Альбинка: Вибране

Si.D

Відчай

Слово  “кохаю”  я  не  сказала,
Ти  не  помітив,  як  я  позвала,
Ніби  у  преріях  серце  блукає,
Нема  почуттів,  все  колись  помирає.
Доторк  холодний  тільки  відчуєш,
Крики  душі  все  ж  колись  ти  почуєш,
Кохання  мов  квітка,  так  швидко  зів’яло,
Далеко  у  серці  я  біль  приховала.
Спливає  любов  і  спливають  години:
Чому  в  мому  серці  лише  ти,  єдиний?
Себе  я  від  тебе  постійно  ховаю,
Бо  знаю,  як  сильно  тебе  я  кохаю.
Скільки  ще  сплине?  Скільки  забуду?
Скільки  відчую,  а  скільки  не  буду?
Крила  мої  ти  знову  ламаєш
І  з  висоти  мене  в  прірву  кидаєш.
Ну  чим  заслужила  такі  я  страждання?
Надія  лишилась,  принаймні  остання,
Ти  знову  смієшся  і  знову  жартуєш  –  
Та  криків  душі  ти  моєї  не  чуєш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272129
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 26.07.2011


Lucre

Дитя суспільної апатії

Зупинки  часу  ти  хотів,  
Шукати  привидів  не  вмів,  
Лякався  тіней,  світ  трощив,  
Кидав  каміння  -  землю  бив.  
Забувши  все,  стрибав  з  мостів,  
А  тих,  хто  плакав,  ти  жалів.  
Губив  ключі  і  вікна  бив,  
А  потім  знову  не  мав  снів.  
Під  ковдрою  всю  ніч  сопів,  
Коли  спинив  потік  тих  мрій,  
Які  щодня  вели  у  бій  
З  навколишнім  й  своїм  життям,  
Бо  вже  не  в  дружбі  з  майбуттям  
Ти  жив,  вже  більше  не  літав,
І  крила  власні  ти  віддав
Тому,  хто  тобі  докучав
Хто  знищив  віру  в  ідеал,
Лиш  щоб  ти  став  таким,  як  всі
З  обличчям  сірим  в  метушні
Лихих  ідей,  брудних  думок,
Невтішних  доль,  в  душах  пусток.
Ніхто  тебе  не  зупинив,
Коли  ти  вперше  нагрішив,
Ніхто  тебе  не  покарав,
Коли  ти  всіх  уже  дістав,
Коли  забув  свої  слова
Про  честь  і  віру  в  міць  добра,
Про  силу  слова,  вчинків  вплив.
Тепер  лиш  мрієш,  щоб  зігрів
Тебе  хоч  хтось,  хто  б  був  не  звір.
Скажи  все  те,  що  ти  хотів
Цій  нації,  в  яку  забрів.
В  апатія  суспільства  жив,
І  правилам  себе  корив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271698
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 23.07.2011


hronik

Голодний дух наш без вірша

Голодний  дух  наш  завжди  без  вірша,
Без  нього  вічно  пересічно  млієм  -
Його  списавши  ми  кайфуєм  неспроста,
Слова  для  досконалості  у  вічність  лиєм.

Життя  без  вірша  -  смерть,  немов  в  вогні
Та  й  з  ним  частіш  в  наївності  страждаєм,
Неначе  все  впирається  в  вині,
Яку  так  часто  й  вперто  відчуваєм.

Голодний  дух  наш  завжди  без  вірша  -
У  нім  розраду  ми  знаходимо  велику...
Але  чому  цю  тяжкість  нам  лиша
Холодний  світ  такий  невдячно  дикий?

23.07.2011  року      Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271696
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 23.07.2011


Межа реальності

Твій вечір починається з вірша… (вечір поетеси)

Твій  вечір  починається  з  вірша,  
Коли  на  вулиці  шепоче  снігова  пороша,
Ти  тоді  така  приваблива  й  хороша,
Що  аж  пишається  твоєю  вродою  моя  душа.

Проводиш  час  у  пошуці  божественної  рими,
Прихованої  в  звичайнісіньких  словах,
Ти  граєшся  безпечно  ними,
У  створених  уявою  своїх  світах.

