Оксана Пронюк: Вибране

Ольга Струтинська

Мімоза .

     В  Болоньї  вже    мімоза    розцвіла  .
Зима  втекла,запрігши  стужу  в  сани,
Ну  а  мімоза  жовті  кучері    чесала...
Весна!  І  день  народження  Оксани  !

     Голівоньку  схиляла  небу  на  плече,
А  вітер  розплітав  духм"яні  коси,
Натрапила  стежину,де  з  Оксаною  ходили-
Не  гаючись  ,    побігла  боса  .

     У  спогад  той  веселку  заплела:
Отут  ми  разом  виглядали  весну,
Обнявшись  задивлялись  в  волошкове  небо,
Ну    як    забути  мить    оту    чудесну?

     Кружляли  спогади  у  шелесті  років...
Мімоза  милувалась  на  свої  охайні  шати:
"Я  б  з  радістю  своє  намисто  віддала-  та  ба...
Подруженько,ну  що  тобі  подарувати?"

     З  квіток  своїх    вінок    тобі  сплету  ,
Вкладу  в  них  ніжність  скрипки-віртуоза,
Аби  тобою  милувались    люди  й  зорі  !
Люблю    і    згадую  тебе  .  Мімоза    .


 Друзі  з  Болоньї  вітають  дорогу  нашу  
 Оксанку  Пронюк  з  Днем  народження  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723368
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 20.03.2017


Ольга Струтинська

І Ангела сльоза впаде мені на скроні.

     В  той  день,коли  вгамую  серця  круговерть,  
Стриножу    вітер    долі    у      долоні  ,
То  заридає  небо  грозовим  дощем
І  Ангела  сльоза  впаде  мені  на  скроні  .

     Ті  каплі  б"ють  ,  стікають  до    землі.
Лечу  за  обрій,геть  згубивши  втому  .
Зливаюсь  з  Вічністю!Господній  бачу  лик!
І  серця  стук:-  вернулася    додому  !

     Зійдуться    в  мить  одну  століття  і  роки.
Під  руку  з  Істиною  йду  Батьківським  садом.
Таке  блаженство!  Поруч  Бог  ...і  я  ,
Уже  й  не  я  ...а  гілка  винограду  .

     Зірковий  пил  притрусить  зранені  плоди,
Що  на  Землі  градИ  побили-ізціляє!
Світає  в  серці  !  Та  розлука  знов...
І  Ангела  сльоза  на  новий  путь  земний  благословляє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633222
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 19.01.2016


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Перший іній

Відкрив  світанок  сонні  очі,
Здавалися  важкими  вії  -
Мороз-бешкетник  проти  ночі
Розсипав  всюди  білий    іній…

Те  листя,  що  не  облетіло,
Зіщулившись,  скрутилось  лячно,
Від  вітру  гілля  затремтіло,
І  сльози  покотились  рясно…

А  кожна  жилка  забриніла  -
Сумна  мелодія  осіння,
Природа  ніби  скам’яніла,
Бо  іній  –  справжнє  потрясіння!

Що  нас  чекає  нині  взимку,
Ніхто  не  знає  достеменно!
Життя,  як  струни  павутинки,
І  обрій  жевріє  вогненно…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534329
дата надходження 03.11.2014
дата закладки 23.11.2014


Наталя Данилюк

Подяка липню

Смаглявий  липню,  вдячна  за  тепло,
За  карамельну  спеку  полудневу,
Що  цілувала  бронзове  чоло
У  тиші  парку  мовчазному  леву.

За  бірюзову  свіжу  акварель,
За  кужіль  хмар,  що  випряли  світанки,
І  за  медово-сонячний  коктейль,
Розлитий  у  квіткові  філіжанки.

За  огнедишні  пасадоблі  гроз,
За  мантри  вітру  у  густому  житі,
За  хвиль  атла́сних  лагідний  гіпноз,
Що  дарував  такі  чуттєві  миті!

За  органзу  духмяних  вечорів,
За  кастаньєтне  брязкання  цикади,
А  ще  –  в  густому  сяйві  ліхтарів
Арабки-ночі  профіль  шоколадний.

За  поцілунків  присмаки  хмільні
На  задніх  крі́слах  пізнього  трамваю!..  
Коли  прийдуть  осінні  тихі  дні,  
На  самоті  я  все  це  пригадаю.

Перегорнувши  спогадів  альбом,
Зап'ю́  солодким  чаєм  ностальгію...
За  липнем  липа  плаче  за  вікном  –
Вона,  як  я,  прощатися  не  вміє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512644
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 22.07.2014


Леся Геник

Це не люди…

Це  не  люди,  і  навіть  не  звірі  -
Звірі  звірства  такого  не  вчинюють...
Загоряються  новосузір*я
Там,  де  рідні  від  горя  причинніють.

І  впиваються  в  очі  тим  нелюдам,
Що  вовками  за  гроші  схопилися.
Юродивий  витягує  неводи,
Удоволено  зводячи  вилиці.

Розчинили  на  зраді  відпущення
Вузькочолі  поборники  темного.
А  над  нами  загусли  відлуннями
Жахні  тіні  єства  кожноденного...

Озвіріло  не  тло,  не  історія  -
Сатанинськи  реве  теперівщина!
На  Землі  Українській  -  мордовія!
В  кожнім  серці  -  скровавлена  тріщина...

То  не  люди,  то  навіть  не  звірі  -
Звірина  знає  тільки  кормитися.
Плачуть  явлені  новосузір*я,
Просять  вірити  нас  і  молитися...
(17.07.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512869
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 22.07.2014


Леся Геник

Ой, радуйся, земле!

[i]Радуйся,  ой,  радуйся,  земле,
Син  Божий  народився![/i]

Саме  словами  цієї    колядки  –  звіщання  радісної  новини  народження  Спасителя  світу,  осяйної  Надії  для  всього  українства,  особливо  сьогодні,  і  розпочалася  перша  цьогорічна  творча  зустріч  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об́’єднані  словом».  В  Різдвяній  поетичній  містерії,  яка  відбулася  11  січня  вже  традиційно  у  світлиці  «Галичини»,  взяли  участь  поети  та  письменники  з  м.  Івано-Франківська  та  Івано-Франківщини,  Тернопілля,  Львівщини  тощо.    Тематично  літературне  дійство  переплелося  в  двох  напрямках,  а  саме  це  -  різдвяно-новорічні  поезії  з  одного  боку  та  твори,  присвячені  Євромайданові,  з  іншого.  Присутні  зачаровувалися  натхненними  рядочками  Наталі  Данилюк,  Олесі  Овчар,  Василя  Процюка,  Данути  Сем’янів,  Романа  та  Олі  Бойчуків,  Романа  Федишина,    Уляни  Дубініної,  Тані  Нємцової    та  інших.  Окрім  того,  поетклуб  підбивав  підсумки  за  минулий  рік  і  відрадним  стало  те,  що  творчий  набуток  відчутний,  адже  це  і  низка  творчих  зустрічей,  і  вихід  у  світ  декількох  поетичних  збірок,  і  цілий  ряд  цікавих  презентацій  як  у  світлиці  «Галичини»,  так  і  за  її  межами.  Не  обійшлося  й  цього  разу  без  представлення  вартісних  поетичних  добірок,  а  саме  потішили  своїми  первістками  Володимир  Сірий  та  Шон  Маклех.  Щодо  Володимира  Сірого(на  нашому  сайті  -  Рідний),  то  він  вперше  завітав  у  гості  до  івано-франківського  товариства  і  представив  увазі  колег  по  перу  свою  першу  поетичну  збірку  під  назвою  «Наодинці  зі  словом»,  яка  минулого  року  вийшла  у  Тернопільському  видавництві,  а  також  запросив  у  таємниче  царство  єднання  слова  і  музики,  виконавши  кілька  музичних  творів,  зокрема  пісню  «Я  до  тебе  прийду  навесні»  на  музику  В.  Охріменка.  Іншу  збірку  поезій  ірландського  поета,  слов’яніста  Шона  Маклеха  з  неординарною  назвою  «Кам’яний  трамвай»,  яка  нещодавно  вийшла  в  одному  з  видавництв  м.  Івано-Франківська,    представив  його  добрий  друг  –  станіславівський  поет,  прозаїк,  науковець  Артур  Сіренко,  який,  окрім  того,  став  ще  й  упорядником  книжки  та  автором  передмови  до  неї.  
В  другій  частині  творчої    зустрічі  виступили  ті  учасники,  які  мали  можливість  особисто  відвідати  головний  Євромайдан  країни.  Тут  вони  ділилися  своїми  враженнями  від  почутого-побаченого,  і,  скажу  відверто,  що  від  де-яких  розповідей  про  вияви  патріотки  наших  співвітчизників  аж  мурашки  дріботіли  по  спині!  Так,  особливою  колористикою  відзначилися  виступи  Ігора  Стожара  (який,  зокрема,  був  сотенним  у  загонах  самооборони  на  майдані),  Василя  Процюка,  Романа  Лесюка,  Наталі  Крісман,  Оксанки  Пронюк  та  інших.  Не  можливо  для  прикладу  не  навести  слова  Оксанки  Пронюк:  «Коли  я  приїхала  на  Майдан,  мені  дали  до  рук  віника.  Господи,  яка  ж  я  була  щаслива  прислужитися  спільній  справі  цим  віником!  Мені  здавалося,  що  це  на  даний  момент  –  найдорожче!».    Також  слово  взяв  журналіст,  літературний  критик  Ігор  Лазоришин  і  дав  свою  оцінку  тій  ситуації,  яка  має  місце  на  даний  момент  в  Україні,  і  заочно  своїм  баченням  поділився  Ярослав  Дзісяк-Дорожний.  На  жаль,  з  вагомих  причин  не  змогли  доєнатись  до  зустрічі  Адель  Станіславська  та  Сашко  Букатюк,  проте  їхня  духовна  присутність  відчувалася  майже  на  дотик.  Зате  окрилював  своєю  щирістю  найменший  учасник  поетичної  світлиці  –  маленький  Матвійко,  синочок  Наталі  Крісман  та  Романа  Лесюка,  який  своєю  усмішкою,  «козацьким»  чубом  та  вишиванкою  додавав  особливої  снаги  всім  присутнім.  Насамкінець  зустрічі  поетклубівці  вирішили  долучитися  до  матеріальної  підтримки  на  спільну  справу  Майдану  і  зібрали  хоча  й  невелику  суму,  та  тим  не  менше  вартісну,  адже  по  нитці  зі  світу  -  та  й  буде  сорочка!
Закінчилося  дійство  молитвою  за  Україну  та  виконанням  Державного  Гімну.  Таким  чином,  літературна  зустріч,  окрім  всього  іншого,  ще  й  стала  своєрідною  творчою  акцією  підтримки  Євромайдану.  Учасники  висловили  щире  сподівання  на  те,  що  зміни  на  краще  таки  відбудуться  з  Божою  поміччю,  з  поміччю  кожного  небайдужого  Українця!  
То  ж  і  різдвяний  дзвіночок,  який  радісно  звістив  про  народження  нової  Надії,  ще  довго  дзвенітиме  не  тільки  у    світлиці  "Галичини",  а  й  у  серцях  «Об’єднаних  словом».
Христос  народився!  Слава  Україні!

[b][i]Леся  Геник[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472957
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 17.01.2014


Наталя Данилюк

Різдвяний дух

[img]http://bestgif.su/_ph/13/2/496320192.gif[/img]

Із  року  в  рік  пресвітлий  дух  Різдва
Запалює  зорю    в  морозний  вечір,
Під  білим  ру́ном  дихає  трава,
Лепечуть  дрова  у  гарячій  печі.

Медовим    хлібом  дихає  кутя,
Узвар  гарячий  піниться  у  збанку,
Віншує  світ  народжене  дитя,
Вдягаючи  святкову  вишиванку.

Гаптує  ніч  добротне  полотно,
Ряхтять  зірки,  як  па́левіі  лампадки.
Крізь  інеєм  запудрене  вікно
Уривками  доносяться  колядки.

І  сухоцвітом  прибраний  діду́х
Ворушить  тишу  співом  колосковим,
Ширяє  у  повітрі  світлий  дух,
Вітає  землю  із  Різдвом  Христовим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470657
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 09.01.2014


Валя Савелюк

СЕРЕД ЗИМИ


і  чого  б  іще  мені  треба,
коли  бачу  серед  зими  –  живу  траву…

хіба  –
пі́дтримки  з  неба,
щоб  одібрав  народ  булаву  –
символ  державної  влади  –
із  лабет  прихильників  ада:

ад  –  це  розбі́й,  насильство,
нена́висть,  
брехня,  пограбунок  –  зрада

така  –    не  од  Бога  влада,  ні:
запроданці  –    на  духовному  плані
бовваніють,  як  мертві  скелі  горди-ні
і  безодні,  
сповнені  мороку…

простри  
над  воскреслим  народом  Руку:
морем  світла  Майдан  наповнився,
наче  єлеєм  соборна  Чаша  –
благослови  
прапори  молитовні  наші:
від  нині
по  суті  уже  –  жовто-сині,
що  береглись,  як  у  бабціній  скрині
святині  народні-родинні,
до  слушного  часу  –  у  кожній  Твоїй  людині

ладан,  єлей  і  смирна:
істинна  перемога  –  духовно  мирна

01.01.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469683
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 05.01.2014


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Про що, куди, чому, навіщо?

Про  що  шепоче  вітер  на  світанні?
Що  скоро  вже  прийдуть  морози  ранні.

Чому  свинцеві  хмари  в  високості?
Зима  до  нас  вже  поспішає  в  гості.

Чому  сумують  небеса  дощами?
Це  Осінь  так  прощається  із  нами.

Куди  тепло  зникає  аж  до  літа?
Від  холоду  втікає    в  храм  до  світла.

Чому  скидає  ліс  пожовкле  листя?
Щоб  згодом  одягнути  вбрання  чисте.

Навіщо  в  вирій  птахи  відлітають?
Тепло  і  їжу  для  дітей  шукають.

Чому  існують  зміни  пори  року?
Бо  Сонце  гріє  Землю  з  різних  боків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455290
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 19.10.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Танцює осінь танго

Сміється  сонце  в  горах  на  вершині,
Внизу  осіння  радісна  картина  -
Смереки  ваблять  очі  малахітом,
І  золотом  берези  вбрали  віти.

На  полотні  палітра  різнобарвна  -
Крокує  осінь  по  землі,  як  пава.
Річки  в  обіймах  сивого  туману,
Опале  листя  голову  дурманить...

В  дібровах  вітер  листопад  колише  -
Трембіти  раптом  розірвали  тишу,
На  небі  білі  хмари  колобродять  -
Танцює  осінь  танго  біля  броду...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454895
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 17.10.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Перемовчу, поплачу і забуду

Нестримний  біль  живе  у  моїх  грудях  -
Перемовчу,  поплачу  і  забуду!
Терпкий  осінній  трунок  з  винограду
І  на  десерт  ще  плитку  шоколаду,
А  потім  музики  чарівні  звуки  -
Найкращі  в  світі  ліки  від  розлуки!

Перемовчу,  поплачу  і  забуду  –
«Не  переймайся!»  -  кажуть  добрі  люди,
Підтримують  морально,  хто  як  може,
А  осінь  листопадами  ворожить,
Рясні  дощі  цілують  сонні  вікна  -
Надворі  морок,  мряка  не  просвітна…

Лікуюсь  від  образи  і  простуди  -
Перемовчу,  поплачу  і  забуду…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454892
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 17.10.2013


Konst

ПОЗИЯ, ГРАФОМАНСТВО, ТЕРПЕНИЕ И ЛЮБОВЬ НА НАШЕМ САЙТЕ (МЫСЛИ ФИЛОЛОГА)

Теперешняя  литература  и  поэзия  в  частности  переживает  период,  когда  отсутствуют    культовые  писатели,  а  главное,  поэты,  которых  бы  знали  и  любили  массы.  Правда,  на  слуху  у  всех  изредка  появляются  отдельные  личности,  как  например  Матиос  или  Жадан,  но  о  всенародной  любви  к  ним  говорить  не  приходится.  Возможно,  это  связано  и  с  тем,  что    теперь  каждый    самоуверенный  человек,  умеющий  связать  хотя  бы  четыре  строки  рифмой,  называет  себя  поэтом  и  стремится  быть  напечатанным,  претендуя  на  лавры  знаменитости.    К  сожалению,  в  огромном  количестве  стихов  невысокого  уровня  теряются  действительно  талантливые.  Сегодня  появилось  множество  Интернет–порталов,  где  люди  выкладывают  свои  произведения,  что,  однако,  не  способствует  поиску  истинных  талантов.  Литературные  журналы  и    издательства  отбирают  для  публикаций  те  произведения,  авторы  которых  сомнительно  талантливы,  но  могут  хорошо  заплатить,  т.е.  налицо  литературная  коррупция.  В  солидных  изданиях,  претендующих  на  объективное  отношение  к  творчеству,  поэтические  произведения  предпочитают  не  рассматривать  и  не  публиковать,  обращая  внимание  только  на  прозу,  которую  считают  значительно  более  важным  явлением,  нежели  поэзия  (но  это  происходит,  скорее  всего  потому,  что  прозу  проще  критически  анализировать).  Так  что  пробиться  в  лучшие  и  прославиться  действительно  талантливым  авторам  сегодня  очень  проблематично:  зачастую  у  творческих  посредственностей    больше  наглости  и  связей  для  этого.  Да  и  у  населения  сегодня  сложились  какие-то  стереотипные  понятия  о  том,  что  писатели  и  поэты  прошлых  лет  –  это  гении,  а  сегодня  таких  людей  просто  не  может  быть.  Теперешняя  людская  психология  не  особенно,  мягко  говоря,  нуждается  в  стихах.  Людям  скорее  нужен  телевизор  или  компьютер  (планшет),  чем  книга.  Люди  отвыкают  от  книг  в  обычном  понимании.  И  в  этом  веяние  времени.  Конечно,  нельзя  говорить,  что  несметное  количество  графоманов  символизирует  подъем  поэзии,  но  ведь  никогда  прежде  не  было  такого  большого  количества  жаждущих  славы  стихотворцев!
Но  кто  это  –  графоман?  Прежде  всего,  определимся  с  тем,  что  графомания  по  сути  —  это,  в  общем-то,  психиатрический  термин,  подразумевающий  болезненную  страсть  к  написанию  текстов,  чаще  всего  не  представляющих  никакой  культурной  ценности.  Обычно  произведения  таких  авторов  шаблонны,  невыразительны,  но  с  претензией  на  заумность,  и  не  представляют  собой  никакого  интереса  для  читателей.  Как  и  любое  подобное  заболевание,  графомания  может  иметь  более  или  менее  тяжелую  форму.  Аналогично  другим  диагнозам  в  этой  области,  графомания  не  возникает  на  пустом  месте  и,  в  принципе,  поддается  лечению,  в  том  числе  и  медикаментозному.  Как  возникает  графомания?  Чаще  всего  потому,  что    человек  одинок,  страдает    от  заниженной  самооценки  или  невозможности  с  кем-то  поговорить  по  душам,  -  он  начинает  писать.  Его  творения  —  это  часть  его  болезненного  и  одинокого  мира.  Чем  больше  он  их  создает,  тем  меньше  он  сознательно  стремится  к  живому  общению.  Однако,  ограничивая  себя  в  контактах,  графоман  все  же  стремится  реализовать  естественную  тягу  к  общению  -  это  заложено  в  личности  на  подсознательном  уровне.  И    его  рука  тянется  к  листу  бумаги.  Его  произведения  кажутся  ему  гениальными,  более  того,  он  совершенно  искренне  в  это  верит.  Как  и  любой  психический  больной,  он  не  может  разглядеть  у  себя  признаков  болезни,  не  может  объективно  оценить  свои  творения.  Именно  поэтому  графоманы  крайне  болезненно  воспринимают  критические  высказывания  в  адрес  их  творчества:  ведь  для  большинства  авторов  критическое  мнение  читающей  аудитории  является  стимулом  для  развития,  а  также  основным  источником  информации  о  недостатках  их  произведений.  Люди,  страдающие  болезненной  тягой  к  писательству,  этого  лишены,  а  значит,  не  имеют  возможности  развиваться  и  совершенствоваться.  Как  результат  —  произведения,  лишенные  какой  либо  литературной  и  духовной  ценности.  Со  временем  все  контакты  с  внешним  миром  сводятся  для  графомана  к  демонстрации  его  творений.    Интернет  предоставляет  для  этого  большие  возможности  в  виде  поэтических  сайтов.  Конечно,  такой  автор  достоин  сожаления,  но  современный  мир,  культивирующий  одиночество  и  индивидуализм,  поощряет  подобную  «непризнанную  гениальность»  и  тем  самым  создает  для  графоманов  максимум  возможностей,  игнорируя  действительно  талантливых  авторов:  графоманов  так  много,  что  в  их  потоке  теряется  слово  истины.  Это,  к  сожалению,  обратная  сторона  бесцензурной  «свободы»  поэтического  слова.  
Конечно,  графомания  может  быть  и  в  легкой  форме,  но  основной  ее  признак  всегда  один  и  тот  же  –  нетерпимость  к  критике.  При  тяжелой  форме  этого  заболевания  требуется  вмешательство  специалиста,  поскольку  последствия  могут  быть  даже  фатальными.
От  графоманов,  тем  не  менее,  надо  отличать  начинающих  поэтов,  недостаточно  хорошо  владеющих  словом,  а  часто,  в  связи  с  недостаточным  культурным  уровнем,  просто  малограмотных,  но  горящих  желанием  прославиться,  оставив  свой  след  хотя  бы  в  Интернете.  Если  такой  автор  положительно  воспринимает  критические  замечания  в  свой  адрес,  много  читает  более  зрелых  поэтов,  тщательно  работает  над  своими  произведениями  с  учетом  критики,  то  со  временем  он  совершенствует  свои  способности  и  приобретает  определенный  вес.  Бывает  и  так,  что  человек  талантлив,  может  образно  мыслить,  чувствует  слово,  но  не  обладает  нужным  словарным  запасом,  однако,  внимая  замечаниям,  учится.  Впоследствии  его  талант  может  и  засверкать,  поскольку  написание  стихов  –  достаточно  серьезный  труд,  не  зря  же  Поэт  сказал:  «Поэзия  –  та  же  добыча  радия:  грамм  добычи  –  год  труды.  Изводишь  единого  слова  ради  тысячи  тонн  словесной  руды!»
Как  сделать  стихи  лучше?  Язык  наш  меняется,  но  не  очень  заметно:  язык  Пушкина  не  очень  отличается  от  современного  языка.  Но  выразительные  средства  языка  не  стоят  на  месте,  вот  тут  –  то  и  скрыты  поэтические  возможности.  Ведь  постоянная  работа  над  новыми  конструкциями  выражения  того,  что  высказано  поэтом,  тренирует  мысль,  наполняя  её  жизнью.  Слабость  выражения  мысли  делает  её  бездейственной.  Конечно  же,  у  каждого  поэта  свои  навыки,  свои  методы  художественной  интерпретации  действительности.  И  часто  настоящему  стихотворению  предшествует  тысяча  «опытов»,  потому  что  надо  найти  единственно  верную  интерпретацию  возникшего  образа.  Понятно  и  то,  что  для  каждого  произведения  возникает  новая  задача.  Определяется  она  или  ключевой  фразой,  ложащейся  в  основу,  или  толчком  воображению  извне,  или  воспоминанием  прошлого.  А  порой  -  даже  при  чтении  чужого  произведения  возникает  своя  оригинальная  мысль.  Однако  это  только  намёк  на  то,  что  может  стать  стихом.  Все  это  является  прологом  к  длительному  интенсивному  анализу  самого  явления,  ставшего  его  причиной.  Особенностью  поэтического  мышления,  в  первую  очередь,  надо  считать  уникальную  способность  поэта  облекать  философские  категории,  социальные  проблемы  и  психологические  состояния  в  понятные  большинству  людей  образы.  В  этом–то  и  кроется  смысл  поэтического  мастерства:  поэт  творит  прежде  всего  для  людей.  Многие  начинающие  на  сайте  в  ответ  на  критические  замечания  заявляют:  «Я  пишу  для  себя!»,  забывая  о  том,  что,  размещая  в  портале  стихи,  они  выставляют  их  на  суд  как  собратьев  по  творчеству,  так  и  читателей.  Уж  если  для  себя,  то  зачем  выставлять  их  на  всеобщее  обозрение?
Если  же  говорить  о  вдохновении,  то  обычно  это  связывают  с  отрешенностью,  полётом  мысли  или  трансом.  Но  это  слово  созвучно  слову  душа,  то  есть  жизнь.  В  переносном  значении  «вдохновение»  -  это  одухотворение  через  придание  дыхания.  Вдохнуть  живую  душу  в  произведение  ума  и  рук  человеческих  во  все  времена  было  признаком  большого  таланта  и  одаренности.  Глубокое  дыхание  свидетельствует  о  силе  чувства,  о  взволнованности  человека  переживанием.  Такая  взволнованность  влияет  на  внимающих  стиху,  затрагивает  их  чувства  и  мысли  в  том  же  направлении,  что  и  чувства  и  мысли  творца,  и  связана  с  душевностью,    а,  следовательно,  и  с    доходчивостью  до    окружающих.
Конечно  же,  в  стихотворении  должна  быть  новая  идея,  мысль,  необходимо  правильно  определить  баланс  формы  и  содержания  и  строго  его  соблюдать.  В  любом  языке  есть  правила,  которых  необходимо  придерживаться.  Можно  и  не  владеть  языком  виртуозно,  однако  ясность  изложения  и  грамотность  —  тот  минимум,  которым  должен  обладать    автор  для  того,  чтобы  читатель  мог  его  понять:  банальность  мысли,  прикрытая  изощренной  формой,  да  еще  и  если  она  усугубляется  нарочитой  безграмотностью  (что  частенько  заметно  у  любителей  «падонского»  языка)  не  делает  стихи  лучше.  Кроме  того,  ценность  стихотворения  очень  сильно  уменьшается,  если  автор  применяет  в  нем  настолько  вычурные  или  неточные  образы,  что  для  их  восприятия  требуется  давать  дополнительные  пояснения  недоумевающему  читателю.
Опять  -  таки  необходимо  обратить  внимание  на  важный  признак  поэзии  —  рифму.  Не  надо  относиться  к  рифме  пренебрежительно,  следуя  некоторым  веяниям  якобы  современной  моды  на  «свободные»  стихи.  Именно  благодаря  рифме  строки  объединяются  в  строфы,  и  восприятие  стихотворения  читателем  облегчается.  Казалось  бы,  тут  все  просто.  В  русском  языке  рифма  чаще  всего  строится  на  совпадении  ударных  гласных.  Однако  существуют  рифмы,  которые  можно  назвать  «избитыми».  Ими  не  следует  злоупотреблять.  Это  банальные  созвучия  типа    «мне  —  себе  -  тебе»,  «любовь  —  вновь  -  кровь»,  «розы  —  слезы»  и  т.д.  Такие  рифмы  выдают  слабое  знание  языка  автором  и  нежелание  работать  над  стихом.
Минимум  авторских  усилий  требуют  и  глагольные  рифмы.  Например,  «иду  –  бреду»,  «слушаю  –  кушаю»,  «придет  —  найдет»,  или  еще  более  того  -  «читать  —  писать»:  в  глагольных  рифмах  легко  сбиться  просто  на  одинаковость  букв  в  конце  слова  («читать  –  писать»),  что  вообще  нельзя  считать  признаком  рифмы.      Глагольные  рифмы  можно  встретить  и  у  классиков,  но,  в  общем,  их  желательно  использовать  для  нарастания  экспрессии  в  действии,    в  пародиях,  то  есть  там,  где  это  уместно  по  смыслу.  Вообще-то  надо  стремиться  к  уникальности  рифм.  В  этом  смысле  можно  поучиться  у  В.Маяковского,  который  славен  не  только  тем,  что  писал  «о  пробках  в  Моссельпроме»,  но  и  умел  конструировать  совершенно  замечательные  рифмы  (его  статью  «Как  делать  стихи»  можно  легко  найти  в  Интернете).  
Существуют  и  так  называемые  диссонансы  (несовпадение  согласных  звуков)  и  ассонансы  (несовпадение  гласных  звуков).  С  ними  следует  обращаться  предельно  аккуратно,  поскольку  их  неудачное  употребление  может  вызвать  у  читателя  сомнение  в  поэтическом  мастерстве  автора:  все  гениальное,  как  известно,  просто.  Чрезмерно  использовать  оригинальные  рифмы  тоже  не  следует.  
Отдельно  о  белых  стихах,  верлибрах.  Они  ни  чуть  не  менее  ценны,  чем  рифмованные,  потому  что  могут  предельно  точно  выразить  мысль  автора,  подать  суть  стихотворного  образа.  Если  рождаются  белые  стихи  —  пишите.  А  с  рифмами  можно  будет  поэкспериментировать  и  потом,  научившись  хорошо  выражать  свою  мысль  белым  стихом.  Однако  не  следует  забывать,  что  белый  стих  отличается  от  прозы  весьма  четкой  ритмикой.
Главное,  о  чем  должен  помнить  поэт  –  терпение.  Написанное  стихотворение  не  стоит  сразу  же  размещать  на  сайте.  Лучше  немного,  может  даже  день  –  другой,  выждать,  потому  что  вполне  возможно,  что  несколько  дней  спустя  в  стихе  что-то  нужно  будет  исправить,  сделав,  таким  образом,  все  произведение  лучше.  А  иногда  позже  даже  может  появиться  сомнение  в  том,  что  этот  стих  имеет  право  на  существование.  Особенно  если  он  создан  в  неадекватном  состоянии.  В  любом  случае  полезно  прочитать  его  несколько  раз  для  себя  вслух:  автор  может  услышать  сбои  ритма,  недостаточное  созвучие  в  рифмах,  подобрать  более  подходящие  слова.  Надо  помнить  и  о  том,  что  со  стороны  огрехи  в  стихе  всегда  видны  лучше,  поэтому,  выложив  «сырое»  произведение  на  сайте,  можно  получить  большое  количество  критических  замечаний,  что  может  быть  весьма  неприятно.  Кстати,  о  критических  замечаниях.  Они,  безусловно,  приносят  больше  пользы,  чем  умильные  ахи  и  охи  по  поводу  якобы  гениального  творения.  И  хорошо  бы,  если  бы  наши  авторы  и  читатели  давали  поменьше  откликов  типа  «замечательно!»,  «здорово!»,  «гениально!»,  «чувственно!»,  а  поясняли,  почему  они  высказываются  таким  образом  –  это  было  бы  намного  полезнее  для  автора,  как  и  то,  что  на  явные  огрехи  стиха  было  бы  указано  прямо.  Ведь  если  эти  явные  огрехи  не  были  замечены,  то  восторженный  рецензер  становится  на  одну  доску  с  авторской  промашкой,  и  никакой  пользы  для  автора  в  этом  нет.  Еще  хуже,  если  автор  при  этом  возгордится  –  это  чревато  легкой  формой  графоманства.
А  про  обычную  грамотность  и  писать  бы  не  хотелось,  но  что-то  многие  наши  авторы  не  стремятся  себя  нею  утруждать,  а  ведь  отсутствие  грамотности  -  это  еще  и  пренебрежение  к  читателю.  Мы  должны  уважать  язык,  которым  пользуемся  для  создания  стихотворений:  это  ведь  наш  инструмент.  Ну  что  может  создать  плотник  поломанным  молотком,  кроме  как  криво  забить  гвоздь?  Уважения  окружающих  при  этом  ему  не  видать!  Так  и  поэт,  пишущий  с  ошибками  –  ему  хочется  сказать  «иди  –  учись!».  Ведь  ошибки  просто  убивают  весь  смысл  произведения  для  грамотного  читателя.
И  напоследок  о  любви.  Ведь  это  основная  тематика  каждого  поэтического  сайта,  в  том  числе  и  нашего.  Понятно,  что  любовь  –  это  чувство,  в  котором  изначально  заложен  некий  трагизм,  и  ее  неизменным  спутником  становятся  переживания,  обладающие  огромной  эмоциональной  силой.  Понятно,  что  позитивные  эмоции,  как  правило,  не  отличаются  такой  многогранностью,  как  печаль,  грусть,  тоска  и  разочарование.  Если  бы  не  любовные  переживания,  не  было  бы  величайших  шедевров  мирового  искусства  и  литературы.  Именно  несчастная  любовь  –  это  тема,  из  которой  вот  уже  не  одно  тысячелетие  черпают  свое  вдохновение  поэты.
В  юном  возрасте  познание  жизни  начинается,  конечно  же,  с  любовных  переживаний,  и  именно  несчастная  любовь  впервые  толкает  человека  взяться  за  перо.  Понятно  и  то,  что  грустная  любовная  лирика  может  быть  прочувствована  читателем  вместе  с  автором,  но  может  и  не  тронуть  за  душу,  а  причина  этого  кроется  конечно  же  в  художественном  исполнении.  Несмотря  на  обилие  эмоционального  материала,  писать  стихи  о  любви  сложнее  всего,  так  как  описание  самых  сильных  чувств  порой  звучит  довольно  банально,  потому  что  на  этом  поприще  до  автора  уже  трудились  многие  другие  поэты.  И  здесь  все  зависит  от  мастерства  автора  и  его  поиска  новых  форм  и  способов  выражения  этой  знакомой  и  близкой  всем  темы.  К  сожалению,  на  нашем  сайте  многие  молодые  поэты  на  тему  любви  рассуждают  так  коряво,  что  хочется  просто  утереть  им  сопли  и  погладить  их  по  головке  вместо  сопереживания.  Кстати,  большинство  рецензий  по  этому  поводу  сводится  к  фразам  типа  «Ну  не  переживай,  все  еще  будет  хорошо!»
Апостол  Павел  в  первом  послании  к  Коринфянам  (гл.13)  писал:  «Если  я  говорю  языками  человеческими  и  ангельскими,  а  любви  не  имею,  то  я  –  медь  звенящая  или  кимвал  звучащий.  Если  имею  дар  пророчества  и  знаю  все  тайны,  и  имею  всякое  познание  и  всю  веру,  так  что  могу  и  горы  переставлять,  а  не  имею  любви,  -  то  я  ничто.  И  если  я  раздам  все  имение  мое  и  отдам  тело  мое  на  сожжение,  а  любви  не  имею,  нет  мне  в  том  никакой  пользы.  Любовь  долготерпит,  милосердствует,  любовь  не  завидует,  любовь  не  превозносится,  не  гордится,  не  бесчинствует,  не  ищет  своего,  не  раздражается,  не  мыслит  зла,  не  радуется  неправде,  а  сорадуется  истине;  все  покрывает,  всему  верит,  всего  надеется,  все  переносит.  Любовь  никогда  не  перестает,  хотя  и  пророчества  прекратятся,  и  языки  умолкнут,  и  знание  упразднится.  Ибо  мы  отчасти  знаем,  и  отчасти  пророчествуем;  когда  же  настанет  совершенное,  тогда  то,  что  отчасти  -  прекратится.  Когда  я  был  младенцем,  то  по-младенчески  говорил,  по-младенчески  мыслил,  по-младенчески  рассуждал;  а  как  стал  мужем,  то  оставил  младенческое.  Теперь  мы  видим  как  бы  сквозь  тусклое  стекло,  гадательно,  тогда  же  лицем  к  лицу;  теперь  я  знаю  отчасти,  а  тогда  познаю,  подобно,  как  я  познан.  А  теперь  пребывают  сии  три:  вера,  надежда,  любовь;  но  любовь  из  них  больше».
Эти  слова  апостола  я  привел  затем,  чтобы  напомнить  некоторым  авторам,  что  «любовь  из  них  больше»,  потому  что  кое  –  кто  из  наших  авторов  (не  хочу  переходить  на  личности)  позволяет  себе  на  этом  сайте  посылать  матом  своих  бывших  возлюбленных  за  то,  что  те  их  отвергли  –  о  какой  любви  может  идти  речь  применительно  к  капризному  самцу,  игрушка  которого  проявила  желание  покинуть  своего  «владельца»?  И  надо  ли  выражать  сочувствие  такому  человеку,  на  что  он,  видимо,  рассчитывает,  публикуя  свой  «опус»?
И  еще.  На  сайте  заметна  озабоченность  некоторых  авторов  политическими  вопросами.  В  этом  не  было  бы  ничего  плохого,  если  бы  эта  озабоченность  не  выражалась  с  неприкрытой  ненавистью  к  тому,  что  эти  авторы  не  приемлют.  Тем  более,  если  объектом  ненависти  стали  такие  же  люди,  как  и  мы,  братья  –  славяне,  христиане.  Но  ведь  эти  люди  нам  не  враги!  Еще  раз  советую  им  перечитать  вышеприведенную  цитату:  поэт  может  призывать  к  ненависти  только  по  отношению  к  смертельным  врагам,  а  в  иных  случаях  это  недопустимо,  потому  что  главная  задача  поэта  –  воспевание  любви,  терпимости,  что  есть  истинно  христианским  и  богоугодным  делом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453795
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 11.10.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Душа до сонця полетіла

Надворі  ніч.  Чомусь  не  спиться,  а  в  очах,
Як  дика  птаха,  зачаїлись  біль  і  страх.
Сумує  погляд,  голос  гірко  тужить,
Самотня  жінка  -  їй  життя  байдуже…

Забула  радість.  Горем  зранена  душа
Вже  більше  не  літає  -  два  міцних  крила
Висять  безсило,  їх  давно  зламали,
Злі  люди  честь  спаплюжили  зухвало…

Та  раптом  погляд  запалав  ясним  вогнем,
Не  дивлячись  на  сильний  біль  та  серця  щем,
Душа  до  сонця  знову  полетіла,
Бо  Бог  Всевишній  дав  їй  нові  крила…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452891
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 06.10.2013


Леся Геник

Свято вишиванки в м. Івано-Франківську

Свято  вишиванки  в  м.  Івано-Франківську
14  вересня  з  ініціативи  молодого  просвітянина,  талановитого  поета    Олександра  Букатюка,  а  також  при  підтримці  Міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об'єднані  словом"  відбувся  мегамарш  вишиванок  у  м.  Івана-Франківську.  Розпочався  він  від  пам'ятника  Івана  Франка,  а  далі  вишиванки  під  крилом  української  пісні  "помандрували"  центральними  вулицями  міста.  Кінечною  точкою  ходи  стала  фортечна  галерея    "Бастіон",  в  одній  із  виставкових  зал  якої  учасники  заходу  мали  можливість  спожити  щедре  українське  поетичне  слово,  запричаститися  живодайними  рядочками  українського  поета-десидента  Тараса  Мельничука,  котрий  за  словами  Сашка  Букатюка,  виступає  натхненником  цього  свята  вишиванки.  
Варто  зазначити,  що  подібний  мегамарш  в  м.  Івано-Франківську  відбувається  вже  вдруге  і  його  організатори  висловлюють  щире  сподівання,  що  це  стане  доброю  традицією  на  майбутнє.
Окремо  хотілося  б  відзначити  учасницю  заходу,  поетесу  Оксану  Пронюк,  яка  присвятила  непересічній  події  слова  благословення,  а  також  хлопців  з  гурту  "Добрий  намір",  які  запалили  аудиторію  своїм  патріотизмом  і  яскравим  вогнем  української  народної  та  авторської  пісні.  Разом  з  тим  варто  віддати  належне  усім,  хто  підтримав  і  не  залишився  байдужим  до  події,  зокрема,  Ігору  Стожару  (м.  Яремче),  Віталії  Савченко,  Дануті  Сем'янів  та  Богданові  Кирсті  -  м.  Івано-Франківськ,  а  також  відомому  станіславівському  художникау  Мирославу  Яремаку.
Все  ж  таки  "ще  не  вмерла  Україна",  ще  жива  надія,  сила  і  наснага,  допоки  маємо  такі,  сповнені  патріотизму  і  любові  до  рідної  землі,  заходи!
До  речі,  продовження  дійства  заплановане  на  22  вересня  о  17.00  год.  в  актовій  залі  "Просвіти".  То  ж  до  зустрічі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449968
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 19.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РАНКОВА ПРЕЛЮДІЯ

По  підвіконню  барабанить  дощ  осінній,
Граційним  маршем  струменіє  в  небі  сірім,
Висить  туман,  весільний  вельон,  над  рікою,
Закутав  ранок  на  світанку  пеленою…

Зміїться  дим  із  димаря,  як  джин  із  лампи,
Мовчать  зажурені  півні,  сільські  куранти,
Лоскоче  ніздрі  молоко  парне,  дурманить,
Крізь  сон  я  знову  чую  ніжний  голос  мами…

Лежу  замріяна  під  ковдрою  м‘якою,
Згорнувся,  як  клубочок,  котик  під  рукою,
Його  також  бентежить  аромат  молочний,
Він  відчиняє,  як  фіранки,  сонні  очі…

Стоять  на  варті  біля  ліжка  теплі  капці,
Халат  махровий  спить  спокійно  на  лежанці,
Висить  прозорий  дощовик,  чекають  мешти,
Коли  ж  це  я  з  котом  прокинуся  нарешті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447693
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 15.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2013


Адель Станіславська

ЗАПРОШЕННЯ

Шановні    поетклубівці!

Щиро    запрошуємо    Вас    на    творчу    зустріч    "Під  крилом  у  сонячного  літа",  
яка  відбудеться    17    серпня    2013    року    в    місті    Івано-Франківську  
в    приміщенні    конференцзалу  обласного    часопису    «Галичина»    за    адресою:
вул.    Січових    Стрільців,    25  (1-ший    поверх).
В  ході  зустрічі:  представлення  вишуканої  смаковитої  поезії,  нові  цікаві  знайомства,  спілкування  за  філіжанкою  кави.
Початок    о    13.00    год.

Будемо    раді    зустрічі    з    Вами!

Оргкомітет    Міжрегіонального  поетичного    клубу    "Об’єднані    словом"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443277
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ДРУГЕ ДИХАННЯ

Цього  року  остання  декада  липня  промайнула  в  Карпатах.  Це  була  моя  друга  подорож  у  ці  мальовничі  гори.  Так  у  житті  склалося,  що  останні  кілька  років,  я  не  тільки  нікуди  не  їздила,  а  навіть  дуже  рідко  виходила  з  дому.
 
Сама  я  б  ніколи  не  відважилася  так  далеко  поїхати.    Але  мене  в  Яремче  погостювати  запросив  мій  дуже  хороший  друг,  цікавий  поет  і  співрозмовник,  Ігор  Стожар.  А  компаньйонкою  стати  погодилася  юна  дівчина,  Ірина,  майбутній  соціолог-журналіст…

Подорож  розпочалася  дуже  вдало.  В  потягу  було  чисто,  в  купе  разом  із  нами  їхала  молода  і  мовчазна  пара  і  тільки  Іринка  щебетала,  поки  всі  не  поснули.  

Івано-Франківськ  зустрів  нас  сонним  вокзалом,  зате  коли  приїхали  в  Яремче,  то  на  нас  чекав  енергійний,  говіркий,  гостинний  і  привітний  господар  готелю  та  його  сонячно  усміхнена  дружина,  Марина.  
Нас  поселили  на  другому  поверсі  в  номері  з  балконом,  з  виглядом  на  скелю  Три  слони  і  на  річку  та  на  фрагмент,  покритих    смереками,  зелених  гір.  Можна  було  легко  здогадатися,  що  там,  біля  скелі,  шумить  річка  Прут,  про  яку  я  ще  до  початку  подорожі  прочитала  в  Інтернеті.

Яремче  –  це    низькогірний  курорт,  розташований  в  надзвичайно  мальовничій  улоговині  між  горами  на  березі  Пруту.  Через  місто  пролягає  дорога  до  найвищої  вершини  Українських  Карпат  —  Говерли,  на  яку  ходила  Ірина  без  мене,  бо  я  не  ризикнула.

За  легендою  назва  міста  походить  від  імені  гуцула  Яреми  Годованця,  який  першим  оселився  на  цій  території.  Місто  почало  активно  розвиватися  після  будівництва  залізниці  Станіслав  (тепер  Івано-Франківськ)  -  Яремче  -  Ворохта  -  Рахів  в  1894р.,  яка  призначалася  для  вивезення  лісу  у  промислові  райони  Австро-Угорщини.  Ще  раніше  Яремче  почало  розвиватися  як  дачне  містечко,  де  відпочивали  жителі  Львова,  Кракова,  Варшави.  

Зараз  Яремче  —  найвідоміший  туристичний  центр  Прикарпаття,  має  понад  40  туристсько-рекреаційних  закладів  і  санаторіїв,  більше  50  об'єктів  зеленого  туризму.  Для  курортної  терапії  використовують  кліматичне  лікування  та  мінеральні  ванни.  На  половині  території  Яремчанської  міськради  розташований  перший  в  Україн  ,  Карпатський  Національний  природний  парк,  утворений  в  1980  р.  
Населення  міста  зберегло  народні  звичаї  та  обряди,  найбільш  цікаві  з  них  —  гуцульська  "Розколяда",  Андріївські  вечорниці,  Водохреще,  купальське  свято  "Гуцульська  берегиня".  День  міста  відбувається  у  останню  неділю  липня.

До  2006  року  у  вжитку  були  дві  назви  міста  —  Яремча  і  Яремче.  Первісну  назву  Яремче  було  уточнено  рішенням  Верховної  Ради.

Найбільш  цікавим  для  мене  став  каскадний  водоспад  Пробі́й  (інша  назва  -  Яремчанський  водоспад),  один  з  найповноводніших  водоспадів  Карпат.  Висота  падіння  води  8  м,  кут  нахилу  —  майже  45  градусів.  Утворився  він  у  нижній  частині  Яремчанського  каньйону  річки  Прут,  у  місці  виходу  на  поверхню  стійких  до  ерозії  гірських  порід  —  ямненських  пісковиків  (верхні  шари)  та  аргілітів  і  алевритів  (нижні  шари).

Водоспад  Пробій  —  популярний  туристичний  об'єкт,  пам'ятка  природи.  Над  водопадом  побудований  міст  заввишки  20  м.  Нижче  водоспаду  є  розлога  і  глибока  улоговина  зі  спокійнішою  течією.
За  водоспадом  міститься  другий  сувенірний  ринок  Яремчі,  який  трохи  дешевший  за  перший,  що  розташований  біля  автомобільного  моста  через  Прут.  

Саме  тут  у  кафе  над  прірвою  відбулася  моя  зустріч  з  поетами  Івано-Франківщини.  Вже  тоді  я  відчула,  що  саме  цей  день  стане  перлиною  мого  перебування  в  Яремче.  

Я  не  забуду  усміхнені  обличчя,  привітні  очі,  теплі  слова  і  вірші,  які  по-особливому  перекликалися  з  гуком  води,  що  навіть  випадкові  люди  зупинялися  і  прислухалися,  а  одна  маленька  дівчинка  навіть  плескала  у  долоні.

Дуже  вразила  не  тільки  атмосфера  за  столом,  а  й  смачні  бутерброди,  які  так  вміло  приготувала  Маринка  з  Ігорем,  а  ще  національна  страва  –  кукурудзяна  каша  «банош»,  яку  варять  зі  сметаною,  маслом  та  сиром.  У  нас  подібну  кашу  називають  куліш.

Саме  у  колі  друзів  на  березі  річки  над  водоспадом  я  відчула,  що  в  мене  вперше  за  довгі  роки  відкрилося  друге  дихання…

Наша  перша  самостійна  подорож  відбулася  до  міста  Коломия,  яке  належить  до  найстаріших  в  Галичині  .  Тутешній  люд  провадить  назву  міста  від  назви  потоку  Коломийка,    який  так  називають,  тому  що  в  ньому  мили  кола».  Є  ще  один  варіант,  що  назву  місто  отримало  від  свого  розташування  біля  річки  Прут.  Колись  Прут  мав  назву  «Мий»,  відповідно  місто  назвали  «Коло  Мия»,  цебто  коло  Прута.

Коломиї  завдячують  своєю  назвою  танець  коломийка  і  короткі  пісні,  які  теж  називаються  коломийками.  

Але  ми  були  у  цьому  місті  тільки  проїздом,  тому  що  їхали  далі,    в  місто  Косів,  щоби  побачити  особливості  архітектури,  одягу  та  карпатських  традицій,  а  ще  помилуватися  краєвидами  з  висоти  пташиного  польоту.  Краєвиди  ми  побачили,  але  одягнутих  в  національні  костюми  людей  і  якісь  гарно  розмальовані  хатинки  не  зустріли.  Я  вже  тоді  зрозуміла,  що  по  телевізору  нам  показують  тільки  рекламу.  Про  цю  подорож  можна  сказати  простими  словами  –  «Тут  була  Оля  і  Іра».  Але  завчасно,  ще  до  початку  подорожі,  я  прочитала  і  про  Коломию,  і  про  Косів,  тому  намагалася  не  зважати  на  розбиті  дороги,  жахливі  автобуси  і  спекотне  сонце,  а  просто  милуватися  горами,  покритими  лісом,  які  можна  було  бачити  із  вікна…

Багато  хто  знає,  що  Косів  –  це  невеликий  райцентр,  відомий  своїм  суботнім  базаром.  Це  місто  вже  відсвяткувало  свій  півтисячолітній  ювілей.  Шкода,  що  від  минулих  віків  у  цих  гордих  горах  у  Косові  майже  не  залишилося  нічого,  окрім  колючих  смерекових  лісів  над  містом.

В  одній  легенді  згадується,  як  князь  Данило  Галицький  послав  у  гори  боярина  Косича  з  наказом  зміцнити  кордони  Галицької  землі.  Косич  оселився  в  дикому  гірському  краю    і  позичив  своє  ім'я  новостворенному  поселенню.  

Косів  і  сіль  -  два  слова-близнюки.  Але  саме  природа  -  головне  багатство  краю.  Чисте  повітря  і  його  здатність  лікувати,  відстороненість  від  цивілізації,  спокій.

Місцеві  жителі  навчились  заробляти  на  народних  промислах  -  ліжники,  вишиванки  та  місцева  буро-зелена  кераміка  мали  неабиякий  попит.  А  ще  -  "weneckie  korale",  "венеціанські  коралі",  великі  прикрашені  орнаментами  кулі,  з  яких  можна  було  скласти  намисто.

З  цим  містом  пов'язана  історія  найвідомішого  опришка,  Довбуша.  Більше  того,  в  сусідньому  з  Косовим  селі  Космачі  є  пам'ятник  народному  меснику  (авторства  Михайла  Дідишина  з  Космача)  та  музей  Довбуша.  

Інша  дуже  змістовна  і  довготривала  подорож  буда  до  Солотвино.  Спочатку  ми  зупинилися  біля  водоспаду,  ім‘я  якого  Труфанець.  Він  знаходиться  між  Ясенями  та  Квасами,  біля  самої  дороги.  З  південно-східних  схилів  Свидовецького  хребта,  з-під  Близниці,  з  субальпійських  лісів  і  лук,  з  висоти  в  1720  метрів  несеться  чиста  вода  -  і  так  спішить  до  устя  великої  ріки,  що,  не  витримавши,  летить  з  36-метрової  висоти.  Біля  підніжжя  водопаду  є  облаштована  альтанка  для  того,  щоб  помилуватися  найвищим  природним  закарпатським  водоспадом  зблизька.  

Водоспад  носить  ім'я  потічка  Труфанець,    який  є  правою  притокою  Чорної  Тиси.  На  стенді  біля  водоспаду  написано,  що  довжина  Труфанця  (потічка)  -  2830  метрів,  з  них  230  він  тече  під  землею.  

Далі  ми  їхали  через  село  Кваси,  Закарпатської  області,  Рахівського  району,  яке  розташоване  по  обидві  сторони  річки  Чорна  Тиса  на  відстані  14  км  від  районного  центру  Рахова  і  за  26  км  від  Географічного  центру  Європи.  Кваси  відоме  тим,  що  тут  дуже  багато  мінеральних  джерел.

Село  розташоване  в  міжгірській  долині  річки  Чорна  Тиса,  оточене  з  півночі  Полонинсько-Чорногорським  пасмом  гір  (з  вершинами  Побори  -  1076  м,  Близниця  -  1880  м,  Менчул  -  1120  м),  з  півдня  -  Мармароським  кристалічним  масивом.  У  цьому  районі  розташовані  Чорногори  (у  складі  яких  знаходиться  найвища  вершина  Українських  Карпат  г.  Говерла  -  2061  м,  та  решта  5  двотисячників,  з  яких  до  Квасів  найближче  розташована  г.  Петрос,  2020  м).  Клімат  помірно  континентальний.  Гори  лісисті,  займають  6082  га  площі.  Вище  лісистих  гір  простягаються  альпійські  луки,  які  називаються  полонинами.  Ліс  змішаний:  бук,  ясен,  ялина,  ліщина,  черемха,  явір,  тополя,  береза  та  ін.  Також  у  лісах  зустрічається  багато  грибів  та  ягід  таких  як  чорниця,  суниця,  ожина,  калина,  горобина,  брусниця,  шипшина  та  багато  ін.  Село  перетинає  залізниця  Львів-Рахів.  У  Квасах  є  золото.

Через  деякий  час  ми  вже  їхали  через  Рахів-  районний  центр,    який  лежить  у  мальовничій  улоговині  вздовж  ріки  Тиса.  Перша  письмова  згадка  про  місто  датується  1447  роком,  хоча  місцеві  дослідники  стверджують,  що  місто  існувало  вже  в  910  році.

В  15  столітті  Рахів  мав  власну  печатку  і  герб  і  належав  до  володінь  угорських  королів.  За  однією  з  версій,  назва  походить  від  слова  "рахувати",  оскільки  місто  лежало  на  торгових  шляхах  і  купці,  зупиняючись  тут,  перераховували  гроші.  

Це  місто-курорт  туристи  з-за  кордону  називали  перед  другою  світовою  «Гуцульський  Париж».  Воно  розташоване  поміж  Карпатських  гір.  З  півночі  його  обіймають  Горгани,  на  заході  височіє  Свидовець,  на  північному  сході  —  Чорногірський  хребет,  а  з  півдня  наступають  Рахівські  гори.  Ріка  розрізає  Рахів  навпіл  і,  закована  в  граніт,  тече  паралельно  центральній  міській  вулиці.

Рахів  -  найбільш  високогірне  місто  в  Україні,  яке  розкинулось  на  висоті  820  м  над  рівнем  моря.  Між  найнижчою  і  найвищою  вулицями  —  понад  500  м  різниці  у  висоті.

А  ще  кажуть  місцеві  люди,  що  це  місто  стихій.  Метеорологічні  спостереження  засвідчують,  що  в  районі  Рахова  буває  найбільше  в  Україні  гроз.  Впродовж  року  тут  майже  50  днів  припадає  на  громи  та  блискавиці.

Рахів  —  «земля  господаря  Раха».  Шість  століть  тому  це  було  поселення  у  чотирнадцять  дворів.  Перші  мешканці  —  гуцули.  Мисливці,  вівчарі  і  пасічники.

Менше  ніж  за  сто  останніх  років  Рахів  побував  у  складі  п'яти  різних  держав.  Ним  володіли  угорські  Ракоци  та  австрійські  Габсбурги,  тут  проходили  турецькі  завойовники  і  козацькі  сотні  Северина  Наливайка.  Приїздили  посланці  зі  Стамбулу.  Кожна  епоха  залишила  свій  слід  на  міських  вулицях  —  в  архітектурі,  у  назвах.

За  часів  Австро-Угорщини  Рахів  став  містом  колоністів.  Німці,  італійці  та  французи  приїхали  вглиб  Карпат,  щоб  побудувати  тут  залізниці.  Ці  вузькоколійки  збереглися  й  досі.  Тут  живуть  онуки  та  правнуки  їх  будівничих.

Сьогоднішній  Рахів  —  місто  багатонаціональне.  Із  17  тисяч  його  мешканців  трохи  більше  половини  —  українці  (етнічна  група  —  гуцули),  14  відсотків  —  угорці,  10  відсотків  —  румуни.  А  ще  тут  мешкають  німці  й  росіяни,  чехи  й  словаки,  поляки  й  італійці,  білоруси,  євреї,  цигани.  На  вулиці  можна  почути  різну  мову.  Однак  державною  українською  володіють  усі.
В  наш  час  Рахів  —  невелике  місто  з  населенням  близько  16  тис.  осіб.  Місто  має  досить  розвинену  туристичну  інфраструктуру  —  готелі  та  приватний  сектор,  ресторани  та  кав'ярні,  витяги,  продовольчі  магазини,  кілька  СТО  та  АЗС.  Дещо  гірше  з  транспортним  сполученням,  тому  доїхати  до  Рахова  можна  зі  Львова  поїздом  або  з  Івано-Франківська  дизелем  чи  автобусом.  Всі  ці  види  транспорту  ще  далекі  від  комфорту,  і  разом  з  пасажирами  часом  подорожують  вівці  або  домашня  птиця.

В  с.  Ділове,  15  км  від  м.  Рахів,  неподалік  від  географічного  центру  Европи,  поряд  із  трасою  Львів-Рахів-Мукачево  знаходиться  ресторан  -  двоповерхова  дерев'яна  колиба,  оздоблена  в  національному  стилі.  В  колибі  представлена  велика  експозиція  старовинних  предметів  вжитку  та  одягу.  Їжа  дуже  смачна,  а  ціни  демократичні.  Я  замовила  ніжну  телятину  з  овочами  та  соусом,  а  на  гарнір  -  картопляне  пюре.  Цей  смак  їжі  та  аромати  нагадали  мені  домівку…

А  тепер  нарешті  розповім  про    Географічний  центр  Європи,    місце,  де  перетинаються  уявні  лінії  між  Лісабоном  і  Уралом,  землею  Франца-Йосипа  і  Босфором,  Кавказом  і  Північним  морем.  Забула  сказати,  що  це  вже  Закарпаття,    цілком  відмінний  світ,  де  інший  клімат  -  більш  лагідний,  інші  гори  -  вже  не  суцільні  кряжі,  а  окремі,  злегка  опуклі,  подібні  на  жіночі  груди;  інша  архітектура  сільських  садиб,  інша  говірка.  Центр  Європи  розташований  поблизу  Ділового,  обабіч  автотраси  на  Бичків  і  Тересву.  

Шпиль,  встановлений  на  позначення  географічного  центра  Європейського  континенту,    відкривається  несподівано  за  одним  із  поворотів  гірської  дороги.  Кам'яний  монумент  встановлено  на  невеликому  майданчику,  а  поруч  -  величезна  помпезна  стела,  біля  неї  -  іще  один  пам'ятний  знак.  Напис  латиною  на  мармуровій  дошці  повідомляє,  що  в  цьому  місці  перетинаються  умовні  лінії,  які  з'єднають  найвіддаленіші  пункти  нашого  континенту.  Визначення  географічної  широти  і  довготи  цієї  точки,  яку  було  визнано  центром  Європи,  трохи  більше  століття  тому  здійснили  вчені  Віденської  цісарсько-королівської  академії  наук  Австро-Угорської  імперії.

За  якихось  пару  метрів  височіє  ще  одна  відмітка  європейського  Центру.  Стела  —  виразно  соціалістичного  стилю.  Вона  покладена  в  цьому  місці  у  70-х  роках  минулого  століття.  Очевидно,  радянська  академія  наук  не  надто  довіряла  обчисленням  цісарських  астрономів  і  географів,  тож  вирішила  трохи  посунути  позначку.
Поряд  із  цими  пам'ятниками  знаходиться  третій  —  встановлений  зовсім  недавно,  у  перші  роки  української  незалежності.  Монумент,  певно,  слід  сприймати  як  своєрідний  вияв  радості:  мовляв,  серед  визначних  місць  України  є  ще  й  таке  —  промовисте  й  багатозначне,  —  як  географічний  центр  Європи.

Трохи  вище  від  пам'ятних  знаків,  на  схилі  гори,  знаходиться  набір  інформаційних  таблиць.  Короткі  повідомлення  на  щитах  розповідають  про  Україну,  регіон,  Карпатський  національний  парк,  а  також  про  тваринний  і  рослинний  світ  цього  краю.  Просто  над  ними  влаштовано  місце  відпочинку  для  туристів  і  подорожніх  —  на  галявині,  схованій  за  рядом  смерек,  б'є  джерело,  поруч  з  ним  —  дерев'яна  альтанка.

До  Центру  Європи  приїздять  і  вітчизняні  туристи,  і  зарубіжні  гості.  Щоправда,  іноземців  біля  меморіалів  буває  все-таки  більше.  Проїжджаючи  Україною,  вони  неодмінно  повертають  туди,  де  міститься  справжня  Європа.

Далі  наша  дорога  пролягла  до  Солотвино.  Ми  їхали  вздовж  річки  через  українські  села,  а  на  протилежному  боці  була  вже  інша  держава,  Румунія.

Три  речі  відрізняють  закарпатське  Солотвино  від  усіх  інших  подібних  селищ.  Це  цілюща  ропа  солоних  озер,  лікувальні  грязі  та  унікальна  алергологічна  лікарня,  що  використовує  спелеотерапію  для  надання  другого  дихання  астматикам,  алергікам,  хворим  на  туберкульоз.  Хто  чхає  на  амброзію  у  прямому  розумінні  цього  слова,  той  знає  про  існування  селища  Солотвино.

На  жаль,  саме  у  Солотвино,  я  більш  за  все  побачила  різницю  між  рекламою  цього  курорту  і  реальністю.  В    Інтернеті  ви  можете  побачити  гарні  мальовничі  фото  солених  озер,  підземні  соляні  печери,  прочитати  хвалебні  оди  про  алергологічну  лікарню,    готелі  та  магазини.    Мені  ж  відкрився  багатолюдний  дикий  берег  навкруг  трьох  каламутних  ковбань,  відкрита  місцевість,  спекотне  сонце,  солена  вода,  в  якій  вовтузилися  і  борсалися  вимазані  лікувальною  гряззю  тіла.  Біля  пляжу  розташовані  кілька  дерев‘яних  будиночків  на  курячих  ніжках,  всього  лише  4  душеві  кабінки,  дві  брудні  роздягальні,  про  все  інше  промовчу,  бо  там  було  ще  гірше!

Ось  такий  був  непередбачуваний  фінал  нашої  довготривалої  подорожі  в  Закарпаття!    Можливо  у  місті  Солотвино  є  все,  що  обіцяють  у  рекламі,  але  я  описала  те,  що  побачила  на  власні  очі…

Третя  подорож    -  це  Манявський  водоспад  та  скит  -  аскетичний  чоловічий  монастир  східного  обряду  (український  Афон),  визначний  осередок  духовності,  культури  й  мистецтва  України.

Спочатку  наша  дорога  пролягла  до  Манявського  водоспаду.  Він  розташований  в  Івано-Франківській  області,  біля  села  Манявка.  Знаходиться  вище  Манявського  монастиря,  у  гірській  ущелині  між  стрімчастих  скель,  куди  сонце  заглядає  дуже  рідко  і  ненадовго.  
Івано-Франківська  область  славиться  своїми  мальовничими  водоспадами,  але  одним  із  найвідомиших  і  найпопулярніших  серед  туристів  є  саме  Манявський  водоспад,  висота  якого  близько  18  метрів.

Це  справжнє  чудо  природи,  розташоване  неподалік  від  гірського  села  Манява,  відомого  своїм  давнім  монастирем  –  Скитом  Манявським.  Відстань  від  монастиря  до  водоспада  –  6  км,  три  з  яких  тягнуться  лісовою  стежиною.  Отже,  чудові  краєвиди  і  свіже  повітря  гарантовані  кожному,  хто  вирішить  пішки  здолати  цей  шлях.  Для  всіх  інших  у  місцевих  мешканців  є  власний  “цікавий  транспорт”,  який  доставить  всіх  охочих  до  самого  водоспаду.  

Саме  про  Манявський  водоспад  впевнено  можна  сказати  відому  фразу:  “Краще  один  раз  побачити,  ніж  сто  раз  почути”.  Знаходиться  він  в  мальовничому  каньйоні,  подалі  від  людського  галасу,  там  де  можна  відчути  всю  силу  і  велич  природи.  Адже  саме  поряд  із  потужним  каскадом  води  людина  здатна  відновити  свої  сили  і  енергетику,  очистити  думки.

Манявський  водоспад  -  один  із  самих  казкових,  красивих  і  загадкових  водоспадів  Карпат.  Але  потрапити  туди  досить  важко.  Водоспад  являє  собою  вражаюче  видовище.  Висота  водоспаду  близько  20  метрів,  вода  з  нього  спадає  декількома  каскадами.  У  підніжжя  водоспаду  -  невелике  дрібне  озерце,  у  якому  при  бажанні  можна  було  б  викупатися.  У  старі  добрі  часи  тут  відбувалися  язичеські  обряди.  І  саме  близькі  до  природи  язичеські  Боги  нібито  допомагають  зберегти  молодість,  що  уходить.

Саме  недалеко  від  водоспаду  в  глибині  лісу  у  мене  знову  відкрилося  друге  дихання,  стала  легкою  хода,  здалося,  що  виросли  крила.    А  та  частина  крутої  дороги  без  лісу  у  напрямку  до  водоспаду  під  спекотним  сонцем  була  занадто  важка  для  мене…

Після  водоспаду  ми  поїхали  в  Манявський  монастир  -  святе  місце  з  цілющою  джерельною  водою,  який  знаходиться  у  мальовничому  карпатському  міжгір'ї  з  оздоровлюючим  мікрокліматом,  первісною  дикою  природою.
 
Засновником  та  першим  настоятелем  монастиря  був  Йов  (Іван)  Княгиницький  (1550—1621),  родом  з  м.  Тисмениці  —  один  з  плеяди  видатних  представників  церкви,  котрі  активно  займалися  богослужбовою  і  культурно-просвітницькою  діяльністю.  Разом  з  Іваном  Вишенським  та  Захарією  Копистенським  у  1606  році  створено  чернечу  общину  (громаду).  Роки  заснування  Скита  Манявського    1606-1785р.р.

Архітектурний  монастирський  комплекс  будівель  становить  ансамбль  кам'яних  і  дерев'яних  споруд,  обгороджених  високою  кам'яною  стіною  з  вежами  й  бійницями  —  вдалий  синтез  гірського  рельєфу  і  фортифікаційних  забудов.  Між  схилами  гір,  покритих  вічнозеленою  смерекою,  з  трьох  сторін  омивається  водами  (потік  Батерс)  (Скитець)  правої  притоки  річки  Манявки.  Колись  це  було  місце  для  молитви,  очищення,  сповіді  і  причастя,  а  рівночасно  надійне  сховище  в  часи  нападів  кримських  татар  і  турецьких  агресорів.  Майдан  монастиря  має  підземні  склепінчасті  пивниці,  справжні  лабіринти  з  потаємними  виходами  в  гори,  сполучними  переходами  між  будівлями.

У  1620,  а  пізніше  в  1748  році  Скит  від  Константинополя  одержував  ставропігію  -  це  означало,  що  монастир  не  підлягав  ні  Львову,  ні  Києву,  ні  Москві,  ні  Риму,  тобто  був    самостійний  і  незалежний.
У  1628  році  на  Київському  соборі  скит  був  удостоєний  звання  прота  (головуючого  монастирів  воєводств  Руського  (Галицького),  Белзького  і  Кам'янець-Подільського).  Скитові  підпорядковувалось  тоді  556  інших  монастирів.

28  травня  1998  року  було  відкрито  Манявський  Хресто-Воздвиженський  чоловічий  монастир  Івано-Франківської  єпархії  Української  православної  церкви  —  Київського  патріархату.

Наступна  дуже  цікава  подорож  була  на  Женецький  водоспад  та  на  гірсько-лижний  курорт  Буковель.    Виїхали  як  завжди  із  Яремче  вранці.  Спочатку  було  маленьке  село  Ямна,  а  за  ним,  ніби  в  протилежність,  довге  і  розкидане  –  Микуличин.  Всі  навколишні  гори  і  горбочки  усіяні  окремими  хатками.  Навіть  далеко  вгорі,  майже  на  вершечку,  біліє  чиясь  садиба.  Недарма  ж  Микуличин  вважається  найбільшим  за  площею  селом  в  Україні.
 
Женецький  водоспад  розташований  на  потоці  Женець,  який  впадає  в  р.  Прут,    між  масивами  хребтів  Явірника  та  Хом'яка-Синяка  біля  сіл  Микуличин  і  Татарів  (Надвірнянський  район,  Івано-Франківська  область)  на  відстані  приблизно  5  км  від  траси,  9  км  від  станції  Татарів  і  10  км  від  станції  Микуличин  на  території  Карпатського  національного  природного  парку.

Водоспад  Женецький  Гук  знаходиться  на  висоті  900  м  над  рівнем  моря.  Він  утворився  у  післявоєнні  роки  в  результаті  повені.  Вода  вільно  падає  з  гори  з  висоти  15  м.  Місцеві  жителі  назвали  водоспад  Гук  через  шум,  гул,  що  доноситься  від  нього.

До  Женецького  водоспаду  від  траси  Микуличин-Ворохта  приблизно  7км).  Спочатку  йде  асфальтована  дорога  приблизно  до  середини,  а  далі  грунтова  дорога.  А  ще  це  місце  прославилося  тим,  що  неподалік  розташована  резиденція  колишнього  президента  України  Віктора  Ющенка.  І  замість  стежки  до  водоспаду  веде  вузька  дорога,  огороджена  при  в'їзді  шлагбаумом.

Пробігши  через  все  село  і  минувши  його  межу,  дорога  круто  повертає  вліво  і  біжить  в  Татарів.  Саме  на  цьому  повороті  починається  стежка,  що  веде  в  бік  ріки  Прут.  І  поведе  вона  вас  до  шумливого  Женецького  водоспаду,  або  відомого  як  
водоспад  Гук.  (До  речі  в  Карпатах  Гуком  називають  водоспади,  які  створюють  великий  шум,  тому  необхідно  уточнювати  про  який  іде  мова.)  

Наш  мікроавтобус  зупинився  в  спеціально  відведеному  місці  для  паркінгу  і  далі  стежкою  ми  пішли  вгору,  де  перед  нами  з’явився    потік,  що  тече  ніби  на  вас,  але  щезає  в  проваллі,  витесаному  в  скалі.  Коли  ми  наблизилися  до  провалля,  то  оцінили  роботу  води.  Ті,  хто  хотів  відчути  водоспад  зблизька,  то  йшли  прямо  по  воді,  ступаючи  по  слизькому  камінню  туди,  де  з  висоти  11  метрів  в  кам’яний  жолоб  падає  стовп  води,  розлітаючись  в  повітрі  на  краплинки.  Біля  самого  водоспаду  вода  сягає  до  колін,  але  шум,  водяний  пил  і  неймовірний  протяг  перехоплює  подих.  Враження  неймовірне!    

Після  Женецького  водоспаду  ми  поїхали  по  новій  стрімкій  асфальтовій  дорозі  до  Буковелю.  Це  український  гірськолижний  курорт  біля  підніжжя  гори  Буковель,  неподалік  від  села  Поляниця,  Яремчанської  міської  ради,  на  висоті  900  метрів  над  рівнем  моря,  за  30  км  від  м.  Яремче.  Найбільший  і  найсучасніший  гірськолижний  курорт  в  Україні.

Буковель  має  рекордну  для  України  кількість  витягів,  розвинену  інфраструктуру:  сім  власних  комфортабельних  готельних  комплексів  «VIP-резиденція»,  «Едельвейс»,  «Буковель»,  «Шелтер»,  «Іріс»,  «Тавель»,  «Radisson  Blu».  Транспортне  сполучення  через  гірську  дорогу.  Додаткові  розваги  влітку  в  Буковелі  -  ратраки,  велопарк,  електроскутери.

Гарний  краєвид  на  Буковель  відкрився  ще  з  високогірної  дороги.  Котеджі  і  готелі  було  видно  як  на  долоні.  Коли  заїхали  на  територію  курорту,  то  було  таке  враження,  що  ми  внизу,  як  ліліпути,  а  долину  оточують  високі  гори-гіганти,  на  схилах  яких  розташовані  цікаві  архітектурні  споруди.  Мені  здалося,  що  я  попала  в  казку…

Вся  група  піднялася  на  витягу  на  вершину  гори,  щоб  ще  раз  помилуватися  краєвидами  і  штучним  озером,  яке  використовують  взимку  для  виготовлення  штучного  снігу.  Стомлені,  але  задоволені,  ми  повернулися  увечері  до  м.  Яремче.

Потім  ще  були  пішохідні  екскурсії  по  місту,  та  на  сувенірні  ринки.
Коли  минули  10  днів,  які  потрясли  мій  внутрішній  світ,  ми  повернулися  додому,  в  Київ…

Вже  кілька  днів  мені  щоночі  сняться  гори.  Мій  мозок  ще  й  досі  перенасичений  враженнями  та  емоціями.

Я  впевнена,  що  спогади  про  зелене  місто  Яремче,  про  гостинність  і  доброзичливість  людей  та  живописні  краєвиди  Карпатських  гір  залишаться  назавжди  у  моїй  пам‘яті.

Але  любов  до  Карпатського  краю  поселилася  в  моєму  серці  ще  раніше,  коли  багато  років  тому  назад  я  відпочивала  в  Передкарпатті,  в  Сколе  та  Славському.  

Тоді  я  жила  в  дрімучому  лісі,  в  будиночку  лісника,  на  березі  річки.  У  дворі  бігали  курі  на  чолі  з  півнем,  маленьке  цуценятко,  старенька  конячка  була  запряжена  у  віз,  а  в  сараї  пахло  свіжо-скошеним  сіном.  Недалеко  від  будиночку  був  гірський  потічок  і  невеликий  водоспад,  в  якому  ми  купалися  вранці  і  ввечері.  На  сніданок  пили  парне  молоко  з  чорним  хлібом,  а  вечеряли  біля  річки,  яка  заколисувала  монотонним  шепотом  води.  

На  електричному  потязі  їздили  в  Мукачево,  на  мікроавтобусі  -  в  Дрогобич.  Незабутні  враження  ми  отримали  на  вершині  гори  Тростяна  в  Славському.  Молочний  туман  обіймав  за  плечі,  різноманітні,  вище  росту  людини,  квіти  привітно  усміхалися  до  нас,  а  чорницю  ми  смакували  губами,  лежачи  на  землі  в  обіймах  густої  та  соковитої  трави…  

КАРПАТИ  -  це  справжній  рай  на  ЗЕМЛІ!









: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442196
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 14.08.2013


Леся Геник

Послання

Я  тобі  послання  з-поза  ґрат
Слала  (і  не  раз!),  мій  рідний  сину,
Поки  одурілий  супостат
Твердолобо  нищив,  безневинну.
Зазіхнувши  аж  на  небеса,
Злісно  плюдрував  мої  роздолля,
Кров'ю  виводила  словеса,
Кликала  до  хати  з  доброполя
Добру  долю,  та  вона,  чужа,
Балювала  на  банкетах  грішних  -
І  моя  розіпнена  душа
Голосила  гірко  і  невтішно...
То  ж  і  ти  не  чув,  і  не  читав,
Задививлявся  в  далечі  чужинні.
Проминали-лущились  літа,
Танули,  як  мрева  тополинні...
А  тепер,  мій  сину,  а  тепер
Вже  терпіти  силоньки  не  маю,
Межи  сірувато-марних  пер
Ніби-волі  марно  дотліваю.
Ну  а  ти,  як  завше,  десь  убік
Дивишся  і  міриш  до  польоту...
Втрачено  усім  надіям  лік,
Згублено  чекань  безвільну  йоту.
Я  німа  за  ґратами,  слаба,
Я  побита,  зранена,  забута.
Ну  ж  бо,  глянь,  як  щириться  злоба́,
Як  сичить  жорстоко  -  темна,  люта!
Подивись,  як  гасне  той  вогонь,
Що  йому  судилось  би  віками
Пити  силу  із  твоїх  долонь,
І  ясніти  у  світлиці  мами.
Подивись,  мій  сину,  і  прозрій,
Врешті  розведи  ярке  багаття
І  зрятуй  осквернені  мої
Щедрі  ниви  від  лихого  татя!
Виведи  мене  на  світлу  путь,
Рідний  сину,  мій  хороший  сину!
Та  не  видно,  та  чомусь  не  чуть,
Шлю  послання    і  (укотре!)  гину...
(24.06.13)






 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433321
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 25.06.2013


Валя Савелюк

ПІШКИ…

духи  пекла  у  лісі:  
замість  дерев  –  
пеньків  розпечені  до  біла́    пате́льні:
отакі  
естетичні  смаки  пекельні…

духи  пекла:
у  лісі  розводять  кострища,  
вогни-ща  –
зяє  димами  
розверзла  пекельна  паща…

палає  соснова  жива  живиця  –
не  на  сонці  літньому  плавиться….

тріщить  у  червоно-чорнім  вогні
і  торішня,  і  молодесенька  хвоя:

звідки  я?!  –  хто  я?!..

тут  я  –  заради  чого?!..

як  невинність  і  Красоту  
захистити  собою?..
ховаю  очі  –  нікчемна  й  убога:
ключі  від  пекла  –
бринять  на  лівому
мізи́нці  у  Бога…

серце  моє  –  під  корінь,
у  попіл!  –  з  лиця  землі:
на  хороми  заморські,
скрипучий  паркет  сосновий,  
на  ліниво-розбещені  меб-лі…  

приречена  і  чужа…  ніколи  не  звикну:
пі́шки  за  небокрай  -
і  в  призахідних  сонячних  парусах  
зникну.

іти-іти…  і  дивитися:
незримою  стежкою  посеред  трав  –  
іти…
Сказав:  
«Живіть  -  як  діти…»

якби  ж  то  почули  –  
як  у  раю  би  жили:
але  не  можуть  
без  вічно  палаючої  
смоли…

19.06.2013
(с.  Велика  Офірна,  Київщина)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432388
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 20.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ГОЛОСИСТИЙ РАНОК

Загубила  нічка    місячну  підкову,
Виграє  на  флейті  ранок  світанковий,
Солов’їна  пісня  у  обіймах  гаю,
Бірюзове  небо  спокійно  дрімає…

Кучерявить  вітер  крони-парасолі  -
Прилетів  до  лісу  вранці  на  гастролі.
Росяні  краплинки  освіжили  листя,
У  промінні  сонця  виграють  барвисто…

Гавкання  собаки  й  кукуріку  півня
Визвали  в  довкілля  тривожне  тремтіння  -
Так  щодня  лунає    чарівний  годинник,
Будить  на  світанні  заспані  будинки…

Сонечко  гуляє  в  піжмурки  у  полі,
Легко,  мов  метелик,  з  квіточки  на  квітку,  
Золотий  промінчик,  ніжний  меланхолік,
Лагідно  цілує  пелюстки  лелітки…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431963
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 19.06.2013


Адель Станіславська

Мовчить мій Бог…

“Що  на  грудях  пригрієш,  те  на  тебе  й  шипітиме”  
або  "Добро  безкарним  не  буває"
Народна  мудрість

Мовчить  мій  Бог  у  серця  глибині...
Мовчить,  не  озивається  до  мене.
Не  повзають  мурахи  по  спині,  
не  котиться  сльоза,  а  повні  вени
несуть  німотний  крові  колобіг.
Клубки  думок  спустошення  спиває...
Гіркі  знання  гостями  на  поріг  -  
Звідкіль  ви  є:  із  пекла,  чи  із  раю?..
О...  родить  доля  біди  від  добра!
Даремно  Янгол  роздирає  крила
у  порятунку  душ  -  лиха  мара  
немилістю  глухою  полонила...
Мовчить  мій  Бог...  А  серця  перестук
відлунює  тупим  напасно  болем
і  ллється  гріх  із  милості  до  рук
і  сіється  жура  життєвим  полем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430888
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 12.06.2013


Ольга Струтинська

Це не просто…бути Ангелом (про концерт Оксани Винницької)

 
             "Це  не  просто  "  -  під  такою  назвою    представила    слухачам    у  прикарпатському  місті  Калуші    9  червня    свою      концертну  програму  "Любім  того,хто  поряд    є  "  наша  чарівна  одноклубниця  ,співачка  Оксана  Винницька  .  

             Сказати  представила  -  не  сказати    нічого  .  Це  треба  було  пережити.Не  просто  слухати,бачити  ,  а  ,власне,пережити  !
             На  сцену  вийшла    сама  Юність,  сама  Весна  .І  навіть  темні  окуляри  не  крали  її  краси  .  Ледь    помітне  хвилювання  і  настороженість  залу    тане  з  першими    акордами  пісні  .    Її  голос  ...такий  хвилююче-розкішний  і  сильний  водночас,стелить  перед  слухачами  пісні  про  кохання  .  І  ми,слухачі,  навіть  поважного  віку  ,молодіємо  серцями  .Бо  цей  голос  неможливо    злегковажити.
Він  бере  в  полон  твоє  серце  і  наповнює  якоюсь  незримою  ,нестримною  жагою  жити  ,  любити,  кохати  !
               Ведуча  читає  поезію    Оксанки,таку  ж  як  і  пісні  -  сильну,  хвилюючу  і  зболену  водночас  .  А  шоу-балет  (  чотири  чарівні    дівчини-львів"яночки)  надає    концертному    дійству  то  ритмічності  ,то  трепетної    ніжності  .
               І    зал  зривається  аплодисментами  .  Оксана    виходить  у  вишитому  прекрасному  українському  строї,немовби  несе  з  собою  усю  чарівність  неньки-України    і  лине  піснею  знову  ...  лине  "Ангелом  "  до  глядача  .А  поряд  мене  поважний    сивоголовий    пан  витирає    сльозу  ,і  оглядається  чи  ніхто  не  бачить  .І  даремно,бо  хвилювання  переповнює  кожного;наші  серця  відкриваються  назустріч    красі  ,добру,любові  до  того  ,хто  поряд  ,бо  отой  небесної  краси      Ангел  ,своїм  голосом  ,своєю  чарівною  шляхетністю  узяв  їх  в  полон  .  Він  огортає  нас  усіх  своїми  крильми,ніби  благословляє    на  життя  і  любов    .І  ми,такі  усі  різні,стаємо  трішки  кращими,добрішими  ,милосерднішими.
               А  пісні  змінюють  одна  одну  ,летять  увись  ,летять  на    здивування  людям  і  небесам  .  Пісні    про  Україну  ,"Художник"  ,"Молитва  "  ,"Пісня  для  мами"  -такі  б  здавалося  різноманітні  і  такі    єдині,бо  освячені    талантом  ,що  даний  Богом  ,і  доповнений    клопіткою  працею,яка  далеко  не  кожному  під    силу  .
               В  подяку    вдячні  слухачі  підносять    співачці    квіти  ,в  більшості    своїй-  троянди  ,  а  я  думаю  ;"  Хай  ніколи  жодна  життєва  колючка  не  торкнеться    твого    ніжного    серденька  ,Оксанко,  хай  лягає    рівна  ,чиста  і  промениста  життєва  і  творча  стежина,  хай  кріпить  Тебе  на  силах  Господь  ,  бо  бути  Ангелом  -  це  не  просто  "  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430611
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013


Леся Геник

Перші роковини Міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом»

1-2  червня  в  м.  Івано-Франківську  відбулася  творча  зустріч  з  нагоди  першої  річниці  від  заснування  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об’єднані  словом».  На  цей  раз  слово  об’єднало  поетів  та  письменників  з  Київщини,  Полтавщини,  Черкащини,  Тернопільщини,  Львівщини  та  Івано-Франківщини.  
Розпочалося  дійство  презентацією  самого  поетичного  клубу  в  культурно-мистецькому  центрі  «Є»,  а  продовженням  традиційно  стала  поетична  вітальня  у  світлиці  обласного  часопису  «Галичина».  
Впродовж  зустрічі  на  адресу  "Об'єднаних  словом"  лунало  чимало  позитивних,  схвальних  відгуків,  адже  за  рік,  що  минув,  поетклубівці  провели  ряд  цікавих  зустрічей,  презентацій  поетичних  добірок,  і,  зрештою,  створили  ту  сприятливу  атмосферу,  в  межах  якої  творча  особистість  має  змогу  розвиватися  та  реалізовувати  свій  творчий  потенціал.  
Загалом  усе  дійство  було  вельми  цікавим  і  багатим  на  численні  приємні  несподіванки,  як  от  виступ  Ярослава  Чорногуза,  який  викликав  справжнє  захоплення  в  усіх  присутніх  своєю  неперевершеною  яскравістю,  виконання  пісень  під  гітару  молодої  івано-франківської  поетеси  та  композитора  Йордани  Дранчук,    "сповнений  щастя"  виступ  Люби  Долик,  гострий  та  влучний  гумор  Миколи  Базіва  та    Івана  Гентоша.  Особливою  приємністю  стало  й  те,  що  на  гостину  завітала  відома  українська  письменниця  Дара  Корній  (Мирослава  Замойська).
Не  менш  цікавим  та  захопливим  було  творче  доєднання  поетичним  словом  й  інших  учасників  зустрічі  –  Ореста  Чоловічка,  Ганни  Назарків,  Ярослава  Дзісяка  (Дорожного),  Романа  Короля  –  гостей  з  Тернопільщини,  та  господарів  святкування  –  Аделі  Станіславської,  Лесі  Геник,  Віти  Савченко,  Оксанки  Пронюк,  Наталі  Данилюк,  Данути  Сем’янів,  Романа  Бойчука,  Олі  Бреславської,  Михайла  Гутина,  Ігора  Стожара,  Олесі  Овчар,  Артура  Сіренка  тощо.  Приємно,  що  знайшли  змогу  завітати  до  світлиці  "Об'єднаних  словом"  Зеновій  Винничук  (м.  Коломия),  Оля  Струтинська  (м.  Калуш)  та  Олег  Росткович,  а  також  змогли  вперше  зазирнути  до  поетичної  вітальні  Олександр  Букатюк  та  Рудницька  Світлана  -  учасники  надвірнянської  літстудії  «Бистрінь».  Також  в  ході  поетичного  спілкування  було  представлено  цікавий  фотовідеоряд  про  творчі  зустрічі  "Об'єднаних  словом",  який  підготувала  Адель  Станіславська.
Окрім  того,  під  час  творчого  дійства  відбулися  презентації  поетичних  збірочок,  які  нещодавно  побачили  світ  –  «Сорок  вісім  кроків»  Тамари  Васильєвої  (м.  Кременчук,  Полтавщина)  та  «Нерозгадані  сни»  Олексія  Тичка  (м.  Городище,  Черкащина).  
Як  завжди,  викохане  зерно  мудрості  у  творче  спілкування  засіяв  Ігор  Лазоришин  і  особливий  гість  зустрічі  –  голова  Національної  спілки  письменників  України  (Івано-Франківський  осередок)  Євген  Баран.  Останній,  познайомившись  ближче  з  діяльністю  поетичного  клубу,  засвідчив  своє  схвалення  і  готовність  допомогти  втілити  в  життя  нові  проекти.
Смаковитою  родзинкою  під  кінець  творчої  зустрічі  стали  літературні  читання  в  Музеї  мистецтв  Прикарпаття,    приправлені    екскурсією  залами  музею  та  вишуканою  грою  на  роялі  талановитої  івано-франківської  поетеси,  композитора  та  піаністки  Тетяни  Ралько.
Вцілому  вся  зустріч  була  сповнена  яскравою  веселковою  барвою  поезії  та  прози,  позитивною  емоцією  та  справжньою,  щирою  радістю  кожного  з  учасників,  адже  підтвердилась  теза  про  неймовірну  силу  Слова,  котре  має  величезну  міць  до  єднання.
(4.05.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429465
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 06.06.2013


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

День  щасливий,  лапаю  на  слові,      
Видихаю  з  грудей:  «Я  люблю!»
Стан  такий,  як  сади  світанкові
Грає  сонцем  з  росин-кришталю.
 
А  берізка  така  безборонна
На  осонні,  крізь  гілку  густу
Прилягла  моя  Муза,  ще  сонна,
На  м'якеньку  шовкову  траву.
 
Світять  сяйвом  блискітки-роси,
Бачу  танець  з  кількох  журавлів.      
Червень  місяць  мені  напророчив
Так  багато  щасливих  ще  днів.
 
Дав  натхнення,  добреньку  удачу,
Немов  справжній  для  мене  друг.
Я  тепер  вже  ніколи  не  плачу,
Виростають  і  крила,  і  дух.
 
Ваблять  соком  рожеві  черешні,      
І  клопочеться  бджілка  в  саду,
Раннє  сонце  проміння  сердешним,
Освітляє  з  краплинок  фату.
 
І  Пегаса  свого  вже  сідлаю  –  
Чистий  зошит  лежить  на  траві…
Вже  ромашки  у  рими  вплітаю,
І  придумую  вірші  собі.
 
І,  з  любов’ю,  як  ангел  предвічний      
Поринаю  у  ковдру  небес.
Кажуть,  люди  бувають  грішні,
Я  люблю  навіть  грішних  теж.
 
