будут самих насиловать,
Чтоб прощения не просили.
01.05.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496137
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 01.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2014
А у п'ятницю страсну -
Тяжко було на душі.
Продивлялася титри подій своїх,
Зміряла цінності.
Ти всього лиш маленька краплинка
В морі цім,
У якій відбивається Всесвіт.
Ти - Людина.
І сім п'ятниць на тиждень
Уже передують оцій.
У такій нестабільності
Ти вже роками стабільна.
Діалог із собою
В ком сніговий переріс.
І не танув у часі,
А ледом обріс. Зимно.
І за тижнями тижні
Дорогою хресною йдуть.
І сім п'ятниць на тиждень
Кличуть до посту сумління.
В кого серце
Про сенс життя не болить,
Не шукатиме в людях Христа
Для Його - не свого спасіння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493328
дата надходження 18.04.2014
дата закладки 18.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2014
Люблю людей із запахом свободи,
із смаком цукру і легкої гіркоти.
Що не бояться мокрої погоди,
в яких в очах геть трохи теплоти.
Люблю, коли нема нікого вдома,
коли у натовпі ти все одно один.
Коли в руках ще книжка невідома.
коли весною пахне свіжий дим.
Усіх, хто в чомусь є мені близьким,
до кого хочу бігти десь у даль.
Від кого світ стає таким вузьким,
бо кожен з них життя мого деталь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492585
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
Опавший цвіт вишні
ніколи
не стане
живим суцвіттям
Це як битись об дзеркало,
коли вистачає посмішки,
щоб воно розбилось.
У русому гіллі вишні
пам'ять
про опавше листя
Змінюються пори року,
але дерево
стоїть
на місці.
Не тільки листя
восени
слід палити.
Якби ж осінь
знову
Стала тим
теплим літом,
А весна
перестала
Бути холодною
зимою.
Вириваєм листки
з календаря,
І чекаємо
нового дня.
Два квитки
У перший ряд,
Хоч зручніше
На останньому
Сеансі біжать титри…
Але фільм
Ще продовжується
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491998
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 15.04.2014
Неначе листя восени,
Ми розлетілись в різні боки.
Ледь чутно наші голоси,
І все віддаленіше – кроки.
За вітром ти помчав услід,
Мене дощем зірвало з гілки.
Ти помарнів, пожовк і зблід,
Я постарішала – і тільки.
Ми закрутили, хоч невлад,
Танок останній не під сили.
Та обірвав нам листопад
Надії і посохлі жили.
Жбурляв мене і дощ, і сніг.
Я до калюжі враз прибилась,
І у багнюці, всім на сміх,
Я порсалася і втопилась.
Ти також довго не літав,
Підступний вітер тебе кинув,
Завів далеко за курган,
Ти там від холоду й загинув.
І потепління вже не жди,
Пройшла пора, зів’яли роки.
Неначе листя, назавжди
Ми розлетілись в різні боки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481933
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 07.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2014
звикати до слів і пауз між ними,
як завше, видовжених у хроносі
мої рибини очима кліпають
в підземних водах,
мов замордовані
до них по східцях вологою скочуюсь
і наодинці
і під містами
боюся здатися їхнім голосом
останнім маренням
сном останнім
відтак видніюся на поверхні
і терпнуть ноги
і щось говорю
стою у черзі за хлібом свіжим -
годую риб
в собі
голодних
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489549
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 07.04.2014
Ми вижили! Тоді, коли татари,
Своїм ярмом нам затуляли хмари,
Коли царя безжалісна рука
Зробила з нас «німого» кріпака.
Не здалися! Тоді, коли в полон
Хотів загарбати усіх Наполеон,
Коли за допомогою «потвор»
Пронісся по землі голодомор.
Ми не забули й досі імена
Всіх тих, кого забрала в нас війна.
Ми пересиділи ув’язнень каземати…
Невже ти думаєш, що можеш нас зламати?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480601
дата надходження 19.02.2014
дата закладки 07.04.2014
ШЛЯХ
Навпомацки шукаємо
Дороги,
Як кошенята,
Та повзем, повзем…
Не бачим світла,
А інстинкт говорить,
Що світло є,
І ми ідем, ідем…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490678
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 06.04.2014
Дикий мед на губах
від пройдешніх доріг;
піт солоний пройма,
зріє думи горіх...
Чи знайшов, що шукав
в потойбічності літ?
Відгукнувся, хто звав?
Чи ж розгаданий Світ?
Що знайшов, вже моє
і майбутнім бринить,
хоч в торбині стає
усе менше земних
сьогоденних грошей,
сьогоденних причин.
В Серці жде Прометей.
Небо кличе: „ Мій син! ”
13.08.05р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490650
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 06.04.2014
вигинами пагорбів
та судинами річок
намагатися намалювати
майбутню траєкторію руху
і вірити
що десь там буде краще
бігти на звуки руху потягів
шукати людей у вікнах вагонів
і не знаходити жодного знайомого обличчя
усі досі у своїх закутках
хоча й здавалося
що зовсім близько
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464853
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 02.04.2014
Як блискавка
мелькнув над білим світом,
Як метеор
згорів у тлі земнім;
Але ж устиг,
у зоряному літі,
Раніш злетіти
в сонячний зеніт…
І звідти,
обійнявшись зі світилом,
Розгледіти
тонку ціну життя.
Лемківські де
купелі сизокрилі –
У Божий сенс
зійти без каяття.
Легенькою
хмаринкою земною
Над шепотом
смерек і верховин –
Сердець торканням,
без стенань і болю,
Здійняти душі
наші із низин.
Такий близький
і дорогий наш, друже,
Ти був і є
у відблиску небес,
Послання ніжне
і сердечне, Боже –
Твій голос
обіймає світ увесь!
В'ячеслав Шикалович
16.12.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488585
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2014
Лише не йди… Нескошеним барвінком…
Бо знають всі… барвінок той… не скосиш…
Життя мого заплутаних сторінок
Ти доторкнутись навіть не попросиш…
Лише не йди… стелитимусь вербою…
Бо що життя?... не зачерпнуть у ложці…
У цьому нереальному двобої…
Ніколи не буває переможців…
Лише не йди… закутавшись в пальто…
Ти зупинись хоча би на хвилинку…
Бо знаєш… що не виживе ніхто
У нашому з тобою поєдинку…
Лише не йди… нескошеним барвінком…
Встелюсь під ноги синіми квітками…
Життя твого надірвані сторінки
Нервовими гортаю я руками…
Лише не йди… спіткнися об поріг…
Ще краще – головою об відкоси…
Бо знаю… із далеких тих доріг
Вже не відпустять невідомі роси…
Твого життя пропалені сторінки
Перегорну в зворотньому порядку…
Твоїх слідів на них – усі відтінки…
Я ж заберу лише тепло на згадку…
Життя мого несписані сторінки…
Я відпускаю у вечірні роси…
Назву їх просто скошеним барвінком…
Якщо навіть ніколи їх не скосиш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487712
дата надходження 23.03.2014
дата закладки 23.03.2014
Опять зима – пустое время года,
И ночи равнодушные опять,
И как же просыпаться неохота,
Когда спросонок некого обнять…
А тут еще приснился вечер летний,
Сюжет, когда-то виденный мельком –
Как бабушка, беременная сплетней,
На красный свет бежит за молоком…
И как закат малиновым вареньем
Мазнул верхушки тополей в строю,
А я задет сиреневою тенью,
И ею околдован, и стою,
Нашариваю рифмы по карманам
Как самый распоследний графоман,
И где-то меж «туманом» и «обманом»
Я нахожу «тобою ныне пьян»,
Но кем же пьян, узнать не успеваю -
И тень ушла, и бабушка жива,
И немочными звездами по краю
Июльская дырява синева…
Вот так по жизни - вместе со стаканом,
Расчетливо наполненным на треть,
Обидно трезвый, это и не странно -
Не снится та, с которой мне хмелеть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487460
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014
Я величезним каменем була -
Частинкою загиблої планети.
Величним всесвітом літала,як могла,
Допоки зовсім молода Земля
В свої обійми не втягнула,як в тенета.
Практично я ровесниця Землі -
Мільярди років з нею на орбіті.
Де тільки не була я -
всюди взагалі -
І на горі,і на морському дні
І,врешті, стерли на пісок мене століття.
Я бачила народження істот,
Що бігали на двох ногах кумедно...
Пробачте,та це був ходячий анекдот -
Вони так смішно розкривали рот,
Щоб народити мову -
інструмент об'єднань.
Тепер вони придумали штани,
Літають швидше за найшвидшу пташку.
І дочекалась я - приїхали пани
І в піч пекельну впхали без вини...
Так я з піску перетворилася на пляшку.
Нарешті, після всіх перипетій
Мене заповнили,так званим,пивом
(Не до смаку мені той видався напій,
Але ж людей,як хочеш розумій...)
І я вже в магазині,
в холоді,
зваблива.
І от в спекотний день мене купив
Ще зовсім молодий якийсь хлопчина,
Гарячою рукою обхопив і пив
А,випивши,безжалісно розбив.
А щоб тебе лиха,..а втім -
така людина...
А чула я,що за царя Панька
За пляшку можна хліб було купити.
Тепер не те що хліба,навіть сірника
Ніхто не дасть,хіба що матюка
Отримаєш у відповідь...
від "ерудита".
На ранок тітка заспана прийшла
І те що пляшкою було -згорнула,
І віднесла мене від людського житла
Подалі...Щоб жалітись не могла.
І на смітник,чомусь зітхнувши,зажбурнула.
І що тепер?Ніякі хробаки
Не відірвуть від мене навіть атом.
Тож буду пропадати тут віки
Аж поки Сонце не закриє всі зірки,
Перетворившись
на червоного гіганта.
Ні Місяця не стане,ні Землі -
Поглине все одна пекельна плазма.
Отож робіть пляшки великі і малі
І бийте їх,і наступайте на граблі...
Нема проблем -
без жартів і сарказму...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487203
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 22.03.2014
Не було сліз… не було жаль…
А я шукала ту печаль…
Вінок сплітала із жоржин…
На небі чистому з хмарин
Я малювала ту печаль…
Світами чистими Грааль
Мені ту чашу підносив…
І вже коли не було сил
Тоді я пила ту Печаль…
Як запашний солодкий чай…
Розбивши світ на сто частин…
Знайшовши тисячі причин…
Додому я… як блудний син…
Світами йшла… Десь у пісках
Нещасний… мов самотній птах…
Лежав розбитий мій Літак…
Кричав… благав мене літак…
Не покидати… а отак…
Останній дати йому шанс
Злетіти знову до небес…
Я ж знала… не бува чудес…
Мене чекали віражі…
Сади… оази… вітражі…
Новий співаючи романс…
І не спитавши у небес…
Шукала вперто Міражі…
Пісками йшла собі отак…
І пила відрами… печаль…
Кричав… Благав мене літак…
Але… чомусь… не було жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487492
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014
* * *
Я – не Каїн, не кат,
тільки й Авелем бути не хочу.
Не підставлю щоки.
І свій нарід топтати не дам.
Я не звикну! Не зникну!
Хочу прямо дивитися в очі
Всім народам-сусідам.
Рід мій древній – не дань!
І свобода – не дань,
не дарунок: її здобувають
У вогні, у борні
й у крові. Тільки кров – не вода!
Як гряде небезпека –
у нас так одвіку буває:
Ми народне скликаємо Віче.
Ми йдемо на Майдан!
(© Любов Сердунич).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487372
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 22.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2014
Вже мої ти не тривожиш струни,
тільки пам'ять дає збій,
ще буває голос твій в чужому чую
ти назавжди мій, не мій...
Мерехтить минулим слайдом спомин,
світ у позі як завжди,
як набридли твої крапки, коми,
не розчиняться сліди.
Обіймає вітер і штовхає в спину
до тепла і розкоші весни,
важко було перенести зиму
і багатолюдність самоти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486416
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2014
Дивлюся в дзеркало
я з подивом нещирим.
Невже це я?
Ну а чиї ж ці пасма сиві -
Не мав я злагоди
з собою, ані з миром...
Та чи насправді
віддзеркалення правдиві?
Знайомий погляд,
невеселий та недобрий,
Скребе по зморшках на щоці
іржаве лезо...
Та чи не час тобі,
старий, туди, за обрій,
В буття набридлому
єдину антитезу?
Дивись, дивись в себе,
- всміхаються глузливо
Скляні вуста його,
од пилу не утерті, -
От і живи собі,
чекаючи на диво
Що спалахне, мабуть,
у мить твоєї смерті...
Ти брешеш, дзеркало! –
тобі сказати мушу, -
Ні, ще не я в тобі,
а той, хто може бути,
Коли байдуже я
свою полишу душу,
До звичок марних
та до спогадів прикуту.
Тебе розбити
я давно плекаю мрію,
От тільки залишки
своїх даремних звершень
З брудною піною
лишень я зараз змию,
То на побачення піду!
Неначе вперше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485236
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 14.03.2014
Ще гіркоти небесного полину
Зійде з Олімпу стомленим дощем.
Іще надій, воскреснутих із тліну,
Ввійдуть в серця, посічені мечем.
І не чекаю ні проклять, ні благодаті.
Лишень узріти зичливу блакить
У тому чорному, мов острах казематі.
Крізь тих мерзенних кілька сотень літ.
Чи може я, лиш я на роздоріжжі?!
От-от піду в свою далеку путь
На той Олімп із самого підніжжя.
Та знов твоя прозора каламуть
Отак недбало шлях мені осяє.
А я все знерухомлений стою
На тій землі, що мов Ісус, страждає.
На тій землі, в пекельному раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252908
дата надходження 10.04.2011
дата закладки 14.03.2014
Надійно руки вкрили серце.
І не відкрить уже очей...
Моє життя на волю рветься.
Мій дух пішов у світ ночей.
І не з мечем стояв за волю...
І не образив гнівом світ...
Я лиш стояв за нашу долю.
А він поцілив в серця спів.
І тріпотіння зупинилось.
Чолом вклоняюсь до землі.
Прости мій Боже за сміливість.
Вкраїну нашу збережи!
©Надін Буре
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485399
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Земля моя Україна
Смутком оповита
Оплакує всіх Героїв
За волю убитих
Моляться люди в храмах
За душі невинні
Вистеляють їм дорогу
В небі Херувими
Будуть в віках пам"ятати
Зими дні суворі,
Як з гідністю перемогу
Здобули Герої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485145
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Всі Боги брешуть, дівчинко, твої не виняткові.
Здуру повірила їхнім розмовам що щастя твоє в любові?
Ти б відкривала, хоч інколи, добрий старий воловник,
Перш ніж покинувши острахи всі нести себе на жертовник.
Всі Боги зраджують, дівчинко, було б тобі й не знати,
Краще звари собі чаю пахучого із барбарису та м’яти,
Нашвидкоруч позбирай у мішок всі свої скромні пожитки,
І стрімголов утікай від біди ,не оголяючи литки.
Всі вони підуть рано чи пізно, будеш іще одинокою,
Будеш шукати бесіди в собі, будеш шукати спокою,
Будеш поневірятися в пошуках, жити без каяття…
Ні, ти не згубила себе, ти просто виросла. На життя.
Помаранчева дівчинка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484611
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 12.03.2014
( Из телефонного разговора Путина с командованием по захвату Крыма)
Почему не стреляют хохлы?
Где попрятались все провокаторы?
Дайте в руки титушкам стволы,
Подкупайте военных зарплатами.
Я немедленно требую кровь,
Пока все маячню мою слушают.
Янукович помочь мне готов,
А потом пусть хохлы его скушают.
Я Аксенову выделил срок
Лишь до этого понедельника.
За невыполненый урок
Накажите его бездельника.
Не могу же я целый год
Проводить боевые учения.
Подготовьте из беркута взвод
Для верхушки голов отсечения.
Если Крым в этот раз будет сдан,
Если армия наша попятится.
Скоро будет в России Майдан,
И куда нам прикажете прятаться?
Ни одной нету в мире страны,
Чтобы приняли нас узурпаторов.
Почему не стреляют хохлы?
Где попрятались все провокаторы??
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483508
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 04.03.2014
Кличут отчаянно над островами птицы,
пьют в кабаке разудалые моряки.
Спит Эофорвик, сжимая в своей деснице
узкую дельту холодной как ночь реки.
Ветер Нортумбрии холоден и неласков,
треплет ладонью тумана седой покров.
Йорвик забыл, как когда-то был песней, сказкой,
в час, когда римляне лили вино и кровь.
А песню спрятали в камни лесные феи,
переложили отчаяньем и быльем.
... Рыжеволосую девушку звали Эйле,
и восемь бубенчиков пело в косе ее.
И восемь браслетов на тонких ее лодыжках
во время веселого танца звенели ритм.
И даже сейчас - кто в холмы заберется выше,
тот может услышать, как ветер с ней говорит:
"Эйле, милая Эйле, годы идут мимо,
пеплом сто раз пересыпана, золою земля твоя.
Нет, не вернется обратно воин тобой любимый,
так мне сказали вороны и алая мать-заря...
волки сказали - меч его обломился у рукояти,
и щит его разрубил пополам италийский легионер..."
А она танцует, и кружатся звезды, вьется яркое платье,
но глянь - заржавел, покраснел браслет на правой ее ноге.
"Эйле, милая Эйле, как сегодня болтали чайки,
не трать на ненужный венчальный убор ни цветов и не ярких лент.
Милого, храброго твоего, нынче видели на причале,
и ожидает его, кабы знать, может гибель, а может плен...
Его заберут из холодных долин в землю солнца и винограда,
что оставляет тяжелую память на сердце и на лице."
А она танцует, и вкруг ее огнецвет прорастает рядом,
только второй ее звонкий браслет принял ржавчины алый цвет.
"Ветер мой, ветер!" - ответит Эйле, волосы рыжие распустив -
"Ты уж прости, что тебе не верю, ты уж меня прости.
Только мне бабка твердила в детстве, в тиши по ночной поре:
"Есть безотказное, внучка, средство, чтоб милого уберечь -
восемь браслетов куют из белого лунного серебра,
пусть соберет для тебя его в небе месяц - твой младший брат.
Восемь бубенчиков льют из бронзы, текущей в корнях холмов,
в древнюю песню вплетают грозы - а дальше оно само
убережет, защитит, не спросит врага на лесной тропе.
Но помни - браслетов лишь только восемь - лишь столько тебе стерпеть."
И ветер замолкнет - такие вести вовеки нести нельзя,
что воин, презрев свое слово чести, другую в невесты взял
в старинных палатах, в далеких странах на солнечном берегу.
Ведь девочку-песню от этой раны заклятья не сберегут.
Он по волосам ее гладит нежно, клянясь охранять покой -
пусть будет хотя бы и тень надежны, чем вовсе уж никакой.
А Эйле танцует и кровь по ладоням - как черной реки вода.
И мысли холодные ветер гонит, что может быть никогда
любимый уже не вернется с моря на слабый огонь свечи.
