пам"яті Михайла Жизневського
Осліпло сонце. Вдень горять вогні,
з"їдаючи йому скупе проміння.
Ми -- на зимі-червоному коні
і не насіння сіємо,- каміння.
Закушено вудила до десни...
Пече... Чи кров? Чи Спас іде у груди?
- Опісля що червоної зими?
- Роби що треба, й буде хай що буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475105
дата надходження 26.01.2014
дата закладки 11.02.2014
- Діду, чекай...
- А, дожени,- сміявся ще нестарий чоловік.
Він розштовхував великими долонями зарості сухого і тонкого очерету. Зі стрімких стовбурців просто йому на плечі й услід - дівчинці, що не встигала, на голову - летів срібний іній. Чоловік був таким велетенським, що дрібки холоду в білому зимовому світлі різали їй очі блиском, падаючи з висоти його зросту, минаючи саме сонце.
- Дідуууууууу...чекай. Фух. Гаряче.
Дівчинка плюхнулась в кучугуру. Сміялась, заливаючись. Дзвінко. Як пташок з себе випускала. Очерет, немов почувши, перегукував дрібно. Пересміював її, наколовши собі, як на вістря списів, ціле блакитне небо з білими хмарами. Гойдав світ...
"... і для чого нам стільки цього очерету? Знову долівку стелити будем, чи шо?"- мала обтрушувала сніг з подолу кожуха маминого і важко зітхаючи, натягала задовгі рукави "гармошкою" по лікті.
- Діду, от вже стільки того очерету, що Ти шукаєш?
- ...Бога очеретяного.
- Чого?
- Шукаю очеретяного бога. Він голос має. А мені треба для сопілки.
- Так то хіба узимку, дідо?
Дід нічого не сказав. А коли вечір нанизав на стовбурці очерету зорі ( точнісінько, як мама на голки бісер), то думалось дівчинці, що ніколи не мала вона такого намиста. А от коли виросте, та стане гарна, як королівна сама... як візьме її заміж найвродливіший парубок,-то змайструє їй очеретяний бог намисто з зірок. А дід на сопілці з голосу того бога зіграє їм шлюбної... Але снилось їй вже зовсім інше: подвір"я весняне, дрібки ціпяток коло порога і вона їх ні впіймати, ні порахувати не може,- такі ж жовті, як повсюдні пухнасті кульбаби...
Серед синяви студених неба і землі ніс на руках до двох теплих вікон хати на кремезних своїх руках ще нестарий чоловік чи то дівча, чи то сам сон. А далеко вже у нього за плечима зорі блимали серед тонкого очерету. Того, що всенський світ гойдає і ховає від людей бога, який майструє сопілкові голоси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478666
дата надходження 10.02.2014
дата закладки 11.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2013
Шпалери, фото на стіні,
Липневі лінощі, знемога
І ДЕСЯТЬ шрамів на спині -
Про тебе, мила, давній спогад...
НазАвжди стерти би! Не смій!
Так треба! Все - як книжка пише...
В долоні я колись твоїй,
Забувшись, серденько залишив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436586
дата надходження 11.07.2013
дата закладки 12.07.2013
"Когда ты вернёшься ко мне, - а вернёшься ли в дом,
В котором с дыханьем твоим даже время сверяли…"
Ирина ГРУЗДЕВА
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205613
* * *
Рябины в смятении: алая краска стыда
Упала в июле на их недозрелые гроздья.
Я Бога молю, чтобы ты не пришел никогда,
И вешаю ключ у порога на ржавый от времени гвоздик...
Проклятая двойственность в знаке созвездия Рыб,
В твоем – притаилась, к несчастью, иная стихия.
И страхи мои ночь опять загоняет в углы,
Чтоб бисером слов выводила рыдая стихи я.
13.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205723
дата надходження 13.08.2010
дата закладки 05.07.2013
Тяжка ця ноша. Кров і піт від неї.
Та різкою взамах: -Ану, неси!
Ревла юрба. Вищали фарисеї-
Якщо ти бог, хоч сам себе спаси!
За що вони мене так ненавидять?
Бо я відкрив їм, що живуть у злі.
Прости їх, Отче! Що творять – не видять
Незрячі твої діти на землі.
- Я посланий, щоб ви пізнали Бога.
Вручив мені Він Слово осяйне.
Багато добрих діл зробив від нього.
За котре з них караєте мене?
- Бо ти серед народу смуту сіяв.
І віру нашу древню смів хулить.
Казав, що ти Христос, що ти Месія…
Одна лиш смерть тебе угомонить!
Не відповів. Даремно бісер тицять.
А на плечах не хрест – пекучий біль.
Та враз відчув: чийсь жаль, неначе птиця
У серце б'ється. Десь отам, звідтіль!
Він серцем чув печаль ту незречиму,
Він бачив лиця чесні і смутні.
Он дівчинка з брунатними очима
Губами ворухнула: "Боже мій!"
Я все стерплю. Хай збудуться писання.
Вже світить вогник віри пломінкий!
...Палило сонце пагорби піщані.
В безсмертя йшов Син Божий, Син людський.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414409
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 13.06.2013
Разволновался я при встрече с ней,
Нахлынул вал чудесного мгновения,
Не устояв, он все таки упал
Симптом артериального давления.
Глаз щекотал изгиб ее прекрасных форм,
На четверых стояла, ну ваааще потеха,
Она сегодня будет лишь моя,
Шикарная загадочная БЭХА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430893
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 11.06.2013
Прокинешся якось в чужій постелі,
Одинока і не сама,
В чужому місті, в чужому готелі,
І навколо - чужа весна...
Зрозумієш, чому не варто
Ходити босоніж по долі,
Сьогодні на небі грати,
А вчора ще була воля...
І ще не відчувши колючий сніг,
Просто вилетиш в двері...
Ти не хотіла - це просто збіг,
Та навколо чужі готелі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430855
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 11.06.2013
Віднайду у своєму житті я незриму стежину
І довічну любов я у серці твоєму знайду…
Я до тебе втечу у морозну, засніжену зиму,
Замоливши гріхи перелюбства у вічність піду…
Я не знаю, чому ми на двоє серця розкололи ?!?..
Ти буяй, посміхайся та радісно й гордо цвіти…
Тільки, знай, що напевно не зможу я більше ніколи
Утекти від кохання в далекі, безмежні світи…
Ми підемо удвох у квітучу, задумливу весну;
Я тебе на руках у казкові поля понесу...
Задивлятимусь в світлих очей голубінь піднебесну
Й зустрічатиму разом з тобою прекрасну весну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395836
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 08.06.2013
Нагадує твій подих запах м’яти,
А милий голос - шелести дібров…
Тобі б Красу на Щастя поміняти,
А скромну загадковість – на Любов…
Тобі б забути снігові замети,
Не слухати б ні подруг, ні сестер…
Не вірити у cни та у прикмети
Ні вчора, ані завтра… ні тепер.
Тобі б мороз на квіти поміняти,
Помандрувати б в зоряні світи…
Понад морями чайкою літати
І з польовими квітами б цвісти…
З любов'ю милі очі цілувати,
У тьмі ночей серця переплести…
Сумні пісні на Радість поміняти
І все життя б ту Радість берегти…
Тобі б Красу на Щастя поміняти,
А загадкову скромність – на Любов…
За це я зміг би геть усе віддати,
Що в цьому світі грішному знайшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391220
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 07.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.06.2013
залишиться хата…
і тиша –
об`ємна, жива – у хаті…
до чужих – сторожка`,
до тебе – завжди привітна, м`яка
тиша у хаті –
особлива така…
довкола хати – квітки
з бур`янами наввипередки…
як здичаві́лі зірки,
по́хапцем п`ють росу:
всю оцю безтолкову красу –
під бензокосу…
стежки
погубляться і травами заростут(ь) -
ніхто вже не́ зауважить:
«…не наступи на квітку тут…»
де захочеться – будеш іти,
блукати
і
у траві наступиш
на кущик м`яти:
прохолодно-свіжим
розпли́вчастим ароматом
обізве́ться до серця тво́го
скрізь натикана безтолково
холодна м`ята
ма-ти
м`яту любила –
скрізь насадила…
і подумаєш: «…треба таки
обережніше тут ступати…»
мати
сказала, що йде
у внутрішні, вишні світи
безкраї –
м`яту садити
і квітки сія-ти…
щасливий,
хто Причини Речей знає…
04.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429331
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
Я вдячна, мамо, за великий світ,
Що вклала вже давно в мої долоні!..
За те, що Ти уже немало літ
Навчаєш жити зовсім юну доню...
Я дякую за той душі вогонь,
І за любов, що в серці запалила...
І за підтримку, мудрість сивих скронь,
За те, що вчиш, де чорне, а де - біле...
Спасибі, рідна! І Тобі нехай
Кує зозуля вічно сизокрила!!!
Перед Тобою я в боргу, це знай,
Бо Ти для мене щастя відмолила!..
17 квітня, 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331589
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 03.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2013
(присвячую нашим журавочкам-заробітчанкам)
***
Гірко плаче осінь у твої долоні,
Сива моя нене, матінко моя,
Журавлина доля у твоєї доні,
Пригортає на́ніч хата не своя.
Не свої хороми напирають сіро
До утоми-болю струдженим рукам,
Що не раз ведеться падати у прірву
Темної знемоги за мізерний крам.
За надії крихту у пожухлій жмені -
(О, яка ж то ноша, Господи, важка!)
Поки догорають вигони зелені,
Поки скаче сонце дике, як лоша.
Тинною журою вимащені днини,
Виписані слізно на листках душі...
Мов полинним лугом за́прано стежини,
Де зблудило долю в сонні спориші.
Гірко плаче осінь під вікном у мами,
Тулиться устами сумно до землі.
Там ридає й ненька сива молитвами,
Поки відлітають в далеч журавлі...
(25.03.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417667
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 03.06.2013
***
Відсіріло в моєму вікні,
Тільки сиво ще в’ється фіранка...
Ти нашіптуєш тихо мені:
Не торкай, то - гірка філіжанка.
Та й вже варто навчитися жить,
Щоб минуле не то́рсати більно...
Але пам’ять огудно дрижить -
Все зове у відбуле безвільно.
І защо́раз лищається шрам
Десь глибоко-глибоко на денці -
Надокучлива тінь, наче спам,
Темна крига у світлому серці...
Та, на Бога, в сумному вікні,
Чи не вперше займається колір -
Ти нашіптуєш сонця мені,
Насипаючи неба за комір...
(11.01.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391795
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 03.06.2013
Не бийся так у шибку, сніговію,
Не огортай трояндові кущі...
Ще крапелину літечка лелію
На денці білокрилої душі.
Іще світанки пахнуть споришами,
У свіжих росах викупався хміль
І теплі ночі срібними дощами
Лавандову цілують заметіль.
Терпких вишень розсипані коралі
На килимках зелених, ніби крам,
І виткали на кроснах верби-ткалі,
Леліткові серпанки вечорам.
І я в житах, як маківка, хмелію
В п'янких обіймах ситцевих вітрів
Допоки ти, мій білий сніговію,
Так безпорадно бавишся у гнів!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387438
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 03.06.2013
(Лесі Геник)
сьогодні
луги мої пахнуть
некошеними
прив`яленими «на пні»
сіна́ми
і гречаною кашею
з пряженим
у печі молоком…
спека
тремтить понад схилами
невловимим
прозоро-блакитнуватим димком…
так і хочеться:
до дрібноти
змаліти,
оселитися
між пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових квіток
чи,
розкинувши руки, впасти
й розбитися…
закотитися
поміж трав доплі́чних
правічних
безслідно зникнути…
поєднатися
з ду́хами
луговими
чистими –
невелеречистими
і більше
ні з ким не знатися…
не йти
і не вертатися,
не зарікатися-одрікатися
…у при́хисток мій
під грушею-дичкою –
метеличок теракотовий
прилетів,
на передпліччя
літньо-оголене
делікатно всів:
Хто ти!..
гостю мій несподіваний –
помаранчево-теракотовий!..
розпорядник тутешніх життів?..
щось
сказати хотів?...
30.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347302
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 03.06.2013
Перегук з Володимиром Висоцьким
Я не люблю, як грім б’є за віконцем.
Як йдуть улітку затяжні дощі.
Я не люблю, як в очі світять сонцем,
А поза - розпинають на хресті.
