Де ти тепер, в яких світах, матусю,
Яка зоря освічує тебе,
Скажи мені, до тебе притулюся,
Дощі не змиють, вітер не зірве!
Тебе шукаю в небі голубому,
У затишку заквітчаних садів,
Поміж зірок, у просторі нічному,
В пташиних співах, де немає слів!
А вітер віє, навіває думи,
Так ніби я в пустелі між пісків,
Зриває буря непокірні струни,
Гитара плаче, чую мамин спів.
Стихає плач і чую –ой дитино,
Ти не шукай, бо в твоїм серці я.
Тебе ніколи ,люба, не покину,
Проміння з неба-це любов моя!
І я відчула ніжний мамин дотик,
І ранок знов до мене завітав,
Люблю тебе , нехай минають роки!
У ранішній росі мій сум розтав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798849
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 17.07.2018
[i]Сьогодні, 10 липня 2018 року
на Байковому кладовищі столиці
поховали батька Української
Незалежності Левка Лук’яненка…
[i] Із преси
[/i][/i]
[i][b][color="#e81212"]Тобі було б за місяць дев’яносто,
З них двадцять сім унесено з дощем,
Де українські піт, і кров, і кості…
Наразі в Україні – біль і щем.
Бо закотилось сонце України,
Збіднів народ на вояка свого –
Помер творець свобідної країни,
Що ради неї в воду і вогонь
Ішов як Прометей… Своєї плоті
Ти не щадив… Бо велетовий дух
Тобі не зрадив...
І на ешафоті
В тобі за крок до смерті не потух
…Вже на свободі, в творенні Держави
Ти – не клітина, а стволовий нерв:
Був пильним й разу не проґавив
Злих підступів комуністичних стерв.
Юрист, історик, врешті-решт письменник,
Ще й України гідний адвокат!
Якого ще тобі бракує ймення,
Щоб засудив
– вже мертвого –
Пілат?![/color]
[/b]
10.07.2018[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798863
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 17.07.2018
Заєць виліз на хмарину.
Вовк на нього глип та глип,
Бо у зайця із корзини
Виглядає дивний гриб.
Хоче й вовк на хмару лізти,
Любить суп з грибів він їсти.
Пес конем по трасі їде.
Що везе? На ринок сир.
Його купить баба Ліда,
Стопить, буде мати жир.
Грає кіт з курчам у «Лови».
Слон пече з бамбука торт.
Вовк купив у Олі ровер,
Їде в гори на курорт.
День на шиї місяць носить,
Наче бубон музикант.
Джміль, що завжди ходить босий,
Ноги всунув до пуант.
Хоче бальником зробитись.
У театрі працювать.
Згоден ревно він трудитись,
Тільки б оплески зірвать.
Мавпа п’є в кав’ярні каву.
Їсть банани кашалот.
Бегемотик сів на лаву,
Порав цілий день город.
Мишенята покроїли
Листя хрону, лободи.
За машинки швейні сіли,
Зшили одяг для води.
Сонце дощ пустило в квіти,
Мов човни, в лужку пливуть.
Ну, а може, все це, діти,
Небилицями зовуть?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798830
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 17.07.2018
Поезію вітром шепочу в її волоссі,
Що кольору свіжозвареного какао.
Вриваюся іноді так я до неї в гості.
Але мені завжди мало її, так мало…
Поезію ночі читаю в її зіницях,
Пірнаю у них і пʹю, мов гарячу каву.
І погляд коханих очей мені часто сниться.
Чи сниться моя поезія їй – цікаво?
Поезія щастя – це бути в її обіймах,
Вслухатися в перестуки сердець і знати,
В любові і віршах – ніколи не бути війнам.
Поезія – значить жити і не вмирати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638705
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
На Камазах на тентах пише про гумконвой,
Всередині кацапчик про від'їзд на убой.
Поряд інший насвистує про “русский мир”,
Прагне крові, немов скаженілий вампір.
“За работу, ребятки, приказал, три, два, раз -
Й загружають салаги в ящик боєприпас, -
Помощь русскоязычным собратьям от нас
Ураганом и градом придет на Донбасс”.
Шаленіє безумно під ТВ Москвостан:
Про рабів двох говорять, хоч раби усі там,
Про розп'ятих дітей, снєгірєй і бабусь -
Росіяни затуркані вірять чомусь.
Не під силу збагнути їм, що бути біді,
Зачесалося десь і кричать “Путин введи”,
“...не поставит никто...” Так ж ніхто не вставав
Із колін доки Путін їх всіх переграв!
У Ростові псують могили свіжі пейзаж,
В терористів Донбасу в моргах свій антураж,
Гордо вчора пихтів БМП екіпаж,
А сьогодні німий це 200-ий вантаж.
Скільки ще тобі треба, кровопивце, смертей?
Доки нищити будеш безневинних людей?
Апетити імперські свої успокой,
Розвертай у Росію убивчий конвой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556173
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 01.02.2015
А у Росії нові зміни!
Щоб мали чим зайняти глотку,
Там уряд людям знизив ціни
На водку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556353
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 01.02.2015
Відеоепіграіф https://www.youtube.com/watch?v=GHgA-hWzHPA
За посилання дякую Артурі Преварській
Якщо не можна вітер змалювати,
прозорий вітер на ясному тлі -
змалюй дуби, могутні і крислаті,
котрі од вітру гнуться до землі...
Л.Костенко
Якщо немає крил – навчись літати.
Тут ні до чого пір'я, клей та віск.
Здолай усіх стереотипів ґрати –
І дай душі піднятися увись.
Навчись рікою литися у небо,
Де часто горизонтом вертикаль.
Збирай хмарки кульбабкового степу
І зорі світлячкові відшукай.
Немає крил – душі нарощуй м'язи,
*Знайди опору важелю в собі –
Переверни цей світ одного разу,
Пустивши небом в море кораблі…
*Архімед говорив: "Дайте мені точку опори, і я переверну Землю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554847
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 26.01.2015
Коли в нашій родині з'явився ще один член, ми були готові, що це - не собака охоронець, а просто янгол- охоронець.
Перші тижні він навіть не гавкав .. можливо шок від розлуки з мамою, чи ще щось ... Потім загавкав так, що не дивлячись на вік в 5 місяців, до паркану страшно стало підходити. Але при спілкуванні це був добряк, шкода від якого могла бути тільки, якщо він на повному ходу налітав на дитину, ну або слинив ...
Він мирно співіснував з десятком собак - більшість з яких були хлопчиками ...
Чи вони бачили в ньому цуценя і не чіпали, чи його постійно "привітний" хвіст казав своїм виглядом - я вас не чіпатиму.
І коли бродячий собака, з яким перетинався його шлях починав на нього гавкати, він підтискав хвіст і біг до мене.
Я сприймав це, як боягузтво .. Це було великою дурістю ... Пізніше я почав усвідомлювати - що це просто небажання зробити комусь боляче. Я читав, що сила стиснення щелеп лабрадора перевершує багатьох бійцівських собак.
І ось одного разу його, а вірніше наш шлях перетнувся з компанією з 3 собак, дівчинка вівчарка була сусідською, а 2 хлопчики - однорічне цуценя вівчарки і 5 річна лайка самоїд... Мій крутився навколо сусідської Аї, дружелюбно виляючи кінцівкою (хвостом).
В якийсь момент, лайка почала агресивно гарчати на Арні, названого на честь Шварца. Злісне гарчання не могло зіпсувати добродушного настрою мого пса. І тут сталося те, чого не очікували господарі собак. Самоїд вчепився в шию лабрадору і мабуть сильно стиснув щелепи, бо собака зойкнув. Те, що відбулося далі шокувало оточуючих, мене в першу чергу. Мій тихоня оголив зуби - я перший раз у житті (і поки останній) побачив його оскал, почув рев атаки і вереск 5 річної лайки, що втікала чим духу. А Арнольд, розвернувся і, як ні в чому не бувало, підбіг до мене махаючи хвостом, ніби нічого не було.
Я дивився йому в добрі очі і розумів: так і ми - УКРАЇНЦІ, живемо разом, але начебто наша хата скраю, працюємо, намагаємося нікому не нашкодити. Коли нас намагаються вдарити, може ми і не підставляємо другу щоку, а намагаємося ухилитися від удару,
ну щоб супротивник не вивихнув пальці, не зламав кисть, і це не боягузтво це -ВИВАЖЕНІСТЬ.
Але якщо нас образити, напасти на нашу країну, вбивати наших громадян - то на зміну врівноваженості приходить готовність битися до останнього. І може буде достатньо показати оскал і рикнути, щоб прогнати, а може і прийдеться вчепитися в горло.
Все залежить від противника, його амбіцій і можливостей. Спасибі тобі мій чотирилапих друг, І СЛАВА НАЦІЇ - СМЕРТЬ ворогам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554818
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 26.01.2015
Ми звикли чути: "Моя хата – скраю"...
Сиділи в хатках... а між ними – зло
гадюччям розповзалося по краю.
Мовчали ми... А зло росло й повзло...
У хватці анаконди змій нас тиснув,
обплутувала армія "чинуш"...
Несмілий (зрідка) спротив – тихо виснув
у вакуумі збайдужілих душ.
А зло росло, як ракова пухлина,
масштаб якої важко вже й збагнуть...
Над пеклом балансує Україна,
а демони повзуть, щоб зіштовхнуть...
Рік боротьби... Просвіток... й чорні дати,
надій переплетіння й темних снів...
І туга обіймає так затято!.. –
боро́нимось... й оплакуєм синів:
своїх вірменів, нам по духу рідних,
чи білорусів... наших вояків,
НЕБЕСНУ СОТНЮ й тисячі загиблих,
і "кіборгів" – незламних, світлих, вірних –
ЦВІТ НАЦІЇ!!!
Болить... Немає слів...
Прийшов важкий, печальний час розплати
за те, що в краї розвели "бардак",
за те, що досі "скраю наші хати"!
... Чи горе об'єднає нас в кулак?
22.01.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553851
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Боженько, милий, Чи довго ще буде,
Текти наша кров за нажиті гріхи?
Чи розум у горі лиш, може, прибуде:
Коли люди в щасті – пустують церкви.
Росіє, я знаю, ти теж віриш в Бога,
Піди, помолися за спокій та мир,
За це тобі краща прийде допомога:
У Господу сила − не в лезах сокир.
Вкраїнонько, мила, і ти приклонися,
Карає Всевишній бо не без вини.
Чи хто в суєті повсякденній молився,
Хто дякував Богу за хліб запашний?
Чи мир цінував, не сварився із братом,
Прозорим і вірним до ближнього був.
Ти так недарма застогнала під катом,
О земле моя, час розплати прибув.
Але не відчаюйся, знай, Україно,
Як батько, який любить сина свого,
Виховує строго, та добре й надійно,
Щоб в серце до його вселилось добро,
Так само, лікує Святий наші душі,
А значить, Він вірить, що буде з нас толк.
Коли до добра ми не будем байдужі,
Тоді з наших вулиць піде вражий полк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553874
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 25.01.2015
[i] Боги Русі не беруть жертви людські ані животини,
єдине — плоди, овочі, квіти і зерна, молодо і суру питну,
на травах настояну, і мед; ніколи — живу птицю ані рибу.
І це варяги еланські Богам дають жертву іншу і страшну
чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо єсьми Дажбові внуки...
(Велесова Книга).[/i]
[i][b][color="#ff0000"][color="#6b0a0a"]За все приходиться платить:
За нелюбов, за втрату віри…
Та чи потрібні нам офіри
В зіркову для неправди мить?
То, певно, так вже хоче Бог,
Щоб світ побув у стані вдиху…
Коли ж знайде з розпуки вихід,[color="#9c0606"][/color]
Зітхне невимушено: “Ох!”.
Що ж, так судилося вже люду:
В часи затемнення й облуди,
Любові втрати і зневіри,
Де панував над глуздом гріх,
Що одурманював усіх,
Здобути правду за офіри.[/color][/color][/b]
25.01. 2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554464
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Він завтра народиться знову.
А ми
готові чи ні до оновлень
цієї важкої, сумної зими,
залитої ріками крові?
Він завтра засвітить зорю.
Ну а ми
чи ладні світліти серцями
у потемках цеї жаскої зими,
змордованої до безтями?
Він завтра обійме усіх.
Ми? А ми
чи здатні розправити крила
в неволі цієї гіркої зими,
що небу чоло зажурила?
Він завтра надією блисне.
Чи й ми
сповна вберемо те проміння
на згарищі темному цеї зими,
що нищить найліпше насіння?
Він світові завтра всміхнеться.
То й ми
зупинимось, може, над краєм -
степліє холодна утроба зими
спасінням...
Христос ся рождає!
(5.01.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548981
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 06.01.2015
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Новий вже скоро рік
Прийде на наш поріг
І щастя повний міх
Він принесе для всіх.
Зайде у кожен дім
І покладе на стіл
Чарівні, не прості –
Дзвіночки дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
ІІ.
Ті дзвоники добра
В передчуттях Різдва
Дзеленькають: «Пора
Повірити в дива»…
Вже впала ночі тінь
З-під зоряних склепінь
Та чути ніжний дзвін
Дзвіночків дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
ІІІ.
Не знайте жодних бід –
Хай скреснуть, наче лід
І мир прийде у світ
На многа-многа літ!
У році хай новім,
Прийдешнім, чарівнім –
Завжди лунають всім
Дзвіночки дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548303
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 03.01.2015
І.
Новий вже скоро рік
Прийде на наш поріг
І щастя повний міх
Він принесе для всіх.
Зайде у кожен дім
І покладе на стіл
Чарівні, не прості –
Дзвіночки дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
ІІ.
Ті дзвоники добра
В передчуттях Різдва
Дзеленькають: «Пора
Повірити в дива»…
Вже впала ночі тінь
З-під зоряних склепінь
Та чути ніжний дзвін
Дзвіночків дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
ІІІ.
Не знайте жодних бід –
Хай скреснуть, наче лід
І мир прийде у світ
На многа-многа літ!
У році хай новім,
Прийдешнім, чарівнім –
Завжди лунають всім
Дзвіночки дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547740
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 31.12.2014
Зарипів сніг на подвір'ї і "тук-тук" –
У хатинку попросивсь Мороз-онук.
Я питаю: "Чом самий ти, де твій дід?"
Мовить: "Він пішов у ліс з мішком із бід.
За плечима в нього розпач, гнів, жура –
Цього року не носитиме дива,
Але знай – він увійшов у кожен дім,
Щоб забрати все лихе, що було в нім."
Я кажу: "Та це і є найкращий дар!
Дід Мороз забрав собі увесь тягар.
Закопає десь у лісі під сосну
У морозну ніч, у зоряну, ясну,
Щоб нікому не дісталось , навіть псам.
Сповістив чудову звісточку ти нам!"
– "Я приніс іще торбинку побажань,
Розв'яжу її для вас я без вагань.
У ній щастя уляглося аж під верх,
І для кожного добро, та ще й без черг,
І здоров'я, і надія, і любов,
Окрім того, Божа ласка і покров.
Хай до вас поважно ступлять на поріг
Мир і злагода в прийдешній Новий Рік!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547540
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 30.12.2014
У високих полях кукурудзяних
Обопільно підписана хартія:
"Ми ніколи не будемо друзями,
Заважатиме завжди симпатія".
Ми окремо снуватимем стеблами
Від весни аж до пізньої осені,
Захлинаючись болем під ребрами,
Почуттями, що кимось поношені.
Ми під сонцем стоятимем порізно,
Ми від вітру ховатимем нахили,
Зарубцюємось мріями, совісно
Потаємне стиснувши під пахвами.
Ми вб'ємо неіснуючі спогади,
Обрубавши у пам'яті ґнотики.
У холодному просторі погляди
Зігріватимуть нас, та не дотики.
Ми сторонні уста цілуватимем,
Закриваючи очі у відчаї,
Проведемо життя біснуватими
Із чужими навіки обвінчані.
Ми стикнемся не раз із капканами,
Що наставлять нам наші ілюзії.
Не судилося бути коханими,
То й ніколи не будемо друзями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540703
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 30.12.2014
Жил на улице черний кот,а звали его МИШЕЛЬ и везде где он проходил случались несчастья.НАПРИМЕР-не высоко на лестнице где-то на уровне первого этажа,красит стену человек,пройдет етот кот просто по улице без плохих намерень и человек упал.Хотя МИШЕЛЬ ничего не зделал.И так было везде и всегда и со всеми.И вот раз на етой-же улице сем'я,мальчик,самый младший мальчик из семьи сразу полюбил МИШЕЛЬ.И странно то что на него не действовали чары кота.Мальчик играл с котом после школы,после того как зделаёт уроки.Мальчик даже стал лучше учитса, только ради того чтобы больше видится со своим любимцем.Родители удивлялись такому стремлению учится,родители все больше и больше хвалили сына.Мальчик не замечал похвал родителей,ему-то было главное чтобы родители отпускали его на улицу.Так они и жили,кот провожал мальчика до школы,и они оба стремились больше проводить время с друг-другом.Со временем мальчик все больше задумывался о том почему его любимого кота никто кроме его не любит.И вот через два года когда мальчику уже было 8лет,к ним на улицу переехала тётя которая была ветеринаром она тоже сразу полюбила МИШЕЛЬ.И что странно на нее тоже не действовали чары кота.Ета женщина ухаживала за котом,а потом взяла его к себе домой.Мальчик виделся с котом не реже но и дольше.И так в один день он пришел к тётэ и вдруг мальчик воскликнул "я знаю почему на всех кроме нас действуют чары,потомушто его никто кроме нас не любит!!!!!".Мальчик все понял и тётя тоже.На следущей день тётя позвала своих люди подруг и те гуляли с МИШЕЛЕМ,люди удивились потому-што с етими подругами ничего не происходило и сами решили попробовать поиграть.И у них все получилось.
