весна-обідранка, ступні стерті,
сестра моя люба що ж
зацілована мною,
сукня вицвіла й вінок з квітів
пов'яв та й уже як
століття тому,
пам'ятаєш?
весно-обідранко, нащо ти плакала,
між білизною на шнурівках
у дворах і на вулицях,
як ще юність не визріла,
моя любко, та й втратила
цноту!
весна - обідранка, брудні щоки
та від ляпасів, та від викриків
їх, що судять так, моя сестронько,
що й умерлося б!
ми на пристані коли стрінемось,
то обіймемось, аби статися
тут одним, люба сестро, та
все коли ж? я чекатиму
навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711617
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Сонце, зійди в мені лагідним теплим світлом.
я заблукала, а значить – зовусь пітьма.
Той, хто мене не хотів, – той пішов, ти свідок.
Той, хто ніколи не бачив мене, – піймав.
Сонце, зрости в мені тихим-претихим словом,
ніжність моя ще не вийшла із берегів.
Там, де нікого немає, – нам буде сховок.
Поворожи мені, сонце, на ворогів,
бо як обірветься тиша, це стане зайвим.
Виболи, випали, випечи – всю мене.
Сонце, зійди в мені лагідним теплим сяйвом.
І хай у світі минає все, а ми не…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664461
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 09.05.2016
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
Сергій Жадан
Декому краще вдаються суцільні вигуки.
В мене всередині порожньо, значить – німо.
Ти залишаєшся десь за межею вигадки,
хлопчик із дивним ім’ям і фальшивим німбом.
Сльози мої витікають – ніяк не витечуть
(отже, в мені забагато дурного щему).
Дай мені трішечки ніжності, я не витрачу.
Хлопчику, я обіцяю, що буду чемна.
Голос тремкий перейде мені душу викриком.
Погляд вужем проповзе по мені на берег.
Хлопчику, ким би не був ти, тебе не викрито
(я бережу твою честь, твої сни й папери).
Кров моя гусне, і гаснуть на шкірі дотики.
Пальці твої невагомі і теплі губи.
Хлопчику, що мені з того, щоб знати, хто такий
той, що сьогодні (нарешті!) мене погубить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612881
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 24.12.2015
А краще мовчи…
Не розказуй усім світам…
Тихіше…в пів-звуку… а краще-ніде й нізащо…
Опівніч… торнадо… спустошливий смерч… Сезам…
Вуста привідкриті…
дочка непролазних хащів
Сміялась до тебе…
І очі відтінків весни
Зливались з твоїми всіма, що не є кольорами…
Лише не кажи, що ти завжди боявся пітьми…
Лише не кажи,
то єдина хвилина між вами…
Бо зникне у росах…
До сонця розчиниться мить…
Бо очі наврочать… чар-зілля її - отрава…
Не треба боятись – до ранку усе відболить…
Благаю, мовчи…
хай говорять за тебе трави…
Де зоряні плеса…
Черемха світанками снить…
Піддайся спокусі – хай водить тебе світами,
Хай квітка дурману сьогодні тебе спопелить…
Допоки – опівніч…
допоки – пливуть... тумани.......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624649
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 23.12.2015
рвати траву опівдні
босим томити стежку
дотик стебла до литки -
пити той шурхіт
пахнути чимось темним
сиво-зеленим
морем
морем а може мертвим
птахом що спить між каміння
шлунок якого повний
страхом!
в день коли не світає
в день коли мокрим мохом
ноги ростуть і південний
вітер оближе берег
і сиво-зелені пальці
моря ввійдуть волого
в тиху відкриту гавань
аби настати богом
всім нам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596756
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 20.09.2015
найкращий час для всього був учора
коли падав дощ і світило сонце
коли на розі чекала доля
а на перехресті зіткнулись щастя і нещастя
учора зірки розташувались за фен-шуєм
дощ падав в іншій частині півкулі
а сонце проклало тобі червону доріжку
найкращий час ти оминув за власним бажанням
тебе не прив'язали до електричного стільця
автобус прибув на зупинку за графіком
настрій налаштувався на плідну роботу
відносини з усіма були на вищому рівні
а ти просто не повернув за ріг
і залишився стояти на місці
а хтось відібрав в тебе частинку того
що ти вирішив знехтувати
найкращий час для всього був учора
це ти знову скажеш завтра
після обіду
коли щось піде не за планом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585397
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 11.08.2015
А що тобі, дівчинко?
Знову чомусь ти сумна…
Зі стін Колізею зухвало сміються химери…
Чому дозволяєш?.. налила б тобі я вина...
Не питимеш, знаю,
із грішного мого фужера…
Тому – відпусти…
Хай тужливо заграє Маестро…
Не хочеш вина, то візьми оцих стиглих ожин
Із наших лісів… пам’ятаєш?.. Ну що тобі? Сестро?!...
До тебе я - росами…
травами… диких стежин…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589130
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.06.2015
хлопчику мій, ця дорога додому насправді
веде не туди
світ повний спокуси і непотрібного краму
(а в тебе повні долоні його)
хлопчику мій, повертатись насправді варто
не самому (навіть якщо додому)
крізь стіни чути звуки сусідньої кімнати
вона там дивиться фільм і сумує за екраном
а в тебе дорога додому
а ти знаєш, що йти треба через пам'ять?
топтати помилки забутні і воскресні
переступати обман і зневіру
бігти через луги зради
і закривати очі на перешіптування позаду
треба чути серцем
ти ж маєш знати дорогу додому напам'ять
витягти руки і мчати наосліп
хлопчику мій, дорога додому теж заростає
високою травою
туди ще ніхто ніколи не повертався
бо одного разу покинувши домівку
всі забули про дорогу до неї
хлопчику мій, а ти згадаєш?
в о н а ж бо в с е р ц і
а в тебе збоку сусідня кімната
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583934
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 29.05.2015
Шаманив дико…
Якісь чудодійні мазі
Втирав у тіло… всміхалася ледь жива…
З якого дива – писати тебе у князі?!
У тундри – свої закони…
свої – права…
З якого боку –
Мені це північне літо?
З якого дива – збирати ісландський мох?
Під ноги сипав яскраві полярні квіти…
Гніздились сови
на схилах моїх Голгоф…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584348
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 29.05.2015
Можливо…в якомусь
З наступних красивих життів…
А, може, і ні…бо,здається, того – не буває…
Якийсь подорожній торкнеться моїх почуттів…
За сотні віків…
в переповненім надто трамваї…
Якийсь подорожній
Торкає соляні стовпи
В піщаній пустелі… яка без початку і краю…
Що буде зі мною, якщо я відправлюсь – туди?!
Що матиму я?...
і що зараз, насправді, я маю?
Окреслені межі
Для наших усіх відчуттів…
Криваві стигмати назавжди чомусь відболіли…
І навіть під страхом сірчано-соляних дощів
Покинуті наші міста
ми забути не сміли…
Зникає минуле…
І зовсім нема майбуття…
Лиш тільки на храмах, як завжди, нова позолота…
Я знаю, ви легко забудете моє ім”я…
Я знаю… я знаю!..
- Пробачте, це Ви – жінка Лота?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575193
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 19.04.2015
Я чую... я знаю...
Спотворені межі хвилин.
Розкручує Всесвіт зворотнього відліку час…
Віддаш мені, Море, скарби твоїх чорних глибин?
І… Море - хвилюється –
…………. Раз………..
Чи зможу? чи встою?
З тобою тепер наодинці…
На гребені хвилі… невже я дістануся дна?!
Які в тебе плани сьогодні стосовно чужинців?
І… Море – хвилюється -
………….Два………..
Штормить… безпричинно…
Безжально…безмежно… і я
Хворію тобою… й мене розіп’яли вітри
На скелях твоїх… так яке ж твоє справжнє ім”я?!
І… Море – хвилюється -
…………..Три………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575413
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 19.04.2015
поруч об поручні обійматися з тобою
міцно
виглядати веселку весною опісля дощу
вслухатися в звуки звичайної розмови
і дорікати сонцю за зраду
бо воно здається кожного дня
ховає
проміння від видіння людей
тиняється попідтинню тишком
і гасне знову і знову знов
споглядати спочинок спокійно удвох
з каруселі
виднокіл видається видовищним
сонце себе переможе
і зійде на землю
знову
з тобою цей день став неповторним
ніщо більше не повториться
нізащо. ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572796
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 09.04.2015
йому хотілось вірити
зі всіх сил
наповал
напролом
бо очі добрі бо серце як очі
залиті сонцем весни
бачили квіти які ще навіть не
проросли
дивилися наскрізь до самих кісток
і поливали ще не бачені досі квіти
бо серце плакало усмішками
бо таке відчувається з першого
дотику поглядом
і останнього прощання
коріння прийнялося
йому ще знову вдалося
прощання останнє то знову зустріч
але вже
завтра
і нові квіти
доброти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569884
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 28.03.2015
Мій коханий тепер кохає іншу
грайливу
карооку
дарує їй оберемки квітів
і проводить вечір з нею затишно удома
Мій коханий кохає іншу ще сильніше
обіймає її міцно-міцно
за руку тримає постійно
і чимдуж мчить за нею на край світу
Мій коханий кохає іншу при свічах
трепетно ранить своїми цілунками
шепоче зізнання на вічність
дихає в такт биття її серця
і відчуває себе найщасливішим
Мій коханий колись кохав мене
сильно-сильно й, здавалось, назавжди
кохав вірно
кохав правдиво
тепер мій коханий кохає іншу
сторону мене
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558251
дата надходження 08.02.2015
дата закладки 12.02.2015
в місті, в якому нема тебе - йдуть дощі.
мокнуть коти, стигне чай.
цівки води беззупинно течуть з перехожих.
в кожному стільки чужого,
що хочеться звідси бігти.
цівки води беззупинно течуть по стінах.
по вікнах вони ніби Тигр і Єфрат безкінечні.
стигне чай. вистигає чиясь свідомість.
вистигає про тебе пам'ять.
боже, це місто негріте вже тисячу років,
від самотності тут помирають на вулицях.
і всі одне одному перехожі,
і раз на тисячу років питають:
хто ми?
в місті, в якому нема тебе - йдуть дощі.
від самотності тут помирають на вулицях.
і тоді до померлих приходять святі - вони
стоять і співають.
мокнуть їхні плащі, стигне чай.
боже, часом треба забути, аби не вмерти,
що місто, в якому нема тебе -
кожне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553307
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 21.01.2015
[i]Окрім 33-го ще був і голодомор 47-го…
[b]Не зажмурюйте очі на дійсність.
Ви тоді ще, мабуть, й не жили,
а у нас мозолі від тих істин
ще печуть, немов краплі смоли.
Може, ви у болоті ховались,
коли ваші горіли хати́,
а чинянки* під клунею рвались,
й не було куди дітям втекти?..
Знали ви, як жаду́ ми плекали
про хлібці із муки жолудів,
як бруньки, мов цукати, зривали
із дерев рученята худі?
Може, чули, як діти у сте́рнях
видлубали з землі колоски,
а на них чатувала вже че́рва**,
щоб здобутки додати до скирт?
А чи знали, що двісті лиш грамів
важив в полі тяжкий трудодень,
як хотілося їсти ночами,
бо без хліба, бувало, – весь день?!
Може, вам, добрі люди, відомо,
що батьки не уникли тюрми
за мішок бур’яну для худоби,
щоб не пухнули з голоду ми?..
Чи чекали ви з тепетом вісті
із копалень брудних Воркути?
Як дитячі котилися слі́зки
на батькІв довгождані листи?..
Як цього ви в житті не пізнали,
й через душу оте не пройшло,
і серця, як вогонь, не палали,
ви не знаєте, що таке – ЗЛО…[/b]
25.11.2014
_________
*Бомби [/i]
**Об'їзчиками звали тих сторожів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539334
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 10.01.2015
зберігати спокій - надто тривожне заняття
тоді ніби весь неспокій виливається назовні
і тече крізь тебе
бо коли тобі кажуть зберігати спокій
ти чимдуж починаєш хвилюватися
про все на світі
про зовсім непотрібні речі
і про те, чого очікуєш найбільше
і для того, щоб когось заспокоїти
слід мовчати
бо зберігати спокій - то значить ніби
є причини для занепокоєння
мовчати - це коли в душі спокійно
але ніби от-от станеться вибух
і щоб разом зберігати спокій
краще разом хвилюватися
про безпотрібні речі
і про те, чого дожидаєтесь здавна
зберігати спокій - заняття бентежне
хоча мовчати таке ж
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540942
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 10.01.2015
Пам'ятаю, мій милий,
мій Янголе Чорний,
твої крила розлогі,
і їх невгасимий вогонь...
і кохання, мов райдужне
світло, з долонь...
Ну а потім... свій плач...
пам'ятаю, мінорний...
Не забуду слова...
їхній звук, як удар батогом:
"Це не зрада, кохана,
це слабкість хвилинна..."
Як отрута, маскована в
суміш медово-бурштинну,
Терпкий запах жіночих духів
димом вився кругом.
Струмки сліз і це довге
прокляте мовчання...
Наче грім у посуху почув ти:
" Все буде гаразд... "
Та зраджена жінка маскує
образу за ніжністю фраз...
За усмІшкою важко почути
принишкле гарчання...
То ж дивися, мій Янгол,
дивися своїми очима...
Як в обіймах чужих
розквітає розтоптана квітка.
Білі крила красуються
в Нього он там... за плечима...
Чуєш, милий, ну як тобі
бути у якості свідка?
Ти ж казав, що збудуєш
для мене фортецю,
І нікого не впустиш
у наш неповторний куточок.
А, натомість, мені в подарунок -
паперу шматочок?
Знай, мій майстре,
ти сам влаштував мені втечу...
Я не з тих, хто підставить
щоку для удару...
Я із того підземного
царства, що й ти.
І це ж твої слова:
" Не буває святих"...
То ж прийми це неначе урок,
не як кару.
В кожній Єві є тінь
від Ліліт, зрозумій...
І коли забираєш від
серця жіночого ключ,
Дублікат зробим ми,
по потребі, собі власноруч,
Й подаруєм тому,
хто не плюне у храм наших мрій.
Я тобі не бажаю ні зла,
ні хвороби, ні болю...