Я не люблю холодного мовчання,
Злих окриків, коли летить слина.
Я не люблю, як зраджують кохання,
Як у смітник кидають почуття.
Я не люблю, як матір забувають,
Коли душа є ноша для образ.
Я не люблю, коли життя вбивають,
Як тягнуть жили з тіла раз-у-раз.
Я не люблю, коли зима у ліжку,
Як в очі заглядає самота.
Я не люблю, коли не ходять пішки
Оті, в яких є сильною хода.
Але люблю, коли цвітуть каштани,
Коли щебече мило дітвора,
Як гояться усі найглибші рани,
Світ мліє від любові і добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428802
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 01.06.2013
Конфронтації моїх змін
Почали щиро лякати маму:
Я почав пити міцніше за джин,
І частіше вживати каву.
Бо серед теперішніх сірих стін
І минулих чорних квадратів
Хочеться знову епоху змін
І зворотніх життя циферблатів.
Хочеться детальних дрібниць
І портретних живих малюнків
Замість піксельних одиниць
Намальованих поцілунків...
Закарбованих сподівань
І надто буденних мрій,
Щоб найменше слізних прощань
В одинокій квартирі пустій...
Щоб буденних віват-ідей
І серйозних нових святих,
Щоби другом став Прометей
Зійшовши з сторінок книг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426406
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 31.05.2013
Запиши на мій рахунок осінь,
Я розплачуся за неї кредитом,
На нас двох її більше ніж досить,
Нам у ній тимчасово жити...
Залиши мені літо на чай,
Щоб я мав за що подзвонити
Із далеких попуток і зграй,
Вихідних до болю пропитих...
Заховай від мене весну,
Вистачає із мене примхливих,
Я, напевно, тебе прощу,
І сховаюся мовчки у зливах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428604
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2012
Запізніло так стукаєш в шибку дощем
Й пелюстковий танок затихає.
Я тебе не чекаю, у серці лиш щем -
Нас не наша весна зустрічає.
А у спомині та дивовижна краса,
Як рожевим квітчав диво-цвітом.
Усміхалася я, усміхалась весна
Й заметіль яблунева над світом.
А вдивляюся в дощ лиш з тієї пори,
Коли сльози ховала в краплину.
Я просила в дощу, що усі забери,
А він тільки забрав половину.
Ти не стукай дощем, не впізнаю тебе.
Не коханий ти вже... моя смута.
Яблунева завія всі сліди замете.
Відчахнута любов... чи ж забута?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337888
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 14.06.2012
Бувальщина пізнього сталінізму
Крізь далеке лихоліття
на олтар скорботи
дарував дідусь-каліка
довоєнне фото.
– Подивіться. Тут ваш батько,
у церковнім хорі.
Вишиванка, вуси... Бачте,
молодий, бадьорий..
Не впізнали?
В нього очі – то любові повінь...
Не признали.
Відцурались від своєї крові.
Збайдужілих боягузів
умовлять не варто.
Захлиналось птаство в лузі,
і стогнала хата.
Як пожовкло фото в тузі,
здогадались – тато!
Ой пливли-тужили води!
Як же хмар багацько!
Не чужий дідусь приходив,
то ж був рідний батько.
Оповите небо жалем
за провину роду.
Бо його й свої вважали
ворогом народу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332356
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 29.04.2012
Ми не помітили, коли
До міста тихо вкралась осінь,
І те, що врешті, – ми на «ви»,
І про пробачення не просим.
Я попрошу своїх дощів
Пролитись зливою над містом,
Гранітних, втомлених левів,
Щоб не дали спалити листя.
Я у ліхтарника візьму
На добру пам’ять тепле світло,
Його в волосся заплету
І повертатимусь у літо.
Я сяду в зоряний трамвай,
Коли на вулиці безлюдній
На дивне ехо: «Зачекай!»,
Хтось відповість: «Так краще буде…»
Нічний трамвай мене помчить
У парк, де хазяйнує липень,
Я лиш оглянуся на мить, -
…на руки, що тримають квіти.
***
Я надішлю шматочки снів
І запах меленої кави…
Я попрошу своїх левів,
Щоб Вас вони охороняли.
***
(написаний на музику Віктора Ох, http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320489)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320495
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012
***
Голодне стадо! Одуріла хіть
Важким товче по грудях оберегом!
В півока роззираючись бредемо,
Вклоняючись чужому мимохіть...
І гнемо спину, щоб зручніше було
Вилазити на голови рабів...
Ні не раби? Пани самі в собі?
Те панство, що давним-давно минуло?
А може й не було степів ясни́х,
Вітрів шалених, воїв дужокрилих,
Ані козацтва, ані слави, сили?!
Одні сиро́ти в урвищих німих!
Коріння сохне, страшно підливати...
Нехай пісок у роті - не слюна,
І вже не воля - лиш скупа мана,
Що намагається, однак, брехати...
Зігнати стадом і у дальний путь:
Служити іншим щедрим одаліскам,
Що розміняли на срібняцтво мізки,
Що вже й себе не знаючи, мабуть,
Та вперто пнуться бути вожаками!
Не вовчих зграй, а голених овець...
На голови нап’яливши вінець,
Та гордість розгубивши під ногами!
(15.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317968
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012
О мріє брехлива, ти зрадила волі!
Ти знову повірила в диво-міраж!
Він лезом колючим по серцю поволі
Кришталь перетворював в іній-вітраж..
І вже не пройти мені допінг-контролю,
Від тебе свідомість посіріла аж!
Заповнюють розум химери до болю!
О мріє мінлива, це ж тільки міраж..
Навиворіт душу і розпач на волю!
Холодну отруту в розпечену кров!
Невже ти шукала собі таку долю?!
О мріє зрадлива, оце та любов?!
____________________________________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312676
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Стою серед отав, як пахне м’яко тиша,
А на верхах лісам вітри стрижуть хребти.
Я народилась тут, довіку тут залишусь,
Поміж отав і зір, що мріють з висоти.
Не сплю вже майже рік, думками в небо лину,
Душею прагну ввись, а тілом до людей.
Вони такі як я: з роси, душі і глини,
Із суттю в серцевині, і голосом з грудей.
Із брості в пишний квіт, із квіту в лист і зав‘язь,
Аж плодом золотим до ніг їм упаду.
А по снігах і снах я знову повертаюсь,
Допоки до межі своєї не дійду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215578
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 03.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2011
(реквієм)
Мої старенькі вже пішли.
Тепер приходять лиш ночами,
або в мої тривожні сни,
або до вікон пташечками.
А ще метелик прилітав,
І, навіть, поселився в хаті,
а потім інший завітав.
Вони німі, зате крилаті.
Жалкую я, що не зумів
в батьків своїх все розпитати
про те, як серед чорних днів
їм удавалось виживати.
Вони у клопотах жили.
З нічого вміли щось зробити.
Тягнуло маму до землі,
а тата кроликів кормити.
Щось майстрували, щось плели,
щось шили, або вишивали.
І на роботі, як могли
копійку чесно заробляли.
Все мріяли про власний дім,
про щебетання в ньому внуків.
Та не вдалося бідним їм
минуть самотності й розлуки.
Моя окрилена душа
також тріпочеться щоразу,
коли метелик приліта.
Колись літати будем разом…
(До роковин по мамі 20.12.11)
-------------------------------
Сорок Днів
За сорок днів – період невеликий –
чимало можна встигнути зробить.
Наприклад, «Жигулі» водить навчитись,
об’їхати півсвіту (чи проплить).
За сорок днів придумать можна пісню,
оповідання чи новелу написать
чи виростить редиску-скороспілку,
центнер харчів і випивки ум’ять.
Цих сорок днів достатньо, щоб збагнути,
що ти вагітна чи що ти «козел»,
чи сорок раз прокинутись-заснути
і відчувать, що ще живий, не вмер…
За сорок днів біль втрати притухає,
вже менш гіркі спливаючі хвилини.
Я усвідомлюю – таки немає
вже на цім світі рідної людини.
(28.01.11)
----------------------------------------
Померла в мене мама.
Померла в мене мама.
І вже її нема…
Не згасло сонце.
І не впало небо.
Не спорожнІли рІки.
Не тріснула земля.
Локальне горе. І приватний біль, проблема…
Загасли поривання і думкИ в менІ.
В безодню безпросвітну настрій впав.
ВповІльнилось і спорожнІло в голові.
Хтось серце наче розколов чи відірвав.
У інших довше матерІ живуть.
Свою ж я не вберіг – такий я безталанний.
Я розумію – всі колись помруть,
та знали б ви як на душі погано…
20.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301312
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 21.12.2011
- Ти підеш ледве чутно,щоб двері не скрипнули навіть,
- Замикайсь на замок, ось ключів запасний дублікат!
- Краще б серце замкнула, а в ньому зажурену пам’ять
- Чом би й ні, але здогадом мучить невпевнений кат…
- Та невже ти боїшся? Невже ти колись ще повернешся?
- Я змовчу, не гаситиму вогник надії в очах.
- Ні, молю, не мовчи… Передзвоном зустрічного вересня...
- Але вересень той із прийдешнім як ватра зачах!
- І вогонь розпалити так важко у згарищі попелу...
- Біля диму заснути примусять ревниві вітри.
- Боже, як же я зміг погасити любов нашу зопалу?
- ... ось ключі... не забудь, а все інше, як зможеш, зітри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300044
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
Листки календаря летять у Вирій
Услід птахам, що линуть на курорт.
І кличе осінь сіроокі зливи,
Яким за це не треба нагород.
Годинник-грамофон... Стару платівку
Поставить строгий дядько мудрий час.
Історія записує на плівку
Життя, яке хтось вигадав до нас.
І вітер-злодій в кленів та берізок
Тихцем краде листочки-портмоне.
Осколки старовинного сервізу
В обгортці з хмар в калюжі враз жбурне...
І тільки сонця золота тарілка,
Надтріснута морозами ночей
Промінням зачепилася за гілку
Щоб в небі залишитися ще день...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298314
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 06.12.2011
Буде тихо і волого,
Будуть сутінки у хаті –
Я за Вас помо́люсь Богу,
Богу-Сину-Немовляті.
Довго десь чумакували,
Сіль розсипалась на возі –
До світанку завітали
Ви до мене по дорозі.
Ніч, як чорний віл рогатий,
Коло вікон ремиґає –
Щось хотіла б Вам сказати,
Але слів таких немає…
Рипне віз, що колисанка,
Сіль впаде в траву шовкову –
До прийде́шнього світанку
Я складу Вам колискову.
Голову кладіть на руки –
Я не буду вас будити.
Перед безвістю розлуки
Ви схилились відпочити.
У куточку, на колінах
Помолюсь до Немовляти.
Я за Вами вийду в сіни,
Я за Вами вийду з хати,
Я за Вами на дорогу,
Я за вами вийду – хто Ви?..
Немовляті-Сину-Богу
Помолюся колисково.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272534
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 06.12.2011
Безмежний холод сіє сум.
Ще не зима – та вже й не літо.
Десь розгубилися по світі
Слова про ніжність і красу.
Поснуло віття вздовж доріг,
Щераз обкрадене вітрами…
Дивись, снується поміж нами
Вже не тепло, хоча й не сніг.
І хоч весна війне прикрас
На віти і на сірі днини,
Та заросли навік стежини,
Які колись зєднали нас.
22.11.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298274
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 06.12.2011
Тривожна сповідь листя золотого.
Болить душі натянута струна.
Вже не чекаю чогось неземного -
Лише мовчу - покинута, одна.
Безмовна. Недосяжна. Заніміла.
Шалений вітер, сипле листопад...
Яке кому тепер до того діло -
Серця горіли стільки днів підряд...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283547
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 05.12.2011
Ніч і я. Місто зморене спить.
Грають марно у келиху чари.
Стелять постіль для місяця хмари -
Незабутня, зворушлива мить.
Підбивають перини пухкі,
Потакають його забаганкам.
Звабно сяє зірниця-коханка,
Мерехтлива, в сорочці легкій.
Із задуми не виберусь я,
В ніч дивлюсь зі свого підвіконня.
Не женуть мої чари безсоння,
Б`ється пульс: ні-чи-я, ні-чи-я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298081
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 05.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2011
(За Йонасом Калінаускасом)
Як весело мірошникує тато:
У борошні і руки, і лице...
Вдалася осінь на врожай багата,
Зерно - як віск! - духмянить вітерцем.
