Спустошене серце, не час поспішати: спинися!..
Піщинко в безцільнім снуванні і хаосі мас,
пірни у призахідне кремове небо столиці,
у відблисках червня скупай механізм, що зламавсь.
Стрімкі серпокрильці крильми розтинають з розгону
п'янкий океан, що завис над сум'яттям голів.
Пірнувши, відчуєш, як течії ніжно огорнуть.
Як горно столиці ослабне і звітриться гнів.
Знов думи отверднуть, розтоплені в шалі й спекоті.
Здіймуться у хмари, підхоплені пухом тополь.
Ніч сонце за обрій, мов жорна – мірошник, покотить.
Старий осокір заскрипить, мов іржавий пістоль.
Голубиш каштани, мов щось неповторне, коштовне
і линеш на плавні, де Витачів-сокіл вита.
Окрилене серце пірнає мартином – не стогне.
І зверху, і знизу, куди не поглянеш, – вода...
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917371
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
Аромат троянди й полину...
Пестить в росяних долонях літо
Вечорів коротких таїну,
Тішить моє серце колоритом
Запахів п"янких. Ось так бреду
Я по травах у своє нікуди.
Стишують літа мою ходу.
Й не важливо: буде, чи не буде
Рівний шлях серед моїх доріг.
Скільки їх прийшлося подолати.
І журбу, що падала до ніг,
І тривогу, що була на чатах
Визрілих підступно перехресть.
Та усе ж я не корилась долі.
Хоч легким не завжди був мій хрест.
Захлиналась іноді від болю...
У снопи збирала всі жалі
І тугим в"язала перевеслом.
А потік із мрій не обмілів,
Бо надії у душі воскреснуть.
І вдихну на повні груди знов
Аромат трояндового літа.
Кожен день примножує любов,
Бо без неї як на світі жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916829
дата надходження 14.06.2021
дата закладки 18.06.2021
Не шкодує вечір дня,
Як приходить, щоб змінити,
Не зове зиму весна
Тонкосліззям соковитим.
Не вертається назад
Стрілка дзиґаря на вежі.
Пустить паросль дику сад,
Як відійде від пожежі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864022
дата надходження 07.02.2020
дата закладки 08.02.2020
Відходить січень у сльозах,
В непередбачених потьоках.
Небесна вись голубоока
Снігами тане на вустах.
Душа так прагне чистоти
У стриманім легкім серпанку.
Дрібоче дощ безперестанку.
Піду погляну – може ти?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863232
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 01.02.2020
Сердце биться спокойно не может...
Рвусь к любимому я!.. К миражу...
С нестерпимым желаньем под кожей...
- Только вслух.... ничего не скажу!..
Завернусь в мягкий плед хорошенько...
Неизменный вечерний наряд...
- Так скучаю!!! До дрожи в коленках...
Больно мне... Душу как удержать?!
Поделюсь с теплой осенью грустью...
Мысли, будто бы листья, летят.
- Шанс легко... мой любимый, упустим!..
Встретив бал проливного дождя...
В безответной любви - катастрофа...
Полюбить ненаглядный не смог...
Обогреет лишь чашечка кофе...
и собака... что ляжет у ног.
Сердце биться спокойно не может...
Рвусь к любимому я!.. К миражу...
С нестерпимым желаньем под кожей...
- Ну а вслух... ничего не скажу.
15.08.2019 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845071
дата надходження 15.08.2019
дата закладки 15.08.2019
И всё-таки мужчины очень странны -
В плену своих привычных заблуждений:
Им кажется, что нам нужны романы,
А нам достаточно всего лишь предложенья!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350687
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 24.03.2019
В очах твоіх ніжних - мільйон загадок,
А в теплих долонях - безмежний світ
Це доля, коханий, чи просто випадок,
Галактики наші збив раптом з орбіт?
Хвилини без тебе - зупинка часу
Години з тобою - одна лиш мить,
Заплющую очі, й нема вже спасу,
Твій погляд... Твій образ в мені зорить...
Плекаю у собі зворушливу ніжність,
Чекання тремтливе нездійснених мрій,
І пещу в думках я твою дивовижність...
Надіюсь... Ні - знаю, що ти будеш мій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827483
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 03.03.2019
Цей тихий дощ про вічність шелестить,
Освячує молитвою вікно.
Осіння мить щемить...
щемить...
ще мить-
Глінтвейном стане сутінків вино
Із ароматом падолисту й снів,
Із присмаком морозу на вустах,
З мускатним шлейфом перезрілих днів,
Що губляться у пам‘яті й літах.
А тихий дощ іде собі й іде,
В свідомість падає і мрячить у думках...
Знов схуднув календар на цілий день
І хризантемить світ Чумацький шлях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826845
дата надходження 25.02.2019
дата закладки 27.02.2019
Приходимо однаковими в світ:
Із глини глеки – мокрі та голодні,
Іще життям не товчені, як слід,
І чисті, як неторкані полотна.
Це потім вже твердіємо з вогнем,
Наповнене нас розділяє змістом,
На ранги, нації та віри розчахне,
Розставить на полиці різних істин.
Поливою вкриваємось, мундир
Нас блиском вирізняє серед інших.
Тасує доля глеки – руки, стіл,
До неба і скидає вниз горішніх.
У світ приходим одноденно ми.
Людьми?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822892
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 28.01.2019
[i]Не обращайте вниманья, Маэстро,
не убирайте ладони со лба… (Б.Окуджава)
[/i]
В начале было просто слово.
Моё.
И на дрожащий лист
Оно слетает бестолково
Под шум дождя и ветра свист.
Неуловимое движенье –
И слово обретает мысль:
Мои земные похожденья
С фантазией переплелись.
И сокращенья, вставки, сдвиги,
И сумасбродства, и клише,
Давно прочитанные книги,
Сто раз забытые уже –
Всё в дело.
Только б спесь баранью
И страх в себе перебороть.
Но окупаются старанья –
И слово обретает плоть.
И слово обретает силу
Сопротивления
И вес.
Послушай, – невообразимо
Переть ему наперерез.
Оно скалой стоит гранитной,
Определяя, что к чему.
И нас раздельно или слитно
Дано записывать ему.
Нам оставляя только крошки
Неуязвимости своей,
Снимает слово поварёшкой
Как будто сливки, пену дней.
Как будто миром хороводит
И рассыпает флаера.
Как будто вечность происходит,
Стекая с кончика пера.
[i]Ноябрь 2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761358
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 25.01.2019
День поспішав за обрій і котив
поперед себе диск огненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.
Запалювали люльки димарі,
пихтіли в чисте небо теплим духом.
Давно поснули мухи й комарі,
бо холодно, тож не гули над вухом,
лиш зрідка голос птаха долинав,
та й знову обіймала райська тиша.
Яскраві барви вечір поглинав.
Спалахували зорі. Місяць вийшов.
Повільно вечір плив, як мед густий.
Нірвана... Але враз прийшла до тями:
за мирні миті – Господи, прости! –
на фронті платять кров'ю і життями.
Благословенний спокій і ось ця
краса блаженно-чиста, пасторальна,
все завдяки нескореним бійцям,
в яких щодень – війна... на смерть... реальна...
І хвиля смутку. Й звичний епілог –
благання до Небес, слова молитви,
щоб захистив захисників наш Бог...
– Ти бережи їх, Спасе, в кожній битві!
2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 29.11.2018
Закохайся в мене до нестями!
Я навчуся хмарами літати.
Ворогів усіх благословляти.
З неба дощ мішати з пелюстками.
Закохайся. Не сьогодні?! Потім?!
Схочеш - стану дуже я вродлива,
Кажеш, що занадто я вразлива?
І від почуттів... Один лиш попіл...
Це ж нічого. І таке буває.
Що ж мені? За тебе лиш молитись.
Не до тебе в ліженьку тулитись.
Янгол мій до тебе знов літає...
Ну чому тебе не забуває?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797201
дата надходження 26.06.2018
дата закладки 27.06.2018
«Любитимеш знов… після посту».
Патара Бачія. «Переступи».
Сайт клуб поезії
До мене прийшов ти в петрівку*,
Якраз пополудні в неділю.
Цукерки приніс і горілку,
Плекав на кохання надію.
Почав обіймати нескромно,
Та я зауважила гостю:
- Я – жінка як свято, скоромна,
Чекай до закінчення посту!..
Ти вдруге прийшов у м’ясниці,
Але перешкоди не зникли –
«Коня напоїти з криниці»
Завадили місячні цикли…
Нарешті діждалась побожна
Потрібного дня після посту,
Сказала тобі: - Нині можна!..
Та в тебе уже – «на півшосту».
* петрівка – піст перед 12липня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792649
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 22.05.2018
Моє миле заквітчане місто
вмив небесними водами дощ,
і вогнів золотаве намисто
сяє в дзеркалі вулиць і площ.
Теплий вечір спустився на плечі
зачарованих київських гір.
Наче велети-крила лелечі,
лівий берег захоплює зір.
Приспів:
Київські кручі, сивий Славутич –
свідки наших стріч.
В Києві древнім, вічно недремнім –
відгомін сторіч.
Київ столичний, красень величний –
пісня солов'я,
мирний, привітний, тисячолітній
ти – любов моя.
Солов'їні наспіви в діброві
і по схилах навкруг розлились,
тихо плещуть їм хвилі Дніпрові,
і вслухається зоряна вись.
Як п'янять тут алеї бузкові!
А крізь буйство каштанових свіч
сяють маківки храмів – казкові
свідки величі давніх сторіч.
Приспів.
Де розкішні схилилися крони,
зелен-трави встелилися ниць,
Володимир вслухається в дзвони
від Софії до Лаври дзвіниць.
Світлий Києве мій, златоглавий,
див твоїх полічить не берусь.
Ти – колиска моєї держави,
ти свята моя Київська Русь.
Приспів.
19. 05.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792336
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018
Сначала оригинал, с благодарностью к автору
[b]Тайны грома[/b]
Ярослав К.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790755
[i]Прячется небо в чёрный туман
И растворяется в дымке заката,
Солнце залезло тучке в карман,
Даже забыло сказать нам "до завтра".
Пыль закружилась жёлтым столбом,
Капли дождя её садят на место.
Важное хочет выдать нам гром,
Вот бы услышать - ведь так интересно...
Нет, врассыпную... Все - кто куда...
Будто их гонят горячей шрапнелью...
Стойте, да это - просто вода!
Что ж вы пугливые, в самом-то деле?
Только мальчишка искренне рад -
Видимо, хочет узнать о секрете.
Что ему лужи, что ему град?
Вот уж, воистину, "будьте, как дети..."[/i]
Пародия
[b]Пленники дождя – как дети![/b]
Не оставляли б вы жизнь на потом,
Вон как на улице всё интересно!..
Важное что-то сказать хочет гром,
Как шандарахнет, что небо аж треснет!
Сверху несутся ушаты воды...
Да не пугайтесь вы, в самом-то деле,
Ведь без воды "ни туды, ни сюды",
Помните, в фильме известном так пели?!
Молнии вспышка порой... как сверкнёт!..
Это не значит, – "спасайся, кто может!"
Гляньте, в какой красоте небосвод,
Чтоб я так жил!.. Аж мурашки по коже...
Все врассыпную... Ну просто беда...
Нет, чтоб попрыгать как в детстве по лужам!
Что ж вы боитесь воды, господа?!
Мне – так и зонтика купол не нужен!
Тучка висит в мокро-чёрных тонах...
Ну, а мальчишка во мне – словно пленник,
Он, вторя грому, кричит из окна:
"Люди! Да здравствует дождик весенний!!!"
(Фото отсюда - http://bibo.kz/interesno/635351-groza-v-kalifornii.html)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791498
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018
Цей чоловік, що дихає пряно-ладанно,
Він, як та вісь, що мій обертає світ,
Ніби солодкий гріх, ніби щастя крадене,
Розуму – згуба, а серцю – принадний плід.
Сіль проступає в нього на гострих вилицях,
Ніби на скелях витесаних пісок…
Ну, а коли він спрагло у бік мій дивиться,
Я відчуваю, як затерпає крок.
Я з-поміж сотні звуків найперше вгадую
Поступ його і тембр такий терпкий,
Я відчуваю: кров закипає магмою,
Здавлює ребра тиском, немов гілки.
Я забуваю, що інші важливі речі є
В мить, коли він полює, мов хижий звір…
Погляд його палкий, мов індійські спеції,
Аж до молекул спалює, вір-не-вір.
Тож коли він так пильно у мене цілиться,
Пружно цупку натягує тятиву,
Я відчуваю, як сіпається вилиця,
Як від судоми зводить тонку брову.
Я вже готова здатися у полон його,
Із головою кинутися в імлу –
Так, мов нема нічого довкіл стороннього,
Тільки його присутність на дотик-слух.
Тільки його тепло, ніби щастя крадене,
На перехресті наших земних доріг…
Цей чоловік, що дихає пряно-ладанно,
Мов найсолодший гріх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751983
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 30.04.2018
***
І коли відречеться від тебе
навіть білий освячений дим,
все одно задивляйся на небо
й не бануй гореслізно за тим,
що пішло, навіть не озирнувшись,
замітаючи байдуже слід.
Усілякі трапляються душі,
та від того не меншиться світ.
Та від того добро не маліє,
просто треба зібратись і йти
від розпуки до світлої дії,
що веде до спізнання мети.
Що жадає від тебе одного -
не звертати із добрих доріг,
передбачених люблячим Богом
для всіх.
5.04.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786673
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Что-то просилось/клянчилось - до земли
(кто там под ватерлинией ниже стоп?).
Небо застряло празднично на мели,
вылившись из корзины на белый стол.
Выше просить бы, там, где легчая, боль,
грех подвигая пёрышком, враз простит
пару абортов, спасших от пары войн,
высыпав мир на радостях из горсти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786519
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Коханий, як закохатись
В долоні твої й обличчя?
Коханий, чи сподіватись,
Що ніч нам оця не сниться.
Зустріти б тебе ще вчора,
Так холодно нам порізно.
Стоїть у кутку покора,
У неї душа залізна.
Коханий, я не приїду.
Ти двері закрив і душу.
Я місяцю як сусіду
В колисці гойдаю тишу.
Коханий, та я в дорозі.
Молитви мої ти чуєш?
Живі... Щось змінити в змозі.
Ти крадеш весь час... Бунтуєш.
І душу чужу бинтуєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786654
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Вірш написаний давно, коли життя було зовсім іншим.
Від дідів та батьків знали про страхіття голоду, репресій, війни.
Хоч ці біди були позаду, але нас також виховували рабами,
безправними, слухняними, безголосими. Всілякими засобами
знищуючи почуття гідності, змушували безупину кланятись
партії за "щастя" жити "в необъятной Родине",.. де справжню
убогість існування ми і не могли оцінити, не бачачи інший світ.
Я не розміщала вірш на сайті, боялась, що він буде незрозумілим
для молодшого покоління.
Та хай знають, що були в нашій історії і такі часи,
коли люди жили серед пустих полиць і прилавків, коли про волю,
свободу слова чи виїзд за кордон не можна було й мріяти.
І нав'язувався такий спосіб життя тим же "братом", що приніс нам війну.
Невже з народження – й навік
в мені це відчуття провини?
Ті, хто рабом прийшов у світ,
прожив як раб – рабом і згине.
Бо це – діагноз, вирок це,
гіпнозу вплив. В підкірці, в генах:
"Я – винна!.. щось... комусь... аж ще
з батьківських екстра-андрогенів".
Втовкмачували з ранніх пір,
що [i]Родінє[/i] довіку винні.
Незгодним – каторга... Сибір.
Всі завинили з пуповини!
І, вибачаючись, жила,
всім заглядаючи у вічі.
В когось не ладились діла –
себе винила в тому... вдвічі.
... А навкруги – зухвалість, глум,
безправ'я, знахабніла влада...
В душі завис вселенський сум:
чому ж їм совість – не завада?
Що ж то за люди ми такі,
що на ріднесенькій землиці
всі живемо як байстрюки
безправні, безголосі, ниці?!
Випалюю з душі щомить
одвічне почуття провини.
Рабою змушували жить –
скінчилось. Досить! Я – ЛЮДИНА!
Десь приблизно 1985 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784863
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Я бачила дива́ чужин країн:
міста модерні у пісках пустелі,
священні древні залишки руїн,
захмарні вежі, храми іі готелі,
стомовний різноликий Сінгапур,
архітектуру Праги, Риму, Відня,
величні Прамбанан, Боробудур,*
віднайдені у диких джунглях півдня.
Сповна в світах екзотики й краси,
вражаючих. Але чомусь душею
чаруюся від крапельки роси
на маминій стежині споришевій
в моїм краю, від пісні солов'я,
голубизни озер, волошок в житі,
де жайвора почула соло я,
від спогадів, з дитячих літ нажитих.
Лякали "співом" павичі, орли,
вдаряв по нервах крик різкий папуги,
а смуток журавлиного "курли" –
до спазму в горлі! –стільки в ньому туги...
Вишневе буйноцвіття вабить зір,
п'янять степи розлогі чебрецями,
мре серце від краси Карпатських гір,
закохана у Київ до безтями...
Все миле серцю – край мій і нарід,
де народилась з Божого веління.
Тут, в Україні, весь мій славний рід
крізь сотні літ проріс углиб корінням.
Ввібравши мудрість, силу й біль землі,
ми аурою спільною вповиті.
Тож я – листок на древньому гіллі́,
без кореня свого не здатна жити.
* Прамбанан, Боробудур – дивовижної архітектури
древні храми на о. Ява.
12.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781964
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Як це назвати? З давнього часу
не можу подолати дивну хворість:
без тебе світ втрачає всю красу,
сіріє, блякне, скрізь – безбарвна кволість,
що нівелює радості буття.
Живу чеканням... збайдужіння... втома.
Та веселково виграє́ життя,
коли ми разом – за край-світ чи вдома.
Вже схлинув молодечий карнавал,
та серце ловить імпульси магічні.
Взаємне притягання двох начал
свій пік пройшло, адже і ми не вічні.
Мабуть, пора розвіятись золі
від почуттів, палаючих вогненно,
здається, на очах вже мозолі
намуляти повинні ми взаємно –
та ні! Яку ж струну ти зачепив,
що безліч літ бринить і не вмовкає?
Мій любий! Скільки ласки, світлих див
душа моя в твоїй ще відшукає?
Зачарував. Навік приворожив,
мій добровольцю у моїм полоні.
Амур дві долі в небі сторожив
і пострілом з'єднав серця й долоні.
І ми – удвох, на гору чи з гори
веде життєва звивиста дорога.
– Лиш не вдягни світ в чорні кольори! –
єдине, що благаємо у Бога.
Любов... Вона не знає перешкод,
ні відстаней, ні термінів, ні віку,
якщо серця знайшли свій спільний код.
... І лине вдячність Господу – без ліку.
3.03. 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 06.03.2018
Кітікетить зранку кіт.
Пастколапить діда піт.
Виполітується птах.
Сонодрімкує мурах.
Вибурулькується лід.
Доягідкується глід.
Снігопадиться зима.
Мінусівками дійма.
Морозкується до щік.
Дубовить березам сік.
Зашлагбавнює весну.
Тромбонує путь зерну.
Може, шпундем їй на чай,
Щоб покинула наш край?
Шпундем - кинемо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779855
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Только случившись - уже молчаливо сыт
миг, растянувшись тоской до альбомов старых,
где по дороге куда-то душа отстала.
Просто в часах поломались и ночь, и быт.
Миг совершенен - снежинкой в ладонь упав,
скомканный нервно в кармане дорожной куртки.
Вместо секунд - за окном проплывёт фигурка -
мимо зонта в белой вечности весь рукав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773409
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 27.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2018
Тепло сердец… - Да нет, остаток свечки...
Сгорал с надеждою в моих руках.
Мы назовем последним этот вечер…
В раскатах грома, в серых облаках.
Вдруг хлынул дождь… Судьба роняла слезы.
Высоких чувств деньки пережиты...
Для нас останутся стихи и проза...
К минувшему мы не найдем тропы.
Любовь для нас желанна, но не вечна...
Еще чуть-чуть искрится фитилек...
Но нам от этого никак не легче...
Дождь затушил бесценный огонек.
Напрасно примеряла к свадьбе платье...
К нему напрасно мерила венец.
- Нам больше не дарить друг другу счастье!..
Мечтам и отношению... конец.
Погода, как волнение присяжных...
Такой итог безрадостного дня.
- Что между нами было - все не важно...
Теперь нас только... зонт соединял.
13.01.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771126
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018
Бог кожному дарує рідний край,
матусенька єдина – теж від Бога.
Шляхів дав безліч, але обирай
той, що з магнітом рідного порога.
А в кожнім краї мова є своя
як ідентифікація народу.
Моя ж – ніжніш від співу солов'я,
бо мамина, йде з роду і до роду.
Вбираю вірш, молитву, парафраз,
як воду із свяченого джерельця.
І хоч спілкуюсь іншими не раз,
та лиш рідненька йде з самого серця.
9.11.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759545
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017
Плавно ідеш під воду…
Щораз - углиб.
Пальцями в небо, десь поміж дахи залатані.
Вірші падають з яблуні… чуєш схлип?
І не зважай,
що очі її заплакані.
Першого танцю,
снігу крихкого сплін.
“Що тобі, сонце, кави з корицею? чаю ще?”
…щастя проходить легко крізь товщу стін
…щастя знімає скальпи,
не вибачаючись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758741
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017
На світанку піду.
Не сьогодні… нехай –післязавтра.
…і пронизливо сич закричить на ведмежій горі.
…і відчуєш – я йду… між серцями бринітиме мантра.
Так спокійно і легко
додому ідуть косарі
З косовиць золотих.
Тільки хвиля шаленого вітру
Спалахне смолоскипом й твого доторкнеться весла.
…і на пагорбах раю стареньку іржаву палітру
Розкладеш обережно
й приречено скажеш – пішла…
Не запалюй свічу!
Не шукай на розвалинах літа
Чорно-білі штрихи… не окреслюй в собі пустоту…
… я зостанусь тобі перламутром вишневого цвіту
В час цвітінь найп”янкіших
…і навіть, коли… одцвіту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750453
дата надходження 13.09.2017
дата закладки 14.09.2017
Зеленіють гілочки вербові,
позолота ледь торкнулась крон...
В час цей літо з осінню – в любові,
ще не ділять між собою трон.
Теплі дні. Зоріють на осонні
айстри і жоржини дивоцвіт...
В чарівнім квітучім міжсезонні
ти святкуєш входження у світ.
Вірній доні мужнього народу
Небо наділило щедрий дар –
скарб кохання, чисту душу, вроду,
силу духу й слова, серця жар.
Ти ввібрала осені палітру,
барви літа і просторів даль,
тож у віршах – свіжий подих вітру,
мудрість і задумлива печаль.
Проганяє смутку темні хмари
з наших душ – їх вдосталь, далебі, –
гумор від чарівної Патари,
тож всі щиро вдячні ми тобі.
Хай звучать романси під гітару,
усмішки квітують на устах...
Ми вітаєм Любоньку-Патару!
Хай не зрадить тебе Щастя Птах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750286
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
Продовжую експериментувати в створенні кліпів-відеопоезій.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9FmpJlTC0AU[/youtube]
Поет Олександр Печора читає власні вірші-
[i]"Приємна мова вечорова…"
"Сім хризантем"
"Оця приречена краса…"
"Щастя"
"Ще не пізно"
"Нема перемоги без бою"[/i]
----------------------
Музичним тлом взято фонограму не заспіваної пісні на вірш Олександра Печори «Не цурайсь родини, брате»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745389
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 01.09.2017
В цьому відеоролику поетеса Патара Бачіа читає власні вірші -
[i]"Іще один рік…"
"Намалюй мені"
"Генерали, скажіть"
"От уяви"
"O tempora, o mores!"[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tRqrxUQW0LQ[/youtube]
Для музичного супроводу кліпу відеопоезії взято фонограму незаспіваної пісні
на вірш Патари «Я покладу на музику любов»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745767
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 01.09.2017
Квіти, світлини і вірші – Світлани Моренець
В цьому відеоролику Світлана Моренець читає власні вірші -
"Черлений місяць"
"Хто режисер людської долі"
"Парк втрачених мрій"
та інші.
[youtube]https://youtu.be/W3VYOtmFQkk[/youtube]
Для музичного супроводу кліпу відеопоезії взято фонограму незаспіваної пісні
на слова Світлани Моренець «На війну пішов мій милий».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747995
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 01.09.2017
Велике спасибі О.Жежук за натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730994
...при надії
Земля чекала сонця і тепла,
Ковтала спрагло всі щедроти неба.
І в день новий Життя у світ несла
Й людські ховала муки поміж ребра,
Щоб заростали цвітом… А мені
Розкрилені світи лягли під вії -
І я горнусь до матері-землі,
Що при надії…
О.Жежук
[youtube]https://youtu.be/KGzYBuzQEy0[/youtube]
[i]Земля мене, неначе обняла,
нашіптував щось таємниче вітер...
І говорила я тоді слова,
Що з її надр, в обрамленні із літер.
Цвіли сади... Погідно понесла
Земля свій тяж для всіх живих на світі.
Надія є.
Вона ж бо проросла
В новім житті, що зріє в слові й цвіті...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731390
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 16.08.2017
В цьому відеоролику поетеса Патара Бачіа читає власні вірші -
[i]"Іще один рік…"
"Намалюй мені"
"Генерали, скажіть"
"От уяви"
"O tempora, o mores!"[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tRqrxUQW0LQ[/youtube]
Для музичного супроводу кліпу відеопоезії взято фонограму незаспіваної пісні
на вірш Патари «Я покладу на музику любов»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745767
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 13.08.2017
Хто тільки не надихАвся темою знаменитого совіцького стандарту - "дівчина з веслом". Я теж вже давно написав про це вірш, також була і авторська пісня на той текст. А це ще й повернувся до нього в жанрі відеопоезії.
------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BZsAuf5XN-A[/youtube]
В широтах забамбулених совком
стояли й веселили нас скульптури:
«Шахтар», «Доярка», «Дівчина з веслом» –
шедеври пролетарської культури.
Дебела дівчина велично зирить вдаль.
Придуркуватість легка на обличчі.
Веслом відгонить смуток і печаль?
Веслом долає всякі протиріччя?
«Для чого їй весло?» – питаєш ти. -
Для нападу, для самооборони?
Куди збиралась краля з ним підти –
в бутік чи на веслярські перегони?
Чому весло, а не, скажімо, смолоскип,
як в пОдруги – у статуї Свободи?
Чи те весло взялась постерегти
бой-френду, поки п’є він «Пиво-Води»?
Чому не оголила вона грудь,
як інвалідка та – Венера із Мілоса?
В веслі чи в чім її жіноча суть?
Чому в «мужскіх» трусах? Чому не боса?"
Аж раптом зрозумів! Мені дійшло!!
Ця дівчина кохає і страждає!
«Гребіть ви звідси! Нате вам весло!» –
всім виглядом своїм нас закликає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741711
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 12.07.2017
І торкнеться до мене уперше земний чоловік,
У якого в очах мерехтить перламутрова хвоя,
І притулить долоню свою до тремтливих повік,
І від доторку сего забудуся, де я і хто я…
І трава оживе під ногами, волога й густа,
І в аркані зійдуться над нами старі осокори.
«Я не згуба тобі, чоловіче, я древня вода,
Що з правіку тече й напуває смарагдові гори».
І торкнеться до мене удруге і скаже: «Бери,
Ці реліктові храми тобі залишаю у спадок…».
І сплетуться між нами всі запахи і кольори,
І солоною цівкою піт побіжить між лопаток.
І гірським полонинам забракне п’янкої роси,
Щоби спрагу мою втамувати й вогонь загасити…
І зіллються між нами вібрації і голоси,
І почнуть мироточити пальців його сталактити.
І торкнеться до мене утретє земний чоловік,
І промовить: «Ти згуба для мене, ти лік мені, жінко,
Бо коли я торкаюсь пелюстя тремтливих повік,
Твої очі стікають в долоні небесним барвінком…».
І в гортані його застрягають солодкі слова,
Перестиглими сливами тріскають, скапують в душу…
«Я трава, чоловіче, я дика шовкова трава,
На фісташкових віях росу передсвітню ворушу».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739407
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 26.06.2017
В календаре всегда найдётся повод,
чтоб необычно красочный салют
рассыпал звёзды на обычный город,
где любят вслух и молча предают...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736771
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 06.06.2017
Страждали гори- побиті, лисі-
З них видирали смереки й тиси,
Пиляли серце Карпат під корінь-
Вбивали гори- скликали горе…
Хіба кати ті- чужі ординці?-
Свої то люди, то- українці…
В очах їх тільки легка нажива-
Знімали шкіру із гір наживо,
Під дзвін реляцій і шурхіт гривень
Безжально стригли карпатські гриви…
Мовчали гори, і біль терпіли-
Снігами плакали вершини білі…
© Володимир Присяжнюк
04.03.2017
#karpaty #віршіПроКарпати #вирубкалісів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721808
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 01.06.2017
Хоч ти – з козацького роду, не з аристократів,
та чарував всіх шляхетністю й тактом манер,
гумору блиском і серцем, у безмір каратів.
От і закохуюсь знову і знов. Дотепер.
Міцно впіймав ти в полон свого шарму, мій любий,
погляду жаром обпікши. І передчуття
стисло: це ж ВІН, та моя половинка... і згуба,
що назавжди аж до самого краю життя.
Всесвіт в обіймах несли твої лагідні руки,
шепіт, нестримні цілунки і голод очей,
магія шалу нестерпно-солодкої муки
і божевілля п'янливе жагучих ночей.
Чари душі – то від Бога дароване диво.
Серед безликих, пихатих, підступних, брудних,
збочених, мстивих... – мій рідний, я досі щаслива,
що твою душу пресвітлу зустріла між них.
Плата за щастя – удари і втрати, яруги.
Рани зшивала кохання ослаблена нить.
Гідно пройшли, без образи, зневаги, наруги.
Лицарю світлий, не можна тебе не любить!
Душ магнетизм – непідвладний рокам, нездоланний.
Потяг коханих сердець – він змінив лиш окрас:
ніжністю й ласкою стишивши шквал ураганний,
подих Ерота пасатом овіює нас.
Друже мій милий! Пройшла наша довга стежинка
радість і біди, провалля і зоряну мить.
Але, за всяких обставин, для тебе я – Жінка
... й наче дитя... То чи можна тебе не любить?!
Тане краса. Щось і талія вже... – не осина.
Безліч жінок зайняли б моє місце і роль.
Я ж на сердечнім твоїм п'єдесталі – єдина
леді. А ти – мого серця і долі король.
Всі земні блага встелила б тобі я під ноги,
щоб не згасали тепло в нашім домі і сміх.
Силою духу здолавши підводні пороги,
зможеш таланти свої дарувати для всіх.
Наші доріжки в одну заплелися весною,
щиру подяку за день той шепчу Небесам.
Ну а тобі – за кохання, в життя довжиною,
те – що лиш раз, за яке не скупляться ціною.
Чуєш? В саду соловейки (підкуплені мною)
силі кохання співають найкращу з осанн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735710
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
Солнце ласкает плечи земли,
в венец собирая стрелы-лучи,
птицы умолкнут ночью совсем,
лишь для тебя моя песня любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734515
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 22.05.2017
28.11.2016
Приступ лени –
Не преступление,
А процесс
Восстановления…
Приступ лени –
Не наказание,
А нормальное
Состояние…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730953
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 28.04.2017
Я преклоняюсь пред тобой
Защитник-воин и герой.
За то,что ты стоишь в строю,
За душу чистую твою.
За сердце истинного сына,
За то,что ты - за Украину.
Ты светлый воин - Ангел Чести.
За то,что ты на своём месте,
Своею твёрдою рукой
Хранишь родной земли покой.
Я преклоняюсь пред тобой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710281
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 11.04.2017
хрести... хрести...
голгофи і голгофи
на цій землі
одна незмінна суть
страшний сюжет -
суцільна катастрофа:
одні зароблять
інших - розіпнуть
хрести... хрести...
а нам усе ще мало!
німий народ
сліпі поводирі
сторіччями найкращих -
на поталу
самі собі кати і гробарі
голгофи мрій
очікувань голгофи
натомість рани
садна й чиряки
жирує панство
чубиться голота
лиш юди слинять без упину
"срібляки"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728299
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
Якби знати, о, якби знати,
коли щісті ввійде́ до хати,
зготуватися би найкраще
та приймити то щісті наще.
Та убрати нову сорочку,
тай підсипати добру квочку,
аби курітка завеснили
зеленцем оповиті ниви.
Аби щісті росло усюди
аби вже не пішло нікуди -
ні до лісу, ані до міста...
Розчинити б у серці тіста
на паски́, на солодку бабу,
мати в собі відрадну раду -
великодну, таку спасенну,
Богом творену, сокровенну.
Аби кождий продреглий кутик
уродив благовісний прутик.
Аби в небі зійшло житами
те, що сіяне молитвами,
те, що люляне до світанку...
О мій Божечку, любий Па́нку,
якби знати, о, якби знати,
коли щісті зайде́ до хати...
15.03.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723622
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.
Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну...
.........................................................
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Схилився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
...Посвячених маса, як гинув Амін...
І... голос Тараса я чую в пітьмі-
- Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі...
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина... І мара єдина...
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна... Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі...
І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна...
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім...
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу...
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки...
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають...
Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час...
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
........................................................
...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
29. 02. 2016. Ніч...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116030809783
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 12.03.2017
Жінко з ребра Адамового,
з весни,
квітко з Едему райського,
неземного!
Ти, що шукаєш миру
серед війни,
правди в олжі лукавій,
в невір’ї – Бога.
Світло твоє – маяк
поміж диких бур –
вирве благий вітрильник
з тенет утрати.
Віра твоя – міцний
непохитний мур,
сміх твій словам байдужим
надійні ґрати.
Ти, що прийшла у цей
незбагненний світ
стати комусь опорою
і натхненням,
вірною Пенелопою
край воріт,
вічним гріхом і вічним
благословенням.
Ти, що прийшла продовжити
рід людський,
серед руїн і воєн
зійти світанком...
Так і блукаєш нетрями
навпрошки,
клопотів і обов’язку
вічна бранко.
Вірю, що дні твої
не п’янкі меди,
часто гірчать неспокоєм,
полинами…
Ти, що даєш життю
заповітний вдих,
світ освіти любов’ю
і молитвами!
[img]https://ukontent.files.wordpress.com/2017/02/16810879_712368845598315_717233099_o.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722270
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Березню мій вербовий,
сонце у молоці!
Хмар сизопері сови
в променів під приці-
лом. І не втекти нікуди
від перемог весни!
Завтра вже так не буде –
тільки тепер і ни-
ні – ця неповторність миті:
крапля, а в центрі – світ,
свіжа гуаш блакиті,
руніка верховіть,
ґрунту набухле тісто,
перша щетина трав.
Проліску стало тісно,
плівку землі прорвав –
вигулькнув синьооко,
мов переможний стяг!
Впевнено, дужим кроком
рухається життя.
Будять пташки діброви,
смолами плачуть пні…
Березню мій вербовий,
вибухни і в мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721429
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 04.03.2017
"пишу"
й не поспішаю записати
і забуваю строфи зміст і смак
крадій так із чужої тягне хати
й не запиває легкий переляк
непотріб слів в неволі позабути
у намір витоптати все живе
з тамтого часу і до самосуду
"пишу"
й не пропускаю з дум до вен
як репетиція
в неповну силу
на дотик не до шкіри
все у пів
"пишу"
й не довіряю смисли тілу
як аркушеві не дарую слів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721451
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 04.03.2017
СКІФСЬКА ЛЕГЕНДА
Степи, степи… Тисячолітні міфи…
Причорномор’я… Хвилі ковили…
В часи прадавні у степах тих скіфи –
Кочівники і воїни жили.
… Йшов Дарій-цар на Скіфію війною,
Платити дань примусити хотів,
Стояли скіфи грізною стіною –
Їх не зробити купою рабів!
Запеклий бій – мечів тупилась криця,
Хрип коней, крик людей з усіх сторін…
Та сталось лихо – скіфської цариці
Потрапив у полон найменший син.
В шатро царя його ввели у путах,
І мовив цар: «Тобі я волю дам!
Про ворожнечу хочу я забути,
Лиш хай покірні скіфи будуть нам.».
Але юнак відмовився від волі:
«Ні, мій народ не звичний до ярма!
Безкрай степів – немає краще долі,
Мене так вчила матінка сама.».
Збентежили царя слова хлопчини:
Скорити диких скіфів – марний труд!
Якщо таке дитя, які ж мужчини? –
Цар повелів звільнити хлопця з пут.
Він повернув назад військову лаву,
З ганьбою йшов додому Дарій-цар,
А скіфи здобули навіки славу,
Що вільна воля – їм найбільший дар.
Чи так було – ніхто сказать не може,
Про це не пише мудрий Геродот,
Та знало військо навісне вороже
Про степовий нескорений народ.
Так за віками знов віки минали,
Від скіфських коней вже нема слідів,
Лише кургани насторожі стали
І пам’ять зберігають про вождів.
Від городищ лишилися руїни,
Вже пектораль в музеї золота̀…
Тут наші землі – землі України –
Степи і ріки, села і міста.
Є в наших жилах скіфська крапля крові,
З колиски знають діточки малі:
Нема у світі більшої любові,
Ніж до свободи й рідної землі.
© Тетяна Лавинюкова 20.12.2016 Івано-Франківськ
Історія створення:
Для конкурсу віршів про скіфів, організованого Клубом "Білі Ворони" та історико-патріотичним товариством "Великий Степ" (м. Дніпрорудний Запорізька область) - ІІ місце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718160
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2017
Обійми мене, благаю. Обійми
Так, щоб аж забракло подиху у грудях.
Лиш єдиний поцілунок, тільки мить,
Ну а потім вже іди, і будь, що буде.
На останок більш нічого не прошу',
Бо любові набрала від тебе вдосталь,
Час розвіє із душі розлуки сум,
Не зігрітою лишивши тільки постіль.
Відпускаю. Не судилось нам життям
Довго ніжитись в любовній ейфорії,
Обійми мене, не треба каяття,
Все одно назад вернути не зумієм.
Може десь-колись ще перетнеться шлях,
Буде так, як то написано на долях,
Поки що, стрічатись будемо у снах,
До сивин у скронях, або аж до скону.
04/02/2014
Н.Хаммоуда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716281
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 05.02.2017
Місто гасить вогні. Відмолили намаз мінарети*,
В темне небо вечірнє гукнувши останнє "...Акбар",
Білі чайки над морем, неначе хвостаті комети
Розганяють отари кудлатих розгнузданих хмар.
Ніч над містом пливе. Засинає, колишеться море
Тихим плесом гойдаючи білі човни на воді,
Тільки чується із далини, а здається, мов поруч-
Розриваючи тишу ридає сова в самоті.
Вдарить хвиля легка, розлетиться шумою довкола
Розстеливши блискучі шовки на загату* із глиб,
У верхів'ї хару'би* зустрілись два лèготи* кволі,
Й розлітались, метляючи ставні понурих осель.
Місто спить, і така благодать наокру'г несказанна:
Чути шелест трави, богомолів пісні голосні,
До світання лише, бо почувши "Кор-ану" читання,
Знов прокинеться місто вдягнувши намиста- вогні.
Мінарет*- верхня частина мечеті, із якої лунає заклик до молитви.
Загата*-гатка, гребля, тощо.
Харуба*- плодове дерево родини акацієвих.
Легіт*-несильний вітер.
31/01/017
Н.Хаммоуда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715558
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 02.02.2017
Мадонно українського села,
Ґвалтована, катована, розп'ята,
Я вірю в тебе. Доторкнусь чола,
Де у віночку і калина, й м'ята —
Благослови! Дай сили і снаги
У світ нести твоє дитя і волю
Попри дощі, тумани і сніги,
Щоб відшукати оту згубу — долю,
Що до Сибіру прадідів звела,
Які посміли не скоритись звіру...
Мадонно українського села,
Тебе і досі ще несуть в офіру...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711263
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Ми, напевно, не кращі,
Ми, напевно,- й не гірші:
Продираємось хащами,
Захищаємось віршами.
У банальності буднів
Ждем приємних сюрпризів,
Заглядаєм в майбутнє,
Промовляєм репризи.
Безперервно латаємо
Те, що вже не латається…
І зовем глашатаїв,
Разом з світом хитаємось.
Нам би іншої міри,
Нам би твердості кроків,
Нам би вірності й віри,
Нам би інших пророків!
© Володимир Присяжнюк
28.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710923
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
З небесного святого вівтаря
Володар Часу, перевівши подих,
здмухне останній лист календаря,
новий зафіксувавши кругообіг.
Моя ти Земле, доме любий мій,
безмежно щедра голуба планета!
Прекрасна ти в цю ніч в серпанку мрій,
заквітчана вогнями, мов комета.
Світись красою, і жаданий мир,
хай обійме тебе і кожну душу!
Ця ніч – святковий планетарний пир
від Кордильєрів і до Гіндокушу.
Хоч в когось – літо, а у нас – зима,
та зваблює повсюди казка свята,
і келихом ігристого вина
всіх найдорожчих будемо вітати:
дітей, батьків і друзів всіх-усіх,
близьку й далеку дорогу родину,
бажаючи здоров'я, щастя, втіх
душевних і тілесних... і щоднини.
Ще тост наш – за здоров'я земляків,
та й іноземців, вірних нам по духу, –
за тих стійких незламних вояків,
що зупинили ворога й розруху.
Хай мир прийде для всіх захисників,
до кожного з армійських батальйонів!
Щоб ви живими вийшли із боїв,
за вас, рідненькі, моляться мільйони.
І пом'янемо воїнів добра,
що назавжди у Небо відлетіли...
У кожнім серці вдячність і жура –
за нас вони поклали душу й тіло...
Ну і, нарешті, – друзі по перу,
щасливі полонені Музи й слова:
таланти-аксакали і гуру,
що вже впіймали почесті і славу,
й ті, що смакують творення процес,
хоч зали їм і не аплодували,
кого обрали в Спілку чи Конгрес
і ті, що вперше фрази зримували –
хай нас єднає новорічний стіл,
мої ви сивочолі, юнолиці,
із-за кордону, із далеких сіл
чи з древньої прекрасної столиці.
Єднаймося! У цей тривожний час
долаймо перешкоди крок за кроком,
і хай Господь благословляє нас.
Вітаю, милі друзі, з Новим роком!
Бажаю МИРУ, щастя і добра,
здоров'я і любові, що від Бога,
і творчого натхненного пера,
й Пегаса легкокрилого прудкого,
і рима щоб співала і текла
як музика, як пісня солов'їна...
...Всім шлю від серця часточку тепла.
Хай буде з вами Бог і Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709504
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Нехай нова зоря над краєм стане.
Жадане щастя в кожен дім загляне,
Зимові свята будуть всім на втіху.
Хай янголи із крил насиплють сміху.
Дід Січень дари лишить в кожнім мешті.
Хай Божий мир прийде у край нарешті,
Торкнеться вікон голубом поштовим.
Із Новим Роком! Із Різдвом Христовим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709507
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Знов за хмари, в небо синє –
журавлиний клин...
Вкотре – "... кача по Тисині"...
Вкотре – болю плин...
Світлодарською дугою
смерть пройшла (по дань!),
залишивши за собою
океан страждань.
Крові! Крові! Море крові –
вампірякам пир...
І кричать сліди багрові
від убитих тіл.
Бог візьме їх всіх до Себе,
прийме і земля...
Світлі душі линуть в Небо
через гріх кремля.
Шиють в лазаретах рани,
в муках – вояки...
Щось не те твориться з нами,
любі земляки:
ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...
20.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707620
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
[b][i][color="#0900ff"]Вечір зітканий з смутку й чекання,
Болем душу самотність торкає...
Якщо, Боже, це випробування -
Я печаль у молитву сховаю.
І не плакати, серця попрошу,
Бо й в холодно-зимовому світі
Гріє зболену, стомлену душу
Подароване вміння любити.[/color][/i][/b]
[b][i][color="#0022ff"]Спокій краде знервований вітер,
Сніг по шибці сльозою стікає...
І самотність...загорнута в світер
І думки...
Все чекає, чекає...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706622
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Моя Вкраїнонько! Земля обітована,
дарований нам Богом щедрий край,
а доля в Тебе – згіркла і туманна,
хоч мав би бути споконвічний рай.
Чом ходимо ми хибними шляхами,
де крик німий втоптав кривавий слід?
Чому, як не чужі, то власні хами
ведуть "в ніку́ди" зболений нарід?
Довірливі... Терплячі... Тож поганам,
як мито, – Твої доньки і сини.
Від Колими до Таврії – кургани
жертв розстрілів і голоду, війни...
Чи вирвемося ми з середньовіччя,
байдужості струсивши мертвий тлін?
... Тремтять у вікнах поминальні свічі –
це подихом із Неба лине відчай:
"Невже не зможете піднятися з колін?!"
26.11.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702988
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016
Безвиході всміхається мара:
"Пручаєшся? Недовго... із тенет,
Куди тобі? Остання із монет,
Тридцята сріблом, сплатою майне".
А ти вважав, що із твого ребра?
А ти вважав, що біле для весіль,
Для стогону, в обіймах досхочу?
Вона клялась щомиті, до плачу:
"З тобою навіть пекло по плечу!
Вертатимусь завжди і звідусіль."
Вертатимусь?.. колискою мастил
Не колихати, зливою впаде
Обіцяне - непевне і бліде,
На мотузку у хащі... де він, де?
Той срібний міст - без поручнів настил.
Той срібний... на трухлявому плоту
Ти виснеш тут, на кінчику буття,
Гукаючи примарне забуття?
Без білих крил, хіба що каяття
Біду на мить затримає оту.
Біду на мить, таку малу, як вдих.
Коса наточена і шкіряться ножі.
А порятунок - просто міражі...
Та що тут скажеш, коли й ті чужі?
Та що?.. пручайся! Сміхом за поріг
Злетівши, стрінеш вкотре, на межі
Світів "Було і Буде". З вітражів
Надією, впаде тобі до ніг
Спасіння, - віра у твоїй душі.
Тьмяніє срібло? Не корись іржі!
Пручайся!
25.11.16.
Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас...
Біблія. Якова 5.3.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702999
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016
Тиша, мовчання і свічка самотньо горить,
Вицвілі очі бабусі і руки тремтливі.
Погляд понурий в вікно, за ним небо зорить,
Але й зірниці сьогодні незвично-журливі.
Спогади б'ються у скло, та шкребуть, мов коти,
Гострими кігтями в серце, аж холод по шкірі.
Паморозь вкрила в кімнаті чотири кути,
Стіни барвисті змінили свій колір на сірий.
І пролунали слова через призму пітьми:
" Як було страшно відомо лиш нам й, певно, Богу.
Мертві й голодні лежали попід ворітьми,
Гола земля: ні травинки, ні жита, нічого...
Мама ховала мене від сторонніх очей,
Щоб не виходила в двір, бо могли і убити.
Я пам'ятаю тремтіння кістлявих плечей,
Голос її: що робити?.. Що маю робити?
Я не боялася грому, лишень тих людей,
Що приходили до нашої бідної хати,
Позабиравши пшеницю, муку і курей
Далі і далі метались іще щось шукати.
Вимерлі села, лиш сльози - куди не поглянь.
Думи одні: що поїсти? Знайти б хоч билину...
Це найстрашніші роки, ці роки зневірянь.
Лиш би вберіг від такого Господь вас, дитино."
Руку до серця приклала: " Болить мене тут.
Я розумію, всіляке на світі буває.
Голоду цього страшного прихована суть:
То не природа - людина людину вбиває."
Свічка згоріла, лиш віск залишивсь на столі.
Молиться бабця, цілує ікону і каже:
" Душі на небі, а пам'ять про них - на землі.
Кожну брехню час колись неодмінно покаже."
26.11.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703021
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016
(із циклу "Острови моєї пам'яті).
Мешканцям нашого селища таки пощастило зі сто-матологом. Особливо нам, дітям. Похід до «найстрашнішо-го» лікаря зазвичай перетворювався на веселу пригоду.
Цей симпатичний, інтелігентного вигляду чоловік, Яків Баглай, був і дантистом і артистом «від Бога».
Іскрометний гумор його лився на переляканих паціє-нтів благодатним дощем, так що і не помітиш , заливаючись реготом, коли того набридлого зуба вже і видалено!
А ті його імпровізовані побрехеньки ще довго гуляли селищем, з часом, перетворюючись на безсмертні анекдоти. Як ось цей, наприклад:
У післявоєнні роки предмети першої необхідності були у нас тотальним дефіцитом. Сільська кооперація про-давала їх іноді, в обмін на сільськогосподарську продукцію.
Одного разу, у нашому районному універмазі «вики-нули» на прилавок страшенно дефіцитний товар – бавовняні чоловічі шкарпетки.
Якраз на той час, до універмагу нагодився і Яків Баг-лай. Побачивши шкарпетки, кумедно протер очі, знявши окуляри:
-Ти диви! Шкарпетки лежать собі і ніхто їх не хапає! Чи це мені сниться?
Сповнена почуття власної значущості, дебела прода-вщиця процідила крізь зуби зухвало:
-Шкарпетки – тільки на яйця!
Але ж це був Яків Баглай! Він миттєво видав свій черговий безсмертний «перл»:
-Та невже? От біда! А мені ж треба – на ноги!
Всі присутні так і покотилися від сміху. А ображена «королева» прилавку, почервонівши від злості, засичала:
-Ну й хам! А ще в окулярах!
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701113
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016
Было солнечно и ярко…
Порт гудел… кричали чайки…
Проходя приморским парком,
Я увидел их случайно.
И не то, чтоб эти двое
Так от прочих отличались,
Просто, раньше, мы с тобою
ТАК ЖЕ… за руки держались…
Время, чувствуя едва ли,
Им еще того не надо,
Мальчик с девочкой гуляли,
ТАК ЖЕ, как и мы когда-то…
Мальчик с девочкой любили,
И в любви полете первом
Ощущали дрожь надкрылий
ТАК ЖЕ, как и мы… наверно…
Ветер им играл на скрипке
Тихую сонату – осень…
Солнце слало им улыбки…
Клён на них листочки бросил…
Я уже не помню, даже,
Много это или мало,
Только все – что было нашим,
Им теперь принадлежало.
Всё – деревья, ветер, осень,
Наше небо… наше море…
Я им отдал всё – что просят,
Невозможно было спорить…
Бесполезно ведь перечить,
Чувством жизнь перекликая,
Коль тебе идет навстречу
Юность, светлая такая…
……………
P.S.
…Но пройдя, ко мне так близко,
Пара быстро отдалялась…
С переполненного диска –
Жизни, что-то удалялось…
…Удаленный безвозвратно
В грусть-печаль осенней ивы,
Долго, отрешённым взглядом,
Я смотрел в тот мир счастливый,
Где, в невероятной дАли –
Жизни – замкнутого круга,
Мальчик с девочкой гуляли,
Взявши за руки друг друга…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698566
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 04.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.11.2016
Коли згориш,
коли розвієш прах,
розчетвертуєш шлях… розплавиш роси…
Вони тебе впізнають по слідах.
Знімай одежі,
йди снігами боса…
Нехай пульсують
рани на ногах
сльозами меду й сонячного рому,
щоб жоден звір, щоб жоден хижий птах
не віднайшов
твого аеродрому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698423
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 04.11.2016
Сьогодні і сонце, і дощик, і сніг,
й пориви нервового вітру,
що листячко вихором сипле до ніг,
знебарвивши саду палітру.
З останньої сили листки за життя
тримались іще на світанні,
та ось – на землі вже... і без вороття.
Шепочуться журно востаннє.
Вишіптують тихо безмежний свій жаль,
бо вирок – жорстокий, до болю:
зрадливе гілля, наче знявши вуаль,
жбурнуло їх в ноги недолі.
