Іра Сон: Вибране

Андрей Кривцун

Неверная

Наверное,
Я  всё  ещё  люблю  тебя,  неверная,
Раз  снишься  вновь  и  вновь.
Занозою
В  душе  сидишь  стихами  ты  и  прозою  –  
Болючая  любовь.


Запретные
Плоды  с  тобой  делили  мы,  неверная.
Был  сладок  этот  вкус.
И  капал  сок,
И  в  море  превратился  он  у  наших  ног.
И  море  было  -  грусть.


Несметные
Сокровища  -  ничто,  поверь,  неверная,
В  сравнении  с  тобой.
Так  пусто  мне:
Я  вою,  пью,  безумствую  без  устали  -  
Глухой,  немой,  слепой.


Как  нет  меня
С  тех  пор,  как  ты  ушла,  моя  неверная.
И  сердца  стук  утих.
Стихи  мои
Рвут  вены  неотёсанными  рифмами.
…  А  выпущу-ка  их!



2013

*  Спасибо  Соулу  (http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=18609)  за  неожиданную  сказку  в  виде  музыки.  Солнечно  вышло...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438141
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 21.06.2019


Tshway

Миг

Слова  и  письма  врут.
Об  этом
мне  рассказали  твои  глаза
в  тот  же  миг,
когда  мы  встретились.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782682
дата надходження 17.03.2018
дата закладки 17.03.2018


Soul_

меланхоли. .

В  очередном  чужом  году
день  черно-белый  календарно.
Растрачиваю  жизнь  без-дарно
(без  дара  ли?).  К  тебе  иду
по-лабиринтно.  Этот  путь
испутан  нитью  (путеводной?).
Мне  бы  до-срока  не  уснуть
на  полустанке  сумасбродном,
испачканном  чужой  стопой,
исхоженной  до...  Вне-билетно
ищу  свой  путь.  К  себе  домой,
растрачивая  день  последний...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726299
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 07.04.2017


Soul_

меланхоли. .

В  очередном  чужом  году
день  черно-белый  календарно.
Растрачиваю  жизнь  без-дарно
(без  дара  ли?).  К  тебе  иду
по-лабиринтно.  Этот  путь
испутан  нитью  (путеводной?).
Мне  бы  до-срока  не  уснуть
на  полустанке  сумасбродном,
испачканном  чужой  стопой,
исхоженной  до...  Вне-билетно
ищу  свой  путь.  К  себе  домой,
растрачивая  день  последний...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726299
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 07.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2016


Андрей Кривцун

Связующие нити

Вам  не  казалось,  что  некоторые  люди  настолько  близки,  будто  пришиты  к  вам  невидимыми  нитями?  И  что  с  этими  связующими  нитями  порой  ох  как  тяжело,  а  без  них  -  невозможно?

Мы  боимся,  болеем,  страдаем,  переживаем  куда  больше,  если  нас  связывают  с  кем-то  такие  нити...  Потому  что  все  чувства  у  нас  тогда  -  за  двоих.  Но  ведь  и  счастья  мы  получаем  в  разы  больше.  
Нити  бывают  разные.
Есть  эластичные,  которые  могут  растягиваться  на  километры  и  годы,  а  потом  вновь  притягивать  нас  друг  к  другу.  Они  дают  удаляться,  но  снова  и  снова  сводят.  И  от  этого  бывает  горько  и  сладко.  
Есть  нити-лески.  Когда  связанного  ими  с  нами  человека  нет  рядом,  нам  физически  больно.  Словно  эти  самые  нити  вырываются  из  нас,  пытаясь  удержаться  маленьким,  но  цепкими  крючочками  на  концах...
Есть  нити-струны.  Когда  вы  звените  в  унисон,  они  выдают  такие  мелодии,  о  которых  все  композиторы  мира  могут  только  мечтать.  Грустные,  весёлые,  блатные,  классические  -  мелодии  звучат  разные.  Главное  -  чтобы  душевно.  Главное  -  чтобы  не  умолкали.
Есть  нити-цепи  (помните  у  Вячеслава  Бутусова  и  «Наутилус  Помпилиус»:  «Скованные  одной  цепью»?),  нити-канаты,  нити-ленты,  нити-скотч,  нити-змеи...  И  еще  множество  видов  нитей,  которые  делают  людей  ближе.  Даже  если  сами  люди  порой  этого  не  хотят.
Нити  марионеток  вдруг  оказываются  оборванными  и  выясняется,  что  марионетки  без  них  жить  могут.  А  кукловоды  -  нет...
Нити  поколений  плетут  узоры  человечества.
Нити  дождя  связывают  небо  с  землёй.  
Вся  наша  жизнь  -  это  множество  нитей,  которые  обновляются  и  рвутся.
Пусть  же  рвутся  лишь  те,  которым  пришёл  срок...  А  обновления  будут  -  в  радость.

Ноябрь,  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617890
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 04.11.2015


Лилия Силина

Купить цветы - невелика заслуга…

                                     ***

Купить  цветы  –  невелика  заслуга!
Ценнее  их  нарвать  в  чужом  саду.
Под  покровительством  Луны-подруги,
У  хитрых  звезд  соседских  на  виду.
Преодолев  сомненье  и  смятенье,
От  неопределенности  дрожа,
Принять  за  неземное  наважденье
Благословенье  встречного  ежа.
И  поцарапать  пальцы,  пробираясь        
Сквозь  ежевику  к  свету  хризантем,
Перевести  дыхание,  собрав  весь
Порыв  в  букет  невзрачный…  
А  затем    
Лететь  ко  мне  смиренно,  вдохновенно,
Чтоб  подарить  в  ответ  на  мой  вопрос
Луну-улыбку,  звезды-хризантемы
И  ежик  растрепавшихся  волос.

12.10.2011


Фото  из  Интернета

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615301
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Лилия Силина

ПАДЕНИЕ

Падают  яблоки.  
Томно,  не  целясь,
под  притяжением  бренной  земли,
на  одержимых  ньютонов  надеясь.
Тщетно.  
Взлетели  бы,  если  б  могли.

Падает  снег,  не  взирая  на  даты
и  намекая  на  сдвиг  в  полюсах.
Падают  неумолимо  солдаты,
чтобы  потом  вознестись  в  небеса.

Падают  ангелы,  жадно  вкусивши
сладкий,  запретный,  заманчивый  плод.
Падают  девы,  на  деньги  польстившись.
Манна  с  небес  –  для  того,  кто  не  ждет.

Падают  люди.  И  духом,  и  телом.
В  обморок.  И  с  искажением  лиц.
Перед  царями  толпой  оголтелой
необоснованно  падают  ниц.

Падают  в  ступор,  в  отчаянье,  в  кому.
Падать  для  всех  наступает  черед.    
Падают  камни.  Нескладно,  покорно  –
кто-то  их,  наверняка,  соберет.

Падают  башни,  дома  и  колонны,
осенью  листья  и  цвет  по  весне,  
кони,  каноны,  дожди  и  короны.
Падают  деньги  и  люди  в  цене.

Падают  звезды  в  непознанной  выси,
предоставляя  желанию  власть…
……………………………………..
Падают  памятники,  
словно  листья…
Падать  не  страшно.  
Страшно  упасть.  

01.09.2015


Фото  Олега  Бондаря

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614052
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Андрей Кривцун

Жизни - как листья

Наши  жизни,  они  -  как  листья.
Набухают  маленькими  почечками,  проклёвываются,  изумлённо  смотрят  на  этот  мир,  распускаются  всё  шире  и  ярче,  попадают  под  ласковые  лучи  и  холодные  капли...
Долго  треплются  всевозможными  ветрами  и,  наконец,  срываются,  чтобы  нестись  в  какие-то  неведомые  дали.
Кому-то  важнее  всего  подольше  остаться  на  дереве.  Кому-то  весь  смысл  существования  -  сам  полёт,  сколь  бы  мало  он  не  длился.  Кому-то  наибольшую  радость  приносит  лежание  в  общем  пёстром  ковре,  где  есть  шанс  стать  частью  гербария  или  костра,  венка  в  волосах  красавицы  или  перины  для  снегопада.
Чей-то  взгляд  мы  радуем,  а  кто-то  равнодушно  мазнёт  по  нам  глазами,  тут  же  забыв.  А  то  и  вовсе  не  заметив.
Наши  жизни  -  они,  как  листья...
Такие  же  разные.  
Индивидуальные  и  являющиеся  частью  чего-то  бОльшего,  чем  просто  дерево.  Ведь  корни  того  -  в  земле,  а  земля  часть  одноименной  планеты,  которая,  в  свою  очередь  -  часть  галактики.  И  так  далее...
Невидимые  нити  тянутся  в  разные  стороны,  невидимые  корни  переплетаются  самым  причудливым  образом,  невидимые  нами  жизни  влияют  порой  на  наши  с  неимоверной  силой.  Не  всегда  доброй,  увы...  Но  и  мы  влияем  на  чьи-то  жизни.  Постоянно.  И  чем  больше  сотворим  добра,  тем  лучше  станет  сад  мира,  в  котором  мы  живём.
Наши  жизни  -  они,  как  листья...
Пусть  эти  листья  радуют,  а  не  ранят.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615449
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015


Soul_

заложники

Заложники  у  черной  пустоты,
распятые  на  собственном  забвеньи.
В  каком  бреду  вы  стали  на  ступени,
что  в  ад  ведут,  минуя  высоту?