А ветер дробит и тоску, и горе. Он знает. Но он молчит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482085
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 27.02.2014
Перехрестя моляться
Янголи перебігають дорогу не озираючись на кольори світлофорів
В світлі світила все давно й безнайдійно наплутали
Заховавши істину під шар бетону
Випадкові пройдисвіти перетворюються на не випадкових
Королів і вельмож які засідають в ложах для віп-гостей
Переглядаючи черговий чемпіонат світу з квідичу
Переповнені плацкартні вагони
Розжовують все нові й нові полотна залізничних змій
А ти не смій зупинятися
Продовжуй жувати пластиковий бутер
Запиваючи його молоком писаним з вчорашніх газет
Нехай повітряна кулька неба
Судомно здригається виштовхуючи останні ознаки життя
Нехай Пікассо почне писати вірші про дурепу Лауру
А Рембо вилікується від наркозалежності
Не хай
Свого часу на підручники з виживання і сімейної психології
Не сади дерев і залий врешті кактус з підвіконня до інстаграму
Проблеми янголів завжди до біса заплутані
Й сповнені секвойного перфекціонізму
Увімкнувши по_чуття
Не забудь забігти до ескулапа озброєного холодною
Волею
Адже тільки він зможе знищити свідчення
Дотику Неба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481926
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 25.02.2014
У того, что сейчас -
горький вкус табака,
меньше слов…
На обугленной площади -
свечная чарка за них и за нас,
но держи наготове, козак:
слишком лютая гнусь
избежала силков…
Ну, давай;
нам ещё опрокидывать
сучью основу бубнов,
подкрепляемся, отче,
и верим - пробьёмся,
как солнца февральского перст
над сердечником жара,
да весь соберём урожай посевных
для небесного сотника вольных,
а там и взовьём,
под Покров…
Память - не пепел,
полдела - не вертень,
весна на пороге,
кто кормит - пора бы:
по хать и - пахать,
но пока…
Меньше слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481789
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 25.02.2014
Станіславському поету і прозаїку Артурові Сіренку
з повагою і трепетом душевним присвячую
Хай бережуть Вас всі боги,
Хай береже вас неба безкінечність…
Від болю,відчаю,нудьги,
Бо люди-це лише непевність!
Хай бережуть Вас всі боги,
І хай щадить Вас часу вічна плинність,
Нехай Господь додасть снаги,
Бо люди- то не завжди вірність!
Хай бережуть Вас гори і моря,
Від підступів,від нашептів,від кулі…
Нехай хранить Вас та свята зоря,
Що будить душі чисті і поснулі…
Хай береже Вас неба височінь,
І вірне,незрадливе плече друга…
Нехай веде Вас світло устремлінь,
І відганяє демонів від туги!
Хай молитви,що гріють Вас,
Ніколи не полишать душу…
А хайку від усіх нещасть,
будуть щитом Вам непорушним!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481386
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 24.02.2014
Рядком одним: Шукаю Брата!
Під фото Ім'я, телефон.
Хто його бачив, дайте знати,
Поблизу станції метро?
Без усмішки серйозний погляд.
На вигляд тільки двадцять літ.
Він подзвонив додому вчора.
Ми говорили з ним в обід.
Вся ніч горітиме екраном.
А в темінь вплавиться Зоря.
Знайшли!.. Знайшли уже над ранок.
Серед живих його нема.
Без усмішки серйозний погляд
Потрапив снайперу в приціл.
Обійняла Небесна Сотня
Одного з знайдених братів.
Спочинь у мирі, любий Брате.
Оберігай наш мирний сон.
Як мене чуєш, дайся знати
Промінням сонячним в вікно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481586
дата надходження 24.02.2014
дата закладки 24.02.2014
Не стреляй в меня, брат, я стою пред тобой, как икона.
Я смотрю на тебя взглядом новым, из самой души.
Не стреляй, мы поставим врата, уберем все кордоны.
Не стреляй, ну хотя бы сейчас задержись, не спеши.
Я хочу, как и ты, посмотреть, как взорвутся каштаны,
Как из самых глубин, вдруг заплачут березы весной.
Не стреляй, я хочу, еще раз, чтобы обняла мама,
Чтоб отец мной гордился, когда я приеду домой.
Дом в деревне накренился, нужно поправить, братишка.
Я все это успею, сначала поправлю страну.
Затянулось все крепко, стремительно, больно и слишком.
Заигрались в майдан и пригрели у сердца войну.
Не стреляй в меня, брат, сын растет у меня очень славный,
Скоро в школу пойдет, на радость всей нашей семьи.
Не стреляй, ведь отдача ударит сильнее в приклад твой.
Это заповеди, помолись и прицел опусти.
Не стреляй в меня брат, и весной уже пахнет так пьяно.
Скоро птицы вернутся, и будут кружить над землей.
Но стреляли... и мы уходили так быстро,так больно, так рано
Прикрывая брусчатку от выстрелов этих собой.
Но стреляли... и птицы взлетали с деревьев тревожно.
Помрачнели глаза, звуки в воздухе резали тлен.
Руки вниз опускает и манит нас призрачный Боже.
Свою сотню небесную он поднимает с колен.
Запах ладана, свечи, лампадки, цветы и портреты...
Ты прости меня, брат, надеюсь все было не зря.
Уходили... но также как раньше кружилась планета.
Ты прости меня, мама, что я не успел.... не обнял....
24,02,2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481581
дата надходження 24.02.2014
дата закладки 24.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2014
Колотись, моє серце, шалено!
Обливайся гарячою кров'ю!
Не бійсь, що хтось може підстрелить.
Коли станеш волати про волю.
Бийся, серденько, гучно і сильно
І зжимайсь за країну свою.
За Вкраїну кохану і милу
Стій, як дуб, у страшному бою!
Колотись, моє серце гаряче
За загиблих сестер і братів!
За ними країна вся плаче.
Шкода всім юнних життів.
Колотися, серденько! Ридай !
Обливайся гарячою кров'ю!
Стій, як дуб, за свій рідний край!
В очі смерті дивись! Йди до волі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480773
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 21.02.2014
О чем ты думал неизвестный снайпер?
пиявку пальца обвивая на курке
безлик и хладнокровен, с сердцем Кая
держа людей на смерти поводке
давно ль твоя душа пришла в упадок?
В ней света нет, в ней вместо света гниль!
Стрелять в живых людей, как в куропаток
танцуя с пулями безумную кадриль
Неужто ль ты пьянел от этой крови?
и от того, что преступить границу смог?
Ну что ж, возрадуйся! Ты с Каином стал вровень
Внутри тебя сегодня умер Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480787
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 21.02.2014
Я сплакала очі... й не бачу, й не бачу...
червона навкруг пелена.
Немає вже сили жалітись на вдачу
і змісту на те нема.
Я знаю так сталось... й не буде... не буде...
і не повернеш "раніш".
Страшніше, ніж в пеклі затискує груди,
й не стане, мабуть, страшніш.
Сьогодні у душу стріляли... стріляли...
і було їм мало........................
1. Нікітін Микола Семенович
2. Дворянець Антоніна
3. Корчак Андрій - Львівська обл.
4. Веремій В'ячеслав - 33 р., Київ
5. Дідич Сергій - 44 р., Івано-Франківська обл.
6. Володимир Кіщук - Запорізька обл.
7. Сергій Шаповал - Київ
8. Ігор Сердюк - Полтавська обл.
9. Наумов Володимир Григорович - Донецька обл.
10. Олександр Капінос - 30 р., Тернопільська обл.
11. Плеханов Олександр Вікторович, 22 р.
12. Кульчицький Володимир Станіславович - Київ
13. Брезденюк Валерій - 50 р., Вінницька обл.
14. Черненко Андрій, 35 р., Київ
15. Пасхалін Юрій Олександрович
16. Мовчан Андрій
17. Коцюба Віталій Миколайович, Львів
18. Ремез Анатолій, Черкаська обл.
19. Віталій Смолинський, Черкаська обл.
20. Костенко Ігор, 22 р.
21. Бондарчук Сергій Михайлович, 43 р.
22. Дзявульський Микола 45 р., Хмельницька обл.
23. Хміленко Віктор, 43 р., Кіровоградська обл.,
24. Ушневич Олег, 32 р. Львівська обл.
25.Ткачук Ігор, 38 р., Кіровоградська обл.
26. Царьок Олександр Миколайович, Київська обл.
27. Гочин Роман, 44 р., Львівська обл.
28. Шілінг Йосиф, 60 р.
29. Креман Іван, Полтавська обл.
30. Верениця Роман, 35 р., Львівська обл.
31. Голоднюк Устим Володимирович, 19 р.
32. Паращук Юрій, 47 р., Харків
33. Байдовський Сергій Романович, Луцьк
34. Сольчаник Богдан Зіновійович
35. Зайко Яків Якович
36. Арутюнов Георгій, Рівне
37. Войтович Назар Юрійович
38. Гриневич Едуард, 28 р., Волинська обл.
39. Жаловага Анатолій Григорович, 33 р., Львів
40. Жеребньов Анатолій Миколайович, Львівська обл.
41. Кемський Сергій, 33 р., Крим
42. Коцюба Віталій Миколайович, Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480786
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 21.02.2014
Таїни всі перед нами, хоча і незримі,
Грають в мовчанку, чекаючи власного часу,
Сонце у надрах прабатьківського Аркаїму*
Світла промінням-руками виконує паси.
Хто зазіхає на право накладення вето?
Мудрість пірнула у темінь, сховавши причину:
Здатність відчути душею закрила планета
Тим, що лиш чують вухами і бачать очима.
*Аркаїм - прадавнє місто,
найдавніша астрономічна обсерваторія
арїїв, потужний духовний центр наших предків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480395
дата надходження 18.02.2014
дата закладки 19.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2014
* * *
Володимиру Брацихіну
Ця ірландська зима опускає свої парашути,
і сніжинки, мов ліки, лягають на наші серця.
Так ірландська зима зупиняє нам час і по груди
засипає підступно, міняє мене на мерця.
Ця ірландська зима в неірландському місті - безпечна.
Що їй, власне? - є місто, як світ є старі димарі...
Є навколо зима, але є і думки недоречні,
що цей сніг на поля, - на які не прийдУть косарі.
Розсипається біле і хутром лягає на віти.
Все казково-причинне, бо є дефіцит почуттів.
За фізичним законом я навіть не можу злетіти,
бо ірландська зима в Україні тяжіє до слів.
17.02.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480290
дата надходження 18.02.2014
дата закладки 18.02.2014
Втомилася рука,
Сумно водячи втомленою ручкою
По посірілому від утоми паперу,
Виводячи знаки, що перетворяться на вірші,
Які мають стати ластівками
І полетіти у простір
Кольору помаранчі, над морем,
Чіпляючи крилами баранчиків хвиль.
Давно, коли попереду за дорогою не видно було прірви,
Твоє серце не давало мені змерзнути,
Але так холодно стало на Землі - скрізь і у всьому.
Запалила вогнище – розтопити лід,
Та вогонь підпалив посірілі сторінки,
І мої вірші зі спаленими крилами
Вже не змогли злетіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479925
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 16.02.2014
Пакуль жывуць у сэрцы ўспамiны,
пакуль браты працягваюць барацьбу,
жыццё аддам за родную краiну
i нават крок не адступлю.
Зусiм не ведаю навошта
нам усё гэта трываць,
колькi можна хадзiць крокамi
i чакаць калi прыйдзе канец.
Можа час успомнiць нам вёскi
без віны забiтых жыхароў,
можа час для новых калiноўскiх*
веру хопiць нам нажоў.
Пойдзем хлопцы супраць ката
угару бел-чырвона-белы сцяг,
станем побач брат за брата
да канца будзем ваяваць!
*Касту́сь Каліно́ўскі (1838 — 1864) — нацыянальны герой Беларусі, адзін з кіраўнікоў нацыянальна-вызвольнага паўстаньня 1863—1864 гадоў; рэвалюцыянэр-дэмакрат, публіцыст, паэт.
16.2.2014
Коректори: Андрусь Цянюта та Наташа Рева.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479940
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 16.02.2014
шукай мене в зірваній телефонній лінії
на півночі внутрішніх каст і докорів
де відлуння спокутує снігові замети
вичерпує віру і крадеться сторожко
всипане почерговим старінням і щоразу
мій аскет плаче
шукай мене там, де вітражі очищуються
білим
наче не було жодного введення муз-весталок
наче тугу нашу часом злякано
і тут набережна заплакана
і пам’ять зношена боса спить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467783
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 15.02.2014
лялечка грається у ляльки, ба, стривай-но
ми із тобою неправі: лялечки граються лялькою
самозахоплено
до нестями
ляльки простягають лялі лялькові свої долоні
холодні, стигмовані пусткою на місці христових
іржавих від гр[b]і[/b]ху людського
цвяхів
й тихесенько: хі-хі-хі;
мотузочку простягни, натягни гарненько
(також на хрест, чи навхрест)
і рухай зап’ястком так,
як тобі ми! наказуємо.
**
лялечка грає|ться|, втішна, всміхається нібито щиро
приваблюють погляд вуста її ніжно-лагідні
я посміхаюсь у відповідь якось _натягнуто,
там, де і в неї, в кутиках вуст
чи поруч.
**
Хрест.
Лялькові долоні.
Порух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463876
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 15.02.2014
Дощу від мене не сховаєш, ні тіні сонця,
сиві хмари не розгониш своїми руками,
промені не зупиниш на порозі віконця
і ніжні спогади днів не зітруться роками.
Посмішки не приховаєш, ні сонного болю,
і цінний слід залишить по собі кожен крок,
відкрию душу і серце, наче нерв, оголю,
чи заніміє, чи розтане - вирішить курок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479074
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 15.02.2014
Лютневе сонце бавило в морозний день
лягало теплим літом на долоні
ехом лунало безголосся пісень
залишились крихти, нестерпної болі.
І сонце зовсім рідне, стрілами проміння
доносить ніжні дотики тепла
легкий, білявий сніг покрив брудне каміння
всі зими наче кадри з кіношного життя.
Не пишеться все гладкострунно, дивно
все тягне в сірий світ із болем
десь мало, десь мізерно кривдно,
а десь неначе майже вже до крові...
Початок праведний, кінцівка грішна
усе як в житті, каламбуром думок,
десь бажаним людом і десь, часто лишнім,
чи зайвим, відміряний кожному
й всьому свій строк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477158
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 14.02.2014
Нечутно відшуміли білі грози,
Залишивши мене і пустоту
Мінливий світ… чи може мої сльози
Забрали душ сріблисту чистоту?
Чи хтось пішов? Чи все життя скрижалі
Ховає у бурхливий океан?
Мінливий світ, чи ти вже рушив далі?
Чи лиш тамуєш біль нестерпних ран?
Немов все інше, але ні, незмінне,
Як тон натягнутих душевних струн,
А світ – він сталий, флегматично-тлінний,
Завжди карбує час у віхах рун…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434108
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 13.02.2014
Грустно прощаться, да, возможно,
не сразу всем любовь дана,
Любовь то к сожалению ложна,
ведь не всегда она верна.
Да, изменил - дурак, быть может,
пусть я не ангел, так и быть,
и отношениям не поможет,
если сумеешь ты простить.
Звено то, наше умирает,
ведь скука, это не любовь,
и все надежды убегают,
когда поссорились мы вновь.
С тех пор, когда мы, повстречались,
воды немало утекло,
больших сомнений не осталось,
что все хорошее ушло.
Продолжить это все, наивно,
играть влюбленных лебедей,
наша любовь, увы, бессильна,
разлука, кажется сильней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477772
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Древні мольфари передбачали невдачу -
він не тутешній, він не приземлений зовсім.
Будь собі вірною, спи наодинці з Пегасом,
з радіо-позовом "шоста нуль-нуль" прокидайся.
Пий собі каву, витруси рештки зі стіка.
Він забарився десь поміж Марсом й Венерою.
Вам би подихати небом одним під одвірком.
Чесною будь собі, він повертається зрідка.
Всі небелиці-легенди настільними книгами.
Зрештою, в невиліковних усі дні розписані -
стерті підошви бруківкою, сплачені трафіки...
"Шоста нуль-нуль" як удар молотка по нозі.
Дещо наблизитись - ледь підійнявшись на пальці,
скручені аркуші замість пінг-понгових м'ячиків.
Писані вголос думки - перегуками стін.
Він проживає життя у тобі...
Будь із ним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478041
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 08.02.2014
Сьогодні я на барикаді
Стою за праведну любов.
Кричу: «Ганьба!» ганебній владі
І йду в атаку знов і знов.
Я екстреміст і провокатор,
Іду вершити чесний суд.
Мій ворог зляканий диктатор,
Що убиває власний люд.
Я вже не раб, що звик мовчати,
А звір, в очах якого лють.
І пізно в мене вже стріляти,
Бо я обрав для себе путь.
Я є народ, що рве кайдани
І від наруги повстає.
По всій країні на майдани
Я йду боротись за своє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477853
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 07.02.2014
Ударив грім -
Згоріла панська хата.
Знов блискавицями
Опришки налетять.
Впаде не дощ,
А пан проклятий.
Вже досить
Українців у ярмо впрягать.
Це - дух повстання,
Ватра боротьби.
На бартку руку -
І вперед іди!
Хай допоможе
Громовиці знак
Та розітне
На двоє посіпак.
Гуляйте, хлопці,
Бо пора настала.
Ватага Довбуша
В новий похід рушала.
15.11.2013
©Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
#СоціоПат
Читатити онлайн - https://issuu.com/virshivkyto4ky/docs
[youtube]https://youtu.be/3hbWEj68iQE[/youtube]
Підтримати автора:
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461187
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 02.02.2014
у гор шершавые животы
никакой покатости в плечах
локти ключицы и лопатки их выступают так остро, будто хотят проткнуть
они крайне редко улыбаются мало поют почти совсем не танцуют
у гор всего три платья
и то, которое они одевают в межсезонье – похоже на вдовье
горы скупы на поцелуи и флирт
они поджимают губы и отталкивают тех, кто заигрался в любовь
горы властны и неуступчивы
нередко жестоки
но прижавшись к животу горы, а кончики пальцев вставив в чуть приоткрытые ее губы
ты знаешь наверняка
что только с ней возможна та самая вспышка
в которой становится виден
Нагваль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474957
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Одичавшей продрогшей собакой мечется город
У бездомного пса миллионы алкают дома
На январское солнце – заплесневелый клементин -
Город жалобно выл
Все идет своим чередом:
Поезда под землей заходят на следующий круг
Пятерых сегодня убьют
Пару тысяч сегодня родится оплакать убитых
Им пока не известна царская грамота казней
Им не видно как борозды каменных мостовых наполняются красно
Язвенным
Ядовитым
Наши женщины все одно чересчур плодовиты
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474959
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Баллистическая ракета, беременная смертью,
Терпеливо пофыркивает на старте.
Покоятся координаты в коричневатом конверте.
Замирает мир, как почка под наледью в марте.
А наследный принц революции играет еще в солдатиков.
Он скармливает собакам дядю и презирает деда.
Война для него, проще грамматики, математики -
Стоит начать сегодня, и... завтра уже победа.
Его толстое тело верит в дело рабочего класса.
Его скудные мысли достояние ли народа?
Рядом стеною стоит Китая тёплая биомасса,
Пролив охраняет зорко японская непогода.
На севере догнивают смрадно останки Союза.
Путина Амура Путину заливает за шиворот миллиарды.