Будь щасливим з тією,
котра... твоя слабкість хвилинна...
Я ж бо далі без тебе,
мій Янгол, блукати повинна.
Більше нам не судилось
ділити на двох одну долю...
Вірш не автобіографічний. На його написання мене надихнула пісня рок-групи Rammstein.
8.11.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537248
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 27.11.2014
Ми - не ви. Ми не гірші за вас, і не кращі.
Просто інші. А вам не збагнути:
без натхнення свого ми довіку пропащі,
і слова, як отруйні токсини цикути,
нас калічать...
Ми - скитальці по творчих світах, ми приблуди,
Тілом - тут, а думками... десь там...
Ми такі народились... Це дар! Хай так буде!
і дуальність душі, прошу, вибачте нам...
це не лічать...
Бо буденність висмоктує кров, як вампір...
Ми рятуємось так! Так живЕмо!
Наші рими - гостріші за лезо рапір...
Ми із ними небес досягнемо,
хай у снах...
Ви не любите нашу захмарність, земні...
Хоч і ми - тільки в мріях - літаєм.
Чуєм спів дивних Муз, котрі з вами - німі...
Ми так само невільні!... Та знаєм,
що душа людська - птах........
20.11.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538375
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 27.11.2014
Вранці, як тільки прокинулася чи може кількома хвилинами пізніше, вона виявила, що їй зовсім не до снаги робити що-небудь сьогодні. З плином людей, які проходили повз, з плином років, що то додавали їй віру, то забирали назад сили, вона перестала вірити в казку чи швидше в чудо, що так було їй необхідне. Вона давала відсіч всім сумнівам і відчувала себе переможницею в поєдинку з життям, а згодом опускала руки додолу і вся її наснага тікала геть.
А того ранку, кілька років тому, вона не знала, що її чекало ввечері. Невідомість? Та ні, якраз все навпаки: вона знала напевно, що сталося, от тільки ще не йняла цьому віри. Бо вона була безстрашною. Але чомусь всередині була величезна дірка.
Щоранку вона вставала після того ранку, який подарував їй філософію життя: [i]не будь певний про будь-що на цьому світі білому. І те, що здається таким далеким чи нереальним, обов'язково достигне і тебе. Обов'язково.[/i] Вона вставала, щоб заповнити ту дірку: посміхалася, мріяла, дружила і закохувалася, ображалася, замикалася в собі, але не... плакала. Майже. Лише через дрібниці. Але жодного разу не через те, що сталося того ранку.
А життя продовжувало нагромаджувати її своєї філософією: [i]всім байдужі твої негаразди, і радість теж.[/i] Всім-всім байдужі, чесно. Бути сильною - це бути замкненою в собі і бути товариською водночас. Вона мала бути сильною, щоб заповнити ту дірку.
Життя казало їй: тобі не вадило б навчитися любити. Не закохуватися, а любити. Нехай та любов буде карликова, нехай строката, але щоб це була любов. Нехай любов з маленької літери, але любов чесна. Ти, проте, можеш знавісніти від того, як це важко, а насправді... Насправді, це навіть простіше, ніж закохуватися. Ось побачиш.
А вона продовжувала прокидатися кожного ранку після того ранку і не плакати. Зовсім-зовсім. Вона чепурилася кожного разу перед тим, як пройти повз людей, щоб вони теж її запам'ятали і щоб згадували, коли відчують, що нікому не потібні ні вони, ні їхні справи. Це ж філософія життя.
Вона хотіла, щоб ті, хто насміхався з неї, кусали лікті. І навіть якщо вона не переможе, то щонайменше вона боролася. І хоча важливо, що подумають інші, вона навчилася дивитися на них згірдливо, але в душі збереглося потурання, яке загадковим чином опинилося в ній. Схоже, це було ще до того ранку. Бо життя наділило її ще однією своєю філософією:[i] бути байдужим до себе - злочин проти себе. Бути байдужим до людей, які проходять повз, - мистецтво.[/i] Це життя зробило її талановитою. А той ранок був лише пунктом відправлення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538317
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 21.11.2014
час довготерпить бо він можний.
ми народжені під щасливою зіркою
бо кожна зірка насправді є щасливою
але ми вибираємо в житті хтозна чому кропіткі шляхи
незвідані шляхи
і крокуємо життя навпростець
ми робимо все що нам заманеться щоб звести
навівець
все наше щастя
а опісля знемагаємо від того що сонце
припікало надто сильно
пройти чи радше проповзти життя навпростець
і зрадити щасливій зірці?
нам подаровано крила щоб ми навчилися
падати
віковічно так є навтіки ми
куди очі зирнули подаємося в краї які
пролягають навпростець
час довготерпить але він не всевладний
щаслива зірка теж гасне на небі
і паде
і тут ми використаємо свої крила щоб спіймати її
і якщо падати то
тільки разом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537137
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 17.11.2014
хилитися в обійми її погляду кольору грації
і витати перед її ромашковими очима
я усміхався сміло і усолоджувався нею
що є сил
а вона чомусь тихіша тиші
сидить і скитається в мріях
сахається вітру і заплющує очі
щоб побачити зірки на небі
коли я з нею, то чую потаємне звучання музики
тоді цілую її шовкову душу
і заплющую очі, щоб бачити її
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530421
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 17.10.2014
норовливі неродливі люди
зрозумійте зрештою
життя проходить незабаром
розумієте?
життя проходить не_за_баром
і всі сказані вголос чи прожиті всередині
зізнання
вийдуть за стійку барну
і рознесуться світом
а ви будете продовжувати думати
що життя зрештою проходить за баром
в якомусь кафе чи вдома на кухні
життя проходить
і ви люди
сприймаєте його то як якусь почвару
то як платину
і кожного разу ви розповідаєте комусь
за стійкою барною
як вам важко зрозуміти
що життя пройде незабаром
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526929
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 15.10.2014
бо хто ти тепер? неначебто потойбічний,
поділений неділимим, примарно марний.
а я ж тоді вірила: істинний, легендарний.
лишився одним ефектом. і той - побічний.
і що вже тепер? пророцтва про неприсутність?
я ж стелюся жовтим листям містам під ноги,
не в силі давно відриватися від підлоги.
куди мене заведе не моя могутність?
а де я тепер? так мило в твою немилість.
молитися невмолимо і не вмолити.
усе повернулося. визнай: нарешті квити.
нарешті навчились вірити в неможливість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529449
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 15.10.2014
стічні люди стікають повз
мокру святу дорогу
я вже не знаю де межі і що нам
належить
і що вам
віддати
осінню хочеться стертого тіла джамбе попід руки
й добратися мокші
пхати свій віз і вбирати у ніздрі
гарне осіннє світло
сутрами мити плями оті що глибше
і ті що назовні мити
пахучим домашнім милом
....вони протікають канавами ген за місто
понад світанком я їх відчуваю але
частіше
геть не тривожать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528273
дата надходження 06.10.2014
дата закладки 06.10.2014
Очікування - то світлосяйне відчуття, допоки воно вдержує на своїх плечах увесь небозвід радісного смутку. Але чомусь обов'язково наступає такий момент, коли отой смуток вже звив мотузку завдовжки майже безмежності і простягається на весь душевний простір.
Очікування зрідка удостоює свого лорда такою річчю, як дочекання. І щоб незійти з розуму чи щоб не ховати в затінку своє здуміння, лорд збайдужіло прожовжує чекати. І виголошує оте очікування своєму господарю лестощі, мовляв, воно саме передуває в постійному єдиноборстві з різними обставинами, тому чекати чогось істинно важливого треба століт.
Очікування, мов стріла зі швидкістю світла, мчить через нічвидні місця лиш для того, щоб набридати своїм лордам пекельним очікуванням чогось воїстину особливого для них.
І опиниться на вівтарі лорд з докорами очікування, отого нарочитого відчуття, яке не давало спокою допоки він не дочекється. Допоки ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524965
дата надходження 21.09.2014
дата закладки 21.09.2014
Дивися...як холодом віє
Крізь шпари у сінях...
Там вітер гуляє зловісно іще від зими...
І раптом відчуєш...
Як тиснуть на тебе ті стіни...
Які ти так ніжно назвала Чотири Стіни...
Ти просто дитя
Неймовірно Великого Міста...
Його лабіринтами бродиш... як змучений пес...
Але ж ти читала... і знаєш...
Так, знаєш ти, звісно...
Що є ті місця... де смереки торкають Небес...
Ти тільки пташина
Із надто Великого Міста...
Крізь серце твоє - Амплітуда його Коливань...
Ти просто - Лети!...
Й панорама Всесильного Міста
Так легко під ноги твої упаде без вагань...
Я знаю... де ти...
Там інакше замішують тісто...
І чай там заварюють, мабуть, не з тих сподівань...
Та раптом відчуєш вітри
Зовсім іншого змісту...
І я б їх назвала Твоїми Вітрами Бажань...
Я чай заварю із Пісень...
Із Казок позамішую тіста...
Дивися... у лісі з'явились осінні гриби...
Маленька Пташина
Із Надто Великого Міста...
........Ти просто..... Лети.....................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524692
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 21.09.2014
В мені уже зродився страх,
І я його назвала Богом.
Відтоді нас лякали молитви.
Вже час би й рушити-
Через плачі полів,доріг,
Які світанки зустрічають натовпами
Душ, де очі їхні хиляться
У простоті й маєтності,
Оце й прийшли царі
Для часу розділяння радості
Воістину для вже останньої зорі.
Хтось ріже палець для печатних
Замислів, хтось кров'ю в кров
Зав'язує вузли для Вічності,
Яка в часи потворності
Приходить жінкою,
Яку найбільше я люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518577
дата надходження 21.08.2014
дата закладки 21.09.2014
Надворі підозріло пахне медом. Надворі медом.
Незвіданість як якась патаємна рушійна сила під'юджує тебе на ветхі вчинки, які згодом можуть виявитися чи не найміцнішою опорою. І ремствувати опісля чергової нагоди пройти повз цієї незвіданості ти будеш лише на себе.
Мрії відчайдушні - то є мрії від пульсуючого на повну гучність серця. Сумніви - ніби опік довіри, зрада - пожежа для неї.
Все на світі цім дивовижнім є тлінним, але завжди залишається попіл. Історії ніколи не закінчуються, усе лише продовжується. І затяті зрадники теж бажають довіри, бо всі ми створіння людей.
Світ - то герой, що не хоче бути знищеним, тим паче - забутим. Світ прагне бути схожим на орла, бути там же граціозним і прикутим до свободи. Він переживе зраду, але без довіри, навіть вутлої, до краю спуститься. І в
п
а
д
е.
Коли пахне медом, чекай зради. Бо життя - то платна послуга. І довіра завжди йде з додатком поцілунку Юди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523248
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 14.09.2014
«… Насувається тиша. Спати більше не здатний?
Вікно твоє ловить зорі на небосхилі.»
(Р. Рільке)
Він теж старий – цей блідий дивак,
Цей сивий сторож нічного неба –
Місяць ранньої осені.
Він теж нагороджений шрамами
І зморшками слова «бути»
Він теж такий же як ти –
Волоцюга без прихистку,
Буття він теж дивиться на людей
Як на шукачів неіснуючого
І листя клена бачить сторінками
Невідомої книги про сумну жінку,
І теж (як і ти) блукає високими травами
Поночі – коли птахи сплять
(Навіть сови, бо вони теж зневірились)
Може тому (бо чому ж і навіщо)
Ти так часто спілкуєшся
З цим божевільним світилом –
Другом всіх меланхоліків і диваків,
Поетів і божевільних.
Ти розповів йому таємницю таємниць.
Ти йому, а не він тобі.
Бо ви обидва старі –
Подивись у дзеркало –
Людино сивого місяця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522017
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 07.09.2014
що мені чорні двори шепотіли?
кроки твої як вітрила і стисла дорога з перилами
ли́лась і ли́ла нас зримими
звідусіль
гли́боко ринвами стиглими в спинах дворів отих чорних
на кпини здіймали нас шепоти їхні і горсткою
вдалою сипалось ли́лось і падалось з їхніх дахів
вбираючи надто ту драму
до серця
а нам поготів і казали "спиніться, спиніться"
лиця що заздрили лиця із безлічі хибних
що тобі чорні двори шепотіли що врешті
ти припинила свій спів?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495178
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 05.09.2014
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
вчора.
я плакала і думала - як тепер, як.
потім чайки мостили гнізда,
гнізда мостили чайок
на черепиці сусіднього будинку.
моє вікно плакало на нього і думало
як тепер, як.
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
два роки тому.
чугунна ванна лишала написи повсюдно.
вона писала - як тепер, як.
я писала - світ помножив на сто свої діри.
і щока червоніла від ляпасу.
я загубила тебе на трамвайній зупинці.
пройшла рівно тисяча
днів.
і кожен спинався у прощу.
і кожен кричав мені - як тепер, як.
тільки тисяча перший день осені
докричався.
і я загубила тебе на трамвайній зупинці
сьогодні вранці
і завтра
і знов і знов і знов
корпораційні плакати заляпані брудом
на яких миготить неон - як тепер, як.
як і тоді, як і повсякчас - старезний міт.
про те, як я загубилась на трамвайній зупинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447614
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 05.09.2014
де ви, де ви, маленькі виродки, закохані і безсонні
лежали на стінах, на стелі, мили свою чорну голову
водою білою і божевільною
суглобами своїми скрипіли, сталевими прикидаючись
нині вас мало, а вчора на моїх ребрах
ви сиділи незчисленними зграями
де ви, де ви, єдині мої улюблені
що без вас я немов жебрачка землею голою
тиняюсь, руки заламуючи і плачучи
не йму вам віри, пальці свої тру так завзято, неначе
чекання мені встромлено в спину як човен у сті́ну -
ну коли ж вам не стане що їсти, мої ненависні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521083
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 05.09.2014
Я б воліла не любити. Ніколи. Зовсім. Ні на мить.
*
Деколи і Любов лежить на лікарняному ліжку, без макіяку і хриплим голосом промовляє: "Це все одно нічого не означає". А насправді, таке означає все. Організм Любові вражений цілком екстрактом запроданства. Вона вчинила злочин проти Себе, Вона опустила руки перед найважкою з усіх слабістю.
