Моя любов, як вихор відшуміла,
тепер сидить, стуливши сумно крила.
Немов роса на полиновій квітці,
гірчить сльоза душі моєї в клітці.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329596
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 12.04.2012
Хрустели прутья, доносились голоса,
страстна́я ночь других была короче.
В изнеможении приподняты глаза,
Так каялись: "За что, за что же отче!"
А на земле покрытой скорбной пеленой,
стояли люди, но смотрели как-то мимо...
Одна лишь мать, что стала в миг седой.
В слезах молилася за страждущего сына.
И грянул гром! Раздавшись смехом над Голгофой,
и пот струился, покрывая плечи.
Как лезвия, вонзавший в плоть упрёки
- злорадный поцелуй со вкусом желчи.
Неясный взор, что пропадал в предсмертной тлани,
Затих... безгрешно, волей пресвятою.
Лишь: "Или, Или! лама савахвани?"*
Сгущало тучи у Него над головою.
Ожили тени в вспышках ярких молний,
Свой блеск утратили светившие с небес,
Всё громче грохот! Громче над землёю!
Ведь спал со лба прощённого венец...
...И лишь о землю...
после страшного "обряда",
- разбились стоны скорбно плачущих людей.
Бросавших на свои ладони взгляды,
где отпечатки были от гвоздей...
"Или, Или! лама савахвани?"* -"Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?"*
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184979
дата надходження 19.04.2010
дата закладки 19.11.2011
Повіки день проколював промінням,
Складав у стоси книги древніх снів…
Як хочеш жити – запасись терпінням.
Втамують ліки й осінь звичний гнів…
Той звір, що приручив твою свідомість,
Шукає способів проникнути в наш світ.
Здоровий розум – втрачена відомість…
Вінець терновий вріс в колючий дріт.
Твоє розп'яття – ліжко «сьомої» палати,
Життя й спасіння* – явища тут неподільні.
За тисячі років ніхто й не смів гадати,
Що сам Христос опиниться у божевільні.
* - Ім'я Ісус походить з грецької мови Іесоус, що в свою чергу є транслітерацією з єврейської Єшуа, або Йошуа, або ще Єгошуа і означає «Яхве є спасінням», «Сущий є спасінням», «Життя є спасінням».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281803
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 25.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2011
Змішали ми душі, склеїли очі,
Зашили у груди кохання і сонце.
Впали в життя заліплені скотчем,
Створивши із двох єдине лице.
З’єднали тіла, сплелись у обійми,
Заплутались в вузол словами у мрії.
Прибили ми цвяхами вірні і вільні,
Заливши бензином любов до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258838
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 12.05.2011
Десять років тому жінка придбала собі контрабас. Вона з дитинства мріялапро цю покупку. Жінка уявляла до дрібниць щасливий день усього свого життя:сукню, в якій піде до магазину, подруг і друзів, яких візьме із собою, ласощі,що стоятимуть на святковому столі, радісних батьків і родичів, які кричатимуть:«Гірко!»Вона задоволено посміхалася ізакочувала очі. Справжня маленька леді, що мріє про контрабас.
Тим часом контрабасспокійно стояв на вітрині. Щодня він причепурювався і виблискував, наченовенький. Жінки просто мліли від присутності такого красеня. Кожна хотіла йогокупити, та не завжди виходило, і виною тут не гроші: то раптово псуваласяпогода, і батьки не пускали своїх дочок до магазину, то дівчатка соромились іпомилково вважали, що не гідні контрабасу; то сам контрабас втомлювався від жіночої уваги ійшов спати на самоті. Деякі представниці слабкої статі викрадали великийінструмент, але зранку він обов’язково повертався до магазину. Це був один ізнайдорожчих контрабасів. І всі хотіли його купити.
І так, десять років томужінка придбала собі контрабас. Тепер, сидячи на кухні із чашкою запашного чаю,жінка думала: «А чи потрібен він був мені взагалі?» Контрабас тим часом сидів усусідній кімнаті, дивився телевізор і не думав.
«А може, чай би був длямене кращою компанією на все життя? Дешевший, і його можна частіше міняти…- думала жінка. - Але з іншого боку, віншвидко остиває… Я втомлюся щоразу, коли захочеться кохання, купувати нового…»
Жінка випила залпом свійчай.