С етого момента все полюбили МИШЕЛЬ!
КОНЕЦ!!!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545679
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014
…У лукоморья дуб зеленый
Златая цепь на дубе том…
А.С.Пушкин
Міцний крислатий дуб росте,
Мов страж, на пагорбі крутому;
Там дива квіт, прогнавши втому,
Тисячоліттями цвіте:
Як під горою білий дим,
Внизу вирує водопілля,
В краю ошатного Поділля,
Вогнем сліпучо – голубим.
Он по незвіданих стежках
Сліди тварин ведуть до плеса…
Часом веслом змахне Телесик,
Щоб на Ягу нагнати жах.
Стоїть без вікон , без дверей
В діброві дім на ніжці птиці –
Загляне сонце яснолице,
Втікає звідти в тінь Кащей.
Кривенька качечка з хором
Світанком йде по кладці з дошок,
Де борозну Котигорошок
Проклав давно між добрим й злом.
На береги виходить кіт,
Щоб сколихнуть казками води,
І водять в липні хороводи
Русалки з лісу та боліт.
А то , тримаючи лозу,
Стоїть до ранку на воротях
Дідок в оранжевих чоботях,
Щоб не пускати в двір козу.
Зітхне в лататті часом сом –
Аж душу витрусить з лисиці,
Що вовка звабила з полиці
Рибалить в лютому хвостом…
Де пахне хлібом , поміж тим,
Там дух моєї України:
На ниві там зерно родини
Зросло колоссям золотим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543591
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 22.12.2014
Ти хотіла, щоб ми у французькім
Поцілунку сплелись язиками....
Не вгодив я тобі із шампанським!(
Зранку сіль замість цукру до кави.((
Ти налила коньяк замість віскі
І чекала від мене інтиму...
Я прийшов і пішов по-англійськи -
В бар із друзями випити пива.)
Нині свічі й вино італійське...
Я ж романтик на рівні "шансону"))
Ну простий чоловік я - ФРАНКІВСЬКИЙ!!!
Нам приніс від куми - самогону!))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544070
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 22.12.2014
На дворі сніг, нема де притулитись,
По всіх закрутах біг бездомний пес,
Голодний був, хотів хоч десь погрітись
Тремтів, скавчав, цілком промок увесь.
Та ось побачив спить мала дитина,
На сіні мабуть зручно й тепло їй
В ногах вмостився, хоч він і тварина,
Лизав дитя, бо світ здававсь, німий.
Дитятко спало. Це Ісус в Вертепі,
Прийшов на землю пригорнуть людей,
Мов на показ, і лишень пес в халепі
Відчув його ,тулився до грудей.
О люди, люди, видно пес мудріший?
Він знав, що в не багатстві ціль життя,
Любов і ласка робить світ тепліший,
Куточок сіна, Господня доброта.
Іде Різдво. Відкрийте серце ,люди,
Всміхайтеся, любіть, відкиньте лють!
Бездомних пригорніть й вам добре буде,
Різдвяна Зірка, вкаже правди путь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543250
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 13.12.2014
Зимонька, піднявши крила,
розтрусила пір'я біле.
Біла ковдра вкрила поле,
луки ліс – усе довкола,
дні снігами сліплять очі,
і тріщать морозом ночі.
Розгулялась завірюха,
мерзнуть і носи, і вуха,
в шалі вкутані малята,
визирають лиш очата,
від захоплення палають,
радо зимоньку вітають.
Бо зима – це лижі, санки
і колядки, і гулянки,
ялинки в хатах чудові,
кульки різнокольорові,
Дід Мороз, а в його клунку
заповітні подарунки...
Свято в кожну йде оселю
і канікули веселі,
ігри, пустощі дотепні
і різдвянії вертепи...
Мов цариця осяйна
в гості вже прийшла зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542647
дата надходження 09.12.2014
дата закладки 09.12.2014
Коли брехня стоїть в чорній вуалі,
Схрестила руки, попіл на чолі,
Це тільки показові ритуали,
На руки гляньте, всі вони в крові!
Вона під рясу їх уміло заховала ,
Очима кліпає і присяга любить,
І не одну уже заяву підписала,
Про вірність і про дружбу гомонить!
Вона така свята , яскраво чиста,
І не слова , а музика бринить!
І тарабанить бочка голосиста,
Що не вона, її хочуть убить!
І є такі недоноски, що й вірять,
Підхоплюють, несуть на схід брехню,
Розпалюють вогонь і землю ділять,
За міф, за гроші, підняли війну!
Брехня не може з правдою миритись,
Не може бути разом - день і ніч ,
Так ,як і землю з небом не злучити
Добро і зло ,цілком відмінна річ!
Роки минули, не вдалося вбити ,
Брехнею можеш лишень раз пройти,
Та правда переможе , з нею жити,
За неї боримось! То ж геть, брехні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542613
дата надходження 09.12.2014
дата закладки 09.12.2014
Безмежна сила Інтернету
впіймала в сіті всю планету:
всі "гуглять" чи сидять в You Tube,
а ми – у Поетичнім Клубі,
бо нас заніс на цей Парнас
крилатий (чи кривий) Пегас.
Несхожі тут пани і пані:
монументальні, многогранні –
це автори́ поем епічних
чи історичних, чи міфічних...
Хтось тут кує амбітні плани,
у інших – філософська суть,
у третіх вірші – трепет лані,
довершені до філіграні...
як є і ті, що "муть" несуть.
Є сіячі фольклорних зерен,
а хтось – колючий, наче терен,
сатира в них – гостріш ножа.
Буває в'їдлива іржа,
що українське все паплюжить,
викупує в брудних калюжах.
Тут і запроданці, і "тролі",
у них конкретні платні ролі –
ганьбити злісно патріотів,
ліпить їм марку ідіотів.
Є моралісти, фантазери
і обструктисти-флібустьєри,
прозорі й мутнокольорові...
дотепні, мудрі, гонорові,
нудні та прісні, феєричні,
розсудливі чи істеричні,
є незворушні, наче дуб...
а разом – ПОЕТИЧНИЙ КЛУБ.
Всі згуртувались, згрупувались,
по інтересах об'єднались,
то ж зрідка лиш якась пташина
загляне до чужого тину.
Серед "своїх" – любов, обійми...
за мить – вже суперечки, війни...
все, як в пригодницькім кіно...
але ж... комфортно все одно.
Та як би, часом, ми не злились,
забувши статус й смак манер,
і довго після бруду мились,
бо вилив друг на нас цебер,
та будьмо, друзі, толерантні:
пошлем уклін наш елегантний,
подяку щиру і визна́ння
(і скажемо це без вагання!),
Тим, Хто відкрив цей сайт для Клубу,
Хто дарував солодку згубу –
на сайті вірші розміщати
й себе, коханого, читати,
приймати схвальні "одобрямси" –
безмірні в щедрості аванси.
У всіх нас – спільні інтереси,
і Клуб для нас – як другий дім...
Ото ж, поети й поетеси,
шануймося у домі цім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542149
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 07.12.2014
Піднялась у синє небо
пара білих голубів
сіра чайка цілить в першу,
чорний ворон – другу бив.
Чорні душі – хижі душі, -
Не здавайся тим лихим.
Дзвін набатний б’є на сполох:
Білий дим і чорний дим.
Сіре, чорне – все ж не чисте –
Треба прати, терти, мити.
Сповідався – іди з Богом!
Коли грішний – відмолити.
Якщо грошам служиш тільки,
Забуваючи про Бога –
Душа твоя плаче гірко,
Сиротою, як небога.
Сіра чайка, чорний ворон
Білих голубів ганяють,
Наших хлопців із Майдану
На Донбасі побивають.
Білий голуб – символ миру,
Чорний ворон – символ смерті,
А байдужі – всюди сірі,
Неправдиві, не відверті.
Кричить чайка, кряче ворон:
Станьте чорні! Будьте сірі!
Та у світлих душ є совість,
Коли божі – тільки білі.
Білі голуби над краєм,
Мирне небо України,
Буде в решті земним раєм,
Буде гідною країна!
1.12.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541733
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 06.12.2014
Добре знати, що ти є поруч,
Хоч між нами безодня слів,
Що ковтали, мов хліб з кагором,
Під святий літургійний спів,
І схилялись в німім поклоні,
Не пускаючи слово ввись,
Затискали в тремкі долоні
Те, що бути могло колись.
Добре знати, що ти є поруч,
Хоч між нами пустеля снів,
Де блукатимемо до скону,
Збившись з ліку ночей і днів.
Найсильніші піщані бурі
Не лякатимуть двох роззяв,
Що з'єднаються в авантюрі,
Пробиваючи шлях у яв.
Добре знати, що ти є поруч,
Хоч між нами водойма мрій,
Що розмили увесь кошторис
В кам’яних берегах бездій,
Та хвилюють надалі попри
Їх ціну у один п’ятак…
Те, що поруч – це звісно добре,
Та шкода, що лише в думках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541604
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 05.12.2014
[i]Окрім 33-го ще був і голодомор 47-го…
[b]Не зажмурюйте очі на дійсність.
Ви тоді ще, мабуть, й не жили,
а у нас мозолі від тих істин
ще печуть, немов краплі смоли.
Може, ви у болоті ховались,
коли ваші горіли хати́,
а чинянки* під клунею рвались,
й не було куди дітям втекти?..
Знали ви, як жаду́ ми плекали
про хлібці із муки жолудів,
як бруньки, мов цукати, зривали
із дерев рученята худі?
Може, чули, як діти у сте́рнях
видлубали з землі колоски,
а на них чатувала вже че́рва**,
щоб здобутки додати до скирт?
А чи знали, що двісті лиш грамів
важив в полі тяжкий трудодень,
як хотілося їсти ночами,
бо без хліба, бувало, – весь день?!
Може, вам, добрі люди, відомо,
що батьки не уникли тюрми
за мішок бур’яну для худоби,
щоб не пухнули з голоду ми?..
Чи чекали ви з тепетом вісті
із копалень брудних Воркути?
Як дитячі котилися слі́зки
на батькІв довгождані листи?..
Як цього ви в житті не пізнали,
й через душу оте не пройшло,
і серця, як вогонь, не палали,
ви не знаєте, що таке – ЗЛО…[/b]
25.11.2014
_________
*Бомби [/i]
**Об'їзчиками звали тих сторожів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539334
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 04.12.2014
[b][i]О время! О воспоминанья!
Ушедших дней вы мой итог!
Счастливый миг в любви признанья,
О, если б я озвучить мог!..
Я вижу глаз
Хрусталь сиянный,
Каскад каштановых волос
И слышу глас –
Родной гортанный,
Меня волнующий до слез.
Я знаю: ты душой свободна
И помнишь все еще меня!
Зачем тогда б тебе угодно
Лететь ко мне к исходу дня,
Являясь в сны такой красивой,
Такой желанной, неземной?..
С какой недюжинною силой
Во мне вдруг ожил образ твой!
О! Как мечтал тебя я встретить!
Теперь я этого боюсь,
Но на тебя при лунном свете
До исступления молюсь...
Так не стучись неугомонно
В мою распахнутую дверь!
В закон вселенной непреклонный
Как жизнь нетленную поверь!
Поверь, что встретимся мы снова, –
Пусть через многие века! –
Хоть будут прочные оковы,
Хоть встреча будет нелегка.
От сна очнусь и я, поверив,
Что быть нам в жизни неземной,
Что звездный путь во тьме отмерен,
Чтоб в Вечность плыть нам, как домой.
И, встретившись с тобой, восстанем
И так усердно, как и встарь,
В чертог любви навек поставим
Мы верности святой алтарь.
Сейчас же наш удел на свете –
Наш тяжкий, непомерный крест!
Не уставай, неси! Ведь где-то
Конец дороги все же есть!..
...О время! О воспоминанья
В забвенье канувших дорог!
Тот дивный миг в любви признанья,
О, если б вспять вернуть я мог![/i][/b]
14.04.2001
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523067
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 07.10.2014
[i]Любовь и жизнь - одно!
Николай Гумилев[/i]
[b][i] Зустрічать піду, де ми розстались,
Щоб відчуть кохання щасну мить.
Лиш подумай: що іще зосталось,
Чим ще можем на цім світі жить?
Дім – робота – діти – магазини:
Бісів круг і суєта суєт!..
А ще будуть... осені і зими,
Ще вони напишуть свій сонет.
Лиш кохання вирве нас із круга,
Лиш воно зігріє душу й кров!
Що миліш, утішніше за друга?
Що сильніш, величніш за любов?!
...Зустрічать піду, де ми розстались,
Щоб не рвать між нами срібну нить...
Так багато в нас іще зосталось,
Що нам варто на цім світі жить![/i][/b]
[i]26.09. 2014[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525924
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 07.10.2014
Не знаю я, чи ж варто так кохати ,
Як я оце , немов раба твоя.
Ти верховодиш, я мушу мовчати,
Підкреслюєш, не варта тебе я.
І це не так, і цим не догодила,
А я кручуся, що б іще зробить.
Пішла б , та як би я без тебе жИла,
Коли ніяк не можу розлюбить.
Чому любов приносить стільки болю?
Це ж мало бути ясне почуття.
Що ж поєднало в`язом нас з тобою:
Не пізнаю- це ти? Чи може тінь твоя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528325
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 07.10.2014
Лине легесенький лепет лебідки:
Лісом лунає, лугами летить.
Липове листя, листочки-листівки –
Лірику лісу ледь-ледь лопотить.
Ледве, лимонно-лазурним лахміттям
Лискає лоно левад лободи.
Літа легати, ламким легковір’ям,
Лави лаштують ламкі люпини.
Лагідна ллється любистку лавина,
Липу лоскоче лиш листя ліщини.
Лісу лишилась любов лебедина;
Лебеді лунко летять – лісом лине.
жовтень 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285438
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.09.2014
Не смію погляду до неба підвести...
Вуста шепочуть лиш " Прости... прости..."
Ми грішні... грішні...грішні люди...
Бо є Твої сини, а є - Іуди...
..................................................................................
І ми самі усе це натворили...
Що гірко жити на Землі, все говорили,
Що мало нам добра... Ну а тепер...
Щасливий той, хто пережив... і не помер...
Хіба ж ми цінували прості речі?
Хліб на столі, чи посмішку малечі...
Блакить небесну з спокоєм одвічним,
Чумацький шлях із сяєвом магічним...
Хіба ж ми цінували кожну днину?
Хто думав про життя? Про Батьківщину?
Занурені в рутину з головою,
Сердешним не ділилися з Тобою...
Але терпіння вічним не буває...
І мов Адам і Єва, вигнані із Раю,
Прозріли ми на цій Землі Гріхів,
Ми каємося... й тут... немає слів...
...............................................................................
Не смію погляду до неба підвести...
Вуста шепочуть лиш " Пробач... прости..."
І мертві падають, мов листя восени...
І хай вже ми... Лиш тільки не вони...
Лишень не дітки... Бо не їх вина,
що стільки душ поглинула пітьма...
І що їм, янголяткам, треба?
Тепла, і сонячного неба...
Бо серце крається з жалю...
Пробач нас...
грішних...
я молю...
10.09.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522640
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 10.09.2014
Між раєм й пеклом – паперові стіни.
В саду едемськім чорний листопад.
І по обидва боки Україна –
в крові героїв і в болоті зрад.
Брехня і правда в казані одному.
Пройшла крізь серце лінія фронтів.
Не всі сини повернуться додому,
і стане в світі більше сиріт й вдів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522293
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 09.09.2014
Вели на розстріл декілька дітей.
Дорослі так дивилися,що сльози
Самі котились щиро із очей.
Декотрі босі,хоч давно морози.
А серед них найстаршенький був брат.
Він намагався сліз не показати.
Не розумів нічого зовсім кат.
Ну як тепер можливо ще сміятись?
Копали рів самі собі.Мороз
Все намагався цьому помішати.
Чомусь не прозвучало ні погроз,
Ні кат так не хотів чомусь стріляти.
А старший брат з молодшим говорив.
Кат підійшов:
-Про що ти на прощання?
-Та я...Щоби він рученьки розкрив...
І Янголом злетить...До мами зрання...
-Ти набрехав...
-Та ні.Там мама жде...
Це ви її убили в понеділок...
-Стріляйте,дядьку.Стати так?Це все?