Пробачаю  найбільші  провини,
Хай  їм  грець…  бо  всерівно  люблю      
І  дарую  для  всіх  безупинно,
У  долоньках,  і  літо,  й  весну.
 
Навіть  осені  трішки,  в  додачу,
Щоб  зелений  із  жовтим  сплели́сь.
Бо  я  сірості  в  світі  не  бачу    –          
Світ  прекрасний,  мій  друже,  дивись!
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429249
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЄ КОХАННЯ СВІТАНКОВЕ

В  унісон  до  вірша    "Прогулянка  вночi"  
автор  -  Maxim0102
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424109

Моє  кохання  світло-світанкове  –  
це  ті  роки,  коли  жила  у  Львові.
Де  у  дворах  приємна  прохолода,
А  у  кав’ярнях  справжня  насолода.

В  обіймах  вулиць  мрійно  загадкових,
Де  поєдналось  стародавнє  й  нове,  
Гуляла  я  і  вдень,  і  вечорами  -
Такий  чарівний  Львів,  величні  храми!

На  Замковій  горі,  як  завжди,  людно,
Чудова  панорама  -    радість  в  грудях!
Львів  -  унікальне  місто  й  городяни  -
Шляхетні,  мудрі  й  чепурні  львів‘яни!

Наш  древній  Львів  –  театри  і  музеї,
Костьоли,  церкви,  храми,  галереї,
Кінопокази  й  різні  фестивалі
І  ще  багато  всього  «в  арсеналі»…

Люблю  тебе,  славетне  місто  Лева,  
Де  кожна  пані  -  справжня  королева!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424274
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 17.05.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СУМУЮ ЗА СЕЛОМ

Весна  квітує  в  лісі  й  у  садочку,
Вигулює  курчат  маленьких  квочка,
На  призьбі  кіт  дрімає,  мружить  очі  -
Його  промінням  сонечко  лоскоче…

В  повітрі  свіжий  подих  й  аромати  -
Цвіте  бузок  звичайний  біля  хати.
Цілують  бджоли  пелюстки  духмяні,
Співають  горобці  пісні  весняні…

За  хатою,  розхристано  гіллястий,
Росте  горіх  із  листям  попелястим.
А  біля  льоху  яблуні  і  сливи,
В  обіймах  кропиви  кизил  примхливий…

За  грядками  чудові  краєвиди  -
Покриті  лісом  мішаним  «бескиди».
Поміж  дубочків  на  лісній  поляні,
Ростуть  червоні  ягідки  й  рум‘яні…

Стара  розлога  липа,  як  царівна,
Росте  на  пагорбі  й  цвіте  чарівно.
В  проваллі  квітне  терен  і  шипшина,
Колючий  глід  ,  калина  і  ожина...

Як  у  раю  пройшли  роки  дитячі  -
Сумую  за  селом  і  серце  плаче…


**  Бески́ди  —  система  гірських  хребтів  
у  північній  смузі  Карпат,  у  межах  Польщі,  
України,  Чехії  та  Словаччини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425037
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 17.05.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСНЯНА ВІХОЛА

В  саду  весняна  віхола  казкова,
Біло-рожева,  ніжно-пелюсткова.
Чманіє  голова  від  ароматів  
Меліси,  вишні  й  молодої  м‘яти…

Коктейль  квітковий  спраглими  вустами,
Спиваю  жадібно  немов  востаннє.
В  душі  лунає  пісня  «Ейфорія»,
весна  –  чарівних  квітів  феєрія…

Так  радісно  гуляти  рано-вранці,
Малює  сонце  на  щоках  рум‘янці,
Лоскоче  вітер  прохолодний  тіло,
За  обрієм  зненацька  загриміло…

Набігли  раптом  купчасті  хмарини,
І  впали  з  неба  дощові  краплини.
Долонями  ловила  дар  небесний  -
Нарешті  знову  все  навкруг  воскресне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425269
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 17.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2013


Ольга Струтинська

Королева .

По    життєвій    стежині    іду  ,
Мов  в  дрімучому  лісі  блукаю.
Серед  мряки,розпуки  ,незгод
Одне  згадую  я,інше  я  забуваю.

У  дрімучому      лісі    іду  .
Не  злякаюсь  ні  тигра,ні  лева.
Мені  сонячний  зайчик  цілує  щоку.
Знаю,ти  в  мене  є,  і  я  -  королева!

Не  злякаюсь  ні  тигра,ні  лева.Іду.
І  нехай  в  небуття  кануть  зими  і  весни,
Мені    літо      пошле      благодать    -
Я  зустрінусь    з    тобою    й  воскресну.

І  нехай  в  небуття  кануть  зими  і  весни,іду,
А  назустріч      зрадлива  теплінь  березнева.
Мені  сонячний      зайчик      цілує    щоку  ,
Знаю,ти  в  мене  є  ,і  я  -  королева  !

А  назустріч  зрадлива  теплінь  березнева,іду,
Хоч    земля    із  -  під      ніг      утікає  ,
Обіпруся    я    міцно    на  руку    твою  
І    недоля    мене    не      зламає    .

Хоч  земля    із  -  під    ніг    утікає  ,  іду,
Хоч  шумлять  моторошно  столітні  дерева,
Мені  сонячний  зайчик    цілує    щоку  ,
Знаю,ти  в  мене  є  ,  і  я    -    королева  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417430
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 11.04.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2013


Оля Бреславська

Не треба сліз…

І  сміх,  і  гріх  товктися  в  перехрестях  -  
Шукати  винних  у  своїх  табу,
Святе  вбачати  тільки  у  захрестях
І  власний  бруд  викидувать  в  юрбу.

І  сміх  крізь  сльози  годувати  брата
Останніми  монетами  з  кишень,
Молитись  не  до  Бога,  а  до  ката,
Ліпити  з  душ  приборкану  мішень.
________________________________

Не  треба  сліз  і  посмішок  лукавих,
В  руках,  думках  –  невидима  руїна,
Лиш  дотиків  сумління  досконалих,
Щоб  перед  Богом  впасти  на  коліна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409685
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 28.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

ВИШИВАНКИ МАМИНІ

Ранок  затуманений
стеле  теплий  сум.
Вишиванки  мамині
березню  несу.
На  сріблясті  котики
крапельки  мрячать.
У  серденько  зморене
лебеді  ячать.


Спомини  гаптовані…
Крапля  на  щоці.
Впали  на  чоло  мені
срібні  промінці.
Подивуйся,  братику,
на  барвисту  гладь.
Вишиванки  мамині
лагідно  погладь.


Напилися  повені
береги  Сули.
Вишиванки-спомини
знову  розцвіли.
Ой  літа-журавлики,
вже  спада  вода…
Розквітай  і  радуйся,
земле  молода.


Вороття  нема  мені,
та  в  душі  несу
вишиванки  мамині  –
березневий  сум.
До  серденька  туляться
ніжні  пелюстки.
Променяться  й  журяться
рідні  рушники.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411449
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 26.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

НЕ СУМУЙ, НЕ ЖУРИСЬ, КОХАНА

Пелюстки  твоїх  рук,
пелюстки  твоїх  уст,
і  усмішки,  що  сонячно  квітнуть,
я  у  всесвіті  серця  палкого  несу,
мов  нев’янучий  квіт  заповітний.

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
Це  не  сон,  не  гірка  омана.
Пелюстки  твоїх  рук,
пелюстки  твоїх  уст  –
незгасаюча  мить  жадана.

Струни  серця  мого,
струни  серця  твого
в  унісон  зазвучали  привільно.
І  злітає  мелодії  дивний  вогонь,
розсіваючи  віри  проміння.

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.
Це  не  сон,  не  гірка  омана.
Струни  серця  мого,
струни  серця  твого  –
невмовкаюча  мить  жадана.

Повертайся  з  оков.
Повертайся  в  любов.
Ти  –  і  квітка,  і  струни,  і  крила.
Хай  єднає  обох  
свідок  праведний  –  Бог,
напинає  кохання  вітрила.

Не  сумуй,  не  журись,  кохана.  
Це  не  сон,  не  гірка  омана.
Повертайся  з  оков,
повертайся  в  любов.
Щоб  збувалася  мить  жадана.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411897
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 24.03.2013


Леся Геник

Творча зустріч «На хвилі весняного натхнення»

23  березня  в  м.  Івано-Франківську  відбулася  чергова  творча  зустріч  учасників  Міжрегіонального  поетичного  клубу  «Об’єднані  словом»  під  назвою  «На  хвилі  весняного  натхнення».  Традиційно,  поетклубівці  зустрілися  у  світлиці  обласного  часопису  «Галичина»  і  на  цей  раз  вона  стала  справжнім  прихистком  для  своїх  гостей  від  весняної,  чи  то  ще  зимової,  негоди.  Тут  хотілося  б  зацитувати  слова  одінєї  з  учасниць  зустрічі  поетеси  Олесі  Овчар:
Я  б  хотіла  принести  весну,
Але  снігу  повнісінькі  жмені.
Я  б  хотіла  принести  тепло  -
Та  куди  зледенілій  мені.
Ну  то,  може,  я  просто  всміхнусь,
Аби  хвилі  добра  незбагненні
Розхмурили  природи  чоло
Й  розтопили  навколишній  сніг.
Так,  чомусь  весна  ніяк  до  нас  не  вибереться  цьогоріч…  Та,  не  зважаючи  на  негоду,  у  вітальні  «Галичини»  було  таки  справді  по-весняному  затишно  і  світло.  
В  ході  зустрічі  поетклубівці  віддали  шану  великому  Кобзареві,  зачитавши  напам’ять  кілька  його  творів:  «Причинна»  у  виконанні  Ольги  Кальянової,  «Наймичка»  -  Любов  Геник,  «Розрита  могила»  -  Романа  Бойчука,  «Заповіт»  -  Михайла  Гутина  та  ін.,  а  також  виконавши  пісню  «Думи  мої,  думи  мої…».  Пам’ятна  свіча  Тарасові  Григоровичу  не  стишила  свого  сяйва  ані  на  мить  впродовж  усього    творчого  дійства,  а  спів  Ярослава  Чорногуза,  у  виконанні  якого  звучали  твори  нашого  батька,  тільки  додав  якогось  незбагненного  містичного  світла…
Далі  відбулася  невеличка  презентація  колективної  збірочки  поезій  учасників  поетичного  сайту  «Натхнення»  під  одноіменною  назвою  «Натхнення».  Присутні  співавтори  Наталя  Данилюк,  Віталія  Савченко,  Адель  Станіславська  та  Леся  Геник  виступили  із  своїми  схвальними  відгуками  про  книжечку  і  зачитали  по  декілька  своїх  творів  з  її  сторіночок.  Також  не  оминули  у  своїх  виступах    й  інших  співавторів  (а  їх  всього  23),  зокрема  висловивши  щиру  подяку  Таїсії  Цибульській  за  чудову  ідею  створення  збірочки,  Олексію  Тичку,  Тамарі  Васильєвій  та  Ярославу  Чорногузу  за  організацію  і  всіляке  сприяння  з’яві  цієї  чудової  книжечки  на  світ.  Особливе  незабутнє  враження  справила  кількахвилинна  відеопрезентація  авторства  Аделі  Станіславської.
(Переглянути  її  можна  за  адресою  http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=Zq4T7lpzUwU
Залишаючись  на  «Хвилі  весняного  натхнення»  продовжили  свої  виступи  інші  учасники  зустрічі  –  Роман  Бойчук,  Оля  Бреславська,  Михайло  Гутин,  Олеся  Овчар,  Данута  Сем’янів,  Таня  Ралько,  Роман  Фединяк(Мандрівник),  останні,  до  речі,    вперше  доєдналися  до  «Об’єднаних  словом».  Саме  ця  обставина  –  доєднання  за  щораз  нових  і  нових  людей,  котрі  мають  бажання  й  надалі  залишатися  в  колі  поетклубівців,  неймовірно  тішить  і  наштовхує  на  думку,  що  справді  ці  зустрічі  є  необхідні  для  багатьох  і  молоді  поети  роблять  якусь  потрібну,  важливу  справу  у  сфері  духовності.
Щодо  останнього  чинника,  то  ця  творча  зустріч  була  особливою.  Зважаючи  на  те,  що  ми  зараз  перебуваємо  в  часі  Великого  посту,  Оксана  Пронюк  запросила  приєднання  кожній  душі  до  глибокого  розважання  в  ці  дні.  Саме  з  її  ініціативи  всі  присутні  долучилися  до  прочитання  опоетизованої  Хресної  дороги  Богдана  Бойчука,  таким  чином  відкривши  своє  серце  для  великої  сили  справжнього  духовного  чування.  А  ще  учасники  зустрічі  долучилися  до  збору  коштів  на  лікування  хворого  на  рак  п’ятирічного  Миколки  Федака  -  будемо  сподіватися  всім  серцем  на  його  одужання.      
То  ж  можна  відверто  сказати,  що  творча  зустріч  «На  хвилі  весняного  натхнення»  надихнула  всіх  присутніх,  збурила  в  душі  якісь  глибокі  духовні  порухи,  засіяла  зерна  доброї  пам’яті.  Тішить  і  те,  що  поетична  збірочка  «Натхнення»  припала  усім  до  смаку,  то  ж  побажаймо  їй  подальшого  вдалого  мандрування  Україною  (невеличкі  презентації  уже  відбулися  на  Київщині,  Полтавщині  та  Черкащині),  а  її  співавторам  і  всім  учасникам  зустрічі  нових  звершень,  наснаги  та  величного  натхнення…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411932
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 24.03.2013


Зеновій Винничук

Коли в вирій ідуть найдорожчі

Коли  в  вирій  ідуть  найдорожчі,
У  останню  відчалюють  путь,
Тоді  миті  життя  нам  дорожчі,
Коли  рідні  за  обрій  ідуть.

І  здається,  що  й  я  помираю,
Частку  серця  навіки  гублю,
Коли  зовсім  мене  покидають
Ті,  яких  я  найдужче  люблю.

Частку  серця  гублю  я  навіки  -
Завмирає  в  тривозі  душа,
Коли  бачу,  як  мої  рідні
Опадають  із  древа  життя.
                                                   11.02.98р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384706
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 21.03.2013


ГАЛИНА КОРИЗМА

СВІТАНКОВІ ПЕРЕСПІВИ

[i]  подрузі  Оксані  Пронюк  "Світанок"[/i]

Ой,  Світаночку,  що  на  ґаночку,
Теплим  променем  в  кожну  шпарочку.
Ясним  світелком,  щирим  дотиком,
На  канапі,  що  грієш  котика.
Свіжим  запахом  понад  хатою,
То  травичкою  кострубатою,
Зелень-брунькою  ледь  розкішною,
То  хмаринкою  білосніжною.

Ой,  Світаночку,  ладна  дниночко,
Втішне  сонечко,  як  дитиночка.
Крає  серденько,  перша  пташечка,
Пробудились  дрібні  ромашечки.
Потяглися  синенькі  квіточки,
Мов  грайливий  струмочок  річечки.
За  фіалками  й  первоцвітами,
За  мімозами  жовто-срібними,
Ранок  зорі  збирає  у  травах,
У  діамантових  диво-залах.
Ген,  між  соснами  плай  освічує,
Вітер  яворці  шепче    віршами.

Це  –  Світаночок,  втіха  досвіта:
Із  молитвою  тихо  мовлена,
І  словечками  та  з  усмішкою,
І  ще  з  кавою  пінно-білою.
З  медом-пряником  присолоджена,
Поцілунками  приворожена.
Приголублена  і  потішена,
Біла  днинонька  –  щира  дівчина.
Ясна  маківка,  цвіт  калиноньки,
Біла  лілія,  квіт  шипшиноньки.
Яблуневого  цвіту  доволі,
Щастя  й  радості  у  твоїй  долі!

Ой,  Світаночку,  що  на  ґаночку,
Теплим  променем  в  кожну  шпарочку.
В  сонну  хатоньку,  в  кожну  душечку,
В  тепле  ліжечко  і  подушечку.
Добрий  ранок!  –  усім  добрим  людям
Це  наш  Світанок  земельку  будить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411095
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013


Леся Геник

ЗАПРОШЕННЯ

Шановні    поетклубівці!

Щиро    запрошуємо    Вас    на    творчу    зустріч    "На  хвилі  весняного  натхнення",  в  ході  якої  відбудеться  презентація  колективної  поетичної  збірочки  "Натхнення".  
Зустріч  відбудеться    23    березня    2013    року    в    місті    Івано-Франківську  
в    приміщенні    обласної    газети    «Галичина»    за    адресою:
вул.    Січових    Стрільців,    25,    І    поверх,    конференцзал.
Початок    о    13.30    год.

Будемо    раді    зустрічі    з    Вами!

Оргкомітет    Міжрегіонального  поетичного    клубу    "Об’єднані    словом"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410765
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 20.03.2013


Юриан Оболонский

Уходящим

Благословляйте  миром  уходящих,
Уткнувшись  лбом  в  захлопнутую  дверь,
Благодарите,  словом  в  настоящем,
Не  причинит  уж  боли,  он,  теперь.

Себе  скажите:  “Время  преходяще”,
Вот  выбор  дан,  возьми  его  теперь,
Примите  опыт,  горечью  пьянящий,
Как  хмель  глотните,  будущих  недель.

Не  знаешь  скоро,  судеб  приходящих,
Не  ведом  задум  Бога,  но  поверь,
Свободным  стало  место  не  напрасно,
Любви  волшебной,  вновь  открыта  дверь.

Смотри  за  миром,  в  лету  уходящим,
Проходит  день,  отбрасывая  тень,
Любовь  живёт,  тобою  настоящей,
Смотри,  смотри,  к  тебе  идёт  теперь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408931
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 14.03.2013


Ольга Струтинська

В день народження Світанку .

Недаром    Ти    родилась      навесні,
Як  сон-  трава  будилася  зі    сну  -
Господь  на  землю  Ангела    зіслав,
І  він  Тебе  приніс    у    сповитку  .

Веснянко  мила!  Котику    вербовий!
Де  ступиш  Ти-там  квітне  сад  чеснот:
ти  сієш  віру,силу,  правду  ,    слово
І  зводиш  Храм  Любові  з  цих  щедрот!

Апостол  честі,    миру    й    доброти.
Ми  хрещення  із  рук  Твоїх  прийняли,
Щоб  в  душі  наші  увійшов    Христос-
Для  цього    Ти    дорогу      готувала  .

Ми  дякуєм    Тобі  за  все,за  все    .
І  щиро  зичим  в    душу    Вознесіння  !
В  день  уродин  Твоїх-у  серденько  тепла,
На  все  життя  -  дороги    до    Спасіння  !


             До  привітань  нашій  дорогій  Оксаночці  Пронюк  (на  сайті-  Світанок  )
             приєднуються  друзі  з  Болоньї  і  фіренце    :
             Рая  Корженко,Оксана  Семотюк,Стефа  Ярич  ,
             Анна    Синицька  і  signor  Lino  Gualandi  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408653
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

Як важко не писати вірші…

*      *      *

Як  важко  не  писати  вірші  –
ховатись  болісно  в  собі.
Коли  вже  й  сни  провісновіщі,
вже  годі  праведно  говіть.

О  доле,  феє  безталанна,
в  мені  ще  й  досі  жар  щемить.
Жаль,  не  підвладна  вічність-панна,
як  неповторна  кожна  мить.
Та  все  ж  коли  жагуче  слово
на  волю  вирветься  з  оков,  
нехай  вбирає  праоснову  –
надію,  віру  і  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408726
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

ПОВЕРТАЙ В РІДНОКРАЙ (Українцю за кордоном)

Чужина  –  то  не  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Де  зозуля  кує  на  Посуллі,
мріє  Лиса  гора,  
Верхній  Вал  спочива,
а  косуля  світанку  кива.

У  журбі  не  згорай.
Повертай  в  ріднокрай.
Упади  в  запашне  буйнотрав’я...
Тільки  тут  собі  спокій  
ти  зможеш  знайти,
де  чекають  біляві  хати.

Не  шукай  чужий  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Тут  і  досі  гніздяться  лелеки.
Золотаві  жнива,  
коровай  на  свайбах...
В  оберегах  згорає  журба.

Назавжди  повертай.
Не  покинь  ріднокрай.
Чашу  долі  наповнюй  по  вінця.
Хай  душа  не  блука.
Не  цурайсь,  а  покайсь.
Українцю,  себе  не  зрікайсь.

Марно  серце  не  край.
Наймиліш  –  ріднокрай.
Доки  й  віку,  він  буде  жаданим.
Неньку  не  вибирай.  
До  Вкраїни  горнись.
Життєдайній  землі  поклонись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407497
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 09.03.2013


Олександр ПЕЧОРА

ПОВЕРТАЙ В РІДНОКРАЙ (Музика Г. Білана)

Музика  Григорія  Білана
Виконує  народний  жіночий  ансамбль  "Чарівниця".
Село  Вовчик,  Лубенського  району  на  Полтавщині.  


ПОВЕРТАЙ  В  РІДНОКРАЙ
(Українцю  за  кордоном)

Чужина  –  то  не  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Де  зозуля  кує  на  Посуллі,
мріє  Лиса  гора,  
Верхній  Вал  спочива,
а  косуля  світанку  кива.

У  журбі  не  згорай.
Повертай  в  ріднокрай.
Упади  в  запашне  буйнотрав’я...
Тільки  тут  собі  спокій  
ти  зможеш  знайти,
де  чекають  біляві  хати.

Не  шукай  чужий  рай.
Повертай  в  ріднокрай.
Тут  і  досі  гніздяться  лелеки.
Золотаві  жнива,  
коровай  на  свайбах...
В  оберегах  згорає  журба.

Назавжди  повертай.
Не  покинь  ріднокрай.
Чашу  долі  наповнюй  по  вінця.
Хай  душа  не  блука.
Не  цурайсь,  а  покайсь.
Українцю,  себе  не  зрікайсь.

Марно  серце  не  край.
Наймиліш  –  ріднокрай.
Доки  й  віку,  він  буде  жаданим.
Неньку  не  вибирай.  
До  Вкраїни  горнись.
Життєдайній  землі  поклонись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407498
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 09.03.2013


Борода

Благословенна/ на мелодію Сергія Голоскевича (Анатольєвича)

Велика  грішнице  із  раю,
заступнице  всіх  поколінь,
бунтарко,  звабо  і  святая,
цей  перший  пролісок  тобі

Блаженим  сяйвом  грілось  небо.
веселкою  стелився  шлях.
Цей  світ  земний  придумано  для  тебе,
благословенна  у  віках!

Цей  світ  земний  Творцем  придумано  для  тебе,
благословенна  у  віках!

Бракує  барв,  щоб  описати
красу  душі  і  тіла  теж,
сестра,  сподвижниця  і  мати  -
достоїнствам  немає  меж!

Володарко  чудових  ролей,
ворожко  весен,  феє  мрій,
жадана,  мила,  звабнице  і  доле,
цей  перший  пролісок  тобі!

Жадана,  мила,  люба,  звабнице  і  доле,
цей  перший  пролісок  тобі!


З  СВЯТОМ,  ДОРОГІ  ЖІНКИ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407072
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013


Наталя Данилюк

Світанок пахне проліском і кавою…

Світанок  пахне  проліском  і  кавою,
Омріяним  народженням  весни.
На  озері  струною  золотавою
Медовий  промінь  лагідно  бринить.

Мімози  ніжні  китиці  розпушені
Гойдає  вітер  подихом  легким
І  крокуси,  краплинками  притрушені,
Лілові  розгортають  пелюстки.

Солодкий  дотик  миті  березневої
П'янить  повітря  присмаком  вина...
Мов  Афродіта,  з  піни  мигдалевої
Постала  юна  мрійниця-весна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407175
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Я ЩАСЛИВА!

Що  тебе  здивує  на  світанні  -
Квіти  чи  прикраси  дорогі?

Краще  подаруй  мені  кохання
В  ці  весняні  романтичні  дні!

Люба,  чим  ти  можеш  порадіти?
Щиру  правду  розкажи  мені…

Хочу  я,  щоб  дарував  ти  квіти
у  буденні,  несвяткові  дні…

Хто  для  тебе  найрідніший  в  світі,
В  чому  справжнє  щастя  бачиш  ти?

Найрідніші  в  світі  -  мама  й  діти,
І  по  крові  сестри  і  брати!

Щастя,  коли  всі  живі  й  здорові,
Небо  чисте,  мирне  й  голубе!

Радість,  ніби  сонце,  в  кожнім  слові!
Я  щаслива  –  ти  у  мене  є!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406558
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 08.03.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РАДІСНЕ ВІТАННЯ

Квіточку  до  квіточки  ніжно  пригорну,
І  мімози  гілочки  у  букет  складу,
Сонячні  промінчики  бантом  зав‘яжу  -
Подарую  всім  жінкам  чарівну  весну!

В  небесах  веселкою,  у  віночку  страз,
Заспіваю  пісеньку  із  святкових  фраз,
Волошковим  кольором  розмалюю  світ  -
Посилаю  всім  жінкам  святковий  привіт!  

Вітром  теплим  обіймає  сонячна  блакить  -
Як  же  радісно  на  серці  в  цю  прекрасну  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407103
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЗИМИ

Милуюся  останнім  днем  зими  -
У  переддень  чарівної  весни.
Радію  сонячному  дню  безмежно  -
Весна  давно  мене  уже  бентежить…

Стрибають  на  асфальті  горобці,
Купаються  в  калюжах  промінці.
Деінде  вкриті  кригою  калюжі  -
Закінчення  зими  для  них  байдуже…

Сьогодні  неймовірно  гарний  день  -
Не  докучає  каверзна    мігрень.
Спокійним  ритмом  кров  пульсує  в  скронях,
І  сонце-промінь  спить  на  підвіконні...

А  завтра,  кажуть,  буде  знову  сніг,
Зима  у  цьому  році  –  сльози  й  сміх.
Два  тижні  ще  весна  холодна  буде,
Але  весняний  спів  лунає  в  грудях…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404958
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 28.02.2013


Ірина Гарасим`юк

Кожне життя початок має однаковий

Кожне  життя  початок  має
однаковий:
Місце,  де  ще  немає  зла  –  лоно
матері.
А  потім  прихід  із  криком  у  світ,
Де  багато  жорстокості,  горя  і  бід.
Але  зробить  все,  щоб  лиха  не  знали
Той  ангел-хранитель,  що  дарували
Самі  небеса.  Святе  слово  “матір”
Кожен  із  нас  буде  завжди
пам’ятати.
У  ньому  всі  посмішки  нашого  світу.
В  обіймах  у  неньки  завжди  буде
літо.
У  день  дощовий  проміечиком
світла
Душа  ангела-жінки  для  нас  всіх
розквітне.
Зігріє  теплом  застуджене  серце,
В  хвилину  тяжку  розрадно
озветься.
Завжди  буде  поряд  і  в  радості,  й  в
горі.
У  кожного  рідна,  у  кожного  своя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404670
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013


Леся Геник

"Об’єднані словом" на гостині в Обдарованих словом

26  лютого  в  Івано-Франківському  обласному  ліцеї-інтернаті  для  обдарованих  дітей  з  сільської  місцевості  відбулася  творча  зустріч  Обдарованих  словом  ліцеїстів  з  представниками  Міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".  Метою  зустрічі  було  сплести  тугий  віночок  взаєморозуміння,  взаємопідтримки  та  обміну  творчим  потенціалом,  познайомити  молодь  з  нашим  поетичним  сайтом,  а  також    заохотити  здібних  до  творчості  молодих  людей,  творити  й  надалі.  І,  як  результат,  вийшло  справжнє  феєричне  свято  поезії  та  пісні.  Зі  сцени  лунало  милозвучне  поетичне  слово  авторства  поетклубівців  у  чудовому  учнівському  виконанні,  справжні  українські  пісні  у  дарунок  гостям.  Останні  ж,  у  свою  чергу,  виступаючи,    зачитували  учнівську  поезію  і  прозу,  виділяючи  найсильніші  та  найбільш  вподобані  рядочки.  Особливою  вагомістю  відзначився  виступ  п.  Ігора  Лазоришина,  як  літературного  критика,  котрий  зробив  достеменний  аналіз  представлених  юнацьких  творів,  таким  чином  зорієнтувавши  поетів-початківців  у  подальшій  творчій  роботі.  Зрештою,  кожен  із  запрошених  зумів  залишити  у  юних  серцях  весняні  пагінчики  любові  та  приязні.  
У  програмі  заходу    мали  місце  запитання,  адресовані  поетам  "Об’єдниним  словом"  і  вони  з  превеликим  задоволенням  давали  відповіді  на  них.  Так,  Адель  Станіславська  (Олександра  Федорів)  привідкрила  таємницю  значення  для  неї  поезії,  ознаменувавши  її  "самим  життям",  Віталія  Савченко,  озвалася  до  аудиторії  надхненними  словами  "тільки  писати  не  полишай",  Данута  Сем’янів  здивувала  всіх  своїм  обдаруванням  писати  твори  на  чотирьох  мовах,  Леся  Геник  зазирнула  в  далеке  дитинство,  коли  тільки  започатковувалися  перші  образи  і  рими...  Справжньою  несподіванкою  стала  зустріч  двох  Наталочок  Данилюк,  нашого  любого  "одуванчика"  і  талановитої  юної  поетки-ліцеїсти,  а  Наталя  Крісман,  як  і  завше,  вразила  усіх  присутніх  граційністю  свого  виступу,  означивши  місію  "Об’єднаних  словом"  -  "нести  слово  до  людей!".  
Окрім  того  зі  сцени  звучали  поезії  Романа  Бойчука  (справжнього  романтика),  Михайла  Гутина  (сучасного  Сковороди,  за  словами  господарів  дійства),  Оксанки  Винницької  та  Олесі  Овчар.  Поетклубівці  мали  можливість  познайомитися  з  творчістю  вихованок  ліцею  Даналишин  Надійки,  Гарасам"юк  Іринки,  Капущак  Віри,  Сенів  Юлії,  Годованець  Іринки,  Данилюк  Наталі,  а  також  насолодитися  пісенними  виступами  Ані  Луклян,  Ілонки  Панчишин,  Анастасії  Павлюк  та  педагога  ліцею  Галини  Михайлівни  Павлюк.  А  насамкінець,  як  вже  традиційно  склалося  на  більшості  поетичних  зустрічей,  мала  слово  Оксана  Пронюк  (Світанок),  що,  за  словами  ведучих,  "здатна  виступити  так,  щоб  у  кожній  душі  зійшов  світанок"
"Об’єднані  словом"  висловлюють  щиру  подяку  організаторам  цієї  творчої  зустрічі,  а  саме  дирекції  Івано-Франківського  обласного  ліцею-інтернату  для  обдарованих  дітей,  зокрема,    Ірині  Антонівній  Купчак,  освітянці  з  багаторічним  досвідом,  вихователю-організатору  ліцею,  Яницькій  Галині  Григорівні,  класному  керівнику  9-го  класу    та,  дійсно  неймовірно  талановитим,  учням-дев’ятикласникам,  котрі  створили  феєрію  словесно-пісенного  свята.  Та  й  усім-усім,  хто  тією  чи  іншою  мірою  долучився  до  організації  пам’ятного  дійства.  Дякуємо  Вам  за  ту  теплу  атмосферу,  у  якій  рясно-рясно  колосилося  Українське  Слово,  за  ці  прекрасні  миті,  котрі  залишаться  в  душі  кожного  з  нас  назавжди.  Нам  неймовірно  радо  було  бути  на  Вашій  гостині.
З  усього  серця  бажаємо  всім  юним  Талантам  творчого  розвою,  рясно  всіяних  найяскравішим  квітом  життєвих  стежин,  сонячних  звершень  на  дужих  крилах  поезії!  А  завершити  ці  щирі  побажання  хочу  словами  Оксаночки  Пронюк:
Обдаровуйте  словами  -  хай  вони  цвітуть  між  нами,
Ясноокі,  ясночолі  -  з  візерунками  любові!
Вишивайте,  примовляйте  -  рідним  словом  сповивайте.
І  любистком  на  світанні  в  срібних  росах  напувайте!
Словом  світ  благословляйте  і  дітей  оберігайте
Словом  сильним  і  пророчим  рідну  землю  захищайте!
І  шануйтеся  у  слові  -  в  українській  рідній  мові!
У  шляхетній,  гоноровій,  найосяйнішій  обнові!!!
Хай  по  мові  нас  впізнають,  по  любові  запізнають,
А  по  вірності  і  честі  -  Многа  Літа  заспівають!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404749
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013


Migelito

КВІТКА ЖАСМИНУ

Підкрадається  з  того  півдня
Теплим  вітром  запахом  квітня
Відкриймо  ж  вікна
Хай  звук  проникне
У  землю  мрійну  ту  насінину
Де  проросте  квітка  жасмину

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403771
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 24.02.2013


Адель Станіславська

ЗА КРОК ДО ВЕСНИ… (Післяслово)

За  крок  до  весни...  
Всього  за  один  лише  крок,  сповнювалася    теплими  променями  сонячного  і  людського  щирого  проміння  світлиця  обласної  газети  "Галичина".
Ось  ніжним  і  кульбабковим  промінчиком  заясніла,  переступивши  поріг  світлиці  Наталочка  Данилюк,  наша  світловолоса  мавка,  майстриня  тендітної  співучої  поезії,  посестра  самої  Весни.  А  разом  із  нею  до  осяйної  зали  завітала  і  чарівна  жінка-Світанок  -  справжнє  світлоносне  диво,  Оксаночка  Пронюк,  що  застелила    святкові  столи  барвистими,  за  прадавнім  добрим  звичаєм  прарідними,  дивовижної  краси  вишиваними  рушниками.  Причастила  світлицю  свіжим,солодким,  чудодійним    ароматом  духмяного  гіацинту.  
А  за  ними  і  фея-казкарочка  Віталія  Савченко  поспішила  внести  промінчик  світла,  густо  переплетений  дзвіночками  щирого  і  теплого  сміху.  Незабарилася  за  ними  й  чарівна  подружня  пара  -  Ігор  Стожар  та  його  ніжна,  як  погідне  небо  Мариночка  Морська,  прихопивши  з  собою  добру  порцію  енергійних,  розбурханих  близькістю  весни,  хвиль  позитиву.  
Підоспів  за  ними  і  наш  мрійник-романтик,  Ромчик  Бойчук,  що  приніс  із  собою  у  цей  ще,  здавалось  би,  непривітно-лютневий,  але  вже  такий  пронизаний  весняними  чарами  день,  енергію  тепла,  щирості  і  ніжності  почуттів.  
Пані  Данута  Сем"янів,  як  завжди  привітна  та  усміхнена,  чарувала  щирістю  емоцій  та  жвавістю  думки  і  слова.  
Тендітна  дівчина-кішка,  Інга  Хухра,  приємно  чарувала  запальністю  емоцій  та  викликала  теплоту  почуттів  щирістю  вразливої  вдачі.
А  за  нею  і  пан  Артур  Сіренко,  витончена  натура,  філософ,  що  здатен  запалювати  і  дивувати  читачів  своїм  вмінням  писати  "нотатки,  що  складаються  з  розрізнених  замальовок  пензлем  часу  на  хмарах".    
Долучився  до  нас  і  Михайло  Гутин,  дитя  Карпат,  витончена  і  волелюбна  натура,  творчість  якого  пронизана  глибокими  почуттями  патріотизму  та  любові  до    батьківської  землі,  з  умінням  переливати  їх  слухачам  короткими  та  влучними  віршованими  мережками.  
Та  чи  не  найбільшим  і  найщирішим  дивом  стала  сьогодні  у  нашій  передвесняній  світлиці,  осяяній  стількома  яскравими  промінчиками  Божого  світла,    новина  від,  воістину  диво-гармонійної  поетичної    пари  непересічних  і  талановитих  душ  -  Наталочки  Крісман  та  Романа  Лесюка,  котрі,  злегка  припізнившись,  повідали  нам    -  наша  поетична  спільнота  поповнилась  новоствореною  поетичною  сім'єю!
Привітаймо  же  їх,  друзі,  із  цим  приємним  і  радісним  святом!  І,  дай  Боже  нашим  молодятам  безхмарного  щастя,  щирої  радості,  незгасного  лебединого  кохання  та  довгих  і  приємних  років  вірного  подружнього  життя!
Скільки  ж  слів  тепла,  ніжості,  романтики  та  кохання  пролунало  сьогодні,  западаючи  у  душі  присутніх    незбагненною  і  непереборною  силою  єднання  споріднених  і  спраглих  Живого  Слова  душ!  
Адже  воно  перебувало  сьогодні  між  нами  не  тільки  завдяки  тим,  хто  завітав  на  творчу  зустріч.  Воно  лилося  через  присутніх  силою  віртуального  єднання  з  усіма,  хто  з  тих  чи  інших  причин  не  зміг  фізично  долучитися  до  цього  дійства.  Адже  вони  були  з  нами,  а  ми  із  ними,  душею  і  серцем.  

Чи  ж  не  справдешні  весняні  дива  заполонили  сьогодні  нашу  затишну  оселю,  наповнивши  її  таким  безміром  приємних  митей  та  теплом  життєдайних  енергій,  що  так  щедро  витали  поміж  тими,  хто  зібрався  на  цю  стрічу?!
Весна  близько!  Ось  вона,  уже  за  крок.  Всього  тільки  єдиний  крок!
Весняного  сонечка  усім!!)))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403659
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПІСНЯ ЖУРАВЛИНА

Знов  присвячую  весні  пейзажні  сонети,
Заглядають  у  вікно  для  віршів  сюжети.

Зранку  сіяла  зима  снігом  з  піднебесся,
За  годину  вже  весна  сонечком  воскресла.

Небо  заквітчалося,  як  волошки  в  полі,
Зручно  сонце  всілося  на  царському  троні.

Хмари  в  пишному  вбрані,  як  придворні  дами  -
Бал  весняний  спозаранку  в  небесному  храмі.

Концертмейстер-вітерець  і  зграя  пташина,
Тріумфальний  звукоряд  -  пісня  журавлина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402413
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОДА ВЕСНЯНОМУ ВІТРУ

Відчайдушно,  ніби  птаха,  б‘ється  вітер  у  вікно,
Скиглить,  жалібно  голосить  –  в  нього  зламане  крило.

Я  вікно  відкрила  навстіж,  він  до  мене  залетів,
Закружляв  фіранки  в  танці  і  від  болю  враз  зомлів.

Ліг  тихенько  у  куточку  і,  як  котик,  задрімав,
Ніч  співала  колискову,  поки  ранок  не  настав.

Я  також  спокійно  спала,  поринаючи  у  сон,
Уві  сні  звучала  пісня,  мріяв  місяць  в  унісон.

На  світанку  до  кімнати  сонця  зайчик  завітав,
Розбудив  весняний  вітер  і  його  залоскотав.

І  розправив  вітер  крила,  знов  на  волю  полетів,
Я  ще  довго  в  небі  чула  дивовижний  вітру  спів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397461
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 02.02.2013


Валя Савелюк

ТІНІ

день  який!
ясний…
сріблом-злотом  
гаптований  –
по  небесній  блакиті,
янге́ликами
розшитій…

…красу  отаку  по  миті  
хочеться
переживати  –
по  кожній  дрібній
невловимій  
окремій  миті
із  насолодою  смакувати…
нитку  по  ниточці
по́вагом  перебрати  –  
всотати,
у  себе  
трансформувати…

…на  білому  тлі,
на  сніжній
крохмальній
хрумкій  про́стині́  –
тіні:  
сяйвом  живим  насичені  
сапфіри  прозоро  сині,
зірча́сто-лазур-ні  –  
поусюдно  щедро  розсипані…

у  невира́зних  бга́нках-складка́х,  
ямка́х  і  запа́динках  –
не  однорідні…

явні
настільки,
аж  дивно  мені
взуто  ступати
по  живій  під  ногами  си́ні–  
сапфірових  ро́зсипах…

як  
у  чарі́вному  сні  

скільки  краси!  
і  радості
даровано  
провідчути  людині

…поталанило  нині
й  мені
заверлочитись  срібною  ниткою
у  Богородичнім
гаптуван-ні…


26.01.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395780
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НЕБЕСНА РУНА

Зашарівся  сніжно-білий  ранок
Зарум‘янився  окраєць  неба,
І  прокинувся  ясний  світанок,
Завітав  у  золоченій  кебі…

Попливла  по  небу  сонце-шхуна
Розгорнулися  хмарини,  як  вітрила,
Нерозгадана  небесна  диво-руна*
Мою  душу  вщент  заполонила!

*  Сам  термін  «руни»  має  зв'язок  з  древньогерманським  коренем  "run"  («таємниця»).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395893
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013


ГАЛИНА КОРИЗМА

А ДЕ, Ж ТА ПРАВДА?

«На  двох  крилах  людина  злітає  понад  земним  світом,
А  саме  на  крилах  правоти  і  чистоти.
Правота  має  бути  в  наміренні,  а  чистота  в  почутті»  (гл.4  Наслідування  Христа»)

"Замовкни        ж        правда,        бо        сплюндрують        очі,
а        тіло        замордують,        є        охочі…"    insulitо

А  правда  є  між  тими  хто  побожний!
Я  вірю,  правду  знає  кожний!
У  правді  є  велика  дужа  сила,
Я  знаю,  з  нею  виростають  крила.
Хто  вірить  в  Бога,  хто  молитву  щиру
Від  серця  понесе,  немов  офіру.
Опустить  очі,  тихо  мовить:  "Боже...
не  розуміють  те,  що  роблять  собі  ложе,
Бо  стане  мертве  тіло,  а  душа  -  жива,
Сховали  правду,  а  вона  -  свята!
Святе  не  люблять.    Люблять  тільки  гроші
І  трон,  і  золото...  О,  Боже,  Боже!
Невже  моя  Вкраїнонька  сліпа?
А  може,  просто  бачити  не  хоче?
Чи  в  неї  може  люди  не  хороші?
Не  зронять  навіть  крапельку-сльозу.
Яка  ж  любов  у  них?  У  кам'яну  
В  кремезну  скелю  серце  охололо,
І  стало  так  у  поглядах  суворо,
Неначе  справді  кожен  день  зима.
І  рідну  мову,  мов  мале  байстря
Не  полюбили.    Мабуть,  чужина?...
Не  стала    -  рідна  матір  Україна,
Осиротіла...    Кажуть  –  оніміла,
Тому  калина  присмаком  гірка,
Червоні  грона  з  білого  куща,
Тендітно  взимку  до  землі  звисають,
Неначе  моляться,  а  може  догорають,
Як  те,  проміння  в  зареві  небес...
А    люди  знають,  що  Христос  Воскрес!
Що  чорні  сили    правда  поборола,  
Єдине  щастя  –  вірити  у  Бога,
Бо  небо  знає  все.  Велике  небо...
Такого  ж  неба  нам  з  тобою  треба.
Чому  ж  так  хочеться,  їм  лицарського  трону?
Єхидний  погляд  на  святу  ікону.
Давали  слово...  не  мені,  а  людям,
О,  правосуддя,  правосуддя!
А  де  ж  мораль,  естетика    у  них?
Хіба  ж  народ  для  них  уже  раби?
Немає  слова,  і  немає  волі.
Які  вони  душею    хворі,  
Немов  сам  чорт  всмоктався  в  їхню  кров,
І  засліпив  до  рідного  любов.
Принести  б  їм  на  стіл  Святе  Письмо,
Але  ж  не  вірять  в  Бога?  Все  одно,
Для  них  закон  написаний  рукою,
Яка  колись  не  віднайде  спокою.
І  проклянуть,  як  Юду  прокляли,
Прошарків  тих,  що  від  народу  йшли,
І  начебто  добро  робили  людям.
Украли  завтрашнє  майбутнє,
І  правду  хочуть  придушити,
Когось  за  грати,  когось  вбити,
Лихої  долі  кому  не  стерпіти,
Ідіть,  куди  очі  глядять  по  світу.
Тому  й  роз’їхались...
 шукати  правди  в  чужині.
А  де,  ж  та  правда?    Де  знайти  її?
"Замовкни        ж        правда,        бо        сплюндрують        очі,
а        тіло        замордують,        є        охочі…"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391447
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 25.01.2013


Леся Геник

Краплини світанку…

***
Краплини  світанку  в  озерці  любові,
Шовкове  пелюстя  троянд...
І  серце  смакує  ті  краплі  ранкові,
Немов  найсолодшу  з  принад
Едемського  саду,  що  пахне  весною  -
Медова  спокуса  цвітінь...
І  кличе  мереживна  зваба  покою
У  купіль  –  п’янку  глибочінь,
Де  сонце  у  кожному  вирині  -  щастя!
Де  небо  -  розхвилений  птах...
І  тане  трояндово-пінне  причастя
Блаженством  на  стиглих  вустах...
(23.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394923
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 24.01.2013


Андре Ільєн*

Коли Н. П. Н.

Коли  не  потрібен  нікому  –  рахуй  втому
Й  коли  це  набридне  самому  –  став  кому
Та  в  жодному  випадку  –  не  крапку
Бо  ще  ж  маєш  згадку  –  живу  серця  латку
Й  хай  забита  вона  о  незгоди
Й  у  долі  благаєш  гожої  погоди
Усе  ж  мина  ,  ти  знаєш
В  часи-годи
Усе  не  те  здолаєш
В  тобі  ж  пломінь  свободи
Лиш  оминай  і  не  звикай
До  самоти
Життям  живи  ,  не  проживай
Бо  ж  світлі  серцем  усі  ми

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393079
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 18.01.2013


Lana P.

Богоявлення

Пісна  вечеря...Другий  Святий  Вечір...
У  надвечір’ї    зіронька  сіяє,
Сім’я  до  столу  дружньо  присідає...
Господар  “Отче  Наш”  всім  промовляє,
І  Дух  Святий  опуститься  на  плечі...

Кутя,  узвар  і  ще  млинці  із  гречки,
Вареники  з  капустою  в  олії...
Нехай  збуваються  завітні  мрії,
Охороняють  Янголи  святії,
Минають  хату  різні  суперечки...

Бо  взавтра  Третій  празник  наступає,
І  небеса  розкриються  жадані,
Христос  хрещається  –  в  ріці  Йордані!
Вода  цілюща  і  свята  у  дзбані
Душу  і  тіло,  в  вірі,  очищає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393424
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 18.01.2013


Юхниця Євген

Сгореть до тла с листа? Неметь - что не зажгут?

В  пакете  –  белые,    в    жестянках-шайбах,    свечи,
В  сервант  затолканы,  «  на  всякий  разный  случай!»
Так  и  в  любви  кому-то  мы  "библиотечно"
Грустим  на  полках  пригодящихся  сподручен.

В  декор    -  одной  свезёт,  на  трельяже  комфортиться.
Сожгут  –  другую,    под  ночной  фиест  разгнузданный.
Она,  наркозная,  в  пакете,    беззаботица  -
Что  жизнь  недышащая  тусклая,  безлунная.

И  в  голове  порой  –  сверхвольтный    «Голливуд»:
Сгореть  дотла  с  листа?  Неметь,  что  не  зажгут?

16.01.13  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393166
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 17.01.2013


Юра...

Я залишусь у снігах, словах…

Я  не  буду  зачиняти  за  собою  двері…
Не  проходьте  повз,  
заходьте  я  ще  тут…  
Недруги  і  друзі,  мародери,  
мільйонери….  всі  заходьте,
хоча  вас  уже  не  ждуть
мої  слова,  мелодії  і  стіни,
мої  берези  й  клени…
Усе  міняється,  і  дні  без  гриму
влітку  все  ж  таки  зелені…

**************************
Я  залишусь  у  снігах,  словах,  деревах…
Ти  для  мене  все…  
приходь  без  стуку,  без  дзвінків…
я  чекаю  і  чекатиму  на  тебе,
я  не  буду  зачиняти  за  собою  двері….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389619
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Леся Геник

Відсіріло в моєму вікні…

***
Відсіріло  в  моєму  вікні,
Тільки  сиво  ще  в’ється  фіранка...
Ти  нашіптуєш  тихо  мені:
Не  торкай,  то  -  гірка  філіжанка.
Та  й  вже  варто  навчитися  жить,
Щоб  минуле  не  то́рсати  більно...
Але  пам’ять  огудно  дрижить  -
Все  зове  у  відбуле  безвільно.
І  защо́раз  лищається  шрам
Десь  глибоко-глибоко  на  денці  -
Надокучлива  тінь,  наче  спам,
Темна  крига  у  світлому  серці...

Та,  на  Бога,  в  сумному  вікні,
Чи  не  вперше  займається  колір  -
Ти  нашіптуєш  сонця  мені,
Насипаючи  неба  за  комір...
(11.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391795
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 12.01.2013


Migelito

МЕНЕ ВЖЕ ЧЕКАЄ СВОБОДА

Мене  вже  чекає  свобода  
За  межами  цього  болота
В  яке  необачно  поринув
І  майже  у  ньому  загинув

Сам  винен  насправді  у  тому
Що  ґрунту  нема  піді  мною
Що  втратив  обачність  миттєво
Коли  так  потрібна  життєво

І  метри  за  метрами  долі
Долаю  до  чистої  волі
Яка  як  та  зірка  на  небі  
Веде  тих  хто  є  у  потребі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389115
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013


Юхниця Євген

Вірш під ялинку! ) ) )

Вірш  під  ялинку!

У  зав,язочках  і  у  помпончиках
Під  ялинкою,  кожному  –  казка!
Ігри  буцаються    з    упаковочок,
Від  майстринь    -    усміхаються  маски.

Кульки  із  зубочисток  в  намистинках,
І  шкарпеточні  сніговики  -
Чепурняні    артисти  й  артистики!
Тут  -  й  пакетики,  і  сундучки.

І  сніжинка  сліпуча,  хоч  й  мокра,
На  ажурні  метелики  сіла  -
Зацікавилася  Новим  роком,
І  гостинцями,  і  чароділлям!

І  трилистники,  і  сироїжочка,
Як  майбутні  удача  й  фортуна,
Новорічна  поезія-іграшка  
Під  ялинкою    нам  -  у  дарунок!

23.12.12  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388875
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 31.12.2012


Юхниця Євген

Католицьке Різдво від поета

Католицьке  різдво  роздививсь
Із  Німеччин,  Європ,  із  середин,
Де  -  духовна  споріднена  вись,
Й  мудрий  вечір  -  лобов,ю  прещедрий!
Де  відновлені  частки  родин
В  тиші  стерпних  думок  розквітали
Без  п,янки́х  галасливих  трясин
І  обжерливих  криків  гуля́лих...

І,  звичайно,  опісля  святих,
Не  пихатих,  гучних  посиденьок...,
Діти  знали,  що  є  «не  кради!»,
Що  існує  і  сором  в  буденні!
Чисті  наміри  в  згоді  з  життям,
Побажання,  як  діти,  кружлялись,
В  дзвонах  совісті  й  світочуття
Католицьке  Різдво  відзначалось.

25.12.12  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387572
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РАДІСНОГО РІЗДВА

Р_адійте  люди  –  сьогодні  католицьке  свято,
А_  на  планеті  майже  скрізь  засніжена  зима!
Д_аруйте  одне  одному  вірші-присвяти,  
І_  побажайте  щиро  всім    веселого  Різдва!
С_півають  у  соборах  молитовні  хори  –
Н_арешті  всі  святкують  народження  Христа,
О_рнаментом  сіяють  на  небі  ясноокі  зорі,
Г_орить  у  серці  кожного  запалена  свіча,
О_бійми  нам  зима  дарує  у  дотиках  тепла…  

Р_одина  накриває  стіл  –  по  центру  кутя  з  медом,
І_ще  дванадцять  страв,  як  місяців  причастя,
З_ерно,  як  символ  вічності,  а  мед  –  це  щастя!
Д_олає  грудень  обважнілі  снігом  кроки,
В_криває  землю  молочно-білим  пледом,
А_під  кінець  нас  привітає  з  Новим  Роком!

І  ВОГНЕГРАЄМ  ЗАПАЛАЄ  НОВОРІЧНЕ  НЕБО!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387570
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012


Ліоліна

Кінець світу. Нашого

Я  хочу  прокинутись  поряд  з  тобою,
Дивитись  на  сонні  повіки  твої,
Щоб  насолодитися  річчю  простою  –
Лиш  знати,  що  маю  тебе  на  Землі.

Щоб  бачити,  як  твої  лагідні  очі
Розтоплять  в  душі  моїй  холод  і  лід.
Щось  сни  мені  дивне  таке  напророчать,
А  чи  дослухатись  до  них  мені  слід…

Чи  вічний  цей  світ,  де  ти  є,  я  не  знаю.
Чи  був,  я  не  знаю,  чи  буде  ще  він?
По  всьому,  що  ера  закінчилась  раю,
Бо  чула  по  ньому  печальний  я  дзвін.

Та  вчора  скінчився  той  світ,  у  якому
Прокинутись  разом  могли  я  і  ти.
Я  в  новий  пішла,  ти  лишився  в  старому.
Тепер  у  нас  різні,  так,  різні  світи.

Я  не  повернуся.  Ти  не  перестрибнеш
Межу,  що  створили  самі.  Ми  самі.
Світи  розлітаються  далі  і  глибше
У  різних  Галактик  холодній  пітьмі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387049
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Юра...

Ти знаєш…

Ти  знаєш….
для  мене  зима  занадто  холодна,
відсутність  тебе  рівносильна
відсутності  світу  і  світла  …
День  йде  за  днем  немов  би  
усе  по  шаблону…
ти  там,  за  білими  гамами  міста,
й  мого  сновидіння…

Ти  знаєш,
я  згадую  всі  випадкові  зустрічі  перші,
на  карті  життя  помічаю  всі  лінії
наших  перетенів…
Інколи  час  навіть  слухає  тихо  завмерши,
як  б'ються  серця,    
в  одну  мелодію  сплетені…

Ти  знаєш,
що  важко  й  мені,  коли  ти  розчарована,
коли  сльози  твої,  то  й  мої  
кришталево-солоні,
нас  розділяють  сніги  холодними  комами…
відсутність  тебе…
відсутність  мене…
відсутність  сьогодні….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387122
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Леся Геник

У ВИРІ ТЕПЛОГО ЄДНАННЯ…

Маленьке  чудо  ялинкОве
У  вогниках  палких  бажань...
Сьогодні  стрілися  ми  знову  
На  хвилі  радісних  вітань.

У  вирі  теплого  єднання,
Де  слово  дячне  і  добро,
Де  щирі  янголи  світання
Наточують  своє  перо.

І  свічка  -  се  святочне  диво
На  неботканім  полотні,
Вклонилась  вічності  поштиво,
Встелила  іскорки  чуднІ

У  кожде  серце  полум’яне,
У  душу  кожду  -  ніжний  цвіт...
Осанна,  Господи,  осанна
Тобі  за  день  цей,  люд  і  світ!

За  те  сніжинне  покривало
Натхненно-плеканих  надій,
За  ту  прекрасну  світлу  залу
І  світло  радості  у  ній  -

Незмежна  дяка!  У  долоні
Срібляста  кулька  -  дива  торк...
О,  милі  друзі,  ми  сьогодні
Ще  стали  ближчими  на  крок.
(22.12.12)

************************
Сьогодні  22  грудня  у  величне  християське  свято  Анниного  зачаття  Діви  Марії,  в  усміхненій  вітальні  "Галичини"  вже  вшосте  запалили  яскравий  вогник  щирої  поезії  учасники    міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".
Цього  разу  усіх  присутніх  оповило  теплою  хвилею  подяки  за  всі  ті  дива  у  торбі  року  минущого,  що  додали  сил  і  наснаги  летіти  увись  -  до  чистого  неба  світлої  надії.  Довкруж  настелилися  білі  сніжиноньки  побажань,  розіскрилися  кульки  на  добро  від  чарівниченьки-казкарочки,  густо-густо  насіялося  ніжного  тепла  од  кожного  серця...
Дякуємо  усім,  хто  не  зважаючи  на  незборні  снігові  замети,  вічну  гру  у  переганялки  з  часом  та  масу  інших  несподіваних  віхол,  все  ж  знайшли  можливість  завітати  на  цю  теплу  гостину...
І    хай  минущий  рік  буде  тепло  оповитий  нашою  щирою  вдячністю  та  шаною,  а  рік  новий  зустріне  усіх  теплими  обіймами  і  материнською  прихильністю.
То  ж  рушаймо  у  путь  з  незгасним  світлом  у  душах  і  щонайщирішою  любов"ю  у  серцях...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386927
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СОНЯЧНИЙ РАНОК

Сьогодні  вранці  прокинулася  від  сліпучого  сонця,  що  так  несподівано  увірвалося  у  ще  напівсонні,  не  зашторені  вікна…

Підійшла,  як  завжди,  до  вікна  на  кухні  і  глянула  навкруги.  Змучене  від  снігопадів  довкілля,  вкрите  товстим  пуховим  покривалом,  заіскрилося,  заблищало,  звеселилося!

Ще  вчора  пригнічені  від  тягаря  мокрого  снігу  дерева,  сьогодні  підняли  свої  віти  вгору  і  теж  усміхнулися  -  зраділи  сонцю.

Схрестилися  між  собою  на  пів  засніжені  гілки  дерев  у  лісі,  і  здалеку  це  виглядає,  як  біле  мереживо  або  в’язана  оренбурзька  хустина.  А  біля  підніжжя  дерев  лежить  білосніжна,  неймовірно  чиста  пухова  перина.  А  ще  ліс  схожий  на  величезну  клумбу  білих  півоній  -  це  засніжена  омела  нагадує  суцвіття  дивовижних  квітів…

Свинцево-сірий  колір  неба  змінився  на  ніжно-голубий  з  легкими  розмитими  прожилками  перистих  хмар,  так  схожими  на  біло-сірий  дим.  На  горизонті  курить  в  небо  висока  і  пузата,  немов  кубинська  сигара,  труба  котельні.

Дахи  будинків  вже  не  такі  засніжені  –  вітер  поздував  намети  снігу  додолу,  а  подекуди  сніг  прибрали  спец-розділи  верхолазів…

На  карнизах,  проти  сонця,  гріються  набундючені  і  непосидючі  голуби,  які  чекають  на  сніданок  –  їх  щодня  щедро  годує  добросердечна  жінка,  моя  сусідка…

Сонце  таке  яскраве,  що  сліпнуть  очі  і,  якщо  глянути  на  нього  напівзаплющеними  очима,  то  проміння  стає  схоже  на  довгі,  загнуті  до  низу,  вії.  Я  раніше  думала,  що  промінці  –  це  прямі  лінії!

Ось  таке  для  мене  відкриття  сталося  сьогодні.  Сиджу  біля  вікна  за  столом,  п‘ю  ароматний  чай,  милуюся  зимою  і  пірнаю  в  мрії…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385502
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Ольга Струтинська

На Вкраїні далекій різдвяний розсипався вечір…

На    Вкраїні      далекій    різдвяний  розсипався    вечір,
А  мороз-чудодійник  вікна      узором      квітчає.
Поміж    квітами    тими  дитяче  заплакане    личко
Маму    з      далеких        країв          виглядає    .

А      від      хати      до      хати      іде      коляда  .
Заплітає  в    свій    голос    гармонію  й  скрипку.
І    в    німому  чеканні    застигло  мале  Янголя,
Й    капають    сльози  на  білу  святу  одежинку  .

Лине  погляд  його  до  святої  ікони  в  кутку.
Ніч    в    заплакані    очі    йому      заглядає.
-Мамо  !        Матусю      моя      ,  подивись,
Як  Матінка  Божа  синочка  свого  обіймає...

А  Матір  Небесна    голубить  своє  немовля
І  чуже  Янголятко  покровом  любові  вкриває:
-Мама  прислала  тобі  подарунки,не  плач.
Дивись,які  гарні!  Кращих    уже    не    буває.

І    дзвенить  голосочок,і  схлипує  скрипка  ,
Лине      відчай      і    плач    над      снігами  .
Заглядає  синочок  у  морозом  мережану  шибку:
-Я  не  хочу  дарунків  ...я  хочу  до  мами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386950
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Леся Геник

Миколина ніч

Краплиночку  дива  в  долоні  -
І  тепло  до  серця  щодуж!
Які  ж  нині  вікна  Господні
І  лагідні  доторки  стуж.

Яка  ж  нині  стеля  пребіла  
І  світло  від  лампи  ясне!
Гуляє  душа  в  заметілях,
Надівши  строкате  пенсне.

Щось  визріє  в  зорянім  леті,
Щось  винайде  в  місячній  млі...
Надія,  як  лепта  до  лепти,
Мазок  до  мазочка  на  склі  -

Морозяна  гра  у  малюнки.
Вкосичених  мрій  письмено.
Молитва,  свіча,  візерунки,
Де  вічне  святе  полотно,

Де  сиво-засріблені  крила  -
Вчаєна  Миколина  ніч...
В  долоньці  краплиночка  дива,
Прачудо  пір’їнне  до  віч...
(18.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385933
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 20.12.2012


Юра...

…не час…

Наші  подихи  стікають  водою  з  вікон.
Ми  лишаємось  пам’яттю  на  сторінкАх…
Ще  не  мій  час,  я  ще  мілко,
ще  надто  нетвердо  ступають  букви,
а  пальці  біжать  по  ладах  
невпевнено…

Ще  не  час
нести  своє  ім’я,  як  хрест  на  плеЕчах,
мої  думки  й  слова  буває  перечать…
образливо  так,  коли  недоречний
з  своїми  криками  і  болями,
коли  губляться  слова  десь  
між  високими  тополями,
край  засніжених  доріг
перехресних  й  поперечних…
так  приємно,  коли  ти  вже  дещо
більше…

і  помічаєш,  як  подихи  стікають  з  вікон,
ти  лишаєшся  пам’яттю  на  сторІнках…
Нехай  ти  ще  тонесенька  гілка,
лиш  не  зламайся,
лиш  не  зламайте
в  днях,  
в  яких  так  буває  гірко…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385540
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 20.12.2012


Осіріс

Сука-пам’ять

Журливо  йду  по  залишкам  села
Де  бур’яном  осілася  безгомінь.
З  лишайним  псом  розруха  сповила
Щенят  відлюддя,  масті  -  «ржавий  пломінь».
Усе  що  знав  –  струхлявіло,  мов  пень,
Що  пам’ятав  –  розтануло  з  димами…
Лише  чорнить  мозольну  грубість  жмень  
Шовковин  сік  –  очей  бездоння    Мами.
Тут,  був  я  Син!  А  там  –  один  з  юрби,
Що  річкою  байдужить  між  граніту,
Цурпелячи  знадієні  торби
До  ніг  фантому  ситого  зеніту.
Тут,  був  Онук.    –  «Ще  ліпший  за  синів!!!»  -
Казав  Дідусь  викурюючи  бджоли.
А  там,  матючча  струшую  я  гнів,  
Втискаючись  в  маршруткові  ґринджоли.
Тут,  з  молоком  спивав  розмай  полів,
Вдихав  із  вітром  побратимства  щирість.
А  там,  під  златом  пишних  куполів,
Мене  підлоти  роз’їдає  сирість.  
Тут  був…  Ото  ж  бо!  Черепки  села  
До  ніг  спадають  попелом,  без  звука.
Згоріла  в  урбанізмі  ковила…  
Але  чому  ж  так  виє  пам’ять-сука?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384470
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012


Зеновій Винничук

Рідна мамо

Мамо  рідна,  ненько  люба,
Весела  пташинo,
Ти  навчила  світ  любити
Свою  доню  й  сина.

Моя  квітко  ніжна  й  мила,
Рідненька  кровинко,
Скільки  ночей  не  діспала,
Гойдала  дитинку.

Твоя  усмішка  ангельська,
Ясні  зорі-очі,
Нас  леліють  руки-крила
Вдень  і  серед  ночі.

Сонце  ясне,  доле  моя,
Щира,  добра,  ніжна,
Скільки  раз  мене  вела
Твоя  рука  вірна.

Кланяюся  низько  мамі,
Цілую  у  руку,
Дякую,  людино  рідна,
За  труд  і  науку.

Мамо  рідна,  ненько  люба,
Весела  пташинo,
Ти  навчила  світ  любити
Свою  доню  й  сина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384496
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012


Зеновій Винничук

Марія

Єсть  ім"я  жіноче,  м"яке  і  ясне
                                                 М.  Рильський

Марія  -  це  ім"я  погідне  й  ясне,
Як  спогад,  як  думка,  як  мрія,
Дзвенить,  немов  музика,  в  серці  моїм  -
Марія.

В  погоду  й  негоду,  в  годину  тяжку,
Моя  ти  єдина  опора  й  надія,
Проста  й  величава  Марія.

Весною,  як  цвіту  в  повітрі  п"янкім
Вишнева  цілюща  завія,
Як  клятву  тверджу  я  
Лиш  ім"я  одне  -  Марія.

Це  ім"я  величне,  просте  і  ясне,
У  ньому  життя  і  любов,  і  надія,
Так  будь  же  завжди  і  у  всьому  така:
Ясна  і  прекрасна  і  світла,  як  мрія.

Ти  людськості  символ  краси  й  доброти,
Твій  образ  небесний,  то  віра  й  надія,
Богиня,  кохана  і  мати  -  це  ти:
Марія!  Марія!  Марія!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384489
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012


Зеновій Винничук

Індик (для дітей)

Індик  стоїть  бундючно,
Немов  великий  пан,
Червоная  краватка,
У  смужечку  жупан.

Ноги  в  шкіряних  чоботях,
Ще  й  шпори  ззаду  є,
На  голові  синя  шапка,
Гострим  дзьобом  клює.

Роздує  свої  щоки,
Кричить:  "Пуль-  пуль-  пуль-  пуль-
До  мене  не  підходьте,
Пташиний  я  патруль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383438
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Зеновій Винничук

Гусак (для дітей)

Гусак  веде  свою  сім'ю,
Слідкує  за  порядком,
Чи  гуска  із  гусятами
Ідуть  за  своїм  татком.

Гелгоче  все  га-  га-  га-  га,
Питається  у  гуски
Чи  добре  просо,  кропива,
Чому  вона  без  хустки.

Вона  йому  все  ге-  ге-  ге-,
Мовляв,  я  добре  знаю
Чому?  Куди?  Коли?  і  Як?
Я  все  робити  маю.

Ти  краще  діток  бережи,
Дивись  у  синє  небо,
Щоб  не  позбутись  голови,
Пильніш  дивитись  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383434
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Вячеслав Романовський

БЕЗ ВАС…

Без  Вас  знов  буду  потерпати...
Побляклий  день  у  чорне  вгруз.
Та  незабаром  сніг  лапатий
Укриє  землю,  мов  обрус.

Але  без  Вас  таки  невтішно:
Пощезли  з  радістю  дива.
Коли  ж  удвох  -  і  пісні  тісно,
І  все  весною  ожива.

То  ж  буду  ждати-виглядати
Лишень  осонцену  таку,
Щоб  дні  засяяли,  як  дати,
На  Вашім  і  моїм  віку...

7.ХІІ.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383299
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Олександр ПЕЧОРА

Ми перемовились очима…

*      *      *

Ми  перемовились  очима  –
і  віддзеркалилася  суть.
Ні,  не  розраджував  нічим  я,
лиш  роз’ятрив  взаємний  сум.

Ми  довго  порізно  томились,
у  самоті  стелилась  мла.
Вже  наші  душі  поріднились  –
єднання  стежка  проросла.

І  потаємне  не  втаїти,
бо  й  невимовність  вже  кричить.
Палкі  серця,  немов  магніти,
не  роз’єднать,  не  розлучить.

Тримають  ланцюги  печалі.
Прикутий,  та  немов  лечу.
Ми  так  промовисто  мовчали!
Ніхто,  крім  нас,  того  не  чув.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383083
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012


Ліоліна

Зимонька - як свято

Перший  сніг  –  вже  на  поріг
Сипнув  зайцю.  Той  побіг
Радо  по  сніжку.  І  встигнув
Привітати  справжню  зиму.

Білим  –  білим  стало  все.
Зимонька  мороз  несе.
Ось  стріпнула  капелюха  –
Почалася  завірюха.

Ой,  морозець!  Він,  як  слід,
Річечку  скував  у  лід.
Сніг  подумав  лиш  хвилинку
І  засипав  враз  ялинку.

Під  ялиночку  заліз
Зайчик  й  висунув  свій  ніс  –
Так  цікаво  йому  стало.
В  білу  шубку  вбрався  вдало.

В  цій  одежці  він  мастак
Слід  заплутувати  всяк.  
Ліс  вдягнув  пухкенькі  шати.
І  зима  –  краса,  мов  свято!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382811
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012


Зеновій Винничук

Їжачок

Їжачок  сердито  тупа,
Поспіша  додому,
На  спині  несе  він  їжу,
Листя  і  солому.

Поспішає  він  маляток
Яблучком  вгостити
І  на  зиму  тепле  ліжко
Для  сім'ї  вмостити.

Як  повіє  завірюха,
Холодно  в  селі,
Спить  сімейка  їжачкова
У  теплій  норі.

А  весною  прокинеться
Вся  їхня  рідня,
Поспішає  добро  людям  
Робити  щодня.

Їжачок-лісовичок.
Маленька  тваринка,
Теплий  кожух  з  голочок,
Розумна  голівка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382839
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЧАРІВНИЙ РАНОК

Почули  небеса  мої  благання,
Хурделиця  кружляла  цілу  ніч,
Зима  всміхалась  сніжно  на  світанні  -
Сніжинки  вальсували  зусібіч…

Закутані  в  шарфи,  бредуть  до  школи
У  кольорових  куртках    дітлахи,
Морозний  ранок  мерехтить  довкола  -
Лягає  сніг  на  землю  і  дахи…

Лежать  мої  коти  на  підвіконні,
А  за  вікном  воркочуть  голуби,
Сердитий  Тигрик,  Мурзик  напівсонний,
Очима  зиркають  туди-сюди…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382801
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012


Тамара Шкіндер

Ти одночасно є й… тебе нема…

Ти  одночасно  є  й...  тебе  нема.
Кохання    опинилось  поза  світом…
Осіння  ніч  предовга  і  німа
Про  щось  мовчала…Так  несамовито

Вітрище  вив  у  люфі  димаря.
Куйовдив  по  землі  туманів  пасма…
Любов,  неначе  свічка  догора,
Ще  трішечки  і…  назавжди  погасне.

Гарячим  воском  душу  обпече
І  тілом  розіллється  по  краплині.
Задивленої  пам"яті    ковчег
Вже  відпливає.    Смуток  у  хатині,

Налитий  повним  келихом  вина
Ще  недопитого,  п"янкого  літа.
Ти  одночасно  є  й  тебе  нема.
Кохання    опинилось  поза  світом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380676
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 05.12.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПРИМХЛИВА ЗИМА

Одягнула  шубку  «норку»  –  думала,  що  вже  зима,
Вийшла  вранці  на  подвір‘я  –  там  калюжі  і  весна…

Як  завжди,  зима  примхлива,  і  плаксива,  як  жінки,
То  спокійна,  сонцесяйна,  раптом  стане  на  дибки…

І  летить  немов  скажена,  іскри  креше  з  під  копит,
Снігом  землю  посипає,  а  мороз  -  як  ворожбит…

Заглядає  у  минуле,  і  гадає  наперед,
Хуртовини  нам  віщує,  сніжний  на  шляхах  замет…

Згодом  стомлена  лягає,  поринає  в  дивний  сон,
Стиха  уві  сні  зітхає  –  закінчився  марафон…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382362
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 05.12.2012


Олександр ПЕЧОРА

ДОРОГА ДОДОМУ (Музика В. Оха)

Музика  Віктора  Оха


Стежина    від    рідної    хати
мене    у    світи    повела.
Вітрів    натерпівся    багато,
сивіла-гула    ковила.

Всього    на    шляху    вже    бувало    –
і        радість    стрічалась,    і    сум.
Зозуленька-доля    кувала,    –
присуджене    досі    несу.


Вже    осінь    моя    за    порогом,
від    неї    не    дінусь    ніде.
Дорога    до    рідного    дому  –
у    край    заповітний    веде.

Із    хатою    сам    наодинці.
Вибілює    душу    зима…    
Гіркі    і    солодкі    гостинці…
А    мама…    а    мами    нема.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382430
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НАРЕШТІ СНІГ ДАРУЄ НАМ ЗИМА

Нарешті  захурделилось  довкілля  -
В  повітрі  дощ  і  снігове  весілля.
Зима  дарує  нам  легкі  сніжинки,
І  на  дахах  уже  лежать  перинки…

Лапатий  сніг,  як  білосніжні  ельфи,
Спускається  на  землю  плавно  зверху…
Гойдаються  від  вітру  осокори,
Танцюють  менует  дерева  голі…

Крихкою  кригою  блищать  калюжі,
Засніжені  кущі  мов  білі  ружі,
Закрили  щільно  вікна  у  будинках,
Цілують  шибки  дощові  краплинки…

Милуюсь  снігом  за  вікном  кухонним,
Який  кружляє  в  небі  монотонно  .
Сніжинки-балеринки  беззупину
Вкривають  землю  пухом  лебединим…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382101
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Андрій Гагін

Роздратування

Весь  світ  єства  от-от  зірветься,
Бурхлива  суміш-ураган.
І  гніт  крокує  вже  до  денця,
Гірким  вогнем  кипить  вулкан.

Й  сидить  не  сховане  насподі  -
Терпіння  ж  змучене,  крихке.
Уже  не  втримує,  проходить,
Миттєвий  вибух,  спалахне.

Нестерпна  тяга,  йти  на  волю
Із  тріщин-просвітів  у  світ.
Вогонь,  що  живиться  собою:
Перегорить  -  уникнеш  бід…

14.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381854
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СІМ РОЗДУМІВ

(Присвячую  Лесі  Геник,  Наталі  Данилюк  і  моєму  духовному  наставнику  Оксані  -  Світаночку!)
Уклінно  дякую,  що  саме  вчора,  в  перший  день  зими,  вони  допомогли  мені  ще  раз  вийти  із  темряви  і  в  моїй  душі  знову  сонцесяйно!

ЯК  ВАЖКО:  мовчати,  коли  хочеться  так  багато  сказати;  вірити,  коли  зневірився;  пробачати  і  забувати;    не  помилитися,  не  заблукати,  не  посваритися;  не  дорікати,  не  вболівати,  не  журитися;  не  помічати,  не  жалкувати,  на  помилках  вчитися…

ЯК  ЛЕГКО  на  душі,  коли  зникає  те,  що  було  важко…

ЯК  ВАЖЛИВО,  що  є  на  світі  добрі,  чуйні  люди;    що  більше  не  турбує  біль  у  грудях;  що  знову  сяє  сонце  веселково;  що  зігріває  серце  щире  й  мудре  слово…  

ЯК  СУМНО,  що  минула  осінь  золота,  але  зими  ще  й  досі  в  нас  нема…

ЯК  РАДІСНО,  що  ще  пульсує  кров  у  жилах;  що,  попри  все,  жива  –  тому  щаслива!

ЯК  ДИВНО  І  ЦІКАВО  воскресати,  відкрити  двері  у  свої  пенати…

І  ЯК  НЕЛЕГКО  свій  спокійний  монастир  сьогодні  залишати…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381825
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012


Леся Геник

Не вернуться…

Не  ве́рнуться,  не  ве́рнуть  журавлі,
Що  загубили  небо  перелітне...
Снує  світанок  роси  по  землі,
За  хвилю  -  паторо́ччя  непомітне.

Таке  життя,  і  янголи  такі,
І  радощі,  і  смути  неозорі...
Вгорі  розтануть  крилечка  легкі,
Зоставивши  сивіти  ясні  зорі.

Та  хай  за  обрій  доля  не  зове,
А  дні  у  вікна  –  зовсім  непривітні,
В  душі  усе  ж  лелеченько  живе  -
Отой,  що  мав  вернутися  у  квітні...
(1.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381626
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012


Леся Геник

Бува, запізно…

Стрінуться...  Однак,  бува,  запізно
Для  підводи  щастя  -  сивина...
Бур"янисте  поле,  бездоріжно.
Келихи,  що  спилися  до  дна.

І  нема  вже  ніби  то    й  надії.
Небо  у  запасці  хмаровинь.
День  за  днем  безпомічно  маліє,
В  люльку  набиваючи  полинь.

І  закурює  душа  печаллю,
Стелиться  довкола  сизий  дим  -
На  плече  прозірчатою  шаллю,
Де  життя  схилилося  на  тин.

Над  стежиною,  що  вузько    в"ється
До  знесил  похилених  воріт...
А  за  ними  спрагле  серце  серця
Виглядає  на  ослоні  літ...
(28.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381526
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Lana P.

ЦЯ ОСІННЯ НІЧ…

Така  натхненна  ця  осіння  ніч...  
В  сузір’ях  неземних  зіткала  крила,  
Блудливим  оком  глянула  з  сторіч  
І  землю  самоцвітами  накрила.

Така  п’янка  оця  осіння  ніч  —  
Терпка  в  опалі  ягідка  тернова.
Морозець  пробирає  увсебіч,  
Вином  налилась  постать  бузинова.

Яка  ж  тремка  оця  осіння  ніч...  
Листок  останній  в  танці  закружляла,
Ще  й  з  вітром  цілувалась  потойбіч,  
Життя  буденне  зорями  встеляла...                    21.11.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381477
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

А те, що було - не забули?. .

*      *      *

А  те,  що  було  –  не  забули?
Щоб  знов  не  зазнати  чуми,
не  тикайте  пальцем  в  минуле  –
сьогодні  лишайтесь  людьми!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380377
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

…Зігріти півсвіту хотів…

*      *      *

...Зігріти  півсвіту  хотів...
Його  ж  розпинали  на  палі.
А  потім  ще  довго  ступали
на  світлу  поетову  тінь.

Поет  не  воскрес:  не  святий.
Та  вірші  сягали  далеко.  
На  палі  гніздяться  лелеки...
Виходить,  досяг  він  мети.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380378
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

ОСІННІЙ СНІГ

Осінній  сніг
на  землю  ліг.
Багаття  згасло,  стихли  звуки.
Над  білим  полем  –  чорні  круки…
Немов  за  гріх
на  землю  ліг
осінній  сніг.

Осінній  сніг  –
новий  мотив.
Та  біла  заздрість  швидко  тане.
Невже  ж  ми  бачимось  востаннє?
Невже  згасив  
старий  мотив
осінній  сніг?

Осінній  сніг  –
неначе  сміх,
неначе  витівка  юнацька.
Кохання  не  мина  зненацька.
Лиш  білий  гріх,
лиш  білий  сміх  –
осінній  сніг.

Приспів:

Заметіль.  Заметіль.
Розгулялась  невпопад.
Але  душу  зігріва  листопад.
Притуляється  до  ніг,
розтає  осінній  сніг.
Розгулялась  заметіль  невпопад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381266
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 30.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

На стражденній святій землі…

*    *    *

На  стражданній  святій  землі  —
на  війні,  на  ріллі,  за  волю…
полягли  земляки  мої.
Та  найбільше  —  від  людомору.
Українці,  у  світ  несіть
світлу  пам’ять  гіркої  правди.
Хай  завжди  будуть  хліб  і  сіль.
Та  ніколи  —  чужої  влади.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380020
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

Курган Скорботи…

*    *    *

Курган  Скорботи.
Дзвони.  Люду  море.
Вшановують  замучених  братів…
Ідуть  —  на  горло  наступають  горю.
Та  інше  я  найбільш  сказать  хотів:
ідуть  нащадки  жертв  голодомору
по  вулицях  з  найменнями  катів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380019
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 28.11.2012


Галина_Литовченко

МОЯ РІКА

Там,  де  лани  хвилюються  житами,
Де  неба  синь  глибока  і  дзвінка,
Біжить  собі  поміж  очеретами
З  села  в  село  моя  в`юнка    ріка.

То  кручами  дороги  переймає,
То  з’єднує  містками  береги,
Біжить  собі,  водою  напуває
Заквітчані  волошками  луги.

Діждусь  суботи  і  залишу  місто,  -
Майну  у  рідні  батьківські  краї,
Щоб  в  надвечір’я  у  човенце    сісти
І  попливти  назустріч  течії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380946
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2012


Леся Геник

А я не вмію, Янголе, без Вас…

***
А  я  не  вмію,  Янголе,  без  Вас...
Темніє  небо  під  покровом  ночі.
І  гасне  зірка,  що  останній  раз,
Торкнула  хмари  сіроткане  клоччя.

Серпанний  голос  -  незникомий  слід,
Де  пролетіли  днини  галасливі...
Та  я  б  віддала  геть  усенький  світ
Лише  б  десь  поруч  Ваші  очі  сиві!

Шаліє  віск  і  мов  чужа  струна
У  далині  видзвонює  безвір’я  -
Ви  ж  не  зійдете  з  того  полотна,
Де  миготять  поранені  сузір’я.

Не  простягнете  руку  чи  крило,
Аби  вознести  в  піднебесся  мрію...
Чомусь  життя  отак  вже  повело,
Що  я  без  Вас,  мій  Янголе,  не  вмію...
(22.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.11.2012


Андрій Яремко-Ярий

Ковток Свободи

Сьогодні  особливий  день  для  людей,  які  в  далекому  2004  році  сиділи  в  казематах  кучмістського  режиму  і,  немов  раби,  не  могли  підняти  голови  та  гордо  сказати  всьому  світові  "Я  Українець!".

Тоді  Україна  була  сірою  масою,  люди  були  зневірені  і  перелякані,  боячись  "начальства  до  срачки".  Держава  успішно  котилася  в  економічну  стагнацію  та  політичну  ізоляцію.  Це  були  насправді  часи,  які  психологічно  тиснули  на  кожного  посполитого  громадянина,  на  кожного  підприємця,  селянина,  студента,  вчителя,  викладача,  держслужбовця...  В  цей  час  не  можна  було  навіть  думати,  що  щось  можна  зробити,  піднятися  з  колін.  Всі  трималися  за  течією,  яка  зносила  життя  кожного  у  чорну  прірву,  не  давала  жити  і  розвиватися  особистості,  робила  рабами  ситуації  та  долі.  

Після  початку  Помаранчевої  революції  багато  що  змінилося,  люди  стали  іншими  і  більш  рішучими,  адже  вони  побачили,  що  можна  щось  зробити  і  що  акціями  протесту  можна  чогось  досягти.  Але  тодішня  "новоспечена"  влада,  на  жаль,  не  змогла  утримати  тої  перемоги,  який  подарував  їй  Український  Народ,  пересварилася  і  навіть  з  легкістю  передала  всі  важелі  управління  державою.  З  болем  в  душі  можу  константувати  факт  повернення  до  90-х  років  бандитських  розбірок  -  стало  гірше  жити,  ніж  за  часів  кучмізму.

Проте  мені,  як  учаснику  та  співорганізатору  цієї  грандіозної  події,  не  шкода  часу,  коли  сімнадцяти-  та  вісімнадцятилітнім  хлопцем  мені  прийшлося  змагатися  в  акціях  "Що  таке  кучмізм?",  "Кучмізм  -  це...",  сидіти  в  камерах  тимчасового  утримання  та  мерзнути  підчас  Помаранчевої  Революції,  бо  це  було  потрібне  в  цю  добу  для  українського  народу,  це  продовжило  існування  нашої  вільної  свідомості,  збудило  в  нас  волю  боротьби  за  краще  майбутнє,  відвернуло  на  п’ять  років  бандитське  управління  теперішнього  президента.  Якщо  б  такий  момент  повторився,  я  б  без  вагань  долучився  до  цього  Великого  Звершення  -  Помаранчевої  Революції.

Тому  я  радий,  що  можу  з  гордістю  розказувати  про  ці  часи  своїм  дітям  та  внукам,  а  політики  нехай  НАРЕШТІ  проаналізують  свої  помилки,  бо  історія  їх  просто  не  переносить  -  вона  безжально  карає.

Слава  Україні!

Героям  слава!  

http://yaremkoandriy.blogspot.com/2012/11/blog-post_22.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379581
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 22.11.2012


Борода

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…

"Кожний  з  нас  повинен  постійно  бути  в  польоті  -  крізь  долю,  над  суєтою."    Назарій  Яремчук.                                                                

Журлива  осінь  обійшла  Карпати,  
ступає  вниз  по  мокрих  споришах,  
у  просині  хмаринки-  янголята,  
і  пісня,  як  Назарова  душа.  

Сніжинками  кружляє  понад    краєм,  
нам  на  уста  краплинками  збіга  
і  голосом  Назарія  благає:  
-  Любіть  Вкраїну,  бо  вона  одна!  

Любіть,  як  я,  до  болю  і  крізь  долю,  
любіть  за  все  і  бережіть  її,  
плекайте  мову  і  лелійте  волю,  
як  у  піснях  своїх  Вам  заповів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379044
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОСІННІЙ ПЕЙЗАЖ

В  тенетах  лісу  загубилась  осінь,
Свинцеве  небо  залилось  рум‘янцем,
Деінде  клаптями  дрімає  просинь,
На  небосхилі  -  сонячні  багрянці…

Дрімає  став  в  обіймах  очерету,
Висить  на  дубі,  кругла  як  капуста,
розкішна  омела.  Немов  верета,
суха  трава  вкриває  берег  густо...

Туман  молочний  міцно  спить  в  долині,
Зітхає  сонний  ранок.  Як  намисто,
на  лузі  червоніє  кущ  калини,
Сховався  вітер  в  позолоті  листя…

Вже  скоро  сонце  в  небі  засіяє,
Зі  сну  прокинеться  довкілля  сонне,
І  новий  день  на  землю  завітає,
Зігріє  осінь  в  сонячних  долонях…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379005
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

ТЕПЛИЙ ДИПТИХ

1

Гомінливе  тепло  долонь…
Як  же  благоговіли  лиця!
Як  хотілося  притулиться!
А  вже  й  часу  нам  не  було.

Ой  ви  рученьки…
Враз  –  вокзал.
Очі-в-очі,  та  рушив  потяг.
Твій  жагучий  гарячий  погляд
я  відчув.
Ой  не  все  сказав!

І  не  те  тобі  говорив,
що  насправді  в  душі  кричало.
Як  же  зболено  ти  мовчала!
Той  початок  нам  Бог  творив.

Ми  чекали  роки  й  роки.
У  світах  політали  стріли.
Довгождано-жадано  стрілись.
Гріє  серденько  струм  руки.

Щедра  осінь  бере  в  полон,
барвограй  засліпляє  очі.
Мрії  роєм  про  сяйво  ночі,
ніжне,  рідне  тепло  долонь.


2

Хочу  бачити  жар  в  очах,
переповнююся  любов’ю.
Я  оновлююся  тобою
і  твоїх  ще  зазнаю  чар.

Хоч  торкнулося  срібло  скронь,
не  сумуй,  моя  мила  сестро.
Як  палке  почуття  воскресло!
Хай  палає  в  серцях  вогонь.

Обірвалася  вже  чека
я  от-от  повернусь  у  глину!
Та  до  тебе  щомиті  лину,
ти  щомиті  мене  чекай.

Забери  мене  в  полини,
вірна  Музо  моя  єдина.
Так  довірливо,  так  дитинно
полони  мене,  полони.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378686
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 19.11.2012


Lana P.

ОСЬ ТАК!

Ось  так  зірватися,  летіти...
У  небо,  де  немає  меж.
У  пристрасті  зашаленіти,
Ти  там  відчуєш  мене  теж.

Загравою  полум’яніти,
Розсипати  дзвінкий  кришталь.
З  тобою  щиро  гомоніти,
Закутатись  в  безмежну  даль.

Забути  вдвох  про  все  на  світі...
Хоча  б  на  хвильку,  хоч  на  мить.
І  зіркою  зарум’яніти...
І  освітити  всю  блакить!          2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378527
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 18.11.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СЛОВАМИ ОБІЙМАЮ НІЖНО

Прощаю  всіх  за  будь-яку  провину,
Все  сказане  ділю  на  половину…

Пробачте  навіть  те,  що  не  робила  -
В  пробаченні  таїться  справжня  сила…

Щодня  борюся  з  власним  негативом,
З  людьми  ділюся  в  віршах  позитивом…

До  себе  не  пускаю  морок  в  душу,
Смакую  радість,  ніби  спілу  грушу…

На  негаразди  закриваю  очі,
Спокійно  сплю  в  тісних  обіймах  ночі…

Я  не  зважаю  на  буденні  справи,
І  додаю  усмішку  в  чашку  кави…

Словами  друзів  обіймаю  ніжно,
Коли  в  душі  моїй    дощить  капіжно…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377622
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 14.11.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЯК ДОБРЕ!