«А може, ліхтар був бимоєю половинкою? – думала вона. – Світить уночі, завжди поруч і нікуди неходить… Значить, не зраджує. Ідеальний варіант. Але… Ліхтар світить, а негріє…»
Жінка вимкнула світло.
«А може, Бог був би длямене найкращою компанією? Любить усіх, завжди поруч, розумний… Його казки ібилини можна слухати вічно, адже він стільки всього бачив… Розкаже мені проЧапліна, Наполеона, Далі… Але… що я робитиму, коли Бог запитає про моє минуле?Він-бо все знає… І до того ж, я не люблю слухати».
Жінка пішла до сусідньоїкімнати. Контрабас сидів на підлозі, спершись спиною на диван і дивисятелевізор. Вона сіла поряд, грайливо виставивши оголену ніжку перед ним.Контрабас мовчки перемикнув канал. Так, її ніжки не такі ідеальні, як у дівчатіз реклами. Крім того, непоголені.
Жінка сховала ніжки підхалатом. Очима, повними сліз, дивилася на голубий екран, що пропонував товарина будь-який смак і гаманець. Її гаманець був порожнім. І його теж.
Жінка підвелася і сілапозаду контрабаса. Обійняла ногами його живіт. Руками почала крутити вуха,натягуючи струни.
Контрабас мовчав. Був спокійним, наче священнакорова. Дивився телевізор і не бачив його. Бачив своє минуле і всміхався йому.
Десять років тому жінка придбала собі контрабас.Для чого вона його придбала? Так багато милих, чуйних жінок грайливо торкалисяйого струн. Вони робили це легенько, щоб струни не пошкодили ніжних дівочихпальчиків. Жінки пестили гладеньку дерев’яну шкіру контрабаса і шарілися.
Контрабас посміхався. З легкістю, грацією іґречністю аристократа він розбивав ніжні дівочі серця. Деякі жінки навітьназивали його серцеїдом. Контрабас лише хитро посміхався і відповідав: «Явзагалі не їм».
Квіти, посмішки, музика… Таким прекрасним буложиття до Неї…
Контрабас ішов додому п’яний, танцюючи танецьщасливого пінгвіна. Жінка нервово ходила і не зводила очей з годинника.Тік-так. Топ-топ. Один автомобіль ледь не збив контрабас. Той лише захитався іпромовив дерев’яним язиком: «Аялшпт…» Жінка гризла дерев’яні нігті. Дверінепристойно заскрипіли. «А ось і ти». Струни контрабаса, що розслабились убарі, знову натяглися. Сльози різали обличчя жінки. Це так боляче – плакати.Контрабас поповз до свого улюбленого місця. Жінка вилила туди чай напередодні,щоби спровокувати хоч якісь зміни у їхньому спільному житті. Він не помітивнічого, не оцінив її старань, і всівся в калюжу. Як барон. Як баран.
Жінка стоялаі дивилась мовчки на нього. Важко зітхнула. Контрабас увімкнувтелевізор. Політична реклама. Товстий пиріг, повний ГМО, обіцяв світлемайбутнє. Жінка мовчки сіла позаду контрабаса. Обійняла ногами його живіт.Руками почала крутити вуха, натягуючи струни. Контрабас мовчав. Був спокійним,як священний бик. Дивився телевізор і не бачив його. Він бачив своє минуле:весілля, торт, біла сукня і чорний фрак, усміхнені батьки і родичі, «Гірко!» Ічек, виданий касиром, як доказ здійснення покупки…
Це останнє, що побачив він у своєму житті.
Струни контрабаса лопнули.
P. S.
Я знаю, все це дуже сумно і не має сенсу. Якийськонтрабас… Якась жінка…
Із самого початку вони були приречені. Лиш уявіть,якими могли би бути їхні діти!
Я знаю тільки одне: на контрабасах мають грати, ажінок мають кохати. От і все.
До 21:3016.03.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241288
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 26.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2011
Її емоції були знецінені. І тепер, без цілі йдучи вулицями великого стресового міста, електричні струмені незвіданих емоцій розривали її стриманість на вибухошматки. Сримувати себе немає змісту, адже цим вона займається на роботі. А після неї наступає момент істини.
В чому ж вона полягає? ІСТИНА… Як мить інсайту. Невже дотепер я була сліпою і не бачила, що діється зі мною і навколишніми. А справжнє життя – це емоції. Непідроблені, не усмішки корпоративні, а почуття які йдуть з глибин.