Всідаються припудрені чували,
Невтомних жорен музика проста.
А скільки мені в гулі тім вчувалось:
Шумить колосся, хлюпа синій став...
Врожайне збіжжя щедро-густо вродить,
І радість знов - із втомою навпіл.
В руках у мами тісто сонцем сходить,
Ввібравши запах молодих степів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281596
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 20.09.2011
[b]ВЖЕ НЕ МОЯ[/b]
Вже не моя́, але в мені́ наві́ки.
Вже не зі мною, але у житті
Несу в собі́́ твоєї вдачі ріки,
Бурхливі й тихі, грішні і святі.
Сльоза твоя́ – то крапля серця мо́го,
А тихий смуток – йо́го каяття.
Під небом не існує більш нікого,
Крім тебе в світі. Решта – забуття.
Вже не моя́. Та все іще зі мною.
Десь в глибині, на долі скрижаля́х,
Я ж – лиш живу і дихаю тобою,
Горта́ючи в думках життєвий шлях.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]20 вересня 2011 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281591
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 20.09.2011
Як час летить -
минув вже місяць,
як ти з"явився на цей світ!
Душа щемить...
Тобі, мій лицар,
душа шле щирий заповіт.
Тобі, малюк,
заповідаю
спів жайворонка, світ зорі,
безмежний луг,
квіток розмаї,
і сотню літ в календарі!
Щасливу долю
в ріднім краю,
що вже давно чекає нас,
жадану волю -
хай заграє,
як нам заповідав Тарас!
І будь щасливий,
внучку любий,
на вільній, радісній землі,
де дружно, мирно
живуть люди,
натхнення й щастя ковалі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278846
дата надходження 05.09.2011
дата закладки 05.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2011
Там на стінах розмиті картини-
Щось на кшталт Сальвадора Далі,
І,підхоплені вітром,гардини
Теплим хересом ллються по склі...
Там запилена тріснута ваза
З дорогого богемського скла
І розсипані жменями стрази
Розповзлись на поверхні стола...
Там у затінку,під кипарисом,
На канапі,м'якій,мов руно,
Призабута самотня актриса,
Гоїть стигми душевні вином.
Що це їй серед ночі не спиться
І печаль полинОво-гірка?
В небі місяць ліниво на спИцях
Теплі шалики в'яже зіркам.
Що йому до самотньої пані
У малесенькій рамці вікна?
Між пелюсток п'янкої герані
Відцвіла її буйна весна...
Розчинились солодкі присвяти,
Град овацій і крики "на біс"
Там,в проваллі сирої кімнати,
Де в задумі застиг кипарис...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278236
дата надходження 02.09.2011
дата закладки 03.09.2011
І все – таки, коли болить душа,
А серце покривається морозом.
Знаходиться в житті якась межа,
Коли не варто утрачати розум.
А за межею знову новизна -
Життя щасливе і чудові квіти.
Хоч чарів чаша випита до дна,
Від щастя ми не маємо хмеліти.
Бо хліб і сіль кладуться на столі
І ставляться бокали для напитку.
Це тільки в нас, на вишитій землі,
Живе народ без щастя і без блиску.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277773
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 30.08.2011
Від дня народження,
як первородний
гріх,
ми носимо в собі
оту причину,
що,
стане час,
завдасть удару
в спину –
себе від того
ще ніхто
не уберіг.
Марнується,
клопочеться людина,
втрачає,
любить,
сподівається і мріє.
А та причина
невідступно зріє,
що,
стане час,
завдасть
удару в спину.
Причина та –
лиш необхідний
атрибут.
Невідворотна,
як у змові леза.
І, вражений,
оглянешся,
як Цезар,
щоб усвідомити:
так ось який він –
Брут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277737
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 30.08.2011
Я пустка... Спогад... Я фантом...
Без почуттів, без болю і без тіні...
Кидає вітер зірваним листом
Мене й несе в своєму повелінні.
Нема думок, бо впали десь на дно
Душі, що пошматована мовчанням...
Нема бажань, бо вітру все одно,
Чим розважатись - листям чи коханням.
А всесвіт мчить... Байдуже, без перерв,
В спірально-марнотратнім миготінні...
В мені одна струна - зболілий нерв...
На ньому грає вітер-Паганіні.
30.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277739
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 30.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2011
Я розгриз залізні вудила!
Розірвав тяжкі ганебні пута!
Воля мені гриву заплела --
Палить кров її солодка трута!
Розлітайсь грудками з-під копит!
Я підкови, мов кайдани скинув.
Не батіг помежи вух свистить --
Стрічна воля обпікає спину!
Одірвусь, здається, від землі
І, як в річку, в небеса порину!
Куйте собі грати, ковалі!
Гей, раби, ковтайте заздро слину!
Рознесу в тріски отой паркан!
Слідом брат мій -- впізнаю по рисі.
А в сідлі арканщик... он аркан!..
Брате! що ти робиш? схаменися!
Ти міцніший і швидкий, мов птах,
А мені прогризли пута рани.
Скинь його! Хай на своїх ногах
Дожене мене і заарканить!
Брате, ми ж обидва склали план!
Кров моя твою підступність змиє... --
На все небо засвистів аркан
І дротяним гадом впився в шию.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277510
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 29.08.2011
Череда
величезних
сірих корів
Розляглася
на синій стерні –
Жуйку
ліниво жують
опісля водопою.
У найдальшої
при горизонті
бік заятрів –
Лишенько,
що там з тобою?
Горе мені!
Чимось поранила бока?
Лечу стрімголов, кричу здаля –
Аж ні,
То народилося
червоне теля:
Сіра його облизує…
Ніч поблизу –
Беззоряноока.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277104
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 26.08.2011
У неоранім полі сивий кінь б’є копитом
Його землі ґвалтують, його степи порито.
В небі сонце тьмяніє і світанки чорніють –
Свині полем гуляють, свині рилами риють.
Там, де зрошені трави сходу сонця раділи,
Де глибокі ставки осокори поїли,
Де стежки дозволяли галопом летіти...
Свині роблять левади, свині зводять корита!
Збрую шиють у кузнях з каменю і металу,
Щоби моцні попони дихати не давали.
Розбиває кайдани, з вітром в поле несеться...
Вже під сумнівом воля, та лишилося серце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276777
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Коли ти йшов вмирати на хресті,
Земля тремтіла з болю і розпуки,
І скорбна Мати плакала в юрбі,
Коли кати прибили твої руки...
Коли ти кров'ю,зранений,стікав,
Конав під сонцем,мліючи в знемозі,
Ніхто води і краплю не подав,
Ніхто не витер ті солоні сльози...
І ти вмирав,стражденний і святий,
І плакав Бог над муками твоїми:
Ну що ж ви,люди,що ж ви,як кати,
На смертні муки прирекли людину!..
І ти помер...Ти кров'ю заплатив
За кожен гріх,за всі мирські провини!..
Дивіться,люди...людоньки...кати!
Ви Бога розіп'яли!..Як людину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272808
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 23.08.2011
Подзвониш мені,
коли у Києві
зацвітуть виш-ні.
Ні.
Не ни́нішні,
але ті,
колишні.
Білі.
Щасливі й веселі,
що два роки тому́
схилялись
до ніг тобі
цвітом пишним
обіч
моєї оселі.
Вони просто цвіли.
Безборонно щасливі були.
А ти не помітив.
І потоптав їм квіти.
Потоптав
у землю вогку
пелюстки білі.
Заглядають у вікна мої
Янголи два безкрилі.
Плачуть.
Де їхні крила?
Осанна!
Непогоєні рани
пелюстками
вишневого цвіту
Богородиця Діва
заступниця
велить
цілити.
Як справжня любов, проста
правда і сила
Її свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276408
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 22.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2011
Мій славний хлопчику,
в Париж?..
Au revoir.
Париж, Париж! –
столиця світла й світу.
Химера.
Марево із променів і хмар.
Із хмар і променів,
шовків,
свічок
і цвіту.
Мій славний хлопчику,
в Париж?
А як же я?..
Ви пам’ятаєте –
весна…
тужливі дзвони…
Ваша печаль –
поезія моя:
Він-н був-в-в,
він-н-сон-н-н…
Аве, Мадонно!
Він був.
Він сон.
Він поминальний щем.
Розколина щемить
в тужливім дзвоні.
Париж.
Собор.
Прозірчастим плащем
Загорнута --
Аве, Мадонно!
А мить
летить
у синь,
у вись,
в блакить.
В колишнього світанку
сиву просинь…
P. S.: «Тобі й огню». –
Я прошу все спалить. –
В Парижі,
мабуть,
теж
буває
осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275497
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 18.08.2011
Чи знаєш ти, про що шумлять ліси,
коли над ними вітер гонить хмари
і свище, наче рве струну гітари,
а потім тихне в купелі роси?
І скрізь мов чари…
Чи знаєш ти, про що ліси мовчать,
коли ранкові зорі догоряють
й ромашки ясноокі заглядають
у душу снів, де горде лелеча
у синь злітає?
Чи знаєш ти, які в лісів думки,
коли листок тремтить у павутинні,
волошка позіхає синя-синя,
а пшениці співають їй казки
немов дитині?
Чи знаєш ти, про що шумлять ліси?
Про що співають, чим живуть, сміються?
Як в неба далеч душі їхні рвуться,
а потім тихнуть… й в купелі роси
серця їх б’ються…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271350
дата надходження 21.07.2011
дата закладки 18.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2011
Фіолетові зиґзаґи
Креслить блискавка на небі...
Розрізає сіру хмару
Нігтем гостротіла леді.
З щілі плавно витікає
Фіолетова кровиця,
Сміхом небо заливає
Королева блідолиця.
Та недовго навтішалась :
Знову хмару розрізає,
Електричне світло знову
Геть по небу розсилає...
Раптом в двері і у вікна
Кулачищем надвеликим
Стука, б'ється, калатає
З голосом громище диким.
Розрива небесні струни,
Що пекельним криком грають,
Клавіші органа тисне -
Тишу ревом розбивають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235936
дата надходження 20.01.2011
дата закладки 15.07.2011
Пролітає озлобленим свистом
Дикий вітер крізь струп'я гілок!..
Золотим-золотим падолистом
Плаче осінь в холодний ставок.
І під вечір застиглим туманом
В сиве небо чадить жовтий сад.
Мов розтрощена вщент порцеляна-
Листопад,листопад,листопад
Замітає холодну бруківку,
Сипле попіл в самотнє вікно...
Хтось фіксує ці миті на плівку,
Хтось-на біле,мов сніг,полотно.
Хтось ховає свій жаль на папері,
В нерозбірливо злитих рядках,
Залишивши прочинені двері
В тихий сад в жовтуватих тонах,
Щоб у душу з пронизливим свистом
Дикий вітер в'їдався,як дим,
І в обличчя мело падолистом-
Золотим,золотим,золотим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270329
дата надходження 15.07.2011
дата закладки 15.07.2011
"Святкувати перемогу у війні - це радіти смерті людей"
(Лао Цзи)
Німця звали Ганс. А хіба як ще мали би звати німця? Але оце "Ганс" - усе, що єднало нашого німця з іншими - "не нашими", ворожими й хижими. Загарбниками. Наш Ганс був старий. Ні-ні, не геть сивий стариган років ста. Він був старий для тої якості, у якій ми з ним здибались - прабаба й бабуня - віч-на-віч, а я - у сімейному міфі. Ганс був застарий для солдата, бо мав більш як сорок років і сумне, зоране зморщками негарне рябе обличчя. Таке негарне, що навіть соромно було злорадіти: "Ага, Гітлерюга! Ич, який поганий!". Хотілось поспівчувати й погладити по плечу. Однак, Ганс виявився жонатим! Ти диви, якась Хельга не погребувала рябим, худорлявим, малим швабом. А ще у Ганса було четверо дітей. Їх фоторгафію, разом із парсуною їх мами-німкені, він носив у кишені біля серця (у німчури теж, виявляється, було серце). Але про дітей, жінку й серце ми дізнались не відразу, бо німець не відразу став "нашим", спочатку він був просто - німець.
