Я полюбила те роздолля,
Яке не бачила ніколи
І ті смереки за селом,
Що теж тремтіли перед злом.
Як повноводная ріка,
Що вниз з Карпатських гір стіка, -
Так спогади бабусі линуть
В дитинства світ, в свою хатину,
Де різнотрав'я оксамит,
Пісень, традицій колорит.
Де спів, забави, вишиванки,
Садки в рожевому серпанку
І щедрі на гриби ліси,
Поля безмежної краси.
Давно люблю той спогад світлий,
Де люд гостинний і привітний.
А в нього – руки працьовиті,
Що славою віків сповиті.
Та раптом в’яне рож вінок. –
Крізь сон я чую плач жінок.
І навіть діток оченята
Тривогу вміли відчувати.
Лишили спогад за горою,
А біль забрали із собою,
Щоб вічно з ним у серці жить.-
Хоч плине час – душа болить.
Бабуся спокою не знає,
Бо ностальгія не минає. –
Звучить, як сповідь ця відверта
Жива бабусина легенда…
Я чую плюскіт джерельця –
Його відлуння йде в серця.
Я бачу в снах ту чисту воду,
Що живить гілки родоводу.
Дарма, що б’є на чужині, -
Воно таке близьке мені.
З розмов про все це дізнаюсь. –
За долю кращу помолюсь.
Щоб більш ніколи у людини
Не відбирали Батьківщину!
Я про бабусин спогад мрію.
Тепер я серцем розумію,
Чому так часто, рідний краю,
З її думок ти виринаєш…
Той подих лісу навесні
Так само близький і мені.
Там навіть рідним є каміння. –
Земля, в якій моє коріння!..
2011р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №11208284971
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360409
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012
Я Вас боюсь… так солодко, гріховно…
Міцніє страх із часом, як вино.
Так спрагло п’ю жагу і місяць повний.
Стелю бажанням золоте руно.
Я Вас малюю, як художник музу,
Як дощ в повітрі – чорно-білий шум.
Благаю ласки, як бродяга кусень,
Листи печалі на зірках пишу.
Коли ж тече вдоволення по тілу
Невинних мрій, одягнутих у гріх,
Ви губите мої троянди білі,
Уплівши у вінок буденних втіх.
Давно забувся Вам невинний страх –
Не житиме в неволі дикий птах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360274
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 27.08.2012
Солодких снів тобі, коханий мій.
Нехай в ночі насниться мій дарунок-
Твоїх бажань яскравих, келих мрій,
Чарівно-пристрасний, медовий поцілунок.
Солодких снів. Нехай гойдає ніч,
У променях зірки плетуть кохання...
Все в погляді моїм, навіщо річ...
Нехай здійсняться всі твої бажання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348000
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 26.08.2012
Мені наснився яблуневий сад.
А хата, мов оділа вишиванку.
Над вікнами повився виноград,
І голуби воркують біля ганку.
І добре так у рідній стороні,
Весела дітвора в дворі щебече.
І сонце усміхається мені,
Промінням щедро обсипає плечі.
Проснулася і душу стиснув жаль –
Села того давно уже немає…
Тепер живуть не люди, а печаль
В забутому життям, чужому раї.
А люди розлетілись хто куди,
Хто мучитись, а хто добра шукати…
Травою поросли в саду сліди,
І постаріли яблуні крислаті.
Хати пустіють, валиться душа
Занедбаної, дикої країни.
Жорстокого будення де межа?
За що така розплата Україні?
Ідуть одне за одним в небуття
Квітучі села, і квітучі мрії.
А десь далеко «золоте» життя
Усім примарно світить, та не гріє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325049
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 22.08.2012
Не їли яблук ми із рук Венери –
Їх почавили на пакетний сік.
Забули про пристойність і манери,
І страх розплати так підступно зник.
Сусідські яблука ми їли кислі,
Такі ж, як недозріла та любов.
Під ганком, від байдужості обвислим,
Ми слухали пісні зловіщих сов.
Зливали в давні амфори провини,
І розбивали статуї табу.
Не пили меду – лиш дешеві вина,
У небі пасли золотий табун.
Ставали вранці яблука гнилими,
Як і слова, що чула тільки ніч.
Коханці розлучалися чужими,
Венера ж забавлялась – в тому й річ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358212
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 17.08.2012
Невже народ мій вже помер?
І дух зітлів і серце-камінь?
невже свобода , як осет
не зцілює, а ріже пам'ять?
Не вже в думках замість віків
секунди догорають тихо?
Невже не чутно вже мольбів?
І в жилах міць змішалась з лихом?
Невже душа уже німа?
І голос Правди кволо тужить.
Над хвилями мого Дніпра
З нас насміхаються, паплюжать...
Невже слова — це лиш вода,
Та камінь вже чомусь не точить.
Застрягли в горлі, мов слюда,
І витікають через очі...
Невже народ мій все ж помер?
І дух згорів і попіл тліє?
Та стій! Не вірю я очам!
Там пташеня мале леліє!
Задерло голову уверх,
Й махає крилами щодуху
До неба, ввись, летить Орел!
І не зважає на розруху!
Летить так гордо поміж хмар
І розбиває горе плугом.
Народе мій! Небесний храм!
Не помирай! Палай же духом!
Палай! Живи! Не помирай!
Будь вічним птахом в вічнім небі,
Й свободу ти не покидай,
Запалюй промені в оселі.
Літай! Борись! За для синів
Що понесуть Жаги вінець
За дочок теж, за матерів!
Будь гідним зватись УКРАЇНЕЦЬ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357940
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 16.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.08.2012
Обіднє сонце міряє калюжі-
Яскраві зблиски поглядом ловлю.
О, як пасує осені байдужість-
Як хризантемам холод кришталю,
Коли затихне віхола січнева
Поміж пелюсток білих, наче сніг.
Тремтливим листом схлипують дерева,
Мінорний шурхіт котиться до ніг.
Полоще день опущені вітрила
У тонкосрібних косах потічка,
Дрібне пелюстя осінь обтрусила-
І не здригнулась впевнена рука.
Вже в прохолоду озера-свічада
Багряним листям клен зашурхотів.
О, як пасує осені ця зрада-
Як і тобі нещирість почуттів!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356629
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012