І коли Любов вже на порозі смерті, їй соромно. Бо такі, як Вона, не виносять терпіти фіаско.
Любов вмирає. Зі зморшками в душі. Від осуду й досади.
*
Щонайменше, що Вона могла просити у мене, - це простити. За те, що Вона не прийняла бій. А я, у відповідь, воліла не любити. Зроду. Повік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519498
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 30.08.2014
вони зустрілися.
він - ветеран у цій справі
вона - новачок без жодного досвіду
вони покохали один одного
він - щоб не залишитися самотнім
вона - для того, щоб віддати себе комусь
вони були щасливі
бо він - ветеран любові
а вона - цнотлива була у ній
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519727
дата надходження 26.08.2014
дата закладки 27.08.2014
це була любов під вигаданим іменем
так любити виявилося простіше
лише тлінність відчуттів емоціювалася
гостріше
коли один з них викрив цю невідданість
жаль
не людям дано вибирати час
хронометражність любові вимірюється
чесністю
а під вигаданим іменем
час вибирає людей
це справді була любов у
вигаданому часі
(але любили вони один одного
справжнім
серцем)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516187
дата надходження 07.08.2014
дата закладки 07.08.2014
писати листи відійшло у вічність
бо
терпіння людей наповнене по вінця
коли вони їх чекають
(і, на додачу, їх охоплює
страх
не-до-че-ка-ти-ся)
але ж ти втрачаєш відчуття страху
коли поруч з тобою боїться того ж
дорога тобі людина
а з втратою часу
люди
втрачають терпіння
і так все по коло
по вже звичних миршавостях
і раптом тебе ошелешує звістка
про те, що тобі прийшов
л и с т
в яких спогади недільні - не-ді-ли-мі
стають героями отих листів
[i]листи-спогади[/i]
листи юродливої душі
що прагне свободи
(але досягла лише відчаю)
л.и.с.т.и. у. в.і.ч.н.і.с.т.ь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510976
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 13.07.2014
- Кого ти любиш найбільше?
- Себе.
- Неправильна відповідь.
Але ж на це питання правильності не існує. Любить найбільше той, хто на це здатен і того, кого хоче. Згусток любові накопичується без часу. Обивателі - то ніби птахи, що літають за вікном. Їх так багато, що не злічити. Їх так мало, щоб бути справжніми. Любов не вміє лічити, тому любить лише один раз.
От йдеш ти вулицею, а продавчиня, сумуючи, що немає покупців, спостерігає за тобою із-за вітрини. От ти йдеш собі спокійно вулицею, а чоловік з маршрутки зупинив на тобі погляд.
В цьому світі ми не самі. Якби хтось з перехожих мав сміливість підійти до тебе й просто запитати, котра година. Нехай це буде банальна однохвилинна розмова чи ласкава усмішка у відповідь на чиюсь посмішку. Ми самі створили ілюзію, ніби ми всім байдужі, ніби весь світ проти нас. А реальність така, що ми проти цілого світу. Самі.
На жаль, любов не має пуантів для захисту й стійкості, як балерини. На щастя, любов відкрита всім. Любов не вміє цитувати класиків. Любов любить. Тебе. Її. Його. Любов не веде правильного способу життя, бо правильності не існує. Взагалі. Любов не вміє загоювати рани чи створювати нові. Любов веліє жити. Насолоджуватися й страждати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504607
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 13.06.2014
прощатися - то ніби заново знайомитись
гіркота розлуки - то ніби солод спогадів
згусток хронік минулого
кишить незабутнім
прощатися - то тавро повічне
але життя зі своїми колізіями
дарує події з начинками млості
неповторний момент повториться
забута усмішка воскресне
і ми
залежні від незалежності
знову зустрінемось
щоб опісля попрощатися
прощатися - це коли на серці солодко і гірко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502677
дата надходження 01.06.2014
дата закладки 03.06.2014
Ігнорувати інфаркти, інсульти - переболить.
Кров'ю стікати, зшиваючи рани тобою.
Змерзлі кістки, не важливо, що тіло горить.
Згнити зсередини і залишатись німою.
Краплі з очей відтепер не достатньо вагомі.
Краплі багряні для тебе - не показник.
Аргументуй, доведи, лягай, в біса, в кому.
Вмерти, лише щоб помітив нарешті мій крик.
Зсохлися квіти, опали давно з пелюстками.
Змилися чортові образи з надр полотна.
Небо криваво-червоне стягнулось над нами.
Бути - не бути.
Лише крок вперед.
Я одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475458
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 30.05.2014
«Ще вони виявили на тому острові
маленьку закинуту церкву та руїни замку
і знайшли старого сивого відлюдника,
що був вдягнений лише
у власне довге волосся, що сягало землі…»
(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)
Я останній з супутників Брендана,
Останній, хто лишився у світі людей,
Останній прочанин країни Високих Хвиль,
Останній охоронець давніх календарів Ерінн,
Останній носій забутої істини знаків Фаль.
Я так давно жив на цьому острові Орла,
Що сам час став єдиним моїм сучасником,
Тільки вітер простору лишився мені другом,
Свідком моїх омовінь в озері історії.
Мої супутники стали супутниками тіней,
Наш корабель став тліном минулого,
Спогадом зашкарублих старечих рук,
Трухою років, пилом минувшини.
Їжте цих овець, що блукати приречені
Разом зі мною – відлюдником одкровення,
Цих кудлатих громадян забутої республіки,
Цих волохатих підданих давно зниклого короля,
Імення якого забули навіть червоні зорі Ведмедя,
Навіть краплі туману не згадають його голосу.
А ще виглядайте величезного хижого птаха,
Подивіться на диво з див – озеро молодості,
Перш ніж вирушити у нескінченне море сучасності
І лишити мене тут – чекати на одкровення –
Століття, а може й вічність. На одкровення
Яке ніколи не прийде на цю землю руїн…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500158
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 20.05.2014
я заховаюся за сонцем
щоб бодай трохи зігріти душу
та кишить вже столітніми пориваннями
бутафорної нутрості
а ти шукай мене там, де
загубив
щоб теж опинитися у
підневільному становищі
ми обидва опинимось на судилищі
і нас засудять за нашу нелюбов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500209
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 20.05.2014
«Хай веде мене хтось,
Тільки не вітер, ні…»
(Райнер Марія Рільке)
Водив мене вітер
Дорогами Островів Відчаю,*
Водив мене вітер
Пустищами забутих слів.**
Співав мені вітер
Про стежки Трістана-мисливця,
Про світи дивака Свіфта.***
Гнав мене вітер
Від стійбища патлатих пастухів думок
До табору волоцюг пісень
Мертвого народу ясена
(А він теж мав своїх шаманів).
Пророчив мені вітер –
Той самий холодний і злий –
Про часи одкровення,****
Про добу великого Ні,
Про епоху мовчазних прочан
У землю заборонених істин
(А я їх стежками…).
Був мені вітер
Єдиним супутником
На дорогах гори Одкровення.
Нині цей вітер
Торкається облич сумних жінок
Змарнілих дочасно,
Зів’ялих, як зламана гілка*****
Століття-жебрака.
Шукайте собі провідника невагомого
Чи то поводиря босого.
А я так – з костуром
Дорогами місячного сяйва…
Примітки:
* - це я зовсім не про острови Кергелен, ні. Навіть не про острови Трістан-да-Кунья…
** - у нас в Ірландії багато пустищ. І вересових, і забутих слів теж.
*** - він теж був Джонатаном – як та чайка…
**** - а вони знову настануть – навіть і не сумнівайтеся…
***** - та, що тичеться в простір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497018
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
порожня чаша терпіння.
і сухі очі.
сльози вже не течуть
(вони в стадії затишшя)
Це почалось раптово і тоді ж закінчилось.
Зрада.
Віроломство довіри
віроломство тебе як друга і як людини
дитяча простосердечність змита обрАзами
просто все, що залишилось -
гріховна святість.
і ніби ми друзі
але десь
де пробуджується все лихе
ми стали спинами один до одного
так і дружимо
святою грішністю.
ти, мій милий друже
озброєний раболіпством
це рівносильне любити море і ненавидіти хвилі
порожня чаша терпіння.
і сухі сльози.
я неВірю
що я - зраджена
я невірю
що твоє серце уражене
порожня чаша терпіння.
затишшя зради
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496841
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
влюблена в нелюбов
вона молилася до грішних
щоб ті її зрозуміли
бо вже так набридли клопоти щодо своєї душі
її святість припинила своє існування
ще дуже давно
коли вона була ще ангелом
влюблена в нелюбов
вона карала праведних
щоб самою бути ними ж покараною
бо любов - найвищий прояв ненависті
а вона не вміла любити серцем
і душа її спасена
бо спасіння - найвища кара
влюблена в нелюбов
вона проклинала себе
щоб бути мучинецею і щоб
грішні її почули
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493575
дата надходження 19.04.2014
дата закладки 20.04.2014
сни мені плющем на склонах площ
в покоління проростай дітей моїх
не на дотик
не на спомини і голос
не на дотик
сни мені розалією в сотнях
одалісок
сни мені плющем на їх колінах
в спинах їхніх важелем що вниз
крізь коринфську капітель в червону землю
крізь стверділі стопи Магдалини
і моє ввіплетене волосся
у поруччя ти́сняви і схо́ди
хай навколішки
нехай в підніжжі зношень
хто спитає?
сниш розалією на чиїйсь дорозі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492831
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 16.04.2014
А ще кілька століть, і тоді я навчуся чекати.
Ще би сотню весняних світанків в осінніх тонах.
І крізь час назбираю я мрій з золотистих дукатів,
Які ти серед зим заховав десь у літніх садах.
Ще би сотню епох, щоби гордість навчитись прощати.
І пів милі терпіння, що вчора торкнуло мене.
Я не вмію, прости, не навчилась безмежно кохати.
А ти в щасті щомиті знаходиш невпинно сумне.
Ще б епоху прожити, почути безмежне "Кохаю".
Ще би кілька хвилин, ще би митей осінніх таких.
Я навчуся, зумію крізь терни обіймів чекати.
Тільки б знати, як довго... Скільки зболених серцем століть?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488563
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стелла Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...
23.02.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481334
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 04.03.2014
«У плащ кольоровий вдягну я печаль…»
(В. Б. Єтс)
Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,
І на папір лягає лише вбога тінь,
Коли в душі зневіра, а не лінь,
І навіть Місяць – цей блідий Сократ
Цей друг - забув і не заходить, і стократ
Мій вечір став самотнішим між книг,
Серед минулого – серед його вериг.
Мій кіт мовчить – свої старі розмови
Про суть життя, весну й котячі змови
Не хоче муркати мені на вухо стиха.
І серед пустки стін, серед мовчання лиха
Посеред порожнечі тьми віків і чорноти,
Посеред забуття, відрази до життя і німоти
Торкаюся рукою я старих своїх речей:
Ось плед, ось кілт і окуляри для очей,
А ще старенький плащ зелений
Як острів наш, як листя кленів,
Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава
Як море серпня, як легенд слова,
Як промінь, що втомився в небесах*,
Як мох, що нам нагадує, що прах
То сутність світу… І під цим плащем
Я згадую про все – про цей порив і щем
Який звемо життям, про Бога, про Тартар
Проте, що маю я безцінний дар –
Журбу самотності посеред дива із чудес –
Життя одвічного під куполом небес.
Примітка:
* - іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481967
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 28.02.2014
- Це було дуже складно.
- Але ніхто не казав, що буде легко.
- Так, але й ніхто не попереджав, що буде так важко.
Життя ніколи не перестає дивувати нас, грішників й покаяних, циніків й ентузіастів, скептиків й наївних. Життя, буває, змінює нас, але й саме теж міняється.
Просто час вимагає часу. Ось проста істина, ось секрет звичного нам сум'яття.
- Життя мене любить?
- А ти його?
- Я настільки любила життя, що стала до нього байдужою.
Коли кидає в жар від холоднечі подиху, від бажаного погляду, коли совість втомилася від боротьби за твою чистоту й незалежність, тоді ти є лише серйозною наївністю, тільки робиш вигляд, що ти ніби чесна, сувора й витривала, коли ж ти насправді є гостем власної душі, коли ж ти ще не залишила в собі дитину.
І не повинно бути виправдань, коли хочеш чогось досягти. Ось правило номер один, ось єдине правило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481790
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 25.02.2014
В нього було сім четвергів на тиждень, бо в цей день він зустрів її. Всі події він вимірював хвилинами, проведеними з нею в той незабутній четвер.
Це не була любов, звісно. Чергове захоплення, наплив давно забутих почуттів, та й вона була не ідеальною. Але після того, як кілька червергів пройшло з того карколомного, він випадково признався собі: це щось більше, ніж він гадав.
[i]Проведені на самоті хвилини більше не потривожать його. Він зробить крок назустріч, обов'язково зробить...[/i]
Але йому чомусь не давало спокою терзання: що краще - бути любимим чи любити? Здавалось, таке просте питання. Але він все ніяк не наважувався зробити вибір: [b]бути щасливим в стажданнях чи страждати від щастя[/b]?
Насправді, розповісти про свої почуття комусь набагато легше, ніж сказати протилежне. Хіба він зможе, отак просто, прямо в обличчя, сказати, що не любить її, хіба зможе, дивлячись на її ніжні повіки, сказати, що це була тимчасова історія для них обох?
Вона лише на деякий час заполонила його розум, вона подарувала йому той особливий четвер, а ще якусь дилему: любити чи бути любимим? [u]страждати, від того, що ти любиш, чи почуватися щасливим та водночас нещасним, що люблять тебе?[/u]
-------------------------------------------------------------------------
Сьогодні знову четвер. Сьогодні він скаже їй те, що не наважувався. Що він її любить і що хоче страждати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477160
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 07.02.2014
Серпень... Час, коли падають зорі.
Холод Вічності дише вогнем.
Я люблю, я чекаю цю пору—
В зорі мчати гарячим конем.
Я матерію світу розкраю.
Хочу знати, що істина є.
Отче наш, із небесного краю
Даждь нам днесь нове СЛОВО твоє.
Хай плодяться у колбі хімічній,
Хай живуть, деградують, жують.
Я людина. Душа моя - вічна.
