«Et ego flebam multum quoniam nemo dignus inventus est aperire librum, nec videre eum.»
(Apocalypsis Ioannis Divina. 5,4.)
Бруно жив на вулиці Яскравих Ліхтарів. Як довго він там жив не пам’ятав ніхто – з людей не лишилося його сучасників, а будинки на вулиці були всі старіші за нього: який на століття, який на цілих три. Папір, що зберігав знаки про його дату народження пожовтів і вицвів, книжкові воші зробили там дірку якраз, де була позначені число і рік. Так, що ні Бруно, ні всі жителі вулиці Яскравих ліхтарів не знали як довго він там живе. Самому Бруно це теж було не цікаво. Яка, зрештою, різниця, скільки він на світі, на цій вулиці і в цьому місті з химерною назвою живе? Він знав лише, що його дід і його прадід і всі предки до десятого коліна жили на цій вулиці. А звідки його пращур у це місто прийшов і коли, і що тут шукав – того не знав ніхто.
Бруно торгував старими книгами в крамниці, що нагадувала комірчину – на першому поверсі. У тій же крамниці і жив. Торгівля книгами приносила мізерний прибуток: у місті з химерною назвою книг купували і читали все менше і менше. А старих книг не купували взагалі. Вряди-годи заходив в крамницю якийсь любитель старовини і порпався серед старезних фоліантів у шкіряних палітурках. Бруно такі відвідувачі не цікавили: вони цінували в книгах їхній вік, а не зміст. Бруно колись виглядав свого покупця – отого самого, який захоче отримати ту саму книгу – оту товсту і важку, в якій написана Істина. Він прийде колись за цією книгою – оцей шукач. Він буде юним з палаючими очима. Йому Бруно просто подарує цю книгу – бо треба комусь бути носієм Істини – єдиної, головної і всеосяжної яка сховалася в оцій книзі між чорними знаками у безодні між словами. Але цей Шукач не приходив і не приходив, і Бруно зрозумів, що він не прийде ніколи – Істина перестала цікавити людей. У книгах вони бачили лише розвагу, а таких книг у крамниці Бруно не було.
Бруно щоденно виконував свій звичний ритуал – стирав пил з книжок, дивився чи не завелась десь книжкова воша, мив скло і вивіску над крамницею: «Старі книги – Крамниця Бруно».
Іноді вечорами до нього заходив музикант на ім’я Адам, що жив поверхом вище: він грав йому старовинні мелодії на скрипці з чорного дерева, а Бруно – цей єдиний поціновував мелодій забутих часів у місті з дивною назвою тихо зітхав. Іноді вони розмовляли про одного художника, що давно помер, картини якого були на сторінках важкої книги, яку так любив гортати Бруно. Цю книгу він нікому не продавав, хоча завжди виставляв її на вітрині. Цю книгу найчастіше хотіли купити у Бруно – бо вона була з картинками.
Якось осіннього вечора до Бруно знову зайшов Адам – але цього разу без скрипки і якийсь стривожений. Він не захотів пити чай і говорити про художника. А сівши за стіл сказав: «Бруно! Послухай мене уважно! Тобі треба сховати всі книги у важкі скрині. А скрині помістити у пивницю. А сам ти мусиш їхати з цього міста геть, бо йде біда. Поїдеш в одне село в горах до мого знайомого і будеш торгувати молоком. Або годувати худобу. Бо прийшли погані часи. Мені наказали грати в міському оркестрі якісь огидні і примітивні мелодії – я не хочу, але мушу – нема на то ради. Наша вулиця вже не називається вулицею Яскравих Ліхтарів, а називається вулицею Вождя. Вчора на площі зібралось багато народу і вусатий чоловік в військовій формі говорив, що в країні незабаром настане Епоха Великого Щастя. Всі будуть радісні і щасливі. Але загальному щастю заважають ті, хто книжками баламутить народ, вносить у голови людей сум’яття і запитання, сумніви і зневіру. І, мовляв, потрібно всіх, хто книжки пише, читає і поширює знищити разом з книжками, бо суть вони вороги загального щастя і радості. У відповідь жителі міста кричали від захвату і махали червоними прапорами з якимсь кривим знаком, а у відповідь на запитання, хто піде знищувати все, що заважає загальному щастю, радості і вільній праці всі підняли догори руки. Тобі не можна лишатися тут, де всі знають, що ти зберігав книги.»