Хто на могилі висадить барвінок?
Стріляйте,дядьку.Руки підняла
Моя матуся.Я іду вже,ненько!
Ти прилетиш!Сьогодні не змогла?
Стріляйте,дядьку,ось тут,у серденько!
І тільки старший випустив сльозу,
Та так змахнув,що кат не бачив зовсім.
Якби тепер побачити грозу,
Де грім у ката!..Чом тепер не осінь?
І посміхалось все чомусь дитя,
У ручки склало,плескало в долоні.
Хіба воно побачило життя?..
Летіла куля у маленькі скроні...
А він упав найперший у той рів,
Руками плескав,так хотів у небо.
І бракувало катові всіх слів:
-Чому мені?..Дітей...Вбивати треба?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522074
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 07.09.2014
Мені здається, вам чогось бракує...
Передчуття в'їдалось в молитви:
"Якусь "падлянку" Пу до свят готує"...
ЧОМ ЦИМ ПИТАННЯМ НЕ ПРОЙНЯЛИСЬ ВИ?
Ви не чекали "смерчі", "урагани",
бригади кадрових, ПЗРК чи "град"...
А ЩО, ВИ ЖДАЛИ З РАШІ МАРЦИПАНИ
З ШАМПАНСЬКИМ, ЩОБ ВІДМІТИТЬ НАШ ПАРАД?
В котлі під Іловайськом, героїчно
солдати бились і все слали "SOS"...
ЧОМ КЕРІВНИЦТВО ТАК ПАРАЛІТИЧНО
БЕЗДІЯЛО? ЧОМ НІЦ НЕ СПРОМОГЛОСЬ?
Десь, на якомусь рівні – явна зрада!
Терпіння люду вичерпано вщерть.
ЧОМ БОЙОВІ МАШИНИ ВСІ НА СКЛА́ДАХ?
ЧОМУ БЕЗЗБРОЙНИХ ВИ ШЛЕТЕ НА СМЕРТЬ?
А РОЗВІДКУ Й СТРАТЕГІВ НАШИХ – ВКРАЛИ?
В солдатських матерів питань – "не счесть"!
ЧОМУ НА ФРОНТІ – ПАРА ГЕНЕРАЛІВ?
ЧИ ЩЕ ІСНУЄ ОФІЦЕРСЬКА ЧЕСТЬ?..
В бійців – геройство, в вас – лише вагання...
ХТО Ж ВІДПОВІСТЬ ЗА СМЕРТІ, ЗА ПРОВАЛ?
І, на останок, основне питання:
ЧОМУ МОВЧИТЬ ВІЙСЬКОВИЙ ТРИБУНАЛ?
Та, крім питань, є висновки: НАРОДУ,
що велетнем здіймається з колін,
не личить геть терпіть гнилу породу!..
ІДЕ ЗАМІНА З НОВИХ ПОКОЛІНЬ!
2 вересня 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521095
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 06.09.2014
Кажуть люди: живи
мо-
мен-
та-
ми,
Адже правди в житті нема…
І летять слова
комп-
лі-
мен-
та-
ми,
Править кривда в житті сама...
Я ж утямив нерушну істину:
Щоб не мати життя за мить,
Якщо треба – я й землю їстиму!
Жити в правді – це значить жить!
7.09. 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521505
дата надходження 04.09.2014
дата закладки 06.09.2014
Стихає ліс, лиш чути шелест листя,
Один за одним падають до ніг,
Тривожний клич поміж дерев рознісся,
Що смерть несе холодний свій батіг!
Летять листочки йдуть ,зі свого “дому”,
Гілки махають навздогін “пращай” ,
Їх вітер понесе в даль невідому,
З туги счорніють, не вернуться в рай!
Поснуть дерева, їх покрова біла-
Закутає, затримає тепло,
Щоб голубінь весною знову сіла,
Щоб все навкруг буяло і цвіло!
І нове листя зашумить красою,
Проснеться ліс у співі солов`їв,
Окроплене все Божою росою,
Освятить й наш батьківський дім!
Не буде більше сліз! Господня воля,
Завершить всі накреслені діла,
Повернеться весна, бо наша доля,
Всевишнім нам дарована була!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521416
дата надходження 04.09.2014
дата закладки 04.09.2014
Я боюсь, что больше тебя
Не увижу я никогда,
Что меня отыщет снаряд
Или пуля - да не одна!
Им плевать, кого убивать,
И начхать - кто прав, кто не прав,
Всё равно, куда прилетать…
За окном опять лупит «Град».
За окном опять ходит смерть,
Уверяя, что друг - враг.
И на к`осу, будто на жердь,
Нанизав придуманный флаг.
За окном опять - миномёт,
И взрывная хлещет волна,
И осколки - вразлёт, вразлёт…
За окном творится война.
Как же я ненавижу тех,
Кто рискнул её развязать,
Кто решил, что совсем не грех
Развалить Донбасс, растерзать.
Кто замылил людям глаза,
Брехло-ватой уши забил,
Убедил, что ад - небеса
И что мир - война - убедил.
И пошло… И та-а-ак понеслось,
Что попробуй - останови.
Столько кровушки пролилось -
Захлебнулись ей соловьи.
В горло брату вцепился брат,
И сестру клеймила сестра.
Ну, а кто-то был даже рад…
Ну, а кто-то кричал: «Ура!»
Мы жевали, как чипсы, дым -
Это город родной горел.
Стал пустынным он, стал седым
Из-за тварей, что сам пригрел.
Нам Потопа бы, Небеса!
Чтоб не строил Ковчег Ной!
…За окном - вновь «Град», не гроза…
Может, это уже за мной?
19 августа, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518287
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 19.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2014
[i]NNnn
[/i]
[b][i]Що я, бокал?.. Лише кришталь і спрага,
Пустий, холодний, одинокий звук.
Та повен я бажання... і наснаги
Відчути рай – вина закличний гук!
І ось тебе... повільно... поглинаю:
Так свято... з дзвоном... десь із висоти
Повни́ш мене... від денця... і до краю...
І вже ущерть... по самі вінця – Ти!
І вже в мені... ти граєш кольорами,
Тамуючи і спраглість, і жагу,
І вже немає святості між нами –
Помножуєш... бажання на снагу!
...Хай я – бокал! З тобою ж я – не спрага,
І не мінорний, одинокий звук –
Симфонія і здійснення, і прагнень,
І дотик... ніжних губ, ланіт і рук...
Чарівність я твою не розплескаю,
Аби, вакханко*, в герці шаленіть!
Я донесу її... до неземного раю,
Де нас з'єднає сластолюбна мить...
І буде там блаженство... і відрада:
І хміль вина... й бокалів блиск і звук...
Хай я – бокал, в тобі ж, вино, – вся влада,
Бо ти в мені... римуєш серця стук![/i][/b]
17.08.14
__________
*В грецькій міфології Вакх – Бог вина;
«вакханка» — жінка, нестримна у
проявах своєї пристрасті.
На світлині: Никанор Тютрюмов, "Отдых вакханки".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517928
дата надходження 17.08.2014
дата закладки 19.08.2014
Первоцвітом пахучим
на сході весняного дня
розквітало Кохання
у серці, неначе в саду,
не лякало його ані
сумнівів злих метушня,
і не вірило в зраду,
не чуло, невинне, біду.
Все тягнулось до сонця
засліплене сяйвом мінливим,
не бажаючи чути
як вітер хитає стеблом,
бо так легко, здавалось,
рости і сміятись щасливо,
просто дихати, жити,
під неба надійним крилом...
Та пролились дощі,
а за ними і люті морози,
загубило Кохання свою
неповторну весну,
полетіли додолу пелЮстки,
обсИпались сльози,
пробудилось Кохання
зі свого мрійливого сну...
Обламалось тендітне,
упало стеблом до землі,
а те небо у хмарах
лиш снігом його притрусило.
Цвіт пропав, загубивсь,
розчинивсь у холодній імлі...
Дивовижне Кохання бУло...
та так мало прожИло...
17.08.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517937
дата надходження 17.08.2014
дата закладки 19.08.2014
Якось у дитинстві мій велосипед
Потрапив зі мною в страшне ДТП.
На швидкості десь кілометрів під десять
В годину збив бабцю, яку звали Леся.
Мабуть, таки сильним був велоудар -
Упала бабуся аж н[b]а[/b] тротуар.
На неї упав також зверху мій ровер,
І я був на бабцю упасти готовий.
Та милував Бог, я упав з нею поряд,
Почув як уста її злісно говорять:
"Абис ти, немите дитя сатани,
Наклав неодмінно собі у штани!"
Злякався, зізнаюсь, нечасто буває,
Коли тебе бабці отак проклинають.
Заскочив на ровера, “вибачте” крикнув,
Із місця пригоди утік швидше вітру...
Минули роки, де мій ровер не знаю,
Зате бабцю Лесю з тих пір споминаю.
Говорять кого бабця Леся прокл[b]я[/b]ла,
Того неминуче та доля спіткала.
А я вже втомився ховатись від долі,
То в хащах, то в гущах, то в нетрях, то в полі.
Та вирішив все ж нехай буде, що буде,
Можливо та доля мине чи забуде,
Не жити ж постійно мені у страху!
Та знов бабця Леся на моїм шляху
Зустрілась на цвинтарі, ще й проти ночі
І голосно крикнула, глянувши в очі:
"О, виросло, вмилось дитя сатани!"
Прокляття збулося. Наклав у штани…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509224
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.08.2014
ДОНЯМ
ВИ ВСЕ МОЄ!
Ви мій вантаж і мої крила,
Моє пробудження і сон.
Ви - слабина моя і сила.
Ви буйна воля і полон.
І тиша ви моя і пісня,
Бурхливі думи і чуття.
Ви - мій дурман,і подих кисню,
Глибинний зміст мого буття.
Ви – кращий цвіт, який зростила,
Щоби зірвали королі.
Сльоза і усмішка ви мила.
Ви все моє на цій землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515296
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Не можу я вас “зрадниками” звати,
Годовані брехнею сотні літ,
Вам тільки можу щиро співчувати,
Бо кров`ю правда, спізнено летить!
Здавалося, травичка зеленіша,
За тином у сусіда -он буя,
І хоч за нею кам`яна завіса,
Товкмачилось, що там цвіте життя!
На рідну матір руку ви підіняли ,
Бач, не сповняла мрію золоту,
Бо щастячко задармо не давала,
Якби “туди” ,то б осягли мету!
Впускали, цілували, пригортали-
Росія принесе вам злота міх,
Вона ж вас безпощадко убивала,
Нарешті зрозуміли тяжкий гріх!
Летить до Бога ,прозьбою ,молитва-
О, Господи, спаси ти наш Донбас!
Допоможи! Щоб ця остання битва,
Пішла за пліт і залишила нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515301
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
Нас немає, поки їх багацько:
йорнутих, обманутих і злих.
І тому панують Путьки-бацьки,
поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
Не дістались тільки Ліліпуті.
Комплексом поранене дитя,
тикає у сторінки забуті
наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
Так і Путьку на лихе тягнуло
ще коли цькували у дворі.
Виросло у джинові минуле.
Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – [i]Х**ло[/i].
Осідлав собі усі простори
у скафандрі і у літаку –
сушу, і моря, і Фанські гори –
все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
[i]копія Рішара й Депардьє.[/i]
Переплюнув ката-супостата,
бо мораль для нього не устав.
Кращий друг у сина того тата,
у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
і тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
[i]Ла-ла-ла[/i] роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
І в ажіотажі молодиці
теж готові на усё, що є,
бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
Пожалію ближнього. Дай, Боже,
хай його умиє у святі
кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514664
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 31.07.2014
НенАвидим...
ненАвидим...
ненАвидим війну...
Малюємо її в своїй уяві...
потворну, грішну і страшну...
обличчя сіре, пальці всі кістляві...
В лахмітті чорному... як смерть... ще і з косою.
До сліз людських... до мук людських... сліпою...
НенАвидим...
ненАвидим...
ненАвидим її...
Але вона... вона лишень дитя...
дитя, породжене не кимось, а людьми...
Амбіції людські далИ нове життя...
Якщо і винний хтось, то тільки ми...
то тільки ми... в усі часи війну творили люди!
Тож плачмо... каймось... биймося у груди...
НенАвидьмо..
ненАвидьмо...
ненАвидьмо себе...
Суспільство наше мохом поросло...
Це вправні руки викували зброю.
Щоб " Град" створити, морщилося не одне чоло...
кероване... звичайно... світлою і чистою метою...
І моляться... Бо " сильні світу цього" вірять в Бога...
Все моляться до золотих ікон... бо до простих... молитися убого.
НенАвидьмо...
ненАвидьмо...
ненАвидьмо гріхи...
Бажання бути кращому за всіх...
Війна - дитина скупості, і гонору, й пихи...
А ще... ненАвисть... найстрашніший гріх...
Отож...
любім!...
любім!..
любім весь білий світ...
І дасть Господь
голубки білої
побачити політ!
29.07.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514258
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 31.07.2014
Напиши мені, друже, про Бога,
Мейлом скинь усі координати:
В соцмережах який має логін
І який позивний Його в чатах.
Скажи, що публікує у статус,
Чи Він пости коментить у френдів,
Чи святкові засвідчує дати
На світлинах із пляшкою бренді.
Чи вживає у бесідах сленги,
Чи вкладає у месиджі лінки,
Модні чи відслідковує тренди,
Моніторить які Він сторінки.
Офіційне яке Його лого,
Як відноситься до плагіату.
Напиши мені, друже, про Бога,
Я про Нього не знаю багато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514392
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 31.07.2014
Злітає час, ковтаючи роки,
ми ж все зітхаєм в поспіху полоні,
не роблячи і поруху руки,
щоб з горла відірвать його долоні.
По дітях помічаємо свій вік,
по друзях, зрідка бачених, старіння.
Нестримний час, немов гірський потік,
несе невпинно в сиве покоління.
То ж ювілеї вже не тішать нас,
бо молодість казковим сном майнула,
та в пам'яті зринає повсякчас,
все те, що серце пройняло, торкнуло.
Життя кидало нас м'ячем в тини,
як віск нас м'яло, згідно з планом долі,
мажорні приглушаючи тони,
знебарвлюючи кольори поволі.
Різьбить нам зморшки пережитий біль,
лягають сріблом втрати на волосся...
Та – "в піку" бідам – грає в серці хміль,
і блиск очей згасить їм не вдалося!
Ну, а душа – то вічнеє дитя,
вона про вік не хоче пам'ятати!
Стріпнеться від образи чи биття
і знову б їй радіти і кохати.
Журба і смуток? Цим не помогти
картину майбуття твого змінити...
Не так важливо й те, як битий ти,
а як ти встояв, зміг все оцінити,
що додалось душі: добро – чи зло,
любов там світить чи сичить образа,
щоб сумнівів у Бога не було,
хто – черепок, хто – кришталева ваза.
Хай серце не втрачає хист – люби́ть!
Тепло осіннє нам миліш, ніж спека.
А сивина?.. Ну, що ж, її не змить,
Та справжня старість – ще від нас далека!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514453
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 31.07.2014
Напровесні у темному лісочку
Родилось жваве, миле тигриня…
Вже радить мати первенцю-синочку:
Сміливо йди у ліс, не навмання!
І він пішов, бо полюбляв свободу,
Радів життю, як рідко хто з тварин.
Пішов у світ він темряві супроти,
В палкий вогонь не раз стрибав!.. Один.
Та в лігві шерсть його не так блищала,
Й були налоги** зовсім не такі,
Як в табуні, де маслаки тріщали
Й літали окровавлені шматки…
…Ішли роки́. Заїла тигра скука –
Буяла в ньому вдача молода…
В нестерпних для свого сумління муках
Тигр обернувсь в грайливого кота.
Все рідше він являв тигро́ву вдачу,
Коли стрибав наві́дліг в багаття́.
З’явилися вже рисочки котячі –
Гладенька шерсть, мурко́тливе життя.
Та жвавий кіт все ж мав нутро тигряче,
І, будучи частенько в звірів у гостях,
Тлумив свою енергію гарячу ,
Щоб не тусати кішок і котят.
…Якось забрів він у одну оселю,
Й угледів враз левицю чарівну
І здибився… підстрибнув аж до стелі,
Збудивши і левицю віді сну…
Нараз левиця стала тигру мила,
Бо мала в со́бі здатність повернуть
Не лиш снагу, але й тигро́ву силу –
Забуту вкрай усю тигро́ву суть.
І враз проснулись ніжності звірячі –
Така левиця в лісі лиш одна…
Хоч з’єднані родиною Котячих,
Та кревність душ Всевишнім їм дана!
Він знов відчув себе величним тигром –
Котяча шкіра тигру замала!
Не треба слів, тут зайві і субтитри:
Котячий в тигра скінчився колаж!
Він знов став молодим і спритним,
Життю радів, немов мале дитя…
Левиці він не став нічого крити –
Усе – як є: любов і каяття!
Як не кажіть, та варто пошукати
Унади** тигра в хатнього кота…
Знайдіть – і, ну-мо, чом не поважати:
Добріша за людей тварина та.
