: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2013
як багато тебе у твоїй відсутності.
лиш треба навчитись шукати.
навчитись різнити сум від сутності,
приреченість – від майбутності
і від того, чому не статись.
та здамся.. бо звідки ж знати
пам’яті про давнину і давність.
все, що є в неї – згадки.
а все, що у мене є – пам'ять.
і тільки одна завада –
як мало мене у моїй наявності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404242
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 27.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2013
Вихор холодного повітря істерично грюкав у байдужі, практично змерзлі обличчя вікон. Його розлючений погляд впивався у тіні, що миготіли за фіранками теплих квартир. Холод, мороз продиралися до його пальців, заважаючи якомого краще закутатися у довжелезний коричневий шарф. Здавалося, що у таку погоду ніхто не відкриватиме вікон, аби впустити нежданого гостя. Але ж ні…Знайшлася одна божевільна людина, яка розімкнула стиснуті вуста зимових вікон. Шоковані, налякані фіранки затріпотіли у його шалених обіймах, руки Вітру намагалися виштовхнути їх якомога швидше, аби встигнути, доки не замкнулося рятівне вікно. І ось він тут… Тиха, затишна оселя, десь за стіною, у сусідній кімнаті лунали звуки мелодії, яка заколисувала змерзлу душу. Обережно, крок за кроком він проходив коридором, долаючи дистанцію, що віддаляла його від мелодії. Здавалося, що ось він, той омріяний затишок, навмисне приготована чашка чаю, у полоні якої стомлена меліса поринала у сон на руках ніжної м’яти. Все…. Тут має бути спокій та гармонія. Без зайвих слів, думок, депресій чиєїсь душі та одвічних питань, чому саме так все відбувається у житті. За його спиною тріпотіли нажахані зимовою гостинністю фіранки, чіпляючись благальним поглядом за його плечі.
- Дивно.. Чай досі гарячий, музика звучить, так ніби хтось щойно включив радіо, ненадовго вийшовши за двері. Книга чекає на свого читача, закладка розділяє сторінки, на столі розкришені листки паперу, помережаного дрібним почерком. Картина ідеального холерика, який раптом вирішив втекти в обійми парку, покинувши все у цьому хаосі. Але ж хто це? ,- думки вітру поволі зігрівалися, закутуючи тіло у теплоту кімнати. Чиїсь думки слідували за ним, ступаючи його ж кроками, боячись втратити такого неочікувано-бажаного гостя.
Вітер-гість збирав залишки тепла, спогадів та власних здогадок, що розпорошувалися по всій кімнаті. Тонкі пальці торкнулися листків, що вкривали стіл своїми блідими обличчями. Цікавість роздирала душу, однак почуття вихованості намагалося диктувати свої правила, тим самим стримуючи пориви гостя поринути у світ чужих, незнайомих емоцій. “Що ж там на тих листках?? Чия це історія та чи маю я право вриватися у спокій цих листків?! Але ж ніхто не знатиме, що мій погляд був тут, що пальці огортали кожну написану літеру!! Хто розкаже??? Ті змерзлі фіранки, які цокаючи зубами, відігрівають свої долоні на батареї? Їм зараз не до мене!! Спробую….”
“Вона…. Тиха, самотня, подекуди дивакувата…. Втомлена”…. Гм!! Важко розібрати!!! що ж це таке?? “Втомлена думками….. Душевною комою…. Тихим божевіллям…. Її душа прагне звільнитися від думок, віднайти те місце, де зможе бути щасливою…. Вона шукає самотності, в той час, коли Він чекає на її погляд. Вона сказала, що хоче зустрітися з власною самотністю, Він чекав на зустріч з її поглядом…. Тонкі уста мовчали… Здавалося, що слова застигли на самому краєчку, обережний подих поволі підштовхував їх у спину, аби вони зважилися зробити вирішальний крок.