Як  добре,  коли  затишно  в  душі  -
Заснув  тайфун,  затихнув  буревій,  
Не  ллються  із  очей  рясні  дощі,
І  висохла  роса  в  обіймах  вій…

Як  добре,  коли  зранку  сонце-грай,
Безхмарне  небо    і  ясна  блакить,
Коли  життя  квітує  мов  розмай,
І  вже  нічого  більше  не  болить…

Як  добре,  коли  в  грудях  не  пече,
І  дивна  легкість  в  тілі  і  думках,
Коли  схилитись  можна  на  плече,
Й  довірливо  заснути  на  руках…

Як  добре,  коли  є  надійний  тил,
Коли  в  житті  ти  вибрав  вірний  шлях...
В  полоні  неба  у  вінку  світил
Моя  душа  літає  ніби  птах!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377395
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 13.11.2012


Леся Геник

Ти в осені мене цій віднайди…

***
Ти  в  осені  мене  цій  віднайди
Допоки  ще  палають  буйно  липи,
Допоки  з  неба  чистої  води
Яскраве  сонце  злата  щедро  сипле...

Ти  відшукай  мене  на  стежах  тих,
Де  шелестить  незримою  сльозою
І  так  знеможно  без  кохання  йти
Душі  у  далеч  вічно  самотою...

Ти  розгледи́  ув  осені  той  слід,
Що  дріботить  до  капища  святого
Допоки  ще  буяє  листоліт
І  снігом  не  занесено  дорогу...
(9.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376788
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

РЕАНІМАЦІЯ

Розчісую  заплутані  думки,
Енергію  черпаю  уві  сні,
Аналізую  різні  помилки,
Нашіптую  вночі  свої  вірші...
І  вранці  знову,  як  жива  вода,
Мінлива  і  іскриста,  як  роса,
А  те,  що  негаразди  і  біда,
Цікавить  мене  менше  ніж  краса
І  полум’яна  осінь  золота,
Яка  несе  на  крилах  в  майбуття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376751
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012


Олександр ПЕЧОРА

Кажуть: ми – не ангели…

*      *      *

Кажуть:  ми  –  не  ангели,
в  ідеальних  вади  є.
Яблуко  від  яблуні
далеко  не  падає.

Любомудри  радили  
домагатись  істини.
Правдами  й  неправдами?
                         
Чесних  совість  їстиме.


Не  чекаю  помочі.
І  лікуюсь  вадами.
Вже  найближчих  родичів
вороженьки  звабили.


Підманитись  пряником
багатьом  судилося.
...Розгойдалось  яблуко.
Впало  й  покотилося.

На  стежині  істини
перехожий  стрінеться.
Смаковито  їстиме?

Віриться  –  не  віриться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376524
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Ярослав Дорожний

Та, що прийшла уночі

Іду  я  в  помислах  цілком  буденних.
Жовтнева  ніч  укрила  всенький  шлях.
Аж  тут,  поміж  дерев  імлисто-темних,
З’явилася,  як  мрійний  диво-птах.  
Красуня  біла.  Впрів  –  так  стало  душно.
Забилось  серце,  мов  іду  я  в  бій.  
Вона  ж  стоїть,  так  гордо  й  незворушно.  
Ота  …  машина  моїх  світлих  мрій.  

31.10.  22.56.  поїзд:  Київ  –  Хмельницький.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376441
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Леся Геник

Де вперто цвітуть чорнобривці…

Де  тихі,  сумні  чорнобривці
Ще  важаться  вперто  цвісти
Випучує  сонце  зіниці
І  янголи  пишуть  листи.

А  ті  непрочитано  в’януть  
У  мареві  сонних  гілок,
З  котрих  пообтрушено  манну
Убраних  у  небо  думок...

І  серце  -  плакуча  береза,
Що  втратила  одіж  на  час.
Розсипано  вічності  леза
В  дірявий  душі  парастас.

Голосять  осінні  дзвіниці,
Сльозинки,  як  рій  золотий,
Де  вперто  цвітуть  чорнобривці,
А  цвіт  їх  безмежно  святий...
(2.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376427
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012


Олеся Шевчук

Якби замість того

Якби  хтось  сьогодні  ранком
кинув  окрайок  хліба  вуличній  кішці,
що  до  кісток  обмокла  від  бруду,
байдужого,  людського  скупого  погляду:»  Мені  і  ще  гірше»  -
може  на  одну  у  місті  нещасну  сутність  стало  менше,
яку  завтра  чекає  голодна  смерть  -  чи  порція  отрути
Якби  замість  того  щоб  в  черговий  раз
сидіти  одному  у  холодній  квартирі,  у  якій  стіни  давно  промокли
від  сліз  і  розчарувань  ,
і  споглядати  за  тим  як  вітер  у  тюлі  вплітає
маленькі  фрагменти  вічності,
оберемки  твоїх  думок  і  одкровень,
поки  ти  надієшся  і  вимальовуєш  у  своїй  уяві
пастельне  жагуче  кохання,
що  висмоктує  із  судин  твоїх  губ
ту  ще  зовсім  юну  ,ніжну  м’якоть
кутатися  від  конвульсій  горя  -  у  грубе  вовняне  простирадло  ,
аби  зап’ястя  твоїх  рук  зігрілись
від  морозного  подиху  власної  душі.
Якби  замість  того  щоб  чекати  і  надіятись,
Ти  б  рушила  з  місця  ,
наче  на  хтось  смикнув  Тебе
за  нитки  як  маріонетку,
щоб  почалось  театральне  видовище
Ти  загубила  біль  і  зігріла  свою  мереживну  душу
об  лагідність  цієї  давно  всіма  забутої  кішки.
Забрала  її  собі,  і  розділила  з  нею
намріяну  палітру  радощів  і  сподівань,
а  взамін  отримала  відданість,  і  благословення  за  добру  справу.
Якби  замість  того  щоб  багато  розмірковувати  над  всіма  бідами  людства
Ти  б  хоча  б  спробувала
Поділитися  з  кимось
З  нею
вона  б  була  вдячною  тобі
Вдячною  до  самого  денця  своєї  котячої  душі.
Ти  просто  спробуй!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376309
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012


Зеновій Винничук

Настя

Спокійна  Настя  і  пряма,
Відкрита,  щира,  гарна,  сильна,
Струнка,  весела,  осяйна,
У  боротьбі,  як  кремінь,  сильна.

Вона  мов  стяг  у  боротьбі,
Бо  височіє  попереду,
До  серця  вам  віддасть  ключі,
Якщо  ваш  крок  у  першім  ряду.

Ця  бойківчанка  чарівна,
Мов  тиха  річка,  плине  скромно.
Не  всяк  цій  юночці  рівня,
Бо  ломить  берег  річка  скромна.

Спокійна  Настя  і  пряма,
Відкрита,  щира,  гарна,  сильна.
Струнка,  весела,  осяйна,
Ця  бойківчанка  усесильна.

Надії

Не  знаю  слів,  Надіє,  гідних  -
Тебе  у  день  цей  привітати,
Щоби  небесний  небозвід
Веселкою  яскравою  прибрати.

Щоби  палали  у  блакиті,
Любов"ю  сяяли,  а  Вірою  скріпляли,
Слова  пророчі  блискавиці
До  боротьби  люд  закликали.

До  правди  звали,  боротьби
За  рідну  українську  мову,
Щоб  тиранію  геть  змели,
Звели  Україну-обнову.

Жива  Надія  і  Любов,
В  серцях  горить,  палає  Віра
І  предків  в  генах  чутно  зов:
-  За  Україну  ми-  офіра.*

Батьків  підхопим  заповіт,
Збудуємо  країну  вільну,
У  щасті  й  мирі  безліч  літ
Жий  в  Україні  любо,  вільно.

Хай  в  Слові  світиться  добро,
Нехай  кресають  блискавиці,
Любов"ю  повняться,  теплом
Слова  яскраві  зоряниці!

*офіра  -  жертва.  Мільйони  українців  віддали  своє  життя  у  боротьбі  за  Незалежність  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367856
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 08.11.2012


Борода

Коли на злочини реакції нема

Коли  на  злочини  реакції  нема,
від  прокурора  і  глави  держави,
то  що  б  вони  там  світу  не  казали  -
по  їх  заказу  ця  злочинна  гра.
 
--------------

Якщо  прем"єр  в  злочинців  адвокатом  -
то  і  йому  пора  уже  за  грати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376080
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Бойчук Роман

Об"єднані Словом

Енергій  обмін,  сплеск  емоцій,  римотечі  -
Вся  атмосфера  вщент  просякнута  вірша́ми.
Зібрав  всіх  нас  під  одним  дахом  творчий  вечір,
Де  ми  поетами  були  і  глядачами.

Вуаль  Поезії  лягала  нам  на  плечі
І  ми  окрилені  читали  власні  твори.
Не  було  жодної  у  залі  порожнечі,  -
Любов  до  Слова  нас  єднала  в  рим-узори.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375917
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Тамара Васильєва

У Станіславі

У  храмах  Станіслава  зрання  чути  дзвони,

Молитви  спів  блаженний  тихо  доліта,

У  ній  душа…І  лишніх  слів  тепер  не  зронять

Мої  вуста.  У  серці  пісня  золота.

 

Смиренно  Мати  Божа  голову  схилила,

Задумалась,  чому  не  хочуть  люди  так…

І  від  думок  у  неї  голова  вже  біла,

У  німбі  посилає  символічний  знак.

 

Я  збагатилась  щирим  духом  цього  міста,

В  своїй  історії  живе  «маленький  Львів».

Благословляє  мовчки  нас  нехай  Пречиста

На  чисті  помисли  і  справи  поготів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375939
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Рідний

Отак живу

Отак  живу  без  вас,  немов  із  вами.
Не  відаю,  -  у  сні  чи  наяву
Кохаю  вас  наївно  і  безтямно,  
У  майбуття  з  минувшини  зову.

Я  сивиною  приоздобив  скроні,
Веду  за  руку  внучку  у  садок.  
Для  мене  ви  вже  начебто  сторонні,
Але  уперто  не  йдете  з  думок.

Отак  живу  без  вас,  немов  із  вами,
Немов  ось  -  ось  торкнуся  до  руки,
Що  хтось  узяв,  коли  пішли  ви  заміж,
А  я  не  втримав  у  своїй  таки…

04.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375684
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Валя Савелюк

ТІЛОМ І ДУШЕЮ…

любиш  тілом  –
а  тіло  в`яне…
тіло  стомлюється
і  звикає…
давши  плід  –
себто,  людський  
продовживши  рід,  –
емоційну  напругу,
як  листя  осіннє,
скидає…
потрудилося  –  спочиває…

фізичне  тіло  –
інстинктивне,
земне  своє  діло
знає
і  в  небесах  не  витає…

любов
(назвем  її  «істинна»)  –
це  не  емоції,  не  думки,
не  інтелект  холодний…
любов
(назвем  її  «істинна…»)  –  
це  Відчуття…
вимір  тонкий,
сфера  буття
душі  людської  –
ще  її  називають
«Істинним  Я»…

а  дальше  –  просто:
щоб  душею  любити,
треба,  всього  лиш,
душу  власну  
у  самому  собі  знайти,
як  Землю  Саннікова,  
чи  галактику  паралельну  –
відкрити…

ти…

щоб  душею  когось  любити
мусиш  спершу
душу  свою  –  УСВІДОМИТИ,
а  свідомість  –
ОДУХОТВОРИТИ…

в  результаті  зусиль
таких
любов  отримаєш  сущу
НЕпроминущу!
вовіки-віків  невмирущу  –
без  болю  зубовного  в  серці
і  забуття…

і  Безсмертя  –
не  тільки  душі,
але  й  власної
особистос-ти…

ні…
не  хочу  себе  відчувати
тим
організмом  
одноклітинно-простим,
яким,
на  рівні  інстинктів
і  холодного  інтелекту,
ти  
був  здібний  мене  
(і  себе!)
сприйма-ти…

...хочеш  справді  Любити?  –
спершу  маєш
душу  в  собі  знайти,
відкрити,  
усвідомити,
а  свідомість  свою    –
одухотвори-ти…



06.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375801
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Зеновій Винничук

Вікторія

Вікторія  -  це  перемога,
Для  когось  -  це,  мабуть,  поразка,
Вікторія  чарівна,  ніжна,
Мій  друже,  це  не  сон,  не  казка.

В  мене  Вікторія  дочка
І  родичка  чарівна,  скромна,
У  Англії  -  це  королева
Велична,  мудра,  неповторна.

Вона  Британії  вінець,
Окраса,  ореол    корони,
Для  багатьох  -  всіх  мрій  вінець,
Порив  вперед  від  оборони.

Якщо  поразка  -    не  сумуй,
Прагни  весь  час  до  перемоги,
І  тіло  й  душу  загартуй,
Спіши  вперед,  не  сходь  з  дороги.

Для  України  ти  важлива
У  цей  складний,  буремний  час,
Завжди  бажана,  незрадлива,
Вікторіє,  приходь  до  нас.

Твоїх  очей,  повір,  повік
Мені,  здається,  не  забути,
Твій  стан  і  смак  твоїх  губів...
Спішу  Вікторію  здобути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375793
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Юриан Оболонский

Візьму твій біль

Чи  можу  я,  в  цім  світі  не  любити,
Стояти  осторонь,  сердечних  почуттів,
Хіба  я  маю  іншої  турботи,
Як  бути  поруч,  із  тобою,  в  плині  днів.

Візьму  твій  біль,  нестерпного  кохання,
В  обійми  мої,  смуток  загорни,
Віддай  без  жалю,  гіркоту  страждання,
Поплач  в  мої  долоні  як  в  свої.

Моє  серденько,  не  цурайся  долі,
Життя  важке,  але  не  вічне  на  землі,
Доки  жевріє  у  душі  кохання,
З  подякою  прийдешнєє  прийми.

Візьму  твій  біль,  нестерпного  кохання,
В  обійми  мої,  смуток  загорни,
Віддай  без  жалю,  гіркоту  страждання,
Поплач  в  мої  долоні  як  в  свої.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375645
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 05.11.2012


Леся Геник

ПРО ПОЕТИЧНУ ЗУСТРІЧ

3  листопада  в  м.  Івано-Франківську  як  ніколи  
розпогодилось  -  то  приїхали  на  гостину  талановиті  
Творці  Поетичного  Слова  зі  Львівщини,  Тернопільщини,  
Черкащини,  Полтавщини,  Закарпаття  та  Івано-Франківщини.  
Барвисті  віночки  витончених  рим,  як  вже  стало  традицією,  
випліталися  у  світлиці  обласної  газети  "Галичина"  (за  що  ми  
щиро  вдячні  їй,  а  зокрема  п.Ігору  Лазоришину).  
Навіть  сонце,  так  незвично  і  геть  не  по-осінньому,  тягнулося  
безліччю  теплих  променів  до  вікон  поетичної  вітальні,  аби  
набрати  в  оберемки  якомога  більше  вишуканої  віршової  грації.  
І  притуливши  до  себе  те  чи  інше  слово  то  співчутливо  схлипувало,
то  поринало  у  світ  найглибших  філософських  істин,  
то  зачровувалося  мелодикою  звучання  чуттєвості,  а  то  й  
рум"яніло  густо-густо,  
пригубивши  насолоду  найсокровеннішого,  усміхалося  найщирішою  
усмішкою,  а  бува  й  зовсім  заходилося  реготом...
Та  й  у  серцях  присутніх  так  само  розквітали  щирі  
сонечка,  котрі,  сподіваємось,  помандрували  разом  
з  ними  до  їхніх  затишних  домівок.
А  усміхнені  хризантеми    туляться  щільненько  одна  до  
одної  у  "галичанській"  світлиці  і  нашіптують  їй  на  вушко:  
як  то  хороше,  як  то  мило  і  незабутньо,  як  то  рідно  і  неболітно,  
коли  завітають  на  гостину  такі  світлосяйні  гості...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375515
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012


Тамара Васильєва

Чи вірус страху, чи зневіри?. .

«Хворіють  страхом  наші  гени,
Ми  діти  вбитих  поколінь…»,  Олексій  Тичко,  «Генетичний  страх»

Чи  вірус  страху,  чи  зневіри,
Байдужості  в  людських  серцях?..
І  хат,  що  скраю  теж  без  міри,
А  воля  предків,  наче  птах…
Літає  вороном  у  небі
І  ластівкою  –  до  землі…
Якби  ми  знали,  що  нам  треба…
То  вилізли  б  уже  з  петлі,
Самі  собі,  що  накидаєм,
Аби  був  хліб…і  без  війни…
Тепер  вже  маємо,  що  маєм
І  очі  вниз  сумні  сумні…
27.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373772
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 04.11.2012


Наталя Данилюк

Тобі…

В.Д.

Це  ти  мене  привів  в  цю  тиху  осінь:
В  листках  опалих  ніжилось  тепло,
Таким  легким  багрянцем  зайнялося
Дзвінкого  жовтня  лагідне  крило.

Це  ти  мене  привів,  моя  любове,
Коли  вмлівали  в  золоті  сади,
Ясний  світанок,  ніжно-пурпуровий,
Торкав  свічадо  срібної  води.

Пливли  хмарин  розніжені  лебідки,
Легкий  серпанок  сіяли  згори...
Ну,  звідки  ти  приніс  мені,  ну  звідки
Жовтневих  днів  барвисті  кольори?

Іскристих  рос  коштовну  діадему,
Гірських  струмків  осяяний  кришталь?
На  теплі  барви  нашого  Едему
Впустило  небо  сонячну  вуаль.

Купались    душі    в    диво-мерехтінні
Навкір    усім    незгодам    і    журбі...
В  цей  світлий  день,  трояндово-осінній,
За    все    на    світі    дякую    тобі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 04.11.2012


Андрій Гагін

Чуєш…

Чуєш?
Там  струмок.
Верби
Золотоволосі.
Бачиш
Той  місток,
А  по  нім
Мандрує  осінь.

Чуєш
Клекіт.  Журавлі
В  небі
То  курличуть.
Південь  
Матінки-землі,
Дні  осінні
Кличуть.

Чуєш
Злива-дощ  іде,
Ллється
Вир  струмковий.
Срібне
різне,  золоте  -
Лине
Час  обнови.

Бачиш!
Осінь-вітражі
Змиє
Течією.
Листя
Тане  на  межі  -
Там,  чи
В  шарі  глею.

Бачиш,
Сум  або  красу:
Все  в  цій
В  круговерті.
Чуєш  
Осінь-голоси  -
Тихі
І  відверті.

17.10.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375168
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012


Леся Геник

ЗАПРОШЕННЯ

***
Шановні  поетклубівці!

Щиро  запрошуємо  Вас  на  поетичну  зустріч,  в  якій  візьмуть  участь  талановиті  Майстри  Слова  з  Тернопільщини,  Львівщини,  Черкащини,  Полтавщини,  Закарпаття  та  Києва!

Зустріч  відбудеться  3  листопада  2012  року  в  місті  Івано-Франківську  в  приміщенні  обласної  газети  «Галичина»  за  адресою:  
вул.  Січових  Стрільців,  25,  І  поверх,  конференцзал.
Початок  о  13.00  год.

Будемо  раді  зустрічі  з  Вами!

Об’єднані  словом  івано-франківчани

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374616
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 31.10.2012


Мазур Наталя

#Груша

.          Грюкнули  двері.  На  подвір’я  вийшла  Стефка.  Сипнула  кукурудзи  курям,  влила  в  миску  води  псові,  та  й  задивилась  на  зеленобокі  груші.
           Ох  і  груші,  ох  і  груші!  Одна  краща  іншої.  І  багато  ж  їх  вродило  цього  року!  Зараз  вони  ще  тверді  та  зелені.  Та  Стефка  дасть  цьому  раду.  Вона  обережно  зірве  кожну  грушку.  Щоб  не  побилися  і  не  прим’ялися,  поскладає    їх  на  солому  в  ящик.  А  зверху  знову  ж  таки  соломою  притрусить.  Так  в  льоху  вони  до  Різдва  пролежать.
         А  взимку  внесе  Стефка  побілілі,  налиті  соком  груші  до  хати.  От  тоді  вона  і  поласує  запашним  фруктом,  з  якого  сік  аж  збігатиме  по  пальцях.  Стефка  ковтнула  слину.
         Загавкав  собака,  і  аж  тепер  Стефка  побачила  коло  воріт  жіночу  фігурку  у  чорному.  «Хто  б  то  міг  бути»,  -  подумала  про  себе,  і  через  все  подвір’я  попрошкувала  до  воріт.  Жінка,  що  там  стояла,  була  не  стара,  але  якась…  замучена,  чи  що…  Змарніла  на  лиці,  худа,  в  стоптаних  чоботах,  що  вкриті  жовтим  пилом.    Жінка  дивилася  в  глибину  подвір’я,  і  ніби  не  помічала  господарки.
-  Чого  вам,  -  звернулася  до  неї  Стефка.
         Жінка  наче  прокинулася,  закліпала  очима  і  видушила  з  себе:
-  Водички  б  попити…
         Стефка  метнулася  до  криниці.  Вправно  закрутила  корбою,  дістала  води,  зачерпнула  алюмінієвою  квартою  з  відра,  і  подалася  знову  до  воріт.
         Жінка  спрагло  припала  губами  до  кварти,  та  погляд  її  не  відривався  від  подвір’я.  Стефка  прослідкувала  той  погляд.  Жінка  дивилася  на  її  грушу…
         Груша  і  справді  була  чудовою!  Висока,  розлога,  пишна!  Розкинула  віття-руки  на  всеньке  подвір’я.  Велике,  оксамитове    листя  створювало  тінь  та  прохолоду.  Не  даремно  Стефка  так  любила  вечорами  сидіти  під  грушею,  спершись  натрудженою  спиною  до  теплої,  гладенької  кори  дерева.
         А  який  весною  над  подвір’ям  запах  стояв,  коли  груша  зацвітала!  Бувало,  сидить  Стефка  і  слухає,  як  хрущі  гудуть.  Дивиться    як  вони,  вдарившись  об  гілля,  сиплються    додолу,  а  потім  отямившись,  знову  злітають  до  запашних  квітів.
         Жінка  вже  й  пити  перестала,  а  поглядом  так,  ніби  вчепилася  в  її  грушу.
-  Зелені  ще,  -  промовила  Стефка.    То  зимові.  Їм  вилежатися  треба.  А  зараз  ще  тверді,  як  камінь.
         Та  жінка  ніби  й  не  чула  Стефчиних  слів.
-  Можна…  можна  я  підійду  до  дерева,  -  попрохала,  а  сама  не  відвертала  очей  від  груші.
-  Та  що  вам  треба,  жіночко?  Йдіть  собі!  –  Стефку  почав  дратувати  той  погляд  в  глиб  її  подвір’я,  та  й  ця  обірванка  також.
-  Та  куди  ж  я  піду?  –  запитала  жінка.  Та  це  ж  моя  хата.  Її  ще  мій  дід  будував.  І  грушу  оцю  –  серед  двору,  він  садив.  А  під  грушею  у  нас  стіл  стояв.  І  вся  сім’я  наша  вечеряла  за  ним  влітку.  Та  дід,  і  мама,  аж  поки  не  повмирали  там,  в  Сибіру,  все  оцю  грушу  згадували,  і  плоди  її  запашні  та  соковиті.  А  мама,  як  вмирали,  то  просили  хоча  б  шматочок  нашої  грушки  скуштувати.  А  я  їм  слово  дала,  що  скуштую.  За  них,  і  за  себе…  Дай  мені,  дай  мені  зірвати…
-  Та  що  ти  верзеш?!  –  закричала  Стефка,  -  сама  не  помічаючи,  що  перейшла  на  «ти».
-  Який  дід?  Який  Сибір?  Іди  собі!  Стала  би  я  на  своє  подвір’я  приблуд  пускати!  Іди,  а  то  собаку  спущу!  Ач!  Груші  їй  закортіло!  Йди  геть!  -  все  дужче  і  дужче  кричала  Стефка.
         Жінка  раптом  заплакала.  Сльози  цівкою  стікали  по  запилених  щоках,  залишаючи  брудні  потьоки.  Далі  впала  перед  ворітьми  на  коліна,  шльохаючи    і  простягаючи  до  Стефки  руки,  заголосила:  «  За  ради  Христа!  Дозволь  мені  скуштувати  грушу!»
         Стефка  холодно  подивилась  на  неї,  сказала  ще  раз  «йди  геть»,  відв’язала  собаку,  і  грюкнувши  дверима,    пішла  до  хати.
         До  самого  вечора  заглядала  Стефка  через  вікно,  аби  дізнатися,  чи  пішла  жінка  в  чорному,  чи  ні.  А  та  сиділа,  як  німий  докір,  на  горбочку  під  ясенем,  якраз  навпроти  її  хати,  і  була  схожа  на  кам’яну  брилу.
         Ранок  наступного  дня  видався  теплим  та  погожим.  Голосно  кукурікали  півні.  Жінки  в  чорному  не  було…
-  Наче  страшний  сон,  -  промовила  Стефка,  та  й  пішла  поратися  по  господарству…
     …  А  за  тиждень  груша  всохла.  Спочатку  вкрилося  чорними  плямами  і  обпало  листя.    Потім  обсипалися  збабчені  плоди…  «Може,  хто  наврочив»,  -  казали  люди.
         А  може,  спокутувала  людський  гріх….  Хто  зна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374329
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2012


Lana P.

ЖИТТЄВІ ПОРАДИ ЧЕНЦЯ

*навіяне  в  монастирі*

Бажаю  Вам  дощу  багато,
Щоб  оцінили  Сонця  свято,
А  ще  достатньо  жити  в  щасті,
Щоб  дух  купався  у  причасті...
Ще  пережити  трішки  болю,
Щоб  радощів  відчути  вволю.
Коли  спіткала  мала  втрата,
Загляньте,  чим  душа  багата...
Нехай  вам  сипляться  вітання,
Й  достойне  хай  буде  прощання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374100
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 30.10.2012


Олександр ПЕЧОРА

СВОЇ

Який  же  ми  таки  народ  наївний,
що  нами  досі  правлять  бандюки!
Усі  ми,  кажуть,    –  діти  України.
А  звідкіля  ж  беруться  байстрюки?

Тут  кожен  має  на  папері  волю.
За  землю  йдуть  нерівнії  бої.
Свободу  мають  злодії  в  законі
і  кажуть  вівцям,  люди  ми  –  свої.

О,  скільки  ще  в  ментальності  прогалин!
По  закутках  співають  солов’ї.
І  родичі  вже  стали  ворогами  –
собраття  і  перевертні  свої.

Є  влада  –  незалежна  від  народу.
І  зрадники,  як  водиться,  свої.
Та  як  же  нам  позбутися  породи
байдужих  охломонів-холуїв?

О,  скільки  люду  ще  клює  на  гречку!
Солодкий  цукор,  та  гірка  ціна.
Якщо  ти  не  баран,  чи  не  овечка,  –
тебе  за  гріш  не  купить  сатана.

О,  скільки  ще  нам  треба  революцій  –
уроків  у  одвічній  боротьбі?!.
І  звідки  такі  нелюди  беруться?
Потрібна  ЕВОЛЮЦІЯ  в  собі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373737
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.10.2012


Борода

Як переміг у собі ти раба!

Як  переміг  у  собі  ти  раба  -  
то  сам  і  вибирай  поводиря!

А  коли  прагнеш  краще  дальше  жити  -  
зумій  свій  вибір  з  честю  захистити!

-------------------


Ми  дійсно  -  ніби  у  полоні
на  нашій  пращурській  землі.
Пора  злодюг-хамелеонів
провчити,  ми  -  вже  не  раби!

-------------------

Щоб  керувати  кимось  -  то  спокуса,
а  щоб  всіма  -  то  вже  великий  гріх,
бо  той,  хто  виражає  волю  всіх,
про  себе  наостанку  думать  мусить.

--------------------

Одні  ворушать  сиву  давнину,
щоб  відшукати  корінь  свого  роду,
а  інші  -  мавпуї  дурної  моди,
справляють,  сороміцькі,  там  нужду.

-----------------------


Хто  плюнув  у  історії  вікно  -
від  мокротиння  вік  не  обітреться...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373586
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2012


Леся Геник

Остання осінь

Жінка  за  вікном,  що  хоче  жити,
Притуляє  небо  до  грудей.
Тільки  час  чомусь,  невірне  мито,
Безнадією  торка  дверей.

І  отам,  де  стелиться  снігами,
Де  вітрами  корчиться  біда,
Чоловік,  закоханий  без  тями,
Ще  до  часу  сили  наверта...

Чи  до  ранку,  чи  до  ночі  -  мрія,
Молитвами  вкутані  слова.
Лиш  дарма,  бо  стишитись  не  вміє
Час  без  дива!  І  на  час  -  жива

Жінка  за  вікном,  за  сивим  болем,
Що  залюблена  до  крику  у  життя...
Але  ба,  покликана  вже  Богом
В  далі  сиві  -  путь  без  вороття

В  осінь  цю,  знеможену  прощанням.
Золото  і  сльози  на  руці.
Час  і  мука,  доторки  останні  -
Під  ногами  білі  папірці...
(26.10.12)

(Навіяне  фільмом  "Осінь  у  Нью-Йорку")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373557
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 27.10.2012


Вразлива

Сповзає вечір

Сповзає    вечір    по    твоїх    плечах,
Думки    у    снах    збереш    чи    розпорошиш.
Проблеми    без    початку    і    кінця,
Мене    згадавши    плинний    час    наврочиш.

Як    птаха    ніч,    тріпочучи    крильми,
Спадає    нишком    на    твої    рамена.
Ти    плачеш,  бо    між    нами    дві    струни
Натягнуті,  немов    тугі    стремена.

А  я?  Що  я?  Я    просто    глухота,
Роз*ятрена    і    посивіла    осінь.
Лиш    мовчки    перелічую    літа,
Неначе  криком  ,що    у    відголоссі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373508
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012


Бойчук Роман

Побачення впродовж всього життя

Вона  стрічала  його  вірно  все  життя,
На  всі  побачення  вдягала  сукні  чорні,
Щоб  кожен  раз  переживати  відчуття
При  його  світлості  відбитій  на  шифоні.

Він  входив  ранком  оксамитовим  у  дім,
Торкавсь  вустами  вбрання  чорного,  мов  кави.
Вона  ж  жадала  більшого,  а  в  тім,  -
Цілунки  ніжні  його,  мов  шовкові  трави.

Її  наївність  божевільною  була:
Його  енергія  живила  її  тіло.
Аби  не  спати  -  каву  кружками  пила,
Так  їй  у  котре  з  ним  зустрітися  кортіло.

Вона,  як  завжди  вся  у  чорному  вбранні
І  ось,  нарешті,  оксамитовий  знов  ранок,
Котрого  вірно  так  стріча  вона  в  вікні..,
Ах  шкода  як,  що  він  лише  Світанок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373144
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 26.10.2012


Рідний

***** /романс/

Ваші  коси,  мов  лісу  осіннього  дим
Пахнуть  літом,  що  вже  оддзвеніло,
Але  досі  так  сумно,  так  сумно  за  ним,
Аж  проймає  і  душу,  і  тіло.

Ваші  очі,  мов  неба  жовтневого  синь,
Наче  море  на  сонці    безкрає.
Одбриніли  давно  журавлів  голоси,
А  у      серці    їх  клич    не  змовкає.  

Ваші  руки  мов  сонячна  тиха  ріка
Зігрівають,  вигоюють  смуток.
Ви  ласкава  і  ніжна,  і  добра  така,
Що    незмога  про  вас  позабути.

Я  до  лісу,  я  в  небо,  я  долом  піду
На  ту  згублену  стежку  до  раю,
Де  зустрів  колись  вас  гарну  і  молоду,
Покохав  і  донині  кохаю.


24.10.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373142
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 26.10.2012


Борода

До громадянина

Громадянине!  Ось  настав  твій  час!
І  зараз  ти  вирішуєш  по  праву
Яке  майбутнє  завтра  дітям  даш,  
Яку  у  спадок  передаш  державу!

Якщо  не  хочеш  проводжать  синів
В  гарячі  точки  у  чужих  мундирах,
Як  не  байдужі  сльози  матерів
І  вдів  двадцятирічних  на  могилах,
Як  не  бажаєш  смерті  немовлят
Від  вибухів  терактів  непокори,
Якщо  не  хочеш  гуркоту  гармат,
Замісто  плугів  -  танків  в  чистім  полі,
Тоді  рішай,  ти  -  зараз  головний.
Коли  не  хочеш  сам  служить  чужинцю,
Послухай  серце  і  мовчать  не  смій  -
Роби,  як  і  належить  українцю!

Тобі  дано  рішати  у  цю  мить
Чи  будеш  мати  вільную  державу,
Чи  знов  комусь  вклонятись  і  служить,
Та  "гопака"  гуляти  на  забавах.

Рішай,  щоб  потім  не  судити  тих,
Кого  ти  сам  штовхаєш  у  безодню,
Опам"ятай  їх  до  початку  лих,
Не  жди  до  завтра,  голосуй  сьогодні!

Зайди  в  кабінку  і  подумай  сперш,
Як  ставити  свій  хрестик  на  папері:
Чи  хочеш  в  хату  запустити  смерч,
Чи  в  світле  майбуття  відкрити  двері!




Рекомендую  прослухати  -http://www.youtube.com/watch?v=ER4xocR9Hsc&feature=relmfu
Без  коментарів,  думаємо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373257
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

БАБУСЯ НА ГОРОШИНІ

Купила  я  матрац  ортопедичний,
Корисний,  гарний  з  вигляду,  практичний.

Раніше  спала  на  м‘якім  дивані,
Щодня  пірнала  в  сон,  як  у  нірвану…

Поставила  ще  ліжко  на  балконі  -
Все  літо  цілувала  ніч  у  скроні.

Матрац  лежав  у  глибині  каркасу,
А  ковдра  й  дві  подушки,  як  прикраса…

Аж  ось  настала  вже  пора  осіння,
І  на  балконі  стало  спати  зимно.

Я  знову  повернулася  в  кімнату,
Та  на  дивані  вже  не  можу  спати…

Поклала  на  диван  матрац  «Дормео»,
І  знову  сон  прийшов,  немов  Ромео!

Ще  й  завітали  зорі  на  запрошення
У  казку  про  бабусю  на  горошині…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372736
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 23.10.2012


Олександр ПЕЧОРА

ЧЕРВОНЕ НА ЧОРНОМУ

Пожнив'я.
Споминів  жага.
Перуть  ріллю  холодні  сльози.
І  гасять  жар  жоржин  морози.
Посеред  голого  гілля,
немов  прикутий  птах,
яблуко  
гойдається  
на  вітрах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372387
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 21.10.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСЕЛА АБЕТКА

Азбука,  абетка,  алфавіт
Вже  існує  в  мові  сотні  літ!
Букви  нам  допомагають  -
Змалечку  їх  всі  вивчають…

Здавна  поселились  в  букварі,
Ніби  тридцять  три  богатирі,
Букви  голосні  й  не  дуже,
Але  завжди  небайдужі!

Букви  розмістилися  підряд  -
Вони  мають  певний  звукоряд.
Вас  запрошую,  малята,
Всю  абетку  прочитати!!


[b]P.S.  Абетка  з  ілюстраціями  знаходиться  нижче  у  відгуках  [/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371160
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 18.10.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПРИВІТАЄМО ОКСАНКУ З СИНОВИМ ВЕСІЛЛЯМ!

Що  для  жінки  найдорожче  в  білім  світі?
Перш  за  все,  сім‘я    -  це  чоловік  і  діти!
У  Оксаночки  «Світанок»  нині  свято,
І  для  неї  я  пишу  свою  присвяту…

Осінь  -  ця  пора  чарівна  й  золотава,
Всіх  запрошує  у  гості  на  забаву!
Хай  дізнається  сьогодні  все  довкілля
У  Оксаниній  сім‘ї    -  синочка  весілля!

Хай  заграють  пісню  весільні  музики,
Закружляють  в  танці  нові  черевики,
Затанцюють  польку  на  обидва  боки,
Хай  рум’янець  щедро  прикрашає    щоки!

Ще  одне  весілля  звеселить  Карпати,
Прийде,  ніби  донька,  наречена  в  хату.
Порадієм,  люди,  за  нашу  Оксанку,
Щиро  привітаєм  з  святом  на  світанку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370547
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 15.10.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ПОНАД ЗМОЖУ

Плакав  дощ,  але  небо  тулилось,
Сірий  дощ  видавався  теплом.
Один  крок...    А  чомусь  зупинилась,
Серце  билось,  хололо    чоло.

Це  –  моя  українська  землиця!
Рідний  Край  у  співучих  піснях.
У  душі  моїй  біла  світлиця,
Сильні  крила  і  мужній  птах.

Скільки  радості  вплетено  в  долю,
Я  цілую  Землю  Святу.
Так  далеко...  та  поруч  з  тобою
Я  тебе...  по-своєму  люблю!

Я  люблю  тебе  понад    зможу
Помістити  любові  в  душі.
Помах  крилами  –  вже  не  ходжу...
Емігранти  ми…    
Ми  –  журавлі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363137
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 14.09.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЯК Я ЛЮБЛЮ ЦІ БІЛІ ХРИЗАНТЕМИ

Як  я  люблю,  ці  хризантеми  білі!
Ці  сонечка,  що  пахнуть  уночі.
Здається  тихим  раєм  день  осінній,
Що  навіть  і  не  падають  дощі.

Як  я  люблю  цей  спокій,  що  панує
В  квітках  поміж  долоньок  пелюстків.
Вмивають  роси  і  на  них  ночують
Сріблясті  дива  —  кульки  водяні.

Погідний  ранок  сонно  спочиває,
Що  навіть  спокій  обгорнув  плече.
В  мізерну  крихту  не  любов  згорає,
А  білим  цвітом  повниться  земне.

Як  я  люблю  ці  диво-самоцвіти,
Маленькі  сонечка  до  спраглої  душі.
Чого  ж  від  долі  можна  ще  хотіти?
Хіба  що  жити,  жити  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363546
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 14.09.2012


Оксана Семотюк

Подяка друзям за піднесене вітання .

Якщо  сказати  вже  вам  чесно
-Не  віриться  ,я  ніби    в  сні.
Що  це  про  мене      і    мені
Такі  слова    чудесні  .

За  все  своє  життя-буття
Таких  вітань  я  ще  не  мала.
Моя      родино      дорога  ,
За  що  мені  така  похвала?

Спасибі  ,друзі  ви  моі    !
Світаночку    ,  Світанку  милий!
Як  ти  змогла  відчути    те,
Що  день  від  дня  тут  в  чужині
Я  прагну  вітру  з  України  ?

І  вітру,і  зими,й  дощу,
Стежини  у  пшеничнім  полі
І  чорнобривців,що  цвіли
Під  хатою  і  на  городі...

Ті  чорнобривці,вітер,ліс  -
Це  все,що    мариться  ночами,
Та  важливіше  понад  все  ,
Те    розуміння  ,що  між  нами  .

Велике  щастя  у  житті
Пізнати  дружбу  вірну-вірну,
Мої        подруги      дорогі  ,
Вклоняюсь  вам,мої  ви  рідні  !

Нехай    вита  в  оселях  ваших
Любов  ,здоров"я,радість  ,сміх.
Я  щиро  Богу      помолюсь,
Хай  вклонить  небо  вам  до  ніг  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363428
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 13.09.2012


Леся Геник

ЗНОВУ ВІДЛІТАЄШ В ДАЛИНУ…

(Галині  Коризмі)
***
Сивими  журливими  птахами
Знову  відлітаєш  в  далину...
Променем  кудлатим  над  дахами
Розстилає  небо  пелену.

І  нелегко  дихається  грудям  -
То  на  душу  тисне  чужина...
І  тужливо,  невблаганно  студить  -
Хоч  іще  далеко  не  зима.

В  кучерях  бо  плутається  літо,
Зорями  -  надія  ув  очах...
Відлітаєш,  а  в  обіймах  квіти,
Рідні  руки  на  тремких  плечах!

Та  змахне  сльозу  смаглява  осінь  -
Буде  все  гаразд,  гаразд,  гаразд!
В  гості  теплозлюблені  запросить
Ще  не  раз  усміхнено,  не  раз...
(7.09.12)

******************
4  вересня  у  світлиці  "Галичини"  відбулася  
зустріч-знайомство  з  талановитою  поетесою
з  Коломийщини,  яка  вже  на  протязі  багатьох  років  
проживає  в  Іспанії  -  Галиною  Коризмою...
В  теплій  розмові  дзвінко  щебетало  поетичне  слово,  
діамантилися  іскорки  радості  в  очах  і  вересневими  
чудо-айстрами  розквітали  серця  присутніх...
А  вчора  (6  вересня)  п.Галя  знову  
осінньою  журавкою  полетіла  в  чужину...
То  ж  хай  стелиться  доріженька  щасливо,  
усміхнено,  схоронено  крилом  Яногола  Господнього...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362764
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

СОНЦЕСЯЙНИЙ ЛІТНІЙ ДЕНЬ

В    обіймах    смутку    зустрічаю    ранок,
Заснув    на    небі    молодий    серпанок,
Приємна    прохолода    огортає,
На    горизонті    сонце    –    вже    світає…

Промінчики    біжать    по    небосхилу,
Пірнають    хмари    у    небесні    хвилі,
За    обрієм    зникає    таємнича    
Безсонна    ніч,    напрочуд    романтична…

Глибокий    спокій    струменить    в    судинах,
І    виникає    у    душі    світлина    –
Небесний    простір    пестить    арфи    струни,
І    новий        день    заграв    у    сонця    сурми…

Розправили    голівки    диво-квіти,
Цілує    вітер    пелюстки    привітно,
Листочки    на    деревах    шаленіють    –
Усі    довкола    сонечку    радіють!

Прийшов    на    землю    літній,    сонцесяйний,
Приємний    новий    день,    такий    жаданий!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361456
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 05.09.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВЕСНЯНІ ПЕРВОЦВІТИ

Бузково  захмелів  весняний  сад,
Конвалії  вклонились  в  реверансі,
Листочками  заплівся  виноград,
Тюльпани  закружляли  плавно  в  вальсі…

Мажорно  зазвучали  небеса,
Перисті  коси  розпустили  хмари,
Куди  не  глянуть  очі  –  скрізь  краса,
Весняний  аромат  -  духмяні  чари...

На  міні-сонце  схожий  первоцвіт,
Цибулька  гусяча  й  кульбаба  пишна,    
Кущ  анемони,  жовтий  горицвіт,
У  лузі  пшінка  стелиться  розкішно…

Квітковий  рай  існує  на  Землі    -
За  це  ми  вдячні  Богу  і  весні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361655
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 03.09.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

ПІСЛЯМОВА

Давним-давно,  у  мальовничому  селі  на  Київщині  народилася  дівчинка  з  розумними  очима,  які  майже  ніколи  не  усміхалися.  Її  не  розуміли  ні  дорослі,  ні  діти,  тому  вона  розмовляла  сама  з  собою.  А  коли  пішла  в  школу  і  навчилася  писати,  стала  мережити  зошити  наївними  поетичними  рядочками…

З  раннього  дитинства  дівча  не  бавилося  ляльками  –  замість  цього  пасла  корову,  годувала  птицю  та  іншу  худобу,  бо  мама  була  на  роботі.  У  полі  і  в  лісі  вона  відчувала  себе  вільною  –  ніхто  не  кричав,  не  сварив,  не  виховував.  Вночі,  коли  вже  всі  спали,  дитина  читала  дорослі  книжки  і  плакала  –  пропускала  прочитане  через  своє  серце.  Чи  то  народилася  вона  такою  романтичною,    чи  книги    такий  характер  сформували,  але  пізніше,  у  дорослому  житті,  їй  це  дуже  заважало…

Під  час  навчання  в  інституті  друзі  називали  її  «Консуело»,  тому  що  вона  втішала  тих,  хто  попав  у  скруту,  кому  потрібна  була  моральна  допомога,  чи  тих,  хто  страждав  від  нерозділеного  кохання.  Вечорами  всі  збиралися  у  неї  в  кімнаті,  читали  вірші,  співали  пісні  і  не  помічали,  як  за  вікном  прокидався  ранок…

Звичайно,  принцеса  мріяла  тільки  про  принца.  Але  чи  то  кінь  був  не  такий,  чи,  навпаки,  кінь  був  набагато  кращий  за  принца…  Йшли  роки  і  все,  що  відбувалося  у  житті,  вона  частіше  всього  довіряла  щоденнику…  Бувало  й  так,  що  відкривалася  людям,  про  що  не  раз  жалкувала…  Одного  разу  трапилося  нещастя,  після  чого  молода  жінка  закрилася  від  людей  на  довгих  13  років!

Потім  Бог  змилувався  і  послав  їй  цікаву  роботу  у  великому  колективі.  Було  нелегко  стартувати,  довелося  доказувати  креативними  ідеями  і  реальними  справами,  що  вона  неординарна  і  унікальна.  І  згодом  її  стали  називати  «наше  сонечко».  

А  потім  були  довгих  7  років,  коли  біда  йшла  за  бідою,  і  в  результаті  вже  досить  доросла  жінка  майже  морально  зламалася,  але  замість  того,  щоб  замкнутися  у  собі,  знайшла  в  Інтернеті  рожевий  сайт  і  нових  знайомих…

Спочатку  декілька  місяців  просто  приглядалася,  лише  згодом  почала  писати  спочатку  переклади,  а  потім  власні  вірші,  не  завжди  досконалі,  але  завжди  правдиві,  реалістичні,  щирі,  відверті,  тому  що  мета  була  лише  одна  –  спілкуватися  з  людьми,  у  яких  таке  ж  само  бачення  навколишнього  світу,  схожі  життєві  принципи  і  світогляд…

Її  твори  були  як  своєрідна  сповідь,  діалог  з  оточуючим  світом…  Інколи  світ  ставився  до  неї  вороже,  але  було  й  багато  радісних  моментів.  Були  такі  часи,  коли  емоції  брали  верх  і  доводилося  робити  паузи…

Чомусь  весь  час  було  бажання  хоч  трохи  змінити  на  краще  сайт,  атмосферу  спілкування  і  навіть  людей.  Спроби  були  різні,  але,  як  виявилося,  малоефективні…  Причини  були  суб’єктивні  та  об‘єктивні...

А  потім  настала  критична  точка  кипіння…  Відбулася  відверта  дискусія…  Цілий  день  жінка  йшла  через  діалоги  з  різними  людьми,  як  на  Голгофу…  І  що  ж  там  відбулося  на  горі?  Вона  прозріла…  Новими  очима  глянула  на  людей,  що  внизу,  прискіпливо  придивилася  до  себе,  а  потім  підняла  очі  в  небо…  І  відразу  зрозуміла,  що  в  минулому  житті  було  занадто  багато  земного…  Настав  час  глибоких  роздумів,  духовного  зростання  і  усамітнення…  Так  багато  раніше  було  сказано  марних  слів,  зроблено  чимало  необдуманих,  невірних  вчинків…  Час  збирати  каміння….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361554
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 03.09.2012


Леся Геник

Відлетиш…

Відлетиш  сумними  журавлями,
А  між  крилами  моя  душа  -
Сонце  недопите  над  полями,
Зорі  із  небесного  ковша...

Відлетиш  мовчазно  на  світанні,
Не  торкнувши  ніжності  роси  -
А  вона  ж  бо  хлипає  коханням,
А  вона  ще  мріє  зацвісти

У  промінні  всіми  кольорами,
Веселково  сколихнувши  світ...
Та  "курли"  -  і  тане  журавлями
В  далині  душі  моєї  слід...
(30.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361595
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 03.09.2012


Леся Геник

ЗАПРОШЕННЯ

***
Шановні  поетклубівці!

Щиро  запрошуємо  Вас  на  поетичне  знайомство  з  Галиною  Коризмою!

У  вівторок  4  вересня  2012  року  о  15.00  год.  в  місті  Івано-Франківську  в  приміщенні  обласної  газети  «Галичина»  (вул.  Січових  Стрільців,  25,  конференцзал,  І  поверх)  відбудеться  зустріч  з  нашою  одноклубницею,  талановитою  поетесою  -  Галиною  Коризмою.
(див.  http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13879).
Будемо  раді  зустрічі  з  Вами.

Об’єднані  словом  івано-франківчани

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361617
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 03.09.2012


Борода

Відсвяткуємо Успіння

Відсвяткуємо  Успіння  Пречистої  Діви,  
проведем  її  в  захристя  молитовним  співом,
дозбираємо  у  полі,  приберем  господу,  
щоб  в  Її  різдво  до  столу  було  все  з  городу:
і  картопля,  і  цибуля,  і  хліб-паляниця,  
щоби  Матінці  Христовій  щиро  помолиться
за  усі  небесні  дари,  ласку  і  турботу
та  просить  її  надалі  освятить  супротив,
обгорнути  край  від  лиха  святим  омофором,  
посвятити  мечі  віри  на  Святу  Покрову.
Щоби,  як  колись,  на  Січі,  побіда  кувалась
щоб  китайкою  у  вічі  смерть  не  заглядала,  
щоби  воля  розквітала,  а  правда  множилась  -
поможи,  Небесна  Мати,  аби  то  звершилось

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360446
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012


Леся Геник

Роки ідуть…

Роки  ідуть  -  а  ми,  багацькі  діти,
Наймитувати  про́кляті  у  світі,
Згинати  спини  у  терпкІй  покорі!
Летять  роки,  перепелята  голі...

Де  на  шляхах  розведена  пилюка
Під  образами  маловірні  руки.
А  взяти  і  засіяти  би  поле,
Та  ми  ж  не  плазні,  братці,  ми  -  соколи!

Тимчас  олжа,  сини  зрадливі,  свари.
Свої,  чужі  -  без  совісті,  без  кари.
Та  ще  -  довкруж  окрадені  сиро́ти.
В  поділку  від  сусіда  пісно,  квоти...

О,  люба  Нене,  на  душі  -  пекельня,
Хоч  днина  й  сонячна,  небуло-темна,
На  промені  замішується  сажа  
І  кровцю  п’є  ся  комариця  вража,

Що  виросла  в  твоїй  таки  святині.
Хіба  ще  втішать  неба  очі  сині
І  золото  надій  у  верховітті.
Роки  ж  ідуть  байстрятами  по  світі...
(24.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359531
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 27.08.2012


Борода

СТАВАЙ НА ЗАХИСТ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ!

Ганьби  немає  гіршої  в    житті,
коли  тебе  принижують  в  усьому,  
а  ти,  аби  уникнуть  стусанів,
у  кривдника  мавпуєш  його  мову.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360006
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 26.08.2012


Валя Савелюк

СТОСОВНО МОВНИХ ПИТАНЬ -- ДОСЛІДЖЕННЯ

Народ  шанує  мову,  прапор  і  герб

Найціннішим  для  громадян  України  державним  атрибутом  є  українська  мова.  За  результатами  соціологічного  дослідження,  проведеного  Центром  Разумкова  разом  з  Фондом  "Демократичні  ініціативи",  36%  респондентів  заявили,  що  пишаються  державною  мовою.  Ще  55%  засвідчили  позитивне  до  неї  ставлення.  Таким  чином,  91%,  або  переважна  більшість  опитаних,  доброзичливо  ставляться  до  національної  мови  і  не  вважають  її  «засобом  державного  гноблення».

Кількість  «рідномовно»  налаштованих  громадян  з  роками  залишається  майже  незмінною.  За  результатами  аналогічних  соціологічних  досліджень  2011  року  гордість  і  позитивне  ставлення  до  української  державної  мови  засвідчили  92%  респондентів.  І  відсоток  тих,  що  ставляться  до  мови  негативно,  не  міняється:  таких  --  5%.  Бажання  змінити  державну  мову  на  якусь  іншу  висловило  ще  менше  число  респондентів:  усього  3%.

Водночас  цього  року  збільшилася  кількість  шанувальників  державного  прапора.  Якщо  торік    пишалися  синьо-жовтим  стягом  26%  громадян,  то  зараз  —  38%.  Негативно  ставляться  до  цього  атрибута  лише  1%  людей,  а  1%  —  так  негативно,  що  хотіли  б  прапор  змінити.

Державний  герб  має  менше  шанувальників.  Пишаються  тризубом  30%  громадян,  ще  58%  ставляться  до  нього  позитивно.  Негативно  —  тільки  4%,  прагнуть  його  зміни  —  3%.

Державний  гімн  викликає  гордість  в  30%  громадян  (проти  23%  торік),  позитивне  ставлення  —  у  53%.  Негативне  —  в  6%,  як  і  роком  раніше,  аж  до  бажання  перемінити  —  в  7%  (проти  12%  торік).

Найменше  громадяни  пишаються  таким  атрибутом  і  символом  незалежної  держави,  як  її  грошова  одиниця,  гривня.  Позитивне  ставлення  до  цього  атрибуту  висловили  менше  чверті  опитаних  (23%).  З  іншого  боку,  дві  третини  (67%)  ставляться  до  гривні  все-таки  позитивно.  Негативно  —  тільки  3%;  ще  2%  хотіли  б  змінити  гривню  на  іншу  валюту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359689
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 25.08.2012


Олександр ПЕЧОРА

Часом важко розрізнити…

*    *    *

Часом  важко  розрізнити
сущу  правду  від  брехні.
Хто  кричить,  хто  вміє  нити.
Хто  береться  боронити…
Дядько  слуха  й  каже:  "Ні!"

Не  відважні,  а  продажні.
Торбохвати  –  не  творці.
Рекламують  –  злиднів  дражнять
замасковані,  не  справжні,
закодовані  "борці".
Знахабнілі  демагоги
заморочують  народ.
Люди  зляться  до  знемоги,
зовсім  збилися  з  дороги.
Знов  би  їм  –  переворот.

Променить  правдиве  слово
в  коловерті  голосів.
Звісно,  зерна  є  й  в  полові,
та  ошуканий  сірома
думає,  що  брешуть  всі.


Олександр    ПЕЧОРА

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359433
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Леся Геник

Зрікаюся…

Зрікаюся  осінніх  пустослів,
Згорілих  у  зневірі  падолистів...
Лише  б  мене  Ти,  Господи,  зустрів,
У  цьому  зачарованому  місті!

У  скверах  цих,  де  топчеться  пітьма,
Щоб  Ти  подав  мені  зненацька  руку,
Допоки  ще  на  за́стінках  зима
Невидимо  малює  білу  муку...

Лише  б  душа  почула  тихий  глас  -
Любові  неземної  срібнокрилля.
І  звідкись  раптом  винісся  пегас,
Коли,  по  вінця  зранена  безсиллям,

Брестиму  наодинці  в  ехо  днів  -
Золу  чужого  сонячного  неба...
Зрікаюся  осінніх  пустослів
І  йду  у  даль  з  надією  на  Тебе...
(22.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Рідний

**********

Осінь  ваших  лагідних  зіниць
Душу  манить  у  тумани  сизі,  
Де  малим  з  отави  горілиць
Я  дивився  в  синяву  отчизни.
Плодоносність  ваших  теплих  рук
В  сад  зове  біля  старої  хати,
Де  малим  ховався  під  лопух  
Яблуком  зеленим  ласувати.
Ваші  кроки  тихі  і  м’які  
У  світлицю  звуть  до  хліба  -  солі,
Де  стаєте  зразу  ви  такі,
Мов  роки  не  йшли  вперед  ніколи.
Мамо,  як  то  добре,  що  ви  є!
Чорнобривці  пахощами  млосно
Серце  заспокоюють  моє,
Як  до  вас  навідуюся  в  гості.

22.08.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359189
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 22.08.2012


Зеновій Винничук

Я - українець!

Виблискують  хрести  на  мідних  куполах,
А  рідний  наш  собор  такий  святий,  величний,
І  сльози  каяття  іскряться  ув  очах:
"Спаси  і  сохрани  нас,  Господи  предвічний."
                                                                                         Наталя  Кіщук

Горджуся  тим,  що  українець  я,
Що  вірний  син  Церкви  Христа  Ісуса,
І  що  почерез  Божу  благодать
Оновлюється    українська  душа.

В  Коломиї  -  велична  подія,  
Освячення  собору  Спаса  Христа  -
Преображення  Господнього,
А  також  свято  -  День  вільного  міста.

Мов  сотні  сотень  білих  голубів,
Що  злинули  у  вись,  у  небо  синє,
Так  лине  до  небес  духовний  спів,
Пробуджує  надію  в  тебе,  в  мене.

Вся  суєта,  буденне  відпаде,
Залишиться  духовне,  чисте,  вічне,
А  темне  зло  із  часом  пропаде,
Духовна  Україна  в  Бога  вічна!

Горджуся  тим,  що  українець  я,
Що  рідна  моя  мова  українська,
Росте,  міцніє,  шириться  сім'я,
Бо  з  нами  Божий  Дух,  Христос,  Пречиста...

Хай  нас  з'єднає  в  вірі  Божий  Син,
Хай  в  Україні  лине  рідне  слово,
Хай  буде  мирне  небо,  Божа  синь,
Я  -  українець!  Це  є  гонорово!

Вся  суєта,  буденне  відпаде,
Залишиться  духовне,  чисте,  вічне,
А  темне  зло  із  часом  пропаде,
Духовна  Україна  в  Бога  вічна!
                                                                     19.08.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358823
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012


Ніжність - Віталія Савченко

ПОДАРУЙ

Подаруй  мені  сонця  усміхнену  мить,
Подаруй  мені  пісню,  що  в  серці  бринить.
Подаруй  мені  погляд  ласкавих  очей,
Подаруй  мені  подих  серпневих  ночей.
Подаруй  мені  далеч  нездійснених  мрій,
Подаруй  мені  щастя  безмежних  надій.
Подаруй  хитку  тишу  мережевних  снів,
Подаруй  вічний  спомин  далеких  тих  днів.
Подаруй  мені  квітку,  символ  любові,
Подаруй  мені  згадку  про  миті  чудові.
Подаруй  мені  серце  палке  і  гаряче,
Подаруй  мені  мрію  мій  милий  козаче.
Подаруй  мені  долі  тендітну  краплину,
Подаруй  мені  вітру  грайливу  хвилину.
Подаруй  мені  зірки  високу  стежину,
Подаруй  мені  вічність,  і  любов...  ту  –  єдину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338792
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 19.08.2012


Леся Геник

Два горнятка кави

Два    горнятка  кави    на  столі  парують...
Шепіт  ароматний  тягнеться  руками.
Серця  два  навпроти  лагідго  воркують  -
Заплітають  простір  мріями-думками.

На  стіні  люстерко,  всміхнене  -  на  долю,
Поглядами  в  душу,  де  троянди-зорі...
А  уста  солодкі  поцілунком  молять
Небеса  про  щастя  хвилі  неозорі!

Янголів  маленьких  променем  гойдає.
Сонячна  соната,  ніжності  заграви  -
Диво  сяйнооке  щемно  доторкає...
Два  коханих  серця,  два  горнятка  кави...
(28.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353498
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ДОРОГА ДОДОМУ (пісня)

Чим  не  рай  у  рідній  Україні?
Оксамитові  долини,  синє  небо,  
Голосисті  пісні  солов’їні,
Повноводні  річки  і  плакучі  верби…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

Так  сумую  я  за  рідним  краєм  -
У  дворі  в  садочку  ароматні  квіти,
Їх  цілує  сонце  водограєм,
Заколисує  привітний  літній  вітер…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

Уві  сні  я  чую  її  голос,
Пам’ятаю  рідні  й  теплі  руки  мами,
На  городі  спіє  хлібний  колос  -
А  в  повітрі  смачно  пахне  пиріжками…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

А  вода  в  криниці  кришталева,
Чиста,  прохолодна  і  м‘яка  -  цілюща,
Біля  хати  пишна  і  рожева
Навесні  цвіла  старенька  дика  груша…

Гей,  дорого,  поверни  мене  додому,
Де  забуду  я  про  сум  і  втому,
Там  мене  колись  чекала  моя  мама  -
Зараз  там  самотній  двір  і  ганок…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352817
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Леся Геник

Жінка навпроти…

О,  хто  вона  -  ця  жінка,  що  навпроти?
То  сипле  сміх,  то  стеле  щедрий  сум...
Ледь  вловлений  очей  тужливий  дотик,
Ледь  вчутий  передзвін  журливих  струн.

Уперте  пасмо  сивої  печалі  -
Крило  жалю  на  зболене  плече.
То  серце  прямовисним  зойком  вжалить!
То  словом,  наче  вуглем,  обпече...

О,  хто  вона  -  ця  лада  безіменна,
На  попелищі  вицвілих  надій?
І  ніби  зовні  -  світла,  тільки  темна
Зажура  оселилася  у  ній.

Мовча́зне  скерцо  б"ється  межи  люди.
Як  шашіль  -  ноти  прикрі  до  розмов.
Хоча  й  глибо́ко  біль  сховала  в  грудях
Та  жінка  дивна  -  втрачена  любов...
(24.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352687
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Рідний

Причастя

Немов    манюній    ліліпутик,
Що  перед  ним  постав  гігант,
Душа  не  може  осягнути
Безмежжя  вічний    океан,
Лише    на  дивному    кордоні,
Де  всі  говоруни    мовчать,
Любов  –  божественний  синонім
Бере    на  серце,  мов  печать,
Щоб    недоступні    людям  тайни
Творця  предивного    єства,
Як  те  вино  колись  у  Кані
Спожити  із  руки    Христа.    

23.07.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352375
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012


Леся Геник

І знову дзвонять…

***
І  знову  дзвонять.  Як  втомили  дзвони!
Сей  гуркіт  страху,  ся  заграва  слів...
Клюють  стерню  вигнанниці-ворони,
Де  жмих  останній  правди  догорів.

Ясир  надій  -  по  ринках  чужоземних.
О,  в  чім  вина  правічної  землі?
Чому  се  світло  видається  темним,
Що  як  дитя  невроджене  в  імлі?..

А  може  Ти,  розгніваний  мій  Боже,
Десницю  тиснеш  хмарами  утрат?
Влягається  панич  на  тепле  ложе,
Та  тільки  недруг,  сліпо-чолий  кат!

Його  не  вмолиш,  не  допросиш!  Марно...
Холодні  очі  глипають  зі  стін.
Жертовну  нитку  зречено-вівтарно
На  клапті  болю  роздирає  дзвін!
(21.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352027
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 22.07.2012


Леся Геник

Журавлики…

Журавлики,  мої  рідненькі  птиці,
В  кали́новім  лишаєтесь  краю́.
За  вами  видивлятиму  зіниці
В  чужому  смеречи́ному  раю́.

І  буде  учуватися  той  клекіт,
Що  до  світання  роси  засіва...
І  ті  літа,  як  спогади  далекі,
Як  давні  сни  чи  вижаті  слова...

Як  мрії,  що  зблудили  в  надвечір’ї,
Коли  палало  небо  край  села.
Коли  ще  вітер  шелестів  між  пір’я
І  вишня  юна  радісно  цвіла...

Минулося...  Вже  стелиться  дорога
На  чужину́  гаптованих  жалів...
У  серці  свічка  молиться  убога
І  плач  осінній  сивих  журавлів...
(22.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339759
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 10.07.2012


Леся Геник

"Москалиця"

Так  рветься  слово  -  наче  блискавиця...
Чия  ж  то  на  порозі  "Москалиця"
Втирає  сльози?
На  крок  назад  з  горлянкою  -  неправда!
Яка  ж  в  сусіда  всмалена  принада  -
Не  на  морози...

Із  куфра  діда  витягти  б  трембіту  -
Заголосити!  Навперейми  світу
Летить  ватага...
Букети  стрілок  авангардних  -  злато?
І  рве  волосся  сиво-журний  тато...
Квасніє  брага.

Гарем  утрати.  Любощі  несправжні.
І  душі,  душі  -  темні  і  продажні!
Горбата  жниця...
Ну  чом  -  одним  повіку  гарувати?
А  іншим...  Плаче  вже  нерідна  Мати,
Бо  "Москалиця"?
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348124
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 09.07.2012


Зеновій Винничук

Народ і мова

Ви  нарости  на  тілі  українського  народу,
Безбатьченки,  хруні,  манкурти,  холуї.
Ви  тля,  екзема,  прихвосні  без  роду,
Ви  душу  сатані  продали,  холуї.

В  народу  мову  українську  хочете  забрати
І  серце  вийняти  живе  з  грудей,
І  українську  націю  у  рабство  запродати
Під  гніт  Москви,  під  каркання  чужих  речей.

Вам  мова  українська  не  до  смаку,
Паплюжите  і  ганьбите  славний  народ,
І  присмокталися,  як  п'явки  хижі,  дикі,
Від  злоби,  ненависті  кривите  свій  рот.

Терпіння  вигасає  в  нашого  народу
І  він  змете  сміття  з  лиця  землі,
Потрощить  хунту  дику  і  ворожу,
І  заживе  свобідно  на  своїй  землі.

Народ,  як  море,  вже  хвилює,
Кипить,  реве  і  стогне  великан,
І  як  народний  гнів  прорве  і  запульсує,
То  вибухне,  немов  страшний  вулкан.

Пізнаєте  громади  велич,  силу
І  понесе  вода  вас,  як  тріски,
Потонете  на  дні  людського  гніву,
І  згинете  в  ганьбі,  мов  хробаки.

Народ  у  мові  і  в  народу  мова
Жива  і  невмируща,  як  душа.
Хай  квітне,  світить,  сяє  веселкова
Українська  мова  вічно  молода!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348214
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 09.07.2012


Зеновій Винничук

Захисникам Українського Дому

...Возвеличу
Малих  отих  рабів  німих!
Я  на  сторожі  коло  їх
Поставлю  слово.
                       Тарас  Шевченко

Ви  справжні  лицарі,  святі  герої,
Ви  справедливості  захисники,
Ви  честь  і  совість,  слава  України,
Хоробрі,  мужні  доньки  і  сини.

Бо  Вас  болить  наруга  і  неправда.
За  Вами  рідне  Слово  -  Український  Дім,
Нехай  воскресне  свята  правда,
Фортеця  -  кожен  український  дім.

Мільйони  нас  у  неньки-України,
Згорьовані,  принижені,  німі,
Та  хай  не  тішиться  оскаженіла  банда,
Бо  з  нами  Святий  Дух,  ми  в  світі  не  одні.

За  справедливість,  землю,  мову,  віру,
За  нашу  молодь,  волю,  за  народ,
За  рідну  маму,  батька,  дочку,  сина...
Стає  на  захист  смілий  патріот!

У  кожному  селі,  у  місті,  домі
Нехай  згуртується  міцна  сім'я,
За  світлу  долю  Батьківщини  мами
Хай  об'єднає  нас  одна  мета.

Ви  оборонці  Духу,  Волі,  Слова,
Ми  з  Вами  станемо  плече  в  плече,
Облудник,  фарисей  нехай  загине,
Під  окупантом  хай  земля  горить,  пече.

Ви  справжні  лицарі,  святі  герої,
Ви  незалежності  захисники,
На  Вас  надія  в  кожнім  українськім  домі,
Хай  сонце  правди  сяє  нам  віки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348962
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 09.07.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВІРТУАЛЬНІ ДРУЗІ

Екран  ряснів  сузір‘ям  псевдонімів,
Та  лиш  один  піймав  мою  усмішку,
І  замість  слів  -  яскрава  пантоміма,
Кумедні  колобки  уперемішку…

Слова  лилися  диво-ручаями,
Збігала  ніч  мов  пишне  тісто  з  діжки,
І  небо  зарум’янилось    краями,
А  зорі  заховалися  в  нічліжки…

Ліричність  обіймала  ніжним  словом,
А  мудрість  притягала,  як  магнітом!
Не  вірилось,  що  все  це  тимчасово,
І  що  знайомство  буде  пустоцвітом…

Я  віддалась  в  обійми  віртуальні,
І  розчинилась  в  мареві  ілюзій,
На  ранок  все  скінчилося  банально,
Сказав  –  «Тепер  ми  віртуальні  друзі…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348688
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 07.07.2012


Вячеслав Романовський

Я ВИМРІЯВ ТЕБЕ…

Я  вимріяв  тебе...
                                                 У  сні
Зустрів  у  лузі,  біля  річки.
І  засвітилось  юне  личко
В  моїй  остудженій  весні,
Де  ти  в  духмяному  вінку
Втішалась  святом  на  Купала,
Мене  у  поглядах  купала,
Надію  ніжила  тонку...

Таку  зліпив  із  мрій...
                                                     І  ти  -
Як  Галатея  дивовижна
Цвіла,  немов  травнева  вишня,
Зібралася  до  мене  йти...

Та  радість  ця:  думок  кліше  -
Тебе  ж  я  вимріяв  лише...

28.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346947
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 28.06.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

ЯКБИ Ж ЗМОГЛА

Якби  ж  змогла  тебе  я  вберегти
від  зла  і  помислів  лихих,
від  поглядів  безглуздих  і  пустих,
від  тих  розмов,  що  ходять  між  людьми,
якби  ж  змогла  -  то  обняла  б  крильми.
тоді  б  ніхто  собі  і  не  посмів,
зронити  каплю  непотрібних  слів.

Якби  змогла  тебе  я  вберегти
від  фальші  і  брудних  пліток,
від  всіх  нещирих  й  заздрісних  думок,
від  лицемірств,  лукавств  і  тіней  тьми
якби  ж  змогла  -  то  обняла  б  крильми.
я  б  віддала  тобі  все  світло  днів
щоб  доторкнутися  тебе  ніхто  не  смів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344393
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 27.06.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

МИТЕЦЬ

Так  часто  падають  на  скло
Самотні  квіти,
Якби  ж  хіба  воно  змогло
Їх  подихом  зігріти.
Але  воно  таке  слизьке
І  холодом  проймає.
Здається  ніби  що  близьке,
Що  є.  Але  й  немає.
Ще  віриться,  що  мить  одна
Розтопить  серце  зимне,
Та  лиш  одна  бринить  струна
Про  почуття  нестримне.
Бринить  і  болем  і  жалем,
Бринить  тужливо.
Та  сум  змивається  дощем  -
О  це  так  диво!
Вже  теплий  ніжний  вітерець
Ласкає  квіти,
Він  мов  спражнісінький  митець
Зумів  зігріти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345071
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Олександр ПЕЧОРА

Ми за волошками блукали у грозу…

*      *      *

Ми  за  волошками  блукали  у  грозу.
І  стигле  жито  полоскала  злива.
Я  цілував  тебе  в  ясну  сльозу.
А  ти  була…  
була  така  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346451
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 27.06.2012


Леся Геник

Любове, моя найцінніша іконо…

***
Любове,  моя  найцінніша  іконо,
Бурштивове  соло  у  змоклім  саду...
Малечею  вії  здригаються  сонно,
Півусмішки  парость  -  в  усіх  на  виду...

А  нащо  ті  кралі,  що  веслами  -  в  небо,
Доші  залишаючи  -  ласка  сльози?
Моя  Чураївно,  берези,  де  верби,
Де  стіни  печалі,  північні  вози  -

Там,  знаю,  чекаєш...  Лелієш  молитву,
Руками  весняними  гладиш  траву.
Там  сонце  тобою  вседенно  налито,
Лякає,  жене  знавіснілу  сову  -

Нехай  не  тугує,  не  сколює  тиші,
Що  груди  приспало  покуття  богів!
Любове  іконна,  зо  серця  знов  пишеш...
Чорнильно  -  од  рами,  де  світ  -  з  берегів...  
(26.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346368
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012


Артур Сіренко

Місто Станіслав у світовій літературі

«Наймиліше  мені  дивитися,  друзі,  на  вас,  коли  ви  кидаєте  свого  золотого  м’яча!  Тож  я  на  Землі  ще  трохи  побуду  –  даруйте  мені  за  це!»
       (Ф.  Ніцше)

Місто  Станіслав  є  не  тільки  культурним  феноменом,  але  і  творчим  –  містом  де  творили  письменники  і  поети,  художники  і  архітектори  –  Станіслав  ще  й  об’єктом  мистецтва.  Його  красу  оспівували,  ним  милувались,  його  відчували  як  колиску,  його  вулиці  і  будівлі  надихали.  Станіслав  в  українській  літературі  займає  особливе  місце  (недарма  Іван  Франко  чимало  своїх  творів,  у  тому  числі  і  знаменитого  «Мойсея»  вперше  читав  саме  тут),  але  це  тема  окрема  і  достойна  пера  літератора.  І  це  тема  не  статті  –  це  тема  цілої  монографії.  Я  нині  хочу  повести  мову  про  Станіслав  у  світовій  літературі.  Звичайно,  це  місто  згадується  в  поезії  і  прозі  іноземних  авторів  не  так  часто  як,  скажімо,  Париж,  Венеція  чи  Севілья.  Але  це  місто  з  часів  його  заснування  було  на  перехресті  шляхів,  його  відвідували  чимало  неординарних  особистостей,  що  володіли  не  тільки  шпагою  але  і  пером,  про  цю  перлину  архітектури,  про  цей  вузол  історії  Європи  чули,  говорили,  писали…  

Якщо  аналізувати  не  історичні  хроніки  краю,  де  починаючи  з  1662  року  назва  міста  просто  рясніє,  а  чисто  літературні  твори,  то  перше  згадку  про  Станіслав  (Станіславів  –  Stanisławów)  ми  знаходимо  у  маловідомого  польського  поета  Броніслава  Комарецького  (Bronisław  Komareсki)  (1695  –  1756).  Його  твори,  що  дійшли  до  нас,  були  опубліковані  у  1843  році  в  Кракові  в  збірнику  поезії  «Wiersze  dziadków  starożytności».  Зокрема  у  його  вірші  «Wiosna  i  mnich»,  що  датований  1742  роком  читаємо:

«…Powyżej  wznosi  się  wiatr  rozdziera  moją  duszę.
Otwórz  okno.  Hałas  Stanisławskiego  rynku.
Samotny  mnich  chodzę  po  górach
Znaleźć  drogę  do  Palestyny,  Ziemi  Świętej...»*

Проте,  належність  цих  рядків  перу  Комарецького  є  сумнівною.  Укладача  збірника  –  Яна  Крулека  звинуватили  у  містифікації.  Так,  тогочасний  літературний  критик  Зіновій  Малецький  у  статті  «Польський  Оссіан»  друкованій  в  часописі  «Literatura  i  życie»  (№  5  за  1851  рік)  прямо  писав  про  підробку.  Проте  Ян  Крулек  у  відповідь  заявив,  що  рукописи  які  б  могли  підтвердити  автентичність  творів,  згоріли  під  час  відомих  подій  1848  року  у  Львові.  Питання  так  і  лишається  відкритим,  хоча  відомо,  що  Броніслав  Комарецький  у  1743  –  1746  роках  неодноразово  бував  у  Коломиї  і  навіть  мав  дуель  з  каштеляном  Тлумача  Йозефом  Которою,  яка  на  щастя  завершилась  без  жертв  і  малим  кровопролиттям.  Так,  що  Броніслав  Комарецький  у  Станіславові  цілком  міг  бути.  Наскільки  цей  вірш  відповідає  стилю  цього  поета  –  питання  так  і  лишається  відкритим  –  до  нас  дійшло  вкрай  мало  творів  Б.  Комарецького,  і  то  лише  окремих  уривків.  

Ще  однин  поетичний  твір,  де  згадується  місто  Станіслав,  належить  перу  Вольфанга  Шольца  (1776  –  1839)  знаного  більше  як  пивовара  та  виноторговця.  Але  він  також  писав  вірші,  які  навіть  були  опубліковані  невеликим  тиражем  у  Дрездені  у  1819  році  у  збірці  під  назвою  «Ruhm  und  Stolz».  Там,  зокрема,  у  вірші  «Der  Rest  des  alten  Soldaten»  знаходимо:  

«…Mädchen  von  Stanislaus
Wie  die  glänzenden  Uniformen  
der  österreichischen  Soldaten
und  bilden  eine  schwarze  Beamte.
Gleichgültig,  sie  träumt  davon,  
Dichter  und  Glocke  Geldbörsen.»

Вольфанг  Шольц  проживав  у  1806  –  1815    роках    у  Станіславі  і  мав  крамницю  на  площі  Ринок  біля  ратуші.  Його  будинок  був  відомий  у  німецькій  колонії  Станіслава  як  такий  собі  літературний  салон.  Цей  літературний  салон  відвідував  (будучи  проїздом  у  Станіславі)  Людвіг  Зойберер  (1766  –  1840),  що  писав  свої  твори  латинською  мовою.  На  згадку  про  цей  візит  він  лишив  друзям  ось  такий  експромт:

«Urbem  somnia,  vetus  castellum  Stanislav
Vere  dignum  memoria  manent.»***

В  угорській  літературі  ми  знаходимо  згадку  про  місто  Станіслав  у  творах  Лайоша  Хонапа  (1810  –  1869).  У  вірші  «Napfény»,  що  так  і  не  був  опублікований,  але  згадується  в  мемуарах  Конрада  Фольо  (1817  –  1888),  знаходимо  такі  рядки:

«A  Hold  fénye  esik  otthon.
Azt  akartam,  hogy  itt  éljünk  -  a  Stanislav,
Város  a  béke  és  a  nyugalom....»****

Епоха  модерн  подарувала  нам  цілу  низку  авторів,  що  писали  на  різних  мовах,  але  з  якимись  дивним  захопленням  згадували  місто  Станіслав  чи  навіть  присвячували  йому  свої  твори.  Воно  й  не  дивно  –  зависнувши  на  перетині  шляхів,  на  перехрестях  старої  доброї  Європи  Станіслав  був  місцем,  де  зупинялось  чимало  поетів  і  письменників,  кого  доля  чи  випадок  занесла  до  Австро-Угорщини.  Зокрема,  відомий  австрійський  письменник  Леопольд  фон  Захер-Мазох  (1836  –  1895)  двічі  відвідував  Станіслав  проїздом  у  1854  році  проїздом  зі  Львова  до  Праги  і  в  1870  році  проїздом  з  Праги  до  Львова.  Обидва  рази  він  зупинявся  у  Станіславі  в  готелі  «Брістоль»  (нині  не  зберігся)  у  номері  13.  Як  стверджує  Левко  Сапогівський  саме  у  Станіславі  Захер-Мазох  вперше  сказав  фразу:  «Я  відчуваю  себе  українцем»  під  час  розмови  з  Вальдемаром  фон  Шварцем  (1831  –  1900).  Також  є  відомості,  що  саме  в  готелі  «Брістоль»  Захер-Мазох  почав  писати  свою  знамениту  повість  «Дон  Жуан  з  Коломиї»  (часопис  «Червоная  Русь»  від  16.04.1888  року,  замітка  анонімного  автора  «Леопольд  фон  Захер-Мазох  і  Русь»).  Захер-Мазох  планував  присвятити  Станіславу  одну  з  своїх  «Галицьких  оповідок»  -  «Праля  та  кухарка»  яку  навіть  почав  писати,  але  не  завершив  –  чернетка  не  збереглася.    Дія  оповідки,  згідно  задумки  автора,  мала  відбуватися  зокрема  в  будинку  розпусти,  що  розташований  біля  пассажу  Гартенбергів  (нині  один  з  корпусів  Прикарпатського  університету).  Крім  того,  відомо,  що  в  першій  редакції  новели  «Жіночі  образки  з  Галичини»  мова  йшла  про  ринок  у  Станіславі,  а  не  в  Коломиї,  і  тільки  пізніше  автор  переробив  новелу  для  більшої  колоритності  –  Станіслав  виглядав  менш  екзотично  та  менш  етнічно  в  порівнянні  з  Коломиєю.  

Райнер  Марія  Рільке  (Rainer  Maria  Rilke)  (1875  –  1926)  двічі  відвідував  місто  Станіслав  проїздом  у  1899  та  у  1900  роках  зупиняючись  у  готелі  «Уніон»  -  в  якому  саме  номері  встановити  не  вдалося.  Подейкують,  що  він  прогулювався  по  вулиці  Lindengasse  (Липова)  та  по  парку  цісарівни  Єлизавети.  Збереглась  навіть  сильно  покреслена  чернетка  з  наступними  закресленими  рядками:

«Die  Stadt  sieht  Gott  als  seinen  Traum
   Ich  vergesse  nicht,  Ihre  Straße,  kein
   Altstadt,  wo  Stanislau  Blume  blüht  Abschied
   Gib  mir  deine  Trauer,
   Um  dauerte  Tage.»  *****

Це,  очевидно,  був  начерк  вірша,  задум  якого  поет  потім  або  відкинув  або  забув…

Цікаво,  що  про  Станіслав  на  початку  ХХ  століття  писали  і  поети,  які  ніколи  в  цьому  місті  не  бували,  хіба,  що  чули  від  друзів  або  читали  про  цю  кам’яну  перлину  біля  Карпат.  Так,  відомий  поет  Осип  Мандельштам  (1891  –  1938)  як  відомо  у  Станіславі  ніколи  не  був  (хоча  міг  побувати  у  1910  році),  але  присвятив  Станіславу  блискучий  вірш  (який,  нажаль,  потім  переробив):

         *          *          *
Ах,  ничего  я  не  вижу,  и  бедное  ухо  оглохло,
Всех-то  цветов  мне  осталось  лишь  сурик  та  хриплая  охра.
И  почему-то  мне  начало  утро  карпатское  снится;
Думал  –  возьму  посмотрю,  как  живёт  в  Станиславе  синица,
Как  нагибается  булочник,  с  хлебом  играющий  в  жмурки,
Из  очага  вынимает  лавашные  шкурки…
Ах,  Станислав,  Станислав!  Или  птица  тебя  рисовала,
Или  раскрашивал  лев,  как  дитя,  из  цветного  пенала?
Ах,  Станислав,  Станислав!  Не  город  –  орешек  калёный,
Улиц  твоих  большеротых  кривые  люблю  вавилоны.
Я  бестолковую  жизнь,  как  мулла  свой  Коран,  замусолил,
Время  своё  заморозил  и  крови  горячей  не  пролил.
Ах,  Станислав,  Станислав,  ничего  мне  больше  не  надо,
Я  не  хочу  твоего  замороженного  винограда!

Важко  сказати,  що  спонукало  Мандельштама  написати  цей  вірш,  а  потім  докорінно  мінити  –  можливо,  спілкування  у  1929  році  з  Григорієм  Хачкаряном,  що  був  родом  зі  Станіслава  (з  вірменської  громади  цього  міста).  

Цікаво,  що  і  у  творах  Зінаїди  Гіппіус  (1869  –  1945)  ми  теж  знаходимо  згадки  про  місто  Станіслав,  хоча  поетеса  теж  ніколи  в  цьому  місті  не  бувала.  Більше  того,  місту  Станіславу  у  неї  присвячений  один  з  найбільш  її  парадоксальних  та  сюрреалістичних  віршів:

         *          *          *
Я  шёл  по  стылому,  седому  льду.
Мой  каждый  шаг  –  ожоги  и  порезы.
Искал  я  город  Станислав  –  и  знал,  что  не  найду,
Как  синтез  не  найду  без  антитезы.

Смотрело  маленькое  солнце  зло
(Для  солнца  нет  ни  бывших,  ни  грядущих)  –  
На  хрупкое  и  скользкое  стекло,
На  лица  синие  мимоидущих.

Когда-нибудь  и  ты  меня  искать
Пойдёшь  по  той  же  режущей  дороге.
И  то  же  солнце  будет  озарять
Твою  тщету  и  раненые  ноги.

Загалом,  розвідку  можна  було  б  продовжити  –  місто  Станіслав  згадує  ще  Володимир  Маяковський  (хоча  різко  негативно  –  для  нього  це  місто  глибоко  буржуазне,  а  значить  чуже  і  вороже  –  я  маю  на  увазі  вірш  «И  пускай  буржуазная  сволочь..»),  але  не  хотілось  би  цей  есей  закінчувати  на  таких  сумних  нотах...  

Я  впевнений,  що  ця  тема  далеко  не  вичерпана  –  серед  забутих  літературних  творів  європейських  та  російських  митців  (а  можливо  і  єврейських  та  вірменських)  є  ще  чимало  поетичних  та  прозових  рядків  присвячених  цьому  давньому  і  казковому  місту  –  Станіславу…

Примітки:

*  -  …Над  вежами  вітер  душу  мою  шматує.
           Відкрите  вікно.  Шум  станіславського  ринку.
           Самотнім  монахом  піду  через  гори
           Шукати  шляху  в  Палестину,  у  Землю  Святу…  (пол.)

**  -  …Дівчата  міста  Станіслава
               Люблять  блискучі  мундири  
               австрійських  солдат
               і  форму  чиновників  чорну.
               Байдужі  їм  мрії  поетів  
               І  дзвін  гаманців…»  (нім.)                
         
***  -  Місто  моєї  мрії,  стара  фортеця  Станіслав
                 Залишиться  в  пам'яті  моїй  казкою  весни.  (лат.)

****  -  Світло  місяця  падає  на  будинки.  
                     Я  мріяв  жити  тут  -  у  місті  Станіславі,  
                     Місті  спокою  і  тиші....  (угор.)

*****  -  Це  місто  бачить  Бог  як  свій  сон,
                         Мені  не  забути  твої  вулиці,  ні,
                         Старий  Станіславе,  де  цвіте  квітка  прощання
                         Віддай  мені  свою  журбу,  
                         Щоб  тривали  дні.  (нім.)

(Світлина  автора  віршів.  На  одній  з  вулиць  Станіслава.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346000
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 25.06.2012


Леся Геник

Чогось любов торкає мукою…

***
Чогось  любов  торкає  мукою,
Сутужить  лагідне  чоло...
Я    тінню  заблукаю  лукою,
Де  небо  сонцем  одцвіло.

Твоїх  очей  забуті  спомини
Вже  не  шукатиму  між  трав...
Сховаю  серцем,  не  долонями
Сльозу,  аби  ніхто  не  знав,

Що  за  світанням  -  ніч  недоспана,
Що  за  зорею  -  рай  надій!
Умиє  доля  стежку  росами  -
Чи  то  замовчаним  з-під  вій?

Чи  то  загравою  безпечною,  
Що  попелищем  розцвіте?
Навпомацки  бува  статечною
Та  мати,  що  несе  святе,

Що  тулить  до  грудей  безпомічне,
Таке  намолене  дитя...
О,  як  душі  буває  боляче,
О,  як  нестримить  -  до  виття!  -

Коли  натомість  райдуг  плесами
Затоплює  роздолля  днів...
І  ся  любов,  що  поза  веснами,
Лягає  мукою  між  брів...
(25.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346269
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 25.06.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

ДОЩ

Гаптую  крила,  щоб  у  вись  злетіти,  
Туди,  де  голубінь  твоїх  зіниць.
А  дощик  не  вмовкає  дріботіти.  
Усе  мине  під  шепіт  багряниць.

Думок  політ,  як  сад  дощами  вмитий.  
Від  тягаря  звільняється  душа.
Цілує  промінь  рими  день  прожитий,  
Стікає  дощ  трикрапкою  вірша...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345509
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 24.06.2012


Solomia

Як кохають, не йдуть.

Як  кохають,не  йдуть,кажу  впевнено  з  поглядом  в  небо,
(там  напевне  весна,інші  ролі  і  другий  маршрут),
щастям  пахне  трава,на  додачу  нічого  не  треба,
Висне  сонячна  тінь,що  повторює  креслення  рук.
Білі  мари  хмарин  заглядають  прискіпливо  в  очі,
залишають  одну,проти  течії  хвиль  на  землі,
Як  кохають,не  йдуть,не  проймають  холодом  ночі,
не  лишають  надій,на  пів  кроці  зростивши  нові.
Не  смакують  провин  під  сумлінним  набридливим  тиском,
Не  здають  всі  чуття  в  осуд  сірій  гнітючій  пітьмі,
Як  кохають,не  йдуть,а  лишаються  сонячним  блиском,
що  іскрить  до  кінця  у  святій  неосяжній  душі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344153
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 15.06.2012


Валя Савелюк

ПІДСЕЛЕНСТВО

невігласе!
ти  взявся  за  живе,
не  поховавши  в  серці  мертвого!

хочеш  вливати  молоде  вино
в  міхи  зотлілі?

так  чинять  люди  зла.

бо,  
намагаючись  ввіпхнути
усопшу  тінь
у  храм  живої  плоті,
ти  душу  поневолюєш  людську,
щоб  оселити  мертвого  свого!

чи  відаєш,  що  чиниш?

чи  знаєш  ти,
що  це  брудна  магічна  дія  –
підселе́нство!

це  все  одно,
як  ніби  ти  живого,
який  тобі  ні  в  чім  не  завинив,
закопуєш  живцем  в  чужу  могилу.

