Людмила Мартиненко: Вибране

Катерина Собова

Шанс нареченого

Позавчора    в    татка    Філі
Запитав    маленький    Гена:
-А    для    чого    на    весіллі
Викрадають    наречену?    

-Тут,    синочку,    така    штука:
Хоч    музики    гарно    грають,
Що    життя    складна    наука,
Молоді    про    це    не    знають.

Наречений    зранку    сяє
І    коханій    гладить    ручку,
А    не    зна,    що    пригріває
В    своїй    пазусі    зміючку.

Але    в    нього    -    мудрі    друзі:
Зразу    любку    викрадають,
На    городі    в    кукурудзі,
Чи    в    сусідів    десь    ховають.

Доки    мила    десь    у    схові,
Тут    у    всіх    переживання:
Дають    шанси    женихові
Схаменутися    востаннє!    

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848250
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 13.02.2020


molfar

Привіт тобі, омріяна царівно…

Привіт  тобі,  омріяна  царівно!
Ти  хоч–не-хоч,  
а  дощ  всерівно  йде.
Весна  у  серці  –  небагатослівна,
І  слів  нам  
так  бракує  де-не-де…

Привіт!
А  у  гаю  –  зелені  віти
і  квіти  на  святилищі.
Щемить…
Безвітряно.
За  мить  затерпне  літо,  
бо  лід  наш  –  темним  обрієм...

Гримить.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787291
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 11.10.2019


Олена Жежук

Між нами

Осіння  тиша.  Синій  дощ    і    ми…
Обіч  дороги    склякли  мокрі  клени.
Не  треба  слів,  хай  дощ  про  нас  шумить.
Присядь,  коханий,  ближче  біля  мене.

Візьми  за  руку,  нині    я    без    крил.
Як  осінь  справжня…  Хоча  що  між  нами?
Шляхи  несходжені  на  сотні  миль,
І  ночі  зшептані  не  нашими  йменами.

Між  нами  час  ловив  не  нашу  мить,
І  квіти  не  мої,    не  ти…  так  треба.
Не  нашим  щастям  в  серці  защемить,
І  сьома  вись  не  нашого  крайнеба.

Між  нами  осінь  і  цей  синій  дощ,
І  наші  руки  літом  полонені.
І  наше  «ми»  серед  чужинських  площ,
А  ще,  напевно,  наші  мокрі  клени…


[i]продовження  [/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694800
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 23.10.2016


