втікати навпомацки
з цього триклятого міста
немає для мене тут місця
сива голова повисла
на плечах старицьких
люди тварини навколо
чому не заглянеш
в мої очі, ти ж знаєш
морщиння до лоба вплітаєш
стискати це фото до болю
до болю у серці
я всіх пережив
вже кожен спочив
кого я любив
спогади і мерці
це все що у мене зосталось
і памятаю, як нині
губи твої чарівні
намокнувші в білім вині
знов сльози, навіщо згадалось?
випадково спітнувся,
на когось наткнувся
раптовий поштовх в груди
лайливе гарчання в лице
коли ж зрозумієте, люди
прошу в вас прощення за це,
за це, що старий я і кволий,
за це, що за вас воював,
за це, що я немічний, хворий
за це, що себе поховав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333854
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 29.04.2012
Весна. Уявляєте собі ранню весну в горах? Течуть потічки, сніг видніється лише де-не-де відкриваючи рихлу чорну вологу землю, бруньки тільки починають народжуватися, а птаство вже щодуху вицвірінькує навкруги.
Мазанка Килини стояла на околиці села, якщо так можна назвати зо два десятка хатин, якраз між лісом на кладовищем. Хтось називав Килину відьмою, хтось юридивою, але хоч кожен та був у неї в гостях. Жінка бачила і знала багато, вона могла і пораду дати, і зілля від усіх болячок.
Хата, здається, вже майже пішла під землю, стелі були низькими, а під ними, на мотузках висіли різні запашні трави. Корінці, листя, ягоди, ніяких тобі курячих лап, крилець кажана, черепів. Хоча в глиняних горщиках було багато різних порошків, але тільки власниця оселі та її кіт знав, що у них насправді.
Того ранку Килина сиділа за столом, курила люльку з чебреця і розкладала карти. Це був щоденний ритуал. Цього разу випали три карти: надія, віра, пташка. Килина розчісувала тонкими пальцями чорну з посивілими прядками косу і намагалася витлумачити, що ж це значить.
Тишу і рій думок в голові порушило нявчання. Килина поспіхом вийшла до веранди. «Чорний, ти чого?,»- і аж зблідла, коли побачила, що між склом у вікні тріпоче ластівка. «Божечки мій, це ж до смерті. Пташко, нащо ж ти так?,»- сплеснула у долоні жінка.
Підійшла поближче до птахи, та завмерла, ніби очікуючи. «Почекай-почекай, я тебе зараз визволю,»- говорила Килина і турботливо діставала ластівочку. Враз жінка побачила на долонях кров: «Бідолаго, хто ж це тебе так?,»- співчутливо погладила птаху жінка,- «Нічого, я тебе вилікую. Не таких з того світу діставала…»
Килина усміхалася до пташки, а та, повернувши голову набік, чи то не мала сили опиратися, чи то розуміла, що ця людина не скоїть їй зла.
«Чорний не міг такого зробити, він з птахами товаришує. Мабуть, шуліка якийсь чи сусідський кіт-розбишака. Хоча дивно, ще холодно для ластівок. Але пташка є, карти не брешуть,»- крутилися думки в голові.
Килина взяла з-під стелі материнку, м’яту, руту, чебрець, спориш та спорудила із запашних трав ластівочці гніздечко. Кожен день ходила на світанку в поле і збирала для небоги росу, бо знала, що вона найцілющіша. Відпоювала і відгодовувала птаху як могла, непокоїлася за неї, як за рідною дитиною.
«Непокоюся, як за рідною донькою, - з гіркотою подумала Килина, - Хай би хтось так вберіг і мою доню..» І покотилася із очей матері сльоза..
Килина не боялася самотності. Бо в неї була доня, єдина кровиночка, яка полишила матусю на її правдиві карти, людські хвороби, страхи війни та гори.
В їхнє село не приходила пошта, лише похоронні листи. Це те, що разом із відсутністю чоловічої частини населення вказувало на воєнні дії в країні. Це село, де лише жінки, діти та старигани. А вона не стара, їй лише четвертий десяток пішов, а доні і другого немає. Ще в дитинстві бабуся Килини, яка теж була знахаркою казала: «Багато тобі треба пережити. Смерть і життя будуть ходити поруч. Багато будеш знати про інших, а про себе тільки здогадуватися. Чоловіки будуть не частими гостями в твоїй оселі.»