Я - єство. Я - абстрактне. Я - суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446070
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 29.01.2014
Спустів наш берег.Тільки сум та осінь.
На пляжі гуси лопотять крильми.
А пам ятаєш? Ще недавно зовсім
Піщані замки зводили тут ми.
На сірім тлі осінніх меланхолій
Наш синій птах у небо відліта.
Любове! Відпусти й мене на волю!
Забути дай ті очі і вуста.
А здалеку весілля: “Гірко! Гірко!”
На тім весіллі наречена ти.
Якби ти знала, як на серці гірко,
І наших замків сліду не знайти.
Ще прилетить сюди весна крилата.
І громовиця ще сяйне не раз.
І солов'їні ночі будуть грати...
І буде тут любов. Але без нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460594
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 29.01.2014
забуті всіма
ми залишились дорослими дітлахами
що ховають у собі свої страхи
і які наосліп вибирають улюблені тістечка
ми, великі малята
все ще радіємо першому промінчику сонця
і засинаємо лише під мамину колискову
нишпоримося у старих речах на горищі
щоб дізнатися більше таємниць дорослих
(бо самі вже по вуха занурені у заурядність)
бо насправді ми зіткані з дитинства
і всі наші подиви й суперечності походять від смаку
улюбленого тістечка
того, що ділили навпіл з найкращим другом
і, якщо чесно
у нас погано виходить грати роль у дорослих дітлахів
бо все справжнє
(щиру молитву і вірність мрії)
ми залишили у забутій всіма колисці
в тій, в якій клялися на вірність мрії у щирій молитві
дорослі діти це ніби зрада улюбленому тістечку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473935
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 22.01.2014
ти моя особиста "персона нон-грата"
(шпигун
сакрального і найсокровеннішого)
ти моє покарання й покаяння
і той, хто оголосив мені єпитимію
назавжди.
----------------------------------------
вечір.
безмежжя простору для думок про тебе
безладдя слів, рейвах дій
напій з твоїх сліз як солод митарства
вечір. рана і сміх
твої сльози і моє розп'яття
--------------------------------------
ти знову вриваєшся в зачинені двері
(за ними п у с т о ...
ти віщуєш сумбурне передчуття
бажаного дотику
і залишаєш опісля
шрами на спині, долонях й під серцем
---------------------------------------
ніч в обіймах світанку
я в приторку твого дихання
ти моя особиста "персона нон-грата"
в тебе мої сльози, в мене напій мого серця
той вечір.
.назавжди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470145
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 04.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2013
мрії набувають чинності лише опівночі
коли всі сили вичерпані
лише тоді вони відкривають завісу своїм скигленням
і вриваються в кімнату з силою демона
мрії ж насправді є відлунням страхів
бо коли [i]- Ти мене любиш? - запитав він.
- Я боюся твоєї любові, - невпевнено відказала вона.
- Але ж я не сказав, що тебе люблю, - знову він.[i][/i][/i]
те, що прийнято вважати за покарання
одного разу може виявитися пропуском в кімнату
туди, де всі мрії вирують у злиднях
бо їх покинули їхні власники
мрії навгад збивають з пантелику своїх покровителів
щоб не піддатися згубному впливу демона
вони зачиняються в кімнаті
ці мрії - [s]нездійсненні,[/s] залишені напризволяще
і щоб не вмерти через свою недієздатність
мрії втілюють себе бодай у цій кімнаті
мрії теж хочуть подорожувати
мрії теж хочуть мати своїх коханих
і якщо ти набрався сміливості взяти під своє крило певну мрію
будь добрий, не залишай її на дорозі на ласку долі
тим паче, не передавай в інші руки
бо мрії теж вміють давати здачі
і одного разу ти можеш помінятися з нею місцями
і буди замкненим у кімнаті
у кімнаті спантеличених сподівань
у кімнаті з демоном-покровителем
[u].мрії набувають чинності лише опівночі.[/u]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464839
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 12.12.2013
«Доля залюбки повторюється
у варіантах і паралелях…»
(Хорхе Луїс Борхес)
У снах моїх чудних всі хмари – горобці.
А я блукав стежками манівців
Німого й чорно-білого кіно,
Що в небо проектує дивний кінокрут –
Там тіні нас не звеселяють - мруть.
Я - просто крук, що на сухому дубі
Серед пустелі скель, на кинутому зрубі
Старих легенд собі знайшов гніздо:
Не знаю чи насправді це чи до
Реальності, що дивна як мара
У снах слизьких болотного щура,
У мріях зашкарублих черепахи
Я йду (не йду – лечу!) на плаху.
Я дзеркало розбив у келії тісній -
Поганий знак… У порожнечі – на стіні
Я дерево крислате зобразив,
Щоби на ньому лиховісний Див
Пророчив про ліси, де крім сухих ялин
Ще є шматочок неба… Дивних змін
Собі, а ще нірвани побажав,
Коли минув самайн…
Як солодко серед її заграв!
У м’якості святої чорноти
У нескінченності і німоті!
Мале дитя тримає іграшку в руках
Ведмедика… І радість на очах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462423
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 26.11.2013
«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)
Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
І небо споглядаю впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І бачу, як із хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442713
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 29.10.2013
восьмий кут повітряної кулі -
лоно всіх твоїх пів-порожнеч,
мій прихисток в призахідному світлі.
і він, призахід-вечір, млосно сипле
себе, спинає дзвін простоволосо,
в блідій сорочці, ніби стріха,
височить.
у восьмий кут повітряної кулі
крислато чудиться і суне пиху тихо,
преситий гасової лямпи снінням
самотній привид
міст твоїх.
він пресвятий і скрізно одинокий -
окови сліз посмертної цноти́́
його плече стискають і марніють.
мені нема куди у прорізах іти,
у прорізах облудних восьмих рим
повітряних широт
строкатих куль
які цілує привид твого дому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453961
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 11.10.2013
де все затишшя, вчи́нене навскі́с,
дірявить губи в люстрах перехожих -
когось тривожно, втомлено і міцно
притомний шепіт вірувань
мовчить.
в клино́пис студить – осінь? - оберіг,
когось мовчить він, шепіт всіх застуджень,
у кров натруджений він голосно і голо
спадає в відстань -
па́де і мовчить.
на час, окреслений без виходів, безумець
говінням сипле говір в жовту вільху,
ввіходить духом шепоту, щоб стерти
те каяння осіб і лиця знов -
щоби когось мовчати навіки́.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453401
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 10.10.2013
«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450772
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 25.09.2013
він казав: "я твій хаскі
я вірний тобі"
любити тебе листопадово
стомлено ритмом осені
дощу опускатись босому
зганяючи лихо як зграю
круків з залізними стегнами
між осад блакитного спокою
знаково пахне твоїм
ворожінням де старець
молить на нас і тремтячи
мовчить про останній останній
гуркіт трамваю
в дім
мені обіцяли крони
крізь вузькі похворілі вікна
в них сухоти і щільності вулиць
і трамваєві вени
мені обіцяли
любити тебе
ще довго ще стільки
любити тебе листопадово
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450659
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 25.09.2013
Замість тисячі слів- кілька серцю важливих зупинок,
неминучість яких відправляє всі відстані вдаль.
Так важливо знайти надорожчу у світі людину,
щоб на двох поділити всі злети і мрії, й печаль...
Як важливо відчути, що життя усміхнулось на мить,
навіть небо нестримно-осіннє чомусь не таке.
Просто впертий наш світ зрозумів, що потрібно любити,
все безмежне в любові: у ній є найкраще людське.
І чи значить щось більше? Чи "більше" насправді існує?
Чи можливо створити із мрій щось далеке й не те?
Не народжуйте гордість, бо гордість все нищить й руйнує,
А любов- це безмежність, це вічне, нестримне, святе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449966
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 19.09.2013
Мої теплі, мої теплі. Мої добрі люди. З очима щирими, як ранок. Як найранковіший світанок у вибіленій тихій хаті. Навколо якої мальви. Мальви кольору і дотику губ. Дотику губ до проясненого навкруг повітря-цвітіння.
Мальви кольору губ, мої теплі добрі люди, що зникли, як усе зникає, що пішли, як усе йде, що відбулись, як і мальви відцвітають щороку, і щоки їх ніби вечоріння в паскудному брудному місті – запалі, затовчені темінню, тиснені втомою; і плечі їх ніби спадаючі до канав цівки стічної води – опущені, заплямлені хворобами, заплямлені мороком; і плечі їх ніби два крила засохлі чайкині, скручені і стовчені якоюсь судомою, і чайка сама мертва в дірах їхніх грудей – по усіх тих дірах, велика і мертва чайка, велика і мертва.
Вони з зігнутими вчетверо шиями. Мої теплі люди з розірваними, як телефонні лінії під час війни, сухожиллями. Моєї війни. Виплеканої війни моєї, гримучої, голосної, захворілої. Як снопи, скошені теплі люди разом зі своїми рваними сухожиллями і щоками запалими аж до самого дна. Навіть глибше.
Мої теплі, мої теплі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448350
дата надходження 10.09.2013
дата закладки 10.09.2013
вона була тою єдиною
в яку він закохався з останнього погляду
на прощання він кусав собі лікті
бо не зміг її приручити до себе
вона натомість була милосердною
не пред'явила йому жодних пренетзій
чому
він
поводив себе з нею таким чином
чому він
так безжально різав по найболючішому
по вщент розбитому серці
і хоча вона не виявила свого нерівнодушя
всередині все було поранене
вона пішла звичайною ходою
в якій він помітив її граціозність
вона обернулася тоді ввостаннє
а він вперше в ту мить закохався
вона це дивним чином відчула
ребрами
і здавалось, готова повернутися до нього
але він так і не покликав її за собою
вона навіки залишеться тою
яку він покохав з останнього погляду
і це закарбувалося на її ребрах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447429
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 06.09.2013
Коли на хвилі романтік усе почнеться
І як роса ранкова перший дотик рук
Уста п’янкі твої не зронять навіть звук
Лиш серце твоє все частіше б’ється
І кожен атом по між нами , як клітина
Достиглого , хоч й юного кохання
І по бруківці та й блукати до світання
Зоря відвертості всю ніч світила
Туман , крізь нього , тебе ще юну
Не квапно і не без цілунків проведу
Додому … . Не варт я ще бачить твого сну
Чи , як виходиш ти із його полону
А завтра , тобто вже сьогодні відпочивши
Дзвони й кажи так любо й ніжно :- привіт
А я знай , сну не маю , на тім даху твоєму малюю світ
Ні хвилі образ твій із думки не зронивши
І знову тішусь , що ми обоє , хай і під дощами
Нам хороше , а отже решта не суттєво
І ти радієш і з грозою настроєво
Ми мрії всі в реальність перетворим з снами …
… а дні так швидко промайнуть
Хоч кожну мить ми смакували так натхненно
Цього тепла і почуттів ніколи не забуть , напевно
Хай навіть сотні літ та кілометрів нас розведуть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445359
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 31.08.2013
за словами очевидців
вона надіялася на краще очікуючи гіршого
просто коли вона прогулюється закинутими вулицями
то
уявляє себе несамотньою, уявляє його
того
неєдиного
якого не любить так сильно, що готова
цілувати без зупину
бувають моменти, коли їй здається
[i]він
щез
[/i]
тоді відбувається виверження страху назовні
ганьба - їй
перемир'я - душі
і навіть немає людини, в якої можна було б
попросити пораду
немає навіть такої, хто б турбувався про неї
як про дитя беззахисне
на вигляд вона - простацька дівчина
в глибині - мучинеця
на дні - передпокійниця
пригноблення почуттів не входить в її плани
просто щоб жити далі
вона повинна бути замкненою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446414
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Чи змогли б Ви мене покохати?
Не на показ... а тихо... в думках...
Наче квітку весняну плекати...
Розтопити... як сніг у струмках...
Чи змогли б Ви зі мною ділити
Ні... не ліжко... а небо одне....
І словами кохання п"янити...
Лиш одну... лиш навік... лиш мене...
ж."Дніпро" №4 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409703
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 13.08.2013
я втрачаю відлік -
витрачаюсь чи стаю вільна-
я тут і... пляма бруківки;
прочанка; мене суцільно нема.
навіть за спиною в прохожого,
справа від пересічності,
зліва від кожного хворого
паралічем дорожніх вдихань.
і видихань, і застуджено
тут кожне горло в мені, по шоссе
білі смуги бинтом перев ́язані.
на гвіздках потомились сандалі.
блукання стає посередині,
бо присутності за́вжди навпіл –
бо навпіл нам завжди́ пункту сходження.
і не треба вказівки жодної,
тим, що до лона свободи пущені.
я свій відлік відмовчую – втрачено.
ти відмовчуєш знову... мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443155
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 13.08.2013
очі теж вміють обманювати того, кого серце любить
просто навіть найжахливіший сон ніщо в порівнянні з реальністю
той, хто вміє літати, не відчуває різниці між свободою і самотністю
розлука є невід'ємною частиною колообігу життя
коли це стається, коло розривається, і можна втекти десь, взявши тільки себе
бо коли поряд появиться хтось новий, коло закриється
це й називається колообігом життя
треба зробити так, щоб ненависть перестала бути улюбленим напоєм
слова - це як списаний щоденник: користі нема, але приємними є окремі фрагменти
і коли за одну мить постають всі картини життя, значить сталося справді щось важливо-сумне
але все одно в той момент залишається посмішка на обличчі
декому набридло гратися в дитинство, дехто боїться бути недитиною
і чомусь ніхто не помічає змін, які огортають усіх
сміятися крізь біль дає хороші результати
боліти крізь сміх завжди обертається трагедією
якщо довго дивитися на вогонь, то можна побачити, як іскри прагнуть вижити
а ми продовжуємо невірити, що очі теж можуть обманювати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442770
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 13.08.2013
«Клянусь тим, чим клянеться мій народ,
не гідно воїну вертатись живим,
кинувши на погибель свого короля.»
(Скела «Руйнування Дому Да Дерга»)
Ти знаєш – я згадав: у Дубліні дощить.
Так сумно, коли літо верховодить
Всі ті ж краплини. І життя, як мить
Посеред міста. Червень котить
По небу хмари, а пастух мовчить:
Той – в біле вбраний. Сивочолий,
Що від нудьги цей острів траворунний
Засіяв міфами. Колючками пісень.