Наследник снимает китель и видит начало пуза ,
А ниже голодные генералы играют на танках в нарды...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472215
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Йдемо на зустріч браття
Нам нічого вертатись з Майдану
Ця ніч прольється кольором багаття
Але за нашу землю вишивану
Як ведмеді нас не заламаєте
Рикне наша правда в горах і степах
Всі за Рідну Україну за гніздо лелечене
Поможи нам ненько захисти дітлах
Тут твоє майбутнє і вуста народу
В наших грудях калатає козацькая сила
Йдемо всім Майданом битись за свободу
Заплаче сьогодні червона калина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474409
дата надходження 23.01.2014
дата закладки 23.01.2014
це резонанс на хокку Артура Сіренка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471191
[b]так дивно, півночі розглядала місяць,
я пишу мініатюри - це просто,
хокку - це досить відповідально,
але не судіть строго,
ось що в мене написалося;
[/b]
***
Сон стікає в ніч.
Половинка місяця
Стереже його.
***
Пливе за вікном
Половинка місяця.
Не пишеться вірш.
***
Не спиться мені.
Половинка місяця
Навіває сум.
***
Глуха, темна ніч.
Половинка місяця
Блимає ліхтарем.
***
Ніч. Півмісяця,
Окрайчиком цитрини
Притягує зір.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473739
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 20.01.2014
Провінційне місто. Відчайдушна сповідь.
І в її сюжеті ти був полем бою.
А для тебе, мабуть, додатковий клопіт.
Всі ми неправдиві, будучи собою.
Чорний – це не колір – кредо безсловесне.
Канули у Лету спроби щось змінити.
Кожен вчинок – розділ, відкривав тілесне.
Хочеш це відчути – варто попросити.
Як би не вчинив ти, але вибір кожний
Тягне за собою ту чи іншу схему.
Всі ми жалюгідні в самоті тривожній.
Все, що є навколо, просто стане темним.
Щойно народились, битву ми програли.
Можна, зупинившись, істину почути.
Все це неважливо, навіть, що кохала.
Знаю. Неважливо. Але. Дай відчути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473443
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 18.01.2014
останні дні ліхтарних шаликів,
мандаринових вечорів закурсорених лінощами
і келишків на клейких підвіконнях.
далі ж блукатиму паперовими недосипаннями,
тримаючи твою теплість як лабіринт
з обіцяною начинкою світла десь близько.
чого ще прохати у простору?
можливо уміння бути вдячною
і ще,
спільного міста
аби щастя мало вигляд
трикутничка-амулета...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472314
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 15.01.2014
Ти бачиш тіні оголених стін,
Чуєш запах ранкової зливи,
Живеш на мольберті власних картин,
Малюючи щастя припливи.
Під чашечку кави слухаєш джаз,
Затерши до дірок платівку,
Тебе не цікавлять думки сірих мас ,
За ніч ти не платиш готівку.
Носиш старенький, потертий піджак,
У тебе свої іпостасі,
Для когось ти геній, для інших – дивак,
Який загубився у часі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472703
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 15.01.2014
Ніч упала зерном какао,
розколовшись на теплі сни.
обираєш свій шлях ти - Дао.
Свої тіні сьогодні звільни.
Принеси мені квіти ванілі,
наведи у думках моїх лад, -
екзотичний шафран змарнілий.
в моїх жилах тече шоколад.
Пряний присмак амбри й кориці,
Нотки смутку в твоїх піснях.
Ти сплітаєш мене, мов спиці,
шоколад вже в твоїх очах...
Він гірчить, мов холодна кава.
Філіжанку розбито. Ти йдеш.
Шоколад, мов розпечена лава,
враз застиг. Вже не повернеш.
Я тепер шоколадний голем.
І холодний, й незвично пустий.
Мить назад була теплою. Горе.
Й ти обгортку на землю впустив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463394
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 10.01.2014
По косогору
мимо зарослей маслины и орешника
в овраг
поток слов моих
струится.
Их гложат молчаливые рыбы
в старой колхозной
запруде.
Невеселая судьба
стихов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471251
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 09.01.2014
Розірвані ночі іржавіють там, під ногами.
А над головою день розсипає свій сніг.
Ось тільки хотілося б зовсім не тими ходити шляхами.
Хотілося б клаптики ночі забрати з під ніг.
Так завжди буває, всі дні нам даються навіки.
Бо вдень живе розум, а серце в цей час тільки спить.
Бо день це для серця спочинок, відрада і ліки.
Так завжди буває - нам ночі даються на мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470758
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 07.01.2014
Бронзова шкіра… танець….
Немає нічого є тільки рух
Він твій постійний твій вічний бранець
Він весь перетворений в слух
Є тільки пластика тіла
І хвилі солодких мук
Є лише руки-крила
Він весь перетворений в звук
Вона танцює босими ногами
Босими ногами на гарячому піску
Її не опишеш звичними словами
Цю бурхливу і ніжну ріку
Перська царівна танцює танець живота
Сонце ніжно цілує її плечі,
В її танці відчувається пристрасть ніжність висота
Поруч з нею втрачають сенс буденні і звичні речі
Перська принцеса танцює свій танець
Вона як океан у ній не знайдеш дна
А він її постійний вічний бранець
Вже зрозумів,що програна війна
Така як вона нікому не належить
В ній завжди житиме вітер свободи
Її ніхто ніколи не не підкорить не обмежить
А він ніколи не забуде її імені,її очей і вроди!
26 червня 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267747
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 04.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2013
я так глибоко в зиму.
заїхала простим велосипедом
слизько й темно. я не пропаду
з чаєм теплим й пледом
я так глибоко впала.
і так злетіла
що якщо б не тіло
мії дух зотлів би
але сніг-то світло
цікаве й недоторканне
і ц ньому втілено
ьагато недоказаного
сидячи у кав"ярні
бачу його обличчя
сніг не поранений
він незвичний
сніг не холодний
він замерзлий
його не прибирати
а гріти
він стане водою і влітку
обов"язково проросте
квітами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465790
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 30.12.2013
мені було тихо.
так тихо буває тоді, як вмирає король.
і усе помирає хрестом розіп’явшись наголо.
моїх божевіль що боялись когось
хто пішов
предостатньо і більше.
тільки вирвані з коренем б’ються звиваються вірші!
тільки вирвані з коренем ми на дорозі течем
білою білою кров’ю, а може
то сніг
мені стало тихо.
як хтось обійшов мій жертовник і тричі.
і замовкли вірші і камлання і стогін і я.
обійшов мій жертовник і там припинили гудіння
дзвони костьолів
забулись,
де сторожі поранили стопи
щоб зоставити мармуром краплі
кольору мертвих гвоздик
для обох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459525
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 21.12.2013
Знову плаче Дніпро,
Знову зрада в сім’ї,
Скрипить темне сідло,
Смутком кров по землі…
Забирають святе,
Що шанує народ,
Та ще воля цвіте,
Хоч не має щедрот.
Проклинає народ,
Тих, при владі тепер,
Не закриють нам рот,
Бо Тарас в нас не вмер,
Усміхніться, брати,
Заспівайте наш гімн,
Як прийдеться лягти,
Пам'ять буде живим!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467319
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 21.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2013
У херсонських степах, де могили,
Де річки напувають сліди…
Козаки часто юшку варили,
Як зіницю, свій степ берегли.
Шлях Молочний водив їх за руку,
Бо в степу заблукати – не жарт,
Все життя діди вчили онуків,
З маленьку їх виховувавсь гарт.
Стань на зріст, український народе,
Захисти свою землю святу,
Над усе збережімо свободу,
Бо ж могили ридають в степу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466581
дата надходження 17.12.2013
дата закладки 17.12.2013
Навзрид заплпкали лелеки - вже весна
Пора летіти в землі дикі і далекі
Пора з теплом прощатись - на Україні лід розтав
І строяться ключі
І тягне їх инстинкт до свої Мекки
І знов в полоні вітру дзвенять як струни жили
І рвуться м"язи від напруги
А хвилі шепчуть - ви достатньо вже в Раю прожили
А хвилям дивно - вам потрібні ці потуги?
Молодші впали б якби старші стрій не сторожили
Вони долетіли
Построять гнізда на згорілих хатах
На непідрізаних грушках патлатих
Життя їм вернеться на їм звичайні круги...
Їм. Ми ж бідні і дурні чекаєм з неба манни
І лежачи удома на диванах
Спостерігаєм, як там мерзнуть на майданах
Голодні люди від Донця до Буга
Нам, холуям,збиратися зарано
Нема кальсон,не відпросилися з роботи
А ще кредити, злидні, діти... І їхати?
А я б поїхав! Але шо ти?
Та ми ж за них!
Але пока що дома почекаєм
Пока ті на майданах догнивають...
Прийшов момент, що навіть день один
Нас ділить хто гівно а хто громадянин
Я на стару тополю колесо прибив
Нехай лелеки знову прилітають
Пройдуть роки і мої діти підростуть і запитають
Як тату ТИ той грудень пережив
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465947
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 14.12.2013
відстані рук залишаються білою клятвою
на чолі дерев'яного відчаю допивати світанки похапцем
а наші зелені очі зачиняють в собі осінь
вкидають в округлість неба сумління на квиток додому
вичерпують надлишок голосу із хромосомного набору
і в райдужній плівці стертих облич
дихають флейтою горлиці
мій надто приблудний вікінг із втраченим іменем
завжди любив шорсткі польоти обтерті запізненням
невловимі прояснення зламаних променів
новими молитвами розгорталися в ньому
балансуючи дихання
він надто блідий у своїх чудернадських мареннях
і має надію на запах сухого моря
наївний в холодних горнятах сутінок
застиглого часу на рамі вікна
його сухожилля у віршах ніколи не вміли читати
опухлого спазму венртань
бо ж
відстані рук
залишаються білою клятвою
а білий розбілиться вже за порогом
на першому складі ніким не прикритих зізнань
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441801
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 23.11.2013
Ранок холодного спокою
В очах вічність німа
Самотня я знову іду
А в думках – ти не та
Блукаю довгими вулицями
З одним питанням – чому?
І за барханами сніжними
Шукаю свою весну
Подружка – осінь , холод і зима
Вкриває простинь біла землю всю
А я зосталась знов у ній одна
Благаю поверни назад мою весну
Вечір туманного марення
Замерзлі останні слова
Душу зігрію варенням я
І думаю – ти сама
Крадені фрази згадую
Й шукаю фото в онлайн
Десь глибоко ще вірую
Що прийде спокійний сон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459482
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Похмурі хмари наганяють смуток.
Лякає небо городян дощем.
Крізь мряку в місто долинають звуки
І зводить душу неймовірний щем.
Повз гамір, натовп, метушливі кроки,
Крізь сірий, хмурий нескінченний день
Повітрям ширяться дзвінкі високі ноти,
Знайомих змалечку, старих добрих пісень.
Квапливо обернуться перехожі,
Очима намагаючись знайти,
Самотню постать на усіх не схожу,
Долаючого вперті холоди.
Мотив у слід лунатиме з туману
І міцно закарбується в думки.
Звучати пісня вже не перестане,
Від спогадів далеких не втекти.
Музика не зважає на негоду,
Дарує струнам часточку тепла.
Немов плекає силу, ніжність, вроду
В глибинах світлого мистецтва джерела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459392
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 09.11.2013
І, вмерши вкотре, вкотре відродився:
Навчився дихати, іти кудись навчився,
ЗанОво й зАново дивитись в твої очі,
Тепер вже знаючи, що ти сюди не хочеш.
Без волі й смутку, радості й печалі
Візьму білет туди, а може й далі.
Відсутній подив, серце і провина.
Колись була для мене. Ти єдина.
Куди тепер, навіщо, з ким і звідки?
Ми будем бачитися? "Може. Дуже рідко."
Слова летять, а сльози теж не вічні.
І голос твій, мов з трубки- з потойбіччя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451815
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 02.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2013
Слушать чужие песни.
Смотреть чужое кино.
Обсуждать чужие полотна.
[b]Быть в теме.[/b]
Ругать политиков.
Гнобить попсу.
Осуждать штаты.
[b]Быть в курсе.[/b]
Красть на работе.
Врать жене.
Бухать с друзьями.
[b]Быть семьянином.[/b]
Бросать милостыню.
Красить яйца.
Носить крестик.
[b]Быть верующим.[/b]
Бегать по утрам.
Жрать траву.
Вставить силикон.
[b]Быть в форме.
[/b]
Быть гомиком.
Быть атеистом.
Верить интернету.
[b]Быть в тренде.[/b]
Быть человеком.
[b]Как это ?[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446613
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 25.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2013
Голова у дріб*язки,
Мозок по швам,
Останні виписки,
Вам і нам,
Навіть, якщо не одужали -
Місця нема...
Людей витворюють купами...
Свідомість? До дна!
О, ця прекрасна біда!
Вона ходить одна,
Ейфорійна безвихідь:
Гірко-солодка, бліда.
З присмаком
Попелу, дощу й відрази,
щастя, сонця і вчорашньої образи.
ліки щодня і щоразу,
І зникнуть тихі голоса.
І зимою прийде весна,
Та не така...
Фальшива та жахливо гидка.
А ти що хотіла?
Тепла́?
Така вже є шизофренія, мала....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326449
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 16.09.2013
пробач, ти можеш піти..
маю прескверний характер
дратує мене весна
ні, не ревнива, осінь,
засіла десь у мені,
за це її теж не люблю
особливо коли під дощ,
знущаються тротуари
листям торкаючись ніг
туман підіймаючи в хмари
важелем..
де, ті дороги, скажи..
я йду неприскореним кроком
я падаю, ненароком..
завжди переношу дати,
тебе маю- справжню спокусу
дні народження день смерті Іісуса
воскресіння день перший й останню
роблю відлік в чеканні на ту любов
безцеремонну
в гармонії звуку
в танці пташиної мови
в келихах срібного звону
не треба про серця...
ми добре знаємо як працюють ці реактиви
без дози калію та йодомарину
цілуй на прощання, чи як.. цілуй куликом, розмарином
пахне сорочка .. твоя
ноги підкошує небо
що це за примхи? долоні- дольками мандарину
як це у тебе виходить?
крутиться голова.. ні, я благаю, йтиме
сонатами дрібнить калину
вересень.. грає.. у кров
навіщо підлив ароматів?
ніби у твому квадраті
житиму вічно і знов
березнем і весною
лишень одним тобою
поруч нікого.. ти я
клич мене, чуєш, кличем..
грай на струні двобоєм..
поки не стала чужою
поки іще нічия..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448905
дата надходження 13.09.2013
дата закладки 13.09.2013
Так, я знаю, що скоро помру
Але це надає мені сили
Не спустити життя на нулі,
А завершити все красиво.
Не в бридкій лікарняній палаті
Чи в полоні хмільного туману
А на ганку рідної хати
Затуливши від сонця рану.
В цьому світі я лиш піщинка
Одна з тих, що складають годинник
Моя смерть-чергова зупинка
На шляху до волі країни.
Я не знаю, чи Бог таки є
Буду в пеклі, чи може в раю
Моя віра - це моя земля
І за неї, як треба, помру.
Ти пробач мене, рідна ненько
І татусю, як зможеш, пробач
Зупинилося моє серденько
І пісень я не чую. Лиш плач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448918
дата надходження 13.09.2013
дата закладки 13.09.2013
Твої крила дають мені шанс на політ-
На політ у безодню й до неба.
Не потрібно шукати ключі до воріт,
Яких не існує.Не треба.
Твої очі дають мені шанс на життя.
Ми безсмертні на мить,ми живі!
Як усе,що навколо:дерева,трава,
Як оті електрони твої.
Твої промені світлі дарують тепло,
Проникають у чорні простори.
Знаходять світи,яких не було
І більше не буде ніколи.
В нас своя реальність,свій простір і час,
Де затишно,де нема болю.
А ілюзії стануть частиною нас.
Як підеш,забери їх з собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437225
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 13.09.2013
Будемо божеволіти?
з подушок зривати одяг
здіймати на сонце крила
із нутрощів білизни
Будемо божеволіти?
вдягатись у колір - "холі"
купатись в зелених травах
й палати в небес воді
Будемо божеволіти?
вселяючись в один одного
шукати сузір`я з родимок
складати із них шляхи
без досвіду космонавтики
з скафандром на двох, і подихом,
відкриєм нову галактику
з поєднаної душі
Так. Будемо божеволіти
воліти нестися вільними
у міжгалактичний кРай
"Земля, гудБаай!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447527
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 13.09.2013
Чуєш? З того берега дивні лунають звуки.
Один за одним вони складаються у пісні.
Людям байдуже. Всі драбиною йдуть по них,
Та ніхто не відчув музикантової муки,
Що й породила співи ті голосні.
Він забрав свої речі, його інструмент стих.
Він сховав його в довгий ящик. Він опустив руки.
Йому в'їлися в мозок мелодії навісні,
Йому конче потрібен видих і знову вдих,
Щоб забути гіркий смак відчаю і розпуки
І відчути себе потрібним хоч уві сні,
Щоб так само колись він знову заграти зміг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446497
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Прийшов запізно,
Пішов зарано.
Залишив не навмисно
Мене напівкохану.
Умилася промінням,
Напилася дощами
Й заснула в онімінні
Маленька наша драма.
Вже знаю, що нас жде.
Я вивчила сценарій.
А час невпинно йде.
Втомилася від правил.
Не раз було це все,
Нас вітер колисав,
А ти безсмертя стер,
Бо більшого бажав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198579
дата надходження 30.06.2010
дата закладки 31.08.2013
Мережку сріблясту, павутинку сіру
Дощ плете за вікнами осінніми,
Розмиває обриси вікових дубів...
Шум дощу - симфонія
Людвіг ван Бетховена,
Все навкруг заповнила,
розлилася повінню
невиразних слів...
Стигла горобина намиста-коралі,
під дощу хорали,
в кетяги збира...
Повплітає в коси золотавій осені,
роздарує вітрові і дощам...
Павутинку сіру
дощ плете осінній...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446135
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 31.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2013
мій мортідо,
мабуть, пора мені літати...
між мною і тобою рама від вікна.
я так втомилася сидіти і чекати
доки розвалитсья між нами ця стіна.
мій мортідо,
навчи мене страждати...
хай не лякає слів обірвана струна.
рани мої не варто лікувати
і хворий блиск очей багряного вина.
мені пора....
пора і ще додати
в останні подихи, що залишалися до дна
мій мортідо,
тебе я можу покохати,
тому помру або залишуся сама...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442405
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 10.08.2013
ми всі мовчимо на одній мові -
мові терзання, сумнівів, роздумів
мові таємниць і мові вчинків
ми розуміємо це мовчання один одного -
воно пробивається крізь стіни розчарувань
стіни нерозуміння і стіни ігнорування
згідно статистики більшість мовчать ховають у непідписаних могилах
брак сміливості і відчайдушності дається взнаки
коли немає єдиної думки - з'являється єдність неслів
мовчання вміє дерти кігтями душу
і правда залишається осторонь
звичайно, краще сварити себе, ніж сваритися за те, про що мовчить
кожен з нас
все-таки повиннен зізнатися у скоєному -
скоєних почуттях чи пориваннях
це подібне як падає камінь з душі
адже нагору йти легше без зайвих речей
одного разу зізнатися недостаньо
мовчання як набридливий комар -
прогнавши одного, прилетить інший
але слід пам'яти, що одне зізнання треба тримати всередині
тільки одне, найсокровенніше
це, як правило, стосується некогось
а чужі секрети некультурно зберігати
якщо хтось довірився тобі, це заслуговує поваги
але на чужі секрети не варто звертати уваги
мовчання - недуга
коли хворіє душа - то це навічно
просто серце як тимчасова вакцина
серце мовчить почуттями
душа ж мовчить роками
ми всі мовчимо на одній мові -
мові мовчання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441990
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 09.08.2013
Ставлю рифмованных строчек на десять франков
против расстрельной команды Его Величества,
что лет пятьсот как назад родилась ирландкою,
ею оставшись в нелепом своем обличии
нового века пропитого и пропетого,
все позабывшего, бросившего в траву.
