Олександр ПЕЧОРА: Вибране

Микола Шевченко

Любов дніпрянки (пісня за легендою)

Слова,  музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Любов  дніпрянки*  

       У  давнину  колись  жила  вродлива  дівка  -
струнка  й  весела  наддніпряночка  Марійка.
І  сохли  хлопці,  а  вона  всім  відмовляла.
Та  ось  помітили  в  селі,  старі  й  малі  -
красуня  щось  засумувала.
Відщебетала  птаха,  мальва  відцвіла...
Що  ж  сталося  -  гадало  пів-села...
Змарніла  враз  -  не  їла,  не  пила  -
як  з  Хортиці  на  човні  приплила.

         Оту  ми  з  вами  відгадаєм  таємницю:
зустрівся  хлопець  там  -  рибалка  білолиций.
Відчула  погляд  -  і  віночок  випав  з  рук
А  він  подав,  вона  ж  питає  боязко:
 -  "А  як  тебе  зовуть?
А  ти  ж  ім`я  моє,  козаче,  не  питай,
Ану-ж-бо  сам  його  хутчіше  відгадай!"
І  другий  раз  і  третій  раз  вона  пита...
А  він  всміхається...  і  не  відповіда...

         На  острів  стала  припливать  вона  частенько.
Ступа  на  берег  -  та  вискакує  серденько.
Сама  вдає,  що  трави  з  квітами  збирає.
А  що  поробиш  -  крадькома,
отого  хлопця  виглядає.
А  він  ніяково  постоїть  оддалік...
-  Та  годі,  бачу  я  сама  -  ти  не  з  базік!
Скажи  що  небудь,  каменюкою  не  стій...
І  вдарив  блискавкою  здогад  -  він  німий!..

...Одного  разу  ось  Марійка  підпливає
та  пісні  все  собі  журливої  співає...
Враз  бистрина  несе  її  човна  на  скелю,
переверта  й  жбурляє  дівчину
у  водяну  купелю...
А  він  те  вгледів  -  свої  сіті  віджбурнув,
За  нею  щукою  він  у  глибінь  пірнув.
Її  на  берег  виніс,  на  траву  поклав.
"Вставай  Марічко!"  -  раптом  гучно  заволав...

...  Відрились  очі...  і  Марійка  посміхнулась:
-А  чи  ж  оте  мені,  сердешній,  не  почулось?
А  він  зрадів  -  для  неї  щастя-пісню  заспівав  -
що  аж  Дніпрові  води  сиві,
неабияк  здивував!
Та  обнялись,  у  парі  берегом  пішли,
затим  побралися  і  в  щасті  довго-довго  прожили...
І  каже  нам  оця  легеда  -    щира,  древня  і  проста:
зникає  у    любові
                                           навіть  німота!..


*за  мотивами  древньої  української
 легенди  наддніпрянщини.

10  грудня  2014

Нижче  приводжу  посилання  на  сайт,  де  розміщено  оцю  легенду  (а  також  багато  інших!):

http://www.ukrlegenda.org/savur-mohyla_01/48_ljubov_dniprjanky.php

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542881
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 24.03.2024


Lesya Lesya

Зло, породжене злом

Я  б  пішла-  з  автоматом,  з  гранатою,  з  тим,що  було  б.
Учепилася  в  горло,  й  давила  б,  давила,  давила!
Ти  пробач  мені,  Боже,  з  молитвою  сплетене  зло,
Що  породжене  злом  ,  від  якого  сховатись  несила!

З  амазонкою  зовсім  не  схожа-  легка  і  м'яка  ,
З  мене  сльози  горохом,  як  тільки  втрачаю  надію  .
Але  навіть  не  знала,  яка  в  мене  сильна  рука,
Донедавна  я  думала,  лиш  обіймати  умію.

Та  за  муки  безпомічних,  за  охололе  маля,
За  синів,  хто  в  багнюці  в  окопах,  в  бою  і  в  полоні,
Хто  гарячою  кров'ю  оброшує  рідні  поля-
Хватить  духу  зімкнути  на  шиї  сталеві  долоні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982686
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 10.05.2023


Анатолійович

Не плач, матусе. Сл. Ольги Калини


Ти  не  плач,  найрідніша  матуся,  
Розлучила  з  тобою  війна,  
Я  лелекою  знову  вернуся
У  наш  дім,  як  розквітне  весна.  

Покажу  я  тобі  половинку,  
Лелечиху  свою  дорогу,  
Ти  ж  хотіла  діждати  невістку,  
Але  син  твій  пішов  на  війну.  

Ми  завжди  будем  поряд  з  тобою
У  гнізді  на  вцілілім  даху,  
Хоч  будинок,  розбитий  війною,  
Я  назад  вже  ніяк  не  верну.  

Ти  пробач  за  недоспані  ночі
Й  передчасну  твою  сивину.  
Чуєш,  бусол  із  даху  клекоче  ?–
Це  твій  син  повертає  весну.  

Розцвіте  уціліла  ще  вишня
І  калина,  що  скраю  в  садку..  
Ти  не  плач,  моя  мамо,  так  вийшло..
Я  ось  тут,  у  гнізді  на  даху.  

Ти  не  плач,  моя  мамо,  так  вийшло..
Я  ось  тут,  у  гнізді  на  даху.
Розцвіте  Україна,  мов  вишня
І  калина,  що  скраю  в  садку..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948354
дата надходження 21.05.2022
дата закладки 12.11.2022


Анатолійович

Елегія літа. Сл. Олександра Печори

В  полі  колоситься
жито-житяниця.
Говірливий  жайвір  в  небесах  завис.
Золотаві  хвилі
і  волошки  сині,
і  вродливі  далі  –  не  зівай,  дивись!
Золотаві  хвилі
і  волошки  сині,
і  вродливі  далі  –  не  зівай,  дивись!

Ген  побіля  ставу
запашні  отави.
Довгокосі  верби  і  квітковий  гай.
П’є  медові  роси
сонцеграй  з  покосів.
Зманює  до  себе  веселковий  рай.
П’є  медові  роси
сонцеграй  з  покосів.
Зманює  до  себе  веселковий  рай.

Прохолодний  дощик
ген  лісок  полоще.
Збіглись  над  рікою  табунцем  хмарки.
Вітерець  грайливо
пригорта  калину,
а  на  видноколі  –  чарівна  блакить.
Вітерець  грайливо
пригорта  калину,
а  на  видноколі  –  чарівна  блакить.


Колоситься  жито.
Любо-мило  жити.
Покохати  щедро,  пориватись  в  лет.
Ще  не  пізно  жати,
радісно  співати.
Обіймаю  щемно  польовий  букет.
Ще  не  пізно  жати,
радісно  співати.
Обіймаю  щемно  польовий  букет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953961
дата надходження 21.07.2022
дата закладки 21.07.2022


Микола Серпень

Зорі Євросоюзу

Зорі  Євросоюзу  сяють  в  нашому  небі,
І  Європа,  Європа  все  ближче  до  нас,
До  Європи  тягнутись  нам  давня  потреба,
Щоб  не  кис  у  віках  тут  загарбницький  квас.

Ми  від  нього  ніяк  не  могли  відірватись,
Своїх  кращих  синів  ми  поклали  за  те;
До  сьогодні  ревуть  на  кордоні  гармати,
Та  яскраво-червоним  квіт  наш  цвіте.

Проте  жертви  народу  були  недаремно,
Та  неволя  косила  усіх  нас  стократ.
Коли  млу  віковічну  пройшли,  то  напевно,
Зрозуміли  тоді,  хто  насправді  нам  брат.

Ми  надовго  нічого  забути  не  зможем,
Наша  пам'ять,  як  попіл,  що  в  серці  бринить,
Майоріє  над  нами  наш  стяг  переможно,
Наближаючи  єдності  нашої  мить!

І  під  прапором  щирим  і  жовто-блакитним
Згуртувалась  уся  українська  сім’я,
Щоб  в  наступних  віках  усміхались  привітно
Всі,  хто  врешті  сказав  -  тут  моя  колія!

24.06.2022

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951387
дата надходження 24.06.2022
дата закладки 25.06.2022


Анатолійович

Зажурилась дівчина. Слова і музика С. Голоскевича

Зажурилась  дівчина  молодая:
"Чому  ж,  моя  доленько,  ти  лихая?
Ой,  забрали  милого  в  військо  воювати,
Землю  свою  рідную  захищати!
Ой,  забрали  милого  в  військо  воювати,
Землю  свою  рідную  захищати!

Ти  ж  сватів  збирався  вже  засилати,
мене,    свою  милую,  заміж  звати...
Видивляюсь  я  тебе,  милий,  у  віконце...
Затягнуло  хмарами  в  небі  сонце!
Видивляюсь  я  тебе,  милий,  у  віконце...
Затягнуло  хмарами  в  небі  сонце!

Я  тебе  чекатиму,  мій  коханий!
Захищу  молитвами  я  від  рани,
від  каліцтва,  смерті  та  від  всього  лихого,
і  зустріну  радісно  миленького!
Від  каліцтва,  смерті  та  від  всього  лихого,
і  зустріну  радісно  миленького!

Зажурилась  дівчина  молодая:
"Чому  ж,  моя  доленько,  ти  лихая?
Треба  тобі,    милий  мій,    в  війську  воювати,
Землю  свою  рідную  захищати!
Треба  тобі,    милий  мій,    в  війську  воювати,
Землю  свою  рідную  захищати"!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935056
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 25.06.2022


Анатолійович

Не плач, матусе. Сл. Ольги Калини


Ти  не  плач,  найрідніша  матуся,  
Розлучила  з  тобою  війна,  
Я  лелекою  знову  вернуся
У  наш  дім,  як  розквітне  весна.  

Покажу  я  тобі  половинку,  
Лелечиху  свою  дорогу,  
Ти  ж  хотіла  діждати  невістку,  
Але  син  твій  пішов  на  війну.  

Ми  завжди  будем  поряд  з  тобою
У  гнізді  на  вцілілім  даху,  
Хоч  будинок,  розбитий  війною,  
Я  назад  вже  ніяк  не  верну.  

Ти  пробач  за  недоспані  ночі
Й  передчасну  твою  сивину.  
Чуєш,  бусол  із  даху  клекоче  ?–
Це  твій  син  повертає  весну.  

Розцвіте  уціліла  ще  вишня
І  калина,  що  скраю  в  садку..  
Ти  не  плач,  моя  мамо,  так  вийшло..
Я  ось  тут,  у  гнізді  на  даху.  

Ти  не  плач,  моя  мамо,  так  вийшло..
Я  ось  тут,  у  гнізді  на  даху.
Розцвіте  Україна,  мов  вишня
І  калина,  що  скраю  в  садку..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948354
дата надходження 21.05.2022
дата закладки 25.06.2022


Анатолійович

Чорна хмара. Балада. Слова і музика С. Голоскевича

 Написав  цього  вірша  ще  пять  років  тому.  І  весь  цей  час  намагався  написати  до  нього  музику.  Але  ніяк  не  міг  найти  відповідний  стиль,  мелодику,  які  могли  б  підкреслити  глибину  його  драматизму.  Нарешті  вимучив  щось  отаке.  Піснею  це  назвати  занадто  просто...  Тож  нехай  це  буде  балада...  Що  вийшло  -  судити  вам...    Трішки  осучаснив  і  конкретизував  відносно  теперішньої  війни...    Додав  "орків".    
!!!!!!    6-го  липня  наш  улюблений  поет-композитор-співак  Володимир  Сірий  виконав  і  записав  цей  твір,  а  талановита  поетеса-кліпмейкер  Ольга  Калина  створила  на  нього  відеокліп  і  розмістила  в  Ютубі  на  своїй  сторінці.  Приємного  перегляду-прослуховування!    
                       
                             ЧОРНА  ХМАРА.
З  невеличкої  дзвіниці  лине  світом  дзвін  –
Плаче!  Кличе!  Розриває  кожне  серце  він!
З  невеличкої  дзвіниці  бідного  села
Горедзвоном    страшна,  чорна  звістка  попливла…

У  селі  тім  невеличкім  справних  мужиків
Може  сто…  А  може  менше    було  до  цих  днів…
А  тепер  ще  на  одного  стало  менше  їх  –
Привезли    в    труні    хлопчину…  На  війні  поліг…

Молода  ще,  гарна,  мати  постаріла  вмить…
Чи  жахливіш  є  наруга  –  сина  хоронить!
Сина  в    землю  положити!  Без  руки,  без  ніг!
Хто  таке  у  сні  страшному  уявити  міг?!

"Я    ж  тобі  молила  ,  сину,  довгого  життя…
Та  тепер  нема,  синоньку,  з  пітьми  вороття!
Ми  ж  тебе  чекали,  сину,  весілля  гулять…
Як  тепер  без  тебе  будем  жити-доживать!

Вас  з  коханою  чекали  ми  біля  воріт…
Не  діждалися  онуків!    Обірвався  рід!
Ой,  за  що  ж  ти,  чорна  хмаро,  впала  на  село?!
Ой,  за  що  ж  на  нашу  землю  орків  принесло?!"

З  невеличкої  дзвіниці  лине  світом  дзвін…
Плаче…Кличе…Розриває  кожне  серце  він…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950522
дата надходження 14.06.2022
дата закладки 25.06.2022


Анатолійович

Марічка. Сл. О. Латишева (Малиновий Рай) та С. Голоскевича (Анатолійович)

Прочитав  гарний,  патріотичний  і  оптимістичний  вірш  Олексія  Латишева  (Малиновий  Рай)  і  захотілось  написати  музику  до  нього,  як  протиставлення  російській  "Катюші"...  Тому  і  вступ  зробив  на  її  мелодію,  але  подав  його  в  гротескному,  бридкому  звучанні.  І  пару  разів  ще  цитував  мелодію  з  нашими  словами,  щоб  було  зрозуміліше,  про  що  йде  мова.  За  згодою  з  автором  слів  додав  першими  свої  вісім  рядочків.  Оцінюйте,  підказуйте,  доповнюйте.
                         Марічка
"Расцветали  яблони  и  груши"
ми  колись  співали  залюбки...
Та  чужою  стала  нам  "Катюша",
як  рашистів  вдерлися  полки  
на  квітучу  землю  українську,
в  мирні  села,  радісні  міста,
сплюндрували  землю  материнську,
плач  і  стогін  до  небес  зліта!    ОЙ!
Сплюндрували  землю  материнську,
плач  і  стогін  до  небес  зліта!

Не  цвіли  ще  яблуні  і  груші,
і  калина  в  лузі  не  цвіла,
як  орда  по  морю  і  по  суші
Україну  знищити  прийшла.
Лізли  танки  і  земля  горіла,
з  неба  смерть  кидали  літаки,
та  не  здасться  Україна  мила,
розкидає  вас  на  всі  боки!    ГЕТЬ!
Та  не  здасться  Україна  мила,
розкидає  вас  на  всі  боки!

Ей,  рашисти,  гади!  Подивіться,
хто  стоїть  на  березі  Дніпра,
то  дівчина,  що  вас  не  боїться,
побратимів  бойова  сестра.
У  косі  блакитно-жовта  стрічка,
а  в  руках  надійний  автомат,
українська  дівчина  Марічка
пожене  вас,  вороги,  назад.    ТАК!
Українська  дівчина  Марічка
пожене  вас,  вороги,  назад.

Україна  орків  переможе
і  Марічка  усміхнеться  знов!
Сам  Господь  і  діва  Мати  Божа
Україні  повернуть  любов.
Стане  мир  на  водах  і  на  суші,
і  Марічка  ще  побачить  те,
як  розквітнуть  яблуні,  і  груші,
і  калина  в  лузі  зацвіте.    ГЕЙ!
Як  розквітнуть  яблуні,  і  груші,
і  калина  в  лузі  зацвіте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943924
дата надходження 03.04.2022
дата закладки 25.06.2022


Анатолійович

Колискова для донечки. Слова і музика С. Голоскевича

Дивись,  як  швидко  плинуть  хмари,
як  стрімко  вітер  їх  несе,
які  з  них  створює  примари!
Побачити  в  них  можна  все!
                       Приспів.
Спи,  донечко,  дитинко  люба,
спокійних  гарних  снів  тобі!
Хай  зло,  біда,  війна  і  згуба
навіки  згинуть  на  землі,
навіки  щезнуть  на  землі!

Он  хмарка,  схожа  на  тваринку  -
це  кішечка.  А  може  пес?
А  он,  щось  схоже  на  ялинку
вкрашає  пастораль  небес.
                     Приспів.
Спи,  донечко,  дитинко  люба,
спокійних  гарних  снів  тобі!
Хай  зло,  біда,  війна  і  згуба
навіки  згинуть  на  землі,
навіки  щезнуть  на  землі!

А  там,  поглянь  -  дівча  маленьке
кудись  так  весело  спішить,
мабуть,  її  чекає  ненька,
в  розлуці  серденько  болить...
                 Приспів.
Спи,  донечко,  дитинко  люба,
спокійних  гарних  снів  тобі!
Хай  зло,  біда,  війна  і  згуба
навіки  згинуть  на  землі,
навіки  щезнуть  на  землі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935967
дата надходження 04.01.2022
дата закладки 25.06.2022


Анатолійович

Гасне день. На слова Олександра Печори.

Прошу  пробачення  у  моїх  друзів  з  клубу  поезії,  які  не  змогли  прослухати  нашу  з  Олександром  Печорою  пісні.  Я  виставив  музику  у  форматі  міді,  так  як  на  той  час  не  міг  конвертувати  в  мп3.  Виправляю  своє  недопрацювання  і  з  повагою  запрошую  на  прослуховування!
ГАСНЕ    ДЕНЬ

Слова  О.  Печори,  музика  С.  Голоскевича



За  привітною  горою
                                                                       сіло  сонце.
Там  стрічалися  з  тобою,    
                                                           як  гаснув  день.

Голуб’ятками  горнулись,  
як  були  ми  молоді.
От  би  ті  літа  вернулись  
                                     й  стало  любо,  як  тоді.

Впали  сутінки  на  плечі.
                                 Тут  ніхто  мене  не  жде.
Повернися  в  теплий  вечір.
                                                                     Де  ж  ти,  де?



Як  же  швидко  відбуяло  
                                                                         тепле  літо!
Наші  мрії  полум’яні,  
                                                           ой,  не  збулись!

Заповітною  горою  
                                               милувалися  удвох,
та  побратися  з  тобою  
                               дотепер  не  дав  нам  Бог.

Роз’ятрилась  в  серці  рана.
                                   Де  ж  ти,  доле  моя,  де?
Ой  чому  ж  так  дуже  рано  
                                                                       гасне  день?



Знову  й  знову  палко  мрію  
                                                                 лиш  про  тебе.
Неупинно  вечоріє,  
                                                                     та  ще  не  ніч.

Розмітає  вітер  листя…  
               Скільки  ще  шляхів  тяжких?
Чи  навічно  розійшлися  
                                         наші  зоряні  стежки?

Зажурилася  на  чатах.
                 Ой  про  що  ж  мовчить  гора?
Разом  сонце  зустрічати    
                                                                               нам  пора!


------------------------------------------

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801594
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 08.12.2021


Анатолійович

Елегія. На вірш Любові Ігнатової "Елегія дощу"

Колись  давно  написав  "Елегію"...  А  сьогодні  зайшов  на  сторінку  Люби  і  знайшов  цей  чудовий  вірш,  який  я  чомусь,  на  превеликий  жаль  прогавив.  І  мені  здалося,  що  ці  дві  елегії  можуть  поріднитися.  Розумію,  що  моя  музика  сильно  програє    в  якості  шедевру  Любочки,  але  наберуся  сміливості  погрітися  в  променях  її  таланту  і  виставлю  свій  твір  на  ваш  розсуд...
Слухайте  і  читайте  з  насолодою  Любин  твір.

               Елегія  дощу
Вслухаюся  в  елегію  дощу  
Затамувавши  подих...    Насолода!..  
І  навіть  вітер  крила  склав  -  ущух.  
Є  тільки  дощ...і  небо...і  свобода...  

Є  тільки  крапель  мельхіорний  спів  
І  відзвуки  громів,  немов  кантата,  
І  шепіт  набубнявілих  садів,  
Де  літнє  сонце  бджолами  зачато.

І  більш  нічого...  Тільки  я  і  дощ...  
Сповза  з  душі  утома  і  скорбота...  
Є  тільки  музика  всесвітніх  прощ,  
І  кожна  мить  у  ній  бринить,  як  нота...  

Я  день  пройдешній  в  Лету  відпущу  -  
Нехай  пливе  кульбабовим  віночком...  

Вслухаючись  в  елегію  дощу,  
Стаю  маленьким  весняним  струмочком...  

ID:  661510
Рубрика:  Поезія,  Лірика  кохання
дата  надходження:  23.04.2016  15:34:20
©  дата  внесення  змiн:  23.04.2016  15:34:20
автор:  Любов  Ігнатова

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932411
дата надходження 29.11.2021
дата закладки 08.12.2021


Анатолійович

Гасне день. На сл. О. Печори (Виправлене)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801594

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910830
дата надходження 12.04.2021
дата закладки 12.04.2021


Полісянка

Доля душі з'єднала, не нас

А  думки,  як  весняні  струмки
Розлилися  по  темені  ночі.
Схвилювали  останні  роки,
Що  занадто  до  мрії  охочі.

Доля  душі  з'єднала,  не  нас,
Тож  даремно  напружую  очі.  
Хоч,  здається,  ти  є  повсякчас,  
Навіть  сни  зачастили  пророчі.

Ти  –  нічийний,  уже  без  вагань  –
Не  її,  і  не  мій,  ти  лиш  всюди.  
Зле  мені,  від  таких  міркувань,
Бо  зажура  роз'ятрює  груди.

Ранок  вимив  безсоння  плоди,
Що  зазнали  надмірної  втоми.
А  в  віконних  краплинах  води
Щезли  ночі  химерні  фантоми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897776
дата надходження 10.12.2020
дата закладки 10.12.2020


Ганна Верес

Соловейко Лубенського краю

[b]Скорішого  одужання,  ДРУЖЕ![/b]

Він  пив  землі  Чернігівської  соки,

Адже  його  коріння  звідтіля,

Та  сином  став  Полтавщини  цей  сокіл,

Й  Лубенська  стала  рідною  земля.


Він  той,  для  кого  ненька  –  Україна,

Як  і  Марія  –  матінка  свята,

Як  неповторна  пісня  солов’їна,

Що  над  Сулою  в  зоредаль  зліта.


Він  той,  для  кого  слово  українське

Звучить,  як  особливий  камертон,

Що  стало  його  піснею  і  військом.

Поезія  -  його  найвищий  трон!



Він  той,  для  кого  істина  важлива,

І  з  музою,  і  з  друзями  –  на  «ти»,

І  саме  тим  він  гордий  і  щасливий,

Що  вміє  дружби  будувать  мости.


Горить  його  душа,  та  не  згорає:

У  полум’ї  тім  –  Симоненка  слід.

Став  солов’єм  Лубенського  він  краю,

Поезія  його  чарує  світ!
8.09.2020.
Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891428
дата надходження 11.10.2020
дата закладки 30.10.2020


Полісянка

Усе чудово, як у сильних всіх жінок

Нам  ще  далеко  до  розлуки,  чи  до  згуби…
Іще  вирують  непідробні  почуття.
Але  все  важче  вимовити  «милий,  любий»,
якесь  незрозуміле  у  душі  тертя.

За  нами  ще  слідкує  невсипуще  око  –
а  що  у  них  там  далі,  як  же  там  у  них?
Здається,  хтось  в  космічнім  просторі  високо
вже  не  для  нас  готує  свято  новизни.

Ти  ще  цікавишся  проблемами  щодення,  
думки  з  безсоння  ще  нав’язуєш  свої.
Та  якось  ділися  тепло  і  одкровення,
немов  пустилися  в  невидимі  краї.
 
А,  кажуть,  зустрічі  завжди  невипадкові.
Мабуть  і  втрати  хтось  планує  із  небес.
Якби  нас  цілували  зорі  світанкові,
якби  я  обнімала  зраночку  тебе…

Книжки  –  найкращі  друзі,  кава,  квіти,
усе  це  є,  і  є  ще  іноді…  дзвінок.
І  ти  ще  в  серці  є,  і  ніде  правди  діти  –
УСЕ  ЧУДОВО,  ЯК  У  СИЛЬНИХ  ВСІХ  ЖІНОК.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879113
дата надходження 09.06.2020
дата закладки 12.07.2020


Ніна-Марія

НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ ТВОЯ

3  липня  2020  року  відійшов  у  вічність  відомий  поет,  пісняр
Віталій  Назарук.  Він  був  людиною  з  великим  серцем  і  світлою
душею,  справжнім  патріотом  України    і  співцем  Волинського
краю.  Дуже  важко  змиритися  з  цією  неймовірною  втратою...
Він  був  другом  і  наставником,  який  відкрив  мені  прекрасний
світ  поезіі...
Світла  пам'ять,  дорогий  друже...


НЕДОСПІВАНА  ПІСНЯ  ТВОЯ


Ти  славний  син  Волинської  землі,
Казкового  ожинового  краю.
Нестерпно  тиснуть  у  душі  жалі...
Чому  Господь  найкращих  забирає?
Ще  стільки  недописаних  віршів,
Котрі  любові  сповнені  й  кохання.
І  про  поліських  Мавок  й  Лукашів,
Завжди  на  сайті  я  читала  зрання.
У  кожнім  слові  музика  бринить
Любові  до  Вкраїни  і  родини.
Зумів  життя  достойне  ти  прожить,
Лишивши  заповіт  своєму  сину.
Осиротів  тепер  наш  ,,Ріднокрай'',
Ніхто,  як  батько  більше  не  зустріне.
Нехай  Господь  врата  відкриє  в  рай,
Хай  до  Небес  моя  подяка  лине.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882018
дата надходження 07.07.2020
дата закладки 07.07.2020


Олександр Мачула

Планида в кожного своя


–  Нас  не  дарма  звела  планида
і  доля  в  нас  тепер  одна,  –
ти  говорила.  –  Краєвиди
смакують  з  келихом  вина!

Іще  попереду  немало,
чекають  нас  нові  краї!  –
надію  щедро  дарувала
і  ти  ж…  позбавила  її.

Лунає  ще  твоє  «forever»,
та  я  планиду  не  клену  –
дивлюся,  як  ростуть  дерева,
і  чую  тишу  неземну…

10.05.2020

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875395
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 10.05.2020


Полісянка

Не сумуй, що не з тобою

Не  сумуй,  що  не  з  тобою,
Не  тривожся,  що  далеко.
Хоч  і  прикро,  і  нелегко,
Ми  –  поєднані  любов’ю.  

Не  жалкуй,  що  я  не  поруч,
Не  страждай,  що  ми  не  разом,
Бо  ж  кохання  поза  часом,
Завжди  вір  на  зустріч  скору.

Не  тужи,  що  дні  минають
В  мимовільній  дикій  тиші.
Зрозумій,  що  наші  душі
Зовсім  відстані  не  знають.

Не  кажи,  що  час  мінорний,
І  вимогливий  правитель.
Він  –  мудрець  і  наш  –  цілитель,
Й  критик  іноді  суворий.

Не  хвилюйся  я  в  негоду
Переповню  сонцем  душу,
Порожнечу  днів  порушу
Думи  вийдуть  на  свободу.


Відстань,  звісно,  невблаганна,
Відхиляй  усі  вагання,
Покладайся  на  кохання,
В  ньому  Я  –  твоя  кохана…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826965
дата надходження 26.02.2019
дата закладки 15.10.2019


Ніна-Марія

***

[img][/img]

Пливу  думками  в  далечінь
Листочком  тихо  за  водою.
Немов  у  царстві  сновидінь,
Де  нерозлучні  ми  з  тобою.

Де  дні  щасливі  –  долі  дар,
Неслись  життям  у  круговерті.
І  в  келиху  із  млосних  чар
Іскрились  почуття  відверті.

Й  твоє  таке  міцне  плече,
А  поряд  завжди  дужі  руки.
О,  як  же  у  душі  пече
Той  невимовний  біль  розлуки…  

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQJ34OYCKyWpiuVFkYE8MENfIZkEmFW_e1Cr_2zwE-zBOVGE-kW[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850600
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 06.10.2019


Валентин Довбиш

Подарую тобі

Подарую  тобі  довгі  сутінки,  
Що  наснились  у  сні-весні,
Верболозу  роззЕлені  сукеньки,  
Довгі  тіні  в  ріці  на  дні.

Подарую  тобі  довгий  березень,
Той  ,  де  просліску  сніг  в  устах,
Де  ще  пахне  торішністю  вересень,
І  не  міряє  вирії  птах.

Обдарую  тебе    …тільки  мріями.
 …Якщо  знаєш  скажи,  скажи:
Хто  здмухнув  з  мене    довгими  віями
Моїх  прагнень  хисткі  вітражі?

І  не  віриться    в  завтрашність  втомлено,
В  розвесЕлений  день  з  пісень,
Щось  давно  й  незаживно  надломлено,
Там  де  серце.
Та  ще  не  все.

Подарую  тобі  білу  віхолу,
Ще  сніжить  сивина  сивин,
Ще  живий,  ще  люблю,  іще  дихаю,
Іще  прагну  епохи  змін.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848511
дата надходження 17.09.2019
дата закладки 18.09.2019


Віктор Ох

Біля джерела

[b]  Ніна  Діденко  [/b]
[i][b]«Любові  невичерпне  джерело»[/b][/i]
[i](Поезії)[/i]
[u][b]Інтер  Парк[/b][/u]
Лубни  –  2019


   Приємно  було  отримати  в  дарунок  з  рук  Ніни  Діденко  її  поетичного  первістка  –  збірку  «Любові  невичерпне  джерело»  з  авторським  автографом.  
   Художнє  оформлення  книжки,  шрифт,  папір    не  залишають  нарікань.  На  належному  рівні  редактура  і  коректура.  А  це  теж  має  значення,  бо  часто  трапляється,  що  недбало  підготовлені  до  друку  книжки  нівелюють  читацьке  враження  від  хорошого  твору.
   Дуже  імпонує  і  наявність  в  книзі  чималого  блоку  кольорових    світлин  Ніни  Михайлівни  з  різних  локацій  і  з  багатьма  творчими  людьми.  Читачу  завжди  цікаво  уявляти  собі  автора,  твори  якого  він  читає.
   Віршам  передує  тепла  доброзичлива  фахово  написана  передмова  письменниці,  члена  Національної  спілки  письменників    Галини  Литовченко.  І  це  дуже  добре,  коли  більш  досвідчені  літератори  підтримують  новачків.
   Літературний  дебют  у  Ніни  Діденко  відбувся  в  зрілому  віці.  Але  вона  не  соромиться  вчитися  і  з  вдячністю  приймає  поради  бувалих  колег  по  перу.  І  тому  авторка  дуже  швидко  набирається  необхідної  практики  і  прогресує  на  очах.  Можливо  через  те,  що  життєвий  досвід  переважає  над  творчим,  вона  уникла  деяких  характерних  для  жіночої  поезії  рис.  Так,  наприклад,  в  її  віршах  про  кохання  немає  мелодраматичних  пристрастей  зіткнення  статей,  є  лише  справжня  взаємна  любов  і  світлі  спогади  про  коханого  чоловіка,  який  передчасно  пішов  з  життя.  

   [i]Баскими  кіньми  роки  пролетіли,
   Немов  ріки  бурхливої  порив.
   Ми  стільки  не  сказали,  бо  не  вспіли.
   Ти  відійшов  у  вічність  до  пори.
   Удвох  не  дожили  не  долюбили,
   Сумний  ти,  доле,  вистелила  шлях.
   Ми  ж  почуттів  своїх  не  розгубили.
   А  ти  забрала  в  небо  журавля.[/i]
 («Життя  сторінки»,  стор.66)*

   Здається  вона  ще  й  досі  не  може  оговтатися  після  цієї  трагедії  і  всю  свою  нерозтрачену    ніжність  і  любов  відтворює  в  віршах.

   [i]То  ж  хай  мелодія  дощів  осінніх
   Розвіє  смуток.  Заспокоїть  душі.
   А  про  кохання  вічне  і  нетлінне
   Тобі  розкажуть  вистраждані  вірші.[/i]
(«Свою  любов  заримую»,  стор.68)

   Знову  і  знову  образ  рідної  людини  проявляється  в  свідомості  жінки  і  проявляється  на  білому  аркуші  віршованим  рядком.

[i]    Ти  –  світло  моїх  очей,
   Ти  –  серця  мого  струна.
   Надійне  моє  плече,
   Без  тебе  я  тут  одна.[/i]
(«Ти»,  стор.72)

   Знову  згадуються  нестерпні  дні,  коли  від  важкої  хвороби  згасав  коханий  чоловік.

 [i]  Ти  боровся,  як  міг…  Згаснув  подих  останній.
   І  життя  на  планеті  без  тебе  іде.
   Ти  любив  Україну,  горів  без  вагання,
   А  сім’я  –  то  для  тебе  було  щось  святе.[/i]
(«Ти  пішов»,  стор.92)

   Тематичний  спектр  збірки  «Любові  невичерпне  джерело»  Ніни  Діденко  окрім  віршів  пам’яті  про  коханого,  включає  в  себе  також    патріотичну,  пейзажну,  пісенну  лірику.
   В  віршах  громадянської  лірики  авторки  бачимо  сюжети  не  нові  для  українського  серця.  Є  вірші  про  надзвичайну  красу  нашого  краю  і  про  його      важкий  постімперський  стан,  про  елементи  драматизму  й  жертовності  в  історичному  минулому  і  сьогоденні,  є  вірші  про  Майдан,  про  Небесну  Сотню.  Ніні  Діденко  по-материнськи  болить  розв’язана  споконвічним  ворогом  України  війна  на  Донбасі.
 [i]  Кує  зозуля  в  лісі  під  Донецьком,
   Віщує,  певно,  людям  довгий  вік.
   А  місто  знов  від  вибухів  здригнеться,
   Зупинить  раптом  розпочатий  лік.[/i]
(«Кує  зозуля  під  Донецьком»,  стор.30)

   Автор  не  боїться  використовувати  в  своїх  віршах  часто  вживані  теми,  епітети  і  метафори.  Головне,  що  їй  вдається  передати  щиру  любов  до  рідної  землі,  сподівання  на  її  кращу  долю.

   [i]Заради  порятунку  і  добра
   Міцній,  гуртуйся,  рідний  дивокраю!
   Прозріння  завесніє  хай  пора,
   І  в  мудрості  Господь  нас  поєднає![/i]
(«Гуртуйся,  рідний  дивокраю!»,  стор.14)

   В  збірці  представлено  чимало  творів  пейзажної  лірики.  Мальовничо  зображено  всі  пори  року.

 [i]  Струмочки  поять  землю,  жебонять,
   Їх  музика  весела  тішить  душу.
   Пташки  й  собі  радіють,  гомонять,
   Вітрисько  бавить  одиноку  грушу.[/i]
(«Слухаю  весну»,  стор.101)
-------
   [i]  Раненько  в  чистих  і  сріблястих  росах
     Густі  чуби  вмивають  спориші.
     І  запах  свіжоскошених  покосів
     Теплом  лягає  у  моїй  душі.[/i]
(«Надворі  липень»,  стор.110)
-------
[i]    Мольфарка  Осінь  змінює  палітру,
   Вчаровує  богемність  кольорів.
   Золочений  колишеться  від  вітру
   Той  клен,  що  разом  з  нами  постарів.
(«Мольфарка  Осінь»,  стор.117)[/i]
-------
   [i]  Надворі  ранок  вибілено  чистий.
     Пухнасте  пір’я  сиплеться  з  небес.
     У  срібних  свитках  дерево  безлисте.
     З  вікна  милуюсь  казкою  чудес…[/i]
(«Зима  з  мого  вікна»,стор.123)

   Цілий  розділ  в  збірці  «Любові  невичерпне  джерело»  займають  вірші,  на  які  різними  композиторами  було  написано  музику.  І  справді,  чимало  віршів  Ніни  Діденко  легко  лягають  на  музику.  Вони  чіткі,  експресивні,  з  внутрішньою  мелодією,  легко  сплітаються  в  єдність  вербального  і  музичного  компонентів.
Більше  того,  до  них  легко  можна  підібрати  і  відеоряд,  завдяки  чому  пісню  можна  подати  і  в  формі  відеокліпу,  бо  слова  і  музика  чудово  поєднуються  ще  й  з  візуальною  знаковою  системою.

[i]    Нехай  за  вікном  уляжеться  ніч,
   А  місяць  розсипле  зорі  по  небу.
   З  коханням  своїм  тепер  віч-на-віч,
   А  більшого,  любий,  нам  і  не  треба.[/i]
(«Коли  ми  удвох»,  стор.141)  
[u]Посилання  на  кліп  [/u]-
https://www.youtube.com/watch?v=j4kPXeSRyjM
-------
   [i]  Заспівай  же  ти  пісню  про  долю,  козаче,
     Про  гірку,  ту  що  в  хаті  на  покуті  плаче.
     Про  синів  України  полеглих  в  боях.
     Журавлями  у  небо  їх  стелиться  шлях.[/i]
(«Заспівай  же  ти  пісню  про  долю,  козаче»,  стор.134)
https://www.youtube.com/watch?v=uAgfFPV_ZX8&t=35s

   Як  і  кожна  людина  автор  замислюється  про  сутність  буття  і  призначення  людини  на  землі.  Як  митець,  вона  роздумує  про  високу  місію  поетичного  слова.

[i]    Я  не  поет.  Я  спадкоємець  давніх  мрій.
   Учусь  слова  вдягати  в  точну  риму,
   Яким  затісно  стало  у  душі  моїй.
   Хай  линуть  до  сердець  чужих  нестримно.[/i]
(«Поезії  наука».  стор.  49)

   Вірші  і  емоції  Ніни  Діденко  поетичним  джерелом  таки  прилинули  до  наших  сердець  і  залишили  там  приємні  враження.
   Бажаємо  Ніні  Михайлівні  подальшого  творчого  розвитку  і  нових  мистецьких  здобутків.
------------------
             Євмен  Бардаков
                                                 31.08.2019

*–  в  дужках  назва  вірша  і  номер  сторінки  в  збірці.
P.S.Для  тих,  хто  бажає  ще  почути  декілька  пісень  на  слова  Ніни  Діденко  представлених  в  збірці,  ось    посилання:
Любові  джерело  –
https://www.youtube.com/watch?v=oRVQM3OCp8w

Літа  кружляють  спогадом  далеким  –
https://www.youtube.com/watch?v=kq3iuTNv32U
 
Я  знов  тобі  про  осінь  нагадаю-
https://www.youtube.com/watch?v=xnQa3wdm3Tc

БАТЬКІВСЬКИЙ  ДВІР-
https://www.youtube.com/watch?v=S5LY8nm25o0

Елегія  чекання-
https://www.youtube.com/watch?v=NkjfkX2M830

ЗІРВУ  Я  ТРОЯНДОВИЙ  ЦВІТ  –
https://www.youtube.com/watch?v=3RK5X3ba5fk&t=78s

ЗІРОНЬКО  МОЯ
https://www.youtube.com/watch?v=ft0wEGu3lsg




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846815
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 02.09.2019


Віктор Ох

Біля джерела

[b]  Ніна  Діденко  [/b]
[i][b]«Любові  невичерпне  джерело»[/b][/i]
[i](Поезії)[/i]
[u][b]Інтер  Парк[/b][/u]
Лубни  –  2019


   Приємно  було  отримати  в  дарунок  з  рук  Ніни  Діденко  її  поетичного  первістка  –  збірку  «Любові  невичерпне  джерело»  з  авторським  автографом.  
   Художнє  оформлення  книжки,  шрифт,  папір    не  залишають  нарікань.  На  належному  рівні  редактура  і  коректура.  А  це  теж  має  значення,  бо  часто  трапляється,  що  недбало  підготовлені  до  друку  книжки  нівелюють  читацьке  враження  від  хорошого  твору.
   Дуже  імпонує  і  наявність  в  книзі  чималого  блоку  кольорових    світлин  Ніни  Михайлівни  з  різних  локацій  і  з  багатьма  творчими  людьми.  Читачу  завжди  цікаво  уявляти  собі  автора,  твори  якого  він  читає.
   Віршам  передує  тепла  доброзичлива  фахово  написана  передмова  письменниці,  члена  Національної  спілки  письменників    Галини  Литовченко.  І  це  дуже  добре,  коли  більш  досвідчені  літератори  підтримують  новачків.
   Літературний  дебют  у  Ніни  Діденко  відбувся  в  зрілому  віці.  Але  вона  не  соромиться  вчитися  і  з  вдячністю  приймає  поради  бувалих  колег  по  перу.  І  тому  авторка  дуже  швидко  набирається  необхідної  практики  і  прогресує  на  очах.  Можливо  через  те,  що  життєвий  досвід  переважає  над  творчим,  вона  уникла  деяких  характерних  для  жіночої  поезії  рис.  Так,  наприклад,  в  її  віршах  про  кохання  немає  мелодраматичних  пристрастей  зіткнення  статей,  є  лише  справжня  взаємна  любов  і  світлі  спогади  про  коханого  чоловіка,  який  передчасно  пішов  з  життя.  

   [i]Баскими  кіньми  роки  пролетіли,
   Немов  ріки  бурхливої  порив.
   Ми  стільки  не  сказали,  бо  не  вспіли.
   Ти  відійшов  у  вічність  до  пори.
   Удвох  не  дожили  не  долюбили,
   Сумний  ти,  доле,  вистелила  шлях.
   Ми  ж  почуттів  своїх  не  розгубили.
   А  ти  забрала  в  небо  журавля.[/i]
 («Життя  сторінки»,  стор.66)*

   Здається  вона  ще  й  досі  не  може  оговтатися  після  цієї  трагедії  і  всю  свою  нерозтрачену    ніжність  і  любов  відтворює  в  віршах.

   [i]То  ж  хай  мелодія  дощів  осінніх
   Розвіє  смуток.  Заспокоїть  душі.
   А  про  кохання  вічне  і  нетлінне
   Тобі  розкажуть  вистраждані  вірші.[/i]
(«Свою  любов  заримую»,  стор.68)

   Знову  і  знову  образ  рідної  людини  проявляється  в  свідомості  жінки  і  проявляється  на  білому  аркуші  віршованим  рядком.

[i]    Ти  –  світло  моїх  очей,
   Ти  –  серця  мого  струна.
   Надійне  моє  плече,
   Без  тебе  я  тут  одна.[/i]
(«Ти»,  стор.72)

   Знову  згадуються  нестерпні  дні,  коли  від  важкої  хвороби  згасав  коханий  чоловік.

 [i]  Ти  боровся,  як  міг…  Згаснув  подих  останній.
   І  життя  на  планеті  без  тебе  іде.
   Ти  любив  Україну,  горів  без  вагання,
   А  сім’я  –  то  для  тебе  було  щось  святе.[/i]
(«Ти  пішов»,  стор.92)

   Тематичний  спектр  збірки  «Любові  невичерпне  джерело»  Ніни  Діденко  окрім  віршів  пам’яті  про  коханого,  включає  в  себе  також    патріотичну,  пейзажну,  пісенну  лірику.
   В  віршах  громадянської  лірики  авторки  бачимо  сюжети  не  нові  для  українського  серця.  Є  вірші  про  надзвичайну  красу  нашого  краю  і  про  його      важкий  постімперський  стан,  про  елементи  драматизму  й  жертовності  в  історичному  минулому  і  сьогоденні,  є  вірші  про  Майдан,  про  Небесну  Сотню.  Ніні  Діденко  по-материнськи  болить  розв’язана  споконвічним  ворогом  України  війна  на  Донбасі.
 [i]  Кує  зозуля  в  лісі  під  Донецьком,
   Віщує,  певно,  людям  довгий  вік.
   А  місто  знов  від  вибухів  здригнеться,
   Зупинить  раптом  розпочатий  лік.[/i]
(«Кує  зозуля  під  Донецьком»,  стор.30)

   Автор  не  боїться  використовувати  в  своїх  віршах  часто  вживані  теми,  епітети  і  метафори.  Головне,  що  їй  вдається  передати  щиру  любов  до  рідної  землі,  сподівання  на  її  кращу  долю.

   [i]Заради  порятунку  і  добра
   Міцній,  гуртуйся,  рідний  дивокраю!
   Прозріння  завесніє  хай  пора,
   І  в  мудрості  Господь  нас  поєднає![/i]
(«Гуртуйся,  рідний  дивокраю!»,  стор.14)

   В  збірці  представлено  чимало  творів  пейзажної  лірики.  Мальовничо  зображено  всі  пори  року.

 [i]  Струмочки  поять  землю,  жебонять,
   Їх  музика  весела  тішить  душу.
   Пташки  й  собі  радіють,  гомонять,
   Вітрисько  бавить  одиноку  грушу.[/i]
(«Слухаю  весну»,  стор.101)
-------
   [i]  Раненько  в  чистих  і  сріблястих  росах
     Густі  чуби  вмивають  спориші.
     І  запах  свіжоскошених  покосів
     Теплом  лягає  у  моїй  душі.[/i]
(«Надворі  липень»,  стор.110)
-------
[i]    Мольфарка  Осінь  змінює  палітру,
   Вчаровує  богемність  кольорів.
   Золочений  колишеться  від  вітру
   Той  клен,  що  разом  з  нами  постарів.
(«Мольфарка  Осінь»,  стор.117)[/i]
-------
   [i]  Надворі  ранок  вибілено  чистий.
     Пухнасте  пір’я  сиплеться  з  небес.
     У  срібних  свитках  дерево  безлисте.
     З  вікна  милуюсь  казкою  чудес…[/i]
(«Зима  з  мого  вікна»,стор.123)

   Цілий  розділ  в  збірці  «Любові  невичерпне  джерело»  займають  вірші,  на  які  різними  композиторами  було  написано  музику.  І  справді,  чимало  віршів  Ніни  Діденко  легко  лягають  на  музику.  Вони  чіткі,  експресивні,  з  внутрішньою  мелодією,  легко  сплітаються  в  єдність  вербального  і  музичного  компонентів.
Більше  того,  до  них  легко  можна  підібрати  і  відеоряд,  завдяки  чому  пісню  можна  подати  і  в  формі  відеокліпу,  бо  слова  і  музика  чудово  поєднуються  ще  й  з  візуальною  знаковою  системою.

[i]    Нехай  за  вікном  уляжеться  ніч,
   А  місяць  розсипле  зорі  по  небу.
   З  коханням  своїм  тепер  віч-на-віч,
   А  більшого,  любий,  нам  і  не  треба.[/i]
(«Коли  ми  удвох»,  стор.141)  
[u]Посилання  на  кліп  [/u]-
https://www.youtube.com/watch?v=j4kPXeSRyjM
-------
   [i]  Заспівай  же  ти  пісню  про  долю,  козаче,
     Про  гірку,  ту  що  в  хаті  на  покуті  плаче.
     Про  синів  України  полеглих  в  боях.
     Журавлями  у  небо  їх  стелиться  шлях.[/i]
(«Заспівай  же  ти  пісню  про  долю,  козаче»,  стор.134)
https://www.youtube.com/watch?v=uAgfFPV_ZX8&t=35s

   Як  і  кожна  людина  автор  замислюється  про  сутність  буття  і  призначення  людини  на  землі.  Як  митець,  вона  роздумує  про  високу  місію  поетичного  слова.

[i]    Я  не  поет.  Я  спадкоємець  давніх  мрій.
   Учусь  слова  вдягати  в  точну  риму,
   Яким  затісно  стало  у  душі  моїй.
   Хай  линуть  до  сердець  чужих  нестримно.[/i]
(«Поезії  наука».  стор.  49)

   Вірші  і  емоції  Ніни  Діденко  поетичним  джерелом  таки  прилинули  до  наших  сердець  і  залишили  там  приємні  враження.
   Бажаємо  Ніні  Михайлівні  подальшого  творчого  розвитку  і  нових  мистецьких  здобутків.
------------------
             Євмен  Бардаков
                                                 31.08.2019

*–  в  дужках  назва  вірша  і  номер  сторінки  в  збірці.
P.S.Для  тих,  хто  бажає  ще  почути  декілька  пісень  на  слова  Ніни  Діденко  представлених  в  збірці,  ось    посилання:
Любові  джерело  –
https://www.youtube.com/watch?v=oRVQM3OCp8w

Літа  кружляють  спогадом  далеким  –
https://www.youtube.com/watch?v=kq3iuTNv32U
 
Я  знов  тобі  про  осінь  нагадаю-
https://www.youtube.com/watch?v=xnQa3wdm3Tc

БАТЬКІВСЬКИЙ  ДВІР-
https://www.youtube.com/watch?v=S5LY8nm25o0

Елегія  чекання-
https://www.youtube.com/watch?v=NkjfkX2M830

ЗІРВУ  Я  ТРОЯНДОВИЙ  ЦВІТ  –
https://www.youtube.com/watch?v=3RK5X3ba5fk&t=78s

ЗІРОНЬКО  МОЯ
https://www.youtube.com/watch?v=ft0wEGu3lsg




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846815
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 02.09.2019


Мирослав Вересюк

МАЙДАН ЛЮДЬМИ НАПОВНИВСЯ УЩЕНТ

Майдан  безмовний…  В  білих  кольорах,
Такий  чужий  від  фальшу,  лицемірства,
Бездушним  став,  хоч  в  рідних  прапорах,
Заціпенів  від  пафосного  дійства.

І  серце  краяв  невимовний  біль,
Нудотно  все,  прилизано,  не  щиро.
В  людей,  яких  завезли  звідусіль,
Було  в  душі  буденно  все  та  сіро.

Та  зовсім  інше  –  Марш  Захисників!  
Йшли  ветерани,  ампутанти,  вдови,
Сльозило  від    протезів  і  візків
І  були  зайві  пафосні  промови.

Смерті  не  раз  дивилися  в  вічі,  
Побратимів  своїх  втрачали  в  бою,
Тож  народ,  що  стояв  на  узбіччі,  
Їм  щиро  виказував  вдячність  свою.      

І  «ДЯКУЮ!!!»    –  лунало  від  душі
Воно  звучало  не  одну  годину!
Це  важко  передати  у  вірші,
Як  віддавали  вдячності  данину.                                                                                  

Лилися  сльози,  вдячність,  співчуття,
Лунало  «Слава…»,  оплески  невпинні,
Духовна  єдність,  душ  людських  злиття,
Народу  єдність,  мов  зв’язки  родинні.

Коли  потік  цей  влився  на  Майдан,
Той  враз    ожив,  набравши  знову  сили.
Не  до  душі  йому  був  балаган,  
Яким  парад  військовий  замінили.

Майдан  людьми  наповнився    ущент,  
Горіли  очі  і  душа  щеміла…
До  них  не  приєднався  президент,
Але  спільнота  цього  й  не  хотіла!

31.  08.  2019  р.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846770
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 02.09.2019


Віктор Ох

ЛітрОб’єднання

 Таке  жартівливо-пародійне  скорочення  виразу  «літературне  об’єднання»    почув  від  Олександра  Печори.  В  цьому  народному  новотворі  відчувається  натяк  на  те,  що  літератори  збираються  в  групи  задля  випивки.  Проте  наші  письменники  і  поети  мають  добре  почуття  гумору  і  на  таке  не  ображаються.

   1.
 Останнім  часом  мені  попались  декілька  заміток,  в  яких  картали  і  українські  літературні  спілки,  і  літераторів,  і  саму  їх  літературу.  
 Мовляв,  поезія  і  проза  українська  –  дуже  пафосна*,  важка,  болісна,  багатовимірна  і  годиться  лише    для  страждань  та  «надривів  серця»,  і  аж  ніяк  не  підходить  для    легкого  читання  і  масового  споживача,  а  головне  –    неконкурентоспроможна  на  світовому  літературному  ринку.
 Поети  (літератори)  –  занадто  консервативні,  серйозні,  філософічні,  а  ще  не  мають  свого  читача  і  не  здатні  здобути  Нобелівську  премію  в  галузі  літератури.
Літературні  об’єднання  –  фінансово  малорентабельні,  регіональні,  створюються  для  того,  щоб  «на  примітивних  літвечірках  вислуховувати  фальшиві  компліменти  знайомих  і  друзів,    і  потім  красиво  обмити  відповідними  напоями  для  настрою,  щоб  не  геть  було  гірко  від  такого  дозвілля».  О!
Що  тут  скажеш!  Хочеться  заперечити.  Гадаю,  що  не  все  так  однозначно  і  не  все  так  погано.  По  кожному  з  пунктів  вище  означених  критичних  претензій  міг  би  висловити  якісь  свої  міркування.  Почну  з  літературних  об’єднань.

   2.
 Лише  два  тижні  минуло  з  того  часу,  як  я  повернувся  з  Луцька,  де  відбулося  п’яте  щорічне  зібрання  літературно-мистецького  коша  «Ріднокрай».      Програма  цього  своєрідного  міні-фестивалю  була  насичена  і  захоплива.  Це  радісна  зустріч  зі  старими  друзями,  розвіртуалення  і  знайомство  з  новими.  Це  і  чудові  екскурсії  в  супроводі  кваліфікованих  екскурсоводів  по  визначним  історичним,  культурним  і  природним  місцям    Луцька,  Волині  і  Рівненщини.  Це  презентація  колективної  збірки  «Українська  вишиванка»,  що  відбулася  в  одній  з  Луцьких  міських  бібліотек.  Це  і  отримання  пам'ятних  грамот,  дипломів,  авторських  візитівок  і  грошових  винагород  від  очільників  й  організаторів  літературно-мистецького  коша  «Ріднокрай».  Це  чудовий  відпочинок  і  підзарядка  для  творчості.    Це  і  придбання  сувенірів,  спілкування    з  однодумцями,  розмови  про  життя  і  творчість,  нічні  посиденьки  з  гітарою,  наповнення  враженнями,  товариські  трапези*.
   (Під  час  цих  трапез  подумалось:  «Ну,  і  нехай  «ЛітрОб’єднання».  Випити  келих  вина  чи  чарку  чогось  міцнішого  в  компанії  приємних,  талановитих  і  розумних  людей  не  лише  радісно,  а  і  корисно!»)
       Коротка  інфа*  про    літературно-мистецький  кіш  [b]«Ріднокрай»[/b].
 [u]Учасники  і  засновники[/u]:  Основний  кістяк  «Ріднокраю»  викристалізувався  протягом  2010-2014  років  серед  відвідувачів  сайту  Євгена  Юхниці  «Клуб  Поезії».  Поети,  піснярі,  композитори,  які  намагаються  творити  в  класичній  традиції,  поступово  затоваришували,  розвіртуалились,  почали  зустрічатись  малими  групами.  В  2014  році  Віталій  Назарук,  Олександр  Печора  та  Микола  Серпень  ризикнули  заснувати  літературно-мистецький  кіш.  На  сьогодні  «Ріднокрай»  об’єднує  понад  сто  митців  (поетів,  музикантів,  художників)  з  різних  регіонів  України,  а  також  з  української  діаспори  в  Польщі,  Німеччині,  Італії,  Іспанії,  Португалії,  Швеції,  Канаді,  Аргентині  і  навіть  в  Китаї.
[u]  Мета:[/u]  Об’єднати  в  літературно-мистецьку  спільноту  патріотично  налаштованих  творчих  людей,  які  щиро,  справдешньо  люблять  Україну,  свій  рідний  край,  щоб  разом  пропагувати  рідне  слово,  українську  пісню,  звичаї  свого  народу  та  його  історію,  а  також  популяризувати  свою  творчість,  видавати  книжки  і  надавати  всіляку  можливу  підтримку  авторам.  А  також    співпраця  з  іншими  літературними  угрупуваннями  і  творчими  організаціями,  колективні  та  авторські  виступи,  підготовка  публікацій,  презентації  книжок  і  альманахів,  творчі  вечори.  
   [u]Діяльність  і  досягнення:[/u]  За  час  існування  літературно-мистецького  коша  «Ріднокрай»  під  його  опікою  вийшли  в  світ  сім  колективних  збірок:  «Мотиви  ріднокраю»,  «Жити  й  мислити  українно»,  «Понад  усе  нам  Україна»,  «Опалені  рими»,  збірка  пісень  «Про  рідне  та  близьке»,  «Українська  вишиванка».  Окрім  цього  видаються  й  авторські  книжки,  газета  «Ріднокрай»  та  літературно-художній  календар  «Ріднокрай».  Ріднокраївці  приймали  участь  в  конкурсах,  фестивалях,  концертах,  презентаціях.  Відбувалися  щорічні  зібрання  в  Луцьку,  періодичні  зустрічі  в  Києві,  Ірпіні,  Лубнах,  Одесі  та  інших  куточках  України.
[u]    Де  шукати:[/u]  Автори-ріднокраївці  тусуються*  і  представляють  свою  творчість  на  сайтах  «Клуб  Поезії»,  «Поетичні  Майстерні»,    в  різних  соціальних  мережах    (найбільше  Facebook).  Пісні,  кліпи,  відеопоезія,  деякі  концерти  і  інтерв’ю    можна  знайти  на  хостингу  YouTube,  на  сайті  pisni.org.ua  та  інших  інтернет-ресурсах.  Про  «Ріднокрай»  і  окремих  його  авторів  було  вже  чимало  повідомлень  і  заміток  в  різноманітних  ЗМІ.  
[u]    Плани:[/u]  –    розширювати  рамки  свого  об’єднання,  залучаючи  до  співпраці  майстрів  всіх  видів  мистецтв,  як  образотворчих  так  і  прикладних,  що  працюють  в  патріотичному  ключі.

   3.
 Творчі  Люди  в  Україні  завжди  прагнули  об’єднання  в  мистецькі  спілки.  Говоритиму  лише  про  неформальні  й  формальні  літературні  організації  та  угрупування  україномовних  письменників.  Іноді  вони  були  невеличкі  –  всього  3-4  учасника.  А  бувало  нараховували    тисячі  мистців.  Наприклад,  Національна  Спілка  Письменників  України    в  1986  р.  мала  —  1095  авторів,  а  в  2014  –  було  вже  2110  членів  Спілки.  
 Перші  літературні  групи*  з’явились  ще  в  19  сторіччі.
   Наприклад:
[b]Пряшівська  літературна  спілка[/b]  –  (1850-1853)  (Олександр  Духнович).
[b]Руська  трійця[/b]  –  (1833-1837,  Галичина)  –  (Маркіян  Шашкевич,  Іван  Вагилевич,  Яків  Головацький,  М.  Ількевич,  М.  Кульчицький).
[b]Покутська  трійка[/b]  —  В.  Стефаник,  Лесь  Мартович,  М.  Черемшина.
[b]Молода  муза[/b]  —  Остап  Луцький,  Петро  Германський,  Богдан  Лепкий.
[b]Харківська  школа  романтиків[/b]  –  (1830-1840-ві  роки)  –  (Ізмаїл  Срезневський,  Амвросій  Метлинський,  М.  Костомаров,  Левко  Боровиковський,  Михайло  Петренко,  Опанас  Шпигоцький).

 Українське  відродження  20-х  років  XX  ст.  —  яскравий  феномен  історії  українського  народу.  Його  коріння  —  у  нетривалому,  але  важливому  періоді  відновлення  української  державності  1917-1920  pp.  Ця  доба  дала  досить  сильний  імпульс  національному  розвитку.  
   Найвідоміші  літературні  угрупування  цієї  пори:
[b]Біла  студія[/b]  –  (1918).
[b]Гарт  [/b]–  (1923-1925  рр.)  –  (Василь  Еллан-Блакитний,  Володимир  Сосюра,  Павло  Тичина,  Микола  Хвильовий,  Олександр  Довженко).
[b]Ланка  [/b]—  (1924-1926  рр.,  Київ)  –(  В.  Підмогильний,  Є.  Плужник,  Б.  Антоненко-Давидович).
[b]Плуг[/b]  –  (Харків)  –  (Сергій  Пилипенко,  Наталя  Забіла,  Дмитро  Бедзик).
[b]ВАПЛІТЕ[/b]  (Вільна  академія  пролетарської  літератури)  –  (1926-1928,  Харків)  – (М.  Хвильовий,  М.  Бажан,  О.  Довженко,  М.  Куліш,  В.  Сосюра,  П.  Тичина).
[b]Гроно  п’ятірне  [/b](Неокласики)  –  (  Київ)  –  (М.  Зеров,  П.  Филипович,  М.  Рильський,  М.  Драй-Хмара,  О.  Бургардт).
[b]Молодняк  [/b]–  (1926-1932)  –  (  С.  Воскрекасенко,  І.  Гончаренко,  Я.  Гримайло).
[b]ВУСПП[/b]  (Всеукраїнська  спілка  пролетарських  письменників)  –  (  І.  Кулик,  І.  Микитенко,  І.  Ле,  Л.  Смілянський  та  ін.).

   16  червня  —  12  серпня  1934  у  Києві  на  I  Всеукраїнському  з'їзді  радянських  письменників  утворено  Спілку  радянських  письменників  України,  як  складову  частину  Спілки  письменників  СРСР,  започаткованої  того  ж  року.
 Підставою  для  появи  Спілок  письменників  України  та  СРСР  була  постанова  ЦК  ВКП(б)  від  23  квітня  1932  «Про  перебудову  літературно-художніх  організацій».  За  цією  постановою,  ліквідовано  [b]всі[/b]  літературні  організації,  які  на  тоді  ще  існували    і  був  створений  підготовчий  комітет  для  організації  [b]єдиної[/b]  Спілки  письменників  СРСР  і  відповідні  республіканські  комітети.  Статут  СП  СРСР  зобов'язував  радянських  письменників  до  «активної  участі  в  соціалістичному  будівництві  і  [b]підпорядкування[/b]  політиці  комуністичної  партії».  (Виділено  жирним  мною).
 Московсько-радянський  тоталітарний  режим  швидко  «розібрався»  з  неофіційними  літературними  об’єднаннями  і  пильно  слідкував,  щоб  вони  більше  не  утворювались.  Навіть  в  роки  хрущовської  «відлиги»,  коли  було  реабілітовано  імена  репресованих  письменників,  привідкрито  дорогу  молодим  літературним  талантам,  започатковано  декілька  нових  підвладних  творчих  спілок  (спілка  журналістів,  спілка  кінематографістів  і  т.п.),    стали  виходити  літературні  журнали,  але  навіть  тоді  на  будь-які  неформальні  угруповання  і  далі  було  накладено  табу.    
 Проте,  спілки  україномовних  поетів  і  письменників  в  цей  час  існували  в  еміграції.  Наприклад  такі:
[b]Танк[/b]  —  (1929-1933,  Варшава)  —  (Юрій  Липа,  Євген  Маланюк,  Павло  Зайцев,  Авенір  Коломиєць,  Юрій  Косач,  Андрій  Крижанівський,  Олена  Теліга).
[b]Празька  школа[/b]  –  (Прага)  –  (О.  Ольжич,  Ю.  Дараган,  О.  Теліга,  Є.  Маланюк,  Л.  Мосендз,  О.  Лятуринська,  Н.  Лівицька-Холодна,  О.  Стефанович).  
[b]МУР[/b]  (Мистецький  український  рух)  –  (1945  р.,Німеччина)  –  (Є.  Маланюк,  У.  Самчук,  І.  Багряний,  Т.  Осьмачка,  В.  Барка,  Ю.  Косач  та  інші.
[b]Нью-Йоркська  група  поетів[/b]  –  (Нью-Йорк)  –  (Б.  Бойчук,  Б.  Рубчак,  Ю.  Тарнавський,  П.  Килина,  Е.  Андієвська,  В.  Вовк).

   В  роки  Горбачовської  «пєрєстройки»  почалася  лібералізація  суспільно-політичного  життя,  виникли  численні,  непідконтрольні  офіційній  владі  "неформальні"  організації,  політичні  партії  і  рухи.  Утворювались  і  нові  літературні  угруповання.
     Літературні  угруповання  80-90-х  років  ХХ  ст.:
[b]Бу-Ба-Бу[/b]  (Бурлеск-Балаган-Буфонада)  –  (1985-1996)  –  (Ю.  Андрухович,  В.  Неборак,  О.  Ірванець).
[b]Пропала  грамота[/b]  –  (Ю.  Позаяк,  В.  Недоступ,  С.  Либонь).
[b]ЛуГоСад[/b]  –  (1984,  Львів)  –  (І.  Лучук,  Н.  Гончар,  Р.  Садловський).
[b]Творча  асоціація    500[/b]  –  (1994,  Київ)  –  (М.  Розумний,  С.  Руденко,  Р.  Кухарчук,  В.  Квітка,  А.  Кокотюха).
[b]Червона  фіра[/b]  –  (1991,  Харків)  –  (С.  Жадан,  Р.  Мельників,  І.  Пилипчук)  -східноукраїнський  аналог  літературного  карнавалу  Бу-Ба-Бу.
[b]Музейний  провулок,  8  [/b]–  (1990р.)  (В.  Борисполець,  О.  Бригинець,  В.  Жовнорук).

 В  роки  незалежності  кількість  літературних  спільнот  значно  збільшилась.  Окрім  обласних,  а  іноді  й  районних  організацій  НСПУ  та  АУП,  створювались  літературні  гуртки,  студії    і  клуби  при  кафедрах  української  літератури,  на  факультетах  філології  та  журналістики,  навіть  в  технічних  вузах,  в  школах,  при  бібліотеках  і  музеях.  Але  чимало  було  і  цілком  приватних,  позбавлених  формалізму  угруповань.  
     Наприклад:
[b]ММЮННА  ТУГА[/b]  –  (1990)  –  (Мар'яна  Савка,  Маріанна  Кіяновська,  Юлія  Міщенко,  Наталя  Сняданко,  Наталя  Томків,  Анна  Середа).
[b]Нова  дегенерація  –[/b]  (1991-1994  pp.,  Івано-Франківська  область)  (С.  Процюк,  І.  Ципердюк,  І.  Андрусяк).
[b]Нечувані[/b]  –  (1995)  –  (Олена  Галета,  Галина  Крук,  Ірина  Старовойт).
[b]Західний  вітер  [/b]–  (1992  р.  Тернопіль)  –  (В.  Махно,  Б.  Щавурський,  В.  Гайда,  Г.  Безкоровайний).
[b]Пси  святого  Юра[/b]  –  (1994-1997)  –  (Юрій  Покальчук,  Юрій  Андрухович,  Ігор  Римарук,  Василь  Герасим'юк,  В'ячеслав  Медвідь,  Віктор  Неборак,  Олександр  Ірванець).
[b]ОЧІ  [/b]–  (Орден  чину  ідіотів)  –  (1995,  Львів)  –  (Назар  Гончар,  Роман  Козицький,  Володимир  Костирко,  Андрій  Крамаренко,  Іван  Лучук,  Ігор  Драк).
 [b]АУП[/b]  (Асоціація  українських  письменників)  –  (1997).    Ідея  утворення  Асоціації  виникла  під  час  роботи  III  з’їзду  Спілки  письменників  України  в  жовтні  1996  р.  Літератори,  незгодні  з  творчими  та  організаційними  принципами  й  традиціями,  «совєцького»,  як  вони  вважали,  об’єднання  письменників,  подали  заяви  про  вихід  із  СПУ.  9  квітня  2001  р.  Асоціація  набула  статусу  Всеукраїнської  творчої  спілки.  На  сьогодні  членами  Асоціації  є  158  письменників.

 Та  справжня  лавина  українських  літературних  об’єднань  в  Україні  виникла  в  2000-2010-х  роках  з  появою  інтернету  і  соціальних  мереж.
 З’явились  численні  літературні  і  поетичні      «братства»,  «бригади»,  просто  «групи»  і  «групи  в  Фейсбуці»  (чи  в  інших  соціальних  мережах),  «гурти»,  ,  «гуртки»,  «клани»,  «клуби»,  «кола»,  «майстерні»,  «організації»,  «ордени»,  «платформи»,  «проекти»,  «простори  творчості»,  «середовища»,  «союзи»,  «спілки»,  «спільноти»,  «студії»,  «тусівки»  і  т.д.  і  т.п.
 Одні  групи  більш  чітко  формулювали  свої  завдання,  навіть  публікували  власні  творчі  маніфести,  декларації  чи  заяви.  Інші  такою  конкретизацією  не  переймалися.  
 Хтось  групується  за  віком  чи  гендерним  принципом,  хтось  утворює  земляцтва.  
 Є  досить  закриті  спільноти,  учасників  яких  цілком  влаштовує  спілкування  між  собою.  А  є  групи,  що  реалізовуються  в  зовнішньому  векторі  діяльності  –  вони  організовують  поетичні  вистави,  перформанси,  вечори.  
 Хтось  задовольняється  спокійною,  майже  родинною,    творчою  атмосферою  і  читанням  творів,  переглядом  відеороликів.  А  комусь  подобаються  бурхливі  обговорення,  дискусії,  полеміка,  дебатування,  суперечки.
 Завдяки  соціальним  мережам  в  інтернеті  людям,    котрі  мають  схильність    до  якихось  вузьких  жанрів  чи  пристрасть  до  певних  літературних  форм  стало  легше  знаходити  один  одного.
 Хтось  всіляко  випинає  свою  окремішність  і  елітарність,  а  хтось  йде  на  широкі  контакти  і  тішиться  масовим  читачем.
 Деякі  угруповання  влаштовує  віртуальне  спілкування  на  сайті.  Деякі  визнають  лише  «живі»  регулярні  зустрічі.
 Ось,  для  прикладу,  коротенький  список  деяких  сучасних  літературних  об’єднань,  які  мені  висвітились  в  пошуковику:
[b]Арт-клуб  "а  linea"[/b]  -    об'єднання  письменників,  прозаїків,  поетів,  музикантів,  художників,  фотохудожників,  акторів  театру  і  кіно,  артистів  і  людей  мистецтва.  Організатори  біля  150  заходів  в  Одесі,  серед  яких  концерти,  музично-літературні  вечори.
[b]Бабай[/b]  –  (Одеса)  –  проект  покликаний  об’єднати,  консолідувати  українську  горор-тусовку.  Він  присвячений  «темному»  мистецтву:  Жахи,  трилер,  нуар,  дарк-фентезі,  міфологія,  криваві  історії,  містика.
[b]Клуб  Поетів  Чорноморки[/b]  -  це  вільна,  незалежна  платформа  для  розвитку  молодих  одеських  авторів  і  музичних  колективів.  Дає  можливість  безкоштовно  виступати  і  слухати;  проводяться  літературно-музикальні  вечори  щомісячно.
[b]Куртуазний  матріархат[/b]–  (2012,  Київ)
[b]Літературний  КУТочок[/b]-  (Львів)
[b]Література.  RV[/b]  (Рівне)
[b]Майстерня  Маґди  Дзвін[/b]  (Львів)
[b]Мистецька  платформа  «Вулична  поезія»[/b]  -  (Київ)    -  задум  реалізовується  шляхом  безпосередньо  читань  для  перехожих.  «Вулична  поезія»  -  це  можливість  отримати  драйв,  коли  незацікавлені  перехожі  зупиняються  послухати  вас.
[b]На  горищі  [/b]–  Літературно-журналістська  студія  –  (Львів-Сихів)
[b]Обмін  речовин[/b]  –  (Тернопіль)  –  літературні  читання.  Для  кожного  заходу  шукають  десять  молодих  літераторів,  яким  є  що  прочитати  і  які  не  соромляться  своїх  робіт.
[b]Обрій  [/b](Кропивницький)
[b]Перехрестя  [/b]–  (Київ)  –  літературна  спільнота.  Діяльність:  вільне  спілкування,  читання  й  обговорення  творів  (власних  і  чужих),  колективні  та  авторські  виступи,  підготовка  публікацій,  презентації  книжок  і  альманахів,  творчі  вечори  (у  тому  числі  –  благодійні).
[b]Свідки  Слова[/b]  (Київ)  –  Головна  мета  угруповання  –  мотивувати  одне  одного  до  творчості,  до  активнішої  діяльності.
[b]СВОЄ  СЛОВО[/b]  -  (Київ)  -    Літературні  творчі  вечори.  (Семінари  і  лекції,  поетичні  вистави  і  перформанси,  фільми,  ролики,  відеопоезія).  
[b]СтихіЯ[/b]  –  (Запоріжжя)  –  творче  об'єднання  для  організації  творчих  зустрічей,  літературних,  музичних  та  літературно-музичних  вечорів.
[b]Фантастика_UA[/b]  -  група  у  ФБ,  присвячена  різним  жанрам  фантастики:  наукова  фантастика,  фентезі,  альтернативна  історія  чи  майбутнє,  жахи,  стімпанк  тощо,  максимально  охоплюючи  більшість  жанрів.
[b]Avant-Garde  [/b](Одеса)
[b]LITERARY  STAGE[/b]  –  (Літстейдж)  –  спільнота,  яка  має  на  меті  популяризацію  сучасної  української  літератури  будь-яких  жанрів,  збираються  раз  на  місяць  у  Музеї  шістдесятництва,  щоби  приємно  провести  час  у  творчій  атмосфері.  В  програмі  літературні  читання,  авторські  вечори,  поетичні  дуелі.
[b]Magnum  Opus  [/b](Полтава)
[b]SPATIUM  [/b]–(Львів)  -  має  на  меті  популяризацію  авторів,  які  пишуть  вільну  поезію  -  верлібри,  частково  білі  вірші.

   4.
 Об’єднання,  зріднення  людей,  гуртування  в  групи  у  всіх    можливих  варіантах  завжди  робило  Україну  і  українців  сильнішими,  і  навпаки  –    обособлення  нас  ослабляло.  Невже  ж  краще  киснути  в  своїх  розрізнених  нірках,  іноді  гризтися  через  якісь  дрібниці    і  періодично  «стукати»  один  на  одного  в  ЗМІ  і  різні  контори!
   Вважаю,  література    є  однією  з  першооснов  культури  країни,  а  культура  є  базисом,  фундаментом  формування    життя  держави.  І  то,  мабуть,  добре,  що  держава  зовсім  не    втручається  в  діяльність  творчих  спілок.  Добре,  що  ще  знаходяться  справжні  меценати,  які  добровільно,  безкорисливо  надають  фінансову  і  організаційну  допомогу  в  підтримці  Української  Культури.
 Постійними  і  наразі  єдиними  меценатами  літературно-мистецького  коша  «Ріднокрай»  є  Микола  Серпень  та  Віталій  Назарук.  Дай  їм,  Боже,  здоров’я!
На  завершення  наведу  рядки  з  вірша  Віталія  Назарука  «Земле  виший  нам  долю»:
 [i]…Але  воскресала  доля  України,
 Як  за  руки  бралися  брати.
 Заживали  рани,  зникли  десь  руїни
 І  цвіли  посаджені  сади.[/i]

Нехай  же  цвітуть  наші  посаджені  і  створені  поетичним  пером  сади!  

----------
*  Пафос  —  почуття  особливого  піднесення,  великого  захоплення.  Під  цим  словом  часто  розуміють  награність.  Насправді  в  перекладі  з  грецького  páthos  означає  «пристрасть».  Пафос  —  це  душевний  підйом,  наснага.  У  літературних  творах  цей  термін  позначає  вищу  емоційну  точку,  досягнуту  героями  і  яка  знайшла  відгук  у  серцях  читачів.
*  Трапеза  -  це  не  просто  обід  або  вечеря,  не  лише  прийняття  їжі  і  пиття,  це  спілкування  з  однодумцями  (чи  одновірцями),  всією  сім'єю  або  братією.  
*  Тусуватися,  тусувати  або  тусити  –  (сленгове)  -  проводити  час  з  іншими  людьми  у  спілкуванні  чи  розвагах,  соціалізуватися.
*  Інфа  –  скорочений  сленговий  варіант  слова  “інформація”.
*  Літературні  групи  –  В  цій  своїй  замітці  згадав  далеко  не  всі  теперішні  і  ті,  що  існували  колись  літературні  об’єднання,  а  лише  ті,  які  легко  відшукалися  мені  в  інтернеті.
--------------

             Віктор  Охріменко

         01.08.2019
На  фото  учасники  п’ятого  щорічного  зібрання  літературно-мистецького  коша  «Ріднокрай»  в  Луцьку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844003
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 30.08.2019


Віктор Ох

ДЕ ТИ БУЛА ? (V)

Є  такий  жанр  "пісня-танго".  Хочеш  співай,  а  хочеш  танцюй.  Не  вмію  ні  співати,  ні  танцювати,  але  не  втерпів.  Втнув.

Слова  –  Петро  Пашковский
[youtube]https://youtu.be/Fo8IYOHYLSY[/youtube]
-------------
Зустрілись  ми  у  переддень  зими.
Ще  пізня  осінь    плакалася  слізно.
Одне    одному  впали  в    душу  ми,
Та  тільки  пізно!  Дуже,  дуже  пізно!

Якщо  і  нині    Землю  обійти,
Тобі  подібних  буде  дуже  мало!
В  моїх  роках  була  зорею  ти,
Була  моїм  незмінним  ідеалом.

Де  ти  була,  коли  я  був  один?
Куди  від  мене  ти  могла  подітись?
Хто  вбив  між  нами  осиковий  клин,  
Що  ми,  ще  юні,  не  змогли  зустрітись?!

Де  ти  була,  коли  тебе  шукав
Серед  мільйонів  милих  та  пригожих?
Ішли  літа,  та  я  не  зустрічав
Таких  ,  як  ти,  на  ідеал  похожих…

А  ти  була!  Оспівана  в  піснях.
Моє  натхнення,  муки  і  надії.
Була  зі  мною  ти  –  лише  у  снах,
Була  моєю  ти  лише  у  мрії!..

Де  ти  була?  Скажи,  де  ти  була?!
Шепчу  питання,  наче  заклинання.
За  сивий  обрій  молодість  пішла,  
Гірчить  в  душі  полин  розчарування!

Зустрілись  ми  у  переддень  зими.
Ще  пізня  осінь  плакалася  слізно.
Одне  -  одному  впали  в  душу  ми,
Та  тільки  пізно!  Дуже,  дуже  пізно!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846409
дата надходження 28.08.2019
дата закладки 30.08.2019


dovgiy

БІЛЯ ОЗЕРА

Дивись,  який  відкрився  краєвид:
Дерева  над  водою  в  жовтім  листі.
Їх  відображення  у  плесі  ледь  дрижить,
А  трохи  вліво  –  то  шипшина  у  намисті.

Ти  пам’ятаєш  як  вона  цвіла?
Я  теж  в  той  вечір  милувався  цвітом.
Ти  до  куща  поволі  підійшла,
Квіти  голубила,  немов  це  були  діти.

Не  рвали  ми  рожевий  дикий  цвіт,
Лише  брели  по    лісових  стежинах,
А  нас  стрічав  природи  дивосвіт
Пташиним  гомоном  над  зеленню  дубини.

Кругом  веселі  молоді  дубки
По  схилу  пагорба  до  озера  збігали.  
Мов  на  побачення  спішили  парубки,
Бо  верби  кавалерів  також  ждали!

Трава  горнулась  там  до  босих  ніг,
На  них  спадали  життєдайні  роси.
Зацілувати  я  тебе  не  міг,  
Бо  ти  пручалась  і  просила  «досить!»

Синіє  небо…  так,  як  і  тоді.
Поміж  дерев  я  бігав  за  тобою…
А  зараз  листя  жовте  на  воді
І  наші  спомини  просякнуті  журбою.

Минає  все.  По  небу  журавлі
Понесли  молодість  у  далечінь  незнану!
Серцю  не  віриться  у  те,  що  відцвіли
І  тільки  в  спогадах  купаємось  в  коханні.

Закони  Всесвіту  змінити  не  дано.
Що  народилось,  відцвіло,  старіє…
А  плівка  пам’яті  показує  кіно
Яке  і  в  осінь  теплом    літа  гріє.    

28.08.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846359
дата надходження 28.08.2019
дата закладки 28.08.2019


dovgiy

ОБОЖНЮЮ

Обожнюю  за  просто  так.
Не  жду  якоїсь  нагороди.
Зіжму  всі  почуття  в  кулак,
Аби  не  зрадив  гучний  подих.
Навіщо  досі  не  забув;
Навіщо  вірю  серцю  сліпо?
В  минулім  провесні  не  був,
А  вже  кінця  добігло  літо…
Знов  стріну  осінь,  та  не  так,
Як  я  стрічав  її  раніше:
Іржавий  лист  немов  п’ятак
На    милостиню  кине  вітер.
Заплачу  в  розпачі  дощем,
Бо  ж  не  просив  оту  подачку!
І  понесу  тужливий  щем
В  холодний  листопад,  -  на  згадку.
Згадаю  цей  липневий  день,
В  нім  посмішку  твою  сердечну,
Як  прагнув  чути  звук  пісень,
Коли  по  сходах  в  нічку  теплу
Немов  по  клавішах  дзвінких
Летючим  кроком  ними  підеш
Така  як  ангел  для  близьких,
Така  вразлива  для  сусідів!
Нехай  що  хочуть  гомонять,
Нехай  пліткують  пересуди!
Та  все  одно  крізь  років  ряд
За  тебе  я  молитись  буду!

--//--

Вже  не  очікую  від  Вас  
Якихось  жертв,  понять  безсилих.
Не    хочу  марнувати  час
На  пошук  фраз  для  вушок  милих!
Хіба  їх  мало  написав,
Аби  цим  серцем  нелукавим
Вас  оспівати,  дати  вам
Відчути  смак  і  дотик  слави?
Можливо,  ще  буде  колись
Забутим  Ваш  небесний  образ.
Та  зараз,  -  я,  -  немов  той  лист,
Горнусь  до  миті  де  є  спогад.
Про  ніжний  блиск  живих  очей,
Про  Вашу  усмішку  осяйну;
Про  шовк  оголених  плечей;
Про  тіла  життєдайну  тайну.
Горнусь  до  сліду  Ваших  ніг
Тому  що  все,  що  колись  було,
Я  зберегти  для  себе  б  зміг,
Та  що,  на  жаль,  так  і  не  збулось!
Не  збулось!  Що  ж,  чи  варто  нам  
Весь  час  за  втраченим  ридати?
Я  спробую  минулим  дням
Мов  журавлям  свободу  дати!
Нехай  за  обрії  летять,
Нехай  десь  там  в  журбі  курличуть
І  в  нові  весни  разом  нас
В  гаї  романтики  не  кличуть.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845440
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019


dovgiy

ОБОЖНЮЮ

Обожнюю  за  просто  так.
Не  жду  якоїсь  нагороди.
Зіжму  всі  почуття  в  кулак,
Аби  не  зрадив  гучний  подих.
Навіщо  досі  не  забув;
Навіщо  вірю  серцю  сліпо?
В  минулім  провесні  не  був,
А  вже  кінця  добігло  літо…
Знов  стріну  осінь,  та  не  так,
Як  я  стрічав  її  раніше:
Іржавий  лист  немов  п’ятак
На    милостиню  кине  вітер.
Заплачу  в  розпачі  дощем,
Бо  ж  не  просив  оту  подачку!
І  понесу  тужливий  щем
В  холодний  листопад,  -  на  згадку.
Згадаю  цей  липневий  день,
В  нім  посмішку  твою  сердечну,
Як  прагнув  чути  звук  пісень,
Коли  по  сходах  в  нічку  теплу
Немов  по  клавішах  дзвінких
Летючим  кроком  ними  підеш
Така  як  ангел  для  близьких,
Така  вразлива  для  сусідів!
Нехай  що  хочуть  гомонять,
Нехай  пліткують  пересуди!
Та  все  одно  крізь  років  ряд
За  тебе  я  молитись  буду!

--//--

Вже  не  очікую  від  Вас  
Якихось  жертв,  понять  безсилих.
Не    хочу  марнувати  час
На  пошук  фраз  для  вушок  милих!
Хіба  їх  мало  написав,
Аби  цим  серцем  нелукавим
Вас  оспівати,  дати  вам
Відчути  смак  і  дотик  слави?
Можливо,  ще  буде  колись
Забутим  Ваш  небесний  образ.
Та  зараз,  -  я,  -  немов  той  лист,
Горнусь  до  миті  де  є  спогад.
Про  ніжний  блиск  живих  очей,
Про  Вашу  усмішку  осяйну;
Про  шовк  оголених  плечей;
Про  тіла  життєдайну  тайну.
Горнусь  до  сліду  Ваших  ніг
Тому  що  все,  що  колись  було,
Я  зберегти  для  себе  б  зміг,
Та  що,  на  жаль,  так  і  не  збулось!
Не  збулось!  Що  ж,  чи  варто  нам  
Весь  час  за  втраченим  ридати?
Я  спробую  минулим  дням
Мов  журавлям  свободу  дати!
Нехай  за  обрії  летять,
Нехай  десь  там  в  журбі  курличуть
І  в  нові  весни  разом  нас
В  гаї  романтики  не  кличуть.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845440
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019


Володимир Шевчук

Неначе…



Неначе  сльоза  у  красі,  
Неначе  у  радості  стогін:  
Поезія  –  це  не  для  всіх!  –  
Це  завжди  для  когось  одного…  

Так  само  є  правда  у  тім,  –  
Підказує  внутрішній  голос!  –  
Ми  любимо  все  у  житті,  
Коли  закохались  у  когось.  

Тут  призма  нехитра  така,  
Проста,  мов  на  голову  злива,  
Що  душу,  коштовний  стакан,  
Наповнює  хтось  особливий…  


08.08.2019  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844467
дата надходження 08.08.2019
дата закладки 09.08.2019


Микола Серпень

Яблуневий квіт

[i]Музика  і  вокал  Андрія  Ярмолюка[/i]

А  сади  весною  сніжно-білі,  
Марева  туман  пливе  над  ними.
Нам  з  тобою  прямо  в  серце  цілить
Їх  дурман,  що  напливає  димом.

Яблуневий  квіт,  лебедів  політ,
А  над  квітом  шаленіють  бджоли!
І  вже  безліч  літ  ялуневий  квіт
Розгорта  фату  весни  довкола!

Буде  квітнуть  знову  ніби  вперше
Щоб  в  серцях  у  нас  зорів  світанок.
В  білій  піні  скаче  літа  вершник
Через  весняний  цей  полустанок.

Яблуневий  квіт,  лебедів  політ,
А  над  квітом  шаленіють  бджоли!
І  вже  стільки  літ,  ялуневий  квіт
Нас  ріднить  з  тобою  як  ніколи!

І  хай  просто  в  квіті  розминутись,  
Важко  нам  при  ньому  не  зустрітись.
З  цвітом  опадає  навіть  скрута,
І  майбутнє  стане  крізь  світитись.

Яблуневий  квіт  наших  мрій  політ,
А  над  квітом  шаленіють  бджоли!
І  вже  безліч  літ,  ялуневий  цвіт
Надиха  коханням  як  ніколи!

3.05.2019  
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838437
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 22.07.2019


Наталя Данилюк

Зеленосвяття

Неділенька.  Зеленосвяття.
В  повітрі  повно  світла  й  див!
Немов  коралове  багаття
У  полі  червень  розпалив  –
І  полились  шовкові  маки
У  волошкову  голубінь.
Зі  сну  прокинулись  байраки,
Розкинувши  крислату  тінь.
Забили  дзвони  величальні  –
І  покотилася  луна.
Заквітла  в  зелені  клечальній
Хатина  кожна  чепурна.
Невтомні  бджоли  розгойдали
У  сонці  скупані  двори.
Мов  перламутрові  опали,
Міняють  трави  кольори,
Ввібравши  золото  небесне
Намистом  срібної  роси.
А  серце  –  чшш,  анішелесне
Від  благодатної  краси!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838950
дата надходження 16.06.2019
дата закладки 17.06.2019


Віталій Назарук

СВІТІТЬ

Навчіться  керувати  почуттями,
Наповніть  серце  радістю  й  теплом.
Кохаєте  –  кохайте  до  нестями,
Діліться  завжди  із  людьми  добром.

Відкиньте  зло,  неприязнь  відстороньте,
З  букетом  квітів  йдіть  напереріз.
Полиньте  в  небеса  з  добром  полиньте,
Ніколи  зла  у  серці  не  носіть.

Коли  є  ціль,  то  добивайтесь  свого,
Яке  б  вас  не  чекало  майбуття…
Бо  суд  отой,  що  буде  перед  Богом,
Колись  сприймете    ви  із  каяттям.

Допоки  сонце  і  синіє  небо,
Цвітуть  сади  надії,  то  живіть...
І  доки  не  затих  пташиний  щебет,
Світіть,  як  сонце,  все  життя  світіть!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834545
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 05.05.2019


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2019


Ніна-Марія

ГУРТУЙСЯ, РІДНИЙ ДИВОКРАЮ!

І  знову  куцих  днів  цих  круговерть
Удаль  нас  стрімко  понесе  незриму.
Де  кожен  з  них,заповнений  ущерть,
Із  буднів  загадкового  екстриму.

Де  стільки  мрій,  надій  і  сподівань!..
Як  виповзти  з  цієї  нам  безодні?..
Тобі,  Вкраїно,  досить  вже  страждань,
Ти  жити  мусиш  краще  вже  сьогодні!

Авжеж  не  легко  торувать  цей  шлях,
В  буденність  сіру  поглядом  уп'явшись.
Сміливо  йдеш  до  зоряних  звитяг,
Із  вірою  й  надією  обнявшись!

Від  обіцянок  стомлений  украй,
Мій  гордий  і  знедолений  народе,
Свій  крок  на  півдорозі  не  спиняй,
Віками  ти  ж  в  борні  кував  свободу!

Заради  і  спасіння,  і  добра
Міцній,  гуртуйся,  рідний  дивокраю!
Прозріння  завесніє  хай  пора,
І  в  мудрості  Господь  нас  поєднає!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824871
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 11.02.2019


Ніна-Марія

Зима з мого вікна

Надворі  ранок  вибілено  чистий.
Пухнасте  пір'я  сиплеться  з  небес.
У  срібних  свитках  дерево  безлисте.
З  вікна  милуюсь  казкою  чудес...
Наспівує  мінорні  гами  вітер,
Немов  чиїсь  виплакує  жалі.
Мороз  на  склі  малює  мертві  квіти
Узорами  на  сніжному  гіллі...
Не  вишити  ніякими  нитками
Краси  тієї  дивне  полотно,
Лише  Його  -  Всевишнього  руками
Мережити  ці  витвори  дано!
Зима  манірна  і  вельможна  пані
Наводить  лад  у  скверах  і  дворах.
Калини  кущ  хизується  в  жупані,
Радіє  снігу  мила  дітвора!..

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQv6KBqzTKGud52Zdvxsf9KNig8WeE2zmdV-sBak8TLOAEB7Vl25w[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818647
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Ніна-Марія

Холод розлуки…



Чомусь  так  лунко  впав  на  землю  сніг.
Він,  ніби  постріл,  наглий  серед  ночі.
Ступаю  я  на  крижаний  поріг,
Де  холодно  розлука  зирить  в  очі.

Кохання  чую  запах  ще  п"янкий,
Від  нього  тінь  густа  лягла  розлого.
Спиваю  трунок  спогадів  терпкий,
В  моїм  житті  не  буде  вже  такого...

Хурделить  люто  за  вікном  зима.
Я  хоч  у  мріях  пригорнусь  до  тебе.
Нічого  в  світі  вічного  нема,
Лиш  ти  і  я  -  й  між  нами  синє  небо...

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQu2euVoeCU9UrviuOhIVsOmuUHPPRQq2zVS2pKW1j_FTS6ZtPRsQ[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816896
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 10.12.2018


Віктор Ох

Стежина (V)

Нову  пісню  на  слова    Миколи  Серпня  виконує  Володя  Охріменко.
[youtube]https://youtu.be/Vt26jyzROvI[/youtube]
-----------------------

Казала  мати,  ніби  в  сні...
Казала  мати:  «Час  вже  сину
Свою  вже  пісню  навесні,
Свою  в  житті  шукать  стежину!»

І  я  пішов,  і  спотикався,
І  скільки  раз  збивав  я  ноги,
Та  дуже  швидко  сам  дізнався  -
Немає  легкої  дороги!

Не  раз  додому  завертав,
Щоб  трохи  нових  сил  набратись.
Синці  від  рідних  я  ховав,
Все  їм  старався  посміхатись.

І  спотикайсь,  не  спотикайся,
Хіба  в  житті  одна  дорога?!
Я  добре  в  будні  постарався,
Знайшов  свою  стежину  строгу!

А  потім  в  батька  запитав:
«Скажи  мені  по  правді  тату,
Чи  я  на  ту  стежину  став,
Чи  зможу  бути  там  багатим?»

І  батько  тихо  відповів,
Ніколи  він  не  був  горластим:
«Коли  є  щастя  взагалі,
Нащо  тоді  тобі  багатство?!»

І  хай  колись  я  спотикався,
З  теплом  все  згадую  родину,
Бо  для  людей,  як  не  старався,
Від  рідних  чув  лиш  «Добре  сину!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816549
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Анатолійович

Мамина вишиванка. Сл. і муз. С. Голоскевича

Вишивала  вишиванку  мати  сину.
«Хай  хранить  цей  оберіг  мою  дитину!»
Всю  любов  до  сина,    що  у  серці  мала,
Візерунком  щедро  на  сорочку  клала.
Вишивала  вишиванку  сину  мати  –
В  ній  дорога,  що  веде  у  рідну  хату,
Цвіт  калини,  неба  синь,  палке  бажання
Внучків  любих  в  домі  чути  щебетання.

                           Вишивала,  вишивала,
                           Вишивала  мати    вишиванку.

Вишивала  мати  сину  вишиванку,
Шила  звечора,  бувало  і  до  ранку  –
На  любов,  на  щастя  й  долю  вишивала…
А  синочка  в  небуття  війна  забрала!
Вишивала  вишиванку,  вишивала…
У  сорочечку  біленьку  сина  вбрала  –
Кольори  враз  на  сорочці  почорніли…
Вишивала  мати  сину  для  могили!

                         Вишивала,  вишивала,
                         Вишивала  мати  вишиванку…

                                       П  Р  О  Г  Р  А  Ш  

Вишиванки  мами  будуть  вишивати,
Щастя  й  долю  дітям  у  небес  благати.
І  прийде,  настане,  вірю,  світла  днина  –        2  рази.
Заживе  щасливо  рідна  Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814102
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 17.11.2018


СЕЛЮК

ВТОМИВСЯ Я

Я  так  втомивсь,  немає  більше  сил.
Я  б  все  віддав,  щоб  трохи  відпочити.
Піднятись  до  зірок  на  небосхил
І  там  спокійно  серед  них  пожити.

Хоч  вже  в  роках,  та  мрія  є  в  душі,
Лише  на  мить  попасти  в  диво-казку.
У  світ  веселки,  де  не  йдуть  дощі,
Де  на  обличчях  не  буває  маски.

Якби  крильми  Господь  благословив,
Щоб  міг  з  коханням  в  небеса  злетіти.
Щоб  по  ночах  співав,  не  вовком  вив
І  міг  хоч  трохи  в  спокою  пожити.

Так  лагідно,  як  подих  вітерцю,
Щоб  довго  ще  струна  бриніла  в  серці
У  затишку  п’янкого  ялівцю,
Лише  піано,  щоб  без  різних  терцій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813658
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018


Ніна-Марія

МОЛЬФАРКА ОСІНЬ

[color="#613b07"]Мольфарка  Осінь  змінює  палітру,
Вчаровує  богемність  кольорів.
Золочений  колишеться  від  вітру
Той  клен,  що  разом  з  нами  постарів.

І  ліс  багрянцем  виграє  на  сонці,
Й  дощі  перуть  цю  листяну  красу!..
Ловлю  скупий  промінчик  у  віконці,
Його  з  собою  в  зиму  понесу.

Бринить  відлуння  бабиного  літа.
Я  відчуваю  ще  його  тепло.
Моя  самотність,  спомином  зігріта,
Присіла  злегка  вітру  на  крило.

Щоб  закружляти  з  ним  у  падолисті
Й  лишити  Осені  мої  жалі  –
З  чарівних  мрій  низатиму  намисто,
Доки  Весну  повернуть  журавлі.[/color]

[img][/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813700
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018


dovgiy

ПОРА

Досить,  пане,  балакати
Про  хабарну  владу!
Чи  не  час  нам  об’єднатись
У  свою    громаду?
Та  не  партію  створити,
А  стати  тим    рухом,
Який  зможе  змести    гниду
Українським  духом.
Чи  не  пора  починати
Всі  зміни  із  себе:
Не  молитися  безсило
До  глухого  неба,
А  кожному  з  нас,  панове,
Трохи  коштів  дати
Для  створення  свого  фонду,
Та  ще  кандидата
На  посаду  Президента
Конгресом  обрати.
Українців  всього  світу
Треба  опитати.
Хай  не  буде  олігархом,
Але  й  не  із  бідних.
Є  у  нас  достойні  люди,
Є  немало  гідних!
Край  пора,  пора  зламати
Всю  оцю  систему
Україну  рятувати
Від  вогню  геєни
В  який  заведуть  країну
Пострадянські  кадри.
Не  вірте  цим  популістам!
Носіям  неправди.
Скільки  їх  було  при  владі,
Скільки  обирались!
Чи  нам  стало  краще  жити?
А  вони  старались
Збагатитись  максимально
За  народні  гроші.
Це  –  не  слуги  для  народу:
Паразити,  воші!
Гуртуймося,  добрі  люди,
В  кулак,    а  не  в  жменьку.
Пора,  пора  рятувати
Свою  рідну  неньку!

11.11.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813393
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018


Галина_Литовченко

ЗОЛОТЕ ШИТВО

Зникла  літня  заполоч  в  траві,
золотим  шитвом  бравує  осінь.
Передзвоном  храми  вікові
відізвались  в  листі  стоголосім.

Не  затьмарить  куполи,  та  все  ж
погляд  в  жовтих  кронах  заблукає.
Золотом  на  просторі  без  меж
осінь  плащаницю  вишиває.

У  полях  мережками  стерню
непомітним  рухом  торочила.
Золотого  запалу  вогню
зупинити  й  дужому  несила.

У  природі  древнім  тим  шитвом,
тільки  й  осінь  вишивати  вміє.
Та  тріумфу  не  здобути  двом:
є  сильніша  –  Київська  Софія.
20.09.2018

На  фото  світлина  з  інтернету

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813057
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Галина_Литовченко

МАЙСТРИНЯ

Тітка  Ганна  з  дівоцтва  відома  в  районі  майстриня  –
заслужила  в  людей  неабиякий  авторитет.
Її  витворами  аж  по  віко  наповнена  скриня:
кожна  річ  –  то  шедевр,  ні  для  кого  в  селі  не  секрет.

Має  душу  тонку  і  на  вигляд  вдалася  нівроку.
Їй  вклоняються  друзі,  а  недруг  плете  екстремізм.  
На  полотнах  її  розцвітає  вкраїнське  бароко  –  
заявляють  знавці  –  й  неокласика,  й  сюрреалізм.

Тільки  всі  ці  слова  тітці  Ганні  не  дуже  знайомі.
Вишиває  своє,  те  що  здавна  на  серці  лежить.
Подушки,  скатерки,  рушники  в  її  світлому  домі
грають  в  барвах  ниток,  і  хвилюють,  і  радують  мить.

Кожен  вишитий  твір,  наче  пісня  звучить  солов’їна.
В’ється  хміль  полотном,  розсипаються  грона  калин…
В  сповитку  рушників  на  стіні  милі  оку  світлини  –  
кожен  має  свого:  і  онуки,  і  донька,  і  син.

Заслужили  на  честь  рушника  мати  зять  і  невістка,
бо  ж  продовжують  гідно  початий  прапращуром  рід.
І  чекає  щодня  про  гостину  дітей  своїх  звістку,
щоб  спекти  коровай  і  зустріти  родину,  як  слід.

На  світлини  дівчат  сокирки  надивилися  сині,
візерунки  з  дубів  додають  козачатам  снаги.
Має  силу  рушник,  і  відоме  те  кожній  майстрині,
що  від  чарів  його  України  міцні  береги.
20.09.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813056
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА В ПАРИЖІ

Іду  я  гордо  по  Парижу,
У  вишиваночці  своїй.
Тут  Лувр  і  вежа  -  дивовижні!
Немов  із  казки  давніх  мрій.

Старий  Нотр-Дам  в  погожу  днину
Завмер  у  величі  своїй.
Тут  помолюсь  за  Україну.
Вона  болить  душі  моїй.

Монмартр...  Люблю  ним  поблукати,
Де  зібраний  митців  бомонд.
Художники  тут,  музиканти,
І  для  душі  відкритий  фронт.

Ось  погляди  ловлю  привітні,
Що  стрілами  летять  в  мій  бік.
Мадам,  ви  з  України,  звідти?..
Почула  я  неподалік.

І  враз  стає  все  зрозумілим...
Сльозинка  в  мене  на  очах.
Візитну  картку  України
Несу  я  на  своїх  плечах.

Та  де  б  по  світу  не  ходила,
А  лиш  ступаю  за  поріг,
Якась  додому  кличе  сила,
Де  вишиванка  -  оберіг!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811634
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 29.10.2018


Віталій Назарук

ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ

Не  завжди  красиві  по  житті  щасливі,
Лише  лебедина  справжня  є  любов…
Коли  ти  щаслива,  виростають  крила,
Ружею  кохання  квітне  знов  і  знов.

У  житті  важливо  стріти  свою  долю,
З  лебедем  у  парі  довгих,  довгих  літ…
Щоб  міцніли  крила  на  життєвім  полі,
Щоб  лише  у  парі  справжнім    був  політ.

Доле  лебедина,  будь  завжди  зі  мною,
Щоб  одне  кохання  зберегли  літа,
Щоб  удвох  до  віку,  лише  я  з  тобою,
Знали,  що  нас  стріне  осінь  золота.

Вірність  збережемо  крізь  роки  прожиті,
Наші  лебедята  стануть  на  крило,
Волошкове  щастя  зацвіте  у  житі,
Щоб  могла  сказати  долі  –  повезло!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595551
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 25.10.2018


Ніна-Марія

Вишивана Україна

[img]http://pannochka-rukodelie.com/products_pictures/fotor3760_1435918174.jpg[/img]


Твою  я  долю  вишию,  мій  краю,
Візьму  веселки  гаму  кольорів.
Хай  барвами  яскравими  заграє,
А  чорному  не  буде  місця  в  ній.

Калини  грона  вишию  червоним,
Хай  пломеніє  символ  у  віках.
І  прапор  України  –  синьо-жовтим,
Щоб  славив  рідну  Неньку  у  світах!

Вкладу  тепла  шматочок  в  кожен  хрестик
І  замережу  золотом  поля.
Хай  в  нашій  Україні  мир  воскресне
Й  достатком  щедрим  повниться  земля!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810222
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Світлана Моренець

Візитна картка України

         [i](віршоване  оповідання)[/i]

Я  не  носила  вишиванок,
їх  в  мене  просто  не  було,
бо  збереглось  тих  одяганок
десяток  на  усе  село.
І  в  домі  –  жодної  ікони,
то  не  було  і  рушників,
не  мали  скринь  ми  чи  схоронів
із  давнім  спадком  прабатьків.

Квартира  вчителя.  Чистенько.
Макети  звірів  та  птахів.
В  дубовій  рамі  сам  Шевченко
дивився  з  глибини  віків.
Матуся,  вроджена  шляхтянка,
не  вишивала  полики:
хазяйство,  школа  й  до  світанку
перевіряла  помилки
у  стосах  зошитів...
                                                         Ой,  нене,
тяжким  було  твоє  життя.
З  усіх  захоплень  –  щодо  мене  –
найменше  вабило  шиття.
Від  примітивних  візерунків,
що  бачила  я  по  хатах,
не  мліло  серце  вередунки,
не  видихали  груди:  "Ах!"

Аж  поки  я  не  побувала
в  гостинах  дальніх,  у  рідні.
Там  в  кожній  хаті  дивували
творіння  рук  на  полотні.
Живії  маки  між  колоссям,
орнаменти  на  рушниках
такі,  що  стримать  не  вдалося
моє  гучне  і  щире:  "Ах!!!"

Везла  узори  від  майстрині
давнішній  подрузі  сім'ї,
золоторукій  Василині,
щоби  порадувать  її.

...  Минає  час.  Ми  на  терасі,
а  Вася  –  ластівкою  в  дім
влітає  мовчки  до  Тараса,
мить  –  вишитий  рушник  на  нім.

...  Запала  тиша.  Посвітліло?
Чи  душ  торкнулася  яса?
В  Шевченка  очі  потепліли  –
зачарувала  всіх  краса.
Її  магічна  диво-сила
людину  змінює  і  світ.
Яку  ж  полуду  я  носила
усе  життя?!  Сімнадцять  літ!

Роки  студентські.  Як  гурманка
дивлюсь,  здивована  без  меж:
на  кожен  смак  є  вишиванка,
й  для  мене,  капризулі,  теж.
На  вибір  –  силонька-силенна,
для  всіх  випадків  й  поколінь:
чорно-калиново-вогненна
палітра,  й  неба  голубінь,
і  вишукано  білосніжні,
й  осінні  барви  золоті,
яскраві,  однотонно-ніжні
батистові  й  на  полотні.

Яка  безмежна  фантазійність,
майстринь  таланту  глибина!
В  них  –  пісні  тиха  мелодійність
і  оберегів  таїна.

Ну  що  там  Ґуччі  та  Версаче?!
У  вишиванці  є  наш  знак:
лиш  одягни  її,  юначе,
і  ти  –  орел.  Ти  –  свій!  Козак!
Серед  такого  ось  розмаю
твоє  дитинство  протекло,
у  ній  –  краса  твойого  краю,
душі  народної  тепло.

Тож  нині  пані  і  панянки,
та  й  карапузи-малюки
вдягають  радо  вишиванки,
шанують  й  носять  залюбки,
як  цінні  нації  перлини,
її  таланту  щедрий  цвіт.
Вони  –  візитки  України,
що  славлять  край  наш  на  весь  світ.

                             17.10.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810387
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Світлана Моренець

Я вишиваю свою долю…

Вкриваю  віршами  частенько
я  сторінки,
гаптую  в  них  стібком  дрібненьким
свої  думки,

сплітаючи  в  узор  барвистий
святе  й  гріхи,
бо  непрості  були  тернисті,
круті  шляхи.

Юнацькі  спогади,  події
сюди  влились,
розчарування  і  надії,  
що  не  збулись...

Смарагдом  вишилась  би  стежка
мого  життя,
та  чорна  врізалась  мережка
у  те  шиття.

Тумани  смутку  і  печалі,
озерця  сліз...
душа  ввібрала  на  скрижалі
буття  ескіз.

А  вкрапленнями  золотими
на  полотні,
час,  де  ще  всі  були  живими,  –
щасливі  дні.

Ввірвались  осені  відтінки,
дощів  сезон,
і  вже  сріблясті  павутинки
беруть  в  полон...

–––––––––––––––––––––––
Не  будемо  про  сніговії,
на  схил  життя...
Наперекір  всім  вітровіям,
що  в  забуття

відносять  пам'ять,  в  чорне  поле,
мов  пух  з  тополь,
я  вишиваю  свою  долю
у  Книзі  Доль.

                             26.03.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784492
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 15.10.2018


Віктор Ох

ТОБІ, МІЙ СИНУ (V)

Слова    -    Віталій  Назарук
Виконує    -  Юрій  Щербик
Запис  і  бек-вокал  -  Геннадій  Гусенцев
------------------------
[youtube]https://youtu.be/wDoscfmfLu4[/youtube]
Синочку  мій,  кровиночко  моя,
Радію,  що  живеш  ти  на  землі.
Ти  маєш,  сину,  крила  журавля,
Ти  колос  мій  на  твердому  стеблі.
 
                     Спадало  з  клена  листя  золоте,
                     А  в  небесах  летів  останній  клин.
                     Те  золото  було  тоді  святе
                   У  день,  коли  родився  ти,  мій  син.
 
Всього  досяг  у  цьому  світі  сам,
У  парі  нині  маєш  два  крила…
Подякуй,  сину,  Богу  й  небесам,
Що  доля  сил  та  мудрості  дала.
 
Шануй  родину,  бережи  сім’ю,
Вони  опора  у  твоїм  житті.
І  пам’ятай,  що  я  тебе  люблю,
За  серце,  що  тримаєш  в  доброті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809491
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 11.10.2018


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА ДИТИНСТВА

Дивлюсь  на  фото  чорно-біле,
А  там  дівчатко  -  миле,  миле.
Серйозний  погляд  оченят.
Мабуть,  мені  там  років  з  п'ять...
Голівку  прикраша  віночок,
І  стрічечок  густий  рядочок.
Коралів  справжніх  три  разочки,
Й  вишивана  з  льону  сорочка,
Така  гарнюня  -  справжнє  диво!
Беру  до  рук  її-  й  щаслива,
Горну  з  любов'ю  до  грудей,
Непрохана  сльоза  з  очей...
Бо  це  ж  матусин  є  доробок,
Який,  немов  би,  ненароком,
З  літами  час  припорошив,
І  стільки  спогадів  лишив...
Я  бережу  цю  сорочину,
Неначе  скарб,  немов  святиню,
Бо  скупана  вона  в  любові.
У  маминім  ласкавім  слові,
Яка  без  меж  мене  любила,
Ще  з  малечку  добру  навчила.
Свою  любити  Україну.
І  в  добру  і  в  лиху  годину.
Пронести  гідно  крізь  життя
Святі  ці  й  чисті  почуття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808276
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 01.10.2018


Віктор Ох

Як мислити і жити

"Мислити  і  жити  УКРАЇННО"      
(громадянська  лірика)  
Видавництво  "Інтер  Парк"
Лубни  –  2016


Останнім  часом  з  настороженістю  ставлюся  до  слова  «патріотика».  Воно  трохи  здевальвувало*(1)  в  моїх  очах.  Є  Інтернет-магазин  «Патріотика»,  в  якому  пропонується  «модельный  ряд  эксклюзивных  вязаных  вышиванок  из  100%  льна,  а  также  большой  выбор  свадебных  рушников  и  товаров  категории  хэндмэйд.  Широкий  ассортимент  украинской  символики  по  вполне  доступным  ценам,  представлен  флагами,  флажками,  автофлажками  и  вымпелами».  
А  ще  «Патріотика»      ̶    це  і  житловий  масив  в  Києві  з  квартирами  від  14  604  грн  за  м2.  
Саме  так    ̶    вроздріб  і  дорого!
Тому,  коли  підходжу  до  книжкового  стенду  з  назвою    «Патріотика»  в  книгарні  чи  в  бібліотеці  я  мимоволі  нашорошуюсь.  Бо  не  раз  переконувався    ̶    на  догоду  політичній  кон’юнктурі*(2)    завжди  знайдуться  казенні  патріоти  чи  навіть  професійні  націоналісти,  які  волелюбність  народу,  любов  до  свого  краю  знівелюють*(4)  словесними  штампами,  вицвілими  образами  і  заяложеними  метафорами.  Вже  не  хвилюють  у  віршах  хоч  початківців,  хоч  маститих    і  не  торкають  душу    вся  ота  блакить  небес,  золото  колосся,  солов’їність,  вишиванки,  бандури,  горілка,  сиві  кобзарі,  верба  й  калина,  журба  й  печаль  і  т.д.,  і  т.п..  
В  погоні  за  «вражаючою»  інформацією  журналісти  в  газетних  шпальтах  і  в  теле-  чи  радіоефірі    несуть  ахінею*(3)  під  прапором  патріотизму  і  боротьби  за  правду.  В  регіональних  засобах  масової  інформації  теж  чомусь  не  розуміють,  що  барабанити  бадьорі  салюти  на  адреси  нових  політичних  вождів  -  аморально.
Сідлати  патріотичну  тему,  перетворюючи  її  на  шароварщину    ̶    це  не  лише  непатріотично,  це  шкідливо.    Особливо  дістає  формалістична  казенщина  нинішньої  номенклатури  на  різних  заходах  по  відзначенню  державних  свят.  Добиває  телевізійна  гіперболічна  патетика  та  награна  врочистість  представників  влади,  яким  так  важко  вичавлювати  з  себе  потрібні  не  завжди  грамотно  заучені  слова  українською.  (Бо  вдома,  в  побуті,  в  своїй  голові  вони  користуються  «общєпонятним».)  
Ось  тому  не  без  хвилювання  брався  читати  книжку,  на  обкладинці  якої  були  присутні  всі  патріотичні  символи    ̶      поле  золотої  пшениці,  а  над  ним  блакитне  небо,  прапор,  тризуб,  бандура,  сопілка,  козацькі  гармата  і  тулумбас*(5),  булава,  штоф  з  горілкою  та  ще  козак  Мамай  осучаснений  камуфляжем  і  кулеметом.  
Але  чим  більше  читав  збірку      ̶    тим  дужче  тішився  доброю  поезією.  Чудова  вийшла  книжка.  Про  збірку  громадянської  лірики  "Мислити  і  жити  УКРАЇННО"  писали  вже  не  раз.  Вона  вийшла  в  Лубенському  видавництві  "Інтер  Парк"  в  2016  році  за  фінансового  сприяння  поета  і  мецената  Миколи  Серпня.  Натхненником  і  редактором-упорядником  її  став  поет  і  діяльний  чоловік  Олександр  Печора.
28  авторів  з  різних  куточків  України    ̶    достойні  маловідомі  і  відомі  поети  –  неформальне  товариство  однодумців    ̶      представили  в  ній  на  двохсот  сторінках  свою  патріотичну  лірику.  
В  жодному  з  віршів  я  не  відчув  нещирості,  формалізму,  а  лише  прагнення  жити  в  єдиній  країні,  робити  добро  задля  її  блага.    Теми  поезій  близькі  кожній  людині    ̶      про  дім,  про  батьків,  про  дітей,  про  друзів.  Згадується  і  теперішня  війна.  Виказано  достеменну  повагу  нашим  воїнам.  В  деяких  віршах  оживляються  знаменні  події  минулого,  проводяться    історичні  паралелі.  Серед  визначальних  образів  —  матеріальне    буденне  і  духовне  життя  народу,  краса  рідного  краю.  В  одних  віршах  імпонували  постаті,  в  інших  настрій,  в  деяких  думка  і  мудрість.
-----------------------
І  нехай  собі  професійні  літератори  роблять  вигляд,  що  чубляться  на  тему  «чи  не  вмерла  ще  українська  поезія»  -  ентузіасти  (зокрема  ті,  що  представлені    в  збірці  громадянської  лірики  "Мислити  і  жити  УКРАЇННО")  її,  поезію,  творять.  Літературний  процес  в  Україні  продовжується!  Україна  живе!
-----------------------

                         01.08.2018
                                   Євмен  Бардаков

Девальвація*(1)  -  знецінення.
Політична  кон’юнктура  *(2)  -  орієнтація  на  використання  сприятливих  політичних  обставин.
Нести  ахінею*(3)  -  говорити  дурниці.
Нівелювати  *(4)  -  зводити  на  ніщо.
Тулумбас*(5)  -  великий  бойовий  барабан,  литаври.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807835
дата надходження 25.09.2018
дата закладки 26.09.2018


Ніна-Марія

КВІТКА ПОЛОНИНИ

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSGf-vk9hriTEgJn-egm9zMvPpMJCui7Vayr6RKvTIlgKbGcePP[/img]

Карпатський  краю,  Квітко  Полонини,
Хмелію  від  твоєї  я  краси!
Доносить  вітер  десь  із  верховини,
Трембіти  неймовірні  голоси.

Зависли  пеленою  у  долинах
Й  клубочаться  тумани  поміж  гір.
Яскраві  миті  в  серці  й  на  світлинах
Вчаровуюсь,неначе  ювелір.

В  підніжжі  гір  стрімкі  потоки-ріки
В  своїх  обіймах  ніжать  валуни.
Завмерли  в  диві  цім  стрункі  смереки,
Щоб  слухать  вічну  музику  весни.

Ось  Шипіт,  водоспад,  летить  в  екстримі.
Нікому  не  спинити  його  шал.
Немов  пірнаю  в  казку  цю  незримо,
Й  летить  за  нею  і  моя  душа.

Настояне  цілюще  різнотрав'я
Вбираю  й  причащаюсь  досхочу.
Милуюся  меланжем  різнобарв"я...
До  тебе,  Квітко,  я  ще  прилечу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807587
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 25.09.2018


Анатолійович

Вишиванка. На слова Ігоря Бойчука.

Сподобався  щирий,  мелодійний  вірш.  Щось  написав...  Куцувато  вийшло...Захотілося  додати  трохи  слів  і  музики.  Додав  розширений  програш  і  на  свій  розсуд,  без  узгодження  з  автором  тексту,  катрен  зі  своїми  словами.  Якщо  Ігор  не  буде  проти  -  так  і  залишимо.  Якщо  напише  свій  текст  -  підредагуємо.  Чекаю  на  його  відповідь.    А  поки  що    -  слухайте  і  судіть...

           Вишиванка

Щодня  у  полі  спозаранку  
Збирала  трави  на  сорочку,
Й  ночами  шила  вишиванку
Одному  синові-синочку.
Плела  на  полотні  узори
Нитками  й  щирими  словами.
Вшивала  небо,  ясні  зорі,
З  близькими,  рідними  стежками.

Програш.

І  обереги  малювала
На  долю  кращу,  неповторну.
Щоб  сила  зла  його  минала
Вплела  молитву  чудотворну.
Й  цілющі  трави  полонинські,
І  рідну  хату  на  горбочку,
Солоні  сльози  материнські
Вкладала  в  вишиту  сорочку.

Розширений  програш.

На  долю  вишила  сорочку
своєму  синові-синочку.
Цей  оберіг,  кохана  ненько,
твоє  палаюче  серденько.
ТВОЄ  ПАЛАЮЧЕ  СЕРДЕНЬКО!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428984
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 19.09.2018


Віктор Ох

Матінко, голубко сизокрила (V)

Нове  звучання  пісні.  (На  жаль,  досі  ніким  не  виконаної).
Слова    -    Віталій  Назарук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3P6CSaKSwM4[/youtube]
------------------------------
Матінко,  голубко  сизокрила,
Відлетіла  молодість  давно.
Ти  мене  на  світі  жити  вчила.
Виглядала  завжди  у  вікно.

   Мені  сняться  очі  твої  в  смутку,
   Твої  руки  в  синіх  жиляках,
   Як  на  всіх  ділила  цукру  грудку,
   Як  томилась  в  прожитих  роках…

І  тепер,  коли  тебе  не  стало,
Згадую  по  крапельці  святе.
Пам'ять    -  це  єдине,  що  зосталось,
Бо  живемо  певно  ми  на  те…

   Матінко,  голубко  сизокрила,
   Відлетіла  молодість  давно,
   Ти  мене  на  світі  жити  вчила,
   Виглядала  завжди  у  вікно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806952
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Віктор Ох

ЗІРВУ Я ТРОЯНДОВИЙ ЦВІТ (V)

Новий  кліп
Слова    ̶    Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/3RK5X3ba5fk[/youtube]
------------------------------

Зірву  я  трояндовий  цвіт,
Встелю  пелюстками  стежину.
В  любові  безмежної  світ
Тебе  запрошу  на  гостину.
 
Ти  легко  цей  шлях  віднайдеш.
Ніхто  ж  бо  його  не  стоптав.
Якщо  заблукаєш  —  гукнеш,
Назустріч  злечу,  немов  птах.
 
В  обійми  затиснеш  міцні
І  серце  моє  затріпоче.
А  може  це  сниться  мені?
Щось  вітер  на  вухо  шепоче.
 
На  травах  настояна  ніч
П'янитиме  ніжністю  нас.
З  коханням  своїм  віч-на-віч
Не  буде  підвладний  нам  час.
 
Гойдатиме  небо  зірки,
Їм  місяць  співа  колискову.
А  я  пригорнусь  й  залюбки
Купатимусь  в  морі  любові.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803129
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 20.08.2018


Віктор Ох

МАМИНА СЛЬОЗА (V)

Пісня  і  кліп  на  слова    Віталія  Назарука.

--------------------------
[youtube]https://youtu.be/-jRUTacu7ng[/youtube]

А  це  ще  варіант  у  виконанні  Юрія  Щербика  -  
[youtube]https://youtu.be/6Vm3rMHew4c[/youtube]

Думки,  як  хвилі  запінили  скроні,  
Принесли  з  далини  мені  слова.
Роки  стомились,  як  від  бігу  коні,  
Назустріч  вийшла  матінка  жива.  

     Приспів:  
Земля  хитнулась…  У  тумані  сонце…  
Здалося,  що  упали  небеса…  
І  дотепер  щемить  розбите  серце,  
В  душі  й  понині  мамина  сльоза.  

Ти  звідкіля,  синочку?  -  шепотіла…  
Не  думала  побачити  тебе.  
Хоч  у  думках  шукала  і  летіла,  
У  снах,  бувало,  образ  промайне.  

     Приспів.  

Чому  так  довго  не  вертавсь  додому?
Давно  вже  тата  на  землі  нема,  
Тебе  хотілось  бачити  старому,  
А  я  давно  залишилась  сама.  

Приспів.
--------------------
В  кліпі  використано  відео  пісочної  анімації    художниці    Ксенії  Симонової

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801118
дата надходження 28.07.2018
дата закладки 20.08.2018


Віталій Назарук

МАМИНА СЛЬОЗА

Думки,  як  хвилі  запінили  скроні,
Принесли  з  далини  мені  слова.
Роки  стомились,  як  від  бігу  коні,
Назустріч  вийшла  матінка  жива.

Приспів:
Земля  хитнулась…  У  тумані  сонце…
Здалося,  що  упали  небеса…
І  дотепер  щемить  розбите  серце,
В  душі  й  понині  мамина  сльоза.

Ти  звідкіля,  синочку?  -  шепотіла…
Не  думала  побачити  тебе.
Хоч  у  думках  шукала  і  летіла,
У  снах,  бувало,  образ  промайне.  

Приспів.

Чому  так  довго  не  вертавсь  додому?
Давно  вже  тата  на  землі  нема,
Тебе  хотілось  бачити  старому,
А  я  давно  залишилась  сама.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723786
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 19.08.2018


Ніна-Марія

Мамин рушник

З  полиці  мамин  я  рушник  дістану,
До  болю  рідний,  дорогий  мені.
Мов  знову  долю  нелегку  прогляну,  
Яку  лишила  ти  на  полотні.

Узорами-орлята  з  голубами,
Півонії,  мов  зірвані  в  саду.
Красу  творила,  мамо,  ти  руками,
Які  робили  все  так  до  ладу.

Хотіла  б  я  до  тебе  притулитись
Та  серце  лиш  стискає  гірко  щем…
Води  з  криниці  рідної  напитись,
З  нахиленим  над  нею  журавлем.

Між  нами  відстань  зміряна  роками.
Ти  так  далеко-там  на  небесах.
Але  любов,  що  виткана  нитками,
Довіку  буде  жити  поміж  нас.
 
Шануйте  матерів  своїх  ви,  діти,
Вони  -  є  найдорожчими  в  житті.
Лелійте  їх,  як  ранні  ніжні  квіти,
Слова  для  вас  хай  будуть  ці  святі!

Оновлено  05.08.2018р.

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQaYpo8vNpmr2taPQIVKxAAqIN43zON3uIf0_jiO9r_TfzSwcoL[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801957
дата надходження 05.08.2018
дата закладки 05.08.2018


Віталій Назарук

СПАСИБІ, ДОЛЕ

Спасибі  тобі,  доле,  за  життя!  
Спасибі  за  батьків  моїх  –  родину!
Спасибі,  що  вмирав  і  воскресав,
Що  в  цій  землі  зарито  пуповину!

Спасибі,  доле,  що  крізь  всі  роки,
Ти  не  дала  мені  упасти  низько!
Що  із  твоєї  легкої  руки,
Я  погойдав  внучат  своїх  в  колисках.

Прийми  від  мене  доземний  уклін,
Що  ти  подарувала  мені  слово.
Що  захищала  із  усіх  сторін,
Що  не  дала  щось  втнути  безтолкове.

Спасибі,  доле,  за  мою  Волинь,
Що  тут  родився,  що  вернувсь  додому.
Тут  маю  друзів,  тут  родився  син,
Який  знайшов  в  своїм  дворі  підкову.

Спасибі  за  кохання,  що  знайшов,
Яке  й  понині  зігріває  груди.
Що  негаразди  всі  переборов,
Можливо  по  житті  їх  більш  не  буде.


Спасибі,  що  ти  є  в  моїм  житті,
Що  маю  дотепер  своє  лице.
Що  зберігаєш  серце  в  доброті,
Спасибі  тобі,  доленько,  за  це!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801827
дата надходження 04.08.2018
дата закладки 05.08.2018


Анатолійович

Гасне день. На слова Олександра Печори.

Прошу  пробачення  у  моїх  друзів  з  клубу  поезії,  які  не  змогли  прослухати  нашу  з  Олександром  Печорою  пісні.  Я  виставив  музику  у  форматі  міді,  так  як  на  той  час  не  міг  конвертувати  в  мп3.  Виправляю  своє  недопрацювання  і  з  повагою  запрошую  на  прослуховування!
ГАСНЕ    ДЕНЬ

Слова  О.  Печори,  музика  С.  Голоскевича



За  привітною  горою
                                                                       сіло  сонце.
Там  стрічалися  з  тобою,    
                                                           як  гаснув  день.

Голуб’ятками  горнулись,  
як  були  ми  молоді.
От  би  ті  літа  вернулись  
                                     й  стало  любо,  як  тоді.

Впали  сутінки  на  плечі.
                                 Тут  ніхто  мене  не  жде.
Повернися  в  теплий  вечір.
                                                                     Де  ж  ти,  де?



Як  же  швидко  відбуяло  
                                                                         тепле  літо!
Наші  мрії  полум’яні,  
                                                           ой,  не  збулись!

Заповітною  горою  
                                               милувалися  удвох,
та  побратися  з  тобою  
                               дотепер  не  дав  нам  Бог.

Роз’ятрилась  в  серці  рана.
                                   Де  ж  ти,  доле  моя,  де?
Ой  чому  ж  так  дуже  рано  
                                                                       гасне  день?



Знову  й  знову  палко  мрію  
                                                                 лиш  про  тебе.
Неупинно  вечоріє,  
                                                                     та  ще  не  ніч.

Розмітає  вітер  листя…  
               Скільки  ще  шляхів  тяжких?
Чи  навічно  розійшлися  
                                         наші  зоряні  стежки?

Зажурилася  на  чатах.
                 Ой  про  що  ж  мовчить  гора?
Разом  сонце  зустрічати    
                                                                               нам  пора!


------------------------------------------

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801594
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 03.08.2018


Мирослав Вересюк

ХРЕСТИЛИ РУСЬ, НО НЕ РОСІЮ

Хрестили  Русь,  но  не  Росію,
Москви  тоді  ще  й  не  було.
В  тайгу  апостолів  Месія
Не  посилав,  там  зло  жило!

Водилась  нечисть  у  болоті,
Плодились  жаби,  комарі…
Але  белькочуть  москвороті,  
Що  їх  хрестили  у  Дніпрі!

Відтоді,  як  оці  примати,
Свої  покинули  ліси,
Зі  шкури  пнуться  показати
Себе  нащадками  Руси.

Та  шкура  вовча,  не  овеча,
Не  приховає  звірину,
Жорстокість,  злобу,  ворожнечу,  
Братерству    знаємо  ціну.

Так  родичалися  завзято,  
Що  ріки  крові  пролили.
Занесли  зайди  в  нашу  хату
Свої  смердючі  постоли.

Себе  відчули  хазяями  
На  нашій  зболеній  землі,
Що  ми,  заковані  ланцями,
До  рук  не  візьмемо  шаблі.

Що  ми  затуркані  попами,
В  поклоні  рабськім,  до  землі,
Повіримо,  що  разом  з  нами
В  Дніпрі  хрестились  москалі.

Та  правда  лиш  одна-єдина
Вона  завжди  на  нашім  боці.
В  Дніпрі  хрестилась  Україна,  
А  не  якісь  песиголовці!    

28.07.2018  р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801295
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 31.07.2018


Ніна-Марія

НАДВОРІ ЛИПЕНЬ

Надворі  липень,  змочений  дощами,
Хоч  липа  так  завчасно  відцвіла.
Духмяно  пахнуть  стільники  медами,
Плодами  рясно  тішиться  гілля.

Раненько  в  чистих  і  сріблястих  росах
Густі  чуби  вмивають  спориші.
І  запах  свіжо  скошених  покосів
Теплом  лягає  у  моїй  душі.

Красуні  мальви  сукні  одягнули
Милують  око  і  чарують  світ.
Брилі  жовтенькі  соняхи  напнули,
Щоби  від  сонця  приховати  цвіт.

А  липень  сяє  колосом  пшеничним,
Симфонією  літа  виграє.
Мелодія  вітрів  така  незвична:
Гармонії  красі  цій  додає.

[img][/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800481
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 27.07.2018


dovgiy

ОДУЖАННЯ

Крута  гора  переді  мною
Не  знаю,  чи  й  здолаю.
А  ще  душа  повинна  вперто
Дійти  до  свого  краю.
Не  обійти  ці  перешкоди,
Крилом  не  облетіти
Випробувань  послала  Доля,
Щоб  в  спокої  не  жити.
Гора  моя,  гора  моя,
Чом  без  стежок  стремнини?
Невже  ще  мало  зазнав    я
Проблемних  діб  людини?
Невже  у  тому  суть  життя,
Щоб  лобом  стіну  бити?
А  вже  нема  мені  коли
З  коханою  любитись…
А  вже  немає  мені  як
До  зір  тягнути  руки,
Гора  моя!  Кінцевий  знак
Перед  шляхом  розлуки.
Ще  виступ…  ще  один…  униз
Не  озираюсь,  лізу…
Є  вище    скеля  як  карниз
А  тіло  –  не  залізо!
Нехай  болить!  Нехай  кричить
Від  розпачу  і  муки!
Я  зможу    через  все  пройти,
Я  змушу  жити  руки!
Один  рядок…  другий  рядок…
Долаю  наче  скелі
І  вже  інакший  лет  думок
І  трохи  дух  веселий.
І  вже  висока  ця  гора
Не  так  вже  нездоланна
Я  просто  впав  в  черговий  раз
Пробач  за  це,  кохана!
Ще  трохи…  важко,  біс  бери:
Вергати  слів  каміння!
Дай,  Боже,  сил!  Сльозу  зітри,
Пошли  душі  терпіння!

3  липня  2018  р.
     






       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798105
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 27.07.2018


Ніна-Марія

СОЛОДКОСОЛОНИЙ БРИЗ



Ти  море  моє  синьооке  без  дна,
Що  хвилями  берег  так  ніжно  лоскоче.
Як  вабить  мене  ця  твоя  глибина
Й  ніяк  відпускати  з  обіймів  не  хоче.

Як  довго  мене  по  світах  ти  шукав.
Я  в  шатах  зелених  явилася  п’янко…
До  себе  міцним  ланцюгом  прикував.
Тепер  я  довічна  твоя  полонянка.

Несла  нас  з  тобою  життя  течія
На  хвилях  жагучих  палкої  любові.
У  мене  був  ти,  і  була  в  тебе  я…
І  доля,  з  якою  в  таємній  ми  змові.

Так  гарно  було  під  вітрилами  мрій!..
У  гавань  печалі  наш  човен  причалив.
Тепер  лише  дум  неприкаяний  рій…
О  як  же  нам  жалібно  чайки  кричали!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799156
дата надходження 13.07.2018
дата закладки 15.07.2018


Віталій Назарук

ПОЕТОВЕ ПЕРО

Вже  наче  з  досвідом  поет  -
Ношу  любиму  вишиванку.
Не  можу  нашкрябсти  монет,
Рахунок  мати  у  Держбанку.
Живу  на  пенсію  лише,
На  книжку  знов  збираю  гроші.
Копійка  іншу  береже,
Для  ріднокрайового  кошу.
В  ремонті  гусяче  перо,
Купити  нових  я  не  можу.
А  для  поета  –  це  добро,
Писати  іншим  їм  не  гоже.
Відремонтоване  перо
Не  раз  ще  буде  вірш  писати…
Бо  без  пера  поет-  зеро,
Як  риба  -  змушений  мовчати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799248
дата надходження 14.07.2018
дата закладки 15.07.2018


dovgiy

УСМІХНИСЬ

З  –  за  обрію  сонце  піднялось  заспане,
В  яруги  ховаючи  клапті  від  ночі.
Отак  мої  прикрощі  щезнуть  в  тумані
Як  гляну    в  твої,  моя  радосте,  очі!
Не  будемо,  серденько  марно  журитись
За  тим,  що  не  добра  до  нас  власна  доля.
Усупереч  лиху  ми  будемо  жити,
Волошковим  раєм  цвісти  серед  поля.
І  хай    понад  нами  клубочаться  хмари,
Хай  вихор  вирує  в  нещадності  лютій,
Серцями  ми  будемо  завжди  у    парі,
Щоб  душі  в  розлуках  були  нерозлучні.
Колись  будем  разом…  не  зараз,  не  скоро.
Та  ми  почекаємо,  хай  і  століття.
Сплетемо  у  єдності,  прагнучи  вгору,
У  пралісі  щастя  своє  верховіття.  
Над  нами,  як  зараз,  птахи  перелітні
Летітимуть  в  пошуках  кращої    долі…
Хай  плачуть  дощі!  З  громовицями,  літні,
А  нам  –  із  відсотками  мабуть,  -  доволі!
Всміхнися,    лебідонько,  чуючи  слово
(Тобі  твоя  усмішка  дуже  до  личка!)
І  день  розпочнеться  заспівом  чудовим
Під  щебет  веселих  онучок  тендітних.
За  мене  ти  їх  розцілуй  непремінно
Бо  я  так  далеко  від  них  і  від  тебе
Нехай  їм  щедриться  червневим  промінням
Та  мирними  хмарками  синява  неба!
Діждатись  настроєний  твого  приліту,
Аби  твої  крила  та  втоми  не  знали
І  буде  трояндами  вабити    літо,
А  радості  буде  –  безмежно  і…  мало.

25.06.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797018
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 25.06.2018


Ніна-Марія

ГОРИ-ПАЛАЙ!. .

[i][color="#259e06"][b]Напій  жагучого  кохання
Спиватиму  з  твоїх  долонь.
І  спалахну,  як  зірка  рання,
Як  ніжно  ти  торкнешся  скронь.

Крилато  серце  затріпоче
І  світ  зупиниться  на  мить.
Як  же  воно  любити  хоче,
Як  же  душа  моя  бринить!

Не  згасну,  любий,  не  зотлію,
В  шаленім  ритмі  не  стомлюсь.
Як  від  кохання  захмелію,
І  долі,  й  Богу  поклонюсь.

Аж  до  небес  кохання  пісня.
Полинем  в  юності  Едем.
Гори-палай,  любове  пізня,
У  ритмі  люблячих  сердець!..[/b][/color][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792450
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 25.06.2018


Віталій Назарук

НАША СТАРЕНЬКА ХАТА

У  мальвах  старенька  хата,
Стоїть  вже  багато  літ,  
Тут  поруч  журавлик  в  м'яті  -
Весною  калини  цвіт.

До  хати  веде  стежина,
Де  бджоли  в  садку  гудуть.
Збирає  вона  родину,
Сюди,  як  на  прощу  йдуть.

У  чоботях  і  босоніж,
В  хурделицю  і  дощі.
Вдягнувши  святковий  одіж,
Знаходять  тепло  душі.

А  хата  стоїть  старенька,
З  журавликом  під  вікном.
Припудрена  і  біленька,
Де  вітер  із  полином.

Де  завжди  гладишка  з  квасом,
Де  чашка  і  рушники.
Тут  півень  співає  басом,
І  ловлять  тепло  шибки.

Родино,  моя,  родино…
Знов  пустка  і  меркне  світ.
Лише  та  одна  стежина,
Вертає  нас    до  воріт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796739
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Віталій Назарук

ПРОБАЧ

Пробач  мене,  моя  кохана,
Що  змушував  вставати  зрана,
Коли  пекло,  коли  кричав,
А  інколи,  як  сич  мовчав.

Що  лишню    пив  із  другом  чарку,
Дивився  ніжно  на  шинкарку.
Не  все  робив,  що  обіцяв
І  без  підстав,  як  пес  гарчав,

Пробач  за  сльози,  за  розлуку,
За  те,  що  ти  терпіла  муки.
За  мою  грубість  без  жалю,
Я  все  ж  таки  тебе  люблю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796613
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Галина_Литовченко

ПРОЗА ЖИТТЯ або НЕ ДАЛИ ПОСПАТИ

Пусті  розмови  диких  голубів
не  роблять  монотонними  світанки.
В  кущах  коти  скандалять  до  зубів,
в  сусідки  знизу  підгоріла  манка.  

З  досади,  певно,  встигла  обпектись
та  з  рук  впустила  на  підлогу  кришку.
Двірник  шпаків  за  щось  послав  кудись  –  
атакували  ж  мій  балкон  «опришки».

А  це  ж  лише  восьми-квартирний  дім,
де  всі  сусіди  адекватні,  наче.
І  з  неба  поки  ще  не  гримнув  грім,
і  за  стіною  немовля  не  плаче.

Мене  зрадливо  залишає  сон,
вже  не  колишуть  запахами  квіти.
…  Чи  може  зачинити  все  ж  балкон?
І  ще  чого.  Надворі  червень,  літо.

(фото  з  мого  балкону)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796656
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Галина_Литовченко

"Вожаку"


Зачіска  під  машинку  –  
коротко,  аж  «під  нуль».
На  голові  твоїй,  синку,
слід  від  ворожих  куль.
Чуб  відпустив  козацький
та  не  сховав  рубці.
Погляд  вхопив  зненацька  
тінь  на  твоїм  лиці.
Мабуть  згадав  колишнє:
подвиги,  зраду,  смерть,
як  врятував  Всевишній
в  місті,  залитім  вщерть
кров’ю,  відчáєм,  болем,
димом  їдкої  мли…
Друзів  як  понад  полем
ангели  понесли…
Не  розслабляйсь,  козаче,
шаблю  тримай  наголо
доки  матусі  плачуть,  
доки  живуче  зло.
Вартий  кількох  небитих,
не  загуби  голови.
Ти  залишився  жити,
смерті  на  зло  живи.
22.06.2018
(На  фото  -  зустріч  з  козаками  на  місці  битви  під  Берестечком  9.06.2018  р.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796680
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Микола Серпень

Синевир

Дотягнися  до  зір,
І  плекай  свої  мрії:
Тут  кругом  Синевир
Густо  чари  посіяв!
Хочеш  вір,  чи  не  вір,
Але  щастя  тут  близько,
Де  завмер  Синевир,
Мов,  спокою,  колиска!

І  легенди  цих  гір,
Ніби  квіти  -  строкаті,
Перший  в  них  Синевир,
Як  перлина  в  Карпатах!
Тут  з  далеких  ще  пір
Воля  крилами  марить,
Кров’ю  жителів  гір
Застережена  пам’ять!

Правіків  сивина
Та  сучастність  зійшлись,
Де  води  глибина,
Як  глибокість  душі!
Навкруг  озера  -  бір,
Острів  -  в  водах  зелених,
Береже  Синевир
Жовто-синє  знамено.

Навколо  гори  і  долини
Смереками  до  сонця  горнуться!
Тут  мати  виростила  сина,
Котрим  пишатись  може  горниця,
Який  за  дальнім  нашим  плаєм
Всіх  спільне  щастя  захищає!
То  Синевир!  І  вір  не  вір,  то  Синевир!

2017-2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796608
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Микола Серпень

Россия

России  истины  -  в  тумане,
Загадочность,  которой  нет;
Сама  себя  всегда  обманет,
Виня  во  всём  весь  белый  свет.

Сама  легко  тому  поверит,
Кто  не  устанет  её  бить...
Живёт  она  по  древней  мере  -
Раз  бьёт,  не  может  не  любить.

Порядок  держится  на  страхе,
А  боязнь  страха  -  первый  крест,
И  головы  несет  на  плаху
Под  колокольный  благовест.

Чужая  боль  -  её  потёмки.
Что  б  так  Сенцова  оболгать!?
Тростник  и  мыслящий,  и  тонкий
Всегда  старается  ломать.

И  через  бездны  преступлений,
Пройдя,  как  через  маков  цвет,
Для  новых  чистых  поколений
Торит  кровавый  старый  след.

22.06.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796607
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Віктор Ох

БАТЬКІВСЬКИЙ ДВІР (V)


Слова    ̶    Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/S5LY8nm25o0[/youtube]

Розколошкаю  спогадів  рій,
Які  пам'яті  скриня  тримає.
І  полину  у  казку  тих  мрій,
Куди  час  вже,  на  жаль,  не  вертає.

У  ріднесенький  батьківський  двір,
Де  стежини  зійшлись  звідусюди.
Він  для  мене  найкращий-  повір,
І  такого  в  житті  вже  не  буде.

Там  все  рідне,  привітне,  святе.
Там  любисток  духм'яний  і  м'ята.
Це  дитинство  моє  золоте,
Де,  як  сонце,  стріча  мене  мати.

А  у  хаті,  завжди  чепурній,
Із  печі-  теплий  хліб  запахущий.
Його  смак  не  забути  мені,
Як  й  води,  із  криниці,  цілющий.

У  ріднесенький  батьківський  двір,
Де  стежини  зійшлись  звідусюди.
Він  для  мене  найкращий-  повір,
І  такого  в  житті  вже  не  буде.

Я  туди  поринаю  в  думках.
Там  давно  вже  живуть  чужі  люди.
І  летіла  б  на  крилах,  мов  птах,
Щоб  хоч  поглядом  в  двір  зазирнути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796007
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


I.Teрен

День за днем…

Іду  у  полі  чи  гуляю  в  лузі  –
попереду    ідилія  й  краса.
Полохаю  лелек  і  чорногузів,  
і  падають  до  ніг  мені  і  Музі
не  птиці,  а  прозорі  небеса.

Сіяє  сонце,  зеленіє  жито
і  де-не-де  волошки  голубі,
неначе  на  могилі,  на  горбі
нагадують  далеке  пережите
але  близьке  не  Музі,  а  собі.  

Колись  і  тут  гуляли  отамани
і  нальоту  стинали  як  будяк
усяку  погань.  Та  нема  ознак,  
чиї  то  тіні  впали  за  тумани,  
і  наче  незагойні  їхні  рани
ще  червоніє  у  долині  мак.  
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794382
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 05.06.2018


Микола Серпень

Волинське літо

Льон  у  синє  небо  задивився,
Синє  небо  розплескалось  в  нім.
По  Волині  нишком  розбрелися
Теплі,  ясні  та  щасливі  дні!

Ось  і  дощ  пройшов  і  посвіжіло
Навкруги  повітря  променисте,
І  веселки  кольорове  диво
Засвітилось  чарівним  намистом.

По  траві  розсипалися  роси,
І  туман  чаклує  понад  ставом.
Там,  де  ще  не  висохли  покоси,
Там  лелека  кроки  тихо  ставить.

Прохолода  свіжістю  повисне,
Де  повітря,  хоч  ковтками  пий!
Ластівочий  розчерк  тихо  свисне,
Лік  зозуля  розпочне  рясний!

Лиш  дівочим  сміхом  обізветься
Вічно  заклопотаний  наш  люд  -
І  все  відібється  стрімко  в  серці
Від  простого  -  я  тебе  люблю!

21.04.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794395
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 05.06.2018


Анатолійович

Гори, палай… На сл. Ніни-Марії (Ніни Діденко)

ГОРИ,  ПАЛАЙ.
Напій  жагучого  кохання
спиватиму  з  твоїх  долонь.
І  спалахну,  мов  зірка  рання,
як  ніжно  ти  торкнешся  скронь.
І  спалахну,  мов  зірка  рання,
як  ніжно  ти  торкнешся  скронь,
як  ніжно  ти  торкнешся  скронь.
Крилато  серце  затріпоче
і  світ  зупиниться  на  мить.
О,  як  воно  любити  хоче!
О,  як  душа  моя  бринить!
О,  як  душа  моя  бринить!
                   Програш.
Не  згасну,  любий,  не  зотлію,
в  шаленім  ритмі  не  стомлюсь.
Як  від  кохання  захмелію
і  Долі,  й  Богу  поклонюсь!
Як  від  кохання  захмелію
і  Долі,  й  Богу  поклонюсь,
і  Долі  й  Богу  поклонюсь!
Аж  до  небес  кохання  пісня,
полинем  в  юності  Едем!
Гори-палай,  любове  пізня,
у  ритмі  люблячих  сердець!
У  ритмі  люблячих  сердець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793665
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 31.05.2018


СЕЛЮК

Я, МІЙ ХРЕСТ, МОЯ ЗЕМЛЯ

Живу  на  світі  й  не  боюсь  померти,
Несу  свій  хрест,  хоч  він  бува  важкий.
Йду  крок  за  кроком  по  житті  крізь  версти,
Та  це  мій  шлях  і  в  мене  він  такий.
Мене  хай  судить  мій  Господь    і  люди,
Лише  я  їм  такі  права  даю.
Не  мав  замашок  я  в  житті  Іуди,
За  Україну  Господа  молю.
Моя  країно,  вільна  й  незалежна,
В  тобі  живе  ще  досить    ворогів…
В  моєму  серці  любляча  безмежно,
Така  єдина  ти  серед  Богів.

Я  син  для  тебе,  бо  живу  в  цім  краї,
В  мене  є  все  –  це  твій  дарунок  сину.
Спасибі,  доленько,  тобі  моє  безкрає,
Тут  я  живу,  а  прийде  час  –  спочину.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792993
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 24.05.2018


Віктор Ох

КОЛИ МИ УДВОХ… (V)

Вашій  увазі  нова  пісня  і  кліп.
Слова    ̶      Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/j4kPXeSRyjM[/youtube]
----------------------
Пісня  має  декілька  варіантів  виконання:
Виконує  -  Володя  Охріменко
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0hzIwMjX-eg[/youtube]
------------
Виконує  -  Ліна  Царук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jDF4z6NkUxQ[/youtube]
----------
Виконує    -  Людмила  Дорожкіна
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DU-06GGiFr4[/youtube]

Нехай  за  вікном  уляжеться  ніч,
А  місяць  розсипле  зорі  по  небу.
З  коханням  своїм  тепер  віч-на-віч,
А  більшого,  любий,  нам  і  не  треба.
 
Хурделить  нехай  же  надворі  зима,
І  смачно  хрумкоче  сніг  під  ногами.
Та  кращого  раю  на  світі  нема.
За  той  неземний,  який  поміж  нами.
 

Вдивляюсь  в  очей  твоїх  голубінь.
Від  погляду  наче  в  небо  злітаю.
Мене  не  лякає  та  височінь.
О,  Боже,  ти  чуєш,  як  я  кохаю.
 
Напитись  любові  нам  дай  досхочу.
Встели  чебрецем  ту  стежку  над  плаєм.
Назустріч  весною  тобі  полечу
І  в  серці  твоїм  розквітну  розмаєм.
-------------------

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789028
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 26.04.2018


Ніна-Марія

Любові цвіт весняний

[color="#1e62f5"]О,  весно  мила,  юнко  легкокрила,
Нарешті  ти  з'явилась,  ти  прийшла!
Усі  незгоди,  холоди  здолала,
Розбурхана  природа  ожила.
 
Бруньки  бубнявії  враз  розбухають,
До  сонця  пнеться  жилаве  гілля.
Ходою  легко  по  землі  ступаєш.
Твій  розмах  крил  он  бачу  вже  здаля.
 
Берізки  жовті  коси  розпускають,
А  верби  по  коліна  у  воді.
Річки  розлиті  землю  напувають,
Ідуть  у  ріст  стебельця  молоді.
 
Розбудить  ліс  ось  музика  пташина,
Серця  наповнить  пісня  чарівна.
Луги  квітчасту  розіпнуть  хустину,
Красу  цю  хочу  спити  я  до  дна.
 
Моя  Весна,  зеленоока  вродо,
Хвилюєш  душу,  аж  нуртує  кров.
Тобі  до  ніг  поклала  я  свободу,
Щоб  крізь  життя  нести  святу  любов.[/color]


[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTmy_98xTWlbuqx981dzXBYi0BASBTRxJ_mjBvi2nRkUe5TNWs4[/img]
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788567
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 25.04.2018


Леся Утриско

Наді мною лежить чужина.

Наді  мною  лежить  чужина,  
А  я  серцем  лечу  в  Україну,  
Проведе  лиш  стежина  одна-
Йтиму  вірно  по  ній  аж  до  згину.  

Повернуся  у  рідні  сади,
Цілуватиму  цвіт  черешневий,
Мить  моя!  Зупинися-  не  йди...
Одягаю  вінок  свій,  вишневий.  

Волошок  назбираю  в  полях,
Маків  цвіт  застелю  на  порозі,
Я  у  зорі  вберу  рідний  шлях,  
Всю  любов  простелю  на  дорозі.  

Ту  любов,  що  віддали  батьки,
Поділю  між  дІтьми  та  собою,
Загортаю  у  спогад  стежки...
Рідний  Краю-  я  завше  з  тобою.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787517
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 18.04.2018


Амадей

Соловейкові

Соловейку,  милий  друже,
Щось  ти  забарився  дуже,
Швидше  повертайсь  !
Розкажи  моі  коханій,
Про  любов  мою  останню,
Лиш  не  зволікай.
Поки  пісня  з  серця  ллється,
Поки  ще  кохання  в  серці,
Полум"ям  горить,
Заспівай  ій  пісню  брате,
Щоб  кохана  вийшла  з  хати,
Хоч  на  одну  мить.
Якщо  вийде,  усміхнеться,
В  серденьку  любов  озветься,
Щебечи  !  Співай  !
Соловейку,  як  побачиш,
На  щоці  сльозу  гарячу,
Зразу  замовкай.
Не  тривож  іі  жіноче,
Серденько,  яке  щоночі
Облива  слізьми,
Ті  світлини,  де  були  ми,
Зовсім  юні,  молодими,
Й  посеред  зими,
Зігрівало  нас  кохання,
Навіть  в  зустріч  ту,..останню,
Щастям  ми  цвіли.
Як  побачиш,  друже  любий,
Що  тремтять  жіночі  губи,
Поцілунку  ждуть,
Заспівай  моі  коханій,
Що  я  все  ж  іі  чекаю,
Щоб  нам  разом  буть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785853
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 06.04.2018


СЕЛЮК

ТВОЇ ВІРШІ

                                                               Олександру  Печорі  присвячую…
Не  всі  твої  літа  ще  пролетіли,
Не  всі  тобою  сказані  слова,  
Ще  квітнуть  свіжі,  ніжні  орхідеї,
Ще  молодість  у  вишину  зліта.

А  друзі  поруч  -  жайвори  й  зозулі,  
Немає  круків  і  нема  сичів...
Лиш  голуби,  яких  ти  кличеш:    -"Гулі"  
Й  лебідка  сили  додає  плечі.  

Пари,  мій  друже,  в  небесах  високо,
Роки  твої  –  це  лиш  розгін  в  політ.
Хай  вірші  линуть,  як  із  гір    потоки,
Твої  вірші  нехай  читає  світ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785984
дата надходження 04.04.2018
дата закладки 04.04.2018


Ірина Кохан

Я не була

Я  не  була  морфемою  життя.
Твого  життя.  Напевно  і  не  буду.
Холодний  дощ,  мов  квазікаяття,
Змива  потроху  із  душі  полуду

І  засинає  спомином  на  склі
Про  незабуте,  виплакане  вчора.
Інтрада  смерті  чується  в  імлі,
Вмирає  щемно  у  мені  покора.

Я  не  була.  Чи  ти  не  захотів...
Тепер  слова,немов  могильні  плити,
Німі  й  важкі.  То  схимники  степів.
Словами  душу  вбиту  не  зцілити.

Тепер  невпинно  потяги  мовчань
Із  пункту  "Ми"  до  станції  "Колишні"
Нестимуть  рештки  снів  і  сподівань
У  весни  ті,  де  білим  цвітом  вишні

Зустріла  нас  украдена  любов.
Пізнали  смак  отруйного  оршаду.
Я  не  була.  То  чи  воскресну  знов?
Розп'яттям  душ  сплатили  ми  за  зраду...
..............................................
Я  не  була.  Напевно  і  не  буду...

*Інтрада  -  невелика  інструментальна  п'єса,  що  виконує  функції  вступу  до   якоїсь  урочистої  церемонії.
*Оршад  -  напій  з  мигдалевого  молока.

22.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730353
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 03.04.2018


Ірина Кохан

Я покидаю вас

Я  покидаю  Вас,  о  ,  сніжна  панно!
Чи,  може,  Ви  зрікаєтесь  мене...
Одвічний  рух  планети  невблаганно
В  заокеанні  далі  Вас  жене.

О,  як  поблідли  Ваші  білі  руки!
Як  потьмяніли  очі  крижані.
Сакральну  мить  дочасної  розлуки
Нехай  вплетуть  вітри  поміж  стерні.

Не  осудіть,  що  йду  отак  квапливо,
Дзвіниці  неба  б'ють  прихід  весни.
Річок  предтеча  кличе  гомінлива,
Зтрусивши  з  вій  льодяникові  сни.

Із  лона  пнуться  списами  тюльпани,
Вони  ось-ось  проріжуться  у  світ.
Тож,  поспішіть,  моя  морозна  панно,
Не  до  лиця  Вам  ніжний  малахіт.

Не  до  снаги  Вам  сонячна  корида,
Знесилить  душу  проліскова  гладь.
Ще  де-не-де  Ваш  локон  сніжний  видно...
Та  вже  пора.  Он  журавлі  сурмлять!

Я  покидаю  Вас,  о,  сніжна  панно!
Чи,  може,  Ви  зрікаєтесь  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720707
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 03.04.2018


majra

У хаосі добра і зла

Не  знаю  навіть,  Що  й  сказати  -
О!  Зупинись  прекрасна  мить?..
Тут  має  музика  звучати,
Але  душа  чомусь  мовчить.

В  тенетах  днів  коловороту
Кудись  летіла,  бігла,  йшла...
Та  зникло  відчуття  польоту
У  хаосі  добра  і  зла.

Виважую  всі  за,  і  проти,
В  бурхливих  буднях  суєти.
Примножую  собі  турботи,
Несу  свої  й  чужі  хрести...

Все  -  порівну,  все  справедиво?
І  не  хитнуться  терези...
Мені  привиділося  диво
Колись,  у  відблиску  сльози.

Ховаю  серце  від  скорботи,
Шукаю  іскорки  тепла.
На  білий  аркуш  срібні  ноти
Я  записати  не  змогла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764222
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 09.02.2018


majra

Хризантеми

Хризантеми  ще  не  відцвіли,
Яблука  червоні  переспіли.
...Ми  колись  щасливими  були,
Але  щастя  втримати  не  вміли.

Полетіли  в  вирій  наші  дні,
І  назад  вже  не  знайдуть  дорогу.
...Хризантеми  хтось  приніс  мені  
І  поклав  на  сніг  біля  порогу!

Зупинюся  серед  суєти,
Тане  сніг,  а  крапельки  солоні...
Відчуваю  -  зовсім  поруч  ти,
Яблуко  тримаєш  у  долоні...

Як  же  так?!  для  чого  ми  жили,
Спогади  у  серці  заболіли!..
...Ми  колись  щасливими  були,
Але  щастя  втримать  не  зуміли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768250
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 09.02.2018


majra

Майдан!

Пам"ятаймо  Майдан!
Він  тепер  буде  з  нами  -  повсюди!
Те,  що  сталося  там,  не  повинно  піти  в  забуття,
Як  страждали  від  ран  і  вмирали  нескорені  люди,
Україна  свій  шлях  обирала  у  нове  життя.

Пам"ятаймо  Майдан!
Він  піднявся,  щоб  віхи  змінити.
Вибух  гніву  прийшов  у  призначений  долею  час.
Розпочати  з  нуля  -  ми  повинні  навчитися  жити,
Пам"ятаючи  тих,  хто  віддав  найдорожче  -  за  нас!

Пам"ятаймо  Майдан!
І  нікому  тепер  не  згасити,
Світло  сонця  й  небес  -  кольори  цих  живих  прапорів!
В  українських  серцях  будуть  вічно  героями  жити,
Ті,  хто  перший  в  бою  за  країну  у  небо  злетів!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761976
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 09.02.2018


Ніна Третяк

Хіба думалось…


Хіба  думалось  нам,  хіба  виділось  в  снах  найстрашніших,
Що  воздасться  синам,  що  війна  їхніх    душ  не  мине,
Що  лишиться  під  листям  торішнім  і  позаторішнім
Згіркла  пісня,  що  смутком  знімілим  серця  полосне?

Невідспівана  пісня.  Незоране  поле  безхлібне.
Невідлюблена  жінка.  Неблагословенне  дитя.
Щось  минає  у  нас.  Щось  велике  маліє  і  дрібне.
Тільки  не  промина  –  обпікає  вогонь  небуття!

І  від  краю  до  краю  –  що  горя  того,  що  одчаю,
Як  докупи  збереш  –  захлинуться  сльозами  світи!
Той  питає  того.  А  кого  бідна  мати  спитає,
Скільки  битись  об  лід,  зітліваючи  від  сумоти?

Щось  не  так  –  знаєм  ми,  щось  пороблено  нам  не  з  учора,
Щось  у  нас  у  самих  обірвалося  і  не  зрослось…
Та    чистішими,  іншими  вийдемо  з  горя,  як  з  моря
І  над  полем  підніметься  золото  справжнє  колось

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775433
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Олекса Удайко

ЩЕ РАЗ ПРО КРИЛА

         [i]…І    вірю    я,    що    якось    навесні  
         внизу    на    ґанку    заскриплять    поруччя…
         це    ти,    крилатий,    принесеш    мені
         аж    два    крила...  Новісінькі  і  зручні!
                                                                               [b]Ол.  Удайко[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492275&pg=2
[/i][youtube]https://youtu.be/kkHMxXsnE5k[/youtube]
[i][b][color="#0b94b3"]Живим  дано  і  повзати,  й  літати,
У  леті  видно,  що  і  як  лежить...
Той  лет  мордують  й  кидають    за  ґрати,
Бо  заважає
                                         гідрі  вільно  жить.

…Окрилює  нас  музика  і  слово,
Жіночна  стать,  статечний  чоловік…
І  з  крилами  живеться  лазурово  –
Пливеш,  як  
                                     лебідь  в  морі,  ввесь  свій    вік.

Але  хутчіше  надихає  дія:
Як  впевнишся,  що  недарма  живеш,
То  й  про  нові    вже  алгоритми  мрієш
В  доланні  стеж  
                                       до  щонайвищих  веж;

Й  коли  відчуєш  –  не  пропало  зерня,
Потрапило  у  благодатний  ґрунт,
Нові  здолаєш,  непролазні,  терни  –
Й  діла  твої  
                                       ніколи  не  помруть!

Та  над  усе  окрилюють  нас  діти  –
Прожив  для  рідних  ревно  –  й  недарма:
Дитячі  очі  в  те́мні  навіть  світять  –
Вже  не  страшна  
                                       для  світлих  мрій  тюрма.

Тож  окриляйтесь  –  і  любіть,  і  множтесь  –
Й  отримуєте  свій  найцінніший  дар:  
В  житті  –  на  небі  й  на  землі  –  всеможний  
Крилатий  –  
                                         не  повзучий  –
                                                                                             во-ло-да́р!

[/color][/b]03.02.2018,
Кельн,  ФРН
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Ніна-Марія

КОЛИ МИ УДВОХ…

[img][/img]

[b][color="#4d2066"]Нехай  за  вікном  уляжеться  ніч,
А  місяць  розсипле  зорі  по  небу.
З  коханням  своїм  тепер  віч-на-віч,
А  більшого,  любий,  нам  і  не  треба.
 
Хурделить  нехай  надворі  зима,
І  смачно  хрумкоче  сніг  під  ногами.
Та  кращого  раю  в  світі  нема.
За  той  неземний,  який  поміж  нами.
 
Вдивляюсь  в  очей  твоїх  голубінь.
Від  погляду  наче  в  небо  злітаю.
Мене  не  лякає  та  височінь.
О,  Боже,  ти  чуєш,  як  я  кохаю.
 
Напитись  любові  нам  дай  досхочу.
Встели  чебрецем  ту  стежку  над  плаєм.
Назустріч  весною  тобі  полечу
І  в  серці  твоїм  розквітну  розмаєм[/color].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772591
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 01.02.2018


Леся Геник

Досить!

І  падає  сніг,  і  знову  розлючена  вітром  хуга
розказує  змерзлим  вікнам,  що  досі  мовчати  тут,  
бо  десь  за  Дніпром  на  Сході  утратив  хлопчина  друга,
а  дядько,    такий  товстенький,  збрехав,  що  у  нас  все  "ґут"  .

І  б'ється  об  дах  пташина,  сховатися  у  незмозі,
а  сльози  її  гарячі  -    за  хвильку  іскристий  лід.
Десь  молиться  воїн  щиро  при  вірі  та  при  морозі,
допоки  товстенький  дядько  вибріхує  цілий  світ.  

А  нарід,  а  нарід  бідний  зачовгався  до  кошари,
ховається  за  тинами  від  правди  і  від  вітрів.
Маленькому  сину  сняться  щоночі  страшні  кошмари,
допоки  товстенький  дядько  плекає  брехню  між  брів.

Довкола  біліє,  біло  зима  настелила  всюди
і  ліжників,  і  перинок,  і  коциків  -    аж  за  край.
Вмирають  на  Сході  хлопці,  на  цвинтарі  плачуть  люди,
а  дядько  товстенький  знову  розказує  щось  про  рай.

То  ж  люто  казиться  хуга,  і  дряпає  вікна,  просить
не  кліпати  безсловесно,  бо  годі  мовчати  тут!  
Бо  скільки  вже  втрат  безрадних,  що  треба  сказати  досить
товстенькому  пишномовцю,  що  вперто  торочить  "ґут"!

16.01.18  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771655
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 01.02.2018


Радченко

Не чекайте свят

Не  чекайте  свят  чи  влучної  години,
Щоб  сказати  мамі:  "Дякую  за  все:
За  безсонні  ночі  і  тепло  родини,
За  твоє  терпіння  й  серце  золоте.

За  любов  безмежну,  усмішку  і  ніжність,
За  твої  молитви,  сльози  і  печаль,
Простоту  й  буденність,  і  твою  величність,
Й  душу  твою,  мамо,  чисту,  мов  кришталь".

Мамі  важливіші  подарунків  й  квітів
Щирі  і  звичайні,  від  душі,  слова.
Навіть  посивілі  ми  для  мами  -  діти,
Кваптеся,  щоб  встигла  їх  почуть  вона.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648654
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 31.01.2018


Світлана Моренець

ЗАКРИВАЮЧИ КАЛЕНДАР

Підходить  мить,  як  Хронос  педантично
проб'є  finita  року,  а  Звіздар,
прорікши    долю  світові,  містично
в  архів  небес  відправить  календар.

Та  ми  ще  довго  будемо  бродити
по  карті  дорогих  нам  дат,  подій
з  бажаннями  відчути,  відродити
солодкі  миті  зді́йснених  надій.

Чиясь  душа  від  гіркоти  утрати
впадатиме  в  полон  журби  й  жалів,
в  когось  серде́нько  буде  завмирати
при  згадці  ніжних  і  жаданих  слів...

Незвичний  рік,  у  барвах  сіро-чорних,
ще  довго  він  не  йтиме  в  забуття,
одним  принісши  страх  і  біль  потворний,
а  іншим  –  щастя,  радість,  каяття,

все,  що  не  змеле  в  пил  буденне  жорно.
Та,  попри  всі  контрастні  почуття,
в  календарі  –  не  цифри  ілюзорні,
а  щедрий  дар  від  Бога  –  РІК    ЖИТТЯ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768048
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017


dovgiy

ЗВИЧАЙНЕ НАЧЕ

Звичайне  наче.  Проза,  не  вірші.
Журливий  погляд  –  дзеркало  душі,
Привітне  слово  скрашує  вуста,
Якщо  і  посмішка,  то  вже  давно  не  та…
І  я  також  змінився.  День  при  дні
Доводиться  триматися  мені,
Аби  не  впасти  остаточно  в  рів,
Де  не  один  в  чаду  біди  згорів.
Не  можу  здатись,  доки  ти  ще  є!
Доки  святе  в  душі  ім’я  твоє,
Доки  хоч  чимось  дорогий  тобі:
Чи  в  радості  маленькій,  чи  в  журбі.
Казав  не  раз.  Не  раз  іще  скажу
Про  те,  як  міцно,  ніжно  бережу
Твій  щирий  усміх,  слова  милий  звук,
Низьких  підборів  дрібний  перестук,
Як  я  прощаюсь,  наче  назавжди  
І  як  боюсь  розлуки,  як  біди.
Моя  звичайна.  Жінка,  як  і  всі.
Тоді  чому  алмазами  в  росі
Заграли  очі  зоряні  твої
Коли  в  садку  співали  солов’ї?
Чому  тоді,  -  не  в  чарівному  сні,
А  наяву,  побачились  мені
Понад  тобою  змахи  світлих  крил?!
Ти  –  янгол  мій!  Наснага  творчих  сил.
Коли  тебе  не  бачу  кілька  днів,
Вкрадається  тривога  поміж  снів
І  вже  не  можу  місця  я  знайти,
Чи  щось  писати,  чи  кудись  іти…
Все  ніби  валиться  з  оцих  непевних  рук
Від  гумової  тятиви  розлук!
Але  й  без  них  нам  жити  не  дано.
Попри  любов,  будемо  знов  і  знов
Немов  навічно  щемко  розлучатись,
Щоб  хоч  колись,  на  мить  малу,  стрічатись.

вівторок,  19  грудня  2017  р.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767242
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 21.12.2017


Ніна-Марія

Зима прийшла

[img][/img]


[color="#09279e"]До  нас  чарівна  пані  завітала,
Уся  така  в  ошатному  вбранні.
Це  та  зима,  яку  ми  всі  чекали,
Це  Миколай  приїхав  на  коні.

Кружляє,  плаче,  віхола  завзято,
Пухнасті  стеле  всюди  килими.
Бреде  ще  сонний  досвіток  до  хати.
Несе  холодні  подихи  зими.

Дерева  всі  у  срібних  кожушинках.
І  сяють  перли  зорями  у  ніч.
І  мерехтять  сніжинки  на  ялинках.
Горять  вогнями  вибілених  свіч.

Нехай  зима,  як  справжня  чарівниця,
Змете  давно  вчорнілії  сліди.
Нехай  у  всіх  задумане  здійсниться,
А  спокій  в  душах  селиться  завжди![/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766975
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017


laura1

В далеке минуле

Сяду  в  потяг-примару  й  поїду  в  далеке  минуле,
Де  знайомі  стежинки  давно  поросли  споришем.
Де  дитинства  роки,  ніби  вічності  мить,  проминули,
А  незримі  сліди,  непомітно  розмиті,  дощем.

Із  собою  візьму  у  містично-безкрайню  дорогу
Теплі  спогади  милих,  яскравих,  дитячих  подій.
Промайнуть  за  вікном  невеличкі,  ошатні  городи
І  великі  ілюзії  марних,  дівочих  надій.

Пробіжать  повз  вагон  краєвиди  безкрайні,  розлогі,
Де  рясніють  волошки,  вдягнувшись  у  ніжне  вбрання.
Де  біліють  ромашки  тендітні,  стрункі,  тонконогі
І  журбу  навіває  у  сутінках  чорна  земля.

Вийду  з  потягу  нишком  в  замжичений  кокон  світанку.
А  він  далі  помчить  крізь  туман  в  інший  вимір  і  час.
Розшукаю  єдину,  заметену  вітром,  стежинку,
Що  мене  поведе  по  відомих  мені  лиш  місцях.

Зазирнувши  в  минуле,  побачу  знайомі  картини,
На  яких  в'ється  річка  уздовж  оксамитових  трав.
А  вишневий  садок  коло  білої  з  глини  хатини
Шелестить  в  переливах  вечірніх,  небесних  заграв.

А  крізь  тин  визирає  і  мружиться  мазанка-пічка.  
Мовчки  тужить  колодязь  в  сльоті  дощової  сльози.
А  в  хатині  горить  на  вікні  тьмяним  полум'ям  свічка.
А  на  стінах  -  пожовклі  світлини  й  святі  образи.

І  нехай,  хоч  на  мить,  до  своєї  бабусі  прилину!
Пригорнуся  до  неї,  торкнувшись  утомлених  рук.
А  за  темним  вікном  заколише  вітрисько  калину.
В  диких  хащах  у  ніч  прокричить  розлютований  крук.

Сяду  в  потяг-примару  й  поїду  в  далеке  минуле,
Де  знайомі  стежинки  давно  поросли  споришем.
Де  дитинства  роки,  ніби  вічності  мить,  промайнули,
А  незримі  сліди  непомітно  розмиті  дощем.

10.  12.  2017                          Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765160
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 17.12.2017


Катерина Шульга

Намалюй, Художнику, любов

Намалюй,  Художнику,  любов  –
Справжню,  ніжну,    віддану,  величну,
Щиру,  протирічну,  риторичну…
Намалюй,  Художнику,  любов.

Покажи  її  у  кольорах,
У  відтінках,  образах  спектральних,  
У  тонах  реально-ірреальних…
Покажи  її  у  кольорах.

Зобрази  таку,  якою  є  –
Дивно-неповторною,  святою,  
Щедрою,  скупою  і  лихою…
Зобрази  таку,  якою  є.

Поцінуй,  Художнику,  любов.
Ту  -  що  і  радіє,  і  зітхає,
Гріє  і  знобить,  жде  й  проганяє…
Поцінуй,  Художнику,  любов.

Зобрази,  спиши  і  поцінуй…
Ти  ж  її  всією  суттю  чуєш!
Безсумнівно,  лиш  її  й  малюєш…
Та  мені…  без  пензля…  намалюй…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416860
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 17.12.2017


Віктор Ох

Свято в календарі

[i][b]«РІДНОКРАЙ»[/b][/i]
[b](2018-2019)[/b]
[u]Лубни  –  2017[/u]
[i][u]Видавництво  «ІНТЕР  ПАРК».[/u][/i]




Признаюсь,  раніше  дещо  скептично  ставився  до  такого  виду  типографського  видання,  як  [b]Календар[/b].  У  всякому  випадку  не  сприймав  його,  як  окремий  жанр.  Це  йшло  ще  з  давніх  часів  популярності  в  совкові  часи  відривних  календарів,  з  їх  кітчевою*  естетикою  і  передбачуваною  тематичністю:  «[i]Домашній  календар»,  «Календар  пенсіонера»,  «…кулінара»,  «…тисяча  дрібниць»,    «…  для  селян  »,    «…для  жінок  »,    «…поради  садівникам»,    «…поради  городникам»,    «…домашній  лікар»,  «…спаси  і  сохрани»[/i],    і  т.д.  і  т.п..          
Згодом  своє  ставлення  змінив,  бо  зрозумів,  що  календарі  є  не  тільки  фіксаторами  ритму  часу,  але  й  пам'яттю  людства,  надійними  хранителями  першооснов  кожної  з  культур  нашої  планети.  Я  вже  бачив  зразки  календарів  з  високохудожнім  наповненням.  Вражало  і  їх  культурне  та  конструктивне  різноманіття.  З’явилися  календарі  перекидні,  настінні,  настільні,  кишенькові,  календарі-плакати,  піраміди,  закладки  і  т.д..
Безліч  різновидів  календарів  можуть  відрізнятися  формою,  зовнішнім  виглядом,  видом  з’єднання  листів,  форматом.
Разом  з  календарем  на  них  дуже  зручно  розташовується  різна  інформація  або  просто  красиві  зображення,  які  включаються  в  загальний  дизайн  приміщення.
Значного  розвитку  набули  настінні  календарі,    що  являють  собою  справжні  альбоми,  присвячені  тій  чи  іншій  темі.  А  функція,  власне,  обчислення  часу  відходить  у  них  на  другий  план.
Саме  таким  барвистим,  яскравим  є  настінний  календар  [b]«РІДНОКРАЙ»(2018-2019)[/b].  Замовником  видання  став    Літературно-мистецький  кіш  «РІДНОКРАЙ».
Художньо-технічний  редактор  календара  Олександр  Печора  трудився  над  ним    добрих  три  місяці.
 Бездоганна  поліграфія,  офсетний  друк,  великий  розмір  (32×45  см.)  Він  є  не  просто  довідковим  виданням  з  послідовним  переліком  днів,  тижнів,  місяців  даного  року.  З  нього  також  можна  дізнатися  про  походження  українських  назв  місяців.  Та  головне  в  ньому  мистецьке,  творче  наповнення    ̶      понад  сто  пишнобарвних  світлин  з  надзвичайно  гарними,  живописними  краєвидами  нашої  України.  Це  роботи  українських  фотохудожників:  Ігор  КОРНІЙЧУК,  Валерій  ЧЕРКАС,  Олег  ШУПЛЯК,  Микола  КОЗАК,  Володимир  ЛУЦ,  Віктор  ПЕТРУК,  Валентин  БУТ,  Денис  ШКУТОВ,  Любов  ІГНАТОВА,  Юрій  КОЛЕСНИК,  Олександр  ВАСЕНКО,  Олександр  ПЕЧОРА.
 На  кожній  з  28-ми  сторінок  розміщено  по  4-6  фотографій  і  10-15  поетичних  строф  пейзажної,  патріотичної,  філософської    лірики.  
Це  вірші  і  українських  класиків,  і  сучасних  авторів:  
Іван  Франко,  Леся  Українка,    Юрій  Дараган,Тимофій  Бордуляк,  Григорій  Чупринка,  Микола  Вінграновський,  Василь  Стус,    Василь  Симоненко,  Іван  Драч,  Ліна  Костенко,  Борис  Грінченко,  Павло  Грабовський,  Леся  Геник,  Оксана  Дністран,  Валентин  Бут,  Валентин  Довбиш,  Микола  Серпень,  Лариса  Петрова,  Олександр  Печора  ,  Віталій  Назарук,  Ніна  Третяк,  Світлана  Павелко,  Галина  Литовченко,  Олена  Іськова,  Любов  Ігнатова,  Олег  Корнієнко,  Патара  Бачіа,  Віктор  Охріменко,  Світлана  Моренець,  Наталя  Баклай,  Інна  Доленник,  Наталія  Данилюк,  Ніна  Діденко,  Наталія  Хаммоуда,    Людмила  Лєгостаєва,  Володимир  Присяжнюк,  Юрій  Колесник,  Петро  Сорока,  Леся  Шмигельська  та  інші.
 Тобто  це  справжній  художньо-поетичний  альманах.  Натхненниками  і  упорядниками  його  стали  Микола  Серпень,  Олександр  Печора,  Віталій  Назарук.  В  своєму  вступному  слові  вони  заявляють:
«[b][i]Зараз  або  ніколи[/i][/b]!»  Це  і  є  наше  стрімке  відчуття  часу,  наш  новий  календар,  календар,  котрий  відкриває  сторінки  нового  життя.  Яким  воно  повинне  бути?  Звичайно,  повним  оптимізму  й  віри  в  наші  сили,  у  наше  творче  натхнення,
В  календарі,  як  і  в  нашій  мові,  відбились  і  збереглись  ті  символи  невпинного  руху  часу,  що  пронизують  усе  наше  життя  протягом  року  й  забезпечують  зв'язок  поколінь  через  віки.  Глибоко  поетичні  назви  місяців,  як  ніщо  інше,  свідчать  про  глибочінь  душі  народу  і  його  нерозривний  зв'язок  з  самою  основою  буття,  усвідомленою  через  час,  котрий  є  одним  із  проявів  Бога.  Через  календар  ми  завжди  мали  й  маємо  тісний  зв'язок  з  нашим  предковічним  минулим  і  яскраво  бачимо  необхідність  торувати  шлях  у  своє  майбутнє.  Глибокий  зв'язок  нашого  календаря  й  нашої  природи  -  безумовне  свідоцтво  того,  що  з  нами  вся  наша  сутність  як  народу,  котрий  живе  й  надіється,  бореться  і  страждає,  вірить  і  творить  в  ім’я  нашого  щасливого  прийдешнього.  Прийдешнього,  котре,  як  і  час,  вже  сьогодні  з  нами,  і  тільки  від  нас  залежить,  яким  воно  з  часом  буде.»
Так  от,  друзі,  календар  «[b]РІДНОКРАЙ[/b]»(2018-2019)  стане  першим  календарем,  що  прикрасить  стіни  мого  кабінету,  бо  то  не  просто  календар    ̶      то  справжнє  Свято.  

 ------------------------
*Кіч  або  Кітч    —  термін  для  означення  низькоякісної  речі  масової  культури,  творів,  яким  бракує  смаку,  халтура.


08.12.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765030
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Ніна-Марія

Сніги десь в мареві дрімають…

[color="#2a2d30"]Стомився  день,  змарнілий  від  негоди,
Туманом  сірим  котиться  у  ніч.
Яких  ще  примх  чекати  від  природи,
Не  хоче  грудень  з  нею  протиріч.

Сніги  десь  сонні  в  мареві  дрімають.
Сипне  з  мішка  хтось  наче  крадькома.
Як  тут  дощі  їх  хутко  розмивають.
Чомусь  бариться  зимонька-зима.

Дерева  мерзнуть  голі  і  вчорнілі,
Земля  вляглась  спочити  до  весни.
Одягне  грудень  все  у  шати  білі.
Нехай  теплом  зігріються  вони.[/color]

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcT_lSzqBgBvKt8x4MTP4NVnYVc-qVtkrDb74ORwQ5T4opWwBriE[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764989
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Валентин Довбиш

Коли болить душа

І  пожити  б  іще,  та  життя  вже  пройщло
 І  у  серці  моїм  давно  осінь  глибока
Вже  зманили  мене  своїм  диво-крилом
Перелітні  птахи  ненароком.

 Я  до  лікаря  йшов  -    не  беруть  на  війну
А    солдатикам  цим  би  ще  жити  і  жити.
От  себе  я  якраз  не  знайду,    не  збагну,
Не  помітять  –  убитий  ,  не  вбитий

Знав  би  ліки  душі  -  все  б  безслідно  пройшло.
Від  щоденних  новин  тільки  супляться  брови…
І  все  кличуть  мене  своїм  диво-крилом  
Перелітні    птахи  до  Покрови…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762478
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 07.12.2017


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: ПЕЛЮСТКОВИЙ ВАЛЬС

Запашний  вітерець  пряде
                                     з  буйноцвіття  духмяний  вальс.
Причаровує  –  в  рай  веде.
                                               Тільки  як  же  мені  без  Вас?


   Старовинний  п’янкий  романс  –
                                                               приміряє  весна  фату.
   Кружеляє  натхненно  вальс.
                                                             А  я  Вас  виглядаю  тут.



Знаю,  прийде  жаданий  час,
                                                                   наче  яблука  у  меду.
Запрошу  Вас  на  дивний  вальс.
                                                 До  кохання  натхненно  йду.
 

   Пелюстковий  весняний  вальс  –
                                                     молода  заметіль  в  саду...
   Я  так  хочу  зустріти  Вас,
                                                       доки  яблука  не  впадуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425025
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 03.12.2017


Ніна-Марія

Літа кружляють спогадом далеким

[img][/img]


[i]Літа  кружляють  спогадом  далеким,
Мов  кличуть  нас  у  юність  золоту.
Крилом  махають  із  гнізда  лелечим,
Там,  де  моя  й  твоя  весна  в  цвіту.
 
Де  гай  шумів  пташиним  стоголоссям,
Де  співом  нас  вінчали  солов'ї.
З  небес  нам  щастя  зоряне  лилося
В  твої  долоні,  любий,  і  мої.
 
Весна  довкруж  красою  полонила.
П'яніли  ми  до  млості  без  вина.
Несла  любов  удаль  нас  легкокрила,
ЇЇ  сипнула  доля  нам  сповна.
 
Та  все  нові  писала  нам  сюжети.
Летів  життя  нещадний  часоплин.
За  обрієм  виднілись  силуети
Отих  крутих  вготованих  вершин...
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762798
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Валентин Довбиш

БЕЗСОННЯ

Примара-  ніч.  Наснилося?  Та  –ні,
Бо  цвіркуни  окупували  простір,
Та  ще  думки,  не  відженеш  —  сумні,
А  радісні  -  такі  нечасті  гості…

І  як  це  перепуття  перейти,
Перепливти  ,  преповзти,  і  -  чвалом!
До  простору!  До  світла!.  До  мети!                                                                                                                                      
Оцінюєш  -  і  сил  усіх  замало…

Куди  не  кинь  -  безвихідна  біда.
…Вже  паспорт  налаштований  на  вирій,
Та  не  пускають  у  далеку  даль
Дрібних  надій  закостенілі  гирі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762218
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 25.11.2017


Віктор Ох

ЛЕЛЕКИ УКРАЇНИ (V)

Хочу  похвалитись  новим  кліпом  на  пісню  «ЛЕЛЕКИ    УКРАЇНИ»    Студії  ОХ.  Слова  Миколи  Серпня,  музика  й  аранжування  Юрія  Задорожного,  співає  Анатолій  Куценко.
Прем’єра  пісні  відбулася    08  жовтня  на  зустрічі  поетів,  музикантів,  композиторів  –  авторів  причетних  до    поетичного  збірника  громадянської  лірики  "Мислити  і  жити  УКРАЇННО"  і  пісенника  «Про  рідне  та  близьке»  в    будинку  творчості  письменників  в    Ірпіні.
------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9kuKTIO9zdQ[/youtube]
 
       Микола  Серпень

                     ЛЕЛЕКИ    УКРАЇНИ

Не  ходи  ти  далеко,  
Роздивись  навкруги  –  
Ген  чутливий  лелека,  
А  ген-ген  –  вороги.  
Наче  тінь  наших  предків,  
Що  за  нас  все  тремтить  –  
Як  не  так  щось,  лелека  
Кудись  швидко  летить.  

Біла  птиця  –  чорні  крила,  
Після  літа  нас  покине!  
Зиму  мусить  десь  перечекати.  
Чи  є  нам  до  того  діло?  
Ну,  яке,  здається,  діло?  
Скільки  їй  терпіння  треба  мати!  

Може,  там  десь  далеко,  
Дивні  квіти  цвітуть,  
Та  лиш  тут  у  лелеки  
лелечата  ростуть!  
Ми  усі,  мов  лелеки...  
«Як  життя?»  –  не  питай!  
У  світах  нам  нелегко,  
Над  усе  ж  –  ріднокрай!  

Біла  птиця  –  чорні  крила,  
Зустрічі  весняний  символ!  
Щастя  треба  вміти  дочекатись.  
Біди  всі  з  країни  гнати,  
Боронитись,  працювати,  
І  свою  вже  долю  повертати!  

Хмари  знову  зібрались,  
Як  ознаки  біди,  –  
Тільки,  що  б  там  не  сталось,  –  
Він  прилине  сюди!  
Знов  країні  нелегко,  
Смутку,  хоч  відбирай!  
Та  правічний  лелека  
Прикрашає  наш  край!  

Чорні  крила,  біла  птиця,  
Краща  доля  нам  годиться.
Скільки  ще  її  дано  чекати?  
Ой  не  варто  ж  долю  ждати,
Її  треба  здобувати,
Чорне  з  білим  чітко  розрізняти!
Лелеки  України
------------------------------

В  кліпі  використано    роботи  українського  художника  Олега  Шупляка.  Він  –  член  НСХУ  (2000),  лауреат  премії  ім.  Михайла  Бойчука  (2014),  автор  офіційного  логотипу  до  200-річчя  народження  Т.  Шевченка.


Про  творчу  зустріч  –
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694635

Там  в  Ірпіні  також  прозвучала  пісня  «Ота  стежина»  у  виконанні  Заслуженої  артистки  України  Олени  Білоконь.
Її  концертне  виконання  –
https://www.youtube.com/watch?v=ae2uz9U2IIk

Кліп  на  цю  пісню  –
https://www.youtube.com/watch?v=PGPXqgQj78c


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698237
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 23.11.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2017


Ніна-Марія

Запахла осінь гіркими полинами

[img]http://i.ytimg.com/vi/xQrFjMFpyBg/mqdefault.jpg[/img]

Запахла  осінь  враз  гіркими  полинами,
Опалим  листям  під  ногами  шурхотить.
Крильми  розлуки  наче  тріпотить  між  нами,
Вона  ніколи  у  мені  не  відболить.

В  пожухлих  травах  хай  росою  засріблиться,
Світанком  босим  до  оселі  забреде.
Якась  надія  ще  десь  у  душі  тепли́ться,
І  смутком  осені  на  землю  упаде.

Хай  він  зотліє  у  рудому  падолисті
Прогірклим  болем  невимовного  жалю.
Зберу  із  світлих  мрій  моїх  разок  намиста.
З  тобою  пополам  їх  любий  розділю.    

[img]https://static.pexels.com/photos/63614/autumn-tree-leaves-red-63614.jpeg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760032
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Віталій Назарук

ПРОСТО РОЗДУМИ

Вже  сили  не  ті  –  їх  забрали  літа,
Пробігли,  мов    хвиля  за  хвилею.
Прожиті  роки  –  це  пора  золота,
А  зараз  вже  пахне  могилою.

Зберу  усі    сили  в  єдиний  кулак,
Ще  трохи  потішуся  внуками.
Їх  двоє  у  мене,  хоч    я  –  одинак,
Бо  вижив  натомлений  муками.

Щоб  внуки  зростали  на  власній  землі,
Пишались  землею  й  калиною,
Багатим  колоссям  на  твердім  стеблі…
Щоб    кожен  з  них  виріс  людиною.

А  через  роки,  як  згадають  мене,
Колись  на  дворі  під  калиною.
Як  весело  буде,  згадають  сумне,
Що  дід  до  кінця  був  людиною.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758072
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017


Мирослав Вересюк

СЕЛО ВМИРАЛО БОЛІСНО І ДОВГО

Село  вмирало  болісно  і  довго,
Ховаючись  в  високій  кропиві.
Ще  стежкою  хтось  по-старече  човгав
І  гниллю  пахли  яблука  в  траві.

Бездонне  небо,  заніміла  тиша
І  моторошний  спокій  огорта.
Чим  завинив,  що  світ  ще  не  залишив,
Себе  не  раз  він  з  відчаю  питав.

Примара-тінь  трималася  причілка
Їй  блякнув  світ  у  вицвілих  очах,
Як  ніби  дух  померлого  присілка,
Та  горобці  гойдались  на  кущах.

Якісь  принишклі  і  заціпенілі,
На  душі  схожі  вимерлих  людей
На  поминальнім  всілися  застіллі
І  сум  німий  точився  з  їх  грудей.

Квітують  мальви,  смутку  поволока
В  прадавніх  квітах  розпачем  бринить.
А  в  тіні  вишні  трохи  кособока
Осиротіла  пустка  бовванить.

У  хаті  все  як  залишили  люди,  
На  образах  зчорніли  рушники.
Світлини  в  рамках  напоказ  усюди,
На  них  життя,  і  долі,  і  роки…

Ворота  впали,  приросли  травою.
Паркан  тримає  яблуня  стара.
Вже  спрагу  не  вгамовує  водою
Поросла  мохом  студня,  без  цебра.

Спориш  чіплявся,  мов  хапав  за  ноги
Благав  беззвучно,  -  потопчи,  пройдись,
Ще  поки  слід  сільської  є  дороги,
Та  за  село  вмираюче  молись…

26.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714759
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 30.10.2017


євген уткін

Відгомоніло, відбуяло віджило.


В  багатолюдному    колись  селі,
Цьогоріч  я  провідав  кладовище.
Був  день  холодний,  завивав  вітрище    
Дощем  зі  снігом  сіяв  по  землі.

Поклав,  як  і  годиться,  під  хрести
На  могилкИ  і  панахиду,    й    квіти  
Як  і  велять  прадавні  заповіти  
Та  християнських  звичаїв  пласти.

А  потім    почалапав  на  село  
Та  упізнати  щось  було  намарне
Воно  колись  і  велелюдне  й  гарне
Завмерло,  почорніло,  заросло.

Обшарпані  скелети  –  комини
Хатки  старенькі  тужить  за  тинами
Двори  порослі  густо  чагарями.
Панують  лопухи  та  полини.

Всихають  витоки,  зникає  джерело.
Котів,    собак  також    вже  тут  немає
захиріло  і  вік  свій  доживає.
Колись  веселе  й  радісне  село

Недавно  ж  торохтіли  тут  вози.
На  луках  гуси  паслись  табунами.
Чарівна  пісня  чулась  вечорами
Та  якось  враз  хитнулись  терези.  

І  в  мить  все    розікрали,  розтягли
Усе    що  будувалося  роками
Дідами,  прадідами  та  батьками.
Все  те  що  для  нащадків  берегли.

Гірка  жура  на  серце  налягла
Бо    де  не  глянь  усюди  румовище
Занепад  та  жахливе  руйновище
Це  все  що  залишилось  від  села.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757759
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Галина_Литовченко

В ПОРУ БАБИНОГО ЛІТА

Гомонять  тополі  тихо  в  частоколі,
на  дахи  вершини  дивляться  здаля.
Під  осіннім  сонцем  грають  скелі  голі,
над  широким  плаєм  вітерець  гуля.
 
Виснуть  павутини  бабиного  літа,
в’яжуть  у  пучечки  грона  горобин.
Гарбузи  вродили  –  нікуди  їх  діти,
сушиться  цибуля  на  щаблях  драбин.

Квітнуть  на  подвір’ях  кулями  жоржини,
гріють  на  кілочках  глечики  боки.
Витягнули  шиї  крізь  вузькі  шпарини  –  
норовлять  з  повітки  гуси  навтьоки.

Перекочували  яблука  із  саду
(їх  напередодні  повно  там  було).
Дітвора  у  гилку  грає  до  упаду,
цій  погожій  днині  тішиться  село.

Прийде  незабаром  смуток  листопаду,
зрідка  нагадають  про  минуле  сни.
Запасають  люди  кожен  промінь  радо,
щоб  було  достатньо  сонця  до  весни.
20.09.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756946
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017


Галина_Литовченко

ЖОВТНЕВІ КОЛЬОРИ

Полум’ям  листя  спалахують  шати,
жар  додають  з  квітників    повняки.
Жовтень  зірвав  геть  усі  банкомати,
кинув  у  обіг  руді  мідяки.

Дрібно  берізки  трясуть  гаманцями,
в  клена  в  долонях  тріщить  портмоне;
котить  монети  вітрець  путівцями  –  
жодну  влоговину  не  обмине.  

Сипле  ідеї  свої  променисті
і  в  Петриківці,  і  десь  в  Хохломі.
Осінь  погідна  м’яким  падолистом
здалеку  стелить  доріжку  зимі.

*  Осінні  барви  в  моїй  уяві  асоціюються  з  народними  промислами:  петриківським  та  хохломським  розписом.  Політика  тут  ні  до  чого  (отримала  зауваження  щодо  Хохломи)))
24.10.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756944
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017


євген уткін

ОСІННІЙ НАСТРІЙ

Холодний  вітер  жартівник
Сюди  –  туди  ганяє  мряку          
А  горобці  із  переляку
Під  стріху  та  ані  чирик.

На  вулиці  а  ні  душі.
Лиш  мурі  хмари  волохаті,
А  я  біля  вікна  у  хаті
Сиджу  та  і  складую  вірші.

Як  прийдуть  Муза  та  Пегас
Тоді  безсонними  ночами
Частенько  так,  поміж  роками
В  минуле  шастаю  щораз.

І  повертаюсь  знову  й  знов
У  ті  казкові,  дивні  ночі
Де  чарівні  дівочі  очі
І  солов’ї  в  нічний  покров.

А  ще  буває  раз  у  раз,  
Коли    у  дитинство  завітаю
то    все  на    с  віті  забуваю
Бо  стане  радісно  відраз.

Бо  там  ми    грали  у  квача
В  садок  колгоспний  учащали,
З  рогатки  в  горобців  стріляли
До  смерку    буцали  м’яча.

Бо  там  черешня  під  вікном
Там,  молоді  ще,  мама  й  тато
Двір  споришевий,  рідна  хата
Брати  і  сестри  всі  гуртом.

Жаль  тільки  часу  вже  в  обріз
А  старість  шарудить  літами,  
та  вже  й  не  ті  кардіограми,
та  й  болячок  на  цілий  віз.

А  я  все  пруся    на    узвіз
Та  він  здається  вже  горою
Тягну  на  нього  за  собою
Буття  жебрацького  той  віз.

Надіюся  тому  і  прусь.
Мо      кращу  долю  там  застану?
Яка  ж  вона?  Хоч  оком  гляну.
Та  ні.  Мабуть  що  не  діждусь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755860
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 21.10.2017


Ніна-Марія

Заспівай же ти пісню, про долю, козаче

[img]http://bm.img.com.ua/smak/orig/2/10/4d1a9a969996077ee674cbc97081a102.jpg[/img]

Заспівай  же  ти  пісню,  про  долю,  козаче,
Про  гірку,  ту  що  в  хаті  на  покуті  плаче.
Про  синів  України,  полеглих  в  боях,
Журавлями  у  небо  їх  стелиться  шлях.
 
Про  село,  де  затишна  над  кручею  хата,
За  ворітьми  терпляче  жде  стомлена  мати.
Від  обіймів  якої    милішає  світ...
Як  хотіла  б  вона  живим  сина  зустріть!
 
Та  пекучий  той  біль  розтинає  їй  груди.
У  скорботі  німій  до  землі  геть  зігнута.
Скільки  ж  праведних  мрій  в  її  сина  було!
Але  куля  ворожа  спалила  крило.
 
До  могил  тих  синів,  що  у  небо  злетіли,
Ми  червоні  супліддя  калини  прихилим.
Їх  потомки  прийдешні  не  зможуть  забуть,
Бо  весною  барвінком  вони    зацвітуть.


[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcS-3WAPo7KHihAgrRqQDhgN99lHsknDfl3QkW-aXR5aPZESyyFtZA[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749321
дата надходження 05.09.2017
дата закладки 21.10.2017


Світлана Моренець

ДОНІ

В  заду́мі,  гортаю  сімейні  світлини
і  телепортуюсь  в  далекі  роки...
Ось  фото  –  найперше  –  моєї  дитини.
–  Привіт,  янголятко!  –  торкаюсь  руки,

а  там  –  світлий  Боже!  –  ті  пальчики  милі,
немов  у  Дюймовочки-крихти,  –  малі...
І  ніжість  щемливі  накочує  хвилі,
підхоплена  ними,  пливу,  як  в  імлі,

крізь  ночі  безсонні,  повз  пам'ятні  віхи:
ось  –  зубчик  найперший,  а  тут  –  перший  крок,
від  першого  слова  так  мліли  од  втіхи,
що  радість,  напевне,  сягала  зірок.

Згубилася  лялька  –  і  слізок  озерце,
обдерла  колінця  –  і  знов  полились
струмочком  окропу  на  мамине  серце...
Чи  буде  спокійним  воно,  хоч  колись?

Траплялися,  зрідка,  непослух,  пручання
і  таткова  кара  –  заслання  в  куток.
Та  це  вже  –  садочок  і  в  школі  навчання,
де  кожен  із  нас  свій  проходив  урок.

Росла  наша  доня,  а  з  нею  –  тривоги,
вже  час  самостійні  шукати  путі.
Рішуче  долола  затори  й  пороги,
тож  місце  достойне  знайшла  у  житті.

Ти  болі  й  хвороби  уміло  гамуєш.
З  жіночою  чуйністю  і  співчуттям,
поранені  душі  батькі́вські  лікуєш,
рятуючи  діточкам  їхнім  життя...

Кровиночко  рідна,  ти  нам  –  нагорода,
безцінний  прекрасний  дарунок  Небес.
Як  гілка  старого  козацького  роду,
ти  вистоїш  всюди  і  з  нами,..  і  без.

А  дехто  не  хоче  дітей.  І  без  риску
й  мороки  шукає  розваги  в  житті.
З  тобою  я  взнала  любов  материнську,
а  це  –  найсвятіше  з  людських  почуттів.

Що  просять  батьки  для  єдиної  доні?
Здоров'я,  кохання,  життя  без  проблем.
І  дякують  Богу  за  щастя  в  долоні,
аби  не  втекло  в  небеса  журавлем.

Ти  –  мама  і  жінка,  і  доня.  Хоч  нині
життя  в  нашім  краї  –  не  мед,  не  єлей,
та,  попри  тривоги  і  втрати,  і  кпини,
примножуй  достойні  чесно́ти  Людини.
Будь  Примою,  доню,  у  кожній  з  ролей!

                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754794
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017


Ганна Верес

Гаптує осінь диво-килими

Гаптує  осінь  диво-килими  –
Зна  ж  бо,  немає  кращої  майстрині,
Коли  ж  обійме  ставу  гладь  крильми,
Від  подиву  вода  у  нім  застигне.
Побачивши  земний  казковий  рай,
Гроза  остання  простір  сколихнула,
Осінній  день  пташок  у  гурт  збира
Й  земля,  здалось,  полегшено  зітхнула.

Гарцює  жовтень  в  вітру  на  крилі,
Обтрушує  з  дерев  останнє  листя,
Втекло  далеко  літо  у  брилі,
І  журавлі  у  небо  піднялися.
У  гай  шукає  стежку  листопад,
Простеле  скоро  килими  із  листя,
А  коли  їх  накриє  снігопад,
Заснуть  листочки,  мов  дитя  в  колисці.
6.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753519
дата надходження 03.10.2017
дата закладки 04.10.2017


Серафима Пант

Ця осінь

- Ти  плачеш?
- Та,  ні,    –    то  все  осінь.
Сльозиться  нахмурене  небо,
Лист  долу  летить  та  голосить:
- Не  треба!  Не  треба!  Не  треба!
Не  треба  
                               дощами  збивати
В  відрізки  спіральні  маршрути  –
Вицокують  бризки  стакато:
- Забути!  Забути!  Забути!
Забути                      
                               про  пестощі  вітру,
Проміння  обійми  тремтливі,
Наснагу,  теплом  оповиту,
Не  в  силі!  Не  в  силі!  Не  в  силі!
Не  в  силі  
                                 здолати  тяжіння:
У  прожилку  долі  –  волога.
Злітають  униз  обважнілі  –
Тривога...Тривога...Тривога...
Тривога  
                                 у  дугах  калюжі
Луною  здіймається  наче  –
Дощ    човники  топить  байдуже.
Все  плаче....  Все  плаче.....Все  плаче.....
- Ти  плачеш?    Замерзла?  Не  треба!
Минуться  і  холод,  і  сльози.

- Так,  плачу.  Я  плачу  із  небом  –  
Всередині  мене  ця  осінь.
Ця  осінь...  Ця  осінь...  Ця.......осінь

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753607
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 04.10.2017


Ганна Верес

Я вийшла з хати осінь зустрічати

Зібрало    літо    висохлі    покоси,
І    солов’ї    закінчили    пісні…
В    вікно    до    мене    обізвалась    осінь  –
Дощу    то    краплі    стукали    рясні.

Я    підійшла    до    вмитого    віконця,
Побачити    хотіла    стукача,
Чекала,        щоби    виглянуло    сонце,
Щоб      осінь    також    виплило    стрічать?

Вона    ж    стояла    в    золотавих    ризах,
З    букетом    чорнобривців    у    руці,
Найбільшим    же    було    мені    сюрпризом
На    жовтій    сукні    мокрі    горобці.

Я    вийшла    з    хати    осінь    зустрічати.
І    серце    огорнув    незримий    щем;
Хотілося      не    плакати    –    кричати:
Плили    ж    ключі    лелечі    під    дощем!

Тривожний    погляд    мій      летів    за    ними,
А    з    ним    –    моя    збентежена    душа.
Пташині    голоси    були    сумними…
Лиш    осінь    за    ключем    не    поспіша…
22.10.2015.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753648
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 04.10.2017


Віталій Назарук

ВЖЕ НЕ ПЕЧЕ

А  все  вона,  одна  вона  виною,
Чарка  надії  випита  до  дна.
Що  закружляла    долю  з  головою,
Я  захмелів  тоді  і  без  вина.

Щеміло  серце,  рвало  щастя  груди,
Притих  понад  рікою  верболіз.
І  дивувались,  дивувались  люди,
Чому  в  таке  болото  я  заліз.

Я  був  сліпий,  проте  горіли  очі,
Здавалось,  що  чекає  далина…
Не  міг  часами  спати  серед  ночі,
Здавалось,  що  така  вона  одна.

А  потім  пелена  з  очей  злетіла
І  я  відчув  плювок  її  в  лице.
Забулось  все  -  залишилися  віра,
Крім  віри,  більш  нічого  не  пече.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753273
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 03.10.2017


Ніна-Марія

Я знов тобі про осінь нагадаю

[youtube]https://youtu.be/pw69nky9ens[/youtube]

[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcR7S-uXYsnaLZcpuHQqM0yaG9HUAacrV_QqoD-mUdZX2rYhGcBF5A[/img]

[color="#730808"]Вже  грає  на  полин-сопілці  осінь,
І  тугою  бринить  в  моїй  душі.
А  я  дивлюсь  на  сиву  неба  просинь,
Яка  лягає  смутком  у  вірші.
 
У  спогад  днів  я  золотавих  лину.
Їх  вересень  нам  щедро  дарував.
А  час  летів  крізь  нас  все  мимо  й  мимо-
Той  знає,  хто  по  —справжньому  кохав...
 
Ми  слухали  мелодію  осінню,
Купаючись  у  барвах  кольорів.
Обох  нас  гріли  почуття  нестримні,
Коли  на  зустріч  ти  мені  летів.
 
Тоді  весь  світ  навиворіт  ставав.
Найкращі  ми  були  у  нім  актори.
Сюжет  цей  нам  Господь  намалював
І  об'єднав  у  дві  щасливі  долі.
[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751683
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 23.09.2017


Ніна-Марія

Догорає літо

За  пругом  лісу  догорає  літо,  
Про  осінь  вже  шумлять  очерети.  
А  вербам  коси  заплітає  вітер-  
Не  мокнуть  хай  в  осінні  холоди.
 
В  садах  ряхтять  красою  ще  жоржини,
Так  пахне  вечорами  матіола.
В  уяві  постають  живі  картини
Мого  дитинства  рідні  видноколи.
 
[img]http://taurian.com.ua/images/Georgini_mnogoletnie_posadka_i_uhod_foto_4.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747291
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 23.09.2017


Віталій Назарук

ГОДИННИК НА СТІНІ

Годинник  тихо  тікав  на  стіні,
Неначе  щось  розповідав  у  хаті…
Він  не  будив,  будили  нас  півні,
Що  починали  зранку  галасати.        

А  він  ішов,  немов  спішив  кудись,
Тоненька  стрілка  обганяла  товщі…
Вже  новий  день  від  часу  пробудивсь,
А  він  ішов,  немов  збиравсь  до  прощі.  

Він  точно  йшов,    ні  хвилі  наперед,
Не  вмів  також  спинятись,  чи  вертатись,
Тут  чіткості  ніхто  не  відбере,
Він  тихо  тікав,  бо  не  вмів  мовчати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751358
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 21.09.2017


Віталій Назарук

НАШ РАЙ

Де  роси  на  квітах  полощуть  джмелі,
Де  пахне  рум’янок  і  м’ята…
Від    цього  блаженства  я  враз  захмелів,
Для  мене  життя  було  свято…

Окремі  питають:    -  Де  рай  на  землі?
Він  часто  у  нас  під  ногами.
Коли  поруч  з  нами  живуть  солов’ї,
Коли  ми  живемо  з  батьками.

Як  сонечко  сходить  і  пахне  трава,
Зузуля  кує  спозаранку.
Коли  Батьківщина  на  волі  й  жива,
А  ти  одягнув  вишиванку…

Лише  придивіться    і  знайдете  рай,
Не  треба  нікуди  ходити.
Живемо  в  раю  -  знай  про  це  й  пам’ятай,
Лиш  треба  любити  і  жити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749985
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 10.09.2017


Віталій Назарук

КЛЕПАВ ТАТО КОСУ

Клепав  тато  косу  на  пеньку,  де  ми  дрова  рубали.
Забив  вибиту  бабку  в  дубілий  грабовий  пеньок.
Молоток  і  коса,  мов  на  сцені,  дуетом  співали,
Біля  тину  кропива  ховалась  в  густий  холодок.

Вигравала  коса  і  співала  по  сольному  дзвінко,
Молоток  без  упину  клепав  навіжену  косу.
Недалеко  на  лавці  мелодію  слухала  жінка
І  доїла  в  мідницю  свою  вередливу  козу.

І  косила  траву,  росянисту  траву  біля  річки,
І  раділа  коса,  що  їй  легко  дається  трава.
Потухала  роса,  проводжала  до  вечора  нічку,
 А  татусь  все  косив  і  під  косу  тихенько  співав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749901
дата надходження 09.09.2017
дата закладки 10.09.2017


Віталій Назарук

ЗАГОЙТЕ КРИЛА

Загойте  крила  раненому  птаху,
Дайте  можливість  полетіти  в  небо.
Наступні    рани  він  сприйме  без  страху,
Йому  літати,  наче  жити  треба.

Він  там  на  волі,  там  його  стихія,
Його  суперник  в  небі  тільки  вітер.
Він  то  попутний,  то    назустріч  віє,
А  вистріл  він  не  знає  буде  звідки…

Загойте  крила  раненому  птаху,
Дозвольте  їх  розправити  у  небі.
Він  полетить  тепер  уже  без  страху
І  цей  політ  присвятить  він  для  тебе.

Загойте  крила  раненому  птаху…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747165
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 22.08.2017


Віталій Назарук

ЩОБ БУЛА СИЛА

Я  ж  бо  знаю  чому  в  мене  думи  такі
І  чому  крає  серце  тривога...
Наче  терен  не  стиглий,  буваю  терпкий,
Я  тоді  прошу  мудрості    в    Бога.

Якби  важко  мені  у    житті  не  було,
На  шматки  розривали  хвороби.
Хоч  морщини    покривали    з  роками    чоло,
Я  роблю  ще  піднятися  спроби.

Головне,  щоб  лишилась  душа  молода,
Виростали  від  задумів  крила…
І  чеканився  крок  –  була  тверда  хода,
І  творити  Господь  давав  силу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747063
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 22.08.2017


Осіріс

Журба осіння

               

Стікає  небо  в  брудні  калюжі,
Намокли  клена  рамена  дужі
Попід  горою.

Шукає  вітер  в  ярах  спасіння.
Лякливо  блудить  пора  осіння
Між  трав  марою.

Здіймають  гуси  табун  під  хмари,
Печально  свищуть  крилець  удари
Понад  землею.  

Листок  останній  жде  облетіло  
Дублянку  сніжну,  втаївши  тіло
Межи  ріллею.    

Сопе  в  тумані  німий  садочок.
Щебече  дзвінко  в'юнкий  струмочок
З-під  приморозі.

Чекає  поле  на  воскресіння…
Ясніє  чорно  журба    осіння,
Круком  на  стозі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541667
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 21.08.2017


Осіріс

Засніжене світання

         

Сніг  рипучим  слідом  спуджує  безгомінь.
Та,  пилком  коштовним  стелиться  з  гілля.  
Ялинкові  шуби,  світанковий  промінь
Фре́зово  малює  пензлем  з  віддаля.

Завитком  ажурним  заячих  мережок,
Ніч  лишає  вензель  в  хащовій  журі.  
Діамант  іскристий  вербових  сережок,  
Приміряють  хором  ладні  снігурі.

Висне  бородатий  лист  від  паморозі,  
Спомином  осіннім  в  пістряві́  берез.  
Ріжуть  перемети  сани  на  дорозі,  
Струдженим  відбитком  дерев’яних  лез.

Падає  жмутами  сіно  запашисте,
На  печатку  круглу  зношених  підков.  
Засліпляє  очі  сяйво  урочисте,
Золотоголових  статурних  церков.

У  ясі  морозній  сонячну  монетку,
Стереже  розп’яття  срібного  хреста…
Обійму  неждано  Зимоньку  кокетку,  
Зм’якшу  поцілунком  льодяні  вуста.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544644
дата надходження 18.12.2014
дата закладки 21.08.2017


Осіріс

Провесінь

                                               
Захлинаються  долини  талою  водою.
Йде  весна  між  перелісків  плавною  ходою.
Розжалоблені  берізки  плачуть  соковито.
На  пригрівах  першоцвіти  купчаться  розлито.
У  підхмар'ї,  сонцелика  журавлиться  днина.  
По  дорозі  слід  карбує  глиняна  ліпнина.  
Виплітають  гнізд  віночки  на  гіллі  сороки.
Парубкує  гучно  качур  в  царинах  осоки.  
Над  бджоляником  вершаться  трепетні  обльоти.
Нива  ладно  зеленкує  скинувши  дрімоти.  
Роздобрілися  кошлато  верболозу  брості…  
Радо  провесінь  стрічаю,  мружачись  від  млості.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722741
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 21.08.2017


Віталій Назарук

МИ ЄДИНА РОДИНА

                 (перероблене)
Україну  мою  у  Дніпрі  освятіть,
Освятіть  лівий  берег  і  правий
І  її  на  руках  до  небес  вознесіть,
Як  квітучу  і  сильну  державу.

Прокладіть  над  Дніпром  широчезні  мости,
Хай  обнімуться  люди  при  святі,
Щоб  настав  швидше  час  Україні  цвісти,
Люди  стали  щасливі  й  багаті.

Позбираймо    коріння  своє  звідусіль,
Що  розкидано  дрібно  по  світу…
Це  ж  бо  наша  земля  і  єдина  в  нас  ціль,
Поклонімось  словам  Заповіту.

Якби  сіла  за  стіл  українська  рідня,
Коли  ліктем  відчули  ми  брата.
То  б  і  дружба  була  в  нас  довіку,  щодня
І  завжди  у  роду  було  свято.

Бо  на  рідній  землі,    ми  єдиний  народ,
То  й  державу  шануймо  єдину,
Щоб  добилися  ми  довгожданих  свобод,
Освятіть  у    Дніпрі  Україну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746956
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 21.08.2017


Віктор Ох

Поет Олександр Печора (V)

Продовжую  експериментувати  в  створенні  кліпів-відеопоезій.  
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9FmpJlTC0AU[/youtube]
Поет  Олександр  Печора  читає  власні  вірші-
[i]"Приємна  мова  вечорова…"
"Сім  хризантем"
"Оця  приречена  краса…"
"Щастя"
"Ще  не  пізно"
"Нема  перемоги  без  бою"[/i]
----------------------
Музичним  тлом  взято  фонограму  не  заспіваної  пісні  на  вірш  Олександра  Печори  «Не  цурайсь  родини,  брате»



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745389
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 12.08.2017


Віктор Ох

Село під горою (V)

Кліп  до    пісні  на  вірш  Олександра  Печори  гадаю,  можна  віднести  до  жанру  відеопоезії.  Адже  відеопоезія  -  це  комбінація  тексту  і  відео,  переклад  вірша  на  відеоязик.  Це  жанр,  в  якому  органічно  поєднуються  візуальний  ряд  і  поетичний  текст,  продекламований,  або  представлений  графічно.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LGmfIRaDsJA[/youtube]

Слова  –  Олександр  ПЕЧОРА

--------------------------
Село  під  горою  билинно  старою,
де  стрічкою  в’ється    в  долині  ріка,
пахучі  левади  приваблюють-бавлять  –
торкаються  серця!  І  біль  затиха.  

На  овиді  –  поле  родюче,  просторе,
гаї  заповідні…  А  простір  який!
Прадавні  тут  кручі  і  птаство  співуче,
й  гостинні  прарідні  мої  земляки.

І  дідові  вуси,  і  повагом  гуси  –  
усе  мені  миле,  усе  дороге.
І  спів  соловейка…  І  серденько  тенька.
Журливо-щасливе  село  трудове.

Чекає  і  кличе  село  мальовниче.
І  краще  на  світі  немає  ніде.
Тут  квіти  барвисті  й  калина  в  намисті  
стрічають  привітно.  І  сонце  цвіте!
-------------

А  ось  так  звучить  живе  виконання  пісні  -
[youtube]https://youtu.be/pkWwQzkjKgQ[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745126
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 12.08.2017


Віталій Назарук

ХРАП

Хропіла  ніч,  здавалось,  в  кожній  хаті,
Від  сапу,  аж  до  перлів  в  три  октави…
В  старенькій  хатці  і  в  палаці  знаті
І  навіть  там  де  храпу  не  чекали.

Сопло  дитятко,  дід  хропів  старечий
І  козарлюга,  що  лежав  на  спині.
Більшість  хропіли,  хто  розправив  плечі
Хропли  на  волі  і  хропли  в  тіснині.

Зривались  зорі  від  такого  храпу,
Летіли  в  простір,  слід  лишали  в  небі.
Неначе  відправлялись  по  етапу,
Повірте,  не  виною  я  далебі…

Бо  я  не  спав,  я  слухав  храпи  ночі
І  любувався,  як  летіли  зорі.
Дививсь  на  зорі,  мов  дивився  в  очі
І  чувся  храп  далекий,  неозорий…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744421
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 03.08.2017


Леся Утриско

Льоди. (Гумореска) .

Була  м  нині,  з  своїм  Стефком,  на  свєті  у  Львові,
Так  з  мо  з  ним  посвяткували-   пани  гонорові.
До  кав'ярні  з  мо  зайшли  зрані  поснідати,  
Марципанів  прикупили  дітлахам  до  хати.  
Шо  в  тім  Львові,  то  в  тім  Львові-  різні  витрибеньки,
Чокуляди,  пирожина-  великій  й  маленькі.  
Де  в  селі  таке  зобачиш...  іно  булку  купиш,  
А  в  тім  Львові  стілько  всього,  жи  вочи  загубиш.
Так  від  рані  находили,  жи  м  сі  заморила,  
Юш  такого  не  зобачу,  доки  буду  жила.  
Під  кінец  мій  Стефко  каже:  -  Ходи  зісти  льоди,
Сонце  сильно  так  пече,  аж  сі  котіт  сльози.  
Сіли  з  мо  спочити  трохи,  льоди  заказали,  
У  шклінках  таких  поридних,  аби  памітали.
За  якийсь  час  дівчатисько  з  фартушком-  модерна,  
Нам  принесла  такі  льоди,  жи  сі  аж  заперла.
Стефку  мову  відняло,  я  мало  не  вслабла,
За  ціну  юш  промовчу-  задусила  жаба.  
Обертаю  ту  посуду...  звідки  зачинати,
На  дворі  сі  юш  змеркає,  кінця  не  видАти.  
Нашпігало  того  всього-  і  навіть  гудзІки,
То  ж  ми  Стефку  догодив...  скілько  юш  потіхи.  
Зачала  м  туті  гудзІки  вилков  вибирати,  
Бо  напевно  треба  буде  то  назад  віддати.  
Поки  то  всьо  колупала,  льоди  сі  стопили-  
Би  вам  добре  було  жити,  то  ми  догодили.  
Кажу:  -   Стефку,  попроси,  най  ми  дадут  лижку,
-  Не  положено,  їч  вилков,  най  не  буде  стидно.  
Я  го  ловлю,   вно  втікає-  шо  за  кара  Божа,  
Гроші  Стефко  заплатив,  лишати  не  можу.
Взіла  я  тутой  горнец  тихо  в  свої  руки,  
Випила,  як  збан  води-  скінчили  сі  муки.  
Всі  гудзічки  облизала,  в  горнєтко  зложила-  
Менче  буде  дівчатиську,  юш  не  буде  мила.  
Вода  тоже  гріш  коштує,  та  й  тута  "Лехія"-
Нарід  дивисі  на  мене  і  зо  сміху  мліє.  
Як  лизала  ті  гудзічки,  фарба  з  них  пустила,
Шо  за  фабрика  паршива  таке  наробила.
З  торби  вийняла  люстерко,  від  прабаби  Зосі-
Всі  кольори  мав  язик,  як  туто  волосі.  
Я  папером  витираю,  фарба  вся  присохла,
В  пам'яти  молитву  молю,  а  би  м  де  не  здохла.
Стефко  навіть  не  моргав,  підігнав  машину,
Зі  встиду  не  вилазИв,  "Ладу"  не  покинув.  
Я  з  за  столу  тихо  встала,  пішла  як  та  пава:
Як  то  файно  у  тім  Львові,  коли  є  забава.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743979
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 30.07.2017


Леся Утриско

Льоха. (Гумореска) .

Зима  в  нас  то  є  зима-  сніги  закурили,
Би  си  люди  трохи  сіли,  трохи  відпочили.  
Та  де  годен  спочивати-  маєш  господарку,  
Пранє,  митє,  діти,  внуки,  кухні-  вічна  варка.  
Того  року  крім  корови,  бичка  та  телички,
Маєм  льоху  стару  в  стайни,  як  та  молодичка.  
Розвалиласі  у  кучи,  цицьки  всі  розперло:
Скоро  буде  поросити,  животяру  сперло.  
У  ночи  не  можу  спати-   літаю  до  стайні,  
Вигортаю,  заглідаю,  би  ї  було  файні.  
Так  обходжу,  як  ту  кралю-  мало  не  цілую,  
Бо  прибуток  добрий  буде,  то  сі  нев  любую.  
Чую  зрані...  якісь  крики,  сусідка  Марушка...
Як  би  чисто  сі  встекла,  ми  заклало  вушка.  
Так  кричала,  як  скажена-  Льоха,  Боже,  Льоха...
Я  летіла  так  до  стайні,   жи  м  мало  не  здохла.  
В  стайни  тихо-  льоха  спит,  теля  румигає,  
-  Би  ті  фраз,  Марино,  взяв-  серце  вилізає.  
Йду  до  хати,  валідолу  під  язик  положу,  
Тай  до  Стефка  сі  притулю,  може  му  догоджу.  
Я  сі  дивлю  із  просонні-  в  Мариськи  сі  світит  
По  хатах  всіх,  на  подвір'ю  -  приїхали  діти.  
Дарку  м  її  упізнали  і  без  окулярів,  
А  із  нев  таке  стояло,  як  би  впало  з  хмарів.  
Сподні  куці,  в  старих  мештах,  у  руках  гармошка...
-  Познайомсі,  каже  Дарка,  то  коханий  Льошка.  
Шляк  би  трафив  твого  Льоху,  я  мало  не  вмерла,   
Думала  м  жи  якась  нендза  льоху  ми  відперла.  
Так  кричала  твоя  мати-   ніби  кінець  світу,  
А  то  ти  зі  своїм  Льохом...  у  зимовім  квіту.  
Де  ти  чудо  то  знайшла  із  тутов  гармошков?  
Скажу  прямо-  не  зрівняти  навіть  з  мойов  льошков.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743795
дата надходження 28.07.2017
дата закладки 30.07.2017


Віталій Назарук

СПОГАДИ

Було  сімнадцять,  стало  –  сімдесять,
Роки  уже  зібралися  у  вирій…
І  на  чолі  поставили  печать,
Сховали  дні,  які  були  щасливі.

Але,  чомусь,  вертає  пам'ять  дні,
Що  горнуться  до  серця,  як  лебідка.
І  особливо  ті,  які  мені,
Лоскочуть  серце  спогадами  зрідка.

О,  дні,  мої!  Лишилось  скільки  вас?
Чи  з  вами  зможу  все  іще  згадати?
Хоч  час  летить,  він  невблаганний  -  час,
А  я  ще  хочу  щастя  перебрати.

Може  не  все,  а  тільки  головне,
Кохання  миті  і  пихатість    діда…
Невже,  роки,  позбавите  мене,
Щоб  я  ще  раз  ці  радості  відвідав?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743908
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 30.07.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Волинська подорож минулим…

Щира  подяка  невтомним  творчим  побратимам  Печорі,  Серпню  і  Назаруку  
за  колективні  збірочки,за  такі  цікаві  екскурсії  і  неперевершену  подорож...


Сьогодні  я  зустріну  друзів,
Відчую  потиск  їхніх  рук.
Щоб  бути  в  поетичнім  крузі,
Доклав  зусилля  Назарук.

Земля  Волинська  пригорнула
І  віддала  своє  тепло.
Я  враз  потрапила  в  минуле,
Воно  в  думках  моїх  було.

Ось  замок  Любарта  в  чеканні,
Чекає  дорогих  гостей.
Для  нього  будемо  бажанні
Він  кожен  день  стіча  людей.

Волинський  край,  то  Лесі  пісня,
Колодяжне  зустріло  нас.
Тут  тихо  так,  так  дивовижно,
Та  сплинув  дуже  швидко  час.

Нам  презентацію  для  книги,
Зробив  Печора  й  Назарук.
Читали  ми  вірші,  щасливі,
Дарунки  узяли  до  рук.

Зачарувала  нас  піснями,
Олена,  щира,  Білокінь.
Лилася  пісня  поміж  нами
Її  за  це  низький  уклін.

Коли  співав  пісні  Куценко,
"Два  кольори..."  злетіли  ввись.
Щемливо  так  було  серденьку,
Слова  в  повітрі  розлились.

Пісні  люблю  я  ще  з  дитинства,
Пишу  слова,  співаю  їх.
Слова  лягають  мов  намисто
Червоне  падає  на  сніг...

І  знову  подорож  бажАнна,
Нас  за  собою  повела.
На  джерело  Святої  Анни
Я  зачарована  була.

Усе  було  так  загадково
І  неймовірної  краси.
Лилась  мелодія  казкова,
Такі  чарівні  голоси...

Вода  джерельна  прохолодна,
Здоров'я  й  сили  додає.
Яка  заквітчена  природа,
Так  легко  на  душі  стає.

Ліси,  рівнини,  дивні  гори,
Ведуть  в  чарівність  далі  нас.
Зустріли  Кременця  простори,
Я  бачу  все  це  в  перший  раз.

Ось  вже  видніється  Почаєв,
Блищать  на  сонці  купола.
Гостинно  Лавра  зустрічає,
Я  на  молебені  була...

Усе  закарбувала  в  пам'ять
Для  мене  це  понадусе.
Історія  так  душу  ранить
В  часи  минулії  несе.

Скажу  я  дякую  Оксані
Вона  для  всіх  чудовий  гід.
Ми  гості  в  неї  не  останні,
Не  перевівся  родовід...

Скажу  спасибі  водієві
Уміло  він  тримав  кермо.
Для  нас  гарячі  дні  липневі,
Перетворились  на  кіно.

Смішив  нас  жартами  Печора,
Без  нього  сумували  б  ми.
Закрию  очі,  ніби  вчора
Ми  разом  у  гурті  були.

Ось  старовинний  замок  Дубно
З  фортецямі  у  всій  красі.
По  ньому  так  ходити  сумно
Острозькі  тут  жили  князі.

Я  хочу  вам  сказати  друзі,
Що  ви  чудові  були  всі.
Привіт  великий  шлю  подрузі,
Валюша  ти  у  всій  красі.

Наш  шлях  лежить  на  поле  слави,
Козацькі  там  ішли  бої.
Во  ім'я  славної  держави,
Ложили  голови  свої.

Низький  уклін  їм  й  світла  пам'ять
За  те  що  боронили  край.
Минуле,  серце  моє  ранить,
А  пам'ять  -  то  небесний  рай...

Хочу  подякувати  за  цікаву  подорож  людям  які  доклали  зусиль,  щоб  ми  зустрілися.
Це  було  прекрасно.Ця  подорож  ще  нераз  буде  нагадувати  про  такі  чудові  дні...
Всім  великий  привіт  дорогі  мої!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743264
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 27.07.2017


Віталій Назарук

А ВЖЕ СУМУЮ…

Ви  бачили  озера  в  синяві,  
Які  бувають  тільки  на  Волині…
Густі  серпанки  в  сивій  тісняві
І  сині  очі  в  кислій  журавлині.

Соборний  край  із  безліччю  хрестів,
Купальню  Анни  і  Почайні  мури.
Хліб  золотий,  що  в  полі  шелестів
І  рушниками  прибрані  фігури.

Гостинно  Вас  приймала  Пляшова,
Ви  розмовляли  з  козаками  краю.
Погода  дивувала  дощова,
Яку  з  Вас  кожен  ще  не  раз  згадає.

Лесі  земля  у  кожного  в  душі,
Не  раз  насняться  зорі  вечорові…
Прийдуть  у  сни  і  Мавки  й  Лукаші
І  густо  -  сині  вільхові  діброви.

Ви  відлетіли  кожен  до  гнізда,
Перенеслись  пісенними  вітрами.
Так  час  пробіг,  як  в  річечці  вода  -
Сумує  край  мій,  як  і  я  за  Вами…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743290
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 24.07.2017


Наталя Данилюк

Вже вдруге Волинь об’єднала поетів…

[i]Вже  другий  рік  поспіль  мальовнича  Волинь  зустрічає  авторів  «Клубу  Поезії»,
чиї  вірші  увійшли  до  колективних  збірок  –  цього  разу  це  «Мотиви  ріднокраю»  
та  «Опалені  рими»  (упорядник  Олександр  Печора).  Книги  побачили  світ
завдяки  меценатській  підтримці  Миколи  Серпня.  А  триденні  надзвичайно  
цікаві  екскурсії  організував  Віталій  Назарук.
Щира  подяка  невтомним  творчим  побратимам  Печорі,  Серпню  і  Назаруку  
за  колективні  збірочки,  за  цікаві  і  насичені  екскурсії  українськими  святинями  
та  історичними  місцями,  за  можливість  знову  зустрітися  з  чудовими
талановитими  людьми!
Як-то  кажуть:  і  я  там  була,  мед-горілку  пила)))  А  побаченим  пробую  поділитися
у  своїх  віршованих  рядках:[/i]


Вже  вдруге  Волинь  об’єднала  поетів
Під  небом  льоновим,  на  фоні  озер,
Де  стільки  ідей  для  красивих  сюжетів:
І  велич  церков,  і  Будинок  химер…

І  Любартів  замок,  величний  та  гордий,
Де  вежа  коронна  підперла  блакить,
І  тихого  Стиру  мрійливі  акорди,
Що  між  берегами  спокійно  бринить.

Цілюща  вода  зі  святої  купальні  –
Пірни  і  відчуй  ці  дари  неземні,
Подякуй  молитвою  Праведній  Анні,
І  знов  у  дорогу  –  навстріч  новизні!

Де  Божа  Гора,  і  святиня-Почаїв,
Що  блиском  і  величчю  сліпить  здаля,
Криштальних  озер  голубі  виднокраї,
Котрими  багата  ця  щедра  земля.

А  далі  –  слідами  козацької  слави
Майнути  й  відчути  звитягу  віків…
Пірнути  у  Світязь  безмежний,  ласкавий,
Вдихнути  дощу  аромати  п’янкі.

Й  радіти,  що  випала  знову  можливість
Між  цих  дивовижних  красот  і  святинь
Вдивлятись  в  обличчя,  прості  і  щасливі,
З  якими  тебе  поріднила  Волинь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743225
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 24.07.2017


dovgiy

Я УСМІХАЮСЬ

Я  усміхаюсь,  хоча  серце  плаче
Тебе  не  хочу  віддавати  часу,
Який  все  тягне  у  минулий  вимір.
Я  хочу,  Сонце,  щоб  ти  завжди  була
Ось  тут,  де  зараз  простягаю  руки,
Та  прагну  в  тобі  Всесвіт  пригорнути,
До  цих  грудей,  у  цій  щемливій  миті,
Яку  дарує  почуття  до  тебе,
До  тебе,  люба,  моя  ніжна  пташко,
Моя  голубко,  воркотливе  диво!
Я  усміхаюсь,  дивлячись  на  тебе,
Щоб  кожну  риску  на  твоїм  обличчі
Через  свій  зір  у  пам'ять  свою  взяти
І  зберегти  як  скарб  свій  найдорожчий!
Повір,  кохана,  в    світі  цім  не  маю
Я  вже    нічого.  Тільки  ти  і  небо,  
В  яке  колись  я  журавлем  полину,
Щоб  назавжди  у  вирій  відлетіти
Звідки  ніхто  іще  не  повертався.
Не  панікую!  Вже  зо  всім  змирився.
Тільки  не  з  тим,  що  ти  колись  від  мене
Ось  так,  як  зараз,  одійдеш  в  минуле
І  вже  ніколи  не  вернешся  в  днину,
Де  я  ще  буду  тяжко  існувати.
Я  усміхаюсь,  аби  ти  в  дорозі
Не  згадувала  чоловічі  сльози
Та  сум  в  очах,  який  липким  туманом  
Веселий  ранок  сірим  обгортає,
Від  чого  пташки  співи  замовкають,
Роса  стікає  із    трави  водою,
Не  виграючи  діаманта  блиском,
І  де  тополя  встала  обеліском
Над  захороненням  останньої  надії.
Я  усміхаюсь…  ти  також  всміхнися
І  теплим  Сонцем  у  мій  світ  вернися!

13.07.2017  
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741782
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Віталій Назарук

СЕНС І РОЛІ

Сенс  життя  знає  той,  хто  пішов  в  інший  світ,
Може  він  два  життя  порівняти…
Чи  вогонь  там  горить,  а  чи  холод,  чи  лід,
Ми,  земні,  лише  можем  гадати.

Може  там  -  райський  сад,  може  там  –  солов’ї,
А,  можливо  –  сніги  і  крижини…
Таємниця    життя  –  таємниця  землі,
Таємниця  допоки  людини.

То  живемо  для  чого,  для  кого  життя?..
Певно  все  нам  написано  в  долі.
В  іншім  світі,  колись,  нам  прийде  відкриття,
Інший  сенс  нам  ділитиме  ролі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742056
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Віталій Назарук

НІЧ КОХАННЯ

Все  почалося    із  кохання…
Закриті  очі  в  поцілунку…
Не  заважала    зірка  рання,
Пізнати  смак  п’янкого  трунку.

Роси  світились  кольорово,
Співали  зранку  треті  півні.
Ми  забували,  що  є  слово,
Лиш  погляди  були  чарівні.

Неначе  п’яні  йшли  додому,
На  сході  прокидався  ранок,
Ми  відчували  легку  втому,
Нас  від  очей  ховав  серпанок…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741991
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Віталій Назарук

ЗГАДУЄТЬСЯ…

Інколи  буває  промайне,
Із  дитинства  мого  якась  мить
І  зігріє  променем  мене,
Спомин  сизим  птахом  налетить.

Як  колись  у  тітчинім  садку,
Смакували  яблука  мені,
Хоч  сиділось  довго  «на  горшку»,
Та  які  ж  вони  були  смачні.

Як  м’яча  ганяли  уночі,
Місяць  був  тоді  за  ліхтаря,
Десь  кричали  дикі  пугачі,
Нас  ростила  матінка-земля.

Пам’ятають  й    нині  черешні,
А  таких  в  селі  і  не  було…
Щоб  не  підкорилися  мені,
Знало  мою  вдачу  все  село.

Рипалася  шкіра  на  ногах,
Бо  не  звикли  ноги  до  взуття.
І  не  брав  тоді  ніякий  страх,
І  здавалось  казкою  життя.

Інколи  буває  промайне,
Із  дитинства  мого  якась  мить.
І  зігріє  променем  мене,
Спомин  сизим  птахом  налетить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741892
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Галина_Литовченко

Хоч вискакуй з маршрутки…

***
Хоч  вискакуй  з  маршрутки  у  степ  на  ходу  –  
бачу  кашки  знайому  в  траві  позолоту!
І  цикади  дзвенять  за  вікном  до  ладу,
й  стрибунців  навперейми  пустилась  кіннота.  

Літо-літечко  йде  не  в  обхід  манівцем,
зачаровує  зір,  заворожує  сміхом,
розстелило  чубатим  хмарки  ялівцем,
на  житло  ластівок  налаштовує  стріхи.

Поміж  степом  і  морем  мій  дім  на  межі,
котить  хвилі  ковил  у  смарагдові  хвилі.
В  суходіл  уп’ялись  хвилерізів  ножі
де  піщані  суглинки  і  трави  похилі.

Жовті  мальви  цвітуть,  відцвітає  чебрець,
диха  спокоєм  степ  і  неспокоєм  море.
Із  маршрутки  додому  іду  навпростець  –  
ігноруючи  час,  осягаю  простори.
09.07.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741283
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 09.07.2017


Віталій Назарук

ТАТОВА ЛЮБОВ

Татова    любов  в  його  очах,
Не  знайдете  більш  ніде  такої,
Пахне,  як  роса  на  споришах,
Квіткою  дитячої  любові.

Татова  любов  -  це  в  спеку  тінь,
Джерело,  що  утамує  спрагу,
Береже  дитину  від  падінь,
Втримати  поможе  рівновагу.

Кажуть,  що  любов  його  скупа,
Ви  не  вірте,  в  очі  подивіться…
Солодом  лягає  на  губах,
Ця  любов  нічого  не  боїться.

Татова  любов  –  це  небеса,
Що  не  видно  ні  кінця,  ні  краю…
В  пам’яті,  як  образ  воскреса,
Ніжною  дугою  водограю.

Татова  любов  –  це  дивосвіт,
Теплота  від  чогось  неземного.
Неповторний  чистий  самоцвіт,
Це  дарунок  від  самого  Бога.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741127
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 09.07.2017


Леся Утриско

Купальська ніч кохання.

Притихла  ніч,  заснула  в  очереті,
Стогнав  димок  на  березі  ріки,
Краси  відбиток  влігся  на  фуршеті,
Зомліли  похапцем  закохані  зірки.  

Манили  світ  у  кошик  із  хмаринок,
Збирали  жар  розпечених  багать,  
Лиш  мавки  доторкались  до  жаринок,
Ховаючись  у  цвіт  нічних  латать.  

Їх  вічна  ніч-  Купальська  ніч  кохання:
Свічки  в  вінках  і  папороті  цвіт,
Комусь  любов,  ну  а  комусь  страждання-
Такий  закон...  такий  Купальський  світ.   


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741045
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 08.07.2017


Віталій Назарук

НЕДОСПАНІ НОЧІ

Бродили  стежками,  нам  зорі  світили,
А    Місяць  за  хмари  ховавсь.
Життя  ми  любили  і  ночі  любили,
Коли  соловей  заливавсь.

Пр:  Тепер,  як  не  спиться,  то  бачаться  зорі
І  чуються  ті  солов’ї…
І  сняться  мені  знов  недоспані  ночі,
Недоспані  ночі  мої…

Аж  серце  лоскоче  той  спомин  часами
І  пахне  волосся  твоє.
І  навіть  громи  не  лякають  басами,
Хоч  ніч  блискавиці    снує.

Пр.
Дивлюся  на  небо,  немов  в  твої  очі,
Хоч  чуб  вже  давно  в  сивині.
І  згадую  я  ті  недоспані  ночі,
Що  зорі  скидали  мені…

Пр.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740625
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 05.07.2017


Леся Геник

Вишиванка

І  наче  світ  увесь  на  полотні
вмістився  тут  дрібненькими  стібками:
он  мама  виглядає  у  вікні
за  доцями  своїми  і  синами.

Он  яблуня  розлила  молоко  -
аж  на  межу  упали  білі  бризки,
он  плесо  повесняне  розтеклось
і  сонечку  дарує  гойні  зблиски.

Дитяко  он  побігло  у  поля
збирати  для  матусі  диво-квіти,
а  он  синіють  радісно  моря,
чекаючи  у  гості  знову  літа.

А  он  калина  кетяги  рясні
убрала,  мов  зібралась  до  вінчання,
а  он  рядочком  вилились  пісні
про  батькіщину,  юність  і  кохання...

І  все  це  візерунками  лягло
на  дивовижній  рідній  вишиванці,
я  під  її  налюблене  крило
вмощуся  завтра  затишно  уранці.

17.05.17  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733973
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 28.06.2017


Наталя Данилюк

Грозове

Затягнуло  з  ночі  органзою
Захололу  вигаслу  блакить,
Небо,  розколисане  грозою,
Мов  оркестр,  гучно  торохтить.

Павутинки  сріберних  сузір'їв
Затулили  хмари  дощові,
Змахує  верба  вологі  вії,
Діаманти  губить  у  траві.

Золотаві  яблука-лампадки
Нагинають  віти  до  землі,
Струшує  тополя  мокрі  прядки,
Аж  від  бризків  будяться  джмелі.

Ну,  а  ми,  захекані,  мов  діти,
Під  плащем  куценьким  біжимо
І  ліхтар  далекий  тепло  світить,
Вабить  рій  окрилених  думок.

А  калюжі  коляться  на  друзки,
Розсікають  сіточку  дощу!..
Я  до  тебе,  наче  боягузка,
Притулюсь  і  вже  не  відпущу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522683
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 28.06.2017


Віталій Назарук

ЗАЛИШАЙТЕСЬ ЛЮДЬМИ

Ростуть  онуки,  сивіють  діти,
Ідуть  у  вічність  старі  батьки.
Міцне  коріння,  широкі  віти
І  призабуті    життя  рядки.

Неначе  жорна  нас  мелють  роки,
Та  б’ється  серце,  то  ж  треба  жить…
Лице  покрили  рови  глибокі,
А  день  і  далі  кудись  біжить…

Хай  вам  смакує  черства  хлібина,
Живіть  щасливо,  щоб  без  зими.
Шануйте,  друзі,  свою  родину
І  залишайтесь  завжди  людьми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738535
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 21.06.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "РАПСОДІЯ ТАНУЧОЇ СВІЧКИ, або ГАЛИЦЬКА ЕЛЕГІЯ"

Я  дитина  Галича.  Воістинно,  так!  У  моїй  долі  була  щаслива  година  зустрічі  з  Юрком
Лукомським,  який  упродовж  багатьох  років  керував  розкопками  княжого  Галича  (Крилоса,  зокрема)  у  складі  Карпатської  архітектурно-археологічної  експедиції.  Він  завжди  збирав  довкола  себе  молоде,  небайдуже  товариство.  Я  теж  іскорка  з  цього  багаття:  топтала  стежки  Галича  влітку  1987  року,  відбувши  нелегкий  перший  рік  вчителювання  по  закінченні  філологічного  факультету  Львівського  університету  ім.  Івана  Франка.  Здобута  вища  освіта  дала  мені  змогу  стати  старшим  лаборантом  і  щоднини,  відпочиваючи  після  розкопок,  шифрувати  археологічні  знахідки.  Як  ця  робота  припала  мені  до  душі!  Яка  романтика  –  спати  у  розкидних  похідних  мішках,  мити  волосся  просто  у  хвилях  Лукви,  гріти  руки  і  обличчя  біля  вечірнього  вогнища,  сьорбаючи  духмяний  чай,  заварений  на  ромашці,  чебреці  та  м’яті,  і  ласувати  бородинським  хлібом,  вимоченим  у  молоці,  запеченим  і  политим  свіжозібраним  медом  (ото  ще  забагається  “печеного  меду”!..).
А  пісні  біля  вогнища  під  гітару  Юрка  –  це  щось  фантастичне:

[i]“Пісня  бринить  аж  до  світанку
Про  галичанку,  про  галичанку”.[/i]

В  той  рік  зі  мною  поруч  копали  Крилос  дівчатка  з  музичного  училища  –  Оленка  Сеник  (експедиційний  старожил)  і  Оксана  Щигельська,  що  розділила  зі  мною  тягу  до  фольклорних  шукань  у  мальовничих  місцинах  княжого  Дитинця.  Оце  з  нею  ми  пробиралися  вузькими  непролазними  лабіринтами  пралісу  Діброви,  переходили  через  джерельний  Чистий  Потік,  а  там  і  через  болото,  прозване  нами  “Зміїним”,  бо  там  направду  водилися  галиці,  і  підступне  мале  змієня  мене  врешті-решт  ужалило.  А  далі  –  попри  пасіку,  попиваючи  медовий  нектар  з  води  Чистого  Потоку  (дарунок  щедрого  пасічника),  піднімалися  на  узвишшя  Золотого  Току,  по  дорозі  спостерігаючи,  як  у  куренях  пралітніх  дерев,  що  вросли  у  камінні  мури,  гніздяться  кури,  а  старі  господині,  помережані  зморшками,  як  століттями  історії,  зітхають  співомовками:
[i]
"Васильку,Васильку,
повісь  ми  коралики  на  білую  шийку"!
[/i]
…Крилосе,  Галичу…  Перемліла  я  вашими  овидами,  коли  знімали  фільм  “Данило  Галицький”.  Таке  все  рідне,  знайоме  –  на  запах,  на  дотик,  на  відчуття  простору  і  середовища:  те  залите  багряницею  призахідне  сонце,  що  сповзає  по  верхів’ях  дерев  і  поволі  окреслює  рельєфну  панораму  неторканої  первісної  природи…
Натомість  місце  наших  розкопок  –  “Церковці”,  де  у  княжий  період  зосередилися  храмові  забудови  –  тепер  запущене  пасовище,  де  привільно  пасуться  корови,  мудро  зглядаючись  на  незнайомих  їм  прибульців,  довірливо  підходячи  до  нетривких  “заборол”,  якими  слугують  звичайні  стрічки  і  шнури,  натягнуті  на  кілки.  Свята  простота!
Ці  враження  не  померкнуть  ніколи.  Ця  любов  до  Галича  захована  в  найглибших  закамарках  пам’яті,  і  коли  на  душі  стає  смутно  і  тривожно,  піднімається  така  нестримно  тепла,  така  світла  хвиля  ностальгії  –  немовби  Луква  і  Лімниця  разом  узяті  виходять  з  берегів.  І  хочеться  повернутись  –  і  двічі  ступити  в  одну  і  ту  ж  ріку…
Так  виник  задум  опублікувати  “Галицьку  елегію”,  що  увійшла  до  моєї  першої  поетичної  збірки  “Дзеркала”,  без  заспіву,  скороченого  редакторською  рукою,  під  метафоричною  назвою,  навіяною  юначою  уявою  –  “Рапсодія  танучої  свічки”.
До  теми  князя  Осмомисла,  його  коханої  Насті  Чагрівни  та  синів,  що  по  материнській  лінії  стали  одвічними  ворогами,  я  повернуся  ще  пізніше  в  циклі  історичних  портретів  «Праотчі  лики  з  обрисом  Русі».  А  поки  що  –  вона,  «ГАЛИЦЬКА  ЕЛЕГІЯ»,  чи  то  галицька  журба  «РАПСОДІЯ  ТАНУЧОЇ  СВІЧКИ».


Я  впізнала  т  е  б  е  –  
в    мою  уяву  ти  врісся
корінням  старезного  дуба,
дупло  якого  поросло  мохом
і  здивовано  дивиться
широко  розплющеним  оком
на  цей  звичний
і  щоразу  новий  світ.

Я  впізнала  т  е  б  е  –  
в  мої  груди  ти  влився
запахом  полину  і  м’яти,
що  сплели  свої  долі
на  узбіччі  крутої  стежки.
Я  впізнала  т  е  б  е,
але  ти…
Чи  впізнав  ти  мене
в    мовчанні?

*    *    *
[b][i]«Ой,  воротар-воротарчику,
утвори  нам  воротонька.
-  А  хто  там,  а  хто  там  за  пан  іде?
-  А  що  там,  а  що  там  за  дар  несе…»
[/i][/b]
Прибились  онуки-безбатченки,
немає  куди  їм  подітися.
-  Ой,  воротар-воротарчику,
пусти  до  вогню  нас
погрітися.

-  Ви  звідки,  онученьки-старчики?
-  Ми  з  віку  прийдешнього,  зло́тенький.
Ой,  воротар-воротарчику,
утвори  нам  свої  воротонька.
-  Ідіть  же,  онуки-безбатченки,
хай  ноги  спочинуть  натомлені.
-  Ой,  воротар-воротарчику,
пусти  нас  під  Хорсові  промені.

[b][i]«А  був  той  Хорс  владним  а  добрим,
і  щедроти  його  восхваляв  люд  галицький,
аж  поки  не  приїхав  на  буй-коні  Перун,
і  не  зламав  списа  кирвавого  на  рамені  Хорсовім,
і  не  вдягнув  його  у  шати  з  каменю…»[/i]
[/b]
Оживає  дух  предків,
розсуваються  стіни  порушені,
і  чийсь  профіль  суворий
виринає  і  кличе  до  себе.
Твоя  мова  співуча
закодована  в  камені,  русине.
Камінь  –  слово,  і  слава,  і  сила,  і  зморене  небо.

[b]ЛОВИ
[/b]
Засурмили  сурми.  Заревли.
«Осмомисл  збирається  на  лови
до  густого  праліску  Діброви»,  -  
сповістили  галицькі  посли.
І  тріщать  налякані  гілки,
скаженіють  коні  залюбки,
сарни  стогін,  та  зникає  сарна.
Марні  лови.  Сарна  –  річ  не  марна.
Ось  уже  і  Лімниця-ріка.
Здобич  утіка  та  й  утіка.
У  нестямі  кинулась  в  Дністер,
де  вшамрілий  очерет  росте.
І  стояв,  і  думав  Ярослав.
Перевізника  гукав-благав.
А  в  човні  з’явилася  чарівна
Настасія…  Настонька…  Чагрівна.

Латане  мереживо  Золотого  Току.
Юрба,  одурманена  літньою  спекою.
Багаття  очей  твоїх,  тихо  тліючих.
Аромат  меду  в  повітрі  загуслому.
Вологі  коси  осики  тремтячої…
О  русинко,  дике  сарня  втікаюче.

А  її  впіймали  й  повели
на  узвишшя  Золотого  Току.
Всемогутній  Хорсе,  як  жорстоко
від  твоєї  гинути  стріли!
Грубі  жарти  грубої  доби:
то  ж  кохана  князя  –  не  шептунка.
А  жертовник  –  доленька-пустунка:
ти  не  князя,  бога  розлюби.
Наречена  Хорса  –  дивний  шлюб.
За  короткі  ласки  –  вічна  кара.
На  землі  –  одна,  а  в  небі  –  пара…
Плакав,  як  дитя  старезний  дуб.

[b][i]«На  жертовник  ступила  наложниця  князева  
       Настя  Чагрівна,
багряниця  огненна  їй  пишні  уста  випивала,
і  сказав  Ярослав,  обіймаючи  сина  Олега:
сиротою  єси,  головонько  моя  безталанна».[/i][/b]

Шептали  шептунки.  І  сіті  плели  з  поторочі:
 -    Олегові  отрочі  очі  –  не  князеві  очі!
Плели  з  поторочі  на  отрочі  очі  провину:
-    Настусині…  сині,  як  ночі,  дісталися  сину.
А  ночі  ті  сині  розкажуть  Олегу  про  вроду…
Ті  очі  –  провинні.  Ті  очі  –  не  княжого  роду.
Чагрового  роду!  Такому  престольним  не  бути,
бо  Настину  вроду  нікому  не  зволить  забути.
Не  зволить  забути  і  Лада  за  люби  любити…
Шептали:  не  бути!  І  люди  шептали:  убити!
Ой,  Леле!  Убити?  Твою,  Осмомисле,  розраду…
І  мислять  любити?!  І  мислять  молитися  Ладу?!
О  мисле  зміїна!  О  каверзна  гадино-зрадо…
Моя  ти  провино,  мій  сину…  Ой,  Леле!  Ой,  Ладо!
Моя  ти  кровино,  ти  –  небо  моє  невеселе…
Насту…  сині-сині…  у  сина…  Ой,  Ладо!  Ой,  Леле!

[b][i]«Вже  полоз  отрути  вповзає  у  чару  медову
і  зуро*  сичить  на  Чагренка,  на  княжеє  чадо,
стікає  на  мариці  меду  густа  поволока,
і  світить  супроти  Олега  свічею  свічадо…».[/i][/b]

-    Засвічу  свічу  проти  місяця  –
тихо  йду!
А  вода  по  каменю,  а  вода  по  білому  –
ще  тихіше…
Не  горить  свіча  проти  місяця  –
 тихо  йду!
А  вода  по  каменю,  а  вода  по  білому  –  
ще  тихіше…

Ходила  Обида**,  збивала  о  камені  ноги,
пристала  спочити  на  згарищі  серед  дороги,
змахнула  косою,  присипала  попелом  очі,
бо  хоче  сліпою,  бо  зрячою  більше  не  хоче.
Зобидили  люди  Обиду,  зобидили  люди,
коли  проминуться  вони,  що  з  них  буде,  що  буде?
Чи  лози  хиткі,  чи  квітки,  чи  зірки,  а  чи  древа?..
У  кого  постава  від  гадини,  в  кого  –  від  лева.
Десь  острів  Останнього  Вечора  там,  у  вираю,
збирає  вечеряти  всіх,  хто  колись  проминає,
збирає  на  трапезу  всіх  многолика  оселя,
справляє-гуляє  своє  споконвічне  воседля.
О  квіти,  о  древа,  чи  вас  хтось  людьми  пригадає!
Людино…  Минула…  Як  звуть  тебе  там,  у  вираю?
Людино…  Минула…  Що  станеться  з  тебе?
-  Не  знаю.
Я  зірка.  Я  квітка.  Я  древо.  Впізнаєш?
-  Впізна́ю.

Коли  у  вирай  оселяються  він  чи  вона,
вони  забувають  стражденні  земні  імена,
у  краю  тім  князя  і  Насті  ніхто  не  впізнає,
там  житиме  Кай,  а  поблизу  ще  житиме  Кая.
Там  сива  Обида  колись  їх  обох  поєднає:
де  втрачена  Кая,  там  затишно  буде  і  Каю.
Той  острів  смиренний,  гамірно-блаженний  вирай.
Де  Кай,  там  і  Кая.  Де  Кая,  там  Кай.
-    Кає,  обличчя  твоє  рум’яне
обрієм  стане…
-    Каю,  ти  в  усмішці  спраглого  гаю,
я  тебе  знаю!..
-    Кає,  наймення  твоє  ласкаве
вистелять  трави…
-    Каю,  ти  в  пружнім  стеблі  молочаю,
Я  тебе  знаю!..
-    Кає,  відлуння  твоє  прозоре
 згубиться  в  зорях…
-    Каю,  ти  в  дзвонах  ручного  ручаю,
 я  тебе  знаю!..

[b]ОЛЬГА[/b]

Де  Лиса  Гора  випинається  на  городищі,
Духо́ва  криниця,  а  в  неї  студена  вода.
Тут  Ольга  вслухалася  в  тишу  і  тішилась  тиші,
удруге  непраздна,  але  ще  така  молода.
І  вірила  Ольга  у  лада,  у  світ-Ярослава,
у  воя  і  стольного  мужа,  бо  все-таки  князь.
І  тільки  не  вірила  Ольга  у  зраду  й  неславу,
а  зрада  й  неслава,  як  крук,  понад  нею  знялась.
А  поки  що  Ольга  –  жона,  у  хоромах  заглавна.
Непраздна,  в  потугах  чекання  нащадків  своїх.
Дарма,  що  під  серцем  не  син,  а  донька  Ярославна.
Донька  Ярославна  –  твій  світоч  у  терні  доріг.
Вона  ще  затужить  за  Ігорем,  яко  зигзиця.
Вона  зрозуміє:  розлука  –  то  завше  біда…
Де  Лиса  Гора,  задихається  диво-криниця,
Духова  криниця,  а  в  неї  студена  вода.

[b][i]«І  покинула  Ольга  Духо́ву  криницю,
  колиску  поганськую,
і  пішла  в  наречені  до  бога,  спасенного  Йсуса:
не  клени  її  Хорсе,  відступну  сестру  Євфросинію,
а  пошли  їй  прозріння,  а  пізнє  пошли  покаяніє…».[/i][/b]

                           [i](молитва):[/i]

-  Зацькований  звіре  ночі,
в  своїй  передсмертній  агонії
яви  мені  спокій  урочий
на  муки  мої  безсонні
на  роки  мої  не  канучі
ні  в  Стікс,  ні  у  світлу  Лету,
на  душу  освячену,  прагнучу
небесного  вищого  лету.
Як  тільки  народиться  ранок,
душа  втихомириться  зранена,
і  ступить  на  батьківський  ґанок
віддалена  постать  прочанина.
О  небо,  помилуй  відступницю,
я,  мабуть,  приймаю  і  досі
мирську  суєту  –  принаду  цю
і  співи  дзвінкоголосі.
Та  вкриті  важкою  сутаною
здичілі  дороги  немощені…
Як  тільки  розсіється  ранок,
о  небо,  пошли  мені  прощення.

[b][i]«І  преставилась  Ольга,  законна  жона  Ярославова,
у  славному  граді  Володимира  Суздальського,
у  монашім  облаченні  келії  дому  обітницького,
не  простивши  супругу  перелюбства  содіяного…»
[/i][/b]
Я  –  тануча  свічка,
свічадо  померклої  пам’яті,
з  рабами-думками
і  вольного  духу  поривами.
Ось  тіло  моє.  Не  шкодуйте,
а  спалюйте.  Спалюйте!
Над  чорними  днями
І  ранками  сивими-сивими.
Я  –  тануча  свічка,
сльоза  на  розпутті  беззахисна.
Чого  ж  я  палаю
над  згарищем  і  порожнечею?
Звучить  –  не  змовкає  
рапсодія  темного  хаосу,
звучить  –  не  змовкає
рапсодія  світлого  вечора.

*      *      *

…  Колись  було  тут  місце  «Церковці».
Тепер  собі  звичайне  пасовище.
А  вітер  свище,  вітер  свище,  свище…
Ідуть  та  йдуть  на  випас  табунці.
Толочать  ґрунт.  Хіба  від  того  зло?
Скотині  б  їжу,  віру  –  до  нічого.
О  велемудре  стадо,  чи  на  бога
ти  б  проміняло  крихітне  зело?
Колись  було  тут  місце  «Церковці».
Від  каменю  –  ні  крику,  ні  огуди.
Не  винні  ж  коні,  винні  тільки  люди.
Сліпі  і  зрячі  людоньки.  Людці…

*      *      *

[b]«МАТИРСВА»,  СЕБТО  «МАТИРЕСЛАВА»…***
[/b]
Не  бий  крилом,  Матирсво  –  Птахо  Слави,
вертаєш,  певно,  з  Ірію  від  нави.
І  я  вертаю  на  сварожі  кола,
б’ючи  крихкі  дзеркальні  виднокола,  -  
усе  вертає  на  круги  своя:
це  –  видиво,  це  –  марево,  це  –  я!

Куди  летиш,  Матирсво  –  Птахо  Слави?
До  Ра-ріки,  у  день  моєї  яви,
де  Числобог  налічує  мені
купало,  ладо,  дажбо,  яро  дні…
Усе  вертає  на  круги  своя  –  
це  –  видиво,  це  –  марево,  це  –  я…

І  що  несеш,  Матирсво  –  Птахо  Слави,
літаючи  від  яви  і  до  нави:
молитву,  су́ру  питну,  чи  офіру,
чи  на  крилі  вернеш  на  Ірій  Іру?

На  видноколі  –  дзеркало  свароже.
Це  –  видиво,  це  –  марево,  це…  Боже…
 
[i]*Зурий:  архаїчне  –  суворий.
**Обида  –  у  стародавніх  слов’ян  богиня  Злої  Долі.
***Матиреслава  (Матирсва)  –  міфічна  Птаха  Слави  полеглих  предків,  персонаж    слов’янської  міфології.
[/i]
На  фото:  Макет  Стародавнього  Галича.

[i]"Галицька  елегія"/історична  поема.  -  Львів:Сполом,2013.
Увійшла  до  першої  збірки  "Деркала".  -  Львів:Каменяр,1991.

[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738286
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 18.06.2017


Віталій Назарук

ХОЛОДНІ РОСИ

Ви  скажіть  мені,  тату,  чом  холодна  роса  коле  ноги,
А  в  дитинстві  такого  у  мене  тоді  не  було,
Бо  щоденно  босоніж  я  виходив    трусити  дороги,
А  роса  ніби  гріла  –  душі  дарувала  тепло.

Чи  морозяться  роси,  чи  не  так  кров  біжить  по  судинах,
Може  сонце  ранкове  запізно  із  ранку  встає,
Бо,  здається,  у  полі    заховалась    безроса    стежина,
Чи  то  ранок  спішить,  чи  роса  вже  до  хмар  дістає?

 Ви  скажіть  мені,  тату,  чом  холодна  роса  коле  ноги,
Холод    дихає  в  спину,    на  дворі  ж  іще  не  зима?
Нехай  роси  ще  гріють  і  зникають  із  серця  тривоги,
І  щоранок  в  росі  усміхається  нам  жартома!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738264
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 18.06.2017


Віталій Назарук

ВИ ХРЕСТИЛИ МЕНЕ

Ви  хрестили  услід  мене,  мамо,
Як  виходив  за  хвіртку  на  шлях
І  махали  ще  довго  руками,
Наче  крилами  стомлений    птах.

Я  ішов  у  життя  битим  шляхом,
Проводжало  у  мальвах  село.
І  дими  бовваніли  над  дахом  -
Це  ж  недавно,  здається,  було.

Пригадайте,  як  Ви  вечорами,
Біля  пасіки  в  тихім  кутку,
Научали  життя  мене,  мамо,
Як  здолати  бурхливу  ріку…

Я  й  донині  усе  пам’ятаю,
Як  буяв  у  підліскові  глід…
Смак  і  нині  гілкового  чаю
І  покритий  пилюкою  слід.

А  тепер,  часто  в  мене  буває,
З  нетерпінням  чекаю  вістей.
Коли  ж  зустрічі  час  відпливає,
Я  хрестом  проводжаю  дітей…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738066
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 16.06.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "МІЙ ЧУЙНИЙ ЛЕЛЮ ПІЗНЬОЇ ВЕСНИ…"

Мій  чуйний  Лелю  пізньої  весни,
Мій  буйний  хмелю  втомленого  літа,
Купайлоньку,  сьогодні  я  –  Леліта,
А  завтра  відійду  у  сни,  у  сни.

Я  ще  цей  день  і  ніч  переживу…
Засвічуся,  освідчуся,  а  потім  –
Немов  бліда  Морена  у  скорботі
Зійду  у  сон-траву,  у  сон-траву.

Відпий  мене,  допоки  я  жива,
допоки  ще  зозуля  не  кувала,
допоки  світлі  ночі  на  Купала,
а  потім…  що  ж,  нехай  і  сон-трава.

Хмелій…  лелій  мене  посеред  літ,
Серед  сльоти  осінньої  незгоди…
Відпий  мене,  мої  цілющі  води,
бо,  може,  я  остання  із  Леліт.

[i](Зі  збірки  інтимної  лірики  "Самоцвіти  сокровення".  -  Львів:Логос,1997)
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737880
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 15.06.2017


Вікторія Коваленко

Недописане

На  простір!
У  повені  степу
Загрузнуть
На  віки  віків.
Любити.
Любити  тебе
Не  треба.
А  хочеться-
Без  берегів.

Я  знаю:
Колись,
Через  хвилі,
Без  щастя
Чи  то  від  жалю,
Приб'єшся
На  човнику  вутлім
І  стомлено
Рониш  :"Люблю..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737821
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 15.06.2017


Наталя Данилюк

Мій світе золотий, зеленоокий…

Мій  світе  золотий,  зеленоокий,
Смарагде  між  низин  Карпатських  гір!
Тут  губляться  мої  дитячі  кроки,
Ромашкою  й  любистком  пахне  двір…

Мов  береже  той  сокровенний  спогад
Про  безтурботні  сонячні  літа.
І  куриться  пилюкою  дорога,
Як  тютюном  задимлена  гортань.

А  там,  на  тому  боці,  онде-онде,–
Де  не  ступи,  не  перейти  убрід,–
Усмі́шка  мами,  ніжна,  як  в  Джоконди,
Благословенням  дихає  услід.

Там  тато,  молодий  ще,  косу  клепле,
Як  червень  серпик  місячний  вгорі…
Шумує  молоко  в  дійниці  тепле,
Курчаток  водить  квочка  по  дворі.

Закручує  у  клаптики  газети
Дідусь  на  лавці  дрібки  тютюну…
Клубком  згорнувшись  на  краю  верети,
Куняє  кіт  у  мареві  півсну.

Над  купою  навозу  в’ються  мухи  –
Уперті  й  надокучливі,  ну  страх!..
Корівку  бабця  чухає  за  вухом,
Галузкою  відлякує  комах.

Поглипує  на  «ласю»  синьооко
І  тішиться:  бо  хоч  уже  й  стара,
Та  молока  дає  іще  нівроку,
Тому  й  дзюни́ня*  сите,  й  дітвора.

Десь  там,  серед  буденності  й  привілля,
І  я  собі  блукаю,  ще  мала,
І  білий  світ  вигойдую  на  віях,
І  слухаю,  як  молиться  бджола…

Бо  ще  не  знаю,  що  там  буде  далі,
Яких  утрат  відміряно  і  див…
Дрібонькими  відбитками  сандалій
Лишаю  у  дворі  свої  сліди…


[i]*Дзюни́ня  –  порося.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737642
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 13.06.2017


Світлана Моренець

ЧЕРВЕНЬ

Оспіваний  в  сонетах  і  верлібрі,
закоханий  у  солов'їний  спів,
літає  Червень  пташкою  колібрі  –
король  краси  між  літніх  місяців.

Заколосив  смарагдові  отави,
грозою  розкіш  зелені  умив
і  феєрверком  вибухнув  яскравим,
розсипавши  скарби  краси  і  див.

Від  буйноцвіть  вгинаються  стеблини.
Жасмин  п'янить  і  м'ята,  деревій.
Мов  стрази,  сяють  росяні  перлини,
а  барви,  барви  –  світе  ясний  мій!

У  царстві  лілій,  мальв,  під  шепіт  вітру,
гуде  бджолина  музика.  А  я
вбираю  серцем  райдужну  палітру,
і  миром  повниться  душа  моя.

Земля  тобою  вбрана  –  незрівнянна,
ти  вишив    самоцвітами  мій  край.
О  милий  Червню,  пташко  осіянна,
дай  ще  красою  впитися  доп'я́на!
Чаруй  і  владарюй.  Не  відлітай!

13.06.2017  р.

Авторське  фото.  Один  з  куточків  мого  саду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737596
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 13.06.2017


Олександр Киян

Эх , седлай же, душа моя , небо

Эх,  седлай  же  ,душа  моя,    небо,
Там  идиллию  жизни  найдёшь:
Ждёт  берёзки    танцующей  трепет
Воронья    предрассветный  галдёж.

Там  рождается  новая  повесть,
И    ветра  по  другому  звучат,
Там    ружьём    никогда  не  притронусь
Я  к  ночлегу  невинных  волчат,

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735487
дата надходження 29.05.2017
дата закладки 13.06.2017


Ніна-Марія

ЗІРВУ Я ТРОЯНДОВИЙ ЦВІТ…

[color="#f51313"]Зірву  я  трояндовий  цвіт,
Встелю  пелюстками  стежину.
В  любові  безмежної  світ
Тебе  запрошу  на  гостину.
 
Ти  легко  цей  шлях  віднайдеш.
Ніхто  ж  бо  його  не  стоптав.
Якщо  заблукаєш  —  гукнеш,
Назустріч  злечу,  немов  птах.
 
В  обійми  затиснеш  міцні
І  серце  моє  затріпоче.
А  може  це  сниться  мені?
Щось  вітер  на  вухо  шепоче.
 
На  травах  настояна  ніч
П'янитиме  ніжністю  нас.
З  коханням  своїм  віч-на-віч
Не  буде  підвладний  нам  час.
 
Гойдатиме  небо  зірки,
Їм  місяць  співа  колискову.
А  я  пригорнусь  й  залюбки
Купатимусь  в  морі  любові...[/color]
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRKA8XK5MS1l0Q2hDxF3kaHeJW6vPo32ijx4fJA69xCE4zHKhYU[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737488
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 13.06.2017


Наталя Данилюк

Зелені Свята. Пахне зіллячко…

Зелені  Свята.  Пахне  зіллячко,
Янтарно  піняться  меди,
Святочно  замаїв  подвір’ячко
Невтомний  червень  молодий.

Розгойдане  повітря  дзвонами,
Під  ноги  стелиться  чербець.
Земля,  обернута  іконами,
Лежить  до  неба  горілиць…

І  на  бджолиній  мові  молиться:
Гуде,  вібрує,  торохтить…
Убрались  затишні  околиці
У  незабудкову  блакить.

Пахтять  букетами  клечальними
Хатки  привітні,  чепурні.
Є  між  обрядами  сакральними
Прадавні  знаки  потайні,

В  яких  з  правіку  закодовано
Природи  гармонійний  лад,
Як  благодать,  з  небес  дарована,
Як  Вічності  квітучий  сад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736554
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 06.06.2017


Вікторія Коваленко

Ромашкове закляття

Сестриці-ромашки,
Якщо  вам  не  важко,
Повідайте  правду,
Хай  навіть  гірку.
Ви  сонечка  в  полі,
Що  віддані  волі,
Ви  квіти  любові
В  моєму  вінку.

Повідайте,милі,
Про  щастя  на  хвилю.
Де  ходить  хлопчина,
Якого  люблю?
В  жалобі  пророчо
Мої  сірі  очі
Від  рану  до  ночі
Тікають  в  імлу.

Чому  мій  коханий,
Єдиний,жаданий
Все  ниточку  серця
Тривожить  тонку?
Сестриці-ромашки,
Якщо  вам  не  важко,
Скажіть  мені  правду,
Хай  навіть  гірку.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735982
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 02.06.2017


Віталій Назарук

УКРАЇНА КАЛИНОВА

                                   Музика,    запис    -    Микола    Шевченко
                                 Співає    -    Марина    Романович

Україно    моя    калинова,
Мій    ожиновий    край    –    ковила.
Твоя    пісня    дзвінка    і    казкова,
Твоя    пісня    дзвінка    і    казкова,
Що    в    полон    моє    серце    взяла.

Приспів:
Посадіть    біля    дому    калину,
Та    вклоніться    зеленим    лісам.
І    любіть,    як    святе,    Україну,
І    хвалу    вознесіть    небесам.
Бо    немає    на    світі    країни,
Де    співають,    як    в    нас,    солов’ї,
Це    єдина    моя    Україна,
А    ми    діти    своєї    землі.
         
Синє    небо,    хліба    золотисті
І    смереки,    що    тягнуться    ввись.
І    красуні    дівчата    в    намисті,
І    красуні    дівчата    в    намисті,
Все    найкраще    у    нас    –    роздивись.

Приспів:        (той    самий)
         
Перламутрові    роси    із    ранку,
Найдухмяніша    в    світі    трава,
І    найкращі    з    усіх    вишиванки,
Наймиліші    з    усіх    вишиванки,
Хліб    усьому    у    нас    голова…

Приспів:
Посадіть    біля    дому    калину,
Та    вклоніться    зеленим    лісам.
І    любіть,    як    святе,    Україну,
І    хвалу    вознесіть    небесам.
Бо    немає    на    світі    країни,
Де    співають,    як    в    нас,    солов’ї,
Це    єдина    моя    Україна,
Ми  всі    діти    своєї    землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571304
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 25.05.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Молюсь за тебе…

Такі  довгі  ночі,  зорі  за  туманом,
Сонечко  не  світить  і  холодний  ранок.
Лебединим  криком  тужу  за  тобою,
Шлях  такий  великий,а  тобі  до  бою...

Заплющую  очі  ти  передімною,
Серце  важко  б'ється  немає  спокою.
Вербная  неділя  в  церкві  дзвонять  дзвони,
У  свічках  яскравих  Божії  ікони.

Стою  на  колінах  і  молюсь  за  тебе,
Хай  почують  зорі,  хай  почує  небо.
Хай  моя  молитва  вбереже  від  кулі,
Довгого  життя  хай  накують  зозулі.

І  засяє  сонце  у  погожу  днину,
Ти  вернеш  назавжди  у  свою  родину.
Буде  мир  і  спокій  в  нашій  Україні,
Будуть  ночі  тихі,  будуть  ночі  сині...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728173
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 22.05.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Мавка з довгим волоссям…

Між  високих  і  стиглих  хлібів,
Що  у  полі  буяє  колоссям.
На  стежині  її  я  зустрів,
Наче  Мавку  із  довгим  волоссям...

А  усмішка  така  чарівна,
Ніжні  очі  її  волошкові.
Зігрівали  неначе  весна,
Зігріває  в  казковій  любові.

І  полинула  пісня  дзвінка,
Полетіла  у  небо  блакитне.
В  береги  де  самотня  ріка,
Де  схилилась  берізка  тендітна.

Підхопили  на  крила  її,
Журавлі  і  понесли  під  хмари.
Залишилися  в  серці  мені,
Пломеніючі  дивні  стожари...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718508
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 22.05.2017


Просто Лубенка..

Мій спадок

А  мені  лишили  в  спадок  -  Віру!
Щоб  не  зламна  як  верба  була
щоб  не  клякла  перед  ходом  в  прірву
вірила,  молилась,    і  ішла...

А  мені  лишили  в  спадок  -  Волю!
Щоб  пташиним  марила  крилом,
Щоб  родила,  і  жила  доволі,
І    несла  коромисло  з  добром

А  мені  лишили  в  спадок  -  Землю!
щоб  могла  зернятко  зберегти,
прожила  життя,  щоб,  недаремно
і  синів  щоб  вивела  в  світи..

А  мені  лишили  в  спадок    Душу
Щей  таку  що  хоч-  не  хоч-бери!
І  писати,  і  співати  мушу..
Бо  лишили  щедру-  як  могли!


А  мені  лишили  в  спадок  -  Силу!  
В  край  чарівний,  де  я  й  проросла,
В  мій  народ,  що  гідним  буть  просила
Під  прицілом  вражого  крила..

І  така  вже  я  живу  у  світі,
і  прошу  щоб  вірили,  й  змогли
Спадок  той  дарований  нам  -  дітям,
Ще  й  нащадкам  нашим  зберегли..







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733918
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 19.05.2017


Просто Лубенка..

А зорі сяють золотом коралів. .

А  зорі  сяють  золотом  коралів,
І  місяць,  мов  вівчарик  іх  пасе,
А  соловей  так  солодко  співає,
Про  мир,  про  волю,  про  прекрасне  все

А  десь  так  близько  загнані  війною,
Чатують  варту  молоді  бійці.
Як  хочеться  ім  повернуть  додому..
До  батька,  до  порогу,  до  сім"ї

А  ворог  сипле  знов  лихі  гармати,
І  знову  кров  прол"ється  молода,
І  плаче  Україна,  плаче  мати!
І  молить  Бога  про  своє  дитя..

Нам  обіцяють  золоті  хороми,  
і  волю  так  жадану  й  дорогу.
Та  л"ється  кров  і  знову,  й  знову  й  знову
А  ми  все  вірим  Богу,  бо  ж  кому??

А  зорі  сяють  наче  діаманти,
І  соловей  щовечора  співа.
Ми  ще  живі!  -  так  хочеться  сказати!
Ще  будем!!!  УкраІна  -ще  жива!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733629
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 19.05.2017


Віталій Назарук

БАГАТО І КОРОТКО

Сніги  глибокі  й  рясні  роси,
Весняні  квіти  і  дощі.
І  гра  «катюш»,  що  стоголосить,
І  збиті  кулями  кущі.

Місток  вузький  з  тонкої  дошки,
Глибокі  риті  бліндажі.
У  житі  синьому  волошки
Бої  за  клаптики  межі.

Війна  була  -  війна  кровава,
Летіли  кулі,    наче  град,
Хто  вижив  -  тому  честь  і  слава,
Що  кроку  не  ступив  назад.

Ленту  зубами  прикусивши
І  безкозирка  набакир.
Із  кулемета  стоя  бивши,
Ішов  у  бій  їх  командир.

Живих  з  полку  лишилось  троє,
Живий  і  нині  командир.
Не  ходять  інші  два  герої,
Хоть  чистять  на  парад  мундир.

Його  вдягають,  коли  свято,
Як  Перемоги  чуть  салют.
І  розглядають  винувато,
Який  стає  з  роками  люд…

Змішалось  нині  горе  й  свято,
У  цьому  їх  вини  нема…
Сльозу  пускають  винувато,
Що  нова  вдома  йде  війна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732430
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 09.05.2017


Віталій Назарук

ПЕРЕМОГА У СЛЬОЗАХ

                                   ПЕРЕПЛЕТЕНЕ...
Ряди  рідіють…    Їх    вже  одиниці…
Вони  герої  клятої  війни.
Немов  в  траншеях  в  зморшках  їхні  лиця,
Героїв  сорок  п’ятої  весни.

Їх  з  кожним  роком  стає  менше  й  менше,
Роки  і  рани  все  ж  беруть  своє.
Здавалося,  що  має  бути  тиша.
Тепер  рашист  ножем  у  спину  б’є.

Здалеку  бачиш,  що  протез  в  людини,
А  бачиш  зблизька  –  молоде  лице.
Та  видно  горе,  під  очима  синє,
То  сивина  далася  мудрецем.

Теперішні  бійці,  що  вмились  кров’ю,
Шанують  тих,  хто  вистояв  в  бою.
Шанують  їх  з  великою  любов’ю,
Що  захистили  воленьку  свою.

Бо  їх  в  нас  залишилось  небагато,
Героїв  сорок  п’ятої  весни!
Для  когось  це  останнє  в  житті  свято,
Хтось  не  побачить    вже  кінця  війни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732417
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 09.05.2017


Ніна-Марія

Чекає матуся…

Сидить  матуся  на  порозі...
Вже  й  день  добіг  свого  кінця.
А  серце  б'ється  у  тривозі-
Коли  скінчиться  бойня  ця?  

Чекає  звісточки  від  сина.
Ось  другий  рік  він  на  війні.
Спинись,  москальська  вража  сила,
Дай  спокій  людям  і  мені.

Ще  скільки  будеш  мордувати
Вкраїну  й  весь  цей  білий  світ?
Свободу  градом  не  зламати.
Не  знищуй  нації  ти  цвіт.

Щоденно  Богу  я  молюся
За  тебе,  синку,  й  за  синів,
Яким  доземно  я  вклонюся,
Перемогли  щоб  у  війні!

[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRUR4hOeo5U2TY9zKbgGtqBWnHZ9IS2WLdqS8rHQ7QQemnpqUEkRg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732106
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 08.05.2017


Тетяна Луківська

Весняно…

Визбирую  я  усмішки  у  сонця,
що  лагідно  торкаються  землі.
Ви  кажете,  в  зимовій  ополонці
весну  полонять,  наче  у  петлі?
А  я  скажу:  не  вірте  тому  слову,
бо  вже  квітують  понад  світ  сади!
Як  білим  змалювало    он,  діброву,
як  пелюстками  вишило    сліди!
Куди  не  глянь,  усюди  білим    ніжно
цвіт    розсипає  навкруги  весна.
Ну,    скажете,  що  зовсім  не  маніжно,
а  я  скажу:    така  у  нас    Вона.
Із  бруньок  випорошує  суцвіття,
із  зелені  гаптує    килимки.
Порипує  на  вітрі  сизе  пліття…
Іде  весна…  порою,  напрямки!
Й  нехай  отак,    із  холодом  тривожно
карбує  днями    свій  новий  прихід.
Іде  до  нас  назустріч    переможно
весняними    кульбабками  убрід...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731719
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 03.05.2017


Микола Серпень

Тополі

Люди  вірять  у  різні  прикмети,
Вибирають  для  щастя  і  долі
Талісмани  собі  й  амулети,
А  я  вибрав  собі  тополі!

Тополі!  Тополі!....
Тополина  ясна  заметіль…
Ви  навчили  мене  тополі
Мовчки  зносити  радість  і  біль

Ще  в  дитинстві  хлоп’ям  босоногим
Я  приходив  сюди  почуть,
Як  тополі  шумлять  край  дороги,
Як  вони  край  дороги  ростуть.

Поманили  мене  дороги,
Повели  у  життя,  як  в  жита,
Заповняли  як  серце  тривоги,
Я,  тополі,  до  вас  завертав.

Знов  зима  хуртовинить  в  полі
І  нас  лютий  мороз  обніма,
Та  я  вірю,  я  знаю  тополі  -
Перешкод  нам  на  світі  нема!

Я  завжди  буду  вірити  долі
Як  би  тяжко  мені  не  було,
Ще  й  тому,  що  є  в  світі  тополі
І  далеке  моє  село!

1970

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382327
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 16.04.2017


Микола Серпень

Тополі

Люди  вірять  у  різні  прикмети,
Вибирають  для  щастя  і  долі
Талісмани  собі  й  амулети,
А  я  вибрав  собі  тополі!

Тополі!  Тополі!....
Тополина  ясна  заметіль…
Ви  навчили  мене  тополі
Мовчки  зносити  радість  і  біль

Ще  в  дитинстві  хлоп’ям  босоногим
Я  приходив  сюди  почуть,
Як  тополі  шумлять  край  дороги,
Як  вони  край  дороги  ростуть.

Поманили  мене  дороги,
Повели  у  життя,  як  в  жита,
Заповняли  як  серце  тривоги,
Я,  тополі,  до  вас  завертав.

Знов  зима  хуртовинить  в  полі
І  нас  лютий  мороз  обніма,
Та  я  вірю,  я  знаю  тополі  -
Перешкод  нам  на  світі  нема!

Я  завжди  буду  вірити  долі
Як  би  тяжко  мені  не  було,
Ще  й  тому,  що  є  в  світі  тополі
І  далеке  моє  село!

1970

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382327
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 15.04.2017


Валентин Бут

Поетці, що Відчула Себе Порошиною

В  примарнім  світі  із  облуд  й  олжі      
Колоси  часто    зліплені  із  глини
І  пустка  за  лунким  набором  фраз
Їх  сутність.  
Але,  це  не  про  тебе.  Ти  -  алмаз
Міцний,  незламний,  хай  і  з  порошину
І  в  нім  світи,  що  непідвладні  ржі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728029
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017


Олекса Удайко

ДІДО = ©©

                 [i]Миколі  Годунку  в  День  народження
                                   П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Є  Т  Ь  С  Я[/i]
[youtube]https://youtu.be/8vqs_CcE1eE[/youtube]
[i][b][color="#4f0866"]У  нашій  славній  Україні
Була  козаччини  доба…
Й  сьогодні  козаки  при  чині,
Бо  ще  на  часі  боротьба
Супроти  всякої  босоти,
Нехай  чужі  то  чи  свої…
Не  зайняли  ще  ті  висоти,
Що  нищать  вражі  кураї…

У  козаків  були  завжди  –
В  походах  переможних  знані  –
Сиводобродії  -діди,
Діди  у  почестях  і  шані…  
То  ж  запорожські  аксакали,
Щоб  не  понести  зайвих  втрат,
Знання  отаманам  давали:
Що,    де,    коли…  їм  треба  знать!

І  курінні  сприймали  слово  –
Мотали  сенс  собі  на  вус…    
Й  лилася  праведна  розмова,
Бо  мудре  слово  –  не  полова  …
Й  не  був  фатальним  змій  укус.  

Отож,  й  сьогодні  нам  дає
Свій  вкрай  потрібний  ґедзуно́к*  
(Хай  грубувато,  та  своє  –
Така  вже  вдача  в  нього  є!)
 Дідо́  Микола  Годуно́к![/b][/color]
_______
*Мистецтво,  досвід.

08.04.2017  
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727758
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017


Леся Утриско

Вам залишаю почесті та лаври.

Вам  залишаю  почесті  та  лаври,
Беріть  усе-  мені  ніщо  не  жаль,
Мої  Пегаси,  та  мої  Кентаври
Лишень  в  мою  зодягнуться  вуаль.

Плюєте  в  душу-  то  мені  молитва,
У  спину  ніж  за  щастя  я  прийму,
Бо  я  живу  без  слави  та  обману,
Не  зломите  мене,  бо  я  живу.

Ви  каменем-  я  віддаю  вам  хлібом,
Хай  Бог  розсудить,  хто  із  нас  правий,
Залишиться  усе  пекучим  міфом
У  смутку,  бо  назавжди  він  німий.

Плюєте  в  серце,  я  собі  сміюся:
Я  так  живу,  як  Бог  мені  сказав,
І  вірним  друзям  віддаю  сторицю,
Я  вдячна  долі,  що  Господь  їх  дав.

Я  все  прийму,  візьму  усе  на  себе:
У  кожного  в  житті  є  помилки,
Беріть  усе,  несіть  уже  без  мене,
Я  залишаюся  собою  залюбки.

Я  не  заплачу,  ні  я  не  скорюся,
Від  чого  насолоди  вам  не  дам,
Я  просто  Богу  щиро  помолюся:
Те,  що  бажаєте,  хай  буде  вам.

І  я  сміюсь,  бо  я  живу,  не  тлію,
На  зло  усім  нікчемним  ворогам,
Несу  любов  свою,  як  тільки  вмію-
Дай  Боже  розуму  та  віри  нам.







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693361
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 03.04.2017


Леся Утриско

Осіння рапсодія.

Була  така  сьогодні  загадкова,
Кружляв  п'янкої  кави  аромат,
Із  уст  лилася  усмішка  ранкова,
Як  сонце,  що  впаде  в  осінній  сад.

Хтось  скаже:  сад  осінній-  то  розлука,
Та  в  нашім  зародилася  любов,
Чарівна  вся,  в  полоні  свого  звуку,
Що  в  музиці  акорди  віднайшов.

Співав  нам  дощ  рапсодії  для  ночі,
Із  вітром  лист  мазурку  вигравав,
А  нам  кохання  цілувало  очі,
В  саду  осіннім  вогник  догорав.

Зомліле  сонце  десь  шукало  броду,
Тумани  ночі  вітер  розігнав,
Удвох  ми  діставали  насолоду,
У  каві,  що  нам  ранок  дарував.








: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687672
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 03.04.2017


Леся Утриско

Так хочеться вернутися туди.

Так  хочеться  вернутися  туди,
Де  слухала  матусині  докори,
Та  плаття  з  її  запахом  вдягти,
Обутися  в  улюблені  підбори.

В  люстерку  хизувати,  як  тоді:
В  нім  танцювати,  наче  дівка  росла,
Літа  б  на  мить  вернути  молоді,
В  яких  хотіла  бути  так  доросла.

Забратись  на  черешню  у  саду,
Та  впасти  в  трави,  де  хрущі  роїлись,
В  калюжах  у  погоду  дощову,
Вмочити  ноги  босі,  щоб  зігрілись.

Так  хочеться  вернутися  туди,
Де  у  снігах  ховалась,  як  у  схронці,
І  хустку  мамину  на  плечі  зодягти,
А  в  ній  всі  квіти  оживуть  на  сонці.

Так  хочеться  вернутися  туди
Одну  лиш  мить,  коротку  і  жадану:
Дівчисько  у  дитинство  зодягти,
У  юність,  і  любиму,  і  кохану.















: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690814
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 03.04.2017


dovgiy

ДІЖДАВСЯ

Ох,  нарешті!  Ця  посмішка  мила,
До  дрібничок  цей  вивчений  рух!
Це  з  тобою  щось  в  світі  з’явилось,
Звеселяючи  серце  і  дух.
Ніби  крила  весни  прошуміли
Білим  птахом  над  синню  ріки,
Ніби  знову  мені  задзвеніли
Водопілля  бурхливі  струмки.
Ти  ввійшла,  ніби  сонечко  зранку
Вмита  подихом  свіжих  вітрів
І  тебе,  мого  серця  коханку,
Я  обіймами  щастя  зустрів.
Милий  Боже!  Вже  вкотре  радію
Кожній  рисочці  твого  лиця!
Розстаючись,  про  зустрічі  мрію,
Про  цей  захват  без  меж  і  кінця.
Диво-жінка!  Красуня!  Богиня!
Невситимо,  ревниво  дивлюсь
І  за  тебе  –  бажана,  єдина,
Милосердному  Богу  молюсь!

30.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726375
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 31.03.2017


Олександр Киян

ПО СТУПЕНЬКАМ СКИТАНИЙ



Уронили  все  листья  каштаны,
Осень  так  обожает  стриптиз!
И  берёзки,  нагие  путаны,
Шепчут  вслед:"Поскорей  воротись".
Но  смеются  дубы-  истуканы,
Забывая  печали  свои.
Я  качусь  по  ступенькам  скитаний,
Неразвеянный  пепел  любви.
 
Припев:
 
Колдовские  растаяли  дали
В  полумраке  угасших  ночей.
Черти  душу  и  счастье  украли,
И  течёт  в  никуда  мой  ручей.
 
 
Улетели  за  облако  птицы  ,
И  туманы  созрели  к  зиме.
Не  сбежать  от  него  и  не  скрится,
Одиночество  бродит  во  мне.
Ухмыляется  дождь  и  кружится  ,
Совершая  свой  новый  разбой,
И  несётся  судьба-колесница,
Увлекая  меня  за  собой.
 
Припев:
 
 
Улеглись  мне  на  плечи  закаты,
Оставляя  холодную  тень.
Был  я  юным  и  гордым  когда-то
И  года  надвигал  набекрень.
Отшумели  ветра-конокрады,
Жизнь  моя  угодила  в  цейтнот.
И  остывшим,  расплывчатым  взглядом
Вижу  снова  чужой  горизонт.
 
Припев:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726528
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 31.03.2017


Микола Шевченко

Вишиванка (посилання на фотокліп!)

На  фото  в  кінці  кліпу  -  виконавиця  пісні  Марина  Романович



https://www.youtube.com/watch?v=Mqyv7VEmym0

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525195
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 30.03.2017


Микола Шевченко

Спориші (пісня на слова автора kulbabka!!!)

 СПОРИШІ

Слова  -  Наталя  Данилюк
Музика  -  Микола  Шевченко
Виконання  -  Марина  Романович

В  подвір'ячко  наше  
підкрався  пахучий  спориш,
в  городі  пасуться  
дощів  неприборкані  коні,
допоки  ти,  вітром  
напоєний,  солодко  спиш
і  сонце  цілує  крізь  шибку  
твої,  ледь  обвітрені,  скроні.

У  мене  за  хатою  
море  нескошених  трав-
смарагдовий  паводок  
ген  видноколо  поглинув,
допоки  під  небом  чужим  
ти  світами  блукав
вітрам  підставляючи,
сонцем  обпалену  спину.  

У  плесі  моєму
розсипала  звабниця-ніч
з  подертої  торби
дзвінкі  зоряниці-дукати,
допоки  летів  ти
примарним  надіям  навстріч,
цей  зоряний  дощ
було  нІкому  в  жмені  збирати.

Допоки  ти  рвався  
за  межі  своєї  душі
і  падав  щоразу,
заледве  торкнувшись  до  неба,
у  серці  моєму
такі  поросли  спориші-
як  в  тому  подвір'ї,
що  я  занедбала  без  тебе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536493
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 29.03.2017


Світлана Моренець

ДУША ПОЕТА (монорима)

Поету  силу  слова  та  ідеї
дали  боги  Олімпу.  А  Психея*  –
Душа  поета  –  наче  орхідея,
ввібрала  світу  барви    й  світло  Тейї.

В  Душі  цій  ликів,  як  в  божка  Протея,
а  настроїв,  як  рук  у  Бріарея.
Вона  –  родюча,  плодовита  Гея
і  витончена,  ефемерна  фея.

Гіпнозом  володіючи  Морфея,
чарує  милозвучністю  Орфея,
дарує  мудрість  від  зірок  Астрея,
бо    в  ній  –  скарби  безцінні  Гіріея.

Коли  ж  химерна  воля  Гіменея
остудить  її  холодом  Борея,
то  мстиво  заговорить  в  ній  Медея
чи  відьма  і  спокусниця  Цирцея.

Є  в  ній  і  прозорливість  від  Фінея,
жертовність  героїчна  Мінекея...
Творити  здатна  подвиги  Тесея
Душа  поетова  –  метеличок-Психея.

*  Психея  (гр.  міфол.)  –  втілення  людської  душі.
Зображалась  метеликом  чи  дівчиною  з  крилами  метелика.

Далі  по  тексту  –  імена  богів,  велетів  чи  царів  гр.  міфології.
В  кожному  рядочку  коротко  розкрита  їх  сутність.

           29.02.  2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647878
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 26.03.2017


Віталій Назарук

СПРАВЕДЛИВІСТЬ

А,  як  болить  в  душі  ота  розлука,
Що  відібрала  у  дітей  святе.
Бо  кожен  день,  то  справді  нова  мука,
В  душі  дитячій  полум’ям  цвіте.

Когось  чомусь  не  вистачає  в  хаті,
Здається,  що  постукають  в  вікно.
Вони  ж  були  усе  життя  завзяті,
Пішли  у  вічність,  -  скінчилось  кіно.

Усе  дитині,  так  було  роками,
Самі  голодні,  а  ось  це  малим…
Не  стало  тата,  вже  немає  мами,
Та  кожен  з  них  дитині  є  святим.

Лишили  все  і  відійшли  у  вічність,
Болить  постійно  у  дітей  душа.
Чому  життя,  чому  його  величність,
Забрали  рідне,  навіть  без  гроша?

Все  розумію…Час  не  повернути,
Лиш  певно  там  зустріну  я  батьків…
Важко  без  них,  не  можу  їх  забути,
Біль  передати  не  хватає  слів.

Чому  в  житті  така  несправедливість,
Чи  може  справедливість  навпаки?
Якщо  є  вічність,  то  це  Божа  милість,
Щоб  старості  не  бачили  роки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724467
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017


Віктор Ох

Бісер зоряних стежин

[b][i]Любов  Ігнатова[/i][/b]
[b]«На  перехресті  зоряних  стежин»  [/b]
Видавництво  «Інтер  Парк»
[u]Лубни  -2016[/u]


----------------------------
     В  наш  час  суцільної  комп’ютеризації,  зазвичай,  друковані  книги  ентузіасти  оцифровують  і  викладають  в  мережу.  Тож  не  зовсім  характерною  в  епоху  Інтернету  є  зворотня  ситуація.  
     Поет  Любов  Ігнатова  свої  вірші  набирає  на  компі  і  виставляє  на  сайті  Клуб  Поезії.  Та  от  за  підтримки  небайдужих  до  її  таланту  людей,  зрештою,  наважилась  перенести  свій  поетичний  доробок    зі  світової  паутини  в  звичний  друкований  формат.
     З  великим  задоволенням  брав  до  рук  поки  що  першу  поетичну  книжку  Любові  Ігнатової  «На  перехресті  зоряних  стежин»,  яку  вона  люб’язно  мені  презентувала.
       Відмітив  про  себе,  що  авторка  своєю  творчістю  не  замахується  на  широкі  узагальнення,    типізацію  чи  систематизацію.  Вона  не  повчає,  не  видає  порад  чи  рецептів.  Вона  не  прагне  здивувати,  епатувати*  чи  приголомшити.  Ми  й  так  в  наш  час  пересичені  подіями  і  «сенсаціями».  Теле-  і  радіо-канали  весь  час  нас  намагаються  «вражати»  і  шокувати.  І  тому  приємно  було,  заглиблюючись  в  поезію  Любові  Ігнатової,  відчувати  наче  перебуваєш  в  затишному,  тихому  і  спокійному  селі,  в  якому  живуть  скромні  і  мудрі  люди.  Читаючи  збірку,  подумалось,  що  кожна  поетична  строфа  в  ній    це  наче  бісеринка.  Бісеринки  ці  є  більш  і  менш  яскраві,  різні  за  формою  чи  розміром,  відшліфовані  або  шорсткі.  Але  всі  разом  складають  чудове  художнє  полотно.  Кожен  з  восьми  тематичних  розділів  книжки  –  це  наче  новий  колір  і  тому,  можна  сказати,  жанрова  палітра  поета  досить  широка.
     Наведу  нижче  назви  всіх  розділів  і  поетичні  строфи,  які  найбільш  запам’ятались.
     В  першому  найоб’ємнішому  розділі  –  [b]«Я  метелик    у  твоїх  долонях»[/b]  –  представлено  лірику  кохання,  де  кожен  вірш  вимальовує  якусь  іншу  грань,  якийсь  новий  відтінок  цього  почуття.
Очікування,  сподівання  любові:
     [i]Я    віднайду    тебе    в    піснях    ранкових    сонця,
     Що    жайвором    бринять    у    небесах,
     В    дощу    краплинці    на    моїй    долонці,
     В    посріблених    пташиних    голосах.[/i]
«Я  віднайду  тебе»  (стор.11)**
----------
Про  пошуки  кохання:
   [i]  Я    тебе    віднайшла    серед    сотень    прощальних    побачень,
     Серед    тисячі    кроків    ,мільйонів    холодних    ночей;
     Я    відчула    тебе    у    безмежжі    брехливих    тлумачень,
     Серед    безлічі    крил...і    ще    більше    безкрилих    плечей...[/i]
«Я  тебе  віднайшла…»(стор.21)
----------
Ще  про  окриленість:
       [i]Ми    сиділи    в    небес    на    карнизі,
       Розмовляли    здебільше    очима    ...
       Шкодували,    що    ті,    що    ізнизу
       Позбулися    вже    крил    за    плечима    ...[/i]
«Ми  зустрілися  …»(стор.20)
----------
Тиха,    щира,  тепла  любов:
   [i]  Я    двері    відімкну    своїм    ключем,
     Тихенько    прослизну    в    твої    обійми...
     Промовлю,    що    промокла    під    дощем,
     Давай    дивитись    комедійні    фільми![/i]
«Я  двері  відімкну  своїм  ключем»  (стор.7)
----------
Турбота:
     [i]Сідай  до  столу!  Ти  ж  такий  голодний...
     А  краще  -  змий  утому  із  лиця...
     А  за  вікном  сховався  день  холодний,
     Гарячу  ніч  повівши  до  вінця...[/i]
«Ти  все-таки  прийшов»  (стор.6)
----------
Жертовність:
     [i]Я  -  метелик  у  твоїх  долонях.
     Прилетіла  в  зиму  так  невчасно...
     Хочеш-залиши  на  підвіконні,
     І  дивись,  як  я  тихенько  згасну.[/i]
 «Я-метелик  у  твоїх  долонях…»  (стор.4)
----------
Захват  кохання
   [i]  Якщо  це  не  кохання,  то  чому
     Повітря  мало,  як  тебе  стрічаю,
     В  очах  твоïх  без  спротиву  тону,
     Відроджуюсь  -  вмираю  -  воскресаю?[/i]
«Якщо  це  не  кохання  то  чому»  (стор.27)
----------
Еротика:
     Ми    день    змішаєм    з    подихом    нестримним,
     Тіла    станцюють    первісний    вогонь...
     Зоріють    очі    тим    святим    безримним,
     Як    в    предків    наших    сяяли    либонь.
«Ми  візьмем  сьогодні  лікарняний»  (стор.6)
----------
Почуття  глибокої  сердечної  прихильності:  
   [i]  Коли    на    сході    запалає    день,    
     Зцілуй    росинки    на    моїх    долонях,    
     Збери    з    волосся    залишки    пісень,    
     Наспіваних    шаленістю    безсоння..[/i]
«Світанкове»  (стор.37)
----------
Романтичність:
   [i]  Намалюй  мені  сонячний  ранок:
     Щоби  дихала  парою  кава,
     І  на  двох  розпашілий  сніданок,
     І  розмова  затишно-цікава.[/i]
«Намалюй  мені  ранок…»(стор.13)
----------
Нерішучість,  сумніви:
     [i]Я  тебе  шила  життя  свого  ниткою  -
     Кожен  стібок,  кожен  шов  осягла...
     Серце  тремтіло  зів'ялою  квіткою  -
     Вишити  поруч  себе  не  змогла...[/i]
«Я  тебе  вишила»  (стор.14)
----------
Розарування  любовні
   [i]  Я  не  плачу  ...лиш  кусаю  губи  
     У  смерканні  занімілих  слів  ...
     Ти  -моя  терпка  осіння  згуба,
     А  був  принцем  із  дівочих  снів  ...[/i]
«Я  не  плачу»  (стор.23)
----------

В  розділі  другому  –  [b]«Подалі  від  людської  суєти»[/b]  –  зібрано  пейзажну  лірику.  

Ось  смачний  пейзаж  осені,  яка:
   [i]  Шовком    оздоблює    хмарам    хустини,
     Росяні    перли    в    намисто    збира’  ,
     Пензлем    кудлатим    розписує    днини
     І    хризантемить-айстрить    у    дворах    ...
     Міряє    простір    і    час    журавлями
     І    капелюшить    грибами    ліси,
     Яблуко-грушні    наводить    рум'яна
     Скрізь    у    садах,    для    смачноï    краси.[/i]
«Осінь–майстриня»  (стор.55)
----------
А  ще  спобались  мені  такі  пейзажні  метафори:
   [i]  «Небо  з  обвітреними  губами»[/i]
(стор.17)

     [i]«Вже  прощається  літо  серпнем,
     сівши  в  осені  електричку…»[/i]
(стор.18)
----------

 [i]      У    землю    небо    блискавицями    вростає,
     Корінням    космосу    до    глибини    душі...    
     Вусатий    дощ    бреде    з-за    небокраю    
     У    старовиннім    сірім    кунтуші.[/i]
«Музика  без  слів»  (стор.68)
--------
В  віршах  Любові  Ігнатової  через  опис  природи  зображуються  ще  й  різні  людські  переживання  і  настрої.  
Наприклад,  кохання:
     [i]Слова  давно,  розірваним  намистом,
     Сховалися  серед  шовкових  трав;
     В  цю  літню  ніч,  шалену  і  пречисту,
     Мене  ти,  ніби  тайну,  розгадав...[/i]    
«Літня  ніч»  (стор.48)
----------
В  третьому  розділі  –[b]  «Якого  ми  роду-племені»[/b]  –  розміщено  громадянську  лірику.
Про  особливості  сьогодення:
     [i]Кохання    по    інтернету,
     Спілкування    по    телефону-
     Це    нашого    часу    прикмети,
     Придумані    нами    закони.[/i]
«Прикмети  нашого  часу»  (стор.83)
----------
Про  «історичну  правду»:  
   [i]  Шукати    правду    нині    -    моветон.
     Історія    -    одвічна    куртизанка:
     Лиш    тридцять    срібних    -    і    вона    коханка    
     Того,    хто    нині    посідає    трон...    [/i]
«Сучасним  літописцям»    (стор.81)

Четвертий  розділ  –  [b]«Дивна  жінка  з  очима  осені»[/b]  –  містить  в  собі  поезію  з  присмаком  гіркоти  про  різні  жіночі  долі.  
Про  невідворотність    рокованого  некрасовського  стереотипу  сильної  і  крепкої  «женщини»:
   [i]  А  так  хочеться  їй  кохати,
     І  ловити  дощі  в  долоні...
     Але  знову  горять  хати...
     Але  знову  біжать  коні...[/i]
«Сильна  жінка»  (стор.97)
----------
 Про  сучасних  Роксолан:
       [i]Де    ти    тепер,    сучасна    Роксолано?
       В    якім    гаремі?    У    якім    краю?
       Чи    зваблюєш    ти    танцями    султана?
       В    борделі    губиш    молодість    свою?[/i]
«Де  ти  тепер,  сучасна  Роксолано?»  (стор.91)
----------
Про  колгоспних  пенсіонерок:
     [i]Моя  сусідка,  вже  старенька  бабця,
     Життя  поклала  на  вівтар  села...
     Тепер  он  шкутильгає  в  старих  капцях-
     На  но́ві  заробити  не  змогла...[/i]
«Моя  сусідка»  (стор.92)
----------
Про  старість,  бідність
     [i]Зітхає  вкотре  жінка  в  магазині-
     Ну  чим  же  їй  порадувать  малечу?
     Свята  іще  тривають  аж  до  нині,
     А  в  неї  лиш  нужда  лягла  на  плечі...[/i]
«Бувають  все-таки  дива  у  святки»  (стор.94)
----------
П’ятий    розділ  збірки  Любові  Ігнатової  «На  перехресті  зоряних  стежин»  називається  –  [b]«Спинилась  ніч…»[/b].  Він  про  сни  і  сновидіння,  про  марення,  страхи  і  химери,  про  випадкові  думки  і  підсвідоме.  
Про  безсоння:
   [i]  Я  вдивляюсь  в  квартет  нулів
     електронного  циферблату:
     щось  магічне  є  в  зміні  днів
     і  в  двокрапковім  піцикато…[/i]
«Зимова  ніч»  (стор118)
----------
Медиація,  творчість:
     [i]Ранок.  Я.  І  чашка  чаю.
     І  годинник  на  стіні.
     Відсторонено  вивчаю
     Відблиск  сонця  на  вікні.
………………..
     Чай.  Ковток.  Блокнот  і  ручка.
     Напівтиші  кашемір.
     Випала  з  душі  колючка
     Но́вим  віршем  на  папір  ...[/i]
«Просто  вірш»  (стор116)
----------
Про  потребу  писати:
     [i]Не  дай  мені  в  себе  сховатися  знову....  
     Не  дай  відректися  надовго  від  віршів...  
     Ти  ж  знаєш:    страшним  є  несказане  слово,  
     Та  Муза,  розп'ята  мовчанням,  -  ще  гірше...[/i]
«Поговори  зі  мною»  (стор124)
----------
Про  творчість:
     [i]Безліч  нерозпізнаних  галактик…
     Безліч  нерозтрачених  питань…
     І  паперу  невеличкий  клаптик  –
     пристань  моїх  мрій  і  сподівань.[/i]
«Моє  безсоння»  (стор125)
----------
Просто  дуже  милий  вірш-фентезі:

 [i]    –Продається  весна  на  ниточці!  
       Ось  купіть  собі,  люба  жіночко!  
       У  квітчастій  блакитній  свиточці,  
       І  легесенька,  як  пір'їночка...[/i]
«Я  купила  весну  на  ниточці»  (стор131)

Шостий  розділ  –  [b]«Кульбабкам»[/b]  –  присвячено  дітям.  Разом  з  колисковими  це  чи  не  найяскравіша  барва  цієї  поетичної  збірки.
Заімпонував  мені  такий  віршик:
   [i]  Кошенятко  -  ніжності  клубочок,
     Пригорнулось  до  мойого  серця;
     І  тихенько  щось  собі  муркоче,
     Мружить  очі  -  сонячні  озерця.
     Я  йому  читать  хотіла  казку,
     А  воно  усілося  на  книжку:
     -  Краще  вже  відріж  мені  ковбаску,
     Чи  вполюй  зі  мною  сіру  мишку![/i]
«Кошенятко»  (стор132).  
Це  не  просто  дитячий  віршик,  мені  бачиться,  що  це  ще  й  своєрідна    притча  про  співвідношення  матеріального  і  ідеального  (духовного),  як  фундаментальна  проблема  філософії  та  можливі  шляхи  її  вирішення.  '  :)  '
----------
До  сьомого  розділу  –  [b]«Мого  дитинства  пройдені  стежини»[/b]  –  відібрано  вірші  про  найтепліші  і  найглибші  спогади.
Про  своє  село:
     [i]Моє  рідне  село-  світ  дитинства  чарівний,
     Де  тополі  до  неба,  де  безкрая  ріка.  
     Кожен  спогад  про  тебе  такий  неймовірний,  
     Кожна  думка  про  тебе  солодка  й  гірка.[/i]
«Моє  рідне  село»  (стор148)
----------

Про  батьків:
     Моï  батьки  давно  вже  посивіли,
     Та  в  ïх  очах  -  мого  дитинства  світ  ...
     І  яблука  ...такі  щемливо-спілі
     В  саду,  де  цілував  ïх  весноцвіт  ...
«Мої  батьки»  (стор150)
Це  вірш,  на  який  я  не  втримався,  щоб  не  написати  музику  ще  три  роки  тому:
https://www.youtube.com/watch?v=kRXTqoraZBg

Восьмий    розділ  –  [b]«Жартівливі  вірші»[/b]  –  віддано  традиційному  жанру  народної  віршованої  гуморески.
----------

Чи  потребує  поезія  пояснення,  критичного  аналізу,  коментування.  Швидше  за  все  –  ні.  Тому  просто  беріть  і  читайте  її.

===========================

     Євмен  Бардаков
                                                       13.03.2017

-----------------
*  -  Епатаж—  продуманий  скандальний  вибрик  або  зухвала,  шокуюча  поведінка,  що  суперечить  прийнятим  в  суспільстві  правовим,  моральним,  соціальним  і  іншим  нормам.  
**  –  в  дужках  номер  сторінки  в  збірці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724410
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 20.03.2017


Валя Савелюк

ДО ВЕСІЛЬ


усіх  відтінків  
зелені  шовки
розмотують  перед  тобою
на  проділь  зачесані  купчики  
і  спритні  крамарчуки

розвиваються
в  обертальних  рухах  швидких  
натуральних  шовків  сувої  і  штуки  –
торохтять  
об  витерті,  аж  гладенькі,  дубові  прилавки  

наввипередки
півпрозорі  зелені  шовки
один  поверх  іншого  –  хвилями
ніжно  течуть  у  руки:

не  роздумуй  довго  –  бери!
тобі  личать  усі  відтінки  і  кольори

бачиш,  
онде  лелеки  –
заморські  кравці:
дзьоби,  як  ножиці  –
по  модних  лекалах  шовки  кроїти…
і  ластівки  
несуть  з  иріїв  промінці  –
тонісінькі  золоті  нитки:
шати  
шити…

березень-березіль  –  
зелені  шовки:
життю  –  до  свят  і  весіль,
зимі  –  на  поминки

17.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724053
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017


Віталій Назарук

ПРОШУ У БОГА

Часами  зупинюсь  і  задивлюся…
Кругом  своє,    родинне  -  небо  й  ліс,
Дивлюсь  на  казку  і  в  душі  молюся,
Невже  в  раю  я  народивсь  і  ріс?

Тут  сонце  золоте,  цвіте  калина,
Дуби,  смереки  і  старий  Дніпро.
Земля  моя,  що  зветься  -  Україна,
Край  історичний,  всяко  тут  було.

Не  зраджу,  не  покину  я  ніколи,
Бо  своє  рідне  в  серці  я  ношу.
Щоб  ворога  ми  злого  побороли,
У  Господа  найбільше  я  прошу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723517
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 15.03.2017


Леся Геник

Щісті

Якби  знати,  о,  якби  знати,
коли  щісті  ввійде́  до  хати,
зготуватися  би  найкраще
та  приймити  то  щісті  наще.
Та  убрати  нову  сорочку,
тай  підсипати  добру  квочку,
аби  курітка  завеснили
зеленцем  оповиті  ниви.
Аби  щісті  росло  усюди
аби  вже  не  пішло  нікуди  -
ні  до  лісу,  ані  до  міста...
Розчинити  б  у  серці  тіста
на  паски́,  на  солодку  бабу,
мати  в  собі  відрадну  раду  -
великодну,  таку  спасенну,
Богом  творену,  сокровенну.
Аби  кождий  продреглий  кутик
уродив  благовісний  прутик.
Аби  в  небі  зійшло  житами
те,  що  сіяне  молитвами,
те,  що  люляне  до  світанку...
О  мій  Божечку,  любий  Па́нку,
якби  знати,  о,  якби  знати,
коли  щісті  зайде́  до  хати...

15.03.17  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723622
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017


Віктор Ох

Хтось за́мки після себе залишає (V)

Кліпи  серії  "Замки  України"  -  Студія  ОХ
         (частина  третя)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IrprFG5mv8o[/youtube]

-----------------------
Ніщо  безслідно  ніби  не  зникає.
Вдається  наслідити  на  віку.
Хтось  за́мки  після  себе  залишає,
а  хтось  залишить  слід  води  в  піску.    
Яким  ти  хочеш  бачить  власний  замок?
Як  виглядатиме    твій  особистий  слід?
Чим      виправдати  наше  існування,
І  перед  ким  нам  слід  тримати  звіт?
Що  вартісніше  –  книга  з  віршуванням
чи  таємниця  древніх  пірамід?..
Чомусь  ми  не  цікавимся  питанням  –
що  залишає  після  себе  квітки  цвіт?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723340
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 14.03.2017


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Степова принцеса

https://www.youtube.com/watch?v=FE_tqL9mbO8

                           Степова  принцеса  
                         (Христинці  Панасюк  та  всім  жіночкам  останньої  війни)

музика-Юрій  Криворученко  ,слова-Т.Прозорова
 виконання-  Юрій  Криворученко,  Мілена  Пашкова

Налетіла  та  хижою  птахою,
Чорним  вразила  в  душу  вона,
І  тримає  й  тримає  над  плахою
Найсвятіше  ця  підла  Війна.

І  червоно-гіркими  ріками
Отруїла  все  наше  життя,
І,  здається,  навічно  без  втіхи  ми
І  не  буде  добру  вороття...

   Прийшла  Дівчи́на,  як  степова  принцеса,
   І  очі,мов  ті  зорі,променять!
 «Ми  не  суперниці  з  тобою  і  не  сестри  –
       То  годі  вже  із  нами  воювать!»

       Війні  у  вічі  та  без  остраху  дивилась  –        
       На  радість  друзям,  на  жахіття  ворогам,      
         «  І  свій  народ  тобі,  і  нашу  Україну                      
         Я  не  віддам,  я  не  віддам,  я  не  віддам!»      

           Засміялась  Війна  та  підкинула
         Й  додала  ще  брехні  і  вогню.
           Наші  воїни  в  небо  поринули
             Й  не  спитаєш  у  неї  жалю.

             А  дівчи́на  все  йшла  та  із  піснею,
               З  батальйонами  ночі  і  дні.
               І  ставало  від  пісні  всім  тісно  нам
               Й  не  було  в  нас  рідніше  рідні.

                 В  руці  гітара  –  з  бойовим  мотивом  !
                 (І,  хто  сказав  –  не  для  жінок  війна?!)
                   Пліч-о-пліч  з  нею  –  Доброта  і  Сила  ,
                   Така,  якої  у  Війни  нема!


                     «Ми  ні  суперниці  з  Війною  і  ні  сестри!»  -  
                       Сказала  –  ніби  у  полон  взяла!                                          
                       Вона  завжди,  завжди  в  моєму  серці,                  
                       Ця  Дівчина  із  Силами  Добра!                                        


                         І,  біснуючись,ніби  скаженная,
                         На  межі  десь  вогню  і  життя,
                         Відступала  Війна  ця  страшенная,
                         Ця    остання  війна  в  небуття....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721687
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 06.03.2017


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Маленький фенікс . Музика –Тетяни Мірошниченко, Слова –Тетяни Прозорової

Кохання,  опалене  війною....пісня  тим,  хто  знайшов,  хто  зберіг  в  цій  війні  своє  кохання..воно  ніби  той  птах  -фенікс,  згораючи,  стаючи  попілом  в  життєвих  переживаннях  ,  знов  і  знову  відроджується,  щоб  чекати  і  чекати  свою  єдину  людину...молитись....допомагати...рятуючи  тим  самим  від  лиха...  Повертайтесь  живими,хлопчики!  вдома  вас  чекають...всім  серцем..
Тому  воно  таке  непереможне,
Кохання,  що  народжене  в  війні!

Маленький  фенікс

Слова  –Тетяни  Прозорової
Музика  –Тетяни  Мірошниченко

1.Коли  здається,  що  душа  згоріла,
І  попелом  посипані  вірші,
Маленький  фенікс  розпрямляє  крила-
Гаряча  пташка  щирої  душі  .  

Пр.
Ні  втоми,  ані  зради  птах  не  знає,
Хоча  летять  в  розлуці  ночі  й  дні.
Він  лиш  чекає,  над  усе  чекає,
Про  порятунок  молить  вдалині!

2.Не  раз  цей  вогник  в  бурі  й  заметілі
До  самого  серденька  зігрівав  ...
Коли  ж  лиха  година  налетіла,
Крилом  тебе  від  кулі  закривав!  

Пр.
Він  оживає  в  подихові  кожнім
В  щасливі  дні  і  дні  наші  сумні,
Тому  воно  таке  непереможне,
Кохання,  що  народжене  в  війні!

3.В  нас  не  було  кортежів  в  диво-квітах,
Серед  війни  знайшлись  ми  навіки  .
Колись  розкажуть  онучатам  діти
Про  наші  Богом  дані  рушники!  

Пр.
Відступить  ворог,стихне  зброя,
З  новим  світанком  зникне  і  пітьма.
Кохання,  що  зросло  на  полі  бою,
Крилом  маленький  фенікс  обійма.

Кохання,  що  зросло  на  полі  бою,
Крилом  надійно  фенікс  обійма.        

Ось  тут  можна  переглянути  відеоверсію  :  https://youtu.be/PYkz0k9dCSs

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680089
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 06.03.2017


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Ангел перемоги … Музика і виконання Христини Панасюк, слова Т. Прозорової

                 [youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6ApMMhoX4O0[/youtube]  
 
     Сьогодні-  день  народження  однієї  дуже  хорошої  й  дорогої  мені  людини  ,військового,патріота..  люди  часто  називають  його-  Ангел  ...  Бажаю,  щоб  збувалися  всі  його  мрії,  щастя,здоров"ячка,і  миру  нам  всім  найшвидшого-головне,  нехай  оберігає  його  Господь  і  всіх  наших  хлопчиків  ...бережи  їх  Доля...а  я  дарую  ці  рядки))))))))))))))  отже  ,  З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,  АНГЕЛ!

 Ангел    перемоги

1.  При  камуфляжі,  зброї    і  броні
На  ангела  не  зовсім  схожий,  ні!
Та  називають  Ангелом  його  –
За  щире  серце  і  ясне  чоло.

Ангел!
 Його  так  кличуть  всі  на  полі  бою  .
А  він  летить  назустріч  своїй  долі,
Щоб  захистити  нас    від  ворогів!
Ангел  !
А  він  не  зна,  що  вдіяти  з  собою.
Так  хоче  світ  зігріти  він  любов  ˊю,
Щоб  він  йому  любовˊю  відповів.  

2.  Тримаєш  наше  небо  на  плечах,
Та  посміхнешся  –  «бісики»  в  очах!
Від  «градів»,  куль,  ворожої  біди  
Хай  доля  береже  тебе  завжди  .

Ангел!
А  я  завжди  в  думках  до  тебе  лину.
І  вірю,  збережеш  ти  Україну,
Благословіння  Божого  тобі!
Ангел!
Стань  порятунком  нам,  а  не  бідою!
І  повернись  живим  додому  з  бою!
І  Перемогу  в  крилах  принеси!
                                                                       
                                                                                       Т.  Прозорова  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676809
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 06.03.2017


Віктор Ох

Ми йдемо в бій Донецькими степами (V)

Слова  -  Олег  Чорногуз
Кліп  -  "Студія  ОХ"
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PswditLWM2Q[/youtube]

А  тут  пісню  виконує  –  Ярослав  Чорногуз
https://www.youtube.com/watch?v=F3297WfJ_DM
--------------------------
Йдемо  у  бій  донецькими  степами,
Горить  в    багрянці  рідний  виднокрай.
Великий  Луг  і  дух  козацький  з  нами,
У  вирвах  «градів»  наш  козацький  край.
 
Орда  прийшла  і    нашу  землю  вкрила
Для  них  і  нас,  мабуть,  останній  час:
Але  стоїть  на  смерть  Савур-могила,  
Й  звитяги  предків  знову  кличуть  нас.
 
Тому  до  бою,  рідні  українці,
Тому  до  бою  всі  з  останніх  сил:
Вже  не  вина,  а  крові  в  нас  по  вінця,
І  незлічених  вирв,  як  тих  могил.
 
 В  останній  бій  нас  кличе  Батьківщина  
Сьогодні    честь  і  гідність  на  кону.
Ми  переможем,  з  нами  Україна,
Захистимо  ми  матір  і  жону!  
 
В  цей  грізний  час  москаль  прийшов  ордою,
На  нашу  землю  і  до  наших  нив.
Та  він  забув,  що  знов    заплатить  кров’ю
Як  вже  не  раз  в  історії  платив!
 
Один  в  нас  вихід  і  одна  дорога  -
Вступити  в  бій  і  знищити  орду!
За  нами  правда,  честь  і  перемога,
За  нами  свято  в  майовім  саду!
 
І  ми  йдемо  донецькими  степами,  
Щоб  жити  вільно  –  на  своїй  землі.    
І  дух  степів  козацьких  диха  з  нами,  
І  дух  незламності  на  рідному  чолі!
 
Душа  ж  горить  в  смертельному  двобої,
На  обрії  двоглавий,  цей  мутант
Тому  ,  брати  й  сусіди  всі  до  бою
Щоб  не  дійшов    до  вас  цей  окупант!