Тетяна Луківська

Тетяна чекала

Тетяна  чекала…
Тетяна  чекала…  Що  чи  кого  не  знала,  але  добре  відала,  що  чекає.  Зиму?  Зима  тюпала  поряд.  То  снігом  замете,  то    кришталем  дощу  сипне.  Щедро  білила  все  навколо,  а  то  й  чорнила  калюжами.  Ні,  не  зиму  чекала  жінка.    Весну?  Сонце  зазирало  інколи  у  вікно,  і,  здавалося,  по-весняному  вже.  Хоч  жінка  й  раділа  такій  погоді,  не  весну  вона    чекала.  Та  й  любила  Тетяна  осінь.  Це  її  пора.  Листопад  золотавий  її  талісман.  Саме    тут  її  творча  щоденність  найвища.  Осінь,    разом  з  душею  жінки,  виплакувала  все  наболіле,  непереможене,  стерпіле,  нездійснене…
   Що  ж  чекала?  Ця  думка  не  давала  спокою  жінці.  Стояла  біля  вікна  і  чекала.  Думала,    думала,  ловила    думки,  зупиняла  їх  миттєвість,  перебирала…але  так  і  не  знаходила  підказки.
   Присіла  до  столу.  Затишно  було  тут.  У  вазі  стояли  квіти.  Духмяні  троянди,  трішки  прив'ялі,  але  такі  рідні.  Забігала  дочка,  занесла  кілька  гілочок  на  Тетянин  день.  Каже,  от  і  зустрічай  своє  свято  з  квітами.  Тетяна  посміхнулася.  Вона  давно  вже  не  зустрічає  цей  день,  ще  з  тих  пір…коли…  Коли  її  зрадили.  Це    ж  15  років  потому.  «Ой!»  Думка  лунко  задзвеніла  в  голові.  «  Та    вона  ж  чекає  дзвінка.  Ось  що  сьогодні  тривожило  її».  Нещодавно  в  новинах  прочитала    про  всеукраїнську  науково-практичну  конференцію  щодо  нових  інформаційних  технологій  в  освіті.  Вчиталася.  Серед  організаторів  знайоме  прізвище.  Отже  повернувся,  знову  тут,  недалеко.  Але  ж…  саме  в  Тетянин  день  була  остання  зустріч,  вони  розпрощалися  назавжди.  І    поруч  не  стало  колеги,  друга…  коханого.  Для  творчої  наснаги  ,  сказав,  потрібна  новизна,  нове  захоплення.  От  він  і  зустрів  молодість,  нову  аспірантку.  Скільки  радості,  натхнення  приносила  йому  ця  молода  особа.
- Ти  не  уявляєш,  Тачо,  -  так    називав  Тетяну,  -  це  ж  диво  щодень.  Вихлюпується  така  сила  енергії,  запал  працьовитості,    що  сам  дивуюся.  Це  справжня  любов,  яку  мені  не  відкинути.  
Він  ще  довго  і  захоплено  розповідав,  але  Тетяна  вже  не  чула.  Серце  стискало  тугою,  розгубленість  заважала    сприймати  слова,  жінка  ледве  стримувала  сльози.  Врешті  попросила:  «Я  піду».  Квіти  залишилися  лежати  на  столику,  вони  були  не  для  Тетяни.
- Добре,  йди,  ми  ще  поговоримо,  адже  ми  друзі?  –  перепитав.
- Друзі,  -  стиха  мовила.
- Я  не  проведу  тебе,  вибач,  бо  ми  зустрічаємось  з  Сонею,  ось  надійде.
Тетяна  важко  відчиняла  двері  з  кафе,  а  вони  не  відчинялися,  ніби  не  відпускали  її.  «Вийти,  швидше,  вийти».    Думки  підганяли,  пришвидшували  рухи.  Хтось  допоміг,  двері  легко  відсунулися.  Перед  жінкою  стояла  чорноока  і  красива  дівчина.
- Прошу,  -  посміхнулася.
- Дякую  Вам,  -  тихо  промовила  Тетяна.  Справді  гарна  і  це  для  неї  квіти,  миттєва  думка  кольнула    серце.  
Як  же  ж  боляче  було    жінці.  Покинута,  відкинута,  зневажена.  15  Тетяниних  днів,  15  років  згадувала  цей  душевний  спопеляючий  біль.  Здавалося,  що  він  так  і  не  зменшився.  То  чому  ж  вона  сьогодні  чекає  дзвінка,  чому  ?  Та  й  Тетянин  день  давно  минув.
Сіла  до  столу,  відкрила  ноутбук  і  полилися  слова:
 Не  прийдеш  ти  сьогодні,  я  знаю.
За  вікном  ще  захмарений  лютий
Гнівно  сніг  до  землі  притискає,
Залишивши  сліди  не  обуті.    
Не  прийдеш,  то  чому  ж  я  чекаю.
Перемерзлі  минувши  калюжі
Вітер  подихом  тіні  рівняє,
Так,  неначе,  він  сонце  подужав.
Не  прийдеш,  достеменно  я  знаю.
Затопталися  наші  стежини.
Я  самотньо  вже  їх  не  здолаю,
Зледеніли,  неначе  вершини.
Не  прийдеш!  З  далини  небокраю
Поміж  нами  вже    обрій  стіною.
Я  думками    тебе  зустрічаю
І  думками  прощаюсь  з  тобою.
Засніжилося  знову    набіло,
В  крок  останній    зима  підтягнулась.
І  чекання  в  літах  відзоріло…
Не  прийдеш…  наша  зустріч  минулась.
Минулась…таки  минулася.  Чому  ж  так  пече  серце  …  і  чекає.  Ні,  вона  не  буде  чекати.  Не  буде!
Дзвінок  перервав  думки  жінки.  Тетяна  кинулась  до  телефону.
- Невже!  –  видихнула.
- Мамо,  це  я,  -  доччин  голос  зупинив  Тетяну  на  мить.
- Доню!  Я  так  рада  тобі.
Так,  Тетяна  справді  була  рада  дзвінку,  врешті  зрозумівши,  що  зателефонувати  мав  не  він,  а  рідна,  близька,  любляча  людина.
- Мамо,  завтра  жди  нас    у  гості,  можна?
- Звичайно,  жду,  приготую  ваші  улюблені  пироги,  приходьте.
- До  зустрічі,  мамо.
- Я  чекатиму  вас,  мої  хороші.
Чекатиме,  бо  тепер  Тетяна  знала  що  і  кого    потрібно  чекати.  Думки  полегшено  зітхнули,  нарешті,  все  на  місці,  а  то  стомилися  в  чеканні.  Ось  так  час  знову  перевірив  пам'ять.  Мабуть,  востаннє.  Тетяна  присіла  до  столу,  пригорнула  квіти,  такі  рідні  і  запашні.  Адже  в  житті  стільки  хорошого,  близького,  радісного.  «Дякую,  доню,  що  поруч»  -  прошептала.  Краплина  сльозинки  зі  щоки  жінки  впала  на  пелюстку.  Теж,  може,      остання.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647723
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 06.08.2016