Збираю красу цю в яскравий букет,
а листя – живе, ще не вмерло!
Шепочу їм вдячні слова тет-а-тет,
аж серце стріпнулось... Ох, нерви...
Не хочу прощатись... І подих завмер...
Що ж, попри усі негаразди,
ви будете жити!.. у вірші тепер.
Я тут пропишу вас наза́вжди.
03.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698487
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 04.11.2016
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016
Нет сигарет и закончился виски.
Кофе горчит, возмущаются диски -
Музыка, ночь и холодные серые дни.
Нет ничего, даже старые книги
Кажутся частью какой-то интриги.
Хочется крикнуть:"... не я это, это они..."
Нет даже их, бесконечности стоны
Вечность сложила в пустые вагоны,
Льют через край пустоту поезда наших душ.
Нет ни души, темнота амальгамы
Мрачно зовет, заключенная в рамы,
Тоном загробным уныло-бесстыжих кликуш.
Нет перемен, а застывшие сети -
Руки дрожащие, взявшие плети,
Вновь истязают, похлеще иных власяниц.
Нет, но упорно, рисуя на стенах
Солнечным бликом, зову перемены -
Малую толику нежности из-под ресниц...
27.10.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697053
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Позолочене осінню місто
остудив крижаний аквілон*,
і чарівна краса падолисту
у зимовий попала полон.
Замело береги й тротуари,
сніг кружляє, немов пелюстки,
і на білім, до болю, муарі
вистеляють орнамент листки.
Приспів.
Осене, ти не журися, не плач,
зиму-суперницю щиро пробач,
з жовтнем іще натанцюєшся сальс,
ще закружляє у вихорі вальс.
Так в житті, мій коханий, буває –
це простий рівноваги закон –
після розквіту щастя, розмаю,
враз повіє різкий аквілон.
І стискає у відчаї серце,
що кохання пішло назавжди...
Жар і холод – в одвічному герці,
в наших душах лишають сліди.
Пр.
Ти не журися, коханий, не плач
і за весь смуток прости і пробач...
Ще не затихли оркестри для нас,
ще, наче крила, нестиме нас вальс.
*аквілон – назва північно-східного (північного)
холодного вітру в древній міфології.
27.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697050
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Дякую Оленці Вишневській
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696378
Просто дощ за вікном...просто осінь бринить
На обірваних вже павутинках...
І римується з сумом оця дощомить,
Застигає в графічних картинках.
Просто дощ за вікном...І в душі, чомусь, дощ
Тихо грає мінорні мотиви.
І дзеркалить калюжно бруківку у площ
Ця осіння замислена злива.
Просто дощ за вікном... Силуети людей
Розпливлись у хвостатих краплинах...
І танцюють думки, як в театрі тіней,
На старих чорно-білих світлинах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696525
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.10.2016
Колишу тишу…
Може, скажеш, ні?
Чи я тобі складатиму екзамен?
А чи пройду цей тест на сни земні?
Колишу тишу…
ти гадаєш, камінь
У мене в грудях?
Ні! то сталактит
Горить, пече із допотопних весен…
Найтонший порух тектонічних плит -
Все ближче, ближче
до моїх черешень,
Ромашок, рутки, афинів…
Смакуй
Який завгодно із нових релаксів
(а хочеш в замку Дракули ночуй
Всього за десять,
чи за двадцять баксів)
Бо набирає
Обертів земля,
Картинки йдуть розпливчасті, картаті -
Все швидше… швидше! швидше!!! ось і я -
Готична мавка
в атласному платті…
Бо розгубились
Зорі в бур”яні
Обіч шляхів, освячуючи нішу
Світів, де ти всміхаєшся мені
Так ніжно-ніжно…
я ж - колишу тишу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696075
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 22.10.2016
Я тебе ніяк не розкохаю...
Рву із серця, із життя, з душі...
А ти знову й знову проростаєш,
Як ростуть весняні спориші.
А ти знов приходиш в мою думку,
Коли я втрачаю спокій-сон,
Дістаю всі спогади із клунків,
І ридаю з вітром в унісон...
І чому, навіщо і для чого
Я себе вбиваю день за днем?..
Десь згубились пройдені дороги
Вибитим у бурю вітражем,
Розгубились кольорові скельця,
Втрачено минулого сюжет...
Там було моє розбите серце
Чи покрите шрамами твоє?
Хто зна...вже ніхто не відгадає...
Може тільки я в зимовий час
Намалюю знов на небокраї
Дві химерні тіні...тобто нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695868
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 22.10.2016
ЛІНА КОСТЕНКО
***
Ти дивишся. А я вже – як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по «Гаусівській шляпі»:
Отак от – «Здрастуй», а отак – «Прощай!»
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
Оце і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти!
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
***
Ты смотришь. Ну а я – словно на трапе.
И нету слов. Печали – через край.
А жизнь идет по «Гауссовской шляпе»*:
вот здесь вот «Здравствуй!»,
а вот здесь «Прощай!»
Прощай, прощай, чужой и самый лучший!
Мне все равно, роднее не сыскать.
И это есть тот уникальный случай,
Когда смелей всего нам – убежать!
• «Гауссовская шляпа» - она же Кривая Гаусса , она же Закон нормального распределения и отображает сохранение баланса, как основного закона природы
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695216
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 19.10.2016
Тьфу! Земноводная…
Наверно,
Вся жизнь вот так уйдёт на баб –
Пока найдёшь свою царевну,
Перецелуешь столько жаб!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695179
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 18.10.2016
Отак зірки
Розходяться по швах…
Отак підошви терпнуть від магнітів
Двох полюсів, що прагнуть по ночах
Тебе роздерти
на кавалки світу.
Отак пече
На ранах деревій,
Притулений запізно та невчасно.
А хтось притрусить на порозі сіль,
І ти вмикаєш
коридори щастя.
І плутаєш одежі,
Імена...
І відпускаєш те, що не повинна.
Отак чекають сонця племена
Опівнічних широт…
наливка винна
Лікує твою паморозь…
А втім,
Це плавний перехід до стану миші.
… розсипатись на атоми… потім
Кохатись, як вітри,
в сакральній тиші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694712
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 16.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.10.2016
Я тобі привиділася вчора...
Чуєш? Чуєш? То була не я!
То не я ховалася за штори,
як налякане їжаченя.
І не я вдавала, що не бачу,
як періщать навкруги громи.
То лиш тінь собі ковзнула наче
швидко-швидко помежи людьми.
Інший хтось алеями слизькими
пріч од тебе прудко утікав.
...А відтак за власними дверима
до півночі плакав і не спав...
То не я, можливо тільки схожа
кольором волосся чи очей
десь розтанула між перехожих.
О, чи мало є таких речей?
То ж дарма виношуєш підозри!
Так буває інколи - здалось...
Я тобі привиділася вчора...
А сльоза? Пусте, із оком щось..
11.10.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693942
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016
Блукає осінь Ірпенем
В пожухлих травах,
Тумани змішує з дощем,
Немов приправи.
Розводить тишу перестук
Коліс і колій,
А ще грози далекий звук
І вітер в полі.
Блукає осінь Ірпенем
В опалім листі,
В терпких жаринах хризантем,
В роси намисті.
Ховає душі ліхтарів
У морок ночі,
І силуети у вікні —
Як поторочі.
В калюжі хмари і зірки
Спивають вічність,
Сідає мжичка на гілки —
То нелогічність?
Листок багряний, як тотем,
Упав на коси...
Блукає осінь Ірпенем,
Самотня осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693999
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016
От ми й зустрілись, Осене. Привіт!
Ти відкоркуєш пляшку із дощами?
Чи ти спочатку розфарбуєш світ,
Прикрасиш синє небо журавлями?
А можна і мені з тобою в ліс
Вплітать березам золото у коси,
Чи місяцю в туман сховати ніс,
Заколихати до весни покоси?
Я сумувала, Осене, повір,
Моїй душі тебе не вистачало,
Вона томилась, ніби дикий звір,
В якого клітка волечку забрала...
От ми й зустрілись... через стільки бід...
Минули квіти, вишні і суниці...
Я так чекала, Осене, привіт!
Додати в чай і меду, і кориці?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690379
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 25.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2016
Давно вже не писала про кохання,
Про дні під сонцем, тeплі, голубі,
Твій ніжний погляд першого пізнання-
Сьогодні знов приснився уві сні.
Ти йшов до мене руки простягнувши,
I танув сніг, чим ближче робив крок,
Промінчик сонця у душі відчувши,
Я бігла не шукаючи стежок.
І вже ось - ось була б в твоїх обіймах,
Та стало темно, і ти зник з очей,
Думки заплуталися десь у павутиннях
Років минулих ,згублених ночей.
Проснулася. Та ж ти зі мною завжди!
І чую рівний, теплий подих твій,
Притиснулась, , весняні дні згадавши,
І сніг розтанув у душі моїй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690507
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 24.09.2016
Я поранила руки осколком стекла,
От досады на серую Осень.
Ты откуда явилась, кого привела?
Этот дождь так уныл и несносен.
Ваш дуэт что-то новое вряд ли споет,
Только окна зальет и закружит.
Листья желтые знаю, ничто не спасет,
Заплелось время тленностью кружев,
Обернувшись, во благо дымящим кострам,
Стариковским морщинистым ликом...
Украшает рябину Исида- сестра
Ожерельями из сердолика.
Загляделась на ягоды , - бусины те
В оберег собирала богиня.
Кисти жарко сияют, а лист пожелтел
И увял, хоть ни в чем не повинен.
Прилепился, украдкой целуя стекло,
Замирая в последнем прощаньи.
Я хотела коснуться, да не повезло,
Острый край огласил завещанье.
Я поранила руки осколком стекла,
Солнца капелька - краюшек кроны.
Что ж ты Осень к порогу опять принесла? -
Ни бубенчиков нет, ни короны.
11.09.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689584
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 18.09.2016
Люблю тебе? Не знаю, може й так.
Безсонням мучить, поглядом шукає,
Пекучим щемом душу сповиває
Загострення безжалісних атак.
Люблю тебе? Одне із потрясінь,
Що голос твій різниться в стоголоссі.
Спекотний серпень стиха манить осінь
І струмом б"є одне із тих видінь.
Люблю тебе...до захвату і сліз,
До сміху серед бід і серед ночі.
Нехай собі та доля щось торочить,
Лякає, зупиняє і пророчить,
Що завтра мені дертись на узвіз,
Чумацький той, - готовий вже ескіз:
Фінальний постріл, завмирає ліс...
Навіть його сумління мабуть точить,
А я люблю...невидимий надріз
В душі моїй помалу кровоточить;
Чи шип уп"явся, чи з кураре спис?
Між Я і Ти - вузесенький карниз,
Невидимий, як павутиння звис...
Ступить куди?.. неначе хто наврочив,-
Під затяжним дощем палає хмиз.
01.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687023
дата надходження 01.09.2016
дата закладки 02.09.2016
І літо, як літо.
І, власне зима, як зима.
І вільний, як вітер… та зрештою, все даремно -
Відлунює північ. Палають світи. Вона
Стоїть і плете
алгоритм горизонтів ревно.
Ліани сплітаються
В пасма гнучких орхідей,
Ведуть в лабіринти, в незримі п’янкі провалля…
Ти все ще вібруєш, вібруєш до світу людей!
Вона твій гранд-простір,
твій вихід у задзеркалля.
І каятись пізно –
Бо то не твоя вина.
І вибір не твій тут… десь поміж дрібних ремонтів,
Десь поміж вокзалів, перонів, прощань – вона
Тобі усміхалась
на кожному із горизонтів.
…відлунює північ,
Віділлєш собі вина,
Аби пригасити цей біль і розпачливу втому,
Й забути… забути! бо ж вільний, як птах… вона
Торкається губ –
й забуваєш дороги додому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686897
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 01.09.2016
Нецілована,
Некерована,
Пройдусь кронами яворів…
І залишуся зачарована,
………ніби води семи морів
Позолочена,
Непосріблена,
Найсолодша із орхідей…
Я і досі ніким не обрана-
……..ні до звірів ні до людей
Не відмолишся,
Не відмиєшся,
Позолочена та гірка…
Ти в долоні мої пролиєшся,
………і в мені оживе ріка
А не схилишся,
Не обізвешся,
Воском скапаєш з вівтарів…
І на лоні моєму зійдуться
………темні хвилі семи морів
І коли
Диким вовком витимеш,
І розкроїш мене навхрест…
Я воскресну! - і далі житиму…
……….доки води мої несеш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686171
дата надходження 28.08.2016
дата закладки 28.08.2016
ЗУСТРІЧ
Юнак із книжкою в трамваї –
Знайомий колір обклади́нки…
Недовго подорож триває –
Ти зійдеш через три зупинки.
Обличчя навіть не побачу,
Лиш у вікні тінь силуету,
Та ми залюблені, юначе,
У вірші одного поета.
Рядки у пам’яті спливають
Такі ж, як в тебе на сторінці…
У переповненім трамваї
Ми зараз наче наодинці.
Близьких, навіки незнайомих
На мить нас диво поєднало:
Весна, трамвай і віршів томик…
Поезія… Хіба це мало?..
© Т.Л. влітку 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686077
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 27.08.2016
[img]https://pp.vk.me/c633829/v633829407/5f7e8/dPk9-sojHr0.jpg[/img]
Трави мої покошені,
Зложені в оборіг.
Літо пішло до осені –
Стрілило, як в батіг.
Стежі мої не пройдені,
Щезніть і не боліть!..
Ябко терпке вигойдує
Вчахнута суховіть.
Ой, не печи ня, світе мій!..
Ой, не скубіть, вітри!..
Звід підіпру трембітами,
Щоби не впав згори.
Подих-полин затримую –
Ой, не розвійся, ні…
Простір вібрує дримбою,
Рвуться волокна-дні.
Сонце – макітра з баношем…
Легіню, мій – не мій?
Може, за обрій рано ще?
Де ж той спокусник-змій?
Знову торгує душами
(циган, як не крути!).
Ябко терпке надкушене –
Жаль, що вкусив не ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685843
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 26.08.2016
Я в усмішку у Вашу закохавсь.
І все. І більш ніякого інтиму.
Колись дороги всі вели до Риму,
Мої ж, чомусь, усі ведуть до Вас.
В житті так мало ніжності й тепла.
То на мороз ведеться, то на спечно…
Немов ковточок спраглому, доречна
Привітності частиночка мала.
Як до лиця Вам ніжноквітний дар,
Відпущений Всевишнім без ліміту!
І я спішу ним душу відігріти.
Борги ж свої я віршами віддам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685793
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Як не ховайся, я перечекаю.
Упав на світ оцей спекотний день, -
І відчинилися ворота Раю,
А небо сонце сипле із кишень -
Ніч спопелить; і ковзає вужами
Під ковдрою по шкірі, вже й не спиш.
Розірве навпіл, розітне ножами
Серця й тіла, як теплий круглий книш.
Укриє лихоманкою, як пледом,
Холодним потом виллється - тремти.
Солоні сльози стануть диким медом -
Кортить вустам торкнутися?..кортить.
Біжи, ховайся, чи втечеш від себе?
Палає пристрасть, як суха трава.
Співай акафіст, чи замов молебень,
Бо не втечеш, допоки я жива.
11.02.2016.
дата внесення змiн: 15.08.2016
Відредагований.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683926
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з давнім завзяттям,
Ковтаючи слину, масненько рече:
Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.
На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.
Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є природний закон:
Морковка щоб завжди завзята й бадьора,
Й "капусти" у банку хоча би з мільйон.
Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Та де ж Ви ділися? Куди ж Ви? Заждіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682618
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016
Невдалий день…
Зірветься із гачка
Невдячна риба. Прохолода келій
Не грітиме. Ти купиш хом”ячка
(такий собі
джунгарик Марк Аврелій)
Невдалий день
Іще штормить, а втім,
Усе змінилось від цієї дати -
У темряві осінніх вечорів
Тобі він
диктуватиме цитати.
Запалить люльку,
І солодкий дим
Здійматиметься венами і… “власне,
Не переймайся, панночко, отим…
Усе мине… мине!
Життя - прекрасне!”
Життя прекрасне…
Милий Купідон
Не влучив знову… лиш яскравий зайчик
Танцює на шпалерах, де твій сон
Тебе поглине і…
“спасибі!!! Марчик ”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680920
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 31.07.2016
А мрія перед серцем завинила
і тихо–тихо йшла додому пішки.
Пролляла ніч на сутінки чорнила
і тільки ти ще вечоріла трішки,
від темряви фатальної – окремо,
де кожний ранок мав ім’я важливе:
чергові шість твоїх – важкі «даремно»…
черговий сьомий ваш – легкий «можливо»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679787
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016
Заплющу очі, й полечу туди
де з рук твоїх кільце мене чекає.
І все довкола начебто зникає..,
Й мої, по хмарах топтані, сліди.
А ти у напівтемряві один,
лиш місяць у вікно тихцем крадеться.
Приляжу ніжно біля твого серця,
й зупиниться раптово часоплин.
Цілуючи твої палкі вуста,
забуду я, що це лиш сон, напевно...
У душах світло, хоч у спальні темно, -
це пристрасті імла стоїть густа.
Тримай мене, допоки день ще спить.
Бо ця напівфантазія чудова.
Тихенько, не зрони намарно слова,
не сполохни таку прекрасну мить.
17.07.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678605
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Велике далеке місто
з очима на океан.
Безмежно чуже за змістом,
як бурний - не мій - роман…
як плекане кимсь минуле…
Лежиш собі на землі,
до берега пригорнувши
приборкані кораблі.
Годинами старший ранок -
помножений на км,
де серця мого уламок…
де обрій туманом дме
на сопки... такі барвисті…
Барановський спить вулкан.
Далеке велике місто
з очима на океан.
Безмежно чуже за змістом.
За сутністю – течія,
якій – не важлива відстань…
в якій я – опале листя… –
покійна…
і – нічия…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677537
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Що там завтра, розлуки-втрати
Розіпнуть, яко на хресті?
Хоче доля тебе скарати,
У нелюбі взявши зяті?
Що там завтра, розпачем гроно
У долоні, солоним - град?
Надоум і осяй, іконо,
Що там завтра, сто літ підряд?
Що там завтра, чи страх,чи відчай,
Чи нап"єшся жагою вщерть?
Завтра ранок прийде зазвичай,
З ним народження, або смерть.
Що там завтра? Розкриймо очі,
Он буяє полин-трава.
Серед полудня і до ночі
Стогне хмаронька грозова.
Що там завтра, дощами вкриє
Чи снігами впаде в жнива?
Хоч неволя лютує й виє,
Та надія досі жива.
Що там завтра, кохання знайде,
Чи покине глузливо знов?
Завтра сонце, зазвичай зайде
Без усяких там передмов.
Що там завтра, недужі й кволі
Завмирають серцебиття?
Бо заплутались у подолі
Наші сльози і сміх, - життя...
10.07.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677149
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
Я покладу на музику любов,
Нехай вона торкнеться твого серця,
Щоб ти відчув моє кохання знов,
Нехай воно в душі твоїй озветься. [i]- останній рядок строфи повторюється двічі
[/i]
Я покладу на музику тебе,
Ти зазвучиш мелодією літа.
Ввімкне веселку небо голубе
Світ ароматами наповнять квіти.
Я покладу на музику слова,
Які тобі ще досі не казала.
Лунатиме мелодія жива
І буде світ увесь - концертна зала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677192
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.07.2016
Відпусти мене в дощ,
Коли злива періщить в стріху
(бо зруйновано храми… і шансу на сповідь нема…)
Прожени мене в дощ, всім сусідам моїм на втіху…
“так ніхто і ніде…
раз на тисячу літ”… зима...
Не шукатиму слів…
Не чекатиму їх від тебе.
Вечір встане між нами останньою з наших прощ…
Знаю, після грози ти прихилиш до мене небо,
Але зараз я йду,
Аби влитись в безмежний дощ…
Ти відпустиш мене,
І вдихатимеш запах липи…
І впускатимеш світ, що живе за твоїм вікном…
(…доки ми ще живі, доки він нас не знищив, не випив!
Доки нас не спустошив
цей вечір з подвійним дном)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675639
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 02.07.2016
У чувства смерти странный запах…
И приближающийся звук...
Как будто, коготки на лапках,
То звонко - кланц… то глухо - грюк…
О, Вечность! Что ж ты так, по крысьи,
Как будто, колбасу и сыр,
Крадёшь и тащишь наши жизни
В провалы этих чёрных дыр?..
…
Ответь зачем?... И, Бога ради,
Не посчитай, что я со зла...
Дыра в кладбищенской ограде
Меня так слепо привела
Сюда, где ног следы остыли,
Где пол бетонный стал ничем,
Сюда, к незнаемой могиле,
Твоей заброшенной. Зачем?..
С тобой мы родичи по смерти?
Но… нашей встрече ты не рад…
Её ты просто не заметив,
Спишь, незнакомый старший брат.
Спишь, в этом странно бесконечном,
Любви кладбищенском ряду,
Где, нарушая сон тот вечный,
Я твоего ответа жду...
Где, сквозь события и годы,
Через могилы и кресты,
На вопрошанье жизни: – кто ты?
Ответит смерть: - я... - это ты...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675073
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 29.06.2016
Повітря насичене джазом
ID: 674632
Рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 26.06.2016 22:45:48
© дата внесення змiн: 26.06.2016 22:45:48
автор: Патара
Лунає в серці саксофоном літо
Сьогодні ми з тобою знову разом
Моє чарівно-елегантне місто
Де навіть кава в червні пахне джазом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674655
дата надходження 27.06.2016
дата закладки 27.06.2016
Якби ж то мавкою стала, німфою польовою,
Диво-пісень співала мовою лісовою.
Серед сестер-берізок я б у танку кружляла,
Станом тонким, прозорим погляд твій чарувала.
Із павутинок в росах шати б собі зіткала,
Лілії у волосся зорями повплітала,
У місяченька стрічок срібних ще б попросила,
Тільки б для тебе ложе квітами замаїла.
Якби ж то проти ночі в гаю тебе спіткала,
Я б твої ясні очі косами зав’язала.
Я б тебе у тенета вуст своїх упіймала,
Я би тебе собою в любощах напувала.
Я би тобі рум'янком перса свої встелила
Щоб твоя голівонька, як у раю спочила,
Я б тебе до світанку ніжністю колисала,
Рученьками своїми білими обіймала.
Тільки б тоді від сонця тіні я не кидала,
Вдосвіта у озерці личка б не умивала,
Ніжками я своїми трави не приминала.
Що ж би тобі відкрила ? Душеньки я б не мала ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674476
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Подарил кто–то цвету неба названье «синий»,
зачерпнув ощущенье мира в один мазок.
Он увидел весну – зелёной… и белым – иней,
подсмотрев потихоньку к Богу в дверной замок.
Он совсем не нарочно красил мечты в рассветы,
мимоходом диктуя моду на красоту.
Переписывал драму осени неодетой
на души абсолютно полную наготу.
Останавливал на эпохи одно мгновенье,
разрываясь на части между добром и злом.
На холсте возрождаясь – вновь уходил в забвенье,
оставляя себя истории на потом.
Он сто раз говорил, что были мечты – да вышли,
обрекая палитру болью в душе першить.
Он обязан писать всегда… от одной лишь мысли,
что, оставшись без красок, день перестанет жить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674563
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Что заимел, того уже не надо,
Ведь у мужчин немало важных дел!
Твоя судьба была с тобою рядом,
А ты, похоже, и не разглядел.
Когда ушла, ты даже не заметил.
Ты дверь закрыл – не дрогнула рука.
Однажды понял, что один на свете,
Вдруг увидав ее издалека…
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674535
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Сонце, не грієш,
Як гріло колись… колись…
Диск твій червоний блукає тепер заплавами.
Це - перемир”я світів. Це- кінець! Котись…
Просто котись собі
поміж снігами й травами,
Де за моїм горизонтом
Твій подих зник…
Тиша. Вода. Не торкайся цієї готики.
Лиш переспівниця мій перехопить крик,
Як на долонях
палатимуть твої опіки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671844
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Я – кохання. Не сліпе й незряче,
Не бездумно йду, не навмання,
Все я помічаю, все я бачу,
Маю і свідомість і знання.
Я – кохання. Серце моє вільне
Від підозри, осуду, обмов.
Я – кохання, вічне, світле, сильне,
Чисте і цнотливе. Я – любов.
Не втрачаю віру і надію.
Будь-який недолік – це пусте.
Все пробачу, адже розумію –
Кожен має серце золоте.
Я – любов. Я – сонечко крізь хмари,
Я в житті є найсолодша мить.
Я вам подарую свої чари,
Тільки в серце ви мене впустіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671408
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 10.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2016
Горчит слезой июнь по старой крыше,
униженной аляпистым крыльцом.
Здесь раньше жил твой смех… и Тот, кто свыше.
И мальчуган с улыбчивым лицом
пулял по нам наточенные стрелы,
когда вступал валторнами рассвет.
Всё «до» – каких-то парочка пробелов.
Всё «после» – незаконченный куплет.
Твои дожди гуляли в ре–миноре.
Дымил по кружкам чай. Фонил жасмин.
Мечты без штор. Гитары переборы.
И горизонт – из равных половин.
Волнисто чёрно–белые мотивы –
Она и Он…
По вывеске «Бистро»
сегодня вне тональности дождило,
по нам смывая память на крыльцо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671010
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Життя...
Коли Вона була вагітна п'ятим,
Про Неї говорило все село:
"О, їм би тільки діточок "клепати"",
"Навіщо того п'ятого було?"
"Пора б і стрим собі вже дати. Годі.
На що біднòту плодити на світ?"
Сусідка, перестрівши на городі,
Також навчала, як то жити слід:
Зроби аборт. Що зможеш ти їм дати?
Ось в мене тільки донечка одна,
А кожен день такі великі трати...
А в тебе купа, і грошей катма.
Від чоловіка твòго толку мало,
Ось інші десь шукають легший хліб.
Зроби аборт, лишай дітей на маму,
Якщо не він, то ти збирайся, їдь.
Але Вона не слухала нікого,
(Таких порадниць було півсела),
Чекала на народження малого,
І попри все раділа і цвіла.
Їй те дитя мов додавало сили,
Багатство й бідність -все в житті мине.
Вона щодня молилась, і просила,
Лише здоров'я. Pешта-наживнè.
Роки минали. Діти підростали.
Усякого побачити прийшлось...
Додому, наче до гнізда злітались,
І стільки в хаті радості було...
А ось сусідська дівчинка не їде,
Десь за кордоном вже багато літ.
Допомагають матері сусіди,
Без доньки їй не милий білий світ.
Зайшла до Неї саме в час обіду,
Обличчя сіре, голос аж тремтить:
Я у притулок для самотніх їду,
До вас я попрощатися, на мить.
04/06/2016
Н.Хаммоуда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670194
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 05.06.2016
ні, ти не бійся зранити мене
ніщо в цім світі не буває вічним
життя - то мить, глядиш і промайне,
ранковим променем лише ковзне по шибці
мого вікна, що вхилене тобі
не оминай, прошу, у цю хвилину
воно саме зачиниться тоді,
як стане час і сонце день покине
ні, ні, не треба марноти зізнань,
обітницями гріх гнівити небо
гірким полином каяття дзвенять,
тож не клянися, я прошу, не треба
з душі своєї причини мені
єдино те, що справді можеш дати,
лише у щирості принесені дари
спроможна серцем я своїм прийняти
ні, ти не бійся зранити мене
бо на землі лише одне незмінне -
хай спалахне, і відгорить, і промайне
між нами те, що в пам’яті нетлінне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670255
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
Не тривожте душі моєї -
Не приходьте до мене в сни.
Я - не згусток тепла-єлею,
Просто день на краю весни,
Просто квітка безпелюсткова
(лиш осердя лишилась міць),
Журавлиночка паперова,
Що не може у вись злетіть...
Не тривожте. Вона заснула,
Заклубочилась кошеням...
Відлітають слова в минуле -
Залишається біль-стерня.
Косовиця була завчасно -
Не достигли іще жита...
Вчора зірка на небі згасла...
А я вкотре пишу листа...
Не тривожте душі моєї,
Світлим спогадом не будіть -
Сльози сплять під крилом у неї
І закрито тривогу в кліть...
Павутинно снується думка
Поміж подихів голосних :
Я для себе сама - брехунка...
Ви...приходьте до мене в сни.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669512
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Промелькнула на невыносимо
приподнятой боли,
заплетаясь навеки в ромашку
и мяту, тоска.
Я успел сделать шаг на ладонью
раскрытое поле…
Я прожил – не одну… а десяток ушедших…
пока
разлетались, ломаясь,
лучи заходящего солнца,
разрывая на вспышки
волною бегущий ковыль
и горячие мысли о воле,
о долге бороться
за фонтаны взлетевшей земли,
за парящую пыль,
за застёгнутый вечером день,
за туманные дали,
за возможное право на жизнь
наших мутных границ,
за легчайшую поступь по памяти
светлой печали,
за нехитрое дело – смотреть
на вернувшихся птиц…
Мне не снятся десятки дорог,
мной не хоженых, пыльных…
не успевшая в двери любовь…
горизонт… города…
Я привыкну когда–то и к тихому небу…
и к крыльям…
…а к тому, что не бьётся…
что нету его... – никогда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669460
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
В небо вдивляюсь. По ньому пливе
Слоник, метелик і літера "Ве",
І крокодильчик (а може, дракон)
Ледь не торкається лапками крон.
Замок пливе - в ньому Фея живе,
Далі он, лебідь і бджілка пливе.
Очі заплющу, рахую до ста -
Бачу вже квітку літак і кота.
Бачу вітрильник я і пароплав...
Вітер дмухнув - і усе розмішав...
В небо вдивляюсь. Від сміху аж плачу:
Слонометелика з хвостиком бачу,
Лебідь, от цирк, осідлавши кота,
Ловить те чудо уже за хвоста.
А крокодильчик (а може, дракон)
Ласує смачно собі літаком.
Замок десь зник. Пароплавобджола
Жалить вітрильник (яка ж вона зла!)
Далі он, вже квіткоконик приліг...
- Дякую, любі хмаринки, за сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 30.05.2016
[i]я смерти не боюсь ...
лишь только боли...
вашей ...[/i]
6-СМЕРТЬ … винагорода, за життя нам дана …
її не треба кликати …
чи гнати …
не треба чути …
слухати не треба …
вона приходить
нас порятувати …
почувши поклик
наших душ до неба.
винагорода, за життя нам дана
коли байдужість …серце огорта …
ні чи́ясь доля …
ні чия́сь провина …
ні слів …
ні погляду
уже не приверта .
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
хто зна …
які слова …
в останню мить …
промовить він …
із сумом …
чи в надії …
що врешті-решт …
душа переболить …
чи залишає …
непотрібні мрії …
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Мої роки …
моя страшна недуга …
останній лік …
то ще …
мої вірші …
кажу Роки …
а Смерть я чую …
краєм вуха …
та пристрасть
залишається …
у сні.
………………………..
Я не помру …
прогулянка, та й годі …
журби не треба …
ані сліз жалю …
Моє життя …
скоріше, як пригода …
«коханий» чув
і сам казав …
люблю …
писав вірші …
слова поклав на струни …
і спис іронії
метав у демагогів …
цікаво жив …
мене не мучить сумнів …
сам вибрав
друзів …
і кохання …
і дороги …
не шкодував …
за тим, що вже зробив
хотіти не боявся …
просто … жив …
в своєму світі …
вмів щасливим бути …
у ньому мріяти …
творити …
і любити …
я вдячний за любов минулих днів
ми ще зустрінемось ……………
…………..
……
…
не треба зайвих слів.
///////////////////////////////////////////
[b]6 - смерть за жизнь в награду нам дана..[/b]
её не надо звать ....
и гнать.....
не надо слышать....
или слушать.....
она приходит
нас спасать......
сумев наш тайный зов
подслушать.
за жизнь в награду нам дана
когда уже... не интересн0....
ничья судьба....
ничья вина.....
ни визуально....
ни словесн0.
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
кто знает ...
что сказать ...
когда ...
последний миг....
быть может грусть...
а может быть прозренье...
один страдает... что всего достиг...
а кто то ждёт...
души успокоенья...
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Мой возраст....
это страшная болезнь....
её стихами...
подлечить...
пытаюсь...
за словом Возраст....
слышу слово Смерть.....
а в снах ....
к коленкам...
страстно...
прикасаюсь.
..............................
Я не умру....
Я выйду погулять....
не надо слёз...
печалиться не надо....
Я жил как мог....
любил поесть... поспать....
любил ....
и был любим....
в награду....
писал стихи....
придумал пару песен....
смотрел с иронией
на трезвость демагогов...
мой путь по жизни....
был мне интересен...
сам выбирал
друзей....
любовь....
дорогу....
и ни о чём...
на свете не жалел...
был в меру смел....
и то что мог.... хотел.
вокруг себя построил личный мир....
в нём счастлив был...
в нём жил...
творил...
любил...
спасибо за ответную любовь....
мы ещё встретимся.................
.................
..........
.....
не надо лишних слов.
ID: 668952
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 29.05.2016 02:12:11
© дата внесення змiн: 29.05.2016 04:33:42
автор: Хуго Иванов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669057
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
"Твой черный жемчуг безупречен..." -
Ласкаешь взглядом плутовским.
Реальность молча отсеки,
Упав надолго в этот вечер.
Пройдя по вырезу неспешно,
Дрожащей алчущей рукой
Изучишь и фасон, и крой...
Я вспомню Пахмутовой "Нежность".
Дрожащих капель паутину
Вместо гардин, сплетает дождь.
Молчишь и ждешь...чего ты ждешь?
Полог с души давно откинут.
Бокал с вином, свеча? - банален,
Затасканный в веках сюжет.
Сжигает в пепел странный свет,
Так сладостен, так нереален.
Камина нет, в старинной вазе
Давно засохшие цветы.
Есть только двое: я и ты,
И наша нежность в каждой фразе.
29.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668976
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Я нікого не звинувачую -
Ні себе, ні, тим більше, Вас.
Просто долею не призначено.
Просто вимір не той і час,
На ромашках не тих гадалося,
Говорились не ті слова...
От тому-то, мабуть, не склалися
"Одинички " в жадане "два"...
Я вважатиму Вас удачею
(хоча й кіт на душі шкребе)...
Я нікого не звинувачую...
Може трішечки...і себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668940
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Проснувся вмитий росами світанок
під спів колоратурний солов'я.
Легка, як вітер, я лечу на ґанок,
бо при мені – лише душа моя,
яку не встигли загнуздати плани –
тягар обов'язків дрімає ще –
спішу в мій сад, красу спивать доп'яну,
аж поки подих перехопить щем.
Дерева, квіти... – в нас своя розмова
на рівні духа потаємних струн.
Я розумію їх без звуку слова,
як відьма – таємничість древніх рун.
Шепочуть в росах мерехтливих трави,
що янгол слізки тут вночі згубив,
що в нетрях вже підрісшої отави
кипить життя – театр комедій, див.
Про болі проскрипів старезний берест,
поскаржився на остеохондроз,
у затінку поблід низенький верес –
без сонця в нього авітаміноз.
Тюрбан султанський одягли піони
і похилили голови від дум,
стрункі, нап'яливши по три корони,
іриси – ці не відають про сум.
У когось – спрага, хтось над кимось висне,
комусь тут мокро, хтось від сонця вмлів...
Безмежне розмаїття – барвам тісно
в цім царстві незрівнянних кольорів.
Мій любий сад, – сімейства, види, клани –
найперше хоббі, мій пріоритет.
Вони мені диктують мої плани,
задаючи шалений ритм і темп.
Поохаю, жаліючись на втому,
що осідлали всі мене... А втім –
немає від природи краще дому,
коли живеш в гармонії із ним.
28.05. 2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668982
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Коли загораються зорі,
А місяць гуляє дахами,
І вітру крильцята прозорі
Жонглюють чарівними снами,
Тобі розкажу тихо казку,
Пухнасте моє Кошенятко.
Заплющуй очиці, будь ласка,
Бо час уже грайликам спатки.
На стелі гойдає дрімота
Якісь візерунчасті тіні -
Немов відкриває ворота,
Щоб в хату ввійшли сновидіння;
Залишимо печива трішки
І чашечку м'ятного чаю
На столику, побіля ліжка, -
До тебе нехай прилітають .
Присядуть нехай на подушку
І крильцями ніжно лоскочуть,
І тихо шепочуть на вушко :
"Спи, Котику, доброї ночі... "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
Червивих яблук – покрай в щербатій долі.
Від подаяння – збирати хисту рештки.
За Незалежність – на вказівних мозолі.
До вишиванки – могли взувати мешти*.
Співали дітям – прокинулись в неволі.
На цілий обрій – ані хоча би стежки...
Були долини… тепер – самі юдолі.
Авжеж, Ти – поруч…
…але спитаю: «Де ж Ти?..»
* - мешт, мн., діал. Легкі татарські черевики.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668404
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
ТЮРЕМЩИКАМ СВОБОДИ СЛОВА
У вимірах безмежності та вічності,
і в межах піднебесної юдо́лі,
я – крапелька у нуртовинні дійсності,
занесена в цей світ по Божій волі
із безвісти, з нізвідки, з царства Ха́оса.
Молекула в людському океані,
несусь на хвилях, поки з волі Хроноса
розвіюся в космічному тумані.
Та я ще є! З веселки, смутку, сніжності
я – мікросвіт! Малюсінька планета
із морем болю, із рікою ніжності,
з материками мрій, бажань...
В тенетах
байдужості та зла навкруг – пручаюся,
свій біль і гнів виковуючи в слові,
брехливі пута рвати намагаюся,
щоб край звільнився для добра й любові.
А хтось це слово повелів стриножити,
цим знищивши малюсіньку планету.
Та нас – багато, тисячі! Не зможете
всіх упіймати в морі Інтернету!
Бандитам – владу, вілли, недоторканість,
свободу вже кидаєте за грати.
Девіз ваш справжній – наша упокореність.
Та душу і слова – не розстріляти!
Рік 37-ий більше не повториться!
Хамелеони... Зрадили Майдани.
Історія завжди ривками твориться.
Чи встигнете зібрати чемодани?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Снаружи не видно – проснулась ли совесть к вечеру
судьбы самоделкой, расколотой на два фронта.
Ведь камень же дремлет веками от делать нечего,
по–тихому с каплей воды в постоянных контрах…
Рассветы орудий – хоронят закаты заживо.
В просмоленных рясах шаманы – по небу в бубен.
Не ту… не туда бурят денно и нощно скважину.
Она – на вратах… все под ними когда–то будем.
Закатом поранившись – высь прослезилась звёздами…
по мне…
по тебе…
Если Господа будет воля –
на камне слизать хоть бы краешек… рано ль, поздно ли…
да выйти по–лёгкому в нет…
без вины…
без боли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667962
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
ЛЮДИНА І ЗОРЯ
Усіх чарують таємничі миті,
Коли через простори і віки
На синьому нічному оксамиті
Засяють діамантами зірки.
Засвітяться перлинами сузір’я,
Враз оживе космічний дивосвіт:
Розправить величаво Лебідь пір’я,
Страшний Дракон порине у політ.
Великий Віз долає Шлях Чумацький,
Йде від Корони сяйво неземне…
Чаїться хижа Рись, немов зненацька
От-от на здобич з висоти стрибне…
Та хто вам «дав життя», космічні далі,
Дав імена героїв і богів,
Вам присвятив легенди небувалі
І таємниць завісу привідкрив?
Гіппарх і Птолемей, Копернік, Кеплер
І безліч тих, кого згадати слід,
Зробили Всесвіт людяним і теплим,
Лишили на скрижалях неба слід.
Я славлю ту хвилину знамениту,
Коли слаби́й глухонімий юнак*
Відкрив для людства першу «цефеїду» –
У космосі пульсуючий «маяк».
Як він кохав тебе, далека зоре,
Як пильно помічав усе нове:
Вдивлявся в телескопа скло прозоре,
Як у вікно, де дівчина живе!
Земля моя – космічна порошина,
Колиска те́пла, що плекає нас.
Земна людина – мисляча тростина,
Така слабка і сильна водночас.
Що́ є краса, коли її не бачать,
Коли ніхто в натхненні не згоря?
В бутті усе поєднане, і, значить,
Ми не чужі – Людина і Зоря!
========================================
*Джон Ґудрайк (17.09.1764 — 20.04.1786) — британський астроном, член Лондонського королівського товариства (1786). У ранньому дитинстві через хворобу втратив мову та слух, помер на 22 році життя. Але своєю любов’ю до зоряного неба, своїм трудом встиг завоювати визнання і пошану, був нагороджений Золотою медаллю ЛКТ (академії наук). Відкрив «перший маяк Всесвіту», помітивши 1784 року ритмічну зміну яскравості зірки δ Цефея. 20.04.2016 – 230 років від дня смерті Джона Ґудрайка.
==============================================
Конкурс "Зоряні розсипи" був фактично бліц-конкурсом. Швидко написали свої майже експромти, швидко проголосували. Мені таке подобається. Вірш посів І місце на цьому конкурсі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668128
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
І сонце-не сонце...
(ти іншим його не знав)
І місяць не місяць… ( ти вчора його торкався)
Лише не зречися того, що у ній пізнав…
Лише не зречися…
бо йшов, та завжди вертався
На зоряні плеса…
В найглибші її сади…
В безодню очей (там проси, чого серце просить)
На тих перехрестях повсюди її сліди…
Хай вірші - не вірші…
а так, тільки – спалах… досить
Шукати примару
І вірити у казки…
Бо серце- не серце… і сяйво його погасне…
Бо осінь вкриває багрянцем її стежки…
Такі ілюзорні,
що вже й не стежини, власне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668111
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Лягаю у трави…
Опівночі… й знову ти
Танцюєш для мене в озерах химерних лілій…
Долина безсоння… до ранку в мені цвіти,
Попри бездоганність
і сум паралельних ліній…
Безодня безсоння…
І я - розчиняюсь в ній…
Лише бунтівниця… ні імені… ані дому…
Я знаю цей біль непідвладних мені стихій…
Я знаю цей біль…
і не зичу його нікому…
У келихах чорних
Кипить перестиглий мед…
Цей опіум чистий… вогонь переспілого маку…
І ллються вогні невідомих іще планет
…………в мій знак зодіаку…………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666104
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 16.05.2016
я під номером п ́ять у куценькому рапорті штабу
за останню добу в неостанній статистиці втрат
я піщинка дрібна у війні світового масштабу
невідомий нікому простий український солдат
я вже просто рядок
безіменна статистика бою
незначний епізод круговерті великих подій
пам ́ятайте мене!
ви поплачте будь-ласка за мною!
як скінчиться війна
я навіки залишився в ній
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666224
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016
Иную грудь уж столько слёз залило,
что и свои ещё – рискну едва ль…
Иная грусть – сама себя испила,
толкая в тост соседнюю печаль.
Иная боль – холодные осколки…
остатки от горячей суеты,
когда вперегонки на барахолку
несли года погибшие мечты.
Теперь – пора.
Пора – неторопливо.
Седых волос – перина под асфальт.
И некто скажет вслух: «cry me a river»*.
И до чего ж – не Элла Фицджеральд…
* песня в исполнении Эллы Фицджеральд.
тут – пустить слезу, не буквально, горько иронично.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664965
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016
Слова твої пахнуть лавандою -
Як спокій...як місяць...як ніч,
Де я між сузір'їв розгадую
Тайнопис твоїх протиріч...
Думки твої пахнуть поли'ново-
Як вітер спекотного дня,
Де кисло - солодко - ожиново
Нам сонячні струни бринять...
Мовчання твоє пахне холодом -
Як сни-візерунки на склі...
Сміється Мороз в сиву бороду
І сипле снігів кришталі...
І пахнуть цілунки цукатами...
Гіпотез кружляють рої :
Якими п'янять ароматами
Мене теплі очі твої?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663727
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
А сонце, розпочавшись з підвіконня,
зимою в літо стіни фарбувало.
Куди я, звідки? – з постелі в безодню…
на пошук неба…
віра по лекалам.
Сніданок канув в майже добрий вечір.
А наші фото – у труну історій.
Я народилась з почуттів.
Доречі,
вони лишились, де щастило в горі.
Не хочу зайве… зайве, крім «кохаю».
Збираю постіль.
І в чергове згасну
десь на зупинці спогадів до раю…
…ти – не помилка…
То весна невчасно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663748
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
Забуду на мить про війну...
Себе обдурю ненавмисне.
Зустріну душею весну,
Хай серце сміється, не тисне.
Покрию віночком чоло
З духмяно-тонких первоцвітів.
Неначе, зими й не було:
Довкола краса з диво-квітів.
І в грудях у мене - букет
Усіх почуттів березневих.
Кохання нехитрий сюжет,
Зітхань і надій кришталевих.
Про радість та мир в майбутті,
Про тишу на рідних теренах...
Ця мрія - мов промінь в житті,
Пульсує, як кров, в моїх венах.
Як після морозів - завжди
Весна всіх теплом зігріває.
Так нас, після смутку й біди,
Світліше майбутнє чекає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663404
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 03.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662667
Заходимо і... з сонячного ранку попадаємо в густі вечірні сутінки, які огортають нас смутком. Ведикий зал з багатьма колонами, мозаїчними полотнами і кольоровими вітражами, через які не проникає денне світло. 12 куполів, кожен з яких символізує країну-забудовника.
Сині з золотими зірками купольні стелі нагадують про скорботну ніч.
Перед алтарем в формі чаші знаходиться фрагмент скелі, на якій молився Ісус. Інша частина каменю знаходиться зовні, впритул до стіни храму. Поскільки сам храм – францисканський, то православні моляться біля зовнішньої частини храму. Але хто через 2 тисячі років може точно сказати, на якій частині каменя молився Ісус? Для мене – це не суттєво, переконана, що весь камінь увібрав його енергію.
Скеля-чаша обрамлена металевим кованим вінком, що символізує терновий вінок. Навкруг каменя на стільцях сидять люди в глибокій задумі, помітно, що думки їх знаходяться зовсім в іншому часі. Неймовірна тиша створює урочисту атмосферу. Сила смутку – неймовірна!
Над самим алтарем – велике мозаїчне полотно, на якому зображений Ісус Христос, що сидить на камені в глибокій задумі. Ніби магнітом, полотно притягує увагу. Вдивляюся уважніше і зупиняюсь приголомшена: скільки ж скорботи в цій Людині!!! Який вселенський сум іде від Нього! І скорбота... Боже, яка скорбота! Вона пронизує наскрізь. І вперше – чомусь вперше! – я усвідомила, що Він – Лю- ди-на. Богом Він стане на Небі, а тут ніщо людське не було чужим для Нього. Скільки ж внутрішньої сили і воістину божественної свідомості треба було мати, щоб іти на те, що Його чекало!
Уявила себе на Його місці... Та я тікала б світ за очі, та я б від жаху здатна була б в мишачу нірку влізти! А ВІН...
І таке невимовне співчуття охопило мене, такий жаль і водночас, розумуння Його величі!!! Господи, Ти йшов на такі муки ради нас, ради мене! А ми... а я... Які ж ми нікчемні, в порівнянні з Твоєю чистотою і величчю! Сором і біль спазмом перехопили подих. Всі зусилля оволодіти собою були марними. Плечі здригалися, сльози потекли річкою і я заридала. О, як я плакала! Вискочила з Храму, сховалася за колоною і так солодко-гірко ридала навзрид, як плачуть діти за втраченим... Неймовірний жаль і біль виливались ріками сліз.
Мені було соромно, що не могла взяти себе в руки. Так, я – знатна плакальниця, але ж не невростенік! Та ридання не припинялись.
Підійшла наша гід, обняла за плечі... вона розуміла, що зі мною.
"Я забыла предупредить, что тут многим "срывает крышу". Не стесняйтесь..."
Не встигла вона це вимовити, як з храму вилетів мій чоловік і сховався за дальню колону. Я бачила, як від ридань здригалось його плече. А він у мене – зовсім не плакальник! Він теж відчув той біль.
Що не кажіть, а ВОНО є! Ота неймовірна енергія страждань чи благодаті, яку відчувають справжні екстасенси через десятиліття. Що казати про божествену енергію?! Вона проникла в землю і камінь на тисячоліття, і її можуть відчути навіть такі, як я. Пам'ятаєте, як я розповідала про благодать, що відчувала на Іордані? Є енергетика благодаті, є енергія болю... Вселенського. Я її відчула на собі.
Сумні, задумливі та мовчазні виходили люди з нашої групи. Зачепило і їх. А одна парочка вийшла так, ніби з прогулянки по базару. Ось такі ми всі різні...
Далі їхали мовчки, говорити не було сил. Всі погрузилися в себе. Мабуть, як і я, відчували сором за себе, за багатьох інших. А ще – сумнів: чи варті ми такого подвигу?..
29.04.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662926
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 30.04.2016
В небе галочку поставила стая –
мол, конечная…
весенний порог.
Посидим–ка, мам, года полистаем
под орехово–вишнёвый пирог.
Нам с тобою этим утром, похоже,
не за тяжесть серебро в волосах.
Это знаково.
Господь – да поможет…
да отбелится пути полоса.
В перемены горизонт растушёван.
Пусть меняет день у нас на дому
грусти радостями курсом дешёвым
(хорошо бы, чтоб ноль/пять – к одному).
Лишь осталась бы бессменною данность:
параллели наших общих дорог…
да звенящая весенняя радость…
да орехово – вишнёвый пирог…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662807
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 30.04.2016
Як давно маскувалося небо під стерту підлогу
в сигаретних відбитках, а під підвіконня - поріг...
І незважено сипався попіл думками під ноги
щогодини...
щокави...
щосонця...
щосварки...
щорік
між цілунками, сном, дежавю, тимчасовим наметом...
Як колись, грає сирістю ранку заїжджений диск...
І вуста обіймають чергову міцну сигарету...
...лиш підлога...
і небо
давно вже байдужі до іскр...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662782
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 30.04.2016
До тебе доторкнутися не смію...
Банальне "здрастуй" на просте "привіт"...
І заганяю в клітку птахомрію,
І замикаю знов свій власний світ...
До тебе доторкнутись - як до неба -
Напевно, тільки обраним дано...
Я бачу сни про крила і про тебе,
Спиваючи бажання, як вино...
До тебе доторкнутися не смію...
Очима обіймаю - от і все...
Мою слабку розтоптану надію
Північний вітер в зиму віднесе...
До тебе доторкнутися б губами...
Щоб поцілунок - довжиною в сон...
Щоб знов і знов здаватись вечорами
У твій солодкий ніжності полон...
До тебе доторкнутися так хочу...
Та знову "здрастуй" на просте "привіт"...
І тільки мрія крильцями тріпоче
У клітці, де зачинено мій світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Листая в памяти...
И тот же дом, и та же дверь, и шутки
Вчерашним кофе снова отдают.
Глаза твои пусты, а прибаутки
Давно гнездо в моей душе не вьют.
Не трожь, положь...знай место изначально.
Вот угол с паутинной пылью - плен,
Так жалобно молчит и так печально,
Сжимая в точку истинности тлен.
Тот сон, и те же тридцать нас венчали
Предательством фальшивых нот, клавир -
Елей вранья в тени опочивален
Имперский стиль бездушия - ампир.
Ветшает кресло с тусклой позолотой,
Пастельным садом стынет обюссон.
Его конечный срок на нить намотан...
Истлела нить, как самый страшный сон.
И тот же дом, и та же дверь, и тени
Проснуться грезам больше не дают.
Забытый сад увял от сожалений,
Часы на полстолетья отстают.
21.04
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661138
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016
Припорошили вранішні сніги
Мого дитинства пройдені стежини,
Де мала крила срібно-журавлині,
Де все було можливе й до снаги.
Вплітались в коси сонечка кульбаб,
Веснянками цвіли на білих щічках.