---------------

Дорогі  сусіди  з  Заходу,  Півдня  і  Півночі:  поляки,  чехи,  словаки,  угорці,  румуни,  молдавани,  білоруси,  литовці,  латиші,  естонці.  Ми,  українці,  звертаємося  до  усіх  Вас.  До  створення  Союзу  рівноправних  сусідів.  У  цей  грізний  для  усіх  нас  історичний  час      вирішується,  мабуть,  і  всіх  нас  наша  спільна  доля.  На  колишній  землі  Московії  –  землі  адропофагів  і  самоїдів  (  за  Геродотом)  знову  прокинувся  ненаситний  ген  ординця-завойовника.  Загарбницький  дух  кличе  цю  ординську  нечисть  до  чергових    завоювань  чужих  земель.  Сьогодні  на  кону  Велика  Україна  –  праматір  першого  Європейського  Союзу  часів  Ярослава  Мудрого  і  перша  колиска  Православ’я  на  нашій  древній,  княжій  землі,  як  і    на  сусідніх  землях.  Перед      вирішальним  двобоєм  ординець  вдався  до    своїх  традиційних  інтриг  і  всесвітньої  брехні  через  свої  ЗМІ:  він  поєднав  свою  войовничість  і  ненависть  із  зовнішніми  і  внутрішніми  колаборантами,  претендентами  на  крісла  васалів,  аби  знищити  Україну,  як  державу  і  на  черговий    тимчасовий  престол  Малоросії,  (як  це  уже  не  раз  відбувалося  у  нашій  історії)  посадити    наших  перевертнів,  квіслінгів  і  яничарів  та  знищити  не  тільки  нашу  державу,  нашу  націю,  нашу  мову,    нашу  віру,  нашу  історію,  наші  звичаї,  наші  традиції,  а  й  вибити  з  нас  наш  козацький  дух  –  вічний  дух,  як  вогонь  наших  сердець,  дух  вільної  людини.  Не  раба.  Чого  ніяк  не  можуть  зрозуміти    московіти  -  вічні  раби  своїх  князів  і  царів  і  свого  накраденого    у  сусідніх  народів  „отєчєчтва”.

                                                                           Олег  Чорногуз                                                                        

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721765
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 06.03.2017


Осіріс

Голос тиші

                   

У  голосі  тиші  –  потемку  зітхання.
П’янка  прохолода  минувшої  днини,
Що  млою  присівши  на  сіна  ряднини,
Плекає  кульбабки  легке  коливання.  

У  голосі  тиші  –  ріки  переливи
Під  місяця  срібно-німою  ходою,
Де  зорі  між  плес  дріботять  чередою,  
Серпанкам  куйовдячи  вимоклі  гриви.    

У  голосі  тиші  –  дощу  обіцяння,
З  озону  пахучо-чаруючим  трунком,    
Що  обрій  мережить  грімниць  візерунком
І  губить  жаріні  в  траву  покаяння.

У  голосі  тиші  мелодія  саду,  
Займається  поступом  юного  ранку…
Той  нічку,  голублячи  ніби  коханку,
Обачно  таїть  межи  лоз  винограду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721876
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017


Валя Савелюк

НЕ САМОТНІ

…а  десь  засинають  безкраї  поля  –
нерухомі  хвилі  котить  рілля,
гребінь  за  гребенем  –  непорушно  котить…
масно-лискучі,  як  чорні  грайливі  котики,
лагідних  вітерців  колискові  дотики

…наче  діти,  вільно  розкинувши  руки-ноги,
сплять  у  фланелевих  споришах  польові  дороги,
вервечкою  до  джерела  примарного  світла  нічного
йдуть  гамувати  спрагу  благородні  єдинороги  

…десь  засинають  соснові  ліси,
сповнені  гідності,  спокою  і  краси…

але  я  живу  –  у  іншому  місці,
у  найкращому  в  світі  місті:
у  нас  тут  скрізь  і  всюди,
такі,  як  і  я,  одинокі  люди

ні:
одинокі,  та  не  самот-ні

…у  нас  тут  Андерсенові  старі  
Вуличні  Ліхтарі*
стережуть  спокій  у  кожнім  дворі
і  на  теплих  асфальтах  пишуть  свої
казки  і  історії

26.02.2017

*  йдеться  про  казку  Г.  Х.  Андерсена  «Старий  вуличний  ліхтар»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720360
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 26.02.2017


Леся Геник

Вони ішли (пам'яті Небесної сотні)

Вони  ішли,  ішли  й  не  озирались
чи  де  погас  вогонь,  чи  ще  горить.
Із  вірою  вперед  ішли,  не  знали,
що  жити  залишалося  лиш  мить.

Вони  самі  горіли,  наче  зорі,
вони  зоріли  іншим  на  путі...
Тепер  хіба  світлини  договорять
усе,  що  не  устиглось  при  житті.

Чи  хтось  гадав,  що  руки  супостата
здіймуться,  хижо  знищуючи  все?
Хтось  не  діждеться  мужа,  сина,  тата...
Ще  й  досі  душі  догори  несе...

І  досі  ворог  з  лютістю  паплюжить
щойнайрідніше,  і  чужий,  і  свій.
Вмирають  знову  ті,  що  духом  дужі,
не  перейшовши  цей  останній  бій.

І  розпач  темний  накриває  плечі
і  гне  донизу...  але  ж,  брате,  ні,
не  даймося  розрусі  в  цій  хуртечі,
не  здаймося  у  цій  гіркій  війні!

Згадаймо  тих,  хто  йшов  на  барикади,
згадаймо  їх  і  гляньмо  догори,
нехай  неблизько  нині  ще  до  правди,
та  вже  зійшли  прозріння  прапори.

Вони  заклали  перший  камінь  волі,
вони  ступили  на  правдешній  шлях,
і  нам  пора  усім  туди,  доволі
ховатись  по  зосіблених  кутках.

І  до́ста*  люті  вже  поміж  собою,
буде́*  плодити  несусвітню  рать,
пора  ставати  кожному  до  бою,
пора  уже  перемагать!

20.02.17  р.

*досить

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719309
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017


Леся Shmigelska

Не сотня Небесна, вже сотні…

Не  сотня  Небесна,  вже  сотні…  Всевишній,  допоки?!
Торують  стежину  між  зорі  відважні  сини.
Криваві  заграви,  молитва,  приглушені  кроки,
Кістлява  потвора-заброда  з  обличчям  війни…
Поділені  долі,  дороги  на  «до»  і  «опісля»,
На  «буть»  чи  «не  бути»  датовані  помисли,  дні.
Розп’яті  тумани  за  бродом,  розстріляна  пісня,
Невизнаний  воїн  між  люду  без  почестей,  ніг…
Вже  світ  розпирає  від  люті,  прокльонів  і  санкцій,
На  скиби  криваві  шматована  рідна  земля.  
Таврують  країну  іуди,  божки-самозванці…
Ще  вірячи  в  диво  на  татка  чекає  маля…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719050
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 20.02.2017


Віталій Назарук

МАЙДАН ГОРИТЬ

                                 Героям  майдану...
Прийду  я  знову  на  майдан,
Щоб  поклонитися  героям,
Бо  кожен  з  них  життя  відстояв,
Для  нас,  хоча  своє  віддав.

Не  буде  сліз…  У  серці  біль.
Горять  свічки…  Їх  не  злічити.
Могли  б  ще  хлопці  жити  й  жити,
Та  ворог  бачив  їх,  як  ціль.

І  полилася  кров    в  Дніпро…
Заховався  майдан  у  очах,
Хлопці  йдуть  ще  сюди  по  ночах,
Тут  випромінюють  добро..

Майдан  із  ранку    весь  кипить.
Сьогодні  їх  усіх  згадають…
Кричать:    –  «Герої  не  вмирають!!!»
Горять  свічки…  Майдан  горить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718506
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017


Віталій Назарук

УКРАЇНЕЦЬ

На  землі  ти  своїй  -  українець,
Якщо  ти  українець  в  душі.
Ти  господар  землі  -  охоронець,
Від  святої  межі  до  межі.

Бережи  рідний  дім,  як  зіницю,
Окрім    друзів  є  ще  й    вороги.
Золоту  рости  в  полі  пшеницю
І  ніколи  не  лізь  у  борги.

Якщо  в  силі,  ставай  меценатом,
Пам’ятай,  що  бідує  народ.
Будь    солдатом  -  завжди  будь  солдатом,
Бережи  все  святе  від  заброд.

Коли  треба  виходь  на  майдани,
Пам’ятай  що  там  воля  жива,
Скинь  з  душі,  якщо  мучать,    кайдани,
Бережи  рідні  серцю  слова.

Україна  –  матуся  –  родина  -
Важливіший  шнурочок  життя.
Пам’ятай,    ти  в  цім  світі  –  людина
І  людині  належить  земля.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718507
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017


dovgiy

СИНЯ ЛІЛЕЯ

До  читачів.
Нижченаведений  твір  публікувався  на  нашому  сайті.  На  жаль,  значно  пізніше  виявилося,  що  з  незрозумілих  для  Автора  причин,  з  нього  пропала  ціла    частина.  Я  змушений  був  вилучити  твір,  аби  виправити  досадну  помилку,  за  що  прошу  Вашого  пробачення.



 СИНЯ    ЛІЛЕЯ.
(Поема–казка)

ЗАСПІВ.

Ой,  над  гаєм,  над  зеленим,  зозуля  кувала!
Літа  нам  з  тобою,  мила,  довгі  віщувала.
Літа  довгі  та  щасливі,  стрічками  обвиті
І  цілющою  росою  в  ясні  ранки  миті.
В  нашій  долі,  моя  люба,  були  також  грози,
Пережили  свої  втрати,  пережили  сльози,
І  ми  дякуємо  Богу,що  і  це  далося,
Бо  життя  це  цінувати  ще  б  чи  і  вдалося?
Наші  невмирущі  мрії,  віра  в  кращу  долю,
Випускають  сльози  щастя  наче  птиць  –  на  волю!
Плачте  очі!  Плачте,  сині!  Тільки  не  ридайте!
Про  весну  в  живому  серці  вірно  пам’ятайте.
Бо  ж  вона  одна-єдина,  повік  неповторна.
Мине  вона,  мине  літо,  прийде  пора  чорна,
Коли  зима  непривітна  снігом  все  завіє,
І  не  знати:  чи  нам  радість  душу  обігріє!
Моя  зіронько  єдина!  Пташко  сизокрила!
Своїм  пісням  задушевним  дам  широкі  крила,
Щоб  понесли  межи  люди  пісню  цю  казкову
Про  любов  двох  молодяток,  про  нелегку  долю.
Ми  прожили  вже  чимало…  наші  скроні  сиві.
Та  стосунки  наші  досі  ніжні  та  красиві,
Бо  продовжує  кохання  нуртувати  кров’ю
І  твої  чарівні  очі  сяють  ще  любов’ю!
В  цей  зимовий  темний  вечір  сядемо  удома.
І  хоч  тіло  знемагає  о  цю  пору  втома,
Пригорнись  до  мене,  серце,  пригорнись,  мій  раю!
Зараз  я,  -  тобі,  кохана,  казку  проспіваю!

********
Молодими  поєднали  доленьки  свої.
Щастя  їм  пророкували  птиці  –солов’ї.
Почуття  в  серцях  гарячих  бурхало  вогнем,
Та  не  знали:  що  чекає  за  наступним  днем.
Стала  в’янути  кохана,  слабнути  щомить.
Вже  до  кого  не  звертались,  -  час  дарма  летить!
А  хвороба  ця,  підступна,  як  була,  так  є!
Вже  й  для  слабої  надії  місця  не  стає.
Відмовляють  в  неї  ноги,  пропадає  зір.
Кажуть  йому  добрі  люди:  Богу  ти  повір!
Тільки  в  нього  порятунок  від  біди  знайдеш,
Якщо  з  вірою  усерці  ти  до  Бога  йдеш.
Вірив!..  Всім,  що  мав,  -  ділився!  Серця  не  жалів.
Перед  образом  молився,  гіркі  сльози  лив.
Марно  краяв  собі  серце  у  отих  трудах:
Не  стає  дає  Господь  ходити  на  своїх  ногах.
Повертаючись  з  роботи,  на  коротку  мить,
Сів  на  лавочці  зупинки,  щоб  перепочить.
Зажурився,  сіромаха,  жалем  душу  рве.
Коли  чує:  тихий  голос  його  збоку  зве.
Дивиться,  а  біля  нього  сидить  старий  дід.
Борода,  -  жовтаво-біла,  на  обличчі  зблід,
Руки  трусяться,  одежа  зношена  й  брудна,
З  –під  бейсболки  на  всі  боки  в’ється  сивина.
Думав,  що  жебрак-пияка,  просить  свій  мідяк.
Простягає  йому  гривню,  не  бере  ніяк!
-  «Я  не  прошу!  Просто  бачу.Ти  такий  сумний!
Може,  чим  тобі  поможу,друже  молодий!»
-  Нащо  вам  моє  нещастя,  та  чужа  біда?!
-  «Розкажи!»
У  мене  хвора  жінка  молода!
Лиш  два  роки,  як  побрались.  Де  вже  не  возив!
Не  лікується  хвороба.  Падає  без  сил!
Вже  й  не  бачить  і  не  ходить…
Чим  розрадиш  ти?!
-  «Вір  мені,  -  старому,-  сину!  Їй  допомогти
Може  Синяя  Лілея.  Квітка  чарівна.
Тільки  ж  дуже  недосяжна  для  людей  вона!
Десь,  в  ущелині  таємній,  між  високих  гір,
Квітку  цю  охороняє  грізний  Терозвір!
Раз  в  сто  літ  вона  квітує.  Хто  її  торкне,
Про  недуги  враз  забуде!  Щастя  це  земне
Ти  ще  зможеш  повернути,  якщо  встигнеш  ти
Цю  чарівну  диво  –  квітку  в  хату  занести.»
-  А  ці  гори,  -  це  Карпати?
-  «Ні,  синочку,ні!
Гори    ці  -  Тибетом  звуться.  Далекі  вони!
Над  вершинами  панує  Терозвіра  шал.
Там  країна  є  буддистка:  Їй  ім’я  –  Непал.»
-  Чув,  дідусю,  таку  назву.  Тільки  як  мені
В  цю  країну  добиратись?  В  ці  -  нелегкі,  дні?
Це  ж  візьме,  мабуть,  багато  часу  та  грошей.
-  «Не  візьме!  Бери  із  жмені  камінець  оцей!»
Простягає  на  долоні  камінця  свого.
Ніби  хтось  уперто  й  довго  шліфував  його.
Всі  його  чотири  грані  –  різних  кольорів,
А  з  середини,  здавалось,  ніби  він  горів.
-  «Камінець  цей,  -  незвичайний.  Коли  прийдеш  в  дім,
Ти  вже  маєш  добре  знати,  що  таїться  в  нім.
Оця  грань,  -  дивись!  –  блакитна:  чорна  цятка  в  ній.
Як  почнеш  легенько  терти  по  руці  своїй,
Та  ще,  як  назвеш  те  місце,  куди  треба  йти,
То  крізь  час  і  перешкоди  вмить  перелетиш!
Друга  грань:  блідо  –рожева,  на  ній  –синій  хрест.
Коли  нею  свою  руку  легенько  потреш,
То  побачиш  усі  скарби,  хто  б  що  не  ховав!
Пам’ятай:  Лілею  Синю  ще  ніхто  не  мав!
Третя  грань  –це  колір  перлів  із  морського  дна.
Зробить  тебе  непомітним  між  людьми  вона.
Але  знай:  для  Терозвіра  це  –не  дивина!
Бо  в  могутності  чаклунства  рівних  він  не  знав!
Грань  четверта:  грань  багряна.  Сили  світу  в  ній.
На  короткий  час  ці  сили  у  руці  твоїй.
Ними  будеш  ти  бороти  недруга  свого.
Грань  четверта  допоможе  подолать  його.
Ще  раз  кажу:  ці  всі  сили,  -  на  коротку  мить.
Після  страшного  двобою  треба  все  спинить,
Бо,  якщо  їх  не  зупиниш,  то  загине  світ.
В  полум’ї,  в  потопі,  в  громі  з  незчисленних  бід!
Тоді  й  сам  загинеш  люто!  Отже,  -  не  спіши.
Зі  стихіями,  як  бачиш,  краще  не  гріши!»
Як  же  мені  їх  спинити?  Діду,розкажи!
Та  порадою  своєю  вчасно  поможи.
«Як  побачиш,  що  твій  недруг  похитнувся,  впав,
І  вогонь  із  його  пащі  бити  перестав,
Розтрощи  його  горою,  розітри  у  прах!
Аби  кожна  порошинка  відчувала  жах!
Потім,  грань  оцю,  багряну,притисни  до  скель
І  щодуху  крикни  силам:  АЛАМАХОЕЛЬ!
Крикнути  ти  маєш  тричі  слово  чарівне.
Воно  всі  стихійні  сили  в  норму  поверне.

Потім  йди  шукати  квітку.Пам’ятай  про  те,
Що  Лілея,  після  завтра,  вранці  розцвіте!
Терозвір  про  це  все  знає.  Буде  все  робить,
Аби  ти  не  зміг  Лілею  в  руки  захопить.
А  тепер  прощай,  небоже!  В  своє  щастя  вір!
Можеш  сміливо  рушати  до  далеких  гір.
Знайди,  аби  хто  доглянув  жіночку  твою.
А  я  піду…  Треба  плести  сіточку  свою…»
І  пропав!  Наче  примара  щойно  тут  була!
Дивні  сіті,  -  див  казкових,  -  мовою  плела…
Міг  би  чоловік  вважати,  що  казкам  кінець!
Та  в  долоні  м’яко  сяє  дивний  камінець.

*************
Читачу  мій  дорогий,  вибачай  мене!
Захопився  я  співати  про  життя  земне:
Про  чиїсь  лихі  недуги,  про  чужі  жалі…
А  у  тебе,  може  бути,  свої  немалі
Повиростали  проблеми,  як  з  дощу  гриби!
Що  поробиш!  Про  це  пишу,бо  і  сам  слабий.
Знаю:  лихо  невигойне,  те  –  що  в  мене  є.
Тільки  в  серці  дивна  мрія  весь  мій  вік  жиє:
Десь  є  дивовижна  квітка.  Ніжна…  чарівна…
Може,  і  мене  зцілила  б?  Тільки  де  вона?

********
Ще  пробачте,  любий  друже,  хочу  вам  сказать,
Що  забув  своїм  героям  імена  назвать.
Назвемо  його  Романом.  Хай  таким  живе,
Як  його  Наталка  мила  вже  пять  років  зве.

***********
Вона  вдома.  На  візочку,сидить  під  вікном.
Свого  Ромчика  чекає.  Буває,  як  сном
Затуманює  недуга  голову  її,
А  в  садочку,біля  хати,  плачуть  солов’ї.
«Ой  не  плачте,  ой  не  плачте,  пташечки  малі!
Не  кидайте  моє  серце  у  нові  жалі,
Не  ридайте  наді  мною,  на  нову  біду,
Як  мене  покине  милий,  –зовсім  пропаду!
Я  його  не  стану  клясти.  Хай  собі  іде!
Молодий  він.  Може,  щастя  з  іншою  знайде…
Ну,а  я  тоді…»  По  личку  сльози  потекли,
Та  незрячі  карі  очі  аж  вогнем  пекли!

**********
Камінець  в  руках  Романа  світлом  виграва,
А  упам’яті  зринають  мовлені  слова:
«Пам’ятай  ти,  любий  сину,  пам’ятай  про  те,
Рано  –вранці,  після  завтра,  квітка  розцвіте!»
Колись  треба  починати!  Чом  би  й  не  тепер?!
Тож,блакитною  гранню  руку  він  потер,
Лиш  шепнув  свою  адресу,  і  в  єдину  мить
Опинився  на  подвір’ї,  де  Наталка  спить.
Справді  діє!  Отже,  правда  все,  що  дід  казав!
Піду  швидше  я  до  Франі!  Хай  прийде  до  нас,
Та  подивиться  за  нею,  доки  я  вернусь,
(Хоч  на  серці  неспокійно  у  мене,  чомусь!)

*********
А  тепер  про  інше  мовить  підійшла  пора:
Франя  –це  його  Наталки  молодша  сестра.
Він  не  знає,  що  сестриця  страшна  відьма  є.
Це  вона  щораз  отруту  в  їжу  додає.
Варить  страшне  труту  –зілля,  коїть  ворожбу,
І  мостить  останнє  ложе,  для  сестри  –  в  гробу!
За  що,  скажіть,зненавидить  можна  когось  так,
Аж  чиєсь  життя  цінує  менш  ніж  за  п’ятак?!
Що  налило  чорнотою  всю  сестрину  кров?
Все  не  нове  під  Місяцем!  Це  вона  –  Любов!
Так!  Любов!  –  оте  щемливе,  ніжне  почуття,
Що  породжує  в  людині  спрагу  до  життя,
Що  всю  душу  піднімає  до  нових  висот!!!
А  трапляється,  штовхає  до  таких  щедрот,
Що  нічим  не  пояснити  тої  щедроти!
Ти  –  кохаєш?  Тоді  вірю:  зрозумієш  ти,
Чим  я  жив,  про  що  співаю  в  снах  та  наяву,
Чим  тепер,  в  роках  похилих,  сам  отак  живу.
Та,  на  жаль,  ще  й  так  буває,  що  ота  любов,
Як  засяде  в  чорну  душу,  як  гадюча  кров,
То  навколо  себе  сіє  страшне,  люте  зло…
Так  в  Наталки  із  Франею,  на  біду,  збулось.
Полюбили  дві  сестриці  хлопця  одного.
В  кожної  було  бажання  мати  лиш  його.
А  Роман  гризот  дівочих,  може,  і  не  знав,
І  Наталці  своє  серце  назавжди  віддав.
Ой,  ви  –ночі,  ясні  ночі  синьої  весни!
Як  горіли  щастям  очі,  як  цвіли  вони!
Спільні  мрії  –сподівання,  чисті  почуття,
Під  вітрилами  кохання  на  усе  життя!
Коли  Франя  побачила,  що  не  буде  з  ним,
Уся  ніжність  розвіялась,  як  осінній  дим!
Чорна  злість,  як  темна  нічка,  душу  облягла,
Запалила  чорну  свічку  заздрощів  і  зла.
В  день  весільний,  в  день  осінній  гарно  як  було!
На  Романовім  весіллі  гуляло  село.
Гості  жваво  танцювали,  веселились  в  дим
І  від  серця,  всі  бажали  щастя  молодим!
Та  не  всім  так  веселилось,  не  всім  так  пилось!
Нашій  чорній  героїні  діяти  прийшлось.
В  переддень  цього  весілля,  на  цвинтар  пішла:
На  могилі,  з  рідним  ім’ям,  зіллячко  знайшла…
Наварила  страшне  зілля  о  нічній  порі,
І  підлила  в  день  весілля  в  келишок  сестрі.

*****
-  Вибач,  Франю,  що  турбую!  Виручай  мене!
На  три  дні  я  відлучаюсь.  Поки  час  мине,
Потурбуйся  про  Наталку,  як  сестра,  доглянь!
Чи  я  можу  надіятись?  Скажи  мені,  Франь?
-  Давай!  –їдь!  Куди  я  дінусь,  все  ж  таки  рідня!
А  в  думках:  (  Не  дам  прожити  зайвого  півдня!
Доки  він  там  робить  справи,  я  теж  не  досплю:
Чим  міцнішої  отрути  в  серце  їй  наллю!)

*********
Вийшов  з  двору  на  дорогу,  камінця  узяв,
Потер  гранню  блакитною,  назву  проказав,
І  пропав  з  очей  безслідно,  ніби  й  не  було!
А  ми  також  залишимо,  разом  з  ним,  село.

***********
Коню  мій!  Пегас  крилатий!  З  собою  візьми,
Та  на  крилах  красномовства  до  зір  підніми!
Дай  нам  теж  магічну  силу  труднощі  здолати,
Щоб  історію  почату  вдало  розказати.

*********************
ТІБЕТ

(Частина  друга)

Захоплений  зненацька  виром  руху,
Нестримним  шалом  неба  та  зірок,
Роман  не  встиг  сховати  свою  руку,
Ледь  не  зробивши  помилковий  крок.
Він  опинився  на  краю  провалля:
Круті  вершини  піднялись  до  хмар,
Покрите  кригою  це  кам’яне  безладдя
Та  у  долоні  дідусевий  дар.
Кудиіти?  Як  рухатись  по  скелях
В  звичайному,щоденному  взутті?!
Обсіли  його  думи  невеселі:
З  подібним  не  стикався  у  житті.
Але  почало  вирувати  небо
Та  віхола  студена  замела…
Тож,  хоч-не  хоч,  а  рухатися  треба,
Доки  Лілея  ще  не  зацвіла.
А  холод  зліше  сковує  все  тіло!
Вже  дерев’яні  стали  пальці  рук…
Шукав  ногами  виступи  несміло,
Додаючи  тяжких  трудів  та  мук.
А  вже  коли  і  ноги  не  носили,
Коли  здалося,  що  всьому  кінець,
Згадав  Роман  про  чудодійні  сили,
Закладені  в  чарівний  камінець:
Чого  я  мучусь?!  Так  до  кінця  віку
Я  до  мети  своєї  не  дійду!
Допоможи-но,  друже,  чоловіку:
Перенеси  мене  у  Катманду!
Блакитним  ледь  потер  собі  об  руку
І  от  він  знов  серед  людей  стоїть.
А  люди  ці  сповідують  науку
Якій,  можливо,  тисячі  століть.
Все  їхнє  місто  на  гірських  терасах,
На  кожнім  кроці  пагоди  стоять.
Незвичні  люди  у  червоних  рясах,
Бритоголові,  в  дацанах  сидять.
І  в  кожному  із  храмів  сидить  ідол,
Що  зирить  навсібіч,  немов  біда:
Це  –  їхній  Бог!  Життя  основа  й  сила,
Вічно  живий  і  праведний  Будда!
Стоїть  Роман…  Замерз  він,  ще  й  голодний!
За  поспіхом  про  їжу  геть  забув.
Після  роботи,  в  день  перед  суботній,
Попав  сюди:  який  і  в  чому  був!
А  мешканці  снують  немов  мурахи,
Заглиблені  усебе,  мовчазні.
І  думає  Роман:  ну,як  сказати
Аби  хто  з  них  поїсти  дав  мені?!
Підходить  він  до  одного  з  монахів
І  просить  дати  їжі.  Той  мовчить,
Не  реагує  і  на  дотик  навіть,
Занурився  у  себе,  наче  спить.
Звертається  до  другого,  до  інших…
Одно  і  те  ж!  -  всі  наче  неживі!
Тоді  він  став  звертатися  до  піших
Які  несли  свій  крам  на  голові.
Один  із  перехожих  зняв  корзину
І  дав  йому  маленького  коржа.
(  Згадав  Роман  українську  хлібину!)
Слова  подяки  тому  проказав,
Приклав  до  серця  руку  і  вклонився,
І  хоч  той  мови  нашої  не  знав,
Все  зрозумів.  Іще  раз  зупинився
Та  за  собою,  знаками,  позвав.
Пішов  Роман  за  добрим  перехожим.
Через  двори:  то  вниз,  то  догори.
Прийшли  нарешті!  Щось  на  житло  схоже,
Ще  й  запона  спускається  згори.
Відсунувши  оцю  цупку  тканину,
В  помешкання  маленьке  увійшли.
Сиділи,  горблячись,  над  чимось,  дві  людини
І  зерна  зосереджено  товкли.
При  цьому  монотонне  щось  співали.
(  напевно,  гімни  для  свого  Будди!)
Побачивши  Романа,  повставали,
Вклонились  ґречно  і  пішли  кудись.
Тут  обернувся  знову  перехожий
І  до  Романа  руку  простягнув:
Торкнувся  до  чола  і  владний  голос
Ніби  десь  в  собі  наш  герой  почув.
Чув  не  слова,  не  звуки,  сама  думка
Була  Роману  ясна  і  проста
Та  він  не  бачив,  аби  трохи  рухались,
Мов  зліплені,  без  усмішки  вуста.
-  Чого  прийшов  на  землю  цю,  чужинцю?!!
Чого  шукаєш  умоїй  землі?!
Не  дам  тобі  забрати  диво-квітку!
Твоє  життя  загине  у  імлі,
В  бездонному  мішкові  кам’яному!
І  очі  засвітилися  вогнем.
Від  тих  очей  утемнім  домі  тому,
Все  стало  видно,  ніби  ясним  днем!
А  далі  сталось  зовсім  страхітливе:
Пропали  стіни,  занавіс  пропав
І  наш  Роман,  під  регіт  знавіснілий,
На  дно  провалля,  каменем,упав!
Ще  й  зверху  світ  закрила  важка  брила
І  впала  в  очі  повна  чорнота.
Дрібним  камінням  тяжко  привалило
Обидві  ноги,  низ  -  до  живота!..

********
Негарно  було  б  так  його  лишати.
Та  час  нам  повернутися  в  село.
Вам,  читачу,я  хочу  показати,
Як  все  в  той  час  насправді  відбулось.

**********
Пегасе  вірний,  розправляй-но,  крила,
Та  летимо  туди,  де  на  дворі
Наталку  нашу  чорна  злість  накрила
Страшної  відьми  –рідної  сестри!
************

АГОНІЯ
(частина  третя)

Наталка  спить.  А  Франя  їй,  тим  часом,
"Обід"  готує  -  вариво  страшне.
П'янку  отруту  змішує  із  квасом
Та  додає  ще  зілля  запашне
Аби  отруту  було  легше  пити...
Така  "турбота".  Що  вже  тут  казать?!
Я  так  хотів,  щоб  дать  Наталці  жити!
Але  не  можу.  Треба  викладать
Так,  як  було...
П’ятнадцята  година
Вже  промайнула  птахом  над  селом.
Обідати  зібралася  родина:
Дзвенить  вже  посуд,  всілись  за  столом,  
Наталку  з  двору  на  візку  привезли,
Та  посадили  в  хаті  на  диван.
Принесли  їжу,  а  вона  питає:
Де  її  милий,  де  її  Роман?
А  Франя  їй:  "Нема  твого  Романа!
Нема  й  не  буде!  Кинув  тебе  він!
У  нього  вже  здорова  є,  кохана.
Не  те,  що  ти!..  у  них  знайшовся  син,
Поки  ти    тут,  поволеньки,  здихаєш...
Твій  любий  Ромчик  не  втрачає  час.
Нову  дружину  пестить  та  кохає.
Йому  начхати  на  обох,  на  нас!"
--  Неправда!  Брешеш!  Він  мене  кохає!
Якщо  його  побіля  нас  нема,
Він  щось  шукає.  Він  весь  час  шукає,
Чим  би  мене  від  лиха  одірвать!
-  Ага,  одірве!  Лови  вітер  в  полі!
Не  відаєш,  що  робить  твій  "любий"!
Він  ,-  як  той  птах,  -  без  тебе  вже  на  волі!
Ти  вже  поїла?    Ось,  кваску  попий.
Хоча  б  ковток!  Приємно,  смачно  пахне!
-  Не  хочу  я  ні  їсти,  ані  пить!
Іди  від  мене!  Мені  чогось  страшно
І  попід  серцем  ниє  та  щемить!
-  Зараз  піду!  Та    тільки  після  того,
Як  ти  поп’єш,  коли  вже  не  їси.
Бо,  видно,  що  через  Романа  свого
Ти  скоро  Богу  душу  віддаси  !

Піднесла  чашку  запашного  зілля...
Сліпа  зробила  лиш  один  ковток...
На  спину  впала,  тяжко  захрипіла,
Обличчям  обернулася  в  куток,
В  агоніії  руками  потягнулась
І  стихла!..
Руки  звівши  догори,
Лукава  Франя  дико  вереснула
Над  тілом,  -  уже  мертвої,  -  сестри!

**********            
Померла  Наталка.  Невинна  померла!
Така  ціна  щастю  бува  між  людей.
Ненависть  сестри,  як  з  вулканного  жерла
Два  роки  лилася  із  чорних  грудей,
Аж  поки  не  вбила!
За  що?!
За  кохання!
За    те,  що  Роман    покохав  не  її.
Доклала  весь  хист,  всі  ворожі  старання,
Щоб  зовсім  не  стало  цієї  сім’ї.

Пегасе  мій  любий!  Пробач,  що  заплакав...
Збираймось  в  дорогу!  Нам  час  в  Катманду.
Там    друг  наш  Роман  у  халепу  потрапив
І  як  подолає  він  страшну  біду?
 
 
БИТВА

(частина  четверта)

Суцільна  темрява…  відчув,  що  руки  цілі.
Та  знизу  тіло  наче  у  лещатах:
Затиснуте  в  камінні  знавіснілім
Яке  іще  продовжує  зсипатись.
Чи  то  згори,  чи  збоку  –невідомо.
Жахливий  гуркіт  скелі  в  скалки  лущить!
Це  тяжка  брила  малі  піки  ломить,
Пил  кам’яний  у  горлі  подих  душить.
Згадав  Роман  про  камінця  свойого.
У  внутрішній  кишені  шарить:  є!
Дістав,  відкрив  у  себе  на  долоні,
А  камінець,  -  як  зірка  виграє!
Висвічують  усі  чотири  грані,
Про  що  казав  старенький  чарівник?
Хвилини  наші  зовсім  не  останні,
Тож  пригадаємо,  панове,  ми  про  них.

Бачив  Роман  грань  блакитну:  чорна  цятка  в  ній.
Як  проведе  цею  гранню  по  руці  своїй,
Та  назве  те  саме  місце,  куди  має  йти,
То  крізь  простір,  перешкоди  вмить  перелетить!
Друга  грань:  біло-рожева.  На  ній  –синій  хрест.
Коли  нею  своє  тіло  чи  руку  потреш,
То  побачиш  усі  скарби,  хто  б  де  не  ховав!
І  про  третю  грань,-  перлову,-  Роман  теж  згадав.
Зробить  вона  непомітним  власника  свого:
Не  побачать,  не  здолають  недруги  його.
Грань  багряна:  сили  світу  причаїлись  в  ній.
Саме  з  нею  Роман  має  розпочати  бій!
Тільки,пам’ятаєш,  друже,  лиш  коротку  мить
Має  він  в  руках  ці  сили!  Потім  зупинить
Треба  сили  ці  негайно!  Камінець  –  до  скель!
Прокричати  тричі  слово:  АЛАМАХОЕЛЬ!

*************
Вже  останній  промінь  сонця  десь  подався  пріч,
Над  тибетськими  горами  згущується  ніч.
Ясні  зорі,  дух  холодний  над  безладдям  гір,
І  літає  понад  ними  страшний  Терозвір!
Крила  шкіряні  розправив,  пазурі  розкрив,
Велетенські  ікла  й  зуби  об  граніт  гострив,
На  хвоста  надів  сталеві,  броньові  шипи,
А  із  пащі  при  диханні  –  полум’ям  пашить.
Не  примара,  не  уява  чи  жахливий  сон,
Терозвір  –  це  був  насправді  чарівник-дракон.
Міг  в  людей  перетворитись,  в  дику  звірину,
Міг  як  хоч  зачаклувати,  душу  не  одну
Він  спровадив  з  цього  світу  тільки  лиш  за  те,
Що  хтось  дав  людині  знати:  квітка  зацвіте
Тільки  один  раз  в  століття,  створить  диво  з  див:
Вилікує  навіть  того,  хто  вік  не  ходив,
В  кого  повсихали  ноги  наче  штурпаки,
Або  буде  мати  руки,  хоч  був  без  руки.
А  з’явилась  ця  лілея  зовсім  не  в  горах.
Ще  у  древньому  Єгипті,  у  його  садах
Боги  Всесвіту  зростили  для  добра  людей
Фараонам  доручили  подарунок  цей,
Щоби  ми  оздоровляли  слабих  та  дітей,
Щоб  лунали  пісні  щастя  із  людських  грудей!
Навіть  смерть  могла  прогнати  квітка  чарівна.
(Про  таке  ми  навіть  не  марим  у  казкових  снах!)
Але  взнав  про  диво-квітку  Вавилонський  цар.
Підіслав  чарівника,  викрав  Божий  дар…
Вже  давно  з  лиця  земного  щезнув  Вавилон,
А  Лілею  від  людини  стереже  дракон.

****************
От,  нарешті,  підійшли  ми…  та  настала  мить,
Коли  нашого  Романа  треба  вже  звільнить
Від  сорочки  кам’яної,  від  тої  пітьми
У  якій  свого  героя  залишили  ми.
Взяв  Роман  своє  спасіння:  камінець  ясний.
Блакитною  стороною  по  руці  провів,
Дав  наказ,  щоб  опинитись  знову  нагорі,
Коли  сонце  світ  осяє  у  вранішній  порі.
Так  і  сталось!  Роман  стоїть  високо  в  горах.
Навкруг  бескиди,  провалля,  шпилі  у  снігах.
Там,  де  був  він,  в  кам’яниці,  -  порядкує  звір:
Б’є  ускелі,  трощить  камінь  лютий  Терозвір.
От  Роман  потер  об  руку  перл  морського  дна
Аби  стати  невидимим  в  світлі  цього  дня.
Терозвір  його  не  бачить:  люто  б’є  граніт!
Іскри  із  каміння  креше  броньований  хвіст.
Багряницею  нарешті  провів  по  руці…
Враз  застигли  у  повітрі  дрібні  камінці,
Води  в  річках  зупинились,  вихор  в  горах  вщух,
І  над  світом  в  небо  знявся  велетенський  дух!
«Що  накажеш,  Повелитель?!»  –  з  неба  прогуло,
Аж  від  гуку  могутнього  світом  затрясло.
Блискавки  ввігнались  в  землю  іклами  змії,
Потекли  потоки  лави  по  гірській  землі,
Сонце  ясне  затяглося  чорнотою  зла
Знов  над  світом  в  раннім  ранці  чорна  ніч  лягла!
-  Вбий  мерщій  оцю  потвору!  В  порох  розітри!
Хай  той  порох  понад  морем  розвіють  вітри,
Нехай  в  кожній  порошинці  де  таїться  зло,
Буде  жити  жах  пекельний,  аби  так  взяло
Цього  хижого  дракона,  цього  чаклуна,
Щоб  своє  мистецтво  чорне  він  повік  не  знав!
«Як  наказуєш,  так  буде!»  -  гримнуло  від  зір.
Звився  в  небо  над  горами  лютий  Терозвір
І  дихнув  на  того  духа  полум’ям  чадним,
Аж  всі  гори  та  долини  вкрив  отруйний  дим!
Піднялися  в  небо  гори!  Пекла  видне  дно!
Діючим  вулканом  грізним  дихнуло  воно!
Вдарили  дракона  гори,  він  у  лаву  впав!
В  тому  клекоті  безодні  навіки  пропав!..
Тільки  з  цього  чаклунові  не  навік  біда,
Бо  з  безодні  пекельної  піднялась  вода,
Вгору  знявся  чад  сірчаний,  дощ  із  кислоти,
А  над  полем  битви  знову  злий  дракон  летить!
Знову  гори  піднялися!  Розпалась  пітьма!
Світло  вдарило  сліпуче,  вже  й  небес  нема!
Все  змішалось  воєдино:  світло,  жар  і  грім,
Вихору  удари  пружні,  струс  в  нутрі  земнім…
Піднялися  океани,  весь  оббігли  світ
І  почали  гинуть  люди  від  жахливих  бід.
Підхопило  і  Романа!  В  реві  понесло
І  далеко  від  Тибету  в  скелях  притисло…
Аж  Роман  прийшов  до  тями:  камінець  до  скель
І  щосили  крикнув  в  небо  –  АЛАМАХОЕЛЬ!
Коли  в  перший  раз  він  крикнув,  -  спинилась  вода!
Стали  всі  сліди  розрухи  в  світі  пропадать,
За  другим,  –ті  ж  самі  гори,  -  стали  як  були
І  гірські  великі  ріки  знову  потекли
У  своїх  правічних  руслах  поміж  берегів
До  впадіння  в  глибінь  синю  озер  і  морів;
А  за  третім  його  криком,  -  знов  засяяв  день
І  з  долонь  землі  злетіли  тисячі  пісень.
Славив  світ  цю  перемогу,  славив  радість  знов,
Та  складав  подяки  Богу,-  за  його  любов!

******************
Привітаємо  Романа!  Виграв  він  війну.
Та  знайти  йому  ще  треба  квітку  чарівну,
Бо,  -  дай,  Боже!  –  не  забути  з  радості  про  те,
Що  вже  завтра,-  рано-вранці,  квітка  розцвіте.

**********        

СИНЯ  ЛІЛЕЯ
(частина  п’ята)

Пригадаймо  знову  друзі  про  рожеву  грань:
Нумо,  друже  наш  Романе,  камінець  дістань,
Та  потри  ним  свою  руку,щоб  і  нам  пізнати,
Де  зумів  чаклун  проклятий  квітку  заховати.

**********
Потер  камінцем  він  руку:  ось  і  світ  печер.
Скарби  древні  та  закляті  бачить  він  тепер.
В  скринях  тих  печер  таємних  не  злічить  багатств,
Сяє  золото  та  срібло,  сяють  камінці,
Наче  всі  вони  зібрались  від  минулих  царств.
Так  і  просяться  в  прикраси  на  чиїйсь  руці,
Або  на  звабливу  шийку  чи  у  мочки  вух,
Щоб  від  захвату  красою  здавлювало  дух
В  наших  грудях  чоловічих…  ох,пробач,  читач!
Кому  що,  а  курці  –  просо!  Так  і  я!  –хоч  плач,
А  не  можу  себе  стримать,  коли  ці  жінки
Раптом  стають  перед  очі,  а  чи  у  думки…
Безліч  тих  скарбів  на  світі,  цінного  майна,
Та  не  видно,  щоб  десь  була  квітка  чарівна.
В  горах  теж  її  немає…  ліс  її  не  зна…
Тож  поглянув  Роман  в  море  –  до  самого  дна.
В  затонулому  корветі,  в  склянім  ковпаку
Він  побачив  свою  квітку.В  схованку  таку
Як  добратися  Роману,  чим  він  там  дихне,
Якщо  навіть  до  схованки  дивом  допірне?
Дивиться  герой  наш  далі.  Бачить  він  якраз
У  глибинах  того  моря  ходить  водолаз
Бо  виконує  роботу  в  темній  глибині.
«От  якби  оце  знаряддя  здобути  мені!»
Так  Роман  собі  подумав.  Камінця  узяв,
Потер  гранню  блакитною,  тільки  проказав
Місце  того  пароплава,  звідки  водолаз,
І  на  судні  опинився  в  цей  же  самий  раз!
Ось  він  бачить  акваланга,  два  баллона  є.
Тільки  хто  таке  знаряддя  просто  так  дає
Для  якогось  незнайомця?  А  часу  нема
На  прохання,  на  моління  до  кого  й  не  знать.
Не  роздумуючи  довго,  знов  взяв  камінця  
Та  потер    перловим  боком  нижче  від  ліктя.
Став  невидимим  для  інших.  До  знаряддя  йде,
Акваланг  та  два  баллони  у  людей  краде!
Натягнув  його  на  себе,  баллони  надів,
Під’єднав  до  маски  шланга  (з  муками  зумів!)
Знову  гранню  блакитною  об  руку  потер
І  ми  зараз  побачимо:  де  Роман  тепер.
****************        
Він  -  на  дні...  Корвет  розбитий  коралом  обріс.
На  корму  між  скель  зануривсь,  вгору  стримить  ніс.
Хоч  би  крапля  того  світла!  Звідки  в  нього  йти,
Щоб  чим  швидше  диво-квітку  в  корветі  знайти.
Тре  рожевим  собі  руку:  справді,  дивина!
Крізь  пітьму  Роман  побачив,  де  то  є  вона.
Став  поволі  пробиратись  крізь  зотлілий  люк,
Аж  відчув  як  по  баллону  передався  стук.
Озирнувся,  -  ненько  рідна!  -  стримати  не  зміг
Переляку  в  своїм  серці:  в’ється  восьминіг
Біля  нього  величезний,  дзьоб  -  як  у  орла,
Грізно  щупальця  розставив,  наче  два  крила,
Заступив  собою  вихід,  щоб  не  зміг  пройти
Щупальцем  шукає  ногу,  аби  відтягти!  
Тут  Роман  не  розгубився.  Камінець  дістав
І  для  чорної  потвори  непомітним  став:
Ледь  відсунувся  від  неї  в  одну  із  сторін
І  рукою  поряд  себе  став  шукати  він
Хоч  якої  оборони  від  морських  жахіть...
І  знайшов...  в  кутку  глухому  чийсь  кістяк  лежить,
А  між  кісток  якась  зброя  для  Романа  є!
От  Роман  для  себе  зброю  звідти  дістає.

А  потвора  в  своїй  люті  вже  не  знає  меж!
В  невеликий  отвір  люку  прагне  влізти  теж.
Смикає  Роман  руків’я,  з  піхов  клинка  рве
Та    немов  навік  зрослося  залізо  старе!
Час  гаяти  на  роздуми  вже  Роман  не  став:
Напружив  останні  сили,  спруту  він  загнав
Межи  очі  свою  зброю  з  піхвами  разом!..
І  звалилась  ця  потвора  додолу  мішком!
Взяв  Роман  чарівну  квітку,  блакитним  потер,
А  ми,  любий  читачу,  взнаємо  тепер
Що  там  діється  де  горе  людям  душі  рве,
Де  Романова  кохана  більше  не  живе.

**********                
Вже  на  подвір'ї,  на  столі  дощатім,
Накритим  новим,  клітчастим  рядном,
Стоїть  труна.  А  поряд  -  батько  й  мати...
В  труні  -  Наталка.    Мов  глибоким  сном
Забулася...  на  малую  хвилину
Тай  тихо  спить...  по  виду  -  як  жива!
Здавалось  свекру,  що  шепоче  сину
Якісь  сердечні  золоті  слова...
Але  мовчить  важким  мовчанням  смерті
Між  нею  й  світом  виросла  стіна.
Де  той  Роман?!  Що  він  долає  вперто?
Ніхто,  нічого  у  селі  не  знав.
Односельчанам  втрата  душі  крає:
Зійшлися  друзі  зо  всього  села.
Хтось  гірко  плаче,  хтось  лише  зітхає,
Хтось  згадує  яка  вона  була...
А  рідна  ненька  вже  життя  не  чує:
Все  гладить  ніжно  рученьку  дочки...
Лунає  упокійне  Алілуйя
І  догорають  у  руках  свічки.

**********  
Постав  Роман  на  власному  городі,
Стягає  з  себе  анквалазний  крам
І  чує:  це  ж  у  батьківській  господі
Лунає  горя  похоронний  гам.
Відкрити  диво-квіткку  поспішає,  
Та  не  вдається  скинути    те  скло!
Він  мучиться!  А  час  іде,  спливає
І  торжествує  невгамовне  зло.
І  знову  диво:  наш  старий  з'явився.
Взяв  в  руки  скарб,  тихенько  щось  шепнув,
Скляний  ковпак  над  квіткою  розкрився
І  квітку  він  Роману  простягнув.
А  квітка  ця  дух  літечка  відчула,
Та  ще  тепло  від  доброї  руки,
Наче  від  сну,  угору  потягнулась
І  стала  розправлять  свої  листки.
Поміж  листків  тих  пуп'янок  з'явився,
Немов  голівка  на  гнучкій  стрілі
 І  збільшуючись,  долі  похилився,
Мов  кланяючись  людям  до  землі.
А  далі  сталось,  таки  справді,  диво:
Звільнившись  від  полону  сили  зла
В  руках  Романа  трепетно  й  красиво
Синя  Лілея  миттю  розцвіла.
До  пальців  його  ніжно  пригорталась,
Як  цілувала  це  тепло  руки.
Випростувала,  вперто  розгортала
Свої  чарівні  сині  пелюстки.
І  пахощі  навкруг  такі  розлились,
Немов  присутні  були  у  раю!
 Відчули  люди  за  плечима  крила,
Наче  вернулись  в  молодість  свою.
В  серцях  ожили  всіх  надій  сузір'я,
Злетіли  мрії  як  весни  пісні...
Ступив  Роман  з-за  хати,  на  подвір'я,
Побачив  свою  милу...  у  труні!..

************        
Ще  мить  тому,  під  дією  Лілеї
Себе  піднесено,  бадьоро  почував
І  раптом  -  жах!  До  милої  своєї
Він  кинувся!  До  рук  її  припав
І  так  зайшовся  у  страшнім  риданні,
Аж  важко  було  бачити  його.
І  дивну  квітку  порухом  останнім
Він  притулив  Наталці  на  чоло.
І  бачать  всі:  порожевіли  щоки,
Здійнялись  груди  в  подиху  живім,                          
Розкрились  губи  в  посмішці  солодкій,
Піднялись  руки  та  пройшлись  по  нім,
А  потім  рвучко  підвелась  Наталка,
За  голову  Романа  обняла...
І  цілувала!!!    Пристрасно  і  палко.
Так,  як  колись  здоровою  була!
Розчулений,  в  щасливім  потрясінні,
Роман  Наталку  на  руках  підняв  
І  разом  з  нею  посеред  подвір'я
Перед  батьками  на  коліна  став  
І  попросив  обох  благословити
На  радістю  наповнене  життя.
І  плакали  навкруг  старі  і  діти
Від  подиву,  від  щастя  відчуття.
Їм  всі  бажали  довгих,  гарних  років
Прожити  в  парі  -  в  щасті  та  добрі!
Біля  криниці,  лиш  за  кілька  кроків,
Сичало  зло  на  батьківськім  дворі.
Там  причаїлась,  як  пекельне  лихо,
Сестриця  Франя...  для  усіх  чужа:
Скрадалась  непомітно...  тихо-тихо...
Ховаючи  у  рукаві  ножа.
Та  як  би  не  скрадалась  Франя  люта,
Плекаючи  лихі  свої  думки,
Старий  чарівник,  від  злих  пут  розкутий,
Синю  Лілею  взявши  до  руки,
Торкнувся  нею  до  руки  злочинки
І  в  ту  же  мить  відбулась  дія  чар:
Страшна  потвора  вилізла  із  жінки,
Піднеслась  вгору,  вище  сивих  хмар
І  впала  ниць!  Аж  на  гористім  боці
Лишилась  вирва  на  краю  села.
І  у  тій  вирві  вже  за  стільки  років
Жодна  травинка  ще  не  проросла!
Лиш  бачили:  плазує  там  гадюка.
А  Франя  щезла!  Наче  й  не  було!
Її  шукали,  кликали!  -  ні  звука!
У  здогадках  губилося  село,
Бо  про  відьмівство  Франине  не  знали
Лиш  бачили  її  сумний  фінал.
Мабуть,  це  все.  Вам  розповів,  що  знаю,
Хоч  може  бідно  змалював  Непал,
Бо  мій  Пегас  теж  прагнув  поспішати
Услід  подіям  добрим  і  лихим.
Приходить  час  мені  з  ним  розлучатись.
Хоч  за  цей  час  здружився  щиро  з  ним.
 
**********                      
Ще  про  Лілею...  і  її  не  стало.
Разом  із  нею  мов  розтанув  дід...
Та  від  Лілеї  у  селі  на  спадок
Таки  лишився  незгладимий  слід:
Всі,  хто  був  свідком  дивної  події,
Зазнали  гарних  та  казкових  змін.
Старі  батьки  за  мить  помолоділи,
Хто  слабував,  то  став  здоровим  він!..
                       
************                          
Роман...  Наталка...  ще  живуть  донині
У  нашому,  подільському  селі.
У  їхній,  у  закоханій  родині
Щебечуть  дітки  -  пташечки  малі.
Роман,  буває,  їздить  заробляти,
Наталка  вдома  раду  всім  дає.
І  часто  чути  з  чепурної  хати
Злітає  пісня,  що  в  душі  жиє.

2012  г.    --    05.02.2017  г.        
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718183
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017


Віталій Назарук

ЩЕ БУДЕ

Ти  змінила  в  долі  все  мені…
Змішані  проміння  і  тумани.
Наче  роси  відлітають  дні,
Наче  серцю  хтось  вдягнув  кайдани.

Сльози  ріжуть  серце  битим  склом,
Виють  вітри,  хоч  безхмарне  небо.
І  кровить,  кровить  в  душі  надлом,
Хоч  ще  твій  з  далека  лине  щебет.

Час  пройде  –  підніметься  туман,
Сонце  вознесе  у  хмари  роси.
Первоцвітом  весняний  шаман
Птахами  по  лісі  заголосить…

Хмари  будуть  довго  в  небесах,
При  грозі  ятритись  буде  серце,
Все  змінилось,  вже  пройшов  той  час,
Буде  ще  в  душі  весняне  Сонце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718152
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017


Ганна Верес

Не знаю я такого ще народу

[u]Вчора  зайшла  на  сторінку  штабу  блокади  ветеранами  АТО  торгівлі  з  окупованими  територіями  і  ще  раз  переконалася,  який  ми  все-таки  народ![/u]

Не  знаю  я  такого  ще  народу,
Щоби  зумів  так  волю  полюбить,
Щоб  відсіч  так  давав  лихим  забродам
І  на  землі  не  дав  себе  згубить.

Косили  його,  мучили-карали,
А  він,  мов  фенікс,  знову  оживав.
Ні  золота  не  мав,  ані  коралів,
Лише,  як  віл,  уперто  працював.

Сьогодні  знов  здає  народ  мій  іспит:
Народ  він,  чи  поселення  рабів,
Що  здатне  тільки  працювати  й  їсти.
Та  вірю,  раду  дасть  таки  собі!
10.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717422
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 11.02.2017


Віктор Ох

Польова творчість (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tTRhkqM9da8[/youtube]
-----------------

Намалюй  мені  круг  на  пшеничному  полі!
Закодуй  у  малюнку  таємне  знання
і  про  те,  що  життя  –  це  топтання  у  колі,
і  яка  це  захоплива  річ  –  пізнання.

На  пожмаканім    клапті  чиєїсь  уяви,
як  ескіз  чи  шедевр  намальовані  ми.
Тож  чому  б  не  прим’яти  у  полі  нам  трави,
щоб  створити  для  Неба  шматочок  краси!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715125
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 09.02.2017


Світлана Моренець

ІМПЕРІЯМ БОГ НЕ ПРОЩАЄ ЗЛА

Тремтить  земля,  здригається  в  судомах  –
нечистий  з  пекла  прочинив  портал  
у  Харкові,  Чернігові  і  в  Сумах,
і  в  Маріуполі  аж  плавиться  метал.

Миролюбивий  мій,  священний  краю!
Чи  хто  зурочив  доленьку  твою?!
Ти  видаєшся  ласим  шматом  раю
загарбнику-убивці-палію.

Безпутний  карлик  втратив  глузд  і  міру,
приніс  страшну  розруху,  сльози,  смерть.
Навів  би  лад  в  несходженім  Сибіру.
Вже  завойованих  земель  у  нього  –  вщерть,

не  потягнути  більше.  Крим,  злодюзі,
застряг  у  горлі,  досі  не  ковтне.
Та  все  не  йметься  виродку-катюзі.
Що  скоро  –  в  пекло,  досі  не  збагне.

Лихим  сусідам  віділлються  сльози
і  горе,  й  відчай  наших  матерів,
і  голод,  й  спрага,  й  знищені  обози,
і  наклепи  медійних  упирів,

синів  і  доньок  зграї  журавлині...
Імперіям  Бог  не  прощає  зла!
Прийдуть  розплати  лютої  хвилини  –
побачить  світ  знеславлені  руїни,
зітліє  "велич",  зганьблена  дотла!

                                           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716606
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017


Ніна Третяк

Зцілю любов"ю

Я  нап’юся  з  долонь  живодайних  криниць,
Наберуся  снаги  для  польоту,
Щоб  подібною  стати  до  сонячних  птиць,
Що  малюють  у  просторі  ноту.
Вільні,  світлі,  Зв’язати  ніхто  не  посмів  –  
Надломити  наснагу  і  силу.
Мою  душу  захмарену  смуток  заплів,
Як  країну  згорьовану,  милу.
Полетіть  би  –  тримає  тяжіння  земне.
Тільки  мрії  здіймаються  з  долу.
Бо  ніщо  від  землі  не  відірве  мене,
Від  краси  чарівної  і  болю.
Відболю,  бо  люблю  і  любов’ю  зцілю
України  скорботної  душу.
Прикладу  до  кривавої  рани  «  люблю»  –  
Зійде  сонце  і  сльози  осушить.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716669
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017


Ніна-Марія

Жила і буде жити Україна!

[b][color="#240a70"]Моя  Вкраїно,  матінко  хрещена,
Із  диво-слів  вінок  тобі  сплету.
Я  крізь  роки  несу  в  своєму  серці
Любов  до  тебе  чисту  і  святу.[/b]
 
[b][color="#051345"]Твою  я  долю  вишию  нитками
З  казкових  розмаїтих  кольорів.
Хай  чорного  не  буде  в  ній  віками,
А  жовто-синій  завжди  б  майорів.
 
Серця  чужинців  чарувала  врода.
За  цю  красу  лилася  кров  роки...
Нікому  не  зломити  дух  свободи.
Він  все  нові  й  нові    дає  ростки.
 
І  ті,  що  зараз  гинуть  на  Донбасі,
Життями  платять,  линучи  увись,
Ординців  клятих,  щоби  зупинити,
Тримайся  ж,  моя  земле,  не  зігнись.
 
Я  вірю,  що  прийде  той  час  розплати
І  перед  Богом,  і  перед  людьми.
І  кару  понесуть  ті  супостати,
Бо  навіть  небо  плаче  від  журби.
 
Жила  і  буде  жити  Україна!
Прославлена  і  горда  у  віках.
Її  вже  не  поставить  на  коліна,
Хоча  й  нелегким  є  до  волі  шлях![/color]
[/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715894
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 06.02.2017


Адель Станіславська

Стелиться туга полем

Стелиться  туга  полем,
Падає  небо  чорно,
Душі  лелечим  болем
Вічність  до  себе  горне...

Сиплеться  попіл  сиво,
Лихо  бідою  подвоєне...
Чаєчка  квилить:  Си-ну...
Болю  мій  незагоєний...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716457
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 05.02.2017


Світлана Моренець

МАТУСІ

Світлий  ангеле  мій!  Найдорожча  за  всіх,
моя  мила  і  лагідна  Нене!
З  невідомих  світів    рідний  голос  і  сміх
крізь  роки  долинають  до  мене.

О  відхід  незворотний!  Чом  так  назавжди
йдуть  матусі  в  незвідані  далі,
залишивши  нам  в  серці  скорботні  сліди  –
шрами  болю,  сирітства,  печалі?!

День  народження  твій...  Сніг  скрипучий,  мороз.
Сиротливо  біліють  могили...
–  Здрастуй,  рідна!..  –
                   Лягають  букети  мімоз,
і  вклоняємось  матінці  милій.

...  А  яким  веселковим  був  день  цей  колись!
Що  морози  й  лихі  хуртовини?!
Всі  злітались  додому  –  ми  так  поклялись  –  
на  матусеньчині  іменини.

Море  радості  й  сміху,  обіймів  тепла,
бо  збиратись  родиною  –  звичка.
Шум  застілля...  До  ранку  розмова  текла...
Всіх  любов'ю  грів  дім-рукавичка...

Сльози  серця  течуть,  давня  туга  ятрить,
і  слова  тиснуть  горло  в  судомі.
Недомовлена  вдячність,  мов  опік,  горить...  –
запізнились  зізна́ння  вагомі...

–  Мамо,  знаю,  ти  й  звідти,  з  далеких  світів
нас  борониш  від  лиха  й  недолі.
Мабуть  Там  молитви  твої  чують  святі,
бо  поменшало  горя  і  болю.

Ми  за  все  тобі  вдячні!..  –
.                            І  світла  печаль...
Став  терпким  аромат  від  букета...
Плаче  свічка...  і  ми...  Смуток  втрати  і  жаль
біля  твого,  Матусю,  портрета...

                                       31.01.2017р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715494
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017


Мазур Наталя

Не сполохай

Зізнанням  не  сполохай  почуття,
Воно  іще  беззахисне,  невинне,
Воно  ще  спить  у  лоні,  як  дитя,
З  усмішкою  на  личку  янголинім.

Даруй  слова  барвисті  у  віршах,
При  зустрічі  у  погляди  закутуй,
Та  квапити  його  не  поспішай,
Нехай  розквітне,  як  червона  рута.

Створи  для  нього  казку  неземну,
Яку  ніхто  не  чув  до  цього  досі,
Торкни  смичком  затаєну  струну,
Мелодію  зіграй  срібноголосу.

Сховай  від  пересудів  і  обмов,
Від  холоду  страшної  порожнечі...
...Так  хочеться  твоїх  обіймів  знов,
Як  в  той  зимовий,  фантастичний  вечір.

25.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715386
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Світлана Моренець

СИНОЧКИ, ВЕРНІТЬСЯ ЖИВИМИ!

Кружляє  сніг,  мете  до  підвіконня,
і  ніч  безкрайня  тягнеться,  як  сум...
В  полоні  у  безжального  безсоння
холоне  серце  від  тривожних  дум.
До  сина  всі  думки  мої  прикуті  –
він  на  війні  о  цій  лихій  порі  –
і  перед  образами  на  покутті
молюся  до  ранкової  зорі.

Приспів:

Всі  молитви́  прошепочу
за  тебе,  найдорожчий  мій.
Від  хвилювань  я  не  втечу,
бо  знаю:  був  жорстокий  бій.
–  Мій  Боже,  кулі  відведи,
щоб  біль  синочків  не  зморив!
І  захисти  всіх  од  біди,
тих,  хто  собою  нас  прикрив!

Але  повзе  колючими  голками
до  серденька  біди  передчуття...
Прославившись  орлами-вояками,
б'єтеся  ви  до  самозабуття.
І  страх  в  азарті  бою  відступає...
Свистять  осколки,    мов  осиний  рій...
Та  раптом  душу  струмом  пробиває:
–  Ох,  що  з  тобою  сталось,  сину  мій?!

Приспів:

Я  горлицею  полечу
над  степом,  понад  кручею.
Підбитим  птахом  закричу
над  раною  болючою!
Тебе  до  серця  пригорну,
страждання  заберу  собі,
невідворотне  відверну,
не  кину  я  тебе  в  журбі,
рідненький    мій!..

Синочки!  Нині  ви  в  боях,
та  ждуть  вас  в  селах  і  містах.
Благаю!  Будьте  всі  живі
на  славу  нашої  землі!
Щоби  не  плакати  вдові,
і  не  сиві́ти  матерям,
на  зло  здурманеній  Москві
і  вбивцям-виродкам-"царям",  –
живіть,  сини  мої!!!

                                             16.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712511
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Леся Геник

Загублена

Загублена  у  всесвіті  печалі.
Забута  у  словах,  що  відянчали.
На  заході  ожинового  літа  -
маленький  віхоть  сонячного  світла.

Та  не  питай,  не  розтривожуй  ночі!
Зірки  до  сповідання  неохочі.
Із  небом  розстаються  у  мовчанні  -
безвільному,  самотньому  згорянні.

І  я  колись  безвільністю  згоріла
десь  на  межі  потуг  душі  і  тіла,
у  всесвіті  печалі  загубилась,
а  відшукати  слід  назад  уже  несила...

31.07.13  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714802
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017


Ганна Верес

Що ж то воно є?

Прожито  не  один  десяток  літ…  
Частіш  на  п’яти  старість  наступає…
Здавалося  б,  змінитись  має  світ,
Та  недовіри  мітка  знов  стрибає
До  влади,  що  мордує  свій  народ
І  визнати  ніяк  те  не  бажає,
Й  каміння  в  її  падає  город,
Й  народному  терпінню  теж  межа  є.
Вона  ж,  немов  верблюжий  караван,
Іде  собі  із  повними  горбами.
Зачепиш  –  обізве  тебе  «болван»,
А  може,  й  ще  доточить  щось  губами.

Й  катує  думка:  що  ж  то  воно  є,
Адже  світилось  у  кінці  тунелю…
Чому  ж  тоді  її  ми  визнаєм
І  красти  дозволяємо  «зелені»?
І  бідний  ще  біднішим  чомусь  став  –
Кінці  з  кінцями  іноді  не  зводить.
Поранення  в  АТО  коли  дістав,
Дивись,  когось    «про  око»,  нагородять…
І  біль  вогнем  все  тіло  пропіка,
Чи  про  таку  ті  мріяли  державу,
Що  полягли  учора  і  в  віках?
Їх  імена  уписані  в  скрижалях.
Й  схилився  у  зневірі  мій  народ:
Вперед  іти  –  там  прірва  не  пускає…
Чи  ж  знайдеться  й  коли  той  патріот,
Котрий  народні  сили  об’єднає
І  караван  той  правдою  злякає?
24.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714750
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017


I.Teрен

МІСТЕРІЯ СУДНОГО ДНЯ

Я  не  мамоні,  а  Богу  молився.
У  самоті,  у  чаду  суєти
що  тільки  грішнику  ніччю  не  сниться,
поки  несе  його  в  інші  світи?

Не  у  пустелі  великій,  гарячій
душу  мою  гартував  херувим.
Я  опинився  у  храмі,  неначе
маю  покаятись  бестіям  злим.

Як  у  кіно  із  дешевого  мила,
Зала  сіяє,  накриті  столи.
Інтелігентно  начищені  рила,
наче  не  п'яні,  як  завше  були.

І  ради  цього  надутого  лиску
посеред́ині  неначе  і  я.
Будуть  судити  по  чорному  списку
книги  неписаного  житія.

Зирять  на  мене  і  косо,  і  криво
ситі  й  нена́ситні  люди-жлоби.
Мало  одного  на  юрмище  хтиве.
Хоч  би  і  двоє  –  тріщали  б  чуби.

Той  наміряється  різати  руку,
інший  ціляє  у  серце  моє.
Рило  нахабне  виймає  шаблюку,
а  нахабніше  –  кайдани  кує.

Люта  містерія  хижого  кодла.
Деякі  пики  знайомі  мені.
Ця  інквізиція  Саванароли
чимось  нагадує  нинішні  дні.

Путі  і  жирі  ще  ті  ненажери.
Злобні  вампіри  жадають  крові.

.............................................
Раптом  у  зал  відчиняються  двері
і  –  на  порозі  мої  візаві.

Я  ще  повірити  цьому  не  можу  –
чудом  являється  дивний  дует:
он  усміхається  ніби  Серьожа,
а  із  гітарою  –  наче  поет.

Поряд  зі  мною  сідають  до  столу,
залу  гадючу  очима  їдять.
В  пики  нахабної  черево  голе,
роги  і  ратиці  з  ляку  тремтять.

[i]–  Ну,  шалапути,  злодії,  горили,  –[/i]
мовить  суворо  колишній  Жеглов,  –
[i]може,  із  вас  я  мотатиму  жили,
може  у  вас  я  пускатиму  кров?

Що  за  претензії,  ей,  суперомени?[/i]
І  припечатав  на  стіл  пістолет.
[i]–  Хто  проти  нього,  давай,  проти  мене.
Де  там  диявол?  Іду  тет–а–тет.[/i]

І...  опустіла  містерії  зала.
І  усміхнувся  Єсенін  мені.
Це  неймовірно,  і  цього  немало,
поки  Висоцький  іще  на  коні.

І  задзвеніла  високо  гітара.
Він  семиструнну  акордами  рвав.
І  українською  з    нею  на  пару
пісню  про  клена  Єсенін  співав.

Голос  тонесенький,  як  у  дитини.
Я  пам’ятаю,  він  був  ягоза.
Забороняли  його  люди-свині.
І  покотилась  у  мене  сльоза.

Він  обійняв  мене.  Теж  –  зі  сльозою.
Ось  воно  наше  родинне  життя.
Наче  мій  син  повернувся  із  бою.
Він  же  давно  мені  –  юне  дитя.

І  як  буває  у  добрій  родині,
тихо  повідав  мені  сам-на-сам:
[i]–  Злодій  повісив  мене  на  бантині.
Не  довіряй  самозваним  братам.[/i]

І  приєднався  до  наших  секретів
той,  що  і  перший,  і  другий,  і  третій,
поки  співав  про  війну  і  бої:
–[i]  Знаєте,  був  я  і  битий,і  тертий,
тільки  не  я  винуватий  у  смерті.  
Я  не  помер.  Мене  вбили  свої.[/i]

................................................
І  помахавши  прощально  рукою,
разом  пішли  у  небесний  вокзал,
не  зачиняючи  хід  за  собою,
поки  сугестії  виметуть  зал.

Дивно,  що  ми  говорили  на  рівних
і  не  було  ні  вини,  ні  проклять
за  анексовану  берега  п’ядь.
Тільки  і  мови:
                                             [i]–  Ідемо  до  прірви.
Не  забувай.  І  прости  за  невірних,
адже  не  відають  ще,  що  творять.[/i]

................................................
Я  просинаюся.  Мокра  подушка.
Отже,  буває  таке  уночі.
Бозя  громами  везе  калачі,
зирить  сова,  нашорошивши  вушка.
На  підвіконні  –  «жегловская  пушка»,
а  за  вікном  гомонять  пугачі.

Літечко  друге  уже  проминає,
поки  на  сході  війна  не  вщухає.
Сонце  ще  сходить  і  мріє  блакить.

Як  же  простити  губителя  краю?
Я  не  прощаю.  Хай  Бозя  прощає
тих,  кого  Бог  ні  за  що  не  простить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588443
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 25.01.2017


Світлана Моренець

ТЕТЯНАМ, ТАНЯМ і ТЕТЯНКАМ


Іконі  благодійної  Тетяни
вклоняються  студенти  і  віряни,
а  особливо  ті,  хто  у  ці  днини  
святкують  іменини  чи  родини.
У  клубах,  у  Фейсбуці  і  в  Ю  Тубі
вітаємо,  Тетяни,  наші  любі!
Яскраві,  неабиякі  таланти,
ви  написали  віршів  фоліанти.
Веселі,  невпокорені,  ліричні,
мрійливі,  фантазерки  феєричні
дарів  різномаїття  демонструють:
самі  свої  творіння  ілюструють,
немов  актори,  класно  декламують,
в  своїх  піснях  собі  ж  акомпанують,
картини  пишуть  і  святі  ікони,
лікують  і  встановлюють  закони...
Чи  молоді,  чи  вже  зросли  онуки,
ви  –  золоті  майстрині  на  всі  руки!
.
Владарка  ж  мого  серця  і  цариця  –
Танюся,  дорога  моя  сестриця.
Любов  моя  до  тебе  меж  не  має,
душа  летить  і  горнеться,  й  вітає.
Аби  ж  хоча  б  на  день,  хоч  на  годину
вернутись  в  юність,  у  свою  хатину,
де  мама,  брат  і  ти  –  така  вродлива!
...  Але  ти  в  мене  є,  і  я  –  щаслива!
.

Тетяни,  Тані,  Танечки,  Танюші,
хай  радістю  засяють  ваші  душі!
Забудьте  про  образи  чи  вагання,
хай  збудуться  на  Бога  сподівання!
Дружини,  вірні  подруги,  кохані,
щоб  вас  любили,  щоб  були  жадані!
Несіть  у  світ  краси  усі  відтінки
й  величну  силу  Матері  і  Жінки!
Нехай  завжди  од  вечора  до  рана
оберігає  вас  свята  Тетяна!
І  ще  добавимо  в  слова  вітальні:
здоров'я  й  миру  на  землі  страждальній!
.
З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,  З  іМЕНИНАМИ,  
НАШі  ЛЮБІ  ТЕТЯНОЧКИ!!!

                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714347
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017


Ірина Кохан

Не звикай

Не  звикай  до  мене.  Я  мину.
Як  минають  весни  рік  за  роком.
На  вустах  лиш  присмак  полину,
На  очах  провогклу  заволоку

По  собі  залишу.  Відцвіту,
Мов  пожежі  айстрово-осінні.
Листопадну  пору  золоту
Змінять  сніжно-білі  заметілі.

Відчеканить  мудрістю  життя
Кожен  крок,  розпише  наші  ролі.
Чи  прийме  Всевишній  каяття?
Чи,  мов  зорі,  тлітимем  поволі?

Відречись,  благаю,  я  піду.
Озирнутись  навіть  не  посмію.
На  порозі  стишивши  ходу,
Настіж  двері  лишу  сніговію...

Не  звикай.  Бо  скорена  вітрам
Повернуся  птахою  до  неба...
Омини  душі  моєї  храм.
Я  боюся...  Звикнути  до  тебе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.01.2017


Шостацька Людмила

НЕ ЩЕЗАЙТЕ НАДОВГО ІЗ КЛУБУ


                       Не  щезайте  надовго  із  Клубу,
                       Милі  друзі,  поети,  митці!
                       Я  за  Вас  хвилюватися  буду,
                       Факт:  зажура  на  моїм  лиці.

                       Все  шукаю  фамилии  й  прізвища,
                       Чи  бува  не  з’явилися  Ви?
                       Жодних  шансів  -  можливим  всім  прикрощам,
                       Посилаю  за  Вас  молитви.

                       Так  радію  як  Ви  засвітились,
                       Засвітилася  з  Вами  і  я,
                       Через  Слово    ми  всі  поріднились  -
                       І  тепер  –  Поетична  Сім’я.

                       Не  щезайте  надовго  із  Клубу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711716
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.01.2017


Віктор Ох

Зима (V)


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=nHC2sqNZhe8[/youtube]
--------------------------------------

Зупинився  часобіг
зимньою  порою.
Сяючий  пухнастий  сніг
все  покрив  собою.

Біла,  світла,  тиха  ніч.
Лиш  блищать  бурульки.
Хочеться  на  теплу  піч
і  дивитись  мультик.

З  печивом  попить  чайку,
вдома    посидіти.
Або  бабу  снігову
з  друзями  зліпити.

----------------------
 В  кліпі  використано  графічні  роботи  грузинського  художника  Гурама  Доленджашвілі  (олівець)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711589
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Віталій Назарук

ВОСКРЕСІННЯ СМИЧКА

Сльоза  спинилась.    Замовкла  скрипка.
Тумани  зникли  з  її  лиця.
Струна  найтонша,  як  волосинка,
Враз  зупинила  смичок  митця.

А  синє  небо  було  за  свідка,
Що  зупинило  сльозу  в  лиці…
За  мить  при  скрипці,  розквітла  квітка,
І  опустився  смичок  в  руці.

І  засвітились  коханням  очі,
Скрипка  вознесла    у  небеса.
Сіяли  зорі  посеред  ночі,
Смичок  не  плакав,  а  воскресав…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711597
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Наталя Данилюк

Коли Різдво колядкою дзвінкою…

Коли  Різдво  колядкою  дзвінкою
Постукає  у  шибку  крижану
І  доторкне  пресвітлою  рукою
Душі  твоєї  приспану  струну,
Щось  ворухнеться,  чисте  і  високе,
Десь  там,  на  денці.  Вгору  навпрошки
Зашелестять  чиїсь  дрібонькі  кроки,
Як  в  рукавичці  теплій  копійки  –
Твої,  заколядовані,  щасливі…
І  закортить  повірити  в  дива,
Такі  закономірні  і  правдиві,
Як  перша  зірка  в  переддень  Різдва,
В  якій  є  щось  прекрасне  й  таємниче!
Як  шурхання  вертепної  ходи,
Що  дзвониками  за  собою  кличе,
Карбує  візерунками  сліди…
Як  храбустіння  снігу,  чимось  схоже
На  соковитий  хрумкіт  кавуна…
І  на  тобі  –  благословення  Боже,
І  благодать  на  серці  неземна!

Хіба  для  щастя  більшого  щось  треба?
Коли  по  вінця  радісних  думок!?
Чи  то  зірки  дзвенять  на  денці  неба,
Чи  в  рукавичці  жменя  копійок!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710654
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Віталій Назарук

Я ВСЕ ТУТ МОЖУ

Мене  спинила  снігова  краса,
Неначе  вперше  я  дививсь  на  диво,
Волинь  моя,  мої    ліси  й  поля,
Тріщав  мороз,  але  було  красиво.
Дуби  стояли  чорні,    мовчазні,
Куріпки  розганяли  сніг  по  полю.
І  наче,  щось  відкрилося  мені,
Неначе  поміняли  мою  долю.
Моя  Волинь,  засніжені  поля,
Вона  для  мене  у  житті  єдина.
Близька  мені,  як  вся  моя  земля,
Що  називають  –  ненька  Україна.
Тут  можу  я  припасти  до  землі,
Тут  можу  працювати  і  творити.
На  цій  землі  стрічати    журавлі
І  навіть  з  Богом  можу  говорити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710639
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Тетяна Луківська

Зимовий колорит



На  віях  зачепилися  сніжинки
І  небо  тихо  паморозь  плете.
А  під  ходою  краються  крижинки,
Іде  зима,    собою  шлях  мете.
То  так  іде  снігами  Королева!
У  візерунках  мружиться  земля.
Як  білопінно  височать  дерева,
Як  білосніжно  стеляться    поля!
У  цій  красі,  неначе  заблудили...
Не  віднайти  мені  слідів  отих,
Що  ми  з  тобою  щастям  находили,
Де  навіть  світ  обіймами  притих.
Візьми  сніжинку  ніжно  на  долоню,
Вона  здолала    версти  в  сніговій.
З  моїх  зітхань    сльозу  несла  солону,
Ти  милостиво  подихом  зігрій.
Мереживо  зіллється  у  краплину
І  сповниться  з  невимовлених  слів…
Ти  ж  не  сказав,  що  щастя  вполовину  -
Це  просто  ніч...без  наших  диво  снів...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710417
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017


Любов Іванова

МОЯ РІДНА ЗЕМЛЯ. .

Тут  пахне  земля  восени  падолистом,
Тут  роси  спадають  на  трави  намистом,
Схвильований  крик  по  весні    журавля,
І    це  моя  рідна  вкраїнська  земля..

Тут  в  полі  налите  добірне  колосся,
Тут  верби  полощуть  у  водах  волосся,
Тут  з  вітром  і  сонцем  весь  час    розмовля,
Моєї  Вкраїни  квітуча  земля..

Тут  серце  сповите  в  колисці  любові,
Тут  все  найщиріше  у  кожному  слові,
Тут  птаха  вертає  додому  здаля,
Бо  тут  її  рідна  матуся-земля..

Тут  ночі  травневі,  зі  сном  не  сумісні,
Тут  чари  земні  солов"їної  пісні,
Господь  тут    любов"ю  з  небес  промовля.
-  Трояндою  квітни  найкраща  земля..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11208266793

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359994
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 27.12.2016


Любов Іванова

НЕ ОТРЕКАЮТСЯ ЛЮБЯ

Н/а  небо  вышла  полная  луна
Е/два  спустились  сумерки  на  город

О/пять  по  сердцу  памяти  волна
Т/ы  мне  безмерно,  как  и  прежде,  дорог.
Р/азводит  жизнь  по  разным  берегам
Е/жеминутно  ком  сжимает  горло
К/ак  дальше  жить?  Разрушен  общий  храм
А/  между  нами  -  мерзлота  и  холод  .
Ю/лой    кручусь  от  горьких  мыслей-туч
Т/ы  жил  без  чувств,  какой  то  странной  ролью
С/тою  у  края,  рядом  бездна  круч..
Я/  и  обрыв...меж  чувствами  и    болью

Л/арец  разбит,  осколками  звеня
Ю/чусь  ко  льдам,  но  в  них  нельзя  согреться
Б/ог  НАС  оставил.  Ты...  теперь...  меня
Я/  минус  ТЫ  ...  и  два  разбитых  сердца.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708272
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 27.12.2016


Ганна Верес

Гомери* України

(Після  прочитання  однойменної  статті  у  фейсбуці).

[u]На  початку  грудня  в  1930  роках(точно  рік  указати  важко,  бо  довго  ця  інформація  була  засекречена)    біля  ст..  Козача  Лопань  було  розстріляно  337  кобзарів-лірників,  котрих  звезли  до  Харкова  (тодішньої  столиці  України)  буцімто  на  з’їзд.  
[/u]
Сліпі  Гомери  неньки  України

У  Харків**    звозилися  на  важливий  з’їзд.

Співці  не  знали,  що  відтак  загинуть…

Та  не  згубивсь  в  історії  їх  слід.


Тік  день,  грудневий,  вітряний,холодний…

При  кожному  сліпому  кобзарі

Був  поводир  –  дрібне  хлоп’я,  голодне.

Торбина  на  плечі  для  сухарів.

А  в  кобзаря  –  його  незмінна  кобза,

Вона  йому  –  дружина  і  сім’я.

Життя  його  –  гірка  суцільна  проза.

Ще  й  доля  з  ним.  І  в  кожного  –  своя.


Про  волю  їх  пісні  і  думи,  й  мова.

Гортали  й  історичні  сторінки

У  спеку  й  дощ,  і  в  пору,  у  зимову

Їх  слухали  і  діти,  і  жінки.

І  зморшками  лоби  перекривало

Чоловікам,  ба,  напівкріпакам,

Як  кобзарі  співали  про  навалу,

Про  запорожців,  Байду-козака.

Тоді  чоловіки,  мов  підростали,

Охоплені  незвіданим  чуттям,

А  в  душі  наливалось  тверді-сталі,

З  покори  виривалося  життя.


Співців,  їх  думи  влада  не  любила.

Їх  скликавши  на  форум,  непростий,

Більше  трьохсот  у  ешелон  набили,

В  Москву,  мовляв,  збирались  відвезти.

Й  не  бачили  сліпі,  де  зупинився

Той  ешелон,  що  віз  їх  в  нікуди,

І  як  рельєф  навколо  них  змінився,

Як  яр  дорогу  перегородив.

Очей  також  не  бачили  дитячих,

Лиш…  трепет  чули  рук  поводирів…

І  тільки  Лопань  пам’ята  Козача,

Дітей  як…  розстріляли  й  кобзарів…

Як  на  снігу  цвіло  вогнем  багаття:

Горіли  кобзи  –  їх  не  загасить…

Палило  їх  в  погонах  дике  гаддя  –

Системи  то  покірні,  вірні    пси.


Примовкла  пісня-дума  в  Україні,

Та  пам’ять  не  вмира  про  кобзарів,

Потроху  виправля  народ  коліна...

Озвуться  й  думи  із  могил,  старі!..
18.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

*Гомер  –  давньогрецький  сліпий  поет-співець.

**Харків  –  столиця  Радянської  України  до  1934року.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707206
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016


I.Teрен

А МИ ТАКІ

[youtube]https://youtu.be/Q7JQYWJAASY[/youtube]
[i]Маємо,  що  маємо,[/i]  –  забудьмо.
Хай  наснагу  інше  додає,
наше  буйне  стоголосе,  –  [i]будьмо![/i]
Отоді  і  маємо  своє.

         А  ми  такі,  що  нас  не  подолати.
         У  рідній  хаті  воля  –  над  усе.
         Ми  козаки.  Вітчизна  –  наша  мати,
         а  віра  перемогу  принесе.

Як  у  лузі  зацвіте  калина,
оживає  пісні  таїна.
Залунає  мова  солов'їна  –
заквітує  і  її  весна.

         А  ми  такі,  що  нас  не  подолати,
         бо  Україна-мати  –  над  усе.
         Ми  козаки,  атланти  і  таланти,
         а  рідна  мова  націю  спасе.

І  далекі  велеси-бояни,
і  мої  діди  із  могікан
вийдуть  ще  сухими  з  океану.
І  заграє  море-океан.

         А  ми  такі,  що  нас  не  подолати.
         І  поки  Україна  –  над  усе
         ми  маємо  її  обороняти,
         а  шабля  нам  свободу  принесе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706949
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016


Микола Шевченко

Ще одна версія пісні

https://www.youtube.com/watch?v=gAURB3X6h08

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706807
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016


Осіріс

Твоє ім’я видихую у ніч…

Ім’я  твоє  видихую  у  ніч,
Ласкавих  трав  срібленим  переливом.
Дзвінке  відлуння  хлюпає  врозтіч,
Між  перелісків  солов’я  мотивом.  

Дівочий  стан  голублю  на  зорі,
Лиш  поглядом  із  росною  сльозою,
Що  плине  по  березовій  корі,
Розчулена  липневою  грозою.

Торкаюся  кульбаб  махрових  вій,
Цілунком  променистого  кохання.
Злинає  парасольок  буревій,
До  жайвора  злотого  щебетання.

Надія  на  взаємність,  повесні  
Палахкотить  на  кінчику  бурулі.  
В  серпанковім  кружляє  напівсні,
Під  голоси  із  вирію  прибулі.

Я,  локонів  медовий  аромат,  
Єством  вбираю  в  білосніжжі  саду,
Із  нотками  жасминових  сонат,
Що  на  тичинках  милують  цикаду…

Від  буревію,  скипня  протиріч,
Її  сховають  серця  мого  крила.

Твоє  ім’я  видихую  у  ніч,
Тобою  сню,  моя  Вкраїно  мила.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706753
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016


I.Teрен

Колесо вічності

                                                 [b][i]І[/i][/b]
Лікує  час,  коли  даємо  відсіч
і  маємо  окрилене  перо.
Але  літа,  помножені  на  вічність,
у  результаті  все  одно  –  зеро.

Усе  дає  сіяюча  надія,
а  забирає  віковічний  Вій.
Лобами  б'ються  біси  і  месії.
А  біль  у  тебе  буде  –  головний.

І  що  із  того,  що  міняєш  пера
і  нальоту  міцнішає  крило?
Од  піонера  до  пенсіонера
усе  уже  у  Лету  утекло.

Ніхто  до  раю  не  малює  візи.
І  небеса  очікують  дарма
і  тих,  у  кого  долари  й  валізи,
і  тих,  у  кого  й  шеляга  нема.

                                               [b][i]ІІ[/i][/b]
І  що  тобі  дає  маестро-майстер?
І  заратустри,  і  еклізіасти
не  відали  самі,  куди  іти
і  як  іти,  не  маючи  мети.
Кому  ти  не  світи,  кому  не  застуй  –
свічею  догораєш  лише  ти.

Ніде  немає  і  не  буде  Феї.
Феєрією,  казкою,  зорею
куди  не  йди  –  очікує  Аїд.
Ілюзія  цієї  епопеї
у  мене,  і  у  тебе,  і  у  неї  –
лишити  по  собі  яскравий  слід.

Не  зупиняє  колесо  магічне
коловороту  часу.  Далебі
усе  існує  у  новій  добі:
реальне  і  уявне  –  утопічне.
І  поки  уповаємо  на  вічне,
то  нащо  епітафії  собі?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706720
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016


Віктор Ох

Рано прощатись

[img]http://vesti.dp.ua/wp-content/uploads/2016/05/vodka-znamenitoe-sredstvo-narodnoj-mediciny.jpg[/img]
(з  циклу  "Тости")
         [i][b]Тост№1[/b]  «Прощальный»      (Під  гарбузівку)[/i]

Перехватило  дых,  
и  прохрипим  печально
два  дурака    седых  
(что  правда!)  
тост  печальный.
А  там  вон  впереди
ведь  как-то,  где-то,  что-то!..
Но  за́  серцем  зудит  –
конец!  Безповоротно!
И  в  пам'ять  о  годах,
что  табуном  промчались
ещё  один  шедевр
мы  сделаем,  прощаясь.  

         (Юрген  Пті)

-----------------------------

Не  наша  в  тім  вина,
що  молодість  минає…
Хай  наша  сивина
нам  зморшки  осяває!

Наповним  свій  обоз
не  золотом  –  думками!
Хай  мудрість  –  не  склероз  –
прийде  до  нас  з  роками!

Щоб  досвідом  своїм  
змогли  ми  скористатись!
Щоб  смуток  у  наш  дім
ніяк  не  зміг  дістатись!

     (В.О.)

         09.10.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700189
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Леся Shmigelska

ПОЕТ


Не  претендує  на  пророцтво,
Мережить  верші,  от  і  все…
Прийшовши  в  світ  хвилинним  гостем  –  
Одною  римою  блажен.

Метання,  помисли,  образи  –  
Минуть  у  спогадах,  роках.
Пташині  добре  з  небом  разом,
 Й  душа  поета,  наче  птах.
 
Так  вольно  волі  між  словами,
Так  славно  славі  між  людей.
Іде  повз  вічні  дреми,  драми
Людина  Божа  –  Єлисей.

Ідуть,  царі,  небоги,  волхви,
Горять  заграви,  десь  –  бої…
Бредуть  шляхом,  як  вічність  довгим
Межи  чужих  –  свої.  Свої?

…А  він  мережить  ґречний,  грішний,
Хоч  не  Месія,  не  пророк.
Лягає  каменем  наріжним
Ще  крок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700178
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Микола Шевченко

Сорочка гладдю (пісня на слова Віталія Назарука)

Слова  -  Віталій  Назарук
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

СОРОЧКА  ГЛАДДЮ
   1
Виший    мені    гладдю    сорочину,
Мамо…
Бо    хрести    у    мене    на    душі,
Хоч    червону    квітку,    а    листки    –
Словами,
Щоб    лише    добро    в    житті    вершив.

Приспів:
Гладдю,    щоб    звивалася    дорога,
Щоб    було    кохання    у    житті,
Щоб    не    заростала    до    порогу,
Доля    на    життєвому    путі.
   
     2
Не    клади,    матусю,    чорну    нитку    –  долю…
Чорним    вишиваються    хрести,
Щоб    зелене    листя    несло    звістку-  волю…
А    мене    за    все,    за    все    -    прости.

Приспів:  (попередній)
   
     3
Гладдю  мені  мама  вишила  сорочку,
з  ниток  синє  небо  у  тиші.
Хату  рідну  і  калину  у  садочку,
а  ще  -  соловейка
 для  душі...

Приспів:  (попередній)

УВАГА!!!  Нижче  -  посилання  на  пісню!!!

https://soundcloud.com/mykola-shevchenko/sorochka-gladdyu

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699031
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Микола Шевченко

Солодкий дим (пісня на слова Олександра Печори)

Слова  -  Олександр  Печора
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Посилання  на  пісню:
https://soundcloud.com/mykola-shevchenko/solodkiy-dim

       Солодкий  дим

Нерозділене  перше  кохання,
й  досі  мрію  тебе  осягти.
Зоре  ранняя,  зоре  остання,
озовись,  усміхнись,  освіти.

Боже  ж,  як  колосилася  нива!
Любувався  волошками  я.
Ой  ти  доленько-доле  зрадлива,
ой  ти  поле  -  колюча  стерня!

Буйна  юність  не  вернеться  знову.
Хоч  не  балує  доленька  нас,  -
бачу  вроду  твою  калинову,-
дивний  пломінь  любові  не  згас.

А  колись  ми  дитинно  раділи
і,  бувало,  брели  невпопад.
Піднебесні  ключі  поріділи.
Стеле  спогадів  дим  листопад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700368
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Віктор Ох

Всі пелюстки любові

[i][b]  Олесандр  Печора  [/b][/i]
[b]  «Пелюстки  неодцвітанні»    [/b]
(лірика  кохання)
[u]Лубни  –  2015[/u]
Комунальне  видавництво  «Лубни»


Олександр  Печора  справжній  метр  поезії.  Про  таких  кажуть:  «Він  щось  знає!»  Поезія  наче  сама  ллється  з  нього.  Кожен  хто  чув  як  Олесандр  Печора  читає  свої  вірші  (аудіо-записи  є  на  сторінці  автора  в  «Клубі  Поезії)  переконався,  що  він  ще  й  чудовий  декламатор.  Його  приємний  оксамитовий  баритон  з  легким  полтавським  акцентом  можна  слухати  і  слухати.

Тож,  коли  отримав  на  пошті  посилку  з  книгами  від  Олександра  Печори,  в  передчутті  радості  від  читання  поезії  з  підскоком  поспішав  додому.  Почав  з  лірики  кохання  –  збірки  «Пелюстки  неодцвітанні».  Її  поет  видав  в  видавництві  імені  свого  рідного  міста  –  Лубни.  Верстку,  редагування,  художнє  оформлення  робив  сам  Олександр  Андрійович  –  художник  за  освітою,  тому  книжку  приємно  брати  в  руки.  Читати  її  теж  одне  задоволення  –  не  доводиться  спотикатись  на  друкарських  помилках  і  кострубатостях  оформлення,  які  так  часто  зустрічаються  в  українській  напівсамодіяльній  видавничій  справі.

Отже,  любовна  лірика.  Здавалося  б,  ну  що  тут  можна  нового  сказати.  Скільки  вже  написано  віршів  про  це  «почуття  глибокої  сердечної  прихильності  до  особи  іншої  статі»!  І  фізіологія,  і  психологія  цього  інтенсивного  почуття  розібрана  по  поличкам.
Та  все  одно  люди  читають  і  пишуть  про  кохання.  І  надалі  читатимуть  і  писатимуть.  Тому  що  любов  –  це  особливий  стан  наближення  до  природи  божественного,  найвищий  з  можливих.  Любов  в  своїх  проявах  багато  в  чому  схожа  на  творчість.  Олександр  Печора  це  відчув  і  висловився  так:

 [i]Зуміє  той  кохатися  у  слові,
 хто  вміє  закохатися  в  житті.
 Поети  –  то  художники  любові,
 тому  і  не  зникають  в  забутті.(6)  *
[/i]
А  ще  поет  дещо  грайливо  попереджає:

[i]Звісно,  не  святими  є  поети.
Я  –  поет.
Зізнаюсь  тет-а-тет:
Не  секрет,  що  маю  я  секрети.  
А  які,  –  ото  уже  секрет.(76)  
[/i]
Всіх  секретів  автор,  можливо,  і  не  повідомляє.  Але  навіть  з  того,  що  є  в  збірці  можна  черпати  і  черпати,  як  з  колодязя  «сердечного»  досвіду.  В  збірнику  любовної  лірики  «Пелюстки  неодцвітанні»  здається  представлено  весь  емоційний  спектр  станів  любовного  вогню  –
 від  легкого  ностальгійного  тепла:  

[i]З  минулого  дзвінок
застав  мене  зненацька,
мов  постріл,  пролунав
в  упор  із  далини!
Пригасла  вже  давно
любов  моя  юнацька,
й  воскресла  враз  вона  –
явилась  без  вини.[/i]
(49)(«ДЗВІНОК  З  МИНУЛОГО»)

І  аж  до  пломеніючої  пристрасті.  

[i]Я  хочу  поринути  в  ночі  медові,
В  гарячі  обійми,  в  безмежжя  хотінь,  
Щоб  знову  відчути  поранений  стогін  
В  шаленому  леті  розпечених  тіл.  (34)  
[/i]
Якби  хтось  взявся  писати  книгу  по  психології  кохання,  для  епіграфів  чи  ілюстрації  всіх  граней  цього  багатовимірного  стану  я  порекомендував  би  книгу  лірики  Олександра  Печори.
Наприклад,  для  відображення  юного  жагучого  кохання  можна  взяти  такі  рядки:  

[i]На  Купайла  чарувались.
Милувались,  обіймались.
Коли  смачно  цілувались  –
Ясно  зорі  усміхались.(39)
[/i]
   Для  опису  спокійної  любові-медитація  зрілого  віку  підійшло  б  таке:

[i]Хоч  вже  й  минуло  тепле  літо,  
та  осінь  –  справді  золота!
Любов’ю  серденько  зігріте,  
Коли  душа  ще  молода.[/i]
(37)(  «Дарунок  долі»)

Змалювати  кохання-уподобання  чи  любов-симпатію  можна  було  б  такими  рядками:


[i]Поміж  нами  крига  тане…
Доле,  порухів  не  руш.
Хай  горить  свіча  жадана
на  взаємнім  святі  душ.(10)[/i]

А  ось  про  сердечну  прихильність  чи  кохання-доброзичливість:

[i]А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                           дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                 спомин  дорогий.    
[/i]
При  бажанні  в  збірці  «Пелюстки  неодцвітанні»  можна  знайти  всю  палітру  емоцій  кохання  і  любові.    

Захоплення:

[i]Ти  казала:  "Гляди,  не  влюбись".
Нахвалялася  пальчиком  грізно.
Та  було  вже,  було  надто  пізно:
я  в  очах  твоїх  враз  утопивсь!  
[/i]
Закоханість:

[i]Неосяжну,  незвідану  повінь
я  в  блакиті  гарячій  відчув.
Очі  лагідні,  повні  любові,
запалили  у  серці  свічу.(17)  [/i]

 Ніжність  і  відданість

[i]Пелюстки  твоїх  рук,
пелюстки  твоїх  уст,
і  усмішки,  що  сонячно  квітнуть,
я  у  всесвіті  серця  палкого  несу,
мов  нев’янучий  квіт  заповітний.[/i]
(21)(«НЕ  СУМУЙ,  НЕ  ЖУРИСЬ»)

Любов-дружба:

[i]Через  стільки  студених  літ!..
Стрілись  мрійники.
Очі  в  очі.
В  горах  горя  розтанув  лід,
полились  почуття  урочі.[/i]
(25)  («ЛЮБОВІ  ПОВІНЬ»)  

Мрія  про  шлюб:

[i]Закохався  до  безтями,  ну  капець!
Грошеняток  наскладаю  –  й  під  вінець!
На  Посуллі  буде  свайба,  ще  й  яка!
Ми  із  тещею  ушкварим  гопака![/i]
(23)  («На  Посуллі  соловейко»)  


Запізніле  кохання:

[i]Палкий  мотив  –  солодкий  дим,
сльоза-роса  ясна  жадана.
Святою  будь  мені,  кохана,
шлях  освяти  і  вік  світи.[/i]
(26)  ЗАБАРИЛАСЬ  ЛЮБОВ

«Фатальне»  кохання:

[i]Шепочуть  в  ніч,  о,  як  шепочуть  в  ніч,
тріпочуть-квітнуть  пелюстки  вогненні!
Пресвітла  ніч…  Яка  пресвітла  ніч!
Любові  ми  довіку  полонені.(34)[/i]

Кохання  як  прив'язаність:

[i]Я  друг  твій  давній,  «третій  зайвий».
Тепер  одна  ти    геть  сумна.
«Лишайся  другом»  –  ти  сказала.
І  вже  гуде  перон  вокзальний,
І  серце  рветься,  як  струна.    
[/i]
Любовне  шаленство:

[i]Поцілунки  –  дощем…
Захлиналися  шалом.
«Ой,  щось  хочеться  ще»,  –
ти  в  екстазі  стогнала.(50)  
[/i]
Майстер  вільно  володіє  поетичною  технікою.  Використовує  найрізноманітнішу  ритміку  і  строфіку.  Є  великі  за  об’ємом  вірші.  Є  мініатюри.    (Найбільше  їх  представлено  в  розділі  «Краплини  повені»).
На  завершення  хочу  в  повнім  об’ємі  подати  вірш,  який  мені  дуже  сподобався.  Він  видався  мені  надзвичайно  кінематографічним.  Це  справжня  новела,  по  якій  можна  зняти  невеликий  фільм.  Яскраво,  точно,  колоритно  передані  всі  деталі    антуражу  і  психологічні  нюанси.  Цей  вірш  в  тій  уявній  книзі  по  психології  кохання  міг  би  бути  прикладом    «романтичного  кохання».  

[i][b]НЕЗНАЙОМКА[/b][/i]

Юначий    мотив

[i]Жив-гув    перон...
Стрічали,    проводжали.
Хтось    пер    торби,    кректав.    
Хтось    –    жартував.
І    пасажирів    провідник    бувалий
в    тісні    купе    тактовно    пакував.

Колеса    в    рейки    гучно    грюкотали.
Й    не    тільки    звуки    повнили    вагон.
І    рюмсали,    й    мовчали,    й    реготали.
Все    той    шум-гам,    лиш    змінювався    тон.

Вже    хтось    хропів.    Та    я    не    міг    заснути.
Бо    дівчина    навпроти    чарівна
замріялася.
Як    думки    збагнути,
щоб    таїну    розгледіти    сповна?
Відчула    юнка    погляд    мій    жагучий.
Зустрілись    очі    –    їх    не    відвести.
Таке    безсоння    –    то    найліпша    участь.
Кра-асива!    Задля    кого    ж    квітнеш    ти?

–    Далеко    мовчимо?    –    cпитав    нарешті.
–    А    вам    цікаво?    –    усмішка    цвіла.
–    Так.    Бо    про    вас    мені    шепоче    вечір.
–    Слух    добрий    маєте,    –    очима    повела.
–    Та    ви    ж    мене    красою    засліпили.
У    самотині    згину.    Так    чи    ні?
Світанки    краще    зустрічати    з    милим...
–    Цікавитесь,    чи    довелось    мені?


Наш    діалог    невдало    перервали.
–    Тримай    міцніш,    бабулю,    чемодан!

От...    сто    чортів!    
Й    цього,    напевно,    мало.
Прощай,    незнана.    Здрастуй,    Ромодан.
Приїхав.        Жаль.    
Фатальна    мить    –    зупинка.

–    Отут    мені    виходити    пора.

Зависла    пауза.
Розкраяли    заминку
слова:
–    Ну,    що    ж.    Ні    пуху    ні    пера...

Досадний    промах!    Не    спитав    адреси.
Навіть    ім'я!    Чи    шлях    її    куди.
Іще    не    встигли    перейти    на    "ти".
Вагон    гойдавсь.    
На    вихід    –    люди    пресом.
Хоч    оглядався,    вийшов    назавжди.

За    склом    густим    зоріли    запитання
в    озерцях    зеленаво-голубих.
І    усмішка    негаснуча    остання,
мов    квітка,    що    недбало    загубив.[/i]

----------------------------

 P.S.В  збірці  є  вірші  не  лише  про  кохання.

=================

*–    в  дужках  номер  сторінки  в  збірці



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684690
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 02.11.2016


Шостацька Людмила

ПОЕТИК

                                                         Так  заболіло...Вмерли  всі  слова.
                                         Тернюки  –  в  серці,  мов  колючий  дріт.
                                         Каміння  гостре  впало  з  рукава,
                                         Та  що  каміння!  Обвалився  світ...

                                                         Поети,  короновані  колись,
                                                         Уміло  розпинали  новачка
                                                         За  те,  що  більше  він  за  них  моливсь,
                                                         Ліпили  з  нього  дурня-дивачка.

                                                         Взялись  за  руки:  виросла  стіна,
                                         Цей  моноліт  не  пропускає  й  мухи.
                                         Собою  милувались,  а  війна
                                                         Розкидала  під  ноги  капелюхи.

                                         Поетик  від  ударів  закривав
                                         Свій  світлий  лик  тендітними  руками.
                                         Він  вже  не  жив,  а  лишень...доживав,
                                         Затоптаний  зі  стажем  каблуками.

                                         В  напівтумані  пропливли  слова,
                                         А  вірші  розридалися,  мов  діти...
                                         Хиталася  фігура  воскова,
                                         Заради  віршів  вирішив  він  жити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696980
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 31.10.2016


dovgiy

Повернення.


Лікарняне  ліжко…    тумбочка  десь    скраю…
З  крапельниці  трубка…    голка  у  руці….
Це  мені  не  сниться,  бачу  й  відчуваю  
Холодок  пластмаси  на  моїм  лиці.
Біля  ліжка  –  жінка…  ангелом  омани…
Держить  мою  руку,    стримує  мій  рух.
Поперед  очима  сивий  пух  туману
Крутить  білим  світом,  забиває  дух.
Мабуть,  я  вертаюсь  з  невідомих  мандрів…
Знову  в  своє  тіло  поверта  душа.
А  ця  оболонка  –  квола  і  негарна,
Гаманець  порожній  де  нема  й  гроша…
Отже:  я  вернувся.    Ось  чиєсь  обличчя
Наді  мною  хмарою  закриває  світ…
Ще  нудотний  запах  парфумів  медичних,
Струси  всього  тіла  від  поштовхів  чужих…
Чоловічий  голос  щось  до  когось  каже…
Та  не  зрозуміти    незнайомих  слів.
Накладають  маску  з  життєдайним  газом,
Щоб  скоріш  прийшов  я  до  реальних  снів.
Снів  із  нереалля,    світу  потойбіччя,
Начебто  не  бачив…  Може,  і  не  снив?
Де  я  був  до  цього?  Куди  провалився
І  чому  у  грудях  осиковий  клин?  
Ні!  Не  клин  у  грудях.  Тільки  згусток  болю…
Ніби  спалах  світла  очі  засліпив…
Це  ж  душа  пташиною  прагнула  на  волю,
Тільки  хтось  цю  пташку  в  небо  не  пустив.

21.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689985
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 24.10.2016


dovgiy

Як і колись.

ЯК  І  КОЛИСЬ.

Подих  осінній  землю  охолоджує,
Паморозь  біла  вранці  на  траві.
Як  і  колись  любов  політ  продовжує,
Хоч  у  обох  вже  сніг  на  голові.

А  вже  дерева  тихо  роздягаються,
Крізь  тло  яскраве  все  чіткіш  гілки.
Як  і  колись  невтомно  задивляюся
На    любий  стан  звабливий  і  гнучкий.

В  повітрі  сум  туманом  сірим  сіється,
Поринув  сад  у  передзимні  сни.
Як  і  колись  зі  мною  диво  діється,
Коли  навпроти  погляд  твій  ясний.

На  тихе  плесо  верби  листя  скинули,
Пливуть  вони  осколками  тепла.
Як  і  колись  мелодія  полинула,
Як    ти  зі  мною  стежкою  пішла.

Пройдуть  дощі  над  листопадом  хвищами,
Накриє  сніг  минувшини  дива.
Як  і  колись  струмочками  дзюрчистими
 Звучать  твої  неголосні  слова.

   Калина  сяє  під  будинком  гронами,
Б’є  іскри  ягід  вітер  без  жалю.
Як  і  колись  у  серці  ніжні  промені,
Бо  до  цих  пір  тебе  одну  люблю.

п'ятниця,  21  жовтня  2016  р.

         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696424
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 24.10.2016


dovgiy

Етюд з липня 2010 року.

Немов  зійшов  з  малюнків  казки
Гладющий  Пан.  Новий  багач.
Хода  у  нього  як  у  качки:
Бо  ж  сало  наросло,  хоч  плач!
Звисає  спереду  і  ззаду,
Тай  по  боках  також  мішки…
Він  має  тут  свою  посаду,
Дохід  чиновника  стійкий.
Ще  крім  цього  є  власний  бізнес  -  
У  області  міцні  зв’язки.
Ось  із  авто  натужно  виліз
І  ледь  не  лопають  кістки!
Став  на  кінцівки…  і  поволі  
Посунув  в  офіс…  на  труди…
Із  харчоблока,    напівгола,
Понесла  їсточки  туди.
Бо  ж  Вони  вдома  ще  не  їли…
Чи  є  ще  готувать  кому?
А  тут  таки,  від  інвалідів,
Урвати  можна  будь-кому.
А  ось  і  Зам…  також  нівроку!
Прямує  в  офіс  від  авто…
В  руках  пакет.  Ще  видно  пробки
Кількох  пляшок…  е,  ні!  –  не  то!
Ти,  простолюде,  не  дивися
Як  вміють  жирувать  Пани.
Перед  іконками  молися,
Щоб  Бог  країну  цю  хранив
В  якій  так  мало  правди-долі
І  так  багато  кривди  й  зла…
Вже,  бач?  Красунечка  на  волю
З  покоїв  панських  подалась…
Розчервоніла…  розпашіла…
   Має  подяку  від  Панів.
За  гарні  страви  і  за  тіло
Яким  Бог  щедро  наділив.
Неподалік  сиділа  бабця
Дивилась  в  заворітний  світ,
Звідки  іще  чекала  казку:
Чужих  людей  тепло  й  привіт.
Вона  не  знать  коли  і  ждала
Візиту  доньки  чи  синка…
Беззубо,  яснами  жувала
Черству  скоринку  від  пайка.  

2016-10-23
       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696421
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 24.10.2016


Ганна Верес

Коли душа обділена любов’ю

Коли    душа    обділена    любов’ю,
Не    сколихне    її    ніякий    біль,
Й    не    слід    винити    в    цім    життя    чи    Бога    –
Причина    криється    лише    в    тобі.

Коли    душа    обділена    любов’ю,
Вона    бідніє,    змушена    страждать,
Шкода,    коли    це    станеться    з    тобою,
Тож    поспішай    тепло    своє    роздать.

Примнож    любов.    І    стане    світ    теплішим,
І    посміхнуться    сонце    й    небеса,
Й    наділить    Бог    тоді    тебе    щедріше,
І    ти    відчуєш,    що    таке    краса!
18.03.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695826
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 21.10.2016


Ганна Верес

Я осінь цю по-своєму люблю

Ще  ніч  не  підняла  своє  крило,
Як  місяць  допливав  останню  милю,
Він  ненароком  розбудив  село,
Коли  роса  травиці  ноги  мила.

Спустився  ранок.  Осінь  на  порі.
Красою  хоче  всіх  зачарувати:
То  хмаркою  пливе  вона  вгорі,
То  бурею  заходиться  карати.

Або  застигне  в  золоті  дібров,
Дощем  за  теплим  літечком  заплаче,
Коли  ж  наллє  калині  свіжу  кров,
Збентежить  моє  серденько,  гаряче.

Я  осінь  цю  по-своєму  люблю,
Немов  сестру,  щоразу  виглядаю
І  Бога  про  одне  лише  молю,
Дай  жити  без  війни  у  свому  краї.
6.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695605
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Валя Савелюк

ФЕЄРВЕРК

яскраві  враження  –
несподівані,
полонять  увагу-уяву  –
яву  –
на  довгі  наступні  дні,
на  довгі  безсонні  ночі:
сумую  за  Вами…
думаю-згадую...
знову  чути-бачити  хочу…

яскраві  враження  –
несподівані-незабутні,
наче  дитячі-юні
безтурботні  казкові  дні,  
феєрверкові-різноколірні
весняні  

…не-вивітрені,
як  етерні  олії…

а  тоді  –  ностальгії
світлі  осінні…  
а  ще  по  тому  асоціації  –
невловимі  тіні

…сердечні  зв`язки  –
враження-феєрверки…

закорковані  спогади  раю  –
асоціації-ностальгії,
ароматичні  етерні  олії…

яскраві  враження,  
як  вогнеграї  –
безпечні  сонні  
розмаїті  вогні,
до  пори  у  патроні  
картоннім
заховані,  
замкнені,
ув`язнені,
утаємниче-ні…

яскраві  враження
самовільно  злітають,
стрімко  неба  сягають,
наче  запущені  невідь  ким  вогнеграї…

од  на-все-небо-вражаючої  красоти
заворожено  погляду  не  одірвати…
не  відвести

та
що  палко  горить  і  яскраво  сяє  –
швидко  никне-згасає

зникає  
мить  –  і  немає…

і  не  можна  його  втримати,
навіть  якщо  у  картоннім  снаряді  
у  потаємній  темній  шухляді
під  ліжком  ховати  і  стерегти

не  вберегти

аби  феєрверк  побачити  –
знову  захоплено  пережити,
доведеться  його  на  волю  –
у  небо,  як  горлицю,  відпустити…
випустити…

лети,  феєрверку,  лети  –
сон-казка-спогад  і  мрія  ти…

не  вдасться  тебе  утримати…
але  можна  в  уяві,  як  блискітку,  берегти,
з  пам`яті  лагідно  діставати  –
радіти-згадувати  –
люби-ти

…феєрверку  мій,  вогнеграю…
хто  найяскравіше  сяє,
того  –  мить  –  і  нема-Є…

…декоративне  полум`я
я

19.10.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695477
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Світлана Моренець

НЕ ПОСПІШАЙ, МІЙ ЛИСТОПАДЕ!

В  свитинку  вбрана  золоту
біжить  стежинка.
На  самоті  в  міськім  саду
гуляє  жінка.
Там,  де  людський  потік  і  шум
враз  не  нахлине,
у  царство  спогадів  і  дум
вона  полине.
Навіє  їй  осінній  сад
те,  що  й  забула,
і  спогадів  тих  зорепад
несе  в  минуле,
де,  як  травневі  солов'ї,
вона  співала,
і  де  любов  знайшла  її  –
у  дар  дістала.

А  спогади  уже  пливуть
крізь  біль,  страждання,
переосмислюється  суть
і  сподівання...
Навіяв  місяць-вітровій
і  грішне,  й  чисте.
Не  остуди  її  надій
лиш,  Падолисте!..
В  полоні  спогадів  брела
в  заду́мі  жінка,
в  глибоку  осінь  завела
її  стежинка...
О  Листопаде,  приласкай,
теплом  підтримуй.
Не  відлітай!  Не  відпускай
в  студену  зиму...

ПРОГРАШ
і  повторюються  останні  4  рядки.



11.10.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695601
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Світлана Моренець

НАВІЯНЕ ОСІННЮ

У  кожного  життя  –  своя  Весна,
яка  до  зір  на  крилах  підіймає,
і  Осінь...  Нам  нагадує  вона,
що  в  цім  житті  короткім  все  минає.

Між  ними,  мов  казковий  карнавал,
п'янить  вином  жарке,  жагуче  Літо  –
кохання...  Та,  на  жаль,  не  вічний  бал,
за  щастя  доля  вимагає  мито.

І  вже  дарує  гіркоту  хвилин  –
ваш  милий  задивився  на  молодшу,
хоч  ви,  неначе  ягідки    калин,
з  морозу  стали  тільки  більш  солодші.

Радіймо  осені  своїй.  І  хоч
з  холодним  листопадним  вуаяжем,
та  ще  далеко  нам  до  потороч,
яким  зима  на  душу  снігом  ляже.

Кохай,  якщо  в  осінній  часоплин
іще  звучить  дуетом  ваша  пісня,
і  небо  не  розсік  лелечий  клин
на  те,  що  мали  "до"...  і  стане  "після"...

                                                       18.10.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695205
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Світлана Моренець

ІЩЕ ЛЮБЛЮ. (на мелодію Віктора Оха) .

Музика  Віктора  Охріменка

Вже  стільки  сходжено  стежками
і  бездоріжжями  життя...
Як  хвиль  у  морі,  так  між  нами
любові,  болю  й  каяття...

Пр:
Роки,  мов  птахи,  пролітають,
до  хмар  зросла  твоя  верба...
На  осінь  літо  повертає,
та  серце  обмина  журба,
бо  руку  я  твою  тримаю
і  поки  разом  ти  і  я.

Торкаєш  ти  моє  волосся  –
і  шумовинням  в  серці  кров...
Налитим,  визрілим  колоссям
хвилюється  іще  любов.

Пр:
Без  тебе  тягнуться  години
і  зміст  життя  втрачає  нить...
Щомить  до  тебе  серцем  лину,
і  голос  трепетно  бринить...
Ховаю  в  серці,  як  перлину,
любові  кожну  світлу  мить...

                                     25.06.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589746
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 20.10.2016


Віталій Назарук

ЗАКОХАНІ У ВОЛЮ

Як  тихо  ступають  коні,
Як  вітру  бракує  гриві,
Коли  вони  у  загоні.
На  волі  ж  вони  щасливі…

Летять,  наче  метеори,
Розсідлані  і  на  волі,
Тоді  на  траві  узори,
Прикрашають  їхні  долі.  

Коли  без  сідла  й  вуздечки,
Коли  шия  тятивою,
Як  ніздрями  запах  гречки,
Вдихається  із  росою.

То  коні  тоді  щасливі,
Тоді  їм  товариш  вітер.
Буланий  кінь,  а  чи  сивий,
Кінь  прагне  на  волі  жити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695316
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Дідо Микола

Казкова зустріч в Ірпіні і в Києві - столиці

Люблю  вас  всіх,  як  Назарук,
В  моїй  душі  ви  відучора.
Сердечок  ваших  перестук,
Шаную,  як  Сашко  Печора.

В  Столиці  також    в    Ірпіні,
Від  осені  весняна  повінь.
Залишила  у  пам’яті  ці  дні,
Лягла  на  кручі  наче  сповідь.

Ще  не  забулася  Волинь,
Яку  так  встигли  покохати.
Ще  стільки  матимем  світлин…
Здолаєм  Південь  і  Карпати.

По  скринях  стільки  рушників…
Ще  на  Поліссі  тчуть  серпанок.
Від  гір  високих  до  степів,
Як  зірок  в  небі  вишиванок.

Вкраїно  наша,  чудна  Русь,
Одвічний  запах  рути  й  м’яти.
Оздоба  Всесвіту  –  обрус,
Усю  так    хочеться  обняти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693639
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Віталій Назарук

НЕ РВІТЬ ДУШУ

Досить  бути  вампіром,
Досить  плести  інтриги,
Я  не  був  в  житті  звіром,
Я  вертівсь,  наче  дзиґа…

З  мужиками  простіше,
Бо  їх    можна  послати…
Але  дамі,  що  пише,
Краще  просто  змовчати.
 
То,  прошу  Вас,  дозвольте,  
Що  моє,  то  для  мене,
Не  люблю  я  солодке,
А  люблю  я  солене.

Не  наніс  я  образи,
Не  збирав  компроматів,
Не  давав  я  наказів,
Шанував  дипломатів.

Як  хамили,  то  злився,
Кулаком  бив  по  носі,
Робив  сам,  не  просився,
Це  в  натурі  і  досі.

Я  вклоняюсь  святиням,
Не  плету  я  інтриги,
Хоч    живу  з  ножем    в  спині
До  приходу    відлиги…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695552
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Тетяна Луківська

Мелодія осені

Зупини  на  мені  свій  погляд,
Листопадом  я  догоряю.
Залишилося  літо  в  спогад,
Вітер  он  як  холод  жбурляє.
Зупини  на  мені  свій  подих,
Листопад  зігріємо  разом.
І  для  нас,  на  великий  подив,
Забринить  мелодійно  джазом.
Зупини  на  мені    свій  голос,
Запроси    листопад  у  долю.
І  ми  зустріч  із  білих  полос
Перестелимо  краєм  болю.
Зупини  на  мені    свій  смуток,
Листопадом  присиплем  рану.
І  не  слухай  осінніх  чуток  -
Небо  ткане  з  ниток    туману…
Зупини  на  мені    свій  подив,
Осінь    квітне  в  золоті  світу.
Простягни  мені  руку  й  поряд
Ми  розсиплемо  нові  квіти.
Листопадом  розвієм  листя
І  нічне  заквітчаєм      небо…
Прикро...  осінь    уже  імлисто
Прикриває  сузір’я  пледом.
Зупини  на  мені    свій  дотик,
У  танок  запроси    із  вітром.
Ти  ж,  напевно,  таки    не  проти,
Щоб  палала    ця  осінь    літом.
Зупинись,  обігрій  душею,  -
Шепотіла  жоржина    стиха…
Листопадом  мело  землею.
Й    забіліло…зимі…    на  втіху.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695230
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Віталій Назарук

В РАЮ

Я  був  в  раю,  так,  чисто  випадково,
Вдалося  повернутися  назад.
На  дверях  бачив  у  Петра  підкову
І  пишний  сад,  який  там,    люди,  сад!

Там  грають  арфи,  триголосять  птахи,
Дитячий  хор  виспівує  псалми,
Там  всі  живі,  там  не  буває  прахів,
Там  вічне  сонце  і    немає  тьми.

Там  рівні  всі,  між  них  любов  панує,
Ніколи  не  змовкають  солов’ї,
Там  кожен  з  них  лише  любов  дарує,
Там  солов’ї    єдині  із  землі.

Та  все  ж  таки  схотілося  додому,
Бо  пригадались  біди  і  війна.
Там  не  прожити  грішнику  самому,
І  знаєте:  -  У  нас  самих  вина!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694386
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 15.10.2016


Олекса Удайко

НАРЕШТІ - ©©

       [i]      Як  довго  ми  йшли  до  того…  25  (тупих)  років!  
         Нас  ,  чоловіків,  жінки  вітали  23  лютого  з  днем  
         «захисника  вітчизни»    (чужої),  а  ми,  чоловіки,  
         також    тупо  та  учтиво  вітали  з  днем  8  березня…  
         Нарешті  –  прозріли!  Але  масове  прозріння  –  річ  
         небезпечна,  бо  отим  скопом  ще  колись  «сиганём»  
         в  чужу  нам  [b]ІМПЕРІЮ  ЗЛА![/b]  Не  станеться?...  
         Будьмо  пильними,  братове!
[youtube]https://youtu.be/rlhpi-WllkQ[/youtube]
[b][color="#1297c7"][color="#0e5c70"]Ой,  як  було!..  Коли  в  своїй  державі
Не  в  честі  ті,  хто  сам  її  боров  –
Енкаведист,  поганець  той  іржавий
Показував  воякам  свій  норов…  

В  граніт  прийшлося  Сотню  їх  покласти,
Полки  спалити  в  кресиві  війни
І  жертвами  історію  прикрасить,
Щоб  мертвих  і  живих  збулися  сни!..

…Покрови  день  удвічі  в  нас  святковий  –
Пом’янемо  і  грішних,  і  святих…
Та  не  настав  ще  час,  коли  підкову
Приб’єм  як  символ  на  хатах  нових…

Ще  нечисть  нам  належить  випхать  з  хати,
Та  підмести  підлогу  від  загроз…
Ще  клопіт  із  «братами»  будем  мати,
Щоб  не  було  удома  «братських»  гроз.

А  виметемо  –  заживемо  мирно
З  тими,  хто  шанувати  буде  нас  –
За  нами  правда,  сила,  мірт  і  миро:
Гряде  час  Водолія  –  злата  час![/color][/color][/b]

©  Олекса  Удайко  -  14.10.2016
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694320
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 15.10.2016


Віктор Ох

Збірники і наша соборність

[b]«Мислити  і  жити  УКРАЇННО»[/b]
Громадянська  лірика
Видавництво  «Інтер  Парк»
Лубни  –  2016


       Письменники  (прозаїки,  поети,  драматурги)  –  творці  текстів.  І  чим  оригінальнішим,  барвистішим  є  текст  –  тим  масштабнішим  виглядає  письменник.  Стильова,  тематична,  ментальна*  різноманітність  лише  збільшує  художню  вартість  книжки.  Багатогранність,  різнобарвність  текстів  в  книжці,  звичайно  ж,  краще  може  забезпечити  колектив  авторів.  Перефразовуючи  відоме  прислів’я,  можна  сказати:  «Одна  письменницька  голова  –  добре,  а  декілька  таких  голів  –  ще  краще.»
Неможливо  применшити  роль,  яку  в  розвитку  будь-якої  національної  літератури  відіграють  збірники,  альманахи  і  антології**.  Перші  українські  альманахи  і  збірники  з'явилися  в  1830–1840-х  роках.    В  роки  гоніння  на  українське  слово  збірники  були  майже  єдиними  виданнями,  де  друкувались  твори  української  літератури.  
В  наш  непростий  час,  коли  книговидання  в  силу  ряду  причин  не  має  державної  підтримки,  літературний  процес  теж  жаринками  маленьких  тиражів  жевріє  в  таких  збірниках.
Збірник  творів  –  хочеться  назвати  особливою  літературною  формою,  в  якій  присутнє  комбінаторне,  варіативне  мислення.  Збірник  –  це  сукупість  свідомостей,  своєрідний  прояв  колективної  свідомості.  Таким  чином  розмаїття,  різносторонність  такого  літературного  явища  безсумнівно  являє  собою  культурне  багатство.
Збірник  можна  вважати  своєрідним  гіпертекстом.  Головна  ж  особливість  гіпертексту  –  знеособлення  автора,  бо  гіпертекстуальний  твір  складається  з  окремих  творів,  уривків  текстів,  сторінок,  віршів,  цитат      написаних    кількома  (або  багатьма)  авторами.  
Все  частіше  зустрічаються    оголошення    про  формування  нового  літературного  збірника.  Заохочуються  (частіше  морально,  а  не  матеріально)  прийняти  участь  в  різних  літературних  проектах  професіональні  і  непрофесіональні  літератори  до  творчих  пошуків  у  галузі  літератури.
Збірка  чи  альманах–  це  своєрідна  "виставка"  творів.  Вона  має  завданням  задоволення  інтересів  читачів,  або    потреби  в  самореалізації  авторів,  як  творчих  особистостей  (чи  професіоналізації    їх  літературної  праці).  Переслідуються,  звичайно,  і  комерційні  цілі  –  одержання  доходу  видавцем.
У  великому  потоці  альманахів  можна  виділити  декілька  їх  підтипів  в  залежності  від  ряду  факторів:  
– В  залежності  від  змісту  (літературні,  критичні,    музичні,  публіцистичні  та  ін.)
– В  залежності  від  принципів  взаємовідносин  видавця  та  авторів  (автори-знаменитості  отримують  гонорари;    невідомі,  або  «малокомувідомі»  –  самі  фінансують  видання)
– В  залежності  від  аудиторної  спрямованості  –  молодіжні,  дитячі,  жіночі,  універсальні.
– В  залежності  від  місця  видання  та  відповідного  добору  авторів  і  регіону  розповсюдження:  столичні,  провінційні,  закордонні,  нелегальні  (включаючи  і  так  званий  "самвидав"  і  "самсебевидав").
– В  залежності  від  форми  видання  (формат,  обсяг,  оформлення).
-----------------------------
200-сторінковий  збірник  громадянської  лірики  «Мислити  і  жити  УКРАЇННО»  вийшов  в  видавництві  "Інтер  Парк"  м.  Лубни,  що  на  Полтавщині  за  фінансової  підтримки  поета  і  мецената  Миколи  Серпня.  Ініціатором,  редактором  і  упорядником  видання  –  справжнім  пульсом  цієї  поетичної  книги  став  поет  і  громадський  діяч  Олександр  Печора.
Всі  28  авторів  в  збірнику  розміщені  в  алфавітному  порядку.  Вражає  і  широка  «географія»    авторів:
БУТ  Валентин  (Крим)  
ВЕРЕЩАКА  Микола  (Черкаси)
ГЕНИК  Леся  (Ів.Франківськ)
ГОДУНОК  Микола  (Київ)
ГОЛОСКЕВИЧ  Сергій  (Українка)
ДАНИЛЮК  Наталія  (Ів.Франківськ)
ІГНАТОВА  Любов  (Полтавщина)
ІСЬКОВА  Олена  (Хмельницький)
КОЗАК  Наталія  (Дніпро)
ЛЄГОСТАЄВА  Людмила  (Дніпро)
ЛИТОВЧЕНКО  Галина  (Крим)
ЛУКІВСЬКА  Тетяна  (Рівне)
МАЗУР  Наталія  (Хмельницький)
МІЛЮЩЕНКО  Надія  (Кропивницький)
МОРЕНЕЦЬ  Світлана  (Київ)
НАЗАРУК  Віталій  (Луцьк)
ПАШКОВСЬКИЙ  Петро  (Вінниччина)
ПЕЧОРА  Олександр  (Лубни)
ПЛОСКОВІТОВ  Михайло  (Житомир)
ПОПЕЛЮШКА  Валентина  (Закарпаття)
СВЯТОКУМ  Наталія  (Новомиргород)
СЕРПЕНЬ  Микола  (Рівненщина)
СТАНІСЛАВСЬКА  Адель  (Ів.Франківськ)
СТОЖАР  Ігор  (Яремче)
ТЕРЕН  Ігор  (Київ)
ШМИГЕЛЬСЬКА  Леся  (Ів.Франківщина)
УДАЙКО  Олекса  (Київ)
ФЕДЧИШИН  Ігор  (Тернопілля)  
--------------

Збірник  віршів  «Мислити  і  жити  УКРАЇННО»  в  основному  має  публіцистичне  спрямування,  але  присутня  також  іронічна  і  філософська,  любовна  і  пейзажна  лірика.
Літературні  альманахи  і  збірники  в  минулому  і  тепер  є  найкращими  зразками  художньої  літератури,  котра  найменше  зазнає  обмежень  та  утисків,  бо  автори  цензорами  є  самі  собі.
Одне  з  визначень  поняття  «соборність»  таке.  «Соборність    –  це  морально-філософський  і  соціальний  принцип,  фундаментальними  положеннями  якого  є:  відповідальність  усіх  за  всіх,  єдність  індивідуального  і  загального,  взаємне  духовне  збагачення  і  розвиток.»  
Це  визначення  можна  взяти  анотацією  до  збірника  громадянської  лірики  «Мислити  і  жити  УКРАЇННО».
Зумисне  не  наводитиму  поетичних  рядків  з  цього  збірника.  Більша  половина  віршів  з  нього  достойна    цитування.  Краще  перечитайте  його  самі.
   

                 10.10.16
-----------------

*-    [i]"Ментальність",  "менталітет"[/i]  (від  лат.  mens  -  розум,  мислення,  душевний  устрій)  -  це  стійкий  спосіб  специфічного  світосприйняття,  характерний  для  великих  груп  людей  (етносів,  націй,  соціальних  прошарків),  що  обумовлює  особливість  способів  їх  реагування  на  явища  оточуючої  дійсності,  поєднує  людей  у  соціальні  та  історичні  спільноти.
**-    Збірка,  збірник,  зібрання,  альманах.  Ці  слова  часто  не  розрізняють  за  значенням,  тим  часом  кожне  з  них  має  свої  смислові  відтінки:
[i]Збірка[/i]  –    це  однотомне  або  кількатомне  видання  творів  одного  автора.
[i]Збірник[/i]  –    книжка,  в  якій  зібрано  художні  твори  або  наукові  статті  кількох  або  багатьох  авторів.
[i]Зібрання[/i]  означає  сукупність  творів  якогось  автора,  багатотомне  видання  творів  певного  автора.  
[i]Антоло́гія[/i]  –  збірник  найхарактерніших  творів  кількох  письменників  певного  жанру  чи  літературного  періоду.
[i]Альмана́х[/i]  –  неперіодичний  літературний  збірник,  різновид  серіального  видання,  тривала  збірка  літературно-художніх  і/або  науково-популярних  творів,  об'єднаних  за  якою-небудь  ознакою  (тематичною,  жанровою,  ідейно-художньою  тощо).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694305
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 15.10.2016


Любов Ігнатова

Блукає осінь Ірпенем

Блукає  осінь  Ірпенем
В  пожухлих  травах,
Тумани  змішує  з  дощем,
Немов  приправи.
Розводить  тишу  перестук
Коліс  і  колій,
А  ще  грози  далекий  звук
І  вітер  в  полі.

Блукає  осінь  Ірпенем
В  опалім  листі,
В  терпких  жаринах  хризантем,
В  роси  намисті.
Ховає  душі  ліхтарів
У  морок  ночі,
І  силуети  у  вікні  —
Як  поторочі.

В  калюжі  хмари  і  зірки
Спивають  вічність,
Сідає  мжичка  на  гілки  —
То  нелогічність?
Листок  багряний,  як  тотем,
Упав  на  коси...
Блукає  осінь  Ірпенем,
Самотня  осінь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693999
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Віталій Назарук

ДЛЯ ВАС І ТІЛЬКИ

Любі  мої,  я  дуже  сумую  за  вами.  
Ви  моє  життя  і  моя  Муза.  
Цілую    вас,  моя  поетична  родино.  
                                                           Ваш  «босяк»  -  Віталій.

ДЛЯ  ВАС
Люблю  я  всіх,  сумую  і  страждаю,
Через  роки  я  пригадаю  вас.
Живу  я  з  вами,  від  межі  до  краю,
Мене  у  старість  не  загонить  час.

Ірпінський  крок    в  моєму  серці  ляже,
Я  на  Волині  питиму  вино.
Мені  Печора  все,  про  всіх  розкаже,
Я  перегляну  київське  кіно.

І  обійме  моя  душа  собратів,
На  відстані  багатої  душі.
І  будуть  знову  солов’ї  співати,
Немов  нові  написані  вірші.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693141
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 10.10.2016


Віталій Назарук

ЖМУТ ФІЛОСОФСЬКИХ ДУМОК

Таке  воно…  Таке  воно  життя…
Часами  з  біллю,  інколи  без  болю,
 Бо  біль  і  радість  різні  почуття,
Лише  ні  з  чим  нам  не  зрівняти  волю.

Єдине  щастя,  що  в  людини  є,
Це  вільний  подих  чистого  повітря,
Ним  дихає,  а  значить  і  живе,
І  береже  приховані  повір’я….

Якщо  комусь  на  стежці  чорний  кіт,
Не  вам  перетинати  треба  стежку,
Бо  чорний  кіт,  лишає  чорний  слід,
А  інший    в  споришах  плете  мережку.

Святі  слова  у  вірші  покладіть,
Подайте  першим  руку  у  вітанні.
Ота  душа,  що  інколи  болить,
Ваше  кохання    привітає  зрання.

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692123
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 04.10.2016


Тамара Шкіндер

Міжсезоння душі

Ниті  осінніх  дощів
Землю  із  небом  зв"язали.
У  міжсезонні  душі
Сиплеться  листя  опале

З  осиротілих  кущів.
Тіні  снують  вздовж  бруку...
У  міжсезонні  душі
Ніжно  подай  мені  руку.

Полум"ям  дивним  свічі
Знову  палає  шипшина.
У  міжсезонні  душі
Вишила  стрази  ожина.

Вкраплена  грань  міражів
Вабить  до  себе  лукаво...
У  міжсезонні  душі
Важко  сказати,  хто  правий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692343
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016


Віктор Ох

РІДНИЙ ДВІР (V)

Слова    -  Олександр  ПЕЧОРА
Запис  і  виконання  -  Володимир  Сірий  (Рідний)

---------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qDxrQI9Btww[/youtube]

Відлітають  з  гнізда  пташенята,
а  на  крилонька  пам’ять  беруть.
Важко  доленьку  наздоганяти,
нелегка  ж  простирається  путь.  

   Як  же  часто  мене  доля  била!
   Походив,  побродив,  політав…
   Рідна  ж  хата  –  повік  буде  мила.
   Звідси  в  світ  йде  дорога  свята.  


Кожна  пташечка  свій  має  голос.
Має  вартість  свою  кожна  мить.
Скільки  всякого  скарбу  навколо!
Таємниче  про  це  сад  шумить…

   А  повітря  густе  і  духмяне
   бадьорить,  веселить  і  п’янить…
   Щедрий  спомин  оцей  не  зів’яне.
   Рай  наземний  Господь  боронить.


В  рідний  двір,  де  любисток  і  м’ята,
повертаюсь  на  крилоньках  мрій.
В  рідну  хату,  де  мама  і  тато,
де  негаснучих  споминів  рій…  

   Як  би  доля  мене  не  сварила,  –
   рідне  хатнище  радо  віта.
   Тут  лікую  поранені  крила.
   Тут  Вітчизни  моєї  вівтар.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638357
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 04.09.2016


Микола Шевченко

Я б сонце… (пісня)


Слова,  музика,  виконання  -  Микола  Шевченко
Тане  світанок  на  твоїй  щоці
і    налива  небеса  кольорові.
Певно,  не  взмозі  найкращі  митці
відобразити  моєї  любові.

Приспів:
Я  б  сонце  прихилив,  щоб  не  змочила  ти  ніг,
вночі  б  насіяв  зір,  щоб  милуватись  тобою.
Я  все  життя  із  кривдою  боровся,  як  міг,
ти  ж  завжди  мені  вчасно  подавала  набої...
2
Ранки  імлисті,  заграви  нічні,
в  роки  складаються  дні  невловимо.
Аби  нам,  лишень,  не  губить  вдалині,
стежку,  де  з  нами  кохання  ітиме.
Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685198
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 04.09.2016


Олекса Удайко

СПОВІДНИЙ ЧАСОСЛОВ- ©©

 [youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]                                        
[i][b][color="#084e80"]Мені  дав  Бог  творити  мемуари...  
То  –  спогади  мої…  про  се,  про  те.
Хоч  не  нажив  збережень,  авуарів,
Та  в  вічі  сніговій  уже  мете…

Вже  в  шибу  мокро  барабанить  осінь,
Зриває  вітер  одинокий  лист…
Та  серце  жаско  так  благає,  просить:
Хоч  подумки  у  долю  повернись!..

Було  ж  бо  нам  так  затишно,  зі  Спасом:
Буяла  пристрасть  і  бевзіла  млость  -  
Котилось  колесо  рожевим  часом,
Де  долі  тій  крутитись  довелось.

Була  суєтність,  та  були  й  напої,
Від  хмелю  в  щасті  шаленіла  п’янь…
Все  ж  не  впилися  милістю  такою
Уярмлені  жагою  Інь  і  Янь.

Мені  дав  Бог  свого  дожити    віку
Без  хворості,  нестатків  і  страждань,
Дісталося  усе  ж  й  такого  квіту  –                    
Не  без  сльози,  
                                               ганьби,  
                                                                         розчарувань…

Тож  хочеться  уже  лазурі  неба,
Міцного  миру  –  зовні  і  в  собі…
Почну  я,  певно,  це  робити  з  себе,
Заки́  не  впав  в  розгнузданій  гульбі.
                                           
…Мені  дав  Бог  все  те,  чого  й  не  вартий,
Йому  ж  я  шлю  од  щирості  любов,  
В  житті  своєму  ставлю  я  на  карту
Життєвий  звіт  –  сповідний  часослов...  
                                                   [/color][/b]

03.06.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 29.08.2016


Віталій Назарук

ДО ЗУСТРІЧІ

Давно  я  бачив  в  чарці  дно,
З  якої  пив  я,  друзі,  з  Вами.
Час  пролетів,  немов  кіно,
Коли  ділились  ми  думками.

Автобус    зник    удалину,
Пісочне  заховалось  в  смутку.
Поезію  і  не  одну,
Я  бережу,  як  незабудку.

Часом  щемить  чомусь  душа,
Що  маючи  думки  єдині,
Залежимо  ми  від  гроша,
Хоч  живемо  в  одній  родині.

Не  все  Вам,  друзі  показав,
Складаю  плани  на  майбутнє,
Буде  Волинь,  нові  слова,
Я  покажу  ще  нове  й  путнє…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683366
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016


Наталя Данилюк

Ніби іще не осінь…

[img]http://www.playcast.ru/uploads/2015/09/30/15270296.jpg[/img]

Ніби  іще  не  осінь,
лиш  надвечір’я  літа…
Сонця  достиглу  диню,
скупану  в  молоці,
полудень  колихає
на  яблуневих  вітах,
променя  світлий  по́ніж
блимає  у  руці.

Лускаються  горіхи,
серпень  вітає  Спасом,
яблука  зашарілись,
пахнуть  густі  меди.
Збовтана  тепла  купіль
піниться  житнім  квасом,
і  дітлашня  грайлива
лащиться  до  води.

Пружна  мембрана  поля,
жваво  кручу  педалі,
змійку  тонку  виводить
гума  тугих  коліс!
Вкотре  кудись  втікаю
від  суєти  реалій  –
в  гори,  туди,  де  в  небо
соснами  вперся  ліс.

В  душу  мені  дихне  він
хвойним  своїм  кадилом,
у  рукави  й  за  комір
щедро  сипне  голок!
Скаже:  «Моя  дитино,
де  ж  це  тебе  носило?».
За  кільканадцять  метрів
мій  упізнає  крок.

Ніби  іще  не  осінь,
наче  уже  й  не  літо  –
ледве  між  них  відчутний
цей  надтонкий  рубіж…
Жарить  в  обличчя  сонце
жовтим  своїм  софітом,
серце  стікає  світлом,
ніби  встромили  ніж…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682719
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016


Микола Шевченко

Ти розкішна (пісня на слова автора dovgiy)

слова  -  Петро  Пашківський  (dovgiy)
музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

         ТИ  РОЗКІШНА…
   1
Ти  розкішна,  мов  осінь,красою.
Щедрим  золотом  б’є  жовтизна.
Ще  життя  прикрашає  росою,
Що  у  вроді  лишила  весна!
ПРИСПІВ:
Я  невтомно  тобою  милуюсь.
Недарма  ж  бо,  проживши  літа,
Кожну  мить  нашу  спільну,  ціную!
Мого  серця  зоря  золота.
Мов  дівоче,  ще  серденько  мліє,
І  вуста,  -  як  вино  молоде!..
Час  стояти  на  місці  не  вміє,
Нашу  зиму  в  життя  приведе.
   2
Та  нехай  чорний  сум  не  лягає,
На  твоє,  -  на  високе  чоло!
Ми  удвох  ще  не  раз  заспіваєм
Про  своє  світанкове  село.

ПРИСПІВ.
   3
Заспіваєм,  про  все,  що  прожито,
Про  жагу  твоїх  карих  очей,
Про  любов,  -  яка  щедро  розлита,
В  жаркім  мареві  теплих  ночей!

ПРИСПІВ

Відеоряд  -  Тетяна  Прозорова:
https://www.youtube.com/watch?v=eqDfhC3GMzc



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682717
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016


Наталя Данилюк

Серпень

Літо  густе  й  пахуче,  
тане  квапливо  серпень,
ніби  смачний  льодяник
в  часу  на  язиці…
Вервиця  днів  збігає,
серце  у  грудях  терпне,
спогади  ще  вчорашні  –
дим  у  моїй  руці.

В  теплому  лоні  ґрунту
визріла  вже  картопля,
згодом  холодне  лезо
споре  землі  живіт…
Поміж  дерев  крадеться
вересень  у  пантофлях  –
ніби  навшпиньках  вийшов  
на  полювання  кіт.

Тане  пломбірна  кулька,
пружно  вібрують  оси,
сонце  цілує  очі
крізь  полароїд  лінз.
Літо  моє  пахуче
з  ноткою  абрикоси,
серце  смолою  плаче,
мов  дерев’яний  зріз.

Що  ти  мені  залишиш  –
теплий  пресвітлий  спомин?
Смак  соковитих  ягід,
вишень  і  кавунів?
Смалить  медова  спека
круглі  тюки́  соломи,
кануть  в  сухій  полові
мантри  серпневих  днів.

Стиглий  цілунок  літа  –
спраглій  душі  відрада,
дрібка  терпкої  це́дри,
пахне  мені  й  гірчить.
Серпню  мій  бурштино́вий,
я  тобі  дуже  рада!
Вкотре  на  зламі  вчуся,
як  цінувати  мить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681629
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016


Леся Геник

Мислити і жити УКРАЇННО

Поетична  книга  "Мислити  і  жити  УКРАЇННО",  яка  нещодавно  побачила  світ  у  в-ві  "Інтер  Парк"  м.  Лубни,  зібрала  на  своїх  сторінках  вірші  28-ми  авторів  з  найрізноманітніших  куточків  України  від  Закарпаття  і  до  Криму.  Власне,  ця  зустріч  скількох  авторів  в  одному  виданні  стала  можливою  за  кропіткої  праці  поета  Олександра  Печори,  який  упорядкував  книгу,  та  Миколи  Серпня,  який  профінансував  її  видрук.  
Отож  15-17  липня  з  нагоди  виходу  даної  книжки,  а  ще  пісенника  «Про  рідне  та  близьке»,  відбулася  зустріч  їх  співавторів  у  м.  Луцьку.  В  ході  зустрічі  мали  місце  багато  цікавих  заходів,  поїздок,  екскурсій,  знайомств  з  видатними  людьми  і  видатними  місцями.  
Зокрема,  15  липня  гості  славетного  Лучеська  змогли  пройтися  стежками  Меморіалу  вічної  слави,  відвідати  Музей  Волинської  ікони,  де  зберігається  відома  на  цілий  світ  чудотворна  ікона  Холської  Богоматері.  А  також  Луцький  замок  (замок  Любарта),  де  мали  змогу  познайомитися  з  експонатами  Музею  книги  та  Виставки  дзвонів,  що  діють  на  території  замку.  Приємною  несподіванкою  стала  особиста  зустріч  зі  скульптором  Миколою  Голованем,  коли  письменницьке  товариство  приїхало  насолодитися  його  неймовірним  творінням  –  Будинком  з  химерами.
Наступного  дня  у  с.  Колодяжне  у  Літературно-меморіальному  музеї-садибі  Лесі  Українки  відбулася  презентація  книги  «Жити  і  мислити  УКРАЇННО»  та  пісенника  «Про  рідне  та  близьке».  Автори  зачитували  свої  твори  та  говорли  про  наболіле.  
На  завершення  незабутньої  зустрічі  17  липня  поети  відвідали  Національний  історико-меморіальний  заповідник  «Козацькі  могили»,  де  мали  змогу  доторкнутись  до  славетної  історичної  минувшини,  а  також  познайомитись  зі  справжніми  сучасними  козаками,  постріляти  з  козацької  зброї  та  скуштувати  козацького  кулішу.
Ці  три  дні  стали  незабутньою  пригодою  у  житті  кожного  з  учасників  творчої  зустрічі.  Адже  важко  переоцінити  духовне  та  емоційне  збагачення,  котрого  було  до  безмежжя  багато.  
Хочеться  уклінно  подякувати  найпереше  організаторам  дійства  Віталію  Назаруку,  Миколі  Серпню,  Олександру  Печорі.  А  відтак  усім  присутнім,  усім  авторам,  екскурсоводам,  часточка  вашої  любові  до  рідної  землі  передалася  й  нам.
ПС:  Це  був  той  час,  коли  кожде  нове  знайомство  перехоплювало  дух,  кожде  торкання  до  історії  змушувало  шалено  битися  серце,  кожда  нова  емоція  затоплювала  тебе  по  вінця.  
Які  ж  ви  всі  чудові!  
Яка  ж  ти  прекрасна,  Волинська  земле!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681580
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016


stawitscky

Я знаю, долі не диктують волю

Я  знаю  –  долі  не  диктують  волю,
І  все  ж  –  я  руку  простягаю  їй,
Щоби  мене,  як  перекотиполе,
Не  понесло  від  станції  надій.

Літа  мої,  помножені  на  втрати,
Вже  досить  вам  блукати  навмання,
Я  маю  шлях  останній  подолати
Під  радість  завойованого  для.

Облудна  слава  –  сутінь  вечорова.
Я  не  за  неї  Господа  молю.
Я  хочу,  щоб  моє  пізнали  слово
Усі,  кого  шаную  і  люблю.

Щоби  воно  –  немеркнуча  осанна
Їм  додавало  віри  і  снаги,
Допомагало  гоїтися  ранам,
Не  допускало  й  думки  про  загин.

Передавалось,  наче  скарб  родинний
Із  рук  до  рук  шляхами  поколінь
І  я  відчув  в  свою  останню  днину,
Що  жив  недарма  на  оцій  Землі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681362
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 03.08.2016


Вікторія Коваленко

Біло-чорний триптих

Ти  до  мене  ішов  стільки  зим,
Подолав  сотню  хибних  доріг,
Щастя  людське  нагадує  дим,
Воно  є  і  немає  для  всіх.

Сущих  душ  золотий  ренесанс
Проглядає  крізь  вічності  скло,
Править  світом  фортун  реверанс,
З  первовіку  завжди  так  було.

Ти  до  мене  ішов  стільки  літ,
Як  ідуть  до  великих  епох.
Чорне  сонце  пішло  у  зеніт.
Біле-сяє  пророчо  на  двох.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680793
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 31.07.2016


Тетяна Луківська

Жіноча осінь…

До  мене    теж  прийшла  у  душу  осінь…
Хитнула    вітром  в  краплях  дощових.
Схилившись  сумом    у  захмарну    просинь,
День  і  собі  туманами  притих.
Притихло    зело      подихом    осіннім,
Неначе  зупинилось  на  межі.
Насупилось    осоння  в  позу  тіні
І  літо  залишилось  в  міражі.  
Такою    осінь  у  природі  бачу,
А  смутком    відчуваю    у  душі…
Хмурнію    небом  і  дощами  плачу
Й  печально  відцвітають  спориші.
Осінні  вітражі  в  розгін    анфасу,
Душевні  -  зачепилися  в  думках.
Жіноча  осінь...  Спита  кварта  часу
І  філіжанка  кави  у  руках.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680898
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 30.07.2016


Наталя Данилюк

З тих часів

[img]http://www.look.com.ua/pic/201209/800x600/look.com.ua-12607.jpg[/img]

Скільки  мені  лишилося  з  тих  часів  –
Рідного  й  не  забутнього  –  не  злічити!
Пахощі  хвойні  темних  густих  лісів,
Тепле  гніздо  лелече,  на  грабі  звите…

Вечір,  що  пахне  м’ятою  й  чебрецем,
Стежка-хідни́к,  що  завше  веде  до  хати,
Комин  у  космос  цілиться  олівцем…
На  видноколі  –  сині  кити́  Карпати
Ув  океані  неба,  у  піні  хвиль
Мирно  вляглись  погріти  вологі  спинки.
Хата  моя  осіла,  мов  корабель,
Серед  лілових  повеней  материнки.

Вікна  мої  розчахнуті  в  білий  світ,
Скупаний  у  медах,  у  траві  пахучій.
Кличе  подвір’я  скрипом  старих  воріт,
Світять  шибки́  у  душу,  мов  лід,  блискучі.
Рідного  дому  скромність  і  простота,
Все  тут  близьке  –  бери  і  затягуй  шрами!..
Двері  привітно  рипнули:  «Ех,  Ната́…»,
Знову  домів*  прибило  мене  вітрами.

Стільки  приємних  спогадів  що  не  крок:
Місяць  повис  на  дідовому  горісі,
Тут  по  черешні  дерлася  до  зірок,
Скільки  мені  було  тоді  –  сім  чи  вісім?
Там,  під  покровом  затінку,  між  дерев  ,
Груша  тримала  гойдалку  за  мотузки:
Я  підлітаю  –  й  страх  мене  не  бере,
П’ятами  б’ю  повітря,  мов  скло,  на  друзки!

Ген  біля  хати  тато,  міцний,  як  дуб,
Вхопить  мене  і  хвацько  уверх  підкине!
Я  верещу,  сміюся,  кричу  «Впаду!»,
Хоч  розумію,  паніка  без  причини…
Руки  у  тата  дужі,  для  нього  я,
Мов  невагома  гілочка  чи  стеблина.
Мить  –  і  вже  кличуть  в  мандри  густі  поля,
Сонцем  рудим  всміхається  літня  днина.

Вже  наслухаю  шерехи  у  траві  –
Коників  і  джмелів  дивовижні  соло.
Мов  парасольки  сонячні,  деревій
Кошики  цвіту  порозправляв  довкола.

Світ  був  тоді  безмежним,  і  простота
Чи  не  найбільшим  дивом  була  й  дарами!
Мов  крізь  роки  відлунює  те  «Ната́…»  
Голосом  мами…

[i]*Домів  –  прислівник,  діалектне,  вживається  у  значенні  «додому».
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680390
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016


Світла (Імашева Світлана)

Притча "Подякуй щиро критикам своїм"

                                                         Стрункий,  високий,  тріумфальний,
                                                         В  небес  закоханий  кришталь,
                                                         Такий  сліпучо-безпечальний  -  
                                                         В  саду  зацвів  гіркий  мигдаль.

                                                                                   Він  був  щасливий:  шумом  листу
                                                                                   Веселе  птаство  закликав,
                                                                                   А  солов'їв,  співців-хористів,
                                                                                   Росою  з  квітів  напував...
           
                                                         Та  якось  дятел  самотою
                                                         На  гілку  мигдалеву  сів,
                                                         Прислухавсь  пильно:  під  корою
                                                         Мигдаль  личинками  кишів.

                                                                                     Ударив  дятел  дзьобом  гострим  -  
                                                                                     Мигдаль  од  жаху  затремтів,
                                                                                     Та  лікар  саду  швидко  й  просто
                                                                                     Гидотних  нищив  шкідників...

                                                           -  Геть  відлітай  од  мене,  злище!  -  
                                                                 Кричав  наляканий  мигдаль.  -
                                                                 Красу  мою  ти  дзьобом  нищиш:
                                                                 Тобі  мене  зовсім  не  жаль...

                                                                                       Образивсь  дятел  і  полинув
                                                                                       Сади  сусідні  рятувать,
                                                                                       Мигдаль  личинкам  злим  покинув  -  
                                                                                       І  квіти  стали  опадать...

                                                             Ой,  захворів  наш  красень  скоро...
                                                             Небес  затьмарився  кришталь,
                                                             Повіяв  вітер  -  і  на  порох
                                                             Розсипавсь  гордий  наш  мигдаль.

                                                                                       НЕ  КОЖНИЙ  ВОРОГ  ТОЙ,  ХТО  ЧАСТО
                                                                                       НАМ  ДОКОРЯЄ  СЛОВОМ  ЗЛИМ,  -
                                                                                       ПОДУМАЙ,  ДРУЖЕ,  І  ЗАВЧАСНО
                                                                                       БУДЬ    ВДЯЧНИЙ  КРИТИКАМ  СВОЇМ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612584
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 26.07.2016


Світла (Імашева Світлана)

А що нам сьогодні сказали б герої Майдану?. .

                           Останній  твій  погляд  -  у  простір,  до  неба...
                                                                                                                                   -  Устань!
                           Зведися,  живи  в  епіцентрі
                                                                                         людського  вулкану...
                           Такий  молодий,  ти  не  знав  ще
                                                                                         подібних  повстань,-
                           Розстріляний,  впав  на  криваву
                                                                                               бруківку  Майдану...

                           Були  поряд  друзі.  Попереду  хто?  -  
                                                                                                                   Вороги?
                           Ти  з  ними  у  школі  сидів
                                                                             на  пошарпаній  лаві.
                           А  нині  то  -  "Беркут"...  Де  взять  
                                                                               надлюдської  снаги,
                           Щоб  дихать,  не  вмерти?  -  
                                                                               Не  треба  ні  шани,  ні  слави...

                         Хотілося  жити.  По-справжньому  жить,  
                                                                                                                   по-людськи,
                         У  Світлому  Домі,
                                                               де  рівний  між  рівними  -  друзі...
                         Там  ближче  до  Бога.  Там  дмуть
                                                                   непокірні  вітри...
                         ЗАКОН,  СПРАВЕДЛИВІСТЬ...
                                                                       Та  "  братські"  замкнулися  узи.

                           Обкурений  виродок  гавкнув  застуджено:
                                                                                                                                               -  Плі!!!
                           І  кулі  прицільно  лягли
                                                                         на  убивчі  орбіти.
                             Ти  все  іще  біг,
                                                                 але  вже  відірвавсь  від  землі:
                             Ти  був  на  Майдані
                                                                   за  волю  Вкраїни  убитий.

                         Останній  твій  погляд  -  в  задимлене  небо...
                                                                                                                                         Туди
                         Пішли  твої  друзі  із  жерла
                                                                                         людського  вулкану,
                         Небесна  та  Сотня...  І  плакали  дзвони:
                                                                                                                         -  Прости!..
                       А  ЩО    НАМ  СЬОГОДНІ  СКАЗАЛИ  Б
                                                                                                 ГЕРОЇ  МАЙДАНУ?

                           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645417
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 26.07.2016


Віталій Назарук

ДРУГУ

                         Моєму  другу,  Петру  Пашковському…

Вітаю,  Петре,  брате  по  перу,
Нехай  Господь  добавить  тобі  сили.
Додасть  здоров’я,  забере  журу,
Щоб  хмари  довго  сонце  не  закрили.

Молюсь  за  Тебе,  бережи  себе,
Пиши  і  далі  про  любов  шалену.
Нехай  до  скону  та  любов  живе,
Ти  бережи  її,  як  сокровенну.

Пишайся  тим,  що  пишуться  рядки,
Їх  сохрани,  вони  для  тебе  діти…
Знайди  ключа,  відкрий  любі  замки
До  Музи,  щоб  не  тліти,  а  горіти!

Як  брата  обнімаю,  бо  люблю,
На  відстані,  бо  шлях  таки  не  близький,
Налий  вина  у  чарку  з  кришталю,
Завжди  будь  «dovgiy»  не  схиляйся  низько.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679053
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016


Наталя Данилюк

У древньому Лучеську

[img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13767423_822211671211837_6321368988695001670_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13719695_822441477855523_3789264721103973114_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13717382_822377614528576_6847095996603756032_o.jpg[/img]

[i]Слово  все-таки  єднає...  Навіть  через  кілометри  і  відстані.  
Цю  беззаперечну  істину  підтвердила  триденна  творча  зустріч  
у  древньому  місті  Лучеську  (старовинна  назва  міста  Луцька),  
яка  зібрала  на  Волинській  землі  співавторів  поетичної  збірки  
"Мислити  і  жити  українно".  Сказати,  що  було  цікаво  -  це  фактично  
нічого  не  сказати!  Бо  вражень  від  творчої  зустрічі,  від  спілкування  
із  приємними  талановитими  людьми  і  від  насичених  екскурсій  
вистачить,  як  мінімум,  на  місяць,  а  яскраві  спогади  ще  довго  
грітимуть  душу.  Хочеться  подякувати  "винуватцям"  цієї  незабутньої  
подорожі:  упоряднику  збірки  Олександру  Печорі,  меценату  
Миколі  Серпню  і  організатору  зустрічі  Віталію  Назаруку.  
Ці  козаки  створили  справжню  казку  для  всіх  нас,  за  що  
їм  глибока  шана  і  безмежна  подяка!  Неймовірна  атмосфера  
Луцька  з  його  давньою,  цікавою  історією  надихнула  і  окрилила  
кожного,  подарувавши  щонайкращі  враження.  Божого  
благословення  всім  тим,  хто  вклав  душу  у  це  свято!  А  нашим  
співавторам  -  щира  вдячність  за  приємне  товариство,  тепле  
спілкування  і  розвіртуалення!  Ви  всі  чудові!
[/i]

Древній  Лу́чеськ*  –  велич  і  краса!
Ти  зустрів  так  тепло  і  гостинно!
Нам  дали  можливість  небеса
Мислити  і  жити  українно*.

Сканувати  синю  гладь  озер
Поглядом  натхненно  і  мрійливо,
І  чудний  будиночок  химер*
Розглядати,  мов  казкове  диво.

З  невимовним  трепетом  пройтись
Лесиними  світлими  стежками,
Де  бузково-жайворова  вись
Стереже  Колодяжне*  роками.

Луцький  замок  виринув  з  віків,
«Доторкнись,  відчуй…»  –  шепочуть  мури.
Батьківщина  славних  козаків
Відчиняє  брами  у  минуле.

В  Берестечку  й  досі  чути  гул
Бойових  гармат,  що  воювали,
Тут  завзято  розганяв  Богун
Ворогів  непроханих  навали.

Мандри-мандри!..  В  темпі,  чимскоріш
Підганяють  стрілки  на  дзиґарку  –
В  таборі  смакуємо  куліш
І  п’ємо  міцну  козацьку  чарку.

Світ  тісний,  хіба  не  дивина?
Начебто  були  чужими  вчора,
Всіх  в  родину  творчу  об’єднав
Славний  син  Полтавщини  Печора.

Ну,  а  Серпень  –  щедрий  меценат  –
Забезпечив  друзям  справжнє  свято!
Хай  Господь  віддячить  у  стократ,
Бо  для  Слова  робите  багато!

А  Віталій  (той,  що  Назарук)
Показав  усю  красу  Волині!
Друже,  дяка  за  козацький  дух,
Чоловічу  вдачу  і  гостинність!

Дай  нам,  Боже,  знову  і  не  раз
Стрітись,  обійнятися  родинно!
Щиро  долі  дякую  за  шанс
Мислити  і  жити  українно!



[i]*«Мислити  і  жити  українно»  -  колективна  поетична  збірка,  
яку  упорядкував  Олександр  Печора.

*Будинок  химер  -  найбільш  колоритна  житлова  будівля  в  місті  Луцьку.  
Належить  сучасному  скульптору  М.  Голованю.

*Колодяжне  -  село  в  Ковельському  районі  Волинської  області.  
Тут  свого  часу  проживала  сім’я  Косачів.  Зараз  це  літературно-меморіальний  
музей  Лесі  Українки.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678929
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 19.07.2016


dovgiy

Роздуми початку червня.

І  знову  дихає  з  небес  студений  дух,  як  в  пізню  осінь.
Дощі  мілкі  щоденно  йдуть,  закрили  хмари  літню  просинь.
Невже  на  сонячне  тепло,  на  літній  рай  нема  надії?
Що  посадили  –  те  зійшло,  та  на  врожай  мізерні  мрії.

Як  день  на  день,  так  рік  на  рік,  прогнозам  всупереч,  не  схожий.
І  не  завжди  події  днів  даються  нам  по  Волі    Божій.
Хоч  грішна  душенька  людська  за  втраченим  сумує  раєм,
Та  перешкоди  на  шляхах  ми  часто  самі  обираєм…
 
Отак  у  нашому  житті  негадано-неждано  сталось:
Ми  в  європейськім  майбутті  життя  достойне  визирали,
Але  обрали  крикунів,  як  на  біду,  собі  у  владу.
Їх  випирає  із  штанів,  а  ми,  -  дурні!  –  плетемось  ззаду…

Щодня  у  нас,  як  в  грудях  кіл,  болюче  і  важке  питання:
Як  вижити  у  плині  днів,  що  в  рота  класти  дітям  зрання,
Якщо  платіжну  оплатив,  то  не  лишилось  і  на  хліба?
А  ціни  не  повзуть  униз…  Кому  потрібна  ця  погибель?!
   
АТО…  не  згоден  я  із  цим!  Це  не  АТО  –  війна  сучасна.
Лише  гібридною  зовуть…  та  тим  вона  ще  більше  страшна,
Бо  у  свідомості  людей  роздвоєння  ще  більш  зростає:
Чи  справді  ворог  наш  сусід?  На  заробітки  ж  он,    пускає…

 А  наша  влада  в  балачках  все  заколисує  країну
Не  збудувавши  ще  хоч  щось,    лише  примножує  руїну.
Бо  ж  весь  отой  потенціал  з  яким  ввійшли  у  дев’яності,
Як  динозавр  -  навік  пропав:  лишились  з  нього  тільки  кості!

І  списує  все  на  війну…  багатство  цідить  з  моря  крові
Та  як  той  кліщ:  невсипно  п’є,  та  присягається  в  любові.
Наблизився  напевно  час,  коли  обірветься  терпіння.
Прокинеться  звитяга  в  нас,  у  серці  спалахне  горіння,

Візьмемось  всі  тоді  гуртом  у  власній  хаті  прибирати
Бо  вже  давно  пора,  пора,  неситій  зграї  чосу  дати!
Ми  –  не  скоти!  Ми  –  не  раби!  Не  мовчазні,  покірні  вівці.
 Ми  Волі  вольної  сини  з  ім’ям  шляхетним  –  УКРАЇНЦІ!
   
16.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678314
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 19.07.2016


dovgiy

Моє свято.

Які  б  свята  не  вигадали  люди,
Для  мене  особисто  те  лиш  цінне,
Де  ти  зі  мою,  -  як  душа,  -  повсюди
У  радощах  чи  в  смутку,  неодмінно.
Бо  ж  ти  одна  для  мене  в  моїм  небі
І  сонце  ясне,  і  зоря  в  сузір’ї.
Вже  й  сам  не  вірю,  що  я  жив  без  тебе,
Без  оцієї  твердої  надії
На  день  прийдешній,  коли  новий  ранок
Почнеться  із  твоїх  летючих  кроків,
Коли  турботи  розпочнуть  свій  танок
Аби  я  звершень  досягав  високих.
День  промайне,  зійдемось  в  надвечір’ї…
Будемо  вдвох…    Як  це  в  житті  багато!
Присядемо  на  лавку  у  подвір’ї
І  буде  поміж  нами  миле  свято.
Я  буду  голос  слухати,  як  пісню,
Пірнати  в  погляди,  як  у  річкову  воду
І  кожною  клітинкою    радіти
Немеркнучій  з  літами  твоїй  вроді.
Приляже  сонце  на  пухку  хмарину,
За  обрієм  вкладеться  тихо  спати
І  вийдуть  зорі  на  небес  долину,
Щоб  діаманти  щедро  розсипати.
Щербатий  Місяць,  човником,  поволі
Чумацьким  Шляхом  пропливе  за  хату,
Тоді  і  ми,  моя  кохана  доле,
Від  свят  і  буднів  підем  спочивати!      

11.07.2016
     


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677411
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 19.07.2016


Віталій Назарук

БЛУДНИЙ СИН

Розминулись  зі  мною  батьки,
Вони  йшли  із  роботи  до  хати,
Я  ж  поринув  в  далекі  світи,
Бо  ніхто  не  хотів  проводжати.
Від  порогу  стежина  ішла,
В  невідомі,  незвідані  далі,
Лише  пам’ять  додому  вела,
Відбивалися  в  серці  печалі.


Приспів:  
Коли  сурма  замовкла  моя,
Коли  ноги  стомились  ходити,
Не  в  той  бік  повертілась  земля,
Захотілося  вільним  пожити.
Блудний  син  повернувсь  до  батьків,
Залишивши  стежки  за  собою,
З  сивиною  на  покуті    сів,
Сам  на  сам  зі  своєю  журбою.

Повернувсь    і  на  покуті  сів,
За  столом  були  мама  і  тато,
У  минуле  журавлик  летів,
Де  було  і  дитинство,  і  свято.
Я  татуся  торкнувся  плеча,
Пригорнулась  матуся  в  хустині.
І  світила,  світила  свіча,
На  столі,  на  простій  скатертині.


Приспів:  
Коли  сурма  замовкла  моя,
Коли  ноги  стомились  ходити,
Не  в  той  бік  повертілась  земля,
Захотілося  вільним  пожити.
Блудний  син  повернувсь  до  батьків,
Залишивши  стежки  за  собою,
З  сивиною  на  покуті    сів,
Сам  на  сам  зі  своєю  журбою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660800
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 18.07.2016


Віталій Назарук

ДОРОГА ДОДОМУ

Через  серце  проходить  та  дорога  додому,
Крізь  ліси  темнолисті,  золоті  пшениці,
Я  іду  по  дорозі,  як  до  храму  святого
І  ховаю  тривогу  на  своєму  лиці.

Чи  стоїть  наша  хата,  де  батьківські  могили,
А  чи  хвіртка  зустріне  старим  скрипом  мене,  
Чи  зайти  до  хатини  мені  вистачить  сили,
А  чи  новий  господар,  наче  пса,  прожене?

То  ж  частіше  додому  по  тій  битій  дорозі,
Повертайтеся,  діти,  поки  є  там  тепло,
Щоб  живими  зустріли  вас  батьки  на  порозі,
Як  є  хата  батьківська  і  не  зникло  село.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677436
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Миколи Верещаки:: Невпинна осені хода

Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207110

 Зупинись,    зупинись,    красне    літо!
 Оксамитових    шат    не    скидай!
 Ще    зоріють    в    моїм    саду    квіти.
 Ти    останнє    тепло    їм    віддай!
       Зачекай,    зачекай,    моя    осінь!    
       Та    не    чує    мене    листопад.    
       Посріблилось    на    скронях    волосся,    
       Осипається    золотом    сад.

 Уже    вітер    холодний    повіяв,
 Приморозив    рожеві    квітки,
 Дрібний    дощик    із    неба    посіяв
 І    осипались    мрій    пелюстки.
       Плаче    в    лузі    калина    червона,    
       Мов    нещасна    сирітка    в    сльоту.    
       Багряніють    калинові    грона,    
       Затаївши    в    собі    гіркоту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314852
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 06.07.2016


Віталій Назарук

СВЯТИЙ КУТОЧОК

Стрічає  Вас  моя  свята  Волинь,
Церковні  дзвони  і  замкові  вежі,
Ліси  зелені  і  озерна  синь,
Де  славлять  ум  людський  –  не  по  одежі…

Де  слово  гордо  вилітає  з  вуст,
Де  понад  Стиром  сіються  тумани,
Де  під  ногами  чути  грибний  хруст,
Де  кожен  вечір  чути  пісню  мами.

Вклоніться  їй,  вона  одна  у  нас,
Зустріньте  друга  на  порозі  дому.
Летіть  до  нас,  коли  є  вільний  час,
Куточку  поклоніться  тут  святому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676048
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Наталя Данилюк

В місті Лева

[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13502579_811132262319778_2625957323258217787_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13522840_811132808986390_294134222879994396_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483084_811132798986391_7501938005307603988_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533020_811132088986462_6554847433532228678_n.jpg?oh=12133ddb16a25042ae24ec0139d0ea22&oe=57E9A10C[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533149_811138605652477_1758716898808540866_n.jpg?oh=6f4b63ddf4eb46617da11e427322d1fa&oe=5801DA90[/img]
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13510797_811136168986054_6372789440072014701_n.jpg?oh=e41f648651eedd127eb730d89cacaea8&oe=57FE2AB3[/img][img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13498152_811142988985372_2356888393962656090_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483321_811143052318699_3303415548752357076_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528074_811143038985367_2340171258816800826_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528598_811143062318698_3553874933033115147_o.jpg[/img]

Спекотний  Львів.  Мов  плитка  шоколаду,
Стара  бруківка  вуличок  міських…
І  день  оцей  –  прекрасний  Божий  задум  –
Себе  нам  відкриває  залюбки!

Старі  будівлі  дихають  минулим,
Мовчать  про  давнє  стіни  кам’яні,
Вони  віків  немало  перетнули,
Та  зберегли  себе  й  до  наших  днів.

Тут  кожен  клаптик  –  справжня  таємниця,
Лиш  притули  до  каменю  чоло  –
І  враз  легенда  древня  обізветься,
Торкне  своїм  обшарпаним  крилом.

Така  краса  ошатна  й  колоритна!
Вмостився  під  балконом  ветхий  лев,
Його  розкішна  постать  оксамитна
У  сяйві  бурштино́вому  пливе.

Стоїть  Нептун  з  тризубцем  серед  міста,
Фонтанні  струни  солодко  бринять,
І  бризки,  мов  розірване  намисто,
Розпирскують  вологу  благодать!

Аромить    кава,  кличе  до  кав’ярні
Густої  пінки  бархат  золотий!
І  сивочолі  храми  легендарні
Полощуть  в  небі  вицвілі  хрести.

Розноситься  відлуння  мідних  дзвонів
Між  акуратно  стрижених  дерев…
І  ми  з  тобою  –  крихти  на  долоні
Старого  міста,  гордого,  як  лев.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674880
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 29.06.2016


Патара

Все тимчасове

Все  тимчасовим  є  у  цьому  світі,
Навчися  цінувати  кожну  мить.
Нехай  турбує  щось,  або  болить,
Та  в  небі  сонце  так  яскраво  світить.
Ти  новій  днині  щиро  посміхнись,
(Хтось  не  дожив  до  неї  півгодини).
Твоє  життя  ще  не  добігло  спину,
"Страшні"  проблеми  насмішать  колись.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671140
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 09.06.2016


Патара

Я покладу на музику тебе

Я  покладу  на  музику  любов,
Нехай  вона  торкнеться  твого  серця,
Щоб  ти  відчув  моє  кохання  знов,
І  хай  воно  в  душі  твоїй  озветься.
Я  покладу  на  музику  тебе,
Ти  зазвучиш  мелодією  літа.
Ввімкне  веселку  небо  голубе
Світ  ароматами  наповнять  квіти.  
Я  покладу  на  музику  слова,
Які  тобі  ще  досі  не  казала.
Лунатиме  мелодія  жива
І  буде  світ  увесь  —  концертна  зала.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671113
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 09.06.2016


Віталій Назарук

БУВАЄ РІЗНО У ЖИТТІ

Буває,  сину,  що  душа,
Летить    від  нас  у  синє  небо…
І  доля  гине  без  гроша,
Та  нам  ще  жити  -  жити  треба.

Ти,  сину,  душу  бережи,
Рахуй  літа,  як  крок  життєвий,
Коли  додійдеш  до  межі,
Відчуєш,  чи  ти  був  щасливий…

Нехай  життя  притишить  хід,
Вечірні  зорі  йдуть  у  сплячку
І  заспіває  дивом  світ,
Погинуть    горе  і  болячки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670350
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Ігоря Стожара :: А я думав, вiйна не моя


Я  не  думав,  що  знову  –  війна,
Хтось  із  нас  не  поверне  додому.
А  на  житньому  полі  жнива,
Ті  жнива,  що  не  треба  нікому.

   А  я  думав,  війна  –  не  моя,
   А  я  думав,  війна  є  чужою.
   І  не  буде  горіти  земля,
   І  не  буде  чадіти  смолою.

Вже  те  поле  закидало  в  сніг
І  женці  косять  зовсім  не  трави,
Може  хтось  тих  людей  приберіг,
Для  якоїсь  страшної  забави?

   А  я  думав,  війна  –  не  моя,
   А  я  думав,  війна  є  чужою.
   І  не  буде  горіти  земля,
   І  не  буде  чадіти  смолою.

Коли  ляже  останній  покіс,
Не  росою  омитий,  сльозою,
Ми  піднімемось  знов,  у  весь  зріст,
Станем  тою,  живою  рікою.

   Ця  війна,  уже  стала  моя,
   Ця  війна,  вже  не  є  нам  чужою.
   Там,  де  в  полі  горіла  земля,
   І  до  неба  чаділо  смолою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668817
дата надходження 28.05.2016
дата закладки 28.05.2016


Galina Udovychenko

Ото влип!

Як  із  жінкою  погризся  я  сьогодні  зранку,
То  дав  собі  тверде  слово,що  знайду  коханку.
Вже  набридло  її  примхи  все  життя  терпіти,
То  ж  хоч  раз  стрибну  у  гречку,легше  буде  жити.

А    вже  ввечері  пізненько  я  прийшов  до  дами,
І  як  тільки  спалахнула  іскра  поміж  нами,
Хтось  у  двері  почав  стукать.Жінка  ледь  не  впала,
Бо  сьогодні  чоловіка  додому  не  ждала.

Молодиця  так  злякалась,що  стала  тремтіти,
І  не  знала,бідолашна,куди  б  мене  діти.
З  переляку  зі  стіни  килим  свій  зірвала
І  мене  як  немовля  те  в  нього  замотала.

А  постільки  на  це  часу  було  мало  в  дами,
До  стіни  мене  приперла  догори  ногами.
Як  простояв  я  годину,в  очах  потемніло,
І  моє  ще  спрагле  тіло  навік  заніміло.

Від  пилюки  зразу  в  роті  усе  пересохло,
І  кохання  в  моїм  серці  не  родившись  здохло.
Я  прокляв  усе  на  світі  в  ту  страшну  хвилину,
Клявся  Богу,що  ніколи  не  зраджу  дружину.

Тільки  б  знову  повернутись  до  рідної  хати,
Бо  за  що  отут  сьогодні  мушу  я  вмирати?
Наді  мною  моя  жінка  не  знущалась  зроду,
Хоч  за  тридцять  років  шлюбу  не  раз  варив  воду.

А  ця  собі  з  чоловіком  вже  цукерки  хрума,
І  мене  з  цього  полону  виручать  не  дума.
В  неї  й  міль  така  ж  нахабна,по  мені  все  скаче,
Лізе  в  рота,в  ніс  і  в  вуха-  я  як  чхну  добряче.

Чоловік  той  зирк  на  килим:-А  то  хто  там  чхає?
Жінка  сплеснула  руками:-Та  то  міль  літає!
Дядько  виволік  хутенько  килим  той  з  куточка,
А  із  нього  я,сердешний,виваливсь,як    з  бочки.

В  дядька  пика  покрасніла,мов  об’ївсь  квасолі:
-Зроду-віку  ще  не  бачив  я  такої  молі!
І  побіг  шукать  мотузку,щоб  ту  міль  зв’язати,
Я  ж  метеликом  швиденько  вилетів  із  хати.

І  тепер  на  килими  я  алергію  маю,
А    коханок-інтриганок  більше    не  шукаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666357
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 28.05.2016


Світлана Моренець

СЛОВА НЕ УВ'ЯЗНИТИ ВАМ ЗА ГРАТИ!

ТЮРЕМЩИКАМ    СВОБОДИ    СЛОВА

У  вимірах  безмежності  та  вічності,
і  в  межах  піднебесної  юдо́лі,
я  –  крапелька  у  нуртовинні  дійсності,
занесена  в  цей  світ  по  Божій  волі
із  безвісти,  з  нізвідки,  з  царства  Ха́оса.
Молекула  в  людському  океані,
несусь  на  хвилях,  поки  з  волі  Хроноса
розвіюся  в  космічному  тумані.

Та  я  ще  є!  З  веселки,  смутку,  сніжності
я  –  мікросвіт!  Малюсінька  планета
із  морем  болю,  із  рікою  ніжності,
з  материками  мрій,  бажань...
В  тенетах
байдужості  та  зла  навкруг  –  пручаюся,
свій  біль  і  гнів  виковуючи  в  слові,
брехливі  пута  рвати  намагаюся,
щоб  край  звільнився  для  добра  й  любові.

А  хтось  це  слово  повелів  стриножити,
цим  знищивши  малюсіньку  планету.
Та  нас  –  багато,  тисячі!  Не  зможете
всіх  упіймати  в  морі  Інтернету!

Бандитам  –  владу,  вілли,  недоторканість,
свободу  вже  кидаєте  за  грати.
Девіз  ваш  справжній  –  наша  упокореність.
Та  душу  і  слова  –  не  розстріляти!
Рік  37-ий  більше  не  повториться!
Хамелеони...  Зрадили    Майдани.
Історія  завжди  ривками  твориться.
Чи  встигнете  зібрати  чемодани?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016


Леся Shmigelska

ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ!…

Повертайся  живим,  я  благаю,  не  йди  в  небеса.
Пронеси    через  померки  віри  запалену  свічку.
Серед  куль  навісних  і  ворожої  мли  ти  не  сам  –  
Сотні  доль  у  тобі,  що  вимолюють  Матір  правічну.

Не  скорися  орді,  мій  звитяжцю,  не  зволь  відійти,
Бо  мільйонами  уст  молитовно  устелена  стежка
По  якій  ти  ідеш.  …Догорають  останні  мости
І  руїна  пече  огнедишно  близька  і  далека.

Не  зімлій  між  смертей,  хоч  як  тяжко,  а  мусиш  іти.
Твоя  віра  свята,  наче  світ  цей  –  одна  і  нетлінна.
Повертайся  живим,  заклинаю!  За  муку  –  прости…
Одержимий  життям  той,  хто  вирізьбив  кров’ю  –  «Вкраїна».
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543660
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 26.05.2016


Леся Shmigelska

Жінка з осені



Слова  -  Леся  Шмигельська
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

                                 

Я  забуду  цей  день,  він  такий,  як  і  тисяча  інших,  
Тільки  вітер  сильніш  і  побільше  на  жменьку  образ,  
І  стрімчасті  думки,  що  по  клаптях  зібралися  віршем,  
Я  забуду  тепер,  хоч  до  них  повернуся  не  раз.  
Полохливим  зайчам  заховалося  сонце  за  обрій,  
Загубивши  надвечір  свій  слід  у  призахідній  млі.  
І  у  сутінках  тих  мені  затишно,  гарно  і  добре,  
Я  радію  зіркам,  наче  матері  діти  малі.  

Не  важливо  мені,  що  цей  день  називатиму  «завтра»,  
А  за  декілька  літ  я  казатиму  навіть  «колись…».  
Невідомий  сюжет  і  ніким  не  розгаданий  автор,  
І  на  гребені  днів  безумовна  межа  бісектрис.  
Кожен  любить  своє,  але  я  закохався  у  осінь,  
В  міріади  хмарин  і  гранатове  листя  в  саду.  
Жінка  з  осені  йде,  оглядаючи  пізні  покоси,  
По  стежках  золотих  я  за  нею  росою  піду...  

Жінка  з  осені…  Ні!  Бо  ця  жінка,  здається,  із  дива,  
Із  замерзлих  краплин,  що  торкаються  смутком  лиця.  
І  жагуча,  як  мить,  як  Мадонна,  безмежно  вродлива,  
І  співають  вітри  серенади  її  без  кінця.  
А  писати  про  сум  і  про  осінь  з  дощами  не  треба?  
Як  не  чутиму  їх,  то  не  буде,  здається,  й  мене.  
Я  пірну  в  листовій,  пригортаючи  осінь  до  себе,  
І  у  зливах  рясних  тихим  жалем  замру  заодне...  

Я  складаю  слова  з  осенілого  жовтого  листя,  
Неслухняні  рядки  по  землі  пише  вітер-школяр.  
Перестиглі  сади  і  осінні  тумани  пречисті,  
І  пречисті  думки  у  полоні  незвіданих  чар.  
Чи  забуду  цей  день?  А  хіба  він,  як  тисячі  інших?  
Чистим  зором  очей  я  торкаюся  синіх  небес  
І  блакитних  дощів,  наливаючи  чашу  по  вінця,  
Торжествую  за  день,  що  із  темної  ночі  воскрес...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538331
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 26.05.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Сіла якось пара лебедина

Сіла    якось    пара    лебедина
В    річечку,    що    бігла    край    села,
Та    вода    у    сонячну    годину
Дуже    вже    прозорою    була.
Плавали    вони    й    пили    водицю,
А    вона    дзеркалила    тіла,
Вперше    тут    кохались    білі    птиці,
І  щаслива    річечка    текла.

Та    недовго    пара    лебедина
Чарувала    водяний    цей    світ,
Небезпека    в    березі    ходила…
Затремтів    калини    білий    цвіт…
Постріл,    ніби    грім,    порушив    небо,
Затряслася    з    ляку    синя    вись…
Лебеді    згадали    враз    про    себе    –
Стрімко    в    небеса    вони    знялись.

Сльози    забриніли    у    лебідки,
Лебідь    їй    крилечко    підставляв,
Лиш    верба    була    у    них    за    свідка    –
Бачила,    хто    з    берега    стріляв.
І    побігла    далі    рада    річка,
Засміявся    вслід    калини    цвіт,
Й    хоч    лежала    стоптана    травичка,
Не    збіднів    на    білих    птахів    світ.
21.05.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668247
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 25.05.2016


Леся Shmigelska

***

А  небо  сиве,  а  небо  вільне  ,  а  небо  вічне…
Горять  заграви,  парують  тризни,  торги  і  віча.
Будують  храми,  таврують  душі  оті,  хто  вище.
А  десь  неволя,  дими  і  круки  над  попелищем.
Безвісні  долі,  хрести,  могили  в  неріднім  полі,  
Снігів  по  вінця,  нетепле  сонце  і  вітру  вволю.      
Війна  безлика,  чийсь  крок  у  вічність,  бої,  облоги.  
Шукали  стежки  межи  ровами,  молились  Богу.
Пошерхлі  крила,  безмовні  ночі,  зірки  погаслі.
Хтось  хліба  просить,  а  хтось,  неначе,  пиріг  у  маслі…
Вмирає  тиша  від  куль  і  грому,  німіє  свічка.
А  небо  сиве,  а  небо  вільне  ,  а  небо  вічне…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638614
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 23.05.2016


Леся Shmigelska

СВІТАНОК

Грайливим  дівчиськом  нічка  пішла  за  овид
Вже  місяць  скликає  зорі  (старий  сурмач!).
Напевно  світанок  сонний  чар-зілля  повен
Закохує  в  себе  зірку,  та  бач,  дарма.

Лупаті  озерця,  шелест,  пташині  соло
Полоще  травневі  коси  стара  верба.
І  перші  проміння  сонця,  мов  п’яти  голі
Вилискують  в  стиглих  росах  (не  сон,  ти  ба!).

Прийшло  довгождане  завтра,  ще  крок  –  і  мрія!
Вишнево  запахнуть  знову  густі  сади.
Не  ганю  цей  світ  невільний,  люблю,  як  вмію
По  стежці  добром  свяченій  волію  йти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667492
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 23.05.2016


Анатолійович

Осіння пісня для мами. Сл. Олени Іськової.


             Осіння  пісня  для  мами  

Спинися,  осене,  коло  воріт!
 Не  треба  йти  в  святе  подвір’я  мами.
 Життя  її,  як  липа  у  дворі,
 Хоч  пахло  медом—спечене  громами.
 Не  заплітай  їй  в  косу  сивину,
 І  не  вибілюй  очі  волошкові.
 Не  раз  лишали  ми  її  одну,
 Вона  ж  взамін  нічого,  крім  любові.

 Присядь  на  лавку,  трохи  відпочинь.
 Всміхнися  сонцем—хай  побуде  літо.
 Допоки  в  мами  сяє  щастям  синь,  
Ми,  хоч  в  душі,  такі  ж  наївні  діти.
 Стряхни  додолу  золото  із  віт
 І  вдаль  іди  розкішною  ходою.
 Лиш  не  заходь  до  маминих  воріт,
 Дозволь  їй  ще  побути  молодою.

                                     Програш

Лиш  не  заходь  до  маминих  воріт,
Дозволь  їй  ще  побути  молодою.
Дозволь  їй  ще  побути  молодою…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562220
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 21.05.2016


Тетяна Луківська

Не питай…


Не  питай,  чом  обабіч  пройшла,
Не  звернулась  стежина  до  тебе.
Не  питай,  чом  зоря  не  зійшла,
Та,  що  нам  дарувала  півнеба.
Не  питай,  не  питай,  не  жури,
Вдалині    наша  зустріч  вмостилась.
Не  проси  ти  її,  не  кори,
В  перехрестях,  мабуть,  загубилась.
Не  питай,  чом  на  вітрі  одна
Я  вслухаюсь  до  подиху    ночі.
І  чия  то,  нарешті,    вина,
Що  збулися  слова  ті  пророчі.
Не  питай,  чому  серце  з  тривог
Переплакало  весни  на  зими.
Не  були  ми  з  тобою    удвох
Й  наче  небо  для  нас  з  парусини.
Докричатись  ніяк  до  небес
Я  не  можу  вже  поспіль  роками.
Так  й  живу  я…з  тобою  і  без…
Все  думками,  думками,  думками.
Не  питай,  не  жури,  не  кори,
Мабуть,  в  долі  якась  “опечатка”,
Не  з  тієї  сторінка    пори,
Чи  згубилась  небесна  закладка…
Не  питай,  через  що    стільки    днів
Нам  у  часі    хвилин  не  знайшлося...
Я  надію    малюю  зі  снів,
Хай  здається,  що  щастя  збулося.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662437
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 20.05.2016


Микола Шевченко

Іловайський вальс (пісня на слова Тетяни Прозорової)

слова  -  Тетяна  Прозорова
музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

   Iловайський  вальс  

Такого  цi  поля  нiколи  зовсiм  ще  не  знали  -
Змiшалося  з  землею  все:  свої  i  вороги  .
Цi  соняхи  вiд  голоду  й  вiд  кулi  рятували,
I  досi  накривають  пам'яттю,немов  снiги.
 
Приспiв:
Про  серпневий  Iловайськ  
Нагадає  всiм  цей  вальс  ...
Тут  пробiгло  крiзь  долонi  не  одне  життя...
Неспокiйнi  бачать  сни,  
Побратими  всi  мої.
Серце  все  не  вiдпускає  їх  у  небуття...

2.  Перед  очима  бачу  все  я  свiтлi  їх  обличчя,
Всмiхаються  iз  вiрою  i  крила  їх  несуть  .  
Дай  руку,  медсестричко,  Україна  буде  жити!
Ми  завальсуєм  ще  пiд  переможний  наш  салют!

Приспiв  .

Й  на  весь  свiт  про    Iловайськ
Залунає  цей  наш  вальс!
Збереже  навiки  пам'ять  бойових  братiв...
Нам  наказують  вони  вберегти  свiт  вiд  вiйни,
Тi,хто  з  оточення  не  вийшов,  але  так  хотiв...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666821
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 19.05.2016


Олена Іськова-Миклащук

Світло на дні бліндажа

Так  хочеться  світла  на  дні  бліндажа,
Тепла  твоїх  рук  і  розмови  з  тобою.
Тут  в  вічність  давно  вже  розмита  межа
Життями  отих,  хто  не  вийшов  із  бою.  
Палю  цигарки.  Безперервно.  Пробач.
Хоч  вогник  в  ночі  —  це    для  снайпера  щастя.
Розплавлена  «градом»  четверта  доба
Очистила  душу  вогненним  причастям.
Ще  так  не  молився.  Ще  так  не  хотів
Я  жити.  До  тебе.  А  інше  все  тлінне.
Бо  очі  у  смерті  холодно-пусті.
Я  бачив  їх,  рідна,  проходячи  мінне…
Я  бачив  тебе.  Не  у  сні  —  наяву.
Ти  ангельським  сяйвом    світила  дорогу,
Щоб  я  не  упав  в  спопелілу  траву  —
Ти  йшла  і  молилася  пристрасно  Богу.
Без  тебе  не  жив  би  на  вістрі  ножа  —
Вогнем  мінометів  скосило  б  додолу...

Виблискує  світлом  на  дні  бліндажа
Надія  живим  
повернутись  додому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651255
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 15.05.2016


Валентин Бут

Шлях

Тих  людей,  наче  в  морі  краплин,
Та,  насправді,  усяк  сам-один.
Тож,  солодким  не  вір  голосам    -
Все  важливе  вирішуй  лиш  сам.
А  іще  -    ти  це  добре  затям  -
Не  давай  своїм  гратись  життям
І  не  смій  піддаватись  юрбі,
Бо  те  часто  веде  до  ганьби.
Довіряй  лиш  своїм  відчуттям,
Бо  ж  твоє  врешті-решт  це  життя.
Сам  плануй  його,  сам  визначай  
Як  пройти  по  тім  вістрі  меча.
Так,  нелегкий  той  шлях  до  мети,  -
Та,  як  йтимеш,  то  зможеш  дійти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579179
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 15.05.2016


Олекса Удайко

КЛИЧ МЕЛЬПОМЕНИ = ©©

[i]        Світлій  пам’яті  легендарного  Дмитра  Гнатюка
[/i]
[youtube]https://youtu.be/UhETNnW3VQ4[/youtube]      
                               

[i][b][color="#3a93ba"][color="#0836a1"]За  обрій  закотилось  сонце  України,
назавше  стих  карпатський  баритон…
Від  старця  сивого  до  вдячної  дитини  –
всіх  чарував  його  пісенний  тон.

Епохи  символ,  знак  доби  прозріння  –
прогресу  України  пектораль!
Глибинне  буковинське  мав  коріння,  
ідилію  –  тримбіти  пастораль.  
 
Він  на  своїх  атлантових  раменах
тримав  у  майбуття  Вкраїни  міст,
та  невблаганна  панна  Мельпомена  
покликала  до  себе…    Саме  в  піст.

Знаменна  тут  ознака!..  Бо  великі
відходять  в  рай  у  великодні  дні  –
була  страсно́ю  п’ятниця…  Музи́ки
принишкли  на  цім  світі,  бо  одні…

Напевне,    богу  Геліосу  й  Сонцю
не  вистачало  лику  співака,
щоб  бути  там  світилом-охоронцем...
Така  планида.  
                                                         Доля  в  нас  така![/color]  [/color]
[/b]
30.04.2016    [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663272
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 03.05.2016


I.Teрен

ПРОВОДИ ЮНОСТІ

Ти  і  досі  ще  снишся  мені
на  вокзалі,  у  вихорі  балу...
Де  з  тобою  ми  ще  не  бували?
Ну,  хіба-що,  на  іншій  війні.

Ну,  хіба-що,  у  іншій  країні,
де  у  тебе  свої  кольори.
Але  це  не  присниться  людині  –
цілувати  чужі  прапори.

Ну,  хіба-що,  у  Леті  обоє,
де  межа  поросла  споришем,
а  гробки  –  голубою  каймою.
Але  нам  туди  рано  іще.

Наша  юність  на  проводи  їде,
оминаючи  стезі  міські
і  тому,  що  як  люди  близькі,
і  тому,  що  далекі  сусіди.

Ми  жили  на  гарячій  зорі
у  одній  ілюзорній  країні
на  високій-високій  горі,
на  якій  не  буваю  я  нині.

Ми  у  безлічі  дивосвіті́в
на  межі  невідомого  світу
повнотою  німих  почуттів
ще  уміємо  тихо  радіти.

І  у  темному  колі  юрби
ти  сіяєш  окрасою  тіла.
Але  очі  твої  у  журбі.
І  чому  я  так  хочу,  аби
уві  сні  ти  за  мене  раділа,
що  сумую  я  ще  по  тобі?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663638
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Рецепт довголіття й щастя

Ох,    і    важкі    дороги    ці!
Та    хто    те    знає…
І    не    одна    вже    на    лиці
тім    борозна    є…
Але      живе    ж    той    чоловік
і    ні,    не    скаржиться,
Та    його    долю    повторить  
 ніхто    не    зважиться...

Згадати    днів    отих    далеких    прозу
Мені    нелегко…    Сядьмо    на    порозі,
Бо    правди    у    ногах    у    нас    нема,
Та    й    я    старий,  –    кисета    сам    вийма.
Тремтячі    руки      і    тютюн    дістали,
Ледь    справились    з    газетними    листами,
І    відриваючи    пожовклий    тертий    лист,
Скрутив    цигарку.    Руки    аж    тряслись…

Він    закурив:        Затягся    димом    сивим:      
«Можна    й    почать    про    те,    що    ви    просили.»
Цікавить    вас,    як    стільки    я    прожив?
Ніколи    у    житті    я    не    тужив…
На    фронт    мене    забрали    з    військкомату.
Перед    війною    збудували      хату.
Тієї    ж    таки    ранньої    весни
І    сина-первістка    до    хати        унесли.
О,    як    любили    ми    його,    раділи,
Але    війна    знайшла    нам    інше    діло:
Створити      перед    Києвом      заслон,
Там    я,    поранений,      потрапив    у    полон.
Не    хочу    зайвий    раз    про    те    згадати,
Радів,    коли    прийшли    наші    солдати,
Та    не    родини    вдома    ждали    нас    –
Назвав    нас    дезертирами    той    час.
Серйозні    допити    були    і    трибунали…
І    люди,    і    простінки    теж    стогнали
Від    болю    і    образ,    несправедливих    слів:
«Ти      зрадник.    У    полон    посмів?!  ..»
А    потім    і    статтю    мені    прилаштували
Й    відправили    аж    на    лісоповали,
А    там…  –    і    про    тютюн    забув    наш    неборак,
 –  Свої    ж,    а    гірш      фашистських    посіпак.
На    сьомий    рік    ноги    я    там    позбувся.
В    село    в    п’ятдесят    другому    вернувся.

Усе    змінилось.    Люди    й    хати    вже    не    ті,
Й    випробування    теж    нові    в    житті.
Моя    дружина,    воювала      в    партизанах,
На    ворога    вчинила    вона    замах…
Життям    сплатила.    Сина    ж    –  в  інтернат…
Не    стало    й    хати…    Кажуть,    від    гранат…
Таку    війна    поставила    печатку.
Й    почав    я    знов    своє    життя    спочатку:
Шив    сідла    коням,    хату    збудував,
Але    про    сина    –    ні,    не    забував.
Писав,    шукав    усюди    й    тільки    згодом
Узнав:    є    підліток,    і    ніби    родом
З    Чернігівських    і    неблизьких    країв.
Як    я    тій    вісточці,    синочку    як    радів!!!
Щоб    повернути    підлітка    додому,
Шукав    слова    і    забував    про    втому.
               
 І    сина    виростив!    Він    згодом    одруживсь.
 А    я    радів,    що,    все-таки,    дожив…
 На    пенсії    вже    син    мій    і    невістка,
 Онуків    четверо.    А    це    отримав    звістку,
 Що    народилося    у    мене    правнуча
 Та  ще  й    не    хто-небудь  –  малесеньке    дівча.
 Й    так    хочеться    радіти    дітям,    небу.
 Для    цього    пережити      стільки    треба!
 Для    щастя    ж    маю    я    рецепт    один:
 Ніколи    не    тужіть,    не    розгубіть    родин!»


Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663609
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Галина_Литовченко

ЗІ СТОДОЛИ

На  стодолу  лелека  присів.
(Налітався  у  небі,  та  й  –  годі).
Ген  –  жовтіють  боки  гарбузів,
відцвітає  картопля  в  городі.

Цвірінчать  на  межі  цвіркуни,
павучок  ладить  пастку  із  пряжі,
чистить  бабця  піском  чавуни
від  густої,  як  темрява,  сажі.

Сонце  смалить  бляшані  дахи,
наливаються  спілістю  груші,
крізь  відчинені  ляди  льохи
гріють  сховані  в  засіки  душі.  

В  квітнику  між  пахучих  левкой
пнуться  мальви  цибаті  угору.
У  колисці  дитя,  гойда-гой…  
полуденну  розхитує  пору.

Стежка  погляд  у  гай  повела  –  
зверху  видно  далеко-далеко.
На  стодолі  в  гнізді  з-під  крила
розглядає  округу  лелека.
01.05.2016
(фото  з  інтернету)




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663392
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Віталій Назарук

СИНИ БАТЬКІВЩИНИ

                                       До  дня  Перемоги…
Вже  не  сотні,  лише  одиниці,
Залишились  із  тої  війни,
Ти  відчуй  у  цих  цифрах  різницю…
Підійди,  поклонись,  обійми!!!

Бо  колись  молоді  і  безвусі
Йщли  на  танки  один  на  один,
Шанувати  героїв  ми  мусим,
Ці  герої  із  наших  родин.

Поклоніться!  Ідуть  ветерани…
Сотворіть  для  них  райське  життя.
Всі  роки  в  їх  душі  були  рани,
Та  в  душі  не  було  каяття.

Вони  знали,  що  ворог,  як  круки,
Рознесе  кругом  чорні  хрести.
Ждуть  їх  землю  страждання  і  муки,
Ціль  була  –  рідний  дім  зберегти.

А  тепер,  коли  їх  одиниці,
Все  зробіть  для  остатку  їх  днів.
Нехай  кожного  ім’я  святиться,
Не  жалійте  тепла  і  вогнів.

Пам’ятаймо  живих  і  померлих,
Тих,  які  не  вернулись  з  війни.
Їм  увага  тепер,    наче  перли,
Бо  ж    ВОНИ  Батьківщини  сини!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663549
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016


Віктор Ох

В парку (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Brzr1r1Qk8M[/youtube]

В  парку  вдивляюся  в  природу,  
її  барвистість,  запах,  звук;
пізнаю  справжню  насолоду,
відчувши  шерех,  скрипи,  стук.

Живуть  дерева  як  і  люди  –  
хто  сорок  років,  а  хто  сто.
Дерева  –  мудрі  життєлюби,
в  людей  –  заплутане  єство.

--------------------
На  відео  -  Дендрологі́чний  парк  «Тростяне́ць»
Фото  –  Василь  Охріменко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663271
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 01.05.2016


Микола Шевченко

Я подарую тобі мирну Україну (пісня-присвята)

Слова,  відео  -  Тетяна  Прозорова
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

1.Десь  там,на  сходi  ,ще  гримлять  боi,
I  драпака  дають  сепаратисти,
А  ти-прийшла  до  цього  свiту  навеснi  ,
Така  маленька  й  нiжна,й  така  чиста.

Приспiв.
I  в  серцi  знов  веселка  ожива  ,
Цiлую  в  носик,  макiвку  й  в  долонi.
А  ти-така  рiдненька  й  дорога-
Я  так  люблю  тебе,моя  маленька  доню.

2.Тобi  вiд  роду  декiлька  годин,
А  ми  тебе  вже  встигли  полюбити.
Ти  сяєш  кращим  iз  моiх  творiнь-
Найвищим  орденом  моiм  ,тендiтним  цвiтом  .

3.  Всмiхнулася  пiд  зорями  земля,
I  пiсня  моя  ластiвкою  лине,
Щоб  защасливилася  донечка  моя,
Я  подарую  тобi  мирну  Украiну!

Ця  пiсня-для  маленькоi  Софiйки,  доньки  Володимира  Шумейка  ,позивний  Ромео..,яка  нещодавно  народилась,та  ii  мами.  Володя-  майданiвець,  Герой  України,i  просто  хороша  людина..

І,  також  -  посилання  на  відео:  
https://www.youtube.com/watch?v=wE2I6FoamOQ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662670
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 29.04.2016


Віталій Назарук

ПОКОЛІННЯ ПОЕТІВ

                                                 З  допомогою  Олександра  Печори  (перероблане...)
Як  вмирають  поети,  то  падають  зорі  додолу
І  хмаринки  стають  в  небесах  –  де  пливуть  журавлі.
Миготіння  стожар  тихим  світлом  огорне  стодолу,
Залишаючи  віршів  пекучі  душевні  жалі.

За  той  час,  що  лишився,  готуйте,  поети,  заміну,
Щоб  слова  не  вмирали,  а  довго-предовго  жили.
Щоб  любили,  як  Ви,  свою  неньку  –  святу  Україну,
Щоб  завжди  пам’ятали,  де  Ваші  сумують  хрести.

Хай  помоляться  тут,  де  поет  спочиває  в  могилі,
Почитають  вірші,  що  писала  вже  їхня  рука.
Хай  приходять  самі…
Доки  ж  маєте  роки  похилі,  –
Поможіть  молодим  написати  для  серця  рядка.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662619
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 29.04.2016


I.Teрен

РУСЬКА БИЛИННА

Разухарилась  русская  душенька.
Ей  всё  мало,  –  [i]даёшь  мордобой![/i]
Из  дубинушкой  двинул  Иудушка
на  соседушек  целой  ордой.

                                         [i]Ла-ла-лала,
                                         о-о-оо!
                                         Уху-ху-ху,
                                         ло-ло-лоло![/i]

Кабы-токобы  да  тараканишки,
одолели  бы  нищую  рвань.
Ополчились  дурашки-Иванушки,  –
[i]нать-ка,  выкуси  Тмутаракань[/i].

                                         Рашія  –  зло  усі  віки,
                                         має  бабло  –  у  дві  руки.
                                         Ріками  зла  сльози  течуть,
                                         зорі  Кремля  в  пекло  ведуть.

Закудыкивают  путь-дороженьки
незатейливых  боевиков:
[i]–  Ты  куды,  заводной,  от  молодушки?
Разве  мало  у  Рашии  вдов?[/i]

Отчегой-то  вся  Русь  бестолковая.
От  угара  дуреет  балда.
Ох  и  зимушка  нынче  суровая.
Одолела  дурашек  беда.
       
                                                 Рашія  –  зло  усі  віки,
                                                 має  бабло  –  у  дві  руки.
                                                 Вой  за  Урал  вот  уже  год,  –
                                                 [i]чтоб  ты  пропал  клятый  урод.[/i]

Ой,  война  ты  моя  окаянная.
Гум-конвои  идут  бечевой.
Ой,  не  вой  же  за  мною  родня  моя,
коль  двухсотым  вернусь  я  домой.

                                                 [i]Ла-ла-лала,
                                                 о-о-оо!
                                                 У-ху-хуху,
                                                 ло-ло-лоло![/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541916
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 28.04.2016


I.Teрен

СИЛУЕТИ ВЕСНЯНОЇ МУЗИ

Літає  Муза  уві  сні
у  таїні  земного  раю.
Та  не  співаються  пісні,
коли  єдиної  немає.

Лети,  омріяна  моя,
у  сни  оманою  ясною.
Тебе  одну  чекаю  я
цією  ранньою  весною.

Піймали  пасію  мою
тенета  бабиного  літа.
А  я  із  Музою  стою
і  не  умію  обігріти.

Минає  літечко  моє
і,  приморожене  зимою,
іде  у  Лету  житіє,
а  я  –  у  осінь.
                             За  журбою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648466
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 28.04.2016


Віталій Назарук

Капшук загадок для малечі (продовження)

Гарні  роги-крутороги,  
Їсть  травичку,  міцний  стан,
І  кожух  на  ньому  гарний.
Звати,  як  його?-  баран.
                   ***
До  ставка  спішить,  гогоче,
Жити  без  трави  не  хоче,
Воду  любить  не  з  горнятка,
Хто  це  дітки?  -  гусенятко.
                     ***
Хто  в  берлозі  взимку  спить?
Смокче  сонний  лапу?
Це  силач  відомий  всім,
Мішка-косолапий.
                     ***
Я  хитрюща,  я  -    красива.
Вся  руда  і  трішки  сива.
Дітки  звуть  мене,  «сестричка»,
А  насправді  я  –  лисичка.
                       ***
Все  цвірінь,  цвірінь,  цвірінь,
Пострибати  їм  не  лінь,
Як  спортсмени  молодці,
Скачуть  сірі  горобці.
                         ***
У  дупло  несе  горішки
І  грибів  складає  трішки,
Скаче  з  гілочки  на  гілку,
Мова  йде  про  кого?  -  Білку.
                         ***
Хто  живе  в  ставку,  із  нею,
Не  життя  для  них,  а  мука.
З’їсти  може,  чи  вкусити,
І  цю  рибу  звати  –  щука.
                           ***
Ках,  ках,  ках  –  це  не  курчатко,
Ках,ках,ках  –не  гусенятко.
Хто  ж  це,  дітки,  може  бути?
Це,  напевно,  –  каченятко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262978
дата надходження 02.06.2011
дата закладки 14.04.2016


Микола Шевченко

Золоте весілля (пісня на слова Віталія Назарука)

Слова  -  Віталій  Назарук
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

                     Золоте  весілля



   1
Взавтра,  люба,  у  нас  свято,
Стрінемо  гостей  багато,
Вип’ємо  червоного  вина.
Золоте  у  нас  весілля,
Зеленіє  пишно  гілля,
А  на  серці  нашому  весна.

Приспів:  
Ти  радій,  моя  кохана,
Що  прокинулись  із-рана,
Що  співає  жайвір  в  небесах.
Золота  на  серці  осінь,
Та  життя  весни  ще  просить,
Доля  внуків  наших  колиса.
     2
Перелази,  перепони,
В  нас  не  змінені  закони,
Поміж  нами  й  нині  є  любов.
Я  люблю,тебе,  кохана,
Ця  для  нас  пора  весняна,
Я  колись  у  ній  тебе  знайшов.

Приспів  
       3
Лиш  весна  розправить  крила,
Я  щасливий,  ти  щаслива,
Ми,  кохана,  вип’ємо  вина…
Твої  очі,  як  озерця,
Полюбив  усім  я  серцем,
Ти  для  мене,  як  дзвінка  струна.

Приспів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659088
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Віталій Назарук

СЛОВА І ДИВА

Якби  ж  то  дива  хоч  шматок.
Тільки,  щоб  зразу  й  з  головою!
Бо  я  готовий  ще  до  бою,
Допоки  жовкне  мій  листок.

Коли  б  це  молодість  вернуть,
Щоб  міг  розправити  я  крила,
Щоб  відновилась  моя  сила,  –
По-іншому  пройшов  би  путь!

О,  як  шкода,  що  всі  дива
Мене  обходять  за  межею!
Ношу  надію  за  душею,
Та  див  нема  –  одні  слова.
             

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659032
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Віктор Ох

Тиха ніч (V)

Слова  –  Олег  Чорногуз    
Виконання  –  Артем  Варивода
Звукозапис  –  Руслан  і  Роман  Шевченки
--------------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=VGsXN4Qdi_Q[/youtube]

Тиха  ніч  над  хатою  моєю
Піднялась  до  купола  небес,
Я  ж  стою  із  думкою  своєю,
Від  життя  чекаючи  чудес.

Хоч  і  див,  я  знаю,  не  буває,
Але  вдача  в  кожного  така:
Що  живеш  і  все  чогось  чекаєш,
Як  коханий  любої  чека.

Знаю  те,  що  завжди  справедливість,
Наче  потяг,  не  прийде  в  свій  час...
Я  живу  і  вірю  у  те  диво,
Що  так  часто  оминало  нас.

Я  стою  і  мрію  про  казковість  
І  чекаю  я  від  ночі  див.
Я  не  вірю  в  нашу  випадковість,
Як  не  вірю  в  те,  що  я  тут  жив.

Хочу  я  летіти  над  землею
І  кажу:  ніколи  ти  не  вмреш,
Оживеш  казковою  зорею
Поміж  цих  незвіданих  безмеж.

Бо  нічого  тут  мені  не  треба,
Хочу  лиш  божествених  ночей.
Й  полетіть  зорею  до  синь-неба
У  безсмертнім  відблиску  очей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657463
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016


Наталя Данилюк

Весна кличе в гори…

[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]

Весна  кличе  в  гори.  Взуваю  розтоптані  кеди  –
Іще  від  минулого  літа.  Ну,  що  ж,  в  добру  путь!
Де  сонце  –  медовий  бурштин,  інкрустований  в  небо,
Де  чубчики  соснам  хмарки́,  наче  вівці,  скубуть.

Несу  за  спиною  в  наплічнику  аркушів  стоси  –
Давно  перепрілі  ілюзії  ще  від  зими.
Вливає  за  пазуху  щастя  подвоєні  дози
Омріяна  даль,  що  вітри  підпирає  грудьми.

І  що  мені  треба  на  лоні  безмежного  світу,
Де  я  –  лиш  піщинка  дрібна  серед  тонни  піску?
І  вітер  гуде  в  мою  душу,  немов  у  трембіту,
І  космос  постійно  тримає  мене  на  зв’язку.

І  голос  мені  промовляє:  «Алло,  абоненте,
Погода  сьогодні  чудова,  тож  welcome  to  please!».
І  серце  карбує  на  згадку  щасливі  моменти,
І  камера  вкотре  фіксує  пробуджений  ліс.

А  він  пахне  мохом,  терпкими  оліями  хвої,
Обійми  свої  розкриває  і  кличе:  «Ходи!».
І  я  усміхаюсь  до  лісу  й  до  себе  самої,
На  тілі  земної  планети  лишаю  сліди…

Дрібні,  ледь  помітні  –  невидимі  майже,  їй  Богу,
На  відстані  лету  пташиного.  Квітню,  агов!..
Спасибі,  що  кличеш  мене  в  цю  натхненну  дорогу  –
Звучати  на  хвилі  поезії  та  молитов.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016


Стас

Никакой пощады твари!

[b]Путин  должен  быть  повешен[/b]

Чтобы  выход  был  успешен,
Вариантов  кот  наплакал:
Путин  должен  быть  повешен
Или  же  посажен  на  кол.

Кто  там  вякнет:  "Не  замешан!",
Кто  поверит  этим  трелям?
Путин  должен  быть  повешен,
В  крайнем  случае  -  расстрелян.

Плач  по  жертвам  безутешен,
Не  решить  проблему  мирно,
Путин  должен  быть  повешен,
Слать  в  Гаагу  -  слишком  жирно.

Тем,  кто  был  настолько  грешен,
Ад  да  будет  уготован!
Путин  должен  быть  повешен
Или  даже  четвертован.

Но  покуда  мрак  кромешен
И  глумлив  оскал  на  харе...
Путин  должен  быть  повешен!
Никакой  пощады  твари!
(и-нет)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657298
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016


I.Teрен

СТАРА ЗАКВАСКА НОВОГО ПОСОЛУ

Донбас  палає.  Море  –  у  крові.
Росія  багатіє.  Мало  миру
і  братії,  і  їхньому  кумиру.
Не  вистачає  їм  по  булаві.
Немає  ні  царя  у  голові
у  мафії,  ні  міри,  ані  віри.

Усі  бажають  бути  при  ділах  –
і  автори,  і  діячі  розколу.
Ленініана  падає  додолу,
але  немає  істини  в  устах
і  ніби  остовпіли  на  часах
оратори  [i]кисільного[/i]  посолу.

Уже  на  жито  орана  стерня,
на  сіяння  нового  урожаю,
а  ще  на  рубежі  чужого  раю
гряде  без  роду-племені  рідня  –
наївна  і  нахабна  кацапня,
якої  тут  і  кореня  немає.

Немає  й  іскри  Божої  в  тобі,
мій  окаянний  кате-супостате.
Умієш  грабувати,  убивати
і  воювати  на  чужім  горбі.
Але  запам’ятай,  що  у  юрбі
тебе  карає  Україна-мати.

Усі  сини  боронять  ще  її,
а  пасинки  сидять  у  хаті  скраю,
чекаючи  у  [i]маї[/i]  короваю.
А  до  корита  лізуть  глитаї.
Агей,  Союзе,  а  за  що  бої?
Кому  Надія  жити  заважає?

Угоди  попираючи  старі,
не  тямиш,  як  ужитися  у  мирі.
Усе  ще  уповаєш  на  вампіра.
І  володіють  нами  упирі
на  сідалі,  на  шиї,  угорі
з  високої  трибуни  лицеміра.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656696
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 03.04.2016


Любов Ігнатова

Подалі від людської суєти…

Подалі  від  людської  суєти,  
В  гармонії  з  природою  й  собою,  
Я  зможу  Шлях  до  Істини  знайти,  
Що  душу  проведе  до  супокою...  

В  обіймах  лісу  і  шовкових  трав,  
Думками  долучаючись  до  Світла,  
Скидаю  шкаралупу  вічних  справ,  
Щоб  знову  рима  віршами  розквітла...  

І  оживаю!  Ніби  джерело,  
Що  навесні  пробило  панцир  криги,  
Стаю,  неначе  птаха,  на  крило,  
Залишивши  землі  свої  вериги...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656823
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016


Тала Білокінь

Ой при лузі…

Ой  при  лузі,  при  широкім..
Пострічав  голубку  сокіл....
Був  він  файний,  синьоокий...

Сонце  сіло,  сонце  встало...
Разом  ранок  зустрічали...
Але  ж  птаху  було  мало...

Зпив  розмаю,  змахнув  крила...
Птаха  хлопа  відпустила...
Полонить  його  не  сміла...

Зайшло  сонце,  стала  темінь...
Повертай  додому  легінь...
Бо  ж  душа  моя  до  тебе...

На  чужині,  в  дальнім  краю...
Сокіл  любку  не  згадає...
Він  ген  високо  літає...

Ой  при  лузі,  при  зеленім...
Сльози  лила  кришталеві...
Стала  сніжна  королева...

Ой  при  лузі,  при  широкім...
Погубив  голубку  сокіл...
Не  вернувся,  синьоокий...

Ой  при  лузі...  
При  зеленім...
Ой  при  лузі...
При  широкім...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653998
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016


Віталій Назарук

ОДНЕ СЕРЦЕБИТТЯ

Запало  в  душу  слово  –  тато,
Воно  звучить,    звучить,  як  свято.
Бо  тато  –  це  моє  життя,
У  нас  одне  серцебиття.
Як  добре,  що  я  маю  тата,
А  бути  з  татом  -  мати  свято.
Матусі  він  дарує  квіти,
Шашлик  навчив  мене  робити.
Татусь  у  мене  молодчина,
Коли  він  поруч,  я  -  мужчина.
Святе  для  мене  слово  тато,
Навчивсь  у  нього  я  багато.
Не  хочу  жити  я  без  тата,
Хай  буде  кожен  день  за  свято.
Бо  тато  –  це  моє  життя,
У  нас  одне  серцебиття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653772
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016


Микола Серпень

Тривоги нашої печать

Тривоги  нашої  печать
Не  зняти  махом  -
Схід  свого  сонця  зустрічать
Ідем  на  Захід!

А  прапор  наш,  де  кольори  -
"Не  в  тім  порядку",
Над  нами  свято  майорить,
Бо  все  -  з  початку!

Там  неба  нашого  блакить,
Над  жовтим  полем,
Де  сокіл  наш  в  піке  летить
По  нашу  долю!

Наш  ворог  лютий  віковий
Все  не  відстане!
Розриву  того  біль  гіркий  -
По  наших  ранах!

Відомо  нашому  народу,
Це  кожен  знає  -
Ніколи  той  не  знайде  броду,
Хто  шлях  простає!

Тому  й  стоїть  гам  балачок,
Щоб  всіх  почути!
Він  не  про  нас,  той  їх  гачок,
Усе  -  закути!

Крізь  нетрі  різних  протиріч
Розправим  крила,
Щоб  ми,  нарешті,  віч  на  віч
Себе  зустріли!

23.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653821
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016


Олекса Удайко

СОН-ПРОВИДЕЦЬ. Шорт-поема

           [i]  Цей  сон,  цей  сон  мені  щоночі  сниться...  [/i]
[youtube]https://youtu.be/01fP77_kkLc[/youtube]
[i][b][color="#056cab"]Приснився  сон:    немов  зібрались  вої
З  ізраненої  «градами»  землі
Свій  край  своїми  духом  й  тілом  гоїть,
Бо  потопав  в  пожежах  та  імлі.

Й  осердям  тих  небачених  пожарищ
Чомусь  примарилась  мені…  Москва,
Уся  в  диму…  Столицю  ту  хозарів
Заполонила  нечисть  і…  братва.  

Хоч  то  було  уже  не  средньовіччя,  
А  наші  –  окультурені  –  часи,
Коли  в  Європі  вже  рішали  віче,
Як  жити  далі…  А  не  дикі  пси!

Лиш  там,  в  болоті,  був  ще  осередок,
Де  правили  і  дикість,  і  злоба́…  
Які  коржі,  вареники  із  медом?  –
Була  у  мороці  й  святенництві  доба!

…Та  вої  ті  уже  були  не  в  змозі
Пожежу  й  димовища  погасить…
І  ось  вони  –  в  зворотній  вже  дорозі,
Та  дим  просвітку  не  давав  й  на  мить.

Той  дим  ще  довго  снився  їм  як  привид,
Гуляв  по  краю  скрізь  –  і  вздовж,  і  вшир  –
Було  б  немало  ще  і  зла,  і  кривди,
Не  будь  їм  глузд  здоровий  –  поводир.  

Розрадою  був  геніальний  Месінг,
Що  смерть  для  імператорів  предрік…
Та  самодура  надзажартий  пресинг
Імперії  вкорочував  час-вік…

…О,    де  тепер  ти,  наш  Ніколо  Тесла  –
Владика  і  болідів,  і  орбіт?..
Аби  тайга  від  леденіння  скресла,
Не  на  тунгуса  ціль  метеорит!

І  трісне  враз  украдена  корона.
Впаде  й  некоронований  тиран!
Що  краще  є  від  руської  помони,
Щоб  землю  нашу  згоїти  від  ран!  

Звитяжців  стрінем  свіжим  караваєм  –
Й  оновиться  многостраждальний  край...
На  згарищі  опал  ми  позбираєм
І  зліпимо  країну  –  сутній  рай!

                                   _____

…А  я  узву  Ісусову  молитву
Задля́  спасіння  неповинних  душ...
І  водружу  ще  ноти  на  п’юпітри,  
Щоб  музиканти  вдарили  нам  туш!

І  заживуть  у  тім  саду  всі  люди,
Де  мир  і  злагода,  та  –  не  диктат…
Царів  у  нас  ніколи  вже  не  буде!
Й  розквітне  буйно  Гетсиманський  сад...[/color][/b]

21.03.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653131
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 21.03.2016


Віталій Назарук

ЗАХВИЛЮВАЛОСЯ КОХАННЯ

Вже  розцвіли  весняні  квіти,
В  небі  почулося  «курли»,
Знову  коханням    очі  світять,
Сльози  з  берізок  потекли…

Пр:  Захвилювалося  кохання,
Жайвір  заповнив  небеса.
В  небі  сховалась  зірка  рання
І  засвітилася  роса.

Проліски  вдарили  у  дзвони,
Лебедем  хмари  попливли.
Всі  позникали  перепони,
Пари  на  вірність  присягли.
Пр.
Люба,  весну  ми  стріли  в  парі
Ніби  відлинули  літа…
П’ємо  її,  неначе  чари,
Хоч  в  нас  вже  осінь  золота.
Пр.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649804
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016


Валентин Бут

Весна безНадії?!

Чи  можна  в  смерть  рушати  навесні,  
Коли  повітря  сповнене  наснаги,
Жаги  творіння,  повне  тої  спраги,
Що  створює  саме  життя?  –  Ба,  ні!

– То  є  протиприродним,  то  є  гріх,
Шепочуть  тут  і  там.  –  Терпіти  треба.
Колись  молитви  та  й  дійдуть  до  неба.
Тоді  спасе  Всевишній  нас  усіх.

Дійдуть…  Колись…  Можливо…  Може  й  ні.
Минуть  роки,  забудуться  образи
І  сидячи  за  кухлем  пива  разом
З  тюремником  моїм  співатимеш  пісні…

А  може  з  тими,  хто  мене  зловив  –
З  вчорашніми  героями  Луганди,
Підстилками  чужої  пропаганди,
Які  мене  в  Московію  здали…

Ми  толерантні  –  розумієм  ми
І  суддів  –  ну  які  ж  вони  бандити…
Така  посада.  Мусять  засудити
Хай  і  безвинну.  Серце  лиш  щемить

Від  словоблуддя,  від  пустих  очей,
Від  відчуття  огидної  облуди,
Від  тої  толерантності…  О,  люде  –
Не  вибачають  деяких  речей!

Таких,  як  непорядність,  як  брехня,  
Як  ницість,  підлість,  боягузство,  зрада,
І  вже  напевно,  як  те  робить  влада  –
Чужа  й  моя  –  без  сорому,  щодня…

Політкоректність  нині    над  усе  –
Мій  маршал,  що  мене  послав  на  битву
Вже  тисне  руку  ворога,  й  молитва
В  устах  його  прощення  всім  несе.

З-за  грат  непросто  боронить  мій  світ,
Бо  є  межа  і  за  межею  тою
Вмира  надія,  вбита    пустотою  
У  душах  людських…  
Скоро  яблунь  цвіт  покриє  край  мій  любий…  
Лицедії  продовжать  виголошувать  промови
Своїм  медоточивим  язиком
Про  скорий  рай,  про  ріки  з  молоком,
Про  те,  як  люблять  вас…  
О,  суєслови!  Слова  пусті  вбивають  всі  надії…

Чи  можна  в  смерть  рушати  навесні?  
Чи  можна…  Наче  хто  питає…
Нещирість  в  безнадію  проростає  
А  без  Надії  як  же  тій  весні?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649659
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 08.03.2016


Ниагара

Розквітла зеленка.

Так  потеплішало...  Знову  приходить  весна!
Гояться  рани  тілесні,  а  душі  в  тривозі.
Наче  оголений  нерв  та  свідомість-струна,
Дрібно  вібрує  й  на  мить  зупинитись  не  в  змозі.

Скучило  сонце  за  відблиском  чистого  скла,
В  вікна  жбурляє  грайливо  проміннячка-стріли,
А  він  за  завісою  тіло  швиденько  хова  -
Снайпер,  можливо,  спіймав  своїм  оком-прицілом...

Ні.  То  здалось...  Розглядає  з  вікна  дітлахів:
Бігають,  граються  -  мирна  світлина  покою.
Раптом  у  небо  зірвалася  зграйка  птахів  -
Тьохнуло  серце  й  увесь  натягнувсь  тятивою...

Ні.  Так  не  можна...  Піду  заспокоюсь  вві  сні.
Ось  і  стемнішало,  небо  у  синім  полоні.
Гуп!  Феєрверк  розсипає  яскраві  вогні  -
Стиснувся  в  грудку  й  обличчя  ховає  в  долоні...

Зранку  дозволили  в  парк  його  взяти  рідні.
"Чом  ти  сумуєш?"  -  спитала  стурбовано  ненька.
"Я  не  радію,  бо  хлопцям,  ось  там,  на  війні,
Стане  ще  важче  -  розквітла  триклята  зеленка!"

Навіть  не  знаю,  які  будуть  рани  страшніш!
Все,  те  що  вчора  здавалось  веселим  й  буденним,
Нині  безжально  шматує  і  ріже,  як  ніж
Й  стало  страхіттям  і  болем,  і  жахом  щоденним.

Час  залікує...  Можливо!  А  також  любов.
Рани  душі,  вони  гояться  довше,  то  звісно  -
Він  посміхнеться,  він  щиро  радітиме  знов
Й  сонцю,  й  птахам  і  весні,  і  зеленому  листю.

Козак  Наталія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645930
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 07.03.2016


Ниагара

Вишиванка

Дві  години  поспіль  лікар  шкіру    шиє,
Вже    вдев'яте  хлопець    в    нього    на    столі.
Ось    стежок    останній  закінчив    на    шиї...
Як  отой    хлопчина    вижив    взагалі?

Скільки  тих  уламків    було  -  незліченно,
Клятого  заліза  скільки  ж    було    в    нім!
Гоїться  потроху  згадкою  страшенна
Шрамо-вишиванка    на    тілі  живім.

На  грудях  та    стегнах  поле  "гіацинтів"-
Спалахами    квітнуть  синії  вогні.
Гронами  "акацій"    плечі    оповиті
Й  пелюстки  скидають    нижче    по    спині.

Шрами!    Шрами!    Шрами!  Мовчки    плаче    мати,
А    душі    нестерпно    хочеться    спитать:
"  Щоб    ту    вбивчу    зброю,    квітами    назвати,
То    яку  ж  уяву    людям    треба    мать?"

Доторкнувшись    шрамів,  дівчина  шепоче:
"  Не    сумуй,  мій  любий,  вишию    тобі
Мирними  квітками  я    нову    сорочку,
Що    сховає    квіти,    сіяні    в    війні!"

Скільки    ж  вишиванок  на    тілах    солдатських
Залишить  на  згадку    клята    ця    війна?
За    стежок  за    кожен,    що    на    тілі    братськім,
Неодмінно    ворог  відповість    сповна!

Козак  Наталія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641582
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 07.03.2016


Галина_Литовченко

ТЕПЛОМ ПОВІЯЛО

Минули  сірі  похмурі  дні.
Чи  те  було  колись?  –  
Брутально  вітер  щось  бубонів
і  хмари  лаялись.
Розлився  запах  від  аличі  –  
аж  через  вінця.
Світанок  з  сонечком  на  плечі,
сипнув  червінці.
Боролась  радість  з  занудим  сном  –  
той  в  розпач  кидався,
бо  погляд  клена,  що  під  вікном,
юначим  видався.
В  широкій  рамі  мого  вікна
ще  нецілована  
вдягає  вельон  краса-весна.
Не  намальована.
07.03.2016
*

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649591
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016


Віктор Ох

Солодке каяття (V)

Запис  і  виконання  –  Володимир    СІРИЙ
Музика  –  Віктор  ОХ
Слова  –  Олександр  ПЕЧОРА
-------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uV2d8pL8WbQ[/youtube]


Ти  не  простила  і  тоді  права  була.
І  я  карав  себе  і  досі  щиро  каюсь.
Із  тої  миті,  як  ображено  пішла,
із  тої  миті  як  же  болісно  чекаю!
Як  Ти  сказала,  що  навік  тепер  пішла,
із  тої  миті  я  Тебе  одну  чекаю.

Я  не  лукавлю,  не  клянуся  на  віки.
Відчуло  серце  і  тепер  напевно  знаю:
Тебе  не  зможу  замінити  я  ніким,
бо  лиш  Тебе  так  зачаровано  кохаю!
Не  всі  однакові  жінки  й  чоловіки.
Тепер  пізнаєш,  як  же  я  Тебе  кохаю!

Нам  пощастило  на  солодке  каяття:
всі  помилки  ми  щиро  визнати  готові.
Бо  не  погасли,  а  палають  почуття,
серця  наповнилися  повінню  Любові.
Ми  помилялись,  та  палають  почуття.
Ми  переповнилися  повінню  Любові!

--------------------------------
В  кліпі  використано  роботи  австралійського  художника  Луї  Жовера
(Loui  Jover)
[img]http://www.the-artwork-factory.com/image/data/loui-jover-hp.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648734
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 05.03.2016


I.Teрен

МУТАЦІЇ РЕВОЛЮЦІЇ

                                                                                             [i]«  Нема  у  революції  початку,
                                                                                                         нема  у  революції  кінця»[/i]
                                                                                                                 Радянський  афоризм.
Уже  не  мучить,  –  [i]бути  чи  не  бути,[/i]
але  щемить  душа  за  сущий  світ,
за  тим,  що  є,  і  за  усім  забутим,
і  тим,  що  йде  за  чередою  літ.

Природу  націй  не  міняє  лихо
і  не  рятує  горе  і  біда.
І  у  Йордані,  і  на  Рейні  тихо,
але  уже  тече  гірка  вода.

Еліті  захотілося  до  раю.
У  Лазаря  ще  є  імунітет,
але  куди  ховатися  –  немає.
Уже  й  у  пеклі  –  суєта  суєт.

Осліплені  ідеями  «гіганта»,
шукають  долю  шахтарі-мутанти
у  чорній  антрацитовій  землі.
Але  Європа  акціями  сита  –  
[i]немає  як,  нема  куди  подіти
макаку  і  горилу  у  кремлі.[/i]

Іде  війна  за  інтереси  Раші.
А  умирають  волонтери  наші.
І  нащо  це  онуку  і  мені,
що  явно  починаються  із  Дону
апокаліпсиси  армагедону
у  затяжній  і  пагубній  війні?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648980
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 05.03.2016


Микола Серпень

Вишиванка

Цілий  вечір  і,  часто,  до  самого  ранку
Під  стареньким  коптявим  іще  каганцем
По  хатах  розквітали  колись  вишиванки,
Як  майбутньої    долі  щасливе  лице!
Піднімає  життя  щораз  вище  нам  планку,
І,  коли  вже  приходить  час  іспит  тримать,
Придає  нам  наснаги  нова  вишиванка,
В  ній  готові  на  все  часу  відповідь  дать!

Хрестиком  розмічене  шиття,  
Думи  на  нім  вишиті  й    тривоги,
З  ним  натхненно  все  своє    життя,  
Свій  натільний  хрест  несли  до  Бога!

А  коли  вже  на  нас  поповзли  чужі  танки,
Та  загарбник  рішив  наші  землі  забрать,
Самі  кращі  із  нас  одягли  вишиванки,
І  пішли  Батьківщину  свою  захищать!
Ще  прийдуть  в  Україну  щасливі  світанки,
Небувало  розквітне  майстерність  митців,
І  одінемось  всі  ми  тоді    в  вишиванки,
А  в  найкращі  одінем  за  волю  борців!

Хрестиком  розмічене  шиття,  
Болі  на  нім  вишиті  й  тривоги,
З  ним  нам  легше  все  своє  життя,  
Свій  нелегкий  хрест  нести  до  Бога!

Вишиванка  нам  душі  теплом  зігріває,
Та  наснаги  на  кручах  життя  надає!
Вишиванка  -  то  знак  працьовитого  краю,
Що  віками  мережить  тут    щастя  своє!
Хай  над  світом  щаслива  вже  доля  злітає,
Скільки  можна  усім  натикатись  на  зло?
Вишиванок  для  всіх  Україна  надбає,
Щоб    планету  чарівне  шиття  вберегло!

Хрестиком  розмічене  шиття,  
Долі  на  нім  вишиті  й    тривоги,
З  ним  і  далі  в  широчінь    життя  
Понесемо  свій  ми  хрест  до  Бога!

20.12.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630257
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 02.03.2016


Рідний

Солодке каяття (сл. О. Печора. муз. В. Ох)

Ти  не  простила  і  тоді  права  була.
І  я  карав  себе  і  досі  щиро  каюсь.
Із  тої  миті,  як  ображено  пішла,
із  тої  миті  як  же  болісно  чекаю!
Як  Ти  сказала,  що  навік  тепер  пішла,
із  тої  миті  я  Тебе  одну  чекаю.

Я  не  лукавлю,  не  клянуся  на  віки.
Відчуло  серце  і  тепер  напевно  знаю:
Тебе  не  зможу  замінити  я  ніким,
бо  лиш  Тебе  так  зачаровано  кохаю!
Не  всі  однакові  жінки  й  чоловіки.
Тепер  пізнаєш,  як  же  я  Тебе  кохаю!

Нам  пощастило  на  солодке  каяття:
всі  помилки  ми  щиро  визнати  готові.
Бо  не  погасли,  а  палають  почуття,
серця  наповнилися  повінню  Любові.
Ми  помилялись,  та  палають  почуття.
Ми  переповнилися  повінню  Любові!

Запис  і  виконання  В.Сірий

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647254
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016


Віталій Назарук

УСМІХАЛАСЯ ТЕМНА НІЧЕНЬКА

Пригадалося,  повернулося,
Білим  лебедем  пригорнулося…
І  нахлинуло  світлим  спогадом,
Обдало  життя  терпким  солодом.

Пр:  Усміхалася  темна  ніченька,
Цілував    твоє  біле  личенько,
Зорі  падали  –  зорепадами,
Свою  доленьку  ми  не  зрадили.

Попід  липою,  де  гули  хрущі,
Ми  ховалися,  як  ішли  дощі.
І  горнулися  й  цілувалися,
А  серця  обох  в  політ  рвалися.

Пр.

Біле  личенько,  брови  чорнії,
Очі  карії,  як  два  промені.
Очі  карії  –  два  магнітики,
Усміхалися,  наче  дітоньки.

Пр.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646200
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016


I.Teрен

ЗА АЗИМУТОМ ДОЛІ

Як  у  тумані  даленіє  пам’ять
оазою  німого  дежавю.
Чи  не  тому  і  досі  сльози  кануть,
що  іноді  не  радує,  а  ранить
усе,  чим  дорожу  я  і  живу?

І  ні  на  що  уже  не  претендую
і  маю  те,  що  явно  заслужив.
А  як  і  ні  –  допишу,  домалюю,
аби  герой  мій  жив  і  не  тужив
із  лірою  моєю  одесную.

І  поки,  Боже,  Ти  іще  єси,
іду  я  од  лукавого  у  люди
[i]десятою  дорогою[/i]  усюди,
де  є  ще  відображення  краси,
яка  мені  поезією  буде.

І  поки  ще  скрипить  перо  моє,
і  на  порозі  в  інше  житіє  
зоря  ранкова  п’є  у  травах  роси,
я  бачу  за  коловоротом  днів
усі  дороги  пройдених  років,
жнива,  отави  і  мої  покоси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645702
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016


Анатолійович

Ненька Україна. Слова і музика С. Голоскевича

Прошу  оцінити.  З  подякою  прийму  будь-які  зауваження  і  підказки.

Багато  на  Землі    країн  є,  не  злічити,
І  кожному  народу  найкраща  лиш  своя.                                                                        То  ж  і  для  мене  та,  де  Бог  дав  щастя  жити,  -2рази
Найкраща,  наймиліша,  люба  матінка  моя.
                                                     Приспів.
Ти  моя  єдина,  ненько  Україно,
Мальовничі  села,    радісні  міста.
Мова  солов'їна,    під  вікном  калина,    -2рази.
Хай  велична  пісня  слави  ввись  зліта!

Родючий  чорнозем,  чаруюча  природа,
Тут  запорізьку  славу  збороли  козаки.
Звитяжні  юнаки,    дівоча  диво-врода,        -2рази.
І  щедрий  наш  народ  –  тебе  уславим  навіки!
                                                     Приспів.
Ти  моя  єдина,  ненько  Україно,
Мальовничі  села,    радісні  міста.
Мова  солов'їна,    під  вікном  калина,    -2рази.
Хай  велична  пісня  слави  ввись  зліта!

                                                   Програш.
                                                     Приспів.
Ти  моя  єдина,  ненько  Україно,
Мальовничі  села,    радісні  міста.
Мова  солов'їна,    під  вікном  калина,    -2рази.
Хай  велична  пісня  слави  ввись  зліта!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562519
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 19.02.2016


Анатолійович

Гасла перемоги. (Пісня) Сл. С. Голоскевича і Л. Ігнатової.

 P.S.  Величезна  подяка  нашій  чудовій  поетесі  tatapoli  за  толкові  поправки  до  тексту!  Танюша,  ти  справжній  друг!  19.02.2015.

Ще  одна  величезна  подяка  другу,  колезі,  талановитому  композитору  і  поету  Колі  Шевченко  з  Борисполя,  який  звернув  мою  увагу  на  вступ  до  пісні.  Цей  вступ  дуже  нагадував  (  якщо  не  цитував)  вступ  до  пісні  Мартинова  "Мамины  глаза".    Твір  досить  віддалений  у  часі,  тому  забувся,  а  в  памяті  на  дні  зберігся.  Тому  й  вистрілив,  як  моє.    Дуже  вдячний  Колі!  Здоров"я  йому  і  успіхів!  А  хто  ще  його  не  читав  і  не  слухав  -  співчуваю!  Рекомендую  наздоганяти!  20.02  2015.

І,  нарешті,  подяка  із  подяк    нашій  чудовій,  улюбленій  Любочці  Ігнатовій!  Вона  в  коментарях  подарувала  мені  гарнючий,  оптимістичний  третій  куплет  і  любязно  дозволила  використати  його  в  пісні.  Що  я  з  задоволенням  і  роблю!  20.02.2015.
                       Гасла  перемоги.

   Знову  чорні  хмари  вкрили  Україну,
смерть,  розруху,  горе,  сльози  принесли...
Знову  хочуть  нас  поставить  на  коліна
і  позбавить  долі,  щастя  та  весни!
                                 Приспів.  
Нас  не  підкорити,  волю  не  зламати!
Наближаймо  разом  перемоги  час!
"Слава  Україні!"  і  "Героям  слава!"  -2  рази.
Гасла  перемоги,  що  єднають  нас!

   Нас  гнобили  ляхи,  нищили  ординці,
німці,  шведи,  турки  і  російський  "брат".
Але  проти  нього  ми  не  наодинці  -
з  нами  світ  і  правда,  знає  наш  солдат.  
                                   Приспів.
Нас  не  підкорити,  волю  не  зламати!
Наближаймо  разом  перемоги  час!
"Слава  Україні!"  і  "Героям  слава!"  -2  рази.
Гасла  перемоги,  що  єднають  нас!

   З  вірою  у  серці  неньку-Україну,
захистить  зумієм,    зможем  відродить!
І  почують  знову  пісню  солов"їну
у  вінках  квітучих  зранені  сади!

                                     Приспів.  

Нас  не  підкорити,  волю  не  зламати!
Наближаймо  разом  перемоги  час!
"Слава  Україні!"  і  "Героям  слава!"  -2  рази.  
Гасла  перемоги,  що  єднають  нас!

               СЛАВА!  СЛАВА!!  СЛАВА!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560903
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 19.02.2016


Анатолійович

Я повернуся. Сл. і муз. С Голоскевича.

         Я  повернуся!

Проводжала  мати  сина  
на  війну  в  далекий  край:
"Бог  храни  тебе,  дитино!
 З  перемогою  вертай!
 Хай  обходить  тебе  горе
 на  жорстокій  тій  війні,
 світи  тобі,  ясна  зоре      -2рази
 в  чужедальній  стороні!

 Бережи  себе,  синоньку,
 та  ховатися  не  смій  
і  свою  маленьку  доньку  
захистить  від  зла  зумій!
 Що  іще  сказати,  сину?
 Борони  свій  рідний  край,
 нашу  неньку  Україну,    -2рази
кращої  немає,  знай!"

 "Матінко!  Я  повернуся!»
 Син  переступив  поріг…
 Мати  гірко  заридала…
 Впала  синові  до  ніг...  
Проводжала  мати  сина  
на  війну  в  далекий  край:
 "Бог  храни  тебе,  дитино!      -2рази
 З  перемогою  вертай!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561407
дата надходження 21.02.2015
дата закладки 19.02.2016


Віктор Ох

Вальс (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vQ_JoCOYo6U[/youtube]

Очі  чарують  оголені  плечі.
Ох,  як    приємно  потримати  Вас!
Вальс    ми  танцюємо  з  Вами  весь  вечір.
Тільки  б  не  збитися!  Раз-два-три,    раз…

Горда  постава  і  грація  кішки.
Перших  зізнань  несміливі  слова.
«Не  відтоптати  б  мені  Ваші  ніжки»  –
тільки  і  думаю.  Раз-два-три,    два…

Радість  крутилася  в  вальсі  з  любов'ю.  
Ми  не  соромились  поглядів  гри.
Тільки  у  вальсі  самими  собою
ми  могли  бути.  Раз-два́-три,    два-три…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644789
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016


I.Teрен

НЕСПОДІВАНИЙ СОНЕТ

Коли  мале  цабе  не  помічає
у  силі  слова  якісну  мету,
то  це  одне,  буває,  означає,
що  інколи  я  правильно  іду.

Ну,  а  якщо  іду  за  течією,
або  не  йду  супроти  неї  я,
то  вистачає  бульки  однієї,
аби  вертати  на  круги  своя.

Але  коли  колегія  музейна,
виконує  не  місію  буденну,
а  набирає  у  роти  води,
то  це  умовно  має  означати,
що,  може,  це  і  є  її  пенати,
та  їй  сюди  –  по  лінії  орди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644713
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016


dovgiy

Молився я.

Як  ти  палала  у  вогні  хвороби,
Не  вміючи  молитись,  я  молився.
Не  знаю  й  сам  до  Кого  чи  до  Чого.
Бо  в  силу  ліків  вже  давно  не  вірю,
А  втратити  тебе  було  так  легко
Та  повернути  було  б  неможливо…
Молився  я…  шептав  слова  молитви
Яка  із  серця  линула  нестримно,
Вичавлювала  із  очей  краплини,
А  ті  донизу  по  щоках  струміли…
В  ту  тяжку  мить  коли  душа  волала
Про  поміч  з  Неба  то  мені  здавалось,
Що  хтось  стояв  зі  мною  майже  поруч,  
Вслухаючись  у  той  гарячий  шепіт.
За  себе  я  ніколи  не  молився.
Просто  не  бачив  сенсу  у  цій  дії.
А  може,  не  було  в  душі  надії
На  те,  що  Він  почує,  допоможе…
Було  незнане  милосердя  Боже
У  моїй  Долі…  тільки  ти  –  єдина
Мов  янгол  з  неба  випадково  стрілась
І  ясним  сонцем  душу  цю  зігріла
Негрішною  сестринською  Любов’ю…
Молився  я…  крізь  мерехтіння  свічки
Дивилися  із  образа  на  мене
Два  добрих  ока,  наче  рідний  батько
Із  небуття  до  мене  повернувся,
Щоб  в  самоті  підтримати  душевно…
Молився  я…  за  тебе,  моя  Лелю,
Цих  важких  літ  життя  мого  осново,
Прохав:  якщо  життя  чомусь  потрібне,
То  хай  моє,  замість  твого,  візьметься,
А  ти  щоб  жила  якомога  довше
Та  навколишніх  довго  зігрівала
Як  ти  одна  так  зігрівати  вмієш…
А  час  спливав,  немов  краплини  воску.
Мигнула  свічка,  зачадила,  згасла…
 Чи  то  заснув,  чи  провалився  в  темінь,
Вже  й  сам  не  знаю.  А  ясного  ранку
По  телефону  дали  мені  знати,
Що  страшна  криза  начебто  минула
Ти,  змучена,  вспокоєно  заснула.
Молився  я…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641128
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 16.02.2016


dovgiy

Не жалійте

Не  хитайте  головами,  не  жалійте.
Все  як  треба.  Все  як  Небо  побажало.
Ви  зі  мною  келих  терпкого  налийте,
Аби  лишенько  нікого  з  нас  не  брало!
Вип’ю  з  вами!    Не  для  того,  щоб  упитись,
А  для  того,  щоб  відчути  повнокров’я.
За  коханих,  за  прекрасних  пригубити,
Побажати  їм  козацького  здоров’я!
Наливайте!  Та  сідайте  в  тіснім  колі,
Мої  друзі,  дорога  моя  громадо!
Я  ж  бо  жалощів  не  жебраю  ніколи,
Хоч  буває  на  душі  важкий  осадок.
Все    буває…  якщо  нищечком,  щокою,
Проповзе  сльоза  солона  та  гаряча,  
Не  біда!    Знайду  душі  своїй  спокою
І  цю  слабість  добрі  люди  не  побачать.
Не  вважайте,  що  у  мене  сил  багато,
Що  залізні  мої    воля  та  терпіння.
Просто  знаю,  що  життя  не  завжди  свято.
Швидше  всього  –  це  жорстокість  та  боріння.
Це  –  війна.    З  коханим  ворогом,  з  собою.
Коли    сил  бракує  вийти  на  дорогу…
Хай  упав  я!  –  піднімусь!    І  знов  до  бою,
За  кохання!  За  життя!  За  перемогу!

23.01.2016  21:51:32

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638186
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 16.02.2016


Рідний

Весна, як жінка (сл. Н. Данилюк. муз. В. Сірий)

Весна,  як  жінка.Жінка,  як  весна:
Буває  ніжна,  а  бува  примхлива,
То  зазвучить  грайливо,  як  струна,
А  то  раптово  вибухне,  мов  злива!..

Весна  і  жінка.Жінка  і  весна:
У  них  обох  свої  земні  турботи
Своя  морська  бездонна  глибина,
Свої  космічні  зоряні  висоти.

І  не  спізнаєш  істину  сповна,
Бо  хміль  думок  обсиплеться,  мов  сонях...
Весна-це  жінка.Жінка-це  весна:
Чиясь  розрада  і  чиєсь  безсоння...

Аранжування  і  запис    В.  Сірий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642946
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 12.02.2016


I.Teрен

МИТТЄВОСТІ ДИТИНСТВА

Коли  ясніше  сонечко  сіяло
і  інші  щебетали  солов’ї,
як  іноді  нам  весело  бувало
у  колі  нерозлучної  сім’ї.
Але  минає  непомітне  щастя,
коли  подія  кожна  –  диво  з  див,
як  на  коняку  вороної  масті
мене  уперше  тато  посадив.
Або  ідемо  разом  через  луки,
де  літо  потопає  у  красі.
Татусь  мене  підхоплює  на  руки,
аби  не  утопився  у  росі.
Сіяє  сонце  і  зело  зелене
на  зиму  набирається  тепла.
Інакше  ні  у  тата,  ні  у  мене
не  буде  ані  саду,  ні  зела.
Ласуємо  у  хуторі  черешні
і  жовті,  і  солодкі,  і  гіркі...
Але  не  буде  ні  луски,  ні  клешні,
якщо  не  доберемось  до  ріки.
Малює  тато  мрію  і  удачу,
де  є  і  коропи,  і  карасі.
Ази  оази.  Уві  сні  неначе,
я  по  росі  іду  аж  до  Росі.
А  вечорами  дивимось  на  зорі.
Кассіопея.  Он  і  Оріон.
Ведмедиця  черпає  сіль  у  морі.
Яріють  грози,  що  дають  озон.
Відгукуються  одуди  луною
і  я  питаю,  що  таке  луна.
А  далі  заясніє  за  горою
на  місяці  –  найбільша  таїна,
де  піднімає  Авеля  на  вила
первісний  Каїн  –  виродок  людей.
І  засинаю.  О,  моя  Сивіло,
як  ти  уміла  бавити  дітей.
А  як  мене  смішила  Енеїда...
І  як  ночами  плакалось  мені,
що  бабу  закопали,  вбили  діда,
а  тата  полонили  на  війні.
Нікому  не  минути  Божу  кару.
Але  у  мене  доля  не  така...
І  чується  мелодія  п’янка
яку  я  підбираю  під  гітару.
І  наче  мама  їде  із  базару,
а  я  у  тата  їду  «на  коська».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643049
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 11.02.2016


I.Teрен

БАБЦЯ-КУЛЬБАБЦЯ

                                         І
Дорога,  підмітаючи  перони,
трамбує  дачну  братію  совка.
І  наче  заєць,  їде  у  вагоні
одна  бабуся  явно  не  міська.
Утомленою  птахою  займає
офіціозне  сідало  своє,
і  як  якої  бесіди  немає,
то  тихо  носом  пелену  клює.
Ну  ось  такі  у  неї  силуети,
які  не  закарбуєш  у  серцях.
Вона  не  знає,  що  її  поети
малюють  у  етюдах  і  піснях.
                               
                                       ІІ
А  у  руці  у  неї  пара  квіток:
весною  жовто-сині  польові  –
козодра  і  барвінок,  ну  а  влітку
ромени,  конюшина,  деревій.
Напевне  кожна  щось  їй  означає,
та  цим  не  заклопотаний  народ.
Вона  собі  на  сідалі  куняє.
А  люди  їдуть!  Кожен  поворот
її  схиляє  до  плеча  сусіди.
А  той  шаліє  від  її  краси
і  думає,  –  [i]куди  ця  баба  їде
у  тісняві,  у  пікові  часи?
[/i]У  ній  давно  не  добачають  Жінки,
увінчаної  пухом  сивини...
А  у  очах  –  кульбаби  і  барвінки,
і  каже,  що  у  неї  є  сини.
Орли  обоє,  а  один  воює
за  Україну.  Слухає  народ,
але  не  розуміє  і  не  чує,
що  в  неї  ще  не  ораний  город.

                                     ІІІ
Аж  ось  і  волонтерія  на  часі
дозбирує  воєнну  данину.
Але  нема  охочого  наразі
платити  Раші  за  її  весну.
А  бабі  прикро,  що  байдужі  люди.
Виймає  вузлик,  дістає  п'ятак.
Вона,  можливо,  їде  у  нікуди,
але  зі  смислом,  а  не  просто  так.
І  що  не  заєць,  хоче  показати,
і  що  у  неї  не  пуста  сума,
вона  почне  квиток  пропонувати:
[i]–  Беріть,  у  кого  виходу  нема.
[/i]А  потім  у  собі  знайде  ще  сили
зійти,  і  помолившися  Отцю,
покласти  дві  стеблини  на  могилу
якомусь  невідомому  бійцю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588600
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 10.02.2016


I.Teрен

ДІД НА ПЕНЬКУ

За  акаціями  у  садочку
ще  поважно,  як  дідові  слід,
закуняв  на  сухому  пеньочку
як  опеньок  засушений  дід.

Він  чекає  далеку  дорогу
десь  туди  –  за  рови,  за  село.
А  у  мене  ніколи  й  такого
по  дорозі  в  життя  не  було.

Він  можливо  у  возі  поїде,
як  у  небо  піде  голубе.
І  не  так  мені  жаль  цього  діда,
як  малого  без  нього  себе.

Що  було  й  не  було  пам'ятаю.
Засихає  життя  як  зело.
Може  в  нього  нікого  немає,
як  у  мене  його  не  було.

Це  й  мені  уже  падає  карта
у  далекі  незнані  світи.
І  не  так  мені  довго  чекати,
як  йому  довелося  іти.

Може  якось  і  я  перебуду
до  останньої  фази  життя,
і  мене  не  жалітимуть  люди,
що  визбирую  їхнє  сміття.

Є  років  невеличка  «заначка»,
та  сумує  і  тужить  душа.
А  за  чим,  догадатися  важко
у  рядочку  одного  вірша́.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634521
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 10.02.2016


I.Teрен

ПОЕТИЧНІ ВОКАБУЛИ

Теорія  поетики  беззуба
поезії  нічого  не  дає.
Говорячи  не  [i]оперно[/i],  а  грубо,
ця  арія  не  гріє  житіє.

Феєрією  манить  несказанне,
але  туди  заказана  межа.
Не  сказане  нікого  не  дістане,
а  не  почуте  –  ріже  без  ножа.

Буває  і  мелодія  сміється,
але  душа  душі  не  гомонить,
якою  буде  амплітуда  серця
у  неповторну  і  єдину  мить.

Не  утішає  слово,  що  родилось
у  муках  некрасивого  життя,
але  поету  наче  і  не  снилось,
не  мріялось,  як  віще  майбуття.

Та  радує,  що  є  життя  реальне,
і  є  туди  реальний  перехід,
аби  жило  й  манило  ідеальне
і  незалежне
                                     від  жури
                                                                   і  бід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642217
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016


Світлана Моренець

Я ВЧОРА ВБИТИЙ…

Не  могла  не  подати  цей  вірш.
Його  написав  мій  чоловік,  Олександр  Моренець

Важкий  солдатський  запах  поту
проліз  крізь  тютюновий  дим,
і  сон  змінився  на  скорботу,
і  я  відчув,  що  не  один
в  своїй  кімнаті  серед  ночі...
І  бачу  –  поруч  хтось  сидить...
І  заглядає  просто  в  очі,  
І  починає  говорить:

«Мене  нема...  я  вчора  вбитий...
Та  ось  прийшов,  бо  хочу  взнать:
чому  одним  –  так  легко  жити,
а  іншим  –  тяжко  й  помирать?»

А  я  мовчав,  боявся  слова,
лиш  бачив  сірий  камуфляж...
І  «камуфляж»  промовив  знову:
«Снаряд  влетів  до  нас  в  бліндаж...
Накрило  всіх,  ніхто  не  вижив...
Ти  чув  колись,  як  "Град"  реве?..
О  22-ій,  після  їжі,..  
дививсь  ти  шоу  по  ТВ.
А  ми,  розірвані  на  шмаття,
вже  залишали  білий  світ
із  янголами  в  білих  платтях...
А  нам  всього  по  20  літ...

Ну  що  ж,  не  хочеш  говорити...
Мабуть,  не  знаєш,  що  сказать...
Кого  ж  спитать  –  чом  легко  жити
й  чому  так  тяжко  помирать?..»

Автор  –  Олександр  Моренець
07.02.2016  р.
Не  можу  переконати,  що  йому  варто  публікувати
вірші.  А  Ваша  думка?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642029
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 08.02.2016


Віталій Назарук

ЗИМА І Я

Зима  і  я.  Одне  вікно  на  двох,  
Немов  стіна,  що  стала  поміж  нами.
Тут  скло  мутніє,  не  тоді,  як  "вдох",
А  тільки  видих  –  робить  орігами…

Мороз  малює,  я  стираю  геть…
А  сніг  мете,  хурделиця  гуляє.
Хмарину  Місяць  одягнув    в  мечеть,
Що  на  шпилі  у  хмарі  ясно  сяє.

Хмариста    ніч.  Не  видно  стало  зір…
Сніжинки  знов  пішли  у  білий  танець.
Хурделиця  реве,  неначе  звір,
Місяць  летить,  немов  якийсь  вигнанець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642112
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016


Віталій Назарук

ДЛЯ НАС РОСІЇ БІЛЬШ НЕМА

Для  НАС  России  БОЛЬШЕ  НЕТ  !  
Есть  только  НАШ  сосед  К  Р  О  В  А  В  Ы  Й  ,  
Несущий  НАМ  лишь  бездны  бед  ,
Грозящий  НАМ  своей  расправой  
Для  НАС  России  БОЛЬШЕ  НЕТ  !  
И  россиян  для  НАС  не  стало  …
Ведь  путин  породил  на  свет  
Мутантов  блеющее  стадо…  
Для  НАС  России  БОЛЬШЕ  НЕТ  ,
Есть  территория  фашизма.  
В  "чести"  там  ложь  ,  обман  и  бред  ,  
И  подлость  празднует  там  тризну…
Для  НАС  России  БОЛЬШЕ  НЕТ  !
Их  триколор  НАМ  ненавистен…  
Ведь  бело-сине-красный  цвет  –  
Знак  смерти  и  попранья  ИСТИН  
Для  НАС  России  БОЛЬШЕ  НЕТ  !  
Ведь  М  Ы  предательств  НЕ  ПРОЩАЕМ  !  
вас  ,  как  ехидну  ,  отсекаем  !!  
Для  НАС  России  БОЛЬШЕ  НЕТ  !!!  

                                                                       Александр  Борков  

                           Спроба  перекладу...
Для  нас  Росії  більш  нема,
Є  тільки  наш  сусід  кровавий…
Він  стільки  нам  приніс  біди,
Його  клянемо  ми  по  праву.
Для  нас  Росії  більш  нема,
І  росіян  тепер  не  стало,
Бо  путін  породив  на  світ
Мутантів,  їх  тепер  не  мало.
Для  нас  Росії  більш  нема,
Є  територія  рашистів…
Тут  тільки  бачимо  обман
І  підлість  тут  святкує  тризну.
Для  нас  Росії  більш  нема,
Ми  повні  зовсім  іншим  змістом...
Їх  нам  ворожий  триколор,
Бо  це  знак  смерті,  він  без  істин.
Для  нас  Росії  більш  нема,
Не  простимо  ніколи  зради.
Це  не  «брати»,  а  підлі  гади.
Для  нас  Росії  більш  нема!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641861
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 08.02.2016


Віталій Назарук

МУРКОТЛИВИЙ КОТИК

Лиш  відкрив  Михайлик  очі,
Чує  поруч  щось  муркоче…
Кинув  погляд  навмання
І  побачив  кошеня.
Лапкою  прикривши  ротик,
Муркотів  маленький  котик.
Він  узяв  його  до  рук,
Зник  ураз  муркочий  звук.
Кошеня  відкрило  очі,
Проте  більше  не  муркоче…
Кошенятко  спати  хоче,
Лише  в  сні  воно  муркоче…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641860
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 08.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2016


Віталій Назарук

МОВЧАЗНІ ЗОРІ

Мовчазно  зорі  в  небі  говорили,
А  Місяць  не  сміявся  –  реготав…
Сліди  лишали  зорі,  наче  стріли,
Місяць  втомившись,  зразу  замовкав.

Блукала  ніч,  в  городі,  попід  тином,
Мовчали  наполохані  сичі…
Виднілася  побілена  хатина
І  пахла  матіола  уночі.

Вони  удвох  прийшли  під  велет-ясен,
Де  перший  поцілунок  миготів.
Вона  красуня,  а  він  диво-красень,
Їм,  щось  на  вушко  ясен  шепотів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641322
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016


Микола Шевченко

Аорта

       Аорта

...У  лоні  світу,  де  понять  підміна  -
мов  істина,  в  інстанції  останній.
Де  рвуться  міни,  де  насняться  зміни,
де  чемпіони  в  страху  нагнітанні.

Де  безкінечно  вчать  ловити  вдачу,
невігласи,  безмежно  компетентні.
Свою  "недоколиханість"  дитячу
втовкмачують  у  голови  латентні.

Де  правди  герцяються  у  двобої,
довести  щоб,  котра  із  них  "правдіша".
Де  вимога  одна  -  бути  собою,
бо  в  кожного  своя  тут  -  ноша...й  ніша...

Де  думку    поважають  інородну,
так  ревно,  що  напоготові...вбити...
Де  досі  не  закінчився  природний
відбір,  чи  вибір.  Бартери  й  гамбіти

тут  правлять...  Перемовин  -  міріади!
Дешевших  туалетного  паперу.
Є  усними  -  накази  і  поради.
Угоди  й  декларації  -  химери...  

Де  жанр  мистецтва  -  правильно  збрехати!
 Ази  і  тонкощі  дипломатичні.
Де  професійно  пельку  напихати,
всі  змалку  вчаться.  Навчені  і  звичні...

Де  викривлено  викриття,  як  дія...
Пси  спущені,  курки  у  зброї,  шорти.
Існує  змалку  виплекана  мрія  -
набути  якомога  вище  сорту...

...Таким  хай  світом  не  насниться  навіть!
Бо  ми,  на  щастя,  в  кращому  живемо.
А  хто  інакше  дума  -  той  лукавить...
Йому  аорту
 й  шорти  -  розірвемо!..

4.02.16

використана  авторська  музика  (М.Шевченко)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641227
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016


*ИРЕНА*

Я ХОЧУ ВАМ ПОДАРУВАТИ ЗОРІ

Я  хочу  Вам  подарувати  зорі,
Принишклі,  таємниче-голубі.
А  ще  світанки  напівсонно-хворі
І  радість,  замасковану  в  журбі.

Я  хочу  Вам  подарувати  зорі,
Їх  дикий,  недосяжний  оксамит;
Веселку  в  ароматному  озоні
І  почуттів  нестримний  апетит.

Я  хочу  Вам  подарувати  зорі,
Замріяні,  великі  і  малі,
Що  час  від  часу,  загубивши  корінь,
З  бажанням  Вашим  линуть  до  землі.

Я  хочу  Вам  подарувати  зорі,
Їх  золотаво-місячний  вінок;
Хмаринки  зачудовано-прозорі
І  ночі  дозріваюче  вино.

Я  хочу  Вам  подарувати  зорі,
Великий  пломеніючий  букет,
Як  світло  нас  єднаючих  історій,
Як  поцілунку  дихання  палке.

Шукаю  шлях  в  смарагдовому  морі,
В  сузір’ях  розчиняючи  журбу.
Я  хочу  Вам  подарувати  зорі,
Щоб  подарунок  неповторним  був.


©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116020411960  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641270
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016


Світлана Моренець

… А МАТЕРІ ЧЕКАЮТЬ

ВСІМ    МАТЕРЯМ  ВОЇНІВ,  ЯКІ  ЗАГИНУЛИ  ЗА  УКРАЇНУ  –  
НАШ  ЗЕМНИЙ  УКЛІН...

Було  в  жінки  щастя.  У  рік  той  далекий,
дарунок  від    Бога  несли  їй  лелеки  –
так  довго  жадану  єдину  дитину,
мов  сонечко  яснеє,  –  крихітку-сина.
Своє  янголятко  любила,  плекала,
мов  квітку,  ростила,  всю  душу  вкладала...
Злетіли  роки  несподівано  хутко  –
зростила  орла  одинока  голубка.
І  сином  своїм  не  натішиться  мати!
Їй  тільки  б  радіти,  онуків  чекати...  

Війна!..  Враз  пекельним  вогнем  налетіла
і  "градами"  душі  людей  обпалила.
На  фронті  синок.  Від  думок  та  від  болю
сивіє  матуся,  та  вірить  у  долю,
з  дороги  не  зводить  заплакані  очі  –
чекає  синочка  од  ранку  до  ночі,
а  ночі    безсонні  –  в  молитві  до  Бога:
"Візьми  МОЮ  душу  –  за  сина  живого"...
Чи  Бог  не  почув?..  Не  достукалась  мати...
Надіється,  жде  його.  Звідки  їй  знати,
що  тіло  схололо  у  полі  далекім,
вже  й  Богові  душу  відне́сли  лелеки...

Синочки  все  бачать  з  небесного  раю
й  радіють,  що  мами  завжди  їх  чекають!
...  Хай  гріють  ці  душі  на  край-небосхилі
подяки  і  шани  народної  хвилі!

                               22.02.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561632
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 01.02.2016


Світлана Моренець

"СОНЦЕПОКЛОННИЦЯ"

Відкинула  всі  плани,  всі  намітки,
як  відьма,  зла  і  стомлююся  швидко,
бо  вичерпався  сонячний  заряд.
Коли  вже  на  нулі  всі  батарейки,
тут  не  поможуть  фітнес,  йога,  рейки  –
без  Сонця  скнію  "надцять"  днів  підряд!
Похмурі  дні  геть  висмоктали  сили...
О  Сонечко!  Я  жду  твого  "посилу",
всміхнувшись,  батарейки  заряди!
Хоч  ненадовго  виглянь  –  на  годинку  –
і  дзиґою  невтомно,  без  спочинку,
завершу  враз  всі  плани  і  труди.

Почула  Зіронька,  всміхається  годину,
бо  знає  –  гине  сонячна  людина...

13.12.2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543400
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 01.02.2016


Рідний

Куточок раю (сл. В. Сірого, муз. Л Нечипорук)


1.Мій  милий  куточку,  оазисний  раю,
До  тебе  спішу  із  далеких  доріг,
І  кожного  разу  на  мить  завмираю,
Ступивши  на  твій  благодатний  поріг.
                             Приспів.
Тут  м"ятою  пахне,  гірчить  полинами,
Задивлені  вікна  на  річку  і  бір,
І    пам"ять  дозріла,    немов  із  туману,
У  спомини  шлях  прокладає  собі.

2.Країно  казок  і  років    безтурботних,
Мені  ти  наснилась  в  далекім  краю.
І  буду  я  цим  дорожити    допоки
Покличе  на  іспит    Бог  душу  мою.

3.Не  жаль,  що  літа  пролетіли  мов  коні,
Що  іноді    стомлене  тіло      болить,
Печально,  що  матері  теплі  долоні
Моїх  не  торкнуться  хоча  би  на  мить...



[youtube]https://youtu.be/kzPkJv42hRg[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639607
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016


Михайло Плосковітов

Село зникає…

Уже  й  сусідська  стежка  заросла  –  
(спориш  зумів  крізь  міць  її  пролізти),
Тікає  молодь  з  нашого  села
У  велелюдне,  метушливе  місто,

Де  часу  ритм  тіснить  серцебиття,
де  блиск  іону,  імідж,  ресторани:
адже  сільське  і  непросте  життя  –  
давно  не  входить  в  молодіжні  плани.

Уранці    вогник  схлипне  де-не-де
з  осель  старих  –  цього    земного  раю  –
Невже  селом  чужа  епоха  йде
І  невмирущий  корінь  засихає?

Хати  пустіють…  Протяги    вітрів
Метуть  долівку  через  биті  рами.
Сусідський  комин  мертво  занімів,
струхлявіли  старі  ворота-брами.  

Загине  й  сад  :  між    тріснутим  гіллям  –  
рясніють    кігті  дикої  ожини,
Мовчить.  Мовчить  покинута  земля
Неначе  в  докір  внуку,  в  докір  сину.

Давно  сусідська  стежка  заросла  –
такий  спориш,  що  аж  по  серцю  рани…
Тікає  молодь  з  нашого  села,
Тож,  мабуть,  скоро  і  села  не  стане.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307123
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 28.01.2016


Михайло Плосковітов

У свята

Коли  вночі  у  дім,  квартиру,  хату
Прийде  Різдво,  ялинка  і  вогні  -
Згадай,  хоч  на  хвилинку,  про  солдата,
Який  в  окопі  мерзне  на  війні.

Який  своє  Різдво  зустріне  в  полі
Під  кулі  свист  і  вітру  коляду…
Хай  спогад  твій  йому  тамує  болі,
Хай  щира  згадка  піднімає  дух,

Бо  у  пройдешнім  році  щастя  й  туга
Змішались  в  датах,  цифрах,  іменах…
Яке  ж  Різдво  без  батька,  сина,  друга…
Які  ж  свята,  коли  іде  війна.

І  в  час,  коли  годинник  цокне  в  тиші
Й  по  вінця  буде  келих.  Щастя…  сміх…
Не  говори  тостів  хвалебно-пишних,
А  помолись  за  мертвих
і  живих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547635
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 28.01.2016


Михайло Плосковітов

Ховали Героя

Виносили  сина  –  а  яблуні  гупали  літом
На  землю  прогріту,  на  лаву,  де  спокій  приліг.
Ховали  Героя  –  хилилися  голови  й  віти,
Прощально  стогнав  під  ногами  кленовий  поріг.

Гуділа  машина.  Ішли  побратими  та  люди.
Жінки  голосили  і  плакав  дідусь  у  літах,
А  щось,  наче  камінь,  давило  на  горло,  на  груди…
Скрипіла  машина  й  дорога  далеко-свята.

На  цвинтарі  тиша,  на  купці  стужавіла  глина,
Салют…і  віночки…  і  літери  –  мов  золоті.
І  змучений  батько,  упавши  на  хворі  коліна,
Від  горя  заплакав  уперше  в  своєму  житті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529693
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 28.01.2016


Світлана Моренець

ШТОРМИТЬ УКРАЇНУ

Пливем  в  благенькому  човні
по  океану  долі.
Штормить...  Допливемо́  чи  ні?
І  швидко  чи  поволі
підемо  на  глибоке  дно,
бо  води  лихоманить,
в  бортах  –  пробоїни  давно
(сусід-пірат  таранить),
наш  капітан  щось  "не  кує,
не  меле"  і  команда...
У  всіх  великий  сумнів  є:
команда  це  –  чи  банда?
Щораз  якийсь  оліґофрен
не  той  підніме  парус,
тоді  в  човна  –  критичний  крен
на  борт,  по  третій  ярус...
Ще  боцман  й  штурман  заодно,
постійно  мутять  воду...
Отож,  куди  ми  пливемо́  –
до  Заходу  чи  Сходу  –
вже  толком  і  ніхто  не  зна:
туди-сюди  бовта́нка
під  шквал  піратського  лай.на
із  рупорів...  і  з  танка.

А  в  їх  кублі  –  ажіотаж!
Все  зважують  бандити:
чи  взяти  нас  на  абордаж*,
чи  зо́всім  потопити?

Хоч  на  човні  в  нас  зброя  є...  –  
з  часів  царя  Гороха,  –
та  штаб  команди  не  дає
ушкварити...  Хоч  трохи!

Не  в  змозі  зупини́ть  війну,
шлемо́  ми  SOS  всім  друзям.
Вони  ж  –  піратам:  "Ну-ну-ну!
Стурбовані  ми  дуже!"
Лиш  зрідка  рятівні  круги
кидають  нам  на  воду...
з  вимогою,  щоб  ми  тягли
принизливу  "угоду".

Нова  біда,  й  тут  діло  –  швах**:
керманича  команда
через  пробоїни  в  бортах
тягає  контрабанду!
Крадуть  усе,  що  на  човні,
від  харчу  до  вугілля,
і  цій  ординській  чортівні
сплавляють...  мов  з  похмілля!
У  них  з  піратами  –  ґешефт***
(хто  знає,  так  судачить).
Ні  наш,  ані  піратський  шеф
впритул  цього  не  бачать!
Поки  матроси  у  бою
відстоюють  кордони,
команда  вигоду  свою
кує  –  краде  мільйони!
Скоріш  нажитись  на  війні!
А  ледве  замаячить
хоч  тінь  загрози  вдалині  –  
то  хто  їх  тут  побачить?
На  власних  яхтах,  літаках
втечуть  поза  кордони,
де  вже  давно  свій  мають  дах,
рахунки  і  схоро́ни...

Загнився  зародок?..  –  аборт
перерива  вагітність...
Гнилу  команду  –  геть!  За  борт!
Спасемо  човен  й  гідність.

З'єднався  у  біді  народ  –
матроси  й  пасажири  –
рятують  аварійний  флот
всі  разом,  без  ранжирів.
Готові  тілом  і  грудьми
пробоїни  закрити...
Вони  лишилися  Людьми,
і  їх  вже  –  не  скорити!

Потрібний  курс  разом  знайдуть,
і  з  небезпечних  плавань
крізь  шторм  свій  човен  поведуть
у  мирну  світлу  гавань!

*  абордаж  –  зчіплення  з  ворожим  судном  (спосіб  ведення  бою);
               **  швах  (нім.)  –  поганий,  слабкий;
               ***  ґешефт  (нім.)  –  вигідна  спекуляція.

                             1.12.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625251
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 28.01.2016


Світлана Моренець

ПРОЩАЙ, ПЕЧАЛЬНИЙ РІК!

Прощай,  печальний  для  країни,
рік  втрат  і  болю,  рік  війни,
підривів,  обстрілів,  руїни  –
бліц-планів  кодла  сатани!

Ти  проявив,  хто  служить  чорту,
а  хто  –  держави  захисник:
ми  "кіборгів"  з  аеропорту
запам'ятаємо  навік
і  всіх,  хто  зміг  стіною  стати
на  захист  наших  рубежів
від  озвірілих  супостатів  –
козацький  дух  не  зубожів!

Фантоми  міст,  як  з  фільму  жахів,
полита  кровію  земля
Дебальцева  і  Волновахи  –
слід  "дружньої"  руки  кремля,
Піски,  Авдіївка  і  Щастя,
де  онімів  щасливий  сміх,
біль  Маріуполя...  Чи  вдасться
перелічити  болі  всіх?!

Рік  мужності  та  героїзму
всіх  воїнів  й  простих  людей
й,  водно́час,  –  наглого  цинізму
і  хватки  хижої  властей,
розбою  й  підлості  змагання,
продажності  суді́в,  інтриг,
убивць  і  зрад  непокарання,
хабарництва  тяжких  вериг,
афер  заправських  казнокрадів,
що  здивували  б  цілий  світ...  –
грабіж  небачених  масштабів
зам'яли...  і  затерли  слід...

Рік  зубожіння  міліонів
задля  збагачення  "крутих",
рік  обкрадання  батальйонів
в  тилу  і  на  передових,
тих,  що  під  кулями,  хто  смерті
щомиті  дивиться  в  лице...
У  війн  печальній  круговерті
до  стінки  ставили  за  це!
Але  нема  в  нас  трибуналів  –
занадто  вигідний  дохід
верховних  сірих  кардиналів,
тож  "контрабандить"  з  ними  схід...

Кульбіти  цін,  комізм  дотацій
і  крах  довіри  у  людей,
карикатурність    і-люстрацій...
Це  –  рік  розтоптаних  ідей
Майдану  і  Героїв  Сотні...
а  замісць  вбивць  –  лиш  "подання"...
Розчарування  незворотні
і  біль  наш,    що  росте  щодня!

Така  невтішна  вийшла  "штука":
не  зрушимо  із  місця  ми
допоки  лебідь,  рак  та  щука
"руля́ть"  розбитими  саньми.

І  буде  безлад  й  суперечка,
й  сидітимем  –  ні  в  сих,  ні  в  тих,
доки  не  розум  наш,  а  гречка
нам  вибирає  рульових.

Так,  для  одних  ти    був  кривавим,
але...  комусь  приніс  життя,
любов  чи  щастя,  був  яскравим,
надію  дав  на  майбуття.

Дасть  Бог,  назвешся  найлихішим
серед  наступників  твоїх,
а  як  візьмеш  всі  болі  й  гріх,
то  станеш  в  спогадах  світлішим...

Що  було  добре  –  не  забудьмо!
Хай  згинуть  лихо,  горе,  гнів!
Тримаймось  купи,  браття!  Будьмо!
Діждемося  щасливих  днів...

14.01.2016р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635722
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 28.01.2016


Світлана Моренець

В ПОЛОНІ СПОКУС (усмішка)

Від  лютого  до  листопаду
тружусь  на  дачі  «до  упа́ду».
І  в  празники,  у  вихідні
кручусь,  як  білка,  день  при  дні.

Зими  діждалась.  Чао,  дача!..
Стаю,  мов  ситий  кіт,  ледача.
Серед  спокус  –  як  на  габі...
я  програю́  нерівний  бій:
жую  та  клацаю  програми
і...  набираю  кілограми.

Так  місяць,  другий...  Все!  До  бою
із  лінню  і  сама  з  собою!
Щоб  організм  мій  не  зачах,
почну  з  зарядки...  десь...  на  днях.
Планую:  біг  на  стадіоні,
серйозні  зміни  в  раціоні,
здоров'я  лікувати  вади,
прийнявши  супермодні  БАДи,
прогулянки  щодень,  ні  –  ліжку!
Табу  –  на  крильця,  стейки,  ніжки,
ні  –  м'ясу  смаженому!!  Ну...  –
хіба  одненьку  відбивну...
Не  спокусять  мене  ковбаси!
Та  цей  рулетик...  –  ніжний,  ласий...
А  качка  з  яблуками?!  Пряна,
така  просмажена,  рум'яна,
і  запах    переймає  дух!

Щоб  апетит  хоч  трохи  вщух,
почну  несмачно  готувати...
Тут  муж  почав  протестувати,
немов  не  з  тої  встав  ноги.
Ну,  що  ж?  Спечемо  пироги,
та  я  до  них  не  доторкнуся,
бо  ж  за  фігуру  вже  боюся...
Хіба  оцей...  такий  пухкенький,
смачнющий  (гад!),  такий  гарненький!
Від  смакоти  вже  тану,  млію...
І  наминаю!  І  «говію»!

А  милого  смішать  дилеми,
мої  терзання  і  проблеми:
«Дурниця  –  лишні  кілограми!
Уже  весна  не  за  горами.
Прощай  зима,  тож  –  здрастуй,  дача!
Непосидюща  твоя  вдача
проснеться,  як  було  це  завше.
Нікому  спокою  не  давши,
мов  на  мітлі,  знов  понесешся
і  лише  взимку  схаменешся!»

Не  хоче  він  будити  «лихо».
Тож  пухну...  аби  в  домі  –  тихо.

28.01.2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639349
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016


Тетяна Луківська

А я…

Ти  кохаєш  свою  дружину…
А  буває  така      любов?!
Тихо    плачу,  в  суху  ожину
Від  усіх  заховавшись  знов?
Ти  кохаєш  свою  дружину,
А  я  скиглю  щодень  при  дні.
Все  шукаю  в  собі  причину…
Чи  б  забутися    уві  сні…
Ти  кохаєш  свою  дружину,
Мабуть,  щастя  твоє  таке,
А  я    нишком  змахну  сльозину
Й  понесу…  своє  нелегке'.
Ти  кохаєш  свою  дружину…
Над  світами,  красиво…  як!
Я  ж  себе  журю  за  провину:  
Все  не  так,  все  не  так…  не  так…
Ось,  горіла  вогнем  любові,
Крижаніла,  ось  тут,  душа...
Додала  б    освідчення  в  слові  
Та  кривились  рядки    вірша'.
Ти  кохаєш  свою  дружину…
Я  в  надії  веду    роки,
А  кохання  свого  вершину
Зачиню  на  усі  замки!
Приморозила  хуга  днину,
Задивляюся  в  сизу  млу.
Буду  в  мріях  тобі  за  дружину…….
Ти  прости  мені    цю  вину.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559135
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 27.01.2016


Олександр Мачула

Борімося за Україну!*

Ще  не  вмерла  Україна  й  житиме  віками,
якщо  ми  не  доконаєм  власними  руками!  
Якщо  той  одвічний  принцип  „Моя  хата  скраю…“
ми  не  зміним  кардинально  –  „Хочу,  вмію,  знаю!“

[i]Часу  й  сил  не  пожалієм  ми  за  Україну,
бо  її  ми  щиро  любим,  лиш  її  єдину!  
[/i]
Ще  не  вмерла  наша  воля  та  вже  меркне  слава.
Не  живе,  а  животіє  вся  наша  держава.  
Вороги  самі  не  згинуть,  як  роса  на  сонці,
поки  будем  дожидатись,  стоячи  в  сторонці.

[i]Часу  й  сил  не  пожалієм  ми  за  Україну,
бо  її  ми  щиро  любим,  лиш  її  єдину!
[/i]
Ще  не  вмерла  Україна  і  не  вмре  ніколи,
якщо  ми  усю  гидоту  виметем  довкола!
Ворогів  здолаєм  разом,  скинем  кровососів,
подолаєм  гнид  своїх  і  всіляких  …росів.

[i]Часу  й  сил  не  пожалієм  ми  за  Україну,
бо  її  ми  щиро  любим,  лиш  її  єдину!    
[/i]
Не  потрібно  помирати  ще  й  ложити  душу,
ворогів  трусити  треба,  ніби  дичку-грушу.
Треба  битись,  браття  милі,  за  нашу  свободу  
й  доказати:  українці  –  козацького  роду!

[i]Часу  й  сил  не  пожалієм  ми  за  Україну,
бо  її  ми  щиро  любим,  лиш  її  єдину!
[/i]
Загримить  козацька  слава  від  Карпат  до  Криму,
і  настануть  часи  славні  –  четвертого  Риму!
Тільки  ми  і  наша  праця  звеличить  країну,
бо  ніхто  крім  нас  не  любить  нашу  Україну!

[i]Часу  й  сил  не  пожалієм  ми  за  Україну,
бо  її  ми  щиро  любим,  лиш  її  єдину!    
[/i]
січень  2016  

[i]*  За  мотивами  відомого  твору  Павла  Чубинського
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635592
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 23.01.2016


Олекса Удайко

ВАСИЛІ (Поема) - ©©

                                             [youtube]https://youtu.be/0Chru3ccqII[/youtube]      
                                             [i]  …а  він  возносився  над  смертними  рабами  
                                                     і  вірив,  що  повернеться  колись.
                                                                                                                                       [b]Ол-др  Печора  [/b]
                         
             14-го  січня  за  церковним  календарем      –    День  Василя…  
             Два  великих  співвітчизника  народилися  напередодні  свята…  
             Два  велети  Духу,  котрі  віддали  своє  життя  за  Україну,  яку  
             ми  наразі  маємо  і  якою,  напевне,  не  задовольнилися  б  борці  
             за  правду  і  гуманізм.  Та  сталося  лихо  –  їх  життя    забрала  
             репресивна  машина  КДБ…    Це  –  Василь  Симоненко  та  
             Василь  Стус,  “пам’ятні  дати”  яких  припали  на  рік  2015-й:  
             80-річчя  від  дня  народження  –  першого  і  30-річчя  від  cмерті  –  
             другого…  Про  них  і  мова…          [/i]

[i][b][color="#ff2f00"]У  нас  в  житті  зі  всіх  професій  
В  найбільшій  шані  ковалі…
Бо  не  попи  [i]еМПе[/i]  конфесій    
Кували  щастя  –  Василі…  

Майбуть  кували  для  Вкраїни,
Кували  волю,  як  могли…
Та  компартійні  “бедуїни”
Є  не  синами,  а  …-огли*

Кували  волю…  Та  сатрапи
Лишили  волі  їх  самих…
І  мали  за  мету  покрапать**,  
Щоб  з  каменю  отримать  “жмих”.

                                           *  *  *    
Один  Василь  сконав  в  Черкасах,
Ще  й  не  відчувши  часу  плин,
Хоч    славним  був  в  “народних  масах”
Й  не  їв  його  червивий  сплін***.

Боровсь  зі  смертю  він  щосили,
Як  з  “компартійністю”  боровсь  …  
Содуха****  все  ж  його  скосила  –
Звізда  упала  в  шерхлу  Рось…

                                             *  *  *
…А  ти,  Василю?..  Як  ти  міг  спіткнутись,
Коли  попав  в  копальні  ВОРКУТИ?
Які  поніс  провини  і  спокути,
Чим  завинив  перед  прогресом  ти?..

...І  обернувся  посохом  твій  карцер  –  
Геройське  серце  наскрізь  пронизав!
Вce  наболіле,  що  сказати  мався,
Своїй  ти  Ненці  вповні  не  сказав…
                                             _____        
…Та  зойк  ваш  у  тумані  не  розтанув,
Безслідно  в  Універсумі*****  не  зник  –
На  Сонці  ожили  реакції  й  вулкани
І  донесли  Ваш  відчайдушний  крик…
 
І  крик  Ваш  в  голу  пустоту  не  канув  –
Луна  пішла  по  світу  з  Ваших  слів!    
І  не  було  б  у  нас  отих  майданів,
Не  будь  таких  героїв  –  Василів!..

Які  б  Ви  нам,  живим,  дали    уроки,
Яку    оцінку  виставили  б  нам?..
Вказали  шлях  єдиний...  У  Європу!  
Хоч  плата  за  рішучість  є  війна...  

Країна  не  піде  вже  манівцями  –
З  дороги  нас  і  віри  не  звернуть,
Бо  Захід  й  Схід  –  від  Дону  і  до  Сяну  –
Торують  Вами  вистраждану  путь.  

І  xай  куються    шпаги  і  ефеси
Для  мушкетерів  –  нових  Василів…  
З  усіх  відомих  на  землі  професій  –  
Найбільш  за  все  нам  бракне  ковалів…[/color][/b]

31.12.  2015
_________
*що  означає  (арб.)  –  син.
**Вода  і  камінь  точить…
***Меланхолія.
****Смерть.  Василь  Симоненко,  як  гадають,  помер  
від  хвороби  нирок  після  побиття  в  КПЗ  м.Сміла  в  1963  р.  
*****Всесвіт.  
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632596
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 23.01.2016


Віталій Назарук

ДОДОМУ

Через  роки,  через  літа…
Несуть  нас  крила  в  край  далекий.
Майнула  юність  золота,
Гніздо  покинули  лелеки.

Як  тільки  стали  на  крило,
Небачена  всміхнулась  доля,
В  житті  везло,  то  не  везло,
Та  головне,  що  була  воля.

Сліди  лишились  на  землі,
У  тих  краях,  де  вирій  вився,
Мав  перешкоди  не  малі,
Та    у  сорочці  народився.

А  коли  сил  нема  у  крил,
Жити    приходиться  самому…
Міняєш  напрямок  вітрил
І    повертаєшся    додому…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637400
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016


Рідний

Бог

                                 1
Так  багато  чудес  є  на  світі,
І  дивуємось  ми  неспроста,
Бо  хто  може  з  людей  зрозуміти
Усю  велич  і  славу  Христа?
                             Пр..
Він  живе  в  неприступному  світлі,
І  невидимий  людям  земним.
Серцем  чисті  і  думкою    світлі
Неодмінно  зустрінуться  з  Ним.
                                 2
Скільки  раз  Бог  людині  говорить
Як    Він  любить  творіння  Своє,
Та  не  кожен  на  відповідь  скорий,
Жити  праведно  сил    не  стає.
                                   3
Час  останній,  покаятись  треба,
Залишити  невірство  і  гріх.
Божий  Син,  скоро  явиться  з  неба
По  оправданих  вірних  Своїх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636955
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016


Рідний

Рідний двір (сл. О. Печора, муз. В. Ох)


Відлітають  з  гнізда  пташенята,
а  на  крилонька  пам’ять  беруть.
Важко  доленьку  наздоганяти,
нелегка  ж  простирається  путь.  

   Як  же  часто  мене  доля  била!
   Походив,  побродив,  політав…
   Рідна  ж  хата  –  повік  буде  мила.
   Звідси  в  світ  йде  дорога  свята.  


Кожна  пташечка    має  свій  голос.
Має  вартість  свою  кожна  мить.
Скільки  всякого  скарбу  навколо!
Таємниче  про  це  сад  шумить…

   А  повітря  густе  і  духмяне
   бадьорить,  веселить  і  п’янить…
   Щедрий  спомин  оцей  не  зів’яне.
   Рай  наземний  Господь  боронить.


В  рідний  двір,  де  любисток  і  м’ята,
повертаюсь  на  крилоньках  мрій.
В  рідну  хату,  де  мама  і  тато,
де  негаснучих  споминів  рій…  

   Як  би  доля  мене  не  сварила,  –
   рідне  хатнище  радо  віта.
   Тут  лікую  поранені  крила.
   Тут  Вітчизни  моєї  вівтар.  

[u]Запис  і  виконання  В.  Сірий[/u]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636726
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016


Віктор Ох

мелодія № 80 (Валентина Малая, Віталій Назарук, ptaha, Олександр ПЕЧОРА )

Валентина  Малая

       ПІСНЯ  ДЛЯ  ВИПУСКНИКІВ

(1-ий  куплет  співають  хлопчики,або  1  хлопчик  )

 В  школі    навчання  -  прекрасна  пора.
 Це  золоте  і  щасливе  дитинство
 Там  ми-малеча  й  іще  дітвора
 школа  для  нас-то  святе  королівство!
 Юності  вітер  кудись  нас  несе,
 Ми  спішимо  стати  зрілими  швидше
 Ми  біжимо  по  своЄму  шосе-е
 І  поле  життя  посміхається  нам…

 П  Р  И  С  П  І  В  
 
 Ти  у  вальсі  мене  закружляй
 Наш  весняний  щасливий  розмай…
 Ти  у  вальсі  мене  закружляй.
 На-аш  весняний  щасливий  розмай…

 (2-ий  куплет  співають  дівчата,або  1  дівчинка  )

 Нас  зустрічає  доросле  життя,
 Що-ось  готує  для  кожного  доля
 Також  чекають  нові  відкриття
 Буде  дорослішать  сила  і  воля…
 Юність  прекрасна,  зажди,почекай
 Мить  ця  чарівна  залишся  зі  мною,
 Я  танцюватиму  вічно  з  тобою,
 О,  Юність  прекрасна,  зажди,почекай!!

 П  Р  И  С  П  І  В  

 Ти  у  вальсі  мене  закружляй
 Наш  весняний  щасливий  розмай…
 Ти  у  вальсі  мене  закружляй.
 На-аш  весняний  щасливий  розмай…

 (3-ий  куплет—повтор  1-го,
співає  весь  клас  випускників,  або  дует  )

 В  школі    навчання  -  прекрасна  пора.
 Це  золоте  і  щасливе  дитинство
 Там  ми-малеча  й  іще  дітвора
 школа  для  нас-то  святе  королівство!
 Юності  вітер  кудись  нас  несе,
 Ми  спішимо  стати  зрілими  швидше
 Ми  біжимо  по  своЄму  шосе-е
 І  поле  життя  посміхається  нам…

 П  Р  И  С  П  І  В  
 
 Ти  у  вальсі  мене  закружляй,
 Наш  весняний  щасливий  розмай…
 Ти  у  вальсі  мене  закружляй.
 На-аш  весняний  щасливий  розмай…

------------

Віталій  Назарук

       ВАЛЬС  НА  ЛУЗІ
               
Падали  зорі  в  нічних  небесах,
Роси  сіяли  яскраво  на  лузі.
Плаття  червоне,  немов  паруса,
Звало  у  світ  невідомих  ілюзій.
Ти  пригорнулась  мені  до  плеча,
Залупотіли  червоні  вітрила,
Нам  соловей  ніжний  вальс  посилав,
Наші  серця  в  поцілунку  кружило.

         Приспів:
 У  житті  це  був  перший  наш  вальс,
 У  житті  це  був  перший  наш  вальс,
 У  житті  це  був  перший  наш  вальс,
 На  який  ми  так  довго  чекали…

Наче  метелики  ми  поміж  трав,
В  вальсі  кружляли  у  росах  холодних.
Я  твого,  люба,  кохання  бажав,
Ти  ж  не  давала  надій  мені  жодних.
Вальс  дарував  у  гаю  соловей,
Зорі  і  роси  були  нам  за  свідків.
Я  тебе,  мила,  горнув  до  грудей.
Місяцю  хмари  ховали  завидки…

Приспів.

3-ий  куплет—повтор  1-го

Приспів.

-----------------
 ptaha

         Стріли  Амура

Ранок  стрічає  байдужий  хайвей,
Лічить  таксі  кілометрохвилини.
Так,  я  втекла.  Ти  забудеш  мене.
Знаєш,  кохання  таке  швидкоплинне.

Змелються  дні  заметіллю  на  сніг,
Пам'ять  морозом  візьметься  на  скронях.
Сивий  Амур  на  замерзлім  вікні  мені
Креслить  калинове  серце  стрілою.

       Приспів:
 Тиша  тук-тук-тук  все  стучить,  тук-тук-тук.
 Чую  голос  твій  крізь  завію  розлук.
 Коридором  згадок  –  назустріч:  Я  тут!
 А  телефоном  -  луна:  ту-ту-ту…

Сплять  голубами  від  тебе  листи  –  
Оберігають  надій  літаргію.
Поруч  із  ними  –  мої,  які  ти
(Так  було  треба,  повір!)  не  отримав.

Змелено  дні  заметіллю  на  сніг.
Пам'ять  з  роками  пішла  за  водою.
Тільки  Амур  на  замерзлім  вікні  мені
Креслить  посивіле  серце  стрілою.

Приспів.

Зустріч  признач  в  паралельних  світах,
Де  ні  жалі  не  живуть,  ні  образи.
Хай  приховає  туман  забуття
Зморшки  на  серці  від  зайвої  фрази.

Вибілить  душі  нехай  снігопад,
І  подарує  нам  янголів  крила
Вічний  Амур,  проведе  нас  у  дивний  сад,
Той,  де  серця  не  понівечать  стріли.

Приспів.

--------------------------
   Олександр  ПЕЧОРА

   ЖАДАНИЙ  ВАЛЬС  


Ти  говорила:  "Гляди,  не  влюбись".
Ще  й  нахвалялася  пальчиком  грізно.
Раптом  в  очах  я  твоїх  утопивсь!
А  спохватився,  –  було  уже  пізно.

Ти  пригорнула  душею  мене,
лагідно  серце  тулилось  до  серця.
Щастя  вернулося,  нам  усміхнулося.
Долею  суджене  нас  не  мине.

       Приспів:
 Щоб  вогонь  кохання  ніколи  не  гас,
 хай  не  умовкає  жаданий  цей  вальс.
 Сонячно-яскравим  предивним  стає
 справжнє  кохання  єдине  моє.

Щире  кохання  не  купиш  за  гріш.
Досі  ми  порізно  щастя  шукали.
Як  же  чарівно  проймає  нас  дріж,
очі  іскряться  й  за  чашкою  кави!

Стрілися  двоє  на  стежці  одній,
думи  свої  принесли  сокровенні.
Мрії  таємні  вже  стати  взаємними
схожі  й  несхожі,  і  трішки  чудні.

   Приспів.

То  ж  полони  мене  й  не  відпусти.
Ще  й  кулачком  посварися  грайливо.
Жодної  миті  вже  не  пропусти.
Боже  ж,  яка  ти  красива  й  щаслива!

П’янко  з  криниці  любові  напивсь.
У  надвечір'ї  горить  зірка  рання.
Справжнє  кохання  –  оте,  що  останнім  є.
Ти  говорила:  "Гляди,  не  влюбись!.."

   Приспів.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636310
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 18.01.2016


Наталя Данилюк

Вертаєш додому…

[img]https://cs7058.vk.me/c540105/v540105690/3d0a5/Oik8kjPZsc4.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c627928/v627928401/367dd/cq_cyvy5cyI.jpg[/img]

Коли  крізь  густу  заметіль  ти  вертаєш  додому  –
У  затишну  й  теплу  оселю,  де  світло  горить,
За  битим  порогом  зі  снігом  обтрушуєш  втому,
Приймаєш  обіймів  і  слів  благодатні  дари…

І  свіжістю  дихаєш  в  рідні  щасливі  обличчя,
Сніжинками  з  одягу  срібно  ряхтиш  навсібіч…
І  щедрим  столом  зустрічає  тебе  добрий  звичай,
І  зашпори  з  пальців  замерзлих  втікають  у  ніч…

Рябіє  в  очах  кольорами,  вогнями  і  гріє
Цей  прихисток  світло-родинний  одвічним  теплом!
І  поки  за  вікнами  сипле,  мете,  біловіє,
Оселя  тебе  пригортає  ворсистим  крилом…

І  зовсім  не  колеться,  ніби  улюблений  светр,
Що  вже  залежався,  зносився  і  трохи  розм’як.
Вогонь  у  печі  шурхотить,  як  пожовклі  газети,
І  кави  гіркої  лікує  терпкий  післясмак.

Отак  і  вертаєшся  вкотре  з  дороги  до  хати,
Зима  під  ногами  рипить,  мов  хрумкий  пінопласт…
І  добре,  що  можна  всміхнутись  комусь,  обійняти,
І  скинути  все  за  порогом,  як  зайвий  баласт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636498
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 17.01.2016


Олена Іськова-Миклащук

Небо в окопах

А  небо  теж  ховається  в  окопи,
Тремтить  від  страху  загнаним  зайчам:
Коли  на  нього  бризкають  окропом—
Цілує  небо  руки  копачам.
І  наливає  їм  по  кварті  чаю,
Байдуже,  що  без  цукру  ,  
мов  полин:
Коктель  із  віри  з  присмаком  одчаю,
Коли  під  Градом  тиснеш  Ф-1…
А  за  спиною  посивіле  небо
Лежить  в  болоті  
мокре  
долілиць.
Йому  би  сонця  пригорщу  хто-небуть  
Приніс  тихцем…
Та  перебір  дзвіниць
Його  покличе  знову  на  роботу:
Приймати  нових  ангелів  увись.
Завиєш  вовком.
Біль  здереш  із  плоттю.
Поплеще  небо  по  плечу  :  
«Держись!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630985
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 15.01.2016


Тетяна Луківська

Я душею вростаю…

Я  душею  вростаю  у  слово,
У  рядки  заплітаю  журбу…
Україно  моя,  нова  змова!
Знов    продовжує  ворог    стрільбу!  
О!яка    ж  невимовна  розпука
Спопеляє  серця  на  жалі.
Тяжкі  втрати…ну,  що  ти  за  «сука»!
Прешся  й  далі  по  нашій  землі.
Все  агресор  безжально  шматує…
Ну,  не  «брат»  нам,  але  ж  ти  сусід!
Міномет  безпричинно  лютує…
Озирнись…що  лишаєш    услід.
Розпочав  ти  дорогу  криваву,
Замасковану  в  клятій  брехні.
Тож  зневага  людська  тобі  «славу»
Нагортає  землею  в  вогні.
Ну,  яким  тебе  дивом  спинити?
І  які  вже  казати  слова?
Україну  тобі  не  зломити!
Українським  народом  жива!

Я  душею  вростаю  у  слово,
Виплітаю  рядки  із  надій…
Мила,  рідна  земля  колискова,
Я  схиляюся  силі  твоїй.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568860
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 15.01.2016


Тетяна Луківська

Неначе небо…

Неначе  небо  залишило    всіх!
Ми  в  просторі,  в  безмежжі  і  без  віри.
Нема  опори,  лише  світ  утіх.
Ще  ніби  люди,  а  чому  ж,  як    звірі?
Таку  черпнули      чорноти    глибінь!
В  тумані  заблудилися…без  сили.
І  поміж  нами  злобна,      чорна  тінь
І  вже  не  люди…таки,  просто,  звірі!  
Бо  навіть    звірі  в  час  великих  бід
Безпеку  мають  біля  водопою.
Іде  війна…  та    кожен  у  свій    брід
І  хата    скраю…  й  не  з  його  бідою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634577
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 15.01.2016


Лариса Омельченко

Поетеса

Зітхнуть  знайомі  непомітно,
Щоб  не  завважила  на  те,
й  ковтнуть  співчутливо-привітно.
Снування  слів  для  них  –  пусте…
А  ті  ж  слова  –  дзвінка  цеберка,
Що  дзенькає  об  зруб  думок…
Її  новини  якось  меркнуть
На  фоні  цих  мужчин,  жінок.
Через  хвилину  й  не  згадають:
Чим  вона  все-таки  живе?..
Щось  наче    пише…  чи  співає…
Намалювала    щось  нове?..
«Чудна!»  -  махнуть  услід  рукою
І  пожаліють,  як  щеня.
Себе  хоронить  молодою,
А  ще  б  її  любить  щодня…
«Вона,  здається,  пише  вірші!  –  
Дзижчить  іронії  комар.  –
А  коли  їх  складати  більше,
Чи  буде  більшим  гонорар?..»  
…Вона  несла  відро  з  криниці  –  
Ні,  не  пусте,  а  повне  слів.
На  завтра  спраглим  дасть  напиться  –
Тим,  хто  поетом  буть  не  вмів.

                                                                                                                             6.11.1998.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305880
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 15.01.2016


Лариса Омельченко

Зустріч у березні

Моєму  чоловікові  Юрію

Вночі  пригадаєм…  а,  може,  насниться:
Весна,  мов  лахмітниця,  в  клаптях  брудних.
Калюжі,  ковбані,  канави  багнисті  –
То  раннього  березня  болісний  штрих.

До  мене  торкнешся  –  рукою  і  вдихом,
І  ковдра  ковзне  до  окрайців  колін…
І  срібла  кавалок  провалиться  в  стріху  –
У  стріху  небес,  і  сяйне,  мов  бурштин.

Вікно  не  зашторим  –  навіщо?  Хай  сяє
Полярною  зіркою  долі  рушник!
На  спогадів  стежку  сторожко  ступаєм:
Прямісінько  в  березень,  що  вже  достиг,

І  визрів,  і  вилився  в  юні  калюжі,
У  новонароджену  вранішню  твань…
Я  там,  біля  тебе  –  любов’ю  недужа,
Вицокую  он,  на  підборах,  поглянь!

…Самотньо  стояв  на  плямистім  асфальті:
Очікував  транспорт,  а  вийшло  –  мене!
Я  сильна  –  такої  б  не  знищили  в  Спарті!
…Улюблений  березень  звично  мине…

27.03.2012.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326208
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 15.01.2016


Віталій Назарук

ДРУГУ І БРАТУ У ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

                                 Олександру  Печорі...

Полтавщина.  Полтавський  край.
Лубни,  Біївці,  Ромодан.
Пісенний  край.  Поетів  рай.
Тут  в  кожного  в  душі  Майдан.

Тут  Батьківщина  Василя,
«Стежина»  стала  на  крило,
Печори  тут  свята  земля,
Життя  корінням  проросло.

Отак  буває  на  віку…
Знайшов  я  брата  до  снаги.
Одну  ми  маємо  ріку,
Хоч  різні  наші  береги.

Та  нас  єднає  долі  міст,
Тече  вода,  біжать  роки,
Ідемо  ми  у  повний  зріст,
Є  поміч  братньої  руки.

В  Сашка  сьогодні  надцять  літ,
Пісні  на  крилах  вдаль  летять,
Хай  буде  довгий  ще  політ,
Його  пісні  нехай  звучать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635132
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 79 (ptaha, горлиця, Віталій Назарук, Сергій Ранковий, Олександр ПЕЧОРА)

         ptaha  

Лічить  кроки  старенький  годинник.
До  Різдва  –  кілька  срібних  сніжин.
Із  минулого  запах  цитринний
Гладить  хутро  красуньок  ялин.

 Стіл  святковий  змахне  рушниками  -  
 І,  як  диво,  запахне  кутя,
 Примовляючи:  Зірка  над  нами  -  
 Тож  родилося  Боже  Дитя!

Десь  надворі  лунають  колядки.
Ходять  Сонце  із  Місяцем  вдвох  –  
Носять  кожній  родині  на  свято
Промінцями  Любов  і  Добро.

 Стіл  святковий  гостей  пригощає,
 І  по  колу  кружляє  кутя.
 А  згори  Зірка  всім  сповіщає:
 Народилося  Боже  Дитя!

Оживають  портрети  на  стінах,
Зупиняється  в  просторі  час.
Це  вона  –  наша  ненька  Вкраїна  –  
У  родину  об\'єднує  нас.

 За  святковим  столом  пригадаймо
 Тих,  що  наше  боронять  життя,
 Долі  їм  у  Зорі  попрохаймо,
 Що  явила  нам  Боже  Дитя!

-------------------

           горлиця

     ЖУРАВЛІ

Знов  летять  журавлі  понад  степом,
В  далинІ  сумне  чую  кру  –  кру.
Чорні  хмари  зв`язалися  кленом,
І  журавка  знов  плаче  -  помру.

   Ой,  летіть  журавлі,  повертайте,
   Батьківщина  вас  кличе  назад.
   То  ж  свій  край  на  чужий  не  міняйте  ,  
   Вас  чекає  гніздо  своїх  хат.

Так  і  я,  повернусь  в  Україну.
Над  Дніпром  ту  стежину  знайду,
Де  стрічала  сліди  журавлині,
І  по  них  я  в  дитинство  пірну.

   Ох,  ви  сни,  чародійні,  бажані,
   Сніться,  сніться  я  тут  відживу,
   Бо  лиш  в  мріях  усе  це  кохане,  
   Хоч  на  мить  я  в  душі  воскрешу.  

І  пахучі  степи  й  рідну  хату,
Я  до  серця  свого  притулю,
Й  тут  засну,  щоб  уже  не  літати,
За  далекі  моря,  в  чужину.

   Ой  летіть  журавлі,  повертайте,
   Батьківщина  вас  кличе  назад.
   То  ж  свій  край  на  чужий  не  міняйте  ,  
   Вас  чекає  гніздо  своїх  хат.

----------------------

           Віталій  Назарук

   СОЛОВ’ЇНІ  ГАЇ

Солов’ї  цілу  ніч  не  змовкають,
У  квіту  зеленіють  гаї.
Вони  нашу  любов  виглядають,
Де  єднають  серця  солов’ї.

         Приспів:
   Миготять  в  небі  яснії  зорі
   І  любується  Місяць  здаля…
   Білі  хмари,  як  хвилі  у  морі,
   Закохались  в  пісні  солов’я.

А  ми  взявшись  за  руки  з  тобою,
Йдемо  слухати  в  гай  солов’я.
Сядем  разом  удвох  під  вербою,
Моя  доле,  єдина  моя.

       Приспів.

Соловей  все  співав  нам  про  щастя,
Від  цілунків  п’яніли  вуста,
Вітер  в  гіллі  вербовім  хитався,
Нас  п’янила  травиця  густа.

       Приспів.
----------------------

       Сергій  Ранковий

       ОСІННЯ    ЗУСТРІЧ  

Розмалює  скуйовджена  осінь,
Мальовничі  пейзажі  свої,
А  у  небі  захмаренім  просинь,
Підморгне  синьооко  мені.

 Розляглись  попід  ліс  полонини,
 Де  журчать  кришталеві  струмки.
 Ми  з  тобою  зустрілися  нині,
 А  у  небі  летять  журавлі.

Пролунає  відлунням  сопілка,
І  відчують  серця  резонанс.
З  неба  впаде  замріяна  зірка,
Як  зорі  промайне  диліжанс.

 Заіскряться  у  темному  небі,
 Нескінченно  далекі  зірки.
 Я  тихцем  пригорнуся  до  тебе,
 І  згадаю  роки  молоді.

Посміхнеться  розхристана  осінь,
Розійдуться  холодні  вітри,
Розтріпають  приховану  просідь,
Нагадавши  мені  про  роки.

 Розляглись  попід  ліс  полонини,
 Де  журчать  кришталеві  струмки,
 Ми  з  тобою  зустрілися  нині,
 А  у  небі  летять  журавлі…

--------------------

     Олександр  ПЕЧОРА

   РІДНИЙ  ДВІР

Відлітають  з  гнізда  пташенята,
а  на  крилонька  пам’ять  беруть.
Важко  доленьку  наздоганяти,
нелегка  ж  простирається  путь.  

   Як  же  часто  мене  доля  била!
   Походив,  побродив,  політав…
   Рідна  ж  хата  –  повік  буде  мила.
   Звідси  в  світ  йде  дорога  свята.  


Кожна  пташечка  свій  має  голос.
Має  вартість  свою  кожна  мить.
Скільки  всякого  скарбу  навколо!
Таємниче  про  це  сад  шумить…

   А  повітря  густе  і  духмяне
   бадьорить,  веселить  і  п’янить…
   Щедрий  спомин  оцей  не  зів’яне.
   Рай  наземний  Господь  боронить.


В  рідний  двір,  де  любисток  і  м’ята,
повертаюсь  на  крилоньках  мрій.
В  рідну  хату,  де  мама  і  тато,
де  негаснучих  споминів  рій…  

   Як  би  доля  мене  не  сварила,  –
   рідне  хатнище  радо  віта.
   Тут  лікую  поранені  крила.
   Тут  Вітчизни  моєї  вівтар.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634032
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 07.01.2016


Рідний

РІЗДВО НА ЗЕМЛІ (сл. В. Назарук. муз. В. Сірий)

РІЗДВО  НА  ЗЕМЛІ

В  Різдвяну  ніч  спалахує  зоря,
Цей    світ  зорі  у  серці  поселився…
Ця  зірка  від  Всевишнього  царя,
Бо  Син  Його  на  цій  землі  родився.

Дитя  маленьке  в  яслах  сповили,
А  Бог  Йому  відміряв  долю  Сина,
Його  гонили,  навіть  розп’яли,
Він  був  Син  Божий,  був  Його  дитина.

Він  всі  випробування  переніс,
Воскрес  із  мертвих,  як  Його  розп’яли,
І  Бог  Його  у  небеса  возніс,
Нам    наказав,  щоб  Сина  шанували…

В  Різдвяне  свято    заблищить  зоря  -
Це  зірка  Сина  однородженого  
Немов  наказ  від  Господа  –  царя,
Син  народився,  то  ж  славімо    Його!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633878
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016


Ілона Павленко

ПАНТЕРА

В  цього  народу  гарні  судини  –
Можна  порвати  не  раз  і  не  два!
Нікого  жалувать  –  лихо-біда.
Справедливо…
Гарно-хороше  з  чогось,
Говорять  про  когось,
Запитують  там,
Розказують  сям,
Приходять  звідти  і  йдуть  у  нікуди..
Люди.
Це  плем’я  руша  у  великий  похід,
До  кращої  долі,  далеко  вниз.
І  морок,  і  страх  не  показує
Хід,  а  лише  стримує  патоку
с
л
і
з
.
.
.
Плакати  можна  від  щирості,
А  можна  і  навпаки.
Ех,  невблаганні  ніжності!
Де  повні  руки  гаків?
Нащо?  Так  легше  рвати.
Нащо?  Так  добре  брати  
Й  вивозити  на  смітник…
Нащо?  Так  зручно  мати
Настояний  в  капсулі
Сік.

І  впиватися  чистим  залізом…
(Та  ні,  все-таки  домішки)
Борсайся  в  купі  хмизу,
Народе  мій
Переораний!

І  з  вірою  в  правди,
І  з  правдою  віри  –
Радься,
Гуляй  красиво.
Вмієш  і  можеш,
Можеш  і  хочеш
Тільки-но  спробуй…
Мощі
Святих,  літописи  давні  –
Всі  тобі  в  поміч,
Все  православне.
Залізницею  ирій  птахів
Літає  над  випнутим  небом…
Так  треба.
Так  треба,
Пантеро!
Хижакам  охоче  тут  раді:
Чорним,  великим,  грішним,
Але  –  ніжним,  теплим  і
Лагідним.
Складно  бачити  тисячі  звірів,
Муки,  істерики,  гнів…
Виживання?  Всерівно,
Коли  не  видно  днів.
Коли  ніч  меланіном  під
Шкірою
Зраджує  кожній  клітині,
Віднині
Й  назавжди  пускатиму
Пазурі
Широко.
Глибоко.
Гостро  і
Щиро
.
.
.
Дідусь  в  електричці  чита  
«Отче  наш…»  ,  просить  у
Бога  сили.
А  я  розриваю  пітьму
Кожен  раз,
Відтинаючи  душу  від
Т  і  л  а  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629469
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Віталій Назарук

ВІТАННЯ ДО НОВОГО РОКУ

Лиш  перше  січня  ступить  на  поріг,
Дванадцять    відіб’є  годинник  в  хаті,
Прийде  до  нас  у  гості  Новий  рік,
Якого  ми  стомилися  чекати…
Яким  він  буде,  що  нам  принесе,
Чи  буде  мир,  чи  далі  кров  проллється,
Чи  нас  Господь  від  утисків  спасе,
Чи  мати  до  дитини  усміхнеться?
Якби  хотілось  миру  на  землі,
Щоб  наші  діти  доглядали  поле,
Щоб  патріот  в  держави  на  чолі,
Щоб  кожен  крок  не  відбивався  болем.
Прошу  у  Бога  миру  в  Новий  рік,
Здоров’я  для  Вас,  друзі,  і  родині,
Щоб  йшли  до  цілі,  не  скакали  вбік
І  несли  славне  ім’я  України!
Вітаю  всіх,  хто  патріот  в  душі,
Хто  вміє  ще  тримати  автомата.
Вітаю,  кому  пишуться  вірші,
Хто  руку  подає  в  біді  для  брата.
Зичу  вам  тільки  радості  в  житті,
Рік,  що  минув,  хай  буде  нам  уроком.
Пишіть  поеми  вірші  і  статті,
Вітаю    членів  клубу  з  Новим  роком!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632395
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Серафима Пант

Недо- і напів-

Напівдорозі  не  спиняйтесь!
Зневіру  не  беріть  у  свідки  –
Запрограмовані  здаватись,
Мети  сягають    досить  рідко.
Якщо  кохання  серце  прагне,
Ніколи  не  любіть  в  півсили  –  
Клубком  у  горлі  «недо-»    стане:
Недожили…  Недолюбили…
НапівсебЕ,  напів-  для  чогось  –
Не  може  бути  недосенсу.
Своє  напів-  як  побороли  –  
Життя  напише  гарну  п’єсу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631095
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Віталій Назарук

РИДАЛА НІЧ (Змінено…)

Ридала  ніч.  О,  як  вона  ридала!..
Летіли  зорі,  наче  сльози  вдаль…
Змовк  соловей.  Зозуля  не  кувала.
Сюрчав  цвіркун,  немов  дзвенів  кришталь.

                     (Продовження    на  замовлення…)
До  сходу  сонця  ще  було  далеко,
Та  ранішня  зоря    вернулась  в  дім,
Солодко  спали  стомлені  лелеки,
А  над  гніздом  висів  туманний  німб.

Зіркове  небо  наче  відридало,
З’явився  Місяць  –  зоряний  пастух…
Зірок  на  небі  стало  мало-мало,
А  Місяць  в  хмарах  начебто  потух…

Ніч  притомилась.    Замовчали  зорі…
Неначе  вперше  тьохнув  соловей.
І  голубінь  на  сході  неозора,
Зірки  горнула  до  своїх  грудей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629567
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Рідний

Знаєш (сл. Р. Бойчук, муз. В. Сірий)


І.
За  мить  
до  весни
я  спинився  й  побачив  –
твої  там
розквітлі  
сліди.
Вони,
наче  сни.
Ну  а  це,  мила,  значить,  –
що  різні  
є  наші  
світи.

Намарне  я  прагнув  зробитися  вітром
Із  теплих  південних  країв;
Впиватись  нектарами  ніжного  цвіту,
Який  не  належить  мені!

Приспів:
Знаєш,
Сніжні  мої  заметілі  –
Вкрили  кригою  наші  тіні.
Доки
спав  я  в  зимовому  сні,
себе  розчинила  ти  в  теплій  весні.

Знаєш,
Сніжні  мої  заметілі  –
Вкрили  кригою  наші  тіні.
Доки
спав  я  в  зимовому  сні,
себе  розчинила  ти  в  теплій  весні.

ІІ.
І  все
навкруги
стало  раптом  інакшим…
З  тобою
ми  знову  
на  «Ви».
Несе
нас  ріка
у  своє,  а  не  наше,
життя,  де
немає
зими.

Бажання  свої  записав  на  папері
У  пісні  на  крилах  вітрів!
Схрестились  орбітами  дві  паралелі
З  таких  наших  різних  світів;

Приспів:
Знаєш,
Сніжні  мої  заметілі  –
Вкрили  кригою  наші  тіні.
Доки
спав  я  в  зимовому  сні,
себе  розчинила  ти  в  теплій  весні.

Знаєш,
Сніжні  мої  заметілі  –
Вкрили  кригою  наші  тіні.
Доки
спав  я  в  зимовому  сні,
себе  розчинила  ти  в  теплій  весні.

Запис  і  виконання  В.  Сірий

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629571
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Рідний

І втрати є (аудіовірш)

І  втрати  є.  А  як  без  втрат?
Дешевим  зробиться  і    цінне.
Із    шифоньєру  зла  й  добра
Душа  не  раз  лахміття    вдіне,
Якщо  без  крил  її  єство
І  очі  у  земній  пилюці.
Але,  як  на  відсотків  сто
Вона  відкине  мрії  куці,
То    осягне      височину
І    збиток  сей  набутком  стане,
І  долю  вигоїть  сумну
Утіхи  сонце  полум’яне.
І  мир,  і  радість,  і  гаразд
Стіною  душу  враз  оточать,
І  щезне    смуток  від  утрат,  
Мов  та    безсила  потороча...

Музика,  запис  і  виконання  В.  Сірий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629826
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Микола Шевченко

Ти ніколи не будеш сивою (пісня на вірш Віталія Назарука!)

Слова  -  Віталій  Назарук  (надихнула  -  прекрасна  українська  поетеса  Ліна  Костенко)
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

...Коли  я  буду  навіть  сивою,
і  життя  моє  піде  мрякою,
а  для  тебе  буду  красивою,
а  для  когось,  може,  й  ніякою.
А  для  когось  лихою,  впертою,
ще  для  когось  відьмою,  коброю.
А  між  іншим,  якщо  відверто,
то  була  я  дурною  і  доброю...
                                                   
                                               ©Ліна  Костенко

І,  власне,  пісня:

   1
Ти  ніколи  не  будеш  сивою,
Пофарбують  роки  волосся,
Залишайся  завжди  красивою,
Щоб  задумане  все  збулося…
Не  була  ти  ніколи  відьмою,
Не  була  ти  ніколи  коброю,
Ти  родилась,  щоб  бути  жінкою,
Бути  мамою,  ласкавою  і  доброю.
ПРИСПІВ
А  постава  яка  у  тебе…
В  тебе  мудрості    вистачає,
Прихилю  я  для  тебе  небо,
Бо  і  нині  тебе  кохаю.
     2
Берегиня  ти  свого  роду
І  онукам  бабуся  люба,
Ти  ніколи  не  втратиш  вроду,
А  от  я  вже  лишився  чуба.
Я    без  тебе  не  зможу  жити,
Ти  для  мене  не  будеш  сивою,
Хочу  разом  кохання  пити,
Залишайся  завжди  красивою.


4  травня  2015  року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578944
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 14.12.2015


Осіріс

Зима на блокпосту

           

Зима  струмком  навідує  бліндаж,
Цілує  брудом  різану  підошву.
Гаптує  кулемет  нічний  пейзаж,
Рій  «трасерів»  втискаючи  у  прошву.

На  бруствері  першоквітує  мідь,
Відстріляних  гільзованих  конвалій.
Комбат  хропе  байдужий  мов  ведмідь,
В  бушлаті  без  шевронів  та  регалій.

Динаміку  вихоплює  «нічник»,
На  схилі  переораної  траси:
Світанням  здиблять  листяний  ліжник,
Грибочками  оливкові  фугаси…

Мовчатиме  блокпост  їм  у  одвіт,
Аж  поки  мінометні  заметілі,
Не  вирвуться  із  нищівних  трембіт,
Щоб  прорости  осколками  у  тілі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626242
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 06.12.2015


Микола Серпень

Словяни

Про  жито  молитва
У  зими  голодні,
І  з  ворогом  битва.
Як  воля  господня,

А  щастя  горстина,
Щоб  радість  до  неба  -
Спокійна  хвилина,
Де  в  битву  не  треба.

Та  знову  тривога
Зривається  з  місця,
Петляє  дорога
В  болоті,  як  в  тісті.

Незванії  гості,
Нема  на  них  сили,
Лиш  старії  кості
Собі  захватили.

Та  лише  під  ранок,
Як  злипнуться  очі,
Із  наших  схованок
На  них  ми  наскочим.

Не  буде  пощади,
Тут  жалю  не  треба,
Дамо  ми  їм  раду,
Бо  з  нами  і  небо!

І  знову  ретельно,
Збираючи  збіжжя,
Набігам  смертельним
Кладем  роздоріжжя.

Запаси  поповнені,
Загострені  списи,
І  кубки  наповним
Своїм  Осмомислам!

7.11.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624311
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Микола Серпень

Лелеки України

(оновлений  варіант)

Не  ходи  ти  далеко,
Подивись  навкруги  -
Ген  чутливий  лелека
Сторожить  ворогів.
Наче  тінь  наших  предків,
Що  за  нас  все  тремтить  -
Як  не  так  щось,    лелека
Кудись  швидко  летить.

Біла  птиця  -  чорні  крила,
Після  літа  нас  покине!
Зиму  мусить  десь  перечекати.
Чи  є  нам  до  того  діло?
Ну,  яке,  здається,  діло?
Скільки  їй  терпіння  треба  мати!

