Якби я знав, як треба жити,
Тоді б я жив собі,- "як знав";
Де що казати... Що - робити...
І всіх би "на увазі" мав.
Ходив би фраєром пихатим
Без краплі совісті в очах;
Не вмів би плакати, прощати,
Не вІдав, що то - Божий страх?
Не мав би комплексів "нікчемних"...
Зате, багато б грОшей мав!
"Що таке скромність, чуйність, чемність?-
Не чув. Не бачив. Не жував..."
Одна проблема: що купити?
Ще що, до того, що купив?...
Якби я знав, як треба жити,-
Мабуть, тоді б я і не жив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369545
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 15.10.2012
В полі колоситься
жито-житяниця.
Говірливий жайвір в небесах завис.
Золотаві хвилі
і волошки сині,
і вродливі далі – не зівай, дивись!
Ген побіля ставу
запашні отави.
Довгокосі верби і квітковий гай.
П’є медові роси
сонцеграй з покосів.
Зманює до себе веселковий рай.
Прохолодний дощик
ген лісок полоще.
Збіглись над рікою табунцем хмарки.
Вітерець до тину
пригорта калину.
А на видноколі – чарівна блакить.
Колоситься жито.
Любо-мило жити.
Покохати щедро, пориватись в лет.
Ще не пізно жати,
радісно співати.
Обіймаю щемно польовий букет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358372
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 15.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2012
* * *
Світом править любов.
Перехрещує долі й дороги
на орбітах творіння,
щоби ми залишались людьми.
Поруч зло і добро –
споконвічне тривожне горіння.
А життєписне зілля –
із терпкими, гіркими слізьми
і росою солодкого болю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330324
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 16.04.2012
На російській мові:
«Время душ переломов»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127854
Не дивлюсь телевізор, не слухаю радіо
І навіть газет не читаю давно,
Спілкуюсь з людьми й уникаю ту стадію,
Коли про політику,
Майже одно, -
Де що згоріло, прибрали поважного,
Хто там помер і куди йде прогрес?..
Сон розбивають словами: «Уважніше,
Жити так складно, заробите стрес»…
Та все це щодня неодмінно хтось робить?
Життя десь вирує і щільно кипить?
Сонце щоранку над річкою сходить?
І серце у грудях у когось болить?
За те, що лякають військовою силою,
За те, що із нації скоро лиш пшик,
За те, що життя, мов обпалює, прозою,
За те, що народ до свавілля вже звик!
Клацну на кнопку і знову так звично,
Затишно й тихо, мурличе мій кіт…
І тільки у мізках пульсує скептично
Свідомість, що щастя – то думки політ!
Час переломних моментів і звершень
Мабуть відбувся, коли усі ми
Стали у чергу за блиском поверхонь,
Забувши основи і суть глибини...
«Nuda veritas»*
У «вільному світі» -
Велике досягнення сотень років,
Ми ж, ніби, плівкою дурості вкриті,
Всі підхопили синдром злидарів!
Сімдесят років віру душили,
Страх заганяли у табірний дух,
А про моральну суть Волі забули,
Знов розпочав безморальності круг...
Красу подавай! - на всю глотку кричали,
А що є краса? Ніхто не верзе,
З усеї краси на землі ми обрали
Ту частку, що людство «вульгарністю» зве...
Життя починаємо у понеділок,
З лівої, ще й на голодний живіт,
В дикій країні, де цар-підялинник
Всміхаючись бреше: «Друзі, привіт!»
Камінням бруківки життєвої їду,
Ями і люки, яри та укіс,
Враження маю - що, ніби, по сліду,
Хтось тут блукав уже, чує мій ніс!
Кожного дня він долав цю Голгофу,
Дерся угору, щоб стрибнути вниз,
Певно, я скоро від болю оглухну,
Від болю у скронях, -
То психіка криз!?
Може то вибух? Душі в моїм тілі?
Два у однім більш не можуть так жить,
Обличч катастрофа давно тут назріла,
Від клоунів «зверху» вже хочеться вить!
Не можу я жити в хрущовських трущобках,
Сталінок, чешек, горбатих підлог,
Спать під прицілом в консервних коробках,
В замочних щілинах стволи і підвох!
Країна всіх рівних померла, біс з нею,
Усе розтрощили, - не вперше кураж...
Зруйновані душі, мов пазли, я клею,
А Волі не бачу, один лиш міраж!
І, ось, день за днем, рік до року склада,
В поривах брехливого вітру
Розправити плечі не можу - нудьга,
Хоч випити можу півлітру...
А горе-правителі в мозок зайшли,
На шию з ногами вже сіли,
Кричу я, молюся, -
По світу пішли
З ким можна дружити щосили!
Одні - заробили одвічний покій,
Хто зміг - гне на заході спини,
А треті - для Волі зіграли відбій,
Відкривши комору країни!
Це значить одне - хто пристати не зміг
До псевдоновітніх амбіцій
Отримав відмінне знаряддя утіх -
Зі склянкою нишком мириться...
Можливо, для когось щоденне й просте
Собаче життя - не пропаще,
Та вірю й надію плекаю у те,
Що справжнє - людське, - значно краще!
Nuda veritas - лат. (нуда вэритас) голая правда (Гораций, «Оды»).
27.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261989
дата надходження 27.05.2011
дата закладки 04.04.2012
варіант на російській мові:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110575
Я потягом їхав життєвим плацкартним,
Принесли білизну і теплий чайок,
І в стані моїм, достеменно азартнім,
Хотілось співати відомий хард-рок!
Та як не кричав і як сильно не смикав
Вуздечку, що в руку мені хтось віддав,
А потяг так само й тим напрямком їхав
Що далі, то меншим ставав мій вокзал...
І в тій колисанці колесного стуку
Зовсім недоречно було щось мінять,
А погляд сусіда намилював руку
З відкритої пляшки на двох наливать!
Під чинну закуску і щоб не даремно,
Варена русанівська, хліб, майонез,
Я слухав сусіда, що з виглядом чемним
Повчав, як потрібно штовхати прогрес...
Кого просувати в свої депутати,
Про тих, що потрібно прогнати давно,
Хай спробують знов не підняти зарплати,
То будемо палками їх - як в кіно!
А потяг все їхав, принесли під ранок
Без цукру чайок, і смердів туалет....
Хотілось кричати на повну горлянку:
- Я знаю, він буде - життя мого злет!
Ось тільки не треба нам казочок дивних,
Неначе сміття, розвелось байкарів,
Пісень із дитинства я хочу чарівних
І знати, що сенс мій іще не згорів!
По тілу мурашками пристрасть скипіла,
Я чув, хтось відомий подібне казав...
Із вікон дув вітер, душа заболіла,
Сховався куди заповітний вокзал?
Можливо, потрібно маленьку зупинку
Зробити для потягу? Пару хвилин!
На вулицю вийти й побачити зранку,
Як сонце встає! І без зайвих причин
Вдихнути побільше весняного кисню,
Розправити плечі, пероном пройти,
Зірвати з обличчя маску колишню
І вічну свободу для себе знайти!..
Та знов засвітились вогні семафора,
- А ну на полиці, - кричить провідник,
З усмішкою дивною й вадами зору
Натиснув на газ машиніст-ученик…
18.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254653
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 04.04.2012
Не будет тьмы – мы не оценим света,
Не будет зла – не полюбить добро,
Не будет смерти – не узнаем жизнь…
В противоречиях скитаться суждено.
Чем больше набирается балласта,
Ненужных, опрометчивых грехов…
Тем тяжелей сопротивляться власти
Пучин соблазна, грешности оков.
Чем больше груза мудрости и знаний,
Что людям могут дать блаженства свет,
Тем легче избавляться от балласта…
И тем счастливей будет человек.
И потому, чем раньше понимаешь,
Что в жизни груз – важнее, чем балласт…
Тем с каждым днем становится светлее…
Тогда и жизни радуется глаз.
И точно как в любого корабля,
Под килем глубина, над мачтой свет…
У жизни - ватерлиния своя,
Которую, проводит человек.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325655
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Відлітають журавлі, відлітають.
Тануть жалісні ключі, душу крають.
Залишають рідний край, залишають.
Та травинку кожну хай пам’ятають.
Що було, те відцвіло променисто
і зажурено лягло падолистом.
Журавлиний клин печально зависнув,
мов розірване вітрами намисто.
Доля випала гірка й незвичайна:
розлучає потім знову стрічає.
Повесні – "курли-курли" ріднокраєм.
То надія і кохання безкрає.
А душа моя журавкою лине,
як почую рідний спів журавлиний.
Хай не губиться в імлі їхня пісня –
гріють душу журавлі благовісні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325296
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2012
Якщо люди мене запитають,
Звідки знаю я , що є Бог на світі
Відповім же спокійно усім я
На питання таким питанням
Бо ж звідкіль у душі людини
Такий сум по щастю , любові
Він же вищого повного щастя
На землі цій не бачив ні коли
То чому – ж душі його гірко
І чого весь світ страждає
Хіба ж бачив він світ без горя
То чому ж він так щастя бажає
І чому йому хочеться миру
І любові безмірно святої
Й про життя він від кого так знає
Про спокійне , тихе, без горя
Так від чого в страху і без силі
На могилі близьких він так плаче
Бо як знає , кінчаються тут вже
Всі знання його , воля і сила
І коли на питання оці всі
Я почую, то ж вибач, не знаєм
Відповім на питання їх перше
Відповім я і просто і ясно
Що від того людина так мріє
Про щасливу любов мир і спокій
Що спочатку був створений Богом
І в раю все це мав він, спочатку
І від того так гірко він плаче
На могилі близьких безпорадно
Що за гріх свій в раю спочатку
Смерть одержав, людську у заміну
І коли він сумує за щастям
Він сумує за раєм і Богом
Бо коли б не було в світі Бога
Він не знав - би за чим сумувати
Тож я знаю що Бог є реальним
І від того шукаючи щастя
У підніжжя Хреста Святого я знайшов його в повній мрії
Тож Христос нас вертає до Бога ,Бог людей у Христі пробачає
Мир дає серед зла і горя , рай дає при житті ще цьому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322962
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
* * *
Розбудив мене вірш.
Наболілим діливсь
світанково-натхненно, привільно.
Струменята любові у строфи лились.
Кожне слово у серці бриніло.
Втішно й любо було.
Все минає колись.
Умовкає мелодія дивна.
Вірше, дух окриляй!
Солов’їно полийсь,
щоб в мені не дрімала людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322972
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
* * *
А ти надії не втрачай.
Дослухайся до слова друга.
Минеться наслана наруга
Віднайдеш втрачений причал.
І запанує спокій-штиль,
і будуть дні і ночі милі.
А потім вітер здійме хвилі…
Лиш не втрачай надії ти.
Нехай попереду шторми,
світанок ген на виднокрузі.
Коли ще є надійні друзі,
тоді втихають і громи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322971
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
* * *
Поезія – душі криниця
в прадавній рідній стороні.
Судилось трішечки й мені
людської мудрості напитись.
Пірнувши в слова глибину,
не обману...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322754
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
* * *
Спогадами горе не дратуй –
хай воно потроху затихає.
І хоча безслідно не зникає,
від лихої пам’яті вартуй.
Хоч тобі немало довелось
в добросерді зазнавати болю,
з вірою, надією й любов’ю
йди в світи.
А щастя – близько ось!..
Спогадами радість відтвори.
Хоч щасливі миті – неповторні,
світить завжди хай свіча жертовна.
Будь собою лиш.
Світи, гори…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322753
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
* * *
Не сприймай, мов злочин, огріх чийсь.