якщо  не  маєш  мудрості  і  знань,
щоб  душу  вмерлого  
(чи  недолюблено  –  недозабутого…)
з  любові  –  одпустити,
то  сядь  у  темряві  свого  підпілля,
вчепившись  у  невільника  свого,
невидимого  і  нещасного,
й  сиди:
ані  себе,  ані  його
не  одпускаючи  
до  Світла…

дізнайся!  
так  чинять  –  люди  зла

а  ти  –
так  не  чини…
очистись  перед  таїнством  любові,
як  перед  сповіддю  –
і  причастишся  Світлом,
і  наречену  
Світлом  причастиш…

омийся  серцем!  
і  слізьми  –
бо  так  струмки
весною  омивають  землю
од  всякого  непо́трібу  минулого
і  снігу,  
що  вчасно  не  розтанув…

15.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344152
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 15.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МАРНА ДИСКУСІЯ

Думки  в  клубок  зміїний  загортаються,
Учора  я  грішила,  нині  каюся…
Прекрасно  знаю  –  краще  промовчати
Й  емоції  в  собі  перечекати…

Ну  хто  мене  тягнув  туди  за  мій  язик,
Який  спокусливий  митець  і  єретик?
Я  піддалась  загальній  ейфорії,
Тепер  про  спокій,  як  раніше,  мрію…

Дискусія  насправді  мало  чого  варта,
Коли  серйозне  перетворюють  на  жарти!

Тепер  дискусії  я  буду  оминати,
Закриюсь  наглухо  у  затишні  пенати....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343849
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЗАПРОШУЮ НА ПЛОВ

А  на  сніданок  в  мене  буде  плов  -
Згадала  вранці  про  свою  любов…
Мене  навчили  страву  готувати
Мої  колишні  друзі-азіати…

Спочатку  ллю  олію  в  казанок,
І  прогріваю,  щоб  пішов  димок,
Шматочки    м‘яса  в  жир  кладу  киплячий,
Який  скакає  в  казанку  як  м‘ячик…

Шматочки  часто  перемішую  
Сусідів  ароматом  «тішу»  я…
Цибулю  нарізаю  як  підковку,
І  моркву  перетворюю  в  соломку…

Замочую  родзинки  й  барбарис,
І  промиваю  білосніжний  рис.
До  м‘яса  сіль  і  перець,  як  приправу,
Цибулю  й  моркву  додаю  у  страву…

І  десь  за  півгодини  кип‘яток
Я  наливаю  в  диво-казанок.
Коли  вся  суміш  добре  закипає,
До  страви  рис  по  вінця  насипаю…

Додам  родзинки  щедро  й  барбарис,
Щоб  ще  смачнішим  було  м'ясо  й  рис.
Очищую  від  шкірки  часничинки
І  розділяю  на  дрібні  частинки…

Часник  у  рис  подекуди  втикаю
І  умлівати  плов  я  залишаю…
Запрошую  усіх  до  мого  столу,
Щоб  скуштували  миску  мого  плову!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343658
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 14.06.2012


Олександр ПЕЧОРА

ВІДЛУЧИЛИ РІДНЮ ВІД КОША…

*      *      *

Відлучили  рідню  від  коша.
Відчахнули  від  стовбура  віти.
Чи  судилось  довічно  молитись  грошам
і  терпіти  гарячі  привіти?

Хвора  ненька,  авжеж,  не  чужа,  –
блудним  дітям  однаково  рідна.
Рветься  серця  струна  і  печеться  душа:
Україна  –  в  світах  на  колінах.

Оселилася  в  серці  журба.
Як  же  тісно  їй,  –  можна  й  згоріти!
Боже  ж,  Боже,  убий  в  мені  врешті  раба,
поможи  із  сім’єю  зустрітись.  

Шаленіє  терпіння  вогонь!
Ой  гіркущі  ж  меди  в  закордоні!
Пригорнути  б  до  серця  синочка  свого,
глянуть  в  очі  маленької  доні.

Ой  болюча  ж  близька  далина!
Ген  по  полю  –  сподівана  воля.
І  травинки-кровинки  ростуть  в  бур’янах.
А  на  покутті  –  всілась  недоля.

Як  же  важко  додому  іти!
Та  терпів  би  й  нестерпніші  муки,
якби  ж  тільки  Господь  битий  шлях  освітив,
щоб  жили  краще  діти  й  онуки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343380
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Леся Геник

Гей ви, вівча́ри!

Запеленало...  Затрембітало!
На  полонини  -  отари  днів.
Збирайтесь  купки,  гей  ви,  вівча́ри  -
Женіть  од  бу́дза  чужих  вовків!

Диміє  ватра  під  блискавками...
Голодні  псярні  -  між  млаковинь.
Тримайте  небо  своє  руками,
Хай  віють  фами  -  днесь  жовто-синь!

Бо  то  темниться,  з-під  лісу  -  тіні,
Ведмежі  смерки,  що  вчули  твар...
Не  дайте  згризти  серця  ягнині,
Їх  волю  жити  -  Господній  дар!

Заполонило...  Заосенило
Посеред  літних  пшеничних  днів.
Гей  ви,  вівча́́́ри,  мольфарте  сили  -
Женіть  за  межі  чужих  вовків!
(10.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343392
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Леся Геник

Ми з тобою зустрінемось знову…

***
Ми  з  тобою  зустрінемось  знову
Під  осіннім  солоним  дощем,
Заведемо  люб’язну  розмову,
Десь  у  серці  тамуючи  щем...

В  нетрях  пам’яті  стримавши  спогад,
Доторкнемося  нинішніх  днів.
Тільки  очі  -  ледь-вловлений  здогад  -
Без  торкання,  без  натяку  слів

В  середгрудді  роздмухають  вуглик  -
Тонкодзвінний  непослух  безсонь...
О,  життя,  пересотаний  вулик,
Мрії-бджоли  зо  щирих  долонь!

Скільки  ж  ни́точок  вузликом  взя́лось...
Скільки  променів  згасло  на  склі!
Та  й  і  що  того  світу?  На  малость...
А  зусе́бічно  -  тіні  сумні...

Закалюжені  шати  осінні  -
Повз  прочи́нені  двері  у  ніч,
Залишаючи  краплі  полинні  
На  устах  незцілованих  стріч...
(10.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343170
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Леся Геник

Молитовне…

Боже,  сховай
за  долоню,  за  спину  
серця  каплиночку,
слабо-людину!
Не  відганяй
від  стежиночки  райної  -
вічності,  мрії
щасливо-осяйної!

Не  відвертайся,
не  хмарся,  не  всуплюйся!
Що  -  порошиночки?
мало-до-сутності...
много-до-впертості
і  недознаності...
Боже,  вхоро́нь
у  неви́черпній  статності
Сили  Твоєї
і  Царства  грядущого...
Хай  Твоє  військо  -
до  хліба  насущного,
віри  невмерної,
і  молитвенної...
Господи,  крий
від  знелагоди  темної!

Боже,  молю  тебе
щиро  і  слізливо  -
захорони-бо  
від  злого  і  підлого,
Дай  Свого  Сонця
і  Неба  -  Святинею...
Дай  того  щастя  -
що  бути  Людиною,
хай  лиш  піщинкою
мало-невидною
там  -  за  Тобою,
за  Отчою  спиною...
(9.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343031
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 10.06.2012


Migelito

КРАЇНА НЕМІЧНИХ ГЕРОЇВ

Яка  можлива  доля  вдома
Коли  тебе  не  чують  хворі
Продали  все  покрали  все
А  дітям  залишили  спогад

Яка  можлива  боротьба
У  кожного  та  хата  скраю
Країна  ж  немічних  героїв
Надалом  дихає  на  волі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342878
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Юхниця Євген

Ведь я Вас звал, когда мне было плохо

Ведь  я  Вас  звал,  когда  мне  было  плохо.
Кузнечиком  скакал,  пичужкой  пел.
Воспринимался,  как  зелёные  горохи  -
Моза́ичный  зернистый  скорозрел?

Вы  стали  б  частью,  кронами  улучшили  б
Людских  Богов  до  альтитуды  звёзд.
Но  я  один,  в  убранствах  волочужия,
Для  мира  –  код  -  без  Ваших  ласк  донёс.

Что  вспоминать...как  бредил  меж  либреттами
Мшаным  прикосновеньем  камертонов?
...Привык  один,  сам,  серфинг-интернетами
Ласкать,  лобзать    ...фантомные  ладони.

06.06.12  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342633
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Валя Савелюк

ЗАХОПЛЕННЯ…

уже  в  самому  слові  –
засторо́га…
отак,  не  додивившись  за  собою,
і  не  помітивши,
втрапляєш  у  полон…
Хтось!
або  щось  яскраве
«ЗАХОПИТЬ»  душу,
щоби  добровільно
у  пастку  замани́ти  

(цікаво,  
чужомовні:  «восХИЩЕНЬЕ»  
і  «восторг»  --
про  те  ж,  по  суті…)

клітка!
у  тій  клітці,  правда,
є  відкриті  дверці  –
хочеш?  іди  на  волю…
позбувай…

а  вчасно  не  піде́ш  –
зачиняться  дверцята,  
і  клітка
ґратами  зростеться  …

тоді
захоплення
переметнеться  в  одержимість!

а  там  вже  –  не  відпросиш,
не  відмолиш:

Екзорцизм

07.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342856
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Леся Геник

Сонячно-світанкове…

Ген  за  видноколом  небо  тужить  сонце...
Схлипаний  світанок  -  росами  довкруж.
Наче  Янгол  світлий,  ти  в  моє  віконце,
Наче  Перст  Господній  -  на  освяття  душ.

Я  долоні  серця  -  під  серпання  злата...
Солов’їне  щастя  -  дзюркотом  з  Раю́.
Як  стогласа  пісня,  ти  в  моє  легато,
Як  стокрила  мрія  -  зернами  в  ріллю...

Засівай  же  духом,  зрошуйся,  плодися,
Межи  днів-коралів  досягай  висот!
На  життя  тарелі  ласкою  пролийся,
Лагідним  ягнятком  -  на  святий  киот...

Трембітає  далеч  сизово-туманна...
Вже  за  мить  вплететься  променем  коса.
Тужить  небо  сонце  -  Сонцеві  осанна!
З  келиха  світанку  капає  роса...  
(9.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342863
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012


Леся Геник

Двоязико-безязикі…

Віднині  -  двоязикі...  А,  може,  двоголові?
Страшних  казок  прадавніх  безпуття  ожило!
І  що  -  могили  братські?  Пощо  -  бочівки  крові?!
По-зрадницьки  лобизно  перегниває  тло...

Куди  іти  віднині?  Котрому  "православ’ю"
Схилятися  безплідно,  безстатусно?..  Дарма!
В  обіймах  Неньки  знову  торкаємо  знеправ’я,
То  вже  й  азарто-гласу  у  натовпі  нема.

А,  може,  "вциркулярять"?!  Даруйте,  і  "звалують"?..
О,  Господи  блаженний,  ще  й  Ти  чомусь  мовчиш!
І  тільки  супиш  хмари...  Бездумно  марширують
Сини  чи  яничари  попід  аркади  тиш.

Як  розболілось  нині!  Останньою  нуждою
Зволочена  надія  у  запустінь  німу...
Ще  до  пори,  до  часу  лишаючись  Собою,
Вже  майже  безязика  бреде  Мара  в  пітьму...
(6.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342282
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 08.06.2012


Олександр ПЕЧОРА

ДОКИ Ж ?

Доки  ж  будуть  шматувати
на  чужих  і  вхожих?
Наші  душі  мордувати...
Заступися,  Боже.

Доки  ж  будем  підставляти
щоки  під  удари?
Катів  своїх  вихваляти,
не  жадати  кари?

Нумо,  браття,  не  дрімайте!
Майбуття  прибуде.
Тільки  ж  Бога  в  душах  майте.
Не  служіть  іудам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342812
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012


Леся Геник

Про правду

Сутулиться  правда  під  плотом  чужинним...
А  що  їй  робити  у  стані  "святих",
Де  кожен,  хто  вище  -  голосить  "невинним",
І  кожен,  що  нижче  -  заручник  зо  лих?

Сиріткою  крекче  -  негодить  на  кості.
Пацьо́рками  осуду  -  дощ  по  дахах...
Прийшла  би,  ввірвалась  непрохано  в  гості  -
Кайданки  гримлять  одчайдуш  на    руках!

Хоч  тягне  до  серця  їх  -  вперто,  нужденно.
Очима  благальними  -  в  душу,  дарма...
До  гласу  небесного  в  світі  рожденна,
Під  плотом  чужим  погибає  німа!
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342789
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ОТЧЕ НАШ (молитва)

Отче  наш,  іже  єси  на  небесах,
Дай  мудрості  поетам  у  віршах!  

Хай  ім‘я  в  молитвах  твоє  святиться,  
І  мрія  нарешті  моя  здійсниться!

Духовність  на  сайті  нехай  запанує  
Мудра  моральність  захазяйнує!

Нарешті  здійсниться  тут  Царство  Твоє  -
ти  слово  почуєш  благальне    моє…

Хай    буде  воля  твоя  усюди  -
Дай  світла  сліпим  і  зневіреним  людям!

Підтримай  усіх  на  цій  грішній  землі  
Будь  сонцем  для  тих,  хто  блукає  в  пітьмі!

Хліб  наш  насущний  дай  нам  сьогодні.  
Тих  порятуй,  хто  потрапив  в  безодню!

Провини  нам  прости  щоденні  наші,
як  ми  прощаєм  опонентам  нашим…

І  не  введи  нас  у  бажань  спокусу,
Щоб  не  трясли  нас  землетруси!

Звільни  назАвжди  від  лукавого,
Шлях  покажи  у  світ  цікавого!

Отче  наш,  на  небесах  іже  єси
Від  єресі  наш  Клуб  поезії  спаси!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342646
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012


Володимир Кухарчук

РІДНА МОВА, . . РІДНЕ СЛОВО

.                  "І  була  вся  земля    -
                     мова  одна  та  слова  одні"
                                       Книга  Буття,  11


Де  ж  ви  сьогодні  нащадки  Адама,..
Чому  ви  згубились  в  облудності  слів?
Хіба  вас  зродила  не  рідна  мама,..
Чом...  мудрість  шукаєте  в  стаді  ослів?

Де  же  ваш  розум?..  І  де  ваша  сила?..
Чого  ви  навчились  за  цілі  віки?..
Чому  Батьківщина  стала  не  мила,
Чому  рідне  слово  тепер  не  з  руки?

Шукаєте  мудрість  в  інших  країнах,
Ніби  там  народились  ваші  батьки.
А  Батьківщина  осталась  в  руїнах
І  мимо  летять,  ніби  птиці  роки...

О,  Батьківщино!..  Моя  рідна  мово!..
І  як  же  без  вас  нам  у  світі  прожить?..
З'єднай  нас  в  родину  батьківське  слово
І  дай  нам  прозріння  хоча  би  на  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342768
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЛИТВА ЗА ЛЮДЕЙ

Туманна  ніч    мережить,  як  оргАнза,
На  підвіконні  дивовижна  ваза,
Будинки  і  дерева,  силуети  -
чудова  замальовка  для  поета...

Приємна  прохолода  мене  тішить,
Посеред  ночі  знов  пишу  я  вірші,
Слова  самі  складаються  в  рядочки,
І  розквітає  сонячний  віночок…

Куйовдить  вітер  жартома  волосся,
Дрімають  в  небі  хмари  безголосі,
Земля  сумує,  змучена  дощами,
І  я  молюсь  тривожними  ночами...

Хай  сонце  світить,  зігріває  душі,
Щоб  люди  були  чуйні  й  небайдужі,
Молитва  душу  спраглу  окропляла,  
І  доброта  у  серце  завітала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342149
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Леся Геник

За ґратами - свобода…

***
Нема!  За  ґратами  -  свобода...
Лиш  дай,  лиш  руки  дотягни  -
Чиясь  усрамлена  нагода
Скаженим  псиськом  до  ноги!

Гарчатиме  чи  скавуліти?
О,  не  питайся...  Вже  за  край!
В  ярмо  позодягались  діти.
То  -  Рай!  А  Ви...  а  Ти  -  за  "Рай"?  

І  вже  язик  вужем  плазує,
І  кожне  "за"  -  по  пиці!  Бич...
Усі  хати  -  хутІрні...  всує!
Не  дозивайся!  Не-до-клич...

Не-до-надія...  Не-до-віра...
Покора  згорблених  могил...
На  завтра  -  повінь?  Стогне  прірва!
Нема...  Байдужий  шерех  крил...
(5.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342070
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Валя Савелюк

З ЧУЖИНИ

додому  вернулась
з  такого  страшного  і  темного  бору!  
три  роки  шукала
загублену  стежку  до  рідного  двору…
блукала
у  чужому  бору:
боялася  –  на  чужині  вмру.

як  передати
у  серці  зотлілому  свято?!

…ніби  воскресли,
у  тілах  і  в  любові,
ріднесенькі  мама  і  тато!
і  наша  кохана
старенька,
під  житньою  стріхою,  
хата…  

мама
сіяла  жито  у  нас  на  горо́ді,
снопи  в`язала…
мені
співала  пісні́,
а  тато
власнору́ч  
вшива́в  нашу  хату:

до́мцю  моя!  домови́нко…
біла  моя  пелюстинко!
цілує  одвірки  й  пороги
твоя  необачна  доця  –
розка́яни-ця!
у  зловісних  ворожих  борах
безталанна  
блукалиця…

трави  мої!  квітки!
полини́    і  люби́стки  –
як  же  я  вас  люблю!
хоч  до  вас
голову  прихилю  –
смачно  і  вічно
посплю…

…вишні  мої,  вишні!
заколисані  зради  колишні

…запахущі  мої  чебреці!
цілющі  і  безборонні,
кращу  долю
віщуєте  по  руці,
і,  як  мама,
тихенько  цілуєте  в  скроні…

07.06.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342497
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Юра...

Ти і лише ти…

Дякую  Тобі,  що  ти  є  в  мене…
Ти  замінюєш  сонце,  коли  холодно  чи  хмуро,
коли  темно  і  боязко,стаєш  світлом…
Буває,  що  все  зникає  і  немає  нічого,
ти  і  лише  ти…стаєш  світом…

Мої  дерева,  до  низу  листям,  
букви  догори  ногами,слова  не  зрозумілі,
усе  стає  правильними,  коли  є  ти...
Ранок,  набагато  приємніший,
ти  доповнюєш  пусту  мою  кімнату,
усі  мої  вірші,  усю  мою  музику…  
всього  мене…
Дякую,  що  ти  є  в  мене…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341769
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Рідний

Обсію поцілунками долину…

Обсію  поцілунками  долину,  -  
І  проростуть  солодкі  відчуття,
Що  я  люблю  тебе  одну  –  єдину
Не  день,  не  два,  а  довше,  ніж    життя.
Двох  гір  торкнуся  сонечком  долоні,
Війну  жагучим  подихом  на  них  .
Опісля  бурунів  розлук  солоних
Я  б    тут  навіки  вічні  ,    лігши,    стих,
Щоб    усміху  твого  ясний  півмісяць
Мою  сльозу    голубив    уві  сні,
Від  радості,  що  я  в  тобі    вознісся
У      раювання  висі  чарівні.

04.06.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341812
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Олександр ПЕЧОРА

МОВНИЙ ТРИПТИХ

ТРЕТЯ    МОВА  

Леле-леле.  Поговоріть…
Знову  вибори  ради  влади.
Хиже  кодло  лихих  порідь
мову  нації  з’їсти  раде.

Як  реакція  захисна
давнелезно  панує  всюди
третя  мова.
А  ти  й  не  знав?
Це  ж  –  хохляцько-москальський  суржик.

Все  тут  просто,  як  два  по  два.
Ти  ж  повинен  вже  знати  правду:
зачалася  ж  якраз  Москва
саме  з  древнього  Київграду.
Ненаситно  тягти  рядно
споконвіку  на  себе  звикла,
то  й  лишається  все  одно
двоголова,  довгоязика…


ЗАСТОРОГА

Про  двомовність  не  говоріть.
Не  сичіть,  не  ламайте  жала.
І  старому,  і  дітворі  –
всім  потрібна  одна  держава.

Не  гостріть  на  братів  мечі,  –
завжди  будете  лиш  в  опалі.
Ми  ж  –  нащадки,  ми  –  сіячі.
Провокаторів  геть  –  на  палю!

Сохне-стогне  старий  Дніпро.
Доки  ж  матір’ю  торгувати?!.
Щоб  родило  в  серцях  добро,
треба  душі  не  продавати.


НА    ПОТАЛУ

По  світах  загасає  цвіт.
Доки  ми  тут  сопли-мовчали,
вже  земляцтво  нове  в  Москві.
Скрізь  данєцкіє  янучари.

Знову  й  знову  –  редут,  редут…
І  ядучі  ідеї  темні.
Знову  катові  продадуть
найдорожче  –  людей  і  землю.

Не  чекай  вже,  не  виглядай
з  ким  зостатись,  вдова-Полтаво.
Нене-нене,  мій  рідний  край,
не  віддай  себе  на  поталу!

Та  невже  ж  показились  ви,
не  наїлися,  панібраття?
Брате,  Господа  не  гніви,
бо  от-от  розведе  багаття.

Олександр  Печора
(Ромоданець)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341658
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012


Калиновий

…і найкраще…

Ти  починаєшся  з  очей,
Моєю  щирістю  умита.
Така  безмежна,  наче  небо,
А  більш  нічого  і  не  треба.
Хібащо,  посмішку  твою,
Якою  ангели  всміхаються  в  раю.
Чого  іще  бажати...
Ти  починаєшся  з  очей,
А  меж  не  хочу  знати...
Я  простягаю  руки,  тримаю,
Ледве  дихаюче  серце  -
Гарячих  почуттів  озерце.
Візьми  мій  ангеле...  Візьми,
Нехай  усе  це  і  пропаще.
Та  ти  для  мене  саме  миле  і  найкраще...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341513
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012


Окрилена

Артикуляція

Почуй  мене!  Я  думку  нагострила  -
вона,  мов  лезо  розрізає  час
і,  що  є  сил  натягнуті  вітрила.
Така  потуга,  що  тремтить  каркас!

Синіє  хвиля,  шквалу  набирає,
впадає  вир  у  глибину  Єства....
Якщо  ж  занурення  углиб  немає  -
то  й  думка,  наче  поверхнева  мла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341124
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012


Леся Геник

Без пам’яті…

Люблю  тебе...  люблю  й  не  пам’ятаюсь,
Що  дні  буремні  і  зрадливий  світ...
В  твоєму  серці  мрійно  розчиняюсь,
Лишаючи  до  сонця  тихий    слід.

В  змаганнях  ночі  -  сонні  намистини...
Я  ж  до  світанку,  першої  зорі
В  твої  обійми  ластівкою  лину!
Де  світляки,  дражливі    ліхтарі,

Неначе  цвіт  надії  за  порогом...
Моя  любове,  безприсяжна  длань,
Ну  чом  життя,  вколихане  на  Бога,
Веде  в  сади,  де  пустота  зізнань?

Чому  у  грудях  щастя  -  вітровійно?
А  я  молю́,  усе  молю́,  молю́...
В  твоєму  серці  розчиняюсь  мрійно,
І  так  люблю,  без  пам’яті  люблю!
(31.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341082
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012


Андрій Гагін

Монофонята, частина 2 (літери Ґ, Й, Я)

Монофонята,  частина  2



Ґавенятко

Ґавенятко  ґавить  ґудзик  -
Ґава  ґрунт  ґрасує.
Ґалаґан  ґелґоче:  «ґедзик»-
Ґазда  ґаночок  ґрунтує.



Йог  Йосип

Йосип  йога  йменували  -
Йойкнув  «Йорж,  йоржистий!»
Йога  йодом  йодували  -
Йти  йому  йоди́стим.



Ярмарок

Який  яскравий  ярмарок:
Янтар  ясніє  ягідок.
Ягнята,  яйця,  яблуні,
Ячмінь  –  ятки,  як  явлені.




травень  2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341207
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 01.06.2012


Фрау Ларсен

себе (беспощадно )

расчетливые  
           гады-мозги
 шипели:  не  спеши!
           набей  себе  цену!
   тело  знать  ничего
                     не  хотело,
просто  желало  тебя,
   пело  в  твоих  руках,
отбросив  гордость  
             и  страх...
душа  же  (мудрая,
 вечная  старуха!),
страдала,  молчала...
 она,  как  всегда,
     права.  она  знала,
           в  чем  дело  -
снова  вывернут
     наизнанку
     и  забудут.
               так  было.
                   так  будет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340770
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012


Леся Геник

Синьо-сині очі…

Синьо-сині  очі
У  душі  моїй...
Я  тебе  пророчу  
Ніжністю  зо  мрій,
Лагідною  ніччю
В  долі  на  плечі...
І  згораю  свіччю,
Гасне  далечінь.
Іскрами  -  до  серця,
Де  хвилює  май.
Два  палких  озерця...
А  думки  -  за  край!
Як  вуаль  срібляста,
Марево  святе  -
Стоголосе  щастя  
Рожами  цвіте.
Наче  сни  пророчі
Доторкнули  вій...
Синьо-сині  очі    
У  душі  моїй...
(30.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340856
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012


Олександр ПЕЧОРА

ДИЧКА-МОЛОДИЧКА (Пісня)

Музика  Юрія  Задорожного.
Слова  Олександра  Печори.
Гурт  «Українська  Швейцарія».
Соліст  Анатолій  Куценко.


Вітер  лагідно  подув,  
на  чарівне  личко.
Мріє-журиться  в  саду  
дичка-молодичка.
–  Ой  була-гула  весна,  
мед  збирали  бджоли.
Чом  же  досі  я  одна,  
доленько-недоле?

Як  же  гарно  квітнув  сад,
соловейко  тьохкав!
Чи  змарнується  краса?  –
молодичка  охка.
Мила  панно,  не  журись,  –
виглянь,  хай  побаче.
Гарний  легінь,  не  барись,
не  зівай,  козаче!

Біля  саду  –  джерело.
Грає  там  водиця.
Жде  пори  з  одним  крилом
птиця-молодиця.
Дочекалася,  ти  ба!
Лине  вершник  з  поля.
Де  й  поділася  журба,
усміхнулась  доля!

Як  же  гарно  квітнув  сад,
соловейко  тьохкав!
Чи  змарнується  краса?  –
молодичка  охка.
Мила  панно,  не  журись,  –
виглянь,  хай  побаче.
Гарний  легінь,  не  барись,
зупинись,  козаче!

Вдвох  водицю,  ще  й  яку,
заходились  пити.
Удалося  козаку  
дичку  прищепити.
Пораділи  залюбки,
ніколи  скучати.
Хай  воркують  голубки  –
будуть  козачата!

Як  же  гарно  квітне  сад,
соловейко  тьохка!
Не  змарнована  краса.
Молодичка  ловка!
Мила  панно,  не  журись,  –
виглянь,  хай  побаче.
Легінь  гарний,  не  барись,
не  дрімай,  козаче!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340542
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Леся Геник

Так прагну любові…

Так  прагну  любові...
О  дай  мені,  Світе,
Радіти!
Ці  дні  волошкові
Під  серцем  зігріти,
Злеліти!
О,  змилуйся,  Світе!

Періщить  у  вікна
Листами  з  неволі
Недолі...
Мантрується:  звикну!
Нешвидко,  поволі...
На  волі
Так  прагнеш  любові!

В  очах,  у  словах...
Між  чужими,  своїми  -
Таїни!
Добра  у  житах...
Пощо  -  отсе  гнівне,
Наївне  -
Глумливе,  невірне?

Як  прагну  любові!
Як  б’юся  об  шибку  -
Не  видко.
Вже  й  дні  волошкові
Все  мимо,  несидко  -
Так  швидко!
Хтось  -  темну  накидку

На  очі...  Не  хочу!  
Не-хо-чу!
Та  сили  нема  -  одлетіти,
Втекти  чи  хоча  би  на  хвилю  зомліти...
Чому  ж  не-лю-бо-ві  так  множиться  в  світі?!
(29.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340496
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Артур Сіренко

Останнiй снiг

(Низка  неканонічних  хокку)

       *      *      *
Її  одяг  як  сніг  -
Пухнастий  і  привидний.
Розтане  весною…

       *      *      *
Він  там,  серед  тиші,
Він  там,  серед  мороку
Він  там,  серед  світла...  Бог.

       *        *        *
Ранок  зустрічають  люди
У  світі  попелу.
Сіра  весна…

       *      *      *
Хвилі  приходять  нізвідки,
Йдуть  у  ніщо.
Як  душі  людей…

       *      *      *
Всі  люди  -  квіти.
Швидко  в'януть  -
Їх  вік  короткий...

       *      *      *
Збережу  в  кишені
Мідну  драхму  -
Це  ж  копія  сонця!

       *      *      *
У  лісовому  струмку
Ніагару  побачив.
Я  –  мураха…

*      *      *
Даремно  сонце  я  шукав
У  вогкім  підземеллі
Зі  свічкою  в  руках  –  його  сестрою…

     *      *      *
Старий  сонцепоклонник.
Мій  шлях  далекий.
Низкою  світанків…

     *      *      *
Метелики  вважали,  що  то  місяць!
Мій  самотній  світильник
У  темряві…

     *      *      *
Піду  назавжди
У  цей  малюнок  кольоровий!
Набрид  жорстокий  сірий  світ…

     *      *      *
Насолоджуюсь  давнім  трунком,
Слухаю  вічність.
Дощ…

     *      *      *
Кленів  багряні  листя
Наче  руки  людей,
Що  пішли  давно  в  небуття…

     *      *      *
Барабанить  по  вікнам
Прозорим,  сон  навіває…
А  далі  –  пітьма!

(Світлина  автора  віршів)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339692
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 27.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2012


Борода

Виходьте, браття

Виходьте,  браття,  з  могил  глибоких
на  Україні  царить  неспокій.
Царить  безчинство  нових  моголів,
що  прагнуть  знищить  народ  і  мову.

Ставайте,  хлопці,  з  сирих  криївок,
біда  і  смута  на  Україні.
Знов  торжествує  брехня  і  зрада,
ставайте,  браття,  на  бій  за  правду.

Ставайте,  орлИ,  орлят  навчати
як  Батьківщину  обороняти.
Як  захистити  народну  волю,
ставайте,  браття,  з  могил  до  бою.

Ставай,  безсмертність,  шикуйся,  гідність,
не  посоромим  Вітчизну  рідну!
Козацьким  гнівом  горить  багаття,
ставайте,  друзі,  ставайте,  браття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340264
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 27.05.2012


Ольга Ратинська

Iди… Не повертайся

Iди...  Шукай  повітря  
У  минуле...  Карбуй  
Танцюй  смолою  
А  мені...  Залиш  любов  

Що  дарувала  мама  
І  іскорку  тепла  у  пелені  
Не  житиму  сьогодні  
Твої  сходи...  Устелені  

Ромашкові  лани  
Зберу  у  кошик  
Сплетений  руками  
Віночок  і  кульбабки  

У  вікні...  Малюють  небо  
Дивними  світами  
Летить  той  пух  
Від  рідної  землі  

Аж  до  Милану  
Іди...  Не  оглядайся  
А  мені...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338286
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 27.05.2012


Леся Геник

Про любов…

У  ліс!
А  в  лісі  про  любов  співають  сосни,
Так  прастолітньо  рипають  вгорі...
Чи  мохом,  чи  надією  поросле,
Хрумтить  гілляччя  гучно  на  порі  -
Все  про  любов...

У  поле!
А  там  воло́шками  розквітлися  чуття!
До  ніг  житами  стелиться  життя
І  крапельки  насущної  живиці
Душа  збирає,  ніби  чарзірниці...
У  них  -  любов!

У  сад,
Де  яблуня  поналивалась  плодом,
Чупарна  іноземка  -  статна  родом,
А  покохала  лагідну  бджолу...
І  груші,  й  вишеньки,  й  смородина  в  саду́  -
Теж  про  любов...

До  серця...
Ану  ж  бо  глянути  до  серця!
А  там...  а  там  немає  денця  -
Вирує  Всесвіт  почуттів!
І  кожне  "тук"  -  як  срібна  нота,
І  кожна    мить  -  то  повні  соти
Того́,  що  вічне  у  житті  -  
Любові!
(26.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339925
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Olya Savchuk

Бережи

Я  хотіла  якнайкраще,
Але  стало  тільки  важче.
Я  хотіла  стати  літом
У  Твоєму  холод-світі.

Дарувала  промінь  світла  -  
Ти  казав,  що  запривітна.
Дарувала  весну  щастя  -  
Ти  казав  мені,  не  вдасться.

Я  раділа  кожній  миті,
Де  навколо  всі  неситі.
Я  раділа  буть  з  Тобою  -  
Ти  назвав  усе  нудьгою.

Змучилась,  і  вже  не  зможу!
Хочеш,  то  шукай  несхожу!
Не  змінити  вірну  душу,
Я  собою  бути  мушу!

Кого  любиш,  то  прийми
І  плюси,  і  мінуси...
І  розплющ  повіки  сну,
Бережи  свою  весну.

18:04,  26.05.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340019
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.05.2012


Ярослав Дорожний

Дефіцит часовий

Шматочок  часу  –  то  великий  дефіцит,
І  коштує  багато  він  дукатів,
Його  з’їдає  той  таємний  паразит,
Немає  сил  на  вільний  час  чекати.

2011  р.,  08.05.  бл.  17  год.  
Автобус:  Кам’янець  Подільський  –  Гусятин  

і  зараз  особлива  криза...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339622
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012


Леся Геник

Цілуй її…

***
Цілуй  її  очі,  цілуй,
Коли  роздощилося  небо...
Мов  крапельку  ніжну,  малу
Горни  її  міцно  до  себе!

І  в  світ  надарма  не  пускай  -
До  танцю  на  сивих  калюжах.
А  зорями  ти  промовляй,
Що  любиш  її...  дуже-дуже!

Хай  в  щасті  єднають  сади,
Хай  травами  стелиться  доля...
Цілуй,  пригортай  і  веди
Туди,  де  синочок  чи  доня,

Туди  де  політ  рушників,
Де  свято  для  неї,  для  тебе...
І  грій  її  в  по́ру  дощів,
Цінуй,  коли  сонячно  в  небі...
(24.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339616
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

НА ПОРОЗІ НОВИЙ ДЕНЬ

Затьохкав  вранці  голосистий  гай,
Розбурхав  сон  мій  і  сказав  –  Вставай!
Прокинутись  я  довго  не  могла,
Та  згодом  лінь  свою  перемогла…

На  підвіконня  налягла  грудьми  –
Вікно  війнуло  подихом  весни,
На  горизонті  сонце  виграє
І  усміхається  –  Це  все  моє!

Повільно  випливає  в  голубінь,
За  сонцем  слідом  виповзає  тінь,
А  ранок  в  росах  -  на  порозі  день
У  розмаїтті  радісних  пісень!  

Вдихаю  свіжість,  п‘ю  зелений  чай,
І  день  мені  шепоче  –  Зустрічай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339040
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 23.05.2012


Ольга Струтинська

Молитва за тебе .

За  друзів  всіх  ,які  живуть  по  світу,
Котрих  любила  і  котрих  люблю,
Теплом  яких  завжди  буда  зігріта,
За  них  я    щиро    Господа  молю  .

 Зішли  їм  щастя,сили  і  здоров"я,
І  не  покинь  їх  на  гірких  стежках,
Благослови  і    огорни    любов"ю,
І  усміхом    в  знедолених  очах  .

 Щоб  дім  у  них  був  завжди  повна  чаша,
Нещастя  оминали  всю    рідню,
З  роками  щоб  міцніла  дружба  наша,
За  все  я  щиро  Господа  молю  !

 Нехай  вони    роз"їхались  по  світу,
Моя  молитва  кожного    знайде,
З  собою  першим  променем  світанку
Благословення    Неба      принесе.



/переклад  з  російської  /      Лидия  Фогель  "  Молитва    о  тебе  "

.
"  За  всех  друзей  ,разбросаных  по  свету,
Кого  любила  и  кого  люблю,
Теплом  которых  так  была  согрета,
За  них  ,родимых,Бога  я  молю  .

Пошли  им  сил,  удачи  и  здоровья
И  не  покинь  их  в  самый  трудный  час,
Благослови  и  одари  любовью,
Чтобы  улыбка  не  сходила  с  глаз  .

Чтоб  дом  был  чашей  -полной  и  красивой,
Чтоб  тучи  обходили  стороной,
Чтоб  Родина  всегда  была  любимой
И  дружба  оставалась  дорогой  .

И  пусть  друзья  разбросаны  по  свету,
Моя  молитва  каждого  найдет
И  в  дом  войдя  ,как  первый  луч  рассвета
Благословенье    Неба  принесет  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339268
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 23.05.2012


Олександр ПЕЧОРА

СВІТАНКОВЕ СОЛО

Мене  збудив  пан-соловейко.
Які  гучні  рулади  ці!
І  радо  тенькає  серденько.
І  враз  принишкли  горобці.

Затишшя  довго  не  триває.
А  затишно  ж  як  на  кутку!
А  соловейко  затіває
концерт  в  сусідньому  садку.

О,  як  витьохкує  завзято!
Врочисто,  лунко…
Ну  й  митець!
Оце  природи  справжнє  свято.
Без  фальші.  Істинно  святе.

Вбирала  спів  той  дивний  пам’ять.
І  вигравав  настій  роси…
І  досі  півні  горлопанять,
немов  лаштують  голоси.

Пташиний  хор  звучав  уміло,
бо  соловейко  там  –  соліст!
І  по  траві  коса  бриніла  …
Оцих  рядків  складався  зміст.

Сміється  сонце  симпатично,
проміння  льє  ясне  яке!
І  виграє  вода  кринична.
Повітря  –  чисте  і  п’янке.

Чарівне  солов’їне  соло…
У  світанковому  танку.
Село…
Перегук  півнів  сонних.
Оркестр  і  хор.
Ку-ку!  Кум-кум…

Ген  туманцем  ставочок  диха.
І  чапля  робить  звичне  па…
А  тут  мене  чекає  тиха
моя  прародичка  сапа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339197
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012


Наталя Данилюк

Яке то щастя просто знати Вас… (диптих)

(Валі  Савелюк)

З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,ВАЛЮ!


Яке  то  щастя-просто  знати  Вас
І  Ваших  дум  мереживо  тендітне,
В  яке  вплелись  окрилені  слова,
В  якому  світло  веселково  квітне.

Яке  то  щастя  випадком  зайти
У  глиб  зими-кульбабову  завію
І,  розгубивши  зерна  гіркоти,
Впустити  в  душу  світлу  ностальгію.

І  доторкнутись  справжньої  краси-
Таких  тендітних  граней  дивосвіту,
Де  перла  сліз  чистіші  від  роси,
Де  сила  слів  міцніша  від  граніту.

Де  почуттів  вирують  кольори
І  в  теплу  душу  світять  так  блаженно
Смарагди-люди,янголів  дари...
Де  тиха  осінь  розмовляє  з  кленом.

Там  відпускає  смутку  тятива,
Стара  хатуня  дихає  гостинно...
Яке  ж  то  щастя-просто  знати  Вас-
Глибин  космічних  зоряна  Людино...  



***

Давайте  я  насиплю  теплих  слів
У  Вашу  душу,  оповиту  квітнем,
Немов  дрібних  коштовних  камінців,
І  в  серці  Вашім  папороть  розквітне!

Давайте  я  нарву  того  бузку,
Що  в  небесах  розніжився,  мов  повінь!..
І  зронить  квітень  райдугу  дзвінку
У  Ваші  мрії,  ніжно-волошкові!..

І  так  Вам  легко  стане  у  думках,
Така  любов  затЕпліє  в  судинах!..
Розгорне  крила  небо,  наче  птах,
Над  Вами,  найпрекрасніша  Людино!

І,  зачерпнувши  жменями  весну,
Вам  піднесу,  всміхаючись:  тримайте!
Давайте  я  долоні  простягну
І  обійму  Вас  лагідно!..Давайте...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331679
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 22.05.2012


Леся Геник

Босе…

***
Навіщось  знов  біжиш  до  серця  босий
І  знов  шепочеш  зва́бливі  слова...
В  долонях  мрії  ніжністю  голосиш.
Нічне  кохання...  Кава  чи  сова?

Не  йметься  сон…  Невзутий…  Роси,  роси...
Лоскоче    літом  зап’ятки  трава.
Навіщось  ніч  і  ти  -  до  серця  босий,
І  ці  п’янкі  спокусливі  слова...
(13.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338996
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012


Адель Станіславська

Тулю до грудей

Тулю  до  грудей,  мій    сину,
Голівку  твою  пшеничну
Так  солодко  в  цю  хвилину
Так  щемно  і  так  незвично  -
Ти  виріс,  мій  любий  сину,
Ти  майже  уже  дорослий,
За  дниною  лине  днина,
А  серденько  сльози  росить
Від  радості  і  печалі…
І  птахом  –  молитва  Богу  -
Стели  йому,  милий  Боже,
Щасливу  життя  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338780
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012


Леся Геник

ПРО ЗУСТРІЧ

***
Сьогодні  дивна  брама  привідкрилась:
А  звідти  -  світла  радісний  пучок...
І  ми  серцями  раптом  поріднились,
Торкнувши  словом  сяєва  зірок!

Сьогодні  за  вікном  шуміла  злива…
Чи  то  акорди  найщиріших  душ?
Бриніла  стоголосо  юна  рима
В  обійми  теплі  рвучися  чимдуж!

Сьогодні  в  небі  сонце  щебетало,
Просилося  до  гурту  співаків,
Котрих  величне  Слово  Об’єднало
Коралями  віршованих  рядків...
(20.05.12)

*****
Сьогодні  в  м.Івано-Франківську  в  приміщенні  
конференцзалу  обласної  газети  "Галичина"  
відбулася  зустріч  поетклубівців  "Об’єднані  Словом".  
В  невимушеній  атмосфері  були  представлені  прекрасні  
вірші,  чудова  проза  і  мало  місце  просто  щире  спілкування.  
Варто  зауважити,  що  більшість  поетів  зустрілися  один  з  
одним  вперше,  а  покидали  зустріч  вже  майже  рідними  людьми.  
Дякуємо  організаторам,    всім-всім,  хто  мав  змогу  приєднатися  
до  нашого  товариства  і  тим,  хто  був  поруч  тільки  думками.  
І  справді  Слово  має  велику  силу  єднати  серця  і  вливати  
в  душі  цілющу  воду  надії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338747
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012


Артур Сіренко

Станiслав

«…Хто  бачить  сни  і  пам’ятає  імена…»
                                                                 (М.  Волошин)

Про  Станіслав  як  культурний  феномен  я  хотів  написати  давно.  Я  так  і  називаю  це  місто  –  Станіслав.  Мене  постійно  поправляють  –  кажуть  треба  писати  і  говорити  Станіславів  –  так  мовляв  логічніше  (і  це  в  наших  то  нелогічних  краях!).  Як  на  мене,  місто  назвали  ім’ям  патрона  –  святого  Станіслава  –  так  воно  й  має  іменуватись.  Як  Сан-Франціско.  Як  Сан-Антоніо,  зрештою…  Святий  Станіслав,  на  відміну  від  численного  сонму  бородатих  святих,  особа  молода,  навіть  занадто  юна.  Тому  і  місто  під  його  покровительством  просто  приречене  лишатися  вічно  юним.  Про  Станіслав  як  місто  писали  багато.  Писали  і  про  культуру  цього  міста.  Але  про  це  місто  як  певний  феномен  –  історико-культурний,  психологічний,  ментальний  –  лише  пробували.  Спробую  і  я  –  сподіваюсь,  що  це  невеликий  гріх.

Місто  Станіслав  –  незаконне  дитя  ренесансу.  Витвір  його  химерних  апологетів.  Мало  є  міст  у  наших  скіфських  краях  які  планувались  би  й  будувались  de  novo  –  як  новоутвір,  як  химерна  фантазія,  як  плід  бажання  людини  у  якої  надлишок  влади  і  грошей.  Місто  планувалось  і  будувалось  як  ідеальне.  У  добу  високого  ренесансу  (не  пізнього,  не  старого  –  ренесанс  у  XVII  столітті  ще  не  зістарівся,  він  лише  набув  стану  зрілості  і  мудрості.  Зістарівся  ренесанс  у  XVIIІ  хворобливо  естетизованому  столітті,  отримавши  якихось  гіпервикревлених,  навіть  нервових  форм  в  добу  рококо)  панувала  така  чисто  платонівська  ідея  –  збудувати  ідеальне  місто  (ширше  –  ідеальну  державу,  але  тоді  місто  і  держава  були  поняттями  тотожними.  Ще  тотожними!).  Людина  доби  високого  ренесансу  взагалі  забагато  читала  Платона.  Від  Арістотеля  у  сучасників  Спінози  та  Декарта  була  алергія.  Вроджена.  З  часів  схоластики.  Це  романське  середньовіччя  та  готика  хворіли  світом  Арістотеля  з  його  ідеями  про  матеріальність  душі.  Людина  часів  Томи  Аквінського  все  бачила  матеріальним  –  від  пекла  до  небесних  сфер  і  мешканців  цих  віддалених  країв.  Ренесанс  оперував  ідеями,  абсолютом,  провидінням.  Ідеальне  місто  було  збудоване  –  у  формі  зірки  з  ідеальною  симетрією  та  геометрією  («Не  геометр  не  ввійде!»),  з  домінантою  ідеї  космополітизму  (п’ять  різних  громад  –  українська,  польська,  єврейська,  німецька,  вірменська  існували  в  місті  ніби  поза  світом,  поза  державами  –  на  планеті  Земля,  не  змішуючись  між  собою  і  варячись  кожна  у  своєму  казані).  Місто  справді  стало  ідеальним  для  свого  часу  –  поділеним  і  впорядкованим  як  соціально  так  і  просторово.  Таким,  зрештою  і  лишилось.  Судіть  самі.

Всі  нормальні  міста  розташовані  на  березі  річки  –  Сени,  Дніпра,  Дунаю  чи  байдуже  якої.  Або  над  річкою  –  як  Львів.  Це  ж  місто  розташоване  між  двома  річками.  І  це  не  випадково.  Всі  хто  бував  у  Станіславі  зауважили  наступне  –  місто  ніби  зависло  між  минулим  і  майбутнім.  У  ньому  є  тільки  вічне  тепер.  Минуле  постійно  перетворюється  в  міф,  стає  неіснуючою  абстракцією,  про  майбутнє  не  думає  ніхто  –  і  не  тільки  тому,  що  воно  ще  не  настало.  Всі  мешканці  міста  твердо  переконані  –  воно  не  настане  ніколи.  Коли  прийде  це  «майбутнє»  воно  вже  стане  сьогоднішнім.  Стане  отим  «тепер»  яке  і  є  єдино  реальним.  Через  дві  річки,  що  і  символізують  перехід  в  «минуле»  і  «майбутнє»  є  всього  два  мости.  І  місто  зависло  між  цими  хиткими  ілюзіями,  туманними  прірвами  у  своєму  вічному  сьогодні.  Такі  міста  як  Львів  чи  Луцьк  живуть  минулим.  Для  них  теперішнє  чи  майбутнє  має  сенс  тільки  якщо  воно  спирається  на  фундамент  віків.  Такі  міста  як  Київ  чи  Черкаси  живуть  майбутнім.  Для  них  важливо  те,  що  може  статися  і  станеться  неминуче,  реалізується  колись.  Минуле  для  цих  міст  лише  туманна  легенда,  казка,  міф,  які  можуть  заколисувати  чи  піднімати  настрій  (не  скажу  «бойовий  дух»,  бо…).  Тут  же  –  у  Станіславі  -    якесь  дивне  відношення  до  часу.  Час  сприймають  як  абстракцію.  Неіснуючу  абстракцію.  Недарма  годинники  і  тим  паче  годинникові  крамниці  тут  сприймають  з  усмішкою  –  годинники  розглядають  як  прикраси,  як  іграшки,  забавки,  а  не  як  інструмент.

У  різних  містах  панує  різне  відношення  до  оточуючого  світу  як  такого.  Львів,  наприклад,  є  самодостатнім  світом.  Для  нього  безглуздою  є  фраза  «Urbi  et  Orbi».  Це  місто  і  є  світом.  Просто  Orbi  і  все.  Зовнішній  світ  для  Львова  ніби  не  існує.  Вірніше  існує,  але  як  далекий  Космос,  з  якого  можуть  приходити  лиха  та  катастрофи.  На  який  можна  дивитися  з  суто  астрологічної  точки  зору.  Львів  замкнений  в  собі.  Такі  міста  як  Ужгород  намагаються  розчинитися  в  оточуючому  світі  –  для  них  світ  це  ріка,  а  місто  –  грудочка  цукру  яку  в  цю  ріку  кинули.  І  потрібно  розчинитися  і  стати  таким  чином  рікою.  Для  таких  міст  як  Рим,  Київ,  Стамбул,  Чернівці  світ  (мало  не  сказав  «зовнішній  світ»,  але  для  цих  міст  така  фраза  безглузда  –  для  них  немає  нічого  зовнішнього)  це  об’єкт  перетворень,  об’єкт  прикладання  зусиль.  Такі  міста  як  Архімед  шукають  важеля  для  того  щоб  цей  світ  перевернути.  Станіслав  же  в  більшій  мірі  відчуває  себе  портом  ніж  скажімо  Нью-Йорк  чи  Одеса.  Станіслав  лежить  на  березі  величезного  моря  –  Карпат.  Тільки  це  море  кам’яне,  а  хвилі  нібито  застигли.  Хоча  в  Станіславі  розуміють  що  це  не  так  –  хвилі  гір  б’ють    потужними  валами  в  неіснуючі  нині  мури  міста  і  місто  здригається  як  корабель  під  час  бурі…  Для  Станістава  суходолом  завжди  була  рівнина  чи  навіть  долина  Дністра.  А  нескінченні  гори  (а  з  вікон  станіславських  кам’яниць  все  здається  нескінченним,  навіть  Космос)  рухомою  стихією,  куди  треба  плавати,  вирушати  і  завжди  повертатись.  Оточуючий  світ  Станіслав  сприймає  як  недосконалу  данність.  Вона  є,  вона  нікуди  не  подінеться,  вона  може  нести  загрозу  чи  благо  –  це  не  так  важливо.  Але  це  данність  –  її  не  варто  переробляти,  бо  вона  того  і  не  заслуговує,  та  чи  і  потрібно  це…

Багато  міст  між  собою  є  подібними  –  якщо  не  зовні  то  по  духу.  Станіслав  часто  порівнюють  з  Сан-Франціско,  Цюріхом  чи  з  Одесою  (що  теж  колись  була  порто-франко  ті  на  березі  водяного  моря).  Але  це  невірно.  Це  міста  з  зовсім  іншою  психологією  та  ментальністю,  з  іншою  філософською  складовою  урбанізованого  ландшафту.    Станіслав  нагадує  Венецію.  Саме  не  пихату  і  надмірно  естетизовану  Флоренцію,  а  Венецію.  Хто  був  у  Станіславі,  той  зауважив  –  люди  у  Станіславі  не  йдуть  по  бруківці,  а  пливуть.  Тільки  пливуть  не  по  воді,  а  в  повітрі  в  невидимих  оку  човнах.  І  прозорість,  прозорість!  Станіслав  так  само  прозорий  –  як  Венеція.  Здається  все  в  ньому  зроблено  зі  скла,  навіть  єзуїтський  костел.  Недарма  в  місті  було  аж  два  храми,  що  належали  єзуїтам  –  у  прозорому  місті  неможливо  сховатись!  Але  можна  розчинитись  в  повітрі,  стати  прозорим.  Недарма  в  Станіславі  важка  польська  архітектура  набувала  якоїсь  легкості,  а  синагоги  ставали  нотами  архітектурної  музики.  Так  само  як  і  Венеція,  Станіслав  нагадує  казку.  Тільки  не  ілюстровану  і  екзотичну,  а  казку  для  малят,  яку  розповідають  перед  сном.  При  цьому  страшні  епізоди  ніби  забувають,  викидають  з  розповіді.  Уявіть  собі  казку  «Про  Червону  шапочку»  у  якій  вовк  не  з’являється  взагалі.  Всі  здогадуються,  що  він  є,  але  називають  зайчиком.  У  Венеції  теж  простежується  щось  подібне  –  страшну  казку  на  ходу  перероблюють  в  добру  і  смішну.    Подібність  Станіслава  до  Венеції  настільки  вражаюча,  що  хочеться  інколи  говорити  італійською  на  просіках  його  прямих  і  кривих  вулиць.

У  місті  Станіславі  багато  разів  планували  прокласти  трамвайну  колію  і  запустити  цей  корабель  бруківок  та  часу,  але  марно  –  трамваю  як  не  було  так  і  немає  не  дивлячись  на  обіцянки,  що  тривають  більше  півтораста  років.  Трамвай  завжди  подорожує  з  минулого  в  майбутнє,  а  не  тільки  від  зупинки  де  є  збіговисько  людей  і  собак  до  зупинки  біля  розфарбованих  будинків.  Для  мешканців  Станіслава  це  абсурд.  Вони  не  можуть  сісти  в  трамвай  в  минулому,  а  вийти  в  майбутньому,  саме  припущення  можливості  такої  події  видається  їм  архаїзмом.

Станіслав,  на  відміну  від  інших  міст  старенької  бабці  Європи  так  і  лишився  таким  яким  його  створили  -  ренесансним  містом.  Це  Львів  є  романським  містом,  якого  до  невпізнання  трансформувала  готика,  а  ренесанс  тільки  додав  яскравих  фарб  у  цю  палітру,  а  модерн  довершував  цей  шедевр  божевільного  художника.  Це  Чернівці  є  сном  Візантії  впорядкованим  епохою  ампір.  Станіслав  зберіг  сам  дух  ренесансу  навіть  в  химерних  утворах  fin  de  siècle  та    архітектурного  «demi-saison».  Навіть  вірменська  церква  Станіслава  збудована  в  тій  бароковій  духовній  піднесеності,  а  не  стилі  давніх  кам’яних  плато  Ноя.

Навряд  чи  існує  ще  місто  на  світі  де  б  так  зберігся  дух  Австро-Угорщини  поміж  будівлями  і  деревами  як  у  Станіславі  (хіба  що  в  Коломиї,  і  то…).    Львів  перегорнув  Австро-Угорщину  як  сторінку,  згадує  її  лише  як  «бабцю  Австрію»  -  родичку,  що  дійшла  до  старечого  маразму,  Тернопіль  робить  вигляд,  що  про  неї  «майже  забув»,  Чернівці  просто  Австро-Угорщину  не  зауважили.  Помітили,  але  не  зауважили.  І  лише  тут  –  у  Станіславі  ця  епоха  відчувається  гостро,  виразно,  як  портрет  цісаря  Франца-Йосифа  у  брудному  галицькому  шинку.  І  це  не  випадково.  В  Австро-Угорщині  все  було  «нео».  Навіть  ампір  там  був  неоампіром,  мілітаризм  смішним,  а  музика  буттям.  Життя  було  якщо  не  вальсом,  то  розвагою,  грою  в  рулетку,  а  смерть  святом.  Саме  це  і  стало  для  Станіслава  своїм  –  Станіслав  теж  вічне  «нео».  Чи  то  ренесансне  неомісто,  чи  то  саме  бажання  творити  антитезу  класичному  урбанізму.

Навіть  другі  совіти  –  так  звана  «радянська  влада»  попри  свої  шалені  зусилля  не  змогла  цю  ренесансність  знищити.  Перше,  що  зробили  ті  потворні  і  бридкі  совіти  в  Станіславі,  так  це  зруйнували  лютеранську  кірху  та  єврейський  цвинтар.  А  потім  уже  почали  забудовувати  Бельведерську  огидними  «хрущовками».  Бо  Лютер  і  Спіноза  для  комуністів  були  більш  небезпечними  ніж  Петрушевич,  Пілсудський  і  Бандера  разом  узяті.  Більшовизм  (і  комунізм  взагалі)  був  явищем  глибоко  середньовічним,  антиренесансним  по  своїй  суті.  Більшовизм  заперечував  у  людині  особистість,  її  волю  як  рушій  історії,  свободу  вибору  і  творчості  яку  так  цінували  діячі  відродження  (від  Петрарки  до  Свіфта  включно).

І  ця  вічна  ренесансність  Станіслава  ефемерна  (як  і  сам  ренесанс,  зрештою.  Ренесанс  у  багатьох  поетів  асоціюється  з  ранньою  весною  –  і  не  випадково).  Місто  вибудовує  свої  барокові  вежі  та  дзвіниці  з  порожнечі  Торічеллі.

Станіслав  вибудовує  своє  «вічне  сьогодні»  з  неупередженістю  вільного  каменяра  чи  навіть  пастуха,  для  якого  світ  –  полонина  з  колибою,  як  творчим  культургейтерським  початком.  Зараз  ми  спостерігаємо  певний  творчий  вибух  у  Станіславі  –  в  першу  чергу  літературно-мистецький  та  філософський.  Можна  було  б  очікувати  і  теософічний.  Але  Станіслав  інакше  уявляє  собі  містицизм.  Він  вільний  як  від  готичних  меланхолій  так  і  від  модернового  декаденсу.  Це  місто  яке  складає  свою  пісню  з  часточок  прозорого  повітря.

(Світлина  автора  есею.  На  світлині  один  з  модернових  костьолів  Станіслава,  який  хотів  позбутися  своєї  ренесансної  суті  і  гонору  відродження,  але  так  і  не  зміг…)

2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335820
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 20.05.2012


Юхниця Євген

Навідуюсь…) ) )

Безперестану
               Думки  ловлять  промені  листячком.
А  у  неділю  -
               По  стелі  течуть,  до  вікна.
Сплячій  коханій
               В  спросоння  навідаюсь  літечком,
Де  у  дозвіллі
               Розквітла    в,юнка    щедрина.
...Оплески  травами
               Вроді  твоїй  досконалій.
Ти  за  правицю  
               Тримаєш,  стискаєш  міцніш...
Небом,  заплавами
               Линемо  в    яблучні  далі...
Ой,  що  то  сниться??.
               «Вже  ранок,  чи  ще  п,яна  ніч?»


Ранок.  Брат-вітер  чутливим  навідом
Привідчиняє  гардини.  Для  світла.

19.05.12  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338447
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЗАКОХАНА В МЕЛОДІЮ ВІВАЛЬДІ

Цю  музику  зустріла  випадково  -
Шукала  в  творах  неймовірну  тишу,
Яка  зникає  потім  вибухово  -
І  це  нарешті  в  мене  дійсно  вийшло!

Мелодія  шаленого    кохання  -
Відверте  спілкування  скрипки  й  моря,
Спочатку  схоже  на  сумне  зітхання,
А  потім  ніби  вибухають  зорі…

Повільно,  швидко,  потім  знов  повільно  -
Звучання  експресивне  й  динамічне,
Мелодія  струнка,  класична  й  вільна,
Глибока  емоційно,  наче  вічність…

У  звуках  скрипки  був  життя  початок  -
мелодія  дитину  сповивала,
На  скрипці  грав  «як  Бог»  Вівальді  батько
В  соборі  Марка  й  оперних  виставах…

Він  готувався  до  богослужіння,
Одержав  сан  священика,  і  месу
Мав  повне  право  вести  самостійно,
Але  на  довгі  роки  став  маестро…

Його  сонати  залунали  всюди,
Зачарували  навіть  серце  Баха,
«Чотири  пори  року»  знають  люди
Чайковського,  Вівальді  й  Гайдна…

Окрім  сонат,  до  кожного  концерту
Антоніо  присвячував  сонети…
Чотири  пори  року  –  символічні,
Вівальді  мудрі  роздуми  про  вічне…

Весна  –  святе  народження  дитини,
А    літо  –  символ  юності  й  кохання,
Пора  осіння  –  зрілість  для  людини,
А  взимку  старість  –  це  пора  остання…

Закохана  в  мелодію  Вівальді,
Танцює    кров  в  моєму  міокарді…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338434
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012


Леся Геник

Неможлива…

Твоїх  уст  не  торкатимусь  щиро,
О,  любове  моя  неможлива!
Знепокоєна  птахо,  тривожна.
Моя  мріє  болюча,  неможна...

Де  калинові  плачуть  світання
Не  вповитися  щемно  в  кохання...
Медоросами,  зливами  в  травах,
Не  втонути  у  неба  октавах...

Тільки  зорі  -  оманні  балади...
О,  спокуслива  ніжна  принадо,
Моє  щастя,  на  присмак  отрути,
Не  торкнути  тебе,  не  торкнути...
(15.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337623
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Леся Геник

На мить…

Вмокаю  серце  в  щирості  чорнило,
У  хмарах  сте́лю  сонцесяний  шрифт.
Нехай  земна,  але  праотча  сила  -
У  жменях  долі,  серед  слова  крихт...

Та  й  голуби,  що  в  дзьобах  мають  промінь,
Напевно,  зможуть  небо  прихилить...
Тендітна  рима,  іскра  на  долоні,
Торкнеться  раптом  вічності  на  мить...
(6.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337655
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Юриан Оболонский

Брошена

Брошена,  
Непрошенная  верность.
Как  трава  в  соку,  подкошена,
Сухости  надменность.

Ты  по-прежнему  всё  та  же,
Но  пустота  внутри.
Темнота  зловещая  и  сажей,
Мажутся  осколки  от  души.

Брошена,  
Непризнанная  нежность.
В  одиночество  душа  приглашена,
Грусти  неизбежность.

Ты  уже  не  та,  но  всё  же,
Ты  одна  грустишь.
Жизнь  ещё  не  прожита,  хоть  больно,
День  придёт,  простишь.

Брошена,
Неузнанная  кротость.
Поцелуев  россыпи  заброшены,
Ожиданий  робость...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338064
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Олександр ПЕЧОРА

ПРО ДВОМОВНІСТЬ

Не  кажіть  про  двомовність  мені.
Панібратство  оте  –  ненаситне.
І  державу  мою  не  виніть.
Україна  –  не  двоязика.

Панібратство  –  юродива  ціль.
Вже  в  обіймах  держава  холоне.
Вже  наїлись  імперських  млинців.
Україна  –  не  п’ята  колона.

То  хронічна  хвороба  така,
коли  з  жиру  трапляються  «бзіки».
Хижим  виродкам  не  потакай.
Янучари    –    новітні  базіки.

Далебі  не  однаково  нам.
Добре  знаємо  капосність  вражу.
Догоджали  чужинським  панам.
І  назад  вже  не  хочемо  в  Рашу!

І  в  Європі  нас  надто  не  ждуть.
І  Америка  знай  вижидає.
На  налигачі  нагло  ведуть.
А  куди  бредемо  –  не  питаєм.

Звично  водять  по  колу  сліпих.
Поводир  неодмінно  обмане.
Та  якби  ж  то  Господь  нас  водив,
а  ведуть  –  крутії-добермани.

Ділять  Бога  злодюги  круті.
«Гляньте  –  кажуть  –  які  ми  хороші!»
У  небоги  –  кишені  пусті,
у  «святих»  –  швидко  множаться  гроші.

Братство    те  не  годиться  й  на  раз.
Бзік!  І  знову  –  паскудну  умову.
Утридорога  пхають  нам  газ,
хочуть  вижити  з  нас  рідну  мову.

Українець  лукавства  зазнав,
від  чуми  вже  потроху  одужав.
Хижа  мова  імперії  зла
сіромах  доконає  байдужих.

Той,  хто  вільно  балакати  звик,  –
вже  не  схоче  ізнов  прогинатись,
не  полюбить  за  довгий  язик.
Краще  з  двору  спесивців  прогнати.    

Гонористі,  лукаві  «брати»
наші  душі  паплюжити  звикли.
Туповперто  уміють  ректи
мов  тут  люди  «многоязикі».

Українство  здолати  якби  –
затівається  свійське  тут  військо.
Хоч  зазнало  немало  ганьби,
провокує  все  ж  тут  самоїдство.

Возсідає  двоглавий  хижак
у  церквах.  Там  –  лихі  інтереси.
Сіє  розбрат,  зневіру  і  жах.
«Руський  мір»  ловко  щепить  агресор.  

Марно  мріє  новітній  могол
територію  взяти  в  оренду.
Українець  –  давно  не  хохол.
Україна  тепер  –  суверенна.

Чи  чужинець,  чи  свій  хижий  пан,
чи  з  бидлоти  ти  підпанок  бритий,  –
начувайся.  Бо  ти  –  окупант.
Час  гряде.  Все  одно  будеш  битий!

Ну  й  живи  в  Україні  ладком.
Ну  й  клянися  в  братерській  любові.
Вільно  «какай»  своїм  язиком,
як  не  здатний  навчитися  мові.  

Як  тобі  Україна  чужа
як  у  тебе  духовне  каліцтво  –
не  казись,  у  світи  вирушай,
не  кусай,  не  жери  українство.

Україна  на  світі  –  одна.
І  повсюди,  куди  ти  не  підеш,
тут  привільно  і  гордо  луна
і  російська,  й  англійська,  й  ідиш…

В  Україні  гостинній  моїй
мовам  світу  однакова  шана.
І  які  б  не  велися  бої,  
рідна  мова  одна  в  нас  державна!

Не  імперська  і  не  панівна,
а  природна  і  суто  арійська.
І  довершеність,  і  таїна…
Рідна  мова  моя  –  українська.

Визнаю,  що  у  вірші  оцім
забагато  болючого  крику.
Але    ж  як  показати  усім
історичну  образу  велику?!

Як  достукатись  до  земляків,
збайдужілих  ягнят-хохломонів?..
Українці  ж  отут  –  з  правіків.
Від  лукавого  –  ігри  двомовні.

Чашу  долі  спиваю  до  дна
і  напевно  вже  істину  знаю:
рідна  мова,  як  мати  –  одна,
а  двоюрідних  не  буває.

Запанує  в  державі  Любов.
Кожен  житель  тут  –  вільна  людина.
Про  двомовність  на  треба  розмов,
щоб  держава  була  єдина.


Олександр  Печора  (Ромоданець)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338015
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Борода

З ДНЕМ МАТЕРІ!

Чуть  прохолода  освіжила  скроні,
світанок  сонцем  в  душу  загляда.
Я  перед  Вами  схрещую  долоні  -
бажаю  Вам  лиш  світла  і  добра!

Бажаю  Вам  п"янких,  духмяних  весен,
бажаю  днів  Вам  літніх  запашних,
і  осені  Вам  щедрих  перевесел,
і  зим  яскраво-сніжних  і  терпких!

Бажаю  Вам  всього  земного  цвіту,
бажаю  Вам  вселенської  краси,
наші  Дбайливі,  Лагідні,  Привітні,
наші  Святі  і  Чисті  -  МАТЕРІ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337010
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Ярослав Дорожний

і не моя це перемога…

Так  гучно  славлять  «нашу»  перемогу:
Фанфари,  марші,  сльози,  також  і  сто  грам,
Її  ж  творець  там  споглядає  строго  –  
Ніяк  не  можна  Йосифа  забути  нам!  
Та  як  же  не  крути  війни  ти  глобус,  
Однак,  мій-твій,  мабуть  його  й  її  дідусь
Втрачав  свій  шал,  шукав  ворожу  здобу
Для  Сталіна  «звільняв»  Вкраїну  й  Білорусь.  

«Це  не  моя  війна,  онуки,  
Не  я  почав  бійню  із  Пакту  у  Москві»,  -  
Сказав  повстанець  склавши  руки,
Згадавши,  як  лежав  із  крісом  у  рові.  
«І  не  моя  це  перемога,
За  іншу  волю,  в  сваргу  й  зірку  я  стріляв.
За  Україну,  вільній  в  Бога,
В  УПА  –  життя  в  бою  й  катівнях  віддавав  

Святкуйте  щиро  дивну  перемогу,
А  краще,  помолімся  за  мільйони  жертв.
Вказали  їм  одну  дорогу
В  тріумф  поміж  гармат  своїх  й  ворожих  жерл.  

08.05.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335993
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012


Олександр ПЕЧОРА

ХАЙ ПРАВДИТЬСЯ ІСТОРІЯ…

Хай  правдиться  історія  довічно,
геройський  дух  наповнює  олтар.
Хай  нація  єднається  магічно  –
люд  вільний  воскресає  із  отар.
                                 
Нащадки  щирі,  суто  українські,
яскраво  квітне  праведна  зоря.
Проймаймося  гартованим  арійським,
козацьким  духом,  духом  Кобзаря.

Цуратися  своєї  правди  годі.
Хай  правда  наша  вище  долина.
Пишіть  свою  історію  сьогодні,
а  то  за  нас  напише  Бузина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336022
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012


Рідний

Не знаєш…

Не  знаєш  завтра,  -  що  й  куди,  -
Шляхи  незвідані  Господні.
Від  праць  себе  огороди,
Спочинь,  душе  моя,  сьогодні.
Думок  тривожних,  клопітких
Позбався,  очі  в  небо  звівши,
Там  голубінь  свята  для  них
Дарує  травня  теплі  вірші.
Серед  лугів  квітучих  стань,
Поринь  в  обійми  кольорові,
Немає  будніх    нарікань
У  сонцем  вигрітій  діброві.
В  майбутнє  не  пали  мости
З  причин,  що  гробові  там  плити,    
Є  щастя  в  ньому,  тільки  ти
Зумій  в  собі  його  відкрити.

06/05/12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335374
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 06.05.2012


Олександр ПЕЧОРА

МОГИЛИ

Будуть  пташки  прилітати,  калиноньку  їсти,
 приносити  козакові  з  України  вісті...
 З  народної  пісні


Ой  на  неньчиній  могилі  
чебрець,  материнка.
Вітерець  стебельця  хилить  
і  плаче  хмаринка.
Де  упав  на  землю  батько,
там  палають  маки.
Не  змогли  усіх  сховати  
домовини  братські.

Ой  чекала  з-за  кордону
сокола  дівчина.  
Повернувся  він  додому  
в  цинковій  хатині.
Схилилася  край  могили
калина  червона.
Її  крилами  обвила  
сива  діва  в  чорнім.

Ой  розкидані  по  світу
могили  вкраїнські.
Ні  любистку,  ні  барвінку,  
ніякої  вісті.
Лине  пташка  до  калини  –
душу  спопеляє...
Краще  мати  домовину
у  рідному  краї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335285
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012


irinag

Молитва за сина.

Бережи  його,  Боже,
                                       благаю,
Я  за  нього  всім  серцем  
                                         молюсь.
Дай  терпння  і  віри  без  краю,
За  надію  Тобі  я
                                         вклонюсь.
Я  вклонюся  за  розум
                                         і  волю,  
За  терпіння  і  ласку  Твою.
Дай  же,  Боже,
                                         щасливую  долю,
Бережи  Ти  дитину  мою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333943
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 30.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Я ХОЧУ БУТИ!

Я  хочу  бути  «жінка-свято»  -
Щодня  привітно  усміхатись,
Для  цього  треба  небагато  -
Нічим  в  житті  не  перейматись!

Я  хочу  бути  дивовижна,
Розумна,  радісна,  дбайлива,
Заквітчана,  неначе  вишня,
І,  як  мале  дитя,  щаслива!

Я  хочу  серед  сірих  буднів
Свій  романтизм  не  розгубити,
Щоб  серце  не  боліло  в  грудях,
І  щоб  хотілось  далі  жити!

Я  хочу  бути  сонцем  ясним,
Віршами  зігрівати  друзів,
Довести,  що  життя  прекрасне,
І  світ  реальний,  без  ілюзій!

Я  хочу  бути  «жінка-диво!
Але  не  знаю,  чи  це  можливо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333700
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 29.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЯ ЗАКВІТЧАНА ВЕСНА

Зустрічаю  знов    молочний  ранок,
Боса  в  травах  росяних  іду,
Насолоджуюсь  п’янким  дурманом
Серед  квітів  запашних  в  саду…

Співом    кличе  небо  синьооке,
І  погода  сонячна  й  ясна,
Щире,  ніжне  почуття  й  глибоке  -
Квітне  у  душі  моїй  весна…

Кожну  квітку  ніжно  пригортаю,
В  вазу  їх  поставлю  з  кришталю,
Новий  день  піснями  привітаю,
У  яких  немає  слів  жалю…

Я  люблю  вставати  спозаранку
Зустрічати  вранішню  зорю,
Наливати  чай  у  філіжанку  –
З‘їсти  два  зернятка  мигдалю.

Додаю  вприкуску  чорні  сливи  -
І  тоді  насправді  я  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333899
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 29.04.2012


Леся Геник

На межі…

О,  Боже    милий,  чим  та  інша  краща?
В  котрих  дзеркалах  тіні  розійшлись?
Ще  й  рідні  лають  -  стигмотворча  праща!
І  де  ж  та  доля,  де  ясне́  "колись"?

Та  ще  й  між  друзів  -  тернями  вигнання...
Скувало  душу  -  сили  вже  нема!
Не  стримати  наругове  страждання,
Що  сипле  день  на  плечі  жартома...

                   ***

Блакитний  вечір  кутався  в  хустину...
Між  трав  байдужих  за  село  ішла,
Ковтала  сльози  -  істину  полинну:
За  мить  -  торкати  вічного  крила...

Холодна  скеля  вабила  туманом...
Внизу  ревіло  урвище!  Лиш  крок  -
І  всі  надії,  вся  печаль  -  намарно,
В  провалля  пороздираних  думок!

                   ***

Стелилось  небо  юно-волошкове
І  цілувало  сонечко  дитя,
Воно  ж  лежало  в  пахощах  любові
Господніх  рук,  між  ладану  життя,

Нового  зовсім...  Ніч  розпуки  -  мимо!
І  не  провалля  муки  на  межі  -
Торкався  Янгол  добрими  очима
І  сіялося  світло  до  душі...

                   ***

У  гаї  тьохкав  соловейко,  мріяв...
Вертала  -  інша,  ув  очах  -  весь  світ,
В  долонях  -  сила  піднебесних  віял,
У  серці  -  юний  пишнобарвний  цвіт...

Дівча  зо  мрій,  усміхнене  і  щасне,
Освячене  прозрінням,  далебі,
Од  нині  знало,  що  життя  -  прекрасне
І  що  Господь  не  кидає  в  біді!
(26.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333380
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 28.04.2012


Юриан Оболонский

"Если можно…"

Если  можно...
Если  ты  только  не  против,
Чтоб  глаза  мои  были,
Прямо  напротив,
Чтобы  руки  мои,
Моё  сердце  в  ладонях  держали,
А  колени  мои,
На  земле  пред  тобою  стояли.

Если  можно...
Чтоб  звёздная  ночь  не  остыла,
И  любви  нашей  верной,
Сч́астлива  была.

Если  можно...
Чтоб  рано  с  рассветом,
Я  тебя  целовал,
Просто  так,  не  прося  об  ответе.

Если  только  не  против  ты,
Чтоб  Земля  наша,
Своим  соком  тебя  и  меня  напоила,
Если  только  согласна  ты,
Чтоб  не  только  в  садах,  зацветавших,
Рождались  плоды  изобилий.

Если  только,
Единственной  быть  ты  согласна,
Ты  моя,  ты  душа,  ты  любовь,  ты  она,
Без  которой,
Всё  в  жизни  напрасно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333061
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012


Юра...

Рахував тихенько твої сонні вії…

Рахував  тихенько  твої  сонні  вії,
чув,  як  сняться  сни…
твої  тендітні  теплі  руки,
гріли  моє  серце…
…невпинний  дощ  бив  краплями  вікна,
його  ритми  і  звуки,
ловила  ніч…
Обіймами  небо  намагалося  зігріти,
промоклі  до  крихти  вулиці…

А  ми  з  тобою,  ловили  очима,
тишу  білої  стелі…  
тримали  слова  і  розмови  до  завтра,
розбавляли  мовчання  в  нічній  акварелі…
і  так  хотілося  спати…

…ти  пульсувала  в  венах,
і  тепло  бажала  гарних  снів…

а…  завтра  …  я  прокинуся  першим,
і  рахуватиму  тихенько  твої  сонні  вії…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333014
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012


Тетяна Луківська

Суму сірого вповні…

Ти  називав  мене  незвичайною,  а  я  ж  звичайнісінька.  Називав  мене  злагідною,  а  я    була  невпевненою.  Чомусь    оригіналкою,  а  я  була  самотою.  А  ще  називав    дивною,    я  ж  була    безмежно  закоханою.  Закоханою  і  ...    зрадженою.  Та  все  ж  я  тобі  вдячна  за  себе  таку  :  незвичайну    в  житті  ,  впевнену  у  думці,  оригінальну  в  самотності,  дивиною  в  коханні...    Лише    трішки  розгубилася,  бо  де  ж  я  тепер    справжня???  Ох!!!

Суму  сірого  вповні  наберу    я  з  дощу.
Розмалюю    розлуку,  а  за  зустріч  прощу.
Не  відчула  б  я  неба  
       в  чистих  краплях  роси,  
 Не    зуміла  б  без  тебе
       так  любити  й  зрости.
Не  побачила  б  в  зорях  
       сяйва  дивного  я.
І  дорога  до  моря  -
       це  теж  казка  твоя.
Поцілунок  наш  перший  
       ще  і  досі  тремтить...
Ти    ж  прощанням  завершив
         найчарівнішу  мить...
Посіріло  від  суму    
         моє    щастя  в  сльозах.
Наче  вдарило  струмом
       й  розп*яли  на  вітрах...
Та  у  пам*яті  зорі
           і  прибою  кришталь.
І  слідами  узори  
           плачуть  в  росах,  на  жаль.
Я  так  довго    розмову  ще  з  тобою  вела,
А  повірити  в  зраду  ну,  ніяк  не  могла.
Суму  сірого  вповні  наберу    я  з  дощу.
Розмалюю    розлуку...  і  за  зустріч  прощу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331382
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 23.04.2012


Юля Фінковська

Та, що в волосся заплітає… (На межі світів)

Торкнулась  ніжність  кінчиком  рядків,
Розлилось  молоко  в  небесні  склянки…
Тебе  чекає  завжди  на  межі  світів
Та,що  в  волосся  заплітає  ранки.

Тебе  тривожить  поглядом  зірок,
Тебе  чекає  диханням  блакиті
Та,що  із  нею  вічність,  ніби  крок,
Та,що  життя  переплавляє  в  миті

Навгад  танцюють  душі  білий  вальс,
Але  тебе  в  своїх  очах  тримає
Та,що  між  пальців  замикає  час,
Та,що  в  обіймах  Всесвіт  замикає…

Шепоче  квітень  крилами  вітрів,
Метеликом  сідає  сон  на  плечі.
Тебе  чекає  завжди  на  межі  світів
Та,що  в  волосся  заплітає  вечір…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332332
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Анна Вейн

Молись

Буває,  що  життя  ламає  крила
у  той  момент,  коли  злетів  увись.
І  що  поробиш  -  доля  тут  безсила.
Як  маєш  крила  -  Богові  молись...

Як  маєш  розум  -  не  міняй  на  гроші.
Цінуй  хвилини  –  в  них  усе  буття.
Достойно  пронеси  життєву  ношу,
З  любов’ю,  що  не  кане  в  забуття…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323371
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 21.04.2012


Адель Станіславська

Загубилася

Загубилася  між  вітрів,
між  стихій  небезпеки  жити...
Запал  юних  років  зотлів,
спопелів  стиглим  жнивом  ситий.

Полонянка  чужих  світів,
бранка  волі  комусь  годити,
у  душевну  тремку  наготу
запеленана,  оповита.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332113
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ВУЛКАН КОХАННЯ (сарказм)

Ти  гарячий,  як  пательня  -
Я  від  пристрасті  шкварчу.
У  душі  вогонь  пекельний  –
Про  "все  інше"  промовчу!

П‘ю  вуста  твої  медові,
Обвиваю  ніжно  стан,
Щирість  чую  в  кожнім  слові  -
Ти  грайливий  як  фонтан…

Струменіє  кров  в  судинах,
Серце  рветься  в  небеса,
Щічки  схожі  на  жоржини,
І  бринить  в  очах  роса...

А  коли  вулкан  проснувся,
Магма  з  кратера  втекла,
Ти  від  мене  відвернувся
І  заснув  немов  дитя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331917
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012


Адель Станіславська

Не губімо людського

Не  вбиваймо  в  собі  людського,  
в  нас  вже  й  так  його  мало-мало...
відцурались  живого  Бога    -
під  мамоною  повклякали...

У  нахабства  немає  міри,
а  терпіння  -  "дурних"  чеснота,
від  колись  чистоти  офіри
радо  пнемося  у  болото.

Забуваємо  хто  ми,  нащо,
від  життя  беремо  "багато",
а  як  ні,  то  воно  "пропаще"  -
жити  слід  -  що  не  день,  то  свято!

Тільки  воском  стікає  мірно
день  за  днем,  крок  за  крок  в  нікуди
і  просте,  і  життя  позірне...
Не  губімо  людського,  люди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331715
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЖАЛІСТЬ і СПІВЧУТТЯ

Зарясніла  негативом  преса,
Все  частіше  «нелюди»  в  статтях  -
Так  скажіть  мені,  коли  воскресне
Жалість,  милосердя  й  співчуття?

Знелюдіння,  в  порівнянні  з  СНІДом,
Викликають  віруси  страшні,
Дефіцит  жалю,  а  за  ним  слідом
Гине  совість  й  світло  у  душі.

Відчувати  біль  чужий  спроможний
Тільки  той,    хто  власні  муки  мав,
Співчувати  учить  Закон  Божий,
І  Ісус  до  цього  закликав…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331439
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

ДО ВСЬОГО ТРЕБА ДОТИКУ ДУШІ…

*      *      *

До  всього  треба  дотику  душі  –
корінням  –  в  землю,  крилами  –  у  небо.
Де  вічний  пошук,  там  нема  межі.
Там  вічний  рух  –  життя  потреба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331853
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Леся Геник

Доторк митця…

А  я  їх  знаю...  Їх    торкалась,  Боже!
І  цілувала  руки  золоті  -
То  вже  й  не  руки,  а  святочні  рожі...
Граалі  душ  окроплено-святі.
Я  рада  знати  їхні  тіні,  Боже!

Не  ідоли,  та  ідольське  крило,
Та  кров  священна  омиває  жили!
Я  ж  бачила,  як  в  погляді  цвіло,
Я  підглядала  -  Янголи  творили
На  пле́чах,  на  руках,  на  серці  крила!

Небесна  нагорода,  купол  віх...
Історії  цвітіння  пишне,  гоже.
А  я  щаслива  просто  мати  їх,
Зоріти  з  краю,  доторкати,  Боже!

О,  дякую  Тобі  за  світло  втіх  -
Хоч  тіні  їхні  знати,  милий  Боже!..
(19.04.12)

(Після  відвідин  виставки  майстрів  декоративно-прикладного
мистецтва  "Світ  Божий,  як  Великдень")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331808
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Вразлива

* * *

Господь!  Заслони      дух    від  спокуси.
Не    вирватись    марному    слову    із    вуст.
Замерзнуть    душі    між  примарних    надій,
Обіцянкою    ще    не    здійснених    мрій.

 Спалахнути  серцю    свічкою    в    тумані  .
 Воскреснути    серед    пурпурних  вітрів.
 Розчинитись  у    Всесвіті    криком    гортані!
 Та  не  загубитись    між    вірша    рядків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331588
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Зеновій Винничук

Великдень

Великдень  -  дзвони  грають  чисто,
Великдень  -  люд  радіє  ввесь,
Великий  день  і  урочистий,
В  цей  день  Ісус  Христос  воскрес.

Радіють,  веселяться  християни,
Несуть  дари  із  церкви  до  оселі,
У  кошиках  врочисто  пропливають:
Паски,  ковбаси,  писанки  веселі.

Зібрались  ми  в  святій  родині
Для  спілкування,  спогадів,  молитви,
Затишно  в    батьківській  хатині...
Ще  будуть  радість,  сум  і  битви.

В  цей  день  із  нами  всі  присутні,
Ті,  що  живуть,  страждають,    ждуть,
Крокують  із  Христом  в  дорозі,
І  ті,  що  відійшли  і    нас  до  себе  ждуть.

Великдень  -  дзвони  грають  чисто,
Великдень  -    люд  радіє  ввесь,
Великий  день  і  урочистий,
В  цей  день  Ісус  Христос  воскрес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329475
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Ніжність - Віталія Савченко

НЕНЬЦІ

Ненько  моя  мила,  сизокрила  пташко,
Сивая  голубко,  як  же  тобі  важко.
Діточок  ростила,  ночей  не  доспала,
І  усе  найкраще,  ти  у  нас  вкладала.
Ми  повиростали,  випурхнули  з  дому,
А  ти  залишилася  ніби  ні  причому.
Рідко  в  гості  линем,  про  життя  питаєм,
І  не  розумієм,  як  багато  маєм.
Бо  все  щастя  наше,  в  тобі  нене  мила,
Ти  прости  нас  рідна,  горличенько  сива.
А  ми  твої  діти,  до  Бога  з  мольбами
Прийдемо  просити  довгих  літ  для  мами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162331
дата надходження 22.12.2009
дата закладки 19.04.2012


molfar

Оновлюймось!

-  Оновлюйтесь!  –
апостолам  Ісус
казав  у  час  
Святого  Переходу.

Оновлюймось  і  ми!
За  це  молюсь!
Господь  нам  доможе
і  природа!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330357
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Леся Геник

Коханий…

***
Коханий...  Пригортаюсь  ніжно-ніжно.
Спасибі  небу  за  безцінний  дар  -
Плекати  в  грудях  душу  білосніжну
І  пити    вкупоньці  п’янкий  нектар
Весняних  див  у  лоскоті  вишневім...
Пацьо́рки  щастя  квітом  мерехтять.
Життя  стежини  встелено-травневі  -
Барвінковим  едемом  шелестять…
Яка  то  щира  днів  меланхолія:
Збирати  роси  -  мед  у  рукави!
Коханий...  Пригортаюся,  лелію...
І  в  небо  шлю  пресвітлі  молитви...
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331242
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012


Леся Геник

Не тримайте…

***
Не  тримайте  за  руки    воскресле!
Все  одно,  хай  на  попіл  і  дим
Розділилися  втрачені  весни  -
То  ж  зостанеться  вічністю  Син
В  кожнім  серці,  що  рани  ввібрало,
Що  відчуло  ту  сіль  на  устах...
Не  сахайтеся,  страху  -  замало,
Та  й  і  що  перед  Господом  страх?
Коли  будете  міряти  ділом,
Коли  слово  душі  віддасте  -
Заіскриться  навощено  тіло,
Воскресінням  колись  проросте
Вірне  стадо...  А  нині  молитва,
Нині  віра,  покора,  уклін...
Доторк  істини  -  гострої  бритви,
І  розкаяність  щира  з  колін...
(17.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331241
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012


Андре Ільєн*

… без крику про допомогу

Без  крику  про  допомогу
Просто  ,  допоможи  !!!
Врятуй  мою  душу  кволу
Іржаві  ножі  просто  вийми
…  а  я  складу  тобі  дяку
В  сонетах  ,  памфлетах  ,  куплетах
І  просто  сердечно  скажу
Дякую  ,  дякую  ,  дякую

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331056
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012


Леся Геник

Моє дитятко…

***
Моє  дитятко,  радосте,  надіє!
Ти  -  найясніша  зіронько  моя...
Поглянь,  як  за  віконечком  весніє,
Як  пишнобарвно  стелиться  земля...

В  долоньках  неба  -  сонячне  проміння,
Що  залоскоче  ніжки  павучка.
Вітрець-бешкетник  бавиться  із  тінню,
Берізонька  он  вибралась  гнучка,

Колише  мрії  на  високім  гіллі...
Чи  щастячко  виношує  тобі?
Які  ж  бо  бруньки,  пишні  та  дозрілі,
Які  ж  бо  очка  в  долі  голубі!

Та  хай  Господь  тебе  оберігає
На  кожнім  крочку,  у  чужих  світах.
Понад  тобою  щирістю  літає
Молитва  материнська  -  вірний  птах...
(22.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330941
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012


Леся Геник

Оновимось сьогодні…

Оновимось  сьогодні  -  в  День  Великий!
Коли  у  серці  радістю  цвіте
Надія  жити  вічно,  жити  ві́ки,
Торкаючи  раменами  святе

Намокле  небо,  що  віддало  Сина
На  сей  вівтар  -  печалей  і  жалю...
Молімо  нині:  хай  могутня  Сила
Зійде  у  вени  правдою  вогню

І  полихає  істинно  велінням  -
Засвідчити  найбільше  із  чудес!
Оновимось  сьогодні  Воскресінням!
Христос  Воскрес!
                         Воістину  Воскрес!!!
(15.04.12)
*******************
З  Світлим  Празником  Воскресіння  Христового,
люба  Поетична  Громадо!!!  Оновлення  Вам  
духовного  і  душевного!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330584
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Ольга Струтинська

Я до гробу Господнього йду.

Я    до  гробу  Господнього  трепетно  йду  .
У  німотній  скорботі  паду  на  коліна.
І  своєю  молитвою  у  терновий  вінок
Вплітаю  я  ніжно-блакитний  барвінок.
 
Серце  моє-ти  колиска  Ісуса,
Багатостраждальний-до  тебе  молюся.

З  твоєі  щоки  витираю    сльозу
І  торкаюсь  болючоі  шостоі  рани,
Отче  Небесний,ти  блудного  сина  прости,
Того  що  пішов  шляхом  зради  й  обману.