На це Бруно відповів: «Той вусатий чоловік не правий – він або дуже помиляється, або навмисно вводить людей в оману – книги не можуть заважати ні щастю, ні радості, ні вільній праці. Якщо у людей не буде запитань і сумнівів – вони перестануть бути людьми. Якщо б він зустрівся мені, я б поговорив би з ним – він би зрозумів свої помилки. Але він не прийде і не захоче говорити зі мною, якщо навіть я піду до нього. Не поїду я нікуди і не буди ховати свої книги ні у пивницю, ні у землю: чого буде вартий світ в якому ті, хто беріг Істину раптом будуть тікати від неї і зрікатися своєї справи? А може саме зараз до мене йде Шукач Істини саме за тією Книгою Яку Давно Ніхто Не Читав І Ніхто Ніколи Не Розумів? Не гоже тікати від смерті тому, хто давно зрозумів, що смерть це лише омана, лише хисткий міст між двома перевтіленнями. Я надто довго жив на світі, щоб боятися чогось чи тікати від неминучого.»
Адам пішов у свою кімнатку з одним вікном і розтрощив свою скрипку, бо зрозумів, що ніхто більше не оцінить його музики.
А наступного дня мимо крамниці Бруно проходили молоді люди у яких на обличчях не було ні тіні сумнів. Вони намалювали на склі крамниці знак. Бруно впізнав цей знак – не образився і не здивувався, що саме цей знак намалювали на склі його крамниці – давній як світ. Лише подумав, що ті молоді люди зовсім не той зміст вкладають в цей знак, який бачив у ньому Бруно.
Вночі скло в крамниці Бруно розбили – Бруно ще подумав, що це навіть красиво, коли уламки скла виблискують у променях ранкового сонця. І ще подумав, що сьогодні прийде до нього його Смерть – він так її і уявляв – не старою відьмою, а молодим юнаком без тіні сумнівів на обличчі, зі скляним поглядом, за яким не ховається жодної думки.
Через тиждень жителі міста забули про Бруно, ніхто навіть не згадував про його існування. У крамниці Бруно тепер торгували свіжим м’ясом – дебелий різник відважував покупцям литочки та ребра свиней. А книги Бруно – разом з тією, в якій була написана Істина – спалили. Навіть не на площі під гиготіння юрби, а в новій котельні. Бо бракувало вугілля у місті з химерною назвою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442250
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.08.2013
Привіт. Не так вже часто згадую тебе
І призабув як струни гордо рвались,
Коли співати так хотілось щось своє,
А ноти в глибині душі ховались!
Ну як ти там? Пришли мені листа –
Ти ж пам’ятаєш - я їх слав безмежно.
Натхненно й щиро виколисував слова
І сам закохувався в них необережно…
Я скучивсь вже без тих, кого любив,
Без «рік» думок, прихованих від світу.
Скажи, чи справді я тоді щось загубив,
Коли здійнявся і відмовився летіти?
Хто знає? Може б все було не так?
І вир подій змінився тихим штилем?
Та тільки ж я не з тих людей чий знак
Був з самого початку зрозумілим.
Пиши мені... Прошу тебе пиши…
Щоб пам’ять не встигала забувати
Як ми творили світ, як ми жили,
Як прагнули своє щось збудувати.
Зустрінемось, я знаю, ще в житті -
Я обернусь щоб знову посміхнутись.
Переконаюсь, що усе було не в сні
Й дозволю знов про це собі забутись.
2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313312
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Посміхнися, не все минулося...
Так, позаду велике і справжнє,
Так, хотілося більше, ніж збулося,
Та до чогось ти все-таки прагнеш.
Посміхнися, по-дурнуватому,
Як завжди по-дитячому щиро -
Не суттєво хто винуватим був,
Побажай йому щастя і миру.
Посміхнися, востаннє глянувши
На цю рідну колись кімнату -
Ти ніколи такою не станеш вже,
Але кращою - мусиш стати!