Зопалу не лай, не гарячись.
Необачним словом не порань.
За вину пробач –
спаде гора.
Крапотіння – камінь пробива.
А промінчик – душу зігріва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322471
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012
***
І кожен рік… все менше… (Як болить!)
Ми тягнемось руками душ до свого…
«Не мода » - скаже хтось… чи пережить?..
«Дивись бо – до «європ» веде дорога! »
Погорбившись від «нео» святкувань,
Вчепивши дзвоник на історій двері…
Ще носимо у серці «переда́нь»,
Та пра-пра-дух – уже лиш на… папері…
По слову забуває коляда,
Як попід вікна весело звучати,
Як пити воду з щирості відра,
І як ловити зарево крилате!..
І хоч Шевченків зріє заповіт:
«Чужому вчитись, свого не цуратись» -
На плечі тисне зовсім «інший» світ,
І спішимо ми «іншими» ставатись!..
Так з року в рік… конструкції святі
Старечим тілом огортає землю…
Хоча й летять колядки ще дзвінкі,
Та відчуття - вже горнені пастеллю…
Яскравий цвіт традицій… тільки тінь…
Прийдешній рік… згадається ще менше…
…Лишень надія щедрих просвітлінь
Уперто думку сподіванням чеше...
(7.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304846
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 15.03.2012
Щоб всім була багата хата,
Дід посадив ще ясенята.
Хтось говорив давно в селі,
Що п'ють вологу із землі.
То ж, поряд хати ясен-сад
Співав пісні для всіх малят.
І був на щастя й користь всім:
Фіалко-ясеновий дім.
Широке листя, цвіт зелений,
Крислате гілля рвалось в небо.
А стовбори, немов овали
Всіх перехожих дивували.
Ген за паркан і до дороги
Квіток, неначе синє море.
Вечірня сходила зОрина,
Духмяно пахло з ясенини.
Росли і діти, - шість всього,
Всім було затишно й тепло.
Трійко хлоп'ят, як соколят,
Троє голубочок дівчат.
Яка ж була щаслива хата
Добром і радістю багата.
А на берізоньці щодня
Зозуля лІчила літа.
Давно було. Ох, як давно,
Вже стільки весен відцвіло.
З літами ясени змужніли,
Діти по світу розлетілись.
І став такий тужливий дім,
Дід із роками посивів.
А потім птахою душа
Здійнялась в вись, - у небеса.
Не довгий вік лишився й їй, -
Голубці-бабці дорогій.
В очах купалось небо синє,
Був смуток трепетно-осінній.
А серце в неї добре й чисте,
Хоча життя було тернисте...
Осиротіли ясенята,
Самотня стала біла хата.
Хтось із чужих людей сказав:
Чи то на жарт, чи то збрехав,
Що винен всьому ясен-сад,
Тому й розбіглись по світах.
Заплакав ясеновий дім,
Що та причина була в нім.
Довго із вітром гомонів.
Та оправдатись... не зумів
переконать, що доброта
Жила в зелених ясенах.
Тому, згодились на дрова,
Щоб зігрівать людські серця.
* * *
Мій батько згадував обістя.
Кусочок раю того місця.
На добру згадку де він жив,
Три ясенята посадив.
Фіалки в рідному саду
І ще, малини напрочуд.
Пахла смородина густа, -
Яка блаженна смакота!
Давно було. Мала була.
В мить дощ пішов, гула гроза.
Та буря ясена зломила,
Мабуть прийшла злощасна днина.
Хтось батькові тоді сказав, -
Щоб він ті ясени зрубав.
І посадив для всіх грушки,
Черешні, яблука, сливки...
То ж, серце стукало у грудях,
Немов з жалю, немов з осуди.
Бо, як насправді їх забути?
Вони для нього - живі люди!
Вбачав у них своє дитинство.
Як босоніж ганяв по листу.
Згадалась в купі вся сім'я
І біла хата, мов весна.
Він ще задумався на мить.
Душа тривожиться, щемить...
Проте, там тінь, плодів нема,
- Я посаджу, щось до пуття.
І посадив. Прегарний сад
Шумить на зустрічних вітрах.
Ростуть дерева і кущі,
Втішають птахи і джемі.
Не стало ясенів... Та я
Все згадую, - яка краса!
Чи винне дерево оте,
Яке для всіх було святе?!
Закучерявлені листочки,
Немов небесні ангелочки.
На ясенових верховіттях
Ранкове ясне сонце світить.
Я так, ті деревця любила.
Що біль стискав, - душа тужила.
Та й вітер сумно завивав:
Хто ж це про них таке сказав?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322010
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 15.03.2012
Два старца спорили, о вечном и о Боге…
И соглашались - Все же Бог один!
Кому ж молиться? Что на смертном ложе
Читать? Коран? А может быть Псалтырь?
А может почитать святого Будду?
Иль к Перуну вернуться сквозь века?
Какая сила управляет миром?
Карать и миловать, способна, чья рука?
Их спор мудрец услышал седовласый,
Постигший, истину заветную времен…
- В одном вы правы, Бог один на свете,
Ко всем, по-разному приходит, правда, он…
Живет он в сердце каждого из нас,
В душе всегда находит он приют…
И многим абсолютно безразлично,
Как нашего Спасителя зовут.
А значит - Абсолютно все равно…
Кому молиться, где, когда и как…
Заходишь в церковь – поклонись святому…
В мечети на колени просто стань…
В Буддистском храме почитай законы,
Той веры, в дом которой ты пришел…
И ты везде увидеть сможешь Бога…
Тебя везде, всегда услышит Он…
Задумались два старца, но поверить…
Словам мудрейшего, конечно, не смогли…
Навечно - многое людей разъединяет…
И это горе - матушки Земли…
14.03.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321967
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 15.03.2012
Хвилююча безрадісна краса:
під крилами горіха – біла хата.
А мати край віконечка згаса:
несила й по долівці вже ступати.
Журливий погляд на побитий шлях:
по світу ген порозлітались діти.
А матінка до хати приросла:
летіла б, та не може вже злетіти.
Судилися і радості, й жалі:
іще краплинку, хоч промінчик вимрій.
У сивім небі стогнуть журавлі:
от-от злетить її душа у вирій.
Про світле, тепле мріяти не гріх.
Зносилася-згубилася вуздечка.
Поскрипує над хатою горіх,
а мати-птаха стереже гніздечко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321300
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 13.03.2012
Мамо, подивіться:
на грушу лелека сіда.
Мабуть, споглядає завітну домівку.
Небо прихилилось,
а вітер он хвіртку гойда.
Нене, зичить небо вам довгого віку.
Сину, чуєш:
стогін у пісні лелечій луна.
Сили додавай у просторі вітрила.
Хай же не лякає ніколи тебе далина.
Знай же: дім загоїть поранені крила.
Батьку, ой далеко ж нас часом
розводять шляхи...
Важко повертати натомлені коні.
Грішно жили ми,
але каялись зрідка таки.
Ніжно покрива біла паморозь скроні.
Сину, будь собою.
Нещадно чужих не суди.
Лину я додому, неначе лелека.
Довго і нелегко
вдається вертатись сюди.
Доля – наче вирок, а щастя далеко.
Знаю, не завжди мудрих істин
навчали батьки.
Раю у житті цім ніколи не буде.
Чом же дуже часто
виходило все навпаки?
Боже, та невже ж
переводяться люди?
Круки і лелеки також
на стерні, на ріллі.
Внуки і у вас, і у мене є нині.
Мушу підійматись у вирій,
розтати в імлі.
Душі, наші душі усе-таки винні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317980
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 06.03.2012
Присвячую славному землякові,
народному артисту, композитору
П.І. МАЙБОРОДІ
Ще постріли околиці гойдали.
Весняний вечір сутінки стелив.
Червонозоряні бійці ступали
в німі німецькі стомлені тили.
Безлюдний дім, зачинені віконця.
В кімнату, де давно ніхто не жив,
впустили воїни шматочок сонця,
і свіжий вітер тишу ворушив.
Телефоніст Платон спинивсь раптово –
рояль – мов диво!
Постріли мовчать.
Бетховена погруддя мармурове…
Палають пальці…
Клавіші звучать.
Полинула мелодія журлива.
З глибокого прокинулася сну
кімната, у хвилини ці щаслива,
неначе хто впустив сюди весну.
Заслухались, замріялись солдати –
домашнім затишком оселя віддає.
Звучала владно "Місячна соната"…
І кожен, певно, думав про своє.
Платону бачилось безкрає поле,
село і верби над ставком стоять,
полтавський шлях,
уздовж – стрункі тополі…
І мати…
Линь, сонато! Линь стократ!..
Вже музика заповнила кімнату,
і стало невимовно тісно їй.
Через віконниці і вулиць варту
злітала музика на тлі руїн!..
Незвично, несподівано звучала
соната після бою в тиші тій.
Зі сховища в магічному мовчанні
йшли постаті, мов привиди нічні.
Коли ж завмерла вже й остання нота,
старенький німець ближче підійшов.
– Як же це так, воюєте ви проти,
а німця музику "іграєт карашо"?
– Не проти Гейне і не проти Баха,
Бетховена чи Шіллера війна.
Проти фашизму, – мовив автоматник, –
воюємо. Війна – його вина.
Платон мовчав.
Бо думкою полинув
в своє село, яке згоріло вщент.
Вже не ступати шляхом тополиним
загиблим друзям.
Невимовний щем
озвався разом з пострілом гармати.
І кожен думав про своє стократ!
Солдати мовчки поспішили з хати.
За матір!
За сонату!
В бій, солдат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316072
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 05.03.2012
Мене покликав місяць-молодик,
аби не продрімав, бува, світанок.
Здавалось би, іще занадто рано.
Якби не пізно.
Подивуйся йди!
Поглянь, які природи чудеса!
Як розцвітає волошкове небо!
І цілий світ вітається до тебе...
Ти в творчій одинокості – не сам.
Віків, кумирів безміри спливло...
Кумують жаби, шаленіє птаство.
Сльоза-роса...
Воскреслий ранку, здрастуй!
Торкнула душу ластівка крилом.
Художнику, це все давно було.
Але тобі талан дано творити,
щоб неповторність заново відкрити.
Поглянь, як дивно небо розцвіло!
А онде понад банями дерев,
гілля гойднувши,
опустився легко
й розправив крила на гнізді лелека.
У нього місяць інтерв’ю бере.
А чи надовго зупинилась мить?
На фото, на картині, в згадці, в слові...
Довічне – лиш народжене в любові.
Тоді і пам’ять гріє і щемить.
Поет уміє краще багатьох
ловити миті, ткати думи віщі,
аби відчути, зрозуміти вічне,
щоб серце озивалося: тьох-тьох!
Мить – неповторна.
Іншої – не жди.
Та саме в тому – таїна жадана,
щоб кожен раз – неначебто востаннє,
щоб світлі мрії й сонячно – завжди.
Вуздечку напинає ясендень
і напуває простір барвограєм.
Чаруймось білим світом, наче раєм.
Життя – то мить.
А іншого – ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315229
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 05.03.2012
Міський базар.
Іду собі, дивлюсь.
Все в мене є, порожні лиш – кишені.
А ціни й справді вже таки скажені.
А люди...
Пожартую. Пожурюсь.
Хлібину житню все-таки куплю.
Нехай потішиться бабуня-мати,
щось давнє, тепле зможе пригадати.
Здоров’я їй і пам’яті молю.
Найбільше на базарі – продавців.
Дано їм право вільно виживати.
Позмінно вже не підуть працювати,
а торгуватимуть в бедламі цім.