Всесвітнім Морем уявлялась річка,
А Велетнем - старезний сивий граб.
І вірилось у Казку і Добро,
І мчали вдаль велосипеди - коні,
І падало в обвітрені долоні
Омріяне Жар-птицеве перо...
Спускалися зірки на моріжки,
Спадали роки росами в отави...
І першим снігом прихилило трави
На всі мої вже пройдені стежки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660592
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016
...з яких невідомих,
підводних, підземних карт,
із течій яких ти згортаєшся першим віршем?
Ця синь океану – лиш сітка координат.
Лиш крапка на карті...
лиш – крапка… і, власне, не більше.
То що скажеш, рибо?..
Як віриш, то й вір мені.
Хай знаки розмиті обабіч твоєї траси.
...відчуєш підшкірно, вони на твоїй спині -
вогні Алькатрасу………………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660186
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163
Спиняю час, що птахою завмер…
Вслухаюся в слова твої, зітхання…
Хто ти такий? Чому прийшов тепер?
Тепер, коли не вірю я в кохання…
Крізь відстані – незримо обніми.
Втікати - щоб не вистачило духу,
Лебідка б’ється білими крильми
В душі моїй… Сполоханість послухай
Усіх думок, бажань та відчуттів.
Весняний цвіт безсило опадає…
Найм’якші пелюстки збери оті,
Підкинь у небо, хай від них заграє
Веселка, що розвіє сум очей,
Так поцілуй, щоб повернути віру,
Та пригорни, як долю, до грудей,
Щоб кожен нерв в мені – тобі повірив,
Щоб від кохання – п’яною була
По вінця. Щоб іще хотіла пити.
Дай стільки сонця, неба і тепла,
Щоб лиш з тобою я бажала жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659400
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016
Безжальний весняний сніг
Підкрався вночі, як злодій,
І в дивному хороводі
Лягає мені до ніг,
І в пролісків синій сон
Вдирається невблаганно...
І сиплеться сіль на рани
Вітриськові в унісон...
Пташиний лунає спів
В сніжинковій витинанці.
Цей Березень в лихоманці -
Напевно він захворів...
Цей Березень... Як він міг
Пустити собі у душу
Нахабність Зими байдужу
І цей знавіснілий сніг?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659310
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016
Десь, поза гранню свідомості,
в сферах світів невідомих,
враз набирає вагомості
ЩОСЬ, що вловив підсвідомо:
слово... пунктирами – обриси...
думки політ ефемерний,
щоб із аморфності – в образи
тихо ліпитись химерні.
Теми проклюнулись... Зримими
стали поміж міражами.
Думи у зграї із римами
стрімко літають стрижами.
Серце, із слів, що вже – хмарами,
вибере влучні, коштовні,
сенсом наповнить і чарами,
пензлем торкнувши духовним.
10.04.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658576
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 11.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2016
Не хвилюйся за мене - я просто виплакую зиму,
Це дощами виходить із рани пекучої сіль.
Я ще трішки поплачу - і сонце у грудях нестиму,
Заспіваю веснянку, щоб став у танок березіль...
Ще хвилинку, будь ласка...я хочу побути слабкою,
Пригорнутись до неба і душу у нім віднайти...
І я знову зречуся престолу у Храмі Покою...
І я знов відбудую попалені вкотре мости...
Це весна, розумієш, - весна всі сніги розтопила,
Журавлями лоскоче ще сонний і зморений світ...
Щось свербить на спині - то мої прорізаються крила...
Щось тривожить мене... Мабуть, просто вже час у політ...
Не хвилюйся за мене - я сни непобачені плачу.
Ще хвилинку, будь ласка, - я знову себе віднайду...
Розумієш, весна - це час прощі, спокут і пробачень...
Дай хвилинку мені у моїм Гетсиманськім саду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657814
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
------
На зеленеющей полянке,
Где сели черные грачи,
Вода по камешкам, из ямки,
Поющим ручейком звучит.
И можно корочку батонью
Неспешно насухо жуя,
Легонько зачерпнув ладонью,
Запить мелодией ручья.
И обновленным, (Боже правый,
Что за года, в конце концов?)
На зеленеющие травы,
Раскинув руки лечь лицом…
Или не лечь… упасть в них – оппа!
Да так, чтоб захватило дух…
…и слушать их влюбленный шепот
Почти не напрягая слух…
…лежать и слушать… понимая…
От слов и звуков ошалев.
Лежать и слушать… обнимая…
Жизнь в пробудившейся земле.
Жаль, холодна и плоскогруда
Подруга после зимних снов,
Но чувства пьяную минуту
Я с нею праздновать готов.
И пусть мои года под осень,
Но отзывается во мне
Чудесное многоголосье
Навстречу солнцу и весне…
------
Бегут чернявые юнцы,
Девицы русокосые
И травы в серебре росы
Сминают ноги босые.
Их ждёт весна, зовёт апрель.
Люби, душа – Снегурочка!
Ты слышишь? Чувства – юный Лель
Запел… играет дудочка.
------
Своё рождественское чудо
Весна язычница чудИт.
Оно везде, оно повсюду,
В садах, на улицах, в груди.
Как будто, над зимою, тешась
Весна одела мир вокруг
В апреля – розовую снежность,
В цветенья – белоснежный звук.
------
Ах, моя яблонька-ранетка,
Ты словно фея вешних снов,
Твоя раскидистая ветка,
Стучится розовым в окно…
Стучится – чувств от сердца хочет.
Стучится так, что в стеклах хруст.
И ведь срубить, не станет мочи…
И так любить, не хватит чувств…
------
Забыта черно-белость гаммы
Холодной графики зимы.
Раскрыт проём оконной рамы.
Печали глаз упразднены.
Ушло деревьев чернобылье,
Они, как стаи светлых птиц,
Их ветви белые, как крылья,
Взмахнув, роняют перья вниз.
О, это чувствонаважденье!
И бродит кровь, как тёплый эль.
Пора любви, пора цветенья,
Весна, я Ваш влюбленный эльф.
Вы мне назначили свиданье,
Под веткой яблони в саду
И я, придя сюда заранее,
Уже стою, надеюсь, жду…
Я знаю, встреча неизбежна.
Я помню нежность губ и глаз.
О, эта розовая нежность!
О, фея грёз, я верю в Вас!
------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655770
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 30.03.2016
Буду нині дощем іти,
З хмари литись звитяжно, швидко.
Станеш в дім повертатись ти,
Змокнеш до останньої нитки.
До під’їзду тебе проведу,
Шепотітиму: «Мій голубе».
Безсоромно у всіх на виду
Цілуватиму твої губи.
Не під силу тобі відвернутись.
Хоч не вчуєш мій, може, щем,
Та я зможу тебе торкнутись
В дивний спосіб – отак, дощем.
ОРИГІНАЛ
Я сегодня прольюсь дождём,
Чтоб в машину ты сесть не смог,
Чтоб домой ты пошёл пешком,
По пути весь до нитки промок.
Буду рядом с тобой идти,
Что–то тихо тебе шептать,
И бессовестно на пути
На глазах у всех целовать.
Не увидит никто ничего,
Да и ты вряд ли что –то поймёшь,
Просто я, чтоб побыть с тобой,
Превратилась сегодня в дождь.
АОНИДА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655096
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Кудись летять, спішать, несуть,
мов коні нестриножені,
з хаосу вихопивши суть,
думки твої стривожені.
Від них хміліє голова...
Потічками незримими
в рядки вливаються слова,
заквітчуючись римами.
Один у лабіринти йде,
в злоби тенета, ницості,
а хтось до сяйва сонць веде
по Аріадни ниточці,
торкнувшись емоційних струн,
візьме в полон ліричності,
занурить у магічність рун,
в глибинну мудрість вічності.
Якщо у віршах – каламуть,
то доля в них печальная,
а хтось освітить людям путь
кометою осяйною...
Поете! Легкості не жди,
коли нещастя – річкою,
але будь світочем завжди.
Будь променем! Будь свічкою!
25.03.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Потрапили на очі аркуші з записами різного часу.
Цікаво, які протилежні настрої часом володіють нами.
І все це – ми.
***
Веселкову палітру землі, неймовірно барвисту,
прагне в себе ввібрати душа моя аж до краплини,
і всю музику світу – від грому до шепоту листу, –
щоб на крилах до неба здіймала її щохвилини.
***
Бездумний погляд прикувала стеля,
в душі – ані шелесне... хоч раптово...
Яка ж в мені несходжена пустеля!!!
А як було буремно, веселково...
***
В незвіданості нетрях, без просвіту
шукаю відповіді наяву і в сні:
я – порошиночка в безмежжі цього світу,
то... як цей світ вміщається в мені?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652226
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 17.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2016
Когда сильны, глядите свысока,
Не исполняя то, что ЕЙ обещано.
И вряд ли, озаботит хоть слегка,
Что рядом загрустила Ваша Женщина…
Но если вдруг нагрянула беда,
Или болезнь вцепилась в тело бешено,
То на пути отчаянья всегда
Охранный щит поставит Ваша Женщина.
Она спасет, поможет, не предаст,
В своей любви всесильна, как Богиня,
И о себе забудет ради Вас –
Душа семьи и жизни Берегиня!
08.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649862
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016
Я сумую за тобою, любий,
Хворі нерви колихає струс,
Ти для мене, як пекельна згуба
І найбільша в світі зі спокус.
Я сумую, ніби сніг улітку,
Як мольберт за поштрихом митця,
Як тварина, загнана у клітку,
Я сумую, любий, без кінця.
Лиш вві сні розпливчасто малюю
Сині очі ніби іздалля,
А прокинусь – наново сумую,
Як за мамою невтішне немовля.
А душа надіями ятриться,
Кволе тіло розтинає щем,
Так сумує молода пшениця
За липневим проливним дощем.
Так чекає серед посту здоба,
Зраджена захмеленим вином,
І так плаче птаха жовтодзьоба
За розбитим батьківським гніздом.
Я втомилась і, мабуть, до скону
Не знайду тебе в імлі дібров,
І сумую, як свята ікона,
Що давно не чула молитов.
І від вітру я із неба чую,
Що вже сліз забракло і богам,
Та поки – я віддано сумую,
І цей сум нікому не віддам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525323
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 08.03.2016
* * *
[b]Периодическая (систематическая)[/b]
[i]Менделеев – жене:[/i]
/Химичу… Жизнь моя – жестянка:
Семья, детишек хоровод…/
Запомни, глупая мещанка!
На первом месте – Водород!!!
* * *
[b]Фрилансерская[/b]
[i]Обломов – Штольцу:[/i]
Опять пришел спасать от лени,
Тащить на лю́ди из берлоги…
Ой, всё! Довольно оскорблений!
Не тунеядец я! А блогер!!!
* * *
[b]Азбучная[/b]
[i]Кирилл – Мефодию:[/i]
Ты и умней, и благородней,
Тут я тебе не конкурент!
Но на кириллицу, Мефодий,
Оформил я себе патент…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648351
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016
Что ж, потеря небольшая,
В жизни горе не беда.
Я как будто уезжаю
Далеко… и навсегда...
Ты печалиться не будешь?
Память сеть, да в дырах сплошь,
Не заметишь, как забудешь,
А забудешь, не вернешь.
Запираю сердца двери,
И на стол кладу ключи,
Ты за мной, приметам веря,
На дорожку помолчи.
Расставанье мне не мило
Одиночеством в пути.
Ухожу… и всё, что было,
Оставляю позади.
Ухожу… по светлым лужам,
Шаг мой лёгок, след мой чист…
…
Ну, скажи, кому он нужен
По весне осенний лист?
Нет для чувства вечных истин,
Но ровесник октябрю,
Я тебе, осенний листик,
На прощание дарю.
Я дарю, а ты не рада,
Ни листку, ни октябрю…
Нет, не плачь, любовь, не надо.
Улыбнись. Благодарю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640859
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
[img]https://img-fotki.yandex.ru/get/15481/234806620.4/0_1191d9_10744470_orig.gif[/img]
Дрібний сніжок хурделиться вгорі,
Обабіч лиш кущі стирчать, як мітли…
Не падай!
У долонях ліхтарів
Іскриться світло.
Дорогу – білим – вказує зима,
Холодний килим тчеться – не зігрітись.
Не падай!
Обіймала недарма
Тебе я влітку…
Ти згадуєш. Прискорюєш ходу.
Шукаєш на стіні – моє віконце.
Ми – разом,
Отже, точно не впаду,
Моє ти сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637166
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Нема на холодній долоні тепла
Долоні твоєї.
Колись тут засмучена Мавка пройшла,
Збирала лілеї.
Збирала в букети, прикрасити світ -
Розлючені ночі.
Ти поряд, я знаю, хоч сяючий лід
Вогнями блискоче.
Ти знаєш, коли я по пояс у сніг
Впаду,щоб не встати,
Знайди перехрестя двох наших доріг
Оте, що Геката
Розвалить, розбивши на скалки серця,
Свободою манить.
І острах вповзає оскалом мерця,
П"янить і туманить.
Стіна, яко прірва, іскрить океан -
Частоти і хвилі
Співпали, чи знову розбещених ран
Небачені милі?
Почуй серед тиші шепоче сльоза
Нечувані ноти.
Знайти тебе хочу,молюсь небесам
Скажи мені, хто ти?
16.01.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636281
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 17.01.2016
Мать с детства утешала Василису:
«Не всем достались сказочные лица!
Невелика заслуга быть красивой,
А фокус женский – стать незаменимой!
Не комплексуй, Вась!
Мысли нестандартно!
И превзойдешь соперниц многократно!
Амур благоволит смазливым дурам,
Но в помощь вот тебе литература:
[i]«Основы бухучёта»,
«Домоводство»,
«Сад. Огород»,
«Как доказать отцовство?»
«Конструкция двуместных шалашей»,
«Как лучше гладить шёлковых мужей?»
«Домашние соленья и варенья»,
Брошюра «О последствиях куренья»,
«Клубок и яблочко - новинки GPS!»
«Супруг не в духе: побеждаем стресс»,
«Ремонт хоро́м: обои, лаки, краски»,
«Утехи: предварительные ласки»,
«Селекция из косточек куриных
массовок для тусовок лебединых»,
«Свекровь-невестка: неделимый кров»,
«В ночную смену как наткать ковров?»
«Мёд, пиво, квас»,
«Ухоженные ноги»,
«Пиры, банкеты – гости на пороге»,
«Гидролиз мёртвой и живой воды»,
«Как починить разбитые мечты?»,
«Не бог, не царь и не герой: мужские страхи»,
«Грибы и травы: слабый стул монархий»…[/i]
Полезные советы методичек
Тебе подспорьем станут в счастье личном!
Всё зная-понимая и умея –
Ты будешь мужу головой и шеей!
Мужчины, Василиса, те же дети –
Не бросят «мамку» ни за что на свете!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635436
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
***
По усмішці читаю, по очах...
Ти в мене, милий, весь – як на долоні.
Кохання твого вогник не зачах.
А мій?.. Та я весь вік – в твоїм полоні!
***
Ми вже – у володіннях листопада.
Я все частіш турбую Господа: "Спаси!
Без нього не горітиме лампада
любові й ніжності. Молю, не загаси!"
***
Як лагідно зорі́ють твої очі,
яке тепло дарує серця жар...
В долоньках, крізь буремні дні і ночі
ми пронесли безцінний Божий дар.
8.01.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634482
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 09.01.2016
СИЛА ЛЮБВИ
[i](по мотивам одного мультфильма)[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8ntYR8tpfJE[/youtube]
Не говори, что сейчас не можешь,
Нету сил, бесконечно занят…
Ведь если ТЫ не поможешь…
Видишь? Я без тебя замерзаю…
Вот уже холодеют руки,
Мир, что вокруг, побеждает стужа…
Знаю – сам ты идёшь сквозь муки,
Связи рвёшь, никому не нужен…
Рассыпаются все устои,
Всё крошится, искрится иней,
Шепчет вьюга, что жить не стОит,
Если предан ты был другими,
Если брошен в сугробах мёрзнуть
Без ухода, и без тепла…
Да пошли эти мысли к чёрту!
Этот свет я всю жизнь ждалА.
Сквозь заносы не прорастала
Без сияния глаз твоих.
Пусть осталось совсем нам мало –
Пол-дыхания на двоих,
Пусть снега растопить – не сможем,
Время года – не изменить,
Если ты мне цвести - поможешь
Дам я силы тебе – светить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634445
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 09.01.2016
Слова - Наталя Данилюк;
музика, запис - Микола Шевченко;
виконання - Марина Романович.
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629470
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Плакав під небом пронизливо грудень,
вітром листаючи білий туман.
Рік помирав…
як черговий роман…
напередодні життя…
…далі буде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627499
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 10.12.2015
Пусть харкает кровью забытый аллахом Кабул,
И мелкою дрожью дрожит над Босфором Стамбул.
Пусть ропщут изгои и прячут в носок контрабас,
Я маску надвину и двину полки на Донбасс!
Я стану дамасскою сталью, священным огнем,
Я буду молиться за праведных ночью и днем.
Я буду неверных , наверно, до смерти карать.
И только во имя, во благо, по-честному врать!
Впал в спячку Медведев, с природой не спорят - зима.
Пустеют, пустеют, пустеют страны закрома.
И падает все - самолеты, достоинство, нефть,
Считает Обама, что бомба ядренная - блеф.
Ходок Ходорковский, судачат, кого-то убил,
Алень Жириновский все планы озвучил, дебил,
Пусть тянут китайцы свой кабель к ослепшей Керчи,
Раздавим бульдозером мы гейропейцев харчи.
Грустят Ротенберги, улиткой ползет дальнобой.
Послушай, Алина, о нас вспоминают с тобой.
Рамзан упрекает и Боря убитый грозит,
Меня обвиняет, меня! Как живой, паразит.
Есть чуйка у Чайки, есть шайка и лейка, есть все!
Но вертится, вертится, ве... перемен колесо.
Навалом Навальных, а мне все труднее вздохнуть,
И призрак Гааги опять не позволит уснуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627229
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 09.12.2015
Стомився день. Напився вдосталь сонця
і впав у тишу вечра п'янку.
Найперша зірка в склі мого віконця
тремтить, мов у магічному танку,
і тихою котячою ходою
заводить нічку, мирну, без страху́,
і слід свій вистилає, мов слюдою –
безмежжям зір Чумацького шляху.
У "вчора" йде щоденна мелодрама.
Крізь безгомінну зорепадну ніч
лечу думками до нічного храму.
Там запалили міріади свіч
безгрішні душі, що достойні Неба.
Притягуючи погляд, як магніт,
знак подають: в житті світити треба,
згоряючи, немов у свічці гніт.
Шукаю наших вояків зі Сходу,
із СОТНІ хлопців – воїнів добра,
що не вернулись до сімей з походу,
сказала Доля: "В Небо вам пора!"
Чи призвичаїлися до нового Дому?
І бачу в них, безстрашних у боях,
розгубленість, до шоку, сіру втому
і за ріднею смуток, біль і... страх.
І я... ховаю очі... Що сказати?!
Що в їх домівках радості – ні дня?
Без чоловічих рук старіють ха́ти,
зігнулася від горя сива мати,
сльозам вдовиним – вік не висихати,
сиріткам – батьківської ласки більш не знати –
на виживання кинута рідня...
Байдужість -- незборима наша вада,
що ранить душі вбивчо, як снаряд!
Зажерлива і знахабніла влада –
що їй до того, чий загинув брат,
татусь чи син чужий?! Їх чад немає
в окопах. В золотих "цяцьках",
"мажор" в Парижі, в Лондону гуляє... --
а принц англійський служить у військах!
Таке кощунство не знайдете в світі –
на го́рі наживатись, на війні!
На фронт здають бабусі по копійці –
"верхи" крадуть мільярди у тіні́.
Ми ж мовчимо. Знов "наша хата скраю,
нас не торкнулось... горе обійде
манюнє щастячко мойого раю..."
А як зачепить? Захист де знайдеш?
Ой, не мовчімо, браття! Не здаваймось!
Не на Майданах – час не той уже –
на кожнім місці спуску не даваймо,
бо зло вже анакондою повзе!
Щоб потім... там, на Небі, не зустріти
пекучий біль у воїна очах...
Нам Україну зберегти б зуміти,
й дух нації щоб знову не зачах.
Світліє небо, тихо тануть зорі.
Збираю в стіл заплаканий папір...
А нас із Неба, в вічному дозорі,
сканують очі правди... В них – докі́р...
Вересень, 2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615388
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 09.12.2015
Шукаю спасіння в тобі, як в молитві чи тиші,
Звикаю до срібла на скронях і вірю у мить.
Пером журавлиним вклонюся зорі щонайвищій.
Твій біль, що під серцем, хай нині в мені відболить.
І сонця відбитки в долонях, у погляді – небо,
Тобі подарую, як мрію, бажання-бажань.
Не вгадуй нічого, я просто повинна, так треба.
Наш світ на порозі хуртечі, а далі – межа.
А далі незнане, а дальше рови та облоги,
Розхитані зорі, тумани по вінця, огні…
Як вляжеться пломінь, зотлілий в сльозі до знемоги,
Щоб ти лише поруч, як небо високе в мені.
© Л.Шмигельська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626450
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
Пливем в благенькому човні
по океану долі.
Штормить... Допливемо́ чи ні?
І швидко чи поволі
підемо на глибоке дно,
бо води лихоманить,
в бортах – пробоїни давно
(сусід-пірат таранить),
наш капітан щось "не кує,
не меле" і команда...
У всіх великий сумнів є:
команда це – чи банда?
Щораз якийсь оліґофрен
не той підніме парус,
тоді в човна – критичний крен
на борт, по третій ярус...
Ще боцман й штурман заодно,
постійно мутять воду...
Отож, куди ми пливемо́ –
до Заходу чи Сходу –
вже толком і ніхто не зна:
туди-сюди бовта́нка
під шквал піратського лай.на
із рупорів... і з танка.
А в їх кублі – ажіотаж!
Все зважують бандити:
чи взяти нас на абордаж*,
чи зо́всім потопити?
Хоч на човні в нас зброя є... –
з часів царя Гороха, –
та штаб команди не дає
ушкварити... Хоч трохи!
Не в змозі зупини́ть війну,
шлемо́ ми SOS всім друзям.
Вони ж – піратам: "Ну-ну-ну!
Стурбовані ми дуже!"
Лиш зрідка рятівні круги
кидають нам на воду...
з вимогою, щоб ми тягли
принизливу "угоду".
Нова біда, й тут діло – швах**:
керманича команда
через пробоїни в бортах
тягає контрабанду!
Крадуть усе, що на човні,
від харчу до вугілля,
і цій ординській чортівні
сплавляють... мов з похмілля!
У них з піратами – ґешефт***
(хто знає, так судачить).
Ні наш, ані піратський шеф
впритул цього не бачать!
Поки матроси у бою
відстоюють кордони,
команда вигоду свою
кує – краде мільйони!
Скоріш нажитись на війні!
А ледве замаячить
хоч тінь загрози вдалині –
то хто їх тут побачить?
На власних яхтах, літаках
втечуть поза кордони,
де вже давно свій мають дах,
рахунки і схоро́ни...
Загнився зародок?.. – аборт
перерива вагітність...
Гнилу команду – геть! За борт!
Спасемо човен й гідність.
З'єднався у біді народ –
матроси й пасажири –
рятують аварійний флот
всі разом, без ранжирів.
Готові тілом і грудьми
пробоїни закрити...
Вони лишилися Людьми,
і їх вже – не скорити!
Потрібний курс разом знайдуть,
і з небезпечних плавань
крізь шторм свій човен поведуть
у мирну світлу гавань!
* абордаж – зчіплення з ворожим судном (спосіб ведення бою);
** швах (нім.) – поганий, слабкий;
*** ґешефт (нім.) – вигідна спекуляція.
1.12.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625251
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 01.12.2015
[img]http://stud.udpu.org.ua/wp-content/uploads/2013/11/foto2.jpg[/img]
Мати гойдає колиску,
Наче безмовну труну…
Місяць в надщерблену миску
Глипа крізь шибку мутну.
Голос тремтить від утоми –
Боже, як тягнеться час!..
В чорний застуджений комин
Протяг хрипить парастас.
В хаті нетопленій, наче
В темному по́гребі, тхне.
“Бач, і дитина не плаче,
Схоже, заснуло, чудне!..
Добре, бо їсти не просить…” –
Скривилась, квола, страшна…
Жалять морози, мов оси,
Пружну мембрану вікна.
Боже, як тягнеться спокій –
Зв’я́зки тріщать, мов нитки…
Блимають зорі високі,
Як поминальні свічки.
Не пережити все лихо,
Не осягнути сповна!..
В хаті поскрипує стиха
Хворим суглобом труна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624441
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2015
[b]М[/b]оя ти зоре вечорова!
[b]О[/b], як люблю твою красу!
[b]В[/b]інок сплету тобі лавровий.
[b]А[/b] ти вдягни його, прошу.
[b]У[/b]мий лице, всміхнися мило,
[b]К[/b]алину в коси заплети.
[b]Р[/b]озкрили дух, вдягнися в силу,
[b]А[/b]дже ти варта висоти.
[b]Ї[/b]дою щирою щоднини
[b]Н[/b]асити нас, потреба є.
[b]Сь[/b]огодні в тебе іменини.
[b]К[/b]ровавлять ще твої судини…,
[b]А[/b]ле ж як палко серце б’є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619618
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Моя ти мово сиротинна!
Ну за які такі гріхи
тебе плюндрують? Безневинна,
наругу терпиш вже віки.
Рідкі обра́нці тебе пестять,
ще вільно дихаєш в селі...
Чому ж запроданці безчестять?
Чи ти не на своїй землі?
Чом містянин тебе не знає?
Чому соромиться розмов?
А світ перлиною вважає
посеред сотень різних мов...
Не боячися кари Неба,
затюканий дрібний ханжа
геть відрікається від тебе,
соромиться, немов "бомжа"...
На жаль, це масові моменти –
утрата пам'яті й ума.
Альцґеймера тяжких клієнтів
не тисяча, не дві, а тьма!
Чому великому народу
так тяжко вберегти своє?
Отямтеся! Без мови роду,
якого племені ми є?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619678
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
О, мово рідна! Продають тебе!
Соромляться і в найми відправляють.
Поінколи важливіше цабе
Гостинніше чужинською вітають.
О, мово моя! Спустять всіх собак.
Нацькують і ще кинуть кусень сала,
Щоб гризли краще. Та якийсь дивак
Стоятиме, щоб ти не пропадала.
Заплатить мито, викупить і дасть
Тобі життя таке, що і не мрієш!
Це ж так буває... Що один продасть,
А інший... І життя не пожаліє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619708
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Сум сердечний мій тужливий
ти, сопілонько, зіграй...
на війну пішов мій милий
захищати рідний край...
Я, голубкою, щоночі
все лечу на сонця схід,
в волошкові глянуть очі,
відмолити їх від бід.
Приспів:
Розгорну́ в півнеба крила,
наче янгол, обійму...
Щоби втома не зморила –
я її собі візьму.
Ой ти, скрипочко чарівна,
заспівай йому вві сні,
що чекаю його вірно,
що – в молитвах день при дні –
посивіла рідна мати,
батько, спохмурнівши, вмовк...
що пуста без нього хата...
жде рідня й малий синок.
Розгорну в півнеба крила,
наче янгол, обніму...
Якщо куля зачепила –
я твій біль собі візьму.
В чорних вирвах житнє поле,
"градом" зорана стерня...
Мій козаче, мій соко́ле,
ти – мій захист і броня!
Жду тебе із поля бою,
наче милості Небес!..
Що б не сталося з тобою,
знай, що
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
Розгорну, як пташка, крила,
на порозі обійму...
Бог простить, що я молила,
проклинаючи війну...
6.11.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618995
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 07.11.2015
Мне б достучаться... хоть дважды, хоть трижды,
Да хоть и тысячу, если опять
Хочется стать на карниз, а не выждать,
Где же те крылья ?Без крыльев взлетать?..
Мне б достучаться... а что там, без веры?
Только глухая, в разводах стена.
Скалятся в полночи злобно химеры,
Тянут настырно, поднявшись со дна.
Мне б достучаться... и грохот не слышен,
Кажется, в мозг кислород перекрыт,
Кажется все уже сорваны крыши,
Остов невидимый еле стоит...
Мне б достучаться, засовы ни к черту...
Да и какой там засов у души?
В пламени адском, взрывая реторты,
Кровь из аорты плеснуть...не спеши.
Мне б достучаться...Не надо, останься,
Руку возьми, падай в ноги богам...
Острая грань...соскользни, не поранься,
Пеплом не стань, не гаси очага.
05.11.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618681
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 06.11.2015
Шагает день по лужам… мимо… между,
раздевшись от москитки на окне,
ртуть опуская ниже… ниже…
Прежде
не виделось… ни в по́лу– , ни вполне.
Осиновым полуднем опоясан
вздыхает МИР, царапая порог.
Три вечных буквы… под напёрстком рясы…
Играем, человеки, на итог?...
…а листья просто падают… и жизни…
и дождь… и пульс… и уровень Днепра…
и чей–то голос, отпевая тризну
в гулящие восточные ветра,
где день – ползком на горизонт обстрела…
огнивом добывая смерти дом…
…а мы – живём…
И небу нету дела
до осени пятнадцатой…
с дождём…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617083
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015
[img]http://files1.adme.ru/files/news/part_78/788710/9851960-R3L8T8D-1000-9090901_21.jpg[/img]
Я і дерево. Стоїмо.
Труться ребрами електрички.
Затуляє дошкульний смог
Ледве видиму сітку мжички.
Склопакетом зашитий світ,
У якому ще пізнє літо…
Облітає покрови цвіт,
Мов розірваний динамітом...
Як обстрижена бахрома,
Прилипає до мокрих туфель…
Я ковтаю важкий туман,
Пережовую, наче трюфель,
І полинності післясмак
Так пече, мов осине жало.
Повернути б усе навспак,
Але часу критично мало.
І допоки ядучий смог,
Ніби скальпелем, ріже потяг –
Я і дерево… Стоїмо.
А між нами – вікно і протяг.
[img]http://cs624921.vk.me/v624921307/4681d/PV_xyHDNaII.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613369
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 15.10.2015
А знаете, на птичьих голосах
звучит набат по летнему пожару.
Три месяца?
Да бросьте…
три часа
на грандиозный век земного шара.
Мелькнуло ярким бликом между дел,
пропыленной листвы и луж горячих.
А нынче град из спелых желудей
на фоне каблучков…
и всё – иначе.
Иначе воздух пахнет поутру,
листвы упившись в цвете трёхэтажном.
Настала осень?
Нет…
я так смотрю
на мир снаружи из души винтажной…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609352
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 26.09.2015
Л.
Чистое небо, дождями умытое,
Сладилось, больше не хмурится.
И на обочине раной разрытою
Светит глазенками лужица.
Ясными искрами зелень и золото
В зеркале их отражаются...
Молодо-зелено, зелено-молодо
Верит, что сказка сбывается.
Чистой водою, как Божьею милостью
Вылилась сладкою ласкою.
Мох изумрудами дарит и пылкостью,
Нежит улыбкою страстною.
А на скамейке травою не скошенной
Нечто не мыто, изорвано,
Смотрит, плывут кольца камешком брошены,
Листья опавшие - вороны.
Небо упало, целуется с лужицей.
Завистью черное полнится -
Хочется, жаждет, да не удосужится,
Все, как и раньше, как водится...
Вороны, вороны, пыльные мрачные,
Может испив, искупаетесь?
Вдруг растворится в воде неудачное,
То, что душой называете?
13.09.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606421
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 13.09.2015
… бо знову – Осінь…
Красуня з червоним бантом.
Криваво – владна, в усьому, аж до дрібниць.
Яким безмежним, пустельно - скляним гігантом
відлунює сіре небо
її дзвіниць.
Прощайся, сонце!
Прощайся… палають клени.
Вітри осінні розвіють мої жалі.
(не бійся, сонце, не бійся тепер за мене...
Цілуй же… трава травою,
земля землі…)
То владна панна…
Усе – за її наказом.
Зотліє листя, впаде до холодних ніг.
Я знаю, сонце, ми зможемо бути разом,
за тим порогом,
де зникне вчорашній сніг.
За тим порогом…
Відверто, відкрито… де ми?!
До тебе півкроку… півсвіту (лиш мінус - плюс)
Усе за її наказом... палають клени!
Танцюй же, сонце,
( востаннє! ) кривавий блюз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605512
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 09.09.2015
Пряча сознание – плотно задёрнуты шторы.
Взяв батарейки у времени – тикает джаз
на бесконечно–глубоких минутах минора
в мутной пучине в изнанку распахнутых глаз.
На предложении сложном, затем подчинённом,
уединения с сердцем налажен контакт
(оба, чертовски устав, отбелили знамёна…
временно…
перед днём завтрашним – тихий затакт).
Радуйся, Муза, незримо витая над ушком,
оды во имя Сизифа тихонько шепча.
Маленький мир, прохудившись, стал доброй войнушкой.
Веско…
В нагрузку душой полыхает свеча.
…Неизлечимо–больна каждой пуганной строчкой,
выжатой на одноразовое полотно –
светел бывает тот день, по прошествии ночи,
если не хочется выбросить в хлам ни одной…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605529
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 09.09.2015
Чудова робота проекту Сила слова на мій вірш "Безхатько-пес". Дякую всім учасникам відеоролика!
https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили…»
Світ створювався з хаосу і завжди прагнув до гармонії
всього живого. Людина від початку отримала свої переваги,
які, вочевидь, були дані їй не для того, щоб нищити і руйнувати,
ображати і вбивати менших і слабкіших.
Ми хочемо гідно виховувати власних дітей, але часом не в змозі
впоратися з домашніми тваринами.
Ми визнаємо проблемою дитячу безпритульність, але проходимо
повз змерзле голодне кошеня на вулиці.
В очах кожного пса-безхатька можна прочитати сумну історію нереалізованої дружби й відданості і віру,
віру, що знайдеться
хтось, хто згадає своє справжнє покликання – бути людиною.
[youtube]https://youtu.be/06DJA1Z7mO8[/youtube]
[i]Тетяна Белз, Дмитро Богданов, Алла Задніпровська, Тетяна Спіріна-Сметана, Олександр Пархоменко, Інга Кирилюк
Майстрували: Дмитро Галанжа, Марина Статкевич, Пишун Сергій, Катерина Пташка.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595351
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 23.07.2015
Тихо зітхнула десь глибоко–глибоко в грудях.
Жалісно, наче від сутінок зморений день.
Знов вимітаючи з мене засніжений грудень,
липень ховаєш до своїх затертих кишень.
Скільки разів ти востаннє мене пробачала?...
Кожну останню мою з черги болісних зрад…
Небом дарована...
створена так досконало…
А у мені… -
кожний ранок новий – з барикад.
Знов намочила щоќу тихим сумом... -
не треба...
Вибач мені, переплавленій з двох мідяків -
в тім, що живу, бо ти міцно тримаєшся неба…
досі зі мною…
і тільки тобі завдяки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595360
дата надходження 23.07.2015
дата закладки 23.07.2015
Десь там….
…де падає зоря…
Вже догора мій світ без тебе!
І похапцем шматочок неба
Краду. .. обпікшись....
спрагло я!
…Твоя….
Забувши…..
хитрість лихваря
ввіряю скарб наївно-щиро:
любові втомлене вже Диво
лукавій звабі…..
Звіздаря….
…пітьма…
Йдучи самотні
ночі вбрід,
закутавшись в густу розлуку,
шукатиму очима руку,
що наш запалить….
змахом світ!
…Політ!..
А він –
безпечно і грайливо:
то тут, то там моргне здаля….
Жорстокий! Знає, й Вічність я –
Його!.... забуто-
норовлива…
…щаслива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594401
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 19.07.2015
Ах, ты, любовь, ах ты, плутовка,
Ах, жизни летняя мечта!
Как неожиданно, как ловко,
Твоя поймала красота!
А ведь вчера еще серело,
И горизонт был черно-бел…
И я так грустно, так несмело,
Чего-то ждал... молчал… глядел...
В июля липовую спелость…
В небес прозрачные черты…
И мне хотелось… лишь хотелось…
Твоей словесной красоты…
И потихонечку… не сразу…
Не попросту… не налегке…
Не только мысль, ни столько разум,
А сердце повлекло к строке.
И слог его тяжелым не был,
Он был немного синь и бел,
Не зря же я так долго в небо
С немой надеждою смотрел…
…
Я снова синь пишу глазами,
И, как экстерном, напрямик,
Земной любви сдаю экзамен
Строкой, пронизывая миг.
И, перед ней, теряя смелость,
(Краснею и дрожит рука)
Смущаюсь... словно захотелось
Раздеться, в чувствах, донага.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594040
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015
Мечтать предельно просто.
На пределе
я растворилась в мире скоростей.
Ты слышишь? – гулко капают недели
по крыше года четырёх мастей.
Сегодня мой июль по грязным лужам
рябит ознобом в ломке по теплу,
как ты… на сквозняках вины простужен,
как я… сев на молчания иглу.
Мой прожитый дневник, чихая прошлым,
пылится рядом с «Этикой семьи»,
исписанный мечтами о хорошем
из ста страниц примерно до семи.
Звонишь. Молчишь. И я молчу ответно.
Не спрашивать же «Как ты?» тишину…
и маленький июль… осколок лета…
того… из недопрожитых минут,
которые на паузе зависли
заезженной мечты?...
Вновь моросит.
Мы оба знаем – не любить нет смысла…
Принять осталось, что любить – нет сил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593968
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015
В этом доме бессмысленно дверь запирать.
В этом доме давно уже нечего брать.
Эти окна... В них мрака зияющий храм.
Этот дом открывает глазницы ветрам.
Двери настежь, но дому не встретить гостей.
Никогда не услышать здесь смеха детей.
Скрипа стон, словно вой одичалых собак.
Этот дом навсегда погрузился во мрак.
На четыре от дома ведут стороны
Вдаль дороги. И эти дороги войны
Для себя так беспечно избрали жильцы.
И окончилась вечность. И в воду концы.
Круг замкнулся. Есть вход. Только выхода нет.
Мраку ночи безрадостно видеть рассвет.
И в несбывшемся сне уплывает во тьму
Этот дом, нежеланный уже никому.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115071201117
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593141
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015
Наодинці з грозою і відчаєм
Мрячно і холодно.
Десь надломленим окриком
Тишу ламають вітри.
Тінь порочного літа
Сумбурно лягає за обрієм,
Укриваючись шовком
Доспіло-серпневих гардин.
Пристрасть древньої спеки
Проз хмари голубить засмагою,
У надії на сонце
Шурстять перемоклі лани.
Неосінню журу
Я тобою і зраню і вигою
Не губи мене в зливах,
Спини між громами, спини!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592937
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 11.07.2015
В соавторстве с Потусторонним.
Наш век смеётся, плачет невпопад,
Играет смело в "русскую рулетку ";
И, созерцая тусклый звездопад,
Махровым матом мягко стелет клетку ...
И "секонд -хенд " беря на абордаж,
По весу тряпок раскупая души,
Из фильможизней лепит антураж
Лапше "пророков " подставляя уши ...
Переосмыслив формулу любви,
Собрал манатки ...И, кляня дорогу,
Построив мегаполис на крови,
Ногой стучится в ожидальню к Богу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592914
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 11.07.2015
Ти тільки не слухай слова, бо вони - лиш броня,
А я із тобою ,буває, немов на війні.
Та мудрих книжок не потрібно читати щодня,
Щоб "ТАК" відшукати за впевненим, начебто, "НІ".
Ти тільки у очі поглянь, там написано все.
У темних глибинах також місце є для вогню.
Ти маєш ту зброю, що просто ущент рознесе
Таку найміцнішу, здавалось би, тіла броню...
Хіба я втечу, коли шепіт хмільний, як вино?
Мене напуваєш підступно ним знову і знов...
Вуста твої ваблять жагою, ти знаєш, давно,
Лиш декілька бажаних слів ніжно ними промов.
Хіба відштовхну, коли руки дарують тепло?
Повірю у щирість, хоч знаю - усе це обман.
Не так кровоточить порізане кимось стебло,
Як ліки прикласти на хвильку до зболених ран.
Не вір у байдужість. Від холоду я не тремчу.
У пристрасті свій неповторний, привабливий смак.
Ілюзій у нашому світі, повір, досхочу...
Ілюзія "НІ", а можливо, ілюзія - "ТАК"...
03.07.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591513
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 04.07.2015
А, знаєш, про що мені мріється?
А, знаєш, чого мені хочеться?..
У ніч повновидого місяця
Знайти ту єдину пророчицю,
Що Книгу читає Зоряну
І знає, ЩО в ній написано
Від сАмого Літостворення -
До звершення Літочислення...
І стати її ученицею,
Обітницю дати Усесвіту,
У нім розчинитись корицею,
Дружиною ставши для Леготу...
І стати , як він - крилатою,
Утративши тіла видимість,
ЗАвжди тебе цілуватиму...
Я іноді тобі снитимусь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590986
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015
Я для тебя не стану брошенной,
Уйду сама, не приходив...
Оставлю в памяти мотив,
Шепнув :"Пока, всего хорошего..."
Я для тебя останусь крепостью,
В которой не было двери,
Как не ищи и не смотри,
Укроюсь от соблазна верностью.
Я для тебя останусь пристанью,
Волною, бьющей о причал,
И отражением зеркал,
И бурею в жару, неистовой...
Я для тебя не стану брошенной,
Уйду сама,не обернись,
Потом, когда-нибудь...приснись,
Когда-нибудь... слезой не прошенной.
28.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590533
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Оскудеть и огрубеть не дай нам,
Покажи не бездну в нас, а высь,
Женщины – украденная тайна,
Под ребро Адамово вернись.
Твой бесценный дар в себя приемлем,
Да воскреснет Бог, а не кумир.
Ведь не силой мы спасаем землю,
Женственность спасает этот мир.
Принимая жертвенную участь,
Отдавая долг свой, каждый раз
Женщина, блаженствуя и мучась,
Бесконечно возрождает нас.
И пустые сплетни отметая,
Я скажу, а ты не прекословь –
В женственности женщина – святая
И в любви безгрешна, как любовь.
Потому, желая озаренья,
Возжигая образу свечу,
Бестелесного прикосновенья
Я от этой женщины хочу.
Я молюсь, слепой художник, всуе,
И прошу прозренья светлый миг,
Словом на холсте души рисуя
Женщины обожествленный лик.
В бесконечной очереди крайний,
Всё равно храню в себе мечту, –
Прикоснуться к этой светлой тайне,
Преступить запретную черту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590583
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Та хіба ж ми пили?..
Не вино! - розливалось по венах…
Не вино - спопеляло… і легко торкалася п”ят
Оксамитова хвиля… то листя п’янило зелене...
То наповнилась чаша
магічна на схилах Карпат…
Бо – не діти Парижу,
Не статуї сірі Уельсу…
На узбіччях доріг,що вестимуть (як правило) – в Рим…
Нам зриватись зі скель на стежках до квіток едельвейсу
Стало так необхідно,
де кожен із нас – пілігрим…
Та хіба ж ми пили,
Коли пити ще зовсім не вміли?
Ми розгублені – в осінь… ми – зниклі між весен і зим…
Що насправді могли?.. безборонні… зухвало – несмілі…
Ми, прикуті хрестами
до цвяхів своїх полонин…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589845
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Так легко...наотмашь, между делом,
Плетью-словом, грубо-безразлично...
Лишь вчера, ведь было все отлично,
Разве, что на миг я стала смелой?
Разве, что в шутливо-легком стиле,
Радость, как малину собирала?
Я была серьезной и усталой,
Я была...мы это проходили.
Что не так? Разнуздан и коварен,
Или маски сброшены случайно?
Ни к чему... мне поверяя тайны,
Как всегда, в своем репертуаре...
Разве, что...а впрочем, скоро осень,
Отворяя вместо двери, бездну,
Незаметно, медленно исчезнув,
Улетит за чередою весен...
Разве что...
25.06.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589806
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Я - просто подих вітру на губах...
І більш нічого... Чуєш : більш нічого...
Моє життя - Чумацький Зорешлях :
Удень його нема - є тільки спогад...
Я - просто павутинка під дощем :
Промокла, та все та ж - дзвінкоголоса...
Отруйним упивається плющем
У зранену ментальність хижа осінь...
Я - просто птаха, вигнана з небес...
За що - не знаю - відібрали крила...
Мій світовимір...він кудись пощез...
Чи я його собі сама наснила?..
Я-крихітна росинка на листку :
Безслідно зникну, як пригріє сонце...
Лиш Всесвіт на Калиновім Містку
Тримає мою душу на долоньці ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589750
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Тримай мене за руку - не пусти,
Бо я впаду під ноги людостаду...
Попереду у нас - місток хисткий,
Та спалені дороги - вже позаду...
Не відпусти... Не рви тоненьку нить -
Вона з клубочка діви - Аріадни...
Відчуй всім серцем цю тендітну мить :
Початок - це і просто, й дуже складно...
Тримай мене за руку - не пусти,
Не дай згубити відчуття надії...
Кидає осінь звОхрені листи,
Де я писала сни - дівочі мрії...
Не відпусти... Тримай мене міцніш -
Бо кожен крок - Русалоччина мука...
Та поцілунок зболений - п'янкіш,
А шепіт ніжний - наймиліші звуки...
Тримай мене за руку - не пусти!
Вона в твоїй долоні пташенятком
Потроху забува свої хрести
І починає вірити... спочатку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588451
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 20.06.2015
Я б сосчитать свои мечты не прочь…
Да все боюсь, - а вдруг их не осталось?..
Усталость мне напоминает ночь…
А ночь… напоминает про усталость…
Кораблик легкий, светлых лунных грез,
Растаял, где-то в океане ночи…
А я, как старый палубный матрос,
Отставший от него, и пьяный очень,
Со вздохом замерев, гляжу вослед,
Своим мечтам, исчезнувшим за краем…
……
Жду… понимая – возвращенья нет…
Жду… ожиданий тщетность понимая…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588056
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Чи знає хтось, чому в нас б’ється серце,
Читаючи провидцем кожний рух?
Раптове. Несподіване. Відверте.
По собі губить розум... тяму... дух…
Шаманом - в трансі дикому у скронях.
Нестримне. Відокремлене. Важке.
Лякливе. Кволе. Втомлене. В долонях.
Затоптане ногами на стежки.
На «зайнято» старого телефону
Моє застрягло поміж почуттів.
Розгублене, на фоні їх кордонів.
Застигле в ідеальній самоті.
Кероване жахливим метрономом,
Тверезим, хворим чіткістю ходи,
Сп’яніле вчора ще кохання ромом –
Сьогодні потребує лиш води.
Чи знає хтось, чому в нас б’ється серце?
Зламати щоб, без тіні каяття,
Цей клятий метроном, цю черству впертість.
Кохати щоб… бодай хоча б життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587926
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Мне б упиться не зноем, а жажду слезою залить,
Задыхаясь, не видеть, полночного неба корветы.
Миражи ухмыляясь, сиянием полуодеты,
Бередят темной ночью, бросая лишь лунную нить...
Мне б упиться не гарью, - прохладой весеннего дня,
Но в июле, за дымной завесой, клубятся пожары.
А в душе темной тучей, взрываются гневом кошмары,
Созерцая не свет, только трепетный отблеск огня...
Мне б упиться не мраком, а свежестью летнего сна,
Чтобы плакали птицы от счастья, рассветы встречая.
Ароматы лесные вдыхать, а цветы иван-чая,
Мне б в охапки собрать, чтоб зарю провожать у окна.
Мне б упиться не болью, улыбкою теплой такой,
Не дрожать в безысходности, странное слово услышав...
Только ночь, насмехаясь, танцует лезгинку на крыше,
Когда лунные слезы Селена роняет порой...
15.06.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587789
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Кожна душа – то чийсь особистий острів,
Б’ються об нього зради, образи й лють.
Знаєш, бувають люди, як стріли, гострі:
Вразять тебе у серце і просто вб’ють!..
Що тобі хтось, далекий і невловимий?
Що вас єднає в морі мільйонів душ?
Просто живи, вплітаючи дні у рими –
Так, як раніше, зболеного не руш!
Буде тобі пекти і колоти груди,
Будуть жалі дурманити, мов абсент…
Знаєш, бувають справді огненні люди:
Іскру черкне́ш – і вигорить все ущент!
Попіл собі залишиш, вогнем налитий,
Буде тобі ятрити старі рубці…
Боже, хіба життя не навчає жити?
Вкотре з дороги сходжу на манівці.
Знову тривожу давні забуті рани,
Лихо мені показує свій оскал…
Знаєш, бувають люди, мов океани:
Кинь камінець – і збуриш дев’ятий вал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587606
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015
Отак іти за місяцем у безвість,
Сховавши душу за тугий замок,
Вростаючи свідомістю в безмежність,
Де сліз нема, ні болю, ні думок...
Вінок із будяків з чола здійнявши,
У плащаницю загорнувши сміх,
Сузір'ям стати (хоч дрібним) назавше...
Та тягне в баговиння Єви гріх...
І засихає вкотре сіль на віях...
Чи є мета в розлуки - вища суть?
Я алгоритм життя не розумію -
Та чи дано комусь його збагнуть?..
...Ця ніч на двох - в ній тільки я і місяць ...
Отак би йти за ним у небуття..
Мій поводирю світлий, ти не смійся -
Я нерозумне і сліпе дитя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587061
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 13.06.2015
О любви нужно петь, стремительно
Разбегаясь неровным почерком...
Многоточием вздохов зрительных
Побеждая застылость очерков.
Это то, что, изрезав гранями,
Непременно закрасит нежностью
По плацдарму души израненной
Латки хлебные третьей свежести.
Это то, что не форматируют.
Никогда... Ни живьём... Ни замертво...
И слепыми птенцами-фибрами
Умирают за чувства зарево.
Это то, что должно присутствовать...
В мир... в войну... бесконечным "фридомом"...
По реалиям - вечным бруствером...
Если нет её - надо выдумать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586912
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 12.06.2015
[img]http://amg12.narod.ru/olderfiles/1/854248168.gif[/img]
[i]"Лицем до сонця..."[/i]
[i]В. Савелюк[/i]
Слухати б дощ, але вікна зашиті у пластик,
По́встю тугою затягнута вмита блакить…
Хочеться вийти і, в небо стрибнувши, упасти
І прокричати на Всесвіт “Мені не болить!”.
І полоскати долоні у зливі червневій,
В пахощах мокрих ірисів, бузку й полуниць!
Взяти й пірнути у трави м’які перкалеві,
Слухати небо й лежати собі горілиць…
І відмахнути думки непривітні й понурі,
Мов комашню надокучливу… Гнати в обхід!..
Навіть у час найчорнішої грізної бурі
Треба обличчя своє повертати на схід.
Звідти і сонце народжує кожен світанок,
Звідти й веселку прядуть сивогриві дощі!..
Вибіжиш босою в час післягроззя на ґанок –
Літо полоще в калюжах тремкі промінці!
Глянеш довкола – які ж бо разючі контрасти:
Скільки життя у природі і штучності в нас…
Поки небесна блакить не зашита у пластик,
Слухаю дощ… І спиняють годинники час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585490
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 08.06.2015
Яка ж ти гарна, Україно!
Чарують гори і моря.
І мова лине солов’їно,
І пісня душу окриля.
Срібляться, грають в ріках хвилі,
Барвінок стелиться в лісах
Літають птахи легкокрилі,
Буяють трави на лугах.
Блищать, хлюпочуть водограї,
Танцюють пструги-скакуни.
Проміння сонце посилає.
Клекочуть в гніздах боцюни,
Жита ростуть, палають маки,
Трудар зсилає славу дню.
Спинити б ще війни атаки,
І жити в краю, як в раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585808
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 07.06.2015
З вдячністю Касьяну Благоєву
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585730
Коли на сході запалає день,
Зцілуй росинки на моїх долонях,
Збери з волосся залишки пісень,
Наспіваних шаленістю безсоння...