Бо недарма оцей мокряк понурий
Землі друїдів провіщає день –
Отой, що справжній. Із роси й туману*
Я книгу склав в зелене вбрану.
І позабув на мить, що кожен пагорб тут
Чиясь могила. Кожен камінь чкрут,
Вістун, який пророчить неминуче.
А я собі на вересовій кручі
Ірландії-вдови із вітром розмовляв,
Ім’я безсмертне Конайре** назвав.
Примітки:
* - Насправді з роси й туману у нас в Ірландії складають пісні.
** - Конайре Мор мак Месс Буахалла. Скільки стоять зелені пагорби в Ірландії стільки будуть пам’ятати про нього…
*** - Калідаса писав колись «Хмара-вістун», але в нас в Ірландії був колись камінь-вістун. Був. А де він зник – ніхто й не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431586
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 13.08.2013
«У селище,
Де пахне рибою, прийшов
З літнього лісу.»
(Йоса Бусон)
Я двері відчинив дощавій пісні літа,
Пустив червневу зливу на поріг
У хату сутінок, що міфами зігріта,
У хату-келію. Молитвами доріг
Причини й наслідки зібрав в долоню Час.
Його мірилом був старий годинник
Отой зозулястий, отой, що будить нас.
Та в сірих буднях, у сансарах плинних
Не зупинився він – пішов назад.
З потворного «сьогодні», де газети й миші
Він нас завів у предковічний лад:
Епоху справжнього, де в космічній тиші
Плоди і бронзу, молоко і мед,
Приносили в офіру Сонцю і воді,
Де право жити здобувалось в боротьбі,
Де зілля дарувало силу і політ,
Де слово – таїнство, де непідробний світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436023
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 08.07.2013
він приніс оберемок шавлії
зіткнувся знехотя свічадами
з моїм невірством в нього, як в коханця
блакитне черево порожнім шарудить
порожнім і святим
обійстям вересту
зіткнувся поміж рваної суботи
в рутину скошену прийшов і сів
на плечах в нього щезник тихо
мені про рани
фіранки пахли наче теплий хліб
духмяно
і я схилилась до його плеча
і я йому про рани щось мовчала
оті свої
повзла колядка серед нас
крихтіла мирно
як єлей, як чудотворна
отак приходь
і шавлій оберемки приноси
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435133
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 03.07.2013
Навколо людини, що спить,
Протягнута нитка годин.
Дзигар грається в Бога,
Бо хоче забути про свою минущість.
Бельгійська віддалена кров
Обертається на долівці
Твоїх вироджених
Умінь любити і прощати.
A зараз ти вчишся мовчати,
Щоб зловити той відгомін
Колишньої святості.
Ти і не твориш уже,
Бо всяке мистецтво зображує слово.
Так,спочатку було воно.
А тепер ти надто мовчиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433137
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 24.06.2013
Так... Я не вмію мріями розпогоджувати небо, не вмію збирати у кошик зорі насвітанку, не вмію добре заварювати каву, танцювати, малювати польові ромашки і прикрашати цими малюнками зболену віршами душу. А ще я не знаю, як пахне розмарин, скільки щастя у жменьці тиші і як упіймати клаптик веселки після осінньої грози. Так мало... І так багато... Дарма, дарма, дарма...Хіба вартісні троянди без колючок? І щоб там не було, я точно знаю, що на відстані молитви знаходиться світ, який називається Життям. І десь там, зліва, на дні мого серця звучать Бог, Весна та Україна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432683
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Заткнути пустку своїм серцем
одноквадратним,
одноколірним,
що ганяє
не кров
а дорогі
антидепресивні
запахи
Механізм
відтеч
переоснащення
великочервоними
Велосипедами
я не один
я один в своїй
одинокості.
Я не один
я один
в своїй
душевній
революції
і ці гармати
як фікція
того,
що
я збожеволів
і це фікція
того,
що я живий
вийди на мою спину
сонце
соковите
знебарвлене
я помер,
я мертвий
у своїй
живій
ненародженій
радості
дивись
я живу
у тобі.
Дивись
я отруюю
тебе
дорогим
алкоголем,
я кохаюсь
поряд з тобою.
Ця жінка
є порожнеча
з величезними
металевими
сережками
у знеструмлених вухах
вона переміщується
товарняками
твоєї зневіри
і на кожному
потязі
цьому
мітка
втрачений,
навіки
втрачений.
І тільки
земля
сприйме тебе,
як рідна матір
і тільки
там
ти втратиш
все
і віднайшовши
величезний
шмат свого
зогниваючого
тіла
зрозумієш
усе безсенсовно
твій бог,
як
і ти покинутий
твій бог,
як і ти
не носить
шапок,
які згоріли
під сумом
кістлявих,
загорнутих
у ковдру
діряву
зірок
твій бог, як
і ти один
в своєму
замку
Із хмар
попелу
твій бог
Не один
він
сам
на сам
Із своїми
передтечіями
Депресій
твій бог,
як
і ти сховався
у комірчині
і чекає
доки
усе
це закінчиться
але
ви обоє
добре
знаєте
це триватиме
вічно
ніхто
не дасть вам померти
ніхто
не насипле
в долоні
свіжого
зерна,
ніхто
не схопить
вас
за руки,
голосно
зганяючи
з ваших плечей
сум
втрачені рештки
глузду
втрачені рештки
повітря
дивись
і ще раз
уважно
я блюю
на твій килим
разом із тобою,
я вибираюсь
з ранкового
товарняка,
я твій творець,
мій творець ти
разом
ми
подолаємо
барикади
із гарячого
непотребу,
разом
ми спатимемо,
разом
святкуватимемо
смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432650
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Ти знайшов її вчора на дні десь десятої склянки.
І неначебто завжди хотів цілувати їй руки.
Та стрічаєш без неї світанки, готуєш сніданки,
Не здригаєшся більш при думках про можливі розлуки.
А вона відшукала тебе і здалася без бою,
Не топила у склянках своє заспокійливе "вчора".
Вона марила тільки тобою, лишилась лиш грою.
І, напевне, вже була смертельно від відчаю хвора.
Ти пішов, обіцяючи палко назавжди забути,
Знов знайдеш її завтра на дні десь десятої склянки.
А без неї вже бути - то нібито в рани отрути.
Допивай свої мрії. Залий своїм горем світанки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432502
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Коли, у душі поміщається цілий світ- тоді найважче шукати себе...
Ми не вміємо блукати тунелями цього дивного світу, шукати куточки, де б на м'якенькій канапі, примостилося Щастя, закутане у теплий плед.
Ми так і не навчилися говорити усі слова любові, які знаємо. Ми бережемо їх на кращий час, для кращих людей, які колись краще навчаться розуміти нас.
Ми не прагнемо боротьби за кожний весняний подих, ми зрадливо впускаємо в душу заметілі, хуртовини, тріскучі морози власної байдужості. Ми чекаємо, коли у серці оселяться грози від невірства, зрад та нелюбові.
Ми самі руйнуємо себе зсередини, самі наносимо собі нові удари і шрами у найінтимніше місце, там- зліва, де серце. Ми йдемо у небуття, а потім десь спіткнемось об обійми життя, чекаючи, шо нас, як і в дитинстві, добрий Хтось візьме на руки, пригорне до себе, поцілує рану, і скаже: "Все буде добре, я з Тобою".
Ми забуваємо себе самих, шукаючи розради поміж світу. Ми не вміємо плакати просто тому, що життя прекрасне. І як багато при цьому втрачаємо...
Ми не усміхаємоссь випадковому перехожому просто тому, що у серці радість, що дощ створює осінь поміж барвами літа.
Ми не вміємо всіх тих дивних речей, які знають, як творити веселку у душі. Ми давно вже не ми, не ті, а нові, чужі, віддалені.
Як важко, коли в душі протяг...
А в цьому тунелі таке непримітне Щастя кутається у теплий плед, п'є чай з лимоном, шелестить обгорткою з цукерки і усміхається Тобі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432044
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 17.06.2013
безхрам ́я моє очорнене
де ще змалку дзвіниць наплакано
вниз по схилах знедолених лиць
обережність твоєї синхронності
із моїм понадземним поклоном
схаменувшись торкаєшся дзвону
тут під пропасть знаходжено вироки
залишись малокрів ́ям падіння
всі ми сироти в виспівах хору
і безхрам ́я моє очорнене
що коругви сліпили кульгаючи
по дорогах в простиглість заплутаних
між полюддям нещасні і близькості
забагато у дзвонах на двох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431914
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 16.06.2013
а наостанок вечора
підпільно
згорнеш миттєвості і не збагнеш,
що надто стисло тут старіє шепіт
де закапелки вух годують тишу,
ти обіймеш
так само раптом знов.
зазвичай обсяги тікань між нас взаємно,
взаємно відстані навскіс, а десь тепліше.
в тобі собака лиже рани вперто – вдосталь
й мені відрізано репресій кашлем станцій
метро, чиїми сходами без тебе обіймусь.
і наостанок вечора знесиля та
знемрії,
паски безпеки розірвавши, відступлюсь,
ні кроку в спільність, вкотре бігти крізь
причетність млосності до тих поривів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431478
дата надходження 14.06.2013
дата закладки 14.06.2013
згубивши свою магістраль на півпогляду
ближче
до опівночі, що уже споконвічно і знов
гасне в гробниці долонь для печалі
кодована.
ти зриваєш завіси бо тут і мене,
ніби єресь, спростовано.
на півпогляду ближче в надії спастись
пересічно.
так, щоб раптом не вниз і ніхто не помітив.
щоб ні сліз, ані крику в бурлесках печатей
на глум експертиз.
як осанна і північ у ризах витоптують коло
ламаючи грунт наших скронь,
буде інше прозовано з віршів і рим
заклинання, і втома.
через сотню віків нам народи постелять
відбіленість шляху
як простінь,
а поки, пригуби чиюсь душу вином та ніжніше,
сп ́яній, задихнись і схилися до неї.
на відстані погляду
вдвоє і ближче, і ліпити любов з-під узбічь
душа ота лярвою буде
на опівніч для тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430580
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013
Я, немов зек, пожиттєво запроторений до в'язниці,
Який ніколи не побачить таку велику для нього Європу.
Твоє обличчя,
твої плечі,
твої долоні,
твої зіниці...
Ти, напевно, моя міні-техногенна катастрофа.
Техно - тому, що це все на межі абсурду.
Тому, що я - твій вірний робот-слуга.
Машина.
Лежу покірно у купі металобрухту.
Шукаю тобі виправд́ання, собі - причини.
Генна - бо ти просочився крізь кожну пору.
Проник у шкіру, добрався до ДНК.
Я знову вернусь додому, відсуну штору,
І ти побачиш мене у вікні - не така.
Тепер у мене очі кольору неба,
Тепер по жилах в мене тече твоя кров.
Не впізнаєш...
Ну і нехай. Не треба.
Мене нещадно змінила твоя нелюбов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429989
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 07.06.2013
я знов присвячена тобі як листя осені
печаллю святить знавісніле сльотне небо
так мало треба
щоб сокрушити на ніщо мене і брязкіт гільзи
мов злодій під подолами ховаєш
полатаного поперек свого пальта
я знов плющем горнусь у стіни пестощів
заплісняві́лих десь між пальців прісності
відмерши де похрещені кюветами
кадила тут що пахнуть божевіллям
висять під стелею
лампадне світло скроні
твої
цілує тихо
я знов присвячена тому хто листям осені
брудну калюжність святить непорочно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428981
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 03.06.2013
«Травневі дощі
Сьогодні, як і вчора,
Темніє потроху…»
(Йоса Бусон)
Відчиніть двері -
Пустіть літній дощ
У цей сутінковий дім,
Що нагадує келію,
Де годинник
Давно не вимірює час,
Який зупинився
І якось ненароком
Повернув назад -
З потворного «сьогодні»
У прадавнє минуле,
Де все було справжнє:
Залізо й вода, глина і кров,
Шерсть і бронза, офіра й зерно,
Де коней і биків
Приносили в жертву,
Де люди жили,
А не зображали живих,
Знали для чого росте трава,
І пахнуть квіти суниць.
Я мовчу,
А в просторі літа
Чи то краплі
Чи то літери…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426868
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 23.05.2013
Ти ніколи не вміла лиш бути ляльково-тендітною,
Бо у тебе завжди землетруси душевних світів.
Ти б воліла лишитися римою, хай непомітною,
Та такою, яка б не вбивала твоїх відчуттів.
Ти ніколи не вміла ще бути казково-щасливою,
Бо сама - ураган, без якого не жити тепер.
І якби ти могла, то би впала на вірші лиш зливою,
Поки хтось розривав би частинки твоїх атмосфер.
Ти ніколи не вміла. Ніколи вже, мабуть, не вмітимеш
Просто йти назавжди, не чекати нікого й ніяк.
Ти горітимеш. Так, ти занадто яскраво горітимеш
І для когось ти станеш спасінням, неначе маяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423881
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 15.05.2013
загортаючись в плед із безсоння стихійно натканий,
мені все тісніше, і чується те шурхотіння –
квіти на плечах у ночі
ростуть відсивілим цвітінням,
вихудлі пагінці –пальці ковтають її,
точену мерзлим підгрунтям
скутості.
і мені все тісніше, в смертності щільної тиші,
так тільки щогли, стривожені вітром північним
виють шалені і виють, і плачуть, і скиглять,
мов прокляті.
втисячне ми перелічені
шви, що на рани накладені,
шви, крізь які кровоточилось
щиро, якось по-дитячому – ніби босоніж .
і ми, покалічені.
тіла без обличь – вже сезонна моя порожнеча.
вкотре продавши перонам зріднілих за відстань,
мені все тісніше в в ́язницях.
мене все частіше засліплює сальвою їх мерехтінь –
блудниць, що приходять і гинуть синхронно.
і щогли у такт для них стогнуть.
плед із безсоння, відсутності, відстаней
щільніше – на плечі тієї хворої. заквітчано сивістю
щоки і пальці. ніч боронила спокоєм.
"на вічную..".
трепетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424244
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 13.05.2013
я часом хвора ранками зомлілими.
морозною – аж до тремтінь – росою.
по грудях - реп ́яховими цвітіннями.