Товару – море. Топлять покупців.
Нечасто – черги, то ж торгівці – чемні.
Хто й досі – з-під поли –
"навар" нікчемний.
В оптовиків – і журавель в руці.
Хтось на-гора ковбаси видає.
Хтось – продає, аби купити "Ниву".
Я – вже ашнадцяту верстаю книгу,
та клятий спонсор грошей не дає.
З доби своєї втомлено бреду,
вітаюсь, дискутую, бадьорюся.
Хоч ні про що балакать не боюся,
та теревені марно не веду.
Торгівці в металевих ящиках
дружненько п’ють горілочку чи каву.
Гигикають-гуторять нецікаво:
– Привіт.
– Я теж – з привітом!
– Ач, яка!
Над вухом – лясь:
– Ковбаска! Ковбаса!
Недорого! Свіжайша ковбасьонка!
У мене оптом забира Гребйонка...
–Тоді б ти тут із нею не гасав.
– Ей! Може, в мене купиш ковбаси?
– О! Врешті стрілись! – подаю правицю.
Він стрепенувся, ледь не дав по пиці.
– А мо’, – кажу, – за книжечки даси?
– Оце ше коник! Хто ти? Відчепись.
– На вигоні з тобою разом паслись.
Із одного кутка, ще й однокласник.
– Ти шо, книжки складаєш?
– На, дивись.
Ти що забув, як спали вчотирьох
на черені чи впоперек постелі?
У небо глянув, наче вперся в стелю.
– Е, ковбаса дорожча.
Й відвернувсь.
Згадалося й болить:
колись батьки
ділили нам на всіх
шматочок хліба...
Стоїть "зємєля" і очима кліпа.
– А, ти – пісатєль.
Упізнав-таки.
І не спитав:
"А, може, й так даси?"
Бо глибше в небо зроду не дивився.
Я – тисячі роздав.
Він би – вдавився.
Й живе без книг.
Як я – без ковбаси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315509
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 05.03.2012
Як любо чути рідну мову!
Пісенну, добру, пресвяту,
і калинову, й волошкову,
джерельно-чисту, як сльозу.
Хвилюють серце звуки рідні.
Привільно ритміка бринить.
Ота мелодика чарівна
і зігріває, і п’янить.
Нетлінна пісня материнська.
Завітно лебеді ячать.
Звучать мелодії дитинства,
і ритми юності гучать.
З прадавнини, з часів козацьких
лікує душу й окриля,
тече в світи слов’янська, братська,
Дніпрова мова Кобзаря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315822
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 05.03.2012
***
Ген там за вікном десь - надія,
Бурульок зарюмсаних слід...
Синичка голосить: весніє,
У цвіт зодягається світ!
Дивись он: старенький лелека
На крилах півсонця несе!
Помалу, по-трішки, здалека
У радість вбирається все!
Шовкові трембіти світанків
Між зоряно-повні ковші...
Уже припіднялись фіранки
Жалів у печальній душі...
(28.02.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318459
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 02.03.2012
Сива сутінь, сиві коні
Сунуть сумом навпростець,
І в сідлі схилився кожнім
Сивочубий верхівець.
Стій-но, важко не впізнати:
Мов з туману жупани,
Сиві смушки, сиві шати,
Широченнії штани.
Нерозритії могили
Від Цецори й Жовтих Вод
Враз розкрились: Божі сили ! –
Найостанніший поход ?
Україно, знов без долі,
Знов з надій лиш пил та прах:
Не втриматись Честі й Волі
В обпаплюжених степах...
Мчать похмурі, безголосі,
Покриваючись хрестом,
Сльози скапують, мов роси,
Стогне степ під копитом.
Стогнуть сиві отамани,
Бо вже й Край запродали
Сьогоденнії гетьмани –
Покацаплені хахли.
Продають цілком і в розмін,
Все поставлено на кін:
Не питай по кому подзвін,
В тридцять срібляників дзвін...
Україно, де ж надії ?
Сльози, сльози на щоках...
Знахабнілі лиходії
Нас паплюжать у віках.
Що невибороте впало,
Не цінується, як бач.
Чути совісті не стало,
Чути лиш кривавий плач.
То не ляхи ятрять рани,
То не турки дістають:
Наші власні комунпани
Із народу крівцю п’ють.
Знепам’ятлений народе,
Де твій розум, де твій глузд?
Чом збайдужів ти, мій роде,
Так, що ані пари з вуст?
Україно, давні мрії
Кинуто на тлін у прах...
Чи ж згадають гречкосії,
Що є й честь, а не лиш страх?
Промайнули славні тіні...
З ким лишаємося ми
В замордованій Вкраїні?
Що чекаємо – ПІТЬМИ ?!
Що ж, чекайте мовчки, цитьте,
Мляве кодло баранів!
Дітьми власними наситьте
Вовкулакових синів!
Виє вітер, стогне глухо
Над Великим Лугом,
Плаче дощ за вбитим Рухом –
Горе недолугим!
1999.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316148
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Пам’яті В’ячеслава Чорновола
Зорепади, зорепади –
З темних Всесвіту глибин
Одинока зірка пада –
Мить на спалах, вік на тлін.
Мить – не встигнуть каркнуть круки,
Мить – і чорне небуття,
Де ні радості, ні муки,
Ні блаженства вороття...
Зорепади, зоресвіти,
Кажуть, в темряві, в імлі
Набагато краще жити –
Хоч і темно, та в теплі.
Сяйво зір сліпому зайве,
Раб звика до власних пут,
А в пітьмі скоріше знайдеш
Ситий харч та теплий кут.
Зоресвіти, зорепади –
Знову зіронька летить,
Знову темряви принади
Хтось віддав за щастя жить
Хай коротку, та вогненну,
Варту тисячі століть,
Незрівнянну, незбагненну
Чарівну єдину мить.
1999р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315600
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 29.02.2012
***
А серденько у грудях, як голубонька:
Туркоче, пригортає щиро ніжністю...
В твоїх очах зустрілася із вічністю,
Де щастя, ніби, але й, ніби, мученька...
Її не знаю, і боюся стрічами
Торкатися, зворушувати щемністю...
А раптом там не світле, поза-темністю
І морок, що уже не спалиш свічами?
О, серденько, мовчи, моя голубонько!
Хай стукіт - лиш намарена піввгаданість,
І очі - сивувата напівладанність,
І крила... та не крила - тільки рученьки...
(25.02.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316945
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 29.02.2012
***
А серденько живе не кам’яніє!
Лиш примха-юність - то ж , бува, й болить...
Та ген весна край неба вже ясніє -
І ця метіль ущухне! Тільки мить...
Візьметься сонце щічки цілувати,
І вітер вальсувати у саду!
Дитино мила, будеш ще кохати,
Відкинь од серця кам’яну журбу!
(8.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317373
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Ступень за ступенью, пролёт за пролётом
Каждый на них теряет кого-то
Медленно движась по лестнице вверх
Не зная, где он найдёт свой успех
Грязны ступеньки, хрупки перила
Нету опоры, судьба не простила
Коль не ступнёшь мимо лестницы мимо
Можешь добраться до самой вершины
Ступень за ступенью, пролёт за пролётом
Каждый на них ищет кого-то
Почему ты кричал, но никто не услышал
Всё это поймёшь ты ступенькою выше
Забудь всё, что было, забудь свои слёзы
Всё, что искал ты, не так уж серьёзно
Когда-то поймёшь и простишь ты судьбу
Тогда вспомнишь всех, кто остался внизу
Ступень за ступенью, пролёт за пролётом
Каждый на них любит кого-то
В одиночку идти, преодолевая преграды
Так сложно, так больно и лучше не надо
Ступенькою вверх, ступенькою вниз
Не знаешь, где ждёт тебя жизни сюрприз
Иди только вверх, не жалей своих сил
Жизнь словно лестница, но без перил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317207
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 28.02.2012
Голубіє небо голубиним пір'ям
І летять хвилини, наче навісні...
А мені учора тихим надвечір'ям
Синій птах пір'їну залишив в душі.
Розтривожив душу криком журавлиним,
Зорепадом срібним в долю увірвавсь,
Й, стрепенувши крильми, раптом ввись полинув.
І розтанув в сяйві західних заграв.
Лиш лишив дарунок — чу́дну ту пір'їну
Зіткану із неба, із зірок, вітрів,
З місячного світла... І тепер й хвилини
Не дає спокою той вогонь в душі.
Ой ти диво-пташе, де тебе шукати?
Вище хмар полинув до ясних небес...
І чумацьким Шляхом піду я блукати,
Сірим небокраєм в пошуках чудес.
Ой ти казко-пташе, звідки прилетів ти?
Із яких галактик, із яких зірок?
Ти лишив не пір'я — ти залишив мрію,
спокій мій розвіяв крильми ластівок.
Нічка-чарівниця, зорі-жаровиці,
Хай зіб'ю я ноги, та до них доб'юсь.
Обдерусь об терня на життя дорогах —
Від своєї мрії я не відступлюсь!
Небокрай бузковий і сіріє небо.
Перший промінь місяць кине на поріг...
Лиш горить пір'їнка — з мрією у серці
буду крокувать я по своїм житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236526
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 26.02.2012
Був сірий день. І сіре було небо.
І сірий дощ із сірих хмар все лив.
На сірому асфальті сірим пір’ям
Лежав давно вже звичний сірий пил.
Сіріли навкруги ряди будинків
І темно-сірі шапки ліхтарів.
Тополі й клени вбрані по осінньому
В куртки брунатно-сірих кольорів.
Бруківка сіра бігла під колесами
Маленького сіренького авто.
Брудний трамвайчик деренькоче весело і…
Звично, сіро, як в старім кіно.
Сіренькі люди тротуаром бігають,
Свій сірий погляд тягнуть по землі.
І різнобарвно-сірі парасольки
Ростуть довкруж неначе ті гриби.
Проблеми сірі всюди обговорюють,
Розмови звичні різно-сірих мас…
Думок намисто в сірості розсипане
Збирають у брудних калюжах фраз.
Спіткнеться погляд сірий в сірим місиві…
Усі буденно втупились униз…
Й ніхто не бачив, як в священній близькості
Промінчик Сонця і Гроза злились.
Вони раділи пристрасно і весело,
Вони дітьми сміялись в вишині…
І Злива розродилася Веселкою —
Молодшою сестричкою Весни.
Та розцвіла натхненно так і віддано,
Усім світам даруючи красу,
Що аж дерева тихо поклонилися,
Вшановуючи вроду ту святу.
Вона горіла, сірість розганяючи…
Маленьке диво у безмежжі днів…
Її життя, що промайнуло спалахом,
Було дорожче тисячі віків.
Вона пишалась… Небо дивувалося…
Гордились Промінь, матінка-Гроза…
А вільний Вітер раптом, наче скований,
Застиг поміж пожухлих сірих трав…
Вона сміялась… Вітер грався косами…
Стрічки між хмар пухнастих розвівав…
І цілував, і пестив личко росами…
Пісні свої найкращі дарував…
Вона жила… А того й не помітили.
Ніхто свій погляд в небо не підвів…
Були собі у звичній сірій сірості,
В пріснім болоті остогидлих днів.
Вона — маленьке диво серед тисячі.
А диву для кого́сь потрібно жить.
А в цій земній буденній сірій тисняві
Є парадокс — чудес тут не зустріть.
Вона поникла тихо від байдужості…
Поблідла… Зникла… Наче й не було…
О люди, ну чому в життєвій ницості
Байдужістю вбиваєте красу?!..