Квітка))

Я несу тобі сонце в долонях…

Я  несу  тобі  сонце  в  долонях
І  живильного  краплю  дощу...
Він  стікатиме  ніжно  по  скронях,
Я  печаль  ним  усю  відпущу...

Зцілить  сонце  ласкавим  промінням...
Мене  щастям  люби,  я  прошу...
Новий  день  обнімаю  терпінням...
І  закохана  серцем,  шепчу...

Посміхнись,  світ  прекрасний  навколо,
Ну  навіщо  минуле...  прости...
Я  несу  тобі  сонце  в  долонях
І  весну,  що  так  хоче  цвісти...



18.05.2016

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666806
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 19.05.2016


Ліна Ланська

БОЖЕ, ЯК СМІШНО

Боже,  як  смішно,  чекати  не  бачивши  зроду,
Посмішки  тінь;  чи  почувши  мелодії  звуки,
Випити  щастя  до  денця,  як  з  келиха  воду,  
Що  розлили  з  хвилюванням  натруджені  руки.

Боже,  як  смішно  у  дзеркалі  вихід  шукати.
Там  лише  вхід  в  Задзеркалля  один  і  без  тебе.
Хижий  павук  вже  розвісив  сріблясті  канати
Стебел  небачених  квітів,  та  все-таки  стебел.

Боже,  як  смішно  до  сліз  та  до  крику  німого,
Падати,  склавшись  удвоє,  розбивши  коліна.
Ти  в  Задзеркаллі  не  знайдеш,  де  виходи  з  нього,
Жевріє  десь  біля  ніг,  як  разочок,  -    калина.

Боже,  як  смішно  коралі  на  низку  збирати,
Тануть  в  руках,  як  льодяники,  ті  намистини.
Чом  же  не  рвуться  прозорі,  здавалось,  канати?
Драпрі  від  болю,  чи  долі  чергові  хрестини?

13.05

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665822
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2014


na_TASHA

Батько

Скільки  туги  в  батьківських  очах…
Скільки  мозолів  на  тих  долонях,
Скільки  ж  сивини  уже  на  скронях..
Скільки  сліз  заховано  в  ночах,

Легкі  зморшки  у  куточках  губ  –
Промені  любові,  що  зігріють…
У  руках  –  надії,  що  не  тліють…
Сильний,  мов  кремезний  дуб.