На  чьей-то,  словно  шахматной,  доске
вы  превратились  в  бессловесных  пешек.
И  жизнь  висит  на  тонком  волоске,
что  держит  кукловод.  Без  всякой  спешки

рисующий  игорные  ходы
и  не  взирая  на  кресты  за  доской.
В  избытке  власть.  Да  мало  всё.  Расплескан
бокал,  в  котором  жизнь  слепой  толпы

обманутой.  Умелою  рукой
ведомой  к  черной  линии  обрыва.
И  смерть  опять  смеется  за  спиной.
А  жизнь  уходит...
мимо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613446
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 18.10.2015


Артур Сіренко

Відправка

                             «Прощавайте  Прощавайте  
                                 Сонцю  перерізали  горло»
                                                                     (Гійом  Аполлінер)

Відправка.  Хто  не  знає  цього  слова,  той,  можна  сказати,  і  не  був  на  нинішній  війні.  Той  не  пережив  цього  щемного  відчуття  прощання  з  бойовими  товаришами,  яких  відправляють  на  передову,  на  фронт,  а  ти  лишаєшся  чекати  своєї  черги,  свого  наказу.  

Завжди  відправка  відбувається  несподівано.  Восьма  ранку.  Все  таборове  військове  містечко  шикується  на  імпровізованому  плацу.  Всі  чекають  слів:  перший  взвод  –  на  обслуговування  техніки,  другий  взвод  –  чистити  гармати,  третій  взвод  –  вантажити  боєприпаси  і  таке  інше.  Але  замість  цього  зачитують  прізвища.  Потім:  «Вийти  зі  строю!»  Значить  відправка.  Давно  очікувана.  Кілька  днів  тільки  й  було  чути  розмов:  «Коли,  нарешті,  нас  відправлять  на  фронт?!  Ми  приїхали  сюди  воювати,  а  не  стирчати  в  таборі!»  І  нарешті  відправка:  тих  туди,  цих  сюди,  а  цим  –  лишатися  в  таборі  і  чекати  (поки  що).  Потім  пакування  речей  (нехитрих  і  найнеобхідніших),  автобуси  чи  машини  криті  брезентом  під’їжджають  і,  нарешті,  прощання.  

Мій  взвод  відправляють  майже  у  повному  складі  –  і  то  в  різні  місця  фронту,  в  різні  бойові  бригади,  в  різні  частини  і  батареї.  Це  мить,  коли  емоції  доречні  і  чоловіки  їх  не  соромляться.  Люди,  які  разом  служили,  разом  були  під  обстрілами,  ділилися  останнім,  разом  терпіли  і  холод,  і  спеку,  і  важку  працю  війни,  їдуть  тепер  під  кулі  на  різні  ділянки  фронту.  Багато  хто  бачить  друга  і  товариша  востаннє  і  всі  це  прекрасно  розуміють.  Традиційне:

-  Прощавай,  солдате!
-  Прощавай,  капітане!  Побачимось  після  війни,  о  шостій  вечора,  в  пивниці  «Старий  монах»  в  Ужгороді!  
(Варіанти  –  різні  назви  міст  і  шинків  чи  то  пабів.  Але  неодмінно  –  о  шостій  вечора  після  війни  –  класика  –  цитата  з  Гашека.  Сепари  в  Донецьку  не  так  давно  вчинили  автодафе  –  публічно  спалили  твори  Ярослава  Гашека.  Чого-чого,  а  цього  я  їм  точно  не  пробачу!)

Тисну  кожному  солдату  руку,  кожен  лишається  в  пам’яті  –  назавжди.  Вкотре.  Скільки  разів  це  було  –  але  кожного  разу  як  вперше  –  щемно  і  хапає  серце.  За  чотирма  солдатами  з  мого  взводу  машина  ще  не  прийшла.  Прощання  може  тривати  довше  і  супроводжуватись  сентиментальними  розмовами  і  одкровеннями.  

Один  солдат  родом  з  Закарпаття.  Каже,  що  в  нього  є  дві  пляшки  чудового  домашнього  вина  власного  виробництва.  Я,  звісно,  відмовляюсь  –  крім  того,  що  я  взагалі  не  п’ю,  особливо  на  службі,  я  намагаюсь  тримати  у  взводі  сухий  закон.  Солдат  запевняє,  що  це  дегустація  його  витвору  мистецтва.  Виявилось,  що  в  цивільному  житті  він  був  майстром-виноробом  (а  я  і  не  знав).  Погоджуюсь  –  і  не  шкодую.  Крім  того,  що  вина  справді  чудові  –  крім  вишуканих  сортів  винограду  до  одного  вина  при  виготовленні  додавали  вишні,  а  до  іншого  –  персики.  Справді,  вийшли  два  шедеври  гідні  каламу  старини  Омара  Хайяма.  Я  хотів  стукнутись  келішками  і  процитувати  цього  класика  життєлюбства,  але  солдат  сказав,  що  сьогодні  п’ємо  без  цього.  Помітивши  мій  здивований  погляд  він  сказав:  
-  Я  давно  вже  живу  в  Закарпатті,  а  старі  батьки  мої  жили  в  місті  Красний  Луч,  що  на  Луганщині.  Жили,  бо  вчора  їх  розстріляли  сепаратисти  за  те,  що  я  служу  в  українській  армії...
Цитата  Омара  Хайяма  застрягла  в  мене  в  горлі...

Я  вийшов  з  солдатського  намету:  небо  тоді  було  особливо  прекрасним  –  хмари  утворювали  щільне  кільце,  яке  закривало  сонце,  і  крізь  це  кільце  пробивались  пучки  променів.  Я  дивився  в  небо  і  думав:  «А  хто  виживе  в  цій  війні?  Може  Джім  Джармуш  правий  і  «виживуть  тільки  коханці»?  Нинішня  війна  –  це  війна  людей  з  зомбі.  Але  такі  війни  вже  були...  Були...  І  чому  я  мушу  турбуватися  цим  –  хто  виживе?    Адже  у  мене  попереду  вічність...  Це  у  мене.  А  в  інших?  В  оцього  сентиментального  солдата?  Теж  вічність?  Я  цього  не  знаю...  

Мені  давно  вже  не  сниться  Італія:  ні  храми  Равенни  з  мозаїками  буття,  ні  плетиво  вуличок  Болонї,  ні  мармуровий  міст  в  Ріміні  –  нічого  цього  давно  не  сниться  і  не  згадується...  Чому?  ...  Найчастіше  мені  сниться  війна.  На  війні  сниться  війна  –  замкнене  коло  з  якого  немає  виходу.  Але  останнім  часом  сняться  якісь  огидні  неприємні  сни.  Тої  ночі  снились  диктатори  і  тирани  минулого,  які  встають  з  домовин.  Прокинувся  з  відчуттям  огиди...

Не  встиг  я  остаточно  прокинутьсь  і  зрозуміти,  що  кожен  ранок  прекрасний,  особливо  в  таку  теплу  пору,  як  мене  викликали  до  комдива:

-  Їдете  у  відрядження.  З  речами.  Двадцять  хвилин  на  збори.  І  поголіться.  Ви  ж  офіцер!  Що  за  щетина?
-  А  куди  відрядження?
-  Побачите!  Чекайте  в  парку  біля  КШМ-ки.  

У  парку  мене  вже  чекав  капітан  К.  з  запитанням:  «Куди  і  навіщо  нас  відправляють?»  Під’їхала  машина  –  водій  теж  офіцер.  Поїхали.  Їхати  мовчки  набридло.  Я  запитав  водія  –  куди  ми  їдемо.  Він  у  відповідь:  «Не  знаю!»  Не  встиг  я  здивуватися,  як  машину  смикнуло,  похилило  і  розвернуло  поперек  дороги:  відвалилося  колесо.  Водій  трохи  пофілософствував,  споглядаючи  відірване  колесо,  сказав,  що  навіть  якщо  ми  відремонтуємо  це  самотужки,  то  доїхати  він  зможе  тільки  до  найближчої  майстерні.  Довелось  дзвонити  комдиву  –  пообіцяли  негайно  прислати  іншу  машину.  Чекаючи  на  продовження  подорожі,  я  вирішив  оглянути  місцину,  де  нас  зупинила  оказія.  Поруч  була  гора,  вкрита  віковим  сосновим  лісом,  під  горою  дерев’яна  каплиця  і  криниця  з  солодкою  водою.  Я  піднявся  на  вершину  гори  –  вітер  шумів  у  кронах  старезних  сосон.  На  вершині  гори,  як  на  голгофі,  височіло  величезне  майстерно  зроблене  бронзове  розп’яття.  Повернувся  я  до  розбитої  машини  з  думкою,  що  все  не  випадково  в  цьому  світі  –  навіть  ця  аварія  –  вона  сталася  для  того,  щоб  я  зійшов  на  вершину  цієї  гори  до  розіп’ятого  Христа,  здійснив  це  несподіване  паломництво.  