Може,  там  десь  далеко,
Дивні  квіти  цвітуть,
Та  лиш  тут  у  лелеки  
Малі  діти  ростуть!
Ми  тут  всі  як  лелеки...
«Як  життя?»  -  не  питай!
Хоч  і  рвемся  в  далеко,
Над  усе  нам  свій  край!

Біла  птиця  -  чорні  крила,
Зустрічі  весняний  символ!
Щастя  треба  вміти  дочекатись.
Біди  всі  з  країни  гнати,
Боронитись,  працювати,
І  свою  вже  долю  повертати!

А  хмари  знов  зібрались,
Як  ознаки  біди,-
Тільки,  що  б  там  не  сталось,  -
Він  вернеться  сюди!
Знов  країні  нелегко,
Смутку,  хоч  відбирай!
Та  недаром  лелека
Прикрашає  наш  край!

Чорні  крила,  біла  птиця,
Нам  би  з  долею  зустріться!
Скільки  нам  її  іще  чекати?
Та  давайте  вже  не  ждать,
А  старанно  працювать,
Чорне  з  білим  чітко  розділяти!

11.2011-15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624310
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Віталій Назарук

ОДЯГ ХРИЗАНТЕМ

Стоять  під  снігом  жовті  хризантеми,
Немов  вдягнули    білий  капелюх,
Як  пишна  пані,  кожна  з  них  окремо,
Примружена    із  поглядом  жалю.
Вже  скоро  вітер  скине  капелюха,
А  сонечко  зігріє  красних  панн…
І  тільки  знову  біла  завірюха,
Накине  їм  відбілений  жупан.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624467
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 78 (Віталій Назарук, Ганна Верес, Світлана Моренець, Олександр ПЕЧОРА) )

   Віталій  Назарук

   [i]  Повернення  сина[/i]

Повернувсь  з  країв  далеких,
На  порозі  хати  став…
Навесні,  немов  лелека,
До  гніздечка  завітав.
Сонце  вже  зійшло  на  небі,
Дув  легенький  вітерець,
Білий  став,  неначе  лебідь,
Ось  матуся  і  отець.

         Приспів:

   Стріла  мене  моя  мама,
   Стрів  татусь  при  сивині…
   Долі  стомлені    роками,
   Чи  наснилось  це  мені?..

Як  живете,  моя  мамо?
Чи  здорові,  Тату,  ви?
Посивіли  ви  з  роками,
Як  без  мене  тут    жили?
Повернувся  я  назовсім,
Щоб  надати  всьому  лад,
Хоч  уже  і  в  мене  осінь,
Але  вам  я  дуже  рад.

     Приспів.

Поклонюся  їм  у  пояс,
Пригорнуся  до  грудей,
Може  серце  заспокою,
Сльози  витру  із  очей.
Все  зроблю,  щоб  їхня  старість,
Їм  була  не  в  тяготу,
Почерпну    батьківську  мудрість,
Дам  їм  старість  золоту.

     Приспів.

--------------------------

           Ганна  Верес

 [i]      Подаруй  мені  ніч[/i]

Подаруй  мені  ніч,
Я  й  так  чекала  довгі  роки.
Подаруй  мені  ніч,
Принишкли  щоб  зірки.
Подаруй  мені  ніч,
Спинився  спів  щоби  і  вода…
Подаруй  мені  ніч  –
Стомилась  я  одна…

           Приспів:
   Розкажи  мені,  коханий,
   І  про  ніч,  і  почуття,
   Солов'їв  я  попрохаю,
   Хай  до  ранку  не  свистять.
   На  заквітчаній  калині
   Лиш  воркують  голубки,
   Але  пісня  знову  лине,
   Заворожує  зірки.

Подаруй  мені  ніч,
Солодкий  трунок  питиму  губ.
Подаруй  мені  ніч,
Забула  щоб  нудьгу.
Подаруй  мені  ніч,
Щоби  втекти  від  земних  тривог…
Подаруй  мені  ніч  –  
Одну  любов  на  двох…

Приспів.

------------------

     Ганна  Верес

[i]Я  нап’юсь  води  з  криниці[/i]

Є  багато  доріг,
Та  лиш  одна  між  ними  свята,
Там  де  отчий  поріг,
Мене  він  вигляда,
І  з  портрета  вгорі
Моя  матуся,  ще  молода,
І  криниця  в  дворі,
А  в  ній  жива  вода.

       Приспів:
   Я  нап’юсь  води  з  криниці,
   Обійму  весь  білий  світ.
   Чи  не  сон  мені  це  сниться.
   Притуляю  ружі  цвіт.
   А  вона  мене  цілує
   (Зачекалася  давно).
   І  п’янить  це,  і  хвилює
   Ще  сильніш,  аніж  вино!

Я  пройдусь  по  траві,
Там  чарівні  мотиви  дзвенять,
А  думки  в  голові
Знову  одне  твердять:
Ми  приходим  у  світ,
Щоби  любові  йому  додать,
Щоби  множився  квіт
І  в  джерелі  вода.

Приспів.

----------------

         Світлана  Моренець

   [i]  На  війну  пішов  мій  милий[/i]

Сум  сердечний  мій  тужливий
ти,  сопілонько,  зіграй...
На  війну  пішов  мій  милий
захищати  рідний  край...
Я,  голубкою,  щоночі
все  лечу  на  сонця  схід,
в  волошкові  глянуть  очі,
відмолити  їх  від  бід.

Приспів:
Розгорну́  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обійму...
Щоби  втома  не  зморила  –
я  її  собі  візьму.

Ой  ти,  скрипочко  чарівна,
заспівай  йому  вві  сні,
що  чекаю  його  вірно,
що  –  в  молитвах  день  при  дні  –
посивіла  рідна  мати,
батько,  спохмурнівши,  вмовк...
що  пуста  без  нього  хата...
жде  рідня  й  малий  синок.

Розгорну  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обніму...
Якщо  куля  зачепила  –
я  твій  біль  собі  візьму.

У  воронках  житнє  поле,
"градом"  зорана  стерня...
Мій  козаче,  мій  соко́ле,
ти  –  мій  захист  і  броня!
Жду  тебе  із  поля  бою,
наче  милості  Небес!..
Щоб  не  сталося  з  тобою,
знай,  що
Я    ЛЮБЛЮ    ТЕБЕ!

Розгорну  в  півнеба  крила,
на  порозі  обійму...
Бог  простить,  що  я  молила,
проклинаючи  війну...

----------------------

   Олександр  ПЕЧОРА

   [i]Мелодія  кохання[/i]

Найприємніше  відлуння,
моє  серденько  не  край.
Зачепило  ніжні  струни
й  відійшло  за  небокрай.

Знову  й  знову  жалить  пам’ять
і  п’янить  за  ліком  літ.
Ти  лишилась  зорепадом,
й  досі  кличеш  у  політ!

       Приспів:
   Непогасна  зоре  рання,  
   чи  зустрінемося  де?
   Та  мелодія  кохання
   повертає  нас  в  Едем.

Ненароком  впало  слово  –
залишивсь  недобрий  слід.
Спотикнулось  знову  й  знову,
й  недоречно  світ  поблід.

А  тепер  я  маюсь,  каюсь,  
бережу  тепло  обох.
Слово  –  пташка,  а  чи  камінь…
Безперечно  –  Слово  –  Бог!

   Приспів.

Я  до  тебе  серцем  лину
і  здригаються  уста.
Нашу  пісню  лебедину
вже  не  воскресять  літа.

Та  в  Любов,  що  розквітала,
світла  пам’ять  поверта.
Ти  коханою  зосталась,
адже  ти  мені  –  свята!

   Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618702
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 18.11.2015


Патара

До того часу буде бій запеклий

Ніколи  б  не  було  ніде  війни,
Коли  б  історію  гортали  ми  завзято.
Наприклад:  кличуть  сина  воювати,
А  владні  вдома  на  печі  сини.
Колись  як  дакський  цар  ішов  "на  ви",
Вів  свого  сина  на  високу  скелю,
А  не  ховав  під  ковдрою  в  оселі,
Щоб  не  упав  і  волос  з  голови.
Внизу  стояли  воїни  стіною,
Списи  тримали  гостряками  вверх,
Від  кількості  списів  аж  світ  померк,
Було  тих  воїв  наче  бджіл  у  рою.
І  цар  кидав  дитя  на  ці  списи,
Бо  йшли  чужі  сини  із  ним  до  бою...
Чому  ж,  коли  кров  ллється  в  нас  рікою,
Усе  не  так,  усе  в  нас  навскоси?..
Чому  сини,  так  званих  слуг  народу,
Сидять  у  Радах,  за  кордоном  теж
І  лицемірству  влади  нема  меж,
Коли  дають  посмертно  нагороди?..
Допоки  свого  сина  їм  шкода,
Чужого  ж  легко  посилати  в  пекло,
До  того  часу  буде  бій  запеклий
І  кров  тектиме  в  море,  як  вода...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621168
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 16.11.2015


Наталя Данилюк

Бувають дні…

Бувають  дні  –  важкі,  німі  і  сірі,
Коли  душа  не  видасть  і  рядка,
І  стільки  бруду  затхлого  в  ефірі,
Що  мимовільно  тягнеться  рука
Повимикати  все  і  всіх  до  біса!..
І,  застрибнувши  у  старий  трамвай,
Пливти  собі  артеріями  міста,
Сигнал  зими  ловити  на  wi-fi.
І  думати,  що  все  мине,  що  грудень
М’яким  котом  на  лапах  підповзе
І  все  оте  роз’ятрене  остудить…
Що  в  кучугури,  як  в  легке  безе,
Позагортає  враз  буденні  драми,
Густим  вапном  забілить  сіре  тло…
І  ти,  мороз  хапаючи  вустами,
В  повітря  видихатимеш  тепло…
І  зупинившись  десь,  біля  кав’ярні,
Заливши  у  гортань  бразильську  ніч,
Збереш  у  жмуток  мрії  всі  примарні,
Новому  дню  поквапишся  навстріч.
Відчуєш,  як  за  кліткою  грудною
Надія  ворухнулася  –  жива!
Як  тихо,  невідчутною  ходою,
Крадеться  дух  пресвітлого  Різдва...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 16.11.2015


Рідний

Осінній вальс із долею (сл. В. Кузан, муз. В . Сірий)



Пензлі  осик  підфарбовують  осінь
У  золоті  кольори.
Серце  натхнення  і  музики  просить,  
Всесвіт  шепоче  –  бери.

Парками  виткались  душі  і  хмари,
Мороком  нитка  щемить.
Світло,  життя  –  то  фантазії  марев,
Може  скінчитись  за  мить.

Ворог  сахнеться  гримасою  криво,
Прийде  щаслива  пора.
Стануть  планидою    янгольські  крила,
Струсимо  біль  із  пера.

Грайте  веселої,  грайте  музики,
Чахне  голодна  кутя.
Долю  –  до  танцю  вклонилися  кликать
Три  четвертини  буття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621251
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 16.11.2015


Променистий менестрель

Усміхнені лиш хризантеми

Усміхнені  лиш  хризантеми

Недосить  слів,  щоб  пісні-долі
розповісти  про  шлях  в  зірках,
в  цім  падолисті,  в  вітах  голих  –  
у  цих  століттях,  в  цих  літах.

Під  Місяченьком  повнолицим,
під  сірим  небом  і  в  дощах
трагедія  лиш  долі  сниться,
при  недолугих  цих  вістях.

Усміхнені  лиш  хризантеми,
надмірно  ллють  на  них  дощі  –
проте  вони  в  своїх  едемах
і  радість  ув  очах  блищить.

Як  сонечко  серед  хмарин,
театр  відкрив  свою  завісу
й  над  нами  вже  ультрамарин  –
на  сцені  в  райдузі  –  Аліса...

Бо  жити  можна  лиш  у  казці,
де  вічне  щастя  й  чудеса,...
а  на  землі  все  тяжче  й  тяжче.
Мрія  у  серці  зависа...

14.11.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621027
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015


Любов Ігнатова

Я все ще…

Я  все  ще  намагаюся  розбити  
Те,  що  було  не-мною-у-мені...  
Напевно,  ми  з  життям  у  чомусь  квити,  
Якщо  воно  згорає  у  вогні?..  

Із  воску  виливаються  фігури  -  
Товстезний  накип  злазить  із  душі...  
Хтось  замовля  видовища  -  тортури,  
Бо  сам  до  бою  стати  не  спішить...  

Я  ж  на  арені  псевдо-колізею  
Стою  з  мечем  любові  проти  зла  
І  відчуваю,  як  в  мені  змією  
Зневіра  -  відчай  -  втома  проповзла...  

По  чім  квитки  до  лев\'ячої  пащі?  
А  можна  у  розстрочку  чи  кредит?  
Іще  одне  питання  можна?  Нащо  
Ламати  руки  у  Каріотид?  

Вони  ж  тримають  на  долонях  небо...  
Що  буде,  коли  небо  упаде?  
Де  істина  в  вині,  там  є  потреба  
У  вожакові  для  сліпих  людей  :

Бо  суне  зграя  просто  у  провалля...  
Хто  спинить  їх?  Хто  далі  поведе?  
А  темний  світ  кривого  задзеркалля  
Хапає  душі  де  запопаде...  

...  А  я  воюю  все  ще  із  собою...  
Вже  час  давно  все  це    перерости...  
За  еру  непотрібного  двобою  
Із  болем  збрудершафтились  \"на  ти\"...  



















: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620874
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015


Микола Серпень

Пустится осень в яростный танец

Пустится  осень  в  яростный  танец
Даже    внезапно  нас  пристыдит,
Призраком  счастья  этот  багрянец
Здесь  беззастенчиво  в  парке  горит.

Красные  листья  опять  облетают,
Чтобы  исчезнуть  в  мягких  аллеях.
Может  былое  дымкой  растает  -
Память,  она  от  тоски  не  ржавеет!

Тут,  как-то  летом,  мы  повстречались,
И  застучали  сердца  в  унисон!
Но  почему  же  тогда  мы  расстались,
Где  он  волшебный  и  сказочный  сон?

Рыжие  листья  опять  облетают,
Нам  не    встречаться  в  этих  аллеях,
Если  влюбленность  дымкой  растает
Сердце,  оно  просто  так  не  ржавеет!

Тихо  пройдусь  я  парком  унылым,
Где-то  там  в  кронах  -  золота  высь.
Мы  здесь  с  тобою  когда-то  бродили,
И  так  беспечно  в  любви  клялись.

Ржавые  листья  опять  облетают
Кто-то  забылся    в  тихих  аллеях
Могут  ли  чувства  дымкой  растаять
Если  душа  никогда  не  ржавеет?

Только  под  вечер  парк  я  покину,
И  мне  захочется,  чтоб  ты    вернулась,
Ведь  если  осенью  чувства  не  стынут,
Значит  не  зря  нам  судьба  улыбнулась!

Желтые  листья  пусть  облетают,
Станем  добрее  мы  в    светлых  аллеях.
Где-то  надежды  может  быть  тают,
Только  любовь  никогда  не  ржавеет!

17.10.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616010
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 14.11.2015


Микола Серпень

Як шалено осінь знов сміється

Як  шалено  осінь  знов  сміється,
Видноколом  круто  майорить!
Клин  пташиний  десь  у  небо  б'ється
А  внизу  усе  вогнем  горить!

Хочеться  і  нам  у  даль  податись
Від  своїх  досягнень,  помилок!
Але  осінь  не  пускає  з  хати,
Запросивши  листопад  в  танок!

Золота  хурделиця  скрізь  в'ється,
І  заносить  напрямки  й  дороги,
Хай  тривожно  б'ється  наше  серце
В  золоті  не  стихнуть  тім  тривоги!

Хто  на  те,  здавалось,  поведеться?
Хто  захоче  танцювать  той  вальс?
Над  усим  ця  осінь  лиш  сміється,
Щедро  скрізь  обманюючи  нас...

24.10.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615795
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 14.11.2015


Олекса Удайко

ЛЮБИМЕЦ МУЗ*

       [i]...В  цей  День  писемності  і  мови  гріх  не  згадати  тих,
       хто  своєю  непосильною  працею  "стверджували  і  при-
       множували"  українську  мову  -  відомих  "лінгвістів",які
       без  часу  зійшли  зі  своїх  п'єдисталів  на  смітник  історії...
       І  -  держави...


[b][color="#e00909"]Его,  как  совершенство,  «все»  любили.
Но  музы  возлюбили  больше  «всех»:
Ласкали,  дифирамбы  пели  или…
В  толпе  блюли...  Го...  
Гомеричный  смех.

Ведь  не  любить  такого  нам  нельзя,
Не  восхищаться,  мудрости  дивясь,  –
"Ахма́тов"  и  «Ахме́това»в  друзьях!  –  
Вознес  Его  на  крылышках  Пегас…  

…Какая  удаль  в  сажени  могучей!
Какая  мощь  –  несметная  сума!  –  
Его  уму  "дивился"  даже  Кучма,
Ахматова  сошла  б  уже  с  ума!    

И  стал  бы  Чехов,  может  быть,"поэтом",
Чтоб  "славить"  одами  Любимца  муз
И  вывернуть  нутро  апологета  
"Союзнонерушимых",  "братских"  уз

Меж  сленгово-жаргонными  словами,
Где  он  давно  «проФФесором»  прослыл!

…Возвыситься  ж  Ему  мы  дали  сами,
Живя  «в  раю»,  не  тратя  много  сил...

Но  не  пришлось  "лингвисту"  стать  поэтом:
Его  удел  –  "державные"  дела!
И  вексель  пролонгированный  этот  
Ему  за  Флот  империя  дала…

Ему  бы  быть  в  Стране  Чудес  «прИм’Ьером»,
Да  кресло  Он  Член-корру**  уступил,
Чтоб  стать  Ему  и  «всем»  живым  примером,  
Как  власть  "тянуть"  на  воровско́й  копыл.

Как  видно,  наш  «лингвист»  –  совсем  не  ВОРон:
На  око  крюка  Он  –  не  претендент.
Любимец  муз    ведь  у  «братков»  в  фаворе:
Пахан  теперь  –  "в  законе  Президент"[/color][/color]![/b]

26.06.2010
_________

*Герои,  даты  написания  и  публикации  не  вымышленные:  

http://www.stihi.ru/2012/06/07/5271

**еще  один  "лингвист"  –  неизменный  герой  "95-го  квартала"

Примечание:  фото  –  не  автора,  разумеется...  [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619761
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 10.11.2015


Віталій Назарук

ДО ДНЯ МОВИ

(Сучасна  «чванна  мова»)

Ну,  от  і  дожилася  наша  мова,
була-була  безсмертною  в  віках,
але  прийшли  бендюжники  від  слова  
і  потопили  мову  в  матюках.
                                                                         Л.В.Костенко

Слова  прості    і  зрозумілі  всім,
Та  гіркота  в  душі,    коли  у  мову
Вбивають  клин,    який  уже  свої
Писаки  видають,  як    мову  нову!

Віками  берегли  святе    діди,
Батьків  навчали  і  малих  внучаток,
Хліба  ростили,  в  злагоді  жили,
Та  матюкам  наш  «брат»  поклав  початок.

Без  мата  заживіть!  Бо  це  слова  образ,
Їх  ми  знайдемо  у  «листі  султану»,
Сучасним  матюком,  мов  для  прикрас,
Увінчують,    так  звану,  «мову  чванну»*.
                                               
                                                                                       «Мова  чванна»*-  блатн.,  діал.  Чванлива  мова

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619798
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 10.11.2015


Світлана Моренець

МОЯ ТИ МОВО СИРОТИННА… (повторно)

Моя  ти  мово  сиротинна!
Ну  за  які  такі  гріхи
тебе  плюндрують?  Безневинна,
наругу  терпиш  вже  віки.

Рідкі  обра́нці  тебе  пестять,
ще  вільно  дихаєш  в  селі...
Чому  ж  запроданці  безчестять?
Чи  ти  не  на  своїй  землі?

Чом  містянин  тебе  не  знає?
Чому  соромиться  розмов?
А  світ  перлиною  вважає
посеред  сотень  різних  мов...

Не  боячися  кари  Неба,
затюканий  дрібний  ханжа
геть  відрікається  від  тебе,
соромиться,  немов  "бомжа"...

На  жаль,  це  масові  моменти  –  
утрата  пам'яті  й  ума.
Альцґеймера  тяжких  клієнтів
не  тисяча,  не  дві,  а  тьма!

Чому  великому  народу
так  тяжко  вберегти  своє?
Отямтеся!  Без  мови  роду,
якого  племені  ми  є?

                                   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619678
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015


Іванна Птаха

Справжній націоналізм

До  вашої  уваги  представлено  твір  написаний  в  2012  році,  отже  всі  посади,  події,  імена  і  прізвища  відповідають  тому  часу.


У  нашому  навчальному  закладі  на  Січеславщині  дуже  гостро  стоїть  мовне  питання.  Мій  викладач  української  мови  (не  буду  називати  справжніх  імен,  нехай  це  буде  Олена  Петрівна)  завжди  знала,  що  я  патріотка.  Але  нещодавно  у  нас  розгорнулась  політична  дискусія,  де  в  розмові  я  використала  слово  націоналістка  (для  довідки:  націоналізм  —  ідеологія  і  напрямок  політики,  базовим  принципом  яких  є  теза  про  цінність  нації  як  вищої  форми  суспільної  єдності  і  її  первинності  в  державотворчому  процесі).  Олена  Петрівна  чудово  ставиться  до  слова  «патріотка»,  а  от  слово  «націоналістка»  ототожнює  зі  словом  «шовіністка»  (шовінізм  —  пропагування  національної  переваги  на  чужих  етнічних  територіях).  Викладач  хоче  змінити  моє  ставлення  до  націоналізму,    тому  дала  мені  додому  почитати  таку  собі  газету  «Время.  УА»,  де  красувалася  стаття  «Настоящий  шовинизм»  ,  автор  «Михаил  Корниенко».  Ми  домовились  обговорити  статтю  наступного  дня.  Цікавість  бере  гору.  Незважаючи  на  безліч  справ,  не  дійшовши  до  свого  додому,  я  присіла  на  трамвайній  зупинці  і  почала  читати…
Перший  підзаголовок  «Десяток  лет  назад  на  несколько  дней  меня  занесло  во  Львов...».  Автор  пише,  що  коли  був  «випадково»  у  Львові,  «випадково»  побачив  на  стіні  напис  «Волю  Шкілю!».  Але  він  ніби  не  знав  хто  це  такий  (мені  зовсім  не  віриться,  що  кореспондент  політичного  видання  не  знає  Шкіля).  Далі  «Михаил  Корниенко»  пише  про  те,  що  такого  народного  депутата  перехожі  у  Львові  не  знають.  А  ще  він  припускає,  що  пан  Андрій  бандит.  Я  Андрія  Васильовича  знаю  особисто,  не  раз  доводилося  спілкуватись  з  ним  у  Києві,  а  тому  можу  сміливо  заявити,  що  на  бандита  він  зовсім  не  схожий  ,  скоріше  навпаки  –  дуже  привітна  людина  і  близький  до  народу  депутат.  Але  знову  ж  таки,  не  хочу  переходити  на  персоналії,  а  розкрити  на  глобальні  питання  мови  і  націоналізму.
Після  цього  абзацу  брехні  далі  читати  статтю,  м’яко  кажучи,  мало  хотілося,  але  я  згадала  слова  Олени  Петрівни:  «Дочитай,  будь  ласка,  до  кінця».  І  продовжила…
Наступний  підзаголовок  «Кравчуковские  сказки».  Тут  йдеться  про  те,  як  Кравчук  обіцяв,  що  в  Україні  дружньо  будуть  існувати  українці  та  росіяни,  як  будуть  відбудовувати  незалежну  Україну.    Так  ніхто  ж  і  не  проти.  Нехай  живуть  собі  люди  всіх  національностей,  але  державу  і  мову  треба  поважати,  як  це  відбувається  і  в  інших  країнах.  Тут  мені  спали  на  думку  слова  «свободівців»,  тільки  непам’ятаю  чи  самого  Олега  Тягнибока,  чи  когось  іншого  з  їхньої  партії.  Якось  на  ток-шоу  «Велика  політика  з  Євгенієм  Кисельовим»  приїхав  гість  з  Росії.  Він  так  самовпевнено  заявив:  «Говорите  по-русски,  а  то  я  вас  не  понимаю».  На  що  член  ВО  «Свобода»  заявив,  що  не  він  приїхав  до  Росії,  а  гість  московський  навідався  сюди.  І  якщо  людина  поважає  державу,  до  якої  приїхала,  то  або  буде  говорити  їхньою  мовою,  або  найматиме  перекладача.
Йдемо  далі…  «Что  поет  грузин?  Новая  претензия  к  Валерию  Меладзе».  Тут  автор  звичайно  не  міг  оминути  так  званого  мовного  закону,  тим  самим  розгорнувши  сепаратисьткі  настрої  та    ворожнечу  напередодні  виборів.  
Ця  частина  статті  розповідає  про  те,  як  у  Львові  у  2002  році,  де  він  мабуть  знову  ж  таки  був  «випадково»  (я  почала  сумніватися,  що  він  взагалі  там  був)  перед  концертом  Меладзе  декілька  львів’ян  стояли  з  плакатами  «Меладзе  геть»  біля  театру  опери  і  балету,  де  він  мав  співати.
І  тут  автор  знову  ж  таки  вступає  в  діалог,  а  завершує  такими  словами:  «Ну,  ребята,  вы  гоните!  А  если  Мадонна  приедет,  вы  тоже  ее  гнать  будете?  Она  ж  по-английски  поет!»  По-перше,  мені  дуже  «подобається»  слово  «гоните»  і  не  зрозуміло  на  якому  жаргоні  використовує  це  слово  «пан  Михаил»,  а  по-друге,  порівняти  Мадонну  з  Меладзе  –  це  щось  автор  дійсно  «перегнув  палку».  Меладзе  займається  творчістю  на  території  нашої  країни,  а  Мадонна  з  США,  вона  ж  не  може  всі  мови  світу  вивчити,  де  гастролює.  Але  щодо  цього  –  багато  артистів  з  Італії,  Франції,  Росії  та  й  інших  країн,  що  приїжджають  в  Україну,  чи  пісню  хоч  одну  українською  заспівають,  чи  фразу  якусь  та  скажуть  нашою  мовою,  щоб  приємно  було  українцям.  Не  потрібно  далеко  ходити.  От  і  відомий  російський  співак  Олександр  Малінін  багато  пісень  виконує  українською,  хоча  народився  далеко  за  її  межами  -  аж  за  Уралом.    А  от  наш  «улюблений»  прем’єр-міністр  Азаров,  скільки  живе  в  Україні,  яку  посаду  займає,  але  і  декілька  слів  українською  до  купи  скласти  не  може.  Я  кажу  так:  «Якщо  хочеш  посміятися,  не  треба  вмикати  «Вечірній  квартал»  чи  «Сomedy  Club».  Достатньо  увімкнути  новини  і  почути  декілька  слів  від  прем’єра,  та  й  російською  він  говорить  з  якимось  незрозумілим  акцентом.
Звісно  це  смішно,  але  якби  це  не  було  так  сумно.  В  державі  Україна,  навіть,  голова  уряду  не  володіє  українською  мовою.  Це  ж  треба  мати  стільки  «багато»  розуму,  щоб  і  досі  не  навчитися  говорити  українською.
Що  далі  в  ліс,  то  більше  дрів.  Далі  «Михаил  Корниенко»  зовсім  розходився  і  кидається  образами.  Він  пише  ганебні  вислови  про  людину  з  громадської  організації  «Спільна  справа».  Ця  організація  проводила  акцію  на  підтримку  української  мови:  за  українські  вірші  чи  пісні  можна  було  отримати  символічний  подарунок.  Автор  виставляє  активістку  «Спільної  справи»  як  неосвічену  особу,  читаючи  їй  Шевченка  російською  і  роблячи  з  нашого  національного  героя  непатріотичну  людину.  Адже  всім  відомо,  що  Шевченко  здебільшого  писав  українською,  але  російською  теж  володів  досконало,  бо  жив  у  Росії  й  навчався  у  Петербурзькій  академії  мистецтв.  Але  геній  будь-якою  мовою  геній.  Та  пані  зі  «Спільної  справи»  зауважила:  «Потрібно  тільки  українською  мовою».  Чи  то  зі  злості,  що  не  отримав  подарунок,  чи  то  з  якихось  інших  причин  пан  «Михаил»  написав  про  активістку  наступне:  «…лицо  у  грантоедной  дамы  вытягивалось,  а  глазки  выпучивались…  Спорить  с  ней  было  так  же  бессмысленно,  как  облаивать  фонарный  столб».
І  останнє…  своїми  словами  не  передати,  тому  цитую  дослівно:  ««Русские  идут!»  —  крикнул  экс-министр  обороны  США  Джеймс  Форрестол,  перед  тем  как  выпрыгнуть  в  окно  психиатрической  лечебницы.  Сродни  ему  традиционное  заклинание  нашего  украинского  дурдома  в  адрес  всех,  кто  говорит  на  русском  —  «Чемодан,  вокзал,  Московия».»  
Це,  взагалі,  остання  крапля,  як  то  кажуть.  Треба  ж  до  такого  дійти,  щоб  порівняти  націоналістично  налаштованих  українців  з  божевільними.  До  того  ж  я  знаю,  що  передує  таким  словам,  зазвичай  так  кажуть  хамовитим  росіянам.  Але  росіяни  теж  є  різні  й  ніякий  націонал-патріот  не  скаже  поганого  слова  ввічливим,  культурним  представникам  будь-якої  національності.
Інша  справа,  що  деякі  жителі  України,  начебто  українці,  проте  не  шанують  своєї  мови  і  культури.  З  них  беруть  приклад  й  інші  нації,  які  потім  вимагають,  щоб  викладання  у  навчальних  закладах,  заповнення  документів  та  інші  подібні  справи  можна  було  робити  різними  мовами.  Тож  рятувати,  як  не  парадоксально,  потрібно  не  російську,  і  не  татарську,  і  не  угорську  мови,  а  саме  україньку.
Отже,  пам’ятайте,  без  мови  немає  нації.Збережімо  мову  та  культуру.  Ось  тоді  жителі  інших  країн  і  представники  інших  націй  будуть  шанувати  нас.
Я  сподіваюсь,  що  цей  відгук  на  статтю  про  шовінізм  хоч  трішки  змінить  думку  не  тільки  мого  викладача,  але  й  багатьох    інших    українців.
2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606172
дата надходження 12.09.2015
дата закладки 09.11.2015


Світлана Моренець

НА ВІЙНУ ПІШОВ МІЙ МИЛИЙ (мелодія Віктора Охріменка)

Сум  сердечний  мій  тужливий
ти,  сопілонько,  зіграй...
на  війну  пішов  мій  милий
захищати  рідний  край...
Я,  голубкою,  щоночі
все  лечу  на  сонця  схід,
в  волошкові  глянуть  очі,
відмолити  їх  від  бід.

Приспів:
Розгорну́  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обійму...
Щоби  втома  не  зморила  –
я  її  собі  візьму.

Ой  ти,  скрипочко  чарівна,
заспівай  йому  вві  сні,
що  чекаю  його  вірно,
що  –  в  молитвах  день  при  дні  –
посивіла  рідна  мати,
батько,  спохмурнівши,  вмовк...
що  пуста  без  нього  хата...
жде  рідня  й  малий  синок.

Розгорну  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обніму...
Якщо  куля  зачепила  –
я  твій  біль  собі  візьму.

В  чорних  вирвах  житнє  поле,
"градом"  зорана  стерня...
Мій  козаче,  мій  соко́ле,
ти  –  мій  захист  і  броня!
Жду  тебе  із  поля  бою,
наче  милості  Небес!..
Що  б  не  сталося  з  тобою,
знай,  що
Я    ЛЮБЛЮ    ТЕБЕ!

Розгорну,  як  пташка,    крила,
на  порозі  обійму...
Бог  простить,  що  я  молила,
проклинаючи  війну...

                                           6.11.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618995
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 07.11.2015


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: Не цурайсь родини, брате (V)

[youtube]https://youtu.be/dJuaIUO_VjI[/youtube]

Світить  місяць  у  дозорі,
ясні  зорі  доганя.
А  по  місячній  дорозі
неборак  веде  коня.
Про  недолю  зажурився,
зовсім  спокою  нема.
Сам  не  зна,  де  опинився.
А  на  часі  вже  жнива.

     Приспів:
   Не  цурайсь  родини,  брате.
   В  поле  рідне  повертай.
   Щоби  долю  обирати,
   треба  Господа  питать.

Не  подумав  –  дім  покинув,
на  чужині  загаса.
Не  шукає  в  тому  винних,
бо  найбільше  винен  сам.
Блудний  сину,  схаменися,
та  мерщій  коня  сідлай.
Ріднокраю  поклонися,
долю  праведну  не  лай.

 Приспів.

Не  шукай  в  чужині  раю,
хай  там  як  вона  сія.
Рідний  дім  не  вибирають,
над  усе  –  земля  твоя.
Всім  погідно  жити  треба,
один-одному  годить.
Бо  на  всіх  єдине  небо,
бо  Господь  на  всіх  один.

 Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617973
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 03.11.2015


Борода

Шило на мило

Поміняв  шило  на  мило
наш  коваль  Гаврило.
Щоби  кузня  працювала,
горно  не  кадило  -
він  світлину  президента
поміняв  у  хаті,
бувшого  спалив  в  горнилі,
попрощавщись  матом,
а  нового  в  гарну  рамку
помістив  з  ялиці
і  повішав,  як  ікону,
в  себе  у  світлиці.
Бувший  -  злодій  був  добрячий,
гнобив  всю  країну,  
а  цей  кажуть,  як  Месія,
спасе  Україну.
Час  летить,  мов  навіжений,
а  добра  немає  -
наш  Гаврило,  що  є  сили,
лиш  біду  штовхає.
От  і  думає  Гаврило
над  експериментом  -
поміняв  шило  на  мило,  
а  не  президентів!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617740
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 02.11.2015


Микола Серпень

Вернисаж Осени

Снова  солнце,  выглянув  из  тучи,
Улыбнулось  нам  почти  влюбленно!
Осень,  мощью  всей  своей  могучей,
Открывает  вернисаж  сезонный!

Красок  хоровод  великолепный,
Воздух  весь  напичкал  красотой,
Освежающий  настой  целебный,
Наливается  в  души  бокал  пустой!

Звонко  зазвенит  он  хрусталями,
Вспыхнувших  желаний  и  надежд!
Странными  и  сказочными  днями
Дефиле  всех  лиственных  одежд.

Это  разноцветье  нынче  в  моде
На  короткий,  так  щемящий  миг,
Как  он  соответствует  погоде,
Всех  деревьев  красочный  парик!

Справедливостью  на  этом  свете,
Чтобы  ересь  не  распространять,
Осени  пожар,  что  в  души  метит,
Дождь-бродяга  станет  заливать.

24.10.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615794
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 25.10.2015


Світлана Моренець

ДОКІР НЕБА

Стомився  день.  Напився  вдосталь  сонця
і  впав  у  тишу  вечра  п'янку.
Найперша    зірка  в  склі  мого  віконця
тремтить,  мов  у  магічному  танку,
і  тихою  котячою  ходою
заводить  нічку,  мирну,  без  страху́,
і  слід  свій  вистилає,  мов  слюдою  –
безмежжям  зір  Чумацького  шляху.

У  "вчора"  йде  щоденна  мелодрама.
Крізь  безгомінну  зорепадну  ніч
лечу  думками  до  нічного  храму.
Там  запалили  міріади  свіч
безгрішні  душі,  що  достойні  Неба.
Притягуючи  погляд,  як  магніт,
знак  подають:  в  житті  світити  треба,
згоряючи,  немов  у  свічці  гніт.


Шукаю  наших  вояків  зі  Сходу,
із  СОТНІ  хлопців  –  воїнів  добра,
що  не  вернулись  до  сімей  з  походу,
сказала  Доля:  "В  Небо  вам  пора!"
Чи  призвичаїлися  до  нового  Дому?
І  бачу  в  них,  безстрашних  у  боях,
розгубленість,  до  шоку,  сіру  втому
і  за  ріднею  смуток,  біль  і...  страх.

І  я...  ховаю  очі...  Що  сказати?!
Що  в  їх  домівках  радості  –  ні  дня?
Без  чоловічих  рук  старіють  ха́ти,
зігнулася  від  горя  сива  мати,
сльозам  вдовиним  –  вік  не  висихати,
сиріткам  –  батьківської  ласки  більш  не  знати  –
на  виживання  кинута  рідня...

Байдужість  --  незборима  наша  вада,
що  ранить  душі  вбивчо,  як  снаряд!
Зажерлива  і  знахабніла  влада  –
що  їй  до  того,  чий  загинув  брат,
татусь  чи  син  чужий?!  Їх  чад  немає
в  окопах.  В  золотих  "цяцьках",
"мажор"  в  Парижі,  в  Лондону  гуляє...  --
а  принц  англійський  служить  у  військах!

Таке  кощунство  не  знайдете  в  світі  –
на  го́рі  наживатись,  на  війні!
На  фронт  здають  бабусі  по  копійці  –
"верхи"  крадуть  мільярди    у  тіні́.
Ми  ж  мовчимо.  Знов  "наша  хата  скраю,
нас  не  торкнулось...  горе  обійде
манюнє  щастячко  мойого  раю..."
А  як  зачепить?  Захист  де  знайдеш?

Ой,  не  мовчімо,  браття!  Не  здаваймось!
Не  на  Майданах  –  час  не  той  уже  –
на  кожнім  місці  спуску  не  даваймо,
бо  зло  вже  анакондою  повзе!
Щоб  потім...  там,  на  Небі,  не  зустріти
пекучий  біль  у  воїна  очах...
Нам  Україну  зберегти  б  зуміти,
й  дух  нації  щоб  знову  не  зачах.

Світліє  небо,  тихо  тануть  зорі.
Збираю  в  стіл  заплаканий  папір...
А  нас  із  Неба,  в  вічному  дозорі,
сканують  очі  правди...  В  них  –  докі́р...

                           Вересень,  2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615388
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 25.10.2015


Дід Миколай

Так можна й Бога прогнівити

Знов  в  тюрмах  месники  й  герої.
І  що  з  того,  що  інший  князь.
Не  видно  зміни  на  постої…
Бо  в  суддях  вся  колишня  мразь.

Ті  самі  с.ки  –  прокурори,
Ті  самі  свол.чі  –  менти.
Навколо  взятки  і  побори
У  кріслах  тіж  самі  ж.ди…    

І  знову  вибори  на  дворі…
До  влади  сунуть  шахраї.
Як  завше  виплодки  в  фаворі
Ті,  що  при  грошах,  -  гулаї.

Лежить  на  серці  важкий  камінь,
А  кров  нуртує  і  кипить.
Вкраїну  нищить  клятий  каїн,
А  Україна  спить  і  спить.

Це  як  же  так  її  зганьбити?
Ще  й  досі…  де  ви  козаки?
Так  можна  й  Бога  прогнівити
І  похоронять  чужаки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615478
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 25.10.2015


Наталя Данилюк

Під настрій осені…

[img]https://pp.vk.me/c623731/v623731307/45a1e/NiwIOc3caCk.jpg[/img]  

Під  настрій  осені,  по  бруку,
По  листопадних  килимках,
Сховати  у  кишені  руку,
А  другу  –  вільну,  наче  птах,
Підставити  легкому  вітру,  –
Нехай  пливе  собі  крізь  день!..
Іти,  вливатись  у  палітру:
Іще  зелену  де-не-де,
Там  –  теракотову  й    багряну,
А  там  –  тоновану  під  мідь…
Немов  у  хвилі  океану,
Пірнути  в  осінь  мимохіть.
А  потім  вистрибнути  з  піни,
Немов  на  берег  білий  кит,
І  наслухати,  як  дельфіни
Назад  гукають,  у  блакить…
І  просто  вірити,  що  все  це  –
Лиш  переродження,  не  смерть,
Що  пересохле  спрагле  серце
Життям  наповниться  ущерть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615840
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 25.10.2015


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Ганни Верес :: Ой гуляв козак (V)

[youtube]https://youtu.be/QVpdmHy0KnA[/youtube]
-------------------

Ой    гуляв    козак
Та    не    день,    не    два,
Тай    не    три,    не    п’ять    –
Всю    неділеньку.
Погуляв    козак    –
Завтра    виїжджать,
Коня    запрягать
Тай    на    війноньку.

Прибував    козак
У    Січ-матінку,
Підкував    коня,
Гострить    шабельку:
–  Вірна    шабле,    ти,
Моя    подруго,
Будеш    берегти
Буйну    голову.

Ой    ти,    шабелько,
З    сталі    кована,
Доле-матінко,
Ризикована.
Ой,    вернусь    чи    ні,
Тільки    Бог    те    зна,
Поможи    жоні,
Козаків    казна.

Ой    ти,    конику,
Воронесенький,
Послужи    мені
Ще    вірнесенько:
Якщо    упаду,
Ти    мене    прикрий,
А    як    смерть    знайду,
То    тікай,    покинь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615307
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 24.10.2015


Леся Геник

Якщо ти - людина

Якщо  ти  пташка  -  не  лякайся  неба.
Якщо  людина  -  не  цурайся  діл,
Не  піддавайся  лесному  "не  треба",
Не  підкоряйся  хибному  "навпіл".

Цілком  віддай  себе  хорошій  справі,
Служи  людині  іншій  кожну  мить,
І  оминуть  тебе  думки  лукаві,
І  совість  ані  разу  не  зболить.

Якщо  ти  віл,  цілуй  щодня  землицю.
Якщо  людина  -  й  поготів  трудись,
Оберігай  від  заздрості  зіницю,
Від  тучі  хорони  погожу  вись.

А,  як  зійде  тобі  ласкава  парость,
Вклонися  їй,  вона  -  твоє  дитя,
Бо,  як  прийде  в  твою  оселю  старість,
Не  згасне  сонце  ясне  над  життям.

Якщо  ти  квітка  -  милуй  око  Богу,
Якщо  людина  -  то  не  забувай,
Що  маєш  з  ласки  вишої  дорогу
Життя  земного  -  свій  насушний  рай.

То  ж  не  зганьби  байдужим  неумінням
Призначення,  що  лине  з  висоти  -
У  небеса  з  маленького  насіння
Погідним  буйноцвіттям  прорости...

(19.10.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615130
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 24.10.2015


Анатолійович

Околиця. На слова Олександра Печори.


Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
відкривати  природи  красу.
Починалася  тут  моя  вольниця.
Мрії-думи  сюди  я  несу.

Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
Тут  же  юність  буяла  моя!
Приманила  до  себе  околиця.
Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

Приспів:
Що  судилося  –  перемелеться.
Обганятиме  мрія  мету.
Що  минулося  –  вже  не  повернеться,      (2
а  перейде  у  пам’ять  святу.                                    рази)

Рідне  місто  молодшає-твориться.
Вже  не  стріну  старих  яворів.
Подалася  за  обрій  околиця,  
та  рояться  тут  мрії  мої.    

Перемріється  тут,  перемолиться.
Будуть  радощі  ще  і  жалі.
Давні  друзі  мої  за  околицю
відлітають,  немов  журавлі.

Приспів.

Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
У  задумі  ходжу  по  околиці:
це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

Заховалось  за  обрієм  сонечко.
Гостювала  синиця  в  руці.
Сизим  птахом  іду  за  околицю,
і  сльозина  бринить  на  щоці.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615552
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 24.10.2015


Віталій Назарук

ПАТРІАРХУ

               Борису  Іллічу  Олійнику  22  жовтня  виповнюється  80  років...

України  він  син,  України  герой,
Він  поет,  він  політик  і  мрійник,
Що  чудово  життєву  виконує  роль,
Бо  ж  не  був  би  Борис  він  Олійник.

Було  різне  у  нього  на  довгім  віку,
Були  злети  у  небо  й  падіння,
Долю  всяку  він  мав  і  легку  й  нелегку,
Були  радості  і  потрясіння…

Але  цей  патріарх  і  донині  в  строю,
Є  перо  у  руці,  є  чорнило,
Над  усе  він  шанує  Вкраїну  свою,
Що  до  серця,  так  люба  і  мила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614883
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015


Віталій Назарук

СІЛЬСЬКА СТЕЖИНА

Осідає  пилюка  під  вечір,
Полини  потомились  за  день,
Клекотання  притихло  лелече,
Солов’їних  не  чути  пісень…

Споришева  до  лісу  стежина,
Від  села  пролягла  крізь  поля,
Біла  хмарка  вгорі  лебедина,
Усміхається  людям  здаля.

Біля  стежки  росте  яворина,
Що  на  варті  багатих  хлібів,
Біля  неї  біленька  хатина,
Між  зелених  стоїть  пагорбів…

По  зелених  хлібах  біжить  вруна,
Наче  хвилі  по  морю  біжать,
Перші  зорі  натягують  струни,
Бо  під  музику  хочуть    злітать.

Моє  рідне  село  під  горою,
Куди  вітер  пилюку  жене,
Не  дає  мені  стежка  спокою,
Вона  кличе  до  себе    мене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614877
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015


Микола Шевченко

Тільки що цвіло (пісня на вірш Миколи Серпня) !

Слова  -  Микола  Серпень
Музика,  запис,  гітара,  сопілка  і  виконання  -  Микола  Шевченко


Тiльки-но  цвiло  -  вже  тобi  черешнi.
Тiльки  падав  сніг  -    вже  тече  вода.
Тiльки-но  зробив  кроки  свої  першi,
Під  вагою  літ    хилиться    хода.

Тільки-но  зустрів  -  вже  і  посварились.
Тільки  колихав  -  глядь  із  дому  йде.
Тільки-но  купив  -  та  уже  й  зносилось.
Ще  і  не  пожив,  вже  з  косою  жде.

Час  пече  нестерпно,    як  у  зубі  біль,
Ходиками  тіка,  променем  згасає,
Так  хотів  би  бачить  ясно  свою  ціль,
Та  коли  побачив  -  часу  вже    немає.

Бути,  чи  не  бути?    Марно,    а  чи  ні?
Так  питання    стане,  за  душу  візьме!
Скільки  б  не  блукати    по  життя    пітьмі,
А  остання  правда  нас  колись  пройме!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614552
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Віталія Назарука :: М'ята моя, м'ята (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2CZSMFbkiJ4[/youtube]
Виконана  в  2019  р.-
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fA87PSiMApM[/youtube]

Відцвіла  під  тином  знову  рута-м’ята,  
Пахкотить  сьогодні  тільки  у  руках,
М’ята,  моя  м’ята,  запах  твій  –  це  свято,
Знають  в  розмаїтті  м’яту  у  віках…

Пахнеш  ти  весною,  пахнеш  коли  літо,
Пахнеш    і    осіння,  пахнеш,  як  зима,
Ти  любов’ю  пахнеш  -  маєш  право  жити,
Ми  жалкуєм  завжди,  як  тебе  нема.

Візьму  тебе  в  руки  і  нап’юся  чаю,
З  чашки  чи  з  горнятка  з  запахом  твоїм,
Я  чарівну  м’яту  всюди  величаю,
Що  співає  завжди  спокоєм  моїм…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614517
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Олекса Удайко

БРЮССЕЛІАДА

[b][u]Із  циклу  "Брюссельська  капуста"[/u][/b]

[i]      Як  і  обіцяв,    продовжую  публікацію  віршів    даного  циклу,    
створениx  на  основі  вражень  від  відвідування  столиці  ЄС  9-10  
жовтня  ц.р.  Публікації  не  претендують  на  документальність,  а  
є  лише  рефлексіями,  роздумами  автора  з  приводу  побаченого.  
Відтак  даруйте  йому  історичні  та  географічні  неточності...[/i]
     [youtube]https://youtu.be/xEJFlYgwazI[/youtube]

[i][b][color="#089436"]Чудове  місто  те  –  Брюссель,
якиx  в  Європі  дуже  мало,  
неда́рма  ж  тут  зросла  не  Єль*–
ялинка  на  Гранд-Плас**  постала…

Мене  врятує  символізм,
як  зображатиму  Брюссель  я…
Бо  символи  тут  майже  скрізь  –
надворі,  в  парку  чи  оселі.

Ось  гляньте:  виборний  собор***  –
На  ньому  майже  вся  Європа:
Орга́н,  скульптура,  Knabenkhor****.
Азійського    ж    не  чути!  Ж**а…

А  міні-парк,  де  всі  краї  
зібралися  в  одну  родину*****?!
Все  ж  не  шумлять  ще  там  гаї
моєї  неньки  України…

Та  на  узвишші  (вище  всіx!)
я  придивися  вже  місцину,
де,  знаю,  нарядить  не  гріx
мою  стражденну  Батьківщину…

Зніму  я  шапку  пред  людьми,
що  мешкають  в  Євростолиці…
Повірте,  всі  вони  –  як  ми:
усміхнені,  відкриті  лиця…

Тож    недарма́  тут  люблять  нас  –
на  те  вагомі…  є  причини…
Вже  в  наше  одягли  не  раз
свого  любимого  xлопчину.******

Спочиньмо  ж,    друзі,  перед  тим,
як  йти  додому…  у    Європу,
підйом  бо  ж  буде    надкрутим…
З  диванів  –  нумо,  браття,  попи![/color][/b]

15.10.  2015
 _________  
*Мова  –  про  горезвісну  “Ёлку”,яку  монтували  напередодні  
Революції    гідності  на  Майдані  і  яка  слугувала    приводом  
до  розгону  демонстрації  студентів,що  встали  за  Євровибір;  
**  Гранд-Плас  –  головна  пам’ятка    Брюсселя  -  улюблене  
місце  туристів.  На  площі  знаходяться  дві  виборні  будови  
готичного  стилю  -  Хлібний  дім  і  Ратуша.  Площа  занесена  
до  переліку  Всесвітньої  спадщини;  щодворічно  на  площі  
проводиться  фестиваль  квітів;  
***католицький  кафедральний  собор  в  Брюсселі  (видео)  –  
одна  з  найкращих  пам'яток  готичної  арх.-ри  і  мистецтва;
****(  нім.)  xор  xлопчиків;
*****Міні-Європа  –  парк  у  Брюсселі,  розташований  коло  
підніжжя  Атоміуму.    Тут  зібрані  макети    відомих  пам'яток  
та  архітектурних  споруд  західноєвропейських  столиць;
******йдеться  про  скульптуру  Маннекен  Піс  (Хлопчик,  
що  дзюрить),  яку  одягнули  в  український  національний
(та  Київської  Русі)  одяг  вже  двічі  (2007  та  2011  рр.).  

Ілюстрації  до  вірша  авторські.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613638
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 17.10.2015


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: Околиця

Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
відкривати  природи  красу.
Починалася  тут  моя  вольниця.
Мрії-думи  сюди  я  несу.
Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
Тут  же  юність  буяла  моя!
Приманила  до  себе  околиця.
Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

             Приспів:
   Що  судилося  –  перемелеться.
   Обганятиме  мрія  мету.
   Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
   а  перейде  у  пам’ять  святу.

Рідне  місто  молодшає-твориться.
Вже  не  стріну  старих  яворів.
Подалася  за  обрій  околиця,
та  рояться  тут  мрії  мої.
Перемріється  тут,  перемолиться.
Будуть  радощі  ще  і  жалі.
Давні  друзі  мої  за  околицю
відлітають,  немов  журавлі.

   Приспів.

Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
У  задумі  ходжу  по  околиці:
це  ж  отут  колись  був  мені  рай.
Заховалось  за  обрієм  сонечко.
Гостювала  синиця  в  руці.
Сизим  птахом  іду  за  околицю,
і  сльозина  бринить  на  щоці.

   Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612961
дата надходження 13.10.2015
дата закладки 17.10.2015


Віктор Ох

Світлий романс (V)

Слова  -  Світлана  Костюк
Виконує  пісню  -  Заслужена  артистка  України  Світлана  Мирвода
Виступ  на  Поетичній  сцені  V-го  міжнародного  фестивалю  "КНИЖКОВИЙ  АРСЕНАЛ"  в  подвір’ї  Арсеналу  під  час  презентації  нової  поетичної  збірки  Світлани  Костюк  «Траєкторія  самоспалення.  Щоденникові  записи  у  віршах»  (Видавництво  «Букрек»)  24  квітня,  2015.

-------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hB42UYL5Z-w[/youtube]

знов  ця  невидима  стіна
старанно  зведена  між  нами
що  без  шпаринки  без  вікна
без  сонця  в  глечиках  і  брами…

і  тільки  тіні  наугад
танцюють  сальсу  опівночі
і  меркнуть  зорі  в`яне  сад  
і  без  очей  блідніють  очі…

червоне  світло  хтось  пролив
хоч  я  мовчу  і  на  зелене
хтось  нашу  зустріч  відмолив  
бо  це  життя  таке  студене…

тремтить  знеструмлена  струна
по  стінах  сум  повзе  і  відчай
ця  нами  зведена  стіна  
і  найміцніша  і  найвища…

вона  прозора  і  легка
вона  космічна  і  кармінна
тому  й  тремтить  твоя  рука  
що  світло-вічне…світло  –  вічне…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612474
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 12.10.2015


Віталій Назарук

ПРОСТИЙ ПАЦАН ( так, як говорять нині)

А  жаба  душить  багатьох…
Що  хлопець  мав  сільську  прописку,
Вижив  в  житті,    живе  –  не  здох
І  може  врізати  по  писку.

Що  слово  в  нього  завжди  є
І  наплювати  на  погони,
Він  пише  вірші  і  жиє,
Лиш  часом  грає  в  перегони.

Бо  прагне  вибитись  в  житті,
Не  має  по  роду  він  блату,
Він  є  таким,  яким  він  є,
Живе  на  пенсію  й  зарплату…

Любив  він  тюльку,  наче  мед,
Горіли  очі,  сам  молився,
Та  завжди  йшов  лише  вперед,
Він  з  Богом  жив  і  ним  святився.

А,  як  прийде  останній  час,
Нехай  збереться  вся  родина,
Його  згадають  ще  не  раз,
Щоб  ще  згадала  Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612338
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 11.10.2015


Віталій Назарук

М’ЯТА МОЯ, М’ЯТА


Відцвіла  під  тином  знову  рута-м’ята,  
Пахкотить  сьогодні  тільки  у  руках,
М’ята,  моя  м’ята,  запах  твій  –  це  свято,
Знають  в  розмаїтті  м’яту  у  віках…

Пахнеш  ти  весною,  пахнеш  коли  літо,
Пахнеш    і    осіння,  пахнеш,  як  зима,
Ти  любов’ю  пахнеш  -  маєш  право  жити,
Ми  жалкуєм  завжди,  як  тебе  нема.

Візьму  тебе  в  руки  і  нап’юся  чаю,
З  чашечки  малої  з  запахом  твоїм,
Я  чарівну  м’яту  всюди  величаю,
Що  співає  завжди  спокоєм  моїм…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612337
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 10.10.2015


Віталій Назарук

ТЕРНОВІ СЛЬОЗИ (оновлений варіант)

                       Разом  з  Олександром  Печорою
Як  весняне  сонце  стане  день  вітати,  –
терен  починає  рясно  розцвітати.
Манить  білим  цвітом  з  розовим  відтінком,
а  міцне  коріння  –  запліта  барвінок.

Тернику,  мій  терне  –  ріднокраю  сльози,
ви  терпкі  й  солодкі,  як  впадуть  морози,
як  з  куща  без  листя  злетите  додолу
чорною  сльозою  на  землицю  голу.

Приспів:
О,  терен-терен,  солодкий  терен.
О  поле-поле,  сива  далина.
Ой  леле-леле,  серденько  терпне.
За  кращу  долю  вип’ємо  вина!

Хоч  будуть  знову  сікти  морози,
О  доле-доле,  ти  у  нас  одна!
Щоб  зігрівали  тернові  сльози,
міцну  тернівку  вип’ємо  до  дна!


Ягода  зелена  –  гірка,  наче  доля,
що  біля  дороги  стала  в  чистім  полі.
Ягідки  маленькі  у  густому  листі,
наче  малахіти  зібрані  в  намисті.

Як  прийшли  морози  й  позлітало  листя  –
терен  синій-синій  солодом  налився.
Назбирали  ягід,  принесли  в  домівку,
із  терпкого  плоду  робимо  тернівку.


Приспів.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612144
дата надходження 09.10.2015
дата закладки 09.10.2015


Віктор Ох

Осіння елегія (V)

Пісню  на  слова  -  Олександра  ПЕЧОРИ  наважився  заспівати.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pM1iotnvmPM[/youtube]

А  це  фонограм  а  з  субтитрами  -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Cf2B9Xo6mcw[/youtube]

Незабутню  й  досі
                                                 впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе
                                                       догорає  день.
Рудочубий  вечір
                                                   падає  на  плечі,
сивогриве  небо
                                                         грітися  веде.      



Обрієм  заграва
                                           зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми
                                                           про  мої  літа.
Колисає  вітер
                                                   росяну  палітру,
колисковим  сумом
                                                           тишу  огорта.



А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                             дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                   спомин  дорогий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612086
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 09.10.2015


Мазур Наталя

Перша кава

(Поету  Йосипу  Петровичу  Осецькому)

Старий  автобус  у  серпневу  спеку  
Гудів  надсадно,  глухо,  без  угаву.
Ви  голосом  притишено-далеким
Рондель  читали  про  заморську  каву.

Вслухалася  у  ті  слова  не  марно,
Таки  відчула  ностальгійні  ноти,
І  уявила  затишну  кав`ярню,
Дві  філіжанки  кави.  Ви  -  навпроти.

Кидає  свічка  світло  золотаве
На  канделябра  патину  зелену.
Із  Вами  це,  звичайно,  перша  кава,
То  чом  зі  смутком  дивитесь  на  мене?

Те  відчуття  реальності  і  досі
В  собі  ніяк  не  можу  побороти.
Зустріти  із  горнятком  кави  осінь
Як  Ви  -  не  знаю,  а  от  я  -  не  проти.

21.05.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601875
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 06.10.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.10.2015


Рідний

Моє село. (сл. І. Павлюк, муз. В. Сірий)

МОЄ  СЕЛО

Моє  село  нічим  не  знамените.
Хіба  волошка  в  полі  –  дивина?..
Але  її  не  може  замінити
Найголубіша  в  світі  далина.

Дивись,  побігла  стежечка  у  поле.
Де  ще  знайти  зарошену  таку?
А  край  села  дві  шепчуться  тополі,
Гриби  шукає  вітер  в  сосняку.

Усе  тут  і  сміється,  й  розмовляє,
Пташкам  казки  розказує  горіх.
Рожеві  гілки  у  вишневім  гаї
За  всіх  відбулих  плачуть  на  поріг.

Рясні  жита  і  росяні  отави
Біжать  з  туману  й  хиляться  до  ніг.
Сумують  верби  понад  нашим  ставом,
Коли  не  йдуть  закохані  до  них.

Їм  рушники  зв’язали  кожну  стежку,  
Та  в  рідний  край  завжди  веде  одна.  
Вона  лежить,  подібна  на  сережку,
Яку  в  траві  залишила  весна.»

По  ній  завжди  я  впевнено  ступаю,
Бо  там  сліди  бабусь  і  дідусів.
І  до  села  я  серцем  прикипаю,
Мов  до  волошки  крапелька  роси.

Музика,  аранжування,  виконання  і  запис  В.  Сірий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610669
дата надходження 01.10.2015
дата закладки 05.10.2015


Микола Шевченко

Осіння елегія (пісня на вірш Олександра Печори!)

Слова  _  Олександр  Печора
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

...Незабутню  й  досі  впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе  догорає  день.
Рудочубий  вечір  падає  на  плечі,
сивогриве  небо  грітися  веде.      

...Обрієм  заграва  зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми  про  мої  літа.
Колисає  вітер  росяну  палітру,
колисковим  сумом  тишу  огорта.

...А  мене  та  просинь  повернутись  просить,
де  колись  з  тобою  молодим  ходив.
Лине  без  упину  дивне  павутиння  –
нашого  кохання  спомин  дорогий...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610919
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 03.10.2015


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 77 ( Віталій Назарук, Олекса Удайко, горлиця, Валентина Малая)

   Віталій  Назарук

[b]      У  вирій[/b]

Позбирались  клини,  
Позбирались  клини,
В  синім  небі  в  путь  нелегкий…
І  летять  в  небесах,
І  летять  в  небесах,
Журавлі  в  політ  далекий…

       Приспів:
 Сльози  знов  на  очах,
 Смуток  ліг  у  душі,
 Журавлине  «курли»  тихо  -  тихо  лунає…
 Ждемо  вас  журавлі,
 Знов  на  рідній  землі,
 У  святому  пташиному,  рідному  краї…

Проводжаю  клини,
Що  махають  крильми,
Проводжаю  у  путь  нелегкий…
Проводжаю  я,  
Проводжаєш  ти,  
Журавлів  у  край  далекий…

       Приспів.
 
Позбирались  клини,  
Позбирались  клини,
В  синім  небі  в  путь  нелегкий…
І  летять  в  небесах,
І  летять  в  небесах,
Журавлі  в  політ  далекий…

       Приспів.

-------------------------

   Олекса  Удайко

   [b]  Хто  розхитує  човна[/b]

Чи  вниз  течія,  чи  до  нових  висот  –  
Куди  пливемо,  вкраїнці?  –  
За  рідний  народ,  за  рідний  народ  –  
Пліч-о-пліч  –  в  ряди,  вкраїнці...

       Приспів:
 Хто  розхитує  човна  –  то  наші  чужинці...
 У  них  дому  немає,  та  є  ще...  тюрма!
 То  ж  любіть  свою  неньку,  брати-українці,
 Бо  найкраща  у  світі,  й  другої  нема...  
                         
І  Північ,  і  Центр,  і  Захід,  і  Схід!
Нема  чого  нам  ділити:
То  Богом  було  нам  створено  світ  –    
Єдину  для  нас  колиску.

       Приспів.

Ми  кажемо  вам:  наш  народ  не  діліть,  
І  се́пари,  і  федерасти!  
Вкраїну  очистимо:  нечисті  вмить
Не  буде  ні  нігтика  в  хаті!  

       Приспів.

-------------------

     горлиця

 [b]    Розлука  [/b]

Під  вербою  дівча,
Тихо  пісню  співа,
На  доріжку  задивлені    очі.
Скоро  місяць  зійде,
А  чи  ж  милий  прийде,
Чи  пригорне  він  серце  дівоче.
   
   Ось  вже  й    місяць  зійшов,
   Милий  так  й  не    прийшов,
   В  небі  блиском  світилися  зорі    ясні.
   Нічка  тепла  була,
   Та  любов  не  цвіла,
   Навіть  зорі  свій  блиск  зупинили  тоді.      
 

Полетіла  б  до  хмар,
Щоб  роздмухати  жар  ,
Щоб  побачити  очі  кохані.  
Та  вже  сили  нема,
Ллється  пісня  сумна,
Не  поверне  любов  на    світанні.
 
   Пісня  стихла  в  душі,
   Лиш  шумлять  комиші,
   Закигикала  чайка    про  волю  тоді.
   Співчувала  вона,
   Бо  кінчалась  весна,
   Знала  холод  несе  біль  і  більше  журби


Полетіла  б  до  хмар,
Щоб  роздмухати    жар  ,
Щоб  побачити  очі  кохані.  
Та  вже  сили  нема,
Ллється  пісня  сумна,
Не  поверне  любов  на  світанні.
 
   Ось  вже  й    місяць  зійшов,
   Милий  так  й  не    прийшов,
   В  небі  блиском  світилися  зорі    ясні.
   Нічка  тепла  була,
   Та  любов  не  цвіла,
   Навіть  зорі  свій  блиск  зупинили  тоді.        

---------------------
     Валентина  Малая

[b]  Наш  дух  перемоги  всесильний  і  вічний[/b]

Наш  дух  ,наш  дух  перемоги,всесильний  і  вічний!
Йому  слава  в  віках!
Співай  і  борись,  співай  і  борись!
Ворогів  ми  переможем!
Піднімайсь  увись,  піднімайсь  увись!
Станемо  усі  сторожем!

   Приспів:
Моя  Україно  ,  ти    багата  та  пишна!
Козацького  духу  Вкраїна  моя!  
Ми  поборемо  все,  що  із  темряви  вийшло!
Бо  ми  -  одна  дружна  і  сильна  сім'я!!  


Наш  дух  ,наш  дух  перемоги,всесильний  і  вічний!
Йому  слава  в  віках!
Співай  і  борись,  співай  і  борись!
Ворогів  ми  переможем!
Піднімайсь  увись,  піднімайсь  увись!
Станемо  усі  сторожем!

   Приспів:
 Ніхто  не  надіне  НАМ  на  руки  кайдани!
 Бо  батько  і  мати  нам  всіМ    небеса!
 І  ми  недаремно  збираєм  майдани!
 Ми  людства  всього  як  та  СОВІСТЬ  й  КРАСА!  


Наш  дух  ,наш  дух  перемоги,всесильний  і  вічний!
Йому  слава  в  віках!
Співай  і  борись,  співай  і  борись!
Ворогів  ми  переможем!
Піднімайсь  увись,  піднімайсь  увись!
Станемо  усі  сторожем!

   Приспів:
І  БУДЕ  КРАЇНА  ЦВІСТИ  І  БУЯТИ!
Та  ні,  не  на  зло,  а  на  щастя  всім  нам!
І  буде  завжди  гордо  прапор  сіяти!
Бо  вірні  ми  й  гідні  своїм  іменам!!

Речитатив:
БО  ВІРНІ  МИ  Й  ГІДНІ  СВОЇМ  ІМЕНАМ!
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610681
дата надходження 01.10.2015
дата закладки 02.10.2015


Світлана Моренець

ПЛАЧЕ УКРАЇНА

Ми  звикли  чути:  "Моя  хата    –  скраю"...
Сиділи  в  хатках...  а  між  ними  –  зло
гадюччям  розповзалося  по  краю.
Мовчали  ми...  А  зло  росло  й  повзло...

У  хватці  анаконди  змій  нас  тиснув,
обплутувала  армія  "чинуш"...
Несмілий  (зрідка)  спротив  –  тихо  виснув
у  вакуумі  збайдужілих  душ.

А  зло  росло,  як  ракова  пухлина,
масштаб  якої  важко  вже  й  збагнуть...
Над  пеклом  балансує  Україна,
а  демони  повзуть,  щоб  зіштовхнуть...

Рік  боротьби...  Просвіток...  й  чорні  дати,
надій  переплетіння  й  темних  снів...
І  туга  обіймає  так  затято!..  –
боро́нимось...  й  оплакуєм  синів:
своїх  вірменів,  нам  по  духу  рідних,
чи  білорусів...  наших  вояків,
НЕБЕСНУ  СОТНЮ  й  тисячі  загиблих,
і  "кіборгів"  –  незламних,  світлих,  вірних  –  
ЦВІТ  НАЦІЇ!!!
Болить...  Немає  слів...

Прийшов  важкий,  печальний  час  розплати
за  те,  що  в  краї  розвели  "бардак",
за  те,  що  досі  "скраю  наші  хати"!

...  Чи  горе  об'єднає  нас  в  кулак?

                               22.01.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553851
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 02.10.2015


Дід Миколай

Любий братику мій, як тебе не хвата

Наче  день  відлетів
і  пішов  за  поля.
Десь  до  других  світів
під  крилом  журавля.

Хіба  ти  не  любив,
своїх  діток  малих.
Коли  їх  залишив,
Одиноких  таких.

Час  пливе,  як  вода,
вже  й  тобі  шістдесят.
Онучки  для  гнізда…
від  твоїх  чаєнят.

Виглядають  з  доріг,
вже  вони  дідуся.
Та  не  ступиш  в  поріг
де  родина  уся.

Притулився  твій  внук
до  моєї  душі.
Сльози  впали,  як  згук
у  курні  спориші.

У  зажурі  німій
в  моїх  грудях  сльота.
Любий  братику  мій,
як  тебе  не  хвата.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609253
дата надходження 25.09.2015
дата закладки 25.09.2015


Salvador

Люблю Її…

…  І  все  ж  люблю  Її,  розшарпану  віками,
Багату  всім  і  бідну  водночас,
Обмацану  нечистими  руками,
Убиту  і  воскреслу  стільки  раз.

Забракне  сил,  чорнила  і  паперу,
Щоб  описати  чорні  дні  Її.
З  часів  Трипільських  і  по  нашу  еру
Знаходились  на  неї  «хазяї»,

Яким  би  розділяти  й  керувати,
В  яких  у  кожнім  слові  –  лише  блуд;
Охочих  свитку  в  ближнього  зідрати  –
І  щоб  при  тім  терпів  усе  їм  люд!

Люблю  Її  –  прекрасну  і  убогу.
Не  гетьманів,  не  уряди  –  людей,
Що  здатні  ще,  торуючи  дорогу,
На  переможний  заклик  із  грудей;

Що  з  праці  рук  своє  життя  будують
І  «віз  з  бідою»  тягнуть,  мов  воли,
Та  в  час  навали  –  на  коні  гарцюють;
Яких  вбивали  й  вбити  не  змогли!

Люблю  Її  за  мову  солов’їну,
Що  ллється,  мов  в  струмку  жива  вода,
Що  в  пісні  славить  Бога  і  родину,
Й  до  бою  кличе,  коли  йде  біда.

Століттями  її  плекали  люди
В  вогні  татарськім,  в  лядському  ярмі,
Виносили  з  московської  облуди,
Краплинками  збирали  у  борні.

Люблю  Її  –  Шевченкову  й  Франкову,
Колисоньку  моїх  пра-,  прабатьків;
Джерельно-чисту,  світло-калинову,
Увінчану  стобарв’ям  рушників.

…Нехай  прийдеться  битись  до  загину,
За  світлий  день  онукам  і  синам  –
Люблю  свою  єдину  Україну
І  ворогу  ніколи  не  віддам!

10.09.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605784
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 24.09.2015


Salvador

Не хились, калино, над водою

                                                                                         Бійцю  АТО  Столярову  Андрію

Ой,  калино,  калино,  не  хились  над  водою,
Не  губи  свого  цвіту:  попливе,  та  й  –  нема.
Моя  люба  дівчино,  розстаємось  з  тобою…
Ти  не  рви  мого  серця,  бо  ридати  –  дарма.


В  степ  широкий  піду  я,  поміж  гір-териконів,
Де  злетілися  круки,  де  кричить  вороння  –
Хай  візьмуть  побратими  до  геройських  загонів,
Що  наш  край  захищають  і  щоночі,  й  щодня.


Я  тебе  не  лишаю  –  ти  у  серці  моєму,
Ти  у  думах,  мій  Ангел,  не  сумуй  –  усміхнись.
Вражу  силу  здолаєм  і  додому  прийдемо:
Вір,  кохана,  у  краще  і  за  мене  молись.


А  коли  й  доведеться  Богу  душу  віддати,
Ти  пробач  мене,  мила,  цей  останній  мій  гріх.
Станем  ми  на  сторожі,  світла  й  правди  солдати,
Оберегом  для  краю  і  для  рідних  своїх.


Я  не  можу  інакше.  Хто  ж  заступить  собою
І  тебе,  й  Україну,  поки  скресне  пітьма?
Ой,  калино,  калино,  не  хились  над  водою,
Не  губи  свого  цвіту:  попливе,  та  й  –  нема…


18.09.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608036
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 24.09.2015


Олекса Удайко

НЕ КРИЧИ

[youtube]https://youtu.be/m5zSB6Km4ns[/youtube]

[b][i]Нема  
чого  
сказати  
доброго  –  
мовчи!
                   
В  мовчанні  
зло  
само  
себе  
дощенту  
спалить.

На  ум  
приходить  
діло  
добре  –  
не  кричи!
                           
Добро  
не  любить  
галасу  
й  себе  
не  хвалить[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608970
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015


Адель Станіславська

Не кричи

Не  кричи  у  прірву.
Не  губи  слова...
Згарищем  чорніє
зраджена  трава,
гіркнуть  полиново
приторні  меди,
не  слова  -  полова,  
на  піску  сліди....

Що  тобі  до  того,
що  марніє  світ?
Так  було  і  буде,  
доки  світу  літ...
Не  нове...  А  знову  
мрієш  про  дива
і  чекаєш  слова...
О,  слова...  Слова...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608954
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 76 (ptaha, Віталій Назарук, Дід Миколай, Валентина Малая)

ptaha
     [b]Ой,  збиралися  орли[/b]

Ой,  збиралися  орли
На  горі  на  раду:
Як  від  сарани  степи
Їм  урятувати?
Дарували  їм  громи
Блискавиці-стріли,
Щоби  край  свій  рідний  захистили.

   Кличуть,  кличуть  сурми  у  похід!
   -  Твій  я,  мила,  тільки  до  воріт!
   Повернуся  –  Богові  молись!
   Ще  й  весілля  справимо  колись!

       А  дорога  стелиться  у  степи,  на  схід.
       І  блакить  над  золотом  в  серці  майорить.
       Під  козацьким  чоботом  хилиться  полин
       Наче  голови  орди.

Вилітали  в  степ  орли,
Розправляли  крила  –
Під  ногами  сарани
Аж  земля  горіла.
Повість  полум'яних  літ
Сторінки  писала,
Як  орли  край  рідний  захищали.

   Ген  звелися  в  небо  ясени  –
   То  Вкраїни  кращії  сини
   Стали  щільно,  до  плеча  плече  –
   Жоден  ворог  з  поля  не  втече.

       А  дорога  стелиться  у  степи  на  схід,
       Маками  червоними  поле  майорить.
       Під  козацьким  чоботом  хилиться  полин,
       Наче  голови  орди.

Ой,  збиралися  орли,
Натомивши  крила:
Від  нашестя  сарани
Рідний  степ  звільнили.
Ой,  збиралися  орли  –
Орлят  научали,
Щоб  чужинців  в  край  свій  не  пускали.

   Грають  сурми:  скінчено  війну!
   -  Дай-но,  мила,  швидше  обійму!
   На  Покрову  сядемо  за  стіл  –
   Засилаю  завтра  старостів!

       А  думки  вертаються  по  стежках  на  схід,
       Де  одвічним  янголом  вартовий  стоїть…
       Під  козацьким  чоботом  хилиться  полин…
       Слава  мертвим  і  живим!

------------------

         Віталій  Назарук

       [b]  Золоте  весілля[/b]


                                       
[i](Інструментальна  перегра)[/i]

В  нас  сьогодні  «Золоте  весілля»,
Ми  сюди  прийдемо  на  похмілля
І  сьогодні  вдарим  гопака.
В  нас  напевно  доленька  така…

   В  нас  напевно  доленька,  доленька  така,
   Через  те  ми  знову  вріжем  гопака.
   Пролетіли  поспіхом  золоті  літа,
   Та  пора  ще  золота…

 [i]  (перегра)[/i]

Танцюй,    танцюй,  танцюй,  моя  доле,
То  нічого.  що  у  боці  коле,
Повернути  б  нам  свої  літа,
Щоб  сміялась  юність  золота.

   В  нас  напевно  доленька,  доленька  така,
   Через  те  ми  знову  вріжем  гопака.
   Пролетіли  поспіхом  золоті  літа,
   Та  пора  ще  золота.

 [i]  (перегра)[/i]


В  нас  сьогодні  «Золоте  весілля»,
Ми  сюди  прийдемо  на  похмілля
І  сьогодні  вдарим  гопака.
В  нас  напевно  доленька  така…

 [i]  (перегра)[/i]

       Щоб  сміялась  доля  наша  золота,
       Крізь  тумани  сивії,  золоті  літа,
       Хай  і  далі  буде  в  нас  доленька  така,
       Щоб  змогли  ми  гопака.

----------------
     Дід  Миколай

   [b]Два  бусли  [/b]

На  болоті  два  бусли  журавлину  брали,
У  дзьобах  нам  принесли,  та  й    почастували.
Розплескалося  вино,  на    столи  упало,
Й  чорногузи  із  селом  гуляли.

 Бусли,  бусли  –  вирій  на  порі,
 Бузьки,  бузьки  разом  угорі.
 Хай  обійде  горе  вас  й  холоди,
 Щоби  ви  вернулися,    як  завжди.

   Дай  вам  Бог  здружитися  бусли  із  орлом,
   Ми  ж  чекати  будемо,  будем  всім  селом.
   І  хай  путь  ваш  стелеться,  серед  гір  й  долин,
   Та  не  спинить  часу  плин.
                                                                 *
Цілу  зиму  чорногузи  в  чужині  літали,
Яка  довга  та  зима,  що  й  засумували.
Радо  й  любо  угорі,  крильми  лопотіли,
Повернулись    буськи  клекотіли.

 Їх  зустріли  липи  під  вікном,
 Вітерець  грів  з  пазухи  теплом.
 Медовуху  брали  ми  у  бджіл,
 Садовили  знову  всіх  за  стіл.

   Пісня  наша  котиться  хай  далеко  в  світ,
   Гарно  відгуляємо,  милі  ваш  приліт.
   Вже  земля  цілована,  йде  трава  в  стебло,
   Бо  на  дворі  вже  тепло.
                                                                       *
Ой,  як  легко  з  чужини  розправляти  крила,
Бо  удома  на  вітру  вони,  як  вітрила.
Піднімає  їх  у  вись  в  стрілах  дивограю,
Аж  за  хмари  ген  до  небокраю.

 Бусли  бусли,  братики  мої,
 У  степах  замовкли    солов’ї.
 Тож  летіте  бусли  на  Донбас,
 Щоб  Господь  Вкраїну  нашу  спас.

   Занесіте  сонечка  їм  крильми  на  схід,
   Хай  розтане  в  душах  їх,  зачерствілий  лід.
   У  степах  козацьких  вже,  чахне  вуркаган  -
   То  розсіявся  туман.

--------------------
     Валентина  Малая

[b]  Дужі  і  завзяті  наші  козаки!  [/b]


Синьо-  жовті    наші  прапори!  
Це  непереможнії  стяги    догори!  
Буде-буде-процвітать    Україна  наша!
Суверенна,  вільна  і    багата!

Розправляйте  плечі,  козаки!
Наші  славні,  сильні  вожаки!
Рідна  Україна  славна  у  віках!  
Бо  вона  тримається  на  чоловіках!  

Дужі  і  завзяті  наші  козаки!
Всіх  перемагають,  ми  не  бурлаки!
Будем    боронити  наш  любимий  край
Нумо,  пісню    заспівай!

А  наші  козачки  пісню  заспівають.  
Люті  вороженьки  щочимдуж  тікають  .
Виб'єм    ворога,  він  навіки  згине  !
Пісня  перемоги  нехай  всюди  лине!








: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608013
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 20.09.2015


Дід Миколай

Зворушить струни жайвір у душі

Для  щастя  треба  зовсім  небагато,
Воно  ж  у  тебе  власне  є.
Було  б  кого  обнять,  поцілувати,
Тож  хай  щоранку  сонечко  встає.

Якщо  ж  колись  прийде  до  тебе  смуток,  
Журбою    ступить  часом  на  поріг.
Не  проганяй,  прийми  його,  як  скуток,  
То  ж  не  біда,    гріхи  твої  старі.
 
Нема  святих  й  безгрішних  в  цьому  світі,
І  ти  також  далеко  не  святий.
Спіткнутись    міг  також,  якоїсь  миті,
Помилки  робиш  доки  ти  живий.

Не  зранить  душу  нічка  кострубата,
Несе  вже  ранок  свіжість  й  чистоту.
Згадай  Матусю  з  того  світу,  Тата,
І  знов  все  буде  в  тебе  до  ладу.

Цвістимуть  вишні  білим,  білим  цвітом,
Втамуєш  спрагу  спивши  з  джерела.
І  як  малим  чудовим  теплим  літом,
Підеш  навпрошки  гаєм  до  села.

Теплом  зустріне  здалечку  хатина.
Постеле  в  ноги  трави  –  спориші.
Довкруж  тебе  співатиме  пташина,
Й  зворушить  струни  жайвір  у  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606622
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 17.09.2015


Микола Шевченко

Батьківська оселя (пісня на слова Віталія Назарука)

Слова  -  Віталій  Назарук
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

БАТЬКІВСЬКА  ОСЕЛЯ
         1
Садок    яблуневий,    що    квітнув    весною,
криниця    і    вишня,    що    п’є    з    джерела.
Батьківська    оселя,    що    завжди    зі    мною,
і    стежка    у    росах    що    долю    дала.

         Приспів:
Родинне    гніздечко    -    батькІвська    оселя.
Тут    виросли    крила    дитинства    мого.
Лавки    дерев’яні,    побілена    стеля,
і    стежка    життєва,    що    видно    в    вікно.
   
         2
Натомлені    руки    і    мами,    і    тата,
І    хатнє    тепло,    що    й    донині    в    душі.
І    спомин    дитинства    лишився,    як    свято,
Подвір’я    зелене    в    густім    спориші.

       Приспів:
   
         3
Батьківська    оселе,    до    тебе    я    лину,
Тут    радість    захована    в    кожнім    кутку,
Тобі    поклонитись    хоча    б    на    хвилину,
І    знову    відчути    ту    радість    п’янку.

     Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607251
дата надходження 16.09.2015
дата закладки 17.09.2015


Олекса Удайко

ОСІННІЙ ДОЩ (Муз. Валентина Філоніка)

[b][i]Осені...[/i][/b]

[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]

[b][i][color="#800fd6"]Осінній  дощ  –  
не  літня  злива:
Мрячить  помалу,  плаче  мов.
І  ніч  глуха,  сумна  й  зрадлива
наводить  смуток  
знов  і  знов.

Ялиць  і  верб  
вологі  віти
Звисають  в  тузі  до  землі...
Ще  осінь  пестить  пізні  квіти,
та  дні  стоять  
сумні  й  малі.

Сумують  в  парках  
лави  грішні,
і  никне  мокра  сон-трава,
підводять  підсумки  невтішні
Ппжовклим  листям  
дерева́...

Колише  вітер  
в  соннім  вітті
затишшя  гомінких  дібров,
і  сняться  їм  весна  і  літо,
немов  мені  
твоя  любов.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 16.09.2015


Віталій Назарук

НІЧНЕ МІСТО

Мій  Луцьк  не  спить,  лиш  ліхтарі  в  рядок
Стоять  в  тумані,  мов  вечірні  зорі,
А  із  дерев  спадає  сум-листок,
Гаптує  килим  різнокольоровий.

Нема  прохожих,  пара  лиш  одна
І  та  завмерла,  як  якась  скульптура,
Притихше  місто  з  ночі  вирина,
Замковим  блиском  старовинних  мурів.

Яка  краса,  без  гуркоту  машин,  
Помилуватись  ліхтаревим  містом
І  розглядати  полотно  картин,
Що  ніч  малює  рясним  падолистом.

Неначе  казка,  заклубивсь  сивач,
Побігли  хвилі  вулицями  міста,
Місто  не  спить,  воно  спостерігач,
У  нього  осінь  в  гостях  жовтолиста.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378807
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 09.09.2015


Віталій Назарук

ТИ НІКОЛИ НЕ БУДЕШ СИВОЮ

Слова    -    Віталій    Назарук    (надихнула    -    прекрасна    українська    поетеса    Ліна    Костенко)
Музика,    запис,    виконання    -    Микола    Шевченко

...Коли    я    буду    навіть    сивою,
і    життя    моє    піде    мрякою,
а    для    тебе    буду    красивою,
а    для    когось,    може,    й    ніякою.
А    для    когось    лихою,    впертою,
ще    для    когось    відьмою,    коброю.
А    між    іншим,    якщо    відверто,
то    була    я    дурною    і    доброю...
                                                                                                     
                                                                                             ©Ліна    Костенко

І,    власне,    пісня:

     1
Ти    ніколи    не    будеш    сивою,
Пофарбують    роки    волосся,
Залишайся    завжди    красивою,
Щоб    задумане    все    збулося…
Не    була    ти    ніколи    відьмою,
Не    була    ти    ніколи    коброю,
Ти    родилась,    щоб    бути    жінкою,
Бути    мамою,    ласкавою    і    доброю.
ПРИСПІВ
А    постава    яка    у    тебе…
В    тебе    мудрості        вистачає,
Прихилю    я    для    тебе    небо,
Бо    і    нині    тебе    кохаю.
         2
Берегиня    ти    свого    роду
І    онукам    бабуся    люба,
Ти    ніколи    не    втратиш    вроду,
А    от    я    вже    лишився    чуба.
Я        без    тебе    не    зможу    жити,
Ти    для    мене    не    будеш    сивою,
Хочу    разом    кохання    пити,
Залишайся    завжди    красивою.


4    травня    2015    року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577787
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 07.09.2015


Віталій Назарук

БАТЬКОВА ПІСНЯ

                               Музика  і  виконання  Миколи  Шевченка
Мій  любий  синочку,
Мій  соколе  ясний.
З  тобою  по  іншому  сонце  встає.

Я  Богу    молюся,
Я  дякую  долі,
Я  радий,  що  ти  в  мене  є.

Хмаринки  зникають  і  небо  ясніє,
Веселка  на  струнах  своїх  виграє.

Спасибі,  синочку,
Спасибі,  мій  рідний,
Я  радий,  що  ти  в  мене  є.

Коли  ти  далеко,
Тебе  виглядаю.
Тривога  заснути  мені  не  дає.

Я  Бога  благаю,
Щоб  ти  повернувся.
Я  радий,  що  ти  в  мене  є.

Коли  тобі  важко,
Коли  в  тебе  горе,
Кров  в  жилах  холоне  і  серце  стає.

Я  Бога  благаю,  
Щоб  дав  тобі  сили
Я  радий,  що  ти  в  мене  є.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225152
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 07.09.2015


Микола Серпень

Реквием по благоразумию

[i]В  России  по  законам  об  «агентах  иностранного
влияния»  и  «нежелательных  НПО»  добивают  последние
 негосударственные  правозащитные  организации...
                                                                                                                           Из  интернета[/i]

Никому  здесь  теперь  не  нужны
Ни  защитники,  ни  защитницы,
А  в  дыхании  вашей  страны
Всё  яснее  зловоние  хищницы.

Есть  одна  теперь  правда  у  вас,
В  неприглядности  всей  своей:
Несогласному  -  вырви  глаз,
Не  такого  как  все  -  убей!

И  страну,  по  несчастию,  рядом,
"К  чёрту  пройденные  пути!",
Исковеркали  своим  "Градом",
Никуда  чтоб  не  смела  идти!

А  мечтать  про  "котёл"  "укропу",
Дабы  густо  всё  кровью  залить!
И  при  том  ненавидеть  Европу,
Что  её  -  тракторами  давить!

Отчего  же  такими  вы  стали?
Что  такое  с  великой  страной?
Кто  на  вашем  теперь  пьедестале
Хоровод  закрутил  этот  злой?

Присмотревшись  внимательно,
Не  кривляясь,  а  как  на  духу:
Вы  все  сами  -  правды  каратели,
Воскресили  диктата  труху!

Как  и  прежде,  из  Питера  выросло,
И  обманом  везде  расползлось  -
Самомнения  душным  вымыслом,
Вне  труда  -  на  авось,  да  небось!

Кто  теперь  это  всё  остановит  -
Злую  мощь,  что  по  души  пошла?
И  по  ком  теперь  колокол  звонит,
Коль  сердцам  вашим  не  до  тепла!?

6.09.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604855
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 07.09.2015


Микола Серпень

Совість народу

[i]До  30-річчя  загибелі  Василя  Стуса  
в  російській  тюрмі[/i]


Як  совість  мого  народу,
В  тюремнії  мури  я  б'юсь!
Верніте  йому  свободу!!!
Я  вас  проклинаю!  Я  -  Стус!

І  хай  моє  серце  зболіло,
І  холод  трясе  -  землетрус,
Цей  карцер  -  неначе  могила,
Та,  поки  живий  ще,  я  -  Стус!

Папір  цигарковий  мережу,
Зізнанням  душі  молюсь!
Не  втримати  віршів  і  вежам
Дійду  до  народу,  я  -  Стус!

В  моїм  поетичнім  пориві
Не  ждіте,  що  я  десь  зіб'юсь!
Грядущу,  оновлення  зливу
На  всіх  закликаю,  я  -  Стус!

Катам  же  мого  народу
Скажу,  що  я  їх  не  боюсь!
Ще  мало  борців  за  свободу,
Та  всі  вже  незламні,  як  Стус!

Якщо  ж  я  в  тюрмі  загину,
Надіюсь,  колись  повернусь
На  вільну  свою  Україну
В  віршах  і  надіях,  я  -  Стус!

4.09.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604856
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 07.09.2015


Микола Шевченко

Ненароком (пісня на вірш авторки kulbabka)

слова  -  Наталя  Данилюк
муз.,запис,  виконання  (від  чоловічого  імені)  -  Микола  Шевченко

                     Ненароком
Осінь  і  кава.  Спітнілий  квадратик  вікна…
Мжичка  січе  монотонно,  розміреним  кроком…
Ти  ненароком  наснилась  мені,  ненароком  –
Як  у  пекучі  морози  деревам  весна.

Ти  просочилась  крізь  сито  далеких  розлук,
Мов  оминула  всі  правила  простору  й  часу...  
Ти  борознила  вітрильником  пам’яті  трасу,
Падали  спогади  друзками  лунко  на  брук.

Осінь  блукала  з  палітрою  в  тінях  узбіч
І  фарбувала  кераміку  яблук  в  червоне,
Рейками  колій  протяжно  скрипіли  вагони
І  горизонтам  далеким  летіли  навстріч.

Кава  схолола.  В  заплаканій  рамці  вікна,
Наче  на  знімку,  застигло  розмите  бароко…
Сон  обірвався,  мов  тріснула  мідна  струна  –
Ти  ненароком…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604258
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Наталя Данилюк

Пісня Миколи Шевченка на мої слова *Ненароком*

слова  -  Наталя  Данилюк
музика,  запис  і  виконання  (від  чоловічого  імені)  -  Микола  Шевченко

                   [img]http://ic.pics.livejournal.com/kaeru_basho/45789599/10714/10714_original.jpg[/img]

Осінь  і  кава.  Спітнілий  квадратик  вікна…
Мжичка  січе  монотонно,  розміреним  кроком…
Ти  ненароком  наснилась  мені,  ненароком  –
Як  у  пекучі  морози  деревам  весна.

Ти  просочилась  крізь  сито  далеких  розлук,
Мов  оминула  всі  правила  простору  й  часу...  
Ти  борознила  вітрильником  пам’яті  трасу,
Падали  спогади  друзками  лунко  на  брук.

Осінь  блукала  з  палітрою  в  тінях  узбіч
І  фарбувала  кераміку  яблук  в  червоне,
Рейками  колій  протяжно  скрипіли  вагони
І  горизонтам  далеким  летіли  навстріч.

Кава  схолола.  В  заплаканій  рамці  вікна,
Наче  на  знімку,  застигло  розмите  бароко…
Сон  обірвався,  мов  тріснула  мідна  струна  –
Ти  ненароком…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604267
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Олекса Удайко

КОПНЕМО ГЛИБШЕ ©©

               [i]До  подій  31  серпня  під  ВР…
[youtube]https://youtu.be/GODlHKTItg0[/youtube]
[b][color="#f01111"]Ми  судимо  по  результату
Той  неочікуваний  чин…
За  чином  тим  не  бачим  татя,
Що  є  одною  із  причин!  

Копнемо  глибше  –  зрозумієм,
Що  тать  той  злющий  –  в  нас  самих:
Ми  благодушність  всмак  лелієм…
Ще  й  недолугість  –  як  на  сміх…  

І  посилаємось  на  Бога,
Щоб  більш  нічого  не  робить…
А  треба  б  Князя  Тьми  земного
В  його  “сортірє”  утопить!
 
Увірували  –  власть  від  Нього,
Бо  Він,  твердять    нам,  всемогуч!  
Та  краще  б  нам  замісто  того
Прогнать…  і  сеней,  і  петруш!

І  всіх  колишніх  президентів,
Що  обдурили  нас  –    і  край  –  
Й    самі  пішли  у  резиденти
Ворожих  сил.  Тепер  карай…

Карай  їх,  Боже  наш,  за  зраду,
За  те,  що  баченому  злу
Служили…  Щоб  найкращу  раду
Віддати  ПееНХа-козлу  …  

Й  зробити  цапом-відбувайлом  –
Прокляття!  –  звісно  ж,  свій  народ…
Від  гір  Карпат  й  до  Криму  яйли
Без  векселів  і  нагород!..

…То  станьмо  ж,братці,  пред  люстерком
Та  все,  що  слід  йому  сказать,
Скажімо  –    щиро  і  відверто  –
Й  поставим    –
                                             НАМ    –
                                                                     оцінку…  
                                                                                                 «п’ять»![/color][/b]

1.09.2015
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603525
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Віталій Назарук

МОЯ ОСІНЬ ДУШІ

Врожай  вишиває  поля  вересневі,
Сіяє  багата,  як  пісня  –  земля.
Ідуть  до  спочинку  сади  яблуневі,
А  щедрі  дари  застеляють  поля.

Моя  щедра  осінь,  чарівна  й  багата,
Візьми  мене,  люба,  в  осінній  танок,
Я  хочу  ще  жити  і  мрію  співати,
Не  хочу  я  чути  той  смутку  дзвінок.

Красуне  осіння  –  фата  золотая,
Повір,  що  для  нас  ти  пора  золота,
Хай  весни  приходять,  медунками  грають,
А  ти,  моя  осінь,  будь  завжди  свята...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603430
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 01.09.2015


Микола Шевченко

Журавлик (пісня на слова В. Назарука і О. Печори)

Слова  -    Віталій  Назарук  в  співавторстві  з  Олександром  Печорою
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

«Журавлик»  мій  біля  порогу
вклоняється,  та  не  зліта.
До  нього  тягнуться  дороги.
Тут  –  край  родинного  гнізда.

Сюди  я  в  думах  повертаюсь
через  міста,  через  літа.
Нечасто  тут  буваю  –  каюсь.
А  хвіртка  скрипнула  –  віта!
Приспів:
Матуся  говорила:
«Частіше  прилітай!»
Якби  ж  ми  мали  крила,
якби  ж  то  не  літа.

Журавлику-журавле,
знов  серденько  не  край.
Журавлику-журавле,
хоч  ти  не  відлітай!

Чекала  мати  в  гості  сина:
горіх  дивився  у  вікно.
А  від  «журавлика»  єдина
стежина  в  світ  лягла  давно.

Магнітом  тягне  в  рідну  хату  –
природа  вабить  і  душа.
Яке  ж  то  неповторне  свято  –
брести  в  ранкових  споришах!

Приспів.

У  двір  приношу  біль-утому,
іду  на  прощу  я  сюди.
Непросто  вижити  самому,
й  лишити  праведні  сліди.

Тут  мені  знову,  як  годиться,
кивне  в  задумі  «журавель».
Ковтну  зажурної  водиці.
Моє  дитинство  тут  живе.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603292
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 31.08.2015


Анатолійович

О русском…

Что  станем  врагами  –  кто  думал  о  том?!
Мы  братьями  русских  считали!
Но    «братья»    тихонько,  и  подло    притом,
Кусок  Украины  украли…
   Хохол  ты,  кацап  –  нету  разницы  в  том!
Российским  гостям  были  рады…
Мне  русский  родным  был,  но  в  зоне  АТО
Родство  расстреляли  из    «Градов»!
   Как  стало  доктриной?    Расскажет  ли  кто?
Обман,  извращение    сути...
Мне  русский  противен,по  сути,  за  то,
Что  им  брешет  по  миру  Путин…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587459
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 27.08.2015


Світлана Моренець

ВИ – ДАР ЧИ КАРА?

Вірші  мої  нестворені,
рими  іще  нескорені,
болем  сердечним  краєні,
ждете  свій  час,  затаєні,
щоб  стрімголов,  безбоязно
вирватись  слізно-болісно
відчаю  зойком  здушеним,
гнівом...  чи  криком  змученим...
Або  ж,  зігрівши  ласкою,
зачарувати  казкою...
Чи  прозвучати  тризною,
втрати  печаллю  грізною...
Час  пронизавши  поглядом,
тепло  війнути  спогадом,
силою  мрій  незборених
далей  торкнутись  зоряних...
Вірші  ще  недоплекані,
думи,  ще  недоплакані,  –
ребус,  в  мені  вкодований
в  мрії  й    бажання  схований,
зрійте  до  часу  вишнею,
щоб  прозвучати  піснею,
чарам  кохання  –  одою,
ще  й  із  щасливою  кодою.

Сумнів  витає    хмарою:
даром  ви  є...  чи  карою?

                   26.08.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602285
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015


Світлана Моренець

Я ПОВЕРНУСЬ

Емоційна  пост-стресова  пауза...
Обірвала  зв'язок  зі  світом...
У  нору!..  Чи  в  підвал  пакгауза?..
щоб  не  згинуть  душі  під  гнітом
безневинних  смертей  і  огидної
сатанинської  гри  та  чварів,
зрад,  продажності  очевидної
і  зневаги  людей,  мов  тварі...
Відключила  давно  телефони  я,
заховавшись  від  всіх  і  всього.
Оніміла  в  душі  симфонія,
вона  чистого  жде...  ЛЮДСЬКО́ГО...

Задзвенять  солов'ї  на  подвір'ячку
від  шаленства  травневого  цвіту  –
біль  пройде...  я  розправлю  пір'ячко...
і  вернусь  на  свою  орбіту.

28.04.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577691
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 26.08.2015


Рідний

Пісня про Львів (слова Г. Гнатюк (ведмежатко) )

 Я  приходжу  до  міста,  
 Де  час  не  біжить,  а  тече,
 Навіть  сонні  трамваї  
 Дрімають  на  кожній  зупинці.
 Ти  зустрінь  мене,  Львове,  
 Як  завше,  раптовим  дощем,
 Ми  ж  так  рідко  з  тобою
 Буваєм  тепер  наодинці.

 Хай  шалена  вода  
 Лопотить  по  іржавих  дахах,
 Омиває  будинкам
 Запилені  вікна  незрячі…
 Я  ітиму  по  місту,
 Мов  небом  загублений  птах,
 І  не  встежить  ніхто,
 Як  душа  моя  потайки  плаче…

 Від  гарячого  спогаду  
 Серце  мені  запече,
 І  його  не  остудять  
 Потоки  серпневої  зливи…  
 Ти  зустрінь  мене,  Львове,  
 Як  завше,  раптовим  дощем,
 Ми  ж  так  рідко  з  тобою
 Буваємо  просто  щасливі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595147
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 24.08.2015


Віталій Назарук

ЖУРАВЛИК

                           Музика,  запис  і  виконання  Миколи  Шевченка                                              
                           Разом  з  Олександром    Печорою
«Журавлик»  мій  біля  порогу
Вклоняється,  та  не  зліта.
До  нього  тягнуться  дороги.
Тут  –  край  родинного  гнізда.

Сюди  я  в  думах  повертаюсь
Через  міста,  через  літа.
Нечасто  тут  буваю  –  каюсь.
А  хвіртка  скрипнула  –  віта!

Приспів:
Матуся  говорила:
«Частіше  прилітай!»
Якби  ж  ми  мали  крила,
Якби  ж  то  не  літа.

Журавлику-журавле,
Знов  серденько  не  край.
Журавлику-журавле,
Хоч  ти  не  відлітай!

Чекала  мати  в  гості  сина:
Горіх  дивився  у  вікно.
А  від  «журавлика»  єдина
Стежина  в  світ  лягла  давно.

Магнітом  тягне  в  рідну  хату  –
Природа  вабить  і  душа.
Яке  ж  то  неповторне  свято  –
Брести  в  ранкових  споришах!

Приспів.

У  двір  приношу  біль-утому,
Іду  на  прощу  я  сюди.
Непросто  вижити  самому,
Й  лишити  праведні  сліди.

Тут  мені  знову,  як  годиться,
Кивне  в  задумі  «журавель».
Ковтну  зажурної  водиці.
Моє  дитинство  тут  живе.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600623
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 19.08.2015


Віталій Назарук

ШУКАЄ МАВКА ЛУКАША

Загуло,  заштормило  Полісся,
Вільхи  низько  схилились  додолу,
Лиш  біляві  красуні  берізки,
Заспівали  в  росі  колискову.

Звідкіля  невідомо    взялися,
Ненаситні  нагострені  коси,
Але    води,  які  розлилися,
Захистили  від  сонця  покоси.

Косарі  повернулись  додому
І  чекають  приходу  погоди,
Росянистому  дню  золотому,
Трави  в  росах  читатимуть  оди…

Все  Полісся  цвіте  веселково,
Льон  голівки  свої  підіймає,
Бродить  Мавка  і  нині  казкова,
Лукаша  свого  й  досі  шукає…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429939
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 18.08.2015


Олекса Удайко

ТО НЕ СОНЦЕВА ТІНЬ

[b][i]tth[/i][/b]
         [i]Волинь...  с.  Веснянка.  Погоже  літо...
         Озеро    неподалік    від      Луцька...  
         Чайки  над  озером...  І...  мрії!  Мрії  
         про  майбутнє.  Бо  сьогодення  сумне.
         Та  життя  бере  своє...  Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах
В  плесі  озера  вкіс  відбивається…
То  на  бе́резі  трав  жадібка́  бірюза  
Корінцями  углиб  розвивається…

То  не  чайка  над  озером  в’ється,  літа́,
Спрагло  долю  у  вирі  шукає…
То  твої  молоді  та  щасливі  літа
Серед  літ  запізнілих  блукають...
 
То  не  жайвір  у  небі  відчайно  співа,  
Немов  щастя  нам  щедро  віщує…
То  твої  в  позолоті,  коштовні  слова
В  моїм  серці...  щоночі  ночують.

...Кличе  неба  і  трав  нехибка  бірюза,
Літо  гладить  фіранки  в  віконці…
То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах…
То  моє  несподіване  сонце.[/color][/b]

10.08.  2015,  с.  Озеро,  Волинь[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 16.08.2015


Микола Серпень

Чи тепло, тобі, Україно?

Чи  тепло,  тобі,  Україно?
Бо  знову  ідуть  холоди...
Чи  віриш  у  завтра  наївно?
Що  може  не  бути  біди...

Що  люди  нового  століття
Не  будуть,  як  люті  вовки!
Що  мир  і  добро  на  цім  світі
Дани  нам  уже  на  віки!

І  правда  завжди  переможе,
А  кривді  вже  місця  нема!
І  сила  тим  не  допоможе,
У  кого  по  душах  зима!

Холодні  обійми  не  гріють,
Їх  газ  не  все  може  зігріть,
І  лихом  вони  не  засіють
Країну,  де  воля  не  спить!

Вже  люди  у  цілому  світі
Побачили  хто  ті  для  нас:
І  голод  в  минулім  столітті,
Тепер  -  душогубкою  газ!

А  зверху  густою  брехнею,
Наклепом,  нахрапом  і  злом:
"Немає  держави  тут  цеї,
Тут  все  лише  наше  було!"

А,  ти,  розпря'мивши  крила,
Нікому  ні  помсти,  ні  зла,
В  майбутнє,  як  сокіл,  злетіла,
Бо  віру  свою  зберегла!

Чи  тепло  тобі,  Україно?
Хай  ворог  від  люті  шипить!
Тепліша  завжди  від  руїни
Свободи  нескорена  мить!

11.10.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531973
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 13.08.2015


Микола Серпень

Меланхолічне

Це  все  ще  не  кінець,
Забутий  хай  початок.
Затримався  гонець,
Що  мав  би  передати,
Про  той,  чужий,  вінець,
Скаліченої  дати...
Не  надміром  терпець,
І  правди  не  сховати
Про  те,  що  не  кінець,
Лиш  холодок  по  серцю,
І  ти  все  ще  боєць,
І  сниться  стрімке  скерцо.
Лиш  спогади  як  суд  -
Спокутою,  причастям
На  ешафот  зовуть
Свого  й  чужого  щастя.

17.06.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590514
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 13.08.2015


Віталій Назарук

Розпочни із себе Україну

Разом  з  Любов  Ігнатовою

Розпочни  із  себе  Україну-
Не  з  піщинки  у  чужому  оці,
Не  з  проклять  гучних  на  кожнім  кроці,
Що  лише  посилюють  руїну...

Розпочни  із  себе  Україну-
Дух  козацтва  збережи  у  грудях,
Українцем  будь  завжди  на  людях,
Щоб  вона  пишалась  таким  сином.

Розпочни  із  себе  Україну-
Мову  бережи,  як  рідну  неньку,
Не  лінуйся,  а  вставай  раненько,
Захищай  від  ворога  країну.

Розпочни  із  себе  Україну-
Прославляй  своє,  чужому  вчися,
Хай  твоє  ім’я  завжди  святиться,
Доглядай  могили  завжди  сину.

Розпочни  із  себе  Україну!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400971
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 13.08.2015


Микола Шевченко

Сезон (пісня)

Слова,  музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

1
Плями  на  сонці,  відбилися  на  плечі  -  втопаємо  у  спеці.
Пляжний  пісочок,  вода,  пательня  літа  -  не  треба  більше  спецій.
Антициклон  -  це  і  є  спеціальна  пропозиція  небесна.
Сезону  розпродаж,  без  знижки  на  градуси  -  
це  літа-серпня  місія  почесна.
Приспів:
Сезон  -  триває!
Озон  і  грім  і  дощ  хай  постриває.
Сезам  -  відкрилася!
Відпустка  почалась,  що  довго  снилася.
Салам!  Ау!  
Тебе  зову  -  неси  вже  пахлаву!
Від  радощів  горю  та  не  згораю.
Я  в  епіцентрі  переповненого  раю!
     2
То  все  пусте,  що  Канари-Таїланди  -  недосяжні  і  далекі.
Річка  за  містом,  озерце-ставочок  -  і  безкоштовна  спека.
Хто  шашлики,  а  хто  -  сливи  домашні,  аличу  і  абрикоси.
Класний  загар,  і  рибалка  за  смаком,
 і  майже  не  кусають  шершні-оси...

Приспів:
Сезон  -    триває!
Озон  і  грім  і  дощ  хай  постриває.
Сезам  -  відкрилася!
Відпустка  почалась,  що  довго  снилася.
Ремонт?  Хай  почека!
Давай  кума,  знімай  вже...  шашлика!
Та  пиво  наливай,  бо  помираю!
Я  в  епіцентрі  переповненого  раю!..

12  серпня  2015  року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599303
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 13.08.2015


Н-А-Д-І-Я

Не давайте мріям своїм волі…

Не  давайте  мріям    своїм  волі.
У  оману  завжди  заведуть.
І  добавлять  в  серце  тільки    болі,
Спокій  назавжди  ваш  украдуть.

Заспокойте  душу,  не  дозвольте
Відлітать  в    далекі  міражі.
Озирніться  навкруги,  погляньте
Шлях  далекий,  значить  ви  чужі.

Ранками  в  степу  пливуть  тумани.
Розкошують,  поки  сонце  спить.
Хай  роса  всі  вилікує  рани.
В  безнадії  серце  так  болить.

Неслухняні  діти  мої  мрії.
Все  крадуться  знову  утекти.
Дорого  заплатите,  святії,
Раптом  доторкнетесь  глухоти...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599050
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015


Рідний

Золота трійця (пісня)

Земне  життя  немов  примара
Ось    воно  є  і  ось    нема,
Де  сонце    сяяло  вже  хмара,
Де  квіт  буяв    уже  зима.
       
   пр-в
І  тільки  віра,  і  надія
З  любов’ю  в  трійці  золотій
Теплом  небес  у  душу      віють
І  не  згасає  усміх  твій.


Колишнє  випито  майбутнім
На  святі  серця  і      душі.
Юначі  мрії  незабутні
Літами  час  припорошив.

І  сам  собі  ти  непідвладний,  
І  танеш,  мов  на  сонці  сніг,
І  кожна  мить    повільно    краде  
Виразний    крок    упертих      ніг.

Слова,  музика,  запис  і  виконання:    Володимир  Сірий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598294
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 11.08.2015


Дід Миколай

Поету, другу і земляку В. Назаруку

Ну  що  тобі  Віталь  бажати,                              
Коли  є  в  хаті  й  коло  хати.
І  вранці  й  вдень,  як    світлячки,
Навколо  в’ються  онучки.
Надійний  син,  дружина  чуйна,
Хороший  шурин,  добра  вуйна.
Усе,  що  в  світі  є…  терпляче,
Твоє  сьогодні  мій  земляче.

Як  в  юні…  Місяць  до  світанку,
Тобі  світитиме  в  альтанку.
Цвіркун  до  ранку  з  моріжочку,
Також  співати  в  садочку…

Щоби  хотілось  і  моглось,
Щоби  не  раз…  іще  пилось.
Щоби  не  гинули  сини…
Шоб  не  було  у  нас  війни.

А  ще  нехай  міфічний  Паріс,  
Спокою  дасть  тобі  на  старість.
Не  дуже  знаєм  запряже,
Та  хоч  на  трішки  збереже.

Тож,  випий  чарку  за  життя,
Хай  колосИться  майбуття…
Бувало  всяко…  та  байдуже,
Аби  здоров’ячко  мій  друже!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597986
дата надходження 05.08.2015
дата закладки 11.08.2015


Віталій Назарук

Щось не так…

Сталось  це  уночі,-
Розбудив  мене  вірш
І  заграли  зірками  слова…
Враз  замовкли  сичі,
Впала  росами  ніч,-
Очманіла  моя  голова.
Полягали  у  росах  сумні  сивачі,
Запищали  в’юни  безголосі.
Підібрав  я  до  серця  коханій  ключі,
Та  замок  не  відкрию  і  досі.
Певно,  Муза  не  та,
Певно,  рими  не  ті,
Не  муркоче  кицюня  із  рання,  
Та  на  крилах  летять
У  гаї  солов’ї,
Де  співає  схід  сонця  коханням!..

Враз  зупиниться  ніч,
Сонце  в  небо  злетить,
Заспівають  птахи  стоголосі,
Лиш  мовчатиме  сич
І  зоря  змиготить,
Ранок  сонячний  знов  відголосить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597800
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 05.08.2015


Микола Шевченко

На війну (пісня-роздум)


                 1
...Очі  у  Сірка  позичати  набридло.  
Я  -  частина  славного  народу,  а  не  бидла.
Маю  руки,  ногу  маю,  та  і  не  одну  -  на  вій-ну...
На  війну  з  байдужістю  і  безхебетністю,
безвідповідальністю  і  безпринципністю.
Як  же  ти  мій  друже,  все  оте  подужав?
Що  залишив  на  кону?..
Приспів:
Війна  ввійшла,  і  не  питала  згоди.
Війна  іде  за  будь-якої  погоди.
Війна  війнула,  суховієм  межи  очі...
Війна  ніколи  згоди  не  питала,
але  завжди  збирала  на  поталу,
своїй  величності,  завзято  і  охоче...
               2
...Я  на  війні  не  був,  хіба-що  -  на  диванній.
Перш  ніж  костюм  одягнув  -  викупався  в  ванній.
Харчувався  регулярно,  віддавався  сну  -  на  вій-ну...
А  байдужість,  безхребетність  -  не  діагностується.
За  статтями  цими  в  нас  ніхто  не  комісується.
Можна  далі  жити,  ще  й  по  собі  залишати  слід.
І  радіти,  що...  моральний  інвалід...
 Приспів:
Війна  ввійшла,  і  не  питала  згоди.
Війна  іде  за  будь-якої  погоди.
Не  лише  зовні,  десь  далеко,  а  й  з  самим  собою.
Війна  ця  -  дивина,  і  згоди  не  питає.
І  в  голові,  а  не  над  нею,  куля  пролітає.
А  совість  виснажена,
 ледве  подає  набої...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597561
дата надходження 03.08.2015
дата закладки 04.08.2015


Дід Миколай

…не дасть наш Бог

Вкраїнонько  моя,  співочий  краю,
Де  й  тінь  любові  хмарками  пливе.
Перлинка  ти…  золОченого  раю,
Де  вільний  дух  і  в  закутках  живе.

Кати  тебе  душили  й  шматували,
Лилась  рікою  висотана  кров.
Здавалось  вже  вони  бенкетували…
Ти  ж  їм  на  зло,  вставала  знову  й  знов.

О,  як  люблю  простори  твої  й  доли:
Стрімкий,  як  хвиля  ластівки  політ…
Коли    духмя’нить  запах  матіоли…
На  груди  в  лузі  падає  зеніт…

Душа  твоя  жива  і  життєздатна,
Захищена  від  заздрощів,  зловтіх.
Землі  такій  чудесній,  благодатній,
Не  дасть  наш  Бог  загинути  повік!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596956
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 01.08.2015


Патара

Для чого все?. .

[i]...Вся  наша  роль  -  моя  лишь  роль.
Я  проиграла  в  ней  жестоко.
Вся  наша  боль  -  моя  лишь  боль.
Но  сколько  боли.  Сколько.  Сколько.

Б.  А.  Ахмадулина[/i]


Від  когось  чула,  врешті,  біль  мина,
Хоч  вже  давно  у  ті  казки  не  вірю.
Від  болю,  все  навколо  темно-сіре,
Куди  не  кинеш  оком,  там...  стіна.

Мій  больовий  поріг  досяг  межі,  
Немає  сили  довго  так  терпіти...
А,  потім,  знову  вибачення,  квіти...
Для  чого  все?..  Напевно,  ми...  чужі.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597024
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 01.08.2015


Наталя Данилюк

Відеопоезія

Ще  одна  прониклива  відеоробота  проекту  Сила  слова
на  мій  вірш  "Падаю  в  небо..."!

https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story

Людське  життя,  направду,  занадто  коротке  задля  дурниць  
і  достатньо  довге  для  великих  речей.
У  смерті,  як  і  в  будь-чого,  є  кілька  іпостасей.  Одна  з  них  –  
це  звільнення.  
Звільнення  від  тіла,  від  проблем  і  турбот  світу  
земного.  Проте  сьогодні  в  цьому  звільненні  є  ще  один  відтінок.  
Це  темна  тінь  війни,  присмак  попелу  і  крові.  Сьогодні  смерть  –  
це  ще  й  смерть  в  ім’я  звільнення.  Звільнення  тих,  хто  мимоволі  
опинився  в  самому  пеклі  бойових  дій  і  тих,  хто  не  хоче  туди  потрапити.  Звільнення  своєї  країни.  
Герої  не  вмирають  –  їх  кличуть  тримати  мирне  
небо  над  нашими  головами.

[i]Вірш:  Наталя  Данилюк

Читають:  Лила  Перегуда  и  Запрот  Вокрыс,  Євгеній  Ковирзанов.  
Наталия  Владимирова,  Olga  Evlanova,  Anastasiya  Pankovetskaya,
Андрій  Мартиненко.
Майстрували:  сергій  пишун,  Marina  Statkevich,  Ptashka  Kateryna,  
Halanzha  Dmytro[/i]

[youtube]https://youtu.be/ld2uypLVF1s[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596625
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 30.07.2015


Володимир Шевчук

Річниці Майдану (символічно)

О,  яке  чекання  ніжністю  сповите!  
Стільки  в  серці  жару,  як  нема  ніде.  
Стало  яскравіше  сонечко  світити  –  
То  моя  кохана  вже  до  мене  йде.  

Приходи  скоріше,  мов  обійми  літа,  
Моя  синьоока  радість  на  землі!  
Сяє  все  довкола  променистим  квітом,  
Ніби  то  Всевишній  сам  того  звелів.  

Я  тебе,  тендітну,  притулю  до  себе  
І  затихнуть  тут  же  всі  думки  лихі.  
Як  з  тобою  добре!  Ніби  і  не  треба  
Завтра  воювати  їхати  на  схід.  
 

(22.02.2015р.)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561604
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 30.07.2015


Олекса Удайко

ЧОМ НЕ КОХАЄТЕСЬ В ЛЮБОВІ©

[i]      Кохатися…  в  любові…    Чи  не  найвище  щастя?
     Та  не  кожному  вдається  зберегти  ланці  кохання…  
     І  рвуться  в’язила…    І  скіпаються  людські  долі…[/i]

[youtube]https://youtu.be/4Gkk4NGCr-8[/youtube]


[b][color="#7700ff"][i]Як  часто  ми  те  не  цінуєм,
що  в  нас  приємне  й  любе  є…
Любов  взаємну  не  шануєм,
Та  кров  один  з  одного  п’єм!

Як  же  приборкати,  всмирити  
Те,  що́  любов  не  йме  за  суть  –  
Щоби  буття  циркадні  ритми*  
В  родинне  русло  повернуть?  

Напевно,  є    одна  дорога,  
Що  знищить  нелюбові  тінь,  –
Сліпим  звернутися  до  Бога,  
Втлумити  оберти  крутінь.  

Єднання  навколо  ідеї,
Що  нейминуй**    очистить  дух,
Спонуку  дасть  спитати:    “Де  я?”
Й  отримати  одвіт  услух…

…О,  темні    сили  відцентрові,  
Що  в  смерть  розшарпують  любов!  
Чом  не  кохаєтесь  в  любові  
й  ланці  ви  рвете  знов  і  знов?  [/color][/b]

17.07.2015
__________________
*Добові  коливання  біологічних  процесів.
**Неодмінно,  неминуче.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594370
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Віталій Назарук

ТИХА НІЧ

Виводить  скрипка  соло  самоти,
Грушевий  запах  висить  серед  саду,
А  ми  удвох  з  тобою  –  я  і  ти,
сховалися  у  лозах  винограду.

Чарує  ніч  і  мерехтять  зірки,
Дрімають  півні  на  кутку  сільському.
Твій  поцілунок  видався  терпким,
Мов  говорив:  пора  іти  додому.

Та  ще  не  час,  не  впала  ще  роса,
Колише  вітер  листя  винограду,
Зірок  намисто  в  темних  небесах,
Немовби  груші  в  шелестінні  саду.

Повзуть  хмарки  і  гримотить  набат,
І  місяць  сіє  травам  срібні  роси.
Змовкає  ніч,  стомився  музикант…
Світанок  треті  півні  проголосять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596497
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Віталій Назарук

МАТЕРИНСЬКИЙ БІЛЬ

                               А  серце  стало  наче  камінь…
Ні  не  стихли,  ще  гримлять  гармати,
Тишина  буває  лише  мить,
Виглядає    із  війни  солдата,
Мати  часто  у  вікні  стоїть.

А  в  степу,  де  золота  пшениця,
Виростала  майже  в  повний  ріст,
Де  на  стіл  лягала  паляниця,
Вдалині  тьмяніє  чорний  міст.

Вирішила  розшукати  сина,
Добиралась,  як  лише  могла.
У  торбинці  хліб  і  цибулина,
Але  сина  так  і  не  знайшла.

Допиталась  де  його  частина,
Смутком  огорнулось  серце  враз.
Розірвало  на  шматочки  сина,
Тим  снарядом,  що  злетів  нараз.

Серце  скам’яніло  …    Де  ж  дитина?
В  розпачі  бродила  на  сліпу…
І  збирала  по  шматочках  сина,
Мати  по  донецькому  степу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596495
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Микола Серпень

Мамо, мамо! Це ж твоя стежина

Мамо,  мамо!  Це  ж  твоя  стежина,
Памятаєш,  прямо  за  селом?
Ти  по  ній  ходила  по  ожину,
Коли  твоє  літо  так    цвіло...

Мамо,  мамо!  Босими  ногами
Скільки  стоптано  твоїх  стежок?!
Часто  розтривожений  твій  ранок
Зустрічав  росистий  моріжок.

Мамо,  мамо!  Буде  в  небі  сонце,
Щоб  надії  можна  довірять...
Скільки  виглядала  ти  в  віконце,
Як  ніхто  завжди  уміла  ждать.

Потяглись  дощі  уже  над  полем,
І  дороги  стали  розкисать...
Це  ж  твоя  десь  забарилась  доля,
Вже  її  не  підеш  зустрічать...

Нишком  сядеш  тут,    біля  калини,
Руки,  стомлені,  коліна  обнімуть.
Все  просила  в  Бога  для  дитини,
А  собі  -  "  Хай  буде,  як  небудь"!

Мамо,  Мамо!  Час  не  зупинити!
Знов  душа  на  місці  не  лежить.
Ти  навчала:  "Треба  так  прожити,
Щоб  була  красива  кожна  мить!"

12.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593211
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Наталя Данилюк

Вертатись додому

[img]http://cs628222.vk.me/v628222845/c331/SylcwVAjzHQ.jpg[/img]

Боже,  як  добре  під  вечір  вертатись  додому,
Гріти  підошви  об  теплий  м’який  тротуар
І  відчувати  в  ногах  підсолоджену  втому,
Ніби  пробіглась  зефірною  м’якоттю  хмар!

Дим  з  вихлопних,  мов  запалені  липнем  кальяни,
В  пудрі  пилюки  мутніє  дворів  акварель,
Флюгерний  півень    у  променях,  наче  льодяник,  ─
Злизує  хмара  повільно  тверду  карамель.

Світло  тебе  відбиває  у  плазмі  вітрини,
Поглядом  ніжним  комусь  надсилаєш  привіт,
І    завмирає  під  скельцем  невтомний  годинник,
Поки  бубнявіє  в  Музи  кругленький  живіт…

Знову  народиться  вірш  по  дорозі  додому,
Стрілки,  як  завше,  почнуть  свій  наступний  пробіг…
Боже,  як  добре    пройтись  і  забути  про  втому,
Гріючи  серце  і  ноги  в  долонях  доріг!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595911
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 26.07.2015


РОЯ

Місячна мелодія

[b]Автор  музики  -  Віктор  Ох
[url=""][/url][/b]
Тиха  ніч…  Ясний  місяць  із  неба
У  моє  заглядає  вікно…
–  Не  світи  загадково,  не  треба,
Бо  не  вернеться  те,  що  було…

А  згадай  лиш,  мій  місяцю-друже,
Ті  щасливії  ночі  і  дні,
Коли  ти  нам  світив  не  байдуже  
І  сміялися  зорі  вгорі…

Я  не  знаю  сама,  хто  затьмарив
Тоді  розум  і  серце  мені…
Ми  щасливі  були  із  коханим,
Та  чомусь  всі  погасли  вогні…

Знову  ніч…  Ясний  місяць  із  неба
У  моє  заглядає  вікно…
Він  згадає  –  й  полине  до  тебе,
Щоб  вернути  все  те,  що  було!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593069
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 11.07.2015


Валентин Довбиш

БОМЖ - БАНДУРИСТ

...Так  гірко  вразив  чийсь  недобрий,  хижий  кпин:
"Гребе,  мабуть,  лопатою  грошву..."
Ніхто  й  не  зна,  що  він  під  небом  спить
Поклавши  своє  тіло  на  траву.

Трава,  трава...  Та  швидко  пройде  літа  сон,
А  потім  осінь  зиму  приведе.
Підземний  перехід,  підвал,  вокзал,  перон...
І  скрізь  живе,  і  не  живе  ніде.

Майбутнє  -  морок.  А  минуле  -  то  вже  дим.
Як  подвиг  кожний  пережитий  день.
Лиш  тільки  Богом,  та  ще  совістю  судим
Притискує  бандуру  до  грудей.

І  обзивається  бандура  з-під  руки,
Розказує  про  долю  сироту...
Байдужі  погляди,  та  зрідка  мідяки
Дзвенять  йому  об  душу  золоту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546348
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 09.07.2015


Олександр Киян

Даруй мені

Даруй  мені  за  відстань  зорельотів,
Яку  здолати  часу  не  знайшов.
Даруй  мені,  що  липи  в  позолоті  
Їм  білосніжний  пасував  би  шовк.

Даруй  мені  за  вітер  нелюбові,
Який  жбурнув  тобі  я  у  лице.
Даруй  мені,  що  вгамувалась  повінь,
Бо  не  хотів  того  я  понад  все.

Даруй  мені,  шаленство  падолисту,
Що  заплітає  жовті  язики.
Даруй  мені,  що  сповідь  не  барвиста,
Даруй  мені,  що  я  ще  є  такий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384898
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 09.07.2015


Олекса Удайко

КОЛИ СЛОВА І СЕРЦЮ В МАСТЬ

[i]Навіяне:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
                               
                               Нехай  слова  ці  скучні  і  бездарні,
                               Та  як  мені  не  написати  їх...  [/i]
                                                                 
                                                                           [b][i]Василь  Симоненко[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/cpuwBhLKFLc[/youtube]

[color="#0080ff"][b][i]Слова  кохання…  мають  силу,[/i]
[i]Як  будь-які  гучні  слова,
Чуттями  кинуті  красиво…[/color]
[color="#ff0000"]Від  
             них  
                               шаліє  
голова!    [/color][/color]

[color="#0080ff"]А  серце  спить…  Воно  розумне.
Бо  в  ньому  ка́рби  Бога    є.
Коли  мовчить  –  воно  щось  дума,
На  кшталт  того,  чи  то  –  твоє…  

Відтак  не  в  слові  вся  причина  –
В  чуттях,  що  пишуть  коди…  щасть.
Перш  ніж  наважитись  до  чину,[/color]
[color="#ff0000"]Укміть,  
                                 чи  
                                                 слово    
серцю  в  масть![/b][/color][/color]

8.07.2015
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 08.07.2015


Микола Шевченко

Молочай (пісня, версія 2)

Сл.,  муз.,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко
Моя  друга  версія  давненької  пісні.

         Молочай

...Розквітає  молочаєм  луг,  побіля  гаю.
Там  голівоньку  квітчає  та,  яку  кохаю...
Не  спіткнися  у  суницях,  моя  люба,  білолиця!
Бо  весільна  паляниця  -  з  цьогорічної  пшениці.
Бо  весільні  короваї  -  з  цього  урожаю...

...Полетіли  пелюсточки  -  ой,  чиї  ж  ви  дочки?
Плив  до  вас  я  через  ріки  -  не  шукав  місточки.
Заблудився  у  потоці  -  оженився  в  цьому  році...
Та  й  сплелися  у  віночок  -  і  троянда  й  барвіночок.
На  весільному  віночку  -  грають  вам  дзвіночки...

...То  дзвіночки,  то  дзвіночки  -  ваші  сини  й  дочки.
Чарівні  волошки-дочки,  сини-колосочки.
На  святім  життєвім  полі  -  хай  же  грім  минає  долі!
Хай  біда  -  не  зазіхає,  молода  хай  -  не  зітхає.
Та  зозуля  -  не  вгаває,  вам  кувать  годочки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591459
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Наталя Данилюк

Варіант гімну (на конкурс)

Будь  велетом  між  націй,  мій  народе,
Блакитно-жовтий  стяг  свій  розгорни!
Стоять  на  варті  миру  і  свободи
Твої  відважні  віддані  сини.

Козацька  кров  нуртує  в  їхніх  жилах
І  сонцем  сяє  тризуб  золотий.
Тебе  веде  могутня  Божа  сила,
Народе  мій,  здіймайся  і  світи!

[b]Пр-в:[/b]
Єдині  ми  від  Заходу  до  Сходу,
Від  сивого  Дніпра  і  до  Карпат.
Сія́й,  країно  вільного  народу,
Мов  діамант  у  ти́сячі  карат!

Будь  гідним  предків,  гордих  і  завзятих,  
Твори  щодень  історію  нову.
Хай  ворог  не  посміє  зазіхати
На  гетьманську  прадавню  булаву.

Залишмо  у  минулому  руїни,  
Скажімо  ворожнечам  твердо  “Ні!”.
Будуймо  славне  “завтра”  для  Вкраїни  –
На  благо  наших  дочок  і  синів!

[b]Пр-в:[/b]
Єдині  ми  від  Заходу  до  Сходу,
Від  сивого  Дніпра  і  до  Карпат.
Сія́й,  країно  вільного  народу,
Мов  діамант  у  ти́сячі  карат!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591308
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 03.07.2015


Наталя Данилюк

Щаслива…

[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img]  [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img]  [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]  

А  знаєш,  як  здорово  –  бігти  отак  навпростець,
Ловити  у  пазуху  срібло  дзвінких  зорепадів
І  чути  ритмічне  відлуння  щасливих  сердець,
І  знати:  ніщо  нам  не  стане  тепер  на  заваді!..

А  знаєш,  як  добре  торкатись  чиєїсь  руки,
Немов  ненароком,  самісіньких  кінчиків  пальців…
А  потім  нащупати  пульс  на  зап’ястку  чіткий
І  десь  загубититись  в  обіймах  нічних  декорацій.

І  впасти  у  трави,  обкурені  хмелем  терпким,
Налиті  молочним  туманом  липневої  ночі…
Крутити  на  палець  зі  стебел  тонкі  завитки,
На  мапі  небесній  тлумачити  зорі  пророчі.

І,  тикнувши  в  небо,  раптово  зрадіти:  ”Он  я  –
В  сузір’ї  Північної  Риби,  окрай  Андромеди!..”.
І  чути,  як  дихає  знизу  протяжно  земля,
Як  трави  тяжіють  у  росах,  мов  змочені  дреди…

Як  тіло  стає  невагомим  і  пнеться  увись,
Вростає  у  небо,  пускає  коріння,  мов  щепа…
Коли  ж  усміхнешся,  тобі  прокричати:  “Дивись!”  –
І  в  поруху  вуст  упіймати:  “Щаслива  дурепа…”.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 03.07.2015


Микола Шевченко

Тупо корупція (пісня) …

                     Тупо  корупція*
сл.і  муз.  -  Микола  Шевченко

...Відкати,  підкати,  підстави,  застави.
Простави,  судові  пристави,  ухвал  на  підставі.
Очільники,  чину,  провини  і  справи,
і  схеми  і  сім`ї  ,  куми-кнопкодави...

Коли  ж,скажіть,  нажеретеся  врешті  ви?
Ми  почекаєм,  скільки  треба  -  ви  жеріть!
Рибина  з  нутрощів  гниє,  а    потім,  лишень  -  з  голови.
Ми  -  ваші  нутрощі,  надалі  нас  дуріть!

Злиття,  компромати  і  кланові  війни,
палаци-споруди,  брудні  оборуди...
Паркани  -  до  неба,  порука  -  потрійна,
було  так  у  нас,  так  і  є,  далі  буде...

Дахи  вгодовані  -  годують  вікон  об`єктив.
Росте  той  наш  ментальний    метастаз.
Пухлин  оцих  численних,  постійний  рецидив,
у  нуворишів  чинних    виклика  екстаз...

...Тихенька  й  гарна  наша  українська  ніч...
І  сало  заховали  -  не  знайдеш.
Корупція  й  ментальність  -  дивовижна  річ
Жадоба  наша,  як  і  щирість  -  не  зна  меж...


*композиція,  окрім  іншого,  покликана  нагадати  відомий  голівудський  фільм,  
за  твором  знаменитого  Герберта  Уеллса  "Війна  світів"  з  Томом  Крузом...
Там    марсіянські  моторошні  триноги-машини  викачували  з
землян  кров...  
Аналогії,  певно,  зайві...

28.06.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590469
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 03.07.2015


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 73 (Олекса Удайко, Віталій Назарук, Крилата, Дід Миколай, горлиця, Юрген Пті)

     Олекса  Удайко

ВІДДАЙ  ЛЮБОВ  

Віддай  мені  хоч  крихітку  тепла!..  
Я  відігріюсь  в  нім,  та  не  зомлію
І  не  згорю,  як  ніч  моя,  дотла,
Лиш  засвічусь  від  іскорки  надії.

Віддай  негоди  і  похмурі  дні…  
А  ще  панянку-ніжність  у  додачу...
Й  прокинешся  –  як  у  казковім  сні:
Я  всім  життям  своїм  тобі  віддячу!

Віддай  любов,  та  вірність  не  поруш!  
Тобі  змурую  я  гранітну  пристань
І  вирощу  мільйони  білих  руж...
А  ще  віддам  тобі  жагучу  пристрасть.

Та  ряст  топтати,  мила,  не  спіши:  
Піти  у  вічність,  серденько,  успієш.  
Віддай  кришталі  серця  і  душі!
Віддай  любов!..  І  ти  не  пожалієш.

--------------------

   Віталій  Назарук

               ЛЕЛЕКИ

Давно  вже  на  крилі,  давно  лелеки
Збираються  у  край,  у  край  далекий,
Мої    літа,  біжать  у  даль    далеко  –  
Немов  до  вирію  летять  лелеки…  

   Птахи  летять  в  вишині,
   Линуть  у  теплі  краї…

Через  літа,  через  моря  далекі,
Повернуться  до  нас  назад  лелеки,
І  заклекоче  на  весні  гніздечко,  
І  порадіє  знов  моє  сердечко.  

   Птахи  летять  ввишині,
   Радість  несуть  навесні…

Давно  вже  на  крилі,  давно  лелеки,
Збираються  у  край,  у  край  далекий,
Мої    літа,  біжать  у  даль    далеко  –  
Немов  до  вирію  летять  лелеки…

--------------------

Крилата

 Чому  жура?

Чому  жура  гніздо  у  серці  звила?
Чому  додолу  опустились  крила?
Чому  жарина  ув  очах  погасла,
Не  будить  кров  п'янке  кохання  гасло?

   О,  чом  так  смутно  мені
   В  літні  червневі  ці  дні?

Чому  Земля  спинилась  на  орбіті?
Чуття  клубком  застигли  у  граніті,
Чому  у  сонця  помаліли  сили?
Тому  що  ти  забув  про  мене,  милий.

   Чом  ти  покинув  мене?
   Ой,  як  же  холодом  дме.

О,  повернись,  дощем  рясним  пролийся.
Душі  моєї  ти  любов’ю  впийся  
Чуття  тримать  навіщо  у  заторі?
Давай  запалимо  у  небі  зорі.

О,  повернися  в  життя.
Радість  верни  почуттям.

--------------------

   Дід  Миколай

         Спустився  шал  цей  із  небес  

Акордом  пристрасть  вирвалась  із  гами,
Нектар  любові,  спитий  вже  губами…
Не  можу  милий  більше,  я  страждати,
Сьогодні  ж  хочу  все  тобі  віддати.

   Як,  Боже,  милі  мені,
   Благості  ці  неземні.

Не  зволікай  прошу  тебе,  не  зволікай,
Я  віддалася  вся,  прошу  тебе,  кохай.
Моє  серденько  втомлене  хмеліє,
Бери  мене  усю  не  пожалієш.

   Як,  Боже,  милі  мені,
   Благості  ці  неземні.

Візьми  мене  за  грудоньки  руками,
Омий  нектар  любові  знов  губами.
До  мене  милий  в  лоно  йди  прилини,
Які  ж  солодкі  ці  мені  хвилини.

   Як,  Боже,  милі  мені,
   Благості  ці  неземні.

Пробач  нам,  Боже,  ці  гріхи  простивши,
Кохання  наше,  грішне  освятивши.
Адже  спустився  шал  цей  із  небес,
Зійшов  до  нас  із  райдуги  чудес.

-----------------

   горлиця


   Моя  незабутня  хатина  

Минають  дні  далеко  на  чужині  ,
А  я  ще  й  досі  у  своїй  хатині,
У  мріях,  у  думках  у  снах  тривожних,
До  серця  пригортаю  згадку  кожну.
У  мріях,  у  думках,  у  снах  тривожних,
До  серця  пригортаю  згадку  кожну.


Летять  роки  і  тануть  мов  сніжинки,  
В  моїй  душі  біжать  у  даль  стежинки  ,
І  крутяться,  міняються  картини,
Екран  погас,  а  я  ще  на  чужині.
І  крутяться,  міняються  картини
Екран  погас,  а  я  ще  на  чужині.


О,  краю  мій,  і  ти  моя  хатина,
Нехай  лютує  сива  хуртовина,
Та  ви  у  серці,  а  тут  завжди  тепло,
Моє  дитинство  й  досі  ще  не  смеркло  .
Та  ви  у  серці,  а  тут  завжди  тепло,
Моє  дитинство  й  досі  ще  не  смеркло.

----------------

   Юрген  Пті  (Юрій  Малий)

   Небесна  сотня

Вже  стільки  днів,  як  ви  в  душі  країни.
Ні  ви  не  янголи,  я  з  цим  не  згодний.
Хмаринки  білі  ви  у  небі  синім,
про  вас  я  плачу  не  лише  сьогодні.

Іще  недавно  ви  –  живі  та  різні,
Нам  відстояли  право  на  свободу.
І  зараз  де  б  не  був  я,  але  скрізь  ви
на  небі  синім    з  заходу  до  сходу.

На  небі,  непомітна  та  присутня,
Увесь  цей  час  і  далі,  відсьогодні,
Нестиме  варту,  в  тому  її  сутність,
За  наш  народ  його  Небесна  Сотня.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590237
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 29.06.2015


Віктор Ох

№ 70 (zazemlena, Віталій Назарук, горлиця )

zazemlena

     Нахили  мені  край  неба

     Приспів:
 Нахили  мені,
 Нахили  мені,
 Нахили  мені  край  неба,
 Бо  любов  моя
 Зіркою  сія,
 Бо  загину  я  без  тебе.

Мої  очі  зорять,  коханий,
На  вустах  твоє  мріє  ім’я,
Б‘ється  серденько  полум’яно,
Як  зустрінемось  десь  ти  і  я.
Як  ти  поряд  –  стихає  вітер,
Дощ  ховається  в  гори,  ліси.
В  моїй  долі  ти  сонцем  світиш,
Джерело  ти  натхнення  й  краси.

     Приспів.

Ти  для  мене  -  лебідка  вірна,
Ти  і  мрія  й  надія  моя.
Ти  –  троянда  моя  розквітла,
Де  ти  будеш,  там  буду  і  я.
Як  ти  поряд  –  душа  співає,
Переспівує  всіх  солов’їв.
Ніжно  я  тебе  пригортаю  –
Найдорожчий  мій  скарб  із  скарбів.

     Приспів.

Як  ми  разом  –  життя  прекрасне:
Крізь  події  спішать  дні  й  роки.
І  кохання  наше  не  згасне.
Серця  потяг  юначо  палкий.
Завжди  поряд  –  і  сонце  світить.
З  неба  хмари  зникають  вмить.
Нас  вітають  дерева  і  квіти…
Вік  тривала  б  ця  радісна  мить…

-----------------

 Віталій  Назарук

     Приспів:
 Дівчино  моя,  ластівко  моя,
 Я  цілую  білі  коси,
 Ти  ясна  зоря,  ти  моя  зоря,
 А  це  наші  стиглі  роси…

Як        весною    сяють    очі,
Меду    вип’ю    із    вуст    твоїх,
Обніму    я  за    стан    дівочий,
Він    розтопить    у    серці    сніг.

Ти    життя    мого    троянда,
Ти    надія  моя    і    жура,
Ти    моя    гірська    лаванда,
Ти  єдина  моя  зоря.

   Приспів.

Замість    зір    дивлюся    в    очі,
В    їх    чарівную    глибину,
Що    сіяють    посеред    ночі,
Що    позбавили  вже    від    сну.

Моя    люба,    кохана    зоре,
Знов    до    нас    прийшла    весна,
Ти    мого    кохання    море,
Долі  нашої    глибина...

   Приспів.

Як        весною    сяють    очі,
Меду    вип’ю    із    вуст    твоїх,
Обніму    я  за    стан    дівочий,
Він    розтопить    в    серці    сніг.

Ти    життя    мого    троянда,
Ти    надія  моя    і    жура,
Ти    моя    гірська    лаванда,
Ти  єдина  моя  зоря.

-------------------

     горлиця  

ОЙ,  ТИ  КОНЮ  ПИШНОГРИВИЙ!  

Ой,  ти  коню  пишногривий,
Б`ють  копита,  хай  дрижить  замля!
Осідлає  чорнобривий,
Як  засвітить  вечірня  зоря.

Кінь  несеться,  а  трави  гнуться,
Воля  кличе,  він  дожене,
Синє  небо  житам  всміхнеться,
В  полі  пісня  знов  оживе!

Ой,  ти  коню  пишногривий,
Б`ють  копита,  хай  дрижить  замля!
Осідлає  чорнобривий,
Як  засвітить  вечірня  зоря.

Десь  в  далі  ще  б`ють  гармати  ,
Це  ще  залишки  злої  війни  !
Геть  журбу,  бо  ростуть  крилаті,
Чорнобривого  горді  сини!

Ой,  ти  коню  пишногривий,
Б`ють  копита,  хай  дрижить  замля!
Осідлає  чорнобривий,
Як  засвітить  вечірня  зоря.

Стій  мій  коню,  усе  скінчилось,
Воля  сонечком  в  нас  вже  зійшла,
Ми  з  тобою  в  війну  влучились,
Щоб  була  у  нас  знову  весна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585060
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 05.06.2015


Анатолійович

Знов цвітуть тюльпани. На слова Олександра Печори.

Десятого  травня,  сорок  п"ять  років  тому,  зустрілися  і  покохали  один  одного  двоє  молодих,  красивих  і  сповнених  світлих  надій  людей.  Мій  друг  по  клубу,  співавтор  наших  пісень,  чудовий  поет  Олександр  Печора  знайшов  свою  половинку,  яка  стала  його  вірною  подругою  на  всі  роки  їх  спільного  життя.  На  його  прохання  і  на  його  вірш  до  цієї  дати  я  написав  цю  пісню.  Щастя  і  здоров"я  вам,  молодята,  ще  на  стільки  ж  років!

ЗНОВ  ЦВІТУТЬ  ТЮЛЬПАНИ

Не  питай,  кохана,  чом  в  задумі  я.
Знов  цвітуть  тюльпани,  знов  бузок  буя.
Срібними  нитками  доленька  сія.
В  травні  заблукала  молодість  моя.

Пахли  медом  трави,  квітував  садок.
В  пору  цю  яскраву  стрілися  удвох.
Квітла  юна  панна,  милувався  Бог.
Дарував  тюльпани  і  плекав  любов.

Приспів:
Тюльпани,  знов  і  знов  цвітуть  тюльпани.
Квітне-пахне  ранній  травень,
нас  оновлює  весна.
Кохана,  ти  повік  мені  кохана.  (2  рази)
В  моїм  серці  ти  жадано
квітуватимеш  одна.
                           ПРОГРАШ
Я  уже  не  буду  більше  молодим,
тільки  вірші  будять  світлий  спомин-дим.
Ой  куди  ж  ви,  коні,  ой  куди  ж,  роки?
Білі  і  червоні  мріють  пелюстки.

Хоч  в  безмежні  далі  утекло  води,  –
в  зоряній  вуалі  –  місяць-молодик.
Кучерява  вишня  приміря  фату.
Молодість  колишня,  я  до  тебе  йду.

Приспів.

ПРОГРАШ  (половина  вступу)

Кохана,  ти  повік  мені  кохана.
В  моїм  серці  ти  жадано
квітуватимеш  одна.


































: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580250
дата надходження 10.05.2015
дата закладки 10.05.2015


Наталя Данилюк

Ніколи знову…

[img]https://pp.vk.me/c628721/v628721639/429/noy9VfWIODw.jpg[/img]

Ніколи  знову,  чуєте,  ніколи!..
Хай  буде  травень,  сонце  і  роса,
Бузкова  повінь,  ніжність  матіоли,
Хмарин  отари  в  мирних  небесах…

Хай  буде  щебет  вранішньо-пташиний,
А  не  зловісні  постріли  гармат,
Щасливий  сміх  маленької  дитини,
Лиш  не  тривожний  подзвін  у  набат…

Хай  буде  річки  свіжість  кришталева
Замість  багряно-спечених  струмків,
І  буйноцвіттям  дихають  дерева,
Лише  б  не  чаду  видихи  їдкі…

Лише  б  не  вдів  згорьовані  обличчя,
Гірка  розпука  в  маминих  очах…
Нехай  війна  до  зброї  не  покличе  
Простого  хлібороба-орача…

О,  скільки  їх  пішло  за  виднокола!..
Чи  є  десь  мірка  втратам  і  жаля́м?
Ніколи  знову,  чуєте,  ніколи!
А  хто  посміє  -  проклене  Земля!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580000
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015


Леся Геник

Я зречуся останнього бою

Я  зречуся  останнього  бою
І  піду  там,  де  соняхи  світять,
Щоб  нарешті  побути  собою,  
Пригадати  слова  Заповітні.

Заберу  навіть  рупор  і  фами,
Щоб  не  муляли  очі  ворожі,
Й  заблукаю  старими  стежками
Так  далеко,  як  тільки  спроможу.

Й  буду  пити  небесну  невинність,
Буду  їсти  бджолині  нектари.
А  навкруг  розіллються  первинні,
Ще  не  торкані  лжею  гектари.

Ще  не  биті  ненавистю  тучі
І  не  спалені  заздрістю  душі.
Ба,  високі,  по-істині,  кручі!
Ба,  по-правді,  родючі  несуші...

А  напившись  нефальші  доволі,
Може  й  вернусь  до  світу  на  мову,
Несучи  в  собі  квітку  любові,
Наче  сонце,  палку,  пурпурову.

Несучи  в  собі  світло,  не  жало,
Вічних  соняхів  теплі  обійми  -
І  нове  спуп'яниться  начало,
І,  надіюсь,  закінчаться  ві́йни...

(8.05.2015)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579895
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 09.05.2015


Микола Шевченко

Україна калинова (пісня на слова Віталія Назарука!)

Слова  -  Назарук  Віталій
Музика,  запис  -  Микола  Шевченко
Співає  -  Марина  Романович

1
Україно  моя  калинова,
Мій  ожиновий  край  –  ковила.
Твоя  пісня  дзвінка  і  казкова,
Твоя  пісня  дзвінка  і  казкова,
Що  в  полон  моє  серце  взяла.

Приспів:
Посадіть  біля  дому  калину,
Та  вклоніться  зеленим  лісам.
І  любіть,  як  святе,  Україну,
І  хвалу  вознесіть  небесам.
Бо  немає  на  світі  країни,
Де  співають,  як  в  нас,  солов’ї,
Це  єдина  моя  Україна,
А  ми  діти  своєї  землі.
     2
Синє  небо,  хліба  золотисті
І  смереки,  що  тягнуться  ввись.
І  красуні  дівчата  в  намисті,
І  красуні  дівчата  в  намисті,
Все  найкраще  у  нас  –  роздивись.

Приспів:    (той  самий)
     3
Перламутрові  роси  із  ранку,
Найдухмяніша  в  світі  трава,
І  найкращі  з  усіх  вишиванки,
Наймиліші  з  усіх  вишиванки,
Хліб  усьому  у  нас  голова…

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571242
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 14.04.2015


Микола Шевченко

Жінка з осені (пісня на слова автора Леся Shmigelska!!!)

Слова  -  Леся  Шмигельська
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

                                   Жінка  з  осені

Я  забуду  цей  день,  він  такий,  як  і  тисяча  інших,  
Тільки  вітер  сильніш  і  побільше  на  жменьку  образ,  
І  стрімчасті  думки,  що  по  клаптях  зібралися  віршем,  
Я  забуду  тепер,  хоч  до  них  повернуся  не  раз.  
Полохливим  зайчам  заховалося  сонце  за  обрій,  
Загубивши  надвечір  свій  слід  у  призахідній  млі.  
І  у  сутінках  тих  мені  затишно,  гарно  і  добре,  
Я  радію  зіркам,  наче  матері  діти  малі.  

Не  важливо  мені,  що  цей  день  називатиму  «завтра»,  
А  за  декілька  літ  я  казатиму  навіть  «колись…».  
Невідомий  сюжет  і  ніким  не  розгаданий  автор,  
І  на  гребені  днів  безумовна  межа  бісектрис.  
Кожен  любить  своє,  але  я  закохався  у  осінь,  
В  міріади  хмарин  і  гранатове  листя  в  саду.  
Жінка  з  осені  йде,  оглядаючи  пізні  покоси,  
По  стежках  золотих  я  за  нею  росою  піду...  

Жінка  з  осені…  Ні!  Бо  ця  жінка,  здається,  із  дива,  
Із  замерзлих  краплин,  що  торкаються  смутком  лиця.  
І  жагуча,  як  мить,  як  Мадонна,  безмежно  вродлива,  
І  співають  вітри  серенади  її  без  кінця.  
А  писати  про  сум  і  про  осінь  з  дощами  не  треба?  
Як  не  чутиму  їх,  то  не  буде,  здається,  й  мене.  
Я  пірну  в  листовій,  пригортаючи  осінь  до  себе,  
І  у  зливах  рясних  тихим  жалем  замру  заодне...  

Я  складаю  слова  з  осенілого  жовтого  листя,  
Неслухняні  рядки  по  землі  пише  вітер-школяр.  
Перестиглі  сади  і  осінні  тумани  пречисті,  
І  пречисті  думки  у  полоні  незвіданих  чар.  
Чи  забуду  цей  день?  А  хіба  він,  як  тисячі  інших?  
Чистим  зором  очей  я  торкаюся  синіх  небес  
І  блакитних  дощів,  наливаючи  чашу  по  вінця,  
Торжествую  за  день,  що  із  темної  ночі  воскрес...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538316
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 10.04.2015


Микола Шевченко

Геополітика… (пісня, майже реп…)

Геополітика

     1
...А  нами  легко  грати  -    грати  й  гранти  обіцяти.
Плювати,  прасувати,  знову  очі  обісцяти...
От-от  посиплеться  на  нас  згори  небесна  манна...
А  поки-що  -  дури  і  крадь,  гори  моя  саванна!
Мости-помости...  і  погости...  Стану  на  коліна,
лише  тоді,  коли  ховає  сина  Україна...
Чому  ми  живемо  неначе  в  "Кін-дза-дза"  пацаки?
Хто  нас  загнав  туди  і  де  шляхи  з  того  просаку?!..

ПРИСПІВ:
Коли  катюга  з  вами  залюбки  про  мир  базіка  -
то  зветься  одним  словом  -  то  є  геополітика.
Коли  в  чиновника  росте  його  добробут,  пика.
Хіба  ж  він  винен?  То  -  сучасна  геополітика.
Коли  сказати  правду  -  вкоротити  собі  віку.
А  що  отут  поробиш  -  діє  геополітика.
І  ось  загати  тіл  перекривають  крові  ріки...
Оце  вона  і  є  -  геопо-геополітика...
       2
...Немає  кінця-краю,  грає-грає,  серце  крає.
Покорою  покарані  -  а  хто  їх  покарає?
Саванни-савани,  кагани,  караван-сараї,
У  Урі  -  кнопка,  урагани,  і  "ура"...  у  раї...
А  Гея  -  то  Земля  сира,  давати  урожаї,
повинна,  бо  є  -  мати,  та  політики-примати.
Пупом  себе  вважає,  по  закону  -  не  бажає!
Корон  довкола...  Поле!  Оборону  -    так  тримати!..
ПРИСПІВ:  (той  самий)

16  лютого  2015

Слова,  музика,  запис,  виконання  -  М.Шевченко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560280
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 10.04.2015


Олекса Удайко

В МОЄМУ ЛАНІ ВЖЕ ОБЖИНОК

                       [i]  Собі...  коханому[/i]
[youtube]https://youtu.be/Sww2O7mlcNA[/youtube]

[i][color="#19078f"][b]В  моєму  лані  вже  обжинок,
зоря  вечірня  зайнялась…
Чи  довго  ще  топтать  стежину,
де  квітне  тихо  буйний  ряст?..

Чи  вдасться  ще  любить,  творити?
Чи  принесе  творіння  “сласть”?  
Чи  Музині  дорослі  діти
доглянуть  сад,  де  квітне  ряст?

Чи  стане  пороху  і  хисту
тих  діток  викупать  в  росі
та  в  небо  –  світле,  не  імлисте  –
послать  нащадкам  на  засів?..

Всі  о́бзиви  у  Божій  волі:
він  знає  все:  що…  де…  коли…
Та  так  хотілось,  щоб  у  долі
не  сталось  прикрої  імли…

Нехай  та  істина  життєва
ще  довго  осяває  путь…
А  як  кончина,  то  –  миттєва,
щоб  без  турбот  для  всіх  заснуть.

І  все  ж,  найперше…  що  б  хотілось  –
життям  попасти  в  трібну  масть,
щоб  і  душа,  і  грішне  тіло
дарма  не  толочили    ряст![/b]
[/color]
27.03.2015
________
На  світлині:  з  братом  Василем  
(ліворуч)  на  могилах  батьків...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569673
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 02.04.2015


Патара

Ви бачили як плаче сильна стать?. .

Ви  бачили  як  плаче  сильна  стать?..
Як  їй  болить  колись  ви  помічали?..
Як  накрива  дев'ятим  раптом  валом
Так,  що  намарно  звідти  виринать?..
От  саме  так  тут  плаче  чоловік
І  ця  свята  воістину  волога,
Співзвучна  нині  щирій  вірі  в  Бога,
Ридає  серце  в  нього  з-під  повік...
А  ви  ідіть,  ідіть  повз  нього  геть,
Він  нині  співчуття  не  потребує,
Слова  пусті  на  цьому  місці  всує,
Тут  досі  ще  господарює  Смерть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570446
дата надходження 29.03.2015
дата закладки 31.03.2015


Наталя Данилюк

Що мені вдіяти?

Що  мені  вдіяти  з  цим  божевіллям  весни?
Як  вгамувати  свою  неприкаяну  душу?
Мокрими  віями  небо  лазурне  ворушу,
Хмари  пливуть,  наче  пір’ям  набиті  човни.

Теплими  пальцями  міцно  хапаюся  за
Нитку,  що  сонце,  мов  кульку  шафранну  тримає…
Пахне  повітря  зеленим  жасминовим  чаєм,
Схоже,  в  душі  назріває  майбутня  гроза…

Збити  б  усе,  як  вологу  у  хмари  пухкі:
Дрібкою  перцю  розвіяні  кривди  й  образи,
Поза  контекстом  розсипані  жмутками  фрази,
Де  обпікають  слова  полиново-гіркі…

Всі  попелища  в  тісних  закомірках  душі
І  недовіру,  помножену  вдвічі  на  гордість  –
Вилити  все  у  чуттєве  співзвуччя  акордів
Цих  життєдайних,  нашептаних  небом  дощів!

Що  ж  мені  вдіяти?  Я,  наче  буря  хмільна,
Що  проти  вітру  здіймає  обшарпані  крила!..
Тільки  чуттєвий  порив  заглушити  несила,
Крокусом  ніжним  в  душі  ворухнулась  весна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567766
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 21.03.2015


Любов Ігнатова

Не спали мене, небо…

на  твір:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567938
автор  Наталія  Циганова.  

Не  спали  мене,  небо...
Ні,  не  птаха,  не  зірка  я...  
І  святіший  хто  -небудь  -
То  перлина  і  є  твоя...
Та  дозволь  хоча  б  краєм,
Хоч  по  хмарах  пройти  мені...
Просто  я  догораю
У  холоднім  чужім  вогні...

Не  карай  мене,  небо,
За  зухвалість  мою  таку...
Ні,  без  прав  я  на  тебе...
Та  щастить  же  і  жебраку...
Так  подай  мені  милість...
Не  на  довго...  хоча  б  на  мить...
І  болюча  безкрилість
У  обійми  твої  злетить...

А  тоді  -хоч  у  прірву...
Хоч  у  темінь  болотних  вод...
Обіцяю,  я  вирву
Із  душі  твій  секретний  код...
Не  ховай  мене  ,небо  ,
Не  цурайся  колючих  сліз...
Дай  торкнутись  до  тебе...
А  тоді...  можна  впасти  вниз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568009
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 21.03.2015


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 69 (Олекса Удайко, Віталій Назарук, горлиця, Крилата )

Олекса  Удайко

     МИЛА  МОЯ  ЛУНКО  

Мила,  не  журися..  мене  поцілуй,
серце  зашкарубле  й  мене  зачаруй…
Жайвори  у  висі  долі  нам  прядуть,  
в  щастя  прокладають  путь.
         
       Приспів:

       Хай  жайвір  співає,  
       чарівно  співає…  
       Ти  –  моя  кохана…  
       Я    до  тебе  йду.
       Пташина  та  пісня..
       моє  серце  крає,    
       Ти  –  моя  кохана…  
       Я  тебе  знайду.

Ми  пройдем,  кохана,  стежину  одну
Й  зустрінемо    нашу    єдину  весну.
Вже  серця̀  радіють,  в  пере́дсмаку    мруть,
спільну  долю  нашу  ждуть…

   Приспів.

Мила  моя  лунко,  мій  безцінний  скарб:
красне  твоє  личко  –  в  моїм  серці  карб  –
стан  манливий  дуже,  наче  та  верба.
Ти    –  як  та  моя  судьба.
   
Приспів.
-----------------
 Віталій  Назарук

         ВЕСІЛЬНА

Заграли  музики  польку  на  два  боки,
Каблуки  гарячі,  червоніють  щоки,
Втома  десь  поділась,  сліду  вже  нема.
І  пішла  до  танцю  пара  молода.
             
 Приспів:
   І  пішла  до  танцю
   І  пішла  до  танцю,
   І  пішла  до  танцю,
   Пара  молода…
   І  пішла  до  танцю
   І  пішла  до  танцю,
   І  пішла  до  танцю,
   Пара  молода…

Грайте  музиченьки,  гарне  в  нас  весілля,
Прийдемо  ще  взавтра  сюди  на  похмілля,
Від  утоми  зранку  не  буде  й  сліда,
Знов  піде  до  танцю  пара  молода.

   Приспів:
   І  піде  до  танцю,  
   І  піде  до  танцю,
   І  піде  до  танцю
   Пара  молода…
   І  піде  до  танцю,  
   І  піде  до  танцю,
   І  піде  до  танцю
   Пара  молода…

Стан  стрункий  дівочий  і  кремезні  плечі,
Скоро  порадіють  молоді  малечі.
А  коли  народить  мужу  козака,
На  хрестинах  знову  вріжем  гопака.

 Приспів:
   Грайте  музиченьки,
   Грайте  музиченьки,      
   Грайте  музиченьки,
   Дружно,  як  один…
   Грайте  музиченьки,
   Грайте  музиченьки,      
   Грайте  музиченьки,
   Щоб  родився  син.

------------------
   горлиця

       Щастя  мариться

Ось  так  ти  до    мене,
Ніжно  пригорнись,
Хай  пала  любов,  
Ти    ж  бо,    не  барись!

Йди,  йди,  я  чекаю,
Нічка  замала,
Зацілую  я...
Весна!

     Приспів:
     
     Щастя  мариться,
     Весна  далиться,
     Ну  ж  бо    милий,    трохи    підспішись,
     Серце  стукає
     І  не  слухає,
     Ой  коханий    мій,  де  ж  ти  забаривсь

Ось  вже      небо  в  зорях
Ясна  буде  ніч.
Я  жду  не  діждуся,
Слізоньки  із  віч.

Йди,  йди  я  чекаю,
Нічка  замала.
Зачекалсь  я...
Нема!

   Приспів.

Впала  зірка  з  неба.
У  серці  вогонь.
Мені  цього  й  треба.
Срібло  біля  скронь.

Ти  йдеш,  підбігаєш
Уже  майже  тут.
Сонця    жмут,
Ще  весна!  

   Приспів.

-------------

Крилата

На  схід  піду,  люди,
Край  мій  у  біді.
Проганяти  буду
Ворога  з  землі.
Бо  хто  ж,  хто  ж  це  зробить,
Та  коли  не  я?
В  мене  сила  –
Ще  й  яка!

         Приспів:

     Піду  битися,
     Не  миритися,
     Зброю  добру  лиш  подавай.
     Буде  щастям
     Мій  край  іскритися.
     Гей,  отамане,  не  зівай!

Ворога  здолаєм,
Дух  міцний  у  нас.
Заблищать  над  краєм
Зорі,  мов  алмаз.
Світ  нам  допоможе.
Як  не  помогти?
Станьмо  ж  дружно
Я  і  ти.

       Приспів.

Не  плач,  люба  мамо.
Й  тату,  ти  не  плач.
Загояться  рани,
Вийдемо  з  невдач.
Перемога  близько,
Вірте  в  нас  усі.
Край  засвітиться  в  красі.

       Приспів:

     Підем  битися,
     Не  миритися,
     Зброю  добру  візьмем  в  кулак
     Буде  щастям
     Наш  край  іскритися.
     А  по-іншому  ж
     То  ніяк.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568331
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015


Ніна Третяк

Не ревнуй до віршів


Ти  не  ревнуй  мене  до  віршів.
Ти  не  ревнуй  і  не  питай,
Чи  я  в  житті  любила  інших,
Хто  розбудив  у  серці  май?
Хто  шепотів  слова  священні,
В  обіймах  ночі  цілував,
Знайшов  рядки  благословенні  
Із  ними  душу  повінчав.
Звінчалися  –  відтак  довіку!
За  свідків  –  золоті  зірки  –  
В  безмежжі  неба  –  їх  без  ліку,
В  безмежжі  слів  –  віки,  віки...
Ти  не  ревнуй  мене  до  віршів,
Слова  мої  чиїсь  були,
Комусь  вони  вдавались  ліпше,
Комусь  молитвою  лягли.
У  них  я  можу  відтворити
Непережиті  почуття,
У  них  я  можу  пережити
Сто  доль  короткого  життя.
Ти  не  ревнуй  мене  до  віршів...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568311
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015


Микола Шевченко

Милий мій (пісня)

Пісня  давня  (років  вісім  їй,  але  абсолютно  ніде  не  звучала,  бо  була  лише  в  голові)

Виконує  -  Марина  Романович
Слова  і  музика  -  Микола  Шевченко

                     

                           Милий  мій
     1
Вуста  не  мають  сили,  щоб  відмовити,
твоїм  гарячим  подихом  обпечені.
Тебе,  мов  пісню,  хочу  я  замовити.
(Ми  вдвох  з  тобою,  ми  вдвох  з  тобою,  
ми  вдвох  з  тобою
на  любов  приречені  )  2  рази
ПРИСПІВ:
О,  милий  мій,  я  шепочу:  -  Зажди,  постій!
Зоря  схилилась,  підглядає-підслуховує.
Ти  тільки  мій,  кохання  дотиком  зігрій!
А  пісня  в  душу  поринає  -  зачаровує.
   2
То  ж  нагадай  мені,  як  гай  зелений  цвів,
ромашок  білі  крила  нас  торкалися.
Ти  на  галявину  мене  за  руку  вів.
(І  сонце  гріло,  і  душі  мліли,  
обоє  до    світанку  ми  кохалися  )  2  рази
ПРИСПІВ:  2  рази

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563359
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 01.03.2015


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: СВЯТА СВІТЛИЦЯ



Двадцятий  вік  спинився  біля  тину.
Священна  хата  –  криком  самоти.
Отут  на  світ  прийшла  проста  людина,
щоб  землю  рідну  словом  освітить.

Свята  світлиця  вбрана  рушниками.
І  образи,  й  на  покуті  –  свіча.
В  барвистих  квітах  –  вічна  мати  Ганна,
і  світлий  сум  в  згорьованих  очах.

     Приспів:
   Рідні  до  болю  лиця  –  
   мати  і  лицар-син.
   Мріє  свята  світлиця.  
   Тут  народивсь  Василь.

   Мріє  в  задумі  Удай,  
   плине  в  Сулу  й  Дніпро.
   Йдуть  до  світлиці  люди.
   Тут  струменить  добро!


І  Василева  правда  –  гори  рушить.
І  знову,  й  знову  –  повінь  і  жнива.
Байдужих  будять  і  лікують  душу
нетлінні,  мудрі,  праведні  слова.

В  широкий  світ  сягла  стежина  сина
з  фортеці  духу  на  семи  вітрах.
Тут  білолиця  мила  Батьківщина,
отут  –  його  духовності  вівтар.

     Приспів:
   Рідні  до  болю  лиця  –  
   мати  і  лицар-син.
   Мріє  свята  світлиця.  
   Дивиться  в  світ  Василь.

   Хаті  сумній  на  втіху  –
   дивний  калини  квіт,
   мальви  під  саму  стріху,
   лебедів  клич-політ…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561526
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 22.02.2015


Олекса Удайко

КРИШТАЛІ СЕРЦЯ

                                                                                 [b]  [color="#eb2121"]П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Ю
                                                                                                         всім      закоханим[/color][/b]

[i]                  Принципи  камашастри  (взамоєвідношень  між  чоловічим
     і  жіночим  чинниками  –  інь  і  янь)  як  одного  із  взірців  до-
     релігійної  духовної  культури  хвилювали  не  одно  покоління
     людей...  Чи  не  найголовнішим  принципом  камашастри  є  
     взаємопроникнення,  обмін  між    Інь  і  Янь  у  людей  різної  статі  
     як  джерело  прогресу,  отримання        задоволення  від  життя...  
           Сю  "тендітну"  тему  автором  нещодавно*  було  піднято  
     у  вірші,  що  перекликається  з  думкою  іншого  автора,  ключові  
     слова  якого  наведено  нижче.  Щоправда,  є  і  інші  погляди  
     на  цю,  здавалося  б,  добре  зрозумілу  проблему**.  
      Ризикуючи  знову  попасти  під  обстріл  "важкої  артилерії"  
     моїх  опонентів,  в  цей  святковий  для  даної  теми  день,  подаю  
     новий  варіант  вірша,  написаний  уже  у  новому,  5-стопному  ямбі.    
       
                                   Отдай  мне  капельку  души,
                                   Отдай!  И  ты  не  пожалеешь.
                                                                   Лариса  Пятакова[/i]
[youtube]http://youtu.be/XG17SHP5X_k?list=RDX2lDwhVuDGQ[/youtube]
[b][i][color="#a80707"]Віддай  мені  хоч  крихітку  тепла  –                      
Я  відігріюсь  в  нім…  Нехай  зомлію,
Та  не  згорю,  як  ніч  моя,  дотла…
Лиш  засвічусь  від  іскорки  надії.

Віддай  свої  гіркоти  від  журби:
У  вирі  почуттів  я  їх  покраю  
І  в  гріб  навічно  покладу!    Аби    
Був  спокій  і  любов...    Заради  раю.  

Віддай  негоди  і  похмурі    дні…  
А  ще  панянку-ніжність  у  додачу  –
Й  прокинешся...  немов  в  казковім  сні:
Я  всім  життям  своїм...  тобі  віддячу!

Віддай  любов,  та  вірність  не  поруш!  
Змурую  у  собі...  гранітну  пристань...
І  вирощу...  стокільканадцять    руж,
В  тобі  ж  відкрию...  безугавну  пристрасть.

...Та  ряст  топтати  радше  не  спіши:  
Піти  у  вічність  –  злим  навкір  –  успієш...    
Віддай...  кришталі  серця  і  душі!
Віддай!..  І  ти  не  пожалієш…[/color]
[/b][/i]
[i]22.01.  2015
[/i]
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552634
**http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552664

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559615
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 14.02.2015


Леся Геник

У полі… (Асина коляда)

[b](з  циклу  "Різдвяне")

[i]У  полі,  у  полі  
Стаєнька  старенька…[/i][/b]

Чомусь  малій  Асі  завжди  було  шкода  мешканців  тієї  «старенької  стаєньки».  Ввижалася  вона  дитині  якоюсь  дуже  дрібною  серед  глибоких  снігів  –  адже  зима,  адже  поле,  а  стаєнька  невеличка,  загублена  у  безмежжі  січневих  хуртовин.  Думала  собі,  що  важко  велося  мешканцям  того  невеличкого  обійстя:  «А,  якщо  у  них  нема  коней  та  саней?  А,  якщо  вони  бідні,  і  не  мають  статку,  аби  купити  собі  теплий  одяг  чи  добротне  взуття?  А  їсти  –  то  ж  треба  щось  їсти!  Бо,  гляди,  поля  –  розлогі  і  геть  заметені  снігами».  
Вгадувала  собі  Ася,  чи  могла  б  чимось  помогти  тим  людям,  тій  маленькій  дитинці,  що  народилася  у  люту  морозяну  ніч.  Але  чим  би  мала  зарадити?  Адже  й  у  її  батьків  не  було  коня.  Були  сани,  але  дуже  старі  і  поточені  шашіллю  -  ними  ніде  не  заїдеш.  І  ще  без  коня,  бо  хоч  не  міцні  ті  сани,  але  ж  громіздкі!  Та  й    ще  одна  прикрість  завдавала  клопоту  дівчинці  –  старі  чобітки,  що  потріскалися  від  морозу,  бо  не  шкіряні,  такі,  як  в  Ганусі  чи  в  Іринки  (Асиних  однокласниць),  а  прості,  дерматинові,  куплені  ще  минулого  року  на  місцевому  базарі.  А  тут  Різдво  вже  проситься  до  хати,  і  завтра  колядувати.  Як  же  Асі  хотілося  завтра  піти  колядувати!  Таки  піде,  навіть  не  важачи  на  лютий  мороз  і  потріскані  чобітки...
У  хаті  було  тихо,  ледь  потріскував  вогонь  у  кухні  (Ася    сама  розпалила  вогонь!  –  правда,  заледве,  бо  дрова  сирі,  тож  мусіли  спочатку  підсохнути,  аби  розгорітися).  А  ще  тишу  порушувало  хіба  нерівномірне  похропування  п’яної  матері.  Тата  не  було  вдома  ще  від  позавчора  –  посварилися  з  мамою  мало  не  до  бійки  і  після  того  десь  пішов.  Вранці  Асина  мама  казала,  що  бачили  його  на  Хутірцях  (майже  околиця  села),  певно,  десь  там  у  якогось  колєґи  і  заночував.  «Аби  лишень  у  хаті,  а  не  де  у  старій  стодолі  чи  хлівці»,  –  думала  Ася  –  боялася,  аби  тато  не  замерз.  Чула  колись  від  вуйка  страшну  історію,  як  замерз  біля  плота  якийсь  чоловік  у  селі,  що  було  третім  по  рахунку  після  Асиного,  якщо  їхати  у  К.  
Цего  року  не  вечеряли.  Хоча  то  вже  не  перший  рік,  коли  не  вечеряють  усі  разом  за  святвечірнім  столом.  І  хоча  зранку  Асина  мама  дала  доньці  перебирати  пшеницю  на  кутю,  але  потім  захмеліла  і  завалилася  спати.  Дівчинка  сама  спробувала  щось  наготувати,  лиш  ба,  мало  що  вдалося  з  того.  Пшениця  пригоріла  і  тепер  хіба  кури  будуть  мати  забаву,  буряк  якийсь  недоварений  вийшов  –  Ася  тільки  пальчик  покалічила,  коли  пробувала  порізати  його  на  шухи.  Тільки  й  того,  що  бульба  у  мундирах  вдалася  добра  і  Ася  смачно  попоїла,  вмокаючи  гарячу  картоплинку  у  сіль.  Був  такий  смак  у  тої  картоплі,  як  тоді,  коли  вибирали  бараболю  у  тетки  Гафії,  а  після  вибирання  ввечері  надворі  пекли  її  у  гарячому  з  вуглем  попелі.  Правда,  тоді  тетка  дала  ще  сальця  дуже  доброго,  забудженого,  і  цибульку  (часник  Ася  не  дуже  любила),  а  ще  були  тетчині  діти.  То  ж  у  компанії,  як  завжди  ведеться,  і  весело,  і  смачно!  Та  нині  Аська  сала  не  шукала,  бо  гріх  –  треба  бути  пісно,  то  ж  Святий  Вечір,  а  вона  ж  он  яка  вже  велика  –  цілих  сім  років  минуло  влітку!
Раптом  на  ліжку  поворухнулася  Асина  мама.  Дівчинка  притихла  –  понад  усе  боялася  зараз  розбудити  матір,  бо  та,  на  п’яну  голову  і  зі  злості  до  чоловіка,  що  пішов  у  запійні  мандри,  могла  не  те,  що  нагримати  на  малу,  а  й  набити,  або  запустити  чимось  тяжким  у  неї.  Та  ні,  минулося,  жінка  далі  мирно  засопіла,  тільки  ковдра  піднімалася  догори  в  такт  диханню  дебелих  грудей.
Асі  стало  дуже  сумно.  Вона  так  хотіла  ялинки…  Тато  обіцяв,  що  на  святвечір  візьме  її  з  собою  і  вони  виберуть  до  свят  невеличку  зелену  красуню  у  лісі.  Але  не  сталося.  Так  бувало  вже  не  раз  в  Асиниму  маленькому  житті  –  дорослі  щось  їй  обіцяли,  але  часто-густо  обіцянки  залишалися  обіцянками.  Певно,  їй  уже  і  не  звикати  до  того,  бо  може    й  усі  на  світі  такі  брехливі,  звідки  Асі  знати?  А,  проте  дівчинка  не  знала  нікого  з  тих  «усіх  на  світі»,  бо  за  межі  свого  села  ніколи  не  виїздила.  І  взагалі  вважала,  що  справжні  люди  –  це  тільки  ті,  які  є  у  її  селі.  Ну,  може,  ще  з  сусідніх  сіл.  А  всіх  інших,  що  жили  десь  далеко  –  чи  у  містах,  чи  у  незнаних  країнах,  чи  тих,  кого  бачила  по  телевізору  у  тетки,  –  вважала  майже  казковими  персонажами.  І  хоч  Ася,  до  слова,  дуже  любила  казки,  проте  усі  ці  невідомі  люди  видавалися  їй  якимись  чи  то  неіснуючими,  чи  то  такими  самими,  як  її  казкові  герої  –  вигаданими.  Тільки  мешканці  міфічної  «старої  стаєньки»  завжди  виділися  дівчинці  до  болю  рідними,  своїми,  ніби  й  сама  була  колись  у  тому  невеличкому,  загубленому  у  заметах,  хлівці  і  тримала  малого  Ісусика  за  руку.
Надворі  забрехав  Сірко,  Ася  стрепенулася  і  боязко  глянула  на  матір  –  нічого,  спить.  Почула,  як  десь  далеко  хтось  колядував  –  лише  б  не  прийшли  до  них,  бо  точно  розбудять.  А,  як  і  не  розбудять,  то  Ася  все  одно  не  мала  грошей,  аби  заплатити  за  коляду.    Не  мала  навіть  солодких  горішків  чи  цукрових  кугутиків  (на  святвечір  не  завжди  за  коляду  давали  гроші),  аби  віддячити  колядникові.  «Але  ні,  не  прийдуть  –  подумала  дівчинка,  –  в    хаті  не  світиться,  а  під  темними  вікнами  ніхто  не  зачне  колядувати».
Вже  й  вогонь  дотріскотів  у  кухні,  але  в  хаті  все  ще  було  холодно.  То  й  не  дивно,  адже  на  вулиці  справжній  морозисько  заходився  ґаздувати.  Онде  шибки  чи  не  наполовину  замерзли  і  вода  он  у  відрі  легко  вкрилася  тоненьким  льодом.  «На  ранок  буде  ще  зимніше,  –  зітхнула  Ася,  суголосячи  своїм  невеселим  думкам,  і  почала  хукати  у  долоньки.  –  Треба  лізти  на  піч  –  там  хоча  б  трішки  тепліше".  
Тихенько,  аби  не  наробити  зайвого  шуму,  дівчинка  вибралася  на  піч,  прошепотіла  молитву  і,  закутавшись  у  свою  стареньку  ковдрочку,  притулила  голівку  до  подушки.  Все,  треба  засинати,  бо  вранці  жде  Коляда!  Попри  все,  Ася  була  намірена  завтра  йти  у  колядники  –  ні,  не  через  гроші  (мама  й  так  потім  усі  забере,  скаже,  що  зичить  на  щось,  але  вже  не  віддасть,  мала  це  знала  точно),  і  не  через  те,  що  всі  однокласники  підуть  колядувати,  і  тітчині  діти...  А  просто  їй  дуже-дуже  хотілося  розказати  усім,  що  десь  у  далекому  полі  народився  маленький  Ісусик.  Таки  піде,  не  спинить  її  ані  мороз,  ані  старенький  плащик,  ані  холодні  чобітки,  ані  снігові  кучугури…  
Вже  у  півдрімоті  дівчинка  мило  посміхнулася  своїм  думкам  чи  то  вже  своєму  солодкому  напівсну,  де  бігла  вузенькою  стежкою  до  хати  сусіди  Марії,  де  вже  он  ставала  під  вікном  і  радісним  голоском  звіщала  найпрекраснішу  з  цьогорічних  новин  –

[i][b]Там  Ісусик  народився  –
Дитинка  маленька![/b]

Січень  2015  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555195
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 28.01.2015


Віталій Назарук

УКРАЇНСЬКИЙ НАБАТ

               ПОЕТИ  САЙТУ  ЗА  МИР…

Україно  моя  –  дивина!
Світом  котиться  поклик  Майдану!..
Вже  й  світало  було,  та  неждано
почалася  рашистська  війна.
                                                                                 О.ПЕЧОРА
Колись  «брат»,  а  тепер  він  рашист,
Плаче  жінка,  дитина  і  мати,
В  Україні  російський  фашист,
Прагне  «градом»  її  звоювати.
                                                                     В.  НАЗАРУК
І  піднявся  на  чин  весь  народ  –
Є  козацька  закваска  й  Майдану!
Не  потерпимо  зайдів  -“господ”,
Ні  на  п’ядь  не  пройдуть  в  богоданну.
                                                               ОЛ.УДАЙКО
Мирний  мій  край  закривавили
круки  із  поля  сусіднього...
Але  відрОдимо  й  вславимо,
вигнавши  зайду  негідного!
                                                       С.  МОРЕНЕЦЬ
Де  він  взявся  на  голову  нашу  той  звір,
Що  людей  посипає  із  градів?!
Правда  Божа  настане!  Настане!  Повір!
Згине  звір!Разом  з  ним-канонади!
І  на  нашій  землі  запанує  любов,
Мир  і  злагода.  В  дружній  родині
Ми  до  щастя  підем  разом  з  Господом  знов!
Адже  ми,  украінці  -  єдині!
                                                               С  Голоскевич.

…повсідалися  рясно  хлопці,
як  горобці  на  калині,  –
на  бойовій  броні…
обличчя  у  всіх  –  благородні,
серйозні,  сонячно-щиро  усміхнені

чолові́ки-батьки-брати-сини…
у  миру́  трудилися,
і  от  вони  –  стали  воїни,
кша́трії…  вої  –
кіборги,  ду́хи  війни…
Герої!
славних  прадідів
із  Великих  Могил  емана́ції  –
вос-кре́шений  Дух  Нації

…незборимого  Світла  Воїни  –
єдинородні  сини  України…
                                                       В.САВЕЛЮК
Озвірілі,  нахабні,  жорстокі.
Хіба  жінка  могла  вас  родить?
У  людей  забираєте  спокій.
Брату  можете  ніж  усадить.
В  вас  немає  нічого  людського.
Ви  за  гроші  зрівняєте  світ.
Світ  не  бачив  ще  звірства  такого,
Замість  серця,  холодний  граніт.
                                                               Надія  М.

Сипле  іскри  з  очей  хижий  крук,
Пнеться  ширше  розкинути  крила,
Хоче  землю  прибрати  до  рук,
Що  його,  на  біду,  народила.
                                                       Г.ЛИТОВЧЕНКО

Сатаніло  взревли  «Урагани»…
В  тіло  неньки  моєї  впились.
В  незакінчені  наші  Майдани...
Та  закінчим  паскудо!  ...Молись!
                                                           Дід  Миколай

Встану  рано,на  світанку,
Одягну  я  вишиванку,
І  піду  я  межи  діти,
Щоб  навчити  їх  любити
Рідну  землю  і  родину,
В  грона  убрану  калину,
Ніжну  пісню,рідну  мову,
Поле,річку  і  діброву,
Синє  море,зелен  гай,
Квіточок  рясних  розмай,
Кожну  пташечку  й  рослину-
Все,що  зветься-Україна.
                                           Galina  Udovychenko

Москаль  –  не  слов'янин!  Москаль  то  азіат
Без  честі,  совісті,без  племені  і  роду
І  не  було  таких  чеснот  у  нього  зроду.
-  Мерзенний,  хижий  та  підступний  супостат!

Я  в  тому  пересвідчився,  уже,  стократ
Що  це  підступна,  та  завидлива  тварюка
Бісівська  плоть  ,  безсовісна  падлюка  !
Який  же  він,  для  мене,  друг  і  брат?
                                       Євген  Уткін.

Стогне  мати,  сумує  дівча  -
Сколихнули  країну  страждання,
В  храмі  воском  ридає  свіча,
Бог  -  почуй  наші  спільні  благання!
                                       Vita  V-D

Ти  не  бiйся  куме  сказу!
Згинуть  нашi  вороженьки!
Подолаємо  заразу,
Та  захистимо  ми  Неньку!

Чорноброву,  карооку
Де  в  Душi  цвiте  калина.
Вiдродиться  за  пiвроку
Буде  -  Славна  Україна!
                                         Татьяна  Иванова  -  Юртина


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555015
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 27.01.2015


Олекса Удайко

ОФІРИ

       [i]  Боги  Русі  не  беруть  жертви  людські  ані  животини,
         єдине  —  плоди,  овочі,  квіти  і  зерна,  молодо  і  суру  питну,
         на  травах  настояну,  і  мед;  ніколи  —  живу  птицю  ані  рибу.
         І  це  варяги  еланські  Богам  дають  жертву  іншу  і  страшну  
         чоловічу.  А  ми  того  не  маємо  діяти,  бо  єсьми  Дажбові  внуки...  
                                                                                                                                 (Велесова  Книга).[/i]
[i][b][color="#ff0000"][color="#6b0a0a"]За  все  приходиться  платить:
За  нелюбов,  за  втрату  віри…
Та  чи  потрібні  нам  офіри  
В  зіркову  для  неправди  мить?

То,  певно,  так  вже  хоче  Бог,
Щоб  світ  побув  у  стані  вдиху…
Коли  ж  знайде  з  розпуки  вихід,[color="#9c0606"][/color]
Зітхне  невимушено:  “Ох!”.

Що  ж,  так  судилося  вже  люду:
В  часи  затемнення  й  облуди,
Любові  втрати  і  зневіри,

Де  панував  над  глуздом  гріх,
Що  одурманював  усіх,
Здобути  правду  за  офіри.[/color][/color][/b]

25.01.  2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554464
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015


Дід Миколай

Дістали …облизані

Сиди  тихо  і  жуй  собі  слинку.
Ти  дивися  знайшовсь  індивід.
Богообраний,  штрикаєш  в  спинку,
Від  Ісуса  облизаний  цвіт…

Не  «метай»  ти  лайно  без  упину.
Не  спинити  тобі  мій  політ.
В  небі  вільним,  я  птахом  загину
Щоб  залишить  на  обрії  слід...

Не  для  мене  холуйська  задуха.
Не  збираюся  жити,  як  кріт.
Пора  витрусить  вошей  з  кожуха,
Остогидли  за  стільки  століть.

Не  зливайся  у  пінку.  Послухай:
«Бог,  -  Шевченків  для  нас  Заповіт»!
Мати  ж  божа  твоя,  була  шлюха…
Ось  такий  тобі  жиде  одвіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554610
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2014


Віктор Ох

Still Got The Blues

(еквіритмічний  переклад  тексту  пісні  
                 з  репертуару  Гарі  Мура)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4O_YMLDvvnw[/youtube]

[b]Блюз  по  тобі[/b]

Легко  закохатись  в  молодості  міг.
Але  час  розплати  настає  за  гріх.
Те  своє  кохання  не  сприйняв  всерйоз,
а  тепер  у  мене  на  душі  мороз.

Все  пройшло…
Було  все  давно…
Та  для  тебе  цей  блюз  все  одно!

Закохатись  міг  я  легко  знов  і  знов.
Але  шлях  до  болю  –  була  та  любов.
Бо  кохання  грою  не  простою  є:  
Хто  в  ній  переможе  –  той  і  програє.
 
Все  пройшло…
Було  все  давно…
Та  для  тебе  цей  блюз  все  одно!

Вже  давно  не  бачив  я  твого  лиця.
А  тепер  на  серці  лише  пустота
там  -  де  ти  була.

[i](файний  соляк  на  гітарі)[/i]

Все  пройшло…
Було  все  давно…
Та  для  тебе  цей  блюз  все  одно!
Дні,    як  кадри  в  кіно  -
граєм  в  гру  цю  давно.
Цей  мій  блюз  у  журбі
тобі.

---------------------------------

Автор  і  виконавець  [b]Gary  Moore[/b]

[i]Still  Got  The  Blues

Used  to  be  so  easy  to  give  my  heart  away
But  I've  found  that  the  hard  way  is  a  price  you  have  to  pay
I  found  that  that  love  was  no  friend  of  mine
I  should  have  known  time  after  time

So  long,  
it  was  so  long  ago
but  I  still  got  the  blues  for  you

Used  to  be  so  easy  to  fall  in  love  again
I've  found  that  the  hard  way  it's  a  way  that  leads  to  pain
I've  found  that  love  was  more  than  just  a  game
to  play  and  to  win  but  to  lose  just  the  same

So  long,  
it  was  so  long  ago
but  I  still  got  the  blues  for  you

so  many  years  since  I've  seen  your  face
and  now  in  my  heart  there's  an  empty  space
where  you  used  to  be

Though  the  days  come  and  go
there's  one  thing  I  know
I  still  got  the  blues  for  you[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532630
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 27.10.2014


Микола Шевченко

ВИШИВАНКА!!! Анонс пісні на слова Любові (Крилатої)

ВИШИВАНКА

Слова  -  Любов  (на  сайті  -  Крилата)
Музика  -  Микола  Шевченко
Виконує  -  Марина  Романович

   1
Вишивала  матуся  сорочку.
Рівно  хрестики  клала  в  узір.
Я  її  не  сховаю  в  куточку.
Бо  у  ній  –  я    душею    до  зір.

ПРИСПІВ:
Одягну  вишиванку  красиву  –  
Мого  тіла  й  душі  оберіг.
В  ній  тепло  материнське    і  сила,
Блиск  очей,  що  в  орнаменті  ліг.
         2
Одягну  у  театр  і  до  школи,  
Чи  до  храму  святкового  дня.
Стан  свій    випрямлю  ввись  смереково.
На  мені    ж  українське  вбрання!

ПРИСПІВ:  
Я  ношу  вишиванку  красиву  –  
Мого  тіла  й  душі  оберіг.
В  ній  тепло  материнське    і  сила,
Блиск  очей,  що  в  орнаменті  ліг.
         3
Ту  сорочку,  що  мама  розшила,
Збережу  –  це  дарунок  душі.
До  грудей  її  ненька  тулила,  
Вишиваючи  долю  мені.

ПРИСПІВ:  
Я  ношу  вишиванку  красиву  –              }
Мого  тіла  й  душі  оберіг.                                  }    2  рази
В  ній  тепло  материнське    і  сила,    }
Блиск  очей,  що  в  орнаменті  ліг.        }

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524138
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 19.09.2014


Артур Сіренко

Бліндаж

                                                                       «О,  свята  моя  самотності  –  ти!
                                                                           І  дні  прості,  світлі  і  чисті…»
                                                                                                                                             (Р.  М.  Рільке)

За  що  я  люблю  степ  –  так  це  за  світанки.  Особливо,  коли  стоїш  на  висоті  чи  на  кургані  і  споглядаєш  споконвічне  світило,  яке  викочується  з-за  обрію.  (Як  так  звик  нині  мислити  себе  в  третій  особі,  що  це  назавжди  –  я  забуваю  про  себе.)  Тим  паче  коли  все  одно  мусиш  постійно  дивитися  на  Схід  –  в  бінокль.  

А  світанок  був  сьогодні  особливо  красивим  і  дарував  відчуття  якогось  особливого  спокою.  Тим  паче  –  ні  вночі  ні  зранку  не  стріляли,  дим  від  згарищ  розвіявся  і  знову  пахло  степом,  а  не  горілим  порохом.  (Постійно  відчуваю,  що  я  потрапив  в  якусь  анти  утопію,  в  чиюсь  божевільну  вигадку,  що  це  все  просто  не  може  бути  насправді.)  За  що  я  люблю  нинішню  армію,  так  це  за  можливість  цілодобово  знаходитись  на  свіжому  повітрі.  І  можна  без  перешкод  милуватися  світанками  –  інколи  це  просто  входить  до  службових  обов’язків.  

Сонце  здіймалось  все  вище.  Над  головою  з’явилися  ластівки  –  мої  улюблені  птахи.  І  де  вони  тут  гніздяться  серед  степу?  Роздивляюсь  у  бінокль  пагорби,  що  стирчать  за  два  кілометри  на  схід  затуляючи  шмат  виднокраю.  Раптом  на  пагорбі  виникає  москальський  танк  і  повзе  в  нашу  сторону.  Ого!  Несподівано.  Без  попередньої  стрілянини.  

«Танк  на  одинадцять  годин,  «Фаготом»  знищити!»  -  це  вже  мій  голос  і  одночасно  чужий.  

Солдати  стрепенулися,  кинулися  до  зброї,  розрахунок  «Фагота»  (о,  ці  «фаготики»)  до  свого  «інструмента»  -  зараз  вони  заграють  музику  війни.  Помітив:  в  очах  солдата  жах,  руки  трусяться  (це  його  перший  бій)  –  цей  влучить,  а  як  же!  

«У  бліндаж!!!»  -  це  я  вже  не  крикнув,  а  прогарчав  і  кидаюсь  до  «Фагота»  сам.  

У  голові  лунає  внутрішній  голос:  «Ногами  перпендикулярно  до  ракети!»  «Та  пішов  ти!  Сам  знаю!»  -  це  я  внутрішньому  голосу  у  відповідь.  Він  не  вперше  говорить  банальності  не  в  тему.  Я  за  це  на  нього  злий  –  теж  не  вперше.  

За  якусь  мить,  зауваживши,  що  ракета  встановлена  правильно  –  оком  до  прицілу.  Танк  уже  в  центральному  кружечку.  Швидко  вийшло  його  зловити.  У  мене,  можливо,  тільки  один  шанс.  Потім  почнуть  гатити  по  нас.  І  то  невідомо  чим.  Можливо,  всім.  

Пуск!  Бабах!  І  ракета  пішла.  Пішла,  полетіла  моя  ластівка,  тільки  б  не  підвела,  інакше  нам  тут  кінець.  Танк  повзе,  я  веду  приціл  за  танком,  ракета  слухняно  повертає.  Маю  одинадцять  секунд  поки  моя  пташка  долетить.  Так  це  ціла  вічність,  а  не  одинадцять  секунд.  Спалах!  Влучив!  Звук  від  вибуху  долетить  до  мене  через  шість  секунд.  Але  раптом  на  місці,  де  щойно  був  москальський  танк  злітає  в  небо  цілий  гейзер  вогню  і  летять  в  небо  шматки  заліза.  Такого  моя  ракета  зробити  не  могла:  це  вибухнув  боєзапас  танка.  Ще  два  танки,  які  було  з’явилися  на  пагорбі  різко  розвернулися  і  поповзли  назад  –  злякалися,  зрозуміли,  що  справи  тут  погані,  тут  засіли  люди  з  серйозною  зброєю.  Ех,  влупити  б  їм  навздогін  ще  одну  ракету,  але  не  встигну…  

Встаю  на  повний  зріст  біля  «Фагота».  Я  переміг.  Удача  і  цього  разу  зі  мною.  Бій,  який  тривав  лічені  секунди,  відгримів.  Можливо,  я  навіть  змінив  хід  історії.  Ось  вони  –  мої  кілька  секунд  тріумфу.  Мої  солдати  в  окопах,  шанцях,  «щілинах».  Я  стою  над  ними  і  дивлюся  зверху  вниз  –  і  на  своїх  солдат  і  на  весь  світ,  зрештою.  

Раптом  справа  бабахнуло.  Це  сусіди  –  третій  взвод  теж  шандарахнув  з  «Фагота».  Ех,  що  ж  ви  так  запізно  –  не  встигнете  –  ті  два  танки  вже  ховаються  за  пагорб.  Ракета  злітає,  але  раптом  замість  того  щоб  летіти  горизонтально  в  напрямку  ворожих  танків,  різко  злітає  в  гору  і  починає  виписувати  в  повітрі  викрутаси.  Чи  то  бракована  (совок  він  і  є  совок)  чи  то  контакти  підвели  –  сорок  років  все  таки  на  складах  лежала.  Покрутившись,  ракета  розвертається  і  летить  прямо  на  мене.  Мої  солдати  дивляться  на  мене  –  в  очах  жах.  Хто  падає  на  дно  окопу,  хто  кидається  в  «щілину».  

Один  солдат,  дивлячись  на  мене  знизу  вверх  кричить:  «Падай,  командире!  Падай!!!»  Сам  ти  падай!  Я  зі  смертю  граю  в  свою  гру.  Якось  стає  байдуже.  Просто  все  одно:  вічна  темрява  саме  зараз  чи  колись  пізніше.  І  що  буде  після  і  чи  буде  оте  «щось»  -  теж  все  одно.  Скільки  разів  я  був  за  крок  чи  за  мить  до  смерті,  кожного  разу  переживались  ці  «останні  хвилини»  інакше,  але  ніколи  не  було  так  спокійно  і  так  байдуже.  Продовжую  стояти,  навіть  не  пригинаюсь,  відчуваю,  що  на  обличчі  з’являється  посмішка.  Ракета  падає  в  тридцяти  метрах  від  мене.  Вибух!  Сніп  вогню,  диму,  землі  злітає  вгору.  Грім  і  запах  паленого.  Пронесло.  Мене  навіть  не  зачепило.  

Поступово  все  заспокоюється  –  і  степ,  і  люди.  Іду  в  бліндаж,  виганяю  солдатів:  «На  позиції!  Спостерігати!»  

Сідаю  в  бліндажі  на  гілки,  що  колись  були  руками  дерев  і  думаю  про  вічне.  Кількох  чи  то  сепаратистів,  чи  то  москалів  я  щойно  перетворив  на  ніщо:  атоми  їхніх  тіл  розсіялись  над  степом,  продовжують  вічний  кругообіг.  Їхні  душі  пішли  чи  то  у  Велике  Ніщо,  чи  то  у  сансару  і  втілюються    зараз  у  нових  живих  істот,  чи  то  в  нірвану  (що  сумнівно).  Ну  і  що?  Що  від  цього  змінилося?  Моя  карма?  Ні.  Світ?  Теж  ні.  

Я  знову  відчув,  що  хтось  стоїть  за  правим  моїм  плечем.  Я  ніколи  не  озираюся,  коли  приходить  таке  відчуття:  знаю,  що  побачу  худорляву  бліду  жінку  вдягнену  в  біле  з  блискучими  очима.  Раптом  чую  тонкий  (трохи  хрипотою)  жіночий  голос:

-  Ти  думаєш,  що  бавишся  зі  мною?

-  Ні,  я  ні  про  що  не  думаю.  І  мені  не  цікава  ніяка  гра.  Особливо  з  Вами,  пані.  Я  ніколи  не  граю  ні  в  які  азартні  ігри  з  жінками,  особливо  з  тими,  яких  поважаю…

-  І  все  таки  ти  думав,  що  бавився  зі  мною,  але  насправді  це  я  граюся  з  тобою.
 
-  Якщо  чесно,  ясновельможна  пані,  я  не  вірю  в  Ваше  існування.  Ви  моя  вигадка,  плід  моєї  хворобливої  уяви.  Вас  не  існує.  Ви  лише  місток  між  двома  існуваннями,  або  між  існуванням  і  надіснуванням  –  злиттям  з  першоосновою  Всесвіту,  втіленням  у  сам  Всесвіт.  Чому  Вас,  моя  королево,  бояться  люди  –  я  не  знаю.  Я  сприймав  Вас  раніше  як  добру  маму,  що  колисає  своїх  діточок  і  веде  їх  до  солодкого  сну.  А  тепер  я  Вас  сприймаю  як  подругу.  Стару  подругу,  з  якою  можна  поговорити  по  душам,  яка  завжди  зрозуміє.
 
-  Добре,  хоч  бабусею  ти  мене  не  назвав,  юначе.  Хоча  я  і  стара  як  світ,  але  жінки  не  люблять,  коли  їм  про  це  нагадують.
 
-  Ви  вічно  юна,  повелителько.  Навіть,  коли  світ  зістариться,  Ви  все  одно  залишитесь  вічно  юною.
 
-  Дякую  за  комплімент,  офіцере!  Але  погодьтеся,  що  Вам  не  хотілося  б  сьогодні  народитися  щуром  чи  їжаком,  а  карми  не  знає  ніхто  –  навіть  я  не  знаю  твоєї  карми.  А  якби  знала,  все  одно  би  не  сказала,  навіть  по  старій  дружбі…  

Потім  почувся  сміх  –  здалося,  що  зловтішний.  І  все  стихло  –  у  моїй  свідомості,  звісно.  

До  бліндажа  зайшов  старший  лейтенант  С.  –  командир  сусіднього  взводу  –  того  самого,  що  довбанув  ненароком  по  мені  ракетою.  Він  приніс  пляшку  мінералки:  програв  суперечку.  Ми  сперечалися,  що  москалі  і  сепаратисти  сьогодні  не  полізуть  (я  казав,  що  полізуть).  П’ю  воду  з  насолодою.  Він  в  тому  житті    був  істориком,  доцентом  університетським  –  я  теж,  але  не  істориком.  Він  продовжує  розмову,  яку  розпочав  ще  кілька  днів  тому:

-  Причина  кожної  війни  –  жінка.  Якщо  ми  хочемо  зрозуміти  чому  почалась  та  чи  інша  війна,  треба  шукати  жінку  в  тій  історії.  Нинішня  війна  –  не  виняток.  А  причиною  столітньої  війни  була  не  одна,  а  три  жінки.
 
-  Теза  якась  не  звична  для  Вас.  Я  Вас  сприймаю  як  доконаного  прагматика,  що  дивно.  Кожен  історик  –  романтик.  Ви  рідкісний  виняток.  Але  схоже,  сьогодні  Вас  потягло  на  романтизм.

-  Я  не  прагматик,  я  реаліст.  А  реалісти  не  мріють.  Вони  можуть  лише  бажати  якоїсь  конкретики.  От  Ви  зараз  про  щось  мрієте?
 
Якось  вихопилось  у  мене  зовсім  несподівано,  пригадався  чомусь  Акутагава  Рюноске:

-  Я  мрію,  щоб  хтось  задушив  мене,  коли  я  сплю…

-  Говорити  це,  значить  нарікати  на  Бога.  Докоряти  йому.
 
-  Чому?!

-  Бо  Ви  сумніваєтесь  у  його  майстерності,  у  досконалості  форм,  які  він  створює.

-  Так  Ви  вважаєте,  що  я  творіння  Боже,  його  досконалий  шедевр?

-  Безумовно!  Щоправда,  коли  народжувались  сепари,  то  Бог  спав.  І  ми  мусимо  виправити  його  помилку  знищивши  їх.  А  може  він  творив  сепарів  з  похмілля.
 
-  Ти  вже  богохульствуєш.

-  Ні…

А  над  степом  знову  здіймалася  спека.  Якщо  буде  тихо,  то  я  знову  буду  читати  Апокаліпсис  і  думати  про  часи  Римської  імперії…

(Світлина  автора  віршів.  На  світлині  -  автор  з  товаришем  по  зброї.  Написано  на  основі  реальних  подій.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522960
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 12.09.2014


*ИРЕНА*

ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ

Припорошене  сріблом  волосся,
Мелодійність  блакитних  очей...
Вам  мене  зацікавить  вдалося
Колоритом  барвистих  речей.

Незнайомцю,  Ви  диво-людина,
Чарівний  співрозмовник  і  друг.
Ваші  фото  -  шедеври-картини!
Зміст  життя  -  небайдужість  і  рух.

Вам  живеться  цікаво  і  гарно.
Ви  улюбленець  долі  й  Творця.
Від  Вас  віє  насиченим  шармом,
До  Вас  тягне  магнітом  серця.

Ви  душевні  тамуєте  болі,  -
З  слів  іскриться  дивний  позитив.
Тож,  завдячую  випадку  й  долі,
Що  потрапила  в  Ваш  "об'єктив"!

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2014
Свидетельство  о  публикации  №114070800215  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509953
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 08.07.2014


Олекса Удайко

НАСНИЛОСЯ

Бувають  сни…  Змістовні…  І  пророчі…
Мені  ж  приснивсь  князевич  Святослав…
Від  того  сну  не  міг…  відкрити  очі,
Бо  солодко…  у  ретроспекті  спав…

І  бачив  я  незміряні  простори:
І  Цареград,  Боспор,  й  Тмутаракань…
Почув  вві  сні  і  Ольжини*  утори:    
Йди,  сину  мій!  Ще  кличе  нас  Тамань!

І  він  повів  хоробро  всю  дружину,
І  торував  дорогу  в  новий  край,
Щоб  придушить  в  гнізді  свою  вражину,
Щоб  потім  вдома  мати  спокій-рай.

Чи  не  тому  наснилося  iм’я  те,  –
Благословенне  ймення  Святослав,  –
Що  не  порушив  родової  клятви
І  мсту  за  зло  не  вдома  насилав.

…  А  ще  наснився  гетьман  Сагайдачний,
Що  вів  полки  у  помсті  на  Москву,
Оспіваний  чомусь  як  Необачний…
Це  ж  він  тримав  напнуту  тятиву!

...В  мій  сон,  надіюсь,  явиться  й  Виговський,
Що  бив  Орду  під  містом  Конотоп…
А  зараз  що?..Це  ж  литвини  хреновські
Хазарам  не  дали  команду  "Стоп"!

Та  вірю  я:  насняться  ще  гвардійці,
Які    ще  в  лоні  знищать  ворогів!
Для  них  уже  обачливість  арійська
Леліє  сонми  ла́врових  вінків!

23.06.2014
__________
*Святослав  -  син  Київського  князя  Ігоря  та
Ольги  -  став  Великим  Князем  ще  у  3-річному  
віці  після  гибелі  у  945  році  батька.  Фактично
за  князівства  Святослава  Древнєруською
державою  правила  його  мати  (до  969  року),  
спочатку  через  неповнолітність  сина,а  відтак  
через  його  постійні  воєнні  походи.  Прославився
як  полководець.  Вбитий  печенігами  у  972  році
при  поверненні  з  походу  в  Болгарію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506807
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 24.06.2014


Олекса Удайко

Я дякую, Ладо!

[b][i]Я  дякую,  Ладо!  Й  тобі,  мій  Свароже...
Печалить  серця  нам,  кохана,  не  гоже...
То  ж  нам    веселитись  від  пізня  до  рання.
Ще  світить  і  гріє  щасливе  кохання!

Моє  ти  життя  так  наповнила  змістом,
Як  куб  кришталевий  –  напоєм  іскристим,
Як  плід  зеленавий  –  опліддям  рум'яним,
Як  ніч  сизокрилу  –  світанком  багряним;

А  серце  зневірене  –  трунком  любові,
Немов  хлорофілом  –  листочки  дубові,
Немов  спраглу  землю  –  вологою  в  зливу,
Мов  рінь  побережну  –  водою  грайливо;

Блокноти  і  зошити  –  словом  у  віршах,
Піснями  про  усмішку  долі  не  гіршу,
Мелодію  пісні  –  шаленим  акордом,
А  річі  привітні  –  одвітом  негордим.

За  це  тобі,  Ладо,  велике  спасибі!
Тобі  ж  обіцяю  я  більше  не  хибить:
Достойним  я  буду  твоєї  любові,
Як  мрійним  сопілкам  –  гілки  калинові.

Я  дякую,  Ладо!  Й  тобі,  мій  Свароже...
Печалить  серця  нам,  кохана,  не  гоже  –  
БудЕм  веселитись  від  пізня  до  рання.
Хай  світить  надія  услід...  Й  не    остання![/i]

Оновлено  23.06.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506908
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 24.06.2014


Віталій Назарук

РАНКОВІ СІНОКОСИ

Римують  кроки  вибиті  шляхи,
До  тої  хати,  де  сховались  мальви,
Ідуть  косити  зранку  парубки,
Між  них  дідусь  –  здається,  що  він  зайвий…

Та  саме  він,  уже  багато  літ,
Розпочинає  ранішні  покоси,
При  сході  сонця,  міниться  весь  світ,
У  перламутри  одягає  роси.


Співають  коси  в  ранішній  росі,
Проміння  перше  лащиться  до  чуба,
Волинській  край  розквітлий  у  красі,
Несе  кохання  із  покосів  –  люба…


А  Стир  тече  і  береги  –  брати,
До  чиста  вибриті,  співають  у  покосах,
Як  хочеться  у  сіно  це  лягти,
Що  ще  недавно  положили  коси…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507072
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 24.06.2014


Віктор Ох

Ота стежина (V)

Слова  -  Олександра  ПЕЧОРИ
Виконує  -  Заслужена  артистка  України  Олена  Білоконь
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PGPXqgQj78c[/youtube]


В  очах  –  стежина  в  споришах,
де  я  –  маленька.
Й  до  мене  радо  поспіша  
щаслива  ненька.
Я  ж  –  рученята  в  небеса  –
неначе  крила!..
Стежина  та  широкий  шлях
мені  відкрила.

У  світ  безмежний  повела
ота  стежина.
І  підкорилась  не  одна  
крута  вершина.
Хотів  би  ти,  чи  не  хотів,
та  суть  не  в  тому  –
стежина  та  з  усіх  світів
веде  додому.

Шляхів  подолано  сповна,
та  душу  тішить  
ота  стежина  осяйна
свята  і  грішна.
Вертає  пам’ять  в  рідний  двір,  
де  пахне  м’ята.
Отут  мене  з  усіх  доріг
чекає  мати.

О,  скільки  в  світі  різних  лиць,
столиць  багато,
та  як  же  гріє  і  болить
прарідна  хата!
Бринить  на  серці  і  щемить…
Крізь  люту  втому
з  усіх  світів  хоча  б  на  мить
лечу  додому.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SlGd5_D1b-o[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487255
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 24.05.2014


*ИРЕНА*

НАСТРІЙ СЬОГОДЕННЯ

Залягла  душа  моя  в  чеканні
Спокою,  тепла  і  почуттів.
Та  події  щОраз  більше  ранять,
Птах  надії  в  вічність  полетів.

Муза  причаїлась  –  і  не  дише.
З’їж,  Пегасе,    творчого  вівса,
Щоб  зламати  цю  прогірклу  тишу,
Щоби  вірш  за  віршем  знов  писавсь.

Щоб  серця  магнітом  притягались,
Рими  викарбовували  крок.
І  нові  обранці  із  загалу
Піднесли  бажання  до  зірок.

Вірю:  все  ще  буде.  Неодмінно!
Дай  лиш,  Боже,  миру  на  землі.
Щоб  моя  голубка-Україна
Не  летіла  з  кров’ю  на  крилі.  
                                                           09.05.2014р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2014
Свидетельство  о  публикации  №114051000482  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497968
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 10.05.2014


Наталя Данилюк

В дитинстві моєму

В  дитинстві  моєму
на  сволоку  звили  гніздо
пернаті  пісні,
зозулясті  казки  і  поеми...
Крізь  пам'ятні  нетрі
думками  дотягуюсь  до
минулих  років,
де  не  тягнуть  сучасні  модеми.

Між  мною  і  небом
відкрито  духовний  портал,
де  Всесвіт  виходить
за  межі  усіх  моніторів,
увімкнений  Богом,
легкий  надчуттєвий  сигнал
душа  моя  ловить
з  верхівок  незримих  соборів.

Я  тут  ще  мала
і  навшпиньки  не  вийде  ніяк
торкнутись  до  сонного  
соняха  кінчиком  пальця...
Жахтить  каганцями
у  полі  пшеничному  мак,
що  вишило  літо
стібками  тонкими  на  п'яльцях.

На  вітах  кошлатих
вигойдує  велет-горіх
ранкових  пташок
дивовижні  пісні-перегуки,
рипить  перестигло
старенький  дубовий  поріг,
сухим  різнотрав'ям
пропахли  бабусині  руки.

І  так  мені  любо
і  затишно,  мов  у  гнізді
малому  пташаті:
злітаю  і  падаю  вгору!
А  крила  у  тата  
і  мами  -  такі  молоді,
мені  розвіконюють
теплу  блакить  неозору!

Тулюся  думками
до  споминів  через  роки,
що  в  рі́зьбленій  скрині
пиля́ться  укупі  з  казками...
Хурделять  у  вікна
тендітні  легкі  пелюстки,
біліють,  як  іній
на  скронях  у  сивої  мами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496236
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 02.05.2014


Микола Шевченко

Дві кринички (пісня)

Слова,  музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Пісня  про  мою  малу  Батьківщину  -  село  Фарбовано,  на  Київщині,  фарбованське  кафе  під  назвою  "Криничка",  якому  вже  безліч  років  (більше  30ти),  та  про  чудесне  джерело,  яке  впадає  в  Супій,  у  Калиновому,  між  селами  Фарбованом  та  Трубівщиною,  освячене,  знане  далеко  за  межами  Яготинського  району,  та  й  Київської  області.  Має  народну  назву  -  "Криничка".  Ця  пісня  про  них,  та  ще  про  дещо...

 Дві  кринички.

1
А  хто  ж    не  зна  кафе  "Криничку"?
Всі  ресторани  -  програють.
Тут  завше  вогняну  водичку.
Чудесну  спраглим  подають.
Вона  -  Фарбованська  легенда.
У  світі  кращої  нема.
Пивце-винце,  і  віскі  й  бренді.
Зайди  й  наллє  тобі  кума!..

...А  десь  отам    неподалік  від  Трубівщини,
криничка  є  іще  одна.
І  люди  їдуть  без  упину,
вода  цілюща  в  ній,  смачна.
Свячена,  чиста  і  прозора.
У  Калиновому,  в  гаю.
Криничку  я  собі  на  горе,
ніяк  не  виберу  свою!

ПРИСПІВ:
Одна  криничка  -  звеселяє.
Друга  -  здоров`я  додає.
Коли  в  одній  перегуляю  -
в  другій  моя  душа  поп`є.
Життя  на  ці  кринички  схоже.
Його  ми  вип`ємо  сповна!
То  ж  пити  вдосталь  дай  нам  Боже  -
і  не  допитися  до  дна.
ПРОГРАШ
2
Хтось  рани  в  серці  заливає,
а  хтось  від  радості  співа.
В  житті  усякого  буває  -
болить  на  ранок  голова.
Горілкою  не  похмеляйся  -
з  кринички  випий  ти  води!
Живи  і  берега  тримайся.
В  корчмі  до  ранку  не  сиди!..

29  квітня  2014  року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496135
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 01.05.2014


Микола Шевченко

Шепоче час (пісня на слова Любові Ігнатової!)

Слова  -  Любов  Ігнатова
Музика,  запис,  виконання    -  Микола  Шевченко

Шепоче  час...
Пилинки  фраз.
Про  сни,  про  нас,
про  біль  образ.
Про  гордість  літ,
про  сонцецвіт,
мрій  зореліт,
днів  моноліт...

Нитки  думок
змота  в  клубок  ;
карбує  крок  -
все  "цок"  та  "цок"...
Не  зупинить
прийдешню  мить.
Не  прихилить
небес  блакить...

Танцює  час,
секундовальс.
Без  космотрас
і  без  прикрас  ;
на  згинах  вій,
де  зір  сувій.
Де  буревій
в  душі  моiй!..

На  грані  снів,
під  дощоспів.
Де  жар  вогнів
від  почуттів...
Шепоче  час
пилинки  фраз.
Де  лиш  каркас
зостався  з  НАС...

23  квітня  2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494432
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 28.04.2014


Микола Шевченко

Знов розквітли сади (пісня на слова Віталія Назарука!)

Слова  -  Віталій  Назарук
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко


Знов  розквітли  сади,  загуділи  хрущі,
пелюсткова  знялась  хуртовина.
Ми  тепер,  як  тоді,  цілувались  в  ночі,
хоч  вже  мали  дорослого  сина…

Ніжно  гнав  вітерець  пелюстки  до  очей,
зорі  стиха  летіли  й  моргали.
Я  легенько  торкнувся  коханих  плечей,
а  вуста  поцілунку  жадали…

Соловейко  виводив  своє  «тьох»  та  «тьох»,
пахло  вишнею  пишне  волосся.
І  ця  зоряна  ніч  наповняла  нас  двох,
солов’їним  п’янким  стоголоссям.

Ми  щасливі  були,  як  в  юнацькі  роки,
ми  забули  незгоди  й  невдачі.
Твої  руки,  кохана,  я  притис  до  щоки,
і  забилося  серце  гаряче!..

7  квітня  2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491029
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 10.04.2014


Любов Ігнатова

Болючий вірш

Мені  болить  ...  О,  як  мені  болить  ...
У  скроні  стука  і  пече  у  серці  ...
Пронизана  голками  кожна  мить
Розрядом  струму  у  мені  озветься  ...

Моя  сльоза  ...  О,ця  гірка  сльоза  -
Непрохана,  небажана,  нежданна  ...
Із  неï  смутку  пророста  лоза  -
Стрімка,  витка  і  зовсім  невблаганна  ...

Моя  душа  ...Розтерзана  душа  ...
Кому  потрібна  ти  в  своïм  натхненні?
Ти  -  наче  наполохане  пташа 
У  неба  дощовому  одкровенні  ...

Куди  піти?  Куди  мені  піти,
Коли  грозою  шви  тріщать  у  долі?
Чи  є  іще  незаймані  світи 
У  щастя  неземному  ореолі?

І  часу  плин.  ..  Нестерпний  часоплин,
Замішаний  на  сумнівах  колючих,
Гірчить,  неначе  вицвілий  полин
В  думках  підступних,  як  в  пісках  сипучих  ...

...На  перехресті  зламів  і  падінь 
Розпутний  камінь  шлях  мені  не  вкаже  ...
Мене  зреклась,  напевно  ,височінь  ...
Куди  тепер  мені...  безкровній,  майже?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490974
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014


*ИРЕНА*

ПОКОХАЙ МЕНЕ…

Запроси  мене
В  творчий  очерет,
Де  вплела  душа
В  вірші  осоку.
Подаруй  мені
Зоряний  куплет,
Покохай  мене,
Чарівну  таку.

Запроси  мене
В  загадковий  світ,
Позбирай  з  життя
Ніжних  слів  росу.
Запроси  мене  
В  зоряний  політ,
Покохай  мене
За  душі  красу.

Покажи  мені
Береги  надій,
Віднайди  між  них
Спільну  течію.
Огорни  мене
Маревом  подій,
Відшукай  весну  –  
І  твою,  й  мою.

Утопи  мій  біль
В  весняній  ріці,
Залиши  печаль
На  порозі  снів.
Дотик  моїх  вуст
На  твоїй  щоці
Зорепадом  ласк
Щедро  заряснів.

…Запроси  мене
В  творчий  очерет,
Подаруй  мені
Почуттів  ріку.
Незрівнянний  мій
Ідеал-поет,
Покохай  мене,
Чарівну  таку…

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2014
Свидетельство  о  публикации  №114040700692  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490801
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014


Микола Шевченко

До кохання крізь зорі (пісня на слова Віталія Назарука!)

Слова  -  Віталій  Назарук
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

     1
Я  на  битій  стежині,  як  при  заході  сонце,
першу  зіроньку  стріну,  чарівну,  як  і  ти.
Стану,  люба,  для  тебе  на  життя  охоронцем,
щоб  тебе  через  зорі  у  любов  провести…
ПРИСПІВ:
Нехай  небо  співає,  нехай  падають  зорі,
ти  по  битій  стежині,  як  лебідка  прилинь.
Серед  квітів  весняних,  щоб,  як  хвиля  у  морі,
задурманила  серце,  як  духмяний    полин.
     2
Осідлай  красень  Місяць,    озовись    поцілунком,
хай  навік  нас  єднає    кохання  вінок.
Ми  нап’ємося,  люба,  вечорового    трунку,
і  підуть  зорі  в  небі  у  весільний  танок.
ПРИСПІВ


06  квітня  2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490774
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 07.04.2014


Анатолійович

Старший (страшний) брат у нас в гостях.

О,  Боже!  Чи  могли  ми  уявити,
що  "старший  брат"  у  гості  ТАК  прийде?!
Що  замість  квітів  будуть  АК-аеми,  газ  і  бити
та  істерія  :"Бий  фашистів  і  "бендер"!
Моя  країна  у  скорботі  і  жалОбі,
бо  на  шляху  до  волі  полягли  її  сини...
А  наші  "старші  браття"  захлинаються  у  злобі,
нас  проклинають  і  ненАвидять  вони...
Ненавидять  народ,  що  прагне  волі,
погнав  у  пекло  злодіїв,  катів,
народ,  що  жити  вже  не  може  у  неволі
і  щастя,  долі  своїм  дітям  захотів!
Вони,  засліплені    брехливими  чутками
про  вбивства,  звірства,  плюндрування  міст
не  хочуть  навіть  розмовляти  з  нами,
встромивши  в  серце  брата  ненависті  спис!
Чому  ти  розуму  не  дав  їм,  любий  Боже?!
Брехні  повірили,перетворились  на  катів!
Та  знають  всі,  що  правда  переможе!
Бо  так  було  завжди!    Спокон  віків!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486895
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 30.03.2014


Адель Станіславська

Чуєш брате?

Нами  бавляться,  нами  грають,
нас  розігрують  у  лото,
не  пускають  "рабів"  до  раю,
не  питається  нас  ніхто
про  бажання...
О  древній  роде,
Що  запрагнув  собі,  чудний?..
 
По  терновий  вінeць  свободи
брат  із  братом  шикує  стрій.
Брат  із  братом  візьмесь  за  руки
і  дотулить  плечем  плече...
-  Чуєш,  брате,  тривожні  звуки...
Ллється  кров,  що  у  рай  тече...
 
Грай,  картяре,  на  людські  душі    -
пімсти  тліє  пекельний  дим,
бо  свободи  вина  хильнувши,
не  нап'ємось  уже  нічим.
Бо  не  дарма  життя  пролите,
дух  любові  не  вмер,  не  всох
Бо  не  можна  того  убити,  
що  дарує  предвічний  Бог.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486325
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 18.03.2014


Валя Савелюк

НА РАНОК

па́хне
у  подвір`ї  моєму  –  сном,
надобра́нічним  пря́женим  молоком
пахне…
мале  вітерча́    з-за  причілка  зітхне,  
уві  сні  завовту́зиться,  позіхне,
виноградним  куче́риком  ворухне́
і  надалі  засне…
на  шнурку  –  
білизна  під  місяцем  сонно  сох-не

…роздивляються  із  під  руки
на  лілові  трояндочки,
ви́цвілі  маки  і  сокирки́  –
молоді  зірки:
знадобилися  б  залюбки
квітчасті  мої  простенькі  си́тчики  –
простирадла  і  пошивки́  –
малим  зірченятам  
на  пелюшки…    

ба́вляться
зірченя́та  дрібні́,
випро́стують  срібні
цупкі́    па́льчики-про́мені  –,
до  рук  упіймати  пнуться  квітки́  -
лілові  трояндочки,  сокирки́  –
на  си́тчиках  намальовані…

…оксамитово-скра́длива  ніч  
спиває  непо́спіхом  звідусіль
прохолодно-пряну  воло́гу,
щоб  на  ранок  –  у  всій  росі
новопреста́витись  Богу…

…а  десь  
комусь  
у  цей  час  не  до  сна,
комусь  десь  усюди  затісно
і  всього  мало,
десь  комусь  позарі́з  потрібна  війна,
щоб  люди  людей  –  калічили  і  вбивали

кремлівські
розпа́лювачі  війни  –
не́люди,  
вірнопі́дданці  сатани

10.03.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484748
дата надходження 10.03.2014
дата закладки 10.03.2014


Віктор Ох

Мелодія на вірш Тараса Шевченка: Вітер з гаєм розмовляє

Вітер  з  гаєм  розмовляє,
Шепче  з  осокою,
Пливе  човен  по  Дунаю
Один  за  водою.
Пливе  човен,  води  повен,
Ніхто  не  спиняє,
Кому  спинить  —  рибалоньки
На  світі  немає.
Поплив  човен  в  синє  море,
А  воно  заграло,
Погралися  гори-хвилі  —
І  скіпок  не  стало.
Недовгий  шлях  —  як  човнові
До  синього  моря  —
Сиротині  на  чужину,
А  там  і  до  горя.
Пограються  добрі  люди,
Як  холодні  хвилі,
Потім  собі  подивляться,
Як  сирота  плаче,
Потім  спитай,  де  сирота,  —
Не  чув  і  не  бачив.

------------
                 1841

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484543
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 10.03.2014


Віктор Ох

Мелодія на вірш Тараса Шевченка: Ой три шляхи широкії (V)

Виконує:  Володимир  Сірий  (Рідний)
Запис:  Рогатинський  Ігор
Кліп:  http://www.youtube.com/watch?v=WXijeD2xjzc
В  кліпі  використано  малюнки  і  картини  Тараса  Шевченка

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=WXijeD2xjzc[/youtube]

Ой  три  шляхи  широкії
Докупи  зійшлися.
На  чужину  з  України
Брати  розійшлися.
Покинули  стару  матір.
Той  жінку  покинув,
А  той  сестру.  А  найменший  –
Молоду  дівчину.
Посадила  стара  мати
Три  ясени  в  полі.
А  невістка  посадила
Високу  тополю.
Три  явори  посадила
Сестра  при  долині…
А  дівчина  заручена  –
Червону  калину.
Не  прийнялись  три  ясени,
Тополя  всихала,
Повсихали  три  явори,
Калина  зов’яла.
Не  вертаються  три  брати.
Плаче  стара  мати,
Плаче  жінка  з  діточками
В  нетопленій  хаті.
Сестра  плаче,  йде  шукати
Братів  на  чужину…
А  дівчину  заручену
Кладуть  в  домовину.
Не  вертаються  три  брати,
По  світу  блукають,
А  три  шляхи  широкії
Терном  заростають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484517
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 10.03.2014


Михайло Плосковітов

Легенда про жінку

У  жінці  все  від  Божої  любові,
(вона  не  з  чоловічого  ребра).
Вогонь  і  лід,  і  квіти  кольорові,
Грозу  і  тишу  Бог  у  ній  зібрав.

У  жінці  все  поєднано  у  грамах
І  сіль,  і  цукор,  перець  і  дурман.
Вона  ж  і  пісня,  і  любовна  драма,
Поезія  інтимна  і  роман.

У  жінці  все  замішано  яскраве:
Вино  і  кава,  чай…  зміїний  яд.
Вона,  як  ніч  –  настояна  на  травах,
Вона,  як  день,  мов  квітів  аромат.

Кохана,  мама,  наречена,  Лада  –
Найкраща,  найрідніша  на  Землі.
Ім’ям  жіночим  названі  торнадо,
Планети  в  небі,  в  морі  кораблі.

Вона  -  яскраве  мерехтіння  зірки.
У  ній  уперта  вада  віслюка.
Цілунок  в  неї  малиново-гіркий,
Долоня  ніжна  і  рука  м’яка.

Любов  і  гнів,  спокусу  і  цнотливість,
Тепло  проміння,  спалахи  заграв,
Розсудливість,  ощадливість,  примхливість…
У  ній  Всевишній  вдало  поєднав.

Мінялися  епохи,  дні  і  люди.
Хтось  вірив  мріям,  хтось  пісням,  казкам.
Господь  промовив:"Кращої  не  буде".
І  Жінку  передав  чоловікам.

Тож  не  Адама  в  ній  шумують  болі.
Хіба  ж  то  Бог  ЇЇ  з  ребра  створив?
У  Жінці  все  –  від  Божої  любові,
Вона  –  найбільше  із  Господніх  див.


зі  святом,  Любі  та  Кохані!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484302
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 10.03.2014


Наталя Данилюк

Весна всміхнулась…

Весна  всміхнулась  кутиками  вуст  -
Дівча  русяве,  миле  й  синьооке!
Між  берегів  розмитих  лине  хруст,
Зима  пустилась  річкою  навтьоки.

Пливе  на  кризі  в  паводки  прудкі,
Верба  услід  їй  вітами  киває,
І  попелясті  котики  м'які
Під  сонячним  рум'яним  короваєм

Вологе  хутро  сушать  у  теплі,
Підсніжники  ворушаться  ще  сонні,
Лінивий  кіт  під  сонцем  розімлів
І  мушлею  сопе  на  підвіконні.

Земля  чекає  світла  і  молінь,
Відродження  весняного  і  волі,
Хапаючи  крихку  іще  теплінь,
Берізка  гріє  пальці  захололі.

А  разом  з  нею  мружиться  душа
Пташиною  дрібною  на  осонні.
Змиваються  потоком,  як  іржа,
Зимові  плями  на  земній  долоні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484103
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 08.03.2014


Микола Шевченко

Солодка брехня - гірка правда (начитане)

Солодкої  правди  на  світі  нема  -  вона  гірка!
Брехня  ж    -  так  солодка  на  смак,  мов  патока.
Ми  ж  усі  такі  солодкоїжки!
Вибираємо  смачні  доріжки...
Тому  правди  не  знаєм  -  не  хочемо  знати!
Нам  приємно  брехню  смакувати...
 ...  Зруйновані  зуби  -  болять,  вже  не  цокотять!
 Вицокує  серце,  збиваючи  ритм  на  білок,  на    цукат.
 І  до  смерті,  здається,  набридло,
 Це  брехливо-солодке  повидло...
 Цей  рахат,  цей  лукум,  цей  щербет!..
 ...Правда  йде,  несучи  діабет...
Ось,  брати  -  не  йміть  віри  брехливим  словам!
Хоч  би  й  правда  гірчичники  ставила  ВАМ!!!

 08.12.2007  рік

Запис  26.02.14

Читає  автор,  використано  авторський  музичний  супровід  (Микола  Шевченко)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482101
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 27.02.2014


Олекса Удайко

ЙДУ Я ДО МАЙДАНУ

[i][/i][b][/b][b][i]Йду  я  до  Майдану  –  назустріч  зорі…
Там  Вкраїни  серце,  там  богатирі…
Там  куються  долі!..  В  них  найвища  суть  –  
Прокладають  хлопці  у  Європу  путь…
Жарко  на  Грушевській:*  вогнемовний  герць
ЗаБулатив  сталі  небайдужих  серць!
Та  ворожі  дула  пробують  на  зуб
Леговані  се́рця  і  козацький  чуб.

         П  р  и  с  п  і  в:
                   
         Йду  я  до  Майдану…  Стрічка  майорить…
         Стрічка  синьо-жовта  –  кольорова  мить!
         А  в  душі  –  трембіти:  наш  співочий  край!
         Вже  гряде  побіда!  Грай,  трембіто,  грай!  

«Згинуть  воріженьки»  –  як  роса,  як  сон  –  
Втілять  нашу  мрію  вої  без  погон!..
На́рід  український  факел  запалив,
Не  згасить  вже  світла  і  мільярдом  злив!
Понесуть  народи  світло  у  майбуть  
Й  виберуть  для  долі  праведную  путь  –  
Скинуть  всіх  тиранів  раз  і  на  віки́!

…І  сплетуть  майданам  ла́врові  вінки!
               
         П  р  и  с  п  і  в:

         Йду  я  до  Майдану…  Стрічка  майорить…
         Стрічка  синьо-жовта  –  кольорова  мить!
         А  в  душі  –  трембіти:  наш  співочий  край!
         Вже  гряде  побіда!  Грай,  трембіто,  грай!  [/b][/i]
_____________
*Мова  йде  про  відомі  події  на  вул.  Грушевського  (у  Києві).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478501
дата надходження 10.02.2014
дата закладки 12.02.2014


Рідний

Солодке каяття (пісня на слова Олександра Печори, муз. В. Ох)

Ти  не  простила  і  тоді  права  була.
І  я  карав  себе  і  досі  щиро  каюсь.
Із  тої  миті,  як  ображено  пішла,
із  тої  миті  як  же  болісно  чекаю!
Як  Ти  сказала,  що  навік  тепер  пішла,
із  тої  миті  я  Тебе  одну  чекаю.

Я  не  лукавлю,  не  клянуся  на  віки.
Відчуло  серце  і  тепер  напевно  знаю:
Тебе  не  зможу  замінити  я  ніким,
бо  лиш  Тебе  так  зачаровано  кохаю!
Не  всі  однакові  жінки  й  чоловіки.
Тепер  пізнаєш,  як  же  я  Тебе  кохаю!

Нам  пощастило  на  солодке  каяття:
всі  помилки  ми  щиро  визнати  готові.
Бо  не  погасли,  а  палають  почуття,
Серця  наповнилися  повінню  Любові.
Ми  помилялись,  та  палають  почуття.
Ми  переповнилися  повінню  Любові!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478972
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 12.02.2014


Адель Станіславська

Любов непереможна

Корилася,  терпіла  і  не  щоку,  

усеньке  тіло  під  батіг  дала

в  німому  рабстві  спину  гнула  поки

дійшла  межі.  Сміявся  безмір  зла,

випалюючи  віру,  душу,  тіло...

Молилася  -  та  застив  небо  дим.

Зіп\'ялася  з  колін  і  осміліла

пішла  просити  правди...  Лютий  грім  

із  того  диму  чорного  ударив

і  попелом  задушливим  повис,

і  чорні  круки,  чорних  душ  примари

до  крови  спраглі  кинулися  вниз.

І  шматували,  хижо  розпинали,  

і  лжу  по  світу  ріками  лили

на  кривді  паслись  і  було  їм  мало  -

любов  бо  подолати  не  могли...

Вбивали...  Не  скорилась!  Воскресіння

гряде  святе  опісля  всіх  тривог,

бо  сходить  сонце  правди  в  Україні  -

Любов  непереможна.  З  нами  Бог!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476856
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 03.02.2014


Валя Савелюк

ДЗВІН

частина  І.  Примітивно-етимологічне

мова  дзво́на  –  
духовна,
триєдино-довершена
і  сферично-об`ємно  повна

«дзвін»  
у  нашій  мові  –  
є  смислови́м  
звуко-наслі́дуванням  у  слові…  

для  порівняння:  «колокол»  –  
із  сусідської  мови  –
у  їхньому  слові
у  понятійній  його  основі  –
осмислення  форми,
зовнішня,  зорова́    озна́ка:
«коло-кол»  –
кругле  щось,  приче́плене  до  «кілка́»…

іще  варіант,
аби  об`єктивно  до  решти  було    –
«коло  кол»  –  
«із  множи́ни  кіл  
утворене  кругле  тіло»,–
(як  і,  наприклад,  округла  людська  голова…)
ще  раз  –  ознака  зовнішня,  зорова…

правдиві  свідки  –  слова…

етимологія:  різні  підходи,
і  нічого  дивного,  
ми  –  
два  абсолютно  різні  народи…

«колокол»  –  
кругле,  і  чепить  на  колу́    висо́ко:
тобто,  формальне
зовнішнє  сприйняття  –  оком;

«здвін»  –
відображення  звуку,
сприйняття  суті  предмета  –  вухом,
духовним  слухом…

частина  ІІ.  Сакрально-зна́чиме

се́рця*
могутній  удар:  
бов-в-в!..  –
«Бог  є  Любов-в-в…»  
 
бов-в-в!...
до  Бога  зов  –
і  водно́час  відо́зва  Його:  
Любов-в-в…
у  звучанні  першого  
довгого,  рівного  і  густого
основного  тону,  
що  виникає  одразу  
після  удару  серцем  
об  стінку  дзвону  –

має  сакральне  значення  чисте  об`ємне  звучання  це  –
співвідноситься  вібраційно  із  Богом-Отцем

другий  тон
триєдиного  звуку  «бов-в-в!..»  –
«Господь  є  Любов-в-в…»  –
виникає  слідом  за  мить:
ніби  десь  водопад  
чи  невидимий  ліс  шумить,    
ніби  щось  неосяжне  у  повітрі  плине-кипить,
усере́дині  клі́тки  грудної  щось  ніби  дивне  м`яко  гуде  –  
таке,  яке  вічно  єсьмь  і  вічно  гряде,
щось  незбагненно  живе  і  повне,
ніби  як  трепет  любовний...  

…ця  всепрони́кна  лагідна  складова́  –
вібраційна  тональність  Хрестова,
Сина  Божого  –  Логоса-Слова

і  третій  тон  триєдиного  «бов-в-в!..»  –
Бог  є  Любов-в-в…  –
безпосередньо  дзвін:
Духа  Святого,
Життя  Пода́теля  закликає  і  презентує  він…

безпосередньо  дзвін…
 
частина  ІІІ.  Історично-символічне

імперія  нужди,
неробства,  дикості  і  зла  –
гіпертрофо́вана  горди́ня
імпе́рська,  що  себе  одли́ла
у  бронзі
найбільшого  у  світі,
дві-сотні-то́нного  
але  навік  німого  
«цар-ко́ло-кола́»

трагічна  доля  форми  –
позбавленої  смислу  і  душі:
гординею  здаве́н  грішать  
сусіди  східні  наші…

як  вони  кажуть:
«много  та  дурного»,
але  пишаються
на  цілий  білий  світ,  
що  сотворили  
найбільшого  з  усіх  –
хоча  і  без`язикого  й  німого…

ця  гли́ба,  ку́па  спла́ву  –
символізує  
імперії  останньої  несла́ву

…а  відко́лота  
від  "цар-колокола"
одина́дцятито́нна  частина  –
натякає-символізує  
на  суверенну  за  всіх  обставин  
незалежну  у  Го́споді  Україну

хоч  би  як  їхній  «Цар»  хотів  -
та:  «ніколи,  ніколи  не  буде  Вкраїна
рабою  московських  катів…»

…над  нами  –  наш,  живий,  сакральний  триголо́сий  Дзвін,
благослове́н  одвічно  і  довічно  він…


31.01.2014

серце*  -  металева,  циліндричної  форми  частина  дзвона,  розташована  у  внутрішній  його  частині;  язик.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476190
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 01.02.2014


Олекса Удайко

САТАНІЮТЬ ПСАРІ ©©©

[i][b][color=""][color=""][color=""]Сатаніють  псарі,  сатаніють,
Поливаючи  кулями  нас!
По  другому  на  псарні  не  сміють:
"Фас  його,  беркуте,  фас!"

В  21-ім,  Христовім  столітті
Розгулялись  і  дикість,  і...  крах:
Вовкулаки,  у  крові  по  лікті,
В  кровопусках  ховають  свій  страх!

Глянь    на  обрій  –  вже  мріє  розплата:
Всім  ублюдкам  за  дикість  –  наш  гнів!
За  цькування  людей  –  брат  на  брата  –
Наших  дочок  і  наших  синів!    

Не  чекайте  від  Господа  прощі:
Злодіянь  переповнився  край!..
Щоб  не  лити  вже  крові,  я  прошу:
Залиші́ть  Богом  даний  нам  край!

Подавайтесь  в  Росію,  в  Ізраїль...
На  кулúчки  к  біса́м,  в  та-ра-ри!
Не  чадіть  в  благоліпному  раї  –  
Не  пиняйте    н  о  в  о́  ї    п  о  р  и![/color][/color][/color][/b]
28.01.2014[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475481
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 01.02.2014


Олекса Удайко

КОЗАКИ НЕ СТАЮТЬ НА КОЛІНА! ©©©

[b][i]
Козаки  
не  стають  
на  коліна:
Не  зламати  
Вкраїнський  
народ!

Ті  наруги
над  честю  
людини  -
гострий  кетмень
на  полі
чеснот!

Не  шалійте,
людці,
азіати!
Неминучий  
вже  видно
к  і  н  е  ц  ь!

Козаки
уже  чільному  
кату
змайстрували
т  е  р  н  о  в  и  й  
вінець!
 
1.02.2014[/i]

[i][/i][/b]

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476336
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014


Олекса Удайко

ЙОГО ОСТАННЯ ЮШКА НА МАЙДАНІ ©©©

                                                                     
                 Тисячі  львів’ян  і  жителів  області  прощаються  
                 з  Юрієм  Вербицьким,  якого  невідомі  21  січня
                 викрали  з  Олександрівської  лікарні  у  Києві…  
                 катували...  та  кинули  в  лісі  вмирати  на  морозі...
                                           (З  хронічки  останніх  подій…)

[b][i][b]Чи  знаєте  як  смачно  пахне  юшка
Після  гучних  літаврів  «бочкарів»*,
Що  виграю́ть,  узяті  вже  на  мушку
Таємних  і  продажних  снайпері́в?..

Ту  юшку  нам  готують  серцем,    щиро
Дівчата  наші,  сестри,  матері́…
Й  стоять  за  юшкою  у  черзі  мирно
Солдати  наші  славні  –  бочкарі!  

Горить  Майдан,  палають  жахно  шини,
Й  вогонь  буремний  –  в  молодих  серцях!
Ковтають  юшку  істинні  мужчини  –
В  них  дух  звитяги  й  правди  не  зачах!

…Й  стояв  Юрко  в  тій  черзі…  Та  востаннє!
Вона  –  з  косою  –  вибрала  його…
Знайшов  він  смерть  свою  не  на  Майдані  –
В  катівні  зека    –  чорта  самого́!

Та  Він  не  став  пред  ними  на  коліна,
В  негідників  пощади  не  просив!
«Іще  не  вмерла»  й  перед  смертю  лине…

...Вмирав  за  правду  –  України  син...[/b]
[/i][/b]
27.01.2014
________
*Шумові  ефекти  на  бочках  -  у  піку  урядовим
   шумовим  гранатам,  начиненим  сльозогінним  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475264
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 01.02.2014


Микола Шевченко

Змінюється (начитане)

Все  змінюється...
Ластовиння  -  на  
стрижовиння...
А  багаття  -  на  
баговиння...
А  квасоляні  пальці,
 та  й
сп`ялися  хвацько
 на  п`яльця,
зморшкуватого  штахетиння...
А  гарбузик-дереза  -  й  собі
задерся,
 "чавить  либу"-
аж  з  дідусевої  колиби!
...  В  зопрілій  лататій  копанці
колись  було  повно  риби...
...  Та  хай  би  вже  краще,  та  й  
хащі  резед,
 чи  будяччя  голівок,
аніж  різнобарвно-блискучих,
узбіччя  клянучих,  
морозивних
плівок...  Хоча...
І  того  вистача...
...  Пересохло  кісся,  
 у  косарці
 бензин  перекис...
Тьопа,  мов  порося,  
десь  в  груднині  -
то  сум  її  стис...
І  вгризаються  думи  у  тім`я,
мов  дубові  кліщі  -  кляте  сім`я...
І  зайти  в  каламутну  калюжу,
йменовану  ставом  -  та  ж  я
 не  боявся  колись!
І  п`явки  залишали  на  литках
 кривавії  тавра...
Літню  ніч  залюбки  міг  сопіти
 в  отаві...
Зась  джерельний  той  хлюпіт
 почути  в  сичанні
 досвітньої  кави...
Все  змінюється...
       ...Все...

5.07.09

Музика  автора
Запис  17.01.14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473258
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 18.01.2014


Леся Геник

Ой, радуйся, земле!

[i]Радуйся,  ой,  радуйся,  земле,
Син  Божий  народився![/i]

Саме  словами  цієї    колядки  –  звіщання  радісної  новини  народження  Спасителя  світу,  осяйної  Надії  для  всього  українства,  особливо  сьогодні,  і  розпочалася  перша  цьогорічна  творча  зустріч  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об́’єднані  словом».  В  Різдвяній  поетичній  містерії,  яка  відбулася  11  січня  вже  традиційно  у  світлиці  «Галичини»,  взяли  участь  поети  та  письменники  з  м.  Івано-Франківська  та  Івано-Франківщини,  Тернопілля,  Львівщини  тощо.    Тематично  літературне  дійство  переплелося  в  двох  напрямках,  а  саме  це  -  різдвяно-новорічні  поезії  з  одного  боку  та  твори,  присвячені  Євромайданові,  з  іншого.  Присутні  зачаровувалися  натхненними  рядочками  Наталі  Данилюк,  Олесі  Овчар,  Василя  Процюка,  Данути  Сем’янів,  Романа  та  Олі  Бойчуків,  Романа  Федишина,    Уляни  Дубініної,  Тані  Нємцової    та  інших.  Окрім  того,  поетклуб  підбивав  підсумки  за  минулий  рік  і  відрадним  стало  те,  що  творчий  набуток  відчутний,  адже  це  і  низка  творчих  зустрічей,  і  вихід  у  світ  декількох  поетичних  збірок,  і  цілий  ряд  цікавих  презентацій  як  у  світлиці  «Галичини»,  так  і  за  її  межами.  Не  обійшлося  й  цього  разу  без  представлення  вартісних  поетичних  добірок,  а  саме  потішили  своїми  первістками  Володимир  Сірий  та  Шон  Маклех.  Щодо  Володимира  Сірого(на  нашому  сайті  -  Рідний),  то  він  вперше  завітав  у  гості  до  івано-франківського  товариства  і  представив  увазі  колег  по  перу  свою  першу  поетичну  збірку  під  назвою  «Наодинці  зі  словом»,  яка  минулого  року  вийшла  у  Тернопільському  видавництві,  а  також  запросив  у  таємниче  царство  єднання  слова  і  музики,  виконавши  кілька  музичних  творів,  зокрема  пісню  «Я  до  тебе  прийду  навесні»  на  музику  В.  Охріменка.  Іншу  збірку  поезій  ірландського  поета,  слов’яніста  Шона  Маклеха  з  неординарною  назвою  «Кам’яний  трамвай»,  яка  нещодавно  вийшла  в  одному  з  видавництв  м.  Івано-Франківська,    представив  його  добрий  друг  –  станіславівський  поет,  прозаїк,  науковець  Артур  Сіренко,  який,  окрім  того,  став  ще  й  упорядником  книжки  та  автором  передмови  до  неї.  
В  другій  частині  творчої    зустрічі  виступили  ті  учасники,  які  мали  можливість  особисто  відвідати  головний  Євромайдан  країни.  Тут  вони  ділилися  своїми  враженнями  від  почутого-побаченого,  і,  скажу  відверто,  що  від  де-яких  розповідей  про  вияви  патріотки  наших  співвітчизників  аж  мурашки  дріботіли  по  спині!  Так,  особливою  колористикою  відзначилися  виступи  Ігора  Стожара  (який,  зокрема,  був  сотенним  у  загонах  самооборони  на  майдані),  Василя  Процюка,  Романа  Лесюка,  Наталі  Крісман,  Оксанки  Пронюк  та  інших.  Не  можливо  для  прикладу  не  навести  слова  Оксанки  Пронюк:  «Коли  я  приїхала  на  Майдан,  мені  дали  до  рук  віника.  Господи,  яка  ж  я  була  щаслива  прислужитися  спільній  справі  цим  віником!  Мені  здавалося,  що  це  на  даний  момент  –  найдорожче!».    Також  слово  взяв  журналіст,  літературний  критик  Ігор  Лазоришин  і  дав  свою  оцінку  тій  ситуації,  яка  має  місце  на  даний  момент  в  Україні,  і  заочно  своїм  баченням  поділився  Ярослав  Дзісяк-Дорожний.  На  жаль,  з  вагомих  причин  не  змогли  доєнатись  до  зустрічі  Адель  Станіславська  та  Сашко  Букатюк,  проте  їхня  духовна  присутність  відчувалася  майже  на  дотик.  Зате  окрилював  своєю  щирістю  найменший  учасник  поетичної  світлиці  –  маленький  Матвійко,  синочок  Наталі  Крісман  та  Романа  Лесюка,  який  своєю  усмішкою,  «козацьким»  чубом  та  вишиванкою  додавав  особливої  снаги  всім  присутнім.  Насамкінець  зустрічі  поетклубівці  вирішили  долучитися  до  матеріальної  підтримки  на  спільну  справу  Майдану  і  зібрали  хоча  й  невелику  суму,  та  тим  не  менше  вартісну,  адже  по  нитці  зі  світу  -  та  й  буде  сорочка!
Закінчилося  дійство  молитвою  за  Україну  та  виконанням  Державного  Гімну.  Таким  чином,  літературна  зустріч,  окрім  всього  іншого,  ще  й  стала  своєрідною  творчою  акцією  підтримки  Євромайдану.  Учасники  висловили  щире  сподівання  на  те,  що  зміни  на  краще  таки  відбудуться  з  Божою  поміччю,  з  поміччю  кожного  небайдужого  Українця!  
То  ж  і  різдвяний  дзвіночок,  який  радісно  звістив  про  народження  нової  Надії,  ще  довго  дзвенітиме  не  тільки  у    світлиці  "Галичини",  а  й  у  серцях  «Об’єднаних  словом».
Христос  народився!  Слава  Україні!

[b][i]Леся  Геник[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472957
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 17.01.2014


Наталя Данилюк

Погодні метаморфози

Рясна  волога  всіяла  кущі,
Дими  плояться  пасмами  густими.
В  дерев  суглоби  ниють  на  дощі,
А  у  поета  на  хронічні  рими.

У  порах  року  дні,    немов  сторчма:
Примхливий  січень  березнем  муркоче,
І  у  благому  плащику  зима,
Снує  у  сквері,  ніби  потороча.

А  що  поет?  Йому  і  сніг,  і  дощ
У  час  натхнення  за́вжди  на  догоду,
І  на  скрижалях  вихололих  площ
Він  сам  для  себе  створює  погоду.

Захоче  -  біле  прядиво  зими
Худі  гілки  сповиє,  ніби  ру́но,
Або  змахне  уявними  крильми  -
І  заскрипалить  вітер  шовкострунно!

За  мить  плачем  розродиться  гроза,
Немов  дівча  ображене,  капризне...
А  потім  неба  свіжа  бірюза
Остудою  ментоловою  блисне.

А  там  веселки  теплі  кольори
Задріботять  пружинками  по  сходах!..
Бо  ж  будь-якого  часу,  чи  пори
У  творчих  на  душі  своя  погода.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472936
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 17.01.2014


Любов Ігнатова

Давай не будем підганяти зиму …

Давай  не  будем  підганяти  зИму,
Вона  і  так  сніжИться  поміж  нас,
І  забирає  з  поцілунків  риму,
Лишаючи  оголений  каркас  ...

І  кожен  дотик  віддаляє  літо,
Стирає  запис  в  картотеці  днів  ...
А  ти  ще  й  досі  іній  не  помітив...
А  може  не  помітити  хотів  ...

Слова  між  нами  застигають  муром  -
Уже  на  рівні  півсліпих  очей  ;
Чи  варто  піддавати  нас  тортурам?
Давай  прохати  милості  мечей!  

Загубиться  дитинно  -безпорадно
Прощання  наше  поміж  гільйотин,  
Де  плаче  осінь  стигло-  листопадно  
У  кошики  калИнових  жарин...




Музика  і  виконання  Миколи  Шевченка  (Николя  -бабА)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462033
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 16.01.2014


Олена Бондар (Бондаренко)

Олександру Печорі вітання з Днем народження!

[b]До  Вас  мої  рядочки,  шановний  мій  улюблений  поете![i][/i][/b]

Нехай  завжди  в  житті  буяє  сад  кохання,
І  вітер  юності  хай  освіжа  літа,
І  щедрі  спомини  ніколи  хай  не  в’януть  
Пісні  нетлінні  ваші  хай  вінок  спліта.

Нехай  ще  довго  Вас  чекає  рідна  хата,
Хай  оживе  калина  людям  на  добро,
У  світ  пускайте  всі  свої  вірші  крилаті
Для  нас  то  мудре,  невичерпне  джерело!

Ви  на  землі  своїй  Великий  Українець,
Хай  завше  квітне    Ваша  зболена  душа,
Здоров’я  доля  хай  дарує  як  гостинець
І  сам  Господь  ніколи  Вас  не  полиша!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471889
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 12.01.2014


Віталій Назарук

НЕМИНУЧІСТЬ

Була  людина,  дихала,  жила,
У  світлі  дні  і  чорні,  як  смола,
Стелився  перед  нею  різний  путь,
Який  ніяк  в  житті  не  обминуть…

Життя  своє  читала  по  руці,
Малюнок  не  із  фарб  і  олівців,
Над  кожною  людиною  зоря,
А  під  ногами  матінка  земля.

У  кожної  таємний  власний  шлях,
Через  ліси  проходить,  по  полях,
Прихований  у  кожної  сюрприз,
Летить  угору,    то  раптово  вниз.

Кудись  іде,  прискорює  ходу,
Стрічає  щастя,  інколи  біду,
Коли  на  скроні  випадає  сніг,
На  обрії  видніється  поріг.

Попереду  -  не  пройдені  мости,
Нехай  людина  всім  усе  простить,
Пройти  мости  така  є  ціль  життя,
А  інше  нехай  кане  в  небуття.

Люди  помруть,  загубляться  сліди,
Не  вернемось,  лиш  підемо  туди,
Чого  б  не  мав  і  як  би  не  гордивсь,
Від  смерті  ще  ніхто  не  відкупивсь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471635
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 11.01.2014


Віталій Назарук

КАЙФ

                                         Любителям  гумору…
Поцікавивсь  кум  Іван  у  кума  Миколи,
Що  тверезим  не  буває  у  житті  ніколи…
Де  ж  той  гроші  дістає,  бо  ніде  не  робить,
Та  кожнісінький  день  п’є  і  здоров’я  гробить.
Усміхнувся  Миколай,  розказав  Івану,
Яку  хитрість  він  придумав  щоб  ходити  п’яним.
«Беру  цукру  кілограм  і  свіженькі  дріжджі,
Все  з’їдаю  і  на  піч  нагострюю  лижі.
Щоб  при  доброму  теплі  вистоялась  брага,
Хоч  бурчить  у  животі,  але  це  на  благо.
Після  цього  кайф  іде,  тут  не  передати,
Можеш,  куме,  тільки  сам,  кайф  такий  піймати…»
І  рішився  кум  Іван  на  експеримент,
Цукру  взяв  і  свіжих  дріжджів,  підібрав  момент
І  заліз  на  піч  швиденько  де  тепло  було,
В  животі  забуркотіло,  навіть  загуло…
У  Івана  враз  надувся  наперед  живіт,
З  ним  такого  не  бувало  вже  багато  літ.
Животом  уперся  в  стелю  -  мокрий,  духота,
Щоби  кришку  не  зірвало  з  його  живота.
Сталася  із  ним  пригода,  наче  у  кіно…
Йому  кришку  не  зірвало,  а  вирвало  дно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471632
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 11.01.2014


Микола Шевченко

Прямо на восток (пісня на слова автора Ліоліна!)

Слова  -  Ліоліна  Донченко
Муз,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Прямо  на  восток

И  снова  –  пятница.  Как  мило.
Успели  лишь  моргнуть  разок.
Бег  времени  закоротило,
Вновь  жизни  отсекая  срок.

Мелькают  лица.  Скачут  звери,
Вчера  –  змея,  сегодня  –  конь.
Снегами  сыпятся  потери,
Мы  собираем  их  в  ладонь.

Как  зеркала  меняют  лица!
Порой  смотреть  невмоготу.
А  что  в  душе…  Что  там  творится,
Когда  со  света  –  в  темноту?

А  мы  больны  –  стихами,  снами.
Мечтаем,  верим,  любим,  ждем.
И  сонмы  звезд  над  головами
Поют,  блистая,  ни  о  чем.

А  мы  упрямо  пишем  песни
И  вдохновенно  их  поем.
И  счастливы,  когда  мы  –  вместе,
Молчанье  звезд  нам  нипочем.

Мы  складываем  все  потери
В  сундук.  Подальше.  Под  замок.
Поднявшись,  отворяем  двери
Навстречу  Солнцу  –  на  восток.

090114

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471358
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 10.01.2014


Любов Ігнатова

Мить

Інше  місто  за  твоïм  вікном
Розцвітає  зорями  ручними,
Згадкою  про  мене  перед  сном,
Різними  химерами  нічними  ...

А  у  мене  колючіє  час
На  долонях  місячної  рими  ...
Вчора  ще  не  писано  про  нас,
Завтра  ми  зустрінемо  чужими  ...

Спалахом  -  іскринкою  згорить
В  атмосфері  днів  метеоритом
Наша  зустріч  -  лиш  єдина  мить,
Що  промчала  долями  транзитом  ....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471490
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014


Микола Шевченко

Ми мов лебеді білі (пісня на вірш Ірини Кохан!!!)

Слова  -  Ірина  Кохан  (Ірина  Гончаренко),  вірш  "Ми  мов  лебеді  білі"
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469882

Давай  слухати  ніч  
під  розливистий гугіт  зими,
У  зав'юженім  небі  ,
давай  розфарбуємо  зорі.
Ми,мов  лебеді  білі,
змахнемо  кохання  крильми,
І  полинем  у  казку,
де  щастя  дріма  в  мельхіорі.

Давай  вкриємо  плечі
хмаринно-пухнастим  сукном,
З  крижаного  бокалу
розіп'ємо  зоряний  трунок,
У  цитринному  плетиві
місяць  зійде  за  вікном,
Розіллється  теплом  на  вустах
твій  палкий  поцілунок.

Давай  вірити  в  сни
і  у  янголів,що  з  висоти
У  засніжену  ніч
поєднали  навік  наші  долі.
Лебединою  піснею  
зІрвемо  сплячі  світи...
Нехай  стеле  зима
гобелени  шовкові  поволі...  


040114

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470298
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 05.01.2014


Валя Савелюк

ЕТЮД

…снігу  нема,
зате  –  який  делікатний  на  всьому  іній,
берізки  –  ніжність  і  ви́тонченість  сама!
у  білій,  молочній,  прозі́рчасто-ди́мчатій  піні…

це  –  безсумнівно  пророчий  знак,
відвертий  на-тяк,
що  скоро  прийде  щаслива  весна
у  
пелюстко́во-мере́живному  кипінні

…мріє  усе  доокруж  –  таке  задумливо-миле,
посивіле-біле

і  –    
глибоким  грудни́м  contrálto
на  верхівках  різдвя́ного  діапазону
звучать  бархатно-чорно
медитативні  воро́ни:

ні  –
не  контрастно-відлу́чені,
але  са́мозану́рено-відсторо́нені

...дзьоб,  наче  кортик  у  піхви,  захований  під  крилом  –  
гріється  чорнопе́рим  внутрішнім  власним  теплом

 

02.01.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469760
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 03.01.2014


Леся Геник

Моя історія…

Моя  історія  -  то  біль  старого  лева,
Безвиння  і  розтерзана  вина,
Покута  недоглянутого  древа,
В  котрому  оселився  сатана.

Моє  безраддя  -  січень  і  морози,
Серпи  колючі  і  суха  стерня,
Брехні  їдкої  остогидлі  дози,
Допоки  терпне  зрадою  земля.

Допоки  рідні  на  чужих  просторах
Вишукують  пігулок  од  хули,
Вкриває  безголосся  дикі  гори,  
Що  припинили  дертись  догори.

Гуде  безвладдя,  масовість  розпуки
Мізерить  писк  найжданіших  розмов...
Востаннє  оглашає  небо  гуркіт,
Запалюючи  в  жилах  згуслу  кров.

І  лиш  питань  невтишена  жалоба
Безвихіддю  надщерблює  анклав:
Моя  історія  -  то  зболена  утроба
Старого  лева,  що  безсило  впав...
(17.12.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469817
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 03.01.2014


Осіріс

Якщо кохання кличе – йди за ним…


Якщо  кохання  кличе  –  йди  за  ним,
Без  запитань  і  притінку  вагання.
Смакуй  ту  мить,  немов  вона  остання,
Блукаючи  Усесвітом  тісним…

Шепчу  ледь-ледь  про  почуття  до  Вас.
Ні  то  не  шепіт  –  подиху  відгомінь:
Боюсь  щоб  тріпотливо-ніжний  пломінь,
В  лампаді  Сподівання    не  погас.

Моя  відрада  щастя  торжества,
Як  той  метелик,  сяючо-хвилинна.
Один  лиш  порух  і  спокуса  тлінна,  
Спаде  коштовним  пилом  з  божества.

Бо  тіло  Ваше  –  вроди  чистий  храм,  
Обитель  зла  й  публічна  блуду  хата.  
Митця  різець  і  шибениця  ката,
Змагаються  весь  час  за  цінний  крам…

Кохання  кличе  –  лину  на  відсвіт,
Без  заперечень,  натяку  вагання.
Поміж  ударів  й  серця  завмирання,
Лиш  подихом  торкаючись  ланіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469880
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 03.01.2014


Тетяна Луківська

Навчи мене…

                           Навчи  мене…(Михайло  Плосковітов)
Навчи  мене  не  бачити  тебе,
Навчи  думок  спечалених  не  чути.
Нехай  так  буде  в  долі:  все  мине
І  більше,    звісно,  зустрічам  не  бути.
Навчи  мене  всміхатися  слізьми,
Навчи  похмурі  хмари  розсувати
Й  вичікувати  сонце  із  пітьми
І  промені,  на  щастя,  розсипати.
Навчи  мене  мовчанкою  іти,
Навчи  любов'ю  жити  понад  кару.
Теплом  душі  з'єднати  ті  мости,
Які  перетворилися  в  примару.
Навчи  мене  долоні  піднести,
Навчи  в  молитві  випросити  в  неба.
Щоб  ,  врешті,  донести  усі  хрести,
Усі,  усі…усі,  в  яких  потреба…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 03.01.2014


Любов Ігнатова

Новорічне

Вже  столи  всі  багато  накриті,
А  за  вікнами  чути  кроки  -
То  ідуть  в  безкінечність  миті
Грудня  й  цього,  старого,  року.

Сяє  вогниками  ялинка,
Наче  хоче  затьмарить  зірку  ;
Навіть  мишка  несе  скоринку
В  новорічно  прикрашену  нірку.

Таïну  опівнічного  неба
Розфарбовують  бризки  салютів...
Загадайте  бажання  для  себе,
Намагайтесь  погане  забути  ...

Розпочнемо  з  новоï  сторінки
Свою  світлу  життєву  повість  :
Посірілі  сумні  відтінки  -
Швидкоплинуча  тимчасовість  ...

Новий  рік  вже  на  злітній  смузі  -
Загадаю  я  без  вагання
Щоб  у  рідних  моïх  і  друзів
Заповітне  збулось  бажання!!!!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469581
дата надходження 31.12.2013
дата закладки 01.01.2014


*ИРЕНА*

НОВОРІЧНИЙ НАСТРІЙ

Запалали  святкові  вогні,
Поспішають  ялинки  вдягтися.
Вже  гарцює  на  білім  коні
Чотирнадцятий,  після  двох  тисяч.

З-під  копит  -  золотий  фейерверк,
Серпантином  мережена  грива.
Оповита  гірляндами  верб,  
Його  постать  велично-красива.  

Поспішає  грайливий  мустанг:
Біг  розвітрений,  жодних  зупинок.
Оксамитова  розкіш  хвоста  
Припорошує  сукні  ялинок.

Кінь  торкається  райдужних  вій,
Граціозно  тримаючи  спину.
Гріють  душу  сніжинки  надій,
Добрих  мрій  і  бажань  хуртовина.

Він  несе  зорепади  Різдва,
Щиру  впевненість  в  доленьку  кращу,
В  кожен  дім  –  новорічні  дива,
В  кожні  руки  –  підкову  на  щастя.  
 
©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2014
Свидетельство  о  публикации  №114010100201  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469576
дата надходження 31.12.2013
дата закладки 01.01.2014


Микола Шевченко

Материнське серце (пісня на вірш Ірини Кохан!)

Слова  -  Ірина  Кохан  (Ірина  Гончаренко)
Музика,  виконання,  запис  -  Микола  Шевченко

www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399887

Материнське  серце  -  то  любов  одвічна,
чиста,  кришталева,  мов  вода  жива.
Материнське  серце  завжди  нас  зігріє,
ніжно  приголубить,  пісню  заспіва.

Материнське  серце  -  волошкове  поле,
без  кінця  і  краю  в  нім  любов  живе.
В  материнськім  серці  радість  і  тривога
за  свою  дитину  вічно  не  мине.

Материнське  серце  смуток  і  надію
крізь  життя  дороги  терпляче  пронесе.
Материнське  серце  здійснить  твою  мрію,
завжди  зрозуміє  і  пробачить  все.

Материнське  серце  у  тяжку  хвилину
розпач  і  негоду  від  нас  відведе.
Материнське  серце,  якщо  ти  спіткнешся
вмить  на  захист  стане,  хоч  саме  й  впаде.

Не  тривож  даремно  материнське  серце,
бо  без  нього  тяжко  буде  в  світі  жить.
І  вогонь  у  серці  матері  палає,
щоб  ти  був  щасливим  кожну,
 кожну  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468263
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 26.12.2013


Осіріс

Розливи сніжних солов’їв


Юга  кружляє  за  селом
Над  згарком  осені.
Стежки  шпарує  помелом,
Та  й  набурмосені.

Вкриває  ворс  озимини  
Мазками  білими,
Щоб  роздобрилися  лани
Хлібами  зрілими.

Розливи  сніжних  солов’їв  
Бринять  цілунками.
Мережить  витончений  спів,  
Скло  візерунками...

Пташки  хурделять  у  танку,
Поміж  будинками  
І  міжсезоння  грань  тонку,
Таять  сніжинками.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468201
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 25.12.2013


Innessanew

А весной снимем бинт…

Говорят,  холода…  Говорят  –  заснежило.
Говорят,  что  повязки  Зима  наложила
На,  печалью  осенней,  исколоту  землю.
Я  рассказам  про  Зиму  давно  уже  внемлю,
Все:  как  лечит  она,  как  белы  покрывала,
Сном  глубоким  искусно  всегда  врачевала
От  депрессий,  усталости,  ярости,  злости.
Собирает  родных,  отправляет  всех  в  гости
Добрый  доктор  с  холодным  дыханьем  искристым,
Чей  халат  белоснежный  всегда  был  пушистым…  
Если  правильно  сделать,  с  умом,  перевязки,
То,  пускай  не  окажешься  сразу  же  в  сказке,
Но  затянутся  раны,  боль  утихнет  немножко  -  
И  уже  ощущаешь,  что  есть  свет  в  окошке.
Вот  и  елка,  и  фильмы,  что  с  детства  знакомы  -  
Новый  год  на  пороге.  Рождество  так  весомо
Нам  напомнит,  что  есть  жизнь,  и  чуду  в  ней  место.
А  весной  снимем  бинт,  чтобы  вновь  все  воскресло...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467817
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Наталя Данилюк

Передріздвяне

[img]http://img.mota.ru/upload/wallpapers/2010/06/17/16/02/22393/mota_ru_0061833-crop.jpg[/img]

Ще  січень  -  немовля  в  зими  в  утробі...
І  місяць  на  гачечку,  мов  ліхтар,
Тримає  на  горі  казковий  хоббіт,
Вливає  світло  у  нічний  нагар.

Іще  зірки  холодні  й  нерухомі,
Немов  комашок  тільця  в  янтарі,
Їх  не  бентежать  пасма  невагомі,
Що  видихають  в  небо  димарі.

Ще  снять  у  хмарах  сиві  заметілі,
Сховавши  пір'я  в  білих  подушках,
І  зморшкуваті  ябка  почорнілі
Гойдаються  на  замшевих  вітрах.

Ще  лід  такий  тендітний  і  прозорий    -
Венеціанське  вишукане  скло...
І  на  пожухлі  вивітрені  гори
Зимове  руно  досі  не  лягло.

Іще  сніги  з-під  атласної  плівки
Не  шурхотять  патлатими  крильми...
Та  вже  дзвенять  колядки  і  щедрівки
На  дні  старого  куфера  зими.

І  вже  ялини  пахнуть  пряним  воском,
Вже  репається  тиші  тятива...
Вливаються  криштальним  відголоском
У    шепіт  ночі  дзвоники  Різдва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467819
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Різдвяна ніч ( озвучена версія)

Текст  читає  автор  -  Людмила  Васильєва.

Музичне    оформлення  укр.  нар.  пісня  "Щедрівочка"


Чекаємо  народження  дитя,
Беззахисне,  ось-ось  на  землю  зійде
І  щоб  жорстокий  світ  його  не  скривдив,
Охороняє  дійство  Ніч  Свята.

На  небі  Бог  запалює  свічки.
Усе  готове:  і  Земля,  і  Небо,
В  очах  людей  надія  і  потреба
Гріхів  зірвати  міднії  гачки.

Фарбує  місяць  маківки  церков,
А  люд  все  йде,  немов  волхви  з  дарами
До  немовля,  що  на  руках  у  мами
Нам  нагадає  знову  про  Любов.

І  розіллється  дзвонів  перелив
З  усіх  боків,  від  краю  і  до  краю,
Душею  доторкнемось  брами  Раю,
Коли  чуття  не  потребує  слів.

Радій  Земля!  Йде  батько  до  сиріт,
Різдво  Христове  –  то  найбільше  свято!
Всміхається  з  ікони  немовлятко,
І  тягне  ручки  обійняти  світ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467844
дата надходження 23.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Олена Іськова-Миклащук

Я так шукала слів…

Я  так  шукала  слів,  перебирала  фрази,
Нанизувала  літери  в  рядки.
У  сяєві  свічі  просолені  алмази
Втирала  рукавами  зі  щоки.
Усе  не  те.  Не  так  лягають  на  папері
До  відчаю  загострені  слова,
Щоб  показати  Вам  із  гордістю  на  двері,
Коли  душа  бринить,  як  тятива.
Бо  кожен  крок  до  Вас  ступаю  як  по  лезу.
Бо  скальпелем  врізаються  дзвінки.
Бо  Ви  мою  любов,  як  по  зимі  березу,
Байдужістю  рубали  на  тріски
І  кидали  в  вогонь…  Мабуть  перегоріла.
Лишилася  лиш  спогадів  зола.
Та  все  ж  коли  до  Вас  зима  нагряне  біла,  
Я  принесу  Вам  пригорщу  тепла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467598
дата надходження 21.12.2013
дата закладки 22.12.2013


Борода

Майданне

Над  Україною  туман  успішно  бореться  з  зимою,
а  в  центрі  Києва  Майдан  нових  народжує  героїв
Неначе  велет  на  весь  cвіт  гукає:  "Слава  Україні!"
"Героям  слава!"  -  у  отвіт  многоголосять  всі  країни.

Як  переміг  в  собі  раба  -  ставай  в  ряди  бійців  Майдану!
То  є  священна  боротьба  проти  гнобителів-тиранів.
За  спільний  європейський  дім  боротись  вийшла  юна  зміна,
"Героям  слава!"  -  крикнем  їм  на  їхнє:  "Слава  Україні!"

За  власну  гідність!  Розірвем  страху  принизливі  тенета!
Майданом  волі  увійдем  в  світлицю  цінностей  планети.
Нехай  лунає  на  весь  світ  велично:  "Слава  Україні!"
"Героям  слава!"  -  наш  отвіт  -  "Ми  вже  не  клякнем  на  коліна!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467626
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013


Віталій Назарук

Знову плаче Дніпро

Знову  плаче  Дніпро,  
Знову  зрада  в  сім’ї,
Скрипить  темне  сідло,
Смутком  кров  по  землі…
Забирають  святе,
Що  шанує  народ,
Та  ще  воля  цвіте,
Хоч  не  має  щедрот.
Проклинає  народ,
Тих,  при  владі  тепер,
Не  закриють  нам  рот,
Бо  Тарас  в  нас  не  вмер,
Усміхніться,  брати,
Заспівайте  наш  гімн,
Як  прийдеться  лягти,
Пам'ять  буде  живим!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467319
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 20.12.2013


Наталя Данилюк

Різдвяний дід

Закута  річка  в  холод  порцеляни,
У  горностаях  тануть  береги...
Різдвяний  дід  запріг  биків  у  сани
І  бороздить  незаймані  сніги.

Його  волосся,  викохане  літом,
Зітнуть  блискучі  місячні  серпи
І,  заквітчавши  пряним  сухоцвітом,
Пов'яже  січень    дідухи-снопи.

Поля  й  діброви  хуга  відсвіжила,
Сніжком  затерла  білим,  як  вапно.
Морозна  ніч,  обтрушуючи  крила,
Зірок-рибин  сипнула  у  вікно.

Риплять  бики,  півмі́сяці-копитця
В  сипучій  пудрі  грузнуть  без  кінця,
Різдвяний  дід  під  інеєм  сріблиться
І  сивина  старому  до  лиця.

В  його  благенькій  вискубаній  бирці*
Гніздиться  ніч,    вороняче  крило,
Крізь  дірку  в  тайстрі*  губляться  гостинці,
Веселкою  цяткують  біле  тло.

А  дід,  немов  усміхнений  Ярило,
Куди  не  ступить  -  сіє  благодать!
Дрібне  пелюстя  світ  запорошило,
На  вітах  сосен  дзвоники  бринчать.


[i]*Бирка  -  смушева  шапка.
*Тайстра  -    гуцульська  торбина,  яку  носять  через  плече.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467257
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 20.12.2013


Борода

"Йолка"

В  нирці  колька  наша  "йолка"
владі  і  гаранту.
-  Гей,  Миколко,  а  де  голки?
-  Читай,  дядьку  Гнате!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467145
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 20.12.2013


stawitscky

Придворним поетам

Такі  сьогодні  в  моді
і  рими,  і  слова,
як  лейтмотив  мелодій
немовкнуче  "Віват!"

Життя  безхмарно-чисте,
мов  писане  з  лубка,
злинає  урочисто
із  кожного  рядка.

Немов  нема  безодні,
і  не  гуде  вулкан,
не  стогін  всенародний
в  безвиході  блука.

Бо  в  України  лоні
рождається  тепер
на  вбогості  мільйонів
черговий  мільярдер.

А  світом  лине  пісня-
вінок  кантат  і  од.
Питання  прямо  висне:
"А  хто  для  вас  народ?"

Для  кого  заспівали
осанну  і  хорал,
чи  мало  назбирали
регалій  і  похвал?

Щоденно  правлять  балом
і  скепсис,  і  цинізм.
Закиньте  окуляри
з  рожевим  сяйвом  лінз.

Якщо,  звичайно,  сили
на  цю  достатньо  роль.
І  вжахнетеся  щиро  -
так  голий  же  король!

Можливо,  це  найкраща
у  вашій  долі  мить,
служити  правді  важче,
ніж  фіміам  курить.

Коли  ж  двора  омана
облесливо  зігне  -
Сусаніна  Івана
вас  слава  не  мине.

Та  тільки  антиподом
ви  у  фатальній  грі:
Він  ворогів  заводив,
а  ви  -  свій  кровний  рід!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465775
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 19.12.2013


stawitscky

Найкраща риба - ковбаса


Найкраща  риба  -  ковбаса,
смачнішої  нема  на  світі!
та  це  -  в  минулому  столітті.
а  нині  -  інші  чудеса.

Замінників  кругом  -  ряса.
Тут  важко  смертному  не  схибить  -
лежить  без  м’яса  ковбаса,
без  диму  закоптилась  риба.

Без  виноградників  вино,
без  молока  -  вершкове  масло...
Бо  совість  продана  давно,
і  бариші  -  найперше  гасло.

Роботи  повно  лікарям
і  фармацевт  -  не  без  навару.
Людей  спроваджують  до  ям
такі-от  "якісні"  товари.

Під  схвальний  глас  із-за  бугра
чиновник  потирає  руки.
а  нам  задуматись  пора
дітей  за  долю  і  онуків.

Самим  вершить  народний  суд:
чиновнику  вказать  на  двері,
баришників  усю  рясу
закликать  твердо  до  бар’єру.

щоб  навіть  думка  не  прийшла
усяким  бізнесо  -  хапугам
хреста  приклавши  до  чола
творити  над  людьми  наругу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466798
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 19.12.2013


Михайло Гончар

І я, панове, за любов

"Какое  дело  нам,  страдал  ты  или  нет?
     На  что  нам  знать  твои  волненья..."
                   (М.  Лермонтов)

І  я,  панове,  за  любов
І  за  її  розмноження.
Це  ясно,як  узбеку  плов,
Чи,як  табличка  множення.

Але  коли  ти  ще  не  мав
Й  одного  зуба  мудрості
І  про  кохання  розпочав
Щось  слинити  ще  з  юності,

Коли  проблем,  як  в  лісі  дров,
Дістала  екологія,
А  ти  лише  про  "кров-любов"...
Це,  мабуть,  патологія.

Звичайно,  краще  скласти  вірш,
Аніж  дружити  з  чаркою...
Та  все  ж  до  чого  цей  свербіж?
Ти  може  знаєш  без  афіш
Як  другим  стать  Петраркою?

                 05.12.13.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464202
дата надходження 05.12.2013
дата закладки 19.12.2013


Микола Шевченко

Давай не будем (пісня на слова Любові Ігнатової)

Слова  -  Любов  Ігнатова
Муз,вик,запис  -  Микола  Шевченко

Давай  не  будем  підганяти  зИму,
Вона  і  так  сніжИться  поміж  нас,
І  забирає  з  поцілунків  риму,
Лишаючи  оголений  каркас  ...

І  кожен  дотик  віддаляє  літо,
Стирає  запис  в  картотеці  днів  ...
А  ти  ще  й  досі  іній  не  помітив...
А  може  не  помітити  хотів  ...

Слова  між  нами  застигають  муром  -
Уже  на  рівні  півсліпих  очей  ;
Чи  варто  піддавати  нас  тортурам?
Давай  прохати  милості  мечей!  

Загубиться  дитинно  -безпорадно
Прощання  наше  поміж  гільйотин,  
Де  плаче  осінь  стигло-  листопадно  
У  кошики  калИнових  жарин...

14.12.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466008
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 15.12.2013


Борода

Голос України

Прекрасній  співачці,  натхненниці  Майдану  Руслані  Лижичко
                           П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Ю!



http://www.youtube.com/watch?v=4pmSB0bq1G8#t=119
http://www.youtube.com/watch?v=4pmSB0bq1G8#t=119


Колись  цей  голос  підкорив  весь  світ
і  в  дикім  танці  закрутив  планету,
а  нині  міліцейськії  тенета
рве  на  шматки,  неначе  динаміт.

В  дозорі  волі,  наче  постовий,
стоїть  на  варті  цілої  країни
прекрасний  голос,  голос  України
вістить  спільноті,  що  він  ще  живий.

Понад  щити  спецназівських  рядів,
і  віроломні  звернення  тирана
словами  гімну  зашиває  рани
і  кличе  в  бій  відважних  козаків.

Це  голос  материнства  і  краси,
голос  народу  мирних  хлібосіїв,
які  віддавна  захищати  вміють
родючий  край  від  хижої  орди.

"Вставай,  Вкраїно!  Києве,  виходь!"  -
дзвенять  в  ефірі  позивні  Майдану
злітають  ввись  і  голосом  Руслани
на  січ  беззбройну  кличе  сам  Господь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465568
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 13.12.2013


Микола Шевченко

Зимово-нічне (пісня на вірш Любові Ігнатової)

Слова  -  Любов  Ігнатова
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко


У  холодну  зимову  ніч
Сонце  падає  з  небосхилу  ;
У  запаленні  протиріч
Постає  зореока  сила  ...

Напівмісяцем  у  вікно
Зазирає  напівсубота,
Нашиваючи  на  сукно
Календарну  співзвучну  ноту.

Я  вдивляюсь  в  квартет  нулів
Електронного  циферблату  :
Щось  магічне  є  в  зміні  днів
І  в  двокрапковім  піцикато...*

Під  прирученим  світлом  ламп
Роздивляюсь  миттєву  сутність
Гостродумних  когтистих  лап
У  пародії  на  могутність.

І  під  вартою  сновидінь
Перейду  в  невідоме  завтра,
Де  із  вранішніх  володінь
Знову  з'явиться  сонцеватра  ...

121213

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465691
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 13.12.2013


Любов Ігнатова

Зимовоні'чне

У  холодну  зимову  ніч
Сонце  падає  з  небосхилу  ;
У  запаленні  протиріч
Постає  зореока  сила  ...

Напівмісяцем  у  вікно
Зазирає  напівсубота,
Нашиваючи  на  сукно
Календарну  співзвучну  ноту.

Я  вдивляюсь  в  квартет  нулів
Електронного  циферблату  :
Щось  магічне  є  в  зміні  днів
І  в  двокрапковім  піцикато...*

Під  прирученим  світлом  ламп
Роздивляюсь  миттєву  сутність
Гостродумних  когтистих  лап
У  пародії  на  могутність.

І  під  вартою  сновидінь
Перейду  в  невідоме  завтра,
Де  із  вранішніх  володінь
Знову  з'явиться  сонцеватра  ...


*ПІЦИКАТО  (від  іт.  pizzicato  -  щипком)  -  1.  Спосіб  гри
на  смичкових  музичних  інструментах,  коли  звук
видобувається  не  смичком,  а  щипком  пальця.

Щиро  дякую  композитору  і  виконавцю  Миколі  Шевченку  (Николя  -баба')
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465691

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465606
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 13.12.2013


Олена Бондар (Бондаренко)

Андріївські коломийки

Ясне  небо  на  Андрія,  Зорі-Зоряниці!
Збираймося  подруженьки  всі  на  вечорниці.

Збираймося  всі  до  купи  душу  веселити,
Ігри,  забавки  справляти,  ще  й  поворожити!

Пісні  щирі  українські  голосно  співати,
Готувати  гарні  страви,  хлопців  пригощати.

Наваримо  й  напечемо,  бо  вже  піч  регоче  –
Хоче  сала  і  картоплі  й  вареничків  хоче.

А  як  прийдуть  парубочки,  приведуть  музики  –
Ой  будемо  танцювати  –  терпіть  черевики!

Калиту  таку  зготуєм  –  змагайтеся  хлопці!
Майте  силу  та  здоров’я  у  Новому  році.

Як  удасться  Калитинським  Калиту  кусати,
Дівчаточка  уста  їхні  стануть  цілувати.

В  кінці  щиро  подякуєм  тотій  молодиці,
Що  пустила  в  свою  хату  гулять  Вечорниці!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465837
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013


Олена Іськова-Миклащук

Піднялася з колін і розправила крила Вкраїна…

Піднялася  з  колін  і  розправила  крила  Вкраїна,
Рідний  стяг  майорить,  немов  в  косах  барвисті  стрічки.
І  горять  по  церквах  за  спасіння  Вітчизни  свічки.
На  Майдані  стоять  брат  за  брата  і  батько  за  сина.

Молодечий  запал  і  рішучості  сповнені  очі,
Вільний  дух  козаків,  немов  Фенікс,  із  праху  воскрес.
І  спускаються  ангели  вниз  із  відритих  небес
Затуляти  надію  крильми  від  шуліки  щоночі.

Україна  одна:  від  Донбасу  до  Львова  та  Криму,
У  єдинім  пориві  вистукують  в  грудях  серця:
«За  майбутнє  дітей,  вороги,  ми  підем  до  кінця.
І  збудуємо  разом    державу  нову,  нескориму».

Вам  не  вистачить  тюрем,  щоб  всіх  ув’язнити  навіки.
Ви  закриєте  ЗМІ,  але  будуть  лунати  пісні,
Нас  назавжди  змінив  листопадний  Майдан  у  вогні,
Кров  невинних  дітей  та  криваві  розправи  шуліки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465838
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013


Олекса Удайко

Вкраїни Гімн творитьться на Майдані ©©©

Знавці  волають:  гімн  наш  не  гламурний!
Що  прапор  наш  пора  перевернуть!!!
А  на  Майдані  дух  вита  амурний  –  
Майдан  кує  нам  Європейську  путь!

І  хай  не  "згинуть  наші  воріженьки",
Нехай  вони  «во  здравії»  живуть!
Та    хай  людці    –  злостиві,  навіжені  –
Не  пинять  нам  леліяти  майбуть!

Вкраїни  Гімн  твориться  на  Майдані!
Вже  в  ньому  є  такі  святі  слова...
І  дії,  нам  Всевишнім  Богом  дані!
Не  спить  Майдан...  І  нація  –  жива!

8.12.2013




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464774
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 08.12.2013


Микола Шевченко

Свайба гуля (пісня на слова Олександра Печори)

Слова  -  Олександр  Печора
Музика,  аранжування,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Убалакали  свайбани  чарочку  повненьку.
Отепер  і  заспіваєм  пісню  веселеньку!

Гарний  настрій,  гарна  свайба,  гарні  молодята!
Жвава  музика  лунає!  Будем  танцювати!

             Сваху  до  себе  сват  притуля.
             Грайте  музики!  Свайба  гуля!
             Свашка  боярина  водить  за  вузду.
             Хлопці-молодці  вкрали  молоду!

Наздогнали  зграю  вражу  біля  крутояру.
Порятовану  пропажу  викупив  боярин.

Простягнули  голуб’ята  крилоньки-рученьки.
Поворкують  молодята,  –  будуть  козаченьки!

             Тещу  й  свекруху  чути  здаля.
             Грають  музики  –  свайба  гуля!
             «Коні»  впряглися,  наряджені  свати.
             Хлопці-молодці  вкрали  молодих!

Хто  добряче  підтоптався,  –  падає  додолу.
А  боярин  дружці  здався,  та  й  пішли  в  стодолу.

Гей,  вогнисті  музиканти,  не  змикайте  очі,
щоб  свайбани  гарцювали  до  пізньої  ночі!

             Гей,  гопа-цупа!  Гоп,  тру-ля-ля!
             Грайте,  музики!  Свайба  гуля!
             Теща  посмикує  зятя  за  вузду.
             Хлопці-молодці  вкрали  тамаду!

Убалакали  свайбани  бочечку  повненьку
та  й  до  раночку  співали  пісню  веселеньку!

Три  доби  гуло  весілля.  Всіх  підряд  вітали!
От  застілля  так  застілля!  Ну  й  пореготали!

             Нумо  з  дороги  гуси  гиля!
             Возик  –  в  калюжу!  Свайба  гуля!
             Колесо  стало  гніздом  для  лелечат.
             Хлопці-молодці  ласі  до  дівчат!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464133
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 05.12.2013


Наталя Данилюк

Метеликів гарячий теракот…

Метеликів  гарячий  теракот
Обсипався  на  попіл.  Пізня  осінь.
Нема-нема  дарованих  щедрот,
Душа  за  літом  бабиним  голосить.

Хрумтять  на  вітрі  вимоклі  гілки  -
В  дерев  суглоби  ниють  на  негоду.
Мов  догорілі  тліючі  свічки
Стрункі  тополі  тануть  край  городу.

І  я,  немов  підрізаний  листок,
Немов  метелик,  зігнаний  із  гілки,
В  холодну  зиму  стишую  свій  крок
Під  завивання  тужної  сопілки

Терпких  вітрів.  І  дихання  моє
Стає  таким  легким  і  невловимим.
Осіння  хвоща  піниться  і  б'є,
Верлібри  днів  розламує  на  рими.

І  гасить  шал  серпневих  літоднів
Хода  зими,  розмірено-чутлива.
На  зламі  пір  довірена  мені
Природи  мудрість,  давня  й  незрадлива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462635
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 28.11.2013


Любов Ігнатова

Прощання з осінню …

Голомозі  дерева  підскрипують  жалібно  вітру,
Що  гойдає  майбутнє  у  сонних  пахучих  бруньках  ...
Сльози  осені  в  титрах  з  віконного  скла  тихо  витру,
І  відкрию  кав'ярню  для  птаства  у  груші  в  старезних  руках  ...

Вже  парфуми  зими  обдають  всіх  морозяним  шлейфом,
І  куйовдиться  дим  з  ароматом  сосни  в  димарях  ...
І  останній  листок,  поруділим  і  стомленим  ельфом,
Ліг  в  долоню  мені,  як  закладка  мого  букваря  ...

З  листопадом  на  "ти  "...Тож  прощатись  нам  важче  удвічі  ...
Збережу  його  вірші  у  теці  з  поміткою  "Мій  часоплин  "...
Буйні  коні  зими  вже  гарцюють  у  днів  на  узбіччі,
Закусивши  вудила,  викрешують  іскри  хвилин  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462755
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 28.11.2013


Леся Геник

Ще маємо надію!

Ще  маємо  надію  на  майбутнє,
На  світло  яснооке  і  добро,
По-справжньому  високе,  віще,  путнє  -
Таке,  що  досі,  мо',  і  не  було.

Бо  зріється,  не  все  пішло  за  вітром,  
За  зрадниками  з  потемнілих  веж  -
Протестом  зголосніли  наші  діти:

Не  хочемо  брехні,  безпуття,  меж!

Не  хочемо  повернень  у  минуле
Заляканих,  загнузданих  рабів!!!

І  воскресає  серце:  не  відбула
Вкраїна  ще,  хоча  й  дійшла  країв!

Хоча  й  побита  братом,  паном,  катом,
Відведена,  здалось,  на  ешафот...
А  тут  вкраїнці  молоді  набатом
Всевірою  звеличують  народ!

Висотним,  непідробно-щирим  гаслом  -
Зачатком  ще  незнаної  глави...
О,  діти  світла,  молоде  преркасна,
Сьогодні  творите  майбутнє  Ви!!!
(27.11.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462852
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 28.11.2013


Віктор Ох

Такої я іще не зустрічав краси (V) (V)

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=sPkKbqFOrSs[/youtube]
Виставляю  цю  пісню  вже  вдруге,  бо  тепер    можна  почути  її  виконання  і  подивитися  кліпи  -  наш  і  Олексія  Тичка:
 http://www.youtube.com/watch?v=sPkKbqFOrSs
http://www.youtube.com/watch?v=zGyZojGJUyg

Виконує  –  Ярослав  Чорногуз

Запис  –  Руслан  Шевченко

======================
Такої  я  іще  не  зустрічав  краси!  
Ти,  наче  вилита  з  ранкової  роси.
Відчуй  вогонь  
моїх  долонь,
мій  жар  цілунками  своїми  загаси.

Коли  зустрінемось,  тебе  я  обійму
й    підемо  разом  зустрічати  ми  весну,  
пташиний  спів,
туман  садів.
Перед  тобою  килим  з  квітів  розстелю.

Ти,  ніби  промінь  від  далекої  зорі,
що  спалахнув  в  моїм  вікні,  в  моїй  душі.  
Кохана  знай  
і  пам'ятай,
своє  кохання  даруватиму  тобі.

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=zGyZojGJUyg[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462684
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 27.11.2013


Наталя Данилюк

Скорботне

[img]http://image.zn.ua/media/images/original/Jun2011/34825.jpg[/img]
Ця  житня  хлібина
просолена  зливами  сліз,
ці  очі  застигли,  
мов  зорі  в  морозну  погоду...
Земля  кровоточить  
під  пресом  іржавих  коліс,
що  тягнуть  на  цвинтар  
стареньку  прогнилу  підводу,
притиснуту  купою  
мертвих  знекровлених  тіл,
ще  дехто  між  ними  
ворушить  сухими  вустами...
Мороз  роз'їдає  зап'ястки,  
немов  чистотіл,
на  свіжих  могилах  
ніяк  не  затягнуться  шрами.

Скорбото  моя  нездоланна,  
мій  жалю  гіркий!..
Ніяк  не  загою  тебе  
і  ніяк  не  відмолю...
Потрошать  вітри  
обважнілі  тугі  колоски,
зерно  засівають  
по  кров'ю  омитому  полю.
Малесенька  свічко,
сльозися  теплом  і  молись
за  плач  убієнних,
за  крики  живих  покаянні!..
Заморені  душі
полями  углиб  розбрелись,
немов  поторочі,
розтали  у  кволім  ячанні.

Осквернена  земле,
в  тобі  наш  почин  і  кінець,
і  радощів  тихих
і  диких  плачів  суголосся!..
А  місяць  у  небі
парує,  як  теплий  хлібець,
і  пальці  кістляві
до  нього  шепочуть  колоссям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462288
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 25.11.2013


Тетяна Луківська

Така історія… кохання


Захмурено  осінь  хвилює  думками:
Де  спрагле  і  пристрасне  літо  знялось..?
Бо  наче  злетіло  десь    поміж  житами,
І  наче  забуло,  що    там  відбулось.
У  ніжнім  цілунку  заплутались  стебла,
На  плечі  схилились  волошки  чудні,
А  вись  синьоока  безмежна  і  тепла…
Було  це  ж,  було,  а  неначе  вві  сні.
Так  щиро  і  щедро  любились…  тілами
Горнулись,  горіли  із  спекою  дня.
Вона  не  питала  поради  у  мами…
А  просто    без  броду  ішла  навмання.
Кохання  співало  і  множилось  в  груди,
Його  не  спиняли  і  зливи  рясні.  
Любилися  в  щасті,  й  здавалось,  не  буде
Розлуки  ніколи…  здалося  й  мені.
Бо  пристрасть  така  ,  наче  сяйво  від  грому…
Теплилися  в  літі  цілунки  сердець.
Кохалися  так…  «що  набили    оскому»,
Яка  спопелила  усе  нанівець…
Схилились  жита  тяжко  спілим  колоссям
І  небом  волошки  уже  відцвіли.
Лиш  тиша    дзвеніла  своїм  безголоссям…
Та  чути  її  Вони  вже  не  могли.
Засмучено  осінь  хвилює  думками…
І  літо  лишилось  десь  там  на  межі.
А  Він  і  Вона,  наче  хмари    вітрами,
Стирали  кохання…  бо  стали  чужі.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462142
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 22.11.2013


Валя Савелюк

СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

довго  –  
більше  десятка  літ  
(…од  її  пло́та  і  од  її  воріт
не  зали́шилось  і  пам`яття́…)  –
змагалася
невеличка  покинута  хата,
за  право  своє  –  існувати,
у  спориша́х  обІйстя
чоти́рику́то  стояти…
ловити  шибка́ми
сліпува́тими
сонячні-місячні  промінці́  
і  у  крону  клена  –
то  безлисту,  а  то  зелену  –
золотих  і  срібних  «зайці́в»
запускати…
на  трубі-ко́мині  –
у  на́строї  вітряні́  –
полонези-ноктюрни
грати…
заради  втіхи,
прозі́рчастим
капеже́м  із-під  стріхи  
на  весну́    гадати  –
си́тцево  і  суко́нно,
двері-на́встіж-віко́нно-одкри́то  –  
жити…  

доокру́ж  при́зьби
пе́стити  і  лелі́яти  квіти…

така
природна  Воля  кожної  Су-ті  –
залишатися  у  Бутті…

невеличка  хатина  та  –
людьми  покинута,
себе  стерегла,
у  руїни  відсто́ювала  
із,  самій  здавалося  їй,  
надмі́рною  силою:
хоч
руйнувалась  пома́лу,  але  –  
залишалася  гідно  красивою…

холод-спека,  дощі-вітри́-хмари,  
як  москалі-тата́ри,  
розтрі́скували-розколу́пували,
облу́щували  до  ребе́р
біле  колись  її  тіло,
тепер,  
пташками-людьми  покинуте  –
облу́плено-потемні́ле…

щоразу,  мимо  йдучи,
думала  я:  тримайся…
може,  знайдуться  люди
і  щасно  усе  буде…

але  –
що́    мої  співчутливі  думки́…
їй  би  –  круто  замішаної  гли́нки!
свіжо-га́шеного  вапе́нця  –
раділа  б  тоді  віка́ми
усіма
білими  чотирма  
бока́ми  –  до  сонця...  

…напризволя́ще  покинута
хатина  та
спроквола́    розсувалася,  
але  не  здавалася,
поки  живий  був  дах…
та  услід  за  прова́леним  да́хом  –
зусилля  пішли  прахом…

навіть  коли  вже  попа́дали  сті́ни  –
ще  трималася  на  стовпа́х,
як  на  ми́лицях…
довго  билася  
у  агонії…
врешті,  під  купою  дра́нки  і  глини  –
зникли  її,  
давно  здичаві́лі  дрібні  арґо́нії…

у  розхри́станому  обІйсті  –
сама  руїна:
чи  не  сниться  де́сь  там,  
кому́сь  там,  у  якомусь  чужому  далекому  місті  –
блискавкою  пронизана
батькова-материна  раїна*…

...символічним  здається  мені,  
що  уперто  стоять  –  не  рухнули  спільно  із  хатою,
двері  –  колись  вхідні́…  
міцно  за́мкнені  –  
стережуть  останнє  своє  –  поро́га,
він,  старе́чий,  хранить
дорогі  і  па́м`ятні  
сліди  і  до́тики  босоногі…

трагі-комедії  любить  життя:
ко́мин-труба
випа́дком  упав  –  горизонтально-стро́го
і  заліг  у  купі  рештків-сміття́,  
як  ствол  гармати  –
же́рлом  промо́висто  наці́лився  на  дорогу  –
минуле  чиєсь  захищати,
чи  гостей  довгожданих  стрічати?..

не  все  прощається…  і  не  всіма…
я́дер,  правда,  таких  нема,
щоб  із  труби-гармати  
у  байдужість  людську
ціля́ти…

…прощавай,  хато  
біла,  
сестро́    моя  –
із  глини  вийшла...
так  само  я  
   
22.11.2013

*раїна  -  пірамідальна  тополя

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462073
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 22.11.2013


Валя Савелюк

НІЧ

ніч
Возом  Великим  
у  двір  заїжджає  –
по  
вершині  ши́ферній
старого  мо́го  хліва-сараю…

по  вузенькому  гре́беню,  
гострому  стрімчаку́
по  
хвилястих  ска́тів-плато́  -
сти́ку


придивляюся:  ні…  зато́чує…  
вза́токи  Возом  у  двір  здає́,
ди́шло,  наче  шию  гуса́чу,  круто  
ви́гнуто…
і  дишлом,  ніби  стерно́м,  –  ві́ссю
задніх  коліс  –
управляє…

треба  ж…  робота  майстерна  яка…
мов  на  дорожну  смугу  -  призе́млення  літака

…цікава  у  ночі  із  Возом  гра,
наче  кіно…
завтра  
знов
повільно  дивитимусь  у  вікно…

…що  не  кажи,  
замислова́та  виходить  «картин-ка»:
у  небі  над  нами  –  порожній  Великий  Віз  –
без  ко́ней  і  Візника́…
 
20.11.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461682
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 21.11.2013


Любов Ігнатова

Осінь -поетка

А  осінь  складає  експромти  дощами  :
І  мрЯчить,  і  тужить,  і  ллє,  як  з  відра  ;
То  вкриє  дерева  з  туману  плащами,
То  стелиться  полем  із  мжички  чадра  ...

Збирає  в  нотатник  своï  дощовірші,
Щоб  видати  книгу  на  сто  сторінок  ...
А  нам  вже  судити  -де  кращі,  де  гірші,
Чи  варта  обкладинка  тисяч  думок?  ..

Залишить  автограф  на  тлі  листопаду,
Вкарбує  у  пам'ять  рядочки  присвят  ...
І  сняться  катрени  безлистому  саду
Про  сонце  і  вітер,  і  мрій  зорепад  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461325
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013


Віталій Назарук

СІЛЬСЬКА ДОЛЯ

Постаріло  село,  постаріло,
Не  співає  сучасне  село,
Заніміло,  чомусь,  заніміло,
Мов  на  рельси  під  поїзд  лягло.

Не  ридає,  бо  висохли  сльози,
Не  кляне  і  не  просить  спасти,
На  лугах  перламутрові  роси,
Як  колись  до  схід  сонця  зросли.

Дідусі  і  бабуні  лишились,
Покидають  орлята  село,
Виглядати  в  селі  потомилось,
А  яке  ж  бо  веселе  було…

І  теребить  бабуня  хустинку,
Що  привезли  онуки  в  село,
Витирає  сльозу  -  намистинку,
Бо  для  неї  ОТЕ  –  відбуло.

Колись  в  полі  на  ланці  трудилась
І  лилися  пісні  поза  гай,
А  в  неділю  у  церкві  молилась,
І  здавалось  життя,  наче  рай…

Постаріло  село,  постаріло,
Зрідка  в  полі  хтось  кіньми  оре,
Воно  тихо,  як  вечір  згасає
І  колись  непомітно  помре…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461274
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013


Наталя Данилюк

Старенька піч

Ну,  здрастуй,  старенька  пе́че!
А  що  тобі  сниться,  га?
Як  в  піні  вогню  лепече
Обвуглена  кочерга?
Чи  як  у  хрумкій  скоринці
Впрівають  пухкі  паски?
То  бабця  пече  гостинці,
Пливе  аромат  п'янкий,
Мов  хтось  засіває  ниву
Добірним  зерном  з  долонь!
І  тіняву  полохливу
Гойдає  прудкий  вогонь.
Цілує  пошерхлі  руки
Легка  золота  імла.
Рояться  в  кутку  онуки  -
Поближче  би  до  крила,
А  з  ним  до  самого  Бога,
Насінням  із  рукава,
Засіяти  по  облогах
Намолених  душ  слова.
На  білих  Його  зап'ястках
Збирати  тепло  до  жмень.
А  сонце  вгорі,  як  паска,
Жахтить  у  морозний  день.

Ну,  що  тобі  сниться,  пече,
В  холодній  такій  порі?
Самотнє  гніздо  лелече,
Забуте  на  димарі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461249
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013


Борода

***

Люблю  дивитись  як  горить  вогонь,
як  полум"я  хапцем  "з"їдає"  дрова.
Отак  й  життя  з  простягнутих  долонь  
спішить  пурхнУти  в  потойбічний  морок.
Спішить  згоріти  та  зігріть  теплом
мою  прозяблу  непокірну  душу,
щоб  попелом  осісти  за  селом,
куди  і  я  переселитись  мушу.
Отам  удвох  й  згадаємо  про  все,
переберем  всі  миті  по  краплині
допоки  вітер  пил  не  рознесе
й  залишиться  лиш  згадка  по  людині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460982
дата надходження 16.11.2013
дата закладки 17.11.2013


Любов Ігнатова

Не люблю дзеркала …

Не  люблю  дзеркала'-  вони  брешуть!!!
Чи  буває  спокійним  обличчя,
Коли  блискавки  в  серці  крешуть,
Коли  біль  -то  думок  добича?  ..

Чи  бувають  порожніми  очі,
Коли  рветься  душа  навпіл,
Коли  світло  якісь  поторочі
Загасили,  неначе  факел?..

Хіба  може  сіять  усмі'шка  ,
Коли  в  друзки  розбилась  осінь,
І  шкребе  пазурами  кішка
Ще  учора  спокійну  просинь?  ..

Ну  невже  отой  срібний  клаптик
Почуття  так  ховає  вміло?  ..
Чи  то  з  різних  зійшлись  галактик
І  ментальність  моя,  і  тіло?  ..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460022
дата надходження 12.11.2013
дата закладки 12.11.2013


Ліоліна

І свій гріх

«Та  щось  уже  не  так  і  не  туди.
Хіба  ж  чекала  зради  і  біди?
Нема  здоров”я.  І  ніхто  не  любить.
О,  я  нещасніша,  ніж  інші  люди».-

Отак  брела,  намокла  під  дощем,
З  тяжкими  думами,  у  серці  –  щем,
Та  ще  й  склероз  напав  відразу  рано  –
Забула  ж  бо  купити  я  сметану…

І  повернула  знов  до  магазину.  Тож  бреду,
Похнюплена,  щось  думаючи  про  свою  біду.
Дивлюся  –  в  возику  сидить  нещасний  чоловік
В  плямистій  формі.  Незворушний.  І  без  рук.  Без  ніг.
З  торбинкою  для  грошей.  З  поглядом  пустим.
Такий  же  молодий!  Я  скам”яніла.  А  за  тим
Поклала  чоловіку  купку  грОшей.  І  свій  гріх.
(Хоча  купити  руки  й  ноги  він  уже  б  не  зміг…)

Моя  спливла  краплиною  в  руці
Біда.  Й  не  дощ  скотився  по  щоці.
Напав  на  мене  сором.  І  відразу
Цей  сором  з”їв  всі  негаразди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460037
дата надходження 12.11.2013
дата закладки 12.11.2013


Борода

Очікуване

Обтрусив  листопад  решту  листя,  залишене  жовтнем,
позмітав  на  купки  та  спалив  до  приходу  зими,
набундючений  сад  ладить  простір  для  білої  ковдри
і  у  ритмах  вітрів  чомсь  тужливо  озвавсь  клавесин.

В  передденні  подій  все  неначе  завмерло  на  хвилю,
на  морози  й  сніги  незворотньо  чекає  земля
і  омріяна  ціль  вже  так  близько,  здається  за  милю,
але  яр  протиріч  заставляє  глядіть  звіддаля.

Та  не  жах  холодів  нас  лякає  щодня  і  щомиті,
ні  той  газ  дорогий,  ні  незвиклий  до  такту  сусід,
але  древо  батьків  як  у  цій  метушні  не  згубити
і  зробити  той  крок,  що  чекають  від  нас  купу  літ.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459696
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013


Шон Маклех

Злий птах Див

             «…збися  Дивъ,
               кличетъ  връху  древа,  
               велитъ  послушати  землі  незнаємѣ,  
               Влъзѣ,  и  Поморію,  
               и  Посулію,  и  Сурожу,  и  Корсуню,  
               и  тебѣ,  тьмутораканьскый  блъванъ!»
                           («Слово  о  плъку  Игоревѣ»)

На  Дмитра,  читаючи  «Літопис  Руський»  -  сторінки  важких  хронік  ХІІ  століття,  я  зажурився.  І  написав  таке:

Злий  птах  Див
На  слов’янському  сумному  дереві,
З  якого  падолист  епохи
Зірвав  золоті  листя  надій,
Кричить  замість  зозулі  та  сокола,
Віщує  пожежі  та  пошесті,
Голод  злий  та  усобиці.
А  ми  його  годуємо
Зернами  свого  поля  смутку
Важкими,  як  зуби  полоза
Вужа  Бористену  втомленого,
Змія  з  боліт  Прип’яті.
А  ми  його  крик  слухаємо  –  
І  кажемо,  що  то  не  Див  кричить,
А  соловейко
Буцімто.
А  древляни  голосять-плачуть:
Князя  їхнього  Мала  мечем  стяли,
А  шапку  князівську
Вдягли  на  злодія,
Таті  погані  в  палатах  боярських
Вино  криваве
Ллють  в  горлянки  роззявлені,
У  чрева  свої  гнилі  й  ненаситні.
Збудуйте  собі  хату  мертвих
Серед  лісу  темного  правічного
На  дубі  сухому  крислатому
Під  яким  отрока  синьоокого
Зарізали.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459431
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 10.11.2013


Олена Іськова-Миклащук

Осінь

На  кінчику  багряного  листка
Від  холоду  тремтіла  мокра  осінь.
В  калюжах  лопотіли  ноги  босі
Дощів  мінорних…  Ох,  яка  жорстка
Долоня  вітру,  що  куйовдить  лист,
Викручує  до  сліз  свинцеві  хмари,
Не  зможе  погасити  лиш  стожари,
Розпечених  калинових  намист.
І  кущ  рожевощоких  хризантем
Негоді  посміхнеться  сонцебризно,
Наповниться  теплом  осіння  тризна...

Впаде  додолу  листя  золоте…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459119
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 08.11.2013


Микола Шевченко

Велич любові (начитане)

       ...Можливо  я  не  осягну
         всієї  величі  Любові...
       Але,  я  намагаюсь  показати  знову  й  знову.
       Тремтячим  жестом  неслухняної  руки.
       Немов,  на  дошці  формулу  школяр,
       що  завдання  домашнє  "прогуляв",
       та  спотикається  тепер  на  кожнім  слові...
       Ох,  не  від  того  в  скронях  молотки!
         Він  однокласницю  водив  збирать  суницю,
       а  вчитель  вже  виводить  одиницю.
       Червону,  мов  ота  дівчина  зчервоніла,
       підказуючи,  знічено-несміло...
       Не  шепочи  -  він  знає,  лиш  згадає.
       Любові  ж  формулу  докупи  не  складеш.
       Вона  не  має  меж,  вона  -  кохає!
       За  формулами  в  світі  не  живе.
       Вона  сама  -  то  є  життя  нове.
       А  без  любові  й  сонце  висихає...
       Усе  живе  її  прийти  прохає...
       ...Перерва...Йди...вона  тебе
                                                       зове...

 2002  рік

Запис  4.11.13
Використана  авторська  музика  -  Микола  Шевченко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458493
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013


Наталя Данилюк

Загубленим листком

[img]http://amore.4bb.ru/uploads/0000/39/7f/207567-1-f.jpg[/img]

Ну,  і  пощо  загубленим  листком
Тебе  сюди  заніс  осінній  вітер?
Над  захололим  бронзовим  ставком
Гойдаються  вербові  довгі  віти.

І  ні  душі  довкола.  Візаві́
Тривожна  осінь.  І  холодна  пустка
Ковтає  сонця  відлиски  живі,
Що  застигають  у  янтарних  згустках...

І  рій  думок,  гірких  розчарувань,
Невже  душа  на  світло  обміліла?.
О,  не  чекай  від  когось  покаянь!..
Поглянь:  тополя  листям  облетіла,

Хіба  ж  вона  за  втрату  дорікне,
Мов  злодію,  терпкому  листопаду?
Відомо  їй,  що  й  осінь  промине,
Що  принесе  омріяну  відраду

Нова  весна.  Зав'яжеться  життя,
Бруньки  розкрилять  листячко  зелене.
Хіба  й  тобі  не  буде  вороття
У  ці  квітнево-ніжні  гобелени?

Не  дорікай,  змирись  і  відпусти
Минулі  втрати,  мо'  здобудеш  більше.
Стоять  дерева,  голі,  мов  хрести,
Та  сонце  їм  виблискує  ясніше.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458461
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013


*ИРЕНА*

ГЛАВНОГО ГЛАЗАМИ НЕ УВИДИШЬ

Главного  глазами  не  увидишь,  -
Зорче  сердца  ничего  ведь  нет.  
Из  него  души  текут  флюиды,
Из  него  струится  жизни  свет.

Чувствуя  беду  на  расстояньи,
Сердце  с  сердцем  молча  говорит.
Через  сердце  на  втором  дыханьи
Ток  любви  ускоренно  бежит.

В  сердце  есть  чувствительные  нити.
В  нем  –  предчувствий  жизни  полюса.
Главного  глазами  не  увидеть,  -
Сердце  видит  зорче,  чем  глаза.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113110501316  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458582
дата надходження 05.11.2013
дата закладки 05.11.2013


Леся Геник

Не сезон…

Не  сезон  закохуватись  нині  -
Понад  містом  тужить  листопад...
Небо  плаття  розміняло  сині
На  пожухлий,  сірий  ненаряд.

Ще  тьмяніші  вулиці-приблуди,
У  загуслих  тінях  ще  темніш,
Неусміхнені  дерева  й  люди
Потамовують  холодний  дріж.

Тільки  я,  мовляв  не  бачу  суму,
Ні  студених  обіднілих  барв,
Засіваю  щастя  дзвінкострунне
На  долонях  листяних  гітар.

І  мелодій  веселковий  шалик
Поміж  віття  осені  -  резон...
До  безмежжя  серце  закохалось,  
А  говорять,  ніби  не  сезон...
(17.10.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458329
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013


Наталя Данилюк

І це мине…

[i]"Все  минає  і  це  мине".

(Напис  на  персні  царя  Соломона)[/i]


І  це  мине:  відплаче,  відболить,
У  часу  є  можливості  магічні.
До  подиху  зимового  лиш  мить,
А  до  весни,  здається,  ціла  вічність.

Та  й  це  мине.  Вулкани  почуттів
Розвіються  з  роками,  наче  порох.
У  цій  буденній  сталій  суєті
Не  розберу,  хто  друг,  а  хто  є  ворог...

Які  стежки  мереживом  тонким
Лягли  й  застигли  в  мене  на  долоні?
Гортатиму  пожухлі  сторінки,
Коли  заниє  серце  у  безсонні.

Мов  по  спіралі  звичній,  знов  і  знов
Повториться  трагічне  і  прекрасне...
І  це  мине.  Лиш  істинна  любов
Затвердне  діамантом  і  не  згасне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457862
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 03.11.2013


Любов Ігнатова

Зроблю вигляд …

Зроблю  вигляд,  що  мені  -байдуже,
Що  розбилися  мрії  райдужні;
       
Що  сивіють  вже  скроні  осені,
Пилом  вкрились  думки  (стосами)  ...

Ти  мене  ігноруєш  -бавишся  ...
 Я  чаюю,  ти  вранці  кавишся  ...
       
І  у  крихтах  променеспогадів 
Відчуваєш  різницю  поглядів  ...

"Плюс  на  мінус  "-правдиве  правило  ;
 Почуття  нам  життя  підправило  :
       
Що  не  склалось  -не  має  значення,
Ікс  та  ігрек  -"прости  "  й  пробачення  ...
       
І  хворіючи  непотрібністю,
Перейду  на  узбіччя  з  гідністю,
       
Заховаю  подалі  ніжності,
Віднайду  між  світів  розбіжності  ...
       
І  у  танці  пилинок  в  промені 
Я  відчую  жагу  споминів...
       
Намалюю  свій  біль  афішами  ,
Запишу  у  нотатник  віршами  ...

Тільки  зовні  мені  -байдуже...
Позбираю  осколки  райдужні...

Посивілій  відкриюсь  осені  ...
І  на  чай  ми  тебе  запросимо  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457640
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 02.11.2013


Любов Ігнатова

Музи поцілунок

У  моïх  замурзаних  катренах  -
 Осінь  догорає  листопадом;
 Вогнища  в  прокурених  рефренах 
 Ще  клубочать  спогадів  каскадом  ...
       
Небо,  без  пташок  осиротіле,
Дощову  вдягає  пелерину  -
Щоб  сховати  своє  рване  тіло...
Чи  мою  незвідану  провину...
       
Сірниками  -спалахами  думка 
Ще  блукає  в  річищах  артерій...
У  дорожніх  непідйомних  клунках 
День  ховає  груду  біжутерій  ...

Що  бентежить  рими  моïх  віршів,
Що  вони  сьогодні  полохливі?
Чи  вони  украдені?  Чи  грішні?
Недостатньо  для  життя  красиві?

Я  зберу  метелики  чернеток  -
Пригощу  чорнильним  нектарином  ;
В  порцеляні  літер  і  абеток
Чай  заварим  сонячним  бурштином  ...

З  ïхніх  крил  -уривків  підсвідомих -
Викладу  ажурний  візерунок  ...
З  почуттів  зродився  невагомих 
Вірш  новИй,  як  музи  поцілунок..  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457389
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 02.11.2013


Леся Shmigelska

ЖОВТЕНЬ

Цей  дивний  жовтень  все-таки  мольфар,
Малює  листя  крізь  дощі  та  вітер
І  між  багряно-полум’яних  фарб
Він  попри  все  бажає  зеленіти.

Оцій  красі  радію,  мов  дитя,
Що  вже  не  вперше  тішить  моє  око.
Так  рік-у-рік,усе  своє  життя,
Іду  від  літа  в  жовтень,  крок  за  кроком,

Із  чаші  сонця  –  золотавий  фреш,
П’є  зрілий  жовтень  спраглими  вустами.
Якщо  щасливим  бути,  то  без  меж,
Якщо  кохати  –  також  до  безтями.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456017
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 27.10.2013


zazemlena

Я не зраджу собі…

Я  не  зраджу  собі,  не  зраджу.
В  круговерті  подій  не  згублюся..
Я  знайду  ту  істину,  правду,
Що  за  неї  так  щиро  молюся...

Я  не  зраджу  собі,  повірте,
Не  зійду  з  історичних  колій.
Пролечу,як  комета,  над  світом  -
І  всміхнуся  (крізь  сльози)  долі.

Я  не  зраджу  собі,  бо  досить
Серед  буднів  стрічаю  зради
Всіх  мастей  "діячів"  стоголосих,
Хто  стезю  оббріхує  правди.    

Я  не  зраджу  собі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404806
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 27.10.2013


zazemlena

Я б малювала серцем осінь

Я  б  малювала  серцем  осінь  -
Цю  зрілість  й  мудрість  віковічну...
Й  небес  змарнілих  тиху  просинь,
й  знесилену  у  спеку  річку.

Я  б  малювала  серцем  осінь  -
Пожовклі  мрії  нездійсне́нні...
Надій  безмежжя  -  зелень  сосон-
Глиб-таїну́  слова  "буденність"...

Я  б  малювала  серцем  осінь  -
Як  втрату  всіх  ілюзій  й  стра́хів...
Й  дощу  печаль,  й  холодні  роси...
Скрізь  на  стежинах  листя  зради...

Я  б  малювала  серцем  осінь...
Проміння  сонця  розбудила  б...
Щоб  радість  засміялась  просто,
Зачувши  вітру  блюз-мотиви...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454724
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 27.10.2013


Любов Ігнатова

Я гадала…

На  вірш  "Я  гадала,все  пройшло  давно"  автор  Маргарита  Шеверногая(Каменєва)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456221

Я  гадала-  все  пройшло  давно...
Відбулось-забулось-відболіло...
І  моє  заплакане  вікно  
Від  зими  й  морозів  посивіло...

Я  гадала,що  забула  вже  
Запах  твій...твої  міцні  долоні...
Тільки  знову  заповза  вужем
Холод  болю  в  серце  через  скроні...

Твій  привіт-  негадано  чужий...
Рідний  і  такий...таємно-  мрійний...
Не  кажи  ні  слова...не  кажи...
Дай  сльозі  скотитись  десь  підвійно...

Я  гадала...ми  ж  тепер  "ніхто"...
Чи  були  ми  кимось?..  я  не  знаю...
Час  летить,немов  твоє  авто,
В  те  життя,де  я  тебе  кохаю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456274
дата надходження 24.10.2013
дата закладки 25.10.2013


Микола Шевченко

Вкраїнське поле (начитане)

Я  замилуюся  безмежним  полем,
   Коли  не  встиг  ще  взолотитись  колос.
   Коштовна,  бірюзова  зелень  лине,
   Прямісінько  у  душу,  незболиму.
Цей  аромат  молочного  зерна!
Ось  коник-  акробат  -    не  сарана!
Волошок  синьочубі  цибулини,
Земного  щастя  рідкісні  хвилини...
   О,  колосе!  До  лоскоту  охочий!
   Але  ж  тебе  світило  теж  лоскоче.
   Промінням  осяйним  та  життєдайним,
   Щоб  ти  був  запашним  та  урожайним.
На  твому  вістрі  ангел  спочиває,
В  твоєму  тісті  гіркоти  немає.
Нелічений  стоїш  солдатом  бравим,
Аж  доки  у  засіки  не  відправим...
...Вкраїно  мила,  житниця  вселенська!
   Нестримна  сила  духу,  велетенська.
   Щораз  могутньо  в  височінь  зринає...
   Та  це  ж  колосся  в  полі  
                                                       дозріває...
                 21.06.03р.

Використана  авторська  музика.

Запис  23.10.13  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456209
дата надходження 23.10.2013
дата закладки 25.10.2013


Микола Шевченко

Гойдається на гойдалці дитина (начитане)

Гойдається  на  гойдалці  дитина,
     Прив`язаній  за  дужого  горіха.
     Заливисто  регоче  -    от  вже  втіха!
     Висить  над  дійством  тим  погожа  днина.
 Горіх  вже  літній  -    я  колись  гойдався,
 Облазив  усього,  знизу  й  до  верху.
 А  він  сміявся,  щиро  і  не  зверхньо,
 Горішками  засипать  всіх  старався.
   Він  разом  із  калиною,  вербою,
   З  моїм  дитинством  зрощений  корінням.
   Ще  не  торкнулося  його  старіння,
   Хоч  скільки  літ  спливло  вже  за  водою.
 А  скільки  раз  він  мерз  у  зими  люті,
 Потім  відходив,  разом  з  виноградом.
 І,  наче  генерал,  перед  парадом,
 Вбирався  цвітом  в  сонячнім  салюті...
 ...  Хай  всім  достатку  повна  скатертина,
   Розгорнеться,  і  доля  усміхнеться.
   І  дружба,  мов  горіх  міцна,  складеться!
   Гойдається  на  гойдалці  дитина...
                                                   
                     Вірш  написаний  восени  2002р.

Використана  авторська  композиція  "Біла  вуаль"  -  автор  Микола  Шевченко

Запис  23.10.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456173
дата надходження 23.10.2013
дата закладки 23.10.2013


Віталій Назарук

«ХОХОЛ» і «МОСКАЛЬ» - РОЗДУМИ

Якщо  росіянин  любить  Росію  –  він  патріот.  Якщо  українець  любить  Україну  –  він  махровий  бандерівський  націоналіст.  
Якщо  росіянин  говорить  «хохол»  -  він  по  доброму  іронізує      над    представником    братського  народу.  Якщо  українець  говорить  «москаль»  -  він  виявляє  такими  словами  свою  націоналістичну,  антиросійську  сутність.  
Якщо  росіянин  мітингує  –  він  відстоює  свої  інтереси.  Якщо  українець  мітингує  –  він  відпрацьовує      американські  гроші,  виплачені  йому  в  антиросійських  цілях.
Якщо  росіянин  розмовляє  російською  мовою  –  він  просто  росіянин.  Якщо  українець  розмовляє  рідною  мовою  –  він  Петлюра  недобитий.    
Люди,  які  живуть  в  Україні  і  ненавидять  нашу  державу  –  патріоти  Росії.  Українці,  які  живуть  у  Росії  і  люблять  Україну  –  підривні  елементи.
Зменшення  російських  шкіл  в  Україні  –  антиросійська  політика.  Відсутність  українських  шкіл  в  Росії  –  небажання  вивчати  свою  мову.        
ПОДУМАЙТЕ  ЛЮДИ!!!                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      
(Окремі  вислови  взяті  з  Інтернету  і  переведені  мною,  окремі  взяті  із  спостережень.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455963
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 22.10.2013


olesyav

Теплоосіннє

Купається  в  сонячнім  промені  днина
Нам    душі  осіннім  теплом  веселить.
Всміхаються  очі  і  доньки,  і  сина  –
І  світ  видається  первинно-невинним,
Як  ця  несподівано  чиста  блакить.