Розклали ви давно вже все на атоми.
У правила і формули тісні
Втиснули світ. І диво — просто явище.
І душі — це гіпотези пусті.
Нема Веселки… Лиш строкаті стрічечки
Упали в трави парків і садів
І айстрами барвистими, мов свічечки,
Засяяли у сірості світів…
Нема Веселки… Тільки вільний Вітер
Із кленів і тополь куртки здира
І вириває сірі парасолі,
Щоб Правди Дощ з вас порох позмивав…
А потім буде пестить айстри-квіти…
А потім полетить в чужі світи…
Нема Веселки… І від болю й люті
Він заспіває пісеньку журби…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286501
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 26.02.2012
Говорила амеба амебі:
Чула я,що життя є на небі.
Якщо правда це все,то тоді,
Чи не краще там,ніж у воді?
Відказала амебі амеба:
І яка тобі в цьому потреба
Знати- краще життя там,чи ні?
Та й не вір ти всілякій брехні!
Є життя лиш у нас,в акваторії:
Ми- амеби,та ще- інфузорії.
Так що викинь дурне з голови,
І спокійно на світі живи.
Хто б на небі життя заснував,
Коли там ще ніхто не бував?
Ані ми,ані ті інфузорії,
Що у нашій живуть акваторії!
Чим не рай тут?! Усе у нас є!-
Їсти,пити... А небо"своє",
Моя подруго мила,забудь,-
Бо амеби там- знай- не живуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271598
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 25.02.2012
Голубіє небо голубиним пір’ям
І у синю далеч дивляться сади…
Все таке буденне, все таке знайоме…
Вогники далекі, крапельки роси…
Звичні сірі лиця, клопоти щоднини,
Місяця в віконці голубий ліхтар…
Сонце вже холодне, і старий будинок,
І пожухлі трави, й клапті сірих хмар…
Все таке буденне, все таке знайоме…
І набридлі фрази, стерті до дірок …
Остогидла сірість, хочеться вже дива…
Крила в вітру взяти, спритність — в ластівок…
І помчать далеко,в веселкові далі,
Де немає місця сірості, сльозам…
Але ластів’ята полетіли в Ірій,
Своїх крил не схоче дати вітрюган…
Може, краще в руки взяти пензлик мрії,
Барв світанку, квітів, соковитих трав,
Осені, веселки, сонця і надії
Та в палітрі сміху фарби розмішать
І життєву Зебру звичну,чорно-білу
Барвами казково тими розписать?..
Позбирати в парку листячко осіннє,
Пір’я в хмар позичить, у небес — блакить…
Волею святою освятити працю,
Крила змайструвати, вірою скріпить,
Приладнати Зебрі, підкувать удачею,
У життєві далі швидко понестись…
Буду мандрувати на крилатій Зебрі…
З вітром позмагаюсь, з часом поборюсь…
І усі невдачі, і усі проблеми
На барвистій Зебрі я переборю.
Хто читав мій самий перший вірш, що з'явився на цьому сайті, помітив, що перший рядок у нього і "Зебри" збігаються. Справа в тому,що початкаво я його почала писати так,але не вийшло. О сьогодні знайшла свої старі чернетки і вирішила спробувати допрацювати (дописано від слів: "Остогидла сірість, хочеться вже дива" — включно). Тему трохи змінила. Вийшов не ідеал, але й не найгірший мій вірш. Виставляю на ваш осуд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286519
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 25.02.2012
Осень в сердце постучала,
Предъявив свои права…
Подтвердив её начало,
Тихо падает листва.
Приземляется, танцуя,
То вальсок, то резвый твист,
То несется вдруг рискуя,
Как по полю футболист.
Вот упала под колеса…
Раздавили в пух и прах!..
_______________
Осень, осень, жизни осень, –
Нагоняешь сердцу страх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146687
дата надходження 23.09.2009
дата закладки 24.02.2012
***
А я скажу́: дай Бог не воювати,
Не наставляти дуло на людину!
Не рватись - бою! Душу не вбивати -
Таку ще юну і таку невинну...
Дай Боже не вслухатися в пере́стріл,
Не чути свисту - одурілі кулі!
І не ламати об немудрість перстів,
Та замість волі обзирати дулі!
Не бути лиш гарматним ницим м’ясом
І не ховати щастя по окопах...
Щоб "орден звірства" і чужа гримаса
Не бігли псом неві́гласним по стопах!
Хай Мати Божа береже нас, любі,
Од війн усіх і голосіння тризни!
І хай живуть спокійно наші люди,
І всі палкі захисники Вітчизни!
(23.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316310
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 23.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2012
***
Давай, сьогодні зовсім не гадати:
Що там на завтра до сніданку в долі...
Очима не кричати, не питати!
А серцем доторкатись ніжно волі,
Де вітер дужий княжить серед неба
І струшує із вій крихкі сніжинки.
Де не існує протиріч, не треба
Шукати в собі болю порошинки.
І хай холодні руки - ненадовго...
Дорогами заплутаються душі.
Давай, нічого не питати в Бога
Сьогодні в кольорово-світлій стужі...
(21.2.12).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315871
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 22.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2012
Скупався Серпень у сузір"ї Лева,
На землю бризнув зоряним дощем.
Прозорі ранки в росах кришталевих -
Відлуння літа незбагненний щем.
Збираю стиглі яблука і груші.
Тяжіє гроном зрілий виноград.
Пташина світлий спокій не порушить.
Бентежить серце чорнобривців ряд.
Всесвітній ритм сповільнює знов оберт.
Скоротить день осіння Фея-ніч,
Щоб зорями холодними оздобить
Терновий шлях відвертих протиріч...
Палають диво-ватрами жоржини,
Згорає літо золотим вогнем.
Як подарунок долі осінь стріну.
І вкотре усвідомлю - все мине...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276256
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 17.02.2012
Це так буденно, та для мене винятково,
Дивитися на вулицю мою,
Заквітчену так дивно і казково
В мереживо із вишень і бузку.
Це так хвилююче, щоденно
Вслухатися в симфонії пташок,
Як солов*ї і ластівки натхненно
Мелодії плетуть із золотих ниток.
Це так невіданно й нежданно,
Зустріти на порозі майбуття
Своє тендітне і просте кохання
І зберегти його на все життя…
Це так з роками важко зберегти,
Не втратити дитячої надії,
Не втратити любові до людей,
Не загубити золотої мрії!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310390
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 17.02.2012
Заплуталась у лютому Весна,
Блукає невідомими містами...
Вже стомлена, розлючена зима
Сама собі набридла до нестями.
Ледь теплий вітер дихає на сніг.
І в кожну мить стає чистішим небо...
Ти чуєш? Пролунав Весняний сміх.
Для тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314196
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 17.02.2012
***
Дозволь себе любити, мила Жінко!
Хай іскорка у тобі пресвята
Запалює прекрасне терпко-ніжно,
Не дивлячись на ди́млені літа...
Хай кожен день спалахує любов'ю
В садах незнаних сонячних зіниць...
Люби себе і полюби собою
В мереживі весняних таємниць.
Хай огорне життя чуттям звабливим.
Ти облиши весь смуток, далебі!
Дозволь торкнутися душею дива,
Що десь дрімає глибоко в тобі...
(29.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314757
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012
Не рубите с плеча!!! Не стоит!
Не решайте поспешно, зря
Это может дорого стоить,
Для того, о ком речь пошла…
Позабыв народную мудрость:
«Семь раз подумай и раз реши»
Совершаем мы тьму ошибок,
Распоряжаясь чувствами души.
Не стоит рвать, свою проблему в клочья,
Метая бисер с разъяренных глаз…
Нельзя метаться изнуренной птицей,
Без веры оказаться в небесах.
Когда споткнулся вдруг об безысходность,
И кажется, что дальше - Все. Тупик.
Сквозь не могу – пройди еще хоть шаг…
Увидишь, там Спасительный Родник.
Подумай перед тем, как сделать выбор.
Того ли ждет, изранена душа???
Из каждой ситуации есть выход!!!
А чаще, между прочим, даже два.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314513
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 16.02.2012
Як важко розшукати справедливість,
Як легко знов відчуть розчарування…
Усе частіш перемагає біль
У світі, де немає покаяння.
Життя летить по вовчому закону –
У кого сила – в того більше прав…
І багатіючи, отой сильніший, вчора
У жебрака останнє відібрав.
Там де нажива – завмирає правда…
І там, де розкіш – совість не живе…
Закони вовчі – пожирають душі,
Недавно чесних, совісних людей.
Як часто у погоні за прибутком,
В надії обікрасти цілий світ,
За кожною копійкою трясуться…
«не дай бог, хто чуть більше норми з”їсть»
Закони вовчі? Може і не так.
Бо в зграї кожен знає своє місце…
В суспільстві ні. Очерствіла душа
Демократично-вільного суспільства.
Але не скрізь панують ці закони.
- Не розумію тільки в чому річ.
Де менше демократії, там совість,
Там правда найцінніший в домі гість.
Чомусь в селі, де в кожного свій дім,
Де в кожної родини свій достаток…
Боронь господь там пожаліть води,
Або сусіду, хліба шмат не дати.
Там люди друзі, може й вороги…
Але там чемність, ввічливість панує.
Душа там квітне, лічить свої рани
І майбуття без відчаю малює.
Та тільки появляється «господар»
- ці цінності зникають назавжди.
І дуже рідко совість допоможе,
Йому з людьми, консенсуси знайти.
І в котре повертаються закони,
Людей перевертати на вовків…
І цей процес назад не повернути,
Як не вернути прожиті роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314065
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 14.02.2012
Когда бывает очень трудно…
И, кажется, что жизнь пуста,
Зову к себе свою подругу,
В виде бумаги и пера…
Ей изливаю свою душу,
Смеюсь и плачу вместе с ней…
И эти искренние строки,
мне помогают быть сильней...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313748
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
Я не верю любви,
Я ее ненавижу,
Берегу лишь тепло огня…
Но я верю в мечту,
Верю в то, что я вижу,
Верю в то,
Что тревожит меня.
Есть один огонек,
Среди тысячей звезд,
В этом жизни бескрайнем небе,
Без которого я
Средь людей одинок,
Без которого,
Словно бесцветен.
Иногда мне его
Зажигает судьба,
В этих мило-прекрасных глазах,
И тогда лишь они,
Могут видеть меня
Во всех моих
Радужных красках.
Еще верю в судьбу,
Еще верю в мечту
И немножечко верю надежде,
Но поверить любви
Я уже не смогу.
Для меня ее просто нету…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313061
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 12.02.2012
А жизнь, как плохая картина,
Неумелого художника рукой,
Нарисована на грубом ватине…
и не высохшая, сложена потом.
Все в памяти давно перемешалось.
Остался лишь один неясный цвет…
Какая глупость…. Ведь ты сам художник,
И это всей судьбы твоей портрет.
Над кем смеюсь я? Только над собою…
- но кто же, право тебе это дал?
Запомни! - Жизнь рисована тобою
И краски сам ты выбирал.
Цвета были разные в радуги …
Темнее ночи, светлее дня…
И любовью картина увенчана,
Как цветами в маю, земля.
Бесконечной дорогой пронизана,
Год за годом рисуется жизнь.
Кто сумел рисовать ее бережно
- Тем картинам вовеки жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313371
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
***
Солодких снів – солодшіших за мед!
Між жриць святенних зголоди оскому...
В тобі говорить знаджений поет,
В зорінні сяйва мрії золотому.
В тобі кричить надламана струна,
Гулка і ехна в стінах знади-ночі...