Приїхала  нова  машина  з  новим  водієм,  теж  офіцером:
-  І  куди  ми  їдемо  і  для  чого?
-  А  я  звідки  знаю?
-  Вперше  їду  з  водієм,  який  прямує  не  знати  куди!
-  Ось  навігатор  –  він  жіночим  голосом  каже  куди  повертати  –  туди  я  і  їду.  Там  знають,  що  до  чого.

Їхали  цілий  день.  Всю  дорогу  водій  розмовляв  по  телефону  з  якимось  зайчиком  і  котиком  (чи  то  кицею).  Я  прийшов  до  висновку,  що  в  нього  вдома  живуть  домашні  тварини,  які  вміють  розмовляти  і  користуватись  телефоном.  Доволі  смішно  було  слухати:

-  Кицю,  а  якщо  ти  будеш  неслухняна,  то  я  смикну  тебе  за  твій  пухнастий  хвостик!

І  таке  інше...  Під  кінець  дня  після  нескінченних:  «Через  чотириста  метрів  поверніть  наліво»,  навігатор  сказав,  що  ми  вже  приїхали.  Це  було  якесь  Богом  забуте  село  Л.  Колись  у  давнину,  тут  було  славне  місто  Л.,  від  якого  не  лишилося  і  сліду,  але  є  село  з  подібною  назвою.  Нічого  схожого  на  мету  нашої  подорожі  не  видно.  Водій,  побачивши  в  мене  в  руках  карту,  доволі  меланхолійним  тоном  прорік:

-  Ну  от,  військові  приїхали,  карти  розгортають,  зараз  дорогу  питати  будуть...

Побачивши  серед  безлюдної  вулиці  діда,  я  справді  запитав  (чисто  інтуїтивно):

-  Діду,  а  де  тут  є  військові?
-  А  верніться  тою  дорогою,  що  ви  приїхали,  на  дорогу,  а  потім  наліво,  а  потім  направо,  а  потім  прямо,  потім  знову  наліво,  потім  направо,  потім  буде  дорога  (там  ще  білий  песик  біля  дороги  сидів),  так  ви  нею  не  їдьте,  а  їдьте  тою,  що  через  ліс,  і  там  буде  військова  частина.

Ну,  все  зрозуміло!  Але  інтуїція  не  підвела  –  через  лічені  хвилини  ми  були  під  воротами  військової  частини.  Водій,  потиснувши  нам  руки,  сказав:  «Тут  знають,  для  чого  вас  сюди  прислали.  Я  поїхав  назад.  Якщо  будуть  проблеми  чи  питання  –  дзвоніть  полковнику  С.»  І  справді  –  там  знали.  Виявилось,  що  мені  тут  треба  було  забрати  більше  тисячі  солдат  і  відвести  їх  в  N-ську,  M-ську  та    NN-ську  бригади  на  фронт.  Довідавшись  це,  я  випав  в  глибокий  осад    -  не  уявляв  просто,  як  я  цю  місію  здійсню.  Але  вирішив,  що  якось  воно  буде  і  завалився  спати  в  солдатському  наметі.  Засинаючи  я  почув  голоси:  «Покупець  приїхав!  Покупець  приїхав!»  

«Це  про  мене!»  -  сумно  подумав  я  і  заснув.  А  зранку  почалося!  Тисячу  чоловік  вишикували  на  плацу  з  речами.  Мені  тут  же  дзвінок:  «Хворих  не  брати!  Солдат  без  форми  –  не  брати!  Без  документів  –  не  брати!  Аватарів  –  не  брати!»  Звичайно,  тут  же  знайшлося  кілька  чоловік,  яких  явно  треба  було  негайно  класти  до  шпиталю,  виявився  один  солдат  велетенського  зросту  і  габаритів,  на  якого  не  знайшлося  форми  і  один  солдат  мініатюрних  розмірів,  на  якого  теж  не  знайшлося  форми.  Ця  пара  солдат  стояла  і  дивувала  своїми  контрастами.  Тут  же  з  лав  я  вивів  трьох  явних  і  типових  аватарів.  Крім  того,  я  помітив,  що  на  краю  плацу  стоїть  жіночий  взвод.  Тільки  цього  ще  бракувало!  Доповів  своєму  командуванню.  Звідти:

-  Які  ще  жінки?!  Ви  уявляєте  жінок  в  артилерії?!  Жінок  не  брати!

Тутешнє  командування:
-  Ви  маєте  забрати  всіх  без  винятку!  Таке  нам  поступило  розпорядження!  Хворих  нехай  відправляють  в  шпиталь  в  бригадах!  Форму  нехай  шукають  там  же  –  в  частинах.  Забирайте  всіх  –  нам  вони  теж  тут  не  потрібні  і  лишати  нікого  не  будемо!
-  Ні,  хворих  треба  відправити  в  шпиталь  звідси!  Ще  бракувало  мені  по  дорозі  когось  втратити  і  привести  двохсотим!  

Жінки:
-  Це  дискримінація!  Нас  вчили  воювати!  Ми  хочемо  на  фронт!
Хворий:
-  Я  не  хворий,  я  здоровий,  лікар  неправильно  мене  комісую,  я  можу  воювати  і  хочу  на  фронт!

Почалися  сварки  і  суперечки.  Обходжу  лави  і  розпитую  в  кого  які  проблеми.  Тут  же  з’явилися  люди,  які  заявили,  що  вони  не  хочуть  служити  в  артилерії,  а  хочуть  в  піхоту,  хочуть  на  передову  –  валити  сепарів,  а  не  підносити  снаряди  і  стріляти  здалеку.  Аргументи  про  те,  що  артилерія  буває  різною,  є  артилерія  і  на  передовій,  не  діяли.  Хочемо  в  піхоту  і  все.  Цілий  взвод  заявив,  що  вони  по  спеціальності  розвідники-диверсанти  і  в  артилерії  служити  не  будуть  категорично  і  нікуди  не  поїдуть  –  вони  хочуть  воювати  за  фахом.  Аргументи,  що  в  артилерії  теж  є  розвідка  –  не  діяли.  

Ще  один  старий  солдат:
-  Я  родом  з  Луганщини,  з  Краснодона,  мій  син  воює  під  Луганськом  в  Н-ському  артилерійському  дивізіоні,  я  хочу  служити  саме  там!  
-  А  я  родом  зі  Сніжного  –  земляки.  Зараз  я  не  можу  Вам  допомогти  –  приїдете  в  бригаду  –  зверніться  з  цим  проханням  до  командування.  

Ще  один  солдат  з  трагічним  виразом  обличчя:
-  Це  неправда,  що  ми  їдемо  служити  в  артилерію!  Ви  нас  везете  в  піхотні  батальйони,  які  кинуть  без  зброї  під  обстріл  на  фарш  і  гарматне  м'ясо!  
-  І  який  сенс  мені  вас  оманювати?  Для  чого?  Якби  так  було  –  я  би  так  і  сказав.  Я  вже  рік  служу  і  воюю  в  артилерії.  

Інший  солдат:
-  А  я  насправді  не  здоровий,  а  хворий,  лікар  нічого  не  розуміє.  У  мене  тільки  одна  нога,  а  те,  що  Ви  бачите  в  мене  дві  ноги,  так  це  ілюзія,  подвоєння  картини  буття.  
-  Ну,  то  Ви  дуже  вдало  вписуєтесь  у  цей  ілюзорний  світ  своїми  ілюзорними  ногами.  Вам  лишається  тільки  знищити  ілюзорних  сепаратистів.  

Ще  один  солдат  –  стоїть  одягнений  в  цивільне,  форма  в  торбі:
-  А  я  людина  цивільна  і  військову  форму  носити  не  буду!
-  То  я  зараз  покличу  офіцера  контррозвідки  і  продовжите  цю  розмову  з  ним!  Одягніть  форму  і  станьте  до  строю!

