Галина_Литовченко: Вибране

Ірина Кохан

Степ

Отут  і  спочину:
на  лоні  древніх  степів,
порослих  казками  і  ковилою,
вдихаючи  небо  усе,  аж
до  останньої  краплі
(воно  ж  бо  не  раз  ще  відродиться).
Хвилі  все  котяться  й  котяться
морем  духмяних  трав
і  лоскочуть  думки.
А  довкруж  деревій,  деревій,  деревій
і  пахучий  такий,
і  такий  довговічний
білим  квасом  напоює  спраглість  очей,
мов  холодний  пломбір  на  вустах  дитинства.
Степ  живий...
Набагато  живіший,  ніж
офісні  джунглі  міст,
втоптані  в  бетон.
Степу  ганглії  тягнуться
від  Потопу
й  до  нових
пришесть...
Як  волошки  співають
свої  сині  пісні!
А  їх  слухає  вічність.
І  я.
Розтинаючи  хвилі,  
ідуть  степом  деревляни
з  Іскоростеня  до...
сиплють  з  мішків
густо-густо
гарячі  родзинки  цмину,
жовті.
І  сміються
аж  степ  затихає.
Чутно  дихання  їхнє...
Спочину  отут.
Щастям  повниться  серце.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837407
дата надходження 02.06.2019
дата закладки 20.06.2019


Ірина Кохан

Завойована

Натщесерце  сонячний  фреш:
Завойована  теплим  літом.
Мені  небо,  аби  без  меж,  
Щоб,  мов  сокіл,  увись  летіти,  

Цілувати  крони  дерев,  
Я  вам  вдячна,  мої  зелені!
Ліс  гривастий,  неначе  лев,  
Прохолоду  сипне  у  жмені.

І  дитинного  щастя  клич
Проведе  по  верткій  стежині,  
Тій,  що  в'ється,  мов  круч-панич,  
У  шумливі  гаї  пташині.

Розливається  м'ятна  кров
По  пульсуючих  венах  літа,  
І  ромашки  очима  сов
Задивляються  в  розкіш  світу.

Невагома,  легка,  мов  пух,  
Поринаю  у  пряні  трави,  
Спів  Дажбогів  ловлю  на  слух,  
Граю  в  піжмурки  із  вітрами.

У  полоні  оцих  красот
Від  розквітлості  мружу  очі.
Літо  шле  пелюстковий  код:
Завойована  остаточно....



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839231
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 20.06.2019


Lana P.

У веселковій оправі

Затишшя  у  веселковій  оправі.
Світліють  в  небі  хмари  кучеряві  —
Відстугоніла  грому  булава,
Краплинки  срібні  струшує  трава

Під  вітровієве  легке  сопіння
У  перших  сонцерозсипах  проміння,
Омитий  обрій  проливним  дощем
Навіює  тепло,  пікантний  щем.  

Опісля  грозова  озонна  свіжість  —
Мрійливості  потік,  як  Ваша  ніжність.
Як  солодко  у  цей  вечірній  час  —
Усе  частіше  згадую  про  Вас.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839245
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 20.06.2019


Олекса Удайко

РУНА – ЗНАК ЄДНАННЯ

[youtube]https://youtu.be/yldGIrVvUiA
[/youtube]
[i][b][color="#055359"]Заходимо  до  храму  –  
осяваємо  себе  хрестом,
вмираємо  –  
осяватимуть  вас  ним  інші  люди…
Така  ж  бо  сила  рун  –
сакрального  знака
множення,  єднання:
живе  –  з  живим,  
мертве  з  мертвим.

Вступаючи  до  храму  життя,
творення,  окладаймо
рунами    своє  єство…
І  життя  буде  гармонійне,
корисне…
Множмось,  єднаймось,
творімо,  вишиваймо
хрестиком  –  знаком
множення  і  єднання…

Рунічна  мова  Бога
кличе  нас  до  життя,
єднання,  творення.
Будемо  ж  гідними  задуму
Творця…
Складемо  сокири  братовбивства
хрест-на-хрест,  в  рунічний  знак
братання,  множення,
миру…[/color][/b]

20.06.2019
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839397
дата надходження 20.06.2019
дата закладки 20.06.2019


Віталій Назарук

ТАКИЙ Я

У  мене  тата  руки,
Дідусин  в  мене  розум,
Матусина  наука  -
Бубусина  душа.
Це  маю  я  від  роду,
Без  них  мені  не  жити.
Я  можу  тут  напитись  
Води  із  джерела.
І  бережу  щоденно
Святиню  свого  роду.
Молюся  до  ікони,
Що  у  кутку  стоїть.
Дуже  пишаюсь  сином,
Оберігаю  внуків.
Саме  для  цього  в  світі,
Я  маю  право  жить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839443
дата надходження 20.06.2019
дата закладки 20.06.2019


Олександр ПЕЧОРА

Балада про діда Гната

Ще  Сула  не  розтала,
а  душа  –  відліта...
Діда  Гната  не  стало.
А  прожив  він  до  ста.

Нелегкими  шляхами
між  вітрами  ходив.
А  село  було  –  храмом.
Щедро  долі  годив.

Від  Дніпра  і  до  Праги
шлях  проліг  бойовий.
За  відвагу  мав  шану.
Вік  –  в  колгоспі  робив.

Факт:  єфрейтор  Муравський
з  фронту  скарбу  узяв  –
для  рубанків-струганків
півмішка  залізяк.

Бо  добавити  віку
вмів  оселям  усім.
Півсела  його  вікон
й  досі  дивляться  в  світ!

Мав  небесну  іскринку  –
вправно  столярував.
До  сторіччя  він  скрипку
для  душі  змайстрував!

Гнат  не  ойкав  ніколи.
Хоч  жилось  –  не  меди.
Півжиття  порав  бджоли,  –
мед  водився  завжди.

Мо’,  й  тому  в  нього  стільки
не  було  болячок?
Раз  –  боліла  печінка.
Раз  –  у  ногу  гвіздок.

І  було  –  подивуйся:
скрипку  візьме  мастак,
підфрантить  сиві  вуса
та  як  вдарить  гопак!

Не  втече,  було,  тісто,
коли  хліби  пече.
Смачно  вмів  попоїсти.
Мав  і  міру,  і  честь.

І  попоратись  впору
дід  проворний  встигав.
А  як  внуки  до  двору,  –
ввесь  куток  не  вгавав!

Кожна  зморшка  світилась
життєдайним  добром.
Йому  б  жити  годилось!..
І  ціни  б  не  було.

Рідко  дід  був  у  місті.
В  неба  ради  питав.
«Сільські  вісті»  провісні
здавнелезна  читав.

Не  ганявся  за  возом.
Власні  погляди  мав.
Спершу  голос  Морозу
на  підтримку  віддав...

–  Бандюковичу  –  дулю.
Ну  вже  й  ірод  крутий!
Вірю  Ющенку,  Юлі.
Треба  їм  помогти.

Як  було  б  усім  паші,  –
не  ревіли  б  воли.
Дуже  радий,  що  наші
врешті  перемогли!

Та  якби  ж  не  мішали...
Скакунів  запрягли,  –  
ради  слави  держави
багатезно  б  змогли!

На  омріяне  жито,
теплий  вітре,  повій.
Як  же  хочу  пожити
я  при  владі  новій!

Повесні  буде  літо
і  трава  в  молоці.
Будуть  в  пахощах  мліти
мальовничі  Хитці.

От  би  вулики  власні
доробити  в  момент.
Приїжджайте  на  Спаса,  –
буде  сонячний  мед!

Діда  Гната  не  стало.
Світла  пам’ять  жива.
Від  причілка  до  ставу
зеленіє  трава...

Вітер  хвірткою  скрипне,  –
в  путь  новий  вируша.
Озивається  скрипка,
мов  нетлінна  душа.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834981
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 09.05.2019


Надясемена

Я не сказав

Росою  вмитий  юності  світанок
У  джунглях  міста  сниться  котрий  рік,  
Причарувала  посмішка  весняна,  
Я  всі  слова  згубив  був  як  на  гріх.  
Я  не  сказав  про  саме  важливіше,  
Що  у  житті  єдине  має  сенс,  
А  серце  билось  птахою  у  тиші,  
Чекало  серце  літа  і  чудес.  
Такого  літа,  щоб  за  дальні  далі
Стелились  нам  покоси  із  шовків,  
Але  чекав  мій  потяг  на  вокзалі,  
Всміхалась  ти,  я  не  знаходив  слів...  
Тепер  лиш  сни  у  відблисках  неону,  
У  них  із  нами  літо  назавжди,  
Та  до  того  ранкового  перону,  
Не  йдуть  чомусь  примхливі  поїзди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831462
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Касьян Благоєв

Журавлі печалей наших…


                                                 «краще  синиця  в  руці…»

А  мова  не  про  те,  щоб  журавлів  ловити  –  
Для  крил  моїх  занадто  вже  високі  небеса,  
Та  й  з  рук  давно  втекли  малих  надій  синиці  
(Хоч  диво:  мрійниці-душі  ще  сняться  чудеса!);  

І  не  про  те  вони  –  слова  мої  безкрилі  –    
Щоб  поміж  справ  і  суєти  встигати  за  усім:
Лише  б  у  хвилях  днів  не  впали  їх  вітрила  –
Вустами  не  злукавити  і  серцем-днем  своїм.  

Та  й  то  вже  не  печаль,  щоб  чути  голос  висі!  –
Багато  виростив  наш  час  глашатаїв  небес  –  
Лиш  друзів  біль  і  сум  відчути  духом  чистим.
Любити,  втішити  когось,  допоки  ти  не  щез.

Що  ж,  хай  нам  все  й  давно  порахував  Всевишній,  
Тож  мова  не  про  те  з  благань,  як  вимолити  час,
Нехай  і  в  решту  днів  дасть  сил  добро  творити  –
Бо  тут  за  що  любитимуть  і  чим  згадають  нас?

Живімо  так,  щоби  серцям  жаліть  не  довелось:
«О,  як  гірчив  тут  кожен  день  без  іншого  когось!»
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831390
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Виктория - Р

Март дождями пьяный

Март  дождями  пьяный

Март  дождями  пьяный,
Не  видать  просвета...
Вдоль  дорог  каштаны,
Ждут  уныло  лета.

А  дождинки  густо,
Ручейком  да  в  лужи.
Ветер  песней  грустной,
Неустанно  тужит.

Взбудоражил  клёны,
Из  дождя  завеса...
Спрятались  вороны,
На  опушке  леса.

Ждать  тепла  в  апреле,
Грянул  пуще  гром...
И  не  слышно  трелей,
В  небе  голубом.
22  03  2019  г  
Виктория  Р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831385
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Коханням тим живу ( слова до пісні)

Холодна  ніч  вуалью  все  покрила
І  навіть  зорі  спати  уляглись.
Вона  весну  у  гості  запросила,
Щоб  все  цвіло  довкола,  як  колись.

Верба  розкішні  віти  нахилила
І  викинула  свій  махровий  цвіт.
Берізка  на  траву  сльозу  зронила
І  ліс  прибрався  в  диво  -  первоцвіт.

І  ось  весна  почула  те  прохання,
Торкнулась  ніжністю  своїх  прикрас.
Теплом  зігрілось  у  душі  кохання
І  зародились  почуття  у  нас.

Цілунок  твій  ще  й  досі  пам'ятаю,
Додому  вже  вернулись  журавлі.
Вони  теплом  зігріті  свого  краю,
Торкаючись  до  рідної  землі.

А  я  в  твоїх  обіймах  потопала,
Як  та  весна  купалася  в  цвіту́.
Тебе  одного  любий  я  кохала
І  до  сих  пір  коханням  тим  живу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831339
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Леся Утриско

Напитися ласки

Хочу,  мамо,  напитися  ласки  твоєї  до  дна,
Тільки  нині,  бо  завтра  вже  пізно  -  бо  завтра  вже  осінь,
На  дорозі  чекатимеш  сина  самотньо...  одна,
Змерзнуть  сльози,  пролиті  в  небесну  засмучену  просинь.  

Міцно,  мамо,  мене  обійми  -  не  пускай,  не  пускай...
Сивина  чом  покрила,  ще  вчора,  чорнезніі  коси?
Обійми!  Птахом  линуть  слова  у  Господній  вже  Рай,  
І  залита  стежина  до  хати  сльозами,  що  роси.  

Не  торкнуся  матусю  вже  більше  твойого  лиця,
Смерть  -  війна  розпустила  і  крила,  і  жало  осине,  
Так  коротке  життя  вже  добігло  до  свого  кінця  -  
Я  ж  так  жити  хотів,  та  життя  нині  в  вічності  лине.

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831403
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Серго Сокольник

ПРОБАЧТЕ НАС

Пробачте  нас,  старіючі  батьки.
Ми,  ваші  діти,  долі  пішаки,
Мандруємо  осточортілим  світом.
Це  є  життя,  і  правди  ніде  діти...
...а  вам  завжди  чекається  на  нас.
І  плине  час...
Судомить  світ  у  катаклізмі  часу.  
Та  ваш  вогонь,  надійний  і  незгасний-
Дороговказ...
...нараз
Намиста  долі  випаде  перлина
І  щось  у  світі  зміниться  незмінне...
...у  вирій  лине
Лелечий  клин.  У  ньому  вільне  місце
Поповнене,  хоч  лемент  у  колисці
Нагадує  незмінності  життя...
...і  каяття,
Що  ми  перед  батьками  завинили,
І  не  завжди  увагу  приділили
До  побажань  побачити  ще  раз...
...та  вийшов  час.
І  отчі  стіни  холодом  зустріли.
І  ми  самі  однині  постаріли.
Пробачте  нас...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119040110057  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831369
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Ганна Верес

Весна

Утекла-забігла  десь  зима,
Прихопивши  із  собою  втому,
Забуяв-заквітував  розмай…
Журавлі  верталися  додому.

На  крилі  тепло  вони  несли,
Щоб  зігріти  ним  людей  і  землю,
Цих  крилатих  вісників  весни
Зачекались  ріки  і  озера.

Коси  заплела  уже    верба,
Ноги  підмочили  верболози,
В  мареві  сховалася  журба,
І  труснули  небо  перші  грози.

Піснею  пташиною    гаї
Смакували  звечора  й  до  рання,
А  внизу  барвінок  голубів
У  ранкових  росяних  коралах.

Сонечко  заграло  на  струні,
Розливало  світло  з  небокраю,
Лебединий  ключ  вгорі  дзвенів,
Землю  поєднав  з  небесним  раєм.
4.11.2015.

Ганна  Верес  Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831360
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Віталій Назарук

БУДЬТЕ ЗАВЖДИ МОЛОДОЮ

Не  старієте,  мамо,
Хоч  вже  біле  волосся,  
Це  біліє  Ваш  вельон,
Це  біліє  Ваш  вельон,
Чи  мені  так  здалося…
     
Приспів:
Ваші  роки,  мов  вишні,
Зацвіли  навесні.
Теплота  нам  зародить
Урожаєм  рясним.
Бо  у  серденьку  Вашім,
Збереглась  доброта.
Хоч  летять  в  світ  далекий,
Ваші,  мамо,  літа.

Споришеві  стежини,
Вам  лягають  під  ноги.
Ваші  тягнуться  руки,  
Ваші  тягнуться  руки,
У  молитві  до  Бога.

Приспів.

Щоб  будили  Вас    зранку,
Солов’я  ніжні  звуки.
Ще  живіть  нам,  матусю,
Ще  живіть  нам,  матусю,
Одружіть  ще  онуків.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831421
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Віталій Назарук

БАЗАЛЬТОВЕ ОЗЕРО

Поміж  скал  діамантове  озеро,
Заховало  в  базальті  красу.
Тут  проміння  виблискує  золотом,
Вітри  музику  тиху  несуть.
В  любу  пору,  тут  казка  малюється,
Пахне  хвоя  коли  тишина.
Кожен  вечір  картина  гаптується,
У  той  час,  як  приходить  весна.

Приспів:
Подивитись  на  диво  Полісся,
Знов  з  тобою  приїдем  сюди…
Бо  тут  ми  залишили,  як  згадку
На  «Парнасі»  сердечні  сліди.


Тут  колись  ми  зустрілись  уперше,
Захід  сонця  дивився  на  нас.
Острівець,  як  осідланий  вершник,
Кликав  ,  наче  просив  на  Парнас.
В  нас  ці  миті  лишились  назавжди,
Ми  вдивлялись  в  вечірню  красу.
Коли  вітер  на  хвилях  загравши,
Одягнув  густі  трави  в  росу.

Приспів:
Подивитись  на  диво  Полісся,
Знов  з  тобою  приїдем  сюди…
Бо  тут  ми  залишили,  як  згадку
На  «Парнасі»  сердечні  сліди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831158
дата надходження 31.03.2019
дата закладки 01.04.2019


Олекса Удайко

КАПЗДЕЦЬ або ДЕНЬ СМІХУ

               Без  преамбули...

[youtube]https://youtu.be/5Jefi2Fileg[/youtube]
[i][b][color="#7a0707"]У  всі  віки  царі  і  фараони
Смішили  воїнів,  на  прю  йдучи,
І  полководці  славні  і  Нерони
Свої  діяння  красили,  хто  чим…

Минулося…Та  звички  не  змінились,
Не  в  моді  честь  і  сонцеликий  Ра.
Гендлюють  дивовижею  у  милість  –
Така  в  вельмож  лукава  й  ница  гра!  

Один  годує  нас  нештепним  миром,
Країні  радить  шлунком  відпочить,
Як  та  ворона,  що  хвалилась  сиром
Й  хотіла  лиса  начисто  “відбрить”…  

І  присипа́ли  всіх  дешевим  словом,
Сміючись  з  ошелешених  невдах…

І  мали  успіх  раритетні  лови,  
В  ком  коміки  зірвали  кволий  дах.  

Тепер  День  сміху  –  то  державне  свято.  
Встановить  нам  “народний  прєзідєнт”!
Від  сміху  животи  в  нас  перетято  –
Який  в  суспільстві  буде  прецедент?!

Тож  п'ятирічку  будемо  сміятись
Й  здивуєм  гомеричним  сміхом  світ,
Покінчимо  назавше  з  сумом  клятим,
Прикрасимо  життя  в  садовий  квіт…

Та  дехто  з  нас  всміхнеться  лиш  крізь  сльози,
Бо  прийде  той  обіцяний  “капздець”…
І  буде  нас  від  сорому  морозить,
Пекучий  біль  зрабованих  сердець!

Капець  –  пророкам  і  капець  –  державі,  
Цнотливим  почуттям  раба  –  капець
Капець      гаранту-глузду,  як  Вараві,
Разом  з  Христом  розп’ятому  …  

Ка-бздець![/color][/b]

1.04.2019[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831252
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 01.04.2019


Ганна Верес

Вітрам навстріч

Я  всього  досягла  сама,
Хоч  були  поряд  інші  плечі.
І  життя  не  пройшло  дарма:
Рідні  поряд  і  сміх  малечі.
Все  було:  і  тривоги,  й  сни,
І  кохання  безсонні  ночі,
Й  щастя  усмішка,  і  весни,
І  сльозинки  сріблили  очі.

Йшла,  тамуючи  часто  біль,
Щоб  ніхто  не  міг  здогадатись,
І  наказувала  собі,
Що  біді  не  повинна  здатись.
Так  і  йду  всім  вітрам  навстріч,
Вони  й  досі  дмуть  без  упину,
Не  збагну  лиш  одну  я  річ:
Коли  ж  будуть  мені  у  спину?
22.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826381
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 22.02.2019


Ганна Верес

Зимонька-зима

На  крилах  білих  рано  прилетіла
У  цьому  році  зимонька-зима,
Стежки  сніжком  веселим  затрусила,
І  віяла  вона  ним,  і  вертіла…
Назвали  її  дивом  не  дарма.

Укривши  землю  білою  габою,
Морози  запросила  і  вітри,
Шибки  розмалювала  із  любов’ю,
І  врешті,  задоволена  собою,
Каталась  на  санчатах  із  гори.
12.12.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818025
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018


I.Teрен

Оказії та колізії самвидаву

                               [i]  «  Рукописи  не  горять»  [/i]
                                                                                         Воланд
Часу  не  гаю  на  дебати,  
аби  укоськати  рідню.  
Літературні  ати-бати
ведуть  ефірні  окупанти.  
А  я  дратую  кацапню.  

Оказій  море.  Та  не  знаю,
на  що  воно  мені  здалось?  
Ачей  пора  уже  до  раю,  
де  і  не  ангели  прощають,  
що  номінований  за  щось.

Усе,  що  маю  за  душею,
заповідаю  піснярам.  
Хоча  за  пам'яті  моєї
усі    оплачені  орфеї
уже  озвучують  байрам.  

Немає  лементу  навколо  
самоневиданих  томів.  
Зате  цінують  нині  соло
усіх  допущених  у  коло
самореклами  холуїв.  

І  тиражують  фоліанти,
мішками  книги  видають...  
І  що?  Яка  у  цьому  суть?  
За  що  ображені  таланти
«міжусобойчики»  ведуть?  

Усю  суху  макулатуру
і  рукопис  газетяра
чекають  печі  на  ура.  
А  самовидана    халтура
і  нео-нелітература
димить  і  тліє,  бо  –  сира.  

Каміни  –  наші  опоненти,
оцінка  праці  і  надій.  

Палають  оди  і  сонети
у  «далі  моря  голубій».  