Він…. “Хто ж це такий?? Імена??? Невже всі розучилися писати власні імена?? Чи то така собі гра з уявою?? Вгадайте, хто може ховатися за тими словами…. Одержима писаниною дівчина з дивакуватою душею?….. Це має бути неодмінно дівчина!!! Дрібний, акуратний почерк, округлі букви, хаотичні виправлення… У неї гарні довгі пальці, які творять нову історію на чистому папері”. “Він…. Душа в режимі очікування власного щастя, яке дихає за кілометри від нього. Кожен ранок Він чує її голос, дзвінкий, який розливається потоками у душі, лишаючи затишні слова та радість…. Шукає її погляд, прагне відчути дотик руки…. Каже, що не може уявити життя без неї, її голосу, очей…. Він живе очікуванням….”
- Очікуванням чого?!! Чуєте? Що ж Він чекає?? Треба боротися за своє щастя!! Воно має бути виборене стійкістю, вірою та почуттями!! Агов!! Не знаю твого імені, але почуй мене!!! Закричи!! Трощи все навколо, однак не опускай руки!!! Вона чекає на тебе!!! Дай їй можливість відчути, що твої очі поглинають кожен її погляд!!!.
“Вони проживають власні життя на такій відстані, однак серця живуть в унісон. Кожного ранку погляди звертаються до вікон, за якими світанок малює новий день, чекають, коли скажуть один одному “Привіт”!!! Робіть щось з власними життями!!! Не марнуйте його на обережність та страх !!!!.”
Десь за плечима скрипнули двері, обережні кроки занурювалися у теплу ауру кімнати. Сполоханий неочікуваною появою мешканця оселі, Вітер схопив декілька листків зі столу, стрибаючи у розхристане вікно. Холод, сніг закружляли кімнатою, впиваючись крижаними руками у тіло кімнати. Крок… Другий… Гарні довгі пальці наблизилися до клаптика паперу, що лежав осторонь решти.
“Зробіть той крок!! Поєднайте свої душі…..”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387491
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 24.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2012
Скоро осінь уже глузуватиме
з моєї постелі порожньої
і своїми кістками брунатними
у ребра ввіткнеться безбожником.
Осінь в поспіху, видно, не знає,
що вона - лиш великий гербарій.
Може, я в тій постелі сконаю,
і напишуть у пресі бульварів:
''Вона мала хворобу осені.
Осінь їй проросла у душу''.
І якісь дітлахи набурмосені
покладуть мене в книжку.
Засушать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359550
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 25.08.2012
Спека.
Це слово розриває своїм гарячим звучанням сухі вуста і ріже потріскані губи. Це вам не ваша русская "жара".
Кохання.
Це слово пробиває всі перешкоди і запалює наші серця.
Це вам не ваша русская "любовь".
Матір.
Це слово сповнене нестримного кохання і ласки.
Це вам не ваша русская "мать".
Наша українська мова настільки різнобарвна, красива і милозвучна. Її історія покрита кров'ю наших дідів і прадідів. Весь світ признав її однією з найкрасивіших мов. А ми так нехтуємо можливістю спілкуватись нею, виховувати нею наших дітей і признаватися в коханні. А й справді, навіщо, якщо у нас є "такой легкий и всеми любимый русския язык"?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357947
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 23.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2012
Її Львів,- і досі закоханий у нічну безодню неба, такий щирий, ніжний, привітний, сьогодні - далекий, чужий, зболенний лютневими пристрастями Зими. Старенький трамвай нагадує про сіру занедбану буденність, перехожі вулиці, заклопотані своїми проблемами, не дають найменшого поштовху до усмішки, вуличний хаос, завірюха і жодного натяку на те, що сьогодні хоч щось увійде в Її душу, подарує кусочок романтики, запалить вогник тих дивних для усвідомлення почуттів, зачарує, приворожить, а потім... Хай зникне!
Дарма, дарма, дарма, що у серці зневіра. Тільки сьогодні, хай навіть на один вечір, на мить, на долю секунди, у якій відкривається усе життя, на подих, відчути, згадати, збагнути, закохано подивитись у даль, і просто чекати на щастя побачити знайомі очі. Як давно Вона не відчувала, не мріяла, не зупинялась просто, щоб глянути у нічне небо. А сьогодні... Не може пояснити, щось дивне ввірвалося в душу, кинуло шмат надії і прошепотіло “Досить!” А потім пішло, наробивши в серці гармидер, і не сказало, чи вернеться...