Бо колись у безлицьому натовпі,
Як дасть Бог тобі років багато,
Може хтось із вас буде падати,
Інший руку щоб зміг подати... ́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302583
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Усе до болю вийшло прозаїчно:
така печаль всю душу обгорта...
Я думала, ти більше не покличеш
мене в думках, а хоч би у листах.
Я думала, що все тобі минулось, -
ти відболів в холодну заметіль,
а спогади і ті покрились мулом,
і сухоцвітом вичах дикий біль.
Не переймайсь, я також відболію:
мені нема зворотнього шляху.
Я думала, то тільки сніговієм
твою любов засипало ветху...
Хотіла так... А вийшло все інакше:
старий закон не діє у житті.
Я думала, ти більше не побачиш
мою іскру в бездонній самоті.
Я думала, а все того не варто...
Розбиті вщент казкові вітражі.
Бо ти сказав до слова, напівжартом,
що ми тепер далекі і чужі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302125
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011
Тупенькі [...] тупими очима
любити починають знов
Бо келихи вина допиті
І розігріта кров.
***
Вони на ранок знов посруться,
Погавкаються, як ті пси:
"Ти сучка, хочеш щось сказати?
Замовкни, члена* пососи!"
Підіймуть речі агресивні
Вона принижена, а він -
а він як завжди повен сили.
Стоїть ще досі зранку хрін.
У них завжди такі конфлікти
Один хазяїн, а вона -
вона лиш їсть чужі конфети.
Непотріб, як мішок лайна
собачого.
Однак
на стіл поставлене вино.
Ви знову пара, недоумки.
Я бачу вас через вікно.
І ненавиджу за ті муки,
які майбутній ваший син
чи дочка буде потерпати
все слухаючи гавкотню.
Я хочу вас поубивати....
Якщо, паскуда, будеш злий -
іди у поле, в землю покричи
от уяви - нащадка народив.
Чому його цим криком ти навчиш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301330
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 21.12.2011
На крихти покришені стосунки,
павутинням сновані слова…
Жінка, наче лицар в обладунках,
на шляху війни перебува.
Вона так бажає догодити:
одяг, і взуття, і макіяж…
(«Може, буде дужче він любити –
бо роблю усе для нього я ж!»)
Коли жінка має м’язи кволі –
замордує фітнесом себе.
…А самотність проситься на волю,
сумнів скроню, мов склоріз, шкребе:
«Що зігріє (скоро ж постарію!) -
діти, шлюб, обов’язок, любов?..» -
Жінка мрії про своє леліє,
і гантелі в руки – знов і знов…
Та на них надіятись не треба,
й щеплення нема від самоти…
Не для когось – а роби для себе,
знай: у світі неповторна – ти!
22.12.2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301080
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2011
...Вполюй уже. Ну скільки ще мені
на тебе полювати з макогоном?
Сини повиростали, навіть доня
ще дві весни – і теж на виданні...
Софія Кримовська Набоїв мало?
Живемо ми з тобою стільки літ,
А ти так і не звик до макогону.
Жаха тебе його стрімкий політ,
І по спині масаж ляка до скону.
Та не жахайся, любий, ми ж рідня,
Чому лице скривилося від жаху?..
Я процедури ці роблю щодня,
У тонусі щоб був, мій бідолахо.
От, пам’ятаєш, місяць провела
На дачі — я там нерви лікувала…
То хоч весь курс тоді не добула,
Приїхала і... ледь тебе впізнала!
І натяку нема в очах на страх,
Вже плечі розпрямилися неначе…
Ефект від процедур зійшов на прах,
А макогін давно по то́бі плаче!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297740
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 04.12.2011
Вимкни дощ..і вимкни світло..
Наші тіла трохи ближче,
Вниз потекло повидло..
Наших хвилин трішки більше,
Руки спускаються нижче,
Пальці торкаються шкіри.
Знову ховаються тіні,
Тісно і парко в кімнаті;
Переді мною в тремтінні
Ніч на колінах у шматті.
Стрілка тікає невпинно,
Знову так мало часу..
Дай мені ще хвилину!
Ну і ще трошки анфасу!
З пристрастю нігті в спину..
І між губами губи..