Так і було, чоловіки не залишалися в її домі: чи то доля така, чи то війна така бездушна. У неї був один лише чоловік коханий і аж троє синів. Першого війна забрала, отаманом був, інших - голод. Тільки доня Ганнуся виросла: чорні брови, очки як терен, вуста, мов вишні, коса до пояса. Відрізала свою косу, пішла зв’язковою до повстанців. «Як батько буду,- казала, коли йшла, - Україну визволятиму!»
Килина усміхалася крізь сльози, боялася за доньку, але характер батьковий – куди там вмовляння. І отак три роки вона дізнається про долю Ганнусі тільки завдяки картам і чутливому материнському серцю.
Коли раз у місяць приходили похоронки, вона стояла осторонь і молилася під стогін та плач матерів, жінок, доньок. Вона молилася, щоб її доню не забрав передчасно Бог, щоб дав хоч раз побачити, поцілувати, обійняти… Не приходила похоронка, не приходили і новини про долю Ганнусі.
Вже був травень, з гір насувалися чорні хмари з блискавицями і громовицями. Килина все ніяк не могла заснути: пила чай із гілочок малини та спостерігала за ластівочкою. Та страхалася грози та, як мала дитина тулилася до жінки. Аж тут у двері постукали..
Килина не злякалася, накинула заквітчану хустку на плечі та запитала: «Хто там?»
«Це я мамо,»- проговорив кволий, тихий, але такий рідний голос.
Жінка ні секунди не вагалася, відкрила двері, а там її кровиночка. Але бліда, тонка, з коротким волоссям, з сумними очима.. Наче два світи зійшлися в одне, так ридали під громовиці після довгої розлуки матір та донька.
«Як ти, моє серденько? Як ти?,»- шепотіла Килина.
Ганнуся сіла на ліжко, провела по ньому худорлявою долонькою, ніби по чомусь живому і рідному. Закрила очі і вдихнула запах вогню з печі та сухоцвітів.
«Як же я за цим сумувала, мамо. Я так втомилася від цієї війни, чому ми маємо відвойовути те, що з покон-віків належить по праву нам: нашу мову, чорнозем, ці гори і річки? Мамо, я так давно не співала… Я, здається, всю нашу планету два рази пішки обійшла, поки хлопцям листи носила, - засміялася, мов дитина, Ганнуся,- А потім мене викрили енкаведисти. А що я їм могла сказати? Друзів видати? Нізащо! Мамо, я думала, що піду на смерть, але мене не зламали. І волосся підпалювали, і під нігті голки встромляли, і били ногами – але не зламали. Відправили на товарняку в Сибір – але хіба зламали? Я втекла.. Але це був лютий, а я навіть не взута. Бігла скільки могла, через гай, поки мене одна добра жінка не знайшла. Вона мене і лікувала, і відгодовувала, хоча й, часом, самій не було що їсти.. Тільки завдяки тітці Надії я воскресла…»
Килина слухала свою доню і зрозуміла, що значили три карти в той день, коли вона знайшла ластівку: пташка – Ганнуся повернулася, Надія – людина, яка рятувала її дитину, як Килина птаху, а віра – це віра у життя, у Бога, це молитви матері.
«Мамо,- перебила веремію думок дівчина і заусміхалася, - мамо, я на декілька днів тільки, треба повертатися до лісу. Ще зовсім трохи залишилося, як же я товаришів покину? Вже півшляху до визволення України пройшли, не можна так рано залишати це все.. Ой, а що це таке тут?»
Ганнуса вказала пальцем на ластівку, яка сиділа на мотузці під стелею і, здається, уважно слухала розмови.
«Та це я тут собі доню знайшла,» - усміхнулася Килина, побачивши, що птаха вже літає і розказала доні історію з картами і порятунком бідосі.
«Мамо, ну як така краса може бути символом смерті? Це символ волі. А тим більше, допомігши їй, ти врятувала чиєсь життя.»
І обидві замовкли, усміхаючись і обіймаючи одна одну під ясні блискавиці.
Через три дні Ганнуся, одягши чистий одяг та забравши із собою мамину паляницю та трав’яну цілющу аптечку вирушила в нічний карпатський ліс.