І все-таки Вона залишилась на тій зупинці вчорашніх ілюзій: вперта, горда, незмінна, так і зосталася в очікуванні незбагненного дива. Надія, яка так палко виривалася на волю, закричала, забилася сполоханою пташиною, залишаючи слід роз'ятреної рани. Але раз-у-раз її віра так вперто запалювала вогник Любові...
Ні!!! Ні!!! Не можна допустити останнє, не зараз, не в цю мить, ніколи... А чому ж так вперто б'ється серце, чому дає ще жити, чому не може впасти серед розбитих мрій, заснути і не прокинутись, чому ще здатне боротись, чому не може так просто піти?.. На ці вічні запитання Вона і досі не знає відповіді. Чи то доля дає поштовх іти далі, ступати важкою ходою по львівській бруківці, чи життя вперто кричить: “Не здавайся!”, але Вона йде. У серці крім болю не має місця ні для кого, жодних емоцій, жодної сльозинки на обличчі за останніх кілька років і навіть жодних думок.
Аж ось і зупинка. Старенька кав'ярня манить аромооксамитом львівської кави, кілька відвідувачів, байдужих до погоди надворі, її улюблений столик біля вікна,- саме тут відкривається її світ, незнаний, непідкорений, далекий. Кава, коньяк, біль. На устах спогад, що ріже, наче ножем, у серці- зовсім нічого, у душі кілька ран із запахом вчорашнього і лише крихта мрій...
...Ніхто не прийшов... Все-таки Ніхто не приходить... В застиглих зелених очах якесь далеке відлуння. Кава, коньяк... Завтра Її знову можна побачити тут: те саме розхристане волосся, той самий погляд і ті самі безнадійні надії...
P. S. Не питайте хто Вона, де живе, чому не вміє більше плакати. У ній так мало життя, але таке бажання жити. Вона звичайна пересічна жителька(чи житель) вашого міста, А може у цих рядках, ви впізнали кожного з вас у хвилини найбільших розчарувань. Вона сильна і обов'язково у шибку тієї кав'ярні постукає Її щастя. Вірте, боріться, кохайте, відчувайте і ніколи не здавайтесь, бо лише Віра, Надія, Любов дають те, чого так прагне Ваше серце. Не бійтеся впустити у свою душу клаптик неба, запросити погостювати Весну, помріяти, відчути...
Життя - Богом даний привілей, воно- прекрасне! Пам'ятай про це!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352013
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Осенний дождь лениво наполняет чашку бледными слезами
А деревья флегматично ткут ковры из своих листьев
Смесь хандры, тоски, разлуки, расставаний на вокзале
Обещаний – продолжать любить хотя бы в письмах
*****
Глупые, но тёплые слова любви согреют лишь бумагу
Но дождю под силу уничтожить сто тетрадей и чернила
И не важно, сколько слов сегодня, завтра на лист лягут
Всё уйдёт, и будем говорить, потом и вспоминать, что было
*****
Осень и зима! Весну и лето на двоих судьба не выдала
Зато, играясь, выпила из нас все человеческие чувства
И вдобавок лицемерием и ложью наш мирок осыпала
А потом и это ветром подмела. Теперь там просто пусто
*****
И сейчас весь кофе, это просто дёготь для лечения псориаза
Нет уж больше слов таких – любовь, тепло, уют
Слишком долго собирал всё это, как осколочки алмаза
А теперь всё это выбросил в ведро, в которое плюют
*****
Может, осень виновата в том, что дала мне наполненную чашу
Смесь иллюзий и мечтаний о прекрасном и наивном
Я хотел, пытался сделать эту золотую осень только нашей
Но всё золото пропало с первым и холодным ливнем
*****
И остались только ржавые навесы, укрывающие боль
Пустоту и одиночество под ними тоже я сегодня прячу
И из слёз солёных я выцеживаю каменную соль
Которую грядущею зимой на лёд и снег растрачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217828
дата надходження 24.10.2010
дата закладки 21.07.2012
а ты знаешь, я бросил курить лет пятнадцать назад!
НЕУЖЕЛИ?! А КОФЕ ТЫ ПЬЁШЬ ДО СИХ ПОР МОЙ ПРИЯТЕЛЬ?