А  що  удієш,  як  поети
ще  вірять  місії  своїй?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817112
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Ганна Верес

Відголосила осінь

Відголосила  осінь  журавлями,
Відплакала  притомленим  дощем,
Брела  тепер  зчорнілими  полями,
Несла  в  собі  невимовлений  щем
За  золотом,  що  втратила  назавжди,
За  квітами,  котрі  здолав    мороз,
За  маревом,  що  в  пам’яті,  як  завше,
Диміло  тут  після  осінніх  гроз.
Калюжами  в  коротких  чоботятах
Ішла  вона  навстріч  сестрі-зимі,
Й  ховали  діти  змерзлі  рученята
Та  мріяли,  щоб  сніг  усе  замів.
30.10.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817150
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Ганна Верес

А ми зустрілись невипадково

А    ми    зустрілись  
  невипадково,
І    наша    зустріч  
 була    знакова    –
Усім    здалося,
    і    перехожим,
Що    ми    з    тобою
 аж    надто    схожі…
Усім    здалося,  
  що    ми      є    пара,
Але    я    щастя  
 своє    проспала…
А    як    настала
  пора    осіння,
І    залунали    
пісні    весільні,
Ти    для    почину
 пішов    до    війська…
А    я    ж…    нічия  
  була    невістка.
У    серці    в    мене  
щось    обірвалось.
Коханням    першим  
 те    щось    назвалось.
Чеканням    вбита,  
  листів    не    мала,
І    що    робити    –  
 сама    не      знала.
Вже    пролетіла    
і    друга    осінь,
А    я    чекала    
на      тебе    й    досі.
Та    раптом        рідним    –
  таємна    звістка,
Щоб    вони    стріли
   сина    й…  невістку…
Ой    доле,    доле,  
  чому    мовчала?
Може    не    так  
  я    його    стрічала?..
Адже    не    тільки  
  були    ми    друзі,
Коли    ще    квіти
    рвали    у    лузі.
І    все    ж    кохати  
  не    перестану,
Лише    для    нього  
 зорею    стану…
5.12.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817241
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Віталій Назарук

КВІТИ КОХАНІЙ

І  ось  межа…Гірчить  тодішній  солод.
Недавно  ще  я  пив  із  вуст  меди.
А  зараз  плечі  огортає  холод,
Тепер  цей  холод  буде  назавжди.

І  щоб  зігрітись,  я  знайшов  лавчину,
Бо  серце  промовляло:  «  Жди,  прийде!».
Тут  під  вербою  трішки  відпочину,
Допоки  знову  сонце  не  зійде.

Як  на  цій  лавці  хочеться  сидіти,
Лавчина,  що  на  двох  в  одній  судьбі.
Не  дочекався  і  залишив  квіти  –
Це  квіти,  що  назначені    тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817276
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Lana P.

НЕ СНІГ

Не  сніг  замів  стежки  між  нами
І  не  вчорашній  листопад,
Зима  влетіла  табунами
Гусей  заморських,  до  левад.

Кружляло  пір’я  чисто-біле,
Порозліталося  пухке.
Додолу  падало  несміло  —
І  ненадійне,  і  крихке.

Розтануло  так  швидкоплинно.
Невже  був  сон?  Самообман?
Земля  журилася  полинно.
Між  нами  простір  вкрив  туман.    21/11/18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814801
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Ганна Верес

Не одна згорить іще свіча

Не  дна  вже  сотня  в  небо  піднялась
За  землю  рідну  –  неньку  Україну,
Щоб  віковічна  мрія  всіх  збулась
І  не  жили  би  більше  на  колінах.

Із  волею  народ  щоб  повінчавсь
І  не  на  день  чи  два  –  уже  навіки,
Хоч  не  одна  згорить  іще  свіча
Й  юнак  завчасно  стане  чоловіком,
Щоб  Україна  врешті  відбулась
Як  незалежна  правова  держава,
Не  втрапила  аби  вона  в  колапс,
І  землю  рідну  діти  не  лишали.

Тих  жертвами  не  варто  називать,
Хто  є  герої  –  вибір  їх  свідомий,
І  зброя  їхня  –  не  палкі  слова,
А  дії  з  допомогою  фантомів.
12.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814677
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018


Ганна Верес

Коса війни


Здавалося,  що  війни  тільки  десь
Руйнують  мир  –  на  інших  континентах.
Не  знали,  що  війна  до  нас  іде…
І  ось  прийшла.  В  Донбас.  Одномоментно.

Горить-кипить  вже  п’ятий  рік  земля,
Від  ран,  думок  і  болю  стогнуть  люди.
Нам  привели  її  «брати»,    «свої»,  з  Кремля,
З  минувшини-совка  прийшли  приблуди.

Горить  Донбас  у  полум’ї  війни,
Й  нема,  здається,  ні  кінця,  ні  краю.
Немов  комахи,  люди  без  вини
То  нагло  гинуть,  то  з  гнізда  тікають.

Донбас  горить  удень  і  уночі
І  димом  чорним  упилось  півсвіту,
Рахунки  йдуть  тепер  на  тисячі,
Та  нашого  лягло  найбільше  цвіту.

Коса  війни  ця  косить  невпопад.
Їй  все  одно:  свої,  чужі  чи  наші,
Не  матиме  рятунку  і  хабад,
Порве  на  шмаття  напівдику  Рашу.
14.11.  2018.



Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814067
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


I.Teрен

Перший сніг

Ронить  ніч  невидимі  узори  
на  поля,  і  луки,  і  гаї.  
Я  –  не  я,  коли  у  ранню  пору
не  помічу  пайзлики  її.

Он-де  пух  перини  на  ялині,  
у  фаті  –  калина  до    вінця.  
А  чого  вартує  синій  іній
на  сувої  хвої  ялівця?  

Все  укрите  білою  габою,  
тогою  нічної  пелени.  
Небеса  любуються  собою,  
падаючи  млою  на  лани.

Час  гуляти  перекотиполю.  
Посивілі  квіти  на  межі
облетіли  як  пелюстки  болю
на  скляні  прозорі  вітражі.  

Вітер  дує  на  холодну  воду
і  не  розуміє  ще,  чому
та  війнула  кригою  йому.  

Уміщають  пайзлики  городу
гай,  і  поле,  і,  до    ночі  горду,  
сепією  виткану,  зиму.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814062
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Амадей

Отак старому (з гумором)

Іде  така  гарненька  молодичка,
І  форми  гарні,  й  ростом  невеличка,
Й  хвилює  серце  почуття  п"янке,
Йому  ж  цікаво  личенько  яке.

Вона  іде,  сміється  дзвінко,
Янгол  в  плоті,  красуня-жінка,
Ще  й  стегнами  виляє  апетитно,
Щаслива  йде  з  побачення,-  це  ж  видно.

А  він  за  нею  ноги  ледь  волочить,
А  спереду  побачить  таки  ж  хоче,
Й  штани  спадають    в  нього,  як  на  гріх,
Й  сопе,  немов  старий  ковальський  міх.

Відчув,  догнати  силоньки  немає,
Іде  й  під  ніс  тихенько  промовляє,
Притормози  хоч  трошки,  прошу  люба,
Бо  поки  дожену,-то  вріжу  дуба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812560
дата надходження 04.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Валя Савелюк

НЕПОТРІБ-НІ

нас  багато…
якби  не  так  –
то  і  вас  було  б  мало:
ми  здаємося  вам  непотрібом,
як  листя  опале

але

ми  потрібні,
аби
не  загинули  ваші  корені
від  морозів  і  лютої  пагуби  
цієї  зими

ви  і  ми  –
покоління  за  покоління-ми

16.11.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814052
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Леся Утриско

У чім твій гріх

Вдивляюсь  в  очі:  -  Мамо,  мамо
Чужа...  та  жалю  повний  міх,
Чого  життя  у  тебе  вкрали?
У  чім,  рідненька,  маєш  гріх?  
Тебе  б  сьогодні  милувати,
Аби  відчула  смак  життя
І  колисати...  колисати,
Як  те,  маленьке  немовля.
Віджито  стільки,  скільки  праці,
Та  скільки  смутку  на  лиці,
Життя  твоє  пройшло  на  грядці,
Та  тихо  сплило  по  ріці.
Це  все  матусю,  що  зосталось:
Шматок  ряднини  та  часник,
Коли  ж  такого  дочекалась,  
Нехай  би  світ  фальшивий  зник.
О,  Боже,  скільки  їх,  таких,
Без  кусня  хліба,  без  води...
Спивають  чашу  днів  гірких  -
Охорони  їх  від  біди.  
У  чім,  скажи,  їх,  Боже,  гріх?  
За  що  ж  бо  їм  така  провина?
Дай  же  на  старості  потіх  -
Дай,  Боже,  їм  погожу  днину...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814017
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Тетяна Луківська

У крихтах літа…

Переступила  з  літа  в  осінь,
Перегорнула  календар.
Але  ж  яка  небесна  просинь
Ще  виграє  з-за  сірих  хмар!
Впиралось  літо,  шелестіло
Вітрами  теплими  впритул.
І  золотіти  не  хотіло,
І  не  кришило  палітур.
Щебече  птаство  лунко  в  парі,
Сади  у  яблуках    цвітуть.
А  дощ  завис  в  осінній    хмарі,
Здається,  краплі...  переждуть.
І  айстри...кольорами  грають,
Висвічують  уклінно    цвіт.
Сягає  літо  небокраю  -
Росою  скрапує  із  віт.
Осіння  днино,  не  тривожся,
Що  літу  плещемо  віват!  
Не  визначаєм  переможця,
Лише    радіємо,  що  так.
Так  літо  днює,  попри  осінь
І  забарилось  не  на  жарт.
А  соняшник    проміння  й    досі
Збирає  із  небесних  кварт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807416
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 16.11.2018


Ганна Верес

Ми навіть мертві не здаємо волі


Зі  сходу  знов  тривожна  новина

Й  рясніє  небо  душами  убитих…

Кипить  Донбас…  Йде  5-ий  рік  війна

І  забирає  тих,  що  мають  жити.


Кричить  земля  і  мліють  матері:

Одна  –  стрічає,  інші  –  проводжають…

Впилось  печаллю  сонце  угорі  –

Навіть  його  статистика  вражає.


Допоки  ж  буде  Каїна  рука

Творить  свою  підступну  чорну  справу?

Чи  доля  українців  є  така:

За  волю  умирать  в  обіймах  слави?


Омита  кровію  не  одного  з  століть

Вона  таки  край  покладе  сваволі!

Запам’ятати  мають  москалі:

Ми  навіть  мертві  не  здаємо  волі!
11.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813924
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Крилата

ХЛІБЧИК

СЦЕНАРІЙ  СВЯТА  «ХЛІБЧИК»  (для  дітей)

РОЛІ:
Зернятка
Тракторист
Сонце
Дощ
Комбайнер
Пекар
Продавець
Вантажівка
Калач
Дівчинка  1,  дівчинка  2
Хлопчик  1,  хлопчик  2
Автори  (4)
Автівка  для  перевезення  продуктів  харчування

ЗЕРНЯТКА
Хто  ми  є  такі?  Зернята.
Хочемо  у  ґрунт  стрибати,
Проростати  з  нього  сміло,
До  небес  тягнути  тіло.

Наша  ціль  –  хліби  родити,  
Людям  віддано  служити.
Землю  виоріть  мигцем,
Нас  туди  пустіть  бігцем.

ТРАКТОРИСТ
Заведу  я  трактор    свій.
Розімну  землі    сувій.
Пухом  стане  ґрунт  твердий.
Відвезу  вас  я  туди.  

І  сівалкою      посію
Це  робити  добре  вмію.
Сонце  грітиме  вам  груди,
А  поїти  дощик  буде.

АВТОР
Так  зробив  він,  як  намріяв,
Зернята  у  ґрунт  посіяв
Стали  ті  іти  у  ріст.
Наставляти  сонцю  хвіст.

СОНЦЕ
Я  ж  бо  миле  і    кругленьке,
Жовте,  лагідне,      тепленьке.
Ґрунт  зігрію  я    промінням,
Вистачить  мені  уміння.

ДОЩ
Я  кидатиму  краплини
На  засохлі  грудки  глини.
Вдосталь  їх  у  ґрунт  наллю,
Вас,  зернятка,      напою.

АВТОР  1
Стали  зерна  проростати.
Колосками  виростати..
Серпень.  Виросли.  Межа.  
Час  збирати  урожай.

КОМБАЙНЕР
Заведу  комбайн  уранці.
Закручу  в  шаленім    танці.
Справиться  він,  не  лінивий,  
Прибере  колосся    з  ниви.

АВТОР  2
Взявся  той  до  праці  сміло.
Урожай  зібрав  уміло.
Зернята  звільнив  від  трухи,  
Знає  всі  потрібні  рухи.

ВАНТАЖІВКА
Я  автівка  є  вантажна.
Дуже  вже  особа  важна!
Кузов,  що  у  мене  ззаду,
Підставляю  зерно-паду.

Навантажені  зернини
Я  вожу  на  млин  щоднини.
Змелють  їх,  займуться  цим,
Зроблять  борошном  пухким.

У  мішки  позасипають,
Отвори  позашивають.
В  магазини  повезуть.
Чи  в  пекарні  віддадуть.

ПЕКАР
Руки  з  милом  гарно  вмию.  
Пекар  я,  люблю  пекти  я.
Дам  до  борошна  водиці,  
Сіль,  яйце  і  паляниці
Виліплю,  хлібець,  булчата.
Будуть  хлопці  та  дівчата,  
Як  спечу  в  печі  їх,  їсти.
Вироблю  ще    й  здобне  тісто.
Печиво  спечу,  тортище.
Хай  співає    животище!

АВТІВКА
Не  лошак  я,    не  полівка.
Мчу  я  швидко.  Я  –  автівка.
Як  уп’юся  я  бензином,  
В  продуктові  магазини,
У  кафе  і  ресторани
Булки,  хліб  і    круасани,
Тістечка,  торти    і  кекси
Для  Петра  везу  й  Олекси.

ПРОДАВЕЦЬ
Я  працюю  в  магазині,
Ґазді  хліб  продам,    ґаздині  –  
Запашистий  і  м’якенький.
Для  синочка,  тата,  неньки,  
Для  бабусі,  дідуся,
Щоб  родина  їла  вся.  

ДІВЧИНКА  1
Називаюсь  я    Оксана.
Хліб  люблю  і  круасани
З    кремом,  маком  і  варенням
Їм  зі  смаком  і  натхненням.

ДІВЧИНКА  2
Називаюсь  я  Надія.  
Я  люблю  печення  «Мрія».
Хрумаю  його  і    чаєм
Чи  компотом  запиваю.

ХЛОПЧИК  1
Називаюсь  я  Ярема.
Я  люблю  торти  із  кремом.
Два  шматки  з’їдаю  зразу,  
Маю  силу  я  у  м’язах.

ХЛОПЧИК  2
Пряники  люблю  я  дуже.
Їм  у  спеку  їх  і  в  стужу.  
Запиваю    молоком.
Витираюсь  кулаком.

КАЛАЧ
Я  калач,  мене  багато.
На  столах  у  домі  в  свято.
На  весіллі  і  у  Пасху
Виявляю  людям  ласку.
Бути  пишним  –  моє  гасло.
Яйця  в  мені,  цукор,  масло,
Ви  мене  печіть,  купуйте
В  щічку,  в  чубчика  цілуйте.

АВТОР  4
ХЛІБ  –    УСЬОМУ  ГОЛОВА.
ПАМ’ЯТАЙТЕ  ЦІ  СЛОВА!

ПІСНЯ  ПРО  ХЛІБ
Я  хлібина,  хлібчик,  хліб.
Їсть  мене  Олег  і    Гліб,
Мама,  тато,  бабця,  дід
На  сніданок  і  обід.

Їсть  із  маслом  і  сирком,  
З  ковбасою,  огірком,
Із  повидлом  також  їсть  
Кожен  член  сім’ї  і  гість.

Їсть  із  супом  і  борщем,
В  день  зі  сонцем  чи  дощем.
В  день,  коли    лягає  сніг
На  двори  і  на  поріг.

Хліб  щодня  приходить  в  дім.
Силу  він  дає  усім.
В  ньому  жилка  є  жива.
Хліб  -  усьому  голова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813836
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 15.11.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

У нашу вернутися осінь

Я  так  хочу  кохана  у  нашу  вернутися  осінь,
Там  де  юність  кохання,  лишила  у  серці  сліди.
Щоб  заплутатись  знову  в  твоїм  запашному  волоссі
І  спуститися  стежкою,  що  нас  вела  до  води.

Заховатись  у  вербах,  котрі  підглядали  за  нами
І  послухати  знову,  як  вітер  колише  гаї.
Я  щоразу  кохана  вертаюсь  до  тебе  думками,
Відчуваю  насправді  гарячі  цілунки  твої.

Я  так  хочу  кохана  у  нашу  вернутися  осінь,
Зазирнути  у  очі,  неначе  волошки  твої.
Щоб  дзвеніли  у  травах  осінніх  мелодії  роси,
Ти  для  мене  кохана,  мов  скарб  дорогий  на  землі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813819
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 15.11.2018


СЕЛЮК

БУДЬ ЛЮДИНОЮ ПО ЖИТТІ

Людиною  родився    на  землі
І  маєш  нею  тут  життя  прожити.
Завжди  будь  на  коні  і  у  сідлі,
Навчися,  сину,  край  свій  боронити.

І  пам’ятай,    складне  в  людей  життя,
Ти  ж  завжди  знай,  що  ти  проста    людина.
Навчи  і  ти  колись  своє  дитя,
Любити  й  захищати  Батьківщину.

Пишайся  завжди  щедрим  врожаєм,
Знімай  шапчину,  як  приходиш  в  хату.
Зич  людям,  все  що  добре,  навзаєм
І  не  груби  ніколи  мамі  й  тату.

Як  день  прожив,  то  дякуй  і  молись,
А  за  кохану  помолися  двічі.
На  неї,    а  не  в  дзеркало  дивись,
Щоб  усмішка  не  сходила  з  обличчя.
 
Коли  людське  імення  пронесеш,
Корону  вдягнеш,  як  нову  оправу.
І  у  житті  не  заплямуєш  честь  -
Людиною  назвуть  тебе  поправу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813865
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 15.11.2018


СЕЛЮК

ОСІННЯ ПІЗНЯ ПОРА

Взявся  зеленим  наступного  року  врожай,
Хоч  ще  недавно  підковами  пахнуло  поле.
Осінь  озимим  чомусь  прокричала:  -  «Банзай»
І  відізвалась  неначе  засіяним  болем.

Дощ  знов  полоще  ледь  вибиті  з  грунту  ростки.
А  під  вербою  сховалися  сині  тумани.
Клаптики  поля,  немов  кольорові  хустки.
Або  одягнені  нові  священі  сутани.

Скинувши  золото,  чорними  стали  гаї,
Ряска  сховалася,  місце  звільнила  для  льоду.
Засумували,    зійшовши  нові    врожаї,
Нам  в  душі  несуть,  зелену  свою  насолоду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813434
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018


Ніна-Марія

КВІТКА ПОЛОНИНИ

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSGf-vk9hriTEgJn-egm9zMvPpMJCui7Vayr6RKvTIlgKbGcePP[/img]

Карпатський  краю,  Квітко  Полонини,
Хмелію  від  твоєї  я  краси!
Доносить  вітер  десь  із  верховини,
Трембіти  неймовірні  голоси.

Зависли  пеленою  у  долинах
Й  клубочаться  тумани  поміж  гір.
Яскраві  миті  в  серці  й  на  світлинах
Вчаровуюсь,неначе  ювелір.

В  підніжжі  гір  стрімкі  потоки-ріки
В  своїх  обіймах  ніжать  валуни.
Завмерли  в  диві  цім  стрункі  смереки,
Щоб  слухать  вічну  музику  весни.

Ось  Шипіт,  водоспад,  летить  в  екстримі.
Нікому  не  спинити  його  шал.
Немов  пірнаю  в  казку  цю  незримо,
Й  летить  за  нею  і  моя  душа.

Настояне  цілюще  різнотрав'я
Вбираю  й  причащаюсь  досхочу.
Милуюся  меланжем  різнобарв"я...
До  тебе,  Квітко,  я  ще  прилечу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807587
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 09.11.2018


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА ДИТИНСТВА

Дивлюсь  на  фото  чорно-біле,
А  там  дівчатко  -  миле,  миле.
Серйозний  погляд  оченят.
Мабуть,  мені  там  років  з  п'ять...
Голівку  прикраша  віночок,
І  стрічечок  густий  рядочок.
Коралів  справжніх  три  разочки,
Й  вишивана  з  льону  сорочка,
Така  гарнюня  -  справжнє  диво!
Беру  до  рук  її-  й  щаслива,
Горну  з  любов'ю  до  грудей,
Непрохана  сльоза  з  очей...
Бо  це  ж  матусин  є  доробок,
Який,  немов  би,  ненароком,
З  літами  час  припорошив,
І  стільки  спогадів  лишив...
Я  бережу  цю  сорочину,
Неначе  скарб,  немов  святиню,
Бо  скупана  вона  в  любові.
У  маминім  ласкавім  слові,
Яка  без  меж  мене  любила,
Ще  з  малечку  добру  навчила.
Свою  любити  Україну.
І  в  добру  і  в  лиху  годину.
Пронести  гідно  крізь  життя
Святі  ці  й  чисті  почуття!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808276
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 09.11.2018


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА В ПАРИЖІ

Іду  я  гордо  по  Парижу,
У  вишиваночці  своїй.
Тут  Лувр  і  вежа  -  дивовижні!
Немов  із  казки  давніх  мрій.

Старий  Нотр-Дам  в  погожу  днину
Завмер  у  величі  своїй.
Тут  помолюсь  за  Україну.
Вона  болить  душі  моїй.

Монмартр...  Люблю  ним  поблукати,
Де  зібраний  митців  бомонд.
Художники  тут,  музиканти,
І  для  душі  відкритий  фронт.

Ось  погляди  ловлю  привітні,
Що  стрілами  летять  в  мій  бік.
Мадам,  ви  з  України,  звідти?..
Почула  я  неподалік.

І  враз  стає  все  зрозумілим...
Сльозинка  в  мене  на  очах.
Візитну  картку  України
Несу  я  на  своїх  плечах.