Неначе  не  вчора  ще  супилось  небо,
Немовби  не  вчора  сіріло  дощем.
А  зараз  –  чого  нам  з  тобою  ще  треба?
Цю  осінь  із  присмаком  золотомеду,
І  ці  відчуття  –  хоч  на  хвильку  іще...  
         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455375
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 20.10.2013


Наталя Данилюк

Листопад-листоноша

Листопад-листоноша  
розсипав  пожухлі  листи,
шурхотить  під  ногами  
осіння  кленова  зажура.
Може  й  добре,  що  більше  
мені  не  писатимеш  ти
і  на  завтра  дощами  
умиється  осінь  понура.

І  сльозами  очистить  
усі  незліченні  жалі,
розтечуться  слова  
на  папері  чорнилом  розмитим.
Зіштовхнулися  душі  
бортами,  немов  кораблі,
заштормило  між  нами  
і  бурю  тепер  не  спинити.

Може  й  добре,  що  я  
не  чекаю  твоїх  одкровень,
ні  гірких  покаянь,  
ні  обіймів  міцних  до  нестями...
Листопадить  у  душу  
осінній  захмарений  день
і  під  ноги  влягається  
листя  твоїми  листами,

Де  слова  -  не  слова,
де  не  видно  рядків,  ані  рим,
де  в  обірваних  строфах
прощання  гірчить  полинами...
Листопад-листоноша,
самотній  старий  пілігрим,
погасив  каганці
і  тепло  захололо  між  нами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455117
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 18.10.2013


tatapoli

КОХАТИ…

Минуло  нас  бабине  літо,
на  кухні  небес  -  збій  системи...
Натомість,    милують  всіх  квіти
осінніх  садів  -  хризантеми,
жовтаві,  бузкові  та  білі,
останні,  тому  і  чудові.
Здається,  душа  ледве  тліє,
бо  прагне  всім  серцем  любові,
яка  не  зів'яне,  і  цвітом
не  стане  під  ноги  спадати.
Й  шепочуть  разом  квіти  з  вітром...
-Кохати...    кохати...    кохати...
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455084
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 18.10.2013


Валя Савелюк

ЛЯЛЕЧКОЮ…

стою
на  краєчку-краю  тума́ну,  
го́ю  
себе,  як  одкриту  рану…
незажи́ва-ну

нівелюю,  
розмиваю  себе  думками  –
ви́гадками:  
«…я  хочу  до  мами!»
як  недоречну
на  білому  ватмані  пляму,  
розтушовую  себе-рану
пензликом
із  підше́рстка  тума́ну

розторо́чую,  
розплітаю
на  окремі  цупкі́    нитки  –
слова-події-роки-
мотиви-вчинки:
життя  власного  полотно  –
домотка́ним  
видалося  воно…

ви́няньчу,  
ви́гою  себе-рану,
обсную́ся  
волокнами  
із  пасе́мець  туману  –
ля́лечкою
заколишусь-розтану-засну…
колись
метеликом  стану
ближче  туди  уже  –
під  весну́…

чекати,  чекати…
спати,
забуватися-забувати…

17.10.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455017
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 18.10.2013


Любов Ігнатова

Я не плачу …

Я  не  плачу  -то  сльозиться  осінь
У  моïй  обвітреній  душі,
То  дощі  блукають  поміж  сосон,
І  прядуть  туман  із  комишів...

То  росою  в  хміль  скотилось  небо,
Втершись  рушниками  із  вітрів  ;
То  з  трояндових  колючих  стебел
Облітає  пелюстково  гнів  ...

Розумієш  ...ти  ïï  образив,
Вклавши  в  мою  посмішку  печаль  ...
На  вікні  з  порожнім  серцем  ваза
Вже  забула  хризантемний  жаль  ...

Я  не  плачу  ...лиш  кусаю  губи  
У  смерканні  занімілих  слів  ...
Ти  -моя  терпка  осіння  згуба,
А  був  принцем  із  дівочих  снів  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454972
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 18.10.2013


Осіріс

Мила пустунка

                             
Осінь,  маленьке  бешкетне  дівча,
Вітром  гасає  в  безгоміні  саду.  
Перли  медові  брост́ей  винограду,
Збившись,  намистом  звисають  з  плеча.

Гойдалку  вправно  зладнавши  в  гіллі  
Із  павутинної  вдячності  літу,
Радісно  зблискує  в  сяйві  розсвіту.
Хмар  розриваючи  сірі  кулі.

Сміх  оксамитовий  в  неба  ясу,
Спурхує  дзвінко  з  дахів  голубами.
Сиплеться  в  ліс  і  рясніє  грибами,
Що  на  кашкетах  леліють  росу.

В  сонячну  фарбу,  долоньки  малі
Шко́да    умочить.  В  ту  ж  мить  п’ятірнею,
Клена  листочок  впаде  на  алею…
Мила  пустунка,  розтане  в  імлі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454846
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 17.10.2013


Микола Шевченко

Опалий лист (пісня на вірш Тамари Шкіндер!!!)

Пісня  на  вірш  Тамари  Шкіндер  "Опалий  лист  приліг  на  вітражі"...

Музика,  виконання,  запис  -  Микола  Шевченко

Посилання  на  вірш  авторки:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369489


Опалий  лист  приліг  на  вітражі,
У  світлий  розпис  примостився  сумно.
Та  почувався  зовсім  тут  чужим,
Напризволяще  кинутим  бездумно,

Відірваним,  промоченим  дощем…
Сюди  заніс  його  гульвіса-вітер.
У  барвах  розмаїтих  -  серця  щем
Й  самотність,  що    рида  несамовито.

Ось  так  і  ти,    чужим  серед  своїх
Впадеш  додолу,  як  пожовкле  листя.
Якщо    міцне  коріння  не  зберіг,
В  житті  чужому  не  віднайдеш  місця.

15/10/13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454520
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 15.10.2013


Микола Шевченко

Село. З натури...

Ось  -  типове  вкраїнське  село...
В  ньому  левова  частка  левади,
виторговується  "на  участки"  -  за
 згоди  сільради.
   В  нім  сільпо  -  то  не  бренд,
 а  реалія  минуловічна.
А    генделик,  з  п`янючими  вщент
 козарлюгами  -  то  є  річ  звична!
   Де  о-пів  чоловічої  статі,
 знай  -  гульма  гуля.
Дистрофічні  забродиська,  
ті  споконвічні  коноплі  під  стелю,
зовуть  -  "канапля"...
   Там  в  бабусь  одиноких,
 святиню,  останню  свитину,
деруть  ошуканці...
Спритні,  різноманітні  -  та  най  би
 поїли  їх  пранці!
   Замулилися  ріки,  ставки
 заросли  верболозом.
Депутатство  одколи  базіка  -  невже  ж  
позоставив  їх  розум?!
   Та  напевно...  Хазяїн  хороший
 потрібен  селу.
Пан?  Прадавньо.
 Колгосп?  Несучасно.
Ці  джунглі  врятує,  хіба  що,
Багіра  з  Балу...
   А  заки...
 Про  Хрущова  епоху  дзижчать
знахабнілі  хрущі.
Кукурудза  в  жовтаві  панчохи
свої  не  одягне  кущі...
   Ферми  з  космосу  легко  поплутати
з  храмами  Майя...
...  То  -  вкраїнське  село...
Там  колись  був  порядок,  
а  зараз  -  і  близько...  немає...

06.07.09

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136421
дата надходження 06.07.2009
дата закладки 15.10.2013


Любов Ігнатова

Ти прийдеш …

Коли  вікна  зашторить  вечір,
А  будинки  розплющать  очі,
І  звичайні  буденні  речі
Стануть  дивні,  якісь  пророчі;

Коли  місяць  сплете  мережку
Із  реальності  й  сновидіння,
І  на  річку  опустить  стежку,
Що  веде  в  його  володіння  ;

Коли  сум  заповзе  зненацька
В  потаємну  кишеньку  серця,
І  самотня  сльоза  дурацька
На  тривожні  думки  озветься  -

Ти  прийдеш  ...Крізь  часи  і  простір  
Принесеш  синьооку  ласку    ...
І  в  обіймах  твоïх  так  просто  
Знову  вірить  в  чарІвну  казку  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454269
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 14.10.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: Село під горою

Село  під  горою
билинно  старою,
де  стрічкою  в’ється  
в  долині  ріка,
пахучі  левади
приваблюють-бавлять  –
торкаються  серця!
І  біль  затиха.  

На  овиді  –  поле  
родюче,  просторе,
гаї  заповідні…  
А  простір  який!
Прадавні  тут  кручі  
і  птаство  співуче,
й  гостинні  прарідні  
мої  земляки.

І  дідові  вуси,  
і  повагом  гуси  –  
усе  мені  миле,  
усе  дороге.
І  спів  соловейка…  
І  серденько  тенька.
Журливо-щасливе  
село  трудове.

Чекає  і  кличе  
село  мальовниче.
І  краще  на  світі  
немає  ніде.
Тут  квіти  барвисті  
й  калина  в  намисті  
стрічають  привітно.  
І  сонце  цвіте!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450379
дата надходження 21.09.2013
дата закладки 14.10.2013


Микола Шевченко

Родзинка (пісня, перезалита)


Прийшлось  перезалити  й  цю  пісню  (через  вірус)

Родзинка  (сл.,  муз.,  аранж.,  вокал  –  Шевченко  Микола)
       1
Оце  звичайнісінька  школа  середня  –  велика  перерва.
Спітнілими  ловить  руками  директор  стіну.
А  це  все  тому  що  підкошує  ноги  –  подразнює  нерви,
Ця  зграйка  дівчача  –  вродливі  –  одна  у  одну!
Ось  вулиця-вулик,  ще  й  не  центрова  –  пересічна,
Весна  мені  душу  виснажує,  шию  зверта…
Яка  молодиця  пливе!  Неземна  вся,  космічна…
Аж  серце  стає…  Бо    ж  родзинка  в  ній  є,  то  дарма,  що  літа…
Приспів:
А  гроно  стигле  соку  дасть  –  буде  вино!
Що  й  висохне  –  родзинками  стане.
Роки  злетять,  але  краса  дівоча  все  одно
Не  злине,  не  мине  не  зів`яне.
       2
Країна  зітхала,  вдивляючися  в  серіала,
Розбите  кохання  –  то  все  не  про  наших  жінок!
Я  хочу,  щоб  всі  ви,  красиві,  щасливими  стали…
Хай  кожній  коханий  багатий,  весільний  одягне  вінок.
Усі  женихи  іноземні  у  чатах  –  на  чатах.
Свої  –  теж  не  гірші,  екзотика  впала  в  ціні.
І  сохне  планета  по  нащих  вкраїнських  дівчатах!
Я  теж  своє  щастя  знайшов,  бо  одна  з  них  дісталась  мені!
Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454404
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 14.10.2013


Микола Шевченко

Нетлінна пісня (пісня на слова Олександра Печори)

Слова  -  Олександр  Печора
Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко


Посилання  на  вірш:


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371005




11.10.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453992
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 13.10.2013


Адель Станіславська

УВАГА! ПРЕЗЕНТАЦІЯ!

Нещодавно  побачила  світ    перша  поетична  збірочка  Лесі  Геник  під  назвою  "Від  душі  до  душі"!
Книжечка  тепла  і  щира,  що  містить  у  собі  чотири  символічних  розділи:  

З  вірою...
Надією...
Любов'ю...
У  щирій  сповіді.

То  ж  ласкаво  просимо  Вас,  дорогі  поетклубівці,  розділити  разом  із  Лесею  цю  радість!
Чекаємо  Вас  на  презентації,  яка  відбудеться  в  м.  Івано-Франківську[b]  13  жовтня  2013  року  о  13.00  год.[/b]  в  приміщенні  обласного  часопису  "Галичина"  за  адресою  вул.  Січових  стрільців,  25  (І  поверх,  конференцзал)
Будемо  раді  зустрічі  з  Вами!

Оргкомітет  МПК  "Об'єднані  словом".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453561
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 09.10.2013


Тамара Шкіндер

Бреду зіщулено поміж дощами

Бреду  зіщулено  поміж  дощами.
Пожухле  листя  по  кутках  жбурляє  вітер.
Янтарний  клен  поскрипує  гілками,
І  чорнобривчате  минає  літо.

Ховаю  спогади    під  парасолю.
Маленький  купол  відмежовує  від  світу.
Із  марева  дощів  могутні  тролі
В  полон  взяли  останній  промінь  світла.

Нудьга  дошкульно  сіла    на  рамена...
Шукаю  дивосвіт  в  осінніх  креативах.
Займиста  ікебана  з  листя  клена
Запалить  вогник  бажаного  дива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451374
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 09.10.2013


Наталя Данилюк

В обіймах бабиного літа

Позолотила  руку  вільха-схимниця
Мольфару-жовтню,  листя  намела.
Бурлить  еспресо,  бульбашками  піниться,
Парує  в  сад  розніжена  імла.

Між  ниточок  мережив  павутинових
Сотає  літо  бабине  тепло.
Заплівся  вітер  в  кучерях  шипшинових,
Густим  барвінком  небо  зацвіло.

Бринить  світанок  райдужними  росами  -
Сповзають  краплі,  світлі,  ніби  ртуть.
Побудь  зі  мною  мрійницею,  осене,
Грайливим  літом  трішечки  побудь.

Вже  не  гірчать  порожніми  надіями
Мої  гаї,  зодягнуті  в  парчу.
Лоскочу  просинь  лагідними  віями,
Ступаю  в  день,  а  мариться  -  лечу!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453321
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013


Любов Ігнатова

Просто вірш …

Ранок.  Я.І  чашка  чаю.
І  годинник  на  стіні.
Відсторонено  вивчаю
Відблиск  сонця  на  вікні.

Майже  тиша.  Майже  звуки
(Ми  з  годинником  -живі),
Його  серце  гучно  стука,
Ніби  думка  в  голові.

Телефон.  Гуде  на  "вібро  ".
Ігнорую  його  спів.
Недописаним  верлібром
Чайник  знову  закипів...

Чай.  Ковток  .Блокнот  і  ручка.
Напівтиші  кашемір.
Випала  з  душі  колючка
НОвим  віршем  на  папір  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453294
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013


Віталій Назарук

ДАЛЕКО ДО ВИРІЮ

Перечитані  книги  давно,
Трохи  вицвів  рушник  із  весілля,
Та  біжить  ще  життєвий  струмок
І  роса  покриває  довкілля.

Споришами  покрились  стежки,
Вже  не  вишиє  мама  сорочку,
Не  піду  по  стерні  навпружки,
Не  візьму  більш  до  клубу  гармошку.

І  вишневий  садок  вже  не  той,
І  грушки  облітають  раніше,
Хоч  в  думках,  наче  я  ще  герой,
Та    все  голос  щоднини  тихіший.

Ще  кохання    у  грудях  горить  
І  весною  чекаю  лелеки,
Бережу  я  життя  кожну  мить,
Бо  до  вирію  знаю  далеко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453104
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013


Віталій Назарук

Мудрець на життєвій дорозі

По  дорогах,  де  ходив  я,
Спотикався,  і  не  раз,
Піднімався,  йшов  і  злився,
Та  мене  характер  спас.

Була  молодість  і  сила,
Розум,  друзі,  не  прийшов…
Виростали  сильні  крила,
Наламати  міг  я  дров.

Колись,    чисто  випадково,
Стрів  я,  друзі,  мудреця,
Він  сказав  мені  лиш  слово,
І  змінив  мене  з  лиця.

Можеш  впасти  чи  злітати,
Та  коли  піднявся  ввись...  
Не  старайсь  багато  взяти,
Краще  з  ближнім  поділись.

І  тоді  включився  розум…
Добре  знаю  я  тепер,
Час  минув,  минули  грози,
Мудрих  слів  цих  час  не  стер.

Як  важливо  на  дорозі,
Стріти,  друзі,  мудреця,
Щоб  не  тільки  на  морозі,
Поміняти  зміст  лиця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453099
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013


Олекса Удайко

ПОЛИНОВЕ ПОЛЕ (муз. Анатольевича) *

Море...  Гра  прибою,
Полинових  трав  …
Там,  де  ми  з  тобою,  –
Сяєво  заграв…
Літо,  щедре  літо,
Це  ж  твої  плоди!..
В  душу  клично  світиш:
«Йди  до  мене,  йди!»

           Приспів:

           Полинове  поле...  (2  рази)
           Ой,  духмяне  поле!  -    
           Полиновий  рай…
           Полинове  поле,      (2  рази)
           Життєдайне  поле,
           Дай  росиці,  дай!

В  небі  –  сині  хвилі,
Плескіт  літніх  гроз,
Недосяжні  милі
Полинових  рос…
А  в  душі  –  трембіти:
«Грай,    гуцулко,  грай  –
В  серце  звабно  мітить
Полиновий  рай!»

           Приспів.

Відпалають  грози,
Стихне  водограй,
Спадуть  ранні  роси  –  
Полиновий  рай…
Та  в  пам’яті  герцем
Зринуть  полини  –  
Там,  де  твоє  серце  
Рай  цей  полонив.

           Приспів.
______
         
*ПРОГРАШ:
 
Життєдайне  поле,  
Дай  росиці!  Дай!


12.07.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436900
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 08.10.2013


Наталя Данилюк

Осінь лі́та хлюпнула в діброву…

Осінь  лі́та  хлюпнула  в  діброву  -
Заіскрився  сонячний  кришталь
І  берізку,  панну  гонорову,
Загорнув  у  лагідну  вуаль
Теплий  день.  Розсипала  коралі
Горобина  в  кучері  струмка.
На  осінній  мідній  пекторалі
Розтопилась  паморозь  крихка.
Пишна  липа,  променем  розтята,
Нагинає  віти  до  землі,
Чорнобривці,  ніби  кошенята,
Під  парканом  ніжаться  в  теплі.
Мов  тугі  пшеничні  перевесла,
Блиски  сонця  пнуться  у  вікно...
І  в  моєму  серці  крига  скресла,
Струменить  судинами  вино.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453219
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013


Микола Шевченко

Кохання твоє (пісня, переписана)

Переписав  цю  пісню,  бо  не  було  чути  інструментів  акомпанементу.
Слова,  музика,  виконання,  запис  -  Микола  Шевченко

1
Ми  стрічалися  з  тобою  поміж  хмар.
В  небесній  сині,  вдивлявсь  я  в  очі  сині  твої.
Я  в  них  бачив,  як  горить-пала  стожар.
На  тій  чужині  -  душі  твоїй.
гнізда  не  в`ють  мої  солов`ї.
Приспів
Не  треба  мені  сонця,  не  треба,
не  треба  мені  вітру,  і  ясного  неба  не  треба.
Бо  в  мене  все  це  є  -  а  де  ж  кохання  твоє?
2
Запалає  небосхил  серпанком  зір,
а  ми  пливемо,  життя  долаєм  хвилі  стрімкі.
Не  розгледів,  не  зумів,  хоч  маю  зір,
Як  душу  краєш,  з  останніх  сил,
мої  шукаючи  губи  палкі!
Приспів
Забрали  в  мене  сонце,  одняли,
утік  від  мене  вітер,  і  в  сутінки  небо  сховали.
Зате  у  мене  є,  палке  кохання  твоє.
Програш
Приспів
Не  треба  мені  сонця,  не  треба,
не  треба  мені  вітру,  і  ясного  неба  не  треба.
Тепер  у  мене  є,  палке  кохання  твоє...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453268
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013


Микола Шевченко

Щоб ти піснею відчула (пісня на слова Віталія Назарука)

Слова  -  Віталій  Назарук
Музика,  виконання,  запис  -  Микола  Шевченко



     1
Розірву  сердечні  струни,
Щоб  ти  піснею  відчула,
Мого  серця  спів  далекий
І  мелодію  нову.

І  засяють  в  тебе  очі,
Наче  зорі  серед  ночі,
І  нам  долю  напророчать,
На  життя  одну…
Приспів:
Рветься  серце,  моя  доле,
У  широке  чисте  поле,
на  просторії  стодоли,
У  кохання  вир.

Квітнуть  знов  волошки  сині,
Стигнуть  грона  горобинні,
І  радіють  люди  нині,
І  радіє  зір…
       2
Місяць  вийшов  із-за  хмари,
Зорі  всі  зігнав  в  кошару,
Під  мою  стару  гітару,
Пісня  зазвучить…

Обніму  тебе  за  плечі,
Щоб  позбутись  холоднечі,
Тихим  голосом  лелечим,
Стрінемо  цю  мить.
Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450903
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 29.09.2013


Мазур Наталя

Покинутий

На  пустищі  дикім,  де  зарослі  трав,
Під  баком,  що  повен  помиїв,
Ведмедик  потертий  самотньо  лежав
Із  бантом  рожевим  на  шиї.
Дощило  надворі.
Скуйовджений  плюш
Намокнув  і  злипся.
Недбало
Ведмедик  лежав  у  калюжі.
Довкруж
Нікого  не  видно.
Смеркало...
Новим  він  колись  подарований  був
На  свято  малому  хлопчині,
І  довгі  роки  жив  улюбленцем  у
Великій  і  дружній  родині.
Він  вірним  товаришем  був  у  житті,
Ділив  із  малим  перемоги.
Чому  ж  опинився  тепер  в  забутті,
І  кинутий  обіч  дороги?
Чому  по  життю  не  шануємо  тих,
Хто  нам  довіряв,
І  з  роками
Про  них  забуваємо?
Звісно,  святих
Повік  не  було  поміж  нами.
Чому  не  спиняємось  між  метушні
Щоденних  борінь  до  знемоги,
Не  думаєм,  як  би  жилося  мені
Покинутим  обіч  дороги?


21.09.2013р.  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450579
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013


Осіріс

Багрянокрилий янгол

         
Багрянокрилий  янгол  плаче  росами,
Ширяючи  у  прохолодній  рані
Садами,  між  старими  абрикосами,
Що  в  свитку  воскову  стоять  убрані.

Дірявить  сонцем  хмари  із  надією,
Про  теплий  день.  На  трав’яну  палітру  
Гілля,  листви  здригається  завією,
Від  подиху  негаданого  вітру.

Всміхається  лоза  очима  спілими,  
В  окладі  вій  з  льодинок  паморозі.
Шапчинами  вітають  поруділими
Грибниці,  перехожих  при  дорозі...

Замре  печальний  янгол  сяйвом  в  просині,
Промінчиком  зашарудить  по  лісі.
Мов  окрик  літа  зблисне    серед  осені,  
І  розчиниться  в  дощовій  завісі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450560
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013


Любов Ігнатова

Дивна жінка з очима осені

Дивна  жінка  з  очима  осені,
У  пуховій  хустині  літ,
Ще  шукає  в  небесній  просині
Запізнілий  вишневий  цвіт.

Зігріває  вітри  морозяні
Поцілунками  теплих  мрій,
І  шепочуться  ранки  росяні
За  мереживом  стиглих  вій  ...

Тче  вітрила  зі  снів  і  споминів,
Щоби  колір  -неначе  жар  ;
І  вплітає  всю  ніжність  променів
Із  далеких  зірок  Стожар  ...

Дивна  жінка  з  очима  осені,
Із  душею,  як  у  дитя,
Обійма  сірі  дні  збурмосені,
Вміло  лагодить  хмар  дрантя  ...

І  збирає  пісні  у  кошички,
Щоб  веселки  сплести  вінок,
Щоб  співали  веселі  дощички,
Щоб  дзвенів  джерела  дзвінок  ...

Дивна  жінка  з  очима  осені
Щиро  вірить  в  святу  любов  ;
І  танцює  ногами  босими
На  осколках  людських  обмов...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450527
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013


Тамара Шкіндер

Упала осінь листям на долоні

Упала  осінь  листям  на  долоні.
Земля  дощам  відкрила  навстіж  брами.
Та  спогадів  розмай  пульсує  в  скронях,
Хоч  літо  бабине    не  за  горами.

З"єднає    павутиночка  прозора
Незриму  суть  блаженства  та  спокути.
І  мить,  і  вічність,    Всесвіт  неозорий  -
Тому,  хто  на  Землі  не  був  почутий...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450473
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: О Т А С Т Е Ж И Н А


Олександр  ПЕЧОРА

В  очах  –  стежина  в  споришах,
де  я  –  маленька.
Й  до  мене  радо  поспіша
щаслива  ненька.
Я  ж  –  рученята  в  небеса  –
неначе  крила!..
Стежина  та  широкий  шлях
мені  відкрила.

   У  світ  безмежний  повела
   ота  стежина.
   І  підкорилась  не  одна
   крута  вершина.
   Й  хотів  би  ти,  чи  не  хотів,
   та  суть  не  в  тому  –
   стежина  та  з  усіх  світів
   веде  додому.

Багато  в  світі  є  чудес,
країв  багатих.
Мені  ж  дорожча  над  усе
селянська  хата.
Шляхів  протоптано  сповна.
Едему  треба.
А  та  стежина  лиш  одна
веде  до  неба.


   Дороги  в  світ  –  на  шрамі-шрам…
   Та  душу  тішить
   ота  стежина  в  споришах  –
   свята  і  грішна.
   Вертає  пам’ять  в  рідний  двір,
   де  пахне  м’ята.
   Отут  мене  з  усіх  доріг
   чекає  мати.

О,  скільки  в  світі  різних  лиць,
столиць  багато,
та  як  же  гріє  і  болить
прарідна  хата!  
Бринить  на  серці  і  щемить…
Крізь  люту  втому
з  усіх  світів  хоча  б  на  мить
лечу  додому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450573
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Катерини Шульги :: Я ТОБІ ВСМІХАЮСЯ



Щось  мрійливе  сталося  –
Серце  обірвалося...
І  не  може  втрапити
В  ритм  звичайний  свій.
           Я  тобі  всміхаюся  
           Й  ні  на  гріш  не  каюся.
           Я  тобі  всміхаюся,
           Бо  -  ти  чарівний.

Серце  б’ється  з  прозами
І  не  дружить  з  розумом.
А  ось  ти  прислухайся
І  почуть  зумій.
           Я  тобі  всміхаюся  
           Й  ні  на  гріш  не  каюся.
           Я  тобі  всміхаюся,
           Бо  -  ти  чарівний.

...Враз  душа  із  осені
Опинилась  в  провесні,
Промайнувши  думкою
Через  сніговій...
           Я  тобі  всміхаюся  
           Каюся  вже,  каюся.
           Я  ТОБІ  всміхаюся  ,
           Але  ж  ТИ...  не  мій.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417168
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 20.09.2013


Микола Шевченко

Саундтрек "Вибори"

Ця  композиція  могла  б  стати  саундтреком  трилера  "Вибори  2010"

автор  -  Шевченко  М

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165862
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 20.09.2013


Микола Шевченко

Саундтрек "Вибори. 2й тур"

...Саундтрек  до  неіснуючого  фільму...

автор  -  Шевченко  М

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166015
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 20.09.2013


*ИРЕНА*

ЙОГО ЖИТТЯ ПОКИНУЛА НАВШПИНЬКИ…

Його  життя  покинула  навшпиньки,
Вразивши  несподіваним  кінцем.
Душа  закрила  спілкування  скриньку,
Захоплення  шпурнуло  камінцем.

Вуаль  образ  на  душу  опустилась.
Збентежився  обірваний  дзвінок.
Згорнула  муза  романтичні  крила,
На  серці  причаївся  холодок.

Хорошого,  між  тим,  було  багато,  -
Воно  горить  червоним  ліхтарем.
Ти  вмів  зробити  з  повсякдення  свято,
Та  намагався  пестити  гарем.

Без  тебе  терміново  вчуся  жити,
Гамую  спрагу  в  іншім  джерелі.
Нарешті  ми  з  тобою  повні  квити,
Два  спалахи  в  засмученій  імлі.

Я  довго  прикидалася  сліпою,
Та  всякому  терпінню  є  межа.
Хай  кожен  залишається  собою
Й  більш  до  душі  не  тягнеться  душа.

Вже  відчепила  почуттєву  шпильку.
Пішла,  не  відчуваючи  вини.
Його  життя  покинула  навшпиньки,
Щоб  він  мене,  бува,  не  зупинив…
                                                                             20.09.2013р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113092000595  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450165
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 20.09.2013


Наталя Данилюк

Рудоволоса блукальниця

Загублена  поміж  готичних  сосен,  
Закутана  у  па́леву*  парчу,
Блукальниця  рудоволоса  осінь
Збирає  краплі  сивого  дощу

З  ворсинок  моху,  лебеді-тумани
Пливуть  по  хвилях  темних  верховіть.
На  потемнілі  пагорби  й  поляни
Пролито  теплу  вересневу  мідь.

Гірчить  повітря  прілим  виноградом,
Що  від  шмагання  зливами  зачах...
Цілуй  мене,  моя  осіння  зрадо
Із  присмаком  цикути  на  вустах!..



*Палевий  -  блідо-жовтий  з  рожевим  відтінком.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450007
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 19.09.2013


Віталій Назарук

Тепла ніч

Тумани  вкрили  берег  у  росі,
Сховалась  ряска  між  очеретами,
Забрало  Сонце  промені  усі,
Покрилось  небо  ясними  зірками.

В  дуплі  старої  верби  порохно,
Світило  тьмяно,  мов  казкове  сяйво
І  тінь  хиталась,  як  маленький  гном,
І  ця  краса  була  для  нас,  як  "тайна".

Дурманили  покошені  луги,
Під  кумкіт  прохолодного  туману,
Що    прокладав  над  річкою  стежки
І  гоїв  травам  не  зажиті  рани.

А  каченята,  наче  залюбки,
Під  берегом  мальками  ласували,
За  карасем  ганяли  щупаки,
Лиш  зорі  у  воді  відпочивали.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449780
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 19.09.2013


Весняна Осінь

Замість тисячі слів…

Замість  тисячі  слів-  кілька  серцю  важливих  зупинок,
неминучість  яких  відправляє  всі  відстані  вдаль.
Так  важливо  знайти  надорожчу  у  світі  людину,
щоб  на  двох  поділити  всі  злети  і  мрії,  й  печаль...

Як  важливо  відчути,  що  життя  усміхнулось  на  мить,
навіть  небо  нестримно-осіннє  чомусь  не  таке.
Просто  впертий  наш  світ  зрозумів,  що  потрібно  любити,
все  безмежне  в  любові:    у  ній  є  найкраще  людське.

І  чи  значить  щось  більше?  Чи  "більше"  насправді  існує?
Чи  можливо  створити  із  мрій  щось  далеке  й  не  те?
Не  народжуйте  гордість,  бо  гордість  все  нищить  й  руйнує,
А  любов-  це  безмежність,  це  вічне,  нестримне,  святе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449966
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 19.09.2013


Валя Савелюк

КАШТАНОВІ ДЗИҐАРІ

                                                                     Каштани  багряніють  у  пожежах.  
                                                                     У  різні  боки  –  іскри-кожушки…
                                                                                                                       («Між  іншим»,  Окрилена)



десь,
за  вікном  у  тебе,
каштани  цокають  –
відлу́нюють  кроки
тієї  поха́пливої  ходи́,
що  назавжди

цокають
ко́рочки-каблучки́
об  камі́нні  стежки́  –
лунко  і  гостро:
усі  ми  тут
запізнілі  гості,
дзвонарі́    лункОї  ходи,
що  назавжди

…то  весело,  
то  заклично,
а  то  й  несподівано  зло,
як  шамани,  
б`ють  ритмічно
у  бубни  і  барабани  –
чаклують  каштани
десь
за  твоїм  вікном…

свічки́    білі  –
давно  догоріли,
уже  й  молитви́    дозріли  –
уклі́нно-іко́нні,  завіко́нні…
б`ють  дрібно
підковами  срібними
ще  невидимі  за  туманами
розтрино́жені  білі  коні

...пове́рху  твого  безсоння,  
на  стіні́,
десь  -  над  стелею,  десь  понад  ко́мином  –  угорі́
цокають-цокають-цокають
каштанові  дзиґарі…

18.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449786
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 18.09.2013


Микола Шевченко

Тещоград (пісня на слова Олександра Печори!!!)

Слова  -  Олександр  Печора
Музика,  аранжування,  виконання,  запис  -  Микола  Шевченко


Нижче  -  посилання  на  вірш  автора:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315236



Залишайте,  будь-ласка,  коментарі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449096
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 15.09.2013


Олекса Удайко

Наталії Вітренко*

           Молчат  гробницы,  мумии  и  кости,
                                 Лишь  слову  жизнь  дана!
           Из  друвней  тьмы  на  мировом  поготе  
                               Звучат  лишь  письмене!    
           
           И  нет  у  нас  иного  достоянья...
                               Умейте  же  беречь  
           Хоть  в  меру  сил  в  дни  злобы  и  страданья
                               Наш  дар  бесценный  -  речь!      
                                                                                 [b]Иван  Бунин[/b]

[i][b]Люди,  відомо,  разюче  різняться  –
Кров'ю,  думками,  лицем,  екстер’єром…
Кращі  в  умілих  все  грамоті  вчаться,
Інші  погрожують  їм  револьвером.

Гляньте  хоча  б  на  "зіркову"  плеяду
Наших  політиків    ницих,    зугарних,  
Що  розкошують,  купаючись  в  владі,
І  українцям  закручують  крани…

Та  є  серед  них  і  тупі,  маргінальні  –
Мумії  з  надр  піраміди  Хеопса  –
З  виду  –  нівроку,  цілком  сексуальні,
А  за  сумлінням  і  голі,  і  босі…

В  мить  поворотну  вони  випливають,
Наче  Перун  у  Дніпрі:  «Видибай  бо!»  
Бо,  бач,    поради    для  нації  мають,
Як  не  потрапить  на  свято,  не  дай  Бог!
   
Мій  у  к  р  а  ї  н  ц  ю,  не  дай  обманути  –  
Не  проморгай  динозавра  з    Лох  Несса:
Вдруге    не    лізь    у  коричневі  ПУТа,
Ліпше  відчуй  наші  свята  з  ЮНЕСКО**
[/i][/b]
13.09.2013
____________
*Честь  відомому  одіозному  політику  (на  черзі  Олесь  Бузина!)  
дарована  нами  як  "панегірик"  за  її  "оригінальний"  виступ  
щодо  євроінтеграції,  недавно  висвітлений  у  пресі:
http://putnik1.livejournal.com/2400229.html#cutid1  

**На  37-й  сесії  Генеральної  конференції  ЮНЕСКО  в  листопаді  
2013  року  (м.  Париж),  буде  розглянуто  чотири  заявки  від  
України  (максимальна  кількість  від  однієї  країни)  та  прийнято  
(надіємось)  рішення  про  святкування  ювілеїв  на  світовому  
рівні  гігантів  українського  духу,  а  саме:  200-річчя  від  дня  
народження  Т.Г.Шевченка,  150-річчя  від  дня  народження  
П.Грабовського,  150-річчя  від  дня  народження  М.Коцюбин-
ського  та  200-річчя  від  дня  народження  М.Вербицького.  
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448738
дата надходження 13.09.2013
дата закладки 13.09.2013


Любов Ігнатова

Твій привіт

Між  нами  сни  ...обличчя  ...кілометри  .
Хандра  осіння  в  холоді  думок  ...  
І  срібноросий  трав'янистий  светрик  ...
І  мерехтіння  кришталю  зірок  ...

Та  ти  щоранку  присилаєш  сонце,
Щоб  цілувало  лагідно  вуста;
І  теплий  "зайчик  "  на  моïй  долонці  -
Кохання  квінтесенція  густа  ...

А  раптом  хмарки  набурмосять  небо?
У  абриси  уважно  задивлюсь  :
Оте  сердечко  припливло  від  тебе-
Тоді  сама  я  сонечком  сміюсь!!! 

Фото  моє.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448424
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 12.09.2013


Віталій Назарук

Я знов до тебе лину

Я  знов  до  тебе  лину,  як  тоді,
Коли  був  чуб  обмазаний  смолою,
Зростав,  мов  ліс,  уверх  над  головою,
Коли    були  ми  двоє  молоді…

Носив  тоді  тебе  я  на  руках,
А  ночі  нам  завжди  не  вистачало,
Як  солов’ї  до  ранку  не  мовчали
І  зорі  рахував  Молочний  шлях…

Стирались  губи    в  місячній  красі,
Кохання  в  нагороду  пломеніло,
А  серце  відпускати  не  хотіло,
Тебе  додому  по  рясній  росі.

Проте  й  тепер,  коли  немає  чуба,
Замість  смоли  біліє  сивина,
Для  мене  залишилась  ти  одна,
Ота  єдина,  що  так  серцю  люба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448417
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 12.09.2013


Наталя Данилюк

Вечірньо-айстрове

Так  айстрово  в  городі!..  У  медах
І  нотках  амбри  викупаний  вечір.
Хмарин  лінива  біла  череда
Вляглася  горам  на  могутні  плечі.

А  в  небі  тепле  пінне  молоко
Розбавила  брунатна  крихта  кави.
Рожеве  сонце  ген  за  бережком
Видмухує  малинові  заграви.

Барвистим  айстрам  китиці  дрібні
Цілує  вечір  ніжним  перламутром.
Крадеться  ніч,  мов  кішка,  по  стерні,
У  променях  виблискуючи  хутром.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448091
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 12.09.2013


Осіріс

Ілюзорне кохання

                       

Переспілі  зорі,  яблуками  в  трави
Тихо  опадають  із  нічних  небес.
У  строкатім  платті  кольору  заграви,
Осінь  хороводить  між  тремтіння  плес.

Юнка  безпечальна,  з  присмаком  тепліні,
Із  наївно-милим  поглядом  в  очах,
То  комах  югою  зблискує  у  сині,
То  серпанком  вогко  тоне  у  дощах.

Злотокудрий  красень  –  відгоріле  літо,
Що  у  путь  південну  потягнувсь  крилом,
Хризантем  цвітінням  зиркне  розмаїто  -
Спалахне  кохання  бабиним  теплом.

Серденько  –  метелик  затріпоче  ніжно,  
Обійме́  дівчину  вітерцем  шугай.
Та  чванлива  краля,  вислизне  маніжно,
Плетивом  павучим  зрониться  на  гай.

Від  образи  літо,  гаркне  громобоєм,
У  бруднім  калюжжі  умертвить  печаль.
Вознесеться  в  обрій  перелітним  строєм,
Щоб  життя  замкнулась    вічна  пектораль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448719
дата надходження 12.09.2013
дата закладки 12.09.2013


Микола Шевченко

Теща моя - кльова! (жарт. пісня)

Слова,  музика,  виконання  -  Микола  Шевченко

В  тексті  навмисно  використано  суржик,  бо...  А  чого  "бо"  -  обіграйте  самі!




У  моєї  тещі  -  є  вдома  банкомат!
В  трьохлітровій  банці,  із-під  корнішону.
І  ніколи  я  від  неї  не  почую  мат.
Що  там  мати  -  жодного  прокльону!
У  моєї  тещі  -  є  вдома  автомат.  
І  неважно:  шмайсер,  чи  порошок  стіральний.
В  морозілці  почеревини  добрячий  шмат  -
зятю  з  яйцями  щоб  жарить  спеціяльно!
ПРИСПІВ
Теща  моя  -  кльова!
Коли  спить,  коли  пора  корову.
Зварить  супу,  вареників,  плову  -
й  сама  в  миску  залізти  готова...
Теща  моя  -  кльова!

У  моєї  тещі  -  копія  дочка!        
Ніби  дві  краплини  з  одного  стакана!
А  як  заспівають  -  "широка  рєка"  -
на  душі  проснеться  ізверженіє  вулкана!
У  моєї  тещі  -  супер-чоловік!          
З  тестьом  пити  по  стограм  по  двісті  -  миле  діло.
Я  до  нього  як  до  кореша  давно  привик.          
Щоб  у  його  окуляри  не  потіли!  
А,  теща  моя  -  кльова!
Та  нехай  же  вона  буде  здорова!          
Бо  кому  ж  тоді  тішить  онуків,
бо  кому  ж  тоді  порать  корову...
А  теща  моя  -  кльова!

20  серпня  2013р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444473
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 12.09.2013


Микола Шевченко

Через тебе (пісня на вірш автора Isetta) !!!

Слова  -  Кириленко  Тетяна  (Isetta)
муз.,  виконання  -  Шевченко  Микола  (Николя-бабА)

Коли  ти  дивишся  у  синь  хмільного  неба,
Коли  по  ночі    в  нім  рахуєш  зорі,
Згадай,  не  тільки  ти,  а  через  тебе,
Життя  свої  змальовує  узори.

Коли  тобі  в  душі  від  чогось  тепло,
Або  тебе  щось  змушує  радіти,
Ти  пам'ятай:  не  ти,  а  через  тебе
Життя  сприймає  все,  що  є  в  цім  світі.

І  кожен  рух,  і  кожен  дотик  -  трепет,
І  кожен  подих  -  просто  щастя  бути.
Бо  то  не  ти,  а  просто  через  тебе
Життя  бажає  саме  це  відчути.

Коли  ідеш  -  то  будь  у  кожнім  кроці.
Коли  ти  любиш  -  дай  тебе  любити.
І  мрій  своїх  не  відкладай  на  потім,
А  просто  дай  життю  тебе  прожити...

Внизу  -  посилання  на  сторінку  чудової  авторки  Isetta

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=19672


11.09.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448539
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 12.09.2013


Микола Шевченко

Любов RU and UA

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=51455



Сл.,  муз.,  вик.,  запис  -  Микола  Шевченко


Я  -  за  дружбу  між  народами!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447177
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 12.09.2013


Дід Миколай

Чудо. На музику С. Голоскевича

Пливе  човник  річкою,
В  човні  перепілки.
Розговілись  чічкою,
Дідусеві  бджілки.

В  човні  під  вербою,
Наче  три  лілеї.
Дражняться  зі  мною,
Ой,  красульки  -  феї.

Із  води  Дніпрової,
Вигулькнуло  диво.
Виткалось  за  обрієм,
Як  у  ночі  сниво.

Чудо  тепле  радісно,
З  лісу  виглядало.
Із  лиману  жадібну,
Хмарку  напувало.

Усміхнулось  Сонечко,
Блиснуло  в  обнові.
Вийняло  з  віконечка,
Промені  казкові.

Стежечка  веселкова,
Скупана  в  любові.
Розчинилась  барвами.
Зникла  у  діброві.

Розгойдала  човника,
Зачерпнув  водиці.
Замочили  ніженьки,
Мої  білі  птиці.

Та  про  що  малечі  ці,
Барви  -  хитавиці...
На  колінах  в  Діда  всі,
Внученьки  -  сестриці.

Пливе  човник  річкою,
В  човні  перепілки.
Розговілись  чічкою,
Дідусеві  бджілки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447737
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 08.09.2013


Любов Ігнатова

Віддам кохання в хороші руки …

Віддам  кохання  в  хороші  руки!!!
Віддам  без  плати,  а  просто  так  ...
Воно  уміє  терпіти  муки,
Воно  приємне  таке  на  смак  ...

Віддам  кохання,  бо  вже  несила
Його  тримати  на  повідку  ...
Воно  ж  бо  вільне!  ...У  нього  -крила!  ..
А  що  я  маю  -сльозу  ïдку?!

Беріть  -не  шкода!!!  У  добрім  серці
Воно  розквітне,  неначе  мак!!!
І,  переможцем  в  нерівнім  герці,
Ще  затанцює  для  вас  гопак!  ..

Візьміть  ...будь  ласка  ...Воно  ж  загине!  ..
В  душі  у  мене  вже  мерзлота  ...
Воно  ж  співуче  і  лебедине,
У  ньому  -ніжність  і  чистота  ...

Беріть,  не  бійтесь!!!    Воно  -чудове!!!
Воно  із  сонця  і  світлих  мрій  ...
І  сни  збувались  моï  казкові,
І  розбивався  злий  вітровій  ...

...Віддам  кохання  ...В  хороші  руки  ...
Беріть!  ...Рятуйте  його  ...хоча  б  ...
Бо  вже  розносять  голодні  круки
Пушинки  білі  моïх  кульбаб  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447124
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 05.09.2013


Валя Савелюк

МАЙСТЕРНІСТЬ

за  усі  пра-минулі  віки,
мільйо́но-роки́
творчо
не  зрушилися  павуки…
і  паву́чки

тчуть-плетуть-розвішують
білі  неводи,  павутини-сітки́,  
як  рибалки…
чи  художники  –
полотна-малюнки
на  щорічні  
верніса́жі-про́да́жі-ви́ставки  

…  одноманітно  округлі,
наче  со́нця  копії  схематичні…  
вивірені  
геометрично-практично  
доро́бки-здобу́тки….
творчі  замисли  і  думки́
сфокусовують  павуки
виключно
на  ло́влю-прибу́тки…    

без  про́диху  трудяться  павуки  
і  паву́чки-майстрині:
тчуть  білі  ажурні  сонцесхожі  серве́тки  –
і  складають,  рахуючи,  у  соснові  скрині:
робота  потрібна
і  плодотвор-на…  
але  всі  –  як  одна


правила

інстинкти-лека́ла
добротного  ремесла…
раз  і  назавжди  встановлені
десь-кимось-колись  давно  –

ара́хно!

мільйонороки́    «як  усі»  неодмінно  –
це  дуже  гарно,
і  справді  майстерно,  ну,  просто  –  відмінно!
але…
вийди  за  трафарети:
мистецтво  і  творчість  –
це  так,  як  більше  ніхто,  а  тільки-но  –  ти…

уяви  себе  зіркою…
відпусти…
і  у  космосі  власному  вільно  лети:
поза  правилами
і  поза  межами  ти  –
вільно  лети…
ле-ти...
ти!

04.09.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447203
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 05.09.2013


Віктор Ох

Пісня на вірш автора Лесі Геник :: Не зачіпай журливої струни (V) (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0iGaXHkDoN0[/youtube]
-----------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qLS0sLFsRQg[/youtube]
-----------------

Не  зачіпай  журливої  струни,
Нехай  зі  сну  не  будять  опівночі
Притихле  серце  вижухлі  тони  -
Закутані  у  сиве  поторочі.

Нехай  мовчать  полинні  голоси  
Під  куполом  гіркої  безнадії.
Минуле  в  гості  марно  не  проси,
Сльозою  не  тривож  надарма  вії.


Бо  згас  вогонь  і  мрево  неземне
Розтануло  за  вікнами  у  долі,
Тужлива  пісня  вже  не  заверне
Чуття  п'янкі,  безрадно  захололі.

І  тільки  ніч  запеленає  сум  -
Ясою  обезкрилене  звучання...
Молю,  не  зачіпай  журливих  струн,
Хай  серцю  сниться  небо  до  світання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447256
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 05.09.2013


Наталя Данилюк

Осіння мжичка

В  осінній  день  кривавить  горобина,
На  сиве  ру́но  скапує  вино
І  на  пухких  повітряних  перинах
Пряде  павук  добірне  полотно.

Листок  брунатний  жадібно  шукає
В  туманних  пасмах  проблиски  тепла,
Та  над  молочним  викуреним  гаєм
Колюча  мжичка  крила  простягла.

Вже  де-не-де  пожухлим  падолистом
Стрічають  клени,  липи  і  дуби
І  захололим  росяним  намистом
У  темінь  лісу  блимають  гриби.

Десь  на  дзвінкому  стиглому  акорді
Урвалась  мідна  сонячна  струна.
Снують  вітри,  вдоволені  і  горді,
І  срібний  бісер  липне  до  вікна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446816
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 02.09.2013


Анатолійович

Полинове поле. На слова автора Олекси Удайка.

 Море...  Гра  прибою,
 Полинових  трав  …
 Там,  де  ми  з  тобою,  –
 Сяєво  заграв…  
Літо,  щедре  літо,  
Це  ж  твої  плоди!..  
В  душу  клично  світиш:  
«Йди  до  мене,  йди!»  

Приспів:

 Полинове  поле...(2  рази)
 Ой,  духмяне  поле!  -  
Полиновий  рай…
 Полинове  поле  -  (2  рази)
Життєдайне  поле,
 Дай  росиці,  дай!

 В  небі  –  сині  хвилі,
 Плескіт  літніх  гроз,
 Недосяжні  милі  
Полинових  рос…
 А  в  душі  –  трембіти:
 «Грай,  гуцулко,  грай  –
 В  серце  звабно  мітить  
Полиновий  рай!»

 Приспів.

 Відпалають  грози,  
Спішиться  розмай,  
Спадуть  ранні  роси  –  
Полиновий  рай…  
Та  в  пам’яті  герцем  
Зринуть  полини  –  
Там,  де  твоє  серце
 Рай  цей  полонив.
 
Приспів.

ПРОГРАШ.

Життєдайне  поле,
Дай  росиці!  Дай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445783
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 28.08.2013


Анатолійович

Ах, Ох и Ого-го

Жили-были  Ах  и  Ох
и  дружок  их  Ого-го.
Ох  всё  ныл  :"Ох!  Мир  наш  плох!
Ох!  Я  не  люблю  его!"
Не  согласен  с  Охом  Ах:
"Ах!  Ну  как  наш  мир  хорош!
Где  ещё,  в  каких  мечтах
ты  другой  такой  найдёшь?!"
Спор  их  слушал  Ого-го,
улыбался  Ого-го...
Знал  -  за  это  ого-го
любят  женщины  его!
Ого-го  для  них  -  кумир!
С  Ого-го  прекрасен  мир!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284385
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 28.08.2013


Леся Геник

Вільні

Над  куполами  стяги  жовто-сині,
А  в  серці  знову  темносивий  біль  -
Ми  незалежні  нині,  наче  й  вільні,
Та  поневолені  безрадно  звідусіль!

Гучні  тамтами  бемкають  на  площах,
Іще  гучніше  мається  душа  -
Прекрасна  Неня  наша  і  хороша,
Лишень  біда  її  ніяк  не  полиша.

Незмінно-жаско  пригортає  мука
Безсилі  вікна  в  сонцесяйний  світ.
Летять  угору  "ще  не  вмерлі"  звуки,
Та  марнокрилим  видається  піснеліт.

І  з  року  в  рік  маліє  і  міліє
Джерельце  віри:  вирватись  із  пут
Колючої  розпуки-безнадії,
Що  присмокталась,  як  голодний  спрут.

Хоч  ніби  й  звиклось,  що  болить  і  тисне,
Неволить  волю  зрада  і  олжа,
Та  поки  небо  над  полями  висне,
Все  ближче  й  ближче  сунеться  межа...
(24.08.13)





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445161
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 25.08.2013


Адель Станіславська

Родинне…

Тужавіє  душа  від  того,  які  метаморфози  стаються  з  колись  близькими  і,  здавалось,  рідними  людьми...  
Чужина  відчужує...  Віддаляє,  відштовхує,  віднаджує  від  колись  свого,  рідного,  любого,  потрібного.
Своє  стає  чужим.  А  чуже...  своїм?
Моя  баба,  якби  встала,  небіжечка,  з  того  світу,  та  подивился  на  сей,  зчуженілий,  де  найрідніші,  найближчі  не  чують  радости  і  потреби  одні  в  одних,  то  бідна  заплакала  би  з  розпуки,  не  впізнаючи  своєї  рідної  крови,  що  перебовталась,  перекаламутилась  із  якимось  диким  вірусом  байдужости.  Що    її  нащадки,  ще  не  цілком  далекі  помежи  собою,  але  уже  цілком  не  близькі.
Втім,  вона  ще  застала  початку  кінця...
Сумно,  коли  нема  потреби  у  спілкуванні,  родичанні,  сходинах,  обіймах,  поцілунках.
До  речі,  про  останні...
Нині  настала  дивна  мода.
Звідки  занесена,  ким  прищеплена?
Нині  замість  привітального  теплого,  щирого  родинного  цілунку  є  лише,  ніби  за  примус,  скупий    нахил  з  примарним  дотиком  до  щоки  "цілованого"  чи  "цілувальника"  із  театральним  голосним  цмоком  у  повітря  побіч  вуха  чужо_рідного  родича.
У  сю  мить,  як  таке  трапляється,  мені  здається  я  чую,  як  межи  нами  спалахує  невидима,  але  відчутна  блискавка,  що  лупить  сухим,  тріскучим  розрядом  між  двох,  колись  пра-пра-рідних  енергостихій.  І  вже  ніколи  цим  енергіям  не  сплестися  в  туге  родинне  перевесло,  бо  волокна  його  порозходились,  порозлазились,  як  намоклий  під  дією  води  папір...
Ми  ще  будемо  вважатись  родичами.  Ще  будемо  сходитись  на  весіллях  і  похоронах  з  поминками.  Може  зрідка,  як  за  диво,  пити  разом  каву  і  вести  світські  бесіди  ні  про  що...
Але  між  нас  не  буде  найвагомішого,  найголовнішого  у  родинних  стосунках  -  тепла.
І  нема  на  те  ради.  Бо  мало  того,  що  на  хоробу  є  лік,  коли  нема  охоти  до  одужання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444966
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 24.08.2013


Тетяна Луківська

Не просто…

Я  зуміла…й  від  тебе  пішла,
Бо,  здавалося,        так    буде  просто.
Поміж  нами  зневіра  лягла
І  в  мовчанку  сховалася  гостру.
Ну,    зуміла…  й  від  тебе  пішла…
Намагалась    ж    терпіти…  несила!
З  гіркотою  усе  відмела
І  за  мить  нашу  долю  скосила.
Та  не  знала,  що    ти  ,  я    -    то  ми…
Й  вже  по  -  іншому  жити  не  вийде,
Наче  сонце  не  вийшло  з  пітьми,
Наче  ранок  із  ночі  не  прийде.
Загорнулося  літо  в  печаль,
Заплітає  сум      наші  стежини…
І    змінити  нічого,  на  жаль…
Перезріло  скотились  ожини.
Я  згортаю  самотнє  крило
Гордо  й  гідно,  ховаючи  в  душу.
Та  чомусь  серце  в  кригу  звело,
Як  же  битися  знову    примушу…
Ну,  коли  ми  не  так  повелись,
Опустивши  завісу  коханню…
І  над    нами  захмарена  вись,
Болем  рвала  хвилину  останню.
І  чомусь  всі  ласкаві  слова
Загубилися  в  нашій  розмові,    
Наче  стрілка  кудись  часова,
Переставила  силу  любові.
Квітом  так  захмеліло  навкруг,
Тільки  ж  бо  не  п'янію  красою.
Літо  робить  останній  свій  круг…
Я    розлуку  стираю  сльозою.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444955
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 24.08.2013


Наталя Данилюк

Цій осені так до лиця…

Цій  осені  так  до  лиця
зореокі  жоржини
і  китиці  пишні
рожевих  п'янких  хризантем.
Вже  небо  вантажить
на  гарби  пухнасті  перини,
розплавивши  вулиці
свіжим  ранковим  дощем.

Цій  осені  так  до  лиця
мій  меланжевий  шалик
і  смуток  в  моїх
перестиглих  бузкових  очах.
Обсипались  груші
в  садку,  мов  добірні  опали,
і  липа  стара
заянтарилась,  ніби  свіча.

Ця  осінь  настояла
день  на  медах  і  кориці,
на  пінній  робусті
з  небесним  парним  молоком.
В  муслінових  сукнях
вербові  заплакані  жриці
вишіптують  сонце
руде  над  лазурним  ставком.

Цій  осені  так  до  лиця
жовта  барва  розлуки
і  наше  прощання
гірке  на  розхресті  доріг.  
Тримаю  тебе,  як  берізонька
серпня,  за  руки
і  туга  кришталиться
в  теплих  зіницях  моїх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444939
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 24.08.2013


olesyav

Атом Любові

Я  така  маленька  
у  Твоїй  долоні,
Розчинився  всесвіт
в  дотику  однім.
Всі  тривоги  стали
ніби  невідомі,
Тільки  усміхнулась
гірко  нічка-мім.

Вже  мене  не  стало,
ні  душі,  ні  тіла  –
В  атомі  Любові  
неподільні  ми.
Сила  притягання
вірою  зігріла,
Викресавши  іскру
з  подиху  пітьми.

Знаю,  незабаром
вибух  пролунає  –
Всесвіт  наш  поверне
з  миті  забуття.
Я  ж  пройду  з  Тобою
пеклом  а  чи  раєм,
В  атомі  Любові
вигрівши  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233958
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 20.08.2013


olesyav

Не сумуйте, мамо…

«Не  сумуйте,  мамо!»
Перебігло  літо,
наче  дитинчата
через  той  поріг.
Знову  сонце  дітям
у  дорогу  світить,
І  ховати  сльози
стало  на  порі...

…Перекотять  Спасом
яблука  на  осінь,
Стихне  у  зажурі
спорожнілий  сад,
Тільки  зрідка  зранку
птах  дзвінкоголосий
Стрепене  у  гіллі
згадку  про  внучат...

«Дай  же,  Боже,  дітям,
небо  за  покрову!»
Мамина  молитва  –
світу  оберіг.
«Ви  чекайте,  нене,
нас  у  гості  знову!»…

…Сивіють  в  чеканні
волоски  доріг…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444216
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 20.08.2013


olesyav

Я п’ю весну…

Я    п’ю    весну…
Спочатку    –    тільки    по    краплині,
Аби    не    захмеліти    вкрай.
Мені    налито    щедро    нині    –
Гуляй,    душе    моя,    гуляй!

Смакуй    красою    оцією...
Повітря    теплого        ковток    –
Стрімкою    рине    течією
Застиглий    в    льоді    плин    думок.

Відчуй,    як    щастя    струменіє
Крізь    пори    втомлених    чуттів.
Я    ж    відчуваю    -    розум    мліє,
А    серце...    серце    –    поготів!

Я    втриматись    уже    не    в    змозі.
Із    чаші    неба    смачно    п’ю...
Колись    отямлюся    у    прозі,
Як    хміль    у    вірша    переллю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404868
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 20.08.2013


olesyav

Я зачекалась у склепі мовчання

Я  зачекалась  у  склепі  мовчання  -  
Ситом  ночей  просіваю  слова.  

Стрілки  сторожею  кроки  чеканять  -  
Міряють  віддаль  тривожну  до  Вас.  

Плине  чекання  рядками  молитви  -  
Ними  квітчаю  надії  вівтар...  

Квіти  ж  бо  в'януть  (чому  я  не  звикла?)  -  
Воду  живильну  шукаю  між  хмар...  

-  Чи  віднайду?  (щось  занадто  тут  хмарно)  -  
Стрілок  питаю  -  своїх  вартових.  

Відповідь  жду.  Але  певно  -  намарно.  
Крок  монотонний,  здається,  вже  стих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418284
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 20.08.2013


*ИРЕНА*

В ЛАБІРИНТАХ ПОЧУТТІВ

Чарівний  і  такий  дотепний,
Він  з’явився  в  моїм  житті.
Почуттєвостей  цілий  спектр
Розчинився  у  сум’ятті.

Я  не  знала,  що  так  розквітне
Дотик  двох  поетичних  душ.
Та  тепер  почуття  елітне
Бешкетує  в  моїм  саду.

Я  в  віршованих  лабіринтах
Вже  не  в  змозі  знайти  стежок.
В  серці  ніжність  друкує  принтер,
Мрії  просяться  до  зірок.

Я  розплутаю  хміль  чуттєвий,
Перестрибну  ріку  бажань.
І  в  прозорім  парео  Єви
Буду  схожа  на  дику  лань.

Я  втечу  від  твоїх  обіймів,
Заспокою  бентежність  снів.
Будуть  там  під  замком  надійним  
Не  страшні  почуття  мені.
                                                         14.08.13р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113081809306

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444074
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 19.08.2013


Любов Ігнатова

Майже інтим …

Ти  прийшов  ...Я  так  цього  чекала  ...
Одягла  найкращий  пеньюар  ...
Освітила  свічкою  дзеркАла  ...
Увімкнула  тихий  спів  гітар  ....

                                   ...Ти  лоскочеш  ніжно  мою  ніжку  ....
                                         Потім  вушко  ...шию  ...моï  руки  ...
                                           І  до  тебе  у  моєму  ліжку....
                                         Смерть  прийшла  ...противний  комарюко!!!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443307
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Осіріс

Спивають літо з річечки стрижі…

Спивають  літо  з  річечки  стрижі
Гладь  течії  вдихаючи  дзьобами.
Ледь  уловимі,  лякані  брижі,  
Злітають  між  латаття  голубами.

Стрекоче  в  лоні  статурних  тростин,  
Очеретянка  дощиків  провістя,  
Серпанку  обтрясаючи  бурштин  
На  ряски  візерунчате  розхристя.  

Милується  у  задзеркаллі  плес
Бульката  чапля  власною  красою,
Де  у  відлунні  голубих  небес
Течуть  мальки  неспішною  ходою.      

Куйовдить  сонце  локони  хвиле́ць,
М'якими  золоченими  перстами.
Душевне  літо,  у  вінку  криле́ць,  
Стрижів  агатом  тріпотить  над  нами.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443076
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Любов Ігнатова

О, як мені тебе не вистачає …

О,  як  мені  тебе  не  вистачає!  ..
Якби  ти  знав,  то  б,  мабуть,  прилетів
Із  інших  міст  ...із  всесвіту  окраïн...
Хоча  б  цілунком  вранішніх  вітрів  ...

Я  так  бажаю  доторкнутись  знову
Теплом  долонь  до  рідноï  щоки  ...
А  хочеш,  заспіваю  колискову,
Пущу  до  тебе  хвилями  ріки?  ..

А  ти,  десь  там,  у  зародку  галактик,
Ïï  почуєш  серцем  ...І  душа,
Згорнувши  тіло  у  маленький  клаптик,
Зіп'Є  її  з  Ведмедиці  -Ковша  ...

І  ти  прийдеш  ...  Із  ранку  ...Може  й  зночі  ...
А  може  ...Але  ти  -прийдеш!!!  
І  прошепочеш  пелюстково  :"Хочу  "...
І  моï  губи  знову  віднайдеш...

...О,як  же  я  сумую  за  тобою!  ..
Вже  виплакала  цілий  зорепад  ...
І  дозріває  тихою  журбою
Моïх  очей  солодкий  виноград  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442945
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Любов Ігнатова

Ревнощі …

Я  прокинулась...В  грудях  горіло  ...
Бо  якийсь  черв'ячок  невтомний
Прогризався  у  душу  крізь  тіло,  
Болем  нехтуючи  скоромним  ...

Бо  від  сліз  аж  розпухли  очі,
Бо  кровили  покусані  губи  ...
Я  заснула  на  сконі  ночі  :
Ревнувала  тебе,  любий!  ..

Я  кричала  у  зАпалі  дикім,
РозкидАла  твоï  подарунки  ...
І  гроза,  мов  левиним  риком,
Додавала  у  гнів  малюнки  ...

І  лило  ...  І  сміттям  спливало  
Повноводдя  із  тротуару  ...
А  мені  було  бурі  мало,
Щоб  прогнати  страшну  примару  ...

Я  злякалась,  що  прИйде  завтра,
У  якому  тебе  не  буде  ...
І  ці  ревнощі,  ніби  ватра,
Пропікали  мені  груди  ...

...
Ми  мирилися  довго  і  вміло  ...
До  п'янкого  небес  тремтіння  ...
І  над  нами  розправив  крила
Світлий  ангел  порозуміння  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442490
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 11.08.2013


*ИРЕНА*

ВЗАЙМЫ У НОЧИ

Силуэт  в  полуночном  сиянье…
Лики  страсти  мерцают  во  мгле.
Вновь  мечтаю  о  страстном  слиянье
Наших  жаждущих  тел  при  луне.

Утопая  в  хмельных  наслажденьях,
Замираю  от  трепетных  мук.
Сладострастное  ласк  наважденье
Ощущаю  под  нежностью  рук.

Звезды  нам  разжигают  желанья,
Сердце  к  сердцу  прижалось  впритык.
Ты  своею  колдующей  дланью
Отрываешь  запретный  ярлык.

Все  доступно,  открыто,  возможно.  –
Во  всем  мире  –  лишь  звезды  и  мы.
Но  в  той  ночи  немыслимо  сложно
Взять  звезду  наслаждений  взаймы.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113080908805

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442378
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 11.08.2013


Тамара Шкіндер

Серпнева казка

Сріблом  сіяють  небес  траєкторії.
Зірка  упала!  Загадуй    бажання!
Серпень  в  дощах  купається  зоряних  
В  ніч-чарівницю  до  самого  рання.

Ліс  таємниче  дихнув  прохолодою.
Місяць  вогонь  добуває  кресалом.
Росами  вмиті,  пишаються  вродою
Верби  плакучі  внизу  понад    ставом.

Десь  в  очереті  зашпортався  вітер.
Жаба  із  Жабом  сховались  під  берег.
Звабно  Русалка  погойдує  віти,
Трунком  чарівним  наповнює  келих

Білої  лілії  з  древніми  чарами.
Рибки  у  танці  злітають  над  плесом.
Визирнув  місяць  й  сховався  за  хмарами.
Тихо  шепочеться  листя  берези.

Казка  серпнева  світла  і  чиста
Вабить  шляхами  земного  Едему
Небо  виблискує  сяйвом  сріблистим.
Світ  зачарований  літнім  тотемом


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442004
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 10.08.2013


Віталій Назарук

Дякую всім за вітання

Щоб  завжди  ранок  надихав  на  день,
А  день  готовив  все  на  гарний  вечір,
Чудова  жменя  чарівних  пісень,
Творила  в  серці  пречудові  речі…

Цвіло  кохання,  квітами  в  душі,
А  вередливі  Музи  обліпили,
До  досконалості  не  трапилось  межі,
Нестиглі  вірші  швидше  щоб  доспіли.

А  ще  Вам  зичу  шляху,  щоб  без  ям,
Води  джерельної  і  чистої,  як  криця,
Чудових  внуків,  як  я  маю  сам,
Хай  кожного  із  вас  ім'я  святиться!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441662
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 07.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2013


*ИРЕНА*

ДУШЕВНІ ЕТЮДИ

Я  читала  етюди  кохання
З  чарівної  аптечки  душі.
І  якесь  невагоме  єднання
Розтеклось  килимком  споришів.

Воно  стигло  рум’янцем    солодким,
Кучерявилось  творчим  листом.
І  тоді  дев’яносто  відсотків
Доторкались  до  поділки  «сто».

Лиш  на  мить.  Потім  знову  відлига
І  якийсь  неземний  холодок.
А  той  жар,  що  до  зближення  кликав,
Вже  чомусь  не  ділився  на  двох.

Звинувачувать  долю  не  буду,
Бо  причина,  напевне,  в  мені.
На  межі  поетичного  блуду
Я  свідомо  кажу  собі:  «Ні».

Не  потрібно  хвилюючих  кадрів
І  нектару  чаруючих  слів.
Ми  погріли  серця  біля  ватри,
Та  пожежі  чинити  не  слід.

Позад  нас  –  окільцьовані  долі.
Та  хоч  в  ніжних  стосунках  –  табу,
Зустрічаю  у  снах  мимоволі
Нашу  ніч  –  почуттєву  рабу.

Таємничі  сліди  сьогодення…
Знов  етюду  картина  палка...
Ще  не  раз  Вас  розбудить  натхнення,
Мов  осінньої  жінки  рука.  
                                                                   02.  08.  2013р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113080300539

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441184
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 04.08.2013


Олекса Удайко

Любляча жінка

Любляча  жінка  
наллє  чаю  і  спитає:
«Скільки  цукру  
покласти,  любий?»  
Байдужа  –  
поставить  воду:  
«Чай  і  цукор  –  
в  шафі!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440784
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013


Віталій Назарук

МАК У СНОПІ

Волинь  жнивує,  хліб  вродив  на  славу,
Поля  у  золоті,  аж  просяться  в  снопи,
Волошки  сині  ще  цвітуть  яскраво
І  мак  червоний  можна  віднайти.

Складають  копи  трударі  по  полю,
Обв’язують  перевеслом  хліба…
І  лине  пісня,  вирвавшись  на  волю,
Бо  йдуть  жнива,  багаті  йдуть  жнива.

Ось  перший  сніп  і  мак  червоний  в  ньому,
Що  виріс  в  полі  на  землі  святій,  
Червона  квітка  заплелась  в  корону  -  
Тендітний  мак  в  оправі  золотій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440630
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 01.08.2013


Дід Миколай

Збирав пожитки Страдник за ставком,

Цвіркун  на  дворі  шпарив  безугав.
Розносив  спів  левадами,  -  сонати.
Жагучі  ноти  сипались  з  октав,
Дівчат  жигун  запрошував  до  хати!

Лягали  спати  стомлені  бджілки.
Їм  з  квітів  снилось    у  Нірвані.
Вхмелілим  медом  з  пасік  стільники,
навкруг  стелили  запахи  духмяні.

А  Вечір  йшов  намоленим  шляхом
із  літом  в  Липця  скінчились  дебати.
Збирав  пожитки  Страдник  за  ставком.
В  покої  йшов,  -  у  Ніч  відпочивати.

Як  Равлик  Місяць  витягнув  ріжки,
знайшов  вчергове  чим  подивувати.
Будив  у  хмарах  заспані  зірки,
щоби  у  шати  нічку  наряджати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440764
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 01.08.2013


Олекса Удайко

Ангел у відпустці

Ангел  
відчепив  
крила…  
Та  й  гайнув  
у...  
відпустку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440782
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013


Шон Маклех

Той, хто зазирає

«Пройшов  я  Стежину  Каменів  
 й  погибельний  Ліс  Шипів,
 Бо  хтось  вклав  у  мої  ноги  
 надію  і  страх…»
                 (Вільям  Батлер  Єтс)

Колись  давно  я  прожив  кілька  днів  серед  дрімучого  лісу  на  дні  давньої  ущелини,  оточеної  скелями,  що  утворені  тріасовими  вапняками.  В  ущелині  були  зруйновані  стародавні  копальні,  штольні,  де  люди  колись  шукали  блискучий  метал,  які  нині  ведуть  у  велике  Ніщо.  Вічно  вологі  камені  поросли  мохом  і  папороттю.  Я  слухав  шум  водоспаду  і  думав  про  вічне.  І  раптом  написав  таке:

На  дні  тріасової  ущелини,
Серед  скель,
Де  спить  споконвічне,
Спить  небудиме  й  невисловлене,
Мислю  про  паростки,
Що  завжди  проростуть,
Як  тільки  зерно  –  
Не  мертве  і  не  живе
Впаде  в  цей  ґрунт
Вічної  вологості.
Щось  більш  давнє  
Ніж  папороть,
Щось  більш  невловиме  
Ніж  думка
Зазирає  у  моє  глибинне  єство,
Нагадує,  що  все  тимчасове,
Крім  нього  –  оцього  темного
І  зловісного,
Якого  друїди  звали  Кром  Кройх,
Що  ховається
В  густій,  
Як  молоко  сліпої  вівці  темряві
Старої  кинутої  копальні,
Наодинці  з  прокляттям,
Яке  тяжіє  перестиглим  яблуком
Над  моєю  землею
Тужливих  журавлів
Та  бородатих  шаманів.
Віддаю  свою  плоть
Крижаному  водоспаду  часу,
Віддаю  свій  дух
Старому  дереву  споглядання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440711
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 31.07.2013


Олена Іськова-Миклащук

Я стану зорею…

Торкніться  хоч  подихом  …  тіла
У  сяйві  липневої  ночі.
Я  б  зіркою  в  небо  злетіла,
Де  місяць  промінням  хлюпоче.
Дозвольте  на  кінчиках  пальців
Відчути  тепло  ваших  весен.
Хай  душі  кружляють  у  танці,
Хвилюючи  місячне  плесо.
Хай  ніч  нам  накине  на  плечі
Гаптовану  сріблом  кирею.
Ваш  подих—це  тільки  предтеча.
Цілуйте—я  стану  зорею…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440589
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 31.07.2013


Валя Савелюк

ПАМ`ЯТЬ ОКЕАНУ

пам`ять  води  –
всюди…

сіль  –
кристалічний
інформаційний  носій…

сіль  і  вода  –  первозданний,  
необмежений  океан,
тіло  людське  –  
крові-води-рідини  солоної  жбан…
із
незначними  домішка-ми:
хто  ми?  звідки  ми?
так  і  зали́шились  первозданними
прообразами-океанами?..

де́щиця  глини,  сіль  і  вода  –
тілесна  людська  природа...

для  їди
присолюємо  завжди
плоть  угото́вану  і  плоди  –
для  поживи:
без  солі  і  без  води
тілесне  життя  неможливе…  

рослини  вийшли  на  сушу  –  прі́сними,
ми  –  
солезалежни-ми…


…прі́сність  небесних  дощів  і  манни…  
сіль  і  вода  –  потреба-зов
доутробного  океану?..

sol*,  colo,  сонце  –  слова-синоні-ми:
взаємосимволи
за  системою  світознань  утраченими  
прадавніми:
Сонце  духовне  -  Господь  Ісус,
Сіль  Неба,  Землі  і  Космо-су…

…у  трудах  –
через  по́ри  шкі́ри  –
солона  роса
їсть  прісново́дні  очі,
у  журбі  –  солона  сльоза,
щомісячно  три  магічні  ночі  –
припливи-одпливи  у  океані
і  мізках  наших  -  у  ритмах  по́вні:
прозріння  інформативні  -  
інтуїтивні,  пророчі…
де  ява?  –  напівсонно-маре́вний  стан…
транслює  незабутні  впливи  
дітям-бризкам  своїм  –  Океан…

…перешкоди  у  мережі́…
викривлення  зловорожі…
чужі

26.07.2013

*лат.  sol  -  сонце,  і  язичницьке  наше  прадавнє  Коло  (сolo)  –  сонце  і  сіль,  звідси  –  Коломия  –  місце,  де  мили  Коло  (Сolo),  сіль,  тобто…  у  римській  міфології  sol    -  сонячне  божество.  Імператор  Авреліан  ввів  у  Римі  у  227  році    культ  бога  Сонця  Незборимого  (Непереможного  -  Sol  Invictus),  день  якого  святкувався  25  грудня;  у  скандинавській  міфології    Sol  -  богиня  сонця.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439740
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 27.07.2013


Ліоліна

В бой идут только бабки

.                  А  поле…  Несчётно  его  перешёл,  урожай  собирая  с  нелепой  судьбины  своей
                   А  надежда…  Конечно,  конечно!  На  родненький  мой  Рай  со  Бес
                   Ицхак  Скородинский
                   http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439801


О  розах  речи  нет,  засохли  лютики.
Деды  и  бабушки  готовы  –  в  бой.
Пришли  опять  в  Собес,  сидят  на  стульчиках,
Сражаться  с  бренною  своей  судьбой.

Из  преисподней  бес  поднялся  тИхонько,
Для  наших  старичков  создал  он  «рай»*.
И  в  души  хрупкие  вонзил  свои  клыки,
Раз  старый,  то  теперь  молчи  –  страдай.

Стоят  бабулечки  (Вы  в  списке  –  сотая?).
Так  что  ж,  что  обморок?  Жуй  валидол,
Теперь  такой  режим  –  диета  строгая,
Кефир  и  хлебушек,  еще  укол.

Прошу  на  свалку  Вас,  о  старость  серая,
Пустых  бутылок  там  бери  вагон.
Желанья  выцвели.  Цвета  потеряны.
Вот  это  –  и  не  жизнь,  но  и  не  сон…

*Райсобес.  Игра  слов:  Рай  со  Бес

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439865
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013


Дід Миколай

Слуга Содомський – батюшка Гоморський,

Слуга  Содомський  –  батюшка  Гоморський
В  гріхах  по  вуха,  виваляв  в  лайні
Мою  Вкраїну,  виплодок  московський:
Ой,  як  же  Боже  боляче  мені.

В  Дніпрі  сьогодні  гідність  потопили,
ПідеРи  –  зайди,  хлопи  –  холуї.                                            
В  поклоні  стадо,  голови  хилили:
Горби  Печерські  плакали  в  журбі.

І  честь  і  совість  на  віки  зганьбили,
Звитягу  предків  нищили,  слабі..!
Московську  нечисть  славили,  зустріли:
Попи  –  іуди  з  вами,  й  голубі.

Горіли  в  злобі  очі  біснуваті,
Із  потойбіччя  блимали  скляні.
Плювались  ядом  Змії  в  нашій  хаті:
Бодай  би  вас  побачить  у  труні.

Як  остогидли  біси  ви  прокляті,
Знов  обкурились  зранку  коноплі.
Ми  не  просили  в  гості  вас  пархаті:
Летіти  б  вам  у  пекло  на  мітлі.

Та  вже  напроти  Ангели  крилаті,
Гніздо  будують  в  хмарах  у  пітьмі.
Щоби  розвіять  сутінки  патлаті:
НАМ,  освятити  наміри  святі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439885
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013


Олена Іськова-Миклащук

Крізь людську байдужість проростали квіти…

Крізь  людську  байдужість  проростали  квіти,
Пнулися  до  сонця  ніжні  пелюстки.
Від  розпуки  небо  почало  сивіти,
Розірвавши  душу  громом  на  шматки.
І  молились  люди:  «Та  за  що  нам  кара?
Ми  ж  для  тебе,  Боже,  зводимо  церкви,
А  над  нами  досі  полину  примара,
І  дірки  в  озоні  –  спробуй  проживи.
Що  тепер  робити?!  Та  у  нас  же  діти…
І  яка  їх  доля  на  Землі  чека?!...»
Як  спасіння  наше  проростають  квіти,
Та  і  їх  безжально  рве  людська  рука.


Фото  автора

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439595
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 27.07.2013


Любов Ігнатова

Вона пускала у струмочках фантики …

Вона  пускала  у  струмочках  фантики  ...
Сама  собі  варила  каву  зранку  ...
І  мріяла  про  принца  і  романтику,
Рахуючи  ромашки  на  фіранках  ...

Вона  уміла  слухать  дощ  за  вікнами,
І  розуміла,  що  шепоче  вітер  ...
Її  слова  були  для  інших  ліками  ...
А  їй  ...  ну  хоч  би  раз  хто  сльози  витер  ...

Вона  завжди  була  для  всіх  промінчиком  -
Світила,  звеселяла,  зігрівала  ...
А  свою  тугу,  крихітним  камінчиком,
У  черевички  від  людей  ховала  ...

Вона  кохала...Чи  була  коханою?  ..
Нелегко  закохатися  в  дивачку  ...
Душа  щеміла  вирваною  раною  -
Не  треба  їй  любові,  як  подачки!  ..

Вона  пускала  у  струмочках  фантики  ...
І  дарувала  без  остатку  ласку  ...
І  свято  вірила  у  принца  і  в  романтику,
Що  хтось  напише  і  для  неї  казку  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439759
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2013


Віталій Назарук

ЖИВІТЬ БРАТИ

Живіть  брати,  тримайтесь  роду,
Часи  змінились,  йде  орда,
Вона  творить  кругом  погоду
І  не  лякається  суда.

Збирає  мито,  б’є  і  ріже,
Дівчат  гвалтує,  як  колись,
Їх  дух  всі  чують,  він  ще  свіжий,
Та  ти,  мій  брате,  не  корись.

Гостріть  мечі,  ціпи  готуйте,
Бо  скоро  прийде  судний  час,
Орді  прошу  вас  не  слугуйте,
Одна  надія  лиш  на  вас.

Ординців  виженемо  з  хати,
Порядки  заведем  свої,
Не  довго  будемо  чекати,
Зсічемо  голову  змії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438795
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013


Наталя Данилюк

До лісу

Коли  буває  важко  між  людьми,  
Я  йду  до  лісу  говорити  з  Богом...
Високі  сосни  дужими  крильми
Мене  стрічають  за  старим  облогом.

В  молочне  мрево  дивні  молитви
Шепочуть  стиха  схимниці  суворі,
Поміж  ворсинок  мокрої  трави
Палахкотять  у  душу  мідні  зорі.

Тут  потічки,  як  струни  золоті  -
Одна  за  одну  тонша  і  дзвінкіша!
У  цій  могутній  звичній  простоті
Така  п'янка  і  кришталева  тиша!..

Тут  кожна  голка  хвойна,  чи  листок,  
Травинка  кожна  -  все  таке  знайоме...
Немов  якийсь  невидимий  місток
Веде  через  нефритові  хороми

Тебе  до  Бога.  Краплею  роси,
Обкуреної  ладаном  духмяним,
Торкає  світ  нетлінної  краси,
Загоює  твої  душевні  рани.  

І  ти  летиш  з  холодної  пітьми  -
Увись,  у  синь,  подалі  від  земного!..
Коли  буває  важко  між  людьми,
Втікай  до  лісу  говорити  з  Богом...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438784
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013


Леся Геник

Нестерпний біль

                         [i]  "...Ох,  якби  ж  то  вмерти...  Якби  ж  то  вмерти..."
                                                 (Адель  Станіславська  "Болить")[/i]

А  так,  бува,  болить,  що  й  не  стерпіти  -
Аж  репаються  з  болю  образи!
Повиростали,  вигулькнули  діти  -
Не  бачать  материнської  сльози.

Не  чують  батькового  нарікання...
А  рани  домордовують,  печуть!
Щоденно  і  щоночі  до  світання
Вогненні  змії  лазять  по  плечу.

За  що  ж  ся  мука  видалася,  Боже?
За  що  ж  оця  покута  без  межі?
Врізаються  у  тіло  болю  рожі  -  
Нестерпні  колючки,  тонкі  ножі.

Уже  й  молитва  вірою  безсила  -
Безглуздя  чи  миттєве  забуття?
Розпука  розтікається  по  жилах
І  серце  ворохобить  до  виття:

-  О,  смерте  люба,  де  ти,  де  ти,  де  ти?!
Зрятуй  од  цеї  немочі,  звільни!
У  темній  тиші  кривляться  портрети,
А  стеля  тисне,  наче  валуни...
***
Не  перший  день  лежить  старий  каліка,
Не  вперше  смерті  змолює  собі...
Ридає  мати,  сльози  -  наче  ріки,
Лиш  ба,  тих  сліз  не  бачать  молоді...
(13.07.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437114
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 14.07.2013


Леся Геник

Устами притулюся до землі…

Устами  притулюся  до  землі  -
До  тої,  що  найперша,  наймиліша.
У  рідному,  коханому  селі
Стареньку  хату  пригорну,  потішу.

Бо  десь  отут  усі  мої  літа  -
Іще  такі  наївні,  світлоокі,
Не  страчені  намарне  по  світах,
Дитячі  босоного-щирі  кроки.

А  над  вікном  ікони  пресвяті
Ще  й  до  сих  пір  молитву  пам’ятають
Оту,  що  матінка  на  самоті
Вигойдувала  аж  до  небокраю...

І  де  б  життя  тепер  не  повело,
Куди  б  не  простелилися  гостинці,
Зусюди  повертаю  у  село,
Тулю  уста  до  рідної  землиці.
(12.07.13)






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437062
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 14.07.2013


Віталій Назарук

Вибачаюсь, Євгене

Облиште  геть  всі
справи  на  хвилину  -
В  напрузі  й  так  марнуємо  життя...
Ви  уявіть  минулу
Україну,
Крізь  час  збудіть  свідомо  сенс  буття.

За  що  місця  навколишні
родючі,
Та  й  мова  в  нас  -  співуча  над  усі.
Животворять  людей  Дніпровські
кручі.
Кому  й  за  що  ми  винні  цій  красі  ?..

І  разом  з  тим  -  тіжка
постійно  доля.
Несе  наш  люд  суворий  хрест  віки.
Чому  така  разюча  Божа
воля:
Земля  цвіте,  а  ми  в  нужді  таки  ?..

Не  кара  це,  скажіть,  за
зволікання  ?
Не  поштовх  це  святих  поводирів  ?
І  тих  завдань,  яких
невиконання
Не  входить  в  план  Космічних  терезів...

Чорнобиль  -  то
остання  засторога,
А  вільний  хліб  -  навмисне  щедрий  шанс,
Це  мешканцям
підказана  дорога,
А  багатьом  -  поблажливий  аванс...

В  минулих  днях  -
завжди  всесвітній  розум  !
Майбутній  схід  із  вчора  майорить...
Хто  розбере
давнезну  предків  прозу,
Того  життя  життям  нагородить
!..
     Євген  Юхниця

За  вірш  такий,  що  чистий  наче  криця,
За  слово  тепле  і  патріотизм,
Вклоняюся  Євгенію  Юхниці,
Бо  він  поет,    до  віршів  має  хист…

Не  розумію    віршів  я  окремих,
Що  пише  він  не  серцем,  не  в    душі,
Та  в  нього  вірші  є,  що  від  Богеми,
Загоять  рани,    наче  спориші.

У  мене  чорний  список  стане  менший,
А  обране  доповниться  віршем,
Чому  цей  вірш  не  прочитав  раніше?
В  моєму  серці  і  донині  щем…
           
                                   Віталій  Назарук

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436999
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 14.07.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Лист до Тараса Григоровича Шевченка. .


[b][color="#1e31a8"]Тарас  Григорович,  отак  і  живемо,
Дітей  зростивши,  ведемо  до  школи,
І  вільні  наче  б,  тільки  все  одно,
Ми  залишились  босі  всі  і  голі.
Величну  мову  чути  лиш  в    селі,
І  то  її  паплюжить  сите  панство.
Воно  змінилось  дуже  в  наші  дні,
Звело  у  ранг  нахабство  й  дике  хамство.
«Московський  цар»  неначе  б  в  стороні,
Та  все  одно  свою  нам  пише  волю,
Народ    звичайний    з  вухами  в  багні.
Без  сподівань  на  кращую  вже    долю.
Козацький  дух  винищується  геть,
І  пестять  в  нас  дух  рабства  та  покори,
Ліси,  річки  -  засуджені  на  смерть,
Вже  скоро  лисі  будуть  наші    гори.
За  що  боролись  ви  в  своїх  віршах,
І  де  заможна  й  тиха  Україна?
Її  нема,  вона  –  підбитий  птах,
І  знищують  свої  ж  її  невпинно.

Були  б  живий,  ви  б  дійсно  заридали  б,
Отак  і  живемо.  Народний  гнів
Прудкі  міняють  на  горілку  з  салом,
І  всі  мовчать  ,  неначе  вже  німі.
Ще  дехто  пам’ятає  «Заповіт»,
Та  Ваші  дні    святкуються  завзято,
Прийди  Тарасе-Батьку,  та  спини
Тих  лицемірів  підлих  та  пихатих.
Візьми  у  руку  батьківський  батіг,
Та  починай  без  розбору  шмагати,
Щоб  вивести  з  країни  бруд  і  гріх,
Щоб    знову  нам  народом  справжнім  стати.
Щоб  пробудилась  совість  у  людей,
А  слово  «гідність»  не  було  порожнім,
Бо  вже  набридло  жити  без  ідей,
Без  сподівань,  без  істини,  безбожно!

То  ж  вибачте,  пишу  до  Вас  листа,
Бо  Ви  і  зараз  за  живих    міцніший,
Молитва  Ваша  щира  і  проста,
За  Вашим  словом  Бог  нас  не  залишить.[/color]
[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436962
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 14.07.2013


Віталій Назарук

ПІСНЯ КОХАННЯ

Твої  коси  лляні  
Зчарували,  
Задурманили  ніжним  
Любистком,  
Пісню  зорі  вечірні  
Співали,
Очі  сяяли  люблячим
Блиском.
Пломеніли,  мов  
Квіточки  льону,  
Чи  блакить  озеркова  
Полісся,  
Пахли  губи  твої  
Малиново,
А  твій  голос  звучав,  
Наче  пісня.
Розплети  свої  коси,  
Кохана,  
Нехай  шаллю  лягають  
На  плечі,  
Щоби  зіронька  рання
Кохання
Принесла  нам  на  
Крилах  лелечих.






 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436570
дата надходження 11.07.2013
дата закладки 12.07.2013


Олена Іськова-Миклащук

В ніч на Івана Купала (Монолог Мавки)

«Привіт,  юначе.  Досі  віриш  в  диво?
Шукаєш  ти  тут  папороті  цвіт?»
І  Мавка  посміхнулася  звабливо,
Аж  захитався  юнакові  світ.
«Іди  сюди.  Поближче…        Ну,  не  бійся.
Я  лиш  самотня  дівчина-краса.
Невже  тремтиш?  То  пригорни  –зігрійся,
Хай  висохне  на  одязі  роса…»    
Пішла  назустріч,  узяла  за  руку—
Затріпотіло  серденько,  мов  птах.
«Та  я  дарую  радість,  а  не  муку…
Ну  пригорни:  замерзла  на  вітрах»
Із  неба  зірка  впала  прямо  в  серце:
Беззахисна…  Прекрасна…  І  сама…
Не  очі,  а  бездоннії  озерця….
(Така  краса  бува  життя  лама.)
«Ні,  це  не  сон!    Повір  нарешті  в  щастя
І  стану  я  твоя  на  цілий  вік…
Прийми  із  уст  моїх  святе  причастя…
Тепер  ти  мій  законний  чоловік…
Нас  не  розлучать  люди  та  стихії—
Такий  союз  дається  раз  в  житті.
Хоч…  люди  не  дадуть:  вони  лихії,
Тож  спокій  віднайдеш  лиш  в  забутті.
Тебе  тримати  силоміць  не  буду.
Захочеш—йди,  живи  пісним  життям…
Забудеш  ти,  то  й  я  тебе  забуду…
Є  сумніви?  Довірся  почуттям…»
Торкнувся  уст  і  небо  зазоріло,
І  папороть  довкола  зацвіла…
Щасливий!  Тільки  серце  відгоріло
І  ліс  накрила  вічная  імла…


Фото  Кладык  Петр  http://kladyk.com/portfolio-view/mavka/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435604
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 07.07.2013


del Consuelo

З поезії солоних хвиль

Ледь  вітер  не  порвав  вітрил...
Який  там  дрейф?  Аж  хилить  щоглу.
Лавіруй  думкою  щосил  -
А  курс  відомо  тільки  Богу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422777
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 06.07.2013


Дід Миколай

ВЕРНИСЯ, СИНУ Музика Голоскевича

Скажи,  мій  сину,  чом  покинув  Україну,
своїх  батьків,  свою  рідню?
Невже  не  чуєш,  як  мольба  до  тебе  лине:
"Вернись!  Зерном  засій  ріллю!"
Тебе  чекає  обездолена  Вітчизна,
дивись  -  блищить  сльоза  в  її  очах!
То  ж  не  очікуй  її  тризни,
будь  сином  їй  не  на  словах  -
в  повітрі  порох  знов  запах!

Прошу  :"Вернися,  сину  рідний  мій,  додому,
душа  моя  горить  вогнем!
Води  напийся  з  мами  рук,  з  її  шолома,
вже  досить  бути  холуєм!"
Калина  в  лузі  знову  виросте  здорова,
в  гірке  минуле  піде  листопад...
Країна  встане  у  обновах
і  заквітує,  ніби  сад!
Як  дивний  заквітує  сад!

Скажи,  мій  сину,  чом  покинув  Україну...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435190
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 04.07.2013


*ИРЕНА*

ВЕЧІРНЯ ПРИСТРАСТЬ

Вечір  насів  на  кімнату,
Тінями  нас  огортав.
Час  поспішав  з  циферблату
До  своїх  нічок-путан.

Очі  теплились  чаями,
Пестощів  лився  струмок.
Плаття  стекло  ручаями,
Губи  торкнулись  бруньок.

Ніжних  зізнань  позолота
Заполонила  думки.
Душ  розхвильованих  цнота
Повідкривала  замки.

Крізь  поцілункове  листя
Зринув  бажань  острівець.
В  ніжному  танці  злилися
Переплетіння  сердець.

У  почуттєве  багаття
Сипались  з  неба  зірки.
Свідки  солодкого  щастя:
Губи,  зітхання,  бруньки…
                                                   01.07.2013р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113070300249

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434981
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 03.07.2013


Олена Іськова-Миклащук

Куди летять роки? Музика С. Голоскевича

Куди  летять  роки?  Куди  так  поспішають?
Спинити  їх  хоча  б  на  мить.
Беруть  з  собою  все  лиш  досвід  залишають,
І  що  не  встиг—вночі  болить.
А  я  люблю  життя  і  серцем  не  старію.
Душа  на  крилах  в  небеса  зліта.
Бо  я  лише  добром  засію
Свої  літа,  свої  літа.
Лише  добром  свої  літа.

Усе  життя  немов  на  біговій  доріжці.
Нам  фініш—це,  по  суті,  старт.
Прекрасне  сонце  сходить  у  небесній  діжці,
А  суєта  краси  не  варт.
Щодня  милуюся  я  хмарками  у  небі,
Любуюся  як  падають  зірки.
Але  чому,  як  жити  треба,
Кудись  спішать,  біжать  роки?
Кудись  летять  мої  роки.

Куди  летять  роки?  
Куди  так  поспішають?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434785
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 02.07.2013


*ИРЕНА*

СЛЕЗЫ ЗНАЧАТ БОЛЬШЕ

Слезы  значат  больше,  чем  улыбка.
Всем  мы  улыбаемся  подряд.
Даже  незнакомым  по  ошибке
Дарим  свой  улыбчивый  заряд.

Всем  прохожим  в  суетливом  море
Волнами  улыбки  шлем  привет.
Улыбаясь,  замечаем  вскоре:
Нам  улыбки  дарятся  в  ответ.

Плачем  же  чуть  реже,  чем  смеемся,  -
И  слеза  подчас  для  нас  горька.
Лишь  от  счастья  (если  улыбнется)
Хочется  поплакаться  слегка.

Плачем  только  из-за  тех,  что  любим,
Дорогие  разводя  мосты.
Слезной  тучкой  отношенья  губим,
Возводя  прощальные  кресты.

Плачем  из-за  тех,  кто  сердцу  дорог.  –
Их  обиды  слишком  глубоки,
Ведь  не  смыть  их  след  с  душевных  взоров
Так,  как  соль  слезинок  со  щеки.

…Вновь  горчит  в  душе  печали  скрипка,
Сердце  обнимают  холода.
Слезы  значат  больше,  чем  улыбка.  -
Их  не  вызывайте  никогда!    

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113062507476

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433561
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 25.06.2013


Катерина Шульга

Полуницями пахне літо…

 Полуницями  пахне  літо,
Пахне  липою,  пахне  житом,
Пахне  річкою,  пахне  сіном
І  грибами,  що  дощ  „насіяв”...

Пахне  літо  татарським  зіллям,  
Матіолою  на  подвір’ях,
Чебрецями  ще  й  осокою...
Та  Любов...  Повсякчас  -  весною!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433427
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 25.06.2013


Катерина Шульга

Ти – мій!

Цвітуть  жоржини,  мальви,  чорнобривці...
В  зеніті  літо,  а  поля  в  жнивах...
І  джерело  душевної  криниці
Твої  зросити  проситься  вуста.

Ти  –  мій  від  поля,  від  землі,  від  лісу.
Ти  –  мій  від  сонця  і  від  Бога  –  мій.
Але  життя  поставило  завісу
І  наказало  кожному:  не  смій!

А  що,  коли  сміливість  стукне  в  серце,
Коли  завісі  прийде  судний  час?
...А  зазвучить  щасливе  інтермецо  –
Найдовше  у  житті,  і  лиш  для  нас.

І  гратимуть  на  ніжних  струнах  літа,
Які  -  не  інше  -  сонця  промінці,
Пташки,  хмарки,  дерева,  вітер,  квіти...
І  коники  –  з  дитинства  посланці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433422
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 25.06.2013


Олександр Букатюк

Солодка Самотність

Солодка  моя  Самотносте,
з  тобою  я  сам  на  сам.
Без  ницості  і  підлотності
нам  добре,  мов  битим  псам.

Романтика  без  обмантики.
Самі  горимо  без  свіч.
І  нашої  тиші  семантика*
записана  в  книгу-ніч.

Безсонням  не  смієм  піддатися
під  ці  хороводи  зір.
Але  нам  прийдеться  розстатися.
Та  тільки  на  час.  Повір.



*семантика  –  розділ  мовознавства,  що  вивчає  значення  слів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421584
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 23.06.2013


Salvador

Зелені Свята

Наповнять  хату  липи  аромати,
Татарське  зілля*)  ляже  під  ногами…
Святої  Трійці  –  чи  Зелені  Свята  –
Місток  магічний  зводять  поміж  нами.

Проляже  він,  замаєний  святково,
З  країв  далеких  аж  до  мого  дому,
І  рушим  ми  у  подорож  чудову,
Щоб  подумки  зустрітися  на  ньому,

Щоб  доторкнутись,  подивитись  в  очі,
Щоб  за  дітей  молитву  скласти  щиру…
Моя  душа  в  такі  хвилини  хоче
Лишити  все  і  вирватися  з  виру

Постійних  мандрів,  сірості  і  згуби,
І  чужину  назавжди  залишити…
Та,  ще  не  час…  І,  затиснувши  зуби,
Чіпляю  липу  і  …стараюсь  жити!


*)  Татарське  зілля  -  Лепеха́,  аїр  тростиновий,  шувар,  шавар,  аїр  звичайний  або  болотяний  –  ним  здавна  встеляли  підлоги  на  Зелені  Свята.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432893
дата надходження 22.06.2013
дата закладки 22.06.2013


Наталя Данилюк

Сонячна земля

Де  сонце  вплітається  в  коси
Шовкової  річки  Сули́,
Де  світиться  сік  абрикоси
На  крильцях  рудої  бджоли...

Берізкам  сатинові  прядки
Розчісують  пряні  вітри
І  зблисків  яскраві  лампадки
Гойдають  стрункі  явори.

Де  в  танці  зійшлися  тополі
Під  радісні  трелі  струмка,
Де  вербам  густі  парасолі
Полоще  грайлива  ріка.

Там  сонцем,  немов  короваєм,
Стрічає  Полтавська  земля
І  небо  вершкове  над  гаєм
Торкає  крило  журавля.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432258
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 20.06.2013


Любов Ігнатова

У шовковості скошенних трав

У  шовковості  скошенних  трав
З  ароматами  дикої  м'яти
Ти  мені  про  кохання  мовчав,
Не  зурочити  щоб,  не  злякати...
Красномовність  несказанних  слів  
Запліталась  у  подих  ритмічний...
День  лампадно  для  нас  догорів;
Наша  ніч  загоралася  свічно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432390
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 19.06.2013


Віталій Назарук

СПОМИНИ

І  нахлинули  ніжні  спомини,
Коли  вишні  були  в  цвіту,
Запах  хліба  втікав  із  комина,
Мрії  здійснював  на  льоту.
 
На  рушник  домотканий  вишитий,
Клала  мама  свіженький  хліб,
Килимок  білий,  щойно    вибитий,
Постелила  мені  до  ніг.

Вишня  біло  цвіла,  дурманила,
У  гладишці  стояв  кисляк,
Теплий  хліб  і  усмішка  мамина,
Мені  часто  приходять  в  снах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432160
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 19.06.2013


*ИРЕНА*

ТВОРЧА СПОКУСА

В  моїм  житті  Ви  -  мрія  чи  химера,
Міраж  пустельний,  недосяжний  пік.
Шедевр  на  моніторному  "папері"
Й  до  мене  НАДбайдужий  чоловік.

Все  розумію.  Але  підсвідомо
Душевні  руки  тягнуться  навстріч.
Пишу  Вам  знов.  Відверто,  як  нікому.
В  віршах  спілкуюсь  з  Вами  віч-на-віч.

Талант  плюс  врода  -  це  велика  сила,
Що  вводить  душу  в  романтичний  транс.
Вже  в  ній  -  жаги  овогнені  вітрила
І  почуттів  порушений  баланс...

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113061808827

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432293
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 19.06.2013


Анатолійович

Мобілка.

Мій  мобільний  телефон  називається  "мобілка".
Ну,  а  мамин?  Здогадались?  Так,  звичайно  -  це  "мабілка"
Татуся  крутий  смартфон  -  не  що  інше,  як  "табілка",
а  бабуся  знов  питає  :"Де  ж  поділа  я  "бабілку"?
Зараз    скрізь  таке  на  світі  -  кожен  має  по  мобілці.
Дідусю  ж  не  пощастило...Розмовляє  по  "дібілці"!
Я  як  виросту  велика,  то  зміню  йому  мобілку!
Він  дідусь  у  мене  любий!  Я  куплю  йому  "ЛЮБІЛКУ"!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426740
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 19.06.2013


*ИРЕНА*

ЗЕРКАЛА

Зеркала  порою  лгут  в  глаза  нам,
Отраженьем  искажая  суть.
Глубиной  морщинок  сердце  ранят,
Грустной  дымкой  ложатся  на  грудь.

Искривляют  ракурсы  и  тени,
Углубляют  отпечатки  лет.
Зеркала  –  врунишки,  без  сомнений.
Вижу  в  них  не  свой  –  чужой  портрет.

Зеркала  коварны  и  кривые.
В  них  на  лица  столь  ревнивый  взгляд.
И  пусть  те  -  свежи  и  молодые,
Скрыть  от  нас  тот  факт  всегда  хотят.

Им  не  стоит  верить,  шалунишкам,
Всматриваться  пристально  в  стекло.
Мы  ведь  молоды,  красивы…  (Даже  слишком!)
И  глаза  искрятся  волшебством.

Ну  и  что,  что  волосы  седые?
Блекнут  красоты  карандаши...
Не  смотрите  в  зеркала  кривые,  -
Загляните  в  зеркало  души!

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113061700429

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431924
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 17.06.2013


Віталій Назарук

ПОЕТ І ПОЕЗІЯ

Бракує  слів,  щоб  передать  думки,
Часу  немає,  щоб  покласти  в  рими,
Гортаючи  життєві  сторінки,
Збираєш  краплі,  що  були  святими.

Писати  вірші  треба  у  душі,
Не  просто  скласти  текст  і  зримувати,
Вони  ж  бувають  рідні  і  чужі,
Про  це  поету  варто  пам’ятати.

Коли  поезія  закинула  у  вир,
Коли  Вона  взяла  в  полон  кохання,
Вона  твоя    і  ти  її,  повір,
Не  дасть  спокою  ні  вночі,  ні  зрання.

Поет  поезії,  як  брат,  як  вірний  друг,
Чарівна  пара  з  чубом  і  косою,
Поезія  –  плугар,  поет  –  життєвий  плуг,
Що  свої  вірші  стелять  борозною.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431774
дата надходження 16.06.2013
дата закладки 17.06.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Роксоланоманія

Грає  скрипка  Ібрагіма,
Сяють    очі  Хатідже,
Зачаровано  країна
Віру  в  казку  береже.
Кожен  вечір  –  до  екрана
Линуть  тисячі  жінок,
Де  славетна  Роксолана,
Знов  життя  дає  урок.
І  даремно,  що  минуло
З  того  часу  п’ять  століть…
Серце  трепетно  відчуло
Справжнього  кохання  мить.
Так  його  не  вистачає
У  реальному  житті…
Кожна  потайки  гадає:
Як  коханого  знайти?
Щоб  він  був  такий  же  красень,
Як    володар  Сулейман,
Не    перетворилась  з  часом
Його  щирість  на  обман.
Грає  скрипка  Ібрагіма,
В  серці  -  сум  та    самота,
Серіально-мильна  піна
Лізе  в  очі  та  вуста.
І  пірнаємо  в  ту  піну,
У  екранні  почуття,
П’ять  віків,  але  не  змінні
Доля  жінки  та  життя.
Тож  боротися  з  цим  марно,
Вам  кажу,  чоловіки.
Ми  –  сучасні  Роксолани,
Що  пройшли  через  віки.
В  ріг  баранячий  скрутити  
Волю  вашу  -  в  нас  талан,
А  як  жінку  підкорити,
Хай  вам  скаже  Сулейман.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429269
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 14.06.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Сипле цвіт із черемшини

Музичне  оформлення-  народна  пісня  "Черемшина"

[b][color="#24a328"]Сипле  цвіт  із  черемшини,
Одягає  землю  білим,
На  гілках  її    пташина
Надриває  серце  співом.

У  нові  зелені    фраки
Одяглися    осокори,
Листя  їх,  щоб  не  забракло
Світла,  тягнеться  угору.

О,  Весна,  п'янка  отрута,
Ти  -  солодка,  ти  –  завзята,
Огортає  м'ята-рута  
Серце  ніжним  ароматом.

Сипле  цвіт  із  черемшини,
Наче  чисті  біли  сльози,
І  вклоняються  долини
Неба  спалахам  та  грозам.

Фотомайстер  в  забаганці
Хоче  мить  зафіксувати,
Як  земля  у  вишиванці
Йде  Великдень  зустрічати.[/color]
[color="#147a14"][/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420097
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 12.06.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Вони в чужу залізли хату

Читає  вірш  автор-  Людмила  Васильєва

[b][color="#172a4f"][color="#2051b3"]Вони  в  чужу  залізли  хату,
Шукали  гроші  та  майно,
Що  можна  вигідно  продати..
Були  мов  гангстери  в  кіно.
Здавалося  їм  все  це  грою,
Та  трохи  лячно  все  ж  було,
Гуртом  подались  до  розбою,
Та  не  в  своє,  в  чуже  село.
Перевертали  всі  матраци,
У  шафах  рилися  старих,
Та  не  щастило  їм  щось  вкрасти,
У  хаті  бідно  ,  як  на  гріх.
Лише  у  спальні  запримітив
Ікону  хлопців  ватажок:
Лампада  та  засохлі  квіти,
З  десяток  спалених  свічок
На  полиці  під  образами  –
Ото  і  весь  коштовний  скарб.
Молився  хтось  тут  у  безтямі,
Рабиня  Божа  або  Раб..
І  вирішили  безсоромні
Той  образ  зняти  зі  стіни,
Бо  чули,  що  старі  ікони
На  ринку  чорному    в  ціні.
І  тільки  простягли  вже  руки  –
Сльоза  скотилась  з  чорних  вій,
Немов  терпів  ще  більші  муки
Христос    зображений    на  ній.
Замироточила  ікона,
Хоч  чудотворна  не  була,
Ще  їм  здалось,  хтось  наче  стогне
Й  лампада  світлом  ожила.
І  стало  підліткам  так  страшно,
Як  ще  ніколи  у  житті,
До  виходу  подались  вчасно,
Хазяйці    час  вже  був  прийти.
Старенька  бабця  йшла  із  церкви,
Бог  діточок  не  дав  своїх,
Дідусь  пішов  на  той  світ  перший..
Вона  ж  молилась  за  чужих
Дітей,  онуків  і  сусідів,
Була  відкрита  до  усіх,
На  горб  людські  звалила  біди,
Відмолюючи  кожний  гріх..
Ось  на  доріжці  біля  хати
Зустріла  підлітків  ось  тих,
Що  не  змогли  пограбувати
Через  обставин  певний  збіг.
Все  зрозуміла  та  старенька,
Та  хлопців  геть  не  прокляла,
Їм  може  бракувало  неньки,
Або  батьківського  тепла.
Вони  ще  можуть  схаменутись,
Господь  надав  їм  другий  шанс,
Від  зла  та  лиха  відвернутись,
Вогонь  лампади  ще  не  згас..
У  ній  ще  жевріє  надія,
Як  і  у  бабці  в  молитвах:
«Ой,  діти,  ви  ще  молодії,
Не  зраджуйте  ж  свій  правий  шлях!»[/color][/color]
[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420098
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 12.06.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Присвячення Квітці Цісик…

Співає  Квітка  Цісик  ,  текст  читає  автор.

Пам’яті      співачки  українського    походження
Квітки  Цісик


[b][color="#460e6b"]Коли  мені  забракне  віри,
І  сум  мій  розум  огорта,
Коли  здається  світ  весь  сірим,
Й  буденність  їсть  душі  свята,
Я  умикаю  спів  чарівний
Тієї  жінки,  що  була
Донькою  нашої  країни,
В  якій  на  жаль  і  не  жила…
В  Америці  переселенці
Із  українського  села
Уклали  розум,  душу  й  серце,
Щоб  дати  донці  два  крила.
Вони  навчили  мови,  співу,
Й  любові  щирої,  без  меж
До  чарівної    батьківщини,
Що  Україною  ти  звеш.
Зростала  дівчина  в  любові,
Та  свій  розвинувши  талан,
В  ліричній  музиці  та  слові
Перетинала  океан,
Та  линула  у  полонини,
В  славетні  гори  та  ліси.
Земля  батьків,  надії,  мрії
Завмерла,  той  почувши  спів.
Такої  щирості      у  пісні,
Такої  ніжності  й  жалю
Не  чули  ще  гаї  первісні
На  заздрість  навіть  солов’ю.
Вершини  голосу  сягали
Глибин  народної  души!
Так!  Квітка  Цісик  її  звали,
Ім’я  це  в  пам’яті    лиши.
Співуча  Квітка,  янгол    чистий,
Пішла  з  життя  на  чужині,
Тепер  живе  лише  у  пісні..
В  святкові  та  буденні  дні,
Завмерши  слухаю,  як  квітне
Той  голос  –  чудо  із  чудес,
Вона  же  дивиться  привітно,
Нам  посміхаючись  з  небес.[/color]
[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430943
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 12.06.2013


Сергей Щербаков

Дубль-бемоль (совместно с Ларисой Сергиенко)

Увы,  скорее  Да,  чем  нет.
Двойной  бемоль  в  одной  оправе…
Крещендо  создает  дуэт,
Но  тишина  в  одну  октаву…
Живи  как  хочешь  –  плачь  и  пой,
Мерцай  другим,  как  телевизор…
Мы  ставим  точки  за  чертой,
Не  превратив  ее  в  репризу.
…………………………………………………….
Увы,  оранжевые  кошки,  
И  фиолетовые  львы,
Лакают  слезы  из  ладошки…
Увы,  но  ты  осталась  в  прошлом,
Как  эхо  порванной  струны…
Ни  нотой  больше.
……………………………………………………….
Увы,  скорее  Нет,  чем  Да.
Ты  стал  ничем  –  гордиться  нечем…
Распято  время  на  ладах,
Но  все  же  лечит…
Увы,  но  осознав  цейтнот,
Уже  не  ищешь  лучше  хода,
Так  эфемерность  кратких  нот
Всегда  доказывает  кода.
……………………………………………………..
Увы,  мурлычущие  кошки
Из  карамели  и  халвы,
Вмещаются  в  столовой  ложке.
Ты  просто  девочка  с  обложки,
Чей  глянец  покрывает  пыль…
Ни  слова  больше.

Адрес  группы  вконтакте:  http://vkontakte.ru/club31410186
Заходим,  слушаем,  просим  еще  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289344
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 11.06.2013


Наталя Данилюк

Літньо-ранкове.

Зарум'янилось  літо  у  житі,
Заянтарились  теплі  меди,
Під  склепінням  ясної  блакиті
Захмеліли  шовкові  сади.

Нанизали  черешні  коралі,
Задивились  у  краплі  роси,
По  ефірно-ажурній  вуалі
Розіллялись  дзвінкі  голоси  -

Кришталево-чаруючі  трелі.
Під  грайливе  дрижання  бджоли  
На  мольберті  чудні  акварелі
Стрепенулись,  немов  ожили.

Закурились  лампадки  духмяні,
Наполо́хали  залишки  снів...
Назбирай  мені  променів  ранніх
І  у  глечик  постав    на  вікні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429739
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 07.06.2013


Анатолійович

Не прошу…На слова Олекси Удайко.

Нарешті,  в  далекому,  холодному,  дощовому  і  іншомовному  Мюнхені  ліг  на  музику  чудовий  украінський  вірш  чудового  украінського  поета  і  справжнього  сина  свого  народу.  Дуже  ж  вже  мені  хотілось  прислати  товаришу  і  колезі  музичне  вітання    з-за  кордону.  Може  не  все  вдалося,  як  хотілося  б,  бо  тут  немає  музичного  інструмента  і  аранжування  змушений  був  робити  на  слух...  Послухаю,  покручу,  поміркую...  Може  щось  і  дороблю-перероблю.

Ні,  кохання  в  тебе  вже  не  прошу  я
Відцвіли  конвалії  мої!
Хоч  доріжки  наші  запорошено,
Лину  я  до  тебе  знов,  хорошая,
Шлю  тобі  я  помисли  свої.
Бо  ж  було  у  нас  усе,  мов  в  юності:
Злети  і  падіння  долі  дар;
Цноти  спалахи  і  зваба  мужності,
Ревнощів  отрута  й  ліки  чулості,
І  жіночності  п'янкий  нектар.  -2  рази.
                   Програш.
Хай  конвалій  цвіт  уже  в  минулому,
Хай  стежки  вже  терном  заросли,
Та  в  душі,  хоч  зраненій,  та  юній  ще
Квітне  терен  майськими  відлуннями,
Кличуть  у  дорогу  віщі  сни...  -2  рази.
           Розширений  програш.
Ні,  кохання  в  тебе  вже  не  прошу  я:
Відпалали  пристрастей  вогні!
Та  чом  в  серце  стукаєш,  хорошая,
Чом  здіймаєш  гамір  там  непрошений
І  бентежиш  помисли  мої?  -2  рази.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429883
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 07.06.2013


Тамара Шкіндер

Плаче у відчаї небо

Плаче  у  відчаї  небо.
Сипле  на  землю    дощем.
На  півдорозі  до  тебе
Серце  окутує  щем.

Хмари  свинцеві  гойдають
Зблідлу  колиску  нудьги.
Змито  стежини  до  раю,
Світлих  надій  береги.

Рветься    намисто,  в  калюжі  
Піниться  зронений  цвіт.
Спекою  втомлений  дуже,
Спрагу  втамовує    світ.

Хмари  розсіє  поволі.
Скоро  негода  мине…
З  келиха  Щастя  й  Любові
Вірю,  напоїш  мене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429077
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013


Олена Іськова-Миклащук

З коханих уст лились брудні слова…

З  коханих  уст  лились  брудні  слова…
Я  розумію:  стала  не  потрібна.
А  я  жива!  Ти  чуєш,  я  жива!
Для  когось  досі  я  надія  срібна.

Тобі  в  житті  я  змарнувала  все:
Надії,  сподівання,  перспективи…
Вирулюй  на  незвідане  шосе:
Ще  встигнеш  внести  в  долю  корективи.

Не  оглядайсь.  Не  мають  майбуття,
Ті  почуття,  що  нас  єднали  свято.
Лиш  пам’ятай:  заплакане  дитя
Щодня  чекає  хоч  у  гості  
                                                                                       ТАТА…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428580
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 01.06.2013


Борода

Коли ти не поруч

Коли  ти  не  поруч,  розлука  гнітить,  
вривається  в  сни  і  регоче.  
Коли  ти  не  поруч,  мов  рік  кожна  мить,  
як  вічність  безсоннії  ночі.  
Коли  ти  не  поруч,  світанки  сумні  
і  пасмурні  дні  навіть  в  спеку.  
Коли  ти  не  поруч,  здається  мені,  
що  я  овдовілий  лелека.  
Коли  ти  не  поруч,  весь  світ  не  такий,  
неправильний  відлік  у  часу.  
Коли  ти  не  поруч  життя  маяки  
на  зустріч  розвернуті  нашу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428677
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 01.06.2013


Ліоліна

Секунди

Секунди  поділили  світ  на  «до»  і  «після».
Час  розірвався  з  тріскотом  між  нами.
На  липі  горлиця  співа  тужливу  пісню.
Між  дійсністю  блукаємо  і  снами…

Голубка  квилить  так  самотньо  під  дощами.
І  блискавиця  розрізає  навпіл
Свинцеве  небо.  Й  закрива  навічно  браму
Солодких  пристрастей  в  небесній  кнайпі.

О  дощ…  Ти  розділив  наш  час  на  «до»  і  «після».
То  змий  сліди.  І  змий  слова,  як  листя.
Тепер  не  будемо  бродити  ми  по  вістрю
Оголених  стосунків.  Не  барися.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428681
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 01.06.2013


Любов Ігнатова

Дощове

Весняний  день,  відкривши  антресолі,
По  небу  розкида  пухкі  хмарки.
Надворі  дощ.  А  ми  -без  парасолі,
Цілуєм  краплі  і  свої  думки.
Тримаючись  за  руки,  наче  діти,
Пірнувши  в  зливу  і  щасливу  мить,
Ми  просто  йшли,  коханням  обігріті,
Вдихаючи  озон,  що  так  п'янить...
У  вишитих  калюжами  картинах
Шукали  відображення  своє,
І  завмирали  в  хмарових  перинах,
Де  райдуга  собі  гніздечко  в'є...
А  потім-  чай  і  рушники  махрові,
Дзвінкий  кришталь,  наповнений  вином...
І  поцілунки  місячно-  медові
На  заздрість  ночі  за  моїм  вікном...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428344
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 31.05.2013


Наталя Данилюк

Під мінорну музику дощу

Плаче  вечір  бісером  по  стрісі,
Мідні  струни  б'ються  об  шибки́,
На    старому    во́гкому    горісі
Причаїлись  вимоклі  шпаки.

І  зірки  лампадками  блідими
Блимають  з-під  темної  чадри.
Візерунки  тінями  кривими
По  траві  виводять  явори.

І  душі  моїй  сьогодні  журно
Під  мінорне  дріботіння  струн,  
Мокра  шибка  світиться  ажурно
В  переливах  висічених  рун.

А  тополя  тулиться  до  клена,
Захмеліла,  наче  од  вина...
Чи  й  тобі  нашіптує  про  мене
Літній  дощ  у  рамочці  вікна?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428469
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013


*ИРЕНА*

НЕСПОКІЙ ДУШІ

НЕСПОКІЙ    ДУШІ

                                         Я  в  віртуальних  сітях  почуттів,
                                         А  Ви  –  в  підступних  проявах  реалій,
                                         В  тенетах  життєспечених  баталій.
                                         Нелегко  Вам.  Мені  –  і  поготів…
                                                                                                                   Автор
Розхвилювали  сплячі  почуття,
На  дні  душі  розсипали  корали.
Моє  буденне  збурили  життя,
Та  жити  в  ньому  ще  солодше  стало…

Втрачаю  часом  сон  я  через  Вас
І  спокій  часто  в  пристрастях  ховаю.
Між  нами  гріх,  обставини  і  час,
А  я  про  це  навмисне  забуваю.

Мені  від  Вас    багато  не  потрібно.
Бажаю  знати  лиш,  що  Ви  десь  є.
Що  з  Вами  все  гаразд.  Що  ллється  дрібно
Зерно  натхнення  в  почуття  моє.

Ви  вмієте  дистанцію  тримати.
То  раптом  приголубите  крилом,  -
Тоді  в  словеснім  ароматі  м’яти
Вся  млію,  розтривожена  теплом.

Коли  ж  в  мовчанні  дні  проходять  сіро,
Мені  бракує  сонця  і  тепла.
«Облиш  його,  -  собі  шепочу,  -  Іро!»
Попробувала  якось.  Не  змогла!
                                         *****
На  Вас  проблеми  гнітом  налягли.
(Життя  часом  на  рани  сипле  перцю).
Байдужості  Ви  маску  одягли.
А  я  чекаю  іскорки  із  серця!..  

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113053100856

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428432
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013


Віктор Ох

Мелодія для пісні №60 (Микола Мисковець, Дід Миколай, горлиця)

Микола  Мисковець

           Гімну  мотоблочників

Розкинулись  ниви,  розлогі,  широкі
Городи,  сади  і  поля
Гей  друзі,  заводьте  свої  мотоблоки
Бо  праці  чекає  земля

 Хай  весело  зранку  співають  мотори
 І  землю  хай  ріжуть  плуги
 Хай  родиться  хліб,  і  минає  нас  горе
 Жінки  хай  печуть  пироги

Хай  кінь  наш  залізний  ніде  не  спіткнеться
Добром  хай  нам  стелиться  шлях
І  рід  наш  козацький  не  переведеться
І  сила  хай  буде  в  руках

 Хай  нас  обминають  біда  і  хвороби
 І  чарка  стоїть  на  столі
 Нам  Бог  помагає,  бо  ми  хлібороби
 На  рідній  Батькіській  Землі!

==========================

 Дід  Миколай

   Поглянь  за  порогами  знову  світає

Вкраїнонька  мила,  голубонько  щира,
Зневажена  в  полі    лежить.
В  яругах  і  долах,  в  твоїх  синіх  горах,
Зґвалтована  чайка  кричить.

Ой,  матінко  рідна,  ти  горличко  сиза,
За  що    розп’яли  вороги.
Невже  так  приспав  тебе  ворог  й  лакиза,
Чи  встати      не  маєш  снаги?

Ой,  де  твої  дітоньки,  де  ті  соколи,
Чи  вже  тебе  знов  продали.
А  може  могилами  ходять  довкола,
Чи  може  ми  їх  прокляли.

Із  страшного  сну,  я  прошу  ти  проснися,
Глибоким  корінням    з  журби.
Хозарським  бандитам  в  поклін  не  схилися,
Пора  їм  ламати  хребти.

Ген  хвилі  глибокі,  Дніпро  піднімає,
У  гнів  вилива  з    берегів.
Поглянь  за  порогами  знову  світає,
Вже  виросли  внуки  в  синів.

В  яругах  і  долах,  вже  гомін  лунає,
Заснулих  пробуджує  в  сні.
Лакеїв  й  бандитів  вже  дріж  пробиває,
Закалена  зброя  в  огні.

====================

   горлиця

 НЕ  СПИ,  МОЯ  ДУМО  !

 Не  спи  моя  думо,  
 Ще  спати  завчасно,  
 Ще  дзвони  не  б’ють  «упокій»,  
 Ще  сонце  сміється  
 І  серце  ще  б’ється,  
 Пташки  ще  летять  у  вирій.  

 У  творчому  слові  
 Джерельна  криниця,  
 Відкриті  простори  небес.  
 Де  слово  витає,  
 Там  юність  літає  
 У  світі  краси  і  чудес.  

 Не  спи  моя  думо,
 Шугай  понад  хмари,
 Швидкішого  тебе  –  нема!
 Ти  й  вітер  піймаєш,
 Весь  світ  облітаєш,
 Ти  ясність  –  в  ній  никне  пітьма!

 Не  спи  моя  думо,  
 Ще  спати  завчасно,  
 Ще  дзвони  не  б’ють  «упокій»,  
 Ще  сонце  сміється  
 І  серце  ще  б’ється,  
 Пташки  ще  летять  у  вирій.  


 Стискаю  в  долоні  
 Прожиті  хвилини,  
 Ці  вічні  перлини  душі.  
 Вони  не  зникають,  
 Лиш  спомин  лишають,  
 Навіки  в  вечірній  тиші.

 У  творчому  слові  
 Джерельна  криниця,  
 Відкриті  простори  небес.  
 Де  слово  витає,  
 Там  юність  літає  
 У  світі  краси  і  чудес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427375
дата надходження 25.05.2013
дата закладки 25.05.2013


Анатолійович

Запрошую друзів віртуально прийняти участь у зустрічі дідів на світлинах мого фотоальбому.

Чудова,  тепла,  незабутня  мить!
Плануєм  зустріч  нашу  повторить!
І  знову  вверх  піднімуться  чарки,
бо  ці  діди  -  ще  справні  парубки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426482
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 22.05.2013


Віталій Назарук

Після зустрічі

Вклоняюсь  низько  братам  по  духу,
Що  протягнули  на  зустріч  руку
І  зрозуміли,  що  є  потреба,
Для  них  готовий  схилити  небо.

Я  закохався  у  них  спочатку,
Зробили  знімки  усім  на  згадку,
Взялись  за  руки  разом  по-братськи,
І  помолились  за  шлях  Чумацький.

Тост  піднімали  за  Україну,
Державу  світлу,  для  нас  єдину,
За  Дніпр  Славутич,  за  землю  нашу,
Душі  краплини  зливали  в  чашу.

І  поклялися,  як  будем  жити,
Довіку  неньці  своїй  служити,
Завжди  лишатись  її  синами,
І  не  дружити  із  ворогами.  

Своє,  народне,  любити  слово,
Не  забувати  ніколи  свого,
З  полів  широких  врожай  збирати,
Коли  прийдеться  то  й  тут  вмирати.                                                  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425728
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 20.05.2013


Анатолійович

Благовісні журавлі. На слова Олександра Печори.

Відлітають  журавлі,  відлітають.
Тануть  жалісні  ключі,  душу  крають.
Залишають  рідний  край,  залишають.
Та  травинку  кожну  хай  пам’ятають.
Що  було,  те  відцвіло  променисто
і  зажурено  лягло  падолистом.
Журавлиний  клин  печально  зависнув,  -2  рази
мов  розірване  вітрами  намисто.

                       Програш.


Не  навічно  доля  нас  розлучає.
Заповітнії  ключі  повертає.
Повесні  "курли-курли"  ріднокраєм,
то  надія  і  кохання  безкрає.
А  душа  моя  журавкою  лине,
як  почую  рідний  спів  журавлиний.
Хай  не  губиться  в  імлі  їхня  пісня  –  2  рази.
гріють  душу  журавлі  благовісні.

               Розширений  програш.


В  вись  душа  моя  журавкою  лине,
бо  я  чую  рідний  спів  журавлиний.
Ввік  не  згубиться  в  імлі  їхня  пісня  –  2  рази.
гріють  душу  журавлі  благовісні.

Благовісні,  благовісні,  благовісні  журавлі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425435
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 17.05.2013


Борода

Повернулись хрущі

Повернулись  хрущі.  Загуділи  в  садку  і  у  гаї,
на  деревах,  на  квітах,  у  шиби  гамселять  щораз.
Люди  мовлять  таке  -  що  то  вірна  прикмета  врожаю.
Повернулись  хрущі  і  скликають  на  вотчину  нас.

Певно  щось  в  тому  є,  та  вертатись  далеко  не  просто,
коли  звик,  як  той  хрущ,  прилітати  до  яблунь  на  цвіт,
а  чужбини  нектар  в"ївся  в  шкіру,  неначе  короста,
й  по  шматках  розібрав  тебе  вже  перетоптаний  світ.

Як  їх  всіх  відшкребти  і  стулити  докупи  круг  серця,
як  себе  віднайти,  наче  в  ріднім  та  дикім  краю?
Доїда  мошкара  і  шістнадцять  напружених  терцій
по  секунді  літа  перескладують  в  душу  мою.
         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424240
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 13.05.2013


Олена Іськова-Миклащук

Не осуди…

Не  осуди.  І  не  роби  рабою
Розпечених,  мов  лава,  почуттів.
Я  просто  буду…  дихати  тобою,  
Тамуючи  у  грудях  зливу  слів.
Не  осуди,  що  серце  шаленіє
Від  думки,  що  на  світі  десь  є  ти.
І  що  душа  від  доторку  весніє…
Хоч  сонечком  надії  освіти!
Не  осуди  ці  почуття  гарячі,
Вразливі,  мов  у  березні  сади.
Твою  байдужість  я  тобі  пробачу.
Лиш  за  любов  мене  не  осуди…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424504
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 13.05.2013


Леся Геник

Пригорни…

***
Пригорни,  в  захмареній  долині
Серця  засвіти  мені  любов,
Роси  хай  намолено-перлинні
Вірою  налиють  душу  знов.
По  траві,  розніжено-травневій,
Поведи  мене  у  сад  п'янкий,
Там,  де  бавить  пелюстки  вишневі
Легіт  юний  легкістю  руки.
Зацілуй  під  куполами  бога
Вишнього  незмежного  чуття,
Хай  вбереться  радісно  небога
У  святочно-щедре  вишиття
І  подибає  у  храм  пресвітлий
Вознести  осанну  голосну
Щастю  тому,  що  пахучим  квітом
Засіває  надовкруж  весну.
Зодягни  світи  в  бузкову  льолю
Шовковито-лагідних  небес,
Все  моє  тремке  єство  любов'ю
Загорни  у  марево  чудес...
(11.05.13)  




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424110
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 12.05.2013


Катерина Шульга

РОМАШКА

                             
Усміхнулась  до  мене  ромашка
І  моргнула  грайливеньким  очком...
-  „Погадаєш  собі?  Це  не  тяжко!"
-  ...?  Але    ж  я  обірву  пелюсточки...

Моя  квіточко,  ніжна,  гарненька,
Не  відважусь  тебе  я  зірвати,
А,  цікава,  схилюся  низенько
Та  й  почну  промінці  рахувати.

Диво-дивне!  Заняття  це  тяжке!
Погляд  ловить  пелюсточки  й  губить...
Хочу  я  (мабуть,  хоче  й  ромашка),
Щоб  останнім  було  слово  „ЛЮБИТЬ”.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424018
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 12.05.2013


Любов Ігнатова

Бузкоцвіт солов'їної ночі

Бузкоцвіт  солов'їної  ночі
Оповив  наші  ніжні  бажання...
Це  так  травень,  мабуть,  напророчив,
Що  зустрінемо  разом  світання...
І  перлинність  конвалій  цнотливих
Заохочує  до  поцілунків,
І  до  слів  полум'яно-  пестливих,
І  до  тіней  сплетінь-візерунків...
Срібний  місяць,  закоханий  в  річку,
Нам  створив  атмосферу  інтиму:
Запаливши  каштанову  свічку,
Фіміамом  розкурює  риму...
І  на  відстані  очі-у-очі
Зупинилась  на  мить  вся  планета...
Бузкоцвіт  солов'їної  ночі
Нас  піймав  у  весняні  тенета...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424124
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 12.05.2013


Тамара Шкіндер

На списах почуттів…

На  списах  почуттів,що  перетліли
З  вулканом    із  розбурханих  глибин.
Гадаю,  чи  усе  переболіло,
Чи  не  останній  вбито  в  серце  клин.

Цей    дивосвіт  у    запаху  бузковім.
І    майська  ніч,  що  пестить  солов"я...
Брели  ж  ми  від  розлуки  до  любові
Стежками    у  незвіданих  краях.

Вишневий  цвіт  у  душу,  мов  плацебо,
По  вінця  повнить  все  єство  моє.
Немов  у  невагомості  без  тебе,
Чому  ж  весна  так  болю  завдає…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423935
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 10.05.2013


Катерина Шульга

ІСТОРІЇ ЖИВОЇ НОСІЇ!!! (істинним ветеранам ВВв)

І  знову  травень!!!
Полум'я  тюльпанів,
Черемхова  бентежна  
Заметіль,
Бузкові  грона...
І  -  безсмертна  пам'ять...
Сердечний  спомин
І  душевний  біль...
Ось  ДРУЗІ  ТРАВНЯ  -
Свідки  лихоліття  -
Історії  живої  
Носії!!!
Вони  ще  з  нами!
Хоч  вже  й  досить  
Літні...
Але    радіють
Трепетній  весні!
...І  хай  снігами  
Голови  покрились  -
У  їхніх  грудях
Б'ються  солов'ї!
Вони  -  взірці!
Вони  не  підкорились!
ІСТОРІЇ  ЖИВОЇ  НОСІЇ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423769
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 10.05.2013


Михайло Плосковітов

Льонька…

Для  неї  не  скінчилася  війна.
Самотня  мати,  біль  ламає  спину.
Давно  побила  коси  сивина,
Жде  сина,  і  не  вірить,  що  загинув..

Перебирає  кутники-листи,
Скупі  рядки,  написані  з  окопів:
про  те  як  зміг  Дніпро  перепливти,
а  без  онуч  понатирались  стопи.

Тут  пише  син  про  хату,  сіножать...
ось  мріє  косу  батька  поклепати…
І  знов  про  те,  як  вороги  спішать,
Підтягуючи  танки  і  гармати.

А  потім  …  обірвалися    листи,
занило  щось  у  материнськім  серці,
І  намертво  схрестилися  світи
На  синовій    червоній  гімнастерці.

…Війна  минула,  звуки  канонад.
Життя  -  щасливе  більше  снами.  Снами,  
де  в  гімнастерці  молодий  солдат
вертається  дорогами  до  мами.

Схилився  сивий  явір  за  вікном,
а  мати  жде-чекає,  сина  Льоньку,
лиш  час  читає  під  настільником  
стару-стару,  пожовклу  похоронку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423786
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 10.05.2013


Олекса Удайко

Душу піснями лікуй

Де  в  тебе  береться  та  злість?
Від  чого  вона?
Чи  то  –  необласкана  ніч,
Чи  день  без  вина?

Чому  зводиш  очі  додолу
І  дмеш  свої  губи,
Та  ремствуєш  тихо  на  долю?
Другої  не  буде!

Ти  коло  невдач  розірви  –  
Отруту  зневіри!
І  тугу  свою  перелий
В  стострунную  ліру.

А  душу  піснями  лікуй,
Любов'ю  і  Вірою,
І  щастя  своє  відвоюй
В  буденності  сірої...

27.03.1999

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423872
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 10.05.2013


Любов Ігнатова

Знов проростуть насінинки

Від  спогадів-  піску  жменя.
Від  почуттів-  попелу  пучка.
Щоби  забуть  твоє  ймення,
Я  викину  в  ніч  каблучку.
Від  сліз-  посивілі  вії.
Від  суму-  зорані  зморшки.  
Моїх  думок  суховії
Спалили  неба  волошки.  
Від  серця-  крихти  граніту.
Від  крові-  липкі  згустки.
І  грають  нерви  сюїти,
Зірвавши  щастя  пелюстки...
*
Та  дотик  рук  незвичайний
Збере  до  купи  краплинки;
Проллється  дощ  життєдайний-
Знов  проростуть  насінинки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423805
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 10.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2013


Василь Задорожний

Крик ненародженого маляти

Не  губи  мене,  мамо.  Я  в  тебе  того  не  просила,
Щоб  пускала  ти  в  себе  жагучу  розпалену  плоть.
Ти  ж  була  в  ту  хвилину  по-своєму  дико  щаслива,
Бо  зненацька  забило  у  лоні  твоїм  джерело.
Не  губи  мене,  мамо.  Тоді,  ув  екстазі  хмільному,
Він  пролився  в  тобі  невгамовним  струмочком  добра  -
І  вселилось  життя.  Що  змінилося,  рідна,  по  тому?
Через  що  нависа  наді  мною  смертельна  мара?!
Не  губи  мене,  мамо!  Я  хочу  побачити  небо,
Хочу  сонячних  зайчиків  з  рідних  і  лагідних  віч,
Простягать  рученята...  і  міцно  горнутись  до  тебе,
Коли  щось  налякає  або  наповзатиме  ніч.
Не  губи  мене,  мамо,  не  дай,  щоб  холодною  сталлю
Виривали  мене  по  шматочку  -  скривавлену  плоть...
Ти  не  вір,  що  тобі  принесу  в  долю  тільки  печалі!
Вір:  без  мене  і  щастя  у  тебе  в  житті  не  було  б.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406046
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 09.05.2013


Катерина Шульга

ЖУРАВЕЛЬ В НЕБЕСАХ


О!  Той  в  польоті  славний  журавель!
О!  ЧарівнА  і  незрівнянна  птиця!
Мені  не  треба  в  клітці  соловей,
Чи  у  руці  вся  в  золоті  синиця.

Усе  життя  чекала...  журавля.
І  стільки  років  він  примарно  снився!
Та  бачу  –  вже  над  хатою  кружля.
О  Боже  милий,  хай  би  він  спустився!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423289
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 09.05.2013


Катерина Шульга

ЦЕЙ БУКЕТИК КОНВАЛІЙ!. .


Цей  букетик  конвалій  пахучих...
(Ніби  юності  ніжний  привіт),
Подарований  щиро,  не  штучно...
Та  пройшло  стільки  літ...
                                                 Стільки  літ!

А  тоді  ж  все  сприймалось  як  „треба”,
І  букетом  не  був  той  букет...
Тоді  зірку  хотілося  з  неба,
Або  хоч  примітивний
                                               Сонет...

...І  весільно,  і  якось  трагічно
Цвіт  конвалій  мій  спогад  пройма...
Бо  ці  квіти  веснітимуть  вічно.
Мені  ж  в  молодість  стежки
                                               Нема...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423290
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 09.05.2013


Наталя Данилюк

А що мені відомо про війну?

А  що  мені  відомо  про  війну,
Про  дикий  гул  скаженої  гармати?
Чи  то  мене,  як  скрипкову  струну,
Враз  обірвало  вибухом  гранати?

Чи  то  мене  ворожий  автомат
Прошив,  неначе  маківку  у  полі?
Чи  я  отой  поранений  солдат,
Біля  якого  журяться  тополі?

І  чи  мене,  забуту  на  війні,  
Не  дочекалась  вигоріла  хата?
Чи  серце  болем  випекла  мені  
Земля,  снарядом  навпіл  перетята?

Ну,  що  мені  відомо  про  війну?
Живу  собі  у  спокої  та  мирі...
А  хтось  додому  з  бою  не  вернув
І  журавлем  пірнув  у  вічний  вирій...

І  що  я  можу,  сповнена  жалю?
Чиї  загою  втрати  і  тривоги?
Хіба  що  тихо  голову  схилю,  
Подякую  за  жертву  Перемоги...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423615
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 09.05.2013


Salvador

Дідова війна

Світлої    пам’яті  
                               Балюку  Трифану  Дем’яновичу.


…  А  мого  діда  куля  наздогнала
Під  Збаражем.  Казали  –  розривна.
Не  вбила  –  руку  лиш  пошматувала:
На  тім  його  скінчилася  війна.

Махачкала:  шпиталі,  хірургії…
Складали  і  ламали,  хто  як  міг.
А  він,  хранимий  рештками  надії,
Все  мріяв,  як  повернеться  з  доріг.

І,  що  б  там  не  казали  супостати,
Та  Бог  таки  зберіг  тоді  бійця,
Й  за  образом  його  старої  хати
Не  впала  звістка  «чорного  гінця».

Така  неоднозначна  Перемога
Таки  прийшла!  Принесли  на  руках
Його  товариші,  що  вже  до  Бога
Зійшли,  тіла  лишивши  на  полях.

А  мій  дідусь,  колгоспним  ситий  раєм,
Лиш  того  світа  й  бачив,  що  в  вікні…
Й  донині,  мабуть,  так  ніхто  й  не  знає,
Як  все  ішов  в  атаку  уві  сні:

-  «За  Сталіна!»,  що    в  тридцять  другім  тата
В  Сибір  загнав,  щоб  він  тайгу  рубав,
Лише  за  те,  що  вмів  він  ґаздувати,
За  «Кобзаря»,  що  діточкам  читав…

-  «За  Родіну!»,  якій  він  був  потрібен
Допоки  біг  з  багнетом  у  руках,
Яка  у  тридцять  третім  рештки  хліба
Змела,  лишивши  лиш  голодний  страх…

-  «За  партію!»,  що  клялась  Ріббентропу,
Підписуючи  тишком  договір,
Що  мирно,  бач,  ділитимуть  Європу.
А  він  напав  –  такий  невдячний  звір!..

…  Та,  попри  все,  завжди  в  саду  шкільному
Сідали  ветерани  на  траві
Й  за  тих,  що  не  вернулися  додому,
Підносили  «100  грамів»  фронтових!

07.05.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423703
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 09.05.2013


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 59 (горлиця, Юрген Пті)

горлиця

 ЛЕБЕДІ

 Де  ти,  весно  красна,
 Лебедя  згубила?
 Біля  очерету
 Хмаронька  осіла.

 Ой  не  плач  лебідко,  серцем  не  тужи,
 Своє  біле  пір’я  щемко  бережи,
 Очерет  не  сховище,  там  його  немає,
 Почекай  на  вЕсну,  вже  зима  зникає!

 Розпростала  крила,
 Зранку  на  зорі,
 Здалеку  біліла,
 У  своїй  красі.

 Ой  зустрівся  лебедь,  обнялись  крильми
 Обмінались  серцем-  не  буде  журби!
 Дивишся  й  любуєшся-вірна  їх  любов
 В  неї  його  серце,  в  нього  її  зов!

 Розпростала  крила
 Вже  весна  цвіла
 Лебединка  біла
 Лебедя  знайшла!

 Піднялися  крила,зранку  на  зорі,
 Здалеку  біліли,  у  своїй  красі.
 Заплелися  крилами,у  парі  пливуть,
 Серденька  вітрилами,  їх  у  даль  несуть.

===============

   Юрген  Пті

Дракоша
         (Дестская  песня)  

Рамка  как  окошко  –  
впору  мне  пришлась.  
Девочка-дракоша,  
я  смотрю  на  вас.

За  стекла  скорлупкою  
скромницей  смотрюсь,
перепонку  хрупкую  
расколоть  боюсь.  

Хвост,  чешуек  кружево,
крылья  на  спине  –  
ото  всех  зверюшек  
что-то  есть  во  мне.

А  в  глазах  огромных
необычный  блеск  –  
у  милашки-скромницы  
свой  секретик  есть.  

Лапы,  шея,  рожки...  
Только  у  меня,  
на  других  похожей,
грудь  полна  огня.  

Кто  не  побоится  
моё  окно  открыть,  
тот  со  мною  сможет  
в  небесах  парить.
 
А  замёрзнет  ежели
в  вышине  летая  –
я  дыханьем  нежным  
помогу  оттаять.








: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423327
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 08.05.2013


Катерина Шульга

Весна в природі – молодість у серці!

Яка  краса!  Трава  із  вітром  в  герці  -
Велично  геніальна  простота!!!
Весна  в  природі  –  молодість  у  серці!
Весна  в  серцях  –  душевна  висота!

Так  любо  серед  щирого  розмаю
З  природою  співати  в  унісон  -
В  тім  полум'ї  я  диво-цвіт  шукаю:
Ось  папороть  -  це  квітне  віщий  сон!

Мені  б    у  твоє  серце  зазирнути...
(Тремтить  в  душі  отой  магічний  цвіт),
Чи  зможеш  "сон  життя"  мого  збагнути?..
Хто  я  для  тебе?..    Ти  ж...  мій  білий  світ!




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423076
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 06.05.2013


Катерина Шульга

Травневий вечір



Затьохкав  кущ  розквітлого  бузку,
І  закувала  поряд  черемшина...
Чи  ж  може  під  мелодію  таку
Заснути,  ну  бодай,  одна  людина?

Весняний  вечір  бродить  по  селі
І  відчиняє  двері  в  кожну  хату:
-  Послухайте  завзятих  солов’їв!
Йдіть  до  зозулі  роки  рахувати!

Травневий  вечір  –  бравий  дідуган  –
По-молодецьки  крутить  білі  вуса,
Всміхається  дівчатам  і  бабам,
А  молодиці  з  нього  вже  й  сміються.

Та,  звабившись,  ступають  на  поріг,  
Пригадують  щасливе  дівування...
І  тут  до  всіх  з  небачених  доріг
Приходить    (чи  вертається)  кохання.
.........................................
Я  все  це  знаю,  бо  уже  й  мені  
На  голову    цвіт  яблунь  тихо  трусить,
Під’їхавши  на  білому  коні,
Весняний  гість,  в  якого  білі  вуса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422807
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 05.05.2013


*ИРЕНА*

ДУШЕВНИЙ СПАЛАХ

Ти  став  об’єктом  моїх  зізнань,
В  жіноче  серце  орлом  влетів.
Ти  ніжну  пристрасть  в  душі  зіткав
Зі  слів  бентежних  і  почуттів.

Я  насолоду  знайшла  в  тобі,
Згубила  спокій  від  вуст  палких.
Твій  погляд  сонячно-голубий
Повис  над  серцем,  мов  сталактит.

Загадка  долі  торкнулась  пліч,
Знайшовши  жертву  серед  Ірин.
Ми  не  зустрінемось  віч-на-віч  –
Одної  річки  –  два  береги.

Я  заблукала  в  твоїх  очах,
Та  ти  від  трепету  не  згорів.
Промінчик  щастя  в  душі  зачах,
Як  блиск  найдальшої  фальш-зорі.

Не  підібрала,  на  жаль,  ключів.
З  сердець  не  вийшов  єдиний  сплав.
Все  ж,  Богу  вдячна  за  злет  душі
І  почуття,  що  мені  послав.

                                                         27.04.2013р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113042710849

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421342
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 03.05.2013


Наталя Данилюк

Яблунева заметіль

Поведи  мене  в  літепло  ночі,
В  яблуневу  п'янку  заметіль,
Білопінні  леткі  поторочі
Розілляли  чаруючий  хміль.

Загорнулись  дерева  у  ситець,
Пряний  ве́рмут*  сочиться  у  млі,
В  парасольках  черемхових  китиць
Снять  янтарні  патлаті  джмелі.

Притулилася  ніч  до  одвірка,
Просльозився  густий  моріжок
І  блискуча  смарагдова  зірка
Закотилася  в  тихий  ставок.

Від  такої  краси  розімлію,
Притулюсь  до  твоєї  щоки!..
Поведи  мене  в  білу  завію  -
Під  лелійно-тремкі  пелюстки.



*Вермут  -  солодке  виноградне  вино,  настояне  на  ароматичних  травах.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422292
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 03.05.2013


Лілія Ніколаєнко

Ноти і рими

[b]ДО[/b]читує  зима  роман  похмурий.
[b]РЕ[/b]марки  пише  квітень  гомінкий  –
[b]МІ[/b]нор  замінить  на  весняні  сурми,
[b]ФА[/b]нтазій  зоряних  сплете  вінки.
[b]СОЛ[/b]одкий  аромат  хмільного  цвіту
[b]ЛЯ[/b]гає  на  повіки  теплим  сном.
[b]СІ[/b]ріє  небо,  та  проллється  світло
[b]ДО[/b]лин  чарівних  сонячним  вином!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422286
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 03.05.2013


Катерина Шульга

ЯБЛУНЕВО-ЧЕРЕМХОВА НІЧ



В  небі  тисячі  зоряних  свіч...
Гріх  великий  красу  цю  проспати!
Яблунево-черемхова  ніч
Так  виманює  звабливо  з  хати.

Манить  пахощами,  весною...
Солов’їною  піснею  манить.
Ти  далеко,  та  я...    з  тобою.
Ця  краса  нас  обох  так  дурманить!

І  нема  поміж  нас  протиріч,
Бо  навчились  у  мріях  літати.
Яблунево-черемхова  ніч
Не  збирається  нас  відпускати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422108
дата надходження 01.05.2013
дата закладки 02.05.2013


Катерина Шульга

НУ ЧОМУ БЕЗ ТЕБЕ?. .


Жайворонок  дзвінко  тягне  вгору  струни,
Зеленіє  яре  і  озиме  вруно...
Ластівка  погоди  просить  щиро  в  неба.
Та    чогось  я  бачу  все  оце  без  тебе...

Пахощі  бузкові  розлились  далеко,
Запросили  з  лісу  диво-соловейка.
Прилетів,  затьохкав,  зачепив  за  душу.
Та    чогось  без  тебе  слухать  його  мушу...

Вже  кує  зозуля.  (Може,  й  лічить  роки?)
Щось  вона  притихла  –  в  серці  враз...  неспокій.
Знову  розкувалась!  –  Зупинись,  небого!
Нащо  ж  так  багато,  коли  все  без  нього?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422106
дата надходження 01.05.2013
дата закладки 02.05.2013


Любов Ігнатова

Невизнаний геній

На  вірш  Наталі  Святокум  ''Невідомий  поет''
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420562
*
А  душу  печуть  іще  ним  ненаписані  вірші,
Сюжети  яскраві,  такі,  що  аж  ''дух  перейма''...
Он  пишуть  нездари,  а  він  же  уміє  не  гірше,
Та  щось  ''на  суху''  якось  ніби  й  натхнення  нема...
Заводиться  мозок  ''ста  грамами''  з  пів  обороту,
Невизнаний  геній  штурмує  безликий  папір...
Воює  ні  за'  що,  як  правило,просто  супроти...
В  переймах  думок  народився  довершений  твір...
***
Та  знову  в  лице  посміялася  зло'дійка-доля,
Підсунувши  критика,  що  зрозуміть  не  зумів...
І  знову  личинки  якоїсь  поетської  молі,
Гризуть  його  душу  на  зламі  незримих  світів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421022
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 26.04.2013


Любов Ігнатова

Я вийду в ніч…

Я  вийду  в  ніч,  де  місяць  круглобокий
Дарує  росяні  перлинки  солов'ям,
І  неба  океан,  такий  глибокий,
Спалахує  зірками  тут  і  там...
Вберу  у  себе  запах  абрикоси,
Заплющу  очі-  загострю  чуття...
А  теплий  вітер  все  мені  приносить  
На  срібній  таці  благо  забуття...
На  мить  свою  покину  оболонку,
Злечу  туди,де  виноградник  снів,
Зірву  собі  одну  солодку  ґронку,
Таку,щоб  ти  приснитися  зумів...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420588
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 24.04.2013


Віктор Ох

Мелодія для пісні№ 58 (Юрген Пті, горлиця, Рідний )

Юрген  Пті
Хмаринка
Де  той  обрій,  за  яким  щастя  нас  чекає?
Як  зустрінеш,  то  хіба  ти  його  впiзнаєш?  
Ось  дорога,  що  веде  за  село  від  хати.
I  над  шляхом  цим  пливе  хмарка  волохата.  

Чути  гомін,  що  луна  ніби-то  з-за  рiчки?  
По  тополях  вітерець  шелестить  потічком.  
Де  той  обрій,  за  яким,  доля  нас  чекає?
Чи  на  північ,  чи  на  схід?  Та  хто  ж  його  знає...

===================

горлиця

           Калина

 Під  вікном  калина  біліла,
 Пелюстки  весняні  губила.
 Не  журись,  калино,  це  ж  тільки  цвіт!

   Скоро  прийде  літечко,
   У  сонці  дозрієш.
   І  своє  ти  личенько
   Рум’янцем  покриєш.

     У  кожній  ягідонці,
     Дух,  мов  сонце,  сходить.
     Символ  Україноньки  -  
     Добру  славу  родить!  

 Під  вікном  калина  біліла,
 Пелюстки  весняні  губила.
 Не  журись,  калино,  це  тільки  цвіт!

   Журавлі  над  долами,
   Пролетять  ключами.
   Волю  не  поборену,
   Понесуть  морями!  

     Зацвіте  калинонька,
     Більш  плакать  не  буде,
     Знає,  після  зимоньки,
     Знов  весна  прибуде!

 Під  вікном  калина  біліла,
 Пелюстки  весняні  губила.
 Не  журись,  калино,  це  тільки  цвіт!

============================

     Рідний

     Проминули  швидко  дні

1.Проминули  швидко  дні,
А  літа  за  ними.
Нещодавно  навесні
Ми  були  малими.
А  сьогодні  вже  у  нас
Діти  й  онучата,
І  дозріли  ми  якраз
Для  людського  свята.


Приспів.
Молодосте  світла  і  ясна,
Ти  подарувала  нам  щастя
Цвіт  весни  і  радість  згадали  ми.
Те,  що  юність  не  повернеться
Іноді  стискає  за  серце,
Але  ж  так  буває  поміж  людьми.


2.А  зі  спогаду  не  йде
Житіє  студентське,
Все  прекрасне,  молоде,
Незабутнє  всеньке.
Безклопіття  юних  днів,
Безтурботний  спокій,
Наче  в  озері  на  дні,
В  пам’яті  глибокій.

3.Ми  зустрілися  ще  раз,
А  когось  немає,
Одгулявши  юний  вальс,
Хтось  вже  спочиває.
Нам  життя  одне  дано,
Дякувати  Богу,
Недарма  прийшло  воно
До  цього  порогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420099
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 22.04.2013


Віктор Ох

Біль … (v)

Біль  опадає  снігом  білим  знову  /  співаний  сонет/


[i]Слова:  Сірого  Володимира
Виконує:  Рідний
Запис:  Рогатинський  Ігор[/i]
Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412296
Кліп  -
http://www.youtube.com/watch?v=IYDv8gNDq8k
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=IYDv8gNDq8k[/youtube]

==================

Біль  опадає  снігом  білим  знову
Углиб  душі,  на  пригірки  журби,
І  шепче,  осідаючи:  якби
Вернутися  у  тиху  ту  розмову,
У  пору  ту,  замріяну,  казкову,
Довіри  на  півслові  -  не  клятьби,
Де  серце  в  серце  стукало:  люби
І  ласкою  кохання  зачаровуй!
Та  слизько  там,  на  пагорбах  отих,
Де  легіт  щастя  вереснево  стих
І  острахом  наповнилася  тиша,
Де  нам  удвох  не  стріти  яву  дня,
І  все  минуле,  наче  маячня,
Імлою  пам'яті  морозно  дише.          

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420070
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 22.04.2013


Віталій Назарук

СТЕЖКА ДОДОМУ

Додому  стежка  через  жито,
По    споришах    біжить  в  село,
Її  красу  дощами  вмито,
На  ній  ми  стали  на  крило.

Тут  на  порозі  стріне  мати,
І  тато  вигляне  з  сіней,
Вони  навчились  нас  чекати,
Давно    відлинувших  дітей.

Лише  стежина  між  хлібами,
Надію  подає  душі,
Яка  веде  до  тата  й  мами,
Де  в  росах  сяють  спориші.

Не  заросте  вона  ніколи,
І  не  засипле  заметіль,
По  ній  ми  бігали  до  школи
І  повертались  звідусіль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419512
дата надходження 19.04.2013
дата закладки 19.04.2013


Катерина Шульга

Полюби мене! Полюби!. .

       
             (майже  пісня)

Затремтіла  осіння  струна  –
Заясніла  згасаюча  зірка…
Доторкнулась  до  серця  весна  –
І  в  душі  знов  прокинулась  ЖІНКА!
         Ти  любові  вино  пригуби,
         Поки  серцем  горіть  не  довершив.
         Полюби  мене!  Полюби!..
         Полюби  мене,  ніби…  вперше!

Ніжний  дотик  твоєї  руки
І  солодка  жага  поцілунку
Враз  відхилять  всі  зайві  роки
Й  позасвічують  зорі  рятунку!
       Ти  любові  вино  пригуби,
       Озовися  очами  й  вустами.
       Полюби  мене!    Полюби!..
       Полюби  мене  до…  нестями!

І  -  сльоза  на  повіках  весни…
І  -  печаль  на  осІннім  пероні…
Не  сховатись  вже  від  сивини,
Але  -  ніби  весни  цвіт  на  скронях!
     Ти  любові  вино  пригуби,
     Привітай  своє  пізнє  кохання.
     Полюби  мене!  Полюби!
     Полюби  мене,  як…  востаннє!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416370
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Осіріс

Весінній сон

                   
Весни  прихід  намарився  мені…
Вона  прибу́ла  в  ніч  тепла  повівом,
На  гостроносім  місячнім  човні,
Уквітчана  зірок  ряхтливим  співом.  
По  трапу  волохато-срібних  хмар,
Зійшла  на  пристань  пресвятої  ниви.
Подав  їй  лапу  заєць-паламар,
Повів  у  плавнів  вицвілі  розливи.
Тополь  гінких  безлистий  караул,
Здійняв  гілля  в  брунькатому  вітанні.
-  Вона  вже  тут!  –  туманив  плесом  гул.
-  Вже  ту-у-у-т!  –  шептало  в  вітровім  зітханні.  
На  радощах,  хилились  до  землі
У  реверансі  верби  жовтокосі…

Прокинувсь.  За  віконцем  у  імлі,
Всміхається  Весна  на  абрикосі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416292
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Катерина Шульга

Все не те… Все не ті…



Все  не  те…  Все  не  ті…
Хоч  достойні.  Прості.
І  уважні.  І  щирі  неначе…
Та  душа  не  лежить!
Як  же  поруч  з  тим  жить,
Біля  кого  
СерЕдина  плаче?..

І  нема  нарікань…
Тихе  плесо  зітхань
Я  змінила  на  бунт  навігацій    
В  бурнім    морі  життя
(Щоб  знайти  забуття  
Хоч  в  царині    
Одвічних  абстракцій).  

Я  -  не  віник  в  кутку…
Не  піджак  на  гвіздку…
І  не  кепка  на  верхній  полиці.
В  мене  тіло,  душа,
Думка  власна  і…  шарм…
І    для  мене  
Важливі…  «дрібниці»…

Тож  «не  те»  і  «не  ті»  -
Не  в  моїй  пишноті,
А  в  бажанні  лишатись  собою.
Як  любить,  то  любить!
Як  тужить,  то  тужить!
Якщо  «в  омут»,  
То  лиш  -  з  головою!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416360
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Віталій Назарук

У МЕНІ ЩЕ ГОРИТЬ НАДІЯ (з Любов Ігнатовою)

Сиві  коні  впряглися  в  скроні,
І  хомут  гне  щодня  униз;
Та  проте,  на  життєвім  лоні,
Я  ретельно  збираю  хмиз.
У  мені  ще  горить  надія,
Хоча  спогад  мене  пече...
За  вітрами  злетіла  мрія,
Без  опори  тепер  плече.
Не  гнув  спину  перед  Ваалом,
Не  служив  золотим  тільцям.
Словом  віри-  міцним  кресалом,
Запалив  молоді  серця.
Ще  є  час  боронить  країну,
Стане  сили  піднять  меча;
Треба  разом  долать  руїну,
Доки  в  храмі  горить  свіча.
Ще  зберем  бур'яни  із  жита-
Хай  буяють  в  полях  хліба,
Квітне  доля,  дощами  вмита,
Де  ще  вчора  була  журба.
Ще  дам  відсіч  голодним  крукам,
В  джерелі  ще  змочу  вуста;
І  як  приклад  своїм  онукам,
До  кінця  донесу  хреста...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416048
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Віталій Назарук

ЗА НАС

Пляшку  вина  я  відкрию  тоді,
Як  ми  удвох,  при  свічі,  очі  в  очі,
Зробимо  свято  собі  для  душі,
Так,  щоб  удвох,  щоб  ніхто  не  наврочив…

Перший  бокал  за  вишневий  садок,
Той,  де  колись  цілувались  до  рання.
Перший  цілунок,  як  перший  урок,
Це  був  початок  палкого  кохання.

Другий  за  те,  що  колись  на  рушник,
Долі  дві  стали  квітневої  днини,
Що  за  цей  час  я  до  тебе  вже  звик
І,  що  не  має  вогню  без  жарини…

Третій  за  тебе,  бо  ж  нащо  тоді
Знов,  як  колись  заглядати  у  очі…
Люба  моя,  а  ми  все  ж  молоді,
І  в  тебе  стан,  як  колись,  ще  дівочий…
За  нас!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416181
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Наталя Данилюк

Мрійливе

Мій  синьоокий  квітню,  де  ти,  де?
Спочила  злива  бісером  на  стрісі
І  на  старому  мокрому  горісі
Весна  тумани  димчасті  пряде.

Сапфір  небес  залитий  молоком,
Сире  повітря  хлеще  теплі  скроні
І  первоцвітні  крильця  безборонні
Холодний  вітер  лиже  язиком.

Ще  сніг  біліє,  ніби  рафінад.
Візьму  й  покину  пошуки  намарні,
Ховаючись  у  затишній  кав'ярні,
Пірну  вустами  в  теплий  аромат.

Розпилить  джаз  непрохану  журбу,
І  я  в  думках  відчалю  неквапливо  
Туди,  де  в  пиві  свіжому  дбайливо
Купає  день  розплетену    вербу.

Де  синю  гладь  криштальної  води
Рунтує*  лебідь  помахом  раптовим,
Де  сад  квітучий  міряє  обнови,
В  піалах  цвіту  піняться  меди.


*Рунтує  -  тривожить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416205
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Любов Ігнатова

За мить до кінця відліку

Вино  з  чебрецевим  присмаком,
Думки  і  слова  -  антоніми...
Гуляє  весна  присмерком  
Зимової  сніго-агонії.
Нас  ваблять  уста  безмовністю,
Якимсь  загадковим  потягом;
І  очі  лише,  з  непристойністю,
Відшукують  щось  під  одягом.
Наш  максимум-  пальців  дотики,
Вербальні  якісь  півнатяки...
А  десь  верблозні  котики
Куштують  вечірню  патоку...
За  мить  до  кінця  відліку,
Відмінимо  порух  стартовий;
І  ніби  злочинних  спільників,
Тримаєм  себе  під  вартою...
Прощальні  руки  потиски,
Цілунок  легкий-  на  удачу...
Ми  іспит  цей  склали.  Оплески!
Чому  ж  тоді  ледь  не  плачу?    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416131
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Леся Геник

Кличе синиця долю…

***
Кличе  синиця  долю  голосно  на  світанні,
Пір'ячко  жовто-сонне  горнучи  до  весни.
Наче  примара  сіра,  блудить  у  світі  пані
Та,  що  наврочив  місяць  хугою  восени.

Чи  позабула  стежку,  чи  загубила  вірність  -
Відповіддю  не  зранить  висіяна  луна
Першого  просвітління,  де  застелила  вічність
На  голобокі  ниви  білені  письмена.

Ген  поза  хмари  жалю  лине  світанний  голос
Віряної  пташини  -  жде  свою  долю,  жде.
Променем  золотавим  сіється  ране  соло  
Там,  де  священний  кужіль  сонце  вгорі  пряде...
(6.04.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416106
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Катерина Шульга

Котики вербові

В  пам’яті  зринає  той  квітневий  ранок  -
Постає  в  уяві  дивний  силует...
Хтось  приніс  раненько  і  поклав  на  ґанок    
Котиків  вербових  сонячний  букет.

Котики  вербові  –  у  веснянім  слові,  
Котики  вербові  –  у  моїй  душі...
Котики  вербові!  Тайни  загадкові
Відкривати  світу...  знову  не  спішіть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416092
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Катерина Шульга

Тиша

Я  боюся  хвилин,
Коли  соло  виконує…  тиша.
Сольна  тиша  душі,
Де  думок  кладовище…
Де  ні  звуку,  ні  слова,
Ні  пісні,  ні  вірша…
Відчуття  щонайгірше,  
Коли  соло  виконує  тиша…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415985
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Катерина Шульга

ОБНІМУ ТЕБЕ…

Обніму  тебе  і  не  випущу
Ні  на  день,  ні  на  два,  ні  на  вік...
Чи  ти  пасткою,  чи  ти  річищем
Назовеш  почуттів  тих  потік.

Обніму  тебе!  Ні,  не  силою...
Хочеш,  зовсім  тебе  не  торкнусь?
Я  голубкою  сизокрилою
Над  тобою  у  небі  здіймусь.

І  літатиму-обніматиму
Весь  той  світ,  у  якому  живеш...
І  ніколи  вже  не  питатиму:
„А  мене  ти  колись  обнімеш?”

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415581
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Леся Геник

Вечірнє

У  вечірнім  часі  затихає  віддих
Сонячного  вітру.  На  вікні  півсну
Притулились  ясні  сріблолисті  квіти
Дивним  візерунком.  Місячну  луну
Ще  не  розсипали  ангели  маленькі
У  долину  ночі.  Мліє  небокрай,
Там  де  кулачками  затулені  жменьки
Їхні  чародійні.  Ще  мовчить  скрипаль  -
Дядько  сивовусий  на  горі  незримій,
Не  сонько  незрілий,  а  умілий  Сонь!
Вишиває  небо  хмари  павутинні
Рушничком  парчевим,  доки  жде  долонь
Плетива  нічного.  Зморене  довкілля.
На  чубатій  стрісі  умостивсь  кажан
Першої  зірниці,  першого  сузір'я,
Поки  затихає  сонячний  орган
У  вечірнім  часі.  А  з  вікна  навпроти
Голосок  маляти,  мов  солодкий  мед.
Кілька  ще  краплинок,  обважніють  соти
Ночі  і  накриє  місто  сонний  плед...
(4.04.13)
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415755
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 05.04.2013


Наталя Данилюк

Так невчасно…

Ще  цілують  морози
лелекам  натомлені  крила,
обпікають  легким
первоцвітам  тонкі  пелюстки́.
Так  невчасно  зима
оксамитовий  гай  побілила...
Та  в  повітрі  вчувається
шлейф,  солодкаво-терпкий.

Вже  весняна  хода  
помережила  білу  ангору,
крізь  холодну  сльоту
просочилось  янтарне  вино.
І  кирпатий  підсніжник
задер  свого  носика  вгору,
споглядаючи  неба
застигле  молочне  панно́.

Вже  деревам  кортить
хутряне́  поскидати  убрання,
у  медовому  сонці
поніжити  во́гкі  бруньки...
Так  невчасно  тебе
потривожило  тепле  кохання,
у  криничку  душі
закотилось  рубіном  палким.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415353
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Любов Ігнатова

Те, що спало на думку…

У  вирі  темпераментів  і  бачень,
У  просторі  реальності  надій,
Знайди  в  собі  можливості  пробачить,
І  добрим  словом  ближнього  зігрій.
Заморським  птахом  не  вважай  удачу,
Вагання  від  здійсненності  відсій;
І  тих,  хто  біля  тебе  гірко  плачуть,
Почути  в  небайдужості  зумій.
І  не  шукай  в  словах  таємних  значень,-
Не  кожен  у  житті  цім  лицедій;
Утримайся  від  шпичок  зауважень,  
Щоб  не  зламати  крил  комусь  і  мрій...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415238
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Галина_Литовченко

ЖИТТЄРАДІСНЕ

Мене  збудили  солов’ї  –
О,  мить  щаслива!
В  розмаї  ніжаться  гаї  –
Чекаю  дива!

Пливуть  у  синяві  хмарки  –
І  я  –  на  небо!
(Не  зазіхаю  на  зірки  –
Нема  потреби.)

З  хмарками  лину  понад  сад  –
Квітують  сливи.
Смакую  запахом  левад
І  знов  –  щаслива!

Серпанка  міряю  фасон
Собі  на  втіху.
Крикливим  чайкам  в  унісон
Сприяю  сміхом.

Пірнаю  жайвором  у  діл,
На  житнє  поле.
Доземно  кланяюсь  навкіл:  
Спасибі,  доле!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415211
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Олекса Удайко

Іванові причуди

Хто  не  п'є,  той  все  нудьгує,
Білим  світом  нудить.
Хто  ж  горілочку  смакує    
Викида  причуди...

Раз  додому  причвалав
П'яний  геть  у  дошку,
Голопупенко  Іван:
На  плечі  –  гармошка,

З-під  кашкета  –  чуб-кужель,
Під  пахвою  –  кварта,
Хоч  і  випита  уже,
Докорять  не  варто!

Він  –  по  шафах.  Бо  хотів
Ще  б  чогось  добавить.
Та  –  ні  краплі!  Тут  уздрів
Ще  одного  Йвана...

Гульк  на  двійника  Іван  –
Незнайома  рожа,
Ще  й  під  оком  добрий  «бланш».
Що  робить?  О  Боже!

Хутко  кинувся  Іван
Пику  рихтувати:
Клеїв  пластир  тут  і  там,
А  під  ним  ще  й  вату.

Тут  і  жінчин  туалет
(Креми,  лаки,  пасти)
В  хід  пішов  в  один  момент,
Лиш  би  не  пропасти!

...Ніч  минула  безтурботно.
Будить  жінка  рано,
Тихо,  голосом  скорботним
Мовлячи  до  Йвана:

"Що  ти  бродиш,  мов  приблуда,
Та  приходиш  п'яний,
До  таких  твоїх  причудів
Звикла  я,  Іване.

Одного  лиш  я  не  втямлю  –
Хай  же  тобі  трясця!  –
Ти  для  чого  весь  трильяж
Виліпив  у  пластир?"


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415191
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Леся Геник

Невчуте

Не  ламай  байдужо  ми  життя  під  корінь,
Не  пиляй  захланно  гілля  навесні,
Бо  воно  в  оазі  запашної  хвої
Багне  великодні  рипати  пісні.

Не  лупи  кори  ми  зо  самого  серця,
Не  стели  доокруж  вічного  тріски,
Бо  питва  жадаю  з  чистого  джерельця  -
Зріти  як  дужіють  молоді  ліски.

Не  глуши  ми  світу  ревом  бензопильним,
Душу  безневинну  в  засвіт  не  жени.
Придивися  зором  божооким,  пильним  -
І  розкайся  щиро,  сю  ману  спини...
***
Голосити  будуть  великодні  дзвони
Понад  полонини,  згарища  сумні.
Плакатимуть  гірко  вицвілі  ікони
Під  воскресні  свято-радісні  пісні,
Поки  не  учує  кожне  серце  стогін
Вмерлої  смереки,  тої  -  навесні...
(3.04.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415202
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Катерина Шульга

НЕПОЯСНЮВАНЕ


     То  був  спалах  не  серед  ночі,
     А  в  яскравий  сонячний  день!
     Погляд  твій  засліпив  мої  очі.
     Був  розряд…  не  було  тебе.

     Ніби  жар  з  двох  сторін  на  щоки  –
     Все  обличчя  вогнем  пекло.
     Не  чекала  пекельного  шоку.
     Був  пожар,    тебе…  не  було.

     Як  тисками,  здавило  груди,  
     Серце  –  в  клітці  лякливий  птах:
     Аби  хоч  не  помітили  люди
     Погляд  той  на  моїх  губах…

     Колихнулось  химерно  небо,
     І  земля  попливла  з-під  ніг…
     Схаменися!  Мені  ж  бо  не  треба  
     Той  пронизливий  погляд-гріх!

   …Так  тебе  й  не  було  ніколи…
     Образ  -  ніби  абстрактна  річ.
     Та  той  погляд  і  досі  все  коле
     Вістрям  споминів-протиріч.

     Мить  ота    –  так...  початок  згуби…
     Переможцю,  святкуй-радій!
     Цілував  мені  поглядом  губи  -
     Я…  з  взаємністю  -  погляд  твій…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415225
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Настя Ковал

АЛЕЯ НІЖНИХ ПОЧУТТІВ (Акровірш по АЛФАВІТУ)

(А)лея  наших  ніжних    почуттів
(Б)арвистим  килимом  встелилася  із  квітів:
(В)олошки,  лілії..,  там  навіть  мак  розцвів,
(Г)воздики  і  троянди  в  оксамиті…

(Д)ухмяні  трави  так  хвилюють  і  п’янять,
(Е)кстазом  розливаються  по  тілу…
(Є)  там  найтонший,  найніжніший  аромат  -
(Ж)асмин  пахучий  випромінює  несміло

(З)бираємо  по  краплі  цей  нектар,
(И,І)  ніжимось  в  його  солодких  чарах,
(І)скриться  щастя,  як  безцінний  дар,
(Ї)ство  коханням  сповнюється  в  хмарах…

(Й)    любов  пронизує  все  тіло  й  душу  теж,
(К)віткові  пахощі  окутують  казково,
(Л)еліють  радістю,  якій  немає  меж,
(М)иттєво  зачаровують,  бузково…

(Н)авколо  чутно  звуки  чарівні  -
(О)рфей  немов  спустився  -  нас  чарує.
(П)ірнаємо,  як  в  море  в  ці  пісні,
(Р)омантика  …!А  пристрасть  аж  вирує!

(С)трумок  дзвінкий  на  флейті  виграє,
(Т)ріпоче  крапелька-росинка  на  стеблині,
(У)  небі  сонечко  з  хмаринок  воду  п’є,
(Ф)іалково  всміхнувшись  гарній  днині.

(Х)вилюють  погляд  барви  не  земні,
(Ц)вітінь  квіткової  палітри  візерунки,
(Ч)имраз  виблискуючи  в  ранішній  росі,
(Ш)овкову  ніжність  нам  дарують  поцілунки.

(Щ)ораз  під  вечір  зорі,  мов  кришаль,
(Ю)пітер  щедрим  жестом  розсипає…
(Я)сніє  місяць,  наче  срібна  пектораль…,
(Ь,Й)  на  щастя  і  любов  благословляє…




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415046
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 03.04.2013


*ИРЕНА*

ІСКРИ ВРАЖЕНЬ

Читаю.  Вчитуюсь.  Вражаюсь.
Ціную  Вас.  Боготворю.
В  емоцій  шквалі  розчиняюсь.
В  чуттєвім  полум’ї  горю.

Палка  любов  у  творчім  «ліжку»
Звела  тенета  на  віки.
Зі  слів  закоханих  доріжка
Полихоманила  рядки.

Нікому  так  ще  не  вдавалось
Заглибитись  до  дна  душі.
Щаслива  ж  та,  кого  торкались
Такі  зворушливі  вірші!

Тамую  щем  в  душі  і  тілі,
П’яниться  хмелем  голова.
Подумать  страшно,  що  ж  на  ділі,
Коли  вражають  так  слова?!  

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113040212623

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415107
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Катерина Шульга

Найсвітліша печаль – твої очі

Найсвітліша  печаль  –  твої  очі.
Хочу  бачити  їх.  Ой  як  хочу!
Нині  ж  сонце  твого  мікросвіту
Для  душі  –  щонайперше  світло.

Провалившись  без  слова  і  звуку
У  солодку  й  виснажливу  муку  -
Як  в  глибінь  дзвонкової  криниці  –
Лину  в  бездну  очей...  втопиться.

             ***************
Душа  моя  беззахисна…  як  день.
Щоб  далі  жити,  я  втопити  мушу
На  дні  душі  твоєї  свою  душу…
Втопити!  Щоб  воскреснуть  для  пісень.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414935
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013


Катерина Шульга

ЕТЮД З… БАБУСИНОГО РАЮ

Вже  вицвіла  від  літ  барвиста  грядка  –
Пожовкло…    колись  біле…  полотно.
Любов  і  туга  причаїлися    у  маках
(Майстриня  в  них  ховалась  від  утом…)

Старенька  хата.  Посивілі  вікна.
Маленька  бабця  в  диво-квітнику,
Що  цілорічно  у  оселі  сяйно  квітне
І  мовчки  творить  музику  щемку.

Мелодія  сільського  колориту  -
Селянського    правічного  житла  -
Вустами  цвіту  шле  промови  всьому  світу
Про  наш  народний    корінний  талант!..

Та  нам,  немовби    байдуже  до  скарбу,
Який  хатини  хилі  бережуть,
Бо  ж  не  цінуємо  по  праву  діда-бабу,
Котрі  останню  службу  там  несуть…

…ВідІйдуть  –  маки  стліють  і  ромени,
Волошки  і  пшеничні  колоски…
Й  зітруться  з  пам’яті  герої  безіменні  –
Невтомні  пальці  вмілої  руки…

Як  та  праматір,  хатка-вишиванка  
Ще  кличе  нас  до  сивого  вікна,
З  якого  дивиться  на  світ  барвиста  грядка
Бабусиного  раю-квітника!
                                                                       2006р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414661
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 01.04.2013


Катерина Шульга

А СЕЛО - ЦЕ СВЯТИНЯ СВЯТИНЬ!

Це  не  низькість:    
       Родитись  в  селі    
       І  рости  „від  землі”  (як  рослини),
       Де  звучать  найщиріші  пісні
       Солов’їв  та  людей  України  .

Це  не  сором:
       „Довбатись”  в  землі,
       Бо  ж,  насправді,  вона  всіх  годує.
       І  залежить  весь  люд  від  ріллі,
       Що  господарську  руку  так(!)  чує.

Це  не  дикість:
       Блукати  в  полях  –
       Різнотрав’я  уголос  вітати...
       Спів  пташок  розрізняти  в  гаях...
       І  хвалу  за  це  Богу  складати.

Це  є  щастя:
       СтупИть  на  моріг  -
       І  босоніж  пройтися  росою,
       Якнайдалі  асфальтних  доріг,
       Там,  де  дружать  з  граблями  й  косою.

Це  є  святість:
         Рости  з  джерела  –  
         З  джерела  найцілющого  трунку!
         Із  села,  уся  мудрість  з  села
         Йде  між  люди  безцінним  дарунком!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413607
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 01.04.2013


*ИРЕНА*

НЕЗАБЫВАЕМОЕ

Родники  твоих  глаз  изумляют  теплом,
Льется  песня  души  голубым  серебром.
Я  под  тенью  ресниц  успокоила  страсть.  
Ты  имеешь  над  ней  безграничную  власть.

Неземная  любовь  с  облаков  снизошла,
Легкой  дымкой-мечтой  мне  на  сердце  легла.
Незабудки  в  душе  разнесли  синеву,
Расплескалась  мечта  бахромой  на  траву.

От  изысканных  чувств  холодеет  душа,
Манят  ягоды  уст,  мне  в  ладони  дыша.
Этот  трепетный  миг  не  уйдет  без  следа,  -
Наш  романтики  стих  пронесу  сквозь  года.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113033100955

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414205
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 31.03.2013


Наталя Данилюк

Повернення весни

Ти  повернулась,  дівчинко  русява!
Згубила  стрічку  синю  у  снігу.
На  таці  неба  хмарка  кучерява
Вмокає  в  піну  сонця  курагу.

Гнучка  вербиця  коси  розпустила,
Бруньки  пухнасті  ще  у  сповитку,
Їх  вітерець  підхоплює  на  крилах,
Наспівуючи  пісеньку  легку.

Стара  зима  згорнула  біле  хутро,
Сипнула  сріблом  щедро  з  гаманця.
Бліді  перлинки  сяють  перламутром,
Вони  тобі,  як  завше,  до  лиця!

І  ця  постава,  світла  і  тендітна,
З-під  темних  вій  -  небесна  бірюза.
Ти  повернулась,  ластівко  привітна!
І  день  засяяв,  ніби  органза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414312
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013


Віталій Назарук

Я СТОМИВСЯ

Я  стомився  бути  одиноким,
Не  тому,  що  у  сім’ї  один,
А  тому,  що  в  мене  кожні  кроки,
Пахли  гіркотою,  як  полин.

Я  стомився  в  пошуках  роботи,
Бо  сидіти  тато  не  велів,
Хай  минають  кожного  турботи,
Не  стає  ж  терпіння,  а  ні  сил.

Я  стомився  закривати  двері,
Що  не  закривають  «другарі»,
Можу  залишитись  без  вечері,
Коли  друзі  стрінуться  старі.

Я  стомився  від  речей  масляних,
Що  наобіцяють  і  мовчать,
Важко  ж  гоїти  старечі  рани,
Що  не  заживають,  а  болять.

Я  стомився  -  йде  життя  до  скону,
Смак  цілунку  заберу  увись,
Щоб  життєві  заспівали  дзвони,
Долі  дві  у  небі  обнялись!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414319
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013


Олекса Удайко

МІЙ УДАЮ (Муз. С. Голоскевича)

[i][b][color="#5a7d09"]Запа́ли  в    серце    спомини    дитинства:
цупкий    сувій    льняного    полотна,
турбота    в    ньому,  й  праця  материнська,
й    сльоза    гаряча    неньки    не    одна.

Сувій,    мов    долю,    розстелю    у    стежку
на    удаїську  світа́нкову    росу,
на  ньому  витчу  сонячну  мережку,
а  потім    в    рідну  хату  занесу.

             П  р  и  с  п  і  в  :

             Мій  Удаю,  твої    густі    заплави
             і    в    солов'їнім    щебеті    гаї,
             в  моїй  ви  думці,  та  не  для  забави  –  ﴿  2  р.
             шаліють  в  серці    спо́мини    мої..              ﴿  2  р.
   
             П  р  о  г  р  а  в  а  н  н  я  .
           
Давно    живу    я    в    сонячній    столиці,
квартиру    маю,    дачу    і    сім'ю...
Бракує    лиш    із    Удаю    водиці  –  
терпку    сльозу    свого    дитинства    п'ю.

О    Боже    мій!    Візьми    усе    до    себе
й    мою    гірку,    немов    полин,    печаль:
мені    в    житті    нічого    вже    не    треба  –        
дай    Удай    мій,    де  тиха,    рідна    даль...[/color][/b]

             П  р  и  с  п  і  в  .

               П  р  о  г  р  а  в  а  н  н  я  .

17.11.2000  -  03.06.2022[/i]
                                                                                                                         
                                                                                                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413838
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 30.03.2013


Адель Станіславська

Лесеньці Геник з любов'ю

Тендітні  квіти  хвилями  до  ніг
на  луг  весняний  щедро  постелились...
Що  то  за  Мавка,  із  яких  доріг,  
звідкіль  узялась  розкажіть  на  милість?
То  ніжна  Леся  щиро  осяйна
у  тім  вінку,  що  зоряні  серпанки
плели  у  снах,  як  марила  Весна,
щоб  увінчати  Лелю  на  світанку.

То  хай  же  Доля  пестує  чоло,
а  ласка  Божа  віщою  зорею
невтомно  світить,  щоб  життя  було
огорнуте  і  виплекане  нею!

З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,  ЛЕСЕНЬКО!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413901
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013


Осіріс

Весна перстом торкнулася небес…

                         
Весна  перстом  торкнулася  небес.
Ті,  ринули  струмком  аквамарину,  
Здійнявши  хмар  перисто-білу  піну,
У  шир  полів,  де  сон  зимовий  скрес.

Земля  омита  струменем  тепла,
Запарувала  в  млосній  благодаті.
Насторожила  кущики  патлаті,
Мишівка  з-під  віджилого  стебла.

Бджола  вчинила  перший  свій  обліт,
Споло́шивши  танок  дрібних  комашок.
У  чорно-білім  одязі  монашок,
Мигтять  сороки  між  брунькатих  віт.  

А  на  кургані,  ідолом  худим,
Ховрах  стовбичить  в  ковилових  спицях.  
І  у  його  агатових  зіницях,
Світило  скаче  зайчиком  гнідим.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413819
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Наталя Данилюк

Під кучугурами зими…

Під  кучугурами  зими
Дрімають  ніжні  первоцвіти,
Весняним  диханням  зігріті.
В  лелітках  білі  килими
Вже  де-не-де  попротавали
Під  теплим  подихом  землі.
На  стрісі,  ніби  на  брилі,
Бурульок  димчасті  опали
Пустили  слізоньки  рясні,
Надпивши  сонячного  фрешу.
Ще  уночі  морози  крешуть,
Та  вже  тепліші  стали  дні.
Сховавши  проблиски  весни,
Застигла  тиша  білоткана,
Десь  заблукала  юна  панна
Під  руку  з  березнем  хмільним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413722
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Михайло Гончар

НУДЬГА

Я  ніби  п'яний-ямб  не  хоче
В  своєму  ритмі  йти  ніяк.
Знов  дощ  набридливо  хлюпоче,
Щось  бреше  весело  "Маяк".

Я  став  такий  ледачий,  наче
На  сонці  лежебока-кіт,
Куди  не  глянь-робота  плаче
І  скрізь  проблем  колючий  дріт.

А  я  удвох  з  мадам  Нудьгою
Танцюю  вальс  "Осінній  сон,"
Немов  з  чаклункою  старою
Пливу  у  відьомський  полон.

Пливу,  як  під  прицільним  дулом,
Заручник  долі  чи  дурні  
І  носом  чую  скоро  дулі
Підсунуть  з  реготом  мені.

Як  утекти  з  того  полону,
І  як  тікати  і  куди?
Рвонуть  до  польського  кордону,
Чи  в  річку  впасти  назавжди?

А  втім,  це  жарти-будем  жити,
Хоч  все  "марнота  і  мана".
Ніколи  вітер  не  зловити-
Стоїть  на  варті  Сатана.

Пропащий  ангел  професійно
Спокуси  ставить  у  пастки
І  душі  ловляться  надійно,
Неначе  риба  на  гачки.

Не  боягуз  я,  та  боюся
Щоб  і  мене  він  не  впіймав...
О,  Боже,  не  введи  в  спокусу
І  від  лукавого  позбав!

Я  розведусь  з  мадам  Нудьгою,
Хай  тільки  кінчиться  вальсок...
Махну  прощаючись  рукою,  
І  заміню  вхідний  замок.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413644
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Любов Ігнатова

Нерішучість

Я  пишу  СМС-  вже  десяте  із  шостої  ранку...
І  стираю...  Не  можу  тобі  відіслать...
І  дивлюсь  на  зціловані  сонцем  фіранки,
Вкотре  квіти  рахую.  Хоч  знаю,  що  їх  лише  п'ять.

Знову  тисну  на  кнопки...  На  них  покладаю  провину
За  свою  нерішучість,  за  втрату  довіри  до  слів.
І  порушує  тишу  лише  ненаситний  годинник,
Проковтнувши  всю  ніч,  із  липких  і  набридливих  снів...

Я  пишу  СМС...  Намагаюсь  не  втратити  думку,  
Нашиваючи  літери  знов  на  бездушний  дисплей...
Лише  декілька  слів  можуть  стати  моїм  порятунком,
Лише  декілька  слів...  Та  вискакує  серце  з  грудей...

Вже  давно  за  вікном  ніч  згортає  в  рулон  візерунки...
Вкотре  "завтра"  запалить  надії  тоненьку  свічу...
Я  б  могла  уже  пити  шалені  твої  поцілунки,
Та  натомість,  ковтаю  лиш  сльози  свої  досхочу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413347
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013


Мазур Наталя

Зустріч

Зустріч  ця  не  випадкова,
Знали  вона  і  він.
Очі  у  очі...  Ні  слова  -
Пам'яті  бив  передзвін.
Хоч  розгубилось  у  плині
Ситого  штилю,
Однак
Це  почуття  по  краплині
В  душу  сочилося.
Смак
Напівзабутого  тіла,
Рук  розпашілих  тепло.
Наче  уперше,  несміло
Пив  поцілунки.
Кого,
Де  і  коли  розпитати
Про  швидкоплинність  життя?
Доля  щасливі  дукати
Сипле  лиш  мить.
Почуття
Знов  спалахнуло  квітково.
Танув  напруження  лід...
Зустріч  ця  не  випадкова
В  серці  залишила  слід.

28.03.2013р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413392
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013


євген уткін

Біля витоку.

Коли  йду,  минаю,  там  де  була  хата
Там,  де  залишились  радощі  й  жалі
Бачу  двір  ошатний,  бачу  маму  й  тата
І  брати  і  сестри    ще  були  малі.

Вишня  під  віконцем  на  причілку  хатки,
Нагідки  і  мальви  у  повздовж  стежі,
В  кінці  двору  плитка,  невеличка  ятка,
Бузина  духмяна  прямо  на  межі.

Там  он  виглядає  церква  і  дзвіниця.
Стежечка  до  церкви  через  моріжок
А  поза  городом  річечка  Сулиця.
Далі  через  плавні  бачиться  Лісок.

Там  де  споконвіку  витоки  Сулиці
Згадкою  лишились  верби  у  рядок.
Та  іще  зосталась  незначна  дещиця  –
Невеличке  плесо  з  назвою  Брідок.

Тут  була  купальня  –  наче  скло  водиця.
На  духмяних  луках,  влітку,  так  цвіло,
Та  померла  люба  річенька  Сулиця
Замулився  витік  –  зникло  джерело.

Вже  немає  двору  і  немає  хати.
Згадка  залишилась  в  глибині  душі.
Там  де  одягались  луки  в  дивні  шати  –
Смітники  безкраї  й  дикі  комиші.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413475
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013


Осіріс

Захід у горах

                     
Володар  Світу  стомлено  присів
На  ясне  ложе  сніжновічних  гір,
Де  між  студених  кам’яних  списів
Вкошлатив  гриву  хмаровиння  звір.
Прислужник  Вечір,  Дня  терпким  вином
Хазяйський  кубок  сповнив  до  країв.
І  Сонця  догорілим  порохном  
Рубін  нектару  потай  отруїв.
Узяв  Всевишній  келиха  до  рук,
Щоб  втамувати  спраглих  губ  вогонь,
Та  Вітровію  із  розпадку  гук
Трутину  вирвав  з  праведних  долонь.
На  гребенях  зайнявся  той  нектар…  
Чернечею  згасила  його  Ніч.  
Сердито  Бог  жбурнув  у  Космос  жар  -
Замерехтів  більйон  янтарних  свіч.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413156
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 28.03.2013


Олекса Удайко

Ні, кохання в тебе я не прошу (Муз. Анатольевича)

www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425438‎

Ні,  кохання  в  тебе  вже  не  прошу  я    
Відцвіли  конвалії  мої!
Хоч  доріжки  наші  запорошено,
Лину  я  до  тебе  знов,  хорошая,
Шлю  тобі  я  помисли  свої.

Бо  ж  було  у  нас  усе,  мов  в  юності:
Злети  і  падіння      долі  дар;
Цноти  спалахи  і  зваба  мужності,
Ревності  отрута  й  ліки  чулості,
І  жіночності  п'янкий  нектар.

Хай  конвалій  цвіт  уже  в  минулому,
Хай  стежки  вже  терном  заросли,
Та  в  душі  моїй,  хоч  зраненій,  та  юній  ще,
Квітне  терен  майськими  відлуннями,
Кличуть  у  дорогу  віщі  сни...

Ні,  кохання  в  тебе  вже  не  прошу  я:
Відпалали  пристрастей  вогні!
Тільки  чом  у  серце  стукаєш,  хорошая,
Чом  здіймаєш  гамір  там  непрошений
І  бентежиш  помисли  мої?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412916
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 27.03.2013


Анатолійович

МРІЯ. На слова авторів ГОРЛИЦЯ і ЛІОЛІНА.

Може  така  назва,  а  може  хтось  запропонує  свою?

Ура!  Вже  є  чудовий  текст!  Дякую,  Наталочко!

                             МРІЯ
 Летять  роки  в  далекі  сині  гори,  
 Несуть  мою  замріяну  любов,
 І  сняться  сни  минулого...говорять…
 Горить  багаття  моє  знов!
 Зійшла  зоря,  дарунок  мій  від  тебе,  
 Для  мене  ти  знайшов  її  на  небі.
 Ось  щастя  знов  влилось  у  мрії  ті,
 Як  ми  зоріли  разом  –я  і  ти
 Замріяна  любов  моя!
 Коханий,  я  давно  твоя  !  
                   Приспів  
 Я  жду  тебе  –  прийди,  хоч  в  сни  прийди!  
 Тебе  чекаю,  любий  ,  я  завжди!
 Кохання  вічне  ,  як  і  та  зоря,  
 І  я-  твоя,  навік,  твоя!

 І  сняться  сни,  що  летом  журавлиним
 Ти  прилетиш  в  моє  сумне  гніздо,
 Візьмеш  мене  і  разом  ми  полинем,
 Посадиш  ніжно  на  крило.
 Чому  ж  лишився  в  снах  моїх  і  мріях,  
 Забрав  з  собою  спалену  любов...  
 А  я  чекаю  і  під  серцем  грію
 Надію,  що  вернешся  на  мій  зов.
 У  мріях  разом-я  і  ти,  
 Любов  моя,  зажди,  не  йди!
                     Приспів
 Я  жду  тебе  –  прийди,  хоч  в  сни  прийди!
 Тебе  чекаю,  любий,  я  завжди,
 Кохання  вічне,  як  і  та  зоря,  
 І  я-  твоя,  навік,  твоя!  


Ще  раз  "УРА"!  Ще  один  чудовий  текст  і  моя  щира  подяка  Ліночці!
                             Мрія
А  ти  –  мої  світанки  вже  далекі,
Загублені  у  затінку  смереки.
Прошу,  весна,  на  крилах  хай  лелеки
Повернуть  мрію  золоту.

Коли  пройдуть  морози  і  тривоги,
До  серця  твого  прокладу  дорогу.
Знайдуться  в  травах  згублені  шляхи,
Де  нам  співали  ранками  птахи.

Ще  доля  подарує  знов
Тебе,  світанку  мій,  любов.

                 ПРИСПІВ

Дивися,  сонце  осяває  світ.
Любов  залишила  на  серці  слід.
Нехай  розтане  в  наших  душах  лід.
Перейдемо  розлуку  вбрід.


Летіла  на  вогонь  та  обпалила,
Необережна,  ті  тендітні  крила,
Що  несли  по  шляху,  немов  вітрила,
Крізь  біль,  і  сум,  і  темноту.

Та  в  смерекових  вітах  –  знов  світанки.
Стрічаю  їх,  кохання  твого  бранка.
Ромашки  шепотіли  серед  трав,
І  в  очереті  спав  принишклий  став.

Ще  доля  подарує  знов
Тебе,  світанку  мій,  любов.

                   ПРИСПІВ.

Дивися,  сонце  осяває  світ.
Любов  залишила  на  серці  слід.
Нехай  розтане  в  наших  душах  лід.
Перейдемо  розлуку  вбрід.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412894
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 27.03.2013


Катерина Шульга

Страшне життя в людей…


Від  одного  з  найталановитіших,  як  на  мою  думку,  дописувачів  САЙТУ  я  отримала  делікатний  закид    на  кшталт    того,  що  нидію  «рабою»    одногранної  творчості  –  «лірики  стрункої»,  у  якій  лише    суто      «жіночі  конфузії»,  а    от  «до  долі  народу»    буцім    мені  і  діла  нема…    Та  ж  ні,  шановний  патріоте!  Я  –  теж    донька  своєї  землі!  І  все,  що  болить  моєму  народу,  пекуче  щемить  і  в  моєму  серці.  
Але  я  не  смію  закликати  до  громадянської  війни  чи  революції,  бо  усвідомлюю  скороминучість  життя,  переймаюсь  долею  молодого  покоління,  до  якого  належать  і  рідні  діти…  Нині  жодний  «кривавий  переворот»  не  змінить  життя  суспільства  на  краще  –  зруйнує  лише  те,  що  маємо,  і  знову  розпочнуться  часи  «відбудови»,  на  якій  «найвправніші»  вкотре  «нагріють  руки»…  Матері  оплакуватимуть  синів  і  дочок,  дружини  –  чоловіків…  (гіркі  уроки  історії)
Якби  ж  то  розбудити  не  ГНІВ,  а  ЛЮБОВ  та  СВІДОМІСТЬ!!!  Аби  кожен  збагнув  потребу  змінитись  на  краще  –  всією  суттю    полюбити    життя;  і  не  «гріб  під  себе»,    бо  «нема  кишень  у  домовини»  (Андрій  Демиденко),  а  дарував  світу  те,  чим  наділив  Бог…
 І  тут,  звісно,  кожен  повинен  почати  з  власного  Я.

Тож  -  ось  моя  й  "інша  грань":

Страшне  життя  в  людей...  Смішне  та  й  годі!
Гребуть  під  себе,  тягнуть,  цуплять,  рвуть...
Щось  помилкове  є  в  людський  природі  –
Так,  навіть,  звірі  дикі  не  живуть!

Із  заздрощів  готові  вирвать  душу,  
Чи  утопити  в  крапельці  води.
(Або  трястимуть,  як  нещасну  грушу,
Й  похапливо  збиратимуть  плоди...)

Як  небагато  тих,  що  порадіють
За  успіх  (не  за  свій,  а  за  чужий).
Як  мало  тих,  котрі  насправді  вміють
І  людяно  і  щиро  в  світі  жить…

...Який  би    біль  у  серце  не  зайшов  -
Я  стримаю  себе,  щоб  не  заплакать.
Вклонюся  низько  людям    за  любов,
А  за  зневагу...  кожен  сам  заплатить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412948
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 27.03.2013


I.Teрен

ШТРИХИ ДЕРЖАВНОСТІ

На  всіх  второваних  шляхах
знайдеться  вихід  без  зупинки.
Ми  подолали  рабський  страх,
та  всі  химери,  на  очах,
тепер  вертаються  на  ринку.
Тепер  фільтрують  нам  базар
аж  надто  пересічні  пики.
Але  на  зміну  без’язиким,
продажним  вихрестам  дволиким
вже  прорізається  Удар.
З  болота  пнеться  Батьківщина.
Свобода  руку  подає.
Де  чути  мову  солов’їну,
там  вороженьків  нестає.
Хоч  звісно,  буде  що  ламати.
Чим  далі  в  ліс,  тим  більше  дров.
Та  разом  легше  відстояти
надію,  віру  і  любов.
Хай  нафталінні  демагоги
гугнявлять  сленг  собі  під  ніс.
Тим  часом  нам  сьогодні  –  в  ногу
із  цього  табору  худоби
своїм  шляхом
подалі  в  ліс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412966
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 27.03.2013


Наталя Данилюк

Зачепилась мереживним шаликом…

Зачепилась  мереживним  шаликом
Попеляста  зима  за  вітряк.
Покотився  медовим  рогаликом
Сизий  місяць  у  зоряний  мак.

На  вікні  макраме  павутинкою
Виплітав  морозець,  аж  упрів.
Тонкорунною  диво-хустинкою
Загорнувся  жасмин  у  дворі

Зимограї  в  повітрі  розситили
Евкаліптові  нотки  п'янкі.
Димарями,  руном  оповитими,
Закурилися  пасма  в'юнкі.

Теплий  кіт  у  дрімотливе  марево,
Наче  мушля  у  море,  пірнув
І  крізь  вікна,  морозом  захмарені,
Наслухає    співучу    весну.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412709
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Катерина Шульга

ПОЕТИЧНА РОДИНО МОЯ!!! З ДНЕМ ПОЕЗІЇ!!!

(Моїй  ПОЕТИЧНІЙ  РОДИНІ  -  всім  АВТОРАМ  цього  САЙТУ)

Слово  –  зброя  й  мішень…
Слово  –  радість  і  біль…
Слово  –  пік  і  тверда  основа…
Слово  –  світло  і  тінь…
Слово  –  мода  і  стиль…  
Рай  чуттів  –  ПОЕТИЧНЕ  СЛОВО!!!

Як  же  прагне  ПОЕТ
До  джерел  чистих  вод!
А  його  раз  у  раз  –  до  Лети!..
Та  хіба  не  ПОЕТОМ
Багатий  НАРОД,
Коли  голос  його  –  ПОЕТИ?!

…Не  для  ФАРСУ  в  нас  
Точене  слово  сія!
Не  на  СЛАВУ  у  нас  претензії!
Дорога  ПОЕТИЧНА  РОДИНО  МОЯ!!!
Нумо,  БУДЬМО  УСІ!
З  ДНЕМ  ПОЕЗІЇ!!!
                 21.03.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410909
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Катерина Шульга

СЛЬОЗИ

(майже  пісня)

Як  дівчИна,  до  тину  притулилась  берізка,
І  чомусь  гірко  плаче  -  не  радіє  весні...
   Ой  красуне-берізко,  чом  рясні  твої  слізки,
   Ніби  град  серед  зливи,  до  моїх  сиплять  ніг?

Недалеко  від  тебе,  звівши  віти  до  неба,
Не  приховує  сльози,  клен  стрункий,  молодий...
   Хто  ж  ваш  спокій  порушив?  І  чому  юні  душі
   Не  сміються,  а  плачуть  від  приходу  весни?..

Я  стою  нерухомо  біля  рідного  дому,
Виглядаю  зі  сходу  веснянИх  журавлів.
   І  видзвонюють  сльози  на  моєму  порозі,
   Бо  ж  мій  милий  журавлик  не  до  мене  летів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411290
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Любов Ігнатова

Точний діагноз (жарт)

-  Ох,  я  дівчину  зустрів,-  хвалиться  Микола:
Я  такої  кралечки  не  бачив  ніколи!
Губи-  ягідка  малини,очі-  стиглі  вишні...
З  нею  поруч  не  стояли  всі  мої  колишні!
Груди-  персики  тугі,  фігура,  як  грушка;
І  сама  така  солодка-  справжня  чепурушка!
Друг  йому  відповідає:  
-  Ти  спустись  із  неба!
Це  все-  авітаміноз,  фрукти  їсти  треба!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412617
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Катерина Шульга

ЗАМІСТЬ КОЛИСКОВОЇ…


Бездонна  туга  ніч  заполонила…
Витає  сон  за  вікнами.  Не  сплю.
Лаштуючи  любов  думкам  на  крила,
Душевні  телеграми  тобі  шлю:

-«Прилинь!»-«Торкнись!»-«Поглянь  у  мої  очі!»-
-«Цілунком-струмом  обпечи  вуста!»-
-«Не  дозволяй,  щоб  порожніли  ночі!»
(Не  вічна  ж  бо  і  осінь  золота)…

І  стука  в  шибку  місяць-листоноша
(Раптовий  жест  космічного  зв’язку)
-  Не  побивайся  так,  моя  хороша!
Ще  наша  осінь  тільки  в  сповитку…

А  перед  нами  –  вічність  неозора,
Дорога  довга  з  трепетних  надій.
«Сьогодні»  -  наше!  Вже  минуло  «вчора».
Я  –  твій!  Не  сумнівайся  –  тільки  твій!

Та  й  заспівала  зірка  колискову  -
Як  я  тебе  замріяно  люблю...
Жаданий  образ  тішить  думку  знову.
Пливу  з  ним  в  сон.  І…  засинаю.  Сплю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412390
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Володимир Шевчук

Все можливо

Все  можливо.  З  кожним  те  і  станеться  –  
Те,  чого  в  думках  не  відібрати.  
Рози  в  серці,  хоч  душа  хурделиться,  
Сльози,  хоч  на  серці  вічне  свято.  
Так,  можливо!  Все  буває  з  вірою:  
Хмара  снігу  над  квітучим  раєм,  
І  зоря  далека  в  сонця  виграє...  

Лиш  одне  на  світі  не  буває.  
Швидше  буде  райдуга  під  місяцем,  
А  у  грудні  загуркочуть  громи  
І  ці  львівські,  коротенькі  вулиці  
Стануть  мені  найріднішим  домом.  
Швидше  сонце  добротою  випалить,  –  
Ранньою  весною  це  й  не  диво!..  



Тільки  твоя  усмішка  у  відповідь  
Неможлива.  




12.03.2013  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408455
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Анатолійович

Не сумуй, не журись, кохана! На слова Олександра Печори.

Пелюстки  твоїх  рук,  пелюстки  твоїх  уст,
 і  усмішки,  що  сонячно  квітнуть,
 я  у  всесвіті  серця  палкого  несу,  
мов  нев’янучий  квіт  заповітний.  

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
 Це  не  сон,  не  гірка  омана.  
Пелюстки  твоїх  рук,  пелюстки  твоїх  уст–
 незгасаюча  мить  жадана.  
Пелюстки  твоїх  рук,  пелюстки  твоїх  уст–
 незгасаюча  мить  жадана.  

Струни  серця  мого,  струни  серця  твого
 в  унісон  зазвучали  привільно.
 І  злітає  мелодії  дивний  вогонь,  
розсіваючи  віри  проміння.

 Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
 Це  не  сон,  не  гірка  омана.  
Струни  серця  мого,  струни  серця  твого  –  
невмовкаюча  мить  жадана.
Струни  серця  мого,  струни  серця  твого  –  
невмовкаюча  мить  жадана.

 Повертайся  з  оков.  Повертайся  в  любов.
 Ти  –  і  квітка,  і  струни,  і  крила.  
Хай  єднає  обох  свідок  праведний  –  Бог,  
напинає  кохання  вітрила.  

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
 Це  не  сон,  не  гірка  омана.
 Повертайся  з  оков,  повертайся  в  любов.  
Щоб  збувалася  мить  жадана.  
 Повертайся  з  оков,  повертайся  в  любов.  
Щоб  збувалася  мить  жадана.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412605
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Катерина Шульга

Відтепер ми із вітром заручені

А  хотілося  ж  бути  щасливою!..  
І  коханою,  і  єдиною…
А  хотілося  ж  бути  красивою:
Для  одного  –  найкращою  з  див…
Й  хоч  не  сталося,  як  бажалося  
(чи  учило  життя,  чи  сміялося…),
Я    не  буду  зітхати  і  мучитись  –
Мене  ж  віддано  вітер  любив!

Він  щоночі  до  шибок  торкається
І  щораз  по-новому  вітається  –
Обсипає  мене  подарунками,
Що  й  куди  бізнесменам  до  них!  –
Восени  копи  золота  носить  він,
Гори  срібла  здійма  після  осені,
Навесні  стелить  постіль  пелюсткову,
Трави  літа  схиляє  до  ніг…

То  мережить  стежки…  натюрмортами,
То  виводить  найвищими  нотами,
То  шепоче  щемливо  і  віддано
Дивну  казку  про  справжню  любов…
…Відтепер  ми  із  вітром  заручені  –
Він  розчісує  мої  кучері,  обнімає  мене
І,  голублячи,  ніжно  будить  зневірену  кров…
Тож  йому,  тільки  вітру  єдиному,
Й  ДОЗВОЛЯЮ  ШЕПТАТЬ  ПРО…  ЛЮБОВ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412226
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013


Олег Завадський

Глибоким небом скреслого Дніпра…

Глибоким  небом  скреслого  Дніпра
Пливе  крижин  білясте  хмаровиння.
Таки  пора  вже,  березню,  пора
Здолать  зими  потуги  половинні!

Завальсувати  немічну  стару,
Щоб  з  неї  піт  зацюмрився  струмками,
Щоб  не  могла  здійняти  кволих  рук
І  довго  ще  приходила  до  тями.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412257
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013


Віталій Назарук

РУШНИКИ

Сірі  полотняні  рушники,
Що  матуся  цілу  зиму  ткала,
Вишивала  потім  залюбки
І  пісень  під  вишивку  співала.

Вишивала  гладдю  і  хрестом,
Чорними  й  червоними  нитками,
Хуртовина  вила  за  вікном,
Та  узори  клалися  думками.

Вже  потому,  як  пройшла  весна,
Тепле  літо  потічок  прогріло,
Рушники  до  запинки  несла,
Щоб  вони  на  сонці  побіліли.

І  на  кладці  била  їх  прачем…
Полоскала  у  воді  довгенько…
І  стелила  в  лузі  під  корчем,
Із  любов’ю,  моя  рідна  ненька.

На  качалці,  з  рубликом  в  руці,
Полотняні  рушники  співали…
Усмішка  сіяла  на  лиці,
Коли  долі  рушники  вінчали.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412223
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013


Адель Станіславська

Їй личить

Їй  личить  ніжність,  втишена  хода,
ласкавий  погляд  і  сумирна  вдача,
розмова  тиха,  мов  жива  вода,
і  очі,  що  сміються,  а  не  плачуть.

Їй  личать  необтяжені  думки
і  відданість,  і  трепетна  жертовність,
опірна  міць  тендітної  руки
і  стримано-тактовна  маломовність...

Їй  личить  все,  що    личить  іншим  теж,
та  правда  ця  для  дійсності  -  минуле:
обмеженнями  власних  стертих  меж
чуже  сумління  хижо  розіпнули...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410563
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 24.03.2013


Шон Маклех

Біле і чорне

                           «Про  те,  як  тиша  всіх  століть  
                               безсмертних  щастю  вчить…»
                                                                               (Вільям  Батлер  Йетс)                  

 У  чорноті  небес  блукає  білий  кіт  –  
 Такий  самотній  серед  порожнечі
 Муркоче  коло  Всесвіту  воріт,
 Самотність  пророкує  і,    до  речі,
 Читає  позабутий  манускрипт
 Написаний  на  камені  дольмена.
 Менгір  мовчить,  а  в  темних  нішах  крипт
 Монахи  написали    про  бої  й  знамена
 Народів  зниклих  і  літописи  важкі
 Де  кожна  літера  тяжка  й  черлена  –  
 Де  королі  Ірландії,  де  кланів  ватажки?
 Все  зникло…  І  нащадок  збайдужілий
 На  шибках  пальцем  вимальовує:  «Нудьга!»
 І  нарікає,  що  життя  марудне,
 Марнує  дні  свої  і  в  сірі  будні
 Відтінок  буруватий  додає  вина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398601
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 24.03.2013


Катерина Шульга

ВІДЧУВАЮ

Відчуваю…  думки  і  бажання.
Відчуваю…  тривогу  й  страждання.
Відчуваю…  і  розпач  і  муки…
І  до  мене  простягнені  руки.
Відчуваю,  як  смикає  сумнів,  
Щоб,  бува,  не  пошитися  в  дурні…
Відчуттями  живу  й  теж  страждаю  –
Відчуваю  тебе,  відчуваю.  

           **************

Як  привид,  по  душі  туманно  блудиш,
Не  полишаючи  думок  моїх  і  мрій...
Моїм  не  був  ніколи  і  не  будеш.
Чужий  і  чийсь...  І  ...  до  нестями  МІЙ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411626
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 23.03.2013


Дід Миколай

Найвищі ноти в пісні не земній,

Пошив  сорочку  в  долах  Весновій,
Зняв  реманент  у  Лютня  та  вудила.
Одів  хомут  на  себе      Лобогрій:
По  крутосхилах  тільки  засвистіло.

Збудив  в  саду  закоханих  птахів.
Погнавсь  в  долину  вдалеч    очманіло.
Попив  водиці  з  джерела  й  струмків.
Розкинув  руки  в  лузі  захмеліло.

Трава  збуяла  наче  у  маю,
тепло  з  долини  просто  струменіло.            
Ох,  заспівали  ж  птахи  у  гаю,
аж  в  синім  небі  навстіж  розвидніло.

Упав  в  долину  дивом  небокрай,
в  гаях  і  долах  раптом  завесніло.
Приліг  на  груди  річки  водограй,
проміння  в  хвилях  наче  ошаліло.

Наповнив  груди  повні  весногрій,
зі  всіх  усюд  мелодія  бриніла.
Найвищі  ноти  в  пісні  неземній,
В  обіймах  щемом  весну  закадрили.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410381
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 23.03.2013


Любов Ігнатова

Роздуми…

Течуть  хвилини
Піском  крізь  пальці.
Складаю  днини    
На  правій  шальці,
На  противагу  
Кладу  кохання-
Чи  рівновага?  
Чи  коливання?..
В  мені  чаклунка  
Відчула  знову  
Сумної  думки  
Складну  основу.
Вплітаю  нитки  
Барвисту  сутність  
В  свої  відбитки,
В  свою  майбутність...
Я  плавлю  вірші
У  мідні  зливки;
Окремо-  гірші,
А  ще-  уривки...
Усі  чернетки  
Тримаю  в  серці-
Це  рим  абетки,
Це  світ  в  люстерці...
Течуть  хвилини-
Я  не  жалкую:
Життя  невпинне-
Чом  скиглить  всує?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411590
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 23.03.2013


Анатолійович

Спогад

Послухайте  ще  одну  мелодію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411216
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013


Весняна Осінь

Під назвою "Життя"

А  мені  все  байду́же...  Тільки  терпко  яко́сь  на  душі,
І  черствіють  думки,-  ненароджені  вісники  щастя.  
Я  так  довго  іду.  А  всі  мрії  біжать  в  комиші,
І  ховають  від  долі  все  те,  що  життя  називає  "найкращим".

І  дарма,  що  весна  на  порозі,  що  терпіння  ще  є,
Що  живу,  намагаючись  зорі  із  неба  збирати.
Я  б  до  щастя  ішла,  тільки  б  знати  правдиві  стежки,
Не  згубитись,-  торкнутись,  відчути  і  світ  біля  серця  не  втратити.

Заболіло...  Пече...  Дико  змушує  долю  коритись,
І  самотність  зустріла  скалічене  втомою  серце,
Стільки  мрій  навесні,  і  в  кожній  з  них  слово  "любити".
Не  здавайся.  Ніколи...  Зупинися...Помрій...  Бо  життя-  перехрестя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410829
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 21.03.2013


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 56 (Ярослав Чорногуз, Олекса Удайко, irinag, горлиця)

Ярослав  Чорногуз

     ОСІННЄ  ТАНГО  БЕРЕЗИ
                     
Сяє  золотом  лагідний  вечір,
Десь  витає  зажура  легка,
Ляже  вітру  пестлива  рука
На  берізки  оголені  плечі.

 І  тремтіння  повітря  прошиє,
 Як  одкине  голівку  вона,
 Мов  захмелена  танцем  сповна,
 Вигина  лебединую  шию.

Ах,  поривчасті  рухи  вогнисті,
В`яже  скрипка  щемливую  нить,
Пару  пристрасть  гойда,  аж  дзвенить,
Аж  виблискує  сяйвом  намисто.

 Він  любов`ю  іскрить  ув  обличчя,
 Аж  спалахує  чаром  жага,
 І  спокусливо  ніжка  ляга
 На  м`язисте  стегно  чоловіче.

Потім  –  спогадом  –  марення  вранці  –
Золотавої  сукні  стриптиз,
І  кохання  сяйний  парадиз,
Як  відлуння  жагучого  танцю.


=======================

Олекса  Удайко  
 
 КОХАННЯ  ЖИВЕ  Й  НЕВМИРУЩЕ

 Моя  люба,  почнем  все  спочатку,
 Ти  пробач  мені  холод  розлук!
 Розтривожу  теплом  своїх  рук  
 І  не  дам  твому  серцю  зачахнуть:

   Своїм  духом  натхненно  зігрію,
   Відболілою  щирістю  слів  –  
   Солов'їний  сердець  переспів  –  .
   І  зрощу  в  тобі  Віру  й  Надію,


 Що  є  вічне,  а  що  є  минуще  –
 Давній  спір  і  знайомі  слова!
 Лиш  Любов  наша  вічно  жива,
 Лиш  кохання  живе  й  невмируще.

   Я  для  тебе  збудую  хороми,
   Одягну  тебе  в  шовк  і  парчу...
   В  дивосвіт  почуттів  полечу
   Я  з  тобою  з  пекельної  втоми…


 Поведу  тебе  в  казку  Любові
 І  збудую  для  вічності  дім.  
 Під  вінець  благодаті  ходім  –
 Там  не  буде  страждання  і  болю.

==================================

   irinag

 Танго  життя

 Вже  дзвенять  почуття  ручаями,  
 Ти  признався  в  коханні  мені.
 Ми  з  тобою  у  світі  одні
 Горимо  у  взаємнім  бажанні.

 Приспів:
   Наше  танго  –  мелодія  долі,
   Незрівнянна  ні  з  чим  висота…
   Ми  танцюємо  танець  життя,
   Що  для  нас  не  скінчиться  ніколи.


 Ця  мелодія  нас  закружляла,
 Не  на  день,  не  на  два,  не  на  рік.
 Ти  у  світі  один  чоловік,
 Без  якого  я  щастя  б  не  мала.

       Приспів.
   
 Ще  живуть  почуття  в  нашім  домі,
 Діти-внуки  у  ньому  зросли.
 А  згадай,  як  колись  ми  були
 Лиш  прості  випадкові  знайомі.

       Приспів.

================

     горлиця

 Пролітайте  сніги  пролітайте  

Знай,    що    я        тебе    кохаю,    мій        милий,    мій    весняний    ,    безмежно    так    люблю.

   

 Пролітайте    сніги    пролітайте,
 Хай    у    серце    заходить    весна,
 В    моїх    мріях    гаряча    струна,
 Хай        під    кригою    пісню    співає.

       Вже    набридло    завжди    нарікати,
       я    не    можу    буть    завжди    в    сльозах.
       Просто    хочу    любов’ю    палать,
       Хоч    горіти    та    все    ж    не    втухати.

 Знай,    що    я    тебе    кохаю,    мій    милий,    мій    весняний,    безмежно    так    люблю.

 Знов    щебече    в    саду    соловейко,
 Розливає        забуті    пісні,
 Ті        гарячі    пориви    весни,
 Хлюпнуть    знову    у    моє    серденько.

     Подарую    тобі    не    забуте
     Те    кохання    ,що    квітло    в    саду,
     Вийму    з    снігу    й    наново            вкладу
     Мерзле    серце,    роками        закуте!

   

 Знай,    що    я    тебе    кохаю,    мій    милий,    мій    весняний    ,    безмежно    так    люблю.

 Я    кохаю    тебе    і    вітрами
 Струшу    сніг,    що    осівся    в    душі,
 Поверну    ті    минулі    роки,    
 Не    засипле    нас    більше    снігами!

       Наше    сонце    сідає    за    гору,
       Та    проміння        лишає    в    серцях,
       Повернеться    кохання        мов    птах
       І    співатиме    пісню    бадьору!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410262
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 19.03.2013


Настя Ковал

ЗАКОХАЛАСЯ В ПОЕТА…

Край  дороги  похилилась  в  зажурі  калина,
Закохалася  в  поета  молода  дівчина.
Закохалась  в  щирі  вірші  і  слова  красиві,
Дзвінкий  голос,  гарну  мову,  очі  незрадливі.
Кожен  ранок,  кожен  вечір  про  поета  мріє...
Від  шаленого  кохання  серденько  аж  мліє.
Заспіває  соловейко  весело  в  садочку,
Одіває  дівчинонька  вишиту  сорочку,
І  біжить  вже  по  стежині  в  зелену  діброву,
Де  почує  любі  вірші,  гарну  рідну  мову.
Вона  лине  мов  пташина  до  весни,  до  сонця,
Повертається  –  лиш  вечір  загляне  в  віконце.
Йде,  в  думках  Його  цілує,  пригорта  до  серця,
А  в  очах  бринять  сльозинки  наче  два  озерцях.
Мило-любо  так  на  серці…,  а  в  душі  тривога...
Чи  її  оця  стежина,    до  щастя  дорога…?
Чи  для  неї  пише  вірші  і  пісні  співає?
А  чи  іншу  десь  красуню  серцем  вже  кохає?
Сонце  сходить  ген  за  обрій,  небо  багряніє,
А  над  лісом  густа  хмара  на  очах  чорніє...
А  над  ранок  грім  ударив,  небо  розступилось,
І  водою  мов  сльозами  на  землю  полилось.
Нашептали,  що  поет  вже  сватів  засилає
До  дівчини,  що  за  лугом    сама  проживає.
Ця  дівчина  не  красуня,  проте  чарівниця,
І  від  чар  її  врятує  лиш  свята  водиця.
А  ще  щире  незрадливе  і  любляче  серце.
Той,  хто  воду  відшукає  в  чарівнім  озерці.
Зажурилася  красуня  і  давай  збиратись,
Бо  кохала  вона  щиро  ,  їй  і  рятувати…
Тільки  вийшла  на  дорогу  –  їй  поет  стрічає
Зазирає    в  сині  очі,  й  стиха  промовляє:
«Як  тоді  тебе  я  вперше  у  гаю  побачив  -
Зрозумів,  що  мою  долю  Бог  вже  передбачив.
Не  дарма  з  тобою  стрілись,  серцю  не  накажеш,
І  з  нелюбою  надовго  доленьку  не  зв’яжеш…
Лиш  для  тебе  свої  вірші  і  пісні  складаю,
Лиш  з  тобою  хочу  бути,  серденьком  палаю!
 Ти  пробач,  моя  кохана,  за  усі  ці  муки,
Вже  ніколи  поміж  нами  не  буде  розлуки»
На  подвір’ї,  коло  хати  цвіт  вже  на  калині,
Дарував  безмежне  щастя  молодій  дівчині.
Дарував  любов  і  ласку  поет  наймиліший,
Чоловіком  став  для  неї  -  в  світі  найріднішим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404139
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 19.03.2013


Патара

Простіть, згрішила безліч раз…

Простіть  мені...  При  пам'яті  чи  ні,
Свідомо,  чи  була  я  у  відключці,
Навмисно,  чи  не  повезло  мені,
Була  щаслива,  або  у  розпуці...
Якщо  комусь  в  житті  зробила  зле,
Образила  когось,  не  дала  поміч,
Простити  важко,  знаю,  Вам,  але...
Пробачте  прошу  грішниці  відомій.
Простіть  мені  і  я  прощаю  Вам,
Бо  всі  не  без  гріха,  усі  ми  люди.
Очистимо  душі  своєї  храм
І...  може,  навіть,  більше  так  не  будем.
Якби  згадати  я  усе  могла,
Що  і  коли  недоброго  зробила...
Самій  на  себе  не  хватило  б  зла.
Прости,  Господь,  і  Мати  Його  мила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409837
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013


tatapoli

ДУША НЕПРОЩЕНА

Спорожніла  душа  на  добро,
загубилась  безвимірно  в  часі,
залишилось  на  дні  тільки  зло
та  хвилина  прожита  у  щасті.
Розплескала  себе  через  край,
все  гадала,  що  прощена  буде,
не  судилось  потрапити  в  рай,
не  молились  за  неї  люди.  

У  день  Прощі  запалим  свічу,
і  попросимо  Царство  їй,  Боже,
одпусти  і  прости  душу  цю!
Помолімось,  хто  хоче  і  може!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409713
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013


Анатолійович

Дівоча журба. Слова Олени Іськової.

Намалював  ще  одну  трагедію...  Мені  здається,  що  це  має  бути  плач  нареченої  за  своїм  коханим,  який  поїхав  на  війну...Чи  повернеться  він?..

Нарешті  на  таку  журливу  мелодію  з"явився  чудовий  і  такий  же  журливий  текст!  Дякую,  Оленко!  

               ДІВОЧА  ЖУРБА.
Ген,  в  степ,  за  буйним  вітром,
В  степ  мій  милий  поїхав,
Край  свій,  рідну  країну,
Охороняти  аж  до  загину.
Душе  моя,  лелека,
Линь  вдаль,  у  путь  далекий.
Скрізь  я  буду  літати,
Де  тепер  ти  
мушу  знайти.

                           Приспів.
Я  несу  весну  на  крилах.
Я  несу  журбу  в  піснях.
Ти  у  сні  гукаєш:  »Мила!»
…  А  я  птах,  я  просто  птах.
…  Я  лиш  птах.

Бій  за  Україноньку…
Тут  склав  він  голівоньку.
Кров  лилася  рікою!
Ляжу,  коханий,  тут  я  з  тобою…
Ой,  злечу  я  за  хмари.
Пошли,  Боже,  їм  кари!
Рветься  серце  надвоє
Доле  моя,  
Навік  ти  і  я.

                       Приспів
Я  б  несла  любов  на  крилах,
Я  б  тобі  являлась  в  снах.
Та  у  полі  на  могилах
Плаче  дощиком  весна.
Нам  весна.
             Програш.
Плаче  дощиком  весна.
Нам  весна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409675
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 17.03.2013


Катерина Шульга

НЕ ТРЕБА, бо НЕ БУДЕШ…

Та  ні!  Ти  у  житті  моїм  ніколи
Не  будеш  ані  «третім»,  ані  «зайвим».
Ні  радістю  моєю,  ані  болем,
Ні  втіхою,  ні  тихою  печаллю…

І  не  сприймай  відмову  за  образу.
Життя  людини  –  то  сценарій  з  Неба.
Як  серце  не  озвалося  ні  разу…
…Не  треба  його  смикати,  не  треба.
                                                   2006р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409743
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013


Катерина Шульга

Коли МІЙ – вже ЧУЖИЙ…

Коли  душевне  сонце
туманять  сірі  хмари,  
коли  гнітючий  морок
змінив  пресвітлий  день:  
коли  не  розуміє  
омріяний  коханий  –
всихати  починає
садок  щемких  пісень.

І  холодно,  і  сіро
від    відчуття  такого.
Ні  листу,  ані  цвіту,
а  значить  –  і  надій…
З  УСЬОГО  дорого  –
та  й  враз  чомусь  НІЧОГО…
…  І  щемко  МІЙ  до  болю,
І  до  страхів  -  ЧУЖИЙ…
                   2005р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409510
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 17.03.2013


Олег Гончаренко

ВЕСНЯНКА

(на  фото  Ірини  Левченко)

*    *    *
Так  геніально  мислять  лише  діти  -
на  всеньку  даль,  глибінь,  височину!
Ну,  хто  б  додумався  ще  посадити  квіти
в  сніги,  аби  наблизити  весну?
Ще  й  ручаями  чорнопуть  не  орано...
Ще  й  ліс  в  передчутті  завій  завмер...
Ох,  весно  красна,  чи  ж  тобі  не  соромно
ховатися  десь  в  "африках"  тепер?
Ти  ж  бачиш  -  без  наказу  королівського
на  рюмсання  зманіжених  принцес,
дитя  пройшло  ярами  й  перелісками,
аби  створити  явне  чудо-із-чудес!
Весняночка  у  нас  відважна,  ох,  яка:
це  ж  поєдинок  з  часом  сам  на  сам!
Хай  розгорілося  лиш  три-чотири  вогника,
того  й  достатньо  відігрітись  небесам.
Прикрились  ми  "законами  природи".
мабуть,  щоб  мати  виправдатись  чим...
Можливо  ластівка  одна  весни  й  не  робить,
але  й  весні  потрібен  же  зачин?!
Оце  дівча,  без  поклоніння  містиці.
(на  мрії!)  звільнить  Всесвіт  од  завій.
І  недарма  усі  Дванадцять  Місяців.
прийшовши  з  казки  аплодують  їй.

2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318420
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 16.03.2013


Анатолійович

Долю не обманиш. На слова Олександра Печори.

Ясен-місяць    повний
променить    Любов’ю,
та    сумні    акорди    сіє    далина.
Ой    матусю-ненько,
як    болить    серденько!
Десь    гуляє    милий,    а    я    тут    одна.

Приспів:

Серденько,    плач,
свою    зорю    пробач.
О,    як    болить
оця    прощальна    мить!
Душа    щемить.
І    ти,    гітаро,    плач!
Струна    бринить,
мов    каже    –    треба    жить!
Невже    ж    я    вірила    даремно?
Невже    ж    була    сліпа?
Кохання    є    взаємне!
Чому    ж    тепер    нема?

Ой    матусю-мамо,
як    же    щастя    мало!
Долю    не    обманиш,    на    душі    –    журба.
Грай,    ридай,    гітаро!
З    милим    ми    –    не    пара…
Вірила    в    кохання,    а    тепер    –    сама.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409375
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013


Мазур Наталя

Знеболення душі

Збігає  час.  Немає  вороття.
Із  кожним  днем    ятриться  біль  розлуки.
Все,  що  залишилося  -  спогади.
Життя
Притрушує  мінором  денні  звуки.
Немов  цебром  холодної  води,
На  розпашілу  голову  репіжить,
У  час,  як  сонця  золоті  сліди,
Дають  початку  ночі  силу  свіжу.
У  тиші  павутиною  нудьга
Сплітає  вечір  сутінками  міста,
І  в'яже  душу  гнітом  ланцюга,
І  сил  нема  боротися.
Огниста
Вечірня  вулиця  виманює  в  юрбу.
Іти  крізь  натовп  -  звична  терапія.
Знеболення  душі.
Свою  журбу
Сховати  там  -  дорогоцінна  мрія.
А  потім  повертатися  назад,
В  кімнату,  де  скімливо  так  і  тоскно.
Нести  свій  хрест,  коли  й  гірка  сльоза
Пектиме,  як  гаряча  крапля  воску.


15.03.2013р.

Для  ілюстрації  використано  картину
художника  Сідорова  С.Н.  "Вечір  у  місті"
http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.
php?journalid=3090603&jpostid=107446259

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409592
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: ВАЛЬС ЧЕКАННЯ

Запашний  вітерець  пряде
                   з  буйноцвіття  жаданий  вальс.
Причаровує  –  в  рай  веде.
                   Тільки  як  же  мені  без  Вас?

             Старовинний  п’янкий  романс  –
                                       приміряє  весна  фату.
             Кружеляє  натхненно  вальс.
                                       А  я  Вас  виглядаю  тут.



Знаю,  прийде  предивний  час,
                     наче  яблука  у  меду.
Запрошу  Вас  на  дивний  вальс.
                     До  кохання  натхненно  йду.

           Пелюстковий  весняний  вальс  –
                                       молода  заметіль  в  саду...
           Я  так  хочу  зустріти  Вас,
                                       доки  яблука  не  впадуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401375
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 16.03.2013


Віктор Ох

Братерська фантасмагорія

Московський    Самовар  при  повному  параді
по  Києву,  як  вдома,  давай  собі  ходить.
Калина  і  Вареник  були  страшенно  раді,
старались,  з  шкури  лізли,  щоб  гостю  догодить.
Борщ  хоче  стати  Щами,  Бандура  –  Балалайкою.
Матрьошка  для  Галу́шки  –  улюблений  кумир.
Всі  вчаться  спілкуватись  «крутим»    матюччям-лайкою.
В  Горілочки  із  Водкою  братерське  свято  й  мир.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408765
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013


Наталя Данилюк

Музика сфер

Розбуди  мене  пізньої  ночі
Під  легкий  передзвін  кришталю,
Зодіаків  снують  поторочі,
Їхній  відлиск  очима  ловлю.

Відчайдушно  тримаюсь  за  руку  -
Лебедине    надійне    крило,
Від  шовкової  магії  звуку
Тепле  сяйво  на  душу  лягло.

Сивий  місяць  задмухав  лампаду
І  під  мантру  космічну  завмер...
Ти  і  я  під  дощем  зорепаду
І    чаруюча    музика    сфер!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408951
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 14.03.2013


Олена Іськова-Миклащук

Від себе, на жаль, не втечеш…

Тікаєш  від  себе?  Даремно.
На  жаль,  від  думок  не  втечеш.
То  серце  поколює  щемно,
То  в  грудях  нестримно  пече.
А  то,  коли  місяць  уповні,
Ім’я  прошепочеш  крізь  сон,
То  думи  солодко-гріховні,
То  пристрасті  зносить  мусон.
То  спогадом,  схованим  в  темну,
Завмерлі  чуття  обпечеш…
Ти  хочеш  забути?  Даремно.
Від  себе  ,  на  жаль,  не  втечеш…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408714
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 13.03.2013


Осіріс

Весноньці

Не  те,  щоб  не  любив  її  -
Вона  в  мені  не  бачить  мужа.  
До  фліртувань  завжди  байдужа,  
Струмить  розталлю  у  гаї.

Сховавши  за  імлою  вій  
Очей  смарагдове  тремтіння,
Манить  перстом  листопрозріння,  
Поміж  березових  завій.

Не  те,  щоб    зовсім  не  бажав
Тепла  бутонового  тіла  -  
Її  пиха  розсвітокрила,
Спиняє  холодом  заграв.

І  не  болить,  а  просто  щем  
Пройняв  росточком  серце,  з  краю:  
-  А  може  я  її...?!  
-  Я  знаю!  –
Вона  озвалася  дощем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408414
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 13.03.2013


Борода

Любов до краю

Любов  до  краю  -  вогник  рятівний,
який  зігріє  в  найзимнішу  стужу,
у  мить  загрози  зробить  тебе  мужнім,
навіть  коли  занадто  є  слабким.

А  як  той  вогник  добре  доглядать,
то  він  тобі  сторицею  віддячить  -
і  ти  вже  сам,  мов  полум"я  гаряче,
за  рідний  край  скараєш  цілу  рать.

Чи  розпалиш  вогонь  цей  у  серцях
отих  хоробрих  молодих  героїв,
які  вкінець  розправляться  з  ордою
і  од  брехні  в  Дніпрі  сполощуть  стяг.

Може  й  прийдеться  в  полум"ї  згоріть,
як  Кобзарю,  чи  вже  Олексі  згодом,
краще  на  мить  стать  світлом  для  народу,
ніж  цілий  вік  терпіти  глум  і  гніт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407620
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 10.03.2013


Анатолійович

Величальная женщине.

С  завистью  смотрю,  как  мои  друзья  поздравляют  наших  прекрасных  женщин...
Хочется  и  себе  быть  на  высоте...А  стихи  я  писать  не  умею...Поэтому  попробовал  поздравить  музыкой.  Не  знаю,  как  получилось,  знаю,  что  от  души.  С  праздником  вас,  дорогие  женщины,  девушки,  девочки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406982
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 08.03.2013


Галина_Литовченко

ВТЕЧЕМ ТУДИ, ДЕ ШЕПІТ ХВИЛІ…

(переклад  вірша  Ірини  Ханум)

Втечем  туди,  де  шепіт  хвилі  звик
Плекати  слух,  а  простір  пахне  морем,
Де  на  світанку  сонних  чайок  крик
То  у  мажорі  чути,  то  в  мінорі.

Де  напряглись  вітрила  бригантин
У  мареві  рожевім  небокраю,
Де  б`ється  кров  стривожених  судин,
І  недоторкою  я  бути  не  бажаю.

Сп’янію,  певне,  та  не  від  вина,
І  буде  в  погляді  моєму  таємниця.
Бо  зрозумію:  я  твоя  сповна
І  наша  зустріч,  явно  не  дрібниця.

Край  моря  кипариса  мінарет,
Проткне  вершком  небесну  синь  сувору,
А  на  трюмо  залишиться  букет
Троянд  червоних,  що  наріжеш  скоро.

І  нашу  теплу  і  мяку  постІль
Вкарбує  память,  як  шматочок  раю.
По  краплі  випєм  наш  любовний  хміль.
Я  просто  жінка.  Зовсім  не  свята  я.
--------------------------------------
СБЕЖИМ  ТУДА,  ГДЕ  РОБКИЙ  ШЕПОТ  ВОЛН...
Ирина  Ханум
Сбежим  туда,  где  робкий  шепот  волн  
Ласкает  слух,  а  воздух  пахнет  морем,
Где  на  рассвете  сонных  чаек  стон
То  слышится  в  мажоре,  то  в  миноре.

Туда,  где  парус  виден  вдалеке
В  прозрачной  дымке  алого  восхода,
Где  так  легко  лежит  рука  в  руке
И  нет  желанья  строить  недотрогу.

Я  стану  пьяной,  но  не  от  вина,
Во  взгляде  будет,  как  и  прежде,  тайна.
Лишь  там  пойму,  что  я  давно  твоя
И  наша  встреча  вовсе  не  случайна.

У  моря  кипариса  минарет
Проткнет  иглой  темнеющее  небо,
А  ты  положишь  на  трюмо  букет
Из  роз  пурпурных,  что  нарежешь  где-то.

И  теплая  просторная  постель
Для  нас  покажется  кусочком  Рая.
По  капле  выпьем  наш  любовный  хмель,
Я  -  просто  женщина,  а  не  святая.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406972
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 08.03.2013


Innessanew

Дивоцвіт

Дивоцвіте  мій,  дивоцвіт,
Там,  де  ти  цвітеш  –  дивен  світ!
Там,  де  ти  цвітеш  –  вир  чудес,
Що  охоплює  Всесвіт  весь…
Дивоцвіте  мій,  чи  ти  сон,
Що  тече  в  думки  з-під  вікон?..
Чи  ти  Космосу  щедрий  дар,
Що  тримає  в  полоні  чар?..
Дивоцвіте  мій  вогняний,
Не  згасає  вогонь  палкий,
Ніжний-ніжний  –  не  обпече  –  
Поцілунками  на  плече,
Та  розрадою  для  душі,
Та  рядочками  –  у  вірші…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406924
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 08.03.2013


Патара

Хтозна як повели б себе онуки?. .

А    натовп...
верещав    несамовито...
вінець    терновий...
колючками    пік...
а    піт    котився...
ручаями    тік...
а    Він    ішов...    
принижений...    побитий

slon      Голгофа  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406666


Здається  натовп  досі  не  замовк
І,  якби  знову  йшов  Христос  на  муки,
Хтозна  як  повели  б  себе  онуки
Тих,  хто  і  руки  мив,  і  в  плечі  товк?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406695
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013


Рідний

Вже грає увертюру сік беріз

Із    ревним  палом  ярий      березоль
Зими  афіші  рве    на  темні    клапті,
І  потічками  їх    у    доли  квапить,
Вихлюпуючи:  до,  ре,      мі,  фа,  соль!

Старенька    натягла  на  очі      каптур,  
В  кутку    гримерки      крекче  на    юдоль,  -  
Закінчилась    її  морозна      роль,  -  
Вона  сьогодні  геть  іде  з    театру.

Інакші  декорації  на  сцені  ,
І,    хоч      куліси            ще    не  є  зелені,      
Вже  грає      увертюру      сік  беріз,  

І  глядачів    помалу    зазиває,
Де  дійство  життєрадісно  -  безкрає  ,  -
Актриси  молодої  бенефіс.  
06.03.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406662
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013


Innessanew

Ти – Людина, Ти – Живеш!

Нащо  тобі  кишені,  повні  смутку?..
Нащо  журба,  що  всілась  на  плечі?..
Відкрийся  світу,  небу  та  любові,
Вони  од  щастя  подадуть  ключі.
Нащо  тобі  тривоги  повні  очі?..
І  без  усмішки  –  скарані  уста…
Зніми  всі  власноручні  перешкоди  –  
Надійде  Доля  добра  та  проста.
Нащо  тобі  печалей  повна  чаша?..
Болючих  спогадів  колекція  стоїть…
Зміни  букетом  радощів  барвистим,
Які  в  життя  приходять  нам  щомить.
Життю  подякуй  за  усі  хвилини  –  
Обійми,  сльози,  гнів  та  сміх  без  меж,
Любов  і  жаль,  поразки  й  перемоги  –  
Все  означає:  Ти  –  Людина,  Ти  –  Живеш!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406650
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013


Любов Ігнатова

Покрий мене шовком троянд білосніжних

Покрий  мене  шовком  троянд  білосніжних,
Шепни  щось  на  вушко,  для  доброго  ранку...
Цілуй  мене  палко...  Цілуй  мене  ніжно,
І  випий,  мов  каву,  мене  до  останку...
Я  дам  тобі  крила  для  нових  польотів,
Я  дам  тобі  віру  в  усі  твої  сили,
Тебе  вбережу  від  крутих  поворотів,-
Ти  тільки  не  скривдь  мене,  прошу,  мій  милий!..
В  обіймах  твоїх  не  боюся  нічого,
Вони-  то  прихисток  для  мене  надійний!
Я  вимолю  рівні  життєві  дороги,-
Аби  лиш  твій  голос  лунав  мелодійний...
Збуди  поцілунком  п'янким  на  світанні,
Шепни  щось  на  вушко  для  доброго  ранку...
Зіллюся  з  тобою  в  єдинім  зітханні,
Віддам  всю    себе  я  тобі,  до  останку...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406597
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013


Дід Миколай

марець

Як  любо  Боже  провесінь  на  хорі,
вже  весновію  коси  заплела.
Застигла  просинь  в  до  ре  мі  фа  солі,
розмай  -  косою  стежку  вистеля.

Озвалась  шалом  вивільга  з  тополі,
лоскоче  погляд  марево  здаля.
Струмок  в  гаю  озвучила  басоля,
на  груди  повні  дихає  весна.

В  діброві  вітер  гілочку  лоскоче,
з  хмаринок  казка  в  душу  струменить.
Вгорі  у  кроні  ку-у-рю  сваркоче,
застиг  в  зеніті  полудень  на  мить.  

Агу-хи-тьо  то  самочка  з  ялини:
Свою  струну  в  мелодію  вплела.
Печаль  зимова  вирвалась  з  рутини,
із  неба  дивом  в  застіжку  лягла.

Знов  засвистіло  тю  у  на  узвишші,
Крутнувсь  на  землю  соколом  юнак.    
Підняв  пірїнку  у  свою  опішню,
Там  лашував  колисочку  босяк.

Їх  пісня  щира  до  незмог  тривала,
вечірнім  стомом  падала  у  круг.
В  Капіжник  ноти  просинь  наливала,
вдягала  Марцю  з  миріжка  ланцюг.

В  Криму  співають  птиці  жовтокрилі,
в  Карпатах  шпарить  синій  шалапут.
Птахи  в  моїй  Волині  жовто,  жовто  -  сині,
Вже  в  Березолі  спати  не  дають!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406832
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013


Валерій Голуб

ПРЕКРАСНЕ СИЛІКОНОВЕ МАЙБУТНЄ

Затямте:  я  не  нуль.  Я  –  одиниця!
Один  з  когорти  сильних  і  сміливих
На  чаті  абсолютного  порядку
І  повної  прозорості  думок.
Лавиною  мчимо  ми  по  тіснинах
Гігантської  друкованої  плати,
Долаючи  мільйон  пе-ен  бар’єрів,
Повсюдно  форматуючи  буття.
А  струму  стимулюючі  удари
Нас  направляють  у  потрібний  сектор  –
Ліквідувати  всіх,  хто  заважає
Гармонії  ритмічних  коливань.

Хтось  там  спіткнувся.  Крок  убік  і  –  спалах.
Слабак.  Заглючив!  Так  йому  і  треба!
Умить  карає  всевидюще  око
Упертих,  недолугих  і  невдах.
А  ми  –  вперед!  Скоріш  до  бази  даних
На  площу  надвеликих  інтегралів,
Де  хмарочос  трьох’ядерного  бога,
Де  заклик  єрихонською  трубою
Розбуджує  двовимірні  простори.

-  Бійці!  Ви  зір  і  слух  цивілізацій!
Так  будьте  по  той  бік  Добра  і  Зла.
Винищуйте  несхибною  рукою
Усіх,  хто  має  архаїчні  риси:
Душевну  слабкість,  жалість,  співчуття.
Хай  вас  не  ятрять  докори  сумління.
Я  думаю  за  вас.  А  ви  –  рішуче  
Утвердіть  абсолютне  право  сили
І  бездоганну  логіку  понять.
Бо  тільки  точних  вимірів  краса
Врятує  світ  від  хаосу  й  сум'яття!

І  вал  екстазу,  мов  живе  сріблО
По  зімкнутих  шеренгах  прокотився.
-  Ви  чули?  Безкінечність  нам  підвладна!
Прекрасне  силіконове  майбутнє  -
Воно  вже  близько!  Вже  на  горизонті!

Ура!  Мене  призначили  смотрящим!
Щодень  оберігати  нашу  мову  –  
Чудову  суміш  бейсику  і  фені  –
Від  виправлень  і  всяких  посягань.
У  нас,  як  у  пітбулів  –  мертва  хватка.
Крокуємо,  веселі  і  затяті,  
І  шлягер  «Передсмертний  хрип  діода»
Скандуємо  зі  сміхом  на  вустах.
Нехай  невдахи  й  досі  скніють  в  ДОСі.
…Та  що  це?  Зникло  поле  електричне…
Який  там  бевзь  на  «Пауер»  натиснув!?
Як  темно…  Страшно…  Чом  нас  убивають?
Виходить,  ми  прості  маріонетки
В  чужих    руках…  А  нам  же  обіцяли…
Почути  кожного…  Безжалісні  сатрапи!
Допоможіть!  Не  хочу  помира…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406439
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013


Анатолійович

Плач гітари. На слова Ігоря Федчишина.

Під  вікном  гітара,  
як  дитя,  ридала,
від  сумних  акордів  плакав  первоцвіт.
Доля  настраждалась,
та  не  докохала,
повернулась  гордо  і  злетіла  з  віт.

     ПРИСПІВ
Не  відлітай!  
Мене  не  залишай!
Нехай  до  струн  
торкнеться  небокрай.
Удвох,  до  зір,  
ми  злетимо,  повір.
Вернемо  рай  
у  наш  нужденний  край.
Ти  чуєш,  як  ридають  струни
і  на  душі  -  сніги.
Вернися  ,  доле  юна,
вернися  на  віки.

   Доле  лебединна,
не  лети  без  спину,
весняне  світило  не  обпалюй  крил.
Дай  ще  краплю  сили  
розігнути  спину  
і  вдихнути  волі  з  голубих  вітрил.

       ПРИСПІВ

 Дай  ковток  наснаги
доспівати  сагу,
пучками  зігріти  пролісок  весни.
І  росою  зранку  
вгамувати  спрагу,
повернися,  доле,  піснею  у  сни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406415
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013


Борода

Весняна журба

Мов  дівчата  в  крайках,
журавлинні  зграйки
в  небесах  шикують  зоряні  ключі.
Побратимів  ранком
проводжають  чайки,
наче  до  схід  сонця  в  поле  сіячів.

Ой  летіте,  браття,
крізь  вогнів  багаття,
грози  й  громовиці
обминайте  все  ж.
І  на  зло  закляттям
в  сніжно-білім  шматті
вийдіть  сіять  волю
з  сіячами  теж.

У  пору  мінливу
попрохайте  ниву
обігріти  зерня  й  виростить  врожай.
Бережіте  сили,
як  в  часи  відпливу,
коли  й  океани  поглинає  даль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406373
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013


Наталя Данилюк

Моя весна

У  моєї  весни
бірюзово-шовковий  метелик
в  оксамитових  косах
заплутався.  Легіт  п'янкий
лебединим  крилом
огортає  замріяний  скверик,
на  вологій  вербі
наливаються  соком  бруньки.

Для  моєї  весни
крапелинами  вранішніх  рос
вишивали  сорочку
світанки  смарагдово-чисті,
доторкаючи  флейти
вустами,  ручай-віртуоз
солодкавих  мелодій
снував  кришталеве  намисто.

До  моєї  весни
мигдалева  п'янка  заметіль  
заповзала  за  пазуху,
щоб  заховатись  од  вітру
і  на  білих  полотнах
її  малював  березіль,
виливаючи  ніжність
свою  у  пастельну  палітру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406302
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013


*ИРЕНА*

ТВОРЧІ ЗАЛИЦЯННЯ

Пишу,  а  думка  горнеться,
Звиває  лаваші...
Лечу  в  віршах,  як  горлиця,
До  Вашої  душі.

Тримаюсь  часом  осторонь,
А  часом  зазирну
Через  товщини  простору
В  душевну  глибину.

Нектаром  слова  поюся
В  мереживі  бажань.
Душевні  рани  гояться
Від  теплих  сподівань.

Зачитуюсь  шедеврами,
Гортаю  сторінки.  -
Ой,  мліють  недаремно  же
Від  Вас  усі  жінки!

Бажання  пахнуть  рутою  -
Душевні  врожаї.  -
Вже  часом  переплутую,
Де  Ваші,  де  мої...

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113030412695

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406185
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 05.03.2013


Борода

Нас завоювали

Нас  завоювали.  Причому  давно.  Блискавично,  переконливо  і  без  права  на  реванш.  Нас  обмежили  в  правах,  зробили  рабами  і  закували  в  кайдани.Це  сталося  не  вчора,    не  рік  назад,  і  навіть  не  минулого  століття.  То  сталося  набагато  скоріше.  Пам"ятаєте  колись  на  наших  землях  існувала  велика  держава  наших  предків  -  Скіфія?
Могутнє  і  непереможне  плем"я,  яке  не  боялося  нікого.  Відважні  і  сильні  воїни,  а  їх  перемогли.  І  хто  б  ви  думали?  Римські  легіони,  знаменита  фаланга  Олександра  Македонського,  багаточисельна  кіннота  Чінгізхана  чи  непереможна  армія  Наполеона?  Ні,  їх  перемогли  жінки.  Раз  і  назавжди.  Хитрі  амазонки  придумали  як  побороти  гордих  скіфів  і...почали  їх  женити  на  собі.  І  з  тих  пір  ми  приречені  ще  з  шкільних  років  носити  за  ними  портфелі  і  хазяйські  сумки,  вислуховувати  після  густого  похмілля  повчальні  лекції,  пам"ятати  їх  день  народження,  дати  з  дня  весілля    і  кожного  року  вітати  їх  саме  у  ці  дні  а  у  березні  ще  й  одягати  принизливі  атрибути  рабської  залежності  -  квітчасті  фартушки  і  обов"язково  ставати  у  них  до  фотографії  разом  з  їхніми  матусями.  Наші  нерви  на  грані,  наші  груди  розпирає  сором  приниження,  наші  вуха  ладні  відпасти  від  іронічних  компліментів.  Але  варто  нам  залишитись  наодинці  з  своїми  думками,  коли  вони  на  хвилинку  вибігають  з  дому  і  забули  показати  пальцем  де  лежать  чисті  шкарпетки  чи  кастрюля  з  свіжозвареним  борщем  -  і  ми  кричимо  у  розпачі:
"Як  добре,  що  вони  нас  завоювали!"  Знову  даруємо  їм  квіти,  заглядаєм  їм  в  очі  і  вітаємо  щиро  з  днем  нашого  щасливого  поневолення.  З  святом  весни  вас,  любі!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405146
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Олена Іськова-Миклащук

Плач, моя гітаро Музика С. Голоскевича

Обійняв  туман
За  тендітний  стан,
Мов  хотів  зцілити
Від  душевних  ран.
Тільки  ми  не  пара,
Плач,  моя  гітаро.
Що  тепер  робити?
Та  мовчить  туман.

Тремтить  струна,
Мов  сльози  на  очах:
Прийшла  весна,
Але  вогонь  зачах.
І  б’ється  біль
По  струнах,  ніби  птах.
Любовний  хміль
Розвіявсь  на  вітрах.
І  рвалась  пісня  в  чисте  небо,
Тремтіла  болем  тьма.
Без  тебе  жити  треба,
Лиш  крил  уже  нема.

У  косу  літа
Сивину  впліта.
Пам’ятаю  досі
Я  твої  уста.
Та  коли,  мов  кара,
Забринить  гітара---
Моє  серце  босе
І  без  крил  зліта.

Тремтить  струна,
Мов  сльози  на  очах:
Прийшла  весна,
Але  вогонь  зачах.
І  б’ється  біль
По  струнах,  ніби  птах.
Любовний  хміль
Розвіявсь  на  вітрах.
І  рвалась  пісня  в  чисте  небо,
Тремтіла  болем  тьма.
Без  тебе  жити  треба,
Та  тільки  сил  нема.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406020
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Дід Миколай

Ой не вертайте зиму снігурі

Розтали  зранку  сутінки  в  вікні,
у  скло  влетіла  захмеліла  просинь.
Весна  зі  звонів  в  церкві  на  шпилі,
в  зимову  душу  падала    як  роси.

Надворі  щемом  плакала  весна,
у  голих  гІлках    промені  горіли.
З  собою  в  гості  трунок  принесла,
що  ми  з  тобою  разом  окропили.

Порвали    клоччям  сходжені  вітри,
колись  в  горні  закалене  вудило.
Лишились  в  снах  засмучені  сліди:
Так  рано  в  вирій  птахом  відлетіла.

Вже  білий  сніг  туманами  розтав,
думки  лягали  в  скошені  покоси.
Їх  спокій  жваво,тепло  заплітав,
ще  вчора  в  мертві  льодяні  тороси.

Летять,летять  додому  журавлі,
пірїнка  впала,в  стежечку  присіла.
Ой  не  вертайте  в  зиму  снігурі,
мої  думки  коханням  здичавілим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405828
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Олена Іськова-Миклащук

Вона чекала доторку очей…

Вона  чекала  доторку  очей
І  зустрічей  наївно-випадкових.
Не  розуміла  деяких  речей
І  ницих  душ,  до  болю  дріб’язкових.

Тікала  від  буденності  у  сни,
Де  він…  вона…одна  любов  до  віку.
Та  доки  підростали  їх  сини,
Все  пробачала  зради  чоловіку.

А  час  не  йшов,  а  лив  немов  з  відра.
Мабуть  це  доля.  Стихла  і  змирилась.
Та  лиш  очей  коханого  іскра,
Щоночі,  як    раніше,  просто  …  снилась.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405783
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Анатолійович

Плач, моя гітаро. На слова Олени Іськової.

Отримав  отакого  листа...Прочитав  і  мало  сам  не  розплакався  від  співчуття  автору  і  плачу  "босого  серця"  під  акомпанемент  моєї  ридаючої  гітари...
"При  першому  вечорі  прослуховування  "Плачу  гітари",  не  писала,  тільки  плакала.  Потім  ,  мабуть,  задовго  зживалася  з  мелодією,  бо  ви  отримали  кілька  варіантів.  У  Олени  перші  дві  стрічки  відрізняються  від  моїх  по  розміру...    Прослухала  пісню  "Гітаро,  плач".  Ви  все  там  переробили  гарно.  Та  музика  не  давала  спокою…  А  тепер  не  знаю,  що  з  цим  робити.  Послухайте,  вірніше  проспівайте."
Прослухав,  проспівав...І  сів  знову  переробляти  під  перший  варіант  мелодії.  Бо  слова  і  у  одної  Оленки,  і  у  другої  надзвичайно  гарні.  І  надзвичайно  негарно,  коли  їх  обійдуть  увагою.  І  ще  негарно,  коли  заставиш  дівчину  плакати,  а  сльози  не  висушиш...  Тим  більше  напередодні  жіночого  свята...То  ж  може  наша  пісня  заставить  Оленку  зрадіти  і  посміхнутися.  З  прийдешнім  святом  вас,  дорогі  жіночки!

Плач,  моя  гітаро.

Обійняв  туман
За  тендітний  стан,
Мов  хотів  зцілити
Від  душевних  ран.
Тільки  ми  не  пара,
Плач,  моя  гітаро.
Що  тепер  робити?
Та  мовчить  туман.

       Приспів.
Тремтить  струна,
Мов  сльози  на  очах:
Прийшла  весна,
Але  вогонь  зачах.
І  б’ється  біль
По  струнах,  ніби  птах.
Любовний  хміль
Розвіявсь  на  вітрах.
І  рвалась  пісня  в  чисте  небо,
Тремтіла  болем  тьма.
Без  тебе  жити  треба,
Лиш  крил  уже  нема.

У  косу  літа
Сивину  впліта.
Пам’ятаю  досі
Я  твої  уста.
Та  коли,  мов  кара,
Забринить  гітара---
Моє  серце  босе
І  без  крил  зліта.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405931
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Галина_Литовченко

Дівчина і море (переклад)

Переклад  вірша  Ірини  Ханум  (М.Севастополь)

ДІВЧИНА  І  МОРЕ

Що  ти  робиш,  красуне,  на  вогкім  холоднім  піску?
Ти,  мов  Гріна  Ассоль,  що  чекала  свого  капітана.
Дід,  зібравши  пляшки,  закурив  і  присів  на  візку,
Вітер  дим  підчепив  і  поніс  на  простори  лиману.

В  небо  ранок  ясний  замахнувся  з  тятиви  стрільця,
По  дівочому  тілу  пройшов  оксамитом  погожим,  
Доторкнувся  волосся  та  трепетних  звивин  лиця
І  за  скелю  пішов,  випадковим  безжурним  прохожим.

Підшукав  собі  хатку  поодаль  самітник-рачок,
Та  –  на  щастя,  порожня  була,  бо  давно  без  рапани.
Синьоока  медуза  в  мережках  прозорих  стрічок
Розімліла  в  промінні,  що  збило  накидку  туману.

Златокудра  красуня  дивилася  мовчки  туди,
Де  небесна  блакить  виливалась  в  сапфірове  море.
Де  на  південь  хмарини  бавовника  клоччям  пливли
Й  сповіщали  чайќи,  що  цей  спокій  прибій  переборе.  
Вона  вдосвіта  часто  спускалась  на  пляж  до  води,
Як  мрійлива  Ассоль…  Доки  ще  краєвиди  прозорі.
---------------------------------------------------

ДЕВУШКА  И  МОРЕ

Что  ты  делаешь,  детка,  на  стылом  и  влажном  песке?
Ты,  как  Грина  Ассоль,  что  ждала  своего  капитана.
Дед,  бутылки  собрав,  закурил  и  присел  вдалеке.
Ветер  дым  подхватил  и  унёс  на  просторы  лимана.

Летний  алый  рассвет  свои  стрелы  пустил  в  небеса
И  нежнейшей  бархоткой  прошелся  по  девичьей  коже,
Золотым  волосам  и  отчетливым  скулам  лица,
И  ушел  за  утёс,  как  случайный  беспечный  прохожий.

Рак-отшельник  поодаль  присматривал  крошечный  дом
Он  был  пуст  к  его  счастью,  наверно  давно  без  рапаны.
Синеглазка-медуза  с  ажурным  прозрачным  «шитьём»
Разомлела  в  лучах,  растворивших  накидку  тумана.

Златовласка  сидела  и  молча  смотрела  туда,
Где  лазурь  поднебесья  сливалась  с  сапфировым  морем,
Где  разорванной  ватою  плыли  на  юг  облака,
И  шумливые  чайки  стонали,  как  видно,  к  прибою.
Она  рано,  с  восходом,  спускалась  частенько  сюда,
Как  и  та…  помечтать,  пока  ветер  с  волной  не  в  раздоре.
©  Copyright:  Ирина  Ханум,  2013

28  февраля  2013  года.
Иллюстрация  -  картина  художников
Михаила  и  Инессы  Гармаш  из  интернета

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405698
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Галина_Литовченко

ЗЛОЩАСНІ ОБОРКИ (пародія)

                         "Твои  губы  скользят  по  плечу,  им  мешает  оборка.
                           От  припухшей  их  влажности  сладостно  ноет  спина."
                               И.Ханум  "Твои  губы  скользят  по  плечу"

Не  фортунить  тобі,  бо  сьогодні  я  вся  -  у  оборках.
Кожна  з  них  до  колін  опуститися  з  пліч  не  дає.
Твої  губи  на  них  вибивають  палку  скоромовку
І  від  сирості  губ  -  від  плеча  в  попере́к  віддає.

Загнуздали  стрічки  твої  щирі  відверті  бажання
І  гальмують  порив  дотягнутись  хоча  б  до  грудей.
Тож  раптово  вуста  зупинились  на  спробі  останній,  -
Ти  безсилий  заснув,  наче  все  в  нас  було,  як  в  людей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405942
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 04.03.2013


Анатолійович

Вальс випускників. (Оновлений

ВАЛЬС  ВИПУСКНИКІВ

 Щемна  настала  пора  –
в  школу  пішла  дітвора.
Стала  найближчою  враз
вчителька  перша  для  нас.
Щедро  плекаючи  квіт,
очі  розкрила  на  світ.
Важко  ростили-годили  батьки.
Швидко  летіли  роки.
Швидко  летіли  роки.
               Приспів.

Ген,  куди  б  не  вели  нас  дороги,
не  стелилися  в  світ  рушники,
та  на  отчий  поріг  знов  і  знову
линуть  вдячні  його  боржники.
Повертають  до  рідної  школи,
мов  птахи  до  гнізда,  крізь  роки.
Не  забудуть  ніде  і  ніколи,
не  замінять  довіку  ніким.
Не  замінять  довіку  ніким.


 Досі  ми,  майже  щодня,
роздобували  знання.
Будні  і  свята  були.
Як  же  ми  буйно  цвіли!
Знали,  настане  для  нас
надто  хвилюючий  час  –
вечір  останній  святково-сумний,
вечір  шкільний  випускний.
Вечір  шкільний  випускний.

               Приспів.

 Кличе  до  класу  дзвінок.
Знову  і  знов  на  урок.
Щоб  дітлахи  залюбки
в  світ  протоптали  стежки.
Хай  не  вмовкає  віки:
«Здрастуйте,  випускники!»
Хай  кружеляє-окрилює  нас
найнезабутніший  вальс!
Найнезабутніший  вальс!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404507
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 03.03.2013


Рідний

"Дума про смерть козака" ЗАПРОШУЮ ПРОСЛУХАТИ!!!

З    поля    хмільного,    яру    крутого
Линула    пісня    вітрів,
Про    козаченька    та    й    молодого,
Як    він    свою    смерть    зустрів.

     Били    гармати,    коні    летіли,
     Дико    шаліла    війна,
     І    у    козаче    молоде    тіло
     Вп’ялася    шабля    стальна.


Випав    з    комоня,    став    на    коліна,
Руки    підніс    до    небес,
Прощай    дівчино    і    Україно,
Уся    родинонько    теж.

     А    побратими    взяли    на    руки
     Та    й    понад    річку    стрімку,
     Хвильок    блакитних    гамірні    звуки
     Стишили    біль    козаку.


Верби    гойдали    віття    зелене,
Тьохкав    в    гаю    соловей…
-    Ой    чи    ти    вийдеш    ,    мила,    за    мене,    -
Витекло    кров’ю    з    грудей.    

     З    поля    хмільного,    яру    крутого
     Линула    пісня    вітрів,
     Про    козаченька    та    й    молодого,
     Як    він    свою    смерть    зустрів.

Музика  Віктора  Оха.
Слова  Сірого  Володимира.
Записано  в  студії    Бучацького  агроколеджу  музиканом  і  просто  гарним  козаком  Рогатинським  Ігорем  Зіновійовичем.
Виконує  Сірий  Володимир  (Рідний).

26.02.13.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404379
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 27.02.2013


Дід Миколай

ІДІТЬ СОБІ…

Поганський  сину,  предків  сучих,
пігмей  із  зарослів  глухих,
шпангоут  виродків  гадючих,
що  приплелись  з  чужих  доріг.

Ти,  дрібна  наволоч  паскудна,
забув  мабуть,  що  у  гостях.
Душа  твоя  наскрізь  маркуртна,
як  той    в  реп’яхах.

Затисни  писок  свій  пархатий,
втули  язик  свій  у  мошну.
Я  маю  честь  тобі  сказати:
ковтай,  не  плюй  свою  слинУ.

Я  ж  –  українець,  –  мусиш  знати.
А  ти  –  ядушливий  варяг!
Не  смій  нас  вдома  зневажати,
приблудо  з  юдиних  ватаг.

Запропастив  ти  душу  й  тіло,
своєму  Гаспиду  запріг.
Тож  не  судить  тобі,  бацило.
Котись,  макако,  за  поріг!

За  Іллічем,  кровинко,  слідом.
Нехай  поб’є  лихий  вас  грім.
Шуруй  паскудино  за  "дідом",  –
давно  пора  й  тобі  в  дурдім.

Ми  не  дозволим  вам,  медузи,
вкраїнську  душу  розіп’ять.
Чужинці,  шустери–лакузи
привикли  в  сутінках  башлять…

Жидівський  шабаш  ваш  печерний
уже  нам  доста  осмердів.
Чмо,  схаменися,  чуєш,  Кернес?
Дивись,  щоб  сам  себе  не  з’їв!

Ідеї  ваші  –  екскременти.
Чужинці,  зайди,  лахмани,
вожді  пітьми  –  експерименти
вже  в  печінках!  Балакуни…

О,  як  ви  вже  остодоїли!
Почини  ваші  від  чуми
й  лихі  ідеї  –  мовчки  з’їли,
й  дістали  похорон  з  пітьми.

Не  плюй  у  воду,  красножопий.
Ти  –  в  Україні.  Не  казись!
Похресник  юдосинантропа,
не  хай  нас  вдома,  схаменись!


…Ідіть  собі,  ви  ж  «Божі  діти».
Десь  там  собі  ціну  складіть.
Бодай  лиха  зняла  з  орбіти:
назавше  бидло  хай  летить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404405
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Олена Іськова-Миклащук

Життя без прикрас

Він  мовчки  ішов,  а  його,  ніби  пса,  
Гонили  від  хати  до  хати.
І  думка  пекла,  мов  кусала  оса,
«Чим  пузо  сьогодні  напхати?»
Бо  літечком  легше,  кому  за  сто  грам,  
Кому  за  тарілочку  супу,
То  крадених  цвяхів  несе  кілограм,  
То  гною  розкидає  купу…
А  зараз  недоля,  ну,  звісно  ж,  зима.
Не  тіло,  хоч  душу  зігріти!
Змахне  він  сльозу  від  людей  крадькома.
І  вип’є…  «на  хрестик»...  до  літа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402903
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Олекса Удайко

УПАДУ ДОЩЕМ

Упаду  дощем  в  траву  шовкову,
Весь  у  ній  неквапно  розчинюсь
І  зустріну  так  зорю  ранкову,
Як  стрічала  сонце  древня  Русь.

Буду  дихать  спрагло  житнім  полем,
Де  землі  зворушна  благодать,
Переймуся  предків  щирим  болем
За  край  рідний,  що  гнобила  рать.

Хай  мене  історія  кривава
Надихне  на  мовне  ремесло,
Щоб  віддати  все  своєму  краю,
Що  роками  в  серці  наросло.

Може,  й  мій  горбочок  при  долині
Проросте  барвінком,  і  сльоза
Скотиться  із  вій  в  траву  полинно,
Де  не  в'ється  дико  дереза.

14.06.2003

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404164
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Олекса Терен

СИРОТА

Іде  мале  попідтинню,
Іде  бур’янами,
Іде  бідне  до  сестри,  
Немає    вже  мами.
Зла  мачуха  в  рідній  хаті
Кричить,  порядкує  
І  батькові  серце  крає,
Як  той  крик  почує.
Іде  мале  повз  могилу
В  вишневім  садочку,
Де  спочила  рідна  мати
В  барвінках  віночку.
Впаде  бідне  на  ту  землю
Обніме  руками,
Пригорнеться  сиротина
До  рідної  мами.
Рясні  сльози  потечуть
Барвінком  з  очей:
«Чом    мене  ти  залишила
На  тих  злих  людей?
Зайшло  Сонце  в  нашій  хаті
Тепла  більш  немає,
Як  важко  без  тебе,ненько,
То  один  Бог  знає  …  «

Так  говорить  бідне,  плаче
Горбик  обнімає,
Гірку  сльозу  безталанний
Ривками  ковтає.
Наплачеться,  підніметься
Піде  до  струмочка,
Умиється  ,  відпочине
Тай  йде  до  горбочка.
За  горбочком  сестра  рідна
Старша  проживає,
Тепер  втіху  бідне  мале
Лиш  від  неї  має.
Прийде,  сяде  на  лавочку
Тай  мовчить  небога,
Сестра  дивиться  на  нього
Плачучи  з  порога.
В  очі  карі  бездоннії,
Сумні  аж  до  болю,  
«Де  воно  мале  приб’ється,
Яку  вип’є  долю?«

Тихо  сяде  біля  брата,
Погладить  голівку,
Пригорнеться  неборака
Згадає  домівку.
Ту  хатину  світлу,  теплу
Ласкавую  неньку,
Що  співала  колискові
Йому  потихеньку,
Що  співала,  колисала
В  ночвах  на  бантині,  
Нема  того,  промайнуло,  
Одне  лихо  нині...

Нагодує  Катерина
Дасть  в  руки  гостинці,
Загорнувши  йому  «скарби»
У  білій  хустинці.
Проведе  брата  за  вигін
Тай  сльозу  ковтає,
Нехотячи  малий  Тарас
До  дому  вертає,
До  рідної  не  рідної,
Вбогої  хатини
Із  якої    проторує
Шлях  він  до  -  ЛЮДИНИ  !

25.02.2013  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404156
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Тамара Шкіндер

Не маю таланту… (іронічне)

Не  маю  таланту.  Грамоти?    Ще  гірше...
Але  для  "прикола"  я  напишу  вірша.
В  словниках  "напряжно"  якось  мені  ритись.
Це  все-другорядне...  Головне-творити!!!
 
Видам  "на-гора"  я  "бомбу"  модернову...
Лиш  одна  проблема  -  обирати  мову.
Що  ж?  Рідененьку  знаю  зовсім  слабувато.  
Мабуть,  іноземною  краще  написати...

Гамуз  слів  в  рядочки  я  складу  помалу.
Розділові  знаки  ставлю  де  попало.
Як  найшовся  вихід,  не  збагну  і  досі...
Клятих  ком  і  крапок  я  не  ставлю  зовсім.

Гляну:  писанина  геть  на  прозу  схожа.
Називати  віршем  якось  це  не  гоже.
Та  все,  що  написане,  вже  не  стане  гіршим,
Як  зміщу  у  "стовпчик"  і  назову  віршем...

Сам  всю  цю  облуду  зовсім  не  читаю...
Забагато  честі!!!  Відгуків  чекаю....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402176
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Віталій Назарук

Повір у власні сили, чоловіче

Знов  руки  опустив,  тягар  згинає  плечі,
Все  валиться  із  рук,  від  відчаю  кричу,
Не  милий  білий  світ,  ні  найдорожчі  речі,
Закрився  у  собі,  сльоза  бринить,  мовчу…

Не  клеїться  ніщо,  кругом  одна  наруга,
Дорога  по  житті  вся  в  ямах  і  ярах,
Бажання  в  серці  є  ще  поорати  плугом,
Та  крил  немає  вже,  хоч  був  раніше  птах.

По  іншому  ріка  хлюпоче  в  берег  сивий
І  розкидає  час  морщини  на  лиці,
Не  чую  більше  слів:  “коханий”,  “любий”,  “милий”,
І  котиться  сльоза  по  дряблому  лиці.

На  двір  біжить  весна,  тепло  у  душі  кличе,
Хмаринки  пронеслись,  сіяє  неба  синь,
Повір  у  власні  сили,  звитяжний  чоловіче,
Не  буде  в  тебе  більше  життєвих  потрясінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404326
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Валерій Голуб

ДАВНЯ ПРИТЧА

Було  це  геть  давно.  В  середньовіччі,
Чи  ще  давніш  –  всі  дати  навмання.
Учителеві  дивлячись  у  вічі
Сотали  учні  мудрість  і  знання.

І  запитав  один  юнак  завзятий:
-Учителю!  То  як  цей  світ  пізнать?
Чи  розум,  а  чи  срібло  треба  мати,
Щоб  осягнути  суть  усіх  понять?

В  усіх  куточках  світу  побувати  
Без  срібла  і  коня  не  пощастить.
Мабуть,  що  саме  срібло  є    початком
Того,  що  розум  досягне  мети?

Завмерли  всі.  Цікава  ж  бо  розмова!
Чи  дасть  мудрець  на  те  ясний  одвіт?
Учитель  усміхнувся  і  промовив:
-Поглянь  навколо.  Що  ти  бачиш?
-Світ!

-Тепер  поглянь  у  дзеркало,  мій  друже.
-Тут  лише  я!  Ні  світу,  ні  небес…
-Затям!  На  склі  тім  срібло  осоружне,  
Тому  і  бачиш  ти  лише  себе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403936
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Олена Іськова-Миклащук

В тролейбусі розбещене хлопча…

В  тролейбусі  розбещене  хлопча
Бруднило  найсвятіше  слово  „Мати…”.
А  люди  їдуть,  їдуть  і  мовчать,
Бо  нишком  краще...  Кляті  демократи!
Свобода  слова?!  Та  якого  й  де?!
Така  свобода  гірше  від  темниці!
І  кара  вас  Господня  не  знайде,
Замулювачі  мовної  криниці!
...А  хлопчик  проклинав  весь  білий  світ
(Йому,  бач,  зауваження  зробили).
Нахмурив  брови  сивочолий  дід,
Мовчать  батьки,  що  лихо  це  зростили.
В  такі  хвилини  губляться  слова…
Та  відмолити  цим  себе  не  можна
Рятуймо  мову  доки  ще  жива!
Сама  вона  спастися  неспроможна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404252
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Любов Ігнатова

Суперзброя (з посмішкою)

В  кожної  жінки  є  зброя  велика,
Та,  що  на  мозок  вплива  чоловіка.
Хто  б  міг  подумать,  що  в  пазусі  в  нас
Є  стратегічний  військовий  запас!
Блузка  на  ґудзиках  то  -  супербомба!
Враз  позбавляє  мужчин  від  апломбу.
Повільно  я  в  блузочці  верх  розстібаю-
Мозок  суперника  вмить  вимикаю...
А  декольте-  то  вже  зброя  найважча,
Не  користується  цим  лиш  ледащо.
Нема  макіяжу?  Всім  чхати  на  те,  
Якщо  є  глибоке  у  вас  декольте!
Для  виховання  домашніх  суб'єктів,-
Вже  необмежений  показ  об'єктів.
Тут  головне-  не  дійти  до  звикання,
Тож  будьте  уважні  із  використанням!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404299
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Анатолійович

Вальс однокласників. На слова Олександра Печори.

Нарешті  і  у  нас  з  Сашою  "получилося"!А  що  -  судіть  самі!
   
   ВАЛЬС      ОДНОКЛАСНИКІВ

Як  же  стрімко  збігає  час  –
і  течуть  в  океан  струмки!
Рідна  школа  збирає  нас
вже  посріблених,  не  струнких.
Звідусіль  позліталися,
стогне  пам’ять  –  дев’ятий  вал!
Наче  знову  екзамени  –
незабутніх  емоцій  шквал!
Так  багато  згадалося:
перший  клас  і  прощальний  бал!


За  азами  граматики
як  же  скучили  ми  таки!
Білий  світ  –  непростий  такий,
ми  ж  і  досі  –  романтики!
До  лиця  –  сивина  вже  нам.
Ой  веселий  колись  був  клас!
Повен  келих  налий  вина,
запроси  вчителів  на  вальс.
Рідна  школо,  щоб  ти  гула,
пам’ятай  молодими  нас!

Не  сумуй,  однокласнику,
посміхнися  й  сльозу  жени.
В  школі  будуть  ще  празники,
але  вже  не  для  нас  вони.
Поклонись  вчителям,  згадай,
як  були  ми  слухняними.
Срібним  птахом  отут  злітай
над  роками  рум’яними!
Пам’ятає  хай  рідний  край
завжди  нас  полум’яними!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404215
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 26.02.2013


Любов Ігнатова

Ніч на двох із присмаком суниці

Я  одягну  сьогодні  лиш  парфуми,
Накину  сяйво  місяця  на  плечі...
Відкинь  під  ліжко  неприємні  думи,
Віддайся  поцілунку,  як  предтечі.
Цілуй  мене  туди,де  б\'ється  серце,
Аж  до  тремтіння  зір  в  моїх  зіницях...
І  наші  очі-  вічності  люстерця,
І  ніч  на  двох  із  присмаком  суниці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403926
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 25.02.2013


Осіріс

Янголятко весни

Абрикоси  в  саду  ще  плекають  цитринові  сни,  
Сонцелику  блакить  затуляють  посмучені  хмари.
Та  під  ганком  моїм,  янголя  смарагдо́ве  весни,
Бірюзових  очей,    розлило  першоцвітові  чари.

Недоречність  листа  укриває  озимком  розсвіт.  
Щиросердя  пелюсть,  обірвати  все  пнеться  вітрисько.  
Бурульо́к  пазурі,  простягла  ніби  капосний  кіт  
Виноградна  лоза,  що  над  дивом  схилилася  низько.

Янголятко  весни,  безтурботно  вітає  усіх.    
Жовтим  помахом  вій  плавить  в  серці  моєму  льодинки.
Задушевним  теплом  мозолястих  долоней  своїх,
Ніжно  я  обійму  малахітове  тільце  дитинки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404132
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013


Анатолійович

Плач гитары.

Как-то  вот  так  сочинилось...Не  знаю,  что  с  ним  делать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403987
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013


Борода

Націоналізм

До  окупантських  я  замашок  звик,
їхня  брехня  вже  остогидла  дійсно  -
щоб  оправдати  свій  нацистський  лик,
звуть  рух  до  волі  націоналізмом.

Воно  в  тім  слові  і  біди  нема,
бо  хто  ще  так  свій  край  безмежно  любить,
але  сичить,  наче  змія,  орда
і  аж  плює  отрутою  у  груди.

Як  не  сичіть,  а  правда  в  серце  б"є,
бо  слово  те  не  є  з  подвійним  змістом,
тому  на  зло  вам  Україна  є
і  патріоти  -  націоналісти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403842
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 25.02.2013


Тамара Шкіндер

Забравши розум… (переспів)

Країні    обіцяли    діалог    -
 натомість    знов    показують    виставу.
 Актори    відпрацьовують    на    славу:
 питання    -    відповідь.    Радій..,    якщо    ти    лох.

                           Автор:  Борода  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403310



 Забравши  розум,  покарав  нас  Бог,
 Бо  "гречкоїд"  не  знає,  що  він  лох.
 І  знову  нарікання  -  обікрали...
 Та,чи  ж  не  ми  їх  з  вами  обирали.

Перфоманс  тухлий  -  несусвітня  мука.
Для  звивин  лоха  -  без  кінця  наука:
"  І  так-таки  ти  сам  себе  вини:  
Що,  братику,  посіяв,  те  й  пожни!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403501
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 24.02.2013


Любов Ігнатова

Весняний ранок

Весняний  ранок  сонячним  парфумом
Вже  напахтив  розстелені  поля.
Прощається  із  лютим,  ніби  з  сумом,
За  березень  засватана  земля.
І  вже  гудуть  гормони  у  деревах-
Вагітніють  листочками  бруньки.
В  плащі  із  пролісків,  Веснянка-  королева
В  траві  маскує  за\'мшілі  пеньки.
Вдивляється  в  калюжеві  свічада
Зітка\'на  із  промінчиків  блакить,
Омита  життєдайним  краплепадом,
Який  ще  в  пісні  жайвора  бринить.
Тюльпани  зготували  гострі  списи-
З  морозом  хочуть  ве\'сти  чесний  бій.
І  хмарок  білих  нечіткі  абриси
Зціловує  розпусний  вітровій...
І  прагне  серце  в  небо  журавлине,-
Відчуть  безмежну  волю  хоч  на  мить!..
Та,  замкнене  у  тіло,  не  полине,
Тому,  мабуть,  шалено  стукотить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403498
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Віталій Назарук

ДРУГ

Скажіть  мені,  що  є  за  дружбу  краще?
Коли  ти  друг,  то  не  питаєш:  «Нащо?»
Ведеш  за  руку,  чи  даєш  гроша,
В  такому  вчинку  є  твоя  душа.

Як  з  другом  разом  розділяєш  біль,
Добро  удвох  збираєш  звідусіль,
Його  тепло  в  руці  твоїй    щодня,
Тоді  цей  друг,  стає  твоя  рідня.

З  півслова  розуміє,  наче  брат,
Від  дружби  не  бажає  він  карат…
Такому  другу  підставляй  плече,
Коли  у  нього  в  грудях  запече.

Продати  дружбу  -  це  великий  гріх,
Про  це  повинен  знати  чоловік,
Не  розділити  дружбу  по  межі,
Для  мене    друг,  який  в  моїй  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403489
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Олекса Удайко

Твої мрії – мої дії

«Твої  мрії  –  мої  дії!»  –  
Гойдає  мозок  владний  афоризм.
І  не  заради  вмерлої  надії,
Не  ради  вдалих  чи  примхливих  рим.

Й  не  варт  мені  наразі  слізно  плакать,
Що  довго  так  тебе  не  цілував,  –  
Несу  пожертву  на  життєву  плаху,
Бо  я  таких,  як  ти,  не  цінував.

Пожертва  ця  –  моє  життя  погане,
І  ниць  моя,  й  моя  непотріб  –  «мразь».
Снаги  моєї  ще  для  того  стане,
Аби  вдихнути  молодість  не  раз.

І  стане  ще  і  подиву,  й  любові,
Щоб  нас  до  їхніх  витоків  вернуть.
Усе  старе  я  викину  без  болю,
Зміцнивши  цим  ходу  твою  в  майбуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403468
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Борода

Невже у нас така коротка пам"ять

Чи  то  знущання  з  нас,  чи  то  покута,
що  ми  святкуєм  день  захисників
не  в  день  боїв  на  станції  у  Крутах
за  Київ  українських  вояків.
Що  не  святкуєм  ми  у  день  Покрови,
у  День  Козацтва  і  славетних  дат,
а  в  день,  коли  від  пострілів  "Аврори"
йшов  проти  нас  обдурений  солдат.
В  цей  день  не  раз  імперія  терору
нав"язувала  людяності  бій,
він  ще  донині  не  обсох  від  крові
невинних  жертв  і  нерозумних  дій.
Захисникам  повага  і  вітання!
Молитва  за  загиблими  в  боях.
Невже  у  нас  така  коротка  пам"ять,
щоб  у  цей  день  здіймать  армійський  стяг!


http://www.umoloda.kiev.ua/number/2229/222/79359/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403525
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Патара

Діалог з ряженими.

Недавно  доктор  Пі  "втирав  фуфло"
І  всі  сприймали  шоу,  як  належне...
А  нині  бідна  наша  Незалежна  
Згадала  знову  як  те  все  було.

В  людському  мозку  доктор  колупався,
Його  сприймали  люди  за  месію.
З  міністрами,  "проффесорами"  знався.
Про  Мозку  інститут  плекав  надію...

Сьогодні  теж  атакували  мозок
Доведених  до  краю  українців,
Казки  вливалися  у  диких  дозах,
Наобіцяли  щастя  їм  по  вінця.

"Радів"  наш  люд,  що  у  Кіровограді
Актори,  наче  сир  тепер  у  маслі...
Як  кажуть:  тато  рад  і  мама  раді,
Жаль,  що  давно  ніхто  не  вірить  гаслам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403421
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Борода

Бутафорія

Країні  обіцяли  діалог  -
натомість  знов  показують  виставу.
Актори  відпрацьовують  на  славу:
питання  -  відповідь.  Радій..,  якщо  ти  лох.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403310
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Борода

І на вовків є управа

Три  відважних  вовкодави  в  дозор  заступили
і  зібратись  вовчій  зграї  вже  бракує  сили.
Вийшли  гордо  на  поляну  стада  охоронці:
"Ану  досить  ухваляти  вам  закони  вовчі!
Досить  крові  і  знущання  й  вовчого  обману  -
кожен  виє  хай  за  себе  тепер  на  поляні.
А  то,  бач,  навчились  хижі  жити  "по  понятьях"
та  гарчати  і  за  себе,  і  за  того  брата!"

Не  така  вже  вовча  зграя  страшна,  як  казали  -
одні  виють,  а  всі  решта  скавчать,  як  шакали.
От  схопити  б  вовкодавам  вожака  за  горло
і  не  вити  -  скавуліти  стане  ціле  кодло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402767
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 20.02.2013


Леся Геник

Не забувай

Не  забувай  мене,  не  забувай
Ані  солодку,  ні,  бува,  полинну...
Летить  у  ніч  останній  наш  трамвай,
Не  відаючи  на  путі  зупину.

І  не  вернеш  ні  миті...  За  вікном  -
Жалі  холодні  у  люстерку  долі,
Де  не  судилось  ніжитися  двом,
Де  небо  віще  знов  у  сірій  льолі.  

На  завтра  дощ.  У  ритмі  парасоль
Закружеляє  на  останок  літо.
Прощальні  па...  Та  тільки  не  дозволь
В  душі  до  тла  веселці  догоріти,

Зорі  ясній  скотитися  за  край,
Де  кожна  мить,  як  вицвіле  галуння.
Летить  у  ніч  останній  наш  трамвай,
Лишаючи  розхристане  відлуння...
(15.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402403
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013


Галина_Литовченко

РАНОК

Зажеврів  у  дворі  світанок  -
Вікно  розкраяв  на  шибки.
І  сон,  неначе  птах-підранок,
Під  стелю  скочив  навзнаки.

Терпких  видінь  забрав  оскому,
Якими  пестив  уночі.
Лишив  візиткою  на  спомин
Гарячий  подих  на  плечі.

(Фото  Ірини  Іонової)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401802
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олекси Удайка :: Колискова для коханої (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qqGDvVbutGw[/youtube]  
Наспівано  в  2021  р.  -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xhdiAHS2gec[/youtube]

Змучені    рученьки,    стомлені    ніженьки    
 Годі    турботи    нести!
 Час    і    поспати        -        вже    котиться    ніченька.
 Спи,    моя    любонько,    спи!

       Тож    закривай    свої    яснії    віченька,
       Я    колихатиму    сни,
       Буде    колискою    темная    ніченька.
       Спи,    моє    серденько,    спи!


 Сам    я    всю    ніч    буревійну    не    спатиму,
 Щоб    не    проспати    весни,
 Крила    надій    твоїх    снами    плекатиму.
 Спи,    моя    зоренько,    спи!

         Буду    всю    нічку    твій    сон    споглядати    я,
       Ти    ж    цю    зухвалість    прости.
       Ранню    зорю    з    нетерпінням    я    ждатиму.
       Спи,    моя    ладонько,    спи!


 Буду    з    лиця    твого    пити    водиченьку,
 Та    не    порушу    краси,
 Свідком    любові    хай    буде    лиш    ніченька.
 Спи,    моя    доленько,    спи!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401182
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.02.2013


Віталій Назарук

МАМИН ХЛІБ

Запахло  хлібом…  Піч  пихтить  із  ранку…
Питльовані  зростають  буханці…
Відсунув  вишиту  матусею  фіранку,
Побачив    радість  в  мами  на  лиці.

Майбутній  хліб,  солодкою  водою,
Матуся  повмивала  із  руки,
Своєю  лебединою  ходою,
Несла  до  печі,  щоб  той  хліб  спекти.

І  ось  цей  запах  -  запах  із  дитинства,
Заповнив  хату  в  комин  полетів,
Засів  у  душу  присмаком  блаженства,
Такого  хліба  я  в  житті  не  їв.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400653
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013


Любов Ігнатова

Весняний вітер

Весняний  вітер-снів  коханець,
Постукав  у  моє  вікно.
Він  запросив  мене  на  танець,
І  пригостив  терпким  вином...
Ми  вальсували  до  світанку,
Під  шепіт  збуджений  трави;
І  він  мене,немов  панянку,
Так  ніжно  називав  на  "Ви"...
І  шепотів  мені  на  вушко,
Що  мої  очі,як  зірки,
І  все  у  люстерко  калюжки  
Кидав  звіршовані  рядки  .  
І  проводжаючи,  у  руки  
Все  на  прощання  цілував,
І  жалкував,  що  час  розлуки
Усе-таки  нас  наздогнав...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400437
дата надходження 12.02.2013
дата закладки 13.02.2013


Наталя Данилюк

День Валентина

Ти  теж  чекаєш  свята  Валентина
                       (або  хоча  б  простих  життєвих  змін).
                       Зима  за  ніч,  поодаль  від  стежини,
                       закутала  берізку  до  колін.

                                                 (Михайло  Плосковітов  "Чекаєш  свята    Валентина")


Лютневий  день.  В  оливкових  гардинах
Медовий  промінь  бавиться,  мов  джміль.
Ти  теж  чекаєш  свята  Валентина...
Терпких  думок  патлата  заметіль

Душі  вразливій  не  дає  спочину,
Мов  білий  пух,  роїться  в  голові.
Зима  за  ніч  зіткала  скатертину,
А  на  світанні  зви́ла  у  сувій...

Порозчищала  білі  кучугури  -  
Мов  і  сама  в  очікуванні  див!
Приблуда  вітер  вудочку  занурив,
Тобі  зірок  у  плесі  наловив.

Здмухнув  з  очей  топазових  журинку,
Мов  чародій,  крізь  сон  прошепотів,
Що  і  тобі  готують  валентинку  -
В  маленькім  серці  море  почуттів!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400631
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 54 (Наталя Кривун)

Наталя  Кривун

1.  Маленький  котик  якось  пішов  собі  один  гуляти  по  калюжах.
Весняний  дощик  якось  його  тепленькими  краплинами  полив.
Маленький  котик  тоді  серйозно  на  таку  застуду  занедужав,
Що  цілий  місяць  на  дощ  не  виходив,  а  крізь  віконне  скло  глядів.

2.Тепер  виходимо  втрьох:  маленький  котик  я  і  дощик  погуляти.
З  собою  завжди  берем  ми  парасольку  і  яскраві  чобітки.
Та  нам  потрібно  завжди  через  хвилину  знову  в  рідний  дім  вертатись,
Бо  через  дощик  отой  маленький  котик  утікає  навтьоки..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400299
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 12.02.2013


Віктор Ох

Недовготривалість короткочасності

Здавалося  б,    життя  людське  тривале,
багато  часу  є  для  різних  справ.
Хвилин  для  щастя  все  ж,  насправді,  мало.
Їх  швидкоплинність  кожен  відчував.
Якщо  відняти  старість  й  перші  роки,
коли  ти  ні  на  що  не  здатен  до  пуття,
(без  нагляду  зробить  не  можеш  кроку)  –
залишиться  всього  лиш  півжиття.
А  ще  відмінусуєм    сон,  хвороби,
час,  втрачений  на  їжу  і  питво,
роботу  за́для  гро́шей  і  неробство  –
в  сухому  залишку  зостанеться    ніщо…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399768
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013


Дід Миколай

Щоб за вами навіть сліду не лишилось ніде.

Почорніли  сині  хмари,  люди  наче  тіні,
Збайдужілість  і  відлюддя,  як  у  домовині.
Обідрали  воріженьки,  одягли  в  свитину.  
За  що  маєм  таку  долю,  за  яку  провину?

Защо  ж  довго  так  топтали  нашу  добру  вдачу,
Душу  їсти  розпочали,  гідність  на  додачу.
Та  стривайте,  зупинітесь,  терплячка  ввірвалась,
Бо  вже  в  крові    від  наруги  пам'ять  обізвалась.            

Обагрилось  знемоглося,    серденько  терпляче,
В  поковиллі  в  чистім  полі  сиротою  плаче.
Знов  настали  гіркі  днини,  як  в  лиху  годину,
Славу  лицарів  козацьких,  кинуто  на  кпини,

Ой  дай  Боже  хозарюгам  це  життя  собаче,
Довело  вже  геть  до  ручки,  плем’ячко  щуряче.
Мало,  мало  предки  били,  гнали  у  три  шиї,
Мо  забулися  іуди,  -  з  Хозарату  змії.

До  страждання  і  до  горя  ви  як  пень  глухії,
Вражі  дітки  Каганату,  вороги  лихії.
Йдіть  по  доброму  вас  просим,  хату  нам  звільніте,
Щоб  за  вами  навіть  сліду  не  лишилось  ніде.

Засвітило  з  горизонту,    зове  батько  сина,
Кобзарі  з  могил  повстали,  проводжа  дружина.
Стоїть  коник  вороненький,  не  встоїться    грає,
Козаченько  сокіл  ясний,  уже  поспішає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399676
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 10.02.2013


Тамара Шкіндер

Наввипередки з часом - триває марафон

Наввипередки  з  часом  -триває  марафон!
Лічильник  відкладає    кілометри.
Сьогодні  -  ти  ще  вільний,  а  завтра  у  полон
Візьме  без  попередження  Деметра.

Тече  в  клепсидрі  стрімко  секундами  вода.
Годинами    спливають  дні  за  днями.
На  зміну  веснам  літо  потоне  у  житах,
А  осінь  забринить  весіль  піснями.

Та  згодом  вже  й  снігами  постелиться  зима.
Це  -  істина,  життя  біжить  по  колу.
Та  все  ж  лишає  мітку  сивина...
Бо  молодість  не  вернеться  ніколи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399687
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 10.02.2013


Тамара Шкіндер

Не вчіть свою любов жебракувати…

Не  вчіть  свою  любов  жебракувати,
Бо  замість  друга  ви  знайдете  ката.
З  підрізаним  крилом  птах  не  літає.
Щасливим  раб  в  коханні  не  буває.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399790
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013


*ИРЕНА*

БЕЗНАДІЙНІСТЬ

Занадто  швидко  Вами  захопилась.
Не  зчулася...  Не  відаю,  коли
Зерно  від  вражень  в  серці  вкорінилось
Й  дало  неждані  трепетні  плоди.

Росисто-ніжний  молодий  бутон
Зростав  зі  сподіванням,  що  розквітне,
Бо  романтичне,  схоже  на  любов,
Плекалось  в  ньому  почуття  тендітне.

Та  не  судилось  ніжності  розкритись,
Не  забуяла  в  пелюстках  краса.
Таких  троянд  не  принято  любити,
Тож  не  сприяли  цьому  небеса.

Все  скоро  заспокоїться  і  щезне,
Покриє  цвіт  байдужості  зола.
Бутон  той  не  зів'яне.  Він  замерзне
Від  дефіциту  Вашого  тепла...

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113020910374

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399659
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 10.02.2013


Олекса Удайко

Без тебе щось не так

Ущух  пісень  веселий  "кавардак",
Сум  і  жага  вже  обпікають  груди:
У  цім  житті  без  тебе  щось  не  так,
І  вже,  боюсь,  ніколи  так  не  буде.

А  як  хотілось,  щоб  усе  було:
І  серця  таїна,  і  те,  що  знаєм.
Щоб  все,  немов  пасхальний  дзвін,  гуло.
І  все  –  на  двох,  назавше  і  навзаєм.

Так  ні,  Господь  чомусь  не  відпустив
Для  двох  сумних  одну  утішну  долю...
Лиш  –  
             з  виСоти  
                                     виСот!  –  
                                                         від  Самоти
                                                                             неСамовите  
Віщування  болю.

Вже  так  Судилось,  видно,  на  віку  –  
Жувать  
                     Самітно  
                                         вСяк  
                                                     Свою  
                                                               ...капуСту.
А  далі  що?..  В  могильному  вінку  –  
Лиш  чорнота!  
                                         Ні  Слів,  
                                                               ні  речень!
ПуСто!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399533
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013


Олекса Удайко

Не суди ти мене за минуле

...Ображайся  на  мене,  як  хочеш,
     І  презирством  убий  мене...
     Все  одно  я  люблю  твої  очі
     І  волосся  твоє  сумне.
                                             В.Симоненко

Не  суди  ти  мене  за  минуле,
За  неправду  мене  не  карай!
Що  ти  знаєш  про  те,  що  заснуло?
Що  відомо  тобі  про  відчай?

Що  ти  бачиш  он  там,  за  вербою,
На  погості  розшарпаних  мрій?
Чи  було  щось  подібне  з  тобою?..
Ти  мене  до  кінця  зрозумій!

Що  захочеш  зробити  –  недоля,
Куди  погляд  не  кинеш  –  стіна...
Та  неправда  –  лиш  краплі  від  болю.
Чи  наруга  над  дійсним  вона?..

Ображатись  на  мене  не  треба,
І  презирством  вбивати  не  смій:
Я  –  мов  пташка  у  клітці,  без  неба,
Де  лиш  смуток  нестрачений  мій.

І  тепер,  коли  душі  розкуті
В  нас  коханням  розквітлим,  радій!
Не  дозволь  мені  вічно  заснути,
Не  лишай  нас  останніх  надій!

Моє  серце  вже  рветься  до  бою
З  лицедійством,  брутальністю,  злом...
Дай  же  крила  мені,  щоб  з  тобою    
Всі  негоди  здолати  разом!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399532
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013


Наталя Данилюк

Почубились (Стрітенські баталії)

Почубились:старенька  і  дівчисько.
Яка  ж  бо  вперта  зимонька  -  ну,  страх!
Впрягла  у  сани  дужого  вітриська
І  ну  гасати  прудко  по  снігах!

А  що  мала́?Похнюпила  свій  носик,
З  очей  блакитних  ринули  струмки...
Та  вже  до  ніжок  лагідних  і  босих
Ще  не  розкриті  лестяться  квітки.

От  набереться  сили  ця  дрібнота
З  вогких  проталин  вирветься  на  світ,
По  всіх  полянах,  клумбах  і  висотах
Духмяно-ніжний  рознесе  привіт!

Дарма  зима  насупилась  і  злиться,
Квітучу  юнь  старій  не  замогти!
Здіймає  крила  біла  сніговиця,
Пухкого  снігу  кидає  пласти...


Услід  весні  жбурляє  подушками
З  очей  злітають  докори  німі,
А  юна  панна  хлюпає  струмками
На  черевички  замшеві  зимі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399238
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 08.02.2013


Мазур Наталя

Білі двері

А  він  її  прогнав.  Його  тиранив  біль,
Нещадно  мучив  і  терзав  жорстоко...
Та  він  же  чоловік!  Хотілось,  аби  їй
Не  показати  мук  тих  ненароком.

І  плакала  вона,  від  смутку  і  образ,
Тремтіли  сльози  зрадницьки  на  віях.
"Навіщо  він  отак?"  -  шептала  повсякчас,
Та  бідкалася,  що  не  розуміє.

Вона  ішла  вперед,  загорнута  у  жаль.
А  він  лежав...  Думки  були  примарні.
Холодний  падав  дощ  на  стомлений  асфальт,
І  мокли  білі  двері  у  лікарні.

04.02.2013р.  23:23

Для  ілюстрації  віршу  вибрана  картина
Зелік  Віктора  "Прогулянка  під  дощем"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399150
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013


Осіріс

Виноградний вечір

Купався  вечір  в  теплім  молоці
Повітря  ,  що  просякло  виноградом.
Бурштинові  ярились  бубонці,  
Лоза  спадала  шелестким  каскадом.

Прогнулися  шпалери  від  ваги,
Блаженства  грон  охрещених  водою,
Дніпрові,  що  голубить  береги,
Йдучи  до  моря  дужою  ходою.

Владика  ночі  молодик-фазан,
Клював  перлинки  ягідок  дозрілих.
Шафрановий  нектар  сльозив  із  ран
На  пелюстки  ромашок  захмелілих.
 
Прогонисті  тополі  край  садів,
Вершками  розчинялися  в  сузір’ях.
Намитий  вечір  ніжно  солов’їв.
І  пахло  виноградом  на  подвір’ях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399310
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 08.02.2013


Любов Ігнатова

Мавка

Я  тебе  причарую  голосом,
Залоско'чу  пшеничним  колосом,
Доведу  до  сп'яніння  цілунками,
Розпишу  весь  твій  світ  візерунками.
І  любитиму  до  безтілесності,
І  поставлю  тавро  приналежності.
Напою  тебе  з  маку  росинками
І  омию  все  тіло  сльозинками.
І  ми  будем  навіки  коханцями,
Викликатимем  грози  ми  танцями,
Обійматимем  небо  все  душами,
Всі  табу-заборони  порушимо...
Ти  прикрасиш  мене  едельвейсами,
Замилуєшся  білими  персами,
У  очах  моїх  втонеш,  як  в  спокої,
Долетиш  аж  до  зірки  високої...
Ми  зіллємось  в  одне  до  шаленості
І  зламаєм  закони  буденності...
Та  якщо  замилуєшся  іншою,-
Приготуйся,  мій  милий,  до  гіршого...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399256
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 08.02.2013


Любов Ігнатова

Заходьте на вареники!

Всіх  кумів  збираю  в  себе,-
Всім  зустрітися  нам  треба.
І  на  всю  оцю  ораву
Фірмову  готую  страву:
Є  вареники  із  м'ясом-
До  них  ку'ми  будуть  ласі,
Є  з  картоплею  і  кропом-
Саме  булькають  в  окропі;
Я  доліплюю  із  сиром,
Щоб  були  пухкі  й  красиві;
На  десерт  ще  й  вишні  будуть,-
Цю  гостину  не  забудуть!..
Шкода,що  часу  замало,
Я  б  іще  зварила  з  салом,
Із  капустою,з  шкварками,
Яблуками,  ягідками...
До  вареників-сметанка-
Є  домашньої  аж  банка!
Бо  вареник  без  сметани-
Як  священник  без  сутани!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399299
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 08.02.2013


Любов Ігнатова

Я захворіла на веснянку

Я  захворіла  на  веснянку-  
Така  хвороба  модна  нині...
Не  сплю  до  самого  світанку,
Твої  зціловую  світлини...
Лежать  забуті  шоколадки,
Що  від  депресії  лікують;
Немає  у  думках  порядку-
Душа  і  тіло  ворогують...
У  парі  веселіш  хворіти-
Та  в  тебе  є  імунітети:
Вже  не  вражають  перші  квіти
І  щойнописані  сонети...
Ти  зрозумій:далеко  літо!
Тож  наперед  тобі  покаюсь:
Як  будеш  далі  так  сидіти,-
Піду  і  в  когось  закохаюсь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398426
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 06.02.2013


Дід Миколай

Налийте в серце із Дніпра води

Ой  зупиніться  хмари  наді  мною,
візьміть  у  жмені  крапельки  жури.
Із      снів  моїх  закоханих  казкових,                                                                          
налийте  в  серце  із  Дніпра  води.

Нехай  Веселка    прямо  мені  в  душу,
опустить  руку  із    небес  крило.
Вона  відчує  там  промінчик  дужий,                                  
Вкраїна  в  крові  стала  джерелом.

Я  бачу  вірю  наша  Берегиня
в  єднанні  разом  із  моїм  Дніпром
в  відтінках  фарби,  як  свята  -  Богиня,
розчинить  горе  в  сутінках  добром.

Вкраїну  вкриє  ніжним  покривалом,
відкриє  в  небі  -  просторі  вікно.
Те  що  було  для  нас  колись  причалом,
та  загубилось  у  путі  весло.              

Щоб  здарувати  для  онуків  спокій,
вчорашня  радість  вийде  за  село.
І  вам  прихилить  небеса  високі,
аби  ви  знали,  як  колись  було.

Все  буде  добре,  зникнуть  воріженьки,  
осядуть  хвилі  з  піни  миріжком.
І  зникнуть  юди  -  вороги  маленькі,
як  той  міраж  підуть  курним  шляхом.

Все  ж  вірю  в  долю    втомлений  двобоєм,
прийде  до  вас  мій    змучений  фантом.
В  саду  розлється  вранішнім  левкоєм
й  присяде  з  вами  разом  за  столом.

Затягнем  гучно  Слава  Україні!
Хай  їй  зозулька  років  накує.
Любіте  неньку  нашу  Батьківщину,
в  любові  мати  вічна    не  помре!

І  ласка  щира  хай  її  голубить,
цілує  ніжно    сонечко  згори.
Ніхто  не  зміг  згубить  її  не  згубить,
вже  з  горизонту  дмуть  її  вітри!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397801
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 04.02.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олекси Удайка :: ОСТАННЄ ТАНГО (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WEB2UBjh2LM[/youtube]

Танго    –    
 останнє    танго    –
 урочисто        мелодія    звучить    для    нас…
 танго    –    
 зимове    танго    –    
 нам    нагадало    раптом    той    весняний    час…

       Приспів:

       А    музика    звучить    божественно    і    лагідно:                
       немов    чарівний    сон        –        
       сердець    свавільний    тон;        
       й    солодкий    фіміам        
       з    небес    спустився    нам,
       наповнюючи    зал    духмяно-томним    ладаном.



 Танго    –    
 останнє    танго    –    
 до    теплих    згадок    про    любов    привело    нас….
 Танго    –    
 зимове    танго    –
 і    в    пам’яті    вже    той    щасливий    літній    час…

     Приспів.


 Танго    –    
 останнє    танго    –
 і    рій    думок    про    почуття    весняні    в    нас…
 Танго    –    
 зимове    танго...
 збудило    в    серці    наш    весільний    вальс.

       Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397987
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 04.02.2013


Любов Ігнатова

Тополина заметіль (музика Віктора Оха)

Знов  любов  летить  мені  в  долоні
Білим  пухом  звідусіль,
Хоч  вкриває  наші  скроні
Тополина  заметіль.
ПРИСПІВ:
В  тополиній  заметілі
Наші  долі  звечорілі
Знов  танцюють  білий  вальс,
Аж  зліта  над  нами  час...
Ми  за  руки  узялися  ніжно-
От  би  вічно  так  тримать!
А  довкола  білосніжно
Роки  юності  летять...
ПРИСПІВ.
На  тобі  лежать  оті  пушинки,
Як  весільний  твій  наряд.
Дві  зустрілись  половинки
В  тополиний  зорепад...
ПРИСПІВ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397982
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 04.02.2013


Осіріс

Серпанок на озері

Лягла  печатка  стомлених  зірниць
Легким  серпанком  на  озерну  тишу.
Вздовж  бережечка,  в  плетиві  споришу,
Янта́рить  блиск  кульбабових  зіниць.

Розкішний  клен  спустився  до  води,
Голублячи  корінням  ряску  сонну.
Поправив  віттям  місячну  корону,
Що  ледь  не  спала  в  хащі  лободи.

Між  очерету  зазміївся  сом,
Стривожив  плесо  хвилькою  дрібною.
Помчала  та  стрілою    осяйною
Розбурканим  осо́ковим  ворсом…
 
Спиває  ніч    Ведмедиці  ковшем,
Сновид  розмаю  олов'яний  трунок.
Торкається  душі  моєї  струнок
І  на  зорі  спалахує  віршем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397971
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 04.02.2013


Любов Ігнатова

Моє вікно

Моє  вікно-моя  єдина  воля.
Крізь  нього  я  спілкуюся  з  життям,  
Крізь  нього  я  дивлюсь,  як  видноколом
Проходить  дивне  сонцевороття...
Крізь  нього  відчуваю  подих  вітру,
Цілую  краплі  теплого  дощу...
Це  просто  протяг...  Зараз  сльози  витру...
Зручніше  крісло  зараз  умощу...
Я  бачу  звідси,  як  грозові  хмари
Ведуть  свої  безправильні  бої;
Як  оживають  в  сутінках  примари...
Хоча  то,  мабуть,  нерви  все  мої...  
Тут  часто  змінюють  художники  полотна-
Весна  і  осінь,  літо  і  зима.
І  їх  робота  гарна  і  добротна:
Сюжетів  мало-  повторянь  нема!..
Буть  глядачем-  така  вже  моя  доля...
Так  відсторонено  проходять  мимо  дні...
Моє  вікно-моя  єдина  воля-
Бо  іншої  не  бачити  мені...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397919
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 04.02.2013


Мазур Наталя

Не вічний віхоли мотив

Дошкульний  холод  самоти,
У  хаті  тиша.
На  вікнах  іній-серпантин
Мороз  розвішав.
Неначе  розірвався  міх
Необережно,
Летить,  летить  лапатий  сніг  -
В  душі  бентежно.
Чай  недопитий  на  столі,
Лимон  до  чаю.
Думки,  як  сиві  журавлі,
Що  відлітають.
Хай  снігопад  засіє  шлях
Пречисто-біло.
Усе  життя  чекати  я
Тебе  уміла.
Не  вічний  віхоли  мотив  -
Прийдуть  ще  весни,
І  лід  пекучий  самоти
На  серці  скресне.

30.01.2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397648
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 03.02.2013


Віталій Назарук

ДУХОВИЙ ОРКЕСТР

Труби  засіяли  променисто,
Марш  козацький  нагадав  часи,
Як  і  ми,  начистивши  до  блиску,
Гордо  труби  у  строю  несли.

Барабан  завжди  під  ліву  ногу,
Помагав  чеканити  ходу,
І    оркестр  рівняв  на  Перемогу,
Ветеранів  в  кожному  ряду.

І  співали  труби  своє  соло,
У  дуеті    полоснув  тромбон
І  неначе  небо  розкололось,
Як  заграли  флейти  в  унісон.

Кращої  нема  напевно  в  світі,
Музики,  як  грає  духовий,
Що  підносить  до  небес  щомиті
І  дарує  настрій  бойовий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397459
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013


Олег Завадський

Очей твоїх співають херувими…

Очей  твоїх  співають  херувими,
І  всяких  слів  доступніші,  повір,  –
Ясний  позíр
І  порух  тіла  невловимий.

Думки  свої,  не  мовлені  вустами,
Переклади  на  музику  чуттів,
Щоб  світ  летів
І  перевтілювався  нами.

Пощо  слова,  –  очима  говорімо:
Настала  мить,  де  слів  не  підбереш
І  не  збагнеш
Словами  сказаного  німо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397481
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013


Дощ

Спогад зболених літ…

Біла  втома  снігів,
Сум  посріблених  скронь,
Непробачений  гнів,
Відчай  теплих  долонь.
Тиха  оповідь  віч,
Стук  сердець  в  унісон.
Потривожена  ніч,
Нерозгаданий  сон.
Спогад  зболених  літ  -
Гомін  давніх  подій.
Недовизрілий  плід
Призабутих  надій.
Часу  вічного  плин
Під  життєвий  поріг.
Мимовільних  провин
Невідмолений  гріх.
Тихий  день  догора,
Як  воскова  свіча.
Образ  твій  визира
З-за  чужого  плеча...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397494
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013


Рідний

Очевидно, - вік Землі похилий

Очевидно,  -  вік  Землі  похилий.
На  обличчі  шрами  ,  лишаї
Очі  –  в  лоні  вириті    могили,
Катаклізми      -  біль  гіркий    її.
Винуватці  гордо  заїжджають
Іноді  в  Давос,  частіш  в  Брюссель.  
Кожен  другий  -  світу    співхазяїн,      
Що    добробут  ближньому  несе.
А  по  суті  їх  одне  цікавить:
Приховавши    усмішку  криву,  
В  ореолі  липової  слави
Залишатись  довше  на  плаву.
Гордо  човгають  по  авансцені,
І  куштують  дорогі  харчі
Аташе,  нардепи,  бізнесмени,
Світу  потаємні    дукачі.
А  Земля  старенька  по  орбіті  
Крутиться,  як  завше,    задля  всіх,
Чи    її    пустоголові  діти  
Не  осмислять  свій  фатальний  гріх.
А  вони  видовища  і  хліба
Прагнуть,  як  і  сотні  літ  назад.
Падає  з  небес    планета  бідна
У  бурхливий  смолянистий    ад...

02.02.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397480
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013


*ИРЕНА*

МЕТАМОРФОЗА

Він  був  твердим,  холодним,  мов  граніт.
Душа  здавалась  чЕрствою  й  сухою.
Торкатись  було  лячно  –  справжній  лід!
Хотілось  вже  на  все  махнуть  рукою.

Та  мучив  непідробний  інтерес:
І  що  ж  воно  за  дивная  істота?..
Я  обережно  рушила  вперед,
На  всі  бажання  одягнувши  цноту.

Шукала  стежку  в  душу  навмання,
Розгойдувала  творчі  каруселі.
Всі  протиріччя  знакового  дня
По-справжньому  зустрілись  на  дуелі.

Ми  розмовляли.  Місце  для  образ
Було  присутнє  чи  не  в  кожній  темі.
Але  над  нами  пролетів  Пегас,
З’єднавши  душі  в  творчому  тандемі.

З  тих  пір  вже  є  потреба  в  почуттях
І  не  проходить  дня  без  спілкування.
Давно  позаду  вивихи  життя,
А  ми  –  за  кілька  кроків  від  кохання.

Злились  серця  в  уявний  організм,  –
Не  відала,  що  їм  колись  це  вдасться.
«Об’єкт»  розтанув,  мов  гарячий  віск,  -
І  я  із  нього  виліпила  щастя.    
                                                   01.02.2013р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113020201179

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397414
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013


Ліоліна

Коли сміються боги

О,  як  далеко  осінь  та!
Круг  мене  –  жовті  хризантеми.
Десь  в  інший  вимір  я  пішла,
Бо  вигнана  була  з  Едему.

Хіба  то  гріх,  коли  удвох
Шукали  яблук  насолоди?
Коли  всміхався  нам  наш  бог,  
Який  сидів  отак  навпроти?

Та  ти  сказав:  «Це  лиш  вона
Шукала  яблуко  рум”яне.
Її  це  гріх,  її  вина».
Наш  бог  сміявся  до  нестями.

І  я  пішла.  Мені  не  слід
Було  там  більше  залишатись.
А  під  ногами  –  гострий  лід.
І  дощ,  що  не  приніс  розради.

У  другім  вимірі  живу.
Тут  –  не  Едем.  Та  я  літаю!
Мені  шовковую  траву
Знаходять  птахи  поза  Раєм.

І  так  далеко  осінь  та…
Засохлі  жовті  квіти  пишні.
Та  є  ця  істина  проста  –
Для  мене  знов  цвістимуть  вишні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390459
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 02.02.2013


Любов Ігнатова

Ми візьмем сьогодні лікарняний

Ми  візьмем  сьогодні  лікарняний  -
Сьогодні  в  нас  загострення  весни.
Вп'ємося  сонцем  і  своїм  коханням,
Зберемо  в  кошик  спогади  і  сни.
Ми  день  змішаєм  з  подихом  нестримним,
Тіла  станцюють  первісний  вогонь...
Зоріють  очі  тим  святим  безримним,
Як  в  предків  наших  сяяли  либонь.
І  ми  зцілуєм  небо  до  веснянок,  
Запіним  хмари  аж  до  бурунців...
І  нас  обох  пульсуючий  світанок  
Триматиме,  як  ніжність,  у  руці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397202
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013


Ліоліна

Старый патефон

Мой  старый  патефон,  ты  –  бабушкин  ровесник.
Но  бабушка  ушла.  А  ты  еще  –  живой.
Включу  тебя  и  вновь  я  слушаю  те  песни,
Что  слушали  мои  родители  с  тобой.

Прошло  так  много  лет…  Пластинки  поистерлись.
Звучит  сквозь  шорох,  шум  та  песня  сквозь  года,
Что  так  любил  отец  (о,  этот  дивный  голос)
И  с  мамой  под  нее  он  танцевал  тогда.

«Голубка  ты  моя»,-  звучит  далекий  голос
С  пластинки  под  иглой.  О  старый  патефон!
Отец  ушел.  А  мать…  Морщинки,  белый  волос.
А  песне  той  вторит  лишь  ветра  тихий  стон.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396945
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013


Любов Ігнатова

Завуальована зима

Завуальована  зима-
Зазимлена  вуаль;
І  на  деревах  осіда
Розпушена  печаль...
Не  мають  сонця  небеса-  
Нема  небес  у  сонць;
І  у  хмарових  парусах-
Ні  тріщин,  ні  віконць.
Лежать  засніжені  стежки-
Застежені  сніга;
І  у  яругу  склав  мішки  
Із  пухом  вітрюган.
Закриштальована  вода-  
Заводнений  кришталь;
Летить  сніго'вий  зорепад-
Змережує  вуаль...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396898
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 31.01.2013


Salvador

Живу…

Я  не  стою.  Постійно  йду  вперед,
Живу  й  тоді,  коли  не  можна  жити.
…Хто  обіцяв  в  житті  суцільний  «мед»?  –
Ніхто  й  не  пробує  його  підсолодити!

Ніхто  мені  не  винен  в  цім  житті,
То  що  чекати?  Позбирати  б  сили,
І  хай  мені  позаздрять  хоч  би  ті,
Що  вже  свою  надію  полишили.

Хай  заздрять  ті,  що  втратили  любов,
Хто  віри  в  серці  відчува  нестачу.
…  А  я  позаздрю  тим,  хто  віднайшов
В  чужім  краю  хоч  крихітку  удачі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396804
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 31.01.2013


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Нев'януча краса…

Прокидався  новий  день,  
Відпочив  за  нічку.
Знов  шумітиме  пісень,
Галаслива  річка.

І  небесная  блакить,
Розіллється  ніжно.
Неповторна  ранку  мить,
Хмари  білосніжні.

Сонця  промінь  золотий,
Зазирне  в  кімнату.
Прокидайся,  день  новий,
Годі,  годі  спати...

Задзвенить  роса  в  траві,
Скотиться  з  листочка.
Заспівають  солов'ї,
Десь,  озветься  квочка.

І  по  вулиці  рядком,
Поженуть  черЕду.
Хтось  працює  молотком,
Хтось  смакує  медом.

А  легенький  вітерець,
Підніметься  швидко.
Попрямує  навпростець
І  не  буде  видко...

Лиш  над  полем,  яке  спить,
Пролетить  тихенько.
Щоб  колосся  розбудИть,
Поцілує  неньку...

І  озветься  над  селом,
Журавлиний  клекіт.
Б'є  об  хвилі  хтось  веслом,
Танцюють  лелеки...

Ця  нев'януча  краса,
Лиш  на  Україні.
Найрідніші  небеса
І  волошки  сині...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396472
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 29.01.2013


Наталя Данилюк

Як хитрий тать…

Як  хитрий  тать*,  вкради  мене  у  лісу
Під    молитовний    шепіт    яворів
Опустить    вечір  ситцеву  завісу,
Останній  промінь  кане  між  гаїв.

І    перша    зірка    вийде  на  орбіту,
Лимонним  соком  збризне  небокрай.
Як  хитрий  тать,  вкради  мене  у  світу
І    десь    в  кишені  серця  заховай.


*Тать  -  злодій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396116
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 28.01.2013


Любов Ігнатова

Генератор новин ( на вірш Олександра Печори ''Язик'')

Є  у  кожному  селі-
Знають  навіть  і  малі-
Генератори  новин:
Знають  точно,  хто  чий  син,
Хто  з  ким  спить,  і  з  ким  гуля,
В  кого  буде  немовля,
Хто  з  ким  горщики  побив,
І  корову  хто  пропив,
Хто  повія,  гультіпака,
Хто  є  жіночка-собака!
Хто  де  варить  самогон,
В  кого  грошей  є  вагон,
Хто  в  селі  тут  наркоман,
В  кого  в  мізках  вітрюган...  
Все  про  всіх  розкаже...  Та
Лиш  вона  одна  свята!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396103
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 28.01.2013


Олександр Деркач

СІМДЕСЯТІ

іронічно-автобіографічно
-------------------------
 Де  мої  сімнадцять  років,
 Хаєр,  кльоші  "Леві-страус",
 Цепеліни,  "Квін"  і  "Смокі",
 Cупермен  і  Мікі  Маус.
 Наш  з  туману  Їжачок,
 житель  Чуйської  долини.
 Самий  перший  косячок,
 під  стакан  "Альміни".
 Чікса  моститься  позаду,
 на  мою  "Панонію".
 Тулиться  принадами,
 аж  гормон  в  агонії.
 Три  акорди  -  пальці  в  кров,
 барабан  -  картонний  ящик.
 Ми  лабаєм  рок-н-рол,
 про  совок  трудящих.
 Розум,  честь  і  кедебісти.
 Наша  партія  -  взасос.
 Хіпі,  панки  і  "Sex  Pistols".
 "Cуперстар  Ісус  Христос".
 Супер  стар  і  наш  Ілліч,
 той,  що  Брєжнєв  Льоня.
 Малював  про  нього  кітч  -
 намотав  умовно.
 Честь  і  слава  в  "Фантомасі",
 що  бушує  в  ярості.
 Розум  булька  в  біомасі
 у  Тарковському  "Солярисі".
 Чебурашка  дивний  звір  -
 мультисовість  всіх  епох.
 "Ми  за  дружбу,  ми  за  мир"  -
 всіх  церков  і  синагог.
 Нам  "Свобода"  віщувала,
 Бі-БІ-Сі  і  Новгородцев.
 Там  звучали  Окуджава
 І  Висоцький  з  "Іноходцем"
 Рятували  наші  душі
 від  зневіри  і  цинізму,
 від  партійного  чинуші,
 що  рулив  соцреалізмом.

 Фраєра  порвали  парус,
 розвели  народ,  як  лохів.
 Не  жаліюсь  і  не  каюсь
 за  свої  сімнадцять  років.
 По  живому  не  відтяти...
 І  сьогодні  із  Висоцьким
 пом`яну  я  сімдесяті.

