Мирослав Гончарук-Хомин: Вибране

Poetka

…вільне…

...злива  почнеться  над  ранок
час  вбиває  і  водночас  живить  тебе  терпінням
пробирає  аж  до  кісток  неспроможність  прийняти
виклик
як  добре  що  все  у  що  ти  віриш
пронизане  розумінням
заборони...


вечір  лягає  на  долоні  обірваним  розпеченим  сонцем
я  надміру  щаслива  коли  забуваю  про  час...
у  кістках  відстанні  бог  відкладає  стронцій
і  забуває  про  нас...
я  не  пишу  тобі  жодних  зізнань  та  листівок
у  повітряних  замках  які  давно  збудували  до  нас
я  -  одна  із  твоїх  нечисленних  домівок
на  придорожній  смузі  життєвих  трас...
так  стається  що  світ  наче  колесо  котиться
ми  хапали  свободу  мов  знесилені  риби  кисень
а  тепер  так  часто  доводиться  плисти
майже  торкаючись  дна...
когось  обпікає  пісок  когось  колить  стерня...
чим  довше  ти  один  тим  болючіша  твоя  війна
тим  міцніша  твоя  стіна...
залиши  мені  пам'ять  яка  втамовує  жагу
повернися  лицем  до  кожного  кому  обіцяв  подати  води
я  тепер  все  менше  пишу...про  правду
для  того  щоб  іншим  було  важче
мене  віднайти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349019
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 08.07.2012


Мозаїка

Я б хотіла…

Я  б  хотіла  з  тобою  поділитись  тими  почуттями,  які  залишились  після  нашої  розлуки.  Насамперед,  віддала  б    тобі    ту  відразу  до  інших  представників  протилежної  статі,  ту  безмежну  любов  і  прив'язаність  до  тебе  одного;  ту  гіркоту  в  душі,  яка  в  хвилини  самотності  так  наповнює  мене;  той  біль  пекучий,  який  не  дає  мені  спочинку  ні  в  день,  ні  в  ночі.  Людина,  яка  кохає,  готова  поділитися  зі  своїм  обраним  навіть  найдорожчим.  А  що  є  дорожчим  за  внутрішні  почуття  людини?!  Мабуть,  нічого.  То  як,  ти  готовий  прийняти  від  мене  дарунок?  А  далі  мені  байдуже,  що  у  всіх  дівчатах  ти  будеш  бачити  мої  риси,  чути  мелодію  мого  голосу,  золотий  передзвін  мого  сміху,  перед  тобою  стоятимуть  сірі  (такі  схожі    на  твої)  очі;  мені  абсолютно  все  одно,  що  ти  не  зможеш  знайти  спокою  в  чужих  обіймах,  що  в  хвилини  самотності  тобі  буде  так  гірко,  що  на  стіни  захочеться  лізти;  що  коли  йтиме  дощ,  ти  виходитимеш  на  вулицю,  щоб  ніхто  не  побачив  твоїх  сліз  і  оплакуватимеш  нашу  любов.  Мене  не  цікавитиме,  як  ти  живеш,  про  що  ти  думаєш  і  з  ким  ти  зараз.  Я  б  хотіла  з  тобою  поділитись  своїми  почуттями...  То  як,  візьмеш  дарунок?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317298
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 04.06.2012