Кофе, работа, метро, аромат омлета...
Что с этим всем, если песни меня зовут?
Все что привычно - уместно. Но в том ли дело?
Сколько во всем этом правды в итоге дня?
В черной отглаженной юбке, в рубашке белой
тихо загнуться - спасибо, не для меня.
Что для меня? Убежать, взять билет на поезд,
на самолет, и, касаясь крылом волны...
"Если ты можешь вообразить такое,
то ты точняк из какой-то дурной страны!"
Все что уместно - давно должно стать привычно.
Острые скалы, соленые как вода...
Я возрождаюсь в нелепых своих обличьях
и умираю, не видев их никогда.
Ставлю рифмованных строчек на две гинеи
против борьбы патриотов и бомб ИРА,
что если б только могла повстречаться с Нею,
то я смогла бы все вспомнить и отыграть
песню назад от крещендо в последнем акте
в самое сердце, великим аутодафе,
в миг сотворения, в звонкий от дрожи мрак где
с криком рождалась проматерь певцов и фей.
Ставлю рифмованных строчек на пару евро,
нынче они здесь в ходу поперед гиней.
Может в пути за мечтой я не стала первой,
но не последней умру на дороге к ней,
с ясной улыбкой и полным надежды ранцем,
за пять секунд до последнего крика "Пли!"
Я не одна среди тех, кто рожден ирландцами.
Тех, что умрут, не увидев родной земли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442245
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.08.2013
У темряві, коли скажено шаленіє громовиця,
На тлі небес, закутаних у шати фіолетових відтінків,
Дощ лавою скотився. Скаче з вибриком. Він не бариться
І по калюжах лупотить завзято, як у барабан, і дзвінко.
Зриває вітер листя, виє, їх чіпляючи до шибки.
І б”ються яблука нестиглі, граючи в оркестрі, в підвіконня.
Розсипані попід фіранкою дощу краплинок дрібки.
Ми втрьох з дощем стрічаємо заряджене до тисяч вольт безсоння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438645
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 30.07.2013
Занавешу глаза печальные,
Пусть не слепит слеза разлуки,
Пусть любовные, изначальные
В небесах застывают звуки.
В зычном облике - облака,
Благодарная вязь фантазии,
Фантастическая река
Из Европы стремится в Азию.
В этом облаке — облик липовый,
Как застывший навеки шум,
С загустевшими в небе хрипами,
С завитушками ласк и дум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432211
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
я сплю...
серед пелюсток журавлів
серед високої травини осоки
посеред щебету цвіріньків горобців
на твоїх грудях спати б так роки
зігріта зморена укрита
рукою
торкаю
повіками віночки небокраю
малюю в душу зорецвіт
губами прокладаю
ти спи
зі мною вік у вік
хай грає, не спиняй, хай грає
ця музика
це долі вільний бік
до боку ... зігріває
цей сон ця істина цей сік
хай губи обпікає
ми не зупинимось в час пік
трамвай не зупиняє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432137
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
я покохала хлопця з несправжніми очима
одягненого в камінь торбина за плечима
в торбині жмуток хмизу хлібина і діброви
і я на підперізку шнурівка наче брови
чорніють небосхили на землю хочуть впасти
розгнівану картину не хоче в торбу класти
він падає на сіно і кличе матір ночі
і снить вона голубка дарує сни пророчі
ховає під крилята і відчиняє браму
він зранечку молитву заросшу куренями
промовою гучною вкриває каменями
пристібує повіки і далі у дорогу
подалі далі низу торкнути ременями
прислухатись завмерти не дихати й не жити
а вечір шиє плеса короткими смужками...
я покохала хлопця з очами мої мами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431853
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 16.06.2013
Обмеження рамками, ревнивими склянками.
Прихильник, відвертих рук, відкритих дверей.
На стінах ми плямами, лягли щоб спочити десь.
Нехай з нас відбиток малює портрет.
Скоріше подайте знак. Я хочу задіти вас.
Потрапити прямо в ціль, схопить за живе.
Нема в цьому дивного, що так захопив паркет,
Скидаєш на нього все. Він твій на цей день.
Думки пишуть голосно, про те схоже холодно.
Метою не зв'язані, я роблю протест.
Із теплою зброєю, із купою роботів,
Із білими стягами, підемо вперед.
Руйнуємо обмеження, з висот вниз розстріляні,
За стінами чути це, як дихає мертвець.
Над нашою зоною ведуть спостереження,
Я зроблю з трагедії комічний кінець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428803
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 16.06.2013
На війні, як на війні,
Одна душа шукає волі,
Інша кутається в зброї,
Або ховається в броні.
Немає честі. «Брат за брата» -
Це лиш слова. Біда проклята
Із друга зробить чорта,
Болить порізана аорта.
Стікає кров’ю командир,
Над головою просвистіла куля,
Покажу вкотре смерті дулю,
Ще не дірявий мій мундир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430566
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 15.06.2013
співавторство з http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=10093
я обертаюсь
навколо не свОї миті...
в маєві звуку
зламався магнітофон.
коми і крапки
давно не людьми обжиті.
я не зникаю,
справно доповнюю фон.
ти не зникаєш -
своє побачити світло
посмішка зливи
дозволить, як і торік.
подумки згине
дощ у руках тендітних,
в магнітофоні
жуйкою квилить рік.
20 жов 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430704
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 15.06.2013
Густіє літо.
Падає на дОли,
верхами пил
в серпанку золотім.
Червоні маки
міряють камзоли,
з волошок
парашутик залетів -
як синя павутинка
до кімнати
і білим вальсом
сиплеться ромен…
Люблю Тебе
щоразу пізнавати.
Ім’я Твоє
із тисячі імен
як таїну,
настояну у зливах
шептати словом
тихим і ясним...
Коли гроза за вікнами –
вразлива…
Вона говорить
голосом Твоїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430237
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 15.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2013
Так любо, хороше душі,
Бо дощ, що так його чекали,
Все цяпотить собі помалу,
І пишуться чомусь вірші.
Все поливає навкруги:
Дерева, висохлу травицю,
Пускає в небо блискавицю,
Лискоче виспраглі луги.
У лісі трохи поблудив,
Напитись дав води суничкам,
Озерцям і маленьким річкам,
Усім цей дощик догодив.
Картинка з інтернету :http://photographic.com.ua/gallery/landscape/litnij-dosch-140625/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428751
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 03.06.2013
Розсипаються попелом зірвані квіти,
ті що колись невтомно цвіли у долонях,
а тепер східно-західний вітер
розвіює їх, мов зорі над морем.
Так хочу відчути устами весну,
та охоплено вітром не моє бажання,
а очі...очі чекають останню сльозу,
яка б здійняла голос мовчання.
Яка б пробила завісу стриманих снів
і відкрила б нові магістралі,
та надто багато вже сказано слів
надто брудною стала епоха моралі.
Розливається морем гіркий саботаж
відчаєм тихо розвінчано втому
реальність надворі, як в пустелі міраж,
розливається так невагомо.
Птахом здіймаються чорні повіки,
та відлітати давно вже немає куди,
бо розвіяно попелом зірвані квіти,
бо розтанули їхні нетлінні сади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426654
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 24.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2013
Що цей сніг,
Що на душі мені,
Нащо той огарок свічки
На столі?
Воскову фігуру
Я ліпила з них,
Плакала, сміялась,
Хоч і не до втіх.
Я ліпила. Мріяла.
Танув в руці віск...
Додала я ляльці
Прядку своїх кіс...
Та фігурка дивно,
Безтурботно вразила,
Але потім лялька
Душу позабавила,
Позабавила і лишила
Розуму і втіхи.
На щоці краплина воску
Захолола тихо.
2000;2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235951
дата надходження 20.01.2011
дата закладки 12.05.2013
Битву програно й військо розбите,
На землі пошматований стяг,
Лиш гойдаються зламані віти,
Завмирає вічність в очах.
Тут мечі, кимось втоптані в землю,
Тут розрубані браві тіла;
Вояки приходили до смерті в чергу –
На даремне ця битва була.
Не розвіється вже попелище,
Не полинуть їх душі до зір,
Над побоїщем вітер не свище,
Не здіймається стогін людський.
Не залишилось сил закричати,
В голові замовчали думки.
Уже пізно хоч щось рятувати -
Битву програно. Військо – розбите.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422715
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 04.05.2013
Спрага в коліна вкладає і пестить до сну .
Декади йдуть мовчки, лише підвіконна пилюка
прощається стиха. І я проводжаю весну
без звичного крику.
У горлі постукує димом. Ін’єкція слини
напрямлена в вени впритул обезсилених буднів.
І чорні коти над тілом простягують вили -
не дати б заснути.
Я досі все чую: як двері проковтують задніх.
Заходять на пальцях обвітрені , часом безлиці…
і дихають натще. І голодом сповнюють вази
й без того налиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421315
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 04.05.2013
Іду до лісу, що притих – не дише,
Як вояки завмерли грабчаки,
Гіллям тихенько вітерець колише
І заячі видніються сліди.
Берізка притулилася до дуба
І віти заплелись у кісочки,
А дуб красуню поглядом голубить,
Цілуючи тоненькі гілочки.
Сніг шурхотить, виблискує на сонці,
Сороки скрекіт засипає ліс.
Сніжок дарують хмари, як гостинці,
І небо виглядає з-за куліс.
Кора потріскує на сивому морозі,
Сніжок периною лягає на кущі,
Сліди тускніють в сніговій дорозі
І чорний ліс у білому плащі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410371
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 30.04.2013
чорт забирай, ми не бачились цілий рік
як добре, що ми не бачились цілий рік
з того часу я двічі коротко стриглась
втратила літр крові
змінила роботу
завела собаку
прочитала нарешті ту книгу
так багато сталося цифр
безліч початих і кинутих справ
щось важливе довела до кінця
дві фатальних помилки
три безглуздих кохання
так. або навпаки
у тебе та сама ранка на губі
у мене та сама нездорова пристрасть до неї
чорт забирай, ми не бачились сотню літ
я вигадала три життя без тебе
сотню розваг
жила на Корсиці
бо в мене характер нестерпний
а в тебе гарний, складний, як танго
і погляд такий як в шістдесяті
млосно мружиш очі
а я тебе зіпсую
чорт забирай, ми не бачились дві тисячі літ
спрага, смага, пісок
дзвін у вухах, арена
нас випускають з кліток
очі в очі, перехоплює подих
ти теж згадав хто ким був, і хто кого переміг?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420514
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 27.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2013
терпко так, голосно так
хриплим від відчаю голосом,
я вишрамовувала крихітний знак
в тебе між лопаток. індексом.
швидко так, сильно так,
майже без пам"яті.
стерся вже з нігтів лак.
і тіла пом"яті.
дихали рухами, майже, як зябрами,
дихали тихо так, майже німі.
тільки оті твої пальці між ребрами,
тільки оті на моїй спині.
руки-підступності, руки-артерії,
вп"ялися в тіло, сплелися між нас.
й столичні дивани м"які в кафетерії
їм не забути отой "вищий клас".
дико й нестримно обоє безглузділи,
глухли й німіли, темніло в очах.
ми поділили на пункти і розділи
весь міні-простір у білих плечах.
руки-підступності, подихи зябрами,
вп"ялися в тіло і зовсім німі.
тільки оті твої пальці між ребрами,
тільки ОТІ на моїй спині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420982
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 26.04.2013
Ці весни нестрижені, втомлюють….
плутанинами купчаться в пальцях…
і невинно так стигну між старців,
чиї бороди кашлями зв’язані
мене тягнуть по той бік доріг…
сполох б’є стерті ноги в мізинці -
і невтямки розкидані руки
бавлять в піжмурки зсотані звуки
не торкайте того, хто біжить…
Ці розвеснені - стріхами капають
я наповнюю відра, щоб пити…
заливають спорожнено нутрощі…
тільки б жити… і в четверо скручено
моє тіло ще досі з відбитком
рухів зморщених
вулицю топче,
виглядаючи бороди з кашлями…
Ці минулості веснами в юності
колихали мій вітряний паводок…
і кістлявими - похапцем - ріками
умивали обличчя… а з ним -
з тим облудливим березнем
тисне…
в клітці тисне…
між іншими – стискує
І втікає…
куди ж ти біжиш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414067
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 21.04.2013
Я тихо йшла у безоглядну даль.
І сніг м'який ступав услід за мною,
Немов приблудний білий пес.
Час дав мені, ще час перед весною,
Поки лежить зима і лід не скрес.
Я так хотіла в цій солодкій білій млі
Розтанути. Сховатись. Загубитись.
Але полохались сніжиночки малі
І споглядаючи на них хотілось жити.
Хотілось жити, брать в долоні білий сніг.
А по весні - стрімкі дощі й заграви.
І так жагуче-палко вірилось мені,
Що разом з кригою зійдуть і думи мляві,
Й на гребеневі восьмої октави,
Блакитне небо увірветься в дні мої
І сонце стріне вранці золотаве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405384
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 21.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2013
Випий зі мною кави,
стань моїм кофеїном..
Бо серце в чотири октави
тисне на тіла руїни.
Не в очі поглянь – у душу,
і кисню залиш хоч для неї,
Кохати тебе не примушу
й рабою не стану твоєю.
Захочеш піти – твоє право,
і слів не шукай на причину.
Я ж просто доп’ю свою каву
холодну і без кофеїну..(L*)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419815
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 21.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2013
Життя ріка пливе через віки,
Звивається серед років пізнання,
А я вплітаю зорі у вінки,
І вірю,що живе моє кохання.
Життя ріка полине поміж гір,
І відізветься вищою струною.
Говорить серце:"Ти гори та вір,
Що щастя завжди поруч із тобою".
Життя ріка несе в світи чове́н,
В прозорих водах зачерпну натхнення.
Прилине вічний голос Одкровень,
Відчинить двері неба до Знамення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419120
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 17.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2013
Я залоскочу крайчиком весни
Куточки мрій твоїх шалених...
І стрепенуться вірою вони,
Всміхнувшись лагідно до мене.
Піду за ýсмішкою навмання,
Присвічу променем Любові,
Зимóве залишаючи вбрання
На всохлій гілочці розмови.
Розніжені передчуттям тепла,
Бажання зацвітуть у кронах...
Пелюсткою торкнуся до чола
І зникну… як весняний спомин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408140
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 14.04.2013
...відбитками пальців торкаючись тіла
такого ч у ж о / р і д н о г о
у зв"язку з потеплінням
вкидаємно зимові спогади в шафи
б е з с л і д н о
тримаємо руку на пульсі
один одного
не знаючи молитви жодної
по дорогах сонце топиться
у калюжах
я продовжую бігти за тінню
і вловити її не вдається
з д а є т ь с я
твій човник стає кораблем
і я радію
що ти відпливаєш скоріше
від мене
і від наших проблем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260705
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 14.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2013
…вчорашнє світло нас сьогоднішніх пече
між сном і війною лиш кілька миттєвостей тліну
і несумісна сумісність речей
ранами маки на збитих колінах
очікуй пришестя нової себе
вкидай погляди зради в мілку ополонку
є міра доріг та міра життя
остання з яких всього-на-всього гонка
надламаний хліб рибина й вода
поділена Богом вкладена в душі
а потім дорога яка дорогА
кожному хто споживає насущний
зоря паде наче вія із ока вигнанця
ще надто далеко і північ застане зненацька
я маю іти як ідуть відкупляти вину
мене чекає кожен і кожного чекає
станція...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369746
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 12.04.2013
Я – Ассоль нового покоління, в умовах абсолютного вицвітання червоного кольору. Мої власні вітрила перекваліфікувалися у білі знамена. Це свідомий вибір очікування того, як нічого не відбуватиметься. Це життя на безлюдному острові. Це хвилювання, що немає кінця. Це назавжди порожній горизонт.
Життя вирує десь там, на інших берегах. Тут, у мене, життя немає. Чайки літають над островом, вони кричать, бо побоюються його здичавілості. Навіть чайки, розумієш, нерозумні птахи!
Я – не аскетка, а Ассоль, але мені немає на кого чекати.
Навколо острова щоразу, як мене обманюють, з товщі сірої води виринають все нові гострі скелі. Сьогодні їх стало так багато, що тепер вже точно жоден корабель не наважиться наблизитися. Щодня я пливу до скель, перевіряю чи надійні вони, чи достатньо гострі. Я вибираюся на найвищу з них. Всі руки та ноги у мене вкриті порізами. Солона вода не дає їм швидко загоюватися. Я вибираюся на вершину і дивлюся за горизонт в надії хоча б зі скель побачити чийсь корабель. Але там завжди порожньо.
Чесно кажу, я намагалася втопитися. Та у цьому морі це неможливо. Хвилі завжди виносять мене на берег. Сонце грає у воді. Я витрушую з сорочки мертвих морських коників. Йду на інший бік острова, але це нічого не змінює.
Я втратила свою жагу до мореплавства. Мій корабель застряг у скелях, він гниє, бо насправді, я не хочу щось змінювати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408514
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 12.04.2013
Ясная зоряна ніченька,
Світить мені уночі.
В темному морі у човнику,
Важко мені на душі.
Зоряна, ясная, ніченька,
Тихо шепоче мені,
Гарная, милая дівчина
Душу зігріє тобі.
Ой, ти, козаче, мій соколе,
Волю візьми в свій кулак,
Скоро зустрінешся з долею,
Гарний, міцний ти козак.
Ти захищатимеш рідную
Темлю святішу й святу.
Ти захищатимеш любую
Матінку рідну свою.
Зорі осяють доріженьку,
Вказує місяць твій шлях,
Будеш щасливий навіки ти,
Щирий і вірний козак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417913
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
зіпсутий семіотикою витискаєш мій голос з
легень своїх
суперечливість розвитку спостерігань за
сирітськими домовленостями бути поруч
логічний умовивід порохнавого дерева
що від скрипу свого дихання
покрилося мхами
падає на порожні очі одночасностей
окремішностей у наших головах
спорідненість маршрутів
класифікованих типографією відстані
і значеннями слів структурованих у вузлуваті
оточення видів ізоморфних поглядів
компонентами недобутих зізнань
залишаються синтаксичні конструкції осені
переміщені у звороти наших чуттєвих сповідей
календарного відліку часу
поза межами глузду та нових дійових осіб
мати одне серце на тисячі інших
одну міміку на мільйони лиць
одну функцію жити в тобі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417915
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2013
Спи, сынок, ведь холодная ночь длинна.
Морок чертит оконные витражи.
Но ты знаешь, что скоро придет весна,
А пока остается любить и жить.
Год не терпит подсказок и телеграмм,
Их мешая с трухой пролетевших дней.
Спи, сынок, ведь холодная ночь темна,
И вовеки не будет ее длинней.
