Загублене літо блукає застудженим парком.
Вдивляється в очі: хоч досі зелені – чужі.
Давно розлетілись поштові неклеєні марки.
Ніхто не читає листів, що тремтять на межі.
Покинуте літо стрибає в портфель листоноші,
Малює зізнання на клаптику вирваних слів.
Воно свято вірить: поштар оминути не зможе
Його адресата, що чимось якраз захворів.
Засмучене літо чекає на власну посилку,
Щоб парк загорнувся у сплетений ніжністю шарф.
Його лікування з дванадцяти, може, на двійку,
Бо хворий стежками скривавлене листя лишав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335102
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 20.10.2012
"Мені кави, будь ласка, без цукру" -
Тихо мовив і сів за столик.
Відпустивши холодні руки -
Ти їй знову піти дозволив.
За вікном шаленіє вітер.
Сильне небо теж іноді плаче...
Вона вишвирне твої квіти...
А ти знову її пробачиш.
Телефоном руйнуєш тишу,
І всі справи тепер - на потім.
Повідомлення їй залишив,
Що зустрітись ще раз не проти.
Вона гірко, та все ж, всміхнеться...
Полюбила..... Але ніколи
Не відкриє тобі своє серце...,
бо ти просто не з того кола.
Сигарету зламаєш навпіл...
Покусавши, до крові, губи...
Не зумієш сказати навіть,
Як нестримно і сильно любиш.
"Мені кави, будь ласка, без цукру" -
Розгубилась, зірвавши тишу.
"Мене в твому житті не буде" -
Повідомлення він залишив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296622
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 29.11.2011
Музика Віктора Оха.
Цей падолист вибагливим санскритом
Ліг на пергамент теплої душі.
В холодну зиму хвіртку привідкрито,
Вже докурила осінь спориші.
І погасила люльку почорнілу,
Багряний плед згорнула у сувій,
Ранковим блюзом вдарила по тілу,
Корицею обсипалася з вій...
І розчинилась у горнятку кави.
Зухвалий вітер вдерся на балкон,
З-під капелюха глянувши лукаво,
Він затрубів щосили в саксофон.
І від дощів осінніх потемнілу
Зронила вільха мідну пектораль.
Глінтвейном теплим вилилась на тіло
І потекла під шкірою печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283146
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 08.10.2011
«Двоє людей
дивилися крізь тюремні ґрати. Один бачив бруд, інший бачив зірки »
без автора
Навіщо в страхах тонути,
у темряві знемагати,
вдягати на душу пута,
садити її за ґрати?
Чому не радіти днині,
що випита до останку,
не тішитись з того дива,
що лине новим світанком?
Чому не всміхатись сонцю
чи краплі дощу прозорій,
і Янголу-охоронцю,
що сипле у ноги зорі?
Чи вірити їм не можеш,
бо серце до них байдуже?
Плюндруєш, ногами топчеш,
і... бачиш лише калюжі.
...Минулого не вернути -
майбутнього не вгадати.
Не дай же собі втонути.
Глянь - світлого так багато!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226045
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 14.07.2011
Де наш дім?
Чиїх батька та матері діти?
Розгубились по світу,
як краплі у морі води...
Сном земля, по якій
вперше вчились ходити,
дивним сном ті пісні,
що колись колискові були.
Сном та стежка,
що слалась аж ген від порогу
цілувала шовкову
ноженят запашну білизну,
із якої рушали
в далеку дорогу,
пам'ятати клялись
рідну неньку - свою сторону.
Юність сном,
і кохання, і перші цілунки.
Цвіт весни чарівний
і духмяних садів аромат...
А у матері серденько
б'ється так лунко -
жде своїх ластів'ят:
“Повертайтесь, кохані, назад.”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237117
дата надходження 26.01.2011
дата закладки 14.07.2011