Торкнись небес – і пропливе вона:
Уста палкі і океанні очі...
(5.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312623
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 10.02.2012
Художника обидеть может каждый –
Художник – он, «по жизни»,как бы – лох.
Он беззащитен,меч его – бумажный,
Чужды ему и подлость и подвох.
Всегда открыт,наивен и приветлив,
И верит в то,что он изменит мир;
Что Красота сильней всего на свете!
Она – его единственный кумир.
Вокруг него бушуют вьюги,штормы,
Бурлят вулканы низменных страстей…
Его стихия – жанры,стили,формы, -
Да чтоб поярче! Да покрасивЕй!
Он жить «как все» не хочет и не может –
С его душою - тело не в ладах:
Коль телу хорошо,- так душу гложет,
Когда душа поет, так тело - «в прах».
В мученьях творческих, в борьбе души и тела,
Терпя измены,зависть,клевету,
Художник вдохновенно,твердо,смело
Сгорает, созидая Красоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312824
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012
«Посвящено любимой»
«И ничто души не потревожит,
И ничто не бросит ее в дрожь.
Кто любил – тот полюбить не сможет…
Кто сгорел – того не подожжешь»
(С. Есенин)
Собрание
(тех, кто живет в душе человека)
1
Тебя, родная, не встревожит
Пегаса легкий стук копыт,
Ему ты просто не поверишь…
И от тебя он убежит.
Ну что ж, такая наша участь.
Но, друг мой, ведь его понять,
Увы, совсем, совсем не трудно,
Пегас мой ведь, Амура брат.
Он был всегда со мною рядом,
Моя душа светлела с ним.
Амурчик наградил любовью
И смехом радостным твоим.
Весна несла всем людям радость,
Дарила мне твою любовь.
Но нас учили огорчаться…
Удары молний с «облаков»
Все это было.… Пролетело,
Но был Амуров брат Пегас.
И не хотел он огорчаться,
Он и любовь наверно спас.
Он пел, смеялся, удивлялся,
Он рвал на клочья тьму разлук.
Бывало, я хотел угаснуть,
Но приходил на помощь друг.
Они вдвоем Амур с Пегасом,
Хранили жизнь того огня,
Который подожгла когда-то
Подруга милая моя.
Бывало все. Смеялось пламя
Твоими искорками глаз.
Тогда был счастлив вместе с нами
И пел мой радостный Пегас.
Бывало все. Но снег утраты,
Ветры разлук, дожди измен,
Не в силах били потушить,
Огонь, в котором я горел.
Мои друзья, Амур с Пегасом,
Мне приносили каждый раз,
Охапку солнечных лучей,
Чтобы огонь тот не угас.
Они искали с милой встречи,
Чтобы похитить искру с глаз,
Раздуть ее твоей улыбкой
И полететь ко мне тот час.
Все это было.… Пролетело.
Смеялись ветры надо мной…
И вот в один морозный вечер
Собрал я всех своих жильцов…
11
Вокруг пурга и страшный холод,
Свирепствует печали ночь.
Горит костер, ни снег, ни холод
Его не в силах превозмочь.
Вокруг костра собрались сестры,
Подруги, верные друзья.
Вот Разум – здесь он повелитель,
Вот Совесть, Вера и Мечта.
Вот Гордость, к Разуму поближе,
Амурчик у костра лежит.
- А где Пегас? – Он на работе.
- Ну ладно, скоро прибежит.
Надежда у костра ютится,
Эго теплом согреты все.
- И что же делать? – Разум слышно,
- Вопрос я этот ставлю всем.
Вот мы вокруг Любви собрались…
Ее же нужно нам судить.
Сумеем ли пургу и холод,
С огнем расставшись, победить?
Друзья, я не знаю, не вижу
К удаче другого пути
И нашу Любовь не обижу,
Но надо, же дальше идти.
Амурчик, скажи свое слово.
Сумеешь обогреть нас впереди?
- Господин, извините, нет!
Мне с вами не по пути.
Я разжег это пламя страсти
И оставить его не смогу.
Ведь Вы, только Вы своей правдой
Разбудили вот эту пургу.
Может быть, нас затопчет вовсе,
Спрячет от глаз метель.
Но другого костра не будет,
Нечему больше гореть.
- Что скажет Мечта? Неужели и ты
Хочешь погибнуть здесь?
Знаю я, ты не хочешь пурги,
Но в дороге лишь сможешь взлететь.
- Я с вами и всегда одна.
Боюсь остаться лишь мечтой,
Любовью я была согрета,
Но дикий холод за спиной.
Не знаю, можно ли взлететь,
Но я хотела бы идти,
Быть может, отыщу удачу
И скажет мне она – лети.
А если нет - Не будет больно.
Я буду знать, что я жива,
Что я жила, лететь хотела,
Но не позволила пурга.
Хочу лететь, но вдруг погибну,
Я обвинять Любовь не стану.
Я с Вами. Вы мой господин.
Что скажете – того желаю.
Спасибо. Не одна ты. Помни,
Когда-то к нам придет весна
И ты еще расправишь крылья…
- Хотела бы я знать, когда?
О, властелин! – сказала Совесть
- Я тоже только Вам верна.
Я знаю, будет очень трудно,
Но правдой вызвана пурга.
Я виновата в том, что нынче
Нас всех бросает холод в дрожь.
Но кто жалеет среди вас,
Что я не допустила ложь?
Что я смогла остановить
Младую силу буйных чувств.
И не моя вина, что все же,
Напрасным оказался труд.
Любовь не стану осуждать,
Хотела бы ее спасти…
Но скажет Разум - «Братья, в путь»
Я буду рядом с ним идти.
- Позвольте мне. Зачем так строго
Судить несчастную Любовь?
Надежда я – хочу напомнить,
Что не известно ничего.
Пускай горит, теплее будет.
Смотрите, все же тает снег,
Взойдет же солнце и весною,
Зеленым станет этот лес.
Мечта взлетит, Пегас запляшет,
Надежда с Верой запоют.
Мы здесь должны искать удачу.
Взаимность, ласку и уют.
Найдем! И улыбнемся вместе.
Сестрица Вера, где же ты?
- Я здесь, сестрица, это правда
Не надо никуда идти.
- Конечно, думаю, не стоит
Бежать бог весть куда, зачем…
Нельзя хранить огонь, который
Горит, чтоб только жить себе…
Я Гордость! Да, я вечный враг
Надежды, Веры и Любви.
И я права! Ведь это глупо:
Гореть, не видя смерти впереди.
Любовь сильна. Но братья стойте.
За кем горите? Ведь ОНА
Пренебрегает просто вами
И ты Любовь ей не нужна.
ОНА не верила, что Совесть,
Во имя Веры и Любви,
Остановила страсть желаний…
Ну, где же, правда? Черт возьми…
Может быть в том, что в женском мире
Желание и страсть сильней,
Которые, сгубили честь
Любимой девушки твоей.
Может быть в том, что все же будут
В ЕЕ душе минуты пик,
Что станет холодно и вспомнит,
Что здесь ее костер горит?
Любовь согреет, снег растает,
Пурга исчезнет с этих мест.
Но нет, друзья, пока жива я
Со мною будет ЧЕЛОВЕК.
Мой голос очень мало значит.
Огонь любви теплом богат,
Но в чудеса давно не верю
И Разум вправе сам решать.
- Любовь, тебе дается слово,
Ты выслушала все и всех.
Я знаю, тебе очень больно,
Но погибает ЧЕЛОВЕК.
И ты должна понять всю тяжесть,
Того, что сделано тобой.
Ты проиграла поединок.
Зачем ты спорила с Судьбой?
- зачем взяла в подруги Совесть,
Зачем с Надеждою жила?
Нет, Повелитель, Вы не правы,
Для ЧЕЛОВЕКА я жила.
Вы судите меня… Смешно.
Ведь я сильнее вас была.
Убить меня лишь Разум может…
Но я еще пока жива.
Вы все вокруг меня собрались…
И дым глаза кому-то ест,
Кому-то ветер дует в спину…
Но разве холод вечный? Нет.
Я ЕЙ прощаю все обиды
И ЧЕЛОВЕКА к ней веду.
Я видела глаза ЛЮБИМОЙ
Встречала Радость и Беду.
Я открывала ЧЕЛОВЕКУ
Все тайны девичьей души…
А мир тот светлый и прекрасный,
И в нем хотела бы я жить.
Мне Подлость предлагала выход
Избавиться от этой тьмы,
Мне Ложь удачу предлагала…
Но можно ли такою быть?
Я живу для нее. Может вам не понять,
Чем нежны голубые глаза…
Но, друзья, вы ведь все ее любите,
Зачем же меня осуждать?
- Послушай, Любовь, говори о себе,
Что думаю я, ты знаешь.
- Гордость, молчи, успокойся пока,
Говорить так, имею право.
- Нет, помилуй, молчать не желаю
И на голос имею я право…
- Гордость, молчи! Ведь я же не раз
Свою правоту доказала.
ЛЮБИМАЯ как самородок,
Как не шлифованный алмаз,
И потому увидеть трудно,
То, что упрятано от глаз.
ОНА – подобие пушинки,
Светла, приятна и нежна.
От ласки тает как снежинка,
Попавшая, в страну тепла.
И потому судить не стоит
Ошибок юности былой,
Их просто не было, ведь жизнь
Нам, продиктована Судьбой.
- Ты. Любовь не права. Ведь эти ошибки
Для нас вечным холодом стали.
Разум, скажи, ты позволишь,
Чтоб ЛЮБИМАЯ к нам возвращалась?
Ведь знаешь, как она придет, какою и когда,
ЕЕ не приведет любовь,
А девичья беда.
- Позволю, и тебя заставлю,
Свой язычок попридержать.
ЛЮБИМОЙ дверь сюда открыта,
Любовь ЕЕ сумеет оправдать.
Спасибо, братья, всех послушал…
Но вправе только сам решать.
Ведь все мы с вами виноваты,
И всех нас можно оправдать.
Жива Любовь, Надежда, Вера
Мечта и Совесть их друзья.
Прекрасный мир. Но где же. Счастье???
Коварна все-таки Судьба.
111
Сидит в задуме их Владыка.
Он может каждого понять,
Любого может успокоить,
Помиловать и наказать.
Он Властелин, он сила, воля.
Встречал и Радость и Беду…
Бывало, вел на поле боя
Измену, Подлость, Клевету…
Сейчас в задуме…. То ли дело
Купаться в нежности Судьбы…
Нет не она владыка мира…
И нужно с нею быть, на ты.
- Хотел решить и приказать…
Но видно время не пришло…
Так пусть живут, живут всегда
Надежда, Вера и Любовь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312661
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Разметала волосы осень золотая,
Плачут хриплым голосом птицы,улетая.
Ветер забавляется ,листьями шурша,
Отчего-то мается и скулит душа.
Клены полуголые выстроились в ряд,
Облака тяжелые по небу летят;
Между веток носится одинокий луч...
Сердце рвется - просится в журавлиный ключ.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278148
дата надходження 01.09.2011
дата закладки 09.02.2012
Коли я був малим і нерозумним,
І бачив світ цей крізь рожеве скло,
Мені ніколи не бувало сумно –
Завжди цікаво й весело було.
Я ріс допитливим, грайливим цуценятком,
Любив природу – небо, річку, ліс,
Любив село своє, сестричок, маму, татка,
І всюди пхав свій довжелезний ніс:
Цікаво, як метелик п’є водичку?
Як павучок тенета розставля?
Як пташка в’є гніздо, і як росте травичка?
Як бджоли роблять мед? Як дихає земля?..