«Мамо, тільки Ви не плачте, я скоро повернуся. Тут лише трохи залишилося. Я точно повернуся, мамо, вір в це,» - і доня розцілувала Килину в обидві щоки.
Жінка стояла поруч із котом, а в руках у неї сиділа ластівка, яка повністю довіряла цій великій людині, яка колись врятувала її життя. Коли кроки Ганнусі затихли, ластівка здійнялася у зіркове літнє небо. Процвірінькавши щось та описавши два кола навколо мазанки вона повернулася до рук Килини. «Що, маленька, страшно тобі?». Але пташка, здається, повернулася лише подякувати і попрощатися і стрілою вилетіла до себе додому, до неба.
Килина повернулася до хати, забрала зі столу крихти від паляниці насипала під хатою і проказала: «Повертайтеся, пташки, по їжу, але не по душі».
І якось стало так враз легко на душі на спокійно. Навколо пахло зеленим соковитим листям, цвітом вишень та абрикос, любистком та матіолою, після дощовими горами та прохолодними струмками.
Вже не пахло війною, пахло життям.
Килина закурила люльку і розкинула карти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331655
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2012
Все змінюється, й час невпинно плине,
Все те, що було, зупиниться й загине...
На жаль, людина теж неб́́́́́́́а́йдужа до змін,
Яскраве сонце знищить в ній шалений грім.
Можливо, зміни людям підуть і на краще,
Врятують від безодні створіння вже пропаще,
Відкриють новий подих, ма́буть, в останній раз,
Позбавлять від усіх турбот, проблем або образ.
Та люди і не розуміють, що є у них шанс,
Руйнують все, що бачать, змінюють баланс,
Баланс добра і зла, що в серці тихо спить,
Щоб розбудити демона потрібна лише мить.
Одна єдина мить, щоб зруйнувати все життя,
Хоч скільки Богу не молись, не буде каяття.
Звичайні будні перетворюються в пекло,
За спокій вічний боряться живі запекло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330771
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Мы не знакомы ? Ну и что-ж
Но мне приятно видеть ваши лица
Вон тот товарищ на меня похож
Я чувствую нам есть чем поделится
Не отходите, свой потупив взгляд
Не бойтесь, я совсем не сумасшедший
Давайте купим шутовской наряд
И летом встретим, Новый Год прошедший
Пускай не много позже, всё равно
Мне хочется вас угостить шампанским
А время будет с нами за одно
Как жаль, что не владею я испанским
Тогда бы вместе спели серенаду
Красавицам от Рима до Пхеньяна
И поцелуи получив в награду
Мы стали б счастливы и от того чуть пьяны
Поговорим про зимние метели
О них приятно говорить, лишь летом
Построим детям чудо-карусели
Вам, всё-же кажется, что я с приветом
Но это лучше, чем ходить угрюмым
Пожмите руку другу и соседу
И день тогда уже не будет хмурым
А я на лыжах завтра к вам приеду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330743
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Когда я далеко,ты слышишь
Мой голос что тебя зовёт ?
Быть может, ты с волненьем дышишь
И мысль твоя ко мне плывёт
Я верю в связь, что есть меж нами
Глаза закрою, рядом ты
Не объясню я всё словами
А молча подарю цветы
Я не куплю их, а сворую
В саду чужом, через забор
В награду поцелуй сорву я
С тебя. Я твой цветочный вор
Когда я далеко, ты знаешь
Лишь для тебя хочу прожить
Что ты во снах моих летаешь
И лишь тебя хочу любить
И это правда а не вздор
Я твой. Я твой цветочный вор
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329810
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
Я прийшов на могилку до вас,
І дружина, і внуки, і діти
Кожен рік у один і той час
Ми приносимо, мамо, вам квіти.
Вибираєм вже висохший цвіт,
Витираєм потрісканий камінь.
Скільки ж то пройшло уже літ
Як Господь розлучив нас із вами?
Ви, напевно, то бачите все,
Може поруч десь ходите, мамо,
Бо в могилці то горе людське
схоронили отими роками.
Схоронили у ній вашу біль,
Ваші сльози, і муку, і тугу,
А самі ви лишились живі,
Тільки вимір обрали вже другий.
От із нього приходите ви
Оповитими сумом ночами,
Прикриваєте буйні вітри,
Не даєте змочить нас дощами.