В твоїх очах ще зоряні шляхи,
Що ми пройшли, тримаючись за руки ;
І наші свідки - небо і птахИ
Вплітають в ранок срібнодзвонні звуки...
Зігрій мене пригубленим теплом,
Щоб розлилося венами винОво,
Щоб огорнула шОвковим крилом
Нас черешнева пристрасть світанкова...
Сьогодні і назавжди - я твоя...
Не приторно-солодка, трохи з перцем...
Не відпускай!.. Без тебе згину я...
Без тебе змовкнуть вірші...змовкне серце...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585909
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 07.06.2015
Запроси ти мене до осені
Літнім дощиком з грозовицею,
Може, ранком прозоро - росяним,
Чорнокавою із корицею...
В журавлинім знайди клинописі
Мого імені знаки - музику -
У вітрів семиструннім голосі
Розв'яжу всі мінорні вузлики...
Твою осінь зігрію сонячно,
Розчинюсь у тобі веселкою;
Проведу між сузір'їв поночі,
Прожену туман - зраду спекою...
Кожен з тисячі моїх дотиків
ВідізвЕться в тобі мурашково...
І прогнозам на зло синоптиків
Розіллється тепло ромашкове...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585340
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 04.06.2015
Так остро – твоё отсутствие…
Так
Остро…
Звенит тоска…
Но ты…
Разве ты – не чувствуешь,
Как гибель моя – близка?
Как падает,
Резко падает
Жемчужная наша нить…
И бусинки…
Будто градинки…
И сердце устало
Ныть…
Вернись!
Поцелуем пламенным
Все капельки
Собери…
Чтоб я
Никогда
Не плакала
Отчаянно
У двери…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580131
дата надходження 10.05.2015
дата закладки 10.05.2015
[img]https://pp.vk.me/c628721/v628721639/429/noy9VfWIODw.jpg[/img]
Ніколи знову, чуєте, ніколи!..
Хай буде травень, сонце і роса,
Бузкова повінь, ніжність матіоли,
Хмарин отари в мирних небесах…
Хай буде щебет вранішньо-пташиний,
А не зловісні постріли гармат,
Щасливий сміх маленької дитини,
Лиш не тривожний подзвін у набат…
Хай буде річки свіжість кришталева
Замість багряно-спечених струмків,
І буйноцвіттям дихають дерева,
Лише б не чаду видихи їдкі…
Лише б не вдів згорьовані обличчя,
Гірка розпука в маминих очах…
Нехай війна до зброї не покличе
Простого хлібороба-орача…
О, скільки їх пішло за виднокола!..
Чи є десь мірка втратам і жаля́м?
Ніколи знову, чуєте, ніколи!
А хто посміє - проклене Земля!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580000
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015
1
«Дочурка, здравствуй!
Мы уже в Берлине! .
Но сколько наших
перед этим полегло...
И на губах всё время
горький вкус полыни,
От постоянных взрывов
в городе темно.
А в центре тот,
кто этот ад устроил,
Четвёртый год к нему мы,
извергу, идём!
…А сколько в будущем
нам предстоит отстроить…
Вернее тем,
кто уцелеет под огнём….»
2
«…Устали сильно,
нет нам передышки.
После войны приду, –
неделю буду спать!
Ты пишешь, что уже
сама читаешь книжки,
Да и сама смогла
письмо мне написать.
Вот только письма
нас находят редко,
А иногда бывает –
пачку принесут!
Отправил вам посылку, в ней
тебе конфетки
трофейные. Случайно
их нашёл я тут…»
3
«...Дочурка, постарайся,
слушать маму
И даже, если мама
в чём-то не права…
А в мирной жизни
мы залечим злую рану,
Что нанесла нам всем
проклятая война…
Я скоро, детка,
насовсем приеду,
Но нужно, дорогая,
малость подождать...
Мы всей семьёй тогда
отпразднуем победу
И книжки будем интересные
читать..." .
4
«…Фашисты всё ещё
по нам стреляют,
Безжалостным огнём
плюётся каждый дом,
Но все солдаты наши
очень твёрдо знают,
Что жизни мы не зря
свои здесь отдаём.
Целую крепко. Крепко
обнимаю.
Я никогда не напишу тебе
«прощай».
Ты можешь спать спокойно,
дочка дорогая,
Какой прекрасный, всё же,
наступает май!..»
5
«…Вот, милая, к нам и пришла
Победа!
И этот долгожданный день
всё же настал!
Сегодня, наконец-то,
мы стреляли в небо!
Я даже позабыл, как от войны
устал…
Эх... был бы цел
наш деревянный мостик,
Что в довоенной жизни
через речку вёл...
…Я на Рейхстаге здесь
свою поставил подпись!
И нашу Родину, дочурка,
не подвёл…»
6
«…В бездонном небе
пролетели птицы,
Невероятная какая
тишина…
Но есть враги, которым всё ещё
не спится,
В их чёрных душах продолжается
война…»
………………………………………….
У дома дети
щебетали звонко,
Да и цветы вокруг
улыбками полны...
...Письмом последним оказалась
«похоронка»...
Ну как могли послать её
после войны?!..
(фотографии писем, которые храню…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580025
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015
Видимо, не те читались книги.
В них не те абзацы на закладках.
В д́олжных ударениях интриги
Лучше б перелистывать в перчатках.
От того теперь отвратно–мерзко
За салютов гвоздь пенсионерам…
И за «нагло», что сменило «дерзко»,
Плавно обволакиваясь верой.
От висящей рядом атмосферы,
Залит́ой по чуб телеугаром,
От которой хочется с партером
Наследить душой по ближним барам.
От смолой дымящих перекусов
Проводов терпения с резиной.
Да от пересмотра слова «мусор»
С вверх законо-мерной половиной.
Над своим не признанным надгробьем
(но уже, практически, в законе)
Доброе, отвергнутым уродом,
Рвёт странички старых книг–канонов.
Ну да, может, всё не так паршиво…
Парус реставрируем в «при жизни».
Да заменим классикою чтиво.
Чтоб не пристыдить собой Отчизну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578180
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 01.05.2015
Весною осінь? – саме час.
В цей вечір…в погляд…в подих…в мить…
Горить очікувань свіча –
І щось змінити ТАК кортить!..
Хвилину? Зачіску? Життя?
Розлука – зміни в однині.
Весна – прощення, співчуття.
Прощання – тільки восени…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578194
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 01.05.2015
Прости мене, за невимовний щем,
Народжений із туги безголосся...
Його приборкать, ніби-то, вдалося,
Та душу знов, дошкульно так пече...
Прости мене, за той холодний дощ,
Який упав з моїх долонь на ганок.
У сірий день перетікає ранок,
Туманом піднімаючись із площ...
Прости мене, за втому та печаль,
Прості слова, не вишуканість, знаю...
Я мабуть, вірну ноту не вгадаю?
Тому скло не дзвенить, бо не кришталь.
Прости мене, що через прірву хрест,
Не перекинуть, хай і завеликий.
Нема у долі пам"яті та віку...
Та є... прозріння - кара від небес...
24.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576939
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 25.04.2015
Ты моя.
Я тебя никому не отдам.
Соловья
В зябкой ночи
Продрогший там-там
Ты услышь,
И рукой до меня дотянись.
Ты вернись.
Уходя- все равно,
Ты вернись.
Никогда-
Слышишь!- Нет, никому я не дам,
Без следа
След прервать
Наследившим следам.
Фору дай
(мол, татарам не даром я дам)
В сладкий Рай
Окунуться
Усталым телам.
Свет и тень...
И звенят Колокольчики- Дзень!
Ты раздень
Предо мной
Тело, душу- раздень!..
Стыд и срам-
Это только преддверие в храм.
Руку дам!-
И станцуем!..-
ПидИ-падУ-дам!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115041800190
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575230
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 18.04.2015
Печальной нотой тающего дня,
Мелодия прощания звучит.
И в отблесках угасшего огня,
Улыбка на губах моих горчит.
Упало солнце в синий океан,
Свершая ежедневный ритуал,
Хитон отдав - серебряный туман...
Я ночь гоню, ты сниться перестал...
Печальной нотой сказочный мираж,
Казался...Поманил, мелькнув исчез...
А сердце, совершив крутой вираж,
Согрело не тебя, - нательный крест...
18.04.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575290
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 18.04.2015
Ангелов снова нет…
Ни в небесах, ни с нами.
Морок в окно ко мне
Темными бьёт крылАми…
Ночь… Непогоды вой...
Ветер с дождем по крыше.
Небо над головой,
Или чуть-чуть повыше.
В небе выключен свет.
Звезды были, да сплыли.
В общем, сошли на нет.
Перегорели… или
Не было вовсе их,
Светлых таких, блестящих?
Может, мешали и
Сложены кем-то в ящик?
В тот, где надежды все.
Мысли и чувства тоже.
Где старый мир со всем
Хламом прожИтым, сложен.
Может всё, чего нет
Сложено? А иначе,
Всё то, что было – бред
И… ничего не значит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575289
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 18.04.2015
Как время ускоряет ход... всегда некстати.
Опять часы ушли вперед... и не догнать их.
Опять от бега сбился пульс... не отдышаться.
И перемножить минус в плюс... не видно шансов.
Догнать не смог ты снова жизнь... как ни пытался.
И вдаль надежды унеслись... а ты остался.
Да, ты остался... только, что в тебе осталось?..
В строке пробел... в кармане шиш... в глазах усталость...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574294
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015
Сьогодні Він митиме ноги
Всім учням Своїм...та Юді...
Змиватиме пил дороги,
Утому і пересуди....
І хліб, і вино -востаннє...
Сьогодні і тут...назавше...
А завтра -Його заклання...
І смерть...во спасіння наше...
Сьогодні -сад Гетсимані...
Молитва...до кровопоту...
І прОщення, і прощання...
Щоб завтра йти на Голготу...
Терновий вінок...і цвЯхи...
І хрест -як щабЕль останній...
І темінь над битим шлЯхом...
І нОвих надій світання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573225
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 10.04.2015
[img]http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/0/113/289/113289206_large_520371_original.jpg[/img] [img]http://muzmix.com/images/songs/102743/7.jpg[/img][img]http://img829.imageshack.us/img829/2185/forumdasnetpamukcicegi.jpg[/img]
Квітень брунькою вербовою
Впав у пазуху весні…
Не питай, що я приховую
В серці, на самому дні:
Чи хурделиці непрохані,
Чи пелюстя пелену́?
Квітень мрійником закоханим
Заколисує весну.
А вона кружляє звабою,
Сіє блискітки з-під вій…
Не питай, чи я пригадую
Трішки хриплий голос твій?
Пам’ятаю все доне́схочу
І не стерти, хоч умри!..
Крізь розрізану небес парчу
Видувають сніг вітри.
І летять бавовни клаптики,
Студять квітневі чоло…
Навіть наших душ галактики
Білим пухом замело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572027
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 05.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2015
Она тянулась к нему… Порой ломая преграды.
Но пробивалась сильней – запрудам всем вопреки.
Она врывалась во тьму сиренью белою сада,
В прекрасной неге своей, когда касалась руки.
Она светилась росой на тонких ветвях берёзы,
Когда в объятьях его могла на миг замереть…
И он тянулся душой, ловил улыбки и слёзы,
От этот праны живой готовый снова хмелеть…
Союз огня и воды. Им суждено было выжить.
Они хотели любить. И знали – Бог есть любовь.
Палящим светом звезды святую нежность не выжечь.
А родниками души не остудить сей огонь…
Они сливались в одно, мешая страстность и радость,
Переплетались тела, и зажигались глаза.
Из круч – срывались на дно, и переливами радуг
Любовь над миром взошла, там, где встречаться – нельзя.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LiXxTJwAKEM[/youtube]
Подивіться, послухайте цю мелодію! Це щось неймовірне!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569076
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 25.03.2015
Вернуть былое просить не буду,
Путей не помню, не знаю слов,
Но замирая, к живому чуду
С немой мольбой обращаюсь вновь…
Лихвы напрасной просить не стану,
Но, хоть немного, совсем чуть-чуть,
Бальзамом вешним на сердца рану,
Хочу растраченных чувств плеснуть.
Хочу, весна, чтоб хоть на мгновенье
С тобой мы стали опять близки.
Хочу простого прикосновенья,
Забытой ласки твоей руки.
Хочу, чтоб солнцем блеснули росы.
Хочу надежду под небеса.
Хочу, чтоб осени поздней слезы
Не отражали мои глаза.
Хочу на травы твои упасть я,
И, чтобы рядом была она.
Хочу, чтоб аист перо на счастье,
Взлетая в небо, оставил нам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568802
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 23.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2015
* * *
Я Вами тяжело и долго отболела...
Все это было, как виденье - сон.
Любовь подкралась тихо, как Далила,
Ум спал себе, доверчивый Самсон.
Пора проститься. Стынет серый будень
На белых окнах мерзнут витражи.
И как мы будем, как теперь мы будем?!...
Родные мы, чужие ль? - нет межи.
Та сказка дней вела нас за собою.
У светлых снов недолгие года
Но тихий свет, горящий над судьбою,
Останется со мною навсегда.
ЛІНА КОСТЕНКО
* * *
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567945
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015
* * *
И как забыть тебя теперь?
Душа до края добрела.
Такой отравы верь - не верь,
Я в этой жизни не пила.
Такой пронзительной печали,
Желаний жажды жгучий круг,
И крик, когда слова молчали,
И света струи, вдруг, вокруг.
И звезд рассеянные крохи,
И бесконечности в судьбе.
И это не стихи, не вздохи,
А розы под ноги тебе.
ЛІНА КОСТЕНКО
* * *
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567957
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Ви з тих жінок, яких не забувають,
Яким писать не стомлюються од,
Ви – з оберегів батьківського краю,
Усіх родин, під іменем – народ.
Пливуть віки, і покоління,й дати,
Планета крутить вічну карусель…
Незмінно жінка – і кохана, й мати
На плечах світ розхристаний несе.
І проростає сув’язь родоводу-
Весняний квіт у спогади плодів.
Із вами сонце – й те на пару ходить –
Споконвіків, і нині, і завжди.
Бо в вас із ним і наміри єдині –
Безмірно дарувать своє тепло,
Щоб у сім’ї і в рідній Україні
Завжди привітно й радісно було!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567777
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 19.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2015
У дороги костер догорает...
Дым весеннее небо коптит...
Словно ветка, росой истекая,
Увядающий день догорит...
Дай согрею озябшие руки
И смолистого чая налью,
Нашим встречам по краю разлуки
Посвященную песню спою
О любви, что на грани печали
Согревает вечерним огнем...
О дарах, что как звезды упали
Нам желаньем остаться вдвоем...
И о том, что костер догорает,
А дорога- разлучница ждет...
Выпьем, милая, сладкого чаю!..
Чаю я, что любовь не уйдет,
Что любовь не прощается с нами.
И в разлуке ласкает теплом
Божьей Искры сокрытое пламя,
Что в сердцах. И твоем, и моем.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031500327
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566746
дата надходження 14.03.2015
дата закладки 15.03.2015
Вона писала
Пальцями на склі…
Коли слова уже здавались - зайві…
Блукали тіні в неї на стіні…
Вели… і залишали –
в задзеркаллі…
Вона писала –
По той бік дзеркал…
Вивчала нові правила і стАви…
Допоки ти справляв свій дивний бал…
Без компромісів…
зрештою… без правил…
Але ж ти спершу
Все іще - шукав…
Чекав її зухвалості освідчень…
Та раптом – іншу в танці закружляв…
Сказав – Дивись!..
це нам малює Січень
Ці візерунки
Дивні на вікні…
Ця спраглість губ… ця неповторність тіла…
Метелиця кружляла вдалині…
І замітала серце –
Біло!… біло!!!…
І не згадаєш…
Знавіснілий Кай,
Як пили воду золотисті верби…
І ти якось раптово – забував
Такі магічні…
Чисті… очі Герди…
Та раптом стихне
Демонічний бал…
Акорди зникнуть - в тихому зітханні…
І в амальгамі тріснутих дзеркал
Ти прочитаєш –
….. Січень - не останній…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566850
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 15.03.2015
Где грубой тенью луч одет,
В дремучей мгле лесного лога,
К далекой утренней звезде
Проходит вечности дорога…
Над ней сгоревшей жизни прах
Уже осенним ветром кружит…
Он оседает на ногах…
Он оседает в наших душах…
И принимая жребий свой,
В том вечном жизненном исходе,
Пройду и я дорогой той
Туда, куда мы все уходим…
Но всё, что в жизни я имел,
Все, что своим считать был вправе,
Переходя за тот предел,
Хотел бы в жизни я оставить.
Все эти ночи, эти дни,
Их яркий цвет, и серость буден,
Их темный сумрак, их огни
Хотел бы я оставить людям.
Оставить непременно тут
Все то, что грело и светило, –
Под небом яркую звезду…
Над морем парус белокрылый…
Цветок в оконном витраже…
Весенний луч… осенний ветер…
Всё то, что я хранил в душе,
И так любил на этом свете…
……………………………………………
А, если я оставлю вам
И этой голубой планете,
Все то, чем, в общем, был я сам,
То, что тогда исчезнет в смерти?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566378
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Над поэзией тьма.
Форма дышит, а смысл безнадежно убит.
В наших душах зима,
И метель в летний зной, и тепла дефицит.
Погляди- не стошнит-
Вот заказ на метафор пустой звездопад,
Или лживо польстит
Рваных строчек тупой графоманский наряд.
Ну и что тут сказать?
Заскорузлые мысли в пустых головах.
Ну и что написать?
Кто застойную воду лакает во рвах,
Тот не встанет с колен.
Это сон. "...на заре ты ее не буди..."
Разлагающий тлен
Черной плесенью лег у нее на груди.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031211645
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566203
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 13.03.2015
И буднично чудо, обычного утра,
За поднятой шторой и светлым окошком.
В палитру зари на лазурь перламутра
Добавит Он охры и умбры немножко.
Заломит берет, воротник нараспашку...
(А может, и не было вовсе берета?
Возможно, что не было даже рубашки.
Но было же все-таки что-то надето?
Наверное, было, но в этом ли дело,
Какая там ткань, и какая там мода?
Ведь нам все равно не понять обалдело,
Ни, что Там, ни, как Там, ни, где Там, ни, Кто там.)
Возьмет Он вселенские краски восхода,
Макнет туда кисть, этот Вечный Художник,
И станет писать полотно небосвода,
Так просто, так буднично… так невозможно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565844
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Де́рева стовбур затінений тінями віт.
Їхнє завдання – весну цілувати бруньками;
Кронами повними листу, неначе руками,
Пестити небо й чекати на ніжності цвіт.
Літа сухого у зморшках поверхня землі –
Схожа на спраглого дерева шкіру шершаву.
Стовбур давно вже позбувсь тої юності шалу.
Старістю осінь холодна пульсує в зелі.
Інеєм сивим зима припадає до скронь,
Крони вкриває пухнастими снігу хустками.
Декотрі з них ще не раз із весною розтануть,
Інших у вічність поглине жертовний вогонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565830
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 12.03.2015
"посвящается моей жене"
Как много в жизни делаем мы зря…
Как медленно и трудно мы взрослеем…
И удрученно в прошлое смотря
О многом запоздало сожалеем…
Эх… если б воля в том была моя
И время воротить достало б сил
За многое раскаялся бы я…
За многое прощенья попросил...
И зная жизни новую ценУ
Я б Вас нашел… моя – «ля фам шерше».
Я б Вам живую подарил весну
(а не поделку из папье-маше).
Я был бы к Вам внимателен и мил…
Я б слушал Ваши легкие шаги…
Я б по-другому Вас сейчас любил…
Я б написал Вам о любви стихи…
Я б приносил цветы Вам просто так…
Я был бы с Вами каждый час и миг…
Я б в Вас опять влюблялся, как дурак…
Я рисовал бы Ваш прекрасный лик…
Я был бы трезв, без теней на щеках…
Я б даже не взглянул на прочих дам…
Я б Вас одну носил бы на руках…
Я б Вам вернул всё то, что должен Вам…
...Эх… ка́бы, ка́бы… осень на дворе…
Летят листочки сожалений разных…
А в памяти моей – календаре
Так много серых… и так мало красных.
Близка зима… уж первый снег кружи́т,
Не заметая в осени следа.
Калиновая ягода – души,
Ты горькая… и поздняя всегда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564662
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 06.03.2015
Пришла весна…
и будто не пришла…
Бросаю в грязь не зерна,
а каменья…
Нет ни в душе,
ни за окном тепла,
И ни порыва нет,
ни вдохновенья.
Пришла весна…
надежд не оживив…
Не вспыхнув в сердце
ранью предрассветной.
Пришла…
без обновленья…
без любви…
И потому наверно
незаметно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563652
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
А мені сьогодні невесняно...
Сонце лізе, мов рудий павук,
По стіні, що хилиться безрадно
Над проваллям несусвітніх мук.
А мені сьогодні сиво-сиво...
Загортає сітка павутинь
Душу, спраглу янгольського дива,
У гірку, нерадісну полинь.
А мені сьогодні неспівочо...
Птаство не вернулося іще
З тих країв, де те́пло рають ночі
І вогнем пекельним не пече.
А мені сьогодні...
Сльози тихі
Котяться по личеньку весни -
Ще не обтрусилися від лиха
"Градами" зґвалтовані лани...
(2.03.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563653
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
Весна зробила перший крок!
Такий несміливий… Тендітний.
Тепло ж… сягнуло до Зірок!
Зігріло душу всім самітнім…
Пелюстки пролісків рядком
Ламають ненависну кригу.
Весна їх поїть молоком -
Дзвенять струмки під білим снігом.
Хвилює спрага до життя…
Я чую шепіт… - Хто шепоче?
Весна роздарює плаття!
Бруньки ж… приміряти вже хочуть.
Серця нестримні на гілках
Відчули враз весняний подих…
Краса засяє на очах
Із малахіту… Всім на подив.
Несуть бажань своїх вінок
Птахи на крилах… Мчать додому!
Шумлять над плесом… Свій ставок!
Ріднесенький!.. Де й ділась втома.
Весна прийшла в мій рідний край!
- Стрічайте, люди! Щастя лине.
До неба музикою грай!
Моя розквітне Батьківщина…
01.03.2015 р.
Фото з інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563571
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 02.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2015
Один с опаской входит в воду.
Иной- ныряет с головой...
И мы- как раз ИНОЙ породы,
Мужской довольные судьбой.
.
Мы, осторожные с годами,
Утрат познавшие печаль,
Вдруг за бумажным оригами
Как сорванцы, стремимся вдаль.
И, с вдохновением поэтов,
Вино любви готовы пить,
И, как мальчишки, до рассвета
Девчонкам радости дарить...
Мы, поумневшие с годами,
Как в первый раз, готовы в бой.
И реет фатум оригами
Над непокорной головой,
Ее овеяв звездной пылью...
И Наши Дамы, без прикрас,
За это так немеркантильно,
Самозабвенно, любят нас.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115030200715
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563600
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
ВСІМ МАТЕРЯМ ВОЇНІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ ЗА УКРАЇНУ –
НАШ ЗЕМНИЙ УКЛІН...
Було в жінки щастя. У рік той далекий,
дарунок від Бога несли їй лелеки –
так довго жадану єдину дитину,
мов сонечко яснеє, – крихітку-сина.
Своє янголятко любила, плекала,
мов квітку, ростила, всю душу вкладала...
Злетіли роки несподівано хутко –
зростила орла одинока голубка.
І сином своїм не натішиться мати!
Їй тільки б радіти, онуків чекати...
Війна!.. Враз пекельним вогнем налетіла
і "градами" душі людей обпалила.
На фронті синок. Від думок та від болю
сивіє матуся, та вірить у долю,
з дороги не зводить заплакані очі –
чекає синочка од ранку до ночі,
а ночі безсонні – в молитві до Бога:
"Візьми МОЮ душу – за сина живого"...
Чи Бог не почув?.. Не достукалась мати...
Надіється, жде його. Звідки їй знати,
що тіло схололо у полі далекім,
вже й Богові душу відне́сли лелеки...
Синочки все бачать з небесного раю
й радіють, що мами завжди їх чекають!
... Хай гріють ці душі на край-небосхилі
подяки і шани народної хвилі!
22.02.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561632
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 22.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2015
[i]пусть душа улетит... пусть хотя б на минуточку вся
отшатнётся от сердца, к которому не притерпеться.
Лев Либолев [/i]
***
Не притерпится, и улететь не дано ей пока,
Так и тянут вдвоём эту лямку земного покоя.
И ложатся послушно в блокнот за строкою строка,
И привычен руке карандаш: арестант и конвойный.
Кто кого сторожит не понятно, рассудят потом -
Разберутся учёные лбы в арифметике чуда.
Но пока что поэта одни именуют шутом,
И пророком - другие, а третьи - считают Иудой…
09.02.2014
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-294068-16-1391905146
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559805
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 15.02.2015
Не відчуваю порожнечі,
Бо ти в моєму світі є.
І обніма тебе за плечі
У повсякденній колотнечі
Предивне наше житіє.
Відкривачі у цьому світі –
Незнане ще десь є, десь є.
А ми з тобою неофіти
В коханні, що застрягло в літі,
Створили неземне досьє.
Хтось дивуватись буде потім,
А хтось наслідувати нас
На святі збудженої плоті,
Де ніч в зірковій позолоті
З бузковим присмаком вина…
13.02.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559449
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 13.02.2015
Ти не чекай мене, я не прийду,
Хоч десь давно проторені маршрути,
Останні краплі гіркої спокути,
Гарячими сльозами -
по льоду...
Я не збираюсь, навіть уночі,
Коли на серце, раптом,
гнітом - туга,
Зневіри бог та демонів наруга,
Давно мені залишили ключі.
Відкриті двері... ти чекаєш десь,
Спаливши в попіл ноти та бемолі,
Віск скрапує під полум"ям неволі,
Поки озЕрцем виллється увесь.
Я вже забула, як чекала мить,
Здавалось, заметіль -
цвіт яблуневий,
Січнева ніч, палка, ніби травнева,
Тріпоче серце, кров"ю стугонить...
Не хочу йти, сповита страхом знов...
І не прийду... не клич зболілу душу...
Я так далеко, та сказати мушу,
Кохання те - в темницю...
на засов...
Не виглядай, хоч хмари розійшлись,
Сріблястим лезом місячним зайшов.
Я не прийду, я тут
а ти - у схов?
Вже не твоя... твоя була колись.
11.02.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559450
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 13.02.2015
В напівтемряві тиша
Заховалась вві сні...
Місяць з неба колише
Світлотінь на стіні...
Наче щойно невпинно
Ти кохання пила,
І- неначе дитина
В дрімоті відійшла
У щасливі країни
Зачарованих снів,
У пелюсток тремтіння,
В тихий шелест лісів,
В шепіт синього моря,
У кохане ім"я...
Де не звідано горе...
Де лиш щастя... І я...
Спи, маленька, це щастя-
Наша зустріч в цей час...
І, як світоч незгасний,
Пломінь серця не згас.
І порою нічною
До рання, навпростець,
Лине тиша луною
Двох тріпотних сердець...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115021200865
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559046
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 12.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2015
https://www.youtube.com/watch?v=Edyvz_Xccfs
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556697
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 02.02.2015
Логіка жінки - у її перевтіленнях.
У пустотах, що між зміною образів.
Від покірної до нестримної.
А між масками початку і завершення...-
відтінки, відтінки, відтінки.
Не тіні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555212
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 28.01.2015
Ты – мой протагонист,
Мы снова вместе на сцене.
Ты бесподобен, лучист,
Я же кто? Тень твоей тени…
Я – твой антигерой,
Мне суждено покориться,
Ведь под твоею рукой
Сердцу злодея не биться.
Мой черный рок – принимать
Стрелы твоих ясных глаз,
Вновь погибать, воскресать
И повторять наш рассказ.
Кто меня сделал таким –
Бог или Ада создатель?
Мне не дано стать другим,
Я – вечный враг и предатель.
Неисправимый преступник,
Знающий свой главный грех,
От идеалов отступник,
Пленник запретных утех.
Я – твой антагонист,
Ты – мой заклятый герой.
Что же, начнем новый лист,
Благословлен будет бой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555378
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 28.01.2015
Как паскудно всё таки бывает,
И невыносимо жить на свете,
Где так хладнокровно убивают…
Матери кричат… и плачут дети…
Где кому-то зажимают раны…
С чьих-то мертвых тел срывают серьги…
На господство в мире строят планы…
Алчно пересчитывают деньги…
Где война расширила арены,
До ещё живых добраться, тужась.
И в её огне, как вой сирены,
С наших душ наружу рвется ужас…
Там, где смерть над жизнью торжествуя,
Черным дымом застилает солнце...
Где лакает злоба кровь живую
И открыто над добром смеётся…
Что ж мы так не милосердны, люди?..
Ведь за это ВСЕХ нас Бог накажет…
Кто мы, ближних – праведные судьи?..
Почему наш приговор так страшен?..
……………………………………………………………….
Если запираем в душу двери,
Ныне также, как испокон века,
Станет легче, обратиться в зверя…
Тяжелей... остаться Человеком…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554780
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 26.01.2015
І, часом, добре, коли лють
Наповнить праведнії груди
І ноги пустяться у путь,
Щоби з мести сліди Іуди.
Не все ж любов’ю гладить вус.
Ісус – і той сердивсь у храмі.
Коли на вірі бізнес гус.
А щирість гнулась в оріґамі.
Отож любім, поки любов
Дає розвою нам потуги.
Але коли – намарне кров,
То лють візьмімо у подруги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553270
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 21.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2015
Безымянные дни,
Безнадежно забытые сны…
И мы снова одни,
И должны быть друг с другом честны.
Потерялись следы,
Обходные пути перекрыты…
И мы снова на «ты»,
И ветрам всем предельно открыты.
Мы безумней других
И поэтому так постоянны.
Жребий сей, может, лих,
Но он – наш, словно грех первозданный.
Мы до линий дойдем,
Тех, где пешка окажется в дамках,
И приют обретем
Мы в воздушных и карточных замках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551858
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 16.01.2015
Уже мій край мене не пізнає.
Я ж не стомлюся стукати у двері.
Розлуку доля, як цикуту, п’є,
Проливши біль рядками на папері.
Йому не паспорт – душу пред’явив.
А він чомусь таку не пам’ятає…
Від сивої моєї голови
І постаті зіниці відвертає.
Мені б пробігтись по дзвінкій росі
Хлоп’ям русявим на зелені луки,
Чи, обійшовши замороки всі,
Тихенько взяти вудочку у руки
Гайнути прудко до розлогих плес,
Із поплавком лишитись наодинці,
Спивати зором синяву небес,
А чи рвонуть за птахом навздогінці.
Може б тоді розвиднилось тобі,
І руки б ми потиснули, як друзі,
Лишив би серце непогасний біль
Від краху найпрекрасніших ілюзій.
…Між нас піввіку згадками лягло,
І наші лиця – наче незнайомі.
Та все-таки – наморщ своє чоло,
Мого дитинства найтепліший доме.
Оті слова найкращі пригадай –
З усіх шляхів я слав тобі привіти.
Нехай роки спливають, як вода,
Ти маєш мене, друже, зрозуміти.
Що тут живе донині мамин спів,
І батька чути обважнілі кроки…
Зринає світлим маревом із снів
Осики білопінної неспокій.
Тут радість із журбою обнялись,
І ходять, зачаровані, по колу…
Ти можеш мене, краю мій, зректись,
Та я тебе, мій суджений, - ніколи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551863
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 16.01.2015
Темніє фігура між білих фантазій…
А може, то Ви у зимовім саду?
Шукаєте стежку, якою щоразу
Від Вас, не прощаючись, йду.
На ній не знайдете ні сліду, ні згадки,
Та й зовсім в заметах не видно її.
Навіщо шукати вам жінку-загадку,
Яку відспівали давно солов’ї –
Ще там, у фатально-солодкій замрії,
Де вічним здавався весняний політ.
І думку дарма Ваше серце леліє,
Йому довіряти, повірте, не слід.
…………………..
Біліє фігура між чорних фантазій...
Напевне, то Ви у безмісячну ніч
Приходите вкотре в обірваній фразі
Стежками думок між засмучених свіч.
І так невагомо, граційно і легко
Несете весну у мої холоди.
Я хочу торкнутись, та Ви вже далеко...
В рядках недописаних – Ваші сліди.
Байдужо-поволі зрадливу замрію
Розвіює сніг між оголених віт.
Та серце надію недарма леліє,
Йому довіряти, упевнений, слід.
……………………………
Самотні фігури блукають по світу,
Жадані комусь, не зігріті ніким.
Лиш любляче серце зуміє змінити
Такі чорно-білі фантазії зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551015
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 12.01.2015
[i]Бог сам, в момент отчаянья и смуты,
на первую ступеньку подсадил.
Ирина Подюкова [/i]
***
Таким был трудным первый шаг к тебе,
Но я отчаянно шагнула в эту бездну.
Так падал невесомый снег с небес,
Не думая о том, что он исчезнет,
Едва земли коснётся и тепла,
И рук твоих, и твоего дыхания.
Ах, если бы я только знать могла,
Какой ценой даётся узнавание.
Как горячо снежинке на губах
Терять лучи и, превращаясь в каплю,
Не помнить боли, презирая страх...
Запоминай, как снег весною пахнет!
26.12.2013
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-283353-16-1388087064
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550808
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 12.01.2015
Нет очертаний пустоты,
И цвета нет, и запаха, и шума.
Здесь, нерожденные мечты
Не умерли - ушли угрюмо...
Нет очертаний, давит боль,
И задыхаясь в одночасье,
Теряем, сгоряча, контроль,
И над собой уже не властны.
Нет ничего... шумит в висках,
И страхом душу наполняет.
Уже не удержать в руках,
То, что название теряет...
Нет, только - отблески обид.
А может, горечь пониманья,
Что пустота, пусть не кричит,
Она - сигнал о расставанье,
Нет?..
11.01.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550671
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 11.01.2015
Подари мне часть своей души…
Светом пустоту во мне заполни…
Положить мне снова разреши
Это сердце на твои ладони.
Обнови его мне… обнови…
В этом мире жить мне стало нечем…
Хочешь, на свиданье позови,
Или подари случайность встречи.
От тебя, Любовь, я всё приму,
Благодарно и с благоговеньем.
Мне так неуютно самому
В этом одиночестве осеннем.
В этом небе солнечный овал,
Потемнев, холодным стал и стылым.
Кажется, что я бы всё отдал,
Чтоб вот так же сердце не остыло.
Чтобы на кресте твоём опять
Ты пронзила мне, и грудь, и руку,
Чтоб еще раз в жизни испытать
Этого блаженства – боль и муку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550608
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 11.01.2015
Благословляя старый дом,
Сберегший капельку тепла,
С тобой мы слушали вдвоём,
Как за окном метель мела.
Я волосы ласкал твои,
И переполненный тобой,
Слагать пытался о любви,
Под стук в трубе и ветра вой.
И был в моем стихе скрещен
И ветра вой, и стук в трубе,
И что-то было в нем еще...
Понятное одной тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547468
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 09.01.2015
[img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/14790/6n8JHGvvWB8.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/1479e/h9yeWhcc-6k.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/14782/TMQuwSGb-ic.jpg[/img]
Ніч обростає снігом, мов деревій,
Знову на небі борошно труть крізь сито...
Снишся мені у пору рясних завій ─
В час, коли вітром шибку душі розбито.
Виють крізь неї протяги, як вовки,
Б'ються крильми замети, мов дикі гуси...
Ти говори зі мною, сотай думки,
В серці вгамуй цунамі і землетруси!..
Взявши за руку, в далеч мене веди ─
Десь у надхмарний простір, а може й вище!..
Не озирайся ─ сніг замете сліди,
Не прислухайся ─ вітер дротами свище...
Ліпить хуртеча в очі ─ ну, хай їй грець!
Комин коптить у небо, немов сигара,
Вітром розсіяний відгомін двох сердець
Ловлять з висот небесних земні радари.
Так мені легко в аурі світлій цій,
Проз хуртовину світить щаслива зірка!..
Просто приходь у пору рясних завій ─
В час, коли серце гупає до одвірка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548961
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Наче в здійнятій куряві - в видивах було давно:
ми лежали навзнак у пір"їнах колючих і білих.
В чорно-білім кіно нам налили в долоні вино,
і воно в нас бриніло. Ми привидів ним напоїли.
В Тебе був іще кіт і напевно він ледве чорнів
й без утоми висмикував пір"я із наших гомілок,
і ходив поміж нас, наче поміж несправджених снів.
Так мені це пекло, наче й досі ще не відболіло.
Ти вилуплював подихи, ніби курчат із яєць,
а вони розбігалися. Я лиш зітхала за ними.
Було це тому мить... а вже сніг, ніби цукор-сирець
нас засипав на всі чорно-білі у куряві зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548858
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Ти мені явилась, як ікона.
Дух лампади тихе світло лив –
Наче серце вирвалось з полону
Сірої холодної імли.
Дар очей – бездонно-загадкових,
Аж зайшлась від подиву душа…
І на щастя золоту підкову
День мені надію залишав.
Вітер долі котить по дорозі
Сиві і пожухлі кураї.
Ні жаги, ні пристрасті не просить
Моє «Я» у янголів твоїх.
Та коли нестерпно-ниций будень
У безвихідь заганя думки,
Хочеться, як ніжність неосудну
Чути потиск теплої руки.
Щоб лилось лампади віще світло
І від скверни очищався світ,
Щоби я , тобою відогрітий,
Знову вірив в казку на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548663
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 04.01.2015
Цвіте багряно в лютому герань,
Мов сад квітує в травні на відсонні,
Від ігрищ барв танцює підвіконня
Поміж холодних білих зазіхань.
На кожній шибці витівник – мороз
Малює казку - дивні візерунки.
Вручає ніби згубні подарунки
З космічних канн, півоній та мімоз.
Нема ні грама в образах тепла,
Відсутні зовсім промені любові…
Оце б хоч раз торкнулись кольорові
Мережки й звуки трепетно чола !
Орнамент той підкреслено блідий,
Мов шкутильгає тінь із порожнечі…
Чекаєш світла , що зігріє плечі,
А тут світанок дихає гнідий.
Невтішні замки , шпилі , голуби…
Не вишиває голка золотиста
На площі стін бурштинове намисто –
З весняних скринь зворушливі скарби.
Мов навмання писались сторінки,
Бо вражень геть позбавлені принади :
Ні насолоди , ні бодай відради
Я не знаходжу поглядом таки.
Німій красі , либонь , не до вітань,
Бо ніжне серце в гротах амальгами
Замкне зима іржавими ключами…
Хоч дню жива всміхається герань!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547858
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 03.01.2015
Вітер на голочки сніжних ялинок
наче алмазного пилу жбурнув!
Двох не буває подібних сніжинок!
«Ви дивовижні!», - я їм шепнув.
В ніч новорічну задумати варто -
що має збутись, що б я хотів?
Танців і музики, ігор і жартів!
Не кулеметних – бенгальських вогнів!
Щоб на ялинці висіли цукерки,
чути було щоб пісні, а не мат,
залпи салютів і фейєрверків,
а не російських гранат чи гармат!
Хай перетворяться в лід окупанти,
хай заметуть їх горби снігові,
а хутіна вдарять кремлівські куранти
по безтолоковій його голові!
31.12.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547826
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 31.12.2014
Я вдам, що не вчула слова огудного за спино́ю...
Я вдам, що не взріла глуму несвітлого ув очах...
Сміятися навіть буду, балакати із тобою,
І тихо молити Бога, аби заховав меча.
Бо світ - це не тільки світло, а й тучі, і глупа темінь.
Бо люди - не вічна днина, буває, що й прикра ніч.
Та тільки була би сила у зрадженому рамені,
Трималась би щира віра на лагідному коні.
А сповідь остання прийде до сильного і слабкого,
Високого, певно, схилить, низенького вознесе...
Я вдам, що не знаю болю, благатиму лиш у Бога,
Аби допоміг не впасти і витримати усе.
(25.12.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546318
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 25.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2014
ПЯТЬ МИНУТ – ДО ЗАКРЫТИЯ
Прости, нет сил подняться и уйти.
Стучится снег невыносимо белый
В окно кафе, закрытого почти,
А бег минут безумный, очумелый
Твердит опять настырное "Пора!"
Твои глаза... Манящая улыбка,
Случайных слов пустая мишура,
Сквозь зала полумрак туманно-зыбкий,
И близость наших тел - рождают ад!
Хоть для тебя - невинную играю...
Ну, присмотрись! Глаза мои кричат!
Пылают щёки, и уста - взывают!
*********************
[b]П"ять хвилин[/b]**
П"ять хвилин... І звичайна містика...
Не підвладний нам часу плин.
Нам для щастя бракує - істинно -
Одкровення п"яти хвилин!
Ти, як білка, у буднях крутишся,
Він впрягається в віз, як віл,
Тільки в справи свої зануришся -
Без обіймів страждає Він...
Круговерть моя закрутилася...
У полон узяли - діла!!!
Ви пробачте усі, хто з щирістю
Привітав... Що не відповіла!!!
Відтанцюю - відплачу - вибачусь
Відпрацюю - притишу плин,
І з"явлюся - квітковим вибухом!!!
Мілліоном - ДЛЯ ВАС - хвилин!!!
**(Це просте вибачення за всі мої запарки-справи-діла-цейтноти,
з приводу зайнятості, і роботи, що зросла водночас до неба.
Вірш цей коментити не треба!
Я звільнюся, колись звільнюся, і до вас усіх - повернуся!!!)
)))))))))))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545294
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 21.12.2014
Не скупись, поставь по мне свечу,
По моей солдатской черной доле…
Если б знал ты, как я жить хочу,
Умирая ночью в чистом поле.
Если б знал ты, как я сильно ждал,
Как молился...вспоминал о доме...
Если б знал, как холодна звезда
На застывшем неба окоёме.
Разве ты отдал бы нашу жизнь
В пустоту войны и революций?
Посмотри, я улетаю ввысь
И назад уже не оглянуться.
Не любить уже мне никогда
Раннею весной хмельно и слепо.
Падая, лечу я в никуда,
Просто в черноту ночного неба.
В расставанья темную юдоль
Поднимаюсь за вороньей стаей.
А тебе я оставляю боль
И тоску в которой умираю...
Только ты не слышишь в сердце плачь,
Твою душу криком не неволит,
Так поставь хоть свечку на калач,
За помин моей солдатской доли.
Не скупись, в тарелку мелочь ссыпь,
Пусть горит свеча на небосводе.
Пусть кричит в степи ночная выпь
Вслед тому, кто в никуда уходит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544141
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 16.12.2014
Я вновь смеюсь…мир так чудесен,
И музыка мне шепчет: «Пой…»
А ты совсем не интересен…
Ты просто… выдуманный мной…
А за окном сегодня – вьюга,
А завтра – хмурый дождь стеной…
И не было нас друг у друга…
Ты просто…выдуманный мной…
В заботах день, но скоро вечер…
И все сомнения – долой!..
Вся в предвкушенье… новой встречи…
С тобою… выдуманным мной…
15.12.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544006
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 15.12.2014
Хай закрутить обох заметіль,
Замете-захурделить усе -
І застигне мій втомлений біль
на папері коротким есе.
Я згадаю вчорашній твій слід
За моїм непохитним "Прощай!"
І нехай не хитається світ -
Я ще вірю в любов! Так і знай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543352
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 13.12.2014
Грудень. Сутінки. Дощ.
Дня промокле вітрило.
Які ще недобрі сили
Нам зустріч зірвать зголосились?
Боляче – від і до.
А я її так чекав.
Спішив до тієї миті,
Коли в цім холоднім світі
Зустріну засмагле літо,
На котре не маю прав.
І ти не зможеш прийти.
Сум’яття моє розвієш.
Й сприйму краєчком надії
Оцю недобру завію –
Як твій єдиний мотив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543079
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 11.12.2014
Где грань, воображения и сна?
Придумывая, в отблесках сознанья,
Границы мира – лиш формат окна…
В них не найти секреты мирозданья…
Где грань, необходимость и каприз?
Быть может,избалованности вехи,
Или души растерзанной абрис,
И безнадега?.. тут уж не до смеха…
Где грань, сердец страдания и боль?
Мучение выматывает… гложет…
Но, поминутно, в раны – только соль…
И кто услышит? Да и кто поможет?..
Где грань, между мгновеньем, там и здесь?
Когда решаемое не решаем…
Того, что было – нет, а может… есть?..
Вновь начинаем, или завершаем?
Где грань?..
10.12.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543038
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 11.12.2014
Если долго и нудно смотреть в окно -
На тебя в обед упадет карниз...
Если не искать "избавленья от",
Можно не увидеть и "выход из".
Если жить "вчера" не наступит то,
Что зовем "сегодня" и "навсегда"...
Здесь труба архангела - лишь свисток
К старту стометровки, что сквозь года
Марафоном мотает километраж,
И расстегнутой молнией рвет асфальт.
Мы сидим свой жизненный срок и стаж,
Закрываем двери, открыв гештальт.
Мы танцуем самбу на прахе тех,
Кто погиб, чтоб мы выжили хоть на час,
Мы живем для горестей и утех,
Для того, что вновь убивает нас.
Мы целуем руки, что кормят, и
Бьем под дых любимых своим "плевать",
Мы желаем вечность укоротить,
Но не может время ни в срок,
ни вспять...
...а когда ложимся на стол врача,
Словно на банкетный огромный стол,
Он нас режем скальпелем, хохоча,
Словно торт с наклейкой "Диагноз - сдох".
И, под анодинией, в потолок
Глядя черным мамонтом из мерзлот,
Ты поймешь, что вышел твой стаж и срок,
И пришел черед
избавленья от...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542788
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 10.12.2014
Сереет мир. Здесь цветное фото
Неотличимо от монохрома.
И если снова идешь с работы,
Никто не ждет тебя больше дома.
Мой смысл спрятан в корзинке спама,
С глазами зрячими я ослепла -
Ловя декабрьский снег губами,
Глотаю только частички пепла.
Сереет небо, у неба кашель,
Как аллергия на наши крики
О том, что гибнут надежды наши,
О том, что вновь дорожает никель,
Что умираем мы все со скуки,
Что замкнут круг "дом-семья-работа"
Лежу в снегу я, раскинув руки...
Ну, разопните меня хоть кто-то.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542281
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
[i]Не оставлять ничего.
Лишнее-личное - в печь.
Людмила Тихонова [/i]
***
всё, что личное - крайне лишнее,
а у лишнего путь один
и не спрашивай у Всевышнего,
в этом сам себе господин
каждый пишущий,
каждый слышащий,
каждый выживший насовсем.
засыпает дорожки вишнями
щедрый август во всей красе
созревания,
отречения,
отлучения навсегда
догорает огонь,
вечерняя
отражается в нём звезда.
16.12.2013
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-280945-16-1387155104
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541891
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 07.12.2014
ПРЕДНОВОГОДНЯЯ РЕПЕТИЦИЯ.
В третьем классе учат роль
Золушки и Принца.
- Я туфлю твою нашел
И хочу жениться!
- Растеряха я? Ну, да,
Есть одна причуда:
В танцах на балах всегда
Что-нибудь забуду!
Найд таких невпроворот!
Что неймется вам уж?
Только кто чего найдет,
Сразу: «Выйди замуж!»
Если с каждым под венцом
Свадьбу стану ладить,
На руках моих пальцОв
Для кольцОв не хватит!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541652
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 07.12.2014
Призывает – молись,
Крест на храме огромный, железный…
Но про смерть и про жизнь
Никому ничего не известно…
Мы возводим всё выше
Для Бога святую обитель…
Но все тише и тише
Доносится к небу – СПАСИТЕ…
И всё шире по свету
Пустое неверие в чудо…
Всё считает монеты
Проклятый наследник Иуды…
И всё глушат и душат
Дома из бетона и стали…
И звучат наши души:
-Устали… устали… устали…
Всё слабее и тише:
-Не помним, не любим, не верим...
Неужели не слышат
Их в мире высоких материй?..
И гонимая всеми
Летит одичалая птица…
И холодное семя
В остывшую землю ложится…
.......................
Всё тщательней, средь этой суеты,
Среди земного тлена и мытарства,
Стирает время Божии следы
Ведущие в заоблачное царство…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541783
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 06.12.2014
Ніч відповзала надто довго,
не кваплячись права віддати.
Похмурий ранок ледве човгав,
мабуть хотів іще поспати,
то ж плентався, мов те ледащо,
що незугарне до роботи,
і не хотів приймать нізащо
на себе всі діла й турботи.
Безрадісно, не так, як завше,
повільно плив у ритмі блюзу,
не міг у такт попасти з маршем,
в якому поспішали люди.
Грудневий ранок любить спати.
Поки, очумавшись, збереться
дню естафету передати –
знов ненаситна ніч ввірветься.
3.12.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541259
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 04.12.2014
Минулий день цілує ніч,
В обіймах лагідних зникає,
Як білий цукор в чорній каві,
Й не розуміє в чому річ
А вечір, добрий чарівник,
Перину ніжності готує
Й вустами зір вуста цілує,
Неначе до інтиму звик
Вони кохаються отак,
І прагнуть тільки очі-в очі,
Щоб розчинитись днем у ночі
Й пізнати дивовижний смак
Лиш ранок нагадає їм,
Що ніч із днем вже попрощались,
Хоча б ще мить, не накохались!
Знов будуть роздуми для рим...
Мов сяйво місячних думок
Кохання ми своє сприймаєм,
Та суть життя не забуваєм:
Занадто цукру в каві - рок!
01.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540586
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 01.12.2014
Які ж вразливі ви, брати-поети!
Викохуєте теми і сюжети,
вишукуєте рими безупину,
лелієте їх, мов малу дитину.
Фантазія сягає по-над хмари,
вихоплюючи образів примари,
і вловлює таку метафоричність,
що фразою змалює цілу вічність.
Ваш світ – безмежний... крізь мале віконце...
Закохані в негоду, вітер, сонце,
примушуєте – коли є потреба –
грозу гриміти... в бірюзовім небі,
садочкам розквітати... в листопаді
і сипатись алмазам... в зорепаді.
Відкриті для кохання, смутку, віри,
вам – струмені дощу – то струни ліри
і стрази – не роса – блищать на листі,
і музика звучить у падолисті,
вогонь кохання серце спопеляє
чи Феніксом аж до зірок злітає!
Та... мовив хтось необережне слово...
Все!!! Рухнув світ!!! Ви воювать готові.
Непримиренно впретеся лобами
з своїми ж, із поетами-братами.
Що ж, слово – ваша звична зброя
і з нею ви завжди напоготові.
То ж чубитись за думку – це вже звичка,
і кожен так доводить щось своє,
що впору всім повісити табличку:
"НЕ РУШ!!! НАПРУГА 1000 вольт!!! УБ'Є!!!"
28.11.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539987
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 28.11.2014
Привіт.
Ти, знаю, любиш дощ
і вітру сум, печаль осінню
міських напівпрозорих площ...
Глянь -
вечір причаївся тінню.
Ось я пишу тобі листа.
Ми так давно не говорили
про те, що дарувало крила.
Вже я не той...
І ти не та...
Запросим до розмови ніч?
Вона нам не відмовить, звісно.
Хоча утрьох нам ніби тісно...
Але хіба у цьому річ?
Ти, відчуваю, вже не та.
І я пишу інакші вірші,
хоч кажуть –
нібито не гірші.
Та їх до цього ось листа
я не додам.
Це – не для тебе...
В них вже для нас
немає неба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509363
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 26.11.2014
Ти цілувалась з вітром на світанні.
Ховались ви обидва серед жита.
І пристрасно так, нібито востаннє,
він плечі обіймав твої відкрито.
Ось бачу гру його з твоїм волоссям,
але чомусь нітрохи не ревную.