Мені здавалось, що усім так само,
Як і мені, у ті щасливі дні:
Що всі щасливі, що у всіх є мами,
Немає зради, підлості, брехні…
Та ось, розбилися рожеві окуляри –
Я став дорослим, - і змінився світ:
Куди й поділися казкові його чари,
Що полоняли мене так багато літ.
І все ж, допитливість моя - о, ні - не згасла -
Нові й нові, відтак, питання постають:
Чому, наприклад, всі гуманні гасла
Антигуманний результат дають?
Чому за гроші можна ВСЕ купити?
Чому нема любові між людьми?
Чом неможливо війни припинити?
Чом заздримо, ненавидимо ми?
Чому безжально нищимо природу?
Для чого нам оті страшні АЕС,
Коли ми маєм сонце, вітер, воду?
Невже у прірву – це і є прогрес?!
Ну як мурашки – це дрібне насіння –
Створили кращий, ніж ми з вами лад?
Чи ми дурніші, чи нема уміння?
В них кожен кожному товариш, друг і брат!
Усі працюють чесно і старанно,
Немов один-єдиний механізм.
А нам «розумним»…нам іще зарано
Такий у себе мати «комунізм»
Мистецтво жити – непроста наука,
Тут «homosapiens» наш з пальми ще не зліз!
Не знає ще, як лебідь, рак та щука
Тягли, сердешні, свій нелегкий віз.
На світі нас немало вже, здається:
А що як, раптом, від надміри сил,
Земля не витрима напруги й розірветься
На шість мільярдів автономних брил?!..
У кожного із нас свої «апломби»:
Поняття щастя, свій світогляд, смак…
Хай так і буде! Тож навіщо бомби?
Невже по-людськи ми не можемо ніяк?
Чому не можна просто поважати?
Любити просто! – Небо, річку ,ліс,
Людину, Всесвіт! А якщо вбивати,
То тільки в собі…черствість і цинізм.
Невже не щезне це вселенське свинство?!
З умів і душ людських не зійде каламуть?
Благаю, Боже, поверни дитинство!
Рожеві окуляри не забудь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247025
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 09.02.2012
Якби ти знав, що хочу повернути час,
Якби ти знав що дихаю тобою,
Якби ти знав, то ти б напевно зараз
Був би не з нею, а зі мною
Якби ти знав, я кожен день вмираю,
Якби ти знав, як сильно я сумую!
Якби ти знав…Та я сама не знаю,
Чому так міцно все ж тебе люблю я!
Якби ти знав, що я молюсь за тебе,
Якби ти знав, як сильно я страждаю,
Але я знаю, я тобі не треба,
Але ти знай, що я тебе КОХАЮ!!!!!!!!
7.05.2011р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312292
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Следы…
Каждый миг не проходит бесследно,
Каждый день угасает не зря.
Ни минуты, ни век, я уверен,
Не уйдут никуда без следа.
Улыбнись, протяни к солнцу руки…
Оставляя свой след на земле…
Чтоб следы твои помнили люди…
А ты улыбался судьбе.
Чтоб когда-то ты смог оглянуться,
Посмотреть на свой пройденный путь,
На следы, что оставил людям…
И спокойно навеки уснуть.
Чтоб твоими следами дальше,
Другие могли пройти…
Не той же дорогой, а так же
С чистой мыслью и сердцем в груди.
Чтоб следы добрых чувств и слова…
Зажигали в сердцах мечту…
Со следами любви дороги,
Пусть укроют планету всю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310483
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 09.02.2012
Росте дитина - дозріває плід
На гілці дерева,що зветься - Україна...
Дозріє,виросте,і у широкий світ -
Шукати щастя у житті - полине.
О,щастя-щастя! Де його знайти?!
Воно,мов гриб отой,принишкло десь під листом,
І треба стежку не одну пройти,
Щоб усміхнулось воно сонцем променистим.
Стежки,на жаль,тернисті і стрімкі;
На кроці кожному чатують хижі звірі
Цинізму й ненависті; плазуни бридкі
Зловтіхи,підлості,гордині та зневіри.
Страшні стежки! Та треба їх пройти -
Не буде фінішу,коли немає старту.
А фініш - щастя. Його варт знайти,-
Інакше,жити,мабуть,що й не варто.
Дай,Боже,тій дитині шлях прямий,
Без вовчих ям,освітлений Любов"ю!
Нехай підніме вона ключик золотий
Руками,не забрудненими кров"ю.
З розкритим серцем по шляху пройти!
А дерево,що зветься - Україна,
У добрій пам"яті назавжди зберегти...
Щасти тобі,моя дитино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306480
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 09.02.2012
***
Надія в серці буде вічно жити!
І навіть, якщо впа́дуть всі слова –
Їй крил ані зламати, ні зложити,
Ані роздерти вправного шитва,
Що Божа голка вишила у грудях
Узорами молитви до небес...
Допоки буде жити віра в людях,
Надія є на звершення чудес!
(7.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312352
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012
Нам подароване земне життя,
з його гріхами,ласкою,любов"ю,
І з першої хвилини й до кінця
Цей шлях повинні ми пройти достойно.
Нехай біда,нехай любов чи смуток,
усе,з чого складається воно,
ми можемо усе здолати й навіть,
зробити те,чого не жде ніхто.
Неможе бути все в житті прекрасно,
якщо не вірити у себе,у людей,
якщо не бачити,як світить ясно
Промінчик,що веде в наступний день.
У день,в якому білий колір буде
Заміною тих чорних днів сумних,
У день,в якому ти про все забудеш,
І з висоти поглянеш вже на них.
Де світло є,там буде радість,щастя,
там буде та кохання таїна
і сила віри,що усі нещастя
Дасть змогу проганяти все життя.
Любов прийде, і навіть в люту зиму
твоя душа цвістиме,мов весна,
і ти зустрінеш, ту одну-єдину,
людину,що лише тебе ждала.
І задля цього,вірте,варто жити,
Долати перешкоди на шляху,
Надіятися,Вірити,Любити,
І за усе це дякувать Отцю.
Цінуйте й бережіть цей подарунок,
Бо вдруге не дадуть його,не ждіть,
І випивши до дна життєвий трунок
у інший світ спокійно відійдіть.
Щоби тоді,з висот святих,безмежних,
проглянувши усе своє життя,
було що в вічність з гордістю принести
не залишивши й краплі каяття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205872
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 07.02.2012
Тучи над «морем» несутся неслышно,
Ветру раздолье над синей водой,
Гребнем сверкая, громадные волны,
Куда-то несутся одна за другой.
Суда с аванпорта уйти не решатся…
Не так уж и мало их там собралось…
Вот «Припять» из камеры шлюза выходит,
Груженый, с приставкою – мой теплоход.
И что ему волны, а ветер тем боле…
Уперся он носом навстречу ему,
И корпусом только, небрежно вздрогнется
В пыль превращая, любую волну.
Свирепствует ветер, волну поднимая,
Как будто кричит: – «Не пущу, не пущу»,
А вахтенный, глядя где буй затерялся,
Спокойно сказал: - «Все равно я пройду».
И свищет, и воет со злости ветрюга…
Но уже далеко по корме аванпорт.
И тем, кто остался – «Счастливой стоянки»,
А мы будем двигаться только вперед.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311162
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Быстро тасуются карты…
Что же расскажут они?
Чем успокоится сердце?
Как проплывут эти дни?
Рядом ложатся картинки,
Дамы, вальты, короли…
Смотришь на них и гадаешь…
Что объясняют они?
Думаешь – это разлука,
Это родительский дом,
Это печаль или скука…
Все говорит об одном.
Ищешь дорогу, дорогу…
Только закрыта она…
Ищешь, где ляжет бумага…
Только не будет письма.
Смотришь, на сердце ложится
Карта любимой твоей…
Улыбка уста озарила…
Все собираешь скорей.
Снова тасуются карты…
Как же положишь ты их?
Что они скажут? Любит? Не любит?
И стоит ли верить им?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311167
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Горячий шоколад касался – плеч.
И терпкий вкус тянулся паутиной.
Среди огарков разноцветных свеч,
Рождалось утро с мятою периной.
Смеялись дети. Листьями каштан -
усыпал двор, казавшийся невзрачным.
И одеваясь в праздничный кафтан,
он становился будто - бы прозрачным.
Последний день, как брошенный атолл,
Был очень скуп на солнце, а созвездья,
как твои фото - брошенные в стол,
Не ожидали большего возмездья…
Я погибал - меж реберами кинжал.
Удар твой был рассчитанным и точным.
Но рук холодных я не разжимал,
Ведь что-то было в осени порочным…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297594
дата надходження 03.12.2011
дата закладки 07.02.2012
Пепел останется вырванной раной.
Шлейфом идущих на дно кораблей.
Станет серьезное все – эпиграммой,
Просто насмешкой былых королей.
Но не заштопанной будет измена.
Летопись – кровью, а дальше - пробел.
Музой становится вновь Мельпомена,
Ядом отравленным луковых стрел.
Выпьем оставив на теле ремарки!
Души давно отчеканили ритм.
Все, что забыто-раскрашено ярким,
Новой любви мы начнем алгоритм.
Твой поцелуй поутру, словно пламя,
Страсть – золотой переплет двух сердец,
Тянет в Элизиум темный из камня -
Там, где над нами - лавровый венец…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292834
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 07.02.2012
Там где кусочек лета,
тихо играл лучами.
В белых полосках света,
август прощался с нами.
Пахло костром и полем,
желтой волной пшеницы,
Сердце невольно колет,
будто стальные спицы…
Сонный июль по кругу,
все это - невозможно.
Осень берет за руку,
нежно и осторожно..
Все повторим сначала.
Жаркие дни, и гордо,
парусник у причала,
снова покинет город...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276644
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 07.02.2012
Никто кроме нас
Никто кроме нас…
До боли знакомо.
И там на войне…
И здесь даже дома
Никто кроме нас
Не пройдет на рассвете.
По кромке обрыва,
Глядя в глаза смерти
Никто кроме нас,
Обжигаясь морозом,
Не выйдет на помощь,
Мы все же поможем.
Никто кроме нас,
Не смотря на запреты,
Не выйдет под пули
Чужих пистолетов.
Никто кроме нас
Не сможет подняться,
Грешный наш мир,
Заставить сражаться
Никто кроме нас
Не поможет на свете.
Мы же поможем,
Себе и планете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311939
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 06.02.2012
К людям…
Я хочу обратиться к людям,
Я взываю к людским сердцам,
Я не жду никакого чуда,
А хочу только верить вам.
Мы живем, под прекрасным солнцем,
На Земле, голубой своей,
Мы живем, и мы верим в счастье,
Всех на Земле людей.
Люди всегда бежали...
На пожар не смотреть – тушить,
Колокольный набат пожара,
Всех до сих пор страшит.
Вспомнить сейчас не сила,
Пожаров былых не счесть…
С ними боролись – тушили…
Героям признанье, честь.
Но планета - могучей силы,
Те огни все подвластны ей.
и бояться, наверно стоит,
нам ужасных, других «огней»
Я хочу обратиться к людям,
Я несу эти строки вам,
Посмотрите вокруг – найдите,
Что угрожает нам???
Мы живем на земле чудесной,
На планете родной Земля.
Жизни родник, Вселенной
Можем назвать тебя.
Здесь родились на свет мы,
Здесь песни нам пела мать
Здесь мы росли, дружили,
Здесь счастье свое искать.
Здесь нам искать и воду,
Здесь нам растить и хлеб…
И планету беречь должны мы,
От разной чумы и бед.