Ще  один  (особливо  сумний):
-  Я  лікар,  працював  на  швидкій  та  чергував  в  реанімації.  Я  хочу  служити  за  фахом  –  лікарем.  А  мене  направляють  в  артилерію...
-  О,  колего!  Я  теж  чергував  в  реанімації,  працював  десять  років  в  лікарні,  захистив  дисертацію  по  лейкозам.  Зараз  артилерист.  Більше  того  –  у  мене  виявися  талант  стрільби  з  гармат.  Кажуть,  що  я  стріляю  занадто  точно.  що  в  артилерії  не  потрібно  такої  високої  точності.  Спробуйте  і  Ви.  Повірте,  людей  вбивати  набагато  цікавіше  ніж  рятувати.  Нічим  не  можу  Вам  допомогти.  Приїдете  в  бригаду  –  зверніться  до  командира  –  лікарів  на  передовій  теж  не  вистачає.

Я  думав,  що  я  звихнусь  від  цього  божевілля!  Але,  зрештою,  все  владналося:  хворих  відвезли  в  шпиталь,  диверсантів  автобусом  відправили  в  НН-ську  бригаду  служити  розвідниками  (на  їхню  велику  радість),  однострій  для  неймовірної  парочки  –  гіганта  та  коротуна  знайшли,  але  жіночій  взвод  мені  довелось  взяти  з  собою.  Лікаря  та  бажаючих  служити  в  піхоті  теж.  

І  колона  рушила  в  напрямку  найближчої  залізничної  станції:  виявилось,  що  нам  замовили  спеціальний  поїзд.  По  дорозі  колона  побачила  продуктову  крамницю  і  солдати  тут  же  розкупили  все,  що  там  було.  Мій  вигук:  «Солдатам  пива  не  давати!!!»  так  і  лишився  гласом  вопіющого  в  пустелі..  Але  відповіді  типу:  «Хто  сказав  –  солдатам  пива  не  давати?!»  -  я  не  почув.  Натомість:  «Дайте  командиру  мінеральної  води!»

Ось  і  станція,  і  поїзд.  Я  то  думав  –  зараз  буде  класична  теплушка  –  товарняк,  як  в  другу  світову,  окріп  на  станціях,  гудки  паротягів...  Романтичні  фантазії.  Поїзд  як  поїзд.  Всі  розмістились,  а  для  офіцерів  –  окремий  офіцерський  вагон.  У  дорозі  я  думав  почитати  Чарльза  Дікенса  «Холодний  дім»,  але  не  читалося  і  не  спалося  –  чомусь  я  був  впевнений,  що  в  дорозі  конче  щось  трапиться  і  я  буду  крайнім,  як  завжди.  Ще  перед  відправкою  на  пероні  тої  глухої  станції  зявилась  якась  бабуся,  яка  почала  зі  сльозами  промовляти  (мало  не  голосити):

-  Бідні  солдатики!  Голодні,  нещасні!  

(Це  при  тому,  що  половина  в  стані  повної  ейфорії:  «Ура!  Ми,  нарешті,  їдемо  на  фронт!»)

Я:
-  Та  їх  годують  краще  ніж  вдома!
(Не  діє.  Далі  те  саме:  «Бідні  солдатики!  Голодні...»)

А  тут  ще  якийсь  дідусь  з’явився:
-  Ти  куди,  офіцере,  солдат  везеш?  На  погибель  везеш?  На  смерть  везеш?
(О!  Як  мені  щастить!)

Всю  дорогу  капітан  В.  філософствував  про  тенденції  французького  малярства  другої  половини  XVII  століття.  Розмову  підтримати  я  не  міг,  бо  щодо  цієї  епохи  у  французькому  малярстві  у  мене  провал  –  якби  він  зачепив  XVIIІ  століття,  або  XVI  століття,  то  тут  би  я  кваліфіковано  висловив  би  свою  думку.  Майор  Д.  говорив  весь  час  про  те,  як  чудово  грає  «Барселона»,  особливо  останнім  часом,  і  як  слабко  в  порівняні  з  «Барселоною»  грає  «Волинь»,  хоча...  Обидва  мої  співбесідники  один  одного  не  чули,  чи  то  не  розуміли:
-  Пізній  ренесанс  у  Франції  подарував  тамтешньому  малярству  вишуканість  і  довершеність  у  стилістиці...
-  А  я  пам’ятаю  той  матч  «Барселони»  у  Мадриді,  як  він  і  який  забив  гол  на  одинадцятій  хвилині...

А  я  тим  часом  слухаючи  їх  думав  про  Чарльза  Дікенса.  Подумалось,  що  Дікенс  не  спонукає  до  поезії.  Я  ще  не  читав  більш  прозаїчного  майстра  пера,  аніж  Дікенс.  «Холодний  дім»  -  і  не  тільки  він  –  це  досконала  достоєвщина  –  ще  до  самого  Достоєвського,  це  Гоголь  на  британському  ґрунті...  Поїзд  хитало,  як  хитало  колись  море  кораблі  Джеймса  Кука    і  згадав  цитату  з  Дікенса:  «Море  не  цінує  великих  людей  –  гойдає  їх,  як  і  всіляку  дрібну  рибку...»  Так  і  нас  гойдає  нині  життя.  

Поїзд  їхав  майже  без  зупинок,  але  на  вузловій  станції  К.  він  таки  зупинився.  Тут  же  солдати  повистрибували  з  вагонів  і  побігли  до  кіоску  за  морозивом,  інші  висунулись  з  вікон  і  почали  кричати  патріотичні  гасла,  тут  же  з’явилися  на  пероні  пасажири  і  місцеві  жителі,  які  почали  їм  махати  руками,  з’явилися  якісь  бабусі  і  жіночки,  які  почали  плакати  і  ридати,  хреститися  і  хрестити  солдат.  Я  вже  думав,  що  не  один  солдат  загубиться  і  відстане  від  поїзда,  і  з  жахом  думав  про  ще  одну  зупинку.  Але  все  обійшлося.  Поїзд  привіз  всіх  на  кінцеву  станцію  нашої  подорожі  всіх  цілих  і  неушкоджених,  тверезих  і  бадьорих.  Там  нас  чекав  цілий  караван  «Уралів»,  «Кразів»  і  «шишариків».  А  далі  –  шеренги  –  список  –  перша  машина!  Список  –  друга  машина!  А  в  голові  цитата:  «Боїться  смерті  лише  той,  хто  боїться  життя.»  Шкода,  що  я  не  пам’ятаю,  хто  це  сказав.  

Я  це  зробив.  Минув  для  мене  ще  один  епізод  війни...  Перед  очима  стояли  картини  –  пейзажі  за  вікном.  Світ  прекрасний.  Повірте  мені  –  це  сказав  я  –  той,  хто  багато  разів  бачив  смерть...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588680
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 24.06.2015


Андрей Кривцун

Мне стыдно…

Мне  стыдно  за  то,  что  я  журналист,
Когда  я  смотрю  на  распятый  Донбасс,
Украденный  Крым,  кремлёвскую  мразь,
На  рвущихся  в  небо  и  рухнувших  вниз...

Мне  стыдно  за  ад,  что  раем  зовут,
За  фейки,  подставы,  открытую  ложь,
За  то,  что  от  грома  бьёт  нервная  дрожь  -  
Не,  мать  его,  «Град»  ли  к  нам  черти  несут?!

Мне  стыдно  за  то,  что  «коллеги»  творят,
Распятых  младенцев  вбивая  в  мозги...
Буровят  безумной  брехнёю  виски,
И  вот  уж  глаза  зомби-пылом  горят.

Мне  стыдно  за  предавших  нашу  страну,
Мне  больно  за  преданных  нашей  страной.
Кляну  прошлогоднюю  суку-весну,
Когда  нас  накрыло  волною-войной.

Мне  стыдно,  что  я  не  в  окопе  сейчас.
Что  не  убивал.  И  что  не  убит.
И  что  за  Донецк  всё  так  же  -  болит...
И  что  оказался  ЕС  -  пид?рас.

Мне  стыдно  за  братьев,  что  горло  нам  рвут,
Твердя  «отченашно»,  что  русских  тут  нет,
За  верящих  в  их  «миротворческий»  бред,
Что  к  пропасти  радостным  стадом  бегут.

Мне  стыдно,  что  в  год  не  АТО,  а  ВОЙНЫ
Нормальные  бабки  рубил  президент
Со  свитой  «свидомой»...
А  чьи-то  сыны
В  «котлах»  погибали  в  тот  самый  момент.

Мне  стыдно,  как  врали  про  эти  «котлы»
(Та  там  всё  в  порядке!  Та  враг  не  пройдёт!)
И  вот  -  Иловайск.  И  Дебальцево  -  вот...
А  кто  отвечать  будет,  штабо-козлы?!

Мне  стыдно,  что  беженцев  возят  в  говне,
Наводят,  как  водится,  тень  на  плетень,
За  их  «второсортность»  в  «единой  стране»
За  штампы,  проверки  и  прочую  хрень.

Мне  стыдно  за  тот  пропускной  мрак-бардак,
Который  как  будто  хранит  рубежи.
Своими  руками  на  этих  постах
Мы  наших  людей  превращаем  в  чужих.