та не тобою, друже, не тобою.
я часто хвора пообіднім затишком.
чи ситцем втомлення змарнілого покрою.
чужих присутностей, чужих прихилень надлишком.
лиш не тобою, віриш, не тобою!
і понад вечір, я хворію кволістю,
хворію гуркотом причинного прибою.
але загублена вночі між складок простені –
від всіх захована, хворію знов тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423230
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 07.05.2013
хто ти? звідки ти приходиш?
щораз тривожачи затишшя.
і стогнеш, і мовчиш, і стогнеш.
і падаєш. все нижче.
страдалець, почестями згрижений.
обпаленої ночі власник.
відплаканий,
ти знову знищений.
чужий спаситель – хто ти?
як стоптують небесся зорі – кіньми,
на щоки ляже убієнним
те монохромне
ластовиння.
і подорожнім, домом перецькованих,
стираючи коліна – шкіру
шліфують до ридання голілиць.
невірство
щит.
моя просохла Палестина
в серці
застуджує спекотністю богів,
що смертінсть в них зашкалює і чахне,
віджили на чолі у блазня.
кульгає
тільки ліва пристань -
з скрижаль, розпроданих за центи.
порок прадавній надлишком – довіра,
й по душах стріли.
куди не глянь – по душах стріли.
не відшепочусь
молитвою в потліле небо.
в час заходу. в час звечоріння.
в час покори.
отак, нізвідки – хто ти, хто ти?
мовчиш і стогнеш.
знову я,
немов причинна, вслухаюсь в тебе.
мовчу і слухаю.
я слухаю й мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423229
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 07.05.2013
Ти всього лише точка на карті моєї самотності.
Розчиняєшся в метрах, як цукор. І в кожнім рядку
Мене знов лихоманить від тиші та невідворотності
Чергової розлуки і звичної втрати зв'язку.
Ти всього лиш знак оклику у недописаних реченнях.
Емоційно забарвлену вічність ти ділиш на два.
І, напевно, усі наші сни несвідомо приречені
На мовчання. Ти ж бачиш: нічого не значать слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422389
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 03.05.2013
І знову крах.
І знову ти мовчиш.
Твоя душа холодна і зимова.
Моя душа востаннє так кричить.
Квітневий сніг. І крижана розмова.
Як хочеться банального тепла.
Від сонця. І від тебе
(якщо можна).
А за вікном все та ж сумна краса.
Така безкрая і така тривожна.
Немов неска́зані слова летять -
Замерзлою водою неба сльози.
І так нестерпно аркуші мовчать -
Написані
Тобою
Вірші
В прозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415386
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 26.04.2013
Відпусти вже реальність. Подихай вечірнім містом.
Вибухай міріадами тихо покинутих слів.
Хай життя не здається тобі листковим лише тістом.
Врешті-решт виривайся з торішніх своїх недоснів.
Забувай про кордони. Побільше повітря в легені.
Ти ж бо вільний, душа у тобі звучить криками мрій.
Перестань обіцяти. Закресли вже зими шалені.
Залишайся собою. І ще... Повертатись не смій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420955
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 25.04.2013
розпатланими стеблами
квіти, мов діри, зяяли,
утворюючи по стінах таємні схеми,
засохлі кодування,
символи каяття.
ходять босі в білих сорочках
люди у грудях з безліччю колодязів
вичерпаних.
знічені і стишені амбіції-в ́язні
на лицях кожного, кожен посвячений
урочисто в свій вирок,
щовечора страчений.
в тих тихих засудженнях
грунти вицвіли розтином
по відходжених стопах
їхніх,
по змарнованих відстанях,
по сокровенному рубцями.
нічийні імена в іменах не вписані.
мов старці,
носять своє чужинство
за спинами,
і з ним пошморгану віру -
останнє, що не втратить значення.
вигорено зсередини
в тілах те, що нагою вірністю
і любов ́ю комусь охрещувало
шляхи та постелі.
вичікування пострілу
в шпиталі для одиноких.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420525
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 24.04.2013
інфікований простір надвоє проламує ліжко
бо лещата вростають ще зранку глибо́ко у жертву
скасовану білим стоянням повітря в кімнаті
з намаганнями вижити
верещання здуріле втручає будильники в тіло
вмикає усі механізми ходіння і щему
святкований вчора кінець відігрався рубцями
закріпленими по шкірі
згальмувавши в собі випивання чужих магістралей
бродінням вина
що тече по канавах облудно
мов в артеріях зашморгом міста убитого
знаєш навіщо? надриваннями вижити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420013
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 21.04.2013
Я вимкнусь, неначе зайве світло в якійсь спорожнілій кімнаті. Заговоривши, хтось розвіє мене, як незручну мовчанку між двома знайомцями. Я, як натхнення – коли його нестане, то нестане зовсім.
Розпещеними вечорами заводжу розмови з русалками на дні моєї ванни, намагаючись вчепитись за їх загострені під різними кутами слова - різблені мотивами маньєризму і бароко, пихатими і пишними – я хочу щоб слова русалок, наче вперті стрілки годинника, протягли мене в інший вимір, або просто витягли звідси, де підлога і стіни внутрішнього затишку віднедавна вимостились надхолодною білою керамічною плиткою, відшліфованою протягами з усіх прочинених навстіж вікон і дверей, а зелені дивани, що мали звичку тут стояти, загорнулись в пальта і пішли собі пілігримами по запилючених невідомих дорогах. Інший вимір манить інакшістю, лише нею, і більше нічим. Русалки піддаються флірту із злим гумором, а я, опинившись між ними на нейтральній полосі, потихеньку глухну від лунаючого звідусіль реготу. З кранів течуть мотиви гамору всіх індрустріальних міст, витікає рев тисяч дитячих майданчиків разом з скрипом людської пересічності на широких вулицях, але все оте залишається мною непочутим і зникає десь в глибинах раковини, а та в свою чергу приплямкує чорними круглими губами і раз-по-раз випускає клубки випарів рудих помережаних тріщинами труб – і той дим летить до стелі, вбираючи в себе звуки перенасиченого людськістю міста, як світлочутливий розчин срібла.
Я ніби завантаження навпаки. Ось мене все менше і менше відсотків. Скоро напис «готово» розріже цілковиту порожнечу дзенькотом мідної монети об підлогу або всез ́їдаючим неоновим світлом. І там, де ніколи нічого не візьме свій початок, тішить лише незаперечна моя відсутність. Залишки голосу і колір очей ще поживуть в відлуннях русалкиних слів, коли ті гукатимуть мене в марних шуканнях, а потім перевтіляться в млостне гудіння застінного простору, проникаючого в ванну крізь раковини, і, врешті, назовсім стихнуть легким паморозком по поверхнях керамічної плитки. Тоді точка неповернення стане мені точкою відліку. Тільки то вже буду інша я – без жодних здурілих розмов з русалками і без обіймів отих зелених диванів – диванів-зрадників.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419336
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 18.04.2013
закриваю ставні.
пройнялася літньою дачею,
як це буває – до сліз.
стільки вже гамору, стільки...
від пилюки приїжджих.
горстка слів - і смерть, друже.
сиджу на валізах.
мовчання перед від ́їздом.
мовчання росте з мене
плющем.
залишу свого Кусаку вкотре
тут. і веранду
вмощену блиском-барвінком.
і вікна, котрі заливали щастям,
коли діти плескали в долоні,
сміялися «Льоля, Льоля», в сукенках
барвистих
квіти топтали, безхмарні.
а як же приручені, друже?
Кусаки на літніх дачах,
яких ми лишаємо, ей?
осінь збере все докупи,
як дорожні пакунки.
прибере із веранд парусини,
і вслід моїм крокам помости
заскриплять ненависно прокльони.
я заркиваю ставні.
просто не всилі зостатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418001
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 14.04.2013
Змішали ми душі, склеїли очі,
Зашили у груди кохання і сонце.
Впали в життя заліплені скотчем,
Створивши із двох єдине лице.
З’єднали тіла, сплелись у обійми,
Заплутались в вузол словами у мрії.
Прибили ми цвяхами вірні і вільні,
Заливши бензином любов до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258838
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 09.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
то все було босоніж.
невинно і чисто, як білі сорочки
на тілі в дівчаток, що вперше йдуть в школу
по спілій бруківці майбутніх оточень.
то все було безстрашно.
як свідомість стерильна довоєнного часу,
подвоєна запалом хвилі братерства,
відчищена рівністю цифр особистих.
то все було як вперше.
мальоване фресками крові на ліктях,
чужими присвятами зречене вдосталь,
пополудні кричало куванням зозулі.
то все було алегро
по відточених лезах, що лежать ненароком
на шляхах поріднілих, на обласканих стежках,
без жодних обі́цянок знову спастися.
то все було повтором.
як зображення всоте із срібл негатива,
як щорічний спектакль з незмінним сюжетом,
як платівка, що б ́є сокровенним мотивом
то все було людьми, що згубили дорогу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416272
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
Чорний шоколад і міцна кава...
Смак самотності в столичному кафе.
Яскравим кольором змальовує її уява
Його присутність,посмішку,проте...
Проходять мимо всі безцінні миті.
Мов кадри з кінофільму про життя.
Несуться спогади,немов несамовиті,
Вона ж свій розпач допиває до кінця.
Без поспіху...Задумливо,в мовчанні.
З легким відтінком фальші на губах.
Ось так...побічна дія від кохання...
Ось так...побічна дія від життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327013
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 05.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.04.2013
священним обрядом сонце заходить за хмару.
світло церковне в віконницях сонних ченців
літописом лине в залите чорнилом небесся.
відлуння зпечалене тисячним ехом воскресне
в думках пілігримів, торкнеться їх зморених снів.
на стінах соборів окреслить вогнисту заграву,
сховає сандалі затоптаних в даль бездоріжь.
і тане хрестом кам ́яним у сп ́янілих від вечора душах
запах кадил, де єпископи в вічностях служать,
де оспівана правда встромляє у єресі ніж.
де сонце за хмару заходить священним обрядом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414425
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 01.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2013
є дні
коли сили не залишається
ні на дотик,
і, здається, ніби нічого не сталося
дим від гірких під стелею
хмарами,
на стіни кидаються тіні,
як в камері-обскурі, я бачу
наш світ догори-ногами
хрипло завиє чайник,
ховаючись в кухні.
загортайся в шпалери,
викурюй себе
до останнього,
а завтра
з вереском будильника
ти будеш по-новому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412522
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 27.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2013
На лініях тіні Твоєї
схрестилися руки-вужі.
ласкаво вкриваєш єлеєм,
долоні, де були ножі.
Вмикає живу радіолу
Смарагдова голка трави.
Платівкою котять додолу -
останні клубки снігові.
Ріжок розстилає сріблястий
до світла приручену тінь.
Моє відчуває зап’ястя
Твій пульс, наче краплі густі.
Якби ж то збулося… Наскрізно
розкраює сум на дрібки.
Торкаюся подумки, ніжно…
На небі Твоєму зірки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408830
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 14.03.2013
Тихше, дівчинко. Вже не час.
Вже не можна трощити душу.
Вже ніколи не буде «вас».
«Ви» були. Він пішов. Він мусив.
Знаєш, дівчинко, вже пора.
Вже пора відучитись любити,
Бо у тебе ж душа – не вокзал,
Щоб там вічно шуміти, ходити.
Люба дівчинко, все мине.
Все переболить і затихне.
Після нього інший прийде,
І для тебе писатиме вірші.
Ти лиш пам'ять свою бережи,
Хай залишаться спогади ваші.
Та кохання із серця зітри.
Знаєш, дівчинко, це ж бо найважче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386742
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 13.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2013
А завтра переддень недовесни.
І спогади ховаються у римах.
Мені б до тебе. Краще поясни,
Чому отак нестерпно жити в зимах.
А завтра зможуть дихати слова
Недовесною чи іще зимою.
Я буду підсвідомо ще жива,
В своїх думках блукатиму з тобою.
Завтра останній недодень зими.
Я знов втечу, згадавши мою осінь.
Вже будуть інші, зовсім нові "ми",
Хоч ролі наші не зіграли й досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404730
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013
..і потім дрібку полину,
щоб дим до обрію полинув...
Ти ще мене не пом"янув,
А вже спокутував провину.
Ти ще хотів сюди прийти,
Та вже не пам"ятав дороги.
Тобі вклонялися чорти
І відьми цілували ноги.
Ти був такий, як Новий Рік -
Врочистий і без міри п"яний,
І твій совино-винний крик
На клапті шматував і ранив.
Ти був такий, що плакав Бог,
Ти йшов у світ без слів і Слова...
Мені ж лишалася любов
І ніч, пуста і полинова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250358
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 26.02.2013
Ти закутав мене в божевільну свою атмосферу.
І на серці ти хрестиком вишив оте "Зачекай".
Щоб писати про тебе, не вистачить й пачки паперу.
Я іду механічно, хоч зовсім не знаю, де край.
Ти заплутав мене, і це моя не перша поразка.
Я програла, та, бачиш, не маю тепер нарікань.
Залишися дощем або вітром. Не йди лиш, будь ласка.
Ти - моя нелогічність, частина усіх сподівань.
Ти закутав мене у холодні осінні тумани
І лишив десь позаду, забравши з собою весь рай.
Я напишу про тебе поеми, а може, й романи,
Поки ти вишиваєш на серці своє "Зачекай".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401133
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2013
Той має, хто вміє придбати,-
Так міряти кожен свій крок.
А "Як?" - хто посміє спитати
Тебе на вершині висот?
І маску благої порядності
Вдягнути, щоб вишкір зубів
Прикрити в поспішній оглядності.
Чи хто би зірвати посмів?
А можна і не одягати,
А шкірити зуби свої
І йти, роздирати, хапати
Усе, що живе на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383102
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 04.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2012
"Холодний місяць.
Під підошвами черевиків
Дрібне шутро."
(Йоса Бусон)
Запишу всіх святих і праведних
До свого записника,
Де всі вірші покреслені
Буркочуть щось недоладне
Про «забуття» та «нешану».
Так, нібито крім порожнечі
Існує щось у цьому світі
Вічної гри.
Запишу всіх людей з парасольками
В окремий реєстр
На сторінці «сонце».