Німецька мото-піхотна частина в"їхала в наше село хвацько, на мотоциклах. На кожному мотоциклі сиділо по троє солдатів - двоє на самій машині, а один у люльці, до якої був причеплений кулемет. Сіра форма, блиск погонів, каски, схожі на перевернуті миски, - все було таке охайне, наче на параді. Вони ніби й не воювали, а просто приїхали у гості. Наші відступили далеко, тому пострілів не було. А не було пострілів, то не було й ворожої зловісності. Заїхали по-хазяйськи й відразу почали росташовуватись, не звертаючи уваги на цікавих, що з острахом повиходили подивитись. Єдине, що відразу ж проорало межу між селянами й завойовниками - зверхність. Німці дивились на людей так, наче велетні дивляться на пігмеїв. Жодної посмішки, жодного слова. Наші - прабаба Катерина, баба Онилька і бабина сестра - мала Галя - до сільради, невздовзі перейменованої в управу, не ходили. Сиділи у хаті й тремтіли. Зачувши цокіт мотоциклів, вони сховали у погріб прадіда. Мій прадід Андрей (взагалі-то - Андрій, але по-вуличному саме так - Андрей, щоб відрізняти від Андрія й Андрушки) був героєм Фінської війни та ще й інвалідом, пораненим у ногу. Він так до кінця життя й проходив із ціпком (ще й я той ціпок пам"ятаю). Наші боялись, що його першого заарештують і розстріляють. Бо донести буде кому. Прадід працював комірником у колгоспі і багатьом залив за шкуру сала. Почувши по радіо, що німці розстрілюють радянських активістів, наші облаштували прадіду Андрею схованку у погребі старої хати, що стала клунею, після того, як саме перед війною збудували нову. Прабаба Катерина навіть помазала таємне житло біленькою глиною. Туди поставили стіл і стільця, намостили тапчан і нанесли припасів. Планувалось, що прадід виходитиме на вулицю вночі, вночі ж йому приноситимуть все необхідне. Тоді ніхто й подумати не міг, що у своїй криївці мій прадід Андрій Коваленко просидить майже два роки! І за ці два роки встигне стати й тестем і дідусем.
Наша хата не була найбільшою у селі, але вона була нова, тому теж впала німцям в око й у ній влаштували щось на кшталт офіцерської їдальні. Тричі на день приїздили офіцери (спочатку кілька, а потім завжди один - молодий і дуже пихатий). А постійно у нас оселився кухар - той самий Ганс, наш німець. Він зайшов уперше якось боком, так, наче відчував, наскільки він тут незваний гість. Але скоро оббувся, влаштувався у кімнаті на ліжку під розлогим фікусом, нагрів собі води й пирхаючи та льопаючись почав митись, поставивши миску посеред хати. Наші теж швидко оббулися, такого мізерного німця, та ще й рябого, та ще й старого боятись якось було ніяково. У ньому було стільки тихого якогось смутку, що у інших обставинах він міг би викликати й співчуття. Але не зараз. Зараз він викликав зухвале бажання не зважати на нього, а просто займатись своїми справами. Тому прабаба Катерина сіла до шиття, мала Галя до книжки, а сімнадцятилітня Онилька взялася мести долівку. Тут вони й зіткнулись уперше - німець Ганс і моя молоденька бабця - уперта й свавільна Онилька. Вона спередсердя, що німчура поливає водою земляну долівку, оперіщила його віником по плечах! Влупила, ще й прикрикнула щось. А потім вже злякалась. Злякалась і прабаба Катерина. Вони ще не бачили, як німці розстрілюють людей, але багато про це чули. У старшої серце обірвалось: вижене усіх надвір і розстріляє. А у схованці ж Андрей! А Онилька й не злякалась по-справжньому, у неї в цей день взагалі було відчуття, що все це сниться. (Багато оповідачів казали мені, розповідаючи про «той» день, що саме таке було у них відчуття - сну, нереальності) Та найбільш несподваною була реакція німця. Він зіщулився, зігнувся і заверещав: "Ай, матка, больно, больно!" По хаті розлігся гучний регіт. Реготали всі: Онилька весело, бо щойно вдвічі сташрий Ганс назвав її "матка", Катерина - полегшено, - не вб"є, значить, Галя -за компанію. І німець - трохи ніяково, але зовсім по-людськи. Цей регіт поєднав присутніх, розвіяв страхи і навернув душі наших до Ганса.
Мото-піхотна частина пішла в наступ, а молодий офіцер залишився в селі. А разом з ним залишився і Ганс, кухарем. За роки окупації ніхто з наших ні разу не пошкодував, що прийняли німця за свого - прали йому, прибирали у великій кімнаті, де він жив. Натомість, Ганс підгодовував їх, а коли народилась мама, давав молоко, яке відливав від порції свого офіцера. Мабуть, він так ніколи й не зрозумів, чому так плакала прабаба Катерина, беручи те молоко. Хіба міг він знати, що то таке – тюрма за вкрадені на колгоспному полі колоски? За ці роки наші надивились на всяке. Бачили і розстріли й звірства. Сусідню хату спалили окупанти тільки за те, що баба Зінька - вреднюча стара, що її на селі всі звали відьмою, кинулась виривати із рук німецького солдата забрану курку. Але усі інші німці наче були з іншої планети, й нічого спільного не мали з нашим. Ганс кілька разів порятував мою бабцю від Германії. Коли молодих виганяли у Київ, він порадив Катерині відправити Онильку до родичів у сусіднє село. А іншого разу, коли дівчина таки попалась, та втекла з потягу, звелів її сховати. На питання баби Катерини, куди ж її сховати Ганс сказав: "Посади її до того, що у ямі сидить!" І всі зрозуміли, що Ганс знає про діда. Знає і мовчить, не виказує. Та якось страшно було зізнаватись, тому Катерина прикрикнула: "Хто там сидить, що ти мелеш!" Тоді Ганс мовчки поліз у кишеню, дістав і розгорнув шматок газети. У папірці були недопалки дідових самокруток, він, видно, курив уночі надворі й кидав за звичкою недопалки у траву. Хоч наші й звикли довіряти Гансу, а все ж мороз поза шкірою пішов. Особливо, коли почули у дворі гуркіт офіцерового авто. Та наш німець швиденько стис газету у кулаці, кинув у піч і, наче нічого не сталось, почав насипати офіцеру їжу. Молоденький офіцер їв завжди мовчки, вимагав, щоб у кухні на той час нікого не було. Ставився до всіх так, наче вони не люди. Одного разу Ганс затіяв якусь особливо вибагливу страву, щось варив, різав, змішував. Катерина, що завжди спостерігала за варінням, а часом навіть і щось підказувала, цього разу була в гуморі, й під"юджувала: "Ой, дивись, не забудь чай посолити!" Трапези офіцерської, як завше, ніхто не бачив. Бачили тільки, як, вийшовши на поріг, офіцерик оперіщив пару раз шкіряними рукавичками Ганса по фізіономії. Коли Онилька з Катериною зайшли у кухню, Ганс відвернувся до плити. "Щось сталось?" - спитали так, наче нічого не бачили. "Забув чай посолити", - ламаною мовою відповів німець і крадькома витер сльозу. Після того він плакав ще тільки раз. Перед відступом біля маминої колиски. Тоді Онилька гаркнула на нього: "Дивись, обережно з дитиною, не зроби чого!" "Ти єсть дурна баба! - вперше підняв голос Ганс, - у мене вдома чотири (показав на пальцях) кіндер". І витяг із кишені фото дружини і дітей. Тут заплакали всі. "Я їх більше не побачу" - журився він, а наші втішали: "Є Бог на небі, побачиш!" І тоді наш німець пообіцяв, як залишиться живий, що б там не було, а приїхати до наших після війни. Ні він, ні наші не сумнівались вже, чим ця війна скінчиться.
Я не знаю, як вони прощались. До цього місця оповідки всі плакали, і оповідач, і слухачі. Бабуня Анелія (це вона в молодості була Онилька) журилась, що не збереглося ні прізвища Ганса, ні адреси. Багато років шукаючи свого зниклого безвісти чоловіка Ігоря Петровича Волощука, вона й Ганса була би знайшла, чи його родину. У моїй сім"ї довго зберігався подарунок Ганса маленькій мамі "на придане" - срібна ложка. Мабуть, всенький скарб, що був у нашого німця. Потім ложка кудись запропала. Лишилась тільки пам"ять. Бабця розповідала мені, я - своїм дітям. Так і живе у історії моєї родини якийсь зовсім не німецький німець Ганс. Живе - як свідок того, що ні лихо, ні війна нічого не виправдовує, і що людина завжди може лишатись людиною. Навіть якщо навкруги смерть.
Під час війни Гансу було вже за сорок, він був ровесником моєї прабаби. Навіть, якщо він вижив у тій страшній війні, зараз його вже давно немає. Але є десь на світі його внуки й правнуки. Вони мусили вижити, ті Гансові родичі, хоча б як дяка за те, що й мої, не раз рятовані їх предком, вижили у ті страшні часи. Вони десь є. Не можуть не бути, - мої завжди згадували їх у молитвах. Спочатку прабаба Катерина, потім, постарівши, бабуня Анелія-Онилька молились за Гансових діток і онуків. Хай благословить їх Господь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267928
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 15.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2011
Я намалюю тобi серце у руках,
щоб ти колись його зумiв до себе взяти.
Воно освячене було у моi*х снах,
i тихо спало, а навколо були грати.
Ти, як герой, колись вiзьмеш його i звiльнеш,
лише собою надихнеш його в життя.
Воно тремтить, бо ще бо*ться, що ти пiдеш,
i стане раEм вже не небо, а земля...
Ми, як героi* из мiфiчностi - щасливi.
ДаEмо волю почуттям, i без кiнця,
у вир емоцiй, i навiк стаEм зрадливi -
з мого малюнку вже стираються серця...
Адам i Ева - ось хто ми i не iнакше.
Такi коханi, але згодом вороги,
скуштуEм яблуко розбрату ще не впавши -
себе картаем вiд зими i до зими...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269988
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
Цвітіння сон і дійсність листопаду,
Наївних мрій світіння золоте.
Не дорікай і не картай за зраду,
Бо слово «зрада» тут не зовсім те.
Богині умирають, наче квіти –
Закрутить вітер білу круговерть!
Богині умирають, наче діти –
І поняття не маючи про смерть.
Ти сам писав важкі свої закони
І почитав зазубрені ази.
Хрестився на чужі в кутках ікони
І нехтував пречисті образИ.
Богині умирають, наче квіти –
Спаде в траву прозора круговерть…
Богині умирають, наче діти, --
І поняття не маючи про смерть.
За віщо ж хочеш дорікати саду?
За сон цвітіння й дійсність листопаду?
За те, що пурхають метелики-листки?
Зникаючи в світінні золотому,
Богині не вмирають по земному –
Вони возносяться, як діти і квітки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268979
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 13.07.2011
Бузковий кінь летить понад садами,
Бузкові іскри креше на сади.
І стишився, спинився коло брами,
І форкає, щоб винесли води.
Щоб винесли води і віхоть сіна,
Бо на траві -- отруєна роса.
То відчинила браму Україна,
Бліда й нужденна, -- з міркою вівса.
-- Оце тобі, мій коню, трохи збіжжя,
Візьми ще й мазь з колишніх трав до ран...
І полети в дніпрове запоріжжя,
Де спить з кошем Іван наш, отаман.
Збуди його. Скажи, що ніяк спати.
І за рукав тягни його так-о...
Скажи ж йому, що умирає Мати
І все питає-плаче: "Де Сірко?..."
Нехай Іван ватагу до ватаги
Збере ізнов братів своїх бувалих
Й під малиновим з булавою стягом
Спішить сюди, бо Матір сплюндрували.
Скажи ж йому, що не від злих морозів
Його калина всохла за млином.
Що весь наш рід почив дочасно в Бозі,
Й могили заростають полином.
А ще -- наш дід, сідий кобзар Славута,
Неначе бранець, гине й пропада.
І б`є з джерел червона й синя трута,
Де сяяла блакитна
й золота вода...
Бузковий кінь і не торкнувся збіжжя.
Бузкова іскра серце обпіка.
Бо де ж тепер Сіркове запоріжжя?
Бо як же Україна без Сірка?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269958
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2011
Бúстриці достúгли, пристигáвуть грéзна,
В бумбулькáх ся збúрать сила величезна.
Береся із сонця, із землі сятої,
Із води, із сúрця, із душі простої.
Тече життя корчом, пирúйде у жúли,
Вби душа співала, би ся серце бúло.