Скільки  доброти  у  кожнім  слові,
І  турботи  вистачить  на  всіх,
У  дворі  –  посаджений  горіх,
Пахнуть  димом  зморені  долоні…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403084
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 21.02.2013


Салтан Николай

Не бачу в тобі друга

Хотів  би  стати  тобі  другом,
Якби  лиш  тільки  не  любов,
Даремно  думав,  що  убога  -
Вона  ж  гаряча  стала  знов.

Думки  підвищують  напругу,
Бо    знаю  -  більше  не  моя,
Ну  що  за  доля  недолуга,
Хоча...  моя  у  тім  вина.

Боюсь  зустрітися  з  тобою
(Десь  випадково,  просто  так)
Коли  побачу  -  стільки  болю
Ховаю  я  в  своїх  очах.

А  нові  пристрасні  стосунки
Не  зруйнували  почуттів,
Лиш  ніби  випив  я  отрути,
Та  жити  хочеться  мені.

Пробач,  не  бачу  в  тобі  друга
Бо  ще  кохаю  …  але  втім  -
Це  не  важливо!  Бо  не  треба  
Ламати  твій  казковий  світ.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386824
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 19.02.2013


Інна Серьогіна

Не питайте у жінки про вік

Не  питайте  у  жінки  про  вік,
Не  в  літах  її  справжнє  обличчя,
А  у  блиску  зіниць  з-під  повік
І  у  здійснених  мріях  за  звичай,
В  чарівливій    ході    поміж    трав,      
У  вустах  малиново-магнітних,
У  червоних  обіймах  заграв,
У  піснях  материнських  досвітніх.
Ну  а  зморшки  в  куточках  очей,
Ледь  помітні,  не  викажуть  віку,
Ні  убранства,  ні  пишність  речей
Не  відкриють  секрет  чоловіку.
Придивіться  до  стану  душі    –  
Чи  грайливо-пустунська,  дитяча,
Чи  сплели  павуки-спориші,
Часом  скорену,  зморену  вдачу.
Придивіться  до  подиху  мрій  –  
Чи,    окрилені,  линуть  за  хмари,
Чи    мов  той    надокучливий  рій,
Чи    пихаті    нікчеми-примари.
Якщо  серце  й  душа  молоді,
Якщо  світяться  радістю  очі,
Не  соромлячись  жінці  тоді
Дайте  вік,  той,  який  вона  схоче.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391091
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 14.01.2013


Інна Серьогіна

Это ОН!

Если  он  называет  красивой,
Даже  если  ты  без  макияжа,
Не  эффектной  кокеткой  спесивой,
И  не  знойной  моделькою  с  пляжа.
Если  в  гневе  ты  бросила  трубку,
Оттого,  что  был  где-то  «не  в  зоне»,
Не  конфеты  и  даже  не  шубку  –  
Свое  сердце  подаст  на  ладони.
Если  звездное  небо  растает,
Страсть    ночную  неся  за  собою,
Он  от  нежности    будто  бы  тает
И  любуется  спящей  тобою,
Замирая  от  сердцебиенья,
Приподнявшись,  тебе  улыбнется,
И  волос  ароматных  сплетенье
Еле  слышно  губами  коснется.
Если  в  парке  гуляя  когда-то
Не  стесняясь,  руки  не  бросая,
Он  к  друзьям  обратится:  «Ребята,
Познакомьтесь  –  моя  дорогая!»
Это  значит  –  он  искренне  любит,
Выбор  твой  предназначен  судьбою,
Это  ОН!  Не  предаст,  не  погубит,
Ваша  жизнь  будет  Вечной  весною!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389893
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 05.01.2013