Мне  стыдно,  что  лупят  свои  по  своим...
Что  бьют  из-за  спин.  Что  пытают.  Казнят.
Что  к  нам  приезжают  сюда  «пострелять».
Что  мир  жрёт  попкорн,  глядя,  как  мы  горим.

Мне  стыдно  за  многое...  Но  всё-равно
Я  верю  (не  слепо,  а  трезво  и  зло),
Что  мы  победим.
Что  за  тёмным  окном
Наступит  рассвет.
И  будет  светло.

6  июня,  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585675
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 07.06.2015


Андрей Кривцун

Нынче делят Победу те, чьи прадеды-деды добывали её…

Нынче  делят  Победу
Те,  чьи  прадеды-деды
Добывали  её...
Шпилят  маки  и  ленты,
Строят-бьют  монументы,
Скалят  зубы  зверьём,
Рвут  на  клочья  друг  друга,
Бьют  из  «Градов»  и  «Буков»
По  сердцам-городам.
Что  ж  творите  вы,  внуки?
В  братской  кровушке  руки...
Стыд  и  срам...  Стыд  и  срам...

Кукловоды-вождята
Вас  бросают,  ребята,
В  мясорубку  войны.
Наши  предки  ведь  вместе
Били  пришлую  нечисть.
Как  могли  вы  забыть?
И  болят  ветеранов
Не  старинные  раны  -  
Свежих  горечь  болит...
И  глаза  их  седые
Шепчут:
«В  сороковые
Лучше  б  я  был  убит,

Чем  увидеть  всё  ЭТО...»

9  мая,  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579974
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015


Стр@нник

Добро с кулаками

Добро  кричало:
-  Свергнем  зло,  -
Захлёбываясь  в  ярости:
-  Зло  непомерно  возросло
И  делает  нам  гадости!
Должны  мы  злое  истребить,
Залить  злодеев  кровью!

-  Но  Бог  сказал:  «Должны  любить
И  побеждать  любовью!»

-  А  кто  тут  вякает?  Злодей?
А  ну  его  сюда!
Толпа,  ко  мне!  Злодея  бей!
А  то  придет  беда!
Назначить  злых!  -  Приказ  такой!
А  то  добру  не  быть...

И  вот  течет  добро  рекой,
Всех  злых  желая  смыть.

Мораль:

Познав  кровавую  игру,
Понять  нетяжело:
Кто  поклоняется  добру  -
С  тем  пребывает  зло.

Вадим  Странник

http://vadimstrannik.ucoz.ru/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574422
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 15.04.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2015


Soul_

разрушен

Мир  кем-то  рушится.
Мой  мир.
Бог  задремал,
а  может  -  ему  плевать.
Письма,  зачитанные  до  дыр.
В  полночь  исписанная  тетрадь.

Мир  кем-то  крошится.
За  так.
Черти  играют  в  кости
(мои  с  тобой).
Видно,  моя  и  твоя  жизнь  -  пустяк.
И  как  вода  кровь.

Ангелы  заблудились  в  своих  лесах.
Время  уходит  в  штопор  -
не  возвратить.
Можешь  вернуть  все  назад  -  
сделай  это  сам.
Ангелов  бесполезно  о  том  просить.

Мир  мой  разрушен,
разорван,
стерт.
Видно  забыли  боги  о  нас  с  тобой.
Только  беззубый  старый  ехидный  черт
чертит  нам  путь  домой
с  адом  за  той  стеной,
что  приоткрыв  глазницы,
глядит  как  вор
с  юга  на  север,
Вздуваются  желваки.
Хочешь  убить  меня?
Стреляй  же  тогда  в  упор!
Что  ж  ты  мне  в  спину?
Мне  все  равно  не  жить

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531219
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 22.10.2014


Enola

черные крылья


все  в  этом  городе  пахнет  прогорклой  пылью,
улицы  меркнут  за  ретушью  миражей.
ангелы  ночи  приносят  на  черных  крыльях
сны  и  сюжеты,  кладут  под  подушку  ей.

плачется  сладко,  коль  понимаешь:  утешат.
спится  спокойно,  когда  рядом  есть  плечо.
ее  новый  день  взлетает  -  орел  ли?  решка?  -
ложится  в  ладонь  ребром,  ну  вот  что  за  черт.

простые  слова  -  сложнее  от  года  к  году.
но  неразменной  монетой  вернется  ночь,
город  затихнет,  подарит  короткий  отдых.
черные  крылья  на  время  уносят  прочь

слов  суету,  ведь  сгодится  любая  ступа  -
воду  толочь,  чтоб  осадок  разъел  гортань.
город  молчит  до  утра.  и  приходит  утро,
словно  захватчик,  который  взимает  дань.

11  февр.  2014  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478868
дата надходження 11.02.2014
дата закладки 21.10.2014


Enola

Два человека

Им  хочется  просто  быть,  и  жить,  и  писать,  и  петь,
манить  и  влюбляться,  и  -  и  радоваться,  но...  Что  же?  
В  итоге  друг  друга  им    приходится  вновь  терпеть,
таких  -  друг  на  друга,  впрямь,  предательски  непохожих.

И  полночь  рисует  сны,  и  утро  сулит,  что  вот  -  
еще  пару  дней  прожить,  и  сладится,  и  срастется.
Да  только  судьба  вершит  какой-нибудь  хитрый  ход,  
и  ясно:  один  с  другим,  хоть  в  голос  вой,  не  сживется.

Да,  сказка,  пожалуй,  ложь,  как  водится,  в  ней  намек,  
да  только  кому  нужны  бессмысленные  потуги?  
Но  играм  с  судьбой,  с  собой,  как  водится,  выйдет  срок.  
И  два  человека  ждут,  прикованные  друг  к  другу.

4  окт.  2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452833
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 07.10.2014


Андрей Кривцун

…После войны

До  чёртиков  хочется  с  вами  увидеться  
После  войны…
Объятьями  чтоб  не  могли  мы  насытиться,
Чтоб  выжили  мы.
И  чтоб  обнимали  друг  друга,
И  чарку  пускали  по  кругу,
Любви  чтоб  кружила  цветочная  вьюга,
Но  -  после  войны…

Как  осень  листву  -  раскидала  по  свету
Взрывная  волна.
Нам  выпало  адски  тяжёлое  лето  -  
К  нам  вторглась  война.
И  выросли  пули  в  ракеты,
И  -  к  чёрту  все  божьи  запреты...
Реальность  смешалась  с  горячечным  бредом  -  
К  нам  вторглась  война.

Прозренье  придёт…  Пусть  не  сразу,  но,  верьте,
Конечно,  придёт.
И  тот,  кто  вслепую  прислуживал  смерти,
Всё,  глупый,  поймёт.
Нам  легче,  бесспорно,  не  будет,
Но  мы  ведь  не  твари,  а  -  люди:
Простим.
И  научим  рвать  цепи  и  плети,
И  вместе  -  вперёд!

август-сентябрь,  2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523060
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 05.10.2014


Андрей Кривцун

Кто мы: мишени, чужие, свои?

«Это  не  мы»,  -  говорят  ДНРовцы,
«Это  не  мы»,  -  утверждают  в  АТО.
Ну,  а  снаряды  летят.  Бомбы  стелятся.
Рушит  Донецк  чёртов  кто-то  Никто.  

По  остановкам,  по  школам,  детсадикам,
Паркам  и  многоэтажным  домам
Лупит  и  лупит  какая-то  гадина,
Якобы  не  причиняя  вреда.

Трупов  всё  больше,  больницы  загружены,
Легче  подохнуть,  чем  так  -  полужить...
И,  обезумев,  сверчки  своей  музыкой
Взрывы  пытаются  чуть  заглушить.

Дымно…  Туманно…  И,  бля,  беспросветностно…
Кто  мы:  мишени,  чужие,  свои?
Кажется,  нас  ненавидят  так  ревностно,
Что  ТЕ  и  ЭТИ  готовы  убить.

Кается  кто-то…  А  кто-то  не  кается.
Кто-то  спасает,  а  кто-то  -  клянёт.
Солнце  на  тоненькой  нити  качается  -  
Вскоре  на  проклятых  нас  упадёт…

Но  среди  боли,  кошмара  и  сумерек,
Оборотней  и  правдивейшей  лжи  -  
Нам  пережить  бы  всё  это  безумие,
Не  растерять  бы  остатки  души.

7  августа,  2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516130
дата надходження 07.08.2014
дата закладки 13.08.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2014


Soul_

для тебя… Для тебя!!!


/на  "Я  тебя  предаю"  Иры  Сон/


Я  себя  возвращаю.  По  выдохам.  Словно
кем-то  включен  обратный  отсчет  /для  чего?/.
Я  уже  не  шепчу  еле  слышное  "больно...".
Колкий  слог

у  рифмованных  строк  заменен  на...  не  важно...
Замерзает  душа.  Март  бесцветен  и  пуст...