Позирáву в небо, як в зúркало чúстой,
Вижуся у ньому із любого міста,
Де бим не стояла, што бим не чинúла,
Та зúмля ми ліпша, што ня народúла,
Тот ми край миліший, де орав мій дідо,
Де умерла мамка, щи не дуже сíда,
Де сини май вищі уросли за нянька,
Де дрібні внучата схожувуть топанки.
Де ми родять щедро яблика й чиришні,
Де любов у всьому, што дає Всевишній.
бистриці - сливи
грезно - гроно
топанки - взуття
2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269695
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Давай лежати й слухати дощі,
Що б'ються в шибку срібними нитками,
І ті нитки сплітати у вірші,
В душевну сповідь,в слізні мелодрами.
Давай ловити спогади і сни-
Вони,мов ті метелики строкаті,
Нас понесуть у пахощі весни,
Над полум'ям свічок у цій кімнаті.
Давай здувати зоряний пилок,
Що мерехтить в тонкому павутинні!..
Та глянь,світанок тисне на курок
І ніч втікає на крутій машині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264137
дата надходження 09.06.2011
дата закладки 11.07.2011
Старенька хато,бабина потіхо,
Давно вже всохла липа у дворі,
Лиш мертве гілля падає на стріху
І застрягає в чорнім димарі...
Старенька хато,із твого порогу
Пішов у світ мій гордий родовід!
Ти рушниками білими дорогу
Нам простелила пишно до воріт.
І провела дбайливо,наче мати,
Пустила вслід з тривогою сльозу...
А ми забули в гості повертати,
Топтати трав нескошених росу.
Топити піч,закурену димами,
Що й досі хлібом дихає у світ,
Молитись щиро перед образами,
Які колись прибив на стінах дід...
Вже не скриплять розхитані ворота,
Старий поріг не вгадує сліди...
Ой хато,хато,давніх літ скорбото,
Нема кому у храм твій увійти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269198
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Дрібно дощик засіяв краплинами
З хмар, що вітер над нами зібрав,
Теплі дні десь за обрій полинули,
Я минуле собі пригадав.
Що в подіях булих розпорошене,
Де дитинство і юність мої,
Заспокоїться серце стривожене:
Всі літа поєднали дощі.
Хоч були ці дощі більш непрошені,
Їх спинити я часто хотів,
Задивлявся на хмари зволожені,
Прагнув гарних та сонячних днів.
Із дощами спішив я сховатися
Від напружень та слів гомінких,
В брязкіт крапель я прагнув вслухатися,
Забував негаразди при них.
Сірість, мряка були їхнім подихом,
Та вмивалось в них серце моє,
Різні думи з дощами приходили:
Смуток, радість, що все перейде,
Хоча сонце сховалось за хмарами,
Та воно нам засяє колись,
Нас утішить природа ще барвами,
Засиніє небесная вись…
05.07.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268620
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Кольорові молодці
Фарбувати вміють.
З малювання фахівці,
Про картини мріють.
На папері олівці
Танцюристи славні,
Бо тримають їх в руці
Пальченята вправні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268445
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011
Мала галявина край поля
Красива, жовта була вчора.
Духмяні квіти оксамитом
Немов би фарбою розлиті
На полотні зелених трав
Та цвіт той зник. Куди пропав?
Кудись подівся він сьогодні
Та лиш метелик вже голодний
Шукає зранку жовту квітку –
Кульбабки ж всі, не мають цвіту.
Куди ж поділа цвіт кульбаба?
Чому не видно рясні квіти?
Ростуть, як вчора, усі трави,
Цвітуть ромашки білим цвітом,
Та квітнуть нині всі чудові
Малі, великі, кольорові
На галявині скрізь квіти -
Кульбабки ж всі жовтоголові
Свій цвіт зуміли десь подіти.
Можливо пташка цвіт той з’їла,
Зелений жук, чи гусінь сіра,
Чи дощик вчора лив так сильно,
Що змив той цвіт кудись безслідно.
Та мабуть ні - бо навкруги
Пухнасті кульки всюди видно.
із вітром линуть догори
Маленькі парасольки вихром –
Вони, напевно, є ті квіти -
Що зранку разом всі відквітли!
25.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268134
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 02.07.2011
Сиди і дивись. Я буду писати гріх:
на фоні бажань – начала земних начал –
із точки падіння рівнів усіх морів
я виведу в ніч опуклу криву плеча.
Я виведу в жар тремкий горизонт грудей.
Мазками долонь із тіла зніму туман.
Здригнуться повіки. Пензлик руки впаде
і лінія ніг себе поведе сама:
стече до підошв подвійним струмком жаги
по гальці зірок, що сиплеться із вікна,
ввіткнеться у ліжко, вийде із берегів
і хвилею стегон вихлюпне з полотна.
Сиди і дивись, як пляма густої мли
тремтітиме мокрим полиском по краях.
Палітрою всього грішного на землі
у нинішню райську ніч володію Я!
Я випишу кожну риску твого страху.
Я виведу те, що ти заховав від всіх.
Ти просто сиди й дивися. І не рахуй
чи вистачить в тебе засобів і зусиль
намірено відкупитися від гріха,
лишити його у ніші чужих торкань.
Аби ти не помилився і не збрехав
тобі допоможе права моя рука
і вправні вуста – заглянуть у кожен кут,
дістануть з душі усе, що ти заробив.
Та їм не потрібна жодна з твоїх спокут,
бо я все одно картинку лишу собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180373
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 01.07.2011
Чіпкий чебрець. Чуприна чагарів.
Рядно ріки, рухливої, рябої.
Джмелиний день до денця догорів,
Годиною голубив голубою.
Злітають залпом зорі золоті,
Цвіркун царює, цокотять цикади.
Прошелестять по полю-полотні
Козачі - кураями - кавалькади.
В'юнкий вітрисько вишник вишива,
Шерхоче, шамка шарудкий шептало.
Ніч-ніженка неначе нежива...
Схолонув степ.
Сірішало.
Світало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267704
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Кажуть,що дерева також плачуть,
Коли вітер шарпає за віти.
Листя облітає і шепоче:
Пожаліти треба, пожаліти.
І в житті буває, як в природі:
Хтось кохає, хтось не розуміє.
І трапляється, що при нагоді,
Ображає, а тоді жаліє.
Вітер вщухне – і дерева стихнуть,
А туман так ніжно обіймає.
Я стою в природній таємниці,
Згадую тебе – тебе немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267730
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
ВГО «Кобзар» оголошує регулярну літературну нагороду «Золотий тризуб», присвячену річниці Незалежності України. У цьому році нагорода «Золотий тризуб» включає в себе поетичний конкурс «Я люблю тебе, Україно!".
Літературна відзнака «Золотий тризуб» покликана нагадати українцям через сакральну силу поетичного слова – що любов до України та патріотизм – це не просто декларативне розмахування прапорами та барвисті промови за чаркою – це глибинна самоідентифікація та свідомий вибір особистості, яка визначившись як Українець – готова служити своїм переконанням не лише 24 серпня, а щодня маленькими справами та великими досягненнями.
Переможець конкурсу отримає герб України - золотий Тризуб (ювелірний виріб), диплом переможця та публікацію твору у найкращих літературних журналах України. П'ять лауреатів конкурсу отримають дипломи лауреатів та заохочувальні призи. Твори 50 авторів, які увійдуть в шорт-лист, складуть антологію патріотичної поезії, присвячену річниці Незалежності України.
На конкурс приймається тільки один твір від одного автора, присвячений Україні, обсягом до 30 рядків. Заявки та тексти приймаються з 1 липня по 1 серпня на електронну пошту info@kobzary.com.ua. У заявці необхідно вказати ПІБ автора, електронну адресу, місто проживання.
Переможець та лауреати будуть оголошені 23 серпня 2011 на урочистому нагородженні. Члени журі - Дмитро Папета, Володимир Шовкошитний, Павло Вольвач. Положення про конкурс на сайті www.kobzary.com.ua
Координатори конкурсу:
Лера Крок
Тетяна Шкурак
Тел. 067-10-100-90
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267726
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Радость. Чувства. Доброта.
Осень. Листья. Красота.
Тучи. Ветер. Небеса.
Вечер. Встреча. Голоса.
Пиво. Водка. И вино.
Кофе. Чай. Да все равно.
Танцы. Музыка. Кино.
Честь. И совесть. Все на дно
Руки. Губы. Не балуй.
Нежность. Страсти. Поцелуй.
Брюки. Туфли. Сарафан.
Пол. Постель. Или диван.
Стоны. Тело. Пополам.
Ногти. Крики. Тут же шрам.
На груди. И на спине.
След. Каблук. Аж на стене.
Финиш. В памяти провал.
Утро. Драма. И скандал.
Почки. Печень. Голова.
Боли. Ванна. Трын-трава.
Вспомнил. Гости. Карнавал.
Вздрогнул. Отдых. Перебрал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98647
дата надходження 20.10.2008
дата закладки 29.06.2011
А іноді -
Ти зрозумієш -
Я закохана в тиші спів.
В напівмороці знову п'янієш,
Навпомацки сторінками,
Від дотику шаленієш,
Тамуєш подих зупинками -
І ринеш у вихор
Слів.
Що змішане,
Вже залишене,
Засвічене,
Недолічене
У нестримному бігу думок?
Закрий очі - дізнаєшся,
Розіб'єш той залізний вінок,
Срібно-блискучий,
Гострий, палючий,
Що розум скував.
Ти, мабуть, відчуєш,
Як прокидаєшся,
Як натхнення торкається скронь,
Але зажди:
Як завжди -
Кудись зник візерунок з долонь,
Мед в очах
Так підступно розтав,
Теплом став,
І ти в снах
Поміж тисяч безсонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267674
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Чекання розорює час.
Складаєш мозаїку осені.
Кожен крок -
то найперша печаль,
трубадури твоїх сподівань
жито косять.
Такий ти самотній.
Увійди до холодного ранку,
де приходить безсоння
шукати собі фараона.
У промінні дзеркальнім
ти стаєш елементом гербарію,
ти вже листя печальне
із вербової гілки минання,
ти вже сніг покаяльний,
ти вже цвіт полонений
осіннім початком.
Прийди осене,
далі нескошені
заплети у волосся
своє.
Голос сосен
котиться колесом,
як прощання
твоє.
То приходить найперша печаль
шукати собі фараона.
Складає мозаїку час
словом твого проминання.
Безсоння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267578
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
Ще не вмерла Україна - поможи їй, Коля!
Утікають із сльозами і слава, і воля...
Гинуть села і містечка, як роса на сонці,
людомори правлять спритно у моїй сторонці.
Душу й тіло покладайте, сили й капітали -
та ідіть, лягайте швидко всі під феодала.
Встали браття всі "у позу" - від Сяну до Дону,
дивляться на Юлю з Вітєй, ніби на ікону.
Чорне море висихає і Дніпро міліє,
розділили степ і гори пани - лиходії.
Душу й тіло покладайте, сили й капітали -
та ідіть, лягайте швидко всі під феодала.
Та живе велика справа у серцях і думах:
шлях наш - правда і завзяття! Тут не місце суму!
Розірвуть тяжкі кайдани праця і надія,
встануть на ноги недужі і сліпі прозріють!
Більше не слухняна зграя - будьмо ми народом!
Підіймаємося, браття, за честь і свободу!
20 - 21. 03. 2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254396
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 28.06.2011
Ішов дощ.
Ішов собі, йшов –
скрізь ішов,
бо не йшов нікуди.
Не покрив
капелюхом голову,
не запнув розхристані
підупалі груди.
Не обирав дощ
для задумливої ходи
ні стежок, ні дороги.
Стелився погляд
його вологий
йому під ноги –
було цікаво дивитися,
як розсипались,
прозорі й сріблисті,
краплини,
об твердь розбиті,
наче щасливі миті,
або щедро розсипані
Божі іскри.
У напівшепоті-
напівплюскоті крапель,
дрібних і неспішних,
вчувалось дощеві
відлуння вкрадливе,
стихле і лагідне,
минулих пристрастей
переболілих і втішених.
Здавалось дощеві,
наче схлипував
час од часу
хтось ображений,
кимось зраджений,
самотою вбитий –
нишком
зітхав за літом.
Несподіваний вітер,
з нудьги,
неввічливо пхнув у плечі
і над вечір
застукав дощ
дрібно
у чужі шибки,
піднявсь
на залізні дахи,
позабивав
у непримітні
іржаві дірки
мокрі свої
срібні гвіздки.