 ___________
 хаєр  -  довге  волосся
 леві-страус  -  джинси  -  Levi`S
 Цепеліни  -  культовий  рок-гурт  "Led  zeppelin"  Квін,  Смокі  -  аналогічно
 Чуйська  долина  -  долина  в  Киргизстані  Казахстані  -  місце  масового  зростання  диких  конопель  із  яскраво  вираженими  психотропними  властивостями.  В  СРСР  культове  місце  радянськіх  хіпі.
 Альміна  -  плодовоягідне  дешеве  вино  "Альмінська  долина"
 Чікса  -  жарг.  гламурна,  сексуальна  дівчина,  за  своєю  суттю  є  звичайною  дівчиною  легкої  поведінки
 Панонія  -  мотоцикл  угорського  виробництва
 Sex  Pistols  -  культовий  панк-гурт
 суперстар  Ісус  Христос  -  «Ісус  Христос  —  суперзірка»  (англ.  Jesus  Christ  Superstar)  —  рок-опера,  музику  до  якої  написав  Ендрю  Ллойд  Веббер,  в  оригінальній  версії  роль  Ісуса  виконав  Ієн  Гіллан  —  вокаліст  «Deep  Purple».
 Брежнєв  Льоня  -  Леонід  Іліч  Брежнєв  -  радянський  державний  і  партійний  діяч,  Перший  секретар  ЦК  КПРС  (1964  —  1966),  Генеральний  секретар  ЦК  КПРС  (1966  —  1982).  Аналог  президента.
 "Фантомас"-  Три  фільми  про  Фантомаса,  геніального  злочинця,  режисера  Андре  Юнебеля  з  Жаном  Маре  в  ролі  Фантомаса  і  Фандор,  Луї  де  Фюнесом  в  ролі  комісара  Жюва.  Один  із  фільмів  має  назву  "Фантомас  розбушувався".  Фантомас  і  персонажі  користуються  різними  гаджетами.  У  СРСР  трилогія  мала  великий  успіх.
 "Соляріс"  -  фільм  Андрія  Тарковського  за  мотивами  однойменного  роману  польського  письменника  Станіслава  Лема.  Андрій  Арсенійович  Тарковський  -  радянський  кінорежисер.  Син  поета  Арсенія  Тарковського,  народженого  у  Єлисаветграді  (Кіровоград).
 Чебурашка  -  мультфільм  Романа  Качанова  і  персонаж  мультфільму.  Після  виходу  перших  серій  мультфільмів  Чебурашка  став  дуже  популярним  і  культовим  персонажем  в  СРСР.
 "Свобода"  -  радіо  "Свобода"  США.  Постійними  співробітниками  були  Олександр  Галич  і  Сергій  Довлатов;  частими  гостями  і  позаштатними  співробітниками  —  Андрій  Синявський,  Віктор  Нєкрасов,  Василь  Аксьонов,  Володимир  Войнович.  На  хвилях  радіостанції  читали  їх  літературні  твори,  філософські  есе,  мемуари;
 Новгородцев  -  Сєва  Новгородцев,  радіоведучий  музичної  програми  Бі-бі-сі,  яка  пізніше  отримала  назву  «Рок-посіви»,  і  розмовних  передач  «Сєваоборот»  і  «БібіСєва».  Нагороджений  Орденом  Британської  Імперії,  популярність  в  СРСР  таких  груп  як  Queen,  Deep  Purple,  Pink  Floyd,  Led  Zeppelin  не  в  останню  чергу  обумовлена  великими  циклами  передач  Новгородцева,  у  яких  детально  викладалася  біографія  рок-музикантів  і  звучали  музичні  композиції.  Дотепні  вступи  до  передач  містили,  крім  того,  злегка  завуальований  антирадянський  підтекст.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395161
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 52 (Любов Ігнатова)

Любов  Ігнатова

                 Тополина  заметіль

 Знов  любов  летить  мені  в  долоні
 Білим  пухом  звідусіль,
 Хоч  вкриває  наші  скроні
 Тополина  заметіль.
     В  тополиній  заметілі
     Наші  долі  звечорілі
     Знов  танцюють  білий  вальс,
     Аж  зліта  над  нами  час...

 Ми  за  руки  узялися  ніжно-
 От  би  вічно  так  тримать!
 А  довкола  білосніжно  
 Роки  юності  летять...
     На  тобі  лежать  оті  пушинки,
     Як  весільний  твій  наряд.
     Дві  зустрілись  половинки
     В  тополиний  зорепад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395206
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013


Осіріс

Весіннє навіяне

Розходилась  весна  цвітограєм  в  саду.  
Між  буяння,  хмільний  я  по  травах  іду.
Вітер  теплий  в  лице.  Джміль  смугастий  навстріч  -
Золочений  клубок  у    янтарнім  меду.

Пломінь  макових  глав    по  долинах  врозтіч.
Верби  пасмом  лози  доторкнулися  пліч.
Привіталась  ріка    водяним  бурунцем,  
Запаливши  лілей  зорелистових  свіч.
 
Хмар  легесенький  пух  одягнувши  чіпцем,
Сонце  ніжить  хліба  восковим  промінцем…
Я  в  ромашковий  став  запірну  находу,  
Де  гарцює  розмай  молодим  жеребцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395176
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013


Віктор Ох

Сходження

Етична  драбина.  Рух  вгору  по  ній
часу́  вимагає  й  моральних  зусиль.
Завжди  є  спокуса  зірватися  вниз.
Тримайсь  за  щаблі  компромісу!  Держись!

==============

Звучить  власна  музична  п'єса

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395167
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013


Любов Ігнатова

На німих рейках долі

На  німих  рейках  долі  олію  давно  вже  розлито,
Дивна  зустріч  на  розі  давно  уже  теж  відбулась...
Я  знайшла  Вас,  мій  Майстре,  дивіться-  це  ж  я,  Маргарита,
Через  простір  і  роки  душею  я  лину  до  Вас!
Не  хвилюйтесь,  що  серце  давно  вже  скували  морози,
Нам  на  двох  стане  з  лишком  мого  неземного  тепла.
Ось,  погляньте,  зів'яла  тендітна  мімоза
Відігрілася  мною,  і  знову  в  мені  розцвіла...
Не  печальтеся,  Майстре,  що  пізно  зустрілися  з  Вами;
В  нас  є  мить,  хто  ж  в  нас  зможе  її  відібрать?
Стане  часу,  щоб  нам  захопитись  романом,
Щоб  прожить  його  разом,  а  потім  разо'м  написать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395086
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Валя Савелюк

ПОКЛИК ХАОСУ

який  
колір  
у  сили,
що  кличе  
до  революцій  –
розво́гнено-крило:

чорний
чи  білий?...

боротьба…
заради  свобо-ди…

але:
історія  всіх  народів
у  кривавій  
тій  
боротьбі  –
а  де  ж
Свобода?

у  вині?  у  хлі-бі?...

жодного
на  планеті  нема
вільного!  щоб  
народу…

сама  лише  боротьба…
 «вичави
із  себе  раба»!

воістину  –
гарні  слова,  

а  ти?..
буремний  "ду́ше  зі  споду"  -
пізнав  Свободу?

ти!...

із  себе  
раба  
можеш  
вичави-ти?..

понукаєш
у  пащу  до  хаосу  йти?
вбивати  і  гинути…

а  де  будеш  ти,
коли  кров  народна
рікою  хлине  текти?..
і  чорна  рать  -
з  насолодою
страждання  і  муки
народу
всядеться  
серед  хаосу
пожира-ти…

бунтує
іецехо́ре  –
одвічне  сім`я  зла…
вимагає
кровавої  жертви
для  кровоїда
Гагтунгра-ідола…

…все,
що  прагне
пожадливо  крові  –  
протибо́рне
і  протилежне  
Любові.

Свобода  –
це  не  віко  на  труні,
не  кров,
що  запеклась
на  знамені́…

Свобода  –  
в  іншій  площині…


…Христос  
любив  людей…
і  ті,  хто  знав  Христа,
засвідчили,
що  мова
Христова
завжди  була  спокійна,  
тиха  і  проста…  

у  кожнім  Слові  –
цілющий  Дух
сердечної  турботи  і  Любові…

Він  кликав  до  Свободи  –
усі  народи…

але

на  ешафоті  –
лиш  сам  вознісся
у  людській
стражде́нній  плоті,
до  решти  випив
сам!
скорботну  чашу  мук,
себе!  оддав  
мучителям  до  рук…
 
не  убезпе́чився
за  бруствером,
чи  в  бункері-кремлі…
допоки  послідовники
зубовно  скрежетали  б,
купаючи  ідею  
у  власній
і  дітей-братів  своїх  –
паруючій  кривлі…

Христос  любив  людей  –
і  за  Свободу
своє  життя  –  не  учнів!
не  народу!  –  
приніс  в  офіру…

і  я  -
Христовим  заповітам  
вірю…

21.01.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394907
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Наталя Данилюк

Січневий ранок

На  круглих  п'яльцях  сивої  зими
Січневий  ранок  вишив  павутиння
Лопоче  сніг  пухнастими  крильми
Між  покривал  густого  хмаровиння.

І      обважнілий      кущ      горобини́
З  багряних  грон  обтрушує  серпанок.
Ледівками*    застигли    теплі  сни,
Туманний  розпрозоривши  світанок.

Немов  міраж,  розтанула  весна,
Твої  сліди  в  заметах  захололи...
Ані      душі,    суцільна      білизна,
Печаль  моя  сьогодні  -  біле  поле.


*Ледівки  -  бурульки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395005
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Осіріс

Предковічні Боги

(Олександру  Печорі)
   
Крутить  Велес  пруг  Світобудови  –  
День  і  Ніч  намірюють  обнови.  
За  Зимою  Весна  квітне  в  полі.
Осінь,  Літа  попелить  тополі.
Зігріває  нас  теплом  Ярило,
А  Догода  сповнює  вітрило.
ПозвиздА  звільняє  буревії,
Бог  вогню  Смерагл,  ятрить  надії.
Коляда  влаштовує  застілля,
Красень  Лель,  вінок  плете  весілля.
Владарює  Святобор  лісами,
І  Перун  грюкоче  небесами.
Білобог  розплескує  удачу.
Лада,  боронИть  любов  гарячу…

Призабуті  ці  слов’янські  боги,
Сивочубі  Родові  Свароги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394894
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


alla.megel

СХОДИНКИ ЖІНОЧОГО ЩАСТЯ. НІЖНІСТЬ

Ми  бродили  по  залах  галереї,  наче  по  казковому  дитячому  майданчику.  На  стінах  у  рамах  казкові  ж  таки  дітки  їли  морозиво,  грались,  залицялись,  сміялись  і  журились.  Пухкенькі,  рум’яні,  у  панталончиках  з  рюшечками.  Дітки  Жені  Гапчинської  –  неймовірної  художниці  з  великим  дитячим  серцем,  -  наче  уособлення  біблійного  побажання  «будьте,  як  діти».  З  картин  хлюпала  радість.
-  Не  можу  підібрати  слово,  щоб  умістило  все,  що  тут  є,  у  цьому  залі,  на  цих  картинах,  -  пожалілась  я  своїй  молодій  супутниці  –  теж  художниці.
-  Ніжність,  -  підказала  вона.  І  це  було  саме  те  слово.

Мені  давно  хотілось  розповісти  про  ніжність,  та  я  все  не  знала,  з  чого  почати.  З  недавніх  пір,  старанно  розглядаючи  жінку  у  собі,  я  намагалась  зрозуміти,  чого  мені  не  вистачає.  І  дійшла  до  висновку,  що  майже  позбавлена  такої  жіночної  риси,  як  ніжність.  Почала  приглядатись  до  інших  жінок  –  подруг,  знайомих.  Думка  про  те,  що  ніжність  –  страшенний  дефіцит  характеру  сучасниць,  сформувалась  не  відразу.  Дуже  вже  не  хотілось  погоджуватись  із  нею.  Та  все  ж  довелося,  бо  то  –  факт:  нам  катастрофічно  не  вистачає  ніжності.  А  де  ж  вона  поділась?  Як?  Чому?  І  що  ж  нам  тепер  всім  робити?  Скільки  питань!  Треба  шукати  відповіді.  Ні-ні,  не  з  простої  цікавості  чи  бажання  пофілософствувати,  а  тому  що  без  жіночності  характеру  не  буває  жіночого  щастя.  А  так  хочеться  бути  щасливою!  Заради  щастя  я  готова  на  експеримент  –  розвивати  у  собі  найкрасивіші  і  найпотрібніші  риси  жіночності:  ніжність,  лагідність,  терпіння,  уміння  прощати,  співчуття.  
               
Читаючи  сучасну  літературу,  спостерігаючи  за  жінками  у  своєму  оточенні,  а  потім  розмірковуючи  над  прочитаним-побаченим,  мушу  з  сумом  констатувати,  що  ніжність,  як  риса  жіночності,  майже  загинула  під  бомбардуванням  фемінізму.  Вона  є  реліктом  у  суспільстві,  де  наполегливість  і  цілеспрямованість  стали  фундаментальними  рисами  жіночого  характеру,  а  успіх  і  забезпеченість  -  еквівалентом  щастя.  І  знаєте,  я  бачила  багато  успішних,  забезпечених  жінок  –  наполегливих  і  цілеспрямованих.  Але  по-жіночому  щасливих  майже  не  зустрічала.  Щоб  швидше  досягти  мети,  треба  швидше  рухатись  (це  всі  знають)…  у  правильний  бік!  (А  от  про  це  мало  хто  задумується!).  Розшифрую:  щоб  бути  успішною,  потрібно  розвивати  у  собі  риси  характеру,  що  сприятимуть  успіху,  а  щоб  досягти  щастя  –  ті,  що  сприятимуть  щастю.  І  це  –  зовсім  не  одне  й  те  ж.  Досягнення  успіху  ніжності  не  потребує.  А  жіночого  щастя  без  ніжності  не  буває.  От  така  петрушка.
         
   З  чим  тільки  не  плутають  ніжність  заморочені  фемінізмом,  замучені  необхідністю  виживання  у  світі  чоловічої  інфантильності  жінки!  З  бездіяльністю,  безвольністю,  хитрістю  (так-так!  Із  жіночою  хитрістю  –  «щоб  чоловіків  «охмуряти»).  Але  найчастіше  еквівалентом  ніжності  у  переконанні  сучасних  жінок  є  слабкість.  А  жінка,  що  мусить  працювати  на  рівні  з  чоловіком,  робити  кар’єру,  сама  пробиватись  у  житті  ще  й  дітей  за  собою  вести,  апріорі  не  може  бути  слабкою.  От  так  і  стає  зрозумілим,  куди  поділась  ніжність  –  не  як  прояв  любові,  а  як  риса  характеру,  притаманна  справжній  жінці.  Ми  –  не  слабка  стать,  а  отже  не  можемо  собі  дозволити  бути  ніжними.  Логічно?  Може…  Але  чому  ж  так  сумно?..  Я  останнім  часом  спостерігаю  дивну  річ:  якщо  думки  і  вчинки  –  правильні,  у  душі  є  радість,  якими  б  не  були  ці  думки  чи  вчинки  важкими  й  некомфортними.  Божа  логіка  завжди  несе  в  собі  зерно  радості.  То  чому  ж  вибір  між  жіночою  силою  і  жіночою  ніжністю  радості  не  приносить?  Може,  тому  що  в  ньому  немає  логіки?  Не  житейської,  а  справжньої,  Божої.
         
   У  спогадах  жінок  з  ніжним  характером,  завжди  присутній  тато-король.  Ну,  звичайно  ж,  не  король  певної  держави,  а  просто  тато,  що  ставиться  до  своєї  донечки,  як  до  принцеси.  Ніжності  характеру  доньки  надає  не  мама,  а  тато.  Парадокс?  Тільки  на  перший  погляд.  Тато,  чоловік  –  сильна  стать.  Він  покликаний  відігравати  у  житті  своїх  близьких  жінок  –  дружини,  доньки  –  роль  захисника.  Сильний  (гадаю,  зрозуміло,  що  не  тільки  і  не  стільки  фізично,  як  душевно  й  духовно)  тато  поряд  –  це  той  мур,  за  яким  може  вільно  й  безбоязно  цвісти  й  розвиватись  тоненька  стеблинка  –  ніжна  й  беззахисна  –  донечка,  принцеса.  Захищеність,  як  вода  рослинці,  потрібна  жінці  для  того,  щоб  у  ній  не  вмирала  ніжність.  Почуваючи  себе  захищеною,  дитинка  може  без  страху  бути  знехтуваною  проявляти  лагідність,  ласку  у  словах  і  вчинках,  і  це  згодом  стає  невід’ємною  рисою  її  характеру.  Тато,  що  нехтує  ласками  доньки,  а  надто  ж  відштовхує  їх,  чи  насміхається,  позбавляє  свою  дитину  жіночого  щастя.  Ні  більш  –  ні  менш.  
               
 Жінки  мого  покоління  (та  й,  на  жаль,  не  тільки  мого)  апріорі  не  можуть  бути  ніжними.  Ми  у  масі  своїй  –  діти  проспиртованих  батьків.  Мало  хто  з  моїх  ровесниць  мав  щастя  рости  при  непитущому  таткові.  Горілка  –  та  бомба  сповільненої  дії,  що  руйнувала  й  продовжує  руйнувати  наші  жіночі  долі.  Ми  не  були  захищеними,  ми  не  стали  ніжними.  Для  ніжності  потрібна  сміливість.  А  нам  заважає  страх  бути  знехтуваними,  відштовхнутими  так,  як  ми  були  відштовхнуті  своїми  батьками.  Ми  боїмось,  що  нас  неправильно  зрозуміють,  що  наші  слова  і  дії  будуть  сприйняті  якось  не  так.  Ми  просто  боїмось.  І,  що  найсмішніше  (до  гіркоти),  -  ми  боїмось  собі  зізнатись,  що  боїмось…  Недавно  я  зловила  себе  на  тому,  що  боюсь  пригорнутись  до  свого  дорослого  сина.  Уява,  звикла,  мабуть,  до  таких  вправ,  послужливо  намалювала  картинку,  як  син  сахається  від  мене:  «мамо,  ну,  ти  що?  Я  ж  не  маленький!»  Все  це  відбулось  у  моїй  (хай  їй  грець!)  уяві,  але  почуття  приниження  будо  напрочуд  реальним  і  гірким.  «Стоп!  –  сказала  я  собі,  -  ти  ще  нічого  не  зробила,  а  син  ще  нічого  не  сказав.  Це  –  не  реальність!  Це  просто  страх».  Я  задумалась  над  тим,  скільки  разів  отруєна  страхом  уява  заважала  мені  бути  ніжною,  лагідною.  

Який  жаль!  А  в  моєму  нинішньому  положенні  –  ще  й  гріх.  Бо  так,  на  щастя,  відбулось  у  моєму  житті,  що  Бог-Отець  дарував  мені  право  називати  Його  «Авва-Отче»  (Таточку).  Якщо  ви  уважно  читали  Біблію,  то  знаєте,  де  про  це  написано.  Там  сказано,  що  у  Особі  Творця  віруючий  отримує  Батька.  Тобто  того,  хто  любить,  турбується,  вчить  і  оберігає.  І  у  відповідь  чекає  довіри.  Я  не  сприймаю  Бога,  як  непізнаваний  абсолют.  Навпаки,  вірю,  що  Він  хоче,  аби  ми  пізнавали  Його,  довіряли  Йому.  Більше  того,  Його  неймовірно  ображають  прояви  нашої  недовіри,  почитайте  біблійні  книги  пророків,  там  це  –  ясніше  ясного.  І  навіть  ще  більше:  саме  недовіра  Адама  і  Єви  до  Божих  слів  –  той  самий  гріх,  що  невпізнанно  змінив  і  лице  землі,  і  долю  людства.  Отже,  кожного  разу,  коли  я  боюсь  проявляти  ніжність  до  рідних  і  близьких  мені  людей,  я  кажу  Йому:  «Татку,  я  почуваюсь  незахищеною,  Ти  погано  мене  захистив!»  Абсурд?  –  Так!  Гріх?  –  Стовідсотково!  І  глупство  неймовірне.  Бо  де  я  ще  знайду  батька,  що  захистив  би  мене  краще?    Звичайно,  Він  не  стелить  мені  під  боки  м’якеньких  подушок.  Він  часом  дозволяє  мені  сповна  пожинати  те,  що  я  бездумно  сію.  Він  допускає  у  моєму  житті  і  сльози,  і  втрати,  і  хвороби.  Він  дав  мені  не  тільки  право  вибору,  але  й  право  уповні  пожинати  плоди  цього  самого  вибору.  Але  Він  –  Захисник.  Уперше  я  зрозуміла  це  дитячою  інтуїцією  у  чотири  роки,  коли  на  мене  задом  наїхала  вантажівка  сусіда.  Він  розвертався  на  машині  і  не  побачив  дрібної  постаті,  що  вклякла  навпочіпки  у  кучугурі  піску.  Удвічі  більше  колесо  могло  легко,  наче  кошеня,  розчавити  мене,  але  воно  лише  злегка  черкнуло  відставлену  вбік  ногу,  й,  навіть  не  встигнувши  злякатись,  я  вилізла  з-під  переднього  бампера  неушкоджена.  Побачивши  переляк  на  обличчі  сусіда  (він  потім  довго  уникав  зустрічі  зі  мною)  і  почувши  розпачливий  крик  бабуні,  я  подумала  про  те,  що  хтось  всемогутній  дуже  мене  береже.  І  замість  страху  відчула  радість  і  тепло.    Я  і  тепер  відчуваю  те  саме,  коли  усвідомлюю,  що  маю  Батька.  
           
 Дитинство  неможливо  повернути.  Мої  батьки  були  такими,  як  були,  іншими  стати  їм  не  дано.  Необхідність  виживати  у  непростих  житейських  умовах,  зневіра  у  силі  близьких  чоловіків  сформувала  характер,  позбавлений  ніжності.  І  я  не  знаю,  як  змінити  минуле.  Але,  як  людина  віруюча,  я  знаю,  що  робити  з  гріхом.  Найперше,  каятись  і  просити  пробачення.  А  потім  намагатись  діяти  правильно.  З  усіх  сил!  Знаючи,  що  цих  сил  буде  аж  ніяк  не  достатньо,  і  вірячи  в  те,  що  Батько  завжди  поряд  і  завжди  допоможе.  
           
 Важко  уявити,  що  вже  завтра  я  стану  ніжною.  Набагато  простіше  –  що  вже  сьогодні  я  перестану  стримувати  ніжне  слово,  жест,  вчинок.  Із  вчинків  виростає  звичка,  із  звичок  формується  характер.  А  мій  характер  впливає  не  тільки  на  мою  долю.  Він  впливає  на  двох  моїх  синів.  Так  само,  як  характер  сильного  тата  формує  жіночність  доньки,  ніжний  характер  мами  формує  мужність  сина.  Бо  саме  ніжність,  а  не  слабкість  –  та  риса,  що  спонукає  чоловіка  бути  захисником.  Моя  бабця  –  татова  мама  –  залишилась  у  моїй  пам’яті  жінкою  аж  ніяк  не  ніжною.  Та  й  не  особливо  жіночною  в  усіх  інших  проявах  характеру.  Може  тому  мій  тато  не  зміг  бути  мені  настільки  захисником,  щоб  я  не  боялась  здатися  слабкою.  Але,  маючи  іншого  Тата,  я  можу  перервати  цей  генетичний  ланцюг  і  дати  своїм  синам  стільки  ніжності,  щоб  вони  змогли  стати  для  своїх  донечок  татками-королями.  А  для  дружин  і  Батьківщини  -  мужніми  захисниками.  Може  саме  для  цього  й  дав  мені  Господь  двох  красивих  синів?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394819
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Адель Станіславська

Були б…

Пора    з    колін    на    ноги    звестись,
Пора    збагнути,    МИ    -    НАРОД!!!
(Наталія  Крісман  "Ми  -  народ!")



Були  б  народом,  та_не
судьба  -  
нам  здавна  стелить  ложе
ганьба.
Лягаєм  з  нею  спати,
встаєм.
Хотіли  б  воювати  -
не  йдем.
Плекаєм  зради  пристрасть,
хули...
Аби  ж  на  добре  бистрі  
були..

Слова    порожні  сієм
у  світ.
А  кара  спіє,  спіє  
мов  хліб.
Її  ми  наїмося
й  поснем.
Жили  рабами  досі  -  
й  умрем?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394793
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Innessanew

Злившись з вічним…

Немало  сходинок  з  печаллю,  болем,  сльозами,
Незгодами  життєвими  та  грозами
Ведуть  наверх,  до  сонця,  понад  хмарами,
Де  все  заграє  неземними  барвами,
Де  велич  душ  –  як  незворушшя  скель,
Несхитна  і  незламна.  І  пастель
Відтінків  відчуттів  інакша,  та  збагненна
Так  ,  наче  враз  побачиш  достеменно
Опісля  сліпоти  кипучий  цвіт  садів
І  так  вражає  –  аж  бракує  слів!
А  ті,  що  не  дійшли,  й  кавалки  мечуть  глини  –  
Нехай  собі!  Живуть  –  і  Бог  із  ними!
Хіба  з  вершини  дивляться  на  те?
Та  ні!  Лишень  на  сонце  золоте,
Блакить  небес  та  каравели  хмар,
І  бірюзу  морських  солоних  чар…
На  те,  що  вічне…  Щоб  з’єднатись  з  ним,
Спитати:  «Чи  колись  я  був  тут?..  Ким?..»

Знайти  себе  і  те,  що  у  тобі  одвічне,
Вдається,  лише  злившись  з  вічним…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394802
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Хлопан Володимир (slon)

Відповідь Жириновському

Ми  діти  козаків  і  гайдамак,
Героїв  Крут  і  тих,  хто  був  в  криївках,
мільйонів  замордованих...,  живих,
Франка,  Шевченка,  Лесі  Українки

Сіятиме  ще  Тризуб  на  Кремлі,
Ще  вітер  розвіватиме  знамена,
ще  площею  Червоною  пройдем,
стиснувши  кріс...  Рамено  до  рамена!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394498
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Леся Геник

Краплини світанку…

***
Краплини  світанку  в  озерці  любові,
Шовкове  пелюстя  троянд...
І  серце  смакує  ті  краплі  ранкові,
Немов  найсолодшу  з  принад
Едемського  саду,  що  пахне  весною  -
Медова  спокуса  цвітінь...
І  кличе  мереживна  зваба  покою
У  купіль  –  п’янку  глибочінь,
Де  сонце  у  кожному  вирині  -  щастя!
Де  небо  -  розхвилений  птах...
І  тане  трояндово-пінне  причастя
Блаженством  на  стиглих  вустах...
(23.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394923
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Віктор Ох

Індивідуальне

В  нас  –  компроміс  терпимості  й  гріха.
Це  індивідуальний  нам  дарунок  –
своя  пропорція  добра  і  зла,
як  дактилоскопічний  візерунок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394891
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Валерій Голуб

ВЧОРА КУМ ПОЗВАВ МЕНЕ

Вчора  кум  позвав  мене
Випить  пляшку  «Шардоне».
Досить,  каже,  пoгань  пити  --    
Маєм  імпортне,  міцне.

Осушили  геть  усе!
А  воно  ні  те,  ні  се…
Почитали  етикетку,
Кум  освоїв  «ля  франсе»…

Знов  пішли  по  «Шардоне»
До  кіоска  у  турне.
Після  третьої  не  брало,
А  тоді…  як  шардоне!

Кум  гука:  шерше  ля  фам!
Знаю  я  веселих  дам.
Значить  так:  мені  -  Наташка,
Лізу  я  тобі  віддам.

Скажеш  їй:  бонжур,  Лізе!
Натякнеш  на  же  ву  зе.
Не  зважай  на  габарити…
Більш  не  пий,  бо  розвезе.

Доки  ми  тих  дам  шукали,
Пики  нам  понабивали,
І  в  міліцію  наряд
Запроторив  всіх  підряд.

Слава  Богу,  в  кума  блат:
В  нього  жінка  –  адвокат.
І  де  Юре,  чи  де  факто
Визволя  нас  із-за  грат.

Кум  правицю  їй  трясе:
Гранд  мерсі  тобі  за  все!
А  вона:  -Не  диш  в  обличчя!
Самогоном  з  вас  несе.

Нализавсь,  як  свинопас!-
Й  не  пустила  в  хату  нас.
Довелось  нам    (се  ля  ві!)
Ночувати  у  хліві.

Ох,  воно  ж  таки  й  дурне,
Оте  кляте  «Шардоне"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394785
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 23.01.2013


Леся Геник

Настане мить…

***
Настане  мить,  коли  уся  печаль
У  Лету  кане  десь  на  перехресті
І  заяріє  сонячно  скрижаль,
Де  вітер  тільки  сірі  стежі  креслить.

І  день  сяйне,  коли  прозріє  нюд
Зимового  безбарвного  довкілля,
І  промені  піллються  звідусюд,
Справляючи  яскраве  новосілля...

Я  хочу  знати,  вірити  -  дарма,
Що  роздоріжжя  хугою  тісняться,
Ще  й  липне  ніч  до  сивого  вікна,
Котре  голодне  світлого  причастя.  

Я  зріти  багну  про́світ  угорі,
Де  темні  хмари  смутою  налиті...
Печаль  моя,  мов  сніг  на  рукаві  -
Чекає  спрагло  сонячної  миті.
(21.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394266
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 22.01.2013


Любов Ігнатова

Ми , здається, вже з Вами знайомі…

Ми,  здається,  вже  з  Вами  знайомі...
Я  вже  чула  цю  пісню  очей...
Через  тисячі  темних  ночей
Пронесла  я  її  у  безсонні.
Ми,  здається,  вже  бачились  з  Вами...
Чи  у  вигинах  десь  просторових,
Чи  в  піснях  пресвятих  колискових,
Тих,  що  з  серця  прилинули  мами...
Ми,здається,вже  з  Вами  кохались...
Може  десь,на  незнаних  планетах,
В  дощових  непрозорих  тенетах,
Ми  про  гріх  найсолодший  дізнались...
Ми,  здається,  вже  з  Вами  знайомі...
Відкіля  ж  бо  я  знаю  ці  очі?
Ви  не  бійтеся,  я  не  зурочу!
Я  дивлюся  у  них,  ніби  в  спомин...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394099
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Наталя Данилюк

Просилася до хати заметіль…

Просилася  до  хати  заметіль,
А  я  її  до  себе  не  впускала...
Мело  снігами  щедро  звідусіль,
Зима  стелила  білі  покривала.

Просилася      у    душу      самота,
Плющем  отруйним  потайки  душила,
А      я      густі      засіяла      жита
І  над  проваллям  випростала  крила.

Перехитривши    пастку    гіркоти,
Сховала  смутку  крапельки  солоні,
Допоки    в    серце    не  постукав  ти,
Насипавши    весни    мені  в    долоні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393984
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Любов Ігнатова

Безрідна хата

Покинута,  спустошена,  
Роками  припорошена,
Нікому  не  потрібная,
Безрідная,бездітная,
Стоїть  в  селі  хатинонька-  
Небілена  свитинонька,
З  солом'яною  хусткою,
А  очі  зяють  пусткою.
Їй  би  радіти  сонечку-
Та  вибиті  віконечка,
Їй  би  дзвеніти  піснею,
А  не  стояти  грізною.
Їй  сниться  щебет  діточок,
І  аромати  квіточок,
І  піч  з  гарячим  борщиком,
Куліш  парує  в  горщику,
Святкова  вишиваночка,
Вечірня  колисаночка...
Але  стоїть  примарою
І  плаче  разом  з  хмарою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393985
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Леся Геник

Не дійду до тебе, не дійду…

***
Не  дійду  до  тебе,  не  дійду  -
Сила,  мов  міраж,  не  надто  вірна...
Віхола  в  зимовому  саду,
Віхолі  душа  моя  покірна.

Хоч  і  ясен  у  любові  цвіт,
Пелюстинок  щастя  не  торкнути.
Насипає  поблизу  воріт  
Ніч  самотня  мерзлої  цикути.

Тільки  й  того  -  лагідна  свіча
Серце  заколихує  дражливе,
Де  сопить  маленьке  дитинча
У  колисці  сонячної  зливи.

Наймиліша  і  найважча  мить
Під  покровом  вишньої  надії...
Віхола  в  душі  моїй  сурмить,
Віхола  в  саду  моїм  сивіє...
(16.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393993
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Любов Ігнатова

Прикмети нашого часу

Кохання  по  інтернету,
Спілкування  по  телефону-
Це  нашого  часу  прикмети,
Придумані  нами  закони.
Уламки  снів  віртуальних,
Уривки  життя  забуті...
В  готових  домашніх  завданнях
Ми  хочем  знання  здобути.
Цінуєм  людей  за  тіло,
За  гроші,  батьків  чи  славу...
І  брешем  собі  уміло,
Всміхаючись  золотаво.
Вдягаєм  на  душу  лати,
І  труїм  словесні  стріли;
Крокуєм  вперед  пихато
По  тих,  хто  упав  без  сили...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393693
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 19.01.2013


Ветра

я рассыпанным пеплом

Я  рассыпанным  пеплом  к  твоим  опадаю  ногам.
Меня  нет  больше  здесь.  Разнесет  по  земле  легкий  ветер.
Я  растаю,  смывая  прохладной  капелью  ответы
и  крупицей  тепла  припаду  к  твоим  нежным  губам.

На  траву  у  твоих  берегов  я  росой  упаду  
легким  эхом  словам  твоим  вторя  в  озябших  рассветах.
На  ресницы  твои  проливаясь  пленительным  светом,
я  к  тебе  прикоснусь  на  мгновение  и..  пропаду...

Я  рассыпанным  пеплом  к  твоим  опадаю  ногам...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285375
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 19.01.2013


Осіріс

Сонце між трав

Дивлюсь  на  захід,  що  сідає  в  трави,  
Тепла  вбираю  промінці  останні.
Струмує  вечір  у  баскім  сюрчанні,    
На  тлі  кружала  сонної  заграви.
 
ТрункІ  меди  полинової  жовчі  
Вплелися  у  колосся  типчакові.
Алтеї  грамофончики  шовкові
Мигтять  в  гущаві  ніби  зори  вовчі.

Наляканий  пирій  вщетинив  бані,
Де  оселилась  бірюза  волошок.
Стручками  вушок,  заячий  горошок
Дрижить  втаївшись  у  сухім  шафрані.

Лиш  скіфський  залізняк,  неначе  корок,
Злетів  списАми,  окровивши    глави…
Та  пектораль  померхлої  заграви,
Сховав  в  кургані  непроглядний  морок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393380
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 18.01.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: ПРИЙДИ Й ЗОСТАНЬСЯ

Слова  сумні  на  самоті  –
похмуре  марне  віршування…
Минулись  роки  золоті,
та  не  згасає  зірка  рання.

   Магічно  в  сяєві  очей
   жадана  пісня  воскресає.
   З  безодні  зоряних  ночей
   свіча  в  моєму  серці  сяє
   й  так  ніжно-гаряче  пече.


Благали  очі  –  зоставайсь!
Безперестану  хлипав  ранок.
Цей  запізнілий  білий  вальс…
Давно  вже  сад  одцвів,  кохана.

   Зотліли  квіти  ледь  не  всі.
   Не  виривай  слова  із  мене.
   Іще  пелюстка  у  росі.
   Хоча  зів’янули  ромени,
   та  ще  пелюстка  у  росі.


Гублю  слова,  але  молю:
не  скаламуть  очей  озерця.
О,  як  же  я  тебе  люблю!
Впусти  мене  у  всесвіт  серця.

   Вже  стільки  зим  переборов!
   Минаються  лихі  години.
   Слід  пам’ятати  знов  і  знов:
   в  основі  кожної  людини
   завжди  покладена  Любов.


Минуле  сутністю  не  є.
Тепер  свого  не  втрачу  шансу.
Твоя  присутність  додає
в  мою  ментальність  ренесансу.

   Ти  не  чекай  мене,  не  жди.
   Вже  видно  все,  як  на  долоні.
   Не  помилися  знов,  гляди.
   Не  вдержиш  істину  в  полоні.
   Прийди  й  зостанься  назавжди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392975
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Олег Завадський

Косовиця

Співають  коси  реквієм  траві.
Мантачка,  як  смичок  у  скрипаля,
Виточує  –  аж  чутно  звіддаля  –
Мінори  і  мажори  вікові.

До  сходу  сонця  мусимо  вчинить
Цей  ритуал  народження  отави.
Ніякій  примсі  шалу  не  спинить,
Бо  свідком  бути  –  день  не  має  права.

Співають  коси  в  тиші  луговій,
І  ноги  витанцьовують  у  твісті!..
Щорічний  присуд  липня  цій  траві  
Ми  виконали  вправно,
Без  амністій.

____________

Мантáчка  –  брусок  для  гостріння  коси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392856
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Любов Ігнатова

ДУБ

Точить  шашіль  непомітно  корені,
Зверху  гусінь  об'їдає  віття.
Дуб  стоїть.  Могутній  невпокорений,
Переживши  не  одне  століття.
Весь  заснований  павучими  тенетами,
Облюбований  крикливим  гайворонням,
Розкидає  жолуді  ракетами,
Щоб  зростали  вільно  на  осонні.
Та  невже  тобі  зовсім  не  боляче?
Та  хіба  ще  не  стомились  віти?
Та  струси  вже  гнізда  гайворонячі,
Подивись,куди  скотились  діти!..
Заживуть  в  корінні  червоточини,
Павутиння  бурями  розвіє.
Твоє  листя,  мов  зі  сталі  точене,
Знову  навесні  зазеленіє!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392952
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Віталій Назарук

Парад конвалій

Закохавсь  в  конвалії  колись,
Що  дурманять  в  лісі  білим  дзвоном,
Довго,  довго  я  на  них  дививсь,
Заміряв  дзвіночки  камертоном.

А  вони  у  вельоні  були
І  пишались,  ніби  наречені,
Були  свіжі,  тільки  зацвіли,
Між  дерев,  які  уже  зелені.

Любувався  ними  білий  світ,
Промені  дзвіночки  зігрівали,
Новий  день  стрічав  конвалій  цвіт,
Які  в  небо  дзвони  посилали.

Райський  запах,  неземна  краса,
Білі  квіти  у  листках  зелених,
Ліс,  весна  і  сині  небеса,
І  парад  конвалій  -  наречених.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392860
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Любов Ігнатова

Рідні незнайомці

Ми  з  тобою  -  рідні  незнайомці:
Ніби  й  поруч  ти,  а  начебто  й  нема...
А  я  просто  мріяла  про  сонце,
Хоча  й  знала:  за  вікном  -зима.

А  я  просто  мріяла  про  весни,
Щоб  омити  серце  у  струмках.
Може,  хоч  тоді  любов  воскресне
У  твоїх  натомлених  думках?..      

Облітають  пелюстки  із  квітів...
Хоч  з  тобою  тричі  я  цвіла...
Може,  хоч  би  спробуєш  зігріти?
Бо  мені  так  хочеться  тепла!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392871
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Леся Геник

Осипано надії…

***
Осипано  надії  кришталеві
У  по́січ  листопадної  пори...
Кричала  я  своєму  журавлеві:
Мене  ув  ірій  теплий  забери!

Де  сонце  не  мізериться  під  вечір,
Де  зорі  як  не  в  небі,  то  в  душі,
І  шаль  зо  світла  трепетно  на  плечі
Щораз  ляга,  коли  дійдеш  межі.

Та  не  почув...  І  в  далечі  зміліли
Жадані  крила,  наче  сивий  дим.
На  аркуші  юдольні  заметілі
Штрихує  доля  олівцем  простим.

А  я  дивлюсь  на  лінії  безтонні,
Немовби  колір  багну  віднайти...
З  чужинної  холодної  безодні
Пожухлий  день  запалює  листи

І  ті  золою  стеляться  на  руни,
Де  в  листопади  вкутана  печаль.
Дрижать  у  серці  безнадійні  струни
Так,  ніби  розбивається  кришталь...
(16.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392884
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Любов Ігнатова

Я прокинулась задовго до світанку

Я  прокинулась  задовго  до  світанку...
Іще  снами  вкрита  вся  земля,
Ще  співає  місяць  колисанку-
Новий  день  на  світ  благословля...
Я  прокинулась,  бо  шаленіло  серце,    
І  сплітало  нерви  у  клубок,  
В  моїх  скронях  виграючи  скерцо,  
І  неслось  до  заспаних  зірок...
Я  прокинулась,  бо  ти  мені  наснився,
Як  весняна  пісня  солов'я...
На  тисячоліття  ти  спізнився...
Чи  на  вічність  поспішила  я?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392668
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 15.01.2013


Innessanew

К гармонии!

Когда  ты  правая  рука,  тогда  я  –  левая,
Ты  –  мой  король!  Твоя,  конечно,  королева  –  я,
Нет  правых  и  неправых,  виноватых,  
Есть  жизненный  поток  голубоватых
Спокойства  нитей,  красноватых  –  страсти,
Играет  радугой  река  любви  и  счастья.
Единство  наше  и  крепко,  и  сильно,
И  путь  развития  все  шириться  стабильно,
И  выше  поднимается  сознание,
Распознавая  грани  мироздания.

Рука  об  руку  и  плечом  к  плечу
Идем  к  свершению  того,  о  чем  мечтали:
К  гармонии!  Без  горя  и  печали…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385850
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 15.01.2013


Олена Бондар (Бондаренко)

Ода смеху!!!

Из  многих    человеческих    утех
Ценю  я  юмор,  а  точнее  –  смех!
Ученые  пусть  говорят:  рефлекс,
А  для  меня  он  просто  дар  небес.

Смех  –  он  же  ведь  подобен  фейерверку,
Как  звездопад,  обрушившийся  сверху.
Прекрасный  способ  он  борьбы  со  стрессом,
На  жизнь  взглянуть  заставит  с  интересом.

Смех    укрепляет  наш  иммунитет,
Он    продлевает  жизнь  на  сотню  лет.
И  распрекрасный  для  лица  массаж,
И    для  общенья    ценный  антураж.

Почаще  смейтесь,  женщины,  мужчины
И  пусть  для  смеха  будут  все  причины.
Смеясь,    шагать  по  жизни  научитесь  –
И    для  начала  -  просто  улыбнитесь.

У  смеха  много  позитивных  свойств:
Он  вас    излечит  от  любых  расстройств,
Без  капельниц,  таблеток  и  без  клизм
Он  защитит  ваш  хрупкий  организм.

И  лишнее  он  снимет  напряженье,
Спасет  мозги  от  перевозбужденья,
Раскрасит  мир  он  в  радужные  краски,
Подарит  людям  радостные  сказки.  

Смех  пользу  принесет  не  только  вам,
А  всем  вас  окружающим  друзьям
И  веселее  станет  жизнь  для  всех.
Так  пусть  летит  над  миром  звонкий  смех!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392606
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 15.01.2013


Любов Ігнатова

Любов сліпа (жарт)

Підвезло  сьогодні  Вані-
"Зняв''  дівчину  в  клубі!
В  супер-міні  сарафані,
І  пухкенькі  губи...
Танцювали  до  несхо'чу,
І  вином  впивались.
На  увесь  остаток  ночі  
До  Йвана  "зарвались"...
У  очікуванні  дива,
Ваня  ковта  слюнки;
А  дівчинонька  вродлива  
Зніма  "обладунки"...
Спершу-  вії  відчепила,
Потім-  стерла  брови,
І  на  столику  зложила
Кісоньки  шовкові...
Вати  витягла  із  бюста
Зо  два  кілограми...
Стало  Вані  в  серці  пусто,-
Хочеться  до  мами...  
Тут  знімає  одежину-
Зміни  кардинальні!
Ваня  скочив,  як  пружина,
Вибіг  із  вітальні!
Випив  зо  страху  чарчину,
З  горя  ледь  не  вмер-
З  клубу  він  замість  дівчини
Парубка  припер!
***
Дякую  Еммі  Листопадній,  яка  надихнула  мене  своїм  віршем  про  глянець!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392609
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 15.01.2013


Дід Миколай

Заздрощі сусіди.

Україно  мати  сива,  тебе  не    впізнати,
Одягли  тебе  в  свитину  аби  осміяти.

Працювали  ми,  як  коні,  та  прийшли  Ведмеді,
Вбили  наших  полководців,  знищили  поетів.

Боже,  як  нас  опустила  в  кожанках    зараза,
Оселилась  в  нашій  крові  ордИнська  проказа.  

Хохломони,  як  собаки    завше  на  підхваті  
Щоб  хозарикам  у  церкві  й  на  Горбах  співати.  

Світять,  святять  і  почтують  в  пагорбах  гібреїв,
Репетують,  шкварку  мають  в  московських  пігмеїв.
.
Чужа  мати  гроші  платить  тож  синів  почтує  
І  співають  знову  й  знову:    Боже  Алі  –  Луя.

Жуйте,  жуйте  хохломони  дадуть  в  Вашингтоні:
Вже  готують  Катю  нову  в  Лондонськім  притоні.

І  положать,  як  в  Єгипті  із  лиця  погожу,
Гейшу  сину  Фараона  у  батьківське  ложе.

Де    поділось  Перське  царство,  нема  Вавилону,
Де  імперія  Священна  -  була  ж  із  бетону.

Ну  а  ти,  як  ґвалтував  братику-москалю?
Апетити  ж  у  тебе,  мало  було  й  Галі…

Зрозумійте  українці  звідки  Ваші  біди:
Їз    отруєної    крові,  з    заздрощів    сусіди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392437
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 15.01.2013


Леся Геник

Ранкове

Цукрове  плесо  хмар  у  небесах,
А  в  ньому  павутинчасте  проміння  -
Світанно-зодчі,  сливе  чудеса,
Де  сонце  озолочує  склепіння
Величного  прахраму  угорі...
І  перший  зов  од  сонної  пташини
Між  пахкотливі  сиві  димарі,
Що  забрели  у  тиняві  долини,
Де  ранку  жайвір,  наче  пастораль,
Звивається  над  вербами  спросоння...
На  пальцях-вітті  росяна  вуаль
І  росяні  краплинки  з  підвіконня
В  горнятку  чаю  -  день  уже  новий
Зове  у  світлу  далеч  за  порогом
І,  потягнувшись  дужими  крильми,
Рушає  серце  в  путь  незнану  з  Богом...    
(14.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392328
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 15.01.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2013


Лілія Ніколаєнко

Солодкий ворог мій…

Ти  –  ворог  мій.  Ніхто  у  тім  не  винен.
Одне  в  нас  пекло,  але  різний  рай…
Не  став  моїм  життям,  не  став  єдиним  –
То  відпусти…  В  полоні  не  тримай!

Ти,  як  суддя,  мені  призначив  кару,
Собою  стратив...  без  меча  убив…
А  пристрасть  –  ненажерлива  почвара,
Збирала  муки  із  душевних  нив.

Ти  –  мій  нектар,  і  ти  –  моя  отрута,
Мій  смертний  гріх,  моя  безумна  грань!
Не  розірву  твої  солодкі  пута,
Не  утамую  я  терпких  бажань!

Ти  –  ідол  мій,  величний  і  жорстокий.
Я  –  жриця  помсти  і  раба  оман,
Та  на  олтар  тобі  несу  мій  спокій,
І  в  жертву  долі  віддаюсь  сама.

Ти  –  солод  спраги  і  криваві  сльози,
Ласкавий  ангел  і  спокусник-змій,
Не  розривай  мене  на  шмаття…  Досить!
Лиш  війни  поміж  нас.  Ти  –  ворог  мій,

Солодкий  ворог  мій...  Ніхто  не  винен,
Що  ми  зітерли  в  почуттях  межу.
Ти  –  кров  моя,  і  ти  такий  єдиний.
Тобі  підвладна  і  тобі  служу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391691
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 14.01.2013


Інна Серьогіна

Прощальный сонет

Скажи  мне,  в  чем  моя  вина?
Скажи  мне,  в  чем  моя  ошибка?
Хоть  почва  под  ногами  зыбка,
Любви  и  нежности  полна.

Развеял  по  ветру  мечту,
Присыпал  инеем    надежду,
Солено-горькую  одежду
На  плечи  бросив  на  лету.

Вино-коктейль  из  хрусталя
Осколков  сердца  и  слезинок
Не  стану  пить,  не  буду  зря
Я  вызывать  на  поединок
Свою  судьбу.  Уйду,  смеясь!
Любовь  с  метелью  унеслась.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392035
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 14.01.2013


Променистий менестрель

Василю Стусу присвячується

Васильку,  хлопчику  мій,  друже  –
Сердечний  шлю  тобі  привіт
З  землі,  де  гучно  і  потужно
Серця  залляв  свободи  хід...  
Пізнав  ту  ціну  матки  Правди,
Проти  системи  ти  стояв;
За  знехтуване  Боже  право
Знамено  предків  ти  здійняв.

Є  –  вірний  син  свого  народу,
Незламний  духом  у  борні,
Ти  й  в  казематах  за  свободу
Стояв  на  кшталт  каменярів.
Відкрилось,  як  система  згубна
З  тих  підлабузників  верхів
Кує  Пілатів  стрій  бездушний  –
Тобі  й  народу  псів,...  катів.

Та  хід  історії  неспинний
Й  земля  Вкраїнська  золота
Родила  геніїв  для  днини,
Й  тепер...  –  вперед,  без  вороття!
Васильку,  хлопчику  мій,  друже,  
Ціна  в  життя  –  Небес  ціна;
У  Господа  сьогодні  служиш,
Щоб  ми  спізнали  –  в  чім  вина

Цих  продавань  у  сьогоденні
Святинь,  усіх  підряд,  на  кін.
Для  нас  –  Герой  ти  і  знамення,
Не  правдам  всім  наперекір!
Синів  і  дочок  щонайкращих
Ми  віддаємо  –  тож  докіль?
З  колін,  з  колін,  мій  небораче  –
Народе  мій,  як  Стус  Василь!

15.04.2006р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392053
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013


Віталій Назарук

Рідна кров

О,  Господи,  яка  ж  це  благодать,
Ростити  внуків  і  дітей  любити…
Для  цього,  я  скажу,  нам  варто  жити,
Проте,  хай  наші  роки  не  спішать.

Щоб  внуку  кожному  відміряти  своє,
А  те  тепло,  що  пломеніє  в  грудях,
Найближчим  другом  завжди  внукам  буде,
Дідусь,  як  може,  радість  їм  дає.

Люблю  я  своїх  діток  і  внучат.
Засію  їх  родинною  любов’ю,
Якщо  Господь  нас  поєднав  всіх  кров’ю,
Нехай  мені  щебечуть,  не  мовчать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392020
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013


Анатолійович

З днем народження, Олександре!

Сьогодні  народилась  чудова,  талановита  людина,  поет,  пісняр,  гуморист,  громадянин,  справжній    Українець  -  Олександр  Печора.  Думаю,  що  всі,  хто  знають    його,    приєднаються  до  мого  поздоровлення  і  побажають  йому  здоров"я,  наснаги,  щастя,  успіхів  і  всього  найкращого!  А  про  те,  що  він  людина  видатна,  можна  прочитати  підтвердження  в  інтернеті  у  вигляді  тлумачення  його  імені  і  букв,  з  яких  воно  складається.  Це  не  вигадка  -  задайте  в  пошуковику  "Олександр"    і    самі  побачите!
   
Значення  імені  Олександр.

Коли  б  не  надзвичайна  поширеність,  то  ім'я  Олександр  могло  б  стати  одним  з  найбільш  сильних.  По  енергетиці  звучання  воно  наділяє  свого  володаря  упевненістю  в  собі,  силою,  напористістю  і  навіть  може  схиляти  його  до  прояву  поблажливості,  а  іноді  і  зарозумілості.  Ще  більше  енергетику  імені  посилюють  образи  таких  іменитих  Олександрів,  як  Македонський,  Невський,  Суворов,  Пушкін    і  багато  інших.

Значення  букв  імені  Олександр.

О  -  експансивність  і  емоційність
Л  -  винахідливість,  артистичність  і  логіка
Е  -  виверткість,  хороше  володіння  мовою  і  допитливість
К  -  стійкість  і  прозорливість
С  -  розсудливість,  примхливість  і  владолюбство
А  -  сила  і  воля
Н  -  творчі  амбіції,  гострий  розум  і  увага  до  здоров'я  
Д  -  примхливість,  комунікабельність  і  привітність
Р  -  догматичність  і  самовпевненість

Тож,  з  днем    народження  Олександра!  Славімо  його!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391961
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 13.01.2013


Віталій Назарук

Олександру Печорі – «Ромоданцю!»

Я  напишу  сьогодні  знову  вірш,
Моєму  другу,  псевдо  -  «Ромоданець».
Немає  у  житті  чогось  миліш,
Як  розуміти,  друг  –  незапроданець.

Потиснуть  руку,  цмокнути  в  щоку
І  піднести  хороший  подарунок,
Таких  людей  не  бачив  на  віку,
Це  люди  честі  в  них  є  свій  гатунок.

За  Україну,  за  її  людей,
Живе  він  тут,  не  думає  про  втечу,
Повірте,  Він  не  Прометей,
Але  ростить  Він  думку  молодечу.

Вітаю,  друже!  Довго  ще  живи,
Нехай  Тебе  минають  всі  тривоги,
Перу  і  Україні  послужи,
Радій  життю!  Чекають  ще  дороги!

Обнімаю,  брате!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391841
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 12.01.2013


Ліоліна

Как быстро кружится Земля. Романс

Когда  увижу  снова  я,
Как  ты  лукаво  щуришь  глазки?
Как  быстро  кружится  Земля.
Зима  поет  тихонько  сказки.

А  помнишь,  синий  катер  нас
Катал  Днепром?  И  волны  бурно
Хлестали  о  борт.  Целый  час
Я  объяснял  тебе  сумбурно

О  красоте  Луны,  о  том,
Что  время  так  невосполнимо.
И  как  боялся  я  потом,
Что  ты  пройдешь  тихонько  мимо.

Когда  увижу  снова  я
Твои  следы  на  диком  пляже?
Как  быстро  кружится  Земля…
Ты  –  далеко.  И  где,  не  скажешь.

Давай  начнем  опять  с  нуля.
Нельзя  терять  то,  что  не  купишь.
Ты  –  настоящая.  Моя!
Ты  возвращайся.  Из  разлуки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391537
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013


Леся Геник

Табу недослів

Між  нами  -  табу  недослів,
Між  нами  -  канва  недомовок,
Хао́с  повесняних  вітрів,
Що  з  неба  злетіли  раптово

І,  змівши  з  душі  супокій,
Закутали  серце  імлою...
О,  скільки  мовчання  в  тобІ!
О,  скільки  несказано  мною...

А  доля  низинно  веде,
Вигладжує  смуту  стібками  -
Суцвіття  пожовкло-рябе,
Таке  суголосе  з  думками.

Таке  одностайне  журі,
Що  піниться  онде  в  заплаві,
Тугих  недослів  тягарі,
Що  краплями  стати  не  вправі

Цілющого  живо-питва
І  сонцем  налити  світання.
Табу  межи  нами,  канва
Неслів’я,  канони  мовчання...
(10.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391489
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013


Дощ

Просто я люблю…

З  усіх  гризот,  що  в  серці  кровоточать,
З  усіх  жалів,  що  душу  кревно  п'ють,
Остерігаюсь  тих,  що  напророчать  
Моїм  словам  слизьку  й  дволику  суть.
Без  натяку  були  щоб  зрозумілі
Думки  мої,  заплетені  в  слова  -
Чи  знають  дні  байдужі,  чорно-білі,
Куди  нас  долі  виведе  крива?
Життя  не  креслить  лінії  прямої,
Воно  зигзаги  гне  собі,  та  й  гне.
І  крізь  шторми,  відпливи  та  прибої
Колись  отак  у  часі  й  промине.
Тож  треба  жити  митями  -не  днями,
Любити  треба  серцем  наповал!
І  милуватись  зорями-вогнями,
Крутий  здолавши  долі  перевал.
Один  живе  за  кодексами  честі
І  вже  не  мислить  інших  переваг,
А  другому  закони  пише  серце
І  це  для  нього  -  вище  всіх  відваг!
Та  не  завжди  всміхається  фортуна...
А  ти  борися,  доки  ще  живий,
Хоч  нерви  перенапнуті,  як  струни  -
До  бренькоту,  до  дзвону  тятиви.
Спитай  себе  відверто  і  пророче,
Спитай  себе  без  докору  й  жалю,
Чого  в  житті  ти  так  нестерпно  хочеш?
І  ти  промовиш:  "Просто  я  люблю..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391089
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 09.01.2013


Мазур Наталя

Ангел з поламаними крилами

.        Він  падав…  Як  обірваний    жовтий  листок  з  дерева.  Падав,  кружляючи  навколо  своєї  осі,  опускаючись  все  нижче  і  нижче.  Мерехтіло  перед  очима  світло  і  тінь,  спалахи  і  цілковита  темрява.  Було  страшно  і  моторошно.    Все  сталося  не  так,  як  він  хотів…  Зовсім  не  так…
         З  усього  розмаху,  він  гепнувся  об  щось  тверде  і  холодне.  Заболіли  поламані  крила.  Тепер  він  не  зможе  літати…  Ангел  звівся  на  ноги  і  почав  оглядатися  довкола.
         Зачовгані,  слизькі  сходи,  покриті  льодовою  кіркою.  Снували  люди.  Багато  людей.  Одежа  переважно  темних  відтінків.  Люди  похмуро  проходили  повз  нього,  не  помічаючи  ні  його  самого,  ні  його  поламаних  крил.  Вони  мовчки  зникали  за  скляними  дверима.
         Раптом  Ангел  почув  дитячий  плач.  Плакав  малюк,  немовля.  У  його  плачі  вчувався  біль  і  страх.  Ангел,  керуючись  звичкою,  поспішив  на  допомогу,  волочачи  за  собою  поламані  крила.  За  скляними  дверима  плач  чувся  голосніше.  Дитя  було  ще  зовсім  маленьке.  Його  пригортала  до  себе  мама,  і,  як  могла,  заспокоювала.  Дитя  верещало,  люди  мовчки  розступалися  і  відвертали  погляди.
         Людей  було  дуже  багато.  Дехто  із  них  сиділа  на  стільцях  попід  стінами,  інші  стояли,  а  ще  інші  просто  сновигали  поміж  ними.  В  повітрі  панував  неспокій,  занепокоєння,  сум’яття,  тривога  і  острах.
         Відчинилися  одні  з    численних    дверей,  і  за  ними  зникла  мати  з  немовлям.  Дитина  кричала  і  за  дверима.  Ангел  підійшов  ближче  і  прочитав  табличку  на  дверях  "Хірург-онколог".  Люди  стиха  перешіптувалися.  За  дверима  чувся  плач  немовляти.
         Ангел  подивився  вздовж  коридору.  Багато  дверей  зліва  і  справа.  Черги  стомлених  людей  біля  них.  Він  відчував  тривогу    кожної  людини.  Їх  страждання  і  болі  гнітом  лягали  йому  на  плечі.  Пекли  і  боліли  зламані  крила.
         Із  сусідніх  дверей  на  милицях  вийшов  старенький  дідок.  За  ним  слідом  з’явилася  червонощока  молодиця  в  білій  шапочці  та  білому  халаті.  «Ану,  хутчіш  за  мною!»  -  прикрикнула  вона  на  дідуся  і,  обігнавши  його,  зникла  за  поворотом.  Дідусь  закивав  головою,  намагаючись  швидше  переставляти  милиці.  Коли  він  дійшов  до  повороту,  молодиця  уже  нервово  тупала  ніжкою  метрів  за  сто,  перед  дверима  до  іншого  коридору.  Ангел  поспішив  туди.
         Коридорів  було  багато.  Зліва  і  справа  безліч  дверей.  За  дверима  ліжка.  На  ліжках  –  люди.  Панує  зловісна  тиша.  Від  щойно  вимитої  підлоги  тхне  хлором.    Ангел    спроквола  йшов  по  коридору,  тягнучи  за  собою  зболені  крила.
         Та  зненацька  він  натрапив  на  ліжко.  Воно  стояло  біля  стіни  коридору,  а  на  ньому  лежала  стара,  сива  і  зморщена  бабця.  Ангел  почув  кроки  і  оглянувся.  До  бабці  наближалася  гарна,  висока  лікарка,  у  свіжовипрасуваному  халатику  і  в  модельних  черевичках  на  підборах.  Він  навіть  і  не  стямився,  як  бабця  підхопилася  з  ліжка  і  кинулася  навперейми  до  лікарки.
-  Це  вам,  це  вам,  -  зашептала  вона,  тремтячими  руками  запихаючи  в  кишеню  халата  складену  удвоє  купюру.
-  Та  що  ви,  що  ви,  не  потрібно,  -  стиха  опиралася  лікарка,  засовуючи  купюру  углиб  кишені.
-  Не  хвилюйтеся,  все  буде  добре,  -  промовила  вона,  і  зацокала  каблучками  у  своїх  справах.
Бабця  сухенькою  ручкою  перехрестила  їй  спину  навздогін.
         Запахло  шинкою.  Двері  ліворуч  були  прочинені,  і  Ангел  зазирнув  у  них.  На  столі  розкладені  сало  та  ковбаси,  квашені  помідори  та  огірки,  оселедець,  парує  картопля,  гіркою  нарізаний  хліб,  горілка,  вино,  мінералка.  «За  здоров’я!»  -  сказала  чорнява  жіночка  і  перехилила  чарку.  Інші  жінки  швиденько  зробили  те  саме  і  прийнялись  закусувати  гарячою  бараболею.  «Старша  сестра»  -  прочитав  напис  на  дверях  Ангел.
         По  коридору  йшов  молодий  хлопець.  Худий,  лисий,  змучений  –  він  заледве  переставляв  ноги,  тримаючись  рукою  за  стіну.  Дійшовши  до  потрібних  йому  дверей,  стомлено  опустився  на  скрипуче  ліжко.
         Невдовзі  Ангел  почув  щирий,  світлий,  дзвінкий  голосочок.  Співала  дівчина.  Срібний  голос  вдарявся  у  стіни,  підносився  до  стелі  і  розливався  навсібіч.
«Небо  і  земля,  Небо  і  земля,
Нині  торжествують.
Ангели  й  люди,  Ангели  й  люди
Весело  празнують»
         Ангел  побачив  молоду  дівчину,  одягнену  в  білий  кожушок.  У  неї  були  голубі  очі  та  світле  волосся.  Поряд  неї  стояв  високий,  чорнявий    хлопець.  Він  теж  був  одягнений  у  білий  кожушок  і  підспівував  дівчині.  Молоді  голоси  летіли  по  коридору  і  наповнювали  простір  радістю  та  щастям.
         Кволо  виходили  з  палат  хворі,  аби  подивитися  на  тих,  хто  співає.  Почали  визирати  з  дверей  лікарі  та  медсестри.
         Рвучкою,  розмашистою  ходою  йшов  церковний  служитель    і,  вмочуючи  щітку  у  пластмасове  відро,  кропив  наліво  і  направо,  примовляючи:  «Іорданською  водою  Іісус  охрещається!»  За  ним  поспішав  чоловік,  котрий  в  одній  руці  ніс  те    відро,  а  в  іншій  шестилітрову  капронову  каністру,  теж  наповнену  водою.  А  позаду  них  йшла  дівчина,  несучи  в  руках  целофанові  пакети  з  наколядованим.
«Христос  родився,  Бог  воплотився
Ангели  співають,  Царіє  вітають,
Поклін  віддають,  Пастиріє  грають,
Чудо,  чудо  повідають».
         Чудові  голоси  заворожували.  Служитель  навсібіч  кропив  щіткою  і  поспішав  далі,  вперед.  За  ним  невідривно  біг  чоловік  з  відром.
         А  до  дівчини  з  целофановими  пакетами  сходилися  пацієнти  та  медсестри.  Кожен  давав  чи  то  гроші,    чи  то  коробку  шоколадних  цукерок.  Дівчина,  мило  посміхаючись,  ховала  все  те  до  пакетів.
         Люди  поволі  розходилися  кожен  у  свою  палату.  За  ними  тягнувся  шлейф  сумних  думок.  Медсестри  радо  поверталися  до  свого  столу.  А  в  кінці  коридору  затихав  голос:
«Ангели  й  люди,  Ангели  й  люди
Весело  празнують»
         Ангел  тихо  заплакав.  Він  так  хотів  побувати  на  Землі.  Він  так  просив,  щоб  його  відпустили.  Зрештою,  він  порушив  заборону  і  утік,  аби  попасти  сюди.  І  ось  він  тут,  хоча  й  з  поламаними  крилами.
Та  він  знає,  що  потрібно  робити  людям.  Потрібно  покаятися!  Вимолити  прощення!
-  Люди,  -  кричав  Ангел,  -  покайтеся!  Залиште  беззаконня  своє!  Віруйте!
Він  кричав  щосили.  Кричав  довго  і  наполегливо.
...  Та  чи  хто  почув?...  Хоча...  Може,  ви  чули  голос  Ангела?

29.01.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389645
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 04.01.2013


Любов Ігнатова

Пра-прадід мій був вільним козаком

Пра-прадід  мій  був  вільним  козаком-
Гуляв  собі  з  шаблюкою  степами...
Йому  дружина  під  сліпим  вікном  
Сорочку  вишивала  молитвами.  
І  клала  хрестиком  стібочок  до  стібка,
Червоне  з  чорним  попереплітала,
Щоб  був  здоровим,  як  Дніпро-  ріка,
Ворожа  куля  щоб  не  наздогнала...
Вже  виплакалась  свічечка  давно...
І  руки  стомлені  на  вишивці  спочили...
В  колисці  спить  малесенький  синок,
І  сниться  йому  коник  буйногривий...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389823
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 04.01.2013


Мирослав Вересюк

ДО ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

А  твоє  прізвище  Василю,  
Дісталась  ще  сволоті  цій,
І  я  себе  не  пересилю,
Та  плюну  межи  очі  їй!

Це  він  нащадок  тих  катів,
Що  мордували  Україну!
Розкаятись  не  захотів
І  не  зігнув  в  скорботі  спину.

Це  він  очолює  колону,
Затятих  прихвоснів  Кремля!
Вони  нас  тягнуть  до  полону,
Як  їх  породжує  земля!?  

Вгодовані,  лискучі,  ситі,
Як  носиш  земле  цю  потвору,
В  тобі  волають  ними  вбиті
І  жертви  мук  Голодомору!

Пора  судити  комунізм,
Та  кодло  їх  заборонити!  
Бо  це  страшніше  за  фашизм,
І  це  потрібно  вже  робити!

Ти  також  будеш  на  суді,
Обвинувач  і  потерпілий  ,
Щоб  їхні  ідоли,  вожді
На  троні  більше  не  посіли!

Пройдуть  роки  і  час  мине
І  будуть  Симоненка  знати,
Лише  такого,  як  поет,
Любити  будуть,  пам’ятати!

20.12.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386453
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 04.01.2013


Наталя Данилюк

Два янголи

Опусти  мене  тихо  додолу
На  сатинових  крилах  своїх.
На  зимову  печаль  захололу
Облітає    замріяно    сніг,

Наче  свіже  пелюстя  жасмину,
Що  роздмухав  легкий  вітровій.
Снігопад  побілив  скатертину,
Силует  розпрозоривши  твій.

Замережили    ніч    заметілі,
Загортаючи  Всесвіт  крильми,
Ми  з  тобою  два  янголи  білі
На  криштальній  долоні  зими.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389536
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 03.01.2013


Любов Ігнатова

Твій вихід, маестро

Не  буду  я  плакать...  Не  буду!
Ну  де  ж  ти  ,моя  сила  волі?  
У  цьому  театрі  абсурду  
Ведучі  не  гратиму  ролі!
Метнулася  стрімко  куліса.  
Відкрилися  нутрощі  сцени.
Тепер  я  уже  не  актриса,
Отож  не  дивись  так  на  мене!
Слова,  як  птахи  чорнопері  ,
 Злітають  під  вибух  оркестру...
Сьогодні  відсиджусь  в  партері.
Сьогодні  твій  вихід,  Маестро!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389520
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 03.01.2013


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Валентина Бута :: Кольори

Прихили    до    мене    кольори,    
 Скільки    там    лишилося    ще    жити,
 Синь    небес    і    золотаве    жито
 Хай    зі    мною    будуть    до    пори.

     Прихили    на    мій    короткий    вік
     Свіжу    зелень    весняного    степу,
     Бірюзу    морської    хвильки    теплу
     І    прозору    прохолоду    рік.



 Подаруй    наприкінці    доріг
 Пурпуровий    захід    сонце-світу:
 Надвечір’я    згадує    прожите    –
 Хай    зігріє    серце    до    пори..


     Хай    зійде    на    край    мій    благодать
     Ніжністю    рожевого    світанку,
     Хай    веселка    із    дощів    серпанку
     У    прийдешнє    міст    перекида.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389223
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 03.01.2013


Віктор Ох

Ніжність

–  Знає  про  теє  світ  всенький,
як  тебе,  мила,  любив!
Йди-но  сюди,  дорогенька,
я  тобі  кільки  купив.


----------------

На  фото  власна  робота

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389170
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 03.01.2013


Патара

Шипітиму весь рік, тримайся!!!

Я  знаю  що  не  ідеальна,
Але  й  такі  у  світі  є...
Недопрацьовую  у  спальні,
Що  вдієш,  кожному  своє.
Можливо,  не  така  газдиня,
Яку  тобі  бажала  мати...
Та,  можеш  ти  мене  від  нині
Змією,  запросто,  назвати.
Забудь  про  милиці,  коханий,
Тебе  я  пальцем  не  торкнуся.
Зміїний  рік  ось-ось  настане,
Та  не  лякайся  ти  укусів.
В  новому  році  це,  на  диво,
Найкращим  буде  компліментом.
Тож  скористайся  цим  щасливо
І  не  прогав  свого  моменту!!!



2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389002
дата надходження 31.12.2012
дата закладки 31.12.2012


Любов Ігнатова

Ти розтікся світлом на долонях

Ти  розтікся  світлом  на  долонях,
Доторкнувся  вітром  до  плечей,
Квіткою  зацвів  на  підвіконні,  
Увійшов  у  плетиво  ночей...
Як  спішу  на  зустріч  я  до  тебе,
То  по  щастю  босоніж  ступаю,
Доторкаюсь  крилами  до  неба,  
Серцем  усю  Землю  обіймаю!
Б'ється  в  грудях  пташка  полохлива,
І  передчуття  пульсує  в  скронях...
Я  іду  в  очікуванні  дива...
Ти  розтікся  світлом  у  долонях...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388837
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 31.12.2012


Леся Геник

Переддень…

У  переддень,  у  світлий  переддень
Гучного  свята  і  дзвінкої  мрії
Ялиця  притулила  до  дверей
Скуйовджене  вітрами  лісу  гілля.

А  ген  зі  сховку  глипа  мішура
І  червоніють  повнощокі  кулі  -
Передпора,  тремка  передпора
Позавтрашнього  в  золотій  шкатулі.

І  серце  жде,  принишкло  межи  віть,
Гадкуючи  тринадцятці  на  щастя,
Коли  злетить  з  числа  остання  сіть
І  пригубити  мить  висотну  вдасться

Та  наловити  жменями  зірок
З  розсипаних,  осніжених  феєрій.
За  дзеньком  дзеньк,  за  торком  чуйний  торк
Очікувано-вгаданих  містерій...

У  переддень,  у  теплий  передчас
Позавтрашного  радісного  свята
Звучить  мінорно  мрії  тихий  глас,
На  гіллі  білопінно  марить  вата...
(30.12.12)

************************
З  прийдешніми  святами  усіх!!!**********
************************

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388862
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 31.12.2012


Олег Завадський

Зимовий ліс

Це  вміють  лише  дерева  –
Скидати  на  зиму  одіж.
І  голі  в  пургу  лютневу
Стоять  на  снігу  босоніж.

Понурі  стоять,  мов  бранці,
Що  вивели  їх  на  розстріл.
Пугикне  пташина  вранці  –
Зірветься  той  крик  на  постріл!

І  –  тиша…
                             Лише  на  коси
Впаде  полохливо  іній.
Дерева  стоять,  як  досі.
Розстріляно  їхні  
Тіні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388279
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012


silvester

Отморозок

Милости  прошу  Твоей,  Морозко!
Сжалься  над  последним  дураком.
Падаю  к  ногам  твоим,  безмозглый,
С  непомерно  страстною  тоской.
Помнишь  ли  меня?  Сидел  под  елью,
В  январе  тут,  пьяным  вдрабадан.
Опоила  отворотным  зельем
Бабка-ведьма,  кажется,  тогда
Вусмерть.  А  зовут  меня  -  Емеля,
Обалдуем  кличут  иногда.
От  избушки,  что  на  ножках  курьих
На  опушке  у  холма  стоит,
Я  давай  ползти  к  речушке,  с  дури,
Где  случайно  щуку  изловить
Вышло  окаянною  рукою.
Нет  с  тех  пор  ни  сна  мне,  ни  покоя.
Рыба  русским  языком  вещала:
-  Загадай  желанье,  Емельян,
Сделать  богатеем  обещала,
Мол,  вовеки  будешь  сыт  и  пьян.
Плавниками  указала  ель  мне:
-  Доползи,  и  сядь  лицом  на  юг.
Выскользнула,  выпучивши  бельма,
И  нырнула  мигом  в  полынью...
Выполнил,  как  есть,  её  науку,
К  ели  выполз,  сел  к  стволу  спиной.
Вскоре  обуяла  злая  скука,
И  пришлось  заснуть  крестьянским  сном...
Спал  недолго.  Просыпаюсь  -  рожа
С  бородой  склонилась  надо  мной,
В  красной  зимней  шапке  из  рогожи,
Почему-то  щерясь  озорно.
Слышу:  -  А  тепло  ли  тебе,  паря?
Отвечаю:  -  Дед,  ты  что,  дурак?!
Кулачищем  двинул  прямо  в  харю,
И  добавил  матерную  брань.
-  Обещала  щука  самоцветов,
Серебра  и  золота  сундук.
Что  стоишь,  болезный?  Чай  не  лето!
Подавай  сокровища,  дундук!
Посохом  ты  стукнул  по  балде  мне,
Сразу  отморозило  мозги.
Зимний  лес  тотчас  накрыла  темень
Жуткая,  что  не  видать  ни  зги...
Ползал  три  недели  по  сугробам  -
Все  дороги  вьюга  замела.
Проглядела  все  глаза  зазноба...
Дед  Мороз,  прости,  не  помни  зла!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388294
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012


Дід Миколай

БО ЇХНІ БАЛАЧКИ ПУСТІ

Ну  сколька  на  нєрви  нам  капаті,
Привиклі  вгадовані  спаць.
Пора  вам  вжє  задніцу  драпаті:
Наєлісь  пакращенья,  -  зляць.                

Да  хваціт  па  углАм  балакаті,
Досіць  вам  дурня  ламать,
Привиклі  в  платочєк  поплакаті.
Пара  на  зямлє  попахать!

І  сколька  вам  можна  даваті,
Привиклі  смотрі  только  брать.
Пора  вже  лапаті  вам  браті:
Чі  можа  вам  руцьки  балят.

Потрєбна  сємю  годуваті,
Чі  буду  за  вас  гадувать.
Пакращеньє  хватіть  шукаті,
Да  сколька  вас  бля  ратувать.

Закончалось  хваціць  балякаті,
А  гдє  для  вас  су      всьо  брать.
Пора  вам  з  салфєтачкі  лакаті,
Шоб    больша  нє  било  чем  ср    .

Р.С.  Ну  скільки  вже  можна  терпіти,
               Приматів  на  нашім  хребті.
               Невже  не  пора  зрозуміти,
               Що  їхні  балачки  пусті.

.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388126
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 27.12.2012


olesyav

Чорнобривцева розмова з мамою

Матусю,  рідна,  журишся...  Чому?
Леліє  чорнобривці  осінь,
Та  ти,  як  безліч  сподівань  тому,
Така  нестримно-юна  й  досі.

А  знаєш,  мамо,  я  ж  іще  мала.
Дозволь,  сховаюсь  у  долоні  -
Сльозами  вимолю  з  чола
Твої  тривоги  невгамовні.

Пригадуєш,  мамусю,  пíсні  ті,
Колисані  у  теплих  зливах?
А  наші  мрії  звабно-золоті
У  насінинках  чорнобривих?

Повіриш,  нене?  -  Бережу  сама
Насіння  те  в  душі-торбинці.
Усе  для  доні...
Вірю  –  і  вона
Також  полюбить  чорнобривці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359758
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 27.12.2012


olesyav

Навіяне кавою марення

Мій  любий  фантоме,
Присядьмо  на  каву.
Не  скаже  нікому
Зима  завіконна,
Що  Вас  я  зіткала
 
З  найтоншої  ниті
Замрії  і  суму.
Душею  сповиті
Ці  марення  миттю
Хай  тиша  відлунить.
 
Мовчання  між  нами
Ніхто  не  порушить.
Хіба  лише  панна
З  картини  у  рамі
Загляне  у  душу.
 
Та  час  осоружний
Свічу  мерехтливу
Лукаво  примружить.
А  ми  з  Вами,    друже,
Полинемо  дивом
 
В  думках    невагомо
У  сутінки  зали.
І  геть  заборони,
Мій  любий  фантоме.
 
Присядьмо  на  каву…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388171
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 27.12.2012


Любов Ігнатова

В прозорій тиші

В  прозорій  тиші,
Де  міліарди  снів,
Вітер  колише
Те,  що  сказать  не  смів...
Нас  розділяє  моя  німа  печаль
На  жаль...
Вдягнувши  маску  
Без  прорізі  очей,
Згадаю  казку
Недоспаних  ночей.
Ми  забуваєм  усе,  що  відбулось,-
Так  нам  здалось...
Іду  до  тебе-
Рахую  кожен  крок,
Вдягаю  небо  
У  вишивку  зірок;
Вертаю  сонце  у  ті  щасливі  дні,
Де  ми  одні...
Ми  знов  зустрілись  
На  перехресті  снів.
Слова  відкрились
Що  ти  сказать  не  смів...
Дано  нам  в  п'єсі  зіграти  другий  акт-
То  був  антракт...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388088
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 27.12.2012


Адель Станіславська

Знов

Знов  легкоступом  близиться  Різдво.
Поза  плече  сплива  чергова  віха...
А  тиха  радість  сповнює  єство  -
дитинства  дивна  осяйна  утіха,
коли  прозоро  дихає  кришталь
у  цих  сніжинах  біломармурових,
накинувши  туману  сизу  шаль
поверх  пахучих  гілок  смерекових.
Коли  рипить  насніжено  мороз
у  такті  кроків  піснею  дзвінкою,
немов  отой  музика-віртуоз,  
що  ноти  виколісує  рукою
з  глибин  душі  на  диво  слухачам...
І  вже  колядка  голос  озиває,
до  світу  лине  білим  лелечам,
у  храмі  серця  Господа  вітає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387755
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 26.12.2012


Любов Ігнатова

Жебрак

В  переході  жебрак  тихо  грав  на  гітарі  етюди,  
А  на  плечі  його,  ніби  горе  всесвітнє  лягло...
Мов  мурахи  снували  натомлені  буднями  люди,
А  на  коміри  їм  осідало  жебрацьке  тепло...
А  він  грав,  як  востаннє,неначе  на  гала-концерті;
Звуки  сил  набирались  з  його  непроплаканих  сліз...
Найдорожчий  свій  скарб-стареньку  гітару  потерту,
Він,  немов  наречену,  до  шлюбного  ложа  поніс...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387287
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 26.12.2012


Наталя Данилюк

Не бийся так у шибку, сніговію…

Не  бийся  так  у  шибку,  сніговію,
Не    огортай    трояндові    кущі...
Ще    крапелину    літечка    лелію
На    денці    білокрилої    душі.

Іще  світанки  пахнуть  споришами,  
У  свіжих  росах  викупався  хміль
І  теплі  ночі  срібними  дощами
Лавандову  цілують  заметіль.

Терпких  вишень  розсипані  коралі
На  килимках  зелених,  ніби  крам,
І  виткали  на  кроснах  верби-ткалі,
Леліткові    серпанки    вечорам.

І  я  в  житах,  як  маківка,  хмелію
В  п'янких  обіймах  ситцевих  вітрів
Допоки  ти,  мій  білий  сніговію,
Так  безпорадно  бавишся  у  гнів!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387438
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 25.12.2012


Віктор Ох

КОЗА ЗОРЬКА І СОБАКА ДЖУНА

(казочка)

Жила  собі  на  світі  Собака  Джуна.  Була  вона  в  одного  господаря  на  службі  –  охороняла  двір.  Службових  обов'язків  в  неї,  власне,  було  небагато:  подавай  голос  –  тобто  гавкай  –  коли  хтось  в  двір  заходить,  і  більш  нічого.  Поскільки  сторонні  заходили  до  них  не  так  і  часто,  то  Джуна  гавкала  ще  й  на  кротів,  які  іноді  зосліпу  потрапляли  в  її    поле  зору,  залишаючи  терикончики  землі;  гавкала  на  чужих  котів,  що  із  цікавості  ходили  по  паркану,  заглядуючи  в  їхній  двір;  іноді  Собака  гавкала  й  на  господареву  Козу  Зорьку.  Господареві  не  подобалось,  що  Джуна  даремно  здіймала  тривогу,  і  тоді  він  сварив  її,  або  навіть  раз-другий  бив  палицею.
-  Ну  що,  догавкалась?!-  зловтішалась  в  таких  випадках  Коза.
Джуна  трохи  сердилась,  гарчала,  але  швидко  забувала  прикрий  інцидент.
Як  і  Собака,  Коза  теж  стояла  на  прив'язі.  Цілими  днями  вони  були  поряд  і,  хочеш  не  хочеш,  доводилось  спілкуватись.
 Щоб    продемонструвати  свою  вищість,  Зорька  задавала  Джуні  різні  абстрактні  запитання,  конкретні  відповіді    на  які  не  зміг  би  дати  жоден  дипломований  філософ.  Джуна  -  добра  душа  -  вряди  годи  прислухалась  про  що  там  просторікує  "мудра"  Коза.
Ось  і  цього  дня  Зорька  спитала  в  Джуни:
-  Скажи  мені,  Собако,  ти  можеш  назвати  своє  життя  яскравим?  Тобі  вдається  уникати  сірої  повсякденності?
Джуна  призупинила  помахи  хвостом:  
-  Не  знаю,  не  задумувалась  над  цим.  Живу  собі  та  й  годі.
-  От-от!  Так  і  життя  пройде,  а  ти  бездумно  проіснуєш,  наче  ота  трава,  що  росте  в  дворі  і  по  якій  я  топчуся.
-  Гав!-  вигукнула  Джуна.-  Яка  в  мене  може  бути  яскравість  чи  різноманітність  в  житті,  коли  я  сиджу  на  цепу.  Я  прив'язана  до  своїх  щоденних  обов'язків.  Я,  хоч  і  не  трава  і  маю  ноги,  могла  б  пересуватись,  але  я  не  вільна.
-  Свобода,  несвобода  -  поняття  відносні,-  ремиґаючи,  заявила  Коза.-  Я  он  теж  стою  на  прив'язі,  але  я  володію  прихованою,  таємною  свободою.
-  В  чому  ж  вона  -  ця  твоя  таємна  свобода?
-  Бе!-  сказала  Коза.-  Вона  в  наявності  вибору.  Я  весь  час  вільна  вибирати:  чи  мені  пощипати  травичку,  чи  погризти  гілочку,  чи  попити  водичку,  яку  залишив  господар,  чи  погризти  бурячок;  чи  помовчати,  чи  побекати;  чи  постояти,  чи  полежати;  чи  під  час  доїння  спокійно  віддати  Господареві    все  молоко    чи  покомизитися,  щоб  він  трохи  зі  мною  помучився.
-Гав-гав,-  сказала  Собака.-  Яке  відношення  мають  всі  ці  буденні  дрібниці  до  справжньої  Свободи?
-  Нє-е!  Все  наше  життя  складається  з  дрібниць.  Я  вмію  втішатись  приємними  дрібницями  й  дурницями.  А  ще  я  вмію  очікувати  щось  небуденне,  наприклад,  день,  коли  Господар  поведе  мене  на  прогулянку  в  ліс  поласувати  молодими  пагінцями  кущів  чи  до  сусідського  цапа.Часто  саме  очікування  цікавіше  того,  що  очікуєш.
-  Я  завжди  очікую  вранішню  і  вечірню  порцію  супу  від  Господаря,-  зізналась  Джуна,-  і  не  сказала  б,  що  очікування  супу  краще  ніж  сам  суп.
-  Бе  на  тебе!-  презирливо  бекнула  Коза.  -  Ти  просто  обмежена,  тупа  животина.Ти  боїшся  випробувань,  перемін.Ти  сама  не  бажаєш  різноманітності  в  своєму    житті.  Ти  –  гаврик  –  тобто  сіра,  пересічна  особина.
-  Гав..,  гав..!  –  ображено  лаялась  Собака,  бігаючи  навкруг  кілка,  до  якого  була  прип'ята.
Дошкульні  слова  Зорьки  зачепили    її  за  живе,  збуривши  в  голові  безкінечний  вихор  одноманітних,  настирливих  думок.
Коза  відійшла  від  Собаки  на  скільки  дозволяла  прив'язь,  демонстративно  повернулась  задом  і,  нахиливши  голову,  стала  дрімати.  Дрімати  й  спати  вона  дуже  любила,  і  собачий  гавкіт  їй  ніяк  не  заважав.  Ввечері,  коли  Господар  вилив  Джуні  в  миску  чергову  порцію  запашного  супу,  Собака  під  впливом
думок  після  розмови  з  Козою,  вирішила,  мабуть,  урізноманітнити  своє  існування,  і  зробила  нехарактерний,  винятковий  вчинок  -  перевернула  миску,  й  суп  розлився  по  землі.
Господар  розсердився,  вилаявся  і  вдарив  Джуну  палицею.
 -  Ав-в-в!-  заскавчала  Собака  й  заховалась  в  будку,  подумавши,  що  досвід  -  така  річ,  яка  з'являється  зразу  після  того,  коли  вже  непотрібна.

Господар  подоїв  Козу  і  повів  на  ніч  в  хлів.
Проходячи  повз  собачу  будку,  Зорька  бекнула  цитату  когось  з  мудрагелів:
-  Не  можеш  змінити  обставин,  зміни  своє  відношення  до  них.
-  Гр-р,-  загарчала  Джуна.
Так  в  тому  дворі  Коза  і  Собака  і  досі  поживають,  і  за  розмовами  й  суперечками  віку  доживають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387417
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 25.12.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: УКРАЇНСЬКИЙ МОТИВ

Поле,
 рідне    прабатьківське    поле,
 як    би    не    склалася    доля,
 завжди    до    тебе    горнусь.

 В    світах
 довго    не    стану    блукати,
 а    повернуся    до    хати    –    
 в    рідну    пракиївську    Русь.

       Мотив    звучить,    веде,
       у    неозору    даль.
       І    ти    чекай,    мене,
       з    усіх    доріг    чекай,
       коханий    край!


 Доле,
 небом    дарована    доле,
 дай    мені    розуму    й    волі    –
 я    тобі    серце    віддам.

 Ніде    
 я    не    прошу    собі    раю,
 тільки    якби    в    ріднокраї
 не    поселялась    біда.

         Мотив    звучить,  веде,
         у    неозору    даль.
         Та    тільки    ж    ти    мене    ,
         й    на    мить  не    покидай,
         і    сили    дай!


 Воле,    
 будь    непохитною,    воле,
 щоб    не    цуралася    доля
 й    поле    родило    врожай.

 За    те,    
 щоб    не    велися,    як    вівці,
 в    згоді    жили    українці    –
 жити    й    померти    не    жаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387437
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 25.12.2012


Любов Ігнатова

Новий рік (дітям)

В  домі  пахне  теплим  святом,  
Паперові  скрізь  сніжинки,
Подаруночків  багато  
Заховалось  під  ялинку.
І  для  мене,  і  для  тата,
І  для  мами,  й  для  сестрички.
Дуже  любить  дивувати
Чудо-  нічка-новорічка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387398
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Віталій Назарук

До дня народження Миколи Верещаки

Ми  пам’ятаємо  тебе,  наш  друже,
Ти  відлетів  і  з  нами  вже  нема,
Лиш  твої  вірші,  як  червона  ружа,
Окраса  сайту,  сяють,  хоч  зима.

Сьогодні  ти  на  рік  зробився  старший,
Та  вірші  не  старіють,  як  душа,
Ти  другом  залишився  в  серці  нашім,
Хоча  життєва  пройдена  межа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387286
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Мазур Наталя

Михайло Плосковітов – романтик із житомирських шляхів

.    2012  року  у  Луганську  побачила  світ  авторська  збірка  поета  із  Житомирщини  –  Михайла  Аркадійовича  Плосковітова  «Вона  кохає».  Наклад  100  примірників.
     Книга  має  три  розділи:  «Життя,  яким  воно  є»;  «Доторкнутися  до  небес»;  «На  два  серця».
Перший  розділ  вміщує  громадянсько-патріотичну  лірику,  другий  –  лірику  кохання.  До  третього  розділу  увійшли  вірші,  написані  у  співавторстві  з  Людмилою  Ганяк,  Марічкою  Юськів,  Тарасом  Кушніром.  
     У  передмові  до  книги    М.Д.Малахута,  головний  редактор  ТОВ  «Книжковий  світ»,  де  і  вийшла  збірка,  пише:  «Михайло  Плосковітов,  незважаючи  на  молодість,  талановитий  поет  і  зрілий  майстер  художнього  слова.  Вірші  його  відзначаються  оригінальними  метафорами,  епітетами,  порівняннями.  Вони  глибокозмістовні,  виписані  на  взірцях  української  поетичної  класики,  з  традиційною  українською  палітрою,  високою  культурою  ошатної  мови».
     Читаючи  збірку,  розумієш,  що  очі  поета  бачать  усі  реалії  життя  набагато  глибше,  ніж  те  видно  звичайним  людям.  Тому  не  дивно,  що  його  громадянська  лірика  сповнена  болю  за  безхатченків,  за  дітей-сиріт,  за  одиноких  людей  похилого  віку.  
     Окрасою  збірки  є  лірика  кохання.  Вірші,  що  увійшли  до  цього  розділу,  відкривають  читачеві  поета-романтика.  Найпалкіші  почуття  кохання,  найщиріші  слова  палаючого  серця  звучать  у  віршах  Михайла  Плосковітова.  
     Але  кохання,  це  не  лише  усміхнене  щастя,  але  й  полин  розлуки,  довгі    дні  самоти  та  вимріяна  надія  на  зустріч.  Різнобарвна    веселка  почуттів  передана  Михайлом  Плосковітовим  дуже  чуттєво  і  щиро  у  кожному  вірші.  
     Михайло  Плосковітов  –  талановитий  і  всебічно  обдарований  поет.  Майстерно  виписані  ним  вірші  не  залишають  байдужими  нікого.  Його  поезія  лірична,  художньо  довершена,  витончена,  та  написана  від  щирого  серця  романтика  із  житомирських  шляхів.

Романтик  із  житомирських  шляхів,
Що  знає  ямби,  дактилі,  хореї,
Що  слову  дарував  чарівний  спів,
Закоханий  у  землю  і…  у  Неї…

Колись  їй  дарував  своє  тепло…
Тепер,  позбувшись  від  усіх  ілюзій,
Як  журавель  з  поламаним  крилом,
Не  зміг  летіти  й  залишився  в  тузі.

Та  він  не  здався.  Він  ще  повен  сил,
Життя  торує  польову  стежину!
Він  брат,  учитель,  друг  і  добрий  син,
А  ще,  він  любить  неньку-Україну.

То  ж  хай  зозуля  накує  роки,
Весна  зустріне  променистим  ранком!
Хай  з’явиться  сім’я  і  малюки
Обсядуть  стіл  у  кухні  за  сніданком.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387246
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Ярослав Дорожний

з новим обертом Землі

***
Творця  безмежна  сила  й  воля  є.
Він  узаконив  рух  планет  орбіти  .
Земля  вже  замінила  колесо  своє,
Підстави  святкувати  і  радіти!  

***
«Сьогодні  сонечко  нове  на  світ  вродилось,
Зростатиме  щораз  із  кожним  днем»,  –  
Довірливо  сказала  мавка,  не  приснилось,  –  
Весну  й  тепло  до  себе  привернем»

Вітаю  із  давнім  ще  трипільським  святом  народження  маленького  Сонечка,  коли  земля  повертається  у  новий  оберт,  на  довший  день!
   
23.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387196
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Ліоліна

Кінець світу. Нашого

Я  хочу  прокинутись  поряд  з  тобою,
Дивитись  на  сонні  повіки  твої,
Щоб  насолодитися  річчю  простою  –
Лиш  знати,  що  маю  тебе  на  Землі.

Щоб  бачити,  як  твої  лагідні  очі
Розтоплять  в  душі  моїй  холод  і  лід.
Щось  сни  мені  дивне  таке  напророчать,
А  чи  дослухатись  до  них  мені  слід…

Чи  вічний  цей  світ,  де  ти  є,  я  не  знаю.
Чи  був,  я  не  знаю,  чи  буде  ще  він?
По  всьому,  що  ера  закінчилась  раю,
Бо  чула  по  ньому  печальний  я  дзвін.

Та  вчора  скінчився  той  світ,  у  якому
Прокинутись  разом  могли  я  і  ти.
Я  в  новий  пішла,  ти  лишився  в  старому.
Тепер  у  нас  різні,  так,  різні  світи.

Я  не  повернуся.  Ти  не  перестрибнеш
Межу,  що  створили  самі.  Ми  самі.
Світи  розлітаються  далі  і  глибше
У  різних  Галактик  холодній  пітьмі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387049
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Лілія Ніколаєнко

Вогонь закам’янілий поміж нас…

Вогонь  закам’янілий  поміж  нас
Байдужістю  спалив  сади  едему.  
Скували  душу  ланцюги  образ
Згасає  сонце  і  палає  темінь...

Вже  пам'ять  обтрусила  ніжний  цвіт,
Мереживо  зірок  порізав  вітер.
Чи  варто  щастя  кликати  навзрид,
Коли  воно  мінливе,  перелітне?

Вплітаю  серце  у  вінки  безсиль,
І  проти  течії  пливу…  в  нікуди!
Як  плід  медовий  отруїла  гниль,
Так  світлу  пам'ять  заплямують  люди.

Несказаним  ридає  висота,
У  келихи  безсоння  ллються  вірші
Про  те,  що  ти,  на  жаль,  не  прочитав
Моє  кохання  між  рядками  тиші…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387088
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.12.2012


Віктор Ох

Де брати сили

(психотерапевтичне)

Дружище,  старина,  прости  за  пустословие,  
за  русский  стих  от  недоземляка,
но  в  календарь  взглянувши  внове,  я
увидел  дату.  И  наверняка.  
Ура,  не  рухнул  мир  и  быть  рассвету  снова.  
Увы,  в  грядущий  день  всё  повторится  –
и  вечное  засаленное  Слово
и  многие,  пожеванные  лица.  
И  среди  этой  повседневной  круговерти,
одно  лицо,  что  я  вручную  сделал,  
мне  улыбнется  ласковее  смерти,
и  с  жизнью  вечной  повстречаюсь  смело?
А  может  поживу  неделю,  месяц,
пусть  на  огне  кипит  моя  реторта,  
а  руки  глину  ласковую  месят  
во  славу  Бога,  что  похож  на  Черта.  
Добра  и  Зла  известны  очертания,
их  суть  и  их  последствия  -  загадка,
их  прояснить  -  достойное  призвание,  
но  где  бы  сил  добыть  себе  украдкой?
           
             22.12.12      
         (Юрген  Пті)

-----------------------


Не  загрузати  в  труднощах  життєвих!
Забути  про  печаль!  Відкинуть  страх!  
Минуле  і  майбутнє  –  несуттєве!
Теперішнє  тримати  лиш  в  думках!
Дарма,  що  не  вдається  всіх  любити!
Не  може  маятник  хитатись  в  один  бік!
Із  посмішкою  на  обличчі  легше  жити!
Збирай  лиш  позитивне  за  свій  вік!

           22.12.12
             (В.О.)

===================

P.S.  На  фото  керамічна  маска  роботи  Юргена  Пті

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387124
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Юхниця Євген

Моя соседушка вернулась из вип-клуба ) ) )

Проснулся  ночью  от  удара  стильной  дверцы  -
Мечта-соседушка  вернулась  из  вип-клуба.
Она  -  конфетка,  упование,  голу́ба,
А  -  незнакомы  мы,  что  в  вобщем,  неважнецки.

Опять  выскакиваю  на  площадку  голым,
(не  то,  что  голым,  а  в  халате,  по  домашнему),
Опять  ко  мне,  как  к  бомжеваткину  гаражному
Высокомерным  обратится  протоколом.

"Так,  брысь  с  дороги,  вишь  -  иду,  устала  -  понял?"
И  -  засыпать  мне  -  в  ней,  в  признательной  агонии...

Вот,  неужель  -  ниччё  не  чувствуют  красавицы,
Когда  мы  часто  на  глаза  им  попадаемся?

23.12.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387041
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Юхниця Євген

І…впізнала сестра чоловіка) ) )

Під...вже  літній  мужик  –  молоденькій
Капчури́  -  під  ялинку,  в  дарунок:  
«З  покриттям    «Gore-Tex»-ним,  новеньким
Тепле  –  рант,  супіна́тор,–  чаклунне!
Носи,  лапонько,  наче  кохання  -
Перше  наше,  високе,    останнє!»

Аж...аж  пчихнула  ма́ся  поволі
На  свою  невлаштовану  долю.
«Це  ж  –  робоче  взуття...Що  я  –  бабця,  
На  базарі  стояти  з  цибулею?..»
І  -  давай  чоловіка  по  ...спинці
Щедро  дякувать  й  споро  –  бамбулою.

Тут  набігли  готельні  служаки,
Піднялися  на  зойки  з  «ресепшену».
І...одна  з  прибиральниць,  друзяка,
Упізнала  мужчину  збентежено...:
«Ти  ж  -  моїй  сестрі  вчора  увечері
Дарував  це  ж  взуття  -  розщебечено...»

Йшов  додому  дядя́к  незадачий.
Й  мислив:  в  чому  ж  причина  невдачі:
Що  готелі  вже  –  не  анонімні?  
Чи  тому,  що  сестра  в  жінки  –  відьма?

23.12.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387039
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Мазур Наталя

Мамо рідна кохана (Автор мелодії - Віктор Охріменко)

Вітерець  лебедино,
Вітерець  лебедино,
Вітерець  лебедино
Мої  думи  несе.
Мама  рідна,  єдина,
Мама  рідна,  єдина,
Мама  рідна  єдина
Зрозуміє  усе.

У  час  коли  в  замріяній  долині
Спадає  в  роси  пісня  солов'я,
Як  у  дитинстві,  по  м'якій  стежині,
Уздовж  подвір'я  йду  до  хати  я.

Хата  вишнями  вбрана,
Хата  вишнями  вбрана,
Хата  вишнями  вбрана  -
Мій  початок  доріг.
Мамо  рідна,  кохана,
Мамо  рідна,  кохана,
Мамо  рідна,  кохана,
Ти  -  життя  оберіг.

Матуся  сива  жде  біля  порогу
У  хусточці  терновій  на  плечах,
І  крізь  одвічну  за  дітей  тривогу,
Любов  ясніє  в  маминих  очах.

Мамі  рідній  благання,
Мамі  рідній  благання,
Мамі  рідній  благання
Тихо  я  шепочу.
За  твої  всі  страждання,
За  твої  всі  страждання,
За  твої  всі  страждання
Я  прощення  прошу.

Торкнуся  зморщок  на  щоці  устами,
На  серці  радість  грають  скрипалі.
За  тебе  Богу  помолюся,  мамо,
Бо  ти  для  мене  Ангел  на  землі.

17.12.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385659
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Валя Савелюк

МІЙ СТИЛЬ

...напишу  тут:  ...і  от  я  йду  польовою  дорогою...  пізня  осінь  -  поза  сумнівом  листо́пад...  недавно,  видно,  пройшов  дощ  -  світ  такий...  свіжий  і  небо...  живе  небо...  густо-зелене  озиме  жито  по  обидві  сторони  від  дороги  -  обабіч,  як  ніби  вічнозелений  газон  -  роззираюся...  

поле,  яким  іду,  облямо́ване  прямокутником  соснового  лісу,  я  у  звичній  своїй  осінній  одежі  -  шарудить  шкіряний  плащ  мій  (із  неякісної  шкіри  зшитий,  а  найшвидше  з  "кожзаму",  церати,  тобто,  добре  під  шкіру  підробленої),  шарф  бордовий  на  голові...  чобітки  мої  -  до  решти  стесані    підбори  -  усе  цілком  реальне...  місце  тільки  не  знайоме  і  нове...  
гарно  так  і  комфортно  йти  мені...  дивно  трішки,  як  я  тут  опинилася...  але  одразу  ж  пригадується,  що  я  тут  не  надовго  -  на  тиждень-два  зупинилася  у  селі  недалеко  від  цього  поля,  від  цього  лісу  святково-свіжого  -  у  якоїсь  доброї  старенької  бабусі  -  і  блукаю  собі  околицями,  роздивляюся  на  красоту  всіляку  світу  Божого...  

нікого  і  ніде...  тиша  і  самота  солодко  і  радісно  цілковиті...  одне  слово,  душевне  тихе  щастя  і  комфорт...  гармонія…  іду  повільно...  затишно  іду...  коли  дивлю́ся  -  вишка  така  посеред  поля,  як  козаки  колись  "горою"  називали,  із  дощок  збита,  майданчик  невеличкий  нагорі...  (знаєте  ж...  чата  ще  називали,  звідки  спостерігали,  чи  не  кури́ться  земля  крайнеба,  чи  татари  не  сунуть  підступною  хмарою  до  села…  якщо  закуриться  -  підпалювали  діжку  зо  смолою  -  сигнал  подавали  всім,  щоб  зброю  до  рук  брали  і  коней  сідлали  -  до  бою  готувалися  спішно...  а  ще  такі  вишки  робили,  щоб  спостерігати  на  випадок  польових  пожеж,  коли  хліби́    достигають  -  у  переджнив"я...)  

піднімаюся  на  ту  "гору"  -  з  висоти  краєвид  уцілому  охопити  можна...  стою  на  тому  майданчику  наверху,  тримаюся  за  теплу  до  рук  дощаницю  -  дивлюся-надивляюся:  гарно  так  усе  скрізь...  затишно  так..  вітерець  не  дихне...  хмари  прозоро-сизі  тануть  на  очах,  і  чиста  пізньоосіння  холодна  синь  глибока  все  більше  запановує  проз  них...  і  тут  помічаю,  що  увесь  цей  світ,  цей  прекрасний  і  дивовижно-простий,  вишукано-витончений  і  природний  такий,  непідробний  такий  світ  -  вібрує...  звучить  ніби...  
не  так,  щоб  десь  там  грубо  музика  грала,  чи  радіо  яке,  ні...  він  сам  собою,  внутрішньо,  об"ємно  увесь  звучить  і  вібрує,  у  ньому  живе  -  живий  ніби  ритм...  

ах,  який  ритм,  а  слова  ж  які...  вслухаюся  усією  шкірою,  кожною  клітиною  плоті  моєї  і  крові  моєї,  і  фіброю  душі  моєї  -  таку  красоту  і  таку  гармонію  уперше  відчуваю....  

зачарована  і  вражено-подивована,  захоплена  і  щось  на  кшталт  натхненної  невагомості  розправляє  у  мені  всю  свободу  внутрішнього  польоту...  я  звучу  разом  і  в  унісон  із  усім  тим  прекрасним  світом...  звучу  і  вібрую  в  ритмі  вишуканому  його...  

"на  що  це  схоже",  -  думаю...  чимось  віддалено  нагадує  танго...  але  куди  там  танго  -  тут  невагомість  і  прозорість  така,  святковість  -  бо  радість  в  усьому,  як  ніби  шовкова  тонесенька  хустинка,  витаючи  прозоро,  опадає  згори  додолу...  "Це  вірш!",  -  догадуюсь,  -  я,  ніби  всередині  вірша  якогось  опинилася...  мені  не  знаного,  але  довершеного  і  вишукано-простого...  

і  тут  хтось  грубо  потрясає  мене  за  плече  і,  ні  сіло-ні  впало,  питає:  -  Ти  голову  підняти  можеш?..  від  несподіванки  такої  жахливої,  від  обурення  грубощам  неможливим  таким,  я  хочу  повернути  голову,  аби  побачити  -  хто  це  таке  амікошонство  собі  дозволяє?!  і  відчуваю,  що  голову  я  якраз-то  повернути  і  не  можу...  кілька  разів  силюся,  а  вона  -  ані  руш...  рівно  тільки  стоїть,  не  повертається...  "та  що  ж  це..."  -  думаю...  і  навіть  страх  починає  полонити  мене...  урешті  від  тривоги  тієї  розклеплюю  повіки  -  реанімація...  мене  будять  після  наркозу...  трясуть  за  плече  -  одне  слово,  вдома...  

але,  коли  вже  голова  повернута,  процедури  усілякі  здійснені,  мене  зоставлено  і  все  стихає,  обережно  прислухаюся  у  собі  і  чую  ще  відгомін  того  світу-ві́рша,  в  якому  побувала...  у  реанімації  в  основному  сплю,  бо  "колять"  морфій,  а  через  добу,  уже  в  палаті  госпітальній  -  так  вийшло,  що  я  там  сама,  записую  на  серветці  того  вірша,  в  якому  побувала  (олівець  у  ті  часи  був  зі  мною  скрізь  і  завжди  -  в  палаті,  правда,  була  тоді  зі  мною  шарикова,  ні,  гелева  ручка  -  тонесенько  так  писала  і  легесенько  на  серветці...  а  може  й  шарикова  все-таки...)  -  не  всього,  звичайно,  але  фрагмент  з  того  вірша,  яким  звучав  ТОЙ  світ...  мені  його  тільки  до  паперу  пришпи́лити,  раділа  я,  щоб  не  зник,  а  потім  його  пригадаю  і  відновлю...  

я  діставала  ту  серветку,  яку  ховала  між  сторінками  книжки,  що  була  зі  мною  в  госпіталі  (книжки  завжди  і  скрізь  зі  мною  були...)  перечитувала  фрагмента  того  справді  не  земного  вірша  -  таку  насолоду  і  затишок  переживала...  і  це  -  у  після  операційній  палаті  госпітальній...

десь  під  вечір  прийшла  до  мене  дочка  -  Роксана  звуть  її...  я  так  зраділа,  достала  ту  серветку  і  кажу,  ось  я  тобі  вірша  абсолютно  неймовірного  прочитаю,  кусочок  із  вірша,  осьо  послухай  -  і  починаю,  розгойдуючи    рукою,  ніби  у  ТОМУ  ритмі  намагатися  ТАК!  прочитати  ті  слова...  одна  спроба,  друга...  і  відчуваю  з  жахом,  що  не  виходить  його  прочитати  ТАК...  тоді  бачу,  Роксана  дивиться  на  мене  занадто  уважно  і  спокійно...  добре,  врешті  кажу  я,  потім  колись  тобі  його  прочитаю...  і  ховаю  ту  серветку  між  сторінки...  

виявилося,  що  в  цьому  світі  ТОЙ  фрагмент  ТОГО  вірша  не  читається  і  не  звучить...  я  швидко  зрозуміла,  що  у  нас  тут  зовсім  інший  ритм,  світ  наш  вібрує  у  зовсім  іншому  ритмі  і  ТОЙ  вірш  тут  не  живе...  17  років  по  тому  я  віршів  не  писала...  так,  як  раніше  -  строфічно,  класично-ритмічно  писати  не  могла,  бо  чогось  мені  стало  здаватися  таке  писання  скучним  занадто...  а  Овен  ніколи  не  робить  того,  що  йому  робити  скучно...  

протягом  тих  мовчазних  у  поетичному  смислі  рокі́в  (вірші  я  всере́дині  себе  бачила,  просто  не  записувала  їх,  не  матеріалізувала  -  мені  і  так  цікаво,  для  чого  фіксувати,  думала  собі...)  я  ловила  себе  на  думці,  що,  якщо  я  іще  буду  писати  вірші,  то  це  будуть  зовсім  інші  вірші...  

і  от,  три  роки  тому,  так  склалися  обставини  мого  життя,  що  я  знову  
опинилася  у  поетичній  течії...  струї...  і  от  пишу  тепер  у  цьому  моєму  "рваному",  як  я  його  називаю,  ритмі  і  стилі...  здогадуєтеся  чому?..  бо  він  чимось  віддаленим  нагадує  мені  ніби  відгомін  ТОГО  ритму  Того  світу...  

настільки,  наскільки  ТОЙ  ритм  може  хоч  якось  "звучати"  у  нашому  світі...  

чи  могла  б  я  писати  класичною  строфою,  рахуючи  склади́,  розставляючи  наголоси,  вимучуючи  рими?...  -  могла  б,  звичайно,  але  сама  тільки  думка  про  таке  наганяє  на  мене  сіру  скукоту...  ні...  не  хочу...  

у  цьому  моєму  стилі  -  свобода...  та  й  нічого  я  не  вигадую,  не  підбираю,  не  вимучую...  я  -  бачу...  і  чую  -  першу  фразу,  а  тоді  швиденько  так  слова  висипаються,  римуючись  настільки,  наскільки  треба,  щоб  "тримати  правий  край"...  не  скажу,  що  я  не  працюю  -  напруження,  зосережденість,  концентрація  -  але  це  механізм,  який  запускається,  коли  починається  процес  -  сам  починається,  і  де  й  коли  захоче...  тому  знову  я  скрізь  ношу  з  собою  олівця  простого  і  блокнотика  -  і  на  підвіконні  біля  ліжка,  де  сплю,  і  на  городі,  коли  за  рослинами  своїми  доглядаю,  і  навіть  у  лісі,  коли  біжу  своїм  ранковим  годинним  маршрутом...  є  ще  в  мене  годинний  луговий  маршрут...  багато  про  все  це  (писання  віршів)  знаю,  бо  спостерігаю  за  собою  все  життя  -  я  собі  сама  дослідник  і  піддослідна...    

а  тому,  коли  мене  починають  повчати,  чи  "підказувати"  -  я  тільки  осміхаюся  дещо  скептично  і  раджу  вчителям  моїм  просто  не  читати  цього  всього,  та  й  по  тому...  самі  ж  бачите  -  такі  вірші  цікаві  і  подобаються  тим,  хто  йде  за  ними,  а  не  намагається  тягти  їх  за  собою...  хто  сприймає  такі  вібрації,  ритм...  і  таких  людей  чималенько  є...  до  речі,  там,  на  сайті,  де  ніхто  нікого  не  "товче",  у  мене  є  послідовники...  дізнаюся  я  про  своє  "учительство"  чисто  випадково  -  візьме  та  й  напише  мені  хто,  що  читає  мене  "всю"  і  "вчиться"...  я  бажаю  успіхів...  зайду  коли,  гляну,  як  там  "самонавчання"  те  просувається,  похвалю  за  якийсь  вдалий  рядочок,  чи  образ  -  але  ніколи  не  брешу...  і  ніколи  не  повчаю...  бо  це  процес  і  він  триває  у  своїм  часі  і  за  своїм  законом...  

ві́рші  живуть  не  в  нашому  світі...  наш  світ  і  наш  звичайний  стан  називають  бета-ритмом...  а  вірші  живуть  у  альфа-ритмі...  хто  вміє  "переключатися",  той  поет,  а  хто  не  вміє  -  критик  і  поучитель...  є  іще  тета-ритм,  там  прозріння  живе,  там  ідеї  живуть...  щоб  туди  потрапити  -  треба  добре  "ноги  витерти"...  але  дехто  впадає  туди  і  без  підготовки,  небагато,  правда,  таких...  

отака  вийшла  у  мене  історія...  той,  хто  справді  Поет  -  знає,  що  він  усього  лише  секретар,  вправний  приймач...  а  віршів  ніхто  не  пише  -  вони  приходять  самі,  треба  тільки  вміти  їх  почути  і  встигнути  їх  одягнути    у  точно  дібрані-підігнані  слова  наші...  а  хто  цього  не  знає,  той  "хоче  бути  поетом",  що  також  добре,  бо  якщо  буде  вперто  і  вірно,  віддано!  хотіти,  то  йому  відкриють...  

вірю,  що  Ви  мені  вірите  і  не  запідозрите  ні  у  шизофренії,  ні  у  самосвятстві...  думаю,  Вам  цікаво  буде  все  це  прочитати...  у  крайньому  разі  -  Ви  запитали,  я  розповіла  -  обом  приємно  і  це  добре,  праж??    

Боже  мій!  уже  половина  четвертої!...  чи  добраніч  Вам  бажати,  чи  вже  й  доброго  ранку?  а,  побажаю  Вам  і  того  й  іншого...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386998
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Віталій Назарук

Зимова краса

І  впали  хмари  снігом  на  поля,
Білилом  вітер  положив  сніжинки,
Немов  зимові  почались  обжинки,
Бо  заспівала  з  радості  земля.

А  вітер  дме,  мороз  сніги  збирає,
Ще  червоніє  пізня  горобина,
Ялинки  білу  одягли  свитину,
Ще  зранку    вони  Сонечка  чекають.

А  комини,  неначе  парубочки,
Покурюють  свою  довжезну  трубку,
Дерева  позалазили  у  грубку,
Потріскують  ,  як  чарівні    дзвіночки.

Біжать  галопом  новорічні  дні,
Різдво  вже  на  порозі  біля  хати,
Його  тепер  ми  будемо  чекати,
Ці  дні  для  нас  завжди  були  святі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386755
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 22.12.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: О, як багато говорили очі

Ми    перемовились    очима    –
 і    віддзеркалилася    суть.
 Ні,    не    розраджував    нічим    я,
 лиш    роз’ятрив    взаємний    сум.

 Ми    довго    порізно    томились,
 у    самоті    стелилась    мла.
 Вже    наші    душі    поріднились    –
 єднання    стежка    проросла.

 

             Приспів:
     Не    снилась,    а    привиділась    мені:
     ясне    обличчя    осявало    темінь.
     В    твоїх    очах    дивився    я    на    себе    –
     і    вірив    диву,    й    серцем    пломенів.
     О,    як    багато    говорили    очі!
     Всього    не    зміг    і    досі    осягти.
     Коли    вже    потім    говорила    ти    –
     я    впізнавав    усе,    що    напророчив…


 І    потаємне    не    втаїти,
 бо    й    невимовність    вже    кричить.
 Палкі    серця,    немов    магніти,
 не    роз’єднать,    не    розлучить.

 Тримають    ланцюги    печалі.
 Прикутий,    та    немов    лечу.
 Ми    так    промовисто    мовчали!
 Ніхто,    крім    нас,    того    не    чув.

           Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386845
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 22.12.2012


Дід Петро

ЖАХЛИВА КАРА

Прийдешній  час  –  жахливий  подив
І  біль  здіймається  цунами!
А  я,  шукав  і  не  знаходив,
Слова  подяки  своїй  мамі.

Той  біль  в  душі  лунає  тонко,
То  пізній  біль,  повірте  люди…
Під  Новий  рік  в  лікарні  «онко»,
Матусі  там  відняли  груди.

І  кров  вирує  в  моїм  тілі,
І  мозок  стискує  примара;
За  що  моїй  матусі  милій
За  що,  така  жахлива  кара?

За  що  таку  «винагороду»
На  долю  випало  рідненькій?
Невже  прокляття  мого  роду
Одній,  за  всіх,  дісталось  неньці?

         Летять  роки,  неначе  круки,
         І  в  лет  здіймаються  слова,
         Я  поцілую  мамі  руки
         Допоки  матінка  жива.            

                                   16.01.2008р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386657
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012


Любов Ігнатова

Я-метелик у твоїх долонях…

Я  -  метелик  у  твоїх  долонях.
Прилетіла  в  зиму  так  невчасно...
Хочеш-залиши  на  підвіконні,
І  дивись,  як  я  тихенько  згасну...
Хочеш-  відірви  прозорі  крила,
Щоб  у  небо  більше  не  злетіла.
Я  зроблю  тобі  із  них  вітрила,
Зроблю  човен  із  свойого  тіла...
Хочеш-голкою  на  стіну,  на  удачу,  
Як  трофей,  у  боротьбі  здобутий.
Та  я  зможу  і  тоді  пробачить,
Бо  любов  мою  не  осягнути!..
Я  -  метелик  на  твоїх  долонях...
Прилетіла  в  зиму  не  навмисно...
Хочеш-посади  на  підвіконня...
Хочеш-  просто  у  кулак  затисни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386625
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012


Salvador

Частина 27. Кінець світу

-  Щось  ви,  куме,  зажурились  і  останнім  часом
Запасатись  стали  милом,  сіллю,  навіть  гасом.
Накупили,  бачу,  гречки,  сірки,  макаронів…
Навіть  чув,  як  ви  питались  за  місцем  у  схроні!

Що  ж  то  сталось?  Поділіться.  Що  за  «партизанка»?
Бачу,  вам  для  дій  військових  лиш  бракує  танка!  –
Так  питав  одного  разу  я  у  свого  кума,
Бо  ніяк  не  міг  второпать,  що  ж  то  він  надумав.

-  Ну,  ти  й  темний,  -  кум  сміється,  -  як  то  дике  Йєті!
Та  ж  статті  для  кого  пишуть  у  кожній  газеті?
Про  індійців  мексиканських,  про  культуру  Майя,
І  про  те,  що  календар  їх  біду  обіцяє.

Мудреці  колись  тамтешні  довго  рахували
Й  кінець  світа  в  цьому  році  всім  начаклували!
-  Чи  ж  ви,  куме,  з  глузду  з’їхав?!  Та,  то  все  –  реклама,
Щоб  товар  старий  зіпхати!  Теж,  знайшлася  драма…

Чим  вам,  куме,  допоможе  те  кіло  логази,*)
Коли  світ  направду  зникне,  та  ще  й  весь  одразу?
-  Смійся,  смійся!  Я  побачу,  коли  ТЕ  настане,
Як  сміятися  ти  будеш  на  Святої  Анни  .**)

Я  собі  вже  маю  місце  в  бункері  з  бетону,
Щось  не  хочеться  горіти  в  день  Армагеддону…
-    То  ви,  куме,  геть  даремно  викинули  гроші!
Обвели    вас  навкруг  пальця  люди  нехороші,

Бо  у  Франції,  наприклад,  цю  саму  задачу
Йдуть  вирішувати  люди  в  гору  Бугарачу.***)
Обіцяють  там  напевне  їхні  ворожбити
В  кораблі  інопланетнім  в  Космос  полетіти.

Ось,  де  вихід!  А  ви,  куме,  гречки  накупили…
Ще  є  час,  мо’  й  ви  за  ними  рванете  щосили?!
-  Замість,  з  мене  кепкувати  –  йди  до  гастроному,
Чи  не  чув,  що  говорили  знані  астрономи?

Хай,  не  віриш  ти,  що  пишуть  бульварні  газети,
Та,  шикуються  «парадом»  всі  наші  планети
І  вони  потягнуть  Землю  хтозна-де  щосили  –
Всі  загинуть,  хто  запасів  вчасно  не  зробили.

-  Добре,  добре,  -  кажу  куму,  -  лиш  хотів  би  знати:
Ми  загинем,  а  ви,  значить,  будете  літати?
Все  ж  забавна,  як  на  мене,  логіка  стареча…
І  навіщо  вам,  цікаво,  голова  на  плечах?

Он  вже  навіть  мексиканці  видали  закона
Й  офіційно  відмінили  факт  Армагеддона!
І  казав  один  знайомий:  -  То  дурні  дебати!
Хто  ж,  крім  нас,  зимові  свята  буде  відмічати!?

18.12.12
(За  чотири  дні  до  кінця  світу)

*)  логаза  -  ячна  каша  з  салом  чи  маслом
**)  День  Святої  Анни  –  22  грудня.  День,  наступний  за  т.зв.  кінцем  світу
***)  гора  Бугарач  -    Pic  de  Bugarach,  гора  у  Франції,  де  за  переказами  базуються  НЛО,  які  ніби  мають  врятувати  землян…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386483
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012


Наталя Данилюк

Зимова ніч

Неначе  борошно  крізь  сито,  
Зима  просіяла  сніжок.
Скрипучу  хвіртку  привідкрито,
Густий  клубочиться  димок
Із  димарів,  неначе  з  люльок.
Взялися  кіркою  шибки,
Під  канделябрами  бурульок
В  лелітках  білі  килимки,
Неначе  хутро  соболине.
Дрібною  пудрою  снігів
Поволі  куряться  долини
І  білі  схили  берегів.
Духмяні  аромати  хвої
Морозна  свіжість  обійма
На  вікнах  масляні  левкої
Малює  пензликом  зима.
Торкає  вітер,  мов  навкірки,
Нічну  притишену  струну
А  ген  по  небу,  наче  з  гірки,
На  санях  місяць  прошмигнув.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386239
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 20.12.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2012


Леся Геник

Миколина ніч

Краплиночку  дива  в  долоні  -
І  тепло  до  серця  щодуж!
Які  ж  нині  вікна  Господні
І  лагідні  доторки  стуж.

Яка  ж  нині  стеля  пребіла  
І  світло  від  лампи  ясне!
Гуляє  душа  в  заметілях,
Надівши  строкате  пенсне.

Щось  визріє  в  зорянім  леті,
Щось  винайде  в  місячній  млі...
Надія,  як  лепта  до  лепти,
Мазок  до  мазочка  на  склі  -

Морозяна  гра  у  малюнки.
Вкосичених  мрій  письмено.
Молитва,  свіча,  візерунки,
Де  вічне  святе  полотно,

Де  сиво-засріблені  крила  -
Вчаєна  Миколина  ніч...
В  долоньці  краплиночка  дива,
Прачудо  пір’їнне  до  віч...
(18.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385933
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 19.12.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Нас познайомив інтернет (Олександру Печорі, моєму улюбленому поетові)

Знайомі  ми  і  цим  вже  сказано  усе.
Більш  не  потрібно  мабуть  жодного  рядочка.
Хай  через  відстань  промінь  сонця    донесе
Мойого  вірша  Вам  з  пошаною  разочки.

І  намистинками  закотяться  слова
У  ваше  сонячне  і  щедре-щире  серце,  
Яке  щодня  нам  майже  про  любов  співа
Й  дарує  всім  життєве  мелодійне  скерцо.

                                   О.Бондар  (Бондаренко)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385973
дата надходження 19.12.2012
дата закладки 19.12.2012


Олег Завадський

Між пальці днів просочуюсь піском…

Між  пальці  днів  просочуюсь  піском,
Перетікаю  в  інші  сотворіння…
Пронизаний  мільйонами  оском,
Іду  босоніж  в’їдливою  рінню.

Пекучий  біль  нагадує  мені,
Що  це  не  сон
                                       і  певно  –  не  кончина.
І  я  радію  болю  
                                       в  глибині
Душі  своєї,  як  мала  звірина,
Що  я  іще  живий  на  цій  землі,
Торкаюсь  трав
І  слухаю  зозулю,
Милуюся  бенкетами  джмелів,
Занурююся  в  радощі  минулі...

Це  все  моє,
Це  більше,  ніж  буття,  –
Воно  в  мені  праістиною  сходить.
Стою  блаженно-чистий,  
                                                                   мов  дитя,
І  розчиняюсь  в  музиці  природи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385998
дата надходження 19.12.2012
дата закладки 19.12.2012


Дід Миколай

Зашифрований з вічності код.

Знов  трембіти  і  сурми  заграли
в  унісон  із  обох  берегів.
Подає  нам  Всевишній  сигнали.
З  Соловецьких  гуде  островів.        

Просинайтесь  і  часу  не  гайте
у  степах  розцвіла  ковила.
Силу  й  дух  свій  до  нас  долучайте
по  обидві  сторонки  Дніпра.

Чужинецькі  вожді  –  Ліберали,
безпросвітнєє  з  тундри  хамло,
Коні  їхні  з  пітьми  -  буцефали,
як  блощиці  в  нас  звили  кубло.  

Ворогам  приготуєм  портали.
Піднімайтесь    з  могил  ковалі.
Надто  довго  Забрало  кували,
долинає    плачем  журавлів.

Повертайтесь  брати,  повертайте,
проти  сутінок  смути  і  зла.
Вороного  на  січу  сідлайте
щоб  Вкраїнонька  вічна  жила.

Тризуб  з  сутінків  долі  виймайте
замордований,  з  вічності  код.
Прапори  жовто  –  сині    здіймайте,
Тут  наш  Бог,  наша  Віра,  Народ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385554
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 18.12.2012


*ИРЕНА*

ДАРУНОК ДОЛІ

Щодня  до  Вас  душею  лину,
Вві  сні  барвистім  бачу  Вас.
Чекаю  знов  на  ту  хвилину,
Коли  прийде  ефірний  час.
Щоб  простягнути  Вам  долоню
Із  поетичним  колоском,
Щоб  знов  запульсувало  в  скронях,
Щоб  ніжність  збігла  знов  рядком.
Щоб    посміхатись  Вашим  жартам,
Щоб  спрагу  серця  гамувать,
Віддатись  полум'ю  азарту,
Талант  по  крапельці  вивчать.
Для  Вас  я  в  всесвіті  -  піщинка.-
Мені,  даруйте,  все  одно.
Ви  ж  -  книг  душі  диво-сторінка,
Натхнення  творче  джерело.
Ви  ідеал  поета  справжній!
(Це  не  самі  лише  слова).  -
Тож  я  шепочу,  повна  вражень:
"Спасибі  долі,  що  звела!..»

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №112121301201

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384520
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 13.12.2012


Віталій Назарук

Новий рік, чи зміна дат

Завжди  був  Новий  рік  на  Василя…
І  тут  «Петро»  увів  нам  зміну  дат,
Не  їсть  у  піст  скоромного  земля,
А  ми  «жируєм»  у  священний  піст.

В  поляків  на  початку  є  Різдво,
А  потім  зустрічають  зміну  дат,
Напевно  людям  трішки  повезло,
Що    інший  був  у  них  електорат.

Збираємось,  де    прибрані  столи,
Де  пахне  ковбаса  і  олів’є,
Хоч  новий  рік  –  це  просто  зміна  дат,
Воно  не  наше,  а  воно  чуже.

Колядками  ж  завершимо  ми  піст,
На  зміну  дат  зберемо  пісний  стіл
І  до  ікони  ставши  в  повний  ріст,
Молитися  будуть  з  відусіль.

І  хай  Господь  дарує  благодать,
Пошле  нам  страви  на  багатий  стіл,
Бо  в  нас  Різдво  -  це  є  одне  із  свят,
Яке  колись  Христос  нам  заповів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384118
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 12.12.2012


Любов Ігнатова

Реалії

Нечестиві  до  влади  дорвалися-
Як  волів  нас  в  ярмо  запрягли.
З  ідеалів  старих  познущалися,  
А  нових  дати  нам  не  змогли...
Продається  усе  і  купується:
Тіло,  молодість,  навіть  душа,  
Продається  кохання  на  вулиці,  -
Та  не  варте  воно  і  гроша...
І  ніхто  вже  за  правду  не  бореться-
Не  було  б  іще  гірше  ,  ніж  є...
Рідна  мово  моя,  сива  горлице,  
Загубила  ти  місце  своє!
Не  престижная  ти  і  не  модная,
З  переламаним  правим  крилом,  
Ти  босоніж  блукаєш  голодная
Зубожілим  вкраїнським  селом...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384296
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 12.12.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: ЛЕБЕДИНИЙ МАНУСКРИПТ

[youtube]https://youtu.be/awzhRPBpluM[/youtube]  
Лебеді    летіли    до    тепла
 у    прозорій    прохолодній    гладі.
 Голубінь    між    крилами    текла,
 вітерець    ласкаво    пір’я    гладив.

   Приспів:

       Коли    в    небі    пісня    –
       як    же    не    радіти,
       як    же    не    хотіти    полетіти    в    даль?
       Лебеді    провісні
       крилонька    гойдали,
       наче    підіймали    на    душі    вуаль.


 Наді    мною    низько    линув    клин,
 розправляли    пружно    крила-руки,
 мов    розкриту    книгу-життєплин,
 лебеді    любові    і    розлуки.

                           Приспів.

 В    нелегкому    леті    шурхіт-скрип
 лоскотав,    зігрів    і    стиснув    душу.
 Лебединий    дивний    манускрипт
 спраглим    серцем    розгадати    мушу.

                           Приспів.

 Тільки    б    не    зазнали    холодів,
 не    зреклись    жаданого    маршруту.
 Ген    по    небу    розчерки    надій    –
 в    голубіні    ніжній    тане    кутик.

     Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383942
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 12.12.2012


Salvador

Столичні двірники

На  морозі  обпалені  лиця,
На  руках  –  мозолі  від  лопати:
Відпочинок  їм  навіть  не  сниться  –
Завтра  йтимуть  сюди  ДЕПУТАТИ!

Сніг  злітає  салютами  вгору  –
Геть  подалі,  набік  з  тротуару.
В  цю  холодну  засніжену  пору
Так  далекі  вони  від  «піару».

Їм  не  милий  вже  день,  що  зайнявся,
Все  це  панство  на  шпильках  точЕних…
За  квартиру  в  старій  комуналці
Мусять  нести  покуту  шалену.

Встати  вдосвіта,  впасти  за  північ
І  –  кидати,  кидати,  кидати…
Чом  циклон  не  відступить  за  Гринвіч,
Щоб  ці  люди  зуміли  поспати?

Чом  зима  так  безжально  лютує,
Чом  ділянки  їм  в  центрі  припали?

…А  з  екрану  МІНІСТР  відзвітує:
-  МИ(!)  столицю  від  снігу  прибрали!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384190
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 11.12.2012


Galina Udovychenko

Калина

Край    села    калина
 Вбралася    в    намисто.
 Шелестить    грайливо
 Золотаве    листя.
 Своїм  ніжним  цвітом
 Зір      вона    чарує,
 Хилиться  від  вітру,
 Все  одна  сумує.

 Приспів:
 Ягідки    червоні
 Сиплю  я  в    долоні,
 А  вони  на    сонці
 Ніби  жар  горять.
 Притулю    до    рота,
 А    у    них        гіркота.
 Ніби  її  доля
 У    цих    ягідках.

 Дівчино-калино,
 Рано  ти  змарніла.
 Твоє  біле  личко  
 Не  таке  вже  біле.
 Чом  стоїш  у  полі,
 Горда,незрадлива,
 Чому  твоя  доля
 Така  нещаслива?

 Приспів:
 Ягідки    червоні
 Сиплю  я  в  долоні,
 А  вони  на  сонці
 Виграють,мов  жар.
 Притулю    до    рота,
 А    у    них  гіркота.
 Ніби  її    доля
 У    цих    ягідках.

Зашумить  весною  листячком  калина
І  розквітне  доля  у  дівчини,як  розмай.

муз.О.Ігнатової
виконує  К.Коваленко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339587
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 11.12.2012


Леся Геник

Не сумуй, моя люба душе…

Не  сумуй,  моя  люба  душе.
Все  минеться  -  за  хвилею  хвиля...
Світлий  янгол  у  небі  уже
Над  тобою  надимлює  крила.  

То  миттєве  -  ця  смута  твоя,
Що  сльозою  тріпоче  на  віях.
Вже  світанно  зоріє  здаля,
З-поза  хмари  он  сонцем  ясніє.

То  ж  буває  усякого  -  вік,
Наче  поле,  засіяне  травно.
То  зіркам  утрачаємо  лік,
То  дощить  за  вікном  неустанно.

Але  з  кожного  болю-борні
Залишається  сила  учіння  -
Як  не  стратити  серця  в  огні,
Як  не  зрадити  чаші  терпіння.

Бо  в  усьому  є  воля  Того́,
Хто  вділив  нам  од  вічності  світла.
І  зрятує  од  муки  й  тривог
Тільки  гадка,  у  віру  зодіта.

Вже  недовго:  за  день,  може,  два
Сивопера  покута  змаліє.
Вір,  душе  моя  люба,  в  дива,
Причастися  словами  надії...
(11.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384163
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 11.12.2012


Ліоліна

Недопите вино

Недопите  вино.
Недомовлене  слово.
А  надворі  мело
Завірюхою  знову.
І  колюча  крупа
З  неба  падала  мляво,
Ніби  гострі  слова,
Що  сплелись,  метушляві.
Щоби  без  нарікань,
Без  жалю,  недомовок,
Щоб  забути  ім”я,
Жах  увіткнутих  голок,
Що  вп”ялися  у  біль,
У  судоми  розпуки,
Де  забулися  в  пил
Теплі  люблячі  руки.
Недозріле  чуття.
Почуття  недостигле.
Радість  їх  забуття.
Зникло.  Змерзлося.  Збігло.
Недопита  любов.
Через  вінця  –  спокути.
Снігом  вщент  замело.
Стерти.  Вбити.  Забути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383559
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012


Леся Геник

Чи вистане снігів у цій зимі…

***
Чи  вистане  снігів  у  цій  зимі
Аби  забути  чорнозему  хугу?
Повзе  щербатий  місяць  ув  імлі,
Минаючи  зорі  бездонну  тугу.

Минаючи  душі  сумної  клич,
Немовби  то  -  не  голос,  а  відлуння.
Байдужий  неусміхнений  панич
З  одчаєно-зоржавленим  гарпунням...

А  море  неба  звично-темних  барв,
Коли  до  ночі  і  коли  несніжно.
Чому  ж  отак:  не  зміг,  не  вполював,
Не  залюбив  у  себе  щиро,  ніжно

Русалоньку  весняної  саги?
(Вона  ж  плекала  мрії  неозорі!)
Накрило  пледом  білим  береги,
Притишило  відчужене  -  "...ам  sorry"...
   
Сопе  зима  у  вітті,  сніговій
Перинами  закутує  довкілля.
Щербатий  місяць  повзає  в  імлі
Чи  то  з  жа́лю,  чи  просто  так  -  з  похмілля...
(9.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383653
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012


Любов Ігнатова

Де ти тепер, Сучасна Роксолано?

Де  ти  тепер,  Сучасна  Роксолано?
В  якім  гаремі?  У  якім  краю?
Чи  зваблюєш  ти  танцями  султана?
В  борделі  губиш  молодість  свою?
Чи  ніжить  тіло  шовкова  перина,
Шербет  солодкий  збуджує  вуста...
Гнила  солома  коле  твою  спину,
І  ти  вже  знаєш:  гроші-  марнота?
Хто  ти  така,  Сучасна  Роксолано?
Рабиня?  Жінка?  Ти  іще  жива?
Чи  знала  ти  кохання  млосно-п'яне?
Чи  шепотіла  ніжності  слова?
Куди  ти  йдеш,  Сучасна  Роксолано?  
Лишивши  тут  найщасливіші  дні,
Шаленим  вітром  молодості  гнана,  
Щоб  згинути  самотньо  вчужині...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383609
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012


Тамара Шкіндер

Ворони-поетеси ( байка)

Зібрались  якось  дві  ворони,
 Рішили  написати  вірш.
 Нудьгу  розвіявши,  синхронно
 Поетом  стати  чим  скоріш.

 Байдуже  -  вміло  чи  невміло
 Зібрали  весь  свій  "арсенал".
 Прицілились  й  взялись  за  діло,
 Поки  в  душі  ще  є  запал.

 Як  зогляділись:  "чорне-біле",
 "Твоє-моє"-це  вже  було.
 Мізки  раптово  закипіли...
 Куди  ж  це  риму  повело?!

 Потрібно  шанс  свій  рятувати.
 Пішли  вони  на  конструктив    -
 Віддати  шану  Плагіату,
 Отримавши  свій  позитив!

 Геть  перегрілись  бідолашки.
 Щось  чули  десь  про  ямб  хорей...
 Верліб-Р-Р-Р!!!  Хоч  вимовити  важко,
 А  написати?    Все  -о"кей!


 Так  закрутили  зміст  невдалий  
 Серед  засилля  крапок  й  ком.
 Щоб  це  творіння  прочитали
 Лише  з  тлумачним  словником.

 Хіба    ж    дивилися    критично
 На    новоспечений    маразм.
 Хотілось    якось    еротично...
 Щоб    раз!    В    десятку!    І...оргазм!

 Ридали  вкотре  "сльози-роси"
 До  сонця  знов  летів  Ікар...
 Хоч  словоблуди  стали  в  позу,
 Та  результат  творінь  лиш  "Ка-Р-Р-Р!!!!

 Тримаймось  істини  простої  -
   Не  станьмо  в  байці  цій  героєм...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383377
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 09.12.2012


Любов Ігнатова

Травневий ранок

Піниться  дійниця  молоком,
У  печі  дрімають  паляниці;
День  травневий  розцвіта  бузком  
І  ховає  зорі  у  криниці.  
І  плете  маленький  павучок
З  сонячної  нитки  павутинку,
І  цвіркун  відклав  убік  смичок,-
П'є  із  квітки  росяну  перлинку.
Мружить  очі  пустотливий  кіт-
Нетерпляче  вигляда  сніданок.  
І  цілує  яблуневий  цвіт
Солов'їно-  зозулиний  ранок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383626
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012


Любов Ігнатова

В обличчя вітер…

В  обличчя  вітер!  Рок  з  динаміка!
Шалений  драйв!  В  авто-  лиш  газ!
Ми  -  Бонні  й  Клайд...  Закохані  з  "Титаніка"...
Сьогодні  світ  постав  супроти  нас!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383080
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Наталя Данилюк

Груднева ніч

Груднева  ніч.Барвиста  мішура
Міські  вогні,  підборів  перестуки.
Йдемо  удвох,  тримаючись  за  руки,
Мов  безтурботна  щира  дітвора.

Зимовий  килим  ковзає  з-під  ніг,
Тобі  за  комір  снігу  натрусило-
Який  чудний!(і  посміхаюсь  мило,
Так  неквапливо  струшуючи  сніг).

В  обіймах  ночі  змерзли  ліхтарі,
Розсипавши  медово-жовті  плями.
Уздовж  вітрин,  освітлених  вогнями,
Ми,  наче  дві  загублені  зорі,

В  застиглій  тиші  довго  снуємо,
Замерзлі  пальці  гріємо  вустами,
Дзвенить  повітря  свіже  поміж  нами,
Ох,  не  лякай  так  холодом,  зимо́!

Бо  що  нам  сніг,  мороз  чи  вітровій,
Коли  удвох,  замріяні  й  щасливі
Ми,  наче  зорі,  світло-мерехтливі,
Торкаєм  неба  кінчиками  вій!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383060
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Осіріс

Армагедон для дурнів

Дістали  безупинні  пересуди
Про  майя  календар,  гаплик  космічний!
Жують  слухняно  той  обман  цинічний
Задурені  Панами  вбогі  Люди.  

Живі  мерці,  що  плюнувши  у  Вічність
Чекають  стадом  дня  армагедону,
В  надії  вознестись  до  пантеону
З  підозрою  на  власну  канонічність.

А  їх  князя  (поки  тремтить  кріпацтво
Здійнявши  писки  в  небеса  хрещені)
Грабує  й  так  полатані  кишені,
Приймаючи  «бюджетне  святотатство».

За  ширмою  -  парад  планет,  Нібіри,
І  напади  драконівських  космітів,
Будують  замки  з  швидкістю  термітів
Пани,  бетоном  глупої  довіри.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382984
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: Осінній сніг

Осінній    сніг
 на    землю    ліг.
 Багаття    згасло,    стихли    звуки.
 Над    білим    полем    –    чорні    круки…
 Немов    за    гріх
 на    землю    ліг
 осінній    сніг.

       Приспів:

     Заметіль.    Заметіль.
     Розгулялась    невпопад.
     Але    душу    зігріва    листопад.
     Притуляється    до    ніг,
     розтає    осінній    сніг.
     Розгулялась    заметіль    невпопад.




 Осінній    сніг    –
 новий    мотив.
 Та    біла    заздрість    швидко    тане.
 Невже    ж    ми    бачимось    востаннє?
 Невже    згасив    
 старий    мотив
 осінній    сніг?

       Приспів.

 Осінній    сніг    –
 неначе    сміх,
 неначе    витівка    юнацька.
 Кохання    не    мина    зненацька.
 Лиш    білий    гріх,
 лиш    білий    сміх    –
 осінній    сніг.

       Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383178
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Тамара Шкіндер

Мертвий сезон

 Сніг  перебілює  барви  осінні.
 Паморозь  сріблить  зело.
 Бризне  на  трави  коштовним  камінням...
 Ніби  тепла  й  не  було...

 Ні  йти,  ні  бігти  –  увімкнено  гальма.
 Мертвий  сезон  –  на  поріг.
 Пустка  відлунює  дзвоном  печальним
 На  перехресті  доріг…

 До  кісточок  аж  пронизує  вітер.
 Холод  стократ  дошкуля.
 А  на  газоні  мертвими  квітами
 Встелена  змерзла  земля.

 Їм  не  відомий  блиск  порцеляни.
 Квіти  під  сонцем  цвіли.
 Ніжні  голівки  покрили  тумани,
 Мов  полонянок  імли.

 Не  здійснені  мрії,  згублені  долі
 Вкриє  байдужості  сніг.
 Втрачений  цвіт  затаврованим  болем,
 Сумом  лягає  до  ніг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382896
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Дід Миколай

Студень

Запорошило  снігом  долини.
Наче  в  сні  зачарований  ліс,
заховався  у  ковдру  з  перинки,
як  в  колечку  лежить  аметист.

Студень  щойно  зійшов  із  картинки
в  первоцвітах  весняний  нарцис.
В  душу  падають  дивом  сніжинки:
Зробив  вечір  вчорашній  сюрприз.

Білі  шати  наділа  ялинка:
Здарував  і  для  неї  відріз.
В  кожушинку  сховались    ожинки,
У    яру    з    кучугури    валіз.

Одинокий  снігур  з  горобини,
П’ять  зерняток  у  дзьобі  приніс.
Щоб  синички  веселі  в  шипшині,
Влаштували  собі  бенефіс.

На  узвишші  біжить  в  серпантині,
В  піднебесся    алея  беріз.
Наче  в  горах  чаклунки  –  майстрині,
На  мольберті  нанесли  ескіз.

Грона  ягід  на  грудях  калини,
У  змальований  щойно  сервіз.
Із  коштовного  сяйва  перлини,
Дід    Мороз  із  собою  привіз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382887
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Тетяна Луківська

Верби…

Берізки,  тополі  і  клени,
Без  листя,  ну,  геть  роздяглись!
А  верби  жовтаво-зелені,
Уперто  за  руки  взялись…
І  зовсім  не  хочуть  скидати
Ошатне  у  сонці  вбрання,
Так  гордо  стоять  біля  хати,
Неначе  осіння  рідня.
Тремтливо    тріпочуть  листочки
В  завії  холодних  вітрів.
І  візерунком  в  сорочки
Лягає  осінній  мотив.
А  верби  сьогодні    не  плачуть,
Вони,  просто,  трішки  сумні.
Гілля  опустили,  неначе
Задумались  в  тихому  дні.
І  сльози  колишні  у  росах,
Згоріли  зірками    давно...
Зібрала    все  осінь  у  посаг.
А  вербам,  чомусь,  все  одно.
Вони,  наче  подихом  літа,
Пройшли  повз  осінню    сльоту.
І  загорнувшись  у  віти,
Листочки  готують  до  сну.
Забули  ,  напевно,  сердешні,
Що  хуга  зимова  в  порі.
А  вітер  сердито  у  клешні
Все  листя  збирає  в  дворі…
І  падає,  падає  тихо  
Вербова  краса  до  землі…  
Лиш  мить  …і  уже,  наче  вихор!
Сяйнула  зима  на  крилі.
Війнула  із  неба  пихато
Білявих  сніжинок  в  танок.
І  верби  мої  біля    хати
Сплела  у  зимовий  вінок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382867
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Ліоліна

Розквітли снігурями

Як  спійманий  птах  у  тенетах,
Так  б”ється  скуйовджений  вітер
У  снігу  холодних  наметах.
Ламає  ялинкові  віти.
Співає,  змагаючись  з  вовком.
Журливі  лягають  ці  ноти
На  листя,  яке  вкрили  шовком
Крижинок  криштАлеві  соти.
А  потім  затихло.  Так  лячно,
Що  звуки  всі  вгрузли  у  біле
Пухнасте  рядно  необачно,
Де  сосни  старі,  заржавілі,
У  білих  шапках,  у  намисті
З  замерзлих  бурульок  блискучих.
Шепочучи  в  ранку  імлистім,
Щось  стогнуть.  Та  що  ж  їх  так  мучить?
Чи  змерзли  і  тужать  за  літом,
Коли  їх  сніги  полонили?
Сніг  зблисне  якимсь  самоцвітом,
Накотить  сріблястії  хвилі…
Як  вітер  –  бешкетник  насипле
Мільйон  діамантів  у  ями,
Аж  сосни  старезні  засліпнуть.
Й  розквітнуть  в  снігу  снігурями.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383061
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Любов Ігнатова

Мова

Мово  моя,ти  немов  Попелюшка,-
Мачуха  в  домі  твоєму  панує;
Ти  ж  ,  як  маленька  нікчемная  служка,  
Одяг  свій  зведеним  сестрам  даруєш...
І  на  балу  короля  -  перевертка  
На  рушнику  подаєш  паляниці,
Потім,зібравши  об'їдки  в  серветку  ,
Дітям  несеш  оті  "щедрі  гостинці"...
Рідна  моя!  Ти  розбий  ті  кайдани
Словом  Сосюри,  Франка,  Кобзаря,
Казкою  діда  і  піснею  мами!
Доки  не  згасла  твоя  ще  зоря...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383055
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Олег Завадський

Ода яблуку

В  садку  до  гілки  –  сонечком  на  прузі  –
Висить  прикуте  яблуко  мале.
Його  тільцем  забавно  гратись  хузі,
Йому  в  теплі  зігрітися  б.
                                                                     Але

Воно  висить  погідно  –  за  ідею,
Одне-єдине  з  роду,  що  пропав.
Немов  орел  печінку  Прометею,
Йому  горобчик  бік  поколупав.

Проте  ніяким  карам
                                                       таємницю
З  його  слабких  не  вирвати  грудей!
Нехай  зима,  не  відаючи,  злиться,  –
Весна,  як  завше,  потайки  прийде

І  журавлями  юному  розмаю
Ставать  на  прю  суремно  прокричить!
Його  ніхто  в  тім  герці  не  згадає...
Воно  впаде  і  скромно  промовчить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383051
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


валькірія

В ОЧІКУВАННІ СВЯТА

Буває  мить,  коли  спинитись  варто,
Щоб  в  душу  зазирнути  свою  власну,
Там  фініш  може  стати  новим  стартом
І  розгорітись  вогнище  погасле

Надій  і  мрій,  що  знову  прагнуть  лету,
Вони  ж  бо  марять  волею  одвічно,
Бо  воля  -  мов  повітря  для  поета,
Від  неї  сяють  світлом  його  вічі.

Буває  мить,  де  шляхом  неповернень
Пора  душі  іти  й  не  озиратись,
Бо  не  прийме  душа  ця  більше  скверни
Й  повік  вже  не  повернеться  за  ґрати.

Мить  одкровень  напоїть  спрагле  серце
Теплом  і  світлом,  аж  по  самі  вінця,
Зринають  з  вуст  слова  лише  відверті,
І  дух  стає,  як  в  дикої  вовчиці.

Щаслива  мить  -  коли  маленьке  зерня
До  сонця  врешті  стане  пробиватись...
Іде  душа  стежками  неповернень  -
У  сяйві  зір,  в  очікуванні  свята!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382440
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 05.12.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 51Б (Олександр ПЕЧОРА)

Олександр  ПЕЧОРА

 ДОРОГА  ЩАСТЯ

 У  довічному  пошуку  щастя  
 часто  губимо  ми  стремена.
 Розчиняються  в  просторі  й  часі
 імена,  імена,  імена...

   Як  виростав,  у  снах,  неначе  птах,
   частенько  я  літав  понад  хатами.
   Де  б  не  бував,  але  не  забував
   гніздечко  рідне  батьківське  жадане.


 Коні  зморені  гублять  підкови.
 На  шляху  і  вітрить,  і  гримить.
 Все  по  колу,  по  колу,  по  колу
 спішимо,  а  до  вічності  –  мить.

   Судилось  нам  відміряне  пройти,
   але  куди  б  не  слалися  дороги  –
   нам  полонить  серця  старий  мотив
   і  кличе  нас  до  отчого  порогу.


 Щастя  близько  й  занадто  далеко,
 притомилися  руки  й  роки,
 та  гніздяться,  клекочуть  лелеки,
 немовлятам  радіють  батьки.

   Яскраве  сонце  сяде  за  межу,
   а  на  світанку  буде  знову  ясно.
   Тому  я  часто  внукові  кажу:
   буває  важко,  та  життя  прекрасне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382573
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012


валькірія

Відео-поезія від Валькірії

http://www.ex.ua/view_storage/150811845691

Виступ  на  благочинному  вечорі  у  Львівському  Католицькому  Університеті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379270
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 05.12.2012


Мазур Наталя

Випадковий

Ніч  знову  стікає  по  вікнах  у  краплях  печальних
Дощу,  що  завчасно  навіює  тугу  та  спомин.
Давно  загубився  у  снах  серед  марень  безкрайніх
Твій  образ.  А  може,  ти  просто  в  житті  випадковий

Прохожий,  що  тільки  спинився  напитись  водиці,
Зігрітися  серцем  від  серця  палкого.  І  знову
Згубитися  поміж  доріг,  де  іскрять  громовиці,
Пішов,  залишивши  на  згадку,  цілком  випадково,

Свій  усміх?  Чому  ж  до  цих  пір  ще  бринить  відголосся
Тих  слів,  що  промовив  мені  у  останній  розмові?
Враз  тиша  запала  глибока  і  навіть  здалося  –
Цей  дощ  і  ця  ніч  у  моєму  житті  випадкові.


02.12.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382271
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Леся Геник

Зрікаюся болю…

Зрікаюся  болю  сьогодні,
Запалюю  свІчі  надій.
Втікаю  од  тої  безодні,
Де  стогне  розпуки  завій.
І  голос  чужої  зневіри...
Та  буде  все  добре  -  
Лиш  так!
Далеко  од  грішної  прірви
Покути  протертий  гамак,
Натягнутий  цупко  Всевишнім  -
Вибілює  сонце  і  дощ...
Натомість  змагати  у  тиші
Іду  за  просвітником  прощ,
Благаючи  світла  і  неба,
Блаженних  світань  і  зорі...
Зректися,  
Зректися  від  тебе
Допоки  під  силу!!!  
Вгорі
Засіяти  чистою  синню  
Отроцтво  лелійних  садів,
Аби  не  гірчило  полинню,  
Аби  кровоточних  слідів  
У  серці  моїм  не  зосталось!
Ні  тліні,  
Ні  темних  корчів,
Ні  болю,  
Ні  сивого  жалю...
Лиш  вогник  
Надії-свічІ...
(3.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382227
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: РІДНИЙ САД КОХАННЯ

В    суцвіттях    бавивсь    вітерець.
 В    садку    співала    іволга.
 Мотив    закоханих    сердець
 складала    біла    віхола.

       Весняний    сад    явив    романс
       і    пахощі    медовії.
       Отут    для    нас    родився    вальс
       з    мелодії    чудової.


 Росли-гойдалися    плоди.
 Той    спомин    душу    радує.
 І    ми    приходили    сюди,
 як    груші    пахли-падали.

       О,    літній    сад!    Прекрасний    час!
       І    тепло,    й    буйно-зелено.
       Кохання    танцювали    вальс
       щасливими,    веселими.


 Червоні    яблука    висять.
 І    любо    як    дивитися.
 О,    як    танцює    рідний    сад!
 Як    дивно    буде    снитися.

       Осінній    сад    гостинно    як
       низесенько    вклоняється.
       Барвистий    килим    простеля    –
       у    вальсі    не    спиняється.


 Наш    не    скінчається    роман,
 вже    й    глави    припорошені.
 Кохання    сад    чекає    нас
 на    спомин-вальс    запрошує.

       Зимовий    сад    стрічає    нас
       і    кружеля    метелиця.
       От-от    скінчиться    білий    вальс,
       от-от    весна    повернеться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382436
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Вячеслав Романовський

ВОЛОШЕЧКА

Вродилася  ранково  в  сизомлі
Волошечка  -  дарунок  трав  і  літа.
Ніжніше  стало  на  моїй  землі,
Бо  ця  ваблива  синьоока  міта
Змела  красою  негаразди  злі,
Любов'ю,  наче  дощиком,  налита.

Авжеж  бур'ян...  А  для  душі  -  тепло
І  крила  для  думок,  що  прагли  висі.
Та  сяяв  цвіт  і  сяяло  стебло
І  світ  у  сіть  принадою  ловився.
А  диво  не  тікало,  а  текло
Уже  з  очей...
Дививсь  -  не  надивився...

28.ХІ.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380938
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 04.12.2012


Вячеслав Романовський

СКОВОРОДА

Апостол  духу  -  наш  Сковорода,
Навчитель  і  глашатай  мандрівничий.
Його  поради  -  то  жива  вода,
Бо  мудрість  і  лікує  нас,  і  кличе.

Не  плоть,  а  дух  безсмертне  засіва.
В  невидимому  сила  незбагненна,
Що  рухає,  кермує  усіма
І  нощно,  й  денно.

Не  тішся  тлінним  -  в  серці  правди  суть.
Не  лестись  до  убогих  і  до  можних.
Любов  прониклу  лише  ті  несуть,
Хто  з  словом  Божим.

У  любій  праці  пізнаєш  добро,
У  ній  одній  знаходиш  радість  будня.
У  "сродності"  оцій  живе  тепло,
Веде  і  будить.

Читай  і  пізнавай  Сковороду,
Навчайся  в  українського  Сократа,
Бо  геній  він  у  нашому  роду,
А  геніїв  пресвітлих  небагато...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381856
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Ліоліна

Усьому капець

Двадцятого  грудня  готуємось  ревно  –
Сухарики,  свічі,  а  ще  –  сірники.
Щоб  завтра  не  плакати  гірко  даремно,
Як  темрява  дасться  усім  навзнаки.

А  зранку  ллємо  оковиту  у  себе,
Бо  те  двадцять  перше  –  страшнюще  число.
Щоб  нас  не  лякало  погаслеє  небо,
І  чудо  реальності  нас  не  пекло.

На  третій  день  вже  з  огірочків  затято
Розсольчик  попити.  Дурна  голова…
Ще  й  треба  відмітити  новеньке  свято  –
Кінець  кінця  світу.  Усе  –  трин-трава.

А  потім  –  ялинки,  концерти  і  знову
Кожнісінький  день  –  біготня.  Новий  рік
Почав  ялинкову,  яскраву,  соснову
Традицію,  вже  до  якої  ти  звик.

І  так  аж  до  січня  гуляємо  знову.
Здоров”ю  разом  із  грошима  –  капець!
Бо  третього  (це  вже  по  стилю  старому)
Ми  новий  справлятимем  світу  кінець…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382357
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Олег Завадський

Пришестя

Як  гурман,  дегустую  повітря,
Відчуваючи  присмак  зими.
Схарапуджений  галиччю  вітер
Полохким  верховіттям  шумить.

Набурмосилось  хмарами  небо:
Видно,  дійство  якесь  назріва.
Так  приносили  ідолам  треби,
Ворохобні  чинились  дива.

Та  зненацька  оглушлива  тиша
Проковтнула  закляття  лихі!
Пізній  вечір  історію  пише,
Споглядаючи  битву  стихій...

Лиш  удосвіта  влади  зреклися  –
Безпорадні  та  зовсім  нагі  –
Жовті  орди  опалого  листя
Під  навалою  білих  снігів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382315
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Олег Завадський

Пора сінокосу

Мене  бабуся  збудить  на  світанку,
Коли  туман  ще  пнеться  догори,
Дбайливо  проведе  очима  з  ґанку
І  скаже  навздогін,  щоб  не  баривсь.

Стара  коса  ще  згадувала  ноти,
І  день  ще  не  зайняв  одвічний  пост,
А  я  вже,  весь  пропахлий  свіжим  потом,
Скупався  в  прохолоді  чистих  рос.

Бо  тільки  тут  одіть  у  змозі  шори  
Від  урбанізму  слова  і  думок,
Вловити  серцем  тіла  кожен  порух,
Щоб  інтелект  напружений  замовк…

Блажен  єси,  як  здатний  відректися
Від  суєти  в  озлобленій  юрбі  –
І  віднайти  почуті  сотні  тисяч,
Мільйони  див,  що  сховані  в  тобі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382173
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Тамара Васильєва

На межі між осінню й зимою

Я  на  межі  між  осінню  й  зимою,
У  грудень  проводжає  листопад.
Я  прикупила  фарби  голубої
І  намалюю  скоро  снігопад.

Попробую  -  ще  хуги-заметілі,
В  мороз  тріскучий  –  шибки  малювать,
І  кучугури,  аж  по  вікна,  білі,
І  я  піду  у  ті  сніги  гулять.

У  справжню  зиму  повернутись  хочу,
Щоб  не  кіно  і  фото  споглядать,
Перед  Різдвом  були  морозні  ночі,
На  ВодохрЕща  -  лід,  а  не  вода.

Зайшла  у  грудень  через  ночі  темні
І  сірі  дні  роздягнутих  дерев.
Підгледіла  я  раптом  сни  таємні,
Що  випав  сніг  і  вже  мороз  бере.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382088
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 51А (Валентин Бут, Галина_Литовченко)

Валентин  Бут

   Зоряне  танго  для  валькірії

Певно  хтось  тут  всесильний  ворожить,
Певно  тут  перетнулись  світи,
Бо  не  можу,  я  справді  не  можу
Погляд  свій  від  твого  відвести.

   Невипадково  тут  зустрілись  ми,
   Тож  я  прошу,  дозвольте,  мила  панно,
   Мені  сьогодні,  на  краю  зими,
   Вас  запросить  на  це  чарівне  танго.


Очі  в  очі,  за  порухом  порух,
Десь  розтанули  простір  і  час,
Танго  нас  понесло  поміж  зорі
І  нема  тут  нікого,  крім  нас.

   Ми  летимо  крізь  зоряні  світи
   Крізь  океан  чуттєвого  прибою  -
   Чаклунко  мила,  що  зробила  ти  –
   Як  розлучитись  нам  тепер  з  тобою…

 -----------------------
Цією  піснею-танго  вітаємо  Валькірію,  в  неї  сьогодні  05.12  день  народження!

=============================

   Галина_Литовченко

 ЗАГУБЛЕНА  СТЕЖИНА

 Ми  купалися  в  росяних  травах,
 Дарувала  черемуха  цвіт,
 Я  вплітала  у  коси  купаву  -
 Це  ж  пройшло  стільки  літ,  стільки  літ...

 Пр.:Десь  там  гудуть  над  квітами  джмелі,
             В  дорогу  кличе  шепіт  тополиний.
             Чекає  вишня  в  рідному  селі
             І  в  спориші  загублена  стежина.


 Мов  учора,  бродили  ми  садом,
 Розсипали  пісні  солов`ї,
 Солов`ям  ти  підсвистував  радо,
 Розплітав  ніжно  коси  мої.

 Пр.:Десь  там  гудуть  над  квітами  джмелі,
             В  дорогу  кличе  шепіт  тополиний,
             Чекає  вишня  в  рідному  селі
             І  в  спориші  загублена  стежина.

 Я  направо  пішла,  ти  -  наліво,
 Не  згадаю  чия  в  тім  вина.
 Та  коли  солов`я  чую  співи,
 Озивається  серця  струна.

 Пр.:Десь  там  гудуть  над  квітами  джмелі,
           В  дорогу  кличе  шепіт  тополиний:
       -  Чекає  вишня  в  рідному  селі
           І  в  спориші  загублена  стежина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381954
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Леся Геник

До Янгола

Ти  серце  моє  прочиняєш
До  світла,  до  ясного  світла,
Ту  істину  щиру  являєш,
Що  в  шати  небесні  зодіта.

І  руку  згори  простягнувши
Зовеш  молитовно  у  далі.
Господнє  у  груди  вдихнувши,
Викурюєш  гойні  печалі.

Мов  промінь  у  стужі  осінній,
Коли  падолистить  і  тужить,
Коли  все  єство  в  голосінні  -
Надією    душу  голубиш.

І  тихо  шепочеш  до  серця
У  хвилю  розпуки  і  болю:
Не  бійся,  дитино,  минеться,
Я  мо́люся  поряд  з  тобою...
(25.10.12)


́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381984
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Володимир Шевчук

Повертайся…

«Повертайся.  Я  тебе  чекаю,  
Як  чекають  літа  солов’ї.    
Кожен  ранок  ген  за  небокраєм  
Виглядаю  сад  очей  твоїх.  

Інших  я  не  помічаю,  диво,  
Бо  ж  без  тебе  мучуся,  поглянь!  
Хоч  довкола  кажуть,  що  красива  
І  нема  броні  від  залицянь…  

Нащо  та  розлука  нам  здалася,  
Як  від  сліз  не  висохне  щока.  
Я  тебе  чекаю,  повертайся.  
Повернись  і  більше  не  зникай…  
Моє  серце  –  ось  твоя  оселя!  –  
Повертайся,  милий.  Прилітай.»

…Отакий-от  зовсім  невеселий  
На  могилі  напис  вицвітав.  

02.12.2012  р.  





Надихнула  Оля  Іващенко,  
"На  могильній  плиті..."  

На    могильній    плиті    написано:
"Повертайся,    я    все    прощу.
Я    без    тебе,    як    листя    висохну,
І    чорнітиму    від    дощу.

Я    сама    по    землі    блукатиму,
І    від    виснаження    впаду.
Я    до    смерті    тебе    шукатиму!
Я    шукатиму    -    і    знайду..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381956
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Патара

Він зміг, з чим тебе і вітаю.

На  тім  кінці  любові  падав  сніг
і  сиве  небо  хмарилось  щоранку.
На  цім  кінці  любові  ти,  коханка,
втішалася  хвилинами…  він  міг...

Cофія  Кримовська  ***
http://maysterni.com/publication.php?id=84613


Як  добре  що  ти  пічку  розпалила,
Надворі  зимно,  вітер  там  і  сніг,
А  в  хаті  тепло,  затишно  і  мило,
Мабуть  тому  сьогодні  він  і…  зміг.

Таке  давно  у  нього  не  бувало,
Бо  силу  й  міць  розтратив  на  чужих,
Потенції  залишилося  мало,
Від  яблук,  що  на  сік  пустили  —  жмих.

Та  навіть  палка  раз  у  рік  стріляє,
Той  постріл  нині  вартий  буде  двох.
Вже  примостився  на  дивані  скраю...
Хай  допоможе  бідолазі  Бог.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381965
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Дощ

Викрутився…

Гей,  Миколо,  зачекай!
Ти  в  буфет  прямуєш?
Твоя  черга,  так  і  знай,
Сьогодні  -  купуєш!
Глипнув  хитро  той  з-під  брів,
Ще  пом'явся  трохи
І...хитренько  відповів
Друзям-випивохам:
Вчора  ж  болетень  "закрили",  
Любі  ви  мої.
Лікарі  заборонили
Пити...  за  свої!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381833
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Леся Геник

Засмученому серцю…

(О.Ш.)
Якби  ж  Ви  знали,  як  мені  печально,
Що  Ваше  серце  пуп’янками  руж
Під  ноги  болю  кинуте  безжально,
Де  вже  вальсує  сива  панна  стуж.

Якби  ж  Ви  знали,  як  мені  боліє,
Як  надвечір’я  супиться  дарма,
Що  думи  Ваші  -  сірі  сніговії
У  перший  день,  коли  прийшла  зима

І  мало  бути  б  щире  новосілля,
Святково-біла  спрага  скатертин...
Останнє  листя  падає  із  гілля,
На  склі  -  покута  дощових  краплин...

А  я  б  хотіла  хмари  розігнати,
Щоб  небо,  наче  янгола  крило,
З-під  ніг  усі  пелюстки  позбирати,
Трояндові,  що  сумом  замело

І  Вам  піднести  їх  незмежне  диво,
Змахнути  жаль  отой,  що  на  устах!
Якби  ж  Ви  знали,  як  мені  журливо,
Що  Ваше  серце  нині  у  сльозах...
(1.12.12)́́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381736
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012


Наталя Данилюк

Відмарила…

Відмарила  з  гарячки,  відіснила
Цей  солодко-гіркий  самообман,
Цей  вихор,  що  мої  обшарпав  крила,
В  душі  густий  посіявши  туман...

Крізь  літоднів  мереживо  зелене
І    снігопадів    білу    пелену
Нова  зоря  запалиться  для  мене,
Пробивши  світлом  темряви  стіну.

І  я,  журби    покинувши    пенати,
На  вільних  крилах  випурхну  у  світ!..
Але    й    тоді    я  буду  пам'ятати
В  моєму  серці  твій  гарячий  слід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381663
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012


Леся Геник

Не вернуться…

Не  ве́рнуться,  не  ве́рнуть  журавлі,
Що  загубили  небо  перелітне...
Снує  світанок  роси  по  землі,
За  хвилю  -  паторо́ччя  непомітне.

Таке  життя,  і  янголи  такі,
І  радощі,  і  смути  неозорі...
Вгорі  розтануть  крилечка  легкі,
Зоставивши  сивіти  ясні  зорі.

Та  хай  за  обрій  доля  не  зове,
А  дні  у  вікна  –  зовсім  непривітні,
В  душі  усе  ж  лелеченько  живе  -
Отой,  що  мав  вернутися  у  квітні...
(1.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381626
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012


Осіріс

Мить переміни

Пора  сплила  дощами  в  глиб  ярів.
Стомилася  царівна    жовтокоса.
Скінчилась  її  пісня  стоголоса,
Крилом  змахнувши  в  сирості  вітрів.
   
Надвечір  омрячила  смутком  трон,  
Лишивши  спадкоємниці  діброви,
На  ніжки  натягла  багна  окови,
Пішла  в  світи…  Бо  так  велить  Закон.

Зостався  білошвейці  тільки    крок  
Опівночі  зробити  до  престолу.
Легким  повівом  сніжного  подолу,  
Сипнувши  памороззю  лиск  зірок.
 
Її  хода  цимбалами  крижин,
На  скам’янілій  виграє  дорозі…
Останній  лист  вальсує  на  вітрозі
У  віхолі  лілейних  балерин.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381529
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Леся Геник

Бува, запізно…

Стрінуться...  Однак,  бува,  запізно
Для  підводи  щастя  -  сивина...
Бур"янисте  поле,  бездоріжно.
Келихи,  що  спилися  до  дна.

І  нема  вже  ніби  то    й  надії.
Небо  у  запасці  хмаровинь.
День  за  днем  безпомічно  маліє,
В  люльку  набиваючи  полинь.

І  закурює  душа  печаллю,
Стелиться  довкола  сизий  дим  -
На  плече  прозірчатою  шаллю,
Де  життя  схилилося  на  тин.

Над  стежиною,  що  вузько    в"ється
До  знесил  похилених  воріт...
А  за  ними  спрагле  серце  серця
Виглядає  на  ослоні  літ...
(28.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381526
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Лілія Ніколаєнко

Поріжу ніч на спалені листи…

Поріжу  ніч  на  спалені  листи
Без  слів  і  дат,  без  болю  і  провини.
У  книзі  долі  не  було  святих.
Я  докорів  нікому  вслід  не  кину.

Душа  допита.  І  пустий  папір.
Прощаю  наперед  усе,  що  буде.
Зітру  любов,  зачитану  до  дір  –
Сонети  щастя  між  рядків  облуди.

Такі,  як  ми  –  піщинки  в  глибині,
Що  мріють  стати  перлами  в  намисті.
Та  наших  мрій  праобрази  земні,
У  дзеркалах  чужих  не  мають  змісту…

Душа  розбита  на  мільйони  зір  –
Хай  мерехтять  у  вічному  склепінні.
Поріжу  ніч  на  тисячі  зневір,
Та  в  серце  не  впущу  недобрі  тіні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381484
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Осіріс

Злива на світанку

Горювала  у  діброві  діва  Нічка  зореока.
Оп’янила  погляд  ніжний,  слізок  росних  поволока.  
Серед  поля  загубила  подарунок  від  коханця:  
Вечір  сіро-кучерявий  наділив  їй  померанця.  
Як  несла  його  в  долонцях  над  вусато-стиглим  житом
Він,  у  шкірочці  восковій,  блимав  матовим  посвітом,
Безугавно  милувалась…  Осліпили  любку  чари,
Зашпортнулась  об  горбочок  -  покотився  дар  між  хмари.
Соловейком  зажаліла,  свіжість  розлила  повівом,
Полиск  розпачу  стрілою  розкроїв  небесся  гнівом.  
Вітром  зойкала  у  висі,  рвала  темінь  волохату,  
Не  знайшла…
У  передденні,  ливнем  схлипнула  про  втрату.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381357
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Патара

Не мед…

...Та    скільки    зможу    -    крильми    затулю
Я    ближнього    від    скверни    цього    світу,
Впиратимуся    злу    несамовито
Й    навік    себе    до    Правди    прикую...

ВАЛЬКІРІЯ    Борись!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381416



Себе  до  правди  прикувать  не  штука,
Узяв  ланци  і  молот,  уперед!
Лиш  скільки,  після,  сьорбнете  Ви  муки...
Іти  життям  із  правдою  -  не  мед.

2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381423
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Олена Іськова-Миклащук

Без жалю

Віддавала  діток  без  жалю.
Не  пізнав  тоді  розум  утрати.
Я  горілкою  розум  заллю:
Не  засуджуйте—я  таки  мати.
Кавалери,  розваги,  плітки…
Кожен  день  ні  хвилини  спочинку.
А  у  хаті  холодній  дітки
В  час  обідній  ковтають  лиш  слинку.
Не  осуджуйте:  діток  люблю,
Коли  б  ні,  то  навіщо  б  родила.
Я  горілкою  совість  заллю,
Нехай  спить,  щоб  мене  не  судила.
Як  просплюся,  поїду  туди,
А  то  скажуть,  що  діток  забула:
Віддавала,  горіли  сади,  
А  вже  сьома  весна  проминула.
Вже  найстаршенька  заміж  іде,
Кажуть  люди  путяща  дитина,
А  у  мене  обличчя  бліде,  
Рвані  чоботи,  цвіла  хустина.
Не  поїду,  бо  грошей  нема,
Обійдуться  і  цей  раз  без  мене,
Та  і  доня  моя  не  німа,
Запросила  б:»Приїдь,  моя  нене…»
Вже  й  найменша  пішла  в  невістки,
Я  б  приїхала—сили  немає.
Крутить,  ломить  старечі  кістки,
Та  і    хто  там  мене  виглядає?
Подзвонити  б…  Згубила  слова…
Як  сиріткам  поглянути  в  очі?
На  подушку  лягла  голова:
«Не  дожити  мабуть  цеї  ночі…»
Як  же  страшно  в  хатині  самій,
Коли  холод  і  голод  доймає.
Біля  серця  звивається  змій,
І  кістлява  за  руку  тримає.
Як  не  їсти,  хоч  кварту  води
Подали  б  у  останню  хвилину…
Та  розтанули  діток  сліди
В  ту  холодну  осіннюю  днину.

Поховали  її  без  жалю.
Не  сприйняв  мабуть  розум  утрати.
Не  дали  із  очей  кришталю.
Хоч  приїхали:  все-таки  мати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381330
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Патара

Про що і з ким якось би в когось взнати…

Підписана  якась  була  угода,
Так,  ніби,  щось  було  у  ній  про  газ...
Підписують  від  імені  народу,
Давно  у  гробі  бачачи  всіх  нас.

2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381212
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Владимир Мищенко

ГОВОРИТЕ О ЛЮБВИ

Любимым  чаще  говорите  о  любви
И  каждый  взгляд  их  с  радостью  ловите,
Порхают  пусть  слова,  как  соловьи,
Но  только  искренне,  от  сердца  говорите.

1995,  Беломорск.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381167
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012


Владимир Мищенко

В ЦАРСКОСЕЛЬКОМ ПАРКЕ

Здесь  столько  лир  повешено  на  ветки…
А.  Ахматова

Осенний  день  укутан  шалью
Ночной  безмолвной  тишины.
Луна,  прикрыв  лицо  вуалью,
Следит  за  нами  с  вышины.

Её  холодное  сиянье
Хранит  уснувшая  вода,
И  россыпь  дальних  звёзд  печально
Скользит  по  зеркалу  пруда.

Как  тихо  в  парке.  Вечерами
В  такую  пору  всё  здесь  вновь.
Шурша  листвой  бредёт  за  нами
От  счастья  пьяная  любовь.

1993  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378158
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 29.11.2012


Віталій Назарук

Свій шлях

Якщо  немає  віршів  у  душі,
Не  варто    тоді  братись  за  вірші,
Берись  за  пензлі  і  малюй  портрет,
Бо  без  душі  ти  точно  не  поет.

Якщо  портрет  не  вийде  чи  пейзаж,
Ти  серце  цим  своє  не  будораж,
Бери  гітару  -  на  гітарі  грай,
А  можеш  то  пісні  чужі  співай.

Якщо  проблеми  маєш  ти  із  слухом,
Можливо  наступив  ведмідь  на  вухо,
Тоді  бери  у  руки  револьвер,
Можливо  в  тебе  поклик  –  офіцер.

Коли  не  можеш  вибрати  путі,
Щоб  дні  твої  були,  як  золоті,
Ти  по  житті  лети,  неначе  птах,
Але  попробуй  віднайти  свій  шлях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380909
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 29.11.2012


Наталя Данилюк

Перший сніг

Цей  перший  сніг!..Кульбабові  перини
Хтось    розпоров    на    сивих  небесах,
Летить  завія    пухом    лебединим,
Мов  клапті  вати  висне  на  гілках.

В  кроля́чі  шубки  вбралися  ялинки,
Сховавши    вушка    в    білі  комірці.
Як  та  мушня,  злітаються  сніжинки,
Прозорим    воском    тануть  на  руці.

А  сніг  летить,  густий  і  полохливий,
Садів    осінніх    блідне    кімоно...
Кудлатий  пес,  захекано-щасливий,
Шубо́вснув  у    засніжене    рядно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381123
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012


Дід Миколай

Я ваш меч підніму із вогню!

На    узліссі    де    спалена    хата,
Загубилась    в    бузковім    краю.
Лежить  пам’яттю  вічність  на  чатах,
Наче    досі    повстанці    в    строю.

Відшуміли  і  грози  й  гармати,
сива  пам'ять,  могилки  в  гаю.
Тут  вмирали  Вкраїни  солдати.  
Полягли  за    свободу  мою.

На  узліссі  згорьована  мати,
На  колінах  в  могилки  скраю.
Мені  з  памяті  хоче  сказати,
Про  нескінчену  їхню  борню.  

Щож  ви  можете  в  спОкої  спати,
З  потойбіччя  запевню  рідню.
Для  чужинців  настане  розплата,
Я  Ваш  меч  підніму  із  вогню!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380936
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 29.11.2012


Олекса Терен

СТАРА ХАТА

Скільки  хат  ,  тепло  віддавши  ,
Пусткою  стоять  ,
Занавіски  в  битих  вікнах
В  протягах  тремтять.
Голі  стіни,  піч  в  руїнах
Ні  даху,  ні  стелі  ,
А  бували  у  хатах  тих
Колись  дні  й  веселі…

Як  приходили  до  них
Дні  мокрі,  холодні
Не  страшили  справжніх  ґазд
Негоди  природні.
Загатою  обкладали
Білосніжні  хати  ,
Лиш  віконниці  блищали  
З  теплої  загати.

Хата,  -  сіни  і  «  ванькир  »,
П’єц  великий  в  «  салі  «  ,
Діточок  на  лежаку,
Наче  на  вокзалі.
Лампа  керосинова  ,
«  Ходіки  «    тік-так  ,..
Картоплі  в  «  мундирах  «
Неповторний  смак  .
Потріскує    «  ріщє  «  ,
Вогонь  миготить  ,
Тепло  гріє  душу
Хату  веселить.

Довгі  спогади  про  давнє,
Довгими  ночами  …
Тож  наслухались  ті  стіни
В  свій  час  вечорами.
Про  Кармелюка  і  Гонту,
Про  славних  ГетьмАнів,
Про  походи  козаків
Проти  бусурманів.




Місяць  повний  заглядав
Крізь  шибки  до  хати  ,
Чи  гостює  там  тепло  ,
Чи  всі  лягли  спати  ?
І  оазою  тепла  
Була  та  хатина  
Радів  тому  і  старий  ,
Раділа  й  дитина  ,..

А  тепер  покинули  ,
Як  те  гніздо  птахи  ,
Пішло  звідси  і  тепло  
Тільки  в  стінах  цвяхи
Розпинають  бідну  хату
За  що  ж  така  доля  ?,
Зажурилась  ,  нахилившись  ,
Над  нею  тополя  .


Чи  часи  такі  настали  ,  -
З  нами  щось  не  те  ?,
Що  от  так  напризволяще
Лишаєм  СВЯТЕ  !

28.11.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380975
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Патара

І в Україні лондонські тумани.

ЯкОсь  надворі  березнево  зовсім,  
Повітря  не  осіннє  –  весняне  
Бентежить  нині  це  тепло  мене,
А  календар  перечить:  зараз  осінь.

Тумани  зранку  лондонські  неначе,
Хоч,  трішки  ще,  і  засніжить  зима,
Та,  поки,  натяку  на  це  нема…
Лиш  осінь  інколи  ні-ні  й  заплаче.

27.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380747
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Дід Миколай

ЗАПІЗНІЛА ОСІНЬ

Грає  вітер  тужливо  мінором,
В  гілках  клена  струною  звучить.
Гайвороння  підспівує  хором,
З  лісу  сірого  сойка  кричить.

У  свитину  прощального  клину,                                                                                      
Заховалась  осіння  блакить.
Серед  гаю  червона  калина,  
Наче  дівка  убранням  горить.                                                                                                                                                      

На  узліссі  смарагдом  умилась,
Пацьорки  из  небес  одягла.
У  душі  моїй  лід  запалила,
Розтопила  серденько  до  дна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380760
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Тетяна Луківська

Як баба Мотя у бар ходила (Хіхоньки)

Жила  наша  баба  Мотрона,  а  простіше  Мотя  на  хуторі.  Жита  у  маленькій  хатинці,  трудилася  на  городі,  в  село  ходила  мало.  Бо,  що  там  робити,  коли  для  життя  все  є.  А  чи  знала  жінка,  що  те  “все”  має  величезну  протяжність.  Та,  мабуть,  і  добре,  що  не  знала.  Бо  коли  …  
Побудувала  дочка,  вийшовши  заміж,  величезну  і  світлу  домівку.  А  для  великої  й  світлої  скільки  ж,  то  потрібно!  Наносили  повну  хату  “шкафчиків”,  кажуть,  то  “мебля”,  завісили  світлі  вікна  темним    “матер’ялом”  і  називають…    а  таки  і  не  згадала  як  називають.  
       -  Навіть  полежати  на  печі  ніколи,  -  не  раз  дратувалася  жінка.  Стомилася  Мотя  від  такого  життя  –  буття.  А  де  ж  подітися.  В  її  хатині,  де  вона  була  ґаздинею,  вже  свині  живуть.  Ото  сновигає  кімнатами,  а  як  вдається  “прикимарити”    деінде    й  уже  раденька,  що  день  вдався.  
Та  якось  одного  такого  вдалого  дня  ,  баба  Мотя  вслухаючись  в  розмову  дочки  з  молодою  сусідкою  Ганькою,  “допетрала”,  що  життя  є  і  інше,  якого  вона  зовсім  не  знає.  Так  їй  стало  гірко,  роки  ж  добігали  до  фінішу,  а,  життя  нового  не  знала.  Спочатку  ніяк  не  могла  второпати,  про  що  то  вони  ведуть  розмову.  
- Таки  про  село,  -  сонно  всміхнулася  старенька.  –  Ох-  хо  –  хо!  Як  я  там  давно  не  була.  А  Ганька  про  щось  небачене  торочить.  Що  ж,  то  таке,  що    на  все  село    видно.  Клуб?  Так  його  ж  давно  розібрали  на  дрова.  А  колись  же  і  вона  ще  пританцьовувала  кадриль.  Е!  Згадала  баба,  як  дівкою  була!  –  передражнила  себе  саму.  Але  розмовою  таки  зацікавилася.  І  сама,  не  знаючи  чому,  ввечері  почала  розпитувати  дочку  про  те  диво  в  селі,  про  яке  так  весело  розповідала  Ганька.  
- То,  мамо,  бар  відкрили  і  тепер  там  усе  село  сидить.  
- Як,  дитино,  сидить,  -    сполохалась  баба  Мотя,  хто  ж  їх  посадив?
- Ет,  мамо,  це  столова  така,  де  всі  можуть  їсти,  пити  ,  гуляти,  музику  слухати.
- Як,  то?  Ми  колись  у  районі  ходили  в  столову,  то  там  тільки  їли.  А,  то  ще  й  пити  дають?
- Ох,  мамо,  що  хочете,  те  й  дадуть  аби  гроші  мали,  -  усміхнулася  Олена  на  таке  прискіпливе  допитування  матері.  
А  Мотя  задумалась.  –  Хм  -  м,  живуть  же  люди.  А  я  все  життя  в  лісі  просиділа.  Побачити  б  той  “барррр”.  І  ото  так  жінці  захотілося  побачити  нову  оказію,  що    вона  кожен  день  вичікувала  нагоду.    І    гроші  “заникані”  дістала,  аж  20  гривень  від  пенсії  відірвала  для  майбутньої  гулянки.  
- А  що,  хіба  я  не  можу  у  бар  зайти,  дочка  каже,  що  Зося  там  через  день  “висить”  на  плоті.                        
Ото  засіла  думка  у  бабиній  голові,  а  кажуть,  задумане  таки  колись  здійсниться.  
А  тут  і  причина  знайшлася:  весілля  у  куминої  дочки,  внученьку  кума  Гапка  одружує.  І,  кажуть,  у  барі  будуть    теж  гуляти,  бо  наречений  міський.  Мотя  і  не  ходила  майже  ніколи  на  весілля,  все  молодші  виходили  в  люди,  а  це  ще  звечора  почала  збиратися.  Виклала  свої  “вбиранки”,  перебрала  одяг    і  відклала  найкращі  (на  її  думку).  Олена    посміхалася,  відмовляла  матір.  Та  таки  здалася,  внесла  свої  речі  і  підібрала  одяг  для  матері.  
-        Оце  вдягнете,  мамо.  Хай  іде  в  село,  давно  не  була,  а  таки  старенька,  -  подумала.  -  Чи  ж  відбирати  у  неї  цю  радість.  
- Мамо,  ви    самі  не  зайдете,  важко  йти,  дороги  весна  розмила.  Я  попросила  Хведю  (зятя,  тобто),  він  запряже  коня  і  відвезе  нас.  
Ото  наступив  ранок,  а  баба  Мотря  вже  на  ногах.  Як  квітка,  одягнута,  причесана.  Давно  не  була  такою  моторною  й  веселою.  Усілися  вони  на  віз,  підстеливши  ряденце  на  сінце,  і  подалися  на  село.  Не  буду  розповідати  як  святкували  вони  весілля.  Бо  було  воно  як  завжди:  сіли,  налили,  випили,  ще  випили,  ще…а  далі  вже  ніхто  нічого  не  пам’ятав.  
А  баба  Мотря  багато  не  пила,  вона  ж  не  для  того  сюди  добиралася,  чекала  коли  ж  у  бар  усіх  поведуть.  І  таки  дочекалася.  Правда,  вже  кіньми  правила  сама,  Хведя    десь  присох  біля  бутля.    А  Олена  тільки  сміялася  весело  і  голосно,  ледве  Мотря  висадила  дочку  на  віз.
Поїхали.
Молоді  попереду,  а  бабуся  наша  завершувала  процесію,  підганяючи  коника,  що  ніби  теж  сп’янів,  бо  чалапав  ледь  –  ледь.  Нарешті,  доїхали  в  центр  села,  до  ,  так  званого,  бару.  Як  би  ви  бачили,  як  пружно  й  моторно  трюхикала  старенька  до  гостини.  
- О,  тут  же  колись  клуб  стояв,  замріялась  Мотя.  -    Ех,  як  вона  тоді  витанцьовувала,  коли  їх  школярі  запросили  в  гості  з  нагоди  святкування  того,  як  його,  “Женського”  свята.  Поставили  концерт,  подарували  аж  десять  “платочків”.  Вони  іще  в  неї  є,  -  згадувала  баба  молодість,  і  трохи  не  проґавила  вхід  до  гостини.  Пришвидшила  крок,    і  собі  прошмигнула  до  бару.  
Ой,  що  то  було!  Грім  і  крик  ошелешив  бабу  Мотю  з  перших  хвилин.  На  неї  сердито  зиркнула  кума  Гапка,  наче  хотіла  сказати,  “чого  приперлася  сюди?”.  Але  не  сказала,  мовчки  посадила  скраю  біля  столу.  Правда,  шепнула  щось  її  Олені.  Та  бабуся  наша  на  це  не  зважила,  вона  як  розкрила  широко  очі,  так  і  не  закривала  поки  вони  самі  не  закрилися  пізно  вночі,  за  баром  у  канаві.  Але  про  це  пізніше.  А  поки,  баба  шамкала  одним  зубом  смачне,  але  як  для  неї  тверде  м’ясо,  попивала  щось  червоненьке  і  “балділа”  від  голосної  музики  та  роззиркувала,  ніколи  не  бачене  дійство.  Усе  було  б  добре,    аби  Олена    та  й  баба  не  випили  зайвого.    Хіба  ж  у  такої  оказій  “вміриш”  свої  потреби?  Не  вміряли,  тобто  переміряли.  Тому  і  не  вгляділи,  коли  весілля  вже  закінчилося,  а  розпочалася  інша  гулянка,  де  вже  платять  всі  за  себе  самі.  Олена  десь  зникла,  може  Хведю  шукати  пішла.  А  баба  Мотя  сиділа,  чекала,  коли  ж  все    закінчиться.  І  не  второпала,  що  вже  офіціантка  перепитує  її,  чи  насправді  їй  подати  нові  блюда.  Пробувала  пояснити  бабі,  що  весілля  вже  пішло  до  хати.  Якби  ж  не  перебір,  то,  може  б,  і  зрозуміла  б  це    Мотя.  На  мить  протверезіла    вона  тоді,  коли  довелося  винишпорити  свою  двадцятку  з-за  пазухи.  Бо    вже  погрожувала  не  офіціантка,  а  вимагав  грошей  великий  хлопчисько.  Баба,  злякано  витягла  гроші,  не  розуміючи  навіщо  їх  від  неї  забирають.  Чи  то  такий  збір  на  весіллі.  Та  чомусь  її  “кровненькі  грошенята”  не  задовольняли  чолов’ягу.  Він  енергійно  випхав  стареньку  з  бару,  незважаючи  на  її  вперті  протести.  
- Завтра  ще  стільки  принесеш,  -  гукнув  услід.  Та  жінка  не  зважила,  бо  їй  і  так  серце  
заболіло,  було  шкода  “заниканої  волюти”.  Але,  викинута  в  темінь  вулиці,  баба  оторопіла  ще  раз.  Біля  славнозвісного  бару  стояв  тільки  віз  без  коня.  Ще  попід  плотом  хтось  муркав,  але  куди  йти,  в  який  бік  жінка  розібрати  не  могла.  Десь  звернула,  понеслась  у  морок  ночі,    але  чи  довго  йшла  не  пам’ятає...
Лише  зі  сходом  сонця  селом  продибала  конячка,  шукаючи  свого  воза  і  господарів,  яких  весілля  розкидало  в  різні  кутки  села.  Найближче  всіх  була  баба  Мотя:  за  баром,  у  ще  не  засипаному  (через  швидкісне  будівництво)  рівчаку.  І  снився,  мабуть,  їй    такий  бажаний  бар.  Усе  ж  таки  побачила,  що  воно  таке.                                                .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380943
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Осіріс

Маки пам’яті

(рондель)
Неначе  сполох,  маку  цвіт
В  степу  весною,
Що  увінчав  полин  красою
Між  плетива  тернових  віт.

Звитяги  древньої  одсвіт  –
Росинки  крові  в  гущі  бою.
Неначе  сполох,  маку  цвіт
В  степу  весною.

Щоб  вівся  солов’їний  рід,
Діди    закрили  нас  собою…
Ятриться  пам’яттю  святою
Про  наш  незламний  родовід,  
Неначе  сполох,  маку  цвіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380745
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Тамара Шкіндер

Ти одночасно є й… тебе нема…

Ти  одночасно  є  й...  тебе  нема.
Кохання    опинилось  поза  світом…
Осіння  ніч  предовга  і  німа
Про  щось  мовчала…Так  несамовито

Вітрище  вив  у  люфі  димаря.
Куйовдив  по  землі  туманів  пасма…
Любов,  неначе  свічка  догора,
Ще  трішечки  і…  назавжди  погасне.

Гарячим  воском  душу  обпече
І  тілом  розіллється  по  краплині.
Задивленої  пам"яті    ковчег
Вже  відпливає.    Смуток  у  хатині,

Налитий  повним  келихом  вина
Ще  недопитого,  п"янкого  літа.
Ти  одночасно  є  й  тебе  нема.
Кохання    опинилось  поза  світом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380676
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Наталя Данилюк

Осінньо-ностальгійне

Відгомоніли    віденські    бали,
Відкружеляли  мідним  листопадом,
Молочний    саван    білої    імли
Осінній  день  розгойдує  над  садом.

Десь  в  рівчаку  наспівує  ручай-
Вслухається  у  срібні  ноти  осінь,
Вже  відзвенів  багряний  листограй
В  її  хмільному  житньому  волоссі.

Бліді  агати  блимають  з-під  брів,
Мов  сивий  льон,  біліє  за  плечима
Холодна  шаль  мереживних  дощів.
Вже  кроки  грудня  чутно  за  дверима.

Ще  мить  і  біле  прядиво  зими
Загорне  все  в  бавовняну  пелюшку.
Мов  затулила  теплими  крильми
Журлива  осінь  перемлілу  грушку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380638
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012


Осіріс

Прощання з осінню

(у  співавторстві  з  дорогою  для  мене  людиною)

Відносять  гуси  на  крилечках  осінь  
За  обрію  печально-млисту  просинь.  
А  ніч,  немов  смола,  між  зір  красою  
Прощання  смуток  струшує  росою.  
Льодяться  про  теплінь  химерні  мрії,  
У  паморозь  вбирають  вербам  вії...  
Лиш  річка,  ніччю  введена  в  оману,  
Дрімає  в  пасмах  сивого  туману.  
Півмісяць  клен  спіймав  в  гілок  мережці,  
Застиг  звабливо  в  осяйній  сережці.  
-  Цей  красень  -  мій!  -  з-за  хмар  зима  дихнула  
Й  у  віти  клена  інеєм  сипнула.  
Ревнивий  вітер  здмухував  дарунки,  
Дзвеніли  в  травах  срібні  візерунки!..  
Та  клен  не  чув!  Зажурено  хитався,  
Бо  з  осінню  коханою  розстався:  
–  Вернись  до  мене,  ніжне  сновидіння,  
Вернись,  молю,  пора  моя  осіння!..  
–  Ні…  –  до  вершечка  з  далини  війнуло,  
–  Не  можу,  милий,  все  давно  минуло…  
Ой,  як  зраділа  враз  зима  студена,  
Озимком  пригорнулася  до  клена,  
Сніжинок  сон  леліяла  неспішно,  
Морозцем  в  гіллі  затихала  ніжно…  
Серпанками  грайливими  лилася…  
Поки…  чого  бажала,  домоглася!  
Судили  верби  кОсами  ламкими,  
Гнівилась  річка  сплесками  стрімкими:  
–  Та  спам‘ятайся  ж,  звабнице  холодна!  
Є  в  клена  в  серці  суджена  природна!  
Від  погляду  зими  пошерхли  хвилі,  
Бо  любко  пригадав  цілунки  милі.  
Знов  кликав  осінь,  золоту  коханку,  
В  багряних  спалахах  холодного  світанку.  
Враз  сонця  промені  у  небі  зайнялися,  
І  пристрасті  кленові  уляглися!  
Розтанув  вмить  зими  звабливий  іній,  
Лиш  квилив  з  далини  табун  гусиний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380578
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 27.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2012


євген уткін

Заосінелось

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aGim4WiY6SQ[/youtube]


Заосінелось,  ой  заосінелось
Хмари  шматтями  наче  кучмА.
Наокіл  пеленою  запінилось,
На  порозі  стоїть  вже  зима.

Замете,  загуде,  запорошиться
Сірим  смутком  на  тихій  стежі.
Повернутись  у  літо  захочеться,
Тільки  шлях  добігає  межі.

Засумується,  спогад  розчулиться
Защемить  десь  у  серці  печаль
У  негоду  осінню  зажуриться
Бо  минуле  не  верне  нажаль

Мої  мрії  жагучою  знадою,
Нездійсненні,  побіля  двора
незлічЕнні  вони  міріадою
все  витають..  Та  то  мішура.

Заосінелось,  ой  заосінелось.
Слякітлива,  гнітюча  пора.
Наокіл  пеленою  запінилось,
Наче  спала  на  землю  чадра.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380579
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 27.11.2012


Віталій Назарук

Останні хвилі осені

Захолола  роса,  берег  взявся  в  мороз,
Очерет  зашумів  над  водою,
Мов  природу  забрав  у  тенета  гіпноз,
Огорнув  сніговою  красою.

Болота  вже  у  сні,  хоч  збігає  вода,
Ще  в’юни  запищати  у  силі,
Не  лишилося  з  осені  майже  сліда,
Лише  грона  висять  на  калині.

Небеса  вже  не  ті,  сірий  колір  заліг,
Вітер  гонить  сніжинку  по  кругу,
Вже  готують  до  свят  Різдвяний  оберіг,
Пізня  осінь  нагадує  фугу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380281
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 26.11.2012


Валя Савелюк

ВРЕШТІ

врешті  решт  –
ми  окремо  з  тобою,
і  взаємно  щасливі  
обоє

володіємо,  
чим  уміємо…

невдоволень  відкинуто  
ноші:
ти
я  
безвідносно  хороші…

тобі  
дісталися  гро́ші  -
гроші́...

мені  –
необмежений  простір  
моєї  
душі…

25.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380259
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 26.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.11.2012


Олег Завадський

Зелена музика трави…

Зелена  музика  трави,
Блакитна  музика  небесна  –
Серед  зими  в  мені  воскресла
Яскравим  образом  живим,

Де  повні  луки  цвіркунів,
І  в  небі  жайворонкам  тісно...
Дзвенить  мелодія  первісна
У  лоні  висніжених  днів.

Дзизкочуть  мухами  шибки,
Гуде  хурделиця  джмелино.
А  я,  забравшись  під  перину,
Милуюсь  літом  залюбки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380385
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012


Дід Миколай

Вибрали

Як  гіркий  спомин,  кляті  роковини,
Повстали  болем  -  глумом  з  глибини.
Де  віру  чисту  іп’яли  кпини,
в  штандартах  грязі  синьої  шпани.

Бандитів  в  тюрми,  нам  зівсюд  гукали.
Ганьба  котилось  площею  з  юрби.
Це  ваш  месія  зайди  нам  кричали:
У  ранг  святих,  іуду  підняли.

Дурні  сліпі,  зневірені  мовчали,
Святі  клейноди  сучці  подали.
А  руки  чисті,  що  ніщо  не  крали,  
донецькій  банді,  пута  віддали.

Та  вже  Вкраїна,  кроки  карбувала,
за  горизонтом  громи  загули.
Над  Дніпрем  сивим  чайка  закричала,
в  просинні  неба,  виросли  орли.

Повіяв  вітер  буйний  з  України,
тремтять  в  хоромах  зайди  і  кати.
В  усі  кінці  на  доли  і  вершини,
здійме  Свобода  славу  на  щити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380452
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012


Патара

Голодомор (акровірш)

Голо  у  коморі,  голо  на  столі,
Очі  не  ймуть  віри,  мозок  не  сприйма.
Люди  почорніли  і  старі  й  малі,
Очманілі  наче  і…  спасу  нема.
Допомоги  ждати  всує  від  сусіда,
Опустіла  хата,  мертва  без  тепла.
Мабуть,  поховали  старенького  діда,
Опустили  в  яму,  де  вже  пів  села…

Розпинали  нарід  легіони  зла.

24.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380079
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 26.11.2012


Дощ

На шляху до перевозу

Кому  куди,  мені  ж  -  до  перевозу...
Стоїть  Харон  на  березі  і  жде.
Давно  він  став  в  очікувальну  позу
І  незворушно  в  дудочку  гуде.
Нехай  гуде,  а  я  ще  погуляю.
У  мене  доста  справ  на  цій  землі.
Допоки  їх  докупи  постуляю,
То  й  наживусь,  не  згірш  за  королів.
Я  світом  не  нудитиму  без  міри,
Вбиратиму  всі  радощі  земні.
Дарма,  як  день  здаватиметься  сірим  -
І  сірий  день  наснагу  дасть  мені!
Стужавів  слід  від  стоптаного  рясту,
Вже  за  плечима  гони  довгих  літ.
Та  ще  кортить  хоч  трішечки  попрясти
І  далі  постелити  долі  слід.
Так,  день  за  днем,  дійду  до  перевозу
І  кану  в  Лету  -  річку  забуття,
Лишивши  тут  просту  життєву  прозу,
Немов  предтечу  іншого  життя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355301
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 26.11.2012


Дід Петро

ЗІ СЛОВОМ ПРАВДИВИМ…

На  цей  вірш  мене  надихнула  перша  збірка
                         віршів  Олега  Ткаченка  «Вибух».

Псують  нам  щодення  лихими  прикметами,
В  містах  та  у  душах  суцільне  сміття.
Та  лише  блаженні  ідуть  за  поетами
Щоб  Словом  зігріти  злиденне  життя,
Щоб  Словом  світити  в  своє  майбуття.

Вже  б’ються  стільцями  у  Раді  політики.
Ми  бачим  щоденно  кулачні  бої.
Для  них  ми  не  люди,  для  них  ми  є  гвинтики,
Підтвердженням  цьому  є  вірші  мої.
Підтвердженням  правди  є  очі  твої.

Малюють  казки  нам  тупі  аналітики,
Бо  це  їхні  гроші,  горілка  й  сальце.
А  душі  народу  волають:  -  та  ні,  таки,
Розірвемо  брехонь  огидне  кільце,
Щоб  згодом  забути  жахіття  все  це.

Прокиньтеся  люди!  Прокиньтеся  добрії!
Не  вірте,  благаю,  в  загробні  світи.
Поети  відкриють  вам  новії  обрії
І  Слово  відкриє  вам  шлях  до  мети,
Зі  Словом  правдивим  нам  легше  іти.          

                                                             12.06.2012р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380052
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 25.11.2012


Salvador

Колосочки

Йдучи́  якось  містом,  зустрів  я  жахливу  картину:
Дітиська  ганяли  ногами  зчерствілу  хлібину.
І  зойкнуло  серце,  і  день  став  темніше  від  ночі,
І  рік  тридцять  третій  одразу  повстав  перед  очі,

Де  круками  чорними  смерть  невблаганна  літала,
Де  в  дикому  голоді  нація  горда  згасала.
Не  був  я,  на  щастя,  у  тому  страшному  горнилі,
А  бачу,  немов  це  зі  мною  все  трапилось  нині:

...Жнива  в  тому  році  проходили  тяжко,  з  дощами,
Та  все  позбирали  -  старалися  днями  й  ночами.
Вже  повна  комора,  та  йде  рознарядка  з  району:
-  На  станцію  звозити  збіжжя  хутчіш  до  перону!

І  що  тут  подієш  -  порипують  зтиха  підводи,
І  -  зась  до  мішка:  це  зерно  "трудовому  народу".
Не  видно  крізь  сльози.  Над  фірами  прапор  червоний.
Прибули...  О,  жах!  -  проростає  зерно  під  вагоном!

Зібрати  б  його,  просушити  швиденько...  Та  де  там...
-  Геть!  Всі  за  ворота!  -  Вже  колють  у  спину  багнети.
...А  вдома  сім'я  не  діждеться  повернення  тата  -
Подався  синок  по  стерні  колосочки  збирати.

Йому  вже  за  десять.  Він  старший.  Він  всіх  нагодує.
Як  загнаний  заєць  безсило  хлопчина  рачкує.
Вже  три  колосочки  знайшов!  Ще  би  трішки  -  й  до  мами.
...Не  бачив,  як  "гицлі"  злетілися  враз  з  нагаями.

Голівонька  впала,  де  жито  буяло  зелене
За  три  колосочки!
                                                   ...Там  люди  посадять  три  клени.
І  виростуть  ті,  і  над  полем  похилиться  віття,
І  поруч  хто  йтиме,  згадає  часи  лихоліття.

...Я  хліб  той  підняв.  Дотулився  до  нього  губами.
Звичайно,  не  їв.  Розкришив  лиш  поміж  голубами,
Бо  так  уявляю  -  це  душі  між  нами  літають
Тих  діток,  що  й  досі  свої  колосочки  шукають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380041
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 25.11.2012


Наталя Данилюк

Свіча пам'яті

Не  дай  задути  в  темряві  свічу,
Коли  затужать  поминальні  дзвони
І  потьмяніють  золотоікони
Від  чорної  розпуки  і  плачу.

Не  дай  задути  пам'яті  вогонь,
Коли  змахнуть  крилом  ворожі  круки,
Щоб  заглушити  стогони  і  муки,
І  змити  кров  з  осквернених  долонь.

Їм  не  згубити  істину  в  олжі
І  крики  душ,  розтерзаних  безвинно...
Бо  їхня  кров  гірчитиме  полинно
Тим,  хто  життя  розмінював  чужі!..

Хто  розтоптав  надію  чобітьми,
Останні  крихти  вирвавши  із  хати.
Їм  перед  Богом  випаде  постати-
Тим,  хто  не  зміг  залишитись  людьми...

Хай  затуляють  вуха  від  плачу,
Та  правди  їм  ніколи  не  збороти!
В  цей  чорний  день  полинної  скорботи
Не  дай  задути  пам'яті  свічу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379914
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012


Борода

Розірване коло

Україна!  Найбільша  країна  європейського  континенту,  територія  якої  сягає  більше  як  шість  сотень  тисяч  квадратних  кілометрів,  а  переважна  частина  грунтів  -  родючі  чорноземи,  спокон  віків  рахувалася  світовою  житницею.  Щедрими  врожаями  платила  і  платить  благодатна  нива  за  невтомну  працю  хлібосіїв.Як  же  треба  було  познущатись  над  цією  землею,  на  якій  родить  буквально  все,  над  цим  народом,  який  найбільше  цінує  волю  та  плоди  праці  своєї,  щоб  цей  родючий  край  обернути  у  найбільше  у  світі  кладовище.  Багатовіковий  ланцюг  поколінь  хліборобів  було  обірвано  жахливим  насильницьким  мором  і  замість  орачів  по  полях  бродили  лише  вороння  і  грабарі.  До  якого  стану  треба  довести  людину,  аби  вона  забула  свою  головну  місію  на  цьому  світі  -  дати  продовження  життю,  а  не  убивати  власне  дитя,  аби  вижити.  Якою  звіринною  ідеологією  треба  володіти,  щоб  убивство  мільйонів  нівчому  неповиних  присвятити  якійсь  ганебній  цілі,  аби  виховати  ціле  плем"я  братовбивців,  які  будуть  відбирати  останню  шматину  хліба  з  голодних  рук  і  спокійно  споглядати  мученицьку  смерть  співвітчизників.  Чим  треба  замінити  совість  ,  аби  цю  жорстоку  правду  спотворити  і  приховати  від  потомків,  а  масове  винищення  українського  села  списати  на  неврожайні  роки,  якою  зробити  коротку  пам"ять,  аби  то  все  забути  і  перекрутити  в  угоду  промосковським  можновладцям?  Чи  простять  нам  це  мільйони  замучених,  мільйони  покалічених,  хоч  і  виживших  в  тій  страшній  круговерті?  Чи  простять  нам  мільйони  ненароджених,  яких  насильно  видалилили  з  нескінченого  кола  життя,  чи  зрозуміють  нас  нащадки,  коли  ми  і  нині  змовчимо  та  не  назвемо  цей  звіринний  акт  людиноненависного  комуністичного  режиму  геноцидом  супроти  українського  народу  і  навіки  не  осудим  винуватців?

 Розірване  коло.  Запалено  свічі.
У  тінях  тривожних  мільйони  смертей,
катів  багряниці,  їх  хижі  обличчя
і  клич  милосердя  голодних  очей.

В  слабкім  мерехтінні  воскового  смутку
зловісні  світлини  могильних  ровів
і  руки  дітей,  що  шукають  рятунку  
на  грудях  холодних  німих  матерів.

Безкровні  уста,  обескровлені  долі
блукають  по  шибах  від  спалахів  свіч,
а  десь  паленіють  рубінові  зорі
у  відблисках  крові  минулих  сторіч.

Загострені  грані  п"ятьма  гостряками
встромили  у  пам"ять  криваві  ножі,
а  свічі  на  вікнах  п"ятьма  колосками
шепочуть  молитву  по  кожній  душі.

Запалено  свічі.  Відкрито  могили.
Живим  не  злічити  заморених  жертв.
Розірвано  коло  цим  звірством  жахливим
імперії  зла,  яку  зватимуть  -  Смерть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379853
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 24.11.2012


Наталя Данилюк

Дерева засинають…

Дерева  засинають  -  це  не  смерть,
Тож  не  оплакуй  їхнє  обмирання...
Ще  буде  днів  шалена  круговерть,
Осяє  морок  полум'я  світання.

Ще    забіліє    дивоцвітом    сад,
П'янка  весна  дозріє  в  тепле  літо,
Не    озирайся    з    тугою    назад,
Нова  доба  розкрилиться  над  світом.

Дерева    засинають  -  до    весни:
Така  в  життя  задумана  циклічність.
Отак    і    люди    падають    у  сни,
Зірками  повертаючись  у  Вічність...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379680
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 24.11.2012


Віталій Назарук

ЙОГО СЛОВА

П.  Глазовий

Коли  у  мене  на  могилі
Чудесний  виросте  будяк,
Хотів  би  я,  щоб  друзі  милі
Про  мене  згадували  так:
–  Ти  пам’ятаєш  Глазового?
Невже  забув?  Це  ж  той  Павло,
Який  життя  прожив  для  того,
Щоб  людям  весело  було.

             

                                                 
                                       
                                                                     

                                         Пам’яті    Павла  Глазового…

Будяк  не  зможе  прорости,
Бо  «раундап»  уб’є  рослину.
Ви  в  нашій    пам’яті  завжди,
Хоч  не  сміється    вже  країна.
Життя,  яке  Ви  прожили,
Роздаючи  смішинки  –  чари.
Змінилось,    квіти  відцвіли,
З’явились  усмішки  –  кошмари…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379902
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.11.2012


Олег Завадський

Осінь

Римують  поети  –  рядок  до  рядка  –
Природу  в  магічнім  полоні…
По  правді  сказати,  погода  бридка,
По-метео  –  зміна  циклонів.

Старенький  двірник,  побурчавши,  замовк,
Мітлою  об  землю  ударив,  –
Бо  вітер-пустун,  мов  зажерливий  вовк,
Розлякує  листя  отари.

Спинись,  перехожий,  так  просто  не  йди:
Поглянь-бо  –  довкруг  які  чари!
Для  декого  осінь  –  це  диво  із  див,
Для  іншого  –  Божа  покара.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379464
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.11.2012


Леся Геник

А я не вмію, Янголе, без Вас…

***
А  я  не  вмію,  Янголе,  без  Вас...
Темніє  небо  під  покровом  ночі.
І  гасне  зірка,  що  останній  раз,
Торкнула  хмари  сіроткане  клоччя.

Серпанний  голос  -  незникомий  слід,
Де  пролетіли  днини  галасливі...
Та  я  б  віддала  геть  усенький  світ
Лише  б  десь  поруч  Ваші  очі  сиві!

Шаліє  віск  і  мов  чужа  струна
У  далині  видзвонює  безвір’я  -
Ви  ж  не  зійдете  з  того  полотна,
Де  миготять  поранені  сузір’я.

Не  простягнете  руку  чи  крило,
Аби  вознести  в  піднебесся  мрію...
Чомусь  життя  отак  вже  повело,
Що  я  без  Вас,  мій  Янголе,  не  вмію...
(22.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.11.2012


Адель Станіславська

Твори Любов

Вмиратимемо  двічі?  Тільки  раз.
То  нащо  душу  мучити  страхами,
зливати  у  ефір  потоки  фраз  
і  жадібно  ловити  їх  вухами
про  катастрофи,  про  армаґедон
кончину  скору  людства  і  планети
і  версій  висувати  зо  мільйон
жахні  натхненно    сіючи  сюжети?
Чи  може  так  смакуючи  жахи
Врятуємось,  наснажимось  любов»ю,
позбавимось  безмірної    пихи
сліпого  себелюбства  і  злослов»я?
Букет  яких  чуттів  шлемо  Творцю,
вирощуємо  що  з  глибин  сердечних?!
Ми  віримо  небесному  Отцю
чи  бавимось  у  ігри  небезпечні
зі  злом  що  в    нас  бруньками  метастаз?
Твори  любов  -  вмирати  тільки  раз!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379421
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 22.11.2012


Леся Геник

Така тужлива ся осіння нота…

***
Така  тужлива  ся  осіння  нота...
Скидає  липа  одіж  золоту.
Міжпавутинно  тулиться  дрімо́та
До  гІлля,  що  пізнало  наготу.

І  небо  сиве,  наче  повитуха,
Приймає  сонце  -  немічне  дитя,
Що  безпорадно  напинає  руки,
Хапаючи  за  тороки  життя.

Немов  чуття  мої  в  сумному  сквері
Іще  леліють  на  святочний  лад...
Та  вже  покірно  прочиняє  двері
Пожухла  осінь  в  тихий  листопад...
(23.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379399
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 22.11.2012


Віталій Назарук

Закоханий ранок

Як  тільки  обійняв  тебе  за  плечі,
Враз  сонце  заховалося  за  хмари
І  зачепила  серце  холоднеча,
І  промені  на  озеро  упали.

Я  пригорнув  тебе,  моя  кохана,
Неначе  лебідь,  промайнула  хмара
І  освітило  знову  сонце  ранок,
Ти  усмішку  мені  подарувала.

Засяяв  ранок  знову  променисто,
Злилися  губи  в  ніжнім  поцілунку
І  промені  заграли,  мов  намисто,
В  коханні  нашім  вищого  ґатунку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379245
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 22.11.2012


Олег Завадський

Тут і досі червоні вишні…

Тут  і  досі  червоні  вишні
Достигають  під  сонцем  в  саду,
Розпускаються  квіти  пишні...
По  дитячих  стежинах  іду.
Як  тоді,  із  букета  жмутком
Хлопчаком  босоногим  стою.
А  ромашка  так  пахне  смутком!
Та  прогнати  його  побоюсь.
...Нас  манили  бучні  провалля
І  шпичастих  парканів  кряжі,
І  такими  смачними  здавались
Нам  черешні  та  груші  чужі...
Ті  літа  оберегом  носим.
Сивина  –  ніби  сніг  на  траву.
Як  не  хочеться  бути  дорослим!
Та  все  далі  роками  пливу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379233
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 22.11.2012


Наталя Данилюк

Передгрудневе

Вже  листопад  рихтує  довгу  фіру*
Вбирає  в  у́пряж  білого  коня.
Так  мало  сонця  кинуто  в  офіру
Цим  перепрілим  вистудженим  дням.

Дме  вітерець  в  калинову  свирівку*,
Тріщить  над  ставом  схилена  лоза,
Сухий  листок  скотився  на  долівку-
Сумного  клена  трепетна  сльоза.

Таке  німе  зворушливе  прощання...
Холонуть  стрази  чистої  роси.
Ну,  відпустімо  осінь  без  вагання,
Мабуть,  і  в  грудня  є  свої  плюси:

Зимових  ранків  блискітки  яскраві
На  тонкорунних  прядивах  снігів
Дзвінкої  річки  пасма  кучеряві,
Закуті  в  кригу  сонних  берегів...

Дрібних  сніжинок  пишні  візерунки,
На  мокрих  вітах  паморозь  крихка,
А  ще  -  морозу  щирі  поцілунки,
Що  рум'яніють  в  тебе  на  щоках.


*Фіра(діалектне)-підвода.
*Свирівка(діалектне)-сопілка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379220
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 22.11.2012


*ИРЕНА*

ПРИЄМНО БУТИ В ВАШОМУ ПОЛОНІ

Приємно  бути  в  Вашому  полоні  –
Солодкими  стають  думки  солоні.
Весна  у  моїй  осені  квітує.
До  серця  Вашого,  розніжена,  іду  я…

Простягнуті  назустріч  Ваші  руки,
Вже  серце  терпить  найсолодші  муки.
Вже  тіло  пестощі  вночі  до  себе  кличе,
Хоча  йому  подібне  вже  й  не  личить.

Спокуси  переслідують  щоденно,
Емоції  розгойдують  шалені.
І  сміх,  і  сльози  з  Вами  вже  пізнала,
Вже  зовсім  близько  й  почуттєве  жало.

Замислююсь,  чи  ватро  нам  грішити.
Дзвінка  ж  чекаю  так  несамовито,
Щоб  поєднались  знов  думки  і  душі,
Які  віднещодавна  не  байдужі.

Я  забуваю,  скільки  за  плечима,
Шукаю  Вас  жаданими  очима.
Жартуючи,  до  себе  приближаю,
А  трішки  подразнивши,  віддаляю…

Ці  переміни  нам  обом  на  руку,  -
Табу  боронить  нашу  творчу  злуку.
Хай  буде  цнота  в  поетичних  перах
І  сонячно  в  душевних  атмосферах.
                                                                       20.11.2012р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №112112101183

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379204
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012


Innessanew

Моя душа – моя свіча

Моя  душа  –  моя  свіча  із  темряви  до  світла
Тріпоче,  вказуючи  шлях,
Де  Доля  вже  розквітла.
У  тім  саду,  як  і  в  усіх,
Зима,  весна  і  осінь,
І  літо  –  різність  кольорів,
Та  в  серці  –  неба  просинь.
Ідуть  дощі,  кружляє  сніг  і  опадає  листя,
І  знов  конвалія  цвіте,  і  яблуня,  і  вишня.
Я  все  люблю,  що  навкруги,
Вже  не  дивлюсь  звіддаля.
І  зароста  в’юнким  плющем
Вже  пройдене  провалля…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374352
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 21.11.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра ПЕЧОРИ :: ПІСНЯ З ДОРОГИ

Важких  доріг  долаємо  багато:
йдемо-йдемо  –  блукаємо  в  світах…
Сурмлять  вітри  до  батьківської  хати,
та  не  злітає  доленьки  літак.

   То  ми,  то  нас  дороги  обирали.
   І  ми  того  й  не  знали  до  пуття,
   бо  молоді  були  й  тоді  не  знали,      -  (двічі)
   що  вже  назад  не  буде  вороття.



І  ми  йдемо,  і  нас  не  зупинити.
І  несемо  в  серцях  важкий  вантаж.
Ми  вже  його  навчились  боронити,
хоч  скрипимо,  та  маємо  кураж.

   Авжеж,  без  крил  польоту  не  буває.
   І  сонце  вже  сховалось  за  межу.
   Та  споконвіку  заново  світає  –        -  (двічі)
   і    не  спинити  літ  нетлінних  душ.


О,  як  додому  хочеться  летіти!
Болючих  дум  отам  витає  рій.
З  усіх  світів,  немов  до  неньки  діти,
вертаймо  знов  і  знов  на  крилах  мрій.

   Важкі  шляхи  судились  нам  з  тобою,
   та  поки  ще  сурмлять  палкі  серця,  –
   ми  окриляймось  вірою  й  любов’ю,      -  (двічі)
   й  додому  хай  несе  нас  пісня  ця!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379280
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012


Леся Геник

Малярка-осінь

Малює  знов  за  вікнами  моїми
Самотня  осінь  дивні  колажі  -
Незмежне  море  неба  сивопінне,
Де  хмари  кораблями  до  межі.

Де  крила  мрії,  мов  ажурні  в’язки  –  
На  спицях  янголів    яскрава  нить...
І  так  душа  моя  жадає  казки
Хоча  б  на  мить,  хоча  б  одніську  мить!

Так  багне  взріти  тло  те  сяйнооке,
Що  межи  стужі  всіює  тепла...
А  за  спиною  -  ро́ки,  ро́ки,  ро́ки,
Обвуглені  надії  і  слова.

Ба,  вицвілі  етюди,  впалі  лети...
Та  знову  зазирає  у  вікно
Маля́рка-осінь,  кличучи  поета
Вдивлятися  у  дивне  полотно...
(15.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378928
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Віталій Назарук

Роздуми про дружбу

Чому  болить  защемлена  душа,
Чому  до  серця  набігає  смуток,  
Злобу  чому  не  віддалить  межа,
І  цю  межу  не  можна  перетнути?

Чому  втрачаєш  тих,  кого  зустрів,
Чому  об  тебе  витирають    ноги,
Чому  тобі  не  вистачає  слів
І  не  єднають  зріднені  пороги?

Не  серці  смуток,  сльози  ллє  душа,
А  біль  туманом  по  житті  біжить,
Стоїть  давно  не  зорана  межа,
А  серце  і  понині  ще  болить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379080
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олега Завадського :: Зачекай

Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372983



Зачекай    мене    там,    
                           де    розгнузданий    вітер
 Заплітає    у    коси    
                           холодні    сніги.
 Знай:    до    тебе    спішу,    
                           щоб    руками    зігріти
 Твої    пальці,    а    серце    
                           спасти    від    нудьги.

 Зачекай    мене    там,    
                           де    акації    білі
 Ароматом    казковим    
                           торкаються    вій.
 На    рамена    мої    
                           свої    руки    несміло
 Опусти    і    поринь    
                           в    зачаклованість    мрій.

 Зачекай    мене    там,    
                           де    любов    колоситься
 І    в    надії    бентежні    
                           роняє    плоди.
 Ти    назустріч    мені    
                           полетиш,    наче    птиця,
 Коли    з    дальніх    доріг    
                           повернусь    назавжди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378983
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Весняна Осінь

Твоя… (Твоя Весняна Осінь) …

Один  з  тих  віршів,  які  пишуться  на  одному  диханні,  не  думаючи  про  ритм,  рими  і  зміст,-  безмістовне,  неритмічне,  багатьом  незрозуміле,  однак  таке  святе  і  рідне...  І  тільки  своє...

Ти  приходи,  приходь  у  мо́ю  осінь.
Вона  ж  блаженна,  серцем  обійма.
А  я  її  в  Твоє  життя  запро́шу,-
І  в  світі  щастя  більшого  нема.

Не  зрозумів?  Це  просто  ві  ́ршів  рими.
А  осінь  промовчить  на  кінчику  пера.
Колись  ,  як  будем  сивими  й  старими-
Затріпотить  душа  між  зболених  октав.

Ти  приходи,  залистопадь  цю  осінь,
Весну  посій  на  аркуші  в  вірша  ́х.
І  хай  там  що,  мене  кохаєш  й  досі,
Бо  я  Твоя,  Твоя  Весняна  Осінь
                                   у  кожнім  дотику  пера...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378938
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Борода

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…

"Кожний  з  нас  повинен  постійно  бути  в  польоті  -  крізь  долю,  над  суєтою."    Назарій  Яремчук.                                                                

Журлива  осінь  обійшла  Карпати,  
ступає  вниз  по  мокрих  споришах,  
у  просині  хмаринки-  янголята,  
і  пісня,  як  Назарова  душа.  

Сніжинками  кружляє  понад    краєм,  
нам  на  уста  краплинками  збіга  
і  голосом  Назарія  благає:  
-  Любіть  Вкраїну,  бо  вона  одна!  

Любіть,  як  я,  до  болю  і  крізь  долю,  
любіть  за  все  і  бережіть  її,  
плекайте  мову  і  лелійте  волю,  
як  у  піснях  своїх  Вам  заповів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379044
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Осіріс

Застиглі миті світання

Між  знебарвленого  запашною  темрявою  різнотрав’я,  по  заспаній  стежині,  що  звивається  у  стрілчатих  кущиках  подорожника,    важко  ступає  агатовий    Янгол  Ночі.  Обважніло-мокрі  від  зоряних  сліз  крила,  безпорадно  звисають  з-за  пліч,  віддалено  нагадуючи  обриси  заколиханих  дібров…

   Час  від  часу,  його  безконечно-чернечі  очі,  крадькома  кидають  сповнені  космічного  жаху  погляди    на  ледь  сіріючу  смужку  горизонту,  що  сповіщає  про  невпинне  наближення  ясночолого  переслідувача  –  Янгола  Розсвіту…

     Дитя  мороку  з  острахом  пришвидшує  ходу,  від  чого  нажаханий  вітерець  притьмом  кидається  у,  вже  молочну  туманність,  піднімаючи  остисті  хвилі  на  бурштиновій  поверхні  хлібного  моря…  

   Наближення  переслідувача  дзвінкоголосим  соловейком  перегукується  між  острівцями  гаїв.  У  паніці  Янгол  Ночі  намагається  злетіти!  Але  ж  крила…
   
   Від  різкого  поруху  янгольських  п'яст,    смолисті  пір’їнки,  здійнявшись  у  вись,  німотно  вальсують    між  перших  невпевнених  поривів  світання,  встеляючи  глушини  зморшкуватих  ярів  та  розбудячені  хащі  задиркуватих  лощин  сутінковими  плямами…

   Зненацька,  Воїн  Світла,    жайворонковим  співом  першопромінного  списа,  розтинає  плоть  каламутного  потемку…

   Розплющившись  поміж  споришами,  Янгол  Ночі  аспідом  плазує  у  лісову  гущаву,  залишаючи  на  дрібненьких  листочках  смуток  зоряних  очей.  Той  смуток,  що  путами  вологих  діамантів  скував  йому  крила,  втопивши  надію  на  рятівний  політ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378897
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Наталя Данилюк

Налистопадило у душу…

Налистопадило  у  душу,
Набило  листу  й  мокроти
І  обтрусило  дику  грушу
В  обіймах  мерзлої  сльоти.

І  розкрутило  каруселі
Даремних  докорів,  образ,
Поблякли  дні,  такі  веселі,
Немов  старий  іконостас.

І  на  обшарпаний  пергамент
Лягла    поезія    терпка,
Сплітає  спогади  в  орнамент
Гіркої    пам'яті    рука.

І  за  похилим  перелазом
Такого  снігу  намело!
Не  бійся,  вирвемося  разом-
Тримайся  за  моє  крило...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378754
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Борода

"Переможцям"

"Перемоги"  сумні,  сумнів  -  лиш  похвальбі  нагорода.  
Це  уже  не  лото,  а  конкретно  спрямований  гнів.  
Ще  не  виграв  ніхто  у  війні  наче  з  власним  народом,  
ще  на  світі  ніхто  не  прославився  в  схожій  війні.  

Засудити  закон,  правомірність  змінити  свавіллям,  
охоронців  чеснот  перевиховать  в  лютих  катів  -  
не  зумів  ще  ніхто.  Божевільним  -  пора  в  божевільні!  
А  отой  ешафот  вони  зводять  для  власних  синів.  

Час  дає  їм  ще  шанс.  Черговий  та  можливо  останній.  
Ще  не  пізно  у  храм  і  ще  прийме  вівтар  каяття,  
щоб  настав  ренесанс  у  цих  вічних  з  собою  змаганнях,  
бо  лиш  правда,  як  крам  -  найцініша  офіра  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378593
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Дід Миколай

Яєчко

І  страх  і  шок  на  вулиці  Бандитській,
забракло  мови,  вчмарилось  хамло.  
Не  чути  бУло  де    пітон  Донецький,
допоки  з    приту  вилізло  мурло.

Як  від  яйця  найменше  лікувався,
Свобода  в  Раду  бо  ж,  пройшла.
Та  так  злякався,  що  в  корчах  ховався,
В  козла  від  страху    кишечка  згнила.

Із  джунглів  виповз,  як  же  він  старався,  
Горила  бідна,  ой  це  щось  було.
Як  кліщ  у  лісі  за  хутро  чіплявся,  
брехав  по  світу  аж  в  трубі  гуло.

В  нас  все  було  на  виборах  публічно,
Ой  чеше  вуха,  гонить  баєчки
Кін-Конг    поняття,  парить  істерично,
Іде,  як  бреше,  завше  навпрошки.

…Нацисти  йдуть:  кричать  у  Тель-Авіві,
Скавчать  хозари  -  дикі  москалі.
Попи  в  пархатах  скаженіють  в  гніві,
пігмеї  ниці  трусяться  в  Кремлі.

Плюються  в  злості  піною  гебреї,  
в  Нью-Йорку,  Лондоні,  Ізраїлі,  Москві.
Ти  бач,  проснувся  дух  Гіпербореї,
Чи  мо  з  Волині  віяння  нові..?

Здіймає  крила  вже  моя  Вкраїна,
до  перемог  святих,  лишилась  мить.
Благословляє    сина  Батьківщина,
в  пориві  льоту  вже  не  зупинить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378592
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Олег Завадський

На народження зорі

Оту  зорю,  
Що  вміститься  у  жменьку,
Не  сполохніть  гримовиськом  трембіт!
Вона  ж  така  безпомічно-маленька:
Ще  тільки-но  з’явилася  на  світ.

А  їй  би  казку  на  ніч  розказати,
Як  мудреці  відвідали  вертеп,
Що  освятився  криком  Немовляти,
Однак  царю  не  свідчили  про  те.

Я  не  мастак  на  зорях  ворожити,
Та  все  ж  піду,  подібно  мудрецям,  –
А,  може,  там,  
                                     над  прірвою  у  житі,
Новий  месія  зцілює  серця…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378857
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Віталій Назарук

Бо на Землі життя у нас одне

Пропали  роси  і  з’явився  іній
І  колір  неба  замінив  полин.
Став  день  коротший,  Місяць  ніби  синій
І  меле  зорі  усесвітній  млин.

Осіннє  небо…  Ще  гарцюють  зорі…
Дивлюсь  у  простір  стомлених  планет,
Вони  зникають  в  зоряному  морі,
Куди  зникають  -  це  віків  секрет…

Наше  життя,  якого  не  багато,
А  ми  і  зорі,  це  одне  святе,
То  варто  жити  і  робити  свято,
Бо  на  Землі  життя  у  нас  одне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378534
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 50 (Олександр ПЕЧОРА, горлиця)

Олександр  ПЕЧОРА

               ПІСНЯ  З  ДОРОГИ

Доріг  подолано  багато,
та  ми  блукаємо  в  світах.
Сурмлять  вітри  –  чекає  хата!
Та  не  злітає  наш  літак.

   Дороги  різні  обирали
   і  не  пізнали  до  пуття.
   Ми  молоді  були  й  не  знали  –
   назад  не  буде  вороття.


Йдемо,  і  нас  не  зупинити,
і  рве  серця  важкий  вантаж.
Хоч  скрипимо,  не  варто  нити,
долаймо  впевнено  віраж.

   Без  крил  польоту  не  буває.
   Втікає  сонце  за  межу,
   та  завжди  заново  світає,
   бо  вічний  літ  нетлінних  душ.


Додому  прагнемо  летіти:
болючих  дум  витає  рій…
З  усіх  світів  до  неньки  діти
вертають  знов  на  крилах  мрій.

   Не  покидаймо  поля  бою,
   доки  сурмлять  палкі  серця.
   Пройнявшись  вірою  й  любов'ю,
   додому  лине  пісня  ця.

=======================

           горлиця

 Цвіте  весна,  я  так  люблю  тебе.
 Візьми  мене,  мене  візьми.
 Прийде  зима  і  снігом  стану  я.
 Поки  цвіту  візьми  мене.
       Заснуть  поля  пожовкнуть  дні  в  журбі
       І  зникну  я  ,  і  зникнеш  ти,
       І  полетять  у  вирій  журавлі,
       Візьми  мене  в  ці  дні  весни.

 Життя  це  мить,  берім  від  нього  все.
 Люби  завжди,  бо  час  пливе.
 Вдихай  весну,  весна  лиш  раз  цвіте.
 Час,  ворог  злий,  весну  вкраде.
       Цвіте  весна,  я  так  люблю  тебе.
       Візьми  мене,  мене  візьми.
       Прийде  зима  і  снігом  стану  я.
       Поки  цвіту  візьми  мене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378718
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Віталій Назарук

МОЇ ВІРШІ

Вірші  пишу  з  надією  в  душі,
Не  тільки  чисто  підбираю  рими,
Щоб  засіяли  ВІРШІ  -  не  вірші,
Щоб  вони  стали  для  людей  святими.

Які  ж  бо  різні  вірші  є  у  нас  ,
Одні  вмирають  зразу,  ті  –  роками,
Для  інших  просто  непідвладний  час,
Вони  стають  народними  піснями.

В  окремих  віршах  забринить  сльоза,
Усмішку  інший  кличе  на  обличчя,
У  певних  віршах  слово,  як  гроза,
А  є  такі,  що  за  собою  кличуть.

Вірші  живуть,  де  вкладена  душа,
Де  пережито  все,  де  є  надія,
Інші  пусті,  не  варті  і  гроша,
Вірші  такі  писати  я  не  вмію.

Хай  кожне  слово  сяє  у  вірші,
Хай  килимом  лягає  нам  під  ноги,
Щоб  всі  вони  припали  до  душі,
Свою  життєву  вибрали  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378356
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 18.11.2012


Олег Завадський

Подорож у літо

Гарячий  полудень  пропах  настоєм  трав,
Забила  дух  квітуча  материнка.
Я,  йдучи  в  літо,  навіть  не  гадав,
Що  приведе  у  рай  мене  стежинка.

Рябеньке  сонечко  припало  до  щоки,
Лоскочучи  до  сліз  принишкле  тіло.
Лише  йому  всю  душу  залюбки,
Як  перед  Богом,  вилити  хотілось.

Я  йшов  у  літо  осяйне
                                                   і  в  серці  ніс
Сюрчання  трав  і  небо  жайворине.
Подивувався  б  хорові  беріз,  –
Та  вміння  це,  на  жаль,  з  роками  гине.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378132
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012


Наталя Данилюк

Залюблена у музику дощів…

Залюблена  у  музику  дощів,
Закутана  в  сатинові  тумани,
Напоєна  медами  почуттів
І  відчаю  гіркими  полинами...

Розніжена  у  пахощах  бузку,
Розсипана  словами  на  папері-
Невже  мене  допустиш,  отаку,
Відкривши  серця  зрадженого  двері?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378105
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012


Борода

Це - життя

Це  життя  -  як  покраяна  вічність,
по  шматинках  розсипана  долом,
край  доріг  і  стежок  пересічних,
котрі  всі  в  неповернення  йдуть.
Біжимо  по  них  жваво  і  спішно,
із  тих  пазлів  складаємо  долю,
час  скрипить  шестернями  потішно  -
прагне  нас  зупинити  мабуть.

Та  не  слухаєм.  Мов  одержимі,
спішимо  позазбирувать  клапті,
власноруч  піджимаєм  пружину
на  годиннику  часу  хутчіш.
Лиш  пливуть  завороженим  клином
понад  нами  роки,  як  латаття,
осідають  на  скроні  бурштином
і  тяжить  переповнений  кіш.

Як    важливо  стулити  ті  клапті
у  виразні  малюнки  логічні,
щоб  не  дати  згоріти  в  багатті
ні  одному  із  них  задарма,
не  вступить  на  дорогу  прокляття,
не  змішатись  з  чужим  і  цинічним,
хресний  хід  не  завершить  розп"яттям
як  за  обрій  покличе  сурма.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377918
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012


Олег Завадський

Зачекай

Зачекай  мене  там,  
             де  розгнузданий  вітер
Заплітає  у  коси  
             холодні  сніги.
Знай:  до  тебе  спішу,  
             щоб  руками  зігріти
Твої  пальці,  а  серце  
             спасти  від  нудьги.

Зачекай  мене  там,  
             де  акації  білі
Ароматом  казковим  
             торкаються  вій.
На  рамена  мої  
             свої  руки  несміло
Опусти  і  поринь  
             в  зачаклованість  мрій.

Зачекай  мене  там,  
             де  любов  колоситься
І  в  надії  бентежні  
             роняє  плоди.
Ти  назустріч  мені  
             полетиш,  наче  птиця,
Коли  з  дальніх  доріг  
             повернусь  назавжди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372983
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 15.11.2012


Олег Завадський

Випадкове знайомство

Води  відерце  витягнув  з  криниці,
Заніс  у  хату,  хтів  було  іти,
Але  вона  вблагала  до  світлиці:
«Не  поспішай-бо,  синку,  погости».

Вишнівки  наливаючи  потрошку,
Укотре  щастя  зичила  мені.
Її  сльозу,  що  танула  у  зморшках,
Ще  крадькома  втиратиму  ві  сні.

В  куточку  Бог,  залюблений  у  квіти,
І  п’ять  синів  як  спогад  про  війну...
І  ось  тепер  сама  на  цілім  світі!
А  вже  й  онуки  мали  б  сивину.

Кімнатка  чепурненька,  і  підлога
Підметена,  неначе  на  Різдво.
Так  затишно  зробилося,  їй-богу,
Куди  й  поділось  марево  тривог.

...Вже  позіхала  сутінками  хата,
Та  тільки  я  не  квапився  іти.
Бабусю  мила,
                             Ви  ж  така  багата,  –
Подайте  людям  жменьку  доброти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377874
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012


Борода

Дві дороги

Дві  дороги  за  обрій  послало  життя,
але  вибрати  треба  одну  лиш.
Одна  -  лаври  хоробрим,  одна  -  забуття,
але  жодну  із  них  не  обдуриш.

Дві  дороги  до  тризни,  як  ніч  і  як  день,
як  контраст  поміж  чорним  і  білим,
одна  -  ім"я  Вітчизни,  а  інша  -  мішень,
і  кордоном  між  ними  є  віра.

Перша  -  як  лейтмотив,  хоч  гориста  й  стрімка,
ну  а  інша  в  дурмані  спокуси  -
її  Каїн  стелив,  мед  розлив  по  гріхах,
а  та  перша  терниста  -  Ісуса.

Он  ця  в  небо  веде  на  гору  воскресінь,
та  -  в  палаюче  море    спускає,
Пекло  або    Едем  обере  Ян  і  Інь...
Дві  дороги  на  тлі  небокраю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377437
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 13.11.2012


Леся Геник

Нема

Нема,  усе  таки  чомусь  нема
Надії  в  перетоптаному  листі
І  вічності  у  зчовганому  місті,
В  котре  уже  приперлася  зима

Та  стала  хороводити  снігами,
Виводячи  зі  сну  одвірки,  скло.
Он  скільки  знезолоти  намело
І  липко  настелило  під  ногами

Неторканих  свавіллям  ясенів,
Що  лико  хмар    закинули  на  плечі...
То  як  же  біль  сьогодні  не  до  речі
У  серці,  що  живіє  лиш  напів!

То  як  же  сонця  хочеться  до  ночі,
До  місяця  і  торку  хуртовин,
Коли  в  душі  розкидано  полин,
Коли  слова  зосталися  ні  по  чім.

Та  ще  й  вітри  задмухують  зірки,
Не  виповнені  вічністю  знамена.
Стискає  холодом  щораз  рамена
Стареньких  вулиць,  де  мої  думки...
(11.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377118
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Олександр Сичов

Вербиченька - сл. та муз. О. Сичьов, вик. Т. Трипуз

ВЕРБИЧЕНЬКА  

1к.
Ой,  не  сяє  в  небі  місяць,
Зачекалась  зіронька,
Над  рікою  сумно  висить,
Де  одна  дівчинонька.
Нахилилась  вербиченька
До  холодної  води,
Горне  вітами  серденько  –
До  любові  не  ходи.

ПР.
Коли  любиш  збережи,
Вербиченько  молода,
Бо  ніякої  межі
Нам  не  створюють  літа.
Не  благай,  не  обіймай,
До  кохання  відпусти.
Від  біди  мене  тримай
В  квітах  весняних  зрости.

2к.
Спокій  знає  вербиченько
З  нею  хвиля  лагідна
Грає  листями  тихенько
По  воді  так  жалібно
І  шепоче,  мов  благає,
До  любові  не  ходи
Розкажу  їй  як  кохаю
Миленького  до  біди.

(написано  в  2001  р.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377296
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Олександр Сичов

На маршруте - сл. и муз. А. Сычёв

На  маршруте
(Водителям  маршруток  посвящается)!!!

1к.
Легковые,  грузовые,
Кто  на  чём  и  кто  куда.
Тучи  в  небе  грозовые,
Нам  и  грозы  не  беда.
Только  в  жизни  та  дорога
Разделяет  полосой.
Ждать  семье  моей  недолго,
Скоро  я  вернусь  домой!

ПР.:
От  рассвета  до  заката
Колесили  мы  ребята,
То  вперёд,  а  то  обратно,
Завтра  снова  мы  в  пути.
На  маршруте  напряжёнка,
То  асфальт,  а  то  бетонка.
Главный  знак  есть  у  шофёра  -
Поворот  к  родному  дому.

2к.
Ночью  станет  тише  город  -
Мы  рванём  по  объезной.
Больше  газ,  пройдёт  усталость  
Вместе  с  радиоволной.
Пассажиры  суетятся,
Кто  в  часы,  а  кто  в  окно.
По  местам  не  разместятся  -
Лучше  на  двоих  одно)))!

ПР.(тотже)

                                     А.Сычёв  (написано  в  2001  г.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377143
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Віктор Ох

Підстаркувате


Депресії    жарИна    дотлівА.
Піднесення,  натхнення  вже  нема.  
Не  сказані  ДО  старості  слова
не  зродить  вже  пізніше  голова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376930
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Salvador

Притча про душу

День  новий  загорався  на  Сході,  та  знов  не  для  нього.
Все  життя  –  шкереберть.  Вже  й  надія  згаса…  А  відтак
Непомітною  тінню  між  вілл  передмістя  «крутого»
Йшов,  шукаючи  «щастя»,  з  сумою  на  плечах  жебрак.

Несподівано  якось  одні  відчинились  ворота  –
В  ореолі  парфумів  і  в  шику  заморських  одеж
Чоловік  простягнув  повний  кошик  …лахміття  й  болота:
-  Забирай,  це  –  тобі!  Може  щось  там  собі  підбереш.

Не  знітився  жебрак,  все  забрав  до  своєї  хатини,
Вимив  кошик  начисто,  полагодив,  квітів  нарвав
Й  повернув,  попри  подив  не  надто  м’якої  людини…
А  господар  закляк,  та  старого  таки  запитав:

-  Тож,  навіщо  приніс  мені  квіти  й  оновлений  кошик,
Адже  знаєш  чудово  –  не  дам  я  за  це  ні  гроша?
-  Не  за  грішми  я  тут,  лиш  скажу,  чоловіче  хороший,  -
Кожен  те  віддає,  чим  наповнена  власна  душа.
02.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376923
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Борода

Підсумкове

От  ти  й  зробив,  народе,  вибір  свій.
От  і  обрав...чи  знов  тебе  купили
оті  заброди  і  під  свій  укрій
постригли  гав,  орлам  підтявши  крила.
Але  отим  лиш  злості  додали,
щоб  їх,  шулік,  скоріш  попроганяти,
відкрили  вбогим  очі  на  калим,
той  копійчаний,  і  свої  мільярди.
Стерв"ятників  у  охоронці  звуть,
хоч  від  самих  вже  смороду  на  версти,
і  "почерк"  -  наче  в  шахрая  з  наперстком,
і  в  діях  підлих  не  вкраїнська  суть.
Тому  і  рвуться  під  тоту  броню,
що  в  нас  -  як  схрон  від  вироку  і  суду,
та  дасть  Бог  об"єднаємось,  як  люди,
і  проженем  бандитську  сю  рідню.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376826
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012


Тамара Шкіндер

Передзимне

Цвіт  рожевих  ілюзій  
Осипається  так  непомітно.
І  пелюсточка  кожна
Відчайно  додолу  впаде...
Невимовний    пейзаж    
Ще  учора  такий  колоритний,
Потускнів,  похмурнів...
І  неначе  терпкий  каркаде,
Сум  ледь  чутних  зітхань,  
Що  самотністю  переповиті.
Затискають  лещата
Дощами  гартований  біль,
Що  лишився  віршем
Недописаним  у  манускрипті.
«До»  і  «після»  тепер  поділилися,  
Наче  навпіл.
А  холодна  пора
Підкрадається  тихо-зрадливо.
Гонить  листя  пожухле  рікою  
Замшілий  асфальт.
Сіризною  слідів  порожнеча
 Снує  неквапливо…
Чи  ж  то  туга  ридає?
 А  чи  нерозділений  жаль???

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376767
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012


Леся Геник

Ти в осені мене цій віднайди…

***
Ти  в  осені  мене  цій  віднайди
Допоки  ще  палають  буйно  липи,
Допоки  з  неба  чистої  води
Яскраве  сонце  злата  щедро  сипле...

Ти  відшукай  мене  на  стежах  тих,
Де  шелестить  незримою  сльозою
І  так  знеможно  без  кохання  йти
Душі  у  далеч  вічно  самотою...

Ти  розгледи́  ув  осені  той  слід,
Що  дріботить  до  капища  святого
Допоки  ще  буяє  листоліт
І  снігом  не  занесено  дорогу...
(9.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376788
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012


Віталій Назарук

Біжать слова, а я завжди мовчу

В  моїх  словах  загорнуте  життя,
В  яке  веде  протоптана  дорога,
Дорога  ця  веде    до    алтаря,
Де  можна    завжди  помолитись    Богу!

Біжать  слова,  а    я      завжди  мовчу,
Збрую  Пегасу  знов  не  ту  вдягаю,
Просто    живу,  живу  і    не  кричу,
Лиш  правди  від  життя  собі  чекаю.

Так  хочу,  щоб    цвіли  мої  сади,
Вишневі  пелюстки    летіли  перші,
Щоб  мої  внуки,  виросли  людьми,
А  правнуки  нехай  життя  завершать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376516
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012


*ИРЕНА*

ВЕЧЕРНИЙ ЭТЮД

*****
                                                     Вертится  суток  цветной  многогранник,
                                                     Томно  звучит  захмелевший  куплет.
                                                     Вечер  –  малиновой  ночи  избранник,
                                                     Долгого  дня  впечатляющий  след.
                                                                                                                                                                                               Автор

Обнимает  вечер  улицы,  деревья,
Интригует  тайной,  увлекая  в  тень.
Звук  ночной  прохлады  дребезжит  свирелью,
А  луна,  качаясь,  лезет  на  плетень.

Манит  ветер-странник  потемневшей  далью,
Тишина  ночная  свежестью  влечет.
Сумерки  покрыли  небеса  вуалью.
Зажигает  небо  вечер-звездочет.

Светлячки  дневные  разлетелись  в  клочья,
Удлиняя  теней  призрачный  берет.
Вечер  на  границе  между  днем  и  ночью
Оставляет  в  сутках  черно-белый  след.

Желтым  ароматом  ноготки  зевают,
В  голубой  истоме  нежится  сирень.
Клен  влюблено-нежный  листьями  качает.
Вечер  –  это  просто  задремавший  день.


©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11211091052

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376490
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Мазур Наталя

#Про що мовчав бузок

День  догорав  у  зарослях  бузку,
Вдивляючись  у  річкове  люстерце.
Чорнявий  красень  дівчину  струнку
Голубив,  пригортаючи  до  серця.

"Красуня!  Мрія!  Зіронька  ясна!
Моє  кохання  ніжністю  розлито!"  -  
Він  личко  цілував  їй,  а  вона
Дивилася  на  нього  сумовито.

Бо  завтра  вже  його  не  буде!  Ні!
Їм  вісімнадцять,  то  ж  йому  служити.
Прощальний  погляд  милому...  Сумні
Зітхання  обпекли  бузкові  квіти:

"Коханий,  я  чекатиму!  Лишень
Скажи,  чи  буде  зустріч  довгождана?
Писатимеш  мені  ти  кожен  день?"
Він  очі  цілував:  "Щодня,  кохана!"

У  стоптаній,  безросяній  траві
Слова  прощання  танули  помалу.
Вона  ридала  гірко,  коли  він
Із  рекрутами  йшов  у  бік  вокзалу.

Гірчила  осінь  спомин  полином,
Бузкове  листя  стомлено  опало.
Вона  з  дощем  зітхала  під  вікном
І  все  листа  чекала...  Все  чекала!

Вже  й  рік  пройшов,  а  дівчина  сумна.
Весіль  у  подруг  відбулось  чимало.
Її  за  дружку  кликали.  Вона
Без  нього  веселитись  не  бажала.

Минали  дні,  ішов  за  роком  рік...
Та,  раптом,  люди  стали  гомоніти,
Що  сивий  однорукий  чоловік
Щовечора  бузку  зриває  квіти.

В  полоні  незабутніх  почуттів
До  нього  йшла...  На  щастя,  чи  розлуку?
Він  простягнув  їй  тисячу  листів,
Вона  міцніш  стискала  доньці  руку.

15.09  -  05.11.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376254
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Берізка

Виросла  берізка  серед  поля
Стала  гарна,  мала  пишні  віти,
І  струнка,  аж  заздрили  тополі.
От  і  взяв  її  в  опіку  вітер.

Зразу  пестив,  милувався  нею,
Вихвалявся,  мав-бо  силу  дужу
Так  хотів  назвать  її  своєю
А  берізка,  знай  собі  байдуже.

Дощику  весняному    раділа
Гілочки    до  нього  простягала,
Листячком  бентежно  тріпотіла,  
Милому  на  вірність  присягала.

Лютував  в  безсиллі  гордий  вітер,
Скаженів,  жбурляв  її,  мов  тріску.
Не  давав  тендітній  в  світі  жити  -  
І  незламну  він  зламав  берізку.

Бризнув  сік,  коли  вона  упала
Ніби  кров  текла  по  тілу  біла...
Небо  обвалилось,  запалало
В  розпачі  й  тополі  заніміли.

Вітер  вщух,  не  йняв  тому  він  віри
Обізвалось  небо  громом-болем
І  такий  згорьований  без  міри
Довго  плакав  дощик  там,  над    полем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376445
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Ярослав Дорожний

Та, що прийшла уночі

Іду  я  в  помислах  цілком  буденних.
Жовтнева  ніч  укрила  всенький  шлях.
Аж  тут,  поміж  дерев  імлисто-темних,
З’явилася,  як  мрійний  диво-птах.  
Красуня  біла.  Впрів  –  так  стало  душно.
Забилось  серце,  мов  іду  я  в  бій.  
Вона  ж  стоїть,  так  гордо  й  незворушно.  
Ота  …  машина  моїх  світлих  мрій.  

31.10.  22.56.  поїзд:  Київ  –  Хмельницький.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376441
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Віталій Назарук

СПАСИБІ

Спасибі,  зорі,  за  чудову  ніч!
А  тобі,  Місяцю,  що  освітив  дорогу!
За  блиски  сині,  сплетений  спориш,
А  ще  за  те,  що  ти  зігрів  нам  ноги.
Вам,  матіоли,  за  духмяний  смак,
Волошкам  у  хлібах  -  за  тепле  літо,
Чумацькому  шляху  -  за  світлий  шлях,
А    тобі  доле,  що  уже  прожито.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376291
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Salvador

Байка про вибори

Демократія  сягнула  вже  давно  таких  висот,
Що  й  у  Лісі  по-старому  вже  не  хоче  жить  народ.
Вже  багато  мандрувало  поза  гори,  за  моря,
Тож  сказали:  «Будь,  що  буде!  ВИБИРАТИМЕМ  Царя!

Годі  думати,  що  в  Лісі  всі  немудрі  та  дурні,  
Перемогу  хай  здобудуть  кандидати  у  борні.»
Лев  недовго  сперечався  і  нікого  не  просив  –
Враз  про  вибори  Указом  на  весь  Ліс  оголосив.

Позбиралася  громада  –  звірі,  птахи  і  жуки:
-  Це  ж  тепер  у  нас  не  буде  більше  «владної  руки»!
Буде  Цар  у  нас  народний  –  Конституції  гарант:
Справедливий,  чесний,  гордий  –  просто  чистий  діамант!

За  фасоном  іноземним  призначають  ЦВК.
Головою  одностайно  було  обрано  Бика.
І  –  пішов  процес!..  Віднині  бідний  може  мати  все  –
Дух  новий  з-за  океану  демократію  несе.

ЦВК  працює  справно  –  кандидати  йдуть  щодень:
Від  тварин  парнокопитних  висувається  Олень;
Від  курей  і  перепілок  йде  Лисиця  в  боротьбу;
А  від  Партії  Вухастих  …йде  Осел,  хоч  ні  «бу-бу»

Він  в  політиці  не  тямить,  та  моста  побудував.
Йде  від  Спілки  Медоносів  сам  Ведмідь…  Він  там  бував
І,  вивчаючи  цю  галузь,  досягав  вершин  дерев.
…  Тихо,  скромно,  без  реклами  самовисунувся  Лев.

Був  там  Півень  голосистий  і  Бобри,  і  Барани…
Та,  серйозних  кандидатів  не  могли  здолать  вони.

Досить!  Все  –  підбито  риску.  Агітація  пішла  –
І  реклама  всюди  в  Лісі  буйним  цвітом  розцвіла.

Хтось  старається  щосили  –  вихваля,  чого  нема.
Іншим  зразу  «пояснили»:  -  Тихо.  Ша!  Твій  дім  –  тюрма.
Є  й  такі,  що  ганять  ближніх:  що  не  робить,  все  не  так.
Є  й  «артисти»,  що  «втинають»  хто  на  чому  грать  мастак…

З  ходу  стали  будувати  дім  для  сиріт-зозулят.
Притягнули  бочку  меду,  щоб  задобрити  звірят.
Лось  в  кормушки  замість  сіна  комбікорму  навалив,
А  Баран  у  «Дім  незрячих»  …телевізори  купив…

Йшла  кампанія  серйозна  –  це  вам,  звірі,  не  базар!
Хто  ж  то  буде?  Чим  потішить  нас  новий  НАРОДНИЙ    Цар?!
І  старались  кандидати.  Кожен  вище  віт  скакав.
Всім  покращення  від  завтра  Лев  спокійно  обіцяв…

День  настав  і  на  дільницях  почалися  чудеса!
«Працювати»  стала  гречка  і  дешева  ковбаса.
Десь  купляли  бюлетені.  Хтось  готівкою  платив,
А  до  чесних  і  порядних  Беркут  «в  гості»  прилетів.

Назбирали  у  автобус  кілька  виводків  Тхорів
І  кружляли  по  дільницях  –  люд  від  смороду  дурів.
Переписували  звіти  на  шляху  до  ЦВК
І  здавали…  І  хвалили  дружно  голову  –  Бика.

Невдоволені  шукали  справедливості    в  судів,
Та  лягали  «в  ящик»  справи  –  в  кріслі  сам  Шакал  сидів.
Тож,  коли  вже  звів  нарешті  Бик  рахунки  до  кінця,
В  результатах  сумніватись  десь  могла  лише  Вівця.

На  весь  Ліс  оголосили,  (тут  відсутній  коментар):
-  Приступає  до  роботи  Лев  –  новий  народний  Цар!
Ось  і  все.  З  тих  пір  злетіла  не  одна  вже  голова,
А  плакатики    чудові  в  лісі  вітер  обрива…
-  -  -  -  -  
Байку  цю  в  Чужому  Лісі  від  Сороки  я  почув,
Але  істину  глибоку  у  простих  словах  збагнув:
Як  би  ми  і  де  шукали  –  в  гори  йшли,  чи  за  моря,  
Не  знайти,  бо  не  буває  в  світі  доброго  Царя!

7.11.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376249
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Віктор Ох

Рідномовне

Українській  державі  не  треба  вкраїнської  мови?
Українська  культура  –  придуманий  кимось  фетиш?
Спілкуватись  чужою  тобі  зі  своїми  не  ново!
Солов’їно  на  рідній  ти  так  емоційно  мовчиш!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376230
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Леся Геник

Де вперто цвітуть чорнобривці…

Де  тихі,  сумні  чорнобривці
Ще  важаться  вперто  цвісти
Випучує  сонце  зіниці
І  янголи  пишуть  листи.

А  ті  непрочитано  в’януть  
У  мареві  сонних  гілок,
З  котрих  пообтрушено  манну
Убраних  у  небо  думок...

І  серце  -  плакуча  береза,
Що  втратила  одіж  на  час.
Розсипано  вічності  леза
В  дірявий  душі  парастас.

Голосять  осінні  дзвіниці,
Сльозинки,  як  рій  золотий,
Де  вперто  цвітуть  чорнобривці,
А  цвіт  їх  безмежно  святий...
(2.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376427
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Олександр Сичов

Нічні листи - сл. та муз. О. Сичьов

Нічні  листи                                                сл.та  муз.О.Сичьов


1к.
Нічні  листи  мого  кохання,
Пишу  семес  я  кожен  раз,
А  сон  прийде  лиш  на  світанні-
Світанок  наш  самотніх  фраз.

Горять  зірки-вогні  мобільні,
Вогні  потрібні  зараз  нам,
Ці  почуття,  вони  не  винні,
Щоб  відкривать  любові  храм.

Пр.:
Моя  любов  потрібна  мені,  потрібна  тобі,
Нічні  листи,  то  наші  мости,  кохання  листи.
Моя  любов  твої  береги,  мої  кораблі,
Нічні  листи  писатиму  знов  про  нашу  любов.

2к.як  1к.
Пр.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365636
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 08.11.2012


Олександр Сичов

Спогади - сл. та муз. О. Сичьов

Спогади  –  сл.та  муз.О.Сичьов


1к.
Я  не  святий,  ти  знаєш  про  це,
Все  існує  заради  нас.
Невже  цілував  я  лишень  лице,
А  серце  цілує  час,  
                                                               хоч  серце  цілує  час.

Просиш  кохання  ,  а  в  мене  вогонь,
Що  спалює  почуття.
Ти  станеш  в  обіймах  моїх  долонь
Початком  мого  життя.

ПР.:
Спогадів  зоря,  справжня  ти  моя  любов,
Мов  останній  раз  поверну  до  тебе  знов.
Тільки  залиши  радість  наших  сподівань.
Більше  не  біжи,  від  мене  не  біжи,
До  своїх  бажань  і  моїх  зітхань.

2к.
Як  зрозуміти  сьогодні  тебе  –
Вчора  з  тобою  був.
Знову  шукаєм  вчорашній  день  
На  радість,  чи  на  біду.
                                                                           Я  сили  в  собі  знайду.

Остання  моя  ти,  єдина  любов,
Найкращий  спогад  життя.
Рокам  не  підкорена  ти,  немов,
Маленьке  моє  дитя.

ПР.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365638
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 08.11.2012


Олександр Сичов

Червоні тюльпани - сл. та муз. О. Сичьов

Червоні  тюльпани                                        сл.та  муз.О.Сичьов

1к.
Сьогодні  тюльпани  наснились  мені  –
Їх  тато  мій  рідний  плекав  у  саду,
В  долонях  у  мами  роса  навесні,
Здалося,  вже  довго  до  них  я  не  йду.

ПР.:
Червоні  тюльпани  батьківського  саду
Мені  нагадають  дитинство  моє.
В  червоних  тюльпанах  шукаю  поради  –
Турбота  батьків  навесні  оживе.
Зривають  онуки  червоні  тюльпани,
А  батьківська  мудрість  в  життя  всіх  веде.
Туди,  де  у  росах  загоються  рани,
До  саду  своїх  приведу  я  дітей.
(До  саду  я  знову  приводжу  дітей.)

2к.
Минають  роки,  пам`ять  нас  не  мине
І,  навіть,  дощам  вдячні  ми  у  житті
За  квіти  в  саду,  що  наповнюють  день.
В  коханні  палкому  навік  я  і  ти!

ПР.(той  же)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366139
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 08.11.2012


Олександр Сичов

Сакура

САКУРА

Рожеве  листя  крізь  роки,
Хоч  горне  сходом  сонця  вітер,
На  кроки  сакури  тендітні
Несхожий  зовсім  світ  людський.

Щоб  пити  краплю  дощову
Здійматись  в  небо  вишня  мусить,
Нехай  гарячий  вітер  сушить
Вишневий  цвіт,  як  покрову.

В  дівочій  вроді  чарівній
Своєю  тихою  ходою,
Над  сакуровою  водою
Вона  народить  навесні.

Коли  людина  ловить  час,
Не  поспішає  вишня  зовсім,  
Бо  знає,  знов  приходить  осінь
На  Землю  не  в  останній  раз.

Розкаже  сакура,  що  мить
Проходить  не  завжди  даремно,
Якщо  одну  хвилинку  чемно,
У  мудрім  спокої  прожить.

А  ті,  хто  зірве  їй  красу
Та  розгойдає  ніжні  віти  –
Вони,  немов  бентежні  діти,
Не  мають  гідного  часу.

Бентежність  їх,  безсилу  лють  
Гаряче  Сонце  покарає
А  вічна  сакура  здолає,
Краси  та  спокою,  свій  путь.


                                                                                             О.Сичьов  –  2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362365
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 08.11.2012


Олександр Деркач

Ще скрапує осінь дощами…

Ще  скрапує  осінь  дощами.
Падолист  вирує  щомить.
         Чи  хто  знає  
                         буде  що  з  нами,
Коли  листя  останнє  злетить?

Збери  пелюстки  хризантеми,
Молодого  вина  я  наллю,
Залишимо  клопіт  щоденний
І  присядемо  біля  вогню.

Розмови  не  треба  словами,
Це  питання  в  очах  вже  бринить:
       -  Чи  ти  знаєш,  
                         що  буде  з  нами  
У  той  день,  як  вогонь  догорить?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376117
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012


горлиця

Три вінки, три віки ( музика і спів Геннадія Ляшка)

Три  вінки,  три  віки  -
 Зацвіли,заплелись  над  Вкраїною,
 Розпустили  стяжки,
 Між  свої  пелюстки,
 Пов'язались  –  мов  доля,  калиною.  

А  що  перший  вінок,
 Із  тернових  гілок,
 Коле  тіло  уже  три  століття,
 Та  підніметься  птах
 І  на  батьківський  дах
 Принесе  Богом  свячене  віття.
 
А  що  другий  вінок
 З  синьо-жовтих  квіток
 Він  до  волі  і  єдності  кличе,
 Вже  пора!  Вже  пора!
 До  любові  й  добра  !  
Біла  чайка  над  степом  кигиче.
 
А  що  третій  вінок,
 Це  лавровий  листок,
 Воскресає  наш  дух  над  руїною!
 Понесуть  молоді,
 У  боях  і  в  труді,
 Гучно  слава  полине  Вкраїною!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376339
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Ліоліна

Щоб вибрав мене (Флейта)

Прийду  до  тебе  дощиком  осіннім,
Сумним,  ще  теплим,  ніжним,  не  рясним.
Коли  відпочивають  мокрі  тіні,
Що  бачать  сонячні  недавні  сни.

Я  хочу  бути  трішечки  смішною,
Турботливою,  ніби  бджілка.  Що  ж,
Ти  вибереш  мене!  Мене.  Зі  мною
Ти  будеш  слухати  осінній  дощ.  

Від  смутку  щоб  не  плакала,  -  жаліла,
Що  день  сьогоднішній  уже  минув,  -
Його  незрима  невідома  сила
Десь  повела  у  вічності  канву.

Я  хочу  обійняти  землю,  хмари,
Їх  не  дістати.  Поки.  Поки  крил
Не  відростила.  Звуками  гітари  
Нас  срібний  дощ,  як  шатами,  накрив.

З  соленими  слізьми  та  сіль  виходить,  
Що  рани  роз”ятрила  майже  вщент.
Чекати  більш  не  буду  непогоди.
Тепер  у  неї  я  вже  диригент.

А  «Прощавай»  -  згубилося  в  століттях.
І  сліду  не  лишилось  на  землі.
І  в  дуба  найстарішого  у  вітті
Знов  заспівають  ніччю  солов”ї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376333
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Дід Миколай

ДИВО.

Мене  согодні,  диво  чарувало,
волошки  сині  під  моїм  вікном.
Привітно  й  щиро  ранок  зустрічали,  
прохожих  всіх,  сусідів  загалом.


Сховалась  в  хмарах  синьоока  просинь,
теплом  не  гріє  сонечко  з  гори.
Дощами  вмилась  запізніла    осінь,  
малює  з  вітром  сірі  кольори.


В  чаклунках  синіх,  я  побачив  літо,
і  юність  давню,  ой  коли  було.
Й  моє  серденько  так  було  зігріте,  
Неначе  знов,  здійнявся  на  крило!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376104
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Осіріс

Міжсезоння

Пустельний  пляж  замучено  притих.
Вітри  зрівняли  літечка  сліди.  
Між  човників  опало-золотих,    
Гойдаються  на  хвилях  холоди.
Від  сивої  розхристаності  хмар,
На  йод  перетворилася  блакить.
Безрідна  чайка  стогне  мов  бідар
У  вечорі,  що  обрієм    горить.
І  стражником  на  обмілі  валун,
Гривасто-пінний  вирядив  пасок…
Торкаючись  душі  моєї  струн,
Журба  тече  між  пальців  у  пісок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376214
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Ліоліна

Осенние сны (музыка А. Сычева)

_
                                       Музыка  и  исполнение  Александра  Сычева,  
                                       Заслуженного  артиста  Украины

Развеяв  кленовые  листья  по  парку,
Порывистый  ветер,  ероша  листву,
Рассеял  луч  солнца.  –  И  ярко,  и  жарко
Опавшие  листья  легли  на  траву.

А  ветер  умчал,  непоседа,  за  Солнцем.
И  Солнце  перинами  из  облаков
Укрылось,  чтоб  утром  прохладой  с  колодца
Умыть  свет  космических  странных  миров.

         Припев:
         А  ты  в  мои  сны  возвращаешься  снова.
         И  свет  твоих  глаз  –  вновь  со  мной,  вновь  –  живой,
         Важнее  забытого  давнего  слова,
         Которое  нас  разлучило  с  тобой.

А  ночью  листва  тихо  –  тихо  шуршала.
Там  ночью  бродили  неспешные  сны,
Тот  –  с  радостью  сон,  тот  –  с  корзиной  печали.
Но  их  выбирать  мы,  увы,  не  вольны.

         Припев:
         А  ты  в  мои  сны  возвращаешься  снова.
         И  свет  твоих  глаз  –  вновь  со  мной,  вновь  –  живой,
         Важнее  забытого  давнего  слова,
         Которое  нас  разлучило  с  тобой.

         Важнее  забытого  давнего  слова,
         Которое  нас  разлучило  с  тобой.

По  лучику  Месяца  слуги  Морфея,
Неспешные  сны,  в  память  прыгают  вновь.
По  призрачным  там  я  гуляю  аллеям,
По  кромке  неспешных  и  ласковых  снов.

         Припев:
         А  ты  в  мои  сны  возвращаешься  снова.
         И  свет  твоих  глаз  –  вновь  со  мной,  вновь  –  живой,
         Важнее  забытого  давнего  слова,
         Которое  нас  разлучило  с  тобой.

         А  ты  в  мои  сны  возвращаешься  снова.
         И  свет  твоих  глаз  –  вновь  со  мной,  вновь  –  живой,
         Важнее  забытого  давнего  слова,
         Которое  нас  разлучило  с  тобой.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376061
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Дощ

Балада про СРСР

1
Конала  імперія  в  сяйві  заграв,
Цвіли  прапори,  наче  маки.
В  шинелях,  бушлатах  майдан  вирував,
Ховалися  френчі  і  фраки.
Ульянова(Леніна)  з  броньовика
Лунали  слова  полум'яні.
Прообраз  незламного  більшовика
Творився  на  люднім  майдані.
На  кожному  кроці  декретів  слова
В  самісіньке  серце  вціляли.
Розумна  придумала  їх  голова  -
Вони  ж  бо  надію  вселяли!
Нужденні  повірили  більшовикам  -
За  ними  пішли  до  загину.
Робота  знайшлась  роботящим  рукам  -
В  окопи  їх  відчай  закинув.
З  тамтешнього  боку  такі  ж  трударі,
Землі  орачі  -  хлібороби.
Смертельний  двобій  від  зорі  до  зорі  -
Нестатки,  нужда  та  хвороби.
Війна  громадянська  добру  не  навчить,
Звідкіль  справедливості  взятись?
Розправа  коротка.  Феміда  мовчить
І  правда  не  може  піднятись...
Народ  український  державу  свою
Задумав  тоді  відродити,
Щоб  стати  хазяїном  в  ріднім  краю,
У  мирі  та  злагоді  жити.
Та  мріям  отим  не  судилось  знайти
Підтримки  в  сусідній  столиці  -
Чимдуж  заспішили  новітні  кати,
Щоб  волі  не  дати  розлиться!
Під  Крутами  юнь  українська  пішла
На  "братні"  штики    й  кулемети,
Щоб  тут,  у  степу,  край  глухого  села,
За  честь  Батьківщини  померти.
Прийшла  диктатура  -  нагану  права!
І  вже  нам  повік  не  забути
Твої,  Україно,  криваві  жнива  -
Козацький  Батурин  і  Крути.
                                   
                                       2

Великий  мислитель  зійшов  в  мавзолей  -
(Великих  земля  не  приймала?).
Ім'я  ж  його  звичне  на  добре  й  на  зле
Для  Партії  жупелом  стало.
А  Партія  мала  величну  мету:
Всю  землю  в  селян  відібрала
І  люд  той  нещасний  увесь,  під  мітлу,
В  колгоспи  для  праці  зігнала.
А  хто  не  скорився,  той  ворог,  шкідник.
Усіх  куркулів  -  на  заслання!
По  селах  лунали  прокляття  і  крик  -  
Прощались  неначе  востаннє...
Сталеві  лещата  ще  стиснуть  не  раз
Заморене  тіло  Держави.
Сам  Сталін  до  влади  прийшов  на  той  час,
Тоді  ж  почалися  розправи.
Селянам  помститися  вождь  захотів  -
Все  збіжжя  забрав,  до  зернини.
Скосив  у  нас  голод  мільйони  життів
В  квітучих  полях  України.
Тирану  замало  було  "ворогів"  -
Людей  поділивши  на  класи,
Звелів  убивати  усіх,  до  ноги,  
"Ізгоїв"  народної  маси.
Таких  по-злодійськи  ховали  вночі
Без  сліз,  без  плачу,  без  процесій.
Ніхто  на  ту  пору  не  смів  полічить  
Тих  жертв  політичних  репресій.
А  згодом  самі  вже  колишні  кати
В  становищі  жертв  опинялись.
Система  заведена  -  мусить  іти,
Щоб  жорна  її  не  спинялись.
Так  "батько  народів"  хитання  здолав
І  справу  продовжив  велику.
Достойні  влились  до  знесилених  лав  -
Їх  Сталін  на  подвиг  покликав.
Були  Дніпрельстан,  і  Магнімка,  й  Кузбас,
Гулаг  і  Сибір  несходимий.
Та  вогник  великої  віри  не  згас  -
Як  сталь,  гартувалась  людина!

                                       3

Політика  -  справа  невдячна  й  брудна,
А  "Пакт  про  ненапад"  -  облуда.
І  вже  розгорілась  кривава  війна  -
Прокльони  і  плач  звідусюди...
Хоч  ворога  бити  збиралися  ми
Далеко  від  рідного  дому,
Проте  довелося  товкти  чобітьми
Степи  біля  Волги  і  Дону!
Та  сила  народу  була  ще  жива  -
Фашизму  хребет  поламала.
Була  Перемога  і  вдячні  слова
Європа  Союзу  сказала.
Упевнено  Сталін  на  лаврах  почив  -
Хвала  переможцю  і  слава!
Уже  пів-Європи  він  розуму  вчив
З  позиції  сили  -  не  права.
Та  все  ж  відкупитись  у  смерті  не  зміг,  
Тож  згинув,  як  смертний  останній.
Лиш  в  пам'яті  міцно  народній  заліг
Сосо  Джугашвілі  -  Сталін!
На  шосту  частину  планети  Земля
Прийшли  дні  ридань  і  скорботи:
Завмерли  заводи,  робота  в  полях,
Був  шок  у  людської  спільноти.
Весна  розтопила  тороси  сердець
І  душ  скрижанілих  покору,
Розбудженим  громом  звела  нанівець
Мовчання  і  страху  потвору.
І  зникла  під  натиском  сил  молодих
Служителів  культу  орава.
Хоч  Каїна  дух  поміж  ними  бродив,
Допоки  їх  смерть  не  скарала.

                                       4

Вже  Ленінськи  курсом  Хрущов  нас  повів
До  світлих  вершин  комунізму.
Своїм  черевиком  в  ООн  прогримів,
Зірвавши  завісу  "залізну".
Догнати  Америку  -  наша  мета!
Нехай  начувається  Захід.
У  нас  кукурудза  повсюди  зроста,
Хай  заздрять  буржуї  пузаті!
"Холодна  війна"  крижаніє  в  умах,
Планету  на  табори  ділить.
Ми  ж  класиків  думку  в  грубезних  томах
В  життя  намагаємось  втілить.
Вже  звично  долаючи  труднощів  вал,
Взялись  перелоги  орати.
Той  хліб  цілини  героїчним  ставав  -
Доводилось  взимку  збирати.
За  це  -  комсомолії  честь  і  хвала
І  Партії  слава  навіки.
Вже  звичними  стали  звитяжні  діла,
"Бомжі",  жебраки  та  каліки...
Зусиль  титанічних  народ  докладав,
Щоб  щастя  пізнати  в  достатку,
Хоч  дехто  скептично  отак  поглядав
На  щойно  накладену  латку!
Гагаріна  голос  провісником  став
Нової,  космічної,  ери.
Моральне  вдоволення  кожен  дістав  -  
І  тут  ми  були  піонери...
На  владнім  Олімпі  велася  гризня...
Вожді  ж  у  своїм  маніфесті
Натхненно  брехали,  що  всі  ми    -  рідня
Для  "совісті,  розуму  й  честі".
Розмови...  Засідання  Політбюро...
Хрущов  на  курорті...  Відставка...
А  змовникам  ох  як  непросто  було  -
Партійна  кар'єра  їх  ставка!

                                       5

В  нового  керманича  власний  аршин
І  власне  моралі  мірило.
Повіяло  холодом  з  владних  вершин  -
"Відлига"  ураз  відступила.
У  нас  політв'язні?  Ну,  що  ви?  Нема!
В  "психушках"  -  то  хворі  все  люди.
Кількох  дисидентів  хай  Захід  прийма,
Без  них  нам  спокійніше  буде.
Так  гинули  чесні,  хто  честь  не  зронив  -  
В  Союзі  було  де  сховати.
Їх  мало  хто  людно  отак  боронив,
Бо  втрапити  можна  й  за  грати.
І  знову  будов  надгігантських  розмах
І  з'їздів  величні  Програми.
І,  вкотре  вже,  звичне  бродіння  в  умах,
Проте  вже  на  кухні,  між  нами.
Міцніла  на  тлі  одностайних  думок
Партійного  форуму  лава.
А  в  повному  схваленні  довгих  промов
Генсека  бровастого  слава.
Герой  п'ятизірковий  славу  любив,
А  скромність,  то  справа  десята.
Народ  же  абияк  роботу  робив,
Гуляв  собі  в  будні  і  в  свята...
Та  смерть  невблаганна.  Генсека  в  труні
Несли  на  руках  компартійці.
Скорботна  хода  для  його  орденів
І  почесті  маршальській  зірці.
                                   
                                     6

В  когорті  "достойних"  партійних  вождів
Дійшли  глупоти  і  маразму.
З  них  кожен,  по  черзі,  на  "троні"  сидів,
Мішенню  служив  для  сарказму.
Андропов...  Черненко...  Старезні  діди,
Що  волею  владної  долі
Лишили  в  історії  нашій  сліди,
Та  й  зникли  на  смертному  полі.
Покійницьких  маршів  сумний  передзвін
Відлунював  майже  три  роки.
Поволі  міцнів  у  нас  дух  перемін,
Розгублено  змовкли  пророки.
В  зеніті  кар'єри  -  генсек  Горбачов
З  дружиню  світом  мандрують.
Стомився  народ  від  пустих  балачок,
А  владці  щось  нове  мудрують.
І  от  -  "перестройка"!.  Отримуй  народ,
Осмислюй  рожеві  прожекти.
Знайома  дорога  до  світлих  висот,
Акценти  не  ті  та  аспекти.
А  ще  з  алкоголем  тотальна  війна
Закінчилась  пшиком  великим;
Ба,  швидше  упала  Берлінська  стіна,
Ніж  ми  від  спиртного  відвикли!
Вмирала,  конала  Імперія  Зла,
А  з  нею  командна  система.
І  більшою  стала,  ніж  досі  була,
Вселенського  щастя  проблема.
Велична  будова  розпалася  в  прах  -  
Уся,  до  малесеньких  дрібок.
Було  на  початку  закладено  крах
В  похмурий  її  підмурівок.
Та  мати-історія  розуму  вчить  -  
Держави  встають  з-під  руїни.
І  піснею  волі  для  мене  звучить
Оновлений  гімн  України...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376092
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Борода

Коли на злочини реакції нема

Коли  на  злочини  реакції  нема,
від  прокурора  і  глави  держави,
то  що  б  вони  там  світу  не  казали  -
по  їх  заказу  ця  злочинна  гра.
 
--------------

Якщо  прем"єр  в  злочинців  адвокатом  -
то  і  йому  пора  уже  за  грати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376080
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Олег Завадський

Я не стану тобі обіцяти…

Я  не  стану  тобі  обіцяти,
Що  дістану  із  неба  зорю,
У  листах  побрехеньки  писати,
Буцім  завтра  без  тебе  
                                                         помру.

Заяложених  штампів  не  хочу.
Хай  невміло,  –  зате  щось  цабе!
Розгублюся,  поглянувши  в  очі,
І  скажу:  
–    Я...  кохаю...  тебе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376058
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Наталя Данилюк

Спогади

Старі  образи,  спогади  старі,
Лоскоче  ніздрі  запах  кардамону,
В  осінню  ніч  сльозяться  ліхтарі
Зеленим  чаєм  з  долькою  лимону.

Спиває  місяць  паморозь  крихку
З  колючих  віт  посрібленої  туї.
В  туманну  шаль  закутавшись  тонку,
Самотньо  сквером  стишеним  крокую.

Крізь    голі    віти    дихає    зима,
Такий  туман-що  зашпори  у  душу!
Пощо  сную  в  цій  темряві  сама?
Гірких  думок  пергаменти  ворушу.

Шепоче  станси  пряний  листовій,
Просочуються  звуки  в  ніч  негожу.
Ці  спогади-страшніші  всіх  завій!..
Розсипати  б  на  порох...Та  не  можу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376057
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Luchina

Пошепки…

Такої  осені  давно  вже  не  було,
таких  предив  не  ткали  журавлята,
щоб  аж  до  Сонця  підіймалося  крило
і  пошепки  хотілось  розмовляти.

Простори  ширити,  нетанучу  глибінь
торкнутись  тепло,  згладжуючи  вітер.
У  тишу  вслухатись  -  почути  далечінь...
....і  першим  снігом  біло  розговіти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376055
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Наталя Данилюк

Колись і ти…

Колись  і  ти  навчишся  між  рядків
Шукати  істин  проблиски  і  тіні,
В  безлистій  тиші  заспаних  садів
Ловити  звуки-співи  солов'їні.

Колись  і  ти,  гортаючи  життя,
Пізнаєш  серця  зболеного  муку.
І  добре  те,  що  інша,  а  не  я,
Тебе  в  цю  мить  триматиме  за  руку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375575
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Олег Завадський

Повернення

Пробігла  по  зубах  моїх  оскомина
Од  яблук,  що  знадвору  батько  вніс,
І  їхній  дух  таким  щемливим  спомином
Проник  до  мене  потайки  у  ніс.

Чимало  за  роки  майнулі  бачено,
А  тут  усе,  як  завше,  –  до  ладу.
Від  чорнобривців,  бджолами  освячених,
Здалося,  непритомним  упаду!

На  мене  мама  дивиться  склопотано:
«Чи  хочеш  пиріжків  яких?  –  спечу».
А  я  сміюсь,  словами  залоскотаний,  –
Всього  ж  бо  хочу,  навіть  не  злічу:

І  пиріжків,  і  яблук  на  ослоні,
І  щирих  слів,  забутих  за  літа...
Цілую  вдячно  мамині  долоні,
Де  кожна  зморшка  –  рідна  і  свята.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375802
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Тетяна Луківська

Осінній етюд (відеопроект)

(за  адресою)  http://youtu.be/s-hbT6SvJ24

На    нашу    лавку    осінь    підсідає…
У    бесіду    осінню        з    листопадом.
На        жаль…    уже    нас        тут    немає.
І    лише        смуток    бродить    садом.    
Туманом    щільно    листя    обгортає,
І        не    знайти    минулого        кохання.
Іду    до    осені,    вона    лиш    знає    ,
Що    саме    зустріч    тут    була    остання.
Тихо    злітає        золоте    листів'я…
В    долоні    щедро    ми        його    ловили.
В    букет    складали…    та    чужим    міжгір'ям    
Любов    надвоє    нашу        розділили.
Сумую    я    в        осінньому    барвисті,    
І    спомини        щораз    перегортаю.
ОсІнь        моя    стоїть    в    букеті…лИстом.
Твоя    ж    …        у    другу    долю    завертає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375027
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Тетяна Луківська

На нашу лавку осінь підсідає…

На  нашу  лавку  осінь  підсідає…
У  бесіду  осінню    з  листопадом.
Тут  нас,  на    жаль,  уже  немає.
І  лише    смуток  бродить  садом.  
Туманом  щільно  листя  обгортає,
І    не  знайти  минулого    кохання.
Іду  до  осені,  вона  лиш  знає  ,
Що  саме  зустріч  тут  була  остання.
Тихо  злітає    золоте  листів'я…
В  долоні  щедро  ми    його  ловили.
В  букет  складали…  та  чужим  міжгір'ям  
Любов  надвоє  нашу    розділили.
Сумую  я  в    осінньому  барвисті,  
І  спомини    щораз  перегортаю.
В    букеті  осІнь    жовкне  ли'стом.
Твоя  ж  …    у  другу  долю  завертає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373639
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 06.11.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Притча про дружбу

В  якімсь  селі  дідусь  один  вмирав,
На  Той  світ  вже  збирався  у  дорогу…
До  рук  ікону  взяв,  поцілував,
А  наостанок  все  ж  прохав  у  Бога:

Хоч  я  й  старий,  та  міг  би  ще  служить,
Порадником  і  дітям  і  онукам,
Якби  ж  ти,  Боже,  дав  іще  пожить,
Відстрочив  трохи  з  Сонечком  розлуку.

Господь  почув,  подумав  і  спитав,
Сховавши  усміх,  зазирнувши  в  очі:
Відстрочить,  кажеш?  –  Може  б  я  і  дав
Тобі  пожити…  Добре,  скільки  хочеш?

Дідусь  ожив  відразу,  звеселів,
Подумав  про  онуків,  про  синочків
О  Господи!  Ти  стільки  дай  років  -  
На  гілці  скільки  майорить  листочків.

-  Ні,  це  багато,    Бог  йому  на  це,  -
Не  можу  скільки  літ  тобі  ще  дати.
-  Ну,  скільки  яблук  має  деревце?
-  Ні,  не  проси,  -  і  це  тобі  багато.

-  Тоді  дай  стільки,  скільки  за  роки
Хороших,  добрих,  вірних  мав  я  друзів.
-  Хай  буде  так,  -  торкнувсь  його  руки,  -
По  справедливості  і  по  заслузі.

І  Бог  пішов,  а  той  дідусь  піднявсь
І  сиві  вуса  підкрутив  завзято,  -
Бо  друзів  за  життя  він  скільки  мав,  
Як  яблук  і  листочків  разом  взятих!
................................................

В  цієї    притчі  є  проста  мораль:
Щасливо  й  довго  в  світі  щоб  прожити  –
Любити  треба  світ,  з  людьми    дружити,
І  душу  мати  чисту,  мов  кришталь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375330
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012


*ИРЕНА*

СЛЬОЗИ ОСЕНІ

Дощ.  Листопад.  Підмочені  дерева
Виблискують  сріблястим  янтарем.
Листи  читає  осінь-королева,
Доставлені  їй  вітром-поштарем.    

Сезон  дощів  легенький  смуток  сіє,
Розчарування  стелить  по  душі.
Озима  лиш  вологою  радіє:
Осінні  зливи  –  золоті  дощі.

В  їх  затяжному  мокрому  діянні  –
Гарантія  майбутніх  врожаїв.
Осінні  шати  жовто-полум’яні
Околицею  носять  ручаї.

Я  згадую,  як  теж  брела  у  осінь,
Як  сльози  рясно  лилися  вночі.
Солоний  присмак  відчуваю  й  досі,
Коли  дивлюсь  в  гущавину  дощів.

Кохання  відлетіло,  наче  птиця.
Подряпини  лишило  на  душі.
Тепер  у  ній  туманиться  й  дощиться,
І  сподівань  оголені  кущі.

Стоять  берези  золотисто-сиві.
Змерз  без  кохання  посірілий  сквер.
В  нім  я  і  осінь  –  дві  сестри  плаксиві  –
Чекаємо,  щоб  хтось  сльозинки  втер.
                                       02.11.2012р.    

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11211041191

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375304
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012


Михайло Плосковітов

Кислиця

Пів  ночі  дощ  сердито  бубонів
(ну  хай  йому  –  чому  ж  мені  не  спиться?)
Потрапила  під  молодечий  гнів
Ще  зовсім  юна,  під  вікном,  кислиця.

Та  й  вітер  їй  заламував  гілки
Нахабно  під  кору  благеньку  влазив…
А  я,  колись,  у  ливень  отакий
Зламався.  Від  холодної  образи  .

З  тих  пір  чомусь  не  спиться  у  дощі.
На  них  у  мене,  певне,  а-лер-гі-я
Та  саме  в  довгу  зливу,  уночі
На  блиск  очей  далеких  я  хворію…

Годинник  в  тиші,  мов  далекий  грім.
Яка  ж  стійка  ця  схилена  кислиця!
Піду  й  напну  її  плащем  своїм  
Хай  в  ливень  цей…хоч  деревцю  
поспиться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375066
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 04.11.2012


Дід Миколай

ОЙ НЕ МІШАЙТЕ ТРИМАТИСЬ ЗА РАЛО

Коли  у  Європі    заграви  заграли,
прийшли  комісари  зі  сходу  з  імли.
Чим  дишуть  червон  вони  показали,
багато  щасливців  до  лісу  втікли.

А  тих,  що  не  встигли  на  бійню  погнали
під  кулями  Берії  клятих  катів.
Життя  своє  юне  за  Сталіна  клали
в  чужинській  сторонці  бодай  він  згорів.  

За  кОго  і  защо    хіба  вони  знали,
приреченим    шати  смертей  одягли.  
Як  схили    Дніпра  голірУч  форсували
без  зброї  мільоном  назавжди  лягли.  

Похилену  стеллу    в  грудях  обеліска,
ховають  у  листі  своїм    ясени.
Зажурені  клени  стоять  у  підліску:
загублена  юність  в  тернах  війни.

А  скільки  вкраїнців    без  обелісків.
Уже  не  можливо  й    могил  їх  знайти.
Героям  ,  що  гинули  за  Вкраїну
лише  віднедавна    становлять  хрести.

Ще  й  досі  червона  приблуда  в  законі  
спішить  пофарбована    в  світле  вести  .
Стоять,  як    болвани  чужинці  в  бетоні:  
Ідоки  ми  будем  образу  нести  ?

В  яругах  розкидані  наші  могили  ,
Дніпро  їх  єднає  з  обох  берегів.
Вас  просить  Славутич  втомилися  схили,
Очистіть  його  від  чужинців  -  щурів.

Аби  вас    лиха  всіх  година  забрала,
не  лізьте  ,  як  пошесть  і  з  різних  боків
аби  не  мішати  триматись  за  рало.
Що  вмієм,  як  предки  із  сивих  віків  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374568
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 01.11.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Наталя Данилюк :: Мама (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mMz-BDkxHdM[/youtube]
---------------------
Приспів:
       Мамо,  мамо,  зозуленько    сива,
       Пронеслись,  як    струмочки,  роки,
       Увірвалась    непрохана    злива
       І    навіяла    жаль    вам    гіркий.


 Відлетіли    з    гнізда    пташенята
 У    далекий    незвіданий    світ,
 Ви    навчилися    їх    виглядати
 Край    стареньких,  скрипучих    воріт.

 І    ховати    непрохані    сльози,
 Що    навіяв    вам    спомин    сумний...
 Скоро    вдарять    осінні    морози
 І    зотліє    барвистий    квітник,

       Приспів.

 Нас    в    любові    ви,  мамо,  ростили
 І    трудились,  як    бджілка,  весь    день.
 Дай    вам    Боже    здоров'я    і    сили
 Дочекатися    в    гості    дітей!
   
 Дай    вам    Боже    прожити    щасливо
 На    землі    той    відведений    час!..
 Мамо,  мамо,  зозуленько    сива,
 Хай    вам    доля    віддячить    за    нас!

     Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374664
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 01.11.2012


Весняна Осінь

Весняна меланхолія

Весняна   зажура   вривається   в   серце   дощем,
мечем   гострим   ріжуть   самотності   дикої   крики.
Ти   знаєш,   для   тебе   як   зАвжди   підставлю   плече,
і   навіть,   коли   загублЮсь   у   старих   манускриптах.

Травнева   гроза   мелодійно   торкає   душі,
у   вічності   дощ   божевіллям   палає   у   серці.
Чи   вірила   ти,   що   буває   таке   у   житті?
Тут   щастя...   Любов...   Потім   болю   страшні   круговерті.

Я   втомлений   вічністю   маю   бажання   одне   -
збагнути   з   тобою   всі   барви   життєві   веселки.
Бо   що   ти   накажеш?   Невже   розлюбити   тебе?
Діждешся   ти   цьОго,   напевно,   лише   після   смерті.


22.  05.  2011  р.  (вірш    написаний    у    співавторстві  від  чоловічого  імені)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374597
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 01.11.2012


Весняна Осінь

Прощання на пероні

"Ми   зустрілись   вперше:   вперше   і   востаннє
довелось   прожить   нам   ледь   єдину   мить.
Хто   із   двох   нас   скаже,   скаже   на   прощання,
що   за   хвилю   щастя   варто   в   світі   жить?"
                                                 Мирослав   Кушнір   


Наша   перша   зупинка   нестримно   вкарбована   в   пам’яті,
Кольорові   трамваї   повезли   всі   мрії   у   даль,
Кожну   мить   дощову   похвилинно   у   спогадах   згадую,
На   прощання-   цілунок,   в   думках-   хаотичний   вокзал.

Знов   минають   секунди   й   зникають   вагони   у   безвісті,
Небокрай   запалила   остання   щаслива   зоря.
На   пероні   прощались   герої   забутої   повісті,
Дописали   новелу,   а   завтра   допишуть   роман

15.  05.  2011  р.  (вірш  написаний  у  співавторстві)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374426
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 31.10.2012


Наталя Данилюк

Сльота

Так  тісно  у  твоїх  обіймах,  осене...
Сльота  надворі  і  в  душі-сльота.
Небесні  сльози  крижаними  росами
Посипались  на  плечі.Гіркота

Нитками  вен  розходиться  цикутою,
Така    сумна    розпачлива    пора.
І  знов  наївність  відчаєм  спокутую,
Душа,  як  пташка,  мерзне  на  вітрах.


За  літодні  ціну  сповна  вже  сплачено,
На  теплі  скроні  -пальцями  дощі,
І  горобці,  мов    шишки    наїжачені,
Безлисто-мокрі    всіяли    кущі.

В  густий  туман,  розлитий  поміж  соснами,
Скотився  з  хмари  сонячний  мідяк*.
Так  тісно  у  твоїх  обіймах,  осене,-
Аж  хрип  з  душі...Не  вирвуся  ніяк!..


*Мідяк-мідна  монета.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374306
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 31.10.2012


Валя Савелюк

ТРЕТІЙ ДОЩ

                                 вже  третій  дощ  
                                 так  художньо  і  заповзято  
                                 змиває  з  міста  
                                 осінні  залишки  
                                 тепла  і  краси...  
                                                   (gala.vita)

скільки  минуло  дощів?..

скільки  іще  їх  мине?..
за́ким  ти
назовсім  
забудеш  мене…

заким  змиють  за́лишки,
крихти!  дрібні
осінні
ночі  і  дні,
ночі  і  дні  
дощі  проливні…

у  тобі…
в  мені…

дощі  і  дощі…
перейдуть  у  сніг
поступово
і  непомітно
сміх  –
морозним  туманом  із  вуст
тепло  –
птахом  знеможеним  
перелітним

готичних  ліній
обривки

вітражного  шкла
скалки́

уламки
і  шматинки́

холодні
красиві  руки  
за  печатями  сімома

невідворотна  зима

потойбічні  гілки
у  шибки́
такі
хрумкі
озерця  слюди

…дощі  і  дощі
змивають  сліди
сніги
запорошують  спогади:

…готичність  ліній

…шовко́вий  іній

….холодні  руки

краса  гордині
краса  розлуки

31.10.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374462
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 31.10.2012


Леся Геник

Утри́май

Утри́май  мене  на  долоні  
Своєї  снаги.
Горлає  душа.  Знов  голодні
Чужі  береги
За  щораз  щільніше...  
Ряту-уйте-е!  
Тону...
Безрадне  моє  розпуття.
Ніяк  не  збагну:
Чи  сонце  оманне  за  хмари,
Чи  хмари-мара?
І  кожна  надія  до  скари
Свічею  згора.
Розпачно  услід  попеліє,
В  саду  осенить.
Не  можу,  не  знаю,  не  вмію...
Болить,  як  болить!
А  небо  клекоче,  палає  -
Не  втримати  край.
Тебе  на  колінах  благаю,
Ридаю:  тримай
Сю  кладку  до  завтра,  до  світла
До  раю,  до  сил  -
Де  йти  серед  світу
Без  віри,  без  крил...
(29.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374194
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012


Адель Станіславська

Він просто старий…

"...Він  просто  старий,  що  рюмсає.  Ну  то  й  що?"  Андрій  Ворон  (уривок  коментаря  до  мініатюри  "Час  рікою  пливе"  на  ГАКу.)

Доживеш  до  старості...
Може  доживеш...
Крізь  колючі  зарості
до  життєвих  меж
душечка  натомлена
дійде  підтюпцем,
змучена,  надломлена
із  сумним  лицем...
Гаснутимуть  свічечки
ув  очах  без  сну  -  
дві  солоні  річечки
скроплять  ту  весну,  
де  буяла  молодість
і  цвіли  сади,
де  у  діжах  солоду
грілися  меди
тіла  молодечого,
юний  серця  хміль...
Захід  твого  вечора
не  тривожив  біль  -
все  тоді  здавалося  
вічністю  тривким,  
зморшки  не  торкалися  
юної  руки...
-  Де  ж  ті  весни  згинули,  
у  яких  літах?..
Скрушно  самотиною
зойкне  сивий  птах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372080
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 30.10.2012


Адель Станіславська

Розшарпаність

Розшарпаність  нині  модна…
Розхристаний  модний  блиск.
Нестримна  жага    голодна  
На  вкотре  «останній  писк».
До  стадності  спрага,  пива
чи  «енерджі»  -  стильне  «лайф»...
І  видив…    А  в  чому  ж  диво,
Якщо  не  ловити  кайф  ?
Я  нині  почула  фразу
із  юних  хлопчачих  вуст
«Надія  вмирає  не  зразу  –  
остання...»  -    і  сміху  хруст
холодний  і  неприємний,
немов  розчавили  щось…
То  Слово,  німе,  даремне,
що  болем  гірким  зайшлось,
як  впало  під  ноги  світу
і  скорчилось  від  потуг...
Народжувалися  діти  -
зростали  у  волоцюг…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374213
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012


Віталій Назарук

Зеленіють волинські ліси

Музика,  запис  і  виконання  Миколи  Шевченка

Зеленіють  волинські  ліси,
А  поля  пахнуть  житом  і  льоном,
І  ніде  не  зустрінеш  такої  краси,
Де  б  калина  ховалася  в  гронах.

Чисте  небо  вгорі,  озеркова  блакить,
Синьоокі  поліські  дівчата,
Споглядаєш  красу  і  так  хочеться  жить,
Сонце  вранці  щодня  зустрічати.

Бачив  різну  красу  і  чужі  береги,
Та  вертався  завжди  до  Волині,
Це  пісенний  мій  край,  рідне  все  навкруги,
Де  дубові  гаї  солов’їні.

Це  поліська  земля,  моя  люба  Волинь,
Козаки  –  Лукаші,  ніжні  Мавки  –  дівчата,
І  замкова  краса,  диво-Світязя  синь,
Тут  живу  і  для  мене  це  свято.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374130
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012


Дощ

Рожеві мрії

Бронзовіють  гаї  дубові,
Зеленіє  озимина.
Пломеніє  вогонь  любові,
Бо  на  серці  моїм  -  весна!
Розквітають  рожеві  мрії  -
Віддаюся  я  їм  сповна.
Не  остудять  і  сніговії
Те,  що  тільки-но  я  спізнав.
Відкриваю  нову  сторінку  -  
Перекреслюю,  що  було...
Покохав  я  чарівну  жінку
Пересудам  усім  назло.
Розпатякують  нині  всюди,
Мов,  собаче  у  нас  життя...
Звіку  так  налаштовані  люди  -
Гріх  замолюють  каяттям.
Тільки  ж  каятись  я  не  буду,
Бо  кохання  не  схоже  на  гріх.
Я  ніколи  її  не  забуду,
Як  забув  вас  до  решти  всіх!
...Гонить  осінь  важкенні  хмари,
Промінь  сонця  тихенько  вмер.
Ми  не  будемо  з  нею  в  парі
Ні  позавтра,  ні  дотепер...
1992р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374170
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012


Олена Іськова-Миклащук

Він тікав від життя…

Він  тікав  від  життя,
Від  буденних  турбот,
Щоб  голодне  дитя
Не  дивилося  в  рот.
Без  роботи  давно,
Та  й  навіщо  вона?
Опустився  на  дно.
Зранку—пляшка  вина.
Він  втрачав  людську  суть,
І  пив  все,  що  горить.
У  душі  каламуть:
Увесь  світ  догори.
Від  нотацій  і  сліз,
Дорікань  і  зітхань,
У  петлю  часто  ліз,
І  не  слухав  прохань.
Материнська  сльоза,
Немов  дощик  на  склі.
В  нього  дома  гроза…
В  нього  діти  малі…
Та  давно  вже  сім’ю  
Замінили  сто  грам.
На  зелену  змію
Проміняв  божий  храм.
У  спустілих  очах
Не  було  каяття.
По  болоті  й  корчах
Він  тікав  від  життя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374196
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012


*ИРЕНА*

МЕЛОДІЯ ПРИСТРАСТІ

Цілунками  очі  іскряться.
Все  тіло  бажанням  горить.
Спокусливі  дотики  щастя
Чарують  закохану  мить.

Ти  ніжно  неволиш  протести  –
І  я  забуваю  про  гріх.
Мені  ж-бо  ти  зволив  принести
Букет  з  почуттями  до  ніг.

Троянди  розсипав  по  ліжку
З  сердечками  лагідних  слів.
Зімлілі  від  пестощів  ніжки
Ти  ласкою  серця  обплів.

Вже  груди  вдоволено-ситі
І  губи  чекають  злиття,
І  стегна  бажанням  налиті.
А  в  келихах  душ  –  почуття.

Вже  розум  підкорений  тілом
І  в  грудях  -  вулкани  тепла.
...У  серці  любистком  розцвіло
Все  те,  що  тобі  віддала...
                                             23.10.2012р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11210240187

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372918
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 28.10.2012


Борода

Чумаки

Ми  звозим  по  крихтах  волю  у  рідні  краї  віками
ми  їй  насипаєм  кургани,  легенди  свячим  й  пісні,
Велике  Свароже  Коло  усіяно  вщерть  хрестами  
з  трипільських  долин  Аратти  до  вершів  Карпатських  гір.

В  нас  аріїв  кров  з  аортів  стіка  в  кімерійські  вени,
крізь  серце  проходить  скіфів  судинами  кочівників,
сарматські  легені  вкотре  ворушать  в  нас  антські  гени,
а  русичів  слава  й  міфи  гуртують  в  коші  чумаків.

Ми  діти  козацьких  вольниць,  ми  діти  степів  і  лісу,
ми  діти  славетних  січей,  ми  діти  заплав  і  гір,
нуртує  в  нас  дух  крамольний,  всилаєм  нужду  до  біса,
вглядаєм  вітрам  у  вічі  і  топчемо  сум  зневір.

Тернова  чумацька  доля,  солоний  чумацький  клаптик  -
шукаєм  вселенську  правду  здавен  від  часів  Христа.
Нам  світять  провіщі  зорі  вогнями  шляхів-галактик,
на  наших  чумацьких  гарбах  тектити  й  гірський  кришталь.

Та  вибору  час  надходить,  пора  побороти  злидні,
те  все,  що  в  світах  зібрали,  в  озимі  засіять  жита,
щоб  знову  якісь  заброди  не  вбили  залізні  тиблі
і  край  наш  не  розіп"яли,  як  юди  колись  Христа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373670
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.10.2012


Наталя Данилюк

Тобі…

В.Д.

Це  ти  мене  привів  в  цю  тиху  осінь:
В  листках  опалих  ніжилось  тепло,
Таким  легким  багрянцем  зайнялося
Дзвінкого  жовтня  лагідне  крило.

Це  ти  мене  привів,  моя  любове,
Коли  вмлівали  в  золоті  сади,
Ясний  світанок,  ніжно-пурпуровий,
Торкав  свічадо  срібної  води.

Пливли  хмарин  розніжені  лебідки,
Легкий  серпанок  сіяли  згори...
Ну,  звідки  ти  приніс  мені,  ну  звідки
Жовтневих  днів  барвисті  кольори?

Іскристих  рос  коштовну  діадему,
Гірських  струмків  осяяний  кришталь?
На  теплі  барви  нашого  Едему
Впустило  небо  сонячну  вуаль.

Купались    душі    в    диво-мерехтінні
Навкір    усім    незгодам    і    журбі...
В  цей  світлий  день,  трояндово-осінній,
За    все    на    світі    дякую    тобі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.10.2012


Ліоліна

Відцвіли хризантеми в саду (мелодія - іспанська гітара)

_
                   /Отцвели  уж  давно  хризантемы  в  саду.../

Відцвіли  хризантеми  й  жоржини  в  саду,
А  ромашки  із  мальвами  –  то  й  поготів…
Вже  теплА  дивних  барв  я  в  саду  не  знайду,
Бо  осінній  дзвенить  напівзмерзлий  мотив.

І  до  кого  молилася  вишня  сумна,
Тонкі  віти  здіймаючи  в  синь,  догори?
Чом  під  небом  похмурим  застигла  вона,
І  чи  сльози  блищать  на  пошерхлій  корі?

Може,  згадує  давню  веселу  весну
І  віночок  весільний  із  білих  зірок?
Може,  думає:  -  Холодно,скоро  засну.
До  зими  залишився  один  лише  крок.

Сохнуть  вИшневі  сльози  під  вітром  гучним.
А  в  калюжі  корабликом  плава  листок.
Хмарка  легка  пливла  спершу  поряд  із  ним,  -
Щезла,  вгрузнувши  в  берега  жовтий  пісок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373654
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.10.2012


Леся Геник

Голодна собача лая́

***
Голодна  собача  лая́
Мовчазно  застигла,  чекає...
Впокорене,  ветхе  ім’я,
Що  ситого  столу  не  знає.

А,  може,  то  зовсім  не  пси,
А  розпачу  повна  країна,
В  полоні  чужої  яси
Сповзає  без  сил  на  коліна?

І  очі  зачахлі  оті  –
Остання  надія  і  віра,
Остання  молитва  в  житті,
Коли  розверзається  прірва,

Одчаєна  лоном  дітей,
Що  рідного  кличу  не  чують!
Задвірками  ложних  вістей
Племе́нами  зрадно  кочують...

Не  знаю,  та  стогне  земля,
Туманами  долу  лягає.
Голодна  собача  лая́,
Мовчазно  застигши,  чекає...  
(18.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373732
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012


Наталя Данилюк

(не) жаль

Рясних  дощів  посріблену  вуаль
Впустило  небо  осені  на  руку.
Хіба  тобі  ніскілечки  не  жаль
Мою  любов  розпачливу  і  муку?

Пекучий  сум  невиспаних  безсонь,
Полин  думок  на  білому  папері?
Тобі  несу  тепло  своїх  долонь,
Та  все  не  ті  в  мої  заходять  двері...

І  не  про  тих  гірка  моя  печаль
І  молитви  невтішеного  серця...
Хіба    тобі    ніскілечки  не  жаль
Душі  моєї,  що  мов  пташка,  б'ється

В  забиті  вікна  гордості  й  пихи
В  похмурі  дні  дощів  і  ностальгії?
Опалим  листям  встелено  шляхи,
Скупим  мовчанням  спалено  надії.

І  так  мені  образливо  до  сліз,
Така  в  душі  розбурхалась  негода,
Що    ти    жалієш    золото  беріз
І  лиш  любов  мою  тобі  не  шкода...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373206
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012


Борода

До громадянина

Громадянине!  Ось  настав  твій  час!
І  зараз  ти  вирішуєш  по  праву
Яке  майбутнє  завтра  дітям  даш,  
Яку  у  спадок  передаш  державу!

Якщо  не  хочеш  проводжать  синів
В  гарячі  точки  у  чужих  мундирах,
Як  не  байдужі  сльози  матерів
І  вдів  двадцятирічних  на  могилах,
Як  не  бажаєш  смерті  немовлят
Від  вибухів  терактів  непокори,
Якщо  не  хочеш  гуркоту  гармат,
Замісто  плугів  -  танків  в  чистім  полі,
Тоді  рішай,  ти  -  зараз  головний.
Коли  не  хочеш  сам  служить  чужинцю,
Послухай  серце  і  мовчать  не  смій  -
Роби,  як  і  належить  українцю!

Тобі  дано  рішати  у  цю  мить
Чи  будеш  мати  вільную  державу,
Чи  знов  комусь  вклонятись  і  служить,
Та  "гопака"  гуляти  на  забавах.

Рішай,  щоб  потім  не  судити  тих,
Кого  ти  сам  штовхаєш  у  безодню,
Опам"ятай  їх  до  початку  лих,
Не  жди  до  завтра,  голосуй  сьогодні!

Зайди  в  кабінку  і  подумай  сперш,
Як  ставити  свій  хрестик  на  папері:
Чи  хочеш  в  хату  запустити  смерч,
Чи  в  світле  майбуття  відкрити  двері!




Рекомендую  прослухати  -http://www.youtube.com/watch?v=ER4xocR9Hsc&feature=relmfu
Без  коментарів,  думаємо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373257
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012


Борода

Люстрація

Час  перемін.  Невпинно  час  гряде
і  озирнутися  не  встигнеш  скоро  -
як  вдарить  грім  по  нинішнім  Ніде
і  буде  суд  над  тим,  що  було  вчора.

Тож  не  прогав,  лови  щасливу  мить.
допоки  ще  покаятись  не  пізно,
бо  судді  йдуть  зі  сивини  століть
і  суплять  брови,  і  взирають  грізно.

Покайся!  Привселюдно  і  в  душі.
Лиш  не  лукав  -  і  то  тобі  зачтеться.
Час  перемін  вже  заглядає  в  дім  -
люструй  думки  і  дії,  ради  честі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372815
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 24.10.2012


tatapoli

ПРОСТО… ОСІНЬ

Чогось  сумні,
і  вже  без  ліку
злітають  дні
у  скриньку...    віку.
Лягають  листям
в  рівні  стоси,
все  -  не  навмисно,
просто...    осінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372498
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 23.10.2012


Тетяна Луківська

Віддайте мені Вашого чоловіка

Майорять    золотавим    вбранням  –  цвітом    чорнобривці  .  Серед      них    неначе    клаптики    літнього    неба,  заплутались    синьоокі    агератуми.  Приховалися    від    осені…  Сонце    ще    нижче    прихиляється    до    землі,    розсипаючи    уже    осінні    барви.    А    в    спогадах    яскраве      духмяне    блакитне    літо,    краса    і    багатство    якого    влилася    в    соковиті    і    рум’яні  диво-плоди.
Яблучний    аромат    видихало  ,  булькаючи    на    вогні    майже    готове    варення.    Ольга    Сергіївна    метушилася    на    кухні,    прибираючи    зі    столу    після    сніданку.  ’’А    ще        ж      слід    перекласти    у    банки  ,’’  -      майнула    думка.
                       Розпочалися    заняття      і    їй    теж    пора  до    школи.    Вже    багато    літ    працює    вчителькою  математики.    Мріяла    про    наукову    роботу,  але    вибрала    щоденну    турботу    про    сім’ю.    І    закрутилася    у    вихорі    домашніх    клопотів,    виховувала    трьох    синів,  створюючи      тільки    їй    відомий,    порядок    подружнього    життя,    яким    дорожила    понад    усе.    Їй    здавалося,    що    саме      так      будується    найміцніша    фортеця    сімейного    життя.  Діти    виросли  .    Двоє    синів    закінчили    навчання,    створили    свої    сім’ї    і    лише    найменший    жив    з    батьками,    тішив    синівською    любов’ю.    При    першій    же    нагоді    всі    збиралися    в    рідні    стіни      свого    дому.    І    тоді    тут    ставало    тісно    від    жартів    і    щирості.    Як    раділо    материнське    серце    таким    зустрічам,  вважаючи      себе      найщасливішою    жінкою    і    матір’ю.  Любила    такі    гостини    Ольга    Сергіївна.    Виставляла    найсмачніші    страви,    пекла    пироги.    Смакували    гуртом    весело,  галасливо.    І    така    завжди    сувора    вчителька,    ставала    щедрою    і    ніжною    мамою.    Чекала    всіх    і    у    ці    вихідні,    які    несли    святкову    нагоду    знову    зібратися.    От  і    яблучним      варенням    почастує.
Думки    перервав    дзвінок,    закликаючи    поспішити    до    дверей.
- Ну    от,    знову    щось    забув    син    і    повернувся,  -  кинулась    до    дверей.
На    порозі    стояла    молода    приваблива    жінка,      розгублено  розглядаючи    господиню.    Мить    оглядин    затягувалась.                                                                                                                                                      
-    Ви    до    кого  ?-    стримано    запитала    Ольга    Сергіївна.
-    До    Вас.
-  До    мене?    -    здивовано    перепитала.  -  Я    Вас    не    знаю,  -                                  відмахнувшись    від    думок  -  запитань,    хотіла    причинити    двері.
-  Почекайте!    Жінка    важко    зітхнула      і    промовила                                                                                                              .-  Віддайте    мені    Вашого    чоловіка…  В    першу    мить    Ольга    Сергіївна    не    зрозуміла    сказаних    слів.    
-  Що?  -  перепитала,    здивовано  звівши    брови.    Майже    пошепки,    злякано    прошепотіла    жінка    ті    ж    слова.
-  Як    віддайте?    Чому?    Він,    що    чемодан,    щоб    його    віддавати?-    посипала    запитання    господиня    квартири,    не    розуміючи    прохання.
-  Він    батько    мого    сина,  -    ледве      витиснула    дивні    слова    несподівана    гостя.  Завжди    врівноважена    і    стримана    Ольга    Сергіївна  відчула    як    захвилювалося    і    сполохалося    серце.                                                        
 -  Пройдіть    до    кімнати,  -    ховаючи    хвилювання,  запросила    незнайомку.    З    кухні    дихнуло    пригорілим    варенням.    Ольга    Сергіївна    поспішила    до    кухні,    махнувши    до    гості,    щоб    та    проходила    в    кімнату.    Механічно    відсунула    з    вогню    миску    і    на    хвилинку    присіла    край    столу.    Важко    зітхнула.  Що    це?    Нові    випробовування?  Тільки    мить    слабкості    і    вже    тверде    рішення:
“  Розібратися    спокійно.”      Встала    і    поспішила  до  непрошеної    гості.  Жінка  стояла      біля    дверей,  так      і  не  наважившись  присісти  ,    стискаючи    схвильовано      руки.
-  Присядьте        і  розповідайте,    -    запросила  до  розмови    господиня.
-  Що  розповідати,  -      стримано    почала.  –  Є    дитина,      яку    я      сама    виховати    не  зможу.      Матеріальні        нестатки    і      бездоглядність.  От  і  хочу,    щоб    у    моєї    дитини      теж    був    батько.
-  А  в      моїх    нехай        його  не    буде?    Чи  не    так?    -      суворо    глянула    в    очі    жінці      Ольга    Сергіївна.
-  Вони  ж    у      Вас      уже      великі,    самостійні,    а      моєму    і    року    немає,    -    благально    не    промовила,    а    простогнала    небажана      співрозмовниця.
-  Але  ж      ви    самі      вибрали    долю    безбатченка    для    своєї    дитини.    Напевно  ж    знали    про    сім’ю    свого    обранця  –  коханця.
-  Знала,    але      я  дуже    хотіла    мати  дитину.  Не    думала,  що    сама    не  зможу    її      виховувати      і    виникнуть    такі    проблеми.    Жінка    схлипуючи  розповідала      історію    свого    життя.    Радість    материнства,    поневіряння    з    маленькою    крихіткою    в      суворому    сьогоденні      й      визначили    цей    прихід    до    жінки      і  матері,      як    крайній    вихід        із    важкої    ситуації.  Не    думала,  що  життя  виставить  такий  рахунок    за  її    здобуте        щастя  –  синочка.
“Не      думала,    а      думати  потрібно,  -  кричала      душа    суворої    Ольги  Сергіївни,  -    адже    дитина  не    лялька,      яку      сповив    і    положив,    а    жива    істота,    яка    хоче      їсти,    потребує    щоденного    догляду    і    клопоту.”    Але    вона      мовчала,      слухала      заплакану    жінку.      А  в    згадках    майнули    дні    народження    її    синів.      Якими    святковими  і  радісними    були    вони,    хоча    і      клопотів,    звичайно,      вистачало.    Та      поруч    був    помічник  -    їхній    батько.    І      зараз    він    їх    опора      у    всьому.  Задумалась…  Жінка    перестала      схлипувати    і      благально  дивилася  на  господиню.    Чекала    слова.
-  Як    же    ти  (  не    помітила,    як  перейшла  на  “ти”)  не    подумала    про  майбутнє    дитини.    Адже      вона    завжди    буде      обмежена    в    батьківській    любові.  Яку    долю  ти  підготувала    для        своєї    дитини    і    для    себе  ?  Краденим      довго  не      покористуєшся,    воно  ж      миттєве.    Спливе  і  не      впіймаєш.    Шкода    мені        твого    сина.    Чоловіка      і      батька    своїх    дітей    я      тобі      не    віддам,  -    повчально,  як  вчителька,    вичитувала      жінка    Ольга    Сергіївна.  –  Нізащо  не    віддам!    -      твердо  повторила      відповідь.
Жінка    від    цих    слів    стрепенулась,      на  мить    її    обличчя    посуворішало.      Вона    боролася    для    батька    для    своєї    дитини.        
-  У    Вас      же    є      все,  -    майже    викрикнула.  -      І    діти,      і      квартира,      а    я    не    маю    де    жити.        Працювати  не    можу,  бо      нікому  доглядати  дитину,    рідних    немає,      щоб    допомогли.    Вона    все  повторювала    і    повторювала      ці      слова.  Ольга    Сергіївна    мовчала      і    думала.  “  Вона,    здається,    сказала      все.    Але    ж    дитині    потрібен    батько,    знала    достеменно”.    Вирішила  :  
-  Батько    твоєї    дитини    мій    чоловік,    то  і    дитина    мого      чоловіка  -    наша.    Віддай  її    нам      і    ми    виховаємо    разом.  Тільки  її      матір’ю      буду      я.      Так    я      зможу    допомогти    тобі      і    твоєму,  нашому,  синові,  -      визначила    Ольга    Сергіївна    неждано    і    для    себе      думку,    яка      плутаючись    поміж      інших    думок      все      ж        вирвалася    на    волю.
Жінка    підняла    заплакані      очі    і    захитала    головою.
- Думай,  -    твердо  повторила,    не  помічаючи,    що    жінка    пішла,      тихо    причинивши    двері.  
Ольга    Сергіївна  сиділа,      схилившись    над    столом.    Дитина    Сергія?  Її      Сергія?  Новина  не    сприймалася.  Здавалося,    це    якийсь      жорстокий      жарт.    Але    жінка    була    тут,    її    прохання  -      молитву      вона    не    забуде    ніколи.  Скільки    літ      разом  з    Сергієм,      поруч    у    всіх    незгодах      і    радощах  .    Але        його    маленький    син?      Чи    ж    знає    він    про    його    народження?    Думки    снували    одна  за    одною,    а    жінка    безпорадно      шукала      відповіді    і  не  знаходила.    А    час    підганяв,    запізнювалась  на  роботу.    Важко        піднявшись,    механічно    повела    поглядом    по  квартирі,    яка    завжди      була    фортецею      у    її    житті.  Невже    все      рухнуло,      отак      відразу.    Ні,    за    сім’ю    вона      буде  боротися  !    А      Сергій    нехай      вирішує    сам.
День    промайнув,    неначе  кошмарний  сон,      в      якому    ти    ніби    учасник,      але    нічого      від        тебе    не  залежить.  Безпорадно    метушилася,      якусь  виконувала    роботу,      але    думки    і      вся    вона          була      в  ранковій    розмові.      Подумки    продовжувала    діалог,      а      полегшення    не    відчувалося.    Це,      мабуть,      був    чи  не    єдиний    день  її      розгубленості.
Додому    прийшла    першою.    Почала    розігрівати    вечерю.    Не    собі,    а    за    звичкою.    Ніби    все      було      як    завжди.      Ні,    не    так.    Не    було  радості    чекання    чоловіка,  тільки  невимовна      образа    пекла    у    грудях    і    якась      дивна    невпевненість      у    завтрашньому    дні.
Скрипнули      вхідні      двері,      прийшов    Сергій.      Заглянув    у      кухню,      весело    сказав:  
-  Привіт,    моя  господарочко.    Мию,    мию        руки,    без    нагадування,    -    спробував    пожартувати.      Ольга    Сергіївна      не  відповіла.    Не    знала      як      себе    поводити,    як    розпочати  розмову.
-  Будемо    вечеряти    вдвох  ,    Олега    не    почекаємо?    -    запитав    Сергій,    сідаючи    до    столу.    Він        вже    помітив,    що    дружина  не    в    гуморі.
-  Так  ,  будемо      вдвох.    Тільки      для    двох    наша      сьогодні    розмова.    От,      лише    не    знаю    як    її      розпочати.
-  З    головного.    Тобі    ж      відомо,    не      люблю    передмов.
-  З  головного?    -    перепитала.  –  Тоді      слухай.      В    нас    буде      іще    одна    дитина,    син,    твій    син,    -    витиснула    новину.      Сергій    хотів  щось    сказати,    але,    глянувши  на    дружину,    змовчав.    Хвилина    мовчання    затягувалася.    Мовчали    обоє,        кожен    думав        про    своє.
Ольга,  не    Ольга    Сергіївна,    тихо    плакала,      квилила,      згадуючи    прожите    життя.    В    цю      мить    вона    стала    зовсім      беззахисною  і    слабкою,      як    і      всі      зраджені      жінки.      Сергій      мовчав.    Все      міцніше      стискала    його    рука      взяту    скибку  хліба.    Розумів,    що      словами  не      зарадиш.      Це  не    та  жінка,  яку      втішать        лестощі.      Він    знав    сильну    і  нескорену  Ольгу    Сергіївну,    яка  і    любила    саме    так.      Ніжна    Олечка    давно    загубилася        серед    щоденної    суєти      і      твердих    поміркованих    рішень.      Сергій    давно  підкорився    її    правилам,    які    навіть  не    обговорювалися.    Так      було    простіше    без    зайвої      метушні.    Може,      через    те    і    знайшов      Ту,      для      якої    був      своєрідним      “поневолювачем”,      чоловіком-кумиром.    Жанна      захоплювалась      його      ніжністю    і      владністю,    даруючи    жіночу    покору.    Але    хіба      зараз    про    це  розкажеш    дружині.      Встав    мовчки    пішов    до    дверей.
-  Почекай,      ти    не      хочеш    поговорити,  -  гукнула    спантеличена    Ольга.      Чекала    виправдання,    вибачень,    а  не    мовчанки.
-  Потім    поговоримо,  -      відповів    на      ходу.
-  Ні,    Сергію,      це  не    кредит.    За    все      потрібно      платити      вчасно,    тоді,    коли    підійшов      час      оплати.    Сідай!  -    сказала    твердо    і    Сергій    зрозумів,    що    саме    зараз,    знову    сильна    Ольга    Сергіївна,    вирішить    його    долю.    І      не    вгадав.    Ольга    розпочала    розповідати    про    ранкову    зустріч.    
- Ось    такий    сюрприз    ти    мені    підготував,  -  все    ж    дорікнула.  -  Тепер    рішення    за    тобою.  Визначайся    з    ким    будеш.    Свою    думку    я    сказала.
- Олю,    ти    справді    згодна    виховувати    чужу,    тобто    мою,  дитину,  -    зважився    підняти    очі    на    дружину    Сергій.  
- Вона    твоя,    значить    і    моя,    Наші    діти    мають    батька,    а    маленькому    він    найпотрібніший.    А    врешті-решт,    тобі    ж    і    вирішувати.    Ольга    Сергіївна    сухо    чеканила    слова,    але,    здається,    ще    б    хвилина    і    заридала    б    на    весь    світ.    Дозволила    собі    це,    коли    за    Сергієм    зачинилися    двері.    Ридала    вголос,    схилившись    на    кухонний    стіл.    Схопилася.    Ні!.    Потрібно    взяти    себе    в    руки.    Зараз    надійде    син.  А    до    остаточного    вирішення    позиції    Сергія,    паніки    не    допустити.  Ольга  спішно  витерла  сльози  долонею.  
Вийшовши    із    під’їзду,    Сергій    зупинився.    «  Куди    іти    з    дому?»  -    запитував    себе.    Де    зараз    Жанна    не    знав,    що    народжуватиме    від    нього    дитину    і    не    здогадувався.    Був    впевнений,    що    за    їхні    зустрічі    до    нього    претензій    не    буде.    А    про    такий    сюрприз    навіть    і    не    снилося.    Призабуте    звабливе    захоплення    визначилося    неймовірним    продовженням.    Те,    що  з’явиться  на  світ      його    ще  один    син  не    мав    і      гадки.    Син,      який    теж        має      право    на    його    любов      і    піклування.      Де    вони    зараз?      Де      шукати?        За      старою      адресою    Жанна    давно  не    проживала.  Цікавився    якось,    захотілося    провідати.    Треба    знайти,    допомогти    чим    зможе.    Йшов  до  зупинки,      а  опинився    в    скверику.    Сів  на        лавку,    знову  задумався.    Вперше    самостійно  задумався    над  проблемою,      яка    неочікувано    звалилася  на      його  голову.  І  вперше  її  вирішувати  самому!!!        «  А    зараз,    що    робити  зараз?  “-    запитував      вже    вкотре    себе      Сергій.      
P.S.       Чи    такою      ціною      визначаються        безтурботні    стосунки  для  задоволення?    Хто    відповість?      Хто    підкаже    вихід      із    лабіринту      який      створили      самі    люди,  не    знаючи    виходу?    І    борсаються…а    син      десь    зростає.    Без    батька…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372600
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Леся Геник :: І час мине…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Z_4z6h_CMuo[/youtube]

 І    час    мине…    згорить    зоря    самотня…
 І    тільки    тінь    десь    скраю    упаде…
 Та    відповідь    між    тишею…    німотна,
 Її    слідів    у    травах    не    знайде…

 Фіалка    ніжна,    піднебесна    сповідь…
 О    хто    коли    тих    слів    палких    шукав?    
 Між    квітів    розчарованої    крові,
 Букетів    запашних    не    назбирав…

 До    ніг    не    кинув…    тій    зорі    самотній,
 Що    час    ковтає,    і    без    сил    згаса…
 Лиш    на    устах    тремтять    ще    спрагло    ноти,
 Чуттям    незвідана    її    краса…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372446
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 22.10.2012


Дід Миколай

НЕ ОПАЛИ В СВІЧІ ВІТРИЛА

О,  Боже  мій,  в  долині  -  Рай,
весна  напевне  тут  спочила.
Це  осінь  в  мій    спізнілий  гай
принесла  свічку  й  запалила.