Серце  моє-ти  колиска  Ісуса,
Багатостраждальний-до  тебе  молюся.

Ти,на  хресті  розіп"ята  любове
Моє  каяття  запізніле  прийми,
І  молитву  оту,мов  вінок  барвінковий,
В  душу  мою    увійди  і    спаси  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330108
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

НЕ ПЕРЕЙМАЙМОСЯ ДАРЕМНО…

*      *      *

Не  переймаймося  даремно:
одвічні  чи  нові  проблеми?
Не  скаженіймо.
Безупинно
шукаймо  вихід,  а  не  винних.
Кого  за  що  судити  треба  –
розсудить  небо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330326
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

БУТИ ПОЕТОМ

Завірюхою  линуть  літа.
І  йому  доведеться  померти.
Але  житиме  довго  поетом,
коли  серце  поклав  на  вівтар.

Коли  книгу  гортає  школяр
чи  бабуся  в  квітчастій  хустинці  –
то  йому  –  найдорожчі  гостинці.
Й  ні  до  чого  заморський  доляр.
Бо  йому  б  лиш  увагу  відчуть
і  почуть  тепле  слово  за  муки.
Серцю  втішно  –  читають  онуки.
Пише  легко,  хоч  думи  печуть.

Хоч  душа  невигойно  болить,
та  найбільше  бажання  –  горіти.
Щоб  людей  небайдужих  зігріти,
а  байдужих  –  від  сну  пробудить.

Світ  який!  В  ньому  стільки  добра!
Об’єднати  б  всі  "за"  і  всі  "проти".
Тільки  так  можна  зло  побороти.
Щире  слово  повік  не  згора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330567
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

СВІТЛА МЕТА

Зігріти  півсвіту  хотів.
Його  ж  розпинали  на  палі.
А  потім  ще  довго  ступали
на  світлу  поетову  тінь.

Поет  не  воскрес:  не  святий.
Та  вірші  світили  далеко.
На  палі  гніздяться  лелеки...
Виходить,  досяг  він  мети.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330568
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

Я НАБАГАТО ПЕРЕБІЛЬШИВ…

*      *      *

Я  небагато  перебільшив:
насправді  світ  був  значно  гіршим.
А,  може,  й  кращим  –  скажуть  інші.
Але  тому  й  плекаю  вірші,
щоб  трішки  світ  ставав  гарнішим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330692
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Леся Геник

О, скільки нині муки…

О,  скільки  нині    муки  на  хресті!
О,  скільки  нині  болю!  Не  стерпіти...
Щоб  мали  право  жити  лю́дські  діти  -
Волають  в  небо  рани  найсвяті.
О,  скільки  нині  болю  на  хресті!

У  хмарах  пороздиране  повісмо...
Чи  кровожерливість  "землі"  права?
Підкуплені  лжевічністю  слова.
Тепер  -  свідомо  нетерпенно  тісно!
О,  скільки  нині  муки  на  хресті!

Вогненні  рожі  -  то  ридає  Мати,
Колючий  стогін  -  умирає  Син!
Вино  і  оцет...  лунне  "розіпни!",
Пророки,  юди,  ідоли,  пилати...
О,  скільки  нині  муки  на  хресті!

О,  скільки  нині  муки  на  хресті...
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329950
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

ПРОЛИТА КРОВ НЕВИННА

В  стражданнях  й  муках  на  хресті
Спаситель  помирав.
-  Прости  їм,  Отче,  злоби  ці,  -
З  любов'ю  Він  сказав.

Весь  світ  Ісус  звільнив  з  пітьми,
Віддавши  кров  і  тіло.
Всім  серцем  нас  Господь  любив
І  йшов  на  смерть  Він  сміло.

Стікала  кров  рікою  з  ран,
Свята  й  дорогоцінна,
Яку  пожертвував  наш  Пан
З  любові,  що  безмірна.

Та  злоба  лютих  ворогів
В  серцях  росла  невпинно
Ніхто  із  них  не  розумів:
Пролита  кров  невинна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330060
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Леся Геник

Я знаю…

***
Я  знаю,  любові  не  просять...
Я  знаю  -  її  не  благають...
Калічить  безпліддям  колосся,
Уперто  його  пригортаю.

Молюся  в  заплакане  небо  -
Захмарна  бузкова  надія.
Та  марно,  не  треба  ж,  не  треба  -
Безсило  потуги  не  всію.

Курличуть  безкрилі  поеми,
То  ж  інші  гніздяться,  воркують...
Немає  отвітів  про  "де  ми?",
Нема  запитань,  не  гадкують...

Я  ж  знаю,  що  серце  -  то  воля,
В  посуху  годує  вітрами...
Самотньо  стою  серед  поля,
Вчепившись  у  вічність  руками...
(11.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329500
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 12.04.2012


Леся Геник

І я за Вами теж сумую…

...І  я  за  Вами  теж  сумую...  Вечір
Голубить  лагідно  моє  вікно.
Думками  доторкаю  Ваші  плечі,
Уста  гарячі,  трепетне  чоло...

У  ритмі  вальсу  обіймаю  зорі  -
Не  спиться  знову...  Звісно  ж  не  до  снів!
Схиляю  серце  ніжне  у  покорі
Межи  омрій  -  оцих  журливих  днів

Без  Вас,  без  Вас...  Коралями  печалі  -
На  грудях  заколисані  вітри.
То  ближче  знов,  то  нездоланно  далі,
Не  дотягнутися,  не  перейти...
(8.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329792
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012


Рідний

Сухий і гарячий пісок Палестини…

Сухий  і  гарячий  пісок  Палестини
Моєю  уявою  в  серце  тече.
О  як  же  так  сталось,  що  Він,  мов  злочинець,
Під  хресну  колоду  підставив  плече.
Чекав  же  на  Нього  в  надії  Ізраїль,
У  храмі  служіння  ішло  день  та  ніч.
Прийшов  до  своїх,  а  свої  відцурались
На  кілька  десятків  тривожних  сторіч.
Мені  б  те  каміння,  окроплене  кров’ю
Збудити  за  свідка  печальних  подій,
Воно  б  розказало  про  Нього  з  любов’ю
Багато  сильніше    за  книжний  сувій.
Мені  б  доторкнутися  лобного  місця,
Де  цвяхи  вривалися  в  зморену  плоть,
Почув  би  я      надер  проникливі    вісті
Про  мук    непомірних  важкий    епізод.
Сухий  і  гарячий  пісок  Палестини
Моєю  уявою  в  серце  тече.
-    Мій  сину,  за  тебе  Я,    мовби  злочинець,
Під  хресну  колоду  підставив  плече.

08.04.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328801
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


olya lakhotsky

Радість

забута  чаша  стиглих  кольорів,
забута  радість  бути  близько-близько,
хитається  землі  важка  колиска,
я  напою  тебе  вином  вітрів.

зелений  хміль  у  м'яті  й  череді
стелю  на  край  горіхового  ложа
і  тільки  душу  більше  не  триножу  –
вона  давно  належить  не  мені.

вона  паде  в  криниці  золоті
до  тиші  голубиних  зорепадів,
бо  там,  на  дні,  –  моя  забута  радість,
одна  далека  на  усій  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328756
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

Я БОГА У СЕРЦІ НЕСУ

"Не  завдавай  душі  своїй  жалю,  не  муч  себе  думами  сумними.
Радощі  серця  -  то  життя  людини,  а  чоловіка  веселощі  -  довголіття.
Розважай  себе,  втішай  своє  серце,  геть  проганяй  від  себе  печаль:
багатьох  бо  сум  уже  погубив  -  немає  ніякого  з  нього  пожитку"
(Сир.30,  21  -23).      

Людина:
Тривожуся  кожним  словом,
Чи  сказане  все  до  пуття?
Як  випросить    можна  у  долі
Щасливе  і  добре  життя?

-  Чи  можна  до  зір  полетіти,
Де  в  небі  ліхтарики  світлі?
Бо  там,  кажуть  вічна  весна,
Живе  Світлий  Дух  в  небесах.

А  тут  на  землі  у  молитві
Неначе  загублена  птиця.
-  Чи  може,    хтось  крила  відтяв,
Журавкою  -  долю  назвав?

Обтяжені  плечі,  і  падає  хрест,
Та  лину  щоразу  -  до  світлих  небес.
Розправила  крила,  шукаю  Христа
Та  Віра  завжди  у  людини  слабка.

Стежини  з  дитячого  світу
Де  були  в  любові  зігріті
Ведуть  у  широкі    світи,
Де  важче,  і  важче  іти.

Ангел:
-  А  ти  все  люби,  не  журися  нічим,
Знай,  світ  є  веселим,  хоч  дещо  сумним.
Радій,  коли  в  квітах  буяє  весна,
Як  хліб  у  полях  золотих  дозріва.

Всміхайся,  щоразу  назустріч  вітрам
Не  плач,  бо  сльозини  втирає  Бог  сам.
-  Ти  знаєш,    в  шорсткому  колючім  терні
Троянди  цвітуть  запашні  й  чарівні?

Співай,  коли  змочить  краплинами    дощ,
Втішайся!  Дарма,  що  до  нитки  промок.
Люби  світ  сильніше  всім  серцем,  душею
Хіба  ж  ти  не  знаєш,  що  Він  є  з  тобою?

Втирає  з  обличчя  солоні  сльозини,
Лікує  всі  рани  і  болісні  днини.
-  Не  можеш  збагнути  Його  доброти?  
Прекрасним  є  світ!  А  людина  це  –  ти!

Людина:
В  усмішці  побачу  я  Бога?
А  тіло  -  це  Храм  Душі?
Мій  Ангеле,  Світлий  і  Добрий,  -    
Це  хочеш  сказати  мені?

Ангел:
Хіба  ж  ти  не  знала,  що  Бог  живе  в  серці,
Ти  знаєш,  що  Бог  -  це  Любов!
В  солодкому  диханні,  в  тихому  плесі
Сліди  на  піску    залишав.

Людина:
Я  Віру  збагачую  словом
Мов  птах,  а  людиною  йду.
Хотіла  зустрітися  з  Богом,
А    Бога  у  серці  несу!

Несу  я  у  пісні,  в  молитвах
На  арфах  Його  впізнаю.
То  пташкою  лину  у  небо,
Шукаю  у    хмарах  дощу.

Любіть  свого  ближнього,    люди!
Шукайте  між  вами  Христа.
Він  мертвого  навіть  розбудить,
Хай  буде  Любов  жива!

Любов  є  цінніша  від  скарбу,
Від  золота,  що  блищить.
Хай  прийде  до  кожного  Ангел,
І  правду  таку  сповістить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328720
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПІКАНТНІ МІНІАТЮРКИ

"МУХА"

Мій  кіт  прикинувся,  що  "муха",
Щодня  під  стелею  гасає,
Вночі  дзижчить  мені  на  вухо:
"Я  вже  голодний,  нагодуй,  благаю!"


"КАКТУС"

Закохався  кактус  в  монітор,
Закричала  "клава":  "Це  позор"!
"Мишка"  тихо  пропищала:
"Тільки  цього  нам  не  вистачало!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328779
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


Вячеслав Романовський

ЧОМУСЬ НЕ МЕНШАЄ ІУД…

Чомусь  не  меншає  іуд,
І  фарисеїв  стало  більше.
Не  тільки  ллють  на  світло  бруд,
А  роблять  все,  щоб  людям  -  гірше...

Забули  Бога,  честі  храм,
Занапастили  грішми  душу.
Над  усіма  панує  хам,
Трясе  людей,  неначе  грушу.

Матюччя,  наче  бур'яни:
Полоти  -  не  переполоти!
Таке  життя.  Прийшли  "вони".
І  будем  бідаками  доти,

Поки  не  увірвавсь  терпець
І  разом  не  сказали:  доста!..
Похмуро  зирка  Бог-отець,
Як  Україну  жре  короста...

2.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327354
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

ДІДУСЕВА НАУКА

Казав  дідусь:  «Побережи  здоров’я.
Ти  ще  малий,  але  запам’ятай:
Здоров’я  й  розум  –  то  найліпша  зброя.
І  скарб  отой  онукам  передай».

Казав  дідусь:  «Здоров’я  не  розтринькуй.
Ти  –  молодий,  та  надто  не  швиди.
Старого  слухай.  А  судьба  –  то  скринька.
Одна  –  для  тебе.  Не  згуби  гляди.

Іди  у  світ,  та  залишайся  вдома:
корінням  –  в  землю,  в  небеса  –  крильми.
Допоки  й  не  здолає  тебе  втома,  –
людиною  живи  поміж  людьми.

«Побережіть  себе.  –  Кажу  онукам.  –
Не  тратьте  без  толку  здоров’я  й  час».
Складна  і  водночас  проста  наука:
люби,  зі  світом  білим  родичайсь.

Життя  уроки  –  то  найліпша  школа.
Веде  й  спиняє  віра  не  чужа.
В  бою  за  правду  не  пасуй  ніколи.
Терпінню  всякому  все  ж  є  межа.

До  істини  доходять  звідусюди.
Нащадкам  щиру  правдоньку  кажіть.
Заради  себе,  люди,  будьте  люди.
Заради  Бога  –  душі  бережіть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328410
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЩО РОБИТИ З МОЇМ СЕРЦЕМ?

Оригинал  -  Eagles  —  What  Do  I  Do  With  My  Heart

*********************************************
Немає  сенсу  у  словах  -
Я  бачу  все  в  твоїх  очах.
Я  знаю  все,  що  хочеш  ти  сказати  -
Прощай  -  так  важко  вимовляти  ...

Я  можу  сльози  зупинити,
І  виглядати  емоційно  сильним,
Коли  любов  нас  хоче  розлучити.
Я  знаю,  що  скажу  тобі,
Якщо  підеш  від  мене,
Та  що  робити  на  самоті,
з  моїм  осиротілим  серцем?

Ні  слова  більше  не  промовлю  -
Твоє  бажання  –  це  купа  болю.
До  нього  ти  підеш,  я  знаю,
А  я  твоїм  минулим  стану.

Тебе  не  буду  переймати,
Не  буду  у  руках  тримати,
Не  буду  в  тебе  на  заваді,
Твоєму  щастю  зажди  радий.
Але  тебе  я  хочу  запитати,
Коли  замовкне  кохання  скерцо,
Що  маю  далі  я  робити
з  моїм  осиротілим  серцем?

Кохана,  невже  забула  ти  -
Було  це  так  недавно,
Ми  зводили  свої  мости,
Чому  так  швидко  їх  не  стало?
Тепер  з  тобою  буде  інший,
хто  покохає  ще  сильніше…
Ніхто,  ніколи,  моя  люба,
Тебе  кохати  так  не  буде!

Скажи,  що  ти  не  йдеш,
Скажи,  що  ти  не  йдеш!
Скажи,  що  залишаєшся  зі  мною  ...
Прошу  скажи,  моя  кохана,
І  заросте  на  серці  рана!
Скажи,  що  любиш,  як  раніше  ...
Кохати  буду  ще  палкіше!
Стою  навколішки,  молюся  -
До  тебе  подумки  горнуся…
 
Зроблю  для  тебе  все,  що  зможу  -
Сам  БОГ,  я  знаю,  допоможе!
Щоб  зберегти  палке  кохання,
Звучить  для  тебе  це  зізнання,
Щоб  ми  з‘єдналися  ще  раз…
Любити  буду,  допоки  нас
Злостива  смерть  не  роз‘єднає  –
Коли  це  буде  –  ніхто  не  знає…

Не  знаю,  що  робити  -
Сумую  дуже  за  тобою.
Коли  замовкло  кохання  скерцо,
Як  далі  жити?  Що  зі  мною?
І  що  робити  з  моїм  серцем?

***************************************

Ты  не  должна  ничего  говорить    -
Я    вижу  все  в  твоих  глазах.
Я  знаю,  что  ты  хочешь  сказать  -
Так  трудно  вымолвить  слово  –  ПРОЩАЙ…

Я  могу  сдерживать  слезы,
И  стараюсь  быть  сильным,
когда  любовь  нас  разлучает.
Я  знаю,  что  скажу  тебе,
Если  ты  уйдешь,
Но  что  мне  делать,    
Что  мне  делать  с  моим  сердцем?

Не  скажу  больше  ни  слова.
Знаю,  нельзя  изменить  твое  решение.
Ты  знаешь,  куда  тебе  нужно  уйти.
Я  знаю,  что  стану  твоим  прошлым.

Я  не  буду  тебе  удерживать,
И  не  буду  стоять  на  твоем  пути,
Если  ты  так  хочешь  начать  новую  жизнь...
Но  я  все  еще  хочу  знать,
Когда  мои  руки  тебя  отпустят,
Что  мне  делать  сейчас,    
Что  мне  делать  с  моим  сердцем?

Любимая,  неужели  ты  не  помнишь    -    
Это  было  не  так  давно,
Мы  строили  планы  на  двоих,
где  будем  только  ты  и  я…
Теперь  ты  говоришь,  что  нашла  другого,
Того,  кто  любит  тебя  сильнее    -
НИКТО  и  НИКОГДА  не  сможет  любить  тебя    
так,  как  любил  тебя  я!

Скажи,  что  ты  не  уходишь,
Скажи,  что  ты  не  уходишь!
Скажи,  что  останешься…
Прошу,  скажи,  что  ты  останешься    
со  мной,  моя    любимая,
Скажи,  что    любишь  меня  по-прежнему,
Скажи,  что  все  еще  любишь!
Только  про  это  все  мои  молитвы    -
Падаю  на  колени  и  молюсь  наедине…
 
Я  сделаю  все!
Да,  все  сделаю,
Чтобы  сохранить  нашу  любовь,
Чтобы  ты  осталась  рядом  со  мной!
Буду  любить  тебя,
Пока  смерть  не    разлучит  нас…

Но  что  мне  делать,
Что  мне  делать  сейчас,
Когда  я  все  еще  скучаю  по  тебе?
Что  мне  делать  сейчас,    
Что  мне  делать  с  моим  сердцем?

******************************************
You  don't  have  to  say  a  word
I  can  see  it  in  your  eyes
I  know  what  you  wanna  say
It's  so  hard  to  say  goodbye

I  can  hold  back  my  tears
And  try  to  be  strong
While  our  love  is  fallin'  apart
I  know  what  I'll    say
If  you  walk  away
But  what  do  I  do
What  do  I  do  with  my  heart?

I'm  not  gonna  say  a  word
I  know  I  can't  change  your  mind
You  know  where  you  need  to  go
I  know  I'll  be  left  behind

I  won't  hold  you  back
I  won't  stand  in  your  way
If  you  need    to  make    a  new  start
But  I  still  wanna  know
When  my  arms  let  you  go
What  do  I  do
What  do  I  do  with  my  heart?

Oh,  girl,  don't  you  remember?
It  was  not  so  long  ago
We  were  makin'  plans  for  two
Just  me  and  you
Now  you  tell  me  that  you've  found  somebody
Someone  who  loves  you  better
No  one  could  ever  love  you
The  way  I  do

Tell  me  you're  not  leavin'  now
Tell  me  you're  not  leavin'
Tell  me  that  you're  gonna  stay
Please  say  you'll  stay  with    me,  baby
Tell  me  that  you  love  me  still
Say  you  love  me  still
For  this  and  this  alone  I  pray
Fall  down  on  my  knees  and  pray

I'll  do  anything
Yes,  I  would
To  save  what  we  have
To  keep  you  by  my  side
I'll  love  you  'til  death  do  us  part
But  what  do  I  do
What  do  I  do
When  I'm  still  missing  you?
What  do  I  do
What  do  I  do  with  my  heart?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325868
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 07.04.2012


Мазур Наталя

*Солодкий сон

Долає  ранок  ночі  тьму
У  споконвічному  двобої.
Мій  сон  сьогоднішній  чому
Так  розтривожений  тобою?
Чому,  скажи,  мої  вуста
Без  поцілунку  ти  залишив?
Нерозуміння  нароста
І  загортається  у  тишу.
Ти  ж  обіймав  мене  у  сні,
Я  пам'ятаю  кожен  дотик.
В  словах,  що  говорив  мені,
Вчувалися  журливі  ноти.
Уява  то  моя,  чи  ні?
Хитнулася  ураз  гардина...
Твій  голос  чую  вдалині,
Шепочеш:  "  Спи,  моя  єдина.
Світанку  сяючий  бутон
Іще  блукає  десь  шляхами."
І  знов  мене  солодкий  сон
Твоїми  обійма  руками.

22-27.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325810
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 02.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

НЕНАРОКОМ УПАЛО СЛОВО…

*      *      *

Ненароком  
упало  
слово  –
залишило  недобрий  слід.
Недоречно  злетіло  –
й  знову
світ  поблід.

Маюсь,  каюсь.
І  знов  плекаю,
щоб  не  гасло  тепло  обох.
Слово  –  пташка,
чи  слово  –  камінь…
Слово  –  Бог.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326699
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Борода

Ніч

Яка  темна  ця  ніч?  Безпросвітня,  гнітюча,  як  горе.
Куди  ділись  всі  зорі?  Чому  торжествує  так  мла?
Тільки  запах  від  свіч  несуть  води  у  Чорнеє  море,
в  попелищі  надій  залишилася  чорна  зола.

Чом  ступились  зірки  і  десь  світять  чужинському  краю?
На  полицях  чужі  і  крикливі  на  вигляд  книжки,
а  старі  рушники  у  коморі  пилюку  ковтають.
Але  ніч!  Наче  пекла  чи  Всесвіту  чорні  дірки.

Коли  темная  ніч  -  кажуть  -  буде  яскравим  світанок,
щоб  усе  неживе  розбудити  із  вічного  сну.
Чую  запахом  січ  і  дозбирую  роси  у  збанок,
вже  зірниця  пливе,  аби  змити  тривогу  і  сум.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326575
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Вячеслав Романовський

ТВОЯ ЛЮБОВ, ЯК ПТАШКА ДИКА…

Твоя  любов,  як  пташка  дика...
Моя  ж  -  незграбна  і  велика
тебе  лякає...
Та  до  тебе
я  прихилю  і  долю,  й  небо,
аби  у  парі,  не  нарізно...
Заглянеш  в  очі  ніжно-ніжно
і  віддзеркалиться  душа:
у  ній  з  тобою  я  -
пташа...

22.03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324133
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Вячеслав Романовський

КАРА ГЛИБІНЬ - МЕНІ ЩАСТЯ І КАРА…

Кара  глибінь  -  мені  щастя  і  кара,
Свято  прийдешнє  за  віялом  вій.
Взявши  рішуче  натхнення  в  Ікара,
Рвуся  до  тебе  у  світ  веремій.

До  перемін  і  травневого  грому,
Світе,  прийми  ув  обійми  свої.
Тут  із  коханою  в  серці  огрому
Нас  зачарують  дзвінкі  солов'ї.

Будем  з  тобою,  моя  непокоро,
Радо  іти  по  духмяній  землі,
Де,  мов  сторожа,  гінкі  осокори,
А  понад  ними  пісні  й  журавлі...

27.03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325555
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Вячеслав Романовський

АЖ ЗУБИ ЗАЛОМИТЬ ОДРАЗУ КРИНИЧНА ВОДА…

Аж  зуби  заломить  одразу  кринична  вода,
А  п'ю  -  не  нап'юсь,  бо  смакує  дитинством  далеким.
Ще  згадує  хата,  люстерками  шиб  вигляда,
Гостинно  клекоче  з  гнізда  верхового  лелека.

Я  -  вдома,  я  -  вдома!  Радіє  євшанно  земля,
Вона  не  зникома.  А  спогади  трепетні,  світлі...
З  городу  хустинка  матусі  майне  іздаля,
Рвонуся  назустріч,  а  неньки  нема  на  цім  світі.

Залишилась  яблуня,  вже  напіввсохла,  стара,
Вона  пам'ятала  бабусю  і  нас  -  малюками.
А  час,  хоч  безжальний,  у  серці  не  все  витира,
Що  панькало,  гріло  і  що  запеклося  роками.

На  хресній  дорозі,  що  нас  од  порогу  веде
Всевишнього  ласку  і  нові  дива  відкривати
І  отча  любов,  і  завзяття  душі  молоде.
Хіба  ж  ми  посміємо,  брате,  оце  забувати?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326467
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Зеновій Винничук

Мамо

Мамо,  наша  втіхо,  мамо,  наша  доле,
Рідна  і  ласкава  матінко  моя,
Вже  роки  рікою  утікають  в  море,
Внучка  зростом  швидко  обжене  тебе.

Та  сміються  ясні,  лагідні  і  чесні
Твої  очі  ласкою  проміняться  мені.
Руки  твої,  рідна,  ніжні  і  прекрасні
Часто  нас  голублять  навіть  уві  сні.

Була  мудра  зроду,  із  глибин  народу,
і  на  вроду  гарна,  як  ясна  зоря,
Душею  шляхетна,  непорочно  чиста,
Мила  і  ласкава,  ластівко  моя.

Уставала  з  сонцем  ти  навперегони,
Часто,  дуже  часто  засипляло  сонце
Не  встигало  вчасно  у  твоє  віконце
Промінці  послати,  навести  мости.

Зранку  у  господі,  потім  на  городі
Розмовляла  з  полем  наодинці  ти.
І  любила  весну,  весну-трудівницю,
І  сама  весною  ти  цвітеш  завжди.

Я  не  знаю,  рідна,  слів  для  тебе  гідних,
Де  їх  відшукати,  де  їх  віднайти.
Мамо  моя  щира,  мамо  моя  мудра,
Благородна  жінко,  мудрість  на  віки.

Так  хотілось  ласки  тобі  уділити,
Хоч  краплину  щастя,  крихту  теплоти,
Усмішку  здобути,  неба  пригорнути,
Сонячного  золота  на  твої  стежки.

Та  життя  жорстоке,  замість  щастя  горе
Посилає  часто  на  життєвий  лан.
Мамо,  моя  мамо,  видно  моя  доля
Замість  щастя  смуток,  смуток  мій  талан.

Завжди  із  тобою  любо  говорити,
Виливати  душу,  веселість  чи  жаль.
Вміють  розуміти  і  без  слів  рідненькі,
Матері  старенькі  радість  і  печаль.

Мамо,  моя  мамо,  завжди  молодою
І  душею  чиста  рідна  ти  в  нас  є.
Посмішка  ангельська  -  сонечко  ясне,
Зігріває  щастям  усміх  твій  мене.

Щиро  тобі  зичу  сонця  і  любові,
Радості  і  щастя  від  своїх  дітей,
Розуміння  й  ласки,  мудрої  розмови,
Шани  і  поваги  від  усіх  людей.

Складна  в  тебе  доля,  неспокійна  дуже,
Та  сприймала  стійко  ти  за  роком  рік,
Хай  осіннє  сонце  у  твоє  віконце
Ще  тепла  ясного  вділить  на  весь  вік.

Щоб  жила  ти  довго,  літ  до  ста  спокійно
І  зазнала  втіхи  від  синів,  дочок,
Внуків  і  онучок,  правнуків,  правнучок,
Ну  і,  звісно,  їхніх  милих  діточок.

Рідна  моя,  ненько,  ти  моє  серденько,
Любо  мені  й  легко,  якщо  поруч  ти.
Мамо,  моя  мамо,  завжди  молодою
І  душею  чиста,  рідна,  ти  в  нас  є.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324360
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Леся Геник

На мить з’явися…

***
На  мить  з’явися...  Якщо  хочеш  -  болем,
Та  спалахни!  Нехай  узрію  світ,
Нехай  знайду  хоча  б  один  отвіт,
Нехай  пройме  життєво  нервом  голим...
Та  лишиться  в  свідомости  той  слід,
Що  здатен  очі  сліпости  відкрити,
Що  здатен  протягнути  руку  в  тьмі!
О,  заіскрись,  молю,  хоча  б  на  дні,
Щоб  путь  до  пізнавання  освітити,
Щоб  простелити  ці  інертні  дні
У  всесвіті  себе  і  за  собою...
І  суть  німа  нарешті  б  ожила,
Розлепетілась  на  прості  слова,
Які  б  у  душу  знаджено  юрбою
Обдертою  з  сусіднього  села
Емоцій  і  півзнаностей  пророчих...
Та  об’явися,  не  тікай  щомить,
О,  Істино,  прадавнішня  блакить,
О,  Мудросте  умів,  іще  праотчих,
Верни  свідомости  первинну  сить!
(25.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325270
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Леся Геник

Не буду я…

***
Не  буду  я  боротися  за  диво,
Котре  й  не  диво,  а  буденний  фат!
Спокуса  безголоса  юродиво,
Так  пещено  забита  десь  між  шат,
Де  вбоге  панство  банно  спочиває...
Не  хочу  у  підніжники  сліпих!
Не  багну  ані  Пекла,  ані  Раю,
Ані  добра,  ані  байдужих  лих
З  їх  рук!  Нехай  сирітська  доля  -
То  все,  що  маю  в  при́нос  від  життя...
Нехай  не  цукор  -  чумаківня  солі,
Нехай  не  пісня,  а  сумне  виття!
Та  буду  чесна  перш  перед  собою,
І  перед  Богом,  і  перед  людьми...
Не  хочу  дива  з  ознаками  гною,
Не  хочу  неба  з  ангелами  тьми!
(26.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325277
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Леся Геник

Мій друг мовчить…

***
Мій  друг  мовчить...  Сьогодні  –  безсловесний:
Не  в’яжуться  думки  у  перевесла,
Не  блискає  між  римами  роса...
Сльоза,  сльоза,  сльоза
Непрохано  вселилася  у  душу...
Мовчання  твого  серця  не  порушу,
Та  доторкнуся  подихом  вікна...
Вона,  вона,  вона,
Мабуть,  так  цільно-щемно  полонила...
Чи  полюбила,  та  -  чи  полюбила?
Чи  буде  чесно  пригортати,
Кохати...  так,  як  я?
Кохати
Тебе,  мій  любий  друже?
Дуже,  дуже,  дуже...
(28.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325923
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 30.03.2012


оптимист

Весняна колискова бабусі Катрусі. (міф-казка)

-  Бабусю,  а  чому  Весна  так  довго
Не  повертається  у  наш  веселий  край?
Чому  ставки,  ще  досі  вкриті  льодом?
І  сніг  ніяк  не  залишає  гай?
Чому  вночі  ще  тріскотять  морози?
А  вранці  сумно  сонечко  блищить?
Напевно  спить  Весна  в  домівці  досі…
Її    негайно  треба  розбудить…
-  Так  щебетало  на  руках  стареньких
 Вже  не  маленьке…  літ  п*яти  дівча,
Якому  не  хотілось  просто  спати…
І  от  воно  бабусі  й  докуча.  

Старенька  посміхнулася  ласкаво,
Онуку  пригорнула  до  грудей.
Промовила  –  «Це  дуже  давня  казка,  
А  може  й  міф  про  богів  і  людей.»
-  Ой!  Розкажи,  ну  розкажи,  будь  ласка,
Я  все  одно  тепер  вже  не  засну…
Мені  так  хочеться    почути  і  дізнатись,
Як  розбудити  все  таки  Весну.
-  Гаразд.  Вкладайся  по  зручніше
І  слухай,  що  розказував  мій  дід,
Він  теж  почув  цю  розповідь  від  баби…
Бо  йде  вона  із  глибини  століть…
                               ***
Коли  ще  вміли  розмовляти  звірі,
Землею  інколи    гуляли  ще  боги…
Тоді    земля  завжди  була  квітуча,
А  люди  ще  не  бачили  зими.
Усе  завжди  буяло  пишним  цвітом,
Родила    щедро    матінка-земля.
Все  завдяки  ласкавої  Деметри,
Родючості  богині  і  добра.
Богиня  землеробства  і  достатку
Була  весела  як  сама  Весна,
Від  Громовержця  доньку  свою  мала
І  Персефона,  дівчинки  ім.*я.

Дівча  росло  веселе  і  кмітливе,
На  радість  матінці  сміялося  завжди,
Любило  квіти,  пісню  солов*їну,
Олімпу  різнобарвного  сади…
А  підростала  –  ніби  розцвітала…
Деметра  нарадітись  не  могла,
Для  доньки  милої  надіялась  на  долю,
Найкращого  у  світі  божества…
Та  не  завжди  краса  і  добра  вдача
Приносить  щастя  навіть  і  богам…
Так  і  тепер…    Зевс-Громовержець,  батько
Її  в  дружини  братові  віддав…

В  той  час    божественна  та  юна  Персефона
З  подругами  гуляла  по  саду…
Метеликом  між  квітами  літала,
Зриваючи  троянди  на  льоту.
Аід,  володар  мороку  і  тіней,
Князь  темноти,  підземного  жаху,
Побачивши  щасливу  Персефону,
Украсти  вирішив  дівчину  молоду.
Щоб  заманити  Персефону  в  пастку,
Подруга  Гея  виростила  цвіт,
Якого  ще  не  бачили  ніколи  
Ні  на  Олімпі,  ні  весь  білий  світ…

Дівчина  як  угледіла  ту  квітку,
Зачарувалась  ароматом    тим…
Як    тільки  доторкнулась  до  троянди…
Так  небо  стало  темним  і  сумним.
А  з-під  землі  злетіла  колісниця,
І  дужа,  сили  темної  рука
За  мить  забрала  дівчину  з  собою…
І  тільки  крик  над  садом  пролунав.
Ніхто  не  бачив  де  вона  пропала…
Та  крик  той  до  Деметри  долетів…
І  мати,  бідна,  донечку  шукала…
Та  в  горі  їй  ніхто  не  допоміг.

Вона  шукала  доньку    скрізь  і  всюди,
Вже  дев*ять  днів  блукала  по  землі,
Лилися  гіркотою  її  сльози,
І  світ  від  сліз  тих,  ніби  занімів.
А    на  десятий  день  прийшла  до  Сонця…
Та    запитала    з  відчаєм  в  душі,
-  Ти  бачиш  все  ,  о    Геліосе-Сонце!
Де  Персефона-  донечка?  Скажи…
-  Велика  богине,  ти  ж  знаєш
Як  я  шаную  тебе,
Та    бачиш  як  я  переймаюсь,
Бачачи  горе  твоє.

Красуню  твою  Персефону,
Донечку,  радість,    надію…
Зевс-Громовержець  могутній
Віддав    у  дружини    Аїду.
У  темному  царстві  вона,
Я  там  не  буваю  ніколи…
Там  морок,  жахи  і  журба…
І  звідти  немає  дороги…
Могутній  її  чоловік,
Багатий  і  щедрий  буває…
Тому  що  ніхто    з  царства  тіней
На  землю  назад  не  вертає…

Почувши    жахливу  новину
Ще  більш  засмутилась  Деметра…
Розгнівалась…  Зевса  провина,
Для  неї  ставала  нестерпна.
Залишивши  божі  палати,
На  землю  спустилась  з  Олімпу,
І  ставши  одною  зі  смертних
Гірко  слізьми  вмивала  надію…
На  землі  все  померкло  від  горя…
Припинило  зухвалий  свій  ріст…
Пожовтіли  всі  раптом  дерева…
Життя  втратило  правильний  зміст.

Не  було  і  плодів  на  деревах,
Виноградники  всохли  на  раз,
Не  родили  поля  і  городи…
Повз  землею  вже  голоду  жах…
Життя  на  землі  завмирало…
Скрізь  чувся  і  стогін  і  плач…
Не  бачила  все  це  Деметра,
Бо  туга  була  на  очах.
Потухли  багаття  жертовні,
Боги  зажурились  й  самі…
Могло  так  все  вимерти  просто
На  всій  неосяжній  землі…

Та  Зевс  не  хотів  для  народу,
Такого  сумного  кінця…
Бо  тоді  і  Олімпу  з  богами
Участь  загрожує  ця…
Задумався…  Як  же  Деметру
Знов  на  Олімп  повернути?
…Та  всі,  хто  не  був  у  богині,
Тільки  розводили  руки.
-  Лише  за  одної  умови,
Порадую  землю  і  світ,
Як  доньку  мою  Персефону
Відпустить    похмурий    Аід…

І  нічого  Зевсу  робити…
Послав  до  Аіда  гінця,
Швидкому  як  думка  Гермесу
Місія  випала  ця.
І  щоб  завершити  страждання,
Людей  на  прадавній  землі…
У  повне  страхіть  царство  мертвих
Миттю  Гермес  полетів.
Володар    підземного  царства,
Похмурий  та  щедрий  Аід,
Не  відмовив  братові  Зевсу,
Та    без  хитрощів,  правда,  не  міг.

Дружину  він  умовив  проковтнути,
Гранату  зернятко  і  миттю  відпустив,
Та  символ  шлюбу  в  серці  Персефони,
По  чоловіку  тугу  залишив.
Зійшла  дружина  знов  на  колісницю
І  залишивши  непривітне  царство,
На    ясні    очі  рідної  матусі
Летіло,  вже  доросле,  та  дитятко.
І  радість  матері  тоді  була  безмежна…
Лилося  щастя  з  неї  на  весь  світ…
Удвох  із  Персефоною  Деметра.
Зуміла  повернутись  на  Олімп.

-  Щоб  ти    була  щаслива  в  шлюбі,
 І    мати  в  горі  не  страждала…
Три  чверті  року  будеш  дома,
А  чверть  Аіду  вірна  дама…
-  Так  вирішив  великий  Зевс  и  нині
Деметра  Персефону  взимку  жде,
Весною,  влітку  всім  радіє    мати,
А  восени  у  смуток  знову  йде…
З  Деметрою  радіє  і  земля,
Привітне  Сонце  всім  дарує  радість,
А  восени,  як  Персефоні  вже  пора…
Вкриває  землю  наче  смутком  старість.
                                       ***
Тому  й  тепер  сумує  ще  Деметра,
Бо  забарилась    донька  на  біду…
Але  вона  обов*язково  прийде.
Ну  спи,  серденько,    я  піду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324718
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Леся Геник

Дякую…

***
Я  дякую  кожному  з  Вас!
За  краплі  надії  в  долонях,
За  слівності  щирий  окрас,
За  теплі  родинності  грона...

Що  Ви  у  буремності  днів
Лишаєте  люблячим  серце
Між  пишних  оазних  віршів  -
Щодень  повноводне  озерце!

Я  дякую,  Любі,  що-час
За  Бога  в  душі  світло-чистій!
Що  з  Вами  кавую  щораз
У  ангельськім  Музи  намисті...

Й  молю  про  добро  нині  небо
Для  кожного  -  щастя  по-свому...
І  прошу  Вас  щиро  до  себе  -
До  свого  гостинного  дому!
(30.03.12)
*********************
Щиро  Вам  дякую,  мої  дорогі  друзі  -  Поети  і  Поетеси,
за  щирий  дарунок  любові  і  тепла,  за  те  свято,  
сотворене  нині  Вами
І  гостинно  прошу  Вас  до  святкового  столу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326418
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Ольга Струтинська

Я лиця шукаю Господи твого.

(  Переклад  з  російськоі.Владимир    Лермонтов  "Дельфания  ".)

   Я  лиця  шукаю  Господи  твого,то  ж  чому  не  чуєш  голосу  мого?
У  пташок  питав  я  ,в  звірів  лісових,у  берізок  ніжних,в  квітів  степових,
Часто  зупинявся  у  відчаі  німому,лиш  один  я  в  мріях  шлях  шукав  додому.

     І  чому  скриваєш  ти  себе  від  мене?Хіба  ти  не  знаєш  яка  доля  в  мене  ?
Скільки  стежок  треба  і  доріг  пройти,щоб  через  пустині  до  тебе  прийти.
Скільки  треба  болю,скільки  сліз  пролити,аби  твоє  вухо  до  мене  схилити.
 
     Та  мовчало  небо  і  хмари  неслись:"Де  ти  ,Боже?Де  ти?  Де  ти?-Відгукнись!"
І  минули  роки  сніжноі  завіі  і  Господь  відкрився  ,І  збулися  мріі  !
Він  сказав:"Я  поруч  завжди  був  з  тобою.Літом  і  зимою  йшов  я  за  тобою  .

       І  коли  ти  падав,мокрий  був  від  сліз-на  руках  тебе  я  обережно  ніс  .
Просто  ти  не  бачив,я  зайшов  за  спину.Йшов  я  за  тобою,дорогий  мій  сину  .
Говорив  з  тобою  щебетанням  птиці,лісовою  квіткою,спалахом  зірниці.

       Я,повір,ніколи  не  скривав  себе.Зі  мною  говорить  в  світі  все  живе.
Все  живе  говорить,ти  мені  повір.Чую  голос  Бога  навіть  дикий  звір  .
Голос  мій  лунає  співом  солов"я,а  слово  дзюркоче  шепотом  струмка.

       Я  говорю  вітром,говорю  весною,через  них  розмову  я  веду  з  тобою.
Через  все,що  бачиш  я  несу  себе  людям,звірам,птиці  через  все  земне.
Голос  мій  лунає  попід  небеса,ні  ,мій  любий  сину  ,не  скриваюсь    я  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325365
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 29.03.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

НЕ ОБЛАМУЙ МОЇХ КРИЛ

Не  обламуй  моїх  крил,
Не  пали  моїх  вітрил!
Я  до  щастя  так  летіла,
Та  лиш  раз  його  зустріла.

І  коли  його  відчула,
Все  на  світі  я  забула:
Всі  страждання  -  до  сьогодні,
Всі  падіння  у  безодні.

Тільки  щастям  цим  живу  я,
А  без  нього  -  знов  впаду  я
Упаду,  як  птах  від  рани,
Світло  темрявою  стане.

Все  в  твоїх  руках,  коханий,
Щастям  названий,  жаданий.
А  без  щастя  і  без  мрії
Серце  битися  не  вміє!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325874
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

СВІТАНОК РАДО ПРИВІТАЙ…

*      *      *

Світанок  радо  привітай.
Себе  вітай  і  світ  навколо.
Ген  сонце  котиться  по  колу,
та  жодна  мить  не  поверта.

Натхненно  жити  поспішай.
Літа  летять:  а  що  залишиш?
Хай  помага  тобі  Всевишній.
У  день  величний  вирушай.

Хвилини  марно  не  проґав.      
Трудись  упевнено  й  завзято.
Щоб  день  новий  збувався  святом
і  гарний  настрій  не  втікав.

Хай  щастям  повниться  сім’я.
Твори  добро  собі  і  людям.
Проміння  ранок  ллє  повсюди  –
у  тебе  усмішка  сія!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324586
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Борода

Великий піст

Як  довго  затягнувся  нині  піст?
Вже  двадцять  літ  засохлими  вустами
читаємо  Шевченків  заповіт,
а  Воскресіння  так  і  не  настане.

Вже  двадцять  літ,  як  скинули  ярмо,
та  на  смітник  чомусь  не  викидаєм,
а  час-від-часу  дістаєм  його
і  перед  дзеркалом  тихенько  приміряєм.

Протиполярність  вчинків  і  бажань
на  дві  частини  поломало  душі,  
словами  -  Кобзареві  сиплем  дань,
ділами  -  всі  святі  ідеї  душим.

Невже-то  Богом  проклято  наш  край?
Невже  повік  в  ярмо  те  запрягатись?
О,  Господи!  Направ,  чи  покарай!
Нехай  Дніпро  не  плаче  і  Карпати.

Нехай  прийде  той  Воскресіння  день,
разом  з  Христовим  на  мою  Вкраїну,
повернеться  і  Правда  до  людей,
і  мати  обніме  щаслива  сина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326083
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ЗНАЙОМІ І НЕ БІЛЬШЕ МИ…

*      *      *

Знайомі,  і  не  більше,  ми.
Нас  не  поєднує  нічого.
Нас  не  поєднує  нічого?
Чому  ж  тоді  душа  щемить?

Дивуюсь:  скільки  словесав,
не  склав  про  тебе  і  рядочка.
Не  склав  про  тебе  і  рядочка?
Тоді  про  кого  ж  я  писав?

У  віршах  вимріяв,  у  снах.
Ти  поруч,  і  не  треба  більше.
Ти  поруч  і  не  треба  більше?
Неправда.  Правда  лиш  одна:
бринить  душа,  немов  струна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325901
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Ірина Зінковська

Повертайся в Україну

Повертайся  в  Україну

На  крилах  долі  розлетілися  по  світу
Пелюстки  квітів  –  наші  земляки,
І  дехто  не  повернеться  ніколи  звідти,
Посіявши  там  вроду  і  роки...
За  вами  тужть  українська  вся  родина,
Хоч  стомлений,  та  вільний  наш  народ.
Без  вас  сумуєм,  бо  разом  ми  –  Україна,
Єдині  в  щасті  та  в  часи  негод.
 
Приспів:
Повертайся  в  Україну,  повертайся,
Тільки  ти  на  чужині  не  залишайся!
Чуєш,  плачуть  в  небі  журавлі,
Повертай  до  рідної  землі.

Сумує  доня  й  син  без  рідних  тата  й  мами,
Розлуки  відстань  –  наче  сотні  літ.
Розраду  й  втіху  принесе  нам  зустріч  з  вами,
Хоч  серденько  завжди  за  вас  болить.
За  вами  тужить  українська  вся  родина,
Хоч  стомлений,  та  вільний  наш  народ.
Без  вас  сумуєм,  бо  разом  ми  –  Україна,
Єдині  в  щасті  та  в  часи  негод.

 Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325045
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ДУША ПОЕТА

Душа  поета  –  мов  сопілка  ніжна.
Вона  бринить  мінорно  і  мажорно.
Емоцій  хвилі  закипають  штормом.
Душа  –  ранима  й  безневинно  грішна.

То  –  музика  –  мотиви  сонця  й  грому  –
злітає  вільно  птахою  кохання.
Хоч  завжди  йде  на  неї  полювання,
але  вона  вертається  додому.

До  серця,  –  доки  б’ється,  не  померкне.
І  –  в  небо,  як  поезія  –  між  люди.
Поета  на  цім  світі  вже  й  не  буде,  –
як  і  душа,  поезія  безсмертна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323813
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 22.03.2012


Леся Геник

Залишусь мрією…

Зали́шусь  мрією  твоєю  назавжди́...
Блакитні  весни  повінчають  інших...
Та  не  цурайся,  не  змітай  сліди,
Міняючи  на  кращих  чи  на  гірших.

Нехай  живу,  хай  в  пам’яті  живу
Краплинкою  невтриманої  волі.
Хай  лиже  вітер  тиху  ковилу,
Стежки,  що  загубилися  в  роздоллі...

І  в  небесах  освячені  дощі
Устеляться  солоною  росою...
Зали́шусь  мрією  твоєю  на  межі,
Маленькою  волошкою  сумною...
(22.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324186
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012


Борода

З ДНЕМ ПОЕЗІЇ!

ЩИРО  ВІТАЮ  ВСІХ  ОДНОКЛУБНИКІВ  З  ВСЕСВІТНІМ  ДНЕМ  ПОЕЗІЇ!!!

Давайте  розмовляти  віршем,  
забудемо  про  зле  й  ще  гірше,
а  підберем  такі  слова,
щоб  закрутилась  голова
від  тих  римованих  рядочків,
щоб  хтілось  скинути  сорочку  
і  кинутись  у  водоверт.
Твори!  Співай!  Святкуй,  поет!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323750
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Лілія Ніколаєнко

Поезії небесна насолода…

Сердечно  вітаю  всіх  учасників  Клубу  із  Всесвітнім  днем  поезії!  Хай  натхнення  Вас  ніколи  не  покидає!!!


Поезії  небесну  насолоду
Не  кожному  пізнати  до  снаги.  
У  ній  живуть  і  вічність,  і  свобода,
Цей  Божий  дар  занадто  дорогий,

Щоб  не  прийняти.  І  тобі,  поете,
Відкриті  у  майбутнє  всі  шляхи.
Лиш  сили  пробуди  свої  для  злету,
Не  оскверни  сліди  свої  лихим.

Пегас  крилатий  хай  несе  за  хмари
Твої  думки  –  у  дивовижний  світ.
Не  витрачай,  поете,  душу  марно,
Даремністю  не  сповнюй  свій  політ.

І  не  шукай  в  земнім  болоті  правди,
І  мрію  ти  із  рук  не  відпускай.
Вона  одна  повік  тебе  не  зрадить,
Лиш  збережи  її,  не  проміняй!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323858
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

СВІТИЛО СОНЕЧКО

Світило  сонечко  із  неба
Теплим  проміннячком  зігріти.
Була  сама  я  –  березнева
Поміж  гусей  та  білих  квітів.

А  очі  мружились  від  світла,
На  вії  впала  неба  повінь.
Серденько  проліском  розквітло,
Немов  пречиста  Богу  Сповідь.

Пливли  човном  небесні  хмари,
Дивним  життя  чомусь  здалося.
Ще  досі  в  небі  хмар  –  отара
І  бантик  вплетений  в  волосся.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323882
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Копачівна

Земля парує спрагло і святково

Земля  парує  спрагло  і  святково
І  променіє  плідністю  ріллі.
Вібрують  у  повітрі  загадково  
Бузкові  барви  й  тануть  у  імлі.

Ось  перші  сходи...  Переможна  сила
Нуртує  у  тендітному  стеблі.
Весна  смарагдом  рясно  так  зросила  
Жадані  паростки  оці  малі.

Немов  святиню,  принесла  хмарина
Дзвінкі  краплини  теплого  дощу.
Людьми  і  травнем  писана  картина,
Що  з  пам’яті  ніяк  не  відпущу.

Київ-Харків,  травень  2006  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323663
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Леся Геник

На сполох б’є моя душа…

***
На  сполох  б’є  моя  душа...  Прощай!
Не  дряпайся  півночі  у  міжсоння!
Допленталась  надіями  на  край...
Голубкою  з  чужого  підвіконня
Щоранку  ждала  на  межі  світів
Хоч  пару  крихт  життя  з  долонь  світанку.
Чекалося  тепла...  а  ти  не  грів,
Лиш  обіцяв  захмарно,  до  останку
Напівсвідомих  ілюзорних  дій:
Що  все  -  чудово,  все  -  як  має  бути!..
На  сполох  –  б’ється  у  душі  моїй
Холодний  дзвін...  Пора  тебе  забути!
(20.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323681
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012


*ИРЕНА*

МРІЙЛИВІСТЬ

З  тобою  хочеться  зануритись  у  казку
І  задихнутись  від  палких  зізнань,
Відчути  дотик  ніжності  і  ласки,
Насолодитись  келихом  бажань…

Я  розумію,  що  цього  не  буде:
Це  лиш  уява  –  і  твоя,  й  моя.  –
Від  поцілунків  не  зімліють  груди,
Від  щастя  погляд  душ  не  засія.

З  тобою  ми  –  дві  долі  поетичні,
Два  серця  по  обидва  береги.
Між  нами  передзвони  романтичні,
В  реальності  ж  –  замети  і  сніги.

Нам  не  судилось  ніжність  рук  відчути.
Дорогам  нашим  не  зійтись  в  одну.
Та,  все  ж,  мені  не  вдасться  вже  забути
Оту  мрійливу  трепетну  весну,

Що  якось  душі  словом  поєднала,
Барвінком  насолоди  обплела.  –
Від  слів  звабливих  крига  розставала,
В  бажаннях  тріпотіли  два  крила.

…Не  варто  ж  руйнувать  цнотливі  грати,
Хоч  гра  спокус  –  захоплююча  гра.
Дозволь  тобі  тепло  подарувати,
Торкнувшись  серця  дотиком  пера.
                                                                           23.02.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323593
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Борода

Піранії

Не  знаю  до  якого  розряду  віднести  цей  твір,  скоріше  вірш-розповідь.  Він  народився  після  перегляду  телепередачі  про  риб  роду  лососевих,  які  виводять  потомство  практично  ціною  свого  власного  життя.  Пригадались  історії  важкої  долі  жінок-заробітчан  і  вилились  у  ці  рядки.
     
..."Бувайте  щасливі!"  -  і  стала  замисленим  полем
                                                                                 на  цілу  планету,  на  всі  покоління  й  віки...

Сиділи  поруч,ніби  два  світи  -
Один  успішний,  вишуканий,  ладний,
З  великим  бізнесом,  з  фінансами  на  "ти",
А  другий  Непобритий,  безпорадний.
Сиділи  поруч,  і  ні  слова  з  вуст,
Сиділи  мовчки,  теребили  руки.
Гнітюча  тиша.  Чути  лише  хруст,
Що  видавав  якісь  невидні  рухи.
І  два  світи  єднало  лиш  одне  -
Ці  два  столи,  зісунуті  докупи,
Гіркий,  тривожний  запах  хризонтем,
Бліде  обличчя  на  подушці,  руки...
Їх  поєднала  ця  німа  краса,
Яка  до  них  ніколи  не  вернеться,
Ця  пелюстками  вквітчана  коса
І  образок  в  руках  побіля  серця.

     
     І


Степан,  якось  невпевнено  зітхнув,
Заговорив  так  здавлено  і  хрипко,
Мов  ненароком,на  гостя  зиркнув...
Й  далекі  спогади  обвили  тишу  хлипку.

Було  давно  -  радянської  доби.
Вони  зустрілися  в  університеті.
Галина  -  першокурсниця  тоді,
А  він  закінчував  уже  курс  третій.
От  познайомились,  і,  як  буває  все,
Та  й  закохались  аж  по  самі  вуха,
І  між  заняттями,  навчанням,  попри  все,
Ще  й  бігали  на  зустрічі  щодуху...

Пройшло  два  роки  -  він  вже  випускник,
Направлення  дістав  у  рідне  місто,
Та  й  одружились...З  часом  трохи  звик
Він  до  життя  сімейного.  І  чисто
Вже  забував,  як  щебетали  десь
Біля  гуртожитку  на  лавочці  частенько
Про  ніжного  кохання  вітерець,
Любовні  пустощі,  щасливі  витребеньки.
Та  саме  головне,  забув  про  те  -
Колись  дивились  разом  передачу:
З  північних  річок  риба  вверх  пливе,
Щоб  викинуть  ікру...
     "Чекай,я  плачу!"  -
Чуть  помовчав  і  мовив  далі  він,
Якось  глибоко  в  спогади  поринув.
В  душі  озвався  той  тривожний  дзвін,
Що  так  тоді  вразив  його  в  Галині-

"Так  от,  ця  риба.  Із  останніх  сил
Пливе  уверх  й  останнім  згустком  волі
Дітей  пускає  у  бурхливий  вир,
А  сама  гине,  щоби  мимоволі
Вже  стати  їжею  для  своїх  малюків,
Щоби  ціною  свого  існування
Дати  життя  і  вовіки  віків
Продовжити  свій  рід...
                                       В  імя  кохання
Ми  поклялись  тоді,  що  і  самі
Усім  пожертвуєм  заради  тої  цілі.
А  я  й  забув...  Галинка,бачиш,  -  ні,
І  доказала  це  усім  на    ділі."

Він  знов  зітхнув  і  зрадлива  сльоза
Відкрила  щось  таке  гірке,  тривожне.
Степан  устав  й  в  кутку,  при  образах,
Продовжив  оповідь  так  тихо,як  лиш  можна:

"Вчителювали.  Зразу  я  один-
Галина  вчилась  ще  оці  два  роки  .
Завели  діток:  донька,  затим  син,
І  все  було  в  них  ніби  добре,  доки...
Враз  не  розпалась  та  система  вмить,
Все  рухнуло,  пішло  кудись  в  підпілля.
Одразу  ціни  знялись  -  не  спинить,
Пропала  мрія  -  темне  безгрошів"я.
Я  духом  впав  і  зовсім  якось  зник,
Почав  вже  й  потихеньку  випивати.
Галинка  ж  працювала  кожну  мить
У  школі,  на  базарах  -  все  до  хати,
Щоби  дітей  ростити,  так,  як  всі,
Щоби  вони  нужди  не  відчували.
Крутилася,  мов  білка  в  колесі  -
Діти  росли  і  нами  не  стидались.

Ось  вже  й  великі  -  а  грошей  нема,
Та  захотіли  в  інститутах  вчиться.
Галина  десь  розвідала  сама
Й  мені  сказала:  "Їдем  за  границю!"
Поїхали.  Обоє,  хоч  і  я
Не  дуже  так  щоби  хотів,  напевне,
Та  Галя  настояла  й  не  дарма.
Попали  ми  спочатку  у  Падерно,
(Це  Португалія,  якщо  не  знає  хтось).
Робили  на  цегельному  заводі,
Квартирку  винаймали  собі  вдвох,
та  працювали  й  висилали  гроші.
Але  біда  прийшла  до  нас  й  сюди  -
Завод  закрили,  криза  накотилась.
Я  зовсім  духом  впав,  запив  з  біди  -
Галинка  ж  в  Албуфері  опинилась.
Вона  десь  влаштувалась  у  сім"ї,
Казала  -  доглядала  там  дитину,
А  я  поник,  не  слухав  її  ,ні!
Пустив  життя  на  самотік  невпинний  -
Я  пив  і  пив,  все  більше,  все  частіш,
Тинявся  вечорами  вулицями,
Знайшов  там  пиво  недопите,  там  -  пиріг.
І  пив,  мов  худобина,  до  нестями.
Галина  приїжджала  в  вихідні.
Спочатку  плакала,  просила  зупинитись,
Та  я,  поганець,  не  послухав,  ні!
Й  вона  забралась  в  Албуферу  жити.
Якось  там  був  і  бачив  її  там  -
Стояла  в  ЛІДЛі  із  тобою  Галя=...

Степан  замовк,  Антоніо  мовчав.
І  тишина  знов  сутінки  лякає.
За  мить  продовжив:

                         "Зрозумів  тоді,
Що  втратив  я  її,  обідивсь.
Рішив:  додому  їду,  до  сімї,
До  сина  й  дочки,  батько  ж,  ніби.
Поїхав  в  Порто,  місяць  поробив,
Щось  заробив,  лиш  на  квиток  і  їжу,
І  от  приїхав.  Що  я  пережив,
Коли  побачив  -  серце  ножі  ріжуть!
Коли  побачив,  як  діти  живуть  -
То  зрозумів,  що  все  життя  на  вітер.
Та  краще  би  мені  там  так  і  буть,
Та  пити  й  здохнуть  десь  у  підворітні!
Дочка  -  путана,  водить  байстрюків,
Син  -  наркоман,  обпоєний  дурманом.
Хотів  їм  надавати  тлумаків,
Та  сам  лише  дістав  по  пиці  п"яній.
Сусіди  говорили,  ніби  десь
Із  місяць  тому,  може  трохи  більше,
То  приїжджала  Галя,  Боже  весь!
Придумай  сам,  як  можеш,  щось  страшніше!
О,  як  же  вона  побивалась  тут,
Як  плакала  безсонними  ночами,
Дітей  просила  -  думала  піймуть,
І  голосила,  бідна,  до  нестями.
Пять  років  ми  закреслили  з  життя,
Щоби  для  них  десь  пристарать  копійку  -
А  вони,  бач,  втопили  почуття...
Що  ви  зробили?  Романе!  Софійко!
Та  я  -  то  я,  не  вартий  добрих  слів,
А  ваша  мати,  як  та  риба  славна,
Усе  для  вас!  Себе  загнала  в  гріб,
А  вам  і  байдуже!  Хіба  то,  діти,  гарно?
Ні,  ви  не  ті  малята  із  ікри,
А  ви  піранії  жорстокі  і  холодні!
Ви  зїли  маму!  Як  же  ви  могли?
Як  вам  не  стидно  бути  тут  сьогодні?"


       ІІ

Степан  замовк...  Надовго.  Занімів,
Лиш  біль  у  серці  різав  його  груди.
Піднявсь  Антоніо,  ось  голову  підвів
І  мовив  португальською  в  нікуди.
Тоді  замовк,  поморщив  враз  чоло,
Й  хоча  погано,  став  по-українськи  :

"Дочка  у  мене  була...  Що  з  того?
Тепер  нема...  І  вже  не  буде  більше...
Померла.  Ось  недавно  поховав
Єдину  втіху...  А  от  зараз  -  Галя.
Для  донечки  її  я  відшукав,
Бо  була  хвора.  О,моя  Сузанна!
Вона  з  дитинства  захворіла  так,
Слабенька  тілом,  за  життя  хапалась.
Дружина  не  змогла  знести  ніяк-
Втекла  десь,  може  з  горя  заховалась.
А  я  Сузанною  лиш  тільки  жив,
Віддав  себе  всього  роботі  ревно.
Усе  для  неї  -  кращих  лікарів
Зізвав  додому,  та,  мабуть,  даремно.
Галинку  по  об"яві  я  зустрів  -
Потрібно  було  няню  для  дитини.
Зустрів,  побачив  й  зразу  зрозумів
Яке  там  серце  бється  всередині.
Вона  Сузанні  матірю  була,
Цих  кілька  літ  була  як  справжня  мати.
Усе  віддала,  та  навідь  вона
Хворобу  не  змогла  страшну  здолати.
Вмирала  доця  в  мене  на  руках
І  в  Галі,  що  душею  з  нею  злилась.
А  потім...  Одинокість,  втрати  страх
Та  ще  і  Галя  десь  раптово  ділась.
За  кілька  літ,  коли  вона  була,
Я  звик  до  мови  її  чарівної,
Я  вчив  її,  питав  в  Галі  слова,
Щоби  сказати  їй  важливе  слово.
Бо  полюбив  її  -  таку  живу,
Таку  дбайливу,  ніжну  і  сердечну,
Не  розумів,  що  цим  її  я  вб"ю,
Не  знав,  що  їй  це  зовсім  не  доречно...

Вона  прийшла,  якась  тривожна  вся.
Великі  очі  аж  від  від  сліз  опухли,
Сказала:  "В  Україні  була  я",
Й  заплакала  так  жалібно  і  тужно.
Я  заспокоїти  її  хотів,
Не  знаю  нащо,  притягНУВ  до  себе,  
Поцілував.  Вона  підняла  зір
І  так  тужливо  мовила:  "Не  треба".
Та  не  послухав  -  волю  дав  рукам,
А  Галя  раптом  вирвалась  й  побігла.
І  більше  вже  не  бачив  її  сам,
Хіба  отут"...

-  Сльоза  по  щоках  збігла  -

"На  другий  день  поліція  прийшла.
Питали  вперто,  заглядали  в  очі
Й  від  них  я  взнав.  Ця  вістка  потрясла  -
Галинка  утопилась  тої  ночі.
Лиш  написала  "Людоньки,  простіть"
Й  на  пристані  засунула  під  камінь.
"У  смерті  лиш  нікого  не  виніть.
Мене  нема,  бо  жертва  я  піраній."
І  от  я  перед  вами.Так,  це  я
Штовхнув  її  в  цю  прірву,  був  останній..."

-  Сказав,заплакав  -

"А  її  нема...
І  винні  всі!  Бо  всі  ми  є  піраньї!
Ми  з"їли  її  волю,  її  плоть,
Не  зупинились,  як  вона  просила!
То  хто  ж  ми  є?  Нехай  розсудить  Бог,
Той  Бог,  що  Галя  так  його  любила."

Замовк,  прислухався.А  там,  біля  стіни
Стояв  Роман  з  Софійкою,  ридали,
В  кутку  Степан  упав  під  образи,
Хрестивсь,  моливсь  і  плакав  в  тиші  зали.
А  он  на  катофельку,  у  труні
Лежала  Галя  -  мати  і  дружина!
І  з  небуття,  із  вічності  землі,
З  надією  плила  до  доньки  й  сина!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184507
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 19.03.2012


Андре Ільєн*

‘ усвідомлення ‘

…  немає  днів  .  Є  лише  різнотипні  прояви  проміжків  часу  :  від  …  ,  до  …  ,  з  …    ,  без  …  ,  поруч  …  ,  на  відстані  …  ,  вже  …  ,  потім  …  ,  ніколи  …  ,  колись  .  Вони  одне  ціле  й  водночас  несумісні  .  Стремена  спогадів  ,  прагнень  ,  мрій  та  почуттів  придушують  реальність  прагнучи  притупити  тривогу  .  Але  дарма  …  .  
Спокій  присутній  і  можливий  лише  за  умови  перебування  в  безпосередній  близькості  :  відчуваючи  подих  ,  вслухаючись  у  серцебиття  ,  споглядаючи  і  прагнучи  спіймати  кожен  погляд  …  .  Твій  погляд  ,серцебиття  твоє  і  дитини  ,що  в  твоєму  лоні  ,  ваш  спільний  подих  …  .    Тільки  так  і  не  інакше  ,  тільки  так  можливе  пришестя  спокою  …  .
…  те  блаженство  ,  коли  ти  ,  кохана  ,  поряд  ,  коли  ми  втрьох  .  Ти  ,  я  ,  дитина  …  .  Що  миті  усім  своїм  єством  з  вами  ,  але  зараз  плоттю  не  поряд  й  від  цього  тужно  .  Та  ця  туга  ніколи  не  зміцніє  до  потуги  мого  кохання  .  
Дихаю  ,  не  повітрям  ,  а  тобою  .  Живу  тобою  ,  для  тебе  ,  для  вас  .  …  а  проміжки  часу  ,  вони  ж  як  не  як  усі  минучі  .  Та  є  й  ті  ,  яким  дарована  вічність  .  Ми  вправі  самі  обирати  ,  яким  з  них  дарувати  безкінечне  життя  у  власних  серцях  ,  душах  та  свідомостях  ,  тим  самим  плекаючи  майбуття  :  світле  ,  або  темне  ,  тепле  ,  чи  ж  прохолодне  ,  але  своє  …  .  
…  обожнюю  тебе  серденько  і  усе  ,  що  пов’язане  з  тобою  .  Часом  це  обожнювання  підперезане  щирим  коханням  межує  з  солодким  божевіллям  .  Бо  ж  по  правді  найщасливіші  у  всесвіті  люди  ,  це  ті  ,  що  кохають  і  кохані  ,  і  звісно  ж  божевільні  .  Ті  ,  яких  ми  звикли  називати  не  зповна  розуму  ,  до  найменших  деталей  окресливши  власний  варіант  свого  буття  і  реальності  ,  не  можуть  не  любити  те  ,  що  створене  ними  ж  і  від  того  гармонія  їх  переслідує  і  є  для  них  нормою  .  …  кохання  ,  тут  -  все  .  В  усіх  значеннях  –  все  .  Та  дароване  воно  не  кожному  .  В  ньому  ж  суть  ,  істина  усього  .  …  усе  …  …  …  .
Вдячний  тобі  серденько  моє  ,  за  те  ,  що  ти  є  й  за  те  ,  що  дарувала  мені  кохання  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323327
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


STRANIERA(Кошіль Надія)

Чужина.

Тут  дні  якісь  однакові,  сумні.
І  навіть  мрії  сохнуть    від  дощу.
Іду  вперед  немов  по  ораній  ріллі.
Але  прекрасно  знаю,не  зійду.

І  зайвою  чомусь  весь  час  я  почуваюсь.
Немов  давно  вже  роздані  всі  ролі.
Боротися  з  реальністю  я  намагаюсь.
Долаю  складнощі  гіркої  долі.

Стараюсь  бути  я  німою  і  глухою.
І  серце  кам'яніє  тут  поволі.
Не  раз  так  хочеться  бути  грозою.
І  розгулятись  вільною  по  полі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323322
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Зеновій Винничук

Писанка

Писанка  -  це  символ  світу,
Символ  -    віри  і  буття,
Поклик  осяйний  привіту
Із  минулого  життя.

В  ній  переплелися  воєдино
Тиха  радість  і  гармонія  яси.
Придивіться  на  будови  досконалість,
Простоту  й  довершеність  краси.

Писанка  гуцульська  вогняна,
Барви  очі  убирають,
Радість  веселкова  розквіта,
Куполи  з  хрестами  сяють.

Правильні  фігури  життєві
Із  казковими  злилися,
Орнаменти  геометрії  чіткі
В  радіснім  танку  переплелися.

Писанка  -  це  символ  світу,
Символ  -    радості  життя,
Перегук  віків  дзвінкий,
Віра  і  надія  в  майбуття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323204
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Мазур Наталя

*#Странник

Ты  уходишь  в  мечту,  исчезаешь  за  синими  далями,
Босоногий  свой  след  оставляя  росой  на  траве.
Ну,  а  я  остаюсь  в  тёплом  доме  со  старыми  ставнями,
Взгляд  подняв  к  небесам,  постоянно  молюсь  о  тебе.

Ты  шагаешь  вперёд,  одиноко  скитаясь  дорогами,
Выбиваясь  из  сил,  ищешь  надпись  со  стрелкой  «Вчера».
Собираешь  надежду,    судьбою  разбросану  крохами,
В  левый  рваный  карман,  но  и  там,  к  сожаленью,  дыра.

В  километрах  дорог  ты  бредёшь  галактическим  странником,
Без  любви  и  тепла,  не  смывая  усталости  пыль.
И  колотится  сердце  твоё  под  изодранным  ватником,
Боль  утраты  стараясь  на  вечном  пути  позабыть.

Странник  миленький  мой,  заблудившийся  между  столетьями,
Добрый  Ангел  пускай  охраняет  тебя  от  невзгод.
Лучезарными  пусть  Он  наполнит  дорогу  рассветами,
Но,  поверь,  от  себя  не  уйти  тебе  за  поворот.

12.2011  -  14.03.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323138
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

Скільки їх?. .

***
Скільки  їх,  величних,  попід  хмари
П’єдестально  вищаться?  Мовляв,
Головніший  всіх  високих  глав!
А  довкола  сочаться  примари,
Тягнуться  пальцато  до  душі,
Випивають  щирість  до  безкрів’я...
На  губах  піни́ться  марнослів’я,
Вирване  пресвітерно  зо  лжі...
Ро́ки  йдуть,  вдаряються  об  стіни,
Завапновані  під  омофор  святих.
Руки  внизані  металом  примх
І  довкруг  -  поклони  і  коліна...
Скільки  ж  їх?  За  мурами  брехні
Воздвигають  собі  ложе  честі?
А  серця,  невиміряно  че́рстві,
Спочивають  на  пихатім  дні...
(16.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322451
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

Чому ідуть?. .

Чому  ідуть?  Чому  завжди  ідуть,
У  нас  не  поспитавшись  позвоління?
З  чиєго  владоможного  веління
Звертають  на  пекельно-райний  путь?

Чому  молитва  -  тільки  спалах  муки,
Вітрами  над  душею  жебонить?
Чому  не  втримати  життя  за  руки?
Чому  й  саме  життя,  неначе  мить?!..
(17.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322626
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

Ридає серце стомлене любов’ю…

***
Ридає  серце  стомлене  любов’ю...
Не  сльози  -  полохливі  бриндуші,
Півкраплі  жовтолистого  напою,
Розлитого  досвітньо  на  межі.

На  брудершафт  не  випитого  з  небом.
Між  хмарами  зажурене  лице.
Маленькі  стебла,  сонце-ніжні  стебла,
Що  хлипають  у  серденьку  тихцем...
(14.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322629
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

Зірки, що зриваються…

***
Зірки,  що  зриваються  з  неба
У  спраглі  долоні  душі...
Усі  інтегровані  креда,
Що  сіються  десь  на  межі
Між  світом  реальним  і  щастям...
Весняною  зеленню  нив
Намолене  світле  причастя
В  оазі  сотворених  див...
(18.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322955
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Вячеслав Романовський

МОВ СЛЬОЗА, НАСТОРОЖЕНА ПРОСИНЬ…

Мов  сльоза  насторожена  просинь.
Облітає  журбою  багрянь.
Осенію,  вростаючи  в  осінь,
Зачіпаю  невидиму  грань,
За  якою  життя  відбулося.

А  дорога  (тепер  вже  стежина)
Ще  замріяно  дивиться  вдаль:
-  Де  ти,  диво-гора?  Де  вершина?
Лиш  калюжі  блищать,  як  емаль,
Лиш  усохлі  осот,  конюшина...

Та  старезна  верба  коло  ставу,
Що  мої  пантрувала  роки
І  надію  гойда  золотаву,
Наче  внука  мого,  залюбки,
І  скрипить,  і  зітха  без  угаву...

18.03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323085
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


*ИРЕНА*

УСМІШКА ДИТИНСТВА

Думки  в  тенетах  пам’яті  блукають,
Із  спогадів  дитинство  вирина.
І  знов  в  душі  метелики  літають,
У  казку  лине  мрія  чарівна.

Та  зміст  життя  вже  в  дітях  та  онуках,
Навколо  них  тривоги  кожну  мить.
Хай  щастя  їм  навстріч  простягне  руки,
Дитячим  сміхом  всесвіт  гомонить!

Хай  радісно  ясніють  оченята,
Вуста  з  любов’ю  поцілунки  шлють.
В  щасливім  колі:  діти,  батько  й  мати,
А  за  вікном  зозуленьки  кують…

Забудеш  часом  про  вагомість  років,
Милуючись,  як  зміна  підроста.
Нас  знову  повертає  до  витоків
Душа  дитяча  чиста,  золота.

Й  ми  інколи  дітьми  стаємо  трішки,
Бо  поряд  янголи  всміхаються  малі.
Заради  щирої  дитячої  усмішки
Нам,  люди,  варто  жити  на  землі!

Країно,  захисти  дитячі  мрії,
Допоможи  їм  втілитись  в  життя!
Плекай  в  маленьких  усмішках  надії
І  забезпеч  щасливе  майбуття!
                                                                       2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323073
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Дощ

Про здоров"я

Хто  здоров"я  не  цінує,
В  того  вибору  нема:
Або  він  життя  змарнує,
Або  те  його  злама.
Ну,  а  хто  здоров"ям  важить,
До  краплинки  зберіга,
Той  вам  з  радістю  покаже,
Де  черпається  снага!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323028
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


оптимист

Микола і Кась*ян

Дорогою  далекою  до  раю,
несли  до  Бога,  свій  низький  уклін
Двоє  святих  –  Микола  і  Кась*ян  
І  кожен  Богу,  долю  свою  ніс…
Кась*ян  хотів  поскаржитись  на    тугу,
Що  всі  його  немилостивим    звуть.  
І    мріяв  -  про    благословення    боже..
Скупий  ,    недоброзичливий    він  був…
Миколу,  навпаки,  весела  вдача
Вела  тим  шляхом,  людям  на  добро…
І  звідусіль  неслась  одна  подяка…
Не  шкодував    нікому  і  нічого.

От  бачать  чоловік  коня  замучив…
Не  може  із  багна  дістати  воза.
-  Допоможіть  –  прохав    він  перехожих…
Кась*ян  відмовився  –  ну  як  такому  можна?
Я  йду  до  бога  –  вимажусь  я    возом…
І  як  тоді  ходити  по  раю?
Микола  ж    засукавши  рукава…
За  мить    дістав  з  багна  підводу  ту.
Що,      правда,    вимазався  брудом  неймовірно
Та    не  зважаючи  на  незначний  цей  клопіт,
Пішов  він  далі    і  попутник  чистий…
-  Так  в  рай  зайшли  і  у  палати  бога.    

Бог  вислухав  святих,  а  потім  каже:
-  Здається,  разом  ви  ішли  до  мене
Чому  ж,  Кась*ян,    ти  ніби  щойно  з  голки,
А  ти,  Миколо,  весь  брудний?    Що  в  тебе?
-  Вся  суть  у  тім,  що    по  дорозі  в  рай,
Зустріли  ми  одного  чоловіка,
Який    в  болоті  намертво  застряв…
Я  допоміг…  та  забруднились      лікті…
-  Я  йшов  до    тебе,  та  хіба    можливо
В  такому  вигляді  гуляти  по  раю?
Тому  й  до  воза  того  був  байдужий,
І  нині  ось  чистенький  тут  стою…

Господь  уважно  вислухав  Миколу,
Кась*яна    зміряв  з  ніг  до  голови…
Промовив  так:  -  За  людям  допомогу,
До  них  ти  зможеш  двічі  в  рік  прийти.
А  ти,  Кась*ян    за  чисту  свою  ризу,
Недоброзичливість  і  свій  недобрий  нрав,
Прийдеш  на  землю  раз  в  чотири  роки
Ідіть,  уже…    Я  вам  усе  сказав.
Ото  ж  тому  Миколу-Чудотворця
Шанують  люди  два  рази  на  рік…
З  Кась*яном  зустріч  не  віщує  добре…
Тому  його  лиш  високосний  рік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322491
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Рідний

***

Супроти  раю  –  грізне  пекло,
Супроти  Бога  –  сатана.
Таїть  велику    небезпеку
Невір’я  людського  вина.
В  раю  квітки  -  у  пеклі  магма.
Із  Богом  мир    -    з  вужем  –  нема.
І  день  і  ніч  благає  мама
За  душу  сина  .  Недарма
Вона  тривожно  поглядає
В  його  роз'ярене  життя:
-  У  ньому  місця  Бог  не  має  
О,  сину  мій,  моє  дитя!
Уже  близька  кончина  віку,
Допоки  ласки  ще  є  час,
Знайди    Ісусову  опіку,
Аби    тебе  Він  нею  спас.
Зорить  замріяно  матуся:
Вони  із  сином    ввись  ідуть,  
А  руки  зранені  Ісуса
Благословляють  вірну    путь!

18.03.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323012
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

СПОГАДАМИ ГОРЕ НЕ ДРАТУЙ…

*      *      *    

Спогадами  горе  не  дратуй  –
хай  воно  потроху  затихає.
І  хоча  безслідно  не  зникає,  
від  лихої  пам’яті  вартуй.

Хоч  тобі  немало  довелось
в  добросерді  зазнавати  болю,  
з  вірою,  надією  й  любов’ю
йди  в  світи.
А  щастя  –  близько  ось!..

Спогадами  радість  відтвори.
Хоч  щасливі  миті  –  неповторні,
світить  завжди  хай  свіча  жертовна.
Будь  собою  лиш.
Світи,  гори…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322753
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Леся Геник

І кожен світ примірює…

***
І  кожен  світ  примірює  на  себе,
І  фастриґує  вдавано  з  боків
Напротязі  невпинності  років...
І  посилає  прес-релізи  в  небо:
Мовляв  ця  мірка  -  врешті  акурат!
А  виявляється:  що  врізане  -  то  факт...
Та  лиш  не  в  лінію,  і  зрештою  -  не  мірка:
Шмат  полотна,  а  збоку  -  просто  дірка!
(15.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322443
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

РОЗБУДИВ МЕНЕ ВІРШ…

*      *      *

Розбудив  мене  вірш.
Наболілим  діливсь
світанково-натхненно,  привільно.
Струменята  любові  у  строфи  лились.
Кожне  слово  у  серці  бриніло.

Втішно  й  любо  було.
Все  минає  колись.
Умовкає  мелодія  дивна.
Вірше,  дух  окриляй!
Солов’їно  полийсь,
щоб  в  мені  не  дрімала  людина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322972
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Лілія Демидюк

* * * коли не пишуться вірші

коли  не  пишуться  вірші
залишаєшся  сам  на  сам
і  розумієш
що  ти  не  вірші
не  фрази
не  літери
а  звучання  Слова
у  Бога  на  устах

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322697
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

СХАМЕНІТЬСЯ, ЛЮДОНЬКИ ДОРОГІ…

*      *      *

Схаменіться,  людоньки  дорогі,
не  шукайте  тутоньки  ворогів.
Не  кипіть,  шануйтеся,  не  тужіть.
Ліпше  –  один-одному  поможіть.

Добру  душу  маючи,  все  зроби,
щоб  ставали  друзями  вороги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322472
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

НЕ СПРИЙМАЙ, МОВ ЗЛОЧИН, ОГРІХ ЧИЙСЬ…

*      *      *

Не  сприймай,  мов  злочин,  огріх  чийсь.
Зопалу  не  лай,  не  гарячись.
Необачним  словом  не  порань.
За  вину  пробач  –
спаде  гора.  

Крапотіння  –  камінь  пробива.
А  промінчик  –  душу  зігріва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322471
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Ольга Струтинська

Мій Ангеле, не плач.

Зітхало  небо.Плакав  Ангел  мій.
     На  перехресті  доленьки-недолі      
     Навколішки  стаю  і  прощення  прошу
     У  твого  болю.

           Мій  Ангеле,не  плач.Усе  мені  пробач.
     Любов  незайману  тобі  не  дарувала.
     Я  пеленала  гріх.Кохання  чистоту
     Другому  віддавала.

           Розведені  мости.Іх  доля  розвела.
     Гірким  полином  стежку  притрусила.
     Молитва-каяття?А  чи  у  фальш  одягнені  слова
     І  забуття  пелена  сива.
 
         Хоч  кожне  слово  щире,мов  дитя,
     Охрещене  перед  Святим  Престолом.
     Роздвоєна  душа.Закутавшись  у  гріх
     Ховає  очі  сором...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321676
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 17.03.2012


Калиновий

Моїм поетклубівським друзям

*****
Найщиріші  слова  у  світі
Прозвучать  хай  сьогодні  для  Вас,
Нехай  доля  щаслива  і  світла
Береже  Вас  завжди  в  добрий  час.
Хай  не  зраджують  друзі  й  удача,
Теплим  серпнем  хай  буде  зима,
Тільки  з  радості  очі  хай  плачуть,
І  збуваються  мрії  й  дива.
Зичу  благ  і  здоров’я  міцного,
Миру,  злагоди,  сонця  й  добра.
Нехай  світла  життєва  дорога,
Буде  повна  любові  й  тепла.

*****
Хай  цвіте,  не  в’яне  із  роками  доля,
Хай  щасливі  роки  зозуля  накує,
Із  землі  Вам  сили,  із  води  здоров’я
і  тепла  від  сонця  хай  Вам  Бог  дає.
Хай  мудрість  літ  не  стане  тягарем,
Хай  у  душі  не  вигасне  зірниця,
Хай  повниться  до  краю  день  за  днем,
Добра  і  щастя  золота  криниця.

*****
Натхнення,  здоров’я  міцного,  як  криця!
А  щастя  хай  буде  бездонна  криниця!
Хай  радість  Вам  душу  зажди  зігріває,
Хай  серце  ніколи  печалі  не  знає,
Кохання  флюїди  наповнять  Ваш  дім,
Добробут  і  затишок  будуть  у  нім!

*****
Хай  буде  світлим  кожен  день  в  житті,
Хай  негаразди  завжди  обминають,
Хай  буде  легко  Вам  вперед  іти,
І  словом  добрим  Вас  завжди  вітають.
Бажаєм  успіхів  великих  у  роботі,
Й  побільше  творчих  Вам  натхнень.
Нехай  минають  завжди  всі  турботи,
І  хай  приносить  радість  кожен  день.


Летять  –  не  спиняться  хвилини,
Приходить  неповторна  мить,
Коли  вдивляється  людина
В  роки,  що  встигла  вже  прожить.
Було  і  чорне  і  червоне,
На  рушнику  земних  доріг,
але  любові  стиглі  грона  –
То  найсвятіший  оберіг.
Хоч  скроні  світяться  від  срібла,
Добро  натхнення  додає.
Сердечне,  щире  Вам  спасибі
За  те,  що  Ви  на  світі  є!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322409
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Леся Геник

Якщо дарунок…

Присвячую  Світанкові...
***
Якщо  дарунок  півнебес  -
Тобі  дарую!
Коли  в  цілунках  світ  увесь  -
Уже  цілую!
Якщо  трембіти  неземні  -
То  трембітаю!
Коли  ж  бо  квіти  чарівні  -
То  вже  квітчаю
Твоє  усміхнене  вікно
На  щиру  долю!
Горить  чуттєве  "пломено́"  -
Горне́  любов"ю!
Десь  між  пелю́стками  троянд
Живе  надія...
У  зореносний  пишний  сад
Тепла  насіяв
Світанок  ніжний  з-поміж  хмар,
Невтримна  воля...
Твоя  душа  -  безцінний  дар,
Весняна  доня...
Найкраще  все  в  обіймах  літ
На  таці  пишній
Несе  сьогодні  всенький  світ,
Отець  Всевишній...
(15.03.12)

З  Днем  Народження,  любий  Світаночку!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322181
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 15.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2012


Лариса Омельченко

Весняне

Я  на  щастя  себе  прирекла.
І  не  буде  інакше,  повір!
Я  кульбабки  несу  до  стола  –
Жменю  сонця  розкину  на  стіл.

Злі  думки  одягну  в  сивину:
Віджили,  їх  пошлю  умирать.
Вже  весна.  Усміхнусь  і  сяйну!
І  білизну  піду  прасувать.

І  піду  прибирати  в  душі:
Всі  обрАзи  старі  –  на  смітник…
Поспішай,  поспішай,  поспіши  –
Доки  промінь  надії  не  зник!

13.03.1997.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321660
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Леся Геник

Так хочеться твоїх очей…

***
Так  хочеться  твоїх  очей
Торкатися  сіяння...
Так  хочеться,  якби  ж  ти  знав!
У  відповідь  -  мовчання
Розсуне  тишу  неземну
І  поведе  до  вальсу...
Безнотне  ляскання  зірок
З  дешевого  Парнасу.
Та  що  ті  темні  півкруги
На  місячнім  роздоллі?
Намарена  беззвучна  гра
В  запи́шеної  долі.
І  очі,  очі  -  мрії  синь...
Колише  тихо  пам’ять.
Якби  ж  ти  тільки,  любий,  знав,
Як  тво́ї  очі  манять...
(12.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321559
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Леся Геник

Ні, не світляк…

***
Ні,  не  світляк...  Та  най  би  був  світанком,
Слабким  промінням,  першим  з-за  гори...
Я  б  допивала  неба  філіжанку,
А  він  би  вправно  теплі  кольори
Топив  у  іскрах  вранішнього  сонця
Моїх  чуттів,  торкаючи  уста.
Блакитна  мальва  в  дзеркалі  віконця...
Авжеж,  блакитна!  Нитка  золота
У  косах  тихо  вигравала  б...  Ну  ж  бо!
Прилинь  на  мить  між  крилами  надій!
Мій  милий  друже,  мій  коханий  друже...
Та  не  світляк…  Не  промінь…    І...  не  мій...
(11.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321563
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Леся Геник

Тонка струна…

***
Тонка  струна,  що  плаче  в  серці  болем...
І  тільки  вітер  прошепоче...  Мить...
Чуття  всесильне,  хоч  здається  кволим,
Коли  напівживий,  напівболить.

Коли  корчі  заплутують  дороги
І  хід  думок  одразу  не  сягнеш!
Лишаються  покручені  тривоги:
Правдива  суть!  Та  віри  знов  не  ймеш.

І  знов  натринькуєш  на  струнах  серця
Сумний  мотив,  не  випитий  до  дна.
Комусь  ковток  піврадості  знайдеться,
Комусь  повік  півістина  сумна...
(26.02.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321906
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Зеновій Винничук

Храм

Із  надії,  добра  і  людських  сподівань,
Із  любові,  із  мрій,  молитов
Храм  вознісся  велично  в  небесную  даль,
Зігріває  нас  своїм  теплом.

Тут  сплелись  воєдино
Людська  згода  й  любов,
І  покора,  єднання  сердець,
І  до  Господа  Бога  молитва  проста,
І  бажання  звести  цей  вінець.

Не  багатством  земним
Дорогий  він  для  нас
І  не  блиском  коштовних  прикрас...

Він  для  слави  Отця,
Творця  неба  й  землі,
Животворного  Духа  Святого
І  єдиного  Господа  Спаса  Христа  -  
Нашого  Царя  і  Бога.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321746
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Зеновій Винничук

Світанок заглянув у очі

Світанок  заглянув  у  очі,
Сміється  чарівна  земля,
І  ніжно  проміння  лоскоче,
Пустує  вітрець,  як  лоша.

Радію  промінню  ясному,
Народженню  нового  дня,
Я  вдячний  Творцеві  Святому
За  щастя  земного  життя.

А  вітер  розчісує  коси
В  плакучої  діви-верби,
Оспівують  вранішні  роси
В  саду  молодому  шпаки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321655
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Зеновій Винничук

У горах зорі яскравіші

У  горах  зорі  яскравіші,
Вода  смачніша  з  джерела,
Живуть  тут  люди  серцем  чисті
І  навіть  ближче  небеса.

В  лісах  тут  оселилось  диво,
Співають  мавки  чарівні,
Потоки  вниз  біжать  звабливо,
В  печерах  скарби  золоті.