Та  де  б  по  світу  не  ходила,
А  лиш  ступаю  за  поріг,
Якась  додому  кличе  сила,
Де  вишиванка  -  оберіг!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811634
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 09.11.2018


Тамара Шкіндер

Зірвався вітер…

Зірвався  вітер,  мов  оскаженів.
Всією  міццю  тузає  дерева.
В  зелених  кронах  вимістив  свій  гнів.
Несеться  світом  буря-королева.

Сипне  дощем  над  персами  полів,
Які  лягли  недавно  відпочити.
Зволожить  зерна,  сховані  в  ріллі,
Щоб  згодом  зародило  буйно  жито.

Крилом  важким  торкнеться  до  лісів
І  затріпочуть  хвоєю  ялини.
Несеться  велич,  плине  звідусіль...
Я  подумки  на  зустріч  бурі  лину.

Закрила  небеса  завіса  хмар
Та  куполом  тяжіє  над  землею.
Несе  стихія  жертву  на  вівтар
І  покаяння  я  несу  із  нею.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807637
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 08.11.2018


Lana P.

ГРУШЕВЕ ПОВИДЛО

Грушеве  повидло,  як  спогад  узимку,
Про  пахощі  літа  і  сонячні  дні.
Ласую  хрумку  і  духм’яну  скоринку,
Намащену  дивом  солодким  землі.

А  липовий  чай  “медоносить”  кімнату,
По  вінця  наповнює  чашу  утіх,
Вертає  думки  в  незабутню  нам  дату.
Теплінь  —  у  душі,  а  на  вулиці  —  сніг.                      1/11/18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812970
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Олекса Удайко

ПАРОДІЇ КОХАННЯ

 
       [i]Сьогодні,  27липня  найдовше
       за  сторіччя  затемнення  місяця.
       Про  один  із  можливих  його
       наслідків  –  у  цьому  вірші…[/i]
     
[youtube]https://youtu.be/naZ996xZOMI
[/youtube]
[i][b][color="#bf0a9e"][color="#2c7282"]Хотілось  би  –  без  прототипу  –
Й  мені  сказати  тут  чогось…
Кохати  ж  бо  (не  до  просипу!)  
В  житті  своєму  довелось...

То  ж  любимо  ми  все  природне,
Навіщо  нам  той  віртуал!
Подай  нам  кралечку  породну,
Її  любовний  арсенал.

І    пестіть  всмак  інструментарій  -
Принади  тіла  усього,
Бодай  поповнити  гербарій
Мемуаристики  й  того,

Що  збуджує,  коли  вже  старість
Наступить  неповоротка,
І  пасія,  що  не  до  пари,
Вам  дасть  заслужено  «пінка».

Пройдіть  по  трепетному  тілу,
Знайдіть  –  що  треба,  як  атлант,
Щоб  високо  душа  злетіла,
Розквітнув  єгеря  талант!  

…Й  до  чого  вам  ті  фібри  серця,
В  душі  курдуплевій  політ,
Коли  в  руках  дівчи́на    з  перцем,
ІІ  реально  «кльовий»  світ?!

Знайдіть  круту  й  розкуту  позу
Й  скуштуйте  терпкого  вина,
Нехай  гримлять  на  небі  грози  –
Наситить  вас  вином  вона!

Та  не  забудьте  «післявкусся»  –
Гірком  солоним  закусіть,
Заки  у  нетрях  ваша    Нюся,  
Сплоха  розшукує  труси…

Ще  б  на  прощання  жоломігу
Попестить  вдячно  не  забуть!
Щоб  надихнула  ще  й  на  книгу
Про  хтивості  скоромну  путь…  

…Нехай  простять  мені  читачки
Оцей  «любовний»  вінегрет,
Та  хай  знайде  такі  «заначки»
В  любовних  опусах  поет![/color][/color][/b]

27.07.2018.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800964
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 28.07.2018


Віталій Назарук

КОЗАЧІ РОЗДУМИ

Був  би  в  мене  кінь  буланий,
Сідло  і  нагайка…
Сюртук  пишний  домотканий,
Торбина  –  китайка.
Була  б  люлька    черешнева,
При  боці  шаблюка
І  горілочка  перцева
Бивак,  як  в  мамлюка.
Випасав  би  коня  в  лузі
І  спав  під  вербою.
Лиш  би  бачитись  щоднини,
Кохана  з  тобою.
Цілувати  вуста  твої,
Обнімати  плечі.
Звати  тебе  до  вербиці
Клекотом  лелечим.
Цілувати  сліди  твої,
Як  ідеш  додому.
Дуже  важко  мені    жити
На  світі  самому.
Друг  є  в  мене  –  кінь  буланий,
Що  не  зрадить  зроду.
Час  прийде  покличе  сурма,
Поїду  в  дорогу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801029
дата надходження 28.07.2018
дата закладки 28.07.2018


Ганна Верес

Трикутник

Думки  кружляють  чорним  воронням
Над  хвилями  розбурханого  серця…
І  кожна  то  зліта,  то  порина,
Й  душа  холоне…  Плачуть  два  озерця…
Впилася  п’явкою  у  ті  думки  війна
І  неможливо  їх  спинить,  прогнати…
А  з  шумовиння  пам’яті  зрина:
Яке  велике  серце  має  мати…
І  все  ж  війна  на  те  і  є  війна,
Щоби  ділити  світ  на  дві  частини…
Саме  у  тім  і  є  її  вина
За  чорні  дні,  за  свіжі  домовини…
І  ділить  вона  все  напополам:
На  «до»  і  «після».  Долі  ділить  людям…
Чиясь  зарано  згасла-відцвіла.
Це  біль  у  серці  материнськім  будить.

Заплуталась  матуся  у  думках:
Чому  її  улюблениці  доні
Тепер  по  різні  боки  барикад?..
Грудей  торкнулись  мамині  долоні…
Одна  пішла  із  друзями  в  АТО,
Щоб  Україну-неньку  захистити,
І  зупинить  її  не  міг  ніхто,
Щось  інше  не  змогла  б  собі  простити.
Свій  вибір  Бог  також  продиктував
Її  другій  кровинці,  синьоокій,
Котра  не  вірила,  що  стануть  убивать
Брати  вчорашні.  Залишилась  збоку
Від  України.  В  неї  є  сім’я,
Робота…  Все  їй  надважливе.
Здавалося  ж,  один  народ,  земля…
Знов  думка  матінку  укотре  ужалила…

Складний  трикутник  вивело  життя:
АТО,  Луганськ  і  Крим  напівросійський…
Яке  ж  таки  складне  людське  буття,
І  надгірке,  коли  вступає  військо…
Не  кращі  зараз  для  усіх  часи,
Та  Україна,  вірять,  переможе:
Війни  вогонь  зуміє  загасить,
Хоча  й  героїв  теж  число  помножить…
Ще  заясніє  в  матері  в  очах
Хвилинка  щастя,  скупана  сльозою,
Як  від  Десни  до  самого  Збруча
Земля  уп’ється  миром  і  красою.
10.06.2018.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795992
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Ганна Верес

Тобі звітуєм, Лесю!

8.06.2018.  у  Колодяжному,  в  музеї  Лесі  Українки,  відбулася  презентація  збірочки  "Понад  усе  нам  наша  Україна".  На  це  дійство  завітали  автори  з  багатьох  областей  України.
Гостинно  й  урочисто,  як  завжди,
Земля  Волині  знову  зустрічає.
Нас  у  Колодяжнім.  Тут  –  Лесині  сліди,
То  ж  їм  вклонитись  мусимо,  звичайно.
Так,  як  до  матері  приходять  на  поклон,
Так  ми  прийшли  до  Лесиного  храму,
Щоби  відчути  дух  її,  тепло,
Й  відкрив  музей  для  нас  укотре  браму.

Ми  тут,  щоби  заглянуть  в  її  світ,
Відчути  трепет  збудженого  серця,
Торкнутись  до  напівказкових  віт,
Напитись  духу  із  її  джерельця.
В  повітрі  звук  мелодії  повис…
Піднявся  над  стареньким  фортеп’яно,
Він  Лесею  народжений  колись,
І  душі  нам,  немов  стрілою,  ранить.

Тобі  звітуєм,  Лесю  дорога,
Про  те,  живем  як  і  як  хочем  жити,
Саме  життя  сьогодні  вимага
Народу  і  землі  своїй  служити
Ділами  й  словом,  й  на  передовій,
Борониться  де  України  воля.
Непросто  зараз  матері,  вдові
І  тим,  хто  кров’ю  поливає  поле.

Та  ти,  як  і  раніше,  вір  в  народ  –
Немає  в  світі  ще  такої  сили,  
Якій  би  був  підвладний  патріот,
Хоча  й  не  раз  нам  голови  косили.
Не  раз  топтали  віру  нашу  й  дух:
Катівні,  табори  пройшли  ми  з  честю…
А  мо’,  написано  було  так  на  роду,
Щоб  хрест  важкий  історії  пронести?!

Війна    іде,  то  ж  платимо  до  ста
Синами  й  кров’ю,  й  дочками  своїми,
Та  покоління  гідне  підроста,
Що  вже  праправнуками  є  твоїми.
Вони  це  ті,  які  не  підведуть,
Їм  особлива  місія  у  світі,
Такі  підкорять  висоту  й  редут,
Бо  слідують  Шевченка  заповіту.
4.06.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795385
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Ганна Верес

Мати й зоряна ніч

А  за  вікном  стояла  сонна  ніч,
На  плечі  зоряну  накинувши  свитину,
Серед  мільярдів  недосяжних  свіч
Десь  та  –  одна  –  зоря  її  дитини.

І  погляд,  стомлений,  матусиних  очей
Перебирає  ніжно  кожну  зірку,
А  в  серці  рана,  мов  вогнем,  пече,
Й  душі  так  важко,  одиноко  й  гірко…

Один  у  неї  він,  єдиний  син  –
Дитя  її,  надія  і..  кровинка,
Тепер  приходить  у  короткі  сни,
І  спогадам  її  нема  спочинку.

«Чом,  доле,  сина  ти  не  вберегла?
Чом  кинула  його  на  полі  брані?
В  Донбас  дитину  нащо  повела?»  –
Кричала  із  грудей  матусі  рана…

І  журить  небо  біль  нестримний  фраз.
Безмовна  вись  аж  знітилась,  темніла,
Й  тремтіли  зорі  в  котрий  уже  раз,
Бо  туга  матері  за  сином…  теж  боліла.
15.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796565
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Патара

Ранковий дзвінок

Раненько  розбудив  мене  дзвінок,
(Комусь  удосвіта  уже  не  спиться)
І  сон  чужий  йому  —  така  дрібниця...
Дістануть  отакі  "до  печінок".
У  слухавку  промовила:"Ало?.."
На  тому  боці  дивний  шум  і  тільки...
От  бавитися  зранку  можна  скільки?!
Справ,  щоб  зайнятись  ними,  не  було?!
Мене  обрало  нині  за  мішень
Якесь,  напевно,  чи  дурне,  чи  хворе...
У  слухавці:"Телефонує...  МОРЕ..."
ТАК  РОМАНТИЧНО  розпочався  день.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796587
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Серго Сокольник

Золотом…

Золотом  сонця  слід
Зблисками  по  воді.
Сколоте  донце  від  
Чари  минулих  діб...

Світлом  зоріє  день.
Світло  стіка  у  ніч.
Де  відшукати,  де
Шлях  у  минулі  дні?

Пристрасті,  мов  бурштин,
Плавились  на  вогні.
Сонце  кохання  днин-
Як  їх  забуть  мені?

Темрява  вкриє  світ.
Мороком  у  вікні
Камінь  нічний,  граніт,
Ляже  на  спомин  днів.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118062109359  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796589
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Микола Серпень

Россия

России  истины  -  в  тумане,
Загадочность,  которой  нет;
Сама  себя  всегда  обманет,
Виня  во  всём  весь  белый  свет.

Сама  легко  тому  поверит,
Кто  не  устанет  её  бить...
Живёт  она  по  древней  мере  -
Раз  бьёт,  не  может  не  любить.

Порядок  держится  на  страхе,
А  боязнь  страха  -  первый  крест,
И  головы  несет  на  плаху
Под  колокольный  благовест.

Чужая  боль  -  её  потёмки.
Что  б  так  Сенцова  оболгать!?
Тростник  и  мыслящий,  и  тонкий
Всегда  старается  ломать.

И  через  бездны  преступлений,
Пройдя,  как  через  маков  цвет,
Для  новых  чистых  поколений
Торит  кровавый  старый  след.

22.06.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796607
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Віталій Назарук

УЖЕ НЕ РАЗОМ

Ми  збирались  крокувати  разом,
Проте  склалось  так,  як  воно  є…
Мали  все,  та  був  відсутній  розум,
А  тепер  -    у  кожного  своє.

Йдемо  наче  однаковим  шляхом,
Але  перемети  на  путі.
Ми  удвох  їх  подолали  б  махом,
Поодинці  сили  в  нас  не  ті.

Бо  тепер  підтримка  лише  слово,
При  потребі    я  їх  повторю,
Та  немає  тої  в  нас  розмови,
Тільки  крапелиночки  жалю.

Різні  тепер  долі  в  нас  з  тобою,
Що  було,  дорівнює  нулю.
Іншу  називаю  я  судьбою,
Хоч    понині  лиш  тебе  люблю.

Я  колись  услід  тобі  дивився,
Кожен  погляд  у  душі  беріг.
Ой!  Чому  той  час  не  зупинився,
А  у  грудях  холодом    заліг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796612
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 22.06.2018


Оксана Дністран

Небу - небове…

Небу  –  не́бове,  незабудкове,
Сонцю  –  со́нцеве,  ясночолеє,
Пуховиння  зіб’ється  грудками,
Вальсуватиме  між  тополями.

Травню  –  зе́лени  з  косовицями,
Червню  –  ягідне,  соковитеє,
Розрум’янений  блискавицями
Небокрай  до  ранку  гримітиме.

Горобине,  вінчане  росами,
Солов’їтиме  стоголоссями.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791834
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 16.05.2018


Оксана Дністран

Сирітство

Надривно  плаче  немовля,
Яке  ще  вчора  ссало  груди,
Захищеності  вже  не  буде  –
В  сирітство  мати  віддала.

Воно  не  знає  ще  того  -
Хтось  пеленає,  гріє  суміш,
Лепече  тітка  до  манюні,
Згадавши  меншого  свого.

Мине  усього  пару  літ,
Сповна  тоді  маля  відчує,
Як  рідної  душі  бракує,
Який  на  смак  жебрацький  хліб.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791870
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018


Стяг

Пам`ятні знаки

Війни  –  зморшки  століть,
Скалки  пам’ятних  знаків  :
Розшматована  мить,
в  лабіринті  атаки,
дикі  очі  ріки,
 стислий  вигук  :  «Не  здати!»
віщий  палець  руки,
на  гачку  автомата,
зойк  останніх  зізнань,
коли  й  тінь  догоріла,
а  душа  без  вагань,
розлучилася  з  тілом,
розфасована  ніч,
під  крилом  мессершмідта,
коли  в  сотнях  облич  –  
жаху  зоряні  діти,
коли  в  смужці  вини,
десь  далеко-далеко,
грізним  небом  війни,
задихнулись  лелеки,
вічний  погляд  землі,
крізь  берізку,  крізь  хату,
на  дорогу  в  імлі,
на  зажурену  матір,
на  гайок  неживий,
де  підошви  від  танків,
не  лишили  надій,
для  роси  на  світанку,
на  оті  ордени,
молодих  Невідомих,
що  у  бронзі  вини
(бо  ж  не  дійдуть  додому)
Засмутившись  стоять,
за  селом,  біля  груші,
Обеліском    розп`ять,
За  врятовані  душі.

Всі  –  великі  й  малі,
Попрохаймо  у  долі  :
Хай  набої  Землі,
Стануть  маками  в  полі…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790980
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Крилата

ГРОЗА І ДОЩ

Отінив  небо  чорним  тілом  змій,
Із  пащ  семи  голів  дими  пускає,
Кидає  хижий  погляд  із-під  вій,
Гигоче,    перехожий  люд    лякає.  

Та  цього  йому  мало  ще,  видать.
Вогнем  плює  на  землю  з  високості.
І  буриться,  і  дується,  як  тать,
Аж  лускає  живіт  йому  зі  злості.

А  з  нього  ллється,  мов  з  відра,  вода  –  
Та,  що  її  змій  витягнув  із  річки.
Росте  від  неї  морква  й  лобода,
І  у  стокротки    рожевіють  щічки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790913
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Шостацька Людмила

ДОБРОВОЛЕЦЬ

                                                       Я  його  пам’ятаю  ще  хлопчиком  –
                                                       Світлоокий,  солом’яний  чубчик.
                                                       Пас  корову  і  тішився  дощиком,
                                                       А  бувало  щось  вкоїв,  пустунчик.

                                                       Мама  Надя  –  так  мило:  «Мій  Льончик!»
       У  житті  головного  мужчину                                                                                                                                                                                            
                                                       Так  любила,  казала:  «Мій  льотчик!»                                          
       Й  віддала  свого  світла  частину.            

                                                       Перемоги  були  і  поразки,
                                                       Не  втрачав  свою  гідність  ніколи.  
                                                       І  далеко  бувало  від  казки,
                                                       Так  гуділи  епохи,  мов  бджоли.
                                                                                         
                                                       Був  звичайним:  робота,  родина.                                      
                                                       Уже  скроні  давно  посріблились.
                                                       «Добровольці!»  -,  гукала  країна,
                                                       Як  адресою  Ті  помилились.

                                       Не  злякався  ні  «Граду»,  ні  зливи                                                                
                                                       Він  собою  закрив  Україну.
                                       І  були  надто  сильні  мотиви  
                                                       У  лиху,  ненависну  годину.

                                                       На  життя  мав  написані  плани,
                                                       А  війна  –  ненаситне  створіння
                                       Одягнула  в  вогні  і  тумани,
                                                       Залишила  лиш  пам'ять  й  моління...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782316
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Шостацька Людмила

ПІД ЗНАКОМ РИБ

                                                         Під  знаком  Риб  народжуються  Музи.
                                                         Під  знаком  Риб  приходять  в  світ  Пророки.
                                         Талант  стрімким  потоком  Лаперуза
                                         У  океан  виходить  ненароком.

                                                         Пливе  світами,  він  не  має  стриму.
                                                         Йому  ще  довго  жити  на  планеті.
                                                         Буває  він  із  градусом  Гольфстріму.
                                                         Яка  величність  в  кожнім  силуеті!

                                                         Бувають  рифи,  тішать  світ  корали...
                                         Дельфіни  мирні  і  страшні  акули...
                                                         Не  всіх  чекають  нині  п’єдестали,
                                                         А  скільки  вже  –  в  пучину  упірнули.

                                                         Пророки  будуть,  вічно  будуть  люди,
                                         Під  знаком  Риб  народжуються  чесні!
                                                         Під  знаком  Риб  "Титаніків"  не  буде!
                                                         Під  знаком  Риб,  народжені  –  безсмертні!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783008
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Світлана Моренець

ПОЕТАМ



Крізь  тенета  турбот,  мов  крізь  хмари  –  промінчики  сонця,
фраза,  слово  чи  думка  майне...  наче  з  інших  світів.
Може  Муза  послала  із  вітром  її  крізь  віконця
ачи  янгол  торкнувся  крилом  полохких  почуттів?

Стрепенеться  душа  і  пірне  в  протиріччя  емоцій,
обважніє  від  виру  строкатих  думок  голова
і,  впіймавши  зерно  в  тім  бурхливім  безладнім  потоці,
несподіваним  змістом  наповнить  звичайні  слова.

Ле́гкий  тремор  і  нерви,  неначе  натягнуті  стропи,
подих  в  горлі  завмер,  щоби  птахом  злетіти  до  зір,
коли  вбрані  у  рими  слова  заплітаються  в  строфи
і,  освячені  в  серці,  лягають  рядки  на  папір.

Із  небесної  висі,  з  таємних  світів  нескінченних,
з  амплітуди  чуттів:  від  безодні  –  до  місяця  злет,
з  болю,  сумнівів,  сліз,  із  любові  поривів  вогненних,
з  праху,  сяйва  краси,  мрій,  фантазій  натхненних,
в  незбагненнім  пориві,  творить  свої  вірші  Поет.

                                                                       19.03.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783173
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Ганна Верес

Коли весна…

Коли  весна,  загорнена  в  тепло,
Покличе  птахів  з  вирію  додому,
То  оживе  природа  і  село,
Згубивши  у  снігах  зимову  втому.

Завруниться  пшениця  у  полях,
Зрадіє  око  сонця  й  селянина,
Клейкою  зеленню  розродяться  гілля,
І  з  гаю  пісня  солов’я  полине.

Весніти  стане  і  людська  душа
Новим,  іще  не  знаним  досі  духом,
І  час  тепер  не  буде  поспішать,
Аж  поки  день  стривожений  потухне.
10.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783116
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Ліна Ланська

ПЕРЕСТУПИ

Переступи  і  йди,  нехай  сичать,
Нехай  плюють  услід...    слабкі
Не  подадуть  тобі  руки,
Хіба  під  ноги  кинуть  сікача,

Чи  злоби  кухлів  два?..  не  пий,  не  руш.
Умиються  сльозами,  знай.
Розтане,  яко  сни,  одчай.
Верба  ще  й  досі  не  родила  груш

І  не  народить  тим,  хто  пестить  глум,
Вбиває  заздрощами  мить.
У  них  найдужче  і  болить,
Бо  душу  дав  Господь  таку  малу...

Що  не  впаде  у  неї    -  рветься  шов,
Гойдаючи  Сріблястий  міст.
Вже  друге,  третє  коло...  шість
Попереду,  і  не    шукав  -  знайшов.