Горить  в  долині  іван–чай.
Чи  благодать  його  скропила?
Лежить  у  просині  розмай:
Це  гай  підняв  його  на  крила.

О,  осене  ,  не  поспішай,
не  опали  в  свічі  вітрила.
Моє  ти  серденько  не  край.
Не  одягай  душі  вудила.

Залиш  прошу,  не  зачіпай.
Нехай  іскриться  златокрила.
Нехай  цвіте  осінній  май,  -
весняна  осінь  запізніла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372594
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012


Весняна Осінь

Зустріч…

Вони   зустрілись   -   рідні   і   такі   чужі:
Далекі   зовсім,   тільки      спогади   не   в'януть.
Одна   коштовна      мить      руйнує      міражі,
Один   палкий   цілунок   подихом   дурманить.

Її   обличчя-   повне   смутку   і   печалі,
В   очах-      і   сива   вічність,   і         розлука.
А   ще   колись   цвіла   Любов   на   п'єдесталі,
І   світ   із   щастя      вперто   в   серце   стукав.   

Ось   так   вони   зустрілись-   десь   у   шістдесят:
Букет   із   айстр,   холодні   руки,   і   обійми.
І   падав   дощ,   цілуючи   старий         асфальт:
Вона   і   він...Ці   айстри...   Тиша...   Спогад...   Мрії...

(10.06.2011р.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372477
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012


Ліоліна

Приреченість сивих дум

Буває,  уночі,  коли  не  спиться,
Й  болять  укуси  комарів  і  ворогів,
Коли  в  руках  щезає  та  синиця,
Що  чОмусь  маю  замість  гордих  журавлів,

Коли,  бува,  за  лІта,  ясної  погоди,
Й  не  помічаєш  радощів  хмільних  дощів,
«Втомилась  жити»,  -  в  голову  приходить,
І  не  чекаєш  те,  що  так  в  житті  хотів.

Я  ще  не  встигла,  начебто,  спіткнутись,
Та  часто  холод  уплітався  у  тепло.
Нікому  не  лила,  пила  ж  отруту
Із  рук  коханих.  Хай.  Воно  уже  пройшло.

Чому  ж  втомилась  жити,  милий  Боже?
На  ранок  сором  обіймає,  гострий  сум.
Я  знаю,  що  нечесно  і  не  гоже
Приреченість  впускати  в  душу  сивих  дум.

Бо,  мабуть,  знаю,  схиблю  –  і  пропало…
Не  зможу  повернути,  що  в  пісок  пішло.
Навіщо  віддавала  на  поталу
Свого  сердечка  щирість?  Відданість  –  на  зло?

Ось  кажуть,  що  життя  –  смугаста  зебра.
Піду  шукати  край,  де  вишні  білий  цвіт
Ті  чорні  смуги  зафарбує  в  небо.
Відчути  пульс  життя  у  трепетній  руці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372241
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 21.10.2012


Борода

Лісова байка

В  лісі  вибори  грядуть,
ну  а  вовча  зграя
(хоч  ти  верть,  а  хоч  ти  круть)
чує,  що  програє.
На  збіговиську  своїм
вирішують  cірі,
як  би  то  вдалося  їм
обдурити  звірів.
-  Що  ж  робити,  як  нема
вже  до  нас  довіри?
-  Треба  всіх  обмахлювать  -
завив  з  горя  Сірий  -
-  У  комісії  включить  
самих  делетантів,  
ну  а  їх  вже  обдурить
вистачить  таланту!
От  і  стали  призначать
по  усіх  дільницях
хто  не  вміє  рахувать,  
або  тільки  вчиться.
Позбирали  зі  дворів
по  усій  окрузі
безпросвітних  пияків,
хвойд  і  боягузів,
Посадили  баранів,  
зайців  полохливих,
відео  провели  в  хлів
для  новин  брехливих.
У  комісії  ввели
кротів,  що  осліпли,  
молодих  ягнят  і  тих,  
що  й  нема  на  світі.
Хай  спробують  отакі
дати  толк  паперам,
А  об"явить  результат  
хай  глуха  тетеря!

Та  забули  шахраї,
що  не  все  так  просто  -
є  ще  в  лісі  бугаї
і  уперті  лосі.
Та  й  з  сусідніх  вже  полян
поз"їжджались  гості,
брехня  вовча  і  обман
всім  -  як  в  горлі  кості!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372377
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 21.10.2012


Віталій Попович

Я супутник

Я  супутник,  який  через  тенета  
Приймає  клієнтів,  людей  із  планети
Віддаючи  себе  у  користування
Спочатку  у  безвідсоткове  кредитування
Потім  віддаю  себе  у  борг
Без  права  на  повернення  і  це  не  виняток!

Я  супутник  але  більше  без  я
Тому,  що  втрати  несе  цей  із’ян
Я  супутник  тільки  я  це  ярлик
Супутник  тіла  і  розуму  –  сполучник
Ученик  вічний  учасник
Боротьби  у  самому  собі
Ввічливий  хіба  тоді  коли  тіло  у  біді
Де  була  голова?
Спокуслива  тьма  у  розумі  –  
Це  сиропне  болото,  солодка  конкретика
Супутник  лікує  діабетика!

Спрямована  енергія  проб’є  заметіль
Ввійти  у  реальність,  думки  саме  ті
Свободи  ученик  від  негативних  емоцій
Доброзичливість  на  першому  кроці
Співчуття  завжди  в  яскравому  боці
Порозуміння  мудрості  шукають  і  досі

Я  супутник,  яким  керує  організм  –  
Тіло  і  розум,  душею  у  сльози  
Через  вірші,  через  прозу
Через  радість  за  інших,  
за  всіх  інших    присутніх  на  планеті  
ллються    вірші!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372001
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 20.10.2012


Олександр Деркач

ОБІРВАНЕ ТАНГО

Точку  повернення
нами  перейдено
і  відступати
                     запізно.

Тілам  у  обіймах
і  з  кроками  в  ритмах
у  путах  буде
                     затісно.

Ми  вістрями  ритму
станцюємо  битву  -
лезами  підемо
                     в  танець.

У  нашому  танго
будеш  ти  янголом
я  ще    диявола
                     бранець.

Темними  нетрями
кроки  в  перетині
тенета  розітнемо
                     враз.

Звабою  спіймані
Танго  обірване  -
танець  в  обіймах  
                     погас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371847
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 20.10.2012


Борода

ПЕРЕМОГА БУДЕ ЗА НАМИ!

Перегляньте  цей  відеоролик  http://www.youtube.com/watch?v=xDivlyDO5FY&feature=channel&list=UL

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371966
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 20.10.2012


Леся Геник

Не приходиш…

Чомусь  не  приходиш  до  мене.  Сумую...
Аж  вікна  у  сивих  тонах.
Я  скло  завуалене  слізно  цілую.
Ти  -  вітер!  Ти  -  небо!  Ти  -  птах!

Неторкана  пам"ять,  незволена  мрія...
Панянки  осінні  довкруж.
Без  тебе  надіятись  -  ветхо,  не  смію.
Без  тебе  -  довкілля  калюж...

А  може...  А  може  і  зовсім  намарно
Застлало  чекання  столи?
Невільна  самітниця,  тиха,  неславна
Узула  журу  в  постоли

І  десь  заблукала  в  минуле  сторіччя,
Де  слово  п"янило  як  мед...
О,  серце  печальне,  сумні  протиріччя,
О,  правди  невіданих  Вед!

Чому  ж  не  приходиш?  Всихаю,  мілію...
Аж  сиво  у  вікнах  моїх.
Без  тебе  не  можу,  без  тебе  не  вмію,
Без  тебе  душа  моя  -  гліх*...
(20.10.12)


*гліх  (глід)  -  діал.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372076
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 20.10.2012


Тамара Шкіндер

Босоногий блудяга-вечір…

Босоногий    блудяга-вечір
Кинув  хмиз  в  багаття  жоржин,
Що  палало  в    саду.  Понівечив
Спокій  свій  колючками    ожин.  

І  згадалось  враз,  як  зухвало
Звабив  квіточку  молоду,
Що  так  щиро  його  покохала  
Не  на  щастя  своє,  на  біду...

Як  чекала  його    щохвилини
Світлочиста,  росами    вмита.
Бо    здавалось  в  погожу  днину,
Що    ніколи  не  скінчиться  літо.

І  на  душу  ляжуть  тумани.
Неминучим  ста  прозріння.
Роз"ятривши    сердечні  рани,  
Стане  вечір  холодним,  осіннім…

Колобродять  ночі  предовгі,
Сірим  смутком  вмиваються  ранки.
Розбрелися    врозтіч  дороги.
Рознесли  всю  любов  до  останку.

Якщо  серцем  загублене  літо,
Прийде  осінь,  сльозами  вмита…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371943
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Валя Савелюк

БЕЗЗОРЯНООКО

дві  жінки,
одна́ково  змучені,
занедбані  
і  брудні,
попритулялись  
до  муру  в`язничного  –
стоять  
у  камері  при  вікні,
дивляться  в  скло,
що,  може,
із  добрий  десяток  ро́ків  
потому,
як  мите  було…

одна  –  сердиться:
проз  оці  ґрати,
тричі  по  тричі  кляті,
і  порохне́чу  бридку
таку,
проз  павутину  чорно-липку́
(згинути  б  напріч
отому
огидному  павуку!)  –
і  неба  край-оком  не  бачиш…

хіба  не  заплачеш?..
проз  павутину  липку́!

інша  відказує:
глянь!
он-до  видно
малесеньку  зірочку!
…там,  
на  вулиці,
отже,  вечір  
безхмарний…  

мабуть,  гарний…

нині,  мабуть,
буде  і  ніч  весняна́
ясна́,
там…
за  мурами…
щедро  заквітчана,
зоряна!...
прохолодно  прозора
і  кришталево  дзвінка
така
квітнева  оця  
бу́де  ТАМ  
нічень-ка…

не  клич  біди  павуку…
може  й  він  
не  з  доброї  волі
живе  у  в`язниці  отут,
а  не  десь  –
між  травами  на  лугу,  
чи  між  квіто́к  у  полі…
чи  у  за́куточ-ку
чиєїсь  теплої  хати…

хати!..

де  сіли  б  до  столу
вечеряти
діти…
і  мама  з  татом…  

–  Спати!!!
розходьтеся  спати!


…багато  
на  світі  лю́ду…
одно  –
вбачить  зірку
у  тьмаве  
в`язничне  вікно…
інше  –
у  ключі  джерельнім
не  побачить  нічого,
окрім  як  бруду

…хоч  до  дірок!
у  чотири  руки
три!
балконні  
й  кухонні  свої  шибки́,
хоч  
які  хочеш  купуй
замшево-дорогі
до  окулярів  твоїх
євро-сервет-ки  –
у  небі
не  знАйдеш  зірок  …

ти  –  такий:
не  побачиш

те,  
чим  бачать  зірки,  –
од  природи  
у  тобі  
незряче…

…хто  із  нас  кращий,
чи  згірший,  може?
всі  –  ув`язнені  
світу  сього́,
засмучені  діти
Божі…

18.10  2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371829
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Наталя Данилюк

Невчасний падолист

Такий  невчасний  в  душу  падолист-
Роздмухала  багрянець  світла  осінь,
Грон  виноградних  теплий  аметист
Вже  дотліва  в  русявому  волоссі...

Уздовж  крихкого  дзеркала  води
Струнких  берізок  тануть  хороводи.
Немов  фольга  розірвана,  листки
Встелили  рясно  вищерблені  сходи.

Змиває  сонце  променем  ясним
З  мойого  серця  інею  мережку.
Мені  б  ще  раз  потрапити  у  сни-
Осіння  мідь  розсипалась  на  стежку.

Таким  невчасним  нападом  зима-
Холодний  подих  віями  ворушу...
Це    я  тебе    намріяла    сама,
Окриливши  твою  безкрилу  душу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371848
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Олег Завадський

Яке то щастя: на горищі хати…

Яке  то  щастя:  на  горищі  хати
Пірнуть  лицем,  сухе  прим’явши  зілля,
В  руду  чуприну  сіна  
                                                       і  вдихати
Торішнє  літо,  що  пропахло  пріллю!

Навіє  сон  дитинства  ніжний  спомин,
Не  потурать  якому  вже  несила,  –
Він  прожене  з  душі  пекельну  втому,
Що  тягарем  задушливо  гнітила.
Стушує  геть  брудні  уроки  свинства:
Як  обдурить  чи  вигідно  урвати...
Порину  в  небуття  свого  дитинства  –
Цей  дивний  світ  блаженства,  
                                                               щоб  згадати,
 
Яке  то  щастя:  на  горищі  хати
Пірнуть  лицем,  сухе  прим’явши  зілля,
В  руду  чуприну  сіна  
                                                       і  вдихати
Торішнє  літо,  що  пропахло  пріллю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371859
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Олег Завадський

На село бабусі

Заберіть  мене,  бабцю  Уляно,
З  перехрестя  великих  доріг:
Я  на  світ  Ваш  тихенький  погляну,
Де  куняє  крислатий  горіх,

Де  просякло  волошками  небо,
І  хати  потонули  в  садах,
Де  нічого,  крім  Бога,  не  треба,
Де  й  біда  відійде,  як  вода.

Заберіть  –  шкодувати  не  стану  –
З  маячні  велелюдних  доріг:
Там  лиш  ідолам  сіють  пошану,
Виставляючи  Бога  на  сміх.

Приготуйте  березову  купіль,
Щоб,  любистку  хлюпнувши  з  ковша,
До  молитви  
                                 з  надією  вкупі
Піднялась  омовіла  душа.

Заберіть  мене,  бабцю  Уляно,
З  перехрестя  лайливих  шляхів:
Я  на  світ  Ваш  явлéний  погляну,  –
Може,  думи  покинуть  лихі.


__________

Явлéний  (церк.)  –  чудодійний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371491
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Олег Завадський

Як вихор в душу ти влетіла…

Як  вихор  в  душу  ти  влетіла,
Затьмивши  помисли  ясні.
Чого  ж  тремтить  блаженне  тіло?
Чому  так  хороше  мені?

Співають  весело  трамваї,
Вхопившись  цупко  за  дроти.
Для  чого  ж  усмішку  ховаєш,
Коли  ідеш  повз  мене  ти?

Ніяким  зіллям  не  загою
Той  жаль  невизорілих  стріч.
Чому  ж  не  хочеш  ти  зі  мною
Почати  щиру,  ніжну  річ?

Без  тебе  серце  б’ється  тихо,
Про  тебе  думка  лиш  моя.
Чому  ж  ти  ходиш,  як  на  лихо,
Не  тою  стежкою,  що  я?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371693
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Олег Завадський

Пропахла яблуками хата…

Пропахла  яблуками  хата
Морозним  ранком  восени,
Чималий  жмут  сухої  м’яти
Приємно  голову  п’янить.

Димами  висвячені  села
Душіють  хлібом  за  версту…
Здіймає  осінь  щедрий  келих
Во  славу  Господу  Христу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369759
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Осіріс

Жовтневий вечір

Жовтень,  лисом  рудохвостим  зачаївся  у  бур’Яні.
Рожевіють  на  захОді  хижі  очі  полум’яні.
Дожидає  він  поживу:  листя  клена  помарнілі,
Що  гойдаються  на  вітті,  від  туману  охмелілі.  
Нетерпіння  і  бажання  з  пащі  капотять  росою,
Щоб  під  ранок  охоловши,  стати  срібною  ворсою.  
Для  надійності,  тенета  насторОжив  з  павутини,
Поміж  будяків  убогих  й  рогозової  чуприни…
Приступ  вітерця  нежданий  -  лис  намірився  до  лову:
Спину  вигнувши  курганом,  здибив  шубу  ковилову.  
Листя  струшене  повівом,  закружляло  плавно  в  трави,
Жовтень  зойкнув  в  підвечір’я  променечком  від  заграви.
Мов  нажахані  куріпки,  здобич  спурхнула  над  гаєм,
Зірочками  уквітчавши  небеса  над  виднокраєм.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371555
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Дід Миколай

СУРМИ

З  Дніпрових  круч  побратимам  обох  берегів
Віталію  Назаруку  та  Олександру  Печорі:

Лежить  у  хвилях  богатир  билинний,
В  крутих  яругах,  –  сивих  берегах.
Реве  ревучий…  Плач  його  глибинний
Розносять  чайки  криком  в  молитвах.

Вставайте,  браття,  вже  громи  на  сполох!
В  руках  тріпочуть  знову  прапори.
Проснувся  в  грудях  предковічний  спомин.
Гострімо  вила,  шаблі  –  догори!

Гірка  недоля  котиться  туманом.
В  Печерських  Лаврах  –  наші  вороги
Отаборились  підлістю  й  обманом.
Пора  поставить  правду  на  круги!..

О,  Дніпре-Дніпре,  мудрий  батьку  сивий,
В  зажурі  тихій  серденька  не  край.
Орлом  здіймися,  Батьку  милостивий,
Вкраїну  в  крилах-берегах  з’єднай!

Аби  зібрались  браття  воєдино
З  твоїх  далеких  –  братніх  берегів,
Щоби  втопити  в  твоїх  водах  синіх
Всю  нечисть  –  зайдів,  хижих  ворогів.

З  могил  нас  просять  знищені  поети,
З  небес  –  померлі  з  голоду  й  чуми.
В  скорботі  всюди  храми,  мінарети…
Голосять  досі  сурми  з  Колими.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371651
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Salvador

Хто?…

В  терновім  вінці  із  хрестом  на  змордованих  плечах
Ішов  Чоловік,  а  за  ним  викрикала  юрба…
Він  все  знав  напевно  –  недарма  старався  Предтеча,
Та  в  тому  й  була  Його  доля  й  Його  боротьба.

Історію  цю  знають  зараз  дорослі  і  діти  –
Не  те,  що  колись:  ні  газет  не  було,  ні  кіно,
Та,  хто  є  тепер,  що  спромігся  б  Його  повторити  –
З  води  марнослів’я  достойне  зробити  вино?

Хто  може  свідомо  піти  за  людей  незнайомих
Без  жодних  умов  -  лише  свитка  на  плечах  проста?
Чи  є  хтось  такий  поміж  «лідерів»  нині  відомих,
Хто  знехтує  болем  і  нестиме  вперто  Хреста?

Чому  я  не  бачу  у  рідному  краю  Пророка
Й  мої  сподівання  зникають,  як  вранішні  сни?
Коли  вже  спаде  нашим  людям  з  очей  поволока
І  стануть  попереду  Нації  кращі  сини?...
3.02.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371382
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Наталя Данилюк

Осінній дощ

Осінній  дощ,  мов  доторки  до  клавіш...
Об  темні  шибки  дзенькає  кришталь,
Листки  беріз,  мов  зорі  золотаві,
Вплелись  в  легку  посріблену  вуаль.

Сльозяться  вікна.Сяєво  лимонне
В  кімнатну  тишу  сіють  ліхтарі,
Сріблястих  крапель  соло  монотонне
Періщить  листя  яблунь  у  дворі.

По  черепиці  бісером  стаккато-
Ох,  ці  невтішні  осені  плачі!..
Журлива  липа  тулиться  до  хати,
Крізь  вікна  ловить  відлиски  свічі.

Ридає  небо  вперто,  мов  на  збитки,
По  склі  стікають  струмені  води
І  під  дощем,  промокнувши  до  нитки,
Самотня  ніч  на  гойдалці  сидить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371462
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Леся Геник

Земна

Занадто  земна  в  цій  осінній  печалі,
Коли  межи  злата  листків
Шукають  вітри  онімілі  скрижалі
Засіяних  щирістю  слів.

І  скапують  зорі  на  вулик  утрати,
Де  пахло  медами  колись.
У  грудях  розпуки  -  квиління  страпате,
Дощами  зашморгана  вись...

Прости  за  розірвану  шально  надію,
За  видумку  серця  під  ніч!
Небесною  панною  бути  не  вмію...
У  пам’яті  вицвілих  стріч

Ридають  самітні  розгублені  тіні.
А  небу  не  визріти  дна,
Де  губиться  ехо  в  печалі  осінній:
Безкрила,  нелітна,  земна...
(10.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371106
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Salvador

Наречена

Музика  нашого  автора  "Анатольевича"  -  С.Голоскевича

Згадаю  я  колисочку,  що  тихо  так  скрипіла,
Де,  слухаючи  пісеньку,  ти  засинала,  мила.
Зростала,  наче  квіточка  у  сонячному  крáю…
Тож,  слухай,  моя  донечко,  тобі  я  знов  співаю:

Закружляє  світ  шалено  –
Кличте  всіх  музик  сюди!
Моя  доня  –  наречена:
Хай  щастить  тобі  завжди.
Будь  же  Богом  бережена,  
По  житті  весела  йди…
Наречена,  наречена,
Із  роси  тобі  й  води!

Твій  суджений  тебе  несе,  піднявши  понад  світом.
Два  погляди  зустрінуться  –  зорять  весняним  цвітом.
Торкнеться  лагідно  рука  -    і  личенько  засяє!
Тож  хай  над  вами  в  небесах  всі  зорі  заспівають:

Закружляє  світ  шалено  –
Кличте  всіх  музик  сюди!
Моя  доня  –  наречена:
Хай  щастить  тобі  завжди.
Будь  же  Богом  бережена,  
По  житті  весела  йди…
Наречена,  наречена,
Із  роси  тобі  й  води!

Хай  бусько  не  запізниться  до  вас  із  подарунком,
Нехай  життя  наповниться  любові  ніжним  трунком,
Щоб  щебетали  діточки  і  вас  щоб  шанували,
А  ви  у  день  їх  головний  щоб  разом  заспівали:

Закружляє  світ  шалено  –
Кличте  всіх  музик  сюди!
Моя  доня  –  наречена:
Хай  щастить  тобі  завжди.
Будь  же  Богом  бережена,  
По  житті  весела  йди…
Наречена,  наречена,
Із  роси  тобі  й  води!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210598
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 17.10.2012


Віктор Насипаний

ПРО СВИНЕЙ ( БАЙКА )

У  суботу  наш  сусіда  вибрався  на  ринок

Подивитися  на  ціни  і  купити  свинок.

Поросят  було,  як  гною,  й  продавців  багато,

І  всіляка  живність  різна,  вухата  й  рогата.

Находився  він  добряче,  довго  обдивлявся,

Прицінявся,  мацав,  слухав,  вперто  торгувався,

Нервувався,  морщив  лоба  від  страху  і  суму,

Бо  ж  прихвалять  поросятко  і  свиню  підсунуть!

Врешті-решт  прийшов  до  діда:  -  Я  вас  дуже  прошу,

Научіть,  як  вибирати  тут  свиню  хорошу.

А  старий  прижмурив  око  й  нумо  реготати:

-  Що  ж  їх  довго  вибирати,  це  ж  не  депутати.

Те,  що  нагле  і  крикливе,  рветься  першим  їсти,

Буде  круглим,  гарним,  ситим,  словом,  гріх  жаліти.

То  і  є  життєва  правда,  що  ж  тут  говорити,

Бо  полізуть  справжні  свині  перші  до  корита.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343356
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 17.10.2012


Віталій Попович

Долина Сяйва

Крізь  мене  пролягає  дорога
Яка  кожною  клітиною  проявляється.
Зі  мною  воюють  люди  –  тривога!
Та  я  програю  їм,  не  опираюся
Мені  б  не  воювати  із  собою
Бо  негативом  оточуючим  відбиваюся,
Я  протікаю  атомами  матеріалізму
Який  тут  характер,  яка  тут  харизма?

Крізь  мене  проходять  океани,
Які  породжують  сумніви,
                                                                               сумно  їм
Війна  продовжує  війну  –  божевільну…
                                                                               ось  суть  війни
Мені  б  не  воювати  із  собою
Бо  тоді  на  мене  постає  світ  суворо!
Який  іде  впевненою  ходою
Я  зупиняю  його  словами  написані  рукою  худою,
І  намагаюся  бачити  Бога  всюди,
А  не  треба  намагатися,
Треба  дарувати  добро  людям
Навіть  коли  битимуть  і  насміхатимуться

Тому  бути  чесним  із  собою  спочатку,
Бігти  на  осліп  жаданням  відмовляюся,
Забути  про  мрію  залишити  на  землі  печатку…
Крізь  мене  пролягає  дорога
Кожною  клітиною  проявляється

З  твоїх  очей  ллється  долина,
І  сяйво  її  обов’язково  до  лине
У  світ  до  таких  самих  посланців,
Які  описують  тебе  –  Життя,  не  жаліючи  пальців?!  
Крізь  мене  проходять  морозом
Енергії  емоцій  людей  не  рідних  і  близьких
Не  сприймати  їх,  то  бути  ні  з  ким
Бути  низьким  
в  безкінечному  міліярднику
У  цьому  шумі  впізнати  тишу
                                                                   Не  ховаючись…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371386
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 17.10.2012


Віталій Попович

Сварка

Занадто  багато  цигарок
Дешеву  лють  дешево  ллють
Холодні  сходи  оббивати  босоніж
Вистрибувати  в  холодну  ніч
Шукати  відлік  примирення  нитками
Лініями  на  тілі  виткали
Мереживо  суперечок  уникнути
Світло  так  легко  вимкнути
Штовхнути  це  не  можливо  забути
Просити  чи  це  можливо  простити?
Вийти  із  власного  тіла
Горіти  на  ґрунті  спритно
Знаю  такого  ти  не  хотіла
Скоріше  на  рани  наливайте  спирту
Балкони,  коридори,  кімнати
Квартири,  квартири,  квартири
Більше  не  здатні  таємниці  тримати
Загубити  себе,  себе  змінити
Звільнити.  Де  гаснуть  іскри?
Ми  навіть  вживаємо  напої  різні
Я  здатний  так  писати  вірші
І  мити  посуд  власних  вчинків
Твій  ризик  врізається  вітром
Кожний  вимагає  дихати  вільно
Стереотипи  вкриваються  цвіллю
Смолоскипи  сердець  горять  цілю
Сіллю  посмішки,  слова  крики
Обійми  дають  невагомість
Повість  не  існує  без  інтриги
Зорі  не  допускають  збіги
В  горі  пізнається  радість
І  знову  вигадую  солідарність

Занадто  багато  цигарок
Вільні  хвилини  із  павутини
До  світла  залишатись  на  крок
Світанком  зустрічати  любов

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371387
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 17.10.2012


Борода

Оригінал

-  Що  таке  універсал?  -
запитав  у  тата.
-  Це  коли  у  тебе  справ
з  різних  сфер  багато,
і  ти  їх  усі  владнав,
з  усім  розібрався.
-  А  директор  теж  би  мав
отак  називаться?
-  Ти  відносно  дисциплін
тих,  що  є  у  школі?
-  Та  ні  тату,  просто  він
вступив  в  "регіони".
Перед  тим  у  РУСі  був,  
згодом  в  "Батьківщині",  
а  колись,  я  навіть  чув
комуністом  пильним.
І  як  тільки  поміня
він  партійний  колір  -
зразу  знов  якась  дурня
робиться  у  школі.
Вже  на  пенсії  давно  -
пора  кози  пасти,
а  він,  знай,  як  той  Грицько,
все  міняє  кАшкет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371350
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 17.10.2012


Борода

Провідник волі.

Степан  Андрійович  Бандера  (*  1  січня  1909,  Старий  Угринів,  Австро-Угорщина,  тепер  Калуського  району  Івано-Франківської  області,  Україна  —  †  15  жовтня  1959,  Мюнхен,  Німеччина)  —  видатний  український  політичний  діяч,  ідеолог  українського  націоналiстичного  руху  ХХ  століття,  після  розколу  Організації  українських  націоналістів  голова  Проводу  ОУН-Б.
 
Степан  Бандера  і  Ярослав  Стецько  були  авторами  Акту  проголошення  Української  Держави  30  червня  1941  року.  5  липня  1941  року  Бандеру  помістили  під  домашній  арешт,  а  з  15  вересня  1941  року  в  центральну  Берлінську  тюрму.За  ним  до  Берліна  поїхала  дружина  Ярослава  з  тримісячною  донькою  Наталкою,  щоб  перебувати  близько  до  чоловіка.  Бандеру  утримували  спочатку  у  в'язниці,  потім  —  у  концтаборі  Заксенгаузен,  де  він  перебував  до  1944  року.  Братів  Олександра  (доктора  політекономії)  та  Василя  (випускника  факультету  філософії  Львівського  університету)  у  1942  році  вбили  польські  наглядачі-капо  у  концтаборі  Аушвіц.
 
Андрія  Михайловича  Бандеру  —  батька  Степана,  було  вбито  радянською  владою.  Сестер  Оксану  та  Марту-Марію  у  1941  р.  було  заарештовано  і  заслано  до  Сибіру  (Красноярський  край).  Керівництво  СРСР  десятиліттями  не  дозволяло  їм  повернутися  до  України  —  Марта-Марія  Бандера  померла  на  чужині  у  1982  році,  а  літня  Оксана  Бандера  повернулася  на  Батьківщину  лише  у  1989  році  після  майже  50  років  життя  у  Сибіру.  Вона  померла  24  грудня  2008  року.
 
Ще  одна  сестра  —  Володимира  —  перебувала  у  радянських  виправно-трудових  таборах  від  1946  до  1956  року.
 
 
Радянський  уряд  уповноважив  КГБ  вчинити  вбивство  Степана  Бандери  в  Мюнхені,  ФРН.  Це  здійснив  радянський  агент  Богдан  Сташинський  15  жовтня  1959  року.    
 
Доцент  історичного  факультету  Київського  національного  університету  імені  Тараса  Шевченка  Іван  Патриляк  переконаний,  що  Степан  Бандера  одна  з  небагатьох  постатей  в  українській  історії  20  століття,  яка  заслуговує  на  найвище  вшанування  на  рівні  держави:
 
Єдина  стратегічна  і  основна  його  позиція  була  спрямована  на  боротьбу  за  здобуття  української  незалежності.  Навіть  коли  було  знищено  підпілля  України,  Бандера  все  ж  залишався  знаковою  постаттю  і  обличчям  української  держави,  внаслідок  чого  його  ліквідували  ...  Бандера  виконав  місію  національного  прапора  і  символом  прапора  залишається  досі.  Для  таких  знакових  постатей  як  Бандера  логічно  було  б  зробити  Парк  Слави  національних  героїв,  з  пам'ятниками  і  меморіалами.
                     
                                               /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/









Провідник  волі

Світились  зіниці  на  твоїм  обличчі
як  ти  народився,  як  ти  умирав,
а  правди  жиииця  у  чисті  криниці
несла  трунок  волі  з  твого  джерела.

І  пили  ту  воду  бійці  у  походах
вбирали  той  трунок  серця  молоді,
во  ім"я  народу  за  честь  і  свободу
платили  життям  у  святій  боротьбі.

Ти  вірив,  Степане,  що  день  цей  настане
та  раттю  постане  знедолений  край,
і  буде  покара  чужим  комісарам,
і  руку  Дніпру  ще  простягне  Дунай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371038
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 17.10.2012


Борода

Чураївна

Раїса  Опанасівна  Кириченко  (14.10.1943  –  09.02.2005)  –  знаменита  співачка,  Народна  артистка  України  (1979),  повний  кавалер  ордену  княгині  Ольги,  лауреат  Шевченківської  премії,  Герой  України,  Берегиня  української  пісні,  гордість  нації.  

 “Черствий  окраєць  хліба  з  часником  для  мене  найсолодшим  був  сніданком”  -  любила  згадувати  Раїса  Кириченко  про  своє  дитинство,  а  ще  далися  ті  жахливі  розповіді  про  голод  у  рідному  селі.  У  Національній  книзі  пам'яті  жертв  Голодомору  1932–1933  років  в  Україні  вказано,  що  561  житель  села  Корещини  з  824  померли  з  голоду.    

З  Черкаським  хором  об’їздила  всю  Україну,  Білорусію,  Середню  Азію,  частенько  жили  у  холодних  готелях  і  навіть  місяцями  у  плацкартних  вагонах  (купейні  були  вже  розкішшю).  Рятувала  тільки  безмежна  любов  до  пісні.  У  складі  різних  делегацій  гастролювала  в  Європі  (Німеччина,  Польща,  Болгарія),  Америці,  Канаді.  Там  зрозуміла  дивовижну  властивість  –  навіть  не  знаючи  мови,  кожна  людина  будь-якої  національності  розуміє  її.  Множилася  слава  співачки,  унікальний  голос  Раїси  завойовував  світ.  На  концертах  Черкаського  хору  її  сольні  номери  перетворювалися  на  міні-концерти,  їй  писали  захоплюючі  листи,  її  любили.  

Коли  Україна  стала  незалежною,  відчула  необхідність  відтворити  духовність,  завжди  притаманну  українському  народу,  національне  мистецтво,  рідну  мову.  Писала:  “Нас,  українців,  у  державі  більшість,  ми  титульна  нація,  тож  і  повинні  державною  мовою  мати  рідну.  Щодо  цього  не  мають  виникати  жодні  питання.  Так  дано  Богом.  І  не  наша  вина,  що  її  часто  забороняли,  упосліджували,  відкидали  на  периферію  життя”.  І  зазвучали  на  весь  світ  пісні:  “Звучи,  рідна  мово”  композитора  О.  Семенова  на  слова  А.  Демиденка,  “Маруся  Чураївна”  В.  Міщенка,  а  також  ще  одна  пісня  про  Марусю  Чурай  М.  Луківа  та  О.  Морозова.  Їй  здавалося,  що  бачить  перед  собою  її,  Марусю  Чурай,  з  довгою  косою,  темними  очима,  ніжну,  як  мавка.  З  ансамблем  “Чураївна”  створила  програму  “Пісні  Марусі  Чурай”  для  українського  телебачення.  Ця  програма  мала  неабиякий  успіх.
 
 У  своїй  книзі  “Я  козачка  твоя,  Україно”  пише:  “Та  чи  не  так  і  мусить  бути?  Спочатку  митець  іде  до  свого  визнання,  здобуває  авторитет,  а  потім  віддає  борг  тому  селу,  де  народився  і  зробив  перші  кроки  в  царині  мистецтва…  Шкодую,  що  не  змогла  цього  зробити,  коли  жила  мама.  Як  би  вона  раділа!  Тому  вважаю,  що  всі  нові  перетворення  в  селі  –  це  й  пам’ять  про  мою  матусю”.  Думала  співачка  і  про  те,  що  наш  дім  –  “не  тільки  своя  хата,  подвір’я  та  город,  а  й  село,  зрештою,  вся  Україна.  Хто  її  прибере,  прикрасить,  зробить  охайною  –  хто,  коли  не  ми,  її  сини  і  дочки?”  …  Тоді  ми  всі  з  гордістю  скажемо:  “Я  живу  в  Україні!”  Усією  душею  вболівала  Раїса  Кириченко  за  українське  село,  колиску  нашої  духовності,  відчуваючи  зв’язок  –  буде  село,  буде  й  пісня,  обряд,  ритуал,  якщо  шанувати  та  підтримувати  селянина  за  його  вірність  землі.  Тому-то  багато  співала  про  село  і  маму,  про  буденне  життя  людей,  їхні  радощі  і  болі.  Навіть  із  сучасних  пісень  вибирала  ті,  що  ближче  до  людської  душі,  жила  клопотами  і  проблемами  села  звичайних  людей,  не  рубала  свого  пракоріння,  не  забувала  маминої  науки:  “Ніколи  не  співай  пісень,  які  ні  про  що.  Вибирай  ті,  що  западуть  у  людську  душу.  Інакше  співатимеш  задарма”.  

9  лютого  2005  року  не  стало  Раїси  Кириченко.  Попрощатися  з  нею  у  будинок  Київської  Національної  філармонії  прийшли  тисячі  людей,  а  потім  її  повезуть  додому  –  в  Корещину,  як  вона  і  заповідала.  Її  поклали  вічно  спати  поряд  з  матусею

                                                 Золотий  Фонд  української  естради
                                           http://uaestrada.org/spivaki/kyrychenko-rajisa

 




     ЧУРАЇВНА

Чи  є  в  світі  сила,  щоб  пісню  згасила?
Вітрам-суховіям  не  вижать  врожай.
З  Полтави  рівнини  співа  Україні
над  Пслом  і  Хоролом  Маруся  Чурай.

Не  знищили  мову  злим  голодомором  -
в  Корещині  пісня  воскресла  з  могил.  
Як  рятівний  колос,  Чураївни  голос
з  Раїсиних  вуст  Україну  будив.

Допоки  пшениця  в  полях  колоситься
в  нас  мову  з  грудей  вже  не  вирве  ніхто.
Чураївни  пісня  і  нині,  і  прісно  
покровою  буде  із  батьком-Дніпром.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371015
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 17.10.2012


Микола Верещака

Пир во время чумы

Недавно    ловкий    депутат
 Нам    долго    толковал    любезно,
 Что    сокращенье    их    зарплат
 И    пенсий    будет    бесполезно.

 Мол,    эти    жалкие    гроши,
 Когда    раздать    всему    народу,
 Получит    каждый    лишь    шиши.
 Они    не    делают    погоду.

 Сказать  по  правде,  мы    должны
 Теперь  привлечь  его  к  ответу.
 И    что    он    сделал    для    страны?
 Товары  есть.  Но  денег  нету!

 И    что    ещё    могу    сказать
 Об    этих    ловких,    хитрых    бесах:
 Законы  стали  сочинять
 В    своих    буржуйских    интересах.

 Зачем    тут    долго    толковать,    -
 Он    что,    совсем    не    понимает,
 Как    низко,    подло    шиковать,
 Когда    народ    наш    вымирает.

 Трещат    тугие    кошельки,    
 Блестят    авто    у    рестораций
 И        льются    вина,    коньяки
 Под    шум    веселья    и    оваций.

 Чтоб    не    ударить    в    грязь    лицом,
 Им    помогают    шик  и    мода.
 Быть    хочет    бравым    молодцом
 Избранник    нищего    народа.

 А    бедный    люд    всё    ждёт    и    ждёт
 И    верит    им,    своим    обранцам.
 Хоть    жизнь,    скрипя,    ушла        вперёд,    -
 Народ    остался    голодранцем.

 Пирует    панство    в    дни    чумы:
 На    деньги    бедного    народа.
 Что    будем    делать    с    этим    мы?
 Зачем    такая    нам    свобода?
 23.06.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267921
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Слово про мову

Народ  український  крізь  тисячі  літ
Проніс,  не  забув  рідну  мову,
На  ній  нам  Тарас  написав  "Заповіт",
Завбачивши  світлу  обнову.

Я  прагну  до  чистих  джерел  припадать,  
Глибоких,  святих,  наша  Ненько!  
Вірші  українською  хочу  складать,  
Бо  нею  писав  сам  Шевченко!

Колись  школярі  у  глухому  селі
Вивчали  (і  знали!)  російську.
І  диву  даєшся:  чому  ж  москалі
"Нікак  нє  поймут"  українську?

А  деякі  наші  державні  мужі  
Державної  мови  не  знають,  
Калічать  її,  мов  заброди  чужі,  
Відверто  її  зневажають.

Такі  заведуть  на  дороги  криві.
Не  вірте  облесливим  маскам!
Бо  ще  збереглася  у  їхній  крові
Імперського  духу  закваска!

І  звідки  до  нас,  і  коли  занесло  
Це  сім'я  пихате,  чужинське?  
Тебе  зневажають,  творять  тобі  зло,  
А  сало  їдять  -  українське!

То  ж  будем  уважно  тепер  вибирать
Своїх  депутатів  ми  знову:
Чи  здатні  вони  зберігать,  шанувать
Держави  козацької  мову!
14.01.07

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209382
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Колись і я був молодим…

Колись  і  я  був  молодим:
Веселим,  гарним,  незалежним,  -
Життя  здавалося  безмежним,
Тепер  на  скронях  сивий  дим.
Минула  молодість,  як  мить,
Бо  час  не  можна  зупинить.

Кохав  я  дівчину  тоді,
Здавалось  нам,  що  це  навіки,
Та  не  з’єднались  наші  ріки,  -
Були  ми  дуже  молоді.
Таке  трапляється,  на  жаль,
І  серце  сповнює  печаль.

І  спохмурнів  недавно  світ:
Знайшов  я  в  Неті,  друзі  милі,  -
Вона  давно  уже  в  могилі.
Було  їй  всього  тридцять  літ.
Кольнула  в  серце  новина:
За  що  покарана  вона?

Скажи,  мій  Боже,  Ти  чому
Одним  даруєш  все,  що  треба,
А  інших  змолоду  –  на  небо?
Як  визначаєш  –  Що  й  Кому?
І  в  чім  була  її  вина?
Така  історія  сумна.
19.08.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276373
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Прощання

Прощай,  студентство,  назавжди!
Роки  промчали,  мов  шалені,
І  ми  з  дипломами  в  кишені  –
До  місця  праці  –  хто  куди:
Вона  на  захід,  -    я  на  схід,
І  загубився  дружній  слід.

Чому  тоді  я  не  зумів,
Твої  цілуючи  долоні,
На  тім  вокзальному  пероні
Сказать  тобі  завітних  слів?
Є  запізніле  каяття,
Але  немає  вороття.

Бо  я  втрачати  не  хотів
Свою  улюблену  свободу,
Яку  беріг,  як  нагороду,
Від  зазіхання  ворогів.
А  в  чім  свободи  тої  зміст?  –
Живеш  собі,  як  егоїст.

Нарешті  потяг  твій  примчав,
Кричали  гучно  тепловози,
В  твоїх  очах  блищали  сльози,  
Ти  ждала  слів.  А  я  мовчав.
І  ти  поклала  цьому  край:
«Мені  пора!    Тепер  прощай!»

Якби  я  знав,  якби  ж  то  знав,
Що  буде  все  не  так,  як  снилось,
Життя  безцільно  прокотилось,
Його  я  просто  змарнував.
Лише  на  схилі  довгих  літ
Я  дав  собі  правдивий  звіт.

Ти  часто  снилася  мені:
Твої  журливі  сині  очі
Мені  ввижались  серед  ночі,
Такі  задумливі,  сумні.
А  тихий  голос  все  питав:
«Чому  ти  правди  не  сказав?»
12.08.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276370
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Вони приїхали вночі…

Вони  приїхали  вночі
 І    стали    грюкати    у    раму.
 Тремтить    малеча    на    печі:
 "То    не    злодії    лізуть,    мамо?"

 У    хату    вдерлись    воякИ,
 Питають,    де    хазяїн    двору.
 Сказали    жінці    напрямки:
 "Він    арештований,    як    ворог!"

 Сидів    він    сірий,    ніби    мрець,
 Під    серцем    щемко    билась    туга.
 Металась    думка:    "Це    кінець!
 За    що    мені    така    наруга?

 Орав    і    сіяв,    хліб    ростив
 І    для    сім’ї,    і    для    держави,
 Не    грабував    і    не    убив,
 А    заробив    такої    слави."

 Вона    збирала    мужа    в    путь    –
 Тютюн,    білизну,    хліб    і    сало…
 "Не    треба,    тітко,    там    дадуть,
 Таких    в    держави    вже    чимало."

 Його    забрали    в    чорну    ніч,
 А    жінка    впала    на    порозі.
 Прийшла    пора    нових    сторіч    –
 Вона    все    жде    його    в    тривозі.
 19.06.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290731
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Ревуть воли…

Скажіть  мені,  хіба  ревуть
Воли,  якщо  в  них  ясла  повні?
Вони  заслужено  жують
Пахуче  сіно  у  воловні.

Та  що  казати  про  волів  –
Спокійна,  лагідна  тварина.
А  хто  тобі  терпіть  звелів?
Ти  ж  не  скотина,  а  Людина!

Народе  мій,  чом  не  ревеш,
Хіба  у  тебе  повні  ясла?
Чому  ти  прив’язі  не  рвеш?
Чи  спрага  до  свободи  згасла?

Терпиш?  Та  годі  вже  терпіть,
Вставай,  поки  ще  кріпить  сила.
Згадай  Шевченка  "Заповіт"
І  буржуїв  -  на  гострі  вила!                                        
04.10.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290837
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Співай, Україно!

Усюди  лунають  пісні  -
Співає  їх  вся  Україна,
Прекрасна,  немов  навесні
Над  річкою  пишна  калина.
Приспів:
Лети,  наша  пісне,  лети
Над  рідним  калиновим  краєм,  
І  в  кожному  серці  світи  
Веселим,  дзвінким  водограєм.
Приспів.
Колись  Україна  жила,
Немов  Попелюшка-сирітка,
А  нині  вона  розцвіла
Під  сонцем  свободи,  як  квітка.  
Приспів.
Співай,  Україно,  співай!
Іскриться  в  піснях  твоя  слава.
І  буде  щасливим  наш  край,
Ми  вільна  і  сильна  держава.
29.09.06.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209726
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Літній ранок у селі

Я  до  зорі  сьогодні  встану
І  добре  косу  нагострю,
Піду  на  луг,  в  загінку  стану
Стрічати  вранішню  зорю.

Лягають  трави  у  покоси,
Росу  розбризкавши  рясну,
Лоскоче  холод  ноги  босі
І  проганяє  рештки  сну.

Вже  обрій  промені  багрянять
І  обіцяють  гарний  день,
А  по  селу  півні  горланять
Своїх  задирливих  пісень.

Жмутом  трави  я  витру  косу,
В  рядно  стареньке  натрясу
Трави  вчорашнього  покосу,  -
Корові  Лисці  понесу.

А  Лиска  вдячно  вже  готова
Мене  лизнути  по  щоці.
Недаром  кажуть,  що  в  корови
Все  молоко  на  язиці!

Із  хати  вийде  господиня,  -
Пора  корову  подоїть,
Але    збалувана  тварина
Ніяк  на  місці  не  встоїть.

Щоранку  хитрій  цій  лисиці
Хлібця  із  сіллю  треба  дать,
Лише  тоді  у  дно  дійниці
Молочні  струни  задзвенять.

Умиюсь  я  біля  криниці,
Сховаю  косу  й  наждака,
А  на  столі  вже  паляниця
І  глек  парного  молока.
13.07.07.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209231
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Солдатська слава

День  Перемоги,  світле  свято,
Це  свято  радості,  пісень,
Воно  для  старого  солдата
Не  тільки,  як  знаменна  дата,
А  серця  біль,  священний  день.

Дзвенить  піснями  теплий  ранок,  
А  звуки  маршів  -  до  небес.  
Ідуть  в  колоні  ветерани,  
Болять  старі  солдатські  рани,  
Скрипить  натруджено  протез.

І  їм  святковий  стіл  накрили,
Гіркої  випили  вони
За  тих,  з  ким  ворога  громили,
За  тих,  що  братні  їх  могили
Встелили  терени  війни.

Тепер  стоять  загиблі  всюди,  
Вдягнувшись  в  бронзу  і  граніт.  
Несуть  їм  квіти  вдячні  люди,  
Героям  вічна  слава  буде,  
Поки  існує  білий  світ!
05.11.05.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208892
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Волошки

Вони  любові  ще  не  знали,
А  тільки  вперше  покохали  -
Серцями  чисті  -  він,  вона.
Сказав  він  їй  завітне  слово...
І  все  було  б  у  них  чудово,
Та  раптом  грізна  вість:  Війна!

Як  тяжко  сина  проводжати!  
Ридала  гірко  бідна  мати,  
Вплітала  в  коси  сивину.  
Дівчина  в  щоку  цілувала,  
Букет  волошок  дарувала:  
Зібрався  хлопець  на  війну...

Гвинтівку  хлопцеві  вручили,
Стріляти  навіть  не  навчили,
І  став  юнак  в  солдатський  стрій.
Невдовзі  роту  всю  зібрали  -
Прорив  ворожий  закривали,
Так  він  пішов  у  перший  бій.

Гарматний  рев  і  свист  металу  
Тривожну  тишу  розметали,  
Встеляв  дим  ниву  золоту.  
Тріщали  злісно  автомати,  
На  землю  падали  солдати  -
Боєць  спіткнувся  на  лету.

Пройнятий  весь  пекучим  болем,
Упав  боєць  на  житнє  поле,
Немов  підбитий  в  небі  птах.
І  чуло  тільки  стигле  жито
Останній  подих:  "жити...жити..."
На  нецілованих  вустах.

Лежав  солдат,  хлопчина  русий,  
Гірка  печаль,  юнак  безвусий,  
Пушок  легенький  на  губі.  
Над  ним  волошки  нахилились,  
В  німій  скорботі  задивились  
В  застиглі  очі  голубі.
25.11.05.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208750
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Пісня про ветеранів війни

Їх  мало:  за  вічності  грані
Відходять  невпинно  вони.  
Та    не    здаються    ветерани
Найбільшої    в    світі    війни.

Приспів:
Воєнні  дороги  -
Крізь  смерть  і  тривоги.
Ви  все  подолати  змогли!                
В  боях  і  походах
За  мир  і  свободу
Ви  Перемогу  здобули.

Давно  вже  голови  срібляться,
Покрившись  снігом  сивини.
Ще  й  досі  вам  ночами  сняться
Дороги  грізної  війни.

Приспів.

Не  раз  в  атаки  ви  вставали,
І  взявши  рубіж,  висоту,
Ви  друзів  полеглих  ховали,
Тамуючи  сліз  гіркоту.

Приспів.

Уклін  низький  вам,  ветерани,
Вітчизни  дочки  і  сини,
За  подвиг  ваш,  за  ваші  рани
У  пеклі  грізної  війни.

Приспів.
28.10.07.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208460
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Це ти, любов моя…

І  стан  стрункий,  немов  тополя,
І  вуст  рожевих  маків  цвіт,
І  чорних  брів  стрімкий  розліт  -  
Це  ти  -  любов  моя  і  доля,
Життя  моє  і  ясний  світ.

Твоя  коса,  як  стиглий  колос,  
Очей  замріяних  блакить  –
Дарують  радість  кожну  мить,  
А  твій  дзвінкий,  чарівний  голос,  
Мов  дивна  музика,  звучить.

Нехай  не  в’яне  ніжна  врода,
Щасливі  будуть  твої  дні.
Ти  дорогА,  любов,  мені,
Як  Божий  дар,  яу  нагорода,
Мов  перші  квіти  весняні.
05.02.06.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207648
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Нічний концерт

Чомусь  не  спалося  мені,
Я  вийшов  з  хати,  сів  на  ганку.
Вслухаюсь    в  звуки  весняні,
Не  буду  спати  до  світанку…

Сюркоче  пісня  цвіркуна,
Він  кличе  так  свою  цвіркунку.
На  серці  в  нього  теж  весна,
Він,  мабуть,  прагне  поцілунку.

Нахабні    жаби  в  озерці
Вчинили  ґвалт  на  всю  округу,
Так  роздувають  міхурці,
Що  ледь  не  лопнуть  від  натуги.

На  липі    славний  соловей
Співає  щось  своїй  коханій,
З  його  схвильованих  грудей
Привіт  лунає  полум"яний.

На  небі  синьому  зірки  
Комусь  підморгують  лукаво,
Галантний    місяць  залюбки
Їм  усміхається  ласкаво.

Почувся  десь  дівочий  сміх,
Дівчата  з  хлопцями  співали.
Радійте,  юні,  це  не  гріх,  -
Аби  себе  ви  шанували.

Чаклує    звідниця-весна,
Кохання    вміла  чарівниця.
Всіх  зачаровує  вона,
Кому  вночі  чомусь  не  спиться.

До  ранку  слухав  цей  концерт,
Поки  на  сході  запалало.
Земля  звершила  круговерть
І  в  небі  Сонце  засіяло.

Вітайте  Сонце  –  джерело
Всього  живого  на  планеті.
Життя  і  смерть,  добро  і  зло  –
Це  вічна  тема  для  поетів.
11.07.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269631
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Свято Перемоги

Перемога!  Перемога!  
Свято  навесні.
Вже  кінець  смертям,  тривогам,  
Вже  кінець  війні.

Перемога!  Перемога!
Салюти  гримлять.
А  до  рідного  порогу
Не  прийшов  солдат.

Перемога!  Перемога!  
Солодкі  слова.
Гірко  плаче,  молить  Бога  
Солдатська  вдова.

Перемога!  Перемога!
Радість  для  людей.
Тільки  марно  край  дороги
Мати  сина  жде.
 
Перемога!  Перемога!  
Сяють  ордени.  
Вдома  діти  босоногі  
Батька  ждуть  з  війни.

Перемога!  Перемога!
Роки  линуть  в  даль.
В  серці  болісна  знемога
І  світла  печаль.
 
Перемога!  Перемога!  
Могили  в  вінках.
Вічна  радість  і  тривога,
І  слава  в  віках!
18.02.07.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208594
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 15.10.2012


Микола Верещака

Моя Україна

На  світі  багато  чудових  країн,
Мені  наймиліша,  найкраща  країна,
Яка  піднялася,  мов  Фенікс,  з  руїн,
Безсмертна  моя  Україна.

Ти  з  давніх  віків  непокірна  була  
І  волю  свою  боронила  невпинно.  
Нарешті  збулося  -  її  здобула  
Звитяжна  моя  Україна.

На  землях  твоїх  неозорих  степів
Живе  працьовита  і  чесна  родина,
Хвилюється  колосом  стиглих  хлібів
Моя  золота  Україна.

В  садах  і  дібровах  в  вечірні  часи  
Чарує  нас  пісня  дзвінка  солов'їна  
І  чути  співочі  дівчат  голоси,  -
Пісенна  моя  Україна.

Тепер  ще  не  легко  живеться  тобі,
Є  в  тому,  мабуть,  особлива  причина.
Та  все  подолає  в  тяжкій  боротьбі
Незламна  моя  Україна.

Квітуй,  мов  калина,  над  плесами  вод,  
Будь  в  дружбі  і  праці  міцна  та  єдина.  
Хай  буде  щасливим  твій  вільний  народ,  
Прекрасна  моя  Україно!  
21.06.06.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209883
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 15.10.2012


Дід Миколай

Козацька Покрова.

Ворон  кряче  у  діброві,
На  порваних  струнах.
То  бандури  українські,
Досі  плачуть  в  трунах…

Гей  вставайте,  українці  ,
Геноцид  триває.
Борні  нашій  на  Покрову,
Сімдесят  минає…

Наче  й  маєм  незалежність,
Начеб  -  то  й  світає.
Та  не  видно  сонця  браття,
Бо    її  немає…

Тож  візьмем  голоблі  в  руки,
За  своїм  звичаєм.
Так  як  брали  наші  предки,
Хай  втікає  каїн…

Українці  мають  мати,
Знов  свого  Богдана,
Україна  українцям,
Нам,  Всевишнім  дана…  

Геть  паскуди    з  України,
Зайди  –  бусурмани.
Проросло  уже  насіння,
Є  в  нас  отамани…

Під  Покровою  коріння,
Виріс  ватажок.
Українець,  славний  лицар,  
Гетьман  Тягнибок  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370645
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 14.10.2012


Леся Геник

До листопаду…

...І  ми  з  тобою  тихо  розійшлися
До  листопаду,  ще  до  листопаду.
Сплакну́ла  хмара,  винайнята  виссю,
Згорнула  сонце  зІм’яте  без  ла́ду.

Уста  покірно  випили  настою
Зо  слів  полинних  і  краплин  печалі.
Вже  не  співатиме  душа  тобою  -
На  струнах  щастя  ноти  відзвучали.

Малює  жовтим  кольором  пейзажі
Грайлива  осінь  на  мольберті  лісу...
Ось-ось  остання  багряниця  ляже
І  вітер  ша́рпне  золоту  завісу,

А  там,  за  нею  -  спомину  намисто,
В  траві  пошерхлій  стишена  балада.
Там  розійшлися  ми  до  падолисту,
До  листопаду,  ще  до  листопаду...
(11.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370618
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012


Борода

Як Московія привласнила історію Київської Русі

Створюючи  свою  українську  державу,  українці  повинні  переглянути  й  уточнити  свою  історію,  базуючись  на  правді,  достовірних  фактах  і  історичних  подіях.  Перебуваючи  упродовж  століть  під  владою  завойовників,  українці  фактично  були  позбавлені  можливості  впливу  на  формування  національної  свідомості  і  розвиток  своєї  історії,  в  результаті  чого  історія  України  написана  переважно  на  догоду  цим  завойовникам.  Особливо  не  виясненим  є  питання  про  претензії  і  домагання  Московїї,  а  в  подальшому  Росії,  на  історичну  спадщину  Київської  Русі.

В  романі-дослідженні  В.  Білінського  (Країна  Моксель  або  Московія  //  Київ:  Видавництво  ім.  Олени  Теліги,  2008,  2009,  в  трьох  книгах)  повідомляються  факти,  взяті  з  історичних  джерел  (переважно  російських),  що  свідчать  про  докорінне  перекручення  історії  Російської  імперії,  направлене  на  створення  історичної  міфології  про  те,  що  Московія  і  Київська  Русь  мають  спільні  історичні  корені,  що  Московія  має  «спадкові  права»  на  Київську  Русь.

Звичайне  шахрайство  московитів,  що  привласнили  собі  минуле  Великого  Київського  князівства  і  його  народу,  нанесло  страшний  удар  по  українському  етносу.  Тепер  задача  полягає  в  тому,  щоби,  на  основі  правдивих  фактів,  розкрити  брехливість  і  аморальність  московської  міфології.
 


Розглянемо  основні  питання  цієї  проблеми.

Московські,  а  пізніше  російські  царі  розуміли,  що  без  великого  минулого  неможливо  створити  велику  націю,  велику  імперію.  Для  цього  потрібно  було  прикрасити  своє  історичне  минуле  і  навіть  привласнити  чуже.  Тому  московські  царі,  починаючи  з  Івана  IV  (Грозного)  (1533–1584),  поставили  завдання  привласнити  історію  Київської  Русі,  її  славне  минуле  і  створити  офіційну  міфологію  Російської  імперії.

На  це  можна  було  б  не  звертати  уваги,  якщо  б  ця  міфологія  не  зачіпала  корінних  інтересів  України,  не  була  направлена  на  повне  знищення  України  –  її  історії,  мови,  культури.  Час  показав,  що  російські  імпершовіністи  робили  і  роблять  все  можливе  для  реалізації  цієї  задачі.

Протягом  століть,  особливо  з  початком  XVI  ст.  в  голови  людей  втовкмачували  і  втовкмачують,  що  Російська  держава  і  російський  народ  беруть  початок  від  великого  князівства  Київського;  що  Київська  Русь  –  колиска  трьох  братніх  народів  –  російського,  українського  та  білоруського;  що  росіяни  за  законом  «старшебратства»  мають  право  на  спадщину  Київської  Русі.  Цією  жалюгідною  брехнею  дотепер  користується  російська  історіографія  і  державні  діячі  Росії,  а  також  «п’ята  колона»  в  Україні,  в  яку  входять  комуністи  і  майже  всі  регіонали  у  Верховній  Раді.  Відомо  що:

–  В  час  існування  держави  Київської  Русі  про  Московську  державу  не  було  ні  згадки.  Відомо,  що  Московське  князівство,  як  улус  Золотої  Орди,  засноване  ханом  Менгу-Тімуром  тільки  в  1277  році.  До  цього  часу  Київська  Русь  уже  існувала  більше  300  років;

–  Немає  ніяких  фактів  про  зв’язок  Київської  Русі  з  фінським  етносом  землі  «Моксель»  і  пізніше  Московським  князівством  з  князівствами  земель  Київської  Русі  до  XVI  ст.  В  той  час,  як  у  988  році  відбулося  хрещення  держави  Київської  Русі,  фінські  племена  землі  «Моксель»  перебували  в  напівдикому  стані.

Як  можна  говорити  про  якогось  «старшого  брата»,  коли  цей  «старший  брат»  появився  на  світ  декілька  століть  пізніше  ніж  русичі-українці.  Він  не  має  жодного  морального  права  називати  себе  «старшим  братом»,  диктувати  людству  правила  існування,  насаджувати  свою  культуру,  мову,  світосприймання.  Відомо,  що  до  кінця  XV  ст.  не  існувало  російської  держави,  не  було  старшого  брата  «великороса»  і  російського  народу,  а  була  Суздальська  земля  –  земля  Моксель,  а  пізніше  Московське  князівство,  що  входило  в  склад  Золотої  Орди  –  держави  Чинґізидів.  З  кінця  XIII  до  початку  XVIII  ст.  народ  цієї  землі  називали  московитами.  Московські  історики  замовчують  питання  про  своє  національне  походження.

Московити,  великороси  –  хто  вони?

Московити.  У  IX–XII  ст.  великий  край  від  Тули,  Рязані  й  теперішньої  Московської  області,  меря,  весь,  мокша,  чудь,  мордва,  марі  та  інші  –  все  це  народ  «моксель».  Ці  племена  стали  згодом  основою  народу,  що  прозвав  себе  «великоросами».

У  1137  р.  на  ці  землі  прийшов  молодший  син  київського  князя  Мономаха  –  Юрій  Довгорукий,  який  залишився  без  княжого  стола  у  Київському  князівстві.  Юрій  Довгорукий  започаткував  князювання  Рюриковичів  на  землях  «Моксель»,  очоливши  Суздальське  князівство.  В  нього  від  жінки  місцевого  племені  народився  син  Андрій,  якого  назвали  «Боголюбським».  Народжений  і  вихований  в  лісовій  глухомані  в  середовищі  напівдиких  фінських  племен,  князь  Андрій  розірвав  усі  зв’язки  з  батьківською  дружиною  і  зі  старими  київськими  звичаями.

У  1169  р.  Андрій  Боголюбський  захопив  і  зруйнував  Київ:  прийшов  варвар,  що  не  відчував  ніякого  родинного  зв’язку  з  слов’янською  святинею  –  Києвом

За  короткий  час  (50–80  років)  на  кожне  фінське  поселення  був  посаджений  князь  із  Рюриковичів,  уроженець  від  мами  мерянки,  муромчанки,  мокшанки...  Так  з’явилися  на  землі  «Моксель»  князівства:  Володимирське,  Рязанське,  Тверське  та  інші.  В  цей  час  на  землі  «Моксель»  починають  проникати  окремі  місіонери  з  розповсюдження  християнства.  Про  масове  «перетікання»  слов’ян  із  Придніпров’я  на  землі  «Моксель»,  як  це  стверджують  московські  історики,  не  може  йти  ніякої  мови.  Для  чого  слов’янам  із  плодючих  земель  Придніпров’я  іти  через  непроходимі  хащі  і  болота  тисячі  кілометрів  в  невідому  напівдику  глуш?

На  базі  християнства  на  землі  «Моксель»  починає  формуватися  мова,  яка  з  часом  стала  російською.  До  XII  ст.  на  землях  «Моксель»  проживали  тільки  фінські  племена.  Це  підтверджують  археологічні  розкопки  О.  С.  Уварова  (Меряни  та  їхній  побут  за  курганними  розкопками  1872  р.  –  215с.).  Із  7729  розкопаних  курганів  не  виявлено  жодного  слов’янського  поховання.

Антропологічні  дослідження  А.  П.  Богданова  і  Ф.  К.  Вовка,  що  проводили  вивчення  людських  черепів,  підтверджують  відмінні  особливості  фінського  і  слов’янського  етносів.

У  1237  р.  на  Суздальську  землю  прийшли  татаро-монголи.  Всі,  хто  схиляв  голову,  цілував  чобіт  хана  і  приймав  його  підданство,  залишались  живими  і  неушкодженими,  хто  не  хотів  покоритися  –  знищувались.  Володимирські  князі  Юрій  і  Ярослав  Всеволодовичі  покорилися  хану  Батию.  Таким  чином,  земля  «Моксель»  ввійшла  в  склад  Золотої  Орди  імперії  Чинґізидів  і  її  воєнна  сила  влилась  у  військові  сили  імперії.  Очолював  військову  дружину  землі  «Моксель»  в  складі  війська  хана  Батия  володимирський  князь  Юрій  Всеволодович.  Факт  формування  в  1238  р.  воєнної  дружини  із  фінських  племен,  які  використовувалися  Батиєм  у  завойовницьких  походах  на  Європу  в  1240–1242  рр.,  є  прямим  доказом  встановлення  влади  хана  в  Ростово-Суздальській  землі.

На  період  воєнного  походу  Юрія  Всеволодовича  на  Володимирське  князівство  був  посаджений  молодший  брат  Юрія  –  Ярослав  Всеволодович,  який  віддав  хану  Батию  свого  восьмирічного  сина  Олександра  Ярославовича  в  аманати  (тобто  заложники).  Пробувши  в  Орді  у  Батия  з  1238  по  1252  р.  Олександр,  названий  і  прославлений  російськими  істориками  як  Невський,  засвоїв  увесь  устрій  і  звичаї  Золотої  Орди,  став  андом  (кровним  братом)  сина  Батия  Сартака,  одружився  на  дочці  хана  Батия  і  згодом  став  вірним  слугою  Золотої  Орди,  очоливши  Володимирсысе  князівство  (1252–1263).  Він  не  брав  участі  в  жодній  серйозній  битві,  всі  перемоги  Олександра  Невського  –  жалюгідна  брехня.  Князь  Олександр  просто  не  міг  брати  участі  в  зіткненнях  на  Неві  в  1240  р.  і  на  Чудському  озері  в  1242  р.  будучи  іще  дитиною.

Слід  відзначити,  що  управлінська  влада  Ростово-Суздальських  князів  була  мінімальною.  Ханом  Батиєм  для  керівництва  князівством  (улусом)  назначався  намісник  –  великий  баскак,  а  на  місцях  –  удільні  баскаки.  Це  були  повновладні  правителі  Золотої  Орди,  які  керувалися  законами  Яси  Чинґізидів.  Брехнею  російських  істориків  є  те,  що  суздальські,  а  пізніше  і  московські  князі  були  незалежні  від  Золотої  Орди.  Першим  правителем  князівства  (улуса)  у  ханській  грамоті  названий  баскак  або  даруга,  а  князі  рахувалися  на  другому,  а  то  і  на  третьому  місці.

Брехнею  є  те,  що  Москва  заснована  Юрієм  Довгоруким  у  1147  р.  Це  міф,  який  не  має  доказового  підтвердження.  Москва  як  поселення  була  заснована  1272  року.  Цього  ж  року  був  проведений  третій  перепис  населення  Золотої  Орди.  При  першому  переписі  (1237–1238  pp.)  і  другому  (1254–1259  pp.)  поселення  –  Москва  не  згадується.

Московія,  як  князівство,  виникло  в  1277  р.  за  наказом  татаро-монгольського  хана  Менгу-Тімура  і  було  звичайним  улусом  Золотої  Орди.  Першим  Московським  князем  став  Даниїл  (1277–1303)  (молодший  син  Олександра  т.  з.  Невського).  Від  нього  бере  початок  династія  московських  князів  Рюриковичів.  У  1319  р.  хан  Узбек  (про  це  мовиться  у  вищеназваному  романі-дослідженні  В.  Білінського)  призначив  свого  брата  Кулхана  удільним  московським  князем,  а  з  1328  р.  –  Великим  Московським  князем.  У  російській  історичній  літературі  названий  як  Калита,  Хан  Узбек,  прийнявши  іслам,  знищив  майже  всіх  князів  Рюриковичів.  У  1319–1328  pp.  пройшла  зміна  династії  Рюриковичів  на  династію  Чинґізидів  в  Московському  улусі  Золотої  Орди.  А  1598  року  в  Московїї  перервалася  династія  роду  Чинґізхана,  яка  почалася  від  князя  Івана  Калити  (Кулхана).  Тобто  звиш  270  років  Москвою  правили  чисті  Чинґізиди.

Нова  династія  Романових  (Кобилиних)  у  1613  р.  зобов’язалася  свято  зберігати  давні  традиції  і  принесла  клятву  на  вірність  старій  династії  Чинґізидів.

Московська  православна  церква  в  1613  р.  стала  стабілізуючою  силою,  яка  забезпечувала  зберігання  татаро-монгольської  державності  в  Московїї.

Із  наведених  даних  видно,  що  Московія  є  прямою  спадкоємницею  Золотої  Орди  держави  Чинґізидів,  тобто,  насправді  татаро-монголи  були  «хрещеними  батьками»  московської  державності.  Московське  князівство  (а  з  1547  р.  царство)  не  мало  жодних  зв’язків  до  XVI  ст.  з  князівствами  земель  Київської  Русі.

Великороси.  Плем’я  великоросів,  або  російський  народ,  як  він  сьогодні  зветься,  з’явилося  близько  XV–XVII  ст.  серед  фінських  племен:  мурома,  мері,  весі  та  ін.  Тоді  зароджується  його  історія.  Немає  історії  великоросів  на  землі  Київській!  Історія  великоросів  починається  із  «Залещанської  землі»,  з  Московїї,  які  ніколи  не  були  Руссю.  Татаро-монголи,  що  прийшли  на  ці  землі,  внесли  значний  вклад  у  формування  «великоросів».  На  психологію  великороса  наклали  відбиток  запозичення  татаро-монгольського  інстинкту  завойовника,  деспота,  в  якого  основна  мета  –  світове  панування.  Так  до  XVI  ст.  сформувався  тип  людини-завойовника,  страшного  у  своєму  неуцтві,  люті  й  жорстокості.  Цим  людям  не  були  потрібні  європейська  культура  Й  писемність,  їм  чужі  такі  категорії  як  мораль,  чесність,  сором,  правдивість,  людська  гідність,  історична  пам’ять  тощо.  Значна  частина  татаро-монголів  у  XIII–XVI  ст.  влилася  до  складу  великоросів,  з  них  починають  свій  родовід  понад  25  %  російської  шляхти.  Ось  деякі  прізвища  татар,  які  принесли  славу  імперії:  Аракчеєв,  Бунін,  Грибоєдов,  Державін,  Достоєвський,  Купрін,  Плеханов,  Салтиков-  Щедрін,  Тургенєв,  Шереметьєв,  Чаадаєв  та  багато  інших.

Щоб  привласнити  історію  Київської  землі  і  увічнити  цю  крадіжку,  великоросам  треба  було  придушити  український  народ,  загнати  його  в  рабство,  позбавити  власного  імені,  виморити  голодом  тощо.

Українців,  які  проявилися  як  нація  в  XI–XII  ст.,  а  можливо,  й  раніше,  оголосили  «малоросами»  й  узялися  втовкмачувати  цю  версію  всьому  світові.  За  найменший  відступ  від  цієї  версії  людей  страчували,  знищували,  засилали  в  ГУЛАГи.  Радянський  період  був  особливо  жорстоким.  За  той  час  Україна  втратила  понад  25  мільйонів  своїх  синів  і  дочок,  які  загинули  у  війнах  за  інтереси  Росії,  під  час  колективізації,  на  висилках  і  в  катівнях.

Так  «старший  брат»,  «великорос»  змушував  жити  «молодшого  брата»,  «малороса»  у  жорстоких  «обіймах  любові».

СТВОРЕННЯ  ІСТОРИЧНОЇ  МІФОЛОГІЇ  РОСІЙСЬКОЇ  ДЕРЖАВИ

Ще  за  часів  князювання  Василя  III  (1505–1533)  в  Московії  зародилася  ідея  величі,  яку  висловив  представник  Московського  православ’я  монах  Філофей:  «Два  Рима  впали,  а  третій  стоїть,  а  четвертому  не  бути».  Відтоді  у  московитів  зароджується  думка  всемогутності  й  «богообраності»,  що  «Москва  –  третій  і  останній  Рим».  Ці  думки  поширювались  і  утверджувались  в  Московії.  Скільки  крові  було  пролито  московськими  князями,  а  пізніше  –  царями  заради  цієї  ідеї-маячні.

За  царювання  Івана  IV  (Грозного)  домагання  Московії  на  спадщину  не  тільки  Київської  Русі,  а  і  Візантійської  імперії  поси-люються.  Так,  за  переказами,  шапка  Мономаха  буцімто  подарована  київському  князю  Володимиру  Мономаху  його  дідом  –  базилевсом  Константином  IX,  вважалися  символом  передачі  влади  Візантією  Київській  Русі.  Враховуючи  те,  що  першим  Суздальським  князем  був  шостий  син  князя  Володимира  Мономаха  Юрій  Довгорукий,  то  наявність  у  Московії  цієї  шапки  є  «доказом»  спадкових  прав  московських  правителів  не  тільки  на  Київський  великокняжий  престол,  а  і  на  спадщину  колишньої  Візантійської  імперії.  Далі  був  складений  облудний  заповіт  Володимира  Мономаха  про  передачу  «спадкоємних  прав»  синові  Мономаха  Юрію  Довгорукому,  підкорювачу  так  званої  «Залещанської»  землі.  Все  це  було  видумкою.  Насправді,  шапка  Мономаха  була  золотою  бухарською  тюбетейкою,  яку  Хан  Узбек  подарував  Івану  Калиті  (1319–1340),  який  приспособив  цю  тюбетейку-шапку  для  свого  звеличення.  (Логвин  Ю.  Кобила,  Калита  і  тюбетейка  «Мономаха»  //  Час.  –  Київ,  1997,  27  березня).

Іван  IV  (Грозний)  уперше  1547  року  вінчався  в  церкві  з  титулом  Московського  царя,  як  «наслідувач»  грецьких  і  римських  імператорів.  Із  37  підписів,  що  скріпили  грамоту,  прислану  з  Константинополя  в  Москву,  35  виявилися  підробленими.  Так  Іван  Грозний  став  «спадкоємцем  візантійських  імператорів».  Так  узаконилась  брехня.

Масовану  державну  фальсифікацію  історії  свого  народу  почав  Петро  І.  Він  уперше  в  1701  р.  видав  указ  про  вилучення  в  покорених  народів  усіх  письмових  національних  пам’яток:  літописів,  хронографів,  хронік,  давніх  історичних  записів,  церковних  документів,  архівів  тощо.  Особливо  це  стосувалась  України-Русі.

У  1716  р.  Петро  І  «знімає  копію»  з  так  званого  Кенігсберзького  літопису,  де  було  показано  «об’єднання»  давнього  літописання  Київського  і  Московського  князівств  і  обґрунтовувалась  єдність  слов’янських  і  фінських  земель.  Однак  доступ  до  «копії»-фальшивки,  як  і  до  самого  оригіналу,  був  закритий.

Ця  Петрова  фальсифікація  стала  основою  для  подальших  фальсифікацій  –  написання  т.  зв.  «загальноруських  літописних  зводів»,  в  яких  обґрунтовувалось  право  Московії  на  спадковість  Київської  Русі.  На  основі  цих  фальсифікацій  22  жовтня  1721  р.  Московія  оголосила  себе  Російською  імперією,  а  московитів  –  росіянами.  Так  була  вкрадена  у  законних  спадкоємців  Київської  Русі  –  українців  історична  назва  Русь.

Петро  І  завіз  з  Європи  велику  кількість  спеціалістів,  у  тому  числі  і  професіоналів-істориків,  яких  залучив  до  написання  і  фальсифікації  історії  Російської  держави.

Для  цього  кожний  іноземець,  що  поступив  на  державну  службу,  давав  присягу  про  нерозголошення  державної  тайни  і  зобов’язувався  ніколи  не  покидати  Московську  державу.  Виникає  питання,  які  можуть  бути  державні  таємниці  при  «обробці  російської  історії»  давніх  часів?  У  будь-якій  цивілізованій  європейській  країні  після  30–50  років  розсекречуються  всі  архіви.  Російська  імперія  дуже  боїться  правди  про  своє  минуле.  Смертельно  боїться!

Після  Петра  І,  який  перетворив  Московію  на  Російську  державу,  еліта  Московії  почала  замислюватися  над  необхідністю  створення  цілісної  історії  власної  держави.  За  цю  справу  ретельно  взялася  імператриця  Катерина  II  (1762–1796),  яка  не  допускала  думки  про  те,  що  в  царському  роду  вона  може  бути  серед  рядової  татаро-монгольської  знаті.  Катерина  II,  по-європейськи  освічена  людина,  ознайомившись  з  архівними  першоджерелами,  звернула  увагу,  що  вся  історія  держави  тримається  на  словесній  билинній  міфології  і  не  має  доказової  бази.

Тож,  Катерина  II  своїм  указом  від  4  грудня  1783  р.  створює  «Комісію  для  складання  записок  про  древню  історію  переважно  Росії»  під  керівництвом  і  доглядом  графа  А.  П.  Шувалова,  в  складі  10  видатних  істориків.  Основна  задача,  що  була  поставлена  перед  комісією,  полягала  в  тому,  щоби  за  рахунок  переробок  літописів,  написання  нових  літописних  зводів  та  інших  фальсифікацій  обґрунтувати  «законність»  привласнення  Московією  історичної  спадщини  Київської  Русі  і  створення  історичної  міфології  держави  Російської.  Комісія  працювала  10  років.  У  1792  р.  «Катерининська  історія»  побачила  світ.  Робота  комісії  проводилась  в  наступних  напрямах:

–  збір  усіх  письмових  документів  (літописів,  архівів  тощо).  Ця  робота  вже  частково  була  зроблена  Петром  І.  Збирання  матеріалів  проводилось  не  тільки  зі  своєї  країни,  а  також  з  інших  країн  –  Польщі,  Туреччини  та  ін.;

–  вивчення,  фальсифікація,  переписування  або  знищення  історичних  матеріалів.  Так  були  переписані  літописи:  «Слово  о  полку  Ігоревім»,  «Повість  минулих  літ»,  «Лаврентіївський  літопис»  та  багато  інших.  Деякі  літописи  переписувалися  по  декілька  разів,  а  оригінали  знищувались  або  засекречувалися.  Так,  були  засекречені  «Скіфська  історія»  А.  І.  Лизлова,  що  була  видана  в  1776  і  1787  pp.,  «Історія  Російська  із  найдавніших  часів»  В.  М.  Татіщева,  видана  1747  р.  В  «Скіфській  історії»  А.  І.  Лизлова  вказується,  що  жителі  Московїі  –  це  окремий  відособлений  самобутній  народ,  який  нічого  спільного  не  має  з  Руссю  (Києвом),  Литвою,  поляками  тощо;

–  написання  нових  «загальноруських  зводів»,  які  писалися  у  XVIII  ст.,  а  подавалися,  що  вони  XI,  XIII,  XIV  ст.  Всі  ці  зводи  проповідували  «загальноруську  ідею».  Це  в  той  час,  коли  на  київській  землі  жили  слов’янські  племена  (поляни,  деревляни,  сіверяни  та  ін.),  які  вже  були  християнами,  в  «Залещанській»  землі  жили  фінські  племена  (мурома,  меря,  весь,  мокша  та  ін.),  які  перебували  у  напівдикому  стані,  і  ці  племена  не  мали  в  історії  нічого  спільного  аж  до  XVI  ст.;

–  для  обґрунтування  єдності  Київської  Русі  і  фінських  племен  були  написані  тисячі  різних  зводів.  Усі  ці  зводи  і  літописи,  як  вказується  в  романі-дослідженні  В.  Білінського  є  тільки  у  переписаному  вигляді,  жодного  оригінала.  Жодного!  Все  це  вказує  на  неймовірну  за  масштабами  безсоромності  й  нахабства,  фальсифікацію  при  створенні  історії  Держави  Російської.

Не  можна  вічно  жити  в  брехні!

Настав  час,  щоби  українські  історики  написали  правдиву  історію  України,  яка  ґрунтувалась  би  не  на  фальсифікованих  Катериною  II  літописах  і  заново  написаних  у  XVIII  столітті  «загальноруських  літописних  зводах»,  а  на  історичних  фактах,  зафіксованих  у  документах,  зокрема  таких  країн,  як  Польща,  Туреччина,  Греція,  Іран  та  ін.  Люди  мають  знати  правду.
 
Ярослав  Дашкевич,  
 
Доктор  історичних  наук,
 
bratstvo.info      http://firtka.if.ua/?action=show&id=23354.


--------------------------------
У  книжковому  інтернет-магазині  видавництва  "ЛІЛІЯ"http://lilia.at.ua/board/knigi_vidavnictva_quot_lilija_quot/1  можна  придбати  поетичну  збірку  Ігоря  Федчишина  "Дух  Землі",  в  якій  опублікована  історія  України-Русі  в  сонетах  з  однойменною  назвою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370550
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012


Наталя Данилюк

Жовтень-ворожбит

В  блискучій  охрі  міняться  листки-
Щедротами  за  літо  платить  осінь.
Заплутався  метеликом  крихким
Шовковий  промінь  в  липи  у  волоссі.

Янтарним  медом  піниться  тепло
У  світлотінях  бабиного  літа,
Блищить  ставок  осяяний,  мов  скло.
Тонка  верба  у  сонячних  софітах

Полоще  пасма,  шелестом  легким
Ледь  доторка  небесного  склепіння.
Тверді  ранетки  виперли  боки,
Щоби  надпити  теплого  проміння.

Розсипав  клен  жовтавий  оксамит,
Затихла  вітру  різьблена  сопілка,  
Крадеться  садом  жовтень-ворожбит:
Анішелесть!Хіба  що...хрусне  гілка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370136
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 12.10.2012


Валя Савелюк

РАДИКАЛИ

небо  широке,
низка  світів  –  безмежна…
є  де  літати…
взаємно  і  незалежно
не  заважати,
не  тертись  крильми…

ми
атоми:
народились  самотні-ми:
хай  негативними,
зате  –  вільними…

ми  -
атоми…
обзивають  нас  –
радикалами,
бо  здібні
найтісніші  зв`язки
розривати,
полишати
найдорожчі  серцю  сполу́ки,
як  тільки  сполуки  ті,
для  нас  –
природно  прості,
у  якийсь  момент
прагнуть  стати  
НЕ
добровільни-ми


лЮбе  ядро…
чиниш  
винятково  саме  лиш  добро,
бо  ти  –
позитивне  завжди
але
у  природних  сполуках  
зв`язки  –
бувають  стабільними
за  умовами
виключно  добровільними…

втрати…
з  кращих  намірів
спроби  ядра
во  ім`я  добра
свої  атоми
контролювати
негативність  їхню  природну
неугодну  
підправляти,
орбіти  підрівнювати,
корегувати
лагідно  –
диктувати

так
нерозривні  сполуки
змінюють
суть…
власну  –
щасну
на  протилежно-нещасну

такий
світ  наш  
молекулярно-крихкий…

чи  справді
у  його  основі,
невловимій  і  невагомій  –
НЕзалежність
і  ДоброВільність  любові?...

12.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370343
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 12.10.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 47 (Ліоліна, Зеновій Винничук, Борода)

Ліоліна

   Наш  щасливий  час  

   Наш  осінній  вальс,  чарівний  вальс,
   І  ми  –  удвох,  ми  разом.
   Наш  щасливий  час,  натхненний  час,  -
   Забули  всі  образи.

 Осінь,  осінь  золотиста,
 Листя  в  вихорі  кружляй.
 Одягай  в  рясне  намисто
 Горобини  тихий  гай.
 Надягай  червоні  свити
 На  старезнії  дуби.
 Небо  хмарами  сповито.
 Десь  пливуть,  не  знать,  куди.


   Дощ,  а  від  весни,  життя  весни
   Ми  вже  пішли  далеко.
   Милий,  поцілуй  і  пригорни,
   Мені  з  тобою  легко.

 Зранку  раптом  задощило,
 І  на  землю  впав  туман.
 Осінь,  осінь,  ми  просили:  -
 Забери  хмар  караван.
 Та  не  слуха  пані  мила,
 Дощик  ще  пішов  рясніш.
 Вітер  напина  вітрила
 І  співає  голосніш.


   Місяць  усміхавсь.  І  зорепад
   Таким  був  таємничим!
   Сяє  різнобарв”ям  листопад
   Й  моє  кохання  вічне.

 Полум”яніють  жоржини,
 Сонце  загляда  в  ріку.
 Пізні  ягоди  малини  
 Червоніють  у  садку.
 Дні  коротшають.  Без  ліку
 Краплі  бренькають  у  скло.
 В  осені  немає  віку.
 Літо  сумно  утекло.


   Наш  осінній  вальс,  чарівний  вальс,
   І  ми  –  удвох,  ми  разом.

====================

 Зеновій  Винничук

   Світла  осінь  за  моїм  вікном


 Осінь,  осінь  прийшла  до  мене,
 Світла  осінь  щедрим  вінком,
 Сльози  щастя  течуть  шалені,
 Мої  сльози  течуть  струмком.

 Дощик,  дощик,  капає  дощик,
 Стукає  ніжно  вікном,
 Згадую  пісню  про  борщик,
 А  сльози  течуть  струмком.

 З  тобою  ідемо  ми  разом,
 Паде  лист  шовковим  сукном,
 Наші  роки  вдаль  журавлями
 У  вирій  летять  в  унісон.

 Мрії,  бажання  наші  юні
 Переганяють  літа  молоді
 І  потішають  онуками  юними
 Наші  серця  золоті.

 Осінь,  осінь  прийшла  до  мене,
 Світла  осінь  щедрим  вінком,
 Сльози  щастя  течуть  шалені,
 Мої  сльози  течуть  струмком.

=====================

   Борода

         ДОЩИК

А  надворі  дощ,
теплий  як  борщ,
тече  струмком.
Давай  бігом,
мерщій  у  клас  -
ззиває  нас
шкільний  дзвінок,
вже  йде  урок.


 Дощик,  дощик,
 що  він  хоче?
 Тарабанить  у  вікно.
 Заглядає  сумно  в  очі,
 я  ж  всміхнуся  все  одно.
 Дощик,  дощик,
 наче  слізки,
 він  по  склу  збігає  вниз,
 я  б  погравсь  надворі  трішки,
 та  навчання  -  не  каприз!


А  надворі  дощ.
З  моїх  підошв
тече  вода,
та  не  біда.
Вбігаю  в  дім,
кричу  усім,
що  мокрий  дощ
і  я  також.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370326
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 12.10.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

КРИЛАТА ПІСНЯ

Крилата  пісня,  як  бешкетник-вітер,
Розбурхала  осінній  диво-сон,
Індичо  набундючилися  квіти,
Літало  листя  з  вітром  в  унісон.
Агатом  виглядало  хмарне  небо,
Тархуном  оксамитились  гаї,
А  осінь  усміхалась  ніби  Геба…

Піастри  дарував  нам  срібний  іній,
І  милувались  верби  у  воді,
Сумна  мелодія  -  акорд  осінній,
Нагадує  про  роки  молоді...
Я  ж  не  сумую  -  осінь  у  дворі!

*КРИЛАТА  ПІСНЯ  –  по  вертикалі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370115
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 11.10.2012


Леся Геник

Чекання

І  знову  чекати  у  сірій  вітальні
Допоки  запалять  свічу...
У  вікна  -  зачахлі  надії  останні,
Міжноття  сумного  дощу.

Старенький  маестро  в  тінІ  за  роялем
Ще  багне  утримати  такт,
Та  серце  незримо  вкриває  вуаллю:
Не  так,  все  не  так,  все  не  так...

А  праглося  світла,  у  сонячну  купель
Жадало  пірнути  єство!
Тепер  лиш  чекання  -  єдине  і  глупе,
Де  мріями  вже  одцвіло.

Тепер  лише  мука  впокорена  тиші  
У  сірій  вітальні  плачу.
Душа  розтривожена  ниє  у  вірші
Допоки  запалять  свічу...
(10.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370047
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 11.10.2012


Дід Миколай

Плаче вивільга в діброві

Плаче  вивільга  в  діброві,  в  полі  ворон  кряче,
Струни  порвані  в  бандури,  деж  ти  дівсь  козаче?
Невже  досі  все  воюєш,  чи  коник  підбився,
Чи  в  чужинки  на  перинах,  назавше  лишився?  

А  удома    людолови,    лишили  нас  крову,
Все  порвали  все  забрали,  навіть  рідну  мову.
Гола  воля  залишилась,  нема  про  що  дбати,
Лютий  ворог  в  нашій  хаті,  пора  вила  брати.

Кобзарі  десь  забарились,  щось  не  йдуть  до  хати,
По  яругах  чужинецьких,  лягли  спочивати.
Положили    голівоньки,  за    нашую    волю,
Світ  жорстокий,  не  дай  Боже,  мати  таку  долю.

Когось  вбили,  когось  судять  вороги  зухвалі.  
Підкозачика  купили,  щоб  їм  мив  сандалі.
Ті  хто  міг  ще  воювати  ,  ті  вже  не  почують,
Ті  ж  що  можуть  лиш  махати  ,  в  подушках  ночують.

                                                           Р.с.
Вчора  вигналось  пагіння,  дощиком  скропило.
То  земелька  горем  вмита,  козаків  зродила.
Усміхається  з  причілка,  доленька  похмура,
Начувайтесь  воріженьки,  бо  вже  гра  бандура  .

Ви  ж  прийшли  до  нас,  як  зайди,  ми  вас  не  просили,
Мабуть  досить  спочивати,  бо  вже  загостились.
Тож  збирайте  ви  манатки,  досить  вам  томитись,
Допоможем,    дуже  щиро,  пора  помолитись…!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369777
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 11.10.2012


Ліоліна

Мушу йти на диван

«Я  вже  мушу  іти  на  диван*»,-
Повідомив  султанші  султан.

На  дивані  рішило  зібрання
Йти  війною  на  ворога  зрання.  

***

«Я  вже  мушу  іти  на  диван»,-
Повідомив  дружині  Іван.

Й  на  дивані  розлігся  ліниво,
П”ючи  з  пляшки  неквАпливо  пиво.


*диван  –  військова  рада  в  Османській  імперії

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370011
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 11.10.2012


Віталій Назарук

Різні в нас береги та країна одна

Олександру  Печорі

Різні  в  нас  береги,  та  країна  одна.
Ти  ростиш  пшениці,  я  плекаю  жита.
В  тебе  гарний  баштан,  ти  розводиш  меди,
А  я  рибу  ловлю  і  збираю  гриби…
Ділом  зайняті  ми  здавна  кожного  дня.
У  труді  й  боротьбі  ми  –  велика  рідня.
Нас  єднає  Дніпро,  небо  спільне  у  нас.
Боронитися  нам  вже  прийшов  нині  час.
Та  невже  ж  бо  вожак  ще  отой  не  родивсь?
Не  зневірений  брате,  кріпись,  не  журись.
Думи  хмари  несуть,  вже  озвались  громи.
Чути  й  видно  це  всім  –  і  глухим,  і  німим…
Прагнуть,  так  вже  було,  затулити  нам  рот.
Та  є  совість  і  честь,  ми  -  єдиний  народ!
Рідній  неньці  своїй  я  підставлю  плече.
Хай  привільно  Дніпро  в  Україні  тече.
Зліва  й  справа  єднаймо  святі  береги.
Разом  –  нація  ми.  Нам  усе  до  снаги!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369715
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Тамара Шкіндер

Опалий лист приліг на вітражі…

Опалий  лист  приліг  на  вітражі,
У  світлий  розпис  примостився  сумно.
Та  почувався  зовсім  тут  чужим,
Напризволяще  кинутим  бездумно,

Відірваним,  промоченим  дощем…
Сюди  заніс  його  гульвіса-вітер.
У  барвах  розмаїтих  -  серця  щем
Й  самотність,  що    рида  несамовито.

Ось  так  і  ти,    чужим  серед  своїх
Впадеш  додолу,  як  пожовкле  листя.
Якщо    міцне  коріння  не  зберіг,
В  житті  чужому  не  віднайдеш  місця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369489
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Леся Геник

Без надії…

Мине  кампанія.  Мине  епоха  урни
І  сей,  павлінно-випедрений,  час...
Позатихають  над  обійстям  луни,
Ногою  пнувши  надостанній  шанс.

Заляже  безнадія  вже  укотре  -
Розтрачені  між  площами  слова.
І  розпайована  душа  на  лоти
Піде  покірно-чемно  з-під  стола.

Не  допоможе  ні  мольба,  ні  совість,
Ні  честь  -  обіцянок  пошерхле  тло.
І  віри  стоголосої  натомість  -
Вітри  байдужі,  наче  помело...

Чому  ж  отак?  Чи  ми,  чи  хтось  виною?
Причинно  розчахається  життя!
У  вікна  зазирає  небо  млою
Розпуки,  безпоради,  каяття...
(13.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369738
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Дід Миколай

За що полюбила

За  що  полюбила,  чому  віддалася,
Чому  мене  долю,  ти  в  гріх  завела.
З  жонатим  не  зчулася,  як  повелася,
Бандура  його,  мене  з  світу  звела…

Зігрій  моє  серденько,  мила  бандуро,
Нехай  твої  струни,  не  ятрать  серця.
Мелодію  ніжну,  зі  сховку  Амура,
Віддай  тебе  прошу,  усю  до  кінця…

І  що  нам  із  того,  що  люди  говорять,
Нехай  собі  кажуть,  хай  грози  гудуть.
Любов  нашу  грішну,  десь  Ангели  молять,
І  в  дощ  і  в  негоду,  на  крилах  несуть…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369492
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Борода

Не грійте в душах зло…

Не  грійте  в  душах  зло,  воно  пусте.
Воно  не  варте  ні  тепла,  ні  часу,
але  росте,  наче  бамбук  росте,
і  пробиває  наскрізь  вас  одразу.
І  ви  -  не  ви,  а  вже  суцільне  зло,  
оте  нестримне,  підле  і  колюче,
таке,  що  вже  і  вас  переросло,
і  нависає  над  життям,  як  кручі.
Тоді  вже  і  спасення  не  чекай,  
бо  зло  палять  і  у  вогні  пекельнім
згорить  усе:  душа,  і  плоть,  і  край,
який  ти  отруїв  тим  злом  смертельним!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369698
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Осіріс

Зітхає осінь перелітним стоном.

Зітхає  осінь  перелітним  стоном.
Загубленого  літечка  їй  жаль.
Імли  вдягнувши  траурну  вуаль,
Слізьми  мокви  збиткує  над  затоном.
 
Принишклий  клен,  без  пафосних  плахіть,  
Що  вітер  обернув  на  бронзу  й  сміття,
В  мольбі  простяг  до  берізоньки  віття,
Рятуючись  від  сльотяних  жахіть.  

Мов  човники,  під  тихий  бережок  
Прибилися  верби  тонкі  листочки.
Маслини  розбурштинили  сорочки  
Зимі  торішній  платячи  боржок.

Озимина,  малям  пробилась  в  світ.
Наївно  озирається  довкола…
Між  хмар  ще  промениться  пісня  квола  –
Загубленого  літечка  відсвіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369352
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 08.10.2012


Наталя Данилюк

Так важко відвикаю…

Як  важко  відвикаю  я  від  тебе...
Нестерпне  жало  ниє  і  пече.
Ну,  прихилися  волошковим  небом
Мені  хоч  раз  на  стомлене  плече!..

Проникни  в  душу  краплею  розмаю,
Духмяно-ніжно  квітом  завесній!..
Так  важко  я  від  тебе  відвикаю-
Нестримно  грузнеш  в  пам'яті  моїй.

Згасає  літа  бабиного  згадка
Між  павутинок  росяно-крихких.
Моїх  надій  розхитується  кладка-
Лиш  би  дістатись  теплої  руки...

Лиш  би  вхопитись  за  краєчок  неба,
Торкнувшись  пальцем  білого  крила!..
Так  важко  відвикаю  я  від  тебе,
Від  ніжності  твоєї  і  тепла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369437
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.10.2012


Лілія Ніколаєнко

Мабуть, найгірше бути безхребетним…

Мабуть,  найгірше  бути  безхребетним,
І  гнутися  туди,  куди  нагнуть,
І  грати  роль  в  абсурдному  сюжеті,
Впустивши  в  душу  мілину  і  муть;

Розносити  усім  і  подавати
Нудного  підлабузництва  вино,
Що  замовляють  –  так  оте  й  співати,
Спустити  гідність  на  гниюче  дно.  

Мабуть,  найгірше  втяти  вільні  крила,
За  харч  і  пійло  зрадити  себе,
Не  бачити,  як  шлях  ганьба  покрила,
І  він  у  прірву  небуття  веде…

Найгірше  йти  покірно,  наче  вівці,
Нести  у  жертву  ідолу  козла,
І  долями  йому  встеляти  східці
На  трон  фальшивий,  на  вершину  зла…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285933
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 08.10.2012


Адель Станіславська

Роль

Роль  зіграна  твоя,  змирись,
пора  вже  на  задвірки…
Усе  минається  колись,
і  це    -  не  перша  гілка…
Було  дитинство,  юність,  мрій
невидані  сувої...
Минулося…    Лиш  криє  біль
нещадно  з  головою…
Наснився  смерч.  Дітей  своїх
до  серденька  тулила…
На  ранок  зринуло  –  змирись,
опертися  не  сила…
Такий  Закон,  і  не  твоя
на  волю  Божу  влада.
Лиш  у  смиренних  молитвах
тепер  твоя  розрада…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369257
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 07.10.2012


Мазур Наталя

Скажи

Скажи  ще  раз:"  Кохана,  я  люблю!"
Повторюй,  мов  уперше,  безупинно!
Додай  ще  сил,  як  вітер  кораблю,
Коли  вітрилам  надимає  спину.

Скажи  "люблю"  -  твоїх  чекаю  слів.
Дозволь  насолодитись  почуттями.
Хоч  досить  є  гордіївих  вузлів,
Будь  мрійником,  закоханим  без  тями.

Дарма,  що  зморшки  стеляться  чолом,
Та  прикрі  будні  посріблили  скроні.
Скажи  "люблю",  щоб  серце  розцвіло
Під  супровід  небесних  передзвонів.

30.09.  2012р.  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368270
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 07.10.2012


Леся Геник

Відпусти мене в далеч осінню…

Відпусти  мене  в  далеч  осінню
Перелітним  сумним  журавлем,
Сіроокою  зайдою-тінню,
Сивокрилим  безрадним  жалем.

Відпусти  мене  в  далеч  сльозою,
Хай  не  тліє  печаль  на  щоці.
Розіллюся  луною  німою
У  тумані,  немов  в  молоці...

Відпусти  мене  в  далеч  самотню
Наче  пісню,  що  зранила  глас.
Не  зігріти  дощами  безодню,
Коли  небо    утратив  пегас...

Хай  відрадою  листя  кленове,
Як  останнє  з  омрійних  іскрінь.
Відпусти  мене,  грішна  любове,
Ув  осінню  тремку  далечінь...
(6.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369033
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 07.10.2012


Окрилена

Зростає рівень осені в крові…

Зростає  рівень  осені  в  крові…
Це  стан,  який  мені  не  приховати  –
присутність  грона  солоду  і  м’яти,
а  на  долонях  -  прожилки  трави.

У  лунку  стрімко  котиться  горіх  –
із  ним  подібні  –  пОділом,  на  зламі
у  дво-єдине  линемо  думками,
які  ведем,  як  лінії  доріг.

А  небо,  ніби  складене  із  плям  –
чорнильно-синя  загадка  для  ока.
Вона  мілкА  буває  і  глибока,
на  міру  кожен  зважується  сам.

На  дотик  Осінь  –  тепла  і  густа,
вона  як  мед  бурштиновий  на  клени,
кладе  до  рук  гранатні  хризантеми
і  два  півсонця  стиглі  на  вуста.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365991
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 07.10.2012


Ліоліна

Я отпущу любовь (Космическая мелодия)

Я  отпущу  любовь,  которая  бродила
По  битому  стеклу,  по  холоду  камней.
Бродила  босиком  и  потеряла  крылья.
Которая  была  на  свете  всех  главней.

Я  отпущу  любовь.  И  в  час  свой  отреченья
Я  не  умру,  а  просто  ринусь  в  круговерть
Пространства  и  часов,  без  смысла  и  значенья
И  без  боязни  в  ней,  в  огне  ее  сгореть.

Вселенная,  возьми  бескрылую  такую
Мою  любовь.  Возьми,  дай  место  ей  в  себе.
Фломастером  я  ей  те  крылья  нарисую.
С  руками  я  стою,  воздетыми  в  мольбе.

Где  миллиарды  звезд,  найдется  мир,  бесспорно,
Мир  теплый,  а  не  дух,  мираж  среди  планет.
Моей  любви  не  стать  безмолвной  дырой  черной.
Возьми  туда,  где  жизнь,  туда,  где  смерти  нет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368950
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 07.10.2012


Леся Геник

За дверима…

Це  -  як  стук  у  двері,  за  котрими  ніч,
Визрієш  убогі  силуети...
І  не  в  тому  річ,  ні  -  не  в  тому  річ,
Що  вгорі  пристанище  Поета,
А  його  душа  -  сяєво  святе,
Наче  свічки  вогник,  полохливе...
Дивиться  не  так,  бачить  він  не  те
У  розвої  світової  гриви!
Стеже  наперед  -  чи  пророк,  чи  сфінкс  -
Хто  зна  у  Господньому  промінні?
Тільки  ж  за  дверми,  де  рокоче  Стікс,
Зостаються  все  одно  лиш  тіні...
(5.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368837
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 05.10.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Ліоліна :: Вальс красної зорі

А    я    їхала,    бігла,    летіла
 По    секундах,    хвилинах    і    днях,
 Щоб    побачить    надію    і    віру
 В    твоїх    сірих    спокійних    очах.

       І    багряна    листва    шепотіла
       Щось,    вглядаючись    в    красну    зорю.
       Я    сказала,    cказати    посміла,    
       Як    тебе    я    безмежно    люблю.

 Із-за    спини    троянду    червону
 Ти,    всміхаючись    ніжно,    дістав.
 Взяв    обличчя    моє    у    долоні,
 Цілував    у    червоні    вуста.

       І    всміхалась    троянда    та    мила.
       Зашарілась    калина    в    гаю.
       Я    б    співати-казати    хотіла,
       Що    тебе    я    так    палко    люблю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368681
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 05.10.2012


Віталій Назарук

Одному не варто

Із  неба  впала  крапелька  дощу,
Її  земля  зустріла,  як  надію,
Сказала:  «  Я  тебе  не  відпущу,
З  тобою  я  хоч  трішки  порадію».

Та  крапелька  з  характером  була,
Зібралась  за  хвилину  в  синє  небо,
Вона  одна  лишитись  не  змогла,
Та  їй  одній  тут  бути  і  не  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368831
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 05.10.2012


Леся Геник

Тебе стрічаю, доле, урочисто…

***
Осінній  ранок.  Сонячне  намисто,
Як  грона  горобинові  в  росі...
Тебе  стрічаю,  доле,  урочисто,
Хоча  й  зневрочено  надії  всі.

А  під  ногами  -  золото  каштанів,
Тремкі  півтіні  -  спогади  про  Львів...
Зосталась  молитвами  там  органно,
Де  вуличками  прамінорний  спів  -

Мого  єства  журливо-тихі  ноти...
Та  вже  би  не  ридати  у  дощі!
Хай  би  вороння  болю  -  сиві  готи,
Розтануло  туманно  на  межі...

Я  хочу  так!  Я  багну!  Я  пророчу!
Хоча  й  надій  на  жменьку  не  знайду...
Та  доленьку  злеліяно-праотчу
В  господу  серця  святно  заведу

І  будемо  разом  стрічати  ранки,
Де  урочисто  застлані  столи,
Де  сонце  горобинове  у  дзбанку
І  грона  мрій  -  як  Львівські  куполи...
(4.10.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368606
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 05.10.2012


Віталій Назарук

Ніжні слова лише тобі

Ніжні  слова  лише  тобі  -
Я  тебе  люблю!
Коли  разом,  коли  удвох  –
Ніби  у  раю.
Сонце  сія,  промінь  летить
І  шумить  трава.
Лише  тобі  я  принесу
Чарівні  слова.
   
Доля  всміхнулася,
Серденько  забилося,
Ми  за  коханнячко  
Удвох  зачепилися.

Лише  для  нас,  лише  на  двох
Сонечко  сія,
Тільки  тоді,  коли  разом,
Чуєм  солов’я.
Коли  нам  двом  пісня  звучить,
Знову  ми  в  раю,
Я  покохав  тільки  тебе,  
Пташечку  свою.
   
Доля  всміхнулася,
Серденько  забилося,
Ми  за  коханнячко  
Удвох  зачепилися.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292118
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 01.10.2012


Валя Савелюк

ЖУРБА І ЗАЖУРА

шукала  у  лісі  гриби,
а  знайшла  –  зайця…
і  так  він  чкурнув  із-під  ніг!
так  
із  місця  рвонув
«у  кар`єр»  
і  нога́сто  побіг…

такий  безоглядний
гнав  його,  поміж  соснами,  страх,
так  злякався  –
ніби  у  мене  в  руках
не  блокнот  і  ручка
гелева,  
а  рушниця…

не  знаю,  
чи  зможе  той  заєць
хоч  би  й  коли  
зупини́ться…

тепер  
у  своїх  потаємних  кущах
довго  десь  буде,
сховавшись,  труси́ться

…часто  не  те,  що  шукаєш,
саме  приб`ється  до  рук,
на  берег  тріскою  
непотрібною  викине
із  житейської  те-чії

журба  і  зажура  –

де  ви?..
де  ви!  –
рідні  мої,
де  ви  –  свої…

30.09.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367726
дата надходження 30.09.2012
дата закладки 01.10.2012


Віталій Назарук

Напевно, друзі, я ще не поет

Напевно,  друзі,  я  ще  не  поет,
Хоч  своїм  оком  бачу  все  навколо,
Та  для  думок  мені  потрібен  лет,
Життєва  казка  -  ніжна,  колискова.

Коли  на  лоно  випливуть  слова,
Думки  на  перегін    злетять  у  вирій
І  Муза  стане  ніби  тятива,
У  ціль  мене  пошле  –  тоді  щасливий.

Я  прагну  жити  щиро,  як  ніхто,
Збираю  по  краплині  своє  щастя,
І  може  нам  завидує  дехто,
Піду  я  з  Музою  уперше  до  причастя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367507
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 01.10.2012


горлиця

Ех, було колись, було! ( гумор з перчиком )

Ех,  було  колись,  було,  
В  церкву  не  ходили.  
З  неї  ,бачите,  культурну  
Будову  робили.  

Часом  -  "пам'ятний  музей"  
А  часом  "стоянку",  
Або  "зборище  зерна"  
Або  дім  "гулянку".  

Одним  словом  просвіщали,  
Люд  «опіюмований»,  
Вчили,  що  є  справжній  бог-  
В  Кремлі  бальзамований.  

Домолилися  до  того,  
Що  мозки  поморщились,  
Думать  стала  за  них  «власть»,  
Аж  хребти  покорчились.  

Не  було  чого  журитись  
Були  всі  "культурнії,"  
Очі  тупиком  униз,  
Та  ще  й  безпритульнії.  

То  чого  ж  тут  дивуватись,  
Бога  проклинати,  
Що  нема  у  нас  порядку,  
В  своїй  рідній  хаті.  

Піднімімо  очі  вгору,  
Впустім  Бога  в  хату,  
Нехай  зробить  в  ній  порядок,  
Хоч  і  не  багату.  

Бо  так  довго,  як  у  хаті  
Чужий  на  вершечку,  
Не  піднімем  очі  вгору,  
Продамось  за  «гречку».  


Якщо  це  "гумор"  то  дуже  він  гіркий  і  болючий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367181
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 01.10.2012


бедрик

Господарське мило

Мов  молитву  шепочу  щиро,
Божеволію  з  твого  голосу.
Я  змиваю  господарським  милом
Твої  дотики  й  плачу  в  півголосу.

І  думки  вилізають  з  подушки,
Коли  грали  в  кота  і  мишку.
Коли  дихала  твоїм  подихом  -  
Кіт  награвся  і  взяв  собі  іншу.

Я  питала  у  жінки  навпроти
про  побічні  ефекти  мила:
Почуття  перестануть  колоти.  -  
Усміхнувшись,  мені  відповіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354964
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 01.10.2012


Леся Геник

Мовне…

Свинцева  думка  важкістю  плодово
Вгинає  гілля  статне  до  землі...
О  де  коріння  губиш,  рідна  мово?
В  котрому  мирно  снідаєш  селі?

На  призьбі  тепло  -  сонячна  притула.
Та  ба,  що  кості  вже  не  мають  сил...
Штрихує  небо  вперто:  не  відбула!
І  бастіонно  строчиться:  не  в  тил!

А  що  малі?  А  що  юнці  безвусі?
В  полоні  "хламу"  викиднів  чужих...
Але  не  вкрасти  -  ні!  Не  вбити!  Дзуськи!
То  просто  день  -  невиполений  штих!

А  там  -  корінчик,  свіжа  соковиця!
А  там  -  надія,  там  -  святе  зерно!
Моєї  мови  свячена  криниця,
Моєї  мови  хрещене  вікно...
(30.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367654
дата надходження 30.09.2012
дата закладки 01.10.2012


Борода

Погода в школі

Цей  вірш  я  написав  на  прохання  земляків-старшокласників  до  Дня  Вчителя  і  хотілося  б  доєднатися  до  їх  привітань,  щоб  сьогодні  подарувати  усім  вчителям  хоча  б  маленьку  частинку  того  тепла,  яким  вони  діляться  ціле  життя  з  своїми  підопічними.  З  святом  Вас,  любі!



У  нас  сьогодні  жовтень  золотиться-
ми  відмічаєм  свято  вчителів.
Нехай  вам,  любі,  у  житті  щаститься
і  школа  буде,  наче  другий  дім.

Пр  -  в

Найперш  за  все  -  погода  в  школі,
щоб  в  її  вікнах  сонця  дар,
щоб  поміж  нас  вітри  ніколи
не  нагнітали  темних  хмар.

Чи  то  лиш  осінь,  чи  весна  грайливо
нас  у  похід  за  мудрістю  позве  -
нам  не  забути  цих  років  щасливих
і  ваше  слово  щире  і  святе.

Пр-в

І  щоб  не  відбувалося  навколо,
які  б  зима  не  намела  сніги  -
спішити  завжди  будем  в  рідну  школу,
хоч  і  будем  вже  зватися  -  батьки.

Пр-в

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367842
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012


Інна Серьогіна

Танго осени (на мелодию В. Оха)

Танго  осени  наше  с  тобой
В  свете  лунного  шлейфа  печали
Танцевали  с    озябшей    листвой
И    предательски  оба  молчали.
Не  сказав  на  прощанье:  «Прости»,
Не  желая  казаться  слабее,
Будем    оба  отныне  нести
Груз  обид,  с  каждым  днем  тяжелее.

-  Мне  бы  её  догнать…
-  Мне  бы  ему    поверить…
-  Нам    бы  вдвоем  опять
     Осень  любовью  мерить  

Прозвучал  в  старом  парке    аккорд,
Завершающий  танго,    в  миноре,
Каждый  прав  и  отчаянно  горд
Уходил,  пряча  боли  во  взоре,
И    потерю  уже    не  вернешь,
Обрывается    фразами    ветер,  
Хлещет  души,  как  розгами,  дождь,
Будто  он  за    разлуку  в  ответе.

 -  Мне  бы  её  догнать…
 -  Мне  бы  ему    поверить…
 -  Нам    бы  вдвоем  опять
     Осень  любовью  мерить

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367545
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 01.10.2012


alla.megel

Ноктюрн

Ночь  на  клавиши  крыш
                           опускает
                                 прохладные  пальцы.
Ты,  наверное,  спишь
                       и  не  слышишь,
                                   как  где-то  вдали
Громыхает  состав
                       одиноким,
                                 бездомным  
                                           скитальцем,  -
Тают  звуки,
           как  время
                 на  странных  картинах
                                                   Дали.

На  ладони  души
                   осыпаются
                               вздохи  валторны.
И  щемяще  душист
                       ля-минор  порыжевшей  листвы.
Мой  кораблик-балкон
                       ловит  ветер  
                                 в  шуршащие  
                                                   шторы
И  уносит  меня
                   от  тебя  
                         по  волнам  синевы.

Спи  себе,
           мой  хороший...
                       не  держи,
                               не  зови…
Без  пятнадцати  осень
                   на  часах  у  любви…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360505
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.09.2012


Віталій Назарук

Рвуть блискавки незрозумілі хмари

Рвуть  блискавки  незрозумілі  хмари,
До  вечора  лишаються  хвилини,
Розкидав  жовтень  золотисті  чари,
Сліди  давно  пропали  журавлині.

І  знову  серце  обнімає  туга,
Весні  вернутись  –  непроста  дорога,
Попереду  чекає  снігу  смуга,
Від  цього  на  душі  якась  тривога.

Так  з  року  в  рік,  коли  весна  нагряне,
Відділиться    від  холоду  межею,
Повітря  проліском  зажайворить  духмяно,
Кохання  заспіває  знов  душею.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367299
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Леся Геник

По літу…

У  тихому  парку  надії
Тремка  літургія  по  літу...
Акація  щемно  сивіє,
Заплівши  туманами  віти.

І  сипле  берізка  під  ноги
Найвищої  проби  намиста,
Де  осінь  убравшись  у  тоги
Уже  заграва  падолистом.

Ялиця  теленька  у  дзвони  -
І  гучно-каштанно  між  лави
Спадає  освячене  слово
Прощальної  літньої  слави.

Бруківчано-вицвілі  тіні  -
Помалу  неначе  й  щодуху...
Тремка  літургія  надії
Шепоче  щось  парку  на  вухо...
(27.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367324
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Весняна Осінь

Ще сотні чекань…

Ще  сотні  чекань  і  пів  світу  натомлених  ві  ́ршів,
Клаптик  неба,  що  чахне  грозою  у  Тво  ́їх  очах...
А  мені  б  тільки  мить,  в  якій  був  би  Ти  щасливішим,
А  все  інше  -  це,  Богом  даровані,  відстань  і  час.

Ще  півмилі  тремтінь,  так  мало  зосталось    зупинок,
Крихта  болю  під  серцем  і  терни  в  мінливій  душі...
А  мені  би  надію,  в  якій  не  знала  б  я  спину.
А  мені  б  тільки  щастя,  що  серцем  не  знає  дощів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356179
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 28.09.2012


Тамара Шкіндер

Премудрістю пронизана канва…

Премудрістю  пронизана  канва,
Хіба  ж  від  цього  стане  вдвічі  легше.
Зотлілих  днів  не  вишита  крива.
Байдуже,  уостаннє,  а  чи  вперше.

Майбутнє  мерехтить,  зомбує  мить.
Невпевненість    рахує  полустанки.
У  безвість  незбагненну  потяг  мчить.
Відпущено  всі  гальма  до  останку.

Ховають  стиснуті  вуста  слова.
Хоч  таїна  мовчання  –  красномовна.
Напівпрозора  правда  ще  жива,
Та  десь  блукає,  наче  пес  бездомний.

Ось  так  і  я  пройду  й  не  доторкнусь
Одвічним  сяйвом  до  твоєї  долі…
Та  все  ж  надія  не  вмира  чомусь.
Нехай  горить  й  не  згасне  мимоволі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367084
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Дід Миколай

Боривітрем у світ рознесу

Ой  чому  мені  досі  не  спиться,
Так  на  серденьку  мило  й  тепло.
Літо  бабине  лугом  іскриться,
Павутинням    чарує    зело.

 Я  на  крилах  у  висі  здіймуся,
Політаю  у    мрій    на    даху.
У  думках  від  Землі  відірвуся,
Поблукати  в  Чумацькім  Шляху.

 Там  на  вежі  для  Бога  спочину,
Щоб  зігріти  в  теплі  благодать,
У  молитві  в  заграву  порину,
Скину    зірок    заквітчану  гать…
 
 Візьму  в  осені  жменьку  бурштину,
В  моїм  серденьку  прополощу,
Бризну  з  неба  дощем  розмарину,
Бори  -  вітрем  у  світ    рознесу,

…  Загубилась  в  дощах  ВедмедИця,
Впали    краплі  на    сонне    село.
Ой  так  хочеться  росами  вмиться,
Й  взяти  в  руки  блокнот  і  перо…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367039
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Адель Станіславська

Осіння злива…

Осіння  злива,  грім  і  блискавиці,
і  тарабанять  краплями  по  склу
нитки  води  з  небесної  криниці,
сплітаючи    струмкову  бистрину.
Шалений  дощ...  Сумна  осіння  пісня
намоклим  листям  падає  до  ніг,
а  туга  в  серці  тисне,  тисне,  тисне,
як  душу  нерозкаянную  гріх.
Оця  гроза  -  останній  подих  літа,
воно  ще  раз  вернулося    на  мить  -
і  вже  в    прощання  келишку  надпитім
розлука  зосеніло  жебонить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366885
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Олекса Терен

РОЗМОВА ДВОХ ГАЛИЧАН

(лашківский  діалект  )

Ну  що,  Ґєню,  як  ся  маєш,
Хліб  насущний  добуваєш  ?
Видиш,  Гєню,  що  сє  стало
В  президенти  люд  погнало.
Вже  сє  з  бордів  до  нас  шкірут
І  в  ,що  ми  немудрі    вірут.
Вже  показуют  нам  кіна  ,
Яка  файна  в  нас  країна  ,
Вчут  любити  рідну  мову
Та    не  возьму  я  в  голОву  ,-
Чи  в  нас  хтось  її  не  любит  ?,  -
Чи  від  неї  когось  нудит  ?,
Як  в  окремих  краях  краю,
Бігме  ,Гєню,  я  не  знаю  !

Шо  ,  Штефуню,  говорити
Стид  на  то  сє  всьо  дивити.
Шо  сє  стало  з  нашим  людом  ?
Чогось  ходимо  воблУдом,  -
Нам  межИвочи  плюют,
А  ми  кажем:  -  "Дощі  йдут  !"
Чи  то  ,  Гєню,  лиш  теперка
Ти  спитай  діда  Оверка  ,
Йому  єго  дід  казов  ,
Як  наш  нАрід  вибиров
Сейм  й  австрійский  парлямЕнт
Був  тогди  такий  момент:

Геній  наш,  Франко  Іван
Три  рази  в  той  дерибан
Йшов  би  людьом  помогти
І  шо,  Гєню,  думов  ти  ?!!
Ані  разу  го  не  взєли  ,
Думаєш  не  довірєли  ?
Нє,  -  продалисє  за  гріш
Мені  ,  Гєню,  се  як  ніж  !

Вот,  -  що  може  нас  навчити  ?,
Аби  сє  за  розум  взєти.
Бисмо  думали  хоч  трошка
Не  поможе  ж  нам  ворожка
Бути  газдов  на  земли  ,
Де  кістьма  в  неї  лєгли
Наші  прадіди  прадавні  ,
А  були  то  люди  славні  
Боронили  рідний  край
Бисмо  мали  з  тобов  рай.

Хто  виріс  на  сій  земли,
Знає,  що  не  десь  з  гори
Думают  про  нас  з  добром,
Траба  всьо  своїм  горбом
На  своїй  земли  робити  ,
Траба  вочи  нам  відкрити
Хто  є  Юда,  -  хто  Христос  ,
А  не  думати  про  льос  !

26.09.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366884
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 46 (Інна Серьогіна, Зеновій Винничук, MERSEDES, insolito )

Інна  Серьогіна

                 Танго  осени

Танго  осени  наше  с  тобой
В  свете  лунного  шлейфа  печали
Танцевали  с  озябшей  листвой
И  предательски  оба  молчали.
Не  сказав  на  прощанье:  «Прости»,
Не  желая  казаться  слабее,
Будем  оба  отныне  нести
Груз  обид,  с  каждым  днем  тяжелее.

-  Мне  бы  её  догнать…
-  Мне  бы  ему  поверить…
-  Нам  бы  вдвоем  опять
   Осень  любовью  мерять.

Прозвучал  в  старом  парке  аккорд,
Завершающий  танго,  в  миноре,
Каждый  прав  и  отчаянно  горд
Уходил,  пряча  боли  во  взоре.
И  потерю  уже  не  вернешь,
Обрывается  фразами  ветер,
Хлещет  души,  как  розгами,  дождь,
Будто  он  за  разлуку  в  ответе.

-  Мне  бы  её  догнать…
-  Мне  бы  ему  поверить…
-  Нам  бы  вдвоем  опять
   Осень  любовью  мерять.

=======================

 Зеновій  Винничук

               Танго  для  двох

 Ми  це  танго  танцюєм  удвох,
 Ми  це  танго  танцюємо  нині.
 За  вікном  листопадовий  дощ,
 Дощ  у  рідній  моїй  Україні.

 Знову  руку  тримаю  Твою
 І  дивлюся  у  очі,  кохана,
 Я  вернувся  у  юність  свою,
 Зоре  рідна,  близька  і  бажана.

 А  над  нами  зірки  осяйні,
 Сміється  з  неба  повний  Місяць.
 Ми  з  Тобою  у  світі    одні,
 В  нас  попереду  ще  ціла  вічність.

=======================


   MERSEDES

       Листопадове  танго...

 Закружляє  нас  знов  листопад
 І  закидає  листям  барвистим.
 У  долоні  впаде  зорепад,
 Ясні  зорі  так  світяться  чисто.
 Листопад,  листопад,  листопад,
 Я  давно  вже  закохана  в  тебе.
 Листопад,  листопад,  листопад,
 Бачить  сонце  цей  танець  і  небо.

 -  З  ким  ти  тепер  скажи...
 -  З  ким  ти  тепер  блукаєш...
 -  Серце  моє  візьми...
 -  Серце  тебе  кохає...

 Ти  пригорнеш  до  себе  мене
 І  полинуть  чаруючі  звуки.
 Осінь  вітром  легенько  війне,
 Відлетить  з  журавлями  розлука.
 Чуєш  б'ється  сердечко  моє,
 Воно  любить  тебе  і  кохає.
 Павутинням  дерева  снує,
 Осінь  теплу  хустину  сплітає.

 -  З  ким  ти  тепер  скажи...
 -  З  ким  ти  тепер  блукаєш...
 -  Серце  моє  візьми...
 -  Серце  тебе  кохає...


=================

       insolito

         Дощ  осінній
   
 Дощ  осінній  змиває  тепло
 І  ілюзію  вічного  літа,
 Те,  що  вчора  між  нами  було,
 Чим  душа,  нам  здавалось,  зігріта…
 Дріботить  без  упину  між  трав,
 Кам'яну  промиває  долівку,
 Дощ  у  мене  напам'ять  забрав
 З  вашим  голосом  ніжним,  платівку.

 До-ре-соль-мі-до-ля
 Верхнім  тональним  рядом
 Линуть  з  платівки.  Я  -
 Плачу  із  листопадом…

 Дощ  осінній  співає  своє,
 Спересердя  із  вітром  кружляє,
 Що  між  нами  було,  а  чи  –  є,
 Осінь  перша,  мабуть,  відгадає,
 Де  сльоза  пропадає  з  очей,
 Чому  сум  листопадом  убраний,
 Чому  гірше  маленьких  дітей
 Ми  цуралися  щастя,  коханий?

 До-ре-соль-мі-до-ля,
 Дивно  платівка  грає,
 Оберт  пройшла  Земля,
 Де  ж  ви?  -  чомусь  не  знаю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367131
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Валя Савелюк

ГРОШІ

«…З  усього  вашого  майна  
                                                           в  хвилині  смерти  
                                                           залишиться  вам  єдине  –  
                                                           те,  що  ви  дали  убогому!..»

                                                           (Митрополит  Андрій  Шептицький)

буде  гроші
носити  вітер
по  усьому
білому
світу:
гнати  
хмарами  
брудними  
проспектами
і  тротуарами

засипа́ти  канави,
завалювати  по  яругах,
хурде́лити  по  долина́х…

будуть  гроші  –  
згірші  наруги,
будуть  гроші  –
у  головах,  
будуть  гроші  –
у  маре́вних  снах…

буде  грі́шми  сме́рчити
й  урага́нити,
золотими  рублями  в  шибки  видзе́нькувати
замість  інеїв,
рос,  снігів,  і  дощів

лізти  в  па́зухи,
в  рукави,  насипатись  за  ви́логи,  проникати
під  поли  плащів…

набива́тися  в  очі  і  ніздрі,
напихатись  в  кишені  і  шлунки,
на  гілках  розпускатись  квітами,
під  ногами  –  ша́мкотно  шарудітиме,
грішми  оско́мно  і  сухо  
скрипітиме  на  зубах

буде
грошей  повсюдно  –  
страх!..

буде  грішми  мря́чити  
і  сочитися,  
грішми  їстися,
грішми  питися,
бо  не  стане  хліба-води:
замість  сонця  –  
долар  жмаканий  
буде  з  неба  до  всіх  іскритися,
золотими  пісками  
і  злитка-ми
засипле  живого  сліди

о,  наступництво!  на  срібняки  недуже…
рабо-залежні  жертви,
душепродавці  во  ім`я  грошви́,
знали  б,  знівечені,  ви,
що  гроші  –
самі  по  собі  мертві,  
гроші  –  не  мають  душі́,
гроші  -
до  всіх  однако́во  байдужі,
для  усіх  
однаково  чужі…

гроші…
людино-збоченців
нерозкаяна  ноша.

…утопаючи  у  гроша́х,
будуть  жадібно  рахувати,
у  стовпчики  нотувати,
щомиті  в  умі  підбивати
мізерні  щоденні  трати:
за  штучну  ягоду,
спільно  з`їдену,
за  чашку  кави  
випиту  –
ближнім  борги  виставляти…

ненави́діти  і  вбивати

…не  вогонь!  і  не  камені  –
грошолюбне  прокляття  Іуди
шулікою  з  неба
на  голови  упаде!

…а,  може,  дасть  Бог,
такого  й  не  буде?..

але,  роззирнешся  довкола:
до  того  таки
іде...

28.09.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367293
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012


Віталій Назарук

Я на своїй землі

А  як  в  країні  жити  нам  без  мови,
Дітей  ростити  і  чекати  внуків,
Як  до  моралі  звикнути  чужої?
Віддати  честь  і  знову  йти  на  муки?!!!

Хліб  наш  у  нас  і  нам  його  ростити,
В  нас  наше  сонце,  що  для  нас  сіяє,
Наша  земля  де  маємо  ми  жити
І  половинка  наша,  що  кохає.

Це  наше  все  і  зась  вам,  чузеземці!
Ви  прагнете  забрати  Україну,
Наша  земля  завжди  у  нашім  серці,
Ми  збережемо  матінку  єдину!

А  ваші  брудні  руки,  вже  у  крові,
Цю  кров  по  нині  пам’ятають  люди,
Не  хочемо  ми  вашої  любові,
Хай  наша  пісня  лине  звідусюди!


                                 (  Реакція  на  виступ  депутата..."Мало  ми  вас  били")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365996
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 27.09.2012


Тетяна Луківська

З тобою…і без

І    починаємо    з    початку
                                         Перебирати    "з"    і    "без"...  (Ксенія  Подільська)
Як    дві    півкулі    у    душі,            лишилися        на    згадку…
Лечу    в    крутому    віражі…    й    тримаю    в    безпорядку
Якнайміцніше    мої            «без»    і    «з»    твої    в    додачу…
Заколошматив    вітер        й        щез…    та    я    уже        не    плачу.
Світанки    сяяли    для    нас,        безмежжям      в    днях    зорили.
Здавалося,    що  у    цей  час    нам        небо        нахилили.
Плескали    пломені    теплом    останнє        наше        літо…
Й    ховалось    срібло    над    чолом    з    любов*ю    непомітно.
Вербове    віття    обняло,    здавалось,      нашу    долю.
Ти    ж    памˊятаєш,    як    було…    до    ночі        зради    й    болю!
У    просторі    буденних    справ        згубилась    наша    вірність.
Мене    ти    вперше    не    втішав    повірити    в    безгрішність…
Була    любов    без    меж    свята,    красива,      незвичайна.
Жаль,    не    цілунком    на    вуста    лягла    та    ніч    остання.
Без    тебе    квилила    земля,        дощами    перепрана,
Без    тебе    вже    була    не    я,    а    просто,    голограма.
В  розлуці      сонце    так    пекло    і        так    в    душі    палало,
Неначе    в    купу    все    звело    і    горем    поєднало.
І  щиро  зорі      з    висоти    уже      не    усміхались,
Без    тебе    я,    без    мене    ти,    дотичні    не    стикались…
У    паралелях    почуття    -    й    на    зустріч        неспроможні.
Проходили    своє    життя    та    порізно    з    нас        кожний.
Як    дві    півкулі    у    душі    ,        лишилися        на    згадку...
Майже      здолала    віражі    і    все    в    мене    в    порядку.
Мої            всі    «без»    і    «з»    твої    давно    вже    нетутешні.
Чому    ж    заходиш    уві    сні    у    дні        мої    прийдешні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361167
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 26.09.2012


Леся Геник

Так пізно-пізно айстри розцвіли…

***
Так    пізно-пізно    айстри    розцвіли,
А    пригорнути    любляче    несила...
О    де,    в    яких    світах    блукали    ми,
Що    вже    голівонька    безрадно    сива?

Лиш    очі...    Очі    пломенно    горять,
Тремкі    уста    -  в  жаданні    поцілунку!
У    небі    хмари    сіро    лопотять,
Шукаючи    од  болю    порятунку.

Але    нема...    В    квітастих    пелюстках
Ховає    долю    осінь    русогрива.
Так    пізно-пізно    стрілись    у    світах,
Що    й    пригорнути    любляче    несила...
(20.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366423
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 25.09.2012


Мазур Наталя

Примета

Осень  златокудрая  моя!
Что  ты  мне  подаришь  вместо  лета?
Тишину  в  прохладе  сентября,
Где  надежда  грёзами  согрета?

Или  грусть  слезами  на  щеках,
От  разлуки  с  тем,  кто  сердцу  дорог?
Ожиданье  от  него  звонка
Под  листвы  прощальный  мягкий  шорох?

Росы  жемчугами  на  траву
Выплесни  безмолвно  до  рассвета.
Сон  тогда  заветный  наяву
Совершится  верною  приметой.

Мне  вчера  пригрезилось  во  сне,
Что  в  его  объятья  окунусь  я…
Улыбнулась  осень  мило  мне:
"Он  всегда  уходит,  чтоб  вернуться!


24.09.2012г.  23:55
Львов

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366458
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 25.09.2012


Ярослав Дорожний

Ранкове променеве

Проміння  прогнало  нічну  сивину,
Я  вийшов  на  площу  проектів  сьогодні,
А  тут  –  колотнеча  ідей,  не  збагну,
Які  ж  сорочки  для  думок  нині  модні.
Та  тільки  стандарти  в  помешканні  цім  –  
Байдужі  і  той  кутюр’є  разом  з  ними.
Піду  я  до  столу  й  наснаги  поїм
На  вільний  тут  вибір  у  сонячну  днину.  

07.09.  09.16.

Уранці  очі  протираю,
В  надіях  двері  відчиняю  –  
Із  Сонцем  милим  щиро  привітатись.
Лиш  світла  я  не  споглядаю
І  хмари  небо  затуляють,
Пішов  у  осінь  хнюплену  вдягатись.  

08.09.  10.13.

Доброго  ранку  і  сонця  проміння,
Радісно  прийде  з-за  хмарного  плачу,
Вкриє  травичку  й  доріжку  осінню,
Візьме  усмішку,  поверне  ще  здачу.  

14.09.  08.30.

ще  раз  дякую  поет-клубівцям,  з  Тернолпільщини,  особливо  з  Івано-Франківщини,  рівнинної  та  гірської,  за  приїзд  на  презентацію  "Серед  гомону  вітру  між  трав"!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366251
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 25.09.2012


Леся Геник

У тороках думок

По  часточці,  по  ниточці,  по  слову
Порю́  себе  знесилено  щодня...
Плачу́  за  біль  огуденний  любов’ю,
Лишаючись  у  цноті  без  ім’я.

Де  біла  хустка,  де  яснІ  вельможі
І  світочі  усміхнених  облич  -
Іду  туди,  а  йти  уже  не  взмозі
І  мовлю  щось,  хоча  вже  гласу  нич.

Аби  ж  не  знати,  що  усе  намарно,
Не  відчувати  як  байдуже  ссе!
Обважна  тінь,  не  прутконога  сарна,
Покривлене  в  ілюзіях  пенсне...

І  пореться  безвільно  самотина  -
Вовтузяться  у  тороках  думки́...
Загублена  у  світі  сиротина,
А  вперто  споглядає  на  зірки,

Щодень  торочачи  із  себе  віру
Над  обрієм  похмурених  років,
Де  світле  серце  знов  шукає  ліру,
Що  сонцем  обізветься  між  рядків…
(9.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366180
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 25.09.2012


Борода

Сонетне

Не  знаю  я  чому  мій  край  віками  
чужинці  поучали  канчуками
і  роздирали,  як  сукна  сувій.
Неначе  краєм  бродить  рабовій,
якого  вже  не  відмолити  в  храмах.

Чи  може  ми  вродились  не  такі  -
боязкі,  полохливі,  заслабкі,
і  не  судилось  мати  нам  держави?
Але  ж  були  у  нас  сторінки  слави
і  світ  нас  мав  за  вправних  вояків.

Чи  надто  мирні  і  не  любим  війн,
чи  забагато  їх  вже  пережили,
чи  хлібосіїв  кров  тече  по  жилах,
яка  кипить  як  лиш  нещастя  дзвін?

--------

Так,  предки  -  скотарі  і  сіячі
ще  із  часів  доби  енеоліту
до  цих  земель  тулилися,  як  діти,
робили  рала  скорше  як  мечі.

Напевне  дух  прадавньої  Аратти  
нас  кличе  землю  щедру  обробляти,
хліби  ростити,  а  не  воювать.

І  хто  у  край  наш  не  забрів  би  згодом  -
на  клич  землі  разом  з  її  народом  
ішов  до  плуга  перше,  чим  на  рать.

Тут  були  яси,  скіфи  і  сармати  
приходилось  не  раз  їм  воювати
із  готами  і  гунами,  та  анти
усіх  навчили  землю  шанувать.

------

Із  них  і  ми,  нащадки  мужніх  воїв,
та  завойовництвом  ніколи  не  жили,
лиш  боронили  край,  коли  війною
погрожували  люті  вороги.
 
Так  би  і  було,  може,  дотепер,  
коли  б  не  ті  густі  князівські  чвари,
що  послужили  роздрібом  держави,
а  в  душах  оселився  люципер.

Бо,  коли  роздріб  -  здобич  неважка
ні  для  орди,  ні  всяким  довгоруким,
і  рідну  землю  віддали  на  муки,
бо  не  знайшлося  князя-ватажка.

Коли  мужі  воюють  за  корону,  
то  де  для  краю  взяти  охорону?

--------------

Була  козацька  ще  у  нас  держава,
і  знов  земля  в  надії  ожила,
але  гетьмани,  позмагавшись  в  славі,
себе  спалили  і  її  дотла.

Ще  скільки  раз  відважні  відчайдухи
кидались  в  битву  із  темниць  задухи,
але  та  кров  у  жилах  хлібосіїв
нам  не  давала  взяти  в  руки  меч.

Невже  й  тепер  відстоять  не  зумієм
і  похороним  заповітну  мрію
своїй  і  Божій  волі  всупереч?!

Чи  рішимось,  з"єднаємося  з  духом
славетних  предків  і  тоту  розруху
зупинимо,  як  смертовісний  смерч!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366568
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 25.09.2012


*ИРЕНА*

ГОРЕЛА В ПЛАМЕНИ ДУША…

Он  стихи  читал,  восхищаясь…
Загорелась  душа  огнем.
И  от  страсти  шальной  вздыхая,
Сделал  к  барышне  ход  конем.  

Увлекал,  угождал,  лелеял,
Стал  писать  о  любви  рассказ.
На  взаимность  уж  не  надеясь,
Свои  чувства  привел  в  экстаз.

Тех  высот  она  не  ценила,
Обижалась  по  пустякам.
Равнодушьем  своим  казнила.
Слезы  капали  по  щекам…

Он  на  крайность  тогда  решился:
Свой  рассказ  о  любимой  сжег,
И  сквозь  слезы  шептал  чуть  слышно:
«Да  простит  мои  чувства  Бог!..»

Здесь  на  творческой  паутине
Раньше  в  строчках  любовь  цвела,
Но  от  сердца  и  рук  мужчины
На  том  месте  –  одна  зола.

Дама  сердца,  глазам  не  веря,
Растворялась  в  обидах  вновь.
Ощутив  глубину  потери,
Все  пыталась  вернуть  любовь.

Пристидила  его  и  совесть:
«Было  лестно  с  тобой  дружить.
Сжег  в  костре  ты  не  только  «повесть»,
А  частичку  моей  души».

Он  в  бреду  продолжал  молиться
И  ответил  сквозь  боль  и  шок:
«Я  души  твоей  сжег  частицу,
А  свою  -  целиком  я  сжег…»
                                                         24.09.2012р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №112092410311

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366410
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 25.09.2012


Дощ

Осінь на марші

Б'ють  дощі  у  барабани  похідні...
Хмар  похмурих  каравани  день  при  дні
Грізним  валом  заступають  краєвид  -
Пропливають  трохи  вище  голови.
Мокрий  вітер  мокрим  листом  шелестить,
В  теплий  край  остання  ластівка  летить...
Мокнуть  ниви,  і  діброви,  і  гаї,
Навіть  річка  напилася  до  країв.
На  городах  кукурудза  й  буряки
Ждуть  терпляче  роботящої  руки.
Та  негода  не  гамується  -  і  край,
Не  дає  нам  підібрати  урожай.
Навіть  сонечко  знесилено  зітха
Та  й  ховається  подалі  од  гріха.
Знову  небо  заснувала  каламуть
І  вітри  в  міхи  розмоклі  знову  дмуть.
То  циклони  крутять  вальсом  вихиляс  -
Справжня  в  небі  веремія  здійнялась!
Хай  собі  вони  ревуть  і  гиготять  -
Накружляються  і  далі  полетять.
А  вітри  впадуть  знесилено  в  траву
Й  заспівають  тихо  пісню  вітрову.
Літо  ж  "бабине"  ще  сонечком  сяйне,
Та  й  зігріє  змоклу  землю  і  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365784
дата надходження 22.09.2012
дата закладки 22.09.2012


Віктор Ох

ВЕЛИКА ЕРОТИЧНА ПРИГОДА

(сороміцька  пісня)

Я  читачу  
наче  бачу
і  готовий  розказать  
про  смачненьку  
походеньку
років  тому  з  сорок  п’ять.

На  просторі
світять  зорі.
Я  гуляю  по  саду.  
Мо'  залишу  
цюю  тишу
і  дівчат  шукать  піду?
Та  надія  
мене  гріє,
і  я  підтюбцем  біжу.
Йдіть  подалі
всі  печалі  –
вже  не  втримати  жагу.
Он  дівчата!
Щось  казати
починаю  здалека  –
про  погоду
про  природу.  
Тут  морга  мені  одна.  
Випадково  
бовкнув  слово:
"Хочу!".  
А  вона:  
"Я  теж!".
Кралю  знято!
Буде  свято!
Збудженню  немає  меж.

Не  пихата.  
Є  і  хата.
Прямо  в  хату  ми  й  пішли.
Ця  Жар-Птиця
покориться,
бо  я  легінь  хоч  куди!
Взявсь  за  діло
я  не  сміло,
бо  ще  практики  не  мав.
Думав,  може
допоможе
ситуація  сама.
В  цьому  стані
бездоганні  –
краще  всяких  вчителів  –
були  всюди  
її  груди.
Й  я  нарешті  осмілів.
Помічаю,
що  шукаю
її  стегна  і  живіт,
і  єдину  ту  долину,
яка  вабить  всенький  світ.
Вона  мліла  
й  шепотіла
дивні  пристрасні  слова  ,  
її  тіло  
аж  кипіло,
наче  в  казанку  вода,
все  щедріше
нас  колише  –
то  наблизить,  то  штовхне
і  хотіло,
і  тремтіло,
поглинаючи  мене.
І  годину,  
й  цілу  днину
вона  темпів  не  збавля.
Їй  утома
не  відома,
утомився  першим  я.
 Відчуваю,
що  згораю  –
то    кінчав,  то    починав.
Та  невчасно  
все  погасло  –
він  упав  і  я  упав.  
"Була  сила  
та  вся  сплила?"–
зразу  сумнів    мене  взяв.  
"Може  хворе  
оте  горе?  
І  кінець  кінцю  настав?"
Але  мила
похвалила
й  заспокоїла  мене:  
"Ще  врожаїв  
назбираєш!
Ще  не  скоро  він    помре!"
Була  прАва
моя  пава.

І  чичирка,  ойо-йой,  
знадобилась,  
пригодилась,  
як  і  досвід  перший  той...  
Потихеньку  
вже  й...  старенький,  
і  чичирка  вже  звиса...    
Але,  друже,  
не  байдужа
мені  й  досі  ще  краса.
Як  побачу  
я  дівчачу
юну  вроду  неземну  –
і  жвавію,  
і  радію,  
і  серцеві  краплі  п’ю.
На  просторі
світять  зорі.
Я  на  лавці  у  саду.
I  до  чаю  
добавляю
грам  зо  тридцять  коньяку.
Я  читачу,  
наче  бачу,
й  знову  можу  розказать  
про  смачненьку  походеньку
років  тому  з  сорок  п’ять.

P.S.  Прохання  не  ототожнювати  героя  вірша  з  автором.  Автор  ще  ого-го!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177906
дата надходження 16.03.2010
дата закладки 22.09.2012


Віктор Ох

Балада про мою Українську Музу

Радію  осені,  і  теплим  строфам,
каштанам    кращим  від  тропічних  пальм.
Пронісся  поряд  «Мерседес»  з  Європи,
та  раптом  зупинивсь  зі  свистом  гальм.
Із  нього  виштовхали  змучене  й  змарніле
створіння,  астенічне  і  бліде.
Воно  до  мене  притьмом  підлетіло:
 –  Пробач,  я  мабуть,  зрадила  тебе!..
 –  Ти  хто?  –  питаю  я,  прикривши  пузо.
 –  Невже  мене  ти,  хлопче,  не  впізнав?!
     Твоя  ментальність!  Українська  Муза!
     Зі  мною  «патріОтику»    писав!
 –  А!  Точно!  Як  же!  Муза!  Пам’ятаю!
       Чому  ж  ти  пішки,  а  на  пиці  бруд?
 –  Із  «Мерса»  випхали…  Сама  я  не  літаю…
       А  «Запорожці»  вже  не  їздять  тут.
 –  Міста  красиві,  вимиті  шампунем,
       моя  нещасна  Музо,  не  твої!

Я  вкотре  знову  виявився  дурнем  –
дав  слабинУ  і  пожалів  її:
 –  Непевний,  наче  в  гривні,  курс  у  тебе!
       Пишатись  безталанністю  покинь!
       Симулювати  пристрасть  вже  не  треба!
       Ляж  на  моїй  сторінці  відпочинь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365454
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 22.09.2012


Ліоліна

Осінь в місті (мелодія для саксофону)

А  осінь  у  місті  якась  недолуга.
Дрижить  в  атмосфері  незрима  напруга.
Повітря  від  смогу  –  крихке  та  імлисте,
Й  ці  атоми  втоми  сідають  на  листі.

Ставати  не  хоче  воно  золотавим
І  схожим  на  щедру  яскраву  заграву.
Воно,  як  у  кокон,  скрутилося  й  сіре
Висить  на  деревах,  у  смутку  зомліле.

А  де  ж  той  багрянець  і  золота  колір?  -
Відходить  в  минуле  у  місті  поволі.
Дротів  павутиння  сплелося  в  повітрі,
Вороняче  пір”я  літає  за  вітром.

Ця  осінь  у  місті  –  асфальтово-сіра.
Щезає  до  осені  ніжна  довіра,
Що  містом,  як  лісом,  вона  помандрує
І  різними  фарбами  світ  розмалює.

Не  хоче.  Пішла  десь  до  лісу.  У  простір.
Вона  –  пані  горда.  Уваги  не  просить.
І  в  місті  дерева  оголені  віттям
Хитають,  шепочучи  млосно  щось  вітру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365319
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 21.09.2012


Ліоліна

Крымская ночь (мелодия для пианино)

На  склоне  отлогом,  под  сенью  деревьев,
Где  духи  лесные  блаженны,  как  сны,
Там  все  было  так  же,  все  без  изменений
Столетья,  века  –  лес,  ручьи,  валуны.

А  горы  бурчали  сосновым  наречьем
И  мятою  пахли,  цвели  чабрецом.
И  ухало  в  ветках  таинственно  нечто
Иль  некто.  Казалось,  что  было  все  сном.

И  вдруг  темнота  так  без  спроса,  мгновенно
Упала  так  резко,  как  камень  с  горы.
А  кровь  застывает  непрошено  в  венах.
Над  нами  путь  Млечный  пылает,  горит.

И  звезды  висели,  как  спелые  вишни,
Так  близко,  так  рядом  -  бери  и  сними!
Казалось,  их  запах  вишневый  был  слышен.
И  рысь  замяукала  кошкой  вдали.

На  щеку  цепляется  нить  паутины,
И  сороконожка  вильнула  хвостом.
Звенит  тишина.  Суета  и  рутина
Оставлены  нами  там.  Там.  На  потом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365081
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 19.09.2012


Борода

Ноктюрн

Цією  піснею  у    1995  році  "Secret  Garden"  підкорили  Євробачення.  Текст  пісні  друкувався  у  газетах,  хоча  у  виступі  норвежська  співачка    Гуннхільд  Твіннерейм  співала  тільки  початок  і  кінцівку,  а  сам  зміст  було  передано  неперевершеною  композицією  Рольфа  Левланда  і  Фіоннулою  Шеррі  .  Я  все  ж  спробую  нагадати  його:


Догоряє  цей  день,
із  простягнутих  жмень
роси  в  ночі  спиває  несміло.
Темно-синя  вуаль,  
наче  тиха  печаль,
огортає  і  душу,  і  тіло.
Ноктюрн...

Лиш  не  здумай  тужить  -  
треба  ніч  пережить,
відпочить  під  її  колисанку.
Десь  у  східних  морях
народилась  зоря
і  пливе  під  вітрилами  ранку.
Ноктюрн...

Коли  ніч,  наче  птах,
в  оксамитових  снах
приголубить  і  жагу  розбудить  -
я  є  поруч,  затям,
і  маленьким  дитям  
упади  на  оголені  груди.
Ноктюрн...
 
Злетимо  до  небес
і  з  міжзоряних  плес
будем  бачити  нашу  гріховність.
Це  життя  -  тільки  мить
між  "кохать"  і  "болить",
а  все  решта  німа  невимовність.
Ноктюрн...

Скільки  збігло  цих  стріч,
за  півсотні  сторіч
і  усім  вигравала  акордами  ніч  -
ноктюрн!



Ноктюрн  (фр.  nocturne  —  нічний)  —  поширена  назва  музичних  композицій,  переважно  інструментальних,  що  навіяна  поетичним  настроєм  ночі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364760
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 19.09.2012


Борода

Гольфстрім

Cпочатку  про  повернення.  Думав  мені  перекрили  доступ  на  сайт,  бо  не  міг  надрукувати  ні  коментарів,  ні  нових  творів.  Тепер  бачу,  що  то  технічні  збої.  Отже,  в  першу  чергу  вибачаюся  за  довге  мовчання!
 Приводом  для  цього  вірша  була  моя  музична  безграмотність,  бо  не  послухав  автора  natalux  щодо  авторства  музики  до  вірша  "Ніч  перед  Воскресінням"  і  виставив  його  у  Ютубі  у  виконанні  доньки  http://www.youtube.com/watch?v=wcU0xzq9ev4&feature=g-upl  ,  що  одразу  спричинило  блокування.  Тому  приношу  свої  вибачення  Наталі  і  автору  музики  Рольфу  Ловленду.  Тепер  про  композитора  і,  власне,  виконавців  чудесної  композиції:

Secret  Garden,  Rolf  Lovland  —  ірландско-норвежский  дует,  граючий  в  стилі  new  age,  celtic  и  neoclassical  music.  Дует  складається  з  Фіоннули  Шеррі  (Fionnuala  Sherry),  ірландскої  скрипачки  і  норвежского  композитора/піаниста  на  ймення  Рольф  Ловленд  (Rolf  Lovland).  Secret  Garden  продали  більше  3  мільйонів  копій  альбомів  и  перемогли  на  конкурсі  Евробачення  виступом  за  Норвегію  в  1995  році  з  композицією  «Nocturne».

Дуже  сподобалась  і  ця  композиція  під  назвою  "Adagio",  що  в  буквальному  перекладі  означає  повільний  темп.  Разом  з  тим  adagio  є  безсумнівним  показником  ступеня  істинної  талановитості,  ознакою  справжнього  таланту  композитора  за  рахунок  внутрішнього  музичного  наповнення  і  багатства  думки.  Таким  і  є  цей  твір!  Але  я,  не  дивлячись  на  це,  спробую  описати  його  зміст  поетичним  рядком.  Тільки  суворо  не  судіть!

Чому  обрав  тему  Гольфстрім?  Напевне  тому,  що  це  течія,  якій  зобов"язана  життям  не  тільки  батьківщина  композитора,  але  буквально  вся  Європа.    Течія  простягається  на  10  тис.  км  від  берегів  півострова  Флориди  до  островів  Свальбард  і  Нова  Земля.  Розпочинається  у  Мексиканський  затоці  стічними  водами  Антильської  течії,  проходить  Флоридську  протоку,  і,  відхиляючись  Великою  Багамською  банкою  ліворуч  та  приймаючи  води  Антильської  течії,  тече  вздовж  берегової  лінії  США  до  Ньюфаундлендської  банки.  Течія  несе  великі  маси  вільно  плаваючих  водоростей  роду  саргасум  (Sargassum),  термофільних  тропічних  риб  (також  летючі  риби).  Біля  узбережжя  Флориди  чіткий  кордон  течії  контрастно  відділяє  сині  (кольору  індиго)  теплі  води  від  зеленкувато-сірих  прибережних  прохолодних,  проте  більш  насичених  киснем,  вод...
...На  північ  від  Шпіцбергена  води  течії  занурюються  на  глибину  і  простежуються  в  Північному  Льодовитому  океані  під  холодними  і  опрісненими  поверхневими  водами  як  тепла  і  солона  проміжна  течія.
Теплі  води  поступово  охолоджуючись  вздовж  траси  опускаються  вниз  і  знову  беруть  курс  на  південь.  Там  вони  знову  нагріваються,  піднімаються  на  поверхню  і  повертаються  на  північ./  Вікіпедія/
Гольфстрім  -  велика  океанська  ріка,  яка  за  об"ємом  перевищує  всі  земні  ріки  разом  взяті,    яка  так  нагадує  своїм  коловоротом  саму  формулу  існування  життя.  Тому  її  сміло  можна  назвати  Рікою  Життя.  


Гольфстрім

Як  лоза  винограду
вирвана  із  землі,
я  несуся  смарагдом
по  життя  течії.
Кольорами  індиго
мій  зазначено  шлях,
ані  вправо,  ні  вліво
не  пуска  течія.

Річко  життя  -  Гольфстрім!
Дай  ще  хоча  би  мить
теплу  одну  прожить  
у  океані  цім.
Доле  моя  -  Гольфстрім!
Не  обминай  мій  дім,
радістю  обігрій
зграйку  рожевих  мрій.

Свальбарда  гострі  скелі
вперлися  в  небокрай,
Лонг"їр  в  барвах  містерій  -
тут  ворота  у  рай.
Непотрібний  саргасум
обертається  в  лід.
Під  вітрилами  часу
щогли  у  течії.


Лонг"їр  -  (норв.  Longyearbyen)  —  найпівнічніше  у  світі  поселення,  найбільший  населений  пункт  і  адміністративний  центр  норвезької  провінції  Свальбард  (архіпелаг  Шпіцберген).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364403
дата надходження 15.09.2012
дата закладки 16.09.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Борода :: НАТАЛИН ДЕНЬ

Не    всі    троянди    відцвіли
 і    ліловіє    верес,    
 під    ніжну    музику    бджоли
 в    садку    цвітуть    гербери.
 Від    суконь    айстрів    і    лілей    
 в    очах    квітує    осінь.
 Так    повелось    в    Наталин    день    -
 весільне    відголосся.

 Наталин    день,    Наталин    день    -
 пора    осінніх    квітів,
 пора    весіль,    пора    пісень,    
 пісень    найкращих    в    світі.
 Пора    достатку    і    журби,
 пора    п'янких    туманів,
 до    ніг    поклонів,    як    верби,
 закоханих    у    храмах.

 Ще    гладіолус    у    танок
 жоржину    закликає,
 а    з    непотушених    зірок
 летять    на    землю    кали.
 І    еустоми    у    вінках,
 і    дикі    орхідеї,
 весільні    пари    у    садках    -
 мов    на    воді    лілеї.

 Аж    до    морозів    будуть    грать
 весільнії    музики,
 а    нам    у    вікна    заглядать
 троянди    і    гвоздики.
 І    хризантеми    в    синю    даль
 ще    відлетять    не    скоро,
 вітаєм    з    святом    всіх    Наталь    
 у    цю    весільну    пору.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363935
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 16.09.2012


del Consuelo

Осіння пісня

Мовчу  -  мовчатиме  й  осіння  ніч...
Не  рознесе  таїн  кармічний  вітер,
Він  тільки  що  сліди  від  протиріч  
З  очей  турботливо  і  ніжно  витер.

Вслухаюся  до  вітряних  пісень,
Натхненність  ледь  вуста  мені  колише.
Зібралась  ніч  народжувати  день,
А  я  мовчу...  Я  в  цілковитій  тиші...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363764
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 13.09.2012


Осіріс

Коханій Осені

В  саду  моїм  дівча  янтарнокосе,
З  рум’янцем  яблуневим  на  щоках,
Окрайцем  рані  походжало  босе
По  літа  жовтолистих  черепках.
Вуста  її  всміхались  калиново,
Блищала  синь  тернова  в  рамці  вій.  
Туманний  аромат  стеливсь  грушово  ,
Лозою  вниз  по  шиї  восковій.
Лілейна  сукня  ткана  з  павутини,
Останньої  теплині  промінців,
Лишала  на  розп’яттях  конюшини
Слідочки  із  росистих  леденців.
-  «Зажди!»  -  гукнув.  Та  хуліган  вітрисько,
Ревниво  підхопив  моє  дівча,
Навісив  хмари  над  садочком  низько
Й  журавликом  полинув  до  ключа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363435
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 13.09.2012


*ИРЕНА*

ПРО ТАЛАНТ СПІЛКУВАННЯ

Цей  голос  заспокійливо  дурманить,  –
Я  забуваю  негаразди  всі.
Ваш  тон  хвилює,  зваблює  і  манить
І  душу  розкрива  в  усій  красі.

Чарує  слух  розважливість  і  мудрість,
І  гумору  зухвалі  блискавки.
Ваш  розум  з  жартами  -  предивная  сукупність,
Тож,  я  регочу  з  Вами  залюбки.

Я  з  Вами  вільна.  Так,  як  Ви  хотіли.
Приземлена.  Без  будь-яких  ролей.
Без  маскараду,  пристрасно  і  сміло
Ми  з  Вами  творчий  варимо  єлей.

Я  Вас  сприймаю  ніби  віртуально,
Кутки  душі  вивчаю  навмання.
Але  ж  Ви  є.  Існуєте  реально.  -
Вас  пізнавати  хочеться  щодня.

Ви  пробачаєте  уже  мої  капризи,
Настирливість,  наївність,  інтерес.
Знаходите  привабливіші  риси,
Тому  й  росте  в  відносинах  прогрес.

Я  забуваю,  що  Вас  мало  знаю  –
Всього-лиш-навсього  якихось  пів  життя.
Та  перед  Вами  душу  розкриваю
Без  сорому,  без  страху  й  каяття.

Давно  свою  цікавість  підключила,
Невдовзі  ще  й  натхнення  підключу.
Ця  дружба  вже  дарує  мені  крила.  –
Ще  мить  –  й  до  Ваших  творів  полечу.

Бажаю  Вас  обожнювать  і  далі,
Збирать  нектар  з  оранжерей  віршів.
Вам  щиро  вдячна  за  плоди  моралі,
За  серця  спів  і  затишок  душі.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11209090983

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363054
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 09.09.2012


Леся Геник

Мій ти і… не мій

Клаптики  пошерхлого  паперу  -
Безнадійно-хламно  на  столі.
І  душа  -  у  вицвілість  етеру,
І  свідоме  -  згубою  в  імлі...

Ніби  ранок  розчинився  в  стінах,
Необтяжених  тавром  надій.
То  ж  яке  важке  від  долі  віно  -
Мій  ти  зусебІчно  і...  не  мій.

Наче  камінь,  роздражне́не  слово  -
В  раму  темну  (шибки  вже  нема)!
Ножиці  в  роботі:  шерх  на  мову
Знов  пересипають  крадькома...

І  брову  насупила  утома  -
Скільки  за  дверима  ще  жалів?!
Лускає  захмарена  оскома,
В  пригорщі  нахлюпавши  дощів.

Розриває  аркуш  біль  сердечний  -
Те  знесилля,  та  печаль  між  вій...
У  дари́  пошлюбні  з  неба  гречно  -
Мій  ти  усеціло  і...  не  мій.
(8.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363069
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 09.09.2012


Осіріс

Претензія на осінь

Вхолола  спека.  Тихо  на  плечі,  
Котом  муркоче  вересень  підпалий.    
Листок,  вже  не  живий,  ще  не  опалий.
І  посвист  крил…  Але,  ще  не  ключі.
Сталистий  натяк  на  свинцевість  хмар,
Короткий  дощ,  як  задум  на  протяжність.
Сопіння  вітру,  так,  ще  не  куражність,
ЗахОду  пал  з  позОвом  на  пожар.
Зі  шкаралупиння  визирнув  горіх,
Пливе  в  нічному  небі  літній  спогад.
Розсвіт  туманно  припускає  здогад,
Що  осінь  вже  ступає  на  поріг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362784
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012


Борода

НАТАЛИН ДЕНЬ/ на музику Віктора Оха

8  вересня  відмічаємо  День  Ангела  у  Наталій.  Щось  надзвичайно  святкове  є  у  цім  імені,  сяюче.  В  перекладі  з  латинської  натал-  це  різдво.  Виходить  що  недарма  щасливі  володарки  цього  імені  завжди  сяють,  наче  різдвяні  зірочки  і  створюють  навкруг  себе  атмосферу  свята.  Прийміть,  чарівні  наші  Наталії,  цей  букет  осінніх  квітів,  який  ми  вручаємо  Вам  разом  з  автором  музики,  композитором  нашого  сайту  Віктором  Охом:


     

   НАТАЛИН  ДЕНЬ

Не  всі  троянди  відцвіли
і  ліловіє  верес,  
під  ніжну  музику  бджоли
в  садку  цвітуть  гербери.
Від  суконь  айстрів  і  лілей  
в  очах  квітує  осінь.
Так  повелось  в  Наталин  день  -
весільне  відголосся.

Наталин  день,  Наталин  день  -
пора  осінніх  квітів,
пора  весіль,  пора  пісень,  
пісень  найкращих  в  світі.
Пора  достатку  і  журби,
пора  п"янких  туманів,
до  ніг  поклонів,  як  верби,
закоханих  у  храмах.

Ще  гладіолус  у  танок
жоржину  закликає,
а  з  непотушених  зірок
летять  на  землю  кали.
І  еустоми  у  вінках,
і  дикі  орхідеї,
весільні  пари  у  садках  -
мов  на  воді  лілеї.

Аж  до  морозів  будуть  грать
весільнії  музики,
а  нам  у  вікна  заглядать
троянди  і  гвоздики.
І  хризантеми  в  синю  даль
ще  відлетять  не  скоро,
вітаєм  з  святом  всіх  Наталь  
у  цю  весільну  пору.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362789
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012


Дощ

Вереснева мелодія

Холоне  на  вітрі  осіннім
Кошлате  громаддя  небес
І  дощ  капельмейстером  сірим
Лаштує  негоди  оркестр.
От-от  зацимбалить  по  листі,
Литаврами  трав  зазвучить.
Насупились  далі  імлисті  -
Надовго  тепер  задощить!
Дуплисті  наставивши  вуха,
Сумних  не  ховаючи  сліз,
Мелодію  осені  слухав
Старий  опечалений  ліс.
Принишкли  комахи-невдахи
В  заплаканих  зморшках  кори;
Ба,  навіть  гамірливі  птахи
Замовкли  в  піснях  до  пори.
І  тільки  проїжджа  дорога
Співала  округлістю  шин
Та  з  яру  вчувався  крутого
Горіховий  подзвін  ліщин.
Краплиста  мелодія  сльоти
Мінорним  дощем  полилась
І  вся,  до  останньої  ноти,
У  душу  мою  заплелась.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361870
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012


Леся Геник

Відлетиш…

Відлетиш  сумними  журавлями,
А  між  крилами  моя  душа  -
Сонце  недопите  над  полями,
Зорі  із  небесного  ковша...

Відлетиш  мовчазно  на  світанні,
Не  торкнувши  ніжності  роси  -
А  вона  ж  бо  хлипає  коханням,
А  вона  ще  мріє  зацвісти

У  промінні  всіми  кольорами,
Веселково  сколихнувши  світ...
Та  "курли"  -  і  тане  журавлями
В  далині  душі  моєї  слід...
(30.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361595
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 04.09.2012


Адель Станіславська

Вона

Вона  не  любить  стиглу  гучність  слів,
тони  лукаві  і  манірні  ролі.
Бадьорі  марші  верх  чужих  голів,
поклони  примхам  не  своєї  волі.

Вона  не  терпить  масності  думок
і  потічків  словесного  єлею.
Коли  гидливо  тиснуть  на  курок,
стріляючи  зі  зброї  привілею.

Байдужий  їй  солодкий  дифірамб,
порожній  флірт  і  роль  чужа  позірна...
Від  того  носить  незгладимий  штамп  -
Холодна,  наче  лід,  високомірна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361098
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 31.08.2012


Володимир Шевчук

Ви можете не знати…

Ви  можете  не  знати,  
що  сади  
Весною  квітнуть  
для  
людського  ока…    
То  чом  же  знову  
туга  
сивобока  
Скувала  день,  
і  осені  лади  
Так  швидко  наступили,  аж  печаль?  
Ви  можете  не  знати,  
тільки  осінь,  
Така  чудова  
і  
пахуча  
досі  
Лишень  тому,  
що  зазиває  даль.  
Не  знаючи,  
куди  життя  
тече,  
Ви  озирнутись  можете  –  
напевне!  –  
Та  хай  вагання  не  
спиняє  ревне  
І  ще  –  
тримає  другове  плече.  
Живіть.  
На  схилах  осені  живіть!  
Шукайте  щастя  
не  
в  чужих  
тенетах,  
А  у  душі-галактики  
планетах,  
У  серці,  
що  для  щастя  –  
цілий  світ.  
Ви  ж  можете  не  знати,  
що  душа  
Творилася  
із  чистої  любові…  
То  чом  же  зараз  очі  ці  чудові  
Горять  так  блідо,  зовсім  не  спішать?  
…Шукайте  у  душі  
любові  хіть.  
Шукайте  же  
уважно  
і  
старанно,  
Звертаючись  до  неї:  
«Люба  панно!..»  
А  віднайшовши  –  просто  бережіть.  

03.11.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290581
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 30.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2012


Рідний

Ваші руки чомусь відпустив…

Ваші  руки
Чомусь  відпустив,
Хоч    вони  
Порятунком      були.
Журавлі    
Свій  прощальний    мотив
Все  співали:  
«Курли»    та    «  курли»

Перебрів  у  житті
Безліч  верст    ,  
А  дорога
Звернула    туди,
Де    у    вітті    
Похилений    хрест  
І      в  отаві  
Застиглі  сліди.

30.08.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360906
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Леся Геник

Післячуття…

Столітнє  це  моє  післячуття,
Що  в  серці  наболе́ному  гойдаю...
Як  метеор  ти  нісся  над  життям
І  десь  упав,  а  де  -  не  пригадаю.

Зостався  слід  на  вим’ятих  снігах...
Та  ба,  що  розчинилися  з  весною!
Гадало  й  сонце  -  взріє  по  бабах,
А  ті  взялись  безпам’ятства  габою.

Заорана  сусідами  межа.
Хіба  ж  не  знає  хтось,  як  орють  межі?
Осліпла  задзеркаллями  душа
У  світлі  неба,  де  старенькі  вежі

Усе  ще  бачать,  певно,  твій  політ
І  промінь  ореольний,  і  падіння...
Післячуття,  котрому  сотні  літ  -
У  серці,  наче  гойдалка  спасіння...
(25.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359723
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Постаріла наша яблунька

Постаріла  наша  яблунька,
Як  погляну  –  серце  ятриться,
Сипляться  із  неї  яблучка:
Сил  не  стало  їх  тримать.
Постаріла,  не  розвесниться,
А  вона  ж  моя  ровесниця,
І  даремно  сонце  леститься  –
Молодість  не  наздогнать…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360896
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Інна Серьогіна

Птица Феникс

Август    отгремит,  перерыдает,
Журавлей  отпустит  не  спеша.
Отболит,  отноет,  отстрадает,
Отрезвеет  от  любви    душа.

Словно  птица  Феникс  возродится
Среди  пепла  грёз    и  суеты  
Не  умрет,  а  только  закалится
От  мертвецкой  дозы  пустоты

И  на  воле  закружится  в  танце
Меж    ветвей  кокетливых  берез,
На  осенне-золотистом  глянце  
Высушит  ветрами  брызги  слёз!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360930
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Інна Серьогіна

МЫ С ВАМИ ВСТРЕТИЛИСЬ СЛУЧАЙНО музыка: Виктор Ох (мелодия №4)

Мы  с  Вами  встретились  случайно
В  осеннем  парке  под  луною.
Вечер    задумчиво-печальный
Вы  озарили  вдруг  собой.
А  взглядом  трепетным  и  нежным
Пленили  душу  так  нежданно
И  запылал  костер  безбрежный,    
Запылал  костер  желанный,
Разожгли  костер  любви        
Со  мною  Вы.

Пр-в:    
Танго  осени  нас  свело,
Обнимаю  Ваш  стан.
Всем  дождям  и  ветрам  назло
Я  любить  не  устал

Мы  в  танце  кружимся  осеннем,
Шепчу  я  Вам  слова  о  страсти.
И  звезды,  словно  карусели,
Разгонят  тучи  и  дожди.
Глаза  в  глаза  и  рук  сплетенье,
Луна  танцует  в  ритме  танго.
И  в  танце  нашего  забвенья
В  танце  губы,  словно  манго,
Ваши  губы  –  жар  любви,
Со  мною  Вы

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281032
дата надходження 17.09.2011
дата закладки 30.08.2012


Леся Геник

Задума…

***
Оця  чорноброва  задума  тобі  так  пасує  сьогодні...
Її  доторкаю  очима,  що  наче  незриме  крило.
І  падає  промінь  листочком  осіннім  на  теплі  долоні,
Де  мальвами  пишними  літо  нечутно  якось  відцвіло.

Хмільною  мережкою  думи  на  долі  намолені  пальці...
Ти  щось  видивляєш  у  вікнах,  де  сонце  чаклує  між  віт,
Де  хмари  легким  павутинням  у  вітряних  па,  ніби  в  танці,
Лишають  у  небі  по  собі  ледь  видимий  вічності  слід.

І  ллється  прозоро  крізь  шибку  серпнева  елегія  світла.
Залюблене  щиро  у  тобі  тремтливої  мрії  шитво,
Коли  доторкаю  скраєчку,  у  крила  незримі  зодіта,
Задуми  твоєї,  що  зграбно  присіла  на  біле  чоло...
(29.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360772
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Леся Геник

Кава наодинці…

І  знову  кава  наодинці...
Старий  знайомий  -  стіл.
Думок  непрохані  гостинці.
Надій  пісний  уділ.

Угідна  лань-офіціантка.
Годинник  -  без  п’яти́...
І  стрілка,  спраглена  фанатка,
Летить  на  край,  де  ти

На  хвилі  теплій  аромату...
Вже  звиклося,  мабу́ть,
Отак  самотньо  кавувати  -
Шукати  вічну  суть:

Пророків  на  пошерхлих  стінах
Чи  знаку  за  вікном...
І  запивати  долі  віно
Гірким-гірким  ковтком...
(28.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360581
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 30.08.2012


*ИРЕНА*

БАБУСИН СПОГАД

Я  полюбила  те  роздолля,
Яке  не    бачила  ніколи          
І  ті  смереки  за  селом,
Що  теж  тремтіли  перед  злом.
Як  повноводная  ріка,
Що  вниз  з  Карпатських  гір  стіка,  -
Так  спогади  бабусі  линуть
В  дитинства  світ,  в  свою  хатину,
Де  різнотрав'я  оксамит,
Пісень,  традицій  колорит.
Де  спів,  забави,  вишиванки,
Садки  в  рожевому  серпанку
І  щедрі  на  гриби  ліси,
Поля  безмежної  краси.
Давно  люблю  той  спогад  світлий,
Де  люд  гостинний  і  привітний.
А  в  нього  –  руки  працьовиті,
Що  славою  віків  сповиті.
Та  раптом  в’яне  рож  вінок.  –
Крізь  сон  я  чую  плач  жінок.
І  навіть  діток  оченята  
Тривогу  вміли  відчувати.
Лишили  спогад  за  горою,
А  біль  забрали  із  собою,
Щоб  вічно  з  ним  у  серці  жить.-
Хоч  плине  час  –  душа  болить.
Бабуся  спокою  не  знає,
Бо  ностальгія  не  минає.  –
Звучить,  як  сповідь  ця  відверта
Жива  бабусина  легенда…
Я  чую  плюскіт  джерельця  –
Його  відлуння  йде  в  серця.
Я  бачу  в  снах  ту  чисту  воду,
Що  живить  гілки  родоводу.
Дарма,  що  б’є  на  чужині,  -
Воно  таке  близьке  мені.
З  розмов  про  все  це  дізнаюсь.  –
За  долю  кращу  помолюсь.
Щоб  більш  ніколи  у  людини
Не  відбирали  Батьківщину!
Я  про  бабусин  спогад  мрію.
Тепер  я  серцем  розумію,
Чому  так  часто,  рідний  краю,
З  її  думок  ти  виринаєш…
Той  подих  лісу  навесні
Так  само  близький  і  мені.
Там  навіть  рідним  є  каміння.  –
Земля,  в  якій  моє  коріння!..
                                                       2011р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11208284971

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360409
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 29.08.2012


Віталій Назарук

Старий коняка

Старий  коняка  тягне  дряхлий  віз,
Підкови  на  копитах  позлітали,
Колись  йому  дали  ім’я  –  «Маркіз»,
І  він  його  носив  тоді  по  праву.

Його  сідлали  по  житті  й  не  раз,
Він  танцював,  як  на  балу  маркіз,
В  галоп  в  той  час  зірватись  міг  ураз,
Був  молодий  і  жив  тоді  без  сліз.

А  нині  мухи  кляті  п’ють  сльозу,
Вже  сприт  не  той  і  сили  вже  не  ті
І  ноги  не  біжать,  а  ледь  повзуть,
Як  швидко  все  міняється  в  житті.

Та  він  трудяга  ще  із  юних  літ,
Хоч  сил  все  менше,  нині  з  року  в  рік,
Часто  йому  уже  не  милий  світ,
«Маркіз»  тепер  свій  доживає  вік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360387
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012


Віктор Ох

Почекаємо

Почекаємо,  щоб  в  пеклі  не  було  спекотно  так,
щоб  в  раю  не  було  нудно  від  божественних  красот!
Почекаємо,  щоб  свиснув  на  горі  Говерлі  рак,
щоб  з’явився  в  керівництві  України  патріот!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360319
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012


Ярослав Дорожний

Мандри альпіністів

Мені  так  важко  погляд  відвести  
Від  медальйона  твого  чудо-злату.
Між  дивних  гір  вмістила  його  ти,
А  шпилі  аж  крутіші  Арарату.  

Були  ті  сходження  тривалі  в  шпиль,  
Обох  долали  десять  альпіністів,
Філолог  підкорити  важкість  миль
Їм  допоміг  в  табу  й  догматів  місті.  

«Ой»,  переводять  альпіністи  дух,
Втомились  горами  вони  бродити,  
Та  й  лідер  твердо  каже:  «Вниз  іду».
Рівнина  чиста,  мов  із  бронзи  лита.  

Підемо  ще  на  південь,  у  теплі,
Бо  певен,  легше  там.  У  грот  каньйону!  
По  вогких  стінах  в  сутінковій  млі,
В  саме  осердя  жінки  диво-трону.  

26.08.  23.34.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360280
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012


Лілія Ніколаєнко

У галерею долі хлине люд…

У  галерею  долі  хлине  люд.
Страхи  душі  регочуть  із  полотен.
А  на  підлозі  кришталевій  –  бруд.
Мистецтво  натовп  осквернив  болотом.

Палітра  риторичних  запитань,
В  серцях  лукаво  грає  світлом-тінню,
Примарним  блиском  манить  кожна  грань,
Та  спити  не  дає  свого  проміння.

Красу  шукають  між  яскравих  фарб,
Спасіння  від  буденної  покари.
Натомість  –  споглядають  дикий  фарс.
Світила  істин  закривають  хмари.

Та  кожен  тут  –  художник  і  глядач,
І  творить  сам  і  сміх,  і  біль,  і  плач…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360303
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012


Лілія Ніколаєнко

Я Вас боюсь… так солодко, гріховно…

Я  Вас  боюсь…  так  солодко,  гріховно…
Міцніє  страх  із  часом,  як  вино.
Так  спрагло  п’ю  жагу  і  місяць  повний.
Стелю  бажанням  золоте  руно.

Я  Вас  малюю,  як  художник  музу,
Як  дощ  в  повітрі  –  чорно-білий  шум.
Благаю  ласки,  як  бродяга  кусень,
Листи  печалі  на  зірках  пишу.

Коли  ж  тече  вдоволення  по  тілу
Невинних  мрій,  одягнутих  у  гріх,
Ви  губите  мої  троянди  білі,
Уплівши  у  вінок  буденних  втіх.

Давно  забувся  Вам  невинний  страх  –
Не  житиме  в  неволі  дикий  птах…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360274
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012


Адель Станіславська

Густим туманом розтопилась ніч

Густим  туманом  розтопилась  ніч
і  гусне  осінь  у  серпневім  ранку...
Зійшла  душа  із  шальок  протиріч
і  всілася  на  втишеному  ґанку.

Загострені  до  відчаю  чуття
настирливо  бороли  снів  утому,
будили  нерозумне  маяття,
тривогу  безпідставну  незникому…

Чому  ж  вона  сполохана  така?
То  ж  тільки  вкотре  проминає  літо.
То  тільки  сум  біліший  молока
у  тім  серпанку  ранішнім  розлитий…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359810
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 27.08.2012


євген уткін

МИ ЗНОВ НА ВИБОРИ ІДЕМ

Ми  незабаром  знов  на  вибори  підЕм
І  знов  за  когось  кожен  з    нас  проголосує.
Та  жодна  партія  не  поведе  в  Едем.
А  ось  до  пекла  шлях    вже  не  одна  торує.

Прадавню  істину,  мій  друже,  пам’ятай.
Не  можуть  бути  всі  однаково  щасливі.
Бо    неможливо  на  землі  створити  Рай,
А  запобігти  Пеклу  –  це  якраз  можливо!

Якщо  ми  будем  обирать  тих  самих  знов
То  шлях  до  пекла  подолаєм  дуже  швидко
Скидай  полуду  із  очей!  Вже  час  прийшов!
Бо    буде  соромно  і  болісно,  і  гидко.

Відповідальним  будь  в  відповідальний  час
Перед  онуками,  дітьми,  перед  собою
Якщо  довіримось  цим  брехунам  ще  раз
Бо  проклинатимуть  нащадки  нас  з  тобою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359789
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 27.08.2012


*ИРЕНА*

НЕ РЕВНУЙ

Не  ревнуй  мене  до  слів  пісенних,
Не  ревнуй  до  поетичних  слів.
Ти  в  мої  мелодії  щоденні
Диким  хмелем  пристрасть  свою  вплів.

У  твоїх  долонях  поетичних
Тепло-любо  серденьку  й  душі.
В  зорепаді  пестощів  ліричних  -
Почуттів  солодкі  міражі.

Розумію,  що  політ  високий,
І  здається,  не  досягну  веж.
Та  часом  до  тебе  лиш  два  кроки,
І  один  –  до  спалаху  пожеж.

Не  ревнуй  мене.  Ти  значно  ближче,
Ніж  герой  окрилених  рядків.
Голос  твій  в  обійми  чарів  кличе
Вихором  душевних  вітряків.

Не  ревнуй.  Прошу  тебе,  не  сердься.
Навкруги  –  лише  твої  сліди.
Поряд  з  моїм  серцем  –  твоє  серце.
І  душа  шепоче:  «Тільки  ти...»  
                                                       23.08.2012р.  

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11208238608

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359444
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Леся Геник

Роки ідуть…

Роки  ідуть  -  а  ми,  багацькі  діти,
Наймитувати  про́кляті  у  світі,
Згинати  спини  у  терпкІй  покорі!
Летять  роки,  перепелята  голі...

Де  на  шляхах  розведена  пилюка
Під  образами  маловірні  руки.
А  взяти  і  засіяти  би  поле,
Та  ми  ж  не  плазні,  братці,  ми  -  соколи!

Тимчас  олжа,  сини  зрадливі,  свари.
Свої,  чужі  -  без  совісті,  без  кари.
Та  ще  -  довкруж  окрадені  сиро́ти.
В  поділку  від  сусіда  пісно,  квоти...

О,  люба  Нене,  на  душі  -  пекельня,
Хоч  днина  й  сонячна,  небуло-темна,
На  промені  замішується  сажа  
І  кровцю  п’є  ся  комариця  вража,

Що  виросла  в  твоїй  таки  святині.
Хіба  ще  втішать  неба  очі  сині
І  золото  надій  у  верховітті.
Роки  ж  ідуть  байстрятами  по  світі...
(24.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359531
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Борода

Вставай, Україно!

Вставай,  Україно!
Вставай  до  схід-сонця.
Ти,  вітре,  святкові  знамена  розправ!
Буде  на  колінах
крізь  грати  віконця
лякатися  спалахів  вовчих  заграв!

Ми  діти  курганів,
в  нас  кров  отаманів,  
ми  русичів  славних  нащадки  прямі.
Вставайте,  гетьмани!
Жахайтесь  тирани!
Ми  волю  свою  відстоїм  в  боротьбі!

Вставай,  Україно,
допоки  не  вмерла,
допоки  отрута  лиш  в"їлась  на  чверть.
Не  любимо  війни,
та  груди  вже  сперло
й  пора  вибирати:  Свобода  чи  Смерть!



   Щиро  вітаю  всіх  з  Днем  Незалежності!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359514
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Тамара Шкіндер

На поріг іде пора весільна

Обважніли  яблуневі  віти,
Соком  наливаються  плоди.
Загорта  в  сувій  доробки  літо,
Гей,  скоріш  до  осені,  свати!

Одягнула  вельон  наречена.
Мрій  дівочих  береже  цноту.
Буйний  вітре,  ноги  –  у  стремена!
Вдягне  осінь  збрую  золоту.

Склало  сонце  придане  у  скриню.
Зорями  розшиті  рушники.
Так  дбайливо  місячним  промінням
Верби-дружки  заплели  вінки...

На  поріг  іде  пора  весільна,
Богом  даний  благодатний  час
Сяйвом  із  небес  благоговійно,
Та  не  нам  з  тобою  …  Не  для  нас!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359456
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Віктор Ох

Двовірш про незалежність

Не  будем  згадувати  незалежність  всує!
Та  й  Незалежності  насправді  не  існує…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359521
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012


MC_Yorick

Хворі на Клуб Поезії

часом  мені  здається  що  це  не  клуб  поезії...  що  це  клуб  розбитих  сердець...  що  це  не  сайт  а  ...  сповідальня...  саме  так  сповідальня  для  душ  які  заплутались  у  світі  власних  мрій,  надій  і  сподівань...  в  двох  третинах  віршів  які  тут  додані  приховані  такі  емоції  і  почуття...  в  деяких  віршах  болю  і  переживань  куди  більше  ніж  слів  і  рим,  рідко  кому  вдається  вирватись  звідси...  це  не  клуб  поезії  -  це  лабіринт...  Звідси  йдуть...  але  дев,ять  з  десяти  повертаються  з  новими  ніками,  з  новими  Образами  -  за  новими  почуттями.  Окрема  тема  -  фотоальбоми  авторів  -  вже  навіть  йшлося  щоб  заборонити  їх  -  лише  одне  фото  кожному  автору...  але  скільки  натхнення  дарують  ті  фотоальбоми  -  а  ВАМ  мабуть  взагалі  видалився  б  без  фотоальбомів    :D,  є  безліч  користувачів  які  вважають,  що  фото  необов,язкове  -  і  це  теж  приваблює  -  розкрити  секрет  -  хто  ж  по  тоой  бік  екрану...  я  думаю  більшість  з  тих  хто  прочитає  це  погодяться  що  за  кількістю  фліртів,  відвертостей  і  емоцій,  а  то  і  пристрасті  і  божевілля  такі  гранди  як  Контакт  і  Однокашники  "відпочивають"  -  ніде  більше  не  можна  заручитись  такою  підтримкою  і  таким  розумінням  як  тут,  в  середовищі  замріяних,  загублених  в  світі  емоцій,  ніхто  не  зрозуміє  так  як  може  зрозуміти  той  хто  пише...  і  не  важливо  що  пише,  вірші  чи  прозу,  картини  чи  пісні  -  всі  ми  жертви  творчості...  з  легкими  ознаками  графоманії...  Ми  хворі  на  Клуб  Поезії...  і  я  не  знаю  як  хто  а  я  лікуватись  і  не  збираюсь

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262282
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 24.08.2012


MC_Yorick

ДОБРОГО РАНКУ (текст + аудіо)

Прокидайся    країно    -    Доброго    ранку
 Досить    вам    уже    спати
 Прокидайтесь    Карпати
 Прокидайся    Хрещатик
 Київ    -    Доброго    ранку
 Ніч    забрала    вже    втому
 Прокидайся    Житомир
 Свому    куму    з    Пустомит
 Скажу    Доброго    ранку

 ПРИСПІВ!

 Доброго    ранку!    Доброго    ранку!
 Прокидайся    країно
 Доброго    ранку!
 Доброго    ранку!    Доброго    ранку!
 Прокидайся    країно
 Доброго    ранку!

 Прокидайся    країно    -    Доброго    ранку
 Прокидайся    Полтава
 Онде    сонце    вже    встало
 Є    радіти    підстава
 Час    для    доброго    ранку
 Якщо    сон    і    ще    десь    є
 Ну    наприклад    в    Одесі
 То    будильник    знайдеться
 Й    крикне    Доброго    ранку!


 ПРИСПІВ!

 Доброго    ранку!    Доброго    ранку!
 Прокидайся    країно
 Доброго    ранку!
 Доброго    ранку!    Доброго    ранку!
 Прокидайся    країно
 Доброго    ранку!

 Прокидайся    країно!    Доброго    ранку
 Місто    Харків    й    Полтава    
 Ви    чому    ще    не    встали?
 А    на    кухні    вже    кава
 Пахне...    Доброго    ранку
 І    від    Сум    до    Дніпра
 Всім    вставати    пора
 Бо    по    радіо    гра
 Пісня    Доброго    ранку

 ПРИСПІВ!

 Доброго    ранку!    Доброго    ранку!
 Прокидайся    країно
 Доброго    ранку!
 Доброго    ранку!    Доброго    ранку!
 Прокидайся    країно
 Доброго    ранку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359555
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Тамара Шкіндер

"Незалежність"

Незалежність  -  вершина  цинізму...
Рве  останню  сорочку  вдада.
Переломаний  промінь  крізь  призму  -
Де,  й  у  кого  шукати  раду?

Незалежність  -  одвічная  мрія
Геть  спаплюжена  ,  розіп"ята.
Гола  правда  -  пройшла  ейфорія.
Чи  ж  за  це  ти  боровся,  Брате?

Перше  місце    із  алкоголізму,
Ну  а  друге  -  навмисні  вбивства,
(СНІД  влаштовує  вкотрена  тризну).
По  зарплаті  ж  -  останні  чисто...

Вже  не  вистачить  пальчиків  знову
Рахувати  наші  "здобутки".
Скоро  в  скриню  сховаємо  мову...
Олігархам    -  збільшим  прибутки.

Яничарів  зухвалий  супротив
Ллє  на  млин  вщент  прогнилий  воду.
Тож  борімося,  щоб  подолати
Незалежність  влади  й  народу!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276270
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 24.08.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 45 (MERSEDES, Ліоліна)

MERSEDES

     Без  тебе  так  сумно...

 Без  тебе  так  сумно,  без  тебе  так  сумно  мені!
 А  серце  так  плаче,  а  серце  так  плаче  всі  дні...
 Ти  зрадив  кохання,  ти  зрадив  кохання  -  пішов,
 Мабуть  собі  кращу,  мабуть  собі  кращу  знайшов...

 За  вікнами  осінь,  за  вікнами  осінь  шумить,
 Вона  нагадає,  вона  нагадає  ту  мить.
 Були  ми  щасливі,  були  ми  щасливі  всі  дні,
 Ти  ніс  ніжне  щастя,  ти  ніс  ніжне  щастя  мені...

 Тепер  ти  далеко.  Тепер  ти  далеко  -  нема,
 Торкається  серця,  торкається  серця  зима.
 Та  я  буду  сильна,  та  я  буду  сильна,  кажу,
 Я  наше  кохання  навік  у  душі  збережу...


========================


   Ліоліна

       Щось  шепотів  в  осінь  одягнений  ліс

 Ти  не  проси  мене,  ти  не  проси  мене,  ні,
 Щоб  я  забула  про  ті  чарівні  вечори.
 Як  я  караюся,  що  не  вдалося  мені
 Їх  зберегти.  Не  поміг  мені  вітер  з  гори.

 Не  забарилася  осінь,  ця  пані  смішна.
 Думає,  що  ми  –  удвох,  як  тоді,  як  тоді.
 Вже  разом  з  вітром  з  гори  виповзає  зима.
 Зараз  же  –  дощ,  по  камінню  –  краплинок  потік.

 Чи  то  краплини  з  дощу,  чи  то,  може,  сльоза
 Якось  зронилася,  вітер  під  гору  заніс.
 Разом  з  дощем  і  мій  смуток  щеза.  Так,  щеза.
 Щось  шепотів  тільки  в  осінь  одягнений  ліс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359527
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Ліоліна

Фіолетові айстри для мами

Фіолетові  айстри  сьогодні  принесла
Своїй  мамі  старенькій,  як  осені  подих.
Та  ще  осені  ранньої,  ще  миле  серце
Не  було  у  зажурі,  що  осінь  приходить.

Обійняли  ці  квіти  її  руки  рідні.
Пелюстки  фіолетові  ніжні,  тендітні,
Бо  ще  сяяли  шати  зелені  і  срібні
Не  жаркого,  та  все  ж  таки  в  серпні  ще  літа.

Ці  усміхнені  айстри  –  як  давній  той  спогад
Про  життя,  що  пішло  вже  за  обрій,  за  межі,
Де  лишилися  дім,  чоловік,  його  погляд,
Що  тепер  разом  з  айстрами  з  саду  –  у  серці.

Та  зажурені  очі  засяяли  світлом,
Як  побачила  квіти,  що  любить,  як  небо.
Хай  радіє  матуся  любові  і  літу.
Їй  тепло  моє  й  квіти  так  треба,  так  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359299
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Luchina

Полюси

Станом  душі  -  на  південь,
передчуттям  -  на  схід.  
Втечею  у  деінде,
але  в  собі...  страхи  -

діти  малюють  чорним,
зрілі  будують  щит.
Тільки  як  світло  горнем,
будемо  ним  світить.

Крига  пливе  на  північ,
західно  -  голоси.  
Всі  перед  Богом  рівні,
Різними  –  полюси…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356776
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Леся Геник

Зрікаюся…

Зрікаюся  осінніх  пустослів,
Згорілих  у  зневірі  падолистів...
Лише  б  мене  Ти,  Господи,  зустрів,
У  цьому  зачарованому  місті!

У  скверах  цих,  де  топчеться  пітьма,
Щоб  Ти  подав  мені  зненацька  руку,
Допоки  ще  на  за́стінках  зима
Невидимо  малює  білу  муку...

Лише  б  душа  почула  тихий  глас  -
Любові  неземної  срібнокрилля.
І  звідкись  раптом  винісся  пегас,
Коли,  по  вінця  зранена  безсиллям,

Брестиму  наодинці  в  ехо  днів  -
Золу  чужого  сонячного  неба...
Зрікаюся  осінніх  пустослів
І  йду  у  даль  з  надією  на  Тебе...
(22.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Ліоліна

Вивчу мову гагаузьку

Я  –  не  трибун,  не  критик,  не  політик,
Не  Цицерон  –  ще  «перли»  з  моїх  вуст
Не  здумали  у  простір  полетіти,
І  не  акула  я  пера,  як  Прус.

Та  я  кричу  –  і  сором  не  здолає
Мене,  слабку,  бо  слабкість  вже  пройшла:  -
В  моїй  країні,  в  ріднім  милім  краї
Настала  дивна  (чи  дурна?)  пора.

Піду  я  вивчу  мову  гагаузьку.
(Мо”,  документ  мені  на  ній  пришлють?)
До  стелі  –  словників,  і  труд  –  не  людський
Всі  мови  світу  вивчити.  Та  ж  лють

Охоплює,  що  мова  ця  -  «теляча»,
Затерта,  ніби  це  –  жупан,  до  дір.
Я  з  нею  народилася!  І  плачу,
Так  плачу,  що  порушився  мій  зір.

Піду  до  лікаря,  хай  окуляри
Пропише,  щоби  врешті  я  змогла
Читати  й  зрозуміти  (чи  ж  нездара?)
Те,  що  спада  з  «високого  пера».

Земля  -  велична,  горда,  неділима.
Не  треба  більш  бездарних  тих  ідей.
Бо  мова  має  бути  лиш  єдина,
Щоб  об”єднала  всіх  своїх  людей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359109
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Віталій Назарук

З днем народження «Борода»

У  мене,  друже,  також  борода,
По  формі,  як  і  в  тебе,  однакова,
Лише  її  покрила  сивина…
Є  спільним  ще  у  нас,  напевно,  слово.
Як  брата  кровного,  вітаю  від  душі,
З  цим  днем,  як  ти  на  світ  з’явився,
Напевно  з  того  часу  ти  не  брився,
Що  всі  тебе  назвали  –  «БОРОДА»!
Я  небагато  зустрічав  людей,
Які  так  ревно  люблять  Україну
І  бережуть,  як  матінку  єдину,
І  не  шкодують  рук,  ані  грудей,
Щоб  в  час  буремний  взятись  за  меча
І  захистити,  коли  треба  буде,
І  хай  тоді  побачать  наші  люди,
Що  в  них  є  син,  що  зветься  «Борода».
Пиши,  твори  і  будь  самим  собою,
І  не  давай  своїй  душі  спокою,
Запам’ятай,  що  той  іде  до  бою
У    кого  в  грудях  чиста  є  душа!

Вітаю,  друже!!!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359102
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Борода

ПАРАД ЗРАД

Дождалася,  ненько,  від  діток  подяки
за  те,  що  на  світ  їх  колись  привела,  
що  їх  рятувала  прихованим  злаком,
як  груди  штиками  колола  орда.
Дожилася,  рідна,  що  власнії  діти,
яких,  як  кровинку  свою,  берегла,
слугують  чужинцю,  марудять  цим  світом
і  мову  твою  роздягли  догола.
Вдягнули  в  лахміття,  накинули  зашморг,
в  чужих  одностроях  на  страту  ведуть,
на  груди  вчепили  знущальницькі  гасла
про  мовні  засади  і  митний  союз.
Продалися  тим,  від  яких  рятувала,
які  їх  батьків  убивали  й  дідів,
тепер  же  по  черзі  кричать:  "Відрікаюсь!"
на  мові  чужій  і  з  чужинських  рядів.
Парад  віроломства  від  міста  до  міста,
а  ти  серед  площі  стоїш,  як  Пречиста,
у  свій  день  народження  в  зради  намисті
і  мову  від  них  затуляєш  грудьми.
Чи  вб"ють  і  тебе,  розірвуть,  пошматують,
вони  ж  бо  глухі  і  нешасні  не  чують
як  ворог  крокує  по  предків  кістках...
Чи  то  божевілля,  чи  то  рабський  страх  -
повз  тебе  і  мову  проходить  парад.
Парад  зрад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359091
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Адель Станіславська

Так айстро-чорнобривцево в саду

Так  айстро-чорнобривцево  в  саду  
гойдає  дні  свої  останні  літо...  
І  все  у  ньому  чинно,  до  ладу,  
і  неба  просинь,  сонечко  і  вітер,  
що  лагідно,  мов  дотиком  руки  
дбайливої  торкається  волосся,  
цілунком  пустотливим  до  щоки.  
І  ми,  мов  діти  днем  погожим,  босі,  
усміхнені  і  радісно-хмільні  
колишемось  на  гойдалці  благенькій.  
Вбираєм  пахощі  погідно-осяйні  
і  щирий  усміх  лагідної  неньки,  
і  мірне  "жу"  бджолиної  рідні,  
що  поряд  нас  снує  собі  невтомно.  
І  лине  день  до  сну...  
В  наступні  дні  
так  швидко,  
так  нестримно,  
карколомно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359057
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Леся Геник

Хмільне…

Коли  тремким  теплом  вино  по  тілу,
Коли  думки  клубочком  видним  ледь  -
Душа  береться  згоювати  віру,
Промінчик  світла  на  протухлу  твердь...

І  небо,  ніби,  просуває  хмари
В  куток  далекий  -  не  узріти  б  край!
Єство  береться  злагодою  марить,
Допоки  плівка  тужить  глухо  "Скай"...

І  межи  пальці  жебоніють  ноти,
Вбираючи  у  себе  вогко  сіль.
Хоча  б  на  мить  не  думається  "хто  ти",
Коли  вином  по  тілу  теплий  хміль...
(19.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359043
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 22.08.2012


євген уткін

Заради Батьківщини

Слова  сікли  мов  кулі  у  бою
Бандитам  тюрми!Годі    їх  терпіти
Гарант  не  впоравсь  зі  злочинним  світом
Зневіру  принесла  нам  «Леді  Ю»

Гірке  розчарування  від  тих  слів
Бо  тягнуть  воза    хто  з  води  –  хто  в  воду
Керманичі  ніяк  не  знайдуть  згоду  
І  так  завжди  на  протязі  віків

Навпіл  образа  душу  розрива
Слова  солодкі  зазвичай  омана
Ми  ж  знаємо,  що  три  гетьмана
Потрібно  там  де  українця  два

Оранжевий  скінчився  марафон.
«Шановні  друзі»  паряться  на  нарах,
Це  правда  гірше,  краще  б    на  Канарах
Та  пізно.  Шлях  закрито  в  закордон.

Чом    ми  із  вами  злидні  й  бідарі?
Бо  живемо  в  незгоді  та  розбраті
Жирують  хтиві,  ситі  та  пихаті
Глухі,  черстві  й  бездушні  владарі.

На  краще  не  діждемо  перемін
Як  будем    скиглить,  нидіти,  чекати.
В  набат  давно  вже  треба  калатати  
Щоби  пасивних  розбудив  той  дзвін.

Бо  вже  шматують  наш  народ  на  два
Біло-блакитні,  сірі,  жовто-сині
Їм  не  болить,  що  горе  в  Україні  –
Брудна  політика,  брудні  слова.

Тому  зусюди  їм  лише  хула.
Заради  батьківщини  знайдіть  згоду
Служіть  не  долару  –  служіть  народу
Тоді  вам  буде  шана  і  хвала.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359036
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Ліоліна

Пані - кінь

А  я  своїм  дітям  –  і  батько,  і  мати,
Я,  волею  долі  –  обидва  батьки.
І  бУло  би  добре  до  смерті  не  знати,
Як  муляють  бік  чоловічі  кістки,

Хоч  я  –  у  спідниці  (та  іноді  й  в  штанцях).
Як  кінь,  я  скачу  без  підков  і  сідла.
І  десять  разів  в  день,  а  може,  і  двадцять
Я  гирі  тягаю  (і  як  я  змогла?).

О,  ця  бізнес  –  леді,  мадам,  а  чи  пані,
Із  ранку  й  до  вечора  –  дикий  галоп.
Ще  –  біг  зі  стрибками,  в  болото  пірнання.
О  ні,  не  давай  собі,  мила,  зарок,
 
Що  буду  я  жінка  –  підбори  високі,
Тихенька  хода  і  стрункесенький  стан.
Та  хай  йому,  вже  ті  щоденні  зароки,
То  –  завжди  в  самій  собі  хитрий  обман.

Та  ні:    стан  –  стрункенький  й  підбори  –  високі,
Та  повагом  плентатись  часу  нема.
І  знову  –  алюром,  а  потім  –  галопом,
Як  сон,  пролітають  весна  і  …  зима.

І  знову  –  вперед.  До  вершин  сподівання,
До  самих  високих  вершин,  йо-ма-йо!
Ну  все,  я  побігла,  бо  не  до  зітхання.
(Чому  ж  у  душі  так  бува  порожньО?).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358994
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Innessanew

Рецепт лише в розробці

Як  часто  квіти,  танці,  кава,
Прогулянки,  небес  заграва
Стають  помалу  посудом,  пранням,
Підгузниками,  слізним  неспанням,
Синцями,  випарами  вин,
І  вже  дорослі  і  донька,  і  син
Приходять  в  гості  зрідка,  бо  безсилі
Змінити  для  батьків  життєві  хвилі...
Чи  зможе  хто  сказать  -  як  так  стається,
Що  романтичність,  ніжність  розіб'ється,
Зів'яне,  наче  первоцвіт,  за  мить,
А  далі,  кажуть,  треба  знову  жить!
А  як?  Зібравши  потемки  убиті
Надії,  мрії  та  в  дрібному  ситі
Просіять  борошнО  гірке  життя,
І,  замісивши  тісто  до  пуття,
Смачного  щастя  з  нього  напекти?
Як  вдасться  -  запрошу  усіх  прийти
На  чай  з  тим  печивом  в  коробці,
Та,  поки  що,  рецепт  лише  в  розробці.

Навіяне  твором  Ліоліни  "Пані-кінь"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359113
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Мазур Наталя

Ты куришь

Ответ  на  комментарий  golod00x  к  стиху  "Кава  без  цукру"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345869

Ты  куришь  «Winston»,  попивая  виски.
Один  глоток  остался,  вот  облом…
А  я  ушла  сегодня  по-английски,
Покинув  бедный,  неуютный  дом.
Ты  грустно  улыбаешься.  Спокойно
Нажав  на  «Enter»  ждешь,  когда  письмо
Отправится.  И  в  тишине  невольно
Припоминаешь  все…  Как  повезло
Вчера  на  сайте  встретиться  со  мною.
On  line  была  я.  Ты  хотел  on  love,
И  наши  чувства  океанскою  волною
Накрыли  нас…  Ну  а  потом  читал
Ты  мне  Варлена,  Валери,  Бодлера,
Под  регги,  ска,  рокстеди  и  дансхолл.
Зачем-то  клялся  честью  офицера,
Роняя  пепел  сигарет  на  стол.
Ты  был  в  ударе.  Ночь  была  безумной!
А  кофе  –  горьким…  Но  вся  сладость  в  том,
Что  где-то  есть  дорога  ночью  лунной
В  убогий,  неуютный,  но  твой  дом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358809
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 21.08.2012


Інна Серьогіна

Покаянное

Не  обвиняй  и  не  суди,
Я  виноват,  я  знаю  это.
В  моей  запущенной  груди
Рыдает  слякотное  лето.
Не  обвиняй  и  не  суди.

Не  уходи,  не  покидай,
Все  уничтожил.  Дай  построю.
Прощенье    вымолить  мне  дай.
Хоть  знаю,  этого  не  стою,
Не  уходи,  не  покидай.

Не  упрекай  в  своих  стихах,
Наказан  я  самим  собою.
Что  я  запутался  в  грехах,
Не  спорил  с  подлою  судьбою
Не  упрекай  в  своих  стихах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358679
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 21.08.2012


Адель Станіславська

Як прикро

Як  прикро  піддаватись  почуттям,
що  кличуть  на  відвертість  самозгубну,
щоб  потім  опинитись  між  сміттям,
вродивши  сю  дитину  позашлюбну  -
Довіру...  Се  безпомічне  байстря,
що  буде  йти  і  доленьку  шукати
в  лукавства,  вклякле,  мов  до  вівтаря
просити  милості,  а  ні,  то  страти...
Аби  не  мучитись  від  болю  і  зневаг,
що  наче  рій  осиний  пообсіли,
допоки  не  зотліє  в  сивий  прах,  
відкинута  любов  і  віра,  й  сила...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358642
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 21.08.2012


Тетяна Луківська

Роками щастя я перебираю…

Паленіє  зело  у  затишку  літа,
Барвиться  в  промінні    даллю    небокрай.
Вмощується  давнє  в  душу  сумовито    
І  твоє    прохання  -  "Ти  мене    чекай!"
Плаче  горобина  гронами-  плодами,
У  дощах  вмиває  і  мою  сльозу.
Може,  це  так  долю  заплело  роками
Чи  я  випадково    забрела  в  чужу?
Тільки  й  залишився  голос  у  прощанні
-  Я  вернусь,  вернуся!  -  В  серці  так  щемить...
Де  ж  ти  мій  коханий?  І  кому  востаннє
Обіцяв    любити  вічність,  а  не  мить.
Літо  вкотре  поспіль  відкошує  жито,
Квіти  обіймають  мою  сумоту.
Самотність  жіноча  у  щодень  прошита...
Проводжає    барви  -  в  осінь  золоту.
Жовто-багрянистим  застелю  я  листям  
Всі  стежки,  де  зустріч  нашою  була.
Літо  догоряє...  осінь  йде  в  обійстя...
Вимріяне  щастя    я  не  вберегла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355003
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 20.08.2012


Леся Геник

До осені…

Самотня  така,  наче  осінь  оця,  що  назустріч.
Така  ж  безпорадна  у  по́ру  дощів  за  вікном.
На  серці  -  мелодії  тихі,  вже  майже  беззвучні,
Незримо  до  ніг  опадають  забутим  листком...

Так  треба.  Я  знаю!  Я  знаю,  що  Божа  то  воля  -
Долати  в  собІ  жовтострунну  зажуру-печаль.
Та  плаче  гітара  отим  безкінечним  "фа-соль-ля",
Допоки  на  стрічу  до  осені  йду  десь  удаль...
(16.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358604
дата надходження 19.08.2012
дата закладки 20.08.2012


Тетяна Луківська

А у часі… вже осінь

Золотить  верховіттями  осінь,
Сивиною  торкнувшись  чола.
Відзеркалює    вереса  просинь,
А  учора  ж  весна    ще  була..?
Йшло  цибато  ромашкою  літо,
Зазирало  волошкою  в  світ,
Набиралося  силою      в  квітах,
Приміряло  трояндовий  цвіт.
Плюскотіло    у  синьому  плесі,
Очерет  зашептало    у  сон…
Прокотилось  в  такому  піднессі!
І    в  осінній  прибралося    тон.  
Зажовтіло  навколо…Схилилась
У  подяці    уклінно  літам.
Ну,  чому  вже  чоло  засріблилось?
Я  ще  тут,  а  роки  уже  там.
Не  жури  мене,  осене  мила,
Ще  не  всі  написала  вірші.
Прихилила  б  я  небо  щасливо
Та  захмарене  через  дощі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356854
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 20.08.2012


Тетяна Луківська

Подаруй назавжди мені літо…

Подаруй  назавждИ  мені  літо,  
Наше  там  залишилося  диво.
І  з  любов*ю  засіяні  квіти,
Де    кохання  зі  щастям  бродило.
Зазирало  у  небо  крилате,
Прилягало  на  травах  без  спину.
І  щодень    у  душі  було  свято…
Я  так  вдячна  за  кожну  хвилину.
Подаруй  назавжди  мені  літо,
Хай  висушує  осені  сльози.
А  дощі,  умиваючи  віти,
Усміхатися  зорями  зможуть.
На  осонні  весь  смуток  розвіє,
І  теплом  доторкнеться  пестливо.
Чи  ж  повірити  в  зраду  посмію..?
Уміхнуся  веселкою  в  зливу!
Подаруй  назавжди  мені  літо,
Лише  тут  залишаюсь  щаслива.
Я  останні  зберу  наші    квіти,
Де  самотність  іще  не  ходила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356045
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 20.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2012


Борода

Сьогодення

Поховалися  зорі,  мовчазно  принишкли  у  плавнях,
небокрай,  ніби  ватра,  тремтить  в  багряниці  вогнів
знахабніле  Учора  стоптало,  спотворило  Давнє
і  на  вранішнє  Завтра  по-хижому  зирка  з-під  брів.

Сьогодення  залізло  в  густу  трясовину  неправди,
по  коліна  застрягло,  карається,  наче  сліпе.
Повертатися  пізно  -  в  ногах  ходять  кублами  гади,
на  вуста  його  спраглі  чортовиння  пов"язку  плете.

Рятівний  острівець  непокори  й  здорового  глузду
он  ясніє  на  фоні  заграв-відголосків  біди.
Дотягнись  накінець,  зак  його  не  зробили,  як  Тузлу,
лиш  пустим  передзвоном  в  обіймах  чужої  води.

Чуєш,  Нині,  вставай!  Аби  вранці  всміхнулися  зорі,
аби  Давнє  й  Святе  сполоскати  в  росі  з  чебрецем,
щоб  горів  небокрай  і  купався  в  пшеничному  морі,
щоби  Завтра  за  те  не  ховало  від  Завше  лице.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358472
дата надходження 19.08.2012
дата закладки 19.08.2012


Леся Геник

КУЛЬБАБОНЬЦІ…

(Наталочці  Данилюк)
***
Кульбабонька  у  небі  розцвіла!
Сріблясте  неозоре  павутиння...
І  ловить  серце  спраглено  слова,
І  сонце  улягається  на  тиння

Тремтливих  душ,  що  у  долоньки  зір
Збирають  щиро  цвіту  намистини.
Налюбленим  акордом  на  папір
Чуття  жіночі  -  сяйво  тополине.

В  мереживі  осіннього  тепла,
Де  янголи  земного  безневиння,
Кульбабонька  небесна  розцвіла
Сріблястим  неозорим  павутинням...
(18.08.12)

******
Сьогодні  (18  серпня)  у  світлиці  обласної    
газети  «Галичина»  несподівано  було  тепло  
і  так    світло…  То  ж  розцвітали  сонячні  кульбабки  
чарівливого  дійства  і  пучками-промінчиками  
чистоджерельних  образів  лилася  неймовірна  
Поезія  у  серця  зачудованих  гостей...
Отож,  сьогодні  відбулася  презентація  першої  збірочки  
талановитої  прикарпатської  поетеси  Наталочки  Данилюк  
(oduvan4ik)  «Та  жінка,  що  навпроти  у  вікні…».  І  хоча  
лірична  героїня,  що  так  жіночно  постала  у  тому  
неохопному  вікні  майстерного  слова,  насправді  сумовита,  
та  в  презентаційному  залі    лилося  справжньо-небесне  
світло  і  простилалася  оаза  всепоглинаючого  душевного  
тепла.
Дай  Боже,  Наталочці  сили,    Натхнення  і  тільки  сонячного  
цвіту  у  долоньках  життя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358360
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 19.08.2012


Інна Серьогіна

Зі СПАСОМ всіх вітаю, друзі!!!

Зі    святом  всіх    вітаю,  любі!!!
Нехай  у  нашім  з  вами  клубі
Царить  повага  і  тепло,
І  щоби  затишно  було
Творити,  думкою  ділитись,
Не  заздрити  і  не  сваритись,
Щоб  не  бажалось,  не  моглось
Чорнити  з  відчаю  когось,
Брехати,    не  моргнувши  оком,
Чи  вбити  словом  ненароком,
Разом  добром  засієм  світ!
Вірші,  відправлені  в  політ,
Нехай  летять  до  сонця  й  днями,
Заплутавшись  між  промінцями,
Підсилять  сонячне  тепло,
Творімо  ж  людям  на  добро!
Незламної  бажаю  віри,
Любові,  вірності,  довіри!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358476
дата надходження 19.08.2012
дата закладки 19.08.2012


Інна Серьогіна

Мыльное счастье

Кофе  в  постель  и  цветы  на  подносе,
Два  круассана  с  клубникой  внутри,
Тройку  буклетов  с  улыбкою  бросив,
Мол,  наслаждайся,  лежи  и  смотри.

Пью,  выбираю...  Заморье,  прекрасье:  
Замки  шикарные  и  терема…
Праздник  фантазии,  мыльное  счастье,
Жаль,  но  устроила  утром  сама.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358299
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 18.08.2012


Лілія Ніколаєнко

Не їли яблук ми із рук Венери…

Не  їли  яблук  ми  із  рук  Венери  –
Їх  почавили  на  пакетний  сік.
Забули  про  пристойність  і  манери,
І  страх  розплати  так  підступно  зник.

Сусідські  яблука  ми  їли  кислі,
Такі  ж,  як  недозріла  та  любов.
Під  ганком,  від  байдужості  обвислим,
Ми  слухали  пісні  зловіщих  сов.

Зливали  в  давні  амфори  провини,
І  розбивали  статуї  табу.
Не  пили  меду  –  лиш  дешеві  вина,
У  небі  пасли  золотий  табун.

Ставали  вранці  яблука  гнилими,
Як  і  слова,  що  чула  тільки  ніч.
Коханці  розлучалися  чужими,
Венера  ж  забавлялась  –  в  тому  й  річ…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358212
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 18.08.2012


Мазур Наталя

Романс "Не торопи, судьба" (Автор музыки Виктор Охрименко)

Не  торопи,  судьба!  Не  торопи...
По  жизни,  как  по  лезвию  кинжала,
Всегда  вдогонку  за  тобой  бежала.
Не  торопи,  судьба,  не  торопи...

Позволь,  прошу,  пока  не  вышел  срок,
Перевести  дыхание  и  мысли,
Замедлить  бег  свой  по  спирали  жизни.
Позволь,  прошу,  пока  не  вышел  срок.

Дай  мне,  судьба,  еще  подняться  ввысь
И,  ощутив  свободу  и  пространство,
Даруй  поверить  в  это  постоянство.
Дай  мне,  судьба,  еще  подняться  ввысь.

Чтоб  не  померкнул  свет  в  моей  душе,
Не  отнимай  любовь,  надежду,  веру!
Дай  нежностью  наполниться  сверх  меры,
Чтоб  не  померкнул  свет  в  моей  душе.

Дай  счастья  мне  испить  еще  глоток:
Любимых  губ  касаться  на  рассвете,
Быть  для  него  единственной  на  свете!
Дай  счастья  мне  испить  еще  глоток.

17.08.2012г.  17:30

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358177
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 17.08.2012


Наталка Янушевич

розстріляний з'їзд кобзарів

Непрохана  зима.  Мовчать  дерева  голі.

По  скринях  -  голоси,  по  людях  –  тихий  зойк.

Вмирає  пісні  плоть,  загорнута  у  горло,

І  рвуться  нерви  струн.  І  нищиться  зв’язок.

А  поки  кобзарі  укупі  безборонно,

Поповнюють  архів,  готують  товарняк.

В  нажаханих  дерев  за  ніч  сивіють  скроні,

Бо  тягнеться  уздовж  траншея,  мов  с-труна.

І  моторошно  так,  що  дихати  несила…

Задобрили  бійці  порожні  шлунки  ям.

Та  ж  кобзи,  мов  жінки,під  серцем  тих  носили,

Хто  залишив  пісні  у  спадок  солов’ям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357930
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012


Ліоліна

Позарозумінне

А  хто  сказав  –  самотності  нема?
Вона  ніколи  не  зникала.  І  не  зникне.
Бува,  якесь  дивнюще  почуття  –
Любов  (його  так  називати  звикли)
Поманить  пальцем,  й  поготів.
Бува,  чіпляєшся  за  неї,  бо  хотів
Скупатися  в  ранкових  пелюстках  рожевих,
А  пелюстки  –  із  мертвого  паперу.
Попити  разом  кави.  Дивишся  –  не  з  тим
Ту  каву  замутили.  Тільки  дим
Лягає  від  колишніх  тих  пожеж.
Авжеж.
Родився  сам  і  помираєш  сам.
Старався  збудувати  з  кимсь  вігвам,
Де  там!
Хтось  поруч  пробіжить  –  так  гупа,
Що  закладає  просто  вуха.
А  хтось  затримається  трохи,
Поколупається  у  мозку,  як  в  гороху.
Й  піде  собі.  Із  повним  розумінням,
Що  виконав  свій  борг.  Насіння
Посіє  десь  комусь  для  чогось.  І  для  кого
Просив  ти  милості  і  прощення  у  Бога?
А  то  ілюзія  обійме  –  чисто  мама,
І  знов  на  двох  –  ранкова  кава.
Та  очі  ширше,  поруч  –  лиш  фантом,
Зігнутих  під  кутом  набір  стрибучих  хромосом.
І  знову  трагікомедіядрама.
Закрилась  брама.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357739
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012


Леся Геник

Літо відцвітає…

Літо  відцвітає.  Відцвітає  літо...
Темні  багряниці  вже  то  тут,  то  там.
Тулять  що  є  сили  споважнілі  віти
Плоду  наливного  пишнобокий  храм.

Небо  сивиною  запліта  волосся.
Благородний  смуток  ранки  застила,
Де  твоє  кохання,  що  не  відбуло́ся,
Ронить,  як  востаннє,  ро́сяні  слова...

І  твоя  надія  со́лодко  налита  -
Тремом  яблуневим  на  п’янких  устах...
Де  хмарин  осінніх  пустотлива  сви́та
Сонячно  блукає  в  бабиних  житах  -

Відцвітає  літо.  Літо  відцвітає...
На  платині  лісу  -  золотавий  шов.
Там  тебе  чекає,  може,  ще  й  чекає
Сіроока  мрія  -  ластівка-любов...
(15.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357743
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 16.08.2012


Лілія Ніколаєнко

Блазень королеви…

(напів-іронічна  драма)

Пройшовши  путь  від  Криму  і  до  Риму,
Втомившись,  він  забрів  у  пишний  сад  –
Король  трагі-комічних  пілігримів,
Без  війська,  без  країни,  і  без  лат…

В  саду  гуляла  королева  юна  -
Примітила  одразу  дивака.
Як  милості  великої  дарунок,
Його  своїм  паяцом  нарекла.

Та  виявилась  служба  гірше  смерті.
Бо  закохався  наш  печальний  мім.
Роздер  він  щоки  і  підшив  доверху,
Щоб  завжди  посміхатися  усім.

Отож  він  веселив  тепер  без  маски,
Радів,  а  на  душі  –  хоч  вовком  вий…
Ні  розумом  не  зупинявсь,  ні  часом
Тих  почуттів  болючий  буревій.

Що  не  кажи  –  а  він  всього  лиш  блазень,
Потішна  лялька  для  усіх  жива,
Нікому  не  подумалось  і  разу,
Що  біль  тяжкий  за  сміхом  він  ховав.

Невже  повік  судилось  бути  дурнем,
Ламати  роль  невдячну  і  лиху,
Прогаяти  життя  комічно-нудно,
І  так  і  не  знайти  свого  шляху?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357868
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 16.08.2012


Валя Савелюк

НА ЗЛАМІ

красиво  літо  
переходить  в  осінь:
неспішно…
непо́спіхом…
за  видноколом  
полоскочується  смішно
достиглим  соня-хом

ані  жалю,  ні  споминів  нема…

всіляке  коло  –
то  дрібно-дрібно
ламана
пряма…

16.08.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357897
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 16.08.2012


Інна Серьогіна

ПРИТЧА "У сліпо-глухо-німого душа не відчує Бога"

Молився  тихо  чоловік:
«Один    я,  Господи,    навік,
Поговори  зі  мною,  прошу,
Не  винесу  такую  ношу!»
І  заспівали  трави  в  лузі,
Пташиний  гамір  по  окрузі
Розносився  на  всі  боки,
Та  бідолаха,    навпаки,
Ще  з  більшим  відчаєм  кричав,
Не  чув  пташок,  не  помічав
Трави,  що  хлюпає  росою,
Благав:  «Поговори  зі  мною!»
Враз  шквал  вогню  і  небо  навпіл,
Загуркотіли  хмари  залпом!
Та  знов  не  розуміє  знак,
Сидить  і  плачеться  бідак:
«Дозволь  мені  тебе  уздріти,
До  скону  днів  буду  радіти!»
Зірки  засяяли  ясніше
Всміхнувся  місяць  ласкавіше…
Та  де  там,  не  звернув  уваги,
А  серце  додало  наснаги.
До  Бога  знов  звернувся  він,
Низенький  роблячи  уклін:
«Видіння  покажи!  О,  Боже,
Можливо,  це  хоч  допоможе
Мені  дізнатись,  що  ти  є!»
Всьому  весна  життя  дає  –  
Струмочку,  що  до  річки-мами
Спішить  травистими  лугами,
Веселій  бджілці-трудівниці,
Що  мед  несе  до  годівниці,
І  жовторотим  малюкам,
Які  пищать  то  тут,  то  там,
Чекаючи  на  черв’яка,  
Що  принесуть  із  далека…
Але  й  цього  не  помічав,
Усе  молив,  усе  кричав,
У  відчаї  стогнав  небога,
Благав  його  торкнутись  Бога,
Щоби  відчути  на  собі
Тепло  долоні  далебі.
Не  витримав,  спустивсь  Всевишній,
Коли  цвіли  медово  вишні.
Ніжнесенько  торкнувсь  плеча…
«Що  за  метелик  докуча!?»,
Змахнув  його  і  геть  пішов,
Так  відповіді  й  не  знайшов…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357578
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 16.08.2012


Дід Миколай

Березовий дощ

Стою  заворожений,  виросли  крила.  
Краса  неземна,  якось  тихо  в  гаю.
Солодка  печаль  почуття  мої  вкрила,
Неначе  я  справді  знаходжусь  в  раю.

 Кептарики  осінь  деревам  наділа,
Сховала  траву  під  березовий  дощ.
Опеньку  нахабі  сандалики    вділа,
Що  виліз  у  дуба  з  широких  холош.

 Всі  гами  і  радощі,  пестощі  світу,
ДивОгляд  цнотливий  з  довкіль  позвАла.
Переливами  див  з  глибини  первоцвіту,
Пянку  насолоду  в  бурштин  одягла.

 В  кептариках  вишила  Всесвіту  зорі,
Що  з  неба  попадали  їй  на  поріг.
Що  в  світі  найкраще  є  в  дивнім  узорі,
Зібрала  в  єдино  з  далеких  доріг.

 І  хмари    у    небі    якісь    безтілесні,
Така  благодать  лежить  там    в  далині:
Мо"  поряд  знаходяться  сили  небесні...
Так  легко  й  здаровано  дихать  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357556
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 16.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.08.2012


Інна Серьогіна

Плине річечка

Плине  річечка  скородниною,
Виполіскує  небокрай.
Не  швиди,  зажди,  павутиною
Срібнокосою  не  вкривай.
Дай  ще  вимолю,
Дай  ще  виплачу
Мій  прадавній  гріх  на  віку.
Хай  пробачиться,
Хай  розчиниться,
Перемелеться  на  муку.
Ким  була  тоді,  сотні  літ  тому,
Що  донині  маюся  за  гріхи?
Дасть  Бог,  виплачу,  
Коло  розірву,
Відмолю  свої  всі  страхи

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357181
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 14.08.2012


Леся Геник

Вчає́́́́не…

Я  Вам  ніколи  то́го  не  скажу́:
Як  запалили  в  серці  дивне  світло...
Про  те,  як  надвечір’ями  тужу
І  марю  небом,  і  сумую  вітром  -

Ні,  не  скажу́...  При  зустрічі  тремкій
Сховаю  очі  в  пазуху  мовчання  -
Не  видко  серця  і  не  чутно  мрій,
Де  світлячки  вчає́́́́ного  кохання.

Хоч  світло  те  вагує  за  межу!
Себе  в  собІ  долати,  мо’,  й  не  варто...
Та  все  одно  ніколи  не  скажу,
Хіба  що  здогадаєтеся  раптом...
(12.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356966
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 14.08.2012


Леся Геник

Тільки мить…

***
Висмикнула  спомину  стеблинку
Із  копиці  пам’яті  своєї  -
І  розквітли  в  серці  на  хвилинку
Пишнотілі  щастя  клекоцеї.

І  лелеки,  замість  відлітати,
Узяли́ся  лаштувати  гнізда!
Замість  осені  -  весна  до  хати,
Хмар  натомість  -  ясночолі  звізди...

Тільки  мить...  І  хруснула  небога,
Немічна  стеблинка,  наче  спиця.
Озирнулась:  а  довкруг  -  нічого,
Тільки  темна  вицвіла  копиця...
(13.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357140
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 14.08.2012


Інна Серьогіна

Заплакав серпень спозаранку

Заплакав  серпень  спозаранку,
Сердито  щось  собі  бурчить,
То  блисне  оком  крізь  фіранку,
То  вітром  віття  засучить.
То  тарабанить  навіжено
По  підвіконню,  по  дахах,
То  враз  всміхається  блаженно
Крізь  мокру  вату  в  небесах.
Мабуть  так  чинить  опір  дивно
Рудій  красуні  (певна  річ),
Що  гордо,  впевнено  і  чинно,
Мов  королева,  йде  навстріч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357122
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 13.08.2012


Лілія Ніколаєнко

Постмодернізм (жарт)

Постмодернізм  –  це,  кажуть,  зараз  модно.
Зануда-класик  лікті  хай  куса…)))
Писати  зараз  можна  як  завгодно,
Лиш  так,  як  ще  ніхто  не  написав.

Он  сонце  самоспалюється  в  дровах,
В  деревах,  тобто…  Ну,  а  мо`,  кипить!
Індус  шукає  святість  у  коровах,
А  сивий  Гете  ловить  класну  мить.)))

В  гардинах  замотавшись,  спить  натхнення,
Стрибає  вітер,  наче  горобець…
Якийсь  дивак  зірки  кладе  в  кишеню,
Під  Майкла  витанцьовує  стілець.)))

Писати  зараз  слід  по-чудернацьки,
І  вам  кричати  будуть  «браво!»  й  «біс!»
І  слава  упаде  на  вас  зненацька,
Нехай  живе  завжди  постмодернізм!))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356865
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 13.08.2012


Лілія Ніколаєнко

Коли мою любов вели на страту…

Коли  мою  любов  вели  на  страту
Підкупленої  долі  вартові,
Сліпими  пілігримами  блукати
Пішли  мої  думки  напівживі.

Який  земний  суддя  скасує  вирок,
Замінить  хоч  тюрмою  лютий  меч?
Щоб  животіти  голодно  і  сиро,
Але  любити…  І  жадати  втеч.  

І  кат,  до  справедливості  байдужий,
Не  піде  проти  волі  грізних  слів.
А,  може,  ним  є  ти,  мій  милий  друже?  –
І  катом,  і  суддею  –  поготів!

До  плахи  ти  любов  повів  за  руку,
Щоб  до  кінця  не  знала  та  розлуки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357069
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 13.08.2012


Ліоліна

Шукати комети хвоста

Коли  тобі  трохи  за  двадцять.
Та  ще  не  долізло  до  ста,
Вже  знаєш,  що  марна  то  праця  –  
Шукати  комети  хвоста.
Вона  пролетіла  –  та  й  годі.
Красива  була  –  та  й  усе.
Згоріла,  хоч,  може,  в  городі
Хтось  з  неї  шматочка  знайде.
Колись  зі  свідомістю  разом
Піймати  удачу  за  хвіст
Хотілося.  Зась.  Іншим  часом.
І  знов  для  душі  –  строгий  піст.
Коли  та  свідомість  залежна
Від  правил,  законів,  ще  від…
Неспішно  вже  і  обережно
Шукаєш  одвічний  отвіт.
Коли  тобі  за  …дцять,  на  небі
Комети  хвоста  поза  тим
Шукаєш,  та  марно,  далебі,-
Хвоста  там  нема,  тільки  дим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356926
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2012


Інна Серьогіна

Пробачте нас, мами!

Життя  своє  рахуємо  роками
І  кілометрами  проторені  шляхи.
А  в  чому  зміряти  любов  до  мами
І  перед  нею  скоєні  гріхи?

Нема  стандартів  почуття  любові,
Та  від  народження  міцна  незрима  нить
І  внутрішній  наш  голос  -  голос  крові
У  кожному  по-своєму  бринить.

Усі  ми  перед  мамами  в  провині:
Хтось  неувагою,  хтось  словом  завинив…
Сини  і  дочки  повсякчас  повинні
Пробачення  просити  в  матерів.

Без  лицемірства,  мов  перед  святими,
Зі    щирим  серцем,  без  вагання  і  прикрас,
Схилитись  у  поклоні  перед  ними.
Пробачить  мама  кожного  із  нас.

Чи  будуть  діти    добрими  із  нами,
Чи  гріх  повернеться  в  відношенні  до  нас,
(Бо  ми  –  це  приклад    ставлення  до  мами)  –  
Життя  покаже  і  покаже  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339437
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 12.08.2012


Ліоліна

И снова – в бой

В  этот  раз  –  с  экраном.

Все  хают  телевиденье  –  атас!
Давай  уничтожать  его  как  класс.
Ведь  там  царят  «порнуха»  и  разврат,
Ведь  там  с  экрана  «брешет»  депутат.
А  дети  -  то  что  смотрят,  ой-ой-ой.
Что  видят?  Телевидению  –  бой!
Но  выбор  есть!
Однако  же,  беда  –
Мы  хаем  все  и  вся,  везде,  всегда.
Нам  не  давай  дышать,  и  есть,  и  спать,
Когда  хотим  мы  покритиковать.
А  свинтус  грязь  найдет  всегда,  увы.
И,  как  бы  ни  были  светлы  умы,
Что  жаждут  просветить  «простой»  народ,
Народ  себе  всегда,  поверь,  найдет,
Что  интересно  для  ЕГО  души,
Хоть  запрети,  хоть  ты  его  души.
Не  телевиденье  –  беда,  а  лень.
Когда  ребенок  с  пультом  целый  день
Внимает  не  родителям,  отнюдь,
Ведь  папой  с  мамой  выбран  странный  путь.
Чтоб  дать  ребенку  пищу  для  ума,
Здесь  мама,  не  экран,  должна  сама
Ребенку  время,  душу  посвятить,
И,  несмышленого,  как  нужно,  просветить.
Пустая  то  затея  –  запрещать.
Нас  выбирают,  нам  и  выбирать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356859
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012


*ИРЕНА*

ОСЕННИЙ РОМАН

Так  волнующе-мило-приятно
Тебя  в  осени  вновь  повстречать.
Спешит  осень  в  узорах  печатных
Наш  роман  с  продолженьем  писать.

Золотится  багряная  россыпь,
Кроя  чувства  в  сердечках  листвы.
Ты  в  ладонях  мне  счастье  приносишь.
Вокруг  –  осень  лишь,  солнце  и  ты…

В  такт  мелодий  осеннего  сада
Напеваешь  свой  дивный  романс.
Я  купаюсь  в  огнях  листопада.
Осень  –  наш  удивительный  шанс.

Тонко  чувствуя  нити  волнений,
Она  красок  плеснула  в  сюжет.
Полон  жгучих  минут-восхищений
Наш  оранжевой  страсти  дуэт.

Не  беда,  что  шлем  реже  приветы,
Что  порой  наседает  туман.
Белым  инеем  поздних  рассветов
Пишет  осень  наш  вечный  роман.      

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11208117088

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356698
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 12.08.2012


Борода

Про ГМО, клонів і передвиборчу кампанію

Який  непевний  час  у  нас  настав  -
генетика  уся  в  експериментах:
купуєш  яблуко,  а  в  нього  (Боже  збав!)  
щурячі,  вибачайте,  екскрименти.
Або  картопля,  наче  кавуни.
У  магазинах  ГМО,  як  гною,
і  масло  роблять  навіть  із  води,
колотять  гени  всі  поміж  собою.
А  ще  клонують  запахи  й  смаки
і  добавлять  в  те,  що  неїстивне,
чого  не  хочуть  їсти  й  хробаки,
а  ми  їмо,  як  те  самим  не  дивно.
Добрались  технології  й  до  душ
і  вже  шалено  там  експериментують,
аби  змішать  у  велетеньський  куш
всіх  виборців,  які  проголосують.
Яких  там  тільки  дослідів  нема  -
і  адмінтиск,  погрози,  вимагання,
для  непокірних  -  суд,  процес,  тюрма,
довірливим  -  порожнє  обіцяння.
У  того  бізнес  вкрали  у  суді,
а  іншого  до  смерті  залякали,
а  хто  ніяк  піддатись  не  хотів  -
зробили  ДТП  і  закопали.
Напутали  із  генами  вже  так
що  і  себе  забули  від  природи,
як  ті  папуги,  лиш  чекають  знак,
що  їм  дадуть  кремлівські  верховоди.
Батьківську  віру  продали  за  гріш,  
історію  у  найми  відрядили,
де  була  совість  -  непроглядна  пліш,
де  була  гідність  -  чорнота  могили.
Нещасні  клони  хижих  хазяїв
і  мову  вже  віддали  на  поталу,
і  імена  клонують  тих  воїв,
хто  в  бій  іде  за  правду  і  державу.
Яка  то  ницість,  уркаганний  стиль,
яка  зневага  до  свого  народу!  
Народе  мій,  нам  вистачить  зусиль,  
щоб  вивести  те  ГМО  з  городу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356603
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012


Лілія Ніколаєнко

Тарасе, батьку…

Тарасе,  батьку,  скільки  ще  чекати
Тієї  правди  змученій  землі?
Твоя  Вкраїна,  як  скорботна  мати,  
До  тебе  шле  тривоги  і  жалі…

Вже  півтора  століття  виглядає,
Тараса  із  засніжених  доріг,
Не  вірить  в  те,  що  він  вже  спочиває
Під  небом  рідним,  на  крутій  горі…

Вже  пам`ять  в  сивині,  а  плаче  мати,
Гукає  у  сльозах  йому  «вернись»…
Чи  буде  ще  такого  сина  мати,
Як  був  Тарас?  Чи  втішиться  колись?  

Він  –  вічний  в’язень,  але  серцем  вільний,
Вигнанцем  за  свободу  був  Тарас,
Його  життя  –  як  доля  України,
Що  здатись  не  хотіла  в  смутний  час.

Немов  осиротіла  Україна,
Занедбана  осміяна  земля…
В  душі  Тараса  ця  свята  руїна  –
Поет  на  неї  дивиться  здаля.

З  небес  високих  гірко  усміхнеться  –
Поколота,  розбита…  ледь  стоїть…
Чи  про  таку  він  мріяв  усім  серцем?
За  що  боровся  у  зловісну  мить?

Чи  були  марні  Тарасові  думи?
Бо  ж  забувають  вже  усе  добро,
Що  ніс  піснями  на  печальні  струни,
І  роблять  із  журби  його  порок…

Не  заплямовуйте  ім`я  Тараса!
Не  прославляйте  цим  ім`я  своє,
Бо  хто  –  не  грішний?  Не  безлика  маса
Ми,  українці,  в  нас  герої  є!

Ми  не  раби,  не  маса  ми  безлика,
Не  забуваймо  світлих  тих  надій,
Бо  МИ  –  є  світло,  ми  народ  великий,
Ми  гідні  жити  на  землі  своїй!

Тарасе  вічний,  славний  наш  соколе,
Верни  надію  втрачену  серцям,
Хай  твоя  мрія  не  помре  ніколи,
А  стане  світлом  і  знаменом  нам!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238803
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 11.08.2012


Леся Геник

Загойдую тебе, лиха годино…

***
Загойдую  тебе,  лиха́  годино,
Щоб  спала  добре  -  як  у  тиху  ніч,
Щоб  не  торкала  подиху  полинно,
Не  лізла  темним  розпачем  до  віч...

Вплітаю  колискову  молитовну
В  косу  своїх  сандалових  надій,
Щоб  світ  душі  зазнав  тебе  лиш  сонну
Коли  збунтує  не  бджолиний  рій...

Коли,  мов  хижа  птаха,  пронесеться
Здуріла  доля  гучно  по  дахах  -
Щоб  не  стриножила  ти  мого  серця
На  вік  тоді,  годинонько  лиха́!
(10.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356541
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 11.08.2012


Наталя Данилюк

Пасує осені…

Обіднє  сонце  міряє  калюжі-
Яскраві  зблиски  поглядом  ловлю.
О,  як  пасує  осені  байдужість-
Як  хризантемам  холод  кришталю,

Коли  затихне  віхола  січнева
Поміж  пелюсток  білих,  наче  сніг.
Тремтливим  листом  схлипують  дерева,
Мінорний  шурхіт  котиться  до  ніг.

Полоще  день  опущені  вітрила
У  тонкосрібних  косах  потічка,
Дрібне  пелюстя  осінь  обтрусила-
І  не  здригнулась  впевнена  рука.

Вже  в  прохолоду  озера-свічада
Багряним  листям  клен  зашурхотів.
О,  як  пасує  осені  ця  зрада-
Як  і  тобі  нещирість  почуттів!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356629
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012


Леся Геник

Пізні хризантеми

Так  пізно,  геть  нежданно  зацвіли  
У  серці  жінки  білі  хризантеми...
На  битий  шлях  здурілої  х  ули  
В  спідницях  темних  вибігли  марени  -

І  задзвеніло  битим  у  шибках,
І  загуділо  шершнями  на  рамах...
Відьо́мський  ша́баш!  На  тонких  руках  -
Кайданки  осуду  в  тернових  ранах...

А  хризантеми,  знай  собі,  цвітуть
І  спрагло  п’ють  засмолене  проміння...
Кохати  -  то  ж  найглибша  жінки  суть,
Кохана  -  найжаданіше  прозріння!

І  хай  ревуть  у  стійлах  голоси  -
Чи  їм  здолати  пелюсткові  треми,
Коли  у  серці  буйно  проросли
Пречисто-білі  дивні  хризантеми?..
(7.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356284
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 10.08.2012


Мазур Наталя

Не приеду

Ты  не  ведаешь,  я  вечерами
Умирала  в  тисках  одиночества,
Со  свечой  меж  двумя  зеркалами
Чуда  жаждала  или  пророчества…

Заклинала  тебя  небесами,
Зазывала  объятьями  нежными,
И  постель  застилала  шелками
На  двоих,  ожидая  с  надеждою.

Обречённо  бродила  вдоль  сада,
Что  судьба  уготовит,  не  ведая.
Но  однажды  в  тиши  листопада
Услыхала:  "К  тебе  не  приеду  я…"  

10.08.2012г.    18:50

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356379
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 10.08.2012


Борода

Таки рішились

Таки  рішились.І  зрадлИва  кров
не  зупинилась  у  мерзенних  венах,
не  зупинив  народу  гнів,  собор,
голодування,  Божа  анафема...
Таки  рішились.  За  цей  смертний  гріх
їх  прокленуть  чужі  і  власні  діти,
як  Справедливість  стане  понад  світом,
щоб  повернуть  Вкраїні  оберіг!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356268
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 10.08.2012


Борода

CПЕКА

Серпнева  ватра  досягла  зеніту,
Повітря  зашкварчало  перегріте.
Експресію  парні  і  урожаю  
Котив  Ярило  спраглим  небокраєм  -
Афористично  так  прощалось  літо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356238
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 10.08.2012


Андрій Яремко-Ярий

Пора вмирати, українці!

Пора  вмирати  браття  українці  -
Боротися  не  прагнете  ніяк.
Ви  безпросвітні  в  світі  чухраїнці:
Занадто  не  готові  до  атак.

Ви  і  вареники  готові  їсти
Та  хату  скраю  вирили  собі
Вам  завтра  землю  треба  буде  гризти  -
Забрали  мову,  заберуть  хліби!

Та  пристосованцям  начхати  всюди:
Ви  в  комуністи  підете  колись,
Аби  вас  годувати  завжди  люди.
За  вас  діди  покійні  піднялись!

А  ви  паплюжите  святішу  пам'ять,
Шукаєте  потоків  грошових.
Вас  завтра  всіх  отарами  задавлять
Як  тарганів  повсюди  навісних!

Пора  вмирати  браття  українці;
Де  два  отамани,  там  хаос  назавжди.
Готують  зброю  вороги-убивці  -
Тобі  в  Європу,  хлопче,  не  піти!

10.08.2012  року      Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356480
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 10.08.2012


Борода

Межа

Безмежним  є  цей  білий  світ,
безмежний  лік  вселенських  літ,
є  правда  неосяжною  і  віра.
Нема  границі  для  бажань,  
але  існує  десь  межа,
що  ділить  світ  на  чорне  і  на  біле.

Межа  мовчання  й  сподівань,  
межа  терпіння  і  благань,
без  термінів  чеканню  затяжному.
Межа  веселощам  й  біді,  
межа  шляху,  межа  воді  -
межа,  яку  не  перейти  нікому.

Безмежжя  світла  в  світі  цім
любов  всеціла  на  землі,
і  співчуття,  і  пам"ять  необмежні.
Ховають  межі  небеса,  
не  знає  меж  земна  краса
і  межувати  щастя  неналежно.

Немає  меж  добра  почин,
безмежний  літа  швидкоплин,  
приходи  весни  меж  не  відчувають.
Щоб  не  долати  меж  в  житті  -
не  наближайсь  до  них  в  путі,
йди  і  черпай  безмежжя  це  безкрає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355717
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 07.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2012


Леся Геник

Забудеться

Забудуться  і  погляди,  й  слова...
Притихнуть  розтривожені  флояри
І  вітер,  що  до  зір  не  доліта,
Щоразу  зачіпаючись  за  хмари...

Зітруться  ті  відлуння  стоголось,  
Котрі  торкали  передзвоном  серце...
Не  Ви,  як  жаль,  та,  певно,  інший  хтось
Музи́кою  на  завтра  зодягне́ться

І  нотами  засіє  ці  поля,
Що  зачекались  радості  звучання,
Коли  за  Вами  в  чашу  забуття
Налиє  сонця  щирого  світання...  
(6.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355642
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Леся Геник

На переправі зболених сердець

***
На  переправі  зболених  сердець,
Коли  клекоче  і  вдаряє  в  груди  -
Веди  скоріш  надію  під  вінець,
Допоки  не  зурочилось  між  люди.

На  переломі  впертих  естафет,
Коли  вітрами  прагнення  нуртує,
Зрости  у  собі  істину:  Поет  -
Душа,  котра  молитвою  віршує!

І  не  збреши,  і  совісті  не  зрадь,
Не  стань  заручником  сліпої  лесті...
Де  б  не  літав,  та  всюди  Неба  гладь  -
Мірилом  людськості  в  тобі  і  честі!
(3.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355285
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Тетяна Луківська

Материнська спокута

Ранкове  літнє  повітря  ніжно  струменіло  у  відкрите  вікно  палати.  Але  Марина,  не  раділа  його  життєдайності,  а  пригнічено,  вткнувшись  в  подушку,  сумувала.
 Поринула  у  спогади.  Така  ж  палата,  тільки  у  пологовому  будинку,  прийняла  породіллю.  Проте  через  деякий  час  надія  на  материнство  розвіялась.  Недоля,  мабуть,  з  нею.  Усе  повторилося  знову.  Виношувала  з  такою  обережністю  дитину  і  знову  залишилася  тільки  пам'ять.  А  ще    остаточний  вирок  —  ніколи  не  буде  матір'ю  —  вбив  її  мрію.  Уже  п'ятий  рік  минав  після  спеціального  лікування,  і  все  безрезультатно.  Сім'я  розпадалася.  Юрій  усе  рідше  просив  народити  дитину.  Інколи  Марині  здавалося,  що  він  більше  не  повернеться.  Сповнена  гіркотою  самотності,  завела  одного  разу  розмову  про  всиновлення.  Але  різке  заперечення,  що  він  ще  може  мати  власну  дитину,  чужої  не  прийме  ніколи,  назавжди  поклало  край  розмові.  Марина  любила  Юрія  і  тому  мовчки  терпіла  приниження.  Змінили  квартиру,  щоб  не  бачити  співчутливих  поглядів  сусідів.  Але  від  себе  не  втечеш...
   Жінки  готувалися  до  годування  немовлят.  Марині  в  такі  хвилини  щеміло  серце.  Добре,  що  не  затримаюся  надовго.  Після  огляду  лікар  вирішить  про  виписку.
Нарешті,  обхід.
—  Ну  що  ж,  завтра  випишу  вас.
—  Дякую,  лікарю,  —        ледь  посміхнулася  Марина.—  А,  може,  ще  сьогодні,  —    попросила  тихо.
—  Ні,  ми  і  так  поспішаємо.  Завтра,  завтра  і  без  заперечень.
 Марина  зрозуміла,  що  розмова  закінчена.  Відвернулася  до  вікна.    Дітей  забрали,  і  жінки  весело  защебетали.  Наймолодша  вийшла,  жінки  зашепотіли.  Мимоволі  прислухалась  і  Марина,  ніби  знала,  що  почує  щось  важливе.  Йшла  мова    про  породіллю,  яка  щойно    вийшла  з  палати.
—  Знову  її  викликали  лікарі,  просили  подумати.  
-  А  вона  категорично  відмовилася.    Відмовляється  від  дитини.  
-  Може  це  неправда,  хіба  можна  залишити  Таку  крихітку?  -шепотілися  між  собою  жінки.
Марина  задумалась.  Мені  б  таку  дитинку...  Боже,  може  ти  посилаєш  її  для  мене?  Допоможи  мені,  вік  дякуватиму  і  доглядатиму  її,  як  рідну.  Треба  поговорити  з  дівчиною,  здається  її  звати  Леся.  І  Марина  зважилася:  зараз  або  ніколи:
—  Лесю,  ти  не  передумала  залишати  дівчинку,  —  кинула  і  злякалася.  Дівча,  хвилину  тому  веселе,  стрепенулося  і  якось  недобре  глянуло  на  Марину:
—  Якщо  і  ви  знаєте  -  хороша  таємниця,  —  гордовито  кинула,  не  засоромившись.  —  Тільки  не  вмовляйте  мене  ще  й  ви.  Я  її  навіть  не  люблю  і  нічого  слухати  не  хочу.  Вирішила  остаточно.
—  Почекай,  Лесю!  Вислухай,  —  благала  Марина.  —  Забери  дитину.  Я  тобі  допоможу.
—  Ні.  Батька  дитини,  я  не  знайшла.  А  повернутися  з  нею  додому  не  можу.  Навіщо  вам  мій  клопіт?  Якщо  хочете,  заберіть  її  собі,  —  спересердя  кинула  Леся.
—  Я  й  хотіла  те6е  про  це  просити.  Але  добре  подумай,  чи  не  шкодуватимеш  про  цей  вчинок.  Поживеш  у  мене  і  тоді  вирішимо.  Чоловік  у  відрядженні  ще  тиждень.  Часу  досить  усе  зважити.
...Марину  виписали  першою,  вийшла  з  пологового  будинку,  перейшла  вулицю,  присіла  у  скверику.  Чекала.
До  будинку  під'їжджали  машини,  виходили  щасливі  батьки  з  немовлятами,  тулили  їх  до  грудей.  Поміж  них  промайнула  знайома  постать  -  Леся!
—  Лесю,  я  тут,  -  голосно  гукнула  Марина,  рвучко  підхопившись.  —  Йди  сюди.
Дівчина  обережно  перейшла  дорогу,  підійшла  і  мовчки  сіла  на  лавочку.
—  Вирішила  в  останню  мить,  —  кинула  Леся.  —  А  зараз,  мабуть,  шкодую.  Нічого,  хай  буде  по-вашому.  Принаймні,  знатиму,  де  дитина.  Забирайте  швидше,  поки  не  передумала.  В  мене  тільки  одна  умова:  хочу  знати  вашу  адресу  і  прізвище.  Ні,  не  для  того,  щоб  забрати,  просто,  може,  колись  її  побачити.  Може...  
—  Лесю,  —  благала  Марина,  —  не  поспішай,  я  дуже  хочу,  щоб  у  мене  була  дитина,  але  ти  її  мати.
—  Ви,  я  бачу,  уже  її  любите.  Дайте  свій  паспорт,  я  запишу  адресу.  І  ще  я  хочу  назвати  її  сама,  можна?
—  Звичайно,  вона  ж  твоя,  схилилася  над  дитиною  Марина.
—  Не  дивуйтесь  імені.  Юніна,  Юна,  Юнка,  Саме  Юнкою  називав  мене  коханий.  Так  і  запишіть.  З  таким  іменем  я  віднайду  її  скрізь.
—  Добре.  Але  все  ж  у  тебе  є  тиждень  на  роздуми.  Я  чекатиму  тільки  тиждень,  —  твердо  промовила  до  Лесі  Марина.  —  Думай,  Лесю.
—  Отже,  я  не  помилилась,  залишаючи  її  вам.  Завтра  їду  додому.  І  так  довго  "на  заробітках".  А  батько  Юни  живе  десь  тут,  не  встигла  його  знайти,  почалися  пологи.  А  іншої  адреси  не  знаю.  Отже,  прощавайте,  поки  що.
Дитя  заворушилося  більш  вимогливо.  Марина  глянула  на  Лесю:
—  Може  погодуєш?
—  Ні.  Більше  в  руки  її  не  візьму,  —  схопилася  з  лавки,  і  за  хвилину  поспішила  вглиб  скверу.
Марина  зупинила  таксі,  їхала  додому  стомлена  і  щаслива.  Добре,  що  Юрія  немає  вдома,  розберуся  з  думками,  приготуюсь  до  зустрічі.  Занести  дитину  допоміг  водій.  Попросила  —  не  самій  же  повертатися  з  пологового  будинку.  Ввійшла  до  квартири  і  усміхнулася.  Яке  буде  завтра?  А  перед  очима  —  маленьке  дівчатко,  її  щастя  і  спокута.  
 Згадала,  як  пережила  перший  тиждень.  А  він  пролетів  у  тривозі  і  клопотах  про  дитину.  Серце  тріпотіло  від  кожного  звуку  за  дверима.  Здавалося,  що  то  Олеся  передумала  і  повертається  за  донечкою.  А  її  не  було.  Заходили  сусіди,  знайомі,  друзі,  радо  вітали  її.  "Нарешті  дочекалася",  —  посміхалася  найближча  подруга.  А  Марина  не  сяяла  від  щастя,  а  відвертала  стомлений  чеканням  погляд  і  насторожено  прислухалася  до  навколишнього  світу.  Не  могла  навіть  їй  розповісти  таємницю.  Боялася  радіти  такому  дарунку,  який,  можливо,  потрібно  буде  колись  віддавати.  Тиждень  пройшов.  Стало  ще  страшніше.  Таємниця  залишилася  з  нею  і  потрібно  було  готуватися  до  зустрічі  з  Юрієм.
Дзвінко  защебетав  дзвінок  над  дверима.  На  порозі  стояв  з  букетом  квітів  Юрій.  Йому  вже  повідомили  сусіди  новину.
—  Маринко,  невже  у  нас  є  донечка?  Ще  не  пора  була,  —  одночасно  радісно  і  стурбовано  галасував  щасливий  чоловік.  А  Марина,  сховавши  обличчя  у  букет,  усе  більше  червоніла.  Сором  пік  її  всю,  до  останку.  Це  була  мить,  коли  хотіла  розповісти  правду.  А  зупинили  її  слова  Юрія:
—  Дивись,  вона  схожа  на  мене.  Донечко,  ти  моє  продовження.  Така  ж  білявенька,  з  ясними  очима.  Маринко,  я  такий  щасливий.  Буду  дуже  її  любити.  І  тебе,  адже  це  твій  подарунок,  —  кружляв  з  дитиною  по  кімнаті.  А  Марина  дивилася  на  них,  забувши  навіть  попередити,  щоб  був  обережніший  з  дитиною.  "Як  схожа?  На  кого  схожа?",  —  хотілося  крикнути  Юрію.  А  вона  мовчала.  Нагаласувавшись  коло  дитини,  помітив,  нарешті,  її  мовчанку.
—  Чому  ти  мовчиш,  хіба  не  рада,  що  донька  на  мене  схожа.  Ображаєшся,  так?  —  посміхався,  обіймаючи  за  плечі  дружину,  Юрій.
—  Просто,  я  стомилася  сама  з  дитиною.  Але  тепер  є  ти,  і'  мені  буде  легше,  —  відповіла  і  відвела  погляд.
Якби  в  ту  мить  хто  заглянув  у  її  душу.  Сором  до  болю  в  серці  принижував  жінку.  Щоб  витримати,  схопивши  пелюшки,  вийшла  з  кімнати.
Щастя  таки  поселилось  в  їхній  оселі.  Радість  Юрія,  ніжне  ставлення  до  Марини  і  дитини,  веселий  щебет  дочки  заполонили  все  навколо.  Марина  відчула  себе  щасливою.  Плакати  дитині  не  давала,  бігала  до  маленької,  тулила  до  грудей.  І  саме  цей  дотик  з  кожним  днем  збільшував  і  так  величезну  любов  матері  до  дитини.  Матері.  Мами...  Так,  це  слово  все  частіше  звучало  в  їхньому  домі.  Тягарем  на  душі  лежала  тільки  таємниця,  якою  марила  в  снах  жінка.
А  дівчинка  зростала.  Весела,  білявенька,  ясноока,  вона  дійсно  ставала  все  більше  схожою  на  батька.  Марина    дякувала  Богові  за  ласку  і    щоденно  відганяла  думки  про  те,  що  дитина  нерідна.  
Вмовила  Юрія  переїхати  в  інший  район  міста,  пояснивши,  що  дитині  потрібна  власна  кімната.  А  сама  знала,  що  це  втеча.  І  прізвище  в  дитини  Юрине,  а  не  її  дівоче,  яке  залишила  Марина  при  одруженні  за  давньою  сімейною  традицією.  Вона  шалено  рвала  всі  кінці  таємниці  і  картате  себе  за  це  щоденно.  Але  від  себе  не  втечеш.  Таємниця  зростала  разом  із  дочкою,  нагадуючи  щоденно  про  себе
Юна  пішла  до  школи,    почала  відвідувати  художню  студію.  Малювала  дуже  добре.  І  це  теж  подобалося  Юрію,  який  колись  любив  малювати.
Ішли  роки,  життя  налагоджувалося.  Марина  все  рідше  нівечила  себе  гіркими  роздумами.  Але  далеко  в  душі,    все  ж  таки  жив  страх  зустрічі  з  Лесею...  
 Провела    поглядом  по  палаті.  Спокій  і  смуток  навколо.  А  у  серці  тривога  —  як  і  того  дня  який  приготував  несподівану  зустріч.        
...Довго  дзеленькав  телефон,  ніхто  не  підходив.    Вона  теж  тоді  не  хотіла  підходити  до  телефону,  що  настирливо  теленькав.  Не  могла.  Руки  були  в  тісті,  замішувала  пироги  для  родини.  Та  дзвінок  вперто  кликав  і  Марина,  наспіх  витерши  руки,  взяла  слухавку.
 -  Марина?            
 -  Так  це  я.  Слухаю.
—      Я  Леся,  пам'ятаєте  мене?
Марина  затерпла.  Стільки  готувалась  в  думках  до  такої  зустрічі,  бо  не  вірилось  у  остаточну  втечу,  а  опанувати  себе,  не  змогла.
-  Ви  мене  чуєте?  я  хотіла  б  зустрітися,  —  скрипіла  трубка  голосом  з  давнини.
-  Що?  Зустрітися?—  прошепотіла  Марина.  А    вголос  пролепетала:
-  Навіщо,  Лесю?
-  Я  вас  довго  шукала,  дуже  довго.  Хочу  побачити  Юну.  Якщо  побачу,  нічого  їй  не  розкажу,  —  вимагала  Леся.
-  Де  ж  ми  зустрінемося?
—  Я  від  вас  недалеко,  вже,  нарешті  знаю  адресу  і  прізвище,  можу  зайти.
—  Ні,  ні!  —  полепетала  Марина.  —  Я  не  готова  розмовляти  в  квартирі.  Давай  біля  зупинки,  поряд,  в  кафе.
—  Я  чекаю,  —  кинула  в  трубку  Леся.
Марина  відставила  тісто  (так  тоді  пирогів  і  не  було)  і  почала  механічно  збиратися  на  зустріч.  Кілька  разів  взувалася  і  одягалася,  повертаючись  від  порога,  ходила  по  кімнатах,  ніби  шукаючи  якогось  захисту.  Нарешті,  вийшла  з  дому.  Дороги  не  бачила,  в  скронях  стукотіло,  наче  молотком:  "Що  вона  скаже  Юрію,  як  відкриє  таємницю,  якщо  Леся  захоче  забрати  дитину?  Це  крах  її  життя.  Без  Юни  їй  не  жити".
Зайшла  в  кафе,  повела  очима.  За  столиком  сиділа  постаріла,  стомлена  жінка.  Леся!  Чому  виглядає  такою  постарілою?  
—  Добрий  день,  Лесю,  —  стиха  промовила,  забувши,  що  віталися  по  телефону.  Присіла.
—  Добрий?  Я  б  так  хотіла,  щоб  він  був  добрий  для  нас  обох.
—  Я  слухаю  тебе,  Лесю,  —  сказала.
—-Як  доня,  Юна,  —  запитала  Леся.
—  Гарна,  добра,  вже  виросла.  Майже  випускниця.
—  Я  її  бачила  здалеку,  не  хотіла  хвилювати.  Тому  і  попросила  про  зустріч.  Хочу  побачити  ближче,  познайомитись.
—  Але  як?  Що  я  скажу  Юні?  Хто  ти  така?  —  захвилювалася  Марина.
—  Я  подумала.  Родичка,  яка  заїхала  погостити,  —  попросила  Леся.
—  Ти  хочеш  в  нас  жити?  Ні,  не  можна.  А  як  не  витримаєш,  признаєшся.  Це  ж  не  просто,  —  заперечила.
—  Якщо  дозволиш  ближче  познайомитись,  не  скажу,  обіцяю.
—  А  як  же  я  переживу  ці  дні?  Лесю,  не  тривож  душі.  Вона  і  так  вже  спопеліла  вся.
—  Марино,  можна  я  так  буду  тебе  називати,  адже  ж  родичка?  —  запитально  глянула  Леся  і  продовжила.
—  Знаю,  що  сама  зрадила  свою  дитину.  Знаю,  що  не  маю  прощення.  Але  за  ту  радість,  яку  ти  мала  від  дитини,  дозволь  її  побачити.  Я  мушу.  Це  дуже  потрібно  для  мене,  повір.  Життя  не  вдалося,  я  самотня.
—  Лесю,  ти  ж  сама  вибрала  свою  дорогу.
—  Не  будемо  про  мої  помилки,  їх  занадто  багато  в  моєму  житті.  Я  хвора,  думаю,  це  ти  помітила  з  мого  вигляду.  Тому  виконай  моє  останнє  прохання.  Познайом  з  дочкою,  так,  щоб  вона  полюбила  мене.  Це  єдине,  що  може  мене  втішити.
—  Це  дійсно  так,  Лесю,  ти  не  видумуєш  свою  хворобу,  аби  розчулити  мене?  Ти  все  обдумала,  і  це  твоє  рішення?  —  допитувалась.
—  Так,  повір  мені,  як  я  колись  повірила  тобі.
—  Тоді  дозволь  хоч  підготуватися,  повідомити  своїх  про  твій  приїзд.  І,  взагалі,  якщо  ти  родичка,  я  ж  повинна  щось  про  тебе  знати.
—  Залиш  це  мені.  Скажеш,  мало  спілкувалися  і  давно  не  бачились.  Я  проїздом,  просто  вирішила  у  вас  зупинитись.
—  Коли  ти  хочеш  зустрітися?
—  Завтра,  хвороба  часу  не  дає.
Додому  повернулася  з  твердим  рішенням.  
-  Завтра  приїжджає  на  кілька  днів  родичка.  Дуже  близька,  і  тому  зустріти  її  треба  сердечно,  щиро.
 Юрій  і  Юна  новину  зустріли  радісно.  Давно  в  них  не  було  гостей,  та  й  мама  чомусь  не  любила  гостини.  Дівчина  усе  розпитувала:  хто,  звідки.  Та  Марина  відмахнулася.
 -  Завтра,  усе  завтра.  Гостя  сама  про  все  розповість.
—  Мамусю,  давай  спечемо  наш  улюблений  торт  і  влаштуємо  родинне  свято.
Жінка  стрепенулася.  Відчула  дитяча  душа,  що  справді  її  родина  буде  найближча.  В  серці  боляче  запекло.
—  Добре,  доню.  На  завтра  приготуємо  все  найкраще.  Я  дуже  поважаю  гостю.  І  буду  рада,  якщо  вона  і  тобі  сподобається.
Торт  уже  посміхався  на  столі  рожевими  боками,  Юна  мирно  сопіла  в  своїй  кімнаті,  Юрій  пробував  поговорити  про  неждану  родичку,  але  Марина  сторонилася,  старалася  відгородитися  від  усього  хатньою  роботою.  Душа  боліла,  думки  губилися,  серце  тривожилось.  Вона  ніколи  не  забуде  того  чекання.  Хвилина  сну  приносила  жахи,  в  яких  усе  шукала  схованку  для  Юни.
   Ранок  заглянув  у  вікно  крапельками  дощу,  постукавши  тихенько,  розбудив  і  затих.  День  починався.  А  яким  він  буде  сьогодні?  Розбудила  Юрія.  Чоловік  спросоння  сказав.
—  Дійсно  вона  така  важлива  гостя;  якщо  ти  так  хвилюєшся.  Йди,  Марино,  ми  все  приготуємо  до  кави.
День  світлішав.  Від  дощу  не  залишилося  й  сліду.  Літо  горіло  в  ясноокому  промінні,  поступаючись  барвам  осені.  Та  Марина  не  помічала  краси  природи.  Старалась  заспокоїтися.  Нічого  страшного  для  сім'ї  немає.  Хоче  жінка  побачити  колись  залишену  дитину.  Шкода  Лесі.  Можливо,  все  обійдеться.  Надія  завжди  з  людиною.  А  якщо  Леся  все  розповість  Юні.  Я  не  заслуговую  на  таку  невдячність.  Адже  виховала  її  дитину  в  добрі  і  любові,  Дівчина  вже  майже  випускниця.  І  став  найріднішою  дитиною  у  світі  цей  маленький  клубочок,  який  колись  принесла  додому.
Лесю  побачила  здалеку.  Махнула  рукою,  запрошуючи  підійти.  Жінка  підійшла  якось  невпевнено,  тихо  привіталася.
—  Може  передумала,  Лесю?  Не  повторюй  ще  однієї  помилки,  не  відбирай  щасливого  дитинства  у  своєї  дочки,—  спробувала  відрадити  її  від  наступного  нерозсудливого  вчинку  Марина.
—  Ні,  Марино,  навпаки,  я  її  хочу  виправити.  Правда,  запізно.  Ходімо,  я  готувалася  до  зустрічі  всю  ніч.  Допоможи  мені  не  розплакатися.
-  Лесю,  ти  ж  обіцяла.  Витримай,  щастя  нашої  дочки  варте  цього.  
-  Буду  дуже  старатися,  щоб  не  завдати  вам  болю.
Йшли  мовчки,  кожен  думав  про  своє.  Марина  подзвонила  у  двері,  хоч  і  мала  власний  ключ.  Так  вона  попередила,  що  йде  з  гостею.
Двері  відчинив  Юрій.  Марина  пропустила  гостю,    представивши  її  чоловікові.  Якби  вона  ввійшла  першою,  то  побачила  б  як  остовпів  Юрій,  пополотніла  Леся.  Але  Марина,  доручивши  Юрію  роздягати  гостю,  поспішила  до  Юни,  яка  вже  вибігала  зі  своєї  кімнати  для  знайомства.    Представила  дочку  гості.  Юна  посміхнулась  і  привітно  глянула  на  Лесю.
—  Зараз  будемо  пити  каву,  —  старалась  розрядити  напругу  Марина.  —Юро,  запрошуй  гостю,
—  Маринко,  без  мене.  Поки  ти  ходила  —  зателефонували,      викликають,      терміново  на  роботу,  -  швидко  проказав  Юрій,  поспішно  одягаючись.  Не  встигла  заперечити,  як  двері  за  Юрієм  гримнули.
-  Завжди  у  нього  справи.  Будемо  втрьох.  А  то  мені  теж  скоро  збиратися.  Залишу  тобі  Юну,  щоб  розважила,  показала  найкращі  краєвиди  нашого  міста.  Це,  звичайно,  якщо  ти  не  втомилася.      —  Говорила,  аби  не  мовчати,  а  в  самої  щеміло  серце.  —  Донечко,  залишаю  гостю  на  тебе.  Відпочивайте,  я  постараюсь  прийти  на  обід.  І  татові  зателефоную,  щоб  теж  прийшов.
-  Йди  спокійно.  Потім  поговоримо,  -  метушливо  відповіла  Леся.
На  роботі  не  сиділося.  Зателефонувала  Юрію.  Їй  сказали,  що  він  відпросився  за  сімейними  обставинами.
Дивно,  про  це  вони  не  домовлялися.  Ну  і  добре,  не  буде  гості    одиноко.  І  собі  заспішила  додому.  Двері  відчинила  своїм  ключем.  "А  раптом  гостя  заснула”,  -  подумалось.  Ні,  з  кухні  доносилися  голоси  –  не  Юни,  а  Юрія  і  Лесі.  Прислухалась  і...  остовпіла.  
-  Лесю  я  тебе  прошу,  їдь.  Я  не  знав,  що  це    моя  дитина.  Змінити  вже  нічого  не  можна.  Юна  в  хороших    руках.  Якщо  Марина  мовчала  про  дитину    стільки  літ,  то  це  заради  Юни  і  нашої  сім’ї...
Це  були  останні  слова,  які  чула  Марина.  Схопивши  одяг,  вибігла  з  квартири.
Юрій,  батько  Юни,  справжній  батько...  Ми  виховуємо  його  ж  дитину.  Бігла,  не  озираючись,  шалено  стукотіло  серце,  від  спантеличених  думок  боліла  голова.  Я,  заради  Юрія,  заради  їхнього  кохання  не  жила,  а  горіла  в  пекучій  таємниці,    боячись  ненароком  проговоритись.
Чомусь  опинилася  на  лавочці  у  скверику,  в  тому  самому,  де  колись  пригорнула  випрошену  дитину  до  грудей,  навіки  пригорнула,  дала  клятву  виховати  її  і  завжди  мати  за  свою.  А  тепер  каралася.  Пам’ятає,  як  хтось  допитувався,  що  знею.  Відповісти  вже  не  могла.  Хіба  розкажеш  комусь  про  нестерпний  біль,  який  полоснув,  неначе  ножем,  зраджене  серце.  Біль  спопелив  її  всю  і  вона  мовчала.  Хтось  викликав  швидку  допомогу,  яка  забрала  заціпенілу  жінку.
     Лежить  тепер  в  лікарні,  здається,  позаду  залишився  психічний  стрес,  але  Марину  поглинула  депресія,  яка  з'їдає  жінку.  До  всього:  до  сім'ї,  до  життя.
Додому  не  повернуся,  зайва.  Сім'я  повністю  в  зборі,  хай  живуть.Цими  словами  закреслила  бажання  жити.
Сказала,  що  нікого  з  рідних  в  місті  не  має,  тому  ніхто  відвідуванням  не  заважав.
Це  насторожувало  лікарів  і  вони  просили  когось  все-таки  повідомити.  "Для  лікування  потрібні  ліки,  хороші  ліки",  —  твердили  щоранку.  Але  Марина  заперечувала:  "Відлежуся  кілька  днів  і  додому."  А  сама  думала.  До  якого  дому?.  Все  так  заплуталося  у  житті  —  відплатою  стала  втрата  найдорожчих  людей.  Безповоротна  втрата.  Так  думалося...
     День  розпрощався  із  ранком  і  заглядав  у  вікно  ніжною  прозолотою  осені.  Марина  задивилася  на  осінній  сад.  Смуток  пожовтілого  листя  довершував  незбагненну  його  красу.
Прилягла,  заплющила  очі    і  знову  поринула  у  спогади.
—  Мамо,  ти  не  спиш,—  прошепотіла  нахилившись  до  Марини,  Юна.  Жінка  стрепенулася.  Біля  ліжка  з  квітами  стояли  Юрій  та  Юна.
—Тільки  не  хвилюйся,  все  нормально.  Ми,  нарешті,  тебе  знайшли,—  щебетала  дочка.
Марина  закусила  губу,  щоб  не  розплакатися.  Нормально?  Вже  ніколи  не  буде  нормально.
—  Мамусю,  тьотя  Леся  поїхала,  її  провів  тато,  тільки  вона  чомусь  так  плакала.  А  мені  залишила  подарунок.  Ось,  дивись!  Сережки  на  згадку.  Просила  носити  завжди.
—  Ти  не  стомлюй,  Юно,  маму.  Потім  все  розкажемо.  А  зараз  їй  потрібний  спокій  і  лікування.  Я  говорив  з  лікарями,—  до  Марини  дагідно  промовляв  Юрій,    а  Юна  чмокнула  Марину  в  щоку:
—  До  завтра,  матусю.  Як  добре,  що  ти  в  нас  є.
Юрій  теж  нахилився  до  Марини.
—  Бережи  себе,  видужуй.  Ти  нам  дуже  потрібна.  І  тихенько  додав:  —  Якщо  можеш,  прости  за  мій  гріх.
   Вже  давно  тиха  година,  притихли  у  сні  хворі,  а  Марина  плаче.  Сльози  виливаються  десь  з  глибини  душі,  звільняючи  жінку  від  спопеляючого  болю,  що  носився  роками  і  вразив  так  несподівано.
Можливо,  колись  вона  розповість  Юні  історію  її  народження.  Але  це  згодом.  А  зараз  якнайшвидше  слід  набратися  сил,  щоб  продовжити  дбати  про  свою  сім'ю...  і  Лесю,  їй  сьогодні  найважче.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355404
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012


Леся Геник

Вона віддавала усе…

***
Вона  віддавала  усе...
Життя  по  краплині-зорині,
Коли  на  сліпеньке  пенсне
Всідались  літа  порошинні...

Не  бачила  зваби  цвітінь  -
Горіла-терзалася  Вами,
Допоки  хирлявенька  тінь
Куйовдила  світ  під  ногами...

І  мрійно  теребила  ніч,
Надій  насипала  у  тайстру,
Аж  поки  прозріння  до  віч  -
Що  за́бавка  тільки...  для  Майстра

В  його  гомінкім  квітнику!
Упала  -  знехаяні  узи.
Слова  у  зів"ялім  вінку  -
Усе,  що  зосталось  од  Музи...
(4.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355145
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 04.08.2012


Валя Савелюк

СКАЖИ І МОВ…

(Морському  Левові)

вже  йдуть  сюди,
без  оголошення  війни,
вже  тут!  –
європи  і  америки  –
чужі  круки́…
злітаються
із  щостежи́но-
заасфальто́ваних  своїх,  
фаст-фудівських  
і  паралоново-усміхнених  пустель…

то  й  домотка́ні  
(чи  варто  і  казати  про  сусідських!..)  
хижо  закружляли,
закаркали,
як  мухи  трупні  –  металево  загули:

наввипередки  заганяють
мої  ліси,  мої  неторкані  луги  
і  луки,
озера,  і  озерця,  і  ставки,
діброви,  і  левади,    й  береги́
за  мури  –  кам`яні  й  залізні,
зажерливі  колючі  огорожі…

спаси  й  помилуй  Україну,  Боже!

…оточують  черво́нопрапорцями,
як  диких  –  
законнопра́вих  на  планеті!  –  звірів,
як  богостворених  людей  червоношкірих,
і  як  мустангів,  неприборканих  коней  –
привне́сену  окрасу  первозда́нних  прерій,
що  стерлися  з  лиця  Землі,
більш  за  життя  вознісши  волю  і  свободу

схоже,

таку  куле́шу  
знову  затівають  
самопривла́сники  Землі,
і  неба,  й  Сонця,  і  роси  –
всього́  –
не  ними  
сотворе́-ного  –
на  згубу  
автохтонному  народу…

спаси  
й  помилуй  Україну,  Боже…

не  віддавай  їм  Сво́го  на  поталу!
потопчуть,  наслідять  і  перемнуть!
все  перетравлять  на  послід,
на  гній!  все  запаяють
в  повітронепроникну  плівку…
бо  покручі!
бо  вороги  Живого!
бо  ненависники  спонтанної  Природи!  –

Всього́
Твого́,
ТрисилоТворчо-го

…трава  і  квіти,  
верби  й  солов`ї,
зірки  
й  озонність  післядощова́…
як  все́    це  
зробиться  привласне-не,
чиєсь!  –
чуже!
як  БУТИ  у  такому  світі  зможе
душа  
поето-ва?

спаси  й  помилуй  душу  
сущу!
даровану  Тобою  –  
невмирущу!

не  віддавай  нас  на  поталу,  Боже!

...Ти  
не  покинеш  нас!
бо  що  Тобі  варту́є
зректи:
«Хай  стануть  інші
Небо  і  Земля…»

і  будуть
на  іншій  тій  Землі,
під  Небом  іншим  –  люди
у  злагоді  і  мирі  жи-ти…
усе  живе  плекати  й  берегти,
бо  в  кожнім  прояві  Життя
і  Красоти:
суть  –  Ти…

на  тій  Землі:
ні  заздрощ,  ні  жадОби  –
лише  Твоєї  Творчості
спонтанної
достойні  Образи  й  Подоби…


скажи  ж  ізнов
і  мов:
«Хай  буде  --  так!  Я  ЄСЬМ  
вовік
для  всіх  живих  істот  моїх  –  
ЛЮБОВ…»

04.  08.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355132
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 04.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2012


Рідний

Справжній

-
Не  йдуть  слова  ,  кульгають  рими,
Сюжет  сидить  на  мілині…
Межи  співцями  молодими  
Старий  -  немов  упорожні.
Він  вже  не  пише  про  кохання,
Про  вроду  рідної  землі,
Забули  пристрасні  зізнання
Перо  з  папером  на  столі.

Вночі,  як  все  у  сон  порине,
Зі  схову  дум  він  дістає
Сердечне  твориво  єдине
Про  щастя  втрачене  своє.
В  далеку  юність  вікопомну,
Коли  не  віршував  ще  він,
Світ  дарував  йому  мадонну
Життю  спокійному  взамін.  

Але  помовкував  да  вінчі,
Не  доторкався  пензель  фарб.
Він  ярих  пристрастей  по  вінця  
Не  пригубив  із  долі  чар.
І  тут,  як  тут  явились  інші,  -
Яскраві  барви,  полотно.
А  він  почав  творити  вірші,
Відчув,  -  оце  йому  дано.

Писав  багато.  А  для  неї
Одну  поезію  всього
Увіковічнив  у  хореї.
І  стиха  мовив:  йди  снаго!
Не  раз  кортіло  римувати,
Але  мовчало  джерело,
Опісля  страсної  присвяти
Мовчанням  диким  поросло  .

Він  не  напише  про  кохання,
Про  вроду  рідної  землі,
Його  строфи  палке  звучання  
Усохло  цвітом  на  стеблі.
-  
У  двадцять  мріяти  не  лячно
Хмільною  пробою  пера,
А  як  прийде  чуття  гаряче,
Тим  більше  слів  дається  гра.
Поет  писав.  Про  горе  –  море,
Про  гай  і  рай,  добро  і  зло,
Про  ниві  рідні  неозорі,
І  понад  річкою  село.

Палку  любов,  що  раз  єдиний
Юначе  серце  обпекла,
Він  у  місця  сховав  глибинні
Свого  письмового  стола.
Часами  правив  дієслово
На  сьогодення  з  майбуття,
Та  не  вдавалося  зразково  
Ним  передати  почуття.
І  перестав.  

Закинув  справу.
Читає  зрідка  молодих,
Та  не  бере  його  уяву
Їх  віршування  жоден  штрих.
Можливо,  й  добре.  
Хай  у  юних
Життя  складеться  до  ладу,
І  покладуть  на  щастя  струни
Вони  наснагу  молоду.
-
Світає.  Рипнув  стіл  поета
На  узвичаєний  мотив,  
Немов  спитав  його:  а  де  та,
Що  ти  життя  їй  присвятив?
Що  відповість?  Не  знає  сам  він,  
Для  чого  вірш  той  береже
В  шухляді,  мов  ікону  в  храмі,
Якій  не  моляться  уже…


Не  треба  слів.  І  зайві  рими.
Сумний  до  глибини  сюжет.
Поміж  співцями  молодими
Чи  не  найкращий  він  поет.
Бо  зайво  буде  римувати
Без  почуття  й  душевних  мук,
Звороти  пишні  та  крилаті
Тоді  -  пустопорожній  звук.

Я  хочу  здибатись  зі  справжнім,
У  очі  глянути  ясні,
І  хай  вони  усе  розкажуть
Про  те,  написане,  мені.
Лише  би  віднайти  адресу
І  зразу  вирушити  в  путь,
Та  жаль  -  ні  так,  ні  через  пресу
Чужим  адреси  не  дають.  

04.08.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355108
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 04.08.2012


Борода

***

Гарячий  серпень  дихання  скував,
надії  гаснуть,  наче  персеїди,
і  небокрай  зловіщістю  заграв
жахає  мрії  та  пророчить  біди.

Великий  Космос  жде  Парад  Планет,  
які  пристали  від  земних  парадів,
злочинних  маршів,  що  розбили  вщент
підвалини  вселенської  громади.

Творець,  мов  цвітом,  Землю  заселив
народами  і  дав  їм  різні  мови
і  нищення  творіння  -  рецедив,  
який  не  має  прощення  ніколи.
 
Стануть  планети  у  магічний  ряд,  
як  в  мантіях,  на  фоні  Макрокосму  -
процес    сумління,  покарання  зрад,
сигнал  останній  до  людського  мозку.

А  душі  в  передвиборчім  гріху
на  те  знамення  віще  не  зважають...  
Багато  зір  в  Чумацькому  Шляху,
та  кожна  неповторно  світу  сяє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354834
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 03.08.2012


Леся Геник

Приречена…

То  ж  ти  просто  приречена...
Ці  сліди  на  піску  -
Незакінчені  речення,
Півнадії  в  кутку  
До  краєчку,  де  попелом
День  виводить  "прощай"
І  "прости"...  За  галопами  -
Згіркла    кава  чи  чай.
Цукор  -  грудкою  розпачу.
Не  забути,  мабу́ть...
Ще  й  ся  пам’ять  -  до  не́схочу!
Мука  ся,  каламуть,
Пеленає,  закутує...
Відпусти,  відпусти!
Голосніє  покутою  -
Ні,  не  він!  Тільки  ти,
Як  голубка  приречена,
Над  амвоном  святим.
Незакінчені  речення  -
Тільки  тінь,  тільки  дим...
(3.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354963
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 03.08.2012


Александр Шхалахов

На море шторм уже затих

На  стихотворение  Владимира  Тягнирядно  /Черноморское.  Крым/

На  море  шторм  уже  затих,
И  с  криком  чайки  пролетают.
Я  продаю  свои  стихи,
Что  странно  -  люди  покупают.

Берут  стихи  -  душевно  рад
Что  несмотря  на  все  пороки,
Кто  брал  шашлык,  кто  виноград,
А  кто  -  мои  скупые  строки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355023
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 03.08.2012


Ліоліна

Летіти до любові

Я    досита    наїлась    обіцянок,
                   …
                   Моє    ж    терпіння-бо    не    безграничне!
                   І    гратися    з    собою    більше    не    дозволю!
                   Скажи,    між    нами    є    щось    платонічне?
                   Як    -    ні,    то    відпусти    мене    на    волю!
                                                                                   (Тетяна  Весняна)

Він  в  мої  очі  дивиться  то  щиро,
То  знов  мудрує  –  хитрість  ув  очах.
То  –  мир.  То  знов  війни  здійнять  сокиру
Планує.  Серце  обіймає  страх.  
Як  квіточку,  вирощує  в  горщечку,
Цілує,  обіцянками  польє.
І  днів  моїх  неприйнятих  вервечок
Нанизується  краплями  в  кольє.
А  я  –  не  квітка,  хоч,  як  квітка,  мила.
Я  –  ластівка,  що  зірветься  в  політ.
Я  маю,  подивися,  дужі  крила,
І  полечу.  До  них  –  з  любов”ю,  літ.
Я  –  лебідь.  Білосніжними  крилАми
До  сонця  тягнуся,  до  чистої  води.
Якщо  –  пусте,  що  бУло,  любий,  з  нами,
Стежину  ти  забудь  сюди.  Іди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354686
дата надходження 02.08.2012
дата закладки 03.08.2012


Адель Станіславська

Файний…

-                    Йой,  Павлусю,  не  бий!  Не  бий,  Павлусику,  за  що  ня  так  б'єш?!  Ади  дитинку  свою  заб'єш,  що  в  собі  ношу!

-                    Мовчи,  суко!  Мовчи,  бо  зарубаю!  Настане  кінець  і  тобі,  і  твоєму  паскудному  виплодкови!

Червоні  налиті  дикою  ненавистю  п'яні  очі  Павла  палили  лютою  злобою  розпростерте  на  підлозі  тіло  побитої  Ганни.  Всадивши  ще  кілька  ударів  брудними  чоботами  в  обхоплений  руками  живіт  жінки,  Павло  зневажливо  сплюнув  і  розхитуючись  з  боку  на  бік  на  нетвердих  ногах  висунувся  з  хати,  гримнувши  дверима,  аж  задзеленчали  віконні  шиби.

-                    Порубаю!..  –  Гарчав  знавіснілий  накоренок  злоби  у  людській  подобі.

Ганна,  зачувши,  що  лишилася  сама  в  хаті,  гнана  страхом  підхопилася  з  долівки  і  підбігла  до  ліжка,  де  під  ковдрою,  межи  подушками  дрібно  тремтіла,  як  у  пропасниці  чорнява  п'ятирічна  дівчинка.

-                    Оксанцю,  ходи  до  мене,  рибочко,  ходи  моя  маленька,  треба  тікати  дитино…  Давай  мама  загорне  тебе  в  ковдрочку,  бо  надворі  нічка,  аби  ти  не  змерзла.

Похапцем  накинувши  на  плечі  хустину,  вхопила  ковдру  і  потягнула  дитину  до  вікна:

-                    Постій  тут,  донечко,  мама  перелізе  через  вікно  і  тебе  візьме,  добре  моя  малесенька?..

Дитина  мовчки  кивнула.  І  лише  безперестанне  тремтіння  і  величезні  настрашені  очі  видавали  її  переляканий    до  заніміння  стан.

Щось  голосно  луснуло  і  знадвору  почувся  п'яний  крик  Павла.

-                    Суки,  порубаю  всіх!  Всіх  до  лаби  порубаю  на  кавалки!

Дитина  здригнулася,  мов  від  удару  батога  і  жалісно  протягнула:

-                    Ма-ам…

Губенята  її  затремтіли,  а    налиті  страхом  оченята  миттю  набралися  слізьми,  що  як  величезні  прозорі  горохи  закрапали  на  землю  рясним  дощем.

Ганна,  що  вже  стояла  з  того  боку  хати  за  вікном  простягнула  до  малої  руки:

-                    Ходи  скоренько,  донечко!  Ходи,  серце  моє…

Дівчинка  стрімголов  кинулася  до  матері,  а  та  вхопивши  дитину,  плачучи  бігцем  кинулася  навтьоки  від  рідної  хати,  уздовж  городів,  перечіпаючись  за  картоплиння  переплетене  густим  бур'яном,  що  заважало  їй  бігти,  подалі  від  озвірілого  п'яного  чоловіка.  Чула  за  плечима  його  крики  і  як  брязнули  розлітаючись  навсебіч  шибки  вікна,  коли  шпурнув  навздогін  втікачам  сокиру.  Серце  вискакувало  з  грудей,  тіло  боліло,  та  вона  все  бігла  з  дитиною,  боса,  в  самій  лише  сорочці  та  накинутою  наспіх  на  плечі  шалиною,  аж  поки  спинилася  поміж  кукурудзами  в  чужому  городі,  коло  межі.  Тулячи  до  себе  малу  Оксанку,  присіла  тихенько  наслухаючи,  чи  не  наздоганяє,  бува,  її  Павло.

Було  тихо.  Опустилася  тоді  на  траву,  закутала  дитину  в  ковдру  і,  схлипуючи  стала  гойдати  її  і  себе,  намагаючись  заспокоїтись.  Так  і  сиділа  на  сирій    землі,  дослухаючись  до  кожного  шурхоту.  Боліла,  здавалося,  кожна  клітинка  її  побитого  тіла.  У  голові  пекло  і  шуміло,  а  у  животі  неспокійно  ворушилося  нове  життя.  Раз-по-раз  силуючи  її  здригатись  від  тих  різких  порухів,  а  ще  розпуки,  що  мучила  і  допікала  їй  сильніше  ніж  відгомін  тілесного  болю.    Оксанка    засопіла  носиком.  А  Ганна  ковтала  гіркі  сльози  у  спогадах.

 

-                    Ганнусю  ,  не  треба  тобі  його,  дитино.  Бідувати  будеш,  небого,  бо  не  мудрий  він,  як  і  ціла  родина  його  немудра.

-                    Мамо!..  І  нащо  таке  кажете?  Він  любить  мене,  і  я  його  люблю…  Він  такий  красний  парубок…

А  я  хочу  мати  файного  чоловіка,  то  й  діти  у  мене  будуть  файні,  мамо.

-                    Ая-я…  Коби  то  лиш  тілько  світу,  як  у  вікні...  Ади  Іван  Палагнишин,  чи  не  файний?  І  голову  за  тобов  ломить,  а  ти  ніц  не  видиш,  лиш  Павла.

-                    Не  хочу  я  Івана  Палагнишиного!  А  як  вам  він  такий  милий,  то  самі  за  него  йдіть,  а  я  не  піду.  Чи  може  хочете  аби  я  з  нелюбом  вік  коротала,  а  ви  на  мою  муку  дивилися?

-                    Ні,  дитино…  Най  Бог  боронить,  я  не  хочу  аби-с  на  мене  потім  нарікала…  Йди  собі  за  кого  хочеш.  Але  спімнеш  моє  слово    -  за  Павлом  добра  не  буде…

-                    Буде,  мамо,  буде.  Чого  би  не  було?  Хіба  є  ще  такий  парубок  в  селі,  як  мій  Павло?..

 

Займалося  на  новий  день.  Ганна  навшпиньки  підкралася  до  розбитого  вікна,  коло  ніг  її  з  землі  стирчала  сокира,  а  з  хати  долинало  голосне  Павлове  хропіння.

Полегшено  зітхнувши,  поволі  рушила  городами  назад  ,  де  коло  межі  у  кукурудзах  закутана  в  ковдру  спала  її  чорноока  крихітка  Оксанка,  як  дві  краплі  води  схожа  на  свого  вродливого  батька.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354080
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 31.07.2012


Леся Геник

Не далі…

І    далі  думки  -  не  посмію!
І  далі  мрії  -  не  піду...
Так  зречно  знову  пожовтіє
Печальне  листя  у  саду,
Де  осені  струнка  постава,
Де  неба  сонях  угорі...
На  серці  зв’юняться  лекала
Надій,  котрим  не  на  порі
Горнутися  цвітінь  жагою...
Лякливе  марево  до  вій:
Я  зацілована  тобою  -
Та  лиш  не  далі  ніжних  мрій...
(31.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354238
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 31.07.2012


Леся Геник

Я так хотіла б Вам повірити…

***
Я  так  хотіла  б  Вам  повірити...
То  ж  вихор  вчора  відкружляв.
Душі  утрат  його  не  зміряти,
Замрій  обдертих  не  злеліяти...
Останній  промінь  день  програв

Пихатій  ночі  за  помостами.
Під  зорями  кружляє  сон...
Крилатими,  од  серця,  тостами,
Ідеями,  вже  майже  гостами  -
Сокаті  краплі  темних  грон

В  мої  долоні...  Липне  думкою:
Он  зазоріє  стигло  лан!
Впаду  маленькою  голубкою,
Хмаринкою  -  надії  грудкою
Із  неба  долі  в  руки  Вам...  
(30.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354073
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 31.07.2012


Ярослав Дорожний

На стежці зрізана суха сосна

На  стежці  зрізана  суха  сосна,  
Минув  їй  час  грайливо  зеленіти,
Урвався  хід  –  гітари,  мов  струна,
Не  заскриплять  уже  розлогі  віти.

Останню  користь  стовбур  віддає  
У  крематорій  хат  людей  крізь  комин,
Й  хмаринка  навіть  теплою  стає,
І  снігом  зарівняє  смутку  зломи.

Полине  в  гору  хвильний  аромат  –
Вечірня  з  сосен  світла  небу  кава,
Добавиться  ще  всохлий  клен  і  граб
І  липня  згадка  –  пам’яті  приправа.  


Прийшла  з  землі,  а  піде  в  неба  вись  
Природи  перевтілення  сакральні.
Притримай  думку  й  погляд,  зупинись  
І  відгорни  заслін  в  епохи  давні…  

28.07.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353992
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012


Ліоліна

Девчонка, верящая в чудеса

Во  мне  живет  девчонка  лет  пятнадцати,
Сердешная,  все  верит  в  чудеса.
И  мне  девчонка  эта  очень-очень  нравится.
Я  в  зеркале  смотрю  в  ее  глаза,
В  них  отражается  такое  небо  синее!
В  них  –  радость  оттого,  что  новый  день
Покрыл  окно  небрежно  кружевами  инея,
И  забываю,  что  опять  –  мигрень.
В  троллейбусе  еще  не  уступают  место  мне.
И  это  –  минус.  Или,  все  же,  плюс?
Того,  что  жизнь  моя  окажется  вдруг  пресною,
Пока  я,  вот  вам  слово,  не  боюсь.
И  не  всегда  мой  дом  украшенный  букетами.
Вот  не  всегда  подарят  мне  цветов.
Еще  «похвастаюсь»  я  песнями  неспетыми,
Букет  болячек  –  верный  мой  «улов».
Зато  меня  уже  не  украдут  для  выкупа.
На  органы  чикрижить  смысла  нет.
Судьба  моя  была  мне  на  подарки  не  скупа.
Но  не  скупа  на  беды,  не  секрет.
И  грусть  приходит,  ну,  конечно,  только  светлая.
Цветной  бывает  радость.  Смех.  И  грусть.
Пусть  улетели  годы  быстро  вслед  за  ветрами.
Я  рада  –  бьется  на  руке  мой  пульс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353765
дата надходження 29.07.2012
дата закладки 30.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.07.2012


*ИРЕНА*

ЗАНАДТО ДОРОСЛИЙ

Не  хочете  більше  торкатись  мене?
Не  хочете  душу  об  голки  колоти?
А  й  правда…  Навіщо  Вам  лихо  сумне,
Коли  навкруги  чудеса  позолоти?

Що  душу  оздоблюють  дивним  вогнем,
Уквітчують  серце  красою  і  словом.
А  я  віддаляюсь  від  Вас  день  за  днем,
Журбою  оточена  і  смутку  покровом.

Між  нами  нічого  не  було  й  нема.
Вже  очі  згубили  останнії  роси.
В  страхУ  я  своїм  залишилась  сама,
Бо  Ви  вже,  маестро,  «занадто  дорослий».

В  ілюзіях  долі  я  –  птах  без  крила,
Який  без  підтримки  не  може  літати.
Чекала  від  Вас  лиш  краплину  тепла,  -
Як  бачите,  любий,  не  так  вже  й  багато.

Холодною  кригою  була  рука
Байдужіло  серце  від  лишку  уваги.
Поезія  Ваша  життєво-палка
Давно  вгамувала  бажання  і  спрагу.

Згоріла  остання  надія  дотла.
Мрійливі  думки  заліпились  снігами.
«Не  маю  для  тебе  ні  краплі  тепла»  -
Душа  шепотіла  п’янкими  вустами…

Біда  повернулась  до  мене  лицем.
Бреду  по  стерні  одиноко  і  босо…
Як  вигідно  бути  реалом-творцем
Й  прикинутись  часом  «занадто  дорослим».  
                                                                                                           29.07.2012р.
©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207297551

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353824
дата надходження 29.07.2012
дата закладки 29.07.2012


Валя Савелюк

ПЕТРОВІ БАТОГИ

(oduvan4iku)

якою  сти́глістю  стате́чною  духмя́нять
мої  липнево  пригаса́ючі  луги…

змарніли  бар-ви

у  затінках  задумливо-вербових
ховаються  од  ґедзів  корови́…

ще  безтілесною  –
та  вже  зглиби́мо-кришталевою  габою,
ще  не  вловимою  –
та  вже  присутньою  в  передчуттях  журбою
запаволо́чилися  схили  навкруги

затумани́лись  срібно-полинами
лобастих  пагорбів  пригірклі  скроні

у  лопухів  –  зшерша́віли  долоні

коричневі́ють  кінські  щавелі́:
у  їхніх  ро́змислах  гніді  пасуться  коні…
баскі,  вітри́стогри́ві  й    молоді

заплутавсь  пасмами  дочасний  теракот
у  донебе́сній(!)  груші-дички  кроні:

у  пору  зрілості  осмислено  ввіхо́дять
мої  прадавні  недото́ркані  луги́…

у  гу́щаві  наплу́тано-зеленій,
багря́нить  цнотою  
безплідний  виноград  дівочий
(...плоди  -  наступники  любовної  жаги́  )  -


о,  Боже!  –  очі...
які  блакитно-незбагненні  очі!
усміхнено-осяяно-пророчі
звели  до  янголів
*петрові  батоги…


27.07.2012́́́́

*петрові  батоги  –  цикорій

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353551
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 29.07.2012


Ігор Бринцев

Поезія.

Аркуш,  
стіл,
тиша
і    думка    тривожна
ходою    
           іде    
               нетверезою:
у    цьому    світі
                             на    що
                                       спроможна
й    навіщо    потрібна
                                         поезія?
Можливо,
                 вона
                       руйнує    грати
чи    спрагу    тамує?
Облиште!
Якби-то    слово
                             могло
судити,
карати,
відроджувати...
Якби-ж    то!
Навіщо    ж    тоді
                   знову    і    знову
злі,
іронічні,
змучені  -  
з    хворої    голови
                       на    здорову  -    
линуть    словосполучення?        
Вірш  -  
     то    не    просто
                 виключний    факт,
не    запис    порожній    в    фейсбуках!
З    поту
і    крові
         постане    строфа  -
правди,
любові
та    муки.
Одна    за    іншу  -  
               міцний    ланцюг,
довіку    не    розірветься,
якщо
       пісню
             вільну    цю
співає    серце.
Потік
   турбот    і    подій
                                   несе,
б’є
   об    каміння
                     потужно.
Може,  
       у    тому
                   поезії    сенс,
щоб    нас
       не    втопила
                       байдужість?..

                       27.  02.  2012.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317587
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 28.07.2012


Адель Станіславська

Час рікою пливе…

Його  вицвілі  карі  очі,  що  виблискували  колись  барвою  вуглин,  затягнулись  сизою  поволокою.  Сухі  старечі  вуста  дрібно  тремтіли,  а  обличчя  ясніло  дивним  світлом,  що  незбагненною  силою  розгладжувало  глибокі    борозни  часу,  виорані  довгими  роками  життя.
Тремтячі  руки  раз  у  раз  теребили  білого  лляного  картуза,  а  вуха  не  чули  нічого  довкола,  тільки  звуки  щемливої  пісні,  що  лунала  з  магнітофона,  до  котрого  тягнувся  не  лиш  згорбленим  сухеньким  станом,  а  всією  своєю  душею.  А  вона    готова  була  розірватися  на  шматочки  від  радости  й  туги,  що  неймовірним  вихором  клекотіла  в  грудях,  заставляючи  бігцем  дріботіти  його  стомлене,  але  сильне  любляче  серце…
Час  рікою  пливе,
Як  зустрів  я  тебе,
Як  зустрів  я  тебе,  моя  пташко,
Довго-довго  дививсь,
Марно  очі  трудив,
А  впізнати  тебе  було  важко…

Далека  молодість  ставала  живою    рухливою  картиною  перед  невидющим  поглядом..  Як  же  він  любив  співати  цю  пісню:

Понад  Прутом  моя  Коломия,
Лине  пісня  її  голосна.
Плеще  повені  срібная  хвиля,  
Понад  Прутом  весна  вже  весна…

Ні,  він  не  був  сліпим…  Сліпила  його  схована  любов,  що  досі  сиділа  заперта  у  глибокій  пивниці  серця,  бо  не  було  їй  місця  де-інде.  Привілейовані  місця  у  ньому  були  зайняті  сім’єю,  з  дружиною  та  дітьми,  роботою,  сусідами,    щоденними  рутинними  клопотами,  болями  і  проблемами…
І  ось  нині,  вдалині  від  отчого  порогу,  у  надвечір’ї  своїх  літ,  за  кілометри  і  кілометри    відстані,  і  стоси  років    добровільного  вигнання  з  рідного  краю,  його  ув’язнена  любов    забилася  несамовитою  тужливою  птахою,  що  рвалася  на  волю,  ламаючи  невидимі  тюремні  грати.  І  виливалася…  Виливалася  гарячими  рясними  солоними  струмочками  через  два    широко  відчинених  віконечка  цього  пониклого  храму  людського  духу.
- Валю,  послухай…  Ти  чуєш,  се  моя  молодість…  Ти  чуєш,  які  пісні,  яка  музика,  Валю…
Дружина  заклопотано  снувала,  поволі  пересуваючись  з  місця  на  місце  (старість  -  не  радість),  намагаючись  догодити  гостям  із  Західної…
- Сейчас  кушать  будем…  А?  Чего  ты  говоришь?  Коль,  ну  песня,  как  песня,  чего  там?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353506
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Наталя Данилюк

Босоніж

Бог    пройшовся    по    серцю    
       ногами    босими.

         (Валя  Савелюк  "Клечальна  неділя")

       Навіщось    ніч    і    ти    -    до    серця    босий,
       І    ці    п’янкі    спокусливі    слова...

         (Леся  Геник  "Босе")

Босоніж  по  траві  мойого  серця
Пройдешся,  ледь  торкаючи  росу.
І  голос  мій  раптово  обізветься
На  слів  твоїх  нечувану  красу!..

Босоніж  по  піску  моєї  мрії,
Як  тепла  хвиля,  пошепки  майнеш...
І  полетять  кульбабові  завії,
Дмухне  в  обличчя  літепло  хмільне!..

Мов  доторкнувшись  таїнства  причастя,
Розвію  попіл  сумніву  й  тривог.
Босоніж  по  хмаринах  мого  щастя-
Як  літній  дощ.Як  музика.Як  Бог...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339573
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 28.07.2012


Леся Геник

Коли слова міліють в півдорозі…

***
Коли  слова  міліють  в  півдорозі,
Коли  душа  клекоче  водоспадом...
Я  бути  прихистком  тобі  не  в  змозі,
Чужа  любове,  сокровенна  Ладо.

Самотня  крапля  жа́лю  на  долоні,
Залишена  вітрами  понад  краєм.
Розпуки  ворон  докором  на  скроні:
Прости  мені,  як  я  тобі  прощаю...
(26.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353239
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Тамара Шкіндер

Коктейль кохання і розлуки…

Коктейль  кохання  і  розлуки
Пили  смакуючи,  повільно.
Геть  очманілий  від  розпуки
Вривався  вечір  божевільно.

Напій  не  вищого  гатунку  
Вливався  цівкою  отрути.
Ні  обіцянок,  ні  цілунків…
А  тільки  відчуття  покути.

Душа,  неначе  під  прицілом.
Холодні  ранки  крижать  літо.
І  осокові  семистріли
Гойдає  невгамовний  вітер.

Вже  сплачено  високе  мито
За  експорт  душ  у  задзеркалля,
За  еміграцію.  Якби  ж  то
Могли  б  збагнути,  що  там  далі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353237
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Мазур Наталя

Дозвольте лиш

Дозвольте    лиш    любити    Вас,
Прошу,    благаю    милостиво!
Кохання    розцвіло,    мов    диво,
Зумівши    вправно,    без    прикрас,
Вас    огорнути    в    сонця    блиск.
Життя    буяє    в    барвах    літа,
У    серця    келихи    налито
Любові.    А    було    колись
Там    повно    жалю,    болю,    сліз.
Хоч    відстань    чимала    між    нами,
Та    з    Вами    поряд    я    думками,
Коли    Ви    дивитесь    на    Віз
Малий.    В    чарівнім    сяйві    зір
Ваш    погляд    бачу,    Ваші    очі.
Я    б    розчинилась    в    них    охоче
Після    нещасть,    незгод,    зневір.
Чому    з'єднала    доля    нас,
Довівши    до    кінця,    до    краю?
Я  ні  про  що  Вас  не  благаю  -  
Дозвольте    лиш    любити    Вас!



26.07.2012р.        22:00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353216
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Борода

Cкажи що любиш

Ця  пісня  стала  весільним  дарунком  моїй  доньці  у  2001  році..  Музику  до  вірша  написав  талановитий  музикант  Ігор  Стойко,  а  виконала  її  моя  старша  донька.  Тепер  завдяки  можливостям  інтернету  хотів  би  нею  поділитися  з  Вами.

Дві  квіточки  в  полі  розцвіли,  мов  зорі,  весною,  
листочки,  мов  руки,  в  обіймах  бентежних    сплелись.  
Тулились  стебельця,  голівки  мінялись  росою,  
нектаром  солодким  кохання  вони  розвели.  

                             Пр-в  
       -  Скажи,  що  любиш!      
       -  Так,  я  тебе  лиш  кохаю!  
       -  Скажи,  що  віриш!  
       -  Так,  я  тобою  живу!  
       -  Скажи,  що  мрієш!  
       -  Без  тебе  я  мрії  не  маю!  
       -  Скажи,  що  знаєш!  
       -  Без  тебе  я  певне  умру!  

Отак  і  любились  красиві,  пахучі  і  юні,  
від  ранку  до  ночі  купались  в  кохання  росі.  
Шептали  слова  і  ковтало  їх  чудо-відлуння,  
горіли  в  цілунках  і  мліли  в  душевній  красі.  

Налетіли  буйні  й  жорстокі  вітри-суховії,  
Зірвали  стебельця,  посипались  з  зір  пелюстки.  
І  звідти,  з  небес,  лиш  листочками  сплевшись  обоє,  
цю  пісню  кохання  на  землю  вони  донесли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353435
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Ліоліна

Перед весіллям. Після весілля.

(з  анекдоту)
                                           
Перед  весіллям:

Він:          Дочекатися  ледве  я  зміг,  що  за  мить!
Вона:      Може,  краще  піду  я,  є  стільки  доріг?
Він:          Та  ж  бо  ні!  Це  –  як  влітку  нападав  би  сніг.
Вона:      А  ти  любиш  мене,  так,  аж  серце  бринить?

Він:          Та  звичайно,  а  чом  сумніваєшся  ти?
Вона:      А  чи  зраджував  ти,  признавайся  скоріш!
Він:          Та  ти  що?  Ти  смієшся,  жартуєш  чи  спиш?
Вона:      Цілуватимеш  міцно?  Щоб  аж  розцвісти?

Він:          Буду!  -  Чесно  скажу,  просто  ти  зрозумій.
Вона:      Лупцюватимеш,  милий,  скажи  ти  мені?
Він:          Та  нізащо!  То  що  за  слова  ще  дурні?
Вона:      А  я  вірити  можу  тобі,  милий  мій?

*****
Після  весілля:  
(читаємо  той  же  вірш  з  кінця  до  початку)

Вона:      А  я  вірити  можу  тобі,  милий  мій?
Він:          Та  нізащо!  То  що  за  слова  ще  дурні?
Вона:      Лупцюватимеш,  милий,  скажи  ти  мені?
Він:          Буду!  -  Чесно  скажу,  просто  ти  зрозумій.

Вона:      Цілуватимеш  міцно?  Щоб  аж  розцвісти?
Він:          Та  ти  що?  Ти  смієшся,  жартуєш  чи  спиш?
Вона:      А  чи  зраджував  ти,  признавайся  скоріш!
Він:          Та  звичайно,  а  чом  сумніваєшся  ти?

Вона:      А  ти  любиш  мене,  так,  аж  серце  бринить?
Він:          Та  ж  бо  ні!  Це  –  як  влітку  нападав  би  сніг.
Вона:      Може,  краще  піду  я,  є  стільки  доріг?
Він:          Дочекатися  ледве  я  зміг,  що  за  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353202
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Тетяна Луківська

Заблукала у снах

Забери  гірку  печаль  у  серця
І  розсип  на  синьоокий  льон.
Небо  полем  щедро  усміхнеться
І  розбудить  мій  ранковий  сон.
Подихом  волошок  і  житами,
Ароматом  під  вікном  жоржин...
Всі  слова  несказані,  між  нами    
Зав*язались    вузликом  стежин.
Час  лікує  серце,  кажуть,    кожне,
Не  встигаю      я  ж  чомусь    за  ним.
І  літами    зупинить  не  можна,
Скільки  вже  без  тебе  було  зим...
Весни  не  цвіли  в  душі  садами,
У  зажурі  осені  жила.
Все  чекала  звістки  –  телеграми
Від  Любові.  А  вона  ж    була!
Ще  пройду  востаннє  поміж  снами.
Заблукаю  у  ранковій  млі.
Наша  зустріч,  мабуть,  за    зірками,
Бо  її  немає  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344568
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 27.07.2012


Тетяна Луківська

Тиша непрочитаних листів…

Непрочитана    тиша    листів...(  Ninel)              
                             

-    Не  пиши,  все  рівно  не  пробачу,  -
Стугонять  слова    в  моїх  думках.  
Від  образи  лише    усміх  бачу
Твій  гіркий    на      стиснутих    вустах.
 В  споминах    отак,  коли  тримала
 Новий  лист  з  далекої  землі.
Знову  вперто  звістку  не  читала
І  складала  в  купку  на  столі.
А  у  сні  ходила  між  рядками,
Все  шукала  вибачень    в  словах.
Так  межа  все  глибшала  між  нами
Й  тиша  непрочитана  в  листах.
А  тепер  тобі  пишу  щоденно,  
Як    давно    твоїх  уже  нема!
Знаю,  що    даремно,    все  даремно,
Бо  чи  ж  квітне    цвіт  ,  коли  зима...
Завертає  літо  із  господи,
Ключ  у  небо  злине  журавлів.
Перегорне  осінь  в  час  негоди
Тишу  непрочитаних  листів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353087
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 27.07.2012


Лілія Ніколаєнко

О хто ти, хто забрав мій спокій?

О  хто  ти,  хто  забрав  мій  спокій?
У  мріях  стиглі  зорі  розливав,
І  дарував  в  лугах  зеленооких  
Для  серця  купіль  із  цілющих  трав

Носив  мені  вінки  із  ніжних  лілій,
Духмяним  вітром  біль  мій  цілував,
Чарівну  музику  у  снах  ванільних
Дощем  на  лірі  дивострунній  грав.

Натхненням  фарбував  небес  висоти,
Красою  обіймав  мою  печаль…
Благаю,  покажи  себе…  О  хто  ти?!
Зірви  завісу  золотих  мовчань.

Прийди  із  снів  заквітчаних,  проникни
Смарагдовим  промінням  у  вікно,
І  стань  моїм…  Бо  я  до  тебе  звикла,
Бо  я  люблю…  люблю  тебе  давно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351410
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 27.07.2012


Лілія Ніколаєнко

Мій келих – ніч! Несіть скоріш вина!

Мій  келих  –  ніч!  Несіть  скоріш  вина!
Заллю  тривожну  тишу  небокраю.
Моя  душа,  як  амфора  без  дна,
В  яку  чужі  спокути  наливають…

Мій  гість  і  друг  –  шляхетний  серцеїд,
Напевне,  випадковий  співрозмовник.
В  коктейль  ілюзій  додає  він  лід,
Історії    римує  беззмістовні.

Учитель  мій  -  лише  один  –  життя.
А  решта  –  псевдосвятості  актори.
Війни  моєї  чорно-білий  стяг
Відкрив  мені  свободи  дике  море.

Мій  келих  –  світ.  Скоріш  вина  несіть!
І  не  судіть,  що  гоже,  що  не  гоже.
Не  вчіть.  Відкиньте  правила.  Не  вчіть.
Навчилася  всьому…  сама  давно  вже…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351464
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 27.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2012


Іван Юник

Мрія

Її  блакитні  очі  посіріли  від  буденності,
Колись  граційні  руки  вже  стомились  від  прикрас.
Ховаючи  емоції  під  шаром  манекенності,
Вона  за  кимось  бігла  чи  тікала  від  образ.
Розхристана  душею  на  пронизливому  холоді,
Вплела  собі  у  зачіску  великий  білий  бант.
Вона  була  байдужою  до  усіх  слів  і  поглядів,
Підстрибуючи  в  небо  на  кінцівочках  пуант.
На  неї  озирались,  на  щасливу  і  розгублену,
Але  весь  світ  неначе  просто  зник  і  онімів.
Її  тендітну  мрію,  у  шкільні  роки  загублену,
Як  і  тепер,  ні  він,  ні  цілий  світ  не  розумів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290146
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 27.07.2012


Леся Геник

Сонне…

Наснилося,  що  знов  куйовдиш  душу!
Що  стиглі  губи  п"ють  солодкий  сік...
Сама  собі  надій  зо  хмар  натрушу,
Зернин  кохання  на  пожухлий  тік.

В  долоні  сонця  краплю  -  і  до  серця!
На  мить  тобою,  любий,  оживу...
У  грудях  пісня  спомином  озветься,
Покотиться  перлинами  в  траву..

Нехай  то  -  сон,  лиш  марево  лякливе...
Та  вікна  ранку  світяться  щораз,
Коли  в  мої  думки  приходиш,  милий,
Кладеш  троянди  до  забутих  ваз...
(25.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352802
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 26.07.2012


Томаров Сергей

Чудесный вечерок

Прохладой  дышит  ветерок,
В  кустах  малиновка  запела...
Какой  чудесный  вечерок,
А  в  небе  звездочка  зардела.

Гуляют  пары  у  реки,
Все  чаще  в  небо  взор  бросая,
Как  звезды  все  же  далеки...
Но  есть  средь  них  одна,  родная.

Звезда,  что  мы  зажгли  с  тобой,
Звезда,  что  будет  гореть  вечно
И  жизнью  мне  не  жить  иной,
Мы  будем  рядом  бесконечно.

Малиновка  поет  для  нас,
Других  она  не  замечает,
Как  быстро  все  же  мчится  час,
Уж  за  рекою  луч  сверкает...

Родная,  завтра  приходи...
И  ты  любимый  -  возвращайся,
Как  сердце  больно  жжет  в  груди...
До  встречи  и  не  огорчайся.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352829
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Борода

Пам"яті Богдана Ступки

Богдан  Сильвестрович  Ступка  (*  27  серпня  1941,  смт.  Куликів,  сучасний  Жовківський  район,  Львівська  область  —  †  22  липня  2012,  Київ)  —  український  актор  театру  і  кіно,  лауреат  Шевченківської  премії  (1993,  за  головну  роль  у  виставі  «Тев'є-Тевель»  за  Шолом-Алейхемом),  Народний  артист  УРСР  (1980),  Народний  артист  СРСР  (1991),  Герой  України  (2011).
Ролі  в  кіно

За  всю  кар'єру  актор  виконав  понад  100  ролей  у  кіно.

Працював  із  кінорежисерами  Отаром  Іоселіані,  Кшиштофом  Зануссі,  Єжи  Гофманом,  Режисом  Варньє,  Юрієм  Іллєнком,  Кірою  Муратовою,  Сергієм  Бондарчуком,  Володимиром  Бортком,  Павлом  Чухраєм,  Дмитром  Месхієвим.

Дебют  у  кіно  —  у  фільмі  Юрія  Іллєнка  «Білий  птах  з  чорною  ознакою»  (1971),  роль  Ореста  Дзвонаря.  На  цю  роль  претендував  Іван  Миколайчук,  але  позаяк  це  була  роль  бійця  УПА  (тобто  негативна  за  радянських  часів),  то  влада  не  хотіла,  аби  її  грав  Миколайчук.  Затвердили  Ступку,  за  яким  після  театральної  ролі  Річарда  III  закріпився  негативний  імідж.  Але  його  трактування  образу  виявилося  дуже  вдалим,  і  ця  роль  досі  одна  з  найкращих  у  списку  актора.

У  списку  ролей  Б.Ступки  —  багато  історичних  постатей:  гетьмани  Іван  Брюховецький  («Чорна  рада»),  Іван  Мазепа  («Молитва  за  гетьмана  Мазепу»),  Богдан  Хмельницький  («Вогнем  і  мечем»),  а  також  Чингісхан  («Таємниця  Чингісхана»),  Олександр  Керенський  («Червоні  дзвони»),  Борис  Годунов  («Кремлівські  таємниці»),  Остап  Вишня  («Із  житія  Остапа  Вишні»).

2006  —  на  екрани  вийшла  стрічка  Тиграна  Кеосаяна  «Заєць  над  безоднею»  (Росія),  де  Ступка  зіграв  генсека  Бежнєва  (натяк  на  Брежнєва).

Знявся  у  російському  комедійному  детективі  Романа  Качанова  «Взяти  Тарантіну»  (тут  його  партнеркою  по  фільму  була  Людмила  Гурченко).

2007  —  виконав  головну  роль  у  фільмі  Володимира  Бортка  «Тарас  Бульба»  (Росія;  прем'єра  —  2009).
Ролі  в  театрі

Загалом  у  Ступки  —  понад  100  ролей  у  кіно  та  понад  50  на  сцені.

У  театрі  імені  Франка  зіграв  у  таких  виставах:

       «Украдене  щастя»  Івана  Франка  (режисер-постановник  —  Сергій  Данченко)  —  Микола  Задорожній[4]
       «Дядя  Ваня»  Антона  Чехова  (режисер-постановник  —  Сергій  Данченко)  —  Войницький
       «Король  Лір»  Вільяма  Шекспіра  —  король  Лір
       «Лев  і  Левиця»  Ірени  Коваль  (режисер-постановник  —  Станіслав  Мойсеєв)  —  Лев  Толстой[5]
       «Кар'єра  Артура  Уі,  якої  могло  і  не  бути»  Бертольда  Брехта  —  Артуро  Уі
       «Сни  за  Кобзарем»  —  Поет
       Софокл  «Цар  Едіп»  (режисер-постановник  —  Роберт  Стуруа)  —  цар  Едіп
       «Істерія»;  Зигмунд  Фройд
       «Тев'є-Тевель»  (за  п'єсою  Григорія  Горіна,  написаною  за  мотивами  творів  Шолом-Алейхема;  режисери-постановники  —  Сергій  Данченко,  Дмитро  Чирипюк)  —  Тев'є
       «Легенда  про  Фауста»  (режисер-постановник  —  Андрій  Приходько)  —  старий  Фауст,  Мефістофель[6]


22  липня  2012  року  Богдан  Ступка  після  тривалої  хвороби  на  сімдесят  першому  році  життя  помер  о  7:45  у  лікарні  «Феофанія».  24  липня  2012  року  у  театрі  імені  Івана  Франка  відбулась  церемонія  прощання  з  актором.  Як  повідомив  його  син,  Остап,  причиною  смерті  став  серцевий  напад,  а  також  запущений  рак  кісток.  Вічна  пам"ять  митцю!





Молебень  на  Аскольдовій  горі.
Вінки.  На  них  жалобні  чорні  стрічки,
як  кіноплівки,  в  квітах  і  листках.
У  сум  з  жалем  прощання  у  дворі
вмішався  запах  ладану  і  свічки,
а  над  Дніпром  -  душа,  неначе  птах.

Вкраїна  плаче,  а  душа  кружля,
заглядує  у  сумовиті  лиця,  
немовби  збоку  хоче  подивиться,
як  на  спочинок  проводжа  земля.

Останній  путь,  земна  остання  роль,
останній  кадр,  останній  блиск  софітів.
Богдан  завмер,  піднявсь  на  стременах,
Тарас  посупивсь  і  мовчить  Аскольд  -
по  стежці  в  небо  пелюстками  з  квітів
душа  відходить,  що  була  як  птах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352649
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012


Леся Геник

Жінка навпроти…

О,  хто  вона  -  ця  жінка,  що  навпроти?
То  сипле  сміх,  то  стеле  щедрий  сум...
Ледь  вловлений  очей  тужливий  дотик,
Ледь  вчутий  передзвін  журливих  струн.