------
Якщо в житті, дай Бог, і ви, левиця,
Зустріли тигра, що бував котом,
Згадайте – ким вам довелось родиться?
І чи не станете ви тим гордиться,
Що ваші душі з'єднані... містком?..
22.05.2014
________
*Почуто з уст В. Ісакіу та оброблено автором.
**Звички (повадки - рос.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500460
дата надходження 22.05.2014
дата закладки 31.07.2014
[youtube]http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=UwBh0jsYXY0[/youtube]
Сьогодні впав останній форпост демократії в Росії.
Померла Валерія Новодворська - правозахисник,
дисидент, соратник академіка Сахарова та Олени
Бонер... Гарна людина, Велике Серце Росії...
Путлер не може здонбасити Донбас, зноворосіїти
Новоросію, з'окраїнити Україну. Відтак Великий
Кормчий повернув свою злобу проти власного народу;
першою жертвою пала Валерія Новодворська...
Існує версія про отруєння правозахисниці! Так ось:
НЕ ЧЕКАЙТЕ РОЗСЛІДУВАННЯ! Його не буде доти,
доки при владі останній вupoдок Росії Адольф Путлер!
З нею нам було в Україні краще. Переконаєтесь
у цьому, прослухавши наведену тут одну з останніх її
промов...
Вічна пам'ять Валерії...
[i][b]Війну в своїй Імперії...
Почав вести Адольф
І перший чіп* – Валерія...
Немов це гра у гольф!
Адольф ще любить грати,
Як кажуть, у футбол!
Противника за грати –
І забиває гол...
Ми гарно йому зичимо
Здолати океан...
В Донбасі "ГРАД" позичимо,
Заграти щоб пеан:
Повернення з Бразилії
Відзначимо як слід –
Хай буде "цар в екзилі"
Чи метеор-болід...
Давно вже плаче небо
По "праведній" душі –
Таких нам тут не треба:
Свободу не души!
Такі ось "ораторії",
Такі рулади доль.
Окіп** – та територія,
Яку ще осягне Адольф. [/b][/i]
13.07.14
_______
*чіп - точний удар на коротку відстань
та вибивання м’яча з піску у гольфі.
**Окіп - єврейське кладовище.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511031
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 24.07.2014
[b][i]NNnn
Я дивний світ пізнав з тобою – **
Дух вічності і ліпоти!
І стала мрія голубою,
Як тільки появилась ти.
І небосхил піднісся вище,
Пісні стинали з серця бруд...
Воркують голуби у висі:
Люби!
Твори!
Лелій!
І – будь!
Мені не хочеться в минуле –
Майбутнє бачу не в імлі:
Бездомним був... Та вже забулось.
Мій дім – і в небі, й на землі!
Ясу освяченого неба
У плесі висвітить ріка…
Та в небі раю вже не треба –
Була б в моїй... твоя рука.
21.07. 2014[/i][/b]
_______
*На замовлення:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508909
**Переклад власного вірша:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429088
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512573
дата надходження 20.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Ти знаєш, я вчора був п'яний,
Хоч, мабуть, тобі все одно.
Мій погляд був сіро-туманний,
Як пляшки порожньої дно.
Крутивсь, наче в калейдоскопі,
Затемнений сонячний диск.
На сцену виходив склоокий
Хмільний погорілий артист.
Ти знаєш, сп'янію сьогодні,
І завтра, й наступного дня -
Пірну у пляшки повноводні
До сіро-туманного дна.
Напнуться на скронях хай вени -
Мене не підніме й тягач -
Лиш щоб біля мнимої сцени
Був хоч один вдячний слухач.
Ти знаєш, таки не звабливе,
І сіре й туманне те дно -
Це, певно, підступно, зрадливо
Приходить похмільний синдром.
Холодного чаю дві чашки
Хай в мене повільно втече.
Я можу прожити й без пляшки -
Лиш ти стань моїм слухачем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512877
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 24.07.2014
[i]Что сладостней и горестней любви,
Cпокойней и мучительней разлуки?..
И радость и печаль благослови,
Все искусы таинственной науки!
[b]Ибн Кузман[/b]
Де ти зараз, що з тобою?
Заблукала, рідна, де?
Серце рветься вже до бою –
за величне… і святе![/i]
[b][i]Ол. Удайко
Я славлю ту благословенну мить,
Коли зустрів, відчув тебе я вперше:
Вогненними очима променить
Жага до дій, жертовності і звершень.
В моїх словах вбачала ти туман,
Коли я присягався на кохання…
Хто любить – не сповідує обман:
В любові сенс життя, а не в обмані.
Любов моя! Мені ти не клялась,
Не зарікалась, не давала слова.
Тобі прощати нічого… й не час,
Не варт й мені просить прощення знову.
Блюзнірствуй же, свавілля, лихослов,
І зводь з ума, і насилай нещастя!!!
Випробування витрима любов –
До болю! Від розлуки! До причастя!
Любов моя! Про гіркоту розлук
Не споминай! Будь ніжною зі мною!
Від уст твоїх, очей, ланіт і рук
Хай буде тепло й лютою зимою!..
Ти добра, чуйна і не терпиш зла,
Оазис мій, криниця невичерпна!
Тебе не тішить – плавать без весла,
Не прославляти – каятись до смерті.
Любов моя! На тебе без надій
Свої я покладаю сподівання…
Покличеш же – життя і спокій свій
Віддам тобі! До краю! Без вагання![/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512812
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Бракує слів... Просто бракує слів...
Не висказати... Тільки закричати...
Струмки течуть щоками бідних вдів...
І на могилі сина гірко плаче мати...
І на могилі сина гірко плаче мати...
А чиїсь діти там... серед пустих полів...
Подались землю рідну захищати...
Де град... де лютий оскал злих вовків...
І скільки сліз... Пролитих марних сліз...
Кому схотілося погратись у війну?
Хто нам накреслив цей страшний ескіз?
За волю платимо таку смутну ціну?
За волю платимо таку смутну ціну...
Було ще мало мертвих? То тепер "на біс"...
Хто радий цьому всьому?.. Не збагну...
Сміється, дивлячись на все із-за куліс...
Хто сіє страх?.. Хто сіє нам цей страх?...
Чи знає він: відлунням все озветься?
Що кров пектиме вічно на руках?
Що біль невинних потім відгукнеться?
Що біль невинних потім відгукнеться...
Бо час всі війни перетворює на прах...
І Бог до кожного померлого торкнеться...
Когось чекають в пеклі... А когось - на небесах...
Когось чекають в пеклі... А когось - на небесах...
16.07.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511701
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Вечірнє сяйво зір,
Подих теплого весняного вітру,
Палатки розкидані на землі
І вогнище біля нас світить...
На таку картину тоді
Дивились, аж серце завмирало.
Здавалось більш нічого на землі
Немає сенсу, важливішим цим барвам.
Гітара. Рідні серцю пісні,
Щасливий погляд однодумців.
Здавалось кращого немає на світі
І ніщо не тривожить твій розум.
Навіщо шукати шлях до визнання,
Якщо серце і так завмирає...
Коли довго дивитись на вогонь,
То душа лікує всі рани.
Нажаль не для всіх ця краса є всім світом і щастям,
Нажаль не усі вміють мріяти разом,
Нажаль не для всіх природа співає цю пісню.
Якщо ти зумієш відчути усе, то радій-
ти із тих, хто пізнали цю істину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263723
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 12.06.2014
Покрокував повільно на листок
Заструганий під корінь Олівець.
Відміряний йому короткий строк,
Здавалося, списав він нанівець.
Даремно мав заточений графіт,
Намарно затискався між фаланг –
Хоч лінію життя уздовж листків
Провів, та непомічений був там.
Десь гумкою затерто його слід,
Десь вкрито кількома шарами фарб.
Для Пензля Олівець був наче гід,
А для Митця – немов сакральний скарб.
Наблизився сподіваний кінець –
Напруживсь Олівець, почувся тріск.
Повагу проявив йому Митець
Обрамивши дописаний ескіз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504606
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Самой мне очень странно, почему проснувшись ночью,
Вдруг так мне захотелось написать о той собаке за забором...
Она всегда меня пугает...Из сада от нее, как маленькая убегаю,
Хотя ничто мне не грозит...
Она, как кошка тихо лапы опускает,..крадется, замирает...
И миг...стрелой летит!..У моих ног слюною щедро брызжет,лает...
И стали блеск холодный в глазах ее стоит!..
Не даром я ее боюсь, но все равно на мировую не иду,
Задабривать ее не собираюсь, и косточки ей ни за что не принесу!
Инстинкт звериный уважаю...
А косточки относит дочка тем собакам, какие бегают на воле.
Всегда голодные, худые, но почему то добрые, совсем не злые,..
А смотрят человечьим взглядом и мокрым носом в ноги тычут,
Хвостом своим виляют,...собачьи чувства проявляют...
Не испугают никогда, хоть будут близко от тебя...
Собаки тоже разные бывают...как и люди,
Которых мы встречаем на жизненном пути...Одних мы любим...
И сильно за руку так сильно всю жизнь держим,.. боимся отпустить...
С другими не хотим мы даже говорить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504159
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 10.06.2014
Дмитро Куренівець ( рік народження -1979)
Заповіт Путіна
Как умру, то схороните
Меня в тайном месте,
Чтоб бандеры не свершили
Надо мною мести.
Закопайте хоть в пустыне,
Чтоб не видно было
И потомки не плевали
На мою могилу.
Можно было бы, конечно,
Во дворе Лубянки,
Но боюсь, что доберутся
И свои, и янки.
Для меня небезопасно
Даже в Мавзолее
(Разве, рядом с Ким Ир Сеном
В Северной Корее...).
Если я не съем всю дозу
Крысиного яда,
Януковичу отсыпьте,
Сколько будет надо.
Обвяжите мое пузо
Колорадской лентой...
Будет помнить вся планета
Вову-президента!
Обвяжите и зажгите,
Не щадя бензина,
Чтоб я стал, как мой учитель
Средь руин Берлина.
Каждый раз, мочась в сортире,
Хорошенько сплюньте
И меня ядреным матом
Вспомнить не забудьте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499029
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 08.06.2014
До мародерів у полон
Попав Лишко і Самоненко.
А ще зі Львова пан Мирон.
Сидять, в підвалі так темненько.
Приходить тут один до них:
- Моліться Богу. Завтра страта.
Важкий зробив тут кожен вдих.
Невже немає серця в ката?
Сиділи, думали про плоть.
Звалив їх сон таки під рання.
У сні сказав до них Господь:
- Сповню я кожного бажання.
Лишко:
- Повісить накажи
Ти на гілляці комуніста.
До Самоненка:
- Ти скажи,
Що хочеш?
- Утопить фашиста,
- Бажання є, кажи, козак? –
Питає третього Бог бранка..
- Тих два Ти виконаєш?
- Так!
- То мені кави філіжанку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499871
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 07.06.2014
Визбирує тишу
По закутках темних
В холодній печері
Голодний відлюдник,
До чорної скрині
Складає натхненно,
Немов панацею
Від гамірних буднів.
Вишкрябує в стінах
Уламком рубила
Мережі маршрутів
Наскельних потьоків,
Щоб ними прицільно
Освяченим миром
У склянки припнуті
Націджувавсь спокій.
Викрешує іскри
Кресалом прадавнім,
Щоб полум'я синє
Очистило спішно
Занедбані, ніби
У Авгія стайні,
З окріплого духу
Всі помисли грішні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500754
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 24.05.2014
Тепер Солдат не покидав Майдан -
колись щодня отут збиралось віче
і, де ті квіти й поминальні свічі,
з господарем збирали громадян.
Малим щеням той взяв його собі,
виховував суворо та з любов"ю,
сам через вік вже не пашів здоров"ям,
але собаку доглядав як слід.
Солдатом пса назвав (неабияк!) ,
і коли гімн співали на Майдані -
на задні лапи той ставав старанно
і завмирав, як на посту вояк.
Отак від грудня вдвох вони отут
співали гімни і молились Богу,
мокли під снігом, замерзали в ноги
та захищали гідності редут.
Кривавий лютий розірвав тандем -
підступний снайпер вцілив його друга
й тепер Солдат, сховавши біль і тугу,
на цім посту залишився один.
І він дививсь, що робиться навкруг,
на фото друга в оберемку з квітів,
навитяжку стояв, як з бронзи литий,
солдат майдану, найвірніший друг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494559
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 24.04.2014
Христос Воскрес! Христос воскрес!
Радіймо, веселімось, люди!
Женімо хмари із небес,
Пускаймо сонце в свої груди!
Господь страждав і нам казав
За гріх спокуту заплатити.
На третій день із гробу встав.
І нас бажає воскресити.
Довірмо Богові життя.
Пустімо в скелю душ проміння
Любові, миру, каяття.
І прийде світле воскресіння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493784
дата надходження 20.04.2014
дата закладки 21.04.2014
Твои глаза...
Глубокие озёра,
Обрамлены прекрасным камышом...
Их глубина...
Их цвет - хмельного моря,
Когда небес лазурь утонет в нём...
[b][i] Ірина Лівобережна[/i]
[/b]
Я видел в жизни глаз немало:
Зеленых, карих, голубых;
И добрых, и – до не́льзя – шалых,
И безразличных. Но – таких!..
Они мне встретились впервые.
В них и усталость, и печаль,
И молний блики роковые.
И вдруг мне стало их так жаль,
Что захотелось поделиться
Своей печалью. Но слова
Застряли в горле... И молиться
Я стал безмолвно... И – нова
Явилась жизнь в воскресшем взоре:
Как будто мы... в открытом море...
Плывем в суденышке, и море
Все дальше, дальше нас уносит,
И нет у нашей лодки весел,
И ни рулей, ни парусов...
И слышен нам стихии зов,
Стихии бурной и безбрежной,
И голос рока – вещий, нежный...
..........................................
..........................................
..........................................
..........................................
..Уж нет в глазах моих печали!
В ее глазах я вижу вновь,
Как мореход в родном причале,
И жизнь, и радость, и любовь.
___________
*Навіяне: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492888
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492900
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 18.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2014
БІЙЦЮ 38 СОТНІ МАЙДАНУ
I
Його назвали в честь Кармелюка –
Захисника нужденного народу.
Русявий чуб і посмішка м’яка,
Наплічник, як годиться для походу –
Такий в очах, і з серцем запальним,
В якому честь за радість жити мала.
В мороз його в напорі водянім
Ворожа сила мила, не зламала,
Із водометів влаштувавши душ.
Який то біль, як мерзлий одяг рвали!
Кричало небо: «Хлопців цих не руш!»
Кати не чули, вуха затуляли.
II
У листопаді в Київ він прибув.
Його кийками в перший розгін били.
Та духу хлопця ворог не зігнув.
Хоч швів дванадцять рані наложили.
Два тижні вдома – й знову на Майдан.
Хто волю знав, рабом повік не буде.
Він був з тієї касти громадян,
Що носять гордо світом ім’я – ЛЮДИ!
III
Четвер кривавий гадом виповзав.
Устим у касці кольору блакиті
На Інститутську зранку поспішав.
Не сонцем – кров’ю плити були вкриті.
Хотів комусь урятувать життя.
Та раптом куля… , голову прошила.
Упав Устим. І ангелом душа
Злетіла ввись, легкі піднявши крила.
Ну, ось і все… Земна скінчилась путь…
А хлопцю ж тільки дев’ятнадцять було!
Цього не можна нам, живим, забуть –
Беззбройна честь і автоматне дуло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492071
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 13.04.2014
Так холодно, тремтить навіть весна,
Вітри шугають попри мою хату,
А я стою ,тулюся до вікна,
Дивлюсь ,літає пташечка крилата.
Вона також засмучена й не зна ,
Де б краще те гіздечко зараз вити,
А вітер аж свистить ,так нагина
Безлисте гіллячко. То ж як спинити?
І сум такий розлився навкруги,
Так хочеться весну нову відчути.
Стукоче серце! Змерзлі береги,
В тюрмі тримають почуття закуті!
О весно, веснонько, подай тепла!
Все зло розтане ,попливе з водою.
А завтрішня Святковая верба,
Внесе у хату радість зі собою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492067
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 12.04.2014
[i] В нас руки є, які із автоматом,
Тепер вже незалежні від кремля.[/i]
[b] Віталій Назарук
[/b]
[b][i]В нас руки є, які – із автоматом...
Й не тіш себе, що раптом промахнусь:
Ціну́ високу заплатила мати,
Щоб я від неї підло відвернувсь!
І буду «славу й волю»* пильнувати,
Що нам навіки звоював Майдан!
Шкодую, що мені лихого "брата"
Так необачно вибрав мій Богдан.
Та ще не вечір!.. Нові колорити
Для нас розквітнуть! Бо туди підем,
Де не прийдеться вже окопи рити,
Де в радості буятиме Едем!
В нас руки є, та хочу в них тримати
Не автомат – усміхнене маля...
І буде син і буде щасна мати –
Тарас** з небес пророче промовля![/i][/b]
5.03.2014
________
*Гімн України вже знає напам’ять кожен українець!