Тьмаве світло
грудневого дня
одразу
після полудня
закотилося,
як стара монета,
на дно озера.
Павуком раптовим
спустивсь на село
короткозорий вечір.
Вітер
згорнувся котиком
і затих
у спорожнілім
гнізді лелечім.
Дощ,
простоволосий,
босий!..
махнув безнадійно рукою
на чужі
вікна закриті
і пішов задумливо
проз стежки і межі,
по озимому житі.
Дощеві грудневому
зраділо озиме жито,
вічно зелене:
- Йди, мій холодний друже,
до мене…
Дощ ішов самотою,
задумливо і смиренно
ішов,
не розчувши привіту,
по усьому світу,
як ідуть
від найдорожчих втрат –
не забутих іще,
але
пережитих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267410
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
Не ти мій світ ламаєш на кавалки,
вміщаючи його в скупі рядки.
Давай, коханий, попрощаємсь в парку,
але тепер назавжди. На віќи.
Пересторог нема, в чотири боки
від мене денним світлом попливи.
Давай сьогодні вислухаєм спокій,
а вже від завтра будемо на "ви".
Не ти мій світ в друзки розіб'єш кволо,
а я в собі усе перетерплю.
Давай для всіх розійдемось в ніколи,
бо я тебе, вже вибач, не люблю.
І без образ, яким немає змісту,
сюди нема для мене вороття...
Давай на гальма з мужності натиснем,
щоб не на смерть, а тільки на життя.
Не ти мій світ. Забудь моє обличчя,
і дотик рук, і губ, колін, чола...
Давай уб'єм без остраху цей відчай,
тому що я тебе не вберегла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267376
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
Котить літо стиглими житами
Запашні припечені хліба.
Вже крадеться вересень стежками,
Ох,якби не стрітися-та ба...
Так жалію ту стару тополю,
Що на стріху струшує росу,
Розбере до відчаю,до болю
Листопад пісенну ту красу...
І вкрадуть смагляві мароканці
Жовтий диск з високої гори!..
Відгуляє літо свої танці
І погубить теплі кольори.
І світанки випустять тумани,
Щоб пливли димами по ставках...
Ох,яка ж ти,осене,нежданна,
Як полин душі моїй гірка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267368
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
спокойной ночи. спи, мой воин,
мой странник из далёких снов.
пусть сон твой будет тих, спокоен,
свободен от земных оков.
пусть снятся сказочные страны,
где замки выше облаков,
где горы, будто великаны,
и воздух терпкий как вино.
я буду сказочной принцессой,
я буду ждать, когда придешь -
и назовешь своей невестой,
невестой в дом свой приведешь...
поверь, сомнения не будет,
что мне ответить: да иль нет...
спи, милый мой. и твои губы
найдут мой радостный ответ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267348
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 27.06.2011
У закутку глухому,
Є потаємна нірка.
В тій потаємній нірці
Живе сіренька мишка.
Натура дуже скритна
В тієї сіромишки –
Вона все робить спритно.
Вона все робить нишком.
Обачна, непримітна,
Химерні має звички –
Збирає й зносить в нірку
Непотріб і дрібнички.
Проворна, наче дзиґа,
Котка, мов крапля ртуті,
Як тінь, нечутно шмига,
І підбирає речі
Приховані чимдалі
й ретельно позабуті.
У неї там брязчальця
цяцьок давно поломаних,
блищальця од люстерок,
обгортки від цукерок,
зелений мідний цвях.
Надумані завади,
злодійкуваті зради
у мислях і в серцях.
Не прощені образи,
розбиті образи,
висять разками стрази
лукавої сльози.
Лежать злорадні втіхи,
німі підступні змови,
як лушпа від горіхів –
личини нелюбові.
Дрібно сіромишка
лапками пряде:
вишукує затаєне
од Бога і людей.
Господарює мишка
По всій твоїй домівці:
Винюхує у ліжку,
Петляє по долівці.
В пітьмі і павутинні
Нори, що несть їй дна,
Хранить скарби предивні
Істотина чудна.
Фрагменти ницих пристрастей,
Детальки заздрих мрій…
Навіщо всі ці розсипи
Істотині чудній?..
10.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267253
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 27.06.2011
Солодкий листопад мого життя...
Хтось вкрав у мене цілого півсвіту,
Хтось вкрав півсерця,вже без вороття-
Так викрадає сонячну трембіту
Циганський місяць в чорному плащі!..
І я живу,я дихаю тобою,
Я виливаю сріблом у вірші
Солодку ніжність,змішану з журбою.
Солодкий листопад моїх надій!
Вже стільки днів лишилося позаду...
А ти прийшов,як добрий чародій,
А ти приніс омріяну відраду
В мій тихий сад,покинутий всіма,
В моє вікно,розтрощене вітрами.
Я так вже звикла мріяти сама,
Що вже й боюся тішитися нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267092
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 26.06.2011
І от ми, галакаючи, ввійшли у ліс.
І ліс нас не впізнав.
І ліс до нас
Жодним кивком не привітався.
І ми принишкли перед гідністю дерев,
Настільки недоречні серед лісу,
Що аж самі вловили дисонанс…
І хоч блукали ми, як сірі ангели, безцільно
Поміж високими свічками сосен,
І хоч вслухались наполегливо у тишу,
І хоч вдивлялися напружено в туман,
Та ліс незмінно залишався сам в собі.
Залишивши і нас самих з собою.
…коли ми потоптали тихий сон,
І попсували килими персидські моху,
І вже черемусі викручували руки –
Ліс думав про своє словами вітру.
І ми не знали слів тієї мови.
Зацементовані залізом і бетоном,
Ми вийшли з лісу – так і не ввійшовши.
І ліс не проводжав нас до дороги.
І не прощавсь ні ненадовго, ні навіки.
Бо ми були такими вже чужими.
Як "я" і "я".
І ліс нас не впізнав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267085
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 26.06.2011
Мама їхали на два дні,
А зробились такі сумні
І торжествені –
Наче збиралися заспівати пісню.
…Змастили черінь і долівку.
Перебрали скарб у скрині,
Залатали дірку в ряднині,
Вийшли поволеньки на город,
Пропололи грядки,
Попідливали квітки,
Кинули гички свиням,
Здоїли сумну корову,
Поскладали тріски, де дрова.
Назбирали ягід і засипали на вишняк.
Підмели тока.
Подивилися з-під руки на сонце.
Змили голову.
Запнулися біленькою хустиною.
Вбралися у празникового хвартуха.
…сіли на краєчок ослінчика
І склали невтомні руки.
Але Каравий
Стрибнув у пелену,
І невтомні руки
Гладили, гладили Каравого.
А німі вуста шептали: «Кицю… кицю…» --
А може «доцю…»
«дитино…»
«сину…»
І тільки очі
Задивилися у таку незглибиму далину,
Куди нікому не добратися за два дні –
Хіба що за мить їдну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267086
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 26.06.2011
Птахи пустили у мені коріння,
проросли міцними крильми,
дзьобами вичищують пір'я,
готують мене до нової зими.
вони щебетом все зайняли,
підірвались і враз полетіли
трохи ближче до голови,
щоб я дихати більш не зуміла
десь у скронях вселились дятли
і довбуть там щодня настирно
з ними ладна від болю волати,
та сиджу у куточку сумирно
а під ребрами б'ється синиця
і тріпоче крильми об стінки
мого бідного хворого серця,
розриває тоненькі судинки
Ластівки у моїх легенях
Звили гнізда із глини і слини,
Журавлі паперові – у жмені,
І колібрі малі з Арґентини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266955
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 25.06.2011
Мы будем собирать с тобой ромашки,
пушинки облаков в густой траве.
Заварим чай в огромной желтой чашке,
ладони о костер весны согрев.
Быть может, погадаем мы немножко,
рассыпав на колени нежный снег.
Пойдем гулять заброшенной дорожкой
и эхом зазвучит наш звонкий смех.
Я в волосы вплету себе букетик,
а ты сплетешь безоблачный венок.
Домой вернемся только на рассвете,
растреплет кОсу теплый ветерок.
И поплывут волшебные барашки
в лимонном соке солнечных лучей...
Мы будем собирать с тобой ромашки...
Ты возвращайся к нам, прошу, скорей!!!!
© Зеленоглазая, 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266951
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 25.06.2011
Чистий намір, Ст́арий Самбір,
Красота Карпат,
Кр́асні губки, карі очі,
Як зірок парад.
Камінь-броди, чисті води
Глибина небес,
Теплі весни, сни дівочі
Світ семи чудес.
Пишний явір, Ст́арий Самбір,
З давна до тепер,
Білі хмари, пташок гамір
І швидќий Дністер.
Неповторна, незрівнянна,
Неземна краса,
Тонкий профіль, ніч-нірвана
І з зорі роса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266949
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 25.06.2011
Росу вечірні трави п’ють,
Поволі небо догасає,
В небесні дзвони зорі б’ють,
Сад біля хати засинає.
Поглянь на небо – у вогні
За обрій хмари відповзають.
Сріблястий місяць угорі
На цілу нічку залишають.
Заснули теплі вітерці,
В калині соловей співає,
І пустотливі промінці
На землю зорі розкидають.
Поблискують серед квіток,
Мов колискової співають...
Наслухавшись нічних казок
У річці хвилі засинають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266861
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 25.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.06.2011
Я тобі примарилась спросоння...
Ніч снувала зорі з рукава,
Срібний пил летів на підвіконня
І блищала росами трава
В місячному сяйві,наче іній.
Під ясними кулями лампад
Тінями кривих розмитих ліній
На стіні окреслювався сад.
І тополь м'які,пухкі ворсинки,
Мов мушня,спускалися на став.
Із сузір'їв срібні павутинки
В небі місяць вправно виплітав.
Я б тобі лишилася на спомин,
Як солодкий запах мигдалю!..
Але сонця вранішнього промінь
Спопелив фантазію твою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266818
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.06.2011
Дідо Юра посадив тую
На могилі інваліда війни
Що його енкаведисти
Скинули з автомобіля
Вниз головою.
Дідо Юра посадив тую
На могилі невідомого січовика
Що загинув за Карпатську
Чи просто
За Україну.
Дідо Юра посадив тую
І на могилі великого жовтня
Що змалів і вмер
Від самоотруєння.
Дідо Юра посадив тую
І у своєму дворі
І перед моєю хатою
І біля хреста на околиці
І коло сотень будинків
У яких жили люди.
Він вирощував туї на грядці
І садив їх усюди
Бо просто любив життя.
А ще дідо Юра
Дарував яблука із власного саду
Друзям і просто людям.
А хто посадить тую
На могилі діда Юри?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266557
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 23.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2011
Вже зажевріли сонячні заграви
І кольори розбавили бліді,
А ніч втопилась в філіжанці кави,
Як клаптик шовку у морській воді.
Ще сонних вулиць не торкнувся галас,
Ранковий потяг ще не прогримів,
Лиш перша скрипка тишу обірвала-
І прокотивсь луною хриплий спів...
І стрепенулись верби,наче пави,
В п'янкім гіпнозі росяних світань,
І перший промінь перетнув так плавно
Між мороком і днем тендітну грань!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266206
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 21.06.2011
Ты очень красива, в тебе много света,
Улыбка, походка... Но важно не это.
Успешна, разумна, мила, не упряма,
К деньгам равнодушна и к прочему хламу.
Ты скромно, со вкусом, опрятно одета,
Всегда аккуратна, а манит – не это...
И совесть твоя не липка, не продажна,
Открыта душа – да и это не важно!
Ты очень добра, тебе правда – дороже.
Тепла в твоем сердце – с избытком... И все же
Опять повторяюсь – в тебе много света...
А я тебя просто люблю... не за это.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266149
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 21.06.2011
Сто раз на коліна,
Сто раз до вершин,
Ти в мене єдина,
Я в Тебе один.
Сто кроків любові,
Сто крапель життя,
А в кожному слові
Лише каяття.
Сто кроків до мрії,
Сто кроків зізнань,
Шалені надії
Сміливих бажань.
Сто кроків до щастя,
Сто слів про любов,
Не будем прощатись,
Зустрінемось знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266147
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 21.06.2011
Цей біль проймає до кісток,
Цей біль душі моїй знайомий
І я,відірваний листок,
Лечу за вітром в невідоме.
