Олександр Деркач: Вибране

Олександра Малаш

Моє почуття до тебе нічого не дасть біосфері…

Моє  почуття  до  тебе
Нічого  не  дасть  біосфері.
Я  навіть  не  маю  у  планах
Мікроби  з  тобою  множити.
Забути?  Хіба  є  потреба?
Я  щойно  замкнула  всі  двері.
І  вже  –  на  «ви»:  світлоокий  пане,
Рятуйтесь  від  мене,  як  можете!

«А  ти  мені  й  не  цікава,  -
Відкажете  гордовито.  
-  Я  навіть  не  мав  на  думці
Скорочувати  дистанцію…»
Така  от  вичерпна  заява.
Нема  чого  тут  ловити.
Давай  на  «ти»…  То  скажи  –  звідки  сум  цей
По  завершенню  білого  танцю?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636634
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.07.2014


Ольга Ашто

Коричное


Ты  стараешься    быть  циничным:
Обрастаешь  слегка  корой.
Это  -    случай  не  единичный.
Кое-где,    кое-кто  порой...
И  не  кое-...    А,    в  общем,  каждый
Тонким  стеблем    под  ветром  рос,
Чтоб  однажды...  Да,  да    -  однажды  -
Вдруг  насущный    возник  вопрос:
Будет  больно  -    готов  открыться?
Будет  страшно...  Готов  принять?  
Но,  корой  предпочтешь    покрыться  -
И  не  чувствуешь...  И  не  снять...
Пусть  коряво,  зато  надежно,
Пусть    не  гибко,    так  –  не  согнуть.
И  в  ответ  рассмеяться  можно,
Если  вздумает  кто  лягнуть...
Вот  и  все.  Вереница  точек.
Деревянное:  «Не  скучай,
Отломи  от  меня  кусочек:
Чуть  корицы  полезно    –  в  чай».
Обжигаюсь    -  ведь  чай  горячий...
Обжигаюсь?...  Да  нет  же...  Смят  -
Как  бумажный  -  стакан.  Иначе...
Все  иначе.  И  аромат  -
От  волос,  задубевшей  кожи...
Испуская  коричный  дух,
Деревянно  пишу:  Ты  сможешь
Нас  спасти?  Сосчитай  до  двух...»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484901
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 20.03.2014


Олекса Удайко

МІЙ УДАЮ (Муз. С. Голоскевича)

[i][b][color="#5a7d09"]Запа́ли  в    серце    спомини    дитинства:
цупкий    сувій    льняного    полотна,
турбота    в    ньому,  й  праця  материнська,
й    сльоза    гаряча    неньки    не    одна.

Сувій,    мов    долю,    розстелю    у    стежку
на    удаїську  світа́нкову    росу,
на  ньому  витчу  сонячну  мережку,
а  потім    в    рідну  хату  занесу.

             П  р  и  с  п  і  в  :

             Мій  Удаю,  твої    густі    заплави
             і    в    солов'їнім    щебеті    гаї,
             в  моїй  ви  думці,  та  не  для  забави  –  ﴿  2  р.
             шаліють  в  серці    спо́мини    мої..              ﴿  2  р.
   
             П  р  о  г  р  а  в  а  н  н  я  .
           
Давно    живу    я    в    сонячній    столиці,
квартиру    маю,    дачу    і    сім'ю...
Бракує    лиш    із    Удаю    водиці  –  
терпку    сльозу    свого    дитинства    п'ю.

О    Боже    мій!    Візьми    усе    до    себе
й    мою    гірку,    немов    полин,    печаль:
мені    в    житті    нічого    вже    не    треба  –        
дай    Удай    мій,    де  тиха,    рідна    даль...[/color][/b]

             П  р  и  с  п  і  в  .

               П  р  о  г  р  а  в  а  н  н  я  .

17.11.2000  -  03.06.2022[/i]
                                                                                                                         
                                                                                                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413838
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 09.09.2013


Michelle Paffer

В САМОЕ СЕРДЦЕ

Любить  тебя,  как  ехать  по  встречной  с  целью  разбиться,
Расшибиться  вдребезги,  разлететься.
Вгонять  тебя,  как  иголки  под  ногти,  –  в  самое  сердце,
Не  замечая  встречных  машин  и  чужие  лица.

Любить  тебя,  как  вкачивать  в  сердце  галлоны  яда,
Распространять  тебя  с  ним  по  венам.
Я  имею  право  на  смерть,  и  оно  священно  –  
От  избытка  прикосновений  твоих,  как  награда.

Любить  тебя,  как  без  крыльев  к  небу  взмывать,
И  наивно  считать,  что  это  и  есть  свобода.
Безнадёжно  падать,  забыв  парашют,  с  небосвода
И  горлом,  забитым  криком,  воздух  глотать.

Любить  тебя,  как  падать  на  дно  холодного  океана,
Как  тонуть  в  его  тёмных  глубоких  водах.
Как  вкусить  с  эдемского  древа  запретного  плода
Как  вскрывать  своё  сердце,  обнажая  глубокую  рану.

Любить  тебя,  как  расшибиться  вдребезги,  разлететься,
Когда  едешь  с  целью  разбиться  по  встречной.
Любить  тебя,  как  проживать  этот  Ад  бесконечно,
И  вгонять  тебя,  как  иголки  под  ногти,  –  в  самое  сердце.
10.02.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402396
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013


Олександр ПЕЧОРА

Ой ти доле моя, недоле…

*      *      *

Ой  ти  доле  моя,  недоле,
переповнене  поле  болем.
Скільки  дум  тут  переплелося  –
і  збувалося,  й  не  збулося.