Переступи...  зловісне,  -  де-не-де.
Благому  ділу  -  помах  крил,
Щоб  вирватись  з  горнил
Пекельної  печі...  
                       Клото  шовки  пряде.

15.03.18.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783111
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Крилата

ОДА ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ

Він  українець  з  мозку  до  кісток.
З  народу  вийшов,  ним  горів  до  скону.
Літературі  він  проклав  місток.
Їй  одягнув  на  голову  корону.

В  своїм  столітті  був  такий    один,
Хто  вболівав  за  люд  сільський    кріпацький.
З  козацьких  він,  й  невольничих  глибин.
Той,  хто  пізнав  біду  і  шлях  чумацький.

Хто  солов’їну  мову  в  світ  поніс.
Щоби  її  пізнали  всі    народи.
На  ньому  кожен  українець  зріс.
Він  словосіяв  –  і  з’являлись    сходи.  

Він  український  перший  дисидент,
Що  звідав  бруд  солдатчини,    заслання.
Та  це  його  не  виїло  цемент  –  
Він  живописив  і  складав  послання.

Розкол  приніс  у  ліберальний  рух.
Пером  пройшовся  по  царю  Росії.
Мого  народу  символ  він  і  дух,  
Поет,  художник,  нації  месія.

За  різними  даними,  на  сьогодні  у  цілому  світі  налічується  від  1100  до  1384  пам’ятників  Кобзареві.    Він  живе  в  своїх  творах,  в  наших  думах  і  в  наших  серцях.  Він  продовжує  виконувати    свою  місію.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781136
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 10.03.2018


Шостацька Людмила

БЕЗСМЕРТЯ У СЛОВІ

                                                   Читаючи  великого  Пророка,
                                                   Роблю  нові  щоразу  відкриття.
                                   Ціна  свободи  надто  зависока
                                                   У  боротьбі  за  право  на  життя.

                                                   Йому  ще  змалку  марилася  воля,
                                                   Йому  наснилась  правда  золота…
                                                   Гірка  спіткала  Генія  недоля:
                                   Талант,  кайдани,  біль  і  самота.

                                                     Його  ж  творіння  коренем  врослися
                                                     В  людські  уми,  у  жили,  у  серця.
                                                     Його  «Кобзар»  для  світу  народився
                                                     За  задумом  великого  Творця.

                                     Царизм  ніколи  більше  не  воскресне!
                                     В  безсмертя  словом  вписаний  Титан!
                                                     «Борітеся  –  поборете»  -  безсмертне.
                                                     Стояв  на  зріст  увесь  із  ним  Майдан.
                                       
                                                     Йдемо  до  волі,  хоч  й  важкий  наш  шлях.
                                     Ми  –  «Заповіту»  світло  незгасиме.
                                     І  глас  його  в  народу  на  вустах,
                                                     І  Україна  –  поряд  з  мужнім  сином.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781307
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 10.03.2018


Леся Геник

Мартові читці

Навіть  коти  оті,  що  кличуть  їх  мартовими,
ввечері  теж  читали  (чула  ж  бо!)  Тараса.  
Як  же  гучніло  слово,  як  розлітались  рими!
Аж  припадала  вухом  сонна  іще  весна.  

Навіть  хазяйські  псарні  тихо  сиділи  збоку,  
щоби  не  збити  з  ритму  дивних  оцих  читців.  
І  вібрували  тілом  ночі  незвичні  токи,  
і  малювався  захват  місяцю  на  лиці.  

Десь  у  світах  незнаних,  дальних  і  нетутешніх,  
янголики  котячі  вміло  вершили  суд:
хто  із  читців  невгамних  буде  сьогодні  першим,  
грамоту  щонайліпшу  нині  кому  дадуть.  

А  мартові  котяри  того  і  не  чекали,  
поки  між  темні  хмари  плуталася  зоря.  
Голосно  так,  невтримно  вірші  палкі  читали
(чула  сама,  повірте!  ),  звісно,  що  з  "Кобзаря".

9.03.18  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781340
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 10.03.2018


Наталя Данилюк

А дід пішов…

А  дід  пішов  за  обрії  орати,
Мов  не  на  вічність,  а  на  день  чи  два…
Розгріб  турботи  звичні  біля  хати,
Із  вилами  пройшовсь  біля  хліва.

Напхав  у  ясла  сіна,  щоб  корова
Під  вечір  не  урвала  молока.
Поправив  у  печі  тоненькі  дрова  –
Й  рудий  огень  урізав  гопака!

В  думках  розклавши  наміри  по  буднях,
Поворкотів,  що  молодь  вже  не  та,
Що  їм  би  тільки  спати  до  полудня,
І  усміхнувся…  Ох,  літа-літа.

Бо  що  йому,  старому,  ждати  смерті,
Якщо  життя  тримає  на  плаву?
Ще  сили  є,  аби  кути  підперти.
А  молоді́?  Нехай  ще  поживуть.

Отак  собі  у  роздумах  і  праці
Провадив  день  старенький  чоловік…
А  світ  гудів  мільярдами  вібрацій,  
Які  зливались  ув  один  потік.

Зима  лежала  біла  і  кудлата,
Коли  побрів  за  овид  сивий  дід…
І  вікнами  заплаканими  хата
Йому  охрипло  застогнала  вслід.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Олександр ПЕЧОРА

НА ПОРОЗІ ЗИМА

На  порозі  зима.
Завіва-завива  завірюха.
Довго-довго  не  спиться.
Рано-рано,  а  сну  вже  нема.
Як  же  я  натомився...
Але  клопоту  завжди  по  вуха.
Мов  недавно  родився.
Та  невже  ж  на  порозі  зима?

На  порозі  зима.
А  на  серці  так  тепло  та  щемно.
Поспішати  годиться.
Спочивати  –  вже  й  хвильки  нема.
Коли  літо  ще  сниться,
грає  гривою  вітер  хрещений,
як  же  можна  змириться
з  тим,  що  вже  на  порозі  зима?

На  порозі  зима:
на  вікні  чарівні  візерунки.
Закінчились  забави,
у  минуле  дороги  нема...
Годі  правити  балом  –
вже  пора  роздавати  дарунки.
І  весна  незабаром!
Хай  вибілює  душу  зима…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764521
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 27.02.2018


Галина Рибачук-Прач

Сон

Квіти  юності  в  старім  саду
Так  розкішно  вмостилися  в  крісло
Кожну  ніч  в  снах  до  них  ніби  йду,
А  вони  десь  зникають,  магічно...

Я  спиняюсь,  у  тиші  дзвенить  
Мій  будильник,    заведений  вранці,
А  на  дворі    морозець  тріщить
Й  обіймає  вікно,  мов  у  танці...

Сон  чарівний  ще  трішки,  ще    мить  
Поблукає  у  затишку  зору
Й  розчинившись  зі    світлом    злетить
В  далечінь...  таку  світлу,  прозору.


Картина  худ.Людмили  Макаренко

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771726
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 23.02.2018


Наталя Данилюк

В коконі зими

Ранкова  тиша.  Незворушний  світ.
В  молочний  дим  закутані  діброви.
Дрібних  пташиних  лапок  алфавіт
Розсипаний  на  аркушах  зимових.

Довкіл  анікогісінько  нема,
Луна  –  немов  у  глиняній  макітрі.
Лиш  інею  тендітна  бахрома
Ледь-ледь  собі  гойдається  в  повітрі.

Стоїш  на  цій  холодній  площині,
Загорнута  у  білосніжний  кокон…
Ще  до  весни  якихось  кілька  днів,
Лише  б  не  розминутись  ненароком…

Лиш  не  пустити  б  корені  углиб  –
В  цю  твердь,  яка  знекровилась  геть  чисто!..
Не  зледеніти  б  тут,  серед  імли,
Не  розповзтись  розірваним  намистом…

І,  врешті,  не  примерзнути  крильми,
Не  наковтатись  сивої  полуди…
Допоки  в  цьому  коконі  зими
Весна  тебе,  мов  лялечку,  розбудить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778426
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Наталі Рибальська

Этюд в любимых тонах

Любимый  цвет?
Сирень,  когда  в  цвету.
Фиалки  бархат,  крокуса  прохладность
В  апрельский  день  на  солнечном  ветру.
Черники  фиолетовая  сладость.

Александрит  при  отблеске  свечи,
По  серым  листьям  яркий  штрих  лаванды.
Лоскутик  фиолетовой  парчи  –  
Ночное  небо  из  окна  веранды.

Синоним  снов,  туманов  и  дождей
И  сумерек,  спустившихся  украдкой,
Чтобы  растаять  в  свете  фонарей.
Синоним  тайны,  колдовства,  загадки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775603
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 08.02.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

А сонце пробивалось

А  сонце  пробивалось  крізь  зіниці  вікон
І  в  оболонку  райдужну  очей.
І  бризкало,  і  бризкало  лимонним  світлом,
Торкалося  оголених  плечей.

На  спині  цяточками  родимок  сузір*я.
Тремтіння  в  грудях  і  весняний  шал.
І  дотик  вуст,  неначе  лебединим  пір*ям
Так  лагідно  душі  співав  хорал.

І  ранок  за  вікном  прозорим  бив  джерельцем.
Довір*я  у  житті  -  міцна  шлея.
І  завмирало  в  шепотінні  ніжно  серце:
-  Ти  рідний  мій  тепер,  а  я  -  твоя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775622
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 08.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2018


Крилата

СИВА ХМАРА

ПІСЕНЬКА  для  малят

Сива  хмара  налетіла,
Затулила  небо  враз.
Тупотіла,  буркотіла
І  сльозами  пролилась.

ПРИСПІВ:
Кап-кап-кап-кап-ки  –  
Замочила  чобітки.
Кап-кап-кап-капки  –  
Мокрі  стежки  і  квітки.

В  дитсадок  ішла  Златуся  –  
Парасолька  у  руках.
- Я  хмарини  не  боюся,  -  
Так  співала  у  думках

Поводилась  чемно  Злата.
Ромі  коника  дала.
З’їла  порцію  салату,
Написала  букву  «а».

ПРИСПІВ:
Кап-кап-кап-кап-ка  –  
Написала  букву  «а»..
Кап-кап-капуся  –  
Де  ж  ти,  сонце,  ділося?

Пообідала,  заснула.  
Встала,  виїла  кисіль.
У  віконце  заглянула  –  
Зайці  лізуть  звідусіль.  

ПРИСПІВ:
Зай-зай-зай-зайці  –  
На  вікні  і  на  руці.
Зай-зай-зай-зайчики  –  
Сонцеві  промінчики.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773349
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Ліна Ланська

ХІБА ЦЕ Я?

Хіба  це  я?  Малюєш  мій  портрет?
Іще  не  демон,  але  близько  так...
Ціна  йому  пощерблений  п"ятак?
Не  віддавай,  хтось  інший  забере.

За  сотні  миль  -  клубочиться  гроза.
Розпалить  літо  посеред  зими.
Візьми  промінчик  сонечка,  візьми
У  душу,  чуєш    холод  виповза?

Рипить  не  сніг,  а    стишена  хода
Осмислених  думок,  -  скресає  лід.
Тиняються  по  світу  добрі  й  злі,
Як  чорний  дим,  чи  блискавка  руда,  

Звичайні  люди  в  пошуках  тепла.
Налякані,  зневірені,  сумні,
Кострище  палять.  Димом  на  стіні
Малюють  лики  дивні,  неземні.

Страхіття!..  на  війні,  як  на  війні.
Там  свічечка  тремтить,  така  мала,
Пітьму  ковтнула  і  слізьми  спливла,
Зігріла  душу,  щезла  вдалині.

Кого  малюєш?  Чорно-сіре  тло
Сріблястим  перекресли  і  забудь.
Свою  нестерпну  безпричинну  лють
Розвій  за  вітром,  наче  й  не  було.




21.01.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773137
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 25.01.2018


@NN@

Хотіла сонця…

*  -  Ти  Сонця  хотіла?  Отримуй!
До  нього  Мороз  додається*
 -  Зима  білозубо  сміється.
Ну,  а  я  добираю  рими,
До  інію  і  до  сніжинок,
Розучую  фуги  з  вітрами,
Вітаю  фіалковий  ранок.
Під  срібне  сопрано  крижинок,
Льодок  на  озерці  ламаю.
Неначе  дитина  радію,
Здійснилась  малесенька  мрія,
Я  Сонця  хотіла!  І  маю.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773181
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 25.01.2018


Крилата

ДИТЯЧИЙ СВІТ

О,  БУСЛЕ!

- О,  бусле!  Світу  втіхо!
Що  в  дзьобі  гостроспицім
Несеш  ти?
- Віть  горіха,
Лежала  на  землиці.
- Навіщо  тобі  гілка?
Ти  ж  скоро  відлітаєш.
Он  вітер  взяв  сопілку,  
Тобі  прощальну  грає.
- Я  чую  звук.  Щемливий!
Та  наміру  не  маю
Летіть  в  далекий  вирій,  
Лишать  хатину  в  гаю.
- Як  виживеш  тут,  брате,
В  морозне  безжабів’я?
- Утеплю  свою  хату
І  насушу  кормів  я.
- Гаразд.  Як    буде  дуже
З  харчем  сутужно,  зимно,  
Заходь  до  мене,  друже,  
Прийму  тебе  гостинно.

ЗАЙЦІ
Що  це  є  за  дивина  –  
Скаче  біла  пелена
В  полі,  ніби  кінь  гарцює.
Зайці  це,  гопак  танцюють.

Змерзли  білі  вухані.
Чобітки  в  них  теплі?  Ні.
А  вночі  гуляв  Морозко,  
Все  покрив  тужавим  воском.

Ще  й  насіяв  скрізь  морозу,  
Що  його  поклав  до  возу.
Як  із  Півночі  до  нас
Йшов  у  цей  січневий  час.

 
КОНИКИ
Є  коник  –  бігунець,  
Що  служить  він  людині.
Є  коник-стрибунець,  
Що  лазить  по  стеблині.

Два  коники  оці,
Росою  вранці  вмиті,
Їдять  не  холодці,  
А  трави  соковиті.

Один  «І-го!»  кричить
І  форка,  коли  лячно.
А  другий  сюркотить,  
Наївшись,  світу  –    вдячний!

УКРАЇНА
Люблю  своїх  батьків,  
Село,  родину,  хату,
Пташок  веселий  спів,
Шум  кедра  у  Карпатах.

І  школу  я  люблю,  
І  друзів  –  за  підтримку,
І  дзенькіт  кришталю
На  озері  узимку.

Люблю,  коли  сади
Накинуть  білі  шалі.
Як  робить  день  сліди,
Як  місяць  без  печалі.

Люблю  свій  рідний  край  –    
Лісів,  полів  просторінь,
Дніпро,  Дністер,  Дунай,
Прароду  свого  корінь.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773139
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 25.01.2018


Мазур Наталя

Я повернулася

Я  повернулася  туди,
Де  пахне  васильок  і  м'ята,
Де  босих  ніг  малих  сліди
Стрічає  на  світанку  хата.

У  вікна  заглядає  без,
Город  біжить  з  горбка  до  річки,
І  свіжа  синява  небес
Цілує  розпашілі  щічки.

У  кошику  курчата  аж
Побились,  лізучи  на  квочку.
Бабусин  шепіт:"Отче  наш"...
Тремтять  поклони  у  куточку.

Із  печі  -  аромат  борщу,
За  скринею  висока  лава.
-  Бабусю,  де  Ви?  Помовчу...
-  Я  тут,  дитино,  ти  б  поспала...

Я  повернулася  в  оці
Святі  краї  малого  раю,
Можливо,  серед  чебреців
Своє  дитинство  відшукаю.

Хатини  глиняна  стіна,
Тягнусь  до  сволока  рукою.
Очиці  мовчазні  вікна
На  мене  дивляться  журбою.

Нема  бузку,  сад  постарів,
Заросла  стежка  до  порога.
Початок  всіх  моїх  світів...
Стою,  загорнута  у  спогад.

             .  .  .

Погладить  сонце  по  плечу,
Лице  від  сліз  рукою  витру.
-  Бабусю,  де  Ви?  Помовчу...
-  Я  тут,  дитино,  -  шепіт...  вітру.

18.01.2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773104
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 24.01.2018


Мирослав Вересюк

БАЖАННЯ ДІДА МОРОЗА

Коли  закінчаться  нарешті  подарунки,
Залишу  під  ялинкою  мішок.
З  Снігуркою  хильнемо  того  трунку,
В  якому  міріади  бульбашок.

Так  гарно  діток  всіх  розвеселили,
Всім  подарунки  щедрі  роздали,
Пісні  співали,  хоровод  водили,
Відвідали  всі  ранки  та  бали.

Тож  вже  втомились  від  отого  свята,
Петард  розривів,  феєрверків  гул.
Всіх  з  Новим  роком,  хлопчики,  дівчатка,
А  ми  пішли  з  Снігуркою  в  загул!

23.12.2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767674
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017


Олекса Удайко

ЗИМОВИЙ РАЙ

             [i]Не  буває  такого  [b][color="#0d089c"]"Теплослів'я
             новорічного"[/color][/b],  щоб  не  кінчалось
             раєм...

[youtube]https://youtu.be/NmUc87xVwDI[/youtube]

[b][color="#093a75"]Навкруги  все  завмерло  і  заціпеніло.
                                                 Стинь*…
А  ще  вчора  було  тут  і  світло,  і  мило  –
                                                 Синь!
То  природа  із  людством  живе  в  унісон.
                                                 В  такт…
І  немов  би  і  порско,  та,  врешті,  –  у  сон.
                                                 Всмак…
Та  хурделиці,  хляки  негайно  проходять  .
                                                 Враз…
Як  надворі  заграє  привітно  природа.
                                                 Час…
І  врятує  від  згину  свята  амплітуда.
                                                 Ритм…
Перманенту  не  буде  для  страдного  люду!
                                               Битв…
Нехай  зникне  з  планети  зими  холоднеча!
                                               Стинь…
Бо  весна  переможе…  людей  колотнечу.  
                                               Згинь!  

                                                     *
І  землею  покотиться  Богова  гра  –
                                               Ра**                          
Подолає  в  душі  підло-пакосний  страх!..
                                               Аа-х![/color][/b]

31.12.2016
_________
*Словотвір  від  омоніму  "стигнути"  -  холонути.
**Бог  Сонця  в  слов’янській  і  грецькій  міфології.


Світлина  автора,  виготовлена  сьогодні,  18.12.17.  
Такий  снігопад  валить  у  Києві  у  цю  митьть...
Хіба  ж  не  рай?![/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766795
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 19.12.2017


Шостацька Людмила

РІЗДВЯНЕ ДИВО

                                                                       
                                       З  Різдвом  народжується  диво.
                                                       Ісусик  входить  в  кожен  дім.
                                       І  зірка  в  небі  мерехтливо  -
                                                       Так  схожа  на  Святого  німб.

                                       Приймає  небо  всі  бажання,
                                       Молись,  загадуй  і  бери.
                                                       Усі  надії  й  сподівання
                                                       Святкові  вдягнуть  кольори,

                                                         Зійдуться  душі  на  вечерю.
                                                         І  будеш  чути  їх  тепло.  
                                                         Волхви  зберуться  у  печеру,
                                                         Як  тисяч  …  літ  тому  було.

                                                         Кутя  перлинками  всміхнеться,
                                                         Із  серця  вийде  «Отче  Наш»,
                                                         Добро  на  світі  поведеться,
                                                         Як  благодать    поллється  з  чаш.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766324
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 16.12.2017


Тетяна Луківська

Замріялось… або зимова історія



Засніжила  зима  білосніжно,
Склала  крила  тихенько  і  ніжно,
Білим  пухом,  на  землю  упала...
Я  бажання  для  нас  загадала.
Коли  буде  хурделити  зранку,-
Промету  нам    доріжку  від  ганку.
І  «люблю»  намалюю  вітрами,
 У  танку  закружляю  снігами...  
Шелестіла  зима  далиною,  
Залягала  в  душі  самотою...
В  темінь  часу  вдивлялася  жінка.
За  вікном  пролітали  сніжинки.    
Вечорово  у  зорях    іскрились  -
Сріблом  в  коси  її  зачепились.
«Ой,  замріялось!»  –  враз  схаменулась,
Лиш  куточками  губ  усміхнулась.
Ті  ж  засніжені  в  спогадах  вишні,
І    прощання  з  коханням  колишнім...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765261
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Тетяна Луківська

Моя зима




Здається,  все  про  зиму  написали,
Моя    ж  душа  в  рядок  несе  слова...
Дивилась  ж  бо,  як  діти  сніг  топтали
І  як  сміялась  Баба  Снігова,
Як  тихий  усміх  щастям  материнства
Коректував  цей    білосніжний  грим.
І    радощі    у  галасі  дитинства  -
В  нелічених  роками  диво  зим...
Лапатіші    все  падають  сніжинки,
Їх  не  злякає  кригою  мороз.
У  пригорщах  тепліють      на    краплинки...
Такий  от  є    в  зими  “метаморфоз”.
Хурделиця    загралася  з  вітрами,  
Мете  сніги  в  горби,  ген  на  шляхи!
Із  срібного  засніжжя    панорами,
Лиш  в  обрисах  видніються  дахи.
Я  нашепчу    у  віхолу  бажання,
Нехай  летять  у  відстань  зимову.
І  в  нашу    ніч,  що  видалась  остання,
Краєчком  щастя    спомин  відгорну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765258
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

А за вікном мете сніжок…

Розчулили  слова  кохання,
На  серці  випитий  бальзам.
Здійснились  мрії,  сподівання,
Немає  більш  душевних  ран.

Враз  стало  затишно  в  квартирі,
А  за  вікном  мете  сніжок.
І  падають  сніжинки  білі,
Так  схожі  чимось  на  зірок.

Стою  в  вікні  милуюсь  світом,
Гарячі  руки  на  плечах.
Зима  танцює  в  парі  з  вітром,
Коханням  встелений  наш  шлях.