Руслан Воскобой

Давайте прошлого не вспомним…

Давайте  прошлого  не  вспомним,
Забудем,  что  была  любовь,
Давайте  чувства  похороним,
Среди  скалистых  берегов.
Давайте  все  начнем  сначала,
Не  споря,  кто  был  виноват,
И  с  края  старого  причала,
Обнявшись,  проведем  закат.
Вдоль  полосы  пустынных  пляжей,
Я  уведу  Вас  за  собой,
Устав,  на  камень  мы  приляжем,
Нас  убаюкает  прибой.
Я  буду  Вас  ласкать  губами,
Вдыхать  чуть  сладкие  духи,
И  под  небесными  огнями,
Читать  наивные  стихи.
А  утром  мы,  продолжив  шалость,
Рассеем  жиденький  туман,
И  поборов  свою  усталость,
Ворвемся  в  теплый  океан.
Я  Вам  со  дна  достану  краба,
И  буду  в  шутку  им  пугать,
Смеясь,  Вы  скажете:  -  “Не  надо!”,
Но  право,  хочется  играть.
А  рядом  волны  разбивая,  
На  водяной  взбираясь,  скат,
Чуть  белым  парусом  кивая,  
Нас  поприветствует  фрегат.
Давайте  прошлого  не  вспомним,
Забудем,  что  была  любовь,
Давайте  чувства  похороним,
Среди  скалистых  берегов.
Давайте  все  начнем  с  начала,
Не  споря,  кто  был  виноват,
И  с  края  старого  причала,
Обнявшись,  проведем  закат.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=11762
дата надходження 22.02.2006
дата закладки 25.12.2012


Alex-dr_7(tericon)

як бути… (анекдоти у віршах)

В  СНГ  процесс  начался,
И  ребром  вопросик  стал:
Сколько  сексом  заниматься,  
Оптимально  для  всех  дам?
Поднялась  москвичка  первой:
-  Думаю,  что  для  всех  нас,
оптимальней  за  неделю,
заниматься  по  пять  раз.
Украинка  встала  тут  же,
Удивленно  говорит:
-  П"ять  разів  в  неділю  супер,
а  як  бути  в  будні  дні?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319290
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 19.12.2012


Олена Іськова-Миклащук

Лист до мами

Привіт,  матусю.  Ти  тепер  далеко.
Чужа  країна,  звичаї  чужі…
А  я  самотня,  як  ота  смерека,
Що  виросла  нізвідки  на  межі.
Тобі  нелегко:  цілий  день  в  роботі
За  мідяки  й  недоїдки  панів.
Без  тебе,  неню,  я  щодня  в  скорботі
І  тато..  постарів  і  помарнів.
Почав  помалу  заглядати  в  чарку.
(  бува  під  вечір  ноги  ледь  несе)
Тоді  ховаюсь  тихо  в  закамарку:
Дасть  Бог-засне,  і  бурю  пронесе.
Не  докоряй,  що  утікала  з  дому,
Що  з  хлопцями  гуляла  і  пила…
Тобі,  моя  матусю,  не  відомо,
Як  хочеться  хоч  крихітку  тепла!!!

Ти  промовчиш,  та  не  приїдеш…знову…
Лиш  зконвертуєш  в  долари  любов.
Відплачуся  й  забуду  про  розмову:
Чужішає  від  болі  рідна  кров…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384006
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 17.12.2012


Blondberry

Я рано чи пізно цей вірш допишу

Я  рано  чи  пізно  цей  вірш  допиш́у.
Він  більше  не  буде  мене  турбувати.
І  саме  тоді  я  тебе  відпущ́́у,
І  саме  тоді  перестану  кохати.

Цей  вірш  відболить,  відпече  і  помре.
Залишаться  тільки  слова  на  папері.
І  виллється  в  ньому  нарешті  все  те,
Що  ти  не  забрав,  зачинивши  всі  двері.

Все  те,  що  у  мене  зосталось  в  душі,
Все  те,  що  колись  у  тобі  я  кохала.
На  згадку  мені  залишились  вірш́і.
От,  м́абуть,  і  все.  Вже  кінець.  Дописала.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371061
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 25.11.2012


Fragola

Суддя та лікар

За  добро  добром  спіши  воздати  —  мудрість  завше  доброю  була  (М.  Луків)