Уперте  пасмо  сивої  печалі  -
Крило  жалю  на  зболене  плече.
То  серце  прямовисним  зойком  вжалить!
То  словом,  наче  вуглем,  обпече...

О,  хто  вона  -  ця  лада  безіменна,
На  попелищі  вицвілих  надій?
І  ніби  зовні  -  світла,  тільки  темна
Зажура  оселилася  у  ній.

Мовча́зне  скерцо  б"ється  межи  люди.
Як  шашіль  -  ноти  прикрі  до  розмов.
Хоча  й  глибо́ко  біль  сховала  в  грудях
Та  жінка  дивна  -  втрачена  любов...
(24.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352687
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Найточніше

-  Звідки,  кумо,  ви  так    швидко
Біжите  ще  зранку?
-  Привіз  Петро,  Галькин  хлопець,
Собі  парижанку.

То  я  ж  бігала  дивитись,
Що  ж  воно  за  диво.
-Ну,  і  як  вона  вам,  кумо,
Хороша,  вродлива?

-  Щоб  її  ви  уявили,
Скажу  найточніше:
Оце  ви,  кума,  страшненькі  –
Вона  ще  страшніша!


Олена  Бондар  (Бондаренко)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352566
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012


*ИРЕНА*

ЙОГО ДУМКИ

*****
                                                     Ціную  творчості  безсмертя,
                                                     І  почуття,  і  думки  злет.
                                                     Дивлюсь  на  світ  очима  серця,
                                                     Бо  я  художник  і  поет.
                                                                                                         Автор  

Все,  що  було  гарячим,
Все,  що  було  дивним,
Я  зустрів  і  побачив,
Коли  був  молодим.

Я  умів  дивуватись
І  красу  помічать.
Сік  нектару  збирати,
Божество  величать.

Працював  без  упину,
Ні  на  що  не  зважав,
Все  життєві  картини
Малював,  малював…

Доленоснії  зорі
Рясно  падали  вниз.
Збирав  душі  прозорі
На  життєвий  карниз.

Стільки  було  захоплень,
Скільки  зір  угорі,  -
Чарівних  уособлень
Ідеалок  моїх.

Та  ось  раптом  зустрів  я
В  твоїм  погляді  жар.
Почуття  не  вберіг  я
Від  спокусливих  чар.

Ти  мене  спепелила
І  поставила  в  кут.
Одягла  мені  крила.
Запустила  салют.

Загадковим  видінням
Ти  з’являлась  вві  сні,
Крізь  тривожне  сумління
Йшла  назустріч  мені.

Став  тебе  малювати,
Щоб  зробити  офорт.
Все  ж  не  зміг  розгадати
Твого  серця  кросворд.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207238018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352468
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 24.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2012


Леся Геник

Я тобі боронити не стану…

***
Я  тобі  боронити  не  стану  
Напувати  в  небесних  річках
Ко́ней  щастя...
Зорею  розтану
У  налюблених  серцем  ночах.
Ув  обіймах,  де  лагідний  вітер
Заплітає  у  коси  дощі...
Позбираю  в  думок  усі  мітли
Тих  страхів,  що  усілись  в  тишІ,
Як  горгони!  
До  сонця  проміння,
Наче  сонях,  єством  потягну́сь...
Де  божественне  зріє  насіння
У  долонях  прадавніх  бабусь,
Світ  намолений  теплим  серпанком,
Замережений  в  райських  садах...
Я  й  сама  яснооким  світанком
Побіжу  по  щасливих  слідах...
(22.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352248
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 23.07.2012


Борода

Передгрозове

Котить  сонце  небокраєм,  літа  лічить  й  днини,
хтось  родивсь,  хтось  помирає  в  світі  щохвилини.
Хтось  святкує,  а  хтось  плаче  -  в  кого  яка  доля,
а  хто  світу  і  не  бачить  в  застінках  неволі.

Одним  перли,  іншим  лаври,  решті  -  животіння,
а  он  ті  і  те  вже  "сперли",  лиш  німе  терпіння
ще  витає  понад  краєм,  немов  подих  вітру,
але  -  хмари,  чорні  хмари,  грозові  в  повітрі.
 
Повбирають  тоті  хмари  увесь  біль  і  тугу,
блискавиця,  як  покара,  стисне  обрій  в  дуги,
загуркочуть  громовиці,  буря  невмолима
розідре,  мов  рукавицю,  світ  наполовину.

Хлинуть  води,  закружляє  все  в  гігантськім  вирі,
мов  прокляття...  Рідний  краю,  невже  жити  в  мирі
не  судилось  нам  ніколи,  й  завше  так  без  спину
натягать  на  тіло  голе  чужу  сорочину?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352238
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 22.07.2012


del Consuelo

Своя Історія

І  не  спиняючись,  копаймо  глибше,  глибше...
Ще  стільки  є  непізнаних  глибин!
Допоки  нас  святих  і  невиправно  грішних
На  те  благословляє  часу  плин.

Допоки  ми  іще  живі  і  животами
До  збайдужілості  не  приросли  -
Пізнаймо,  як  ми  формувалися  віками  -
Бо  раптом  мули  ми,  сліпі  осли?...

Отож  беріть  свою  історію  і  сміло
Сторінку  за  сторінкою  горніть  -
Тоді  дізнаєтесь,  чому  за  праве  діло
Не  краще  сотню  помаленьку  тліть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352204
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 22.07.2012


*ИРЕНА*

ЧИ ПРАВДА…

Довіряю  Вам  думи  таємні,
Ніби  знаю  вже  Вас  пів  життя.
Відганяю  бажання  шалені,
Закриваю  роти  почуттям.

Ваш  талант  все  частіше  хвилює,
Обіймає  співучим  крилом,
Словом  пестить  і  душу  лікує,
Розмітаючи  сум  помелом.

З  Вами  в  дружбі  –  як  в  казці  химерній.
А  в  розмові  думок  віч-на-віч,
Я  –  між  Ваших  шедеврів,  в  майстерні.
Та  і  Ви  в  моїх  снах  кожну  ніч.

Навкруг  Вас  мої  музи  витають,
Почуттів  ще  не  зібраний  куш.
Мене  тішить  і  щиро  вражає
Незбагненне  поєднання  душ!

Таке  близьке  мені  і  жадане  
Дружніх  помислів  творче  злиття.
То  це  правда,  шанований  Пане,
Що  я  знаю  вже  Вас  пів  життя?..

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207220162

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352045
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 22.07.2012


Ірина Гнатюк

мольберти

Я  буду  пестити  мольберти  аж  до  ранку
тулитись  пензлями  до  білих  просторів
втискатись  пальцями  у  дерев"яну  рамку
і  аж  давитись  від  нестачі  слів
чи  може  просто  кадрами  із  снів
заповню  біле  поле  і  від  крику
який  розірве  душу  просто  зникну
в  сум"ятті  потемнілих  кольорів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330044
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 21.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

А свиня буде?

До  нас  в  село  на  гастролі
З  міста  цирк  прибув.
І  біжать  усі  до  клубу  –  
Хто  чув,  хто  й  не  чув.

Там  з  машини  на  все  село  
Динамік  лящить.
Біля  каси  зібралося
Людей  –  аж  кишить!

Всі  розпитують  артистів:
Програма  яка,
Чи  побачать  там  ведмедя,  
А  чи  віслюка?

Хто  питає  про  гадюку,
Той  хоче  слона,
А  для  іншого  й  двох  тигрів
Вистачить  сповна.

Тут  до  каси  п’яний  дядько
Вийшов  із  кутка:
-  Свиня  буде?  –  
                   Буде,  якщо
Купите  квитка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351875
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Ліоліна

Ти серед тисяч - один

Тебе  пізнаю  серед  тисячі  облич.
Твій  образ  –  нечіткий,  незримий,
Та  все  ж  нізащо  я  не  пройду  мимо,
Якщо  побачу.  Ти  мене  поклич,

Бо  й  ти  пізнаєш.  Десь  серед  світів,
Десь  серед  веж  чи  непримітних  хиж,
Вдивляючись  у  небо,  ти  стоїш,
Серед  самотності  і  стогнучих  вітрів,

І  просиш  ти,  
Щоб  обійнЯло  небо  нас,  закоханих  безмежно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351885
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Леся Геник

О, як тебе не вистачає…

***
О,  як  тебе  не  вистачає
у  цій  вечірній  млі...
Налите  серце  темним  чаєм.
Сльозою  по  вікні  
мандрує  думка.
Тихо-тихо...  
Розгублені  слова.
То  поглумився  часу  вихор
над  влучністю  пера!
Ступив  його...
Зосталась  клякса
у  пам"яті  жалів.
На  плечі  ніч  -  холодна  ряса,
без  янголів  і  снів.
Обійми  сивих  молочаїв  -
Такі,  як  я,  сумні...
Бо  ж  так  тебе  не  вистачає
у  цій  вечірній  млі!
(20.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351841
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Ліоліна

Питання

Чи  місія  моя  завершена  на  цій  землі,
Чи,  може,  ні?
Чи  ще  повинна  гаяти  я  час
На  згублені  хвилини  і  роки?
У  плині  часу  я  була  колись  і  десь,
Як  є  тепер.
Та  де  той  слід?
І  лиш  світлини  у  альбомі  гомонять,
Що  я  була,  жила.
Та  все  в  віках  згубилося,  розтерлося  і  розійшлося,
Як  пил,
Як  дим,
І  як  пісок  –  крізь  пальці.
У  дзеркало  дивлюся  –  я?  Не  я?  То  хто?
Чи  іншим  дзеркало  було
У  двадцять  моїх  років?
Пройшла  від  того  до  цьогО  я  скільки  кроків?
А  розіб”ю  –  то  згине  моє  щастя.
А  є  воно?  І  що  воно  таке  –  те  щастя,  це  поняття  ефемерне?
Не  знаю.
Може,  лиш  забула?
А  чи  згубила,  як  старенький  гаманець?
Дитина  виросла,
І  дім  стоїть  міцний,
І  дерево  росте,  та  ж  цілий  сад.
І  що  тепер?  Саджати  другий?
Чи  йти  додому  –  десь  туди,  серед  зірок,
Де,  певно,  є  мій  дім.
Сьогодні  щось  кажу,  сміюся  й  плачу,
В  завтра  –  пустота,  ніщо,  лиш  пам”ять
(І  це  втішає,  та  не  надто).
Одна  сльоза  –  невидима,  незрима
(Бо  сильній  жінці  плакати  не  гоже)
Бринить  в  душі,
Виблискуючи,  як  перлина
На  океані  дні,  за  хвилями,  за  часом,
За  думками.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351762
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Леся Геник

Не…

Печалями,  печатями,  нуждою...
Останнім  звуком  болю  за  тобою!
Останнім  торком  муки  на  світанні  -
Не  ти,  не  я,  не  ми...  Прощання.

Надпита  кава  у  надбитій  чашці.
І  цвіль  на  фото  -  там,  де  щастя  в  рамці.
Як  спомин  вишні...  Так  гадаєш  -  вишні!
Не  тут,  не  зараз...  Вже  колишні.

Вітрами  розкуйовджені,  як  хмари  -
Далекі  тіні,  привиди,  примари...
Пов’ялі  квіти,  вичовгані  вази.
Не  я,  не  ти,  не  ми...  Не  разом!
(20.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351702
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


del Consuelo

Що для мене щастя…?

Гніздечко  тепле,  Світле  небо,
А  ще  сміливість  без  жалю
Віддати  серце,  якщо  треба
За  тих,  кого  я  так  люблю:

У  тому  щасті  -  мрія  вічна
Й  найкращі  прояви  мене.
І  щоб  застигла  на  обличчі
Усмі́шка,  коли  смерть  прийде....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351689
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Володимир Шинкарук

Іду до Вас

Важко  стояти,  ще  важче  не  впасти,
Важко  зламати  піснею  грати,
Важко  на  музику  душу  покласти,
А  ще  важче  її  проспівати.

Не  хочу,  щоб  здіймались  вгору  руки,
Не  хочу,  щоб  мені  кричали:  «Браво»!
Від  зустрічі  йдемо  ми  до  розлуки,
І  кожен  на  помилку  має  право.

Моя  любов,  моя  печаль  і  втіха.
Із  піснею  мене  вітри  вінчали!
Я  хочу,  щоб  у  залі  було  тихо,
Лиш  голос  мій  і  музика  звучали.

Змивають  сніг  весняні  теплі  грози,
Я  вірю  в  пісню,  а  іще  –  в  удачу,
Якщо  у  когось  в  залі  світять  сльози,
То  знайте,  що  і  я  на  сцені  плачу.

Минають  дні,  летять  роки  навстрічні,
Даремно  їм  кричати:  «Зачекайте!»
Іду  у  пісню,  наче  йду  у  вічність,
Іду  до  вас,  і  ви  мене  стрічайте…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287820
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 21.07.2012


Володимир Шинкарук

ДОРОГА – ЦЕ ЖИТТЯ

ОПОВІДАННЯ
Увечері  до  мене  прийшов  кум  Петро.
Таким  пригніченим  я  його  ще  ніколи  не  бачив.
–  Твої  удома?
–  Ні,  я  сам.
–  Випить  є?
–  Є.
–  Налий…
Я  дістав  з  буфета  пляшку    і  дві  чарки.
–  Дай  краще  стакан.
Я  налив  повну  склянку.  Петро  випив,  навіть  не  глянувши  на  хліб  і  сало,  яке  я  теж  виставив  на  стіл.
–  Зараз  буду  розказувати,  а  ти  сиди  –  і  слухай.  І  мовчи.  Бо  як  переб’єш,  піду…
Я  знову  мовчки  налив.  Він  знову  випив.  Потім  тихо  почав:
–  Повіз  я  свою  Нінку  в  область.  На  вокзал.  Вона  собі  путівку  у  Трускавець  вигризла.  Приїхали  рано,  щоб  скупитись  на  дорогу.  Скупились.  Посадив  я  її  у  вагон,  попрощався,  як  годиться.  Поїхала  вона.  А  я  думаю,  поспішати  потрібно.  Скільки  часу  згаяв!  Вдома  не  порано,  свині,  мабуть,  уже  вищать  на  всю  вулицю.
Там  же,  на  вокзалі,  швиденько  перекусив  двома  пиріжками  з  м’ясом,  сів  за  кермо  і  поїхав.  Тільки  рушив,  одразу  почув,  що  почали  мої  кишки  одна  одній  дулі  давати.  Згадав  я  тихим  словом  і  пиріжки,  і  ту  тітку,  що  мені  їх  продала,  і  себе,  розумного,  згадав…
Та  що  робити?  Не  ставати  ж  посеред  вулиці.  Думаю,  потерплю,  доки  за  місто  не  виїду…  Щоб  дарма  часу  не  тратити,  дістав  з  бардачка  газетку,  поклав  поруч.  Відчуваю,  що  у  животі  справжня  революція  починається.  Але  я  не  панікую.  Бачу,  виїзд  на  трасу  уже  недалечко…
Повернув  на  трасу  і  ледве  свідомість  не  втратив.  Стоять  над  дорогою  дві  жінки:  одна  –  твоя  сусідка  Юлька  Крашевська,  яку  ти  Крашанкою  обзиваєш,  та  її  подруга,  вчителька    Галина  Павлівна.
Упізнали  вони  мої  “Жигулі”  і  мене  за  кермом  упізнали.  Замахали  руками…  Довго,  видно,  стояли,  змерзли…  
Як  тут  не  зупинишся?  Зупинився  я.  Жінки  до  машини  залетіли.  Юлька  сіла  поруч  зі  мною,  а  Галина  Павлівна    –  на  заднє  сидіння.
–  Ой,  як  добре!  Тебе  нам  сам  Бог  послав!
Хотів  сказати,  що  мене  вам  Бог  послав,  а  вас  мені  послав,  певно,  нечистий,  та  промовчав.  Їдемо.  Жінки  щось  щебечуть,  а  я  на  дорогу  дивлюся.  Скрізь  біло,  аж  очі  ріже.  Снігу    намело!  По  груди.  Ну  як  тут  стати,  коли  кущі  від  дороги  метрів  за  тридцять…  Сховатись  ніде,  хіба  що  траншею  в  снігу  вирити…  А  головне,  як  пояснити  жінкам,  чого  спинився…
Кручу  кермо  і  повільно  вмираю.  Мабуть,  єдина  моя  надія  –  сутінки.  Взимку  темніє  рано,  а  у  темряві  я  вже  якось  свою  проблему  вирішу.
Галина  Павлівна  у  мене  за  спиною  сидить  і  мовчить,  а  Юлька  все  намагається  мене  розговорити:
–  Щось  ти  сьогодні  сам  на  себе  не  схожий.  І  сидиш  якось  дивно.
–  Зуб  болить,  аж  очі  вилазять,  –  відповідаю,  а  сам  непомітно  однією  рукою  пасок  на  штанях  розпускаю,  щоб  не  так  живіт  стягував.  
 У  цей  час  у  мене  в  животі  завурчало  так,  що,  здається,  Юлька  почула.  Вона,  видно,  зрозуміла  цей  звук  по-своєму,  бо  бачу,  тицяє  мені  добрячу  скибку  чорного  хліба  із  салом  та  цибулею:
–  Візьми,  підкріпись…
Я  ледве  кермо  із  рук  не  випустив.  Шлунок  відреагував  на  цю  пропозицію  так,  що  у  мене  навіть  в  очах  потемніло.  Лише  неймовірними  зусиллями  мені  вдалося  вберегти  вулкан  від  виверження…
–  Кажу  ж,  що  у  мене  ж  зуб  болить.
–  То  полікуйся.
–  Хіба  ж  салом  зуби  лікують?
–  Салом  усе  лікують,  –  сказала  Юлька  і  захрумкотіла          цибулею.
Як  тільки  я  відчув  запах  цибулі,  одразу  здалося,  що  у  моєму  животі  знову  починає  оживати  величезний  зміїний  клубок.  Змії  крутяться,  шукають  виходу,  деякі  лізуть  угору,  а  деякі  повзуть  униз…  І  тих,  які  униз  повзуть,  значно  більше…
Я  губи  закусив,  зуби  зціпив,  мені  усе  гірше  й  гірше…  А  головне,  ніяк  не  можу  придумати,  чим  собі  допомогти…  Справжня  їзда  по  муках.  
Нарешті  дивлюся  на  дорогу  і  починаю  розуміти,  що  хвилин  через  п’ять  можна  буде  зупинитись.  Темніє  уже.
Включив  фари.  А  тут  Юлька  повернулася  до  мене  і  каже:
–  Зараз  Волицю  проїжджати  будемо,  може,  станеш?  Казали,  там  у  сільмаг  дешеву  олію  завезли.  Нам  треба  зайти  й  перевірити.  
У  цю  мить,  не  повіриш,  я  Юльку  навіть  полюбив.
–  Нема  проблем,  –  кажу,  –  давайте!
Юлька  з  Галиною  Павлівною  почали  про  щось  там            радитися,  а  я  думаю  лише  про  те,  як  би  хутчіше  до  магазину  доїхати.  
Надворі  стемніло,  а  сил  у  мене  уже  не  залишилось.  До  магазину  навмисно  близько  не  під’їжджав,  зупинив  машину  неподалік,  і  прошу  Бога,  щоб  жінки  швидше  виходили.  Нарешті  дверцята  “Жигулів”  обнадійливо  хряснули.  Тоді  я  фари  вимкнув,  ще  якусь  хвилину  зачекав,  і  збирався  уже  сам  виходити,  як  раптом  зрозумів:    вийти  не  зможу…  Не  зможу  –  і  все!  Будь-який  зайвий  чи  необережний  рух  призведе  до  непоправного…
Добре,  що  ремінь  на  штанах  уже  був  розстібнутий.  Я  тоді  дверці  відчинив,  трішки  підвівся  над  сидінням,  однією  рукою  узявся  за  кермо,  а  іншою  почав  обережно  стягувати  штани…
Думаю,  що  такої  складної  і  тонкої  операції  ні  нейрохірурги,  ні  космонавти  у  відкритому  космосі  не  проводили.  Якщо  не  віриш,    сам  спробуй.  
Отож,  тримаючись  однією  рукою  за  кермо,  я  звісив  свою  голу  спину  з  машини  прямо  на  засніжену  дорогу…
Одразу  мені  легше  стало.  В  очах  розвиднілось.  Як  на  світ  народився.  Навіть  настрій  з’явився.  
Газетку  я,  звичайно,    використав  за  її  основним  призначенням,  потім  від’їхав  уперед  метрів  на  десять  і  зупинився.  Бокове  скло  опустив  і  залишками  газетки  повітря  розганяю.  Чекаю  Юльку  з  Галиною  Павлівною.
Першою  прибігла  до  машини  Юлька.  Сіла  і  каже  мені:
–  Поїхали!
–  Як  це  поїхали,  а  де  ж  Галина  Павлівна?
Юлька  здивовано  подивилась  на  мене,  потім  оглянулась…
–  А  я  не  виходила,  –  почувся  позаду  тихий  голос  учительки…
Петро  сам  налив  собі  у  склянку  горілки  і  залпом  випив,  а  мене  наче  прорвало.  Я  сміявся,  не  зупиняючись,  хвилин  з    п’ять.  Кум  у  цей  час  сидів  мовчки  за  столом,  заплющивши  очі  і  підперши  кулаками  підборіддя.  Нарешті  він  підвівся:
–  Я  прийшов  до  тебе,  щоб  ти  про  все  це  почув  із  перших  вуст.  Бо  завтра  тобі  таке  понарозказують…
Петро,  похитуючись,  вийшов  за  двері,  а  я  з  жалем  подивився  на  порожню  пляшку  з-під  горілки  і  пригадав,  що  древні  римляни  любили  повторювати:  “Via  est  vita!  –  Дорога  –  це  життя!”

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351678
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Ліоліна

Ранок знову заглядає

Ти  –  не  той,  і  я  –  не  та.
Й  нічка  нас  не  запита,
Чом  живемо  ми  на  острові  туману
На  краю  Землі,  де  пустота.

Я  прийшла,  а  дім  –  пустий.
В  серце  більше  не  пусти,
Бо  зачеплю  я  загоєну  вже  рану.
То  й  піду  назад.  А  ти  прости.

В  пустоті…  Там  тиша  знов.
Десь  живе,  мабуть,  любов.
Не  піду  шукати,  бо  мені  ще  рано,
Наламали  й  так  вже  купу  дров.

А  та  мряка  –  то  вода,
Впаде  в  річку,  річ  проста.
Й  ранок  теплий  після  ніченьки  настане…
Сонце!  Ранок  знову  загляда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351675
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Віталій Назарук

Мамині любов і смуток

Матуся  цілує  в  чоло  посивілого  сина,
З  любов’ю  схиляє  голівку  його  до  грудей,
Бо  ж  мамина  ласка  в  дитини  буває  єдина,
Вона  і  тепер  не  відводить  від  нього  очей.

Лице  все  у  зморшках,  років  пережито  багато,
Потомлені  руки  від  праці  болять  по  ночах,
Своєму  синочку  бажала  життя,  наче  свята,
Хотіла,  щоб  він,  полетів  по  житті  ніби  птах.

Сумує  матуся,  сльозинки  з  лиця  витирає,
Коли  поруч  сина  в  світлиці  старенькій  нема,
В  спітніле  віконце  щоденно  його  виглядає
І  молиться  Богу,  щоб  ще  не  настала  зима.

Бо  ж  знає  чудово,  сама  залишилась  без  мами,
Як  важко  дитині,  коли  поруч  мами  нема,
Холоне  душа  і  життя  покриває  снігами,
А  в  серце  дитяче  вривається  вічна  зима.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351680
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

За що пив

Горе  матері  старенькій  –  
Син  чарчину  полюбля.
Будить,  бідна,  його  зранку,
Хай  же  йде  щось  заробля.

Виряджаючи  все  каже,
Напуття  йому  своє.
Грошенят  лиш  на  дорогу,
Більш  –  нізащо,  не  дає.

Тільки  вечір  –  знову  п’яний  –
Десь  на  пробку  наступив.
Мати  в  нього  і  питає:
-  Сину  мій,  за  що  ж  ти  пив?

-  За  що  пив?  Таке  спитали  –  
Ну,  а  потім  додає:
-  За  здоров’я  ваше  пив  я  –  
Бачте,  а  пропив  своє!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351626
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 20.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Не гуляв

Тільки  двері  «рип»  у  хату  –  
В  жінки  іскри  аж  в  очах  –
Чоловіка  як  угріє
Кочергою  по  плечах.

-  Ти  ж  учора  ледацюга,
П’яний  по  селу  гуляв,
А  мені  казав,  на  зборах
Аж  до  ночі  засідав.

Тебе  бачила  сусідка,
Так  ось  тобі  за  брехню!!!
Чоловік  почухав  плечі:
-  Дай  я  дещо  уточню!

Піди  ж  тоді  і  сусідці
За  брехню  разок  управ!
Не  гуляв  учора  п’яний  –
Під  парканом  я  лежав!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351477
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 20.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Заспокоїв

Лає  жінка  чоловіка:
-  Чом  приходиш  п’яний,
Та    всі  гроші  пропиваєш,
Ледащо  погане!

-  Та  цить,  стара,  не  за  свої,
Випить  постарався.
-  Як  «не  свої»,  за  чиї  ж  ти
Так  оце  набрався?

-  Ну  пропив  я,    чи  й  не  лихо
Гроші  –  то  ж  полова!
Та  й  не  свої  –    ті,  що  кум  нам
Позичив  на  дрова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351465
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 20.07.2012


*ИРЕНА*

ТАКА ПРЕКРАСНА ВИПАДКОВІСТЬ

Ти  зайшов  в  її  сад  випадково,
Тебе  вітер  сюди  заманив.
Розгорнулось  вітрилами  слово.  –
Його  шарм  ніжні  струни  збудив.

І  вона  крок  зробила  назустріч,
Несучи  сум  життя  на  вустах.
Хоч  була  то  удавана  зустріч,
Стрепенулась  душа,  наче  птах.

Ти  її  спонукав  до  польоту,
Ніжне  серце  зумів  полонить,
Розтривожив  збентежену  цноту
І  зцілив  усе  те,  що  болить.

Так  багато  знайшлося  живого:
Схожих  дум  і  вогню  у  словах.
Ти  для  неї  –  дарунок  від  Бога,
Як  оазис  в  пустельних  пісках.

Привітай  цю  щасливу  подію,
Розбуди  зорепад  почуття.
Подаруй  їй  крилату  надію,
Поверни  їй  жагу  до  життя!

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207198392

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351542
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 19.07.2012


del Consuelo

Чи ми зустрінемось з тобою…?

Моя  споріднена  душа,
Чи  ми  зустрінемось  з  тобою?
Інакше  лишусь  сиротою
Без  тебе  ж  бо,  і  я  –  не  я,
Мене  без  тебе  –  половина,
Ходів  квінтових    паралель.
До  чого  вірність  лебедина,
Якщо  я  й  досі  mademoiselle?
Життя  собі  іде  по  колу…
Припустимо,  колись  і  ми
Повз  один–одного  пройшли
Швидкою,  рівною  ходою…
Невже  ж  то  серце  промовчить
Й  у  дзвони  не  закалатає,
Серед    чужих  не  розпізнає?
І  Час  не  спиниться  на  мить?
Коли  зустрінемось  з  тобою
Хіба  серцям  не  защемить?
Моя  споріднена  душа
Усе,  що  маю  -  ствердну  віру
У  те,  що  я  тебе  зустріну
Відчувши  серцем  -  я  твоя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311128
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 19.07.2012


del Consuelo

… Лети … Лети … Лети … Лети …

Вранішнє  сонце  крилом  оксамиту
Плавно  гортає  хвилястий  трактат.
Берег.  На  березі  птаху  підбито...
Ранок  тремтить  від  безвольних  утрат.

Хто  вона...  Хто?!  Та  здається  -  нізвідки,
Наче  ніколи  її  й  не  було...
Зорі  у  темінь  сховались,  як  свідки,
Море  сльозами  з  очей  протекло.

Що  за  одна?  Чи  літала  у  хмарах,
Вітру  в  потік  всю  віддавши  себе?
Марна  надія,  що  феніксом  стала  -
Жар  свій  колодою  в  море  несе.

Плавно  гортає  окрилене  сонце
Хвилю  за  хвилею  -  інші  світи...
Час  пробіжить  панівним  охоронцем  -  
"Нащо  затрималась?  Ну  ж  бо...  лети..."

Ялта  2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350990
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 19.07.2012


del Consuelo

Я люблю говорити з весною

Я  люблю  говорити  з  весною,
Коли  місто  ще  спить,  або  вже
Місяць  тишу  нічну  стереже,
Роздягаючи  тінь  над  водою...

У  єдину  сплітаючись  суть,
Поглинає  та  тінь  моє  тіло
І  зірки  неземним  солоспівом
Вдалечінь  мою  душу  несуть....

Я  люблю  говорити  з  весною,
Коли  вітер  хмаринки  жене,
Обійнявши  із  небом  мене,
Підіймає  аж  ген  над  собою.

У  далеку  зіркову  блакить,
Де  ще  звечора  сонце  світило,
Полишивши  земне  своє  тіло,
Я  лечу,  коли  місто  ще  спить…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343896
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 19.07.2012


Леся Геник

У тобІ розстелена надія…

***
У  тобІ  розстелена  надія  -
Ув  очах,  в  усмІшці,  де  весна...
Пасмо  променів  на  ніжних  віях.
І,  коли  набруньчиться  вона  -
Серцемовна  спрагленість  любові,
Небом  ясним  лагідно  зирнеш...
Розіллються  днини  волошкові
Почуттям,  котре  не  має  меж!
(18.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351416
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 19.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012


Анна Вейн

Мить єднання

Як  у  душі  –  гармонія  єднання  –
Пора  забути  правила  чужі…
Всміхнися  і  засяй,  мов  сонце  раннє,
і  я  збагну,  що  ти  не  збайдужів.

Хай  небо  стане  чистим  і  безкраїм.
Присядемо  на  березі  надій,
де  сонний  вечір  стигло  догорає,
де  так  розлого  для  відвертих  мрій…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351335
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 19.07.2012


Леся Геник

А вже запахло осінню в саду…

***
А  вже  запахло  осінню  в  саду...
Надули  щоки  яблука  червоні.
Пасе  дбайливо  сонце  череду
Хмарин  пухнастих  в  неба  на  долоні.

Уже  недовго  -  схлипнуть  журавлі
І  закурличуть  пісню  на  прощання.
І  раптом  ти  розчинишся  в  мені
Краплинкою  осіннього  кохання...
(17.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351331
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 19.07.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 43 ( Ромоданець, Наталка Кольоровісни)

Ромоданець    (Олександр  Печора)


 СОЛОДКЕ  КАЯТТЯ

 Ти  не  простила  і  тоді  права  була.
 І  я  карав  себе  і  досі  щиро  каюсь.
 Із  тої  миті,  як  ображено  пішла,
 із  тої  миті  як  же  болісно  чекаю!
 Як  Ти  сказала,  що  навік  тепер  пішла,
 із  тої  миті  я  Тебе  одну  чекаю.

 Я  не  лукавлю,  не  клянуся  на  віки.
 Відчуло  серце  і  тепер  напевно  знаю:
 Тебе  не  зможу  замінити  я  ніким,
 бо  лиш  Тебе  так  зачаровано  кохаю!
 Не  всі  однакові  жінки  й  чоловіки.
 Тепер  пізнаєш,  як  же  я  Тебе  кохаю!

 Нам  пощастило  на  солодке  каяття:
 всі  помилки  ми  щиро  визнати  готові.
 Бо  не  погасли,  а  палають  почуття,
 серця  наповнилися  повінню  Любові.
 Ми  помилялись,  та  палають  почуття.
 Ми  переповнилися  повінню  Любові!


=============================


       Наталка  Кольоровісни

               Когда  город  спит

 День  угасает    вздохом  городских  аллей.
 Лучи  последние  за  кромку  окунулись.
 В  ночном  порту  качнулись  мачты  кораблей,
 И  тени  прошлого  на  время  к  нам  вернулись.

 В  ночном  порту  качнулись  мачты  кораблей,
 И  тени  прошлого  на  время  к  нам  вернулись.  

 Дремлет  наш  город.  Колыбельную  прибой
 Пропел  бульварам  и  причалам  полусонным.
 Взметнулся  парус  на  ветру  крутой  дугой
 И  побежал,  и  полетел  навстречу  волнам.

 Взметнулся  парус  на  ветру  крутой  дугой
 И  побежал,  и  полетел  навстречу  волнам.  

 Стихли  шаги,  заснули  яхты,  катера.
 А  новый  день  уже  тихонечко  стучится.
 Но  всё  хорошее,  что  дало  нам  вчера,
 То  непременно  завтра  снова  повторится.  

 Но  всё  хорошее,  что  дало  нам  вчера,
 То  непременно  завтра  снова  повторится.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351155
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 18.07.2012


Мазур Наталя

#Яблуко в долонi

Після  прочитання  книги  "Перлини  надвечір'я"  Євгенії  Бучківської

 Спрацьований,  з  поморщеним  лицем,
 Сидів  Семен  самотньо  на  ослоні
 В  садку,  де  пахла  м'ята  з  чебрецем,
 Червоне  яблуко  тримаючи  в  долоні.

 Те  яблуко  блискуче,  молоде...
 В  Семена  раптом  засльозились  очі.
 Він  пригадав  Марусю.  Як  на  те
 Наснилася  йому  цієї  ночі.

 Її  веселий  сміх,  неначе  птах,
 Летів  із  вітерцем  за  огорожі.
 А  на  рум'янім  личку,  щічки  так
 На  яблучка  маленькі  були  схожі.

 Покликала  до  яблуні  у  двір,
 (Вони  її  колись  садили  разом),
 Багато  літ  пролинуло  з  тих  пір,
 Гілки  безжально  покрутило  часом.

 І  яблук  не  було,  крім  дрібноти.
 Казав  онук,  що  буде  не  до  сміху,
 Як  яблуня  порве  гіллям  дроти,
 Або  понІвечить  в  негоду  стріху.


 Та  дід  не  дав  спиляти,  бо  вона
 Дружиноньку  нагадувала  милу...
 Тремтів  у  серці  спогад,  як  струна,
 Увись  підносячись  по  небосхилу.

 ...Так  і  помер  із  яблуком  в  руці,
 Немов  заснувши,  відійшов  у  вічність.
 З  усмішкою  на  зморщеній  щоці...

 А  яблуню  зрубав  онук...  у  січні...


 16.07.2012р.        22:40

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350880
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 18.07.2012


Ліоліна

Тіні, як привиди

Сутінки  вкрали  день.  Сховалося  в  них  село.
Зникло  село,  яке              колись-то  селом  було.

Зарості  лободи.  Залізли  в  бур”ян  сади.
Кинутих  вікна  хат      тьмяніють  серед  весни.

Тяжко.  Нема  життя.  Занепад,  і  смерті  тінь
Бродить.  Вселилася  тут.        Тиша  і  запустінь.

Згорблені  постаті.  Як  тіні,  як  привиди.
Хто  з  них  чекав,  коли              у  старості  тут  біди.

Мовчки  сидять  вони.  І  слухають  тиху  ніч.
З  сутінками  життя        зустрілися  віч-на-віч.

Кумкання  мудрих  жаб.  Сови  істеричний  сміх.
З  поля  сама  прийшла        корівця  остання  їх.

Гулко  в  хліві  луна  корови  копита  стук.
Жде,  як  завжди,  вона        натружених  чорних  рук.

Пахне  свіженький  хліб  на  лавці  під  рушничком.
Місяця  гострий  ріг.        Черемхи  цвіт  –  за  вікном.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350859
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012


Ліоліна

Страх

Втопитись  не  боюсь  в  морях  і  океанах,
Бо  жага  до  життя  не  дасть  мені  втонуть.
Та  страшно,  якщо  хтось  в  моїх  душевних  ранах
Розсипав  раптом  сіль  (розважився,  мабуть).

Ще  страшно,  якщо  друг  –  за  так,  «заради  спорту»,
Підленько  сміючись,  ввіткне  у  серце  ніж.
Ви  скажете:-  Це  друг?  Не  вищого  ж  він  сорту.
(Не  буду  ж  в  мікроскоп  дивитись,  перше,  ніж…).

А  ще  боюсь  його  зрадливого  мовчання.
Байдужості  очей  і  холоду  думок.
Боюсь  не  зустрічей  –  журливого  прощання,
Брехні  і  зради  тінь,  і  гострих  слів  голок.

Не  хочу  я  біди  –  боюся,  як  всі  люди.
Ще  не  навчилась  я  розв”язувать  вузла,
Розв”язувать  задач,  де  в  відповіді  –  нулик,
Коли  один  й  один  –  повинно  бути  два.

Я  не  боюсь  гадюк,  фізалій,  скорпіонів.
Та  я  боюсь  людей,  що  жалять  гірше  змій.
І  я  не  охоплю  мільярдами  нейронів
Всю  глибину  таких  непрИйнятних  подій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351017
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012


Леся Геник

Я розтрачена і самотня…

***
Я  розтрачена  і  самотня...
Я  загублена  і  забута...
Ці  холодні  північні  мури,
Ця  нездо́лана  днів  тасьма.
Щось  вмирає  між  нас  щомиті,
Щось  таке,  що  вже  не  вернути!
Дотліває  останній  вуголь,
Де  розхлипалася  зима.

Сиві  бруні  торкають  серця  -
І  так  коле!  Нестримно  коле...
На  душі  -  солонавий  присмак
Загрубілих  від  звички  слів.
Я  -  пташина  забута  вітром.
Я  -  невільниця!  Я  -  неволя!
Необачна  надії  бранка,
Ко́тру  ти  опери́ти  смів

І  залишити  в  дикім  небі
Серед  янголів  того  світу,
Серед  демонів  сього  часу  -
Навперейми  земним  богам!
Де  згорає  останній  вуголь,
Де  полями,    що  вже  без  квіту,
Тінь  покірницею  без  Ім"я  -
На  поталу  чужим  ногам...
(16.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350884
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 42 (Ромоданець)

Ромоданець

           СВІТАНКОВА  ПІСНЯ

 Ген  лелека  понад  хатою…
 Доки  ти  вже,  соню,  спатимеш?
 Сонечко  ласкаве  привітай!
 Подивуйся,  як  світає!

 Приспів:
 На  блакитне  полечко
 викотилось  сонечко.
 Розбудило  лагідно
 річеньку  прудку.
 Ранком  на  околиці
 рибка  гарно  ловиться.
 Півні  розспівалися  –
 ку-ку-ку-рі-ку!

 Тепле  літо  пахне  квітами.
 Дітоньки  ростуть  привітними.
 Вигляни  на  вулицю  мерщій!
 Вже  світанку  всі  радіють!

 Приспів:
 Соловейко  тьохкає,
 поросятко  рохкає,
 жабенята  кумкають  –
 тьох,  хро-хрю,  кум-кум…
 Цапенята  бекають,
 козенята  мекають,
 а  корівки  мукають.
 Чути  –  «бе-ме-му»!

 Відпочине  хай  вже  подушка!
 Хай  засяє  в  тебе  посмішка!
 Дивний  ранок  радо  зустрічай!
 Буде  день  цей  незвичайним!

 Приспів:
 Щоб  пісні  співалися,
 мрієньки  збувалися  –
 треба  научатися
 бачити  красу.
 Хай  же  не  дрімається,
 рано  просинається.
 Хай  ступають  радісно
 ніженьки  в  росу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350877
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012


*ИРЕНА*

ВОГОНЬ БЕЗУМСТВА

Твої    долоні  на  моїх  плечах  –
Як  два  крила  одвічного  кохання.
Від  затишку  чарується  душа,
Від  дотику  бажається  єднання.

Я  в  погляді  твоїм  шукаю  дно,
Та  він  такий  невимовно  глибокий,
Що  дна  я  не  дістанусь  все  одно,
Хоч  втрачені  і  рівновага,  й  спокій.

Я  не  належу  вже  сама  собі,
Бо  почуттями  розум  оповитий.
А  ті  озера  ніжно-голубі
Спроможні  в  безрозсудності  втопити.

Блукають  руки  в  пошуках  вогню.
Твій  торс  –  моя  улюблена  подушка.
Тіла  сплітаються  у  вишуканім  «ню»,
А  ти  шепочеш  щось  мені  на  вушко.

Виконуєш  вже  будь-яких  каприз.
Свідомість  відмовляється  коритись.
Твій  шепіт  від  грудей  сповзає  вниз…
І  ми  уже  не  в  змозі  зупинитись.
                                                                                   15.07.2012р.  

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207169680

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350845
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 17.07.2012


Ліоліна

Все одно (або гарбуз)

Офіс  –  машина  –  м”якенький  диван.
Далі  –  холодне,  у  піні,  пивце,
Ще  що  –  картопля,  ковбаски  кільце.
Виріс  гарбуз  в  животі,  як  кабан.

Ходить  цей  «хлопчик»,  так  зверхньо  плює,
Море  йому  дістає  до  колін.
Він  не  шукає  ніяких  причин,
Щоб  не  казати:  -  Кругом  все  –  моє!

Куплене  все  –  і  лісок,  і  ставок,
Поруч  із  ним  –  найстрункіша  модель.
А  в  голові  замість  мізків  –  бордель,
Що  не  впаде  під  вагою  думок.

Все  навкруги  –  то  лише  «матер”ял».
Тільки  в  одненьку  проблему  він  вгруз  –
Щоб  відростити  у  пузі  гарбуз.
Це  в  нього,  мабуть,  такий  ідеал.

В  світі  панують  байдужість  і  злість.
Люди  добріші  були  у  війну.
Що,  заплатити  страшенну  ціну,
Щоб  подобрішати?  Хто  відповість?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350756
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 17.07.2012


Валя Савелюк

ПО ЧУЖИХ САДКАХ

гупають  яблука
глухо  
і  лунко
у  саду  нічному,
місяцем  уповні́
містично  осяяні…
ніби  ходить  там  хтось  
неприкаяний…
ніби  хоче  сказати  мені
вві  сні
про  самотню  столітню  втому…

ходить,  ходить…
шукає  і  не  знаходить
сте́жки  у  траві  додому  –
до  дверей!  до  клямки!  до  рідної  хати…  
хоче  
свою  невідступну  втому
із  плечей  пониклих  здійняти
і  на  лаві  укласти  –  приспа́ти…
 
гуп-гуп…

прокинуся,
гляну  по́зирцем  у  вікно  –
по́рожньо,
нікого  не  вид-но…

принишкне  від  погляду,
зачаї́ться
і  знов  рушає:  
гуп-гуп…
так…  безнадій-но

…про  щось  же  гупають  яблука  за  вікном…
ні-ні,  не  знаю…
домнешта  старенька  моя  достигає,
літо  минає

літ-то...
літо:
життя  прожито,
а  пари  серцю  
немає…

видно,  гу́пає  десь  
по  чужих  садках  –
мене
шукає

16.07.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350733
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012


Леся Геник

Краплі дощу в долонях…

***
Краплі  дощу  в  долонях...
Знову  довкруж  -  гроза.
Думи  на  сивих  скронях,
Скрадна  суха  сльоза  -

Не  зупиняють  лету
Буйно-гінкі  літа!
Журить  душа  поета  -
Скрипонька  золота...

Струни-слова  до  неба  -
Спритно,  щораз  чимдуж!
Там,  де  плаксиві  верби,
Де  дзеркала  калюж,

Відгомін  серця  грому,
Лоскоти  блискавиць...
Не  розповість  нікому
Справжності  таємниць

Сивий  поет  в  задумі...
Жменю  зіжме  міцніш!
Музу  до  скронь  притулить  
І  нагаптує  вірш...
(15.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350631
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012


Валя Савелюк

СКОРО

злетілись  зірки
до  боввана-комина  на  хвилинку,
як  метелики  
до  живокоста
синього  –  
роєм…

до  одного  
додати  одну  –
поза  зошитом  у  клітинку  –
не  достеменно  
двоє…

а  
ранку  пізнього
у  високості,
вигоріло-злинялій  од  спеки  –  
порожні  хмари
до  пори,  до  строку  
душно  
мовчать:

запрягати  й  сідлати  повітряні
висхідні  потоки  –
невагомі  лелеки
літоростих  вчать
лелечат…

невидима,
невідчутна,
прийдешня  колись  іще!  прохолода
засохлим  
вербовим  котиком
торкнулась
поверхні  води…

скоро  вересень
назавжди

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350447
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012


tatapoli

МЕНТАЛІТЕТ

Роки  біжать,
не  має  спину,
ген  діти,  як  птахи  летять,
ми  все  життя
на  них  гнем  спину,
аби  довести  до  пуття.

Хай  буде  в  них
усе  найліпше,
не  гірше,  ніж  в  сусіда  є,
вища  -  з  елітних,
авто  -  швидче,
і  житло,  щоб  було  своє.

Не  всі  підряд,
якщо  вже  чесно,
як  каже  дехто  тет-а-тет,
та  всі  терплять,
серцями  гречні,
такий  вже  наш  менталітет?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350279
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

У вагоні

Чоловік  пита  дружину
В  плацкартнім    вагоні:
-  Чи  в  вікно  їй  добре    видно,
Що  там  на  пероні?

Жінка  мовить:  -  видно  гарно
На  пероні  люди  -
Проводжають,  зустрічають,
Сновигають  всюди.

Чоловік    переживає:
-  А  не  дме  в  віконце?
-  Ні,  все  добре!  
               –  Може,  мила,
В  очі  блиска  сонце?

-  Та  ні,  любий,  все  нормально,
Досить  хвилюватись!
-  Вставай,  значить,  я  місцями
Хочу  помінятись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350541
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Леся Геник

МЕРЕЖИВНЕ…

***
Потонула    у  квітах  зала,
Замережились  вікна  в  світ…
Ти  так  щемно  цю  мить  чекала,
Коли  небо  застелить  цвіт!

Коли  очі  довкола  –  щастя,
Що  вирує,  як  диво  з  див!
Щира  жилочка  на  зап’ястях.
Шепотіння  молитви  крил…

Теплі  хвилі  в  обіймах  слова…
Радість  янголів  на  душі!
Зала  щедрости  -  днина  но́ва
І  ТВОЇ  в  днині  тій  ВІРШІ!..
(14.07.12)

     14  липня  в  м.  Івано-Франківську,  у  приміщенні  конференцзалу  
облачної  газети    "Галичина",  відбулася  мереживна  містерія  -  
святкування  народження  поетичного  дитятка  чарівної  
івано-франківськівської  поетеси  Аделі  Станіславської  
(Олександри  Федорів)  -  збірочки  "Мереживо  душі".
Під  заворожливі  ноти  бандури  Поетичне  Слово  зробило  
перші  свої  кроки  назустріч  привітній  аудиторії.    
Дбайлива  рука  доброго  Янгола  встелила  вишитими  
рушниками  доріжку  до  сердець  щирих  читачів...
     То  ж  хай  буде  щасливою  ця  трепетна  зустріч  
душі  з  душею  у  мереживному  світі  Поезії!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350554
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Інна Серьогіна

А я не сдамся!

Не  понять  мне  тебя,  миражи
То  приблизятся,  то  ускользают.  
Под  лучами  палящими    лжи  
Чувства  медленно-медленно  тают

             А  я  не  сдамся,  слезам  не  сдамся.
             Я  без  тебя  свою  устрою  жизнь.
             Хочешь  –  надейся,  хочешь  –  упрямься,
             Хочешь  –  другой    уверенно  божись.

Твои  клятвы  понятны  давно,
Я  в  неверии  жить  не  желаю.
Мне  теперь  все  равно,  все  равно,
На  все  стороны  боль  отпускаю.

             И  я  не  сдамся!  Поверь  –  не  сдамся!
             Я  без  тебя  свою  устрою  жизнь.
             Хочешь  –  надейся,  хочешь  –  упрямься,
             Хочешь  –  другой  уверенно  божись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350421
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Інна Серьогіна

Что такое счастье?

На  стихотворение  Инны  Мотрук  "Счастья  я  не  видела  совсем"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350337

Мы  ищем  счастье  и  не  замечаем,
Что  оно  рядом  –  руку  протяни.
Оно  подобно  бабочке,  случайно,    
Нечаянно  летящей  на  огни.

Чем  больше  ловишь  призрачное  счастье,
Тем  больше  ускользает,  не  найдешь.
Но  если  приглядеться  сквозь  ненастье,
То  рано  или  поздно  вдруг  поймешь:

Оно  само  тихонечко    на  плечи
Неслышно  опустившись,  просто  ждет,
Когда  его  в  иных  вещах  заметят,
Когда    судьба  свернет  за  поворот.

Хотите  счастья?  Страхи  разгоните,
За  светлою  и  чистою  душой
Смелее  и  решительней  идите,
А  сердце  вам  укажет  путь  большой.

И  слушайте  веленья  и  порывы,
И  не  теряйте  веры  никогда,
Не  ставьте  точку  с  гордостью  игривой,
Где  ставит  запятую  вам  судьба

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350407
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Ліоліна

Такая вот зараза

Как  много  нас,  подверженных  заразе,
И  речь  –  не  о  хронической  проказе.
Название  заразы  –  позитив.
И  только  ей  мы  рады,  “подхватив”.

(Ответ-продолжение  стихотворения  Фотинии  «Я-заразная»)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350230
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Копачівна

Мелодія

Мов  поклик  неба,  мов  незнана  злива,
В  якій  і  мертва,  і  жива  вода,
Лунає  незбагненна  і  тремтлива  
Та  скрипка,  що  довіку  молода.

За  струни  правлять  їй  пташині  співи,
Самотність  березневого  дощу
І  слово  позабуте  та  журливе,
Яке  від  себе  все  не  відпущу.

Мелодія  злітає  від  кохання,
Мелодія  стихає  від  жалю,
Бринить,  немов  уперше  чи  востаннє,
Зізнанням  щирим:  світе,  я  люблю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350227
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Рідний

про дорогу дальню

зламані  ворота
згублені    ключі
смутку  всохла    нота
снить  на  аличі

порох  на  осонні
де  старий  сидів
з  думою  про  коні
і  просторий  хлів

колеса  від  хури
витертий  обруч  
дивиться  понуро
себе    обіруч  

виламана  лата
вперлась  в  перегній
ой  немає  тата
дав  би  лад  він  їй  

вилущені  рами
потускніле  скло  
ой    немає  мами
чисте      все  було  б  

дивиться  криниця
у  безмежну  вись
де    кохані    лиця
з  вічністю  злились

і  таку  печальну
пісню  хлюпотить
про  дорогу  дальню
крізь  життєву  мить

15.07.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350450
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012


Ліоліна

Фата - Моргана

Човен  у  небі  –
Як  фата-моргана,
Пливе  потихеньку,  міраж  –  не  міраж…
Небо  і  море
Злилися  в  єдиний
Примарний  серпанок,  містичний  пейзаж.

Хвилі  поснули,  
Золочені  сонцем,
Спинили  свій  біг.  Довго  буде  цей  сон?
Небо  –  як  море,
Скупалося  в  сонці,
Втопило  у  морі  чіткий  горизонт.

Край  це.  Край  світу.
А  далі  –  лиш  простір.
Пливе  помаранчевий  човник  за  грань.
Далі  –  лиш  космос.
Чи  знайде  дорогу?
За  краєм  Землі  по  морям  сподівань.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350225
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 14.07.2012


Копачівна

Релаксація після рефлексій

Релаксація  після  рефлексій,
Після  сплеску  і  шалу  життя.
Я  подамся  у  простір  небесний,
Хай  притишує  серце  биття.

А  думки  поспішають  до  тебе,
Швидше  вітру  проворні  летять.
Промінь  сонця  так  падає  з  неба,
Щоб  у  травах  знайти  благодать.

Релаксую  в  маленькій  хатинці,
Де  за  шибкою  квіти  та  ліс,
Де  з  коханим  лишусь  наодинці
Пити  каву,  що  милий  приніс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350223
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 14.07.2012


Тамара Шкіндер

Розродилась громом чорна хмара

Розродилась  громом  чорна  хмара.
Стрілами  впилися  блискавиці  
Й  серце  зранили.  Небесна  кара
Твоє  слово,  виточене  з  криці.

То  не  злива,  ні.  То  плаче  небо.
Друзки  серця    розсипає  градом.
Не  карайся,  не  жалій,  не  треба...
Серед  літа  сніг  на  квітах  саду.

Післягроззя  чисте  над  полями.
Шлях  підсушує  засмаглий  вітер.
Хоч  дорога  ця  не  до  вігваму.
На  старих  стежках  печаль  розлита…

Та  не  висохло  душі  озерце.
Тож  вертай  до  мене  неофітом.
Ти  прийди,  коли  відчуєш    серцем,
Що  без  мене  вже  не  зможеш  жити

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350199
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 14.07.2012


Леся Геник

Листами повертаєшся…

***
Листами  повертаєшся...  нізвідки...
Холодні  руки,  вичовганий  зір.
О  де  я  маю  відшукати  віщі  ліки  -
Слова,  що  розірвуть  блідий  папір?

Думки,  котрі  вколишуть  схлипом  нерви?
Я  не  твоя...  Чи,  може,  все  ж  твоя?
Опісля  вже  не  так,  як  то  було  попервах  -
Не  так  звучить  намолене  ім"я...
(2.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350107
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 14.07.2012


Борода

Про мову

Два  державних  діячі,  
чи  чужі  шпіони,
написали  уночі
нам  закон  про  мови.
І  пропхали  не  як  в  день,
не  як  в  день  прийняли,
"гра  в  наперстки"  -  одна  з  тем
у  регіоналів.

І  тепер  кожне  село
і  кожна  сільрада  
стануть  мову  обирать
державну  громади.
У  Іванівці  вона
іванівська  значить,
У  Ярах  -  там  ярова,
не  вкраїнська  наче.

А  в  південниїх  краях
і  губернських  центрах
стануть  мову  обирать  
з  сусідським  акцентом.
Як  напишем  "усіма"  
авторам  "подяку",
то  Європа  і  сама  
змовкне  з  переляку.

А  як  виступить  прем"єр
на  "народный  речі"
щоб  від  сміху  якийсь  "сер"  
не  скотився  з  печі.
Є  в  цім  дійстві  і  плюси
для  тупоголових  -
їм  відкриті  всі  пости
без  вивчення  мови.

Правда  є  одна  біда
і  для  всіх  відома  
щоб  не  втратити  бува  
і  держави  в  мовах.  
Бо  країну  пізнають
по  мовнім  відтінку
і  державу  справжньо  звуть
лиш  по-українськи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350184
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 14.07.2012


Олена Бондар (Бондаренко)

Тато вдома!

Біля  хати  на  порозі
Сидить  хлопченятко.
Питається  перехожий:
-  Чи  вдома  твій  татко?

Хлопченя  підводить  очі,-
-  Звісно  тато  вдома.  
Він  у  хаті  спочиває
Від  переутоми.

Чоловік  у  двері  стука  ,
На  дзвоника  тисне,
Потім  злісно  на  хлопчину  
Очима  як  блисне:

-  Як  він  вдома,  чому  ж  тоді
Не  виходить  тато?
-  Бо  він  вдоооома,  а  це,  дядьку,
Зовсім  чужа  хата.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349989
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012


Володимир Шинкарук

Не хочу в осінню пору

Як  важко  в  осінню  пору
Сміятися  і  співати…
В  цей  час  печалі  й  покори
Дерева  ідуть  на  страту.

Хмари,  мов  вовча  зграя,
А  мокрий  вітер  зі  злістю
З  дерев,  наче  кат,  стинає
Понурені  голови  листя…

Спокій  втікає  від  мене.
За  що  і  з  чиєї  вини
Недавнє  життя  зелене
В  асфальти  втоптуєм  ми?..

Як  бути  з  цією  бідою
І  що  тут  робити  треба?
…  Мабуть,  із  новою  весною
Все  ж  рватись  до  сонця  і  неба!

Не  можу  в  осінню  пору
Сміятися  і  співати…
В  цей  час  печалі  й  покори
Дерева  ідуть  вмирати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350067
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012


євген уткін

двір

Стою  серед  двору  в  журбі  й  самотині,
Дитинство  моє  в  цій  лишилось  хатині,
Привітна,  ошатна,  білесенька  хата,
Тепер  сирота  без  вини  винувата.
Стоїть  на  подвірї    зарослім,  безликім,
Похмурою  пусткою  в  смутку  великім.

Трухляві  стовпці  залишились  від  тину,
Густі  полини  заглушили  калину,
Зогнив  журавель,  завалилась  криниця  ,
Була  ж  в  ній  холодна,  криштальна  водиця.
Замість  чорнобривців-  дурман  з  лободою.
На  дворищі  дикім  -  недоля  з  бідою.

Не  так  ще  давно  тут  життя  вирувало.
Навколо  цвіло,  гомоніло,  співало.
Дідусь  свіже  сіно  заносив  у  клуню.
Бабуся  доїла  корову  Ласуню.
Татусь  на  роботу  ішов  рано  з  ранку,
І  мама  завжди  поспішала  на  ланку.

А  ми,  із  сестрою,  ходили  до  школи.
Здавалось  життя  не  скінчиться  ніколи.
Здавалось.  А  виросли,  повилітали    
З  гнізда  у  світи,  а  батьки  повмирали.
І  двір  залишився  в  селі  сиротою,
З  недолею  злою  з  гіркою  бідою.

А  скільки  ж  дворів  потопають  у  хащах,
Забутих,  покинутих  напризволяще
По  всій  Україні.Зникають  по  селах.
Колись  велелюдних,  багатих,  веселих.
...Стою  серед  двору,  в  немилій  годині.
В  задумі  великій,  в  журбі  й  самотині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244315
дата надходження 01.03.2011
дата закладки 13.07.2012


євген уткін

НА МЕЖІ

Щемко,  і  так  тяжко  на  душі
На  село  померле  споглядати.
Тут  де  породила  сина  мати,
Спогади  лишились  на  межі.

Страшно  коли  мертву  тишину,
Відчуваєш  наче  у  могилі.
Із  дитинства  краєвиди  милі,
В  заростях  гіркого  полину.

Гірко  усвідомлювати  те,
Що    життя    давно  тут    закінчилось
Не  пізнати  –  так  усе  змінилось
Навіть  і  садок  не  зацвіте.

Все  що  залишилось  від  села  –
Спогадом  тривожить,  аж  до  болю.
Це  гніздо  лелече  на  тополі,
Та  духмяна  річенька  мала.

Здичавіле  поле  до  межі.
Далі  можна    вгледіть    асфальтівку,
Що  вела  когось  в  свою  домівку,
А    тепер  там  звірі  та  вужі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247732
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 13.07.2012


Ліоліна

Поема про Мозок

Як  дивно  створена  людина.
Дивлюся  в  дзеркало  –  це  я,
Кров  пурхає  собі  в  судинах,
Є  й  паспорт,  там  –  моє  ім”я.
 
Тут  –  все,  як  треба,  -  руки,  ноги,
Стирчить,  де  треба,  голова.
Знайомий  погляд,  смішно  –  строгий.
А  те,  звідкіль  беру  слова,  -

Оте  дивнюще,  як  горішок
Волоський,  що  згубив  кокОн,
На  холодець  ще  схожий  трішки,
Йому  не  писаний  закон.

Якісь  там  бігають  нейрони,
Що  ще  й  спілкуються  (диви!)
За  допомогою  аксонів
Усередині  голови.

Він  знає  все  –  коли  ковтати,
Обізнаний  у  чханні  теж.
Формацій  в  мозку  так  багато,
Як  океан,  не  має  меж.

Тут  стовбур  є,  мости,  листочки,
Щілини,  ями,  борозни,
Ще  навіть  черв”ячка  частОчка.
Онтогенез  –  як  дивні  сни.

Тут  алгоритмів  так  багацько,
Захований  комп”ютер  де?
Ті  алгоритми  скачуть  хвацько,
Що  голова  тріщить  –  гуде.

А  я  його  й  не  заставляю
Там  клацати,  той  ЕВМ.
Та  як  гуляю,  як  у  гаю,
Серед  незліченних  проблем,

Отут  вже  він  стає  в  пригоді.
Ріша  проблему,  як  горіх
Розколює.  Бурчати  годі.
І  ображатись  буде  гріх.

Та  штука  –  Мозок,  ой,  корисна,
Та  корись  справді  немала.
Він  знає,  як  писати  пісню,
Складати  вірш,  йому  хвала.

Ось.  Зрозуміти  неможливо,
Що  там,  де  робиться  і  як.
Та  це  не  так  уже  й  важливо,
То  –  Бога  щедрий  дар  і  знак.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349852
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012


Віталій Назарук

Летять думки в чужі краї

В  гаю  замовкли  солов’ї
І  розриває  туга  груди,
Летять  думки  в  чужі  краї,
Моє  тепло  несучи  всюди.

А  десь  далеко  угорі,
Летять  хмарками  за  туманом,
Мов  білі  диво-кораблі,  
На  обрії  з’явились  рано.

Ярило  в  небі  знов  пече,  
Земля  така,  що  не  ступити,
Обніме  вітер  за  плече,
У  прохолоді  дасть  пожити.

Бо  коли  спека  на  дворі,
Для  мене  ти,  як  прохолода,
Хмаринка  та,  що  угорі,
А  там  де  небо  -  там  свобода.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349889
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012


Адель Станіславська

Ця тиша…

Ця  тиша  між  нами
така  красномовно-палка...
Теплом  розімлілим
свідомість  колисану  ніжить,
і  хлюпає  в  серці  
по-давньому  гостро  і  свіжо,
у  просторі  часу
вразливістю  слова  крихка...

Ця  тиша  між  нами
дорожча  за  музику  слів...
О,  як  же  це  гарно  -  
уміти  мовчання  читати,
що  тане  у  серці  
смаком  карамельної  вати
і  ніжно  заводить  
у  солод  замріяних  снів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349559
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012


Дід Миколай

Принцеска

Зустріла  вчора  внучка  ,  коли  прийшов  в  порозі  .
Враз  кинулась  на  груди  ,  за  шию    обвила  .
Спинило  раптом  подих  ,  аж  дід  ступить  не  в  змозі  ,
Так    притулилась    кріпко    ,    так    щиро    обняла  .

 З  руки  спорхнула  птахом  ,  ні  милим  пелюсточком  .
Злетіла  ,  як  вюрочок    ,    на    вулицю    дзвінком  .
Вже  дражниться  на  лузі  ,  з  дружком  своїм  Синочком  :
Годує      вже      з      бабусею    ,    телятко    молочком  .

 В    саду    защебетало    ,    аж  проясніло    плесо  ,
Озвалася    за    ставом  ,  немов    з    небес    луна  .
Поглянь    дідуню    милий    ,    ми    маємо  принцесу  ,
Здаля      її      бабуленька      ріднесенька      гука  .

 Ой    дяку  Богу  маю  ,  -  ми    маєм    янголятко  ,
Як    часто    серце    бється    ,    як    бється    і  стає  .
Як    жити    хочу  -    жити    ,    для    вас    мої    курчатка  ,
Нехай    же    Нам      Зозулька    ,    ще      років    накує  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349551
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 11.07.2012


*ИРЕНА*

РАНКОВА МЕЛОДІЯ ЛІТА

Затихла  пісня  ніченьки-циганки,
Сховався  місяць  в  золотій  імлі.
Проміння  роси  випило  з  світанку
Й  вдоволено  побігло  по  селі.

Торкнулося  замріяних  шовковиць,
Миттєво  зарум'янивши  плоди.
Проникло  крізь  квадратики  віконниць,
В  ранкових  снах  залишило  сліди.

Подріботіло  полем  у  пшеницю,
Посипалась  натхненням  у  рядки.
Поцілувало  в  щічку  полуницю,
В  квача  пограло  з  вітром  залюбки.

Гойдалось  в  польовому  оксамиті,
Мережило  різьбою  світлячків.
І  в  ці  яскраво-мерехтливі  миті
Весь  світ  в  теплі  божественному  млів.

Розсипалися  бісером  волошки,
В  коханні  зашарівся  красень-мак.
Цвіли  ромашки-польові  ворожки.
А  сонце  не  вгавало,  ну  ніяк!

РозворушИло  лежебоків-трутнів,
Рум'янці  всім  чіпляло  наугад.
А  щоб  спочити  трішки  ополудні,
Замаскувалось  в  золоті  кульбаб...
                                                             10.06.2012р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207119386

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349692
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 11.07.2012


Леся Геник

А я тебе чи маю?

***
А  я  тебе  -  чи  маю?..
У  зелені  садів
вже  сонце  одцвітає.
Мереживо  зо  снів
на  вітах  -  павутинно.
І  думка-павучок...
Торкається  невинно
навощений  смичок
душі,  що  під  зорею
розправила  крило...
За  тихою  межею
промінням  повело
звабливо-юне  літо.
Неосягненна  даль!
Там  серце  бавить  вітер  -
замріяний  скрипаль...
(11.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349531
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 11.07.2012


Леся Геник

Купайлове

Вернулася,  уквітчана  Купайлом  -
Надіями,  що  світлом  серед  ночі...
А  вже  лунала  злагода  прощально
І  винувато  зирила  ув  очі.

Вже  гаптувала  крижму  на  минуле  -
Нехрещене  вітцівськими  руками.
То  ж,  ніби,  йшла...  Але  таки  вернула
Омитими  світанками-стежками.

Важка  коса  на  пле́чах,  рута-м’ята,
Думки  в  коновці  -  намистини  болю...
Пощо  іти?  Пощо  тепер  вертати?
Застелені  угіддя  сіро  -  млою.

І  на  долонях  -  росами  натхненно,
Знепам’ятно,  отарами  святими...
Спочила  пара  янголів  блаженно,
Купайлового  неба  херувими...
(9.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349308
дата надходження 10.07.2012
дата закладки 11.07.2012


Леся Геник

Де зруби самотніх душ…

***
Де  зруби  самотніх  душ,
Де  ліс,  той,  що  пра,  де  глуш  -
Чи  знайде  прабог  себе?
Купальська  минає  ніч...
Не  бачили  квіти  віч.
А  може  в  житті  так  тре  -

Шукати  свічами  день?
Очищення  -  днесь  огень,
Що  наскрізь,  як  перший  крик...
О,  клич  мене,  Князю,  клич!
Не  втримає  серця  нич  -
Ітиму,  де  світлий  лик

В  горянській  спочив  воді...
Осягнення  у  Тобі
Чистилища  віщих  снів.
І,  може,  знайде  пуття
Натомлене  се  життя,
Душа,  що  лишилось  пів...
(7.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349302
дата надходження 10.07.2012
дата закладки 11.07.2012


Innessanew

Пересадка с крыльев на метлу…

Пересадка  с  крыльев  на  метлу…
День  закончился,  и  страстно  звезды  манят…
Под  луною  соберу  траву,
Позову  грозу,  пускай  нагрянет.
Дождь  пройдет,  я  кофейку  попью,
Посижу  с  котом  на  подоконнике.
Радостно  рассвет  приобниму,
Сны  себе  насобираю  в  соннике.
И  прилягу  их  смотреть,  как  фильм,
Наслаждаясь  дивом  настоящим.
На  пороге  ждет  грядущий  день,
Чтобы  рассказать  о  предстоящем.
Ласково  он  тронет  за  плечо,
Поднесет  мне  солнечного  чая,
Вот  и  кот.  Уже  несет  крыло.
И  второе.  Уж  не  заскучаю…
Меховой  клубочек  обниму,
Подхвачу  корзинку  –  и  в  окошко  –  
Разносить  желанья  и  мечты.
Да…и  котику  еще  найти  бы  кошку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349595
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Розмиває…

Я  сьогодні  живу  
без  знаків
розділових…
Ось  так!  
Зворот?
Упаду...  
Посміхнусь:)
Усяко...
Але    в  межах
Твоїх  широт
я  мандрую  
Тобою  плинно
поза  часом  
очей  човни…
А  вода  прибуває..
Синьо…
Розмиває  
плечей  піски…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339862
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Два котики:)

Два  котики  
сиділи  на  ослоні.
На  китицях  хвостів  
вмостилась  лінь.  
Зеленооко  мружилися…  
С-о-о-о-нні…
Ліпили  синіх  рибок  
із  хмарин.
Найбільшу  
із  омріяних  рибин
вже  кігтиками  
тягнуть  на  ослін  :)….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324728
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Не ворожка я…

Не  ворожка  я…  Просто  хотіла  б,
Щоб  на  вітті  уяви  весна  -
зарясніла  й  вишнево  біліла
чи  літала  метеликом  в  снах…

Перевтілююсь...  Ти  упізнаєш  -
як  проникну  до  Тебе  крізь  час…
Бо  так  тепло  крильми  обіймаєш,
Як  ніхто,  як  ніколи  до  нас…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319018
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Лише ковток…

Лише  ковток...  і  холодом  пройма
ковток  гіркої  кави  натще.
Здавалось,  неморозяна  зима  
та    кисню  бракне,  дихать  важче...

Лише  ковток...  розлитого  тепла
твоїх  долонь  мені  насниться.
А  може,  я  до  тебе  не  жила?
до  тебе  в  серці  була  криця…..

Лише  ковток...  лишає  сніжний  слід
трояндова  пелюстка  біла.
Горнятко  у  руках,  неначе  лід  -
завчасно  кава  схолодніла  ....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308668
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Міф (Воля)

О,  мій  Самсоне,  сила  і  безмежжя
у  лаві    незабутніх  кольорів  -
на  пензлях  розкуйовджених  вітрів
картини  оживають  і  бентежать...
Картини-солов’ї,  картини-море
на  рамі  рифи  і  колюча  сіль:
на  смак  cолена,  слізна...  Біль
мовчить,  але  мовчання  те  є  хворе...
Застуджене  мовчання,  безголосе,
роздроблене  на  сотні  островів,
в  очах  сумління  арештантів-слів,
в  очах  гримить  і  блискає,  голосить...
Де  вольності,  Самсоне,  чом  змаліли?
Блаженний  Ти.  Який  блаженний  сон!


Для  чого  сила,  що  долає  міць  колон
та  попадає  в  сіті  до  Даліли?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307714
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Письмо

Мой  милый  друг,  
пишу  Тебе  письмо.
Быть  может,  ты  
услышишь  силой  мысли  ,
что  зорко  сердцу  -  
взгляду  не  дано,
что  безрассудно  -
тоже  порождает  смыслы...
Я  повторяюсь?  
Можешь,  извини!!!
"Не  время!"  -  сказано  тобой,  
как  спето.
Но  Ты  по  прежнему  
приходишь  в  сны,  
как  пасажир  
на  поезд  
без  билета.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304973
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Тут і тепер

Світильник  у  кінці  кімнати  -
дорога  в  довгім  коридорі,
як  добре  серед  тіней  мати
надію  -  провідницю  долі.

Тут  і  тепер  -  вона  іде  з  тобою
коли  є  лід  ,  то  буде  криголам
тут  і  тепер  розплачешся  грозою
та  завтра  скажеш:  НІ  своїм  сльозам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302297
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 11.07.2012


Luchina

Сльоза…

Коли  забрати  від  очей  сльозу  -
вони  засохнуть,  як  стеблина  без  коріння,
це  наче  з  материнських  рук  забрати  сина,
це  розлучити  літо  і  грозу....

Коли  ми  плачемо  -  жива  душа,
вона  тремтить  струмком,  щоб  нам  не  скам'яніти,
щоб  ми  не  забували,  як  сміються  діти
у  кожному  із  нас...  Сльоза  жива....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301918
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 11.07.2012


Luchina

НА НІЧ

Я  погляду  очікую,  як  хвилі  –
Щоразу  в  нім  по-новому  живу:
То  небом,  що  захмарене  ваніллю,
то  вітром,  що  розгойдує  строфу.

У  повен  зріст  -  здіймаюся  навшпиньки,
аби  почути  сюркіт  цвіркунят…
Сховає  вечір  блИскавки  у  скриньки  -
Тебе  жадаю  небом  обійнять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349191
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 11.07.2012


*ИРЕНА*

ВРАЖЕННЯ ВІД ПОЧУТОГО

Ви  читали  вірші,  чарували  душу.
В  шквалі  емоційнім  Вам  признатись  мушу.
Чарів  оцих  творчих  ще  не  раз  забагну.  –
Ваш  душевний  всесвіт  глибше  знати  прагну.

Хочу  знов  купатись  в  зорепадах  мови,
Як  і  Ви,  квітчати  почуттями  слово.
Хочу  знов  почути  мелодійний  голос,
Щоб  зростить  у  серці  поетичний  колос.

Перли  Ваших  віршів  як  ранкові  роси  –
Заблищали  сріблом,  засліпили  розум.
Полонила  пристрасть  збуджену  уяву,
Промайнуло  в  думці  відчуття  яскраве.

Барвами  любові  Ви  сюжет  творили.
Романтичні  нотки  в  нім  заговорили.
Це  відлуння  щастя,  що  торкалось  долі,
Зацвіло  у  віршах  як  волошки  в  полі.

Візерунки  слова  тут  орнамент  ткали,
Ніжністю  і  змістом  рими  гаптували.
Переповнив  трепет,  майже  до  нестями,  
Поетичне  гроно  цими  почуттями.

Вас  тримала  муза  на  крилі  любові,
Коли  Ви  творили  ці  рядки  чудові.
Отже,  лиш  кохання  серце  надихало…
Заздрю  тим  красуням,  яких  Ви  кохали!

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207099184

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349227
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 10.07.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 41 (Олена Iськова, Мазур Наталя, Ромоданець (Олександр ПЕЧОРА) , MERSEDES, )

Олена  Iськова

 Вечір  знову  запалює  зорі,
 Соловей  доливає  жалю.
 А  з  очей  моїх  сльози  прозорі:
 Ну  невже  тебе  досі  люблю?  
 А  з  очей  моїх  сльози  прозорі:
 Боже  мій,  тебе  досі  люблю.

 Я  гадала  змогла  позабути,
 Бо  давно  вже  не  снишся  мені.
 Як  же  важко  твій  голос  не  чути  
 І  не  бачити  очі  ясні.
 Тільки  зараз  змогла  я  збагнути,
 Що  без  тебе  пусті  мої  дні.

 А  учора  серцями  зустрілись:
 Очі  в  очі,  а  голос  тремтить.
 Стрепенулися  ми  й  розлетілись,  
 Як  же  серце  у  грудях  болить.
 Стрепенулися  і..  розлетілись.
 Як  же  знову  навчитися  жить?

=====================

Мазур  Наталя

Самотній  лебідь

 Закидають    свій    погляд    несмілий
 Тонкі    верби    у    плесо    води.
 Дикі    гуси,    качки    й    лебідь    білий
 Прилетіли    на    літо    сюди.

 У    качок    та    гусей    дитинчата
 Дружно    лапками    воду    гребуть.
 Онде    бусол    й    його    бусленята
 По    намулу    до    берега    йдуть.

 Тільки    лебідь    один    самотою
 Розрізає    латаття    грудьми.
 Тихо    в'ється    туман    над    водою,
 Ніби    стелить    свої    килими.

 У    траві    срібний    коник    сюркоче,
 Закректали    в    квартеті    жабки.
 Запитати    у    лебедя    хочу:
 "На    Вкраїну    чи    був    шлях    важкий?

 Що    з    твоєю    лебідкою    стало?
 Чому    з    болем    вдивляєшся    вдаль?"
 Сумовито        над    плесом    лунало:
 "За    коханою        жаль    мені...    Жаль..."

===============

   Ромоданець  (Олександр  Печора)  

     Пракоріння  моє  із  села
 

 Ой  ви  коні,  впрягав,  напував  вас,
 водовозив  і  череду  пас…
 З  вітрюганом  навік  побратав  нас
 кінь  мій  вірний  –  крилатий  Пегас.

 Житіє  ой  не  завжди  веселе…
 Від  безвиході  –  Бог  борони.
 Ще  гніздяться  нащадки  у  селах
 і  гнуздають  гнідих,  вороних...

 А  було  –  на  розвихрених  конях
 я  галопом  полями  літав!
 Ще  й  тепер,  хоч  посріблені  скроні,
 не  спиняю  свій  лет.  Гей,  літа!

 Я  таки  ж  хліборобського  роду.
 Хоч  куди  б  мене  доля  вела,
 говоритиму  прямо  і  гордо  –
 пракоріння  моє  із  села!

================

           MERSEDES

       Незабудко  моя  з  дивних  снів...

 Ніч  вплела  тобі  зорі  у  коси,
 А  на  плечі  накинула  шаль.
 Десь  дзвеніли  в  траві  срібні  роси,
 Проганяли  зі  серця  печаль.

 Я  до  тебе  спішу  моя  мила,
 Синьоока  голубко  моя.
 Піднімуть  нас  закоханих  крила,
 Під  ногами  лишиться  земля.

 Ми  зустрілись  нарешті  з  тобою,
 Я  руками  обняв  ніжний  стан.
 Прохолодно  було  над  горою,
 Та  цілунки  були  мов  бальзам.

 Я  кохаю  тебе  моя  зірко,
 Незабудко  моя  з  дивних  снів.
 Буде  солодко  нам,  а  не  гірко,
 Понесуть  ту  любов  сто  вітрів....

 Знає  поле,  ліси  та  ще  й  гори,
 Про  кохання  до  тебе  моє.
 То  вогнем  запече,  то  заколе,
 А  то  гейзером  в  грудях  заб'є...

======================

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349233
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 10.07.2012


Олег Гончаренко

ЛЕЛЕКИ ЛЕТЯТЬ

Зачинається  день,  і  все  чується,  чується  крик  нам.
Набігає  сльоза,  і  тривожно  душа  завмира:
то  лелеки  летять  на  печальну,  обпалену  Прип’ять,
у  деснянську  югу,  у  розкрилля  старого  Дніпра.
І  вдесяте,  і  всоте  ми  слухаєм  вись,  як  уперше.
Чуєм  космосу  гук,  і  співа  нам  пробуджена  мить,
що  настала  пора  сподівання,  жадання  і  звершень,
і  доба  воскресіння,  і  час  умирати  і  жить.
Знов,  як  діти  й  Боги,  відчуваєм  і  передчуваєм
все,  що  пряне  у  вись,  і  усе,  що  у  далі  гряде.
Білим  сяйвом  осядуть  на  згарища  стомлені  зграї,
де  так  просто  і  чисто  над  безкраєм  сонце  зійде.
Там  черешня  простягне  заквітчані  віти  над  світом,
стане  золотом  кров  на  калинових  древніх  мостах,
мамин  шепіт  затвердне,  щоб  синові  стать  Заповітом,
батьків  погляд  затвердне,  щоб  синові  зіркою  стать.
Стоїмо  на  вітрах,  і  нічого  нам  більше  не  треба  –
тільки  б  хата  прозріла,  й  вагітніла  сном  сіножать:
мов  цілує  між  очі  сполохане  крилами  небо  –
то  лелеки  летять,  то  лелеки  додому  летять...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339352
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 09.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2012


kriwoy

Газове питання (думки)

Одне  і  те  ж.  
Ціна  газу  -  ціна  братства.  
Одні  крадуть.  Інші  спекулюють.
Викручування  рук,  а  не  газова  система.  
Мова,  газ,  флот  -  предмети  спекулювання  для  самосхваленого  "брата".
І  так  весь  час.  Тьху....
Привид  СРСР  ще  довго  сновигатиме  на  моєю  землею...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347267
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 09.07.2012


Борода

Спецпризначенцям "Беркута"

У  кожній  армії  колись  
були  елітні  легіони,
найкращі  вояки  клялись  
стріть  завойовника  кордоном.
І  першими  були  в  бою,  
і  січ  лиш  мертві  покидали.
Краса  і  вишкіл  у  строю  -  
гордились  ними  генерали.

А  зараз  ліпшії  війська  
є  поліцаями  держави
і  доблесть  їхня  у  кийках,  
які  на  свій  народ  підняли.
Не  сороміть  хоч  однострій,  
не  смійтеся  з  традицій  славних!
Народ  наймив  вас  як  Воїв,  
а  не  прислужливих  шакалів!

Ви  стали  гавкати  на  тих,  
хто  вас  годує  й  одягає,
і  замість  стерегти  від  лих  -  
самі  вже  лихом  є  для  краю.
Немов  опричники,  вдяглись  
у  комуфляжі  і  в  шоломи.
Беззбройний  люде,  стережись!  
Ідуть  "елітні"  легіони.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348888
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 08.07.2012


Анатолійович

Блюз.

На  прохання  свого  друга,  однокурсника  з  музичного  училища,  який  зараз  працює  викладачем  по  класу  духових  інструментів  в  гімназії  міста  Шверіна  (Німеччина)  написав  для  його  учнів  простенький  для  виконання  блюз.  Кажуть,  що  сподобалось...  Хочеться  вірити.  І  хочеться,  щоб  друзі  по  сайту  послухали  і  оцінили...і  хочеться,  щоб  ще  кому-небудь  сподобалось...Може  і  слова  якісь  до  ноток  прилипнуть.  Якщо  треба  буде  -  додам  ще  приспів...А  як  ні  -  ну  то  хоч  настрій    комусь  може  підійме...  Надіюсь...  І  ще  одне  зауваження.    Це  просто  демо-версія,  без  обробки  звуку,  тема  проведена    лише  один  раз.  Далі  оброблю,  якщо  буде  інтерес.  Бажаю  успіху!  З  повагою.  Сергій.
P.S.  Версію  із  словами  можна  послухати  за  назвою    "Вечірній  блюз".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348878
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 08.07.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 40 (muzima29, Наталка Кольоровісни, Ромоданець, insolito )

muzima29

             Купальська  ніч

 Сьогодні  я  від  себе  не  залежу.
 Мене  чарує  знов  Купальська  ніч.
 Я  поглядом  своїм  тебе  бентежу,
 Коханий  я  іду  тобі  навстріч.

 Приспів:
 Пливи-пливи,  віночку  за  водою,
 Допоки  ще  багаття  не  згаса,
 Даруй-даруй  мені  щасливу  долю,
 Як  папороть  цвіте  моя  краса.

 Купальська  ніч,  іскриста  ніч  любові,
 Віночками  уквітчана  ріка.
 Нас  обіймають  гілочки  вербові.
 Купальська  ніч  –  солодка  і  п’янка.

 Сьогодні  не  залежу  я  від  себе
 Магічна  квітка  кличе  нас  у  ліс.
 Жаринку  діамантового  неба,
 Щоб  ти  мені,  коханий,  мій  приніс.

============================

     Наталка  Кольоровісни    

                   Побачення


 Сховалися  кульбабки  в  тихі  трави.
 Тендітний  сонях  квіт  свій  похилив.
 Вечірнє  плесо  пестило  купави
 Та  очерет  стривожено  тремтів.
 Щось  таємниче  шепотіли  зорі
 І  вітерець  хмаринку  колихав.
 Я  падала  сама  в  твої  долоні,
 А  ти  мене  до  серця  притискав.

 Цнотливі  мальви  знічено  зітхали,
 Здивовано  дивилися  на  нас.
 А  ми  з  тобою  у  танку  кружляли,
 Невтомно  цілувались  раз  у  раз.
 Щось  таємниче  шепотіли  зорі
 І  вітерець  хмаринку  колихав.
 Я  падала  сама  в  твої  долоні,
 А  ти  мене  до  серця  притискав.

 Нам  солов’ї  співали  до  півночі
 Любовно-елегійний  свій  мотив.
 Відчуло  згубу  серденько  дівоче,
 А  ти  усе  лишитися  просив.
 Розтали  зорі  в  небі  на  світанні.
 І  вітерець  хмаринку  загубив.
 Поцілував  мене  ти  на  прощання,
 Притис  до  серця...і  не  відпустив.

=================

                     Олександр  Печора  (Ромоданець)

       ДОРОГА  НА  МИХНІВЦІ

         Шанобливо  Віктору  ОХу

       (Мотив  у  півголосу)

До  хатнища  б  навідатись  годилось,
до  рідного  лубенського  села.
О,  як  же  мені  боляче  наснилась
дорога,  що  на  Михнівці  вела!
Можливо,  ще  колись  таки  доїду.
У  мріях  там  раюю  я  щодня.
В  дитинство  повернуся  сивим  дідом,
в  куточок,  де  похована  рідня.

До  рідної  землиці  пригорнуся.
О,  як  же  забавлялись  тут  малі!
Немає  більше  тата  і  матусі,
журливо  лиш  курличуть  журавлі.
Доріг  таки  подолано  немало,
найбільше  заповітна  досі  жде,
з  якої  виглядала  мене  мама  –
дорога,  що  на  Михнівці  веде.

О,  як  же  забарився  я  в  дорозі!
Як  зболено  поскрипує  крило!
А  мальви  біля  хати  у  дозорі,
де  миле  хліборобщини  село.
До  Михнівець  добратися  не  легко,
вже  й  сонечко  за  обрій  осіда.
Додому  пробиваюсь,  мов  лелека
вертає  до  прарідного  гнізда.

=============

       insolito

                 Біля  річки

 Зустрілися  з  тобою  біля  річки,
 Де  літо  проводжало  вільний  час.
 Божественне  ім'я  твоє  –  Марічка  -
 Прошепотіла  ніч,  як  вечір  згас.
 І  усміхнулось  щастя  із  заплави,
 Червоним  запаливши  небокрай.
 Сідало  сонце  поспіхом,  сідало,
 А  ми  прохали:  «Трішки  зачекай!»

 Пустунка-річка  бавиться  камінням
 Та  берега  рясніють  від  роси.
 Що  сталося  зі  мною?  –  я  невільник
 Твоєї  вроди.  Господи  спаси
 Мене  від  руйнування.  Біль  у  серці,
 Як  зранку  проводжаю  до  батьків,
 А  пугач  в  лісі  усю  ніч  сміється
 Над  першим  поцілунком…Як  посмів?

 Зустрілися  з  тобою  біля  річки,
 А  вийшло  -  що  зустрілись  навіки,
 Тепер  ім`я  коханої  -  Марічка  -
 На  рушниках  весільних  залюбки
 Мені  розшиє  доля  золотава,
 Яка,  мов  янгол  завітає  в  дім.
 Хай  гірко  за  столом  звучить  в  октавах,
 Щоб  щастя  залишалося  у  нім.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348758
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 08.07.2012


Віталій Назарук

Напутні слова

Не  стане  хліба,  то  нагряне  голод,
Води  не  буде  -  запанує  спрага,
Як  сум  на  серці,  то  відчуєш  холод,
Коли  образа  -  ниє  помсти  жага.

Коли  війна,  то  брат  стає  за  брата,
А  коли  мир  -  поля  пора  орати,
Як  лине  пісня,  для  людей  це  свято,
Прийшли  жнива  -  пора  врожай  збирати.

Коли  ти  вільний,  то  живи,  як  птаха,
Коли  сліпий,  то  добре  слухай  вухом,
До  раю  прагнеш  -  шляхом  йди  монаха,
Коли  оглух  -  слідкуй  за  кожним  рухом.

Коли  плюндрують  землю  -  захищайся,
Хто  проти  люду  -  накажи  за  змову,
Молись  Христу,  ніколи  Ним  не  грайся,
Як  українець,  то  відстоюй  мову!
 

«Нації  вмирають  не  від  інфаркту.  Спочатку  їм  відбирає  мову».  Л.  Костенко.  
«Немає  магії  сильнішої,  ніж  магія  слів».  А.  Франс.  
«Раби  —  це  нація,  котра  не  має  слова».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348493
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 07.07.2012


*ИРЕНА*

ТВОЯ СОЛОДКА МРІЯ

****
                                     Бажання  розмальовують  уяву.
                                     В  безмежності  краси  –  лиш  я  і  ти.
                                     Ми  поки  що  з  тобою  маєм  право
                                     Лиш  в  мріях  досягнути  висоти.
                                                                                                                                                                                                   Автор.
Природа…  Свіжість…  Тільки  ти  і  я.
Бажаннями  повінчані  долоні.
І  погляд  ніжністю  взаємною  сія,
Й  два  сЕрця  –  в  романтичному  полоні.

Поезія  єднає  і  п’янить.
Душа  щемить  від  надлишку  емоцій.
Твій  голос  переливами  дзвенить.  –
І  я  тону  в  тім  чарівнім  потоці.

Мені  читаєш  лірику  свою.  –
Від  почуттів  і  Образів  вмліваю.
Знов  вабиш  душу  пристрасну  мою
До  свого  віршосплЕтеного  раю.

Втрачає  цноту  лазурова  ніч
Зірковістю  ідилію  вкриває.  –
І  ми  в  її  тенетах  віч-на-віч
Плоди  натхнення  в  пестощах  збираєм.

Ти  розсіваєш  творчості  росу
І  дУші  закликаєш  до  єднання.
Разом  ми  сотворяємо  красу
З  миттєвостей  грайливого  бажання.
                                                                             06.07.2012р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207070712

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348656
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 07.07.2012


Леся Геник

Збентежена…

***
Збентежена...  Березою  тремкою,
Що  вітер  жартівливо  обійняв,
Схилилося  єство  перед  тобою
Посеред  вабно  з’юнених  отав  -
Мелодій  світу...  Де  прасердя  долі
В  собі  шукає  імпульсу  життя.
Ми  так  дитячо  міряємо  ролі
І  так  дитячо  ранимо  чуття!

А  там  вгорі  -  негаснуче  огення!
І  лоскіт  крил,  і  спраглені  слова...
Поміж  устами  -  вічності  іменння,
Ім’я,  в  котрому  вічність  вік  жива,
В  котрому  свічі  не  минають  воском.
Долоні  теплі  -  щирість  без  межі.
На  мить  печально  і  чомусь  так  тоскно
Сльоза  скотилась  віями  душі...
(6.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348540
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 07.07.2012


Борода

Якщо тобі не байдуже

Якщо  Тобі  не  байдуже  -  вставай!
Якщо  козацький  дух  у  тілі  бродить  -
на  захист  мови  во  ім"я  народу
на  Європейську  кличе  рідний  край!

Якщо  Тебе  лякають  і  цькують,
згадай,  що  українцем  є  по  праву,
що  кожен  з  нас  є  чільником  держави,
які  манкурти  по  шматках  крадуть.

Не  посором  Дніпрових  берегів,
розправ,  мов  крила,  від  знущання  плечі,
вже  крадії  готуються  до  втечі,
їх  налякав  народу  клич  і  гнів.

У  вишиванку  груди  обгорни,
змочи  вуста  джерельною  водою.
Ти  не  один!  Мільйони  за  тобою!
І  вже  тремтять  від  жаху  вороги.

Бо  шахраї  відчули,  що  горить,
що  їм  крізь  пальці  утікає  влада  -
нас  посварить  хотіли  казнокради,
і  мовами  усіх  пересварить.

Ким  Ти  не  є  і  хто  Твої  батьки,
як  прагнеш  жити  в  правовій  країні  -
не  дай  понищить  голос  України,  
бо  безголосі  є  тільки  раби.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348420
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 06.07.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олександра Печори (Ромоданець) :: ПЕРШИЙ ПОДРУЖНІЙ ВАЛЬС

Доленька  розцвіла.
 На  рушничок  вела.
 Згоди  питала,  нас  поєднала.
 Має  любов  два  крила.
       З  повені  рук  –  струмок,
       жар  осяйних  думок.
       Лагідний  вечір,  клекіт  лелечий
       досі  у  серці  не  змовк.
             Хай  весільний  вальс
             кружеляє  нас.
             Кращий  дарунок  –  ніжний  цілунок.
             Перший  подружній  вальс.

 Квітне  твоє  ім’я.
 Рясно  росте  сім’я.
 Туляться  верби.  Дякую  небу,
 що  покохав  тебе  я.
       Радісно  нам  обом.
       Понад  усе  –  любов.
       Солоно  жати,  солодко  мати.
       Хай  помагає  нам  Бог.
             Хай  весільний  вальс
             кружеляє  нас.
             Буде  хай  вічним,  стане  магічним
             перший  подружній  вальс.

 О,  чарівний  мотив.
 Птахами  –  я  і  ти.
 Усмішки  сяють,  нас  зігрівають.
 Вальс  долинає  в  світи.  
       Плине  життя  ріка.
       Линем  –  в  руці  рука.
       Буде  довіку  солодко  й  гірко,  –
       Доленька  наша  така.
             Хай  весільний  вальс
             кружеляє  нас.
             Не  умовкає,  нас  окриляє
             перший  подружній  вальс!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348458
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 06.07.2012


Леся Геник

"Москалиця"

Так  рветься  слово  -  наче  блискавиця...
Чия  ж  то  на  порозі  "Москалиця"
Втирає  сльози?
На  крок  назад  з  горлянкою  -  неправда!
Яка  ж  в  сусіда  всмалена  принада  -
Не  на  морози...

Із  куфра  діда  витягти  б  трембіту  -
Заголосити!  Навперейми  світу
Летить  ватага...
Букети  стрілок  авангардних  -  злато?
І  рве  волосся  сиво-журний  тато...
Квасніє  брага.

Гарем  утрати.  Любощі  несправжні.
І  душі,  душі  -  темні  і  продажні!
Горбата  жниця...
Ну  чом  -  одним  повіку  гарувати?
А  іншим...  Плаче  вже  нерідна  Мати,
Бо  "Москалиця"?
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348124
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 05.07.2012


Віталій Назарук

Мамині рушники

Матусю,  твої  рушники  на  паркані,
Біленькі,  легкі,  чарівні,    домоткані,
Ти  хрестиком  їх  вишивала  колись,
Узори  на  них  й  дотепер  збереглись.

На  кладочці  прала  і  била  прачем,
Коноплі  мочила  в  ставку  під  дощем,
Кострицю  палила  в  маленькій  печі
І  пряжу  робила  при  лампі  вночі.

А  потім,  коли  мала  вільну  хвилину,
Рушник  вишивала  до  церкви  чи  сину,
З  жінками  співали  пісень  чарівних,
І  вчила  їх  нас  ,  тоді  діток  малих.

На  свято  стареньку  ікону  в  кутку,
Ми  бачили  зранку  в  новім  рушнику
І  довго  малими  вивчали  узори,
А  потім  в  альбомах  несли  їх  до  школи.

Для  мене  твої  рушники  і  до  нині,
Сіяють,  як  сонце,  неначе  святиня,
Вони  -  це  дитячі  сторінки  життя,
Коли  я  їх  бачу,  то  я  ще  дитя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348038
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 05.07.2012


Інна Серьогіна

Колискова (на музику Сергія Голоскевича)

Сяє  на  небі  зіронька
Золота,  золота.
А  місяць  їй  у  промені
Сон-траву  запліта.
Постіль  шовкову  ніченька
Розстеля,  розстеля
І  в  колисанці  лагідній
Засина  моє  маля.
Постіль  шовкову  ніченька
Розстеля,  розстеля
Спи,  моя  ніжна  крихітко,
Засинай,    янголя.

Ти  спи,  а  я  тихесенько
Помолюсь,  помолюсь.
І  щиро  Божій  Матері,
Й  Небесам  поклонюсь,
Щоб  доленьку,  мов  річечку
Не  бурхливу,    дали.
Мов  у  віночку    стрічечки
Дні    барвистими  були.
Щоб  доленьку  кровиночці
Та  й  щасливу  дали.
Сон  під  ясними  зорями
Бережуть  янголи.

Сяє  на    небі  зіронька
Золота,  золота.
А  Місяць  їй  у  промені
Сон-траву  запліта.
А  завтра  любе  сонечко
Зазирне,  зазирне
Ласкавим,  теплим  променем
Тебе  ніжненько  торкне.
А  завтра  любе  сонечко
Принесе  новий  день,
Щоб  пташенята  радісно
Щебетали  пісень

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347899
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 04.07.2012


Леся Геник

Без тебе…

Без  тебе...
Мовчанням  літа
вдягаю  сумливу  душу.
В  оскомо-невидних  тінях  шерхатяться  міражі.
Долоні  -  кохання  повні...
Розсіює  день  папушу
на  стежку,  де  примостились  знадіяні  спориші.

Без  тебе...
До  блискавиці
громів  стоголосих  клекіт.
Нап’ється  єство  вологи  зо  спомину  -  на  прощай...
І  пальці,  як  доторк  танцю...
Незримий,  такий  далекий,
освячений,  та  на  марне  -  
Без  тебе  несправжній  рай...
(3.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347839
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 03.07.2012


Innessanew

Допомога майстра

Купивши  землю  десь  за  містом,  під  ліском,
Доріжки  рівненько  просипавши  піском,
Сім’я  взялася  за  дизайн  пейзажу.
Без  зайвого  зовсім  ажіотажу
Розпланували,  що  садить  і  де,
Кому  що  до  вподоби  припаде,
Куди  камінчик,  кущик,  деревце,
Куди  мангальчик,  щоб  засмажити  м’ясце…
От  рік  пройшов.  Господар  завітав,
Душею  лише  там  відпочивав.
Бадьорив  квітів  щедрий  аромат,
Ріс-підростав  майбутній  щедрий  сад,
Пташині  трелі  серцю  –  мов  бальзам.
-  Це  ж  –  щастя!  –  мовив  тихо  собі  сам.
Аж  тут  з-за  брами  зиркає  сусід.
-  Ох!  Тут  у  тебе  все  не  так,  як  слід!
Я  кипу  книг  уважно  прочитав,
Статей  уже  немало  написав,
Дизайн  ландшафтний  –  це  моє  життя,
Розкажу,  як  довести  до  пуття
Це  неподобство.  Як  товариш,  як  сусід
Зроблю,  щоб  все  було  у  вас,  як  слід.
Ти  не  хвилюйся  –  покажу  диплом!
Це  не  балачка  п’яних  за  столом!..
Зітхнув  господар  скрушно,  зажуривсь,
І  соромно,  і  гірко  –  хоч  топись!
Згодивсь  на  пропозицію  митця,
Хоча  в  душі  не  здався  до  кінця.
Бо  кожну  квітку  відчував  душею,
То  як  же  можна  розпрощатись  з  нею?
Пересадить,  добавити  нових  –  
Авжеж!  Та  тільки  як  убити  цих?..
…Так  ніч  не  спав  –  роздумував,  зітхав,
А  зранку  до  сусіда  завітав,
Щоб  вибачення  в  майстра  попросить
І  все,  як  було,  поки  залишить.
За  хвіртку  взявсь  –  лишилася  в  руках,
Весь  двір  сховавсь  в  осоті  й  будяках,
Розкидані  замшілі  камінці…
Отак  й  застиг  із  хвірткою  в  руці…
Сусід  іде  поважно  з-за  будинку:
-  Зберуся  зараз,  зачекай  хвилинку!
-  Та  ні,  мій  друже,  дякую  за  ласку,
Як  раптом  що  –  я  попрошу  підказку.
-  Ех,  темнота!  Куди  іде  цей  світ!
Щасливо!  Не  чіпай  воріт!..

Так  повелося,  ніде  правди  діти,  -  
Є  ті,  кому  за  інших  порадіти  –  
Це  незнайомі  серцю  почуття.
Хтозна,  чим  їх,  нащо  кара  життя…
А  от  поради  й  настанови  –  дай  вчепитись,
Якщо  й  самому  нічим  похвалитись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347720
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012


erika*

З тобою поруч…

З  тобою  поруч...
Я  повірила  у  реальність  мрій...
Я  побачила  диво
і  навчилась  чекати  на  нього...
Я  відчула  безмежжя  любові
і  мить  блаженства...
Я  подолала  нездоланне
і  збагнула  незбагненне...
Я  відкрила  свій  світ,
у  якому  так  хотіла,
 щоб  ти  був  поруч...

Та  з  тобою  поруч..
Я  опустилася  у  прірву  відчаю
і  піднялася  на  запаморочливу  
висоту  реальності,
з  якої  зрозуміла:
треба  перестати  мріяти...
і  чекати  дива...
треба  згадувати  
безмежжя  любові
і  втискати  свій  простір
у  межі  реальності,
у  якій  я  так  хотіла,  
щоб  ти  був  поруч...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347746
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012


Леся Геник

Я за тобою залишаю право…

***
Я  за  тобою  залишаю  право
Дивитись  в  очі  завтрашньому  дню...
Нехай  думки  розкидані  недбало,
Нехай  душа  -  невкрите  Богом  "ню"...
Та  тіло  правди  намащу  ефірно,
І  сад  лелійний  покроплю  дощем.
Тобі  -  світи!
Собі  -  тремку  надію
Наївне  серце  бавити  віршем...
(12.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347748
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012


Наталя Данилюк

Колись і я чекала на крило…

Колись  і  я  чекала  на  крило...
Якби  ти  знав,  як  вперто  я  чекала!..
Вже  з  плином  літ  від  серця  одлягло,
На  попелищі  тільки  кволий  спалах,

Неначе  промінь  в  затінку  дібров-
Пробившись,  раптом  щезне  за  хвилинку.
Колись  і  я  трималась  за  любов,
Мов  за  крихку  тоненьку  соломинку.

І  не  згасила  проблиски  надій,
Коли  тепло  смарагдового  літа
Вмить  розчинилось  в  зустрічі  гіркій,
Погожа  днина,  сонцем  обігріта,

Урвалась  звуком  срібної  струни,
Війнула  в  душу  холодом  розлуки.
Колись  і  ти  між  іскорок  дрібних
Роздмухаєш  нові  душевні  муки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347700
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012


Інна Серьогіна

Малою мріяла на маму схожа стати

Малою  мріяла  на  маму  схожа  стати,  
Шукала  спільні  риси  на  обличчі,  
Але  білява  і  блакитноока  –  в  тата,  
Природі  суперечити  не  личить!    

Та  віру  мамину,  завзяття  й  силу  духу  
Успадкувала  в  повному  об’ємі.  
І  біль,  і  розпач,  від    проблем  задуху  
Переборю  і  встою  в  дні  буремні!    


©  Copyright:  Інна  Серьогіна
Свидетельство  о  публикации  №  12211

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347463
дата надходження 01.07.2012
дата закладки 02.07.2012


Анатолійович

Колискова. (Сл. Людмили Ганяк, сл. Інни Серьогіної)

Дорогі  колеги!  Рятуйте!  Не  можу  ні  заснути,  ні  текста  написати  до  своєї  "Колискової"!  Допоможіть!!!

Ура!  Вже  одна  добра  і  талановита  душа  обізвалась!  Дякую,  Людочко!

Нічка    прийшла    тихесенько    
До    зорі,    до    зорі.
Сном    привітала    хресників
(Діточок    у    дворі)
Щастя    в    торбинку    клалося
Вітерцем.    Вітерцем.
Щоби    гарненько    спалося
Кожну    ніч.    От    і    все.
Щастя    в    торбинку    клалося
Вітерцем.    Вітерцем.
Щоби    гарненько    спалося
Дітлахам.    От    і    все.

Котик    заснув    під    ніркою
Навмання.    Навмання.
Чом    запищало    гірко    так
Мишеня?    Мишеня.
Листям    летять    в    віконечко
Мрії    всі.    Мрії    всі.
Спи,    моє    любе,    сонечко
прилина    звідусіль
Листям    летять    в    віконечко
Мрії    всі.    Мрії    всі.
Спи,    моє    любе,    сонечко
прилина  звідусіль

Зранку    прийде    замріяний
Новий    день,    дивний    день
Щоб    у    горнятку    радості
Принести    нам    пісень.
Скільки    б    життя    не    квапило
Не    спішіть.    Не    спішіть.
Станете    ще    дорослими,
Бо    життя    -    тільки    мить
Скільки    б    життя    не    квапило
Не    спішіть.    Не    спішіть.
Станете    ще    дорослими,
Бо    життя    -    тільки    мить.


02.07.12

ID:  347731
Рубрика:  Вірші  ,  Казки,  дитячі  вірші
дата  надходження:  02.07.2012  21:12:04
©  дата  внесення  змiн:  03.07.2012  00:00:45
автор:  Людмила  Ганяк.


Ще  раз  ура!  Іще  один  талант  порадував  чудовим  текстом!  Дякую,  Інночка!


Сяє    на  небі  Зіронька
Золота,  золота.
А  Місяць  їй  у  промені
Сон-траву  запліта.
Постіль  шовкову  ніченька
Розстеля,  розстеля
І  в  колисанці  лагідній
Засина  моє  маля.
Постіль  шовкову  ніченька
Розстеля,  розстеля
Спи,  моя  ніжна  крихітко,
Засинай,  янголя.

Ти  спи,  а  я  тихесенько
Помолюсь,  помолюсь.
І    щиро  Божій  Матері,
Й  Небесам    поклонюсь,
Щоб  доленьку,  мов  річечку
Не  бурхливу,  дали.
Мов  у  віночку  стрічечки
Дні    барвистими    були.
Щоб  доленьку  кровиночці
Та  й  щасливу  дали.
Сон  під  ясними  зорями,
Бережуть  янголи.

Сяє      на  небі    Зіронька
Золота,  золота.
А  Місяць  їй  у  промені
Сон-траву  запліта.
А  завтра  любе  сонечко
Зазирне,  зазирне.
Ласкавим,  теплим    променем
Тебе      ніжненько    торкне.
А  завтра  любе  сонечко
Принесе  новий  день,
Щоб  пташенята  радісно
Щебетали  пісень.

 ІННА    СЕРЬОГІНА.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347589
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012


Валя Савелюк

НЕСПОДІВАНО-ТЕРАКОТОВИЙ ГІСТЬ

(Лесі  Геник)

сьогодні  
луги  мої  пахнуть
некошеними
прив`яленими  «на  пні»
сіна́ми
і  гречаною  кашею
з  пряженим
у  печі  молоком…

спека
тремтить  понад  схилами
невловимим
прозоро-блакитнуватим  димком…

так  і  хочеться:
до  дрібноти
змаліти,
оселитися
між  пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових  квіток

чи,  
розкинувши  руки,  впасти
й  розбитися…
закотитися
поміж  трав  доплі́чних
правічних
безслідно  зникнути…

поєднатися
з  ду́хами  
луговими
чистими  –
невелеречистими
і  більше  
ні  з  ким  не  знатися…

не  йти
і  не  вертатися,
не  зарікатися-одрікатися

…у  при́хисток  мій
під  грушею-дичкою  –
метеличок  теракотовий    
прилетів,
на  передпліччя  
літньо-оголене
делікатно  всів:

Хто  ти!..
гостю  мій  несподіваний  –
помаранчево-теракотовий!..
розпорядник  тутешніх  життів?..
щось
сказати  хотів?...

30.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347302
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 30.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.06.2012


Інна Серьогіна

Терпке кохання відпусти музика Віктора Оха

На  візерунках  вітражу
Танцює  небо,
Ковток  міцного  купажу*
Не  пий,  не  треба!
Кохання  терпке,  мов  вино,
Пусти  на  волю  –  
З  полинним  присмаком  воно,
З  відтінком  болю.

Очей  зелених  і  сумних
Не  помічаєш,
Що  будеш  пити  щастя  з  них
Іще  не  знаєш.
Поміж  ромашок  вітражу  
Всміхнулось  сонце:
-Тобі  на  них  поворожу
На  склі  віконця.

Не  став  чекати  промінець
Твоєї  згоди,  
Сплітав  над  косами  вінець  –  
Вінець  свободи.
На  візерунках  вітражу
Танцює  небо,
Ковток  міцного  купажу
Не  пий,  не  треба!



Купаж*  -  змішування  кількох  сортів  виноградних  вин  
для  надання  їм  особливих  якостей

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339768
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 30.06.2012


Віталій Назарук

Вклонюся Вам, допоки ще живий

Не  знаю,  друзі,  скільки  ще  мені…
Чи  навесні  зустріну  журавлів,
Я  Богу  помолюсь,  святій  землі,
Вклонюся  Вам,  допоки    ще  живий…

Пожити  б    хтів,  бо  внукам  не  зумів,
Багатства  знань  додати  до  життя,
Свої  роки  не  тлів  я,  а  горів,
Вогонь  такий  дала  мені  земля.

Для  мене  Україна  -  це  життя,
Це  мама,  це  родина,  це  мій  світ…
Почув  тут  вперше  співи  солов’я,
На  цій  землі  прожив  чимало  літ.

І  що  б  не  стало,  хочу  щоб  душа,
Раділа  сонцю,  хлібу  і  сім’ї,
З  собою  не  візьму  я    ні  гроша  -
Нехай  мене  схоронять  в  цій  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347128
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 30.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.06.2012


Леся Геник

Перелилося через край…

***
Перелилося  через  край...
Чи  знадіює  літо  повінь?
Чи  зіниці  ясни́х  небес
задивляються  в  глиб  примар?
На  плечах  не  моїх  надій
затремтять  не  твої  долоні  -
покарання  чужинних  жриць,
що  шампанилось,  наче  дар...

Брудешафти...  Смішний  оском
на  роздертій  міжхвиллям  долі!
Добіжить  цей  простак  до  стін
чи  спіткнеться  ще  в  півпуті?
Пересохлим  од  мук  єством
не  допросиш  у  вітру  волі,
надто  віжки  його  важкі,
надто  істини  вже  не  ті...  

Як  останній  сумний  листок,
що  зірвався  в  провалля  ночі,
неугавніє  знов  душа
понад  схилами  вічних  гроз.
Не  чекала  на  повінь  даль  -
розповзалася  теплим  клоччям,
де  дрімало  в  обіймах  мрій
всеосвяття  спасівських  лоз...
(30.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347314
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 30.06.2012


Леся Геник

Я хочу піти крізь ніч…

***
Я  хочу  піти  крізь  ніч,  
де  верби  спустили  коси,
де  липа  моїх  надій
безрадісно  одцвіла...
Не  сльози  то  вже  -  о,  ні!  -
посіяні  Богом  роси,
журавка,  що  восени
зосталася  без  крила...

І  вже  не  зловити  лет,
і  не  дотягнути  пісню!
Над  вічністю  лиш  луна  -
молитви  останній  глас...
І  ніч,  що  зове  у  даль,
як  сповідь,  та  надто  пізня,
як  рана,  котру  уже
не  вилиже  вірно  час...
(29.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347258
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 30.06.2012


Леся Геник

До зрадженої душі…

Не  голоси  душе!  Що  зраджена  -  забудь!
Нехай  намул  всідається  поволі.
Вітрильники  обшарпані  пливуть,
Неви́глядні,  розпачливі  і  кволі...

Шмагає  вітер  -  глиною  в  лице!
Дощу  не  знало  поле  бур’янисте...
Ти  сльози  болю  повтирай  тихцем,
На  шию  долі  зачепи  намисто

Небулих  зір,  нескапаних  свічей  -
Нехай  сіяє  тьмяно,  ледве  видно...
Бувають  стрічі  марними  -  з  очей,
Невтримано,  нестулено,  невсидно...

До  рук  надій  натикавши  троянд
(Колючих  слів,  думок,  брехні,  утрати),
Ти  забреди  ще  в  той  лелійний  сад  -
Нев’ялого  осердя  пошукати.

Дасть  Бог  -  знайде́ш.  Згасає  перший  день,
Що  засвітився  факельно-маячно.
Вітрильником  неви́глядним  пливе
До  тебе  той,  що  зрадив  необачно...
(29.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347085
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 30.06.2012


Анатолійович

Вальс осенних грёз. На стихи автора amigo

Очень  понравились  минорные  осенние  грёзы...  Рискнул...  Написал...  Правда,  автор  хотел  дописать  стих,  поэтому  это  может  быть  не  окончательный  вариант...  И  музыки,  и  текста.  Если  автору  текста  не  понравится  мой  вариант  музыки  -  милости  прошу  к  сотрудничеству  коллег-поэтов!

Вальс

Пишу    я    вальс    осенних    грез,    пишу    в    миноре,
О    небесах    в    порывах    слез,    о    грустной    доле.
Пишу    о    листьях,    падших    вниз    в    тоске    осенней,          
О    журавлях,    пронзивших    высь    стрелой    последней.    
Пишу    о    листьях,    падших    вниз    в    тоске    осенней,          
О    журавлях,    пронзивших    высь    стрелой    последней.    
 
О    прахе    дней    спешащих    прочь,    сложившись    в    годы,
О    ярких    снах,    летящих    в    ночь    под    эти    ноты.
О    том,    что    счастье    -    мой    курьез,    с    судьбой    мы    в    ссоре,
Пишу    я    вальс    осенних    грез,    увы,    в    миноре.
О    том,    что    счастье    -    мой    курьез,    с    судьбой    мы    в    ссоре,
Пишу    я    вальс    осенних    грез,    увы,    в    миноре.

ID:  300041
Рубрика:  Вірші  ,  Лірика
дата  надходження:  14.12.2011  22:29:57
©  дата  внесення  змiн:  15.12.2011  01:26:47
автор:  amigo

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347234
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 30.06.2012


Ліоліна

Багаття

Листа  твого  я  кинула  в  вогонь.
У  попелі  вже  слів  не  розберу.
Слова  твої  з  обпечених  долонь
Сховалися  у  серце,  як  в  нору.

А  ще  б  спалити  в  серці  тихий  біль,
Який  вже  не  кричить,  та  ще  –  живий,
Що  прогриза  дірки,  як  в  шафі  –  міль.
Згортається  й  згортається  в  сувій.

Колись  мелодія  жила  в  словах.
Солодкий  трунок  –  келихи  з  вином.
Зійшлися  ми  на  зведених  мостах.
Де  ті  мости,  тепер  вже  –  все  одно.

Хотілося  розбити  в  серці  лід,
Щоб  став  росою  вранці  на  траві.
Та,  мабуть,  вже  давно  забути  слід,
Що  не  живе  моя  любов  в  тобі.

В  багаття  покидала  згадки.  Сни
Лишилися,  обпечені  вогнем.
В  згорілих  почуттях  нема  вини.
З  багаття  попіл  змиється  дощем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347063
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 30.06.2012


Олена Іськова-Миклащук

За нелюбов не ображаються…

Ти  думаєш:  образилась…  
                                                         Даремно…
Хоч    почуття  байдужістю  вражаються--
Я  промовчу…  лиш  посміхнуся  чемно:
На  жаль
       за  нелюбов
                       не  ображаються…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347009
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 30.06.2012


Валя Савелюк

ЗАЛИШИ Й ПОКИНЬ

заростають
споришем  зеленим
пишним!
теплі  ще  
живі  сліди…
мальва
на  дорогу  мовчки  
вийшла  –
китицями  
вквітчано  киває  –
з-поза  вигину  дороги  
виглядає:
«Де  ти?..  Де  ти…»
той,  
кого  немає…
той,  
кого  не  буде  й  не  було…


стежка  
споришами  зацвітає…

життєпишне  молоде  зело
в  схованках  смарагдових  ховає
напівстерті
ще  живі  сліди…

вже  ніхто  
нікого  не  чекає:
інше  Сонце,
інший  білий  світ…
тільки  вперті
самовільні  погляди
раз  по  разу  
потайки  втікають
до  штахетяних  прозірчастих  воріт…


там  ночами  –  
ревно  і  невтішно
янгол  падший,
янгол  грішний,
витонченотілий,
білий,
обезкрилий,
споришами  навмання  блукає,
щось  
шукає…

залиши  й  покинь,  
мій  милий,
янголе  безкрилий,
те,  чого  у  темряві  шукаєш,
тут,  у  споришах,
не  загубили…

27.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346663
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 28.06.2012


Виталий Голов

Видение

Луна  в  просветах  появилась,
Быть  может,  кончилось  затменье?  
Вдруг  лестница  зашевелилась.
Опоры  нет  и  нет  спасенья…  
Туман,  он  лезет  в  ноздри,  уши.
Глаза  здесь  видят    очертанья…
Полупрозрачные  созданья…
А  может  быть  лишь  только  души?
Туман  без  запаха.  Он  кружит.
Тревога,  ужас  ожиданья
И  эти  странные  касанья,
Пришедшие    ко  мне  снаружи.
Но  нет  падения  в  пучину…
Я  видел  что?  Свою  кончину?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346861
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 28.06.2012


Леся Геник

Немічне

Де  болота  по  коліно  -
не  цвітуть  сади...
Лиш  корчаки  в  небо  гнівно  -
на  усі  лади!
Емоційно,  камертонно.
Краплі,  як  пісок.
Порожніє  тварне  лоно,
Де  нема  думок
Нитовидних,  вузлуватих...
Бульканням  душі...
Хмари-розпач!
Хмари-вата!
Промені-вужі
з-поза  них...  
Та  ілюзорно
ся  мана    висот  -
поглинає  омофорно
спрагленість  болот!

Як  безсила  безневина...
Жовта  неміч,  наче  глина...
(28.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346836
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 28.06.2012


Адель Станіславська

Нові рядки

Як  важко  нові  слова
в  мозаїку  світу  класти,
де  сотні,  мільйони  фраз
мережать  щодня  ефір,  
будують  крихкі  мости,
твердинно-вагомий  настил
на  крила  тендітних  душ,
що  прагнуть  торкатись  зір.

У  муках  нові  рядки,
народжуються  із  серця,
що  знову  народять  біль
щемлять  десть  глухим  чуттям,
бо  рветься  у  ньому  щось,
так  гірко-натужно  рветься,
і  плаче  у  ньому  день
сирітно  малим  дитям...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346773
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 28.06.2012


Мазур Наталя

#Хусточка

Пам'яті  свекрухи  Таїсії  Іванівни  Мазур
(22.11.1933-23.03.2013)

З-за  причілку  хати  виглянуло  сонце,
Всипавши  проміння  яблукам  рясним.
Задрімала  мати,  сівши  край  віконця,
Спогади  до  неї  вкралися  у  сни.

В  спогадах  матуся  -  зовсім  ще  дитина,
На  рум'янім    личку  п́осмішка  блука.
З  ярмарку  вернувся  тато.  Як  просила,
Хусточку  привіз  їй  -  радість  то  яка!

Час  біжить  так  швидко,  як  літа  дівочі,
Вже  весну  двадцяту  соловей  співа.
Танула  в  обіймах  милого  щоночі,
Хусточку  коханий  їй  подарував.

Виростила  діток,  сп'ялися  на  ноги,
У  світах  далеких  донечка  і  син.
Вкралися  у  серце  мамине  тривоги,
Присмак  залишивши,  мов  гіркий  полин.

Часом  телефоном  гомонить  із  ними,
Слухає  внучаток,  наче  солов'їв.
Знає,  що  приїдуть  десь  на  іменини,
...Хусточку,  можливо,  подарують  їй...


27.06.2012р.  17:30



Для  ілюстрації  віршу  використана  картина  
Малявіна  Ф.А.  "Девочка  в  белом  платке"
http://www.artlib.ru/index.php?id=11&fp=2&uid=5063&iid=59055

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346712
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Віталій Назарук

Пригорнися, пташко

Моя  доля  -  вітер,  в  тебе  доля  –  спокій,
А  коли  ми  разом  –  тиша  з  вітерцем,
Летимо  у  парі  у  цей  світ  широкий
І  легенький  вітер  тільки  нам  в  лице.

В  мене  очі  сині,  голубі  у  тебе,
Наче  синь  озерна  і  блакить  небес,
Будьмо  завжди  в  парі,  нам  обом  це  треба,
По  житті  несімо  наш  єдиний  хрест.

Пам’ятай,  як  важко  стане  у  польоті,
Пригорнися,  пташко,  до  мого  крила,
Щоб  пісні  лунали  на  високій  ноті,
Розцвіла  весною  ніжна  сон-трава.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346668
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Виталий Голов

Бомж

Берет,  а  под  беретом  голова,
Гнездятся  мысли,  воши,  засыпая.
Их  будит  грохот  старого  трамвая…
Здесь  под  землёй  абсурда  карнавал.

Шуршанье  крыс,  их  писк  и  топот  лап,
Храпение  дружков  по  неудаче,
Тут  интерес  к  грядущему  утрачен
И  требуется  срочно  эскулап.

Любая  шелупень  несёт  ярмо…
Слепой  судьбы  коса  отменно  косит
И  в  преисподней  приговор  выносит,
Поставив  жуткое  на  жизнь  клеймо.

Потоки  слизи,  плесень  и  душок
Тут  наслоенья  нечистот  и  бреда,
Но  лучше  всё-таки  иметь  соседа,
Чтоб  выпить,    в  жуткий  миг  «на  посошок».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346624
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Виталий Голов

Полёт двуглавого орла

Приступим  изучать  по  сути
Полёт  двуглавого  орла
Какая  голова  всё  крутит,
А  вот  какая  для  числа.

Похожи  головы  до  жути.
Как  полагается  везде,
Для  исключенья  разной  мути
Отметим  головы:  «В»,  «Д».

На  каждой  чудная  корона
И  каждой  лапа  и  крыло,
Но  многовато  двух  для  трона
Здесь  надо  чтобы  повезло.

Сидят  головки  на  престоле
И  целят  клювиком  в  зрачок...
В  благопристойном  ореоле
Надели  "Д"  там  на  крючок.

«Д»  снизу  ухватил  державу,
А  скипетром  владеет  «В».
Кто  из  головок  здесь  по  праву,
А  кто  прокладкой  на  Москве.

Для  уяснения  позиций
И  завлечения  вельмож,
Успокоения  амбиций,
Запустят  главный  козырь  —  ложь.

Начнут  министры  кучковаться
Фронты  с  народом  создавать
Там  почковаться,  там  сливаться
И  чью-то  вспоминать  кровать.

За  трон  все  люди  голосуют
Благими  мыслями  гремя.
Их  голоса  перетасуют
В  изберкомиссиях,  глумясь.

Так  о  полёте...  Жизнь  сурова.
Какая  голова  важней?
Вот  для  России  Вова  снова.
Осеменяйте  понежней.

Иллюстрация  из  Интернета.

06.07.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346747
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 39 ( irinag, MERSEDES )

irinag

                 Весільний  вальс.  

 Ми  удвох,  ми  удвох  там,  де  день  прокидається.
 На  зорі  ще  трава  від  роси  виграє.
 Ми  удвох,  ми  удвох  у  промінні  сплітаємся.
 І  для  щастя  зозуля  нам  роки  накує.

 Дай  мені,  дай  мені  приторкнутись  до  вуст  твоїх
 І  зібрати  з  них  той  найсолодший  нектар.
 Дай  мені,  дай  мені  заблукати  у  снах,  яких
 Хтось  на  синьому  небі  на  шматочки  порвав.

 Нам  удвох,  нам  удвох  хай  життя  усміхаєтьтся
 І  вінком  заплете  наші  долі  навік.
 А  у  нас,  а  у  нас  все  лише  починається  -
 Я  дружина  твоя,  а  ти  мій  чоловік.


=================================


     MERSEDES

                 Щаслива  доля…  


 Ранок    в    небі    яснім    журавлем    прокидається.
 І    у    травах    дзвенить    світанкова    роса.
 Гріє    сонце    теплом    і    так    ніжно    всміхається,
 Нам    дарує    свої    золоті    чудеса...
 
 Вітерець    жартівник    гладить,    ніжить    волосячко.
 І    летять    до    сердець    ці    кохані    слова.
 Ти    вплітаєш    мені    у    віночок    колоссячко,
 А    усмішка    моя    не    зникає    з    лиця...
 
 Так    щасливо    у    двох    з    мандрів    тих    повертаємся,
 Ти    несеш    на    руках    долю    нашу    в    життя.
 З    нею    ми    назавжди,    назавжди    повінчаємся,
 Буде    доля    вести    нас    у    двох    у    буття...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346572
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Дід Миколай

Сповідь про

В  кублі  "Олімпу"  ,  як    небесні  ,
Сидять  соколики  тілесні  .
Метуть  ,  гребуть  не  наїдяться  ,
Як    день  останній  ,  веселяться  .

 Не  житка  стала  ,  просто  жах  ,
Вже  добираються  до  лах  .
Давно  в  кожусі  і  з  блохи  ,
Вже  не  залишилось  й  ноги  .

 Украли    пляжі    і    ліси  ,  
В  дільницях  наші  голоси  .
Оранжи    ,    білі    ,    голубі  ,
По  черзі  їздять  на  горбі  .

 Ген  з  хащі  виліз    Медведчук  ,
Неначе  з  неба  Чинга  –Чук  .
«Вкраїнський  вибір»  ,  о  бай-бай  ,
Російську  мову  подавай  .

 Скрізь  на  білбордах  Королєвська  ,
Ну  просто  наскрізь  Європейська  .
У  обєктивах  все    стражда  ,
Прошу  вас  виберіть  ,  рида  .

 Ось  на  сторінці  мер-спортсмен  ,
Туди-сюди  ,  як  шоумен  .
Щей  досі  путь  свій  вибирає  ,
Що  хоче  ,  лиш  хазяїн  знає  .

 Що  Кучма  ,  Симон  ,  що  Плющі  ,
Що  Янкель  ,  Ціля  чи  Ющі  .
Ой  вміють  хлопці  обіцяти  ,
А  як  прийдуть  вам  дулю  дати  .  

 Вже  знов  Зозульки  по  гніздечках  ,
Свої  розкладують  яєчка  .
Готують  далі    світлу  путь  .
Лапшу  на  вуха  нам  кладуть  .

 ..  Щось    зверху  наче    загриміло  ,
Аж    у    окрузі    заніміло  .
Озвався    Ангел    і    з    небес  ,
Неначе  предок  наш  воскрес.  

…  Де    Ви  ,  вчорашні  козаки  ,
Чого  в  колінах  дрижаки  .
На  що  розтратили  свій  дух  ,
Потомки  предків  одчайдух  .

   Та    полишіте    їх    горба  ,  
Ато    зараза  привика  .
Їм  там  чудесно    на  горбі  ,
Як  у  раю  сидять  ,  «святі»  .

 Немов  соколики  -  «небесні»  ,
Звели    хоромики  чудесні  .
Не  треба  й  німба  ,  не  давай  ,
Собі  земний  створили    рай  .

 …  І  на  колінах  ви  відтОді  ,
Коли  довірились  наброді  .
Під  гору  тягнете  підводу  .
Як  глину  місите  колоду  .

   А  тих  соколиків  в  колоді  ,
Як  мух  на  вашому  комоді  .
О  Боже  милий  ,  просто  жах  ,
Згубили  гідність    через  страх  .  
 
 Пора  шаблюку  діставати  ,
І  лезом    задницю  надрати  ,
В  хозарських  зайд  ,  чорт  –забирай  ,
Аби  не  лізли  з  вовчих  зграй  .

 На  вашу  Землю  на  святу  ,
Як    наркомани    у    чаду  .
Для  них  давно  вже  ,  навіть  в  снах  ,
Немає    місця    в    небесах  .

 Тому  на  виборах  наплюй  ,
Їм  дулю  в  бюлетні  змалюй  .
Хай  в  приісподню  йдуть  біси  ,
Віддай      Вкраїні      голоси  …    

 Бо  де  не  йди  продажні  рила  ,
С  Б  у,  суди  ...  і  з    Піде    Ри..  .
І  де  не  глянь  вшир  в  далечінь  ,
Всі  "святість"  зверху  ,  як  один  .

 Бо  скоро  вас  ,  як  бідних  вдів  ,
«  Небесні»  лишать  й  без  трусів  .
Козацький  дух  свій  пошануй  ,
За      українців      голосуй  .  

 І  що  їх  зараз  люструвати  ,
Етапом  прямо  в  стійло  гнати  .  
І  не  потрібно  лишніх  сил  .
Для  цих  соколиків    -  горил  .

 З  земного  їх  женіть  Олімпу  ,
 -Заразу  скиньте  з  Евересту  .
Зніміть  корону  і  з  "святих"  ,
Женіть  у  стійло  цих  муриг  .
 
 І  будуть  зняті  з  вас  гріхи  ,
За  це  ,  піднімем  келихи  .  
За  мир  ,  за  щастя  ,  без  розлук  ,
Хай  буде  вільним  наш  онук  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346466
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


gold_lizard

відгукнись

Я  називатиму  тебе  весною.
Не  страшно?
Якщо  ж  ми  так  і  не  побачимось  з  тобою,
вона  прийде  як  завше,  своєчасно.

Я  дам  тобі  ім"я  одне  лиш  -  літо.
Не  проти?
Й  тоді  щораз,  як  бачитиму  квіти,
спинятиму  в  душі  своїй  гризоти.

Якщо  звернусь  до  тебе  просто:  осінь,
озвешся?
Коли  душа  моя  те  впале  листя  зносить,
то  вже  й  твій  холод  сприйме  якось  легше.

Як  голос  мій  прозве  тебе  зимою,
чи  здіймеш  очі?
Бо  я  ж  не  зрушусь  і  не  повернусь  спиною
до  того,  хто  зігрів  в  ті  сніжні  ночі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344036
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 26.06.2012


*ИРЕНА*

ВЕЧІРНІ СПОКУСИ

Заколисані  зорі  дрімають.
Подих  ночі  –  мрійливо-п’янкий.
Ти  мене  під  вербою  чекаєш  -
Нетерплячий,  звабливий  такий.

Я  не  вийду.  Не  хочу.  Не  можна.
Телефон  без  угаву  дзвенить.
Той  дзвінок  дратівливо-тривожний
Крає  серце  жіноче  щомить.

Почуттями  схвильована  жінка  –
Як  багаття  квітучих  жоржин.
Та  у  скронях  калатає  дзвінко:
Він  не  твій.  Він  чужий.  Він  чужий…

Пухкі  сутінки  сльози  маскують,
Вітерець  пестить  груди  і  стан.
Під  вербою  кохання  чатує
І  вечірніх  спокус  океан.

Вже  несила  боротись  з  думками.
Понеслися  бажання  навстріч.
Вийшла…  Губи  зустрілись  з  губами.
І  зімліла  закохана  ніч…
                                                           26.06.2012р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11206266374

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346458
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Дощ

Рідна сторона

Яка  краса  довкола  нас  чудесна!
Ти  тільки  стань...  На  хвильку  зупинись...
Рибалка  сушить  проти  сонця  весла,
В  задумі  явір  до  води  схиливсь...
Посеред  лугу  -  квіти,  квіти,  квіти!
Шовкових  трав  хвиляста  блискотінь
Під  ноги  стелить  дзвоники  тендітні,
Готує  нам  уквітчану  постіль.
Вгорі  хмарки  пливуть  до  небокраю  -
Неспішний  плин  їх  нам  не  обрида.
На  пасовиську  мирно  ремигає
Корів  поважних  сита  череда.
Димлять  лани  пшеницею  густою,
Спориш  пойняв  дорогу  польову...
Сп"янілі  від  квіткового  настою,
Впадемо  ми  на  вигріту  траву.
Усе  до  болю  рідне,  серцю  миле,
Хоч  десь,  можливо,  й  ліпша  є  краса.
Мені  ж  той  край,  де  мати  породила,
Дорожчий  над  усякі  чудеса!
На  всі  віки  краса  оця  чудесна  -  
Цвіте  тепер,  цвістиме  і  колись.
Минають  зими,  осені  та    весни
І  лиш  літа...у  кучері  вплелись...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344990
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Віталій Назарук

Горять у матусі заплакані очі

Горять  у  матусі  заплакані  очі,
Не  тому,  що  в  неї  на  серці  печаль,
Ці  сльози  мовчазні,  вони  не  пророчі,
А,  як  мені  бачити  сльози  ці  жаль…

Вони  мимоволі  збігають  струмочком,
Як  плаття  красиве,  десь  там  промайне
І  згадує  мама  ту  першу  сорочку,
Це  тата  дарунок,  а  це  вже  святе.

Я  мамину  пісню  співатиму  вічно,
Хоч  мами  давно  на  землі  вже  нема
І  Бога  прошу  у  житті  потойбічнім
Щоб  маму,  хоч  там  оминула  зима.

Вдивіться  уважно  в  матусі  обличчя,
Коли  ще  живі,  то  розгладьте  лице,
Бо  всі  ми  під  Богом,  життя  в  нас  не  вічне,
Щоб  ми  не  лягали  в  могилу  з  свинцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346441
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Леся Геник

Любове, моя найцінніша іконо…

***
Любове,  моя  найцінніша  іконо,
Бурштивове  соло  у  змоклім  саду...
Малечею  вії  здригаються  сонно,
Півусмішки  парость  -  в  усіх  на  виду...

А  нащо  ті  кралі,  що  веслами  -  в  небо,
Доші  залишаючи  -  ласка  сльози?
Моя  Чураївно,  берези,  де  верби,
Де  стіни  печалі,  північні  вози  -

Там,  знаю,  чекаєш...  Лелієш  молитву,
Руками  весняними  гладиш  траву.
Там  сонце  тобою  вседенно  налито,
Лякає,  жене  знавіснілу  сову  -

Нехай  не  тугує,  не  сколює  тиші,
Що  груди  приспало  покуття  богів!
Любове  іконна,  зо  серця  знов  пишеш...
Чорнильно  -  од  рами,  де  світ  -  з  берегів...  
(26.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346368
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Дощ

Філософія дощу

Не  сподівався  на  негоду,
А  тут  відчути  довелось,
Як  з  хмари  вихлюпнуло  воду
Так,  наче  з  бочки  полилось.
Не  врятувала  й  парасолька  -  
Промок,  як  хлющ,  аж  до  тілес...
Дивлюсь  -  назустріч  баба  Сонька,
Як  янгол  з  сонячних  небес!
Іде  з  ціпком...  Росу  збиває...
Гербарій  в  кошику  цвіте.
Суха,  як  перець!  Ще  й  співає...
Я  остовпів  -  тут  щось  не  те!
Довкіл  гаї,  левади,  луки  -
Немає  прихистку  ніде.
А  в  баби  вузлуваті  руки
Й  лице,  давно  не  молоде.
Питаю,  як  же  та  вмудрилась
Переховатись  від  дощу,
Коли  навколо  все  умилось,
Бо  ж  він  з  хвилину,  як  ущух?
У  баби  Соньки  засміялись  
Веселі  бісики  в  очах:
-  Я  теж  намокнути  боялась,
Як  дощ  періщити  почав.
Аж  тут,  дивлюсь,  верба  розлога,
А  при  землі  таке  дупло,
Що  я  туди  й  встромила  ноги,
А  там  так  затишно  було!
Отож,  вмостилася  зручненько,
Перечекала  зливопад
Й  тепер  ось  дибаю  тихенько
До  хати  рідної  назад.
Я  осміхнувсь  бабусі  на́віч,
(Бо  ж  сам  кумедно  виглядав).
На  думку  спав  Григорій  Савич,
Філософ  наш,  Сковорода...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346380
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Ліоліна

Чого варте багатство

Найкращими  є  безкоштовні  принади  –
Цілунки,  любов,  обіймання  і  сміх.
А  ще  безкоштовнії  можна  додати
Кохання,  сім”ю,  сон,  весну,  перший  сніг.

Хорошими  згадками  тішимо  серце.
Без  друга  підтримки  ми  –  ніби  без  рук.
Водички  з  колодязя  повне  відерце.
Сердечка  почути  коханого  стук.

Так  просто  в  компанії  друзів  співати,
Хай  десь  заблукали  і  голос,  і  слух.
А  ми  щебетанню  горобчика  раді.
Щасливі,  коли  завіта  до  нас  друг.

Тож  це  не  вартує  ні  ста,  ні  копійки,-
Пробігтися  вранці  по  чистій  росі,
Й  любити  дитину  і  маму  настільки,
Що  того  не  варті  багатства  усі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346348
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Леся Геник

Чогось любов торкає мукою…

***
Чогось  любов  торкає  мукою,
Сутужить  лагідне  чоло...
Я    тінню  заблукаю  лукою,
Де  небо  сонцем  одцвіло.

Твоїх  очей  забуті  спомини
Вже  не  шукатиму  між  трав...
Сховаю  серцем,  не  долонями
Сльозу,  аби  ніхто  не  знав,

Що  за  світанням  -  ніч  недоспана,
Що  за  зорею  -  рай  надій!
Умиє  доля  стежку  росами  -
Чи  то  замовчаним  з-під  вій?

Чи  то  загравою  безпечною,  
Що  попелищем  розцвіте?
Навпомацки  бува  статечною
Та  мати,  що  несе  святе,

Що  тулить  до  грудей  безпомічне,
Таке  намолене  дитя...
О,  як  душі  буває  боляче,
О,  як  нестримить  -  до  виття!  -

Коли  натомість  райдуг  плесами
Затоплює  роздолля  днів...
І  ся  любов,  що  поза  веснами,
Лягає  мукою  між  брів...
(25.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346269
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Леся Геник

Сонячно-соняшне…

Сонячно-соняшно  у  вікні  моєму  -
Сонечко  чи  соняшник  тулиться  до  скла...
Парою  любою  полечком  ідемо,
Де  крилом  знадіяним  мається  весна.

Рученька  в  рученьці  -  ластівка  чуттєва,
Вигини  повітряні  під  вечірній  блюз...
Промені-золото  -  долі  насіннєво...
Я  до  тебе  парослю  ніжно  пригорнусь.

Я  тобою,  змріяний  -  пелюстками  вкриюся...
Сінно-пересіяно  -  мліє  голубінь.
Тепло-жовто-рідною  янгольською  милістю,
Сонячно-пре-соняшно  стане  у  вікні...  
(24.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346048
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 25.06.2012


Мирослав Вересюк

ДОНБАС НЕ ГОНИТЬ ПОРОЖНЯК!

Донбас  не  гонить  порожняк,
Тож  хочу  запитати,
Життя,  здоров  »я  у  Вас  як?
Які  у  Вас  зарплати?

Мабуть  в  ціні  шахтарський  труд,
Є  ж  навіть  мільярдери?  
Життя  покращили  вже  тут,
Для  всіх  функціонери?

Зарплата  гідна,  як  для  Вас,
Дороги  не  розбиті,
Повсюди  є  дешевий  газ,
Будинки  перекриті?

Тож,  по-людськи  усі  живуть,
Ні  диму,  ні  смороду.
І  на  природу  не  плюють,
Вживають  чисту  воду.

Тому  ніколи  не  збагну,  
З  потоку  всіх    подій,
Чекаю  з  острахом  одну,
Що  знов  відбувся  бій!

Бій  за  вугілля,  а  в  бою
Усе  як  на  війні,
Хтось  проливає  кров  свою,
Життя  тут  не  в  ціні…

У  шахтах  вічно  йде  війна
Іде  смертельний  бій.
Життю  людському  гріш  ціна,
Що  Вас  жене  в  забій!

Безвихідь,  злидні  та  нужда,
Штовхають  у  забій,
Крім  шахти,  горе  і  біда,
Хіба  що  на  розбій.

Пекельна  праця  та  щодня,
Життя  на  волоску.
В  тривозі  і  страху  рідня,
За  гривню  в  кулаку.

Чому  ціна  –  людське  життя,  
Вугіллю  на  гора.
Чому  немає  каяття  –
У  влади,  а  пора…

Бо  стільки  вже  сиріт  і  вдів,
Страшного  болю,  сліз,
Що  на  могилах  із  хрестів
Вже  виріс  цілий  ліс!

На  Вашій  праці  і  смертях
Зростають  мільярдери.
Згубили  совість,  стид  і  страх,
Жирують  мародери.

Вам  –  жалюгідні  копійки,
Собі  мільярдні  статки.
Бо  ж  Ви  злиденні  жебраки,  
І  рабські  в  Вас  повадки.

Інстинкт  збереження  життя
І  гідність  загубили!
У  Вас  не  буде  майбуття,
Бо  з  Вас  рабів  зробили.

Та  скільки  треба  ще  смертей,
Щоби  від  сну  збудити.
І  сліз  дружин,  батьків,  дітей,
Щоб  очі  Вам  відкрити.  

Донбас  не  гонить  порожняк,
Ще  будуть  говорити.
Тому  прийдеться  довго  так,  
Рабом  на  світі  жити.

Лише  коли  в  собі  раба,
Ти  зможеш  розчавити.
Нова  відкриється  доба…
І  гідно  будеш  жити.

Низький  за  працю  Вам  уклін,
Але  благаю,  молю!
Вставайте  врешті  із  колін,
Змінити  спільно  долю!

19.09.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346006
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 24.06.2012


Валя Савелюк

ФІОЛЕТО-ФАЛЬЦЕТ


луги́    мої!
пахнуть  меда́ми:
оксами́тово-барито́нно-
бджоли́но-мажо́рно  гудуть…
щемлять  галогра́мно
прудконогими  тенора́ми…
басують  по́части
густо-поважно  джмелями,
корів  перестигло-молочних!
заради  розваги  пасуть

хилитають  
розвітрено-димко-подібним  колоссям
неприборканих  диких  трав

яв…
а  так  ніби  й    прав!

не  здалося  –  то  еспарце́т!
вирвався  
із  колориту  тоні́в
жовто-біло-зелено-
приглушених  –
як  
акрило-насичений  фіолето-фальцет…

…невловимі
на́тяки  м`яти:
так  солодко…
хочеться  спати…

піском  гарячим
незрячим
відтирає  од  себе  стежка
змарнілі  чиїсь  сліди,
молодим  вужиком
стрімко  звивається  попід  вербами  –
до  води…

десь
невидимо
форкнув  кінь,
ширя́
безшелесно  надтрав`ям
великої  пташки  
тінь…

ні  людей  –
ні  сміття.

Буяй!
мезозойськими  схилами  пагорбів
медово-незмінне
лугове́    Життя!

24.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345977
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 24.06.2012


tatapoli

Ж І Н К А

Експромт

                                                           Ж  иття…
                                                           І    з    нею  -  рай,    без
                                                           Н  еї  –  кара,
                                                           К  оли  -  чужа,
                                                           А    гріх  -  забава!




                         Акро

Ж  иве    у    тобі    і    щоразу    хвилює,
І  гристим    шампанським    по    крові    вирує,
Н  езнана    й    собі,    так      зваблива,    і    ніжна,
К  расива    й    п'янка    як    та    ромова    вишня,
А    гріх    певно    в    тім,    що    раз    кожний    вже    –  інша!́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319119
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 24.06.2012


Віталій Назарук

Я давно вже не той

Я    давно  вже  не  той,  щоб  лягти    під  життєві  колеса,
Хоч  ці  жорна  й  донині  із  мене  ще  мелють  муку,
Кожен  день  знов  мене  випробовують  зболеним  пресом,
Я  багато  цих  пресів  прожив  на  своєму  віку.

Хоч  ще  плечі  міцні,  та  здоров’я  не  те,  щоб  змагатись
І  плювати  я  хочу  на  тих,  що  в  жадобі  підняли  чоло…
Лиш  хто  чесно  живе,    перед  тими  я  буду  схилятись,
Ненавиджу  того  в  кого  в  серці  приховане  зло.

Хто  родину  свою  береже,  наче  матір  єдину,
Я  завжди  таким  людям  підставлю  надійне  плече,
І  піду  пліч-о-пліч,  за  свою  дорогу  Україну,
Бо  матусина  біль  завжди  сина  у  грудях  пече.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345790
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 24.06.2012


Мазур Наталя

Кава без цукру

Наша  осінь  була,
Як  цукрована  кава.
Наша  осінь  удвох  –
Я  тебе  так  кохала!
У  обіймах  твоїх    
Засинала  щоночі...
Промайнуло  усе,
Ніби  нас  хтось  наврочив.

Білий  сум  у  душі
Поселився  на  денці.
Білий  сум  огорнув
Опустошене  серце.
Пам'ять  палить  мости,
Розсіваючи  згадку.
На  стривожених  днях
Туги  слід,  як  печатка.

Новий  день.  На  плиту
Збігла  зварена  кава.
Новий  день.  Ти  прийшов,
Я  тебе  не  чекала.
Тихо  кажеш:  "Люблю..."
Дістаю  другу  чашку:
"Знаєш,  цукру  нема..."
Чомусь  дихати  важко...


23.06.2012р.                      4:45

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345869
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 24.06.2012


Ліоліна

Лицом к лицу лица не увидать

Лицом  к  лицу  лица  не  увидать,  -
Сказал  поэт.  И  прав  был,  как  пить  дать.
Езжай.  Уйди.  Надолго  или  нет,
Но  ты  узнаешь  маленький  секрет.  

На  расстояньи  понимаешь  вдруг,
Что  попадаем  мы  в  порочный  круг.
Считаем  недостатки  и  понять,
Зачем,  не  можем.  Но  опять  –  считать!  

В  разлуке  мы  скучаем  вновь  и  вновь
И  понимаем  –  это  есть  любовь.
И  хочешь  встретиться  скорей  опять,  -
После  разлуки  милого  обнять.

Разлука  –  лекарь,  эскулап  и  врач.
При  расставаньи  ты  чуть-чуть  поплачь.
И  будешь  ждать,  как  никогда  не  ждал.
При  встрече  –  буря  чувств,  девятый  вал!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345916
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 24.06.2012


Леся Геник

Горну́ тебе…

***
Горну́  тебе  до  серця,  як  дитину...
За  садом  перевесла  в’яже  день,
Вистелює  надії  на  ряднину  -
Пожовклий  від  сльоти́  півдикий  лен.

Пучками  світла  втикане  за-сердя,
Лише  відлуння  -  здавлене  "молю́"...
Прилипну  сонцем  до  п’янкого  меду,
До  того,  що  назбирано  в  маю́.

Ти  ж  пам’ятаєш,  як  сурмили  бджоли,
Як  понад  полем  сіяла  весна?
В  моїх  долонях  розквітали  зорі,
В  очах  твоїх  палали  небеса...

О,  скільки  дива  -  за  пожухлим  тином!
О,  скільки  мрії  -  в  хусточці  життя...
Горну́  тебе  до  серця,  як  дитину,
Хоча  й  сама  -  безпомічне  дитя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345720
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 23.06.2012


Ліоліна

Беги за солнцем

(ироничное)

Беги,  беги  за  солнцем
Сбивая  ноги  в  кровь.
Беги,  беги,  не  бойся
Играть  судьбою  вновь  и  вновь.
Лети,  лети  за  солнцем...
         «Ария»  —  «Беги  за  солнцем»

(Украина  заняла  1  место  по  выигранным  гринкартам  в  США)


Лети  за  солнцем,  
Туда,  на  запад,  
Где  жизнь  получше  и  покомфортней.
Лети  за  жизнью,
Была  чтоб  круче,
На  штампе  было:  «Все  -  высшим  сортом».

Тебе  объятья  
Там  растопырят,
Таких  «объятий»  видал  едва  ли.
Тебя  в  то  место
Там  поцелуют,  
Где  дома  вовсе  не  целовали.

«Полюбят»  сильно
Тебя  так  просто,
Насыпят  манны  тебе  небесной.  
Беги  из  дома,  
Ищи  нирвану,
Ныряй,  как  в  омут,  ты  в  неизвестность.

А  не  имел  ты
Себе  мороки,
Лети  на  запад,  да  по  гринкартам.
Но  чтоб  не  вышло,
Чтоб  ты  как  пробка
Да  из  бутылки  летел  обратно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345381
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 23.06.2012


Ліоліна

За бедного художника замолвите слово

Художник  творит,  невзирая…
Художник  творит,  несмотря…
И,  даже  доведен  до  края,
Уверен,  -  живет  он  не  зря.

Он  красками  пишет  мгновенья,
Он  красками  пишет  любовь.
Ранимой  души  откровенья
Холсту  доверяет  он  вновь.

Судьбина  не  часто  балует.
Испив  невезенье  до  дна,
Не  вспомнит  святое  он  всуе,
Ребенок,  не  помнящий  зла.

Пусть  с  туфли  слетела  подметка,
Худой  анорексик  –  карман,
Он  –  несокрушимый  и  стойкий,
Пойдет  босиком  сквозь  туман.

И  что  же,  что  жизнь  –  крепче  перца,
Не  дрогнет  рука  на  холсте.
Не  кистью  он  пишет.  Но  сердцем.
Дорогу  рисуя  к  мечте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345547
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 23.06.2012


Анна Вейн

Сьогодні відпускаю

Пробач  –  зникаю.  Вільне  поле  бою.
Сам  із  собою  зустрічай  розмай.
Навіки  пам'ять  сповнивши  тобою,
Сьогодні  відпускаю.  Прощавай  …

Посеред  поля  –  одинокий  сонях  –
Яка  дзвінка,  велична  самота!..
Лишаюся  промінням  у  долонях
І  тугою  в  нескошених  житах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339240
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.06.2012


Анна Вейн

Монолог

Ну,  ще  хоч  раз  явись,  прекрасний  музе  -
Твого  натхнення  бракне  повсякчас.
Самотність  жалить  душу,  мов  медуза.
А  я  чекаю.  Де  він,  мій  Пегас?

Як  і  колись,  молюся  на  світанні.
Ні,  не  журюся  -  прагну  до  зірок.
Хоча  не  таланить  мені  в  коханні,
Зате  у  вічність  придбано  квиток.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345644
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 22.06.2012


Юлія Гординська

А ми тепер не боїмось нічого

А  ми  тепер  не  боїмось  нічого!
Ні  Бога,  чорта,  навіть  комсомолу.
А  ми  тепер  шукаємо  проблеми.
Хто  ми  тепер?  Куди  йдемо?
І  де  ми?

Чи  хтось  залишився  напівтверезим?
Ми  кожний  день...босоніж,  мов  по  лезу.  
Ми  всі  сп"яніли  від  отих:  "А  може?"
Тут  всі  одні,  ніхто  не  допоможе!

Що  нам  тепер  образити  Людину?...
А  Вона  теж,  між  іншим,  має  душу.
Що  передасть  у  спадок  батько  сину?...
Давайте  будем  не  такі  байдужі!.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345650
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 22.06.2012


Дід Миколай

І лізуть

Вперед  кричить  нам  на  білборді  
Пихата  посмішка    на    морді  .
Як  киця  в  горщику  муркоче  ,
як  в  лісі  горличка  воркоче  …

 Каміння  в  пазусі  не  маю  ,
Я  вас  не  зраджу  ,  обіцяю  .
Любіте  партію  мою  ,  
як  агрономи  дощ  в  маю  .

 На  телебаченні  вобще  
аж  телевізора  трясе  
від  обіцянок  світлих  ,тез  
в  мого  папуги  вже  абсцес  .

 Ну  молодець  ,  ото  дає  ,
Аж  люд  ,  що  вмер  ,  з  могил  встає  .
Навіть  патрони  з  Піде  .  еР  .
Так  не  малюються  тепер  .

   Занадто  щиро  ці  вже  крали  
потрібні  «  нові  ліберали  »  .
Вік  молодий  ,  нове  лице  ,
Туди  й  кладуть  про  всяк  яйце  .

 Цеж  лиш  початок  ,  буде  ще,
Не  так  у  п’ятах  гаряче  …
Кида  зображення  в  дієз  ,
Регочуть  Янголи  з  небес  …

 -  О  люди  ,  люди  схаменіться  ,
В  воді  холодній  остудіться  .
«Небесну»  наволоч  женіть  ,
СВОЇХ  –  Свободу  оберіть  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345387
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 21.06.2012


Олена Іськова-Миклащук

Прощання зі школою (Музика С. Голоскевича)

(Автор  музики  Анатольевич)


Ми        йдемо    у        життя    ,    як    небо    світло-чисте.            
 Чому        ж,    матусі    рідні,    умиваєтесь    слізьми?
 От    і    настала    мить    жадана    І    така    врочиста:
 Бувай,    рідненька    школо,    вже    дорослі    стали    ми.
                                                                                                                 Дорослі    стали    ми...

                                 Приспів
Рідна    школо,    прощавай,
 Ми    летим    за    небокрай.
Ми    в    життя    йдемо    сміливо:
 Все    в    наших    руках.
 Ми    чекали    на    цю    мить.
 Чом    тоді    душа    щемить?
 Чом    тоді    течуть    зрадливо
 Сльози    по    щоках?
 Сльози    по    щоках...        
                 
                             ПРОГРАШ

 Пробачте,    вчителі        -        що    завинили    знаєм.        
Тепер    життя    даватиме    щодня    для    нас    урок.
Жаль    не        збере            ніколи        разом        і        не    об’єднає        
Нас    всіх    дзвінкий,    мов    радість,    рідний    наш    шкільний    дзвінок.
                                                 Наш    шкільний    дзвінок...

                                 Приспів

                                 ПРОГРАШ

Жаль    не    збере    ніколи        разом    і            не    об’єднає        
Нас    всіх    дзвінкий,    мов    радість,    рідний    наш    шкільний    дзвінок.
                                                                                 Наш    шкільний    дзвінок...
                                                                             НАШ        ШКІЛЬНИЙ            ДЗВІНОК

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345383
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 21.06.2012


Анатолійович

Прощання зі школою. На слова Олени Іськової.

Ми    йдемо  у    життя  ,  як  небо  світло-чисте.      
 Чому    ж,  матусі  рідні,  умиваєтесь  слізьми?
 От  і  настала  мить  жадана  І  така  врочиста:
 Бувай,  рідненька  школо,  вже  дорослі  стали  ми.
                                                         Дорослі  стали  ми...

                 Приспів
Рідна  школо,  прощавай,
 Ми  летим  за  небокрай.
Ми  в  життя  йдемо  сміливо:
 Все  в  наших  руках.
 Ми  чекали  на  цю  мить.
 Чом  тоді  душа  щемить?
 Чом  тоді  течуть  зрадливо
 Сльози  по  щоках?
 Сльози  по  щоках...    
         
               ПРОГРАШ

 Пробачте,  вчителі    -    що  завинили  знаєм.    
Тепер  життя  даватиме  щодня  для  нас  урок.
Жаль  не    збере      ніколи    разом    і    не  об’єднає    
Нас  всіх  дзвінкий,  мов  радість,  рідний  наш  шкільний  дзвінок.
                         Наш  шкільний  дзвінок...

                 Приспів

                 ПРОГРАШ

Жаль  не  збере  ніколи    разом  і      не  об’єднає    
Нас  всіх  дзвінкий,  мов  радість,  рідний  наш  шкільний  дзвінок.
                                         Наш  шкільний  дзвінок...
                                       НАШ    ШКІЛЬНИЙ      ДЗВІНОК

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345090
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 20.06.2012


Юхниця Євген

Где каждый винтик - человек

Средь  овощей,  магнит  слыл  –  неподъёмным,  грузным,
Негибким,  твердолобым  -  никаким.
Слоном  казался  для  изящненьких  французов  -
Степан,  мотыжник,  с  кличкой  «Матери́м».

А  как-то  "выпхнули"  магнит  -  в  железобазу,
Где  каждый  дюкерт,  что  там  ...винтик  –  человек!
Там,  свой,  магнит,  был  -  опоясан,  дружбой,  сразу,
Где  он  –  полезен,  свой  –  своим,  где  –  не  чучмек...

19.06.12  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344941
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Валя Савелюк

СТЕЖКА

вийшла  стежка
від  мого  ґанку
на  світанку
одягла  
з  маками  вишиванку

зачепив  
горобець  крилом
за  фіранку…
загула
мосяжна  бджола
у  горіховім  дзбанку

сумувала
прив`яла  трава
у  покосах
стежка  пі́дтюпцем
стернями  йшла
боса
недови́спаний  
вітерець
в  ко́сах

вийшла  стежка  
за  край  села
і  побіг-ла
поспіхом  
поміж  сосен

десь  за  лісом
рі́зьбленим
з  виднокраю
спиниться  
під  берізкою  –
виглядає…

заросила  росами
всю  спідницю…
чого  ходиш  босою?
чом  
не  спиться…

18.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344680
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Ліоліна

Побудь біля мене

Зажди.
Тебе  наздогнати  не  в  силах,-
Не  спринтер.

Завжди
Чомусь  намагаюсь  летіти,
Як  вітер.

Як  сон,
Пройшов,  промайнув,  пролетів  ти,
Безкрилий.

Пішов.
І  як  тебе  зміряти,  де  те
Мірило?

Ти  так
Пройшов  мимо  мене,  навіщо
Так  швидко?

Дощем
Все  змило,  понесло  десь  в  Космос,
Не  видко.

Постій!
Летиш  ти,  як  потяг  надшвидкий,
Де  гальма?

Мій  ЧАС.
Прохання  побути  зі  мною
Нагальне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344697
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Максим Калина

ЙДУ ПО ВОДУ З ТОБОЮ

Віші  і  музика  Олега  Стадніка

В  наше  встрічання,  
Мов  би  у  сни-
Пахне  і  знову,    
Гілка  весни...

Йду  по  воду  з  тобою,а  душа  вже  цвіте,-
Що  криниця  далеко-там,  де  верба  росте,
Йду  по  воду  з  тобою,а  душа  вже  цвіте,-
Що  криниця  далеко-там,  де  верба  росте!

Може  це  доля,  а  може  весна,
Може,  це  наша  перша  любов,
Може  це  доля,  а  може  весна,
Може,  це  наша  перша  любов!

Пили  обоє  
Чари  води,
Трішки  розлили  
В  трепет  трави...

І  нахлюпалось  в  серці  молодого  вина,-
Те,  що  мусить  пролитись,  як  з  відерця  весна,
І  нахлюпалось  в  серці  молодого  вина,-
Те,  що  мусить  пролитись,  як  з  відерця  весна!

Може  це  доля,  а  може  весна,
Може,  це  наша  перша  любов,
Може  це  доля,  а  може  весна,
Може,  це  наша  перша  любов!

В  наше  встрічання,  
Мов  би  у  сни-
Пахне  і  знову,  
Гілка  весни...

Йду  по  воду  з  тобою,а  душа  вже  цвіте,-
Що  криниця  далеко-там,  де  верба  росте,
Йду  по  воду  з  тобою,а  душа  вже  цвіте,-
Що  криниця  далеко-там,  де  верба  росте!

Може  це  доля,  а  може  весна,
Може,  це  наша  перша  любов,
Може  це  доля,  а  може  весна,
Може,  це  наша  перша  любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344923
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Віталій Назарук

Сінокоси

Відцвіли  килимами  луги,
Народилося  сіно  духмяне,
Знову  хмари  малюють  круги,
Але  дощ  ще  до  нас  не  заглянув.

Пахне  димка  травою  вночі,
Роси  вверх  піднімають  тумани,
Десь  далеко  блискучі  мечі,
Роблять  хмарам  із  гуркотом  рани.

Ниць  впаду  на  покіс,  як  колись,
Щоб  бальзамом  наповнились  груди,
Я  ж  недавно  в  траві  тут  моливсь,
А  тепер  свіже  сіно  повсюди.

І  радіє  від  щастя  душа,
Поруч  з  сіном  лягають  покоси,
Чути  знову  пісні  Лукаша,
Мавка  квіти  вплітає  у  коси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344937
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Максим Калина

МЕДОМ ДИКОЇ ТРАВИ

Вірші  і  музика  Олега  Стадніка

Наче  в  липні  стиглі  трави-
Ти  мені  така  ласкава,
Мов  суниць  п'янких  красу  я-
Твої  губи  знов  цілую!..

Медом  дикої  трави,
Моя  мила,  пахнеш  ти,
Твоїх  чар  я  п'ю  нектар-
Це  ж  бо  долі  щедрий  дар!
І  гойдається  трава,
І  шепочу  я  слова:
Моя  мила,  пахнеш  ти-
Медом  дикої  трави!...

Світять  зорі  із  небес  нам,
А  в  серцях  любов  чудесна,
Я  під  твоїм    під  колінком
Цілував  блакитну  жилку...

Медом  дикої  трави,
Моя  мила,  пахнеш  ти,
Твоїх  чар  я  п'ю  нектар-
Це  ж  бо  долі  щедрий  дар!
І  гойдається  трава,
І  шепочу  я  слова:
Моя  мила,  пахнеш  ти
Медом  дикої  трави!..

Наче  в  липні  стиглі  трави-
Ти  мені  така  ласкава,
Мов  суниць  п'янких  красу  я-
Твої  губи  знов  цілую!..

Медом  дикої  трави,
Моя  мила,  пахнеш  ти,
Твоїх  чар  я  п'ю  нектар-
Це  ж  бо  долі  щедрий  дар!
І  гойдається  трава,
І  шепочу  я  слова:
Моя  мила,  пахнеш  ти
Медом  дикої  трави!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343190
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Дід Миколай

Поцілунок

В  красу  заквітчану  сувоєм  ,
З  небес  спустилася  блакить  .
Серпанком  ніжним  над  водою  ,
На  плесі  сріблом  мерехтить  .

 Лілея    вбралася    нагою  ,
В  ставу  русалкою  лежить  .
Ох  і  красивая  ж    холера  ,
Аж  у  траві  струмок  тремтить  .

   Замовк  ,  зірвався  вітер  сивий    ,
Йому  все  дно  ,  знай  гомонить  …
А  наш  струмочок  ніжний  ,  юний  ,
Застиг  від  зваби  ,  не  дзюрчить  .  

   Запахло  в  сутінках  пергою  ,
Луг  від  натхнення  аж  бринить  .
І  нас  той  гомін  ,  спів  жагою  ,
У  чебреці  ,  як  бджіл  манить  .

 Бажання  в  вись  несе  стрілою  ,
Ох  той  чебрець  ,  як  він  п’янить  .
І  вже  ніякою  грозою  ,
Наш  поцілунок  не  спинить  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344582
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 19.06.2012


*ИРЕНА*

НЕДОСЯЖНІСТЬ

Читаю  зміни  настрою
З  римованих  джерел.
Думки  мої,  як  ластівки,
Кружляють.  Ви  ж  -  Орел.

Польоту  недосяжного
Звабливий  гордий  птах.
Тож  Ви  на  моїх  ластівок
Навіюєте  страх.

Не  сміють  жовторотики
Літати  повз  Орла.
Все  ж  мріють  ніжним  дотиком
Торкнутися  крила...

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11206185681

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344792
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 18.06.2012


*ИРЕНА*

МЕНЕ ТАК ВАБИТЬ В ЛУБНИ ВЕЧОРАМИ…

Моя  душа  часом  літає  в  Лубни,
Щоб  там  торкнутись  іншої  душі.
Спокусливі,  м’які,  чуттєві  губи
З’являються  в  солодкім  міражі...

Мене  так  в  Лубни  вабить  вечорами,
Коли  самотньо  тулиться  душа
До  ніжності,  написаної  Вами,
До  кожної  клітиночки  вірша.

Мене  так  гріє  мелодійна  мова,
Що  в  землю  рідну  коренем  вросла.
Вражає  вишиванка  веселкова
І  косогір  відкритого  чола.

Чуттєвих  вуст  вражаючі  піони
Медовим  соком  ваблять  читачів.
Це  в  Лубнах  зріють  поетичні  грони,  -
Тут  гавань  мрій  для  творчих  кораблів.

Знов  потопаю  в  поетичнім  морі,
Знов  ніжний  щем  мереживо  плете.
Я  серцем  –  в  Лубнах.  Я  душею  –  поряд.
І  творчість  «валентинками»  цвіте.

Там,  в  Лубнах,  джерело  мого  натхнення,
Там  іскри  майже  справжніх  почуттів.
О  Лубни,  вам  моє  благословення
І  дяка  за  романтику  в  житті!
                                                 16.06.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344459
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 17.06.2012


*ИРЕНА*

Я ВИБАЧАЮСЬ

Пробачте  за  симпатії  коріння,
За  факелу  сердечного  горіння,
За  трепетне  захоплення  вустами  –
Розкішними  тюльпанопелюстками.

Пробачте  за  підсилення  уваги,
За  безсоромну  втрату  рівноваги,
На  Вашу  особистість  «посягання»
І  за  миттєві  спалахи  кохання.

Вела  себе,  мабуть,  занадто  дивно  -
Поезію  творила  примітивну.
Вам  дарувала  вірші  і  довіру,  -
Та  цього  в  Вас  і  так  уже  без  міри!

Я  вибачаюсь  за  чуттєву  спрагу,
Проте,  не  вибачаюсь  за  повагу.  -
Її  відчула  з  самого  початку,
Коли  Амур  націлився  в  «десятку».

Тепер  щодня  буду  гасить  багаття,
Зривати  з  серця  білий  цвіт  латаття.
Перетворю  на  попіл  сподівання,
Замкну  у  серці  залишки  кохання…
                                                         17.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331121
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.06.2012


Леся Геник

О що таке вірш у обіймах печалі?

***
О  що  таке  вірш  у  обіймах  печалі?
І  що  таке  рима  в  сутужності  сліз?
Видовбує  болем  свідомість  скрижалі!
Скрипить,  наче  пекло,  розтрощений  віз.

Воно  із  душі...  Не  питається!  Марно
Словами  калічиться,  наче  в  бою.
Той  вірш,  що  кровить,  що  реве,  той  -  що  карма,
У  темряві  світла  товчеться  -  в  борню!

Чуттєва  рапсодія  -  зірвані  ноти,
І  їх  вісімнадцятки  -  петлями  вниз!
Не  знайдені  рішення,  втрачені  квоти...
Надія?  Надії  задимлений  хмиз.

Той  вірш,  що  в  потугах  нестримного  болю...
Та  рима,  що  в  муках  утрати  життя...
Всього  лише  серце  -  півкриком  на  волю,
Розпука  -  руками  у  світ  каяття...
(17.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344494
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 17.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ФРУКТОВИЙ РАЙ (жарт)

На  ярмарку  -  фруктовий  рай,
Спочатку  оком  вибирай,
А  потім  смакоту  скуштуй,
І  тільки  потім  вже  купуй!

Я  пам’ятала  ці  слова,
І  до  черешні  підпливла,
Розбіглись  очі  –  хто  куди,
Тут  недалеко  до  біди…

Моргали  ягоди  мені,
Кричали  –  ми  такі  смачні!
Повірила,  на  зуб  взяла  –
Це  була  дійсно  смакота!

Ціна  кусалася  мов  пес,
Та  апетит  в  мені  воскрес!
І  закипіла  в  серці  кров  –
Черешня  –  це  моя  любов!

Купила  скромно  кілограм
І  з‘їм  сама,  а  вам  не  дам!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344464
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 17.06.2012


Борода

2 частина вірша "ЄВРО 2012"

................

Лиш  не  забути  б  хто  ми  справді  є,
у  ейфорії  свята  не  зблудити,
посеред  мов  в  фінальному  фоє
свою  уже  навік  не  загубити.

Щоби  опісля  не  ковтати  сіль,
не  борсатись  в  трясовині-болоті,
не  споглядати  на  весь  світ  звідтіль
через  ту  сітку  в  клітку  на  воротях.  

Запам"ятати  ім"я  тих  гравців,
хто  не  на  полі  грає  у  футбола,
і  суддів  тих  з  Печерських  берегів,
чий  арбітраж  завжди  на  грані  фола.

І  зрозуміти,  що  і  в  святе  це,
і  в  інші  свята,  що  не  є  секретом,
оті  гравці  замість  м"яча  яйце
по  наших  нервах  котять  в  кабінетах.

Що  їх  вже  ігнорує  Вільний  Світ,
і  свято  влаштувати  -  цього  мало,
червону  картку  Головний  Арбітр
їм  показав  задовго  до  фіналу.

І  ми  гукнем  після  змагання  так,
що  й  суддям  відгукнеться  всім  немило,
є  у  футболі  недовіри  знак,
так  зрозумілий:  "Всіх  гравців  -  на  мило!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344071
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 16.06.2012


Віталій Назарук

Що людині треба

Сонце  йде  на  захід,    час  не  зупинити,
Бо  в  кінці  дороги  жде  крутий  обрив,
Скільки  ще  людині  залишилось  жити?
Думаю  ще  стільки,  скільки  буде  сил…

Кроки  сповільняєм,  обійдемо  ями,
Хоч  старіє  тіло  та  душа  нова,
Мудрість  заставляє,  всмоктана  роками,
Берегти  для  щастя  чарівні  слова.

Що  людині  треба  –  зовсім  небагато,
При  житті  любити  сонце  на  землі,
Кожен  день  так  жити,  наче  нині  свято,
Щовесни  стрічати  в  небі  журавлі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344066
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 16.06.2012


Леся Геник

У змові мовчання…

***
У  змові  мовчання  в  саду́  -
Магнолії  пишні.
Тебе  до  замрій  не  веду  -
Забуті,  колишні...
Не  кличу  очима  надій  -
Скоріш,  не  барися!
Не  мій...  Як  не  прикро  -  не  мій!
Між  сивого  листя
Насотаних  днів-павутинь  -
Минається  з  часом.
Стежина  -  за  бавлений  тин,
За  межі...  Як  ла́ссом
Виловлюю  серцем  зорю
У  темному  вихрі.
Мабуть,  ще  люблю,  все  ж  люблю...
Магнолії  тихі.  
(13.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344277
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012


Леся Геник

Скільки…

***
Скільки  хвойд  на  світі,
Ладних  обігріти!
Ладних  зализати  -  ніби-то  дружбан...
О  тримайся  міцно,
Праведно,  первІсно
За  жагуче  рідне  -  ненадбитий  дзбан!

Скільки  слів  брехливих,
Кральок  юродивих  -
Попід  плотом  здобства  блимають,  як  пси...
Не  давайся,  серце,
Зачерпай  відерце
Правдоньки  і  віри  -  і  не  спи,  не  спи!
(14.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344205
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 16.06.2012


Леся Геник

За межею утрати…

Немає  життя  за  межею  утрати...
І  що  тут  волати?  
Ну  що  ж  тут  волати?!
Вітрами  знесеться  той  крик  в  безголосся,
Де  з  болю  сивіє  щасливе  волосся.

Дощами  нахмурилось  нинішнє  літо.
І  днина  за  дниною  -  зморені  діти.
І  серце,  голодне  до  щирості...  Мало!
Не  стало...  О  як  же  шкода,  що  не  стало!

І  так  безпричинно,  безглуздо,  неумно...
Ридається  дзвінко,  розпачливо-струнно.
Намарне  -  молитися,  марно  -  кричати...
Немає  життя  за  межею  утрати...
(15.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344204
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 16.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СНІДАНОК ФЕЄРИЧНИЙ

Я  обіцяла  страви  дієтичні
Приготувати  моїм  друзям  вдячним.
Для  мене  такі  страви  стали  звичні,
Сьогодні  на  сніданок  буде  смачно!

Для  вас  це  буде  свято  гарбузове,
Але  не  всім  давно  відома  каша,
Я  опишу  рецепт  вам  трішки  новий,
І  ще  смачнішим  стане  життя  ваше…

Гарбуз  я  очищаю  для  початку,  
І  ріжу  на  кусочки  пропорційні,
Шарами  викладаю  у  горнятко
І  посипаю  щедро  цукром  й  сіллю.

А  між  шарами  додаю  я  масло,
Горіхи  грецькі  чорнослив,  родзинки,  
Кусочки  яблук  зверху,  як  прикрасу,
Кладу  солодкі,  з  присмаком  кислинки…

Горнятко  ставлю  в  пічку  електричну,
Й  чекаю  на  сніданок  феєричний!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344267
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012


Окрилена

Білі дощі

Ідуть  дощі.  
Накрапують  сонети,
а  зрІдка  –  
білих  віршів  перелив…
Закохані  в  самотність
як  поети,
змивають  спеку  
променями  злив.

Скоринку-ґрунт  
напоюють  собою.  
О,  як  же  спрагло  
дзвоник  пророста!      
І  там,  де  жовті  
очі  звіробою,
і  там,  де  маком  
вкрилися  жита.
 
Червнева  ніч.  
Півонія  зоріє,  
мов  БІЛИЙ  Ангел...  
Думаю  про  Вас  -
по  краплі,
небом,  
сонячно  
лелію…    
Дощить  -
на  звуки,  
пахощі,  
слова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344260
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012


Наталя Данилюк

Я так люблю…

Я  так  люблю,  втікаючи  від  злив,
Сховатись  десь  під  явором  крислатим,
З-за  хмар  патлатих  сонечка  налив
Очима    волошковими    спивати.

Я  так  люблю  між  пахощів  хмільних
Ловити  слухом  ніжний  трепет  листу,
Вдивлятися,  як  порухом    весни
Гойдає  гілка  крапельку  сріблисту...

Мов  кіт  чудний,  завмерти  у  кущах,
Ловити  спрагло    наспіви  пташині...
Я  так  люблю  згубитись  у  думках,
Заплутатись,  як  сонце,  в  павутині.

А  потім,  очі    звівши    в    голубінь,
Радіти  тепло  майже  вщухлій  зливі!..
Я  так  люблю  крізь  повені  цвітінь
Впустити  в  серце  промені  щасливі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331237
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 14.06.2012


*ИРЕНА*

ПРОСТО ЛЮБОВЬ

Покопавшись  в  судьбе,
       Брошу  жребий  тебе
И  звезду  подарю  на  удачу.
       Ты  получишь  меня  
       В  лучах    майского  дня
И  любовь,  и  капризы  в  придачу.

       Ласкам  волю  дадим,
       Вместе  мы  победим
Мою  сдержанность,  стыд  и  строптивость.
       Сможешь  ты  применить,  
       Чтоб  меня  укротить
Своих    пальцев  и  губ  шаловливость.

       Сильно  я  смущена,
       Но  желаньем  полна.  –
Как    сладка  в  твоих    ласках    неволя!
       Я  сближенья  боюсь,
       Но  пред  лаской  сдаюсь,  -
Я  пред  нею  совсем  без  контроля.

       Ты  сумел  отыскать
       Точки  все,  заласкать.
Поцелуем  искрится  плечо.
       Я  шепчу:  «Прекрати!
       Сил  уж    нет,  отпусти!»  -
Ты  ласкаешь  еще  и  еще…

       Унесу  тебя  в  сон,
       Где  сольюсь  в  унисон
С  твоим  телом,  твоею  душою.
       Нежность  ласк    я  приму,
       Нетерпенье  пойму.
Я  хочу  насладиться  тобою!

       Обезумею  я,
       Когда  стану  твоя,
Испытав  наслажденья  вершину.
       Счастлив  ты  или  нет?  –
       Мне  неведом  ответ.  –
Мне  ж  другого  не  надо  мужчины!

       Утром  рядом  проснись,
       Нежно  шеи  коснись,
Поднеси  свежесть  рос  к    изголовью…
       То  не  близость-экстрим,
       То  не  секс,  не  интим,  -
Я  зову  это  просто  Любовью!

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11206140696

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343829
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012


Тетяна Луківська

Не сполохай мої почуття

Не  сполохай    мої  почуття,  
Як  світання  я  їх  зустрічаю.
І,    неначе  маленьке  дитя,
Щиро    в  очі  твої  зазираю.
А  там  неба  така  далечінь...
Аж  ніяк  не  пробитись  крізь  хмару.
І  чия  ж  то  вина,  і  у  чім?
Що  мене  не  береш  ти  у  пару.
Не  сполохай  мої  почуття,
На  ромашках  гадаю  про  щастя.  
Знову  я,  як  маленьке  дитя,  
Поспішаю  прийняти  причастя.
Смуток  в  спогад  гіркий    переллю,
Пригорнуся  до  долі    душею.  
Та  не  раз  уві  сні  прошепчу:
-Я      хотіла    так  бути  твоєю.  
Не  сполохай  мої  почуття...
З  пелюстОк  ще  ромашки    збираю.
Не  судіть...  Як  маленьке  дитя,
Я      розбите    -    у  ціле    складаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342343
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 14.06.2012


Мазур Наталя

Гадання на ромашці

Посеред  розмаїття  квітів,
В  барвисто-щедрий  ранок  літа,
Побачила  ромашку  білу.
Колись  таку,  мені  несміло,
Ти  дарував  із  поцілунком.
Тоді  химерні  візерунки
Пливли  хмарками  понад  нами,
Ніби  небесними  човнами.

На  мене  спогад  враз  налинув...
Я  зазирнула  у  краплину
Роси,  в  середині  ромашки.
Та  враз  зітхнулось  мені  важко,
Думки  накинулись  юрбою:
-  Чи  бути,  милий,  нам  з  тобою?
-  Кохаєш  ти  мене,  чи  ні?
Повзуть  тривожно-руйнівні
Питання:
-  Може  погадати
На  пелюстках    малих,  крилатих?

Ромашки  пелюстки  тендітні
Тремтять,  тріпочуться  на  вітрі:
-  Ромашко,  не  втрачай  надію,
Тебе  зірвати  не  посмію!
Рости,  цвіти  на  радість  людям,
Розвеселяй  їх  сірі  будні,
А  той,    хто  ключ  від  серця  має,
Я  знаю!  Знаю!  Він  кохає!!!


11.06.2012р.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343318
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 14.06.2012


Рідний

Осипаються юності квіти пахкі

Осипаються  юності    квіти  пахкі    
Забуттю    під    самісінькі  ноги  
І  тумани  пливуть    з    усіляких  боків,
Повні  сліз  і  щемкої  тривоги.
На  пожовклій  траві  мемуарів  твоїх
Превеселі    не  гопкають      коні
І  луною  не  котиться    радісний  сміх
По  юнацтва  сяйній    оболоні.
Під  повікою  неба  холоне  сльоза
Від  пташиного  хору    мовчання,  
Пригинаючись,  пнеться  угору  лоза,
Мов  любові    надія      остання.
Видається,  що  ти  і  не  жив  на  землі,
Не  губив,  не  шукав,  не  знаходив  
Лиш  зі  столу  обмів    крихти  щастя  малі  
І  за  рогом    пощез  пішоходом…  

13.06.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343821
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 14.06.2012


Леся Геник

Твоє ім’я́

Твоє  ім’я́  -  то  сонце  на  долоні,
Таке  кирпато-ніжне,  чудернацьке...
І  хоч  давно  літа  вже  не  юнацькі
Осіннім  квітом  в’януть  на  ослоні  -
Ще  нездоланну  силу  мають  пальці,
Ще  серце  ловить  промені  Господні!

І  сей  вінок  зі  слів,  жага  видіння...
Та  скільки  щирості!  Чи  відчуваєш?
Душею  світлою  довкруг  літаєш...
О,  доле,  доленько,  ясне́  склепіння!
Моя  надіє  і  моє  говіння...

О  скільки  сонця  в  собі  того  маєш,
Що  в  імені  вмостилось  на  долоні
Життя...  
(12.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343617
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Борода

ЄВРО 2012

Неначе  буря  краєм  пронеслась  -
враз  загуділо  все  і  закричало:
"Оле,  оле!"  і  сонце,  ніби  м"яч,
з  свистуником  виглядує  з-за  хмари.

Країна  -  як  безмежний  стадіон,
міста  і  села  -  гомінкі  трибуни,
наче  зненацька  нас  взяли  в  полон,
а  ми  від  радощів  ім"я  своє  забули.

Шістнадцять  мов  ефір  переповня,
а  прапорів  -  веселка  віддихає!
Зафутболіло,  заГОЛилося  щодня,
і  зафанатилось  від  зір  до  небокраю.

Триває  свято.  Пристрасті  ростуть,
тоталізатори  у  ставках  заблукали,
синдром  фіналу,  наче  каламуть,
заповнює  дороги  і  вокзали.

Росте  напруга.  Хто  він  -  чемпіон?!
Очікуємо  раз  в  чотириріччя,
а  відповідь  шукає  стадіон
у  кожній  грі  такій  непересічній.

Щось  зміниться  як  взнаємо  ім"я?
Звичайно,  ні!  Та  в  місяць  цей  щасливий
забулось  все  -  і  криза,  і  війна,  
і  м"яч  летить,  неначе  голуб  миру.

''''''''''''''''''''''''

Лиш  не  забути  б  хто  ми  справді  є,
у  ейфорії  свята  не  зблудити,
посеред  мов  в  фінальному  фоє
свою  уже  навік  не  загубити.

Щоби  опісля  не  ковтати  сіль,
не  борсатись  в  трясовині-болоті,
не  споглядати  на  весь  світ  звідтіль
через  ту  сітку  в  клітку  на  воротях.  

Запам"ятати  ім"я  тих  гравців,
хто  не  на  полі  грає  у  футбола,
і  суддів  тих  з  Печерських  берегів,
чий  арбітраж  завжди  на  грані  фола.

І  зрозуміти,  що  і  в  святе  це,
і  в  інші  свята,  що  не  є  секретом,
оті  гравці  замість  м"яча  яйце
по  наших  нервах  котять  в  кабінетах.

Що  їх  вже  ігнорує  Вільний  Світ,
і  свято  влаштувати  -  цього  мало,
червону  картку  Головний  Арбітр
їм  показав  задовго  до  фіналу.

І  ми  гукнем  після  змагання  так,
що  й  суддям  відгукнеться  всім  немило,
є  у  футболі  недовіри  знак,
так  зрозумілий:  "Всіх  гравців  -  на  мило!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343709
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Олена Іськова-Миклащук

Поясни… ( Автор мелодії Віктор Ох)

Стільки  літ  в  моєму  серці  рана:
Не  моя  ти,  не  моя  кохана.
Поясни,
Нащо  приходиш  в  сни?

Стільки  літ  я  біль  душі  ховаю:
Лиш  тебе,  єдиного,  кохаю.
Поясни,
Нащо  приходиш  в  сни?

Як  проходиш  поруч—червонію,
Та  сказати  про  любов  не  смію.
Поясни,
Нащо  приходиш  в  сни?

Мимо  йду  боюсь  підняти  очі:
Може  бачити  мене  не  хочеш.  
Поясни,
Нащо  приходиш  в  сни?


Ти  приснилась,  я  тримав  за  руку.
Щастя  це  віщує  чи  розлуку?
Поясни
Ці  кольорові  сни.

Новий  сон  не  дасть  мені  спокою:
Поруч  ти.  Торкаєшся  щокою.
Поясни
Ці  кольорові  сни.

Ти  горнулась  і  всміхалось  сонце.
Мила,  це  реальність,  а  чи  сон  це?
Поясни
Ці  кольорові  сни.

Що  робити,  я  тепер  не  знаю.
Ти  мені  прошепотів  «Кохаю»
Поясни
Ці  кольорові  сни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343630
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 13.06.2012


*ИРЕНА*

ЛЮБЛЮ…

Поезію  можна  кохати?
(Ні-ні,  не  свою,  а  чужу)
Душевні  бальзами  черпати,
Долаючи  творчу  межу?

Здається,  мені  це  вдалося.  -
Люблю  Ваші  вірші  без  меж.
Купаюся  в  творчім  колоссі,
В  вогні  поетичних  пожеж.

Затримую  погляд  глибокий
На  ніжно-палких  почуттях,
Беру  життєдайні  уроки
Для  свого  поето-життя.

В  захопленні  серце  співає,
Наносить  візити  Пегас.
Ні,  заздрощів  в  мені  немає,  -
Я  щиро  радію  за  Вас!

Так  образно  і  величаво
Епітети  творять  рядки.
Полониться  творча  уява,
Ворушаться  грішні  думки.

Чи  можна  в  слова  закохатись?..
Мабуть.  Бо  я  вже  це  роблю.
Наважуся  ще  раз  зізнатись:
Люблю  Ваші  вірші!  Люблю...

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11206125444

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343511
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Олена Іськова-Миклащук

Дощ-коханець

Підкрався  тихо…  Шепотів  на  вушко:
«Ну  стань  моєю—все  тобі  прощу.
Моя  кохана,  мила,  рідна  душко,
Радій,  бо  ти  сподобалась  дощу.»
…  І  я  одна  з  дощем  стою  у  полі.
Втекла  б,  а  він  :»Тебе  не  відпущу.
Не  скажуть  верби,  промовчать  тополі,
Що  стала  ти  коханкою  дощу»…
Він  цілував  і  пестив  ніжно  тіло,
І  шепотів  закохано  слова…
А  небо  гуркотіло  і  тремтіло…
Від  пристрасті  крутилась  голова…
…Нарвав  суничок  в  ріднії  долоні:
«Поглянь,  кохана,  хочеш  пригощу?»
Віддав  і  зник  у  веселковім  лоні…
Всміхнуся:  я  сподобалась  дощу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343386
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Innessanew

Чарівний світ

Знайди  той  світ,  де  нема  бід
І  сліз  ніхто  не  знав,
Де  тішить  цвіт,  де  тішить  сніг,
І  шелестіння  трав.
Де  сонми  зір,  каскади  гір  
Чарують-полонять,
Сонце  бринить  і  дощ  шумить  –  
Рапсодії  звучать!
І  скажеш  ти  –  Куди  іти?
Цей  світ  –  навколо  нас.
Біда  лише,  сльоза  лише  –  
З’явитись  може  враз…
Та  знай  собі,  що,  далебі,
Таки  ми  маєм  зброю:  
Де  лине  сміх,  лиш  щирий  сміх  –  
Всі  виграєм  двобої!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343202
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Innessanew

Різні крила

Любий,  поглянь  –  краса,
Жевріють  небеса  –  
Сяє  Венера!
Люба,  та  що  ти  –  ні,
Це  ліхтарів  вогні  –  
Просто  химера.
Милий,  поглянь  –  туман,
Наче  молочний  лан  –  
Як  це  чудово!
Мила,  остигне  чай,
На  вулиці  не  скучай  –  
Змерзнеш  обов’язково.
Рідний,  в  твоїх  очах
Вогник  поник,  зачах…
Лиш  темний  холод…
Зникли  у  них  зірки,
Що  мали  жить  віки.
Душ  розпач-голод…
Як  же  з  одним  крилом?
Але  стає  розлом
Глибоким  яром.
І  уже  не  лети  –  
Дві  тектонічні  плити
Не  піднять  в  хмари.

Хочеш  злетіти  в  вись  –  
Пильно  ти  придивись,
Що  з  крилом  другим.
Навіть,  якщо  любов,
Впадеш  –  не  встанеш  знов,
Якщо  не  з  другом.
На  крило  нарікать  
Марно  –  що  тут  казать,
Як  усі  знають,
Що  сильні  два  крила
Ластівки  та  орла  –  
Вдвох  не  літають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343341
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Борода

УКРАЇНО, ВПЕРЕД!!!

Козацький  курінь  на  полі  бою  -
їх  одинадцять  всього  героїв.
Їх  одинадцять  і  стільки  ж  шведів,
та  в  нас  Шевченко  йде  попереду.
За  зброю  -  ноги,  а  м"яч  -  надія,
ану,  Андрію,  пробий,  як  вмієш!
 
Давайте,  хлопці!
Вперед  без  спину!
За  вас  боліє  вся  Україна!
До  бою,  рідні!
Вперед,  завзяті!
Вся  Україна  у  вас  фанатом!

Побили  шведів,  тепер  -  французи,
що  нам  підкаже  провидець  Фунтик?
Їх  одинадцять  і  вас  не  менше,
хіба  французів  нам  бити  вперше?
Ноги  -  мушкети,  вперед  до  бою!
Ану,  Андрію,  вдар  головою!

Що  там  англійці  ураз  притихли?
Передчувають  поразку  в  битві.
Вас  одинадцять  -  це  ціле  військо,
їх  одинадцять  в  трусах  хлопчиськів.
Ноги  -  гармати,  мішень  -  ворота!
Який  там,  хлопці,  буде  супротив!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343421
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Борода

Про газ

Я  є  прихильником  твердих  сполук.
Люблю  метал,  розкалений  в  горнилі,
з  якого  можна  сотворити  диво,
могутній  крейсер,  голку  або  плуг.

Я  люблю  дерево  в  зеленому  вбранні
і  запах  стружки  під  різцем  рубанка,
гарненький  столик  і  новеньку  лавку,
і  язичків  таночок  у  вогні.

Але  мене  завжди  чомусь  лякає  газ  -
без  кольору,  шкідливим  сірководнем
повзе  в  легені  одорантом  модним,
отрутою  вбива  красу  і  час.

Вдяга  планету  в  ланцюги  оков,
брутальний,  хижий,  поїдає  кисень,
як  гриб  ядра  над  небокраєм  висне,
точку  роси  й  терпіння  перейшов.

Його  вогонь  зрадливо  обпіка,
сморідний  запах  ставить  на  коліна.
"А,  ну  його!"  -  сказав  Дніпро-ріка
і  закрутив,  наче  Геракл,  турбіни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343300
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012


Леся Геник

Ми з тобою зустрінемось знову…

***
Ми  з  тобою  зустрінемось  знову
Під  осіннім  солоним  дощем,
Заведемо  люб’язну  розмову,
Десь  у  серці  тамуючи  щем...

В  нетрях  пам’яті  стримавши  спогад,
Доторкнемося  нинішніх  днів.
Тільки  очі  -  ледь-вловлений  здогад  -
Без  торкання,  без  натяку  слів

В  середгрудді  роздмухають  вуглик  -
Тонкодзвінний  непослух  безсонь...
О,  життя,  пересотаний  вулик,
Мрії-бджоли  зо  щирих  долонь!

Скільки  ж  ни́точок  вузликом  взя́лось...
Скільки  променів  згасло  на  склі!
Та  й  і  що  того  світу?  На  малость...
А  зусе́бічно  -  тіні  сумні...

Закалюжені  шати  осінні  -
Повз  прочи́нені  двері  у  ніч,
Залишаючи  краплі  полинні  
На  устах  незцілованих  стріч...
(10.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343170
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 11.06.2012


Леся Геник

Молитовне…

Боже,  сховай
за  долоню,  за  спину  
серця  каплиночку,
слабо-людину!
Не  відганяй
від  стежиночки  райної  -
вічності,  мрії
щасливо-осяйної!

Не  відвертайся,
не  хмарся,  не  всуплюйся!
Що  -  порошиночки?
мало-до-сутності...
много-до-впертості
і  недознаності...
Боже,  вхоро́нь
у  неви́черпній  статності
Сили  Твоєї
і  Царства  грядущого...
Хай  Твоє  військо  -
до  хліба  насущного,
віри  невмерної,
і  молитвенної...
Господи,  крий
від  знелагоди  темної!

Боже,  молю  тебе
щиро  і  слізливо  -
захорони-бо  
від  злого  і  підлого,
Дай  Свого  Сонця
і  Неба  -  Святинею...
Дай  того  щастя  -
що  бути  Людиною,
хай  лиш  піщинкою
мало-невидною
там  -  за  Тобою,
за  Отчою  спиною...
(9.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343031
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 10.06.2012


Мирослав Вересюк

БЕЗ НАС НЕ ЗВІЛЬНЯТЬ УКРАЇНУ!

Нас  убивають  поодинці,
Смерть  виглядає  випадкова.
Лише  за  те,  що  українці,
Що  свої  звичаї  і  мова.

Загинув  Білозір  у  Львові,
І  не  здригнулась  Україна.
Співав  пісні  на  рідній  мові,
У  тім  була  його  провина.

Звідки  взялися  оці  пси,
Ці  кровожерливі  шакали?
Здавалося,    пройшли  часи,
Коли  за  слово  убивали.

Згадай-но,  як  у  них  рука,
Піднялась  на  страшне  безумство,
Повішали  Івасюка
І  видали  за  самогубство.

Згас  Симоненко,  як  свіча,
Бо  на  заваді  було  слово.
Вмер  від  побоїв  палача,
Побили  ніби  випадково.

Загинув  Стус  у  таборах,
За  Україну,  її  долю.
Кати  тремтіли,  мали  страх,
Та  не  зламали  його  волю!

Здавалося  -    пройшли  часи,
Та  це  не  можна  забувати.
Бо  знову  бродять  підлі  пси,
І  нас  продовжують  вбивати.

Лише  по  тому,  смерть  кому,
Була  потрібна  Чорновола,
Не  важко  зрозуміть  чому,
Вона  не  була  випадкова.

І  хто  віддав  команду:  Фас,
Гонгадзе  вбити  всім  відомо.
Але  за  дурнів  мають  нас
І  брешуть  нагло  і  свідомо.

В  Одесі  вбили  юнака,
Кого  ця  звістка  зачепила?
Максима  Чайку  смерть  така,
Теж  випадкова  підкосила?

Убили  просто  лиш  за  те,
Що  вболівав  за  Україну,
Любові  почуття  св”яте,
Йому  поставили  в  провину!

Отож,  яку  державу  нам,
Вдалося  ніби  збудувати,
Що  дозволяє  хижим  псам,
Нас  вибірково  убивати?

І  на  чиїй  сторожі  пси,
І  хто  намітив  нову  жертву?
Тому  ще  не  прийшли  часи,
Коли  природньо  можна  вмерти.

Тож  не  мовчи,  бо  загризуть,
А  виламай  кола  із  тину!
Без  тебе  псів  не  розженуть!
Без  нас  не  звільнять  Україну!
                                                       7.01.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342890
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Віталій Назарук

Історія для мене

Історія  для  мене
     
                               Вірш    відповідь  діду  Миколаю
 
Я  також  «дідом»  був  на  сайті
І  трохи  більш,  як  Миколай,
Учився  сам,  стояв  на  варті,
Щоб  не  паплюжили  мій  край.

Щоби  межу,  яка  в  державі,
Ніхто  змінити  не  зумів,
Я  не  шукав  у  віршах  слави,
Мене  читати  не  просив.

І  далі  житиму  з  народом,
За  мову  йтиму  до  кінця,
Я  буду  чистим  перед  родом,
Не  втрачу  я  свого  лиця.

Історії  мене  навчали,
Тепер  вивчаю    сам  її,
Бо  в  цій  науці  є  підвали,
Та  варто  лиш  знайти  свої.

Коли  ж  нам  вказують  здалеку,
На  їх  вказівки  я  плюю,
Я  збережу  свого  лелеку
І  мову  ту,  яку  люблю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342724
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Леся Геник

Сонячно-світанкове…

Ген  за  видноколом  небо  тужить  сонце...
Схлипаний  світанок  -  росами  довкруж.
Наче  Янгол  світлий,  ти  в  моє  віконце,
Наче  Перст  Господній  -  на  освяття  душ.

Я  долоні  серця  -  під  серпання  злата...
Солов’їне  щастя  -  дзюркотом  з  Раю́.
Як  стогласа  пісня,  ти  в  моє  легато,
Як  стокрила  мрія  -  зернами  в  ріллю...

Засівай  же  духом,  зрошуйся,  плодися,
Межи  днів-коралів  досягай  висот!
На  життя  тарелі  ласкою  пролийся,
Лагідним  ягнятком  -  на  святий  киот...

Трембітає  далеч  сизово-туманна...
Вже  за  мить  вплететься  променем  коса.
Тужить  небо  сонце  -  Сонцеві  осанна!
З  келиха  світанку  капає  роса...  
(9.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342863
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Леся Геник

Про правду

Сутулиться  правда  під  плотом  чужинним...
А  що  їй  робити  у  стані  "святих",
Де  кожен,  хто  вище  -  голосить  "невинним",
І  кожен,  що  нижче  -  заручник  зо  лих?

Сиріткою  крекче  -  негодить  на  кості.
Пацьо́рками  осуду  -  дощ  по  дахах...
Прийшла  би,  ввірвалась  непрохано  в  гості  -
Кайданки  гримлять  одчайдуш  на    руках!

Хоч  тягне  до  серця  їх  -  вперто,  нужденно.
Очима  благальними  -  в  душу,  дарма...
До  гласу  небесного  в  світі  рожденна,
Під  плотом  чужим  погибає  німа!
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342789
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012


Борода

Колегам по перу

Суцільний  світ  брехні  і  похвальби.
Так  надоїло  слухати  і  чути:
один  професор  в  крокодила  взутий,
а  інший  геній,  хоч  без  букви  "е".

Одна  бездарність  світом  заправля,
а  інша  їй,  як  той  шакал,  вторує,
он  диригент  хором  ослів  керує,
а  люд  кричить  не  "Браво",  а  "Ганьба!"

Там  неук  у  історію  заліз
і  підправляє  щось  і  "коректує",
той,  де  не  треба,  щось  собі  будує,
а  той  прогресу  відкопав  десь  ...віз.

А  титули  всім  сипляться,  як  сніг:
отой  вже  доктор,  той  ще  кандидатом,
отой  письменник  із  мільйонним  статком,
а  інший  враз  поетом  стати  зміг.

Та  так  себе  розніс-проголосив  -
неординарний,  культовий,  відомий.
Від  його  віршів  у  душі  оскома,
наче  із  дички  яблуко  вкусив.

А  інший  вже  витає  поміж  хмар
поетом  всіх  галактик  і  сузір"їв,
хоч  захмелів  порядно  на  подвір"ї
і  міцно  до  чарчиноньки  припав.

Спиніться,  хлопці!  Не  смішіться  хоть,
не  галасуйте  так  усі  одразу!
Ми  від  природи  всі  є  віршомази,  
Поетами  назве  тільки  народ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342697
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012


Леся Геник

Чорна кава…

***
Чорна  кава  поколює  пальці...
Розбазікались  надто,  дарма.
Вже  й  свідомість  вдягає  сап’янці  -
Зазиває  холодна  сурма́
Йти  до  краю...  А  краю  немає!
Ані  меж,  ані  тин-рубежів...
Хоч  і  сонця    ще  вперто  чекає
Вбоге    серце  в  полоні  іржі.
Там,  де  осінь  зачистила  сквери
Камінь  долі  -  потріскане  скло!
Кілька  літер  на  грішнім  папері,
Кілька  слів,  де  життя  відбуло.
За  фіранками  неба  -  минуле,
За  дверима  надії  -  лиш  стен.
Чорна  кава...  Заще́пки,  засу́ви...
Довгі  тіні  за  сивим  дощем...
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342562
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Мазур Наталя

Ничего не случилось (Автор музыки Виктор Ох)

Послевкусие  от  прочитанного
Весняна  Осінь  "В  серці"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342207#com1544878

Ничего  не  случилось.  Все  также  рассвет
Силуэты  деревьев  рисует  на  стенах.
Только  память  осталась  о  том,  чего  нет,
Слово  "мы"  впопыхах  перечеркнуто  мелом.

Ничего  не  случилось.  Опять  суета,
Где-то  губы  влюбленных  слились  в  поцелуе.
Только  в  доме  надрывно  звенит  пустота,
Слово  "нас"  растворилось  и  не  существует.

Ничего  не  случилось.  Заплаканность  глаз
У  любви  отнимает  небесные  крохи.
Только  кто  мне  ответит,  зачем  каждый  раз
По  утрам  неизменно  готовлю  два  кофе?


07.06.2012г.                          14:00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342525
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Валя Савелюк

З ЧУЖИНИ

додому  вернулась
з  такого  страшного  і  темного  бору!  
три  роки  шукала
загублену  стежку  до  рідного  двору…
блукала
у  чужому  бору:
боялася  –  на  чужині  вмру.

як  передати
у  серці  зотлілому  свято?!

…ніби  воскресли,
у  тілах  і  в  любові,
ріднесенькі  мама  і  тато!
і  наша  кохана
старенька,
під  житньою  стріхою,  
хата…  

мама
сіяла  жито  у  нас  на  горо́ді,
снопи  в`язала…
мені
співала  пісні́,
а  тато
власнору́ч  
вшива́в  нашу  хату:

до́мцю  моя!  домови́нко…
біла  моя  пелюстинко!
цілує  одвірки  й  пороги
твоя  необачна  доця  –
розка́яни-ця!
у  зловісних  ворожих  борах
безталанна  
блукалиця…

трави  мої!  квітки!
полини́    і  люби́стки  –
як  же  я  вас  люблю!
хоч  до  вас
голову  прихилю  –
смачно  і  вічно
посплю…

…вишні  мої,  вишні!
заколисані  зради  колишні

…запахущі  мої  чебреці!
цілющі  і  безборонні,
кращу  долю
віщуєте  по  руці,
і,  як  мама,
тихенько  цілуєте  в  скроні…

07.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342497
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Ліоліна

Чужу надію не запрошуй.

Чужа    надія    всядеться    комфортно,    
Нехай    забуде,    що    вона    в    гостях,
Зусиль    для    неї    –    перемелю    жорна,
І    затріпоче    вільно    звершень    стяг.    
                                                 Ярослав  Дорожний



Чужу  надію  не  запрошуй,
Хіба  на  філіжанку  кави.
Чекай  своєї,  дуже  прошу.
І  рай  в  душі  твоїй  настане.

Надія  в  кожного  –  дитина,
Яку  лелієш.  І  трясешся,
Щоб  кожна  з  мрією  хвилина
Твоє    зігріла  змерзле  серце.

Надія  –  то  таке  поняття,
Примарне,  мовчазне,  незриме.
Надією  знімать  закляття
З  душі  тяжке,  непримириме.  

Свою  надію  ти  ласкаво,  
Як  рідну  -  рідну,  до  кімнати
Запрошуй.  Квіти.  Тортик,  кава.
Й  давайте  зорі  рахувати.

Ти  зазирни  у  світлі  очі
Своїй  надії  на  світанку.
Вона  лишиться.  Ти  ж  бо  хочеш,
Щоб  зорі  бавились  в  серпанку?

Їй  так  сподобаються  «гості»,
Що  вже  й  забуде,  що  не  вдома.
Відкриється  для  серця  простір,
Зійде  з  душі  набридла  втома.  

Чужу  надію  не  запрошуй,
Хіба  на  філіжанку  кави.
Чекай  своєї,  дуже  прошу.
І  рай  в  душі  твоїй  настане.

Чужа  надія  –  це  ж  бо  щастя?,
Нехай  іде  до  сво”ї  хати.
Гукай  свою,  віконце  –  навстіж
І  рай  в  душі  тобі  стрічати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342425
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Ліоліна

Шовковиця достигла і кохання

Шовковиць  –  рясно  біля  дому.
Я,  незважаючи  на  втому,
Накручую  за  колом  коло,
Їх  повно  тут  росте  довкола.

А  ягід  стільки  –  в  листі  тісно,-
Земля  засипана  намистом.
Тут  голуб  –  поруч,  ледь  не  трісне,
Наївся  ягід.  Зирка,  звісно,

Дивується  –  от  дивна  тітка.
Та  ж  на  землі  їх  гарно  видко.
Клювала  б  на  землі  й  наїлась.
А  то  на  гілку  нагло  всілась!

Та  от  прийшла  іще  й  голубка.
Він  розпушив  пір”їни  хутко!
Чарівна  дівчина,  і  очі
Спускати  з  неї  вже  не  хоче.

Любов  –  то  штука  невгамовна
(Тим  більше,  що  вже  пузо  повне).
Кохання  над  землею  лине,
Хоч  не  моє,  та  голубине.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342423
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Олена Іськова-Миклащук

Хочеш?

Змерзла  душа  без  тебе,
НАвкруг  зима  і  метілі…
Хочеш—схилю    тобі  небо…
Хочеш—  сніжиночки  білі…
Хочеш—  дощем  розіллюся,
Душу  омию  від  бруду…
Хочеш—  я  сонцем  всміхнуся…
Хочеш—  весною  я  буду…
Хочеш—  я  запросто  зникну…
Слід  замете  хуртовина…
Жити  без  тебе  я  звикну…
Тільки  скажи:  чи  повинна???

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342366
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Леся Геник

Двоязико-безязикі…

Віднині  -  двоязикі...  А,  може,  двоголові?
Страшних  казок  прадавніх  безпуття  ожило!
І  що  -  могили  братські?  Пощо  -  бочівки  крові?!
По-зрадницьки  лобизно  перегниває  тло...

Куди  іти  віднині?  Котрому  "православ’ю"
Схилятися  безплідно,  безстатусно?..  Дарма!
В  обіймах  Неньки  знову  торкаємо  знеправ’я,
То  вже  й  азарто-гласу  у  натовпі  нема.

А,  може,  "вциркулярять"?!  Даруйте,  і  "звалують"?..
О,  Господи  блаженний,  ще  й  Ти  чомусь  мовчиш!
І  тільки  супиш  хмари...  Бездумно  марширують
Сини  чи  яничари  попід  аркади  тиш.

Як  розболілось  нині!  Останньою  нуждою
Зволочена  надія  у  запустінь  німу...
Ще  до  пори,  до  часу  лишаючись  Собою,
Вже  майже  безязика  бреде  Мара  в  пітьму...
(6.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342282
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 07.06.2012


євген уткін

НА ХРАМУ

Пустка,  а  колись  було    село.
У  садках  було      красою    дивне,
Зникло,  бур’янами    поросло,
Бо  попало    у    не    перспективне

Щемко  і  так  тяжко  на  душі
На  село  померле  споглядати
Тут  де  породила  сина  мати,
Спогади  лишились  на  межі.

Страшно  коли  мертву  тишину
Відчуваєш  наче  у  могилі
Із  дитинства  краєвиди  милі
В  заростях,  гіркого,  полину.

Гірко  усвідомлювати  те,
Що  життя  давно  тут  закінчилось.
Не  пізнати,  так  усе  змінилось
Навіть  і  садок  не  зацвіте.

Все  що  залишилось  від  села,
Спогадом  тривожить    аж  до  болю.
Це  гніздо  лелече  на  тополі
І  духмяна  річенька  мала.

Здичавіле  поле  на  межі,
Далі  можна  вгледіть  асфальтівку,
Що  вела  когось,  колись  в  домівку,
А  тепер  там  звірі  та  вужі.

У    середині  сімдесятих    років    минулого    століття  рішенням    партії    та    уряду    була    прийнята    постанова    про    укрупнення    господарств    за    рахунок    малих    сіл    та    хуторів  ,  які    оголошувалися    не    перспективними.    Усяке    будівництво    у    таких    селах    припиняли,    тож    люди    були    змушені    кидати    свої    домівки    та    переселятися    або    до    міста,    або    в    інші    села.    До    таких    сіл    було    зараховане    і    село    Вишеньки,  що  в  Лохвицькому  районі  на  Полтавщині.    Після    розвалу    взагалі    усіх    колгоспів    у    1991р.  села    в    Україні    почали    зникати    з    катастрофічною    швидкістю.    З    карти    України    щороку    зникали    25    сіл  тож    кинутих,    порослих    бур’янами    родючих    земель    і      сіл,  навіть    і    не    злічити,    бо    господарювати    на    землі    стало    украй    невигідно    і    збитково.  Техніка    і    пальне    дорогі,    а    вирощене    подіти    нікуди,    хіба    що    спекулянтам    за    безцінь.    Де    ж    таке    є    щоб    молоко    було    дешевшим    за    воду?  То    ж    поголів’я    корів    в    Україні    за    п’ять    років    незалежності    зменшилось    у    п’ятеро  –  з    24    до    5    мільйонів.    Отож,    таких    сіл    як    Вишеньки,    і  не    злічити  -  .НЕПЕРСПЕКТИВНІ.
  Звідки    узялася    така    традиція,    хто    її    започаткував    не    знаю,    але    це    не    перший      випадок    у    Лохвицькому    районі    коли  в    уже    мертве    село,    в    якому    не    залишилось    навіть    хат,    з’їжджалися  з    усіх  -    усюд    ті    хто    жив    колись    у    цьому    селі,    або    чий    рід    був    звідси.  Щорічно    на    першу    Пречисту,    у    селах            Богодарівка,  Мехедівка,  Баранівщина  -  храм.    (споконвічна    назва    села    Вишеньки    -  Баранівщина)    ото    ж    28    серпня,    з    ініціативи    Івана    Максимовича    Ємця    та    Григорія    Дем’яновича    Ярмоленка    була    організована    зустріч    односельців.  Вони    розшукали    та    запросили    на    храм    людей    з    усієї    України    і    навіть    із  –  за    кордону.  З    ранку    на    те    місце,    де    колись    було    село,        а    тепер    лише    дорога,  обабіч    якої      чагарі    та    здичавілі    садки,    почали    збиратися    люди.    Прибулих    було    більше    двохсот.    До  присутніх  звернувся  Іван    Максимович    Ємець  (  віршем  ДО  ЗЕМЛЯКІВ,    якого  я  написав  з  нагоди  цієї  зустрічі)


На    священній    землі    стоїмо,    ми    усі    разом    з    вами,
Тут    жили    наші    прадіди,    наші    батьки    і    діди.
Було    славне    село    хліборобами    і    трударями,
Скільки    ж  часу  пройшло?  Скільки    ж  збігло  ,  відтоді  води?

Ми    зібралися    тут,    дорогі,  вшанувати    могили,
Хто    малу    Батьківщину,    з    роками,    забути    не  зміг,
Бо    залишилось    тут    усе    те,    що    так    щиро    любили,
В    Баранівщині    рідній    одвічний,    святий    оберіг.

Ні    дворів,    а  ні    хат  ,    вже    й    не    видно    їх    за    чагарями,
Наче    цвинтар    старий,    бур’янами    в    окіл    поросло,
Нас    покликала    пам’ять      на    зустріч,    сюди    з    земляками
В    наше      любе    з    дитинства,    колишнє,    квітуче    село  


Посидим,    вип’єм    чарку,    минуле    своє    пригадаєм,
Як    жили,    працювали,    топтали    босоніж    росу.
І    звичайно    ж  ,  що    пісню,    ми    рАзом    усі    заспіваєм
І    змахнемо    гірку,    та    непрохану    нами    сльозу.

Пригадаємо,    як  прокидалось    село    рано    з    ранку,
У    турботах,    у    клопотах  –  Боже,    коли    ж    то    було,
Як    жили,    працювали,    любили,    стрічали    світанки,
Та    минулось    усе,    билиною    давно    поросло.

А    дослухатись,    можна    почути,    що    й    досі    витають
Поголосом,    солодким,    укрАїнські    наші    пісні,
І    побачить    як    в    поле,    безтарки    з    рання    поспішають,
Як    курять    димарі    і    горлають    півні    голосні.

Тож    нехай    наша    пам’ять,    в    майбутньому,    знову    скликає,
Односельців    у    край,    де    лишились    минуле    й    жалі,
Хай    доріжка    у    серці,    і    в    пам’яті    не    заростає
В    рідний    хутір,    бо    корінь      у    цій    залишився    землі.

Я    вітаю    усіх    вас    ласкаво    і    щиросердечно
Хто    прибув    на    цю    зустріч  –  низький    вам      краяни    уклін
Знаю    в  душах    у    вас,    і    у    ваших    серцях    безперечно,
Калатає    схвильовано    радість    і    смуток    в    сто  дзвін.

Всього    у    нашому    селі    було  45дворів,  продовжував    Іван    Максимович        знаселенням    близько    250    осіб,а    на    зустріч    прибуло        трохи    більше    двохсот  за    рахунок    дітей,    онуків,    правнуків.  Тож    давайте    і    в    майбутньому    будемо    зустрічатися    на    нашій    бАтьківщині,  щоб  наші    нащадки    знали    і    пам’ятали,  якого    вони    племені  –  роду.    Не    забувайте,  що    в    серпні    на    першу    Пречисту    храм    у    Баранівщині    тож    приїжджайте    на    майбутній    рік.  
«На    храм»    у    Вишеньки  були    запрошені    і    ми,    колектив    самодіяльного    Народного    фольклорного    ансамблю     «Пісенне    джерело»          Лохвицького      РБК
І    ось    наш    автобус    звертає    з    асфальтівки,  яка    веде    до    колишнього    села.  Неподалік,    поміж    дерев    та    чагарників,    видніється    один  –  однісінький,    уцілілий    дах.    Туди    і    прямуємо.  Нашим    очам    відкривається    дивна    картина.  Обабіч    дороги    сидять    за,    імпровізованими,    столами    люди    і    тут,    і    там,    і    ще    он    неподалік.  Багато    автомобілів.    Підходимо    до    великого    гурту    людей    біля    воріт    єдиної    уцілілої    хати    і    зразу    ж    до    нас    почали      сходитись      люди  і      зазвучали    пісні    про    село,    про    землю,    про    любов,    старовинні    та    сучасні.    Усе    що    залишилось    від    села  –  це      дорога        та                    уціліла    хата,    а    все,    що    залишилось    від    дворищ    -  це    чагарі    густо    порослі    бузиною,    хмелем    та    чортополохом.    Деякі    дворища    уже    розорані,    і    ніщо    не    нагадує,    що    тут  колись    було    житло.  Ми    з  Іваном  Максимовичем    ідемо  до  того  місця  де  колись  була  їхня  хата.  Раз  поз  -  раз    зупиняючись  він    згадує  якісь  епізоди,  та  я  помічаю  як  затремтів  його  голос  коли  ми  зупинились  на  зораному  полі.  Десь  тут…Ледве  вимовив  втираючи  сльозу.  Щоб  якось  змінити  тему    запитую    -А    чим    славне    ваше    село,    Іване  Максимовичу?
-  Е…Баранівщину    не    раз    відвідував    Тарас    Шевченко,    а    ось    тут    (показує    на    ріллю)    стояла    хата    нашого    славетного    земляка,    Героя    Радянського    Союзу    Єрмака  Павла    Ілліча.
Ходімо  я  познайомлю  тебе  з  цікавою  людиною,  теж  гордістю  нашого  хутора,  Лисенком  Василем  Павловичем,  полковником    у    відставці.  Він    постійно    проживає    у    Москві,    але    щорічно    приїжджає    на    батьківщину    до    свого  гнізда.    Це  його  єдина    уціліла    хата    і    дворище  .  Привітавшись  з  Василем  Павловичем      я    звертаю    увагу    на    те,    що    він    розмовляє    чистою    українською    мовою  -  Я    вдячний    вам    добрі    люди,  говорить  він,    що    ви    завітали    на    храм    до    мого    двору.    
.  –  Не    забулася    рідна    мова?    запитую.  -  Та    хіба    ж    можливо    забути    те,    що    перейшло    до    тебе    з    молоком    матері      відповідає.    Хіба    ж    можливо    забути    он    той    ліс,    он    ту    берізку,    ставок?    Я    коли    під’їжджав    до    Лохвиці,    то    під    серцем    щось    кольнуло,    у    Безсалах  –  перехопило    дух,  та  так  що  і  не  дихнути.    А    коли    звернув    з    траси    до    хутора    та    ступив    на    землю,    то    такі    почуття    охопили,    що    хоч    плач    тож    я      став  на  коліна  і    поцілував      її    рідненьку.
-  Та    й    справді,      додає    Наташа    Терещенко.    -    Я    теж    давненько    не    була    тут,    а    сьогодні,    коли    вийшла    з    машини,    та    відчула    такий    п’янкий    запах    повітря,    настояний    на    різнотрав’ї    та  оцей  терпкий      запах    гіркого    полину...    Та    для    мене    цей    запах    найдорожчий    і    найсолодший    за    все,    бо    це    запах    рідної    хати,    запах    мого    дитинства,  це  запах  дорогої  батьківщини.
Степура    Явдоха    Гаврилівна    прибула    на    храм    з    дочкою    Наталкою    та    онучкою    Танею.    Була    ланковою,    має    державні    нагороди  –  три    ордени    за    багаторічну    працю.  Запитую    Явдоху  Гаврилівну,    коли    жилося    краще  –  раніше    чи    тепер?    -  І    зараз    не    солодко,    та    все    ж    краще,    ніж    тоді.    Ось    поглянь,  скільки    та    яких    автомобілів    понаїжджало,    подивись,    як    люди    одягнені,
а    на    столах    який    достаток.  А    ми    тоді    працювали    дуже  тяжко    .    І    за    що?    За    «галочку»,    а    що    припаде    на  ту    «галочку»  -  хтозна.    А    дітей    треба    кормить,    одягать,    научать.    А    спробуй    не    сплати    податки    (тебе    ж    ніхто    не    спитає,    чи    є    у    тебе    гроші    чи    ні  -  плати!)    тож    і    крали    з    поля    буряки,    картоплю,  збіжжя,    полову  –  та    у    Лохвицю    на    базар  .  Так    і    жили.    
Бувало    серед    ночі    будить    бригадир    усе    село,    і    старих,    і    малих    на    погрузну    буряка.  І    йшли    мовчки,    бо    боялись    розкрити    рота,    а    ранком  –  на    роботу,    а    дітям    до    школи    за    сім    кілометрів    у    Безсали.
Тітко    Явдохо,    а    пригадайте    молоді    роки  –  як    відпочивали,    як    розважалися.    Я    чув  про    випадок,    коли    хлопці    накидали    корчів    у    двір    дівчини,    бо    мати    не    пускала    ту    гуляти.
 -  так    це    ж    було    зі    мною.    А    ще    було:    хлопці    затягнуть    на    дах    хвіртку    чи    ворота,  або    прив’яжуть    кота    чи    собаку,    за    хвіст    до    дверей,    якщо    батьки    не    пускають    дівку    на    вулицю.    Був    у    нас    гармоніст,    правда    з    Безсал,    а    приходив    у    Баранівщину,    бо    у    нас    були    кращі    дівчата.  Було    виглядаємо    на    дорогу    чи    не    йде  –  всі    очі    продивимось.  Я    грала    на    мандоліну,    ще    одна    на    бубон  –  і    у    баби    Замулихи    на    колодках    до    півночі.    Ось    так    і    розважались.
 -А    у    нашій    хаті    були    досвітки,    приєднується    до    розмови,    племінник    Явдохи      Гаврилівни,        дорослі    розважаються,    а    ми    з    сестрою,    виглядаємо    з    печі,    а    тоді    зліземо    і    я    починаю    грати    через    папір,    на    гребінку    немов    на    губній    гармошці,    а    сестра    співала    частівки.    За    це    ми    отримували    цукерки.  
Проходжу    ще    раз  дорогою,    колишньою    вулицею.    Ось    стоїть    одинока    берізка,    а    навпроти,    у    чиємусь    дворі    напівзруйнована    криниця.    Заглядаю    і    бачу,    що    там    ще    є    вода.    Ось    похилилась    стара    груша,    а    далі  –  яблуні,    вишні,  сливи.
Я    звертаю    увагу    на    те,    що    на    ріллі,    метрів    за    двадцять    від    дороги,    стоїть    старий    чоловік,    а    поряд    з    ним      хлопчина    років    семи  ,    напевне    онук.    Чоловік    утирає    сльозу    і    показує    навколо    рукою.  Хлопчина    ходить    в  зад  -    вперед,    підійде    до    діда,    притулиться    до    ноги    і    знову    побіжить.  А    стояли    вони    на    колишньому    дідовому    обійсті,    від    якого    не    залишилося    і    сліду.
Неподалік    великого    гурту    людей    помічаю    чоловіка.    Сидить    на    колоді,    підперши    сиву    голову    рукою,    і    дивиться    кудись    у    далину.    Привітавшись    підхожу    ближче,    звертаюся    -  Чому    сумуєте?  Свято    ж!  –Еге    ж,    свято.    Та    от    болить    душа    коли    дивишся    на    оцю    пустку.    А    яка    була    он    там    ферма,    а  скільки    в    ній    було    овець.    Гай  –  гай    та    куди    ж    воно    все    поділося?    Та    тут    така    земля,    що    кращої,    мабуть,    ніде    немає  їй    Богу,    уткнеш    палку    і    виростуть    груші.    А    яке    тут    чисте    повітря.    Он    бачиш    ліс?    Отам    коло    лісу    цвинтар,    могили    дідів    та    батьків    наших.    Святе    ж    місце,  а    ні    дороги    ні    стежини    туди    немає.    Махнув    рукою    та    й    замовк.
А  тим    часом,    за  (  столами),  заспівали:  «Зеленеє    жито    зелене,    хорошії    гості    у    мене»    Приєднуюсь    і    я    до    співаючих,    підійшли    і    мої    товариші,    і    полинули    над    полями    пісні    сумні    і    веселі,    російські    та    українські.

Євген  Уткін.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339610
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 07.06.2012


Мазур Наталя

#Осколки лета

Плейкаст  на  это  стихотворение  автора  LuChi  можно  посмотреть  здесь:
http://www.playcast.ru/view/1860720/3d6c7f58a65f6439fc01655d174776f6d2aa9c33pl


Июльской  ночи  бархат  синий
Ложился  с  таинством  на  плечи.
Твой  силуэт  из  тонких  линий
Напомнил  о  далекой  встрече.

...Слова  любви  шептала  нежно,
Слегка  касаясь  губ  губами.
Струилась  радость  безмятежно,
Окутывая  нас  волнами...

А  ночь  дарила  всплески  счастья,
Роняя  звезды  для  желаний.
Ты  мне  промолвил  нежно:  "Здравствуй",
Прервав  поток  воспоминаний.

Глаза  в  глаза,  как  вспышка  света!
Нет!  Время,  видимо,  не  лечит.
Как  долго  на  осколках  лета
Жила  я  ожиданьем  встречи...

 01.06.2012г.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342304
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Копачівна

Від згубних дотиків очей чужих

Щастя  –  найчудовіша  річ  на  світі,  і  для  тих,  хто  вміє  бути  щасливим,  воно  може  бути  таким  же  глибоким,  як  печаль.
Ернест  Гемінґвей

Від  згубних  дотиків  очей  чужих,
Від  снів  про  невимовне  й  неможливе
Я  кинуся  у  вир  бажань  твоїх,
Як  в  жар  вогню  чи  в  життєдайну  зливу.

До  тебе  прагла  в  самоті  ночей,
Небесну  Діву  про  любов  молила.
Постав  ти  в  шатах  пристрасних  речей,
Щоб  відродилась  у  знемозі  сила.

Хай  сум    не  б’ється  у  твоїх  очах,
Бо  ще  чекають  незборимі  злети,
Ще  буде  наше  свято  при  свічах  –  
Любов  для  нас  виписує  сюжети!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341906
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 06.06.2012


Ліоліна

Дорога, де мріями пахне повітря

Цією  дорогою  ходимо  тільки
Я  й  вітер.
На  ній,  цій  дорозі,  так  мріями  пахне
Повітря.

Де  прірва,  де  небо  високе,  що  манить,
Не  знала.
Хто  взяв  мої  крила?  Над  прірвою  в  небі  б
Літала.

У  небі  б  літала,  та  щось  не  судилось.
Несила.
Десь  крила  легкі  я  зламала.  Згубила
Я  крила.

Дорога  ховається  за  горизонтом.
Не  плачу.
Колись  стану  пташкою.  Небо  глибоке
Побачу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342175
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012


Валя Савелюк

ПРО ЛЮБОВ

двоє  
несуть  у  ряднині  щось  важке,
за  два  кінці́    вчепився  у  ряднину  
кожен  ...

то  важче  буде  тому  з  них,
хто  ростом  нижчий:
вага  бездумна,
але  Центр  Ваги  –
рухомий
і  завжди  прагне  
ближче  до  землі…

тягар  завжди  впаде  на  плечі  тому,
хто  підставляє  плечі  під  тягар…

турбота  –
уміння  «вирівнятись»,
розділивши  ношу
на  двох  –
по  рі́вну…

відомо:
шлюб  –
це  два  воли  в  ярмі  одному,
що  спільно  тягнуть  плуга  
чи  підводу  з  сіллю…
якщо  один  із  них  недотяга́є,
то  другому  –
удвічі  важче  жити….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342151
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012


Віталій Назарук

Хто про що

Любителям  гумору

Прийшов  дідусь    до  лікаря,  сів  під  кабінетом,
Перед  ним  дві  молодиці  ділились  секретом,
Розмовляли  про  котлети,  про  супи  і  вина,
В  діда  в  шлунку  забурчало  і  побігла  слина,
Подивились  молодиці,  що  дідусь  старенький,
Ви  проходьте,  ми  встигнемо,  тільки,  щоб  швиденько.
Дід  постукав  тихо  в  двері,  почулося  «Прошу!»
Біля  жінок,  що  сиділи,  лишив  свою  ношу.
Привітався  до  лікаря  дідусь  із  порогу,
Опустив  старечі  очі,  дивиться  в  підлогу.
-  Присідайте,  -  каже  лікар,  -  які  в  Вас  болячки?
-  Щось  із  серцем  в  мене,  доктор,  спішить,  як  з  гарячки.
Як  одна,  то  ще  нормально,  дві  –  вже  задихаюсь,
А  на  третій  серце  скаче,  часто  зупиняюсь…
-  Ви,  дідусю,  ще  геройський,  я  Вас  поважаю,
А  у    мене  й  до  одної  сил  не  вистачає…
-  Це  про  що  Ви  так,  лікарю?  -  Про  жінок,  дідусю…
-  А  я  мовлю  про  сходинки,  я  ж  їх  так  боюся…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341965
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 06.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Мазур Наталі :: Доню, моя донечко

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316994

Від    біди,    печалі    і    тривог,
Збереже    усіх    хай    Бог!

     Доню,    моя    донечко,    сльозинко    на    очах,
     Відлітаєш    ти    від    мене    у    життєвий    шлях,
     І    де    б    не    була    ти,    у    які    не    йшла    світи,
     Мамина    молитва    тебе    буде    берегти.

 Від    біди,    печалі    і    тривог,
 Збереже    тебе    хай    Бог!

     Не    шкодуй    із    серця    людям,    доню,    теплоти,
     Будь    завжди    привітна    і    до    всіх    ласкава    ти,
     Щоб    життя    колискою    для    тебе    все    було,
     А    знайдеться    милий,    на    його    зіпрись    крило.

   Від    біди,    печалі    і    тривог,
   Збереже        удвох    вас    Бог!

     Тільки,    доню,    пам'ятай    про    батьківський    поріг,
     Про    матусі    серце,    що    для    тебе    оберіг.
     Знаю,    заклопотана    ти,    та    хоча    б    до    свят,
     Привози    бабусі    ти    онуків-пташенят.

   Від    біди,    печалі    і    тривог,
   Збереже    усіх    нас    Бог!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341834
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Весняна Осінь

Ти у світі один…

Ти  питаєш  мене,  чи  колись  трепет  рук  ще  згадаю,
Чи  торкнуся  устами  Твоїх  найрідніших  зіниць.
А  мені  б  тільки  щастя,  що  творить  кохання  між  нами,
А  все  інше-  не  варте  незнаних  отих  таємниць.

Ти    не  знаєш,  як  довго  я  вітром  вриватимусь  в  серце,
І  ще  скільки  чекань  відболить,  а  несказаних  слів...
Мої  мрії  весняні  для  Тебе  із  мертвих  воскресли,
Щоби  ра́зом  сьогодні  весну  запросити  до  снів.

І  ніхто  так  не  вміє  руками  торкатися  неба,
І  крім  тебе  не  має  кому  розпогодити  дощ.
Мені  в  світі  нікого  крім  Тебе  одного  не  треба.
Ти  у  світі  один,  це  Тебе  дарував  мені  Бог...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341789
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Рідний

Обсію поцілунками долину…

Обсію  поцілунками  долину,  -  
І  проростуть  солодкі  відчуття,
Що  я  люблю  тебе  одну  –  єдину
Не  день,  не  два,  а  довше,  ніж    життя.
Двох  гір  торкнуся  сонечком  долоні,
Війну  жагучим  подихом  на  них  .
Опісля  бурунів  розлук  солоних
Я  б    тут  навіки  вічні  ,    лігши,    стих,
Щоб    усміху  твого  ясний  півмісяць
Мою  сльозу    голубив    уві  сні,
Від  радості,  що  я  в  тобі    вознісся
У      раювання  висі  чарівні.

04.06.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341812
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 37 (MERSEDES, Олена Iськова, Ромоданець, Лана Сянська, Валентин Бут )

MERSEDES

                   Ти  така…  

 Сьогодні    знову    ми    зустрілися    з    тобою
 На    землю    білий    облітав    із    яблунь    цвіт.
 Не    знаю,    що    в    той    час    творилося    зі    мною,
 Та    я    любов'ю    обіймаю    цілий    світ...

     Ти    така        рідна    і    кохана,
     Ти    така        ніжна    і    проста.
     Ти    моя    зірко    незрівнянна,
     Ти    мов    сон,    ти    моя    весна.    


 Я    часто    згадую    той    час    коли    з    тобою,
 Ми    ясні    зорі    рахували    у    ночі.
 Я    називав    тебе    так    ніжно    дорогою,
 Палахкотів    у    серці    вогник    від    свічі.
                     

     Ти    така        рідна    і    кохана,
     Ти    така        ніжна    і    проста.
     Ти    моя    зірко    незрівнянна,
     Ти    мов    сон,    ти    моя    весна.    


 Сказати    хочу    я    тобі,    що    ще    кохаю.
 І    мрія    ця    мене    не    зрадить    ні      на    мить.
 Тебе    в    думках    своїх,    ще    й    досі    пригортаю,
 І    за    тобою    серце    плаче    і    щемить...
   
     Ти    така        рідна    і    кохана,
     Ти    така        ніжна    і    проста.
     Ти    моя    зірко    незрівнянна,
     Ти    мов    сон,    ти    моя    весна.    

==============================

                 Олена  Iськова

                 Всепрощаюче  кохання  


Спадає    ніч    туманом    на    тендітні    плечі,
 Цілує    місяць    в    небі    зіроньку    ясну.
 Тебе    чекала,    мов    спасіння,    цілий    вечір,
 Бо    я    без    тебе,    милий    мій,    вже    не    засну.

     Я    тебе    зможу    відпустити.
     Ти    підеш,    ніч    зітре    сліди.
     Та    коли    стане    важко    жити,
     Знай,    що    я    жду    тебе    завжди.


 Проснеться    сонце    і    теплом    своїм    зігріє.
 Піду    з    відкритою    душею    в    новий    день.
 Але    насправді    спрагле    серце    зазоріє,
 Як    заспіває    соловей    для    нас    пісень.

     Ти    пробач    зболене    кохання.
     Ти    пішов  –  стерла    ніч    сліди.
     Все    життя    з    вечора    до    рання
     Лиш    тебе    ждатиму    завжди.  

                 

======================

           Ромоданець

                 НІЧКА  НА  КУПАЙЛА


До  себе  нічка-чарівниця  приманила.
У  теплі  луки  срібну  стрічку  заплела.
На  плесі  зоряне  намисто  променилось.
Купальське  вогнище  у  споминах  пала.

     Я  і  ти  в  нічку  на  Купайла.
     Ти  і  я  –  рученька  в  руці.
     Над  вогнем  радісно  стрибали.
     Миті  нам  не  забути  ці.

Чи  то  соромлячись,  ховавсь  за  хмари  місяць.
Чи  навмання  їх  табунцями  підганяв.
Я  говорив:  “Пливи,  русалочко,  не  бійся.
Адже  сьогодні  нас  Перун  охороня!”

     Я  і  ти  в  нічку  на  Купайла.
     Ти  і  я  –  рученька  в  руці.
     Ти  моя  зіронька  кохана.
     Чари  нам  не  забути  ці.

Ми  не  змогли  усіх  пісень  переспівати.
Зате  для  нас  чарівна  квітка  зацвіла.
Купальська  ватра  буде  душі  зігрівати.
Сварожич-вітер  нашу  пісню  заспівав.

     Я  і  ти  в  нічку  на  Купайла.
     Ти  і  я  –  рученька  в  руці.
     Ти  моя  ладонька  кохана.
     Слізонька  сяє  на  щоці.

========================


   Лана  Сянська

                     Запах  кави...

ЯкОсь  зайшов  я  до  знайомої  кав’ярні,
Побачив  дівчину  -  сиділа  при  столі.
Чомусь  згадав  тебе  у  тому  дивнім  травні,
Чи  може  просто  так  примарилось  мені?

   Ти  була  радісна  й  красива,
   Ти  була  схожа  на  весну…
   Дні  оті  лишились  на  світлинах,
   Вже  до  тебе  стежки  не  знайду.

А  синьоока  мабуть  тут  когось  чекала,
Жаль  не  мене…  Бо  травень  вже  давно  не  мій…
Минулося  усе,  пробігло,  відкохалось,
Лиш  запах  кави  залишив  гіркавий  біль…

   Ти  була  радісна  й  красива,
   Ти  була  схожа  на  весну…
   Дні  оті  лишились  на  світлинах,
   Вже  до  тебе  стежки  не  знайду.

=================================

 Валентин  Бут

             Я    так    давно    не    обіймав    тебе    за    плечі


 Я    так    давно    не    обіймав    тебе    за    плечі,
 Не    бачив    блиск    твоїх    закоханих    очей.
 Живу    без    тебе    в    віртуальній    порожнечі
 І    час    рікою    крізь    роки    мої    тече…

     Приспів:        
   Зачерпни    золото    осіннє
   І    розвій    –    хай    несуть    вітри.
   Пригорнись    –    так    без    тебе    зимно    –
   Хай    на    час,    хай    лиш    до    пори…

 Іще    не    всі    до    ніг    твоїх    поклав    я    зорі,
 Не    все    чар-зілля    випив    з    люблячих    долонь,
 Іще    нас    доля    не    винить    у    непокорі,
 Іще    палає    в    серці    пристрасті    вогонь.

     Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341572
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Леся Геник

Коли кохають - двоє…

Рука  в  руці...
Здавалося  б  -  так  просто!
І  що  такого  в  сяєві  зірок?
І,  ніби,  звичного  ті  двоє  росту  -
А  наче  в  піднебесся  кожен  крок!

Вогні  немов  тупцюють  у  зіницях...
І  жар  долонь  -  нестри́ма  факелІв!
А  серце  -  златокрила  таємниця
У  плетиві  за-сонячних  світів...

То  ж  треба  так:
Коли  кохають  -  двоє...
Встеляє  щастя  долі  рушники.
І  дивом  пломенить  на  видноколлі.
Рука,  що  доторкнулася  руки...
(28.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341761
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


*ИРЕНА*

ОСІНЬ-НАРЕЧЕНА

Розкішна  осінь  радістю  сіяє,  -
Здається,  закохалася  всерйоз.
Мереживом  світанки  вишиває.  -
Зібралась  осінь  заміж  за  мороз.

Готує  в  днях  багряно-барвінкових
Приданого  розкішний  колорит,
Тче  на  калюжах  в  зорях  світанкових
Льодяників  химерний  оксамит.

Вже  келихи  наповнені  вінчальні.
(Яких  там  вин  лиш  тільки  не  було!)
Розкішний  стіл.  Це  ж  пізнєє  кохання
Так  доленосно  в  душу  забрело.

Звабливі  форми  пестяться  дощами,
Кружляє  листя  дивний  серпантин.
Плете  вінок  в  жовтогарячій  гамі
Осінній  день  над  вогнищем  жоржин.

Весільна  сукня  золотом  іскриться,
Спечений  з  зір  святковий  коровай.
Фата  ажурним  інеєм  сріблиться,
Безжурна  юність  шепче:  «Прощавай…»

Збирає  осінь  самоцвіти-роси,
Гаптуючи  весільні  килими.
Вплітаючи  мороз  в  вербові  коси,
Прямує  в  білих  шатах  до  зими.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11206040941

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341705
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Леся Геник

Плач, мій Янголе, плач…

***
Плач,  мій  Янголе,  плач...
Заблудило  дорогу...
Нерозіграний  "квач"
Знепритомив  небогу
У  далеких  світах
Напівмислі  і  мрії.
Завивай  у  вітрах,
О,  мій  Янголе  білий!
Що  то  крила  -  лиш  тінь,
Безнадії  порука  -
Темне  шкло  по  землі,
Нетямуща  наука!
І  життя  курсовод  -
Десь  на  вуличках  болю.
Як  покараний  Лот  -
Не  натішусь  тобою...
Всі  думки  -  догори!
Що  й  зосталось  -  чекати...
Говори,  говори,
О,  мій  Друже  пернатий!
Молитвами  усить  
Сесю  душу  заблудлу,
Заверни  хоч  на  мить
На  дорогу  -  до  Люду..
(3.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341702
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Інни СерьогіноЇ :: Терпке кохання відпусти

Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339768


 На    візерунках    вітражу
 Танцює    небо.
 Ковток    міцного    купажу
 Не    пий,    не    треба!
 Кохання    терпке,    мов    вино,
 Пусти    на    волю    –    
 З    полинним    присмаком    воно,
 З    відтінком    болю.

 Очей    зелених    і    сумних
 Не    помічаєш,
 Що    будеш    пити    щастя    з    них
 Іще    не    знаєш.
 Поміж    ромашок    вітражу    
 Всміхнулось    сонце:
 –  Тобі    на    них    поворожу
 На    склі    віконця.

 Не    став    чекати    промінець
 Твоєї    згоди,    
 Сплітав    над    косами    вінець    –    
 Вінець    свободи.
 На    візерунках    вітражу
 Танцює    небо,
 Ковток    міцного    купажу
 Не    пий,    не    треба!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341684
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012


Леся Геник

Твій доторк ніжний…

***
Твій  доторк  ніжний...  Може  лиш  уява?
Яка  ж  натхненниця,  одначе!
За  вікнами  вже  нічка  кучерява
Чи  то  сміється,  чи  то  плаче...

Далекі  зорі...  Трембітає  місяць!
А  я  все  жду  листів  чи  думку?
Сьогоднішнє,  а,  видається,  вічність,
На  плечі  опустило  руку...
(2.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341536
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012


Інна Серьогіна

Зустріло літо нас дощем

Зустріло  літо  нас  дощем
Чомусь  холодним,  непривітним.
У  серці  туга,  в  серці  щем,
Воно  від  холоду  не  квітне.

Від    самоти  воно  болить,
В  печалі  скніє  і  сумує
І  зустрічі  жадану  мить
Леліє,  пестить,  дні  рахує  .

Вдивляється  у  неба  край,  
Вслухається  у  звуки    ночі,
А  дощ  «Че-кай,  че-кай,  че-кай!»-
У  скло  морзянкою  стукоче.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341447
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012


Леся Геник

Над межею…

Десь  над  межею  мрії  спопелені...
Останні  зорі  вибилися  з  сил.
А  дні  нуртують  -  здиблено-шалені,
Облізле  пір’я  смикаючи  з  крил.

І  знову  літо...  Втрачене?  Здобуте?  -
Ромашки  ще  у  гадці  на  краю́.
Якби  моглося  часу  завернути  -
Того,  що  розчинився  у  маю́!

Так  свіжо  зранку  пахне  косовиця,
Так  елегійно  дзенькає  коса...
Десь  над  межею  скапує  зірниця,
Неначе  на  щоці  весни  сльоза...
(1.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341432
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012


Віталій Назарук

СЕКСОПАТОЛОГ

Питається  керівничка  діточок  у  класі,
Який  фах  обрали  б  діти  в  теперішнім  часі.
Я  б,  напевно,  космонавта,  а  я  педагога,
Я  б  юриста,  але  в  мене  є  якась  тривога…
Мені  дуже  до  вподоби  сучасний  біолог,
А  мені,  Володя  каже,  це  сексопатолог…
Керівничка,  аж  присіла,  не  зна,  що  й  казати,
Хто  ще  інші  професії  із  вас  хоче  взяти?
Стала  дуже  їй  цікава  професія  Вови,
Бо  всіх  інших  їй  відомі,  Надійки  й  Миколи…
Зачепило  керівничку,  ти  не  уявляєш,
Яка    складна  професія,  ти    хоч  її  знаєш?
Саме  таку  професію  дуже  хочу  мати,
Щоб  із  вадами  такими  людей  лікувати.
Я  наводжу  Вам,  як  приклад:  погляньте  в  віконце,
Їдять  жінки  морозиво,  ще  й  стоять  на  сонці,
А  скажіть  мені,  будь  ласка,  тільки  дуже  щиро…
Хто  з  них  замужем?  Погляньте,  яка  з  них  щаслива?
Одна  лиже  морозиво,  а  друга  кусає,
А  хто  має  чоловіка,    з  нас  ніхто  й    не  знає…
Здивувалась  керівничка,  взялася  за  крижі,
Я  так  думаю,  Володю,  певно  та,  що  лиже…
Тут  я  хочу  Вам  сказати,  усміхнувсь  Володя,
Я,  як  лікар,  розберуся  і  сміятись  –  годі!
Та,  в  якої  є  на  пальці  обручка  тоненька,
Та  з  них  замужем,  це  точно,  каже  так,  серденько.
Помилилися  шановна,  що  ж  ще    Вам  сказати:
Тих,  що  з    вашими  думками  -  буду  лікувати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341176
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 02.06.2012


Леся Геник

Павук

Дарма  словами  по  стіні...
Дарма!
Ти  -  павутиною  в  мені...
Нема  
Ані  початку  ні  кінця.
Тремтять
Вітрами  вгойдані  кільця́  -
Ятрять
Самотню  душу  на  зорі.
Роса  -
На  ночі  темнім  рукаві.
Сльоза?
Та  ні...  Сховаю  за  вікном
Надій
Усі  думки!  Ти  ж  все  одно
Не  мій!
Ні  гладь  очей,  ні  торки  слів,
Ні  рук...
Дарма...  Не  сонце  у  мені  -
Павук!  
(31.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341118
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012


Леся Геник

Без пам’яті…

Люблю  тебе...  люблю  й  не  пам’ятаюсь,
Що  дні  буремні  і  зрадливий  світ...
В  твоєму  серці  мрійно  розчиняюсь,
Лишаючи  до  сонця  тихий    слід.

В  змаганнях  ночі  -  сонні  намистини...
Я  ж  до  світанку,  першої  зорі
В  твої  обійми  ластівкою  лину!
Де  світляки,  дражливі    ліхтарі,

Неначе  цвіт  надії  за  порогом...
Моя  любове,  безприсяжна  длань,
Ну  чом  життя,  вколихане  на  Бога,
Веде  в  сади,  де  пустота  зізнань?

Чому  у  грудях  щастя  -  вітровійно?
А  я  молю́,  усе  молю́,  молю́...
В  твоєму  серці  розчиняюсь  мрійно,
І  так  люблю,  без  пам’яті  люблю!
(31.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341082
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012


*ИРЕНА*

ЯК ВАЖКО ПИСАТИ ВІРШІ…

Як  важко  писати  вірші,
Коли  вони  геть  непотрібні
Отій  гордовитій  душі,
Для  тебе  по-справжньому  рідній.

Для  тебе  вона  -  райський  сад,
В  який  зачинилася  брама.
Лиш  чується  спів  серенад
Під  ангельські  звуки  органа.

Шлю  з  серця  чуттєвий  сигнал
Близькій  і  далекій  зірниці.
Над  серцем  Амур-віртуал
Кружляє  у  вигляді  птиці.

Чарівних  спокус  водограй
Дзвенить  в  романтичній  блакиті.
Хотіла  б  попасти  в  твій  рай,
Та  брама  надійно  закрита.

Страждаю  в  полоні  бажань...
Стук  серця  пробуджує  тишу.
Свідомість  кричить:  "Перестань!"
Як  важко  писати...  Все  ж,  пИшу...
                                                     20.03.2012р.


©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11205239911

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339435
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 01.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НАЙКРАЩІ КВІТИ МОЄЇ МАМИ

Космина    квітла  в  мами  біля  хати,
Нагідки  й  айстри  пелехаті,
І,  ніби  з  неба  голубий  відтінок,
В  садочку  ніжився  барвінок…

Біля  криниці  пишний  кущ  калини,
У  квітнику  рясні  жоржини,
Весь  двір,  садок  –  заквітчаний  серпанок,
В  обіймах  винограду  навіть  ганок…

Найперші  квіти  –  то  були  тюльпани,
А  біля  тину  ружі  й  мальви,
Троянди  усміхались  пелюстками  -
Найкращі  квіти  моєї  мами…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340946
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 31.05.2012


Валя Савелюк

АМБІЦІЇ

СВЯТОШІ

сердитий  і  суворий  пастор
всіх  без  розбору  посилає
до  Письма  Святого...
а,  може,  кожного  б  –  за  руку  лагідно…
чи  на  долонях  серця?..

Самосвятство


БІЛИЙ  ВАЛЬС

чом  плачуть  заміжні  жінки  на  весіллі,
коли  наречена  в  білім
танцює  з  коханим  нарЕченим
свій  невагомий  вальс?
сльози  горохом…  закушений  німо  рот…
ніхто  їхніх  сліз  не  бачить...

за  чимось
плачуть

АМБІЦІЇ

висимо  над  прірвою,
кожен  гойдається  на  нетривкій  павутині  –
і  ліктями  одне  одного,  
й  іклами…

вітер  
пташка  бриє  крилом

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340733
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012


Чафонов Владислав

Пол страны…

Пол  страны  перешло  на  жаргон
 И  тут  дело  да  не  в  президенте.
 Ну  конечно,  причём  чей-то  трон?
 Здесь  другие,  важнее  моменты.

 И  виною  тому  не  "коса",
 Не  "очки"  и  не  взгляд  "диоксина",
 И  "профэссора"  крепкА  рука
 В  этом,  можно  сказать,  неповинна.

 Тут  другое.  Исконная  суть
 В  том,  что  четверть  страны  отсидело.
 Было  время,  его  не  вернуть,
 Когда  ВСЁ  за  тобою  глядело.

 И  прослушка,  ночные  звонки,
 Приходили  и  в  форме  и  в  штатском.
 И  суды  успевать  не  могли,
 А  умели  годА  быстро  ляпать.

 Десять  ровно.  Порой  двадцать  пять,
 Иногда  и  расстрельная  вовсе...
 И  чуть-что,  находилась  статья,
 Выжигая  в  судьбе  наций          проседь.

 И  росло  в  соловках-лагерях
 Необычное,  дикое  племя.
 Одно  слово  что  значит:  ГУЛАГ!
 Да,  бывали  года,  было  время...

 Потихонечку  время  текло,
 По  чуть-чуть  ослабляли  запреты.
 Это  всех  в  никуда  привело,
 Изменило  сознание  детям.

 И  "романтика",  "феня",  "понты"  
 подружились,  сплелись  воедино.
 Обращение:  "Слышышь?!",  -  на  ТЫ,
 Уж  не  бьёт  по  ушам,  как-то  мило...

 А  потом  пришла  мода  -  тату,
 Как  значение  касты  особой.
 Ну  зачем  украшать,  не  пойму
 Своё  тело  немыслимой  злобой?

 Пасть  оскалена,  кот  в  сапогах,
 Череп,  кости  и  свастика  даже.
 И  блестят  синевой  образА,
 И  соборы  всё  выше  и  краше.

 Купола  без  крестов  и  души,
 навсегда  они  будут  с  тобою.
 Так  клеймо  на  застывшей  крови
 С  уголовной  привяжет  судьбою.

 Ресторан.  С  хрипотцой  блатнячок
 Разливается  песней  негромкой,
 Прославляя  зачем-то  наскок,
 и  тоску  за  колючкой  с  решеткой.

 Верх,  конечно  же,  мода  взяла,
 Постоянно  крутЯ  на  "Шансоне"
 Про  отсидки,  Ночные  делА,
 Забывая  "Лошадку"  и  "Соню".

 Повернуло  куда!  Эх  да  жуть!
 И  куда  только  смотрит  Отчизна?
 Уж  не  тянет  в  армейке  служить,
 А  сидеть,  почему-то,  престижно.

 Вот  такой  есть  у  нас  элемент...
 Кто  подскажет,  как  нам  защищаться?
 А  сотрудники  кличкою  "мент"
 Не  озлоблены,  в  общем  гордятся.

 Пол  страны  забывает  слова
 И  общается  глупо,  нелепо.
 Как  представлю  -  стекает  слеза...
 Вам  зачем  уголовное  эхо?
                                               23-26,12,2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302474
дата надходження 26.12.2011
дата закладки 30.05.2012


Чафонов Владислав

Поэт

Поэтом  быть  -  это  не  только  рифмой
 Уметь  писать,  эпитет  наклонив.
 Не  аристократически-элитно
 В  метафору  вложить  трухлявый  миф.

 Не  значить  быть,  умея  графоманить,
 Издать  себя  полсотней  тиражей.
 И  к  революции  взывать  гнусаво,
 Слюною  брызгать  яро  на  людей.

 Поэт  не  тот,  кто  средь  земного  пьянства
 Напишет  всё,  но  надо  лишь  \"принять\"...
 И  от  него  ты  не  услышишь  хамства,
 И  маты  в  стих  не  будет  он  вставлять.

 Поэт,  дружок,  не  пишет  негатива.
 Он  знает:  неумелое  словцо
 Как  ложка  дёгтя,  перепортит  чтиво
 И  исказит  счастливое  лицо.

 Поэт  ведёт  своим  могучим  словом
 И  дух  его  несёт  особый  свет.
 А  это  всё,  поверь,  огромный  повод,
 Чтоб  для  тебя  открыть  большой  секрет:

 Поэт  -  творец  великий  и  могучий,
 Родитель  слова,  мастер  волшебства.
 Никто  сказать  его  не  может  лучше,
 А  так  же  лучше  сделать  чудеса.
                                                           дек  11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302755
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 30.05.2012


Леся Геник

Синьо-сині очі…

Синьо-сині  очі
У  душі  моїй...
Я  тебе  пророчу  
Ніжністю  зо  мрій,
Лагідною  ніччю
В  долі  на  плечі...
І  згораю  свіччю,
Гасне  далечінь.
Іскрами  -  до  серця,
Де  хвилює  май.
Два  палких  озерця...
А  думки  -  за  край!
Як  вуаль  срібляста,
Марево  святе  -
Стоголосе  щастя  
Рожами  цвіте.
Наче  сни  пророчі
Доторкнули  вій...
Синьо-сині  очі    
У  душі  моїй...
(30.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340856
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 30.05.2012


Ліоліна

Не пий, козак, коньяк

«Оголені  келихи»

Не  визнаю  килишків  на  коньяк.
Тримаю  келих  я  округлий.
І  знов,  закономірно,  просто  так
У  спогади…  жіночі  груди.

                                 Ярослав  Дорожний
                                 19.04.  кафе  «Старе  місто»

***

Занудьгувала  щось.  Відтак
Піду  до  магазину.
Куплю  коньяк  –  м”який  Жан-Жак,
На  закусь  –  ще  й  маслини.

Ось  п”ю  коньяк.  І  тепло  так
Стає  мені  у  грудях.
І,  хоч  я  той  іще  «козак»,
Спинятися  не  буду.

Бо  той  довгенький  келих  мій  
Нагадує  щось  дивне.
Кажу  собі:  «Не  пий  вже,  стій!»
Політ  думок  нестримний:

В  уяві  -  ложе  з  пелюсток
Троянди  (чи  ромашки).
Звабливих  почуттів  росток  
З”явився  раптом  з  пляшки.

Лечу  на  крилах  почуттів…
Чомусь  не  вгору,  -  долу!
Майбутній  спогад  не  схотів
Мене  обняти,  кволу.

Бо  як  не  грів  мене  Жан-Жак,
А  пити  я  не  вмію.
І  геть  зморив  мене  коньяк.
Ним  хоч  нудьгу  розвію.

Ліоліна
28.05.  Кухня  в  моїй  квартирі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340569
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Ігор Бринцев

Діалог з невідомим

«Дивися,  хлопче,  та  й  затям  
сьогодні  і  навіки:  
як  піднесе  тебе  життя,  
так  кине,  мов  каліку.»

           «Так,  знаю,  пане,  непросте…
           Та  хочеться  щосили,  
           щоб  полетіла  через  степ  
           душа  моя  на  крилах.»

«Слабкі  ще  крила.
Лиш  в  піснях  
ти  дивишся  за  обрій.
Знай:  
шматуватимуть  щодня  
тебе  
вітри  недобрі.»

           «Про  це  почув  чимало  я,  
           чекати  вже  не  можу.
           Хай  дружба  і  любов  моя  
           у  битві  допоможуть.»

«Я  і  про  це  скажу:  
дивись,  
що  почуття  ті  щирі  
життя  випробує  колись  
на  міцність  і  на  віру.»

           «Ось  
           розгортається  сувій  
           подій  і  знань  
           та  знову  
           то  надто  чорним  бачу  світ,  
           а  то  уже  казковим.»

«Світ  –  
більше,  ніж  ти  знаєш  з  книг,  
і  ти  –  
не  принц,  не  воїн.  
Учись  в  людей,  
тримайся  їх,  
та  будь  самим  собою.»

           «От  знати  –  б,  
           звідки-то  
           біди  
           чекати  –    
           та  це  диво.
           Чи  озиратися  завжди  –  
           хіба  таке  можливо?»

«Я  не  про  вічний  страх  веду  –  
так,  
ти  не  проживеш  з  ним.
Але  
гартуй  свій  юний  дух  
і,  все  ж,  
будь  обережним.»

           «Я  досі  вражений.
           Та  Вам,  
           хоч  хто  Ви,  
           вдячний  дуже.
           Я  пам’ятатиму  слова,  
           що  Ви  сказали,  друже.»

Забудеш  слово  ти  чудне,  
як  землю  ніч  залишить.
Біль  моє  серце  огорне,  
бо  ти  –  
це  я  
колишній.

                                         26  –  28.  05.  2012.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340364
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Леся Геник

Так прагну любові…

Так  прагну  любові...
О  дай  мені,  Світе,
Радіти!
Ці  дні  волошкові
Під  серцем  зігріти,
Злеліти!
О,  змилуйся,  Світе!

Періщить  у  вікна
Листами  з  неволі
Недолі...
Мантрується:  звикну!
Нешвидко,  поволі...
На  волі
Так  прагнеш  любові!

В  очах,  у  словах...
Між  чужими,  своїми  -
Таїни!
Добра  у  житах...
Пощо  -  отсе  гнівне,
Наївне  -
Глумливе,  невірне?

Як  прагну  любові!
Як  б’юся  об  шибку  -
Не  видко.
Вже  й  дні  волошкові
Все  мимо,  несидко  -
Так  швидко!
Хтось  -  темну  накидку

На  очі...  Не  хочу!  
Не-хо-чу!
Та  сили  нема  -  одлетіти,
Втекти  чи  хоча  би  на  хвилю  зомліти...
Чому  ж  не-лю-бо-ві  так  множиться  в  світі?!
(29.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340496
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Борода

Виходьте, браття

Виходьте,  браття,  з  могил  глибоких
на  Україні  царить  неспокій.
Царить  безчинство  нових  моголів,
що  прагнуть  знищить  народ  і  мову.

Ставайте,  хлопці,  з  сирих  криївок,
біда  і  смута  на  Україні.
Знов  торжествує  брехня  і  зрада,
ставайте,  браття,  на  бій  за  правду.

Ставайте,  орлИ,  орлят  навчати
як  Батьківщину  обороняти.
Як  захистити  народну  волю,
ставайте,  браття,  з  могил  до  бою.

Ставай,  безсмертність,  шикуйся,  гідність,
не  посоромим  Вітчизну  рідну!
Козацьким  гнівом  горить  багаття,
ставайте,  друзі,  ставайте,  браття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340264
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Леся Геник

Отак воно якось буває…

Отак  воно  якось  буває...
Коли  ще  й  сонце  за  горою
В  шатрі  багацькім  досипає,
Товчеться  в  двері  головою
Зрадлива  пісня  -  пані  Щастя...
Та  мороку  багато  більше,
Неміряно  у  ночі  власті,
Не  знайдено  всіх  рим  у  вірші...
І  наточивши  манікюри  -
(Чуже  ж  бо  вперто-загребуще!)
Зриває  вітер  партитури,
І  видуалює  насуще.
Коли  ще  й  сонце  не  торкало
Краплинок  росяної  кави,
Голосить  Щастя  -  де-попало...
Фальшиві  вранішні  октави...
(29.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340491
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 36 (Ромоданець, Віталій Назарук)

Ромоданець

           ДОРОГА    ДОДОМУ

Стежина  від  рідної  хати
мене  у  світи  повела.
Вітрів  натерпівся  багато,
сивіла-гула  ковила.

   Всього  на  шляху  вже  бувало  –
   і    радість  стрічалась,  і  сум.
   Зозуленька-доля  кувала,  –
   присуджене  досі  несу.


Вже  осінь  моя  за  порогом,
від  неї  не  дінусь  ніде.
Дорога  до  рідного  дому
у  рай  заповітний  веде.

   Із  хатою  сам  наодинці.
   Вибілює  душу  зима…  
   Гіркі  і  солодкі  гостинці…
   А  мама…  а  мами  нема.


=========================


 Віталій  Назарук

             КРИЛА  КОХАННЯ


Вже  крила  зміцніли  для  лету,
Кохання  прийшло  на  поріг
І  просить  в  дорогу  далеку,
Злетіти  в  ранковій  зорі.

       Приспів:
   Дорослі  розправити  крила,
   Летіти  у  парі  життя,
   Дорога  хай  буде  щаслива,
   В  коханні  відчути  злиття.

Тримайтесь  на  крилах  в  польоті,
Прямуйте  в  життєві  гаї,
Щоб  в  різні  часи  і  висоти
Пісні  вам  несли  солов’ї.

Приспів:
   Дорослі  розправити  крила,
   Летіти  у  парі  життя,
   Дорога  хай  буде  щаслива,
   В  коханні  відчути  злиття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340480
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Віталій Назарук

Навчаймося любити Україну

Героям  Берестецької  битви

Поіменно  ніхто  не  назве  берестецьких  героїв,
Імена  у  землі  і  для  них  орденів  вже  нема,
Лише  пам’ять  людська  не  дає  і  понині  спокою,
Плаче  й  тужить  за  ними  чудова  волинська  земля.
 
Козаки,  українці,  ви  зробили  усе  для  нащадків,
Полягли  в  болотах,  не  ступивши  і  кроку  назад,
Лише  ворони  чорні  злітались  до  вас  на  світанку,
А  в  зірковому  небі  ридав    угорі  зорепад.

Як  тепер  нам  бракує  козацького  духу  в  державі,
В  нас  бедлам  в  Україні,  де  б’ються  за  мову  чужу,
Ті  слова,  що  у  Раді,  не  щирі,  а  часто  лукаві,
Та  ще  є  патріоти  і  це  я  вам  всім  доведу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340341
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 28.05.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Валентина Бута :: ОСІНЬ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UtCBjpXg8VM[/youtube]
-------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3o_yPslNIKk[/youtube]

Осінь  знову  вдяга  клени  в  шати  із  щирого  золота
І  прощальний  свій  клич  відсурмили  уже  журавлі,
І  колючі  вітри,  мов  роки  в  спину  дихають  холодом,
І  ранкові  тумани,  мов  привиди  наших  жалів.

   Все  мина,  все  мина  –    час,  надії  і  мрії  невтілені,
   Все  мина,  все  мина  і  на  скроні,  мов  сніг,  сивина.
   Все  мина,  все  мина...  О,  лелеки-роки  –  як  летять  вони!
   Все  мина,  все  мина,  але  то  вже  не  наша  вина...


–  Отже,  осінь  і  що  ж?
–  Осінь  час  на  примирення  з  холодом,
Крок  назустріч  зими,  час  на  роздуми,  згадки  і  сни.
–  Час  на  сни?  Але  ж  кличе  ще  мрія,  плекана  замолоду
Й  сонце  світить  для  нас  в  королівстві  моєї  весни.

   Все  мина,  все  мина  –    час,  надії  і  мрії  невтілені,
   Все  мина,  все  мина  і  на  скроні,  мов  сніг,  сивина.
   Все  мина,  все  мина...  О,  лелеки-роки  як  летять  вони!
   Все  мина,  все  мина,  але  то  вже  не  наша  вина...


О,  бентежна  душе,  ти  ще  повна  жадобою  вольності
І  кохання  п’янить  наче  в  юності  й  збурює  кров,
І  сприймаєш  життя  наче  дар  у  його  неповторності
Й  цю  солодку  стократ,  бо  останню,  останню  любов...

   Все  мина,  все  мина  –    час,  надії  і  мрії  невтілені,
   Все  мина,  все  мина  і  на  скронях  моїх  сивина.
   Все  мина,  все  мина,  та  коли  ми  коханням  окрилені,
   То  буяє  у  серці  прекрасна  і  юна  весна...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340270
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 28.05.2012


Окрилена

В дарунок… (релаксаційне)

У  затінку  ліщин  
казкових  -
багряні    грози  
мостяться  на  віз.
Торочиться  у  сни  
шовкові  -
вуздечка  літа...
 
Мрію  босоніж  -
у  зливу,  
де  жасмин  туманно
бере  в  обійми,  
горнеться,
а  стан  -  у  стрічках  
сонцерук  розтане…
Ласкавий    шепіт  
вітру  на  вуста
нестиме  -
таємницю  ласу.  
В  ДАРУНОК  -
стиглі  кетяги  вишень,
неначе  з  намистин  
прикрасу  -  
для  Вас  умиту  
бАжаним  дощем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340350
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 28.05.2012


Борода

Не обдурив

Не  обдурив.  Що  думав  -  те  й  сказав,  
як    робить  все  -    то  так  і  вимовляє,  
і  кожна  із  "безпечних"  його  справ  
нависла  небезпекою  над  краєм.  
Він  не  обмовивсь,  не  збрехав  зовсім,  
бо  кожен  день  його  правління  -  лихо,  
а  небезпека  криється  у  тім  -  
як  ми  й  тепер  будем  сидіти  тихо!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339771
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Борода

Не зрозуміли…

Не  зрозуміли.  Та  хіба  в  тім  річ!
Чи  можна  зрадить  поглядом  в  прекрасне?
Люблю  тебе!  Але  й  собі  завчасно
не  стану  ставить  на  могилі  свіч.

Хіба  то  зрада  -  споглядать  красу,
хіба  то  промах,  як  милує  врода?
Життя  складне,  як  надворі  погода,
але  обман  у  серці  не  несу.

Хіба,  як  квітка  пахне  у  садку
на  неї  заборонено  дивитись,
боготворити  досконалість  китиць?
Зірвати  -  так!  Бо  то  є  знак  гріху.

Я  у  прекраснім  бачу  дар  Творця,
що  так  уміло  зміг  усе  зваяти.
Я  лиш  краси  оцінщик  у  каратах,
я  глашатай  краси  в  чужих  серцях!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339745
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Юхниця Євген

До видавця зайшов поет)

Діалог  сучасного  видавця  й  сучасного  поета

--Так,  так  заходьте,  що  новеньке  знесли?  Скоро
Здаєм  на  верстку    життєрадісну  добірку.
І  так  доречний  був  би  віршик,  та  бадьорий,
Під  нашу  київсько-чернігівську  говірку!

Поет  поважно  вийняв  три  кульки  папіру:
-Самі  погляньте:  ось  мої  останні  ліри:

Ось  я  -  вмираю,  тут  я  -  плачу,  тут  -  жалкую,
Тут  –  за  коханням,  ось  –  за  долею,  дощем.
Прокльони,  розпачі  стегна́ннячні  –  шліфую!
Он,  он  ,  душа-пательня    -  шквариться,  пече...
І  завивання  є,  і  гавкання  до  влади,
Папір-кахики,  зубожіння  і  розлади!
То  ж  вибирайте!    А  підвищите,  з  роз,ясненням,
Мій  гонорар  за  вірші  чесні,  десь  –  Тарасові?

Скривило  ніздрі  видавця  радікулітом...
-Ви...ви...заходьте  ще,  і  ще,  наступним  літом.
Чи  за  -  століття,  але  краще,  шліть  -  кур,єром,
В  майбутній,  вже  без  читачів,  писацькій  ері,
Свої  "сучаски"  з  ..."позитивних"  Ваших  прерій.

26.05.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339950
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Віталій Назарук

Навіяне

Хоч  вже  сиві  пасма  заплелися  в  коси,
Та  ще  сяють  очі  і  горять  вуста,
А  любов  у  серці,  що  з  собою  носиш,
Повертає  знову  прожиті  літа.

Спогади  нахлинуть,  заспіває  серце
І  думки  літають,  як  в  повітрі  дим,
І  птахи  щебечуть,  і  сіяє  сонце,
Якби  знов  хотілось  стати  молодим.

Кольори  веселки  знов  лягли  над  лугом,
Ті,  що  повінчали  юності  серця,
Знов  весна  дурманить  –  голова  йде  кругом,
Наче  нас  веселка  веде  до  вінця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339719
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Леся Геник

Цілуй її…

***
Цілуй  її  очі,  цілуй,
Коли  роздощилося  небо...
Мов  крапельку  ніжну,  малу
Горни  її  міцно  до  себе!

І  в  світ  надарма  не  пускай  -
До  танцю  на  сивих  калюжах.
А  зорями  ти  промовляй,
Що  любиш  її...  дуже-дуже!

Хай  в  щасті  єднають  сади,
Хай  травами  стелиться  доля...
Цілуй,  пригортай  і  веди
Туди,  де  синочок  чи  доня,

Туди  де  політ  рушників,
Де  свято  для  неї,  для  тебе...
І  грій  її  в  по́ру  дощів,
Цінуй,  коли  сонячно  в  небі...
(24.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339616
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Валя Савелюк

ЄДИНИЙ СЛІД

бузки  одцвітають  –
жасмини  стають  на  порі…
зав`язь  дрібну
зав`язують  дикі  вишні,
мріють  зале́дь
у  прозорому  сні  
неприборкано  пишні
мальовничо  розхристані
груші  і  яблуні  –
навіки-забуто-колишні.

сонце
прокинулося  зо  сну,
встало  з  ліжечка,
вийшло  босе  –
вмивається
і  розчісує  
об  траву  земну
золотаві  свої
розсипані  вільно  коси  –  
пахнуть  просонням  
роси.

Земля
смарагдом  коштовним  сія…

десь  квітка  
бджолу  колише,
упала  пелюстка,
зіп`явся
майбутній  плід,
крізна́    парасолька
несе  насінину  в  життя,
чваняться  стиглістю
колосочки  і  волоття…
лоскоче  за  вушком
шурхітлива
нелякана  тиша  –
цілковита  гармонія…


так  і  день
у  самотворчім  труді  мине.
може,  десь
відшумить
життєдайна  злива…
що  тішилося
і  сміялося  –
мирно  засне,
щасливе.
ні  підступності,  ні  страху  –
Земля!
прообраз  Божого  раю…

а  вночі  лиш
викотиться
з  поза  найдальшого  небокраю
багряно-напружена  куля…
таємниця
жахлива  ця:


на  кривавому  диску  Місяця
тінь  затемніє  щербата:
то  брат  
підняв,
нахромивши  на  вила,
брата  –
єдиний  слід,
що  зоставив
на  згадку  про  себе
увесь
людський  неслухняний  рід,
що  ніби  то  жив  колись  тут,
на  Землі,
як  у  себе  вдома  –
близько  шести  мільйонів  літ  
пото́му…

24.05.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339556
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 25.05.2012


Леся Геник

Босе…

***
Навіщось  знов  біжиш  до  серця  босий
І  знов  шепочеш  зва́бливі  слова...
В  долонях  мрії  ніжністю  голосиш.
Нічне  кохання...  Кава  чи  сова?

Не  йметься  сон…  Невзутий…  Роси,  роси...
Лоскоче    літом  зап’ятки  трава.
Навіщось  ніч  і  ти  -  до  серця  босий,
І  ці  п’янкі  спокусливі  слова...
(13.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338996
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 22.05.2012


Віталій Назарук

Мамине щастя

Щастя,  коли  в  жінки  є  мале  дитятко,
Це  її  частинка,  це  її  життя
І  радіє  мамця  і  радіє  татко,
В  унісон  з  дитячим  б’ються  їх  серця.

Заспіває  пісню  колискову  мати
І  засне  дитятко  в  неньки  на  руках:
«Я  тебе  легенько  буду  колисати,
Щоб  цвіла  усмішка  на  твоїх  устах.

Ти  рости  дитинко,  вибирай  дорогу,
Хай  яскраве  сонце  сяє  угорі,
Будемо  радіти  і  молитись  Богу,
І  бажати  щастя  любій  дітворі.

Будь  завжди  здорова,  мудра  і  красива,
З  часом,  щоб  пишались  стомлені  батьки,
Гордістю  родини,  виростай  щаслива,
Хай  кує  зозуля  радість  на  віки!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338904
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 22.05.2012


Ліоліна

Коли кидаєш грязюку

Коли  ти  в  людину  кидаєш  грязюку,
Вона,  ти  гляди,  може  й  не  долетіти.
Та  в  тому  болоті  твої  будуть  руки,
Можливо,  що  важко  їх  буде  відмити.

Коли  в  тебе  думка  –  ні  в  тин,  ні  в  ворота,
А  вірші  –  якась  там  каляка  –  маляка,
То  це,  пробачайте,  погана  робота,
І  це  –  ніби  кіт  з  переляку  наплакав.

Коли  ти  не  знаєш,  що  крапка  і  кома,
Як  літери,  в  реченні  теж  необхідні,
Коли  тобі  рима  і  ритм  не  знайомі,
Помилок  багато,  то  твори  –  фригідні.

Сиди  вже  тихенько  й  не  рипайся,  мила,
Навчишся  писати  –  до  критики  прошу.
Навіщо  марнуєш  папір  і  чорнила?
Задумайсь,  будь  ласка,  моя  ти  хороша.

Немає  біди,  коли  може  розумний
Утнути  дурницю,  він  пише  від  серця.
Та  буде  безмежно  так  боляче  й  сумно,
Як  дурень  чомусь  мудрувати  береться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339064
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012


Анатолійович

Дорога додому. На вірш Віталія Войтко.

ДОРОГА  ДОДОМУ

Життя    не    раз    у    вихорі    крутило,
Одного    залишало    в    чужині.
То    гладило,    а    то    болюче    било,
Дивилось    в    очі    зрадливо    мені.

Вітри    шмагали    білосніжні    крила,
Був    птахою,    та    каменем    я    став.
Лиш    мати    Бога    Господа    молила,
Щоб    я    серед    доріг    не    заблукав.
                                                                                                                                     Приспів
                                                     Повернусь    лелекою    до    рідного    гнізда,
                                                     У    край,    в    якім    коріння    проростає.
                                                     Зустріне    радість    в    нім,    і    обмине    біда,(2
                                                     А    ненька,    як    в    дитинстві,    приласкає.    (рази)

Мій    шлях    осяють    зорі    вечорові,
Полину    поміж    сотні        тисяч    хмар.
Насняться    неньки    очі    волошкові,
І    краю    нездоланна    сила    чар.

Кленовий    лист    горітиме    вогнями,
І    в    серці    забринить    дзвінка    струна.
Дороги    простягнуться    рушниками,
Та    в    отчий      дім    проляже    лиш    одна.
                                                                                                                                                 Приспів

ID:  282290
Рубрика:  Вірші  ,  Лірика
дата  надходження:  23.09.2011  21:03:54
©  дата  внесення  змiн:  23.09.2011  21:03:54
автор:  Віталій  Войтко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338815
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012


Адель Станіславська

Тулю до грудей

Тулю  до  грудей,  мій    сину,
Голівку  твою  пшеничну
Так  солодко  в  цю  хвилину
Так  щемно  і  так  незвично  -
Ти  виріс,  мій  любий  сину,
Ти  майже  уже  дорослий,
За  дниною  лине  днина,
А  серденько  сльози  росить
Від  радості  і  печалі…
І  птахом  –  молитва  Богу  -
Стели  йому,  милий  Боже,
Щасливу  життя  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338780
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 21.05.2012


Ліоліна

Гармониста любят девки

Ах,  гармониста  любят  девки,
Давай,  наяривай,  гармонь!
И  клавиши,  и  руки  крепки,
И  широка,  сильна  ладонь.

Полны  любви  девичьи  очи,
Летит  к  Луне  ленивый  сон.
Нет  с  гармонистом  краше  ночи.
Давай,  наяривай,  гормон!

Поет  под  тихих  звезд  сияньем
И  плачет  нежная  гармонь.
А  гармониста  на  свиданьи
Снедает  жар  любви  –  огонь!
 
Лик  светлый  месяца  над  крышей.
Звучит  мелодия  (иль  стон).
Лети,  мелодия,  все  выше,
Давай,  звучи,  играй,  гормон!

Сиянье  глаз  влюбленных  милых.
Прораб  забот,  ты  их  не  тронь.
Играет  молодость  и  сила  –
То  ли  гормон,  то  ли  гармонь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338629
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012


Михайло Плосковітов

Поету…

Нагану  -  кулі,  стрілам  -  арбалет,
буває,  що  й  один  у  полі  воїн.
Якщо  ти  за  покликанням  поет,
то  вірші  -  це  твоя  найліпша  зброя.

Хай  буде  просто.  Без  химери  слів,
метафор  пишних,  стилів  ню,  бароко...
Поете,  головне,  щоб  ти  зумів
збудити  словом  почуття  високі.

Мене,  тебе  піском  просіє  час,
нащадок  з'їсть  з  верби  солодку  грушу,
Твоя  мета  -  простим  сплетінням  фраз
розбурхати  читацьку  сонну  душу.

Канцон  чи  рондо,  ода  чи  сонет
(хай  критики  аж  лускають  зі  шкіри),
якщо  ти  у  душі  своїй  -  Поет,
то  хай  читач  словам  твоїм  повірить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332562
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 20.05.2012


Борода

Шулеру

Ти  банкував.  Лягали  карти  в  руки,
краплені,  ти  лиш  пальцем  рухав  -
і  впізнавав  хто  свій,  а  хто  чужий.
Сказати  б  так  -  чужих  там  було  мало,
бо  так  братва  одразу  насідала,
що  він  ставав  покірним  і  німим.
Але  то  тільки  зразу,  за  столом,
а  надворі  кипіли  пересуди,
за  карти  мічені  вже  говорили  люди
і  імениті  й  славнії  гравці.
Лиш  ти  один  про  те  не  прагнув  чути,
а  наказав  своїм  сліпим  манкрутам
сховати  тих,  хто  знає  толк  у  грі.
Забанкувавсь.  Перехитрив  себе  лиш.
І  хоч  вважаєш  ти,  що  карти  гладко  стелиш  -
нема  тобі  довіри  вже,  повір.
Як  для  гравця  один  є  добрий  вихід  -
ступися  сам,  бо  ті  манкурти-психи
тебе  й  розідруть  за  діру  в  казні.
Зроби  в  житті  один  поступок  гідний  -
стань  і  піди!  Не  зли  обманом  бідних,
поки  прохід  залишено  в  дворі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338616
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012


Ярослав Дорожний

Бережений Богом народ?

«Ще  молимось  за  Богом  бережений  народ  наш»  
- зі  слів  церковної  служби  Божої.

Чи  має  Бог  опіку  над  народом?
Оцим,  отут,  у  нас  в  укрАїнській  землі,
Що  ходить  замкнутим  глухим  він  колом
На  фоні  синеви  небес  і  чорнім  тлі.  
Віками  забракло  ангелів  у  нас.
Ступили  зброю  і  принесли  покору
Агресор-демон  й  облудний  ворог-страж*.
І  знову  пишем  сумні  сторінки  твору.  

Бог  береже  народ,  що  має  силу,
А  не  прощення  зайдам,  ідоли  катам.
Орач  заоре  сонну  землю  рихлу,
Засяє  сонце  в  очі  сліпоти  кротам.
Широка  мапа  України  між  світів.
Своя  земля  і  кров,  пролита  у  борні.
Чи  вже  народ  до  шляху  у  вись  дозрів?  
Бо  не  бува  держави  з  Богом  і  в  брехні!

24.08.  14.34.  

*  дуже  часто  окупанти  приходили  під  маскою  визволителів-стражів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276791
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 20.05.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 11 (Ліоліна )

Ліоліна    

       Джаз  дощових  краплин

 Вийди  за  поріг,
 Там  вже  дощик  стих,
 Там  вже  вітер  стих.
 Сміється  Місяць  юний.
 Вийди  за  поріг  –  
 Він  нас  підстеріг,
 Всміхнений,  застиг.
 Чіпляє  вітер  струни.

   Я  буду  там,  де  є  твої  сліди.
   Візьми  мене  в  полон
   Своєю  бранкою,  і  назавжди,
   У  жар  твоїх  долонь.

     Запроси  на  танець,  тихий  джаз  краплин.
     Чи  то  дощ,  чи  думка  тихо  в  шибку  б'ється.
     Закружляй  так  ніжно.  Дощових  перлин  
     Пісні  зачарованої  плин.

 Казка  ця  –  твоя.
 Крутиться  Земля,
 З  Місяцем  кружля.
 Вселивсь  у  серце  спокій.
 Ти  –  любов  моя.
 Я  –  любов  твоя.
 Вдвох  нас  окриля
 Кохання  яснооке.

   Ми  будемо  удвох  –  лиш  я  і  ти  -
   Росою  у  траві
   І  сонцем  серед  хмар.  Палай,  світи,
   Моя  любов  в  тобі.

     Блискавка  між  гіллям.  Запах  абрикос.
     Босоногі  мрії  –  в  джазі  без  утоми.
     Ми  у  танці  –  разом.  Зливи  –  відголос
     І  бурчання  грому.  Наш  цей  джаз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283299
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 19.05.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 28 (Олена Iськова)

Олена  Iськова

                                   Поясни…  

 Стільки    літ    в    моєму    серці    рана:
 Не    моя    ти,    не    моя    кохана.
 Поясни,
 Нащо    приходиш    в    сни?

 Стільки    літ    я    біль    душі    ховаю:
 Лиш    тебе,    єдиного,    кохаю.
 Поясни,
 Нащо    приходиш    в    сни?

 Як    проходиш    поруч—червонію,
 Та    сказати    про    любов    не    смію.
 Поясни,
 Нащо    приходиш    в    сни?

 Мимо    йду    боюсь    підняти    очі:
 Може    бачити    мене    не    хочеш.    
 Поясни,
 Нащо    приходиш    в    сни?


 Ти    приснилась,    я    тримав    за    руку.
 Щастя    це    віщує    чи    розлуку?
 Поясни
 Ці    кольорові    сни.

 Новий    сон    не    дасть    мені    спокою:
 Поруч    ти.    Торкаєшся    щокою.
 Поясни
 Ці    кольорові    сни.

 Ти    горнулась    і    всміхалось    сонце.
 Мила,    це    реальність,    а    чи    сон    це?
 Поясни
 Ці    кольорові    сни.

 Що    робити,    я    тепер    не    знаю.
 Ти    мені    прошепотів    «Кохаю»
 Поясни
 Ці    кольорові    сни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300525
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 19.05.2012


Інна Серьогіна

Громовиця

Шматує  шуби    у  хмариння
У  низькім  небі,  наче  смоль,
Вітрисько-дід  й  мов  павутиння
Кида  на  велетнів-тополь.
І  грізне  сиплеться  вогнИще
То  тут,  то  там  крізь  пасма  хмар,
Гуркоче  небо,  вітер  свище
І  сум  наводить  дощ-кобзар.
Не  шаленій  так,  вітровоє,
Притримай  хмари  на  крилі.
Удосталь    дай  води  святої
Від  спраги  втомленій  землі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338108
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 18.05.2012


Борода

Пам"яті Карузо

Ця  пісня  об"єднала  три  італійських  знаменитості  -  Енріко  Карузо(*27  лютого  1873  —  †2  серпня  1921),  оперного  співака,  якому  і  була  присвячена,  Лучіо  Далла  (4  березня  1943,  Болонья  —  †  1  березня  2012  Монтре)  —  італійського  кантауторе,  композитора,  автора  пісні  та
Лучано  Паваротті  (  *12  жовтня  1935,  Модена  —  †6  вересня  2007)  —  італійського  тенора,  одного  з  найпопулярніших  сучасних  оперних  співаків,  у  виконанні  якого  вона  набула  всесвітнього  визнання.  
1  березня  цього  року  помер  останній  з  них  -  Лучіо  Далла  і  я  б  хотів  вшанувати  пам"ять  всіх  трьох.  Чи  то  вдалося  судити  вам.  








Де  море,  наче  дзеркало,  і  віє  вітер  вперто,
стоїть  стара  тераса  з  видом  на  Сорренто,
що  пам"ятає  двох  закоханих  і  поцілунки  слізні,
неначе  гімн  коханню,  там  лунає  пісня.

Я  так  люблю  тебе!
Кров    вени  в  ланцюги  плете.  
Ця  сила  неземна,
їй  забуття,  як    пісні  цій,  нема.

Чарівний  голос  знявся  ввись,  перемішавсь  з  вітрами,
Америка  у  відповідь  моргнула  ліхтарями.
Мов  хвилі  від  гвинта,    в  далеких  бризах  океану,
затокою  неслися  ніжні  звуки  фортеп"яно.
Дивився  місяць,  як  у  море,  у  бездонні  юнки  очі,
читав  там  біль  розлуки  і  тривогу  ночі.

Пр-в

Як  в  театральнім  дійстві,  чи  у  оперній  виставі
у  вирі  від  гвинта  з"являлись  і  зникали  
шматки  життя,  перебігали,  наче  в  пантомімі,
Америка  в  софітах  і  сумні  обличчя  в  гримі.
Із  наростанням  звуків  все  слабкіше  билось  серце
і  чорним  круком  розпростерлись  крила  смерті.
Все  розпочати  заново  благала  долю  вічність,
як  реквієм  коханню,  понад  морем  лине  пісня.

Пр-в

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338257
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 18.05.2012


Леся Геник

Зраненим табу…

Тебе  пророчу  зраненим  табу...
Не  треба  слів  і  прикрощів  мовчання.
В  молитві  щирій  душу  відведу,
В  хмільних  обіймах  теплого  світання.

І  всі  думки  -  аж  ген  за  небокрай...
У  серці  засіваються  хорали.
Тебе  зоставлю,  де  квітує  май,
Де  ясні  зорі  котяться  у  трави...

У  ніжних  росах  мрії  заплету.
То  ж  руки  долі  -  крила  лебедині.
Тебе  пророчу  зраненим  табу,
Останнім  квітом  сонця  на  калині...
(17.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338094
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 18.05.2012


alla.megel

Поезія

Мій  друг  сказав:  "Гра  в  слово  -  небезпечна!"
Вірші,  мій  друже,  то  не  гра  в  слова,  -
То  біль  і  щастя,  то  -  сльоза  сердечна,
Єства  людського  музика  жива.

У  когось  слово  -  наче  гостра  бритва,
Відбрити  може,  може  і  убить.
Мої  -  то  до  Творця  така  молитва,
Якою  серце  болісно  горить.

"Дай,  Господи,  і  талану,  і  тиші,
Аби  такого  написать  вірша,
З  яким  би  -  нерозкаяна  і  грішна  -
Прийшла  б  до  Тебе  хоч  одна  душа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167825
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 18.05.2012


Валя Савелюк

ПРОЗРІЄМО!

"Борітеся  –  поборете!
             Вам  Бог  помагає!
             За  вас  правда,  за  вас  слава,
             І  воля  святая!"
                                                           Тарас  ШЕВЧЕНКО



народ  –  це  Тіло.

а  його  Провідники́,
прийдешнього
Провісники  пророчі,
Провидці,  Світочі  –

то  -  Очі…

щоб  Тіло
не  зблукало
в  темінь  ночі,
не  розгубилося
у  безвісті  пітьми  –
як  оце  зараз  
ми…

блукаєм  сліпотою  
поміж  дня,
як  безпорадні
в  стра́ху
поторочі.


сліпці  окаті…
кого  шукаємо?
чого  ми  хочем?
вогню?
меча?  –
погонича?
чи  ката?

палітра  вибору  –
строката…
підступна  
втрата…

занадто  довге
панування  ночі:
допоки  Сонце  ізійде  –
роса  нам
без  останку  виїсть  Очі
(потрійно  плюнемо  –
хай  пропадуть
слова  ці
на́пріч
непророчі!)

…  надто  заба́рна
переддо́світня  пора!
а  ми  усе  віщуємо,
як  сови,
і  закликаєм  –
заклинаєм!  знову
на  лихо  власне
безголове:
«Подай  нам  ліде-ра!»
чужого,
хоч  би  якого,  
аби  лиш  вів…  
аби  лиш  –  віз,
аби  лиш  підтюпцем
за  возом  бігти…  
аби  лиш  мозки  
власні  не  товкти  –
самим!  не  думати,  
куди  НАМ  треба  йти!  
 
«…прийдіть  –
і  володійте  нами!»
довічний  знак,  тавро,
рубець  палаючий
ганьби  і  страму…

почули!  
не  загаялись  –
прийшли  і  володіють:
як  зажадають
і  як  уміють.

зійшла  
червоною  калюжею  зоря!
не  нарікайте  ж  бо,
осліпленці,  на  пута  –
спокута!
а  на  додачу  –
зажерливість  поводиря!
козла  відпущення  –  
та  не  гріхів  чужих!
а  того  цапа,  
що  послідовників  своїх
на  бойню  водить:
сам  через  пройму  
в  огорожі  переходить,  
а  однокрі́вці  –
бездумні  кози,
барани  і  вівці  –
стоять  отарою
спосеред  рі́зниці  –
безглуздо  топчуться  –
де  ж  «лідер»?
але
нема  очільника…  
і  отвір  зник:
дотепник  
і  кепкун  –
старий  різни́к.

цап-провокатор…
таких  багато

немає  
в  стороні  своїй
пророка?
то  йдіть  за  лідером
чужим!
сліпим  –  морока.


питаємо:
а  де  ж  Поети  наші?
де  наші  непохитні  вої,
духовники,
де  наші  генії,  герої,
срібноголосі  
наші  співуни́  –  
де  ж  бо  вони?

а  там…

…аби  на  ноги  
зіп`ялось  котре  –
в  Москву,  
в  Москву!
там  більші  гроші,
і  там  
поводирі  «хороші»…

нашого  цвіту
уже  
по  всіх  світах:
по  наймах,  
попід  тинню…
ми  –  діти  
Батька-Журавля:
і  не  випа́дком,
мабу́ть,  
наш  татко  –  
сезонно-перелітний  птах…


Москва  себе  вже  показала:
ми
у  холодних  
і  слизьки́х  її  руках
раюємо  століття-ми.
так  любить  нас  Москва
«і  без  закону»,  
як  змії  водяні  
провидця  давньогрецького  
Лаокоо́на  –
в  гурті  з  синами…
так  обіймає,
що  спасу  жодного
немає.


…інші  стару  
розбещену  Європу
(як  і  раніш…)
лизнути  пнуться
в  цилюлітну  …
ту,  що  римується…

нас  там  чекають?
готують  обій-ми  ?
старця́ми!
для  них  єдино  лиш  
цікаві  ми.

вже  так  ота  
цивілізація  
й  культура  золота,  
майже  свята,
вже  так  од  байдиків
розпухла  й  розжиріла,  
так  знахабніла,  
що  й  не  приховує
у  чім  її  мета:
для  них
не  люди  ми  –
лишень  дешевая!  
робоча  сила…
такі  нам  випали
в  зага́лі
європейському  
права  –
читай:  
худоба  тяглова…

«брати́»  
по  території  і  в  дусі!
якраз…

та  сама  Христя,
щойно  без  намиста,
той  самий  вовк,  
щолиш  в  овечому  
кожусі…
 
Гей,  пе́нтюхи!
того́    хотіли?
поки  співали,  сі́яли  
й  себе  плодили,
нас  хитрощами
навіч  осліпили,
позаганяли,
як  худобу,  в  я́рма  –
пручатись  дарма?
Труд  
став  повинністю
без  смислу  і  плода  –
робота  рабська
в  замін  кори́сного
і  творчого  Труда!

омана  і  мана́.

нам  Бог  поможе,
прокиньтесь  же  зо  сна!
ми  –  діти  Божі,
а  не  сліпе
м"язо-кісткове  тіло,
дешева  сила  
і  сировина!


на  наші  мозолі  дешевизна́  –
цинізму  
європейського  вина́,
захла́нні
і  хазяї  заокеа́нні,
та  й  самозванець  «старший  брат»  -
ординець-кат,  
що  тут,  під  самим  боком,
у  шкуролу́пстві  
не  відстане  й  кроком…
так  само  
домоткана
«еліта»  наша  
самозванна:
здирають
по  сім  шкур  з  братів,
збиткуються  
з  сиріт  і  вдів
і  тими  ж
загребущими  руками  
церкви  будують
і  возводять  храми!

розбещена  
мораль  поводиря...
на  Небо  
не  візьмуть  за  хабара.


ми  –    наче  ті  троянці
перед  сами́м  
падінням  Трої:
плекаєм  лідерів,
оспівуєм  героїв.
…  ще  й  жеребець
під  мурами
доща́ний  –
приваблива  
небачена  споруда!
і  раб  ахейський,  
вбогий  і  поганий,
так  солодко
нашіптує
про  чудо…

-  Не  слухайте  Сино́на,  
городяни!
в  його  вустах
засіялась  брехня:
загибель  ваша
і  загибель  Трої
у  череві  ахейського  коня!
се  одоробало  
закиньте  в  море,
бо  буде  лихо,
буде  в  Трої  горе…
 
та  не  почули  городяни  
мудреця,
жерця
із  храму  Аполлона,
СВОГО  провидця,
духовного  отця  Лаокоона,
прокралась  їм
в  довірливі  серця
брехня  
раба  підступного  Синона…

отак  
незрячий  палець
вибрав  зряче  око!
і  смішно,  й  глупо,
і  класично,
і  жорстоко…

ніхто  не  рятував  Лаокоона,
богами  даного
духовного  вітця,
упившись
побрехеньками  Синона,
задурені  троянці
затіяли  пісні  і  танці
і  потягли  за  мури
жеребця…

так  осліпив  їх  раб  
царя  з  Ітаки:
хто  слухає  рабів  ,
то  замість  голови́
на  в`язах  має
дулю  з  маком.

…от  ми  прокинемось  –
а  дальше  що  робити?
рубати,  бити?
обух  сталити,  
гартувати  зброю?
народну  волю
у  кривлі  купати…
до  Волі  –  
через  братовбивство
й  втрати  
іти?
я  заперечу  
однозначно  –  
ні!
бо  перемога  –  
то  не  віко  на  труні…
не  кров  –  
на  знамені́.
 
таке  уже  не  раз  було,
та  до  добра
не  привело,
бо  Воля  –  
не  буйний  вітер  
в  Дикім  Полі.

свобода  –  Дух!
свобода  –  Бог,
незламна  Сила,
Світло!  
у  кожного  всере́ди-ні,
як  голос,
прихований  
до  Часу
у  струні…

зведем  у  точку
довгу  сю  
балаканину:
світай,  Людино!
розви́днюйся
ізсереди́ни:
бо  МИ  -  не  стільки  те,
що  ми  їмо,
а  те  -  
що  думає-мо,
віри-мо...

…чи  вдасться
 поневолити  Дніпро,
як  буде  вільною
сама  в  собі
кожна  окрема  
хвилька  і  краплина?


…і  свідчить  нам
нескорений  Славута
про  пору  часу
незабуту,  
коли  домашні  Мудреці,
наші  духовні  пра-Отці,
ві́дали  правду  Всесвіту  –
просту,
для  всіх  живих  
і  упокоєних  –  єдину,  
вели  до  світла  
і  плекали,  як  перлину,
кожну  людину!
ввесь  рід  –  Родину!
Нарід,
й  благословенну  Богом
Україну…

прозріємо!
розклепим  ясні  Очі!
перед  Світанком  –
безпорадна  темінь  
ночі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313294
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 18.05.2012


Борода

Коли побачиш

Коли  побачиш,що  мале  дитя
геть  розгубилось,  слізки  в  оченятах
візьми  на  руки  -  і  впізнає  мати
у  галасливій  течії  життя.

Коли  побачиш  постать  жебрака  -
не  погордись,та  підійди  до  нього,
допоможи  знайти  йому  дорогу,
вшануй  старого,  та  не  юнака.

Коли  побачиш  друга,  що  зблудив,
і  він  тобі  не  є  таки  байдужим  -
то  підійди  й  звернись  до  нього:  "  Друже!
Вернися,  щоби  світ  не  насмішив."

Коли  побачиш  вершника  в  сідлі,
який  у  натовп  врізався  з  розгону  -
спини  коня  та  скинь,  наче  солому,
таким  не  місце  навіть  на  землі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337987
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

НЕРОЗКАЗАНА КАЗКА

Нерозказана  казка  для  тебе,  
Вечір  тихо  спадає  в  траву.
На  просторах  таємного  неба
Зорі  мову  ведуть  світову.

Жовтий  місяць  засвічує  зорі,
Світить  в  очі,  —  ніяк  не  заснеш.
Ти  колись  обіцяв,  що  в  долоні
Ясну  зірку  з  небес  принесéш.

Не  даруй  мені  ночі  намисто,
Двері  дому  могó  відчини.
Принеси  мені  айстрів  барвистих,
Що  як  небо  у  ніч  восени.

Розпроміниться  серце  з  нестями
В  діамантах  яскравих  зірок.
Засміюся  дзвінкими  піснями.  
До  любові  на  відстані  крок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337944
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

НА МАЙДАНІ

Дивилась  правда  в  очі  й  возносилась
І  перелоги  душ  добром  зросила.
Дивилась  правда  в  очі  на  світанні,
Бо  сила  українська  у  єднанні.

З  тобою,  брате,  -  кровний  українцю,
Святі  слова,  як  синє  небо  чисте.
З  тобою,  сестро,  оберегом  стану,
За  Україну  -  молоду  державу.

Дивилась  правда  в  очі  -  нас  мільйони,
Це  Київ  і  Луганськ,  Одеса,  Львів  та  Броди.
Дивилась  правда  в  очі  -  сила  волі,
Ми  возведем  Єдиний  Храм  Любові!

Дивилась  правда  в  очі  з  "Заповіту",
З  тобою,  нене,  ми,  -  а  не  по  світу.
Дивилась  правда  в  очі  й  воскресала
Над  злотобанним  Києвом  Держава.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337941
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Тетяна Луківська

Сумота…

Заколихана  вітром  вершина...
Затуманена  в  сизій  імлі.
Непогодою  плакала  днина,
Доторкнувшись  сльозами  землі.
Хлюпотіла  дощем  у  калюжах,
З  верболозом  сплакнула  навзрид.
То    пейзажем      весняним    затужить,
То  зітхнувши,      прощально      вітрить...
Ще    б  розсипати      срібла    востаннє
В  дощову  пелену,  хоч  на    мить!
І    заплакане  наше    кохання...
Відпустити,  нехай  не  болить!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335915
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 16.05.2012


Леся Геник

Неможлива…

Твоїх  уст  не  торкатимусь  щиро,
О,  любове  моя  неможлива!
Знепокоєна  птахо,  тривожна.
Моя  мріє  болюча,  неможна...

Де  калинові  плачуть  світання
Не  вповитися  щемно  в  кохання...
Медоросами,  зливами  в  травах,
Не  втонути  у  неба  октавах...

Тільки  зорі  -  оманні  балади...
О,  спокуслива  ніжна  принадо,
Моє  щастя,  на  присмак  отрути,
Не  торкнути  тебе,  не  торкнути...
(15.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337623
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Володимир Шевчук

Як тихий струмок…

Як  тихий  струмок  повесні  оживав,  забринів  –  
Влюбилася  дівчинка  в  хлопця  з  сусіднього  дому,  
А  потім  дізналась,  що  жити  їй  –  декілька  днів…  
І  так  написала,  не  кажучи  й  слова  нікому:  

«Не  виживе  Бог  без  Богині,  інакше  пітьма…  
Ти  мій  диво-Бог!  –  Я  повірила  в  Бога  так  пізно…  
Хоч  я  іще  пишу,  а  втім,  мене  майже  нема,  
Хоч  ти  не  дізнаєшся,  як  я  прощаюся  слізно.  

А  розум  тобою  так  легко,  так  сильно  сп’янів!..  
(Кохання  в  дванадцять  немає,  повторює  ненька)
І  навіть  якби  я  прожила  ще  тисячу  днів,  
Ти  й  так  не  звернув  би  уваги  –  я  надто  маленька…  

Вже  завтра,  як  сонце  зійде,  то  моє  голубе  
Заквітчане  небо  погасне,  відчувши  утому…  –    
І  інші  блакитні  очата  зустрінуть  тебе,  
Коли  ти  несміло  й  самотньо  ітимеш  додому…  

Живи,  мов  за  двох!  Наче  я  в  тобі  також  жива,  
Живи  і  не  думай,  що  завтра  твоє  не  настане,  –  
Живи  до  ста  літ.  Вір  у  те,  що  стаються  дива  
І  серце  не  знає  осіннього,  тільки  весняне.»  

…Як  тихий  струмок  літом  пісню  дзвінку  вигравав,  
Одному  красивому  хлопцю  набридло  трагічне  
І  він  не  писав!  Хоч  і  болю  свого  не  ховав…  –  
У  воду  ступив,  де  ховалося  небо  і  вічне.  

14.09.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280612
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 15.05.2012


Борода

Лаванда

Cпроба  переспіву  пісні  М.Шаброва  і  В.Матецького  "Лаванда"

Всяко  у  житті  буває
і  у  травні  сніг  літає,
і  зима  теплом  лякає  -  
дощ  у  грудні  іде.
Чи  кохаєм  ми  -  не  знаєм,
з  пристрастю  любов  мішаєм,
а  коли  її  втрачаєм
то  недолею  звем.

Пр-в

Лаванда,  о,  гірська  лаванда,
зустрічей  палких  сині  пелюстки.
Лаванда,  о,  гірська  лаванда,
час  зітхань  затих,  та  пам"ятаєм  ми.

Літо  нас  теплом  стрічало,
чайки  звабу  хвиль  ковтали,
небо  уночі  палало,
лиш  для  нас  обидвох.
Канула  любов  у  Лету,
врізала  замок  з  секретом,
і  тепер,  як  двом  планетам,
не  з"єднатися  знов.

Пр-в

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337394
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


АНАТОЛІЙ КАЛЬЯНЕНКО

Козацька

Слова    і    музика    Анатолія    Кальяненка
Виконує:    Анатолій    Кальяненко

На  ставку  понад  водою
Дівча  сльози  ллє,
Зі  ставка  разом  з  бідою
Вона  сльози  п'є.
Забарився  легінь  милий,      |
Вісточки  не  шле,                    |
Третій  рік  півні  відпіли,  |
А  він  все  не  йде.                  |  (2)

Відзовися,  мій  миленький,
Я  тебе  молю,
Бо  тебе  лиш,  мій  рідненький,
Одного  люблю!
Лиш  до  тебе  серед  ночі        |
Подумки  лечу,                          |
Лиш  твої  я  чорні  очі            |
Бачити  хочу!                            |  (2)

Відізвався  із-за  Бугу
Козак  молодий,
Він  співав  козацьку  тугу,
Готувався  в  бій.
За  свободу,  за  родину,        |
За  усіх  за  нас,                      |
І  за  неньку  Україну,            |
І  за  кращий  час!                    |  (2)

Зачекай  на  мене,  мила,
Я  у  бій  іду,
Зупинити  треба  силу,
Що  несе  біду.
Вже  тремтять  ворожі  лави    |
Й  їхні  королі,                        |
Порубаєм  їх  без  слави          |
На  своїй  землі!                      |  (2)

Переможу  й  вернуся
Я  у  рідний  дім,
І  на  тобі  одружуся
Опісля  сватів.
І  для  щастя  у  родині
Діток  заведем,
І  на  вільній  Україні
Славно  заживем!
Та  для  щастя  у  родині
Діток  заведем,
І  на  вільній  Україні
Славно  заживем!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337221
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


АНАТОЛІЙ КАЛЬЯНЕНКО

Польова дорога

Слова    і    музика    Анатолія    Кальяненка
Виконує:    Анатолій    Кальяненко

Польова  дорога
З  лану  і  до  хати,
Та,  що  через  моє
Серце  пролягла.
Там,  де  жде  родина,  |
Жде  вечерять  мати,    |
Зберігає  іскру            |
Хатнього  тепла.          |  (2)

Ми  чужі  дороги
Вибираєм  часто,
Вибираєм  долю
Ту,  що  не  твоя...
І  бува  запізно            |
Ми  знаходим  щастя      |
Там,  де  рідна  хата,  |
Де  твоя  земля!            |  (2)

Польова  дорога
З  лану  і  до  хати,
Та,  що  через  мою
Долю  пролягла.
Де  лунала  пісня,        |
Що  співала  мати,        |
Що  запала  в  серці      |
На  усі  літа!                |  (2)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337220
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Віталій Назарук

Мамина мрія

Ростила  мати  сина,  як  надію...
Леліяла,  вкладала  в  нього  душу,
Пишалась  ним,  в  ній  зародилась  мрія,
Собі  сказала:  «Я  здійснити  мушу».

Дуже  хотіла  щастя  й  долі  сину,
Щоб  народились  внуки-янголята,
Дружина  була  мудра  і  красива,
Щоб  кожен  день  у  нього  було  свято.

І  все  збулося,  вимолила  мати...
Настала  старість  і  пропала  сила,
Проте  ходила  сина  виглядати
І  щастя  йому  в  Господа  просила.

Пройшли  роки  і  білі  скроні  в  сина,
Давно  лежить  матуся  в  домовині,
Та  до  могили  втоптана  стежина,
А  мамині  молитви  у  калині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337310
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Михайло Плосковітов

Чи ти згадаєш…

Чи  ти  мене  згадаєш  навесні,
коли  вином  з  порічок  пахне  вечір,  
коли  у  теплі,  ледь  помітні  дні
торкає  вітер  не  засмаглі  плечі.

Коли  нечутний  легіт,  для  беріз,
заплутує  позеленіле  віття,
й  ще  кровоточить  з-під  кори  надріз
під  тихий  сум  конвалії  в  суцвіттях.

А  чи  тоді,  як  падає  зоря
і  гасне    в  полі,  обпаливши  скроні,
коли  вуста  цілунками  горять
всю  ніч.  І  затихають  на    долоні.

Чи  ти  мене  згадаєш  навесні
у  пік  цвітінь  кульбабового  раю…
Чи  пригадаєш  ти  мене,  чи  ні  ?
Не  знаю.


/  перевод  /

Ветра...

Ты  обо  мне  подумаешь  весной,
когда  вином  из  ягод  пахнет  вечер?
Когда  уставший  нежный  ветер  мой
кладёт  ладони  теплые  на  плечи.

Когда  березам  спутает  листву
и  косы  ветвям  заплетет,  любуясь.
И  кровоточащую  рану  сквозь  кору
залечит  чуть  заметным  поцелуем.

Когда  в  ладони  падает  заря,
и  гаснет  в  поле,  локон  обжигая.
Когда  уста  всю  ночь  огнем  горят
и  сердце,  словно  снег  последний  тает

Подумаешь,  когда  пьянит  сирень
И  одуванчик,  солнцем  зацветает?
Хоть  на  мгновенье  вспомнишь  обо  мне?
Не  знаю...


плейкаст  -  LaurA
http://www.playcast.ru/view/1840297/6214e113b38b06bca7e5c4939edb3b5f5e101e10pl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337305
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Ліоліна

Там есть свет – в конце туннеля

Впереди  бегу  паровоза.
Жизнь  мне  рельсы  в  туннеле  стелет.
Вот  случилась  метаморфоза  –
Раньше  –  в  поезде,  нынче  –  перед!

Нужно  мчаться  в  туннеле,  чтобы
Не  закончились  рельсы  прежде,
Чем  закончатся  мои  пробы,
Чем  раздастся  железный  скрежет.

И  догнать  то,  что  пропустила,
Убежать  от  того,  что  душит,
Пока  есть  еще  в  жилах  сила,
Что  уставшую  поит  душу.

Не  упасть,  не  устать-споткнуться
(Не  отделаться  синяками!).
Ноги  –  будто  в  тяжелых  бутсах.
И  хрипит,  и  сипит  дыханье.

Вроде  свет  там  –  в  конце  туннеля.
Вот  осталось…  Терпи…  Уж  близко.
Лишь  бы  радость,  что  я  сумела,
Не  спугнуть  паровозным  свистом.

А  туннель  длинен  тот  и  темен,
И  бежать  нужно  быстро  слишком.
Но  там  –  солнце,  в  конце  туннеля,
И  к  нему  я  тянусь,  как  вишня.

Хоть  тот  свет  виден  еле  –  еле,
И  упасть  –  не  начну  сначала,
Но  мечта  есть  в  душе  и  теле,
Чтоб  гордиться,  что  я  домчала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337502
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ХТО ЦЕ? (жарт)

Ніжний  дотик,  тихий  шепіт,
І  по  тілу  променад,
У  кінцівках  знову  трепет
І  чуттєвий  зорепад…

Він  за  плечі  обіймає,
І  цілує  у  живіт,
Мої  ноги  зігріває…
Хто  це?  Ну,  звичайно,  КІТ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337466
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Осіріс

Послання з минулого

Туман  до  річки  утікає.
І  як  примара  виникає
Козацький  хрест  на  чорній  скелі,
Неначе  у  минуле    двері.
Де  сильні  ми  і  гордовиті,
Ще  хазяї  в  своїм  повіті.
І  руки  наші  не  в  кайданах,
А  спини  не  гниють  у  ранах.
Де,  хоч  на  мить,  своя  країна,
Що  зветься  ніжно  -  Україна.
Де  патріот  іще  не  лайка,
В  пошані  шабля  і  нагайка,
Та  добрий  кінь.  Родюча  нива.
Сім`я  велика  і  щаслива
Співає  пісню  в  тиші  ночі,
Про  коси  золоті  дівочі…
Куди  ж  поділась  та  Держава?
Де  велич  наша,  гордість,  слава?
Чом  на  панів  горбатим  спину?
Що  лишимо  у  спадок  сину?
Боргів  ярмо,  ганьбу  і  скруту,
Країну  Богом  позабуту,
Де  від  землі  і  аж  до  ж…пи  -
Усе  Росії,  чи  Європи..?

Туман  до  річки  утікає
І  як  примара  виникає
Козацький  хрест  на  чорній  скелі  -
То  Воля  стукає  у  двері,
А  Гордість  сповнює  вітрила!
Порви  ланцюг  Вкраїно  мила!
Покинь  ганебні  якоря
Тебе  молю  й  благаю  я!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337468
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Осіріс

Реквієм селу

Канючить  сич  на  кинутім  подвір’ї,
Відлуння  вовком  мчить  у  межигір’ї…
Зотлілий  дах,  на  врослій  в  землю  хаті,
А  замість  нього  хмелі  бородаті
Зелені  кубла  на  горищі  звили
Й  оселю  до  ставочка  похилили.  
Вдяглися  вікна  в  сіру  павутину,
Чагар  колючий  виріс  замість  тину.
Садочок  всох  і  простягнув  до  хати
Гілля  кістляве  сплутане  мов  грати.
Впав  «журавель»  -  засипалась  криниця,
У  клуні  за  хазяїна  куниця.
Спориш  розлігся  паном  на  дорозі,
Знайти  її  уже  ніхто  не  в  змозі.
Та  вже  й  нема  кому  її  шукати  –
Всі  вознеслись  в  небесні  білі  хати…
Подумав…  і  слізьми  гортань  підперло:
Іще  одне  село  Вкраїни  вмерло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337219
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Осіріс

Просто

*  *  *                    
Ну  що  ж,  бувай  мій  милий  друг!
Я  ремені  стягну  підпруг,
Злечу  в  сідло,  майну  в  поля,
Де  вітер  силу  вихваля.
У  веселковому  розмаї  -
Розтану…  Й  десь  на  виднокраї,
Промінчиком  нового  дня,
Тобі  з  небес  всміхнуся  я.

                               *  *  *
Що  є  життя?  Одна  коротка  мить:
За  обрієм  кометою  згорить.
Розтане,  ніби  на  долоні  лід,
Лишивши  по  собі  холодний  слід.
Життя  моє,  одна  коротка  мить,
Що  на  траві  росинкою  бринить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337218
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Копачівна

Шукала марно спокій я

Шукала  марно  спокій  я
В  міських  кварталах.
Доріжка  кручена  моя
Не  відпускала.

Назустріч  диво  тихо  йшло  –
Майбутня  мати,
Мов  справжнє  щастя,  що  його
Мені  не  знати.

Жбурлявся  жменями  образ
Осінній  вітер.
Та  я  згадаю  ще  не  раз
Непережите...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337133
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Володимир Шевчук

Дідусь

«щось  давно  уже  
ти  не  співав,  
мій  пташе….»  
(Валя  Савелюк)  

А  чи  можна  пишатися  власним,  важким  довголіттям?  
Під  цвітінням  бузку,  як  і  завше,  у  нашім  дворі  
Спочиває  сивенький  дідусь,  усміхаючись  дітям,  
І  радіє  своїй  дев’яностій  весняній  порі.  

Хоча  цвіту  квітневого  бачив  старенький  немало,  
Зморшкувате  чоло  все  ще  в  подиві  ходу  весни.  
Сірі  очі  горять!  –  хоч  від  старості  трохи  запали,  
А  від  мудрості  стали  як  срібно  коштовні  вони.  

В  тих  запалих  очах  ностальгія  така  сумовита,  
Тільки  маски  неспокою  він  на  обличчя  не  вдів.  
«Я,  нажаль,  не  зустріну  свого  дев’яностого  літа…  
Та,  на  щастя,  умру  під  буяння  травневих  садів.»  



13.05.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337124
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Володимир Шевчук

Я не стану…

Я  не  стану  тебе  чекати,  
Зрозумій.  Відпусти.  Прости.  
Відстань  також  будує  грати,  –  
Не  мости.  

У  твоєму  тісному  світі  
Поки  місця  нема  для  двох.  
Мої  мрії  –  тобою  спиті,  –  
Зверху  мох.  

Мої  мрії  втрачають  мову,  
Та  колись  я  сягну  мети.  
Ще  із  нас  хтось  полюбить  знову!  –  
Певне  ти…  


20.01.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307878
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 13.05.2012


Володимир Шевчук

Ніхто так тебе не розбудить…

Ніхто  так  тебе  не  розбудить,  
Як  мрія  –  весняна,  проста…  
У  вдиху  здіймаються  груди,  
У  ласці  сміються  вуста.  

Вловимі  ледь-ледь  аромати  
У  душу  зайдуть  навпростець.  
Голубить  у  променях  м’яти  
Едемський,  легкий  вітерець.  

І  так,  то  сміється  то  плаче  
Весни  переливчастий  дзвін…  
Чому  ж  ти  подумала,  наче  
То  я  розбудив,  а  не  він?  

20.02.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315577
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 13.05.2012


Віталій Назарук

Я не знаю чому

Я  не  знаю,  чому  вдалині  стає  вужча  дорога
І  не  знаю,  чому    тихо  голос  далеко  луна,
І  чому  із  роками  на  серці  у  мене  тривога,
Часто  рветься  натягнута  співом  тендітна  струна.  

І  чому  у  хлібах  розцвітають  раненько  волошки,
Синій  льон  творить  знову  у  полі  озерну  красу,
Сяють  квіти,  неначе  чеканені  сріблені  брошки,
Що  вдягають  блискучу  холодну  досвітню  росу.

Освятися  мій  ранку  близеньким    куванням  зозулі,
Хай  у  травах  запахнуть  багаті  пергою  меди,
Хай  вернуться  назад  ті  роки,  які  вже  проминули
І  покриють  росою  не  пройдені    мною  сліди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337054
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Весняна Осінь

Мамі…

А  в  повітрі  весна  розсипає  травневі  щедроти,
І  запахло  нектаром  нестримно-палкого  бузку.
Щиро  вдячна  я  Богу  за  Тво́ї  щоденні  турботи.
Саме  Ти  мене  вчила  безмежно  любити  весну.

Не  забуду  усмі́шки  Твоєї,  що  сяє  світанком.
Пам`ятаю,  як  плакали  ра́зом  серцями  у  такт.
А  сьогодні  весна  заховалась  у  складках  фіранки,
Щоб  торкнутися  рук,  поклонитися  Тво́їм  літам.

Ти  прости,  що  не  часто  для  Тебе  народжую  ві́рші
І  пробач,  я  не  вмію  шукати  подячні  слова.
Просто  знай,  Твої  очі  для  мене  в  житті  найрідніші.
І  завжди  Ти  найвище  звучиш  у  моїх    молитвах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337008
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Леся Геник

Лети…

***
Лети  у  сиву  ніч  -
Зостануся  одна.
Між  нами  воском  свіч
Біліє  далина...

Між  нами  -  страта  слів
І  марнота  думок...
Жага  незрима  днів
До  сяєва  зірок...

Хай  тільки  шерех  крил
У  пам’яті  на  мить.
Уже  немає  сил,
Остання  рветься  нить,

Де  рожі  квіт  пов’яв
Нето́рканий,  дарма...
Лети  собі,  а  я
Зостануся  одна...
(12.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336985
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Леся Геник

Знову рюмсати…

***
Знову  рюмсати  скраю  десь,  тихо...
Щоб  не  бачили  очі  чужі.
Обирати  надії  від  жмиху,
Поки  в  думці  ще  в’ються  вужі

По-весняні...  У  юних  покосах
Тільки  шерех  під  вилите  "дзень".
О,  Маріє,  яке  ж  то  поросле
Нині  поле  у  душах  людей!

Знову  плакати  й  битися  лобом...
У  молитві  спіснілі  уста.
В  самовії  -  все  добре,  все  добре,
Тільки  б  вижила  ненька  свята!

Тільки  б  небо  схилило  хору́гви
До  налитих  любов’ю  сердець
Та  міцніли  над  урвищем  мури,
За  котрими  чекає  Отець...
(12.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336980
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


АНАТОЛІЙ КАЛЬЯНЕНКО

Верба

Слова  і  музика  Анатолія  Кальяненка
Виконує:  Анатолій  Кальяненко


Тепла  місячна  ніч  і  туман  над  водою,
І  плакуча  верба,  що  спала  над  ставком,
Соловей  загравав  з  молодою  весною
І  стожари  палали  за  нашим  селом.
Ми  зустрілись  вночі  під  тією  вербою,
Нас  навіки  удвох  поєднала  вона.
І  кохання  одне  ми  пізнали  з  тобою,
Нас  в  ту  ніч  поєднала  весна.

Приспів:
Ті  жадані  слова
Я  тобі  говорив  тої  ночі,
Їх  тобі  шепотів
І  так  ніжно  тебе  обіймав.
Ті  слова  від  яких
Трепотіло  так  серце  дівоче,
Ті  слова,  у  яких
Я  кохання  тобі  дарував.

Ми  навіки  удвох,  ми  навіки  з  тобою
І  у  парі  пройшли  ми  не  мало  доріг,
І  нехай  наші  діти  під  тою  вербою
Зустрічають  закоханих  милих  своїх.
І  щоб  місячна  ніч,  і  туман  над  водою,
І  плакуча  верба,  що  спала  над  ставком,
І  щоб  знов  соловей  милувався  з  весною,
І  стожари  за  нашим  селом.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336940
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Осіріс

Зима-розлучниця

Зима  звивалась  у  танку
І  замітала  грань  тонку
Сніжком  між  нами.
Її  зморожений  надрив,
Кохання  вітром  спопелив,
Розвіяв  снами.

Гуло  пророцтвами  гілля,
А  я,  надіявсь,  як  маля  -
Усе  минеться.
На  ранок  стрінемося  ми,
Поміж  уламками  зими…
Не  доведеться.

Закув  образи  синій  лід,  
Підталини,  де  був  твій  слід,
Та  ще  й  пороша  -
Вужем  біди  за  комірець:
-  Ти  сам  обрав  такий  кінець!!!
Пекельна  ноша.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336865
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Осіріс

Мантра мертвого кохання

Не  почуй  почуте  
І  забудь  забуте,
Розгроми  розбите,
Розплещи  розлите,
Розмасти  розтерте,
Прикінчи  вже  мертве.
Розлюби  немиле,
Не  окриль  безкриле.
Не  надій  надію,
Не  омріюй  мрію.
Бо  –  спалив  згоріле,
Спопелив  зотліле.
Не  ятрю  я  люте,
Призабув  забуте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336866
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Осіріс

Спасибі Батьку…

Спасибі  Батьку,  за  життя  тобі!
І  за  дитинство  без  турбот  –  вклоняюсь!
За  те,  що  іскру  Божу  дав  мені…
Устами  що  твоїми,  посміхаюсь.
А  ще  я  вдячний  за  весни  сади,
За  літню  працю  і  за  полювання,
За  те,  що  ти  навчив  по  світу  йти
І  рішення  приймати  без  вагання.
Я  дякую,  а  в  тім  кажу:  -  «Пробач,
Що  мало  приділяв  тобі  уваги,
Засмучував  числом  своїх  невдач,
В  навчанні  не  виказував  наснаги.
Що  знехтувавши  мудрістю  повчань,
Не  зразу  вийшов  на  свою  дорогу…»
Та  все  -  пусте,  бо  завжди  й  без  вагань,
Я  знаю,  ти  прийдеш  на  допомогу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336531
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Мазур Наталя

#Віночок кохання

Пишні    щічки    жовтеньких    квіток
Заціловує    сонечко    з    неба.
Я    сплітаю    з    кульбабки    вінок,
Але    думкою    лину    до    тебе.

Враз    забракло    повітря    мені...
Пригадала    взаємні    зізнання,
Незабудки    в    очах    голубі,
Що    зронили    у    серце    кохання.

Як    сплела    пальці    рук    у    вінок
І    тебе    сповила    ним    грайливо.
У    шаленстві    щасливих    думок
Спраглі    губи    шукала    квапливо...

Серед    теплих    кульбабкових    мрій
Незабудки    малі    голубіють,
У    віночок    вплітаю    їх    свій,
Щоби    він    тобі    спогад    навіяв.



 09.05.2012р.        Сатанів

 Для  ілюстрації  твору  використана  картина  Ольги  Воробйової.
 http://www.liveinternet.ru/users/4284186/post175812026/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336886
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Мазур Наталя

#Лісова царівна

Де    соловей    витьохкує    чарівно  –
Серед    дубів    кремезних,    серед    кленів  –  
Конвалія,    як    лісова    царівна,
Росла    струнка    на    пагінці    зеленім.

Росу    ввібравши    чисту    світанкову,
Сріблились    дзвоники    прозорим    блиском,
Згортаючи    обгорточку    казкову
Над    пуп'янком  –  пацьоркою    намиста.

А    запах!    Ніби    ангели    із    неба
Подарували    свіжі    аромати!
А    знаєш,    вона  квітла    задля    тебе,
Щоби    тобі    себе    подарувати.

А    ти    проходив    мимо    і    навмисно
На    ніжну    квітку    наступив    ногою.
Поранена    душа    її    повисла
На    ниточці    і    витекла    сльозою.

Скажи,    чому,    не    можу    я    збагнути,
Приніс    царівні    лісовій    страждання?
Та    знай:    якщо    щасливим    хочеш    бути,
То    не    чини    подібного    з    коханням.