Снежной лебедью пляшет среди пурги
Седокосая ведьма из древних саг.
Льдистый след от касанья ее руки
Освещает беззвездный бездонный мрак.
Нынче время легенд, что застыли вдруг,
Заковавшись морозною синевой.
И коль скоро пророчества нам не врут,
Значит старые боги придут на бой.
Одноглазый мудрец предречет беду,
И Привратник уже протрубил в своей рог,
В эту самую длинную ночь в году
Созывая бессмертных на Рагнарек.
Я не сплю от того, что на этот зов
Я должна отвечать, пока хватит сил.
С каждым годом нас меньше, а враг суров,
Тот, что вечный мороз в этот мир впустил.
Спи, сынок, я пока еще подожду,
Пока ветер рассветный разломит лед.
В эту самую темную ночь в году
Совершается зимний солнцеворот.
Сон морозный истает под бой часов,
Разметав и печаль, и тоску, и боль.
Повернется извечное Колесо -
С первым солнца лучом завершится Йоль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387256
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 07.04.2013
збирати руді пасма останніх хвилин
що цокають десь у циферблатах припливів
в надії
переймати масштаби кордону на карті
вираховуючи симптоми морської хвороби
залишаючи на потім блакить тіней заходу
в каюті свого серцестуку
котрий не різниться децибелами звуку
об стіни аборигенів спокою
легше
ніж
або
ніж
ті ж руді пасма обрізати лезом
боячись скалічити пальці
барабанні перетинки станцій
завжди чекають прибуття нового туриста
з акцентом лондонських
холоднокровних туманів
зичуть йому приємних спогадів
і відсилають частину міста
у старих кадрах фотоплівки
яка не проявляється
ані собою
ані гарячим зап'ястям
навіть фалангами злив
на циферблатах тих же припливів
в очікуванні числа пі
як прояву до безкінечности
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416029
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
Дивися –
облітають явори.
Холодні вечори -
дзвінкі,
аж сині.
Багряної пори
печаль осіння
благословляє
білі прапори.
Гори мені.
Благаю,
не згори.
Про тлінне помовчи,
не говори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360216
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 06.04.2013
Сподіваюся на краще
Та серце зупинилося і спить.
Тобі звичайно буде краще
Коли захочеш далі жить.
Серед світу зухвалих нікчем
Ти сумніваєшся й не стартуєш.
Відкриваєш двері ключем,
Але завжди про це жалкуєш.
Все пітьмою окутала ніч.
Руки мерзнуть, а тіло німіє.
На годиннику майже північ,
Вона дивиться й не розуміє.
На запитання: «Хто я тобі?»
Ти брешеш, не відповідаєш.
Ви залишились знов самі,
А ти у хмарах десь літаєш.
Стає вже важче це терпіти:
Немає сил, нема натхнення.
Бо ти не хочеш все любити,
Немає в тобі сьогодення.
Ти руйнував і ти калічив.
Вона ж завершила життя.
Цього уроку ти не вивчив.
Вона ж для тебе вже сміття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415918
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013
ми сидимо з нею в улюбленому кафе,
п'ємо один чай на двох,
вона говорить мені:
- а знаєш,
мені важко зрозуміти, що задумав Бог.
років через десять я ходитиму в білому манто,
хоча ненавиджу білий колір,
і у мене будуть якісь хвороби,
і чим гірше, тим відчайдушніше
я не приходитиму додому.
і у мене буде донька і двоє колишніх,
а згодом я закохаюсь в тишу
і житиму з нею,
аж поки мене не покладуть в деревяну оселю.
мені буде всього лиш тридцять три.
а ти?
ти нарешті заспокоїшся,
вийдеш заміж, у вас діти народяться.
ти складатимеш колискові
і писатимеш порно-історії.
вони розходитимуться як гарячі пиріжки,
допоки достойні книжки
тлітимуть в твоєму столі.
тобі буде тридцять три.
задумайся, наскільки різні долі,
хоча й п'ємо однаковий чай.
http://vk.com/annika_ly_diary
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389873
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 06.04.2013
наречена мого нареченого боїться паперових літаків
кольору зеленого
перемеленого відчаю і теплих подушок
вона пропускає крізь сито усі голосні
спливаючи разом з очима на серветковість мокрих книжок
її відверті сукні зберігаються у архівах слідчих
невідкритими візами і філософією Ніцше
вона носить з собою металеві ножиці
аби в разі якоїсь пожежі обрізати вдосвіта коси
наречена мого нареченого береже антикварну чесність
в’яже теплі светри туманам і збирає у кошик зорі
в неї 100 непродивлених снів і насіння осені в крові
наречена мого нареченого ще переможе люті
із хвилин надто незрячих
зробить сонця тверду шкаралупу
наречена мого нареченого сплетена з ним нервами і їх закінченнями
коли він цілує їй руку
будучи на відстані
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414628
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 01.04.2013
розвалилась руїною.
курява скрізь,
і пахне гвоздиками, пахне безсонням,
безликою жінкою падає в землю, як хвиля,
що розбилась об темне каміння, як та прокаженна,
як мачта, повалена шквалом і громом,
обділена Богом,
бездомна? солена, як море,
як остання промова, оскаржена смертю,
начинена правдою вщент, аж по вінця,
та зайвою. грізна
як оголені груди Свободи Ежена,
хіба прокаженна?
оголошена в церкві із сотень казальниць,
усипальниць воскреслих загублена жриця,
перлинами куплена з пащі жар-птиці,
не сниться безгрішним, в присвятах не стане,
руїна свобідних –
рана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414128
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013
Сніг розтане і витече болем у дощоприймач,
ця зима навесні незбагненна, хоч трішечки вчасна.
нас залишили в межах пісних нейтральних "пробач"-
нам залишили вітер, німий щоб у серці шастав.
Порожнечу заповним холодним ранковим дощем
Ми загубимо "нас" в монотонному цоканні ранку...
І розквітне бажання в обіймах когось там ще.
загубитись, забутись, і врешті поставити крапку.
Сніг розтане і витече болем у дощоприймач.
Час зітре гіркоту, і твої смс в телефоні
А між тим будуть інші, та їхнім сухим "не плач"
не зігріти ніколи холодні мої долоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410189
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Ще дерева стоять напівголі.
Віє східний пронизливий вітер.
Я іду в щойно зоране поле,
Назбирати на-мріяних квітів.
Я вдивлюся в небо глибоке -
Може стріти когось хотіла,
Чи відчути натхнення високе,
Чи відкрити серце зболіле.
Та пусте ще весняне поле,
Тільки вітер пронизливий віє.
Чом ти ходиш ріллею доле,
Що шукаєш любов чи надію?
...............................
Ще дерева стоять напівголі,
Рве на шмаття їх східний вітер,
Серце вирватись хоче на волю, -
Щоб згубитись між зоряних квітів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405648
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Втомлене, пропахле осіннім сумом надвечір’я. За вікном догорають останні краплі дощу, що пройшов іще вдень. Легке марево диму пролітало повз нього і він, весь захоплений, засліплений, закоханий – дивився у небо і мріяв про щасливе завтра. Ще мить і він подумав: «А чи згодиться вона бути його годинником?» Щоб будила його зранку ніжно й тихо, щоб годувала вчасно – три рази на день, щоб вкладала його спати о десятій вечора, щоб була поряд завжди, як наручний годинник. Тоді б він відчував себе повністю щасливим. Погодилася б вона чи ні? Важко видихнув, озирнувся – у парку було декілька людей: він і дві закохані пари. Косо посміхнувся. Запхнув руки у кармани та поплентався не поспішаючи додому. По-дорозі викурив три сигарети. Викурив би ще, та запальничка зламалась, а купувати нову не хотілося.
Вдома було брудно настільки, наскільки дозволяло собі холостяцьке житло. Іноді вона приходила сюди і прибирала, але тієї чистоти вистачало лише на день – два. Він кинув ключі на стіл, зняв куртку та шмальнув її на диван. Роззувся аж біля ліжка і заховавшись під ковдру намагався заснути.
«Дивна річ, - подумав він – я не люблю її, але хочу, щоб вона була поряд. Чому?» Ще трохи покрутившись у ліжку – заснув.
У неї було каштанове волосся. Іноді воно відблискувало рижуватим. Карі очі та до болю у вухах писклявий голос. Вона дуже гарно посміхалась. Він завмирав, коли бачив цю посмішку, відчував дотик рук, її поцілунки, обійми… «Погодилась би вона чи ні?» - увесь наступний тиждень він запитував себе, ніби очікуючи відповіді від пустоти.
Ранок третього тижня – задзвонив телефон. Це була вона. Його кинуло в жар, руки запітніли, серце наче хотіло вистрибнути з нього, та він був уже не чув дзвінка, а лиш стукіт серця, і нарешті - це довгоочікуване її: «Привіт. Ти зайнятий?». На хвилину він утратив голос, проковтнув слюну і витиснув із себе декілька слів: «Ти будеш моїм годинником?». За мить у телефоні почулись монотонні гудки телефону – вона кинула трубку. Чому? Що вона хотіла? Він не знав нічого, розгубився і був ладен уже заплакати, заридати, як дитина у якої відібрали цукерку чи іграшку, та все своє розчарування він вирішив утопити в алкоголі.
Пройшов рік. Він дізнався, що вона вийшла заміж і уже чекає дитину, а він так і залишився один, замкнений у собі, деградований у своїй «берлозі», у барах та п’яних бійках, застиглий в очікуванні свого часу, свого годинника, якого він уже ніколи не матиме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409635
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 29.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2013
Муляв подих у скроні,
Тремтів обпікаючи шкіру
І тіла безсоромні
Торкались, не знаючи міри.
Міри теплому сонцю,
Що спалює, сліпить в азарті
Світ в тонкій оболонці.
Ці втрати нічого не варті.
Варті тисяч життів
Хоч одні щиросердні стосунки,
Щоб не йшов, а летів
Упиваючись щастям, як трунком.
Трунком слів і мовчання,
Незмінністю правил і звичок,
Кожен раз, мов востаннє
Летіти, як серце покличе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413336
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013
Я покажу Тобі свій світ!
Ти не злякаєшся?
Якими барвами його побачиш,
Ти розказати присягаєшся?
Я іноді сама боюсь
Відчути барви ті.
Щоб не закреслили життя
Моє в самотній чорноті!
Щоб не жилось в своїй сім’ї, як на чужи́ні!
Щоб не співалися без голосу пісні́!
І щоб ніколи не страждали безневинні!
Щоб більш не плакалось мені!
І, так! Приємного було багато!
Я не жаліюсь, чесно!
А ось і знов щемить в душі,
Коли стою на перехресті
Та хочу бачити вже світло!
Хочу чути все більш мелодійно!
Сама я хочу стати я́сною!
І хочу мати все прекрасне я!
Ти глянь які вже барви відкриваються!
Чи зможеш Ти їх описати?
То Ти їх зовсім не лякаєшся?
І можеш ними малювати?
Малюєш ними сонце, небо, рай?
Малюєш гарні краєвиди?
Мені спокійно, значить ти,
Мій світ будеш любити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412554
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.03.2013
Ще сон триває...
Немає сенсу закривати очі:
Душевна процвітає сліпота.
А сум долає нас вже проти ночі.
Від цього присмак в крові - гіркота.
Немає сенсу затуляти вуха:
Кричить вже тиша. Не мовчить вона.
Бо це - межа! Бо це - тоненька смуга,
Де кожен мов натягнута струна.
Немає сенсу затискати рота:
Слова самі зриваються із вуст.
До шиї нашої лаштують дрота.
А душ поламаних не чують хруст,
Бо сон триває...
10.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410587
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 25.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2013
а старі береги зовсім не відмирали
ти причалюєш знову
володіючи левом
на розчахлих синцях на западинах раю
аби вкотрий вже раз відспівалося тіло
я в чужому мені
застиглому місті
знов збираю у склянку сапфірове небо
незнайомець зав'яже виснажливі квіти
що росли із когось
прямувавши до тебе
перелити б тебе у іншу посудину
до останнього усміху з себе
а бездонність глибоко в синьому
тихо цілить тобою в легені
і повсюди ти чуєшся шелестом
неустанним улесливим щебетом
що дахи будинків просякнуті
перестань мене нести своїми ногами
до тих берегів
котрі морем повінчані
ми ж дорослі
нам можна про інше
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411902
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 24.03.2013
Я в центрі міста,
В самому серці,
Де шмарують дощі тротуари і скельця
Порожніх автівок…
Так весною спрадавна ведеться.
Я в центрі цього недолугого місця,
Яке вкривається злістю
За свої почуття…
Гукаю,
А ти не озвешся.
Небеса натирають до блиску
Фетровим ворсом срібний таріль.
Гомонять хмарочоси
В самому центрі,
у серці…
Рахують краплини
під’їдзні скалічені сходи.
Похнюплені коні крилаті
мовчать дерев’яними сірими пащами
і вічно зеленими гривами
намагаються гнатись за вітром,
та тільки спроможні сіпнутись.
Скрипнуть надтріснуті лати -
Вершник весняний з похмілля…
Вже спати…
Я в центрі серця,
В точці кипіння нуздаю свою
Недолугу любов,
Своє надприродне бажання
Летіти.
Кружляю над містом,
Руками махаю щосили -
грубо тесані крила мене піднімають,
вітер мандрівний гукає,
гривою грає
кінь дерев’яний…
…таке неприродне бажання
лі-та-ти…
…таке недолуге хотіння
лю-би-ти…
21.03.13.
картинка: Скульптура Карла Миллеса "Человек и пегас" в Миллесгордене, что в Стокгольме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411165
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 24.03.2013
Глибоких почуттів сновиддя
Мене не вабили, пробач.
Ніколи не робила вигляд,
Не переходила на плач.
Коли ж зимове сонце раптом
Сплітало промені вінком,
Я розуміла, ти розрада,
Ти - найсвітліше... І бігом
Весни включала квітовії,
З струмків мелодіїї плела.
І оживали диво - мріїї.
Які ховалися в слова.
А потім віршами несміло
Шукали відгуку в серцях...
А свято це мене не гріло...
Не ця історія.Не ця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401051
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 22.03.2013
Кам'яниста моя дорого,
Як же тяжко тобою йти,
Спотикаючись об пороги,
Досягати самій мети,
Наодинці з чуттям великим,
Під прицілом,-хоч не боюсь!-
Коли все, що не скажеш - дике,
Все крамольне, за що борюсь
Неприйнятне , за що печеться
І горить, і спокій втрача,
І схвильовано б'ється - серце,
Випромінює біль в очах!
Всі поснули,ніщо не збудить,
Не примусить нас, сплячих, встать,
Зняти маски, змести полуду,
Те, що люди ми пригадать;
Що й у нас, як в людей, є хата,
Солов'їна в ній мова є,
Що талантами ми багаті,
І любити нам слід своє:
Коломийки, у горах творені,
Думи, що наспівав наш Схід,
Ту красу землі неповторну,
Що чарує й дивує світ,
Півмільйона пісень козачих,
Про кохання,- ото казна!
Як бандура співає-плаче!
Їй аналогів мир не зна!
Україно, моя любове,
Чом же, мамо, ти вся в сльозах,
Чом дітей безневинною кров'ю
Поливаєш тернистий свій шлях?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355358
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 22.03.2013
Чомусь не вийде
З цього туману вийти.
Зостанусь серед меланхолії
Платонічно закоханих цвяхів
У свіжі в"язкі стовбури:
- "А можна було б змайструвати
Декілька світло-лакованих
Букових стійок,
Стільців і
Столів ...
(щоб чекали охочих
у знайомому пабі…)"
Я теплими руками торкаюсь -
Стіни мені говорять…
Спогади осипаються пилом
З одвірків, з карнизів та бра….
Тут моя спина торкалася цупкої обшивки,
Тут мої підбори залишили стільки подряпин.
Саме ці вішаки брали на себе весь тягар фешен-індустрій.
Я завжди обирала цей столик.
Так смішно… чомусь ніколи не вийде
Вгадати порцію цукру…
Не люблю засолодке.
Так час і затягує:
Я з прощанням затягую,
Ти поспішаєш з цілунком…
Я намагаюсь не бути
Зовсім чужою…
Боюсь розгубити свої атрибути
Вільної пані,
Ховаю пристрасть в тумані,
А ти мою душу
Випхнеш з долоні домашніх диванів
У мегаполіс пісень і романів
На вулицю вільних поетів,
«Червоних вітрил»
І славнозвісних «Гасових лямп»*…
І віри в казку… у Попелюшку…
З твоєї ласки.
Хай вже ніколи не вийде
З цього туману вийти…
Нехай я залишусь
Серед рядків колючої вовни,
Вплетена в светр на тілі твоєму,
Нехай я залишу відбиток помади
На келеху мрій …
Так і стоятиме в голові це звучання
Блаженства від тонкого торкання
Кришталевої краплі життя…
І ще, цей цілунок,
Такий спонтанний, -
Ключ від буття й небуття…
22.03.13.
*Ресторан «Гасова Лямпа» у Львові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411384
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
крізь проглядну темряву
чіплятися пістрявими стереотипами
за власну відречену байдужість
аби потім
мацати намірами
оточуюче безглуздя
та потопати
у безодні хибного простору
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381051
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 19.03.2013
На вістрі леза
Точилися бурі почуттів
На кінчику
Танцювали танго
Люди, які загубилися у власних думках
Межа була хиткою і ледь відчутною
Але вона нещадно різала п’яти, коли хтось не втримувався і намагався поринути у недозволене
Тож так і балансували
Між любов’ю та ненавистю
На межі дружби
Розуміючи, що ніколи не торкнуться долонями і не почують дихання одне одного
Обоє засинали з мріями
А прокидались у холодному поту..
Від бризок крові
З п’яток
Які аж до кістки пронизані лезом
Котре вони 100 років тому завбачливо поклали між собою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410260
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 18.03.2013
Що мені небо?
Синє синє синє
Коли торкаюсь темноти
Коли тону й пірнаю нині
Люблю години коли дині
Дарують запах теплоти...
Люблю дивитись тобі в очі
Люблю заглянути туди
У моїх венах хміль булькоче
То кров твоя то вся є ти...
/Орест.Г/
Нарешті... Нарешті мій бог подумав про мене. Виявляється в його записнику велика
черга. Та все ж таки... Все ж таки і для мене знайшлас ь хвилька.
Валю, він не глухий, іноді він придурюється і робить вигляд, що не чує. А іноді, іноді він
і не бачить. В його шафі завжди є якісь сюрпризи. Минулої ночі він заклеїв очі сірими
хмаринками, і побив градом майже всі троянди. В такі хвилини не варто дивитись у
небо, марно, тоді все марно. Тоді навіть його охорона зачиняє усі вікна і двері. Лише
набожні кидаються рогачами. А такі як я, просто сплять, тоді краще поспати. Хтось його
таки розсердив. Не знаю чоловік то був чи жінка, та точно не діти. Я виспалась, добре
виспалась, уві сні головне не забрести у лабіринт, а дощ, дощ як і день -минає.
Мій день. Мій теплий теплий день настав. Моє море, хвилі і пісок. Так, так, я лежу на
пісочку, теплі хвилі лоскочуть мої п'яти. Я крадійка, я вкрала той лоскот. Ці хвилі просто
ненаситні, а от пісочок) пісочок не проти моїх ніжок.