Якось  рано-вранці  в  залу  суду
Увірвався  літній  чоловік
З  криками:  «В’яжіть  його,  приблуду!
В  кайдани  злодюгу,  щоб  не  втік.
Ось  мерзотник,  капосна  личина,
Хитрий,  хоч,  здається,  молодий.»
Поруч  з  дідусем  стояв  хлопчина
Тихий,  ніби  крейда  весь  блідий.
Та  суддя,  досвідчений,  розумний,
Висновки  робить  не  поспішав.
Покарати  будь-кого  бездумно
Безневинно,  може,  не  бажав.
«Тихше,  тихше,  пане,  нащо  галас?
Що  воно  за  загадка  така..
Хто  Ви,  звідки,  що,  нарешті,  сталось
З  Вами  через  цього  юнака?»
«Я  мудрець,  відомий  всюди  лікар,
Я  –  філософ  сірої  юрби.
Ой,  біда,  біда  мені  велика!
Цей  хлопчисько  вкрав  мої  скарби!»
«Золото,  прикраси  взяв  чи  гроші?
Зникло  все  вночі  чи  вже  зрання?»
«Гірше!  Він  отримав  найдорожче..
Люди,  він  украв  мої  знання!
Він  мені  служив  багато  років,
Прикидався,  що  німий,  мовчав..
Сам  же  слідкував  за  кожним  кроком,
Всі  секрети  лікарські  вивчав.
Вранці  вчора  вийшов  я  на  ганок,
Десь  в  той  самий  час,  як  і  тепер.
Раптом  стало  так  мені  погано!
 Ще  хвилина,  може,я  б  помер.
Зі  словами:  «Що  ж  це  з  вами,  пане?»
Ліками  мене  він  напував.
Все  зробив,  приблуда,  бездоганно.
Бачите,  панове,  врятував!»
«Нащо  ж  Вам  тоді  його  карати?
Учень  добрий,  бачу,  цей  хлопчак.»
«Ці  знання  мої.  І  все.  За  грати!»-
Дід  несамовито  закричав.
Довго  ще  старий  шукав  причину,
Щоб  слуга  потрапив  у  тюрму,
Та  суддя  все  ж  випустив  хлопчину
І  сказав  ще  лікарю  тому:
«Як  зумів  ти  мудрості  дістати
Зі  знання  людського  джерела,
За  добро  добром  умій  воздати  –  
Мудрість  завше  доброю  була.»
                                               2009  р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277532
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 15.10.2012


Вадим Косарєв

СТРАХУВАННЯ

Іди  до  мене  ближче,  пригорнись,
Заплющ  свої  блакитно-світлі  очі
І  все,  що  в  тебе  трапилось  колись
Забудь,  неначе  сон  страшної  ночі.

На  повні  груди  дихай  сміливіш,
Відчуй  душею,  що  я  поруч  всюди,
Тобі  зі  мною  зробиться  тепліш  -
Холодних  зим  ніколи  вже  не  буде.

Сьогодні  починається  життя,
Що  передбачує  безкровні  смуги.
Біжи  по  ним  і  не  шкодуй  взуття  -
Тебе  я  застрахую  від  напруги.

(06.08.2009.№105)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367323
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Інна Серьогіна

Покаянное

Не  обвиняй  и  не  суди,
Я  виноват,  я  знаю  это.
В  моей  запущенной  груди
Рыдает  слякотное  лето.
Не  обвиняй  и  не  суди.

Не  уходи,  не  покидай,
Все  уничтожил.  Дай  построю.
Прощенье    вымолить  мне  дай.
Хоть  знаю,  этого  не  стою,
Не  уходи,  не  покидай.

Не  упрекай  в  своих  стихах,
Наказан  я  самим  собою.
Что  я  запутался  в  грехах,
Не  спорил  с  подлою  судьбою
Не  упрекай  в  своих  стихах.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358679
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 22.09.2012


Інна Серьогіна

Мамо, забери мене до себе

Мамо,  забери  мене  до  себе!  
(Плакало  дівчатко  синьооке)
Мамочко,  рідненька,  виглянь  з  неба,
Де  ти  є?    Воно  таке  широке!