Заглядаєте сонцем в вікно
І за руку ведете по стежці,
Лиш промовить нічо не дано,
Хіба теплим відлунням у серці.
Ну а нам як віддячити вам?
Хіба в щирій молитві просити,
Щоб на хвильку явилися нам
І жалобою гніт запалити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198612
дата надходження 30.06.2010
дата закладки 15.01.2012
Горить вогонь. Як пам*ятка. Як знак.
З граніту виривається на волю,
Лоскоче пломенем біль ран і честь відзнак
І пам*ять накарбованих героїв.
Оце - герої! Справжні. У стіні.
Під тонами граніту-постаменту.
Тілами закривали шлях війні
Під кононаду - не під комплименти.
Їм в подвигу не кидали квітки,
Замість фанфар лиш вибухи лунали.
А зараз - тут покояться кістки
Й салюти залпом у виску озвались.
Коли ж настануть ті святі часи,
Так щиро жданні і такі пророчі,
Коли твої, УкрАїно, сини
Не будуть заглядати смерті в очі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188368
дата надходження 08.05.2010
дата закладки 15.01.2012
Все говорят, что мне любить тебя не стоит.
Все говорят: «Забудь его скорей!».
Но я любви своей к тебе не скрою.
Я всем на зло люблю тебя сильней!
Все говорят: «Ведь он тебе не пара!»,
Что я найду себе красивее, чем ты.
Я всех их слушать уже так устала!
Им не понять, что мне другие не нужны!
Все говорят: «Тебя он не достоин!»,
Что я тебе и вовсе не нужна.
Но так уж мир жестокий наш устроен:
Не любишь ты, а я по уши влюблена.
Все говорят: «Поймешь, но будет поздно!».
Все говорят: «Забудь, ведь он не твой герой!».
А я прошу их, умоляю слезно,
Чтоб дали разобраться мне самой!
Все говорят: «Сильнее будь! Будь гордой!
Ты что не видишь, как он мучает тебя?!».
Все говорят: «Уж лучше быть свободной!».
Сказать легко такое вовсе не любя.
А я люблю! И говорите, что хотите!
Я лишь любовью и мечтой своей живу!
Его люблю я больше всех на свете!
Мы будем с ним в мечтах и наяву!
Все говорят: «Он нагуляется и бросит,
А ты в слезах утопишь жизнь свою!..».
ВАС ЗА МЕНЯ РЕШАТЬ НИКТО НЕ ПРОСИТ!!!
Я знаю все! Но все сильней его люблю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188357
дата надходження 08.05.2010
дата закладки 15.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2012
Доки твої очі розплющені,
я показуватиму тобі світ.
Картину пензлем зі слів шліфованих
вималюю наосліп.
Пальцями склеєними риси повітря
ніжно вкладу на папір. Ти побачиш,
як небо куштує зграї
перелітних птахів.
Як уранці росисті конвалії
зігнуться тобі до ніг,
лоскочучи п'яти,
переносячи в уяві тисячі
жаданих мрій.
Ти побачиш морські приливи,
як вдихатиме свіжість пісок.
Монотонність осінньої зливи,
що торкатиме вуха,як ток.
Ти відчуєш цей світ неоманливо,
не так, як хтось би тобі розповів.
Твої очі пітьмою обрамлені,
та душею ти все зрозумів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306592
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Для малих засівальників
Сію, сію засіваю
З Новим роком Вас вітаю,
Ще й віншую з Василем
Потішайтеся сим днем!
Сю хатину, сю родину,
Господаря й господиню
Засіваю гараздом,
Благодаттю і добром!
Хай Вам Бог допомагає!
Милість з Неба посилає!
Щоб в повазі і в любові
Жили ґазди гонорові!
Щоб велися гроші в хаті
Аби ви були багаті.
Аби хліб у вас на столі
Панував мов на престолі.
Аби дітки здоровенькі
Потішали Вам серденько,
Аби Ви недуг не знали
В щасті в мирі проживали!
Щоб зозулі Вам літа
Накували поверх ста,
Щоб обходила біда
Вашу хату, ворота!
Щоб колосилися врожаї
На городі і в державі
В Україні ми всі з вами
Були справжніми Панами!
ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306338
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012
Тяжкі бувають болі травматичні,
Коли без допомоги стане шок,
Які ж зусилля треба фантастичні,
Щоб у житті зробить наступний крок?