Шшшшшшшш шшшшуууууу шшшшуууууууу шшшшшшшшшшш .......
Шу- шу...
О шостій ранку сонце таке ніжне, і вода така чиста, прозора, ніким не скаламучена...
Я пишу, майже на піску, чорним по білому, ноги тримають хвилі, щоб не змили моїх
літер. Я люблю.
Орест подарував мені блокнот, він так пахне, так пахне білими сторінками у чорній
шкіряному футлярі. Коко Шанель... Біла жінка у чорному платті. Усе так просто. Та ні,
те платтячко зовсім не просте...
Сторінки теплі, а шкіра гаряча) від сонця. Ще він подарував мені перо, справжнє перо
з саламандрою. Він хоче, щоб я писала листи пером.
Я щаслива...
Я завжди буду щасливою, і ти будь, я так вирішила - сьогодні. Сьогодні особливий
день. Медовий місяць. Хто накаркав? Чайки? Хіба ж вони вміють?
Як добре, коли над тобою... коли з тобою твоя любов.
Моя любов - гаряча та мінлива
То сніг мете, то хлеще злива)))
Мій Орест! Знаєш, що він зараз робить? Думаєш пірнає? А от і ні... Дивлячись мені у вічі
він планує майбуинє, не здогадуючись, що через місяць треба буде сплатити медові
відсотки оренди...
Мій бог... Він ніколи нічого просто так не дає. Що він візьме у мене за цю насолоду?!
Мабуть, найдорожче... Його. Він візьме його. Я ж, навіть, молитись не вмію.
Так, він вкраде його серед ночі, він теж крадій... І чому ми так любимо красти?Невже
не можна попросити?!
Та ні, він підкрадеться непомітно і все тут, і галочка у записник, справу доведено до
кінця, летімо на іншу планету........
Але я буду щаслива, я все одно буду щаслива. Бездушні люди усі щасливі, а навіщо
мені тоді та душа? без нього... Для чого?
Сонце стало припікати, трохи сліпить на білі сторінки. Та, я буду писати, пером.
Мій чоловік найкращий. Зовсім мене не відволікає, дивиться в очі, читає мене губами
і зовсім не знає про що я думаю. А про що я думаю? Про все на світі. У моїй голові
наіть чорт не витримує й хвилини, йому там стає моторошно. Не ображайся, що я не на
мертвому. Де ми? Це, звичайно, не Маракєш, але тут досить затишно. Тут дуже тихо,
дуже, поки ми тут самі...крабів не враховуємо. Але з нами - наша любов.
Валю, пробач, люба, та Орест пішов у ті хвилі... без мене... я тобі ще напишу, не хочу
щоб його залоскотали якісь там русалки. Це ж мій місяць, отже і мед мій...
Цілую. Привіт сім'ї.
Боже, я тобі дякую за цю оренду,
але дозволь спитати, у тебе провали з пам'яттю бувають?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410157
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 18.03.2013
Давай поділим між собою світ,
Давай лиш так, щоб тільки ми з тобою
Пробули разом сотні й сотні літ,
Давай мовчати разом… А зимою,
Коли надворі замете метіль,
Втечем від всіх далеко і надовго…
Давай навмисне ми розсиплем сіль,
Посваримось, помиримось, і довго
Мовчати будем, просто в темноті
Передивляючись старечі фото…
І згадувать які були – оті,
Щасливі. Онуки запитають: "Хто то?"
Це ми такі були, у вісімнадцять літ,
Щасливі і закохані, я знаю,
Що ми не ті… Я бабця, ти – старечий дід…
Та все одно тебе шалено я кохаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396594
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 17.03.2013
що тобі сниться?
коли я дихаю протертим до блиску повітрям
галасливо витрушую зайві акровірші на густі ворсини килиму
впиваюся протягом вулиць і записую кожен ланцюг світу
у сумнозвісний життєпис міст-привидів
коли моя мова перенасичена запозиченнями
діалектами і холодними перстенцями
а я гублю себе досі у долонях зраненої кулі
жінка
вона ж навіть у відчаї малюватиму губи в червоний
коли у моєму ліжку солодко спить березень
а всі сюжетні лінії
ідеї
і приховані змісти повістей
заповстались у жмутку торішнього вересня
знаєш
я чимось схожа до дерева
котре щороку скидає тебе
гірчичним листям
відганяє вороння
і знову народжується повним місяцем
задивляється в небо стоячи десь між
тім'ям і мозком її величності осені
знаєш
я чимось схожа до себе
тривожачись за твій спокій
коли снюсь тобі
втомленому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409525
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Їх роз’єднували три поверхи, що просяклись сухим бадиллям використаного кисню, колія, котра вміло берегла зазубрені звуки коліс і кістляве виття паровозів, вітер, в якому витав дух усіх музичних термінів на світі і від того він намагався прижитись на склі збайдужілого асфальту, але кращою видалась бетонна рура в котрій до того жили дві незнані планети і лінії життя на чужих долонях, що вже стерлись наполовину антикварним піском, який досі пересипався у його пісочному годиннику.
Воно наче й небагато, але все металеве.
Коли він стояв на поверсі сходової клітки і не відчував її присутності в смузі слів, які стрімголов падали вниз, переступав поріг, одразу висипаючи всі цятки і цвяхи, що напередодні повиймав з називних речень, на застелене ліжко, вдягав їх у мало відчутний запах цеглових уламків сну і перевертався від безнадійності стати собою. Щосили вичерпував з себе її присутності, котрі витали у найпотаємніших шухлядах власної свідомості, котрі так добре вжились у кожній звивині мозку,що єдиним виходом було позбутись його з головою. То щось схоже до голковколювання.
А поєднував їх кіт. В густій зеленці своїх очей він вміло приховував кожну відвертість, що поскладана була білизною до шафи, кожен ранок, що похапцем зривав відчайдушність тавра з розпеченої ночі, кожен погляд, котрий обрамив і розвішив на стінах у коридорі. Він був схожий до якогось посланця або вождя давнього індіанського племені, маючи власний космізм існування.
Кіт. В інших залишалось щось більше. А тут всього лише кіт. Хоча він допомагав йому у написанні книги. Коли стадія нервово вичерпування завершувалась, заламування ідей кострубато висіли у повітрі лезами ножів, він, як справжній володар задзеркальності, приносив у лапах думку. Спраглому крапля води завжди цінніша вього сущого, як і думка, котру треба було, правда, витріпати, розкраяти, зшити і завтра записати. Бо нічні масті збурюють уяву, яка зранку не здаватиметься скип’яченою водою.
Він був певен, що кіт відає про його минулі життя. І твердо знав, що тих було 9, як і в тієї котячної істоти.
З кожним продовженням він перероджуватиметься, відновлюватиметься і субстантивуватиметься в когось досі не відомого собі. Чисті люди ніколи не писатимуть, щасливі навіть заримувати не зможуть кількох крихких рядків. А інші - плачуть м’ятою, розривають ями у своїй свідомості і розплавлюють каміння, на яке перетворюється м’ята, що скапує зі стріх очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409528
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Не твоя, не чужа, якась інша.
Не страждаю, але й не люблю.
Лиш дивлюся на тебе грішно
І бажання свої таю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409197
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Візьму свій жбан жалю
І розіллю дощами
Осінніми, холодними.
І в серце верне спокій.
Хоч біль пройняв і туга
Й щемить душа нескорена...
Надія, віра, радість
Зорять у світ стооко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401426
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.03.2013
Неможливо з’єднати південь із сяйвом північним,
Неможливо почути, як дихає танучи сніг,
Закидати неправду, каючись, прямо в обличчя
І ліпити палаци з уламків розтрощених криг.
Неможливо гортати книги із своїм минулим,
До найменших подробиць вловивити безцінний сюжет.
Розрівнятися миттю, якщо звик бути сутулим,
Подивитися зверхньо, як маєш низький силует.
Неможливо втонути у краплі весняної зливи,
Посміхнутись в надії, що горе за хвильку мине.
Поборотися варто за кожну дану можливість,
Скоротивши в рази безнадійність щоденних «не».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405842
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 15.03.2013
Прозорий колір візерунку шкіри,
Зап’ястя, ніби гілочка лози.
Достатньо сили та замало віри,
Клубок енергій між думок сльозить.
- Не з цього світу! - висновок завчасний
Клеймом болючим мітить кожен крок.
Звідкіль береться незборимий власний
У відповідь віршований кидок.
І хоч думки тривожить інший вимір,
На вигляд звичайнісіньке дівча,
Допоки з вуст не вирвуться нестримні
Рядки, що медом з правдою гірчать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405024
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 15.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2013
Холодність, зажура, пустота –
Гострі зуби клятої зневіри...
Де ти є – єдина жінка – та
З іменем, неначе ранок, – Віра.
Ніч, немов самотність-німота,
Лізе в душу, як у плоть – повія...
Де ти є – єдина жінка – та,
З іменем, неначе день, – Надія?
Стихли сурми, тихо день спада
З небосхилу, наче лист вербовий,
Де ти є – єдина жінка, та –
З життєдайним вогнищем Любові?
…Що це там за світло – й виднота?
Що в саду так щемно соловіє?
Це всю трійцю шле нам жінка та,
У якої ім’я є – Софія...
Що єднає Віру і Любов
І дає Надію на майбутнє?
Це Софії неугавний зов –
Доль щасливих вітерець попутний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406539
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Мій завжди вищий промінь сонця,
Мій завше старший голос суду,
Я буду ангел-охоронцем,
Твоїм небесним малим другом.
Згадай про мене, коли болить.
Згадай, коли не йтимуть ноги.
Я підніму, зцілю і пройде мить,
І знову, глянь, твої дороги.
Твої.
Підкорюй їх, як ти це можеш,
Як спрагло просять твої очі,
не дражни лиш долю,
Йди.
Я ж тут, з тобою,
Якими б темними не видавались ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406680
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013
БЕЗ ТЕБЕ
Всі дні тепер доточені дощами.
Стікає сум краплинами по склі.
Сторіночку з промоклими віршами
Залишило безсоння на столі.
Вікно ховає погляд винуватий.
Від нього вкотре мовчки відійшла.
Ідуть по стрілках щохвилинні втрати
Ясних надій у сутінках чола.
Думки спливли, мов літери з афіші,
По білій одинокості стіни,
А на вустах гірке насіння тиші
Достигло словом докору й вини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406945
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Мій Ангеле,
Лети...
Твоя душа
Завжди буде зі мною.
Я обіцяю бути не сумною
Й не плакати услід.
Мій Ангеле,
Лети...
Моя сльоза
Все ж упаде на твої крила.
Ти не журись –
Вона щаслива.
Це мій тобі –
Прощальний вже привіт…
Мій Ангеле,
Лети...
Твоя любов –
Повік буде зі мною,
У серці житиме дзвінкою
Піснею життя…
Мій Ангеле,
Крізь вічність
Я залишатимусь твоя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331563
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 24.02.2013
Ущух пісень веселий "кавардак",
Сум і жага вже обпікають груди:
У цім житті без тебе щось не так,
І вже, боюсь, ніколи так не буде.
А як хотілось, щоб усе було:
І серця таїна, і те, що знаєм.
Щоб все, немов пасхальний дзвін, гуло.
І все – на двох, назавше і навзаєм.
Так ні, Господь чомусь не відпустив
Для двох сумних одну утішну долю...
Лиш –
з виСоти
виСот! –
від Самоти
неСамовите
Віщування болю.
Вже так Судилось, видно, на віку –
Жувать
Самітно
вСяк
Свою
...капуСту.
А далі що?.. В могильному вінку –
Лиш чорнота!
Ні Слів,
ні речень!
ПуСто!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399533
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 17.02.2013
«Бережіть собори своїх душ»
О. Гончар
Що ж небо розпилене мільйонами зламаних фраз,
кричить горілими, нестримними зливами,
це ж не іронія долі та й, мабу́ть, не сарказм
людино, чому вдовольняєшся схилами?
Людино, покривджене тобою створене місто,
брехнею, що осіла на скронях спалених зір,
немає ідей та й немає запалених іскор,
все поглинуте подихом палючих зневір.
Всі святині, що ти так і не змогла вберегти,
всі чаші загублено, у яких лиш твоя провина,
зруйновано в душах собори та твої церкви,
чуєш? ти лиш згадай, що ти у житті - людина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401455
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 16.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2013
Скільки часу пройшло, пролетіло...
Зеленіли сади й облітали...
Час нарешті настав, Україно,
Щоб і їх ти назвала синами!
Є ще змога послухати свідків
Про ті страшні, далекі роки.
В незалежній Вкраїні і вільній
Правду кажуть діди і батьки.
Шлях тернистий герої встелили...
Спомин - згадка, сльозина скупа...
Заквітчаймо тепер хоч могили
Невідомих й відомих вояків УПА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391532
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 16.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2013
містичність
просякнута мною
сидить
у своїх покоях
і на очах
стоїть печать
написана
коханого
рукою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319702
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 11.02.2013
"дай.мне.свободу.
нажми
на
курок."
Setka
*
к эшафоту
шагни
поцелуя
скользящего шелк
словно узел
удавка
сомкнется
на шее беззвучно
ожидание казни
палач понимает
в ней толк
приговор в исполненье
приводит он
собственноручно
так спешил до конца
так молил
не оставить в живых
с крыльев серых
сдирая
последней надежды
перо
через сонм
безупречных
красавиц
протиснулся ввысь
чтобы грудь
палачу
предоставить
на милость
богов
впереди темнота
позади
только сладкая боль
томной каплей
скользнула
неслышно
по правой щеке
семикрылой стрелой
посылает
шальную любовь
точно
в цель
рыжевласый палач
с апельсином
в свободной руке
5.11.2008
Мы сами жизнь приносим палачу.
С улыбкой подаем ему на плаху,
Чтобы потом спросить, не давши маху:
"Понравилось,как я теперь молчу?"...
24.04.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399323
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 09.02.2013
Відкрила вікна, напустила світла.
Вмертвила темряву. ЇЇ як й не було !
Це ж рік новий, і вже нова палітра,
В кольорах райдуги, несе тепло.
Горить любов, горить і моє серце,
Між хмарками вишукує блакить,
А струм джерел наповнює відерце,
Наллю у келих ту життЄву мить!
То ж вип’ємо до дна і ані краплі
Не лишимо, щоб не допив ніхто!
Збудуємо легенькі дерижаблі,
Полiт направим, де поля квіток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399059
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013
він сотий раз перепитував
про звуки
що гойдались на деревах
з чужого саду
крутив їм руки
і нервово погрожував пальцем
вчив розрізняти подерті серветки
на яких хтось залишив недоціловану помаду
від доріг
яким випала пікова дама
вбивав молотом суржикові будні
у стіни іржавої квартири
а десь за вікнами
скреготіли шини
його пройденої пристані
його неправд
і його пристрастей
холодно було залишатись сіллю власної тіні
і відроджуватись кактусами
на підвіконнях
вірності
коли вона фотографувала очі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399152
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013
Не можу, задихаюсь від мовчання,
Від осуду, що зморшками між брів.
Байдужих поглядів зів’яле поривання
У версіях скорочених листів.
Від подиху, крізь призму телефону,
Крізь стін не зупиняючий бар’єр,
Знаходить тиша тіло напівсонне
І мороком поміж сердець стає.
В пориві, від бажання діалогу,
Катую душу об колючу хвою.
Не викажу безсилля і знемогу,
Лише скажу: «Поговори зі мною».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398957
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013
Ще трохи, мине лиш трохи днів
І, осене, ти золото краси,
Вкрита у колисці білих снів,
Жертовно знов за срібло віддаси.
Палітра інша...,інші барви
Ляжуть на ці осінні килими,
Та за тепло твоє дав в дар би,
Осене, всі коштовності зими.
У звичній ході пори року
Нашлють пекучих нам пісень вітрів.
Нам тепло в почуттях глибоких -
Ти в моїм серці, в нім тебе зігрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376268
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 07.02.2013
А ты сойди после меня с ума,
как будто с электрички, на перроне,
оставив в уезжающем вагоне
обрывки непрочтенного письма.
И мною ты надолго заболей,
ведь от разлук не создано микстуры.
Как снеги в окончанье февралей,
любви летят последние купюры.
Ты не забудь и не ищи замен,
пусть долго в сердце заживают раны.
Мной памяти искусный гобелен
Сплетен без узелков и без изъянов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398640
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 07.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2013
Скреготали стальні ресори чужого потягу,
І задушливий дим проникав, без межі, в свідомість.
Не торкайся шаленим поглядом мого одягу,
Забирай поцілунками спраглу душу, натомість.
Через скло помутніле від пилу доріг і станцій,
Через тисячі миль безкінечних твоїх ілюзій,
Через сни прилітаю, щоб зникнути тінню вранці
І лишити твої думки на весь день в напрузі.
І поволі звикаєш до пульсу між рухом перонів,
До підшкірного дихання, після ночей, наяву.
Навіжені зізнання у пальців м’якому полоні
У вібраціях серця, в хвилинах любові живуть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395983
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 28.01.2013
А я усе дивилася на тебе
Крізь скельця непрозорих окулярів.
І вірила, що ти - посланець неба,
Божественних розносчик циркулярів.
І все старалась у безсонній тиші,
Знайти хоча би слід від твоїх крил,
Хотіла розпитать, де їх залишив,
Коли покинув світлий небосхил...
Та раптом впала із очей полуда,
І замість німбу засіяв ліхтар...
І спить у ліжку янголом приблуда,
Загорнений у брехні, як в кептар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395878
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2013
Завісу в вічність тихо привідкриють
В її очах вони - короткі миті.
Думки скерують, мов птахів у вирій,
Тепло де, бризом ніжності сповите.
Ще мить, і вирветься сльоза у світ,
Сумна мелодія підніметься у вись.
Самі ж її ми запускаємо в політ,
Хвилини радості спиняючи колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383703
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 25.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2013
Пишуть
у сузір’ї Ерідана
видовженім
і звивистім як змія
тому і називають його ще
Небесною рікою
за два мільйони світлових років звідси
лежить велетенський простір порожнечі
ні перейти ні побачити
ні звуку ні холоду ні тепла
жодної хвилі
навіть реліктової
нічого…
Велике Ніщо
реальне Велике Ніщо
не метафізичне як у хінських філософів
чи у вірші Бальмонта*
а зриме…
може то лоно Безміру
чекає від нас Духу Святого
Золотого Дощу
а ми
змізерніли у потребах ненаситної плоті
і дух наш змалів у пошуках слави хисткої
а по суті лискучого сміття
і може праві щодо нас
жителі Лемом вигаданої Тараканіі**…
для чогось нам дано це прочути…
блискає клично зоря Ахернар
* йдеться про вірш Костянтина Бальмонта «Великое Ничто»
** Станіслав Лем. «Зоряні щоденники Ійона Тихого» (Мандрівка 8)
Зоря Ахернар. Фото з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394110
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Як я жила раніше без Тебе? Не уявляю.
Я знала, що є сонце, але ніколи його не бачила.
Я знала, що воно світить іншим, але не мені.
Я знала, що його тепла вистачить усім, але мені було холодно.
Моє небо було сповите хмарами.
А нині хмари розійшлися і я побачила сонце.
Я відчула його тепло і відкрила серце для світла.
Я зрозуміла, що Ти любиш мене.