Може  на  отій  сумній  хмаринці,
Що,  мов  пташка,  крила  опустила?
Повернись,  сумую  наодинці,
Брат  казав,  до  зірки  полетіла.

Де  та  зірка?  Я    на  неї  хочу!
Я  слухняна,  мамо,  відзовися!
З  сумом  зорі    відвертали  очі,
А  по  личку  градинки  лилися.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265661
дата надходження 17.06.2011
дата закладки 04.06.2012


Інна Серьогіна

Не уходи

Роняет  небо,  словно  шаль,
Холодный  белый  пух.
В  глазах  застывшая      печаль,
Отчаянье,  испуг.
Сердечко  девичье    в  груди
Окутала  зима  ,
Кричит  душа  –  Не  уходи,
Я  не  могу  одна!
В  ответ  –  немая  тишина  
В  лицо  бросает  снег,
И  с  ней  глазастая  луна
Смеется,    как  на  грех.

Бутылка  белого  вина
И  сигаретный  дым…
В  проем  открытого  окна
Шагнуть  бы  вслед  за  ним.
Одно  бы  небо  на  двоих
И  райский  Альтаир,
Увы,  для  грешников  земных
Закрыт  Эдема  мир.
Смирилась,  если  б  захотел
К    другой    прижаться    он…
Погиб  геройски  !  –  прохрипел  
Сквозь  сумрак    телефон.

Платок  срывает  ветер  с  рук,
И  вороном  кружит
Соленый  пух  –  свидетель  мук
На    волосах  дрожит.
Асфальт  чернеет  под  окном,
Всего  один  лишь  шаг…
Уснуть  с  любимым    вечным  сном…
Крыла    прощальный  взмах
Погиб…    Герой…  –    стучит  в  висок,
Но  разом  отрезвил
Малышки    сонный  голосок:
–  Нам  папа  позвонил?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317997
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 30.05.2012


Le Magnifique

А ви стрічались з Сатаною?

А  ви  стрічались  з  Сатаною?
Не  зустрічалися?  Та  ну!..
Тоді  вважайте  новиною  –
Ви  ж  не  впізнали  Сатану!

А  він  усюди,  де  про  Бога
Не  пам’ятають  кожну  мить,
Де  не  шкодують  слова  злого,
Де  неба  чистого  блакить

Не  помічають…    Де  ув  очах
Не  сяють  зорі  й  сонця  блиск,
Там,  де  добра  і  запах  вичах  -
А  є  лиш  зла  колючий  спис…

Там,  де  коньяк,  текілу,  віскі
Без  міри  й  понад  міру  п’ють,
Де  не  шанують  рідних  й  близьких,
Де  не  любов  панує  –  лють…

А  ви  –  не  там?  Тоді  –  вітаю!
Ви  –  досконалі  в  чистоті!..
Лиш  зазирніть  углиб,  до  краю
Собі  у  душу…  Як,  святі?


26.09.2011  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282812
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 23.05.2012


Олена Кузнєцова

Как много вдруг всего случилось…

Как  много  вдруг  всего  случилось,
Как  много  вдруг  произошло,
Недавно  сердце  чье-то  билось,
И  вдруг  затихло,  замерло...

Недавно  грезил  кто-то  счастьем,
И  солнце  пил,  как  єлексир,
Но  небо  прорвалось  ненастьем,
Исчез  с  его  ладоней  мир...

Еще  вчера  они  смеялись,
А,  может,  плакали  порой,
Упрямо  жизнью  наслаждались,
Но  у  небес  ведь  план  иной...

В  одно  мгновенье  все  случилось,
Так  много  вдруг  произошло...
Пусть  наша  жизнь  не  изменилась,
Но  мы  их  помним...Все  равно...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224520
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 29.04.2012


Вадим Косарєв

В КИШЕНЯХ ВІТЕР НЕ СПИНИТИ

Життя  впирається  у  гроші,
Ми  ж  упираємось  в  життя.
Взуває  хтось  старі  калоші,
Хтось  носить  фірмове  взуття.