Залите сонцем Сподівання не бачило чорної хмари, яка у змові із вітром розривали фіранки у різнобіч. Праворуч – тривала боротьба емоцій, найсильніші з яких , робили зіниці очей все ширшими і ширшими, ніби намагалися проковтнути світ цілком і відразу. Ліворуч –панував розум, який намагався диригувати розбурханими емоціями. Але вони, як неслухняні діти розбігалися у різні тональності.
«Що це? БОЖЕВІЛЛЯ? – думала Людмила, - божевілля в мені чи навколо мене?»
- Я зараз же піду до директора і поясню йому, що це не входить в мої обов’язки!
Ось у же видно облуплені двері у подвір’я на вулицю Глибоку. І ця назва… Це ж знак того, що не слід затримуватися тут, бо чим далі, тим глибше провалля проблем.
- Все гаразд?
- Так, все чудово!
Чий це був голос, невже мій? Це голос Розуму, чи Страху? Чи просто корпоративна етика? За принципом сподобатися на стіл було подано естетично привабливу їжу. Але ж насправді всередині все прогнило.
… Притчево…
Перше чудо Ісуса Христа було здійснено на весіллі у Кані Галилейській. І наречений давав на початок краще вино. А пізніше вже ніякого не було. І якби не чудо з перетворенням води на вино вкінці урочистого весілля вина б взагалі не було б. Лише чудо сотворило чудесний смак, який нетрадиційно подали вкінці події.
…Аналогічно…
На початках хочеться сподобатися, а на кінець лишається лише те, на що вистачить сил.
А потім – плин за течією, і велике бажання якнайскоріше пристати до берега, де є земля під ногами.
Шоста година. Як відлік часу – до і після.
Людмила йшла темними вуличками швидкою ходою, відцокуючи довгий шлях додому.
«Ні, завтра буде набагато спокійніший день, ніж сьогодні. І я буду сама собою, як ось ця чорна кішка, яка намагається своєю пухнастою мордочкою відкрити двері», - думала вона.
Людмила допомогла кішці відхилити скрипучі двері і увійти до будинку, після чого було чути задоволене муркотіння за дверима…
І вже вдома, посьорбуючи ароматний зелений чай, зігріваючись теплом, яке блаженством розпливалося по всьому тілу, Людмила відчувала емоційну задоволеність, яка вилилась у звук, щоб був… майже муркотінням. Вона зрозуміла, що цілий день ішла до цієї миті, лише б насититися ними сповна.
Але емоції вже спали.
13.03.2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249276
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 14.04.2011
Тіні… Тіні… повінь звуку,
Повінь плачу греблі рве,
Чорним-чорним диким круком
Крає небо дощове
Тіні… Тіні… Ніч без краю…
Ніч. Кошмар, що не мине.
Руку простягну. Вмираю.
Не врятуєш вже мене.
Тіні… Тіні… Ні! Не треба!
Не торкайся!.. і не плач…
А моя дорога – в небо.
Я прощу. І ти пробач.
Тіні… Тіні… Свічка тліє…
Віск – гарячими слізьми –
На щоку. Вже не зігріє…
Бо любить не вміли ми.
Тіні… Тіні… тільки блудить
Місяць в пустоті вікон.
Більше спати тут не буду.
