Як важко бути скелею...
Коли точить постійно вода, луплять хвилі - але стоїш незрушно; коли тримаєш у собі частинки-піщинки слів, почуттів, емоцій - тримаєш несказаними-непоказаними, щоб не розсипатись. І ходять навкруг, літають пилинки, дрібні піщинки праху - і так само хочеться літати, мандрувати з ними...Але стоїш скелею.
Ніщо не вічне. І дощі ллють тобі на голову, і палюче сонце розтріскує твою основу, і ти знаєш що врешті-решт перетворишся колись на купу дрібного невиразного каміння, може й на пісок, але стоїш допоки почуваєшся скелею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590568
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 24.09.2015