Ніколи  рівність  не  настане  -
Зі  споконвіку  так  було:
Одні  -  немов  коти  в  сметані,
Другі  -  як  миші  на  зерно…

У  правді  сила  -  всі  говорять,
Але  не  можуть  довести.
Багатих  бідні  не  покорять,
Нема  куди  її  нести…

В  кишенях  вітер  не  спинити,
Та  все  ж  усміхнене  лице!
Ти,  щоб  себе  не  засмутити,
Старайсь  не  думати  про  це.

(27.08.2011.№179)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315929
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 28.04.2012


Вадим Косарєв

МЕНІ ТАК ТРЕБА

Давай  усе  залишимо,  як  є  -
Мені  так  треба.
В  житті  у  чомусь  кожен  виграє  -
Була  б  потреба.

Жорстоким  словом  світ  цей  не  назвеш,
Бо  він  єдиний.
Поглянь  -  он  посміхається  нам  теж
Така  ж  людина.

І  не  біда,  що  час  міняє  нас
І  в'януть  квіти.
Ми  навесні  з  тобою  кожен  раз,
Неначе  діти.

Хоч  і  рука  моя  не  дістає
З  землі  до  неба,
Давай  усе  залишимо,  як  є  -
Мені  так  треба.

(04.05.2011.№170)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331037
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012


Вадим Косарєв

БУЛО-ЗАГУЛО

Багато  часу  з  того  дня  пройшло,
Коли  розбіглись  різними  шляхами.
Із  нас  тепло  не  кожного  знайшло  -
І  досі  сперечається  з  снігами.
Твій  телефон  постійно  на  зв’язку  -
Цього  високий  статус  вимагає.
А  я  застряг,  неначе  у  піску  -
Ніяк  стереотипи  не  зламаю.
І  от  ми  випадково  стрілись  знов  -
Відразу  ж  одне  одного  впізнали.
Вдалися  до  насичених  розмов  -
Усе  своє  життя  перелистали.
На  мить  здалось:  все  знову  ожило  -
Нас  ніби  у  минуле  повернуло…
Та  що  було  -  то,  звісно,  загуло.
Лиш  серце  анітрішки  не  забуло…
Спитаєш  наостанок:  зараз  з  ким?
Чи  пам’ятаю  почуттів  безодню?..
Нічого  я  тобі  не  відповім…
Яке  це  має  значення  сьогодні?..

(21.11.2009.№130)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321355
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 14.04.2012


В.А.М.

Хочу я сына, но, сначала, - дочь +п

[i]Хочу  я  сына,  но,  сначала,  -  дочь.
Хочу  я  дочь  от  женщины  одной,
С  которой  у  меня  была  лишь  ночь.
От  женщины  —  не  ставшей  мне  женой.

Хочу  я  дочь  лишь  от  неё,  единой,
Чтобы  потом  в  ней  замечать  черты
Той,  которую  я  звал  красивой
И  узнавал  в  ней  детские  мечты!

Хочу  я  сына.  Но  сначала  дочь.
От  женщины,  такой  мне  сердцу  милой!
Хочу  её,  пускай  одну  лишь  ночь,
Последний  раз,  назвать  своей  любимой.[/i]


Галина  Верд  перевела    на    украинский    язык    здесь
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173552

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139489
дата надходження 30.07.2009
дата закладки 12.04.2012


Вадим Косарєв

Я ІДУ…

Побач  мене  востаннє  -  я  іду...
Життя  -  непередбачений  сюжет.
Не  плач  у  сво́ю  зачіску  руду  -
Нічого  не  змінити,  пізно  вже...

Мене  ти  зрозумій  і  не  вини,
Я  мушу  обірвати  спільну  нить...
Не  свій  серед  чужої  далини  -
Повір,  так  непомірно  складно  жить...

У  протилежних  стоїмо  кутках  -
Не  в  змозі  ти  залишити  свій  край...
Кохання  вікуватиме  в  листах  -
Хоч  інколи  мені  їх  надсилай...

Побач  мене  востаннє  -  я  іду..

(06.02.2009.№85)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329291
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 11.04.2012