Ми  не  загубимось  ніколи,
У  цім  житті  де  ти  і  я.
Зими  чарівності  довкола,
Вернули  долі  почуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765179
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2017


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

РІЗДВЯНА ЗАМЕТІЛЬ

Різдвяна  заметіль...  

Вечірнi  сутiнки  настануть,
Зігрівши  спокоєм  усiх.
I  землю  нiжним  покривалом,
Знов  обiйме  пухнастий  снiг.  
І  світло  Зіроньки  озветься
В  кожнім  серці  звідусіль!
І  срібним  снігом  посміхнеться  
Рiздвяна  наша  Заметiль...

Заметiль,  заметiль  –  забере  всi  незгоди  з  собою!
Заметiль,  заметiль  –  рани  в  серцi  укриє  й  життi.
I    залишиться  свiтло  –  тієї  краси  неземної  –
Разом  пишем  її  ми  з  тобою  на  чистiм  листi.

А  небо  щедро  нам  дарує
Сузірˊям  шитий  оксамит.
І  всю  планету  зачарує
Та  чиста  потаємна  мить.
І  легкокрило,  ніби  діти,  
Мов  перший  і  в  останній  раз,
В  казкових  заблукаєм  квітах  
І  мерехтінні  сніжних  страз.
 
На  рiздво,  на  Рiздво  –  заповітні    збуваються  мрiї.  
А  Різдво,  а  Різдво  –  час  добра  й  потаємних  надій!
Ти  мені  посміхнись–  і  ця  посмішка  серце  зігрiє,
Збережімо  її  ми  у  світі  шалених  стихій!  

Дорiжка  мiсячна  у  небi  
Усі  шляхи  в  один  зведе,
І  щастя,  що  усім  так  треба.
На  грішну  землю  знов  прийде.

В  очах,  і  серці  зникне  крига,
І  переможе  доброта,
Життя,  мов  потаємна  книга,
Святиня  вічна  і  проста.

Заметiль,  заметiль  –  забере  всi  незгоди  з  собою!
Заметiль,  заметiль  –  рани  в  серцi  укриє  й  життi.
I    залишиться  свiтло  –  тієї  краси  неземної  –
Разом  пишем  її  ми  з  тобою  на  чистiм  листi.

Автор  поезії-  Тетяна  Прозорова
Ці  слова  стали  піснею,  мелодію  написала  Тетяна  Мірошниченко

Відеоверсію  можна  побачити  ось  тут

 https://www.youtube.com/watch?v=LhNQaoA1uws

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764699
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 08.12.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2017


Олександр ПЕЧОРА

НА ПОРОЗІ ЗИМА

На  порозі  зима.
Завіва-завива  завірюха.
Довго-довго  не  спиться.
Рано-рано,  а  сну  вже  нема.
Як  же  я  натомився...
Але  клопоту  завжди  по  вуха.
Мов  недавно  родився.
Та  невже  ж  на  порозі  зима?

На  порозі  зима.
А  на  серці  так  тепло  та  щемно.
Поспішати  годиться.
Спочивати  –  вже  й  хвильки  нема.
Коли  літо  ще  сниться,
грає  гривою  вітер  хрещений,
як  же  можна  змириться
з  тим,  що  вже  на  порозі  зима?

На  порозі  зима:
на  вікні  чарівні  візерунки.
Закінчились  забави,
у  минуле  дороги  нема...
Годі  правити  балом  –
вже  пора  роздавати  дарунки.
І  весна  незабаром!
Хай  вибілює  душу  зима…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764521
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 07.12.2017


Осіріс

Вечір на першогрудень

               
           
Неметене  небо  у  хмаровім  бруді,
Сумує  в  зіницях  міленьких  калюж.
Явився  фінал  опадаючій  ру́ді,
Що  вітер  за  обрій  виносив  чимдуж…

Торкається  хати  оголена  груша,
Милуючи  стріху  безлистим  перстом.
Під  нею  стіжка  обезглавлена  туша,
Охляло  дрімає  на  стежці  пластом.

Мигичка-матуся,  в  пахуче  ще  сіно,
Вкладає  росинки,  як  в  люльку  для  сну.
Ворона  присівши  на  вишні  коліно,
Від  заздрості  міну  ладнає  пісну.

Агат  її  пір’я  стікає  моквою,
У  вечора  сірість  нюансом  пітьми…
Вітається  грудень  простигло  зі  мною,
Тупцюючи  в  інеї  за  ворітьми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764021
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 05.12.2017


Наталя Данилюк

Біло – ні міді, ні зелені…

Біло  –  ні  міді,  ні  зелені,
Тільки  сліпучий  крохмаль!
Пишні  сади  захурделені
Зранку  обходить  зима.

Струшує  густо  припудрені
Кошики  крон  і  кущів,
Ніжно  всміхається  грудневі,
Що  в  кучугурі  засів

Барсом  розкішним,  примруженим  –
Тишком,  ні  пари  із  вуст,
Вуха  чутливі  напруживши,
Вловлює  інею  хруст.  

Свіжо,  ні  вітру,  ні  сирості,
Тонко  затягнуті  шви.
Снігу  черпну́  повні  пригорщі,
В  тебе  пожбурю:  «Лови!».

І  розсміюся  (зловмисниця),
Спритно  пустившись  у  біг
В  мить,  коли  пудра  посиплеться
В  пазуху  теплу  тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764078
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017


Віталій Назарук

СМАК МАТІОЛИ

На  Вас  дививсь  і  навіть  не  змигнув,
Він  бачив,  як    Ви  гарно  танцювали.
А  «  білий  танець»    все  перевернув,
Такого  й  Ви  напевно  не  чекали.

Для  нього  це  було,  неначе  грім,
Скоріш  веселка  ,  чи  місточок  долі.
Він  весь  пашів,  як  течія  Гольфстрім,
До  танцю  вийшов  начебто  поволі.

І  танцював,  не  зводячи  очей,
Йому  здалося,  що  покрився  потом.
Безсонних  скільки  ще  пройде  ночей
І  будуть  розтавання  біля  плоту.

Проте  цей  вальс  лишився  назавжди,
Так  серце  більш  не  билося  ніколи.
Він  збереже  у  пам*яті  сліди,
Як  і  ті  губи  з  смаком  матіоли.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763868
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 04.12.2017


Леся Геник

*Вона мене готова відпустити… *

***
Вона  мене  готова  відпустити,
вона  мене  ніколи  й  не  тримала.
А  небо  у  долоні  снігу  сипле,
та  тільки  мало,  знову  й  знову  мало.

Вдивляюся  у  далі,    наче  наскрізь  -
і  бачу  гори,  знову  бачу  гори.
Ну  що  це  за  усюдисуща  напасть  -
за  кожним  поворотиком  повтори?  

Вона  мене  не  стримує,  бо  знає,
здається  їй,  що  знає  що  й  до  чого.
А  вітер  виє  на  чотири  краї
глевкого  поля  в  пошуках  дороги.

А  горобці  померзли  в  голім  віттю  -  
ані  цвірінь,  лиш  тахлі  оченята.
Приходиться  іти  навстрічу  світу,
хоча  насправді  хочеться  тікати.

21.11.17  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763469
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 04.12.2017


Наталя Данилюк

Останній видих осені

Останній  видих  осені…  Бувай,
Руда,  парчевопишна,  кароока!
Вже  сивиною  вкрилася  трава,
Холодна  гладь  дзвенить,  така  висока.

О,  ця  межа  між  сірістю  садів
І  снігопаду  пудрою  легкою,
Коли  згасають  кола  на  воді,
І  світ  пірнає  в  по́ру  супокою…

Щоб  перейти  у  ще  одну  весну,
Прийнявши  сон  зимовий,  як  турботу.
Отак  і  ти,  пізнавши  глибину,
Мудрішою  стаєш  бодай  на  йоту.

На  тлі  цієї  величі  й  краси,
Де  зорі  в  душу  сіються,  мов  зерна,
Де  чуються  космічні  голоси,
Стаєш  така  всесильна  і…  мізерна.

І  з  першим  снігом  віриш  у  дива,
Відкинувши  турбот  буденних  втому,
Бо  кожен  рік  з  наближенням  Різдва
Ти  відкриваєш  світ  цей  по-новому.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763090
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 04.12.2017


Валя Савелюк

ДО СНУ

увесь  день
розгулює  містом  сіро-смугастий  півень,
дзьобає  у  калюжі,
сокоче  –  до  розваги  скликає  гарем,
але  його  несучки,  до  закликів  байдужі,
дрімають,  зборені  сльота́вим  тягарем,

розважається  півень  –  раз  коло  разу  дзьобне  
і  поверхню  дрібними  кільцями  сколихне,
калюжа  морщиться  –  знов  не  засне…
а  вряди-годи
холодна  булька  вискочить  на  поверхні  води  –
на  безпросвітне  небо  сердито  глипне
і  невдоволено  лус-не    
 
…як  несучки,  настовбурчили  мокре  пір`я
дерева  й  кущі,  
пообсипали  під`їзди-подвір`я
дрібні,  як  пшоно,  пізні  грудневі  дощі  –
у  вікна  дзьобає  сірий  смугастий  півень
увесь  день  

на  мить  розтулить  вечір  сонну  очицю,
круглу  й  червону,  як  вовча  ягода:
спи,  під  затяжні  дощі  солодко  спиться  –
то  не  півень,  а  до  води  вода…

і  не  питай  спросоння:
хто  там  дзьобає  у  шибки  й  підвіконня
так  пізно  посеред  ночі?  -
то  налетіли  курчата  білі,  теж  до  розваг  охочі…

03.12.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763826
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 04.12.2017


Валя Савелюк

У КОВЧЕГУ

гарбузи  –  
оранжеві,  жовті,  червоні,  зеленкуваті,
круглі  і  продовгуваті,
як  у  ковчегу  Ноєвім  –  
лежать  під  стіною
у  великій  кімнаті

…наче  парад  планет  у  відкритому  Всесвіті…

під  міцною  скоринкою  –  соковиті
запаси  цілющої  м`якоті

от  і  грудень:  синьо-жовті  синиці,  
як  незалежності  нашої  прапорці,
майорять  до  завіконної  годівниці  –
животворних  щедрот  літа
і  для  них  
запасла  гарбуза*  помаранчево-золота,  
округло  випукло  живота-ста  

…як  зима,  біліють  у  годівниці  гарбузові  зернята

днини  грудневої  стежка  
стрімка  і  кургу́за:
небосхилом,  як  городом  до  річки  з  горбка,
підстрибом  котиться  сонячна  гарбуза  –
щедроплідна,  дорідна,  здорова,
як  священна  космічна  Корова

01.12.2017

*словники  подають  "гарбузу"  як  іменник  
виключно  чоловічого  роду  -  гарбуз  тобто,  
але  в  розмовній  традиції  широко  
використовується  і  "гарбуза",  як  іменник
 в  жіночому  роді:  у  сприйнятті  автора
"багатодітна"  в  плодороднім  лоні  її  -
 гарбуза  зовсім  не  асоціюється  
з  чоловічим  родом,  тому  -  автор  
вибачається  за  свідомо  допущену  
тут  "родову"  помилку...  
врешті,  якщо  є  гарбуз,  
то  для  рівноваги  і  щедроплідності  
має  бути  і  гарбуза  (гарбузиха...),
бо  інакше  виходить,  що  гарбуз  
наш,  як  олімпійський  Зевс,  
має  здатність  самостійно  виношувати
 і  народжувати  собі  потомків  
(Діоніса  -  з  стегна  народив,  
Афіну  Паладу  -  з  голови,  здається...)))

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763362
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 02.12.2017


Віталій Назарук

СКЛАДОВА РОДУ

Грубі  жорна  давно  помололи  життя  до  зернини,
Притрусили    мукою  і  скроні  твої,    і  чуби…
Та  роки  не  змогли  відібрати  від  тебе  людини,
Не  прийшов  ще  той  час,  ми  у  долі  іще  не  раби.

По  шляху  ідемо,  а  млини  перемелюють  зерна,
Вже  внучата,  як  хліб,  пахнуть  в  хаті  зерном  і  теплом.
Розумієш  тепер,  час  злетів  -  твоя  доля  мізерна
І  що  мудрість  приходить,  коли  виростає  чоло.

Не  спішіть  до  млина,  свої  роки  не  варто  молоти,
Ваші  діти  і  внуки  зароблять  у  полі  на  хліб.
Не  цурайтесь  ніколи,  на  скронях  своїх  позолоти,
Лиш  зерно  бережіть,  бо  з  зернини  складається  рід.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763298
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 02.12.2017


Надясемена

Найкраща земля

За  життя  я  об’їхав  півсвіту,
Облетів  із  ключем  журавлиним,
Та  не  міг  я  і  дня  десь  прожити,
Без  коханої  та  України.
Повернувся  до  рідної  хати,
Тут  лікуються  рани  і  втома,
Мені  нікуди  вже  поспішати,
Моє  серце  нарешті  удома.
Я  прожив  стільки  бід  неминучих,
Жовтим  колосом  стиг  під  вітрами,
Хоч  зневірою  падав  із  кручі,
Та  все  ж  знав:  буде  правда  за  нами.
Йшов  за  віру,  за  гідність,  за  слово,
Біль  утрат  переповнював  душу,
Наче  сил  не  лишалось  та  знову,
Піднімався.  Казав  собі:  мушу.
Бути  сильним  за  всі  покоління,
Вільній  волі  дивитися  в  очі,
Під  знаменом.  Де  жовте  і  синє,
На  найкращій  землі  нашій  отчій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763217
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Серго Сокольник

На бойовому

На  бойовому.    На  бойовому,  хлопці!
Радіо  з  радою...  Вимкніть  театр  оцей.
Техніка  бита.  Ковадло...  Та  по  "горгопці"!..
РПГ  7...  Може  хто  й  не  згорів  живцем...

На  бойовому.  Міни  мережать  поле.
Чим  проростатиме  зерня  твоїх  зубів,
Чорний  драконе,  що  світ  засіває  болем,
Що  не  прийматиме  виклик  на  чесний  бій?

На  бойовому.  Хоч  недовіра.  Зрада
Брудом  розмазує  темряву  тилову.
З  честю  ми  вистоїм.  Чиститимемо  радо
Землю  відстояну.  Цим  лише  і  живу...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117113000538  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763211
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017


євген уткін

ОСІННІЙ НАСТРІЙ

Холодний  вітер  жартівник
Сюди  –  туди  ганяє  мряку          
А  горобці  із  переляку
Під  стріху  та  ані  чирик.

На  вулиці  а  ні  душі.
Лиш  мурі  хмари  волохаті,
А  я  біля  вікна  у  хаті
Сиджу  та  і  складую  вірші.

Як  прийдуть  Муза  та  Пегас
Тоді  безсонними  ночами
Частенько  так,  поміж  роками
В  минуле  шастаю  щораз.

І  повертаюсь  знову  й  знов
У  ті  казкові,  дивні  ночі
Де  чарівні  дівочі  очі
І  солов’ї  в  нічний  покров.

А  ще  буває  раз  у  раз,  
Коли    у  дитинство  завітаю
то    все  на    с  віті  забуваю
Бо  стане  радісно  відраз.

Бо  там  ми    грали  у  квача
В  садок  колгоспний  учащали,
З  рогатки  в  горобців  стріляли
До  смерку    буцали  м’яча.

Бо  там  черешня  під  вікном
Там,  молоді  ще,  мама  й  тато
Двір  споришевий,  рідна  хата
Брати  і  сестри  всі  гуртом.

Жаль  тільки  часу  вже  в  обріз
А  старість  шарудить  літами,  
та  вже  й  не  ті  кардіограми,
та  й  болячок  на  цілий  віз.

А  я  все  пруся    на    узвіз
Та  він  здається  вже  горою
Тягну  на  нього  за  собою
Буття  жебрацького  той  віз.

Надіюся  тому  і  прусь.
Мо      кращу  долю  там  застану?
Яка  ж  вона?  Хоч  оком  гляну.
Та  ні.  Мабуть  що  не  діждусь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755860
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 29.11.2017


євген уткін

Відгомоніло, відбуяло віджило.


В  багатолюдному    колись  селі,
Цьогоріч  я  провідав  кладовище.
Був  день  холодний,  завивав  вітрище    
Дощем  зі  снігом  сіяв  по  землі.

Поклав,  як  і  годиться,  під  хрести
На  могилкИ  і  панахиду,    й    квіти  
Як  і  велять  прадавні  заповіти  
Та  християнських  звичаїв  пласти.

А  потім    почалапав  на  село  
Та  упізнати  щось  було  намарне
Воно  колись  і  велелюдне  й  гарне
Завмерло,  почорніло,  заросло.

Обшарпані  скелети  –  комини
Хатки  старенькі  тужить  за  тинами
Двори  порослі  густо  чагарями.
Панують  лопухи  та  полини.

Всихають  витоки,  зникає  джерело.
Котів,    собак  також    вже  тут  немає
захиріло  і  вік  свій  доживає.
Колись  веселе  й  радісне  село

Недавно  ж  торохтіли  тут  вози.
На  луках  гуси  паслись  табунами.
Чарівна  пісня  чулась  вечорами
Та  якось  враз  хитнулись  терези.  

І  в  мить  все    розікрали,  розтягли
Усе    що  будувалося  роками
Дідами,  прадідами  та  батьками.
Все  те  що  для  нащадків  берегли.

Гірка  жура  на  серце  налягла
Бо    де  не  глянь  усюди  румовище
Занепад  та  жахливе  руйновище
Це  все  що  залишилось  від  села.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757759
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.11.2017


Ліна Ланська

ТІЛЬКИ Я…

Коли  хмелем  п"янким  слова
Заплітають  твої  стежки,
Відчуваю,  що  я  -  ЖИВА!
Відчуваю,  що  навпрошки

Пробіжу  сотні  миль  дівчам
Босим...

Розіллю  на  тумани  сміх.
У    недбалім  безладді    лад
Наведу!..  хай  не  мій,  не  смій
Забувати,  що  я  була!

Сива  ніч  нас  на  мить  вінча
Й  досі.

Тільки  ти    дивом  стати  зміг,
Тільки  я  одна  теж  змогла,
 
Осінь...


28.11.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762887
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Ганна Верес

Курличе осінь в небі


 
Курличе  осінь  в  небі  журавлем

І  сіє  в  душу  у  мою  тривогу,

То  кличе  гай  бурштиновий  мене.

Прослала  осінь  листяну  дорогу.


І  ось  я  тут,  де  казка  навкруги,

І  шепіт  листя  товпиться  у  груди,

Дерева  –  різнобарвні  корогви…

Таку  красу  ніколи  не  забути.


Вдяглась  у  помаранч  горобина,

У  спалахах,  червоних,  кущ  калини,

А  наді  мною  –  неба  глибина,

І  я  туди  пташиною  вже  лину.


Перебираю  сонця  промінці,

В  мереживо  осіннє  їх  вплітаю,

І  щастя  вже  сміється  на  лиці.

Тепер  я  осінь  із-під  хмар  вітаю.



А  піді  мною  багряніє  гай,

Я  ж  упилась  красою,  неземною:

Це  мій  чарівний,  український  край,

Повінчаний  навіки  він  зі  мною.
22.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762902
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Наталі Рибальська

Хочу грустить…

Хочу  грустить,  примерно  до  полудня…
Смотреть  в  окно  на  падающий  дождь…
И  слушать,  как  играет  он  на  лютне,
И  чувствовать,  как  пробирает  дрожь

От  звуков  его  горестного  плача.
И  понимать  –    ноябрь  опять  пришел…
Но  это  вовсе  ничего  не  значит  –  
Все  будет,  как  и  прежде,  хорошо…

Ну,  просто  настроение  такое,
Когда  похныкать  хочется  чуть-чуть.
А  может  просто  хочется  покоя,
А  может  просто  хочется  уснуть  –  

На  фоне  серых  зданий,  мокрых  улиц
Увидеть  яркий,  будто  в  детстве,  сон…
И  понимать,  что  мы  не  разминулись
И  наши  души  слышат  в  унисон

Печальные  напевы  непогоды…
Так  хочется  немного    погрустить,
Любуясь  увяданием  природы.
А  после  –    жить,  
Как  прежде  –    просто  жить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758703
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Серго Сокольник

НУ І ДУМИ…

Час  побачення...  Вечорі-
є,  і  небо  міняє  колір.
Наша  зустріч  о  цій  порі
Так  чекалася,  як  ніколи...
Та  зурочує  вечір  день,
Думи  сумнівом  душу  ранять...
.................................................
-очі  в  очі!  Межа  ідей  
Перетворить  есе  на  драму...
Бачиш-  день  догорів,  мов  жар...
Попіл  свій  залишає  ночі.
Де  проходить  ота  межа
Двоєднання  світів?  Пророчий
Голос,  чутний  лише  тобі,
Прошепоче-  це  там,  де  щастя
Розчиняється  у  журбі,
Ніби  текст  витирає  ластик...
Де  народжується  межа?
У  полях,  по  сирітськи  сірих,
Чи  у  храмах,  де  є,  нажаль,
Фарисействуюча  зневіра?
Чи  в  обіймах  палких  твоїх,
Де  розжарює  знову  попіл?..
.................................................
-ну  і  думи!..  До  біса  їх!!!
Йди  сюди!  Дам  ляща  по  попі!!!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117112500887  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762166
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Віталій Назарук

ДОЛЯ НА КАБЛУКАХ

Бачу  знов  свою  долю  в  каблучках  по  асфальту,
Її  стан  смерековий  і  вертають  літа.
Розширяються  груди,  наче  нюхаю  м*яту,
Бо  іде  моя  доля,  як  колись  молода.