Пливуть  смереки  в  високості,
Орли  у  хмарах  волю  п'ють,
Озера  тут,  як  сльози  чисті,
І  люди  в  злагоді  живуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321743
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Андре Ільєн*

Будьте радісні ! ( переклад з російської , автор Ніна Руднікова )

Будьте  радісні  !  В  радості  сила  ,
В  білій  радості  –    щастя  перемоги  !
Якщо  темрява  життя  довкола  придавила  –
Знайте  :  світлішими  будуть  світанку  пороги  .
Будьте  радісні  у  важкій  печалі  ,
Без  бажань  ,  турбот  та  причин  !
Знайте  :  життя  –  це  хвилі  на  морі  ,
Зі  спокоєм  мудрості  перлин  .
Будьте  радісні  у  грізній  битві  ,
Завжди  нової  шукайте  перемоги  ,
Не  сумуйте  з  причини  поразки  ,
Не  кляніть  суворість  бід  і  тривоги  .
Будьте  радісні  в  ваших  помилках  !
Їм  прийде  ,  їм  настане  кінець  …  
Світло  і  в  печалі  –  не  тільки  в  усмішках  :
Так  сплітається  правди  вінець  .
Будьте  радісні  !  Радості  пісня
Не  затихне  в  спокійних  серцях  !
І  все  блище  ,  сильніше  і  чарівніше
Її  відблиски  в  наших  очах  .
Ви  почуєте  світло  по  переду  .
Будьте  радісні  поруч  із  ним  !
В  радості  білій  нашої  спільності  зерна  !
Переможе  радість  .  А  від  темряви  світу  -  залишиться  дим  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320543
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ПТАХА-МАТИ

Хвилююча  безрадісна  краса:
під  крилами  горіха  –  біла  хата.
А  мати  край  віконечка  згаса:
несила  й  по  долівці  вже  ступати.

Журливий  погляд  на  побитий  шлях:
по  світу  ген  порозлітались  діти.
А  матінка  до  хати  приросла:
летіла  б,  та  не  може  вже  злетіти.

Судилися  і  радості,  й  жалі:
іще  краплинку,  хоч  промінчик  вимрій.
У  сивім  небі  стогнуть  журавлі:
от-от  злетить  її  душа  у  вирій.

Про  світле,  тепле  мріяти  не  гріх.
Зносилася-згубилася  вуздечка.
Поскрипує  над  хатою  горіх,
а  мати-птаха  стереже  гніздечко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321300
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Леся Геник

Запалімо вогонь на прощання…

***
Запалімо  вогонь  на  прощання...
Ти  мене  відпускаєш  сьогодні
Під  мелодії  серця  -  звучання
Безсловесної  півнелюбові...

Розколисаний  місяць  у  хмарах.
Ниті  пам’яті.  Долі  облуда.
Під  санскритне  ледь-чутне:  не  пара...
Ледь-вловиме  прощальне:  не  буду...

Вітер  полум’я  стелить  під  ноги.
Незабудки  зітліють,  пов’януть...
Ми  розплутуєм  нині  дороги,
Що  нев’язане  тулять  і  в’яжуть.

І  далеким  озветься  відлунням
Небувале...  Захмарна  безодня.
Під  мелодії  серця  безструнні
Ти  мене  відпускаєш  сьогодні...
(11.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321279
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


*ИРЕНА*

НАВІЩО

Навіщо  ступати  туди,
Де  тебе  не  чека  розуміння?
Де  час  замітає  сліди  -
Чистішає  дух  і  сумління.

Навіщо  торкатись  душі,
Для  якої  твій  дотик  –  відраза?
Не  варто  долать  рубежі,
Бажаючи  всього  і  зразу.

Навіщо  палати  вогнем,
Коли  те  багаття  не  гріє,
І  жити  одним  лише  днем,
В  якому  жевріла  надія?..

Згортаю  в  кулак  почуття,
Цілую  їх  ніжно  крізь  сльози
І  вкидую  нишком  в  сміття…
Лягають  на  душу  морози.

…  Багаття  залила  вода.
Сльозинки  створили  калюжу.
На  вогник  далекий  подамсь  –
Зігріти  від  холоду  душу.
                       07.02.  2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321042
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012


Леся Геник

Немає слів…

***
Немає  слів.  Елегію  мовчання
Дарує  небо  під  рум’яним  склом.
У  тиші  теж  своє  палке  звучання
Із  вічністю  безмежжя  в  унісон.

На  нотах  часу  -  непомітна  сила,
Що  німотою  здавлюючи  крик,
Ламає  гордість  і  підносить  крила!
Слабенький  вогник,  пам’яті  сірник…

Прибій  вечірній.  Зтончене  безслів’я
У  погляді  розсипаних  зірок.
Цвіркун  уяви.  І  ряднина  віри
Між  тишею  і  словом  стелить  крок...
(11.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320883
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012


оптимист

В Країні Мрій (казка)

В    країні,  де  Веселка  зберігає
Свої  тендітно-ніжні  кольори,
Де  уночі  відпочиває  Сонце,
Де  у  річок  кисільні  береги.
Там  де  Весна  живе  в  своїй  хатинці,
Її  сусіди  -  Літо  і  Зима.
Де  Місяць  в  гості  інколи  заходить,
Коли  на  небі  ще  його  нема.
Там  де  живуть  всі  музи  і  натхнення,
Волхви,  русалки,  ельфи,  чаклуни  ,
Де  із  казок  збудовані  палаци,
Частенько  зустрічаються  вони.

Вона  –  веселе,  лагідне  дівчисько,
Замріяне  й  закохане  у  світ,
Любила  квіти,  пісню  солов”їну
І  думки  зачарований  політ.
Руде  волосся  і  зелені  очі,
та  ніжний  стан  в  її  17  літ,
співали  пісню    юності  дівочій,
спинивши  часу  невмолимий  хід.
Щоб  з  ним  не  розминутися  у  часі,
Щоб  завжди  вчасно  мати  перехід,
Свій  ноутбук  тримала  у  мережі
Для  переправи  справжній  чудо-пліт.

Він  із  майбутнього,    давно  мандрує  в  часі,
По  паралельних    бігає  світах.
Вже  багатьох  він  обіймав  за  плечі,
Та  голова  лишалась  на  плечах.
Шляхетний  лицар  з  нової  епохи,
Не    знавши  відчаю  і  загубивши  страх,
Він  мріяв  розшукати  королеву,
Що  загубилася  в,  не  зна,    яких  світах.
Мужнє  обличчя,  ясні  карі  очі,
Весела  усмішка  на  розових  щоках,
Та  чудо-кінь,  що,  як  захоче,    може
По  паралельних    вимірах  літати.
                                     2
Вони  зустрілись  вперше  випадково,
Коли  вже  Сонечко  пішло  відпочивать.
 З  весняних  хмар  зробило  собі  ковдру,
В  Країні  Мрій    вмостилося  вже  спать.
Богдан  в  той  час  летів  з  планети  Дельта,
Шукаючи  притулку  для  душі,
Країна  Мрій  була  десь  не  далеко…
(Що  для  коня    ті  два  мільйона  миль?)
Наталочка,  блукаючи  в  мережі,
Замріялась  над  віршем  про  любов…
І…  не  отямилась,  як  полетіла  в  небо,
В  Країну    Мрій,  що  звала  її  знов.

Втомившись  від  далекої  дороги,
На  Луки  Радості    відправивши  коня,
Богдан  гуляв  алеєю  Кохання,
На  перехресті  Щастя  й  Майбуття.
Думки  рвалИся  знову  у  безмежність,
Та  відпускати  не  хотілось  їх…
Наталка  приземлилася  тихенько,
Та  не  побачити    Богдан    її    не  міг.
Такою  ніжністю  засяяли  очиці,
Так  лагідно  всміхнулися  уста,
А  ніжній  голос    щебетав  –  Добридень,
Яка  тут  неповторна  красота…

А  він  вдивлявся  у  зелені  очі,
Руде  волосся  і  дівочий  стан…
Не  вірив,  що  нарешті  відбулося…
І  що  його  бажання  час  настав.
Що  обшукавши  все  своє  майбутнє,
Минулого  перевернув  віки…
В  Країні  Мрій    зустрівся  випадково,
З  тією,  що  шукав  її  завжди.
Що  раптом  в  серці  затрубили  сурми,
І  втома  вмить  злетіла  в  паралель,
Промовив:  -  «Будь  здорова,  королево,
Твій  вірний  раб  навіки  я  тепер.»
                                         3
-  Ви  помиляєтесь.    Яка  я  королева?
Я  інколи  відпочиваю  тут,
У  неті  тісно  вже  мені  буває,
Мої  думки  лиш  тільки  тут  живуть.
Я  дуже  рада  нашому  знайомству,
Та  королевою  мене  тут  не  зовуть,
Наталкою,    Веснянкою,  Чудною
Руденькою  -  частіше  кличуть  тут.
-  Повір,  я  мандрував  по  паралелях,
В  майбутніх,  незавершених  світах,
Шукав  тебе,  твої  зелені  очі,
Та  зустрічав,    лише  в  щасливих  снах.

В  далекім  часі,  де  я  народився,
Де  залишилась  матінка  моя,
Де  люди  всі  в  один  народ  злилися,
Де  квітне  в  злагоді  твоя  планета  вся,
Де    вже  забуті  війни  і  конфлікти,
Де  цінувати  ми  навчилися  життя,
Я  не  знайшов  тієї  королеви,
Що    зустрічав  у  найсолодших  снах.
І  раптом  тут,  в  Країні  Мрій  щасливих,
Як  від  богів  Всесвітніх,  щедрий  дар…  
Я  бачу  облік  твій,  волосся,  погляд  милий
І  серце  охопив  тремтливий  жар.

Наталка  слухала,  затамувавши  подих,
Тепло  тих  слів  опанувало  слух,
В  душі  творилось  дещо  незбагненне
І  серце  калатало  тук,  тук,  тук.
А  він  хотів  нести  її  на  крилах…
Забути  всі  світи,  віки  і  час
Та  нездоланною  в  ту  мить  була  реальність,
Що  поряд  не  дозволила  їм  стать.                                                            
Вона  у  сні,  а  він  в  далекім  часі,
Та    бути  разом,    найяскрАвіше  бажання.
Країна  Мрій    -  лиш  тут  вони  щасливі…
Так  народилось  зоряне  кохання.
                                                   4                      
Міняючи  на  карті  паралелі,
Зібравши  технології  віків,
Створив  Богдан    програми  дві  алеї
Без,  нам  привичних,  одиничок  і  нулів.
Змінивши  простір,  викрививши  час,  
Програму  щастя  завантажити  зумів,
У  ноутбук  коханого  створіння,
Яке  забути  більше  він  не  міг.
Вона  тепер,  як  тільки  він  покличе,
В  Країну  Мрій  летіла  наче  птах,
Та  все  одно  –  кохання  те  горіло
В  її  щасливих,  але  тільки  снах.

Тому  завжди  в  хвилини  розставання,
В  її  очах  з”являлася  сльоза,
А  він  рівняв  можливості  й  бажання
І  вхід  у  щастя  наполегливо  шукав.
Він  знав,  що  віртуально  не  реально  
Створити  дім  в  Наталчиному  світі,
У  свій  -  її  забрати  неможливо  ,
Бо  парадокс  тоді  не  зупинити.
Важке  завдання  випало  на  плечі
Закоханому  в  вічність  юнаку…
 Спитав  поради  у  прадавньої  Атланти,
Отримавши  там  відповідь  таку…

-  Ти  закохався…  Це  похвально,  друже,
Допомогти  ми  можемо  тобі.
Та  не  надійся,  що  це  буде  легко,
Всі  перепони    з  честю  перейти.
Їх  буде  безліч,  всі  назвати  важко,
Та  крок  за  кроком  мусиш  ти  пройти
Без  зустрічі  з  коханою  дорогу,
Що  наші  пращури  на  жаль  і  не  знайшли.
Там  помилятись  ти  не  маєш  права,
Твоє  кохання  –  твій  надійний  щит,
Її  кохання  –  то  надійна  зброя,
Що  переможе  крицю,  сталь,  граніт.
                                     5
Твій  вірний  кінь  залишиться  у  часі,
Де  ступиш  на  Дорогу  Правоти,
Вона  коротка,  якщо  віриш  в  Правду,
І  нескінченна,  як  з    Брехнею  дружиш  ти.
На  ній,    лише  вперед  хода  можлива,
Бо  там  назад  немає  вороття,
Кінець  -    в  Країні  Мрій,  там  де  чекає  мила,
Там  де  кохання,  щастя  і  життя.
Помилка  –  стане  вічністю  в  дорозі,
Яку  можливо  тільки  раз  пройти.
Вирішуй  –  найважливіше  завдання:
Ти  маєш  вирішити  йти,  або  не  йти.

-  Піду.  Не  буду  і  вагатись.
 –  Не  поспішай.    Кладеш  на  долю  все,
Тебе  спокуси  будуть  там  чекати,
Там  зрада,  кривда,  ненависть  живе.
Дорога  Правоти  не  всім  під  силу,
Слабкого  духом  викине  вона
Десь  на  узбіччя  вічної  провини,
За  долю  згублену,  кохання  і  життя.
Ти  маєш  знати,  що  пройшовши  шляхом,
Який  собі  ти  вибираєш  сам,
Ти  викривиш  свій  простір  й    час  у  кулю,
Яка  покориться    навіки    лише  вам.

Але  помилок  не  повинно  бути,
Щоб  ви  не  розминулись  у  віках,
Її  ти  голос  в  серці  маєш  чути,
Не  допускаючи  у  нього  тільки  страх.
Будь  певен  в  правоті  своїх  бажань,
Своїх  думок  і  вчинків  до  кінця
Кохання  там  у  всьому  допоможе
А  би  не  втратив  ти  свого  лиця.
Ти  вирішиш  –  чи  жити  віртуально,
Чи  будувати  нову  паралель,
 Там  буде  все  для  вас  матеріально,
Як  у  щасливих  в  вічності  людей.
                                 6
-  Піду!  В  якому  вимірі  початок,
Де  починається  Дорога  Правоти?
Не  буду  гаяти  я  і  хвилини  часу,
Її  повинен  неодмінно  я  знайти.
-  Тримайся  курсу  на  долину  Долі,
А  в  часі  сто  віків  тому  назад,
Там  буде  вхід  в  печеру  Непокори.
З  неї  Спокуси,  лине  аромат.
В  останнє  ти  там  матимеш  ще  вибір,  
І  втретє  вирішиш  іти,  або  не  йти
Коня  відпустиш.  Як  в  печеру  ступиш  –
Ти  станеш  на  Дорогу  Правоти.

Наталочка,  тим  часом  і  не  знала,
Чому  так  довго  не  зове  Богдан,
Лиш  звісточка  остання  гріла  серце
«Кохаю,  Вір,  Надійся  і  Чекай.»
У  серці  дівчини  буяло  неймовірне
Бажання  жити  і  не  тільки  в  снах,
Кохання  неповторного  трембіти
Співали    пісню  в  серці  і  очах.
Країна  Мрій,  без  нього  вже  порожня,
Не  хочеться  ні  жити,  ні  цвісти
Одне  бажання  –  щоб  портал  відкрився
І  до  коханого  по  ньому  перейти.

Могутній  кінь  долав  безмежність  часу,
І  ніс  Богдана  в  глибину  віків,
Він  простір  перетнув  в    діагоналі,
А  час  по  вектору  спіралі  і  кутів.
Почувши  аромат  спокуси  згодом,
Богдан  пришпорив  вірного  коня,
Що  зупинивсь  біля  печери  Непокори,
Де  з  вірним  другом  розлучатися  пора.
-  Мій  вірний  друже,  вибач  за  розлуку,  
І  дякую  тобі  за  все,  за  все…
Та  ради  неї  ,  не  для  себе  мушу,
Пройти  в  житті  випробування  це.
                                           7
Можливо  не  зустрінемось  ніколи…
А  ти  в  Країну  Мрій  лети  мерщій,
Зустрінь  її,  і  розкажи  коханій.
Чому  не  можу,  зараз  я  прийти.
Не  варто  знати  і  про  те  Наталці,
Що  звідси  вихід  можу  не  знайти,
Скажи  лиш:  -  Дочекайся  і  ніколи
Розлуці  більше  нас  не  розвести.
Скажи  коханій,  що  настане  свято,
Збудуємо    ми  власну  паралель,
В  коханні  вічність  маємо  здолати…
Бувай.    Я  мушу  йти  тепер.

В  сизо-зеленому  тумані  переходу,
Де  можна  час  спинити  на  віки,
Був  вхід  у  ту  печеру  Непокори
Яка  чекала  вже  його  ходи…
За  входом    -    час  миттєво  зупинився,
Повітря    стало  терпке  в*язке,
І  простір  в  чомусь  ніби  розчинився
Та  він,  все  ж  наполегливо  іде…
Тримаючи  перед  собою  щит,
(хода  без  нього  просто  не  можлива)
Дійшов  до  урвища.  Там  через  нього  міст
І  охорона  –  дівчина  вродлива.

Чарівний  погляд,  ясні  карі  очі,
Розкішного  волосся  темнота,
Стрункий,  як  у  моделі,  стан  дівочий
Відкриті  груди,    впевнена  хода.
-  Іди  до  мене,  я  давно  чекаю,
Так    важко  тут  цвісти  у  самоті,
-  Ні,  пропусти,  всім  серцем  я  благаю.
Дозволь  мостом  це  урвище  пройти.
-  Пройдеш  мостом  лише  за  поцілунок,
Палкий,  і  ніжний,  з  полум*ям  в  душі.
-  Е  ні,  дівчино,  ти  не  того  хочеш,
Мої  цілунки  не  належать  вже  мені.  
                                     8
-  Тоді  назавжди  залишайсь  на  тому  боці,
Або  цілунок,  або  вірна  смерть!
-  Я  бачу,  ти  по  доброму  не  хочеш.
-  сказав    Богдан,  узявши  в  руку  меч.
В  ту  мить  дівчина  перекинулась  на  монстра,
Великі  ікла,  чорна  голова,  
Жахливим    жаром  загорілись  очі,
В  руках  сокира,  біля  ніг  коса.
Сміється,  по  мосту  товче  копитом.
-  Ну  що,  красунчику,  цілунок,  а  чи  смерть?  
-  Ти  що,  потворо,  білини  об*їлась?
 Зійди    з  дороги.  Не  боюся.    Геть!!!

А  чудо-меч    в  його  руці  умілій
Злетів  як  промінь,  блиснувши  в  очах,
Дівчина-монстр  відразу  відступила
І  наче  вже  відкрито  було  шлях.
Та  лиш  ступивши,  на  хиткий  місточок,  
Що    був  тонкий    як  лезо  у  ножа,
Богдан  відчув  жахливий  погляд  ночі
І  тільки  меч  промінчиком  сіяв.
В  ту  мить  злетіла  над  мостом  сокира,
Зустрівши  промінь  в  себе  на  шляху…
Упала  навпіл  перерізана  дівчина,
Що  монстром  не  здавалась  вже  йому.

Пощезло  все,  і  урвище,    й  місточок…
Змінився  не  покорений    ще  світ.
Не    зрозумівши,    як    це    відбулося,
Юнак    позаду    залишив    той    міст…
Тепер    лежала    перед    ним    дорога,
Здавалось,    без    початку    і    кінця,
І    вперто    він    ішов    на    зустріч    долі,
Як    чує    раптом    –    плаче    десь    дитя.
З    дороги    повертати    не    хотілось,
Тай    помилитись    права    не    було…
Але    в    біді    залишити    дитину,
Раниме    серце,    просто    не    змогло…

                                         9
Той    плач    рвав    душу,    розпачем    дитячим
І    сумніву,    звичайно,    не    було    –
Людська    кровиночка    десь    вскочила    в    халепу…
І    вийти    з    неї,    певно    не    могло.
Він        поспішив    на        поміч    без    вагання    -
Дитя    заплакане    десь    рядом    вже    було,
Як    раптом    бачить    не    галявині    хлоп*ятко,
Що    літ    шести,    мабуть    ще    не    було.
Дитя,    напевне,    просто    заблудилось,
Та    загубило    матінку    свою,
Але    в    кущах        он    причаїлася        вовчиця,
На        жертву        вже,    ковтаючи    слину.

-    Облиш    його,        ти    ж    також    вовча    мати…
-    Сказав    Богдан,    без    люті    у    очах,
Не    міг    він    скривдить    звіра    і    ніколи,
Дитину        він    вовчиці    не    віддасть.
-    Розумний?    Їх    аж    четверо    у    мене,
І    всі    чекають    –    їсти    принесу,
Та    вже    не    здожену    прудкого    зайця,
Мисливець    ранив    лапу    ось    оцю.
-    І    що    робити?    Вихід    має    бути…
Не    знав    Богдан    як    вірно    тут    вчинить.
Дитя    притихло…    хлопченя    вродливе…,
А    десь    у    лігві        вовчий    виводок    ще    спить…

-    Я    хлопченя    це    віднесу    до    мами,
Своїх    же    ти    накормиш    м*ясом    тим,
Що    я    припас    собі    ще    на    дорогу,
Тут    вистачить    надовго    їсти    їм.
Пішли    вже,    розкажи    де    твоя    мама,
Не    бійся,    не    чіпатиме    вона.
-    Вовчиця        подивилася    їм    в    слід,
Взяла    мішок    і    в    лігво    потягла.
З    душі    скотився    болісний    тягар,
Хлопчина    матінку    побачив        і    побіг,
І    знову    все    змінилося    довкола
-    Не    прохідний    перед    очима        ліс…
                                     10
Богдан  збагнув  –  чому  не  повернутись,
Чому  дорога  тільки  лиш  вперед…
Тому,  що  час  і  відстань  тут    безмежні…
Лиш  мить,    лиш  крок,    або  у  вічність,    в  смерть.
Забрівши  в  давнину  цивілізацій,
Що  процвітали  в    сивій  давнині  
Він  намагався  Думкою  прорватись  
 В  обійми  милої  …  нехай  хоть  у  вісні.
Та  нинішня  реальність  невблаганна,
Де  час  стоїть,  там  не  летять  думки,
Де  відстані  рахують  добрі  справи,
Там  без  страху  потрібно  далі  йти…

Наталочка,  тим  часом  сумувала,
В  очах  світився  діамант  сльози,
Спів  соловейка  не  ятрив  вже  душу,
Сумні  думки  снували  навкруги.
Відкрився  перехід  в  Країну  Мрій,
Та  без  коханого,  там  щастя  не  було
Не    по  бажанню,    більш  інтуїтивно
Ввійшла  вона  в  відчинене  вікно.
Але  почувши  стук  копит  знайомих,
В  Країну  Мрій  летіла  наче  птах,
Але  Богдана  не  могло  там  бути,
Лиш  кінь  його  на  зоряних  ногах.

Углядівши  без  вершника  коня,
Дівчина  з  жаху,  мало  не  зомліла:
-  А  де    Богдан?  Що  сталося?  Кажи.
Як  ти  посмів  в  біді  його  лишити?
-  Я  робот,  я  творіння  поколінь,
Там  де  Богдан,  мені  немає  місця
Та  він  прислав  низький  тобі  уклін,
І  зараз  вже  нічого  не  боїться.
Пішов  тудою,  де  немає  часу,
Де  відстані  складаються  в  віки,
Щоб  збудувати  простір  в  тому  часі,
Де  ви  щасливі  будете  завжди.
                                     11
Вона  зітхнула  глибоко  з  журбою,
По  гриві  лагідно  погладивши  коня  ,
Спитала:  -  Ти  зі  мною  тепер  будеш,
Чи  полетиш  до  Завтрашнього  Дня?
-  Залишусь.  Тут  велів  чекати,
На  Луках  Радості  найсочніша  трава,
Тримай  сопілку,  як  заграєш  в  неї  –
Прибуду  миттю,  власнице  моя.
Богдан  просив  тебе  не  залишати,
Бути  підтримкою  у  щасті  і  біді,
А  зараз    вибач,  зарядитись  треба
Акумулятори  розряджені  мої.

-  Біжи.  Велике  дякую  за  звістку,
Не  знаю  як  сприймать  її  мені…
Щемить  моє,  заплакане  серденько  
І  не  радіє  сонячній  весні.
Боюсь  і  припустити  випадковість,
Найменшого  вагання  у  пітьмі
Якби  могла  –  летіла  б  вже  на  зустріч,
Та  Непокора  не  покориться  мені.
Тому  Кохання,  Віру  і  Надію,
Я  берегтиму  у  своїй  душі,
Пала  кохання  вогнищем  свідомо,
Як  маячок  в  безмежній  далечі.

Кохання  найміцніша  в  світі  сила
І  найяскравіший    коханому    взірець.
Богдан  відчув  через  віки  і  відстань,
Як  пролетів  цей  ніжний  вітерець.
І  далі  через  хащі  непролазні,
Мечем  кохання  розчищаючи  стежину,
На  зустріч  заповітному  бажанню,
Пройшов  Богдан,  вже  більшу  половину.
Як  чує  щось  кричить  ,  чи  то  волає,
Або  на  поміч  кличе  на  весь  ліс.
І  не  вагаючись  на  крики  поспішає,
У  цьому  світі  неймовірний  гість.
                                           12
Але  дарма  спішив  Богдан  на  поміч,
Там    розважалась  пташка  лісова,
То  закричить,  то  просто  зарегоче,
Або  волає  в  лісі  жартома…
Щось  діється  не  по  закону  суті,
Десь  є  помилка,  але  в  чому?  Де?..
І  смуток    вже  змією  лізе  в  душу,
Долає  втома  тіло  молоде.
Та  відпочити  вже  не  доведеться…
Наручний  прилад  тонно  запищав,
На  вигляд,    звичайнісінький  годинник,
Знак  небезпеки  вперто  подавав.

Що  сталося?  Не  важко  здогадатись,
Достатньо  подивитись  на  дисплей…
(Відображаючи  всі  відстані  у  часі
Знайти  він  міг  любого  із  людей)
Та  загубивши  відліку  початок,
Без  напрямку  і  точної  мети,
Весь  простір  в  часі,  взявся    сканувати,
Даючи    безперервний  знак  біди.
Початок  –  часовий  могутній  промінь,
(Що,  як  маяк,  для  всіх  мандрівників,)
Проходить  Всесвітом  єдиною  струною…
І  зараз  доступ    -  новий  код    хотів.

Богдан  задумався,  чи  варто  перейматись,
І  де  подівся  вічний  часу  нуль?
Кому  потрібно  код  йому  міняти?
Як  вийти  з  Непокори  в  Паракуль?
Питань  багато,  всіх  не  розв*язати,
Але  у  відчай    падати  не  слід,
 Із  Непокори  вийду    і  без  мапи,
В  Країну  Мрій  чийсь  відшукаю  слід.
І  знову  все  змінилося  навколо,
Здалася  Непокора.  Один    -  нуль.
Тепер  щоб  збудувати  власний  вимір
Ідемо  в  царство  Паралельних  Куль.
                               13
Пройшовши  досить  швидко  Непокору,
Богдан  надіявся,  що  скоро  вже  кінець,
Цієї  таємничої  дороги,
Що  приведе  їх  разом  під  вінець.
Та  з  кожним  кроком,  бажана  мета
Неначе  віддалялася  від  нього
І  Паракуль  здавалося  б  близька,
У  нескінченну  вилилась  дорогу.
Скривився  простір.  Час  пішов  по  колу
І  часосканер    вже  дзижчанням  тим  набрид.
Він  зрозумів,  що  попри  всі  зусилля,
Він    наполегливо  і  впевнено  стоїть.

Ото  халепа…  Що  ж  робити  далі?
Так  зупинитись  в  кроці  від  мети…
Та  в  розпачі    купатися  не  варто,
Потрібно,  якось,  часу  нуль  знайти.
Відкривши  часосканера  панель,
Нулю  він  вирішив  шукати  новий  вимір,
Та    треба  знати  точне  місце  й  час
На    кого  свій  покласти  можна  вибір.
Але  ніхто  із    Завтрашнього  Дня
Не  міг    допомогти  Богдану  в  цьому,
Бо  там  на  місці  люди  не  сидять
І  лише  інколи  вертаються  додому.

Кохана!…  Знаю  час  і  місце…
Але  вона  без  таймера  душі,
А  коник  мій  -  напевно  рядом  з  нею…
Або  гуляє  по  Країні  Мрій.
Змінивши  відлік  і  координати,
Умовно,  так  важливого  нуля,
Богдан  зумів,  сам  визначитись  в  часі,
І  вирвався  з  замкнутого  кільця.
Але  тепер  потрібно  Промінь  Часу
Відкрити  для  всіх  відліків  Буття…
Без  нього  просто  розпочнеться  хаос,
Світи  проваляться  у    чорне  небуття…
                                   14
В  той  час  коли,  Богдан  змінив  свій  відлік,
Його  кохана  гладила  коня…
Почувся  писк…  кінь  раптом  стрепенувся,
В  очах    з*явилась  іскорка  жива.
Він  прислухАвся  до  якогось  шуму,
Який  лунав  десь  просто  в  голові,
Тихенько  заіржав  кудись  у  простір
Ніби  зовсім  не  помічаючи  її.
Наталочка  відчула  –  щось  важливе,
Машині  цій  прийшлося  пережить…
Коли  він  сам  сказав:  -  Ну  що,  красуне!
Прийшла  і  наша  вирішальна  мить.

Коханий  твій,  мій  вірний  друг  і  власник
Завис  у  часі,  не  пройшовши  шлях.
Якась  потвора  з  нашої  епохи,
Руйнує  Всесвіт    в  людства  на  очах.
Нам    завдання,  залишивши  тут  відлік,
Летіти  на  його  слабкий  сигнал,
Хоть    в  часі  легко  можна  заблудитись,
Та    в  Паракуль    я  інколи  літав.
Тому  тримай  оцей  нехитрий  прилад,
Знеси  на  вежу  Вірності  мерщій
І  повертайся  бо  вже  час  летіти,
Тепер  наш  відлік  –  це  Країна  Мрій.

Наталка  все  зробила  як  годиться,
І  повернулась  до  свого  коня…
Вони  злетіли  у  безмежній  тиші,
Країну  Мрій  залишивши  за  дня.
Богдан  чекав  уже  на  свого  друга,
З  коханою  зустрітися  хотів,
Але  чомусь  навколо  тільки  тиша.
Що  сталося,  Богдан  не  розумів.
А  коник  все  літав  над  Паракуллю,
До  Непокори  декілька  разів,
Не  в  змозі  визначити,  в  чому  помилився?
А  може  прилад  в  чомусь  їх  підвів.
                                             15
Невже  ніколи  з  ним  я  не  зустрінусь?
Кохання  в  серці  викликало  біль,
Сльоза  сама  котилась  по  обличчю…
Десь  випадок  у  часі  їх  розвів…
Богдан  замислився,    йому  все  зрозуміло.
Їх  час  стоїть  у  вимірі    світів…
Зустрітись  можна  тільки  випадково…
Як  раптом  меч  кохання  запітнів.
Кохана  рядом!  Чомусь  плаче  мила…
І  він  щодуху  просто  закричав:  
-  Я  ту-у-ут!  Вона  його  почула
І  коник  миттю  пару  поєднав.

Радіти  щастю  може  й  ранувато,
Та  почуття  сильніш  понад  усе.
В  обіймах,  поцілунках  їх  кохання
Трояндою  яскравою  цвіте.
Богдан  радів  коханому  створінню,
Бо  лише  їй  вдалося  подолати,
Той  незначний  відрізок  цього  часу,
Що  назавжди  їх  міг  і  роз*єднати.
Наталка  ще  не  вірила  у  щастя,
Але  кохання  радістю  лилось,
Їй  вже  здавалось,  що  вони  в  безпеці…
Але  найважче  тільки  почалось…

Богдан  один  лишився  в  цьому  світі,
Хто  має  відлік,  певний  шлях,  мету,
Хто  вирвався  з  полону  Безмайбуття,
Щоб  зупинити  Хаосу  біду.
Він  мав  усе:  машину  часу,    відлік
Всю    мудрість  паралелей  і  віків.
Він  мусить  відшукати  Промінь  Часу
Щоб  повернути    світло  його  всім.
Коротка  зустріч…  і  розлука  знову
В  серцях  закоханих  зворушує  струну,
Богдан  летить  до  батьківського  дому,
Щоб  об*явити    декому  війну…
                                 16
В  далекім  часі,  на  Земля  планеті,
Де  народився  і  змужнів  Богдан,
Навчились  люди  цінувати  Вічність
І  Промінь  Часу  відліком  їм  став.
Збудовано  потужний  комутатор,
Щоб  всі  бажаючі  зв*язатися  могли
З  великою  всесвітньою  стрілою,
Яка  прошила  всі  світи  й  віки.
Доступний  всім  і  кожному  окремо,
Безмежної  потужності  сигнал,  
Хтось    вирішив  привласнити  зухвало…
Його  й  летів  шукати  наш  Богдан.

Укравши  десь  свою  машину  часу,
Сво  прилетів  до  Завтрашнього  Дня
Із  часу,  де  вся  сила  й  влада  в  грОшах,
Де  честь  і    совість  –  то  лише  слова.
Ради  наживи,  ради  влади  в  світі,
Зламавши  захист  комутатора  часУ,
Змінив  всі  коди  і  за  Промінь  Часу
Усі  повинні  сплачувать  йому.
І  не  зважаючи  на  наслідки    зухвальства,
Або  з  метою    підкорити    Світ
Сво  не  бажав  відкрити  Промінь  Часу
Баз  передплати  і  покори    міст…

Богдан,  забігши  на    годинку  в  хату,
Де  пролетіло  радісне  дитинство,
Дізнавсь  від  матері  про  Сво  і  ті  страждання,
Які  йому  вдалося  натворити.
Багато  друзів,    рідний  брат  і    батько
Зависли    раптом    в  просторі  віків
І  Сво  повинен  хтось  переконати,
Відкрити  відлік  для  мандрівників.
Але  усі,  хто  йшов  на  комутатор,
Вертались  звідти  з  тугою  в  очах…
Відкриє  Промінь  Часу  після  того,
Як  всі  світи  платитимуть  за  час.
                                   17
Богдан  вже  поспішав  до  Сво  на  зустріч,
Коли  тихенько  коник  заіржав,
Його  машина  з  чудо-інтелектом,
На  комутатор  оком  показав.
-  На  комутатор  вимкнемо  напругу,  
Система    Промінь  Часу  відімкне,
А  пере  завантаження,  можливо,
Програму  Сво    у  карантин  вжене.
Тоді  з  ним  буде  легше  розмовляти,
І  Промінь  Часу  дещо  погорить,
Багато  хто  змінити  зможе  відлік
На  допомогу  швидко  прилетить.

Так  вирішивши  починати  справу,
Богдан  на  комутатор  полетів,
напругу  зняв  і  знову    завантажив
програму  комутатора  шляхів.
Йому  вдалося!  Знову  Промінь  Часу
На  Всесвіт  весь  спасінням  майорів
Його  побачили  усі  кому  потрібен,
Маяк  для  мандрування  між  віків.
А  Сво  в  той  час    вирішував  задачку
Як  грошенят    загарбати    побільше,
Коханка  Лоч  лежала  на  колінах
І  мріяла  про  владування  вічне.

Богдан  ввійшов  до  них  без  стуку  в  двері
І  без  запрошення    усівся  в  крісло  боса…
Сво  аж    запінився…  Такого  ще  зухвальства
У  цьому  часі  не  стрічав  він  досі.
-  Що  пінишся,    ні  лють  ні  безпорадність
Тобі  не  допоможуть    тут  ніколи
Підняв  ти  руку  на  святиню  нашу,
Тому  підеш  в    Печеру  Непокори.
А  Лоч  тим  часом    тихо  відступала  
До  столика,  де  парував  сніданок…
Рука  махнула  -  в  сторону  Богдана
Летіло  лезо  по  смертельну  рану…
                             18
Ще  мить  і  все  могло  скінчиться…
Як  несподівано  ожив  кохання-меч,
Майнуло    сяйво  через  всю  світлицю,
І  ніж  уп*явся    Сво    поміж  очей.
Тим  часом  Лочь    вже  бігла  коридором,
Ратуючи  нікчемнеє  життя…
 -  Відкрився  вхід  в  Печеру  Непокори…
І    Сво  і  Лоч    пішли  у  небуття.
Богдан  з  подякою  і    ніжністю  погладив
По  рукояті  свій  спаситель-меч,
В  думках  вклонився  до  землі  Наталці,
Яку  пора  вже  запросити  під  вінець.

Та  поки  що  потрібно  запобігти
Втручанню  в  комутатор  злих  думок,
Всі    доступи    до  Променя  відкрити,
на      керування  виставить  замок.
Діждатись  батька,  брата  із  мандрівки,
Чи  де  не    заблудились  у  пітьмі,
Допомогти  матусі  по  домівці
И  лиш  тоді  до  Паракуль  іти.
Наталочка  вже,  правда,  заждалася,
З  мандрівок  тих  коханого  свого…
Чому  ж    не  чути    довго  Ярослава,
І  як  далеко  батька  занесло?..

Матусі  показавши  голограму,
Свого  єдиного  і  вічного  кохання,
Він  розповів  як  оживав  той  меч,
Що  мила  дарувала  на  прощання.
Як  брів  по  Непокорі  лиш  в  надії,
Зелені  очі  цілувати  знову,
І  як  одноразово  світ  осліп,
І  як  він  сам  прозріти  зумів  знову.
Як  Сво  і  Лоч  взялися  хитрувати,
Як  мила  небезпеку  відвела…
Та  матінка  все  плакала  й  молилась
Щоб  повернулись  всі  кого  чекала…
                       19
І      тяжко  бачити,  як  плачуть  мами  очі,
та  як  по  зморшках  котиться  сльоза  .
-  Матусю,  мила,  я  їж  відшукаю,
Куди  б  не  завела    дорога  ця.
-  І  знову  біг  Богдан  на  комутатор,
В  надії  з  рідними  десь  вийти  на  зв*язок
І  перевіривши  контактів  всіх  програми,
Знав  місце  й  час  де  Промінь  їм  замовк.
Провівши  деякі  не  хитрі  розрахунки,
Направив  він    енергії  пучок,
На  допомогу  їх  машини  часу,
Щоб  там  двигун  раптово  не  замовк.

Просканувавши    від  нуля  весь  простір,
У  радіусі  близько  ста  віків,
Богдан  побачив,  що  зависло  в  часі
Десь  півмільйона    всіх  мандрівників.
Та  лише  сім  машин  було  у  русі,
Летіли  –  як,  без  певної  мети…
Він  здивувався.  Так  не  може  бути.
По  напрямку  -  не  важко  ціль  знайти.
Тоді  ввімкнувши  інтелект-машину,
Що  володіла  мудрістю  віків,
Задав  питання    мудрому  творінню:
-  Що  заважає  визначитись  їм?

Та  відповідь  давно    була  готова,
Жіночий  голос  ніжно  пролунав:
-  Коли  в  пітьмі  ввімкнувши  комутатор,
Ти    Променю    зворотний  відлік  дав.
Тому  й  стоять  у  Всесвіті  машини,
Їм  Промінь  Часу  більше  не  взірець,
Ті  сім  летять,  бо  час  для  них  існує,
Та  перед  ними  тільки  вірна  смерть…
-  І  що  тепер?  Як  виправить  помилку?
-  Полярність  струму  досить  лиш  змінити,
І  я,    щоб  повернути  Промінь  в  нуль,
Повинна    дещо  в      схемі  замінити.
                                 20
Картаючи  себе  за  необачність,
Богдан  змінив  полярність  струму,
А  інтелект-машина  підрівняла,
Нуль  Променя  із  точністю  в  секунду.
На  часосканері  всі  кораблі  відразу,
Заметушились  і  лягли  на  курс,
Ті  сім,  що  збились,  також  зупинились…
Вже  капітани  розвертають  корпус.
Безмежна  радість  пройняла  Богдана,
Коли  почув    він  рідні  голоси.
Всіх    трьох,    заплакана,  розцілувала  мама…
А  він  благословення  попросив.

-  Зустрів  я  дівчину,  для  нас  вона  минуле,
Для  неї  ми  майбутнє  навпаки,
Але  кохання    -  то  могутня  сила,
І  їй  не  перешкода  ті  віки.
Та  щоб  уникнути  біди  і  парадоксу,
Пройшовши  добровільно  Непокору,
Створити  власну  мріяв  паралель,
Та  в  Паракуль  завис  на  півдороги.
Спасибі  їй,  вона  мене  чекала,
Її  кохання  освітило  шлях…
Та  мусив  Промінь  Часу  повернути…
І  от  тепер  на  ваших  я  очах.

-  Вчинив  ти  вірно,  дорогий  наш  сину,
Ти    не  своє  кохання  нині  спас,
Коханням  цим  ти  захистив  весь  Всесвіт
Від  Сво  і  Лочі,  що  зайшли  в  наш  час.
Навіки  будьте  в  радості  і  горі,
Єдиним  цілим,  променем  кохання,
Щасливі  будьте  і  взірцем  для  тих  
Кому  воно  приносить  лиш  страждання.
-  Бувайте!  Зачекалася  кохана,
А  ще  чека  на  мене  Пракуль…
Зустрінемось!  Весілля  незабаром…
-  Лунало  ехо    Завтрашньому  Дню…
                                       21
А  він  уже  пронизуючи  час,
Летів  стрілою  у  Країну  Мрій.
Щоб  запросити  вірну  королеву
В  країну  Найщасливіших  подій.
Наталочка  давно  цього  чекала
І  не  вагаючись  дала  Богдану  згоду
У    Паракуль  летіли  уже  разом.
Де  їх  чекав  дарунок  від  народу.
За  силу  й  мужність  їхнього  кохання,
За  Промінь  Часу,  радість  майбуття,
Зіткали  люди  з  радості  і  щастя,
Для  долі  їхньої  надійне  укриття.

Тим  часом  звідусіль  летіли  друзі,
Несли  дарунки  різних  поколінь.
У  побудованій  із  щастя  паралелі
Для  всіх  бажаючих    вже  накривали  стіл.
Всесвітній  Розум  привітав    Богдана,
Наталі  ніжно  руку  цілував…
-  Живіть  у  злагоді!  Ви  тут  найперша  пара,
Що  я  навіки  в  ціле  поєднав.
Колись  давно,  в  Наталиному  світі
Я  так  Адама  й  Єву    в  ціле  звів,
Не  повторіть  минулого  помилки,
Щоб  світ  цей  щастям    назавжди    розцвів.

Заграли  сурми,  відбулося  диво…
Мед  щастя  й  радості    на  долю  молодим…
Про    вічне,  ніжне  зоряне  кохання,
Лунала  пісня  Всесвітом  усім.
                       *  *  *
Ту  пісню  і  почула  моя  муза,
Коли  летіла  в  гості  у  мій  дім
Мені  сподобалась  та    розповідь  чудова
Її  тепер  і    вам  я  розповів.

(дякую    за    надхнення    і    підтримку    моїм    чарівним    подругам    і    друзям    з    poetryclub
Чорний    лев,    Мішель    де    Лакруа,    Леся    Геник,    Олена    Іськова,    KS,Тетяна    Луківська,    LMCH,*ИРЕНА*,    глек    галина    і    багатьом    іншим
А    особлива    подяка        автору    цього    чудового    сайту    Євгену    за    подаровану    можливість    спілкування.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320090
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

КАНІВСЬКІ РОЗДУМИ

1

Як  мило  й  ніжно  котики  цвітуть!
У  повені  Дніпровій  –  крига  тане.
Роки  на  ярмарок  ідуть-ідуть...
Переді  мною  знову  –  красень-Канів.

Завітне  місце.  Думи  запеклись...
Здіймаюсь  важко  на  Чернечу  кручу.
На  Україні  –  гірше,  ніж  колись.
В  міцних  обіймах  бідолашну  мучать...

І  стогне  тиша,  і  пече  журба.
Гріхи,  гріхи...  Прости,  Пророче-Отче.
Збувається  найгірше:  скрізь  –  ганьба.
Повірити  очам  своїм  не  хочу.

Як  же  хотілось  на  святій  горі
скропити  душу  хвилями  бандури…
Олекса  Гірник,*    мов  сірник,  згорів,
та  ще  нещадніше  владики  дурять.

Прийшов  на  сповідь,  щоб  Тарас  почув.
Він  зверху  бачить,  як  горять  тюльпани.
О,  думи-думи!  І  про  все  –  мовчу.
І  очі  повінню  Наталі-пані.*
                                         
Міцніють  думи,  глибшають  слова.
І  пом’янули,  і  музей  відчули.
Ніяка  влада  правди  не  схова.
Отут  –  ремонт.  Про  чистку  теж  почули.

Правдивих  владомазів  не  бува:
свята  Чернеча  чи  крута  Говерла...
Лукавий  –  робить  тільки  на  словах.
Добропорядний  –  словом  гори  верне.

                                     
2
 
Ми  всі  в  цім  світі  –  грішні  земляки.
Спрадавна  мирить  нас  єдине  небо.
Ідуть,  ідуть  на  ярмарок  роки.
А  нам  –  все  мало:  завжди  дива  треба.

Чи  згодом  буде  краще,  ніж  колись?
Та  так,  як  зараз  –  вже  несила  жити.
До  Бога  йди.    Покайся.    Помолись.
І  прагни  –  перед  Небом  не  грішити.

Храм  Кобзаря  тут  хочуть  возвести.
Люд  православний  слушно  б’є  тривогу.
Московська  церква  чи  сягне  мети?..
То  ще  б  мечеть,  костьол  чи  синагогу.

Канонізація  наблизить  судний  день?
Підступний  фарс  а  чи  турбота  влади?
Чи  церква  знов  єднатиме  людей?
Почути  б  ще  Тарасові  поради.

Вкладають  гроші  люди  звідусіль.
І  хочуть,  мабуть,  щоб  міцніло  братство.
Бог  –  неподільний.  Хліб  і  сіль  –  усім.
Мудріше  б  церкву  відродить  козацьку.

Вже  хто  і  як,  і  чим  нам  не  кадив,  –
аж  захлинаються  Дніпрові  води!
І  чваняться  перевертні-кати  –
освячені  душителі  народу…

Ми  є  народ.  Але  куди  йдемо?
В  державу  нашу  кріпне  спільна  віра?
Над  прірвою  в  покорі  стоїмо…
Пора.  Від  слів  –  до  праведного  діла.


3

Скликає  мати  доньок  і  синів.
«Реве  та  стогне  Дніпр…»,  –  гучить  священно.
Щоранку  владно  линуть  позивні,  –
Апостол  Правди  зве  –  Тарас  Шевченко.

Під  божим  небом  є  така  земля.
Є  Україна.  Сила  є  і  воля.
В  сім’ї  великій  щиро  прагну  я,
щоб  нам  частіше  усміхалась  доля.

Єдиний  Боже,  захисти  цей  край.
Пошли  нащадків  –  благородних,  дужих.
Хоч  не  судився  на  землі  цій  рай,
та  щоб  ніколи  не  було  байдужих.

Іду  по  лезу.  І  зове  краса.
Шлях  –  битий-битий…  Крутяться  колеса.
Дніпро  могутній  знову  воскреса.
І  лебеді  виблискують  над  плесом.

О,  друзі  вірні,  нам  тут  жить  та  жить!
Цієї  суті  не  відступить  жоден.
Весна  вирує,  зелен-гай  шумить.
А  що  ж  покаже  нам  наступний  жовтень?*  

Тож  не  мовчіть,  як  є  вам  що  сказать
відверто  й  щиро  про  здобутки  й  вади.
Про  що  мовчить-задумався  Кобзар?..
Байдужа  надто  і  лукава  влада.

На  ярмарок  ідуть,  ідуть  роки…
Одна  в  нас  Мати.  Нам  тут  разом  жити.
Добродії,  погідні  земляки,
судіть  самі,  кому  і  як  служити.

____________

*      Олекса  Гірник  тут  спалив  себе
           в  часи  брежнєвщини.
*      Наталя  Баклай  –  українська  поетеса.      
*      Вибори  нового  президента  

Березень,  2004

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320587
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Віталій Назарук

Шануймо нашу землю, як матусю

Якщо  була  у  молоці  матусі
Любов  до  України,    всмоктана  віками,
То  і  понині  нею  я  горджуся
І  п’ю  любов  цю  дрібними  ковтками.

Бо  в  українців  це  тепло  з  роками,
Нас  піднімає  і  дає  нам  силу,
Воно  родилося  і  гріло  нас  віками
І  ми  із  ним  були  завжди  щасливі.

Шануймо  нашу  землю,  як  матусю,
Перевертням    не  місце  в  нашім  домі,
Я  -  українець,  дуже  цим  горджуся,
Для  цього  в  мене  є  думки  вагомі.

Я    постелю    на  лузі  скатертину,
Бо  на  землі  своїй  я  рідний,  не  чужинець,
Гімн  заспіваю  рідній  Україні,
Бо  це  земля  моя  і  тут  я  -  українець!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320414
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ВЕДИ ПРОБУДЖЕНИЙ НАРОД

Великий  праведний  Кобзарю,
ти  і  тепер  «царату»  зайвий.
«Дядьки  отєчєства  чужого»
Вкраїну  дурять  знову  й  знову.

Невже  ж,  праотче  наш  Тарасе,
арійсько-українська  раса
перевелася?
Слово,  –  дій,
допоможи  їй  ще  живій!

«Кобзар»  цитують  на  всі  боки
нові  лукаві  лжепророки.
І  «ліплять  локшину»  для  гурту
неополітики-манкурти.
І  скалиться  хитрющий  лис:
знов  люди  в  найми  подались!

Пече  прарідне  попелище.
Кобзарю,  ти  ж  до  Бога  ближче!
Чи  й  там,  як  тут?
Скажи  на  милість,
чи  десь  існує  справедливість?
Чи  будуть  в  двадцять  першім  віці
і  зомбі,  і  біблійні  вівці?
А  люди?
Зберегти  нам  слід
себе,  державу,  цілий  світ.

Якої  б  не  були  породи
пани  –  тутешні  чи  заброди,
але  достоїнства  народу
не  пережерти  їм  повік!

Звучить  заклично  і  чаїно
«Іще  не  вмерла  Україна!»  
Бо  віру  болісно  плекає,  –
свого  Апостола  чекає.

Великий  праведний  Кобзарю,
на  цім  всесвітньому  базарі
вівтар  гряде  чи  ешафот?
Веди  пробуджений  народ!

2000

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320459
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

НА ПРОТЯГАХ ІСТОРІЇ

Стою  в  задумі  на  своїй  землі.
Прикутий  розпачем,  гартую  спротив.
Запанували  псевдопатріоти.
А  хохлуї,  заблудлі  ув  імлі,
у  тьму  бредуть.
Догідні  земляки
у  вирі  погубили  шаровари.
Дотанцювались.
Безкінечні  чвари.
Ледь  миготять  примарні  маяки.

Втішаються,  злостиво  чинять  суд
несамовиті  україножери.
Самоповагу  –  надостанню  жертву    –
собраття  на  чужий  олтар  несуть.

Спиніться!  Досить!  Не  годіть  пітьмі!
Розправте  шиї,  обминіть  хворобу!
Нас  на  спасенну  праведну  дорогу
ніхто  не  виведе.
Йдемо  самі!

Не  вбереже  ніхто  нас  від  чуми,
коли  свідомо  всотуєм  заразу.
Не  вилікує  нас  ніхто  відразу,
бо  лікарі  хворіші,  аніж  ми.

На  протягах  історії  стою,
між  вибухами  приспаної  правди.
В  соборі  душ,  
де  Сам  Всевишній  править,  
країну  вибудовуєм  свою!

Спасенний  в  славній  спільній  боротьбі
козацького  негинучого  роду,
соборний  український  мій  народе,
ніколи  не  зневірюся  в  тобі!

2001

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320462
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Олеся Шевчук

Заплети в моє волосся посмішки

Заплети  в  моє  волосся  посмішки
Нехай  ранком  рознесе  їх  вітер
Сонячні  вплети  у  пасма  проліски,
Щоби  жоден  холод  їх  не  витер.
Заплети  в  моє  волосся  крапельки,
Щоби  візерунком  вкрили  тіло
Я  з  Тобою  просиджу  пів  ніченьки,
Лиш  би  сяйво  місяця  світило



Існує  тільки  один  шлях  до  щастя  -  перестати  турбуватися  про  речі,  які  не  підвладні  нашій  волі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320504
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Леся Геник

Змахни сльозу мою…

***
Змахни  сльозу  мою,  а  хочеш  спий
Солоний  біль  солодкими  губами.
Цей  вечір,  ніч...  і  ти  -  такий  чужий,
Та  ба,  такими  рідними  руками!

Нема  вже  днів,  згубились  між  весни,
У  пролісках,  небесній  луговині...
Залиш  мені  на  згадку  мрії,  сни
На  вибіленій  пам"яті  шматині.

Бери  слова...  І  плетиво  зірок
Завчасно  в  захмелілі  ніжні  груди.
То  був  лиш  крок,  один-єдиний  крок
Таємної  неможної  облуди...

І  ця  сльоза  -  останній  терпкий  смак.
На  шиї  -  жилка,  дотик,  поцілунок...
І  місяць,  тінь,  і  руки  -  просто  знак.
Розлито  некохання  теплий  трунок...
(8.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320279
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Леся Геник

Легкий серпанок смутку…

***
...  І  ці  органні  вицвілі  висоти,
І  купол  цей  -  Усесвіту  жага...
Вже  березіль,  набрякнуть  швидко  соти!
Та  лиш  душа  лишається  нага.

В  легкім  серпанку  смутку  на  світанні,
Мов  ніжна  фея  заблукала  в  снах  -
Самотній  подорожній,  що  востаннє,
Ще  пнеться  вірою  у  небеса...
(9.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320311
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


molfar

Течія

Де  ти  і  я  –  
нестримна  течія:
то  тягне  нас  докупи,
то  розводить.

Ім’я  твоє
корали    хороводять,
виводячи  старанно:
«не  моя».

Крізь  серце
пролітають  мудрі  сови
на  крилах
забираючи    у  ніч,

та  жайвір  світанковий  –  
голос  крові,
мені  дарує
магію  Любові  –

крізь  буруни
вертаюся
навстріч…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320562
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Ярослав Дорожний

Діалог про щастя / у співавторстві з Нею

Від  Неї:
Пальці  хвилин  на  зап’ястях  
Сила  «Вселенної»  всеї  
Голос  Твій  –  крапелька  щастя  
Бути  хоч  трішки  Твоєю…  

Від  Нього:
Частинка  щастя  –  жити  у  думках  Твоїх,  
Бо  ж  Ти  –  велична  Всесвіту  монада!
Торкатись,  бачити,  Твій  чути  сміх…
Прекрасна  Ти  як  давня  Леля-Лада.  

06.03.  17.47.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320245
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2012


легчий

Все Женщины Неповторимы.

Снежинка  падает  и  тает,
в  лесу  подснежник  расцветает,
и  Женский  праздник  наступает  -
я  поздравляю  Вас  с  Весной!!!

Пускай  Любовь  Вам  душу  греет
и    Счастье  постучится  в  дом.
Мужчина  Вас  всегда  согреет,
не  сомневайтесь  только  в  нём.

И  пусть  печаль  проходит  мимо,
Вы  не  встречайтесь  никогда.
О,женщины,  как,  вы  неповторимы,
Цветов,  Подарков  и  Добра!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320183
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Андре Ільєн*

… пера ламались … .

На  рік  більше  –  на  гріх  менше
За  день  легше  .  за  сон  краще
Мина  легко  і  без  фальші
Мить  за  мить  в  мирнім  марші
На  вік  тричі  –  на  юність  без  ліку
Любові  вірші  –  душі  на  втіху
Пера  ламались  ,  відповідно  і  долі
Ми  сповідались  в  проклятім  колі
Не  надто  світлі  –  не  зовсім  свіжі
Собі  привітні  ,  а  комусь  інші
Не  нищі  ,  не  вищі  .  а  так
Врятовані  й  пропащі  про  всяк
На  гріх  більше  –  менше  на  рік
Совість  не  збреше  ,  сором  не  втік
На  юність  безліч  –  на  вік  одна
Вірних  тіл-пліч  й  душа

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320148
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Леся Геник

Зі Святом!!!

Сьогодні  навіть  сонце  день  лоскоче!
До  свята  в  серце  -  радісні  зайці...
Кохання  Вам,  добра  в  житті  до  схо́чу!
Он,  придивіться:  спритні  горобці
Зібрались  усі  хором  на  калині,
Щоб  привітати  найпрекрасніших  усіх!
І  побажати  матері  й  дружині,
Бабусі,  доньці,  внучечці  -  утіх
Від  кожної  квапливої  хвилинки...
Весна  несе  вже  щастя  в  кулачках...
І  навіть  Бог  з  небесної  хмаринки
Зорить  на  світ  зі  щирістю  в  очах...

То  ж  хай  усмішка  на  устах  крилато,
Не  тільки  нині,  краще  повсякчас...
Всього  найкращого,  найліпшого  багато
Барвисто  квітне  кожен  день  для  Вас!
(8.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320077
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Басов Олег

к 8 марта! Все женщины прекрасные, как розы!

***                              =8марта2008=

Все  женщины  прекрасные,  как  розы!
Красивые  и  нежные  цветы!
Мы  наслаждение,  порой  и  слёзы
имеем  от  их  дивной  красоты  –

у  роз  ведь  есть  не    только  лепесточки,
не  только  листья  и  шикарный  стан,
коль  плутовито  изливаем  строчки  –
они  в  шипах  встречают  наш  обман!

Здесь  не  пройдут  без  боли  оправданья!
Тут  не  поймут  посредственность  и  ложь!
Здесь  ждут  душевные,  от  сердца,  пожеланья,
и  чувства  верные,  с  которыми  их  шлёшь!

Так  вот  –  бутоны,  стебель  и  листочки
своею  лаской  надо  орошать  –
чтоб  вечно  эти  дивные  цветочки
иметь  возможность  нежно  обнимать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320089
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Ярослав Дорожний

Небесний етикет

Галантно  так,  змахнувши  вітром  сили,
Злетіло  Сонце  в  Ночі  океан,
Звільнивши  місце  зорям  небосхилу,
В  подяку  лиш  –  космічний  реверанс.  
Це  вищий  етикет  світів  надхмарних,
Нема  в  них  сорому  й  облуди,  теж.
І  розуму  Землі,  то  майже  марно
Пізнати  суть  небесних  див-безмеж.  

06.03.  20.55.  автобус:  Тернопіль  –  Чортків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320007
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Леся Геник

Не хочеться весною гіркоти…

***
Не  хочеться  весною  гіркоти...
Медових  уст  би,  зоряних  обіймів!
Та  мати  б  сили  мовити:  прости!
Та  мати  б  моці  на  нетління  віри!

І  на  долівку  вилити  вином
Усі  образи!  Темними  буквами...
Зирнувши  в  очі,  знати  -  то  лиш  сон,
Що  поміж  вій  заплутався  руками...

У  чашці  тихо  тане  рафінад.
Кохання  за  так  просто  не  минає...
Тебе  люблю,  тебе  люблю  стократ!
Весною  в  серці  солодко  світає...
(7.03.12)

Дякую  за  натхнення  Insolito
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319790

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319936
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012


Віталій Назарук

Жіночій половині клубу «Тільки для Вас»

Жінкам  із  клубу  –  сонячним,  красивим…
Чоловіки    сьогодні  подарують  квіти,
І  розцілують  в  день  цей  особливий,
Щоб  поетеси  всі  могли  радіти.

Кохання  любі,  щирого  зізнання,
Щоб  мали  Ви  завжди  надійні  плечі,
А  ласка  щира  звечора    і    зрання,
Переросла    в  народження  малечі.    

А  ще  родило  поетичне  поле
І  Ви  жили  в  достатку  й  посміхались,
Щоб  зранку  любий  кликав  «Моя  зоре!»
І  кава  з  медом  в  ліжко  подавалась.

Щоб  обминали  всякі  негаразди,
Біда  летіла  поза  темні  хмари,
Щоб  Вас  любили  трепетно  і  завжди,
А  Ви  нам  дарували    віршів    чари!

З  весною  Вас,  Любі!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319791
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012


Осіріс

Я зажурені очі твої…

Я  зажурені  очі  твої
Намалюю  рясними  дощами.
Брови  будуть  веселки  сумні.
Вії  ж  я  розфарбую  ночами.
Трояндові  цвістимуть  вуста  
На  обличчі  твоїм  ковиловім.
Ця  робота  моя  не  проста,
Бо  у  серці  кохання  мов  повінь.
Ріки  в  коси  твої  заплету,
Хай  туманом  лягають  на  плечі.
Приколю  в  них  яскраву  зорю,
Що  на  небі  запалює  вечір.
А  як  вранці  прокинешся  ти
І  побачиш  портрет  у  віконці,
Будуть  радості  сльози  текти
І  росою  блищати  на  сонці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319779
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Schiller - LET ME LOVE YOU

Оригінал  -  Schiller  —
Let  Me  Love  You  (Mit  Kim  Sanders)  

За  мотивами  

************************************
Не  віддавай  того,  чого  не  маєш!
Не  обіцяй  -  ти  слово  не  тримаєш!
Не  хочу,  щоб  ти  зраджував  собі
Для  того,  щоб  сподобатись  мені…
У  мене  є  одне  пропонування,
Якщо  його  безглуздим  не  вважаєш,
Дозволь  поцілувати  на  прощання!

Дозволь  мені  тебе  любити,
Із  джерела  кохання  пити,
Без  особливих  пишних  ритуалів,
і  без  незвичних  офіційних  кулуарів,
Занурившись  в  кохання  з  головою,
Дозволь  побути  ще  з  тобою,
заглибитись  в  твою  нірвану!
І  звільнений  від  пут  кайданів,
І  від  командних  будніх  днів,
Отримай  те,  що  так  хотів…
Занурюйся  в  моє  кохання!
З  тобою    разом  до  світання
Кохатись  будемо  без  слів…

Твою  пізнати  глибину  бажаю  -
кохання  буде  без  обмеження.
Не  стримуй  почуттів,  благаю  -
Чуттєвий  гріх  без  застереження…
У  мене  є  одне  пропонування,
Якщо  його  безглуздим  не  вважаєш,
Дозволь  поцілувати  на  прощання!

Дозволь  мені  тебе  любити,
Із  джерела  кохання  пити,
Без  особливих  пишних  ритуалів,
і  без  незвичних  офіційних  кулуарів,
Занурившись  в  кохання  з  головою,
Дозволь  побути  ще  з  тобою,
заглибитись  в  твою  нірвану!
І  звільнений  від  пут  кайданів,
І  від  буденних  сірих  днів,
Отримай  те,  що  так  хотів…
Занурюйся  в  моє  кохання!
З  тобою    разом  до  світання
Кохатись  будемо  без  слів…

Дозволь  мені  тебе  любити  …

***************************************

I  don`t  want  you  to  give  what  you  don`t  have
Don`t  make  a  vow  that  you  can`t  keep
I  don`t  want  you  to  change  your  positions
Don`t  hang  around  just  to  please  me
But  I  have  one  request
And  if  you  don`t  think  it`s  senseless
Let  me  give  you  something  else

Let  me  love  you
Let  me  love  you
Free  of  all  rituals,  nothing  habitual
Something  you  can  sink  your  teeth  into
Let  me  love  you..
Let  me  love  you
Free  of  where  have  you  been
Freedom  what`s  take  command
Something  you  can  fall  right  back  into
My  love  for  you
My  love  for  you..

We  can  go  deep  if  you  need  to
I  won`t  draw  a  line  that  runs  against  you
Don`t  hold  back  if  you  are  afraid  to
A  sensual  sin  is  what  awaits  you
But  i  have  one  request
And  if  you  don`t  think  it`s  senseless
Let  me  give  you  something  else

Let  me  love  you
Let  me  love  you
Free  of  all  rituals,  nothing  habitual
Something  you  can  sink  your  teeth  into
Let  me  love  you
Let  me  love  you
Free  of  where  have  you  been
Freedom  let`s  take  command
Something  you  can  fall  right  back  into
My  love  for  you
My  love  for  you...

Let  me  love  you...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319822
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012


терен юрій

Привітання поетесам Клубу Поезії до 8 Березня.

Кохані,  любі    поетеси.
Строфи  чудової  принцеси.
Святого  слова  віконтеси.
Святковим  подихом  весни,
Натхнення,сповніть  паруси.
Пришпорюйте  своїх  Пегасів,
Летіть  в  поезії  пампаси.
Епоху  зваблюйте  прекрасним.
Хай  творчості  вогонь  не  згасне.
Хореїв  ,  ямбів  стоголосії      запаси,
Хай  заквітчають  «Клуб  поезії»  криласий.
Хай    ваших  слів  кружляння  ,
В  безкінечнім  плине  вальсі,
І  зачарує  навіть  в  Монпарнасі.
Вам    рим  небесних  відчуття.
І  золотого  легкого    пера.
Хай  без  сльози  буде  душа.
Коханням  дихають  слова.
А  на  найвищих    п*ядесталах  
Замість    лампасних  генералів,
Хай  бачим    Вас  -  поеток  вдалих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319502
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.03.2012


Вячеслав Романовський

ЗИРКНЕШ ОЧИМА - І НІЖНИМ ОБПАЛИШ ОГНЕМ…

Зиркнеш  очима  -  і  ніжним  обпалиш  огнем,
Дух  перехопить  і  груди  одізвуться  гулко.
Може  удвох  і  кохання  сліпе  наженем,
Може  підтрима  воно,  наче  серце  пігулка?

Ганю  себе:  погляд-хміль  одвести  не  зумів
І  спокусився,  бо  надто  принадна  спокуса.
Та  за  плечима  багато  і  мало  в  сумі,
Чуб  засріблився,  посивіли  скроні  і  вуса.

Чому  ж  наснага  душевна  така  молода,
Прагне  польоту,  п'янкого  чуття,  високості?
Юна  любов  на  моєму  плечі  одрида,
Тихо  зітхне  і  попроситься  знову  у  гості...

6.03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319493
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.03.2012


Леся Геник

Одна лиш доля…

***
Одна  лиш  доля  і  одне  життя.
Іти  вперед  чи  вічно  повертати...
Одна  дорога,  що  веде  до  страти,
Один  момент,  що  вцілить  в  каяття!

На  плечі  автомат  чужих  судомів  -
В  підпілля,  і  зпідпільнено  назад...
Не  втримав,  не  отримавши  порад
Від  лживомовних  тихих  мажордомів.

І  вже  до  нині:  безязика  тінь,
Що  лиш  очима  зиркає  з-під  лави,
Ше  й  до  сих  пір  чекаючи  облави,
Що  віддробенить  зрадою  од  стін.

А  ми  -  нащадки:  хто,  чиї?  Не  знати...
У  кожного  -  історія  своя!
Свої  образи...  Зрештою,  сім"я,
Котра  велить  покірно  промовчати,

Бо,  бачите,  і  доля,  і  життя  -
Лишень  одне...  Назад?  Вперед?  Гадайте!
Та  тільки  честь  минулому  віддайте,
І  майте  честь  на  спробу  каяття!
(5.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319336
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Леся Геник

Та хоч за тисячі земель…

***
Та  хоч  за  тисячі  земель
Я  не  знайду  таких  очей,
Як  в  тебе,  любий!
Щоб  мить  одна  -  неначе  вік...
Сама  собі  втрачаю  лік,
Весною  розпирає  груди!

У  лестощах  чужих  вітрів,
В  аншлажності  скупих  умів,
Думками  го́рнуся  до  тебе...
Ти  -  острів  мій,  десь  на  краю...
Тебе  люблю,  люблю,  люблю
Сильніше  сонця,  більш  за  небо!

І  зорі  -  мов  намисто  снів,
Рахую  миті  спраглих  днів,
Де  інший  хтось,  не  ти,  голубиш...
На  пальцях  -  павутинка  мрій:
Ти  мій,  та  все  одно  ти  -  мій!
Цілую  плечі,  руки,  губи...

І  хай  простить  мені  Господь,
Душа  і  серце,  грішна  плоть,
Що  віддаюся...  Хай  що  буде!
Та  хоч  за  тисячі  земель,
Нема  ніде  таких  ночей,
Як  ти  мені  даруєш,  любий...
(3.02.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318903
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012


Віталій Назарук

Сотворіть Україні квітуче життя

Сотворіть  Україні  квітуче  життя
І  загойте  скалічене  тіло,
На  якому  сліди  залишила  орда,
Де  нагайка  московська  свистіла.

Були  пута  свої,  були  пута  чужі,
І  на  тілі  й  до  нині  є  шрами…
Хоч  жили  ми  завжди  на  багатій  землі,
Та  вона  помирала  віками.

Що  зберіг  наш  народ?  Чудо  -  диво  пісні,
Бо  давно  наша    воля  пропита,
Вже  не  стало  в  країні  героїв-синів,
Хто  ж  нам  землю  прийде  боронити?

Помінялись  часи,  тепер  внуки  ростуть,
Хай  земля  подарує  їм  силу,
Може  справу  дідів  до  кінця  доведуть,
Щоб  свою  зберегти  Україну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314981
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 03.03.2012


Леся Геник

Вже б’ють у дзвони…

***
Вже  б’ють  у  дзвони  хмари  сивочолі  -
То  поклик  до  молитви  на  зорі:
Відпрошувати  прощення  за  вчора...
О,  помовчіть  уперті  дзвонарі!

Хоч  мить  лишіть  на  іспит  совістли́вий,
Докиньте  в  жмені  сірих  папірців...
Хай  літ  думок,  прегрішно-полохливий,
Сльозами  закарбує  на  лиці

Щирійний  жаль!  Бо  що  слова  даремні,
Котрі  промовиш  бистро,  абияк?
Сади  -  ще  голі  нефи,  скорбно-темні,
Де  тінь  століть  розпластана,  навзнак...

А  дзвони  кличуть,  хмари  вітровійні
Женуть  щербет  страхів  в  далекий  край.
Збирайся  до  молитви,  люде  вірний!
До  каяння  впокорено  ставай...
(2.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318633
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ВИБІР

З  прапрадавніх,  прапрагрішних  літ
істина  Голгофи  ділить  світ.
По  обидва  боки  від  Христа
люд  постане,  і  Господь  спита.
Споконвіку  зло  добро  труїть.
Кожен  перед  вибором  стоїть:
зліва,  а  чи  справа  від  Христа?
Не  вагайся.  Вистраждай.  Постань.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318222
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 01.03.2012


Леся Геник

Голодне стадо…

***
Голодне  стадо!  Одуріла  хіть
Важким  товче  по  грудях  оберегом!
В  півока  роззираючись  бредемо,
Вклоняючись  чужому  мимохіть...

І  гнемо  спину,  щоб  зручніше  було
Вилазити  на  голови  рабів...
Ні  не  раби?  Пани  самі  в  собі?
Те  панство,  що  давним-давно  минуло?

А  може  й  не  було  степів  ясни́х,
Вітрів  шалених,  воїв  дужокрилих,
Ані  козацтва,  ані  слави,  сили?!
Одні  сиро́ти  в  урвищих  німих!

Коріння  сохне,  страшно  підливати...
Нехай  пісок  у  роті  -  не  слюна,
І  вже  не  воля  -  лиш  скупа  мана,
Що  намагається,  однак,  брехати...

Зігнати  стадом  і  у  дальний  путь:
Служити  іншим  щедрим  одаліскам,
Що  розміняли  на  срібняцтво  мізки,
Що  вже  й  себе  не  знаючи,  мабуть,

Та  вперто  пнуться  бути  вожаками!
Не  вовчих  зграй,  а  голених  овець...
На  голови    нап’яливши    вінець,
Та  гордість  розгубивши  під  ногами!
(15.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317968
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012


Володимир Шинкарук

НЕНАУКОВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

1.
А  тіні
Роблять  ліс
Густішим…

2.  
Той  крутий,  а  той  
     не  вищий  табуретки,
Той  стоїть,  а  той  летить  на  всіх  парах.
Найважчу  роботу  виконують  шкарпетки,
Тому  що  все  життя  
       проводять  на  ногах.

3.
Самотність  має  
 свої  чіткі  закони.
У  кожного  в  житті  така  буває  мить,
Коли  ти  чекаєш,  що  хтось  тобі  подзвонить,  
Діждався,  але  це…  
     будильник  твій  дзвенить.

4.
Думки  прибувають,  неначе  повінь…
Колись  так  було  і  надалі  так  буде…
Я  знаю  точно,  що  мають  совість
Тільки
 хороші                      
         люди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316970
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012


Migelito

ЦІНУЙ ЩОГОДИНИ ОТРИМАНИЙ ЧАС

Там  де  сміливість  взаємодіє  зі  страхом
Міфи  й  легенди  відтворюють  нас
Житимеш  брате  допоки  не  вкрадеш
В  самого  себе  правильний  шлях

А  чи  ти  чуєш  звуки  небесні
І  матір  єдину  то  земля  твоя
Втратити  легше  ніж  те  щоб  надбати  
Цінуй  щогодини  отриманий  час

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316820
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 26.02.2012


Олена Іськова-Миклащук

Поїхала мама в Італію…

Поїхала  мама  в  Італію
(Діток  хай  ростить  чоловік).
Лишила  тут  доню-конвалію
Й  синочка  малого  на…  рік.
Дні  сповнені  болем  і  працею,
Складалися  в  довгі  роки.
Ночами  сиділа  над  бабцею,
Втираючи  сльози  з  щоки.
А  діти  росли.  Зразу  плакали,
А  потім  :»Нема,  то  й  нема»…
Любов  замінилася  знаками,
Що  слала  їм  ненька  з  ярма…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317084
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

MA PERCHE

Оригінал  -  "CONFESSA"
Adriano  Celentano

Вірш  за  мотивами  -
О.  Шнуренко

             *    *    *

Згасає  в  серці  моїм  вогонь  -
Я  вже  самотня  і  не  твоя.
Тепер  даруєш  їй  свою  любов  -
Стара,  як  світ,    історія  моя…

Вже  інша  подумки  з  тобою  -
Пісні  співаєш  не  мені…
Життя  солодке  з  гіркотою
Не  буду  коштувати,  ні!

Тому  що  в  тебе  інша  жінка,  
Тому  що  з  нею  інший  ти,
Можливо  більш  палка  і  ніжна  -
Я  спалюю  усі  мости!

Заледеніли  спогади  в  душі,
І  серце  захолонуло  у  мене,
Закрижанів  веселий  сміх  -
життя  безповоротні  сцени.

Вже  інша  подумки  з  тобою  -
Пісні  співаєш  не  мені…
Життя  солодке  з  гіркотою
Не  буду  коштувати,  ні!

Тому  що  в  тебе  інша  жінка,  
Тому  що  з  нею  інший  ти,
Можливо  більш  палка  і  ніжна  -
Я  спалюю  усі  мости!

Коли  за  обрій  день  зникає,
Я  світло  в  серці  не  вмикаю  -
Там  поселилася  печаль…
Що  ти  пішов  –  мені  не  жаль!

Чому  не  мовив,  перше  ніж  піти,
Що  вже  мене  не  любиш  ти?

Заледеніли  спогади  в  душі,
І  серце  захолонуло  у  мене,
Закрижанів  веселий  сміх  -
життя  безповоротні  сцени.

Вже  інша  подумки  з  тобою  -
Пісні  співаєш  не  мені…
Життя  солодке  з  гіркотою
Не  буду  коштувати,  ні!

Чому  не  мовив,  перше  ніж  піти,
Що  вже  мене  не  любиш  ти?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316827
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 26.02.2012


Ольга Медуниця

ДОДАТИ ТВІР

Додати  твір.
Невже  ти  цього  хочеш?
На  люди  винести  свій  почорнілий  біль?
І  хтось  повірить  у  прозорий  почерк.
Хтось  буде  з  сліз  випарювати  сіль.

Хтось  потовчеться  на  твоїх  молитвах.
Хтось  квіти  прикладатиме  до  ран.
Запросить  хтось  на  "поетичну  битву".
Поетам  -  крові?  
 Блимає  екран.

Хтось  подихи  розплющить  найніжніші
Не  зміною  відмінків.
Це  замало?
А  потім  хтось  читатиме  не  вірші,
А  те,  що  нижче,  з  присмаком  скандалу.

Хтось  надрукує  не  спитавши  згоди.
А  хтось  вкраде.
І  видасть  за  своє.
Тобі  замало?
Ти  ж  не  для  пригоди
Свої  вірші  із  серця  дістаєш.

Невже  бракує  у  житті  реальнім
Скорбот  і  горя,  прикростей  і  драм?
Тоді  ж  навіщо  із  висповідальні
Робити  цирк,  вертеп  і  балаган?

Щоб  знову  захлинутись  власним  горем?

На  люди  винести...

А  це  ж  не  на  папір...

Ділитись  щастям.

На  кінці  курсора:  
Додати  твір.

Авжеж.

ДОДАТИ  ТВІР.



.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316709
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 25.02.2012


Осіріс

Весь світ у росяній краплині…

Весь  світ  у  росяній  краплині
Бринить  на  кінчику  трави.
Тут  небеса  блакитно-сині
І  гір  засніжених  глави.
Розквітчане  весни  цвітіння,
Веселки  вогкий  барво  грай,
Бурштинове  лози  сплетіння
І  сонця  світанковий  край.
Тут  водоспадів  прохолода,
Червневе  марево  ночей…
Та  головне  –  її  тут  врода
І  блиск  залюблених  очей!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316514
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 25.02.2012


Леся Геник

Я ж знаю…

***
Я  ж  знаю,  що  майбутнього  нема
В  гірких  сніжинок  під  ногами  долі:
За  кілька  днів  мине  уже  зима  -
Розчиняться  замети  сіро-кволі.
Струмочками  розплачуться  стежки.
То,  може,  вітер  витре  щирі  сльози.
Ще  й  пересипле  попелом  думки,
Що  призвичаїлись  брести  в  морози...
Яскравий  промінь,  мов  разок  намист,
Так  світанково-щебетно  під  ноги,
І  тільки  пам’ять  -  обгорілий  лист,
Затоптаний  минулим  до  знемоги.
Гіркі  сніжинки  поміж  літер  -  тінь...
На  майбуття  не  стане,  звісно,  сили
Старого  парку...  Доземний  уклін
Теплу,  весні  і  сонцесяйним  крилам...
(16.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316533
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012


Олександр ПЕЧОРА

ІСТОРІЮ ПИШУТЬ…

Історію  пишуть  по-різному.
Стирають  рядки,  імена...
І  білим  по  чорному,
й  чорним  по  білому.
Та  істина  завжди  одна.

Вона  між  рядками  історії.
І  вічні  її  сіячі  –
і  білі,  й  червоні,
і  перефарбовані  –
у  мантіях  діячів.

Народять.  Схоронять.
Іронія!
Помоляться  –  проклянуть...
І  праведну  правду  історики
уже  на  розп’яття  ведуть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316422
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012


Рідний

Надія

Я  вчора  вмер.  Сьогодні    народився.
Не    існував  ,  а,  значить,  не  кохав.
Неначе  гриб  підвівся  в  пору    листя,
Зустрів  тебе  натхненну    між  отав.
Цвітеш  лавандно,  пахнеш  волошково,  
У  віях  трав  метелики  ряхтять
Знемогу  віє  вітер    загадково…
Яка  прекрасна  ця  прекрасна  стать!

Прийде  грибник,  обріже  шкірку  плоті,  
Зчорніє  світ,  заплачуть  небеса,  
Під  білі  ковдри  в  щирій  позолоті
Приляже  наших  мрій  окраса    вся.
Та  є  надія  знову  відродитись!
Гірка  зневіро,  що  ти  не  роби,  -
Трава  проб’ється  крізь  могильні  плити,
На  пні  сухому  виростуть  гриби.


24.02.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316416
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012


Мазур Наталя

*Я хочу повернутися у осінь

Заплакала  під  стріхами  зима,
І  небо  одягнулося  у  просинь,
Сльозинку  я  змахнула  крадькома,
Думками  повертаючись  у  осінь.

Птахи  на  крилах  принесли  весну,
Дівчатам  грає  сонце  у  волоссі,
Струмок  співає  пісню  голосну...
Та  як  же  я  забути  можу  осінь?

Забути  зустрічі  під  поглядом  зірок,
П'янкі  цілунки  пам'ятаю  досі,
З  минулого  в  майбутнє  тільки  крок...
Я  хочу  повернутися  у  осінь.


23.02.2012р.                    11:20

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316238
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 23.02.2012


Андре Ільєн*

На 3/4 з Н2О

Я  ж  так  само  ,  як  і  ти
На  три  четверті  з  води
Ми  з  тобою  повні  крові
Юні  посланці  любові
І  повітря  стигла  мить
Наші  будні  солодить
Що  до  пори  ,  до  часу  ,  а  що  назавжди
Тобі  дароване  життя  ,  то  ж  обираєш  ти
Зігнити  ,  чи  цвісти
Горіть  ,  чи  жевріти
Існувати  ,  чи  жити
Кохати  ,  чи  любити
Журитись  ,  чи  радіти
Ходити  ,  чи  взлетіти
Пригорнеться  до  ночі  день  ,  а  місяць  їхнє  дитя
Шукаємо  радість  лишень  ,  плекаючи  власне  життя
У  радості  й  в  горі
В  неволі  та  волі
У  взимку  та  влітку
Весни  та  осені  миті
Розбиваючи  клітку
Долі  ликом  зшиті

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316178
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 23.02.2012


Олександр ПЕЧОРА

БАЛАДА ПРО ДІДА ГНАТА

Ще  Сула  не  розтала,
а  душа  –  відліта...
Діда  Гната  не  стало.
А  прожив  він  до  ста.

Нелегкими  шляхами
між  вітрами  ходив.
А  село  було  –  храмом.
Щедро  долі  годив.

Від  Дніпра  і  до  Праги
шлях  проліг  бойовий.
За  відвагу  мав  шану.
Вік  –  в  колгоспі  робив.

Факт:  єфрейтор  Муравський
з  фронту  скарбу  узяв  –
для  рубанків-струганків
пів-мішка  залізяк.

Бо  добавити  віку
вмів  оселям  усім.
Пів-села  його  вікон
й  досі  дивляться  в  світ!

Мав  небесну  іскринку  –
вправно  столярував.
До  сторіччя  він  скрипку
для  душі  змайстрував!

Гнат  не  ойкав  ніколи.
Хоч  жилось  –  не  меди.
Півжиття  порав  бджоли,  –
мед  водився  завжди.

Мо’,  й  тому  в  нього  стільки
не  було  болячок?
Раз  –  боліла  печінка.
Раз  –  у  ногу  гвіздок.

І  було  –  подивуйся:
скрипку  візьме  мастак,
підфрантить  сиві  вуса
та  як  вдарить  гопак!

Не  втече,  було,  тісто,
коли  хліби  пече.
Смачно  вмів  попоїсти.
Мав  і  міру,  і  честь.

І  попоратись  впору
дід  проворний  встигав.
А  як  внуки  до  двору,  –
ввесь  куток  не  вгавав!

Кожна  зморшка  світилась
життєдайним  добром.
Йому  б  жити  годилось!..
І  ціни  б  не  було.

Рідко  дід  був  у  місті.
В  неба  ради  питав.
«Сільські  вісті»  провісні
здавнелезна  читав.

Не  ганявся  за  возом.
Власні  погляди  мав.
Спершу  голос  Морозу
на  підтримку  віддав...

–  Бандюковичу  –  дулю.
Ну  вже  й  ірод  святий!
Вірю  Ющенку,  Юлі.
Треба  їм  помогти.

Як  було  б  усім  паші,  –
не  ревіли  б  воли.
Дуже  радий,  що  наші
врешті  перемогли!

Та  якби  ж  не  мішали...
Скакунів  запрягли,  –  
ради  слави  держави
багатезно  б  змогли!

На  омріяне  жито,
теплий  вітре,  повій.
Як  же  хочу  пожити
я  при  владі  новій!

Повесні  буде  літо
і  трава  в  молоці.
Будуть  в  пахощах  мліти
мальовничі  Хитці.

От  би  вулики  власні
доробити  в  момент.
Приїжджайте  на  Спаса,  –
буде  сонячний  мед!


Діда  Гната  не  стало.
Світла  пам’ять  жива.
Від  причілка  до  ставу
зеленіє  трава...

Вітер  хвірткою  скрипне,  –
в  путь  новий  вируша.
Озивається  скрипка,
мов  нетлінна  душа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316087
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 23.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МАМИН ПОЦІЛУНОК

Оригінал  -  La  più  bella  (Anna  Tatangelo)

Вірш  за  мотивами  -  О.  Шнуренко

Обличчя  стомлене,  змарніле,
А  очі  в  неї  -  добрі  і  наївні.
Ці  зморшки  в  тебе,  рідна  мамо,
Життя  намалювало  філігранно.

Вони  нагадують  твоє  минуле,
щоб  ми  читали  й  не  забули.
Сріблясто-золоте  волосся,
Ніколи  море  не  омивало.

В  житті  терпіти  довелося,
Допоки  старість  не  настала.
Холодний  вітер  обіймає  день  -
Немає  в  серці  радісних  пісень.

Думками  линула  за  хмари,
На  краще  все  життя  чекала,
Надіялась,  що  зміниться  життя.
Жила  в  тривожному  чеканні.

І  не  втрачала  сподівання  -
так  сумно  квилила  душа.
Вона  щоночі  не  давала  спати,
І  не  пускала  сон  до  хати.

Твої  сльозинки  падали  додолу,
Пісні  співали  про  невтішну  долю.
Для  мене,  мамо,  уві  сні  і  нині,
ти  як  заквітчана,  рясна  калина.

Ти  дарувала  нам  своє  тепло,
І  світло  сонячне  в  тобі  жило.
Переливала  в  моє  серце  світло,
Завжди  була  така  привітна.

Життя  здавалося  мені  розмаєм  -
Була  ти  поруч,  а  тепер  немає.
Хотіла  б  я,  щоб  все  життя
Завжди  була  зі  мною  поряд

ти,  рідна  матінко  моя,
Щоб  зігрівав  твій  погляд.
Робила  ти  життя  гарнішим,
Без  тебе  світ  став  зовсім  іншим.

Твоя  рука,  така  ласкава,
так  ніжно  пестила  ночами.
Тяжка  пора  тепер  настала  -
Вже  кілька  років  немає  мами.

Я  так  сумую  за  тобою,  мамо,
Ятрить  у  серці  невгамовна  рана!
Для  мене  мамо,  ти  найліпша,
Тобі  від  мене  -  найкращі  вірші!

Ти  дарувала  нам  своє  тепло,
І  світло  сонячне  в  тобі  жило.
Переливала  в  моє  серце  світло,
Завжди  була  така  привітна.

Життя  здавалося  розмаєм  -
Була  ти  поруч,  а  тепер  немає.
Коли  я  промовляю  слово  -  "мама",
здається,  що  торкаюся  тебе  руками.


На  все  життя  мені,  як  цінний  подарунок,
той  твій  останній  мамин  поцілунок...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316162
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 23.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЛИТВА

Прозора  музика  дощу  -
Веселка  в  небі  сяє.
Сьогодні  Бога  я  прошу  -
Нехай  Божену  привітає!
Хай  зникне  сум  і  біль  -
І  розмаїттям  теплих  слів
Хай  друзі  привітають!
У  вирії  щасливих  днів  -
Нікого  більше  не  втрачає!

О,  Боже,  дай  їй  сили
Задумане  здійснити,
А  ще  даруй  їй  крила  -
До  світла  щоб  летіти!
О  Боже,  дай  їй  щастя!
І  в  нагороду  за  терпіння  -
Даруй  своє  благословіння!

Життя,  немов  би  заметіль,  
Нас  закрутити  легко  може.
Примарним  виблиском  вогнів  
Наш  сон  і  спокій  потривожить.
Примарним  виблискам  не  вір!

Нехай  не  ниють  в  серці  рани
Від  втрати  рідних  і  близьких!
Слова  вітання  полум‘яні
І  море  квітів  запашних
Нехай  тебе  потішать  зрання!
І  щоб  раділа  кожну  мить,
Кохання  хай  в  душі  горить!

О,  Боже,  дай  їй  сили
Задумане  здійснити,
А  ще  даруй  їй  крила  -
До  світла  щоб  летіти!
О  Боже,  дай  їй  щастя!
І  в  нагороду  за  терпіння  -
Даруй  своє  благословіння!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316094
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 22.02.2012


Ольга Струтинська

Дивилась жінка в дзеркало.

Дивилась  жінка  в  дзеркало.Дивилась  і  дивилась,
 І  так      себе    скептично  оглядала.
 Пустунка-доля  ій  із-за    плеча
 Повітряні    цілунки    посилала.

       Що  за  життя?Тут  кожен  день,як  вік  .
Що  за  життя?Вже  сивина  у  косах.
-Не  сивина-це  цвіт  із  вишні  обліта
 Й  купається  в  ранкових  росах  .

       Ще    вчора  і  вродлива  й  молода,
 Тепер  же  зморшки  врізнобіччя  .
-Ти  не  журись,морщинки  ті  ,
 Немов    весна  на  твоєму  обличчі.

       Раніш  і  сміх  дзвінкий,і  впевнена  хода.
 Тепер  життєва    втома  серце  обійняла.
-Неправда  це.Кохання  келих  ще  не  випито  до  дна,
 А  ти  ж  іще  недолюбила,а  ти    іще  недокохала.