Спокусник вміє заплітати коси?
Я в нього цю науку опаную.
І щоб він не казав тобі на вушко,
чи заглядав в блискучі оченята,
чи кликав за коханку чи подружку –
не матиме цей звабник-вітер свята.
Бо підхоплю любов свою на руки,
щоб десь у житі зникнути до ночі.
Послухай, мила – серце вже не стука.
Воно тремтить...
Бо знов кохання хоче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315653
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 26.11.2014
(як експромт в продовження вірша автора Kio http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504896)
*****
Ти мене не забудь,
у печалі розвіявшись вітром.
Ти мене не покинь
у пустелі, під пилом сумлінь.
Повертайся щоночі до мене.
А сльози я витру,
щоб мій погляд світлішав для тебе
скрізь марево днів.
Повертайся до мене
у чарівній красі небокраю,
через дотики рук,
через сум або радість життя.
Повертайся таким,
як тебе ще, можливо, не знаю.
Я чекаю тебе,
як найбільше своє відкриття!..
Повернись будь-яким –
може, втомленим. Або безсилим.
Я укрию тебе
від холодних дорожніх вітрів.
Будь-коли, будь-яким –
ти для мене залишишся милим.
Лиш би ти, мій єдиний,
вернутись до мене зумів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507238
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 26.11.2014
Опять идем с тобой, осенний город,
По улицам и улочкам твоим…
И лишь ноябрь… жухлый лист… и холод…
И лишь печаль… понятная двоим…
Ты тоже потихонечку стареешь,
Хоть и бессмертен, словно вечный жид…
Вон та канава глубиной по шею…
Морщиной по щеке твоей бежит…
Лишайность стен… плешивость крыш... и лужи,
Где тротуар из выбоин и ям…
И на простой вопрос – кому ты нужен?..
Не знаешь ты ответа… как и я…
И потому многоэтажки в небо
Наверно обалдев, вздымаешь ты.
И так безвкусно, грубо и нелепо
Торчат они из этой нищеты,
Густыми бородавками на теле
Твоих архитектурных ассамблей.
И ты, перенапрягшись… еле, еле
Питаешь их кровинушкой своей…
Ну почему мы так бездумно рушим
Веков прошедших стиль и красоту?
Ведь не лицо… не внешний вид… а душу
Теряем мы в стяжательства – бреду…
Да, да… я помню… помню… скоро скроет
Зима и рытвины твои… и ржавость крыш…
И ты в снегу, как мученик и стоик
Вновь беды и надежды затаишь…
Ах, город мой… упрек жестокий бросил
Наверно вновь несправедливо я…
Прости меня… снедают душу… осень…
И красота… убогая твоя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539561
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 26.11.2014
[i] Холодно. Перший сніг
вкрив ще не змерзлу землю,[/i]
[i][b]Патара Бачія
Перший сніг… Привітно й біло…
Робить радше своє діло:
Біло-ніжною габою
Покриває нас з тобою…
Покривало ніжне й тепле
Кличе в марева нештепні,
Піднімає дух і волю –
Так зворушно… Аж до болю!..
Приспів:
Ой, лапатий, пелехатий,
Стели стежечку до хати,
А у хаті тепла піч –
Буде жарко цілу ніч…
Ранком мусимо проснутись…
Та так любо пригорнутись
До тепленької... черені –
Нащо зайві теревені!
Говорили, жартували,
Перемети враз розтали…
І спустилися до ніг -
З’орем, мила, переліг...
Щоб родила нам пшениця…
- Піди, милий, подивиться:
Чи надвóрі випав сніг?..
Та щоб хутко в хату біг…
Приспів.
…Перший сніг… Привітно й біло…
Бо взялись вони за діло…
Білий пар стовпом з труби…
На горищі голуби…
Між собою щось воркують –
Кращу долю пророкують...
Ну, а нам своє робить –
Покуняємо ще мить!
Приспів.[/b]
22.11.2014 [/i]
[youtube]http://youtu.be/qXk0KmzO_Co[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538684
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 23.11.2014
Какого демона во мне
Ты в вечность упустил!..
Марина Цветаева
***
Пути назад у ослеплённых нет -
Все краски потеряли первозданность.
Я принимаю этот мир, как данность,
Но там, в конце тоннеля вижу свет
Звезды ли, ночника - не разобрать...
Иду на Вы - мне светит Ваша вера.
Не отступитесь в пользу Люцифера -
Сумейте ни словечком не предать!
11.12.2013
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-279674-16-1386756303
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537873
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 19.11.2014
Скажи мне всё, что думаешь, скажи!
И я ни словом больше не обмолвлюсь,
Мои стихи - калёные ножи,
Точильщик их затачивал на совесть.
Скажи, что им не место на столе,
С фаянсовым сервизом по соседству -
Назавтра их найдут в печной золе,
Чтоб никому не перешли в наследство.
Ты сам себя сумеешь уберечь
От мной случайно нанесённой раны -
Мне легче слов твоих принять картечь,
Чем знать, что я сама страшней тирана.
10.12.2013
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-279545-16-1386700878
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537871
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 19.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.11.2014
З роками, все відчутніше потреба
зануритися якнайглибше в себе,
пізнати суть, можливості, глибини,
очистити завали та мілини.
Чим далі, тим нагальніша потреба
безжально оголити перед Небом,
як на духу, без паранджі, вуалі,
всю душу – негаразди і печалі,
думки гріховні чи сумнівні вчинки
нестримної в своїх поривах жінки.
Маніакальним вже стає бажання
уберегти своїх дітей, кохання,
свій рідний край і дім, свою родину
і все живе – рослину і пташину –
від горя, воєн, мстивої розплати
чи – не карай так, Господи, – від втрати
усіх близьких по духу чи по кро́ві.
Куди ж подіну ту ріку любові,
яка переповняє мою душу?
Віддати світу встигнути я мушу,
всьому вділивши, від землі до неба...
І в цьому – найвагоміша потреба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535686
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Чорніючи, сумують у вікні
Скелети кленів,
Що простягали щедро навесні
Зелені жмені.
А як палали крони золоті
У дні осінні!
Обібрані, стоять у наготі
І потрясінні.
Хапаються у відчаї гілки
За сиве небо,
А почуття, оголено-гіркі,
Мої – за тебе.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535263
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 07.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2014
Опускается ночь.
И продрогший туман
Снять не в силах помочь
Жар запекшихся ран.
И не видишь извне
Что сокрыто в домах.
И как будто на мне
Черный фрак на плечах.
И как будто огонь
Загорелся внутри...
Нашей темы не тронь.
Это мы- фонари.
Там, где царствует мрак,
Нам стоять на часах.
В час полночных атак
Мы развеем ваш страх.
Пусть не видно во мгле,
Где скрывается зло,
Сделать ночи светлей-
Фонарей ремесло.
Пусть сокрылась луна
За туманный покров,
Нам вся сущность видна
И друзей, и врагов.
Злом блестит на пути
Ядовитая ртуть...
Ближе к нам подойди...
Осветим мы твой путь.
Нам светить до зари.
В час полночный не спать.
Это мы, фонари.
Нам на страже стоять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534829
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 05.11.2014
Там, за стеной тишины,
За пеленой из дождей,
Будет одна из дверей
В самые странные сны.
Где мрачным богом открыт
Мир из ветров и туманов,
И в паутину обманов
Свет, что блуждает, мани́т…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534913
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 05.11.2014
Вот и явилась беда
В облике старого ворона.
Взгляд его в нашу лишь сторону
Будет направлен всегда.
Он неустанно кружи́т
И наблюдает за нами.
Крылья его небесами
Станут, там солнце – гранит…
Хрипло пророчит приход
Хаоса… Близок восход –
Зло растворится в лучах…
Ворона сменит другой,
Верно хранящий покой
Времени, что живет в снах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534914
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 05.11.2014
[youtube]http://youtu.be/pVta7SGq_3o[/youtube]
https://www.youtube.com/watch?v=pVta7SGq_3o
Майданить серце безупинно,
Димами – ґрати.
Земля горить і біль провини
Не замовчати.
Летять у небо кàчам білим
Сини крилаті,
Курличуть славу Україні,
Заклякла Мати.
Майданить воля в мушці смерті,
Гатить в набати
Печерний молот. Воїн впертий,
Чи час вмирати?
Чи час прощати, відмоливши
Батьківський гріх?
Чи час повстати, запаливши
В гарматах гніт.
Чи час коритись вкотре долі
Долів лицем?
Чи на списах підняти волю,
Бо бій – не щем.
Безсмертний сину, мій Повстанче
Тобі молюсь.
Я Україна, твоя Мати,
Я не здаюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533938
дата надходження 01.11.2014
дата закладки 01.11.2014
Сегодня небо сошло с ума,
Сегодня с неба сошла волна -
Волна из пепельных слёз,
Невыплаканных тобою.
Я в кисть все струи дождя собрав,
Любовь ушедшую рисовал,
Так строя зыбенький мост
Меж небом и землёю.
Сегодня год как ты умерла,
Как потускнели все купола,
Как перестали сиять
Мне звёзды,
Смеяться птицы.
Друзья звонят: «Как твои дела?»
Вру: «Всё нормально»
И пьяный в хлам
Спешу любовь рисовать,
Что больше не возвратиться.
Сегодня л`ужные зеркала,
Морщины мира в себя вобрав,
Вдруг отразят лишь на миг
Твой облик туманно-нежный.
И по коре как течёт смола,
Щекой - слеза, а вино - в бокал,
Так потечёт и мой крик
В небесную сумасшедшесть.
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529076
дата надходження 10.10.2014
дата закладки 01.11.2014
Я знаю, такое под небом не ново…
Наверно обычно... не странно... не редко...
Увидеть, как желтый листочек кленовый
Цепляется тонкой ручонкой за ветку…
И в сером… уже умирающем свете,
(По чьей-то ошибке угасшего солнца)
Услышать, как зло и безжалостно ветер
Над страхом и слабостью этой смеется…
Как холодно знать… и как больно не слушать…
Не чувствовать трепета сжавшихся пальцев…
Презреть эту легкую, светлую душу…
Причислить к осеннему сонму скитальцев…
Пройти, отвернувшись… укрыться под крышей…
Читать, философствовать в теплом сортире…
Не верить, не помнить, не видеть, не слышать…
Смириться… не чувствовать зла в этом мире…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533252
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 29.10.2014
Тоскую в конце октября, как береза босАя,
Когда её поздняя осень дождями умыв,
Горсть снега в лицо стылым северным ветром бросает…
А бедное сердце березы не хочет зимы…
Кружатся в октябрьском снеге холодные рифмы…
Ложатся на пальцы, ладони мои леденя…
Остывшее сердце, всё чаще сбивается с ритма…
Замерзшая поздняя осень не греет меня…
Озябший… осипший… под ветром холодным простывший…
Не зная, зачем… удивляясь себе самому…
О чем-то своём, потаённом опять загрустивший,
Пойду и как в детстве березку в саду обниму…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532124
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 24.10.2014
Той, которая робко отошла за бордюр...
Что стоит одиноко, объявив "перекур"...
Что в прострации зыбкой чертит раною след,
Наблюдая с улыбкой обожанья предмет...
Ты сдалась эфемерно. Ты сдалась без борьбы.
В объясненьях, наверно, не стыкаются лбы
Прошлогоднего чуда, прошлогодних утех...
Побыл кто- тот не будет. Грех познанья- не грех.
Конь подкован. Копытом он стучит в тишине
В двери новые. Выход - память входа во сне.
Но ведь ты не забыта... И в былого портал
Память сердца открыта, как в небесный астрал.
Это было. И будет. В искривленьи времен.
И в скрещении судеб голос тонкий рожден-
Это счастье печали, нас ласкавшей во мгле...
Нет, не зря мы встречались в этот час на земле..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532003
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 24.10.2014
Осінні квіти… Золото перлин.
Коли вночі від інею сивіють,
А вранці сонця колотий бурштин
Ще світить, та уже ніяк не гріє…
Але вони – усупереч! – цвітуть!
Милують око сяєвом вогненим!
В людині кожній є таємна суть.
Але не всі подібні хризантемам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532021
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Цей дощ - для двох , а я у нім сама...
В душі капіжить -нащо парасоля?..
Під ноги пада осінь, і зима
Давно вже майорить на видноколі...
Хмаріє небо -і йому болить
Безликий сум, що завиває вітром...
І осідає білосніжна мить
На вигорілу вщент життя палітру...
Цей дощ -для двох...тоді злочинці ми,
Бо порізну збираємо краплини...
Вже відлунали пристрасні громи....
Вже відлетіли в літо павутини...
Сивіє іній у моїй душі...
ТумАниться давно забута рима...
Ведмедиця в захмарному ковші
Ніяк, напевно, сліз моїх не втрима....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531735
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 22.10.2014
Теплынь и тишина с утра…
Такая редкая минута…
Как будто летнее вчера
Вернулось вдруг из ниоткуда…
Как будто осень подала
На милость солнцем с небокрая,
Тебя остатками тепла
И радуя... и согревая…
Так тихо… все вокруг молчит…
Очарование беззвучия…
Безмолвно падают лучи
В осеннее благополучие…
Ничто листву не ворошит…
Мир замер в бархатном скольжении,
Витая в грезах и тиши
Осеннего преображения…
И как дозревший дикий мед
(Прозрачен, сладок, желт и светел)
В застывшей тишине течет
Воспоминание... о лете…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531510
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 21.10.2014
У землю небо блискавицями вростає,
Корінням космосу -до глибини душі...
Вусатий дощ бреде з-за небокраю
У старовиннім сірім кунтуші°;
І сипле із кишень навкруг кришталь краплинний
Під ноги квітів, у волосся трав;
І шепіт його звабний, дуже дивний
Вплітається у музику заграв...
Ступає тихо по стежках, де стигне літо,
Під барабанний дріб розтерзаних небес,
І зачіпає капелюхом віти
Берізок білих -лісових принцес.
На павутинні між кущів -дрібне намисто,
Його збирають лагідні вітри;
І заховався зайчик попід листом
З гостинцями, що ніс для дітвори...
А я перед вікном з чернеткою і чаєм
Записую штрихи для музики без слів...
І ми з дощем до вечора гортаєм
Старий альбом зі спогадів і снів....
°різновид верхнього одягу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531336
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 21.10.2014
Иногда, стихи рождаются вместе с мелодией.
И для меня становятся песней навсегда...
Танцуя, стелется листва,
а с нею – мысли в унисон,
вплетая в шорохи слова,
что мне шептал твой баритон...
Любви слова,
от них кружилась голова...
Но... в прошлом всё... Кружит листва,
прощаясь... И прощаюсь я...
А парк наш в золото одет,
и день сияет, как тогда...
Я вспоминаю твой обет:
"С тобою вместе – навсегда!"
Свидетель – клён,
он видел, как ты был влюблен
и буйной страстью опьянен,
как танго счастья пела я!..
Теперь преследуют, как тень,
влюбленный взгляд – глаза в глаза,
да терпкий запах хризантем –
и грустью катится слеза.
Мой светлый сон
порывом ветра унесен...
Лишь в ритме танго сердца стон
тебя зовет, любовь моя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531442
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 21.10.2014
Ця осінь не народжує поетів,
Ця осінь виколихує печаль...
Хоча й цвіте безмежжями букетів,
Та тільки над могилами, на жаль.
Ця осінь не римує, а ридає
На аркушах нерадісних митців,
Бо матері лишаються без раю
І зостаються без надій вітці.
Ця осінь не співає серенади,
А дико завиває по ночах!
Не золоті, іржаві листопади
У неї цього року на плечах.
Ця осінь не натхненниця, а мука!
Не фея добра - чарівниця зла!
Чаклує неустанно лиш розлуки
І переводить на журу усі слова!
Ця осінь не забудеться ніколи...
О, Боже, більш ТАКЕ не повтори!
Засіяне хрестами, плаче поле,
Летять невинні душі догори...
(17.10.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530887
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 18.10.2014
Раньше были в нашем доме окна
Схожи… одинаково просты…
И стояли под филенками и в стеклах
На проёмах белые кресты.
С этажами ввысь они взлетали,
Словно вырастая из земли,
Те – живые, без пластмасс и стали,
Что покой и душу берегли.
Защищали от ветров и пыли,
Нас с тобой ни разу не предав…
Мы за ними так века прожили…
Мы привыкли к окнам на крестах…
Я не знаю лучше или хуже
Просто изменился белый свет…
Нет… не стали наши окна у́же,
Но… крестов на окнах больше нет…
Взглядом я скольжу вдоль стен и крыши
И с какой-то радостью в душе
Потемневший крест забытый вижу
В окнах на четвертом этаже.
Чей-то, он ещё упрямо виснет,
Как отказ от пластиковых благ…
Будто символ той… забытой жизни…
Или свыше, очерче́нный знак…
И с каким-то чувством незнакомым,
Нежностью больным… я вспомнил те –
Старые оконные проёмы,
Что для нас распялись на кресте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530724
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 18.10.2014
Як ни́тяно натягувався дощ до трав,
що поміж них не стане скоро кисню.
Зацілував її,
усю зацілував
і у обіймах голос її стиснув.
Забулася наскрізь... так слухала його.
А перестав - то й дітись де не знала.
Бо сонця світло впало, як вогонь -
пекельна спопеляюча навала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530524
дата надходження 17.10.2014
дата закладки 17.10.2014
***
Град матюків, дикі крики до слини,
спрагу, п'янюще, тамує з цебра*...
Так жалюгіддя, що зліплене з глини,
"розуму" вчить, сотворенну з ребра.
* – цебер (рос. - лохань), використовується нині
для напування худоби.
***
Цей народився, щоб "чистить" кишені,
красти "бабло", спати, "вмазати", "жерти",
в "зону ходити", "бо́тать по фені",
"трахати", ба́йдуже що... і... померти.
***
(СУЧАСНИЙ "РЫЦАРЬ ПЕЧАЛЬНОГО ОБРАЗА")
М'ятий, небритий, чади́ть сигарета,
жиром заплив – мов бурдюх накачали...
Пиво, диван, телевізор, газета... –
ось наш сучасний "лицар" печалі.
17. 10. 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530593
дата надходження 17.10.2014
дата закладки 17.10.2014
Щастя бентежне тримає мене
Поглядом рідним, твоїми вустами.
Боязно тільки, а як промине,
Піснею в полі назавжди розтане?
Тішуся стрічами – гарно ж удвох,
Байдуже: весни із нами чи зими.
Тільки б не знати ні бід, ні тривог,
Тільки б не стати навіки чужими.
Щастя бентежне тримає мої
Будні і свята у радіснім диві.
Війни не зборять його –
Мамаї
Щезнуть прокляті, як пси шолудиві.
Щастя бентежне – це ти, люба, ти,
Знаю, мене дочекаєшся з бою,
Зможеш любов’ю мене вберегти…
Я знудьгувавсь за тобою…
15.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530313
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
Ще не прочахла літепла земля,
А вже лягли тумани над рікою.
У полі свіжозорана рілля
Готова до зимового спокòю.
Пожовклі трави накриває лист,
Що, наче сльози, падає додолу.
І сотні павутинових намист
Вдягають осінь безсоромно-голу.
Розхристано всміхаються вітри,
І гонять геть останній подих літа,
А журавлі, зібравши тугу в крик
Немов навік прощаються зі світом.
Благословля калина той політ
І сипле стиглі ягоди додолу,
ще мить, і вже загубиться їх слід,
У небі невідомому й чужому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530066
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Задрімали під листям старенькі гриби,
Галасливі гуртуються зграї,
Відростив очерет собі пишні чуби
І пухнастий десант запускає.
Синьооко моргає між хмарами вись,
Рвуть холодні вітри павутиння,
У останнім цвітінні вогнем зайнялись
Найяскравіші квіти осінні.
Заметалося листя в шаленім танку,
Все спочинку і спокою просить.
Роздягнув юний вітер берізку тонку,
І ревниво заплакала осінь.
Затухають, гарячі колись, почуття.
Гасить ватри в душі обережне життя.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530078
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Во всем виновна, конечно, Ева,
Что муж - растяпа. Что сын - убийца.
Что голосуют опять за левых,
Что сад Эдемский нам только снится.
Что мир наш - низость и содомия,
Что счет мне час уже не приносит
Официантка с улыбкой Змия,
С печеным яблочком на подносе.
Но не горю ни стыдом, ни гневом,
И не ношу ни позор, ни траур...
А если дочь назову я Евой,
То в честь, конечно же, Евы Браун.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529844
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Сонце у душу променем –
Тане крижина болю,
Губляться чорні спомини,
Барви малює доля.
Сонце у душу соняхом,
Запахом чебрецевим.
Милим гривастим коником,
Зором небес глянцевим.
Сонце у листі міниться,
Поміж трави мандрує,
Сріблом у річці піниться,
Ласку усім дарує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529940
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Ти запримітив -ластівок нема?!.
Тому-то небо сиротливо плаче...
А десь уже за обрієм зима
Шукає віщі сни осінніх значень...
А пам'ятаєш березневий гай
І пролісків блакитні оченята?..
Та крає жовтень стиглий коровай
Ножами -стрілками річного циферблата...
Он в павутині стомлений листок
Знервовано тріпоче в ритмі танго...
А, може, то -з минулого квиток....
А, може, пролетів над нами янгол...
Вже від морозів посолодшав глід,
І диха ранок снігом і грибами...
Дивись -но: листопад ховає слід
Залишений на стежці щойно нами...
Сузір'ям Ліри облітає клен...
Дуби гудуть на вітрі мідноброві....
А ми додому з лісу принесем
Цілунки жовтня з присмаком терновим......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529979
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 15.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.10.2014
Неначе посилає нам привіт,
Сьогодні сяйво світлої ікони.
І, очищаючи цей грішний світ,
Лунають малинОво чисті дзвони!
У очі дивишся ти, як жива,
Благая Богородице Пречиста!
Розкинула Святії Покрова
Над вуликом стривоженого міста.
Ти рятувала сироту не раз
Молитвою всесильною своєю
І народився Син – для людства Спас!
Ми славимо ім’я твоє душею!
Так розіпни сьогодні Покрова
Над православним одурілим світом!
Хай схаменуться, в кім душа жива,
Один одного перестануть бити...
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529775
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 14.10.2014
В розгулі щедра Осінь стобарвиста
багатства сипле скрізь, на втіху нам:
березам – шати золотого листя,
коралі – гороби́нам, калина́м,
пройшлася пензлем в лісі, по діброві –
й заграли самоцвітів кольори,
оздобила узлісся пурпуровим –
в тони́ небес вечірньої пори.
Банрянці одягла дубам і кленам,
аж ті, зімлівши, вздовж дороги в ряд
спроквола гублять листячко різьбле́не –
шанують, видно, царський свій наряд.
Зате тополі, охоронці поля, –
без жартів вітру тут не обійшлось,–
стримчать зчорнілі, сороміцьки голі,
не в змозі вже прикрити хоч би щось...
В бурштинові підвіски вбрала сливи,
у віяла оливні – ясени,
заграє вітерець – і листу злива
окрасить землю в охрові тони.
Цариця вітерцем легким зітхає
і спрагло п'є тепло жовтневих днин,
в довершені пейзажі заплітає
мережива із срібних павутин...
Йдучи до бору, Осінь розстелила
смарагдових озимих килими...
Проте до бору гостю не впустили
їжакуваті сосни, ялини.
Колюча непривітність їх – дивує,
та в ній прихований глибокий сенс,
бо всіх, кого Цариця обдарує,
невдовзі до листочка обнесе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529683
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 14.10.2014
Посмотри мне в глаза. Словно в зеркало. В омут заброшенный.
Загляни в мою душу - там лишь отраженье тебя.
Неужели не видишь - ведь мы же друг друга разрушили,
не пытаясь простить себя и не пытаясь понять.
Мы с тобой - близнецы. И мы чувствуем одинаково.
Может именно это нас разъединяет с тобой.
Мы себя разрываем на части. Уверовав в ложную знаковость
и упорно друг друга, как скот, мы ведем на убой.
Неужели не хватит нам сил достучаться до разума
Запретить эту бойню (и прежде всего - для себя).
Мы похожи с тобой и выходят на ноль наши разности.
Дай-ка лучше мне руку, чтоб правильный путь отыскать.
* отзывом на *** Storyteller
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529099#com2278097
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529475
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 12.10.2014
"листья горчат в печи"(с).
Горечь на стылых душах.
Выстрелу - замолчи!
Дай тишину послушать.
Дай нам услышать мир
Шепот травы и ветер.
Дай опуститься в жизнь
легким прозрачным светом.
Листья горчат... а мы
стынем под их коврами.
Осень устала пить
горе потери с нами...
* на "Осерень" Александра Стадника
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529472
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 12.10.2014
В то, что когда то я верил
И безоглядно любил,
Накрепко окна и двери
Досками накрест забил…
Все, что когда-то оставил,
Смотрит с тоскою мне вслед.
Из заколоченных ставен
Дома, которого нет…
Смотрит в игольное ушко,
Кучку, латая старья,
Божья седая старушка…
Милая мама моя...
Господи, как одиноко
В мире бывает Твоём…
Вдруг заболит ненароком
Бедное сердце моё,
Руку к груди потяну я
И не найдя там креста,
Взглядом стеклянным, вслепую
Вновь припадаю туда…
Трезв я, но, кажется вроде,
Чья-то фигурка видна,
В доме таком же напротив,
Кто-то сидит у окна.
Как и она одиноко…
Жест и фигура её…
Господи! ЧТО Ж ТАК ЖЕСТОКО
Сердце бывает Твоё?
Как же угрюм и безлюден,
Холоден, призрачен вид –
Жизни… что больше не будет,
Мира… который забыт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529211
дата надходження 11.10.2014
дата закладки 11.10.2014
Намеренно сойти с ума
Лишь для того,чтобы увидеть,
Кто же остался близ меня.
Кто мог убить и ненавидеть.
Умеренно наторговать
Из под скамьи кусочком счастья.
И всем нелюбящим раздать
За просто так...Не разрыдаться,
Когда оставишь ты в душе
Одни молитвы...Все,что надо...
Я ночью спала на скамье,
Что мебелью была у ада...
Благословляю всех врагов,
Люблю нелюбящих...Так надо...
Господь всегда придти готов
На помощь всем...И я бы рада...
Просите.Всем вам помогу.
Но ищите во мне друга...
Я утром в дождь одна уйду.
Дождю я буду как супруга.
Я оправданья не раздам.
Я их готовила для Бога...
Просите денег.Все отдам...
А вы...Судите больше...Строго...
Я медленно сошла с ума,
Как сходят с брошенной тропинки.
Я Богу очень дорога...
Он вытирал в душе слезинки...
Вот все,что бросили меня.
Черта.И за чертой-преграда...
Я там совсем,совсем одна.
Но это мне...Была награда...
Я медленно сошла с ума,
Как будто с лестницы красивой.
Я буду с Богом навсегда...
По сумасшедшему счастливой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500206
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 09.10.2014
Ми наодинці з осінню зостались,
подібні за характером і змістом,
за пелену дощу удвох сховались
від шуму надоїдливого міста.
Ховаємось за вранішнім туманом,
занурюючись у меланхолі́ю,
щоби, напившись смутком, мов дурманом,
віддати його волі вітровію.
А з ним – весь біль і сум, і страх утрати,
що тисне душу, наче привид плахи,
відпустимо з душі, відкривши ґрати,
нехай їх віднесуть у вирій пта́хи...
І вітер, розігнавши хмари сірі,
очистить синь. Заграє сонце соло,
розбудить листя, наче струни ліри,
і світломузика наповнить світ навколо.
Від того сяйва й лагідності вітру
зацвірінчать, оживши, птаства зграї,
на тьмяній, досі неживій палітрі
всі диво-барви осені заграють.
Люблю в осіннім зо́лоті стежинки,
пташок прощальні хори стоголосі...
Ти, осене, примхлива... бо ти – жінка,
я ж – твій двійник, примхлива жінка-осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528712
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Ця нелірична осінь-
Як нелірична думка...
Цей зорепад відносин,
Що тягнеться, мов гумка
Бажань, що зачаїлись
У мареві чекання...
Побачень, де зустрілись
Химерні сподівання...
Тих зустрічей, що стали
Вже споминами долі.
Що нас оповивали
Як вітер верби в полі.
Ця лірика заклякла,
Придушена війною,
Мов небарвисте плаття,
Волосся з сивиною...
І ми берем на щастя
Самі себе у спомин,
У викривленні часу
Кохання миті ловим...
І все ж- це наше! Наше!..
І ми благаєм долю
Ще раз по разу чашу
Цю куштувати в колі,
Яким відгородились
Від льодоставу світу,
І як Господню милість
Кохання наше пити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528718
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Я хочу побыть самим с собой,
Оградившись благостью молчанья,
Уходя дорогою ночной
В сторону глухую без названья.
Странным быть отшельником в пути,
Со своею ношей за плечами.
И не думать - просто в даль идти,
Пыль взбивая босыми ногами.
Никого вокруг и ничего
На пути-дороге не встречая.
На алтарь закланья своего
Бросить всё, свечою догорая.
Это одиночество во мне:
Лишь со мной оно соизмеримо,-
Много лет живёт неразделимо
Наяву и в самом жутком сне.
Но когда-то будет переход
Через рЕку тайного забвенья,
Одолев стремнину грозных вод,-
Обрету я новое рожденье...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528689
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Октет-4.
От жизни ты взял всего понемногу:
И то, что желал, и что прИнял в слезах.
Все нити событий протянуты к Богу -
Они в тебе свяжут и радость, и страх...
А время когда-то потоком прольётся
К тебе, что записано на небесах.
И совесть твоя, как ребёнок проснётся,
И чаши качнутся на Судных весах...
Октет-5.
Если жизнь есть опасность -
Можно вдруг умереть...
Значит жизнь ненапрасно-сть -
Она всем - круговерть.
Если ты вдруг разлюбишь,
"Полюбив не любя"-
Ты лишь сердце простудишь,
Не согревши себя...
(тебя).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528686
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 09.10.2014
О, как плавно ложится лист,
Зачеркнув всё в последний раз...
Он так ярОк, так золотист,
Этот танец - осенний вальс...
А другой на ветвЯх дрожит
В ярко-красном своём огне...
Эти пёстрые витражи
Как мазкАми - на полотне...
Словно шепот в траве - шуршат...
Под ногами - уж пенный бриз.
Листопадом скользит душа
В одеяньи из жёлтых риз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528537
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 08.10.2014
Любимая… Ты видишь, голова
Моя уже от снега стала белой…
А я еще ищу в себе слова,
Которые услышать Ты хотела…
Но видно слов обычных больше нет.
И не слова, а чувства взор мне застят.
Слова остались где-то там… во мне…
Моим навек невысказанным счастьем…
...Усилием стирая грусть свою
Заглянешь мне в глаза с улыбкой милой…
И я сильнее не сказать боюсь…
Хочу сказать… но не имею силы…
А ты рукою гладишь белый цвет
Моих волос, не требуя ответа.
И узким клином сводишь белый свет
На сердце онемевшего поэта.
А я молчу… я высказать не смог
Всего того, чему молился всуе –
Прося у неба только пары строк,
Чтоб выразить любовь свою земную…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527965
дата надходження 05.10.2014
дата закладки 05.10.2014
[url="https://drive.google.com/file/d/0BzuOK1q6tzXCRGRqVTFpcUZxb1E/view?usp=sharing"]ВІДЕО-КЛІП[/url]
Тобі подарували ще добу,
і ти ідеш вздовж кінострічки часу.
Вона, якщо поет ти - про журбу,
якщо філософ – про комічну біомасу.
І тягнемось до неба від землі,
Від небуття - в життя, і знов до смерті.
Нас переконують духовні вчителі
що вічність у любові, не в безсмерті.
Ми віримо у Вирій, що лежить
за морем, де царює вічне літо.
Як в голлівудських мареннях пожить
там хочуть птиці й душі - розмаїто.
Природи вигадка чи генія Творця,
свої для нас життя планує плани.
Нам залишається діждатися кінця
сеансу абсолютної нірвани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527659
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 04.10.2014
Ах, какая тишина
Прикорнула у окна, -
Ночь глубокая.
Воспалённая луна
Темноту сосёт до дна, -
Кривобокая.
Вдруг с надрывом крикнул сыч
Свой тревожно-вещий клич, -
Темень вздрогнула.
Мысли съёжились, бегут
Врассыпную там и тут, -
Осторожные.
Скоро выпадет роса –
Ночи вечная слеза,-
Мир умоется.
Посереет липкий мрак,
Потечёт туман в овраг, -
Тени спрячутся.
А бессонница моя
Утомившая себя –
В тьму зароется.
Узкой линией восток
Заалеет, как цветок, -
И раскроется…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527657
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 04.10.2014
Їх можна впізнати – в них очі, як зорі,
Гуляють, узявшись за руки, щодня.
Мов світлі два паруси, в темному морі,
У морі людському пливуть навмання.
Та ось зупинились, ступивши два кроки,
Цілуються ніжно, немов голубки…
Хіба це важливо, по скільки їм років,
Якщо у них квітнуть і очі, й думки?
Ви їх не судіть і не смійтеся, люди!
Це диво кохання проходить повз вас.
І, може, на серці теплішати буде,
В душі озоветься забутий той вальс…
Ви їх захистіть від ханжі і від хама,
Які так брутально паплюжать життя.
Нехай не торкнеться брудними руками
Ніхто до святого цього почуття!
Вони ж серед натовпу, ніби блаженні,
Нікого й нічого не бачать удвох,
І зовсім беззахисні ці навіжені…
То ж, хай їх спасе і помилує Бог!
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527497
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 03.10.2014
Камертоном
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526959#com2271356
Перейти на восторженность кажется просто,
да вот только кругами идти по воде -
обреченность. Не падают каменно весны,
не коснувшись души. Оцарапанный след
шрамно вызреет вскоре (всё как на собаке).
Только по непогоде бессменно болит.
И в чужой тишине снова хочется плакать -
но, как прежде, упрямство да спесь не велит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527532
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 03.10.2014
Уже, наверно ничего не будет…
Уже стучат дожди по мостовой…
И монотонность наших серых буден
Ложится под ноги опавшею листвой…
Уже сегодня не хватает солнца…
И на призывный взгляд из под зонта
Своим лучом навстречу отзовется
Оно теперь лишь только иногда…
Уже, как раньше, ничего не будет…
И, словно, пряча друг от друга взгляд,
На улицах растерянные люди,
Завороженно под ноги глядят.
Им хочется идти теперь быстрее.
Ведь в дождь всегда торопишься, спешишь.
И осенью быстрей всего стареешь
В дождливом одиночестве души…
Как больно колют нас осколки чувства
В осеннем одиночестве своём…
Как глупо, нерешительно и грустно
Мы в осени своей чего-то ждем…
Но ничего не будет так, как прежде…
Не возвратится то, чего так ждем.
И все свои напрасные надежды
Забудет осень… выплакав дождем…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527546
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 03.10.2014
[b]Публикация для Ириночки Левобережной [/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527065
Ирина Одоевцева
* * *
Он сказал: — Прощайте, дорогая!
Я, должно быть, больше не приду.
По аллее я пошла, не зная,
В Летнем я саду или аду.
Тихо. Пусто. Заперты ворота.
Но зачем идти теперь домой?
По аллее черной белый кто-то
Бродит, спотыкаясь, как слепой.
Вот подходит ближе. Стала рядом
Статуя, сверкая при луне,
На меня взглянула белым взглядом,
Голосом глухим сказала мне:
— Хочешь, поменяемся с тобою?
Мраморное сердце не болит.
Мраморной ты станешь, я — живою,
Стань сюда. Возьми мой лук и щит.
— Хорошо, — покорно я сказала, —
вот мое пальто и башмачки.
Статуя меня поцеловала,
Я взглянула в белые зрачки.
Губы шевелиться перестали,
И в груди я слышу теплый стук.
Я стою на белом пьедестале,
Щит в руках, и за плечами лук.
Кто же я? Диана иль Паллада?
Белая в сиянии луны,
Я теперь — и этому я рада —
Видеть буду мраморные сны.
Утро… С молоком проходят бабы,
От осенних листьев ветер бур.
Звон трамваев. Дождь косой и слабый.
И такой обычный Петербург.
Господи! И вдруг мне стало ясно —
Я его не в силах разлюбить.
Мраморною стала я напрасно —
Мрамор будет дольше сердца жить.
А она уходит, напевая,
В рыжем, клетчатом пальто моем.
Я стою холодная, нагая
Под осенним ветром и дождем.
1922
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527192
дата надходження 01.10.2014
дата закладки 01.10.2014
Калейдоскоп ілюзій, сподівання
на феєричну казку, рай, кохання –
надії молодих...
А спогади життя, хвилин кохання,
жаль за минулим і сумні зітхання –
це доленька старих...
Як же збагатяться обидва ці світи,
зумівши точки дотику знайти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526886
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Це не новий віршик.
Просто сьогодні такий день!
Вітаю вас усіх, чиї імена уособлюють
прекрасні християнські чесноти!
[img]http://img-fotki.yandex.ru/get/4708/28692837.52/0_74cd7_fada14ed_L.jpg[/img]
Віро,
Надіє,
Любове,
Софіє!
Вірність,
Та мрія,
Кохання,
Ідилія.
Відданість,
Магія,
Єдність,
Та мудрість.
Ємність,
Поезія,
Ніжність,
Розкутість.
Щира,
Відверта,
Казкова,
Стихія -
Віра,
Надія,
Любов
Та Софія!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526823
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Останнім променем призахідного сонця
Торкну твоє замислене чоло,
ЗалИшусь теплим вітром у долонці,
До серця притулю своє крило...
Прошепочу тобі осінню колискову
Акордом нерозгублених листків,
І місячну посріблену підкову
Віддам за тебе феї чароснів...
Сплету вінок собі із білого латаття,
Зроблю намисто з тисячі зірок,
І, скинувши своє домашнє плаття,
Зроблю в твій сон несмілий тихий крок...
Наснюсь тобі в цю ніч ... Як сниться синє море,
Що берег заціловує щомить...
Я буду така ж ніжна і прозора,
Я буду колисати і п'янить...
І коли сон піде від тебе рано -вранці,
І день розвіє чари до кінця,
Побачиш знов промінчик на фіранці -
Мого усюдисущого гінця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526814
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Я эту боль
Придумала сама…
Серел рассвет…
В саду проснулись птицы…
А по углам ещё стояла тьма…
И тени сна плясали на ресницах…
Зажав в гортани приглушЁнный стон,
Ещё в тебя вжималась я незримо….
А день уже сочился из окон. Реальностью…
Судьбой несправедливой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526636
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 29.09.2014
Посеребрило холодом зарю.
Позолотило ветки в одночасье...
За всё, судьба, тебя благодарю.
За тихое, волнующее счастье...
Тепло - под серым небом сентября.
День каждый ожиданием подсвечен...
И, хоть за тучи прячется заря,
В глазах - улыбка светится беспечно.
Не вскинется пичуга поутру.
И в кронах ветер спит. Иду одна я...
Но не в пример
осеннему костру
Не догорит в душе
любовь земная...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526607
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 29.09.2014
Терпів і мовчав надто болісно й гірко,
Неначе століття твої пережив
Знущань від криваво-червоної зірки,
Народе мій любий, невже ти прозрів?
Й нарешті побачив де істина божа,
(чи тяжко сприймати свідомість таку?)
Що Воля насправді - не милість ворожа,
Й не квітка за тином високим в садку...
За неї полки Володимира бились,
Навіки звеличивши Київську Русь,
Пізніше в козацтві вона відродилась
На схилах Дніпрових, -
Казав мій дідусь,
Що справжні герої у війську служили,
Ніхто і ніколи б їм ради не дав...
Читаю Шевченка «Розриту могилу»*:
«Богдане, Богданочку» -
Волю продав!..
Минули століття, а втіха єдина -
Піднятись з колін, обладнати свій дім,
Щоб жити й кохати свою Україну,
Щоб небо блакитне і сонечко всім!
Та видно комусь ця мета наче кістка
У горлі імперських амбіцій кремля,
Знов брешуть паршиві пропутінські псиськи,
Знов чобіт чужинців відчула земля...
А ми...
Надто довго до цього дрімали,
Ніяк не второпавши зрадницьку суть,
В 2010-ім свободу програли,
А Вітя(1-й) і досі не може збагнуть,
Що чвари постійні й медові кумівства
Країну до прірви тоді підвели,
Хотіли царя? Та нема королівства!
Бо Русь - це не Мокша**!
Ми - не москалі!
Свідоме стремління до честі і волі -
То генна основа будови слов'ян,
І Вітя(2-й), вже другий, став схожим на троля,
В однім поєднавши «бандюк» і «тиран»...
Ой, хочеться вірити, щиро бажаю,
Що новий, отой «шоколадний барон»,
Не стане Петром(1-им) Українського краю,
А буде сповідувать тільки ЗАКОН!!!
І ми відсвяткуєм свою перемогу,
Інакше не жди ПТН ПНХ,
Суши сухарі і молися до Бога,
Бо люди не простять твойого гріха...
28.09.2014
*
«Розрита могила»
Тарас Шевченко. Зібрання творів:
У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 252-253; С. 691-694.
**
«Империя. Собирание земель руських»
Голденков Михаил
Часть первая. Раздел 18.
Мокша, она же Моски, или Моксель
http://www.e-reading.me/book.php?book=1021404
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526354
дата надходження 28.09.2014
дата закладки 28.09.2014
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=lSGlLexXmhI[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526447
дата надходження 28.09.2014
дата закладки 28.09.2014
Раділа тобі дитинно,
Вплітаючи сни у коси,
Злітаючи ввись нестримно...
...А в серце вкрадалась осінь...
Тихенько дощем сіріла
І листячком облітала:
Вона грала сум уміло,
Їй просто сльотИ - замало...
Вона огортала хмарно
Моєї душі світлину,
Ховаючи в незугарну
Заплаканих днів ряднину...
Та думалось: все минеться,
Ще вітер туман розвіє,
Весна ще воскресне в серці,
Тюльпанно зросте надія...
Забула я хід природи...
Зима замітає осінь;
Куйовдить сади негода,
Де пташка співала досі.
Наносить мороз на вікна
Сніжинчасті витинанки,
Гойдаючи непомітно
Печаль на моїх фіранках...
...Раділа тобі дитинно,
Вплітаючи сни у коси...
Напевно, я в чомусь винна,
Раз осінь в мені голосить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526077
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Відаро́мило в полі покосами,
Відболіла ключами блакить...
Мов долоні багряної осені,
Листя клена чуттєво тремтить,
Опадає з гілок сухозліткою,
Захурделене вальсом чудним...
І гілками риплять, наче хвірткою,
Поруділі гнучкі ясени.
Шкаралупки колючі каштанові
Підмітають вітри-двірники,
Блискотять болота порцелянові,
Відбивають небесні хмарки.
Тут роса кришталевими нотами
Мерехтить на судинах листків...
То чому ж не радію щедротами,
Не хапаю лелітки крихкі?
А стою, мов якась наполохана,
Відгорнувши цю щедру парчу...
Наче осінь пробіглась непрохано
Холодком по моєму плечу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525975
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
- Я за все прощу тебя!
Холод… Без объятий вечер.
Жил, другую ты любя…
Обнимал ее’ за плечи!
Сладкий дым в костре чужом
Верой заливал рассветы.
- Ты не мне построил дом!
Сочинял не мне сонеты…
Душу рвал ты… не за мной!
И с другой… в тумане таял.
Никогда не будешь мой!
Умираю, это зная…
Сердце в грусти полощу…
Только с ним встречала счастье!
- Я за все, за все прощу!
Вот бы видеть! Пусть нечасто…
Я мечтала быть судьбой!
Рядышком… Дышать тобою!
Не меня любил, родной.
Как же быть с такой бедою?!
Обожглась звездою с неба.
Счастье будет только сниться…
- Увидать разочек мне бы!..
А потом забыть… проститься…
01.06.2014 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525981
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
[i][b](Аделі С.)[/b][/i]
Ганьби мене, тавруй мене за правду!
І милуй... потураннями брехні...
Хтось випустить у серце канонаду -
Хтось вирішить не бачити її...
Лишатися десь осторонь - найлегше...
Ба, не корю ні словом - ані-ні!
Та не тому зовуть у небо верші,
Аби крило доперити брехні!
І не тому вбивали цвяхи в тіло
Христові у його земські ще дні,
Аби ми правдословити не сміли,
А скрушно задихались у брехні.
За правду б*ють, за кривду п*ють - я знаю...
Та все ж горіти ліпше у вогні
Чужої "доброти" і псевдораю,
Аніж коритись явленій брехні!
То ж розпинай, катуй мене за правду,
Бо не прийму помилувань брехні!
Хтось випустив у серце канонаду,
Чиясь межа - не бачити її...
(19.09.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525725
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Навіяне:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216256
Ти знаєш: я хочу лягти горілиць поруч тебе
В нескошені трави,що трохи гірчать полином,
І поглядом спільним обняти цілісіньке небо,
І вірші спивати солодким досвітнім вином...
Ти знаєш: я хочу навчитися слухати вітер ,
Пізнать таємницю сплетіння розхристаних рим;
І піснею серця весь Всесвіт холодний зігріти,
І змити дощем із душі вже потрісканий грим...
Ти знаєш: я хочу життя по краплині пізнати ,
Знайти його сутність в намисті коштовнім роси;
І промені перші з тобою щоранку стрічати,
І слухати світу пташині дзвінкі голоси....
Ти знаєш: я хочу розпити на двох чашку кави,
Одну щоб на двох, щоб по черзі її цілувать;
І просто мовчати про те, що обом нам цікаво,
І просто сміятись, бо нам іще є ,що сказать....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525603
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
***
До свиданья друг мой до свиданья…
Я какой-то странный индивид-
У меня не сердце а сознанье
Очень прояснилось и болит.
Это я и объяснить-то вкратце
Не смогу, пока часа за два
Понемногу буду набираться
Горького по вкусу естества.
В глубине у этого занятья,
Кроме каменеющего дна,
Примеряет шорохи от платья
Совершеннолетняя весна,
А по небу стая диких уток,
А по речке лодка в два весла…
И никто не скажет почему так
Щемит жизнь которая прошла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525589
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Душе моя, ти знову у тривозі...
Розгублено завмерла й жоден крок,
напівпритомна, подолать не в змозі.
Чого трясешся? Це ж – лише урок.
Це не удар страшний, а так – легенький
дитячий ляпас, щиголь, геть пусте!
Що? Шок у тебе? Нужбо! Потихеньку
пройде і це, мине, переросте.
Подумаєш! Набили нові гулі?
Загояться, і оком не мигнеш.
Ще й плюнули, і показали дулі?
Здіймись у вись – й забудеш, оживеш!
Питай у Бога, Він єдиний знає,
чом стільки лиха у земнім житті.
Він вірить в тебе і надію має,
що віднайдеш ти правильні путі.
Гординю придуши, моя кохана,
не гонорися! Слухайся Отця,
бо Він веде тебе не на заклання,
тортури чи тернового вінця.
Достойно все приймай. Лиш не бездумно –
учись, гартуйся і долай щаблі́,
не наступай ти вдруге нерозумно
на порозкидані по всіх стежках граблі.
Від заздрощів і бруду очищайся,
бажанню помсти не піддайся ти...
Люби, душе! Літай і омивайся,
щоб Там світліші шати зодягти!
Тобі, рідненька, тут дали вселитись,
щоб жити гідно, мріяти, літать,
вогнем страждань і болю освітлитись,
з красою світу у любові злитись,
за всі земні дари Творцю молитись...
і зіронькою в небі засія́ть.
2011 р, 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525566
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
***
Я желаю простого
Среди будничной сложности,
Где нет слова пустого,
Места нет осторожности.
Где всё просто – отчаянно,
Нет разящей внезапности,
Не бывает нечаянной
Доброта вместо пакости.
Нет порогов условности
И расчётливой логики,
Где обиды не вспомнятся
В скудоумном убожестве.
Где цвета чище радуги,
Где есть музыка вечности,
И где слабый не падает
От людской бессердечности.
Но нет места такого
В этом мире безбожности.
Я желаю простого –
А имею лишь сложности…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525193
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 22.09.2014
Як затишно сльотавої пори
Вмоститися біля старої пічки
І слухати, як буки і смерічки,
Враз полум'ям охоплені рудим,
Нашіптують легенди і казки
Старого лісу. Блискітки грайливі
Пищать, немов комарики дражливі,
Гойдаються вогненні язики,
Облизуючи темряву густу,
Похмурі стіни покривають лоском!
На блюдці мед солодкий тане воском
І сон легкий наблизився впритул.
За вікнами вдаряє у шибки
Сирої мжі розсипана крупиця
І змокла осінь, мов руда лисиця,
Припала до кленової руки
І лащиться, шукаючи тепла,
В'ючи́сь довкола змійкою прудкою!..
У купелі чуттєвій супокою
Моя душа по хмарах побрела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524809
дата надходження 21.09.2014
дата закладки 21.09.2014
Бабине літо сидить на строкатому пледі,
Здмухує бульбашки мильні в погожу блакить,
Хмари повзуть – вайлуваті кумедні ведмеді,
Річка косулею спритною в далеч біжить.
День підсолоджений гусне в липкій карамелі,
В пасмах трави розплескалось обіднє тепло,
Жваві пташки розсипають чаруючі трелі –
Мов розлітається друзками тріснуте скло!..
Десь у смарагдово-мідному плетиві пущі
Млин причаївся, як ветхий біблійний ковчег,
Проз його стіни трухляві, колись невсипущі,
Сонце груше́вим сиропом у шпарки тече.
В кучері річки нападало прілого листу,
Хвильки грайливі розхлюпали світлу печаль,
Клен молодий у чуприну яскраво-огнисту
Вплів, наче бантик, серпанку тендітну вуаль.
Бабине літо надбало тонких павутинок –
Між гілочками напнуло чудні макраме...
Світку мій милий, як легко на серці й дитинно!..
Вітер попутний у плечі окрилені дме...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523578
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 15.09.2014
Вечір тихесенький
віє легесенько,
всілися сни на гіллі,
тихо сплять пташечки,
киці, комашечки,
люленьки, люлі–люлі́...
Спи, мій малесенький,
спи, мій ріднесенький,
очки скоріш закривай,
солодко спатимеш –
дужим зростатимеш,
спи, моє щастя, бай, бай...
Спить ясне сонечко,
ген за віконечком
нічка махає крильми –
місяць роздмухала,
щоб не розхлюпала
темрява лагідні сни...
А над голівкою,
сяючи зіркою,
янгол витає в імлі,
страх відганятиме,
сон навіватиме –
люлі, мій любий, люлі́...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523513
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 14.09.2014
Над Вами Янгол розправляє крила,
А Бог цілує прямо у чоло!
Чудова поетесо, жінко мила,
Щоб у житті Вам горя не було!
Нехай виходять вірші досконалі,
Нехай душа співає і сія!
І гумору тонкого пасторалі
Нас звеселяють навіть, іздаля!
Таланту іскра Божа не згасає.
В оселі - благодать, як у Раю!
Нехай у Вашім N-ську кожен знає
Землячку обдаровану свою!
12.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522943
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 13.09.2014
В такі чудові вересневі дні,
коли ще осінь – у обіймах літа,
звалилось щастячко одній рідні –
маленька дівчинка, в таланти вся вповита.
Було секретом для самих батьків,
що за сюрпрайзик їм послала доля,
бо шквал емоцій, буря почуттів
із пелюшок вже рвалися на волю.
Що маєм в результаті? Маєм скарб!
Яскрава особистіть! Мрія-жінка!
Художникам не вистачає фарб,
щоб відтворити грані та відтінки.
В цій жіночці переплелись стократ
тепло і войовничість амазонки,
і мудрість, що позаздрив би Сократ,
й палка любов до рідної сторонки,
й талант писати! Та не просто так,
там – гумору дорогоцінні зерна
і зміст глибокий, і душевний такт,
і гостре слово, що колюче терна.