Хоч  вже  срібне  волосся,  проте  стан  ще  юначий,
Каблучки  її  в  пору,  як  були  в  ті  часи.
І  дивлюсь  я  на  неї,  і  тепло  її  бачу,
Скільки  грації  в  неї,  скільки  шарму  й  краси.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762734
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Ганна Верес

Вже й осінь від війни стомилась

Прозорі  струни  осінь  напина,
Аби  на  них  зіграти  власну  пісню
І  нагадати,  що  іде  війна.
Їй  теж  болить,  що  буде  з  нами  після?
Адже  поліг-опав  народу  цвіт,
А  поруч  ворог  сильний  і  жорстокий…
Яким  він  буде,  той  майбутній  світ?
І  чи  з  війни  засвоїмо  уроки?

Четверта  осінь  вмилась  у  крові…
І  тисячі  в  небесний  рай  злетіли…
Хто  зна,  як  жити  матері  й  вдові,
Що  попрощались  із  холодним  тілом.
А  осінь  стеле  знов  красу  й  печаль,
Яку  ні  сльози,  ні  дощі  не  змили.
Не  вистачає  у  сім‘ї  плеча…
Та  й  осінь  від  війни  уже  стомилась.

23.10.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762535
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Світлана Моренець

Осінні нотки

***
Осипається
листячко,  тихим  смутком.
Відлітаючи,
осінь  візьме  на  крила
часточку  мого  життя.

***
Туман  і  мряка
сірістю  вповили  світ.
Пейзажів  тусклість
знебарвила  почуття.
Дрімота  душі  й  серця.

***
Місячне  сяйво
навіяло  спогади:
струни  двох  сердець  
співали  від  поглядів...
і  злили́сь  в  мелодію.

                     27.11.2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762580
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Теоретик

Основи поетики. Типи віршування

Можливе  віршування  на  дактилічній,  амфібрахічній  основі.  Силабо-тонічні  вірші  можуть  бути  римованими  і  неримованими  (білими).
Павзник  (паузник)
Його  назва  походить  від  лат.  pausa,  грец.  pausis  —  припинення.  Це  перерва  у  мовному  потоці,  що  виконує  роль  словоподілу  і  заради  експресивної  виразності  відмежовує  одну  фразу  від  іншої.  Павзник  —  вірш,  у  якому  в  певній  закономірності  поєднуються  різні  стопи.  У  російському  літературознавстві  його  називають  дольником.
 
У  рядках  два  дактилі  і  два  хореї.  Фольклорне  віршування
Виділяють  три  типи  фольклорного  віршування:  пісенне,  речитативне,  говірне.
Речитативний  вірш
Його  назва  походить  від  лат.  recitare,  італ.  recitativo  —  читати  вголос,  виголошувати.  Це  наспівна  декларація,  яка  характеризується  емоційно  забарвленою  інтонацією,  посиленням  або  зниженням  логічних  та  ритмічних  наголосів,  застосуванням  стилістичних  фігур.
Цей  тип  народного  вірша  використовується  в  українських  думах,  російських  билинах,  історичних  піснях,  баладах,  голосіннях,  духовних  віршах  фольклорного  характеру  та  пародіях  на  них.  Текст  народних  дум  ділиться  на  періоди.  У  кожному  з  них  висловлюється  певна  думка.  У  періоді  може  бути  від  двох  до  20-ти  рядків.  У  рядках  —  різна  кількість  складів,  рядки  об'єднуються  римуванням.  Головні  наголоси  і  їх  кількість  у  рядку  визначає  мелодія.  Коли  мелодія  повільна,  наголосів  менше,  якщо  швидка  —  більше.  Якщо  у  рядку  не  вистачає  складу,  то  сусідній  склад  співається  протяжніше.  Коли  є  зайві  склади  —  коротше.  Повторюючись,  музичні  періоди  надають  строфі  ритмічної  цільності.  Римування  рядків  —  дієслівне,  часто  охоплює  цілий  період.  Виконавець  думи  іноді  вносить  щось  нове  і  в  текст,  і  в  музику.
Думи  мають  традиційну  композицію:  заспів,  розгортання  сюжету  з  частими  ліричними  відступами  і  кінцівку  (славословія):

Ой  полем,  полем  Килиїмським  (9  складів)
То  шляхом  битим  Гордйнським  (8  -"-)
Ой  там  гуляв  козак  Голота  (9  -"-)
Не  боїться  ні  огня,  ні  меча,  ні  третього  болота.  (17  -"-)
Правда,  на  козакові  шати  дорогії  (13  -  "-)
Три  семирязі  лихії:  (8  -"-)
Одна  недобра,  друга  негожа,  (10  -"-)
А  третя  й  на  хлів  незгожа  (8  -"-)
("Дума  про  козака  Голоту  ")

Рівноскладові  рядки  і  пісенна  мелодія  підкорені  ритмічній  вимові.  У  цій  думі  немає  дієслівних  рим.
Билина  —  виконувалась  речитативом,  як  і  українська  дума.  Рядки  билини  вимовлялися  за  приблизно  рівну  кількість  часу.  Билинні  вірші  неримовані,  побудовані  на  тонічній  основі.  Рядки  мають  різну  кількість  складів  —  від  9  до  13,  ритм  оснований  здебільшого  на  трьох,  рідше  двох  наголосах  у  рядку.

Как  издалеча  было,  из  чиста  поля,
Из-под  белые  березки  кудревастыи.

Райошник  —  давня  форма  тонічного  речитативного  вірша.  Рядки  райошника  нерівні,  мають  парне  римування,  здебільшого  дієслівне.  Райошник  називають  фразовиком  або  римованою  прозою.  Форма  райошника  використовувалася  в  інтермедіях,  комічних  сценках.  Наприклад,  репліка  чорта  з  інтермедії  "Баба,  дід  і  чорт":

Один  день,  бабко,  і  ти,  діду,  милії,
Вижу,  же  є-сьтс  веселії  і  барзо  подпилії.
Музики  питаєши?  Я  грач  чудзоземски,
І  волочай  потішний,  а  жартун  вшеленски;
Як  заграю  —  не  кождій  в  танцу  весело  скачет,
А  інший  з  танечников  і  ревне  заплачет.
Я  такий  музикант  єстем:  як  скоро  заграю,
То  тим,  що  танцуют,  пекло  отвирают.

Говірний  вірш
Говірний  вірш,  на  відміну  від  речитативного  і  пісенного,  опирається  на  словесний  ритм,  який  не  має  музичного  оформлення.  За  ознаками  це  тонічний  вірш,  але  досить  часто  без  сталої  кількості  наголосів  у  рядках.  Його  ритм  посилює  рима.
В  загальнослов'янську  епоху  говірний  вірш,  як  і  речитативний  та  пісенний,  був  силабічним.
Говірний  вірш  вживається  в  прислів'ях,  замовляннях,  примовляннях,  заклинаннях,  у  дитячому  фольклорі  (забавлянках,  лічилках,  примовках,  скоромовках,  прозивалках,  звуконаслідуваннях),  ліро-драматичних  та  ліро-епічних  творах.
Говірний  вірш  передає  живе  мовлення  з  його  відтінками.  Довгі  і  короткі  речення  можуть  чергуватися  без  будь-якої  системи.  Характерна  ознака  говірного  вірша  —  перенесення.  Витримана  строфіка  і  римування  для  нього  не  обов'язкові.  У  деяких  творах  трапляються  розмовні  лексичні  елементи,  еліпс  (еліпсис):

—  Горілки!  Меду!  Де  отаман?
Громада?  Соцький?  Препогане,
Мерзенне,  мерзле  парубоцтво,
Ходіте  биться!  Чи  бороться,
Бо  я  борець!  —
Не  на  неділю,
Не  дві,  не  три  і  не  чотири!
(Т.  Шевченко)  Тонічна  система  віршування

Це  система  квалітативного  віршування  (грец.  tonos  —  натяк,  напруження,  systema  —  утвореня).  Принципи  тонічного  віршування  сформувалися  у  народній  творчості.  Тонічна  система  базується  на  ритмі  наголосів,  наголос  є  ритмічною  одиницею.  Різновидами  тонічного  віршування  є  народно-акцентний,  літературний  акцентний  і  декламаційно-тонічний  вірш.
Народно-акцентний  вірш.  Це  нерівноскладовий  вірш.  Основні  його  ознаки:
1)  ритм  вірша  визначається  силою  вимови  наголошених  складів;
2)  кожен  рядок  становить  закінчену  синтагму;
3)  рядки  римуються,  рима  підсилює  ритміку  вірша:

Ой  у  святу  неділеньку
Та  рано-пораненьку
То  не  сива  зозуля  кувала,
Не  дробна  птиця  щебетала,
А  не  в  борі  сосна  шуміла,
Як  та  бідна  вдова
Та  в  своєму  домові  гомоніла.

Елементи  акцентної  тонічності  є  в  приказках,  прислів'ях,  загадках.  Наприклад:  "Козацькому  роду  нема  переводу".  Літературний  акцентний  вірш"  У  його  основі:
1)  однакова  кількість  наголосів  у  рядку;
2)  рядки  римуються;
3)  стоп  немає.
Такі  вірші  писали  Шевченко,  Франко,  Пушкін,  Некрасов.
У  неділеньку  та  ранесенько,
Ще  сонечко  не  зіходило,
А  я,  молоденька,
На  шлях,  на  дорогу
Невесёлая  виходила.
(Т.  Шевченко)
Тут  у  кожному  рядку  два  наголошених  склади..Кількість  ненаголошених  до  уваги  не  береться.  Склад  не  відіграє  такої  ролі,  як  у  силабо-тонічному  вірші.  Основна  роль  належить  наголосам.  Залежно  від  кількості  наголосів  у  рядку  розрізняють  2-наголошені,  3-наголошені,  4-наголошені  (більше  наголосів  у  рядку  трапляється  рідко).

Джерело:  http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762081
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 24.11.2017


Олександр ПЕЧОРА

ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (Музика й виконання Миколи Шевченка)

Незабутню  й  досі
                                                 впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе
                                                       догорає  день.
Рудочубий  вечір
                                                   падає  на  плечі,
сивогриве  небо
                                                         грітися  веде.  
   

Обрієм  заграва
                                           зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми
                                                           про  мої  літа.
Колисає  вітер
                                                   росяну  палітру,
колисковим  сумом
                                                           тишу  огорта.


А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                           дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                 спомин  дорогий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611346
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 24.11.2017


Ганна Верес

Дух козацький

Давно    у    сиву    далечінь      спливли    літа,
Та    дух  ,  козацький,    як    завжди,      витав,
Дух    пращурів    –    йому    тісна    могила.
Ні    смерть,    ні    війни    дух    цей    не    зломили.

Він    непокірний,    гордий,    не    одне    життя  
Вів    козаків    до    слави,    до    важких    звитяг.
Літав,    як    Божий    дар,    завжди    над    нами,
Вертав    на    землю    знову    дочками,      й    синами.

І  кров    козацька  з    ним      міцніє,        ожива,
Й    народ  з  ним    іншу  долю  вишива,
Бо    дух    –    то    вічне,    те,    що    нас    єднає.
Ми,    українська    нація,    така    одна    є! 15.10.2012.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761833
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Микола Базів

Уперлася (пародія)

                   


               «Ти  люби  мене,  люби,  я  не  буду  опиратись».
                     ………………………………………………..
                                                                               «…бо  ми  знаєм,  як  кохати».

                 Олександра  Кара.  «Ти  люби».
                                                     Збірка  «Слова-зернини»,
                                                     Тернопіль:  «Терно-граф»,  2014


           Ти  до  мене  клинці  бив,
           Опиратись  я  не  стала,
           На  постелі  щось  робив,
           Без  опори  -  толку  мало.

           Як  зарадити  біді?
           Чиста  кара  із  тобою!..
           Я  уперлася  тоді
           В  бильце  ліжка  головою.
           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761908
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Світлана Моренець

ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ

Все  має  свій  початок,  гарну  пору
у  барвах  і  мелодіях  мажору,
за  зрілістю  ховається  згасання
і,  зрештою,  –  зажурливе  прощання.
Красуня-Осінь,  мила  чарівниця,
золотокоса,  в  царській  багряниці,
що  світ  в  казковій  розкоші  купала,
вже  свою  пісню  щастя  відспівала.
Минулий  шарм  здається  ілюзорним
в  фіналі  листопада,  де  над  чорним,
мов  обгорілим,  лісом  і  кущами
сумує  небо  сірими  дощами.
Короткі  дні  як  листя  за  водою
женуть  у  незворотність  чередою
вітри  різкі,  підступні.  Повні  сили,
Царицю  роздягали  й  голосили  –
співали  серенади,  віртуози  –
...  та  в  співі  тім  –  скорбота  лакримози.

Отямившись  від  марева  омани,
обшарпана,  ховається  в  тумани,
щоб  непомітно  з  ними  розчинитись...
А  через  рік  як  Фенікс  відродитись,
вдягнувши  королівські  пишні  шати.
Знов  буде  в  одах  і  піснях  звучати
осанна,  бо  ж  краса  її    –  велична.
Ти,  Осене,  –  космічна  гостя  –  вічна.

                                     22.11.2017  р.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761859
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Віталій Назарук

МЕЦЕНАТУ

                                               
Спасибі  Вам  за  те  людське  тепло,
Що  маєте  у  серці  і  в  душі.
Що  дякою  в  народі  проросло,
Що  доброти  є  Вашої  рушій.

За  те,  що  Ви  народний  меценат,
Що  вже  не  раз  спасали  від  біди.
Землі  своєї  відданий  солдат,
Що  при  житті  лишаєте  сліди.

Низький  уклін  Вам  від  простих  людей,
Що  моляться  за  Вас  по  всіх  церквах.
Наступний  крок,  є  кроком  для  ідей,
Що  завжди  Ви  тримаєте  в  руках.

Долайте  перешкоди  всім  на  зло,
Упевнено  без  крові  й  метушні…
Спасибі  Вам  за  те  людське  тепло,
Що  маєте  у  серці  і  в  душі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761723
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Віктор Гала

Листопад

́́́
Вже  й  листопад,  а  там  дивись  -    зима  
Накриє  землю  ковдрою  пухкою.  
Осінній  вітер  листя  підійма,  
Кружляє  ним,  складає  під  вербою.  

Іду  вже  по  барвистому  саду,  
На  килим  ляжу  жовто-полум'яний,  
Заплющу  очі.  В  осінь  забреду,  
Почую,  як  летять  з  дерев  каштани.  

Біжиш  до  мене,  усмішка  в  очах,  
А  білі  руки,  ніби  білі  крила,  
Твій  поцілунок,  ночі  при  свічках,  
Ми  летимо  на  зоряних  вітрилах.  

Чаклунка  осінь  розіслала  сни,  
Туманом  млосним  розстелила  ложе,  
Торкнулася  забутої  струни,  
Пожовклим  листям  у  саду  ворожить.  

Та  знаю  я,  солодка  мить  мине...  
Боюсь  відкрити  навіть  свої  очі.  
Залиш  собі  хоч  крапельку  мене  
І  я  з  тобою    залишусь  охоче.  

Та  вже  сніжинка  впала  на  плече,  
Сон  полетів  на  південь  за  птахами.  
Вже  й  листопад...  Як  швидко  час  тече...  
Ніхто  не  скаже,  що  було  між  нами.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761726
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Стяг

Ця осінь - не пора пожеж

Змахнула  крилами  –  й    стекла,
Взялась  туманними  стежками,
Озер  зламала  дзеркала,
І  стала  відстанню  між  нами.

Ця  осінь  –  не  пора  пожеж,
Скоріш,  холодний  душ  розлуки,
Невпорядкований  кортеж,
З  уривків  фраз,  емоцій,  звуків,
Останній  стогін  кольорів,
Коли  вони  уже  не  в  моді,
Вуглинка  від  квітчастих  снів,
Зарезервована  насподі,
Тендітне  соло  скрипаля,
Яке  ще  має  трохи  сили  :
Аби  крутилася  земля,
Аби  прощали  і  любили…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761730
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Мазур Наталя

Гойдалка

–  Мамо!  Сніг!  Сніг!  –  кричала  зранку  маленька  Адрі,  підстрибуючи  біля  вікна.  –  Хочу  на  прогулянку!  На  гойдалку!  Чуєш,  як  вона  співає:  «Гой-да-да!  Гой-да-да!»?
–Зачекаймо,  поки  хуртовина  стихне,  –  промовила  мама.
Адрі  ще  декілька  разів  підходила  до  вікна,  та  сильний  вітер  люто  жбурляв  колючий  сніг  у  шибку,  ніби  хотів  налякати  дівчинку.
А  десь  під  вечір  випогодилося  і  мама  з  донею  подалися  до  дитячого  майданчика.
–  Тут  так  порожньо,  –  промовила  розчаровано  дівчинка,  роздивляючись  навкруги.
–  Знаєш,  люба,  –  сказала  мама,  –  гойдалки  також  впадають  у  сплячку.
Адрі  здивовано  подивилась  на  маму.
–  Так-так,  у  зимову  сплячку,  як  бурі  ведмеді  в  лісі.  Тільки  гойдалки  впадають  у  сплячку  на  дитячому  майданчику.  Спочатку  вони  на  студених  вітрах  співають  собі  колискову:  «Гой-да-да…  Гой-да-да….».    А  потім  тихенько-тихенько  засинають.  Сніг  притрушує  їх,  ніби  вкриває  пухнастою  ковдрою.  І  сняться  гойдалкам  кольорові  сни:  дзвінкоголосі  хлопчики  та  дівчатка  і  тепле-тепле  літо.
Адрі  потупцяла  до  гойдалки,  торкнулася  холодного  металу.
–  Гой-да-да!  Гой-да-да!  –  повільно  гойдаючи,  заспівала  дівчинка.  –  Спи,  гойдалко,  спи.



22.11.2017р.

Фото:  Володимир  Тулупов

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761802
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Lana P.

Відшуміло літо…

День  проклюнув  серпень  з  горобини  —
Персика  відтінок  на  щоці,
Літечко  тримає  у  руці,
В  осінь  заглядає  безневинно.

Чорні  вишні  скинули  намисто  —
Донедавна  там  були  пташки.
Стерлись  в  бабки  крила-вітрячки,
Стрибунці  не  скачуть  норовисто  —

Роси  сушать  в  обважнілих  травах,
І  лунає  кришталевий  дзвін,
З  вітерцем  біжить  наперегін,
Розгубилась  музика  в  отавах.

Цвіркуни  стомили  ніжки  босі,
Ледь  налаштували  камертон,
Стишений  у  співах  їхній  тон  —
Відшуміло  літо  стоголоссям.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761813
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Артур Сіренко

Не повторюй слова осені

                                                             (Триптих)

           «Не  повторюй,  як  боляче  бути  травою,
               Який  зміїний  рот  має  молодий  Місяць...»
                                                                                       (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

                                   Перший  подих  вітру

Не  повторюй  слова  осені  –  
Намарно  –  осені  сірих  Пегасів.
Не  повторюй  цієї  музики  –  
Музики  скрипки  холодного  вітру:
Най  пам’ятають  її  собаки
Кольору  олова  з  очима-зірками.
Місяць  –  алхімік  старий  
Наливає  ночей  ртуть  у  чашу  серця.
Не  повторюй  зміїне  шипіння  
Падолисту-водяника,  
Володаря  мокрих  каменів.  
Не  повторюй  –  нині  всі  змії  сплять  –  
До  весни.  Доки  вино  холодне  
Крові  вужа  не  стане  вогнем.  
Не  повторюй  нічого,  
Навіть  Сонати  Вужа,  краще  мовчи
Слухай  вітер  пізньої  осені...

                             Другий  подих  вітру

Чорні  кораблі  останніх  днів:
Падолистові  ночі  –  це  голландці  
У  камзолах  з  блискучими  ґудзиками,
Яких  привів  у  порти  Ямато,
У  місто  моє  без  сезонів
П’яний  капітан-вітровій  –  
Одноокий  шкіпер  холоду.
А  вітрила  кошлаті...

Кульгавий  щур  осіннього  вечора
Гризе  сир  рапсодій
У  мишолапці  музичній:
Де  заблукав  ти  -  хвостатий  Моцарте,
Волохатий  Йогане  з  чотирма  лапами,
Що  лишають  сліди-ієрогліфи
На  партитурі  життя?

                         Третій  подих  вітру

А  я  все  не  вірю,
Що  скоро  землю  крига  скує,
Заморозить  час-лиходій
Все  сподіваюсь  на  щось
(Намарно).
А  я  все  не  вірю,
Що  голим  деревам-повіям
Набрид  холодний  дощ-злодюжка,
Що  вони  чекають  білого  снігу,
Як  одкровення,  як  знак  чистоти,
Як  очікували  гейші  Едо
Проповідника  в  чорній  рясі,
Що  дихав  димом  і  малював  
Знак  «Десять»  в  повітрі  майбутнього.
Пізня  осінь  –  це  танець  метелика  мертвого,
Обірвані  крила  якого  несе
Самурай-вітер,
Що  складає  останнє  танка,
Відчуваючи  лезо  катани  холодне
М’язами  живота  –  ще  теплими:
Ця  людина  не  хоче  
Лишатися  серед  осені
Живим  роніном.    
А  на  вулиці  мертвих  дерев  і  собак
Двірники  замість  кленових  пальців
Замітають  листя  карми.
А  я  цієї  осені  посадив  вишневий  сад
На  околиці  Хіросіми.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761398
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 21.11.2017


Віталій Назарук

Я ТУТ РОДИВСЬ

Це  наша  хата.  Ясен  на  кутку…
Стежина,  що  квітує  в  споришах.
Старезна  груша  в  молодім  садку,
Сюди  завжди  летить  моя  душа.

Тут  рідне  все  і  хоч  пройшли  роки,
Та  навесні,  коли  білю  садок,
Неначе  руки  тягнуться  гілки
І  гріє  дивний  серце  холодок.

Тут  діда  сльози  й  тата  мозолі,
Матусі  домоткане  полотно,
Якісь  несамовиті  солов,ї
І  в  клубі  «до  шістнадцяти»  кіно.