**Відомі пророчі слова Тараса Шевченка:
…Умруть
Ще незачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490429
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 08.04.2014
– Здрастуй, матінко мила! Тобі пише син.
В дитбудинку надії плекаю.
Написав так багато для тебе листів,
Та не знаю в якому ти краї.
В мене добре усе. Тільки кожного дня
У віконце тайком поглядаю.
Зараз з'явишся ти, мрію подумки я.
А тебе все немає й немає.
І якби хоч на мить сизим соколом став,
То полинувши в зоряне небо,
З міріад срібносяйних зіркових заграв
Кращу зірку дістав би для тебе.
Зустрічаюсь з тобою лише уві сні.
Постаєш в золотистих розмаях.
Та від того ще більше сумую вночі
Й вірю в те, що мене пам'ятаєш.
Що побачу тебе в певний час наяву,
Бо так мрію про це щохвилини.
Мабуть так на життєвому склалось шляху
І немає твоєї провини.
Лиш поглянь, як хизується цвітом весна,
Потопаючи в травах по вінця.
А мені так самотньо побіля вікна
Між грайливих промінчиків сонця.
Так торкнутися хочу твоєї руки
І відчути краплиночку ласки.
Бо миттєво спливають дитинства роки
І омріяна губиться казка.
Ось і все, що сказати хотів у листі.
Ніжно в думах тебе обіймаю.
Дуже хочу цей лист надіслати тобі,
Та не знаю в якому ти краї.
26. 03. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото з інтернету (реальне, з дитбудинку)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488286
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014
Життя як вітер - може подути в протилежну (іншу) сторону.
_
Найкращий друг - це той, хто вірить в тебе, в твої можливості; хто знає твоє минуле і теперішню твою ситуацію; це той, хто сприймає тебе таким. який ти є насправді.
_
Люди поділяються на два типи: ті, яким все добре і ті, яким все "всьо харашо".
_
Дуже сильне фото [img][/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461789
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 24.03.2014
Час вправно надсікає серце
лезами взаємних образ
Не раз
ти повертав мені ніжність
в істериці кинуту через плече
Коли намагалась втекти
у останньому вагоні виправданої самотності
Тепер вже не бійся ставити крапку
Ковтни останнє виплакане мною слово
Бо кожен
безнадійно на власному егоїзмі одружений
Лишитися друзями?
Знаєш любий
треба ними бути спочатку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476143
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 23.03.2014
Щоб тільки не було війни!
Нехай і землю забирають,
Нехай крадуть, нехай вбивають,
Щоб тільки не було війни.
Щоб тільки не було війни!
Російську будем пильно вчити,
І так до діток говорити,
Щоб тільки не було війни!
Щоб тільки не було війни!
Рабами знову радо станем,
І крила згорнем, не розправим,
Щоб тільки не було війни.
Щоб тільки не було війни!
Тихенько будемо сидіти,
Згоду дамо прапор змінити,
Щоб тільки не було війни.
Щоб тільки не було війни!
Низенько будемо вклонятись,
На піч залізимо, сховатись,
Щоб тільки не було війни!
Щоб тільки не було війни!
Хай діти будуть яничари,
Нехай хапають чужі дари,
Щоб тільки не було війни!
А як усе це спопелиться
Ми скажемо – що ж, так годиться,
Живі лишились, без рідні!
Зате в нас не було війни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487125
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 22.03.2014
[b]Альфонс[/b]
Ранним утром, в первых числах марта,
Он стучит, молотит, что-то там в стене.
А она от радости все пляшет,
И завидует его жене.
Просто, скоро праздник женский,
И надеется альфонс,
что ему не только завтрак,
но и ужин будет как анонс...
[b]Пацан-мужик[/b]
Ему немного не хватает к тридцати,
Он все еще радушен и в рассвете сил.
Твердо он еще не знает как ему, куда идти,
Он всегда готов помочь любому, кто б его не попросил.
Он не мужчина, и уже и не пацан,
Он на распутье, - кто он? Он не знает сам.
[b]Вечный студент[/b]
Играет музика в душе,
Хоть сединой попахивает в волосах.
Горит огонь костров, и на рыбалке,
Он все еще мечтает о русалке.
Он помнит первую любовь,
И песни под гитару сочиняет вновь и вновь.
[b]Мамин сын[/b]
Классически причесан, стеснителен,умен,
Он скромничает и немного мнителен.
В деньгах стеснен.
Готов помочь, но только без маминого совета,
Не жди согласного ответа.
,,,
Классификацию такую можно продолжать,-
Мужчины, вы не устаете удивлять!
,,,
Ну, а тебя, мой родной,
Люблю за то, что ты, один единственный такой.
И по критериям я не оцениваю,
Люблю за разное в тебе,-
таких не отдают и не разменивают!
© (Анна Діденко. - 2014 р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485721
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 19.03.2014
[i]Народному декламатору лірики Шевченка
п. Олександру Ліщенку[/i]
Він читає Шевченка студентам. Захоплено. Щиро.
Попри тиху зневіру доби і сучасний цинізм…
Він читає Шевченка. І світять в нім спрага і віра.
Хоч, здавалось, рокИ… І Шевченко уже – атавізм…
Він читає Шевченка. Бо генії – завжди на часі.
Бо вони обганяють своїми пророцтвами час.
Бо ціну вони знають маленькому зернятку щастя й
величезній біді, що чатує на кожного з нас.
Він читає Шевченка. Напам’ять. І пам’ять народу,
що набачився горя за свій наполоханий вік,
закликає нас бачити далі від свого городу,
і шукати пророків, допоки пророки живі.
Він читає Шевченка… Дай боже усім так читати!
І в серцях пророста чистокровна і праведна мить,
І… болять нам у грудях країна, і батько, і мати,
а не тільки юначе квапливе кохання болить...
Він читає Шевченка. І – скніють модерні стандарти.
Постає перед нами міцним, молодим, осяйним…
Він читатиме доти, як голосу стане читати.
Він залюблений в слово. А слово пишається ним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486718
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 19.03.2014
Я - твоя, я - невільниця, Боже,
Чом п’янить та задуха любові?
Так бажати то, певно, негоже,
Але вірність лежить в першослові.
Упиваюсь, теплію душею,
Струмінь світла у збудженім тілі.
Не шукаю собі ворожею,
Приласкай бо вуста занімілі.
Не путана та хочу розкуто,
В пута вбравшись, злетіти в безмежжя.
Всім єством я до тебе прикута,
Тим коханням, де цілісність стрижня.
18.03.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486537
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 19.03.2014
Oleg Kolibaba
СОНЯЧНИЙ ВАЛЬС
Ти у моїх мріях юних
Сонцем живеш,
Вальсом пливеш
Кожну мить.
Знову небаченим світлом
В пам`яті моїй натхнення.
Сонячним образом квітки
Входиш у серце щодень.
Приспів:
Флейта і сонячна скрипка
Душу запалюють танцем,
Знову у думці іскриться
Теплий і сонячний вальс.
____________________
Ти у моїх мріях юних
Мов, птаха летиш,
Вальсом у тиші
Ти спиш.
Сонце промінням зігріє
Спогади нашого щастя.
І заклопотана мрія
Стане так близько до нас.
Приспів:
Флейта і сонячна скрипка
Душу запалюють танцем,
Знову у думці іскриться
Теплий і сонячний вальс.
____________________
Ти у моїх мріях юних
Хмаркою днів,
Вальсом зі снів
Пропливеш
Очі закриються й сонце
Ніжність дає колоритну.
Чую я в твоїй долоньці
Вальсом пульсуючий ритм.
Приспів:
Флейта і сонячна скрипка
Душу запалюють танцем,
Знову у думці іскриться
Теплий і сонячний вальс.
Ти у моїх мріях юних
Сонцем живеш,
Вальсом пливеш
Кожну мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485536
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Ти не простила і тоді права була.
І я карав себе і досі щиро каюсь.
Із тої миті, як ображено пішла,
із тої миті як же болісно чекаю!
Як Ти сказала, що навік тепер пішла,
із тої миті я Тебе одну чекаю.
Я не лукавлю, не клянуся на віки.
Відчуло серце і тепер напевно знаю:
Тебе не зможу замінити я ніким,
бо лиш Тебе так зачаровано кохаю!
Не всі однакові жінки й чоловіки.
Тепер пізнаєш, як же я Тебе кохаю!
Нам пощастило на солодке каяття:
всі помилки ми щиро визнати готові.
Бо не погасли, а палають почуття,
Серця наповнилися повінню Любові.
Ми помилялись, та палають почуття.
Ми переповнилися повінню Любові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478972
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 14.03.2014
I want to tell you a short story
You only listen and don`t worry.
Once upon a time
That time was interesting and fine,
Bum bum be dum
The fox stole chickens on the farm.
She knew the road, she knew the way,
Of course she did it every day.
So she was fat, soon she got fatter
Her tail was nice, her fur was better,
And she began to run more slowly
The farmer waited for a moment only.
He took a gun, and stole her life
And made a fair coat for his wife.
If you take without allow
And it is true, but you say no
So easy come- so easy go…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447752
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 14.03.2014
Believe me, believe
Wherever you live,
South, North, East or West,
Your home is the best.
We leave childhood swings,
Make new perfect links,
But often in fact
We want to come back.
Native home like a ring,
Defences as wing,
The wing of the dove
Full goodness and love.
We easy can win
Approaching bad sin.
At last of assay
Let s never betray
In different quest
Your home is the best.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469822
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 14.03.2014
Слова О. ПЕЧОРИ та А. СУПРУНА.
Музика Анатолія СУПРУНА.
Виконує Заслужена артистка України Олена БІЛОКОНЬ.
Міста – прекрасні, мальовничі – села.
Щаслива будь, прабатьківська земля.
Хай пісня лине щира і весела,
Серця і душі гріє й окриля!
Нехай злітає в неозоре небо,
Дощами рясно на поля спада.
У праці нам, в любові жити треба,
Бо Україна – вільна й молода!
Приспів:
Піднімем разом неньку-Україну.
Нехай здійсняться мрії Кобзаря!
Є дух козацький, мова солов’їна.
Над світом зійде праведна зоря!
Єднаймось, друзі, у міцну державу,
Плекаймо рідний неповторний край.
У світі добру здобуваймо славу,
Святковий підіймаймо коровай!
Приспів.
Добром квітують материнські очі.
Дитя леліє світлу мрію в них.
Ми в злагоді і в мирі жити хочем.
Нехай Господь усіх нас боронить!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484351
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 12.03.2014
[i] Гей, пливе кача по Тисині.
…cам не знаю, де погину.
(лемківьска народна пісня)
[/i]
[youtube]https://youtu.be/-Z1BSIiF5jc[/youtube]
[b][color="#db0404"]«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Тисині,
А у човні очі сині…
Очі сині, та закриті…
Навспіл кулею пробиті.
«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Майдану
До високого кургану…
Там знайшли собі спочинок
Сині оченьки хлопчини…
«Плине кача по Тисині…»
У високому кургані
Вибрав постіль непогану…
Та немає в ній дівчини,
Лиш закриті очі сині…
«Плине кача по Тисині…»
Плинуть труни по Вкраїні
А у трунах очі сині…
Очі сині, та закриті,
Навспіл круками побиті.
«Плине кача по Тисині…»[/color]
[/b]
[i]22.02.2014[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481146
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 09.03.2014
Oleg Kolibaba
В РОЗЛУЦІ З МАТІР`Ю
Бачу промінь на вікні,
Серце спогадом потішить.
Рідна мамо, ти в мені,
Бачу твої очі я у тиші.
Чую я твій голос за віконцем,
Де ж мої думки тепер живуть?
Я жив у країні твого сонця,
Ти ж мене завжди чекала тут.
Хай це не зостанеться журбою,
Зустрічі до нас прийдуть.
Приспів:
І я гляну в твої любі очі,
І обійму, матінко моя.
Лиш би нас не розділяли ночі,
Ти у мене все ж одна.
_______
Бачу промінь на вікні,
Там за ним десь хмарочоси.
Так, я на чужій землі
Знов дощем збираю твої сльози.
Доленько синівської молитви,
Ти платиш мені життям розлук.
Я жив у країні твого вітру,
Ти ж тоді плекалась горем мук.
Хай це не зостанеться журбою,
В зустрічі торкнуся рук.
Приспів:
І я гляну в твої любі очі,
І обійму, матінко моя.
Лиш би нас не розділяли ночі,
Ти у мене все ж одна.
_______
Бачу промінь на вікні,
Очі тихо призакрию.
Ти ж, матусенько, у сні,
Як тебе побачить знову мрію.
Вірю я в дитинство своїх терцій,
Мамо, я згадаю любий час.
Я жив у країні твого серця,
Вибір був у мене той лиш раз.
Хай це не зостанеться журбою,
Зустріч, мамо, буде в нас.
Приспів:
І я гляну в твої любі очі,
І обійму, матінко моя.
Лиш би нас не розділяли ночі,
Ти у мене все ж одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484321
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 09.03.2014
http://www.youtube.com/watch?v=kRXTqoraZBg
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=kRXTqoraZBg[/youtube]
Моï батьки давно вже посивіли,
Та в ïх очах - мого дитинства світ ...
І яблука ...такі щемливо -спілі
В саду, де цілував ïх весноцвіт ...
У ïх руках - від зайчиків гостинці,
Добро землі та сонячне тепло ;
У зморщечок тоненькій павутинці
Роками помережене чоло ...
Захризантемилась ïх осінь моïм літом ...
Весна летить на крилах онучат ...
І ïх сердець безцінні самоцвіти
У кожному з маленьких лелечат ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484294
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
...Романа Гурика
І сонце Тобі не світить, і вітер Тобі не віє -
У вічне позаземелля злетіла ясна душа...
Молитви останній подих, вогню надостання дія,
Де куля смертельна скроню неторкану віднайшла.
Зосталися біль і свічі, та квіти, безмежжя квітів,
Що плачуть дощем, росою, матусиними слізьми...
Скажіте, о люди добрі, чи є щось миліше в світі,
Ніж діти і щось гіркіше, ніж плакати за дітьми?!
Сумує у небі янгол, у чорній хустині туга.
Над лагідним первоцвітом марою застиг вінок.
Утратила Неня сина, а друг бойового друга,
Сестра золотого брата, життя зупинило крок...
Та ярко палають очі на фото, їх не згасити -
Боровся за Україну, за нинішній день, за нас!
То ж маємо пам*ятати, допоки судилось жити,
Пожертву сю героїчну, і славити повсякчас!
Втішаючи тиху Неню, благати у Бога сили,
На будучність неогудну, на звершення боротьби
Небесної Сотні нині, що стала гірким мірилом
Свобідної України нескореної доби.
(5.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483628
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 07.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2014
Koли бopoтиcь вжe нeмaєш cили,
кoли плюють y cпинy вopoги,
ти пpигaдaй лютнeвi тi мoгили
вcтaвaй i пpocтo дaлi йди.
Koли здaєтьcя вcюди лиxo,
кoли здaєтьcя вce дapмa,
ти yяви як xлoпцям зapaз тиxo
i пaм'ятaй якa бyлa бiдa.
Koли бpexaтимyть coбaки,
кoли шипiтимyть paби,
ти вiдcилaй ycix дaлeкo ...cпaти
a xлoпцiв тихо пoм'яни.
Koли cтpaшними бyдyть нoчi,
кoли зaгyбишcя в життi,
ти вмить зaплющyй cвoї oчi
a тaм вoни ycмixнeнi й живi.
27.2.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482397
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 28.02.2014
Узгадайце браты, калі ласка,
хто вам дапамагае дрэнна жыць,
ці падабаецца так цяжка
з быкамі побач быць!
18.2.2014
Коректори: Мария Буко, Vadzim Minčuk, Марына Качановіч, Андрусь Цянюта та Наташа Рева
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481432
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 25.02.2014
Пакуль жывуць у сэрцы ўспамiны,
пакуль браты працягваюць барацьбу,
жыццё аддам за родную краiну
i нават крок не адступлю.
Зусiм не ведаю навошта
нам усё гэта трываць,
колькi можна хадзiць крокамi
i чакаць калi прыйдзе канец.
Можа час успомнiць нам вёскi
без віны забiтых жыхароў,
можа час для новых калiноўскiх*
веру хопiць нам нажоў.
Пойдзем хлопцы супраць ката
угару бел-чырвона-белы сцяг,
станем побач брат за брата
да канца будзем ваяваць!
*Касту́сь Каліно́ўскі (1838 — 1864) — нацыянальны герой Беларусі, адзін з кіраўнікоў нацыянальна-вызвольнага паўстаньня 1863—1864 гадоў; рэвалюцыянэр-дэмакрат, публіцыст, паэт.
16.2.2014
Коректори: Андрусь Цянюта та Наташа Рева.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479940
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 25.02.2014
Цей тиждень для навчання
В Олеся був невдалий:
Із мови і читання
Одержав по два бали.
Тож має Лесь гризоту,
Бо буде татко злитись,
Як візьме у суботу
Щоденника дивитись.