Мы видели много горя,
Мы видели вдоволь бед…
Но этой бояться надо
Пока еще время есть.
Должны прекратить немедля
Планету свою терзать…
Земля, как большая свалка…
Чего еще дальше ждать?
Должны перед сыном, внуком…
Им жизнь, как и нам нужна…
Но что вы творите, ЛЮДИ!
Планета у нас одна.
Не верим мы в чудо, в бога…
Не ищем от них пощад.
Ведь только РАЗУМОМ, волей,
Мы не допустим ад.
Я сейчас обращаюсь к людям,
Я взываю к людским сердцам.
-- БЕРЕГИТЕ свою планету,
Она счастье подарит вам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311380
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Небо влечет за птицей,
Небо зовет в полет.
Небо судьбы стихия…
Небо к себе зовет.
И только судьбы избранник,
Только смелый его поймет,
Когда, глаза закрывая,
В первый идет полет.
С небом на ТЫ общаться,
Может лишь только тот,
Кто однажды его боялся,
В первый, идя полет.
Уверен в своей укладке,
Стропы не подведут,
А на худшее есть запаска…
К небу бойцы идут.
С небом свидание долго…
Но хочется вновь и вновь
Встретиться с птицей взглядом,
И вздохнуть на земле легко.
С небом шутить не стоит!
Молодые достойны жить…
И десантнику просто нужно,
С небом своим дружить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311631
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Пегасу…
Пегас мой!
Смелый, резвый конь,
Тебе ли жить со мною рядом?..
Судьба моя полна тобой,
Ты мне и радость, и отрада.
Мой верный друг!
Ты не изменишь!
Я жизнь свою связал с тобой,
Я мысль свою тебе поведал…
И ты... понесся над землей.
Крылатый Конь!
Ты знаешь дружбу!
Ее стараюсь я беречь …
Надеюсь – Мне сослужишь службу,
Чтоб иногда о жизни петь…
Ты друг Амурчика, я знаю,
Меня давно он покорил,
Одной стрелой, счастливим, сделал…
В душе огонь воспламенил.
И возле этого костра
Местечко вам всегда найдется,
Летай, мой друг, тепло даря…
Не забывай - ко мне вернуться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310242
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 30.01.2012
Имею ли право?..
Имею ли право
Любить и страдать?
Имею ли право
Взаимности ждать?
Могу ли я в этой
Ночной тишине,
Писать и смеяться,
На радость весне?
Могу ли влюбляться?
Могу ли я петь?
Могу ли душою
И сердцем гореть?
Имею ли право,
Жизни внимая,
Счастье искать
На межи ада й рая?
Могу ли просить
У судьбы – Помоги?
Могу ли на помощь
Позвать и прийти?
Могу ли удачу
Я взять под уздцы
Могу ли с судьбой
Изъясняться на ТЫ
Могу ли я жизнь,
Не жалея свою
Миру большому
Крикнуть – Люблю
Имею ли право
Я жить и любить?
Могу ли счастливою
Сделать я жизнь?
Имею ли право
Об этом писать?
ИМЕЮ!!!
И нет только права
Молчать!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310262
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 30.01.2012
***
Тихий вечір знову за вікном,
Обіймаю мрію волошкову...
Вже за мить ого́рне ніжно сном,
Поведе в ілюзію казкову:
Де між трави стелиться туман,
Де чекаю... Півжиття чекаю!
А тебе чомусь нема, нема...
Розлило́ся поле молочаїв...
Притулюсь блаженно до землі -
Всім єством надію увібрати!
Знову вікна у вечірній млі,
Знову марити і знов чекати...
(28.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309879
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Мне очень нужно быть с тобою,
Любить тебя,оберегать,
Идти с тобою одной тропою,
И никогда не оставлять.
Давно влюбилась в твои взгляды,
И твои руки,губы,нос,
Ведь для меня,ты как награда,
За тонны выплаканых слёз.
Тобой давно я заболела,
И как на крыльях понеслась,
Душа оторвана от тела,
Любить всю жизнь тебя клялась.
В небесном танце мы кружили,
Паря в пространстве над землёй,
И небеса нас объявили,
Отныне мужем и женой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309280
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Я жду тебя...
- Зачем?
-Не знаю...
- А я не выйду...
-Знаю...
И даже не надеюсь.
- И это все что ты хотел сказать?
- Наверно...
Но здесь тепло,
Прекрасный вечер...
- А я ответила уже...
- Верно...
Спокойной ночи,
Завтра ждать
Приду наверняка.
- А зачем?
Не стоит...
Пока.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309586
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Т О Ч К А
Вот она точка, где время
Назад не возможно вернуть,
Где нету пути, а совесть,
К горю изменчивый друг.
Когда солнышко радует в небе
И смех у других на устах,
А ты как подбитая птица,
Забывшая о небесах.
Где не ждешь ни любви, ни расплаты,
Где теряется вера в мечту,
Где дорога закрыта в счастье,
Где все пути в небытие ведут.
Где просто нужно стать, остановиться,
Ведь от себя, увы, не убежать,
Где не должно быть сумасшедшей мысли,
Где нужно жизнь с начала начинать.
Где нужно приласкать святую веру,
Где нужно отстоять свою любовь,
И где сквозь слезы нужно улыбнуться,
И быть мужчиной, человеком вновь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309817
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Уходят минуты в былое,
Уходят, как вдаль поезда…
Последние то возвратятся -
Минуты уже никогда.
Уходят деньки за часами,
Птицею годы летят…
Но многие все-таки могут
Время свое подгонять.
Спешат молодые, мечтают…
Жизнь подгоняют свою,
Хотя знают они конечно,
Время уже не вернуть.
И все же торопят, торопят…
Быстрее бы время прошло…
Не терпится каждому знать,
Что же дальше ему суждено?
Но когда-то придут те минуты
Которым не будешь ты рад…
Когда в свои старые годы-
Юность начнешь вспоминать.
И скажешь – ну как же я мог так,
Время губить ни за что…
Ушли мои юные годы,
Их с жизни, как ветром снесло.
Прошу сегодня, молодые души,
- Не надо время попросту губить,
Отдайте его, все что можно, людям -
Своим трудом, умом, пером же может быть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308862
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Яскравою веселкою сміється
дівоче серце.
В заметілі буден-
воно співає і бентежно рветься,
і б"ється на весь світ
неначе бубен.
Те серце повне
радощів і смутку,
тепла, жіночості?
безмежного добра
і тільки одного в нім не помітно,
там місця
для байдужості нема.
Приємно
доторкнутись до душі,
відчувши ніжний
людяності дотик,
співае серце
з Лірою на пару-
Для багатьох,
та пісня як наркотик.
І коли в душах,
до всього байдужих,
проснеться раптом
зернечко любові...
вважай, дівчино,
що тобі вдалося...
і не одна ти воїн
в цьому полі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308847
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Одиночество
Одиночество,
Откуда ты?
Почему я с тобою дружу?
Почему,
Лишь с тобою мечты
Душу тревожат мою?
Одиночество,
Можно ли так –
С тобою дружить
и о счастье
лишь на бумаге мечтать?
Одиночество,
Врешь!
Иногда может быть,
С тобою вдвоем
мне легко…
Но я научился любить
И с тобою теперь -
Тяжело.
Исчезни,
Весна впереди…
Солнце, удача, любовь…
И лишь иногда приходи
Лирой, Пегасом, стихом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307657
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
ВЕДЬ Я НЕ СЛЫШАЛ ВЫСТРЕЛОВ…
В далеком детстве, слушая рассказы,
Читая книги о большой войне,
Казалось мне, что выдумано это,
Что не было у нас ее совсем.
Не видел я войны. Разрыв снарядов
Пугал тогда лишь моего отца.
Он был в те дни совсем еще ребенком,
Но не забудет дней тех до конца.
Не видел я войны. И мне, ребенку,
Казалось, не было такого никогда,
А автоматы, гильзы и патроны
Нарочно закопали для меня.
Но время шло. Я вырос, стал умнее,
Узнал о подвигах народа своего,
И с некой завистью смотрел на фото деда.
Домой с войны, увы, он не пришел.
Хотелось мне, быть рядом с ним в атаке
И драться с гадами за Родину свою…
Я думал, что родиться опоздал я,
И потому завидовал ему.
Я счастлив был, не видел я былого,
Не знал войны, не видел горя, бед,
Так пусть Земля всегда такою будет,
Какой ее, я видел столько лет.
Война должна уйти из нашей жизни
И в словаре, такому слову места нет.
Давайте вычеркнем его, друзья, давайте,
Чтобы, не знали наши дети бед.
Чтоб автоматы, пушки, пистолеты
Встречались на витринах ¬_» ДЕТСКИЙ МИР «
Чтобы никто не знал, что на планете
Был властелином черный, едкий дым.
Прошу я всех, забыть и все же помнить,
Забыть и помнить войны навсегда!
ЗАБЫТЬ! Чтоб никогда не повторились!
И ПОМНИТЬ! Чтоб не повторились никогда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307196
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 17.01.2012
...
Я чекаю на вірші.
Запрошені не йдуть.
Непрошені – мов градом із серця...
Налітають, аж збиває дух,
І не знаєш де усіх подіти?
Вже вони близенько, ось тут
Мої любі народжені діти.
Щирі, як молитви при зорі
Добрі, наче сни в дитини.
А торкнеш – загубляться. Не йдіть,
Дайте приголубити гостинно.
А вони зникають, як прийшли
Звідки і куди – не знаю
Не губіться, будьте при мені –
Вами я живу. Ви – все, що маю.
31.05.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303518
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 16.01.2012
...Він ніс у жмені маргаритки
Маленькі, з жовтими очима,
Назустріч неземній єдиній.
Задіамантила сльозина.
Світилася зоря від щастя
У мові уст солодких серед ночі.
Дарма що їм уже не двадцять...
Всміхнулася любов у очі....
Болонья, 2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301486
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 16.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2012
***
Тремтять солодкі сльози… інеє́ві…
Гарячим віддихом десь мимо - щастя…
Усі слова́, що впали – не суттєві,
Як і це марево надій лапасте…
Холодна тиша у забутім сквері
Сирітським листям, вкутаним зимою…
Самотні ла́вочки… Самотні «Ме́рі»...
Що не зустрілися, однак, з любов’ю…
Стрункі тополі… у обіймах – сльози..
Хоча жаги у змерзлім соці бракне!..
Чомусь в душі вселилися морози…
Те марево… іне́єво-оша́тне…
(8.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306615
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
М А М Е
У каждого, не только у меня
Есть человек, дороже всех на свете,
Ему всегда обязан буду я,
Рождением и жизнью на планете.
Мой человек, и роста не большого,
И с сединою белой на висках,
И с нежными шершавыми руками,
И добротою спрятанной в глазах.
Он вел меня по жизни из пеленок,
Его я имя первым произнес,
Я с ним делился болью и тревогой,
И радости свои ему в подарок нес.
Он для меня всегда был лучшим другом,
Я знал, что он желает мне добра.
Он верит мне, любовью окрыляя,
Союзник мой, во всех моих делах.
Я всем яством своим ему обязан
И я его как никого люблю.
Вопросов нет. Конечно это мама.
И эти строки я тебе дарю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306657
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
***
До струн торкнулася душа…
В холодній ночі болю…
У тиші падали слова…
Так рвалося на волю
Оте таємне… із глибин!
Між хвиль солоних вітру…
Злеліяних в думках перлин,
В обіймах щирих ритму!..