Переплелось,  усе  переплелось,
Проте  своє  ще  гріє  іздаля.
Лечу  додому,  так  вже  повелось,
Бо  тут  родивсь  і  тут  моя  земля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761346
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 21.11.2017


Віталій Назарук

СПОГАДИ ПРО СЕЛО

Стоїть  село,  неначе  заніміло,
Лише  під  ранок  голосять  півні.
Роки,  як  птахи,  в  вирій  відлетіли,
Лишилися  ікони  на  стіні.

А,  що  було?..  Усе  село  співало…
Під  хатою  збиралися  діди.
В  хлівах,  то  «гоготіло»,  то  «мичало»,
Село  жило,  вставало  із  біди.

Босоніж  по  грязюці,  чи  пилюці,
Ходили  в  поле  і  старі  й  малі.
 Димівся  самосад  в  дідівській    люльці,
По  берегах  бродили  журавлі.

А  на  жнива  ходили  по  колосся,
Щоб  для  курей  хватило  до  зими.
І  розливалось  в  полі  стоголосся,
Здіймались  вгору  з  коминів  дими.

Колядники  від  хати  і  до  хати
Ходили  завжди  в  Різдвяні  свята.
На  кожне  свято  готувала  мати
Якогось  чудо-диво  пирога.

А  на  «пристольний  празник»,  на  Михайла,
Лавки  ломились  в  хаті  від  рідні.
Такого  свята  цілий  рік  чекали  -
Михайла,  що  на  «білому  коні».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761312
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 21.11.2017


Променистий менестрель

Боже, хороше як

     
       романс
Я  на  тебе  дивлюсь,  
моя  пісня  й  кохана,
із  тих  давніх  часів  
ясно  синіх  очей;
дві  дуги  твоїх  брів,  
моя  любая  Дано,
де  підставив  колись  
у  дорогу  плече.

Тихий  шерех  дерев.
Стан  душі  неповторний.
Ще  життя  уперед…  
Майорять  стожари.
Білий  сум  межи  днів,  
а  чи  радість  пригорне  –
то  на  серця  струні  
грають  в  любість  вітри…

Боже,  хороше  як  –  
грона  сині  бузкові
шлють  духмяний  туман.  
Десь  малиновий  спів…
Хочу  бачити  сон,  
де  наївні  ми  знову
і  рука  у  руці,  
і  не  треба  нам  слів…

Лишень  небо  і  ми,  
де  світанки  нам  в  очі
і  в  бурштиновий  біг  
листопадовий  дощ…
Та  безмежність  в  очах  
і  казкові  всі  ночі
не  полишать  хай  нас  
в  лебединість  порош…

02.02.2011р.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761370
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 21.11.2017


Віталій Назарук

ГОЛОВНЕ У ЖИТТІ

Життя  лежить  на  трьох  китах  –
Надія,  Віра  і  Любов…
В  них  хліб,  який  дають  жита,
В  них  почуття,  що  гонять  кров.

Лиш  з  ними  можна  йти  в  житті,
Із  Вірою  здобудеш  все,
Надію  стрінеш  на  путі,
То  певно,  друже,  повезе…

Ну,  а  Любов  це  майже  все  -
Із  головою  в  забуття…
Вона  і  згубить,  і  спасе  -
Таке  воно  земне  життя.

Літа  не  завжди  золоті,
Чи  ти  згубив,  а  чи  знайшов.
Знай  головне  в  твоїм  житті  -
Надія,  Віра  і  Любов…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759829
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


Леся Геник

Спаде з її плеча прозорий шарф…

Спаде  з  її  плеча  прозорий  шарф,  
стече  повільно  долі,  долі,  долі...  
А  спраглі  риби  на  твоїх  устах
почнуть  молитись  лагідно  любові.  

Коли  ковзне  розтремлена  рука
на  стан  її,  і  стане,    мов  метелик,  
в  її  очах  розбурхана  ріка
волошками  усі  світи  застелить.  

І  попливе  прозорий  шарф  кудись
туди  у  ніч,  де  зорі,  наче  сливи.
А  ти  впадеш  у  неохопну  вись
із  нею  на  руках  -  такий  щасливий...    

20.10.17  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759860
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


Стяг

Листопадовий місток

Лиш  перейти  через  місток,
А  там  –  тумани  і  тумани,
Останній  знічений  листок,
Пекучий,  наче  сіль  на  рану.

В  міжчассі  загубився  час,
І  утворилась  порожнеча,
Волога  в  профіль  і  анфас,
І  ласа  на  пухнасті  речі.

Не  увійти  у  теплий  ряд,
Усі  розібрані  білети,
Фотогенічний  листопад,
І  сам  стає  надбанням  Лети…

Зібравши  з  тисячі  шляхів,
Якусь  химерну  ікебану  –
Людей,  дерев,  вітрів,  птахів,
Обривків  фраз,  хмаринок  рваних,
Він  стане.  Далі  лиш  місток.
Кивне  –  ходімо  через  нього,
А  там  -  обірваний  листок,
Туманний  космос.  Більш  нічого…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759882
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


Микола Базів

Мадонна (з народного гумору)

         



Їде  жінка  у  трамваї,
У  хвості  вагона.
На  руках  дитя  тримає,
Мов  свята  мадонна.

Груддю,  наче  спіла  диня,
Немовля  годує,
Та  погано  ссе  дитина,
Трохи  вередує.

Примовляє  молодиця
Ніжно  немовлятку:
-  Ну  бери,  ням-ням…  бо  цицю
Дам  чужому  дядьку.

А  малятко  кривить  ротик
І  слюнявить  губки  –  
Чи  його  болить  животик,
Може,  лізуть  зубки?..

Другу  грудь  сердешна  ненька
Тицяє  дитяті:
-  Ну  бери,  моя  маленька.
А  як  ні  –  дам  дяді…

Збоку  дядько  мовив  стиха
Змовницьки  до  жінки:
-  Тільки  швидше!  Я  проїхав
Зайві  три  зупинки!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758266
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 08.11.2017


Стяг

Осіннє

Малює  вечір  
далину,
Стиха  акваріум
 планети.
Вночі  сьогодні  
не  засну  :  
зірок  збиратиму
 ранети.

Невдовзі  буде
 їх  сповна  –  
Персей,  Плеяди,
 Андромеда…
 А  вечір  -
 кольору  вина,
з  густими  
запахами  меду...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756286
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 08.11.2017


Стяг

Темніє даль


Темніє  день  -
 світлішають  берези,
Котрих  торкнувся
 жовтуватий  дим,
Жаль  за  теплом
 повільно  точить  лезо,
Хоча  тепло    наразі  –  пілігрим…

Вдивляюсь  в  обрій
 з  висоти  балкону,
Де    ще  недавно  
бавилась  блакить,
І  бачу    зараз  тільки
 білі      коні,
Табун  білявий
Темним    полем  мчить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757938
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 08.11.2017


Стяг

На осінній зупинці

На  осінній  зупинці
останній  трамвай.
Пасажирять    тумани.
Прощавай-чи-бувай,
прощавай-чи-бувай  -
в  траєкторії  рваній
монотонно  співає
залізо  доріг,
семафори  моргають…
Ніч  знімає  з  беріз
золотий  оберіг.
А  навіщо?  Не  знає…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759383
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 08.11.2017


Леся Утриско

Відлуння падолисту.

Щось  листя  вигравало  на  роялі,
Чи  свій  сонет,  чи  осені  думки,  
А  в  нім  сміялись  гучно  пекторалі,
Спотворено  малюючи  зірки.

Плаксивий  дощ-  смішний  та  одинокий,
У  парку  шкандибав,  мов  дідуган,
Всі  арії  згрібав-  рум'янощокий,
Де  музика  вдягалася  в  гердан.

Кафтан  із  мрій,  промов  та  божества,
З  веселок  осені,  застиглих  в  пекторалі,
Лунала  музика  природнього  єства-
Відлуння  падолисту  на  роялі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759348
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 08.11.2017


Володимир Присяжнюк

Сад, город і дідові болячки…

Сад,  город  і  дідові  болячки-
Ось  і  весь  її  старечий  світ…
Очі  впалі,  втомлені,  незрячі…
Спина  згорблена  від  ноші  літ…

Їй  здається,  що  уже  нікому
Не  потрібний  шум  отих  садів…
Де  тепер  її  сини-соколи?
Де  її  онуки  молоді?

Не  потрібні-  ні  вона,  ні  дідо,
Ну,  хіба  що  вірному  Бровку…
Вже  лантух  переповняють  біди,
Капає  сльозина  на  щоку…
©  Володимир  Присяжнюк
16.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759408
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 08.11.2017


Олександр ПЕЧОРА

СОЛОДКИЙ ДИМ

Нерозділене  перше  кохання,
й  досі  мрію  тебе  осягти.
Зоре  ранняя,  зоре  остання,
озовись,  усміхнись,  освіти.              

Боже  ж,  як  колосилася  нива!
Любувався  волошками  я.
Ой  ти  доленько-доле  зрадлива,
ой  ти  поле  –  колюча  стерня!        

Буйна  юність  не  вернеться  знову.
Хоч  не  балує  доленька  нас,  –
бачу  вроду  твою  калинову,  –
дивний  пломінь  любові  не  згас.    

А  колись  ми  дитинно  раділи
і,  бувало,  брели  невпопад.
Піднебесні  ключі  поріділи.
Стеле  спогадів  дим  листопад…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457767
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 01.11.2017


Тетяна Луківська

Осінній тандем…

 
Я  і  Осінь  -  осінній  тандем.
Вишкрібаємо  кроки  із  листя.
До  зими  ми  сьогодні  ідем,
У  дощах  перепрані  імлистих.
Я  і  Осінь,  а  поміж  версти
Й  хризантем  багрянисті  оскіпки.
Я  звикаю    думки    донести  
Пелюстками  з  осінньої  квітки.
Я  і  Осінь!  З  вітрами    в  танку
Хай  самотність    кружляє  листів”ям.
Й  павутинку  останню  тонку                                    
Відпускає  в    безлисте  верхів’я.
Я  і  Осінь  -  осінній  тандем…
В  сірім  смутку    ряхтять  парасолі.
Листопад    золотим  міражем
Виставляє  осінні  бемолі.
Я  і  Осінь...  і  спогадів  мить
Перешіптує  краплями    щему.
І,  здається,  уже  не  болить…
Життя  креслить  нову  теорему.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758225
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 01.11.2017


Валя Савелюк

СТРУМІНЬ

ховають  прихатні  бузки
широколисті  зелені  лаковані  язики,  
що  ласо  лизали  сонячні  літні  меди  –
назад  у  теплі  бруньки:
зе́ло  –  досконалі  творіння  Твої,  Господи,
скидають  нарядні  шати
і  надовго  мостяться  спати

скоро-невідворотно
крізь  запаковане  щільно  вікно
біла  зима  ввіллється  до  хати,
наче  струмінь  холодного  молока
до  скляного  слоїка

28.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757904
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Крилата

ПЕРШИЙ СНІГ

Скло  в  вікні  торка  Софія,
Наче  мишу  ласка:
-  Бабцю,  снігова  завія,
Подивись,  будь  ласка!

Підійшла  бабуся,  глипа  –  
Сніг  летить-кружляє,
Обліпив  злегенька  липу,  
На  траву  лягає,

То  до  танцю  робить  кроки,
То  стриба,  мов  коні.
І  Софія  йде  у  скоки,
Плеще  у  долоні.

Чверть  години  небо  шило
З  сірих  хмар  мережку.
Потім  сонечко  пустило
Цілувати  стежку.

- Де  ж  сніжок?  –  дівчисько  тупа,
Сльози  -  кап  по  носі.
- Розтопивсь,  як  сіль  у  супі.
Теплий  ґрунт  ще.  Осінь.

- Як?  Чекала  його  в  гості.
Мріяла  про  сніжки.
- У  мороз  розкине  постіль.
Почекай  ще  трішки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757957
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Ганна Верес

Нуртуй, козацька кров

Коли  в  душі  любові  дивний  сад
Вже  поселивсь  і  рясно  квітне  цвітом,
Коли  ти  не  втомився  колисать
Чуття,  яке  тобі  дарує  літо,
То  до  землі  до  рідної  любов,  
Котра  від  діда-прадіда  далася,
Ота  синівська,неспокійна  кров,
Що  у  борні  століттями  лилася.
Нуртуй,  козацька  кров,  не  затихай,
Адже  земля  під  ворога  прицілом,
Немає  в  світі  більшого  гріха,
Ніж  той,  як  діти  власний  код*  не  цінять.
25.10.2017.
*  Кодом  вважається  рідна  мова,  земля,  звичаї  рідного  краю.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757680
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Леся Утриско

Лиш кохання зостане горіти.

Не  дописуй  мене,  
Залиши,  хай  дописує  вітер,  
Все  колись  промине,
У  забутім  коханні  зігріте.

Не  малюй,  я  прошу,  
Он  торкається  осінь  зухвало,  
Все  тобі  напишу,  
Лиш  придумаю  першу  октаву.  

Не  сумуй,  ще  не  час,
Ще  не  зіграні  матчі  та  битви,
Призначає  для  нас
Те  життя,  що  лиш  лезо  ув  бритви.

Ти  цілунком  зціли
Пелюстки,  що  завиті  в  бутони,  
Смолоскип  запали,  
Перетни  всі  болючі  кордони.  

Не  дописуй  мене,  
Намалюй,  аби  тихо  зотліти,
Все  колись  промине,
Лиш  кохання  зостане  горіти.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755627
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Серго Сокольник

Романс ЛАКРІМОЗА ВІЙНИ + відеокліп

https://www.youtube.com/watch?v=vtqzaOyOKvg

ЛАКРІМОЗА    ВІЙНИ
романс
***слова    пісні,    покладені    на    музику    в    співпраці    з    композитором    О.    Лісінчуком.    Виконує    Народна    артистка    України    Світлана    Мирвода***

Дощ    у    вікні
Тобі    дзвенить,
Немов    по    клавішах    соната.
Ти    відчуваєш    мій    прихід
З    доріг    війни
Крізь    дощові    вологі    грати...
І    ти    одна.    
І    ти    одна,
І    разом    більше    нам    не    бути...
Ось    так,
Під    дощову    сонату,
Листа
Останнього    писати
З    країв,    яких    не    повернутись.
Не    дивина.
Іде    війна,
І    дощ    стікає,    наче    смуток...

А    дощ    іде,
І    часу    плин
Зіграє    музику    розлуки.
Під    лакрімози    перелив
На    клавесин
Кладу    твої    зігріті    руки...
І    не    проси,
І    не    проси,
Мене    недовго    зачекати...
Прости
Мене,    моє    кохання!..
Той    бій
Для    мене    був    останній,
Бо    я    знесиленим    солдатом
Прийшов    сюди...
Та    маю    йти
Крізь    дощові    вологі    грати...


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2017
Свидетельство    о    публикации    №117081600768    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755317
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Ганна Верес

Я повернуся, мамо, із війни (Слова для пісні) .

Я  повернуся,  мамо,  із  війни,
Можливо,  білим  ангелом,  крилатим,
Тебе  я  й  землю  гідно  боронив,
Життя  віддавши  за  Вкраїну-матір.

Я  повернуся,  мамо,  із  війни,
Щоб  посмішку  тобі  подарувати,
На  півдорозі  ворога  спинив
Й  ані  тебе,  ані  себе  не  зрадив.

Я  повернуся,  мамо,  із  війни,
У  сон  твій  серед  ночі  завітаю,
Й  немає  в  тому  нашої  вини,
Що  я  на  небі.  Правда  ця  свята  є.
9.10.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757585
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Lana P.

КОНЦЕРТ НА ОЗЕРІ

Грає  жаба  на  гітарі,
Два  лини  танцюють  в  парі,
Карасі  кружляють  колом,
Цвіркунець  заводить  соло.
Бульбашки  пускає  сомик,
Бо  почув  співучий  дзвоник.

Розгулялись  на  забаві
Окунці  сріблясті  жваві.
Веселиться  і  в’юнець:
“Он,  який  я  молодець!
Хто  не  бачить,  хай  почує  —
Рак  у  панцирі  задкує…”.

Заховалась  у  лататті
Бабка  в  голубому  платті  —
Пише  ноти  на  водичці.
Стрибунець  везе  на  бричці
Комара  та  ще  й  комаху  —
Розбудили  черепаху.                      25/10/17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757344
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 27.10.2017


Крилата

ЖОВТЕНЬ

А  жовтень  –  істинний  художник-пейзажист.
Відвідав  ліс  відвічний,  парки  і  двори.  
Обмацав  оком  на  деревах  кожен  лист,
Квачем  наклав  розкішні  теплі  кольори.  

Новий  мистецтва  витвір  гріє  людям  зір,  
В  передзимів’ї  світлим  вогником  мигтить.
Та  вітер  тне  листок,  мов  ворога  жовнір,
Летить  донизу,  стежки,  трави  золотить.

Щораз  то  менше  барви  в  кроні  на  гілках,  
Щораз  то  більше  –  під  ногами  стовбурів.
Все  менше  білка  рудохвоста  й  ворон-  птах
Плодів  знаходить  на  горісі  –  відгорів.

Зимніші  ранки  і  коротші  вечори.
Хоч  сонце  в  полудень  промінням  ще  трясе.
До  сну  зимового  готуються  бори.
Про  свій  прихід  листопад  пише  твір-есе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757154
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 26.10.2017


Lana P.

ДЛЯ ХВИЛІ…

Вгомонись,  чубата,  не  лупцюй  у  груди,
Не  вдяряй  щосили  берега  крило  —
Мандрувала  довго,  побувала  всюди,
Не  буди,  хвиляста,  і  його  нутро.

Хай  сліди  бентежні  замережить  піна  —
В  шумовинні  білім  їх  вже  не  знайти.  
Ти  чесала  спини  кораблям,  дельфінам,
Хваткою  акули  гнала  і  кити.

Не  змагайся  з  часом,  не  гарцюй  у  шалі.
На  тобі  єдиній  не  зійшовся  світ.
Ще  зустрінеш  щастя  на  своїм  причалі  —
Полетиш  із  вітром  в  неземний  політ.          25/10/17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757188
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 26.10.2017


Серго Сокольник

МІЖВІКОВЕ

Йди,  кохана,  на  руки  до  мене,
Притулись  до  моєї  щоки.
Слово  "літо"  нараз  однойменне
Із  коханням...  Це  здогад  такий...

Посивілі  розпущені  коси
Помережили  неба  блакить.
Так,  кохана.  Це  осінь.  Це  осінь
У  віконце  твоє  стукотить.

Ще  палають  вечірні  заграви,
Сублімована  пристрасті  суть,
Та  нічні  наполохані  трави
Набирають  осінню  росу,

Щоб  уже  не  зайнятись  вогняно,
І  очікують  холод  зими...
Йди  на  руки  до  мене,  кохана.
Притулись...  І  мене  обійми...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117102400769  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756850
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017


Світлана Моренець

ІГРОМАНІЯ

В  темпи  скажені  насильно  нас  час  запрягає.
Розум  осилити  злети  прогресу  спішить
аж  закипає,  проте  не  усе  осягає
і  ностальгійно  у  спокій  колишній  летить.

Ґаджетів  безліч,  айфони,  ПК  і  планшети
втягують  нас  в  лабіринт  світових  павутин.
Анахронізмом  стають  звичні  книги,  газети  –
людство  й  без  них  потопає  у  морі  новин.

Зручно?  Комфортно?  Цікаво?  –  Авжеж,  безперечно!
Світ  нам  відкритий,  немов  на  долоні,  це  так.
Але,  пірнувши  у  те  спілкування  безпечно,
чи  не  втрачаємо  з  дітьми  душевний  контакт?

Гляньте,  як  тихо  в  дворах.  Зникли  ігри  дитячі,
В  джойстик  вчепившись  і  втупившись  жадно  в  дисплей,
граються  діти...  чи  дітьми  "стрілялки"  чортячі?
Смокчуть  одне  (не  дев'яте!*)  життя  із  дітей.

Щупальця  тягнуть  відверто  нав'язливе  порно
і  пропозиції  безлічі  втіх,  наркоти.
Психіку  ранять,  світогляд  калічать  потворно.
Батьку,  як  можеш  спокійним  лишатися  ти?!

Зайняті  всі!  А  комп'ютер  виховує  справно,
навіть  не  треба  здавати  в  гуртки,  в  інтернат.
Зрідка  –  безвихідь,  а  в  більшості  –  лінь,  віднедавна
діточок  наших  бездумно  здає  в  Інтернет.

Я  –  не  забита  чи  злякана  поступом  тітка,
а  за  тепло  у  сім'ї,  за  любов  і  добро.
Наша  байдужість  –  дитячій  душі  чорна  мітка,
знак  непотрібності  і  нелюбові  тавро.

Скаржимось,  що  покоління  стає  менш  духовним.
Але  звідкіль  та  високість  сформується  в  нім?
Духом  пивним  обдавали  діток,  не  жертовним,
віра,  душевність,  увага  минають  наш  дім.

Вибух  прогресу  –  значна  перемога  людини,
але  духовність  її  –  головний  інтерес.
Даймо  відчути  любов  та  увагу  родини,
то  не  впаде  у  комп'ютерне  рабство  дитина.
Ми  –  над  прогресом!    Але  не  над  нами  прогрес.

                       *  –  Герої    бойових  ігор  мають,  як  правило,  9  життів.

                                                     24.10.2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756936
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017


Ганна Верес

Колискова

Нічка,  темна,  крила  в  гори  
Опустила
І  на  небо  тихі  зорі
Запросила.
Поміж  них  пливуть  біленькі
Лебедята,
Діточок  несуть  маленьких
На  крилятах.