Тіні… Тіні… Мертвий сон…
15.02.05
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227981
дата надходження 11.12.2010
дата закладки 28.03.2011
Був звичайний осінній вечір. Дощ лив із самотнього, затягнутого сірими важкими хмарами, неба. Останнє листя падало на мокру землю, тонучи у великих сонних калюжах. Усе дзвеніло, трахкотіло, грюкало, тупотіло мінорними акордами дощу. Вулиці, ще недавно шумного і гамірливого міста, покірно мовчали у пустоті. Навколо не було жодної живої душі. Хоча ні….Із далекого безлюдного провулку вийшов невисокий, дивно одягнений молодий хлопець. Це - місцевий не дуже відомий, але талановитий художник. Навколо його худощавої, довгої шиї був обмотаний яскравий синій шарф, з помаранчевого плаща повільно текли тисячі дощових краплин, а у руках міцно стискав складену парасольку. Він неквапливо йшов вулицею, ловив замерзлими руками золотаві листочки, збирав у них важкі небесні сльози, а потім довго дивився в маленькі озерця, що розтікалися уламками осінньої гармонії. Нарешті, помітивши, що промок до нитки, хоча, здається, це не дуже його хвилювало, він зайшов у маленький під’їзд непомітного будинку. Піднявшись на шостий поверх, відкрив великим ключем старі дерев*яні двері. «Нарешті вдома...», - стиха промовив юнак. Хлопець заварив гарячого чаю, зручно вмостився на плетеному кріслі, і з сумом у великих блакитних очах згадував минулий день. Згадував, як критики і омріяні спонсори висміяли його роботи, відмовивши у допомозі, вони сказали, що у нього немає таланту, лише через те, що немає відповідної освіти. Його руки тремтіли, він розумів, що це кінець його творчості, його картини, які cтали змістом життя, не мають жодного потенціалу. Тепер він повинен влаштуватися у якусь фірму на роботу за спеціальністю, від думки про монотонну паперово працю серце боляче стиснулося і, здається, він відчув навіть фізичний біль. Хлопець довго дивився у чашку, не зробивши жодного ковтка, а потім вдивлявся у далину, у дощ, шукаючи допомоги у старого міста. Його яскраві блакитні очі поволі сіріли, у них зникала надія…Зневірившився, він, здавалося, змирився і заснув…Можливо, це був просто сон, а може щось більше…Та художнику приснилася дівчина з красивими очима кольору віри, ніжною усмішкою, ангельськими крилами, та це не головне…вона покликала його до себе і щось тихо прошепотіла на вухо, ніхто ніколи не дізнається, що сказала незнайомка, але у відповідь він довго шепотів: «Вірю, вірю тобі…не здамся…».Проснувшись, він сміливо відкрив знову блакитні очі, впевнено підійшов до мольберта і почав малювати. На полотні з*являлися перші обриси, це була вона, його ангел зі сну…Декілька тижнів він не виходив з квартири, боявся забути той чарівний, життєдайний образ…
Минули роки і дивакуватий, невпевнений у собі художник став всесвітньо відомим творцем. Його полотна були прикладом для наслідування, його талантом захоплювалися мільйони людей. Картина «Мій ангел» стала найбільшою таємницею його епохи, кожен хто підходив до неї відчував тепло, світло, а душа навіть найбільшого скептика сповнювалася надії. Та художник нікому не відкрив таємниці того дня і, можливо, випадкової дівчини-ангела з сну, що навчила його душу вірити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172227
дата надходження 16.02.2010
дата закладки 26.03.2011
Голодна....
Ковтаю повітря....
І хочу торкнутися неба!
Твої руки...
Цілую їх знову...
Тихенько шепочеш:"Не треба".
На двох...
Бажанння і пристрасть!
І множим на два насолоду.
І ще раз...
І ще...без зупину
Зануритись в тебе як в воду!
Кохаєш?
Кохай до нестями
І ніжно й брутально до болю!
Спокуса...
Моє мліє тіло
Від звіра, що вийшов на волю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239303
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 22.03.2011
Забути все. Я їду до Варшави...
Втікаю, хоч від себе не втечеш...
Я випила з тобою чашку кави...
Чи ти мене хоч словом спом'янеш?
Забути все. Ця магія вагонів...
Забуті сни осиротілих веж...
Я залишила всі слова "на потім"...
Хоч ти, мабуть, їх зовсім не приймеш.
Забути все. Зникаю без прощання.
Та душу від очей не вберегти...
Мій світ от-от балансував на грані...
А ти і потім в сни мене візьмеш?
Забути все. Лиш віра в кілометри
Вела мене повз тисячі мереж,
Які єднали відстані із вітром...
Чи ти колись мій номер набереш?
Згадати все. Емоції... Вокзали...
У мене тоді мову відняло...
Та я себе у тебе не забрала...
Один дзвінок лише:
"Що це було..?"
21.03.11 00.47
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248493
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 21.03.2011
Минув і вересень, і лютий,
Минуло все, що мало бути,
Майнули зорі і світи,
До того, як з’явилась ти...
Розвіявсь пил старого згару,
Розсіялись, було, примари,
Й мигнула, знітившись, свіча –
Себе зустрів в твоїх очах...
Останні відгриміли сурми,
Улігся жар святого штурму,
Оглянувсь навкруги – весна...
... Господа в тобі впізнав.
Любов до Тебе – повна чаша,
«Іже єя не упіваша»,
Їй стать призначено хіба
Нектаром на палких губах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248482
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 21.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2011