І – я зрозуміла, що [i]я[/i] люблю Тебе.
2003-06-26
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390105
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 20.01.2013
"А дванадцять брам - то дванадцять перлин, і кожна брама зокрема була з однієї перлини. А вулиці міста - щире золото, прозоре, як скло."
з Об’явлення Св. Івана Богослова. 21.21
розвиднюється…
цідиться повітря
крізь сіру хмару полотна
нікуди я не йду
дивлюсь як вікна
що ось темніли
ясніти починають…
і здається
що
Нове небо
і Нова земля
і Святе місто
з’являються крізь цей туман
й дванадцять брам міських
відчинено…
лютий-квітень 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393995
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Хтозна - може ти мене знайдеш?
Може штовхне тебе до мене
твій змучений сивий ангел?
Усе ж
стежки землі тиняються по колах
то висотами диких веж,
то сухим необробленим полем
Може прийдеш?
На світло очей зелене,
на звуки хмільного танго?
«Авжеж»,-
ніжно,шепоче й натхненно
мій, закоханий, в твого, ангел…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339342
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 20.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2013
Подекуди не бачу я в пітьмі
Свого життя - незламано-крихкого -
А ні промінчика, ні блискітки на дні,
Лиш в серці пеленається тривога.
І мариться: усмІшки корінці,
Неначе квітки волошкові в полі,
Заклякли, залишивши у вінці
Гримасу радості - пародії жалкої.
В думках нещадно нишпорять щури,
Шукаючи поживи надлегкої,
Але я знаю, бачила, напевно, уві сні,
Росте зерня історії нової.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331964
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 19.01.2013
Вухо не радіє тому, що чує,
Око не милується тим, що бачить.
Нажаль, серце моє твоє не відчує.
Нажаль, гордість моя тобі не пробачить.
Але як жити, коли сонце не гріє,
Коли вітер не віє, небо не плаче.
Нажаль, серце забути тебе не зуміє.
Нажаль, гордість не вміє моя вибачати.
Але чомусь лякає, що любов ця загинути мусить,
І що ніхто інший мене вже не вабить..
Та, на щастя, серце моє твоє не відпустить,
І, на щастя, гордість моя цьому не завадить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302785
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 19.01.2013
полісемія твоїх метеликів
стає абітурієнтом
валентних змін
психодинаміки Колумба,
у часи відкриття ним Америки.
їх кольоровість впевнено наближається
до акварельності,
вертаючи судинами розмежувань
у наші серця,
тереблячи червону аж до вузького ніч,
і рахуючи відкриті кватирки вікон.
певно, метеликам тісно там?
без звукопису
літа,
бо їх синтетичні погляди
схожі сьогодні на
шмат
зачерствілого вітру
у рупорах
вокзальних вогнів
перманентного зойку.
у них карантин?
чи то віршовий розмір
таких повернень додому
із
довготривалої коми?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393685
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 19.01.2013
Зішитий час. Заплутані думки
Торкають грані, сумнівом підперті.
Розмився сон, не здійснений ніким,
І є фіктивним право на відвертість.
Стиснуло небо вічність у собі.
Сховає усміх внутрішні дебати.
Легкі слова - це тільки впертий біль,
Котрий нема кому афішувати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393282
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 17.01.2013
я втомився:
твої синтагми не лікують мене більше,
фігурні вірші завжди у формі хрестів,
я ж лише сполучник твого імені,
а бути часткою хотів.
навіть якщо й без значення,
без питань і синтаксичної ролі
у твоєму життя чи паролі
до нього,
чи хоча б вигуком
у стінах будинку, який тебе любить.
емфатичний наголос рук моїх
не здатен більше на редукцію,
навіть якщо вона кількісна.
я досі асиміляція у межах відстані твоєї
до Арктики,
прогресивна чи регресивна -
то байдуже,
але кожен мій подих впливає на твій попередній.
в нас одна атмосфера
і одна метатеза
і все те хворе,
бо фонема то найменша звукова одиниця
мови тіла
між нами,
а ти її білість віконна
і мій глобулін,
який губиться у чужих сорочках
на розмитому склі
асфальту
заляпаного відчаєм чи відчалюванням
географічної карти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393062
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 17.01.2013
Збирай мої вії по ліжку й плечах
Зливай мої сльози отруєні сіллю
Нас не заколише теплий той вечір
І ні з ким ділити своє божевілля
Сповзає по ранах розпатланий светр
Нитки пам'ятають твої поцілунки
Ми не перетнемось на жодній із зебр
Я хочу байдужість в прощальний дарунок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393292
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 17.01.2013
я чую вже любов
я чую крок її
і непомітною вона вже поруч
чого ж бо раптом так
все уповільнилось
і рухи й голос
або ж шаліє вмить…
це сніг все полонив
і ворожить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392961
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 17.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2013
Коли буває сумно мені,
Немає в кого спитати чому.
Згадую я ті радісні дні,
Коли кохання дарувала йому.
Коли буває сумно мені,
Моїй похмурості дивуються хмари.
Від гніву повільно горю у вогні,
Ніби наслали на мене чари.
Коли буває сумно мені,
Я безпорадне, беззахисне дитя.
Чому трапляється подібне навесні?
Ніколи я не мала поняття.
І мої очі: блакитні, радісні, ясні,
Чомусь відтінком сірим віддають.
Коли буває сумно мені,
То моїм тілом володіє лють.
Шукать тебе не перестану, доле моя.
І в ранці, і вдень, і вночі.
Хай буде на все воля твоя,
Для серця віднайди ключі.
Коли буває сумно мені,
Я посмішку згадую твою.
І я забуду, нарешті, тебе на весні,
Хоча, і досі, напевно, люблю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213058
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 03.01.2013
Надворі тихо...
Ніч... Весна...
Життя немов би -
Зупинилось...
Ти знов не спиш,
І знов сама,
І пишеш те,
Що знов наснилось...
Акорди звуків на полях,
Шукають спокій порятунку.
А на щоці твоїй горить, -
Солодка вічність поцілунку!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293002
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 27.12.2012
Візьми свій хрест,
Неси сумлінно...
Без скарг,без спротиву,
Без зла...
Що випало, -
Прийми благоговійно...
Спокута -
З милості прийшла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380233
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 20.12.2012
її меланхолійний кисень
осідав повільно
на чистих сторінках
аритмії буття - небуття.
там залишався один вистріл -
у скроню,
аби дописати епоху.
ручка невпинно,
під супровід
грому виття
виводила літери,
курсивом рівняючи долю,
шрифт в неї – північ
інтервалом – без імені
тропами топче абзаци,
грам з 50 ще інею
і можна у тему вдягати
оголені речення.
котрим вже морозямо
під нерозумінням стояти,
римитись грозами,
падати спекою,
когось виглядати,
а з іншими спати.
( і нехай світлини залишаться тільки світлинами )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385705
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 17.12.2012
Знову сняться птахи - білокрилі приблуди міжхмар'я,
все ще тягнуть за обрій зчорнілі за ніч димарі.
І у звичному тоні ранкового чорного вбрання
мій тонкий силует пробігає по білій стіні.
Я збігаю на вулицю, плечі тремтять від морозу,
за скупим вітровінням повільно здіймаю рукав.
Хто ж бо знав, що я мертва, і птахи - мої перехожі,
і це місто - дурман. Мій останній солодкий дурман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385703
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 17.12.2012
стерегущие тайны друг друга мы лежим на боку
подтянув сплетенные ноги
если даже затеем побег
то потом
через стонущий ад
это будет лучшее фото всех Армагеддонов:
как помпейская фреска ссыпается любящий взгляд
больше шансов не будет
заполнить фотоальбомы
на обложке — истекающий липкой слюной голодный до одури бог
он две тысячи лет питался собственным сыном
никаких человеческих жертв
обещал
но не смог
будто бы на матрасе на толстом его языке
горячо
непривычно
но в общем довольно удобно
я успею сказать:
мне совсем не нужен побег
даже если это последний из Армагеддонов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384501
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2012
Ти Ангел мій...
Тебе малюю
Я на долонях своїх рук...
Ти Ангел мій...
Тебе цілую
Мов після вічності розлук...
Ти Ангел мій...
Тебе не знаю
Бо дім Твій в небі - у раю...
Ти Ангел мій...
Тобі дарую
Любові квіточку свою...
Ти Ангел мій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363590
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 12.12.2012
хочу говорити мовою спокою знати можливості всі наосліп
вірити що все буде зроблено вчасно і попіл не лишиться на підошвах
майже без сумнівів скрипнули двері їх би змастити каплею віри
було би легше відкривати знадвору і може надалі би вже не скрипіли
стільки беззвучності в кожному слові стільки потуги в кожному дотику
останні листки без тепла відлетіли під лапи замурзані – полосатому котику.
нотки осінні відбились на подушці їй не хотілось бути жорстокою
я хочу наосліп намацати двері і говорити мовою спокою….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373991
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 11.12.2012
Твоє фото - комета Галея
Що вічно блукає, сумуючи,
Закритим космосом моєї
Старої дамської сумочки.
Моє фото так само мандрує,
Вічно, поза роками і зрадами,
Серед наших листів (та ну їх...)
Твоєю старою шухлядою.
І коли ми зіткнемось (Боже!..),
То не виб'ємо клин клином ми,
І залишимось - (Хоч не схожі,
Але наші усе ж...) світлинами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327990
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 11.12.2012
Хлопчику, в тебе секрети -
мишачі хвостики.
Вижбурни геть своє кредо.
Все одно хтось таки
В згорнений хвостик дрімотний
Вчепиться крюками,
Вийме дитину самотню,
Кимось затюкану.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338122
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 11.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2012
Сей остатки моего времени,
Режь на части больной застой.
Тишина, как и я беременна
…………………...…..пустотой.
Перематывать, отутюживать
Тусклым взглядом знакомый фильм,
Где миндаль обглодал за ужином
…………………...…..Кентервиль.
Твои пули меня играючи
Заставляют двоить углы,
Я их сердцем ловлю, как бабочек
…………………...…..для иглы.
Разжигай угли слов несказанных,
В них, как в омут хочу упасть.
Нотный стан расчертила фразами
…………………...…..моя страсть.
Полуночная синь изрытая
В реку свесилась через мост.
Сорят звёзды сном малахитовым
…………………...…..на погост.
А луна как я… тоже глупая,
Ведь желанье у нас одно -
До конца своих дней нащупывать
…………………...…..в небе дно.
19 марта 2011 Петербург
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248245
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 10.12.2012
При битій дорозі три сумні тополі
Розмовляють з вітром про гіркії болі.
Ой то не тополі, а жіночі долі,
Голосять із вітром про свої болі.
Як голосить перша, найстарша тополя,
Що її найтяжча материнська доля.
Якби її воля, якби її воля,
Не було б на світі ні журби, ні горя.
Як голосить друга, молодша тополя,
Що її гіркая удовиці доля.
Якби її воля, якби її воля,
Не здолала б козака та й ворожа зброя.
Як голосить третя, молода тополя,
Що її сумная не вінчана доля.
Якби її воля, якби її воля,
Поєднала б рушником їх із милим доля.
Та біда, як завжди не йде стороною.
Завдала війна нещадного болю.
Не минула клята та й жодної долі,
Цьому свідки нині — три сумні тополі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383859
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 10.12.2012
Ночами темними
Зірками чорними
Про тебе думати
Думками млосними.
Про тебе мріяти
Про тебе плакати
І все ж надіятись
І все ж не зрадити.
Кидатись криками
Тікати сходами
Сміятись дикими
Крихкими сльозами.
Подерти шкіру там.
Де небо синє виднілось.
Терпіння тільки грам.
А інше нам привиділось.
Привиділось-причулося.
Оте що сильне-сильне.
Що звиклося-забулося.
Та ні. Це вже не зникне.
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383901
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 10.12.2012
Ми ховаємось за спинами, за довгими віями,
руйнуємо всесвіт, який належить не нам,
живемо з примарами, з чужими надіями,
віддаємо мрії холодним не нашим вітрам.
Не шукаємо неба, забули ангелів з крилами,
не будуємо колій, сполучень людської душі,
не маємо висот - вдовольняємось схилами,
не бачимо світу в іронії кривавих дощів.
Ми стираємо хвилями намальовані лінії,
гасимо світло, у відчаї палимо стіни,
плачемо зливами, далеко не зоряним інеєм,
ховаємо очі, залишаючи холодні руїни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382492
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 10.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2012
Одночасно на трьох вершинах холодного міста,
На сталевих хребтах, ще недавно корисних порід.
Де існують усі, із життям надпростим несумісні.
Де вростають у вир, поліграний стрімкий моноліт.
Одночасно в семи глибинах солоного моря,
На слуху двигуни історично-забутих човнів.
І скарби усіх душ потопельник, здається, поряд,
Під водою горять не погашені їхні вогні.
Одночасно в пустих кутках сліпої кімнати,
На панельних малюнках вирощую день майбутній,
Відчуваю вершини тілом своїм пернатим,
Краплі моря з глибин, вже давно в моїх снах відсутні.
Одночасно із велелюбним небесним світилом
Відкриваюся, мружу очі, вдягаю жовте.
Ми стаємо сильніші, від того, що нас не вбило.
Ми вмираєм для тих , хто продав наші мрії вкотре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382217
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012
(Низка неканонічних хокку)
* * *
Весняний вітер.
Годую тарганів квітами.
Літаю…
* * *
Старий чорний кіт
Кудлату весну відчув
Цього березня.
* * *
Понурого вечора
З тінями розмовляє
Самотній дідусь…
* * *
Весна за вікном!
Пишу на папері вірші
Зеленими чорнилами!
* * *
В дзеркалі калюж
Небо собою милується
І я зазирну…
* * *
Самотність мені
Була другом єдиним
Але навіть її прогнав...
* * *
Життя сенсу не має
Життя – лише сон короткий
Сплетення дхарм…
* * *
Місто існуюче в мріях!
Побачити б його весною
Хоча б у сні…
* * *
Хата моя старенька.
При світлі каганця
Читаю Басьо….
* * *
Ми всі босоніж
Блукаємо у темряві життя
Шукаючи сенсу…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337710
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 27.11.2012
Пече, пронизує медами, не хочу й даром,
Не хочу – терпко! А ти далеко
І близько, поряд, бо бачу погляд
Крізь відстань, в зорях:
Ти в їх узорі... Лікуй від горя
Вишневу гілку, п`янку та згірклу,
Просту травневу колись… А нині
У літнім диві незрозумілім…
Візьми для мене серпневі хмари:
Я там сховаю прожите літо,
Сльозою вмите…
21.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352091
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 19.11.2012
Насправді, сніг - це попіл. Передзим'я.
Небо температурить, - застуда, - горить.
От би розбігтися в стіну цю тім'ям...
Може, й не встояла б. Серце щемить
За сказане всує, за змовчане марно,
За вірші не писані... Згаснув маяк
На пристані нашій. Майже вульгарно
В губи цілую, відчужено, в смак.
Істинний відчай - збирати докупи
Уламки колишніх тебе і мене.
Готова просити... Чи приймеш спокуту?
Осінь відходить. "Ми" з нею мине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378418
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 17.11.2012
Понаписуєм дурниць й сядемо радіти.
Це ж не забавки ,не гріх.
Ми – дорослі діти.
Як наробимо дурниць, от тоді заплачем.
Пахне смаленим – горить!
Українська вдача!
А як сядемо мудрить, думаємо довго…
Хто, куди, кого й за що –
Не зведемо толку.
Що ж, сміємося тоді,
Коли вже не плачем.
Батька ще б’ємо гуртом –
Українська вдача.
Українцю, не забудь : зараз тебе бачать.
Хай у тебе буде ще й вдача не ледача!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344424
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 17.11.2012
Незабудки світились
Серед зелені трав,
І дзвіночки дзвеніли,
Де струмок пробігав.
Жовті очі ромашок
Затуляла бджола.
П'янким запахом літа
Біла "кашка" цвіла.
На тоненькім стеблі
Червоніли гвоздики.
Вітерець повівав,
Заколисував стиха...
Пісню жайворонка
І лелеки політ
Відтворю у душі
Й через тисячу літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377025
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 11.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2012
Ранок. Вечір. Ранок. Вечір.
Непомітно дні минають.
Щодень дивні якісь речі
Світопростір розтинають.
Розпач. Віра. Розпач. Віра.
У душі, немов в криниці –
То найнижча з усіх міра,
То за край вона крениться.
Тьма і світло. Тьма і світло.
Серце в клітці – ввись злітає.
То стоїть посохлим цвітом,
То Едемом розцвітає.
Милість. Злоба. Милість. Злоба
Чорний ворон з уст карконить.
Гострий спис пробив утробу.
А десь поруч ангел дзвонить.
Шал кохання, шал любові
І ненависть в круговерті.
Миті пристрасно-святкові
Й чорні, наче очі в смерті.
Дні і ночі – коса косить.
Час летить, мов навіжений.
Серце шквалу сонця просить.
Доля бачить сон блаженний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372610
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012
Солодкий сон двадцятої весни
Трансформувався у примхливу осінь.
В пустелі часу загубились ми,
Де почуття розхристані і бос
Розтало літо медом в молоці,
І златовусе сонце на світанні
Відбилось в ластовинні на щоці
Відтінком смутку вічного чекання...
Я захлинаюсь поспіхом думок..
Куди ти, щире літо, відлетіло?
Життя без часу - міста анекдот
Невже це те, чого я так хотіла..?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363633
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 18.10.2012
Дощами зрошена земля під стінами церков
У дзеркалі історії здіймається поважно.
Все бачив Борисфен, де предків ллється кров,
Які соборність Києва відстояли безстрашно.
Монгольське враже іго, навала Батия
Столицю не злякали, і, як одна сім’я,
Із воєводою Дмитром вкраїнці, не "хохли",
Обороняли матір руську, хто і як могли.
Минули ті часи... І вже у Золоті ворота
Хмельницький-батько в’їхав і сказав:
"Себе ми не дозволимо нікому побороти,
Стоятиме мій Київ! Завше ж бо стояв!"
Натхненні мужністю, відчувши дух землі,
Щодень молили Бога старші і малі,
Аби над головою мати мирне небо,
Нічого більше для киян не треба.
Та ось нове нещастя - війни світові,
Мов блискавицею, загарбницько й жорстоко,
Фашисти нищили святині вікові.
Аж серце краялось, сльозу зроняло око.
І все ж, ціною нелюдських утрат,
Хоча й розрізнено пішов на брата брат,
Замучені й розбиті жахом болю,
Отримали таку жадану волю.
Ну а сьогодні Київ - о, прекрасний!
Яскраво майорить на карті світу -
Такий величний і такий сучасний,
Дарує мріями надію оповиту.
Помолимось за незнищенність міста,
І хай керує нами совість чиста!
Мій любий Києве, живи і процвітай!
Бо ж саме тут існує європейський рай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370816
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
Очі твої то є сіро-зелене свічадо,
Мохом укутані скелі варязьких фіордів.
Місячне марево - з попелом димне волосся
Коротко й гостро острижене зілля на клумбах.
Руки твої ніби гілки гнучкого горіху,
Темні й шорсткі, тихо вп`ялися пальцями в серце.
Ніжно-зневажлива лінія - зімкнені губи,
Вигнена в усмішку - знак архаїчної влади.