Поставить на коліна
Синка в куточку хати.
І скаже з пів години
На гречці постояти.
Хлопча стискає плечі.
Та думка осягає
Його таки під вечір -
Крупу Олесь ховає.
Татусь не розгубився.
Коли прийшов до хати.
За ремінь ухопився
І ну синка шмагати!
- Ось, ось тобі, неробо! -
По заду всипав сину.
- Ну, висновок ти зробиш?
Всвідомлюєш провину?
Крізь сльози, мов овечка,
Синок став затягати:
- На другий раз не гре- е -чку,
Паска буду ховати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478276
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Він втікав, біг щосили настільки, наскільки лиш міг.
Біг вперед, оглядавсь чи немає позаду погоні,
Біг, щоб вирватись врешті з пасток лабіринтополону,
Щоб устами гарячими волі торкнутися – біг.
Він втікав, як спіткнувся об камінь, не здався – він повз.
Повз гадюччя, яке завелось, розвелось в людосмузі,
Повз страхи із минулого в напрямку нових ілюзій,
Сміттєзвалищем спроб видозміни реальності повз.
Вік втікав, але раптом спинивсь, моментально застиг.
Стих, щоб людововки́ переможно тривожно завили,
Стих, щоб в груди впустити ковток нездоланної сили,
Щоб здійснити маневр, для ривка вирішального стих.
Він утік! Пощастило! Зумів! Дивовижно – він втік!
Втік із певністю в тому, що була у втечі потреба.
Втік без певності, втім, що надійно сховався від себе,
І що завтра, зустрівши себе, не поновить свій біг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478553
дата надходження 10.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Сховала біль у потаємний ящик,
І землю до крові згребла рукою,
Залишу там все, зверху кину плащик,
Колись давно дарований тобою.
Сама піду, не озирнусь, нізащо!
Не випросивши те, чого немає...
Коханням силувать, скажіть, ну нащо?
Коли воно чиєсь життя ламає.
Вже якось звикну - сили маю досить.
Хоч і горить у грудях, як жагою.
Душа німа, та звіром заголосить:
Вона з тобою лиш була живою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480641
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Ти прости мені рідна матусю,
Що поранив серденько твоє,
Я від кулі упав, не вернувся,
Колись знову зустріну тебе.
До тих пір буду в снах оживати,
Ти мене у поля поведеш,
Будем маки червоні зривати,
Ці кровинки ти в хату внесеш!
І поставиш он там на покутті,
Де Марія й Син Бога- Христос,
Він життя відмолив на розп’ятті,
Щоб я жив і тут маком воскрес!
Я цвістиму в пшеничному полі,
На широких просторах землі,
Рідна мамо не плач , ми на волі!
Заспівай колискову мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481021
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Заховалось маленьке дитятко,
І не може ніяк знайти татко.
Заховалось дитятко маленьке,
Ой, хитреньке, ой, хитреньке!
Шукав татко в кімнаті дитячій,
У вітальні і спальній тим паче.
Та дитятка він там не побачив,
Ох, невдача, ох, невдача!
Шукав татко дитятко на кухні,
Заглядав у тарілки і кухлі –
Посуд весь абсолютно порожній,
Ой, тривожно, ой тривожно!
Шукав татко дитятко усюди,
Бив на сполох: а що ж тепер буде?
І матуся уголос зітхала:
Ох, пропала, ох пропала!
І не бачив ні зайчик, ні слоник,
Ані лев, ані тигр, ані коник.
Вже й шукали маленьке дитятко
Всі звірятка, всі звірятка!
Нам на радість розвіялись чари –
Ми дитятко знайшли незабаром.
А ховалася таткова донька –
У долоньках, у долоньках!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472413
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 16.01.2014
Вона була ангелом, він – звичайнісіньким смертним.
Вона була світлом, а він – темним часом доби.
Вона була святом, а він – повсякденням потертим.
Вона була вдачею, він – осередком біди.
Та зустріч між ними була, наче атомний вибух,
Який породив емоційно насичений сплеск.
Вони такі різні, єдині в той час, як вдих-видих:
Одна неймовірна, а другий … Типовий гротеск.
Вона дарувала підтримку йому і турботу.
Зумів завдяки їй життя він пізнати на смак.
Вона до крутого його підвела повороту,
Немов вказівний на шляху доленосному знак.
Вона віддавала себе по краплині, по крихті,
А він поглинав її світло, не чуючи плач.
Вона розчинялася в темряві… Він кусав лікті,
Наповнений світлом яскравим шептав їй «Пробач».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471521
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Я прокинувся – темно.
Спросоння поглянув на стелю -
Угорі сидів він.
Налякався, напевно,
Повільно очиськами свердлю.
Бахнув адреналін.
Я схопився на ноги.
Відверто скажу – було дивно
Так зустрітися з ним.
Запитався у нього:
(звучало, одначе, наївно)
Може чим завинив?
І промовив він грізно
(Здавалось здригнулися стіни),
Що про нього забув.
Та наразі не пізно,
Що я ще спроможний на зміни,
Лиш би суть цю збагнув.
Я відчув атмосферу,
Устиг на коліна припасти
Та схилився скоріш,
Щоб на клапті паперу
Забутий давно дописати
Недописаний вірш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470208
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 09.01.2014
Є на землі різні поети-
Одні, впаковані в пакети ,
І лиш для «свят» пишуть вірші.
Їх потім знову закривають,
За послух ще й медаль чіпляють,
Щоб знов чекали до пори-
Писати на заказ вірші.
А є поети- дух пташини!
Йому не стеляться пирини,
Він в небо думкою шуга,
І серце навстіж- про все пише,
Чи зле чи добре- не залише
В куточку, щоб ніхто не чув!
Йому не страшно батога
Він дух народу, дух людини,
І не страшні тюремні днини,
В душі в них літо, хоч зима!
Бо щоб складати побрихеньки,
За хліба кусень, гречки жменьки
То краще вже йому тюрма!
Я вірю, що таких є тьма!
То ж слава вам, непоборимі!
Ви завжди в правді одержимі,
Ви честь народу ,ви сівач.
Бо кожне слово це зернина,
Вкорінеться і буде днина,
Що сонцем вкриє всі поля,
Ви правди слово! Не глядач!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465203
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 28.12.2013
Над Україною туман успішно бореться з зимою,
а в центрі Києва Майдан нових народжує героїв
Неначе велет на весь cвіт гукає: "Слава Україні!"
"Героям слава!" - у отвіт многоголосять всі країни.
Як переміг в собі раба - ставай в ряди бійців Майдану!
То є священна боротьба проти гнобителів-тиранів.
За спільний європейський дім боротись вийшла юна зміна,
"Героям слава!" - крикнем їм на їхнє: "Слава Україні!"
За власну гідність! Розірвем страху принизливі тенета!
Майданом волі увійдем в світлицю цінностей планети.
Нехай лунає на весь світ велично: "Слава Україні!"
"Героям слава!" - наш отвіт - "Ми вже не клякнем на коліна!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467626
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 25.12.2013
http://www.youtube.com/watch?v=sptdra0u3DI
Такі чудові дні зими,
Збудили мрії вікові
Ангел з небес співає- Алилуя!
Майдан ясніє мов зоря,
Десь у хатині спить дитя,
Батько на варті~ тихо - Алилуя
Алилуя, Алилуя
Алилуя, Алилуя!
Дитя моє, спокійно спи,
Про кращу долю свою сни,
Вона прийде це знаю_ Алилуя
І сни сповняться, тільки жди
Любов у серці бережи,
Вірь заповітам із небес -Алилуя
Алилуя, Алилуя
Алилуяя, Алилуя
Вже не повернуть вороги,
Голодні круки, чорні дні,
Вони своє віджили- Алилуя!
По них вже зникнув навіть слід,
Проснувся наш козацький рід,
І встала Україна, Алилуя
Алилуя, Алилуя
Аьилуя, алилуя
Ісус до нас зійшов з небес ,
Благословив народ увесь,
Уста співають знову - Алилуя
І буде щастя на землі,
Настануть нові ясні дні,
Безхмарне нове небо,Алилуя!
Алилуя, Алилуя
Алилуя, Алилуя
І лине дяка до небес,
Встав за Вкраїну нарід днесь,
Майдан єднає! Алилуя!
Вогонь в очах, в серці тепло,
Такого зроду не було,
Щоб пісня сніг топила, Алилуя
Алилуя, алилуя
Алилуя, алилуя
В ці дні, Різдвяних рідних свят ,
Нехай обійме брата брат,
Хай усміхнеться Україна- Алилуя
Щасливий рік хай буде всім
Кругом лунає волі дзвін
З молитвою- земля свята-Алилуя!
Алилуя, Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя’ Алилуя
Алилуя, Алилуя
Алилуя, Алилуя
Алилуя,Алилуя
Алилуя, Алилуя
Алилуя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467725
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 25.12.2013
На високій горі, кремезній
Стояли каміння величезні.
До кожного з них були прикуті,
В'язні жорстокі та люті.
Кожен з них був з своїми гріхами,
За вчинене зло перед Богом і нами.
Кожного мали судити:
Милувати чи зі скелі спустити.
…
За першим каменем прикутий, одинокий
Стояв убивця безжальний і жорстокий
Вбивав чолов’яга для втіхи,
Не вірив ні Бога, ні в міфи.
І тут перед цим великим
Прийшовши, сказав Владика:
-За що постав сьогодні перед нами,
І перед суддями, перед Богами?
Що скоїв, мерзенне ти створіння?
Кажи хутчіш! Немає вже терпіння!
Піднялось замучене тіло,
Поглянуло й мовило вміло:
-Я - вбивця, могутній Владико.
Вбиваю мерзенно і дико.
Я знав, що буду перед Вами,
Могутніми в світі Богами.
Набридло мені жити в цьому світі,
Кругом лиш плачуть матері та діти.
Навкруг лиш голод і холодна ніч,
Ти бачиш, Господи, у чому річ?
Іду, буває, вулицею – бачу,
Що діти просять хліба, плачуть.
Не можу я на це дивитись, Боже,
Як в світі тут бідує третій кожен.
Я зводжу в прірву тих, хто є без хати,
Від голоду спухає, дохне, що казати…
Нехай не мучиться, скоріш конає,
Кому він треба, хто його згадає.
Вбиваю тих, хто плаває у грошах,
Ночує по готелях лиш хороших.
Вбиваю всіх їх, нищу всю родину
Бо тут всі рівні – і тут правила єдині.
-Ціную відповідь твою,
І слово Смерті надаю.
Постала з темряви глухої
Смерть страшна в руці з косою.
-О, сину, рідний мій та любий,
Тепер з тобою разом будем.
Ти «праведно» прожив життя,
Настала місія моя.
Я поведу тебе у пекло,
Як засвітало тобі так і смеркло.
Тепер ти взнаєш ночі смак,
Так я сказала й буде так.
І повести його хотіла сила,
Та Доля слова попросила:
-Дозволь, Владико, слово мовить.
Кивнув Господь:
-Нехай вона говорить!
-Я – Доля – стежка у житті,
І я розводжу вас на всі путі,
Як Бог бажає, так усе я роблю,
Одному все кладу, другому дроблю.
Жаліються на мене часто люди.
Розвела, кажуть, як же далі буде?
А іншому - на все є Божа воля
Звела навіки вічні, кажуть, Доля.
Чому, спитаєте Ви, судді й кати,-
За що життя йому було ламати.
Щоб через мене, Долю, зараз мучивсь,
Щоб через мене звівся на цю кручу?!
Я направила в свої стежки його
Думала, що знайде хоч кого.
Ту, що в серце принесе йому кохання,
Що тягнулося б з ночі до рання.
Але він пішов на іншу путь.
І Любов спитала: - Як же її звуть?
Бо я бачила його також в житті.
Дивно, бо в своєму теж путі.
Все знайшов він, бачила щасливим,
Бачила з сім’єю. Гарно. Дуже мило.
-Не даремно в світ свій я його пустила…
Доля розгубилась та й заголосила:
-Доленько, не плач так. Бачила його!
Та чомусь звернув він із шляху твого.
Загинула тут жінка і рідненькі діти.
Тому й звернув з путі. Що тут робити?!
-Ну то що, подруги, - Смерть мов просичала, -
Ви не віддавали, як я забирала?
Щось довели, ну? А в результаті мій.
І не буде більше на стежечці твоїй.
Бо обрав то, судді, він мій, точно, шлях,
Щоб вже із живого відродитись в прах.
Тут з’явилось Горе, мокре від сліз,
Широке, як море, море навскіс.
-Віддай мені, сину, серце своє.
Там болю повно, воно не твоє.
Там бродить лише печаль та скорба
Віддай все мені, тобі що шкода?
Упав чоловік лицем та й додолу
Забрало все Горе, лишило лиш мову.
Прип’яли кати все щільніше до камню,
Смерть із досади промчалася ланню.
-Як не даєте мені цього мужа,
Кому він ще треба, кому ж він тут нужен?
Подивився на силу цю темну Владика.
-Рішення дасть лише суд наш великий.
Ти не поспішай, шановна Смерть моя,
Це ж таки людина, а не чортеня.
Тоді кивнув Господь - всі повернулись
В історію іншого окунулись.
…
-Я, судді, - злодій, - сказав інший.
Багато вкрав. Також я грішний.
Коли я був іще маленьким
Покинули мене батько та ненька.
Зростав на вулиці весь вік.
Такий і зріс, злодійський чоловік.
Щоб з голоду не вмерти – мусив красти.
Якби не крав, то міг пропасти.
Знаю, що я винен,строго не судіть,
Як можете Вельможі, то простіть.
Послухавши все це, Владика
Поглянув в очі його, сказав стиха:
-Я розумію, що важке
Чекало там життя тебе.
Але не вихід так робити,
Пограбувати, може й вбити.
-Це знову син мій, - Смерть сказала, -
Це всі мої, я так і знала.
Ну що, Любове, що там, Доле,
Не переходив Ваше поле?
Не переходив, бо я знаю,
Того й з собою забираю.
-Ти не лети, - сказало Горе, -
Бо він заходив в моє море.
Моя скорбота та печаль
Водили теж в безмежну даль.
Любов мовчить, а Доля все воркує.
-Владика, гляньте, чом вони керують?!
Ось заберу його і хто поможе,
Чи правильно буде так, Боже?
-Це треба думати. А зараз далі
Будем тонуть у сквернах та печалях.
…
-А ти, дівчино, чому тут?
Ну підіймайся скоріш з пут.
Тепер і ти розказуй нам
Що на Землі зробила там?
-Прости мені, Господи милий,
Коханого свого я вбила.
Спочатку його обікрала.
Так думала, я так гадала.
Його я зіллям отруїла,
Коли помер – сама зомліла.
За зраду я його згубила.
Ой, Боже, що ж я наробила?!
Нагнала я на себе хмару
Тепер чекаю свою кару.
Мовчав Господь, і Смерть, і Доля,
Сиділо й мовчки тяжке Горе.
Одна Любов лиш зрозуміла,
Прийшла і тихо відповіла:
-Знаю, серденько, що було важко,
Але не жди від нас поблажки.
Ти вбила. Далі що робити?
За кару треба відплатити.
Сказав Владика: - Почекайте.
Розказуй хутко! А Ви час не гайте!
Утерла сльози жінка й почала:
-Був голод саме - заміж я пішла.
Родила дівчинку, а далі й хлопчака.
А згодом дяка випала така.
Умерли діти з голоду мої,
Не їла я нічого й чоловік не їв.
Та потім він десь іншу сподобав,
І лише їй кохання віддавав.
Бо там він ситий, а ми тут голодні
Там теплі ковдри, а у нас холодні.
Отак пішов, а я сама дітей ховала.
І взимку яму я для них сама копала.
Сльозами я вмивалась сотні раз.
А хто до нас заглянув з них чи з Вас?
Не витерпіла, Господи, прости.
Я підірвала наш зв’язок, наші мости.
Нехай він не живе отак, Владико, добре?
Не помічаючи, що нас немає мов би.
Скінчила дівчина розмову довгу.
І потягла на плечі собі ковдру.
Дивилися на неї всі цікаво.
Розглядали і моргали мляво.
-Я знаю, злочин це, а може й ні.
Все повирішуєте ви тут на суді.
-Ну що ж, - спитав Господь, - це все?
Наш суд вам скоро вирок принесе.
…
Ніхто не зачіпав уже нікого,
Ні вбивцю, ні дівча, ні крадія самого
Усі сиділи на горі в надії -
Господь всіх оправдає, зрозуміє.
Там щось було страшне і неймовірне
Владиці приклонялись всі покірно.
Але за душу кожного боролись судді,
Виходячи за рамки правосуддя
Кричала Смерть і голосно сварилась Доля,
Любов заплакала, мовчки сиділо Горе.
Господь все думав і сказав нарешті:
-Ну що, готові, лихварі та грішні.
Усі ви послані на землю мною, діти,
Послав туди я вас, щоб жити і радіти.
Але година там погана й лиха
І жити важко, більшість ледве диха.
Чому стежки обрали ви такії
Не знаю я, та ще й не розумію.