Жнивувалось,  бувало,  щедро,
і  від  споминів  –  тепло  й  щемно.
Пломеніють-сміються  ружі,
а  від  мрієньки  –  серце  тужить.

Ой  ти  доленько  –  спрагле  поле.
Ой  ти,  воле  моя,  неволе.
Ген  волошки  мандрують  житом...
Любо  й  боляче...
Хочу  –  жити!
Світ  увесь  берегти  й  кохати,
чаруватися  й  чарувати.
Я  вже  істину  знаю  ясно:
як  не  тяжко  –  життя  прекрасне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376363
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Настя Ковал

ЦЯ НАША ЛЮБОВ БУДЕ ЖИТИ !!! ( як відповідь до вірша О. Деркача)

відповідь-продовження  вірша  Одександра  Деркача
     "Ще  скрапує  осінь  дощами"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376117

Якщо  почуття  наші  щирі  -
Зігріє  їх  й  осінь  теплом,
І  хоч  подались  птахи  в  вирій,
Й  не  чути  пісень  за  вікном,
Нам  грає  мелодію  сонця
Скрипаль  в  наших  душах  й  серцях,
Й  напиток  кохання  по  вінця
Налито  в  фужери  життя...
Легенько  торкнувши  вустами,
Ми  п'єм  ароматний  напій,
Хай  скрапує  осінь  дощами
В  коханні  купаємось...  й  в  ній.
Вже  добре  відомо  -  між  нами
Кохання  вогонь  не  згасити.
Не  треба  розмови  словами,
Ця  наша  любов  буде  жити!!!

**********************
   "Ще  скрапує  осінь  дощами"  
     (автор  -  Олександр  Деркач)

Ще    скрапує    осінь    дощами.
Падолист    вирує    щомить.
Чи    хто    знає,    
                                     буде    що    з    нами
Коли    листя    останнє    злетить...

 Збери    пелюстки    хризантеми,
 Молодого    вина    я    наллю,
 Залишимо    клопіт    щоденний
 І    присядемо    біля    вогню.

 Розмови    не    буде    словами    -
 Це    питання    в    очах    вже    бринить:
 -    Чи    ти    знаєш,    
                                       що    буде    з    нами    
 У    той    день,    як    вогонь    догорить?

                                                                 Олександр  Деркач
*********************************

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376130
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Окрилена

Монолог (озвучене)

Яке  блаженство  думати  про  Вас!
Крізь  шпарку  світлом  розбивати  темінь,
відлуння  пальців  у  солодкім  щемі  
пускати  на  вуста  у  ніжний  вальс...

Даруйте  за  сміливий  монолог,
без  права  на  перерву  і  питання,
тонкої  нитки  довгого  зізнання  
і  ділення  тривожності  на  двох.

Я  не  гадала,  що  все  буде  так  -
два  погляди  урізнобІч  медалі,
ви  віддалялися  все  далі  й  далі,
а  я  назустріч  вітру  і  навзнак.

Яке  блаженство  думати,  що  Ви
так  розпогодилися  попри  осінь...
Та  повернулися  спиною,  і  я    досі
читаю    нерозбірливі  шрифти…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292804
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 10.10.2012


ІлюзіЯ

Рівень прозорості

Визначити  рівень  прозорості  друга  не  важко.
Опускаєш  його  на  обмежений  
часовий  проміжок  у  зміїне  кодло  
і  уважно  вслухаєшся  у  сичання  за  спиною.

Територіум  кімнати  звужується
зі  швидкістю  лету  метелика,
якого  і  так  нікому  ловити.

Вкотре  молюсь  над  питанням:
"Чи  варто  називати  тебе  другом,
коли  мало  хто  з  нас  претендує
на  щирість  за  дякую?"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340670
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 18.09.2012


Ляля Бо

хворе. складне.

Дотліває  цигарка:  це  гаркає  щось  під  курткою,
навіть  глибше,  під  шкірою,  поміж  кров"ю  і  м"язами:
"Знаєш,  життя  не  складається  з  недокУрків,
битих  сердець  та  любовей  тих,  одноразових!"

...Він  щось  ховає  замислене  і  божественне,
істинно,  в  нього  на  скронях  предвічний  задум.
З  тих,  що  чарують  голосом,  ваблять  жестами,
з  тих,  що  мурашки  спиною,  коли  стоїть  позаду.

Поза  тим  тобі  холодно,  тиснуть  невідповідності
В  межах  твоєї  лірики  і  його  позитиву.
Дороговказ  всередині:  шляху  не  видно,  стій!
...скільки  навколо  втрачених,  недалеких,  хтивих...

Радість  твоя  розбризкана  -  вперті  ідуть  на  ризики:
дерти  літо  на  жертви,  врізки,  недбалі  клапті.
Марно  плачеш  з  ножем  ти,  серпня  зоставсь  огризок.
Ми  безнадійно  хворі  у  цій  палаті.

Наших  недуг  історії  листям  висять  на  ясені,
Я  страждаю  чуттєвістю,  ти,  мабуть,  світозміненням.
Згадки  про  літо  -  в  скринечку,  золотими  запасами.
Ключ  із  паролем  кодовим  -  твОїм  іменем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357364
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 15.09.2012