Запишу всіх їжаків Норвегії
До каталогу в синій зошит
На сторінці «вітер».
Вони теж святі і праведні
Святіші за святого Йосипа,
Тільки колючі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371499
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 11.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2012
Ти можеш скільки завгодно змінювати колір волосся,
Фарбувати червоним губи, впиватися бренді-колою...
Він хоче для тебе зробитися щастям, що не збулося,
Він твоє "назавжди" перекреслює на "ніколи".
Ти дзвониш йому уперше, вдвадцяте, всоте,
Пишеш довгі листи, ночами ридаєш ридма.
Дівчинко, хто ж отак здобува висоти?
З вічним твоїм ниттям, переламом ритму,
З тихим твоїм "Будь ласка, ментоловий "Кент" ",
(Та є вісімнадцять, диви, які очі змучені!...)
І ти б збайдужіла, та як можливо таке,
Коли невідомо, там тепло без тебе йому чи ні?
І ти б перестала, коли б він сказав "перестань",
А як тут мовчати, коли він і сам мовчить?!
Тому ти цілуєш відстань, ледь привідкривши вуста
І тихо питаєш у Бога: "Там тепло йому, чи..."
/ілюстрація: Іринка Лісова (фотограф Julia Voloska) /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355448
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 30.11.2012
Його душили спогади і кашель.
Ліна Костенко
Мене душив не кашель і не спогад.
Я обирала сильні вітаміни.
Ти знав усе, і то вже був не здогад.
Ти знав, тож будував навколо стіни.
Мені багато і не було треба.
Отримувати кисень по суботах.
Поближче бути десь до твого неба.
Писати щось шалено у блокнотах.
Мене душило те, що була осінь,
Яка минулим б'є несамовито.
Я не втекла і не забула. Зовсім.
Я залишилась там, де все розбито.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380778
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Хочеш... Я напишу тобі листа?
Мабуть, не варто було починати
Я для тебе завжди під тавром "не та",
Але не думати не можу. Ти маєш знати.
В усіх перехожих вдивляюсь, шукаю тебе
Десь загубився. У мріях своїх ти літаєш?
Я починаю вкотре втрачати себе
Ти мене знаєш. Але хіба пам*ятаєш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372653
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 23.11.2012
настане пора – я тебе обійму на прощання,
до самого-самого теплого серця мойого тебе пригорну:
моя ти любове, моє ти безмірне кохання -
журливо всміхнусь і легенько востаннє зітхну…
розправлю в потоках ефіру тобою даровані крила:
нема каяття – і не треба мені вороття!..
я так тебе лагідно, так навзаємно любила –
єдине моє, незрадливе, натхненно-прекрасне Життя
…із небуття
дароване Богом Всевишнім
Життя…
06.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375920
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Покладу закладку
Серед сторінок,
Стінкою між ними,
Пройдений урок.
Кутаний у листі
Заховався шлях.
Напоровся в місті
На іржавий цвях.
Ржавіє по трохи
Сила почуттів,
Розійшлись долоні
Зведених мостів.
Тихо, так підступно,
Опустилась ніч.
Причепила цінник
На безцінну річ.
Паперові птахи
Розлетілись в мить...
Закінчивсь клубочок,
Обірвалась нить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374895
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Мурликав теплий синьоокий вечір,
Шовковий мак в степах палав,
Додому линули ключі лелечі
Межи потомлених заграв.
І лився синій воркітливий спокій,
Торкався краплями невмитої землі,
А ми йшли разом по землі широкій,
Немов не з нами все це і немов не ми.
Так пахло м’ятним медом надвечір’я,
Трояндовим настояним вином,
Й здавалось янгол, просушивши пір’я,
Вкриває й нас своїм пухким крилом.
Під ніжне сяйво зоряних багать
Бриніли срібні нитки павутинки,
А нам лишилось трохи почекать -
До щастя – лише мить і півзупинки….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355901
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 09.11.2012
Якщо я тебе не знайду в цім шаленому світі,
Не зможу ось так навіть поглядом стріти між всіх.
То хай мені Бог не дозволить одній зачерствіти,
І з відчаю хай не дозволить поринути в гріх.
Напевно, ніхто без любові не зміг обійтися, -
Хоч, може, не раз говорив, що свобода – то рай…
Як нашим шляхам не судилось і миттю зійтися,
То ти, не мене, але все таки сильно кохай.
…Птахи махом крил досягають вершин піднебесся:
І навіть вони у самотності падають вниз.
Якщо нам з тобою зустрітися так й не прийдеться,
То я відживу у солоному морі від сліз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375839
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Ці мрії йдуть, щоб більше не прийти. Летять ...
Хотіла б я спинити мить (чи зможу!?)
Усе кохання в нас поділене на п'ять:
Життя і гордість, мрії, сон, тривоги...
А сни вертають частку небуття. Ідуть...
Я прагну осінь цю зустріти (пізно!!!)
А згодом в щасті й долі сивій каламуть
Втопити світ... й Тебе кохати слізно...
Життя таке безмежне. Зовсім не мовчить...
Малює сни веселкою (по морю),
На два поділить вічність, завтра закричить,
Та тільки гордість мріям не поможе.
(07. 06. 2010 р)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374850
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 01.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2012
«У домі повинна бути машинка до шиття!»
(Джек Лондон)
Каштан на бруківці
Він теж грає Шекспіра.
Осінь пахне свободою -
Не тільки істиною
І просвітленням:
Я так довго чекав -
Холодного осіннього вітру
Подих,
Що забув – маю грати
Свого Шекспіра.
Дивіться ж сумну трагедію!
Ви глядачі заспані!
Акварелі сірого міста. Над.
Серед мишей є художник
Він зобразить. Як сонце сідає у сірість.
Дарма розмальовують
Фасади вулиць.
Місто і далі лишиться кольору пилу.
Познімайте маски байдужості!
Визирніть у вікна відчинені!
Сторінка Книги
Заляпана кавою.
Фільми спогадів
Затуманені буднями.
Запросіть двірників
На свої брудні вулиці.
Втечіть хоч на хвильку
З міста брудної совісті…
(Написано в місті Лондондеррі у 1969 році. Авторський переклад з ірландської. Для мене місто Лондондеррі завжди просто Деррі... Це я написав так, що читачам було зрозуміліше... Світлина з меріжі.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364567
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 30.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2012
ми зустрінемо наступний світанок і впустимо
його у свої обійми безмежні
і голoсно мовчатимемо бо слова тут зайві назавжди
бо якщо є початок то існує кінець
деякі речі не можна змінити
ані частково уникнути їх
завтра ми повернемося до власних життів
і все буде звичним і трохи незграбним
а те що є зараз ніби крижане потойбіччя
ніби часткова самотність
ми завжди у двох світах
тут і там
черпати із тебе наснагу без кінця
слухати дихання серця
пам'ятаєш?
у мене до тебе магніти у серці
а також остання cтадія любовної залежності
ось тут поглянь
навіть якщо тебе впіймає самотність
просто знай що я завжди думками буду поряд
ми мов хвилі морські
такі бурхливі
такі нестійкі
інколи зовсім застиглі
я намацував очима ще свіжі сліди у повітрі
і пестив губами твої відбитки на вологій шкірі
виношував у собі потрібні слова і
народжував їх коли час відкривати навстіж все тіло
це немов би проституція душі і розуму
я вигадав у тобі всесвіт
я вигадав його навмисно
ці вокзали бачили так багато прощань
так багато нерозділеного простору
так багато дрібниць що поєднюють
вони нагадують нам про нас
ти ніби зовсім поряд
але не зовсім
на жаль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299948
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 23.08.2012
Дивись мені в очі. В очі дивись.
Це любов? Це, по твоєму, щастя?
Ніколи не буде так, як колись,
А жити минулим - не вдасться.
Тримай мою руку. А в тім... Відпусти.
В цих дотиках сенсу немає.
До тла догоряють уявні мости...
Нікого ніхто не кохає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343983
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 18.08.2012
І, відчайдушно намагаючись зігрітись,
Ховалася у світер недов'язаний -
Холодна ніч цього жаркого літа,
Словами стала, котрі ще не сказані.
І, набридаючи своїм дірявим криком,
Нас поглинала, наче сніг - морозиво,
Холодна ніч цього жаркого літа,
Наповненого чаєм із глюкозою.
І, вже стомившись - від дощів і квітів,
Прокинеться, напевно, зранку осені -
Холодна ніч цього жаркого літа,
Лишила нам свою поему - стосами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346454
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 15.08.2012
Зітри хоча би всі свої сліди,
Бо паморозь не здатна їх сховати, -
Ти знов мені по ранах походив,
За що, скажи, за що я цього варта?
Чи я коли зробила щось не так,
Що вітер знов розхристує волосся?..
Для чого серце стиснуте в кулак, -
Я ж чую це. А ти мені: «Здалося…»
Та не здалось. Натягнута струна,
О, як же я жадаю все порвати!..
Бо ти – один, то що ж – і я одна,
Чи це для нас така вагома втрата?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352927
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 13.08.2012
На вікні помаранчеве літо втікає додолу.
Підвіконня блищить різнотрав'ям солодких медів.
Навіть по-особливому пахне в копиці солома.
Ще один календарний листочок безслідно дотлів.
Ось на призьбі коточок сідає і гріє свій носик,
бо кому не хотілось ще раз колисатись в теплі?!
Ще потрошки прогріє вітрець натомлене сонце,
а під вечір стрічай швидкоплинний театр тіні́.
Не втікає з-під ніг лиш земля пишногруда, гаряча.
небо змінне завжди у зірниці своїх миготінь.
Треба бути черствим, і душею безмірно незрячим,
щоб іти по дотичній, минаючи кра́су і світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356079
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 13.08.2012
Ще сотні чекань і пів світу натомлених ві ́ршів,
Клаптик неба, що чахне грозою у Тво ́їх очах...
А мені б тільки мить, в якій був би Ти щасливішим,
А все інше - це, Богом даровані, відстань і час.
Ще півмилі тремтінь, так мало зосталось зупинок,
Крихта болю під серцем і терни в мінливій душі...
А мені би надію, в якій не знала б я спину.
А мені б тільки щастя, що серцем не знає дощів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356179
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 09.08.2012
Почекайте, вітри, не зривайте із серця надію,
Я не вірю, що він поверне мені в нього сніги...
А як так,то нехай скам'яніє, змете буревієм,
Її крихітну тінь вам без бою віддам назавжди.
Почекайте, вітри, не штовхайте в задуму роздолля.
Бо не вірю, що там, я знайду свій омріяний рай...
Я не вірю, що нам нещасливі судилися ролі!
А як так, ну то що ж...Як судилося так, то нехай.
Почекайте, вітри, ще хвилину, ще дві почекайте.
Ми поранені, так, але ті, які здатні іти,
Разом зможемо йти, разом б́удемо, Боже, ми варті!..
Як плече до плеча, серце з серцем, рука до руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341853
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 08.08.2012
Настіж двері!
Настіж серця!
Під босі ноги
шкло стереотипів!
Втопити!
Зневагу у щасті,
а байдужість - у...
вибирАйте самі -
Можливо-шалене кохання,
чи реальне бажання
Дива?
Що ти зробила,
щоб очі і серце
твОї
сьогодні
Світили?
- Втопила
це місто
у свому Щасті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351066
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 05.08.2012
Зґвалтоване серце тріпочеться, хоче ще жити...
Розірвані душі збирають кохання шматки...
Чи знаєш людино, що значить всім серцем любити,
коли почуття лиш невдалої звички витки?
Коли почуття - пошматований зовнішній глянець,
а справжня душа - недолугий страшний прототип.
У світі брехні твоє его - лише самозванець...
Подумай, істото, чи знаєш насправді хто ти?
Подумай,повір, подумати дуже доречно.
у світі де фальш в'ється смогом із кожних щілин,
Нікчемна істото ти думаєш це небезпечно
торкатися мозку просякнутих фальшю низин.
І паніка - пан, боягузтство твоя господиня.
Немає святого - прогнила уся святизна.
У світі людей кожна третя людина - тварина,
яка скаженіє від свого живого тавра.
Обман, лицемірство, скалічена віра вмирає.
Надія за руку із честю тирана стріча.
І це - наша ера, це - ера людей догорає,
мов та білосніжна, воскова, старенька свіча.
Людино, ти є? Якщо є, то послухай, благаю!
І байдуже як зрозумієш ти мої слова.
Людськая душа заслуговує шляху до раю,
Та в ката на щастя такої дороги нема!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355385
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012
Ви, боронь Боже, лиш не зачепіть
Плеча зненацька, а чи навіть пальця,
Бо гра пристойна обернеться вмить
На те, чого так прагнуть і бояться…
(Людмила Гнатюк)
Сонце зігріти ось так, наче ти, не зуміє,
Може, до мене йому невимовно далеко.
Ти – в моїм серці, нехай там немає надії,
Я не синиця в руках, я у небі лелека!..
Дощ цілувати ось так, наче ти, не спроможний,
Може, й дотла він пронизує руки і губи.
Так тільки ти мою душу хмільну розтривожиш,
А через мить вже свій слід у тумані загубиш.
Небо ціле мене так обгорнути не здатне:
То тільки ти обіймаєш до хрускоту в пальцях.
Що це було?.. Мабуть, варто нам просто змовчати -
Те, чого прагнуть, і те, чого дуже бояться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354512
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 04.08.2012
Я не знаю, чому вже не пишуться ві́рші,
Спотикаються в горлі, минають папір.
Просто все вже не так, як б́у́ло раніше,
Просто я не така і світ не такий.
Захлинаюсь думками і тихим світанком,
Забуваю потроху вже тисячі слів.
Зустрічаючи день новий кожного ранку,
Відганяю всі спогади танучих снів.
Я шукаю навпомацки стежку у небо,
Зачиняю свідомість на чорний замок.
І мені від життя вже нічого не треба,
Залишається в безвість один лише крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273609
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 30.07.2012
Хотілося мені втекти від болю.
І час спливав-не лікар він, однак.
Коли ж прийдеш пустить мене на волю?
Я вже без крил і без життя ознак.
Пусти мене. Я птахом впаду долі.
Прости мене. Та сил уже нема!
Бо птах не може жити у неволі,
Хоча її й створила я сама.