Видно,  чувства  сгорели  под  грифом  "бумажность",
и  запутался  в  небе  мой  солнечный  луч...

для  тебя...

Для  тебя!!!
Обрываю  по  каплям
холода'  /не  пуская  к  тебе  от  себя/.
Я  лю...  очень  скучаю...  и  прячу  в  молчанье
откровением  обжигающие  слова...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485158
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2013


Дмитрий Растаев

Он был один из тех, кто был один...

Он  был  один  из  тех,  кто  был  один  —
В  самом  себе  и  пуля  и  броня  —
Он  часто  не  прощаясь  уходил,
Куда-то  всё  спешил
Сквозь  сутолоку  дня.

Искал  он  то  ли  смысл,  то  ли  свет,
Каких  еще  и  не  было  и  нет.

Она  была  из  тех,  с  кем  быть  нельзя  —
С  компанией  любой  накоротке  —
Она  по  жизни  двигалась  скользя,
Как  лодочка-игла
По  ниточке-реке.

Ей  нужен  был  какой-нибудь  причал,
Но  этого  никто  не  замечал.

И  вот  в  один  из  дней...  один  из  дней...
Бывает  же  такая  ерунда!
Он  встретился  не  с  кем-нибудь,  а  с  ней
И  выдумал  чудак,
Что  это  навсегда.

И  встреча  их  случайная  была
Острее  раскаленного  стекла…

Но  шли  года,  и  как  заведено
Кругом  менялись  лица,  имена...
Он  так  же  ищет  свет  -  и  пьёт  вино.
И  так  же  своего
Ждёт  берега  она.

Навек  разделены,  как  день  и  ночь,
Остались  только  память,  только  дочь.

Он  был  один  из  тех,  кто  был  один...
Она  была  из  тех,  с  кем  быть  нельзя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=42844
дата надходження 16.10.2007
дата закладки 28.08.2013


Дмитрий Растаев

Ты не нужен ей…

"Сказки  осени  короче  листопада..."

*      *      *

Ты  не  нужен  ей  -  у  неё  свои  капитаны,
корабли  свои,  и  свои  запретные  страны.
Был  бы  жив  Нептун  -  и  Русалочкой  стать  могла  бы.
А  в  твоём  порту  только  ржавь  да  тупые  жабы.

Ты  не  нужен  ей  -  у  неё  свои  небоскрёбы,
облака  свои,  и  пилоты  верховной  пробы
увлекут  её  в  апогей  стратосферной  плёнки.
А  с  тобой  летать  –  всё  равно,  что  пить  из  воронки.

Ты  не  нужен  ей  -  у  неё  свои  самоцветы,
из  её  друзей  можно  перстни  лить  и  браслеты.
Не  опишешь  всех,  кого  она  целовала.
Хули  ей  твои  бриллианты  из  целлофана!

Ты  не  нужен  ей  –  сколько  раз  сама  повторяла.
У  тебя  раздрай,  у  неё  покой  и  порядок.
У  Амура  стрел  перебор  -  так  и  прут  обратно.
Ты  не  нужен  ей  –  что  ещё  тебе  непонятно?

Не  войдёт  она  в  твой  дом,  не  согреет  ужин,
не  взобьёт  постель,  не  кивнёт  тебе  –  ты  не  нужен.
Не  звони,
                         не  жди,
                                               не  кляни  –  не  твоя  эпоха.
Мы  нужны  лишь  тем,  кто  и  сам  один  одинёха.

Мы  нужны  своим  -
некрасивым,
неважным,
нищим,
кто  искал  очаг,  а  нарвался  на  пепелище,
кому  храмом  –  хлам…

«Святой  портвейн,  помоги  нам!»

Вот  и  все  дела.
Вот  и  вся  любовь  с  анальгином.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154478
дата надходження 09.11.2009
дата закладки 28.08.2013


Дмитрий Растаев

Здесь No Death

Друзья,  не  бойтесь  умереть:
Сгорев  однажды,
Стать  угольком  в  земной  коре
Совсем  не  страшно.

Когда  трепещущую  нить  
Надрежет  время,
Совсем  не  больно  солью  быть
В  кипящей  пене.

Смерть  –  не  обрыв,  а  перевал
К  вершинам  встречным.
Кто  никогда  не  умирал,
Тот  не  был  вечным.

И  щекотливый  колосок
На  грубой  длани
Когда-то  искоркой  быть  мог
В  лихом  вулкане.

И  своенравные  ветра
Мастей  проворных
Торчали  глыбами  вчера
В  пустынях  чёрных.

И  этот  мальчик  на  краю
Дрожащей  крыши,
Как  эти  бабочки  поют,
Сейчас  услышит...

Куда  нас  гонит  смена  вех:
Не  в  рай,  не  в  ад,  но
Все  превращаются  во  всех
Неоднократно.

И  что  душа  здесь  -  вот  урок!  -
И  что  здесь  тело?
Всё  здесь  –  во  всём,
И  всякий  –  Бог.
И  нет  предела.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111483
дата надходження 11.01.2009
дата закладки 28.08.2013


Дмитрий Растаев

У одиночества звериные глаза

Я  срублю  себе  дом  с  трубой
У  созвездий  всех  на  виду,
Погрущу  вечерок-другой
И  зверёныша  заведу.
Буду  чистить  ему  ворсу,
Пересчитывать  волоски.
Я  от  смерти  его  спасу,
Он  от  смертной  меня  тоски.

А  когда  к  нам  войдут  с  огнём,
Волоча  за  плечами  тьму,
Мы  лишь  морды  к  земле  пригнём
И  рванём  поперёк  всему,
Мимо  ржавых  крестов  и  звезд,
Прямиком  за  Полярный  Круг…
До  чего  же  он  будет  прост,
Мой  неистово  нежный  друг!

Даже  в  самой  сплошной  ночи,
Где  ни  зги  и  мороз  до  ста,
Он  не  взвоет  мне:  «Замолчи!»
И  чужим  не  подаст  хвоста.
Так  и  будем  друг  друга  греть,
Перешептываться  сквозь  снег:
Я  —  и  сам  уже  зверь  на  треть,
Он  —  без  четверти  человек.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=42010
дата надходження 09.10.2007
дата закладки 28.08.2013


Стелла

хм.

Кажуть  :  "Коханій  людині  можна  пробачити  все,  та  чи  залишиться  вона  після  цього  коханою?".  Напевно,  я  забагато  тобі  пробачала.  Напевно,ти  привик  і  причиняючи  мені  біль  вкотре  знав  -  пробачу.  Я  пробачала  все  -  від  гаряча  сказаних  слів  до  зрад,брехні.    Я  закривала  очі  на  твої  вчинки  і  надіялась,  що  щось  все  таки  зміниться.  "Щось"  -  змінилось!
Як  багато  раз  я  чула  від  друзів  фразу  "та  як  таке  можна  терпіти".  Як  багато  раз  я  чула  від  тебе  "та  посли  мене".  Ти  привик  крутити  мене  в  своїх  руках,  як  ляльку.  
Знаєш...а  з  нас  могли  б  вийти  чудові  друзі.  Серйозно,  якби  не  ця  дурновата  любов,  то  ми  б  могли  бути  друзями.  Подруга  з  мене,  напевно,  краща  ніж  дівчина.  Це  могло  б  бути,але  все  було  не  так.  Я  вивчила  на  пам*ять  весь  твій  розклад:  днів,дзвінків,  фраз.  Ти  завжди  знав,  як  мене  заспокоїти  і  як  рознервувати.
Я  незнала  і  незнаю  одного..  Ти  завжди  кажеш  своїм  друзям  правду?  Якщо  так,  поясни,  як  можна  7  місяців  брехати?  Тут  то  мені  ,  напевно,  дякувати  треба,  що  не  3  роки,  а  лише  7  нікчемних  місяців.  Деколи  твої  очі  були  настільки  щирими,  палкими,теплими.  я  тонула,  горіла..  Ти  себе  запрограмував?  На  цю  "щирість"?  Навчи  мене,  я  також  хочу  себе  запрограмувати.  Це  було  б  класно.  Я  й  справді  хочу  навчитись.  Я  ще  й  можу  почати  кричати  і  тупати  ногами,  як  якась  вередлива  дитина,  але  ні  не  почну.
Знаєш,  милий,  я  певно  себе  допила,  як  ти  кожного  ранку  допиваєш  каву.  Знаєш,  милий,  на  дні  певно  щось  таки  залишилось.  Кажуть:  "Коханій  людині  можна  пробачити  все..."  Я  тобі  пробачила,  а  тепер  ти  мені  пробач.  Я  й  справді  незнаю  чи  можу  тепер  називати  тебе  коханим..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315571
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 14.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2013


Bспых

Приморско-осеннее

Середина  осени.  Гаснут  огни  в  порту,
Намекая  на  скорую  смену  людей  и  мест,
Но  пока  (представляешь?)  каштаны  ещё  цветут,
Горячо  разгораясь  навстречу  грядущей  тьме.