Мандруєш  там  фантазії  шляхами,
В  країні,  де  завжди  цвіте  весна,
І  не  чекають  твою  долю  в  ній  болючі  злами,
Тому  ніколи  там  не  будеш  ти  сумна.

Й  рівним  почерком  на  аркуші  паперу,
В  рядках  з`являються  історії  кохань,
Овіяних  солодким  запахом  еклеру,
В  ореолі  зустрічей  і  розставань.

Там  принц  таки  знайде  свою  принцесу,
А  бідний  лицар  –  шану  короля,
Згасаюча  зоря  розчулить  поетесу,
Й  почує  юна  діва  скрипку  закоханого  скрипаля.

Морські  русалки  закохаються  в  дельфінів,
Даруючи  їм  аж  навік  свій  чар-вінок,
І  відвага  древніх  молодих  еллінів,
Поведе  під  вінець  дівчат-синьоок.

Чиїсь  сльози  зустріне  щаслива  смішинка,
І  розрада  погасить  журбу.
Й  покохає  маленька  привітна  пташинка,
Над  водою  самотню  вербу...

Як  зимою  вечоріє  у  небі,
Ти  сідаєш  писати  вірші,
Віддаючи  себе  потребі,
Релаксації  душі.

І  поллються  знову  рікою,
Звичайнісінькі  слова,
І  я  зачарований  тобою,
Повірю  в  зимові  дива...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174068
дата надходження 25.02.2010
дата закладки 22.07.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2011


Михайло Плосковітов

Чорнобиль… ( 25-тій річниці…)

Полин  німий.  З  табличками  поля.
Дороги  в  маках  дикої  оздоби.
Знівечена  цирконієм  земля,
з  надією  болючою  –  Чорнобиль…

Хати  осиротілі  без  людей.
Зітхають  вікна.    Черепиці  стоси.
Криниці  воду  хлюпають  з  грудей
на  димарі,  задивлені  у  космос.

Завмерла  тиша  в  селах  та  містах,
занурених  в  радянський  мирний  атом.
Самотній  бусол  –  перелітній  птах,
збирає  жаб  за  стронцієву  плату.

Лишились,  правда,  давні  ще  старці,
Не  вірячи  «советскім»  забобонам.
Гартують  старість  в  кислім  молоці
І  вірять  тільки  православним  дзвонам.

PS.Нащадки  запитають  –  і  праві  ж!
Коли  покине  Землю  мертва  засуха?
…нуклідні  груші  світяться  в  траві,
а  хтось  ховає  гріх  собі  за  пазуху.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254969
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 20.04.2011


Михайло Плосковітов

Бузок…

Коротке  «прощай»  на  «привіт»,  переплетений  в  тугу.
Безладдя  думок  розсипається  білим  бузком.
Вагалась…  просила    мене  залишитися  другом,
бо  звала  уже  не  романтиком,  а  диваком.

Не  варто  було  говорити  про  лілії  білі,
пісні  під  гітару,  розмови  за  спільним  столом…
Сказала:  в  нас  погляди  пізні  і  різні  в  нас  цілі  -
і  весну  зламала  незайманим  білим  бузком.

В  душі  не  тримала…  та  й  нащо,  якщо  не  зрослося.
Дорога  вінчала  мене  між  проваллям  світлин,
а  цвітом  бузок  закипав,  засинав  у  волоссі.
Романтик-дивак  залишався  назавжди…один.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255106
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 20.04.2011


Алексей Смирнов

Рисунок с натуры

Выстрел  из-за  угла.
Кровь  на  сыром  граните.
В  сердце  торчит  игла.
Вы,  как  и  прежде,  спите.

Радости  в  доме  нет.
Нет  ее  и  в  работе.
Дырами  светит  плед.
Вы,  как  и  прежде,  жрете.

Солнце  упало  вниз.
Чье-то  мурло  в  зените.
Смять  бы  судьбы  каприз.
Вы,  как  всегда,  молчите.

Горечи  вкус  во  рту.
Радость  подобна  рвоте.
Счастье  под  хвост  коту.
Вы,  как  и  прежде,  ждете.