Ти в мені без упину,
А тоді вперто і грубо..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297147
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 01.12.2011
Я не дивлюсь, але побачу знов
Невинний погляд, в кружці чорна кава
Так непристойно розігралася уява
Знімаю ніжно терті джинси з нього
Холодні руки твої... Мої вже палають
Одна деталь... І та вже на підлозі
Сьогодні будем двоє голі й босі
Секс? Ні. Ми просто один одного читаєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297145
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 01.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.11.2011
Снігом бавиться пізня осінь,
снами дражниться ніч в авто.
Я воліла б сказати «досить»,
а натомість іду під сто.
Я додому. Даруй, що пізно
повертаю з важких доріг.
Вибачай, що не до, а після
втеч у безвість. А ти беріг
і листи, і книжки, і дати,
і неглянець моїх світлин.
Що я можу тобі сказати?
Дочекайся… У нас є син.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296458
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2011
Сначала была радость.
Но радость сменила гадость.
Желание повышать градус.
Писать на зеркалах прощальные – помадой.
Все спрашивать:
– Я тебе надо?
Или:
– Зачем я тебе надо?
Или:
– Я вообще тебе надо?
И все в таком духе.
( Вполне логично – нужно срочно влюбится,
Чтобы было кому дарить любимые духи)
Сначала была рядом.
Но рядом сменилось на вряд ли.
Стала тоненькой.
Начала просвечиваться – ну точно как марля.
А потом и вовсе пропала
Вместе cо всеми своими претензиями:
– Мне тебя мало!
Или:
– Почему тебя так мало?
Или:
– Для всех тебя много, а для меня – мало.
И все в такой манере.
( Это еще нужно уметь! Просто – уйти!,
А не насиловать двери.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282336
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 24.09.2011
Лоскоче дощ. Чіпає дивні струни
Громовідвід у погляді твоїм,
За блискавки хова глибокодумні
Томливі пристрасті свої...
А я сміюсь, тече собі грайливо
Цей дощ між обидвох моїх грудей.
І ти уперше - дико й несміливо,
Відкрив мене, упертий фарисей.
І я грішила, свідок нам був бог,
І небо розливалося грозою,
І плетиво зітхань сплели на двох,
Аби закритися від крапель, мов рукою...
І день той літній залишаю у вірші,
Аби колись до нього знов вернутись...
Це старості майбутній бариші,
Аби у вічності від пристрасті проснутись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242406
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2011
Мов листя осіннє ангели падали,
Із неба спадали в той день,
Зорепадами небо ніч усю плакало,
Плакало небо і вдень.
Люди дивилися, щастям ділилися
Про добрий знак із небес,
А небо світилося, а потім лишилося
Без пір'я, без ангелів, без...
Печальний письменник рукою тремтливою
Писав про добрих людей,
Коли вони падали яскравою зливою,
Він був повен ідей,
Із чашкою кави він вийшов на ґанок,
До світлого світу свого,
Де зовсім без ангелів був теплий ранок,
Який так тішив його...
Мов листя осіннє ангели падали,
Бо їх підбили слова,
Не злість і не гріх їх ослабили,
А тільки правда сама,
Вони всі розбилися об сіре каміння,
Вони зрозуміли одне:
Й на мить не потрібні їхні творіння,
Без ангелів світ проживе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240187
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 10.02.2011
Ти – Сонце. Ти є центром мого всесвіту.
Дивись у мою душу, насолоджуйся.
Захоплений, не чуєш мого шепоту,
Гарячий. Будь таким, не перероджуйся.
Ти – Сонце. За вікном лиш вітер стомлений,
А в мене власне Сонце спить під ковдрою.
Твій подих теплий, тихий, задоволений,
Потреба у тобі вмить стала гострою.
Ти – Сонце. Я в мільйонів тебе викрала.
Їм вистачить зірок, їх в небі безліч є!
Тебе я розгадала, світ твій викрила,
Ти – Сонце! Лиш моє й більш нічиє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239942
дата надходження 09.02.2011
дата закладки 09.02.2011
в городе очень сонно, босиком по холодным крышам.
шепчи мне, пожалуйста, тише -
нас может кто-то услышать.
небо сегодня удивительно низко, но мы с тобою гараздо выше,
намного ближе и этим небом, кажется, дышим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239713
дата надходження 08.02.2011
дата закладки 08.02.2011