Чому ж, убивце, ти пішов вбивати,
А ти чому, злодюго, нащо грабувати?
А ти, дівча, струїть мужа хотіла.
Тепер ти плачеш, що не розуміла.
Дітей залишив чоловік твій голих.
То й спонукав тебе життєвий колих?
Прийде сюди він або вже приходив.
Так. Смерть забрала. Тягло Горе подих.
Ой шкода мені тебе, люба жінко,
Побила об життєвий шлях колінка.
Та щоб не ухилятись від розмови
Скажу я вирок. Ви усі готові?
Я довго думав і скажу таке
Куди я мовлю – той туди піде.
Убивцю й злодія Смерть, Горе забере
А дівчина додому хай бреде.
Бо в страшний голод діточок ховати,
Найгірше покарання не придбати.
Такий ти шлях важкий собі обрала
Здається, що ти маєш на це право
Тобі потрібно жити і кохати,
Ти – жінка, господиня і ти –мати.
Скінчив розмову наш святий Владика.
Об землю вдарила його патика.
Спочатку зникла Смерть, а потім Горе,
Любов та Доля зайшли в своє поле.
Світло засяяло яскраве – і все щезло.
Гора пуста стоїть і вся обмерзла.
Високо в небі ворони літають
І душі грішні в людей забирають.
Знов пройде час і знову суд почнеться
І Смерть, і Доля, й Горе знов вернеться.
Будуть судити грішних і лихих
Людей багатих і людей простих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459555
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Мій Ангеле, мушу зізнатись Тобі, мені страшно.
Боюся Любові вогонь спопелить мою душу.
Пожежні на виклик приїдуть, як завжди, не вчасно,
Заллють оковитою серця обвуглену грушу.
Мій Ангеле, чуєш, Тобі розповісти лиш можу -
Гасити пожежу не хочу, усім на відміну.
Підкинь мені хмизу! Багаття стократно примножу -
Горіти іскристо все ж краще бездухого тліну.
Мій Ангеле, прошу, підтримуй палаючу ватру,
Не дай, закликаю, мене опустити у воду.
Без Твого вогню, усвідомлюю, жити не варто.
Допоки горю — відчуваю душею свободу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459344
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Собака бродячий
Зализывал рану.
Скулил за удачей,
Надеждой обманут.
- От раны не охнуть –
Порезали лихо...
Скорей бы подохнуть
И мирно, и тихо...
Горячие мысли
Пронизывал холод.
Над псиною висли
И рана, и голод.
Мороз насквозь точит.
Лишит его доли…
Душа кровоточит,
Взлетает от боли!
- Хозяин где` первый? -
Молчит... Нет ответа.
Ему, сердцем верный,
Служил беззаветно!
- Где слава и гордость,
И жизнь молодая?!
Везде одна подлость,
Да злость процветает.
Его срок очерчен…
Несчастный калека!
Не хочется в смерти
Винить человека!
От раны не охнуть…
Порезали лихо.
Собака издохла.
И мирно, и тихо.
04.10.1993 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457675
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 31.10.2013
Я чекала від тебе більшого,
І кипіла у серці кров.
У той час,коли ти із іншою
Розгубив мою всю любов.
Я вважала себе щасливою,
Забувала про безліч справ.
Це ж тоді, коли ти під зливою
Поцілунків її зітхав…
Ну скажи, ми навіщо брешемо,
Як немає між нас тепла?
… Я була в твоїй Долі першою…
Та єдиною не була…
Ти мене називав найгіршою
Перед нею без каяття.
Ти валявся у ліжку іншої,
Тож для мене ти вже—сміття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457108
дата надходження 28.10.2013
дата закладки 28.10.2013
Заглянув ранок скромно у вікно
і промінцем розгладив сонні стіни,
щось справив в електронному табло
й зимовий час став літньому на зміну.
Вернувсь весь світ годиною назад,
лише подій та зміна не вчепила -
така ж брехня, такий же "авангард",
і тиск, й провладна політична сила.
Ех, коли б можна за годину ту
підправить, що накоїли невміло:
кого в лікарню, а кого в тюрму,
ну а кого в музей вже (грішним ділом).
Передивитись вчинки всі ще раз,
та через сито честі пропустити
і шістдесять хвилин було б якраз
достатньо, щоб все виправить й змінити.
Та не дано. Один лиш тільки час.
А нам усім повік пересторога -
перш як обрати знову прошу Вас
порадитися з совістю і Богом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456901
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 28.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.10.2013
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Василь Стус
Вічні поети смерті не зазнають,
Вони повітрям стали для людей,
Народ живе, і чистоту вдихають,
І правда рветься пташкою з грудей!
Ти ж бо сказав-До тебе повернуся!
Бо смерть для тіла-звільнена душа!
ЇЇ не вбити ! Між вами розчинюся
І разом з вами буду жити я!
І ти живеш! Як приклад поміж нами,
Твої страждання зрошують поля,
Вже сходять зерна, топтані роками,
Стигнуть плоди- відродиться земля!
Ти знищив смерть! Ти не коривсь неправді,
Ти вірив у країну, у народ!
Лишив слова й на восьмій вже декаді,
Це твоя зброя! Вигнати заброд!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452594
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Дай, Джим, мені на щастя лапу,
Таку ще лапу не бачив зроду я!
Давай на місяць гавкнемо, друзяко,
Така погода тиха, спить зоря.
Ну, дай же, Джим, мені на щастя лапу!
Голубчик, прошу! Ну пощо лизня?
Ти ж зрозумій зі мною найпростіше ,
Тобі ж не знана ще людська гризня,
Не знаєш ти ще, чим людина дише!
Хазяїн твій і милий, й знаменитий,
Гостей у нього завжди повний дім,
І кожний хоче на тебе поглядіти,
Погладити по шерсті перед тим.
Собака ти , диявольсько -прекрасний!
І цілуватись завжди би хотів,
Нікого не питаєш і в день ясний
Так липнеш, мов п’яниця- кого вздрів!
Мій милий Джим! Чи бачив між гостями,
Завжди їх тут багато так бува,
Ту мовчазливу, закутану журбами,
Сюди вона можливо загляда?
Вона прийде! Про це я точно знаю!
Щоб ти на ній свій погляд зупинив.
І ти, лизни їй руку- по звичаю...
За добре і лихе , що я вчинив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450545
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Браво і Лицар
Oleg Kolibaba :: Браво і Лицар
Присвячується Наталії Буняк (Горлиці) та її чудовим песикам
Світився неба сонячний вітраж,
І на бруківці блиск його яскраво
Знайшов до пари гідний антураж –
Собачок вірних – Лицаря і Браво.
Один, мов гір засніжених грифон,
Сповити темряву міг блиском шерсті.
А другий, мов безодні моріон,
Знаходив щастя в сонячнім оркестрі.
Вже світ повсюди забавлявся днем,
Пейзажне небо запалом іскриться.
І мріяли собачки навзаєм:
Клас! – думав Браво; Гарно! – думав Лицар.
Надво́рі відблиск променевих сил
Шукав для себе вірності, неначе.
І скільки не ятрив поля й ліси,
Її знаходив лиш в очах собачих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448953
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 15.09.2013
Вбивати час... Холоднокровно...
Не відчуваючи жалю...
Немов в запасі його повно
В бездонній чаші з кришталю.
Вбивати гнівно... Відчайдушно...
Різноманіттям дивних мук...
З лицем спокійним, незворушним.
Гадати, що зійде все з рук.
Вбивати зараз... Завтра знову...
Щоденно жити, наче кат!
Чергове вбивство — сумне шоу,
Парад безглуздих марних страт.
Вбивати звично... Так буденно...
Знаходити у цім екстаз...
Не розуміти патогенно -
Час теж щодня вбиває нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440885
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 10.09.2013
Поринь у дитинство, забудь, що дорослий,
Геть відпусти надмірну важливість,
Уяви, що хлопчисько ти низькорослий
Та розбуди дитячу мрійливість.
Відкинь тривоги, усміхнись щиро,
Нехай розгладяться зморшки на лобі,
Відчуй звучання спокою й миру
Наче дитя в материнській утробі.
Побудь собою, не бійсь виглядати
Смішним у очах зарозумілих,
Чогось не хочеш? Це просто сказати
Без вигадок зайвих і недозрілих.
Сприймай світ простіше, неначе дитина,
Яка не шукає замкнуті кола,
А ніби гірська швидкоплинна лавина
Невпинно знаходить радість довкола.
Ну все, збирайся, востаннє дивися
На світ дитинства, бур’янами порослий,
Згадай, яким був, ще раз оглянися,
А тепер повертайся, бо ти – дорослий…
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425816
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 10.09.2013
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0iGaXHkDoN0[/youtube]
-----------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qLS0sLFsRQg[/youtube]
-----------------
Не зачіпай журливої струни,
Нехай зі сну не будять опівночі
Притихле серце вижухлі тони -
Закутані у сиве поторочі.
Нехай мовчать полинні голоси
Під куполом гіркої безнадії.
Минуле в гості марно не проси,
Сльозою не тривож надарма вії.
Бо згас вогонь і мрево неземне
Розтануло за вікнами у долі,
Тужлива пісня вже не заверне
Чуття п'янкі, безрадно захололі.
І тільки ніч запеленає сум -
Ясою обезкрилене звучання...
Молю, не зачіпай журливих струн,
Хай серцю сниться небо до світання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447256
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 05.09.2013
Присвятив себе Господу він... Він священнослужитель,
Який кожного дня між людей ширив Божий закон.
Але часом коли по неділях в церковну обитель
Приходила вона — він ховав погляд свій між ікон.
Як обітницю дав – ні на мить не лякав його сумнів,
У призначенні тому, що вибрав свідомо колись.
Він не думав... не знав... він не бачив ще тої красуні
Від якої весь внутрішній світ кардинально змінивсь!
Почуття під табу і постійні душевні тортури...
Він боровся як міг... він до неба невпинно взивав!
Та зітхали лиш церкви старезної купол і мури
Як на сповідь схилилась вона, а він їй сповідавсь...
Вона встала, пішла. Він залишився наче розп'ятий.
Оглянулась сказати: ″А, знаєте, Бог - є любов″...
Чи ти, Боже, на нього зійшов, чи він просто проклятий?
Людям не зрозумілий, відлучений з Твоїх церков...
З нею в серці, із Богом в душі йде упевненим кроком,
Хоча знає чекають випробування чималі.
Може там, на тім світі це вилізе все йому боком -
Він до пекла готовий, а рай вже пізнав на землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447169
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 04.09.2013
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=16422
Кліп- Тамари Васильєвої - http://youtu.be/6qY23-sGhio
----------------------------------
[youtube]http://youtu.be/6qY23-sGhio[/youtube]
У пам’ять вічністю струмки
Летять, як диво-каруселі.
В руках у долі акварелі,
А колір золотий таки.
На полотно ти поклади
Кохання наше назавжди.
У пам'яті цвітуть сади.
(На полотно ти поклади.)
Чудові пахощі весни
І жовті квіти на осонні,
Похилі трави безборонні.
Як впасти росам поясни.
Не треба берегом іти,
Мене нема, там тільки ти.
На вітрі хвилі самоти.
(Мене нема, там тільки ти.)
І знову сонце і дощі,
І грози стукають у двері,
І плями мокрі на папері,
І душі наші не в плащі.
Рояться в пам’яті думки,
Життя гортає сторінки.
У пам’ять вічністю струмки…
(У пам’ять вічністю струмки…)
================
P.S. В оригіналі вірша катрени чергуються з терцетами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444025
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Не отличник,
не спортсмен,
не красавец,
А наградой
по судьбе -
средний палец!
И кто знает,
сколь длинна
песнь кукушкина?
Этот маленький
стишок не про
Пушкина…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437213
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 14.07.2013
В неї будуть онуки, доки ти зробиш перший крок,
Вона - втомлений практик, а ти весь такий теоретичний.
Ти ж, як алерген, викликаєш у неї шок
Анафілактичний.
Вона бачить тебе - розпухає, впадає в кому,
Багряніє, тремтить, сподівається, вірить Амуру.
Ти всміхаєшся їй... І мовчанням пускаєш додому,
Дурень!
Вона зцілиться, навчиться собі брехати,
Буде в неї надійність і діточки, як статуетки.
І колись вона зв'яже тобі на якесь там свято
Шкарпетки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436688
дата надходження 11.07.2013
дата закладки 13.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2013
Украй землі, завіщаний Творцем
ще від Трипілля моєму народу,
яким Дніпро несе могутні води
у Чорне море, вотчиною звем.
Де хліб і сіль, цілющий чорнозем,
де запах квітів, чебрецю і м"яти,
де понад все завжди цінують матір,
а людське горе викликає щем.
Край солов"їв, дібров, садків і нив,
дитинства край з джерельною водою,
Карпатських гір та Кримських, Медоборів,
озер, річок, ставків, пісень і див.
Немає краще місця на землі,
ніж те, яке в житті побачив вперше,
яке тебе привело в світ для звершень,
яке є Батьківщиною тобі!
І цей украй, рідніший від усіх,
така, як всі, земна частинка раю,
ми Україна-ненька величаєм
і молимося щедрості її.
1.
Коли Ісус на пагорбі Блаженств
читав Нагірну проповідь біблейську,
множив хліби у Табсі Галилейській,
в нас почитали багатьох божеств.
Моливсь народ до сонця і вітрів,
просив дощу, до ідолів звертався,
наш край в той час ще Скіфією звався,
а скіфи - землероби й скотарі.
Тече у жилах наших дотепер
та кров степна від пращурів Аррати
і як би нас не прагнули назвати -
ми - хлібосії, ними і помрем.
Важким був шлях Ісуса до сердець -
зваливши хрест на плечі, йшов на страту,
щоб всьому світу правду доказати
хто Божий Син, хто вбивця, хто Творець.
І доказав, здолавши власну смерть,
та Воскресінням утвердивши віру,
зійшов на небо, ну а ми в офіру
молитвою серця наповним вщерть.
2.
Зібрав Ісус апостолів своїх
і перед Вшестям на горі Оливній
їм заповів іти в країни дивні,
щоб святу віру донести до всіх.
От й розійшлися учні по містах,
а брат Петра, рибалка від природи,
йшов по Дніпру і скіфському народу
ніс святе слово й віру у Христа.
То був Андрій, апостол Первозванний
Ісусів учень, перший серед всіх,
що й смерть зустрів, як вчитель, на хресті -
був розіп"ятий при Нероні в Патрах.
Та перед тим наш край він обійшов,
святив цю землю і Дніпрові схили,
наперсний хрест зарив, де буде Київ,
прорік Софії зведення й церков.
То ж славим ми в щоденних молитвах
Вкраїнського Апостола Андрія
за благовістя віри і надію,
що до Творця він нам покаже шлях.
3.
Багато літ минуло від тих пір,
Дніпрові кручі, дикий степ, Карпати
селили горді скіфи і сармати,
гостили готи, гунни, врешті анти
та русичів великих славний рід.
Уже і Київ виріс край Дніпра,
де поміж гір, освячених Андрієм
в Дніпро вбігала Либідь - річка-мрія,
Хорива, Кия й Щекова сестра.
Аскольд хоробрий княжив у полян,
що нажахав до смерті Візантію,
але привіз ізвідти святу віру
разом із батьком Діром до киян.
Невтішна доля перших християн
й Аскольду з Діром вирила могили,
коли Олег вступив у стольний Київ
і обидвох убив їх за Христа.
Згадаймо ще і мучеників всіх,
які в наш край несли Христову віру -
єпископ, папа і святий Климент,
святі Єфрем, Євгеній і Василій,
Елпідій, Агафодор, Капітон -
всі убієнні під Святим Хрестом.
4.
Київська Русь - так називався край,
а пращури вже русичами звались
та, як і скіфи, ідолам вклонялись,
молились сонцю, небу і вітрам.
Князь Ігор, що посаджений на трон
Олегом Віщим, у морських походах
Дніпром спускався у понтійські води,
в Босфор заходив, та не вживсь з хрестом.
Так і загинув на землі древлянській
нехрещеним, по звичаям поганським,
ще й поклялася Ольга відомстить.
Христова віра краю вже зорить -
княгиня охрестилася в Цармісті,
і Святослав князівські лати чисті
вже на могутні плечі приміря,
над Руссю слави сходила зоря.
5.
Уміло правив краєм Святослав -
хоробрий воїн, полководець вправний,
він воював, а справи всі державні
старенька Ольга в Києві вела.
Тільки одне княгиня не змогла
привити сину Божую науку
то й прищепила ту любов онуку,
розповідала про Христові муки
і що молитва - зброя проти зла.
І Володимир змалку зрозумів,
що дерев"янні ідоли й камінні
не зможуть захистити землю рідну
і об"єднати вірою серця.
Але, як й батько, все не міг рішиться
від пращурів традицій відхреститься
і стать на шлях Ісуса і Творця.
Лише як раптом важко захворів
і втратив зір звернувся до молитви,
перехрестивсь, як воїн після битви,
і зрячим з Корсуня вертався до Русі.