Можно  и  лет  до  ста
Ждать,  когда  солнце  встанет.
В  том,  что  судьба  пуста,
Мы  виноваты  сами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249165
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 23.03.2011


Михайло Плосковітов

Усмішка сучасної леді

Ти  здатна  і  на  більше.  Ти  не  віриш?
До  серця  притули  електрошок.
Свою  любов,  мов  дику  зебру  ділиш,
надії  обгорни  в  китайський  шовк.

На  совість  одягни  бронежилета,
Щоб  язикам  отруйним  стало  зась.
Озбройся    словом,  словом-арбалетом
Помада.  Тіні.  (Щоб  не  впасти  в  грязь)…  

Ти  здатна  і  на  більше.  Ти  ж  –  з    «заліза»…
Попробуй  заховати  сніп  вогню  -  
Ця  ж  усмішка  святої  Мони  Лізи
Проб’є  на  світі  будь-яку  броню.

(до  вірша  використано  фото  з  інтернету...хай  пробачить  ця  дівчина)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248932
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011


Апрельский

день, когда всё кончится

*          *          *          *          *          *          *          *          *          *          *          *      


                                                     В  день,  когда
                                       для  меня  все  кончится
                                       и  зелёные  блюдца  глаз  
                               духотой,  немотой-законницей  
                                         нежилая  укроет  мгла  –
                             карамели  насыпь  в  конфетницу,
                                   в  вазах  воду  смени  цветам,  
                               и  кагором  соседке-сплетнице
                                     окровавь  до  краёв  стакан.
                                 Новостями  газет  вчерашними    
толкотню  в  зеркалах  завесь  –  хватит  двойственности:
           над  башнею  ровно  в  полночь  ударит  шесть.
И  знакомую  всем  развратницу  –  криворотую  смерть  мою  –  
не  кляни  с  четверга  на  пятницу,  если  прежде  не  отпоют
                                           непутевого  обывателя,
                                           разорившего  к  сорока
                                       доброту  украинки-матери
                                         ленью  курского  мужика.
                               Изголовье  укрась  не  чем-нибудь,  –  
                                           богородицыной  травой
                                       по  обычаю  то  ли  древнему,
                                       то  ль  придуманному  тобой.
                                         Позови  тишину  по  имени,  
                                           улыбнись  уголками  рта,  
                                 поцелуй  и  прости,  прости  меня,
                                   что  я  раньше  свободным  стал.
                                   Ты  прости  под  седою  теменью  
                                             обжигающий  холод  губ,  
                         как  последний  этюд  к  безвременью  –  
                                           сок  рябиновый  на  снегу.
                                     Помолись  и  свечу  незрячую  
                                       у  подножья  креста  оставь  
                                 той  единственной,  чьи  горячие  
                                           слёзы  вымолит  темнота.

                         
                       2003

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247375
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 16.03.2011


Олександр Ковальчук

Горе-поэты… (ироническое)

Любое  сходство  с  читателем  или  автором  чисто  досадное  случайное  совпадение  :-)  :-)  :-)

Нехватки  нет  у  нас  в  поэтах,
Вращая  слоги  в  пируэтах,
Рождают  рифму  без  труда.
Что  им  та  «рыбка»  из  пруда!

Пера  народные  умельцы,
«Таланта»  редкого  владельцы  -  
Имеют  низменный  Парнас,
Хромой  у  каждого  Пегас.

Весьма  сомнительное  чтиво
Кропают  лихо,  торопливо.  
Стихов  и  строк  такой  поэт,
Едва  ли  видит  силуэт.

Великим  мнит  себя  поэтом,  
Гоняя  фразы,  он  дуплетом
Разложит  жуткие  слова.
Читаешь  –  кругом  голова!  

Творит  без  устали  «шедевры»,
Плевать  ему  на  наши  нервы.
Толпа  ж  танцует  менуэт,
Ведь  пишет  ей  горе-поэт!  

____________________________________

Увидя  первую  же  строчку,
Поставим  жирную  мы  точку.
Искать  не  станем  зря  в  ней  смысл  -
Там  вряд  ли  трезвая  есть  мысль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154634
дата надходження 10.11.2009
дата закладки 07.03.2011