08.05.2012р.  Сатанів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336829
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


*ИРЕНА*

ЗІ СЛІВ НІЧНИХ ПОСИПАЛОСЬ НАТХНЕННЯ

«Тоді  вип’ю  я  весь  океан,
Дам  життя  новим  дням,  новим  силам…»
«Розтривожиш  душевний  туман,
Розгойдаєш  чуттєві  вітрила.

Подаруєш  мені  блиск  очей,
Зорепади  шаленого  щастя.
В  розмаїтті  буденних  речей
Нам  знайти  неповторності  вдасться.

Мені  вперше  на  душу  лягло
Твоїх  слів  поетичне  суцвіття.  -
Розлилось  океаном  тепло,
Серце  серцю  всміхнулось  привітно.

Нас  з’єднало  коріння  і  біль,
Схвилювали  однакові  речі,
І  нестримних  бажань  заметіль
Колись  мрією  ляже  на  плечі.

Ангел  Божий  торкнеться  душі  –
І  посипляться  іскри  натхнення.
Дві  поезії,  досі  чужі,
Порідняться  в  світах  паралельних…»
                                                                                 19.03.2012р.


©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11205119093

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336708
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Леся Геник

Не цілуй

Не  цілуй  сі  уста  без  потреби...
Не  цілуй  сі  уста  без  чуттів,
Бо  даруєш  надію  на  небо
Доторкати  у  житі  святім.

Бо  всіваєш  липневої  манни
Що  й  волошками  в  серці  бринить...
Не  цілуй  бо,  коли  не  кохана,
То  ж  не  знаєш  як  пімше  болить.

Як  намарене  зранює  груди!
Як  врізається  вістрями  туй!
Не  цілуй  же,  як  зовсім  не  любиш,
Сі  уста...  Не  цілуй,  не  цілуй...
(1.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336772
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Леся Геник

Ховає день за пазухою сонце…

***
Ховає  день  за  пазухою  сонце,
Лиш  клаптик    неба,  мовби  ще  в  огні.
А  я  лечу  до  тебе  в  мислі...  Конче
Торкатися  хоч  думкою  мені
Твоїх  очей    -  на  хвилі  океану,
Коханих  уст  -  у  маренні  висот...
Виводить  вечір  партію  органну
І  місяць  ясен  тихо  межи  нот
Намисто  дивне  сипле  у  долину.
Під  колискові  со́ньків  у  гаю
До  тебе,  милий,  ластівкою  лину  -
На  крилах  мрії  щастям  виграю...
(9.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336702
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Віталій Назарук

Мій рай

Озерний  край,  поля  і  ліс,
Всі  мною  сходжені  стежки,
Я  в  цім  краю  квітковім  ріс,
По  ньому  бігав  навпрошки.

Тут  пас  корів,  косив  траву,
Ходив  за  плугом,  тут  любив,
Рибалив  зранку  на  ставу,
Навчався  тут  і  просто  жив.

Повітря  тут,  як  хліб,  своє
І  небо  синню  віддає,
Тут  пізно  захід  настає,
Тут  все  життя  пройшло  моє.

Хіба  ще  в  світі  є  земля,
Де  є  волошкові  поля,
Де  видно  маки  ген  здаля,
Де  пісня  душу  окриля.

Молюся  Господу  весь  час,
За  те,  що  я  живу  в  раю,
Щоб  Він  цей  рай  для  внуків  спас,
Його  прошу,  Його  молю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336637
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Борода

Розмова з Апостолом

Вони  зустрілись  зранку,  чи  у  сні:
святий  Петро  і  сивочолий  старець.
На  кріслі  в  різнобарв"ї  орденів
висів  мундир,  а  біля  нього  ранець  -
вчорашні  атрибути  святкувань,
його  і  правнука,  висіли  вже  без  діла.
Святий  Апостол  мовчки  оглядав
малу  кімнатку  і  старече  тіло.
Мовчав  і  він.  Обидва  знали  ціль
цієї  стрічі  і  її  кінцівку.
"  Мені  пора?"  -  спитав...  і  відповів  -
"Таки  пора.  Вже  сил  нема  ніскільки.
Учора  так  без  правнука  б  пропав
і  до  домівки  вже  би  не  доплентав.
Чому  мовчиш  ти,  Петре?  Щось  добав.
Та  що  ти  скажеш?  Закінчилась  рента!
Життя  пробігло  наче  у  кіно  -
так  кадр  за  кадром,  не  спинившись  й  миті.
Дитинство  десь  згубилося  давно
у  спогадах,  а  юність  перерита,
покраяна  війною  на  шматки,
і  не  стулити  їх  уже  докупи.
Лиш  спогади  із  мозку  закутків
проміж  атак,  поранень  адські  муки.
Проміж  тривог  й  недоспаних  ночей,
проміж  дроти  колючі  і  траншеї,
проміж  убитих  друзів  блиск  очей,
помежи  смерть,  що  вп"ялась  у  трахеї.
Оточення,  жорстокії  бої,
полон,  концтабір,  втеча  і  блукання
в  густих  лісах,  де  бродить  хижий  звір,
напівголодне  дике  існування.
І  через  фронт  дорога  до  своїх,
і  знов  концтабір,  і  сибірські  далі,
і  смерть  вождя,  і  через  сльози  сміх,
коли  батьків  побачив  на  вокзалі.
А  потім  повертали  ордени
і  вішали  медалі  ювілейні  -
усе  життя  на  рубежі  війни
так  й  не  вернувся  з  неї  вже  напевне.
"  А  чи  грішив?"  -  спитав  святий  Петро.
"  Є  один  гріх."  -  сказав,  сховавши  очі  -
"То,  як  втікав  з  полону,  у  село
забрів  я  напівмертвий  серед  ночі.
Чужа  родина  в  нім  спасла  життя,
перев"язали  рани,  відігріли,
а  вчора  їх  на  площі  пострічав
і  зустріч  ця  так  підкосила  тіло.
Впізнав  у  натовпі  я  молодицю  ту,
що  у  селі  мене  порятувала,
а  поряд  з  нею  внуку  у  вінку
із  транспарантом  "Україні  -  слава!"
А  я  ішов  в  шерензі  в  орденах
і  бачив  очі,  що  свердлили  душу.
(Її  ж  за  мене  німець  в  таборах
опісля  втечі  відбувать  примусив.)
А  син  її  був  воїном  УПА,
від  нього  залишилась  тільки  згадка
і  немовля  в  невістки  на  руках,
що  певно  стало  цій  онуці  батьком.
Я  знав  про  те,  та  час  був  непростий  -
самому  ледь  вдалося  відхреститись.  
Довчора  лиш  не  думав,  що  в  житті
нам  доведеться  десь-колись  зустрітись."
"Не  говорили?"  -  запитав  Петро.
"Я  всі  слова  у  погляді  побачив
і,  наче  босий  наступив  на  скло,
вернувсь  додому.  Внука  перестрашив,
бо  запитав  малий  що  то  було,
чому  я  зблід  і  ледве  тягну  ноги.
А  я  згадав  енкаведиське  зло
і  ті  лихі  етапнії  дороги.
Згадав  як  сам  карався  і  страждав,
і  як  зрікався  правди  у  побоях.
Невже  я  слабшим  із  літами  став
і  жінка  ця  хоробріша  як  воїн?
Вона  стояла  на  передовій,
а  я  під  охороною  в  шерензі,
під  брязкіт  тих  блискучих  орденів
йшов  проти  неї.  Тій,  яка  у  смерті
мене  буквально  вирвала  із  рук!
Отак  то,  Петре,  певно  то  знамення,
бо  навіть  вчора  мій  малий  онук
мене  повчив  і  нарозумив  чемно.
Підбіг  до  них,  з  дівчам  тим  подружився
і  обидвоє  під  оркестрів  звук
мене  вели  додому.  Я  втомився
та  тілом  і  душею  враз  потух.
Мені  спокою  погляд  не  давав,
бо  думав  так:  як  став  уже  солдатом  -
то  до  кінця  їх  маю  захищать,
а  не  у  славі  й  орденах  купатись.
То  що  -  пора?"  -  спитав  він  у  Петра.
"Та  ні,  живи  поки  не  зрозумієш,
що  для  солдата  істина  одна  -
служити  тим,  хто  тільки  правді  вірить  -
свому  народу.  Ким  би  ти  не  був,
як  ти  вояк  -  то  не  з  дітьми  й  жінками,
а  з  тими,  хто  про  правду  вже  забув
і  затуливсь  чужими  прапорами."
Солдатом  бути  -  не  парадний  стрій,
а  доостанку,  поки  кров  у  жилах,
стояти  завше  на  передовій
й  тоді  тебе  вшанує  Батьківщина!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336654
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Борода

Емігрантська

Опаде  жовтий  лист.  Наче  віхола,  здійметься  відчай
та  підхопить  його,  понесе  у  далекі  краї,
і  шалені  вітри  перепудять  літа  потойбіччям,
з  диким  реготом  в  злості  ламаючи  долі  плоти.

Чи  подумав  тоді,  що  останні  безсніжнії  зими,
обезбарвлені  весни,  від  спеки  потріскані  дні
будуть,  наче  листок,  гнати  долю  шляхами  чужбини,
а  зв"язковими  стануть  журливі  лелечі  ключі.

З  їхнім  клекотом  я  зустрічаю  безросі  світанки.
Тут  десь  сонце  стає,  але  радість  від  того  мала  -
наче  лист  той  сухий,  у  раю  почуваюся  бранцем,
бо  нерідною  є  ця  плодюча  чужа  сторона.

Так  хотілось  б  злетіть  і  полинути  в  далі  далекі,
де,  як  хліб,  чорнозем  і  калина,  і  буйні  гаї,
в  край,  де  я  народивсь,  де  гніздяться  ці  білі  лелеки,
де  листок  цей  сухий  цілували  колись  солов"ї.

Чом  же  доля  гірка  так  підвладна  вітрам-ураганам?
Чом  у  рідних  краях  від  розрухи  не  втримать  гнізда?
Знов  лелеки  летять,  знову  клекіт  блука  океаном,
і  летить  жовтий  лист,  наче  жовта  осіння  журба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336858
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


АНАТОЛІЙ КАЛЬЯНЕНКО

В лузі під калиною

Слова    і    музика    Анатолія    Кальяненка
Виконує:    Анатолій    Кальяненко

Вечір  на  долину  упав,
Там  я  свою  милу  шукав.
В  лузі  під  калиною,          |
Там  зустрів  дівчину  я      |
Та  й  одразу  і  покохав.    |  (2)

Ти,  дівчино,  щастя  моє,
Віддай  мені  серце  своє,
Я  тобі  своє  віддам,          |
Що  не  скориться  рокам.    |
Так  у  щасті  і  проживем.  |  (2)

Тиша  на  калині  спала,
Мила  мені  відповіла:
Ти  забудь  моє  ім'я,          |
Я  дівчина  не  твоя,            |
Не  про  тебе  думала  я.      |  (2)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336811
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Luchina

Цілющі руки

Каліграфічним  почерком  руки
на  серці  відчеканені  курсиви  -
про  невагомі  доторки  щоки,
про  сповнені  жагучості    пориви.

Таки  байдУже,  що  там  навкруги  -
і  погляди  чужі,  і  перемови
перепечуть  -  на  спині  батоги...
Цілющі  руки  ніжної  ЛЮБОВІ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323359
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 11.05.2012


Леся Геник

Запросини

На  що  ведешся,  доле  ясноока?
На  кусень  сала  чи  на  житній  хліб?
На  булку  з  маслом  чи  солодкий  мід?
На  молоко  чи  на  крутішу  -  "мокка"?

Скажи  мені,  признайся  хоч  на  мить!
Встелю́  столи  і  наготую  страви,
Під  ноги  вкину  пахощів-отави
І  витягну  найкращі  із  укрить

Напої  всякі!  Ти  ж  прийдеш  у  гості?
Ти  ж  носом  в  інший  край  не  поведеш?
Скажи  мені,  що  так,  скажи!  Авжеж,
Усядешся  поважно  на  помості,

Хильнеш  наливки,  посмакуєш...  Так?
Змилосердишся,  подобрієш,  доле?
Перетасуєш  карти,  фільми,  ролі,
Зачепиш  на  лацкан  добротний  знак,

Що  сповістить  довкола  -  доля  сита!
...Вгинає  стіл  наїдками  дарма,
Чекаю  вірно,  а  її  нема...
Спускає  дух  у  вічність  оковита...
(4.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336454
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 11.05.2012


Віктор Ох

Стареча пісня (V)

[youtube]https://youtu.be/L4_lvSlR1qI[/youtube]
-----------------
Молодість,  мов  птаха,  пролетіла.
Що  колись  буяло  –  відцвіло.
Сивина  –  на  скроні.    Біль  –  у  тіло.
І  життя  неначе  не  було…

В  боротьбі  за  власні  ідеали,
кидало  нас,  м’яло  і  трясло
Та  все  те,  за  що  переживали,
згасло,  потьмяніло,  відійшло.

Не  були  ні  в  Римі,  ні  в  Парижі.
Не  дістались  до  найвищих  сфер.
Те,  про  що  ми  мріяли  раніше,
зможем  лише  згадувать  тепер.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336518
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 11.05.2012


Віктор Ох

Психотерапевтичний двовірш

Ти  май  мету!
Та  знай  межу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336508
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 11.05.2012


АНАТОЛІЙ КАЛЬЯНЕНКО

Відкритий лист у віршах від народу України одному "видатному'' співаку

(Чи  то  земля  наша  збідніла,  чи,  може,  доля    в  нас  така,  що  ми  вокального    дебіла    сприймаємо  за  співака)

Ти    зовні    схожий    на    пінгвіна,  
Та    за    нахабством,    мабуть,    теж,    
Реве    та    стогне    Україна    
В    твоїх    амбіціях    без    меж.  

Ти    заявив    авторитетно,    
Що    можна    навіть    і    з    бика,
Що    платить    грошики    конкретні,  
Створити    зірку-    співака.

І    ти    не    ввів    народ    в    оману,    
А    привселюдно    доказав,  
Узяв    і    сам    з    телеекрану  
На    всю    країну    заволав.  

Перехрипів    усе    минуле,    
Перепоганивши    святе,    
Бо    більше,    як    тебе    почула  
Черешня    в    мами    не    цвіте.    

Пішли    відмінності    в    природі,
Уже,    на    жаль,    таке    бува,  
Бо    вже    в    садку    та    на    городі    
Не    може    жалить    кропива.    

Тобі    ми    хочем    нагадати,    
Бо,    може,    ти    того    не    знав.  
Що    вміє    соловей    співати,    
Орел    ж    ніколи    не    співав.

Якщо    ти    любиш    Україну,    
Якщо    ти    любиш    рідний    край,  
Тебе    ми    просим,    як    людину:    
Зроби    добро    нам    -    не  співай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261588
дата надходження 25.05.2011
дата закладки 11.05.2012


Віталій Назарук

Життєві роздуми

Не  згаснуть  зорі  навіть  після  нас,
Сонце  на  захід    йтиме  до  колиски
І  буде  сходити  у  визначений  час,
І  громовиця  сипатиме  блиски.

 Бо  світ  є  вічний,  а  життя  -  це  мить..
І  поки  ми  живі,  то  є  надія,
Нас  гріє  сонце  і  зоря  горить
І  творить  розум  свої  теплі  мрії.

Змінити  –  зась!  Бо  зміни  -  це  біда!
Не  раз  переконались  в  цьому  люди,
Як  поміняємо  -  не  лишиться  й  сліда,
Життя  замре  і  пустка  буде  всюди.

У  всесвіті  багато  таємниць
І  розум  є  сильніший,  як  в  людини,
Життя  у  нас  із  тисячі  дрібниць
І  більшість  з  них  кладемо  в  домовину.

А  світ  живе,  як  світло  від  зірок,
Яке  дає  життя,  не  тільки  на  землі,
Тож  людям  варто  лиш  зробити  крок,
Щоб  у  земному  втриматись  сідлі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336352
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Осіріс

Сум'яття почуттів

Зав'язнули  години  у  меду
Розпачливо-даремного  чекання,
Та  все  одно  на  тебе  мила  жду,
Вдивляючись  у  вітражі  світання.
Не  раз  долав  я  цю  пекельну  путь
І  ревнощів  плекав  холодну  воду.                                                                                                                          
Заплутався  у  чім  кохання  суть,
Де  східна  сторона,  а  де  заходу.  
 І  вже  не  знаю,  ліпше  що  мені,
Жадать  побачень,  а  чи  буть  з  тобою…
Стлівати  в  упованні  як  в  огні,  
Чи  локони  голубити    рукою?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336321
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Осіріс

…Я, ще чекаю

Я  безупинно  говорив,  
А  ти  мовчала.
В  моїх  словах  палкий  надрив,
Не  помічала.
Сховавши  паростки  пихи
За  свою  вроду,
Мої  страждання  за  гріхи,
Пила  як  воду.
Благав  зостатись  і  не  йти  –
Ти  не  почула.
На  ранок  сплинула  в  світи  –
Мене  забула.
До  полум’яної  зорі,  
Плекав  надію.
Загартував  у  тім  горні  
Безумну  мрію,
Що  явить  образ  рідний  твій
Мені  світання
І  розпочне  таночок  свій,
Ще  раз,  кохання.
Та  не  звершилось  не  збулось  …
Обоє  винні  -
Моє  безумство  залилось  
В  твоїй  гордині.
Ніч  розсіває  зорепад
Для  тебе,  знаю.
Хоч  не  повернешся  назад,
Я  все  ж  чекаю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336320
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Борода

Чи бачили як плаче в травні камінь

Чи  бачили  як  плаче  в  травні  камінь?
Як  на  світанні  він  струмками  сліз
там  відмиває  стели  з  іменами
і  враз  темніє  в  спогадах  граніт.

Чи  бачили  мовчазну  ту  величність?
Чи  зрозуміли  заклик  той  німий?
Не  потривожте  ту  скорботну  вічність!
Помолимось  за  мертвих...і  живих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336169
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Весняна Осінь

В конверті крапелька дощу…

Не  думаю  про  Вас,  а  Вами  серце  зігріваю,
Торкаюсь  струн,  і  веснами  між  осінню  цвіту.
Простіть,  так  часто  мрії  в  віршах  тихо  заховаю,
Натомість    Вам  пришлю  в  конверті  крапельку  дощу...

Ви  бережіть  її,  вона  торкає  серцем  небо,
А  потім  на  асфальті  десь  нагадує  мене.
Мені  в  житті  дарунку  більш  палкішого  не  треба,
Як  бути  краплею,  що  в  Вас  стікає  по  щоці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336110
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Адель Станіславська

Надвоє…

Темний  ангел
затьмарює  радість,
Ангел  світлий
тамує  печаль,
Чорнокрилий  
гаптує  лукавість,
Білокрилий  -
Любові  вуаль.

Ангел  світлий  шепоче  -
Довірся...
Темний  ангел  перечить  -
Не  вір.
Білий  лагідно  кличе  -
Не  бійся...
Чорний  -  страхом  
затулює  зір.

Боротьба  поміж  двох...
І  надвоє
рветься  щось  із  душі,  
аж  до  хмар...
Вийду  світлом  
із  цього  двобою,
а  чи  тінню
жахливих  примар?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336107
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Валя Савелюк

НЕДОТИК

щось  давно  уже  
ти  не  співав,
мій  пташе,
марніє  
сонечко  наше
на  тлі  
вселенських  заграв
і  свавільних
нестримних  трав…

ві́дстань  –
не  доро́ги  і  не  роки́,
чи  навіть  серце  
недуже…
ві́дстань  –  недотик  руки
і  тон
байдужий

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336093
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Леся Геник

Про чуже болото…

Жабів  чужих  не  пустять  у  болото...
Там  винятково  кумкають  свої!
Виводять  дружно  оркестрові  ноти,
Виця́мкують  наміряні  паї...

Там  журавлів  не  люблять  спритнодзьобих!
І  тільки  мить  на  сіру  машкару...
На  показ  -  ветхі  безколірні  роби
Ще  й  очі,  "свято"  здІйняті  вгору.

Та  й  що  втикатись?  Фантазійна  справа...
Дражливі  кола  сколихне  мана.
Якщо  ти  вбога,  непримітна  жаба  -
В  чуже  болото  пнутися  дарма!
(8.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335975
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 09.05.2012


Осіріс

Ми струни на бандурі долі…

Ми  струни  на  бандурі  долі,
І  грає  хтось  на  нас  поволі
Мелодію  просту  життя,
З  народження  й  до  небуття.
Одні  дзвінкі,  як  гай  співочі,
Другі  басять,  мов  темні  ночі,
А  треті  плачуть  і  сміються…
Та  як  в  мелодію  зіллються,
Сніги  зриваються  із  гір,
І  Янгол  терпне  поміж  зір…
Здається  час  коли  звучати,
Самі  ми  вільні  обирати.
Та  все  не  так:  бо  є  Музика,
Що  на  бандурі  струни  смика.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335771
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 08.05.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 35 (oduvan4ik, Ромоданець )

oduvan4ik

                   Твоя  любов

 Твоя    любов    цвіте    мені    жасмином    
 В    холодну    зиму,  в    тихі    вечори,
 Коли    душа    зривається    і    лине
 Туди,  де    зорі    сипляться    згори!..

 Твоя    любов    –  гаряча    крапля    літа    
 На    білій    ковдрі    вимерзлих    снігів.
 Душа    тобою    в    спогадах    зігріта,
 Душа    вирує    в    морі    почуттів!..

 І    білим    цвітом    сиплеться    в    долоні,
 Терпким    вином    стікає    по    руках!..
 Твоя    любов,  як    квіти    безборонні  –
 Така    прекрасна    і    така    крихка...

===================

         Ромоданець

                 ТАНГО  КОХАННЯ

Неждано  стрілись  –  радісно,  жадано.
Враз  повернулись  юності  літа!
Як  ти  мені  промовила:  «Коханий»  –
Я  в  небеса  вдоволено  злітав.
І  відповів  схвильовано:  «Кохана».
І  квітнуть  ніжно  й  трепетно  уста.

Тепер  ми  знову  долею  зігріті.
І  ти  така  душею  молода!
Нас  полонить-п’янить  медове  літо,
Нам  стеле  килим  осінь  золота.
Палке  кохання  –  сонячне,  привітне,
Пора  чудова,  щедра,  саме  та.

Стрічаєм  разом  лагідний  світанок.
Чаклунка-ніч  –  вона  ж  така  ясна!
Кохання  справжнє  те,  яке  останнє.
Плодами  сяє  яблуня  рясна.
Кохання  танго  –  незвичайний  танець.
Такого  щастя  білий  світ  не  знав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335790
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 08.05.2012


Весняна Осінь

Між римами…

Ти  знаєш,  не  придумали  у  світі  ближчих  вІршів,
Як  ті,  що  трепетом  торкають  серце  до  небес.
Бо  цілий    світ  на  мить  зуміє  стати  щасливішим,
А  ми  щодня  між  римами  шукаємо  чудес...

І  ти  відчуєш  ніжний  дотик,  що  гортає  душу.
Напоєш  серце  краплею  мовчання  під  рядком.
І  хай  би  що,  в  душі  ніколи  більш  не  буде  пусто,
Бо  я  і  Ти  на  аркуші  повінчані  пером...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335745
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012


Леся Геник

Спомин…

***
Ви    нині  спомин,  мій  болючий  спомин,
Моєї  юні  невблаганний  сон...
Так  пахкотить  душа,  неначе  комин,
І  стелиться  під  ноги  сірий  тон
Сумних  думок  -  невиплаканих  марев…
Листів  пожовклих  тіні  навесні.
Господь  свічу  у  серденьку  зоставив  -
І  Ви  свічею  тлієте  в  мені
Крізь  пасмо  літ,  повз  інших  круговерті…
Тремка  троянда,  на  вікні  -  півтон.
Не  смію  з  пам’яті,  одначе,  стерти,
Ні  Вас,  ані  отой  щемливий  сон...
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335363
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 07.05.2012


Анна Вейн

НА СВІТАНКУ

У  травні,  на  світанку  золотому,
о,  Вітре,  забери  мою  печаль
і  ніжно  пригорни,  розвій  утому,
аби  потому  -  вже  не  гасла  даль.

І  я  воскресну  після  третіх  півнів,
Царівною  –  на  березі  надій.
…Покаюся,  зречуся  орденів  я
заради  пізнання  нових  Стихій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335527
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 07.05.2012


Мазур Наталя

#Лети… Лети…

Серед  гаїв  зеленокосих,
Там,  за  селом,
Шлях,  що  заплутався  за  обрій,
Ліг  полотном,
А  понад  шляхом,  на  черешнях
Буяє  цвіт,
Дочці  матуся  промовляє:
-  Пора  в  політ!
До  тебе  світ  сміється,  доню,
З  дитячих  мрій,
Серед  усіх  шляхів  життєвих
Знайди  ти  свій.
Даруй  тепло  всім  добрим  людям,
А  злих  -  прости...
-  Та  як  же  я  без  тебе,  мамо?
-  Лети...  Лети...
Нехай  про  мене  нагадає
Спів  солов'я,
Тебе  завжди  удома,  доню,
Чекаю  я.
Шепочу  молитви  тихенько,
Де  б  не  була,
Щоб  щастя  доля  дарувала,
І  два  крила.
Та  коли  важко  тобі  стане,
Охопить  сум,
Коли  життя  твоє  торкнеться
Мінорних  струн,
Лети  до  маминого  серця,
Воно  умить
Загоїть  ласкою  своєю
Все,  що  болить.
Бо  серце  мамине  навіки  -
Вміст  доброти.
-  А  як  же  ти  без  мене,  мамо?
-  Лети...  Лети...

24.04.2012р.                    02:00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332772
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 06.05.2012


Борода

Останній кошовий

Петро  Іванович  Калнишевський  (*  ~  1690-1691,  с.  Пустовійтівка  Лубенського  полку,  тепер  Роменський  район,  Сумська  область  —  †  12  листопада  1803,  Соловецький  монастир,  Росія)  —  останній  кошовий  отаман  Запорозької  Січі  у  1762  та  1765—1775  роках.

Православний  святий  (вшановується  як  Петро  Багатостраждальний)

Був  військовим  осавулом,  потім  суддею  Війська  Запорозького  низового.  У  1762  р.  обраний  кошовим,  але  того  ж  року  після  зустрічі  в  Москві  з  царицею  Катериною  II  усунутий  з  посади.  У  січні  1765  року  всупереч  царській  волі  старшина  знову  обрала  його  кошовим.

За  доблесть  у  російсько-турецькій  війні  1768-1774  рр.  Військо  Запорозьке  дістало  подяку  від  цариці.  Кошовий  отаман  став  кавалером  найвищого  ордену  Російської  імперії  —  Андрія  Первозванного,  йому  було  присвоєно  військовий  чин  генерал-лейтенанта.

Обстоював  права  Запоріжжя,  задля  чого  неодноразово  їздив  з  депутаціями  до  Петербурга.  Намагався  посилити  свою  владу  і  обмежував  права  старшин  та  козацької  ради.  Дбав  про  поширення  хліборобства  та  торгівлі  у  запорозьких  степах,  тим  самим  перешкоджаючи  планам  Росії  щодо  колонізації  причорноморських  степів  та  посилення  російської  присутності  в  Україні.

Князь  Потьомкін  виступив  на  засіданні  уряду  з  проектом  ліквідації  Запорозької  Січі  23  квітня  1775  року.  4  червня  за  схваленим  планом  100-тисячне  військо  під  командуванням  генерал-поручника  Петра  Текелія,  повертаючись  із  турецької  війни,  обступило  Січ,  скориставшись  тим,  що  Військо  Запорозьке  ще  було  на  турецькому  фронті.  Не  маючи  сил  боронитися,  Калнишевський  змушений  був  здати  фортецю  без  бою.

Загарбники  розграбували  військову  скарбницю,  припаси,  архів,  церкву.  Разом  із  старшиною  Калнишевського  було  заарештовано  і  на  пропозицію  Потьомкіна  довічно  заслано  до  Соловецького  монастиря,  куди  доправлено  наприкінці  липня  1776  року.  Монастирському  керівництву  було  наказано  утримувати  Калнишевського  «без  відпусток  із  монастиря,  заборонити  не  лише  листування,  але  ще  й  спілкування  з  іншими  персонами  та  тримати  під  вартою  солдат  монастиря».

3  серпня  1775  року  Катерина  II  видала  маніфест,  яким  оголосила,  «рос.  что  нет  теперь  более  Сечи  Запорожской  в  политическом  ея  уродстве».  6  пунктів  довгого  маніфесту  фактично  зводяться  до  звинувачення  запорожців  у  захопленні  та  присвоєнні  чужої  власності  та  намаганні  створити  незалежне  управління.
Петра  Калнишевського  утримували  у  казематі  №15.  «Порційних  грошей»  виділяли  1  карбованець  на  добу  (що  в  40  разів  більше,  ніж  іншим  в'язням).  На  заощаджені  гроші  він  відремонтував  свій  каземат,  а  наприкінці  життя  купив  Євангеліє  вартістю  2435  карбованців  і  подарував  його  монастирю.  У  1792  році  Петро  Калнишевський  переведений  в  одиночну  в'язницю  біля  Поварні.

Коли  кошового  перевезли  з  Прядильної  камери  в  інше  приміщення,  то  від  нього  залишилося  в  камері  більше  як  на  два  аршини  нечистот.  Просидівши  в  тюрмі  такий  довгий  час,  він  здичавів,  став  похмурий  і  втратив  зір;  в  нього,  як  у  звіра,  виросли  великі  пазурі,  довга  борода  і  весь  одяг  на  ньому,  каптан  з  гудзиками  розпався  на  лахміття  і  звалювався  з  плечей.

Указом  нового  імператора  Росії  Олександра  Павловича  від  2  квітня  1801  року  він  був  помилуваний  за  загальною  амністією  й  отримав  право  на  вільний  вибір  місця  проживання.  За  своїми  літами  (йому  йшов  111  рік)  і  станом  здоров'я  залишився  ченцем  у  монастирі,  де  й  помер  на  113  році  життя  12  листопада  1803  року.

Похований  Петро  Калнишевський  на  головному  подвір'ї  Соловецького  монастиря  перед  Преображенським  собором.  Могила  не  збереглася,  але  на  паперті  Спасо-Преображенського  собору  Соловецького  монастиря  досі  збережено  могильну  плиту  з  текстом:

Здесь  погребено  тело  в  Бозе  почившего  кошевого  бывшей  некогда  Запорожской  грозной  Сечи  казаков  атамана  Петра  Кальнишевского,  сосланного  в  сию  обитель  по  Высочайшему  повелению  в  1776  году  на  смирение.  Он  в  1801  году  по  Высочайшему  повелению  снова  был  освобожден,  но  уже  сам  не  пожелал  оставить  обитель,  в  коей  обрел  душевное  спокойствие  смиренного  христианина,  искренно  познавшего  свои  вины.  Скончался  1803  года,  октября  31  дня,  в  субботу  112  лет  от  роду  смертию  благочестивою,  доброю.  
                                                         /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/




КОЗАЦЬКА  РАДА

Зібрались  гетьмани
усі  на  Січі,
триває  козацькая  рада,
мовчать  барабани,
принишкли  сичі
і  коней  табун  на  леваді.
Чекає  козацтво
наказу  старшин,
поважно  чуби  поправляє,
у  воїнстві  грізнім
тут  кожен  аршин
і  всяк  терпеливо  чекає.

Відтерті  шаблі,  
в  кутасах  коругви,
начищені  піки  до  блиску,
і  кремінь  в  мушкетах
й  пістолях  новий  -
чекає  козацтво  на  виступ.
Щось  довго  гетьмани
ту  раду  ведуть.
А  он  і  гінці  прискакали,
із  старцем  сліпим.
"Калнишевський  прибув!"  -
козацькі  ряди  зашептали.

Останнього  кошу,
його  отаман,
останній  січі  охоронець
вже  злазив  з  коня,
а  притихлий  майдан
схилився  в  поважнім  поклоні.
"Він  має  сказати"  -
промовив  Богдан  -
"Чверть  віку  катований  воїн.
Що  скажеш  нам  Петре?"
"Одне  лиш  -  пора!
Пора  на  здобуть,  браття,  волю!"

"Ти  ближче  до  Бога,  -
Хмельницький  сказав  -
"ти  був  з  нас  останнім  героєм.
Скажи,  як  позбутись
душевних  тих  ран,
народ  як  позбавити  болю?"
"Донести  всім  правду,"  -
промовив  Петро  -
"вознести  її,  як  клейноди,
щоби  уже  більше  у  світі  ніхто
не  смів  їй  перечить  навпроти.

Щоб  кожен  із  нас  
врешті-решт  зрозумів,
що  вільними  є  тільки  вільні.
хто  мову  свою  береже
й  рідний  дім
і  Божий  лиш  суд  вважа  чільним.
Щоб  кожен  із  нас
себе  воєм  відчув,
і  гордість  проснулась
і  гідність.
Пора,  побратими!
Хай  бубни  гудуть,
на  Січі  сьогодні  опівдні!"

І  стали  гетьмани,
і  стали  полки,
і  сурми  весь  край  розбудили.
Ставай,  Україно!
Ідуть  козаки,
ворушаться  братні  могили.
Ставай,  Україно!
Доволі  страждать
і  правду  ховати  в  темницях,
козацького  духу  
вовік  не  здолать,
якщо  він  на  криці  іскриться!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335321
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 06.05.2012


Леся Геник

Смакую дрімотливу далеч…

***
Смакую  дрімотливу  далеч...
Лечу!
Тебе  у  мені  надто  мало  -  
Втечу
В  осиковий  ліс  на  узбіччі,
Де  сни
Шматують  сумні  протиріччя
Весни...
Де  кущ  одинокий  малини
Чи  тінь?
Там  серце  ,  неначе  пташина,
В  мені,
Торкаючи  первісну  зелень,
Злетить,
Полишивши  дійсність  огненну
На  мить.
Окасті  тремтливі  надії
Між  хмар...
Тікаю  у  небо!  Наївний
Ікар...
(1.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335067
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 05.05.2012


Осіріс

Перше кохання

Зустрів  тебе  –  таку,  як  у  ві  снах..!
Вбачалося,  здійснив  жадану  мрію.
Гадав,  що  завоюю…  ,  що  зумію!
А  ти,  життя  моє  звела  на  жах.

Не  бачила  страждань,  немов  вуаль
Байдужості,  гордині  поволока…
Завжди  холодна  і  печальноока,
Кохала  лиш  себе…  й  себе,  нажаль.

Зізнаннями  я  стукавсь  до  душі,
До  митарства  мого  завжди  глухої.
Дістала  перемогу  ти  без  зброї…
Залишились  на  згадку  лиш  вірші.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335280
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012


Осіріс

Я зупинюсь лише на мить…

Я  зупинюсь  лише  на  мить,
В  червневу  подивлюсь  блакить  –
Яка  краса!  І  все  повз  нас…
Баским  нестримно  скаче  час.
Проблем  буденних  сірий  лід,
Студить  в  очах  навкружній    світ.
Й  за  «невідкладними»  ділами,
Ми  не  милуємось  квітками,
Не  помічаємо  краси
Перлин  ранкової  роси,
Тепла  і  шовку  вітерця…
І  лиш  добігши  до  кінця,
Життя  пустого  стане  жаль…
Та  не  повернеш  темпораль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335276
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012


Анатолійович

Я писала тобі листи. На сл. Л. Козирь.

Я  писала  тобі  листи  

Я    писала    тобі    листи,
Про    пусті    і    буденні    речі,
Бо    втікала    від    самоти,
А    дзвонити    –    вже    не    доречно.
Я  писала    тобі  листи
             (Оркестр)
Я    писала    тобі    листи
             (Оркестр)

Я    писала    тобі    листи
Про    минуле,    що    догорало,    
Про    зруйновані    вщент    мости
І    про    світ,    де    тебе    замало.
Я    писала    тобі    листи
                 (Оркестр)
Я    писала    тобі    листи
                 (Оркестр)

Я    писала    тобі    листи…    -
Це    дурне    і    безглузде    правило.
Задихалась    від    пустоти,
Але    жодного    не    відправила.
Я    писала    тобі    листи...      (ДВА
             (Оркестр)                                (РАЗИ)
Я    писала    тобі    листи...      
             (Оркестр)                                (

 Я  писала    тобі    листи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331139
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 04.05.2012


Мазур Наталя

Цілувати веснянки

У    горах,    де    квіткова    заметіль
Вкриває    трави    ніжно    пелюстками,
Де    чути    щебет    птаства    звідусіль,
Де    дуб    старий,    не    схилений    роками

Стоїть,    мов    страж    пахучих    полонин,
Підперши    небо    дужими    плечима,
Де    хмари    невагомий    палантин
Розвішують    на    кам'яних    вершинах,

Де    ручаї    дзвінкі,    немов    струна,
Де    срібні    роси,    мов    смарагди    чисті,
Ходитиму    невдовзі    я    одна,
Купаючись    в    промінні    золотистім.

На    неба    волошкового    блакить
Я    буду    задивлятися    щоранку,
Пригадувати    нашу    кожну    мить...
А    сонце    цілуватиме    веснянки.




04.05.2012р.  14:00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334903
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 04.05.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСНУ Я НАЗИВАЮ РАЄМ

Коли  прокинусь  рано-вранці,
Засуну  ноги  в  теплі  капці,
В  вікно  погляну  для  забави,  
Зроблю  ковток  міцної  кави.

До  неба  поглядом  торкнуся,
І  сонцю  ніжно  усміхнуся.
Я  привітаюсь  з  лісом  сонним,
З  промінчиком,  що  на  осонні.

А  потім  пісню  заспіваю,
Почує  соловейко  в  гаю,
І  ми  продовжимо  дуетом
Співати  сонячні  куплети.

Весну  я  називаю  раєм,
І  кожен  день  пісні  співаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334923
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 04.05.2012


Осіріс

Суперечності

Могутній  я  немов  та  круча,
Що  хвилі  в  бризки  спопеляє.
Дрібненький,  як  сльоза  пекуча,
По  лику,  що  твоїм  стікає.

Я  розумніший  мудреця  –
Ношу  пустопорожню  главу.  
Німотніший  за  камінця  –
Гучнобрехливу  маю  славу.
В  тумані  бачу  суходіл  –
Образ  своїх  не  помічаю.
Серед  життя  киплячих  діл,
В  гультяйства  лінощах  стліваю.
Байдужий  Космос  поміж  дум,
Та  співчуття  у  серці  плаче.
Звитягам  аплодує  сум…  
Живу,  і  не  живу  я  наче.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334835
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 03.05.2012


Осіріс

Думки мимохідь

Що  є  Душа  без  Тіла?  Тільки  звук.
Фантом  небесний,  Божий  подарунок...
Бездушне  Тіло  -  грубий  чорний  крук,
Що  живучи,  розносить  смерті  трунок...
"Не  роз’єднати  дивний  той  зв’язок"  -
Вкарбовано  у  небеса  так  Богом!
Лише  коли  у  Вічність  зробиш  крок,
Розстануться  вони  перед  порогом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334838
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 03.05.2012


Леся Геник

Далі від міста…

Ще  гори  мої  не  вповилися  листом,
Ще  тільки  в  намаренні  дива...
Укрилась  долина  кульбабним  намистом...
А  я  вже  намощую  крила
На  серці  цвітневому!  Далі  від  міста  -
На  дикі  пташині  простори:
До  річки,  криниченьки,  саду,  до  лісу,
Де  весни  мудрують  узори...

Лечу,  як  журавка,  з  чужинного  краю
До  рідних  небес  за  межею!
Туди,  де  так  щемно  духм’яниться  маєм,
Де  вічність  торкаю  душею...
(1.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334568
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 02.05.2012


Леся Геник

Маленький каганець його чуттів…

***
Маленький  каганець  його  чуттів...
А  я  все  вірю,  невгамовно  вірю!
Весняна  квіто-пишна  заметіль
Кружляє  обезкрилену  надію...

Лякливі  тіні  віхол  на  вікні  -
То,  може,  подих  янголів  кохання?
О,  скільки  слів  немовлених  в  мені!
О,  скільки  у  мені  того  мовчання!

Ввірветься  вітер,  шибка  задзвенить:
"Тихіше,  рідний,  іскор  не  згасити  б!"
Мені    повік  його  не  розлюбить...
Йому  ж  мене,  мабуть,  не  полюбити...
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334285
дата надходження 01.05.2012
дата закладки 01.05.2012


Леся Геник

Пам’яті тата…

Нема  тебе  давно,  а  серце  досі  плаче,
А  досі  темним  цвітом  замаяні  сади...
Душа  вже  літ  багацько  -  гніздо  печально-граче,
Так  щемно  укладає  у  пам’яті  сліди.

Хіба  врятують  фото  від  далечі  утрати?
Хіба  схоро́нить  спомин  від  болю  чи  жалю?
О,  найдорожчий  в  світі...  О,  найрідніший  тату!
І  знову  коле  болем…  І  знов  молю,  молю!

Вколисую  молитву  щовечора,  щоранку...
Життя  там  інше,  вірю...  То  ж  будь,  хоч  ТАМ  живи!
Торкає  вітер  теплий  зажурену  фіранку,
Долаю  сиву  вічність  роздертими  грудьми...
(30.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334198
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 01.05.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 34 ( MERSEDES, Олена Iськова, Танюша Одинцова)

MERSEDES


                         Доленько  моя…  


 Сумую    я    одна    без    тебе    тихими    ночами
 І    п'ю    нектар    кохання    у    самотності    одна.
 Тебе    шукаю,    доленько    моя,    я    вечорами,
 Без    тебе    розквітає    і    сумує    знов    весна...

                                               Приспів:

   Доле,    доле,    ти    така,    то    весела,    то    сумна,
   Доле,    доле,    доле,    доле,    доленько    моя.
   Доле,    доле,    ти    така,    то    весела,    то    сумна,
   Доле,    доле,    доле,    доле,    доленько    моя...


 Шукаю    в    травах    запашних    і    ніжних-ніжних    квітах,
 Скажи,    скажи    куди    поділась    доленько    моя.
 І    де    тебе    коханая    ще    можу    я    зустріти,
 З    тобою    знову,    щоб    була    щаслива    доле,    я...


====================
 
           Олена  Iськова

           Прощання  зі  школою  

 І    буде    нам    життя,    як    небо    світло-чисте.
 Чом    же,    матусі    рідні,    умиваєтесь    слізьми?
 От    і    настала    мить    жадана
                                                           І    така    врочиста:
 Бувай,    рідненька    школо,    вже    дорослі    стали    ми.

 Рідна    школо,    прощавай,
 Ми    летим    за    небокрай.
 Ми    в    життя    йдемо    сміливо:
 Все    у  нас  в  руках.
 Ми    чекали    на    цю    мить.
 Чом    тоді    душа    щемить?
 Чом    тоді    течуть    зрадливо
 Сльози    по    щоках?

 Ви    нам    пробачте,    вчителі,    що    завинили    знаєм.
 Тепер    життя    даватиме    щодня    для    нас    урок.
 Жаль    не    збере    ніколи    рАзом
                                               І    не    об’єднає
 Нас    всіх    дзвінкий,    мов    радість,    рідний        наш    шкільний    дзвінок.


 Рідна    школо,    прощавай,
 Ми    летим    за    небокрай.
 Ми    в    життя    йдемо    сміливо—
 Все    у  нас  в  руках.
 Ми    чекали    на    цю    мить.
 Чом    тоді    душа    щемить?
 Чом    тоді    течуть    зрадливо
 Сльози    по    щоках?

--------------------

Танюша  Одинцова

       Iловайський  вальс

Такого  цi  поля  нiколи  зовсiм  ще  не  знали  -
Змiшалося  з  землею  все:  своi  i  вороги  .
Цi  соняхи  вiд  голоду  й  вiд  кулi  рятували  ,
I  досi  накривають  пам'яттю,немов  снiги.
 
   Приспiв:
Про  серпневий  Iловайськ  
Нагадає  всiм  цей  вальс  ...
Тут  пробiгло  крiзь  долонi  не  одне  життя...
Неспокiйнi  бачать  сни  
Побратими  всi  моi  ,
Серце  все  не  вiдпускає  iх  у  небуття  ..

Перед  очима  бачу  все  я  свiтлi  iх  обличчя,
Всмiхаються  iз  вiрою  i  крила  iх  несуть  .  
Дай  руку,  медсестричко,  Украiна  буде  жити!
Ми  завальсуєм  ще  пiд  переможний  наш  салют  !

Приспiв:

Й  на  весь  свiт  про    Iловайськ
Залунае  цей  наш  вальс!
Збереже  навiки  пам'ять  бойових  братiв..
Нам  наказують  вони  вберегти  свiт  вiд  вiйни,
Тi,хто  з  оточення  не  вийшов,але  так  хотiв..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334310
дата надходження 01.05.2012
дата закладки 01.05.2012


Ліоліна

А я така маленька

А  я  така  маленька,  
А  я  така  тендітна,
Як  при  дорозі  квітка,
У  поля  на  краю.
Вітри  мене  ламають,
І  рвуть,  і  вигинають,
Пелюстки  я  втрачаю,
А  все-таки  стою.

І  буду  я  триматись,  
І  буду  я  стояти,
Як  явір  біля  хати
Або  дубок  в  гаю.
Крилами,  як  та  чайка,
Я  розжену  всі  хмари,
Що  збіглись,  як  отари.
І  міцно  так  стою.

Таке  велике  небо,  
Таке  велике  поле,
Така  маленька  доля,  
Про  щастя  я  молюсь.
А  я  така  ранима  
Ще  й  трохи  божевільна,
Та  горда  я  і  вільна,
Нічого  не  боюсь.

Хай  я  така  слабенька,  
Нехай  примхлива  доля,
Але  залізна  воля.
Серед  турбот  і  бід.
Я  –лиш  частинка  поля,    
Я  –лиш  частинка  долі,
Я  –лиш  частинка  неба,
І  я  люблю  весь  світ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333942
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Осіріс

Просто спогад

Прорвався  лантух  сивих  хмар,
 Крупа  дрібна  шепоче  в  листі,
 Лякає  сутінки  плямисті,
 Що  ладять  ніченьки  узвар.
 Мережить  в  світлі  ліхтаря
 Майстриня  Осінь  візерунки.
 Щипає  Вітер  вишень  струнки
 Перстом  сліпого  кобзаря.
 За  мить,  негоді  вже  кінець,
 Лілейна  станула  утіха.
 То  Місяць  сівши  на  горіха,
 Діру  зашив  немов  кравець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333851
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Леся Геник

Не приємлю…

***
Я  не  приємлю  зоряних  облуд
І  не  приймаю  лобизинних  істин!
Нехай  натура  вперта  -  хвойний  нюд,
Забуте,  здичавіле  темне  місто...

Нехай  на  постаментах  -  лиш  цемент,
Безформна,  безвігурна  каменюка!
Та  душу  не  віддам  за  "півпроцент"
У  "дружелюбні",  грошофільні  руки!

Карикатурно  щириться  вікно,
Глузує,  певно!  Світ  -  свої  закони...
Та  псевдосвятості  усе  одно
Вклонятися  не  стану  без  попони!

Із  ніг  усіх  -  із  вулиць  головних,
У  сірі,  безпросвітні  закавулки!
Нехай  собі  життя  -  буклети  примх,
А  я  зв’яжу  всю  волю  цупко  в  пуки!

Підвішу  совість  пишним  часником  -
Хай  зостаюся  тінню  на  бездонні!
Та  не  прийму  брехні  ні  півковтком,
Ані  півторком  на  убогі  скроні!
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333843
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Леся Геник

В підпілля…

Сьогодні  до  підпілля  чимчикує
Ще  горда  та  незаймана  душа...
Хай  зупиняє  хтось,  вона  ж  не  вчує,
Коли  давно  перейдена  межа.

Коли  Усесвіт,  ніби  задзеркалля
Інопланетних  істин  без  життя.
Чи  то  підпілля,  чи  стрімке  провалля,
Чи  псалмоспіви,  чи  то  псів  виття,

Що  взріли  за  стіною  тіні  смерті?
Не  важачись  крокує  семиглав
Туди,  на  край,  де  правди  всі  затерті,
Туди,  де  тло  канонів  і  анклав

Святих  сліпців  зганяє  в  катакомби,
Свавіллячи  на  книгах...  Віщий  знак?
В  підпілля  чимчикує,  наче  зомбі,
Душа,  іще  незаймана  однак...
(29.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334058
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Леся Геник

П’янке торкання…

***
П’янке  торкання  весняно́го  раю  -
Коли    в  твоїх  обіймах  розквітаю,
Коли  уста,  зрум’янені  у  рожу,
Цілують  палко  дниноньку  погожу...

Коли,  вповита  ніжністю  твоєю,
Лечу  у  небо  срібною  зорею
На  крилах  долі,  щемного  світанку...
Згораю  щастям  в  то́бі  до  останку...
(29.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333994
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Леся Геник

Про хрущів…

"Хрущі  над  вишнями  гудуть"
Так,  як  і  двісті  років  тому...
Плугатарі  лишень  не  йдуть
І  спів  дівчатам  ніпочому!

В  потузі  зморені  сади
Усипали  гілляччя  цвітом.
Гудуть  хрущі  на  всі  лади
Чи  то  над  серцем,  чи  над  світом...

Так  стало  сумно  на  душі
За  всі  дива  напівколишні.
Та  все  ж...  іще  гудуть  хрущі  -
Цілують  розпашілі  вишні!
(27.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333662
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Innessanew

Намалюй мене заново…

Намалюй  мене  заново…
На  полотнах  незайманих
Все  яскравими  фарбами  –
Всі  пісні  та  думки.
Намалюй  мене  пошепки,
Щоб  слова  не  стривожили
Світлу  радість  небачену
І  в  зіницях  зірки.
Намалюй  мене  з  ласкою,
Щоб  життя  стало  казкою,
Щоб  згорьоване-зболене
Стороною  пройшло.
Намалюй  мене  з  ніжністю,
З  лебединою  вірністю,
Щоб  серденько  поранене
Половинку  знайшло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333668
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Анна Вейн

НАХЛИНУЛО

Хмільні  пісні  озвучує  струна  –
В  моєму  серці  -  музика  весняна.
Поглянеш  -  то  гучнішає  вона
І  дихає  -  незрима  і  духмяна.

Уранці  –  рано  жду  свою  весну
і  гріюся  у  гніздах  журавлиних!
Нахлинуло  –  сьогодні  не  засну,
бо  мрію  про  обох,  але  єдиних...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333839
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 29.04.2012


Борода

Дідова наука (москалі)

«А  хто  такі,  дідусю,  «москалі»?»  -
Спитав  в  дитинстві  я  колись  у  діда,
На  пасіці  сиділи  ми  в  тіні
Й  дивилися  як  бджоли  йдуть  обідать.
«Хороше  запитання»  -  дід  сказав  -
«Це,  думаю,  би  варто  відповісти.
Візьми,  приміром,  вулик.  Там  устав
Коли  ставать,  коли  робить  чи  їсти.
Та  прилітає  зовсім  інший  рій
Й  не  дивиться  ні  на  устав,  ні  бджоли,
А  починає  вішать  тобі  стрій,
Якого  ти  й  знавать  не  знав  ніколи.
І  починає  зразу  ж  тебе  вчить,
Що  ти,  мов,  все  чось  робиш  як  не  в  нього.
Хіба  від  того  серце  не  болить,
Не  хочеться  прогнати  його  з  дому?
Та  він,  не  те  що  просто  не  іде,
Він  ще  й  тебе  прогнати  з  дому  хоче,
Брехливо  й  вперто  щось  тобі  плете,
Що  вулик  той  -  його,  і  прямо  в  очі!
Тобі  аж  слів  вже  не  хватає  говорить,
А  він  уже  на  всенький  світ  волає
Що  брата,  мов,  по  крові  хтось  гнітить
Й  слова  при  тім  зовсім  не  вибирає.

Складне  то  слово,  внучку,  я  скажу.
Не  думай,  що  вся  пасіка  сусіда
І  справді  так  похожа  «москалю»  -
То  лишень  рій,  що  нам  міша  обідать!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188686
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 29.04.2012


Леся Геник

А серце топиться в цвітінні…

***
А  серце  топиться  в  цвітінні...
Весна!
Миропомазане  склепіння...
Рясна,
Духм’яна  злива  благодаті  -
На  нас.
Спішім  душею  воскресати  -
Вже  час!
Спішімо  доторкати  неба  -
Політ
Душі...  надії...  Вічні  креда.
Весь  світ  
Невтримним  яснооким  дивом
Наливсь.
Мов  янгола  пелю́стки-крила
Увись.
В  долонях  Господа  -  безмежжя
Плетінь.
Весна  буяє  -  безбережжя  
Цвітінь...
(25.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333579
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 27.04.2012


Осіріс

Коли світанок вийшов із води…

(із  раннього)

Коли  світанок  вийшов  із  води,
Верба  у  став  гірку  сльозу  зронила,
Та  красень  не  помітивши  журби,
Злетів  у  небо  випроставши  крила.
У  котре  вже  юнак  не  помічав
Страждань  зеленокосої  дівчини,
Тому,  що  погляд  свій  не  відривав
Від  чистої  лілейної  рівнини:  
Де  в  плесах  порозкиданих  дзеркал
Бурштином  його  образ  відбивався…
На  зустріч  ту  всю  нічку  він  чекав,  
А  потім  до  нестями  милувався.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333571
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 27.04.2012


Копачівна

Від дотику гіркого полину

Світлій  пам’яті
ненароджених  дітей,
яких  з  материнського  лона
забрала  зірка  Полин

Від  дотику  гіркого  полину
Завмерла  брунечка  на  гілці,
Навік  поринула  в  тенета  сну
Від  дотику  гіркого  полину.
Не  стріне  вже  свою  п’янку  весну
І  серце  не  віддасть  сопілці.
Від  дотику  гіркого  полину
Завмерла  брунечка  на  гілці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333386
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Леся Геник

На межі…

О,  Боже    милий,  чим  та  інша  краща?
В  котрих  дзеркалах  тіні  розійшлись?
Ще  й  рідні  лають  -  стигмотворча  праща!
І  де  ж  та  доля,  де  ясне́  "колись"?

Та  ще  й  між  друзів  -  тернями  вигнання...
Скувало  душу  -  сили  вже  нема!
Не  стримати  наругове  страждання,
Що  сипле  день  на  плечі  жартома...

                   ***

Блакитний  вечір  кутався  в  хустину...
Між  трав  байдужих  за  село  ішла,
Ковтала  сльози  -  істину  полинну:
За  мить  -  торкати  вічного  крила...

Холодна  скеля  вабила  туманом...
Внизу  ревіло  урвище!  Лиш  крок  -
І  всі  надії,  вся  печаль  -  намарно,
В  провалля  пороздираних  думок!

                   ***

Стелилось  небо  юно-волошкове
І  цілувало  сонечко  дитя,
Воно  ж  лежало  в  пахощах  любові
Господніх  рук,  між  ладану  життя,

Нового  зовсім...  Ніч  розпуки  -  мимо!
І  не  провалля  муки  на  межі  -
Торкався  Янгол  добрими  очима
І  сіялося  світло  до  душі...

                   ***

У  гаї  тьохкав  соловейко,  мріяв...
Вертала  -  інша,  ув  очах  -  весь  світ,
В  долонях  -  сила  піднебесних  віял,
У  серці  -  юний  пишнобарвний  цвіт...

Дівча  зо  мрій,  усміхнене  і  щасне,
Освячене  прозрінням,  далебі,
Од  нині  знало,  що  життя  -  прекрасне
І  що  Господь  не  кидає  в  біді!
(26.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333380
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Осіріс

Самотність

Сидить  одна  в  старій  порожній  хаті
Бабусенька  на  присмерку  життя…
Білизна  і  подушечки  строкаті
В  крохмальному  мереживі  шиття.
І  Матір  Божа  вишита  над  нею,
Немов  пливе  у  хмарах  рушників
Торкаючись  десницею  своєю
Обличчя  бабці,    у  стезях  років.
На  смерть  близьку  очікує  безрідна  
Хоч  з  кожного  кутка  вапняних  стін
Глядить  сімейка  з  фотографій  рідна:
Онуки,  три  доньки  і  Вася  –  син.
Ніхто  не  привітає…  Не  стривоже
Барвистість  самотканих  доріжок.
З  обідом  у  печі  не  допоможе,
Пампух  спекти,  а  чи  смачний  ріжок.
Годинник  лиш  не  стомиться  лічити
Останок  днів  до  часу  небуття...
Жорстокий  світ…  Невдячні  рідні  діти,
Чи  може  й  вам…  на  присмерку  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333227
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Осіріс

А літа, мов чайки…

Літа,  літа  мов  чаєчки  летять,
Не  хочуть  зупинитись,  почекать.
За  горизонт  женуть  вітри  часу
І  молодість,  і  силу  і  красу.
Наївні  хлопчака  дитячі  мрії,
Юнацькі  ідеали  та  надії,
Вулкан  гарячий  першого  кохання,
Мед  поцілунку,  гіркоту  прощання.
Повагу  ворогів  і  друзів  зради,
Зими  нудьгу  та  весняні  паради…
За  небосхил  тікає  все  від  нас,  
В  країну  де  застиг  навічно  час.
Лиш  пам'ять  поверне  на  мить,  у  снах,
Що  чаєчки  віднесли  на  крилах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333224
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Валя Савелюк

ПОСЛАНЦІ

для  Вічності
усі  ми  –
посланці́…

Її  солдати.

Богиня-Мати!

і  генералів
серед  нас  нема.

Вона  сама
на  власний  розсуд
знає  обирати,
кому  –  визна́ння  і  палати,
кому  вигна́ння  і  хрести…
кому,  як  виняток,
безсмертя  дарувати,
кому  почесно
в  забуття  лягати…

і  я,  і  ти  –
амбітний  
і  маститий  друже  мій,
всі  шанси  маємо  
рядочком  полягти
у  поетичний
теплий  перегній…

отак  примножити  
і  зберегти
трудом  душі́    набуте  –
удОбрити,
і  розрівняти  путь,
для  тих,  
що  на́глядці  за  нами
вперто  йдуть


Богиня-Мати…

Їй  нікуди
і  ні  до  чого  поспішати:
віками  буде  споглядати  
і  наслуха́ти,  
роздумувати,
мислити,  шукати.

чекати…
 
з  реторт  у  колби  
щось  переливати  –
на  смак  і  дотик  
аналізувати.
щось  віднімати,
інше  додавати  –
синтезувати…

щось  протилежне  
з  виключним!
рішить  змішати…
складе  з  антонімів  –
синонімічний  ряд!
і  врешті  решт
отримає
потрібний  результат…

а  ми:
віки́    й  віки  –
у  ґрунт,  
в  поживний  шар,  
у  поетичний  перегній…
щоб  мав  куди  
посіятись,  
зійти  
і  вирости,
і  Світлом  забуяти  –
наш  
ГЕНІЙ…


у  Вічності
критерії  
свої.
ми  –  промінці,
ми  –  посланці,
ми!  –  соколи  і  горобці!
наші  амбіці-ї  –
матеріал
піддослідний
Її...

26.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333323
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Валя Савелюк

ПРИТЧА ПРО ОБАЧНОГО

Вона  його
під  милий  бік  просила:
-  Не  залишай  мене,
без  тебе  жить  несила…

Вмовляла  кожен  раз,
благала  слізно,
та  він  казав:
-  Піду  додому,
пізно…


Ішли  роки,  
минали  дні  за  днями.
Вона  його!  любила  до  нестями:
-  Чи  будеш  ти  моїм?  
скажи,  єдиний,
бо  я  від  тої  безвісті
загину….

І  він  також  любив  її  неначе…
але  обачним  був,
тому  казав:
-  Побачим…
не  поспішай…  не  підганяй  коней…
іще  не  вечір…  встигнем…  
ще  –  гей-гей!  

і  от  від  горя,
чи  від  іншої  причини,
її  гукнула  владно  домовина…

і  на  могильнім  камені
в  одчаю!
нашкрябав  він:
«я  згоден!..  я  кохаю!..»

 прокинувсь  вітер,
і  по  соснах  
грізно
пробігло  цвинтарем:
-  Іди  додому.  
Пізно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333265
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Інна Серьогіна

Грустная сказка любви (мелодія 32 Віктор Ох)

Поверив  в  сказку,  я  тебе  
                             себя  доверила,
Не  прекословила  судьбе
                             И  свято  верила,
Что    ночью  звезды  для  любви
                             луна  рассыпала,
Что  нам  счастливая  весною  
                             карта  выпала

Весна  решила,
Что  нам  с  тобою  по  пути,
Сама  спешила
Среди  толпы  тебя  найти.
Со  счастьем  сон  наперевес  -
Любовь  парила  до  небес,
Весна  чудес  !

Не  долгим    выдался  костер
                   да  горьким  горюшко,
Холодный  ветер  слезы  стер,
                   развеял  в  полюшке.
Жар-птицей  мне  не  упорхнуть
                   из  клетки  тягостной.
Печали  камень  давит  грудь
                     любви  нерадостной                                              
                                   
Весна  решила,
Что  нам  с  тобою  по  пути,
Сама  спешила
Среди  толпы  тебя  найти.
Да  только  август  дождь  пролил,
Седой  туман  следы  укрыл.
Ты  все  забыл!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332929
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Віталій Назарук

Народе мій, ти ж розумом титан

О,  як  я  не  люблю  черствих  людей,
А  ще  таких,  які  плюють  у  душу,
Що  просто  проживають  без  ідей,
У  цьому  списку  певно  я  щось  зрушу.

Я  прикладу  уміння  й  купу  сил,
Щоб  люди  подружились,  обнялися,
Щоб  не  було  не  прибраних  могил,
Щоб  мудрі  у  державі  віднайшлися.

Щоб  керівник  за  крісло  не  тремтів,
Щоб  його  діти  їли  хліб,  як  люди,
В  своїх  думках  я  трохи  захмелів…
Бо  знаю,  що  в  нас  є  Іуди.

Зникає  мова,  кажуть:  не  біда,
Земля  не  родить  -  віддамо  в  оренду,
Хочуть  забрати  букви  і  слова  
І  наректи  паї  землі  –  фазенда.

Народе  мій,  ти  ж  розумом  титан,
Робочі  руки  і  знання  від  Бога,
В  нас  має  бути  гетьман  -  капітан,
Щоб  вивів  нас  на  правильну  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332340
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Тамара Шкіндер

Вечірній етюд.

Зблідли  фарби,  видовжились  тіні.
За  мольбертом  вечір  сивочолий
Аквареллю  пише.  На  долині
Димом  стелиться  туман  додолу.
А  в  саду  духмянить  матіола…

Чарівниця  ніч  сором"язливо,
Мов  незаймане  дівча  шепоче
Cлово  ніжне  місяцю,  грайливо
Зіроньками  заглядає  в  очі
І  дарує  дивні  сни,  пророчі.

Мов  химери  в  таїні  ялини,
Тишу  в  зелен  оксамит  ховають.
Мліють  трави    запахом  полину…
Стих  вітрець…  Вже  нічка  наступає...

Колискову  пісню  заспіваю:
Лю-лі,  Лю-лі,  Спи,  моя  дитино…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332357
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Тамара Шкіндер

Примарне щастя (байка)

Десь  і  колись,  в  якомусь  місці,
 Про  що  я  хочу  розповісти,
 Зустрілись  Пристрасть  із  Любов”ю
 І  ось  таку  повели  мову.

 Сказала  Пристрасть:    
 -Ну  ж  бо,  ну!
 Я  тільки  пальчиком  кивну
 І  без  розбору,  без  докОру
 В  свої  тенета  затягну…

 -  А  я  й  промовити  боюся…
 Бо  враз…  На  нього  я  молюся!
 Бракує  кисню,  слів  нема,
 Коли  побачу,  я  –  німа..

 -  То  все  -  дурниці,  все  –  пусте…
 Ось  бачиш,  ложе  золоте,
 Троянд  покрите  пелюстками…
 Шампан  іскриться  зірочками…

 -Хоч  би  на  хвилечку  зустрітись,
 Без  слів  у  вічі  подивитись.
 І  просто  знати,  що  Він  є,
 Хоч,  може,  щастя  й  не  моє.

 -  Я  –  всемогутня,  я  –  цариця,
 І  зваба  полум”ям  іскриться,
 Бо  почуттів  миттєвий  спалах
 Затьмарить  все.  Чи  ж  ти  це  знала?

 -  Не  знала.  Щиро  так  кохаю!
 Це  відчуття  блаженства,  раю,
 Що  вже  ніколи  не  мине,
 Якщо  й  полюбить  не  мене…    

 Нагомонілися  доволі…
 То  хто  ж  улюблениця  долі?
 Хто  ж  з  них  –  довершена    була
 І  повним  щастям  розцвіла?

 Мораль  проста  у  кожнім  слові:
 Примарне  щастя  –  пристрасть  без  любові.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332248
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Віталій Назарук

Запізніле освідчення

Посивіли  мої  скроні,
Як  зимою  сніг,
Ви  біжіть  життєві  коні,
Я  люблю  ваш  біг.

Бо  радію,  як  весною
У  душі  політ,
Я  летітиму  з  коханням
Ще  багато  літ.

До  небес,  моя  подруго,
Вознесу  тебе,
Хоч  життя  іде  по  кругу,
Доля  ж  не  мине.

Тепло  серця  відчуваю
Через  стільки  літ.
Знай,  що  я  тебе  кохаю  -
Хай  розтане  лід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332209
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Леся Геник

А я скрипалькою могла би стати…

***
А  я  скрипалькою  могла  би  стати  -
На  струнах  засівала  би  святе
І  серце  научила  би  літати,
І  цілувати  сонце  золоте!..
Якби  скрипалькою  судилось  стати...

Та  ба,  смичок  зламала  осінь  та,
Коли  вітрами  плакало  у  са́ду,
Коли  печалі  звідали  літа
І  не  зуміли  струнам  дати  раду...
Зосталась  скрипка  мрією  ота...
(21.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332246
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Леся Геник

Знов на біс?. .

Достойніші  вмирають  також...
Ісуса  ж  розп’яли  -
За  "гріх"  до  страти  повели!
А  ти  за  паном  плачеш  -
Пролетарем,  вождем,  святим?
Не  тим,  о,  схаменись,  не  тим!

Утри  сльозу,  змахни  печалі!
Чи  варте  тлінне  сліз?
Навіщо  пнути  знов  на  біс
І  лобизати  палі  -
Невтримної  брехні  фрагмент?
То  -  камінь,  ме́ртвий  постамент!

Хіба  ж  так  мало  в  тобі  Бога,
Що  ідола  жага?
Ілюзія  -  чужа,  нага,
Скровавлена  дорога...
О,  схаменися,  поготів,
Вже  натерпілися  вождів!
(21.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332205
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Адель Станіславська

Загубилася

Загубилася  між  вітрів,
між  стихій  небезпеки  жити...
Запал  юних  років  зотлів,
спопелів  стиглим  жнивом  ситий.

Полонянка  чужих  світів,
бранка  волі  комусь  годити,
у  душевну  тремку  наготу
запеленана,  оповита.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332113
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Мазур Наталя

#Турман

.                    "Ты  слышишь  ли  крик  журавлиный,
                       Глядишь  ли  на  турманов  стаю?
                       На  ветках  цветы,  или  иней?
                       Я  память  твою  листаю..."
                               (Матиас  Г.  "Память  сердца")

Хохлатый  турман  в  синем  небе
Вертел  круги,
Взлетая  ввысь  за  стаей  следом
Быстрей  других.
Умеючи  вращали  сальто
Все  вертуны,*
Садились  лихо  на  асфальте
Возле  стены.
Бросаю  зёрна,  хлеба  крошки,
В  горсти  пшено.
Смотрю,  как  турман  из  ладошки
Клюет  зерно,
И  вспоминаю,  что  однажды
Ворвался  ты
Нежданно  голубем  бумажным
В  мои  мечты.
Тогда  голубкою  летала
Я  над  землей.
Нам,  помнишь,  ночи  было  мало
Вдвоём  с  тобой.
Мой  сизый  турман,  может,  скажешь,
Что  дальше  ждет?
Вы  с  ним  похожи…  В  жизни  важен
Для  вас  полёт…
Что  ж,  мне  –  доверчивой,  беспечной
Не  быть  опять,
А  птицу  вольную,  конечно,
Не  удержать.  


21.04.2012г.


*Турманы,  вертуны  -  порода  голубей.  Получили  свое  
название  за  способность  кувыркаться  и  перевертываться  
в  воздухе  через  голову,  через  хвост  и  крыло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332066
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 32 (Інна Серьогіна, АЛИК, Олександр ПЕЧОРА, Ніна Третяк)

Інна  Серьогіна

                     Грустная  сказка  любви


Поверив  в  сказку,  я  тебе
себя  доверила.
Не  прекословила  судьбе
и  свято  верила,
Что  ночью  звезды  для  любви
луна  рассыпала,
Что  нам  счастливая  весною
карта  выпала.

 Весна  решила,
 Что  нам  с  тобою  по  пути,
 Сама  спешила
 Среди  толпы  тебя  найти.
 Со  счастьем  сон  наперевес  –
 Любовь  парила  до  небес!
 Весна  чудес!

Не  долгим  выдался  костер
да  горьким  горюшко.
Холодный  ветер  слезы  стер,
развеял  в  полюшке.
Жар-птицей  мне  не  упорхнуть
из  клетки  тягостной.
Печали  камень  давит  грудь
любви  нерадостной.

 Весна  решила,
 Что  нам  с  тобою  по  пути.
 Сама  спешила
 Среди  толпы  тебя  найти.
 Да  только  август  дождь  пролил,
 Седой  туман  следы  укрыл.
 Ты  все  забыл!


===================


   АЛИК

         ЧАРIВНI  СУРМИ

 Лоскоче  серце  звук  сурми,
 Душа  спiває.
 Музика  лине  мiж  людьми,
 Мов  щебет  гаєм.
 Вона,  як  iстини  ковток,
 Усiм  належить.
 Загляне  в  кожен  закуток,
 Щоби  збентежить.

 Бентежить  думи,
 Що  прокидають  почуття.
 Чарiвнi  сурми
 Любов  поверне  з  небуття,
 Якщо  цю  пiсню  будем  мать,
 Всiм  серцем  буду  я  кохать
 Тiльки  тебе.

 Сурмi  спiваю  комплiмент,
 Бо  серце  мрiє.
 Цей  надзвичайний  iнструмент
 Дає  надiю  –
 Неначе  подиха  душi
 Почують  люди,
 Та  бездуховноi  iржі  
 Навiк  не  буде.

 Зрадлива  доля
 Людьми  iграє  у  пiтьмi.
 Душа  на  волi
 Тобi  зiграє  на  сурмi,
 Якщо  цю  пiсню  будем  мать,
 Усе  життя  буду  кохать  
 Лише  тебе.

===================
Олександр  ПЕЧОРА

МОТИВ        ЛЮБОВІ

Як  пелюстково  в  диво-танці  слалась  віхола  –
гув  сумно  одуд  у  саду,  й    стогнала  іволга.
Кохання  квітло
                               і  рум’янцем  наливалося.
Здійнявся  вітер,
                                 а  ми  так  і  не  побралися.

   Як  ми  любилися  –
                                       було  у  пісні  два  крила.
   Та  не  судилося
                                 з  одного  пити  джерела.
   Губили  листя  явори.
   Смачними  яблука  були.
   Любов  була.

Прудкі  волошки
                         між  колоссям  загубилися,
а  наше  сонце
                               в  сиву  осінь  закотилося.
Крилаті  виводки
                                         збираються  до  вирію,
а  я  все  вірю  –
                     теплу  зустріч  нашу  вимрію.

Бо  ми  –  любилися
                                     і  разом  ще  могли  б  іти.
Хоч  не  судилося,  –
                                     не  умовкає  наш  мотив.
Хоча  й  затьмарили  роки
                               оті  нетлінні  пелюстки  –
солодкий  дим.

Зима  холодна  завиває  заметілями,
а  ми  і  досі  зігріваємось  надіями.
За  білий  килим
             сонце  й  місяць  не  сховаються.
І  світ  не  милий,
                               коли  мрії  не  збуваються.


А  ми  ж  любилися.
                   Невже  тепер  –  лише  слова?
Авжеж,  судилося:
                               вітрисько  яблука  зривав.
Та  й  досі  наш  мотив  гучить.
Серця  –  повік  не  розлучить.
Любов  –  жива!

====================
 Ніна  Третяк

     ТАНЦЮЄМО

Я  вимріяв  тебе  таку  палкими  веснами,
Тепер  кружляємо  в  танку  з  тобою  весело.
Твій  срібний  сміх  чарує  всіх  –  до  серця  горнеться.
Нехай  цей  танець  сотні  раз  іще  повториться.

Приспів:
   А  ми  танцюємо  –  мені  з  тобою  сонячно,
   А  ми  танцюємо  –  моє  весняне  сонечко.
   А  ми  танцюємо,  танцюємо,
   танцюємо  ,  танцюємо    удвох.

А  ми  танцюємо  удвох,  а  ми  танцюємо  –  
Не  бачимо  нікого  більше  і  не  чуємо.
Не  відпущу  із  своїх  рук  тендітних  пальчиків  –  
Твоя  краса  ,  твоя  коса  скакає  зайчиком.
   Приспів

Я  вимріяв  тебе  таку  палкими  веснами,
Тепер  кружляємо  в  танку  з  тобою  весело
Закрутить  нас  п’янка  жага  нестримних  юних  літ,
А  ти  для  мене  дорога́  –одна  на  цілий  світ.
     Приспів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332305
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Тамара Шкіндер

Можна бути ніби хорошим…

Можна  бути  ніби  хорошим
У  світлі  відносних  понять.
Щось  можна  купити  за  гроші,
А  щось  й  на  честь  промінять.

І  можна  прогнутися  плідно,
Замовивши  вдале  слівце.
Ніколи  ж  не  буде  огидним
Втратити  власне  лице.

Колишучи  одномоментно,
То  Бога,  а  то  -  Сатану,
Плодити  брехню  іскрометно.
Правду  ховати  в  труну.

Болото  мішати  з  глиною
В  ролі  невинної  жертви.
Якщо  не  став  ти  Людиною,
То  за  життя  був  мертвим  .

Всесильному  Богу  молюся  :
"Дай  силу  достойно  жити!"
Хоч  смерті  я  не  боюся.
Страшно  Себе  згубити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332050
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012


Леся Геник

Таємниче…

А  він  так  кохав  таємницю  -
Лиш  очі,  лиш  усміх-уста...
Незнану  небесну  зірницю,
Що  сіяла  юнню  літа.

Не  знав  ані  слів,  ані  росту
Шаленим  посланцям  весни.
Та  рвучись  писаннями  посту,
Скоромив  бажаннями  сни...

І  зранку,  стрічаючи  сонце,
Голубив  окрилення  мрій.
Торкались  римовані  гронця
До  серця,  до  жа́даних  вій...

Чекання,  тасьма  кольорова,
На  зустріч  невіданих  птиць...
Його  таїна́  весноброва,
Коханіша  всіх  таємниць...
(21.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331978
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2012


Осіріс

Випадковість

Сльоза  зривається  в  бокал.
-  «Він  не  прийшов  сьогодні  знову?»  -
Бармен  нав’язує  розмову…
З  естради  журиться  вокал.
Реальність  тане  ніби  сніг
У  сигаретному  тумані.
«Які  ж  слова  були  останні?
Пробач?  Прощай?...  Та  як  він  міг…?!»
А  він,  скитається  дощем,
Мов  хоче  змити  глум  і  сором.
Краплинки  вторять  йому  хором:
«Навіщо  той  пекельний  щем?!»

Не  обвінчає  час  ніяк,
Ваганнями  розбиту  пару…
Він  змокне  і  зайде  до  бару,
Щоб  думи  умертвив  коньяк.
Бармену  скаже:  -  «Лий  на  всі...»
Вона  почує,  стрепенеться.
Йому  щаслива  посміхнеться,
У  сліз  брильянтовій  росі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331772
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Борода

Від Богдана до Івана - не було гетьмана

Іван  Степанович  Мазепа  -  гетьман  України  1687-1709р.р.
Мазепа  народився  20  березня  1639  року,  в  українському  хуторі  Мазепинці  Київського  воєводства  Речі  Посполитої,  неподалік  Білої  Церкви.  
1700  року  вибухнула  Північна  війна.
Під  час  війни  цар  висунув  перед  українцями  нечувані  раніше  вимоги.  Замість  того  щоб  захищати  свою  землю  від  безпосередніх  ворогів  —  поляків,  татар  і  турків,  українці  були  тепер  змушені  битися  зі  шведськими  арміями  у  далекій  Лівонії,  Литві  чи  Центральній  Польщі.  У  цих  походах  стало  до  болю  очевидним  те,  що  козаки  не  могли  рівнятися  з  регулярними  європейськими  арміями.  Регулярно  їх  полки  поверталися  з  півночі,  зазнавши  втрат,  що  сягали  50,  60  і  навіть  70  %  складу.  Коли,  намагаючись  узгодити  дії  своїх  військ,  Петро  І  поставив  на  чолі  козацьких  полків  московитських  і  німецьких  командирів,  моральний  дух  козаків  занепав.  
Загальне  невдоволення  нарешті  штовхнуло  Мазепу  шукати  іншого  покровителя.  Коли  польський  союзник  Карла  XII  Станіслав  Лещинський  став  погрожувати  нападом  на  Україну,  Мазепа  звернувся  по  допомогу  до  Петра  I.  Цар,  чекаючи  наступу  шведів,  відповів:  «Я  не  можу  дати  навіть  десяти  чоловік;  боронися,  як  знаєш».

Після  того,  як  Мазепа  переконався  в  тому,  що  Петро  І  нищить  основи  української  державності,  він  вирішив  використати  умови,  створені  Північною  війною  (1700—1721  рр.)  для  розв'язання  державницьких  проблем  іншим  шляхом.  Петро  І  порушив  зобов'язання  обороняти  Україну  від  ненависних  поляків,  що  являло  собою  основу  угоди  1654  р.,  і  український  гетьман  перестав  вважати  себе  зобов'язаним  зберігати  вірність  цареві.  7  листопада  (28  жовтня)  1708  р.,  коли  Карл  XII,  який  ішов  на  Москву,  завернув  в  Україну,  Мазепа,  в  надії  запобігти  спустошенню  свого  краю,  перейшов  на  бік  шведів.  За  ним  пішло  близько  3  тис.  козаків  і  провідних  членів  старшини.

Мазепа  звертається  до  війська  з  яскравою  промовою:  Братія,  прийшла  наша  пора;  скористаємось  цим  випадком:  помстимося  москалям  за  їх  тривале  насилля  над  нами,  за  всі  скоєні  ними  жорстокості  й  несправедливості,  збережемо  на  майбутні  часи  нашу  свободу  і  права  козацькі  од  їх  посягань!  Ось  коли  надійшов  час  скинути  з  себе  їх  остогидле  ярмо  й  зробити  нашу  Україну  країною  вільною  й  ні  від  кого  не  залежною.

За  словами  Пилипа  Орлика  (в  меморіялі  «Deduction  des  droits  de  l'Ukraine»  —  «Вивід  прав  України»,  складеному  1712  p.),  зміст  угоди  1708  р.  був  такий:  Україна  і  землі,  до  неї  прилучені,  мають  бути  вільними  й  незалежними;  король  шведський  зобов'язується  оберігати  їх  від  усіх  ворогів;  зокрема,  король  має  вислати  туди  негайно  помічні  війська,  коли  того  буде  вимагати  потреба  та  коли  цього  будуть  домагатися  гетьман  та  його  Стани  (Etats).  Усе  завойоване  на  території  Росії,  але  колись  належне  «руському»  (українському)  народові,  має  бути  повернене  до  Князівства  українського...

Через  кілька  днів  після  переходу  Мазепи  до  шведів  на  гетьманову  столицю  Батурин  напав  командуючий  російськими  військами  в  Україні  князь  Меншиков  і  вирізав  усіх  жителів:  6  тис.  чоловіків,  жінок  і  дітей.  Звістка  про  бойню  в  Батурині  й  терор,  що  його  розпочали  в  Україні  російські  війська,  заарештовуючи  й  страчуючи  за  найменшою  підозрою  в  симпатіях  до  Мазепи,  змінила  плани  багатьох  із  потенційних  прибічників  гетьмана.  Тим  часом  Петро  І  наказав  старшині,  що  не  пішла  за  Мазепою,  обрати  нового  гетьмана,  й  11  листопада  1708  р.  ним  став  Іван  Скоропадський.  Страхітливий  приклад  Батурина,  жорстокість  російських  військ  сіяли  жах  серед  українців,  водночас  протестанти-шведи  викликали  в  них  настороженість.  Тому  велика  частина  українського  населення  не  захотіла  підтримати  Мазепу.  Як  не  дивно,  але  єдиною  значною  групою  українського  населення,  що  таки  стала  на  бік  гетьмана,  були  запорожці.  Хоч  вони  й  часто  сварилися  з  ним  за  потурання  старшині,  та  все  ж  вважали  Мазепу  меншим  злом  порівняно  з  царем.  Але  за  це  рішення  вони  мали  дорого  заплатити.  У  травні  1709  р.  російські  війська  зруйнували  Січ,  а  цар  видав  постійно  чинний  наказ  страчувати  на  місці  кожного  пійманого  запорожця.

Протягом  осені,  зими  й  весни  1708—1709  рр.  військові  сили  суперників  маневрували,  прагнучи  знайти  для  себе  стратегічно  вигідні  позиції  та  заручитися  підтримкою  українського  населення.  Нарешті  28  червня  1709  р.  відбулася  Полтавська  битва  —  одна  з  найважливіших  битв  у  європейській  історії.  Переможцем  у  ній  вийшов  Петро  І,  у  результаті  чого  провалилися  плани  Швеції  підпорядкувати  собі  Північну  Європу.  Росія  ж  забезпечила  собі  контроль  над  узбережжям  Балтійського  моря  й  почала  перетворюватися  на  могутню  європейську  державу.  Тепер  остаточне  поглинання  Гетьманщини  міцніючою  Російською  імперією  було  тільки  питанням  часу.

Втікаючи  після  поразки  від  переслідування  російської  кінноти,  Мазепа  і  Карл  XII  знайшли  притулок  у  Молдавії,  що  належала  Османській  імперії.  Тут,  біля  міста  Бендери,  21  вересня  1709  р.  Іван  Мазепа  помер.  Похований  у  Галаці.  Через  два  роки  турецькі  мародери  в  пошуках  скарбів,  розкопали  могилу  і  не  знайшовши  їх,  викинули  тіло  гетьмана  на  вулицю.  Згодом  козаки  перепоховали  тіло  старого  гетьмана.
Ревний  покровитель  православ'я,  Іван  Мазепа  побудував  по  всій  Гетьманщині  цілу  низку  церков,  споруджених  у  стилі  українського  бароко.  Заходами  Мазепи  Києво-Могилянський  колегіум  набув  статусу  академії  (у  цей  час  відомої  як  «Могило-Мазепивіанська»)  (завдяки  матеріальній  підтримці  гетьмана  вона  спромоглася  спорудити  нові  корпуси  і  збільшити  кількість  спудеїв  до  2  тис.).
                                                 /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/






ПРОКИНЬСЯ,  ІВАНЕ

Знов  дзвони  горланять
Батурин  лякають,
кров  пам"ять  марудить,
і  біль  не  стиха.
Прокинься,  Іване,
пора  цьому  краю
обмитись  від  бруду
й  чужого  гріха.

Прокинься,  Іване!
Пора  вже  напевно
прогнати  з  церков
тих  чужинських  попів,
які  в  твоїх  храмах
гласять  анафеми,
забули  про  кров
дитинчат  й  матерів.

Прокинься,  Мазепо
на  Січі  нарада
зібрались  гетьмани
чекають  тебе..
Брехню,  ту  далеко,
відправ  із  боргами,
на  північ,  Іване,
хай  там  і  помре.

Хіба  зрозуміти
чужинським  акторам,
що  рідному  краю
ти  зрадить  не  міг.
Чужим  не  зігрітись
ні  златом,  ні  словом
і  славу  чужую
не  випить  повік.

Дивися,  Іване  -
стають  побратими,
козацькій  державі
співає  Кобзар.
Ідуть  отамани,
полки  з  курінними,
Батурин  заграви
на  піках  зібрав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331198
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Борода

Відповідь С. Плекану на коментар до вірша "Від богдана до Івана - не було гетьмана"

Спершу  перепрошую,  що  друкую  цю  відповідь,  як  окремий  твір,  бо  у  рамках  коментарів  він  не  поміщається.
Бачу,  друже,  добряче  тебе  отруїли  проросійською  ідеологією,  та  я  осуджувати  не  стану,  бо  вірю,  що  то  все  від  незнання.  Першою  розкольницькою  церквою  у  православії  був  якраз  Московський  патріархат,  який  самовільно  присвоїв  собі  статус  первинної  церкви  і  довший  час  не  визнавався  Вселеньським  патріархом.  То  була  ціленаправлена  політика  Московського  царства  на  здобуття  статусу  імперії.  Щодо  самого  поняття  -  руський,  заміть  не  "русский",  а  саме  руський  -  так  називали  наших  предків,  жителів  Київської  Русі  і  московити  не  мали  до  того  імені  ніякого  відношення.  Але  Петру  1  для  імперських  аксельбантів  потрібне  було  історичне  минуле  і  його  успішно  було  викрадено  з  нашої  історії,  як  і  саме  ім"я  народу,  а  нашому  краю  його  імператорське  величіє  пожалувало  ім"я  Молоросія,  аби  підкреслити  свою  видуману  зверхність  старшого  брата.  Ім"я  Україна  не  раз  вживалось  козаками,  які  захищали  кордони  рідного  краю,  як  передова  застава,  границя  країни(краю),  що  згодом  і  стало  назвою  нашого  краю,  а  ми  стали  зватися  українці,  що  в  буквальному  розумінні  означає  захисники  краю.  От  тепер  подумай,  друже,  чи  всі  ми  достойні  цього  почесного  звання.  До  речі  саме  тому  і  воно  так  не  подобалось  і  не  подобається  проросійським  лідерам  різних  часів,  а  також  московським  патріархам.  Я  тут  підібрав  тобі  історію  України  в  цифрах,  сумну  історію  закріпачення,  почитай,  думаю  знайдеш  багато  цікавого  і  про  "дружні  обійми  старшого  брата"  і  про  немалу  допомогу  у  цім  Російської  православної  церкви.  Звичайно  звинувачувати  всіх  -  це  буде  неправильно,  бо  не  всі  священники  були  прислужниками  імперського  престолу,  але  праведників  систематично  винищували,  а  монастир  на  Соловках  став  сумнозвісною  катівнею  священослужителів.  

1686р.  —  Ліквідація  автономії  української  церкви,  незаконне  й  насильницьке  приєднання  Київської  митрополії  до  Московського  патріархату  і  встановлення  Московським  патріархом  контролю  в  Україні  над  церквою,  освітою  і  культурою.  
1687р.  -  Вимоги  Москви  до  гетьмана  України  сприяти  збільшенню  кількості  змішаних  шлюбів  між  українцями  та  росіянами  («Коломацькі  статті»).  
1689р.  -  Заборона  Києво-Печерській  лаврі  друкувати  будь-які  книжки  без  дозволу  Московського  патріарха.  
1690р.  —  «Анафема»  Московського  собору  на  «киевские  новьіе  книги»  книжки  П.  Могили,К.  Ставровецького,  І.  Галятовського,  Я.  Барановича,  
А.  Радивиловського,  І.  Славинецького  та  інших,  писані  тодішньою  українською  літературною  мовою.  
1693р.  —  Заборона  Московського  патріарха  привозити  до  Москви  українські  книжки.  
1708р.,  листопад  —  Зруйнування  за  наказом  Петра  І  гетьманської  столиці  Батурина  (з  винятковою  жорстокістю  було  замордовано  всіх  його  мешканців  -  
6  тис.  чоловіків,  жінок  і  дітей,  а  місто  дощенту  зруйновано  і  спалено).  
1709р.  —  Указ  Петра  І  про  запровадження  цензури  при  друкуванні  українських  книжок  у  Москві.  
1720р.  -  Указ  Петра  І  про  заборону  друкування  нових  книжок  українською  мовою  в  Києво-Печерській  та  Чернігівській  друкарнях,  а  старі  книжки  пе  
ред  друкуванням  було  наказано  привести  у  відповідність  з  російськими,  «дабьі...  особливого  наречия  в  оньїх  не  бьіло».  
1721р.  -  Указ  Петра  І  про  цензурування  українських  книжок.  Знищення  Чернігівської  друкарні.  
1729р.  -  Указ  царя  Петра  II  (внука  Петра  І),  який  зобов'язував  переписати  з  української  мови  на  російську  всі  державні  постанови  й  розпорядження.  
1755,  1766,  1769,  1775,  1786  рр.  —  Заборони  Петербурзького  синоду  друкувати  українські  книжки.  
1764р.  -  Інструкція  Катерини  II  князю  О.  В'яземському  про  посилення  русифікації  України,  Смоленщини,  Прибалтики  та  Фінляндії.  
1764р.,  10  листопада  -  Указ  Катерини  II  про  ліквідацію  в  Україні  гетьманського  правління.  
1769р.  -  Указ  синоду  про  вилучення  в  населення  українських  букварів  та  українських  текстів  з  церковних  книг.  
1775р.,  З  серпня  -  Маніфест  Катерини  II  «Об  уничтожении  Запорожской  Сечи  й  причисления  оной  к  Малороссийской  губернии»  та  про  закриття  українських  шкіл  при  полкових  козацьких  канцеляріях.  
1783р.,  З  травня  —  Указ  Катерини  II  про  закріпачення  селян  у  Лівобережній  Україні.  
1784р.  -  Русифікація  початкової  освіти  в  Україні.  
1786р.  -  Заборона  церковних  відправ  українською  мовою,  запровадження  російської  вимови  церковнослов'янських  текстів.  Наказ  про  обов'язковість  «чистого  российского  язьїка»  в  Київській  академії.  
1800р.  —  Наказ  Павла  І  про  запровадження  в  Україні  будівництва  церков  у  московському  синодальному  стилі  й  заборона  церковного  будівництва  в  стилі  козацького  бароко.  
1817р.  —  Закриття  Києво-Могилянської  академії.  
1817р.  —  Запровадження  викладання  польською  мовою  в  усіх  початкових  і  вищих  народних  школах  Галичини,  яка  входила  в  той  час  до  Австро-Угорської  імперії.  
1831р.  —  Скасування  царським  урядом  Магдебурзького  права  (це  поклало  край  неросійському  судочинству,  виборам  урядовців  та  місцевій  автономії  в  Україні).  
1834р.  —  Відкриття  Київського  імператорського  університету  з  метою  русифікації  «Юго-Западного  края».  
1847р.,  березень—квітень  —  Розгром  «Товариства  св.  Кирила  і  Мефодія»  у  Києві,  арешт  його  учасників  і  покарання  ув'язненням  та  засланням  у  віддалені  губернії  Росії.  Посилення  переслідувань  української  мови,  літератури  та  культури.  
1847р.,  5  квітня  —  Арешт  і  безстрокове  заслання  Тараса  Шевченка  рядовим  солдатом  в  окремий  Оренбурзький  корпус  за  резолюцією  Миколи  І  «під  найсу-воріший  нагляд,  із  забороною  писати  й  малювати»,  що  було  рівнозначне  ув'язненню  (пробув  там  до  2  серпня  1857  р.).  
1859р.  -  Заміна  австро-угорською  владою  української  абетки  латинською  у  Східній  Галичині  та  на  Буковині.  
1862р.  -  Закриття  українських  недільних  і  безплатних  шкіл  для  дорослих.  
1863р.,  18  липня  —  Циркуляр  міністра  внутрішніх  справ  Росії  П.  Валуєва  про  заборону  друкування  книг  українською  мовою  в  Російській  імперії  («Валуєвський  циркуляр»).  
1869,  1886рр.  —  Укази  царської  адміністрації  про  доплати  чиновникам  «в  десяти  Юго-Западньїх  губерниях  лицам  русского  происхождения,  исключая,  однако,  местных  уроженцев»,  за  успіхи  в  русифікації  України.  
кордону  до  імперії  брошур,  заборону  українською  мовою  літератури,  текстів  
1876р.,  18  травня  —  Таємний  Емський  указ  Олександра  II  про  заборону  ввезення  з-за  кордону  до  імперії  брошур,будь-яких  українських  книг  українською  мовою,заборону  українського  театру  й  друкування  оригінальних  творів  художньої  літератури  українських  пісень  під  нотами.  
1881р.  —  Циркуляр  міністерства  внутрішніх  справ  на  роз'яснення  Емського  указу  всім  губернаторам  Росії.  
1881р.  -  Заборона  виголошення  церковних  проповідей  українською  мовою.  
1883р.  -  Заборона  Київським  генерал-губернатором  Дрентельном  театральних  вистав  українською  мовою  на  підпорядкованих  йому  територіях  (Київщина,  Полтавщина,  Чернігівщина,  Волинь  і  Поділля).  Ця  заборона  діяла  протягом  10  років  (до  1893  р.).  
1888р.  -  Указ  Олександра  III  про  заборону  вживання  української  мови  в  офіційних  установах  і  хрещення  дітей  українськими  іменами.  
1895р.  —  Заборона  українських  книжок  для  дітей.  
1899,  1903рр.  -  Заборона  української  мови  на  Археологічному  з'їзді  в  Києві  та  на  відкритті  пам'ятника  І.  Котляревському  в  Полтаві.  
1907р.  -  Закриття  царським  урядом  української  періодичної  преси,  конфіскація  виданої  в  роки  революції  1905—1907  рр.  української  літератури,  репресії  проти  діячів  української  культури.  
1908р.  -  Указ  сенату  Російської  імперії  про  «шкідливість»  культурної  та  освітньої  діяльності  в  Україні,  «могущей  визвать  последствия,  угрожающие  спокойствию  й  безопасности».  
1910р.  -  Циркуляр  П.  Столипіна  про  заборону  створення  «инородческих  товариществ,  в  том  числе  украинских  й  еврейских,  независимо  от  преследуемых  ими  целей».  
1914р.,  березень  -  Заборона  царським  режимом  святкування  100-річчя  від  дня  народження  Т.  Шевченка.  
1914р.,  вересень  -  Арешт  і  страта  відступаючими  австрійцями  та  угорцями  сотень  українців  без  слідства  й  суду  за  підозрою  в  проросійських  симпатіях  (ЗО  тис.  галичан  і  буковинців  було  інтерновано  в  концтаборах).  1914  р.  -  Указ  Миколи  II  про  скасування  української  преси.  Заборона  в  окупованих  російською  армією  Галичині  та  на  Буковині  вживання  української  мови,  друкування  книг,  газет  і  журналів  українською  мовою.  Розгром  товариства  «Просвіта»,  зруйнування  бібліотеки  Наукового  товариства  імені  Шевченка.  Депортація  багатьох  тисяч  свідомих  українців  до  Сибіру.  
1918р.,  7  січня  —  Наступ  більшовицьких  військ  під  проводом  В.  Антонова-Овсієнка  на  Лівобережжя  й  Південну  Україну.  
1918р.,  29  січня  —  Битва  під  Крутами  між  4-тисячною  більшовицькою  армією  М.  Муравйова  та  300  національне  свідомими  київськими  студентами  (всі  юнаки  загинули  в  нерівній  боротьбі).  
1918р.,  11  листопада  —  Румунські  війська  захопили  Чернівці,  а  згодом  —  і  решту  Північної  Буковини.  
1918р.,  листопад  -  Польські  війська  окупували  Лемківщину,  Надсяння,  Холмщину  та  Підляшшя.  
1918р.,  21  листопада  —  Поляки  захопили  Львів.  
1918р.,  28  листопада  —  Скликаний  румунами  «Генеральний  конгрес  Буковини»  проголосив  злуку  Буковини  з  Румунією.  
1918р.,  початок  грудня  —  Другий  наступ  більшовицьких  військ  на  Україну.  
1918р.,  18  грудня  —  Французько-грецький  десант  в  Одесі.  
1919р.,  січень—березень  —  Війська  Антанти  захопили  Південно-Західну  Україну  з  м.  Одесою,  Миколаєвом,  Херсоном.  
1919р.,  15  січня  —  Чеські  війська  захопили  Ужгород.  
1919р.,  23—31  січня  —  Хотинське  повстання  проти  румунської  окупації  Бессарабії.  
1919р.,  травень—червень  -  Окупація  Східної  і  Південної  України  військами  А.  Денікіна.  
1919р.,  31  серпня  —  Захоплення  Києва  денікінцями.  
1919р.,  жовтень  —  Армія  А.  Денікіна  зайняла  Правобережну  Україну.  
1919р.,  7  листопада  —  Початок  третього  наступу  більшовиків  на  Україну  (до  середини  лютого  1920  р.  вони  витиснули  війська  А.  Денікіна  з  України).  
1919р.,  16  грудня  —  Більшовики  втретє  захопили  Київ.  
1920р.,  20  січня  —  Скасування  поляками  Галицького  Крайового  Сейму  та  Крайового  Виділу  і  поділ  Галичини  на  3  воєводства.  Заборона  української  преси,підпорядкування  шкільництва  польському  міністерству  освіти.  
1920р.,  26  травня  —  Контрнаступ  більшовиків  на  Україну  (12  червня  вони  зайняли  Київ,  у  липні-серпні  —  майже  всі  українські  землі,  за  винятком  Галичини).  
1921р.,  серпень  —  Більшовики  розгромили  загони  Н.  Махна.  
1921р.,  22  листопада  -  Розстріл  більшовиками  359  полонених  бійців  армії  УНР  під  проводом  Ю.  Тютюнника  під  м.  Базар  на  Житомирщинні.  
1921—1923рр.  —  Голод  у  степових  районах  України,  спричинений  політикою  «воєнного  комунізму»  та  продовольчою  розверсткою  на  селі,  унаслідок  якого  загинуло  до  1,5  млн.  селян.  
1924р.,  26  липня  —  Прийняття  в  Румунії  закону,  на  підставі  якого  українців  проголошено  тими  румунами,  що  «забули  свою  рідну  мову».  Посилена  румунізація  всіх  видів  шкільної  освіти  (завершена  1927  р.).  
1924р.,  31  липня  —  Заборона  української  мови  в  польських  державних  та  самоуправних  установах  Західної  України.  
1926р.,  25  травня  —  Вбивство  С.  Петлюри  в  Парижі.  
1929р.,  вересень  —  Арешт  визначних  діячів  української  науки,  культури  й  УАПЦ  за  «належність»  до  вигаданих  ОДПУ  Спілки  Визволення  України  (СВУ)  
та  Спілки  Української  Молоді  (СУМ).  
1929—1930рр.  -  Перша  фаза  колективізації  й  «розкуркулення»  в  Україні.  Виселення  сотень  тисяч  українських  заможних  селян  до  Сибіру  та  на  Далекий  Схід.  
1930р.,  28—29  січня  —  Надзвичайний  Церковний  Собор  у  Києві  ліквідував  УАПЦ  і  Всеукраїнську  Православну  Церковну  Раду  (ВПЦР).  Арешт  митрополита  
М.  Борецького  та  інших  церковних  діячів.  
1930р.,  9  березня—19  квітня  —  Судовий  процес  у  Харкові  над  45-ма  діячами  української  науки,  літератури,  культури,  УАПЦ  за  належність  до  так  званої  «Спілки  Визволення  України»  (СВУ).  
1930р.,  вересень—листопад  —  «Пацифікація»  (жорстокі  репресивні  акції  за  наказом  Ю.  Пілсудського  проти  українського  населення  та  провідних  діячів  
українського  політичного  і  культурного  життя)  в  Галичині.  Нищення  українських  культурних  установ,кооперативів,  масові  арешти.  
1931р.,  лютий  -  Арешти  колишніх  діячів  УНР  (В.  Голубович,  П.  Христюк,  М.  Шраг  та  ін.).  
1931р.,  лютий  —  Депортація  М.  Грушевського  до  Москви.  
1932р.,  23  квітня  -  Постанова  ЦК  ВКП(б)  про  ліквідацію  літературних  організацій  і  утворення  єдиної  Спілки  письменників  СРСР.  
1932р.,  7  серпня  -  Ухвалення  ЦК  ВКП(б)  і  Раднаркомом  СРСР  закону  «Про  охорону  соціалістичної  власності»,  який  за  «присвоєння»  селянами  навіть  жмені  колгоспного  зерна  карав  розстрілом  або  концтабором.  
1932р.,  23  грудня  -  Поляки  стратили  бойовиків  ОУН  В.  Біласа  і  Д.Данилишина.  
1933р.,  13  травня  -  Самогубство  М.  Хвильового  як  протест  проти  погрому  більшовицьким  керівництвом  української  культури.  
1933р.,  7  липня  —  Самогубство  М.  Скрипника,  доведеного  до  відчаю  більшовицькою  владою.  
Кінець  1932  -  весна  1933  року  -  Організація  більшовицьким  режимом  штучного  голодомору  в  Україні,  унаслідок  якого  загинуло  8  млн.  українських  селян.  Масове  переселення  росіян  у  вимерлі  українські  села.  
1933р.  —  Погром  українців  на  Кубані.  
1933р.,  22  листопада  —  Постанова  ЦК  КП(б)У  про  припинення  українізації.  
1934—1941рр.  -  Знищення  архітектурно-культурних  пам'яток  у  різних  містах  України,  арешт  і  страта  80%  української  інтелігенції.  
1934р.,  18  червня  —  Створення  польським  урядом  концентраційного  табору  в  Березі-Картузькій,  у  якому  перебувало  значна  кількість  українських  політич  
них  діячів.  
1934р.,  13—15  грудня  -  У  зв'язку  з  убивством  С.  Кірова  засудження  до  розстрілу  діячів  української  культури,  серед  яких  -  письменники  Г.Косинка,  К.  Буревій,  Д.  Фальківський,  О.  Близько,  І.  Крушельницький  та  ін.  
1936р.,  13  січня  Варшавський  процес  над  12-ма  членами  ОУН,  звинувачених  у  вбивстві  Б.  Пєрацького.  Засудження  керівників  ОУН  С.  Бандери,  М.  Лебедя  та  М.  Карпинця  до  смертної  кари.  1936  р.,  квітень  —  Арешт  і  розстріл  Ю.  Коцюбинського  як  нібито  керівника  українського  троцькістського  центру.  
1936р.,  жовтень  —  1938  р.,  листопад  -  Чергова  чистка  КП(б)У  і  масовий  терор  в  Україні  (так  звана  «єжовщина»).  
1937р.,  19—20  квітня,  23  червня  —  Два  політичні  процеси  румунського  військового  суду  над  українськими  націоналістами  на  Буковині,  яких  було  звинувачено  в  революційній  діяльності  та  в  заперечуванні  законності  румунської  влади  над  українськими  землями.  
1937р.,  ЗО  серпня  -  Самогубство  голови  уряду  УРСР  П.  Любченка.  
1937р.,  друга  половина  —  Ліквідація  майже  всього  складу  уряду  УРСР  і  всього  ЦК  КП(б)У.  
1937р.,  листопад  —  Масовий  розстріл  ув'язнених  на  Соловках  українських  письменників  та  інших  діячів  української  культури  (до  20-річчя  жовтневого  перевороту).  
1938р.  -  Сталінська  постанова  «Про  обов'язкове  вивчення  російської  мови  в  національних  республіках  СРСР».  
1938р.,  24  квітня  —  Впровадження  російської  мови  як  обов'язкової  в  усіх  школах  України.  
1938р.,  23  травня  —  Вбивство  Є.  Коновальця  більшовицьким  агентом  у  Роттердамі.
1938р.  —  Посилення  русифікації  України  у  зв'язку  з  рішеннями  XIV  з'їзду  КП(б)У  13—18  червня.  
1939р.  -  Розгром  польською  владою  української  православної  церкви  на  Холмщині  (знищено  189  церков,  а  149  було  передано  римо-католикам).  
1939—1941рр.  —  Широкомасштабні  репресії  органів  НКВС  проти  українців  західних  областей.  Масові  депортації  українського  населення  у  віддалені  райони  СРСР.  
1941р.,  січень  —  «Процес  59»  членів  ОУН  у  Львові.  
1941р.,  22  червня  -  Початок  Великої  Вітчизняної  війни.  Захоплення  німцями  Львова  (ЗО  червня),  Галичини  (липень),  згодом  —  усієї  України  (19  вересня  —  Києва,  26  жовтня  —  Одеси,  24  жовтня  -  Харкова,  у  липні—серпні  1942  р.  —  Слобожанщини  й  Кубані).  У  ході  війни  на  фронтах  загинуло  8,8  млн.  українців  (загальні  втрати  України  у  Другій  світовій  війні  становлять  17  млн.  осіб),  зруйновано  ЗО  тис.  сіл  та  870  міст,  знищено  щонайменше  45%  економіки.  
1941р.,  12  липня  —  Арешт  німецькими  фашистами  організаторів  Українського  Державного  Правління  у  Львові  на  чолі  з  Я.  Стецьком,  а  згодом  -  і  С.  Бандери  (перебував  у  концтаборі  до  вересня  1944  р.).  
1941р.,  кінець  липня  -  серпень  -  Знищення  більшовиками  під  час  відступу  радянських  військ  до  15  тис.  українських  політичних  в'язнів,  що  перебували  у  в'язницях  Львова,  Золочева,  Дубна,  Рівного,  Луцька,  Києва,  Харкова  та  інших  міст.  Розстріл  у  Києві  агентами  НКВД  групи  видатних  діячів  української  культури,  серед  яких  -  українська  письменниця  й  громадська  діячка  Л.  Старицька-Черняхівська,  оперний  співак  М.  Донець  та  ін.  Депортація  відомих  українських  діячів  у  віддалені  райони  СРСР,  під  час  якої  багато  з  них  загинуло  або  були  знищені  НКВД  (В,  Свідзінський,  І.  Юхименко,  А.  Кримський,  К.  Студинський,  П.  Франко  та  ін.).  
1941р.,  1  серпня  —  Включення  німцями  Галичини  до  Генеральної  Губернії  (дистрикт  Галичина).  
1941р.,  19  серпня  -  Передача  Румунії  української  території  між  Дністром  і  Бугом  (так  звана  «Трансністрія»)  на  підставі  німецько-румунського  договору.  
1941р.,  20  серпня  —  Створення  Рейхскомісаріату  України  на  чолі  з  Е.  Кохом  зі  столицею  в  м.  Рівному.  
1941р.,  ЗО  серпня  —  Вбивство  в  Житомирі  провідних  членів  ОУН  О.  Сеника  та  М.  Сціборського.  
1941р.,  15  вересня  —  Масовий  арешт  німецькими  фашистами  членів  ОУН  С.  Бандери.  Початок  підпілля  й  активної  боротьби  ОУН  проти  німецько-фашистських  окупантів.  
1941р.,  грудень  -  Арешт  і  розстріл  (у  лютому  1942  р.)  в  Києві  німецькими  фашистами  групи  українських  націоналістів,  у  тому  числі  поетеси  Олени  Теліги.  
1942р.,  13  лютого  -  Початок  примусового  вивезення  українців  («остарбайтерів»)  з  центральних  і  східних  областей  на  роботу  до  Німеччини  (протягом  1941—1944  рр.  було  вивезено  до  2,5  млн.  осіб).  
1942р.,  25  липня  —  Німецькі  фашисти  розстріляли  в  Києві  крайового  провідника  ОУН  С.  Бандери  Д.  Мирона-Орлика.  
1942р.,  25  липня  -  Три  військові  угорські  суди  над  приблизно  150  членами  націоналістичного  підпілля  на  Закапратті.  
1944р.,  червень  —  У  німецькому  концтаборі  Шаксенгаузен  закатовано  українського  письменника  Олега  Ольжича-Кандибу  (сина  О.  Олеся).  
1944—1955рр.  -  Каральні  акції  органів  НКВД  СРСР  проти  українських  сил  опору,  в  процесі  яких  було  вбито  понад  150  тис.  бійців  УПА  та  ОУН,  заарештовано  понад  100  тис.  і  депортовано  до  Сибіру  понад  200  тис.  осіб  із  західних  областей  України.  
1945р.,  Ув'язнення  українських  греко-католицьких  владик  з  митрополитом  Й.Сліпим.  
1946р.,  8—10  березня  -  Ліквідація  греко-католицької  церкви  і  підпорядкування  її  Російській  православній  церкві.  
1946р.,  березень  -  Закритий  судовий  процес  у  Києві  над  греко-католицькою  церковною  ієрархією  на  чолі  з  митрополитом  Й.  Сліпим.  
1946р.,  24  серпня  Постанова  пленуму  ЦК  КП(б)У  «Про  перекручення  і  помилки  у  висвітленні  історії  української  літератури  у  «Нарисі  історії  української  літератури»,  різка  критика  часописів  «Вітчизна»  і  «Перець»  (ця  постанова  була  згодом  підтверджена  XVI  з''''їздом  КП(б)У  25—26  січня  1949  р.).  
1946—1949рр.  —  Ліквідація  російськими  шовіністами  українських  культурних  здобутків  під  час  Другої  світової  війни  («ждановщина»).  
1947р.,  З  березня  —  Призначення  Л.  Кагановича  першим  секретарем  ЦК  КП(б)У  і  нова  «чистка»  серед  українських  культурних  кадрів,  звинувачених  в  «українському  буржуазному  націоналізмі».  
1947р.,  квітень—травень  —  Депортація  лемків  та  українців  з  Холмщини  до  північної  та  західної  Польщі  (операція  «Вісла»).  
1949р.  —  Чергова  «чистка»  в  КП(б)У  у  зв'язку  з  рішеннями  її  XVI  з''''їзду  25—28  січня  (за  звинуваченням  в  українському  націоналізмі  від  січня  1949  р.  до  вересня  1952  р.  було  виключено  з  партії  22  175  її  членів).  
1949р.,  28  серпня  —  Скасування  уніатської  греко-католицької  церкви  на  Закарпатті  на  релігійному  з'їзді  в  Мукачеві.  
1950р.,  5  березня  —  У  сутичці  із  загонами  МВД  біля  м.  Львова  загинув  головний  командир  УПА  Т.  Чупринка  (Р.  Шухевич).  
1950р.,  28  квітня  —  Скасування  унії  на  Пряшівщині  (Чехословаччина).  
1951р.,  2  липня  —  Погромні  статті  в  московській  газеті  «Правда»  проти  «націоналістичних  ухилів  в  українській  літературі»  (різка  критика  вірша  В.  Сосюри  «Любіть  Україну»  та  лібрето  опери  «Богдан  Хмельницький»  О.Корнійчука  і  В.  Василевської).  
1954р.,  23—26  березня  —  XVIII  з'їзд  КПУ  схвалив  набір  юнаків  і  дівчат  з  України  на  Сибір  і  до  Казахстану  для  освоєння  цілинних  і  перелогових  земель  (протягом  1952—1956  рр.  туди  виїхало  приблизно  100  тис.  осіб).  
1954р.,  7  липня  -  Таємна  постанова  ЦК  КПРС  про  посилення  антирелігійної  пропаганди.  
1957—1961рр.  -  Посилені  антирелігійні  акції  в  УРСР,  ліквідація  приблизно  половини  церковно-релігійних  установ  (парафій,  монастирів,  семінарій).  
1958р.,  12  листопада  --  Постанова  Пленуму  ЦК  КПРС  «Про  зміцнення  зв'язку  школи  з  життям  і  про  дальший  розвиток  народної  освіти»,  на  основі  якої  
Верховна  Рада  УРСР  ухвалила  закон  від  17  квітня  1959  р.,  спрямований  на  посилену  русифікацію  України  (зокрема,  про  необов'язкове,  а  «за  бажанням  батьків»  вивчення  української  мови  в  російських  школах  України).  
1959р.,  15  жовтня  -  Убивство  С.  Бандери  агентом  КДБ  Б.  Сташинським.  
1961р.,  січень  —  Закритий  суд  у  Львові  над  членами  Української  Робітничо-Селянської  Спілки  (Л.  Лук'яненко,  І.  Кандиба,  С.  Вірун  та  ін.),  які  обстоювали  право  виходу  УРСР  зі  складу  СРСР.  Засудження  Л.  Лук'яненка  до  смертної  кари.  
1961р.,  жовтень  -  Прийняття  нової  програми  КПРС  її  XXII  з'їздом,  яка  проголошувала  політику  «злиття  націй»  і  подальшу  русифікацію  союзних  республік.  
1962р.  -  Судовий  процес  над  20  членами  Львівського  Українського  Національного  Комітету,  чотирьох  з  яких  було  засуджено  до  розстрілу.  
1963р.  -  Підпорядкування  національних  Академій  наук  союзних  республік  московській  Академії  наук  СРСР.  
1964р.,  24  травня  -  Умисний  підпал  Державної  Публічної  Бібліотеки  АН  УРСР  у  Києві;  протест  громадськості  (самвидавний  матеріал  «З  приводу  процесу  
над  Погружальським»).  
1965р.,  серпень—вересень  —  Перша  велика  хвиля  арештів  українських  діячів  в  Україні  (Богдан  і  Михайло  Горині,  П.  Заливаха,  С.  Караванський,  В.  Мороз,  М.  Осадчий,  А.  Шевчук  та  ін.).  
1967р.,  З  серпня  —  Арешт  В.  Чорновола  (був  за  суджений  на  3  роки  ув'язнення  в  таборах  суворого  режиму).  
1968р.,  26  листопада,  14  грудня  —  Зумисні  підпали  у  Видубицькому  монастирі  в  Києві.  
1969р.,  червень  -  Лист  українських  політичних  в'язнів  (М.  Гориня,  І.  Кандиби,  Л.  Лук'яненка)  до  Комісії  охорони  прав  людини  в  ООН  про  отруювання  політв'язнів.  
1970р.,  січень  —  Судовий  процес  проти  І.  Сокульського,  М.  Кульчицького  В.  Савченка  -  ініціаторів  «Листа  творчої  молоді  Дніпропетровська»  проти  русифікації.  
1970р.,  28  листопада  —  Трагічна  смерть  (убивство)  української  художниці  А.  Горської  у  Василькові  на  Київщині.  
1971р.,  22  травня  —  Виступ  А.  Лупиноса  біля  пам'ятника  Т.  Шевченкові  в  Києві  і  його  арешт.  
1971р.,  17  червня  -  Помер  у  таборі  Дубровлагу  український  політичний  в'язень  М.  Сорока.  
1971р.,  літо  —  Нищення  могил  Українських  січових  стрільців  на  Янівському  цвинтарі  у  Львові.  
1972р.,  січень—травень  —  Друга  велика  хвиля  арештів  в  Україні  [В.  Чорновіл,  Є.  Сверстюк,  І.  Світличний,  І.  Дзюба,  М.  Осадчий,  В.  Стус,  І.Калинець,  І.  Стасів-Калинець,  о.  В.  Романюк  (згодом  -  патріарх  Володимир  
УПЦ  КП),  Н.  Світлична,  Ю.  Шухевич  та  ін.].  
1972р.,  травень  -  Усунення  з  посади  першого  секретаря  ЦК  КПУ  П.  Шелеста  за  український  націоналізм;  чистка  керівних  кадрів  КПУ.    
1977р.,  5  лютого  —  Арешт  членів  Української  Гельсінської  групи  (УГГ)  М.Руденка  й  О.  Тихого;  суд  над  ними  23  червня  -  1  липня  і  вирок  М.Руденкові  7  років  ув'язнення  та  5  років  заслання  й  О.  Тихому  відповідно  10  та  5  років.  
1977р.,  4  квітня  —  Арешт  членів  УГГ  М.  Матусевича  і  М.  Мариновича  (засуджені  23—ЗО  березня  1978  р.  на  7  років  ув'язнення  в  таборах  суворого  режиму  і  5  років  заслання).  
1977р.,  12  грудня  —  Другий  арешт  Л.  Лук'яненка  в  Чернігові  (був  засуджений  у  липні  1978  р.  на  10  років  ув'язнення  і  5  років  заслання).  
1978р.,  11  листопада  —  Директива  колегії  Міністерства  освіти  УРСР  «Удосконалювати  вивчення  російської  мови  в  загальноосвітніх  школах  республіки»  (посилення  русифікації).  
1979р.,  березень—жовтень  —  Нові  арешти  українських  діячів  в  Україні:  О.  Бердника  (6  березня),  Ю.  Бадзя  (23  квітня),  Ю.  Литвина  (6  серпня),  М.  Горбаля  (23  жовтня)  та  ін.  (усі  вони  були  засуджені  до  максимальних  строків  ув'язнення  в  таборах  суворого  режиму  й  заслання  у  віддалені  райони  Росії).  
1979р.,  18  травня  —  Загадкове  вбивство  композитора  В.  Івасюка  біля  Львова.  
1979р.,  29  травня  -  Ухвала  Ташкентською  конференцією  нових  русифікаторських  заходів  щодо  неросійських  народів  СРСР.  
1980р.,  червень  —  Арешт  засновника  УГГ  Оксани  Мешко.  
1981р.  -  Арешт  українських  політичних  діячів  С.  Набоки,  Л.  Мілявського,  Л.Лохвицької.  
1983р.  -  Постанова  ЦК  КПРС  про  посилення  вивчення  російської  мови  в  школах  і  виплату  16%  надбавки  до  платні  вчителям  російської  мови  та  літератури  («Андроповський  указ»)  та  директива  колегії  Міністерства  освіти  УРСР  «Про  додаткові  заходи  по  удосконаленню  вивчення  російської  мови  в  загальноосвітніх  школах,  педагогічних  навчальних  закладах,  дошкільних  і  позашкільних  установах  республіки»,  спрямована  на  посилення  русифікації.  
1984р.  -  Померли  в  таборах  О.  Тихий,  Ю.  Литвин,  В.  Марченко.  
1985р.,  4  вересня  -  У  концтаборі  помер  поет  В.  Стус.  
1986р.,  26  квітня  —  Катастрофа  на  Чорнобильській  атомній  електростанції  (побудованій  за  рішенням  Москви  всупереч  протестам  українських  учених  і  ши  
рокої  громадськості),  яка  призвела  до  тяжких  наслідків,  рівнозначних  геноциду.  
1989р.Постанова  Пленуму  ЦК  КПРС  про  -  єдину  офіційну  загальнодержавну  мову  [російську]  в  СРСР  
1990р.,  квітень  Постанова  Верховної  Ради  СРСР  про  надання  російській  мові  статусу  офіційної  мови  в  СРСР

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331691
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Борода

Скарб Полуботка

Павло  Полуботок  (1660    —  29  грудня  1724)  —  український  козацький  державний  і  політичний  діяч,  військовик,  чернігівський  полковник,  наказний  гетьман  Війська  Запорозького  (1722—1724).  Один  з  лідерів  автономістської  партії.  За  наказом  Петра  І  був  ув'язнений  у  Петропавловській  фортеці,  де  і  помер  внаслідок  тортур.

Павло  Полуботок  народився  близько  1660  року  в  заможній  козацькій  родині.  Прадід  Ярема  Полуботок  був  мешканцем  Чернігова  і  1637  року  виконував  обов'язки  райця  чернігівського  магістрату[2].  Батько  Леонтій  Полуботок  послідовно  служив  писарем  та  сотником  Чернігівського  полку,  а  згодом  —  бунчужним,  генеральним  осавулом  і  переяславським  полковником.

В  1670-х  роках  Павло  Полуботок  навчався  у  Києво-Могилянській  академії[2].  1680  року  він  одружився  із  Єфимією  Самойлович,  племінницею  Івана  Самойловича.  Після  закінчення  академії  Полуботок  служив  у  Війську  Запорозькому  як  військовий  товариш  Чернігівського  полку,  а  згодом  отримав  ранг  значкового  товариша[2].

1692  року,  в  ході  слідства  у  справі  ченця  Соломона,  гетьман  Іван  Мазепа  звинуватив  батька  і  сина  Полуботків  у  державній  зраді.  Леонтія  визнали  винним[3],  позбавили  полковницької  посади  та  конфіскували  частину  маєтків  на  користь  гетьманської  скарбниці.  Проте  на  початку  18  століття  Павло  Полуботок  повернув  собі  ласку  гетьмана.  1703  року  Мазепа  затвердив  за  ним  землеволодіння  у  Чернігівському  полку,  а  1705  року  дав  згоду  на  його  обрання  чернігівським  полковником[2].

1708  року,  в  ході  Північної  війни,  Павло  Полуботок  не  підтримав  виступ  Івана  Мазепи  проти  московського  царя  Петра  І.  6  грудня  того  ж  року  на  Глухівській  раді,  організованій  промосковською  козацькою  старшиною,  він  був  одним  із  претендентів  на  гетьманство.  Проте  булава  дісталася  Івану  Скоропадському,  а  кандидатуру  Полуботка  відхилили  через  побоювання  Петра  І.

24  листопада  1708  року  замість  гетьманського  уряду  Петро  І  надав  Полуботку  села  небожа  Мазепи,  Івана  Обидовського.  Через  місяць  він  отримав  від  царя  Любеч  з  околицями  і  частину  володінь  самого  Мазепи  та  Пилипа  Орлика.

На  підвладних  землях  Павло  Полуботок  розгорнув  активну  господарчу  діяльність.  Він  розвивав  промисловість,  будуючи  млини,  ґуральні,  гути  і  рудні,  і  наповнював  власну  скарбницю,  торгуючи  зерном  і  тютюном.  На  виручені  кошти  Полуботок  скуповував  нові  маєтки  у  Гадяцькому,  Лубенському,  Ніжинському,  Охтирському,  Сумському  і  Чернігівському  полках.  На  початок  1720-х  років  він  був  одним  із  найбільших  землевласників  в  тогочасній  Гетьманській  і  Слобідській  Україні.  Полуботку  належало  близько  2  тисяч  селянських  дворів,  садиби  у  Чернігові,  Гадячі,  Любечі,  Лебедині,  Михайлівні,  Коровинцях,  Оболоні,  Боровичах.  Він  мав  невелику  бібліотеку,  колекцію  картин,  ікон  та  зброї.  За  свідченням  Якова  Марковича,  Полуботок  цікавився  історією  і  упорядкував  котротку  «Кроніку»,  що  охоплювала  події  в  Україні  протягом  1452—1715  років.  Він  також  був  покровителем  чернігівського  Вознесенського  собору.

1721  року  Павло  Полуботок  був  призначений  наказним  гетьманом  10-тисячного  козацького  загону,  який  за  указом  Петра  І,  працював  на  будівництві  Ладожського  каналу.  Будівництво  були  непопулярними  серед  козаків  через  зневажливе  ставлення  влади,  несприятливий  клімат,  погане  забезпечення  продовольством,  хвороби  та  високу  смертність.

В  першій  половині  1722  року,  Полуботок  виконував  обов'язки  наказного  гетьмана  Війська  Запорозького  за  відсутності  Івана  Скоропадського.  Після  смерті  останнього,  4  липня  1722  року,  козацька  старшина  обрала  Полуботка  наказним  гетьманом  ще  до  оголошення  нових  виборів.

28  червня  1722  року  Петро  І  створив  у  Глухові  Малоросійську  колегію  на  чолі  з  президентом  Стапаном  Вельяміновим  для  керування  справами  Гетьманщини.  
16  квітня  1723  року  указом  Петра  І  розширено  повноваження  Малоросійської  колегії  за  рахунок  звуження  повноважень  гетьмана.  

19  серпня  1722  року  Полуботок  видав  універсал,  який  
1)  забороняв  зловживання  світських  і  духовних  можновладців  щодо  осіб  козацького  стану:

«  абы  пани  полковники,  панове  старшина  полковая,  сотники,  державци  духовніе  й  свіцкіе,  атамани  й  прочіє  урядники  й  отнюдь  нихто  не  дерзали  козаков  до  приватних  своих  работизн  принуждати  й  употребляти,  но  міют  они,  козаки,  при  своих  свободах  зостаючи,  толко  войсковіе,  чину  их  козацкому  пристойные...  отбувати  й  исполняти  услуги    »  

2)  передбачав  реформу  судочиства,  а  саме  визначав  порядок  суддових  апеляцій  та  регламентував  процес  судочинства:

«  А  суди  везді...  со  всяким  надлежащим  устроити  порядком,  жебы  не  сам  [полковник]  й  не  один  суддя,  але  в  присудствіи  и  другой  старшины  тамошней,  також  без-урядовых,  только  бы  честных  й  разумных  особ...  справи  судовые  в  судебной  избі  размотрувал  й  рішал  бы  обще-совістно,  по  истине,  як  право  и  самая  слушность  указывает...    »  

Подання  Сенату  Російської  Імперії  колективних  клопотань  та  чолобитних  від  імені  старшини,  козаків  і  посполитих  з  вимогою  скасувати  фінасове  підпорядкування  Гетьманщині  Малоросійській  колегії.  
Саботаж  фінансові  розпорядження  Малоросійської  колегії.  

22  травня  1723  року  —  Полуботка  із  старшиною  виклали  до  Петербурга  «для  ответу»  за  організацію  антиросійської  діяльності  і  підбурювання  народу  проти  царя.  
23  червня  1723  року  —  Петро  І  заборонив  указом  проводити  нові  вибори  гетьмана.  
вересень  1723  року  —  розпочалися  допити  Полуботка  і  старшини  в  Таємній  канцелярії.  Полуботок  пропонує  замінити  Малоросійську  колегію  Генеральним  судом  в  семи  персонах.  
Данило  Апостол  і  старшина  привозять  до  Петербурга  від  імені  всього  Війська  Запорозького  Коломацькі  чолобитні,  в  яких  просять  дати  дозвіл  на  проведення  гетьманських  виборів  та  ліквідувати  податки,  впроваджені  Малоросійською  колегією.  
10  листопада  1723  року  —  розгніваний  Петро  І  наказав  ув'язнити  Полуботка,  старшину  і  всіх,  хто  допомогав  їм,  до  Петропавлівської  фортеці.  
середина  1724  року  —  справу  Полуботка  віддано  на  розгляд  Вищого  суду.  
18  грудня  1724  року,  близько  15:00  —  Полуботок  помер  від  хвороби  в  камері.  Похований  на  цвинтарі  церкви  Святого  Сампсонія  Прочанолюбця  за  Малою  Невою  в  Петербурзі.  

Одержавши  звістку  про  смерть  Івана  Скоропадського  у  1722  р.,  Петро  I  велів  виконувати  обов'язки  гетьмана  полковнику  Полуботку  з  генеральною  старшиною,  радячись  у  всіх  справах  з  головою  колегії  Вельяміновим.  Старшина  через  особливу  депутацію  порушила  клопотання  про  дозвіл  обрання  нового  гетьмана,  але  на  це  прохання  довго  не  було  відповіді,  і  коли  старшина  дозволила  собі  нагадати  про  це  клопотання,  Петро  влітку  1723  року  відповів,  що  справа  про  обрання  гетьмана  відкладена  на  невизначений  час:  царський  уряд  підшукує  в  гетьмани  особливо  вірну  й  надійну  людину  у  зв'язку  з  тим,  що  від  часу  першого  гетьмана,  Богдана  Хмельницького,  і  до  останнього,  Скоропадського,  усі  гетьмани  виявились  зрадниками,  і  набридати  царю  з  цим  питанням  не  варто,  бо  управління  Україною  забезпечене  і  в  справах  немає  замішання.  Іншими  словами,  Петро  не  тільки  відкладав  цю  справу,  а  й  забороняв  нагадувати  про  неї.

Полуботок,  людина  енергійна,  пройнята  любов'ю  до  своєї  країни,  не  міг  дивитися  на  все  це  байдуже.  З  огляду  на  те,  що  приводом  для  всіх  цих  порушень  старих  українських  прав  служить  українське  безладдя  та  зловживання,  він  прагнув  увести  порядок  та  законність  в  українському  управлінні  і  покласти  край  старшинським  зловживанням,  на  які  посилався  цар  Петро.  Розіслав  універсали,  які  забороняли  старшині  під  страхом  суворих  покарань  використовувати  козаків  на  свої  потреби.  Зайнявся  реформою  судових  установ,  прагнучи  попередити  хабарництво  та  зловживання  суддів,  неправий  суд  і  утиски  народу:  розпорядився,  щоб  у  судах  сільських,  сотенних  та  полкових  судив  не  один  суддя  або  отаман  одноосібне,  а  з  ним  засідало  кілька  асесорів  для  контролю.  Нормував  апеляції  вищому  суду  на  рішення  нижчого.  Доклав  зусиль,  щоб  ввести  порядок  у  судочинстві  вищого  військового  суду.

Полуботок  разом  із  старшиною  не  переставав  також  добиватися  дозволу  на  обрання  нового  гетьмана,  скаржився  на  самоуправства  і  грубе  поводження  великоросійських  чинів  і  посилався  на  статті  Богдана  Хмельницького  проти  нововведень.  Коли  Вельямінов  надіслав  скаргу  на  Полуботка,  що  він  протидіє  колегії,  Петро  вирішив  ще  більше  обмежити  українське  самоврядування  і  викликав  Полуботка  з  найголовнішою  старшиною  в  Петербург.  А  щоб  в  Україні  в  цей  час  взагалі  було  якомога  менше  старшини  і  козацтва,  розпорядився  вивести  козацьке  військо  на  південний  кордон,  ніби  для  охорони  України  від  татар.

У  Петербурзі  Полуботок  зі  старшиною  подали  цареві  прохання  про  повернення  Україні  старих  прав,  посилаючись  на  те,  що  за  статтями  Богдана  Хмельницького  ніхто  не  може  втручатися  в  козацький  суд,  а  тепер  великоросійська  колегія  втручається  в  судові  справи,  приймає  скарги  на  рішення  і  таке  інше.  Одночасно  з  цим  козацьке  військо,  яке  стояло  на  південному  кордоні  над  рікою  Коломаком,  відправило  цареві  свої  донесення,  в  яких  скаржилось  на  різні  несправедливості  з  боку  великоруських  правителів,  на  незаконні  побори,  на  тяжкі  постої  московських  військ,  які  розоряють  населення,  і  просило  знову  дозволу  обрати  гетьмана  за  давніми  порядками.

Хоча  в  усьому  цьому  не  було  нічого  незаконного,  але  цар  Петро  страшенно  розгнівався  на  Полуботка  за  протидію  його  планам  русифікації.  Він  наказав  заарештувати  його  і  всю  старшину,  яка  була  з  ним  у  Петербурзі,  і  посадити  у  Петропавловську  фортецю.  Велів  заарештувати  також  усіх,  хто  брав  участь  у  складанні  коломацьких  пунктів,  і  прислати  їх  до  Петербургу.

Згідно  з  оповідями,  Полуботок  сміливо  докоряв  Петра  за  порушення  українських  прав,  доводив,  що  гноблення  України  не  приносить  йому  ніякої  честі  —  значно  більше  слави  правити  народом  вільним  і  вдячним,  ніж  пригноблювати  його  насильством.  Нагадував  йому  про  вірність  і  старанну  службу  українців  і  докоряв  царя,  що  за  цю  криваву  службу  він  платить  їм  гнівом  та  ненавистю:  «За  все  це  ми  замість  подяки  одержали  тільки  кривди  та  зневагу,  потрапили  у  тяжку  неволю,  платимо  ганебну  і  нестерпну  данину,  змушені  копати  вали  та  канали,  осушувати  непрохідні  болота,  угноюючи  їх  трупами  наших  покійників,  які  тисячами  гинули  від  утоми,  голоду,  нездорового  клімату;  всі  ці  лиха  і  кривди  наші  ще  збільшились  тепер  за  нових  порядків:  начальствують  над  нами  московські  чиновники,  які  не  знають  наших  прав  і  звичаїв  і  майже  неписьменні  —  знають  тільки,  що  їм  все  можна,  робити  з  нами».  Розгніваний  Петро  крикнув,  погрожуючи  Полуботку  смертю  за  таке  зухвальство,  і  велів  посадити  його  в  фортецю.  Перед  смертю  Полуботок  сказав  цареві:  «За  невинні  страждання  мої  і  моїх  земляків  будемо  судитися  у  спільного  і  безстороннього  судді,  Бога  нашого:  скоро  постанемо  перед  ним,  і  він  розсудить  Петра  і  Павла».

Не  маючи  підстав  для  обвинувачення  Полуботка  за  його  політичну  діяльність  —  оскільки  він  керувався,  очевидно,  бажанням  блага  своїй  батьківщині,  —  проти  нього  почали  слідство  на  основі  його  управління  полком  і  господарських  справ  —  несправедливостей  щодо  населення  і  козаків,  які  тоді  водились  за  кожним  із  старшини:  у  скуповуванні  козацьких  земель,  незаконному  закріпаченні  тощо.  Під  цим  слідством  його  тримали  кілька  місяців,  і  він,  не  дочекавшись  його  закінчення,  помер  у  Петропавловській  фортеці  29  грудня  1724  р.  Незабаром  після  цього  помер  і  цар  Петро  (28  січня  1725  р.).

Смерть  Полуботка  у  в'язниці  справила  глибоке  враження  в  Україні,  особливо  серед  старшини.  Полуботка  почали  прославляти  як  героя-мученика  за  Україну.  Він  був  похований  на  кладовищі  в  Санкт-Петербурзі  при  церкві  св.  Самсона-Прочанолюбця  (рос.  Церковь  Св.  Странноприимца  Самсона  на  Выборгской  стороне)  яка  була  побудована  дерев'яною  у  кінці  1709  р.  на  пам'ять  Полтавської  баталії.  Зараз  на  місці  цервки  стоїть  кам'яний  Сампсониевский  собор,  побудований  у  1740  р.).

За  легендою  Полуботок  відправив  гетьманські  скарби  до  Лондона,  заповівши  повернути  їх  незалежній  Україні.
                                                             /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/



СКАРБ  ПОЛУБОТКА

Стань,  Павле-гетьмане,
на  суд  справедливий,
хай  суддями  стануть  
народ  твій  і  Бог.
Історії  пам"ять
ворушить  могили
з-під  Невських  каналів
козацьких  кісток.

Не  золото-срібло,  
коштовне  каміння,
а  гідність  й  любов  
ти  всім  нам  заповів.
Ставай,  Полуботку,  
твоя  Україна
на  лаву  підсудних  
веде  ворогів.

Скликає  козацтво
козацькую  раду,
судити  тиранів
будемо  гуртом.
Кому  за  багатство  -  
брехливість  і  зрада,  
кому  -  свята  правда
й  огидність  оков.

Ставай,  брате-Павле,
полиш  тоті  мури,
катівень-фортець
і  чужинських  церков.
Ті  залпи  і  дзвони  -
салюти  тортурам,
салюти  катам
українських  основ.

Засудим  довічно,
засудим  до  смерті
загарбницькі  раті,
брехню  і  обман.
Запалим  багаття
козацької  честі,
щоби  спопелити
чужинський  бур"ян.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331694
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Леся Геник

Я кожен день…

***
Я  кожен  день  безсило  на  межі
Руками  рву  іще  торішні  трави.
Живу:  лиш  дух  в  дешевій  мережі,
Що  кожну  мить  чекає  з  неба  кари.

І  сік  берези  -  наче  гирло  сліз,
І  горло  муки,  біль  не  заковтнути!
Його  любов  -  миршавенький  реліз,
Що  навіть  сил  не  требує  забути.

Не  винне  небо,  я  сама  -  вина!
Бо  вік  -  покута,  безкінечна  втрата.
Мені  той  срам  підкинула  зима.
Гадала:  так  ще  зможе  покарати.

Та  я  караюсь  на  межі  без  них:
Без  зим  забутих,  мрій  стандартно-сірих...
Ковтаю  шал  емоцій  вже  німих
Межи  надій,  статечно  перепрілих...
(29.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331598
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Борода

Гетьман у вигнанні

Пилип  Орлик  (11  жовтня  1672  —  24  травня  1742)  —  український  військовий,  політичний  і  державний  діяч.  Гетьман  Війська  Запорозького,  голова  козацької  держави  у  вигнанні  (1710—1742).  Представник  шляхетського  роду  Орликів  чеського  походження.  Один  з  упорядників  першої  у  світі  Конституції  -  Конституції  Орлика  -  першого  козацького  суспільного  договору.

   Народився  11  жовтня  1672  року  в  м.  Косути  Ошмянського  повіту  на  Віленщині  (тепер  територія  Білорусі)  в  сім'ї  родовитої  литовської  шляхти  чеського  походження  -  Орликів.

Навчався  у  єзуїтському  колегіумі  у  Вільні  (Вільнюс),  а  також  у  Києво-Могилянській  колегії,  яку  закінчив  в  1694  році.  Навчався  відмінно,  проявив  талант  ораторства  і  поезії,  цікавився  філософією  і  літературою,  добре  володів  українською,  польською,  церковнослов'янською,  болгарською,  сербською,  латинською,  італійською,  німецькою,  шведською,  французькою,  російською,  старогрецькою,  новогрецькою  і  ймовірно  турецькою  мовами.
 Мазепинець  та  гетьман-спадкоємець.  
1698-1700  -  служив  консисторським  писарем  у  канцелярії  київського  митрополита  у  Києві,  потім  у  Полтавському  полку,  а  потім  став  старшим  військовим  канцеляристом  і  реєнтом  Генеральної  військової  канцелярії  Війська  Запорізького.

З  1702  року  —  генеральний  писар  і  найдовіреніша  особа  Івана  Мазепи.

1708  -  взяв  участь  у  виступі  Івана  Мазепи  проти  Петра  I  і  перейшов  на  бік  Карла  XII.

27  червня  1709  року  (після  Полтавської  битви)  емігрував  в  Османську  імперію.

В  1710  р.  П.  Орлик  складає  (за  деяким  джерелами  -  схвалює)  “Пакти  й  Конституції  прав  і  вольностей  Війська  Запорізького”  (“Pacta  et  Constitutiones  legum  libertatumqe  Exercitus  Zaporoviensis”),  укладає  зі  старшиною  та  запорожцями  угоду  -  документ,  який  пізніше  дістав  назву  Конституція  Пилипа  Орлика  —  так  звана  Бендерська  конституція,  яку  вважають  першою  українською  Конституцією  а  також  однією  із  перших  конституцій  у  Європі.  Нею  він  зобов'язувався  обмежити  гетьманські  прерогативи,  зменшити  соціальну  експлуатацію,  зберегти  особливий  статус  запорожців  і  боротися  за  політичне  й  церковне  відокремлення  України  від  Росії  у  випадку,  якщо  він  здобуде  владу  в  Україні.

За  підтримки  Карла  XII  Орлик  вступає  в  союз  із  кримськими  татарами  та  Оттоманською  Портою,  і  8  листопада  1710  року  остання,  підтримуючи  гетьмана  Орлика,  оголошує  війну  Московії.

На  початку  1711  р.  Орлик  розпочинає  спільний  похід  запорожців,  буджацьких  татар,  шведів  і  поляків  (прихильників  Станіслава  I  Лещинського)  проти  росіян  в  Україні.  Шведський  король  брав  на  себе  зобов'язання  вести  війну  доти,  поки  Україна  не  буде  визволена  від  московського  панування,  а  турки  і  татари  обіцяли  свою  допомогу  у  цій  боротьбі.  Пилип  Орлик  дуже  добре  підготувався  до  походу.  Він  розсилав  листи-універсали  в  яких  закликав  до  повстання  народу  проти  влади  російського  царя.  Народ  же  підтримав  Орлика  і  один  за  одним  міста  Правобережжя  переходили  під  владу  гетьмана.  П.Орлик  також  надіслав  листа  із  закликом  до  боротьби  гетьману  Лівобережжя  Івану  Скоропадському,  що  дуже  налякало  російський  уряд  і  Петра  І.

Проти  полків  Пилипа  Орлика  виступило  військо  під  командуванням  генерального  осавула  Григорія  Бутовича,  яке  було  розбите  в  бою  під  Лисянкою.  Гетьмана  підтримав  повсталий  український  народ.

У  березні  1711  року  об'єднані  війська  під  командуванням  П.Орлика  підійшли  до  добре  укріпленої  Білої  Церкви,  де  перебував  російський  гарнізон.  Розпочалася  облога  міста,  але  жоден  із  штурмів  не  був  успішним,  бо  гарнізон  мав  достатню  кількість  боєприпасів  і  сильну  артилерію.  Частина  татарських  загонів  під  проводом  хана  здійснили  похід  на  Слобідську  Україну.  Такі  дії  союзників  підривали  авторитет  П.Орлика  серед  українського  населення.

У  травні  1711  року  розпочався  наступ  московських  військ  під  проводом  Бориса  Шереметьєва.  За  таких  обставин  поляки  відступили,  а  татари  і  турки  налякані  звісткою  про  те,  що  йде  велике  російське  військо,  почали  тікати,  беручи  дорогою  великий  ясир.  Українські  козаки  довідавшись  про  звірства  турків  і  татар  кинулись  рятувати  свої  родини.  Таким  чином  із  16  тис.  українського  війська  у  Пилипа  Орлика  залишилося  лише  3  тис.,  з  якими  гетьман  відійшов  до  Бендер.

Протягом  наступних  років  Орлик  із  невеликою  групою  прибічників  шукав  підтримки  своєї  справи  у  різних  європейських  володарів.

Проте  він  не  припиняв  пошуки  підтримки  у  різних  європейських  державах  (Франції,  Англії,  Польщі,  Ватикану,  Саксонії,  Прусії  та  інших),  неодноразово  порушував  питання  про  допомогу  в  справі  відновлення  української  державності,  продовжував  бомбардувати  французьких,  польських,  шведських  і  турецьких  політичних  діячів  маніфестами  про  недолю  України  та  разом  із  сином  Григором  (Григорієм)  планувати  кроки,  спрямовані  на  звільнення  вітчизни  від  московського  ярма.
                                                             /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/


ПОСОЛ  ВОЛІ

Баронського  роду
і  чеської  крові
ти  був  України
найпершим  послом
відважний  гетьмане,
Пилипе  наш,  Орле,
з  литовським  корінням
й  козацьким  нутром.

Мазепинцю  віри,
шляхетний  вигнАнцю,
палкий  волелюбцю,
противнику  зла,
ти  волю  уперше
увів  в  кодекс  права,
козацькі  чесноти
з"єднав  у  трактат.

Забули  нащадки
козацькі  закони,
мавпують  чужинців,
як  ниці  раби.
Вертайся,  Пилипе!
Вертайся,  наш  Орле,
і  право  й  закон
на  престол  возведи.

Пора  вже,  Пилипе,
вертайся  з  заслання,
закони  Січі
треба  вводити  в  стрій.  
Гласить  Україна
велике  зібрання,
скликає  Вітчизна
відважних  синів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331536
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора oduvan4ik :: Мамина весна

Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274946

А    мамина    весна    була    квітуча,
Буяла    цвітом,  солодко-п'янким,
Струмками    дріботіла    десь    по    кручах,
Губила    в    травах    ніжні    пелюстки!

     А    мамина    весна    любила    гори  –
     Той    храм    зелений    сосен    і    модрин,
     Де    потічок,  студений    і    прозорий,
     Несеться    стрімко    хвилями    згори.


 Знайомими    стежками    бігла    боса
 І    день    над    нею    піснею    дзвенів!
 А    мамина    весна    гойдала    роси,
 Вплітала    квіти    в    кучері    дрібні.

       І    між    квіток    мережилось    колосся,
       Немов    на    щастя    вічний    оберіг!..
       Та    якось    увійшла    до    мами    осінь
       І    листопад    їй    кинула    до    ніг...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331353
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Весняна Осінь

Коли…

Коли  на  землю  зрОниться  сльоза,
Коли  вже  висохнуть  усі  надії.
Ти  кілька  митей  в  снах  своїх  згадай,
А  я  До  тебе  бігтиму  крізь  мрії...

Коли  тривожно    стане  на  душі,
І  раптом  в    серці-  свіжі  спілі  рани.
Ти  не  дивись,  що  в'януть  спориші,
Це  через  сни  біжу  до  Вас  з  вітрами.

Коли  не  сила,  падаєш,  тремтиш
І  серце  вже  не  стукає  щосили.
Прости  цю  осінь,  веснам  теж  простиш.
Бо  я    Тобі  життя  своє  відкрила  

І  ти  на  відстані  між  снів...  летиш
І  я  гукаю  сонну  й  вічну  тишу.
Не  ті  слова,  не  тим  мені    щемиш...
(Не  знаю  чим)    і  віршів  не  напИшу...

І  знову  важко  стане  на  душі,
І  знову  "Ви"  холодне  й  леденіле
Так  рідко  в'януть  в  росах  спориші,-
Це  серце  Ваше  щось  нагомоніло...
́́́́́́́́́́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331128
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 18.04.2012


Леся Геник

Не маю що тобі сказати нині…

***
Не  маю  що  тобі  сказати  нині...
То,  може,  дзвони  в  серці  продзвенять?
Літа  -  за  обрій  -  крила  журавлині,
І  тільки  спомин  -  піднебесна  гладь.

Та  серпантини,  тихі  серпантини  -
Такі,  як  в  горах:  вище  і  назад...
Не  зустріч  навіть,  щемні  півхвилини  -
Чи  випадковість,  видана  не  в  лад?

Ти  знаєш,  певно,  ластівки  вертають...
І,  певно,  чув  переспіви  святі?
Печаль  душі,  сказати  що  -  не  маю,
Багато  слів,  та  ба  -  не  ті,  не  ті...
(17.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330952
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012


Леся Геник

Моє дитятко…

***
Моє  дитятко,  радосте,  надіє!
Ти  -  найясніша  зіронько  моя...
Поглянь,  як  за  віконечком  весніє,
Як  пишнобарвно  стелиться  земля...

В  долоньках  неба  -  сонячне  проміння,
Що  залоскоче  ніжки  павучка.
Вітрець-бешкетник  бавиться  із  тінню,
Берізонька  он  вибралась  гнучка,

Колише  мрії  на  високім  гіллі...
Чи  щастячко  виношує  тобі?
Які  ж  бо  бруньки,  пишні  та  дозрілі,
Які  ж  бо  очка  в  долі  голубі!

Та  хай  Господь  тебе  оберігає
На  кожнім  крочку,  у  чужих  світах.
Понад  тобою  щирістю  літає
Молитва  материнська  -  вірний  птах...
(22.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330941
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Віталія Войтка :: Вишита сорочка

Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326929

Ти  мені  сорочку  вишивала…
Спогади  пливуть  з  дитячих  літ.
Наче  пензлик,  голка  малювала
В  біле  полотно  калини  цвіт.
               Приспів:
   Малювала  мама  щастя-долю
   В  час,  коли  ще  зорі  мерехтять.
   Похилилась  в  сні  струнка  тополя,
   А  на  травах  роси  лебедять.

На  столі  свіча  вже  догорає,
Сонця  промінь  гладить  по  лиці.
Хоч  у  неї  сил  не  вистачає,
Та  співає  голка  у  руці.

   Приспів.

Ти  мені  сорочку  вишивала.
І  любов,  і  ласка  в  ній  була.
З  нею  моя  доля  розквітала.
І  вона  у  далеч  понесла.

   Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330725
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 17.04.2012


Леся Геник

Доброго раночку…

Доброго  раночку,  Сонечко  любе!
Кави  цілунок,  очей...
Тепле  торкання...  рамена  і  груди  -
Спомин  таємних  ночей...

Пальці  -  ще  сонна  росинка  наїва,
Снів  -  пів-до-ікс  -  полотно...
"Господи,  -  мовиш  -  яка  ніжна  Діва!"
Мріями  вбране  вікно...

А  по  долівці  проміннячко  лізе  -
Перших  надій  первоцвіт...
Усмішка  щастя  чи  мо  -  Мони  Лізи?
Доброго  ранку...  Я  -  Світ!
(16.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330675
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Осіріс

Я вакханалию застолья…

Я  вакханалию  застолья
Рискну  прервать  своим  стихом,
Дабы  поведать  Вам  о  том,
За  что  мужчины  пьют  лишь  стоя,
Хоть  поднимаются  с  трудом.

Мужчина  кто?  Песчинка  в  море,
Что  повинуется  штормам.
По  жизни  дну  влачится  там,
С  друзьями,  в  радости  и  в  горе
Забросив  счёт  своим  годам.

Свободой  гордо  похваляясь,
Отсутствием  семьи  –  оков,
Среди  таких  же  дураков,
Рабом  течения  являясь  –
Плывёт  до  «нужных»  берегов.

В  прозрачных  водах  тёплой  мели,
Девицы  -  ракушки  живут.
Меж  них  медузы  лишь  снуют,
Да  бриз  качает  еле  –  еле  …
А  в  остальном:  покой,  уют.

Грустят  мечтой,  в  залива  луже,  
Что  в  час,  когда  луна  взойдёт,
Прилив,  им  сводник  принесёт
Желанную  песчинку  –  мужа:
С  ним  счастье  полное  придёт!


Так  трепетно,  как  дар  небесный,
Они  их  на  руки  возьмут,
И  в  своё  лоно  увлекут,
Раздвинув  жарких  створок  чресла  …
Любовным  сном  обволокут.

Напрасны  будут  все  стенанья
Песчинки.  Глупые  мольбы,
Вмиг  станут  музыкой  любви.
Забыв  свободу  мирозданья,
Отдаст  он  Ей  свои  бразды.

А  время  ураганом  мчится.
Но  не  ведёт  он  счёт  годам.
И  не  заметит  того  сам,
Как  в  жемчуг  плавно  превратится,
Благодаря  её  трудам.

Так  выпьем  же,  в  пылу  застолья
За  Дам,  что  превращают  нас
В  жемчужины!  То  высший  класс!
Давайте  други  выпьем  стоя,
За  тех,  кто  полирует  нас!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330652
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Осіріс

Тост охотникам

Охота-  это  наслажденье!                                                    
Кто  страстью  сею,  был  пленён,
Тот  значит  Богом  одарён!
Ему  почёт  и  уваженье
От  всех  народов  и  племён!

Как  томно  утра  ожиданье
В  квартире  тесной  и  пустой,
Будь  ты  женат  иль  холостой,
Вдохнуть  свободы!  Вот  желанье,
Влекущее  нас  за  собой!

С  друзьями  осушить  по  чарке,
«Направить»  левый,  правый  глаз,
За  дружбу  выпить  ещё  раз.
В  словесном  споре,  в  перепалке
Всем  показать  свой  «высший»  класс…

Трубят  рога!  Пошла  охота!
И  сердце  рвётся  из  груди,
Когда  мелькают  впереди
Рога,  копыта!  Это  что-то!
В  мозгу  одно:  -  Беги!  Беги!

Ты,  задыхаясь,  мчишься  к  цели:
Курки  на  взвод,  стволы  вперёд!
Дичь  поймана  в  твоём  прицеле,
Рука  тебя  не  подведёт!

Вот  выстрел…  Просто  упоенье,
Симфония  твоим  ушам!
И  даже  стоны  милых  дам,
Так  не  приводят  в  возбужденье,
Лаская  слух  и  души  вам!

Ну,  вот  они!  –  лежат  трофеи
У  ног  твоих:-  Стакан  лови!
Давайте  выпьем  по  крови!-
И  как  по  мановенью  феи,
Столы  накрыты  на  земли.

И  так  весь  день.…  Вот  свечерело:
Спешишь  с  добычею  домой,
Попонтоваться  пред  женой
Или  подругой  -  можно  смело,
Ведь  ты  добытчик  и  герой.

И  долго  в  тёпленькой  постели
Не  сможешь  ты  найти  покой,
Смакуя  меткий  выстрел  свой,
Моля  чтоб  дни  стрелой  летели,
Дабы  на  будущей  неделе
ОХОТА  -  встретиться  с  тобой!
PS.  Блажен  кто  этой  страстью  болен,
От  очага  тепла  гоним,
Удача  пусть  пребудет  с  ним,
Пусть  будет  сыт  он  и  доволен,
ОХОТНИК  -  вечный  пилигрим!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330646
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Володимир Шевчук

Голубка

Зима.  На  краю  провулку  
Дівчинка  років  восьми:  
Кришить  для  пташки  булку,  
Припрошує:  «Ось,  візьми!»  

Пташка  –  сива  голубка,  
Крихти  збирає  з-під  ніг.  
Тепла,  свіженька  булка,  
Хоча  і  холодний  сніг.  

Віддала  останню  жменьку:  
«Голубко,  живи,  не  вмирай!..»  
Дівчинка  втратила  неньку,  
Зберігши  у  серці  рай.  






12.03.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321293
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 15.04.2012


Копачівна

То що ж таке слова?

То  що  ж  таке  слова,
Чим  покорили  простір?
Це  –  сила,  що  вбива
Чи  лиш  незримі  гості?

Зібралися  слова
Й  застигли  у  чеканні:
Я  вбита,  чи  жива,
Чи  то  вони  останні?

Летіть  собі  в  світи
Прудкі  посланці  долі,
Бо  правду  не  знайти,
Не  спробувавши  волі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330475
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012


Копачівна

Чом душу знову пестить самота?

За  своїми  природними  задатками  люди
одне  одному  близькі,  а  за  своїми
звичками  одне  від  одного  далекі.
Конфуцій

Чом  душу  знову  пестить  самота,
Така  незнана  і  така  знайома?
Це  безпомильно,  бо  я  саме  та,  
Кому  ця  подруга  давно  відома.

Супутнице  моїх  далеких  літ,
Невже  ти  знову  мусиш  рятувати?
Ти  ж  бачиш:  не  самотній  мій  політ,
Та  й  хто  мені  ти  –  посестра  чи  мати?

Поміж  гостей  сідаєш  за  столи,
І  заглядаєш  в  очі  майже  щиро.
Тобі  одній  життя  моє  болить,
Та  розійтися  як  з  тобою  миром?

Чом  душу  знову  пестить  самота?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330476
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012


Осіріс

Ти не плач, не плач Душа мов скрипка…

Ти  не  плач,  не  плач  Душа  мов  скрипка,
Стоячи,  у  прірви  на  краю!
Каламутна  хай  вода  і  глибка,
Не  чатують  нас  іще  в  Раю!  
Ми  з  тобою  мрійники  крилаті,
Що  не  влазять  ні  в  один  формат.
Може  не  практичні  й  дурнуваті,
Та  не  лестимо  хазяйських  грат!  
Не  нажили  слави  чи  достатку,
З  клаптями  на  зношених  штанях,
Ще  й  ступнями  «вдячності»,  на  згадку,  
Гордовито  свій  долаєм  шлях.  
Та  нехай  нас  турять  відусюди
І  таврують  «праведні»  кати  –
Не  ридай!  Прости!  Вони  ж  бо  люди…
В  піднебесся  орликом  злети!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330537
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012


Осіріс

Так часто я приховую в собі…

Так  часто  я  приховую  в  собі,
Гіркий  полин  нахабності  людської,
Коли  мене  вбиваєте  без  зброї,
Метаючи  образи  у  злобі.

Как  часто  я  хочу  на  небо  выть,
Отчаявшимся,  меж  флажками  волком,
Когда  друзья,  "невинным"  кривотолком
Пытаются  мне  вены  счастья  вскрыть...

Так  хочеться  в  блакитну  злинуть  вись,
На  землю  впасти  мертвою  росою…
Навіщо  знову,  люди  так  зі  мною?!
Напевно  зрозумію  все…  Колись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330533
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 2 (Інна Серьогіна, Борода, Іван Звенигородський)

Інна  Серьогіна

В  вальсі  кружляє  з  каштанами  осінь,
Айстри  на  сонці  росою  дзвенять,
І  маля,  із  очима-просинь,
Зайде  в  твій  клас,  щоб  науки  вивчать.

Та  не  судилось  тобі  його  вчити,
Осінь  без  тебе  урок  почала.
За  вікном  похилила  віти,
Плаче  берізка  без  твого  тепла.

Ти  відкривала  дороги  малятам,
Вабив  їх  світ,  таїни  ореол,
У  добро  щиро  вірила  й  свято,
В  душі-вінки  їм  вплітала  любов.

Знов  зацвітуть  воронці  біля  школи
І  соколятам  в  урочисту  мить
Напуттям  у  дзвінку  малиновім  –
Вчительки  першої  голос  бринить.


==================================


Борода  

   ЗЕМЛЕ  МОЯ

Земле  моя!  Земле  моя!
Часто  ти  снишся  мені.

Краю  мій  рідний,  батьківськая  хато,
як  же  до  тебе  далеко,  повір.
Як  до  зір  –  мій  родинний  двір,
як  же  до  тебе  далеко,  повір.

Земле  моя!  Земле  моя!
Часто  ти  снишся  мені.

Стежко  моя  у  далеке  дитинство,
ти  загубилась  на  карті  доріг.
Там,  де  сніг  і  відбитки  ніг,
ти  загубилась  на  карті  доріг.

Земле  моя!  Земле  моя!
Часто  ти  снишся  мені.

Доле  моя,  нерозумная  сестро,
нащо  мене  у  цей  край  завела?
В  край  тепла,  де  немає  зла,
нащо  мене  у  цей  край  завела?

Земле  моя!  Земле  моя!
Часто  ти  снишся  мені.

Мріє  моя,  повертайся  крізь  версти,
радістю  серце  на  старість  зігрій.
Блиском  зір,  теплотою  гір,
радістю  серце  на  старість  зігрій.

=========================

Автор  Іван  Звенигородський-VMD-
зробив  відеокліп,  в  якому  на  тлі  запропонованої  мелодії  в  формі  слайд-шоу  йде  показ  фото  танцюючих  пар  і  звучить  у  його  виконанні    вірш:

     НЕ    ХОТІВ!

Ти    не    хотів    говорити.
 Ти    не    хотів    і    співать.
 Ти    не    хотів    і    любити.
 Хотілось    тобі    танцювать.

 Вдвох    ми    летіли    у    небо.
 Усмішка    в    двох    на    устах.
 Ти    ніжно    мовчав,  як    і    треба.
 Мовчав    і    дівочий    мій    страх.

 Любили    тоді    ми    так    ніжно.
 Любові    слова    берегли...
 Танцюють    вальс    вже    інші  
 І    дочки,  і    наші    сини.
 Танцюють-тільки    не    ми…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279470
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 15.04.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 23 (Наталка Кольоровісни)

Наталка    Кольоровісни

       Солодка  ніч

 Сірий    асфальт    вмився    дощем,
 Двір    оповив        мокрим    плащем.
 Місяць    надів    білий    хітон,        
 Душі    забрав    в    сонний    полон.
 Мудрий    ліхтар    оком    зорить.
 Жадана    мить    розум    п’янить.
 Погляд    очей,    руки    навстріч.
 Підемо    вдвох    в    місячну    ніч.

 Солодка    ніч    
                           одна    на    двох.
 Божевільна    ніч    
                           на    двох.
       Солодка    ніч    
                                 одна    на    двох.
       Божевільна    ніч    
                                     на    двох.

 -    Як    тебе    люблю    я.
     -    Як    тебе    люблю    я.
 -    Пам’ятай,    коханий.
     -    Мила,    пам’ятай.
 -    Назавжди    з    тобою.
     -    Назавжди    з    тобою.
 -    Пам’ятай,    коханий.
     -    Мила,    пам’ятай.
 -    Я    люблю.
     -    Я    люблю.
 -    Назавжди?
     -    Назавжди.

 В    плетиві    слів,    бажаних    фраз,
 В    кроках    твоїх    чується    джаз.
 Подиху    такт    -    серця    акорд,
 Пісня    душі    в    декілька    нот.
 Випий    любов    з    моїх    долонь,
 Слухай    биття    вогненних    скронь.
 Буду    тобі    терпким    вином    -
 Насолодись    моїм    смаком.

 Солодка    ніч    
                           одна    на    двох.
 Божевільна    ніч    
                           на    двох.
       Солодка    ніч    
                                     одна    на    двох.
       Божевільна    ніч    
                                         на    двох.


 -    Як    тебе    люблю    я.
     -    Як    тебе    люблю    я.
 -    Пам’ятай,    коханий.
     -    Мила,    пам’ятай.
 -    Назавжди    з    тобою.
     -    Назавжди    з    тобою.
 -    Пам’ятай,    коханий.
     -    Мила,    пам’ятай.
 -    Я    люблю.
     -    Я    люблю.
 -    Назавжди?
     -    Назавжди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294759
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 15.04.2012


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 30 (Ліоліна)

Ліоліна

           Осіння  колядка  

 Хмари  гойдаються  тихо  на  соснах.
 Потім  купаються  ранками  в  росах.
 Зорями  на  землі  сяють  жоржини.
 Листячком  замели  вітри  стежини.

 Осінь  золотава,
 Ти  до  нас  прийшла.
 Ми  тебе  чекали,
 М'якого  тепла.
 Ми  тебе  прохали,
 Щоб  наш  урожай
 Гарно  ми  зібрали,  -
 Нам  допомагай.

 Вітерець  –  молодець  кличе  до  танцю.
 Він  –  це  майстерний  швець  одягу  з  глянцю.
 Вишите  золотом,  сивим,  багрянцем,
 З  літнім  ще  спогадом,  ягід  рум'янцем.

 Стиглих  яблук  запах.
 Стеляться  дими.
 Айстр  вогненний  спалах.
 Дині  й  кавуни.
 Осені  –  чаклунки
 Після  літа  –  звіт.
 Купа  подарунків  –  
 Щедрий  нам  привіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302563
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 15.04.2012


Володимир Шевчук

Не здавайся

(Тарасу  Слободі)


Опираючись  часу  бистрому  –  
Не  здавайся,  далека  мріє!  
Не  для  того  ж  на  небі  чистому  
Сонце  гріє…  

Не  для  того  тьмі  край  положено:  
Все,  що  хочемо,  те  настане.  
Ми  ж  насправді  усе  це  можемо!..  
Ми  титани.  

Не  для  того  в  душі  покладено
На  майбутнє  усі  надії.  
Нам  під  силу  усе  загадане!
Тільки  б  дії…  


___
"Найкращий  час  для  дії  –  зараз!"  (Наполеон  Хілл)  

12.04.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330039
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 14.04.2012


Осіріс

Страва із мрії

У  стільниках  чарівного  тепла,
Хай  штучного,  та  все  ж  таки  Ярила,
За  ширмою  замурзаного  скла,
Мене  хазяйська  примха  породила.
Зростала  я  у  розкоші  й  добрі,
Від  митарства  й  голодувань  далека,
Допоки  не  узріла,  як  вгорі  ,
Вальсує  попід  хмарами  лелека.
Бажання  розпростерло  моїх  крил,
Розгін  до  мрії!  І…  спинила  сітка…
Коли  пустих  фантазій  влігся  пил,
Розгледіла:  моя  фортуна  –  клітка!?
Зневіра  розітнула  шийних  вен,
Образа  й  жаль  заструменіли  скопом.
В  судом  розп’ятті,  завалившись  в  крен,  
Обсипалася  мрія  під  окропом.
Журби  перстені  видерли  нутро,
Терзали  плоть  у  супчику  гарячім…
Як  розлили  по  тарілкам  відро,
Застигли  мрії,  холодцем  курячім.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329866
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Володимир Шинкарук

"СЕРЕДНІЙ ВІК"

Середній  вік...
 Кидаю  на  себе  погляд...
Середній  вік...
     І  досі  не  можу  втямить:
Ну  як  вузенька  талія  
 й  широкий  мій  світогляд
Так  швидко  
помінялися  
     місцями!?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327138
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Володимир Шинкарук

"МОЄЇ ОСЕНІ ВЕСНА"

Мені  ще  сняться  щасливі  сни,
В  душі  сміється  
     сонячна  струна.
Що  це?  
   Осінь  моєї  весни,
Чи  моєї  осені  
     весна?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326725
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 13.04.2012


Весняна Осінь

Запах акацій…

Розівчилась   я   слухати   тишу,
Вже   не   вміє   весна   зігрівати,
Кілька   спогадів   вітер   колише,
За   вікном,   поміж   цвіту   акацій.

Перестала   всі   мрії   чекати,
Зупинила   на   мить   все   минуле,
А   в   долонях-   цей   запах   акацій,
Який   вічність   з   Тобою   забула.

Загубила   між   хмарами   щастя,
Присягала   Тебе   не   зустріти   ,
Тільки   запах   невтомних   акацій
Нагадав   про   любов   не   зігріту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329796
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 13.04.2012


viter07

Я б не поспішав…

У  світ  гнітючий
я  б  не  поспішав,
і  залюбки  
послухав  Ваші  вірші.
Все  ближче
підсувався  б,
все  тісніше...

А  солов`ї  з  акацій  -
в  п`ять  октав...  


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206658

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329903
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Ліоліна

Співала іволга

Співала  іволга  на  липі  на  бульварі,
Щось  воркувала  горлиця  вгорі.
І  небо  плакало  крізь  хмари  рвані.
Весна  хазяйнувала  у  дворі.

А  в  хаті  батько  не  радів  уперше
Своїй  весні,  своїй  землі  в  цвіту.
- Мені  вже,  дочко,  стало  трохи  легше,
Я  скоро  в  вічність  спочивать  піду.

Я  цілувала  вже  безсилі  руки,
Благала  Господа  про  прощення  гріхів.
Я  серцем  зменшити  хотіла  муки,
Та  все  пішло  вже  так,  як  Бог  велів.

І  він  сказав:  -  Не  плач,  моє  дитятко,
Піду  туди,  де  болі  вже  нема.
А  я  не  знала,  я  не  мала  гадки,
Що  навесні  прийде  до  нас  зима.

І  він  сказав:  -  Там  гарно,  там  спокійно,
Там  у  кущах  співають  солов”ї.
Моя  душа  там  жити  буде  вільно,
Страждання  там  закінчаться  мої.

Печальні  очі  батька  рвали  душу.
Та  цвів  нестерпно  біло  –  пінний  сад.
Я  плакала  –  я  щось  зробити  мушу!
Та  він  пішов.  Й  не  повернувсь  назад.

Пішов  в  останню  подорож  далеку,
З  якої  вже  немає  вороття.
Стріпнувшись,  як  наляканий  лелека,
За  мить  якусь  пройшло  його  життя.

Іволга  -  любима  співоча  пташка  мого  батька
10  років  назад  в  цей  день  у  нього  був  день  народження

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329212
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Валіко Коробкадзе

У місті якось не пишеться

У  місті    якось  не  пишеться  -
цей  шум,  ці  дороги  і  пил...
Лиш  думка  із  розуму  вирветься  -  
відразу  закрутить  у  вир.

У  парку  так  гарно  і  зелено,
дерева,  ще  голі,  шумлять,
ми  ж  в  вечір  додому  повернемо,
я  сяду  слова  записать:

Як  бачила  батька  із  сином,
з  малесеньким  хлопчиком  там;
як  вітер  здіймав  парусину
на  білих  корабликах  хмар.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328278
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Леся Геник

І я за Вами теж сумую…

...І  я  за  Вами  теж  сумую...  Вечір
Голубить  лагідно  моє  вікно.
Думками  доторкаю  Ваші  плечі,
Уста  гарячі,  трепетне  чоло...

У  ритмі  вальсу  обіймаю  зорі  -
Не  спиться  знову...  Звісно  ж  не  до  снів!
Схиляю  серце  ніжне  у  покорі
Межи  омрій  -  оцих  журливих  днів

Без  Вас,  без  Вас...  Коралями  печалі  -
На  грудях  заколисані  вітри.
То  ближче  знов,  то  нездоланно  далі,
Не  дотягнутися,  не  перейти...
(8.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329792
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012


Борода

Коли у безсмертя душа відлітає

Георгій  (Ґія)  Русланович  Ґонґадзе    народився  21  травня  1969  року  у  Тбілісі  —  зник  без  вісти  в  Києві  16  вересня  2000  року  —  український  опозиційний  журналіст,  відомий  своїми  критичними  антивладними  виступами.

Засновник  та  перший  головний  редактор  інтернет-газети  «Українська  правда».

Вбивство  Ґонгадзе  викликало  широкий  резонанс  в  Україні  та  за  її  межами,  особливо  після  «касетного  скандалу»,  та  вважається  однією  з  найгучніших  кримінальних  справ  сучасної  України.


Пам"ятаймо!







КОЛИ  У  БЕЗСМЕРТЯ  ДУША  ВІДЛІТАЄ


В  Таращанськім  лісі  заграви  криваві.
Затихли,  завмерли  на  вітах  птахи.
Блукає  узліссям  чийсь  дух  невпізнаний,
в  дерев,  наче  в  свідків,читає  думки.

Коли  у  безсмертя  душа  відлітає.
до  входу  в  тунель  оглянутись  стає,
ще  раз  подивитись  як  серце  вмирає,
уздріть  на  землі  відзеркалля  своє.
Без  цього  прощання  у  рай  не  пускають  -
зімкнулись,  як  скелі,  небесні  стовпи,
а  небо  палає,  а  небо  палає,
аби  справедливість  в  цім  світі  знайти.

Той  меседж  останній  і  порух  курсором,
погас  і  навіки  завмер  монітор.
Душа  ще  щось  каже,  та  то  було  вчора..,
а  нині  вона  вже  немов  прокурор.

Замовні  оркестри,  замовні  молебні,
і  сльози  замовні  на  хитрих  очах
засудить  душа,  звинуватить  у  смерті.
І  свічі  тремтять  у  замовних  руках.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327826
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 10.04.2012


Мазур Наталя

*Розбите боліти не може

Замість  взаємних  пробачень,
Шалені,  мов  змилені  коні,  
Летіли  слова  звинувачень
І  жалом  впивались  у  скроні.

Чомусь  запекло,  закололо,
До  щему,  до  крику,  до  болю,
І  раптом,  весь  світ,  що  навколо,
Пролився  гіркою  сльозою.

Словами  скалічене  тіло
На  одяг  старий  стало  схоже...
Та  серце  уже  не  боліло,
Розбите  -  боліти  не  може.

01-09.04.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329115
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 09.04.2012


Анна Вейн

Допоки не проріс чортополох…

Ми  знов  на  Ви,  але  ти  мій  навіки.
Змиває  дощ  утомлені  сліди...
Помовчимо  -  не  піднімай  повіки.
Цілюща  тиша  -  ліки.  Лиш  не  йди.

Отак  лишись  у  пам'яті  -  коханим.
Дозволь  ще  мить  подихати  удвох,
Допоки  в  серці  не  відкрились  рани
І  не  проріс  гіркий  чортополох.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329076
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 09.04.2012


Осіріс

Не плачу, ні…

Не  плачу,  ні…  Уже  давно  не  плачу,
Журавликом  все  щезло  вдалині.
По  кабакам  я  розгубив  удачу,
Втопив  кохання  у  хмільнім  вині.
Пробач  п'янчугу  янголя  невинне,
Що  не  додав  я  ласки  і  тепла,
Провів  життя  у  гульбищах  невпинне…  
І  не  тримай  на  мене  люба  зла.
Налий  корчмар,  сьогодні  я  гуляю!
До  ранку,  стану  оковиту  пить,
Бо  знаю,  що  заказано  до  Раю…
Яка  різниця  де  душа  згорить?!
Гей,  не  журися,  друже  мій  скрипалю!
Зіграй  від  серця,  ніжне  щось  мені!
Я  перед  Богом  свічечку  запалю,
Що  воссіда  зі  списом  на  коні.
Днів  мало  залишилось…  Дуже  мало.
Ото  ж  мені  сьогодні  не  до  сну.
Щоб  на  душі  хоч  трішечки  розтало,
Перехилю  горілкою  весну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329033
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 09.04.2012


Надія Гуржій

Опустила береза віти…

Березень  гордий,  сніжний
Пестив  берізку  ніжну:
-  Берізко,  хороша,  мила,
Якби  ти  мене  полюбила  -
Сніги  б  я  умить  розтопив
І  вічно  б  тебе  любив...
Опустила  береза  віти:
-Я  квітню  клялася,  квітню...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327936
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 09.04.2012


Мазур Наталя

#Приїздіть до мами

Тривалою  щось  видалась  зима,
У  квітні  ще  кидається  снігами.
Дивлюся  у  віконце  крадькома,
Чи  не  приїдуть  діточки  до  мами?

З  надією,  що  скроплена  слізьми,
За  вас  шепочу  молитви  ночами,
Щоб  Ангел  Божий  огорнув  крильми!
Чому  ж  не  приїжджаєте  до  мами?

Смачненькі  приготую  пиріжки,
Округлі,  із  блискучими  боками.
Почастувала  б  діток  залюбки...
Коли  приїдете  у  гості  ви  до  мами?

Минає  час...  Ідуть  за  днями  дні,
І  старість  підкрадається  з  роками.
В  якій  би  не  були  ви  стороні  -  
Не  забувайте,  приїздіть  до  мами!

01-06.04.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328585
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 09.04.2012


*ИРЕНА*

СОН – 2

Многосерийный  сон.  Какое  чудо!
Ты  жаждал  продолжения  вчера.
Твой  силуэт  мне  грезился  повсюду.
Столь  романтичны  были  вечера…

Ты  был  далек,  почти  недосягаем,
И  все  искал  рассвета  в  этом  сне.
И  не  шалил  –  я    это  точно  знаю,
Лишь  руку  дружески  протягивал  ты  мне.

В  густом  тумане  (это  помню  точно)
Исчезли  наши  прежние  мечты.
Желанья  стали  вовсе  непорочны
И  души  –  целомудренно-чисты!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328577
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 09.04.2012


*ИРЕНА*

ЯК ЛЕГКО ВБИВАЄТЕ СЛОВОМ

Як  легко  вбиваєте  словом
І  топчете  душу  пером.
Мене  переповнює  сором,
Сумління  влучає  в  зеро.

Негідна…  Розпусна…  Порочна…
Де  цноти  і  скромності  шлейф?  –
Ну  звісно,  я  не  ангелочок,
Хоч  знаю,  що  добре,  що  зле.

Жіночих  сердець  Казаново
(Ви  їх  вже  звели  не  одне),
Коли  Ви  сказали  те  слово,
Ще  просто  не  знали  мене.

Я  геть  не  така,  як  Вам  здАлось,  -
Я  скромна,  проста,  боязка.
От  лиш  на  біду  закохалась
В  міраж.  Пломеніє  щока…

Хіба  Вам  мене  зрозуміти  –
Осліплену  дивним  вогнем?
Від  нього  мені  не  горіти,
Бо  Ви  не  торкались  мене.

Опущені  крила  холонуть,
Сумують  думки  у  вірші.
Як  легко  вбиваєте  словом
Надію  в  жіночій  душі.

Кохання.  Воно  ж  безрозсудно,
Жартуючи,  ціль  вибира.
Нестримне,  примарно-облудне
На  кінчику  мого  пера…
                                   15.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328813
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 09.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

КВІТЕНЬ-АВАНТЮРИСТ

Холодний  квітень  –  авантюрист,
Тремтить  від  вітру  вербовий  лист.
Від  астми  небо  задихається,  
А  сонце  з  хмарами  змагається.

Багряний  ранок  безголосий
Не  заплітає  вербам  довгі  коси.
Страждає  ніч  німим  безсонням,
Промінчик  не  цілує  підвіконня.

В  душі  безбожна  безнадія
І  безпорадна  сонце-мрія.
Яка  примхлива  жіноча  вдача  -
Весна  безглузда,  немов  незряча.

Земля  застигла  у  ваганні,
Завмерли  квіти  у  чеканні.
Коли  настане  потепління?
Куди  поділось  весни  сумління?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328905
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 09.04.2012


Осіріс

Заплутані стосунки

Іще  не  йду.  Затримавсь  на  порозі...
Хоча  тобою  сказані  слова,
Що  ми  не  пара  й  нам  не  по  дорозі,
Надію  вбили,  наче  булава.
І  серце  розуміє,  все  скінчилось,
Але  душа  надіється…  чомусь,
Хоч  кригою  все  докорів  покрилось…
Якщо  піду,  то  знаю  не  вернусь.
Отак  й  стою.  Ти  плачеш  у  кімнаті,
Ображена  пустим  безладдям  слів.
«А  краплі  сліз,  мов  квіти  на  халаті»  -
Подумав  …  й  поряд,  на  дивані  сів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328544
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 09.04.2012


Копачівна

Самотня хата

Стоїть  серед  села  самотня  хата
І  очі-вікна  дивляться  в  світи.
Жила  тут  жінка  на  добро  багата,
Та  час  прийшов  і  мусила  піти.

Лишилася  хатина  сиротою,
Одним-одна,  сарай  –  і  той  згорів.
Стікала  крейда  разом  зі  сльозою.
Єдина  радість  –  зграйка  яворів.

А  ще  так  тішив  хату  спів  пташиний,
У  ньому  чулось  давнє,  молоде,
Коли  сюди  збігалися  стежини
І  хлібом  пахло  літо  золоте.

Ти  зажурилась,  бідолаго-хато?
Нехай  до  тебе  прийде  хоч  у  сни
Таке  жадане  і  тепло,  і  свято,
Де  за  столами  дочки  і  сини…

…Стоїть  серед  села  самотня  хата…

Грудень  2008  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328532
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Тамара Шкіндер

Краплинами дощу збігає ніч…

Краплинами  дощу  збігає    ніч
І  темряву  ховає  у  шпаринку.
Ти  знов  зі  мною  поруч,  віч-на-віч...
Не  йди,  побудь,  затримайсь  на  хвилинку.

Сказати...  Що?  Забулися  слова,
Які  в  серцях  так  сонячно  бриніли.
Та  може  ця  хвилина  рокова  
Засяє  ранком  в  душах  онімілих.

Як  вистояне  надхмільне  вино,
Кохання  мить....  Чом  так  зникає  швидко?
Самотність,  що  постукала  в  вікно,
Невідворотністю  зачинить  клітку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328478
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Віталій Назарук

Дякую долі

Життя  змінилося  і  знову  купина,
Оцей  стрибок  піднятися  дав  змогу,
Колодязь  свій  не  міряю  до  дна,
Бо  поки  з  глибини  черпаю  воду.

Чомусь  з  просоння  на  щоці  сльоза,
Кохана  каву  подає  до  столу,
Вологий  поцілунок,  як  роса,
Бажає  щастя  з    рідного  порогу.

Робота  жде,  впрягаюсь  у  вірші,
Живу  на  світі,  бо  Господь  тримає,
А  доля,  що  припала  до  душі,
Мене  і  досі,  як  колись  кохає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328465
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Ліоліна

Cон о потустороннем мире

Сновидения  и  мистика.  

               Мне  хочется  написать  о  своих  снах.  Я  их  вижу  каждую  ночь,  по  одному  или  несколько  снов.  Все  цветные  и  насыщенные  невероятными  событиями.  И  практически  все  свои  сны  я  утром  помню.  Но  случались  сны  настолько  необычные,  что  их  пояснить  невозможно.
               Пожалуй,  начну  с  последнего  сна,  который  видела  несколько  дней  назад.  Как  будто  я  умерла  и  переселилась  на  тот  свет.  При  том,  что  я  ощущаю  все,  что  со  мною  происходит,  я  всегда  вижу  себя  еще  и  со  стороны,  как  бы  глазами  постороннего  человека.  
               И  вот  я  оказалась  в  другом  мире.  Это  было  в  космическом  пространстве,  где-то  во  Вселенной.  Кругом  стояла  абсолютная  тишина,  темень  кругом.  Вокруг  только  горели  звезды,  несчетное  количество  звезд,  крупных  и  крохотных,  и  не  было  ни  конца,  ни  края,  только  бесконечная  и  недостижимая  Вселенная.  Я  лечу  в  этом  космическом  пространстве,  сама  по  себе,  вперед  головой,  не  шевелясь,  на  мне  какие-то  одежды,  руки  прижаты  к  бокам,  ноги  вместе,  в  общем,  оловянный  солдатик.  Я  не  могу  двигаться  абсолютно,  не  могу  говорить,  но  все  вижу  и  понимаю.  Вокруг  меня  стройными  рядами  летят  миллиарды  других  людей,  но  у  них  закрыты  глаза,  и  они  летят  просто,  как  метеориты.  Мы  летим  по  орбите  вокруг  какой-то  планеты,  которую  я  могу  видеть  под  собой.  Это  не  Земля,  она  светло  –  коричневая,  вся  в  рытвинах  и  буграх,  на  ней  нет  воды.  
               И  вот  я  лечу  вокруг  этой  планеты  и  знаю,  что  лететь  вот  так  буду  всегда.  Меня  охватывает  безумная  тоска  и  отчаяние.  Мое  сердце  готово  разорваться  от  безысходности.  Я  лечу  и  себе  думаю,  что  люди  на  Земле  все-таки  имели  хоть  и  ограниченный,  но  выбор.  Пока  они  жили,  они  сами  устраивали  свою  жизнь  и  выбирали,  как  им  поступить  или  пытались  что-то  изменить.  Они  действовали.  Если  выбора  не  оставалось,  и  их  мучила  сильнейшая  боль  или  возникали  безвыходные  ситуации,  то  они  терпели,  так  как  знали,  что  всему  бывает  конец,  и  мукам  тоже.  И  придет  смерть,  и  муки  закончатся.  Иначе  говоря,  у  них  всегда  было  будущее.  А  я,  превратившись  в  кусок  безмолвного  и  обездвиженного  камня,  но  способная  созерцать  и  мыслить,  выбора  уже  не  имею.  Сколько  будет  существовать  Вселенная,  столько  вот  так  мы  все  и  будем  вращаться  по  орбите.  И  ничего  я  не  смогу  сделать,  и  не  смогу  вырваться  из  этого  ада  или  что  это  есть.
               Мои  чувства  среди  этого  безмолвия  и  бескрайности  были  так  сильны,  что  я  проснулась,  дрожа  и  стуча  зубами.  И  долго  не  могла  уснуть,  сколько  страха  я  натерпелась.      
               На  следующий  день  я  рассказала  свой  сон  на  работе.  Одна  сотрудница    сказала,  что  у  нее  есть  книга,  где  описывается  воскрешение  из  мертвых  на  другой  планете  со  схожим  с  моим  сюжетом.  И  принесла  мне  эту  книгу.
               Вот  отрывки  из  книги  Филипа  Хосе  Фармера  «Восстание  из  праха»:  «Бартон  провалился  во  тьму.  Великое  небытие  распростерло  над  ним  свои  крылья.  Неожиданно  глаза  его  раскрылись.  Его  окружала  вселенская  тишина.  Неужели  он  одинок  в  мире  безмолвия?  Где  он  находится?  Что  с  ним?  Он  пошевелил  ногами,  попытался  сесть,  но  тут  же  замер  от  страха;  под  ним  не  было  ничего,  он  висел  в  пустоте…  Он  медленно  повернул  голову  и  увидел  множество  других  тел.  Безмолвные  ряды  вращающихся  тел  с  очень  бледной  кожей  окружали  его  со  всех  сторон.  Люди  окружали  Бартона  безмолвными  шеренгами…  Глаза  их  были  закрыты,  ноги  вытянуты  и  сведены  вместе,  а  руки  прижаты  к  туловищу.  Они  медленно  вращались…  Ему  открылась  часть  пространства,  противоположная  той,  которую  он  обозревал  после  пробуждения  –  верх  и  низ  выглядели  совершенно  одинаково…  Мысль,  что  он  еще  существует,  ошеломила  его.  Он  легко  мог  все  наблюдать  и  осознавать,  но  не  объяснить.    Панический  ужас  тисками  сжал  его  горло,  темной  пеленой  застлал  сознание,  по  капле  выдавливая  из  тела  вновь  обретенную  жизнь.».  
               В  книге  все  окончилось  хорошо.  Бартон  преодолел  страх,  вырвался  из  плена  безмолвия  и  затем  воскрес  вместе  с  другими  на  другой  планете.  А  я  свой  сон  не  досмотрела.  Наверное,  там  было  и  продолжение.  Но  ужас  помешал  мне  это  досмотреть.
               Я  никогда  не  читала  ни  одной  книги  Фармера.  И  то,  что  нам  в  голову  пришла  одна  и  та  же  идея,  не  может  ли  означать,  что  действительно  существует  и  такой  вариант  потустороннего  мира?    Может,  наши  души  подсмотрели  что-то  во  время  своего  путешествия  во  времени  и  пространстве,  пока  мы  спали?  К  тому  же,  мне  помнится,  нечто  схожее  я  уже  видела  раньше  во  снах  –  это  вращение  моего  тела  по  околопланетной  орбите.  А  у  меня  многие  сны  повторяются,  я  как  бы  просматриваю  периодически  одни  и  те  же  любимые  или  не  очень  фильмы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328393
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Михайло Плосковітов

Ніколи…

Рахунок  дням.  От-от  іде  весна,
лелеки  білі  прилетять  із  вирію,
та  крига  на  озерах  ще  міцна,
і  вікна  вранці  ще  не  раз  відсиріють.

Ще    злитиметься  в  присмерках  зима,
жбурлятиме  сніжком  по  снах  березових,
підсніжники  розбудить  крадькома,
під  шепіт  стріх,  що  стали  нетверезими.

Розтане  сніг  на  пагорбах  зими,
у  пригорщах  несу  тобі  підсніжники,
що  розшивали  білі  килими
на    сонячних  боках  лісів  засніжених.

Чекатимеш  мене,  чи  ні?..  Я  б  знав.
Колінця  квітів  у  руках  схололи.
Ще  будуть  весни,  але  та  весна  -
до  нас  обох  не  вернеться.  Ніколи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314745
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 07.04.2012


Михайло Плосковітов

Наука…

Казав  знайомий:  "  Я  в  твої  роки
на  гульки  витрачав  усю  зарплату!
Ще  й  зараз  намагаються  жінки
мене,  мов  журавля  окільцювати.

То  ж  будь  упертим  (не  соромся  втіх),
перегортай  життя  свого  сторінку,
і  не  хвилюйся  –  невеликий  гріх  -  
постійно  обнадіювати  жінку".

Можливо,  я  б  дотримавсь  тих  порад:
й  одразу    став  кількох  дівчат  кохати,
і  начищав  би  пір’я  на  парад,
щоб  здатися  досвідченим  пернатим…

Та  час  життя  за  річкою  тече,
(та  й  гульки  часом  вилізають  боком).
Так,  інколи  захочеться,  в  плече
щокою  ткнутись,  наче  ненароком,

І  мовчки  обійняти  ніжний  стан  -
Волосся  хвилі  обпікають  груди,
І  щось  тобі  нашіптують  вуста
байдуже,  що  на  завтра  скажуть  люди...

І  ще  б  на  вік  і  звісно  на  віки
Любить  -  а  не  тремтіти  від  покути…
Не  знав  знайомий,  що  Жінки  –  зірки,
а  нам  до  них  ще  треба  дотягнутись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 07.04.2012


Анатолійович

Ох, как это нелегко!

Мама  учит  дочку  Дашу,
(ту,  что  хочет  кушать  кашу,
игнорируя  мамашу)
верно  говорить  слова,
научив  её  сперва
слову  "Мама",  "Папа",  "Дед"
(Даше  дед  -  авторитет!),
"Витя",  "Оля",  "Баба",  "Алла",
ну  и  прочих  слов  немало...
Но  даётся  нелегко
Даше  слово  "молоко"!
Буква    "М"  в  начале  слова  -
это  ж  просто  бестолково!!!
"Молоко"  услышав,  Даша
отправляется  к  мамаше,
и  покажет  (кто  не  знает),
где  ж  то  молоко  бывает...
И,  хоть  это  нелегко,
скажет  :"Мама  -  кококо!"
И  такое  в  слове  этом  
вожделенье,  что  поэтам
нужно  все  стихи  бросать
и  про  "Кококо"  писать!
Мама  снова  учит  Дашу
в  перерывах  между  кашей,
учит  мягко,  но  упрямо:
"Слушай,  Даша!  Слово  мама
начинается  на  "М",
это  ведь  легко  совсем!
Не  могу  тебя  понять!
"Мама"  можешь  ведь  сказать!
"Мама"  с    "М",  и  "молоко"  -
почему  же  "кококо"?!
Даша  маму  обнимает,  
в  "кококо"  взгляд  устремляет...
Здесь  без  смеха  нелегко  -
вновь  лепечет  :"Кококо"!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328318
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Володимир Шевчук

Душа

(Валі  Савелюк)  


В  очах  
життєва  сила  
не  згоря,  
Якщо  ці  очі  
звернуті  
угору.  
Не  йде  тут  мова  про  
німу  покору  –  
То  все  у  грудях  та  
душа-зоря!    
Я,  знаєте,  
з  цікавості  горю:  
Душі  в  очах  
не  видно  й  
при  потребі,  
Як  днем  
не  видно  зір  
на  чистім  небі,  
Однак…  
є  спосіб  
бачити  
зорю  
Не  в  ніч.  
Не  в  ніч!  
Душа  –  
зоря  з  імли,  
То  світанкове  сяйво,  
як  поблажка!  
Пробитись  на  поверхню  
дуже  
важко,  
Коли  ніхто  не  відає  коли…    
Така  гучна,  
як  срібло  на  росі,  
Настільки  тиха,  
як  Велика  Берта…  
Це  саме  та  
субстанція  
відверта,  
Яку  ми  так  приховуємо  всі.  
А  знаєте,  от  що  таке  
душа?  
То  совість,  
чи,  
скоріше,    
засторога  
Від  грішного,  
щоби  боятись  Бога?..  
Чи,  
може,  
це  багатство  без  гроша  
Єдиного?  
Бо  зірку  у  імлі  
В  криниці  й  днем  
побачиш  
у  глибокій…  
Бо  тільки  та  душа  пізнає  спокій,  
Яка  неспокій  знала  на  землі.  



06.04.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328275
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Осіріс

Соколята

П’ють  росу  в  гніздечку  юні  соколята,
В  дуба  верховітті  набирають  сил.
Кличе  їх  до  себе  зірка  розіп’ята,
Спробувати  в  небі  оперених  крил.  
Та  матуся  пильна  вберігає  діток,
Щоб  не  помилились,  рідні  у  житті.
Тінню  той  неспокій  мчиться  по  між  квіток  -
Марево  тривоги  в  бистрім  розп’ятті.
Час  прийде,  стрілою  змиють  над  полями,
Розітнуть  веселки  дощову  вуаль,
Щоб  не  повернутись  до  своєї  мами…
Та,  між  зір  зависне,  сіючи  печаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328150
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012


Анна Вейн

Прощання з дитинством

Сміливо  заглядаю  в  очі  Долі
Хоч  юність  ще  торкається  чола.
Життя  дбайливо  розділило  ролі
І  провело  до  щастя  джерела.

Я  прагну  втамувати  юну  спрагу
І  мудрості  напитись  на  роки,
У  ніжності  знайшовши  рівновагу,
З  дитинством  я  прощаюся  дзвінким.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328097
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012


Копачівна

Як ковтнуть самоти

Як  ковтнуть  самоти
Серед  вулиць  і  площ?
Даруватиме  дощ
Відчуття  чистоти.

Тишу  як  віднайти  
Під  краплинок  дебош?
Тільки  не  потривож  
Цей  політ  з  висоти.

Небо  прагне  спочить,
Заховало  блакить,
Хмара  сон  розсіває.

Щемко  майже  до  сліз,
Так  сумую  за  краєм,
Де  лишився  мій  ліс!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328077
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012


Віталій Назарук

Свічка довжиною у життя

І  запалили  свічку  на  хрестини,
Хресні  батьки,  рідні  батьки  від  роду,
Дали  ім’я  своїй  малій  дитині
І  опустили  у  ледь  теплу  воду.  

Горіла  свічка  полум’ям  яскравим,
І  язичок  злітав,  немов  мав  крила,
Душі  батьківські  в  унісон  співали,
Була  родина  у  цей  день  щаслива.

Дитя  зростало  і  горіла  свічка,
І  колихалось  полум’я  яскраво,
Текло  життя,  неначе  бистра  річка,
Точила  камінь,  берег  обмивала…

А  свічечка  горіла  і  горіла,
Дивись,  згоріла  більше  половини,
Тепер  вона  лише  яскраво  тліла,
В  ній  відбивалась  чорна  тінь  могили.  

Та  час  від  часу  полум’я  кипіло  ,
Немов  колись,  неначе  знову  свято,
Свіча  тоді  по  -  новому  світила,
І  радість  поверталася  до  хати.

Свіча  життя,  немов  життєва  мірка,
У  полум’ї  її  все  можна  прочитати,
Вона  горить,  неначе  в  небі  зірка,
Проте  із  часом  мусить  догоряти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327961
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 06.04.2012


viter07

Не забувай

Не  забувай.
Іди.
Не  озирайся.
Усе  одно  -  
лишаєшся  у  снах.
Мов  птах,
у  моє  серце  повертайся.
Не  кайся.

Присмак  болю
на  вустах...


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196659

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327958
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 06.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

САМОТНІСТЬ В МЕРЕЖІ

Самотності  рясні  краплини
Вже  вкотре  омивали  очі,
Вела  мене  крута  стежина
Немов  сліпу  в  тенетах  ночі.

Пташино  серце  тріпотіло,
Думки  кричали  журавлинно,
Від  почуттів  тремтіло  тіло,
І  сни  зникали  швидкоплинно.

Я  знов  з  екраном  розмовляла,
І  розчинялась  в  диво-павутині,
Йому  до  ранку  дошкуляла
І  заглядала  в  очі  темно-сині...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327856
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РОСЛА КАЛИНА БІЛЯ ХАТИ

Росла  раніш  калина
Біля  криниці,
Раділи  щиро  люди  їй,
своїй  жар-птиці.

Щодня  заквітчану  красу
помиї  омивали,
І  через  проміжок  часу
Краса  зів‘яла...

Так  часто  і  душа  поета
Від  слів  всихає,
Страшніше  кулі  з  пістолета,
Нас  критика  вбиває...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327850
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012


Валя Савелюк

КРАПЛІ

і  падають  краплі  
з  даху,
променями
пронизані,
проз  дірку  іржаву,
з  карниза
летять  донизу  –
крупні  дзвінкі  алмази,
щоразу
з  усього  маху  
розбиваються
об  живу  
порцеляну  квіток,
як  молоток
Ноя…
на  голови  
цвяхів
без  промаху  опускається:
покайтесь!
покайтесь!
покайтесь!!  –

та  ніхто  
не  кається…

02.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327220
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 05.04.2012


Ярослав Дорожний

Поїзд крізь ніч

Вібрація  руху  залізних  коліс,
І  я  на  п’ять  футів  є  ближче  до  неба.
Ось  поле,  діброви  із  тіней,  там  ліс
Й  ворони,  що  творять  пташиний  молебен.

Ще  мить,  ще  секунду,  хвилину  чекай
І  поїзд  домчиться  до  неба  краєчка.
Чекаєш,  мов  в  жовтні  цвітіння  розмай,
Так  небо  тікає,  така  вже  ось  звичка..

А  поїзд  промчав  через  темряву-ніч,
Шукав  він  уперто  ген  штрики*  в  надхмарність:
Дививсь,  заглядав  і  вертівсь  навсібіч,
Та  хмари  його  намочили,  бездарні.

Однак,  не  сягнути  блакиті  небес
З  Говерли,  ні  з  горища  у  хмарочосі.
Проте,  частка  Неба  є  в  кожного  десь.
Шукаймо-мандруймо  у  гуморі,  в  змозі…  

*  штрика  (діалект)  –  залізнична  колія  

03.04.  23.11.  поїзд:  Київ  –  Золочів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327722
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 05.04.2012


Тетяна Луківська

І я іду…

(  Переживу,  перелюблю  (Валентина  Люліч  )                            

 Перелюблю  і  переплачу,
Перепечалюсь  й    не  пробачу
Зраду  твою.
Вербовим  віттям  розповніла,
Весна  сльозою  неба  вмилась...
І  я  іду.
Пережурюся,  перебуду,
Перестраждаю  і  забуду  
Любов  мою.
Сонячним  променем  зігріта,
Земля  наповнюється  квітом...
І  я  іду.
Перегорю,  переіначу,
Перечекаю    і  побачу
 Любов    свою.  
Лагідно    вітром  прошептала,
Весна    кохання  нагадала.
І  я  іду.
Перетужу,  передивлюся,
 Пересумую  й  усміхнуся...
Я    вірю  у  весну  мою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325809
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 05.04.2012


Тетяна Луківська

Прости

Прости  мені
І  ти.
І  ти  
Мені  прости.
Чому  ж  сказати  важко?
Не  пишуться    листи...
І  ти  
Мені  прости.
Прости  мені
І  ти.
Чому  ж  щемить  так  серце
У  пору  самоти?
-Прости  мені,  прости!  –
Шепочемо  я  й  ти.
Та  вже    душа  не  чує...
Між  нами  півверсти.
Прости  мені
І  ти.
І  ти  
Мені  прости.
В  весняному  розквітті
Знов    пишемо  листи.
Прости,  прости,  прости!
Слова  на  півверсти...
Сплітало  сонце  віття,
Аби  їх  донести.
Прости,  прости,  прости,
В  кохання  пропусти!
Зорило  надвечір*я
Очима    темноти.
                       Та  поки  вибачались...
Писалися  листи...
Кохання  розсипалось.
Змінились  я  і  ти.
 Прости!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327513
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 05.04.2012


Володимир Шинкарук

"УСІ СЛОВА ЗГОРЯТЬ ДОТЛА"

Усі  слова
 згорять  дотла,
Торкнеться
     втома  віч…
Заходить  день
   у  дзеркала,
А  із  дзеркал
     виходить
           ніч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327816
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Надія Гуржій

Музика весни

Музика  якась  лине  звідусіль:
Кап,кап,  кап,  дінь,  дінь,дінь...
Що  за  інструмент,  що  за  диво  це?
Вся  природа  грає,  ніби  то  концерт.

А  насправді  ще  -  всі  дерева  сплять  
І  траві  під  снігом  справді  благодать.
Сонечко  пригріло,  лід  з  дахів  скрисає  -
То  весна  -  красуня  першу  скрипку  грає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319108
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.04.2012


Віталій Назарук

Заспівайте нам, небеса

Заспівайте  нам,  небеса,
Подивіться  на  нас  із  верху,
Бо  ж  яка  на  Землі  краса,
Вона  довго  ще  не  померкне…

В  кожну  душу  загляньте  ви
І  дорогу  вкажіть  до  Раю,
Кожен  має  свої  Хрести,
Дані  Богом,  не  вибирають.

Сяйво  дайте  нам,  небеса,
Долю-квітку  внесіть  у  хату,
І  зробіть,  щоби  ця  краса,
Нам  була  кожен  день  за  свято.

Щоб  п’янила  завжди  весна,
Усміхалися  люди  долі,
Щоб  сіяла  роса  рясна
І  щоб  щедро  родило  поле.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327662
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Осіріс

Родилась ніч…

Родилась  ніч.  У  зорянім  саду,
Трояндою  проквітнув  місяченько.
Благоуханним  сріблом  в  степ  піду,
Де  спокій,  туманцем  вповивсь  легенько.
Наповню  груди  солодом  весни,
Закалатає  серце  охмеліло.
Душа  прошепче:  -  «І  мені  плесни,
Здіймуся  в  небозвід  натхненнокрило!  
Там,  поетичних  сповнена  я  сил,
Співатиму  про  Україну  мою,
Допоки  зірочок  коштовний  пил,  
Не  забринить  на  ковилі  росою.»  
                                       3.  04.  12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327581
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Осіріс

Таки живу…

Я  давно  серед  плем’я  дикого,
Ледь  тримаюся  на  плаву.
Маю  щастя  собі  великого:
Хоч  існую  –  таки  живу.
Поміж  люду  сіро-безликого,
Що  на  сіно  «людців»…  мов  траву…
І  плітками  калічить  абикого,
Хоч  побитий  –  таки  живу.
Серед  слів  ядовито-зважених,
В  хвилях  підлості  все  пливу.
На  байдарі  чванством  уражених,
Хоч  веслую  –  таки  живу.
Між  підлесників  шовком  впряжених,
У  порожніх  псалмів  гарбу,
З  Раю  Богом  давно  спроваджених,
Хоч  гортаню  –  таки  живу.
Все  клянуся:  «  З  лиця  спітнілого,
Маску  блазня  от-от  зірву!»
Та  боюся  вже  Світла  Білого,
Мов  упир…  А  таки  живу!  
Хай  на  янгола  злотокрилого,
У  ві  снах,  я  не  жду  й  на  яву,
Все  ж  припхався  до  віку  зрілого…
Хоч  не  святець  –  таки  живу!
                               2.  10.  11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327582
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Віктор Ох

Помовчимо по-філософськи

Помовчимо  по-філософськи
про  безліч  болісних  речей:
про  смерть,  що  підповзає  мовчки
й  любов,  що  рветься  із  грудей,
і  про  дитинства  дні  жорстокі,
сліпу  принадність  майбуття,
про  плинність  часу  незворотну,
про  сум  і  гіркоту  буття,  
про  безпорадність  і  самотність
стареньких  немічних  людей.
Помовчимо  по-філософськи
про  безліч  болісних  речей…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327792
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


viter07

Прости мені…

Потрібних  слів
ми  стільки  загубили,
що  обікрали
душі  і  серця!
А  чи  тоді  
по-справжньому  любили,
і  чи  такого  прагнули  кінця?

Самотній  нині
голуб  сизокрилий,
а  спогади  -
волошки  у  житах...
Прости  мені,  
що  ми  з  тобою,  милий
небавом  
загубились  у  Світах.


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196225

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327694
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Весняна Осінь

І весна…

Зазвучали  в  повітрі  весняні  октави.
Мерехтінням  повни́ться  квітнева  душа.
Тільки  світу  цього́  буде  в  серці  замало,-
Там  Любові  бракує  осінніх  забарв.

І  чи  станеш  колись    дорікати  за  осінь?
Чи  збагнеш  незбагненних  для  долі  речей?
Не  запрошуй  у  сни  випадковую  гостю,
А  зі  мною  знайди  у  надії  розмай.

І  десь  небо  для  Тебе  звучить  молитва́ми,
Й  навіть  вітер  із  болем  вступає  в  відносини.
Трішки  холод  я  знову  відчула  між  нами.
І  весна...  І  весна  напарфумилась  осінню...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327693
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Борода

А тютюн та люлька козаку в поході знадобиться

Петро  Конашевич  Сагайдачний  (*1570,  Кульчиці  —  †10  березня  1622,  Київ)  —  шляхтич  червоноруський  з  Перемишльської  землі,  козацький  ватажок,  кошовий  отаман  Війська  Запорозького,  Гетьман  реєстрового  козацтва  i  Війська  Запорозького.  Організатор  успішних  походів  українських  козаків  проти  Кримського  ханства,  Османської  імперії  та  Московського  царства,  меценат  православних  шкіл.  Оспіваний  у  багатьох  козацьких  думах  та  українських  народних  піснях.
                                                         /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/  






СТАВАЙ,  САГАЙДАЧНИЙ

Неволя  і  злидні  -
жорстока  покара.
Козацкі  могили
в  скорботі  мовчать.
Ставай,  Дорошенку!
Орда  яничарів
вже  плавить  медалі
із  твоїх  гармат.

Ставай,  сивочолий,
відважний  гетьмАне!
Буди  своє  військо,  
мушкети  роздай.
Бо  душать  вкраїну
чужинським  арканом
і  в  чистому  полі
чужинський  бур"ян.

Нам  слави  не  треба  -
ми  волею  марим.  
Козацькі  чуби  
похилились  в  журбі.
Ставай,  Сагайдачний,
ставай,  отамане!  
Лиш  згадка  про  тебе
страха  ворогів.

Ставай,  дальновидний
і  праведний  воє.
Скажи  нехай  сурми
ззивають  на  січ.
Ти  чуєш,  гетьмАне?
Ми  йдем  за  тобою.
На  наших  хоругвах
клейноди  сторіч.

Хай  лине  над  краєм
вкраїнськая  пісня.
Хай  Бог  покарає
зрадливих  собак.
Ставай,  Сагайдачний,
щоб  нині  і  прісно
господарем  краю
був  воїн-козак!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327568
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Анатолійович

Батьківська пісня. На слова Віталія Назарука.

Чудовий,  ніжний,  сповнений  глибокої  любові    вірш  про  батьківські  почуття,  надії,  віру.  Він  не  міг  залишити  мене  байдужим...  Адже  у  мене  теж  є  син,  а  у  сина  підростає    продовжувач  роду.  Нехай  всі  сини  Украіни  почують  слова  любові  від  своїх  батьків    і  нехай    їх  береже  Бог!

БАТЬКІВСЬКА  ПІСНЯ

Мій    любий    синочку,
Мій    соколе    ясний.
З    тобою    по    іншому    сонце    встає.
Я    Богу        молюся,
Я    дякую    долі,
Я    радий,    що    ти    в    мене    є.

Хмаринки    зникають  
 і    небо    ясніє,
Веселка    на    струнах    своїх    виграє.
Спасибі,    синочку,
Спасибі,    мій    рідний,
Я    тішусь,    що    ти    в    мене    є.

Коли    ти    далеко,
Тебе    виглядаю.
Тривога    заснути    мені    не    дає.
Я    Бога    благаю,
Щоб    ти    повернувся.
Я    вдячний,    що    ти    в    мене    є.

Коли    тобі    важко,
Коли    в    тебе    горе,
Кров    в    жилах    холоне    і    серце    стає.
Я    Бога    благаю,    
Щоб    дав    тобі    сили,
Щасливий,    що    ти    в    мене    є.

ID:  225152
Рубрика:  Вірші  ,  Лірика
дата  надходження:  29.11.2010  07:12:38
©  дата  внесення  змiн:  15.05.2011  13:01:51
автор:  Віталій  Назарук

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326999
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 03.04.2012


Борода

Берегиня української пісні

Справжньою  берегинею  української  народної  пісні  і  національної  культури  краю  можна  назвати  Ніну  Митрофанівну  Матвієнко  -  видатна  українська  співачка,  народна  артистка  України  з  1985,  Лауреат  Державної  премії  УРСР  ім.  Т.  Г.  Шевченка,  1988,  Герой  України.  Член  Спілки  кінематографістів  України.

Співачка  Ніна  Митрофанівна  Матвієнко  народилася  10  жовтня  1947  р.  в  с.  Неділище  Ємільчинського  району  на  Житомирщині.  У  репертуарі  співачки  багато  народних  пісень,  серед  них  обрядові,  ліричні,  гумористичні,  пісні-балади,  українські  пісні  XVII—XVIII  сторіччя.  Ніна  Матвієнко  співпрацює  з  відомими  вітчизняними  композиторами  сучасності;  для  неї  пишуть  свої  твори  Євген  Станкович,  Олег  Кива,  Мирослав  Скорик,  Ірина  Кириліна,  Ганна  Гаврилець  і  багато  інших.
Вона  зіграла  в  телевиставах  («Маруся  Чурай»,  «Катерина  Білокур»,  «Розлилися  води  на  чотири  броди»),  художніх  фільмах  («Солом'яні  дзвони»,  «Пропала  грамота»),  в  радіовиставах  («Політ  стріли»,  «Кларнети  ніжності»).  Співачка  озвучила  ряд  науково-популярних,  хронікально-документальних  кінофільмів,  кілька  теле-  і  радіопрограм.  У  1988  році  був  знятий  відеофільм  за  участю  Ніни  Матвієнко  «Русалчин  тиждень».  Серед  авторських  театрально-режисерських  робіт  актриси  музичний  спектакль  «Під  сонцем»  (1997)  за  участю  японського  танцівника  Тадаші  Ендо,  а  також  грандіозне  музично-сценічне  дійство  «Золотий  камінь  посіємо  ми»  (1998).  Крім  того,  Ніна  Матвієнко  зіграла  в  1995  році  16  вистав  з  американським  театром  La  Mama  E.T.C.  (Нью-Йорк,  США).
Побажаймо  довгих  творчих  літ  видатній  співачці  і  виховательці  нових  талантів  України  -  Ніні  Матвієнко!
/матеріал  взято  з  Вікіпедії/  

   

ПОЛІСЬКА  РУСАЛОНЬКА

Лебідкою  в  небі,  зозулею  з  гаю
поліському  краю  русалка  співає.
У  нотних  дзвіночках  душа  квіточками,
на  білій  сорочці  вишИванка  мами.

Гаївкою  кличе  весну  до  престолу,
у  збанок  збирає  росу  світанкову,
Дажбога  гукає  сопілкою  Мавки
над  щедрим  Поліссям  піснями  журавки.

До  озера  кличе  на  Йвана  Купала,
де  папороть-квітка  опівніч  зайняла,
і  небо  малює  вогнем-пелюстками,
де  глід  і  ліщина,  і  пісня  від  мами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327079
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 03.04.2012


Віталій Назарук

Як мало потрібно для щастя людині

Як  мало  потрібно  для  щастя  людині,
Як  очі  темніють  і  сірі,  і  сині,
І  сльози  дощем  добавляють  жалю,  
Спасіння  твоє  -  ніжне  слово  «люблю».

Коли  захиталась  земля  під  ногами,
Коли    ти  лишився  без  тата  і  мами,
Неначе  вже  втратив    надію  свою,
Спасе  тебе  знову  надійне  «люблю».

Коли  все  довкола  змітають  цунамі,
Коли  все  життя  -  це  образи  і  драми,
Тоді  дзвони    вдарять  пісні  кришталю,
Коли  зазвучить  щире  слово  «ЛЮБЛЮ».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327340
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 03.04.2012


Борода

Ім"я поета - боротьба, ім"я поета - Україна

Василь  Семенович  Стус  (*6  січня  1938,  село  Рахнівка  Гайсинського  району  Вінницької  області  —  †4  вересня  1985,  табір  ВС-389/36-1  біля  села  Кучино,  Пермської  області)  —  український  поет,  перекладач,  прозаїк,  літературознавець,  правозахисник.  Один  із  найактивніших  представників  українського  культурного  руху  шістдесятників.  Герой  України.

За  власні  переконання  в  необхідності  української  культурної  автономії  творчість  Василя  Стуса  була  заборонена  радянською  владою,  а  сам  поет  був  на  12  років  позбавлений  волі,  де  і  помер  мученицькою  смертю.
                                                                   /Матеріал  з  Вікіпедії/

Пам"ятаймо!





ІМ"Я  ПОЕТА  -  БОРОТЬБА,  ІМ"Я  ПОЕТА  -  УКРАЇНА


Гряде  душа.  Забракло  сил
катам  розправитись  з  душею
і  за  наказом  фарисеїв  
на  піках  розп"яли  сонет.
Та  невмирущим  є  Поет,  
що  протиставив  сталі  честь,
бо  муж  єси,  і  воїн,  і  боєць!

Хіба  розіп"яти  безсмертнеє  слово,
хіба  віщу  правду  в  катівнях  зморить?
Трясіться,  нещасні,  у  власних  оковах,
з  яких  навіть  совість  ночами  кричить.

Прийшла  пора  долать  рубіж.
душа,  бо  й  зігнута  не  гнеться!
Чи  думали  вам  то  минеться
і  ми  забудем  імена,
які  Поет  в  обличчя  знав  -
убивців  і  убивців  вбивць,
бо  муж  єси,  і  воїн,  і  боєць!

Прийшла  пора.  Ставай,  Поет!
З  ребер  зніми  заржаві  грати,
ми  не  боги,  та  час  карати,
бо  час  -  не  час  і  вік  -  не  вік.
Для  тебе  замалий  цей  світ,
вже  підроста  достойна  зміна.
Ім"я  поета  -  боротьба,  ім"я  поета  -  Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327322
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 03.04.2012


Мазур Наталя

*Як просто

Як  просто  не  почути  слів  образ,
Як  просто  не  скипіти  на  півслові,
Та  пригадати  світлу  мить  любові,
І  ніжність,  і  тепло  найперших  фраз.

Як  просто  не  спалити  всі  мости,
Як  просто  не  зронити  слово  люті,
І  не  зривати  ланцюги  прикуті
Між  двох  сердець,  щоб  їх  не  розвести.

Як  просто  ще  уникнути  біди,
Як  просто  ще  триматися  за  руки...
Чому  ж,  скажи,  прямуєте  туди,
Де  чорний  день  від  розпачу  розлуки?


02.04.2012р.                        18:00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327154
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 03.04.2012


Володимир Шинкарук

"ЧУДОВО ВСЕ, ТОВАРИШУ МІНІСТРЕ!"

-          Алло-алло,  хто  біля  апарата?
Задовольніть  мій  інтерес.
Як  там  проходять  спільно  з  блоком  НАТО
Навчання  наших  ВМС?
І  взагалі,  яка  погода
І  як  наш  флот,  на  що  він  годен,
Кому  на  груди  дати  треба  орден,
Ну  а  кому  по  шиї  дать!?

-          Алло-алло,  товаришу  міністре,
Чудово  все,  чудово  все!
На  складі  спирту  повна  є  каністра,
Її  нам  мічман  принесе.
І  лиш  одна  дрібничка  сталась:
В  нас  плоскогубці  поламались…
А  загалом,  товаришу  міністре,    
Чудово  все,  чудово  все!

- Що  ж,  плоскогубці,  справді,  то  дрібниця,
На  плоскогубці  наплювать!
Та  я  і  сам  хотів  би  подивиться,
Як  це  їх  можна  поламать.

- Ні,  плоскогубці  залетіли
В  електрощит  і  там  згоріли…
А  загалом,  товаришу  міністре,    
Чудово  все,  чудово  все!

- Алло,  алло,  мені  не  зрозуміло,
Тут  дивина,  ні  дать,  ні  взять…    
Хіба  ж  це  плоскогубці  мають  крила,
І  хто  дозволив  їм  літать!?

- Як  ліг  на  борт  ракетний  катер,  
Усе  в  нас  почало  літати…
А  загалом,  товаришу  міністре,    
Чудово  все,  чудово  все!

- Цього  мені  лише  не  вистачало…
Я  вас  розжалую  усіх!
Чому  це  ви  одразу  не  сказали,
Що  хтось  у  вас  на  когось  ліг?

- Лягла  корма  на  дно  затоки,  
Та  ніс  іще  стирчить,  нівроку…
А  загалом,  товаришу  міністре,    
Чудово  все,  чудово  все!

- Алло-алло,  мені  потрібно  сісти,
Свідомість  втрачу  я  ось-ось…
Даю  наказ:  негайно  доповісти,
Що  в  вас  насправді  відбулось!

- Ми  вийшли  в  море,  як  завжди,
Шукати  ворога  сліди,
Та  тільки  дав  наш  катер  газ,
Екран  локатора  погас.
Тоді  «всліпу»  дали  ми  залп,
І  розбомбили…  морвокзал!
Я  матом  штурмана  покрив,
Той  від  образи  закурив,
Чомусь  забув  згасить  сірник,
Сірник  в  ракетній  шахті  зник
І  підпалив  боєзапас,
Боєзапас  рвонуло  враз!
На  борт  раптово  катер  ліг,
І  нас  усіх  звалило  з  ніг.
Побачив  я,  коли  підвівсь,  –
Щит  електричний  загорівсь.
Щоб  екіпаж  урятувать,
Хотів  контакти  роз'єднать,
Та  тільки  полум'я  не  збив
І  плоскогубці  загубив.
Вони  замкнули  всі  дроти,
Реактор  почало  трясти…
Що  не  робили,  все  дарма,
В  воді  сховалася  корма,
Ми  перебралися  на  ніс,
А  мічман  спирту  всім  приніс,
І  нам  тепер  усе  одно,  –
Наш  корабель  іде  на  дно…

 А  загалом,  товаришу  міністре,  
Чудово  все,  чудово  все!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326954
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012


*ИРЕНА*

СОН – 1

Сколько  раз  твои  нежные  руки
Мне  ласкали  все  тело  во  сне,
Обрекая  на  сладкие  муки
И  сжигая  на  страстном  огне.

Сколько  раз  твои  губы  касались
Моих  глаз,  и  волос,  и  груди.
Брать  свое  никогда  не  стеснялись…
Сладкий  сон!  Но  рассвет  впереди.

Ласки  стали  все  тише  и  тише,
Лишь  истома  –  лениво-сладка.
Сизый  голубь  воркует  на  крыше…
Исчезает  и  сон,  и  рука…

Лучи  солнца  уж  плечи  ласкают,
Сердце  ноет,  щемит  пустотой.
Я  тот  сон  много  раз  вспоминаю.
Жаль,  что  будет  он  вечной  мечтой.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326963
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012


Весняна Осінь

Я просто хочу знати, що Ви є…

Я  просто  хочу  знати,  що  Ви  є,
Що  там,  на  відстані  із  сотень  кілометрів
Усмі́шка  Ваша  щастям  виграє,
А  я  для  Вас  щодня  народжую  сонети...

Я  просто  хочу  знати,  що  Ви  є,
Що  Ви  щасливі,  що  життя  у  Вас  прекрасне.
Хоч  осінь  часто  болю  завдає,
Ви  зачекайте  мить,-  і  завтра  прийдуть  ве́сни.

І  хай  там  що  життя  для  нас  снує,
І  хай  би  скільки  мрій  в  душі  не  існувало...
"Я  просто  хочу  знати,  що  Ви  є",-
Моя  Любов  про  Вас  шепоче  молитвами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326843
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012


Ярослав Дорожний

Чорні плями

Тернопіль  –  файний  областевий  центр,
В  дитинстві,  пам’ятаю,  зовсім  білий,
У  юності  –  десь  плямка  в  кілометр,
Тепер  –  немало  плям  до  нас  наспіло.  
А  ще  за  років  так,  з  десятка  два?  
Чверть  «бідного»  Пенджабу,  пів  із  Конго,
Зросте  чорнота  нова  молода.
Поки  не  пізно  стало,  биймо…  в  гонги!  

28.03.  17.53.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326724
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 01.04.2012


viter07

Бути потрібним

Потрібним  бути  –
справді  є  потреба:
для  тебе  
відкриваються  Світи!
Рости  
і  підійматися  у  Небо,
котре  дарує
світло  доброти
з  нас  кожен  хоче!

То  ж  і  ти  –
цвіти!


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197173

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326720
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 01.04.2012


Борода

Не тужи, брате мій/ Вірш-відповідь Віталію Назаруку

Журавлинні  ключі  долетіли  до  рідної  хати,
на  добротнім  подвір"ї  розрісся  до  неба  горіх.
У  високім  гнізді  будуть  сонце  стрічать  журавлята,
стануть  Бога  просить  захистити  твій,  брате,  поріг.

Не  суди  тільки  їх,  що  злетять  у  осіннюю  пору  -
не  за  щастям  летять,  а  хапнути  свободи  ковток,
щоб  донести  її  через  бурі  до  рідного  дому
і  з  насінням  гвоздик  посадити  посеред  квіток.

А  як  ті  зацвітуть  і  від  запаху    здіймуться  груди,
то  відчуєш  плечем,  що  я  поруч  з  тобою  стою.
Ми  за  руки  візьмемсь  і  звершиться  великеє  чудо  -
запанує  навік  тільки  злагода  в  ріднім  краю.

Журавлят  навчимо  не  боятись  січневих  морозів,
щоб  летіли  у  даль  лиш  розвідувать  нові  світи,
зберем  зерна  в  садку,  свіжим  вітром  розвієм-розмножим
по  Вкраїні  усій,  по  обидва  Дніпра  береги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326748
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012


Весняна Осінь

До Тебе б …

До  Тебе  б  доторкнутися  крізь  сни,
Щоб    подихом  на  волі  зазвучати.
Я  Осінню    побуду  до  Весни,
А  Ти  навчись    минулому  прощати.

До  Тебе  б  долетіти  до  зірок,
І  падати,і  тишу  пробачати.
Десь  ближчою  ставатиму  на  крок,
Щоб  літом  у  душі  Твоїй  лишатись.

До  Тебе  б  переплисти  океан,
І  відстані  усі  відревнувати.
До  Тебе  бігти  б  через    сни  й    туман
Щоб  ві́ршами  на  аркуші  звучати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311818
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 31.03.2012


Весняна Осінь

Щоб очима торкнутись очей…

Я  давно  не  народжую  втомлених  ві́ршів,
Тих  блаженних  відтінків  людської  душі.
Бо  цей  світ  вже  сьогодні  стає  щасливішим,
Бо  у  ньому  життя  десь  торкається  мрій.

І  ті  мрії  так  пахнуть  для  мене  грозою,
Що  десь  там  заховалась  у  Тво́їх  очах,
Розкажи  Ти  мені,  як  впиватись  Тобою,
Щоб  цей  вогник  ніколи  уже  не  зачах.

А  в  зіницях  Твої́х-  цілий  світ  оживає,
І  дарма,  що  на  відстані  сотень  доріг,
Ну  скажи,  хіба  так  у  житті    не  буває?..
Щоб  очима  торкнутись  очей,    та  тільки...
                                                                 навік...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302222
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 31.03.2012


Весняна Осінь

Я і досі не знаю…

Я  і  досі  не  знаю,  хто  Ти  для  мене,
Бо  зустріла  тоді,  коли  серце  цього  не  чекало,
Бачу  сон,  а  крізь  сни  й  дорогу  до  Тебе,
Що  світанком  у  вчорашній  розмові  звучала.

Ти  смієшся  на  відстані  сотень  доріг,
І  даруєш  тепло,  оповите  серпанком  туману.
Так  байдУже  стає,  що  за  вікнами-  сніг,
Коли  поруч  з  Тобою  всі  мрії  весняні.

Знаєш,  зовсім  не  знаю,  ким  є  Ти  мені,
І  дзвінки  телефонні  чому  так  невпинно  чекаю?
Десь  мелодії  вальсу  звучать  в  тишині,
Що  дорожчу  за  мене  Ти  тАкож  не  знаєш.́́́́́́́́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299519
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 31.03.2012


Весняна Осінь

Перемовчати сон…

Перемовчати  сон,  перемовчати,
І  хай  весь  світ  ще  хвильку  помовчить,
Лише  би  Твоїм  голосом  впиватись,
Що  десь  на  відстані  закохано  звучить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299387
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 31.03.2012


Осіріс

Коли живе дві мови у тобі…

(наперед  вибачаюсь,  але  так
 склалося  історично  на  моїй
               малій  Батьківщині)

Коли  живе  дві  мови  у  тобі,
Одна  в  душе,  другая  в  сердце  страстном,
Так  важко  не  заплутатись…  в  собі
Не  захлебнуться  в  ВИРШЕ  громогласном.
Здавалося,  я  виписав  усе,
И  неочем  трезвонить  миру  дальше,
Але  нестримна  думка  знов  несе,
Опять  пишу  сюжет,  почти  без  фальши.
Гублюсь  в  словах  не  вгледівши  кордон,
Блуждая,  в  бесконечных  коридорах,
Плюю  я  на  правопису  закон,
С  правописаньем  пребывая  в  ссорах.
Коли  папером  скреготить  перо,
Мне  кажется,  как  ветер  я  свободен…
Завідомо  все  ставлю  на  «зеро»,
Не  думая,  что  жест  сей  благороден.
І  люди  хай  засуджують  мене,
Что  нет  патриотизма…  Всё  же  знаю  –
Любов  й  наруга,  все  колись  мине,
Но  ВИРШЫ  мне  укажут  тропку  к  Раю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323450
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Осіріс

Випадкові думки

Нічної  тиші  боязку  вуаль
Сполохав  сич  глузливим  переливом.
На  думи  наштовхнув  холодним  мстивом
Співак,  що  душу  розпинав  між  паль:

«…кашерність  слів  та  вишуканість  фраз,
Слащавих  речень  втаєна  отрута,
Стискають  серце  щупальцями  спрута…
Такі  обійми  відчував  не  раз..."

Лиш  соловей  затенькав  у  гаю,
Віщуючи  початок  дня  нового,
Закінчив  пісню  сич  поглуму  свого
І  зняв  з  розп’яття  душеньку  мою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324826
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 31.03.2012


СавчукМикола

П’ять зозуль

Зозуля  –  доля  горлом  золотим
Моїм  літам  кувала  позолоту.
Я  не  жалію,  що  вона  за  тим
Зронила  позолоту  у  болото.
                 А  інша  віщувала  срібний  вік.
                 Була  та  зозулина  срібногорла.
                 Але  політ  стрімкий  її  проліг
                 Понад  проваллям  безгомінним,  чорним.
Кувала  третя  бронзові  літа.
Та  де  вони?  Напевно,  лише  Бог  зна.
Пора  минулась  срібна  й  золота
І  зрілих  літ  осипалася  бронза.
                 Скупа  четверта  була  на  метал  –
                 Мені  літа  провидла  дерев’яні.
                 Я  вже  минув  життєвий  перевал,
                 Але  кують  зозулі  на  світанні.
В  гаях-дібровах  затужу  не  раз
За  віком  легкокрилим,  швидкоплинним.
Зозуля  п’ята  подарує  час
Із  забуття,  із  мороку  та  глини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326573
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2012


Борода

Ніч

Яка  темна  ця  ніч?  Безпросвітня,  гнітюча,  як  горе.
Куди  ділись  всі  зорі?  Чому  торжествує  так  мла?
Тільки  запах  від  свіч  несуть  води  у  Чорнеє  море,
в  попелищі  надій  залишилася  чорна  зола.

Чом  ступились  зірки  і  десь  світять  чужинському  краю?
На  полицях  чужі  і  крикливі  на  вигляд  книжки,
а  старі  рушники  у  коморі  пилюку  ковтають.
Але  ніч!  Наче  пекла  чи  Всесвіту  чорні  дірки.

Коли  темная  ніч  -  кажуть  -  буде  яскравим  світанок,
щоб  усе  неживе  розбудити  із  вічного  сну.
Чую  запахом  січ  і  дозбирую  роси  у  збанок,
вже  зірниця  пливе,  аби  змити  тривогу  і  сум.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326575
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Тамара Шкіндер

"Критик"

Ви  простіть  мене  поети,
Моя  місія  проста.
Бо  прийшов  на  сайт  відверто
Всім  вам  "чистити  хвоста".

Хоч  прожив  я  небагато,
І  нічого  не  створив.
Та  у  критиці  завзято
Намагавсь  зробить  прорив.

Бо  під  ніком  -  шито-крито...
Що  там  всяка  похвала...
А  тут  "зубки  поточити"
Враз  нагода  підповзла.

Рівно  нуль  у  мене  творів.
І  на  доступ  також  вето,
Та  тепер  вже,  апріорі,
Радить  буду  всім  поетам...

PS
Всезнаюче  рече  простак:
«  І  це  не  те,  і  те  –  не  так!»
А  ти  візьми  і  сам  зроби,
Потік  божественний  знайди,  Котрий  породжує  усе,
І  не  вознось  своє  есе!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326555
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Ліоліна

Шістдесяте лютого

Надворі  –  березень  давно,
Бруньки  –  як  квасолини.
Та  сумно  стукає  в  вікно.
Кущ  змерзлої  калини.

Десь  забарилася  весна,
І  снігу  безупину.
Сховалась,  бідненька,  вона
У  проліска  стеблину.  

Бо  шістдесяте  вже  число  
У  лютому  сьогодні.
Циклоном  зиму  занесло
У  календар  погодній.

Урвався  зимоньці  терпець  –
Чекати  їй  так  довго.
Сердито  зирка  горобець
На  змерзлую  дорогу.

Закреслимо  ми  те  число,
Бо  шістдесят  –  не  круто.
Той  лютий  де  –  аж  загуло,
І  більш  його  не  буде.

Кінець  у  березня  –  то  вже
Весна  співа  в  струмочках.
Маленька  ж  квітка  збереже
Тепло  у  пелюсточках.  
 
(Вірш  написаний  за  ідеєю  поета  клубу  Жанночки)
60  лютого=29  лютого+31  холодний  день  березня

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326563
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Борода

Говори, говори!

Чом,  кохана,  мовчиш?  Я  так  хочу  багато  почути,
в  мене  вже  наперед  стільки  різних  до  тебе  питань:
про  пташиний  спориш,  про  суцвіття  червоної  рути,  
про  калиновий  мед  і  коли  розцвітає  герань.

Говори,  я  прошу!  Хоч  би  міг  про  те  все  прочитати,
але  ти  розкажи,  то  так  мило,  неначе  весна
у  краплинах  дощу  по  шибках  тарабанить  до  хати
і,  неначе  комиш,  плете  мрії  в  рогозових  снах.

Розкажи  про  птахів,  про  лебідку  оту  одиноку,
щоб  мені  захотілося  взяти  тебе  під  крило,
повідай  про  батьків,  про  корисність  суничного  соку  -
про  усе  говори,  що  ще  буде  і  що  вже  було.

Наче  спів  солов"я,  ті  слова  заколисують  душу,
поленіють  теплом,  наче  вогник  в  мільйон  язичків,
та  прошу  тебе  я  -  червоніти  мене  не  примушуй,
лиш  по-нашому  мов,  не  каліч  рідну  мову  батьків.

Бо  на  мові  другій  почуття  вже  втрачають  всю  силу,
що  рожденне  в  землі  -  то  на  камені  вже  не  росте,
перший  же  буревій  те  зламає,  як  ти  б  не  просила,  
те,  що  любе  мені    -  у  моїм  лиш  краю  зацвіте.

Говори,  говори!  Хай  підслухають  те  зоряниці,
нехай  місяць  старий  капелюхом  задує  зірки.
Он  вже  промінь  згори  візерунки  малює  на  лицях,
а  мені  так  додому  не  хочеться,  люба,  іти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326542
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Леся Геник

Якби…

О,  час  -  палач,  такий  несамовитий!
О,  ви,  роки  -  буремний  вітровій!
Якби  ж  уміла  хоч  на  мить  спинити  -
Кричала,  плакала  б:  що  мій,  лиш  мій!

В  любистку  ранок  серденька  купала  б...
І  коси  всім  березам  заплела  б!
А  пригортала  б...  Якби  пригортала!
А  цілувала  б  -  в  щастя  завела!..

Біжать  стежини,  тулиться  барвінок,
Блакитне  небо,  скапує  печаль...
У  різночассі  витертий  відтінок
Усіх  "якби"...  О,  Господи,  як  жаль!
(30.03.12)

Дякую  за  натхнення  Ромоданцю
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326442

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326526
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Леся Геник

Таких наївних…

***
...Таких  наївних  абортує  світ!
І  викида  на  звалище  самотніх,
Де  буде  тліти  богомільний  ґніт
І  мукобільний  стогін  підворотніх...

Таких  наївних  світ  не  визнає!
Запекла  гра  успішності  і  бруду.
І  їх  за  безцінь  в  темінь  продає,
Кидає  тінню  між  байдуже-люду!

Таким  наївним  зостається  жаль,
Жура  і  сум,  і  гіркота  безмежна!
Їм  недосяжний  «святості»  грааль,
Лише  печаль  розпачно-безбережна…
(30.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326524
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Ліоліна

Поваренок

У  меня  сегодня  нет
Дела  поважнее,
Чем  сварить  вдвоем  обед
С  мамой  поскорее.

Принесу  для  нашей  печки
Дров  сухих  немножко
И  порежу  на  дощечке
Репку  и  картошку.

А  потом  порежу  лук.
Натерпевшись  много  мук:
               Лук  такой  щиплючий,
               Лук  такой  кусючий,
               Лук  такой  слезучий!

Ведь  мужчины  никогда,  
Никогда  не  плачут.
Лишь  от  лука  иногда
Может  быть  иначе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326522
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СЬОГОДНІ В ЛЕСІ СВЯТО!

ЛЕСЮ,

ДИВЛЮСЯ  В  ТВОЇ  ОЧІ  І  БАЧУ  ТАМ  НЕБО!    НА  ВУСТАХ  ЛЕДЬ  ПОМІТНА    НІЖНО-ТЕНДІТНА  УСМІШКА.  У  ТВОЇХ  ВІРШАХ  –  ГЛИБИННІСТЬ  РОЗДУМІВ,  РОЗВАЖЛИВІСТЬ  І  РЕАЛІСТИЧНО  ЗМАЛЬОВАННІ  ПОЧУТТЯ  –  ЦІКАВО  ЗМАЛЬОВАНЕ  РЕАЛЬНЕ  ЖИТТЯ!

СЬОГОДНІ  ТВІЙ  ДЕНЬ  НАРОДЖЕННЯ!  МОЛЮ  НЕБЕСА,  ЩОБ  ПОСЛАВ  СЬОГОДНІ  ЧИСТЕ  НЕБО,  ЯСКРАВЕ  СОНЦЕ,  ХОРОШИЙ  НАСТРІЙ  І  МОРЕ  ВІТАНЬ  ТОБІ,  НАША  ТАЛАНОВИТА  УКРАЇНОЧКО!

ЩИРО  РАДІЮ  З  ТОГО,  ЩО  ПОЗНАЙОМИЛИСЯ  З  ТОБОЮ.  ЩАСЛИВА  ЩОДНЯ  ЧИТАТИ  ТВОЇ  ЛІРИЧНІ  РЯДОЧКИ  І  СПІВПЕРЕЖИВАТИ.  ТИ  МЕНЕ  НАДИХАЄШ  НА  ВЛАСНІ  РОЗДУМИ  ТАКОЖ.

ТИ,  ЛЕСЮ,  ДИВОВИЖНО  ТОЛЕРАНТНА  І  ДЕЛІКАТНА  З  ЛЮДЬМИ  –  НЕ  ВСІМ  ЦЕ  ВДАЄТЬСЯ!

САМЕ  ТВОЇ  ТВОРИ  ВІДКРИЛИ  МЕНІ  ОЧІ  НА  ПОЕТИЧНУ,  НЕ  ЗАВЖДИ  ВЕСЕЛУ,  ЛІРИКУ  –  Я  ПОБАЧИЛА  В  ЦЬОМУ  МУДРІСТЬ,  ВМІННЯ  КЕРУВАТИ  ЕМОЦІЯМИ,  ТІЛЬКИ  В  ТАКИХ  ТВОРАХ  МОЖНА  ПЕРЕДАТИ  ГЛИБОКІ  ПОЧУТТЯ,  ДУШЕВНІ  ПЕРЕЖИВАННЯ  І  ФІЛОСОФСЬКІ  РОЗДУМИ  ПРО  ЖИТТЯ!

СЬОГОДНІ,  В  ЦЕЙ  ОСОБЛИВИЙ  ДЕНЬ,  ПРИЙМИ  ЩИРІ  ВІТАННЯ  ВІД  МЕНЕ  ОСОБИСТО  І    ВІД  НАШИХ  СПІЛЬНИХ  ДРУЗІВ!

ХАЙ  ТОБІ  ЩАСТИТЬСЯ!  ЩОБ  У  СІМ‘Ї  БУЛА  ЗЛАГОДА!  НЕХАЙ  НАТХНЕННЯ  НІКОЛИ  ТЕБЕ  НЕ  ЗАЛИШАЄ  -  МИ  ТВОЇ  НОВІ  ТВОРИ  ЩОДНЯ  ЧЕКАЄМО!

ХАЙ  ЗДОРОВ‘Я  БУДЕ  МІЦНИМ!  І  НЕХАЙ  ТВІЙ  ДІМ  ОМИНАЮТЬ  НЕГАРАЗДИ!
ХАЙ  БУДЕ  ПЛІДНОЮ  ЖИТТЄВА  НИВА  І  ДОЛЯ  НЕЗРАДЛИВА!

МНОГІЇ,  МНОГІЇ  ЛІТА!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326282
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Весняна Осінь

Не та…

А  я  не  та,  повір  мені,  не  та,-
Не  схожа  серцем  на  минуле,
Не  загадкова  леді,  не  свята...
В  житті  Твоїм  весною  буду.

А  я  не  та,  я  знаю,  що  не  та...
І  не  кажи,  що  помиляюсь.
В  Твоїй  душі-  закохана  зима,
А  я  у  осінь  повертаюсь.

Не  загадкова,  не  свята,
Не  здатна  мрії  осліпити.
Ти  зрозумів,  що  я  не  та...
Чому  продовжуєш  любити?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323587
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Весняна Осінь

На аркуші паперу…

І  знову  сколихнулася  душа,
І  знову  мрії  падають  на  аркуш.
До  Тебе  долітають  у  вірша́х,
Думки  і  сни  запрошують  до  вальсу.


Моїм  теплом  народжений  у  снах
Звучиш  мені  на  аркуші  паперу.
Це  сповідь  мрій  у  зболених  серцях,
Це  та  Любов,  що  стукає  у    двері.


Ще  кілька  фраз,  не  випитих  до  дна,
Ще  кілька  митей  в  серці  найсвятіших.
Якби  Ти  знав,  якби  Ти  тільки  знав!..
Як  боляче  народжуються  ві́рші...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326417
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Анатолійович

Кошкина грусть

Прочитал  "Спить  кошеня"  Наталки  Кольоровісни  и  обзавидовался...  
И  вот  чего  получилось...

Кошкина  грусть.

Сидит    кошка    на    окошке,
за    окошком    дождь    стеной.
Очень    грустно    бедной    кошке
сидеть    дома        в        выходной.
Кошка    слышала,    как    папа
вчера    сыну    обещал
с    ним    поехать    на    рыбалку,
даже        снасти        показал.
Обещал    с    собой    взять    кошку:
«Для    удачи»        -    говорил.
Накопал    червей,    картошку
для    приманки    наварил.
Кошка    помнила    –    удача
улыбалась    чаще    ей,
ей    по    праву    доставалась
кучка    мелких    пескарей.
Дождь    рыбалку    им        испортил,
за    окошком        льёт        стеной.
Очень    грустно    бедной    кошке
сидеть        дома        в        выходной.
Ах,    как    жаль,    что    дождь    противный
за    окошком        льёт        стеной,
им        испортил        этот        дивный,
долгожданный        выходной!!!
                         О-о-о-х!                МЯУ!!!


Ура!    Есть  первый    запевала    в  
наш  коллективный  хор!  ПРИСОЕДИНЯЙТЕСЬ!
Поэты  всех  стран  -  объединяйтесь!

insolito  ::  Немножко,  чтобы  стало  веселее
ЭКСПРОМТ    на    стих    Анатольевича    «Кошкина    грусть»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326260

Сидит    кошка    на    окошке
Ей    не    спится.Хвост    трубой
Дождь    испортил    ей    немножко
Долгожданный    выходной
Бросил    дождь    на    небо    невод
И    стянул    его    узлом
Никогда    таким    он    не    был.
Узнаю    его    с    трудом.
Как    же    кошке    не    заплакать?
Ей    пескарь    махал    хвостом
И    на    двух    красивых    лапках
Вечер    приходил    к    ней    в    дом.
Мяу!    Скажет    для    удачи,
Чтоб    разверзлись    небеса,
Что    же    дождь    так    долго    плачет?
Два    часа,    ах,    два    часа...

ID:  326284
Рубрика:  Вірші  ,  Лірика
дата  надходження:  30.03.2012  08:21:55
©  дата  внесення  змiн:  30.03.2012  08:29:07
автор:  insolito


                               Борода:
Анатольєвич,  а  у  мене  щось  таке  вийшло    

 Cидить  кішка,  лиже  ніжки,
 у  віконце  загляда.
 Ставай  з  ліжка,  ведмідь  Мішка,
 бо  надворі  вже  весна.

 Нумо  пішки,  де  доріжки,
 та  по  проліски  в  лісок.
 Болять  ніжки?  Спочинь  трішки,
 он  присядем  на  пеньок.

 Вдома  кішка  впала  в  діжку,
 куди  мишка  утекла.
 Йдемо,  Мішка,  бо  панчішки,
 вже  промокли  від  пенька.

 Cидить  кішка,  лиже  ніжки,
 у  віконце  загляда.
 Ставай  з  ліжка,  ведмідь  Мішка,
 бо  надворі  вже  весна!


oduvan4ik:
 Бідна,бідна  наша  киця,
 Їй  сьогодні  не  сидиться,
 Зазирає  у  віконце,
 Чи  не  визирне  де  сонце,
 Бо  надворі  цілу  днину
 Ллється  дощик  без  зупину...
 Не  сумуй,моя  хороша,
 За  вікном  не  вічний  дощик!    

 Дуже  милі  і  щирі  вийшли  вірші  про  сумну  кішечку!..  
 Молодці!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326260
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Копачівна

Звичайна казка

Давно  я  мрію  про  звичайну  казку,
Де  синім  небом  тихо  сонечко  блука,
Акація  п’янку  дарує  ласку,
Про  щось  наспівує  берізонька  струнка.

Приспів:         До  мене  казка  прилетить
                                                 Із  несміливих  мрій  дівочих,
                                                 І  буде  в  ній  жадана  мить,
                                                 Коли  твої  побачу  очі.

У  казці  тій  нас  має  бути  двоє,
Щоб  підняло  на  крила  дійство  чарівне.
Лише  скажи,  що  скучив  ти  за  мною
І  владар-час  кудись  пташинкою  гайне.

Приспів.

Твої  слова  сріблястою  луною
Торкнуться  папороті,  сосон  бурштину.
А  ти  зі  мною,  милий,  ти  зі  мною
Злетиш  над  хмари  у  небесну  вишину.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326222
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Борода

Великий піст

Як  довго  затягнувся  нині  піст?
Вже  двадцять  літ  засохлими  вустами
читаємо  Шевченків  заповіт,
а  Воскресіння  так  і  не  настане.

Вже  двадцять  літ,  як  скинули  ярмо,
та  на  смітник  чомусь  не  викидаєм,
а  час-від-часу  дістаєм  його
і  перед  дзеркалом  тихенько  приміряєм.

Протиполярність  вчинків  і  бажань
на  дві  частини  поломало  душі,  
словами  -  Кобзареві  сиплем  дань,
ділами  -  всі  святі  ідеї  душим.

Невже-то  Богом  проклято  наш  край?
Невже  повік  в  ярмо  те  запрягатись?
О,  Господи!  Направ,  чи  покарай!
Нехай  Дніпро  не  плаче  і  Карпати.

Нехай  прийде  той  Воскресіння  день,
разом  з  Христовим  на  мою  Вкраїну,
повернеться  і  Правда  до  людей,
і  мати  обніме  щаслива  сина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326083
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Тамара Шкіндер

Черпаю пригоршнями я життя…

Черпаю  пригоршнями  я  життя,
Що  як  вода  біжить  крізь  пальці  нині…
Не  набирає  швидкість  паротяг
І  не  співається  сумній  пташині…

Перебираю  низку  звичних  слів
Складаю  в  скриню  доленосні  руни.
Як  цукор,  що  приємно  солодив
І  обіцяв  дарунки  від  Фортуни.

Щоб  потім  там,  на  перехресті  літ,
Розкрити  книгу  з  чистими  листами
І  на  життєвій  ниві  не  жаліть,
Що  доля  йшла  не  нашими  стежками.
 
Мов  на  курок,  я  тисну  на  курсор.
Мій  кожен  порух  буде  чітко  впевненим
Бо  сенс  мого  життя  –  це  мій  Фавор.
А  ти  лишайсь  таким,  понадприземленим…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325733
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Тамара Шкіндер

Не зволікай, прошу, не відпускай…

Не  зволікай,  прошу,не  загуби!!!
Кохай  її  сьогодні  до  нестями.
Шалену  пристрасть  радості  сльозами
Омий,  нектар  любові  пригуби.

Реанімуй  змарновані  хвилини,
Що  cклалися  цеглинками  в  стіну,
Яку  жорстоку  сплачену  ціну
Тієї  незбагненної  провини…

На  капищі  щасливих  не  буває…  
Молитвою  кохання  освяти.
Любов  без  меж  усі  гріхи  простить.
Зійшла  зоря,  минула  ніч,  світає…

Не  зволікай,  прошу,  не  відпускай…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325906
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012


viter07

Хто Вам сказав…

А,  кажуть  -  геніальне  все  -  просте,
Воно  росте  десь  глибоко  із  серця...

В  житті,  як  і  на  сцені,  все  не  те?
Любов`ю  не  цвіте  душі  озерце?

Хто  Вам  сказав,  що  у  саду  завжди
сліди  багряним  листом  замітає?

Розквітне  в  серці  травень  молодий
І    скрипки  голос  врешті  пролунає!


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196415

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326007
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Борода

Медобори

Завесняніло  надворі,
Дажбог  ступив  в  Свароже  коло,
і  на  Бохітовій  горі
стрічають  сонце  Медобори.

Очима  карстових  вікнин
шлють  Світовиду  добрі  знаки:
-  Пора,  Сварожичу,  з  вершин
на  землю  рідну  повертатись.

Пора  збудити  у  серцях
любов  і  злагоду  від  Лади,
пора  вернути  край  на  шлях
в  священне  коло  Прави-Яви.

Щоби  у  Навії  згоріть
незгодам,  лихам  і  тривогам  -
так  на  Бохітовій  горі
Сварога  молять  Медобори.


Медобори  -  гори,  частина  Товтрового  кряжу  на  Тернопільщині
Дажбог  -  сонце  у  веснянну  пору  після  Великодня.
Сварог  -  верховний  бог,  бог  сонця  у  древніх  слов"ян.
Свароже  коло  -  сонячне  коло,  як  пори  року  у  древніх  слов"ян.
Світовид  -    син  Сварога,  бог  хліборобства  і  головний  бог  слов"янських                            хліборобських  племен.
Вікнини  -  карстові  незамарзаючі  озера  у  Медоборах.
Лада  -  богиня  краси  і  любові  у  древніх  слов"ян.
Бохітова  гора  -  на  горі  Бохіт  знаходиться  стародавнє  святилище,  де  було  знайдено  статую  Світовида(Збруцький  Ідол)  
Правія,  Явія,  Навія  -  небо,  земля  і  пекло,  згідно  старослов"янської  релігії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325959
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Ярослав Дорожний

Ранковий вітер

Ранковий  вітер  бадьоро  прогулювався  покрівлями  людських  осель,  замітаючи  сліди  котячих  походеньок.  Своїм  шаленим  тілом,  він  то  підіймався  аж  до  огрядних  хмар,  то  опускався  до  минулорічної  трави,  спаленої  у  минулу  ніч.  «Жодної  живої  травинки»,  -  скрушно  хитаючи  верхівками  верб  над  річкою,  сумно  констатував  західний  вітер.  «Та  за  тиждень-другий,  тут  буде  так  зеленіти,  що  й  котячі  очиська  мишу  не  вгледять»,  -  було  бадьоро  висунуте  передбачення.  «І  знову  до  хмар,  вони  живі,  хоч  і  плаксиві  дівулі,  потормошу  трохи  їх».  Йому  таки  були  до  вподоби  їхні  сльози,  та  й  вони  на  нього  не  аж  ображалися,  то  ж  не  ураган,  що  рвав  їх  на  шматки.  А  ранішний  вітер  таки  накликав  дощику,  який  завадив  другому  голуб’ячому  сніданку.  Вони  спритно  впольовували  не  зовсім  правочинні  трофеї  –  ячмінне  зерно,  яке  господиня  всипала  курам.  Що  одні,  що  другі  –  були  неабиякі  ненажери.  Але  через  того  ранкового  розбишаку,  голуби  полетіли  до  піддашшя,  а  кури,  з  явно  вираженою  долею  неправомірності,  повагом  пошкандибали  на  сіно,  у  двох  собачих  будах  у  вольєрі.  Легітимні  власники  останніх  насолоджувались  теплою  атмосферою  літної  кухні:  один  –  на  дивані,  естонський  гончий,  інша  –  під  столом,  німецька  вівчарка.  Перший  вдавав,  що  спить,  насправді,  він  стулив  втомлені  очі,  та  з  під  повік  пильнував,  чи  часом  щось  не  кинуть  поживного  його  колезі,  тоді  ж  він  одразу  відкривав  очі,  очікуючи  чогось  подібного  на  диван  перед  його  носом.  А  Та,  що  сиділа  під  столом,  гіпнотично  виманювала  всякі  смаколики,  а  кожну  дрібницю  хапала  з  таким  звуком,  що  були  певні  побоювання,  як  би  то  собі  зубів  не  поламала.  Обоє,  хоч  і  з  певними  відмінностями,  дотримувались  життєвої  світоглядної  позиції,  що  двір  та  їхнє  довготривале  перебування  там  допустиме,  окрім  шаленої  прогулянки,  не  раніше  теплої  половини  квітня,  а  спати  краще  на  дивані,  аніж  у  буді,  підкреслював  представник  породи  естонців,  і  точно  не  з  мокрим  вітром.  А  останній  знову  шугонув  угору,  до  кількох  найвищих  сосен,  потеліпав  їхніми  обважнілими  гілками,  що  добре  пам’ятали  вологу  після  щедрого  снігу,  і  рванув  до  хмари  –  одна  вже  перестала  рюмсати.  Як  виявилось,  в  час  його  відсутності,  ту  хмарну  жіночу  вразливість  заспокоїв  теплий  вітер  зі  сходу,  надісланий  обідняшним  сонечком.  На  сьогодні,  два  вітри  доволі  приязно  зустрілись  –  без  вихорів  та  тискових  перепадів.  Торкнувшись  на  прощання  крилами,  Ранковий  вітер  чимдуж  полетів  на  захід,  наздоганяти  ранок,  вітати  перехожих  –  торкаючись  кашкетів  чоловіків  та  спідниць  жінок  та  іноді  втручатись  у  телефонні  розмови,  хоч  його  мови  абоненти,  на  жаль,  не  розуміли.  А  Східний  теплий  вітерець  приніс  ясне  сонечко  і  погляди,  звернуті  в  небо…  

27.03.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325933
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Леся Геник

Мій друг мовчить…

***
Мій  друг  мовчить...  Сьогодні  –  безсловесний:
Не  в’яжуться  думки  у  перевесла,
Не  блискає  між  римами  роса...
Сльоза,  сльоза,  сльоза
Непрохано  вселилася  у  душу...
Мовчання  твого  серця  не  порушу,
Та  доторкнуся  подихом  вікна...
Вона,  вона,  вона,
Мабуть,  так  цільно-щемно  полонила...
Чи  полюбила,  та  -  чи  полюбила?
Чи  буде  чесно  пригортати,
Кохати...  так,  як  я?
Кохати
Тебе,  мій  любий  друже?
Дуже,  дуже,  дуже...
(28.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325923
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Мазур Наталя

*Солодкий сон

Долає  ранок  ночі  тьму
У  споконвічному  двобої.
Мій  сон  сьогоднішній  чому
Так  розтривожений  тобою?
Чому,  скажи,  мої  вуста
Без  поцілунку  ти  залишив?
Нерозуміння  нароста
І  загортається  у  тишу.
Ти  ж  обіймав  мене  у  сні,
Я  пам'ятаю  кожен  дотик.
В  словах,  що  говорив  мені,
Вчувалися  журливі  ноти.
Уява  то  моя,  чи  ні?
Хитнулася  ураз  гардина...
Твій  голос  чую  вдалині,
Шепочеш:  "  Спи,  моя  єдина.
Світанку  сяючий  бутон
Іще  блукає  десь  шляхами."
І  знов  мене  солодкий  сон
Твоїми  обійма  руками.

22-27.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325810
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Ліоліна

Березневий кішкопад

Весна!  Душі  –  свободу  мати!
Отак  узяв  би  і  злетів!
Кохання  в  серці  не  здолати,
Співає  гарно  і  без  слів.

Моя  біленька  киця  Муся
Побачила  в  вікно  Мурка.
І  я  сказати  не  беруся  –
Чи  скромна  Муся,  чи  яка?

У  Мусі  серце  затремтіло,
Як  контрабасова  струна.
Скажіть  мені,  хіба  то  діло  –  
Весна!  А  Муся  все  одна.

Ще  й  той  Мурко  співав  так  гарно!
В  кущах  і  вив,  і  верещав,
Що  не  пройшов  концерт  безкарно  –  
І  серце  Мусине  пройняв.

То  ж  березень  права  качає,
І  розпочався  кішкопад.
В  кошачу  пристрасть  він  вплітає
Свої  інтриги  з  ряду  в  ряд.

Й  злетіла  Муся.  Її  з  жахом
Шукала  десь  у  небесах.
Та  кішкою  була  за  фахом,
Бо  вже  стояла  на  ногах.

А  кіт  Мурко  злякався  й  змився,
Він  ніби  й  ні  до  чого  тут…
Її  ж  я  кинулась  (добився!),
Спасати  із  кохання  пут.

То  ж  люди  добрі,  не  баріться,
Чіпляйте  сітку  на  вікно.
Щоб  не  літала  ваша  киця.
Бо  то  вам  зовсім  не  кіно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325751
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Борода

Журавлинний крик

Тут  веснує  тепло,  дозрівають  мигдаль  і  оливки,
тут  в  садах  такі  пахощі  цитрус  роздав!
Може  нам  повезло?  Он  цвітуть,  як  і  в  нас,  чорнобривки
і  вмиває  нам  ноги  на  радощах  сам  Океан.

Прокидається  з  сонцем,  всміхається  щиро,  зіхає,
зачіпа  вітерець,  що  куйовдить  чуприну  густу.
Ну,  невже  то  так  конче  скучати  за  батьківським  краєм,
полонити  терпець  і  серця  зодягати  в  журбу?

Жолудяться  дуби  і  поважно  розводять  плечима:
"Ну  чого  вам  ще  треба,  щоб  тут  залишитися  жить?"
Та  з  дубів  тих  тут  пробки  штампують  на  вина,
а  на  нашій  землі  -  то  як  пам"ять  і  совість  століть.

Навіть  ренений  птах  відлітає  у  вирій  додому,
протина  блискавиці,  поборює  дужі  вітри,
щоби  там,  в  небесах,  напослідок,  долаючи  втому,
хоча  б  крик  журавлинний  до  рідних  країв  донести.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325730
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Леся Геник

Бо насправді тебе не було…

***
Бо  насправді  тебе  не  було...
Розігралась  веселка  уяви,
Коли  сонце  на  серці  цвіло,
Як  зі  сну  прокидалися  трави.

Коли  перші  шпаки  серед  хмар
Розтягнули  весняне  знамено,
Захмеліла  з  надуманих  чар,
Змайструвала  тебе  достеменно

Тільки  в  мріях  своїх  до  світань...
Цілувала  несправжнє,  любила.
Квіткувала  себе  між  бажань,
Тіні  втіхи  в  думках  знаходила.

А  насправді  тебе  не  було
Ані  днини,  та  навіть  півмиті...
Там,  де  сонце  у  серці  цвіло,
Залишились  надії  розбиті...
(25.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325889
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


viter07

Сліпий

Він  був  сліпим,  
та  Бачити  умів,
згораючи  в  палаті
до  останку...

Молюсь,  
аби  дожити  до  Світанку,
не  розгубивши  
мудрості  і  слів,
котрі  на  лікарнянім  полустанку
мені  він
наостанок  заповів...



http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191468

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325521
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Анатолійович

Дві легенди. На слова Ігоря Федчишина

ДВІ    ЛЕГЕНДИ



 І    у    легенд    бувають    імена,
 Що    крізь    сторіччя    славу    краю    віють.
 Ми    їм    за    це    завдячуєм    сповна
 І    квіти    їм    даруємо    уклінно.
 В    моїм    краю,    що    зветься    Україна,
 Є    дві    легенди    на    одне    ім"я    -
 Софія    Київська    і    донька    гір    -    Софія!
 Неначе    у    жар-птиці    два    крила.

 Як    чисті    переливи    солов"я,
 Пісенні    нотки    ніжно    душу    гріють
 І    дзвоном    обзиваються    в    серцях                        
 Від    скал    Говерли    до    узгір"я    Криму.
 Бо    у    краю,    що    зветься    Україна,
 Є    дві    легенди    на    одне    ім"я    -
 То    Храм    Святий    і    пісня    гір    -    Софія!
 Неначе    у    жар-птиці    два    крила.    

 Софіями    пишається    земля,
 Старий    Дніпро    піснями    молодіє.
 Їм    обидвом    мелодію    щодня    
 З    гірських    джерел    дарує    полонина.
 В    моїм    краю,    що    зветься    Україна,
 Є    дві    легенди    на    одне    ім"я    -
 Софія    Київська    і    ліра    гір    -    Софія!
 Неначе    у    жар-птиці    два    крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325381
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Леся Геник

На мить з’явися…

***
На  мить  з’явися...  Якщо  хочеш  -  болем,
Та  спалахни!  Нехай  узрію  світ,
Нехай  знайду  хоча  б  один  отвіт,
Нехай  пройме  життєво  нервом  голим...
Та  лишиться  в  свідомости  той  слід,
Що  здатен  очі  сліпости  відкрити,
Що  здатен  протягнути  руку  в  тьмі!
О,  заіскрись,  молю,  хоча  б  на  дні,
Щоб  путь  до  пізнавання  освітити,
Щоб  простелити  ці  інертні  дні
У  всесвіті  себе  і  за  собою...
І  суть  німа  нарешті  б  ожила,
Розлепетілась  на  прості  слова,
Які  б  у  душу  знаджено  юрбою
Обдертою  з  сусіднього  села
Емоцій  і  півзнаностей  пророчих...
Та  об’явися,  не  тікай  щомить,
О,  Істино,  прадавнішня  блакить,
О,  Мудросте  умів,  іще  праотчих,
Верни  свідомости  первинну  сить!
(25.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325270
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Віктор Ох

Ох, які ж ми дурні!

«Ох,  які  ж  ми  дурні!  –  загигикали    гуси.  –
Прилетіли  додому,  а  тут  ще  зима!
Може  в  теплі  краї  знову  нам  повернутись,
бо  така  непривітна  наша  рідна  земля!?»

Холоди  перемін,  дискомфорт  безнадії,
приморожена  влада,  вітер  у  гаманцях.
Ми  який  уже  рік  терпим  злі  буревії
і  все  мрієм  пожити  у  тепліших  краях.

Ви,  крилаті  мої  пташечки  перелітні  –
гуси,  лебеді,  чаплі,  солов’ї,  журавлі  –
заберіть  нас  в  місця  тихі,  сонячні,  літні,
бо  ми  тут  не  потрібні  цій  нещасній  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325297
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


*ИРЕНА*

БЕЗНАДІЯ

Знов  твій  образ  малює  уява,
Почуття  пломеніють  словами,
І  бажань  веселкова  заграва
Майорить  усіма  кольорами.

Де  знайти  від  спокус  порятунок?
Як  відвести  свій  погляд  від  тебе?
Шлю  очима  душевний  цілунок,
Творить  серце  вірші…  А  чи  треба?

На  слова  ти  мої  не  зважаєш,
Геніальний  натхненнику-друже,
З  хмар  на  землю  мене  опускаєш  –
Врівноважений,  мудрий,  байдужий.

В  твою  душу  лірично-звабливу
Линуть  вірші  на  крилах  любові.
Вже  тобі  альманах  присвятила,
А  від  тебе,  від  тебе  –  ні  слова…
                                                                       10.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325208
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Борода

Ніч перед Воскресінням

Насамперед  хочу  подякувати  авторам  нашого  Клубу  Поезії  -    На-д-е-ж-да,  за  прекрасну  мелодію,  опубліковану  на  сторінці  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324827
та    автору  і  композитору  Анатольевич  за  те,  що  добре  направив.      
Підскажіть    ім"я  автора  музики!

Автором  музичної  композиції  є  Рольф  Левланд  -  відомий  норвежський  композитор  і  піаніст.  Виконуює  її  ірландсько-норвежський  музичний  дует    "  Secret  Garden"  у  складі  ірландської  скрипачки  Фіонули  Шеррі  та  самого  Рольфа  Левланда.  Композиція  має  назву    "Song  from  A  Secret  Garden"  
Спасибі  автору  natalux  за  допомогу!





Ти  поверни,  прошу,  мелодію  дощу,
мелодію  весни,  верни.
Верни  мене  у  край,  де  синій  небокрай,
із  вічності  пітьми  верни.
   
Щоб  запалала  знов  у  серденьку  любов,
хай  серце  заболить  на  мить  
хай  запече  вогнем,  щоб  знати,  що  живе,
від  болю  закричить  на  мить.

Щоб  наяву  і  уві  сні,  на  небесах  і  на  землі,  
відчути  подих  і  тепло,  неначе  смерті  не  було.

Ти  поверни  мені
світанки  росяні
і  запахом  отав,  розбав.
Відкрий  ще  раз  цей  світ  і  дивовижний    цвіт
веселку  серед  хмар  добав.

Щоб  наяву  і  уві  сні,  на  небесах  і  на  землі,  
відчути  подих  і  тепло,  неначе  смерті  не  було.
 
Ти  поверни,  прошу,  мелодію  дощу,
мелодію  весни,  верни.
Верни  мене  у  край,  де  синій  небокрай,
із  вічності  пітьми.  Верни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325212
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Олекса Терен

КЛЬОЦКИ

Захотів  я  вчора  кльоцків
І  що  мов  робити  ?
А  жінки  не  мали  змоги,  -
Мусів  сам  місити.
Кльоцки,  то  є  спровжне  цудо,
А  який  то  смак  ?!
Хочете  ?,  -  я  вам  розкажу,
То  сє  робит  так.

У  «мундирах»,  -  би  не  трісли,
Варут  бараболі,
А  як  вистигнут,  обберут,
Тоди  трут  поволі.
Трут  на  тих  маленьких  вочках,
Де  тресє  бурак,
Так  дают  муки  і  яйці,
А  тоди  кулак
Запускаєсє  в  ту  масу
(  То  тра  мати  сили  )
Мене  вчора  в  пальцьох  мнучи,
Аж  корчі  ловили.
Кісто  тра  довго  місити,
Аби  туге  стало,
А  тоди  на  дошці  вже
Тачєєш  помало.
Розтачєєш  тачівков
Пляцок  грубий  досит,
Над  тим  пляцком  вострий  ніж
Далі  сє  заносит.
Ріже  сє  з  гори  в  долину,
Так  з  ліва  на  право
І  в  посолений  вокріп
Кидаєш  помало.
Ромбовидні  кльоцки,  
Як  спливут,  -  виймают,
На  дуршлаг,  -  стече  вода
Й  в  мидницю  скидают.
В  залежності  піст,  чи  нє,
Роблет  душинину,
Або  смажут  на  волії
Лишень  цибулину.
Заливают  отим  кльоцки,
Солєт,  -  всьо,  -  готово
І  виходит  смакота  !!!
Бігме,  -  єдно  слово  !

25.03.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324931
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Леся Геник

Ти не зважай…

***
Ти  не  зважай,  що  дні  проходять  мимо...
І  не  сумуй,  що  погляди  всі  повз...
Нехай  сльоза  душі  -  така  незрима,
Нехай  гірчить  і  біль  уже  підповз
До  горла  близько...  І  уже  стискає!
Та  сильна  будь!  Та  неба  не  віддай!
То  й  небуття  так  само  проминає:
Так  само  в  Пекло,  а  як  ні  -  то  в  Рай...
І  всім  коритись,  і  усім  каратись:
І  за  байдужість,  і  за  мимо  всі!
Ти  не  зважай...  Навчи  себе  сміятись,
Посіявши  печаль  в  надій  росі...
(24.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324862
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Леся Геник

Іще одна…

***
Іще  одна,  що  вибилася  з  сил,
Що  вже  не  в  змозі  волочитись  тінню...
Яка  ж  сльота  невпевнено-осіння
Шматує  слабкість  молодечих  крил!

Кому  те  треба?  Богові  чи  людям?
Опафоснілі,  здиблені  слова!
А  в  неї  ж  бо  -  душа!  Вона  -  жива!
Ви  ж  знаєте,  боліти,  нити  буде!

І  все  одно  хапаєте  пір’їн!
І  все  одно  затягуєте  штори...
Честолюбивці?  А  чи  так  -  потвори,
Що  вже  самі  в  собі  -  межи  руїн?

Стежки  старі  вистелює  бруківка,
Така  ж  сама  -  байдужа  і  сліпа,
Як  чиїсь  очі,  як  чиїсь  літа,
Як  серце  самолюбне  і  маківка!
(24.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324860
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Борода

Жіноча філософія, або на грані дуелі

-  Ти  узяв  і  замовк,  наче  більше  немає  розмови.
На  півслові  затих,  заховався  за  роздумів  плин.
Я  караю  себе,  я  гну  душу,  як  збиту  підкову,
і  складаю  слова,  наче  кулі  в  стальний  магазин.

Ти  замовк  так  давно  -  ціла  вічність  минула  відтоді.
Я  гортаю  думки,  перетоптую  фрази,  як  хмиз.
Що  причиною  є,  що  мій  палець  на  смертному  зводі
і  залишилось  лиш  запобіжник  відкинути  вниз.

Скільки  буде  тривать  це  мовчання,  як  каторга  болем.
може  час  вже  зійтись,  аби  вирішить  все  назавжди?
                                         -----
-  Але,  люба,  пробач,  я  від  тебе  ніде  не  відходив!
...і  мовчав  всього-навсього  кілька  хвилин!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324800
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


viter07

Віра і Любов

Усі  знання  -
не  варті  краплі  Віри.
Лише  вона  -  
основою  основ,

а  ще  -  Любов,
яку  в  життєвім  вирі
ніколи  і  ніхто
не  поборов!


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183418

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324711
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Леся Геник

Самотньо посиджу…

***
Самотньо  посиджу  у  голосистім  сквері,
Де  тужаться  пташки  накликати  весну,
Де  почуття  гамселять  у  молодечі  двері
Із  бруньками  разом  втікаючи  зі  сну...

Де  голубів  наївність  розсипана  навсебіч.
Між  крихточок  підніжних  -  надії  голосінь...
І  сонечко,  грайливо  пощипуючи  леді,
Ховає  ніжки  смутку  у  недосяжну  тінь...

Схилившися  на  спинку,  загля́ну  в  очі  ясні  -
Святі  небес  озера,  що  в  гілочках  тонуть...
Життя  довкруг  вирує...  Яке  ж  воно  прекрасне,
Коли  душі  під  силу  красу  ту  осягнуть!
(23.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324605
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Luchina

…схильність до повноти…

Я  маю  дивну  схильність  -  моє  "Я"  
наповнюється  часом,  як  водою...
та  спогадів  зустрічна  течія
несе  мій  човен  -  слідом  за  Тобою.  

У  рівновазі  -  щастя?  Чи  бува?
Коралова  омана  теж  із  рифів.
То  ж  хто  я  більше  -  жайвір,  чи  сова?
Змінилася  і    "випала"  із  міфів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320380
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 25.03.2012


kriwoy

Кружка пива (ПІСНЯ)

Gm                                                    C7                                                                                                                            
Скорей    бы    ночь.    От    этих    глаз    и    слов…    
                     Gm                          C7
Скорее    прочь.    Под    одеяло    снов.    
                                 A                                            A#
Я    за    стеной,    но    каждый    новый    звук    
           D                  -                  Eь            -          A#-А
Рисует    мне        касание    холодных    рук…

И    как    тут    жить,    когда    повсюду    грязь?    
Как    сохранить    иную    с    миром    связь                    
Ведь    каждый    шаг,    что    дан    с    таким    трудом
Неумолимо    движет    к    этой    яме    с    дерьмом…

Ты    на    Тропе    скитаний    и    надежд
Поставь    большой,    литой,    запретный    крест        
А    упадет    Звезда    в    ночной    тишине
Ты    отвернись,    сказав,    что    счастлив    вполне…    
По-волчьи    жить.    Или    вилять    хвостом.            
По-волчьи    выть.    Чтобы    не    быть    скотом.
А    не    хитер    и    не    силен    вполне,    -            
Последняя    скотина    в    этой    дивной    стране…

                 П    -    в    :
             
Кружку    пива    на    тощак,    чтоб    не    думать    о    вещах
Тупо    лезущих    в    мозги,    в    подсознания    круги
             Как    достала    бегодня,    суета    и    болтовня    
             В    окруженьи    пьяных    муз    я    играю    этот    блюз

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324789
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


kriwoy

Чорні Діри - ПІСНЯ

Дорогами  земними  залишаєм  по  собі  слід…
Ніч  –  день.  День  –  ніч.  Кожен  має  має  власний  світ.
Тихо  сповзає  за  горизонт  сонця  коло  у  пустоту
Що  втратив  ти  а  чи  знайшов?  Може  Мрію?  Та  чи  ту?

П-в  :

Ми  існуємо  чорними  дірами  
Серед  безліч  байдужих  світів
Вже  в  ніщо  і  ні  в  кого  не  віримо
У  полоні  змарнованих  днів
                                         Заклоновані,  запрограмовані
                                         Стали  жертвами  власних  хотінь
                                         Тільки  совість  десь  б’ється  зацьковано
                                         Перед  покликом  поколінь…

А  може  ще  зумієм  повернути  собі  Добро?
Волать.  Воліть  перемагати  Зло.
Золота  блиск,  шелест  купюр  
Знов  вирішують  як  нам  жить
Та  тільки  днів  не  повернуть  –
Їх  не  купить

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324546
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012


kriwoy

Хахлам

Які  ж  ви  українці?  Ви  –  хахли.  
За  возом  бігти  песиком  кумедним  
Хазяїна.  І  гавкать.  Що  ви  ще  змогли  
За  ці  роки?  Лиш  служите  ганебно,  -  
Така  вже  ваша  рабська  всьому  суть  –  
Бо  будувать  і  дбать  своє  вас  не  навчили  
І  Звідти  нелюдська  ця  вовча  лють  
З  якою  вас  перевертні  зростили  
У  спину  вас  штовхає  «старший  брат»  
Іти  на  тих,  хто  нині  тут  і  з  вами  
Хліб  ділить.  А  сусідський  Кат  
Братів  по  крові  знову  робить  ворогами.  
Не  люблять  вас?  А  що  ж  ви  здобули  
Крім  права  вимог  на  тупе  майбутнє?  
Ви  збудували  щось?  Коли?  
Якщо  й  було,  то  вряд  чи  воно  путнє  
На  цій  землі,  де  ми  усі  зросли  
На  цій  землі,  що  стільки  знала  болю  
Як  ви,  брати  мої,  змогли  
Зрости  отак.  Без  духу  і  любові?..  
Які  ж  ви  українці?  Ви  -  хохли  
Бо  топчете  своє  навкруг  і  всюди  
У  малороси  ви  давно  пішли  
Ви  не  брати,  а  новоспечені  Іуди…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160473
дата надходження 11.12.2009
дата закладки 25.03.2012


kriwoy

"Незавісімость"

Хто  тут  незалежний  ?  Устань!  
Де  ж,  козаче,  твоя  держава  ?  
Тут  панує  всіляка  срань  
Від  Мукачева  до  Полтави  
Зранку  –  гімни.  Та  віє  цвілістю  –  
Знов  ведуть  у  словесні  тенета  
І  вітає  мене  з  «независимостью»  
У  кіоску  чужинська  газета…  
Знов  з  динаміків  прославляється  
На  «шансонах»  псевдоромантика  -  
Вам  така  Україна  «нравіца»  ?  
Уркагани,  космоси,  ландики,  
Депутати  з  червоними  пиками,  
На  «Кайєнах»,  -  все  їм  не  йметься  
І  мажори  з  нападками  дикими  
Роблять  все,  що  їм  заманеться  
Мова  –  зась!  Закриваються  школи  
Бо  «права  нарушаюца»  -  лозунг  
Тільки  наших  не  знають  ніколи  -  
Гроші  знов  відбирають  розум  
Де  Тарас?  Немає  Тараса!  
Лише  згадують  раз  за  рокИ  
Лицеміри,  кати,  невігласи  -  
Для  піару  несучи  вінки…  
Українець  -  НІХТО  тут.  Статистом  
На  майданах  для  революції,  
І  не  дай  Боже  бути  расистом  -  
Є  така  стаття  в  Конституції  !  
Сало,  борщ,  гопак  та  вареники  –  
Оце  все,  що  від  нас  тут  зосталось  
Й  до  вареників  -  «еники-беники»  
Що  в  дитинстві  нам  рахувалось  
Хай  Європа  крокує  до  єдності  -  
Ті  ж  прибалти  з  поляками  вкупі  
Ми  ж,  із  салом  та  «незалежністю»  
У  великій,  глибокій  ДУПІ…  

23  -  26.08.2011  року  м.  Київ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282818
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 25.03.2012


Леся Геник

В холодних хоромах…

***
В  холодних  хоромах  потріскує  вітер  -
Брутальна,  гірка  порожнеча!
Мене  ти  із  буднів  півпомахом  витер
Нежданно  учора  під  вечір,

Коли  серед  серця  палало  любов’ю,
Займалася  пристрасно  далеч...
Надія,  розтрощена  рвучко  тобою...
Самотності  темний  параліч!

І  постіль  зім’ята  -  лиш  спогад  на  тілі,
Що  тулить  до  себе  розпуку...
В  хоромах  ревуть  голосні  заметілі,
Вчепившись  за  спогадів  руку...
(16.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324597
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012


Копачівна

Дощі

Так  серце  прагне  затишку  в  дощі,
Як  сум  із  неба  розсівають  хмари.
Самотність  неприйнятна  для  душі:
У  дні  осінні  так  жадаєш  пари.

Так  серце  прагне  затишку  в  дощі
Під  спів  вогню  веселого  у  грубці.
Гаряча  кава  вранці  на  печі,
А  потім  спогад  хай  вирує  в  думці.

Так  серце  прагне  затишку  в  дощі,
Як  стукають  маленькі  краплі  дзвінко.
Немов  про  щось  розмову  ведучи,
Пустунки  ці  злітають  з  неба  стрімко.

Так  серце  прагне  затишку  в  дощі,
Його  кохання  ніжністю  огорне.
І  ми  свічки  запалимо  вночі
Й  поринемо  з  тобою  в  неповторне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324547
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012


viter07

Мова

Скажу  я  Вам,  
що  сіяти  Слова  
у  гОрах  кам`яних  –  
невдячна  справа:
заледве  проростає  там  трава.
Та,  інколи,  
у  зоряній  заграві
луна  підхопить  
слів  дзвінкі  октави  -
і  ти  збагнеш  –
Вона  таки  Жива...

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196909

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324455
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Леся Геник

На скронях твоїх…

***
На  скронях  твоїх  оселилась  печаль
Ледь  видимим  інеєм  літ.
І  пам’ять,  неначе  тоненький  кришталь,
Видзвонює  спомини  в  світ.

Було...  Ой,  було,  як  буяли  сади!
Вишнево  стелилась  весна...
То,  може,  й  не  все    -  до  плечей  гаразди́,
Та  кликала  юнь  до  весла!

І  пригорщі  зір...  Не  пекло  ані  мить!
Сміялись  в  душі  солов’ї.
Неви́черпно  ли́лась  у  серце  блакить,
Ув  очі  озерні  твої...

А  нині  -  печаль  притулилась  до  скронь.
Тужливо  зітхають  уста.
Помалу  стихає  невтримний  вогонь,
І  тануть  між  диму  літа...
(23.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324459
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Борода

Відстані

Я  на  відстані  уст  признавався  бажанню  шаленому
і  на  відстань  очей  відпустити  кохання  не  міг.
я  на  відстані  рук  кутав  щастя  п"янке  гобеленами
і  на  відстань  грудей  я  ховав  у  душі    оберіг.

Я  на  відстань  роси  покривав  всю  тебе  насолодою
і  на  відстань  дощу  налаштовував  лагідний  душ.
Я  на  відстань  коси  ворожив  подушками  над  вродою
і  на  відстань  "пущу",  не  пускав  ані  злив,  ані  стуж.

Ми  на  відстані  злились,  на  велич  вселеньського  простору
і  на  відстані  гір,  що  здіймалися  ввись,  як  роки.
Чом  же  ми  опинились  з  тобою  на  відстані  пострілу
і  на  відстань  до  зір  поділилися  наші  думки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324281
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Копачівна

Жінка-самота

Як  тішать  душу  затишок  і  кава.
Та  раптом  давній  спогад  завіта
Про  край,  де  осінь  звабна  та  ласкава,
І  блюз  танцює  жінка-самота.

Приспів: Вона  була  коханою,
Вродливою,  жаданою,
Їй  дарували  весь  безмежний  світ.
Та  занесло  фортуною
В  кафе  понад  лагуною,
Де  музика  гойда  сплетіння  віт.


Там  вранці  сонце  і  безкрайнє  море,
Нуртують  несповідані  літа.
А  гарно  так,  що  горе  –  вже  не  горе,
І  так  далеко  жінка-самота.

Приспів.

У  безвість  відійшли  грайливі  хвилі.
Зі  мною  день  осінній,  золотий.
Та  викреслити  з  пам’яті  не  в  силі    
Той  блюз  і  танок  жінки-самоти.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324259
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012


*ИРЕНА*

ОСВІДЧЕННЯ

Заколисуєш  ніжно  свідомість,
Знов  натхненням  в  думки  проникаєш.
Почуття  свого  трішки  соромлюсь.  –
Так,  здається,  тебе  вже  кохаю.

Оксамит  твоїх  вуст  таємничий
В  колориті  бажань  –  лише  мрія,
Хоч  до  болю  знайоме  обличчя
Вже  давно  ніжним  трепетом  грію.

В  снах  торкаюсь  тебе  своїм  тілом
І  голублю  в  уяві  щоденно,
В  почуттєвих  емоціях  млію,
Та  бажання  хвилюю  даремно.

До  цих  слів,  знаю,  будеш  байдужим
(Їх  читатимеш,  беззаперечно!),
Та  вони  не  п’янитимуть  душу,
Почуттями  не  сповнять  сердечко.

Дивне  щастя  не  стане  взаємним,  -
Це  захоплення  лише  моїм  є.
Його  вкрию  туманом  таємним,
Хоча  серце  відкритись  воліє.

Мої  мрії  щораз  сміливіші,
Розгалужені  слів  мережЕю.
Тож,  дозволь  мені  хоч  через  вірші
Доторкатись  до  тебе  душею…
                                                           03.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324243
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Леся Геник

Залишусь мрією…

Зали́шусь  мрією  твоєю  назавжди́...
Блакитні  весни  повінчають  інших...
Та  не  цурайся,  не  змітай  сліди,
Міняючи  на  кращих  чи  на  гірших.

Нехай  живу,  хай  в  пам’яті  живу
Краплинкою  невтриманої  волі.
Хай  лиже  вітер  тиху  ковилу,
Стежки,  що  загубилися  в  роздоллі...

І  в  небесах  освячені  дощі
Устеляться  солоною  росою...
Зали́шусь  мрією  твоєю  на  межі,
Маленькою  волошкою  сумною...
(22.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324186
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012


*ИРЕНА*

Я ДУМАЮ ПРО ВАС

Ваш  образ  кожну  мить  малюється  в  уяві.
Як  блиск  очей  п’янить!  Ці  іскорки  лукаві…
Хвилюються  думки,  не  слухаються  рими,
Забула  б  залюбки  ці  спалахи  екстриму.

Та,  мабуть,  пізно  вже,  бо  скуштувала  їх.
Вони  пливуть  віршем  серед  бажань  моїх.
Ви  опустили  мій  політ  думок  в  реальність,
Тепер  в  полоні  мрій  –  лиш  Ваша  геніальність.

З  надією  я  сплю.  І  з  нею  прокидаюсь.
В  фантазіях  топлюсь.  Відчути  сподіваюсь.
Бо  перли  Ваших  фраз  в  душі  сіяють  сріблом.
Я  думаю  про  Вас  частіше,  ніж  потрібно…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324163
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Леся Геник

Лишайся другом…

***
Лишайся  другом  чи  сусідом  -  марно!
Та  лиш  не  йди  назовсім  в  далину!
Тебе  хоч  в  тінях  вгадувати  багну!
І  зачепившись  за  думок  струну,
Із  пам’яті  назовні  виривати
Печатані  неможністю  слова...

Шумить  береза  за  вікном  крислата,
Зарюмсана,  печально-півжива...
Моя  подру́го  і  моя  недоле!
Самотній  вітер  в  косах  шелестить...
З-під  серця  рветься  криком,  надто  кволим,
Щоб  втримати  минуле  хоч  на  мить...
(20.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324008
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 22.03.2012


Борода

Ми помрем в один день

Ми  помрем  в  один  день?  -  запитала  мене  на  світанні  -
Щоб  розлука  ніколи  не  краяла  серце  навпіл,
щоб  співало  пісень,  замість  маршу  прощання  кохання,
щоб  за  руки  взялись  і  у  вічність  майнули  до  зір.

Ми  помрем  в  одну  мить!  -  відповів,  пригортаючи  міцно  -
Щоб  залишити  згадку  про  цю  нероздільну  любов,
кажуть    -  пам"ять  болить,  але  біль  не  триватиме  вічно
і,  де  наші  сліди,  розгориться  кохання    ізнов.

Вони  так,  як  і  ми,  будуть  весни  в  садку  зустрічати,
так  горнутись,  тулитись,  тих  самих  співати  пісень
і  колись  восени,  коли  холод  їх  гнатиме  в  хату,
поклянуться  любить  і  померти,  як  ми,  в  один  день.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324129
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012


Леся Геник

На сполох б’є моя душа…

***
На  сполох  б’є  моя  душа...  Прощай!
Не  дряпайся  півночі  у  міжсоння!
Допленталась  надіями  на  край...
Голубкою  з  чужого  підвіконня
Щоранку  ждала  на  межі  світів
Хоч  пару  крихт  життя  з  долонь  світанку.
Чекалося  тепла...  а  ти  не  грів,
Лиш  обіцяв  захмарно,  до  останку
Напівсвідомих  ілюзорних  дій:
Що  все  -  чудово,  все  -  як  має  бути!..
На  сполох  –  б’ється  у  душі  моїй
Холодний  дзвін...  Пора  тебе  забути!
(20.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323681
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 21.03.2012


viter07

Розпочнемо з себе…

Якщо  в  твоєму  серці  -
сум  і  лід  -
не  слід  чекати  сонечка  
від  неба!
Для  того,
щоб  змінити  цілий  Світ,
то  слід  розпочинати  
саме  з  Себе!

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198437

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323669
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Копачівна

Земля парує спрагло і святково

Земля  парує  спрагло  і  святково
І  променіє  плідністю  ріллі.
Вібрують  у  повітрі  загадково  
Бузкові  барви  й  тануть  у  імлі.

Ось  перші  сходи...  Переможна  сила
Нуртує  у  тендітному  стеблі.
Весна  смарагдом  рясно  так  зросила  
Жадані  паростки  оці  малі.

Немов  святиню,  принесла  хмарина
Дзвінкі  краплини  теплого  дощу.
Людьми  і  травнем  писана  картина,
Що  з  пам’яті  ніяк  не  відпущу.

Київ-Харків,  травень  2006  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323663
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Копачівна

Кружляють зізнання палких солов’їв

Кружляють  зізнання  палких  солов’їв
І  тануть  у  пахощах  ночі.
Цей  день  зачинався  в  феєріях  снів
Пресвітлих,  як  мрії  дівочі.

Дзвінкий  соловейку,  пташино  мала!
Мене  забери  в  день  прийдешній.
Не  хочу  я  чути,  як  сірість  могла
Грозитися  сині  небесній.

Навчи  мене,  пташко,  із  вірою  жить,
Що  все  переможе  світання,
Що  подих  зневіри  розвіється  вмить,
Бо  в  серці  вирують  бажання…

Травень  2009  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323661
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Мазур Наталя

В окне души моей

В  окне  души  моей  темно...
Там  слез  жестоких  оправданья,
Застряв  в  бессвязности,  давно
Кружат  в  тумане  раставанья.

Разбитой  вдребезги  мечты,
Осколки,  острыми  краями
Впились  в  обиду.  Но  чисты,
Мерцая  тусклыми  огнями.

Там  слезы,  вылившись  в  печаль,
И  опустившись  в  пыль  забвенья,
Застыли  в  камне,  как  печать,
Покрывшись  пеплом  сожаленья.

Сухие,  как  гербарный  лист,  
В  душе  висят  воспоминанья
О  том,  как  был  мой  путь  тернист,
И  полон  разочарованья.

Там  пол  заплеванный.  Не  раз
Плевали  в  душу  все  охотно...
Но  это  в  прошлом.  А  сейчас
Закрыты  двери  в  душу  плотно.

Но  где-то  там,  среди  вещей,  
Испепеленная,  седая,
Вздыхает  тень  любви  моей,  
Твоих  ладоней  ожидая.


15-20.02.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323655
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Борода

З ДНЕМ ПОЕЗІЇ!

ЩИРО  ВІТАЮ  ВСІХ  ОДНОКЛУБНИКІВ  З  ВСЕСВІТНІМ  ДНЕМ  ПОЕЗІЇ!!!

Давайте  розмовляти  віршем,  
забудемо  про  зле  й  ще  гірше,
а  підберем  такі  слова,
щоб  закрутилась  голова
від  тих  римованих  рядочків,
щоб  хтілось  скинути  сорочку  
і  кинутись  у  водоверт.
Твори!  Співай!  Святкуй,  поет!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323750
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Віталій Назарук

Козацький шлях

Рипить  давно  об’їжджене  сідло,
В’ялене    м’ясо  манить    до  спочинку,
Орел  летить,    налігши  на  крило,
Ну  а  козак  шукає    відпочинку.

Тут  ковила,  полин  росте  кругом
І  хащі  лісові  посеред  степу,
І  тихі  ріки  із  мулистим  дном,
І  зорі  ясні,  що  бажають  лету.

І  вогнище  з  полинових  гілок,
Маленький  казанок  на  теплу  юшку,
І  погляди  віддалених  зірок,
Кулак  під  вухо  замінив  подушку.

А  йому  далі:  бо  завдання  є,
Для  кошового  вісточка  важлива,
Чумацький  шлях  блудити  не  дає,
Степ  козаку  і  хата,  і  могила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323472
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Мазур Наталя

Лелека на варті

На  гербі  міста  Дунаївці  зображений  срібний  лелека  із  
червоним    дзьобом  і  червоними  лапами,  який  у  правій  
лапі  тримає  срібний  камінь.  
Лелека  здавна  вважався  дуже  обережним  птахом.  
Використання  його  зображення  в  геральдиці  означає  
особливу  увагу.  Лелека  стоїть  на  сторожі,  оберігаючи  
свою  зграю  від  ворогів.  Він  тримає  камінь  навмисно.  
Якщо  постовий  лелека  засне,  камінь  з  шумом  впаде  і  
розбудить  його.


В  калиновім  краю,  оповитім  віночком  барвінку,
Де  в  затишних  долинах  ясніють  ставки  голубі,
На  хатину  край  міста,  у  дзьобі  принесену  гілку,
Примостили  лелеки,  щоб  звити  гніздечко  собі.


Серед  пишних  ланів  вибивалась  пшениця  у  колос,
Лелечаток  своїх  піднімали  птахи  на  крило.
Закликали  лелеки  надію  на  щастя  уголос,
Щоб  добро  повсякчас  у  містечку  маленькім  жило.

А  коли  восени  вітер  спомин  приніс  іздалеку,
Знову  в  теплі  краї  полетіти  зібрались  вони.
Та  зостався  їх  син,  молодий  білокрилий  лелека,
Захищати  свій  дім,  місто  це  і  свій  край  від  біди.

Він  і  досі  стоїть,  срібний  камінь  тримаючи  в  лапі,
Щоб  бодай  уночі  не  заснути  хоча  би  на  мить.
Так  і  нам  Україну  ріднесеньку  слід  вартувати,
І  любити  її,  бо  звемось  українцями  ми.

19.03.2012р.              21:40

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323412
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Олекса Терен

Думки вголос.

Пишіть,  друзі  мої,
Якщо  пишеться,
Може  щось  по  нас
Тай  залишиться.
Прочитає  хто
Думу  давнюю,
Пригадає  хто  
Днину  славную.
Днину  славную,
Чи  не  славную,
Як  вже  вийде  там,
Що  судилось  нам.
Складуть  літопис
Із  віршів  отих
І  судитимуть
Нас  усіх  по  них.
Нас  судитимуть
Судом  правидним
Нема  місця  тут  
Людям  завидним.
Дав  Бог  кожному
Крихту  талану
І  дорогу  дав,
Різну,  -  не  одну.
Та  дороги  всі  
В  одну  сходяться
Між  поетами
Так  вже  водиться,
Що  торуєм  шлях,
Щоб  почули  нас,
Як  сьогодні  ні,
То  в  прийдешні  дні.
Слово  праведне
Проросте  зерном,
А  пусте  простим
Зійде  бур’яном
Його  виполять,
Не  жаліючи,
Тому  думаймо,
Слова  сіючи,
Щоби  нива  та
Колосилася,
А  бур’ян-трава
Не  пробилася  !

                 19.03.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323390
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Віктор Ох

На городі бузина, а в Києві дядько

(невесела  пісня)

Село  собі  тупіє.
В  столиці  –  безнадія.
Стидаємось  свого  ми  –  диваки.
В  селі  нудьга  на  лицях.
Столиця  –  веселиться.
У  безладі  все  робим  навпаки.
   У  нашому  городі  бузина.
   А  в  Києві  сидить  мордатий  дядько.
   Порожніх  хат  в  селі  вже    не  одна,
   по  Києву  тиняються  безхатьки.

З  садку  не  хочем  груші,
Давай  китайське  «суші»
Стидаємось  свого  ми  –  диваки.
Ліси  повирізали.
Все,  що  було,  роздали.
У  безладі  все  робим  навпаки.
   Позаростали  бур’яном  поля,
   спустіли,  як  «чорнобильськії  зони».
   Зате  принадна  київська  земля
   вже  продана  сто  раз  за  міліони.

Вже  в  гречку  не  стрибаєм,
бо  й  гречки  ми  не  маєм.
Стидаємось  свого  ми  –  диваки.
І  чай,  і  все  до  чаю
купляємо  з  Китаю.
У  безладі  все  робим  навпаки.
   Старенькі  «Запорожці»  й  «Жигулі»
   бува’    ще  їздять  на  сільських  просторах.
   А  дорогезні  «МЕрси»  й  «Ауді»
   стоять  в  дорожних  київських  заторах.

Чужу  культуру  й  мову
беремо  за  основу.
Стидаємось  свого  ми  –  диваки.
Вже  повно  примітиву
московського  розливу.
У  безладі  все  робим  навпаки.
   Все  менше  нас!  А  наче  не  війна…
   Не  хочем  дядька  ми!  Нам  треба  батько!
   На  нашому  городі  бузина.
   А  в  Києві  сидить  мордатий  дядько.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310528
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 20.03.2012


Весняна Осінь

Звучи…

Впівголоса  звучиш  мені  на  відстані,
Півшепотом  думками    шелестиш.
Для  нас  весна  з  любов'ю  в  мріях  вінчані,
А  Ти    зимі  відлигу  не  простиш.

Хай  серце  до  мого́  торкнеться  в  унісон,
А  подих  Твій  долає  світ  і      час,
Ти  вчора    знову  завітав    до  мене  в  сон
І  запросив  на  цей  весняний  вальс.

І  десь  мелодії  віднесли  в  забуття
І  погляд  Твій    торкає  ніжністю.
Звучи  мені,  звучи  усе  моє  життя
І  просто  будь  його  чарі́вністю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323201
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Весняна Осінь

Я зустріла Тебе, коли серце цього не чекало

Я  зустріла    Тебе,  коли  серце  цього́  не  чекало.
Коли  душу  топтали  сніги,  заметілі  й  морози.
Так  нечутно  відчула  і  в  очі  Твої  закохалась,
В  сірі  очі,  що  містять  тривоги,  надії  і  грози.

Кілька  щирих  листів,  що  писалися  болем  і  серцем.
Кілька  довгих  весняних  тривожних  розмов  до  світанку.
Я  й  не  зчулась,  як  мрії  осінні  із  мертвих  воскресли
І  весну  малювали  на  складках  старої  фіранки.

Просто  серцем  й  устами  торкнулась  до  сонного  щастя,
Пригубила  тепло,  що  окрилює  мить  найніжнішим.
Кілька  слів  для  життя  бережу  як  Святеє  Причастя,
Бо  десь  завтра  зима  зробить  світ  і  Тебе  холоднішим

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308437
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 19.03.2012


Весняна Осінь

Просто будь…

Не  запитуй  Любов  про  неписані  ві́рші
І  Весну  не  питай  про  засніжені  болі.
Може  я,  може  ти,  може  ми  стали  інші...
Ще  зустрінеш  колись,  ту  що  буде  Тобою.

Ти  ще  є,  десь  торкаєшся  подихом  неба
І  чаруєш  словами  всі  відстані  й  мрії.
Зрозумій,  мені  інших  цілунків  не  треба,
Лиш  Твої    доторкають  усмі́шкою  вії...

Не  питай,  не  заходь  у  зачинені  двері,-
Там  всі  сумніви  прагнуть  любов  розлучити.
Просто  глянь,-  в  мому  серці-  обійми  для  тебе,
Просто  будь,  а  я  буду  крізь  терни  любити...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319240
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Весняна Осінь

Прости мені…

Прости  мені,-  не  ту  чекав  зустріти,
А  я  непрохано  ввірвалась  у  життя...
Весна  дарує  серцю  ніжні  квіти,
Зима    і  досі  ще  не  знає  каяття...

Прости  мені,  бо  знаю,  що  не  схожі,
І  важко  так,  в  душі  чомусь-  гроза.
Бо  десь    Любов  для  Тебе  є    ворожа,
І,  мабуть,  я  стаю    Тобі    чужа...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321170
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Осіріс

За мить до пітьми

Місяць,  оком  дракона  стереже  видноколо,
 М’язи-хмари  напружив,  жде  команду  «Зійди!».
 У  гаю,  диво-птах  розплескав  ніжне  соло.
 На  прокрадливих  лапах  нічка  плине  сюди.  
 Її  подих  опаром  устилає  покоси,
 Ніжно  пестить  колосся  перезрілих  хлібів.
 І  потемок  гіркий  солодять  медоноси,
 Що  всіріли  на  схилах  панівних  берегів.
 Ще  єдиний  стрибок,  і  померхне  багаття  -
 Дня  минулого  спомин  розчиниться  мов  сон…
 Вовчу  шкуру  свою  на  роззорене  плаття
 Нічка  змінить…  і  небом,  поплазує  дракон.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323185
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Анатолійович

Елегія.

Ця  мелодія  написана  давно,  не  для  пісні,  просто  музика  настрою.  Можливо  комусь  вона  допоможе  створити  відповідний  стан  душі  при  написанні  свого  твору...  Буду  щасливий,  якщо  це  станеться...Значить  не  даремно  писав...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323136
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

До легкості…

***
До  легкості...  Шифонного  обману,
Що  все  одно  сповзе  з  її  плеча.
Ілюзію  завчасно-бездоганну
Паяє  ґнітом  здавленим  свіча.

А  він  цілує  пальці  і  зап’ястя...
Не  спиниш  розтривожену  струну.
І  певність,  що  смакує  справжнє  щастя,
І  що  впокорилась  лише  йому...
(17.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322943
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Володимир Шинкарук

ІРОНІЧНА БАЛАДА

Десь  образили  вас,  довели  аж  до  сліз,
Зіпсували  вам  нерви  й  не  тільки…
На  базарі  вам  хтось  у  кишеню  заліз
І  потяг  звідти  все  до  копійки,  –
Хай  негідник  тремтить,  хай  чекає  розплати,
Я  знаю,  як  треба  його  покарати!

Ви  втомились  від  слів,  ви  втомились  від  справ,
Вам  не  хочеться  бачить  нікого,
А  в  трамваї  вас  хтось  ні  за  що  обізвав,
Та  ще  й  боляче  став  вам  на  ногу,  –
Хай  негідник  тремтить,  хай  чекає  розплати,
Я  знаю,  як  треба  його  покарати!

Ну  а  ось  популярний  сьогодні  сюжет:
Той  живе,  слава  Богу,  нівроку,
Бо  на  себе  потратив  державний  бюджет,
Ну  а  ви  без  зарплати  два  роки,  –
Хай  негідник  тремтить,  хай  чекає  розплати,
Я  знаю,  як  треба  його  покарати!

Мабуть,  варто  відкрити  усім  свій  секрет
І  загоїти  зболені  рани;
У  негідника  ж,  вибачте,  є  туалет,
А  на  кухні  і  ванній  є  крани,  –

Я  йому  не  бажаю  ні  зла,  ні  біди,
Хай  у  нього  ніколи  не  буде…  води!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316707
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 18.03.2012


Володимир Шинкарук

ДОЖИТИ ДО ПОНЕДІЛКА

День  короткий,  як  мить,
як  помах  руки,
Я  сьогодні,  мов  зламана  гілка...
Чорно-біле  кіно,  кольорові  роки,
І  треба  дожити  до  понеділка.

Так  тягнуло  мене
за  тридев’ять  земель,
Спокій  досі  мені  тільки  сниться.
У  високому  небі  летить  журавель,
Ну  а  я  намагаюсь  впіймати  синицю.

Знов  рятую  когось,
обіцяю  комусь,
І  додому  лечу,  як  на  крилах,
Без  найбільш  необхідного  я  обійдусь,
А  без  зайвого  я  обійтися  не  в  силах.

Я  не  звик  утікати  й  ховатись  в  юрбі.
Знов  згадалась  стара  кіноплівка,
І  тепер  кожен  день  я  говорю  собі,
Що  треба  дожити  до  понеділка!

...День  короткий,  як  мить,
як  помах  руки,
Я  сьогодні,  мов  зламана  гілка...
Кольорове  кіно,  чорно-білі  роки,
І  треба  дожити  до  понеділка.

Ми  відбулись,  чи  лиш  були?
Лишається  надія…
А  щастя  –  це  коли
Тебе  розуміють.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289407
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 18.03.2012


Володимир Шинкарук

ЗАПОВІТ ВЧИТЕЛЯ (За невідомим автором )

Як  умру,  то  поховайте  подалі  від  школи,
На  педраді  не  згадуйте  більше  вже  ніколи,
На  вінок  мені  не  тратьте  ні  грошей,  ні  часу,
Бо  я  знаю,  що  вчительство  не  має  запасу.

На  могилі  залишіте  які-небудь  квіти,
А  в  головах  покладіте  план  самоосвіти,
Зошит,  ручку  і  щоденник  всуньте  мені  в  руки
І  згадайте,  друзі  милі,  муки  мої  муки.
Прощавайте  назавжди  конспекти  й  шпаргалки,
І  ви,  колеги-вчителі,  і  вчителяльки!

Не  прожив  я  так,  як  люди,  недосипав  ночі,
Все  над  тими  зошитами  вилазили  очі,
З’їла  школа  моє  серце  і  ще  пів-печінки,
Бо  за  нею  я  не  бачив  ні  дітей,  ні  жінки.

Місцевкому  передайте  моє  шанування,
Так  путівки  й  не  діждався  я  на  лікування,
Ну  а  завучу  скажіте,  хай  розклад  міняє,
Бо  мене  вже  на  цім  світі  живого  немає…
Прощавайте  назавжди,  двійки  і  одиниці,
І  ви,  колеги-вчителі  і  вчителиці.

Директору  передайте  мою  шану  й  дяку,
Хай  він  тепер  поцілує  мене  в  саму…  руку.
Треба  вам  запам'ятати,  вчителі  майбутні:
В  школі  добре  працювати,  як  нема  в  ній  учнів.  
Прощавайте  назавжди,  педради  й  уроки,
І  ви,  колеги-вчителі  і  вчительохи...

А  як  трапиться  колись,  що  буде  зарплата,
То  випийте  ви  за  мене  по  сто  грам  на  брата.
Ось  і  все.  Тепер  –  прощайте!  Бо  я  точно  знаю:
Хто  учитель  на  цім  світі  –  той  іде  до  раю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319546
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Анатолійович

Перше зізнання. На слова автора Борода.

Неможливо  залишитись  байдужим  до  
                     ТАКОГО  ЗІЗНАННЯ!!!


Перше  зізнання

Ми    мовчимо.    Притихли    верболози
і    опустили    віти    до    води,
затихли    зорі    у    блаженстві    божім,
а    місяць    стих    в    передчутті    біди.

Мовчазна    тиша    роздирає    простір,
молотить    серце,    ніби    молотком,
завмерли    звуки    на    міськім    погості,
птахи    замовкли    над    німим    ставком.

Здурів    весь    світ    в    мовчазному    чеканні
та    плесом    ночі    вже    до    нас    гребе
і,    німоті    пручаючись    в    змаганні,
почув    свій    голос:    «Я    люблю    тебе!»

ID:  318599
Рубрика:  Вірші  ,  Лірика  кохання
дата  надходження:  03.03.2012  02:37:24
©  дата  внесення  змiн:  03.03.2012  02:37:24
автор:  Борода

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323095
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

Ридає серце стомлене любов’ю…

***
Ридає  серце  стомлене  любов’ю...
Не  сльози  -  полохливі  бриндуші,
Півкраплі  жовтолистого  напою,
Розлитого  досвітньо  на  межі.

На  брудершафт  не  випитого  з  небом.
Між  хмарами  зажурене  лице.
Маленькі  стебла,  сонце-ніжні  стебла,
Що  хлипають  у  серденьку  тихцем...
(14.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322629
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Леся Геник

Чому ідуть?. .

Чому  ідуть?  Чому  завжди  ідуть,
У  нас  не  поспитавшись  позвоління?
З  чиєго  владоможного  веління
Звертають  на  пекельно-райний  путь?

Чому  молитва  -  тільки  спалах  муки,
Вітрами  над  душею  жебонить?
Чому  не  втримати  життя  за  руки?
Чому  й  саме  життя,  неначе  мить?!..
(17.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322626
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Осіріс

Листочок шатун

Зоряне  лоно  ночі  простиглої
 Місячне  сяйво  зронило  в  поля.
 Де  під  покровом  завії  достиглої,
 Мерзло  впокоїла  листя  земля.  

 Між  переметів,  брильянта  корицею,  
 Вітер  загайний  -  байдужий  пустун,
 Югу  мете  трав’яною  спідницею.
 Буро  вальсує  листочок  -  шатун.

 Довго  затримався  в  гіллі  мережному,
 Вткатись  в  осінній  не  встиг  в  килимок…  
 Журно  старцює  по  ясу  безмежному,
 В  мареві  сонно-лілейних  думок.

 Стомлено  в’ється  душа  неприкаяна,
 Зоряним  шлейфом  манливих  завій.
 А  його  братія,  в  кригу  упаяна,
 Заздрить  з  полону  свободі  такій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322599
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Інна Серьогіна

Грає серденько на сопілочці

Грає  серденько  
На  сопілочці
Між  волошками  
Перепілочці,
Між  березами  –  
Ясній  зіронці,
Під  калиною  –  
Стрункій  дівоньці:
Поцілуй  мене,  
Моя  зоречко,
Смуток  промине,  
Моє  сонечко.
Калиновий  цвіт,  
Мов  пухнастий  сніг,
Покружля  навкруг
І  впаде    до  ніг.
Крізь  казкову  ніч
Гаєм  навпростець
Понесу  тебе
Прямо  під  вінець...
Грали    скрипалі,
Посміхалися
Бо  закохані
Повінчалися

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321638
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Лілія Ніколаєнко

Я знаю, це був ти…

Я  знаю,  це  був  ти.  Пів-небокраю
Розмалював  у  пристрасні  знамена.
Прекрасний,  як  Нарцис.  На  лоні  раю
Твій  образ  сяяв.  Розливав  по  венах

Натхнення  забороненого  плоду.
Я  питиму  повільно,  аж  до  ранку
Його  шалену  й  ніжну  насолоду.
В  тобі  зникати  хочу  без  останку.

Тебе  кохати  хочу,  як  востаннє,
Із  уст  зривати  дикі  орхідеї,
І  серцем  споглядати  до  світання
Картини  у  небесній  галереї.

Я  знаю,  будеш  мій.  Обійми  ночі
Нас  заворожать,  доведуть  до  краю…
Застигне  світ.  А  я  почути  хочу
В  солодкій  невагомості:  «Кохаю…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322453
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Анна Вейн

З Небом…

Коли  на  груди  ляже  камінь  -
не  відвернуться  Небеса:
зігріє  сонце  в  неба  храмі,
повірю  знов  у  чудеса.

ПригОрне  ясен  світ  ласкАво  -
зі  мною  -  небо.
Треба  жить,
іти  вперед  бадьоро,  жваво.
Усе  мине.
Переболить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322207
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Осіріс

Піїтам

(або  опісля  Новорічні  роздуми
             над  тарілкою  холодцю)

Життям  рушить  пульсація  сердець,  
Скеровують  емоції  й  кохання,
З  небес  пильнує  Зоряний  Отець…
Слухняних,  що  здійсняє  сподівання.
Затишно  царював  би  у  горі,
Між  святців,  що  вилизують  палати,
Якби  не  спородились  бунтарі,
Що  трощать  словом  золочені  грати.
Їх  хід  думок  не  влазить  у  формат  –
Язичники  шанують  світ  довкола,
Оспівують  буття,  не  за  дукат,
З  пера  злинає  істина  лиш  гола.  
Пегас  крилатий  їхній  то  Перун.
Молитва  -    пломенисто-ніжна  ліра,  
Якої  мелодійний  шепіт  струн
Впліта  в  сучасність  золото  ампіра.

Життям  рушить  пульсація  сердець…
Та,  прорікав  колись  премудрий  горець:  
«Якщо  у  вічність  глянув  -  ти  вже  мрець.
Якщо  до  навпаки  -  то  ВІРШОТВОРЕЦЬ!!!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322297
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Леся Геник

І кожен світ примірює…

***
І  кожен  світ  примірює  на  себе,
І  фастриґує  вдавано  з  боків
Напротязі  невпинності  років...
І  посилає  прес-релізи  в  небо:
Мовляв  ця  мірка  -  врешті  акурат!
А  виявляється:  що  врізане  -  то  факт...
Та  лиш  не  в  лінію,  і  зрештою  -  не  мірка:
Шмат  полотна,  а  збоку  -  просто  дірка!
(15.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322443
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Борода

Надія

Переспів  пісні  "Надежда"
стихи  Николая  Добронравова,  музыка  Александры  Пахмутовой

Світить  неопізнана  зоря,
Знову  ми  відірвані  від  дому.
Знову  розділяють  нас  міста,
Злітні  смуги  вздовж  аеродромів.
Тут  все  у  туманах  і  дощах,
Тут  все  на  світанку  прохолода,
Тут  на  нерозвіданих  шляхах
Доля  невблаганна,  як  погода.
       
Надія  -  мій  компас  земний,
А  успіх  -  як  приз  за  хоробрість,
А  піснею  душу  відкрий,
Щоб  світ  став  веселим  і  добрим.    
 
Ти  повір,  що  у  розлуці  все
Враз  стає  змістовнішим  одразу,
Темні  хмари  вітер  рознесе
І  здаються  крихтами  образи.
Треба  лиш  навчитися  чекать,
Бути  завш  спокійним  і  упертим,
Щоб  не  забувало  посилать
Радощі  життя  нам  у  конверті.
     
Не  забути  б  нам  ким  ми  були,  
Все,  що  ми  скоріш  не  доспівали,
Рушниками  вбрані  образи,
Очі,  що  колись  причарували.
Знову  розділяють  нас  міста,
І  розлука  полосує  мрії
В  небі  неопізнана  зоря
Світить,  наче  пам"ятник  надії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322408
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Оксана Пронюк

40. Не смій любити

.                                                                                                                          Вона  була  грішна,
                                                                                                                           Грішна  і  кохана.
                                                                                                                           Гріх  простили  люди,  
                                                                                                                           А  кохання  –  ні…

       Ой,  втішилося  нині  дідове  поле,  позбирало  родину,  заговорило,  ще  й  як  заговорило!  Стрепенулось,  як  сполошена  птаха,  обтрясло  крильми  і  за  душу  взялося.  Там  щипне  –  болить,  там  рушить  –  коле,  а  там  –  уже  кров’ю  тече.  І  що  ж  ви  нажили,  баби?  Що  не  доля,  то  сльози?  Мене  занапастили,  себе  занапастили  і  дітям  так  постелили…  порозчахалися  молоді,  к  недоспівані  пісні,  і  голос  є,  а  співати  неохота.  Не  так  то  мало  бути,  не  так…  хлопа  треба,  ґазди…
     А  де  його  взяти?  Коли  той  поїхав,  той  покинув,  той  спився,  а  той  і  ґаздою  був,  та  вилежується  в  теплій  землі  на  цвинтарі…  а  жінка  бідує.  Ой,  злости  на  вас  треба,  хлопи,  не  годиться  бабу  саму  лишати,  не  годиться!
     Побурчав  дідів  город,  побурчав,  вибалакався,  ніби  хто  слухав,  та  й  легше  стало.  Гайда  до  роботи.
     А  зранку  добре  робити,  недарма  кажуть  «ранок  –  панок",  зранку  стільки  візьмеш,  що  до  вечора  не  доженеш.  Земля  розсипалася,  гарна,  сита,  відпочила.  Давно  тут  колгоспне  поле  було,  а  коли  прийшла  незалежність,  роздали  людям.


     Марія  розкидала  біб,  відмежовувала  бараболю  від  буряків,  а  буряки  від  кукурудзів.  Город  розбила  на  три  шматки,  найбільший  припадав  на  кукурудзи  –  і  корові  буде  січка,  і  курці  кукурудза.  Ніхто  їй  не  перечив,  Марія  знає…
   А  Марія  добре  пам’ятає,  як  у  війну  не  мала  навіть  що  посадити.  На  городі  лише  жінки,  чоловіків  не  було,  кілька  в  селі  лишилося,  і  ті  скалічені.  Садили  лупину  від  бульби,  по  кукурудзику  кидали,  а  зродило…  Ой,  як  зродило,  на  біду,  певно.
     Наталка  побачила,  що  Марія  лишилася  далеко  від  усіх,  пішла  навпростець  до  неї:
–  Бабцю,  є  розмова.
     Маріїне  серце  тьохнуло:
–  Знаю.  Чую  серцем.  І  боюся  її,  –  сказала  Марія  дуже  швидко,  так,  ніби  квапилася  виговорити  все,  –  ти  змінилася.  Цей  блиск  в  твоїй  очах  видає  тебе.  Ти  любиш.  Хто  він?..  Не  смій,  ти  ж  шлюбила!
–  Не  можу,  змушую  себе  і  не  можу.  Він  жонатий,  бабцю,  має  діти.  Я  робила  все,  аби  відігнати  його,  і  не  змогла.
–  Якби  постараласі  –  відігнала  би,  –  відповіло  зло  Марія.  –  Не  смій,  Наталю.  Будь-кого  –  сліпого,  кривого,  глухого,  але  не  чужого.  Чуєш,  дитино,  бо  прокленут  тебе  і  твоїх  дітей.
–  Бабо,  я  не  можу.  Я  сходжу  з  розуму  без  нього,  –  стогнала  Наталка.
–  Можеш,  Наталко!  –  крикнула  Марія.  –  Треба,  дитино.  Не  занапасти  себе,  не  занапасти.  Люди  не  прощают  і  Бог  не  велит.  Викорчуй,  вирви  з  серця,  а  не  можеш  –  то  вирви  і  серце.
–  Що  Ви  кажете,  бабо???  –  плакала  внука.
–  Кажу,  бо  знаю,  не  вб’єш  ти,  вб’ют  тебе,  а  я  сего  не  можу  допустити,  дитино.  Се  гріх,  Наталю,  –  рука  затряслась  в  Марії.  –  Прийми  муку  на  все  життя,  але  не  приймай  сю  любов.  Чуєш?  Не  прийми!
     Розмова  –  як  кулеметний  обстріл.  Марія  не  давала  Наталці  розказати,  обривала  її,  налітала,  як  ураган,  на  неї.  Хотіла  вибити  з  її  голови  навіть  думку  про  нього,  хотіла  вивітрити  з  її  серця  все.  Та  добре  знала,  що  не  зможе.
     Замовкла.  Перехрестилася.  «Отче  наш…»  –  Марія  молилася,  просила  Бога  відволікти  біду  від  Наталки.  Котру  чула.
–  Боже,  обережи,  заступися  за  неї,  –  просила  посивіла  жінка,  –  Мати  Божа,  поможи.  Я  знаю,  що  вона  не  зможе.  Я  знаю,  як  то  любити.  Дай  їй  сили  не  знати  тої  правди  –  платити  за  гріх.  Не  дай!  Я  прийму  все,  Господи,  спаси  мою  дитину  з  гріха.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321050
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Леся Геник

Тонка струна…

***
Тонка  струна,  що  плаче  в  серці  болем...
І  тільки  вітер  прошепоче...  Мить...
Чуття  всесильне,  хоч  здається  кволим,
Коли  напівживий,  напівболить.

Коли  корчі  заплутують  дороги
І  хід  думок  одразу  не  сягнеш!
Лишаються  покручені  тривоги:
Правдива  суть!  Та  віри  знов  не  ймеш.

І  знов  натринькуєш  на  струнах  серця
Сумний  мотив,  не  випитий  до  дна.
Комусь  ковток  піврадості  знайдеться,
Комусь  повік  півістина  сумна...
(26.02.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321906
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 14.03.2012


*ИРЕНА*

ЗАТИШШЯ

Вже  в  почуттях  нема  штормів.
Душевний  штиль  розправив  крила.
Не  чути  пристрасних  громів.  –
Вже  відстраждала,  відлюбила…

Спокійний  сон  без  сподівань
В  обіймах  затишних  Морфея.
Між  днями  стерлась  всяка  грань.
Душа  черства,  мов  Галатея.

Те  –  відійшло,  те  –  не  прийшло.
А  те,  на  жаль,  не  почалося…
Життя  вже  ледь  сріблить  чоло,
Роки  –  дозрілий  сніп  колосся.

Зника  цікавість  до  віршів.,
Апатія  розклала  сіті.
Байдужість  в  стомленій  душі
Сягає  смутків  верховіття.

Вже  не  торкає,  не  болить.
обрАзи  не  шкребуть  мов  миші.
Душа  спинилась  відпочить…
Читаю:  станція  «Затишшя»...    
                                                         09.02.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321189
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Осіріс

Тече вода буття на жорнова…

Тече  вода  буття  на  жорнова,
Спливає  час…  Лишаються  слова
Бульок  намистом  в  пам’яті  моїй,
Як  монумент  мертворожденних  мрій.
У  веселковім  сяють  кришталі:
Фундаментальні,  трепетно-малі.
Я  намагаюсь  скласти  з  них  рядок,
У  глибочінь  стрімку  зробивши  крок.
По  течії  вони  збігають  геть,
В  тумані  зради  блимаючи  ледь.  
І  лускають  в  буденній  рогозі,
Втопивши  око  у  гіркій  сльозі.
З  останніх  сил  пливу  під  жорнова,
Де  задумка  кружляє  ще.  Нова…
Та  бризки,  під  ударами  руки,
Згубили  й  то…  Течуть,  течуть  роки.
Поволі  зупиняється  мій  млин,
Вбавляючи  криштальних  балерин.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321121
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Леся Геник

Немає слів…

***
Немає  слів.  Елегію  мовчання
Дарує  небо  під  рум’яним  склом.
У  тиші  теж  своє  палке  звучання
Із  вічністю  безмежжя  в  унісон.

На  нотах  часу  -  непомітна  сила,
Що  німотою  здавлюючи  крик,
Ламає  гордість  і  підносить  крила!
Слабенький  вогник,  пам’яті  сірник…

Прибій  вечірній.  Зтончене  безслів’я
У  погляді  розсипаних  зірок.
Цвіркун  уяви.  І  ряднина  віри
Між  тишею  і  словом  стелить  крок...
(11.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320883
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012


Тетяна Луківська

Сумніви довкола почуттів

Притули  свою  душу  до  неба,
Збережи  власну  зірку  на  нім.
Хто  сказав,  що  любити  не  треба,
То  ж  бо  вигадка,    марево,  дим?
Хто  сказав,  що  для  мрій  не    потрібно,  
Зазирати  у  синю  блакить.
І  не  бачити  паморозь  срібну,
І  як  небо  вечірнє  зорить.
Хто  сказав,  що  світанки  не  сяють,
Не  у  вірності  справжність  свята...
Тоді  ж  як?!  Коли  щастя  безкрає,
А  в  любові  обидва  крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315044
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 09.03.2012


Віктор Ох

До Шевченківських днів

Діставайте  свої  батоги  –
розпочнЕмо  самОбичування.
Нехай  чують  усі  вороги
наші  охання,  схлипи  й  зітхання.
Грязь  Америк,  Європи  й  Москви
вся  стікається  в    «славний»    наш  Київ.
Грязі  кланятись  мусимо  ми,
бо  ніхто  її  звідти  не  змиє.
За  туманом  казенних  словес
заховалась  вершина  –  Шевченко.
Бувші  членики  КПСС
йдуть  під  пам́ятник  на  побрехеньки.
Вони  квіти  живі  принесли.
Світ  не  знав  ще  цинізму  такого.
Малороси-мутанти,  вони
в  телекамеру  моляться  богу.
Мали  б  квіти  ті  в  їхніх  руках
загорітись  від  гніву  пророка,
та  блокує  все  сумнів  і  страх
чи  поглине  їх  прірва  глибока.
Толерантні  ми  тут  всі  і  вся.
Українці  вивчають  Мойсея.
Якщо  буде  з  нас  справжня  сім́я  –
прочитають  Шевченка  євреї.
Щоб  не  чУбились  ми  він  хотів.
Щоб  на  зайд  не  горбатили  спини.
Обіймемось,  як  він  нас  просив,
якщо  ми  є  сини  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320483
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 09.03.2012