Рухи твої - підсвідомий фокстрот ляльковода,
Хочеш Мальвіну, а поруч - лише Галатея.
Годі анданте, заграй вже на нервах віваче.
Витеши серце і вкручуй у тіло гачочки.
Примітка:
анданте - спокійно,
віваче - швидко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350054
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 14.10.2012
Каравелла!
Твой стон безупречен...
Как и губы и бёдра туги бесконечны
Твои крылья в размахе так велики...
Я усну под тобою пусть сон будет вечен
Ты открыла столешницы с ядом любви
Я испил аромат древесины мускатной
Такой сладостно-приторный
Привкус богатый
Как же пахнут янтарные стены твои
Каравелла!
Я твой...
Я шуметь не устану
Я со дна подниму для тебя обезьяну...
Чтобы смехом заполнить все трюмы твои
Пусть колышутся смелые персты наката
Я люблю тебя! Стон
Не утихнет Закатом
Брошусь под ноги ночью
Двуглавым пиратом
Умереть
Гибну гибну под лезвием
Жалом твоим
Утром унылым под песнь солдата
Оживу и... Наполню
Истомой горячей холодные воды океана
Любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370772
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
Для злету
Білі крила розправивши, в небо здійнятись готові,
Щоб крапками на тлі темно-синьої ночі світитись,
Щоб із всесвітом вести свої потаємні розмови,
Щоб години чекання звести до короткої миті.
Не знаходять причин, щоб лишитись, і знов відлітають,
Ігноруючи все неважливе, земне і буденне.
Літаки випадково сягають, напевне, і раю.
А можливо, один з них чекає сьогодні на мене.
Щоб не впасти
Паралельно світанку все швидше і швидше - до мрії.
Затамовуєш подих і падаєш в руки блакиті.
Віддаси себе небу - прозорим безмежжям накриє.
За вікном мінус сорок. Для холоду серце закрите.
Десь внизу світ дивується, як ти летиш вище сонця.
І як обрію межі два білих крила поламали.
Ніжним килимом стеляться хмари, немов охоронці.
Для польоту віддати життя.
Й цього буде замало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350083
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 05.10.2012
Всі наші шифри були дешифровані
(ми навіть не встигли змінити паролі!)
Плани розбиті на попіл і демонтовані,
як давні помешкання у Карфагені.
Амбіцій удосталь, та роздано ролі,
костюми й поденні
І ми зіпсовані -
доволі
темні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313000
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 05.10.2012
Йду...
Дощі...
Похилені смереки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368450
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 04.10.2012
А її глибина із темряви
світиться квіткою растамана
серця відбивають ритми там-тамів
Хвилі підтримують ритм
ми
видихаєм
дим.
Спіраллю закручене небо
в набитий зірками косяк
у цвітастих спідницях і пледах
ми чуєм все,
відчуваєм все
рухаєм все,
я не знаю як
Спорідненість ця нетривка і цінна
як нитки у твоїй косі - переплетення гнучких хмар
Коли ти - це все і водночас всі
так клекочуть чари гірських примар.
Амазонські шамани знають
про місця, де зникають дні,
про закриті очі,відкриті душі,
знають
і палять свої вогні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368012
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 03.10.2012
На горизонті вже давно не бачу сонця,
Вже третій день на небі хтось веде свій бій,
І ртутно-срібною вологою лилося
Щось на пожовкле листя та на одяг мій.
Цим повністю залиті тротуари,
Де відблиски вечірніх ліхтарів,
Ще шмат від неба . . . і лине звук гітари
Десь з чужих вікон і чужих домів.
А ще можна почути саксофони,
Десь скрипку,а може й весь концерт,
Змішалися мелодії,рингтони,
І шум дощу лишився на десерт.
В обнімку із осіннім свіжим вітром,
У ногу під мелодії і шум,
Сумуєш,що пройшло вже тепле літо,
Й радієш ,коли бачиш в цім красу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368265
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 03.10.2012
я б трояндами.
я б ліловими.
розписала би очі твої.
щоб лавандами
загадковими
вдихати очі твої
я би кавою
я би гіркою
я б замазала сльози твої
я б ласкавою
я би весною
я б заклеїла сльози тої
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360384
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 03.10.2012
…Моїм небом була його стеля…
із пісні групи «Крихітка»
Я лежу
У холодній постелі.
(Я сама тепер п'ю,
і сама застелю)…
Ти знаєш, по стелі
неймовірно багато
нанеслося рельєфів пустелі
ще із часів, коли в моду
входили постоли,
а по столах
апостоли
залишали вино.
(Його кров).
В ті пости
ти пустив
на свій пост,
а зіниці зірниці
різниці не знали.
А знали лиш сон.
Той, що живе
між повік,
може, мить.
Може, вік.
Так тривало весь рік.
Ну а потім сусіди
з усюди залили
мою Атакаму…
Атаками я добивалася правди…
Погрози, невтішні прогнози,
невчасні сльози…
І добилась!
Поранена ніжність.
Білосніжна рівнинність -
нова Антарктида.
(Я сама і гуляю, й лягаю).
Тут надто холодно…
Я звідси втікаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368310
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 03.10.2012
Знову – дощ. Знову – сум. Це, напевно, тому, що ти плачеш
Десь тихенько в подушку. Не можеш заснути вночі,
Нарікаєш на долю, як кажуть в народі, собачу,
На життя, що згорає, як вогник тремтливий свічі.
Ці краплини дощу з мовчазного січневого неба –
Ніби докір мені за все те, що не дав я тобі,
За ті ночі недоспані, слово різке без потреби,
І за срібло у скронях, і дні, що минули в журбі.
То, чому ж я не здужаю дощ хоч на мить зупинити?
В вічних пошуках щастя злітає короткий мій вік.
Чом не можу лишити цю землю, дощами умиту,
Щоби випити сльози з коханої милих повік?...
3.01.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233718
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 01.10.2012
Між тисяч слів несказанних й забутих,
Щоразу намагаєшся знайти себе.
Шукаєш порятунку в натовпі, де люди
На тебе навівають злі думки.
Шукаєш прихисток у фільмах, де сюжети
Написані далекими відомими людьми.
Знаходиш частками розірвані памфлети,
Поміж мелодій сповнених фальшивої краси.
Цей світ загублений, утрачений, забутий
Забуто все, що вартувало щирих почуттів.
Забуто прості радощі, моменти і дарунки,
Що варті сотень і мільярдів сьогоднішніх утіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366947
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 01.10.2012
Я випила цю ніч усю до дна.
Тепер я тут.І мій нещадний сторож
шукає світ,а світу вже нема.
Він цілиться у щирість наче ворог.
О боже,як це дивно!Як банально!
Один момент...І сотні тих ночей!
А сором свій лиш віями вуаллю,
Я приховаю від пустих очей.
Холодна тиша.Звідкись провідниця
кричить на мене,мов оскаженіла.
А я прошу!благаю:"зупиніться!"
Постійте там...Я ще недолюбила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368027
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.09.2012
А пам’ять віковічна поглинає.
У цьому не поезія - роман.
Твій янгол без кохання не страждає.
Приємно так любити - сам на сам?
Любити, не любити. Хто їх знає?
Яке і де кохання захотів?
Думок розмай в житті усе шукаєш?
То нащо замишляти павуків?
Жалоба: в павутинні закрутився -
Вже мухи поназбирані в нитках.
То вплетені музи́ки у колосся,
вкраїнських карооких баб.
Позмахував усіх над головою,
плекаєш недосяжний ідеал.
Поезія - романтика двобою..
між тим, що є, і тим, що не зшукав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348917
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 29.09.2012
Недолюбила, а нехай...
Розлився твій холодний чай
Підлогою...
У міжнебессі між думок
Знайшовся твій вузький райшток.
Для чого ми
Бездарно крали гаманці
І часто йшли на манівці
На вулиці...
Безногий хворий телефон –
Моє спасіння, твій полон...
Минулося..
Переборщила, та мабуть...
Мої уста його порвуть
Від ревнощів...
Любов минула як напасть...
Коли вже він мені віддасть
Взаємністю..
Недолюбила...як шкода
Була у нас одна біда -
Боялися...
Біль витікає по щоці
Як жаль, що ми були як всі –
Не склалося.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367348
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012
так неочікувано прийшла осінь,
промила все навкруг дощем.
а літо повернутись просить,
прожити ще раз літнім днем.
прости мене, мій літній відчаю.
забудь мене, приємний світе трас.
я просто візьму чашку чаю
і буду згадувати літніх нас.
незвична справа - згадувати.
та коли далі - пустота.
для мене згадувати - існувати
тим днем, коли була відсутня гіркота.
тим днем, коли ми були просто милі.
коли осінній дощ не лив.
коли твої слова мені здавались щирі.
ну а любов була найбільшим з див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367133
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 28.09.2012
мій принц! ти сьогодні далекий,як небо
близький,наче доторк сліпучого срібла
мій юний король - мармурова стіна
величний і щирий, од щастя пресвітлий
згадаю Ваш погляд:блакитний - трепетний,
жмутки годин, що секундами стали
коли я під лемент усіх годинників
бігла повз Вас, в нетрі пишного балу
ковзкий паркет од танців пологий,
дерлась крізь тіл цупко сплетені хвилі,
північчю боса додому приходила
в старих простирадлах ридати безсило
а ти лишався.самотній у натовпі,
де шиї масні од парфумів розкішних
серед жінок,що дивились пожадливо,
і пхали у туфель розпухлу ніжку
корона личить тобі,вродливому
правом сакральним посвяти і крові
коронував мене дружиною
ту,що до крові натерла мозолі..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290555
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 27.09.2012
Осень выдалась пасмурной
еще до рождения,
саваном элегий накрыв
все близлежащие смыслы.
Уцелели лишь самые
дальние,
овеянные холодом
немоты,
в которой так тихо,
что слышно,
как на той стороне луны
проявляются пятна,
отражаясь, как в зеркале,
в шкуре дремлющего ягуара,
проступая
сквозь пятнистое дыхание
пустынных саванн
гримасами
чужих воспоминаний,
в которых уже не узнаешь себя;
тенями из-под чьих-то глаз,
очертаниями чьих-то губ,
шепчущих «тебя здесь не было» -
тусклый огонь бессонницы,
в коей обретает плоть
мой дальнозоркий призрак.
Не божество,
но явление,
абрис космического тела,
вовлеченного
в орбиту
моей обособленной планеты;
далекий спутник,
без которого
не разглядеть
всех красот ночного пейзажа,
всех морщин
и складок времени.
Осень выдалась
на редкость
пасмурной и близорукой:
сплошной ливень,
согревающий слух, -
как тот вездесущий призрак,
хранящий меня ото сна,
льющий холод молчания
в мои мысли,
чтобы
пила из темных ладоней его
танцующие блики.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364558
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Зростає рівень осені в крові…
Це стан, який мені не приховати –
присутність грона солоду і м’яти,
а на долонях - прожилки трави.
У лунку стрімко котиться горіх –
із ним подібні – пОділом, на зламі
у дво-єдине линемо думками,
які ведем, як лінії доріг.
А небо, ніби складене із плям –
чорнильно-синя загадка для ока.
Вона мілкА буває і глибока,
на міру кожен зважується сам.
На дотик Осінь – тепла і густа,
вона як мед бурштиновий на клени,
кладе до рук гранатні хризантеми
і два півсонця стиглі на вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365991
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 27.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.09.2012
Пелюстки сонця падають на плечі -
несмілий дотик вересневих губ.
Повз нас несуться вогники малечі,
замерзле літо тулиться до клумб.
Йдемо в метро, наздоганяє вечір,
ось-ось позаду захід обійме,
раптово так і трохи не до речі,
мою торбинку нести забере.
Ще не почата вітром колотнеча,
завмер в повітрі золотавий вальс.
Пелюстки сонця падають на плечі,
мов в поцілунку, зупинився час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366958
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 27.09.2012
«Но не пытайся для себя хранить
Тебе дарованное небесами».
А. Ахматова
Свои деянья людям я дарил.
Не оскудев, до старости дожил.
Но мысли, зарифмованные в строчки
от первой буквы до последней точки
в себе, как тайну, я всегда хранил.
И неделёж с другими вдохновеньем
своим не признавал я преступленьем.
Была тогда такая вот пора,
что мог без крыльев улететь я со двора,
и дети бы остались без отца,
и все меня жалели бы в сердцах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366825
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
дорога устала и вылилась в море
не ссадив нас с шершавой спины
ты кричишь мне «не бойся»
а я разбиваюсь
о скорость
о счастье
о твой мотоцикл
как тысячасотая мошка
о лобовое
нас трое
плотность и время
сомкнулись в пределах тел
ускоренный теплообмен
динамика рыка – пение…и это уже во мне
пере-
горает кровь
поршень толкая вверх
спорит с мотором взахлёб
раскаленное скоростью дОкрасна сердце
— опасно
мы рискуем взорвать к чертям
этот душный сентябрь
да и нам
невозможно сойти, нас нельзя больше снять –
(нам не сняться)
только острым лезвием кожу с кожей делить
а потом до весны
бредить ветром, тобой и дорогой
как калека безногий
что мечтает
ходить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366471
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 25.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2012
Не йди... Хай літо заблищало
В очах залишив відблиск ночі
Невже забув як ми кохались?
Невже замало слів пророчих?
В ту пору губи німотою
Випалить градом не посміла
Ця осінь... пташою юрбою
Над нашим дахом пролетіла
Не йди хоч ти... зостанься зглянься
Бачиш яка я вся до діла
Ні, не припаду, притулюся
Я так давно цього хотіла
До твого краю, де присів
Залишив стежку сивим склоном
Пісень не хочу, твій приспів
Звірі ховаються строкочуть
Сороки заспані злетів
А я упала не піднятись
Твоїм бажанням підкорятись
Все сталося ти можеш йти
Хоча...І я можу зостатись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365496
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Кеди. Асфальт. Заримована осінь.
Вірші у венах. Розплетені коси.
Гуркіт машин. Телефонні розмови.
Рецензії снів. І нікому ні слова.
Навушники. Кроки. Осипане листя.
Безлад в думках. Розірвалось намисто.
Вулкан почуттів. Нагнітання емоцій.
Вірші. Асфальт. Заримована осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364834
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 18.09.2012
Від твоєї вроди божеволіли,
ліпила відданих рабів.
Ти бавилась чужими долями,
тепер зі мною граєш у двобій.
- Колись любив...- як пом`янула.
Шепочеш - Ліпше не було,
Давай повернемось в минуле...
- Звучить банально, як шаблон.
Тебе любив, а вибрав волю,
бо лиш себе любила ти.
Була принцеса пергідролю,
тепер із трону довелось зійти.
Ти промовляєш лагідно і тихо,
плазуєш звабою у душу.
Для тебе я не просто втіха?
Вважаєш вірити в це мушу?
Ти не принцеса в вигнанні.
Тобі не взять мій бастіон.
Хоч я й не принц на білому коні,
Але мадам, оферта Ваша - моветон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365005
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 18.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2012
Осінні ранки, дякую за те,
Що свіжістю палають небосхили,
Що місяця імлистий силует
Застиг на небі заколисаний.
Навік закоханії віти
У перламутрі задрімали
І залишилися ото горіти
У сонця цілунках русявих.
Усе п'яніє від роси
І п'є золотобарви,
Із келиха пречистої краси
Впиваються химер литаври.
Осінні ранки, дякую за те,
Що ще дитям благословили,
Красою вкутали мене
І дали сили, й дали сили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364611
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 17.09.2012
Скінчився чай негадано, неждано,
спинити це чомусь забракло сил.
В навушниках підспівує Нірвана,
з важких думок стирає звуком пил.
Душі забракло прямоти гітари –
у ліву руку звично взяти гриф?
І знов акордам підбирати пари,
до мозолів знайомий грати риф.
Всі друзі з інших міст по жарту долі.
Прощалися: «До зустрічі, чекай».
Коли ми знову сядемо у коло,
щоб грати на гітарі, пити чай?
27.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329333
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 15.09.2012
Швидкою ходою...
ти пішов...і так зимно
так зимно - досить...
я, можливо, не знала
так - знала
підіймати угору волосся
заглядати у дзеркала вічі
не чекати і не шукати
не просити у бога стрічі
неспасенний , кидаєшся, губиш
та такого хіба приголубиш
птахом селезнем знову на плічі
повсідалися горе-думи
лізуть в душу кусають за груди
бо пішов... не спитавши
полюбиш???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353913
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 15.09.2012
небесні медальйони дратівливо зблискують,
підбирається близько ніч і стає байдужою.
я повільно одужую і малюю свої хвороби,-
хто би міг оцінити цю безвість твоєю подобою?
я ще спробую бути комусь опівнічною, марною
і безкарно благати прозріння для інших сліпих.
і коли б ти не встиг віднайти волю за буцегарнею,
я би гарною тінню сурмила у спогадів ріг.
ланцюжки запізнень і міжміських розмов,
знечів'я домальовую усміх, поспішаючи на осінь.
зручність пересування під землею,
літри блакитного клею під ноги випадку
і все неодмінно ріже око вчасністю.
святкові дзвони ведуть до світла
і я вже встигла бути тобою,
плутаючись в зацепенілих руках і віях.
той, хто вміє викликати дощ, викликає й засуху.
ти відточуєш рухи і з лінощів бачиш мене,
це скляне царство вірить в стовпотворіння.
я - єдине створіння, яке не впаде в ріки зради,
я - єдине мовчання, що з голосу п'є розраду...
ланцюжки запізнень і міжчасових потягів,
я з твоїх марних слів обираю для себе рими.
і між тими, хто вибрався з мертвості тих садів,
я - єдине створіння з очима безмежно твоїми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350524
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 14.09.2012
А я просто піду.
Тихо так, щоб ніхто не побачив.
Просто лишу усе -
Як моє, то вернеться назад.
Не дивіться ви так,
Я на пОказ уже не заплачу.
Тільки серце болить -
Тужить. Й б`ється якось невпопад.
Та воно під грудьми,
В клітці ребер безжалісно рветься.
Завжди вірне комусь –
Не забуде, засне лиш на час,
Щоб не ранитись знов.
Та, як весну зачує, проснеться
Й знов як зиму вдихне
Із сопрано перейде на бас.
То нехай поки спить,
Щоб його не терзали зітхання.
Відпочине нехай
від невдач й нещасливих пригод.
І, можливо, тоді
В нім зародиться нове кохання,
Ще більш вірне й міцне
І стійкіше до бур і негод.
4. 05. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335075
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 14.09.2012
Зупинись хоч на одну хвилину…
Назад кинь поглядом далеким…
Знайди в його очах смутку краплину,
Згадай, як світ був вам таким маленьким…
А він чекатиме від неї кроку
Й молитиметься на жорстокий час,
Та той не допоможе – скаже : «Пас . »
Але не зробить сам цього він кроку…
Та марними були страждання ці високі
Він був не в змозі повернути час.
Настала осінь… Прийшла осінь…
Вона сказала : «Більш не буде нас ! »
Танцюючи із вітром, жовте листя мріє…
Воно нам наганяє ностальгію.
І згадка про ці почуття так гріє…
Нагадує цю нездійсненну мрію.
Могло би бути все зовсім інакше :
Тонули би вони в морі кохання…
Та що не робить доля – все на краще !
Осінь накриє всі бажання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352070
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 14.09.2012