Ці вікна,що ведуть у сад,
Росою вмившись,аж голосять
І кличуть нас туди,назад-
А там лиш осінь,осінь,осінь...
А там,в покинутім саду,
Така печаль,така розпука!..
І я в багрянці тім бреду,
Горю в своїх душевних муках...
Отак і листю між гілок
В осіннім золоті згорати...
Якби ж то можна,як листок,
Від серця спогад відірвати!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266009
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 20.06.2011
У досвітній льолі
Зорі охололі,
Достига роса.
Ні чирка, ні бусла
І ріка загусла
Ще не вируша.
В затишній лощині
Між листків ліщини
Спить горішеня.
Смокче сни зелені
На груді у нені
У чеканні дня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265866
дата надходження 19.06.2011
дата закладки 20.06.2011
Always the sun, after the rain.
After your love only the pain.
Often your eyes, touching my soul,
Look in my face, and there see all.
But where've you been, when my eyes fall ill,
When they were so pale, I nothing could feel?
Where did your lips leave their kissing,
When I've forced to continue the listening?
I couldn't hear your lie by me ears,
I've left all my hopes and I've hated my fairs.
But nothing at all have not stopped my heartbeat,
I'm too strong, to forgive you your laughing.
The world hasn't broken, when I lost my hope!
That's why I can live without your cope.
Your eyes too bright to tell what you feel.
You've never forgive me, but I always will.
I'm the first, and you're after me!
I'll never be fallen, even crying I'll be...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264563
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 12.06.2011
Стемніле розбалакалося небо…
Електричними гадами живиться простір…
Альтанка підставляла свої ребра
Пила жагу і проголошувала тости…
Плющем сповите сновидіння…
Дощем розчесані чуприни верб …
Настояне на сполохах коріння…
І лине спів земних джерел…
Ніч перекреслена безсонням.
Ніч заливається за комір
Неврівноваженим , нескромним
Вологим поцілунком , срібним соком…
Гармидер в небі: Зевсові дарунки
Вже не вміщаються у короб.
Стрічки атласні у химерних візерунках,
Вплітаються у річку і у гори…
…Танцює ніч, гойдає штори,
Чуттєво розхиляє брами неба
І тягне заповзято вгору…
Та я стрибаю вниз, до тебе!
11.06.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264396
дата надходження 11.06.2011
дата закладки 11.06.2011
Черемховий безум - розлита есенція травня -
І спокій отруїть, і вкине в гарячий нестрим,
І вродить між нами і зустрічі, і розставання,
Незнані багатства своїх і чужих палестин.
Осанна цвітінню! Ми бджоли його злотокрилі,
Розбуджені,
збуджені,
раді весняному дню,
Сьогодні з тобою планету Кохання відкрили,
З тобою сьогодні вступили в новітню рідню.
Черемховий безум - вулкан почуттів у природи.
Черемховий безум - і ми у вулкані отім,
Розчулені цвітом, безумству не кажемо "годі!",
Хоч вічність минула й дерева давно в золотім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264323
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 10.06.2011
Ангелочку,Ангелінко,
Спи,моя мала дитинко.
Хай спочинуть твої ніжки,
Що оббігли всі доріжки
У бабусі коло хати,
У садочку коло м’яти,
По зеленому лужочку,
По м’якому моріжочку,
По травичці росянистій,
По доріженці землистій.
Лопотіли п’яточки
Аж ген-ген до гаточки.
Хлюпотіли в річці
В чистенькій водичці.
Ти стомилась трішки,
Находилась пішки.
То ж спочинь,маленька,
Онучко рідненька.
Діждемося літечка,
Будеш,моя квіточко,
Бігати скоріше,
Говорить чіткіше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264353
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 10.06.2011
Місто вимотує. Ниткою сили витягує...
Мчить по гарячих артеріях транспортний струм.
Місто нервує і курить, засмикане спрагою,
Голос ослаблений глушиться шурхотом гум.
Клумби спеклися у травні, знеможено вижовкли.
В мене ж думки – про зелений притінений схил,
Де не стрибає життя над дзвінкими пружинами
І не гудуть генератори внутрішніх сил.
...Бігти між трав золотистих в’юнкою стежинкою,
Впасти без сил – ритми збиті, змаганням кінець –
Стати слабкою, чутливою, ніжною жінкою,
Що кожну справу важливу зведе нанівець...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264139
дата надходження 09.06.2011
дата закладки 09.06.2011
За горами, за морями,
Де трембіти линуть,
Там літа мої лісами
З Черемошом плинуть.
Там мій край, моя земля,
Буковина-ненька,
Там мій дім, усе життя
Й матінка рідненька.
Де зоря дарує світло,
Росами вмива сади,
Де стрічають сіллю-хлібом,
Б’ють потоки Прут-води.
Там орнаментом життя
Долю вишиває,
Там малесеньке дитя
Пісеньку співає.
Я біжу на полонині,
Заплітаю коси.
Я лечу по тій стежині —
Поринаю в роси!
Квітонька до квітоньки —
І сплету віночок.
Наче та лебідочка,
Пробіжусь струмочком.
Захмелю й втоплюсь
В зарослях калини…
Як же я люблю тебе,
Рідна Буковино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199775
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 08.06.2011
Хто не відчув землі - не знає неба,
хто дня не знав, не зрозуміє ніч.
А хто не мав кохання біля себе,
не знає всіх можливих протиріч..
Любов свята, та часом ранить серце
І в той же час - життєвий оберіг..
Для когось з нас кохання цілий всесвіт,
для когось прірва попри самих ніг.
У час коли проснеться зірка рання
у прірву ту уважно подивись..
Там рай чи пекло? Ні!! Там вир кохання!
Стрибай у нього, щоб злетіти ввись..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11106087736
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263989
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 08.06.2011
Поцілуй мене, обніми,
Жур-печаль із душі зніми.
Прикрих буднів гіркотний щем
Одлетить голубим дощем.
І розтануть німі плачі
Тихим сном на моїм плечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263915
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 08.06.2011
Скриплять старі розлогі ясени
Над стежкою в життя, в безкрає поле.
Твої літа – у нитках сивини,
Мій сивочолий батьку, сивочолий.
Як рано ти, мій Неньо, посивів
(а ще ж роки й не перейшли на зиму).
Життєву мудрість, твердість, щирість слів –
Найкраще передав донькам і сину.
Натруджені робочі мозолі,
росте журба в мереживі на скронях.
ХлібоТворець найперший на Землі -
Господній Світ тримаєш на долонях.
Вже так бракує сил твоїм рукам:
Тримати час і нести косу в поле…
За посмішку твою я все віддам -
Мій сивочолий батьку, сивочолий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263668
дата надходження 06.06.2011
дата закладки 06.06.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246046
Кліп - http://www.youtube.com/watch?v=gBQNTZQV1XE
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=gBQNTZQV1XE[/youtube]
Повертайся назад. Біжи.
Догорають байдужі зорі.
Я не знала, що ти чужий,
Замість того, щоб бути хворим.
Зачекався старий маяк,
Не доходять пляшки з посланням.
Я забула б тебе… А як?
За твоє, що «не ти остання»,
За несказану сотню фраз,
За безжальне твоє «не можу»,
За побачення двох не нас,
І за ніч не прожиту кожну,
За мовчання моїх шухляд,
За глухий телефонний провід,
І за біль нерозкритих зрад,
Почуттів смертоносний овід.
Повертайся назад. Туди,
Де за мною нестерпна суша.
За буйками нема води,
А вертатися я не мушу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248356
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 06.06.2011
Прийшла Галя з клубу пізно,
Десь уже над раньом,
А вже кілька днів по тому
Щось сі робит з Гальом.
Щось її стає погано,
Щось Галя вертає,
На солене і квашене
Її потягає.
Мама тоє всьо уздріла —
З ким була до раня?
— То приїхав до сусіда
Із Херсона Ваня.
— То нічого, що з Херсона,
Вичислим його!
І привезем на весілля
У наше село!
Як учула тоє Галя —
Верещит до краю…
— Як сі маю відавати,
Як його не знаю?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189375
дата надходження 13.05.2010
дата закладки 04.06.2011
Я блукатиму містом самотнім наївним дощем
у сезоннім цвітінні, в пелюстках білявих акацій.
Може, навіть, забуду про той неподоланий щем
серед мокрих будинків у ретро міських аплікацій.
Звуки крапель як кроки, я ними римую рядки
непочаті, а, може, вже сказані вчора…між нами.
Наливаються духом медовим акацій квітки,
й літо стелить під ноги відцвілий пожухлий орнамент.
Я сьогодні не зможу себе віднайти. Навіть, гірш.
В цьому шумі трамваїв, тролейбусів - протяги тиші.
Вже завершено все? Залишивсь недописаний вірш...
замість мене, цей цвіт між холодних акацій допише.
творча робота від AmriLauru на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263325 та http://www.playcast.ru/view/1585417/746545e055659d2c8b47f809b5281af33e1cc317pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263283
дата надходження 04.06.2011
дата закладки 04.06.2011
Мій Тадж-Махал у синіх окулярах,
В потерто-жовтих сарі із дощів…
Його не сповідали ні Стендалі,
Ні навіть діти пращурів-дідів…
Потрісканими ступнями над натовпом,
Півсвіту по молекулі з пітьми…
Цей край усюди втоплений загатами,
Пророками, холерою й дітьми.
Мені на руки – дивні талісмани,
Прописані то хною, то піском…
І розум набувається талану,
І ріки пахнуть свіжим молоком.
Під важкістю простого тягне плечі,
Я чую, як ламається хребет…
Хай жар мій заспокоїть тихий вечір,
І ноги мої вкутає у плед…
Я дихатиму сонцем і приправами,
І вітер малюватиму з терас…
Мені забракло волі здерти рани всі –
Нехай вони залишаться у вас..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263217
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 04.06.2011
- Знайди мене в наступному житті, -
вона мені приглушено сказала...
Лампади вогник аж замиготів,
всередині затерпло, бракло слів -
пішла шукати іншого причалу.
Її колись прийнявши, - відпустив.
Але, скажіть, чому так темно стало?!
Серед зими - розтало.
Стільки злив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236760
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 04.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2011
Тихо сонце вкладалось між гори,
Вітерець напівсонно блудив.
Ще лише чепурилися зорі,
А вже місяць по-панськи сходив.
Щось верба заворожено шепче,
Сяйво рветься із темряви лап.
Все це казка під назвою «Вечір»,
У якій я то цезар, то раб.
В казці цій ждав тебе, моя Ладо,
А ти з іншим на диво-коні…
Ні, це казка,що звалася «Зрада»,
Яку бачив, нажаль, не у сні…
3.10.2001.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262855
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 01.06.2011
Половіє у полі пшениця,
Незабаром настануть жнива.
Виграва, дзюркотить і сріблиться
Проти сонця джерельна вода.
Буйноцвіттям колишуться трави,
У лісах гомонять солов'ї.
В сріблі рос простяглися отави,
Ніби думи безкраї мої.
Я до тебе, земелько, схилюся,
Приголублю і квіти, й траву.
З джерела я водички нап'юся,
І душею я знов оживу.
Ти ―найкраща у цілому світі.
Знов вклоняюся низько тобі.
Хай щасливі ростуть наші діти
На своїй українській землі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254202
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 31.05.2011
Змиває осінь зимними дощами
Свій золотий, шалений карнавал.
Туман-туман надворі і між нами -
Задумливий і темний, мов провал.
Забуте тло незіграної драми -
Покинутий всіма сумує сад.
Холодний розум зачиняє брами
І почуттям нема шляху назад.
Вони підУть, самотні і обдерті,
В порожній світ, де вже немає нас.
Заломить руки, заголосить серце.
Його уже не вилікує час.
У ньому будуть осінь, терпкий запах
Прибитих сумом пожовтілих трав,
І тихий дощ, що плакав, плакав, плакав...
І з вікон сліз ніхто не витирав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166187
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 31.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2011
Осіннім вітром холод обіймає,
Несе розлуку літові в долонях,
І навіть ватра сумно дотліває,
Мене чекає потяг на пероні.
Це не печаль, не жаль, немає туги.
Колись тебе я називала просто другом.
Гриби у лісі осінь вже віщують.
Літа ідуть – зозулі не рахують.
В маленькім замку у гірській країні
Останню свічку загасити мушу.