Влягалися сухі листки
Під тіні буботіння…
Збудовано хиткі мости…
Не того розуміння…
І під мелодії надій,
Під ночі спів відлу́нний,
В розстеленій між зір душі
Лишень… холодні струни…
(5.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305831
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 15.01.2012
***
Ви знаєте, як боляче чекати
Тих поглядів жагучих?!.. слів?...
Котрих не зможете сказати...
Бо... не вартує почуттів!...
І як болить нестримно серце!
Хоч знає, певно... але жде...
Встеляє у надії денце:
Він буде!!! Він іще прийде!!!
Щоб мовити... і пригорнути...
Мальована уява... гра...
Та їй ніколи не збагнути...
А вам… до іншої пора...
(12.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306262
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 15.01.2012
***
Така вже доля: поруч - назавжди!
Лише - за межами моїх реалій...
Обтрушено давно старі сади,
Уже не вірю, але вперто марю!
І в ніч чудес крокую не одна,
Твоє плече - моя відрада тиха...
Та лиш в однім мелодія сумна -
Що то - не дійсність, а... лиш думки примха...
(11.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306616
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
Плавать! Как мне это нравится делать…….
Баловать плавники, показать животик белый
Солнцу. Рыб накрыть могучим телом смело.
Соль ту проглотить, уловить все децибелы
Звуков, что доносятся откуда-то с берега,
Вереск там, верят там, знают, что у моря Беринга
Очень холодно, не так как здесь, здесь Южная Америка
Но, тем не менее, там дельфины – белые бока.
Я не похож на них, но тоже назван я дельфином
Бутылконосым, или просто афалиной.
Не с кислой миной, а с красивою улыбкой,
Не злобная рыбина, а добрая рыбка…
Играю вместе с жителями морской пучины,
Как красиво там, в этой водной паутине.
Рифы из кораллов, плавают, пыхтя, наутилусы.
Их синусы углов так забавны для меня!
Припев:
И никогда не знаешь, что тебя тут ждет,
В этом море Карибском. Я хочу
Совершить серьезный под водой полет
Без страха и риска. Я лечу……
Карибы, море, дом мой просторный,
Необъятный, огромный, из воды, такой приятный.
Вряд ли помешают мне пираты, их раскаты
Выстрелов оружия, не выпрыгну наружу я.
Перепалки, брань, удары, судно о судно таранят,
Щепки, вёсла, крики, ткани. Сундуки уже на дно упали.
Многие ничего до этого не понимали, а сейчас узнали,
Что их смерть близка и неминуемая.
А я размахивая своими плавниками
Рассекаю волны, наконец-то достигаю
Человека, что барахтается в море…
Будь спокоен, хватай плавник, теперь нас двое.
Зачем вам войны? Зачем вам, люди, войны?
Иль не хватает вам других несчастий, горя, боли?
Вот история о том, что все дельфины благородны,
Взяли бы пример, с афалины, народы……
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304660
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 14.01.2012
Мені не треба дивних слів,
Які породжені в неволі
Під натиском злодійки-долі
І оживають десь поволі,
Хоч як би цього й не хотів.
Мені не треба тих казóк,
Ілюзії давно не в моді,
Не стануть більше нам в пригоді.
Моя душа волає: "Годі!"
Від змішаних тяжких думок.
Мені не треба фальші в серці,
Її я розпізнаю вмить.
Вогонь в очах моїх горить,
Сильніше хочу світ любить,
Поки життя не увірветься.
Мені не треба марнотратства,
Я хочу щирість зберегти
Та щастя істинне знайти,
Життя із честю провести -
Оце й усе моє багатство.
Мені не треба вороги,
Жорстоким бути я не хочу,
Ненавидіти з дня до ночі.
Скажу й, можливо, напророчу,
Що бути добрим - до снаги.
Мені б хотілося в політ,
Щоб оминати сірі маси.
Звернусь до вищих сил одразу,
Промовлю я єдину фразу:
"Дасть Бог - і стане кращим світ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291166
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 13.01.2012
Я не одна. Нас дві, нас дві...
Удвох іпостасях, в двох лицях.
Тендітна і закохана одна,
А друга в масці і тверда, мов криця.
Дві протилежності в одній душі,
Мов день і ніч в одному тіл,
Із серця рвуться, просяться слова, –
Вуста під маскою чужі і онімілі.
Терези совісті! Які вони важкі.
Хоч той тягар носитиме не кожна,
Шепоче ніч спокусливо: – Люби"
А день наказує: – Не можна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302827
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 13.01.2012
Благодаря вселенскому хаосу
а может вопреки законам зла
Всевышней силой создана планета
голубоглазая красавица Земля
и не найти ответы на вопросы
прадавних всех народов и времен
Зачем Земля, себя нам подарила?
И наконец ну кто-же, кто-же ОН ???
Одни клянутся - Волею Аллаха
другие говорят - Родителем Христа...
А мне не важно: Буддой или Шивой
когда-то создана вся эта красота.
Ведь может быть, что в бесконечном прошлом
наш предок прилетел с далеких звезд...
Или когда-то Высший Разум мира
на Землю вирус человечества занес
Не важно где, когда и почему
схватила палку в руку обезьяна
и через пару миллионов лет
себя хозяйкой вдруг она назвала
Важно одно!!! Что здесь мы только гости...
вдруг возомнившие хозяина в себе
нельзя к планете быть таким жестоким...
Она не выдержит надменности к себе
И кто-б ты ни был, ВЫСШИЙ РАЗУМ МИРА
я на коленях об одном молю
Прости землян, убереги планету
И каждый тебе скажет I LOVE YOI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305808
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 13.01.2012
ЗАВТРА
Иногда бывает так, что просто нету силы,
И бросаешь взгляд за горизонт.
Но, увы! Ведь нам его увидеть,
Не везло и вряд ли повезет.
.Наши годы летят чередою
И вернуться, конечно, нельзя,
Но я жду того дня, когда снова
На землю вернется весна.
А еще… я хочу встретить Завтра,
Вижу завтрашний день я во сне,
А когда просыпаюсь, Сегодня,
А Завтра, ушло уже.
Еще хочу я встретиться с мечтою,
Но горизонт опять уходит вдаль
И я бегу, хотя прекрасно знаю,
Что Завтра, мне сегодня не видать.
Хотя вся жизнь дорогами овита,
Но все пути свою имеют цель.
И я иду – нельзя остановиться.
Остановиться – значит умереть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305567
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 13.01.2012
ПРИНЦИП ЛЮБВИ
Смейся, улыбайся,
Радуйся, живи.
Не ищи ты пользы
От своей любви.
Улыбнись любимой,
Подари цветы,
Вызови улыбку,
Обнадежь мечты.
Радуйся при встрече.
Обижать не смей,
Если встретил счастье
Юности своей.
Поцелуем сладким
Одари уста,
Нежною загадкой
Посмотри в глаза.
Не жалей любимой
Ни любви, ни сна,
Ведь она на свете,
Для тебя одна.
Не ревнуй, не надо,
Если любит — верь.
Если нет – любовью
Сердце обогрей.
Пожелай ей счастья,
Не держи обид,
И люби, не бойся,
Жизнь то не стоит.
Смейся, улыбайся,
Радуйся, живи.
Не ищи, ты пользы
От своей любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305172
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 13.01.2012
суворо за грiхи судить не стану.
не важко нам спiткнутись на путi.
дорога моя килимом не слана,
а шлях трудний мiй, довгий i гipкий.
якби ж за всi грiхи, навiть найменшi,
в людей кидали камiнь кожен раз --
не вистачило б нам на всiх камiння
i не було б небитих серед нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304798
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 12.01.2012
Довший час не був він в Україні,
Та приїхав, тут живе рідня.
Все довкола в білій одежині
І припало радості сповна.
Сніг хрустить у легкому рипінні,
Залишає слід кожна ходá.
Бачив рідний Край у сновидінні:
Коломию, погляд Кобзаря,
«Писанку» і ратушу й алейки...
Споглядав сніжинки навздогін
І співав тихенько коломийки,
Ще колядку під церковний дзвін.
Раптом вгледів постарілу жінку,
Продавала яблука з відра;
Дмухала на руки… й на хвилинку…
Пригадалась мама молода.
Перехожих було небагато,
Двадцять п'ять морозу по шкалі.
Йде Різдво – для всіх родинне свято,
Ждуть його дорослі та малі.
Нагадав дитинство, рідну хату,
Заметілі зоряних ночей,
Як усмішка важила багато
У Святвечір з маминих очей.
Він помітив дві сльозини-болю
На старечій зморщеній щоці.
Стало гірко за жіночу долю,
Аж стиснув мобільний у руці.
Підійшов, хотів сказати «нене»,
В горлі сохне, знемагає спазм.
В силі я, а боляче для мене:
Що зробить, аби зігріти вас?
Україну я люблю безмежно,
Та поїхав вдалеч за кордон.
Обгорнула враз печаль бентежно
За людей самотніх і закон.
- Тітко, ваші яблуні вродили?
- Так, синочку, - осінь принесла.
Всі знайомі вже порозходились,
Лиш зостались яблука й... журба.
Я куплю червоних і біленьких,
За усі оплачую ціну.
Ось, візьміть, і простягнув старенькій,
Вийнявши купюру й не одну.
В теплій хаті – біла скатертина,
Яблуками пахне на столі.
І заплакав, як мала дитина,
Пригадав старечі мозолі.
Україно, скільки ти терпіла?!
Вже невдовзі зацвіте весна.
Якби всіх отак душа боліла,
То і ти б не мерзла, а цвіла!
В білім цвіті, рясті та барвінку,
Співом-переспівом пшениців.
Хай у тебе, ненько-Україно,
Будуть люди всі щасливі на землі!
Хай лунає спів дитячий в хаті,
Вкупочці батьки з дітьми живуть.
Вдовам і сиротам – благодаті,
Боже, дай на їхньому віку!
Навесні хай гніздяться лелеки
І крилаті мрії оживуть.
Цвітом весняним у круговерті
З дощиком до серця припадуть.
Вороженькам – згинути! Й доволі!
Хай лукаве слово пропаде.
Боже, дай нам єдності в народі
І любові, хто в краю́ живе!
Хай не плаче осінню калина,
Засміється небо голубе.
Хай матуся пригощає сина
Пирогами з яблук, що спече.
Рідна наша мати-Україно,
Зацвіте невдовзі вже весна...
Якби всіх отак душа боліла,
То і ти не мерзла б, а цвіла!
[i]«Пи́санка»* — музей писанки в місті Коломиї, в колекції музею понад
6000 писанок з різних регіонів України та країн світу.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306040
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 12.01.2012
ПУТЬ МОЙ
Путь мой! Каким будешь дальше?
Какою дорогой идти?
Верен ли ты? Стоит ли жить?
Или может быть лучше уйти?
Нет! По широкой дороге,
по проторенном кем-то пути,
и слепой, безошибочно сможет
Путь свой на ощупь найти.
Путь мой! Каким будешь дальше?
Мороз или зной впереди?
По плечу мне и то, и другое
Только цель впереди не гаси.
Разожги ее ранней зарею,
Как любовь разгорелась в душе,
Напои меня болью людскою,
Разбудить хочу совесть людей.
Путь мой! А верно ли это?
Может быть лучше молчать?
Может с судьбой согласиться
И любить, улыбаться, страдать?
Нет! Через терны и холод,
Сквозь пургу, где не видно ни зги,
Лабиринтами судеб, обмана,
Пока жив, мне придется идти.
Путь мой! Каким будешь дальше?
-- Улыбнулся. Ответа не жди,
сам увидишь удача и счастье
еще у тебя впереди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305569
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 12.01.2012