А поруч з ним на білому коні
скакала Анна, грецькая царівна,
рідна сестра Василя й Костянтина,
Володимиру відтепер жона.
6.
Де хлюпотять озера Опечень,
колись Почайни ширилась заплава
і де вона в старий Дніпро вбігала
хрестити Русь князь вийшов в cвітлий день.
По всій Русі розіслані гінці,
кричать на площах гучно глашатаї -
Христову віру руський люд приймає
і хреститься по пояс у воді.
Найперші Володимира сини,
дванадцять, як апостолів в Ісуса:
"У храм молитви впусти наші душі
і вилікуй з гріху нас і прости!"
Волочать коні скинутих богів,
Дніпро ковтає ідолів поганських,
Київська Русь приймає християнство,
Творцю склада присягу на Дніпрі.
Украй землі, в якім ти народивсь,
Господній глас у час хрещення слухав:
"В Ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа
будь благодатна, земле! Возродись!!!"
То ж слався, краю український мій,
як спадкоємцю руської держави,
хранителю її традицій, слави,
благословенний Богом у Христі!
Слався, народе, що цей божий край
так доглядаєш кревно і старанно,
тисячоліття сієш неустанно
і пожинаєш доброти врожай!
Нехай святиться Господа ім"я,
який впровадив заповітну мрію
і ім"я Богородиці Марії,
яка покровом всіх нас огорта!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430408
дата надходження 09.06.2013
дата закладки 21.06.2013
Байдужими дорогами,німими
Оббитими асфальтами образ
Душа заблукана шукає щастю рими
Для змісту треба кілька вдалих фраз
І раз-у-раз
Проходячи обриви
Вбиває сумніви й бажання впасти вниз
Щоб грішне тіло обмивали чисті зливи
Життя вже тліє,наче рішень хмиз…
страшний каприз
Минаючи пустелю
Бездумно лине в вогняні піски
І дивиться на небо,мов на стелю
від болю палко стиснувши виски
життя мазки
Наносячи на карту
Для себе має мов орієнтир
І почуття,поставивши під варту
Ховається в самотності квартир
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420682
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 15.05.2013
Де ти, весно красна,
Лебедя згубила?
Біля очерету
Хмаронька осіла.
Ой не плач лебідко, серцем не тужи,
Своє біле пір’я щемко бережи,
Очерет не сховище, там його немає,
Почекай на вЕсну, вже зима зникає!
Розпростала крила,
Зранку на зорі,
Здалеку біліла,
У своїй красі.
Ой зустрівся лебедь, обнялись крильми
Обмінались серцем- не буде журби!
Дивишся й любуєшся-вірна їх любов
В неї його серце, в нього її зов!
Розпростала крила
Вже весна цвіла
Лебединка біла
Лебедя знайшла!
Піднялися крила,зранку на зорі,
Здалеку біліли, у своїй красі.
Заплелися крилами,у парі пливуть,
Серденька вітрилами, їх у даль несуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423407
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 11.05.2013
Росла вона при дорозі, і завжди привітно кивала нам своїми гілками. Добрий день, липо, як тобі тут, не самотньо? Здавалося, вона усміхалася до нас у відповідь і тоді якось радісно робилося на душі.
Не знаю коли вона була молоденьким деревцем. Згадую її , розлогу, високу , пахучу деревину. Не раз і не два, ставала вона сховищем від дощу чи надмірно горячого сонця. ЇЇ густе листя творило гарний затишок і ми з товаришками часто сідали під цей зелений дашок, і вели довгі розмови про усяку всячину.
Бувало набігаємося по запашних полях, назбираємо квітів- ромашок, волошок, маку , сядемо в кружок під липою і плетемо вінки . А тоді заквітчаємо свої голови і гайда назад у село. Літом, ми часто відвідували нашу липу, бо там недалечко від неї на вигоні, пастушки пасли худому і ми дуже любили сходитися та співати пісень. Не знаю, як би ще довго вона була нашим пристановищем, нашою вірною подругою. Одного дня, через наше село перейшов буревій. Сила вітру зривала дахи, вода лилася з неба , ніби хтось поперевертав відра, дороги перетворилися в річки. Коли трохи вщухло , ми, підлітки , побігли на наш вигон. Коли підходили ближче, ми вже мали передчуття, що не застанемо нашої липи. Так воно і було. ЇЇ вивернуло з корінням і вона лежала, розпроставши в останнє, свої запашні гілки.
На листочках сріблилися краплинки дощу. Липа плакала. Було так боляче, що і ми мимоволі залилися слізьми. Прощай наша дорога подруго. Вже ніколи не сядемо під твоє розкішне гілля, не почуємо як бренять бджоли п'ючи нектар твого цвіту, не ліпитимемо собі "носики". В журбі, поверталися до свого села.
В скорому часі наша родина та і багато інших родин, змушені були покинути село. Може липа відчувала ,що не почує більше нашого сміху, ані ласкавих слів до себе. Може вона навмисно підставила себе під ці сильні вітри і хотіла вмерти, ще перед тим, як покинемо її. Дерева, як і люди, відчувають ласку до себе. Не стало нас в селі, не стало і нашої розлогої липи! Мені ще й досі причувається липовий шум, ніби прощання- я ніколи не забуду тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419347
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 19.04.2013
Знову збігли роки, сіла мряка!
І шумить десь у пам’яті луг,
Пригадався мені мій собака,
Із минулих років вірний друг!
Зникла юність моя , відшуміла,
Так як згинув під вікнами клен,
У очах моїх дівчина в білім,
Знав до неї собака терЕн.
Не у кожного є такий близький,
Друг- тварина! Там пісня плила!
Бо листи до дівчИни, барвисті,
Під нашийником пошту несла.
Та я знав, їх вона не читала,
Дівча в білім й не знала мене,
І чомусь так таємно мовчала-
Так в чеканні і день промине!
Я тужив! Я чекав із букетом.
Не діждався! Поїхав у світ!
Проминули роки, я поетом
Повернувся до рідних воріт.
Знав, собака давно захолола,
Але нісся, скакав через тин,
Зовсім схожий, такий сизочолий
Молодий життєрадісний син !
Боже мій! І який же він схожий!
Відновилася біль у душі.
Почувався- в минуле відходжу,
Хоч бери знов записки пиши!
Давню пісню тобі подарую,
Ну не гавкай, чого розходивсь!
Хочеш – я тебе притулю, поцілую,
Як подяку, що спогад лишивсь.
Поцілую, притиснуся тілом,
Бо як друга тебе полюбив.
Так! Любив я дівчИну у білім!
Та тепер уже в синім зустрів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416449
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Шукаю твоє обличчя у натовпі перехожих...
Вслухаюся в кожен голос - а раптом учую твій?
Як ні, то хоча би схожий, на нотку єдину схожий
У цім повеснянім хорі, в гармидерній залі цій.
Вдивляюся і очима, і серцем, і підсвідомим
Невідано-закулісним роздражненим відчуттям.
На тя́тиві сподівання стріла гостроноса втоми
Навощує душу масно розпукою і виттям.
Нема, не стрічаю, марні і погляди, і вдивляння
У кожну найменшу рису байдужо-незнаних лиць.
Не ти, не твоя статура, не кроки твої - й востаннє
Втрачаю надію нині і падаю слабо ниць.
До завтра, до просвітління молитви і тої віри,
Що знову покличе бігти, шукати і... не знайти.
Вдивляючись безустанно у марево сиво-сіре
Напевно і певно знати, що марево це - не ти...
(29.03.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413793
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Ранкова тиша гусне над селом,
Летить весна-прекрасна, юна Геба*!
Таким вершковим піниться теплом
Бузково-ніжне шовковисте небо...
Дзвенять довкруг пташині голоси
Летять луною гучно по діброві
І,обтрусивши хутро від роси,
На сонці мліють котики вербові.
Стара криниця сірим журавлем
З води черпає сонячну монаду,
А сонце вже солом'яним брилем
Висить на вітах стишеного саду.
І так мене дурманить світлий день,
Таке блаженство розтинає груди!..
Нарву зо жменю радісних пісень
І понесу, всміхаючись, між люди!
*Геба-в античній міфології богиня вічної молодості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322308
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 29.03.2013
Якщо впустиш красу думок у своє серце,
І вони, ставши словами, відкриють дорогу,
За ними увійде сонячне проміння
і оселиться тут назавжди.
Випускатиме назовні тільки ясність.
Вона струмітиме силою і битиме фантаном,
Піднімаючи до вершин рідне слово, яке
джерельною водою, змиватиме брудний осад,
накопичений роками, через байдужість і страх.
Залишиться у грудях лиш віра, надія і любов -
Чорні сили, не зможуть більше зайти і знищити ясність.
Темнота царює - лиш до появи сонця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404831
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 01.03.2013
Чи то знущання з нас, чи то покута,
що ми святкуєм день захисників
не в день боїв на станції у Крутах
за Київ українських вояків.
Що не святкуєм ми у день Покрови,
у День Козацтва і славетних дат,
а в день, коли від пострілів "Аврори"
йшов проти нас обдурений солдат.
В цей день не раз імперія терору
нав"язувала людяності бій,
він ще донині не обсох від крові
невинних жертв і нерозумних дій.
Захисникам повага і вітання!
Молитва за загиблими в боях.
Невже у нас така коротка пам"ять,
щоб у цей день здіймать армійський стяг!
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2229/222/79359/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403525
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 27.02.2013
Небо посміхнулося ласкаво-
І там, де сонячний промінчик впав,
Розцвіли кульбабки золотаво
Поміж запашних шовкових трав.
І малі дівчата у віночки
Сонячні ті зайчики плетуть.
І немов би срібнії дзвіночки
Їхній сміх лунає там і тут.
І пускають в швидкоплинну річку-
Хай собі за обрії пливуть...
Носики,і пальчики, і щічки
Вже кульбабно- сонячно цвітуть ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383364
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.02.2013
Мокрі лапи вже давно розпухли...
Вже замерзла втрачена надія...
Ваші душі вже давно поглухли,
А серця, напевно, поніміли...
Я - бездомний. Але й ви- не кращі,
Хоч живете в затишних оселях!
Тричі передумаєте: "НАЩО?"-
Замість проявити милосердя...
Відвертаєтесь,від жалості неначе,
Хлібом пригостивши сміттєбаки,
Ви проходите безсовісні й незрячі
Мимо зголоднілого собаки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393500
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 08.02.2013
Лежу під ковдрою і мрію,
Чи ж то насправді я зумію,
Подрузі казку розказать,
Слова потрібні підібрать!
Яке ж то царство вибирати,
Щоб там початок той узяти.
Яку країну, який рай,
Щоб була пісня і звичай!
Вкінці рішила іти вгору,
Любить вітри, то ж піду в гори,
Бо тут близенько десь і небо
І ангели на всі потреби.
Хмаринки зібрані всі тут,
Вони і дощик принесуть.
А потім засмієтся сонце,
загляне в Видине віконце
розквітне Вида наче квітка,
Ота ласкавая лебідка,
І буде ангелів збирать,
Щоб потім людям роздавать.
Та не для себе всіх їх кличе,
У неї серденко кигиче
І чайкою над всім літає,
Усіх цілує всіх вітає,
Усім по ангелу дає,
Забула серденько своє.
Бо он побачила сирітку
І пригорнула, вдягла в свитку
І свого ангола дала,
Щоб та щасливенька була.
Ну от, не казку розказала,
З’явилась правдонька бувала,
Про те, що в світі є подруга,
І як в тебе якась недуга,
Вона скоренко тут- як- тут
І скаже всім- щаслива будь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395608
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
Моя далека земле - Україно!
Шукаючи едемський сад в світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.
Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.
Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.
Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210831
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 29.08.2012
«А хто такі, дідусю, «москалі»?» -
Спитав в дитинстві я колись у діда,
На пасіці сиділи ми в тіні
Й дивилися як бджоли йдуть обідать.
«Хороше запитання» - дід сказав -
«Це, думаю, би варто відповісти.
Візьми, приміром, вулик. Там устав
Коли ставать, коли робить чи їсти.
Та прилітає зовсім інший рій
Й не дивиться ні на устав, ні бджоли,
А починає вішать тобі стрій,
Якого ти й знавать не знав ніколи.
І починає зразу ж тебе вчить,
Що ти, мов, все чось робиш як не в нього.
Хіба від того серце не болить,
Не хочеться прогнати його з дому?
Та він, не те що просто не іде,
Він ще й тебе прогнати з дому хоче,
Брехливо й вперто щось тобі плете,
Що вулик той - його, і прямо в очі!
Тобі аж слів вже не хватає говорить,
А він уже на всенький світ волає
Що брата, мов, по крові хтось гнітить
Й слова при тім зовсім не вибирає.
Складне то слово, внучку, я скажу.
Не думай, що вся пасіка сусіда
І справді так похожа «москалю» -
То лишень рій, що нам міша обідать!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188686
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 29.08.2012
***
Наполошена зграйка пташина
Над готелем осінніх надій...
Проминула ся ніч, як година
Чорнобрових спокус і омрій.
Поки темні вокзали ще сонні,
Ти один перехожий в мені.
Каблучками відлуння бетонні,
Наче біль - голосні-голосні!
На плечі теліпається течка,
В далину йду стежками світань...
Там, де Сонце Життя над містечком
Простягає намолену длань.
І сполошена зграйка пташина,
Як невтримана вічністю мить.
Ніч минула... Зайнялася днина,
Розколисує в небі блакить...
(17.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358828
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012
Ранок вишиває промінці завзято.
Липка-первоцвітка плетивом цвіте.
Серед перехожих дітлашні багато.
Он за ручку тато донечку веде.
Гордо і поважно те маля крокує –
Береже долоньку таткова рука.
Заспівала вголос (хай весь світ почує!).
Покотилась пісенька сонячна, дзвінка.
Ось уже й на місці. Дитсадок стрічає
Радісним вітанням урочистих туй.
Татко обіймає й тихо научає:
-Слухайся, Наталко, дуже не пустуй.
-Я уже доросла. Не жури, татусю.
Пустувать не буду. Трошки лиш хіба…
Поцілуй за мене маму і бабусю,
Й нашу кицю Мусю. Цьом тебе. Бувай.
Вірить янголятко: татко – це назавжди.
Стрінуться вже скоро – швидко час мине.
Донечці маленькій татко буде радий,
Поцілує в щічку й ніжно пригорне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274578
дата надходження 11.08.2011
дата закладки 19.11.2011
«О великий и могучий русский язык» /крылатое выражение/
До чего ж велик «великий»!
До чего ж могуч «могучий»!
Искрометный! Солнцеликий!
Кто его только не учит:
Осетины и якуты,
Чукчи, ханты, эскимосы,
Чуваши, мордва, удмурдты,
Бульбаши и малороссы.
А потомки Чингисхана?
А «друзья степей» - калмыки?
Те же горцы Дагестана
Знают, - как велик «великий»
Сумлеваться? – Несерьезно!
Спорить – и того – опасно.
Попытались, было, в Грозном…
Оказалось, что – напрасно!
Против лома нет приема…
Это даже дети знают.
Задавить малютку-гнома
Просто – проще не бывает.
Он не терпит возражений,
И не любит пререканий.
В поисках полей сражений
Чужд душевных возлияний.
О величии всемирном он мечтает.
И не меньше!
«Во языцех» слыть кумиром,
Королем стать среди пешек.
Напролом, идя по трупам,
Пробивается он к цели.
Где задавит, где подкупит,
Где соловушкой потрелит.
А потом овчинку сбросит
И - опять-таки - задавит .
Волк овечью шкуру носит –
Разумеется – недаром.
Задыхаясь от «невинных»
Крепких родственных объятий,
Беларусь и Украина
Тщетно силятся разъять их.
Но «великий и могучий»
«старший брат» не внемлет стонам –
Надвигаясь темной тучей
Хладнокровно, беспардонно
Оккупирует пространство,
Вытесняя дух туземный,
А окрестное убранство
Загоняя в мир подземный.
«Проходимостью» высокой
Обладает он по праву:
На плечах его широких
Восседают сила, слава –
Славой гениев овеян,
А могучий – силой власти!
Матерщиною своею
Побеждает все напасти.
Но в пути есть два момента,
Где ему придется туго -
Два неслабых конкурента –
Все достойные друг друга:
Первый – старый и известный –
Славен Киплингом, Шекспиром,
Твеном, Байроном, Уэллсом –
Правит шоу – бизнесмиром.
А второй, хоть и постарше –
Славу лишь приобретает,
Но своим успешным стартом
Он уже весь мир пугает.
Мао Дзе Дун, Брюс Ли, Конфуций –
Вот и вся его известность –
Но в процессе революций
«Хунвейбину» стало тесно,
И он хлынул на просторы
Расширять свои владенъя;
По всему видать, что вскоре
Неизбежны столкновенья
Трех могучих великанов…
Кто кого? – К чему гаданье,
Построенье мудрых планов,
Если есть предначертанье –
Сгинут все в дурацком споре!
А в итоге победит
Богоизбранный (по Торе)
Гномик маленький – иврит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261239
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 19.11.2011