Та біль душі найтяжчий може бути,
Коли обманутий буваєш ти,
То ж як образи можна ті забути,
І як же той тягар в душі нести?
Хто відчуває біль , той зрозуміє,
І дасть поради,з радістю навчить,
Ніколи глузувати не посміє,
Підскаже завжди,що тобі робить.
Не завдавай другому нові болі,
Спіши на допомогу руку дать,
І сам не будь у замкненому колі,
Як рани незагоєні болять.
І хоч не завжди болі відчуваєм,
Що мужньо переносять друзі,
Та все ж один другому співчуваєм,
А недругам дай,Боже, по заслузі.
Лихі слова зробити можуть рану,
Що стане горем для людини,
Прожити всім без болі і обману,
Це й буде щастям для родини.
В. Рибка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306128
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012
Благодарю судьбу за встречу,
и пусть нам вместе и не быть,
но мне приятнее и легче
с тобою в сердце моем жить.
Ты не оставишь в сердце шрамов,
ведь раны там не заживут.
Не знаю, поздно или рано
ворвался ты в мою судьбу...
Но может быть настанет время,
когда два разные пути
сойдутся на одной дороге,
и будем вместе я и ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304740
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 06.01.2012
Что же это за напасть?
В январе – сплошные лужи.
На каток нам не попасть,
Дед Мороз всем очень нужен.
Заболел вдруг снеговик.
Дождь его сечёт нещадно.
У него неважный вид.
Что живой – и то, отрадно.
Лыжи ехать не хотят,
Липнет снег к ним словно каша.
Санки с горки не летят…
Эта зимушка не наша.
Заблудились холода
Где-то в Арктике далёкой.
И стоит в лыжне вода,
Отраженьем тучи блёклой.
6.01.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304709
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 06.01.2012
Як боляче ще й досі пам’ятати,
Як важко знати, як усе було.
Ще гірше – неможливо не кохати,
І зовсім зле – ховати, що пекло.
Та що пекло – воно пече ще й досі,
Воно не вмерло, камнем залягло.
І я не можу, прошуся у Бозі,
Аби побільше часу вже пройшло.
Говорять, він найкращий в світі лікар,
Говорять, бо також крізь це пройшли.
А я не можу, і ніякі ліки
Ще помочі мені не принесли.
Це божевілля! Я його кохаю…
Мабуть, думки у каві залягли.
Пусти мене, прошу тебе й благаю…
Ну як же так? Ну як ми так могли?
Не вберегти все те , що стільки мали,
Покинути й піти собі кудись…
Ми ж так любили, ми ж пообіцяли,
Що будем разом – зараз і колись…
Ми зрадили всім нашим обіцянкам,
І це єдине, що єднає нас.
Співаю оду нашим ночам-ранкам,
А пам’ять – зло, не покидає час…
18.04.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303947
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 03.01.2012
Із кожним роком спогадів все більше.
Чим далі день, тим ближчий твій фінал,
Чим далі день, тим води все тихіші.
А зараз що ? А зараз же аврал!
У сьогоденні все кипить, іскриться,
Немає часу на покій душі.
І доля наша, наче сива жриця,
То в холод кида, то трима в печі.
Сприймаєш це як даність, як потребу,
А як інакше, то й ніхто не зна.
Бо, якщо спокій світить в твоїм небі,
То це затишшя, потім же - гроза!
Із кожним роком спогадів все більше,
У когось світлі, в іншого – пітьма.
Та кожен сам їх ділить на дрібніші
Оті приємні, решта же – стерня’.
Нема канону на такі поняття,
Ти – світ, держава. Ти у ній глава.
Твої закони і твої порядки
На власні вчинки, на свої слова.
Дитинство у любові мами й тата,
І їх вказівки, правила життя.
Це для одного істина завзята,
Для іншого – момент його буття.
Так поступово ти сортуєш миті,
Їх вирізаєш, клеїш у літа.
Бурхливі ночі, дні несамовиті,
Є чорна смуга й біла полоса.
Із кожним роком спогадів все більше.
Чим далі день, тим ближчий твій фінал,
Чим далі день…ти праведник і грішник…
А нині що ? А нині же аврал!
26.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299569
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 12.12.2011