А творчо плодовита – як земля!
Віршів, експромтів – вже тріщать валізи!
Коли на сайті зашипить "трольня"–
за словом у кишеню не полізе!
І ось що, по секрету, всім скажу:
Павлусь коханий носить їй нектару
й щораночку викупує в меду –
отож бо й маєм чарівну Патару!
В любові й щасті Вам прожить сто літ!
За це не гріх підняти повну чару.
Вітає Клуб яскравий самоцвіт –
поета, жінку – чарівну ПАТАРУ!
12 вересня 2014 р.
З дюбов'ю і щирою повагою.
Ввечері чекайте телефонний сюрприз!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522952
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 13.09.2014
Стихи, стихи, стихи... как звездопад,
Как снег, как дождь, как ветер, как стихия.
Порой не к месту, часто невпопад.
Несхожие, хорошие, плохие.
Они не просто выдуманы мной...
Но в час урочный душу вскрыв извне
Они приходят в этот мир земной,
Где с муками рождаются во мне.
Сквозь непорочного зачатья миг,
Почувствовав беременности груз,
Я, как детей вынашиваю их
Не пожалев на это сил и чувств.
Пусть это тяжко, безответно пусть,
Но творческий порыв неподражаем.
Я вожделею им, к нему стремлюсь,
Я ненавижу, жду и обожаю.
В стихах я становлюсь шальным чуть-чуть.
В словесном поединке изощряясь
Повелеваю словом, как хочу
И Слову, безусловно, подчиняюсь.
Ведь Слово не кумир, а Божество.
В нем равно наказанье и блаженство.
Лишь с ним триумф, победа, торжество
И... пониманье своего несовершенства.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523205
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 13.09.2014
[b][i]Быть
в сем мире грешном,
ох, как сложно,
ибо боли
избежать нельзя:
больно,
что не любишь,
хоть и можно,
больно,
когда
любишь,
но
нельзя...[/i]
[/b]
________
Навіяне: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523047
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523064
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 13.09.2014
До чёртиков хочется с вами увидеться
После войны…
Объятьями чтоб не могли мы насытиться,
Чтоб выжили мы.
И чтоб обнимали друг друга,
И чарку пускали по кругу,
Любви чтоб кружила цветочная вьюга,
Но - после войны…
Как осень листву - раскидала по свету
Взрывная волна.
Нам выпало адски тяжёлое лето -
К нам вторглась война.
И выросли пули в ракеты,
И - к чёрту все божьи запреты...
Реальность смешалась с горячечным бредом -
К нам вторглась война.
Прозренье придёт… Пусть не сразу, но, верьте,
Конечно, придёт.
И тот, кто вслепую прислуживал смерти,
Всё, глупый, поймёт.
Нам легче, бесспорно, не будет,
Но мы ведь не твари, а - люди:
Простим.
И научим рвать цепи и плети,
И вместе - вперёд!
август-сентябрь, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523060
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 12.09.2014
Щоденник невідомої поетки -
Барвисті пелюстки, хмаринки, став,
Листочки, паперовії серветки
І вітер, той, що душу лоскотав.
Лишаючи невидимі помітки,
Щоразу перечитуючи сни,
На небо нашива дощів лелітки,
Чи прикрашає сонечком Ясним.
Закохана у осінь яснооку,
Збирає стиглих віршів зорепад
У тім саду, де вересневим соком
Налився кучерявий виноград...
І занотує серцем у щоденник
Північний шепіт споловілих трав,
І щось оте, незнано-потаємне,
Від чого смуток, як туман, розтав....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522997
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 12.09.2014
[b]У день народження Вам, Патара Бачія!
[/b]
Хай бринить струна гітари
І співають солов’ї
Для прекрасної Патари
В день народження її!
Хай перо її натхненне
Пише прозу і вірші
Про ліричне й злободенне
І про все, що у душі!
Її слово небайдуже
Вже відоме між людьми:
Як Патара скаже: «Дуже!!!» -
Дуже тішимося ми!
І секретів тут немає -
Не витримує вже нерв:
Як Патарочка "вмліває!",
Отже, хтось створив шедевр!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522998
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 12.09.2014
Простромлено вишню
призахідним сонячним списом,
черлені листочки
кривавлять густим каркаде...
На лапах нечутно
підкрався допитливим лисом
сатиновий вечір
і згустки багряні краде.
Згортається кров
у вишневій пораненій кроні,
зализує лис теплу рану
м'яким язиком,
і пирскають краплі,
немов пелюстинки червоні,
у збанок небесний
зі свіжим парним молоком.
Розтрушує сажу
дрібну зореока арабка
і сипле монети-зірки
зі свого рукава,
вигойдують віти
медові ліхтарики-ябка
і дихає пряно
розпорена лезом трава.
В тонку паранжу
загорнулися сонні дерева,
у тиші вечірній
думками тривожусь про те,
що серце моє –
то простромлена крона вишнева,
що теплою кров'ю, немов
пелюстками, цвіте...
І добре мені...
І така моя рана приємна,
бо списом тонким
мене вразила світла любов!..
А ніч за вікном, ніби знахарка,
завше недремна,
пораненій вишні
нитками затягує шов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518533
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 21.08.2014
Оборви мои провода -
говорить все равно нет силы.
Разметались по городам
стылым.
Удали все мои слова -
все пустое... давно пустое -
мысли... судьбы... День обнищал -
сломлен.
Распори мою жизнь по швам.
Все, что скроено - все не к месту.
Кто-то смыслы перемешал -
мыслям тесно.
Крик в душе разрывает грудь.
Ноет. Воет
волком. Воздух давно, как ртуть,
ядом поит.
День сломался.
Гортань в крови.
Не пою, нет.
Провода мои оборви -
день споткнулся
на слове "жизнь".
сник свет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518517
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Вдохновенья каприз, гость мой поздний, незваный
Ты пришел не спросившись, уйдешь не простясь.
Ты вступаешь в игру отношений нежданных,
А устав не колеблясь прервешь эту связь...
...........................................................
Я пройду по погосту, без страха и фобий.
По колючим кустам у забытых могил.
И спрошу тишину среди мрачных надгробий.
Для чего и зачем я родился и жил?
И с надеждой в душе, ненарочно, нечаянно
Я коснусь тишины, что стояла звеня.
И испуганный шорох, наверно случайно,
Дуновением ветра коснется меня.
Я спрошу и у серой кладбищенской пыли.
И крестов покосившихся этих ряды.
И у лиц, что на фото навеки застыли
Часовыми, у кромок могильной гряды.
…И прикрывши глаза, что чего – то искали.
Придавив возле горла взволнованный стук.
Не узнаю я места семейной печали.
И почувствую в сердце невольный испуг.
И застывши в тревоге, не справившись с чувством
Я услышу, что голос мой сел и охрип
И на камень могильный, тоскливо и грузно
Ляжет мой запоздалый, безудержный всхлип…
Я занюхаю водку краюхою хлеба.
Посмотрю не увидев, в незримую даль.
И поднимется с сердца до вечного неба,
Вместе с паром от водки, земная печаль.
Пусть веселье и радость волнуются, где то.
Здесь я чувствую отблеск иного огня.
И хотя мой вопрос не находит ответа,
Но покой и надежда находят меня.
.....................................................
стихотворение публиковалось ранее,
но по непонятным причинам исчезло
со странички и восстановленно автором
по памяти, могут быть небольшие
расхождения с первоначальным текстом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517983
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 18.08.2014
Как относительно всё в мире:
просторно в крошечной квартире,
где мы обласканы теплом,–
но гонит прочь холодный дом.
В заботах пролетает день,
как от летящей птички тень,
а в ожидании – минутки
длиннее тянутся, чем сутки.
И "тронуться" порою можно
с родными, как бывает сложно,–
чужой поможет человек,
как будто вы знакомы век.
Мы далеки от абсолюта
и ценим часто не по сути –
плохи дела иль хороши,–
а состоянием души.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517831
дата надходження 17.08.2014
дата закладки 17.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.08.2014
В'ялить сонце скошені отави,
Яблучно-медово пахне Спас.
День такий криштально-золотавий —
Мерехтить, немов іконостас!
Ще тривожить плюскотом грайливим
Плесо невгамовна дітвора.
Достигають синьоокі сливи
В чепурних садочках і дворах.
Гусне медом полудень спекотний,
Шурхотять позліткою снопи,
Вже позаду липень безтурботний,
У полях виблискують серпи.
І кипить до вечора робота,
Виростають скирти у рулон.
Де-не-де торкнулась позолота
Кущиків смарагдових і крон.
Ще так ясно, тихо і прозоро,
Хоч і чутно осені ходу,
І пастельним лагідним декором
Узялися яблука в саду.
Ще душа в легкому мерехтінні
Гладить сонце кінчиками вій!..
Хоч і курить пахощі осінні
У садах медовий Маковій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517224
дата надходження 14.08.2014
дата закладки 14.08.2014
[b]В такого кохання немає майбутнього й долі,
Тож душі даремно, мов нитки в узорі, сплелись.
А може полишимо землю й полинемо ввись?
Там зникнуть нарешті умовності, сльози та болі.
І лиш почуття від байдужості зір не схололі,
З’єднають наві́ки. Сьогодні чи, може, колись…
А поки самотність приходить до мене щоночі,
Залазить у ліжко, шепоче невтішні думки.
Торкнися сьогодні, хоча б випадково, руки,
І хоч на секунду дозволь подивитися в очі.
…Пробач мені, Боже, та я до безпам’ятства хочу
Щокою безгрішно його доторкнутись щоки.
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516838
дата надходження 11.08.2014
дата закладки 13.08.2014
Коль родился бездомной собакой,
Тебе фыркают, гневно орут.
Тут невольно цепляешься в драку,
Но тебя кирпичом больно бьют.
Жжет огнем все изранено тело,
На боку вырван клок, хлещет кровь.
Как же больно! И нет ко мне дела
добрым людям, готовящим плов.
Я родился под солнцем без места.
Не коснется меня доброта.
Там где я – вдруг становится тесно!
Гонят дружно! А мне б молочка…
Лишь почувствую тонкий луч света -
Клянчу есть и виляю хвостом.
Но не будет мне в жизни просвета!
Знаю точно, что будет потом.
Я никто и ничто – беспороден,
Не сияет на солнышке шерсть.
- Люди милые, я невиновен,
Что не нравлюсь таким, какой есть!
18.05.2014 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516629
дата надходження 10.08.2014
дата закладки 10.08.2014
Американский поэт Роберт Гловер
был убит выпавшей с вертолета свиньей,
которую везли на киносъемки...
Погиб поэт! - "невольник чести?"-
По воле злого рока пал.
Не вовремя в ненужном месте
Поэт, задумавшись, гулял...
И внутренним неярким светом
Был озарен поэт и тих.
В кудрявой голове поэта
Рождался гениальный стих...
А в небе безмятежно - синем,
В недосягаемой дали
Свинью на съемки к Тарантино
На геликоптере везли..
Свинье не нужен Тарантино,
Свинье на лавры наплевать.
Свинья не хочет быть скотиной.
...И свиньям хочется летать!
Ей надоело жить в неволе:
Помои, плЕсневелый хлеб...
Я вам скажу- чего же боле?
Свинье -что вертолет,что хлев!..
И от обид и униженья
Свинья шагнула в пустоту,
В безумной смелости паденья
Осуществив свою мечту...
И так случилось- в это время
Гулял по улице пиит.
И вот, не дописав катрена,
Упавшей тушей был убит.
Ну, что тут скажешь?! Изначально
Свинья- она и есть свинья...
На месте Гловера случайно
Ведь оказаться мог и я ...
Погиб поэт- судьбы заложник.
Он пал в расцвете сил и лет.
У нас ( и это факт тревожный!)
Что ни прохожий -то поэт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458059
дата надходження 02.11.2013
дата закладки 09.08.2014
У попа была собака,
Он ее любил...
Тут понятно все,однако:
Явный ЗООФИЛ.
За кусок парного мяса
Он ее убил...
С этим тоже, вроде, ясно:
Поп САДИСТОМ был.
Закопав на огороде,
Где растет бурьян,
Написал стихи ей, вроде:
Злостный ГРАФОМАН.
Откопав собаку тайно,
Вновь ее любил.
Поп к тому же не случайно
НЕКРОФИЛОМ был...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341740
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 09.08.2014
Сначала оригинал:
О параллельных мирах
Я дрожу от холода в квартире,
голову склонив на воротник.
В это время в параллельном мире
нежится на пляже мой двойник.
Или же в престижном теплом клубе
пoпивaeт яблoчный крюшон...
...А в моей квартире мёрзнут трубы
каждый отопительный сезон.
Вот ещё приятнее картина:
( до чего ж я все-таки продрог!)
мне (ему) у теплого камина
подает слуга горячий грог.
Где-то там в созвездии Персея
(это ж надо, как мне повезло!)
за столом с рулеткой я балдею
в казино, где сухо и тепло.
На планете номер... (ну, не важнo!)
в cayне, изящны и cтpoйны,
две кpacoтки делают массаж мне
пояcницы или же cпины.
А в реальной жизни только этот
факт я констатировать готов:
холодно и муторно поэту,
в этом, но не худшем, из миров.
ID: 328119
Рубрика: Вірші , Іронічні вірші
дата надходження: 06.04.2012 10:43:28
© дата внесення змiн: 06.04.2012 10:43:48
автор: Григорий Подольский
О параллельных телах
Холодно и муторно в квартире,
И дрожит там кто-то «с бодуна»
В этом, а не в параллельном мире,
Где вчера крюшон он пил до дна…
В казино «Созвездие Персея»…
(Это ж надо! Вот же занесло!..)
Нет, чтобы на пляж, себя лелея…
Думал банк сорвать – не повезло!
Ну а эти, в сауне, красотки??
Что сначала делали массаж…
И зачем он с ними выпил водки? –
Ведь потом совсем вошёл в кураж!
За столом с рулеткою уселся,
Забалдел: «Не худший всё же мир!»
Снял пиджак.… Потом совсем разделся…
(Ох, как же с утра идёт кефир!)
В общем, «отрубился» у камина…
Видел сон: слуга, горячий грог…
Мигом проигрался! Вот дубина!!
(До чего ж он всё-таки продрог!..)
Ведь в реальной жизни только этот
Факт.… Ну, а вдобавок – нервный тик!
Но одна надежда у Поэта:
Это был не он – его двойник!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338476
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 09.08.2014
Не згладжуй мої кути, -
я світ відчуваю гостріше.
Іще раз не зміг зайти:
мене розважала інша.
Вже звично в "приват" пишу
нахабні критичні тексти.
Отримую музу чужу,
яку віддають за безцінь.
А потім спішу он-лайн
у тропи себе залити.
Будь ласка, хоч ти облай, -
хвалою я вдосталь ситий.
Публічність мене гнітить;
самотністю все завішу.
Не згладжуй мої кути, -
я світ відчуваю гостріше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191925
дата надходження 26.05.2010
дата закладки 09.08.2014
[img]http://www.patogh90.com/wp-content/uploads/0.890245001315292912_parsnaz_ir2.jpg[/img]
Літо, немов марокканка в тонкій паранджі,
Мідний пісок обціловує ніженьки босі.
Дай мені руку, дійдемо удвох до межі,
Де починається теплою охрою осінь.
Очі твої – антрацити, глибокі, мов ніч,
В їхньому затінку вкотре ховаюсь від спеки...
Десь в павутинні планет, межи світлосторіч,
Кличе нас мрія, мов острів незнаний, далекий.
Літо танцює саіді*, оливкові сни
Нас накривають, як море, розніженим шовком!
Чи бракуватиме щастя цього восени,
В час, коли вітер завиє покинутим вовком?
В час, коли міддю обсиплються пишні сади,
Трави обпалені вкривши важкою парчею,
Стразами з неба покотяться краплі води,
Клен спалахне під дощем і погасне свічею?
Як бракуватиме світла цього й кольорів,
Шепоту хвиль, арабесок тонких силуетів!..
Соком налиті ренклоди, немов ліхтарі,
Сяйвом наповнили скель дивовижні мечеті.
Літо гаряче, мов кава, пікантно-терпке,
Тепле каміння пахтить, мов розпечені праски...
Дай мені руку, збудуємо свій Марракеш*,
Щоб не прощатись з обіймами літньої казки!
[i]*Саіді (Saidi або "Ракс ель асая") – східний танець з тростиною.[/i]
[i]*Марракеш (араб.[/i] مراكش) –[i] одне з чотирьох імперських міст в Марокко.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516279
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 08.08.2014
Город замер, сжимаясь в кокон
и затравленно пряча взгляд
в почернелость погасших окон
(словно в горестях виноват,
что волной наплывают жуткой,
все стирающей на пути).
Город, выдохнув на минуту,
словно шепчет тебе "прости,
что не смог уберечь от боли,
в стены крепкие не укрыл..."
Город плачет. Он нынче болен -
кто-то вены нещадно вскрыл.
Сколько времени остается?
До рассвета ли дотянуть?
Желтым диском восходит солнце,
чтобы жизни(?) продолжить путь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516087
дата надходження 07.08.2014
дата закладки 07.08.2014
Осінній дух обкурює снопи,
На вітрі шурхотить суха солома.
Поспи ще трішки, вересню, поспи,
Дозволь набутись літечкові вдома.
Серпнева спека випалила луг,
Вже де-не-де трава руда, мов грива.
Нап'яв ставок вербовий капелюх
І спить в полоні лагідного снива.
Лящить коса в отаві запашній,
Пластки шовкові стеляться під ноги,
Вже цвіркуни в мелодії чудні
Вплітають нотки смутку і тривоги.
Осінній дух, мов злодій сторожкий,
Крадеться тихо, ледве чутно шерех,
І календарні видерті листки
Відносить вітер на далекий берег...
Де тепле море лащиться до скель,
Де гордих пальм пустельні бедуїни
Обвили ноги органзою хвиль,
Де ніжність оксамитової піни
Змиває на піску чужі сліди
Під сонячним розжареним софітом!..
Не йди ще трішки, вересню, не йди,
Дозволь мені набутися із літом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515833
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 06.08.2014
(ода паперу)
По цей день вірші пишу на папері олівцем з ластиком.
Смішно? Але зручно!
Час змінює пріоритети,
як вітер плин,
міняє і авторитети,
і їхній вплив.
Шліфує тихо, без напруги,
думки й смаки,
то ворог, з часом, стане другом –
то навпаки...
Отак і нині: замість Нього,
з недавніх пір
з'явився в мене вірний новий
дружок – Папір.
Полинуть в понадхмарні сфери
птахи-думки –
рука гаптує на Папері
дрібні рядки.
Його ніколи не дратує
мій жодний гріх!
Терпіння це мене рятує,
бо й сльози, й сміх,
і боротьбу в душі жорстоку,
як на війні,
дурниці вперті, зло, неспокій –
простить мені.
Із ним я в мріях мчу запально
аж до зірок,
то тру його, бува, безжально
аж до дірок,
зі злістю у вогонь пекельний
його жбурну,
то з відчаєм в душі смертельним
і рву, і мну...
Вже довела б ця зла наруга
всіх до плачу –
стерпіть таке буває й другу
не по-плечу,
а він же, не подавши виду,
усе прийме,
все зрозуміє... І не видасть
цей друг мене.
Не розбазікає, не судить,
не дорікне,
не ранить серце, не остудить,
не розітне...
А раненій літати важче...
З тих самих пір,
ти став духівником найближчим,
мій друг – Папір.
Прости і знай: не претендую
на "крутизну"...
Лиш від самотності псую я
цю білизну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515806
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 06.08.2014
…Остается… совсем немного… всего лишь чуть…
Можно махом… а можно медленно… не спеша…
Только хочется… еще мне в полную грудь вздохнуть…
Только трудно… уже на полную грудь дышать…
Упирается… в пропасть лента тропы земной…
Остается… быть может сделать всего лишь шаг…
Только небо… лишь только небо передо мной…
Упирается… в пропасть неба моя душа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515735
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
Она такая белая… нагая…
Кристально-белой чистоты в ней смесь…
Мой милый, я, конечно, не такая.
Во мне оттенков много разных есть…
Прости, когда бываю я занозой…
Ведь мне так далеко до чистоты!
Отдельных лепестков – коснулись грозы…
И что-то – болью – приглушил здесь ты…
Рассвет наш первый – кончики раскрасил!
Голубизной туманы там вплелись…
Мой мир – он не всегда был чист и ясен.
Ведь безупречной не бывает жизнь.
Любимый, не близка я к идеалу!
Но – пристальней на розу посмотри.
Её краса сильнее засияла,
Твоим теплом согретая внутри…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515674
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
- Напиши о любви.
О любви ты умеешь писать,
Напиши если любишь,
А может когда-то любила...
- Ты услышать хотел
О кричащей тоске по ночам,
Когда звезды
Над млечным путем
Разливают белила?
Ни к чему тебе знать,
Как хочу оказаться в твоих
Тесных жарких объятьях,
Вдыхая волнующий запах,
Чтобы мир окружающий
От вожделенья затих,
И волна наслажденья
Нахлынула страстью внезапной.
Как хочу увидать
Возле глаз сетку мелких морщин,
Ощутить твои губы
И сладость испить поцелуев.
Жаль что ты из когорты
Не тронутых чувством мужчин,
Хотя те,
Кто умеет любить,
На земле существуют.
Лета жгучего зной...
Изнывает за окнами сад.
Мотылек заплутал
В белоснежном узорчатом тюле.
Побегу мотылька
Из гардинного плена спасать.
Пусть летит далеко.
Я останусь
Замерзшей
В июле...
04.08.2014г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515638
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
П’ять п’ятниць, п’ять субот і п’ять неділь –
Такий ось диво-серпень у цім році.
У ньому літа яблуневий хміль,
Жоржини в оці.
У нім життя – розлука і любов,
І сподівання на багатшу осінь
Із тишею задумливих дібров,
З теплом в покосі.
П’ять п’ятниць, п’ять субот і п’ять неділь –
Дарунок літа кожному на світі,
Де стільки мрій здійсниться і надій
На справи світлі.
3.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515634
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
***
Господи, дай мені сили мовчки терпіти незгоди,
Не нарікати на долю, не голосити дарма.
Ласка Твоя, що є небо, сонце, і річка, і броди,
Воля Твоя, що приходить літо туди і зима...
Господи, дай мені моці не занехаяти віри,
Не схоронити надії у запустілих ярах.
Ласка Твоя, що крило є, ладне здолати всі прірви,
З волі Твоєї лиш прийде прірву долати пора...
Господи, дай мені тої, можної серцю, наснаги,
Що виліковує розпач і вимуштровує глас.
Ласка Твоя, що на зле і добре є істинні ваги,
Воля Твоя: ще настане важити істину час...
Господи, дай мені змоги щирості не загубити,
І не забути у храм Твій благословенних стежок.
Ласка Твоя, що є Слово - всепереможна Молитва,
Воля Твоя: береже те Слово душі кожний крок...
(5.08.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515627
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2014
Уже давно закат отбагровел…
А духота застыв, спадать не хочет…
И все же... где-то там в густой траве,
Ожил сверчок – предвестник близкой ночи.
И первый, робко брошенный, призыв
Невидимой букашки-менестреля,
Сорвался, вязкий сумрак огласив,
Аккордом звонкой и влекущей трели…
...Как этот зов, из пересохших уст,
С планеты осоки и молочаев,
Лег в диссонанс моих застывших чувств,
Негадан, мимолетен и нечаян!
Ах, как же трель его зовет в ночИ,
И бередит мне душу понапрасну.
Молчи!.. Ночной мой визави… молчи…
Ты так поешь… пронзительно и страстно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515475
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 04.08.2014
Палят, с ума сводя, в мой город залпы.
Надежда и отчаянье сплелись.
Сыны страны, цвет нации... ребята
в очередном сражении сошлись.
Дрожит земля в окопа хрупкой раме,
стрекочет автомат, свистит снаряд.
И каждый возвратиться хочет к маме,
и молится о каждом в церкви мать.
Мой город стих, прислушиваясь к бою,
как маленький испуганный зверек.
Сынок соседки плачет за стеною,
гудит в июльском небе самолет.
Горят перед иконами лампадки,
в жилищах наших, в душах Свет хранят.
Пусть в городе оставшимся не сладко,
"Порядок!" - в трубку близким говорят.
Мы выдержим, мы выживем, я знаю -
я верю! - мир вернется к нам опять.
...Но долго не о грозах в юном мае
нам будет слово "Град" напоминать.
30-31 июля 2014
Пережив "черный понедельник" 21 июля, Дзержинск оживает. Вопреки тому, что происходит вокруг. ДНРовцы сожгли исполком вместе со своими вояками, люди выпрыгивали из окон. Сожгли только потому, что в исполкоме находились несколько человек нацгвардейцев. Фото будут в фотоальбоме чуть позже.
В городе стоит нацгвардия. Страшные "каратели", которых мы все так боялись, из которых сделали зверей, помогают нам, чем могут. Если к ним подойти и попытаться заговорить, они даже не едят нас живьем. Простые ребята. Очень молодые. Очень красивые. Просто солдаты, которые выполняют приказы. Вранье всё это - то, что они бьют по жилым кварталам. Идет война, и случается вякое. И мы в них верим.
На снимке - жители дома по ул. Римского-Корсакова, 14, г. Дзержинск. В прошлую субботу, 26 июля, ополченцы со стороны Горловки ударили "Градом" по жилому кварталу Дзержинска. Пострадала школа, жилые дома, газопровод. Но больше всего досталось этому дому. Жители в один голос кричали: "Когда мы ходили на референдум, мы не знали, что будет такая бойня! Зачем нужна такая республика, "защитники" которой стреляют в нас "Градом"?!"
В этом доме ранило женщину, осколки перебили вену на запясте и распороли руку. Диспетчер "скорой" сказала не морочить ей голову, мол, с током крови все выйдет (!!!), а туда, куда снаряд попал, медики (!!!!) не поедут (!!!!!!!!!!!!). Сын тети Саши (это моя подруга, бухгалтер одного из предприятий моего шефа) позвонил в п. Ленинское, на окраине которого стоит наша армия. Это было в разгар боя. Мужики прибежали к военным. Те отправили на помощь единственного военврача домой к пострадавшей. Оказали помощь, перевязали руку.
С субботы удары со стороны Горловки продолжаются. НВФ продолжают бить по жилым кварталам. Мы все засыпаем и просыпаемся под звуки палящих танковых пушек и "Градов". Машины смерти развернуты линейкой в сторону Дзержинска и палят. Наша армия стоит на окраине Дзержинска и собой, как щитом, по всем направлениям прикрывает город. Но все-таки снаряды долетают, и калечат людей, и рушат все. От того, ЧТО мы увидели собственными глазами, ехала крыша.
В Енакиево сейчас моя семья. Мама, папа и младшая сестра. Я в Дзержинске. Связи почти нет, и самое страшное это слышать: "Напрямок перевантажений". Мы все уже знаем, о чем говорит этот мехнический голос. Он говорит о том, что там (на окраине или уже у них???) идет бой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514607
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 01.08.2014
Злітає час, ковтаючи роки,
ми ж все зітхаєм в поспіху полоні,
не роблячи і поруху руки,
щоб з горла відірвать його долоні.
По дітях помічаємо свій вік,
по друзях, зрідка бачених, старіння.
Нестримний час, немов гірський потік,
несе невпинно в сиве покоління.
То ж ювілеї вже не тішать нас,
бо молодість казковим сном майнула,
та в пам'яті зринає повсякчас,
все те, що серце пройняло, торкнуло.
Життя кидало нас м'ячем в тини,
як віск нас м'яло, згідно з планом долі,
мажорні приглушаючи тони,
знебарвлюючи кольори поволі.
Різьбить нам зморшки пережитий біль,
лягають сріблом втрати на волосся...
Та – "в піку" бідам – грає в серці хміль,
і блиск очей згасить їм не вдалося!
Ну, а душа – то вічнеє дитя,
вона про вік не хоче пам'ятати!
Стріпнеться від образи чи биття
і знову б їй радіти і кохати.
Журба і смуток? Цим не помогти
картину майбуття твого змінити...
Не так важливо й те, як битий ти,
а як ти встояв, зміг все оцінити,
що додалось душі: добро – чи зло,
любов там світить чи сичить образа,
щоб сумнівів у Бога не було,
хто – черепок, хто – кришталева ваза.
Хай серце не втрачає хист – люби́ть!
Тепло осіннє нам миліш, ніж спека.
А сивина?.. Ну, що ж, її не змить,
Та справжня старість – ще від нас далека!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514453
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 30.07.2014
«Пиши в темноті,
Де живуть тільки тіні.
Від полярного сяйва
Не чекай осяяння…»
(Шеймас Гіні)
Діти старого Дубліна:
Я теж колись з вами босоногими
Жив у країнах ліхтарних
Жовтого світла містовечора,
У часи не дуже електричні,
Бавився в буття казкове,
Світ міряв провулками і під’їздами,
Двір між кам’яницями вікторіанськми
Бачив Галактикою поснулою,
Гадав, що завтра буде через тисячоліття,
Рік уявляв вічністю,
Цукерку мрією,
А дерев’яного паровозика
Таємницею таємниць і сенсом буття.
Всі люди здавались добрими,
Всі казки правдою,
Всі годинники таємничими,
А батьки вічними:
Бо думалось,
Що дитинство не закінчиться,
Бо до юності ще безодня часу,
А місто це просто колодязь,
Де люди звикли діставати відрами
Свої маленькі й великі радості.
Вулиці були затишними,
А коти мурчиками.
Де ж той клубок закотився,
З якого бабуся в’язала мені
Не светр – долю –
Ірландця дивакуватого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514326
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014
[img]http://img12.proshkolu.ru/content/media/pic/std/5000000/4198000/4197062-0411c70257b344e3.gif[/img]
Розмитою мозаїкою площ
Пливуть юрбою мокрі парасолі,
Липневий день закутався у дощ,
Скриплять протези залізничних колій.
Кипить буденна звична суєта,
Їй і дощі не стануть на заваді,
Свічадами лисніють болота́,
А горобці таким розвагам раді!
Дощ-піаніст на клавішах дахів
Нові акорди пробує сміливо.
Гортаю давній пам'яті архів
Під монотонне замовляння зливи.
А там таких облич, імен і дат,
Таких дрібничок, серцю надто милих!
Гіркої кави теплий аромат
Моїм легким думкам дарує крила.
І над буденним виром суєти
Я, мов малий журавлик-орігамі,
Лечу в далекі пам'ятні світи
По рівній дощовій кардіограмі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514126
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 29.07.2014
[b]ЗРАДА[/b] (гіпотетичний триптих)
[i]Присвячую Нілі Волковій, експерту з таких питань[/i]
І
Твій погляд такий нерішучий,
Як равлик - ховається в мушлю...
Наблизити мить неминучу
Сама я, напевне, вже мушу.
Вже осінь, весна і не сниться,
Боятися долі не варто.
Кохання моє - не в'язниця,
При ній не поставлена варта.
Не любиш - хіба ж це образа?
Хай пташка летить, коли тісно!
Та знаєш, не йди так одразу -
Пройдімося ще нашим містом.
Простімося з тим, що збулося,
І з тим, що не збудеться з нами.
Дбайлива челядниця-осінь
Встеляє нам шлях килимами.
І там, де афіші театру,
Спиню на півслові розмову,
Немов договоримо завтра,
Мов завтра побачимось знову.
ІІ
Ця з афішами тумба - прикордонна застава,
Хоч у жодному атласі це не зазначено.
Тут кохання мого починалась держава,
Бо летіла до тебе сюди на побачення.
Тут між нами і світом провели демаркацію,
Тут зустрілися вперше, розійшлися востаннє.
Звідси вирушив ти назавжди в еміграцію,
Коли зрікся мене і держави кохання.
ІІІ
Твій лист я перечитую востаннє.
Щось зліва над ребром вира́зно коле -
То наше ампутоване кохання
Дається ще взнаки́ фантомним болем.
Дарма, минеться, зніме як рукою.
В житті є ліки з кожної нагоди.
До зелені приймального покою
Запросить лагідно шпиталь природи.
О часе, добрий брате милосердя,
Ретельно як відмірюєш ти дози.
Вгамуються і серце й передсердя
Пігулками поезії і прози.
Як щедро ти виписуєш рецепти,
Мій милий часе в білому халаті:
"Прем'єри, вернісажі і концерти"
З ремаркою чіткою: "Quantum satis".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513681
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014
Мамо, я падаю в небо – все вище і вище...
З лівого боку не серце, а чорна діра.
Там, піді мною, суцільне димить попелище,
Битва триває між силами зла і добра.
Голими п'ятами ковзаю плавно по хмарах,
Мов паперовий кораблик, що з бурі війни
Вирвала смерті раптова холодна примара...
Мамо, прошу, не шукайте чиєїсь вини.
Може й мене хтось покликав тримати це небо,
Стати на варті мільйонів невинних життів,
Поки чужинська орда розкрадає ганебно
Землі мої, наче зграя скажених вовків.
Так повелося: хтось мусить собою прикрити
В пастці скалічене миру тендітне пташа,
Важко злетіти увись, бо крило перебите,
Але ж яка в нього вільна живуча душа!
Скроплене кров'ю загиблих, воно стрепенеться,
Змиє високо і темінь густу розітне!..
У відголоску його невмирущого серця,
Мабуть, пульсує й малесенька частка мене...
Мамо, я падаю в небо – далеко-далеко,
Наша хатина, як цятка, ще мить – і нема...
Там, піді мною,– пекельна задушлива спека,
Попіл кружляє, немов серед літа зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513500
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 25.07.2014
[b][i]NNnn[/i][/b]
[i]Бо знаю я, у те я твердо вірю:
Як ми земний звікуємо свій вік,
Полину я в ясне сузір’я Ліри,
А ти помчиш у протилежний бік.[/i]
[b][i]Дмитро Паламарчук
Згоріло... Все.... Вже сум бентежить груди.
І серце ячить... І клекоче біль...
«Тебе нема, і, певно, вже не буде» –
Луна жорстока правда із відтіль,
Де квітне спокій, тиша кришталева...
Там ми земний завершуємо біг:
Свій шлях закінчу я в сузір'ї Лева,
А ти помчиш у Овеновий бік.
І саме там, в космічному осонні, –
Не в віковічно-цвинтарній імлі, –
Знайду тебе живу... святу... іконну,
Яку кохав і пестив на землі.[/i][/b]
[i]25.09.08 - 25.07.14[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513463
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Криваві жнива на моїй волелюбній землі,
Що стала, немовби розпечена лава на дотик...
Тут замість ракет агресивних прості журавлі
Із давніх-давен розтинали небесні висоти.
Тут ґрунт засівали не гільзами – чистим зерном,
Леліяли хліб, а не покручі Буків і Градів,
Тут завше стрічали смачним калачем і вином,
Бо здавна велось, як у всіх: чим багаті, тим раді.
Тут вчили синів не тримати в руках автомат,
Не битись за землі чужі, а свою боронити,
Щоб кирзовим чоботом жоден докучливий "брат"
Святині вкраїнські зухвало не смів очорнити.
Тут вчили любити і спадок батьків берегти,
Тут пісня й молитва кріпили в думках і у праці...
Допоки не вдерлись до рідної хати "брати" –
Загарбники вільних і духом нескорених націй!..
Криваві жнива – небувалий рясний урожай...
Втішайся набутком, кульгава беззуба потворо!..
Чи є у жадобі твоїй ненаситній межа,
Чи знайдеться світло, що здатне поглинути морок?
Ще визріє хліб у напоєній кров'ю землі,
На чорній золі проростуть чебреці й матіоли...
Та вбиті життя – заблукалі навік журавлі –
Із вічного вирію вже не повернуть ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513225
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Все буде добре. Вірю і знаю.
Сонце зійде! А гроза… Хай їй грець!
Пісню любові краю співаю.
Щастя малюю з теплих сердець.
Поле із чорним збіжжям розорють.
Правда засяє блисками зір.
Сила і воля кривду поборють.
Все буде добре. Просто повір!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513242
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Смаглявий липню, вдячна за тепло,
За карамельну спеку полудневу,
Що цілувала бронзове чоло
У тиші парку мовчазному леву.
За бірюзову свіжу акварель,
За кужіль хмар, що випряли світанки,
І за медово-сонячний коктейль,
Розлитий у квіткові філіжанки.
За огнедишні пасадоблі гроз,
За мантри вітру у густому житі,
За хвиль атла́сних лагідний гіпноз,
Що дарував такі чуттєві миті!
За органзу духмяних вечорів,
За кастаньєтне брязкання цикади,
А ще – в густому сяйві ліхтарів
Арабки-ночі профіль шоколадний.
За поцілунків присмаки хмільні
На задніх крі́слах пізнього трамваю!..
Коли прийдуть осінні тихі дні,
На самоті я все це пригадаю.
Перегорнувши спогадів альбом,
Зап'ю́ солодким чаєм ностальгію...
За липнем липа плаче за вікном –
Вона, як я, прощатися не вміє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512644
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 22.07.2014
Цей світ – він різний, як день і ніч.
Для когось вбивство – це звикла річ.
А хтось рятує чуже життя
І в небо птахом… без вороття.
Хтось сонце в небо щодня кладе,
Любов з проміння його пряде.
А хтось жбурляє смоли відро –
І сяйва наче і не було.
Хтось гасить ватру зла і брехні,
Щоб не згоріли щасливі дні.
А хтось кидає в вогонь дрова –
Йому, щоб гроші і булава.
Та пам'ять пише про всіх і все.
І кожен подих свій слід несе.
На землю прийде той судний час.
Робімо вибір, він є у нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512689
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 22.07.2014
В душі твоїй гроза... Та це минеться -
Пройдуть дощі сльозинками з-під вій;
І знову забринить веселка в серці
На семиструнні волошкових мрій...
Життя без бурь не можна пережити -
То тут, то там здіймаються вітри...
Та після зливи - яскравіші квіти!
Не плач ,Веснянко, сум з лиця зітри!
Тобі болить... Я з цим знайома болем...
Та знаєш: хто живе -той відчува;
Бо гірше стать сухим покотиполем -
Кому потрібна вИжухла трава?...
В душі твоїй гроза? Радій озону -
Очистяться думки і почуття!
Жени подалі заздрісну ворону
І викидай з минулого сміття!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512725
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 22.07.2014
И снова чистый лист тетради
Ложится под руку, шурша.
И росчерки на белой глади
От серого карандаша…
Ты светлой девственностью глянца
Порочно искушен опять…
А ведь вчера безбожно клялся
И зарекался не писать…
Ты говорил, что хватит, баста…
Что вот теперь ты точно пас…
И обманул… как отче паству
Себя опять… в который раз…
И снова… строки, строки, строки…
Ты снова ищешь… пишешь… рвешь…
И все вчерашние зароки
Сегодня стоят… медный грош…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512638
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 21.07.2014
Станут в Боге последние первыми,
Коли Божий исполнят Завет.
Коль идут сквозь преграды и тернии
На страданье… на жертву… на свет…
Коль живется грешно и неправедно,
А заветы вообще ни к чему,
То идется легко, но… неправильно,
На мираж… на пустышку… во тьму…
Коль со злобою бешеной сладу нет,
Она в небо ракетами бьет.
И на землю проклятием падают
Перья ангела… сбитого влет…
…и не музы…а черные вороны
Над твоей головою кружат…
И на листик, с тетрадки оторванный,
Как на плаху, ложится душа…
…и не просто в пылу вдохновения
Водит почерком нервным рука,
а в каком-то слепом исступлении
На строку наползает строка…
…и не нитью разорванной, нервною,
Плачет сердце, себя раскроив…
А в стихах искупительной жертвою
Распинаются чувства твои…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512171
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Винна сама: возвела тебе в ранг напівбога,
Ставши адептом, цілуючи навіть півтінь...
Духом збіднівши, я стала душею убога,
Влипнувши в пута медовості словосплетінь...
Що нарікати, коли крізь заплющені очі
Все споглядала величність безмежну твою,
Бачила сонце в тобі серед глупої ночі..
Впала полуда... а я... вже край прірви стою...
Ковзають ноги - нелегко здолати безодню...
Пальці - до крові... та в грудях ще більше болить...
Серце стискають ще щупала слизько -холодні...
В скронях пульсує: "Протриматись мить...ще хоч мить "..
Винна сама, тож не буде ні сліз, ні прощання.
Просто піду, залишИвши на стежці сліди...
Небо оплаче загублене наше світання,
Тихо зронивши краплини сумної води...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504835
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 14.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2014
В тій незнаній країні далекій
На краю Молочного шляху,
Де живуть зеленаві мешканці,
І розлите прекрасне сяєво…
Де летючі риби – по небу,
А світило – в прозорому озері
Між камінням гострим купається
І торкається листя лілЕй…
І з водою небо – зливаються
У прекрасно-плинному танці,
Від усього світу прихованих,
Ніжно-кремових орхідей.
І пружинить там дивна музика
Розливаючись в душу краплями,
Вічним символом безкінечності
Що з припливом сюди потрапили,
Ніби з крильцями диво-метелика…
Незрівнянно-тонка, осяйнА
Переливами плинно-стелиться
Та дзвенить у серці струнА…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iQ2dOW2fjGY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511028
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 13.07.2014
Сусіде мій, з ментальністю орди,
Пощо стовбичиш край мого городу?
Чи не твої то берцеві сліди
Сплюндровують легкі врунисті сходи?
Чого шукаєш скраю, на межі,
Що загубив ти серед териконів?
Були ми здавна наче б не чужі,
Трималися однакових законів.
А нині ти зневажив той закон,
Підступно вкравши шмат землі в сусіда,
Бо, бачте, там глаголять "языком",
А "мови" не лишилося і сліду.
Оружна сила тільки тих вража,
Хто з переляку пада на коліна.
У нас же страху болісна межа
Ще взимку, на Майданах, відболіла!
Затям собі, що "метод батога"
Давно на наших теренах не діє.
І "пряник" твій не дуже помага,
Зате вбиває віру і надію.
Лукавцю підлий, сонце всім - одне.
І ти мені те сонце не заступиш.
А словоблуддя згине і мине,
Бо честь продавши - іншої не купиш.
Ти не взірець для мене, так і знай,
Бо я дороги власної шукаю.
Іди собі у свій азійський рай.
Добром прошу і Богом закликаю!
Навіщо ж ти, мій братику лихий
Отак підленько, нищечком свинячиш?
Весь світ довкола зрячий, не глухий.
Все чує й бачить. Коли ж ти побачиш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510841
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 12.07.2014
Знову смерть…
Мій Боже, знову смерть...
Знову плаче всиротіла мати.
Жне в снопи смертельна круговерть
Душі тих, кому б не помирати…
Їм би жити…
жити і цвісти!
Їм сади саджати і любити!
А натомість…
небеса й хрести.
І печаль, що солоно розлита…
Зглянься, Боже!
На осій землі,
що з правіку янголів родила
Чорний демон у злоби імлі
Дітям неба обтинає крила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510774
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 11.07.2014
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стелла Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...
23.02.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481334
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 11.07.2014
Меня не трогали слезинки
Той умирающей любви,
Где мы с тобой-две половинки.
Ты умираешь?Что ж.Умри.
Она взывала быть чуть мягче,
Она просила:
-Помоги...
Но я ей в руки-больше фальши.
И приказала:
-Не зови...
Я очерствела до улыбки,
Я охладела до тепла.
Я камень сверху...Без ошибки...
Чтобы уже наверняка...
Меня молили,чтоб очнулась.
Меня просили все...Но зря...
Я без нее вчера проснулась.
Я равнодушию дала
Немного милости.Подачки
Оно такие не берет.
Замерзли слезы у чудачки...
Любовь и мертвая живьет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510654
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 11.07.2014
Я вернусь. Непременно вернусь.
В этот край. В это самое место,
Где когда-то рассыпал я грусть.
Где когда-то ушедшего детства
Память яркие краски берет,
Память бледные краски теряет,
Где надежда на встречу живет,
Где фантазия меры не знает...
Где горит, как фантомная боль,
Недопетая песня с тобою.
Улетевшая в память любовь,
Как простуженный нерв, беспокоит...
Не иссох этот светлый родник
С философской живою водой.
Я вернусь... Я вернулся... Приник...
Малой Родины голос родной,
Что живительной влагой поил,
В час нелегкий напомнит опять-
Кто воды этой в детстве испил,
Тот вернется сюда... Умирать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510496
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 10.07.2014
Я соняхи до серця пригорну...
В них стільки літа й неба голубіні!
Зачепить вітер зболену струну,
Сповільнять хід мірильники настінні.
Нехай біжить по коліях життя...
Тихцем зійду на сонячній зупинці.
Дідисько-дуб вже віти он простяг,
Додолу трусить жолуді-гостинці.
Хатина бабці білим реп'яшком
Вчепилася край вулиці,старенька.
І до дверей стежина в'ється швом,
У грудях щось здригнеться і затенька.
Люстерця жовтоокі розцвіли!
Медово плачуть в гущу молочаю,
Вже скоро ніч накрапає смоли...
А я до серця сонях пригортаю....
**Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510369
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Коли спіткнешся, думай про політ,
Не про каміння, а про світлі зорі.
Яким стрімким не був би цей кульбіт*,
Над долею твоєю Бог в дозо́рі.
Коли життя закрутить дикий вир,
Свободи смак вдихни на повні груди!
Нехай душі́ чіткий орієнтир
Убереже від фальші і облуди.
І вір собі на зло усім вітрам,
Усім життєвим пасткам і невдачам,
Хай віри непорушний світлий храм
Плекає серце мудре і терпляче.
Хай ніжний порух чистої весни
В тобі розбудить вічне і високе!
Коли спіткнешся, крила розгорни,
Спрямуй у небо невагомі кроки.
[i]*Кульбіт - переворот вперед через голову з опорою на руки.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510252
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Ты был со мной,где меня нет,
Где небо выжато до боли.
Где лишь купается рассвет,
Где жить ради тебя мне стоит.
Ты был со мной,где пустота
Хозяйкой в душу мне влезала.
Где я осколки собрала
Из слов,что в стих порой писала.
Ты был со мной,где день и ночь
Порою путались местами.
Когда уходят мысли прочь,
И грусть ложится между нами.
Ты был со мной,когда умру.
Я очень часто умирала.
В шкафу я прятала весну,
И зиму в душу одевала.
Ты был со мной,когда слова
В стихах как ветку разгибала.
Когда сжигала средь костра,
И пепел в небо отдавала.
Ты был со мной,когда лишь боль
Ногой на душу наступала.
Тогда пришла твоя любовь,
Поила чаем и спасала.
Ты был со мной,когда меня
На свете не было годами.
Ты просто был со мной всегда,
Как та любовь,что между нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510207
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Я недавно решил:
с понедельника брошу,
Солнце в небе
и новая жизнь – по-уму,
Отчего не сейчас?
Не святой. Не святоша.
Не титан –
не хватаю, что не подниму...
Слово дал:
наше прошлое больше не трону,
Я - мужик,
расставания мне по плечу,
Так куда же бегу
как чумной по перрону
И за поездом вслед
я душою лечу?..
Я ее отпустил. Навсегда.
Это значит,
Ту, с которой
мне зорьку бы встретить в стогу,
не обнять...
И на что же я годы потрачу,
Если память свою
отпустить не смогу?..
Я когда-то поклялся,
что тоже уеду,
Кривобоких событий
прерву череду,
Но зачем-то приятель
повесился в среду,
А хоронят в субботу.
Конечно, приду…
Со своими вопросами глупыми
– к Богу,
Если это известно
То только ему, -
Отчего мне шагается
с жизнью не в ногу…
Голос с неба:
«Чего, почему… ПОТОМУ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492754
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 08.07.2014
Чом проходиш, не підвівши очі?
Лиш почуй моє серцебиття
Як я хочу
Як я щиро хочу
Аби ти ввійшла в моє життя!
Увірвалась, мій забравши спокій
Зруйнувавши мій маленький світ
Ти відчуй, моя зеленоока
Як горить кохання первоцвіт!
Я так хочу. Вір!
Нестримно хочу!
Аби разом. Вдвох
Усе життя
Дні і ночі пити Твої очі,
Загубившись в них без вороття!
Але Ти проходиш...
Ти проходиш!
Боже мій! Який пекучий біль!
Іншого собою нагородиш,
Випивши терпкий любові хміль
Чом проходиш, не підвівши очі?
Чом не чуєш те серцебиття?
Чом стою, немовби хто наврочив?
Я один...
І моє почуття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510063
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Тебе нема.Я вірш тобі писала.
Я римувала душу і слова.
Я літери в кохання фарбувала,
Та снігом білим вибілить журба.
Тебе нема.І сонце по краплині
Вимірює мені крижаний біль.
Нема.Нема.Іду по тій стежині,
Де сонце заховалося в купіль.
Тебе нема.Я впала.Не від втоми.
Нікуди ноги просто не несуть.
Співали довго Янголи псаломи.
Я бачила,де Янголи живуть.
Тебе нема.Писались знову вірші.
І фарбувались літери в слова.
Спіткнулась знов...Я стану щасливіша...
Коли з тобою буду...І одна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505397
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 08.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.07.2014
Хочеться бігти далеко від рим
І ритмів, заїжджених реплік,
В спраглі легені ловити вітри
Допоки полуда не репне,
Хочеться бігти від штампів, нездар,
Від звички цинічно повчати,
З фінішу бігти ізнову на старт,
У лоно думок непочатих.
Дав не дарма мені Бог сильну роль -
Так хочеться знати їй ціну,
Щоби в життя моє оксиморон
Прописку не взяв офіційну.
Хочеться в літерах щирість нести,
І правду - просту й зрозумілу,
Вирости справжнім поетом - не з тих,
Які за хвальбу і за милість
Бе́зладно ліплять з убогих рядків
Химери і конгломерати.
Хочеться нищити фрази рідкі,
За щирі ж - не жаль помирати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509773
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 07.07.2014
Він то летить, а то повзе, як віз, -
вибоїни колесами рахує.
Він - злету мить чи болісний надріз,
котрий ятрить роками і лінчує.
Несправедливо та щасливі дні -
стрімкі, нестримні, як птахи у небі,
а дні тривожні - наче кораблі,
які завмерли в гавані на рейді.
Він - вимір літ, мереживо епох,
маяк прийдешнього, минулого зарубки,
його, як Світ, створив з любов"ю Бог,
навчив лічити прогріхи й здобутки
Він - ор"єнтир, безмірність і доба,
він - наче дзвін, що кличе до звитяги,
він - богатир і таїнства габа,
вимір Життя, його одвічна сага.
Cучасник епідемій і стихій,
ровесник війн, повстань і революцій -
він, як вояк, завжди спішить у стрій,
константа дій, огранка еволюцій.
Він - і суддя, бо всі земні гріхи,
як через сито, мовчки пропускає,
шле в небуття чи пам"яті віки,
когось карає, а когось прощає.
Та не прощає вбивць і паліїв -
за кров і зраду особлива плата,
то незагойні рани на Землі,
за них Творець велить відповідати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509608
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 06.07.2014
Для Вас любов захоплююча гра,
Де кожен бій приносить новий титул.
А я у світ пускаю з-під пера
Не стогони-ридання, а молитву,
Щоб Ви хоч раз торкнулися небес,
Пізнали почуттів безмежний простір…
Зі мною? Так. Та краще буде без…
Поранив ніжні крила зради постріл.
І я з-за хмар, мов камінь, до землі.
Зламала душу, кровоточать крила.
Я ж образ ваш, загублена в імлі,
Ні, не любила! Я… боготворила…
Ну все… Летіть… Я Вас благословлю,
Сягніть чолом і серцем небокраю.