       Дивилась  жінка  в  дзеркало.Дивилась  і  дивилась.
 А  у  душі  весна  вишневий    цвіт  кружляла.
 -А    й  правда  ,  я  іще    красива  !
 А      доля      так    лукаво    усміхалась  :
-  Як    швидко      я    іі      переконала  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315946
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 22.02.2012


Леся Геник

Лиш гості за столом…

***
Лиш  гості  за  столом  -  чужі  в  чужого...
Акації  в  снігах  давно  вже  сплять.
І  свічка  через  скло  –  слова  до  Бога,  
Між    душами  німі  уста  кричать!

За  образа́ми  вишита  недоля,
Дубка  півгілки,  липи  -  тільки  тінь...
І  ніби,  то  життя  сьогодні  -  воля!
А  вийдеш  в  двір  -  самотня  заметіль.

А  стрінеш  очі  -  і  тікаєш  приттю:
Нема  очей,  лише  байдужий  дим,
Та  снігурі,  гарячкою  налиті...
Хіба  ми  в  світ  оцей  прийшли  за  тим,

Щоб  тільки  в  спини  щирості  вдивлятись?
Гойдає  гілка  кла́поті  снігів...
Не  знаю,  як  до  Бога  докричатись,
Не  знаю,  де  шукати  силу  слів...
(17.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315906
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ЖИВУ ЗАРАДИ НЕЇ

Оригінал  -  Andrea  Bocelli  &  Giorgia  -  Vivo  Per  Lei  

Переспів  -  О.  Шнуренко

               *    *    *
Живу  заради  неї  з  того  часу,
Коли  зустрів  її  я  вперше.
Не  пам’ятаю,  чи  було  прекрасно,
Але  вона  назавжди  в  моєму  серці.
Живу  заради  неї,  бо  вона  -
Душі  моєї  пісня  голосна!
Живу  заради  неї  –  моєї  орхідеї…

Живу  заради  неї  –  вона  мене  дивує,
У  муках  і  в  коханні  –  така  жадана,
як  і  любов  моя,  завжди  малює
життя  веселки  кольорами.
Для    мене  мовби  музика-піано,
Коли  на  серці  сумно  й  важко
Вона  –  цілитель  незрівняний.

Вона  –  це  муза,  що  кличе  за  собою,
І  завжди  житиме  в  мені  сльозою…
Коли  співаю,  смерть  я  віддаляю  -
Живу  заради  неї…

Живу  заради  неї  –  мої  бажання
Звучать  в  душі  акордами  небесними  -
Прекрасна  пісня  про  моє  кохання,
як  грім  небесний,  нехай  воскресне!

Живу  заради  неї!  Не  дивлячись  на  те,
Що  із-за  неї  я  страждаю  на  чужині  -
Вона  для  мене  сонце  золоте!  
Без  неї  я  загину…

Живу  заради  неї  у  готелях,
Звертаюся  до  неї  знов  і  знов,
Вогонь  у  серці  не  згасає  –  
там  поселилася  любов!
Живу  заради  неї  у  вирії  життя,
В  моїх  піснях  -  минуле  й  майбуття…


Живу  заради  неї,  
Нічого  більш  не  маю,
Не  знаю,
чи  таких  як  я,  багато,
Хто  може  
всім  своїм  єством  сказати  -
Живу  заради  неї…

Живу  заради  неї  -
На  сцені  чи  поза  нею.

Вона  –  немов  візитна  картка!
Якщо  нелегко  буде  завтра.
я  буду  знати  все  одно,  
що  жити  варто!

Щодня  за  все  я  їй  віддячую,
І  завжди  їй  пісні  присвячую.

Живу  заради  неї,  тому  що  вже
Не  уявляю  іншого  шляху,
Тому  що  музика  –  це  те,
насправді  чим  весь  час  живу.

Вона  –  це  музика  крилата,
яка  дарує  ключі  від  неба,
Сьогодні  їй  моя  присвята,
І  в  моє  серце  відкриті  двері  -
Живу  заради  неї.

Живу  заради  неї  -  заради  музики.
Живу  заради  неї.
Живу  заради  неї  однієї.

Ця  музика,  твоя  й  моя  -
завжди  жива!
живу  заради  неї.
живу  ...
...  заради  неї.

           *    *    *
Vivo  per  lei  da  quando  sai
la  prima  volta  l'ho  incontrata,
non  mi  ricordo  come  ma
mi  è  entrata  dentro  e  c'è  restata.
Vivo  per  lei  perchè  mi  fa
vibrare  forte  l'anima,
vivo  per  lei  e  non  è  un  peso.

Vivo  per  lei  anch'io  lo  sai
e  tu  non  esserne  geloso,
lei  è  di  tutti  quelli  che
hanno  un  bisogno  sempre  acceso,
come  uno  stereo  in  camera,
di  chi  è  da  solo  e  adesso  sa,
che  è  anche  per  lui,  per  questo
io  vivo  per  lei.

È  una  musa  che  ci  invita
a  sfiorarla  con  le  dita,
attraverso  un  pianoforte
la  morte  è  lontana,
io  vivo  per  lei.

Vivo  per  lei  che  spesso  sa
essere  dolce  e  sensuale
a  volte  picchia  in  testa  ma
è  un  pugno  che  non  fa  mai  male.

Vivo  per  lei  lo  so  mi  fa
girare  di  città  in  città,
soffrire  un  po'ma  almeno  io  vivo.

È  un  dolore  quando  parte.
Vivo  per  lei  dentro  gli  hotels.
Con  piacere  estremo  cresce.
Vivo  per  lei  nel  vortice.
Attraverso  la  mia  voce
si  espande  e  amore  produce.

Vivo  per  lei  nient'altro  ho
e  quanti  altri  incontrerò
che  come  me  hanno  scritto  in  viso:
io  vivo  per  lei.

Io  vivo  per  lei
sopra  un  palco  o  contro  ad  un  muro
Vivo  per  lei  al  limite.
…anche  in  un  domani  duro.
Vivo  per  lei  al  margine.
Ogni  giorno
una  conquista,
la  protagonista
sarà  sempre  lei.

Vivo  per  lei  perchè  oramai
io  non  ho  altra  via  d'uscita,
perchè  la  musica  lo  sai
davvero  non  l'ho  mai  tradita.

Vivo  per  lei  perchè  mi  da
pause  e  note  in  libertà.
Ci  fosse  un'altra  vita  la  vivo,
la  vivo  per  lei.

Vivo  per  lei  la  musica.
Io  vivo  per  lei.
Vivo  per  lei  è  unica.
Io  vivo  per  lei.
Io  vivo  per  lei.
Io  vivo
per  lei.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315681
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012


Леся Геник

Давай, сьогодні…

***
Давай,  сьогодні  зовсім  не  гадати:
Що  там  на  завтра  до  сніданку  в  долі...
Очима  не  кричати,  не  питати!
А  серцем  доторкатись  ніжно  волі,

Де  вітер  дужий  княжить  серед  неба
І  струшує  із  вій  крихкі  сніжинки.  
Де  не  існує  протиріч,  не  треба
Шукати  в  собі  болю  порошинки.

І  хай  холодні  руки  -  ненадовго...
Дорогами  заплутаються  душі.
Давай,  нічого  не  питати  в  Бога
Сьогодні  в  кольорово-світлій  стужі...
(21.2.12).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315871
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012


Adele

Віршів не буває поганих

Віршів  не  буває  поганих  -
Бувають  тільки  німі.
Такі,  що  вони,  як  без  смаку:
Відчужені  й  лячно  пусті.

Від  них  не  погано  на  серці  -
Одна  німа  тиша  в  душі,
І  струни  чуттів  не  озвуться  -  
Не  то́ркнуть  словами  вірші.

І  строфи  живуть  повсякденно,
Не  думають  бідні  рядки,
Що  поклик  їх  не  здійсниться
Ніколи  в  рифмо́вім  житті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315620
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 20.02.2012


Юхниця Євген

Губи й очі куштує мій погляд…роздягнуті…

Губи  й  очі  куштує  мій  погляд  вгорілий  нестриманий,
Навіть  рухи  не  чую  твої,  ті,  що  нижче  спини.
І  долоні  спускаються  з  плечок  і  шиї  поривами
У  молочні  й  фігурні,  весняні,    гостинні  лани.
Затремтіли  і  жи́ли  й  хребет,  а  ...чи  може  розм,якли,
Наче  мед  всахарілий  в  духовочних  спечних  вустах.
Ти,  чомусь,  розвернулась  спиною  до  мене,  буяло,
І...як  впала  у  руки,  вся  в  голих,  червоних  шовках...

Часом,  нас  паралельні  світи  із  обіймів  і  жару
М,яко  збудами-то́рками  гладять  усюди,  отак...
Повні  руки,  горлянки,  серця  густо-щіпних  нектарів.
Ніжки,  груди  й  животики  склеїли    нас  у  вітряк.
Її  пальці  –  у  ме́ні,  моя  рука  –  в  ній,  як  й  все  інше.
І  задихано,  вголос,  на  -    Всесвіт:  «Сильніше...сильніше!»

18.02.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315147
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 19.02.2012


oleg lytvin

Серце Матері на чужині…

Хто  запитує  себе,  що  робиться  у  серці  матері  на  чужині?
Нам  тут,  зорі,  близькі,  а  їй  мерещаться  лиш  в  сні,
Діброви,  квітучі  поля,  найрідніша,  така  мила  земля,
І  перед  очима  стоїть.  –  то  син,  то  петля..

Той  сум  міряний  не  днями,  а  вже  цілими  роками!
Ті  сльози  на  очах…  в  аеропорті  із  сумками…
Примушені  міняти  свою  вільну  волю..
Нічого  не  вдієш..  за  них  обрали  їхню  долю..

«будь  чемним!»    -  маленького  сина  просить,
А  серце  кров’ю  заливається,
Тепер  дзвонить,  -  а  він  вже  сіно  косить..
«я  ненадовго»  -  отак  це  називається..

Донька,  -  юнка,  красуня..  струнка…
Вже  рік  як  мамою  стала  сама…
Може  хочете  Ви  Їх  у  чомусь  звинуватити?
А  ви  спробуйте  їм  хоч  щось  порадити…

Без  мови,  соціального  статусу,  прав..
Вимивають  чиєсь  харкотиння  на  підлозі,
Хто  ж  їм  ту  долю  обрав?
Коли  дітям  сниться  –  що  мама  стоїть  на  порозі..

Не  дай  Боже  нікому  відчувати  того  болю,  
Ні  матері  на  чужині,  ні  дітям  на  своїй  землі,
Нехай  за  Вас  ніхто  не  обирає  долю,
Бо  це  те  саме,  -    як  живцем  горіти  у  вогні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314690
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 18.02.2012


Раїса Гришина

Духовна досконалість

.      Безупинно  тече  вода  в  річці  і  так  само  течуть  думки  і  мрії    невидимою    течією  на  темному  оксамиті  нічного  небосводу  в  неосяжну  лагуну  ночі,  де  сріблясте  мереживо  від  магнетичного  погляду  місяця  приворожує  до    себе  потоки  ритмів  життя  на  землі,  прикриваючи    напів-прозорою  вуаллю    перлинні  сполохи  далеких  галактик,  які  споконвіку  містично  спілкуються    між  собою.  

     В  ореолі  зірок  небесних,  народжується  первозданна  нетлінність,  яка  на  аметистових,  легких  крилах  злітає  до  благословенних  небес  та  в  мінорному  вальсі  сузір’я  світів  зливається  з  потоком  невидимого  духовного  світу,  який  сакральними  вітрами  розвіює  поміж  людей  щирість,  віру,  надію  та  кохання…  Ця  течія  окреслена  потужними  крилами  муз  поезії  та  музики,  зачарована  духовною  рухливістю  словесних  та  музичних  вершин  на  тлі  мерехтливого  блиску  примарного  сріблястого  світла...  

     Розмаїттям  краси  духовної  пливуть  тріумфуючі  церковні  канони  -  мелодійні  перлини  духовної  досконалості,  які  передають  молитовний  настрій  та    його  прагнення  від  земного  до  небесного,  від  тимчасового  до  вічного.  Християнське  благочестя  і  благоговіння  звучить  з  небес,  як  гімн  перемоги  життя  над  смертю,  світла  над  пітьмою,  добра  над  злом,  воскрешаючи  душу  вічністю,  втілюючи  безсмертність  та  духовну  наснагу…  
 
     На  тлі  неба  синьо-зоряних  контурів  білокрилі  ангели-безтілесні,    безсмертні  духи,  сповіщають  святу  волю  Творця  -  цінувати  наш  світ  як  безцінний    кристал,  аметистові  відтінки  якого  від  синього  до  червоно-фіолетового  кольору  приносять  людям  щастя,  підтримують,  заспокоюють,    і  не  залишають  байдужими  серця…

     Радісне  відчуття  духовної  досконалості  і  спокою  від  щастя,  що  променіє  як  нетлінний  потік  земний,  відкриває  божественні  вікна  та  втілює  світанок  мережками  блакитного  вітання,  ніжним  передзвоном  тремтячого  листя  дивних  троянд  рубінового  кольору  та  в  кришталевих  росинках  на    ніжних  аметистових  бутонах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315058
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 18.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Давайте усміхатись разом

Твори  добро  на  всій  Землі!  
З  тобою  завжди  поряд  
є  ті,  котрі  живуть  самі  -  
зима  у  них  на  скронях...  

Даруй  щоденно  їм  тепло,  
що  є  в  твоїх  долонях  –  
назавжди  в  серці  зникне  зло,
розквітне  сонце-сонях...

Даруй  тепло  вночі  і  вдень,  
під  сильним  снігопадом,  
також  під  проливним  дощем  -  
роби  добро  їм  радо...  

Даруйте  усмішку  ясну,  
слова  привітні  й  щирі,
свою  образу  і  чужу
ви  відпускайте  в  вирій...
 
Щоб  всі  забули  про  образи  –  
Давайте  усміхатись  разом!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314683
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 18.02.2012


Леся Геник

Не розпитуй…

***
Не  розпитуй  її  на  світанні:
Чом  не  спала,  ридала  півночі?
Припусти:  може,  ніжне  кохання
Обнімати  лелійно  не  хоче?

Може,  стежка  у  темному  парку
Ореольно  заводить  у  тіні...
Не  гадкуй  зазирнути  у  шпарку
На  душі,  де  печалі  осінні.

Якщо  хочеш,  торкнися  зап’ястя,
Або  скраю  -  гарячої  щічки.
То  й  мовчання  буває  за  щастя
Шепотінням  сонливої  нічки.

І  хай  зорі  ще  пнуться  збагнути
Суть  одвічного  вранці  згасання,
Не  питай,  не  добризкуй  отрути.
Припусти,  що  то  просто  кохання...
(17.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314990
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 18.02.2012


Леся Геник

Дозволь себе любити, мила Жінко…

***
Дозволь  себе  любити,  мила  Жінко!
Хай  іскорка  у  тобі  пресвята
Запалює  прекрасне  терпко-ніжно,
Не  дивлячись  на  ди́млені  літа...

Хай  кожен  день  спалахує  любов'ю
В  садах  незнаних  сонячних  зіниць...
Люби  себе  і  полюби  собою
В  мереживі  весняних  таємниць.

Хай  огорне  життя  чуттям  звабливим.
Ти  облиши  весь  смуток,  далебі!
Дозволь  торкнутися  душею  дива,
Що  десь  дрімає    глибоко  в  тобі...
(29.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314757
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 18.02.2012


оптимист

Не рубите с плеча!!!

Не  рубите  с  плеча!!!      Не  стоит!
Не    решайте  поспешно,  зря
Это  может  дорого  стоить,
Для  того,  о  ком  речь  пошла…

Позабыв  народную  мудрость:
«Семь  раз  подумай  и  раз  реши»
Совершаем  мы  тьму  ошибок,
Распоряжаясь  чувствами  души.

Не  стоит  рвать,  свою  проблему  в  клочья,
Метая  бисер  с  разъяренных  глаз…
Нельзя  метаться  изнуренной  птицей,
Без  веры  оказаться  в  небесах.

Когда  споткнулся  вдруг  об  безысходность,
И  кажется,  что  дальше    -  Все.  Тупик.
Сквозь  не  могу  –  пройди  еще  хоть  шаг…
Увидишь,  там  Спасительный  Родник.

Подумай  перед  тем,  как  сделать  выбор.
Того  ли  ждет,  изранена  душа???
Из  каждой  ситуации  есть  выход!!!
А  чаще,  между  прочим,  даже  два.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314513
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 16.02.2012


Леся Геник

Хай сьогодні…

***
Хай  сьогодні  палають  вогні
На  зимовому,  темному  небі,
Віддаюся  всеціло  тобі  -  
У  обійми  чуттів  незбагненні!
Віддаю  тобі  серце  своє...
І  хай  місяць,  мов  свідок  зізнання,
Келих  щастя  по  вінця  наллє
І  підніме  за  наше  кохання...
(11.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313735
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 16.02.2012


Леся Геник

На відстані холодної руки…

***
На  відстані  холодної  руки,
На  відстані  бездонного  мовчання
Смакуємо  самотності  роки
Натомість  неосяжного  кохання.
Пліч-о-пліч  по  бульварах  бредемо́,
Зриваючи  думками  поцілунки,
На  плечі  начепивши  вічне  "мо",
Його  непереміряні  ґатунки.
І  доторкнувшись  пальцями,  бува,
Під  ноги  погляд,  наче  прокажені!
Із  уст  -  півзвуком  втомлені  слова,
Хоча  серця  насправді  навіжені!
І  молитви,  невпинні  молитви,
І  вервичні  замацані  розпуки...
А  всього  б:  взяти  й  просто  протягти  
Один  до  одного  замерзлі  руки...
(13.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313768
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 16.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ТЕБЕ БЛАГАЮ - ПОДЗВОНИ!

За  мотивами  пісні  -  Call  You  Tonight  
Оригінал  -  Whitney  Houston
Переспів  -  О.  Шнуренко

******************************

Вночі  ймовірно  буде  хіт  парад  -
Гадаю,  в  цьому  має  бути  сенс.
На  небі  закружляє  в  танці    зорепад,
І  блискавка  розірве  полотно  небес…

З  тобою  разом  –  ніч  така  казкова,
В  твоїх  обіймах  -  чудовий  ранок,
Серпанок  задрімав,  зірки  довкола
згасають  в  небі  –  прийшов  світанок.

Я    майже  задихаюсь  від  кохання  -
Шалену  пристрасть  випив  до  останку.
Повільно  б’ється    серце  бездиханне  -
Зникає  ніч  –  приходить  ранок…

Така  приємна  ця  любовна    гра!
Не  хочу  йти  -  але  мені  пора…
Сьогодні,  люба,  подзвоню  вночі,
Як  тільки  буду  знов  на  самоті,
Відразу,  як  прийду  додому…

Але  насправді  почуття    згасає  -
Він  скаже,  обмаль  часу  для  кохання,
Що  ні  вночі,  ні  вдень  часу  не  вистачає  -
Такі  болючі  і  нещирі  його  зізнання…

Я  хочу  знов  в  твої  палкі  обійми  -
В  очах  безсонних  вогонь  палає!
Я  пам’ятаю  поцілунки  ніжні  -
мій  телефон  мовчить,  а  я  чекаю…

Я    майже  задихаюсь  від  кохання  -
Шалену  пристрасть  випив  до  останку.
Повільно  б’ється    серце  бездиханне  -
Зникає  ніч  –  приходить  ранок…

Така  приємна  ця  любовна    гра!
Не  хочу  йти  -  але  мені  пора…
Сьогодні,  люба,  подзвоню  вночі,
Як  тільки  буду  знов  на  самоті,
Відразу,  як  прийду  додому…

Звичайно  знаю,  що  в  житті  важливе,
І  що  для  тебе    не  має  значення,
Якщо  зустрітися  нам  не  можливо,
Не  залишай  надію  на  побачення!

Я    майже  задихаюсь  від  кохання  -
Шалену  пристрасть  випив  до  останку.
Повільно  б’ється    серце  бездиханне  -
Зникає  ніч  –  приходить  ранок…

Благаю  –  «Подзвони  мені  сьогодні!»
як  тільки  ввечері  прийдеш  додому
Я  знову  стрімко  падаю  в  безодню  -
В  твої  обійми  ніжні  хочу  знову…

Тебе  благаю  -  подзвони!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314128
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 15.02.2012


Копачівна

Пам"ять

Так  боляче,  як  раптом  і  на  злеті,
Так  боляче,  коли  навік  нема.
Вже  вічний  холод  прагне  й  згадку  стерти,
Тепло  минуле  лиш  душа  трима.

Так  мріялось,  що  ще  і  дні,  і  роки,
Так  вірилось,  що  тихо  плине  час.
Та  марно:  назавжди  затихли  кроки,
Вже  не  почує  їх  ніхто  із  нас.

Ось  і  нема…  Лишились  біль  і  пам’ять,
Лишились  сльози  і  думки  гіркі.
А  в  спогадах  своїх  хай  люди  славлять,
Слова  хай  будуть  світлі  і  палкі.

…Так  боляче,  як  раптом  і  на  злеті,
Так  боляче,  коли  навік  нема.
Вже  вічний  холод  прагне  й  згадку  стерти,
Тепло  минуле  лиш  душа  трима.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314292
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 15.02.2012


Леся Геник

Пам’яті М. А. Верещаки…

***
Бо  й  що  життя?  За  мить  згорає  свічка.
Солоне  море  незупинних  сліз.
І  свіжа  глина,  пам’яті  смерічка,
І  скрип...  Уже  такий  далекий  віз!

Пронесли  слово  стрічкою  сумною...
Не  ве́рне!  Боже,  більше  не  верне́!
Не  пригорне́  безсилою  рукою,
Опалий  сум  потрісканих  ренет...

Багатий  сад,  ще  буде  плодоносся!
Та  пагінець  засох  між  нас  один...
Вплетімо  жаль  у  вічності  волосся:
Пішов  з  життя  Вкраїни  вірний  Син!
(14.2.12)

Усі  посилання  на  сторінці  Світанка:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313917

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314060
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 14.02.2012


Леся Геник

Вже не торкнути…

Вже  не  торкнути  двері  сповідальні,
Де  старець  задрімав  між  молитвами.
Покликали  у  світ  дороги  дальні,
І  десь  в  чужині  полишались  храми,
Що  куполами  підпирали  небо
І  рушниками  стлались  до  престолу...
Вже  "мінарети"  колять  попід  ребра,
Наган  холодний  відтопирив  по́лу...
Ідіть  же  в  хащі  і  шукайте  хмизу,
Паліть  відьо́мське  страчене  багаття!
Уже  не  старця...  Вбачимо  мармизу
З  очима  сатанинського  розбраття.
Розі́рве  буря,  полетять  листами
Ті  душі,  що  згубили  чи  продали?
Ховає  ніч  лице  за  молитва́ми,
Вичовгує  до  вбогості  сандали...
(11.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313010
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 11.02.2012


Solomia

Розлучаються навіть ЗАКОХАНІ*

Розтривожені  сни  так  грозились  нам  стати  пророчими,
Бились  птАхи  крилом  у  вікно-передвісники  сліз.
Певно  ми  десь  в  думках  свою  долю,ЩАСЛИВІ,  наврочили,
Навіть  мрія,і  та  розвела  перехрестя  доріг.

Так!  Простіше  було  б  розчинитись  із  літніми  грозами,
Чи  росою  зраннЯ  оповити  краєчки  повік,
Тільки  пам'ять  жива,і  заповнюють  тишу  всі  спогади,
Осідають  мов  пил  десь  на  дні  молодої  душі.

Не  забути  вже  їй  як  горіли  ті  очі  сполохані,
Що  манили,мов  зорі  ясні,в  свій  солодкий  полон,
Та  таке  те  життя-розлучаються  навіть  ЗАКОХАНІ,
Ті,що  грілись  щодня  лиш  теплом  найрідніших  долонь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312972
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 11.02.2012


Лілія Демидюк

солодкий день

наче  кава  з  молоком
цей  день  з  тобою

трохи  підсолоджений
і  мені  не  зашкодить
моя  залежність  буде
біло-молочною
і  м’якою

ти  вкриваєш  мою  руку
своєю  долонею
і  мені  здається
що  ми  обоє
тримаємо  пальцями  
зефір

ось  він
запашний
солодкий
здається  уже  відчуваємо
як  він  тане  у  роті

але  зефір  ще  у  наших  долонях
ми  дивимося  в  очі  одне  одному
і  розуміємо
що  стали  уже  кавоманами
навіть  молоко  
нас  уже  не  рятує

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294352
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 10.02.2012


Лілія Ніколаєнко

Терновий погляд…

Терновий  погляд  –  в  серце,  як  кинджал,
Ввійшов  аж  по  руків’я…  Я  вмираю…
Але  за  нього  і  життя  не  жаль.
Солодшого  нема  для  мене  раю…

Ти  болем  цим  мене  приворожив…
Тернова  пісня  вилилась  в  розлуку.
Мені  казали  люди  –  ти  чужий,
Та  голос  твій  щоночі  в  душу  стукав.

Тернові  сльози  на  твоїх  слідах
Щемливої  жаги  зростили  квіти.
Мені  казали  –  там,  де  ти  –  біда.
А  я  б  за  тебе  віддала  півсвіту…

А  я  б  з  тобою  щастя  напилась,
На  зло  усім  пліткам  і  пересудам.
Та  мрія  ця  без  одного  крила.
За  нас,  на  жаль,  все  вирішили  люди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312949
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012


Леслав

На планеті твоїх колін

Дивак...Я  мабуть  забагато  мрію,
або  замало  при  наших  зустрічах  виціловую  твою  душу...,
бо  десь  там,в  передсерці,очманівши  від  розлуки,
вже  в  десятитисячний  раз  ,
каліграфічно  ,пишу  на  стінах  свідомості"Ску-у-учив!"...
Так,я  скучив  до  відчаю  за  темрявою  твого  волосся,
за  приречено  близькими  спогадами,
де  кожен  абзац  
робить  відстань  між  нами  
на  декілька  кілометрів  ближчою...,
скучив  за  твоїми  очима,
бо  такі  буваять  тільки  у  Ангелів...
Коли  пальці  безтілесних  іллюзій  
розірвуть  кайдани  моїх  вуст  
і  я  знахабнію  до  безсоромності-небійся!
Я  лише  покладу  свою  голову  
яку  через  тебе  давно  вже  втратив
на  планету  твоїх  колін,
і  вперше  непитаючи  дозволу  
обніму  тебе  наче  Всесвіт  
аби  осягнути    Кохання!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284363
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 10.02.2012


Сахадж

ПИЛИНКОЮ Я ХОЧУ СТАТИ

Маленькою  я  хочу  стати,
Немов  пилинка,  і  кружляти,
Із  вітерцем  собі  літати,
Та  опинятися  будь-де:
Чи  на  макітрі  короля,
Чи  під  ногами  жебрака,
І  де  завгодно  опинятимуся  я.
Але  пилинкою  я  хочу  стати:
Яка  духовність  випромінювати  може,  
Пилинкою,  що  інших  просвітляє,
Пилинкою,  що  іншим  допоможе.


Цей  вірш  був  написаний  
Шрі  Матаджі  Нірмалою  Деві
1930  року,  коли  їй  було  сім  років.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312919
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012


Зеновій Винничук

Українська мова в Україні

Рідна  мова  у  рідній  країні,
Як  нерідна  в  свекрухи  дочка,
Б'ють  її  у  живіт  і  по  спині,
Цілять  в  серце  -  вона  ще  жива.

Та  струмки  висихають  швиденько
Під  палючим  катівським  катком,
Задихається,  гине  вже  Ненька,
Бо  байдужі  дочка  із  синком.

В  цьому  й  ваша  провина  найвищі,
Бо  впустили  чужинців  у  дім,
Поклоняєтесь  Богу  чужому  -  
Вдарить  скоро  покари  вже  грім.

Ну  а  ви  журналісти,  артисти...
І  чиновники  різних  мастей,
Рідне  слово  для  вас  особисто..?
Чи  за  зраду  ждете  похвали  від  властей.

Підлість,  зрада  -  усе  це  за  гроші
І  манкуртів  своїх  ростите,
Потім  діти  вас  кинуть,  хороші,  -
Ви  не  дбали  за  рідне  слівце.

Мово  моя  жива  українська,
Скільки  кат  ще  знущатиме  з  нас?
Не  боронять  тебе  українці,
Добивають  у  цей  прикрий  час.

Ні!  Не  згинеш!  Не  всі  ще  мутанти,
Будеш  жити,  рідненька,  віки,
Українці!  Озвіться!  Повстаньте!
Пийте  мову  вкраїнську  з  живої  ріки!
                                                                               9.02.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312770
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Я ПРОСТО ХОЧУ ВІДЧУВАТИ!

Оригінал  -  Feel  -  Robbie  Williams

Переспів  -  О.  Шнуренко

                 *  *    *
Прийди,  візьми  мене  за  руку  -
Я  хочу  доторкнутися  життя.
Не  впевнений,  що  розумію,
за  що  мені  болюча  кара  ця!

Сиджу  і  з  Богом  розмовляю,
І  він  сміється  над  моїм  життям,
А  в  голові  думки  лунають,
Які  не  розумію  навіть  я…

Я  просто  хочу  відчувати  
Кохання  справжнє  в  домі,
Де  сповнені  серця  любов‘ю.
Життя,  занадто  швидкоплинне,
тече  бурхливо  в  моїх  венах,
І  я  втрачаю  щось  важливе!

Не  хочу  я  вмирати  рано,
Але  і  жити  не  хочу  марно!
Перш,  ніж  повірити  в  кохання,
Себе  готую  до  прощання…
Бо  панікую  від  кохання  вмерти,
Чіпляюсь  за  життя  я  вперто…
І  перед  тим,  як  я  закрию  очі,
Для  тебе  хочу  бути  найдорожчим!

Я  просто  хочу  відчувати  
Кохання  справжнє  в  домі,
Де  сповнені  серця  любов‘ю.
Життя,  занадто  швидкоплинне,
тече  бурхливо  в  моїх  венах,
І  я  втрачаю  щось  важливе!

Я  просто  хочу  відчувати  
Кохання  справжнє  в  домі,
Де  сповнені  серця  любов‘ю.
Там,  в  глибині  душі,  звучать  пісні,
в  очах  моїх  сіяє  сонце  -
Це  дійсно  мій  духовний  космос!

Прийди,  візьми  мене  за  руку  -
Я  хочу  доторкнутися  життя.
Не  впевнений,  що  розумію,
за  що  мені  болюча  кара  ця!
Не  впевнений,  що  розумію…

                 *    *    *
Come  and  hold  my  hand
I  wanna  contact  the  living  
Not  sure  I  understand  
This  rope  I've  been  given  
I  sit  and  talk  to  God  
And  he  just  laughs  at  my  plans  
My  head  speaks  a  language  
I  don't  understand  

I  just  wanna  feel  
Real  love  fill  the  home  that  I  live  in  
Cos  I  got  too  much  life  
Running  thru  my  veins  
Going  to  waste  

I  don't  wanna  die  
But  I  ain't  keen  on  living  either  
Before  I  fall  in  love  
I'm  preparing  to  leave  her  
Scare  myself  to  dead  
That's  why  I  keep  on  running  
Before  I  roll  eye  
I  can  see  myself  coming  

I  just  wanna  feel  
Real  love  fill  the  home  that  I  live  in  
Cos  I  got  too  much  life  
Running  thru  my  veins  
Going  to  waste  
And  I  need  to  feel  
Real  love  and  the  love  ever  after  
I  can  not  get  enough  

I  just  wanna  feel  
Real  love  fill  the  home  that  I  live  in  
I  got  too  much  love  
Running  thru  my  veins  
To  go  to  waste  

I  just  wanna  feel  
Real  love  and  the  love  ever  after  
There's  a  hole  in  my  soul  
You  can  see  it  in  my  face  
It's  a  real  big  place  

Come  and  hold  my  hand  
I  wanna  contact  the  living  
Not  sure  I  understand  
This  rope  I've  been  given  
Not  sure  I  understand

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312742
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012


Калиновий

Ти починаєшся з очей

Мелодія  на  вірш  автора  ютий::  Ти  починаєшся  з  очей
Прикріплений  файл:  Ти  починаєшся  з  очей.mp3



Оригінал    -    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285151

 Ти        починаєшся        з        очей        –
 Із        двох        джерел        першопочатку
 Із        зародку        святих        речей,
 В        яких        нетлінності        печатка.
         Ти        починаєшся        в        собі,
         Тікаєш        в        голосі        від        себе.
         Луною        поверну        тобі
         Твій        подих        із        блакиті        неба.

 Ти        починаєшся        з        тенет
 Що        їх        твої        сплітають        руки,
 Разом        звиваючи        сюжет
 Від        зустрічі        аж        до        розлуки.

         Ти        починаєшся        з        очей,
         В́́        них        відзеркалюєшся        нині
         Бо        серед        натовпу        людей
         Потреба        є        в        одній        людині.

 
 ́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312465
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Леслав

На мольберті неба

На  мольбертi  неба  
пензлями  пальцiв  
кольором  щастя  
намалюю  вiдкритiсть  твоiх  очей,
незайманість  вуст,
теплоту    слів  
і  запах  твого  густого  як  ніч  волосся...
сонечко,квіточко,ластівочко...
моя  казкова  принцесо...
вчора  в  передноворічних  вогнях  
закоханого  в  тебе  мегаполісу,
навіть  дивакуватий  заєць,
що  заховався  від  нашого  сміху  
за  бронею  вітрин,
відчув  як  я  насолоджувався  
кожною  секундою  твоєї  присутності  ,
що  біля  тебе  можна  втратити  розум,
але  здобути  крила,
загубити  спокій  
і  знайти  ніжність.
Біля  тебе  так  легко  
залишатися  самим  собою  ...
у  поглядах,
віршах  і  снах  
які  неодмінно  
тепер  будуть  водити  мене  
над  краєчком  всесвіту  
аж  до  наступної  нашої  зустрічі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285459
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 09.02.2012


Леслав

Одна тільки правда

Мiй  сон  горiлиць  на  подушцi  мріє  про  тебе,
мої  думки  шлють  листи  без  адреси  
і  звiсно  без  жодного  підпису,
а  душа  в  післямові  мовчання  
на  Київських  пагорбах,
обважнівши  молитвами  
знов  набула  невідомого  значення...
Як  дізнатись  що  краще  
відвертість  чи  ці  імпульсивні  страждання?
Вмотивований  біль,
чи  безкарна  істерика  за  поцілунками?...
Притуляюсь  до  сутності  неба,
вдивляюся  в  істини...
Там  одна  тільки  правда-
без  тебе  віднині    я  ніби  без  імені!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289603
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 09.02.2012


Рідний

*-*-*/ серце чеканить /

Серце        чеканить      монети      надій.
Ними      в      житті    повсякчас    багатій.
Блага    земні      порозточує    міль,  
Дух      сиротою        лишаючи    твій.


09.02.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312485
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Зеновій Винничук

Лицемір, облудник, фарисей

Відвага,  сміливість,  безстрашність,  одчай
Змагаються  з  фальшем,  брехнею,  плітками.
Дірвавсь  до  трибуни  навіжений  хам,
На  голови  сипле  помиї  нам  з  Вами.

Патяка  про  єдність,  добробут  і  віру,
Та  сам  ні  у  чому  не  знає  він  міри,
Не  має  в  душі  він  нічого  святого,
Не  дивиться  дальше  корита  він  свого.

Так  може  вже  досить  нам  скромно  мовчати
І  слухати  тую  фальшиву  промову,
А  хама  гуртом  канчуками  прогнати,
Бо  треба  нам,  браття,  вже  гонор  свій  мати.
                                                                                                 28.02.2002  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312480
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Леся Геник

Насій мені у серце позолоти…

***
Насій  мені  у  серце  позолоти
Прекрасних  слів  і  милозвучних  нот...
Нехай  не  знаю:  звідки  ти  і  хто  ти,
Але  торкнуся  істинних  висот!

Але  відчую  силу  Майстра  Слова!
В  твої  вірші  дитинно  загорнусь...
Вклонившись  щиро  ангелам  любові,
Під  їх  крилом  до  щастя  понесусь...
(8.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312441
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Окрилена

Хто зна…

Молитва  –  сонце  на  Твоїх  вустах,
не  просто  звук  магічний  або  слово...
а  стан  душі  ,  неначе  вільний  птах  -
відкриє  де  пшениця,  де  полова..
Молімося,  не  тільки  у  біді,
Молімося,  у  щасті  ще  палкіше...
хто  зна  –  чи  на  вершині,  чи  на  дні?
Лиш  Богові  єдиному  видніше...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312218
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012


Зеновій Винничук

Коли в вирій ідуть найдорожчі

Коли  в  вирій  ідуть  найдорожчі,
Йдуть  від  нас  у  останнюю  путь,
Ми  ціну  життя  розумієм,
Коли  рідні  за  обрій  ідуть.

І  здається,  що  й  я  помираю,
Частку  серця  навіки  гублю,
Коли  зовсім  мене  покидають,
Ті,  котрих  я  найдужче  люблю.

Частку  серця  гублю  я  навіки,
Й  завмирає  в  тривозі  душа,
Коли  бачу  як  мої  рідні
Опадають  із  древа  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312375
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012


Леся Геник

Надія в серці буде…

***
Надія  в  серці  буде  вічно  жити!
І  навіть,  якщо  впа́дуть  всі  слова  –  
Їй  крил  ані  зламати,  ні  зложити,
Ані  роздерти  вправного  шитва,
Що  Божа  голка  вишила  у  грудях
Узорами  молитви  до  небес...
Допоки  буде  жити  віра  в  людях,
Надія  є  на  звершення  чудес!
(7.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312352
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012


Рідний

*-*-* ( пеклись молитвою уста …)

Пеклись      молитвою  уста.    
Лилося    серце  парафіном.
Чекало  милості    Христа
В  імлу  занурене  коліно.
 Запакував    у  сльози  гріх.
Уникнув    обшуку  невір’я.
Відніс  вину  за  край  доріг.
Прийшов    на  храмове    подвір’я.
По  вірі,  -    не    урукопаш  
Подужав  кривди  суть  обманну  
Прицільним  словом  «  Отче  наш».
Та  чи  грішити    знов  не  стану?

08.02.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312290
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012


Олена Іськова-Миклащук

Як важко бути Вчителем в селі…

Як  важко  бути  Вчителем  в  селі.
В  селі,  що  захлинулося  боргами,
Де  крім  господи  ще  гектар  землі,
А  по  ночах  конспекти  і  програми.
Як  важко  бути  Вчителем  в  селі,
Де  у  дітей  немає  перспективи,
Де  сіють  біль  очата  їх  малі:
„Вкраїно-мати,  чим  ми  завинили?”
Як  важко  бути  Вчителем  в  селі.
Без  гідної  зарплати  і  поваги,
Де  за  кермом  фальшиві  королі,
А  у  людей  лиш  п’янії  розваги.
Як  важко  бути  Вчителем  в  селі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311895
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 07.02.2012


Леся Геник

Переплелися тіні у саду…

***
Переплелися  тіні  у  саду.
Метіль  холодне  віття  пеленає...
А  ти  промов  лишень  одне:  "Вже  йду!"
І  в  сутінках  насправді  засвітає!

І  стане  місяць  надувати  ріг,
А  зорі  величаво  "дримботіти".
Местиме  вечір  від  стежок  весь  сніг,
Де  буде  щастя  тихо  дріботіти.

У  вікнах  зустріч  запалить  вогонь!
І  що  ті  тіні?  Лиш  померзлі  шати...
Лиш  величава  пам’ять  сивих  крон,
Що  спромоглись  в  метілях  покохати...
(31.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312127
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012


Дощ

Карпатські переспіви

(Акровірш)

Грає,  квітне  веселонька
Аж  до  небокраю.
На  свою  журюся  долю  -  
Іншої  шукаю!
Гори  мої,  полонини,
Усенькі  Карпати  -
Цілий  світ  заполонила
Україна-мати!
Літа  чорна  ластівочка
Обабіч  хатини.
Чуєш,  моя  співаночка
Цариною  лине?
Ішли  хмари,  ген,  за  гори  -
Неба  вість  післали...
А  мені  рушати  скоро
За  Чорні  Ослави!
Грає  Бистриця  на  сонці,
А  я  си  сумую...
Десь,  бігме,  в  чужій  сторонці
Кохання  відчую!
Увірвалась  мені  в  груди
Полинова  туга.
Розтрушу  її  на  люди  -
Одійде  наруга.
Любо,  файно  мені  стане
І  душа  зрадіє.
Тепла  згадка  не  зів"яне  -
Ожиє  надія!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312021
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012


Вячеслав Романовський

В ГОЛОДНИЙ ПОВОЄННИЙ РІК…

В  голодний  повоєнний  рік
я  народивсь,  я  прагнув  жити...
А  в  полі  не  вродило  жито,
та  хутір  наш  мене  зберіг!

Я  записав  на  оберіг
моєї  пам'яті  той  спомин
і  часто  в  снах  ішов  додому  -
на  дитбудинківський  поріг.

А  кажуть:  доля  непроста,
нема  батьків  -  немає  свята...
На  тій  могилці  пане  м'ята
так,  що  здригаються  вуста.

Горнуся  серцем  до  людей.
Боюсь  байдужості  -  не  болю.
Перед  очима  голе  поле,
і  мама  йде  до  мене,  йде...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296115
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 07.02.2012


Юриан Оболонский

Декада

Десять  кусков  теплого  хлеба,
Девять  глотков  холодного  неба,
Восемь  ночей  безумного  бреда,
Семь  свечей  вощаного  следа,
Шесть  минут  теплого  пледа,
Пять  секунд  телефонной  беседы,
Четыре  мысли,  кто  кого  предал,
Три  песни  всего,  до  обеда,
Два  взгляда  на  то,  что  не  надо,
Один,  рядом,  блокнот  из  бумаги…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308313
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 07.02.2012


Юриан Оболонский

«Почему…»

Почему  -  Небо,
Птицами  летящими,  зовёт  меня  туда,  где,
Не  был.
Почему  -  Море,
Гулкой  безнадёжностью,  дарит  людям,  
Волю.
Почему  -  Войны,
Жизни  уносящие,  продолжаться  болями,
Достойны.
Почему  -  Правда,
Так  нужна,  но  всё  же,  
Беспощадна.
Почему  -  Гордость,
Возносящая  над  всеми,  смотрит,
В  безнадёжность.
Почему  –  Нежность,
Окрыляющая  души,  записали,  
В  грешность.
Отчего  –  Любовь,
Дарящая  сказку,  разбивает  сердце,
В  кровь…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309364
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 07.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012


Алла Стасюк

МОЇЙ УЛЮБЛЕНІЙ ДОЦІ.

Яке  це  щастя  поруч  мати
Це  дивне,  рідне  сотворіння,
Моє  дитятко    -    сонце  в  хаті,
Що  світить  радісним  промінням!
І  дві  білесенькі  косички  
Так  люблю  зранку  заплітати,
І  цілувати  ніжні  щічки,
І  пальцем  носика  чіпати!
І  кожен  день  мені  щебече
Моє  маленьке    солов'ятко,
Я  пригорну  її  за  плечі  -
І    щастя  сяє  в  оченятах!
Хай  посміхнеться  моя  доця
І  завжди-завжди  пам'ятає:
Що  поки  материнське  серце  б'ється,
Воно  любов  до  неї  має.
І  ми  у  двох  велика  сила,
І  нас  так  просто  не  здолати  -
Я  подарую  доці  крила,
Навчу  над  хмарами  літати.
Хай  підростає  ніжна  квітка,
Дарує  радість  добрим  людям,
І  землю  нашу  прикрашає,
І  хай  завжди  щаслива  буде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311637
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Poetka

…із надлишкових правд…

"Xрани  Вас  Бог  от  слепоты  
И  от  нежданного  прозренья..."
                                   О.АРЕФЬЕВА
__________________________________

...сховай  під  підкладкою  свого  черевика  аркуш  на  якому
викарбовані  магічні  руни
нам  треба  втікати  мерщій  від  любові  якій  ніколи  не  стати  правдою...
бігти  через  час  через  відстань  щоб  зупинитись  і  відчути
ти  уже  так  далеко  що  волею-неволею  стаєш  зрадою...
щоб  отримати  право  на  ще  одну  вічність  достатньою  відпустити  
вчорашній  день
я  боюсь  втратити  навіть  цю  холодну  прокляту  зиму
для  якої  моє  серце  -  мішень...
головне  не  дивитись  на  життя  крізь  прорізи  твоєї  присутності
головне  знати  міру  кожному  щастю  і  впевнено  покидати
порожні  перони  твоєї  відсутності...
знаєш
саме  так  можна  навчитись  мистецтву  безболісно  вбивати...

слухати  важче  насправді  аніж  говорити
серце  занадто  мале  щоб  ми  в  ньому  могли  розминутись
і  тиші  тьм*яніють  колорити
дай  мені  землю  від  якої  я  б  могла  відштовхнутись
у  твоє  небо  
і  якщо  я  не  дай  Бог
виберу  невірні  маршрути
пообіцяй  що  ти  зможеш  мене
у  собі  розірвати  на  шматки
викинути
і  забути...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311641
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


olya lakhotsky

***/акустика/***

така  таємна  вервиця
нанизана  на  час,
де  слово  слову  молиться
сказаннями  про  нас.
у  нарисах  на  бересті
не  день,  не  два  –  віки,
у  аркушевім  шелесті
і  в  потиску  руки.
у  душ  одна  акустика  –
себе  переплести,
у  них  нечутна  музика,
неписані  листи.
нез'єднана,  негадана,
прощальна  –  без  чудес,
прошита  зорепадами
одна  в  одну  –  навхрест.
в  полонах  і  прогалинах,
в  рятунках  і  піснях,
коли  горить  –  то  ладаном,
летить  –  на  хоругвах.
самітниця  і  звабниця  –
невипите  вино,
їй  без  кінця  вертатися  –
давно,  давно,  давно...
і  думами-баладами
чаїний  крик  нести,
що  там,  де  буду  падати,
одна  безодня  –  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302795
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 05.02.2012


Г. Король

Земна юдоль

Земна  юдоль  заполонила  душу.
Де  мрій  високість?  Чом  закутий  став?
Хто  теліпає  совість,    наче  грушу?
Чому  не  в  леті?    …Крила  обламав.
В  осінніх  барвах  зупинився  кленом,
Думки  летять,  як  з  гілок  листопад.        
Життя  клекоче  виром  безперервно,
В  нім  бредемо  до  цілі  наздогад.
А  ціль  он  там:    захмарна,  непідкупна,
Одинаком  так  просто  не  дійти…
Та  чернь  в  очах  вже  обраного  трутня
Зостанеться  лиш  «бидлом»  назавжди.
Вшанована,  на  жаль,  зарозумілість,
Бундючність  і  брехливість  гучних  слів.
Як  на  Русі,  об’єднання  можливість
Від  недолугих  згинула  князьків.                              
Така  ментальність,  а  чи  сутність  часу?
Десь  б’ють  на  сполох,  –  рівність  боронять.
Ми  ж  сидимо  і  точимо  баляси,
Бо  ж  хата  скраю,  –  демократи  сплять:
Обличчя  ситі,  шиї  у  краватках,
І  Феофанія  –  лиш  руку  простягни.
А  ми,  як  пси,  в  гонитві  по  лікарнях,
Бо  гривні  «найн»,  то  ж  хворий  –  назавжди!
Так  і  стою  я  кленом  при  дорозі:
Направо  йти  –  за  грати  попадеш,
Наліво  йти  –  там  демократ  в  облозі,
А  прямо  йти  –  від  голоду  впадеш.
Ой,  клену,  мій  ти  клену  кучерявий…
Немає  крони,  лиш  гілля  стирчить.
Останній  лист  засохлий,  занепалий,
Віддавшись  вітру,  сторчаком  летить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311605
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Зеновій Винничук

Українська молодь

Українська  молодь  -  це  славетні  Крути,
На  граніті  революція  свята,
Синьо-жовтий  рідний  стяг  свободи
Крізь  усі  віки  до  незалежності  несла.

Киньмо  погляд  на  історію  недавню:
Конотоп,  Холодний  Яр,  Базар,  Гурби...
Мазепинці,  петлюрівці,  Стрільці
Січовії,  героїчна  Армія  УПА...

Молодь  сміло  Україну  боронила
І  не  дбала  за  заслуги  і  Хрести,
З  ворогами  перша  в  тан  спішила,
Часто  на  дорозі  випадали  їй  хрести.

Ви  не  винні,  що  провідники  не  в  силі
Сміло  і  жертовно  до  мети  вести,
Що  траплялись  ватажки  нещирі,
Ідеали  міняли  -  на  продажні  пости.

Молодь  рівнялась  на  князя  Святослава,
Короля  Данила,  Байду,  Мазепу,
Петлюру,  Коновальця,  Шевченка,
Франка,  Лесю  Українку,  Стуса,  Бандеру...

Українська  молодь  -  це  славетні  Крути,
Конотоп,  Холодний  Яр,  Базар,  Гурби...
Ваші  подвиги  нам  не  забути,
Слава  героїв  буде  жити  вічні  віки!
                                                                                                 5.02.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311569
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Леся Геник

Простір чуття…

***
Простір  чуття  –  невгамована  пристрасть!
Неба  марі́ння,  однак…
Вже  пульсування  свідомості  стисле,
Наче  розсте́бнутий  знак,

Ведений  палко  торкань  кольорами
Поспіхом  хтивих  мурах…
Серце  скала́тане  –  гучно,  без  тями  –  
В  мрії  пестливих  руках.

Через  уяву  ухоплена  сутність.
Вибух  нейтральних  клітин!
Простір…  насправді  безмежна  підступність
Поміж  самотніх  перин…
(10.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311532
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Lana P.

НЕ НАРІКАЙ!

Не  говори  недобрі  слова,  є  німі  люди.
Не  нарікай  на  їжу  —  голодних  у  світі  всюди.
Не  сварися  з  половинкою  —  розведи  хмару,
Інші  молять  Бога  повернути  свою  пару.
Не  нарікай  на  дітей  —  свою  рідну  кровинку,
Хтось  їх  не  має,  дехто  втратив  свою  дитинку.
Нарікаєш  на  їзду,  а  хтось  ще  пішки  ходить,
На  нескінчений  будинок,  хтось  по  світу  бродить.
Коли  працю  проклинаєш,  хтось  її  немає,
Інший  чекає,  на  твоє  місце  зазирає.
Коли  настає  депресія  від  життєвих  скрут,
Помолись,  подякуй  Богу,  що  ще  живий  і  тут!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311478
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Оля14

Відвар жіночності

В  кожній  квітці  -  крапля  жінки
(Рід  хлопчачий  -  пробачай...).
В  ніжнім  плетиві  барвінку
Я  заварю  диво-чай.
Понад  лісом,  понад  гаєм  
Буде  сонечко  цвісти.
Чай  жіночий  ллється  краєм
З  ніжних  пуп"янків  весни.
Материнство  -  материнка.
Вічності  медовий  вир.
М"ята,  справжній  символ  жінки,
Мов  наближує  до  зір.
Така  ніжна  й  шовковиста,
І  холодна  в  той  же  час...
З  тихих  крапельок  намисто
Сад  збирає  раз  у  раз.
А  меліса,  тиша  й  спокій,
Ще  й  додасть  в  відвар  краси.
До  криниці  -  кілька  кроків,
Кілька  кроків  до  весни.
З  джерела  вода  чарівна
Відтіняє  небеса.
Материнство  пахне  дивно,
Ніжність,  вічність  і  краса.
Теплі  крапельки  барвінку
Так  ясняться,  мов  метил.
Чай  прадавній  диво-жінки  
Додає  одвічних  сил.
Понад  лісом,  понад  гаєм
Буде  сонечком  цвісти
Дух,  що  ллється  понад  краєм  -  
Дух  жіночності  й  весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311488
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Наталя Данилюк

Не кажи…

О  ,не  кажи,  що  я  колись  "була",
Кажи,що  є,  що  неодмінно  буду!..
Мені  дорогу  інша  перейшла
І  пригорнула  щастя,  мов  приблуду.

О,  не  кажи,  що  вивітриться  біль,
Що  розійдуться  спогади,  мов  згустки...
В  обмерзлу  шибку  б'ється  заметіль-
Моїх  надій  обсипані  пелЮстки.

Як  відчайдушно  в  пошуках  тепла
Наївне  серце  втрапило  в  облуду...
О,  не  кажи,  що  я  колись  "була",
Нехай  твоєю  трішки  ще  побуду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311297
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 04.02.2012


Олександр Пахнющий

L. (Молитва оптинских старцев)

Почти  буквально...

Обращаюсь  к  Тебе:  дай  мне,  Господи,  лёгкой  Рукой
в  это  утро  Твоё  невесомый  душевный  покой
для  всего,  что  несёт  неизвестность  грядущего  часа.
Дай  всецело  предаться  ниспосланой  Воле  Твоей,
дай  мне  помнить,  что  всё  —  от  Тебя  и  ничто  —  от  людей,
дай  мне  веры,  что  всё  —  с  Твоего  Вседержащего  Гласа.

Научи  удержать  неразумную  силу  мою,
не  смущая  родных,  дай  разумно  управить  семью,
дай  мне  силу  снести  все  события  и  утомленья.
Научи  меня  верить,  молиться,  терпеть  и  прощать,
и  любви  —  научи,  и  гордыню  мою  —  укрощать,
и  управь  меня  помнить  до  вечера  это  моленье.

Для  всего,  что  несёт  неизвестность  грядущего  дня,
и  на  всякий  мой  час  —  поддержи  и  напутствуй  меня.

06  мая  2011  г.
16:52(Мск)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297924
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 04.02.2012


Віра Нагорна

Україна

Дай  дітям  пригадать  коріння,
Молюсь  до  Тебе,  Пресвята!
Не  дай  прийдешнім  поколінням
Блукати  по  чужих  світах,
Лід  розтопи  біди,  розлуки,
Зневіри  холод,  а  малі
Хай  заживуть  хоча  б  онуки
На  нашій,  на  своїй  землі!
Доле!
Чому  ти  так  вчинила,  начебто  чужа,
Що  й  уві  сні  страждає  стомлена  душа,
Не  знає  спокою,  а  плаче,
Забуть  готова  і  пробачить,
Все  зупинилося,неначе
В  чеканні    вороття.
Гей,  кобзо,  дужче  задзвени  струнами    всіми
І  підкори  світи  піснями  чарівними,
Час  відродить  буття.
Не  хочу  забуття!

Пишалась  Київською  Руссю,
Тепер  же  Україна  я,
І  знову  втратити  боюся
Всю  суть  свою,  своє  ім'я,
Бо  гонять  злидні  на  роботу,
За  рубежем  сини  й  доньки,
А  чужомовні  "патріоти"
Вже  так  дались  мені  взнаки!
Діти!
Не  виїжджайте,  бо  без  вас  я  сирота,
Не  покидайте,-згину,нібито  ота
Пташина,спалена  грозою,
Билина,  скошена  косою,
Вмиваюсь  гіркою  сльозою,
Молю,  благаю  всіх:
-Згуртує  нас  хай  українська  рідна  мова,
А  Бог  поможе  відродити  славу  знову,
Пробачить  зради  гріх,
Осяє  наш  поріг!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276847
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 04.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2012


Окрилена

Літературний салют: Чуєш, мій рідний краю?

Чуєш,  як  птах  небесний
пісню  з  світанком  несе?
Краю  мій,  з  пут  воскреслий,
свято  сьогодні  твоє.

Чуєш,  Софії  дзвони,
голос  карпатських  трембіт?
Діти  несуть  в  долоні
пташку    надії  в  політ.

Чуєш,  мій    рідний  краю,
хвилі  волошок  в  житах?
Сонце  у  серці  маю,
море  любові  в  руках.

Чуєш,  моя  Вкраїно?
Голос  мій,  я  не  одна,
тільки  з  народом,  спільно,
в  душах  цвістиме  весна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276714
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 03.02.2012


alalal_v

Не одне й те саме

Виграв  не  той,  хто  вижив,  
слабкий  не  той,  хто  плаче.
І  твій  біль  геть  не  значить,  
що  тобі  все  пробачать.
   Обман  не  значить  зраду.
   Зупинка  -  не  кінець.
   І  геть  не  той  борець,
   хто  має  в  руках  владу.
Від  себе  не  втечеш  
і  не  втечеш  від  меж.
Як  сам  їх  подолаєш,
тоді  себе  знайдеш.
   Дивитися  і  бачити  -  дві  зовсім  різні  речі,
   і  слухати  й  почути  -  теж  не  одне  й  те  саме.
   Лиш  той  отримає  баж́ане,
   хто  зможе  це  відчути
   й  зруйнує  власні  пута.
   Нема  права  забути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310606
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 03.02.2012


Олена Іськова-Миклащук

Коли помирає надія

І  досі  ще  сниться  страшний  33-й
І  мати  в  вінку,  як  в  кутку  на  портреті.
Зчорнило,  схилило  бабусеньку  горе,
І  сліз  за  життя  це  проллялося  море.
Одна  лиш  розрада  на  світі  лишилась  ─
Онука.  За  неї  і  Богу  молилась,
І  слала  їй  в  місто  листи,  передачі,
А  та,  то  удома,  то    в  друзів  на  дачі,
Усе  розважалась.  А  бабця  саменька,  
То  дров  назбирає,  то  в  ліс  по  опеньки.
…Приїхала.  Радість!  Ну  де  посадити?
І  гостю  жаданому  чим  догодити?
Накрила  на  стіл  і  перину  постлала,
І  все  говорила  як  внучку  чекала.
А  зранку  раненько  стривожила  скриню:
Дістала  із  неї  найбільшу  святиню:
Сорочку  й  рушник,  що  сама  вишивала,
Молитву  і  долю  в  узори  вплітала.
─  Візьми  цей  рушник  і  повісь  на  стіні.
─  Не  візьму,  бабусю,  не  треба  мені.
Мене  ж  засміють,  як  побачать  в  квартирі
Рушник,  а  на  ньому:»Живіть  усі  в  мирі».
─  Візьми  хоч  сорочку,  носи  її  доню.
─  Не  модно,  бабусю,  тебе  в  ній  схороню…
─  Візьми  хоч  на  пам’ять  сімейну  світлину,
Про  рід  щоб  згадала,  як  вас  я  покину.
─  Не  треба,  бабуню,  у  вас  нехай  буде.
Для  вас  то  родина,  мені  ─  чужі  люде.
Поснідали  мовчки.  В  дорогу  зібрала.
І  лиш  на  зупинці:  «Щоб  більш  не  вертала.
Нема  в  мене  внучки  ─  померла  небога.
Тепер  і  мені  вже  дорога  до  Бога.
Тепер  на  землі  вже  ніщо  не  тримає…»
Заплакала  б  бабця,  та  сліз  вже  немає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310918
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012


Олена Іськова-Миклащук

Батькам- гостарбайтерам

Сьогодні  тихо  піду  до  кімнати,
Сховаю  очі  від  усіх  сумні.
Я  думав:  завтра  приїжджає  мати,
Та  в  СМС  прийшло:  "Синочку,  ні!
Роботи  повно,  гроші  не  віддали.
Ще  кажуть  тиждень-другий  почекать.
Ти  ж  не  хвилюйся—ми  аванс  забрали,
То  ж  зранку  йдем  комп'ютер  купувать.  "
Я  промовчу,  і  навіть  не  заплачу—
Я  вже  відплакав  сотні  й  сотні  раз,
Коли  батьки  збирали  ще  на  дачу,
Я  ж  одиноко  йшов  у  перший  клас...
Батьки  приїдуть,  привезуть  дарунки,
Побудуть  тиждень—далі  знову  в  путь.
От  і  вокзал.  Обійми,  поцілунки.
Знов  дід  та  баба  в  дім  свій  заберуть.
І  будуть  догоджати  і  плекати,
Усе  найкраще  й  серце  віддадуть.
...  А  я  чекаю,  що  приїде  мати.
І  я  заплачу:  "Мамо,  ще  побудь".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310532
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 03.02.2012


Лариса Омельченко

Я

Занадто  залежна  від  тремору  власних  думок,
Швидка  неймовірно  моєї  залежності  ртуть!
Легка  й  інфантильна,  немов  на  кульбабі  пилок,
Що  бджоли  із  нього  медяного  килима  тчуть…

Не  самодостатня  і  недосконала  така,
Невільниця  вчинків,  думок,  необдуманих  слів.
Нестримна,  нервова,  неввічливо-говірка,
Невміло  щезаю  з  чиїхось  зневірених  снів…

Багато  є  «не»  -  в  такій  недосконалій  мені,  
Без  ліку  недоліків  роблять  мені  реверанс…
Була  б  не  такою  –  без  мене  б  ти  десь  посивів,
А  так  –  уже  зіткано  килим  медяний  для  нас!

9.07.2011.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310932
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2012


Тетяна Луківська

Замріялось… або зимова історія

Засніжила  зима  білосніжно,
Склала  крила  тихенько  і  ніжно,
Білим  пухом,  на  землю  упала...
Я  бажання  для  нас  загадала.
Коли  буде  хурделити  зранку,-
Промету  нам    доріжку  від  ганку.
І  «люблю»  намалюю  вітрами,
 У  танку  закружляю  снігами...  
Шелестіла  зима  далиною,  
Залягала  в  душі  самотою...
В  темінь  часу  вдивлялася  жінка.
За  вікном  пролітали  сніжинки.    
Вечорово  у  зорях    іскрились  -
Сріблом  в  коси  її  зачепились.
«Ой,  замріялось!»  –  враз  схаменулась,
Лиш  куточками  губ  усміхнулась.
Ті  ж  засніжені  в  спогадах  вишні,
І    прощання  з  коханням  колишнім...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310859
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2012


Зеновій Винничук

До земляків

Шановні  земляки,  свідомі  українці,
Прийміть  уклін  своїх  братів,  синів:
Чорнобильців,  афганців,  доброчинців  -  
Усіх,  хто  серця  жар,  життя  не  пожалів.

За  покликом  душі,  за  совісті  велінням
На  поклик  Мами-України  йшли,
Щоб  захистить  майбутні  покоління,
Згоряли  і  горять  -  горять  твої  сини.

Не  було  і  нема  в  нас  поділу  такого:
Тут  Схід,  там  Захід,  Південь  тут,  там  Центр,
Усі  ми  діти  однієї  Мами,
В  нас  поділ  -  патріот,  чи  темний  ренегат*.

Усім,  хто  хоче  в  мирі  й  згоді  проживати,
З  любов'ю  в  серці  й  вірою  в  душі,
В  одній  Христовій  церкві  об'єднатись,
Брат  брата  щиро  обійняти  від  душі.

Сини  і  доньки  України,  об'єднайтесь,
Бо  далі  тільки  прірва,  зло  без  дна,
Вкраїнці,  християни,  спам'ятайтесь,
Гуртом  ми  сила,  поодинці  нас  -  нема.

А  ті,  хто  мляво  каже:"  Це  не  наша  справа,
Ми  ні  при  чім,  в  нас  бізнес  і  сім'я"...
Сьогодні,  милі,  ваша  хата  скраю,
А  завтра  пробудивсь  -  а  хати  вже  нема.

Шановні  земляки,  свідомі  українці,
Будіть  своїх  дітей:  дочок,  синів...
За  що  мільйони  вмерли  українців?
Щоб  ми  перетворились  на  німих  рабів?

Молімося,  брати,  за  долю  України,
Надіймося  на  Бога,  але  самі  не  спім,
Очистімо  свій  дім  від  гнилі  і  руїни
І  правий  Божий  лад  в  країні  відновім.

*ренегат  -  1)  Той,  що  перейшов  у  табір  противників,  зрадник,  відступник.
2)  Людина,  що  зреклася  своєї  віри.
                                                                                                         2.02.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310955
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012


tayana

Доні випускниці

Здається  ,  що  лиш  вчора  ,мов  ляльку,  одягала
І  бантики  до  сукні  ретельно  підбирала,
Плела  русяві  кіски,  до  себе  пригортала,
Про  щастя  доні  милій  я  небеса  благала.
Шкільна  пора  минула  -  ти  розцвіла  мов  квітка,
Тепер  з  тобою  будем  ми  бачитися  рідко.
Як  серцю  мами  важко  кровинку  відпускати,
Як  хочеться  свій  досвід  тобі  в  дорогу  дати,
Крильми  завжди  від  лиха  дитину  укривати
Порадити  ,  підтримать,  щось  тихо  підказати...
Та  будеш  ти  далеко,  вже  скоро  це  засвою,
Хоч  знай  -  весь  час  ,  маленька,  я  подумки  з  тобою.
Прийшла  пора  ,  так  треба,  полинеш  ти  у  люди,
Але  тепло  домівки  у  серці  завжди  буде.
І  як  би  там  не  сталось  ,  і    що  б  там  не  було  -
Не  забувай  дороги  до  мами  у  село,
Де  на  лани  родючі  щедра  земля  багата,
Де  потопає  в  квітах  рідна  батьківська  хата.
Дивись  горить  віконце,  мов  маячок,  для  тебе
І  падають  у  роси  яскраві  зорі  з  неба.
Тут  завжди  зможеш  серцем,  душею  відпочити,
Щоб  труднощі  долати,  перемагати,  жити...
Хай  на  дорозі  донька  лише  добро  стрічає,
Світле  кохання  чисте  десь  там  її  чекає,
Хай  успіху  досягне  ,  професію  здобуде
І  поряд  завжди  будуть  тільки  хороші  люди.
Займи  достойне  місце  і  залишись  собою,
Щоб  ми  могли  із  татом  пишатися  тобою.
Іди...  уже  світанок  в  віконце  заглядає
В  життя  нове  ,  доросле  доню  мою  гукає...
Я  плакати  не  буду,  дитино,  обіцяю
Бо  свято  вірю  в  тебе  й  тебе  благословляю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310841
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


Юра...

Я ховаю тебе у рядки…

Я  ховаю  тебе  у  рядки,
закутую  розділовими  знаками,
обмежую  лише  словами,  фразами,
реченнями…
….я  почуваюсь  приреченим,
з  своїми  абстрактними  ляками…

ховаю  тебе  в  своє  серце,
у  світ  лірично  –  неправильний
…втрачаю  себе  в  мегагерцах
ціленаправлено  …

не  згубити  б  емоції  в  вулицях,
сховати  тебе  від  своїх  заперечень,
що  так  іноді  боляче  туляться
до  серця  …  ти  пробач,  
що  ховаю  тебе  у  рядки  своїх  речень…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310781
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


Наталя Данилюк

Не приручай

А  ти  пішов-без  дотиків,  без  слів,
Сховав  в  кишені  теплу  жменю  світла...
Холодний  ранок  сріблом  продзвенів
І  в  серці  в  мене  паморозь  розквітла.

Та  перетруться  зерна  гіркоти
Пекучі  сльози  висохнуть  на  віях.  
Не  дозволяй  коханню  зацвісти
Там,  де  немає  проблиску  надії.

І  серед  снігу  не  буди  розмай,
Хай  слів  зрадливих  не  шепочуть  губи!..
Не  приручай,  молю,  не  приручай
Допоки  сам  безтямно  не  полюбиш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310572
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 02.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012


Андре Ільєн*

Присутність обставин звичних

Присутність  обставин  –  звичних
Не  звично  так  присутня
В  горбистих  просторах  й  низинних
Зими  прохолода  відсутня
Обмежені  не  обмеженням  –  часом
Все  ж  долі  і  волі  вдосталь  
І  наче  заручені  танцем
Щоденно  вивчаємо  простір
Охрипли  митей  голоси  –  шиплять
Добро  збираючи  по  крихті
А  світ  давно  стомився  спать
Кортить  йому  насправді  жити
Щоби  гармати  почуттів
Не  стримано  крамсали  тишу
Але  щоб  не  прогнали  снів
Що  в  ніч  безсонну  в  спадок  вам  залишу
Дебелі  погляди  хотіли  всього    
Дістануть  лишень  гною  краплю
Бо  ж  не  дано  усім  узріть  того
Що  потаємно  й  хтось  лишив  собі  на  згадку
Відсутність  думок  –  брешу  я
Не  збутись  їх  до  віку
Щоденно  і  з  них  плету  я
Утіху  й  не  зовсім  втіхи
В  шухлядах  памяті  –  коли  як
То  морозно  ,  а  то  спека
Видніється  ,  як  завжди  правди  шлях
Й  не  наче  лелека  летить  з  далека

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309859
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 31.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2012


Рідний

Плюс

Хрест  є      плюс.
Два  доданки:  дух  і  тіло
Поєднав    Ісус  
Уміло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310436
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012


Леся Геник

Я двічі до тебе прийшла…

***
Я  двічі  до  тебе  прийшла...
І  двічі  тягнула  долоні
До  ніжного  твого  тепла!
І  знов  цілувала  ті  скроні,
Що  вже  не  жадали,  однак,
Впиватися  доторком  юні...
Востаннє  упали  навзнак
Мелодії  в  тихім  відлунні.
Зірвались  надії  небес  -
У  прірву  шаленим  похміллям...
Тобі  віддавала  усе,
Як  спрагла  свого  породілля,
Гамує  турботу  дитям:
І  пестить,  голубить,  леліє...
Я  двічі  тебе  віднайшла,
Моя  зачарована  мріє!
(28.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310448
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012


Д З В О Н А Р

БЕЗКОНЕЧНА НАДІЯ . . .

День  добрий!..  Я  вас  вітаю!
Бажаю,  щоб  гарний  був  у  вас  світ.
Що?..  Звідки,..  звідки  вас  знаю?..
Я  ж  вас  шукаю  вже  тисячу  літ!..

Я  випадково,  сьогодні,  почув
Ваш  голос  чарівно-казковий...
Все,  що  було...  раптово  забув
І  день  засвітився  піснею  новий.

Я  очі  ваші,  ненароком,  побачив,
А  в  них  безконечність  всього  життя.
Що  б  день  цей  сьогоднішій  значив,
Яке  буде  у  нього  тепер  майбуття?..

...  От  і  пройшли,  пройшли-пролетіли
Години-хвилини  чарівного  дня...
Високими  мріями  ми  жили-горіли,..
Та  наші  надії...  з'їла  сумніву  тля.

Р.S.
Завжди  летимо  ми  у  мрії  крилаті.
(Так  вже  збудований  нинішній  світ.)
Надіємось  стати  душею  багаті,
А  обпікаємось...  на  сотню  літ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157578
дата надходження 24.11.2009
дата закладки 31.01.2012


Леся Геник

На твоєму вікні…

***
На  твоєму  вікні  тріпотить  ніжний  вогник,
То  моєї  душі  -  лиш  печаль.
Заховав  десь  за  пазуху  втрачений  дотик,
Залишивши  очима  "прощай".

І  хурделиця  болю  ударилась  в  двері,
Серце  рвалося:  "Ні!  Не  впущу!"
Та  улізла,  як  злодій,  невчутно-майстерно,
Мокрим  кляпом  німого  дощу.

Розстебнулися  очі,  потоки  розпуки,
Що  та  свічка  -  шматований  віск?
Вже  твоєю  надією  щастя  не  бути,
Вже  й  мої  сподівання  -  укіс!

Тільки  вогник  маленький  в  твоєму  віконці  -
Те  холодне,  забуте  тепло,
Наче  плямка,  що  вже  на  вчорашньому  сонці,
Тільки  тінь,  що,  мовляв,  не  було...
(21.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310215
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 31.01.2012


Міла Савченко

СІЛЬСЬКОМУ ГОЛОВІ

Шалені    дні  в  своїх  бурхливих  хвилях.
Тут    паруси  життя  здіймає  суєта,
Що    необачно  підрізає    тобі    крила
Й  листає  швидкоплинучі    літа.

Ти  –  голова,  твою  ходу  всі  бачать,
Всі  знають,  як  й  куди  тобі    іти.
Та  щось  не  так  й  тобі  вже  не  пробачать,
Тому  дорогу  обираєш  ти.

Дорогу  самозречення  і  праці
Для    України  і    людей  села.
Ніхто  ніщо  не  принесе  на  таці,
Та  й    зробленому    шана  замала.

Але,  як  кажуть,  Бог  сам  обирає
Людей  для  влади,  владу  для  людей
І  кожен  на  посаді  нашій  знає,
Що  він    іде,  мов  провідник  Мойсей.

Якому  люди  довіряють  долі,
Чекають  допомоги  і  порад.
Та    часто  ти  ,  як    один  воїн  в  полі
Шукаєш    істину,  немов  старий      Сократ.

Нехай  тобі  не  крає  душу  відчай,
Бо  все,  що  робиш  і    все  чим  живеш  –
То  твоя  істина,  твоя  життєва  притча,
З  якою  хрест  свій  по  Землі    несеш.

Поглянь  навколо  -  світ  такий  чудовий!
Ти  множиш  його  справами  й  добром
Довкола    себе      сієш  мудре  слово
У  повсякденній      боротьбі  зі  злом.

Нехай  тобі  додасться    сил  від  Бога,
Нехай  здоров’я  на  віку  не  підведе,
Нехай  гладенькою    буде  твоя    дорога,
Якою  доля    у  житті    тебе    веде.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307155
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 30.01.2012


Лариса Омельченко

Міри

Заміжня  жінка  (щастя  повний  жбан!..)
несе  на  собі  статус,  як  корону…
Коромислом  –  сивушно-сивий  пан:
заснув  картуз    на  нетверезій  скроні.

Заміжня  жінка  (щастя  кухоль  вщерть!..)
перед  людьми  cтарається  не  гнутись,
а  зашморг  його  рук    синці  натер…
Вона  ж  встигає  ще  й  і  усміхнутись!

Заміжня  жінка  (щастя  вже  цебро!..)
так  гідно  нелегкий  свій  шлях  долає:
веде,  несе  і  тягне  те  “добро”…
Вона  ж  його  таки  давно  кохає!

 14.01.2005.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308030
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 27.01.2012


Рідний

Шанс

Забував    тебе  надовго,
Та  не  зміг.
Перебрів  і  перечовгав  
Сто  доріг.

Повернувся  в  гай  осінній  -
Щастя    схов,
Пісня  давня    -  синій  іній
Залунала  знов.

Як  підставив  дятлу    груди
Граб,  що  всох,
Я  відчув  -    уже  не  будем  -
о  удвох.

Остовпіла    яворина,
Дуб  поник,
Замішався,  наче    винен    
Чагарник  .

І  пішов  я  в  путь  стопершу.
Прощавай!
З  іншим  задуми  вивершуй,
З  ним    -    у  рай    .

Я  тужитиму,  а  вдасться,
То  не  так,  -
Шанс  в  житті  пізнати  щастя
Має  всяк.  

27.01.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309472
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 27.01.2012


Андре Ільєн*

… по життю ведуть

Долоні  обпечені  холодом
Женуть  мерзлу  кров  до  серця
Щоб  душу  зігріти  спогадом
Яке  лиш  для  того  б’ється
Що  знає  ці  дні  минучі
Й  розлука  ця  не  до  віку
Кохання  стає  все  дужчим  
І  збився  вже  з  пульсу  ліку
Ковтаю  морозний  кисень
Щоб  він  розлетівсь  по  тілу
А  думки  нестримним  списом
Плекають  твій  образ  вміло
У  будь  яку  пору  днини
І  року  кожну  пору
Кохаю  тебе  так  щиро      
Обожнюю  твою  вроду
Цілунки  ,  обійми  і  сон  твій
Так  сумно  без  тебе  тут
Твій  погляд  і  усміх  твій
Мене  по  життю  ведуть

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308059
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 27.01.2012


Віра Голиш

…у кожного - своє…

А  кожен  з  нас  живе  у  видуманім  світі,  
Якого  ми  нікому  не  відкриєм,  
І  поки  сонце  допливає  до  зеніту,  
Потроху,  день  за  днем,  старієм.  

Нікому  не  покажемо  всієї  правди,  
Ми  не  дамо  собі  цього  зробити.  
І  душу  заховаємо  назавжди,  
І  власним  нутрощам  дозволимо  зігнити.  

Навіщо  комусь  серце  відкривати?  
Все  рівно  дикий  біль  образ  відчуєм,  
Та  неможливо  все  самим  здолати,  
Підтримки  і  любові  все  ще  потребуєм.  

І  пів  життя  шукаєм  "свою  долю",  
Минаючи  тяженні  перешкоди,  
Аби  позбавитись  самотності  і  болю  
Та  разом  подолати  всі  незгоди.  

Зробивши  це,  ми  тішимось,  мов  діти,  
Що  все  ж  змогли  це  щастя  відшукати,  
І  можем  щиро,  від  душі  радіти,  
Що  не  самі  будемо  віку  доживати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309376
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012


Рідний

О скільки…

О  скільки  нам  пройти  доріг
Життєвих    треба,
Аби  змогти  невірства  гріх  
І  вчути  Небо!

26.01.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309266
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012


мирослава

Якщо поет, то ночі не доспиш,

****
                                                           «Бистрінцям»
Якщо  поет,  то  ночі  не  доспиш,
А  ранок  твій  червоними  очима
Перечитає  вимучений  вірш,
Порве  і  кине  у  вогонь  злочинно.

Ти  кавою  спокутуєш  не-сон.
Хай  по  душі,  як  потяг,  день  просвище.
А  прийде  ніч—і  вимкнеш  телефон,
Й    до  столу  свій  стілець  підсунеш  ближче…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207625
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 25.01.2012


tatapoli

З ДНЕМ ЯНГОЛА (Акро)

Т    аке    Свято    -    тишу    знято,
Е    моційний    стрес    воскрес,    бо
Т    етяни    й    студенти    мають
Я    вний    інтерес.    Знають,    що
Н    аука    -    сила      та    всидіти
И    їм  -    несила.    «Стопорять»
Н    а    день    один    світовий    прогрес.

Д    ень    Тетяни  –  Янгол    з    нами,    в
Е    дем    вхожий,    Слуга    Божий
Н    ас    боронить,    гріх    сторонить.
Ь    (Усе    гоже,    дай    нам,    Боже  !)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308912
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012


Адель Станіславська

Мати

Пухкенькі  щічки,  
кирпатенький  ніс,
щербата  усмішка  
беззубого  дитинства,
а  очі  -  море  сміху,  
жменька  сліз
в  обіймах  трепетних  
святого  материнства.
Одна  душа  на  двох,  
іще  одна...
Безсоння  ніч,  
і  скибочка  хлібини,
ще  чаша  радості  
не  випита  до  дна
і  чаша  смутку...
димом  невловимим  
випробувань  над  нею  ореол
завис  незримо  -  
шлях  земний  долати,
поклавши  жертву  серця  
на  престол  
любові  жінки,  
що  ім"я  їй  -  Мати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308571
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 24.01.2012


oleg lytvin

ЛЮБИ СЕБЕ І ТИХ ХТО ПОРЯД

люби  себе,  і  тих  хто    поряд
батьків,  що  вечорами  в  Бога  молять,
тих  кому  ти  не  байдужий,  дорогий
люби  ти  їх,  для  них  і  жий.
цінуй  усіх  хто  тобі  добра  бажає
хто  в  біді  приходить,  хто  не  залишає,
цінуй  усіх  хто  тебе  НЕ  забуває,
і  того  що  не  любить,..  і  того  що  кохає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308669
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012


viter07

Немов останній раз…

З’єднались    наші  душі  у  молитві.
Нехай  простить  мені  любов  цю  Бог.
Я  кожен  день  благословляю  миті,
Короткі  миті,  коли  ми  удвох.

Можливо,  що  любов  ця  надто  пізня
І  ти  для  мене  надто  молода.
Для  мене  ти  –  Молитва.
Ти  –  як  пісня.
Мов  у  пустелі  –  рятівна  вода...

Без  тебе  дні  –  одноманітні  й  сірі.
Без  тебе  -  пустка  темна  і  сумна.
Не  думаю.
Люблю  тебе.  І  Вірю,
Що  нам  обом  судилася  весна.

Ще  скільки  нам  відміряно    –  не  знаю.
Зрадіє  Бог,  
чи  роз`єднає  нас...
Тому,  коли  з  тобою  розлучаюсь,  –
прощаюся,  
немов  останній  раз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257533
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 23.01.2012


Ярослав Дорожний

a dead stone / Мертвий камінь

A  dead  stone  
Get  life  in  your  palm.
The  slept  sadness
Found  your  lost  calm.
Going  through  snow
Of  grey  dissolution
Can  see  behind
Birth  of  mind  illusion.  

Wait,  look  inside,
Dead  stone  in  your  breast.
No  other  way,
Here,  you  are  only  guest…  

Мертвий  камінь  
Оживає  в  долоні  твоїй.
Смуток,  що  спав  у  тобі    
Віднаходить  твій  втрачений  спокій.
Йдучи  крізь  сніг  
Сірого  розчарування  
Можна  бачити  далеко  
Поза  ілюзіями,  народжених  розумом.  

Зачекай,  поглянь  в  середину,
Мертвий  камінь  у  грудях  твоїх.
Немає  іншого  шляху,
Тут,  ти  просто  гість…

2011  р.  23.01.  15.  43.  поїзд:  Тернопіль  –  Чортків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308633
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012


ІВАН КУШНІР

ВАМ СТРІЛЬЦІ СІЧОВІЇ!

До  100-  річчя  Ярослава  Стецька,  провідника  ОУН...

Де  у  горах  карпатських  орли  сизі  літають,
А  в  волинських  лісах  сосни  горді  стоять,
Десь  в  подільському  краю  чи  у  галицькім  гаю  —
Там  в  землі  невідомі  герої  лежать.
Гей  Стрільці  Січовії,  наша  гордість  і  слава,
Ви  в  граніті  і  бронзі  встали,  наче  живі,
Вам,  відомі  герої,  наша  честь  і  повага,
А  ще  скільки  є  вас,  невідомих,  в  землі?
Хто  Стрільцям  цим,  скажіть,  ніжно  в  сурми  заграє,
Хто  принесе  їм  квіти,  на  могилу  яку,
Хто  в  хвилину  важку  про  них  сумно  згадає,
На  поклін  до  них  прийде  і  зронить  сльозу?
Вони  в  травах  і  квітах  по  долинах  постали
І  барвінком  рясним  зацвіли  у  гаях!
Як  хотілось  би,  щоб  солов’ї  їм  співали,
А  калина  схилялась  у  їхніх  ногах...
Ви  такі  молоді,  життя  своє  віддали,
Щоб  була  Україна,  щоб  ми  вільні  були.
То  чому  до  сих  пір  наша  рідна  держава
За  заслуги  оті  вам  не  дасть  ордени?
Гей,  Стрільці  Січовії,  наша  честь  ви  і  слава,
Ви  в  народних  серцях,  славні  дочки  й  сини!
Україно  моя,  моя  рідна  державо,
Наших  славних  Стрільців  Ти  вшануй  й  пом’яни!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308600
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012


Павлусик-Кузмяк Олег Мико

Мавка

Де  луки  зелені,край  темних  дібров,
Де  черемош  гра  на  дзвінких  перекатах,
Де  ген,аж  з  -  під  хмар  із  камінних  оков,
Спадають  у  прірви  стрімкі  водоспади,
Де  вранці  тумани  полонять  долини,
Русалки  виходять  з  розбурханих  вод
У  вітах  дерев  там  погожої  днини
Побачити  можна  чарівних  істот.

На  березі  мавки,зібравшись  у  кола,
Виводять  танок  й  заплітають  вінки
І  линуть  пісні  там  веселі  навколо,
І  сміхом  там  діляться  всі  залюбки.

І  тільки  одна  юна  мавка  в  задумі
Не  сходить  на  берег  з  положистих  віт.
Краси  чарівної  та  личко  у  сумі
І  еіби  не  милий  їй  сонячний  світ.

Змарніла  на  личку,самі  лише  очі
Глибокі,глибокі,мов  чаші  озер.
Все  плачуть,та  плачуть  і  кожної  ночі
Питають  зірок,як  їм  жити  тепер.

А  було  все  просто  і  горя  не  знала,
Та  якось  між  хвиль,на  швидкому  плоту,
Побачила  хлопця  і  враз  покохала.
Збагнула  тепер,лиш,свою  самоту.

І  він  усміїнувся  їй  ніжно,щасливо,
Та  швидко  у  хвилях  бурхливих  пропав.
Тоніс  Черемош  його  плотик  щосили,
А  він  лиш  рукою  їй  довго  махав.

Надію  все  ж  мала,що  він  покохає,
Обмежити  ж  як  їй  до  нього  любов?
А  серце  все  більше,все  більше  палає
І  може  спалити,і  тіло,і  кров.

Така  вже  у  мавки  обкрадена  доля  -  
Танцюй,веселись,та  не  смій  покохать,
Бо  підеш  з  життя  незбагненно  без  болі,
Щоб  запахом  квітім  у  світі  витать.

-  Ну  що  ж  і  нехай,може  раз  ще  побачу,
А  може  коханого  уст  я  торкнусь.
Заплачу  від  щастя,чи  з  горя  заплачу
І  серцем  до  серця  його  пригорнусь.

Стріпнула  волоссям,закинула  руки.
Побігла  по  гіллях  високих  дерев.
До  милого  бігла,не  було  вже  муки
І  лиш  водоспада  лякав  її  рев.

Чіплялися  гілля  за  довгії  коси,
Тримали  з  ноги  кущі,
Та  жар  гамували  холоднії  роси
І  гріла  надія  в  душі.

Побачила  милого,серце  зайшлося
-  Так  ось  воно  щастя!Ще  б  хвильку  прожить.
Упала  в  обійми,чарівне  волосся
Мов  сонце  зелене,почало  світить.

І  запах  троянди  об`яв  полонину.
В  повітрі,мов  трунок,застиг,
А  той,хто  чекав  цю  жадану  хвилину,
Обняти  кохану  не  встиг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308271
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 23.01.2012


Дощ

Молитва за всіх українців

Не  дай  нам,  Боже,  вмерти  серед  нив,
В  притворних  злиднях,  без  війни  і  мору.
Спаси  народ  і  землю  сохрани,
Зніми  проклять  диявольську  потвору.
О,  дай  нам,  Боже,  розуму  й  снаги
Здолати  зло  без  помсти  і  без  ката
І  наші,  ще  не  сплачені  борги,
На  інших  не  дозволь  перекладати.
Пошли  нам,  Боже,  праведний  Закон,
Щоб  всяк  зумів  діждати  благодаті,
В  своїй  душі  здолавши  Рубікон,
Зберігши  мир  і  хліб  у  власній  хаті.
Ми  грішні,  Боже,  у  земнім  житті,
А  Ти  такий,  достоту  терпеливий,
Прости  нам  наші  втіхи  во  плоті  -
В  любові  ми  хоч  інколи  щасливі.
Своя  Ґолґофа  кожному  гряде,
Ми  хрест  свій  власний  мусимо  доне́сти.
Нас  надихне,  підніме  й  поведе,
Ім"я  Твоє,  володарю  небесний.
І  славен  буде  той  всесудний  день,
Коли  надійде  зцілення  чудесне.
Тоді  й  гріхів  полуда  опаде
І  віра  в  душах  праведних  воскресне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306405
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 22.01.2012


Дощ

Човен правди

Промайнули,  швидко  промайнули
Дні  дитинства,  юність  золота.
Почуття  гарячі  мов  поснули,
Сивина  на  скронях  зацвіта...
Не  судилось,  так  і  не  судилось
Келих  щастя  випити  до  дна.
Десь  воно  те  щастя  закотилось  -
Згадка  залишилася  одна.
Не  збулося,  так  і  не  збулося
Те,  про  що  нашіптував  мені
Вітер  в  полі,  серед  безголосся,
Лагідної  днини,  навесні.
Та  залишу,  в  пам"яті  залишу
Світлої  надії  пломінець,
Щоб  спалив,  щоб  спопелив  він  тишу
Кам"яних,  безжалісних  сердець.
Це  вони,  вони  колись  топили
Човен  правди  в  озері  брехні...
Я  старався  виплисти  щосили  -
Був  один  -  однісінький  в  човні.
Не  втопити,  правди  не  втопити,
Бо  вона  нетлінна,  як  життя.
Можна  світ  брехнею  обходи́ти,  
Та  назад  -  не  буде  вороття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306863
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 22.01.2012


Дощ

Україні

Загриміли  громи,
Задиміли  дими  -
В  бій  за  волю  пішла  Україна.
Повставала  з  руїн,
Порох  стерши  з  колін,
Оживала  Соборна,  єдина.
Двоголовий  орел  
На  ту  пору  помер  -
Щастя  й  волі  зоря  засіяла.
Та  прийшов  пролетар
І  плуга́тар  повстав  -
Довго  січа  кривава  стояла!
Знов  неволя  була  
І  сваволя  цвіла,
І  від  голоду  люди  вмирали.
Жив  народ  у  нужді,
Бо  криваві  вожді
Аж  до  нитки  селян  оббирали.
Вже  й  фашистська  чума
Курс  "nah  osten"  трима  -
Закортіло  вкраїнського  сала!
Згуртувався  народ,
Став  супроти  заброд  -
Тої  нечисті  більше  не  стало.
Повернувшись  з  війни,
України  сини
Засукали  до  праці  рукава.
Віра  в  щастя  росте
І  надія  на  те,
Що  загине  неправда  лукава.
Та  облудні  слова
Про  народні  права
Міцно  в  сітях  павучих  тримали.
Міф  про  рай  для  людей  -
Виплід  хибних  ідей,
Що  привабливу  фабулу  мали,
Змів  історії  крок.
Цей  повчальний  урок
Пам"ятатимуть  наші  народи,
Знайдуть  істинну  путь
І  в  серцях  пронесуть
Дух  здобутої  кров"ю  свободи.
За  державу  свою
Я  горою  стою,
Єсть  у  тому  велика  таї́на:
Прийде  слава  нова...
Це  не  просто  слова  -
Ще  розквітне  моя  Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308283
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012


Migelito

Зліпи з себе людину

Зліпи  з  себе  розумну  людину
Не  обов'язково  із  пластиліну
Все  що  навколо  шматками  до  тіла
Те  не  потрібне  відпаде  бо  нечисте

Речі  лиш  засіб  прихований  брак
Винен  у  тому  лиш  ти  собі  сам
Від  яскравої  маски  не  зміниться  суть
Залишайся  собою  людиною  ж  будь

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308374
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012


Леся Геник

Щоб сенс життя…

***
Щоб  сенс  життя  не  втратило,
У  пастку  зла  не  втрапило,
Не  збилося  в  ілюзії  розтрачених  марнот  –  
Торкаймось  неба  вірою,
Молитвою-офірою,
Збираймо  у  душі  скарби  освячених  чеснот!