Я впаду в небеса. І вже щаслива.
З порушенням десятка інших функцій.
Простіть,що я помилок наробила,
Мені життя давали без інструкцій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353241
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 30.07.2012
Не має сліз- вони росою висохли на віях,
А разом з ними десь померла і закохана весна.
Так мало тоді щастя було в приспаних надіях
І стільки осені у зболених між вІршами рядках.
На згадку долі- півхвилини у найбільших стратах,
І мій щоденник, що кричить тривогами услід весні.
Я так і не зуміла найдорожчою Вам стати,
А Ви й не сміли, не хотіли заперечити мені...
Ще пару тривог, але тих, які втомлюють вії,
Незбагненність тортурів із знедолених світом зіниць,
Одна мить, що окрилює серце- завтра німіє...
Не бажали Ви знати мого серця усіх таємниць...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350805
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
...така легкість в душі
моя дівчинко ти не повіриш
есенцію вина та єлею введи у висохлі вени
ти щастя недоспаними ночами міриш
і від твоїх сліз розливається Сена...
така легкість в душі
моя дівчинко світло неси у долонях
і нехай звідусіль линуть прокляття
тягнися до сонця немов золотавий сонях
і буде тобі свято і білосніжне плаття...
така легкість в душі
моя дівчинко ти не повіриш
свавілля часом дорожче за срібло
і навіть якщо минуле тебе
випадково стріне
передай йому
червону нитку із свого зап"ястя
бо чужим серцям часом недостатньо
трьохденного смутку за ними
в пекучому оцті
коли споглядають очима скляними
фіксуючи біль на єдиній точці
така легкість в душі...
і байдуже що це всього навсього
чергова осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276333
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 05.07.2012
вистигає наче роса твоя сутність прозоро-холодна
нею не вгамувати спрагу сердечної втоми
ніяк...
якщо станеться так що я буду блукати по
перемитру тіні твоєї чужа та голодна
розгадуючи ребуси долі
шукаючи вірних координат
залиши мені право
на цілковито заслужений шах і мат...
______________________________________
відчуваєш як між ребер проникає тремтіння тілесного суму
забувай запах потемнілого листя що прилипає до ран
вкотре воскреслий Господь редагує майбутнє
складаєчи план...
більшість прагне війни ти ж сумлінно наточуєш ножі
вправно відділяючи кров від молока
бліда тінь виливає на ложе
щастя і страх найпотаємніших із пізнань...
сміх здається чужим якщо дивитись на нього крізь об"єктиви
цілунками ніч огортає чоло
а навколо так багато підкреслено жирним пунктиром
стирається пасмурність неба...стебло
проростає міцним якщо загартоване вірою
ділюсь із тобою хлібом та шкірою
і так з кожним днем...
скажи ти глубину серця
якою звикла міряти мірою?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348398
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 05.07.2012
Цілющий сон, і в небі сплять холодні зорі.
Спеко́ту в травах сповіщають цвіркуни.
І трошки галас, трошки тиша, наче в змові
бринчать не стомлено співучі дві струни.
Так ніжно плавиться Чумацький білий шлях.
Ковтає темряву потрохи сто світил.
Я подрімаю трішки на твоїх плечах
допоки сонце причарує небосхил...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345355
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 27.06.2012
я не зможу так жити..
нестримним бажанням
/поселитись в думках../
стати світ[л]ом
для тебе.
знаю..
хочеш забути
чорних мрій розтинання
на жертовнику вогкого
неба..
пам’ятаю..
як квітне любов
/у тенетах../
як у собі ми знищили
«друзів»..
лиш дізнався..
що смуток вкриває Планети
ніжним попелом штучних
ілюзій..
*фонова композиція - Drudkh «The First Snow»..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262521
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 21.06.2012
І знову сколихнулася душа,
І знову мрії падають на аркуш.
До Тебе долітають у вірша́х,
Думки і сни запрошують до вальсу.
Моїм теплом народжений у снах
Звучиш мені на аркуші паперу.
Це сповідь мрій у зболених серцях,
Це та Любов, що стукає у двері.
Ще кілька фраз, не випитих до дна,
Ще кілька митей в серці найсвятіших.
Якби Ти знав, якби Ти тільки знав!..
Як боляче народжуються ві́рші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326417
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 20.06.2012
Я твiй янгол ,чи може я вiдьма,
Що злiтає у вирiї в нiч ?
Чи я сонце, що жарить опiвднi-
РозкалЕне, гаряче, мов пiч ?
Cнiг на голову та з заметiллю,
(цих питань намотався клубок),
Чи дитина, що грається з тінню,
Чи немiряних мрiй пастушок ?
Прийде час, твоє серце пiзнає,
Ким би я у життi не була.
Не помилиться той, хто кохає,
Бо кохання дарує дива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206949
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 08.06.2012
Мене вже не болить, я не вмію Тобою боліти.
І цей час швидкоплинний біжить, наче світ за вікном.
І так важко в душі, бо до Тебе іду крізь століття,
А ти знову чужий, і у мрії вриваєшся з сном.
Мене більш не тривожить холодна понура байдужість,-
Заметілі торкнулись і наших з Тобою сердець.
Десь омріяний наш листопад загубив свою мужність,
А весна на асфальті малює останній сюжет...
Ти уже не болиш,- відболів,- в нас не вірить кохання.
Кілька ран заживуть, коли осінь торкнеться весни.
Я не та, яка зранку приносить в обійми страждання.
А я та, що всміхнеться Тобі, коли
Ти більше серця болиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339231
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Малюй сірий дощ на темному місті,
На клапті в клітинку Езоповий твір,
Ламай листопад на колючому змісті
Ущент деструктованих віршами гір.
Потавимо фішки назад на три ходи,
Бо в тебе кубик твій знов на ребро,
Ввесь світ потерпає з твоєї погоди,
І ще один день загримів під тавро.
Пиши свої хоку на стиглім бамбуці,
Та мантру безсмертя поспішно співай,
Баладу відбий на священній дарбуці,
Щоб ехо відбилось аж світу за край.
У місячнім грунті заводяться воші,
Твоїми стараннями сиві і злі,
Для них в цім сторіччі монети - не гроші,
Бо твої скелети всі вище землі.
Здіймай свої зграї над лісом іржавим,
Вели своїм слугам сурмити війну,
Ми твого наступника богом представим,
Ми золотом встелим блакитну труну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331046
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 24.05.2012
Сиджу, давлюся чаєм й плачу
так, все впорядку, звісно, йди
сиджу й клянусь собі, що все Тобі пробачу
і посмішку від вух до вух натягну як завжди.
Коли від болі з середини розриває,
коли не знаєш як й куди іти,
коли те почуття вже в вир літає,
хоча воно вже без мети,
а Ти іди, іди небійся, я це здолаю,
витримаю все це точно . Йди.
Хіба на світі так буває?
Та людство гине від цієї сліпоти!
Вони ж небачачи нічого
живуть і помирають, так убого...
А Ти іди. Ти, звісно, йди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339091
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012
Ти втікаєш від мене, як скуйовджена прядка волосся від екстравагантно-педантичної зачіски.
Ти втікаєш від мене, як мрійливо-наївне пташеня від набридлого гнізда.
Ти втікаєш від мене, як перелякана маленька дівчинка від зграї грізних собак.
Ти втікаєш від мене, як зляканий щур, що залишає корабель, який тоне.
Ти втікаєш від мене, наче вільний та аморфно-невагомий дим від приземленого вогню.
Ти втікаєш, бо боїшся моїх солодких сліз, моєї відстороненої усмішки, моїх невибагливих уст, моїх нездійсненних мрій…
Ти так і не зрозумів, що я твій найтепліший прихисток, твій найкращий друг, твоя надчутлива коханка… і частина твого серця… жива і вірна…
Без тебе я іржава баржа, що невпинно тоне.
Без тебе я озлоблена дика собака, яка зализує невиліковні рани щодня.
Без тебе я наче покинута спустошена домівка, у якої протікає дах.
Без тебе я лише вуглик, що жевріє, але так і не розгориться.
Повернися!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338467
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012
Мы сходим с ума не по людям, а по тем моментам, что с ними пережили... (с)
________________________________________
Погляд досі у серці…
/між ребер/
Теплі руки й обійми…
/теж теплі/
Не обчислить, мабуть, навіть Вебер
Чом на три поділилися петлі
Промінь в очі мої зимно-сірі
Ти направив своїми…
/блакитні/
І відчув, що між нами див-хвилі…
Там чи тут… точно знаю…
/у липні/
Відстань в кроки чи символи
/смайли/
Поштовх в бік – ніби постріл…
/між нас/
Недоречно казати і зайве,
Що було б почуття…
та не час…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269669
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 19.05.2012
Про що так страшно, Боже, Ти мовчав,
Коли Тебе про грішне я благала?
Моя душа, мов хвиля об причал,
Об те страшне мовчання розбивалась.
Про що так страшно, Боже, Ти мовчав?
Про що так гірко Ти мовчав, Господь,
Коли я у язичества шукала
І одкровень, і істин, і висот,
Бо слова Божого було мені замало?
О, як же гірко Ти мовчав, Господь!
Про що тепер так сумно Ти мовчиш,
Коли, бува, збиваюся з дороги?
Хоч я з Тобою раджусь все частіш,
З яким відлунням докору й тривоги
В моєму серці часом Ти мовчиш!
Вже й по собі частенько помічаю:
В тяжкі хвилини просто замовкаю.
Терплю без дорікань і без плачу́
Тоді Господь говорить.
Я - мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167829
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 11.05.2012
Я не стану тебе чекати,
Зрозумій. Відпусти. Прости.
Відстань також будує грати, –
Не мости.
У твоєму тісному світі
Поки місця нема для двох.
Мої мрії – тобою спиті, –
Зверху мох.
Мої мрії втрачають мову,
Та колись я сягну мети.
Ще із нас хтось полюбить знову! –
Певне ти…
20.01.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307878
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 07.05.2012
Кохання, кажуть, підіймає вище неба,
А мої крила, мабуть, ти спалив,
Я божеволію від тебе, що ще треба?..
Віддати можу все, що б не просив.
Та ти, здається, мрієш не про мене,
Навіщо ж тоді душу полонив,
Навіщо розриваєш серце й вени
І почуття , що в мені розбудив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172431
дата надходження 17.02.2010
дата закладки 02.05.2012
Що знаєш ти,раптовий перехожий?
Що пережив? І що запам*ятав?
Від кого йдеш?На кого схожий?
Цитує знов заїжджений устав...
Ми всі порожні стали і холодні...
Немов каркас зі сталі у тінІ.
Ми неучі,ми голі,ми нікчемні,
Новітні люди,ось хто ми...
Ні жалю,ні знання,ні волі;
Чужі думки,чужі слова, немов в кіно...
Ми виродки,механізовані герої,
Куди поділось все живе, що в нас було?..
(с)Тасія Тес
Київ
27.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333639
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 27.04.2012
Ти мене цілував,
не торкаючись уст,
Ти в прозорих долонях
стискав мої пальці.
То був справжній тріумф
віртуальних спокус,
То був сон, то був жах,
що примарився вранці.
Відчувала твій розпач –
не бачила сліз,
Відчувала твій біль,
навіть чула твій стогін,
По прозорому шовку
дешевих завіс
Розповзалися тіні,
бліді і убогі.
Лікарняна палата
з високим вікном, -
«Інтенсивка» - по суті,
за змістом – притулок
Для приречених тіл
під льняним полотном,
Де між смертю й життям –
тільки тихий провулок.
У своє небуття
ти пішов, як хижак –
Безнадійно самотній,
оплаканий небом.
Добігав до кінця
чи то сон, чи то жах…
Я відчула в той час,
що лишилась без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331618
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 27.04.2012
Убивце мій! Не буду на колінах
тебе благати: "Зброю опусти!"
Не кину голову, вклонившись Долі схилам,
Скажу лиш тихо: "Вистріли й прости".
Нехай любов мені заплутала волосся,
Я поклонюся їй. Тобі - ніколи, ні!
В долоні сплетена уся трава в колосся,
Убивце мій! Спали мене в огні!
Мій вибір зроблено. Мене обрав полон,
Я волі хочу, не життя, а волі!
А у твоїй любові вже нема вікон,
а у твоєї долі очі темні й голі.
Стріляй! Це тільки рух, це імпульс, все, стріляй!
Це коло не закінчиться. Це промінь.
Калібр кулі - то для нас "прощай",
А кров на пальцях - ще гарячий спомин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320633
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 26.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2012
А ви пам'ятаєте, як у дитинстві
Горнулись до тата в обійми гарячі?
А усмішку мамину – ніжну, іскристу?
Так щиро серденько раділо дитяче…
Ви знали тоді, що усі колискові –
То мамині вічно недоспані ночі?
Ще стільки приховують ласки й любові
Утомлені батьківські руки робочі…
Напевно, забули?.. Тепер ви дорослі,
Тернистим шляхом в самостійне життя
Сміливо крокуєте, часто – на осліп…
Але ж, зрозумійте, нема вороття!
Нездійснені справи, щоденні турботи,
Кар’єра, покупки, собака, машина…
Та часу бракує, (чи обмаль охоти?)
Щоб зрідка навідати власну родину.
Батьки ж бо не вічні, і поки є змога,
Згадайте про них, бо сім'я – найцінніше,
Що має людина, дарунок від Бога…
Ви згадуйте їх… якомога частіше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321997
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 04.04.2012
Я раптом прокинувся в стаціонарі,
В старій лікарняній палаті...
На мене дивилися два санітари
Й хабарник у білім халаті...
І очі дружини, наповнені щастям,
І всі вже спокійні і раді,
І так професійно бере за зап"ястя
Хабарник у білім халаті...
Він різав глибоко і шив акуратно,-
Він не допускає халатність...
Я дякував знову і знову стократно
Хабарнику в білім халаті...
Я сильний, здоровий, не вмер, не каліка, -
Звичайно - йому не звикати.
Чому ж я не можу забути: мій лікар -
Хабарник у білім халаті...
Я йшов, на ходу загинаючи пальці,
Рахуючи дні до зарплати...
Назустріч мені поспішали до праці
Хабарники - білі халати...
25.02.12р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320229
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 25.03.2012