Я ж лишусь тут, подібна журавлю,
На жаль, без крил ці птахи не літають..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509367
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 05.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2014
У тебе очі - таємниця:
В них виклик, царські забаганки
Там поруч скромності черниці
Відверта хтивість куртизанки
Там - тихий день, до сну подібний
І срібні, дощові краплини
Які готові принагідно
З-під вій зірватись щохвилини
В них - моя радість. Моя згуба
І погляд Твій щоночі сниться
Я загубився в ньому, люба
Я розчинився в таємниці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509221
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2014
Где-то сполохи блещут грозно-
Дождь прольется влагой живительной...
Лишь луны в окруженнии звездном
Глаз бесстрастный, мертвенно-бдительный
В обозрении темных урочищ,
Затаившихся тайн и явлений,
Словно бедствие им пророчит,
Словно знает секрет спасенья,
Равнодушным холодом взгляда
Осеняя мир в полумраке...
Дождь прольется каплями яда...
Где-то дико воют собаки,
Осознав приближение бури...
Обезумев от лунного взгляда...
Небо, тучами мрачно нахмурясь,
Исторгает электроразряды,
Будто цель поразить пытаясь,
Будто высшую справедливость
Над поверженным отправляет...
И свершенье дополнит ливень...
Так таитесь, мрачные тени,
Избегая небесного ока!..
Мир останется неизменен.
Вы исчезнете в буре потока.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508512
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 01.07.2014
Я уехал от войны к морю...
Не хотел. Но так легла карта.
Я оставил город свой в гОре -
С горлом, лапою беды сжатым.
Мародёры правят там нынче,
Вместо роз расцвёл террор буйно,
Зверь безумия вовсю рыщет,
Адский ветер без конца дует,
Чёрной скалится своей пастью
Дура-смерть (она таки довольна).
Взрывы, выстрелы гремят часто.
... Ну, а здесь, смеясь, поют волны,
Лень раскинула свои сети,
Солнце яблоком висит спелым,
И визжат не пули, а дети -
Им у моря хорошо, светлым.
В небе вышиты крестом чайки,
На песке не блокпосты - зАмки,
Несущественные пе-
чали
И игрушечные лишь танки.
Дискотеки и футбол пляжный,
У бассейна - шезлонг с пивом...
Кто же знал, что карта так ляжет?
Стал, пусть нехотя, но - дезертиром.
27 июня, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507809
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 28.06.2014
Не злізай, посидь ще на колінах,
Гола, вередлива і смішна!..
Ти чимало знаєшся на винах...
Ти тремтиш, сп"яніла від вина,
Від вина непізнаної хіті...
Від вина незбагнених бажань...
Ніжне тіло в ночі оксамиті
Все тремтить у палкості зізнань,
Тих зізнань, що ми колись пізнали
В перехрестях фабуло-світів...
Тих, що ми у них колись жадали
Зустрічі в віках булих життів...
На коліна ти вологим лоном
Пролила примарний сік бажань,
Наче маниш присмаком солоним
До здійснення ночі сподівань...
Мить- і ти легка, немов пір"їна
З ніг моїх, примарливо-стрімка,
Наче в трансі, солодко-невинно
Скочиш, наче кішечка гнучка,
А тоді удвох, немов єдине
Ми зіллємось в шалі пізнання...
Ми удвох з тобою любим вина...
Ми п"ємо незвідані знання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507432
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Ты силой изначально был наказан,
Когда тебе распределили роль –
Мужскую, главную –
теперь всю жизнь обязан
Доказывать везде, что ты – герой:
И раны храбро прятать под рубахой,
И мускулом не дрогнуть у руля,
Сиять под бескозыркой мономаха
Улыбкой капитана корабля!..
...Но не казни́ себя в час ватерлоо!
И я тебе не стану палачом…
Мой лев, ты можешь смело - с львиным рёвом -
Уткнуться в моё слабое плечо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507037
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 24.06.2014
...у неї душа осіння
і скільки б не мліло сонце
на вікнах - важкі гардини
невисвітлених думок
та ще - довжелезні тіні
на кожному неба кроці
нанизує доля смуту
у сіро-тугий разок
і хай надоокруж літо
запалює вабні свічі
у серці її навіки
заселено листопад
буває здригнуться губи
сльоза розтривожить вічі
і ще голосніш затужить
душі невеселий лад
та сльози до ранку стихнуть
і знову невгамне сонце
теребитиме гардини
несвітлих її думок
топтатиме довгі тіні
і марно на кожнім кроці
хотітиме розірвати
зажури тугий разок...
(20.06.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506858
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Воля або смерть.
Не було й у снах.
Небо прагне жертв.
Людоньки, війна!!!
Наші всі страхи
Стали враз до віч.
Каїне лихий,
Неньку не каліч!
Ну повіч, за що
Ти підносиш меч
Над моїм чолом,
Серце навпіл рвеш?
Мов злодюга вліз
Ти у дім чужий,
Чи ж не бачиш сліз
Матерів, дружин?
Чи не чуєш ти
Їхніх голосінь?...
Знов ростуть хрести.
Достига полин.
Витікають сни
У провалля дум.
У очах ясних
Заклякає сум.
Вигорає день
У війни вогні.
Мати сина жде.
Не діждеться. Ні...
Гнів судомить вдих.
Дух гартує кров.
Боже, відведи
Від біди на крок!
Хоч на крок один
Від того юнця -
Надто молодий,
Пити б ще з лиця...
Господи, спини
Цих скажених псів -
Щоб жили сини!
Щоб жили усі !!!
Знов на ранок жертви...
Досі йде війна.
Воля або смерть.
Третього нема!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506285
дата надходження 20.06.2014
дата закладки 20.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2014
Эти добрые советы
Начинающим поэтам:
Чтоб стихи звучали классно,
Дай, как можно больше, «гласных».
Если есть «согласных» стык.
Спотыкается язык…
Вот примеры: «оН Нашел»,
Еще хуже: «поП Пришел».
От ехидненькой улыбки –
Проверяй сто раз ошибки,
А от критики «уколов» -
Просто, не рифмуй глаголов!
Повторять чужое рад?
Это будет плагиат!
И необходимо нам бы
Различать хорей и ямбы.
Если есть талант «от Бога»
Да теории немного,
Ты тогда, при всем при этом,
Скоро сможешь стать поэтом!
Ну и главное: пиши
Не для славы – для души!
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506062
дата надходження 19.06.2014
дата закладки 19.06.2014
Дубль третий - эпизод в погодной драме,
где серость неба ест мои глаза.
Где капли влаги по оконной раме
стекают, монотонно голося.
Где все уныло так и обреченно,
и тяготится смутною виной.
Где времени - голодный ворон черный
по-прежнему кружится на до мной.
Где одиноко, глухо мне и слепо,
и места только лишь для одного.
Где только я, и только дождь и небо,
и больше никого и ничего.
Где так звенит, и холодно, и пусто
осенних чувств надколотый хрусталь.
И только дождь… и только это чувство –
мне жаль...мне жаль…мне жаль…мне жаль…мне жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505737
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 17.06.2014
У Всесвіту багатогранні,
мікрон – Галактика моя.
З Галактикою в порівнянні,
мов електрон, моя Земля...
То чим тоді, мій Боже Пра́вий,
у цій безмежності є я?
Нанамікрон мілімікрона...
Ніщо, фактично...
Пустота!
Та ці НІЩО жадають трону
і правлять світом...
Сміхота!!!
Як все відносно!..
Лиш для кого?
Для нас, людей.
А для Отця?..
Нема великого й малого
у Всемогутнього Творця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505641
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 17.06.2014
Як і чим нам розлуку міряти -
Пакетом хвилин чи тарифами?
Хапаючи звуки як сироти -
скарби з ефемерними цифрами.
Чи кроками, милями, трасами -
крізь терміни, розклади, графіки?
У строки відміряні касами
під крики вокзальних динаміків.
Чи днями, ночами, що датами
в нотатках відмітимо кліками -
печаль з календарними ґратами,
на згадку по плану накликану.
Чи вдарами серця розхристано?
На докір талану і правилам -
рубцями і збоями систоли -
допоки любові ми прагнемо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494101
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 16.06.2014
Побудь зі мною. Спраглу тишу
Твоя присутність розрива...
Слова лиш в спогадах залишу.
Твоїм я іменем жива,
Одною думкою - ти поруч...
Струна у серці забринить,
Відтворить очі, губи, голос,
Торкнеться сяєвом на мить,
Теплом незнаним збудить душу,
І хвилі повінню заллють...
Ти тільки - будь. Ти не порушуй
Той дивограй, з якого п'ю...
************************
Ты просто будь. Мне слов не надо.
Твоим присутствием живА.
Одним предчувствием : ты - рядом,
Души касаешься едва
Тем полу-вздохом, полу-взглядом,
Биеньем жилки на виске,
И настроений перепадом,
И кожей гладкой на руке...
От осознанья, умиленья,
Огонь затеплится в груди...
Ты просто - будь. Моею тенью.
И никуда не уходи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505268
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 15.06.2014
Научи меня стойкости – не сломаться от бурь,
Столько выпало горестей в этот хмурый июнь…
На тревожные новости так болит голова…
И в притворной весёлости как колючки – слова…
Научи меня бодрости – все осилить, успеть,
Научи меня гордости – пред врагом не робеть,
Я твоею поддержкою и доверьем – жива,
Зажигают надеждою и глаза, и слова!
Научи меня нежности, доброты без прикрас.
Чтобы я в неизбежности не растратила НАС…
Приучи – твоим именем вдохновляться, любя!
Как прожить мне, любимый мой, научи, без тебя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505267
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 15.06.2014
“Наблизьтеся, люди, щоб чути..."
[i]До різдва Святого Івана Хрестителя[/i]
Як важко буть предтечею, пророком
та бачить те, що іншим не дано,
випереджать події на два кроки,
вістити людям про добро і зло.
Як гірко знати, що тебе чекає,
яким тяжким буде для тебе хрест,
але іти, віщати правду краю,
власним життям писати маніфест.
Як повернути важко тих до віри,
в очах яких затоптана була,
шоб в сірих душах зазвучала ліра,
як в змерзлій бруньці ожива весна.
1. " В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!" (Від Матвія, 3 розділ, 1–3 вірші)
Безмежний світ. В його вселенських надрах
вміщається все зіткане Творцем,
від тих мікринок у клітинних ядрах
до велетенсько-звіздних діадем.
І вічний рух, як існування фактор -
планети обертають круг світил,
хоча і ті лиш часточка галактик
у безмірі всесітнім Божих див.
Згоряють зорі в термоядній плазмі,
але мільйоноградусним теплом
вселенський простір зігрівають ладно
аби засіять десь життя зерно.
Мільярди літ по крихті, по мікрону,
усе тепло дароване світил
Творець збирав у позитивну зону,
виплескуючи в простір негатив.
Так по крупинках і збирав планету,
якій судилось стати носієм
найкращого секрету всіх секретів -
Сенсу Творіння, яке досі є
найбільшим чудом. Осягнути годі -
який то труд! Скільки віків відтоді
так ні на мить і не сідав Творець,
бо кожен штрих, кожен удар сердець,
і кожен подих зроблений опісля -
то як рядок новий у вічній пісні,
пісні Буття, без права на кінець.
Але вернемось у часи Зачаття,
бо непросте направду то заняття
з маленьких часток виліпить життя,
таке, щоби й ще мало майбуття
і не згоріло в першому ж багатті.
Оце і є майстерністю Творця,
всевищнім даром - так все поскладати,
щоб кожен вид діливсь на батька й матір
і лиш удвох відтворював життя.
Щоби із двох краплинок братніх крові
зібрати краще, вимішать в любові
і власний рід продовжити дитям.
А коли сам на те шкодуєш сили,
щоби життя продовжить на землі,
продовжить рід - не стать тобі щасливим,
пустелею на старість стане дім.
Хоча не є гріхом то непоправним,
бо можна взяти і чуже дитя
та виховати воєм його славним,
щоб зберегти свій ланцюжок життя.
А от жорстокість і гріховність душ
не засадить живильним первоцвітом,
то наче пліш, пустинний берег світу,
забутий берег пустовіїв й стуж.
Те зло людей випалює до дна
і їхні душі, схожі на пустелі,
страшніші за круті бескиди-скелі,
як чорні діри Всесвіту ятрять.
Тож щоб хто б там що і як не говорив -
пустелі душ страшніші за пустиню,
бо не іззовні їх вогонь спалив -
ізсередини. Дотла і безупину
допалює жадоба, заздрість, хіть,
вбиває заживо і по-звірячи їсть
людське єство в утробі по клітині.
Ми нібито противимся щосили
і навіть вголос ганимо всіляко,
але утробна пустота, як мряка,
нас поглинає і потворить тіло.
І лік один - потворність цю гірку
саме в пустині треба лікувати,
щоби відчуть як гірко є втрачати,
що відродилось у земнім соку.
Ми, власне, всі дітьми є тих пустель,
бо нас Творець ліпив з сухої глини,
з отих піщинок, що й весь світ цей дивний,
з води збовтав тільки живильний гель.
І ним він переповнив нас ущерть -
три четверті у кожного в утробі
в тілах той гель суперземної проби
і тлінної основи одна чверть.
І майже безвагомая душа,
що ніби незалежна є від тіла,
неначе птах: вселилась-відлетіла,
та код життя нащадкам зберегла.
Через пустиню Божі посланці
йдуть до людей, до крові збивши ноги,
показують до Бога всім дорогу,
щоб ми не збились десь на манівці.
Ато й ведуть пустелями народ,
щоби очистить від гріхів і блуду
та, як Мойсей, Закони Божі люду
вживити в кров з водою від незгод.
Споконвіків до вісників Творця
сучасники охоче прислухались,
із острахом гріхів своїх жахались
та з вуст предтеч взирали в майбуття.
2.«Серед народжених жонами не поставав більший від Івана Хрестителя." І. Христос
Через озера Хула й Кінерет
по днищу Гхор - западини земної
з висот Голанських і у Мертве море
тече Йордан - нікому не секрет.
Це та ріка, в якій колись Предтеча
лічив людей від зла і ворожнечі,
хрестив водою мученик-аскет.
Він народивсь звичайним хлопчаком
В Захарії сім"ї й Єлисавети
у Ейн Каремі, ріс анахоретом
готовить люд до зустрічі з Христом.
Отець його через похилий вік
на сина сподівань не тратив сили -
служив в Єрусалимі чоловік
у храмі біля вівтаря кадила.
Коли зайшов в святилище служить -
архангела зустрів там Гавриїла
й почув від нього те, про що і мріять
не смів старий й зневірився на мить:
"Господь тебе з дружиною обрав,
щоб породить пророка для Месії,
назвеш Іваном, виростиш уміло
та підготовиш до майбутніх справ.
А за зневіру мовою сплатиш
аж поки сина не візьмеш на руки,
то ж не вини Всевишнього за муки,
молися щиро й сподівайся лиш."
В той час Марія, звідавшись також,
що обрана, як матір для Ісуса
до родички іде відвести душу
та розділити радість обидвох.
Єлисавета, перша серед всіх,
впізнала Богородицю в Марії:
"Благословенна будь, Пречиста Діво,
переступивша нині мій поріг!
Благословенна будь серед жінок
і Плід утроби - Божий дар любові,
Маріє, радуйся, Господь навік з тобою,
Отець і Син твій - Всемогутній Бог!"
Аж до рождення сина був німим
Захарія, не мовив ані слова,
нарік Іваном - і вернулась мова,
щоб сина й Бога міг благословить.
Зійшла зоря Різдва на небокрай.
Після рождення Спаса Ірод дико
всіх немовлят вбивав й дитячим криком
переполошив весь юдейський край.
Як різники, ходили вояки,
вбивали всіх, хто захищав від смерті
тих малюків, тіла їх розпростерті
оплакували по дворах жінки.
Захарія собою заслонив
стежину втечі до гори дружини,
благословив востаннє її з сином
та на жертовник впав з останніх сил.
Єлисавету ангел заховав
разом з Іваном у гірській пустині
і дикий мед та їжа комашинна
була Івану замість молока.
Отак і ріс пустельником Іван,
мужнів й потроху сили набирався,
окрім Отця ні з ким не спілкувався,
проводив час в постах і молитвах.
З тридцятиліттям ангел привітав
і передав Всевишнього веління:
йти до людей, во ім"я їх спасіння
хрестить в Йордані всіх, хто заблукав,
а як пройшли очищення водою
стрічать Месію мирною ходою
й відкрити душі для Господніх справ.
3.ГОЛОС ТОГО, ЩО КЛИЧЕ
Свята Земля - завітний Божий край,
найближчий до небес і до ядра Планети,
зібрав у собі всі земні секрети,
Голгофу мук й пряму дорогу в Рай.
Тиверіадське озеро колись
всі називали Галілейським морем,
і де Йордан виходить в чисте поле,
кожен з прочан скупавсь і помоливсь...
Десь там ходив Іван колись пророк,
хрестив водою учнів й неофітів,
гласив прихід Месії всьому світу,
вчив Божих Правил, молитов й думок.
"Хрещу водою, а за мною йде,
Той, хто хрестити буде Святим Духом,
кому сандалі розв"язати рухом
нема достойних серед нас ніде.
Я - його Голос, чуєте мене,
зміїнний роде, фарисеї книжні!
Плід покаяння учиніть, хай ближніх
і щонайдальших вість ся не мине!"
Гріхи людські він викривав нещадно
звичайні люди і верхівка владна
в нім бачили пророка перш за все.
Не обминав Предтеча і тетрарха -
в своїх промовах гнівно викривав
хіть, любодійство грішного монарха,
Іродіади звабливий рукав.
Але ніхто не смів чіпать пророка,
боялись кари Божої за те,
лиш та розпусна жіночка жорстока
в думках вже замахнулась на святе.
Іван Хреститель берегом Йордану
лічив людей від блуду і гріхів
коли прийщов хреститись назарянин -
впізнав Ісуса й мову таку вів:
"Хреститись я повинен би у Тебе,
і тішитися оцим Божим днем"
- "Роби, що треба по Закону Неба,
хрести водою, я буду вогнем!" -
Зайшов у воду і молитву мовив
торкаючись чолом простертих рук,
і голубом з небес на землю сходив,
сів на плече Ісусу Божий Дух.
У Віфаварі сталося це дійство -
Спасителя хрестив пророк Іван,
Іродіада ж вже планує вбивство,
й виношує в душі жорстокий план.
Спочатку підла вмовила тирана,
щоб той схопив ХрестителЯ Івана
та в Махеронті кинув у підвал.
4. “ПОКАЙТЕСЯ, БО НАБЛИЗИЛОСЬ!..”
Піщані бурі по Моаві знов
розгулюють і насипають телі,
випробують на міцність Махеронт,
гамселячи по стінах цитаделі.
Тут у палаці Ірода бенкет -
зібралися в розкішнім залі гості,
вино в бокалах і троянд букет,
змагання арф і танцівниць до млості.
І Саломея-падчерка авжеж
в танку звабливім вправно закружляла,
чим догодила Іроду безмеж
і він півцарства її обіцяє.
Або що схоче - виконає вмить,
а Саломею підмовляє мама,
Великого Хрестителя убить
і голову його внести до зали.
Слухнянний стражник виконав наказ
та обірвав навік життя пророка,
і голову на таці в той же час
скривавлену приніс доньці жорстокій.
А та Іродіаді віднесла,
щоби над мертвим познущалась вдоволь -
отак помстилась та лиха сім"я
Хрестителю за справедливе слово.
Та Божа кара не минула їх -
віки прокляли іродове плем"я,
їх імена - як прізвиська для всіх,
жорстоких, підлих, хтивих, кровожерних.
Прийде покара всім земним катам,
що кров невинну п"ють- не обіп"ються,
а ті краї, що сіють смерть й обман,
в мертві пустелі скоро обернуться.
"ЗА ТЕ, ЩО ВИ НЕ СЛУХАЛИСЯ СЛІВ МОЇХ…
СТАНЕ ЦЕЙ КРАЙ РУЇНОЮ, СПУСТОШЕННЯМ".
І. Христос
Возславим же в щоденних молитвах
найбільшого з усіх земних пророків
за Водохреща дійство та уроки
як до Творця знайти в пустелі шлях.
Коли новий почнеться сонцебіг
і дні ночам дарують по хвилині -
різдво Хрестителя-Предтечі в Україні
в купальські дні святкуєм кожен рік.
Свято того, хто передрік Христа,
велів хрестить йорданською водою
весь рід земний, пожертвував собою
аби очистить людство від гріха.
Свята вода в водоймах у цей день
і Дух Святий над кострищем літає,
обранців Божих поміж нас шукає,
єднає долі, грішних направляє
під хороводи й перегук пісень.
Цьому різдву радіє цілий світ,
природа відкриває сокровенне -
на честь пророка в гущі лісу темній,
рівно опівніч папороті цвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505227
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Жаль... Не молодію...
Давно вже я вмію
Зерно відрізнять від сміття.
Дитячі чекання,
Юначі страждання
Полинули в "безвороття".
Прощаю... Втрачаю...
Близьких проводжаю –
Все більше нас йде в небуття...
Дозріли надії,
Бажання і мрії –
Прийшла уже осінь життя.
Не хочеться в зиму,
Бо там уже зримо
Розлуки наблизиться час.
Ілюзій не маю,
Лиш Бога благаю:
Якщо... – то, мов сон, водноча́с..
Не скніти! Не тліти!
До скону горіти
І в серце журбу не впусти́ть!
Душі не продати...
Віддячить... Віддати...
І... лагідний спомин лиши́ть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505103
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Присвячення Н. Данилюк
Твоє волосся - кольору пшениці,
А очі, як волошки голубі -
Вночі горять вони, як дві зірниці,
І ніжно усміхаються собі…
Тобі смакує чай і чорна кава
З канапкою й вершками на десерт,
Дивитись у вікно – твоя забава,
А монітор для тебе, як мольберт…
Щодня малюєш фабули-сюжети,
Дивуєш алегоріями нас,
Цікавинки дарують нам куплети,
І гріє серце слів твоїх романс…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505065
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Заплети мене в коси трави
золотим сухоцвітом
і на згадку п’янкий оберемок
собі зберігай,
коли взимку раптово душа
засумує за літом,
завари собі з медом
на травах настояний чай.
І впивайся теплом і ковтками
смакуй ностальгію,
ще й приправивши ніжністю,
ніби вершками, напій…
Хай за вікнами вовна
густа на деревах біліє,
ти у спогадах ніжних себе,
мов дитину, лелій.
І пригадуй жита ─ золотисті
й тугі, наче дреди*,
кучерявих волошок і льону
легку голубінь,
і, намочені пасмами річки,
протоптані кеди,
що ловили у полі мою
наполохану тінь!
Буде в шибку мести
й лютувати лиха завірюха,
буде вітер гасити
лимонні старі ліхтарі,
притули оберемок пахучий
до теплого вуха,
наслухай шепіт літа крізь
кашель зими в димарі.
*Дреди - особливо заплетені і скручені в ковтуни пасма волосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504978
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014
***
Бывает, умные трактаты
живут с рассвета до заката,
а чья-то мудрая строка
переживает и века.
***
Как часто, в нужные моменты,
вдруг пропадают аргументы...
Когда эмоций стихнет шквал –
"Эх! Как бы кррруто я сказал!!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504944
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014
Чи сон здолав, чи дійсністю я марю -
На маках роси, горизонт у хмарах,
Волошки кобальтом відтінюють жита.
Мій рідний край, Вітчизнонько свята,
Чому красу твою на шмаття рвуть заблуди,
Допоки в Україні нестабільність буде,
Чом між собою ми гриземось, мов собаки,
А на полях, віднині, кров цвіте, не маки?
Не маєм гордості за край в якім живемо,
Бо по чужих церквах поклони Богу б'ємо,
Чужим правителям співаємо - Осанна...
О, Земле рідна, найгарніша сама,
Чому вродила, плевела, не жито?
Знову дітей твоїх розтерзано, убито.
Ще поки нові виростуть герої,
Нам довго сльози лити із тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504523
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 11.06.2014
Не залишай мене, Ангеле мій!
Не покидай наодинці із ніччю.
Страшно, самотньо іти по узбіччю.
Не осуди мене, а зрозумій.
У лабіринті колючих думок
Я навмання йду, неначе крізь терни.
Правди наосліп вишукую зерна,
Спрагло шукаю надії ковток.
А під ногами уламочки мрій,
Тих, що розбились у дивному злеті.
Чуєш! Он півні співають вже треті...
Не залишай мене, Ангеле мій!
19.11.2011р. 11:25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504413
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 10.06.2014
В моїй душі - печаль, і більш нічого.
Безмежне море сірості, і все...
Втомилася шукати правди в Бога,
Боротися супроти лету злого
Над банями розгублених осель.
Ба, навіть у безмежжя днів солоних
Несила прошкувати мимохіть.
Хоч молитовно складені долоні,
Та смутком огортає тихі скроні
Слабких моїх, безрадних верховіть.
І, наче втеча, кожний віддих думки.
Омана ніби - паралелі сну,
Де рідний хтось... Тримаємось за руки
Супроти сірості, печалі, смутку, муки
Над прірвою, що згризла далину.
(10.06.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504297
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 10.06.2014
Умерла сегодня Земля -
Та, которую, раньше знал.
Схоронил сегодня тебя -
Ту, которой, я жил-дышал.
Выл, как пёс, твой законный муж.
Утирала слёзы родня…
А когда все ушли, средь луж
На колени упал
Я…
Целовал этот тёмный холм,
Лепетал бесконечный бред,
Обнимал твой последний дом,
Как тебя, когда телом грел.
Соловей не пел, а кричал.
И казнили всех без суда...
Я хотел испить из ручья,
Но там пепел был - не вода!
Я хотел о тебе писать,
Но ломались строчки, как жизнь...
Ливнем падали небеса,
Капли ранили, как ножи.
Помнишь, как уверял, что ты -
Наилучшее из чудес
Я, чьи волосы так седы,
А по рёбрам гуляет бес?
Помнишь, как у нас началось?
Как ручей вдруг стал - водопад?
Как смешалось всё, переплелось -
И живая вода, и яд,
И запретных касаний мёд,
И горячих лобзаний плен?
Как шептала ты: «Не живёт
Тот, кто так любить не умел».
Помнишь, как мы ели халву,
Раскрошив её на постель,
Как из пятки моей иглу
Доставала почти весь день?
Как царапила спину мне
От того, что так ХОРОШО-О-О!
Как однажды над нами снег
Прямо в комнате взял да пошёл…
А теперь надо мной - дождь.
А под этим холмом - ты…
Я приду к тебе,
Подождёшь?
Мне недолго осталось быть.
9 июня, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504180
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 09.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2014
Коли навколо бродять уркагани
З обличчями, подібними до митниць, -
Як хочеться кохати й буть коханим,
Хоча би на одну мільярдну миті...
Коли довкола посмішки лукаві
Натягують на скорчені гримаси, -
Як хочеться не жити за лекалом,
І вилитись в життя чиєсь романсом.
Коли не варта щирість ні копійки,
Копійка ж править душами й думками, -
Як хочеться до когось прикипіти,
Мов до кори роз'ятреної камедь.
Коли й тебе заїсть нестерпна тиша, -
Не дай, аби журба в мільярдах щезла,
Пиши...тебе впізнаю, як напишеш
На тлі облич душі чарівним жезлом:
"Як хочеться кохати й..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503725
дата надходження 07.06.2014
дата закладки 07.06.2014
(из старой тетради)
Под звуки Листа из эфира
искрится в сумраке камин,
дыханьем свежего зефира
качается в окне жасмин.
Отметил взгляд –
в преддверии лета
седеет тополь серебром...
Но мысль его витает где-то...
Давно потухла сигарета
и не допит в бокале ром...
Любимая, свежа, как роза,
ушла, оставив лишь печаль...
Воспоминания и грёзы
в счастливую уносят даль,
где сорван сарафан из бязи,
она – виденьем – без одежд...
Душа – в плену ушедшей связи,
и мысли ткут ажурной вязью
узор несбыточных надежд...
( Вторая часть стихотворения- http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503524 )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500314
дата надходження 21.05.2014
дата закладки 06.06.2014
Это вторая часть стихотворения "ВОСПОМИНАНИЯ".
(Первая часть - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500314 )
В укромный уголочек сада
она несёт свою печаль.
Ей одиночество – услада
и тайных помыслов причал.
Хоть лето уж в права вступает,
ей холодно. Накинув шаль
она тихонечко вздыхает,
улыбка на устах блуждает,
а мысли улетают вдаль –
во власть волнующих мгновений
касанья губ, сплетенья рук
и ласк безумных наслаждений,
тревожных ожиданья мук...
В воспоминаниях растаяв,
жалеет, что была горда.
Страстей неодолимых стая,
все невозможности сметая,
к нему стремится сквозь года...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503524
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Неба черную слизь луч рассвета рассек.
Обагренная высь истекает в песок.
Это ангелов трубы исторгают свой глас.
Это сжатые губы стонут песню о нас.
Это демоны ныне исполняют зарок-
Разорвать Украину за свободы глоток.
Напряженью разрыва есть предел и ответ
Разпрямленной пружины. И в огне брода нет.
Это наше былое разлетелось во прах.
Это время героев и мерзавцев в слезах.
И в прицел панорамы сквозь бредовые сны
Виден жутко-кровавый лик гражданской войны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503509
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Крі́зь бірюзові скельця
Сонце, неначе лайм.
Слухаю ритми серця,
Літо в мені онлайн.
Зві́льна* сотаю стежку
Через густі лани.
Вставивши свіжу флешку,
Червень гортає сни.
Хвилі, немов позлітка,
Весело шурхотять,
В радощів - безлімітка,
Сонцю кричу: "Дай п'ять!"
Тепла його долоня
Лине навстріч моїй!
Цідить сонливий сонях
Промені поміж вій.
Крізь бірюзові скельця -
Неба аквамарин,
Між децибелів серця
Вібротони́ судин.
Шепіт морської піни
В мушельках теплих вух,
Скелі, як бедуїни,
На трав'яний кожух
Сіли лічити хмари
Крізь золотий пилок.
Проблиски, мов динари,
Сиплються між гілок.
В турці парує кава,
Наче арабська ніч.
Сонце моє русяве,
Клич за собою, клич...
Літо моє, не сердься,
Вітер у голові!
Крізь бірюзові скельця
Фарби, немов живі!
[i]*Звільна - повільно.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503438
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 05.06.2014
Как объяснить - Донбасс горит в огне,
а Киев зажигает фейерверки?
И как понять, что день приносит смерть
востоку, а на лицах радость в центре
когда-то вольной Украины. Расскажи -
кому нужна война и кто ей правит?
Зачем вокруг так много льется лжи
и кто сумеет это всё исправить?
Кто сможет сыновей вернуть стране
и сколько еще длиться этой бойне?
Но расцветают маки на войне
окрашеные пролитою кровью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502417
дата надходження 31.05.2014
дата закладки 31.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2014
Забывают порой так просто…
Что-то рядом такое крутится…
От души от твоей отросток,
Как девчонка с соседней улицы…
Несуразная, платье с рюшами,
Прибегает, сидит на лавочке.
«Почему не ушла с подружками?» -
У подъезда судачат бабушки.
Ей бы – только с тобой увидеться,
Лишь кивком твоим удосужиться.
Вот уж осень дождями зыбится,
И ледком покрывает лужицы.
Но фигурка та эфемерная,
На дороге тебе встречается…
Очень преданная, наверное,
Но заметить – не получается.
Ты забыл уже то свидание.
Ваше первое – и последнее.
Серых глаз позабыл желание,
Тела дрожь через платье летнее,
Смех её, темнотой приглушенный,
Сладких губ ты забыл доверие.
Ты забыл. А душа заблудшая
Не смирится никак с потерею…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502185
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Рыжая осень. Тихо.
Дышит прохладой ночь.
Лист оторвался… Лихо
кружит от ветки прочь.
Звезды сияньем ярким
Блещут в ночи сырой -
Жемчуг рассыпан царский
В капельках над травой.
Нынче в дубраве краски –
Святости торжество.
Ветер срывает маски,
Хвалится мастерством.
Тихим шуршаньем кроет
Тайны округи бес.
Плачет ручей и вторит
Сказки лесных чудес.
А по утрам туманы
Льют молоко в поля.
Рваными облаками
Греет себя земля.
Осенью грусть слепая
В кудри мои вплелась.
Бегала я, не зная,
Что за судьбой плелась.
Жизни тропа петляет…
Чаще в груди стучать
Сердцу повелевает.
Больно… Хочу кричать!
В дебрях и в глухомани,
Мысли свои, глуша,
Тело мое в дурмане,
Но далеко душа!
Зимних хочу восходов.
В прошлом завязнет грусть!
Снега до небосвода!
Валит и валит пусть.
Белой отдамся власти.
Вскружит меня метель!
Буду взлетать от счастья
В белых снежинок хмель...
01.09.2013 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457713
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 30.05.2014
Вже парта не чекатиме на тебе ...
І дзвоник не для тебе пролуна ...
Бринить дощами посивіле небо,
І нерви - перетягнута струна ...
Тепер ти гостя будеш в рідній школі :
Так, забіжиш колись згадать свій клас ...
Не помились на перехресті долі,
Бо не повернеш в інше русло час ...
Востаннє форму фартух прикрашає,
Востаннє бантики в волоссі розцвіли ...
Дитинство відліта за небокраєм
Пташатком білим, трепетно -малим ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502099
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Да пошло все к чертям!
Этот город чужой.
Это лампы вольфрам-
Солнца свет неживой.
Город детства ушел
Убываньем тепла...
Как фантомная боль,
Детства память ушла...
Этот город исчез,
Как скрипящий паркет
Довоенных домов-
Память прожитых лет.
Из "стекляшек" пустых
Мегатонных громад
Лица "зайдов" чужих,
Словно рыбы, глядят.
Холодами сквозит
С высоты эстакад...
Прожит жизни кульбит.
Цикл замкнулся. Назад
Вход закрыт на запор.
Это рана в судьбе-
В детства радостный двор
Не вернуться тебе.
Да гори все огнем!
Все равно, как уйти...
Сумрак ночи и днем
Сердце может нести...
Кончен бал. Ухожу
Мимо рыбовитрин
В мира нового жуть,
Безнадежно один...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502102
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Не крестись мой ближний суеверно.
Небу не молись из суеты…
Ну, какая в этом мире скверна?
Если пахнут травы и цветы.
Если на простом дворишке скотном
Посреди навозного дерьма
Вырастает неземное что-то
Нежною красой, сводя с ума.
Если небеса светлее сажи,
А над головою птичий хор.
Если под ногой твоею вяжет
Зелень свой немыслимый узор.
Если на земле не видно грязи,
Битого стекла и черноты.
Ежели ногой босою наземь,
Шлепанцы, разув, ступаешь ты…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501956
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 29.05.2014
В тривожні дні мого життя 17 років тому, з'явився цей вірш.
Тоді я ще не "хворіла" віршами, писала зрідка,
в певні моменти. Не судіть строго...
Чим я залишусь в спогаді твоїм,
коли піду назавжди: світлим небом
чи грозовим, захмареним і злим?
Чи вільним вітром? Чи пустельним степом?
Що пануватиме в душі твоїй:
надривний розпач чи спокійний холод?
Байдужість? Смуток? Чи обра́з сувій?
А може спрага по мені і голод...
І як серденько житиме твоє,
у чім шукатиме собі розраду
від самоти? Чи хутко ожиє,
знайде нову підтримку і пораду?..
Якщо, згорьований, в гіркім жалю
затерпнеш ти скорботно на хвилину –
я сонячного зайчика пошлю,
щоб спомин твій в щасливі дні полинув...
Коли душа тонутиме в журбі,
тоді ти лиш поглянь на наші квіти –
то ними я́ всміхатимусь тобі,
щоб душу твою світлу відігріти...
Я сумуватиму, що почуття моє
звідтіль ти не почуєш в жоднім слові,
та грітиму я серденько твоє
промінчиком незгасної любові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501944
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 29.05.2014
Вот так и живу – в недоверии жёстком,
К миру, в котором так жить непросто,
К людям, которые моют кости,
К песням, которые ввысь возносят.
Вот так и стою – боясь оступиться снова.
Вольный порыв запретом лететь – скован.
И если б не ты – святая святых слово
Небо давно стало б моим кровом.
Вот так и кричат – первый, второй, третий.
Смех – вся цена достойным словам этим.
Миф – это всё о чём мы расскажем детям,
Пусть хоть для них доброе солнце светит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501859
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014
Хурделить пухом тополиним,
Лоскоче листя теплий сніг,
Немов сатинові перини
Настромлені на гострий ріг.
Така хурделиця січнева
На старті літа почалась,
Аж наіндичились дерева,
А гордий дуб, могутній князь,
Набравши пуху в сиві вуса,
Примружив очі - і як чхне!..
Верба полоще, як медуза,
Із вовни в'язане кашне.
І я дивуюсь, мов дитина,
Підвівши очі в голубінь,
Де тополина хуртовина -
Поміж янтарних мерехтінь
Тримає Всесвіт у полоні -
Така ангорова, така,
Мов лагідні твої долоні,
Мов оксамитова щока!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501823
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014
Ты прости, Донецк, своих - глупых…
Ты прости, родной, чужих - подлых.
Как же страшно-то - считать трупы,
На бездетные смотреть школы.
Как же страшно-то дышать гарью
(Кто там следующий за «Дружбой»*?).
Не натешились ещё, твари?
Не набряцались (чтоб вас!) оружием?
Дети - смелые. Почти не хнычут…
А у взрослых вот - мороз по коже.
Выбивание ковров нынче
Бесит люто -
На пальбу похоже…
Реактивные вновь рвут небо,
А по ходу на куски - души…
Сколько ж нас переживёт лето,
До которого дожить нужно?
Взведены все, как курки...
Ночью
Грохотал мусоровоз как-то -
Подорвались враз жена с дочкой,
К окнам бросились -
А вдруг танки?
На работу - как на фронт…
- Здрасьте! Что, ещё один блокпост?
Паршиво…
Я-то местный, ну а вы?
- Клацни пастью!
Документы покажи… Живо!
И с коллегами, и дома - рубка!
Все со всеми разошлись во взглядах.
Ох, Донбасс, понять тебя трудно…
Только всё-таки понять надо.
И желательно понять шибче,
Потому что с каждым днём, часом -
Мы к беде очередной ближе…
Видел сон я.
Был тот сон ужасным:
Опустел после пальбы город,
Тут и там - граффити из крови,
Победители идут гордо,
Проигравшие - червей кормят,
И стыдятся щебетать птицы,
Вечный пьяница сидит трезвым,
Дворник медленно метёт гильзы
И насвистывает
«Марсельезу».
28 мая, 2014 г.
* Дворец спорта «Дружба» (он же - ледовая Арена «Дружба», где играл ХК «Донбасс») - был сожжён некими подонками в ночь на 27 мая 2014 года.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501814
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014
. ( Поету Івану Михайловичу Гентошу)
Він йде додому, де нічна пітьма
Його чекає. Відмикає двері,
За стіл сідає, що біля вікна,
І залишає мислі на папері.
Про що вони? Та майже, як в усіх:
Про теплий подих, лагідний цілунок,
Про зустріч, потиск рук, жіночий сміх,
Про дрібку щастя. Зморщок візерунок
Кругом очей збирається. Проте
Із серця струменіє щира ніжність,
Безмежна доброта, тепло святе,
І щедро виливається у вірші.
Так день за днем іде, за роком рік...
Та книгами і творчістю багатий,
Поет-романтик, просто - чоловік,
Несе свій хрест і Божий дар писати.
10.12.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501652
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2014
. "А коли ж ти до мене прийдеш?"
Із пісні Ірена
О, мила панно! Марні сподівання,
Не тіш себе наївними думками.
Забудь його і не чекай ночами -
Було між вами щось, лиш не кохання.
Не прийде він! Як, власне, і ніколи
Не думав йти. У нього дім і діти.
А ти хотіла щастям пломеніти?
Бажання те вітри перемололи.
Все більше снігу, віхоли і криги
Торосами на серці. Може скресне
Коли свої знайдеш у світі весни,
Розірвеш пам`яті старі вериги.
25.12.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501628
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 28.05.2014
Найкращі квіти на усій Землі
Дарую, люба мамо, я тобі!
І подумки в обіймах пригорнуся,
Крізь сльози тобі ніжно усміхнуся…
Тебе не часто згадую в віршах -
Ятрить ще й досі і кричить душа!
Хоча роки зникають хутко в вирій,
Життя люблю безмежно й щиро…
Квітучий травень, з літом на межі,
Приніс життя, як цінний дар мені.
Садок вишневий заквітчав пенати,
Щоб я могла спокійно й міцно спати…
Росла я швидко, наче із води,
Не знала горя, смутку і біди.
Коли в колисці мама пеленала,
Вечірні зорі в вікна зазирали…
Дитинство босоноге, ніби рай,
Вузька доріжка у зелений гай.
Щодня зозуля в лузі кукувала,
А я роки на пальцях рахувала…
А зараз я рахую лише дні -
Вони бувають радісні й сумні,
Та попри все, життя своє ціную,
Сьогодні маму у вірші віншую!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501460
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
Мені тебе не вистачає
У лабіринтах вечорів.
Коли весна гуде розмаєм
В обіймах вершників-вітрів.
Коли в махровостях півоній
Ховає сонце зрілий мед,
Блукаю в тиші напівсонній.
А десь шепоче очерет
Про наші ночі недопиті
В м'яких каскадах ковили,
І про п'янкі,шалені миті,
Де зовсім юними були.
Про відболіле і забуте,
Про споконвічний часу біг.
Як загубились на розпуттях
Посеред зоряних доріг.
Як милувалися весною
В передчутті квітучих злив.
Тростинно мріяв над рікою
Той очерет...і літом снив.
Відшаруділа пряна осінь,
Зійшли з полів сліди зими.
Та впала нам під ноги просинь
І вЕсну стріли вже не ми...
А ти тепер лише у мріях,
В провулках сизих вечорів.
Сльозяться спогади на віях,
Коли всміхаєшся зі снів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501160
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 25.05.2014
Буду потерей, буду отрадой,
Только – послушай! – только не падай!
Пальцы сломаю, выверну душу,
Но удержу на краю равнодушья!
Раны замажу новым бальзамом,
Или дорогу выстелю к храму,
Хочешь – исчезну за горизонтом?
Над головою невидимым зОнтом
Крылья раскину, сердцем укрою…
Буду твоею, но не с тобою…
Благословением перед битвой…
С благоговением, с чистой молитвой,
Вымолю счастье твоё. Пусть тревога
Вся отойдёт, по велению Бога.
Алый твой парусник ждёт у причала!
Только бы вера не подкачала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500937
дата надходження 24.05.2014
дата закладки 24.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2014
[i](навіяне поезією Сергія Осоки "Мадам Донателла")[/i]
Корицева донна
стоїть на терасі нічній,
велюрова сукня блищить,
ніби шкіра пантери,
і профіль її витікає
чорнилом у скверик,
і кров закипає
подвійним еспрессо у ній.
Самотня і горда,
цигаркою дражнить імлу,
роздмухані іскри,
мов паприка, в'їлись у вени...
І погляд її неприкаяно-
гірко-шалений,
мов лазер тонкий,
розсікає застиглу смолу.
Корицевій донні
так личить лискучий велюр,
у ньому вона, ніби пара,
легка й безтілесна,
налиті глінтвейном,
паша́ть оксамитові перса
і глянцевим полиском
вабить її манікюр.
Між пальців худих
розтікається сивий димок
і губи її кровоточать
солодким мускатом,
розщеплюють спазми
у тілі кожнісінький атом,
і подих терпкий обпікає
вогнем до кісток.
Корицева донно,
спокусо, спокуто гірка,
ти диханням рівним
затлумила крики і кроки!..
Під атласом шкіри
вирують рубінові соки
і ніч, мов пантеру,
твоя приручає рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500861
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 23.05.2014
кто-то стреляет в спину
кто-то дождем горячим
дай мне амфетамина
сделай меня незрячим
чтобы не слышал рева
нашей же б... вертушки
сколько дорога к дому
будет о горе слушать
сколько могил безвестных
будет за этой бойней
будет ли победитель
в этих гражданских войнах
сколько осталось сирот
вдов постаревших зА ночь
дай мне амфетамина
или... сотри мне память
* "...в гражданской войне нет победителей -
есть только побежденные..." (с)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500725
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 23.05.2014
«хай котяться вони …під три чорти...
оті світи...в яких тебе ...немає...» - [i]Гостя[/i]
Піду у ліс, де трави чарівні.
Зберу я сльози ангелів-конвалій,
До серця пригорну, як у ві сні,
Де ти мене нестямно так кохаєш...
Так солодко, так хОроше мені…
Тримає на землі мене кохання.
Зрадлива доле… Дні мої сумні...
Не відбирай оцей політ останній!...
Усе мине, від зливи - до тепла.
Запишеться на крижані скрижалі.
Тож дай напитись з цього джерела,
Пізнати те, що прагнула в печалі.
Як доведеться риску підвести,
Між тим, що хочу я, і тим, що маю,
Хай котиться воно під три чорти,
Оте життя, де я тебе не знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499687
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 21.05.2014
На одному з телеканалів вразила фраза жителя Сходу, чому він ратує за приєднання до Росії :"Да чтоб мои дети разговаривали на этой "ихней мове"! Никогда!.." А дідусі і бабусі у нього, як з'ясувалося, – українці...
Пробачте, за різку розмову,
я захищати честь берусь:
не ображайте мою мову,
як нижчевартісну якусь!
Це мова цілого народу –
нащадків Київських князів, –
що дух козацький, силу, вроду
проніс крізь темряву віків.
У вас – позичена, нерідна,
моя ж – від матінки, жива,
співуча, мила, своєрідна,
пошану в світі нажила.
Співала нею моя ненька
і дід, і прадід, і пра-пра... –
увесь мій рід, що вже давненько
живе на берегах Дніпра.
Пережила навали, війни,
все чужорідне, наносне,
нещирі "братскіє" обійми
і нас, дасть Бог, переживе!
Я різні мови поважаю,
але люблю лише її,
котру хутенько "забывают"
манкурти й ниці холуї.
Мою ріднесеньку шаную,
співаю, думаю, творю,
у ній матусин голос чую,
я нею з Богом говорю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499919
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 19.05.2014
Свою любов кладу тобі до ніг
І не питаю, що чекає завтра.
Ти весь тремтиш, так мною занеміг,
А я за ніч згораю, ніби ватра.
Спини мене, а хочеш… прожени,
Не дай впиватись тілом до знемоги.
І я піду, та повернуся в сни,
Шукаючи з безвиході дороги.
Уста в уста, а крила в небеса…
Бурлила кров і дико рвала вени.
Ти мною помирав і воскресав
У місяць травень пристрасно-шалений.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499808
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 18.05.2014
Мы с тобою Господь знакомы,
Но тебя я не знаю совсем…
Не ходил я Тобой ведОмый
По дороге на Вифлеем.
Не держался суровых правил
Не уверовал в Новый завет.
Был не Каин я, нет…но и Авель
Не родился во мне на свет.
Мне на плечи два ангела сели
И крылАми накрыли глаза
И стоял я без воли и цели,
Как слепой…ни вперед, ни назад.
Обреченно стоял ни, причем я.
Без надежды и, в общем, без сил.
А ведь был я в купели крещеный
Мне прощение жрец Твой сулил.
Что ж его вы так мерили скупо?
Отпускали примерно, на глаз?
Ведь в душе замешательства ступор
Переходит в паралич подчас.
Почему все – "да если, да кабы"?
Не задаром – а в "долг и почем"?
Почему всем заблудшим и слабым
Просто так не подставить плечо?
Почему все на страхе и каре?
Разве мало Там силы иной?
Почему задохнулся в угаре
На дороге я этой земной?
Почему замирает так сердце?
Как же горек земли Твоей дым –
«Никуда от суда вам не деться
Ни пожившим, ни молодым».
Смотрят в душу пустые глазницы
Никуда от них не сбежать.
Никуда от Тебя не скрыться
Моей совести – черный тать.
Ничего от Тебя не спрятать.
Ничего в себе не стереть.
Пахнет жимолостью и мятой
На распятии темная медь.
Я иду по тропинке узкой
Не оставив на ней следа.
Простирается бездною тусклой
Под ногой моей пустота.
Я не знаю, как верить надо
И Тебе не зажгу свечу.
Я Тобой в нелюбви распятый
О Любви УМОЛЯТЬ…не хочу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499796
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 18.05.2014
Этот мир без конца и без края.
Что в нем? Тысяча дней сентября,
бесконечная прожитость мая,
сотни слов от меня до тебя
по пустым (?) проводам. Выбор судеб.
Автомат. Чей-то выбор. Курок.
Завтра будет? Скажи мне! Ну! Будет?
толко не отвечай, что не смог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499629
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 17.05.2014
Мені б до тебе схилитись, любий,
І не питати, що з нами буде?
Погладить ніжно густе волосся:
Чи наше літо вже відбулося?
Відколосилось і відспівало,
Чому з тобою любились мало?
Чому багато було негоди?
Роки промчали, як бистрі води...
Стаю навшпиньки, щоб трохи вище,
Мені б до тебе на відстань тиші.
На відстань думки, на відстань слова,
Щоб лиш очима велась розмова,
І поцілунком зігріти б очі,
Мені б до тебе на крилах ночі!
Ця ніч-примара зійде, не буде,
Мені б з тобою навіки, любий!
25.03 - 24.04.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497481
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Спи, малятко,
В життя твого перший день
Рідна мама
Заспіває тобі пісень.
Ти не знаєш
Ні ноток ще, ані слів,
Перша радість –
Тепло, молоко та спів…
Потім буде
Багато таких речей,
Що не зможеш
Склепити вночі очей,
Коли маєш
Питань більше, ніж зірок,
Коли важиш –
Чи вліво, чи вправо крок…
Будуть сотні
Ще закликів та ідей,
Тих, що знають,
Мільйони будуть людей.
А дорогу
Собі прокладаєш сам,
Гартування
В горнилі ілюзій, драм.
Не забудь же,
Не випусти з голови:
Народивсь лиш
ЛЮДИНОЮ –
Нею і проживи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499401
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Пташині зграї дружно з далини
Верталися до рідного порогу,
Де пролісок ще додивлявся сни,
В проталину встромивши босу ногу.
Сухе дубове листя, наче плед,
Йому узимку вигрівало плечі.
Тепер густий небесний фіолет
Всі пелюстки пофарбував малечі.
Він мирно спав. Хмаринок буруни
Пливли услід за далеччю ясною,
Та вже повзла тінь хижої війни,
Що називалась "руською весною".
07.03 - 15.05.2014 р.
P.S.
Протесты на Юго-Востоке Украины в 2014 году (также используется название [b]«Ру́сская весна́»)[/b] —
массовые акции протеста под антиправительственными, федералистскими, пророссийскими лозунгами,
которые начались в конце февраля 2014 года в городах Юго-Восточной Украины в ответ на насильственную
смену власти в Украине.
В соответствии с официальной позицией украинских властей, волнения на Юго-Востоке организованы Россией,
а подрывную деятельность в регионе ведут представители российских спецслужб.
Источник - Википедия
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499421
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Коли – пів-сантиметра до мети
Коли здається – воля надто квола
Коли здається, що несила йти
Ти йди, не озираючись довкола!
Відкинь зневіру, сумніви і страх
Спали усе в минулого багатті
Іди вперед до крові на устах
Шляхом, що подолали твої браття!
Твій шлях один – померти чи дійти
З неволі до омріяної волі
Дух воїна у собі віднайти
Стискаючи свого меча до болю!
Коли здається, що несила йти...
Ти просто глянь у віковічне небо
Там сотня твоїх ангелів - братів
В надії, щиро моляться за тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499347
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Розсіялось небо сльозами над полем,
розвіявся бризками вітер над морем,
розсипалось сонце у краплях роси -
і серце стиснулось од тої краси...