Лишаю в ньому спогади і мрії.
Він зрозуміє – замок має душу.
Та кам’яна душа припаде снігом,
Мороз скує до замку всі дороги.
Лиш в темряві бездонних вікон
Чиясь любов, твої й мої тривоги.
Це не печаль, не жаль, немає туги.
Колись тебе я називала просто другом.
Гриби у лісі осінь вже віщують.
Літа ідуть – зозулі не рахують.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259189
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 31.05.2011
Тебе в мріях своїх бачу
За тобою серце плаче
У очах твоїх тону я
Голос твій у снах я чую
Душу мою полонила
Хід годинника спинила
Як раніш без тебе жив
Мені Таню розкажи
ПРИСПІВ:
Таню, Таню
Хвилину останню
Віддам без вагання
За серце твоє
Таню, Таню
Тону у коханні
Палаю бажанням
Ти щастя моє
Погляд твій зловити хочу
Вдвох пізнати колір ночі
Поцілунком чаруватись
І спокусой напуватись
Дарувати тобі квіти
Запах їх приносив вітер
Постелити світ до ніг
І співать тобі піснІ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192761
дата надходження 31.05.2010
дата закладки 31.05.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201060
Я люблю вас, Осене, люблю!
Покружляймо з листям тихо блюз,
розведім заграву вогняну...
Я люблю Вас, Осене, одну.
Одягніться в золотий хітон,
потанцюєм з вами вальс бостон.
Музики одвічна таїна...
Ви у мене, Осене, одна.
Тчуть тумани оксамит сивин.
Ми ще з Вами, Осене, на Ви.
Я устами Вас ще не торкнувсь -
тільки вітер та осінній блюз...
Залишуся з Вами віч-на-віч,
вкриє поволокою нас ніч.
В темнім небі місяць нам сплете
зоряне мереживо руде...
Пірнемо під ковдру темноти,
станем з Вами, Осене, на "ти".
Небо наш благословить союз.
І звучатиме на вітрі тихо блюз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243870
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 30.05.2011
Лілейні, ніжні, витончені квіти,
Посеред трав, і між колоссям жита –
Вони – у сонці скупані ромашки,
Це дітлахи розхристаного літа.
І не пихаті і не гордівливі,
Схилились, мов задумались, на ниві.
Їх скосять… І впадуть вони так важко,
Сп’янілі і зажурено-щасливі.
28 травня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262294
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 29.05.2011
Зелено
Встелено
Зрошено
Скошено
Сушено
Зрушено
Зібрано
Прибрано
Віддано
З'їдено.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262163
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 28.05.2011
* * *
Ещё позёмка стылая мела,
Ещё земля ребристым льдом твердела,
Когда из материнского тепла
Рванулось к Жизни маленькое тело.
И воскричала, радуясь, душа,
Засеменили по пространству руки,
Когда прильнули к телу малыша
Земного Утра запахи и звуки.
…Где прежде мне являлся этот лик?
С каких сошёл холстов,
С каких надгробий?
Чью гамму сходств,
Чей цветоряд подобий
Вобрал в себя ребёнок и… старик?
В ком остывал твой водянистый взгляд,
Кто в землю обронил больное тело?
Когда и сколько лет, веков назад
Душа к звезде мерцающей летела?
Где горевала, поминая твердь,
Где бесновалась в поисках причала?
Чью на звезде оплакивала смерть,
Рожденье чьё не для себя встречала?
В тела стучалась хрупкие, ждала –
И дождалась. Спустилась осторожно,
Когда с весенним признаком тепла
Измученной душе сказали:
- Можно.
…Забилась жизнь в открытом родничке,
В том, что упрятан в детской головёнке…
И ищет сходство женщина в ребёнке,
И вновь его находит… в старичке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261938
дата надходження 27.05.2011
дата закладки 27.05.2011
Летить бусел колесом, колесом,
Кличе своіх діточок голосом:
- Де ж ви, чорногузики, забарилися?
Чом же на вечероньку запізнилися?
Уже ж ваша матінка та й лелеченька
Полетіла звати вас до гніздеченька!
- А ми, любий таточку, не спізнилися,
Просто ми вже виросли й розлетілися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247466
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 27.05.2011
Все ещё плачет рябина капелью,
Очаровала своей красотой.
Май увядает вишневой метелью -
Лето приходит цветущей порой.
Где-то былые отвьюжили зимы,
Тайна растаяла мерзлых полей,
И восхищенный рассветной зарею,
В утро влюбленный, запел соловей.
Зябко дрожат полуночные слезы,
Падает в травы янтарно роса.
Околдовали нас вешние грезы -
Сказка с дождями и песня-гроза.
В шелести листьев рождается утро,
И над рекой пеленою туман
Сладко вздыхает, скрывая, как будто,
Непостоянство свое и обман.
Плачет росой в предрассветном рябина,
Ярко на солнце капелью горит,
Май отыграл, благовествует миру,-
Новый рассвет сказку лета дарит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261905
дата надходження 27.05.2011
дата закладки 27.05.2011
З неї впала коштовна корона,
А вона все одно королева.
Покотилась сльоза кришталева
І звільнилося місце на троні.
Треба знищить її, безборонну,
Треба кинути в клітку до левів!
З неї впала коштовна корона,
А вона все одно королева!
Владний погляд - криниця бездонна,
Ніжне серце, хоч воля сталева.
Вірні слуги й прибічники, де ви?
Все ж велична, мов діва, ікона.
З неї впала коштовна корона...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225939
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 26.05.2011
Мій Боже!
Коли я впаду під хрестом – дай мені сили.
Коли я визнаю свій гріх – відкрий вуста.
Коли зневірюсь – не покинь, згрішу – помилуй,
Коли шукатиму – прийди в моє життя!
Коли я згіркну від біди - дай мені Віри,
Коли я висохну від сліз - Любові дай,
Коли збіднію, захворію – дай Надію,
Коли занапащусь – спаси мене!
Спаси і не покинь мене, бо ввірую!
Під хрест Твій прибігаю і покров,
Коли радію й плачу – Тобі вірую!
І дякую, мій Боже, за Любов.
Друковано в книзі "Під арками", 2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247573
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 24.05.2011
Краса повинна бути мовчазною,
А сила – доброю, тоді вона – творець.
Освіченість – доступною, простою,
Та й заздрість білою, бо чорна...
Хай їй грець!
Незаплямованою совість має бути,
А віра – щирою – у Бога і в Любов.
Душа – відкритою, щоб видно було й чути
Гаряче серце; як нуртує кров...
Не може бути правди половина!
Не може бути праведністю гріх!
Не може бути винною ДИТИНА, -
Її вина лежить на нас усіх.
Промінчик Сонця нам життя дарує,
Проміння сонячне вбиває все живе,
Глас божий з неба тільки той почує,
Хто Бога свого «візьме за живе».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261240
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 23.05.2011
Одинокий метелик загубився між снігу,
Певно літо його оп’янило.
Може квіти дурманили запахом втіхи,
Може квіти зостатись просили.
Але сніг не питавсь, що ще жовтень малює
Золотавою гамою листя.
Що ще сонце по-літньому днями мандрує,
І ще сумом сади не взялися.
Одинокий метелик б’ється каменем в холод,
І не може відразу збагнути,
Що ні в кого тепла вже не впросить, не вмолить,
І не зможе вже літа почути…
19.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261082
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 23.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.05.2011
Крутосхил на теплім боці балки
Отряхнувсь од затяжного сну.
Синьо-фіолетові фіалки
Зустрічають радісно весну.
Там, де ручаї стежки розмили,
У побляклій степовій золі
Сяють, наче очі твої милі,
Горнуться до матінки-землі.
Свіжість їхня бризкає до неба,
Запливає ніжністю в серця.
І в душі з'являється потреба
В цій красі - дарунку від Творця.
Вабить око, мов озерна заводь,
Спраглий цвіт, розлитий з краю в край.
Я й тобі пучечок на незабудь
Принесу, ти лише зачекай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240153
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 21.05.2011
Опускается ночь над деревней.
Уж насупилась в небе луна
И, рассевшись, грачи на деревьях
Предаются невиданным снам.
Бродит ветер засеянной нивой,
Прижимая к земле колоски,
Их копытит, как мерин игривый,
Вспоминая кобылу с тоски.
Всюду тишь, благодать и свобода.
Вот куда б мне хотелось сейчас,
Чтоб глазеть на озёрную воду,
Где луны отразилась свеча.
Завалиться в душистые травы
И уснуть, позабыв, как вчера
Городскую хлебал я отраву,
В одиночку бродя по дворам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260776
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 21.05.2011
«А хто такі, дідусю, «москалі»?» -
Спитав в дитинстві я колись у діда,
На пасіці сиділи ми в тіні
Й дивилися як бджоли йдуть обідать.
«Хороше запитання» - дід сказав -
«Це, думаю, би варто відповісти.
Візьми, приміром, вулик. Там устав
Коли ставать, коли робить чи їсти.
Та прилітає зовсім інший рій
Й не дивиться ні на устав, ні бджоли,
А починає вішать тобі стрій,
Якого ти й знавать не знав ніколи.
І починає зразу ж тебе вчить,
Що ти, мов, все чось робиш як не в нього.
Хіба від того серце не болить,
Не хочеться прогнати його з дому?
Та він, не те що просто не іде,
Він ще й тебе прогнати з дому хоче,
Брехливо й вперто щось тобі плете,
Що вулик той - його, і прямо в очі!
Тобі аж слів вже не хватає говорить,
А він уже на всенький світ волає
Що брата, мов, по крові хтось гнітить
Й слова при тім зовсім не вибирає.
Складне то слово, внучку, я скажу.
Не думай, що вся пасіка сусіда
І справді так похожа «москалю» -
То лишень рій, що нам міша обідать!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188686
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 20.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2011
Розцвів бузок окрай мого вікна,
Суцвіття чарівні укрили віти.
Це з нами вже прощається весна,
В дарунок залишаючи ці квіти...
Надходить літо, і з усіх боків
Я чую тихий крок його й щаслива:
Милуюсь тихо зеленню садів,
Тим, як вкивається ростками нива.
Лунає у гаях весняний спів, –
Дзвінкі веселі пташок перемови
Наповнюють мелодію вітрів,
І я вбираю радощі віднови.
Тепла приходу тішиться Земля,
Відроджена природа аж співає, –
Подолано той незбагненний шлях
Покірністю всього земного раю.
14.05.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259532
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 14.05.2011
... принеси мне мамонта с охоты...,
чтоб припасов нА зиму хватило.
а из шкуры (чтоб ручной работы)
шубу...
чтоб в мороз её носила...
чтоб тобой гордились я и племя!
чтобы лопнули от зависти подружки!
что ж хропишь?
уже настало время
оторваться от своей подушки...
Каменный топор, копьё и санки,
всё готово- поспеши в дорогу,
чтоб не обогнали спозаранку
конкуренты,
а они же могут!
не переживу!
зарежусь костью!
если рыжая ( из северной пещеры)
явится ко мне внезапно в гости
в шкуре укокошенной пантеры!
не пойдешь?!
возьму тебя измором!
выгоню из нашей VIP-пещеры!
Накормлю протухшим помидором!
не дразни- во мне живет Мегера!
Резвый конь уже стучит копытом,
ждет твой верный пёс, рыча и скалясь...
все пути давно тебе открыты-
поезжай! ну что тебе осталось?...
Ну, проснись! подай хотя бы голос...
я в твою отвагу страстно верю!
А в костер еще подкину хворост,
чтоб в тепле прождать тебя неделю...
ты вернешься-будет пир горою
чтобы стало всем чуть чуть теплее
ляжешь спать, и я тебя укрою,
за гостями затворивши двери...)))
11.05.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259466
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 14.05.2011
Осінній вечір світло проковтнув,
Десь суне ріг сріблястого серпанку
І молодик ще піку росту не згорнув -
Іще далеко плисти до світанку.
Лише тумани стеляться, немов до сну
Бліденьке світло лине спозаранку.
Я хочу полетіти птахом на Десну
І бачить плесо на нічному ґанку.
Я хочу бачити оцю красу
Полізти в хащі невимовного єднання
І пити з трав цілющую росу,
Відчути спокій, впевненість, кохання...
А ріг із зорями у даль пливе,
Вливає спокій в істинно живе...
12-13.11.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221829
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 09.05.2011