извини, кофе тоже не пью. и я этому вроде как рад!
ТАК И ЗНАЛА: ТЫ ВРАГ, ТЫ УЖАСНЫЙ УРОД И ПРЕДАТЕЛЬ!
а толку мне с этого кофе, когда нет тебя со мной рядом?
ТЫ ЖЕ САМ ГОВОРИЛ, ЧТО ПРИДЁШЬ КО МНЕ... ДАЖЕ ВО СНЕ!!
да, говорил, что ворвалась в мою жизнь ты убойным снарядом!
А КАК ЖЕ ПРОГУЛКИ В ТОЙ ЯРКОЙ, КРАСИВОЙ И ЛЖИВОЙ ВЕСНЕ?
не волнуйся, я помню все наши прогулки и кофе без сахара!
ДАЖЕ ТАК? А НАЗВАНИЕ КНИГИ, КОТОРУЮ Я ТЕБЕ НЕ ВЕРНУЛА?
я помню всё, даже те минуты, когда ты рыдала и плакала!
А ПОМНИШЬ ЛИ ТЫ, КОГДА НА РУКАХ ТВОИХ Я НА МИНУТУ ЗАСНУЛА?
я помню всё!! и помню, что нет между нами никакого финала!
КОНЕЧНО, ВЕДЬ ПОПРОЩАТЬСЯ С ТОБОЮ МЫ К СОЖАЛЕНИЮ НЕ УСПЕЛИ!
я безумно люблю тебя! я хочу чтобы ты это знала и понимала!
КОНЕЧНО: Я ПОМНЮ ВСЁ: ОСЕНЬ, КОФЕ, ТАБАК, ГУАШЬ, АКВАРЕЛИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348891
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Заковані в віконні рами,
пройдені миттєвим значенням
ці сонця не сходжені долини
закриті у соціумі на маленькі
другорядні опції.
Витоптані сотнями ніг з болота,
травою поросло коріння головного мозку
головний лікар каже що так потрібно,
потрібно для повсякденності й ножа,
фінського,
а чи знають про це вони?
бранці ночі, бранці холоду,
ті, що п’ють лід с гарячою колою.
Вони несуть ці матерії сходження,
полощучи собі горло магістралями й коліями.
Нанизуючи рани собі на шию,
як прищепки,
невже любов до болю
вища за будь-яку іншу ціль
бути кволими чи голими перед богом
своїх маршрутів
в станційних відблисках горять птахи жалю,
горять птахи смутку,
тятива луків електричними імпульсами
потрапляють до кожного руху
цих птахів без шкіри,
волелюбно розцінюючи тютюн
я узрів волю ангелів, що без крил.
Якось тонучи у нафті та щасті
Закопали себе,
Навіть не спробувавши виплисти,
Маючи при собі ласти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351073
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012
Танцюю ще раз я, на біс.
Вальсую кроками мовчання
У тихому кутку валіз,
Де крутиться одне незнання.
Рахую па своїх утіх,
І у мелодії бажання,
Спокутую болючий гріх,
Невірність, сумніви, страждання.
У ритмі сонця і дощу,
Й акордів тихої гітари
У голові своїй трощу
Нестерпно-крихітні примари.
Руйную совісті мотив,
Ламаю пазл думок нестерпних.
Скупої пристрасті прилив
Ховаю в спогадах буремних...
Ось стихла музика німа
У мороці валіз ганебних.
В кутку незнання вже нема,
І танців, що на біс, даремних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351065
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.07.2012
Нікому не вірю. Не буду пухнастим.
Мені все одно, що буде далі.
Який я наразі: щасливий? Нещасний?
Спокійний? Нервовий? Як все дістало!
Нічого не винен. Ніколи. Нікому.
Але щось тривожне всередині б`ється.
Сиджу і сміюсь надзвичайно нервово,
Бо знаю: до мене Вона не повернеться.
Якби хто сказав, попередив завчасно..
Та, що тут гадати? Усе на долоні:
Я б знову зробив це. Сказав би «кохаю»!
Сказав би: «Чи підеш Ти далі зі мною?»
10,03,2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351003
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012