Розтали крижинки в очах смарагдових,
торкнулася усмішка вуст пурпурових,
здійнялися груди у легкім зітханні, -
і серце стиснулось в дівочім чеканні...
А він зашнуровує душу в доспіхи,
а він не чекає від зустрічі втіхи,
ні вітру не чує, ні неба не бачить,
схід сонця для нього нічого не значить...
Жага перемог юнака засліпила,
висмоктує душу, висушує силу,
затьмарила обрій, і неба заграву -
щоденні двобої за успіх і славу!
Зустрілись на стежці життєвій обоє.
Над нею - світання, і трави з росою,
над ним - лише хмари зіткнулися громом...
І не розминутись на стежці обом їм!
По різному світ бачать - очі зелені ,
дівочі, захоплені, - й очі сталені...
Вона - лиш красу цього світу сприймає,
а він усю важкість на плЕчах тримає;
Та разом ці двоє - гармонія світу!
Зійдуться, й з'єднається - сяяння цвіту,
джерельна прозорість і трави з росою,
і шал перемоги в нелегкім двобою,
роботи напружної втома буденна
і радість пробудження разом щоденна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468141
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 15.05.2014
Что потеряет мир? Унылые холсты,
законченность шагов и мыслей окончанье,
затертость слов пустых и сон... воспоминаний
и... С тем, кто наверху, мгновение "на ты".
Бескрайности небес, стекающих смолой
/безумно голубой/ в чернеющей ладони
распластанной земли. И вечность, что золой
горчит лишь на губах /что поцелуи помнят/.
Воспоминаний след от бега по росе
босыми... звонкий смех, минутность слова "счастье".
Замена на "прощай" просроченного "здравствуй"
на тонкой полосе...
что потеряет мир?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499102
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014
"Весь мир – театр.
В нем женщины, мужчины –все актеры."
В. Шекспир
То ляпас долі, потім – поцілунок,
крихке затишшя на короткий час
і... нові втрати чи новий дарунок,
чи знову сіра смуга без прикрас.
Щасливі злети, нищівні падіння,
екстаз чи відчай, горя німота... –
і водевіль, і драма. Потрясіння
й комізм трагікомедії життя.
Весь світ – театр, а ми у нім – актори,
сценарії – переплетіння доль...
Я вдячна, що в Цей Світ відкрили штори
й дали мені, хоч і не з перших, роль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498874
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 14.05.2014
[i]"бог - это внутренний покой..."
/Балабашкина Марина/
[/i]
до растворения в небесной тишине...
День окунает кисти в жизни краски...
Спрошу тебя - кто вспомнит обо мне,
когда иссякнет срок? За тонкой маской
дождя опавшего увижу ли следы
минутной горечи? Какими именами
ты наречешь меня у пройденной черты?
Чем выкрошится высохшая память
и прорастет ли зернами? Молчишь...
День сыплет на ладони откровенья,
а я спускаюсь к ночи по ступеням
и постигаю тайны бытия...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498722
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Нам не забути тих років,
коли любов цвіла, як весни.
Здається, й через сто віків
з любов'ю Феніксом воскресну.
Причарував без вороття...
О ворожій, побійся Неба!
Навшпинечки, усе життя
несу любов свою до тебе.
Все знаєш ти без пишних фраз:
ти – той, що в долі я благала,
ти – той, що Бог дає лиш раз...
щоб я на все життя пропала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497327
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 09.05.2014
Дрімає ветхий дах. Лише димар
Все палить люльку, сіє клуби диму,
На мить здалося: й сам я задрімав,
І небо підпираю, я - будинок,
Притулок, бастіон для хворих доль,
В мені живуть - в мені ж і помирають,
Комусь - прямий до пекла коридор,
Комусь - бетонна воля, промінь раю.
Димар, як дід, розкурює мундтштук,
Вечірнє небо коптять сиві кільця,
І, ніччю гнані в темну висоту,
Летять, мов прах розбитих коаліцій.
На мить здалося: я і є той дим,
Що між вітрів блукає пілігримом,
Вагаючись - туди, або сюди
Покірно прихилити спілу гриву?
Я дах почухав хмари гребінцем,
Вітри мовчать, не кажучи, куди нам.
Скажу собі: ти ним не гребуй - це
Твій шлях, ти - дим і трішечки - будинок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497894
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 09.05.2014
Белый свет пока что милый.
И жива душа пока.
И еще остались силы.
И еще бежит строка.
И еще тревожит чувство.
И еще туманит взор.
И еще влекут искусства.
И еще полнит задор.
И еще остались страсти.
И еще зовет труба.
И еще… гляди-ка здрасте
Раскатилася губа…
Да, бравурны, что-то мысли
Стали на бумагу лезть.
А во рту, чего - то… кИслит.
И… горчинки привкус есть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497868
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 09.05.2014
Милый мой, здравствуй! Надколот город
мой. Осыпается. Нелюдим.
Что у тебя? Отступает холод?
Сколько упало к ногам твоим
цвета вишневого? Воздух сладок,
снова пьянит? Не напиться. Сок
с веток набухших в ладони каплет
только зарей полыхнет восток.
Солнце, а знаешь, у нас всё так же -
люди, машины и суета.
Только всё меньше... И столько фальши
в строках печатных. Но, как всегда,
взрывами почки на тонких ветках -
знаешь, весна набирает сил...
Пусть на ладоши насыплет ветер
все, что захочешь - лишь попроси.
милый мой, здравствуй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497597
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 08.05.2014
День умирает. Рассыпан холод
инеем на́ сердце. Жнёт весна.
Чьим-то проклятьем напитан город.
Горсть бы забвения отыскать
в улицах, гарью пропахших. В небо
души уходят - не удержать.
Сколько их? Май обжигает бредом.
В лицах тревога. Снует тоска
и проникает во все прорехи
с горькой настырностью. День остыл.
Кто-то земле перерезал вены
и понимания сжёг мосты -
не возвратиться. В пустых ладонях
нет откровения. Нет тепла.
Горечь земли отдается стоном,
пеплом разносится по ветра́м,
болью по венам. Табу на вере.
Выжжен напалмом сомнений след.
Стоном весна запирает двери
в мир (тот, которого больше нет).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497355
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014
Коли каштани зацвітуть
(Весна уже нерання...),
У серці стежку віднайду
До ясного світання.
І заяріють береги
Барвисто-веселково,
Розгомоняться навкруги
Мелодії любові.
У грудях сонце спалахне
Таким жаданим дивом!
До танцю поведеш мене
Залюблено-щасливу.
І я, хмеліючи сповна,
Горнутимусь до Тебе.
Зодягне крила далина,
Майне у синє небо.
На хвилю спинить кроки час,
Немовби десь у Раю...
Кружлятиме кохання нас
У залі світломаю
Посеред лагідних пелюсть,
Вознесенням осанни...
До Тебе, серденько, горнусь -
Поглянь, цвітуть каштани...
(6.05.14)
PS. У Станіславові, не важачи ні на що, магічно квітують каштани...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497362
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.05.2014
Поговори зі мною, друже, лист,
Ми нерозлучні майже півстоліття,
І хоч дороги з нею розійшлись,
За це ти зовсім, друже, не в одвіті.
Не нове це. Наробим помилок,
А потім все киваємо на долю.
Та коли роки підтяли крило,
Не личить лицемірити з собою.
Дівочий почерк. Цноти аромат.
А головне – отам, поміж рядками…
Ти міг мене словами кількома
Ввести у лоно пресвятого храму,
Ти грів мене, коли я замерзав,
І сни тяжкі відгонив серед ночі.
І хто тобі, і що таке сказав,
Що нині спілкуватися не хочеш?
І за які такі мої гріхи
Втрачаєш магію чуттів і літер?
Відкрийте таїну мені, волхви,
Я маю це доконче зрозуміти!
Бо вже на кілограми важу мить,
Із світом з’їли не по пуду солі.
Мене зуміла доля вже навчить –
Не можна гріх свій списувать на долю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496911
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
А потом все рушится. Небо о землю и
как стекло под ногами. И темень... темень...
/боже, мы разучились тебя любить
и словам твоим тихим уже не внемлем/.
А потом стекло начинает нещадно жечь,
растекаясь смолою. Кипящий воздух.
Ветер бьет по лицу, словно чья-то плеть.
/неужели, боже, за этим создал
нас?/ Лианами вьется ложь.
Отравляет кровь, обвивает душу...
/боже, если ты есть, то чего же ты, боже, ждешь?!
Научи нас хотя бы друг друга слушать!/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495913
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 30.04.2014
Від подиху мого вікно затуманіє ;
Я пальцем напишу на нім твоє ім'я ...
А там, у завіконні, жоржинова надія
У росянім намисті нестримано сія ...
І крапка в кінці слова скотилася сльозою ...
До неï притулюся устами і чолом ...
А там, у завіконні, день свариться з грозою,
І ïхнє бурмотіння вже котиться селом ...
Зроблю приймач гучніше, щоб аж боліли вуха,
Щоб ду'мки заглушити тоненький голосок ...
А там, у завіконні, північний вітер дмуха,
Гойдає, наче хвилі, осиковий лісок ...
Уже давно у хаті господарем смеркання ...
І проситься хмаринка до серця увійти ...
А десь, у завіконні, живе моє кохання ...
І дощ мені шепоче, що то, напевно, Ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445953
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 27.04.2014
[b]Господи, спаси і сохрани.
Ангелів пошли на допомогу.
Я ж бо Твій, хоч і заблудлий син,
Та додому віднайшов дорогу.
Повертаюсь, тільки не відкинь...
Прихилю коліна - не відмовся...
Чорнота не вабить, вабить синь
Неба.
Ти чекаєш?!
Ось я... ось я.[b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446915
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 26.04.2014
Шепоче час
Пилинки фраз
Про сни, про нас,
Про біль образ,
Про гордість літ,
Про сонцецвіт,
Мрій зореліт,
Днів моноліт ...
Нитки думок
Змота в клубок ;
Карбує крок -
Все "цок " та "цок "...
Не зупинить
Прийдешню мить,
Не прихилить
Небес блакить ...
Танцює час
Секундовальс
Без космотрас
І без прикрас ;
На згинах вій,
Де зір сувій,
Де буревій
В душі моïй ...
На грані снів,
Під дощоспів,
Де жар вогнів
Від почуттів ...
Шепоче час
Пилинки фраз,
Де лиш каркас
Зостався з НАС...
ЩИРО ДЯКУЮ МИКОЛІ ШЕВЧЕНКУ (НИКОЛЯ-БАБА') ЗА МУЗИКУ І ВИКОНАННЯ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494022
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 22.04.2014
Я стою в ожидании-
Ты придешь, или нет?
Это мера дерзания-
Нашей встречи рассвет.
Может, встреча не сбудется?-
Тема ведь не нова-
От волнения кружится
У меня голова...
Обо всем уговорено...
Недоверия дрожь...
Ты немного взволнована
Мне навстречу идешь.
На мгновенье замешкалась...
Цвет желанья пунцов...
Поцелую с усмешкою
Подставляешь лицо...
А затем, словно дети, мы,
Возгораясь внутри,
В плащ желаний одетые,
Добежим до двери.
О любви, о влечении
Расскажи, расскажи!!!
И восторг обнажения
Покажи, покажи!!!
Я в процессе познания
Проникаю в тебя,
Ты в истоме желания
Отдаешься, любя...
Наслаждение крепости
Ловит с радостью рот,
И в желания трепете
Обнаженный живот...
А затем, утомленные,
Сонно канем в эфир...
Эта тема влюбленности
Бесконечна, как мир...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493284
дата надходження 18.04.2014
дата закладки 18.04.2014
Не уснуть… ни почем, ни за что, никогда…
Хоть кричи… отзовется в ответ, пустота…
только эхо покатится в сумрак ночной
возвращаясь звенящей, густой тишиной.
Не уснуть… ни почем, ни за что, никогда…
Только ночь… только тьма… да небес высота.
Только звезды качаются над головой
Да ущербной луны желтый профиль кривой.
Никогда… ни за что… и ни как не уснуть.
Провисает гирляндами звезд млечный путь
Бесконечность склонилась над жизнью людской
Потянись и до неба достанешь рукой.
Не уснуть никогда… ни за что… и ни как.
Ну немножечко хоть бы… да…как бы не так.
Стройность мыслей теряет мой разум дневной
Порождая бесформенный хаос ночной.
Если можешь, пойми… а не можешь, забудь.
Размывает усталость словесности суть.
Вот и звезды сгорая под божьей полой
Осыпаются серой, рассветной золой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492246
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 13.04.2014
Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482393
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 28.02.2014
Майдан завмер. Молитва і сльоза.
Від згустків болю, смутку і печалі
боліло в грудях - сотню проводжали,
безсмертну сотню в сині небеса.
Вони ставали у ангельський стрій
один за одним мовчки у колону,
як йшли на січ проти орди в погонах
лиш з вірою супроти куль у бій.
І їх єднав не карб рубців і ран,
не дати смерті й ці холодні труни -
любові до Вітчизни чисті струни
торкав молитвою стривожений Майдан.
Як шикувалась сотня в небесах
кожен ридав і присягав до скону
край боронить й по Божому закону
колись й самим звершити в небо шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481468
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 24.02.2014
Памяті загиблих
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати.
Погляньте, в небі сонечко зійшло,
До праці стало наше все село,
А ви спите, одягнуті у шати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Трембітами заплакали Карпати,
Стікають воском зоряно свічки.
Навколішки припала до руки,
За ніч збіліла, мов голубка, мати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Людей багато йде до нас до хати,
Співають гімн, вмиваючись слізьми.
І вас несуть… А як же, тату, ми?
Як нам без вас у світі виживати?
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати!
Прошу спиніться, покладіть лопати!
Дозвольте подивитись ще хоч раз!..
…Сльозами й кров’ю скріплено наказ
В живу мішень безжалісно стріляти.
Вставайте, люди, годі вам вже спати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481085
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 23.02.2014
[i]Всім загиблим...[/i]
Пробачте, мамо, що не зміг мовчати,
Коли на гідність стали чобітьми.
Оця війна не мною розпочата,
Та я Вкраїну затулив грудьми.
Пробачте, мамо. Не чекайте в гості.
Мов маки на асфальті моя кров.
Тепер мені підвладний час і простір...
Так любо тут на куполах церков,
Така красива наша Україна,
За неї і життя, повір, не жаль…
Щоб тільки знов не стала на коліна!
Щоб тільки волі сонячна кришталь
Не впала й не розбилася на друзки!
Тоді оце все буде не дарма…
На прапорах чорніють болю смужки:
Я не один. Вже багатьох нема.
Пробачте, мамо. Не кленіть же долю.
Це вибір мій: стояти до кінця…
А, може, я гріхи отут відмолю
Свого народу в віщого Отця?
…Розсіє сонце димові тумани—
Народ мій ангел обійме крильми.
І я вернуся пам’яті вітрами,
Бо Україну затулив грудьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480550
дата надходження 19.02.2014
дата закладки 19.02.2014
Антрацитова ніч задивилась на нас,
Золотих ліхтарів, очима.
Плив над плесом, туманом приглушений, вальс...
Ти і я... І життя за плечима...
Єдність думки між нами... Рука у руці...
Ми вальсуєм на заздрість ночі.
Линуть тіні густі по сріблястій ріці,
Місяць нам зазирає у очі.
Вже глухіша мелодія між берегів,
Нас сповив легенький серпанок.
Ти, мій погляд, мов відблиск зорі, із під вій,
Не губи, забери у свій ранок.
Хай голублять тебе і кружляють в танку́,
Долі нашої перші такти...
Щоб не сталось, а всякого є на віку...
Ми ж танцюємо вальс, а не танго.
Антрацитова ніч розтеклась поміж зір...
Ліхтарі сполотніли, згасли...
Вальс скінчився... Та в серці не гасне моїм
Зустріч наша, наповнена щастям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478190
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 09.02.2014
[img]http://cs7011.vk.me/c7007/v7007460/259a8/BTPqV5RFVqk.jpg[/img]
Ти пахнеш димом вигорілих шин,
Так пахнуть гідність, правда і свобода!
Тебе не раз висміював заброда,
Що ти своїй Вітчизні гідний син.
А ти стояв, упертий і міцний,
Незламний духом нації будитель!
Твій сивий дід, повстанець, довгожитель,
Не раз хрещений в полум’ї війни,
Благословляв тебе на шлях гіркий,
О, нелегкий він, хлопче, і не битий!..
Колючим дротом густо оповитий,
Бо кров’ю вмиті праведні стежки.
Долаючи тривогу, біль і страх,
Твоя завчасно мати посивіла,
Вона тебе, як славного Ахілла,
Щовечора купає в молитвах.
А в день, як стихнуть вибухи пожеж,
Ти зі щитом холодним чи на ньому
Через поріг до батьківського дому
Черлено-чорний прапор занесеш...
[b]Ты пахнешь дымом от сгоревших шин...[/b]
Ты пахнешь дымом от сгоревших шин,
Так пахнут только правда и свобода!
И пусть смеются над тобой уроды,
Что ты отечества достойный сын.
А ты стоял, ты не сгибал спины
Упрямый, крепкий, нации строитель!
Твой дед седой, повстанец, долгожитель,
Не раз крещенный в пламени войны,
Благословил тебя на горький путь,
О, не проторенный он, друг, не битый!..
Колючей проволокой весь увитый,
Умыта кровью праведности суть.
Преодолев тревогу, боль и страх
Так рано твоя мама поседела
Она тебя, как славного Ахилла,
Хранит молитвами в отчаянных боях
А в день, когда повержен будет враг,
Ты со щитом холодным иль на нем
Через порог родительского дома
Внесешь свой красно-черный флаг...
[i](перевод - [b]Светлана Радич[/b])[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476420
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
Лейтенант якоїсь служби проспав на роботу,
Чомусь так йому здалося, що нині субота.
Розбудив його зненацька дзвінок на мобільний.
- Я вас слухаю - промовив сонно і повільно.
Голос ніжний і приємний питає з розгону:
- Чи не хочете отримать секс по телефону?
- Та ви знаєте, дівчино... Взагалі не проти.
- Тоді зараз вас з'єднаю з командиром роти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472702
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 15.01.2014
Белёный домик у реки.
Внутри – не топлено и сыро.
Протяжно воют сквозняки,
Ссыпая время в хронодыры.
Здесь память:
Выставка картин,
Сетчаткой патины покрытых.
Коллекция подвальных вин –
Подержанных, но не испитых.
Мелькает лицами альбом –
«Иных уж нет, а те далече»,
Девчонка в платье голубом…
Гризайлем наползает вечер.
Забытых писем письмена.
Наивность радужных картинок.
Покрылись пылью имена
В сердцах картонных «валентинок».
И маски сорванных ролей.
И флот корабликов бумажных.
Хранит прилежно дом-музей
Архив реликвий архиважных.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471481
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2014
[img]http://bestgif.su/_ph/13/2/496320192.gif[/img]
Із року в рік пресвітлий дух Різдва
Запалює зорю в морозний вечір,
Під білим ру́ном дихає трава,
Лепечуть дрова у гарячій печі.
Медовим хлібом дихає кутя,
Узвар гарячий піниться у збанку,
Віншує світ народжене дитя,
Вдягаючи святкову вишиванку.
Гаптує ніч добротне полотно,
Ряхтять зірки, як па́левіі лампадки.
Крізь інеєм запудрене вікно
Уривками доносяться колядки.
І сухоцвітом прибраний діду́х
Ворушить тишу співом колосковим,
Ширяє у повітрі світлий дух,
Вітає землю із Різдвом Христовим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470657
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 07.01.2014
Моя історія - то біль старого лева,
Безвиння і розтерзана вина,
Покута недоглянутого древа,
В котрому оселився сатана.
Моє безраддя - січень і морози,
Серпи колючі і суха стерня,
Брехні їдкої остогидлі дози,
Допоки терпне зрадою земля.
Допоки рідні на чужих просторах
Вишукують пігулок од хули,
Вкриває безголосся дикі гори,
Що припинили дертись догори.
Гуде безвладдя, масовість розпуки
Мізерить писк найжданіших розмов...
Востаннє оглашає небо гуркіт,
Запалюючи в жилах згуслу кров.
І лиш питань невтишена жалоба
Безвихіддю надщерблює анклав:
Моя історія - то зболена утроба
Старого лева, що безсило впав...
(17.12.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469817
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 02.01.2014
Народе мій, крізь площі і майдани
Ти проростаєш міццю у віки!
Минуться всі вершителі й тирани,
Усі вожді та мічені божки...
І задихнуться покручі і трутні
У власноруч затягнутій петлі.
А ти, як велет, гордий і могутній,
На Богом даній праведній землі
Засієш поле золотом пшениці,
На плуг залізний меч перекуєш.
Затихнуть воєн грізні блискавиці,
Вгамують зливи спалахи пожеж.
Нова доба духовної свободи
Тобі запалить сонце молоде.
Народе мій, нескорений народе,
Тебе сам Бог до істини веде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466188
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 15.12.2013
Я - народ, що освячений тризубом,
Молитвами, вогнем і мечем!
Це мені зроду-віку написано
Бути воїном і сіячем.
Це в мені під багряними стягами
Розпинали церкви і хрести,
Катували, морили ГУЛагами
Очманілі від люті кати.
Це мене шматувала навалами
Степова знавісніла орда
І впивалась отруйними жалами
Геноциду нещадна біда.
І стріляли у мене, і вішали
Самозвані чужинські царі,
Та дарма, бо встократ сміливішими
Повставали мої бунтарі.
Це ж мені зроду-віку написано
Хліб ростити на рідних полях,
Під огненним плекаючи тризубом
Жовто-синій окрилений стяг!
Це мого суголосся пульсація
Виростає в єдиний потік...
Я - сіяч,
Я - поборник
Я - нація,
Так було і так буде повік!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465162
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 10.12.2013
1.
А зима пришла белой кошкой
На снежинно-пушистых лапах.
А зима пришла осторожно,
Хоть для служб коммунальных - внезапно.
И морозным обдав вздохом
Наш - осенний вчера ещё - город,
На распахнутых луж окнах
Ледяные задёрнула шторы.
ПРИПЕВ
А зима пришла незаметно
В наш - осенний вчера ещё - город…
А зима - это просто лето,
Постаревшее на полгода.
2.
А зима невестила землю
Самой длинной в мире фатою,
А зима мне дарила песню
И внезапную встречу с тобою.
А зима обнимала нежно
Наш - осенний вчера ещё - город.
Был ли счастлив я? Ну, конечно…
Ведь с тобой нельзя по-другому.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464858
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 08.12.2013
Голомозі дерева підскрипують жалібно вітру,
Що гойдає майбутнє у сонних пахучих бруньках ...
Сльози осені в титрах з віконного скла тихо витру,
І відкрию кав'ярню для птаства у груші в старезних руках ...
Вже парфуми зими обдають всіх морозяним шлейфом,
І куйовдиться дим з ароматом сосни в димарях ...
І останній листок, поруділим і стомленим ельфом,
Ліг в долоню мені, як закладка мого букваря ...
З листопадом на "ти "...Тож прощатись нам важче удвічі ...
Збережу його вірші у теці з поміткою "Мій часоплин "...
Буйні коні зими вже гарцюють у днів на узбіччі,
Закусивши вудила, викрешують іскри хвилин ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462755
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 27.11.2013
І ще одна минає осінь.
Збігає краплями тепло.
Та серце просить, серце просить
Вернути те, що відійшло.
За вікнами крещендо вітру.
Злітає запізніло лист.
Одягне грудень скоро митру,
І я згадаю, що колись
Зірками падали сніжинки,
Стелились ковдрою до ніг.
На вітах срібної ялинки
Казково-білий перший сніг...
А ми у парку тільки двоє.
Лиш ти і я - на цілий світ...
Злітають спогади юрбою
У пам"ять неповторних літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461075
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Перебродять снами ночі,
Переблудить серця сонце,
Переспіють щемом очі,
Перехвилить небо глянцем.
Перетліють зорі в тишах,
Перев’яже листям осінь.
Пересніжить, перепише
Час усе, що було досі.
Переклеїм років фото,
Пересвятим дні любов’ю.
Що нам світу срібло - злото?
Ми щасливі йдем з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458441
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Намалюй мені місячне сяйво,
Щоби пензлі звучали, як струни,
Щоби зникло буденне і зайве,
І розквітла душа вічно юна ...
Намалюй зачарованість сосон,
Що вслухаються в музику ночі ;
Ïхній стан розкуйовджена осінь
Обіймає і ніжно лоскоче ...
І щоб річка про щось шепотіла
На твоïй надзвичайній картині ;
Намалюй же, будь ласка, уміло
Як співа вітерець в павутині ;
І бринять срібнодзвонисто зорі,
Опадаючи росами в трави ;
І берізки тремтять білокорі
Без яскравого сонця оправи ...
Намалюй мені місяць уповні,
Щоб звучав, як оргАн, величаво,
Щоб моï почуття невимовні
Струменіли, як місячне сяйво ...
фото мого друга.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461056
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 17.11.2013
[img]http://photos.wikimapia.org/p/00/02/80/87/21_full.jpg[/img]
Примарилось, що моляться дощі
Між ку́полів старих готичних сосен.
Монашкою блукає ту́жна осінь
У довгому потертому плащі...
Перебирає вервицю краплин
Під шурхіт золотого листопаду,
Між нетрями занедбаного саду
Кремезний дуб розкинув, наче млин,
Свої розлогі віти, у дворі
Схилилася вдовою сива хата
І стріха покручена, пелехата,
Повисла на старому димарі,
Неначе бриль. У вибиті шибки
Вітри холодні свищуть, ніби коні,
І перепрілі стіни, безборонні,
Мов ліхтарі, вогніють крізь віки.
І так прозоро дихалось мені
У цю блаженно-молитовну месу!..
Мов серед стін старого Херсонесу,
Блукала я в безлюдній глушині,
Де все таке цілюще і живе
Зоріло, грало світлом на привіллі!
Іскрили в душу яблука дозрілі,
Чи ж їх ніхто століттями не рве,
Що горнуться так любо до грудей
Чужій і неприкаяній приблуді?
Трапляється, що в дикому безлюдді
Не так самотньо, як серед людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458342
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013
[i]"Все минає і це мине".
(Напис на персні царя Соломона)[/i]
І це мине: відплаче, відболить,
У часу є можливості магічні.
До подиху зимового лиш мить,
А до весни, здається, ціла вічність.
Та й це мине. Вулкани почуттів
Розвіються з роками, наче порох.
У цій буденній сталій суєті
Не розберу, хто друг, а хто є ворог...
Які стежки мереживом тонким
Лягли й застигли в мене на долоні?
Гортатиму пожухлі сторінки,
Коли заниє серце у безсонні.
Мов по спіралі звичній, знов і знов
Повториться трагічне і прекрасне...
І це мине. Лиш істинна любов
Затвердне діамантом і не згасне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457862
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 02.11.2013
Хотіла я забути біль колючий,
Закрити серце від чужих чуттів -
Так щільно, наче у мороз тріскучий
Шпарини закривають від вітрів.
Хотіла більш коханням не хворіти,
Не дерти крил, рвучись з любовних ґрат.
Хотіла мирно і спокійно жити.
Без грізних слів в пролозі: «Шах і мат!»
Хотіла тиші. Надмір її маю.
Гостює в домі, чай із медом п’є.
Сьогодні те « хотіла» відміняю.
Хай краще вир, аніж життя нудне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457495
дата надходження 30.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Зриває вітер листячко безжально.
Кружляючи, спада воно до ніг.
А я журюся тим. Сентиментальна!
Мені той кожен лист у душу ліг.
І журавлиним стогоном зітхання.
Стяжіло, вгору підняте крило.
Згадалось, так колись моє кохання
Пожухло і непотребом лягло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457431
дата надходження 30.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Журбують вишні в золоті червленому,
Вмочили, мабуть, листя в каркаде
І по хребті, ще де-не-де зеленому,
Сповзло за го́ру сонечко руде.
А хризантем у трави нахурделило,
Мов хто розсипав жмені конфеті!
І листопадить випалене дерево,
Листки-дублони ронить золоті.
Розмито хмари в небі акварелями,
Немов зі збанка вилито вершки,
І не дзвенять сопілковими трелями
Між крон махрових радісні пташки.
Плоди достиглі світять, ніби глянцеві,
У шевелюрах лискають густих,
На яблунево-палевім рум'янцеві
Цілунок сонця бджілкою застиг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457397
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Скалками тисяч фраз
Серед розбитих ваз,
Серед осколків мрій,
Краплями сліз із вій-
Осінь ділила нас
Серед своїх прикрас,
Серед багаття снів,
Серед калин-вогнів...
Осінь ділила нас
Серед хмарин-гримас,
Серед фіранок -днів,
Серед напівтонів;
Скальпелем по серцях,
В душу- пекучий цвях...
КИдала нам до ніг
Сніжний колючий сміх...
Різала без жалю
Гіркістю мигдалю,
Памороззю в траві,
Думкою в голові...
Осінь ділила нас
Сотнями тисяч трас...
...Болем горять мости
Там ,де МИ мінус ТИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455471
дата надходження 20.10.2013
дата закладки 20.10.2013
[i]«Было у отца три сына:
Старший – умный был детина,
средний сын и так и сяк,
младший – вовсе был дурак....»[/i]
Сразу видно, что отец
Смолоду был молодец:
Вёл здоровый образ жизни,
Пользу приносил отчизне,
Сыновьями «высший сорт»
Пополняя генофонд!
Но со временем упал
Мощностей потенциал…
То ли чёртова работа,
То ли пиво по субботам,
То ли пачки табака
Отразились в ДНК –
Стал отец не то, что раньше,
С качеством всё хуже дальше –
И последний сын Иван…
(Не Эйнштейн, скажу я вам).
---
Добрым молодцам урок –
От Минздрава им намёк:
Хочешь быть отцом счастливым,
Больше – мёда, меньше – пива!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454737
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
А давай гайнемо вдвох у осінь,
Там, де небо шите журавлями,
Де гуляють ще тумани босі
Над зеленоврунними полями.
З павутинок бабиного літа
Ми сплетемо пестощі шовкОві,
І співать нам буде тільки вітер
Зоряно -барвисті колискові ...
Ми спіймаєм дві пухові хмарки
І застелим лісові стежини ...
Райдуги над нами, ніби арки,
Ïх квітчають сонячні жоржини ...
Ти і я ...За руки, ніби діти,
Віднайшлись у всесвіті гармоній,
Бо ще вмієм в унісон радіти
Під звучання дощових симфоній ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453781
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 10.10.2013
Я тебе віднайшла серед сотень прощальних побачень,
Серед тисячі кроків ,мільйонів холодних ночей;
Я відчула тебе у безмежжі брехливих тлумачень,
Серед безлічі крил...і ще більше безкрилих плечей...
Я тебе віднайшла в хризантемах осіннього ранку,
У мереживі хмар,в Оріона на вістрі меча,
Де збира молоко Шлях Чумацький в пОлив*яні дзбанки,
Де у мороці днів догорає надії свіча...
Я тебе віднайшла в грозовиці раптової зливи,
Де троянди зронили свої запашні пелюстки...
Я,напевно,тепер маю бути безмежно щаслива...
То чому ж в серці вітер зриває безжально листки?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453611
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 10.10.2013
У Карпатах літає сніг,
А у Львові танцює осінь.
Дощ повільний, розмірений біг
Зупиняє в моєму волоссі
І виблискує в ньому. А я
ТОму тішуся, бо діадема
Із дощу - то розрада моя
В цьому світі, де вічна проблема -
Гроші, побут, робота, житло...
Аби краще усе, аби ліпше!
Світе білий з хижацьким єством,
Що тобі до мого крику-віршу?
Що тобі? А мені так болить,
Так судомить і хилить додолу...
Світ - в якому життя, тільки мить,
Світ - в якому не вірять нікому...
Як мара, через натовп іду,
Краплі срібла блистять у волоссі.
Чи написано так на роду?
Тільки я, тільки дощ, тільки осінь...
23.09.2013р. Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453415
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Ця хвороблива осінь, ці дощі
Вселенського масштабу, ці тривоги...
Сріблиться бісер в мене на плащі,
Цілують краплі тріщинки дороги.
Сирого листя в парку намело,
Немов обдертих аркушів порожніх.
В ліхтарних мушлях вистигло тепло,
Гірчать полинно очі подорожніх.
Шаленим тріском вибитого скла
Пронісся вітер - лиш його і чути!..
Мабуть, і я себе не вберегла,
Ковтнула тугу краплею цикути.
В терпкій сонаті зливових безсонь
Шукає серце втомлене розраду.
Так хочеться твоїх палких долонь,
Під теплим пледом кави й шоколаду...
Простих розмов про все і ні про що,
Торкань, цілунків, поглядів і дива.
Якщо колись зустрінемось, якщо...
Сама собі позаздрю, бо щаслива!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452731
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 05.10.2013
На вірш "Глядя в даль "...автор OHRA
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450171
Там, де ріка загорнена у тишу,
Де тихі хвилі стомлені печаллю,
Художник посивілий вміло пише
Промінням сонця світлі пасторалі ...
Вдивляючись у небо і у воду,
Цілуючи вітрам легкі долоні,
Наносить пензлем на полотна вроду,
Тієї, що заквітчана осонням ...
...
І мліє осінь від штрихів умілих ;
Ревнує, звісно, та боготворить,
Того, хто віднайде у днях дозрілих
Одну єдину, але справжню мить ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451345
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Бреду зіщулено поміж дощами.
Пожухле листя по кутках жбурляє вітер.
Янтарний клен поскрипує гілками,
І чорнобривчате минає літо.
Ховаю спогади під парасолю.
Маленький купол відмежовує від світу.
Із марева дощів могутні тролі
В полон взяли останній промінь світла.
Нудьга дошкульно сіла на рамена...
Шукаю дивосвіт в осінніх креативах.
Займиста ікебана з листя клена
Запалить вогник бажаного дива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451374
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Упала осінь листям на долоні.
Земля дощам відкрила навстіж брами.
Та спогадів розмай пульсує в скронях,
Хоч літо бабине не за горами.
З"єднає павутиночка прозора
Незриму суть блаженства та спокути.
І мить, і вічність, Всесвіт неозорий -
Тому, хто на Землі не був почутий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450473
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 25.09.2013
[img]http://mailbox.gazetevatan.com/MailFoto/10_49_0426935_6.jpg[/img]
Зупинишся раптово на межі
І в шепоті дерев почуєш Бога...
Десь миготять шалені віражі,
А в тебе - рівна сонячна дорога.
І у твоїх з калюжами слідах
Відбилось небо, чисте і високе,
Хмарин лінива біла череда
Набилась вітру сивому за щоки.
Сочиться в душу музика легка,
Лелітками кружляють світлі ноти,
Чиясь ласкава впевнена рука
Тебе веде в небачені красо́ти.
Душа світліє, диханням своїм
Ти піднімаєш небо над землею.
Купає день в шафрановій імлі
Душі твоєї ніжну орхідею.
Отак, бува, застигнеш на межі,
Здмухнеш пилюку відчаю і втоми,
І світ зітре умовні рубежі,
І тіло стане майже невагомим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450746
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.09.2013
На мольберте тоски я рисую,
Паутиной холодных дождей,
Незнакомку – родную, чужую,
В тусклом свете ночных фонарей.
Мы с ней медленно кружимся в вальсе,
Шаг на встречу, двойной полукруг,
И любовью рисуем без фальши,
Точки встреч на картине разлук.
Серый дождь сменит зимняя вьюга,
И забелит тоски полотно,
Тяжело нам вдали друг от друга.
Вместе быть нам судьбой не дано.
На мольберте любви я рисую,
Нежным чувством в безликости дней,
Незнакомку – чужую, родную,
В отраженьях горячих огней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446861
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 19.09.2013
Віддам кохання в хороші руки!!!
Віддам без плати, а просто так ...
Воно уміє терпіти муки,
Воно приємне таке на смак ...
Віддам кохання, бо вже несила
Його тримати на повідку ...
Воно ж бо вільне! ...У нього -крила! ..
А що я маю -сльозу ïдку?!
Беріть -не шкода!!! У добрім серці
Воно розквітне, неначе мак!!!
І, переможцем в нерівнім герці,
Ще затанцює для вас гопак! ..
Візьміть ...будь ласка ...Воно ж загине! ..
В душі у мене вже мерзлота ...
Воно ж співуче і лебедине,
У ньому -ніжність і чистота ...
Беріть, не бійтесь!!! Воно -чудове!!!
Воно із сонця і світлих мрій ...
І сни збувались моï казкові,
І розбивався злий вітровій ...
...Віддам кохання ...В хороші руки ...
Беріть! ...Рятуйте його ...хоча б ...
Бо вже розносять голодні круки
Пушинки білі моïх кульбаб ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447124
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 05.09.2013
Незрілим терном ночі терпне осінь,
Збираючи у кошики тепло ;
І ходять дні з дощинками в волоссі,
Фарбуючи похнюплене зело ...
Свинцем налиті хмари тонуть в річці,
Вбираючись у сутінки води ;
І у великій жовто -бурій пічці
Готуються щоранку холоди ...
Радіють жабки кваканням в лимані,
Що вже бузьки у вирій подались ;
І мокрочубі лінюхи -тумани
Ховають часто сонечко кудись ...
Ще яблуками гупають садочки
І сиплеться смачнинками горіх ;
Та зорями гаптовану сорочку
Зриває з клена вітер -пустосміх ...
Все рідше блискавиць кардіограми
Порушують замріяність небес ...
І пише осінь смутком епіграми
В очах, твоïх, де я знайшла себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446436
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 31.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.08.2013
Я тобою снила, як дощем
Квітка снить у полудневу спеку,
І торкав душевні струни щем,
Що для тебе я така далека...
Я тобою снила, наче птах
Снить у клітці небом волошковим...
По твоїх заплутаних стежках
Розгубило щастя всі підкови.
Та збирати випало чужим
І ділити навпіл дні і ночі.
Ти мені на долю ворожив,
Та слова не справдились пророчі.
І в чужих незвіданих світах
За тобою стерла білі крила...
Я тобі відкрилась у віршах,
Та даремно душу оголила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442112
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
Наткало небо льону голубого
На парасолю, щоб укрити ліс.
Налила хмара молока парного,
Його я запах набираю в ніс.
Антонівка вже гола. Грушевиця
Нависла плодом. І горіх нагус.
Трава, косою голена, блиститься,
Немов святковий матінки обрус.
Сиджу, дивлюся. День відкружеляла.
В візку онука біля мене спить.
Це підвечір’я сфотографувала.
Хай десь на денці в пам’яті лежить.
Спокійно. Тихо. Рідне ніжне т́ільце
Так солодко у сні собі сопе.
І груди тепле обвиває ќільце
Це все життя..., життя... , як воно є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441698
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 06.08.2013
Одцвітає кульбаба,
травнева снує хуртовина,
парашутики сиві
розгойдує легіт між трав.
Серед готики гір
соловіє гладка полонина,
пектораллю фіалок
духмяних її заквітчав
оксамитовий травень.
І тиша стоїть напівмертва,
бірюзовим сатином
застигли німі небеса...
Одцвітає кульбаба,
яка ж надаремна ця жертва -
невагомо-тендітна,
летка сиворунна краса...
Теплих кінчиків пальців
завія торкається ніжно,
за щетинки трави
зачепилась ангорова шаль...
Одцвітає кульбаба,
в душі по-весняному сніжно,
білий світ оповила
пухнаста і тепла печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424600
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 13.05.2013
Де не квітують персик і мигдаль,
Не плодоносять рясно абрикоси,
В'юниться річка, чиста, мов кришталь,
Ранкове сонце п'є холодні роси.
І цвіркуни виспівують між трав
Що обстелили джергами* долини,
Духмяний вітер ловить у рукав,
Струнких тополь пухнасті хуртовини.
Тут заплелися венами стежки
Мого дитинства й юності хмільної.
Лоскочуть п'яти свіжі моріжки,
П'янять нектаром лагідні левкої.
До себе манить батьківський поріг
І хата пригортає, наче мати,
А серед ночі сипле на обліг
Високе небо зоряні дукати.
Тут не цвіте заморська дивина,
Та все ж душі відрадно, як у Бога,
Коли стрічає мамина весна
І рушниками стелиться дорога.
*Джерга - шерстяний ворсовий килим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424154
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 11.05.2013
У пахощах травневої пори,
Коли дурманять яблуні рожеві
І пелюстки тендітно-перкалеві
Цілують теплі мускусні вітри...
Коли вишень дитинних білоцвіт
Січе у трав духмяне шумовиння
І золотого сонця павутиння
Мережить гір шовкових малахіт,
Великий День крокує по землі,
Гудуть врочисто дзвони Великодні,
Усі стежки-доріженьки Господні
Ведуть під тепле сайво куполі́в.
З-під вишиття святкових рушників
Паски гладенькі дихають ваніллю
І величають сонячну Неділю
Пташок співучих трелі гомінкі.
Щаслива звістка лине до небес
І голос храму світ весняний будить!
Радійте нині, веселіться, люди, -
Христос Воскрес! Воістино Воскрес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422736
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 05.05.2013
Іде собі жінка. Вона ще щось хоче.
Можливо, ще мріє про пристрасні ночі.
Стидається трішечки зморшок своїх.
А ще – повноти. А ще – набряку ніг.
А ще – зафарбованої сивини
і зменшення пружності нижче спини.
Уже в неї збулися всі сподівання –
кар’єра, свій дім і дітей щебетання.
Та має надію на ще щось таке…
На щось небуденне, яскраве, палке.
Можливо, ще мріє про пристрасні ночі.
Іде собі жінка. Вона ще щось хоче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420916
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 25.04.2013
Вже теплий травень дихає між крон,
Строката клумба грає кольорами
І пелюстки зірчастих анемон
Впиваються мигдальними вітрами.
Уже й тюльпан проклюнувся палкий,
За мить розгорне крильцята багряні,
Стрункі нарциси, горді парубки,
В біло-блакитній неба порцеляні
Медово-ніжні ловлять промінці,
Вони ж петляють в безмірі ясному.
Патлатий джміль у вишні на руці
Полоще тільце в літеплі м'якому.
А сонний кіт приліг на моріжку,
З квіткових мушель вловлює пахтіння.
Такий розмай у маминім садку,
Така шовкова магія цвітіння!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420641
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 25.04.2013
Втерло сонце личко
Рушничком з туману,
Сипле у травичку
Роси домоткані.
Вже цілує бджілка
Проліскову квітку;
Дятел сів на гілку-
Вибива чечітку.
На пеньку "солдатик"
Вигріває спинку;
Кіт- старий флегматик
Розгляда пушинку.
Горобці в пилюці
Гопака танцюють-
Цвірінчать і б'ються -
Дощик пророкують...
І впліта вільшанка
У катрен весняний
Голосну співанку
Про ранок рум'яний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417889
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Моя ти воля... і неволя
мої ти крила... мої пута
моя ти доля... і недоля
до мене намертво прикута
коротка мить ...
яскравий спалах
солодкий гріх...
гірка розплата...
недугою моєю стала
любов...
то молена... то клята...
моя погибель...
мій рятунок
ти мій кінець...
і мій початок
я п"ю очей блакитних трунок...
зворотній відлік розпочато...
зворотній відлік не спинити...
я п"ю до дна твій поцілунок...
пропав...
мені уже не жити...
любові сплачено рахунок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417685
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 11.04.2013
. "Как живется, милый? Тяжче ли,
Так же ли............"
(Марина Цветаева)
Как тебе с нею, милый,
Избранный мною когда-то?
Совесть тебя не тревожит?
Смотришь ли в завтрашний день?
Утром бываешь унылым?
День не становится адом?
Ночь на столетье похожа?
Как без меня ты теперь?
Как тебе с нею? Проще?
Ждешь с нетерпением встречи?
Вместе болтаете дружно,
Все позабыв целиком?
Пишет по сути и больше?
В споре тебе не перечит?
Все исполняет послушно?
С нею светло и легко?
Как тебе с нею? Не сладко
Разъединять оказалось,
Словом лихим в разговоре,
Душ наших близких ладьи?
Только зачем же, украдкой,
Превозмогая усталость,
Вечером на мониторе
Ищешь стихи ты мои?
Как тебе...
06-08.04.2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417638
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 11.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2013
Вино з чебрецевим присмаком,
Думки і слова - антоніми...
Гуляє весна присмерком
Зимової сніго-агонії.
Нас ваблять уста безмовністю,
Якимсь загадковим потягом;
І очі лише, з непристойністю,
Відшукують щось під одягом.
Наш максимум- пальців дотики,
Вербальні якісь півнатяки...
А десь верблозні котики
Куштують вечірню патоку...
За мить до кінця відліку,
Відмінимо порух стартовий;
І ніби злочинних спільників,
Тримаєм себе під вартою...
Прощальні руки потиски,
Цілунок легкий- на удачу...
Ми іспит цей склали. Оплески!
Чому ж тоді ледь не плачу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416131
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2013
У вирі темпераментів і бачень,
У просторі реальності надій,
Знайди в собі можливості пробачить,
І добрим словом ближнього зігрій.
Заморським птахом не вважай удачу,
Вагання від здійсненності відсій;
І тих, хто біля тебе гірко плачуть,
Почути в небайдужості зумій.
І не шукай в словах таємних значень,-
Не кожен у житті цім лицедій;
Утримайся від шпичок зауважень,
Щоб не зламати крил комусь і мрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415238
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
Зима, зима...
Нема кінця і краю.
Весняні ранки крижить заметіль.
Та вже птахи із вирію вертають,
Витає над полями березіль.
Розправив молодечі, дужі крила.
Хоч проліски ще під снігами снять,
Вітри весни натягують вітрила,
А повінь у душі не спинить гать.
Лісів луною відізветься клично,
Розливом рік здолає береги.
І скресне лід запитань риторичних,
Верне надію на свої круги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411075
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
Пам'яті батька
Павла Михайловича Головатого
(06.02.1939-28.07.2012)
Сонця тінь швидко бігла снігами,
Цього року холодна весна.
Я приїхала в гості до мами,
В дім, де тата півроку нема.
Звичні запахи линуть з кімнати.
Серед хати старий, сивий кіт
Тиху пісню почав муркотати,
Язиком причесавши живіт.
Ось і батька кімната маленька.
Перебігла тривога чолом -
Дві фіранки прозорі, біленькі,
За життя його їх не було...
Жаль повільно наповнював хату,
Тихий сум виростав до небес.
Серце гупало: "Та-точ-ку! Та-ту!
Як мені не хватає тебе!"
08-11.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину Олександра Зорюкова
"Герань на моем окне"
http://artnow.ru/ru/gallery/3/1204/picture/0/606318.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410155
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 18.03.2013
Засну колись без барбовалу,
Зі сну не виберусь назад,
Накриє плоть мою зів’ялу
Сирий і темний глинопад.
Та просьба тужиться остання,
Хоч і нарвусь на люду кпин:
Не треба сліз і причитання,
Цей шлях для всіх людей – один.
Хлібів не хочу поминальних,
А пам'ять вічну - не люблю,
То фараони в усипальнях
Пиху цим тішили свою.
Не запечатуйте могили,
І не провадьте богослужб, -
Я знаю, що не має сили
Земне щодо небесних нужд.
Та чи там є яка потреба
У тій, блаженній вишині?
Хіба недолік є у неба?
Чи Бог неправий? Звісно, ні!
Пожну я там , що тут посію.
Тому плекаю повсякчас
Любов і віру, і надію,
Допоки зір мій ще не згас…
21.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402957
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Вже давно затупилася криця,
Тож із дерева тешем мечі.
Біля чистої йдемо криниці,
Чорним брудом туди плюючи.
Ледь тримає земля нас на со'бі-
Часто плаче кривавим дощем.
Ненароджені діти в утробі
Смокчуть з мами знедолений щем.
Десять заповідей підзабувши,
Ми псалмуєм тепер до тільця;
І любов до кінця не відчувши,
В шкаралупах ховаєм серця.
Все летить шкереберть, мов у прірву-
Нема світла в тунелі життя...
Де ж той Данко, щоб серденько вирвав,
Щоб при світлі жили до кінця?!
До героїв віднесли тиранів,
Славим їх за кайдани свої;
І бинтуючи колені рани,
Ми наносимо нові собі.
Сохне кров на старій одежині,
Мозолі на руках, як рубці.
Хто ж нам винний?.. Хіба ми не винні,
Що усмішок нема на лиці?..
Під розмірений стук барабанний,
Ми галерно махаєм веслом,
Прославляємо тих капітанів,
Що невміло керують човном...
Схаменися, прозрій, наш народе,-
Варто крицю знайти на мечі!
Не чекаймо із моря погоди-
Бо з тиранів ростуть палачі!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402737
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Моя зажура древня, наче світ,
Моїх думок пергаменти затерті
Прибило вітром дальнім до воріт,
Минулих днів нестримні круговерті,
Відгарцювавши, стихли у саду
І дотлівають прілим падолистом.
Немов приблуда стомлена, бреду,
Ворушу срібне росяне намисто.
Під купол неба синього летить
Терпкого саду вранішня молебень...
Якби ж то можна знищити за мить
Все те, що тут нагадує про тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402697
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Я мудрість предків на скрижалі серця
Різцем слів батькових собі наніс навік:
Як я живу - мені так і озветься,
Бо два життя не має чоловік.
Не можу вбити, зрадити не можу,
Якщо хворію, то в своїй душі,
Нікого я бідою не тривожу,
Не переходжу рідної межі.
Я не куплюсь за тридцять срібних грошей -
І ніж у спину другу не встромлю.
В тилу спокійно всидіти не зможу -
Лиш у борні свого меча зломлю...
Я сіль землі у кров свою козацьку
Всмоктав із материнським молоком;
Ділюсь добром із ближніми по-братськи,
Немов води криничної ковтком.
Я не мину дороги до святині,
Окраєць дам протягнутій руці,
І голуба пущу у небо синє,
Туди, де світять ясні промінці...
Якщо кохаю, то із головою,-
Блаженства досягаємо удвох…
Прагну в житті бути самим собою,
Прожити так, як повелів нам Бог!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402688
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Дождалася, ненько, від діток подяки
за те, що на світ їх колись привела,
що їх рятувала прихованим злаком,
як груди штиками колола орда.
Дожилася, рідна, що власнії діти,
яких, як кровинку свою, берегла,
слугують чужинцю, марудять цим світом
і мову твою роздягли догола.
Вдягнули в лахміття, накинули зашморг,
в чужих одностроях на страту ведуть,
на груди вчепили знущальницькі гасла
про мовні засади і митний союз.
Продалися тим, від яких рятувала,
які їх батьків убивали й дідів,
тепер же по черзі кричать: "Відрікаюсь!"
на мові чужій і з чужинських рядів.
Парад віроломства від міста до міста,
а ти серед площі стоїш, як Пречиста,
у свій день народження в зради намисті
і мову від них затуляєш грудьми.
Чи вб"ють і тебе, розірвуть, пошматують,
вони ж бо глухі і нешасні не чують
як ворог крокує по предків кістках...
Чи то божевілля, чи то рабський страх -
повз тебе і мову проходить парад.
Парад зрад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359091
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 22.08.2012
Кому куди, мені ж - до перевозу...
Стоїть Харон на березі і жде.
Давно він став в очікувальну позу
І незворушно в дудочку гуде.
Нехай гуде, а я ще погуляю.
У мене доста справ на цій землі.
Допоки їх докупи постуляю,
То й наживусь, не згірш за королів.
Я світом не нудитиму без міри,
Вбиратиму всі радощі земні.
Дарма, як день здаватиметься сірим -
І сірий день наснагу дасть мені!
Стужавів слід від стоптаного рясту,
Вже за плечима гони довгих літ.
Та ще кортить хоч трішечки попрясти
І далі постелити долі слід.
Так, день за днем, дійду до перевозу
І кану в Лету - річку забуття,
Лишивши тут просту життєву прозу,
Немов предтечу іншого життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355301
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012