Не  уникаймо  щирості
Обіймами  правдивості
І  сповіді  в  усіх  ділах  перед  собою  знов.
Уміймо  гріх  розкаяти,
Любити,  а  не  лаяти!
І  нести  світло  яснеє  у  квітники  розмов…

Та  й  з  ділом  не  розходьмося,
Достойно  лиш  поводьмося,
У  серці  запечатавши  ті  Істини  з  Письма!
Бо  ми  всі  –  рідні  душами,
Не  ворогуймо  стужами,
Щоб  очі  усміхалися:  «цвіте!»,  а  не  «цвіла…»

Щоб  сенс  життя  не  втратити
І  в  пастку  зла  не  втрапити  –
Несімо  у  собі  завжди  лиш  кетяги  добра!
(22.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308257
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012


*ИРЕНА*

СЛОВО

Чарівне,  красномовне  мудре  слово,
Переплетіння  звуків  і  фігур.
Мереживо  граматики  і  мови,
Це  цвіт  алфавіту  і  розуму  ажур.

О,  слово,  перл,  народжений  віками,
Плід  всіх  літературних  починань.
Це  мова  душ,  що  стелиться  рядками,
Основа  вчень,  рукописів  і  знань.

В  нім  різнобарвність  звуків  і  відтінків,
Глибини  надр  і  невагомість  хмар,
Сонм  варіантів,  значень  і  відмінків…
О,  слово,  в  тобі  холод  і  пожар!

Мудрість  віків  і  почуттів  розмахи,
Голос  думок  і  творчості  маневр.
Слова  –  різноголосі,  наче  птахи.
І  кожне  –  неповторності  шедевр.

У  кожного  свій  тон  і  зміст,  і  корінь.
Слова,  мов  сонце,  світять  у  серця.
Бо  кожне  слово  –  спілкування  промінь,
Це  плід  свідомості,  це  жест  руки  творця.

Із  слів  черпаєм  змісту  глибину,
З  них  ллється  піснею  мелодія  душі.
В  них  нотки  сліз  чи  терпкість  полину.
Із  них  формуються  і  проза,  і  вірші.

Слова…  Слова…Рядки,  цитати,  фрази,
Характер,  настрій,  осуд  чи  хвала,  -
Усі  емоції  в  сплетінні  слів  одразу  –
Весь  Всесвіт  в  собі  вміщують  слова.

О,  слово,  нерв  великої  системи
І  всіх  розмов  незмінна  складова,
Ти  -  атом  мови,  ти  -  її  емблема,
І  в  спілкуванні  -  всьому  голова!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306449
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 21.01.2012


Леся Геник

Не остання…

***
Не  остання  в  твоє́му  житті…
Тиха  нічка  за  думкою  тою.
А  у  чаші  слова  золоті  –  
Поміж  крапель  міцного  напо́ю.

Блиском  знову  грайливо  на  скло
І  на  стіни  чужого  повісма.
Вже  смако́м  на  устах  відцвіло,
І  вже  серцю  у  грудях  не  тісно...

Попід  небо  -  блакитні  дива,
Багряниці  п’янкої  прощання.
Мить  прекрасна,  що  вже  відбула
У  твоєму  житті…  не  остання…
(2.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307888
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012


Віталій Назарук

Одна земля у мене – Україна

Одна  земля  у  мене  –  Україна,
В  садках  вишневих,  в  китицях  калини…
До  тебе,  земле,  я  на  крилах  лину,
Щоб  смак  відчути    житньої  хлібини.

Які  б  часи  важкі  не  випадали,
Перед  Тобою  стану  на  коліна…
Молитимусь,  щоб  кращі  дні  настали
Для  тебе,  Мамцю,    рідна  Україно!

Я  все  віддам:  свої  знання  і  силу,
Щоб  квітла  ти  хлібами  золотими
І  хоч  роки  біжать  униз  по  схилу,  
Любов  до  тебе  все  життя  нестиму.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307611
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 20.01.2012


Леся Геник

Віддай мені свій біль…

***
Віддай  мені  свій  біль,  молю́,  віддай...
Самотня  мати,  у  подолі  -  мрія.
Ти  не  сумуй  дарма,  а  загравай,
Допоки  день  зі  сходу  ще  ясніє...

І  вишиті  у  долі  рукави,
Ти  струни  рви,  хай  дзеленчать  цимбали!
Під  стелю  уклонились  хоругви́  -
Чужі,  котрих  іще  не  покарали...

Та  вже  нехай,  то  зараз  інший  світ,
Якщо  не  встигнеш  -  не  зійдуть  орбіти,
Не  перестане  сипатися  цвіт,
Не  перестануть  забувати  діти...

І  не  гадкуй!  Шляхів  назад  -  нема!
Пісок  життя  між  пальцями  тікає.
Віддай  мені  свій  біль,  хоч  жартома,
Душа  квилить  і  вперто  так  чекає...
(17.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307357
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 19.01.2012


Ольга Ратинська

Летят прозрачные пушинки…

Моя  поэзия!  
Моё  ты  вдохновенье!  
Подруга  верная  моя!  
Ладонь  открой  
И  озареньем...  
Разбей  бокал  
Небесным  пеньем  
Играй  и  пой  и  веселись...  
Затронь  души  холодной  звуки  
И  укроти  
И  дай  глоток  
Не  дай  любви  
Изведать  муки  
Благослови  благослови...  
Летят.  Летят  прозрачные  пушинки  
Природа  пляшет  на  груди  
Ресницы-бабочки  снежинки  
Кружат  небесной  синевой  
И  хороводом  ублажая  
Приносят  радость  и  покой...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307209
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 18.01.2012


Віра Нагорна

Бій під Крутами за Україну

Бій  під  Крутами  за  Україну,-
Проти  трьох  тисяч  -  триста!
Я  напевне  знав,  що  загину
Й  згине  все  моє  товариство,
А  мені  ще  всього  шістнадцять,
Побратимам  моїм  так  само,
Вся  надія  лише  на  щастя
Та  на  благословення  мами!
Ми  у  бій  йшли  за  Україну  -
Українську,вкраїномовну,
Щоб  в  дванадцятому  коліні
Не  було    в  нас  рабів  бездомних,
Не  було  щоб  рабів  зловісних,
Що  плюють  на  звичаї  й  мову,
Щоб  звучала  народна  пісня,
І  жило  предковічне  СЛОВО!
Українцю  мій  небагатий,
Не  потрібні  нам  шати,  що  ти!
Як  же  боляче  дар  приймати
Москвомовного  "патріота"!
                     
                           Літо  ,  2006р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306659
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012


Тетяна Луківська

Жіноча сльоза на трояндових пелюстках

Осінь    вже  не    пломенить    у  барвистому  букеті,  що  майорів  на  столику,  видихаючи  запашний  аромат  сонця,  веселки,  свіжість  і  красу.  Це  квітує  парниковою  ніжною  гамою  різноквіття  викоханих  букетів.  Зима…  Але  навіть,  здавалось,  крапельки  недавньої  роси,  висвічуються    неперевершеністю  і  своєрідністю  яскравих  барв.
Ні,    це  був  не  просто    букет...  і  не  роса  тремтливо  зоріла  на  ніжних  пелюстках...
Жіночі  сльози  печалили  рожеву  ніжність.  Тихо  скрапуючи  з  щік,  вмощувалися  на  дивовижних  квітах  болем  її  душі.
Чому  ж  немає  радощів,  а  лише  смуток?  З  яких  пір  квіти  перестали  усміхатися  до  людей,  а  спонукають  їх  плакати?
Святковий  урочистий  день  народження  вже  давно  минув,  залишивши  після  себе  дивне  відчуття  й  натхнення  на  такі    роздуми.  Потрібність  комусь...  Це  визначається  по-різному.  А  інколи  ось  такими  традиційними  вітаннями,  вдячністю,  освідченнями.
Тіна  схилилась  над  букетом  троянд.  Вуста  тремтливо  визначились  усмішкою,  але  вже  в  наступну  мить  опустилися  звичними  куточками  смутку.
Ніжні  барви  трояндового  царства  подарували  її  студенти.  Букет  яснів  гордовитістю,  неперевершеністю  й  красою.  Але  Тіна  не  відчувала  овації  пелюсткової  гами.  Вона  доторкнулася  до  квітів,  струшуючи  з  них  непрохані  сльози.
Це  дарунок  студентів  її  улюбленої  групи.  Якось  на  уроці  психології,  визначали  за  певним  тестом  особливість  відчуттів  особистості  за  кольоровою  гамою,  і  дівчата  запитали:  “А,  який  Ваш  улюблений  колір?”  Довелося  відверто  дати  відповідь,  адже  саме  щирість  була  запорукою  довір’я  їхніх  розмов.  Зразу  ж  кинулися  порівнювати  схему  розшифровки.  От  і  стоять  рожеві  троянди,  розгадана  ознака  ніжності  її  душі,  але  й  невизначеності  у  характері,  водночас  прагнення  створити  себе,  виявити  непомічену  красу  або  заховатися  за  мури  невпевненості  й  самотності.
Адже  рожевий  колір  —  це  відблиск  сили,  а  ще  кокетства  й  ніжності  водночас…  “Ой...  ой!  Завела  думки  на    трояндові  шляхи...”,  —  посміхнулася  куточками  вуст,  підбираючи  з  щік  солону  сльозу.  Думки  збилися    і,  на  мить,    вже  не  так  пекли  серце.  Поряд  із  трояндами  свіжим  дитинством  духмяніли  її  улюблені    квіти.  Їх  уже  традиційно,  до  певної  урочистості,  приносив  син,  який  до  крапельки,  до  миті  знає  її  дитячі  мрії,  її  закоханість  у  простоту  квітів.
Ромашки  завжди  довго  біліють  на  її  столику  аж  поки  кольорова  гамма    не  розсипле    своїх  барв-відтінків.  Вони  найперші  на  столі    і  завжди  від  сина.  Знову  підібрала  сльозу,  сльозу  вдячності.  Її  материнські  турботи  поверталися  синівською  любов’ю.  “Я  щаслива!”  —  видихнула  жінка  на  мить  свою  печаль.  А  сльози  чомусь  ще  швидше  скрапували,  гублячись  у  квіткових  пелюстках.  Смуток  обгорнув  жіноче  обличчя.  Згадала...
Давно  я  відхрестилась  від  любові...
Поставивши  усі  крапки  на  “і”.
Заховану  ж  поетами  у  слові,
Торкнулася  печальних  скрижалів.
Твоїм  бриніли  вони  подихом,  душею.
Озвалася  ж  до  слів  моя  душа.
Я...  стала  на  коліна  перед  нею...
-  Любове!    Тут  я!    Ти  не  поспішай!
Це  ж  просто  про  неї.  Саме  так  сталося  у  її  житті,  яке  наче  зупинилося  без  любові.  Звично  воно  котилося  до  сумовитої  зрілості,  самотньо  розставляючи  все  за  своїм  порядком  у  просторі  й  часі.
Рухалося  у  робочому  ритмі,  буднями,  щоденними  родинними  клопотами,  інколи  вмощуючись  на  перепочинок  без  надії  і  майбутнього.  В  цьому  життєвому  круговороті  було  все,  не  було  лише  її  самої.  Здавалось,  все  правильно.  Навіть  у  минуле  не  хотілося  повертатися  спогадами.  Забагато  було  там  болю  і  образ.
Ішла  вперед,  “волочачи”  за  собою  усі  недовершені  справи.  “Жила  як  усі!”,  —  думалося.
І...  от  якось  один  погляд  заглянув  у  шпаринку  жіночого  серця.  Ніжно,  делікатно  доторкнувся  до  його  розчуленого,  схвильованого  тужіння.
Озирнулась  і  не  змогла  замкнути...  слабкість  жіночого  чекання,  що  випурхнуло  назовні...  і  вже  не  втихомирювалось,  простягаючи  свою  недоспівану  пристрасть,  ніжність,  любов...  Кинулась  в  обійми,  повторюючи  віковічну  помилку:  безтямному  коханню  дала  місце  у  своєму  серці,  посунувши  непрохане  сум’яття.  Щедро  дарувала  свою  любов.  А...  Любов  вирувала,  вимагала  буття,  освідчення,  пестощів,  вірності...  квітів.
 Їх  не  було...  Відцвіли,  мабуть,  як  і  несправжнє  почуття,  якому  не  стало  снаги  фальшивити.  Як  боляче  було  серцю,  яке  вже  це  зрозуміло.  Не  приручайте  кохання  несправжністю  почуттів,  бо  зрада  неминуча.    
P.S.  Висушіть  сльози  у  любові,
Сльози  у  чарівних  закоханих  Ваших  жінок.
Не  запізніться...  подарувати  своє    кохання,  закосичивши  його  барвистим  різнотрав’ям  земної  благодаті.  Адже,  найміцніше  кохання  визначається  вірністю,  а  найдовше  –  красою  почуттів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305874
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 15.01.2012


Леся Геник

О, друже, не засмучуйся…

***
О,  друже,  не  засмучуйся  благаю!..
Свого  часу́  не  міряю,  не  знаю…
І  рву  шматками,    і  тулю́  безсило
До  вічних  «треба»  «хочу»  мрій  вітрило…

Збираю  в  жмутки  яснооке  небо,
І  рвусь  між  них...  так  рвуся  геть  від  себе!
Від  голих  стін  одвічного…  «не  можу»…
Я  віддаю  тобі  цю  ніч  погожу…

Лиш  не  сумуй!..  Хай  ща́стяться  зіниці…
Поглянь  між  хмар  –  там  пле́щуться  зірниці,
У  сяйві  обезме́женно  палають…
А  доки?  То  ж...  не  відають,  не  знають…
(5.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306407
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 15.01.2012


Дощ

Тост для мами Меланії

Матусю,  гляньте,  дві  п"ятірки
Стоять  і  буцають  одвірки...
Вже  час  сідати  нам  до  столу
Й  пускати  чарочку  по  колу,
Щоб  із  вітальними  словами
Тепер  звернутися  до  мами.
Ми  хочем,  щоб  в  добрі  та  мирі,
Збулись  бажання  наші  щирі.
Щоб  старість  деінде  блукала
І  стежки  в  хату  не  шукала.
Щоб  щастя  возом,  чи  гарбою
Не  розминулося  з  тобою,
Щоб  легко  дихалось  і  спалось,
Щоб  вчасно  сіялось,  копалось,
Шкреблося,  милося,  пеклося,
Щоб  все  задумане  збулося.
Щоб  Вам  добра  було  багато,
Та  не  одній,  а  разом  з  татом.
Щоб  думка  в  нас  була  одна...
За  Вашу  молодість  -  до  дна!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306222
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012


*ИРЕНА*

БІБЛІОТЕКА

Бібліотека  –  королівство  тиші.
Тут  особливий  клімат  і  життя.
Тут  спокій  не  бентежать  навіть  миші.
Тут  слід  історії  і  крок  у  майбуття.

Переступіть  поріг  бібліотеки  -
Зустрінуть  вас  господарі  полиць,
Поважні  стелажі  і  картотеки.
А  в  кожній  книзі  –  безліч  таємниць.

Мовчазність  тут  присутністю  лікує,
Тут  аромат  романтики  стоїть.
Тут  атмосфера  спокою  царює,
Життя  епох  і  розуми  століть.

Тут  проза  і  поезія  говорить
Класичним  поєднанням  поколінь.
В  читацьких  душах  настрій  часу  творить,
Де  кожний  твір  лишає  власну  тінь.

Тут  тиша  гучним  подихом  вражає
І  затишок  панує,  ніби  в  сні.
Вам  кожна  книга  душу  відкриває
І  зорепади  знань  несе  рясні.

Тут  світ  дитинства  виринає  з  друку
Пригодами  з  героями  казок.
Тут  таємничість  простягає  руку,
І  детективи  ваблять  з  сторінок.

Тут  кожен  співрозмовника  знаходить
На  власний  смак.  Серед  спільноти  книг
Чарівний  світ  науки  верховодить,
І  мудрість  випромінюється  з  них.

Захоплює  глибока  чиста  мова,
Що  змістом  слів  збагачує  знання.
Бібліотека  –  це  скарбниця  слова,
Невичерпна  криниця  пізнання!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305856
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 13.01.2012


*ИРЕНА*

УКРАЇНІ

Люблю  тебе,  квітуча  Україно!
В  тобі  –  мій  дім  і  корені  мої,
І  вишиванки,  й  кетяги  калини,
Ліси  й  поля,  і  ріки,  і  гаї.

Тарас.  Дніпро.  Веселки  світанкові.
Рушник  із  хлібом-сіллю  на  столі.
І  коси  верб  розплетені  шовкові,
І  люди,  найщиріші  на  Землі!

Пшеничний  лан  з  важкими  колосками
І  соловей  у  вранішнім  садку,
Дитинство  із  привітними  батьками,
І  мова  у  калиновім  вінку.

Пісні  твої  вражають  глибиною,  -
В  них  неба  синь,  що  топиться  в  очах,
Дівчата  з  непідробною  красою,
І  юнаки,  кремезні  у  плечах.

Фольклор  твій  борознить  душевні  рани.
В  нім  -  мудрість  пращурів,  історія  твоя.
В  нім  –  біль  життя,  кохання  і  кайдани,
І  велич  праці,  й  пісня  солов’я.

Народ  твій  легендарний,  працьовитий.
За  його  долю  Господа  молю.
Тебе,  барвінком-м’ятою  сповиту,
Як  матір  ніжну,  віддано  люблю!

Твоє  минуле  -  з  відблиском  тривоги.
В  нім  п’ятна  крові,  присмак  гіркоти.
Тернисті  тобі  випали  дороги,
Але  ти  йшла,  хоч  важко  було  йти.

Не  піддалась,  не  впала  на  коліна,
Сльозинку  гордо  втерла  зі  щоки.
Моя  геройська,  славна  Україно,
Ти  удостоєна  безсмертя  на  віки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305996
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 13.01.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

ПРИСВЯЧЕННЯ МОЇМ ДРУЗЯМ

ВСІМ,  З  КИМ  СПІЛКУЮСЬ  ТУТ  НА  САЙТІ...

*************************************

МЕНЕ  ЗАВЖДИ  ЗАВОРОЖУЄ  ГАРМОНІЯ  
МІЖ  ВІРШЕМ  І  МУЗИКОЮ!!!
ЦЕ  ЯК  МІСТОЧОК,  АБО  ЯК  КОРОМИСЛО,
ЯКЕ  ТРИМАЄ  ПОВНЕ  ПО  ВІНЦЯ  
ВІДЕРЦЕ  МОГО  СЕРЦЯ!
 
ЯК  ПОЦІЛУНОК  МЕЛОДІЇ  І  СЛІВ,
Я  ТУТ  ВИКЛАДАЮ  НА  САЙТІ  
ДУШІ  ЧУЖОЇ  ПЕРЕСПІВ...

У  КОЖНОЇ  ЛЮДИНИ  СИМФОНІЯ  СВОЯ,
І  КОЖЕН  З  НАС  ОСПІВУЄ  СВОЄ  ЖИТТЯ...

                   *    *    *
Я  ЛЮБЛЮ  ВЕСНУ,  БО  НАРОДИЛАСЯ  У  ТРАВНІ!
А  ОСІНЬ  -  ЦЕ  МОЄ  НИНІШНЄ  ЖИТТЯ  -  
ЧАС  ЗБИРАТИ  КАМІННЯ…

                   *    *    *
ХОТІЛА  Б  ЗНОВУ  ОСВЯТИТИСЬ
ОБРІЄМ  ЙОГО  ОМРІЯНИХ  ДОЛОНЬ,
І  ПЕРШИМ  СНІГОМ  ДОТОРКНУТИСЬ
ДО    НІЖНО-СИВИХ  СКРОНЬ…

НЕ  ДИВЛЯЧИСЬ  НА  ТЕ,  
ЩО  КОХАННЯ  -  ЦЕ  ПРЕКРАСНА  ПРИСТРАСТЬ,  
РАНО  ЧИ  ПІЗНО  ВОНО  СТИХАЄ,  АБО  ЗНИКАЄ...
І  ТУТ  ВАЖЛИВО  СТВОРИТИ  ТАКІ  СТОСУНКИ,  
ЩОБ  БУЛО  ВСЕ  ОДНО  ТЕПЛО  І  ЗАТИШНО  ВДВОХ...
АЛЕ  ЦЕ  НЕ  ЛЕГКЕ  ЗАВДАННЯ...

                   *    *    *
РІЗДВО  -  ЦЕ  СВЯТО  СВІТЛОЇ  ЛЮБОВІ,  
ПОЧАТОК  РАДІСНОГО,  НОВОГО  ЖИТТЯ!  
НЕХАЙ  ВІРШІ  ЛЕТЯТЬ  НА  ВОЛЮ  
І  СЛАВЛЯТЬ  НАШЕ  СЬОГОДЕННЯ,
ВЕДУТЬ  ЗА  РУКУ  В  КРАЩЕ  МАЙБУТТЯ!!!

                   *    *    *
СЬОГОДНІ  У  МОЛИТВІ,  ВСІ
ЗВЕРТАЙМОСЯ  ДО  НЕБА,
ЩОБ  БОГ  ПОСЛАВ  НАМ  СНІГ,
ЙОГО  УСІМ  НАМ  ТРЕБА…

ДУЖЕ  ДОБРЕ,  КОЛИ  ЛЮДИ  ЗА  ВАС  РАДІЮТЬ,
А  НЕ  ТІЛЬКИ  ВІД  ЗАЗДРОЩІВ  МЛІЮТЬ.
Я  ЗАВЖДИ  РАДА  НОВИМ  ДРУЗЯМ  ЩИРО  -
БАЖАЮ  ВАМ  НАСНАГИ,  ЗЛЕТУ,  МИРУ!

****************************************

На-д-е-ж-да

Не  зрадити,  любити,  співчувати,
Чужу  біду  приймати,  як  свою.
Лиш  при  такій  умові  зможеш  мати
Людей,  що  обізвУться  й  на  твою...

(ЦІ  СЛОВА,  ЯКІ  НАПИСАЛА  НАДІЯ,  
ДЛЯ  МЕНЕ  ЯК  ДОРОГОВКАЗ)

                   *    *    *
СТИХИ  КРАСИВЫЕ  У  НАДЕЖДЫ,  
КОТОРЫЕ  ЗВУЧАТ  В  УНИСОН  
СТИХАМ  МАРИНЫ  ЦВЕТАЕВОЙ...
ИНТЕРЕСНО  ЧИТАТЬ  ТЕКСТЫ
И  СЛУШАТЬ  ИСПОЛНЕНИЕ  ПЕСЕН!

                   *    *    *
"IgorKo"

Солодкі  звуки  фортепіано  -
І  її  серце  сите  й  п‘яне.
Даруйте  квіти  не  дорогі  -
хай  вони  будуть  польові.  
Усмішка  -  це  найголовніше!
Пишіть  побільше  позитивних  віршів!!!

                         *    *    *
МЕТЕЛИК  ЩАСТЯ  ЦІЛУЄ  КВТКУ,
КОХАННЯ  СПРАВЖНЄ  ВЕСНОЮ  Й  ВЛІТКУ!

                         *    *    *
ІГОРЕ,  У  ВАС  НАДЗВИЧАЙНО  ГАРНА  
ПЕЙЗАЖНА  ЛІРИКА!!!

Трава  пожухла  -  минула  тепла  осінь,
Прийшла  зима  -  холодна  неба  просінь...
Мережка  спогадів  мене  зігріє  -
Читаю  ваші  вірші  і  серце  моє  мліє…  

                         *    *    *
"Марина  Морская"

О.  Шнуренко  за  Т.  Гірич
Переспів  з  російської

Така  витончена  і  ніжна,
Білим  аркушем  наворожена,
У  ритмі  вальсу  запорошена
Печаль  твоя  білосніжна…

Загублена  у  муках  творчості,
Снігами  білими  стривожена…
Пухнасту,  замість  самотності,
кладе  на  плечі  шаль  тобі...  

                         *    *    *
Моїй  мамі

Не  вірю,  що  батьків  немає  –
Ця  думка  моє  серце  крає,
І  хата  рідна  ночами  сниться  –
Калини  кущ  біля  криниці,
А  на  порозі  рідна  ненька,
Усміхнена  й  така  рідненька…

                         *    *    *
"SELENA"

В  КАПРИЗНОМ  СПЛЕТЕНИИ  СЛОВ,
В  ЛАБИРИНТАХ  ЧУДЕСНЫХ  ОБРАЗОВ,
Я  ВИЖУ  ТВОЮ  ЛЮБОВЬ,
РАСПИСАННУЮ  ПО  НОТАМ…

                         *    *    *
Мы  с  тобой  -  всего  лишь  тени
В  призрачном  театре  бытия.
Странная  игра,  но  в  изумлении
Стоя  рукоплещем  –  ТЫ  и  Я.
А  когда  они  уйдут  со  сцены,
В  эхо  превратятся  голоса,
Кровь  застынет  в  наших  венах.
Занавес  –  окончена  игра…

                           *    *    *
СЬОГОДНІ  ЗНОВУ  ЗАЛЕТІЛА,
ЯК  ЛАСТІВКА  НА  ЛЕГКИХ  КРИЛАХ,
ГІРЛЯНДАМИ  ЧАРІВНИХ  СЛІВ
ТИ  НАС,  СЕЛЕНО,  ЗВЕСЕЛИЛА!
І  МИ  ВІДЧУЛИ  ТВОЄ  ЛІТО,
В  ДУШІ  ФІАЛКАМИ  ЗІГРІТЕ!
СМАРАГДОВІ  СЛОВА  ПРОРОЧІ,
НЕНАЧЕ  ВЕСНЯНИЙ  ВІНОЧОК…

                             *    *    *
СЛОВА  КОЛИШУТЬ  ГАМИ  -  так  мелодійно!
ВІТРАМИ  РОЗНОСЯТЬ  СОН  -  звучить  в  унісон.
РОСИ  ВІЩІ  -  люблю  я  твої  вірші.  
СЛОВА  ЯК  СПОКІЙ  -  про  це  давно  я  мрію.
РЯСНИСТИЙ  НОВИЙ  ДЕНЬ  -  мене  зігріє!


СМАКУЮ  НЕОЛОГІЗМИ,  АРХАЇЗМИ,  
ЗАПИВАЮ  П"ЯНКИМ    ВИНОМ    -
ПРИЄМНО  ХМЕЛІЮ  І  ПОРИНАЮ  
У  ДИВНО-КАЗКОВИЙ  СОН…

                             *    *    *
Краешком  мысли  проникаю  в  строчки,
Чувствую  изморозь  твоих  слов.
Вместо  запятых  одни  лишь  точки  -
в  израненном  сердце  догорает  любовь…

НО  НЕЖНЫЙ  ЗВУК  ЛЮБВИ  РОЖДАЕТ  МАНТРА,
И  РАСЦВЕТЕТ  ЛЮБОВЬ  НА  ПОКРЫВАЛЕ  ЗАВТРА!  

                           *    *    *
ПЕРЕспівую  вкотре  -  ТРЕПЕТНО,
ПЕРЕчитую  спогади  -  БОЛІСНО,
ПЕРЕкличу  ТЕБЕ  -  НЕЗРІВНЯНОЮ,
ПЕЕРЕплачу  -  Й  ПІДУ  В  НІРВАНУ  Я…  

                             *    *    *
"oduvan4ik"

Гарно,  обдаровано,  чисто-сніжно,  
пухнасто,  легко,  тендітно,  
музично  і  феєрично  звучать  твої  слова…

                             *    *    *
ТВОЇ  ВІРШІ  ЗВУЧАТЬ  МИЛОЗВУЧНО,
ЕПІТЕТИ  Й  ОБРАЗИ  ЗАВЖДИ  ВЛУЧНІ,
ЧУДОВІ  ОДИ  ПАЛКОМУ  КОХАННЮ  -
ЗВУЧАТЬ  ТАК  ЩИРО  СЛОВА  ЗІЗНАННЯ!

                         *    *    *
ВІРШІ  ЧИТАЮ,  ЗАТАМУВАВШИ  ПОДИХ,
ОТРИМУЮ  РЕАЛЬНУ  НАСОЛОДУ!
У  ВІРШАХ  КРІМ  ЖАЛЮ  -  ДОСТАТНЬО  КРИШТАЛЮ...
УСЕ  ЛІКУЄ  ЧАСОПЛИН  -  БІДА  РОЗВІЄТЬСЯ,  ЯК  ДИМ,
ЗІЙДЕ  НА  ТЕБЕ  БЛАГОДАТЬ  НЕБЕСНА,
КОХАННЯ  ЗНОВ  В  ДУШІ  ВОСКРЕСНЕ!!!

                       *    *    *
Пересипати  сни,  пересіяти,  перетліти
І  ДАЛІ  ЛЕТІТИ!
Кружляти,  вальсувати,  зірки  торкати
І  СОЛОДКО  СПАТИ!
Зривати,  долати,  бути  з  життям  на  ТИ
І  ДАЛІ  У  СНАХ  ПЛИВТИ...

                     *    *    *
ЯКЩО  БАГАТО  ПРОТИРІЧ,
ТО  МОЖЕ  НЕ  ВТІКАЙ?
КОХАННЯ  ДУЖЕ  ДИВНА  РІЧ  -
ЕМОЦІЙ  ЧЕРЕЗ  КРАЙ!

                           *    *    *
Білосіжні  верби-пави
враз  мене  зачарували.
Висріблені  довгі  коси,
кришталеві  змерзлі  роси  -
Гарну  казку  написала,
На  душі  світліше  стало!!!

                             *    *    *
"Валькірія"

СИНОНІМИ  Й  АНТОНІМИ  ЖИТТЯ,
ЛУНАЮТЬ  ЧАСТО  АФОРМИЗМИ...
ТАКЕ  ВОНО  НАШЕ  ЖИТТЯ  -
ТО  ЗЛЕТИ,  ТО  ГЛОБАЛЬНІ  КРИЗИ…

                             *    *    *
СЕНС  НАШОГО  ЖИТТЯ  -  
ЦЕ  ВІРА  В  МАЙБУТТЯ
І  РОЗДУМИ  ПРО  СЬОГОДЕННЯ  -  
А  ЩЕ  ВАЖЛИВЕ  КАЯТТЯ  
Й  СЛОВА  ЗІЗНАННЯ...

                           *    *    *
"Soul"

СЧАСТЛИВОЙ  БУДЬ  В  ЖАРУ  И  СТУЖУ,
В  ДЕНЬ  ЯСНЫЙ  И  КОГДА  ПОВСЮДУ  ЛУЖИ!
СНЕЖИНКИ  ТАЮТ  НА  ЩЕКАХ,  А  НЕ  СЛЕЗИНКИ,
БУДЬ  СЧАСТЛИВА  ВСЕГДА,  И  БЕЗ  СЛЕДА
В  ГЛАЗАХ  ТВОИХ  ИСЧЕЗНЕТ  СЛЕД  ГРУСТИНКИ,
И  ПУСТЬ  НЕ  СТАРЯТСЯ  ТВОИ  ГОДА!

                           *    *    *
ДОЖИВЕМО,  ЯКЩО  ЗАХОЧЕМО  ЖИТИ!
СИЛИ  ОРГАНІЗМУ  ЩЕ  НЕ  ВИВЧЕНІ  ДО  КІНЦЯ...
БАЖАННЯ  ЖИТИ  НІЧИМ  НЕ  ЗАМІНИТИ  -
ЦЕ  КРАПЕЛЬНИЦЯ  ВІД  УСЬОГО  -  ГОЛОВНА!

                             *    *    *
"Патара  Бачія"

ВИ  ДИВОВИЖНА,  НЕПОВТОРНА  
РОЗУМНА,  ЩИРА,  НЕЗРІВНЯНА!
ЛІРИЧНО-ІРОНІЧНА,  ОРИГІНАЛЬНА!

ХАЙ  ВАШЕ  ЖИТТЯ  ЩАСТИТЬСЯ,
ХАЙ  МРІЯ  ВАША  ЗДІЙСНИТЬСЯ!
ЗДОРОВ‘Я  НА  МНОГІЇ  ЛІТА,
МАЙБУТНЄ  ХАЙ  БУДЕ  ПРИВІТНИМ!

                             *    *    *
"АнГеЛіНа"

ТИ  ЯНГОЛ,  ЩО  СПУСТИВСЯ  З  НЕБА,
ДЛЯ  ТЕБЕ  МИ,  НЕМОВ  СІМ’Я!
ВЕЛИКОДУШНЕ  СЕРЦЕ,  ДУША  ЧИСТА
ТАЛАНОВИТА,  НЕЗРІВНЯНА  ПОЕЗІЯ  ТВОЯ!!!

                           *    *    *
В  ТЕБЕ,  АНГЕЛІНОЧКО,  ЗРІЛІ  І  ПРАВИЛЬНІ  
ДУМКИ  СФОРМОВАНОЇ  ЮНОЇ  ОСОБИСТОСТІ!
САМЕ  ТАКІ,  ЯК  ТИ,  ЯНГОЛЯТКО  -  СВІТЛЕ  
МАЙБУТНЄ  УКРАЇНИ!
ЦЕ  НЕ  ПРОСТО  СЛОВА  ЗІЗНАННЯ  -  
А  ГЛИБОКІ  МОЇ  ПЕРЕКОНАННЯ!
ЗАВЖДИ,  КОЛИ  ЧИТАЮ  ТВОЇ  ВІРШІ,  
ПЕРЕД  ОЧИМА  ЩИРА  УКРАЇНОЧКА  
У  ВІНОЧКУ  І  ВИШИВАНЦІ...  
ТИ  НАША  ЗІРОЧКА  -  
ВІД  НАС  ТОБІ  П"ЯТІРОЧКА!

                             *    *    *
"insolito"

У  ТЕБЕ  ДИВОВИЖНА  ПАМ‘ЯТЬ,
КОЛИ  ТИ  ПИШЕШ  ПРО  КОХАННЯ!  
ТАКА  ЖАГУЧА  ПРИСТРАСТЬ!  
ЗАШКАЛЯЮТЬ  РЕАЛЬНІ  ПОЧУТТЯ,
БО  ЦЕ  МИТТЄВОСТІ    ТВОГО  ЖИТТЯ!

                             *    *    *

СЬОГОДНІ  ПОДАРУЮ  ГАРНІ  КВІТИ  -
ТАК  ХОЧУ  ДУШУ  ТВОЮ  ЗІГРІТИ!
ХАЙ  БУДЕ  БІЛЬШЕ  КВІТКОВИХ  ВІРШІВ,
ЖИТТЯ  ХАЙ  СТАНЕ  ВЕСЕЛІШЕ!
       
                             *    *    *
"Світанок"

ДИВОВИЖНИЙ  У  ВАС  ПСЕВДОНІМ!

ДЛЯ  МЕНЕ  ЗАВЖДИ  СВІТАНОК  -
НЕ  ПРОСТО  СОНЯЧНИЙ  РАНОК,
ЦЕ  ВСЬОГО  СВІТЛОГО  ПОЧАТОК,  
НАРОДЖЕННЯ  ТАКОГО  ЧИСТОГО,  
ІСКРИСТО-СВІТЛОГО,  П‘ЯНКОГО...

СУМУЄМ  МИ,  КОЛИ  КОХАННЯ  МАЛО,  
КОЛИ  КОХАННЯ  ВЗАГАЛІ  НЕМАЄ,
ДУША  ЯК  ВОГНИЩЕ  ЗГАСАЄ...

ДЛЯ  МЕНЕ  ДІЙСНО,  ЯК  СВІТАНОК,  
ІСКРЯТЬСЯ  СОНЕЧКОМ  ТВОЇ  СЛОВА.
ДУША  ВІД  ЩАСТЯ  ЗАСПІВАЛА
ВІД  ТВОГО  СВІТЛОГО  ВІРША!

                             *    *    *
Тетяна  Луківська

ЛЮБЛЮ  Я  ВАШЕ  ВІРШУВАННЯ,
ЦІНУЮ  ІДЕАЛЬНЕ  РИМУВАННЯ.
ВІРШІ  ЗВУЧАТЬ,  НЕНАЧЕ  ГАМИ,
ЗАВЖДИ  ТАК  МЕЛОДІЙНО  Й  ГАРНО!

                           *    *    *
"Romantic  lady"

Чудові  образи,  слова  виблискують  сліпучо-ніжно,  
оптимістий  настрій,    вірші  звучать  як  пісня…

                           *    *    *
"Графиня"

КОЛИ  ПОВІТРЯ  ДИХАЄ  КОХАННЯМ,
ТАКИМ  СОЛОДКО-ЩЕМНИМ  ПОЧУТЯМ,
ТИ  ЩЕ  НЕ  ЗНАЄШ  -  ЩО,  КОЛИ  І  В  КОГО..
ХАЙ  СПРАВДИТЬСЯ  ТВОЄ  ПЕРЕДЧУТТЯ!!!

                           *    *    *
Юлія  Фінковська

Багата  кольором  поезія  твоя,
Звучать  натхненно  росяні  слова,
промінням  сонця  зігрівають  читача,
і  кришталевим  блиском  западають  в  душу!

Твоя  любов  до  музики    барвиста,  
ніжна,  глибока,  емоційна  і  чиста!

                         *    *    *
Akiliana

ТВОЇ  ВІРШІ  ЩИРІ,  ПРАВДИВІ,    ВІДВЕРТІ!!!
ВИСОКОХУДОЖНІ,  ФІЛОСОФСЬКІ,  ПСИХОЛОГІЧНІ!

НЕ  питай,  чому  в  неї  заплакані  очі,
Чому  серце  так  тужить  дівоче  -
Бо  в  очах  його  НЕБО  лишилось,
І  кохання  кудись  поділось...

Стань  над  світом  і  веселково
Усміхнись  поетичним  словом!

                         *    *    *
СоНеЧкО

Дуже  гарна  лірика,  
слова  проникають  в  душу,  
в  кожному  слові  мінорність,  
але  є  промінчик  надії,  
що  настане  сніжна  пора,  
і  СОНЕЧКО  знову  
буде  переливатися  
золотими  промінчиками  
на  білосніжному  покривалі  землі...


                             *    *    *
Валя  Савелюк

Якби  навіть  не  було  посилання  на  рубрику,  
все  рівно  всі  вірші  твої,  ВАЛЮ,  сприймаються,  
як  філософські  роздуми  про  чисте  і  глибоке  почуття,  
про  високі  стосунки,  про  духовні  потреби  людини,  
яка  переоцінила  земні  цінності,  осмислила  суть  життя,  
відкинула  всякий  другорядний  непотріб  і  бачить,  
що  є  головне,  і  що  є  цінне;  що  людину  звеличує,  
а  що  принижує;  що  дає  реальну  найвищу  насолоду...  
Є  багато  ще  запитань,  на  які  треба  шукати  відповіді;  
є  багато  ще  справ,  які  ми  не  доробили,  
тому  треба  продовжувати  жити,  любити  і  творити...
ТВОРЧОЇ  НАСНАГИ  ТОБІ,  ВАЛЮ!!!
РАДУЙ  НАС  СВОЇМИ  ЗМІСТОВНИМИ,  ПРОФЕСІЙНИМИ  
І  ТАЛАНОВИТИМИ  ВІРШАМИ!!!

Хай  пребуде  Вселюблячий  Бог  з  усіма  нами!  
Хай  життя  не  остудить  в  серці  вогонь!  
І  ніколи  життя  льодяними  вустами
не  остудить  палку  і  щиру,  
твою  світлу  й  духовну  ЛЮБОВ!

**********************************

P.  S.  Я  НАМАГАЮСЬ  ЗРОЗУМІТИ  ПОЕТІВ,  
ЯКІ  ПИШУТЬ  ЗАНАДТО  СУМНІ  
І  БЕЗНАДІЙНІ  ВІРШІ,  АЛЕ  ЦЕ  НЕЛЕГКО…

Я  ВСЕ  ЖИТТЯ  НА  САМОТІ,  
АЛЕ  САМОТНЬОЮ  СЕБЕ  НЕ  ПОЧУВАЮ!  

Я  ТАКОЖ  ВТРАЧАЛА  РІДНИХ,  
КОХАНИХ  І  БЛИЗЬКИХ  -  
БЕЗ  ЦЬОГО  ЖИТТЯ  НЕ  БУВАЄ…

Я  НЕ  ВІРЮ,  ЩО  Є  ТІЛЬКИ  ОДНА  
ПОЛОВИНКА  У  БІЛОМУ  СВІТІ  -  
БО  СВІТ  ТАКИЙ  ПОЛІГАМНИЙ…  

ВСЕ  ЗАЛЕЖИТЬ  ТІЛЬКИ  ВІД  ЛЮДИНИ,  
ВІД  ЇЇ  БАЖАННЯ  ЖИТИ,  МРІЯТИ,  
ЛЮБИТИ  Й  ТВОРИТИ!!

НЕ  ЗАМИКАЙТЕСЯ  В  СОБІ,  
ВІДКРИЙТЕ  ЛЮДЯМ  СВОЄ  СЕРЦЕ  
І  ВАМ  НЕ  БУДЕ  САМОТНЬО  
ПОПРИ  ВСІ  НЕГАРАЗДИ...

БАЖАЮ  ВАМ  ЩАСТЯ,  
КОХАННЯ,  ЗДОРОВ‘Я  І  РАДОСТІ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306138
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012


Леся Геник

Шкода́, що тільки га́сиш…

***
Шкода́,  що  тільки  га́сиш…  Шкода́  –  не  до  запалень!..
Намокли  почуттє́ві  сірники…
І  кроки  лиш  межею  спокійності  провалів…
Свідомість  -  до  приречень  навпрошки́…

Збирати  лиш  гербарій…  бо  зелень  –  то  вже  чудо…
Осінньо  відбуяли  кольори…
І  кволість  того  щастя…  що  знову  не  прибуде
З  прору́бленої  поміж  мрій  діри́!..

І  какофомна  му́ка  періщиться  у  плечі!..
Піти  б  в  чотири  сто́рони…  між  світ…
Та  ба,  обов’язковість!..  що  не  допустить  втечі…
Ще  й  промовчить  докірливо  в  отвіт…
(7.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305830
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 11.01.2012


Леся Геник

Я тебе не віддам вже…

***
Я  тебе  не  віддам  вже…  Нікому
Не  торкнутись  твоєї  душі!..
Хай  палаю  в  розпусті  Содому!..
Хай  жую  надщесмак  спориші́…

І  у  горло  уві́п’ються  терни…
Не  віддам!..  Чуєш?  Ні,  не  віддам!!!
Я  минулому  світ  не  поверну…
Не  споко́рюсь…  хорунжим-думкам!..

Четвертуйте!..  Робіть,  що  захочте!..
Тільки  хай  він  повіки  –  лиш  мій!
Хай  не  «може»…  а  «точно»…  а  «точно!»…
Запечатаний  міцно  сувій…

І  ніхто…  і  ніколи  не  вбачить…
І  не  скаже  грізни́м  небесам…
Хай  вони,  якщо  зможуть,  пробачать…
Та  тебе  я  уже  не  віддам!..
(6.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305596
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012


Харіс

Божевільна Осінь

Осінь  –  божевільна  жінка,
Жінка  з  золотим  волоссям.
Вона  по  вулицям  проходить  стрімко,
Вона  дарує  всім  дитячий  посміх
І  все  розбризкує  осінні  коси
На  сірі  лабіринти  наших  кроків
У  тихім  миготінні  сонця,
В  тремтінні  місячної  ночі.
Її  життя  –  це  нескінченний  подив
Журливим  хмарам  на  сліпому  небі
Серед  блискучих  потайних  мелодій
Роси  на  мареві  пожовклих  стебел.
Ти,  Осінь,  –  божевільна  жінка
За  генія  людини  розумніша
І  по  щокам  твоїм  стікає  стрімко
Очей  нестримний  і  сп`янілий  посміх
Та  розуму  мінливий,  тихий  спокій.
О  жінко  з  золотим  волоссям,
О  божевільно  жінко,
Жінка  –  Осінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305129
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.01.2012


Леся Геник

І час мине…

***
І  час  мине…  згорить  зоря  самотня…
І  тільки  тінь  десь  скраю  упаде…
Та  відповідь  між  тишею…  німотна,
Її  слідів  у  травах  не  знайде…

Фіалка  ніжна,  піднебесна  сповідь…
О  хто  коли  тих  слів  палких  шукав?  
Між  квітів  розчарованої  крові,
Букетів  запашних  не  назбирав…

До  ніг  не  кинув…  тій  зорі  самотній,
Що  час  ковтає,  і  без  сил  згаса…
Лиш  на  устах  тремтять  ще  спрагло  ноти,
Чуттям  незвідана  її  краса…
(2.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305049
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.01.2012


Степанич

КОД УКРАЇНИ

НА  КОД  ШЕВЧЕНКА

У  вечір  Стуса,  Симоненка
Свій  віршик  хлопець  прочитав,
Назвав  свій  вірш  він  –  «Код  Шевченка»
Народ  йому  аплодував.
І  причитав  він  так  гарненько
Держава  квітни  в  кожну  мить,
Та  розкрадають  бідну  неньку
Яничари  всю  за  мить.
Читав:  «На  серці  в  нього  спека»
Та  боротьби  в  віршах  тих  мало,
Його  ще  не  приніс  лелека
Коли  поетів  тих  не  стало.
Обох  їх  знищили  за  волю
Щоб  як  Кобзар  не  бунтував.
За  кращу  українську  долю
«Код  України»  написав.
                             Ш.В.С.
             

               КОД  УКРАЇНИ

Нас  манять  всіх  свободи  чари
Для  цього  треба  щось  робити,
Та  є  в  державі  яничари
І  Українцям  тяжко  жити.
Шукали  всі  код  України                
Колись  знайшов  його  Шевченко,
За  код  карають  і  по  нині
Карали  Стуса  й  Симоненка.
Заводи,  села  –  скрізь  руїни
Людське  життя  летить  на  дно
Де,  код  держави  України?
Шукають  всі  його  давно.
Які  потрібні  нам  ще  чари,  
Підняти  кобзаря  з  могили?
Щоб  позникали  яничари                      
І  ми  країну  полюбили.
Щоб  Україна  квітла  ненька
І    воля  з  правдою  одна,
Потрібен  з  кодом  Т.  Шевченка
Нам  код  Бандери  і  Махна.
         Ш.В.С.12.03.2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305149
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.01.2012


Леся Геник

Чути з-за гори…

***
Чути  з-за  гори  дзвінок,
То  –  до  нас  колядничок!
Слово  із  грудей  іскриться,
Бо  ж  малий  Ісус  родився,
Й  ручками  до  світу  горне
Все  прекрасне,  щире,  добре!

Ну  ж  бо,  ґа́здо  любий,  з  хати,
Та  бігом  –  колядувати!
Попід  вікна  нести  вісті,
Що  сьогодні  радість  в  світі!
Світлом  день  з-за  меж  розлився  –
Бо  ж  Ісус  
                     ХРИСТОС  РОДИВСЯ!
Хай  із  серця  пророста
Слава…  То  ж  -
                       СЛАВІМ  ХРИСТА!!!
(7.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304847
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 07.01.2012


Адель Станіславська

Молитва

Віднови  мене,  Боже,  благаю...
І  нехай  я  прозрію  Тобою,
серед  хижо-голодної  зграї,
що  зоветься  сліпою  юрбою
хай  відкриються  очі  широко
і  напружено  слухають  вуха
плин  живого  життєвого  соку
у  артеріях  сильного  духу.
Не  дозволь  же  боятися  більше...
У  студених  лещатах  морозу
хай  любов  гріє  серце  сильніше,
очі  зрошують  щирості  сльози.
Віднови  мене,  милий  мій  Боже,
на  землі  я  не  звідаю  раю...
Хай  ця  згуба  мене  не  тривожить  -
Ти  зі  мною  вовіки,  я  знаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294434
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 30.12.2011


Адель Станіславська

Взиваю до Тебе

Взиваю  до  Тебе,  розп'ята  всесвітня  Любове,  
молюся  до  Тебе  і  ласки  у  Неба  прошу,
єством  до  Єства,  а  душею  до  вічного  Слова,
горнусь  до  надій  і  хреста,  що  у  серці  ношу...

Ти  знаєш  думки,  і  сумління,  і  випиту  муку,
і  долю  мою,  бо  за  неї  умер  на  хресті,
я  стражду  з  Тобою  й  без  Тебе...  візьми  мою  руку
в  долоні  Твої,  покалічені  мною,  святі...

Боюся  згубитись,  як  стане  несила  терпіти,
любов'ю  змаліти  в  щоденній  мирській  суєті,
де  вірити  маю,  як  вірити  вміють  лиш  діти,  
де  маю  любити,  як  вмієш  любити  лиш  Ти.

Взиваю  до  Тебе,  розп'ята  всесвітня  Любове,
Зціли  мою  віру  і  за  нелюбов  мя  прости...



*автор  картини  німецький    художник  Ганс    Георг    Лейендекер

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254723
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 30.12.2011


Исаак

Под глазами сеть морщинок… (Из цикла «Летопись любви»)

Под  глазами  сеть  морщинок,  
и  морщинки  возле  рта.
Но  ведь  это  не  причина  
мне  считать,  что  ты  не  та,  
я  которую  губами  
изучил  от  глаз  до  пят,  
и  с  которой  я  годами  
наших  пестовал  ребят,
милых,  чудных,  своевольных,  
мне  характером  под  стать.
Ими  мы  с  тобой  довольны,  
что  людьми  сумели  стать.
Это  важно!  А  морщины…
Наплевать  на  зеркала!
Лишь  бы  жизни  паутина  
солнце  нам  не  заплела!  
Чтоб  оно  всегда  светило,  
был  бы  мир  для  нас  опрятен!
Чтобы  в  жизни  меньше  было  
и  морщин  и  чёрных  пятен!  
                                                     
Конец  80-х

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303269
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 30.12.2011


Айрин 2010

Із миттєвостей складається Вічність

Із  миттєвостей    складається  Вічність,
А  раптовості  збирають  Випадок,
В  моїм  серці  зросла  Ніжність,
Як  тобі  не  віддам,  вона  вибухне!

Наша  Вічність  підвладна  Чеканню,
Не  зарадить  цьому  навіть  Випадок.
А  Самотності  краплю  останню
Якнайшвидше  бажаємо  випити.

Передбачень  обірветься  ниточка,
І  зав’яжеться  вузлик  кохання,
Ми  гаптуєм  мереживо  витончено,
Хай  оцінює  Доля  старання.
Подарує  нам  свиточку  щастя  –  
Ми  міцніше  з’єднаєм  обійми,
В  лютий  холод  зігрітися  вдасться,
Якщо  Вічність  з  любов’ю  нас  прийме.
                               24.10.2011  Айрін

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288548
дата надходження 25.10.2011
дата закладки 15.12.2011


Lana P.

З ТОБОЮ… БЕЗ ТЕБЕ…

З  тобою,  наче  мушка  в  бурштині,
Сповита  світлою  любов’ю,
Взаємність  щедро  переллю  в  пісні,
Нехай  собі  пульсують  в  тілі  з  кров'ю.

Для  тебе  я  і  радість,  і  життя,
І  казка  у  гріхах  буденних,
Пряма  дорога  в  світле  майбуття
З  гаптованих  турбот  щоденних.

З  тобою,  мовби  пташка  у  раю,
Де  заколисані  діброви.
Бурштин  очей  смарагдом  розпалю́  —
Нехай  сміються  чорні  брови.          

Для  тебе  я  і  чиста,  і  ясна́,
Не  перестану  буть  святою...
Душевності  криштальна  білизна
З'єднала  назавжди  з  тобою.

З  тобою  я…
             Без  тебе    я  —
                           Молитва  мовчазна...            2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299984
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011


ІВАН КУШНІР

Розмова з онуком!

Розмова  з  онуком  !

В  мене  тихо  сидить  дорогий  мій  онук  на  колінах,
               Притулившись  до  мене  і  тихо  говорить  слова:
           ,,Розкажи  Ти  дідусю,  мені,  що  за  слово  таке,  Україна?
             Без  якого,  Ти  знаю,  не  можеш  прожити    і  дня”.
                   Подивився  я  ніжно,  у  очі  його,  так  ласкаві,
               По  голівці  погладив  і  мовив  до  нього  слова:
             ,,Україна,  онучку,  це  наша  велика  держава,
               Це  земля,  де  родилась,  уся  українська  рідня.
           Україна-  це  гори  високі,  до  самого  неба  -  Карпати  ,
                 І  бурхливі  потоки  річок-  Черемоша,  Дністра  і  Прута.
Україна-  це  Ти,  твій  дідусь,  твій  татусь,  твоя  мати,
І  сестричка  маленька,  як  сонечко,  мила  твоя.
Україна-  це  жайвір  високо  у  синьому-  синьому  небі,
І  донецькі  степи,  колосисті  лани  і  поля.
Україна  –  це  спів  соловїв  у  гаях,  на  червоній  калині,
І  високі  круті,  береги,  дорогого  нам  сердцю,  Дніпра.
Україна-  це  Січ  Запорізька,  це  гордість  і  честь,  наша  слава,
Це  волинські  озера,  де  чиста  вода  як  сльоза.
Україна-  це  древній  наш  Львів,  славний  Київ  й  Полтава,
Дорогі  наші  села  і  славнії  наші  міста.
Україна-  це  прапор  наш  жовто-  блакитний  і  тризуб,
Славний  гімн,  що  так  гордо  над  світом  щоранку  луна.
Україна-  це  мова  така,  що  гарнішої  в  світі  немає,
І  це  все  що  Ти  чув  ,  це  усе  -  УКРАЇНА  СВЯТА!!!.”

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298768
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 08.12.2011


Леся Геник

Вона так…

***
Вона  так  пальці  запускала:
Було  –  тоненько,  то  –  до  крику!
Перепліталася  без  стику,
І,  як  лещатами,  стискала…

Спирало  дух!..  Бува  й  вмирали…
Не  витримавши  черги  суду…
ЇЇ  нема?  Та  ж,  глянь,  повсюдно
Стрічають  рабно  хоругвами!..

І  верещать…  чужим!..  Що  –  мова?
Вже  добре  знала,  циркулила!
Сама  собі  в  віках  лестила  –
Самодостатня…  Гонорова…

…  І  зникла  половина  світу:
Твого…  мого…  і  вже  –  не  знати
Куди  іти  його  шукати,
Вилазити  з  «модерно-кліту»…

До  усвідомлення  –  боротись!
До  самозречення:  ну  ж,  хто  ти?
Під  лавку  очі…  Звикле,  нити?
Ми  –  нація?  Чи  тіні  «лівих»…
Завзятіших,  лиш  неумілих..
І  нас,  і  їх  –  вже  час  спинити!
(5.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298707
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 08.12.2011


А.Б.В.Гість

СКРОМНІСТЬ

(Римлян  12:16:  Думайте  про  інших  так  
само,як  про  себе.  Не  виношуйте  зверхніх  
думок,  а  керуйтесь  скромністю.  
Не  ставайте  мудрими  у  власних  очах)

Перш  ніж  стати  у  позу  героя,
Ти  спокійно  навкруг  подивись.
Не  спіши  споглядати  звисока,
Просто,  ти  на  гігантах  стоїш….

Ми  не  вмієм  цінити  старого,
Нас  дратують  немодні  батьки,
Ми  готові  давати  поради
Навіть  тим,  що  до  нас  вже  були!

Нарікання  –  то  справа  убогих,
Знати  винних  у  кожній  біді.
Треба  чесно  себе  оцінити,
Не  творити  проблеми  нові.

Колись  древні  євреї  блудили
Між  богами  від  міфів  пустих,
Нарікали  на  слабкість  Адама,
На  наївний  прародичів  гріх.

Бог  вказав  їм  на  розум  зіпсутий.
І  пророк  гордих  всіх  застеріг:
Ваші  вчинки  –  ще  більша  огида
І  чому  ви  не  бачите  їх?

Ти  ж  бо  вмієш  лишень  обіцяти,
Нарікати  на  тих,  що  були.
Де  ми  бачим  нові  результати,
Щоби  ворог  сміятись  не  смів.

Що  ти  вмієш,  -  тримати  гітару?
Навкруг  себе    збирати    пусте.
Хтось  на  глум  обізвав  все  це  фанами,
Бо  фанатик  –  то  слово  тяжке.

Споживацькі  убивчі  ідеї
Полонили  наївних  людей.
І  веде  їх  ціла  індустрія  –  дух  видовищ,
Вина  і  –  бездумний  плебей!

Хтось  бринить  про  велике  майбутнє,
Про  високу  і  чисту  мораль….
 Покажіть  но  ці  голови  світлі,
Що  ведуть  нас  в  омріяну  даль!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297546
дата надходження 03.12.2011
дата закладки 05.12.2011


molfar

НЕ СУМУЙ

У  юному  серденьку  туга?  –
Розділить  твій  смуток  і  щем,
Розрадить  і  стане  другом
той,  що  танцює  з  дощем.
Засвітиться  добрим  ранком,
Погладить  твоє  лице.
Він  стане  твоїм  світанком,
Він  стане  твоїм  взірцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281514
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 05.12.2011


Наталя Данилюк

Пересипати сни…

ПересИпати  сни,
перевіяти  давні  оскоми,
перетлілі  печалі
і  майже  забуті  жалі...
І  летіти  туди-
в  піднебесся,  крихке  й  невагоме,
відірвавшишь,  
мов  кулька  легка,  
від  тяжіння  землі!..

І  кружляти  вгорі,
в  білизні  лебединого  пуху,
вальсувати  між  хмар
в  мерехтінні  зими-пелени!..
І  торкатись  зірок,
прикладаючи  ніжно  до  вуха,
ніби  мушлі  морські,
щоб  послукати  шепіт  нічний...

І  зривати  з-під  хмар,
мов  добірні  засніжені  грона,
обважнілі  слова
й  перестиглі  терпкі  молитви...
І,  долаючи  всі
піднебесні  й  земні  перепони,
понад  шаллю  зими
невагомо  і  ніжно  пливти!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297448
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 02.12.2011


Леся Геник

Не ганьби!. .

***
Не  ганьби!  Не  переч!  Не  розчавлюй!
Мені  іншою  зовсім  –  не  стати!
Мені  будність  твою  не  спізнати…
Не  бичуй  мене,  правом  не  здавлюй!
Бо  не  вмію  надвоє  гадати…

Я  не  зможу  зректися  писання:
Не  летіти  стрімглов  до  ідеї  ;
До  натхнення  –  утіх  панацеї;
Мого  серця  із  небом  єднання!..
І…  цькування  безсили  твоєї…

Не  стриножуй  моєї  свободи!
Бо  вдавлюся  в  мовчанні  словами,
Розчахнуся  засо́хнем  вітрами,
Обезглавлюсь  гріхом  між  синоди!..
…  І  до  стіп  тобі  впаду  без  тями…
(27.11.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296544
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011


Борода

ДУХ ЗЕМЛІ

Трохи  допрацював  свої  сонети  і  виношу  їх  на  Ваш  осуд,  як  цілісний  твір.


       

     ДУХ    ЗЕМЛІ




Спроба  у  сонетах  відтворити  історію  України  від  Київської  Русі  до  теперешніх  часів.





               1

Моя  далека  земле  -  Україно!
Блукаючи,  як  злидар,  по  світах,
Зберіг  у  серці  кетяги  калини
І  запах  сіна  на  твоїх  лугах.

Збиваючи  до  крові  босі  ноги,
Я  обтоптав  усі  земні  пороги,
Шукав  спочинку  у  заморській  млі.

Я  світ  обмацав  голими  руками,
В  нову  епоху  закладав  я  камінь,
Та  не  на  рідній  -  на  чужій  землі.

Прости  мене,  моя  набожна  мати,
За  ті  скитання.  То  -  не  зрада,  ні!
Тобою  марив,  і  жорстоку  плату
Плачу  літами  туги  в  чужині.


         2

Красива,  рідна,  щедра  і  багата,
Засмучена  роздорищем  незгод,
Синів  чекаєш,  що  в  батьківську  хату
Злетяться  із  заморських  дальніх  вод.

Ти  наче  світло  у  кінці  тунелю,
Живу  тобою,  путь  у  мріях  стелю,
Піднятись  прагну,  як  веснянний  птах.

Не  можу  дочекатися  світання
І  лиш  одне  до  Господа  прохання  -
Додати  крилам  cили  в  небесах.

Та  чом  журба  так  огортає  очі,
Чом  серце  так  тривогою  тремтить?
Немов  би  хижий  звір  уперто  хоче
Нас  із  тобою,  нене,  розлучить.  

         3

Злечу  у  небо  щоби  птахом  стати
І  в  сиву  вічність  звідти  заглядать,
Згадати  і  Трипілля,  і  сарматів,
І  гордих  скіфів,  що  в  курганах  сплять.

Щоби  побачить  і  Аскольда  з  Діром,
І  першу  зраду,  коли  їх  в  могилу
Олегів  меч  відправив  за  Христа.

Княгиню  Ольгу  (  у  хресті  -  Олену),
Узявшу  християнство  в  Костянтина,
Яка  сама  для  нас  тепер  свята.

Щоб  вгледіти  апостола  Андрія,
Климента  з  Фівом,  поки  ще  живих,
Володимира,  що  Христову  віру
Підняв  на  златоверхі  береги.

         4

Великий  княже!  Святославів  сину,
Узявши  Корсунь,  тризуб  посвятив,
Скупав  в  Дніпрі  поганську  Україну,
Христову  віру  віру  русам  прищепив.

Святителю  Русі,  святий  і  правий!
Твій  тризуб  став  емблемою  держави
І  смертним  вироком  нащадкам  на  віки.

Не  знав,  що  віру  закують  у  крицю
Звезуть  в  чужу  північную  столицю,
А  праведників  аж  на  Соловки.

Не  знав  тоді,  що  не  одне  століття,
Твоїм  щитом  прикривши  хижу  суть,
Твою  Вкраїну  вберуть  у  лахміття
І,  крізь  роки,  на  страту  поведуть.  


         5

Не  знав  ти,  княже,  що  твою  корону
Будуть  носить  на  голові  царі,
А  руські  землі  від  Сяну  до  Дону
Кремсати  й  роздавати  у  дари.

Не  знав,  Великий,  що  і  руське  ймення
Теж  вивезуть,  як  дороге  знамення
Твоєї  слави  тих  старих  часів.

А  твій  народ  обдертий,  голий,  босий,
Назвуть  паскудним  словом  -  малороси
та  закують  в  кайдани  кріпаків.

Промов  хоч  слово,  благородний  Воє,
І  схамени  нащадків  у  ці  дні,
Що  мовчки  споглядають  як  героїв
Знов  розпинать  на  твоїй  землі!

         6

Із  висоти  пташинного  польоту
Я  бачу  Альту  біля  Трубежу
І  раті  русів,  кінні  і  піхота
Зійшлись  в  бою  на  воднім  рубежу.

І  кров  кругом.  О,  Мудрий  Ярославе!
Невже  ціною  владної  булави
Є  смерть  братів?  Cкажи  мені  -  чому?    

Не  простоїть  надовго  та  держава,
Що  міць  свою  на  крові  замішала
І  братовбивчу  виграла  війну.

Отак  і  сталось,  від  гріха  не  вмились,
Була  держава  -  і  розтала  в  млі,
Та  на  двори,  на  княжі  поділилась
По  твоїй  смерті,  князю...і  вині!

         7

Лечу.  Он  річка  Калка  піді  мною
Від  крові  княжої  почервоніла,
А  Субедей  дорізує  героїв,
Що  їх  монгольські  стріли  не  убили.

Перехвалившись,  сильні  воєводи
В  скрутну  хвилину  не  дійшли  до  згоди
Й  своєю  кров"ю  окропили  крицю.

А  вже  степами  мчить  орда  Батия,
Лядські  Ворота  оголяють  Київ...
І  ніч,  і  смерть  охоплює  столицю.

Відважні  князі,  воїни-Мстислави!
Для  воїна  -  то  мало  просто  вмерти!
Ви  схоронили  в  полі  руську  славу
І  Русь  святу  віддали  в  руки  смерті.  

         8

Та  не  померла,  нене,  не  погасла  -
Підняв  знамено  з  Галича  Данило
І  рать  нова  з  священним  руським  гаслом
Монголам  шлях  уже  загородила.

Втіка  Куремса  із  земель  вкраїнських,
Святкує  Луцьк  і  Новоград-Волинський,
Бо  возродилась  наша  ратня  сила.

І  Русь  -  Волинсько-Галицька  держава
Собі  вернула  бувшу  міць  і  славу,
На  храмах  радо  дзвони  задзвонили.

Засновник  Холму,  Кременця  і  Львова,
Великий  княже  і  королю  Русі,
Не  дав  втопити  добре  руське  слово
В  ординських  криках.  І  я  цим  горджуся!

         9

Горджуся,  що  не  вмерла  Україна
В  гіркі  роки  монгольської  навали,
Не  примирилась,  впавши  на  коліна,
Хоч  падала  -  уперто  піднімалась.

Її  тягнули  всі  у  різні  боки,
Смоктали,  як  з  берізки,  з  неї  соки.
А  вона  буйним  цвітом  оживала!

Не  загубилась  у  Литовськім  царстві,
У  вишитім  по-староруськи  вбранстві
Свою  сторінку  про  життя  писала.

Рвали  їй  жили  турки  і  татари,
Поляки  розпинали  й  московити,
І  яничарські  зграї,  ніби  хмари,
Топтали  її  тіло  недобите.

         10

Та  дух  Русі,  великого  народу
Блукав  просторами  моєї  України,
Дух  вільності,  дух  правди  і  свободи  -
І  оживали  спалені  руїни.

І  піднімались  порвані  знамена,
Як  не  в  Карпатах,  то  Дніпра  долинах
Та  возставали  лицарі  країни.

І  били  дзвони  голосно    на  сполох,
Тремтів,  жахавсь  зарозумілий  ворог  -
З  колін  вже  піднімалась  Україна!

Дніпро-Славутич  умивав  їй  рани,
Вітри  свободи  обдували  груди...
Валилися  імперії-  тирани,
А  Русь  Свята  була,  і  є,  і  буде!!!  

           11

Кістьми  жорстокі  битви  землю  вкрили,
Глибокі  води  багряніли  кров"ю,
Високі  кручі  виросли  в  могили,
Дніпра  пороги  пили  кров  героїв.

Так  припадали  спраглими  устами,
Що  оживав  німий  одвіку  камінь
І  заспівав  пісні  козацькі  волі.

Вітер  свободи  зрухав  очерети,
Збудив  дух  предків,  зарядив  мушкети,
У  бій  покликав  побороть  недолю.

Воскресла  віра,  знялась  на  коругви,
В  похід  за  правду  кличуть  барабани.
Шаблі  підняті  вгору,  наче  дуги,
Пророчать  славу  Січі  і  Гетьманам!

             12

Лечу  і  бачу  канівського  Байду,
Що  на  порогах  звів  фортецю  Січі,
Загородив  дорогу  кримським  зайдам
І  туркам  подивився  прямо  в  вічі.

Он  Конашевич  з  козаками  в  морі
Своїх  братів  рятує  із  неволі  -
І  затремтіли  неприступні  форти.

Стамбул  і  Трапезунд,  Синоп,  і  Кафа
Вклонилися  героям  одним  махом  -
Й  померкло  сонце  на  знаменах  Порти.

Здригнулася  Москва  біля  Арбату,
Осьманске  військо  впало  під  Хотином,
І  загриміли  вдячністю  гармати  -
Європа  салютує  Україні!

         13

Річ  Посполиту  успіхи  збісили.
Великий  Хміль  звернувся  до  народу  -
Піднялася  безсмертна  руська  сила,
Й  пізнала  шляхта  грізні  Жовті  Води.

Пізнала  вона  Корсунь  і  Пилявці,
Завмер  і  Львів  уже  в  козацькій  хватці,
І  зустрічав  героїв  древній  Київ.

До  Зборова  ще  слава  та  не  меркла,
А  потім...Берестечко,  Біла  Церква  -
Туман  невдач  лише  Батіг  розвиднів.

Було  багато  перемог  і  слави,
Та  переможне  те  козацьке  гасло
На  теренах  Гетьманської  держави,
Як  льох,  навік  затьмарив  Переяслав!

             14

Та  не  твоя  у  тому  є  провина,
Великий  Гетьмане,  вершителю  свободи,
І  не  Юрка  (твого  і  Ганни  сина),
І  не  вина  вкраїнського  народу.

А  то  наш  хрест,  і  то  наша  Голгофа  -
Родючі  землі,  зіслані  від  Бога,  
Сусідам  часто  затуляють  очі!

І  роздирають  завше  без  упину
Історію  та  тіло  України,
А  нам  кайдани  й  злигодні  пророчать.

Бо  для  імперій  -  ніби  мило  в  очі,
Коли  козак  і  газда  є,  і  воїн,
А  коли  він  державу  мати  хоче  -
То  поховать  за  те  вони  готові!  

           15

Для  всіх  імперій  гаслом  є    покора,
Народовладдя  суперечить  суті.
Ось  ти  шукав,  Богдане,  десь  опору,
Але  знайшов  лише  нове  хомуття.

Ти  помилку  побачив,  та  запізно,
Коли  царизм  лещатами  залізно
Вже  пожирав  твої  здобутки  волі.

Через  Руїну  будуть  ще  герої  -
Іван  Мазепа  візьметься  за  зброю...
Але  те  все  нам  обернеться  слізьми.

І  знову  на  полях  холодні  трупи,
І  кров  тече  у  Бористен  струмками.
Чужі  порядки,  спалені  халупи,
І  від  Січі  лишивсь  горілий  камінь.

           16

Твоїх  гетьманів,  ненько-Україно,
Обіллють  брудом    та  згноять  в  темницях,
А  козаки,  як  за  якусь  провину,
Імперську  стануть  зводити  столицю.

Чужії  землі  вкрили  наші  кості,
І  знову  ставим  свічку  ми  на  прощу,
Та  не  ховаєм  волелюбну  крицю.

Ще  озоветься  вільний  дух  козацький,
І  коліївський  він,  і  гайдамацький,
Злетить  увись  Шевченка  слово-птиця.

Імперії-тирани  в  злісній  змові
Накинуться  на  тебе,  земле  рідна,
Та  пошматують,  розірвуть  надвоє,
Щоб  на  століття  закріпачить  бідну.

           17

А  перед  тим  порвуть  на  клапті  Віру  -
Поділять  мій  народ  на  дві  частини,
Мету  сплюндрують  короля  Данила
Про  об"єднання  віри  в  Україні.

Противник  Флорентійської  угоди,
Розкольницею  бувши  вже  від  роду,
Тут  першу  скрипку  грала  Московія.

Загарбавши  всі  храми  златоверхі,
Із  Києва  вкраде  святиню-церкву,
І  закує  в  кайдани  руську  мрію.

Століттями  буде  вона  знущатись,
Щоб  знищити  навіки  нашу  мову,  
Лише  в  гонимій  церкві  уніатів
Лунатиме  вкраїнське  Боже  Слово.

         18


Але  і  того  здалося    замало,
Цар  замахнувся  володіти  світом  -
Історію  Русі  у  нас  украли,
І  стали  «русскими»  одразу  московити.

Загарбали  усі  наші  святині,
Могили  предків  не  закриті  й  нині,
А  їхня  збруя  на  чужих  полицях.  

І  перезвали  нас,  і  обсміяли,
Хто  сперечавсь  -  того  закатували  
Чи  заживо  згноїли  у  темницях.

Та  дух  землі  не  закопать,  не  вбити,
Він  разом  з  кров"ю  роздуває  вени.
Не  знищила  ні  Річ  нас  Посполита,
Ані  царі,  та  вже  й  ніхто  напевне!  

         19

І  Кобзаря  безсмертне  віще  слово
Лунати  буде,  як  Дніпро  ревучий,
Будити  стане  розірвать  окови
Та  об"єднатись  на  Дніпрових  кручах.

Рядки  його  святого  "Заповіту"
Батьки  будуть  читати  своїм  дітям
Щоб  вірить  в  перемогу  неминучу.

Почнуть  нові  з"являтися  герої,
Сибіри  торувати  під  конвоєм,
Та  жити  духом  волі  невмирущим.

Із  підземелля  царських  казематів
На  волю  буде  рватись  без  упину
Крізь  заборону  і  залізні  грати
Священна  назва  -  мати  Україна!

         20

Століття  знемагала  у  неволі
Роздерта,  безіменна,  розіп"ята
І  плакала  піснями  туги  й  болю,
Своїх  синів  віддавши  у  солдати.

Чужим  імперіям,  що  пожирали  ласо,
Вони  були  лише  гарматним  м"ясом
У  вирішальнім  світовім  двобої.

Страждальна  земле,  неутішна  мати,
Ридала,  коли  брат  ішов  на  брата,
Гіркою  материнською  сльозою.

І  розбудила  та  сльоза  героїв,
Не  винесли  Вітчизни  вони  муки  -
Безсмертна  юність  узялась  за  зброю.
Повіяло  одвічним  духом  Злуки!  

             21

І  дух  Русі  збудився  У  могилах,
Піднявся  в  небо,  прокотивсь  містами,
Затріпотів  над  Києвом  щосили
Блакиттю  неба  й  жита  колосками.

Дістав  з  Дніпра,  ополоскав  у  водах,
Та  взяв  на  прапор  герб  свого  народу  -
Священний  тризуб  від  Володимира!

Враз  розступились  вікові  руїни
Перед  новим  обличчям  України,
Та  ожили  клейноди  на  мундирах.

Та  нове  лихо  край  не  полишає,
Бо  він,  як  ласий  кусень  у  Європі,
Його  свобода  іншим  заважає  -
І  знов  у  землю  врізались  окопи.

           22

Зібравши  кров  на  бойові  знамена,
Сховавши  в  них  оманливі  ідеї,
Під  більшовицькі  лозунги  шалено
Народжувалась  гірша  із  імперій.

Спиналася  з  брехні,  обману,  болю,
Та,  що  вкраде  в  мого  народу  долю,
Знушатись  буде  знов  десятиліття.

З  тюрми  народів  стане  їхнім  катом,
Возненавидить  ворога  і  брата,
І  лицемірство  оберне  в  страхіття.

Озброївшись  зловіщим  атеїзмом,
Одягне  митрополію  в  погони,
Щоб  протиставить  привид  комунізму
Священній  вірі  і  народній  волі.

         23

Вона  посуне,  як  орда  Батия,
Візьме  обманом  Харків  і  Полтаву,
Червоним  змієм  наповзе  на  Київ,
Щоб  полонити  молоду  державу.

Супроти  грізних  армій  Муравйова  -
Студентський  курінь  чотами  героїв
Повстав  у  битві  в  легендарних  Крутах.

Безвуса  юність  проти  монстрів  вієн,
Твоя  краса,  Вкраїно,  і  надія,
Рубала  свіжовиплетені  пута.

І  гинула  в  нерівному  двобої,
І  гімном  твою  славу  оспівала,
Закривши  шлях  до  Києва  собою,
На  гору  до  Аскольда  перебралась.  

           24

Ще  встигли  об"єднатись  землі  рідні
І  стати  Україною  по  праву,
На  сторінках  історії  щоб  гідно
Поставити  свій  підпис  як  держави.

Ще  лопотіли  бойові  знамена,
Ще  йшла  війна  на  західних  теренах,
А  в  Брест-Литовську  готувалась  змова.

Ти  ще  боролась  відчайдушно,  мати,
Як  вже  за  мир  представники  Антанти,
Платили,  як  грошем,  тобою  знову.

І  стала,  бідна,  між  двома  світами,
Розділена  границею  надвоє,
Вмивати  рани  ріками,  струмками
Й  народжувать  майбутнього  героїв!

           25

Ох,  й  познущались  над  тобою,  нене,
За  те,  що  вільною  хотіла  стати!
За  всі  роки,  за  всі  віки  напевне
Сторінки  гіршої  уже  не  відшукати.

З  звіринною  ненавистю  і  злістю
Тебе  морили,  не  дававши  їсти,
Тебе  -  одвічну  годувальницю  народів!

Машина  більшовицького  терору
Смітила  смертю  на  твоїх  просторах
І  нищила  зачатки  вільних  сходів.

А  тільки  згадка  про  твій  герб  і  прапор
Звалась  одразу  "ворогом  народу"
І  гнала  вільнодумців  по  етапах,
Або  стріляла  в  камерах  холодних.  

         26

Знущаючись  щораз  над  Словом  Божим,
Ідею  "рівності"  узявши  на  багнети,
Ти  обернула  в  прокрустове  ложе
Шосту  частину  цілої  планети.

Ти  одурманила  отрутою  обману
Народи  цілі  і  складала  плани
Запанувати  над  всім  білим  світом.

Союзнице  фашистської  держави,
Чий  меч  в  Казані  й  Липецьку  кувала,
Проклята  будь  однині  і  довіку!

Імперіє  радянського  терору,
Загарбнице  в  одежі  херувима,
Ти  сіяла  лиш  смерть  кругом  і  горе
І  у  війну  втягнула    Україну.

         27

Бо  два  кати  із  псевдами  злодіїв
Накинулись,  мов  коршуни,  на  Польщу,
Не  помирившись  розв"язали  бійню,
Якої  світ  іще  не  бачив  скорше.

А  ти  між  ними,  нене,  розіп"ята
Чинила  опір  як  могла  завзято,
Піднявши  прапор  у  старому  Львові.

Одна  у  полі  правди  і  свободи
Ти  боронила  честь  свого  народу
І  воскресала  в  вигуках  героїв.

А  проти  тебе  літаки  і  танки,
Есесівці,  полки  енкаведистів,
Грабіжники  в  одежі  партизанській
І  банди  із  манерами  садистів.

           28

Та  упізнав  світ  із  двох  зол  найгірше
І  допоміг  фашизм  гуртом  здолати,
Але  тобі  не  стало,  нене,  ліпше,
Бо  і  той  "кращий"  був  для  тебе  катом.

І  знову  біль,  тривога  і  страждання,
Що  найбрудніші  в  світі  злодіяння
Приписують  за  поклик  твій  до  волі.

Ще  обдурили  -  брат  пішов  на  брата,
Ридає  знову  безутішна  мати
Від  передсмертних  вигуків  героїв.

Скінчилася  для  всіх  у  сорок  п"ятім,
Війна  лишила  попіл  і  руїни,
Та  ти  не  перестала  воювати
Воістину  безсмертна,  Україно!

         29

Пережила  ту  горезвісну  "Віслу"
(Насильне  переселення  народу),
Дамоклів  меч  побачила  навислий
Над  твоїм  духом  правди  і  свободи.

Бо  знов  терору  ти  попала  в  лапи,  -
Твоїх  бійців  погнали  по  етапу,
А  решту  одурманили  навіки.

І  знов  катівні  цепеніють  в  криках,
Народ  же  безіменний  і  безликий
Годує  злу  імперію-каліку.

Що  неспроможні  люди  -  Бог  звершає,
І  вже  тиран  прощаєтся  зі  світом,
Але  дурман  країною  блукає
І  в  тій  отруті  гинуть  наші  діти.

         30

З  маленьких  літ  цілії  покоління
Росли  двійною  міркою  моралі.
Гасла  "За  мир!"  нові  будили  війни  -
Холодні,  непотрібні  і  тривалі.

Повні  абсурду  утопічні  плани,
Заїзди-з"їзди,  сповнені  обману,
Однопартійні  лави  "переможців".

Незрозумілі  лиш  над  ким  і  в  чому,
Штучні  рекорди  з  цифрами  до  втоми  -
Героїв  час  і  час  орденоносців.

В  цім  павутинні  спільної  облуди
Дух  не  змовкав  -  готовився  до  злету,
Кричав  до  болю  у  тюремних  грудях
Устами  політв"язнів  і  поетів.

         31

Кричав  в  лице  номенклатури  клану,
Крушив  брехню  і  закликав  до  волі
Із  цинку  домовин  Афганістану,
З  клінічних  ліжок  зранених  героїв.

Звав  розбудитись  від  дурману-зілля,
Протерти  очі  й  глянуть  на  довкілля,
І  повернутись  до  святої  віри.

На  фоні  звершень  світової  слави
Ще  розглядались  контури  держави
У  дефіцитних  чергах  буднів  сірих.

Обман  плодив  радянські  "коза  ностри",
В  державних  касах  поселився  злодій  -
У  відповідь  жорстоким  грізним  монстром
Над  Прип"яттю  затьмарив  світ  Чорнобиль!

         32

Чорне    знамення    краху    всіх    ілюзій,
Довічна    твоя    рана,    Україно    -
Смертельний    атом    по    усій    окрузі
На    зони    смерті    поділив    країну.

І    враз    заговорили-зашуміли
Ті,    хто    раніше    й    пискнути    не    сміли    -
Імперія    тріщала    і    ламалась.

Задавши  поштовх  всій    "перебудові"
Скидала    Польща    "дружнії"    окови    -
Від    привиду    Європа    вивільнялась.

Прибалтам    передали    естафету    -
І    сім    десятків    літ    ніби    не    було...
Вожді    народів    (з    бронзи,    і    портретів)
Повільно,    неохоче    йшли    в    минуле.
 
           33

І  знов  увись  здіймалося  знамено,
Будила  з  сну  "Червоная  калина"  -
У  вишивках  й  святкових  гобеленах
На  подіум  народів  йшла  Вкраїна!

Великий  дух  великої  держави
В  людських  серцях  прокинувся  по  праву,
І  впали  віковічнії  кайдани.

Від  Львова  і  до  Києва  за  руки
Взялися  люди,  освятивши  Злуку,
Заговорили  збуджено  Майданом.

Святая  земле,  рідна  моя  мати,
Обпалена  вогнем  смертельним  пекла,
Ти  перша  в  світі  засудила  атом
Й  закликала  усіх,  поки  не  смеркло!

         34

Ти  стала  перша  у  колону  маршу
За  мир  у  світі  і  чекають,  нене,
Щоби  умилась  від  остатку  фальші
І  стала  чиста,  мов  блакитне  небо.

Чекають  коли  золотоколосся
Вплетеш  у  свіжовимите  волосся
В  дніпрових  водах  від  дурману-бруду.

І  весь  народ  умиється  з  тобою,
З  двох  берегів,  свяченою  водою,
І  світла  віра  переповнить  груди.

І  дух  землі  вкраїнського  народу
В  серцях  розплавить  протиріччя  грати,
Дух  Єдності,  Дух  Правди,  Дух  Свободи,
Та  упізнає  брат  нарешті  брата!

         35

Обнімуться    брати,    як    в    морі    ріки,
Піднімуться,    як    велети,    над    світом    -
Шахтар    і    вчитель,    хлібороб    і    лікар,
Усі    твої,    Вкраїно-ненько,    діти!

Русини,    галичани,    подоляни,
Гуцули,    бойки,    лемки,    волиняни,
Поліщуки,    литвини    й    слобожани!

Всі,    хто    живе    під    українським    дахом
Крим    і    Карпати,    Південь,    Схід    і    Захід    -
В    однім    пориві    обіймуться    разом!

І    я    лечу    на    теє    покаяння,
Уже  спускаюсь    на    дніпрові    води
Разом    з    братами    по    крилу,    з    заслання,
Як    невід"ємна    часточка    народу!




2010р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285761
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 27.11.2011


Леся Геник

Моліться!

Моліться  щиро,  на  колінах!
Сльоза́ми  зро́шуйте  лице…
Серде́шно  кожен    стих!  Сумлінно!
А  не  аби́як,  десь  хапце́м…

З  душі  зривайте  кожне  слово!
І  дріть  крива́во  –  без  жалю!!!
Благайте  Вищого  покро́ву
У  всім:  беру,  даю,  люблю!..

І  вірте!  Безкінечно  вірте!
Молитва  –  певність  до  кінця…
І  Ангел  сльози  болю  витре!..
А  Божий  Дух  зціли́ть  серця!!!
(9.11.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294574
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011


Михайло Плосковітов

Батькові…

Скриплять  старі  розлогі  ясени
Над  стежкою  в  життя,  в  безкрає  поле.
Твої  літа  –  у  нитках  сивини,
Мій  сивочолий  батьку,  сивочолий.

Як  рано  ти,  мій  Неньо,  посивів
(а  ще  ж  роки  й  не  перейшли  на  зиму).
Життєву  мудрість,  твердість,  щирість  слів  –  
Найкраще  передав  донькам  і  сину.

Натруджені  робочі  мозолі,
росте  журба  в  мереживі  на  скронях.
ХлібоТворець  найперший  на  Землі  -  
Господній  Світ  тримаєш  на  долонях.

Вже  так  бракує  сил  твоїм  рукам:
Тримати  час  і  нести  косу  в  поле…
За  посмішку  твою  я  все  віддам  -
Мій  сивочолий  батьку,  сивочолий…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263668
дата надходження 06.06.2011
дата закладки 16.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2011


Любов Іванова

У ВИРІ ПРОТИРІЧ. .

Хто  не  відчув  землі  -  не  знає  неба,
хто  дня  не  знав,  не  зрозуміє    ніч.
А  хто  не  мав  кохання  біля  себе,
не  знає  всіх  можливих  протиріч..

Любов  свята,  та  часом  ранить    серце
І  в  той  же  час    -    життєвий  оберіг..
Для  когось  з  нас  кохання  цілий  всесвіт,
для  когось  прірва  попри  самих  ніг.

У  час  коли  проснеться  зірка  рання
у  прірву  ту  уважно  подивись..
Там  рай  чи  пекло?  Ні!!  Там    вир  кохання!
Стрибай  у  нього,  щоб  злетіти  ввись..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11106087736

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263989
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 08.06.2011


Юхниця Євген

Безцільністю - не винайдуться рими!

Безцільністю  -  не  винайдуться  рими.
Як  думкою  за  гра́блища  -  інтими...
А  то  –  сидить  «писачкін»  і  мудрує:
Про  що  б  це  ще  «тиснуть  клавіатуру...»
Вірші,  вони,  підспівують  висо́ко  -
Почутому,  побаченному  збоку...
Коли  і  рима,  ритм  –  деталь,  шарніри
Вселенських  перетворень  та  ефірів!
І  з  віршем  –  має  стати  краще  людям,
Ніж,  без  настроченного  мстивого  фастфуду...

                                   30.05.2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262420
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 05.06.2011


Ярочка

Віват тобі, зістарчений народе!

Віват  тобі,  зістарчений  народе!
В  століттях  скацапілих  проминань
Вже  навербовано  з  хохляцької  породи
Холуїв,  вартих  дурі  і  зітхань.

Орда  московська  притоптала  гідність.
І  ми,  обдурені,  осоння  віддали,  
Щоб  потім  десь  у  Празі  чи  у  Відні
Шукали,  та  знайти  вже  не  змогли.
 
І  кров  усолодивши  буйногривим,
Чамрота  східна  освятила  блуд,
Запхала  пельку  салом  і  в  пориві,  
Втяла  комуно-азіатський  суд.  

Брутально  натопивши  з  мозку  лою,
Впивалась,  ґвалтувала  і  ревла.
І  виховала  бидло  для  забою,  
Нас  чорношкірих  поганяє  за  вола.

Вщасливлено  покірних  засмоктало.
Із  амнезією  по  вуха  у  лайні.
Колись  праправнучок  спита  недбало:
„Чи  ми  кацапи,  чи  хохли,  чи  що  ми  за  одні?”

                                                                                       2001  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243061
дата надходження 24.02.2011
дата закладки 24.02.2011