Мне  намек  на  вечное  -  гибельный  их  призыв.
Зазывают  свечками  летнее  колдовство
И  качая  ветками  мертвую  гонят  зыбь
От  туманов  берега  в  темень  холодных  вод.

Приключись  вернуться  мне  в  круглый  земли  живот,
Я  бы  выбрал  вечную  осень  в  морском  порту,
Где  такое  небо  синее  над  головой,
Что  не  важно  сколько  до  неба  тяжелых  туч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412193
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 06.05.2013


Bспых

Невысказанное

Ещё  не  распробовав  воду  вино  и  хлеб,
Рождённый  под  знаменем  сверженного  застоя,
Я  стар  как  вселенная  –  двадцать  неполных  лет
Во  мне  пробуждаются  монстрами  мезозоя.

И  каждое  чудище,  гнусный  разинув  рот,
Ругаясь  и  хныкая,  едкой  слюною  брызжа,
Спешит  присоветовать,  как  мне  продлить  свой  род.
И,  может  быть,  выжить.

Под  треснувшим  кумполом  давка,  возня  и  визг,
То  столпотворение,  то  неуместно  тихо:
Такого  намешано  нынче  в  моей  крови,
Что  впору  завидовать  бешенным  псам  и  психам.

Больные  глаза  мои  –  мутные  витражи.
Пора,  как  при  бешенстве,  выть  и  бояться  света,
Но  надо  же,  надо  же  как-нибудь  дальше  жить.
Уже  не  чудовища  –  люди  дают  советы,

Что,  мол,  перебесишься,  в  норму  вернётся  пульс,
От  гиблых  страстей  очистится  кровоток.
И,  самое  страшное,  чувствую:  перебешусь.
И  кто  я  потом?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325202
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 06.05.2013


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Будь честным


Будь  честным  со  мною.
Будь  честным  с  собою!
Не  любишь  –  не  бойся  сказать.
Я  плакать  устала,
Мне  времени  мало
Бессмысленно  верить  и  ждать.

Найди  в  себе  силы,
Пожалуйста,  милый,
Проститься!  Возьми  телефон,
Кинь  ссылку  мне  в  «личку»,
Пиши  на  страничку,
По  скайпу,  в  «агент»,  на  айфон  –

Возможностей  куча!
Впустую  не  мучай,
Меня  не  держи  про  запас.
Ступай  себе  с  Богом!
Пусть  наша  дорога
Разделится  прямо  сейчас.

Хранить  твои  фото
В  надежде  на  что-то
Смешно,  но  я  их  не  сожгу.
Засохший  листочек,
Письмо  в  пару  строчек
В  архиве  любви  сберегу.

Не  будет  прощанья.
Твои  обещанья
Быть  рядом  со  мною  всегда
Предательски  тают.
И  я  не  узнаю,
Когда  ты  ушёл  в  никуда…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416095
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.05.2013


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Я так хотела быть с тобой

«Гефест  мой  нищий  ...
                               Я  так  хотела  быть  с  тобой!»
                                                   А.Прежеголинский

Я  так  хотела  быть  с  тобой!  
Я  знала,  как  раним  и  хрупок  
Мной  охраняемый  покой  
Из  плохо  склеенных  скорлупок.  

Вокруг  –  гирлянды  бледных  лиц,  
Тобой  пригретых  ненароком.  
Для  их  простреленных  глазниц  
Ты  был  неузнанным  пророком.  

Ты  с  ними  хлеб  делил  и  кров,  
Кроил,  как  мог,  ломтями  сердце.  
Взамен  –  лишь  тлен  чужих  оков,  
От  всех  болезней  –  водка  с  перцем.  

Но  счастья  вылечить  тебя  
От  одиночества  разрухи  
Ты  не  дал  мне,  себя  губя,  
Отдал  другому  на  поруки.  

Ты  был  поступком  этим  горд!  
Ну,  как  же,  глупая  девчонка...  
Когда-то  взрослая  Марго  
Тебе  «спасибо»  скажет  звонко…  

Прошли  года.  «Спасибо»  нет…  
Мурашками  по  нежной  коже  
Струится  глаз  любимых  свет…  
Опять  есть  Я  и  ТЫ…  И  что  же?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409711
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 27.04.2013


Хвостатий Їжак

Ти  не  дивись  так  стомлено  на  мене,
І  не  зітхай  в  приреченій  задумі,
Не  підкупись  на  ті  дешеві  глуми,
І  не  сідай  притишено  окремо.
Я  все  те  бачу,  мо'й  не  розумію,
Тобі  ж  бо  важко  -  знов  несправедливість.
Змінилась  різко  радість  на  тужливість,
І  повернулись  в  серце  сніговії.
А  ти  не  піддавайся!  Ти  борися,
Щоб  потім  не  дове́лось  шкодувати,
Увагу  на  дурню  не  смій  звертати.
Забудь  про  все.  І  просто  усміхнися.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407050
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013


Tshway

Кружение

в  кружении  дней
голова  кругом
центробежная  сила
близких  уносит
а  ухватишься  покрепче  за  один  из  них
и  тебя  унесет

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389879
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 05.01.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2012


Янна

Лечу!!! Любовью!!!

сядь    мальчик
не    спеши
снимать    с    меня    одежды
Я    это    сделаю
с    Изяществом
Сама

Я    научу    тебя
Любви    
безумно    нежной
где    тело    
станет    страстным
как    душа

Я    плоть    твою    
взбешённую    желаньем
расслаблю    своей    мягкою    рукой

и    только    после    этого
заставлю
тебя    раздеться
                                 Казанова    мой

Я    уложу    тебя
на    ложе    с    лепестками
ну    а    сама    
в    рубашечке    твоей

коснуся    ног
горячими    губами
взводя    
твой    мускул
для    своих    затей

его    дразня    любовно    
и    лаская

и    глядя    
в    страстью    жгучие    
глаза

Я    прошепчу    тебе    

невинность    излучая

Любимый    Мальчик

Я    Хочу    Тебя

мы    испытаем    
все    проникновенья

и    Тантру    
с    Камасутрой    пополам

в    тебя    вдыхая
жажду    наслажденья
не  дам    я    отдыха
ни    телу
ни    губам

а    после    
извержения    вулкана

Я    поцелую    
пьяные    глаза

и    фалос    твой
сыгравший    без    изъяна
сценарий    нашей    песни    
до    конца

с    рассветом
ты    уйдёшь    
согретый    мною
а    Я    взгрустну
в    след    глядя    из    окна
уйдёшь
совсем    Другим
с    
Другой    
Судьбою
с    желанием
опять    прийти    сюда.

уйдёшь
совсем    Другим
с    
Другой    
Судьбою
с    окрепшей    Верой
в    Свои    Силы
и    Себя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345564
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 28.06.2012


Эволюционер

ВЛЮБЛЁННЫЙ

Безумнее  влюблённого  поэта        
бывает  только  ветер  по  весне,
лучи  волшебно-радужного  света,
рождённые  в  наивном  детском  сне.

Безумнее  влюблённого  поэта
бывает  только  голос  в  тишине  –  
любая  песня  будет  не  допета,
когда  поёшь  с  собой  наедине.

Безумнее  влюблённого  поэта  
бывает  только  первая  трава  –  
едва  под  снегом  солнышком  согрета,
а  заявляет  про  свои  права.

Безумнее  влюблённого  поэта
бывает  только  сокол  в  небесах,
что  ослеплённый  искрами  рассвета,
ныряет  в  пропасть,  позабыв  про  страх  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339834
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Лао Лю

Потяг

Потяг,  
який  я  вiдчуваю  до  тебе,
схожий  на  потяг,
котрий  сходить  з  рейок
i  на  повнiй  швидкостi
руйнує  моє
буденне  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320078
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 29.04.2012


Tshway

Яблочные сны

И.  С.

Сколько  огня
яблоко  таит?!  
Так  и  радость  зреет  
не  сразу  -
светило  счастья
ее
ласкает
и
лелеет,
дабы
и  во  снах
яблоки  зрели...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324483
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 26.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2012


Михайло Плосковітов

Наука…

Казав  знайомий:  "  Я  в  твої  роки
на  гульки  витрачав  усю  зарплату!
Ще  й  зараз  намагаються  жінки
мене,  мов  журавля  окільцювати.

То  ж  будь  упертим  (не  соромся  втіх),
перегортай  життя  свого  сторінку,
і  не  хвилюйся  –  невеликий  гріх  -  
постійно  обнадіювати  жінку".

Можливо,  я  б  дотримавсь  тих  порад:
й  одразу    став  кількох  дівчат  кохати,
і  начищав  би  пір’я  на  парад,
щоб  здатися  досвідченим  пернатим…

Та  час  життя  за  річкою  тече,
(та  й  гульки  часом  вилізають  боком).
Так,  інколи  захочеться,  в  плече
щокою  ткнутись,  наче  ненароком,

І  мовчки  обійняти  ніжний  стан  -
Волосся  хвилі  обпікають  груди,
І  щось  тобі  нашіптують  вуста
байдуже,  що  на  завтра  скажуть  люди...

І  ще  б  на  вік  і  звісно  на  віки
Любить  -  а  не  тремтіти  від  покути…
Не  знав  знайомий,  що  Жінки  –  зірки,
а  нам  до  них  ще  треба  дотягнутись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Блиц -СИ

Бабочки не разговаривают с людьми

стыдно  входить  в  сотый  раз  в  чей-то  светлый  храм,
стыдно  смотреть  на  мигающий  свет  лампад.
рад  за  друзей(  повезло  же  моим  друзьям),
рад  за  врагов(  очень  стыдно  признаться  -  рад)!
те  и  другие  -  родные.  добром  и  злом,
сжав  кулачки,  друг  на  друга  идут  войной.
если  быть  честным  мне  с  ними  всегда  везло,
если  честнее,  без  них  я  пустышка,  ноль.

эк  милосердие  где-то  внутри,  ау,
машет  хвостом  и  скулит,  а  пускай  скулит.
стыдно  за  то  что  приходят  стихи  на  ум,
стыдно,  за  то  что  безумным  неведом  стыд.
в  храме  тепло,  в  храме  каждый  найдёт  себя,
или  подобных  себе,  вот  соврёт  -  найдёт.
бабочки  в  храме,  я  вижу  их  с  сентября
их  не  пугает  ни  Бог,  ни  зима,  ни  чёрт.
вот  они  в  воздухе  замерли  и  горят:
крылышки  -  крошки  -  бумажные    маяки.
стыдно,  что  их  не  увидят  мои  друзья,
стыдно,  что  их  не  увидят  мои  враги.
из  золотой  купели.  из  чёрных  рек
бабочки  выплывают  на  свет  лампад,
или  из  стен  вылетают  на  первый  снег,
словно  колода  краплёных  игральных  карт.
с  ними  хоть  в  петлю,  хоть  в  пекло,  один  итог:
ближе  к  своим,  ближе  к  солнцу,  но  давит  стыд...
бабочки  видят  Бога,  их  видит  Бог,
всё  остальное  имеет  не  лучший  вид.

вот  они  рядом,  тепло,  не  дышать  легко,
вот  я  кричу  им,  кричу  им,  но  чёрт  возьми,
бабочки  льются  на  небо,  как  молоко.
бабочки  не  разговаривают  с  людьми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311972
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.03.2012


Лілія Ніколаєнко

Якби не ти…

Якби  не  ти,  то  я  б  не  знала  неба
І  не  відчула  сонця  дикий  жар…
Зіркам  молитись  не  було  б  потреби,
Щоб  врятували  від  солодких  чар.

Якби  не  ти,  не  випила  би  пристрасть
Із  чаші  божевільних  протиріч.
Не  одягла  б  гріха  важке  намисто,
Щоб  перед  світом  стати  віч-у-віч.

Не  віддала  б  приречене  сумління
Я  за  тепло  твоїх  зрадливих  крил,
І  не  зробила  б  у  своїх  видіннях
Тебе  протестом  проти  всіх  мірил.

Без  тебе  не  літала  б  я  над  полем
Чужих  думок  колючої  стерні.
Якби  не  ти,  я  не  пізнала  б  волю,
Якби  не  ти…  та  вибрав  ти  ЇЇ…..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315937
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 05.03.2012


Лілія Ніколаєнко

Я завжди буду красти Вас у неї…

Я  завжди  буду  красти  Вас  у  неї,
У  неї  –  не  важливо  в  кого  саме.
Ви  ж  неосяжний…  Запахи  єлею
Торкають  серце  Вашими  вустами…

Любов  моя  –  безглузде  орігамі.
Ні,  не  любов,  а  просто  клич  протесту…
Від  Вас  на  душах  не  злічити  шрамів,
А  я  готова  цю  спокуту  нести.

Я  завжди  буду  Вами  напиватись,
Як  вистояним  соком  винограду,
Ви  ж  всемогутній…  І  солодкі  грати
Затримали  мене  під  Вашу  владу.

Ви  отруїли  кров  мою  бажанням
Свободи  у  полоні  заборони.
І  кожен  раз  я  п’ю  Вас,  як  востаннє,
Як  королева  на  чужому  троні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319166
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Исаак

Судил мне кто-то как награду… Из цикла «Летопись любви»

Судил    мне    кто-то    как    награду,    –  
за    что,    я,    вправду,    не    пойму,  –  
с    любимой    полстолетья    рядом    
быть    в    изумительном    дыму    
не    детского    очарованья,    
а    взрослой    преданной    любви    
без    ощущенья    увяданья    
и    разжижения    крови    
от    истощенья    чувств    друг    к    другу,    
от    погруженья    в    липкий    быт,    
от    беганья    всегда    по    кругу,    
предел    которого    размыт,    
а    запределье    вечно    в    драмах:    
то    денег    нет,    то    нет    дождей,    
поступки,    мысли    в    жёстких    рамках    
и    тусклость,    как    у    всех    людей.

У    нас    всё    было    по-другому,    
хоть    тоже    быт    жестоко    грыз.
Но    шли    по    берегу    крутому    
с    возможностью    сорваться    вниз,    
держа    друг    друга    за    запястья,    
чтобы    надёжней    и    верней.
И    было    полстолетья    счастья  
с  тобой,    любимою    моей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316826
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 29.02.2012


Tshway

Цепные коты

два  цепных  кота
на  страже  моей  нежности
неперестанно  мяукают
на  прохожих
и  только  когда  мимо
проходишь  ты
они  громко
мурлыкают

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317660
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 29.02.2012


Сумрачный Гений Эпохи

ПИПЛ ХАВАЕТ!

Когда  сижу  на  унитазе  я
Овладевает  мной  фантазия
О  том,  что  –  что  не  делай  вместе  мы
С  капризной  девою  поэзией.

На  сайт  шлют  смайлы  дифирамбочки
Но  сделав  вид  что  мне  до  лампочки
Тружусь  упрямо  над  строкою  я
В  том  смысле  что  течёт  рекой  моя
Растрипегасная  словесность  и
Мне  не  погибнуть  в  неизвестности.
Читая,  т.е.  декламируя
Упрямым  фениксом  слэмирую.

Эх,  масскультура  дело  верное
Хотя  порой  бывают  тернии
Кто  другом  назывался,  видели,
Всё  норовит  стать  победителем.
Поддержки  группа  с  одалисками
(они  его  встречают  визгами)
Тут  ясень  пень  что  будто  на-тебе
Получит  зрительской  симпатии
Приз  от  жюри  с  которым  пил  вчера.
Поэзия  меня  умучила  –
Сплошные  пидоры,  что  Холивуд,
Попробуй  выделись  в  пророки  тут.
НО
НАЧИНАЮ  ВЫДЕЛЕНИЕ
МЕНЯ  УМЕЕТ  КТО  НЕТЛЕННЕЕ
КТО  МОЖЕТ  ИСТИНУ  СПОНТАННЕЕ
НА  СЦЕНЕ  ЭТОЙ  В  ЭТОМ  ЗДАНИИ
ПОРОТЬ  ЗАДИРИСТО  И  ИСКРЕННЕ?
СЛОВА  МОИ,  В  НАТУРЕ,  ВЫСТРЕЛЫ!

Так  щебечу,  почти  хип-хопонькой,
А  ну-ка  развернусь  я  попонькой
(в  меня  толпа  почти  поверила)
Теперь  конечно  стоит  передом
На  этом  сцены  торжество  стоит
На  том,  что  творчество  ответственность.

Стою  и  покрываюсь  славою

ВЫ  ПОГЛЯДИТЕ  –  ПИПЛ  ХАВАЕТ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315223
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 26.02.2012


Раїса Гришина

Вальс времен….

Уплывают  года  сквозь  
тревоги,    печаль    и    разлуки,
Сквозь  акустику  дня
в  зазеркалье  напева    волны,
И  любовь  от  сердец  
устремляется  к  звездам,  их  звуки
Без  сомненья  зовут  
в  уходящие  годы    любви...

Бесконечной  волной  
отражается  магия    мысли,
И  с  рассветом  зари
в  переливах    далеких  миров.  
Извещает  судьба  о  величии
таинства  жизни,
Неразменной  любви  
в  запределье  ушедших  годов...

Разливает    мечту
изумрудная  сказка  вселенной,
Отражая  рассвет,  
будоража  искристой  волной,
В  переливах  времен  
и  на  радость  любви  -  притяженья,
Вальс  влюбленных  зовет  -
растревожить  хрустальный  покой...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316858
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 25.02.2012