Вони  сни  несуть  чарівні
До  півночі,
Де  дрімота  закриває
Діткам  очі,
Тож  зручненько  ляж,  дитино,
На  крилятко,
Сни  корисні  для  людини.
Спи,  малятко!
21.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755160
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 14.10.2017


Віталій Назарук

ПОКРОВИТЕЛЬКА КОЗАКІВ

Збиралась  ніч.  Хропли  на  волі  коні,
Збиваючи  копитами  росу.
Біля  вогню,  неначе  на  осонні,
Козак  із  «оселедця»  плів  косу.

Ще  молодий  -  сережка  в  правім  вусі,
Була  за  свідка  –  він  один  в  роду…
Сидів  босоніж,  ноги  грів  в  кожусі
І  думав  свою  думу  молоду.

Сьогодні  із  братами  був  у  церкві,
Молився  за  батьків,  моливсь  за  січ.
Молився  Богу  і  святій  Покрові,
Був  із  святою  нині  віч-на-віч.

Обід  святковий  і  пісні  козацькі,
Ведеться  так  на  протязі  віків.
В  цей  день  ділили  все  своє  по-братськи,
Покрова  –  це  святиня  козаків.

Не  сквернословте.  Не  робіть  такого,
Що  може  вас  привести  до  гріха.
Козацьке  свято  –  це  свята  Покрова,
Що  захищає  завжди  козака.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755170
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 14.10.2017


Янош Бусел

Село… Село…Даль загадково - синя…

                                                           [i]    [b]  [color="#ba1e1e"]  Ніч...  Село...  Я...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#08450b"]Чарівна  ніч...  Стожари...  Пахнуть  зорі,-
Бо  липи  ллють  в  довкілля  цвіту  шал,
Пливе  мов  човен  у  небеснім  морі
Пахучий  місяць...  Цвіркунів  хорал...

Так  хороше!..  Іду  селом  я  в  силі,-
Зоставив  там  десь  прожиті  літа  
І  спогади...  Тяжкі...  Звичайні...Милі...
Зі  мною  поруч,-  юність  золота...

У  роздумах...  У  прагненнях...У  волі,-
Налите  тіло  трепетом  звитяг...
Цілунки...  Тут..  У  батьківській  стодолі,
На  свіжім  сіні...  Та  злітає  птах

В  світи  широкі,-  працею  налиті,-
Прощай  село...  І  шепіт...  І  цей  шал
Чарівний  ночі...  Липи...І  стодоля...  
Я  до  Дніпра...  А  ти,-  аж  за  Урал...

Мозолі...  Праця...  Звершення...  Цілунки...
Усе  спливло...  Життя  іде  на  спад...
Та  не  забути  липові  ті    трунки,
Тебе...  Стодолю...Юний  зорепад...

Так  хороше!..  Іду  селом  я  в  силі,-
Зоставив  там  десь  прожиті  літа  
І  спогади...  Тяжкі...  Тривожні...Милі...
Зі  мною  поруч,-  юність  золота...
[/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742244
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 17.07.2017


@NN@

Чом світло горить вночі?…

Що  я  роблю  вночі?  Чом  світло  горить  у  вікнах?
Інколи  пишу  вірші,  часом  ковтаю  ліки,
Буває  смакую  чай,  зелений  і  трішки  лайму...
Глухо  гуде  рингтон...  в  когось  біда  нагальна...
Слухавку,  чимскоріш,  беру  -  відповісти  мушу,
Потрібні  б  знайти  слова,  щоб  відігріти  душу.

Що  я  роблю  вночі?  Що  вам  за  діло,  сусіди?
Світло  в  вікнах  моїх  чиїсь  розганяє  біди.
Нехай  побіліє  ніч,  що  найтемніша  під  ранок,
В  присмерки  протиріч  -  світло  з  по-під  фіранок.
Що  я  роблю  вночі?  Тихо  читаю  молитву,
-  Го́споди,  благослови,  в  но́чі  виграти  битву.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740367
дата надходження 03.07.2017
дата закладки 15.07.2017


@NN@

Вчасно сказані слова

                                                           


Відшукай  у  пам'яті  своїй
                       Море  Щастя  і  ріку  Надій.
І  зроби  човна  із  лопуха  -
                       (Доля  до  сміливих  не  глуха),
За  вітрило  -  напнений  туман...
                       Перейди  життя,  мов  Океан,
Досягни  заобрієвих  меж,
                     Спалахни,  мов  тисяча  пожеж,
Упади  росою  на  траву,
                       Допиши  нескінчену  главу,
Книги,  що  призначена  тобі,
                       Не  згубися  у  тісній  юрбі...
І  тоді,  у  серденьку  твоїм,
                       Лід  розтопить  потічок  Гольфстрім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741034
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 15.07.2017


norton

manic depression

десь,  хто  зна  де  –  у  царстві  абсолюту  –
була  бучна  тривога  кілька  днів,
коли  я  відбував  свою  покуту
й  не  пив,  не  матюкався,  й  не  палив.

а  що  робив?  валявся,  мов  колода;
та  врешті  надійшов  якийсь  пророк,
та  й  каже:  "ти!  вгамуй  своїх  думок,
бо  нам  від  них  –  порок  і  насолода.

твій  жаль  –  сумний:  читали  твою  казку.
там  дід  охрім  любив  якусь  параску,
подарував  їй  синього  вола;
ще  й  сірого  –  та  як  воно  буває?
більш  не  даруй,  чого  не  вимагає.
втекла,  та  ще  й  чортів  йому  дала.

продай  чортів,  зведись  на  рівні  ноги,
біжи,  винюхуй  знову,  де  є  гріх:
ще  будуть  битви,  й  славні  перемоги,
ще,  може,  буде  й  радости  від  них"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741296
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Віталій Назарук

ЗГАДУЄТЬСЯ…

Інколи  буває  промайне,
Із  дитинства  мого  якась  мить
І  зігріє  променем  мене,
Спомин  сизим  птахом  налетить.

Як  колись  у  тітчинім  садку,
Смакували  яблука  мені,
Хоч  сиділось  довго  «на  горшку»,
Та  які  ж  вони  були  смачні.

Як  м’яча  ганяли  уночі,
Місяць  був  тоді  за  ліхтаря,
Десь  кричали  дикі  пугачі,
Нас  ростила  матінка-земля.

Пам’ятають  й    нині  черешні,
А  таких  в  селі  і  не  було…
Щоб  не  підкорилися  мені,
Знало  мою  вдачу  все  село.

Рипалася  шкіра  на  ногах,
Бо  не  звикли  ноги  до  взуття.
І  не  брав  тоді  ніякий  страх,
І  здавалось  казкою  життя.

Інколи  буває  промайне,
Із  дитинства  мого  якась  мить.
І  зігріє  променем  мене,
Спомин  сизим  птахом  налетить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741892
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2017


Віталій Назарук

НІЧ КОХАННЯ

Все  почалося    із  кохання…
Закриті  очі  в  поцілунку…
Не  заважала    зірка  рання,
Пізнати  смак  п’янкого  трунку.

Роси  світились  кольорово,
Співали  зранку  треті  півні.
Ми  забували,  що  є  слово,
Лиш  погляди  були  чарівні.

Неначе  п’яні  йшли  додому,
На  сході  прокидався  ранок,
Ми  відчували  легку  втому,
Нас  від  очей  ховав  серпанок…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741991
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Леся Геник

Не прошу

Я  тебе  не  прошу  любити
ані  осені  дощ  похмурий,
ані  літа  безрадну  спеку  -
це  моє  і  на  тому  все!
Та  чому  знов  мені  говориш
про  нестримну  натуру  світу,
що  таврує  високі  ноти  
і  в  провалля  думки  несе?

Та  чому  знову,  стрівши,  кажеш
про  медові,  солодкі  ріки,
що  течуть  десь  далеко  в  горах
і  маліють  в  провулках  міст?
Немаститі,  порожні  карти
все  плазують,  шукають  ліку
від  заквасок  гірких,  та  марно,
бо  на  кожнім  порозі  -  піст.

Ти  говориш  мені  про  тризну,
ти  шепочеш  мені  про  сповідь,
а  між  цим  -  про  плітки  і  сором
і  про  гейби  неприйняття...
Я  тебе  не  прошу  про  світло,
ні  про  річища  повноводі,
бо  за  просьбами  будь-якими
залишається  каяття.

І  любові  просити  марно,
і  привітності,  і  нескверни...
Залітають  у  вікна  мухи,
вилітають  шершені  зла.
Кажеш  тихо,  щоб  я  мовчала,
бо  від  слів  оцих  неприємно?
Бо  злітає  з  повік  не  сивих
посивіла  давно  зола?

Все,  мовчу,  ані  пари  з  рота,
ані  звуку  на  чорні  мури.
Затихаю,  спадаю,  мовкну...
Тільки  й  тиша  журу  несе...
Я  тебе  не  прошу  любити  
ані  радісне,  ні  похмуре,
ні  слова  ці,  ані  безслів'я.
Це  -  моє,  і  на  тому  все!

20.03.2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742033
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


гостя

…хто я?… хто ти?



Занедбаного  серця
Дика  тундра
Настояна  на  сонячних  медах.
Тріщить  по  швах  таємна  Джомолунгма.
Біжить  вода…

Легким  бальзамом  
Плавиться  на  рани.
Вібрує  чорний  місяць  на  стерні…
Хто  я  на  цих  мереживах  туману?
Хто  ти  мені?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742038
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Олександр ПЕЧОРА

ІРПІНСЬКІ РОЗДУМИ ОСІННІ

Яка  красива  осінь  в  Ірпені!
Сюди  колеги  звідусіль  злетілись.
Той  щебет  досі  чується  мені.
Прощатися  нікому  не  хотілось.

Прибулі  з  Криму  і  Галичини,  
з  Хмельниччини,  Полтавщини,  Волині…
Із  Кропивницького  й  Дніпра  вони.
Й  столичні  друзі  –  всі  в  душі  й  понині.

З  Чернігівщини  –  бравий  лікар  Ох.
Він  –  во!    –  поет,  художник,  композитор.
У  нього  хисту-вдачі  на  п’ятьох!
Є  й  «Гарбузівка»  –  може  пригостити.

З  Борисполя  –  Шевченко  завітав.
Він  –  музикант,  співак  і  композитор.
Давненько  і  поетом  гарним  став.
Й  художником,  мо,  стане  ще  маститим.

Добро  іскрилось  з  сонячних  долонь.
І  осінь  барвограйно  так  буяла!
Співала  нам  Олена  Білоконь!
І  пісня  наша  душу  окриляла!

Аплодували  приязно  собі  –
були  тоді  мистецьким  епіцентром!
І  кожен  захопитися  зумів
ще  й  співом  Анатолія  Куценка!

Усі-усі  –  і  хлопці,  й  дідусі,  
й  дівчата-жіночки  –  такі  чарівні!
Були  щасливими  й  раділи  всі  –  
відносно  незалежні  й  майже  рівні.

Об’єднані  у  слові  і  ділах
не  плакалися,  більше  –  жартували.
Те  світло  в  душу  бережно  заклав,  
аби  вона  вкраїнно  гартувалась.    

Об’єднані  метою  Луцьк  й  Лубни…
Дніпро  єднає  береги  священні.
Людей  натхненних  й  трішечки  чудних.
Ми  всі  –  прості,  хоч  серед  нас  є  й  вчені.

Ми  дещо  різні  й  рівень  різний  ще.
Не  будемо  себе  у  груди  бити.
Патріотичне  наше  дітище.
Хтось  хай  сичить,  а  нам  своє  робити.

Ми  вірні  лиш  одній  святій  меті,
щоб  дихалось  усім  на  повні  груди.
Ми  лірики  відважні  –  саме  ті!
Посеред  нас  немає  й  краплі  юди.  

Понад  усе  –  плекання  братських  уз.
І  людяність,  і  відданість,  і  гідність.
Єднає  нас  міцний  козацький  дух,
тверда  національна  відповідність.

Яке  ж  величне  й  горде  слово  «друг»!
Піднесено  струмує  й  коле  серце!
І  друг,  і  брат  –  Віталій  Назарук!
Розвіртуалиться  й  Микола  Серпень!

У  нас  ще  стільки  невідкладних  справ
і  задумів  добро  творити  разом!
Я  однодумців  творчих  тут  зібрав,
і  тих,  що  не  стрічалися  й  ні  разу.

О,  як  привільно  мріється  мені!
О,  як  же  моє  серденько  зігріте!
Яка  ж  красива  осінь  в  Ірпені!
І  будуть  ще  зима,  весна  і  літо!..

У  залі  й  в  барі  ми  дали  концерт!
Самі  себе  послухали  та  й  годі.
На  тому  не  робили  ми  акцент:
спілчани  ми  чи  трішечки  народні.

Були  ми  скромно  на  «передовій».
І  лінію  свою  натхненно  гнули.
Поети,  піснярі…  і  вітровій  
осінній,  щоб  журитись  за  минулим.  

В  глядацькій  залі  ще  й  трибуна  є,
й  столи,  мов  для  президії  зостались.
Більярдний  стіл  є  посеред  фойє.
Й  обдерте  піаніно  у  їдальні.

В  кутку  біліє  здоровенний  бюст  –
Гурамішвілі  –  гордого  Давида.
У  протилежному,  мов  хтось  забувсь  –
Шевченка  бюст  й  долоня  геть  відбита…

Розбиті  долі…  класик  тут  живий  –  
Василь  Голобородько…  втік  з  Лугані.
В  зажурі  курить…  
Та  пиши  чи  вий…
У  стелі  світ  дивися  на  дивані…

Вигранює,  довершує  вірша.
Немов  затворник,  догорає  в  горі.
Що  Інтернет?  На  прив’язі  душа!
А  осінь  златом  стелиться  надворі…

–  Зайдіть  до  нас,  щоб  ми  почули  всі…
–  Мені  б  ще  фрак,  і  тільки  від  Версаче!
Мені  б  ще  побродити  по  росі…

Сміються  очі,  але  серце  плаче.
 
Живуть  тут  й  молоді  бородачі,  
оті,  що  в  чорній  зоні  воювали.
Та  тільки  ж  потенційні  слухачі  
на  тім  концерті  в  нас  не  побували.

Ми  ж  пишемо  й  говоримо  про  них,  
допомагати  прагнемо  охоче,
щоб  Україну  разом  боронить…
А  доля  з  того  плаче  і  регоче.

Ірпінь  для  них  сьогодні  –  оберіг.
Що  буде  далі  –  ще  вони  не  знають.
В  Донецьку  залишились  матері…
А  як  синів  бандити  упізнають!..

Отак  собі  ми  поруч  живемо  –  
і  пишемо,  й  воюємо,  як  можем.
Із  неба  манни,  звісно  ж,  не  ждемо  –
ще  Господу  хоч  трішки  допоможем.

В  Будинку  творчім  не  були  й  доби,  
та  думи  зародилися  на  волі.
Нам  шелестіли  клени  і  дуби  –
скидали  листя  в  наші  душі  голі.

Ми  тут  обговорили  свій  Статут,  
як  «Ріднокрай»  нам  праведно  плекати.
Звести  гуртом  гартований  редут  
і  до  коша  заброд  не  допускати.

Пориви  наші  жовтень  золотив.
І  персонал  привітний  і  гостинний.
Підсилив  мікроклімат  колектив.
І  теплі  мрії  додали  нам  сили.

Нам  затишку  в  серця  додав  Ірпінь.
І  віри  в  праведність,  щоб  краще  жити.
І  підказала  неба  голубінь,
кому  і  як  ми  маємо  служити.  

Тут,  безперечно,  аура  ще  є  –
письменницька,  закохано-мистецька.
Таке  близьке  все,  й  наче  нічиє.
Тут  «ретро»  безпритульно-молодецьке.

Алеї  і  стежки…  і  падолист…
Так  хочеться  на  лавочку  присісти.
Напевно,  краще  тут  було  колись…
Зразкового  б  сюди  капіталіста!

Та  де  ж  той  благородний  меценат?
Тепер  чи  ж  тут  письменницька  еліта?
О  як  шалено  дивний  час  мина!
Як  прохолодно!  Чи  ж  діждуся  літа?

Поглинув  нас  враз  гамірний  перон,
й  вмістила  всіх  ранкова  електричка.
Від  почуття  вже  плавилось  перо…
Не  остудила  б  суєта  столична!


Листопад,  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742131
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017


Віталій Назарук

ТАТОВА ЛЮБОВ

Татова    любов  в  його  очах,
Не  знайдете  більш  ніде  такої,
Пахне,  як  роса  на  споришах,
Квіткою  дитячої  любові.

Татова  любов  -  це  в  спеку  тінь,
Джерело,  що  утамує  спрагу,
Береже  дитину  від  падінь,
Втримати  поможе  рівновагу.

Кажуть,  що  любов  його  скупа,
Ви  не  вірте,  в  очі  подивіться…
Солодом  лягає  на  губах,
Ця  любов  нічого  не  боїться.

Татова  любов  –  це  небеса,
Що  не  видно  ні  кінця,  ні  краю…
В  пам’яті,  як  образ  воскреса,
Ніжною  дугою  водограю.

Татова  любов  –  це  дивосвіт,
Теплота  від  чогось  неземного.
Неповторний  чистий  самоцвіт,
Це  дарунок  від  самого  Бога.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741127
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 09.07.2017


Крилата

ГРА

ГРА  «  ВЧИМОСЯ  РИМУВАТИ»

Бабця  любить  Злату-внучку.
Вчора  їй  купила  …  .
Буде  менше  та    гасати  –  
Букви  в  зошиті  …  .
Вчує  втому  від  писання,  
То  візьметься  до  чи…  .
Букв  усіх  іще  не  знає  –
Мама  книгу  …  .
А  тоді  замісить  тісто.
На  питання  відпо…
Мусить  доня,  як  мастак,
А  не  так,  як  лізе…  .
Відповість,  то    відпочине
І  вікно  надвір  …  .
Там    красуються  ромашки
І  пісні  співають  ..  .
Усміхнеться,  мамі  цьомчик
Дасть,  тоді  візьме  аль…
Оком  щось  собі  вполює,  
У  альбомі    …  .
Як  не  вдасться,  то  до  дір
Витре  і  піде  …  .
Там  поскаче  на  скакалці.
Дасть  її  малій  …  .
Галю  в  двір  позве  –  сусідку  –    
М’яч  кидатимуть  у  …
Як  набридне,  в  сад  підуть,  
Яблук,  грушок,  слив  …  .
Будуть  ними  ласувати,  
Як  повернуться  до…  ,  
Бо  плоди  потрібно  мити,
Щоб  хворобу  не  …  .
Зголодніє  Злата  –    дід
В  дім  покличе      на  …    .
Як  поїсть  дитя,  у    ліжко,
Ляже,  щоб  спочили  …  .
Ввечері  розчеше  косу,  
Весь  помиє  в  кухні  …    –  
Жваво,  наче  балерина.
Мама  скаже:  «Моло…!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741157
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 09.07.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2017


Віталій Назарук

ЗАЛИШАЙТЕСЬ ЛЮДЬМИ

Ростуть  онуки,  сивіють  діти,
Ідуть  у  вічність  старі  батьки.
Міцне  коріння,  широкі  віти
І  призабуті    життя  рядки.

Неначе  жорна  нас  мелють  роки,
Та  б’ється  серце,  то  ж  треба  жить…
Лице  покрили  рови  глибокі,
А  день  і  далі  кудись  біжить…

Хай  вам  смакує  черства  хлібина,
Живіть  щасливо,  щоб  без  зими.
Шануйте,  друзі,  свою  родину
І  залишайтесь  завжди  людьми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738535
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 20.06.2017


Любов Ігнатова

Вербовий затишок

Наливсь  медами  місяць  —  роздобрів,
Ліниво  котиться  між  зорями  до  ранку.
Із  берега  за  зграйкою  човнів
Спостерігає  вітрова  коханка  —

Гнучка  верба,  схилившись  до  води,
Купає  в  прохолоді  довгі  коси...
А  я  приходжу,  зранена,  сюди,
Коли  у  душу  зазирає  осінь,

Коли  голосять  в  тузі  журавлі
І  дощ-в-мені  налагоджує  скрипку,
Щоб  виплакати  всі  свої  жалі
Вербі  і  вітру,  місяцю  і  рибкам.

Щоб  причаститись  співом  солов'їв,
Ввійти  у  чароспокій  вечоровий
І  віднайти  крилатість  своїх  снів,
Де  ти  і  я,  і  затишок  вербовий...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738541
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 20.06.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2017


Серго Сокольник

Коловерть. Любовно-ліричне

Спить  сон-  трава  в  лісах  і  жито  коситься
У  коловерті  незворотності  подій,
І  відійшла  весна  у  смуток  осені,
Мов  лист  жовтіючий,  що  сплинув  по  воді.

Вже  небеса  здіймаються  загравами,
Немов  багаття  з  тогорічної  трави...
Та  у  коханні  розставання  правило
Не  є  прокляттям.  Як  надходить  час-  пливи

У  ті  краї,  де  дихається,  мріється,
Де  ти  повернеш  все,  що  спалене  дотла,
Де  душі  втаємничено  зустрінуться,
Якою  б  довгою  розлука  не  була,

Де  від  Перуна  блискавиці  вогнищем
Ти  запалаєш  знову,  наче  сухостій...
Все  буде  добре.  Біль  від  втрати    пройде  ще.
От  тільки  спомини-  пустіть  мене!..  Пустіть!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117061801038

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738308
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 18.06.2017


Михайло Гончар

Не всім так щастить

         ***
Пообідав,ліг,
Заснув  і  не  проснувся  -
Не  всім  так  щастить...

         ***
Любові  прагне
Коза  несамовито  -
До  цапа  хоче...

         ***
Наче  сонечка,
Кульбабки  скрізь  жовтіють  -
Весна  настала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731612
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 18.06.2017


Володимир Присяжнюк

Зігріває, як шалик в’язаний…

Зігріває,  як  шалик  в’язаний,
Нас  тепло  благодатне  споминів.
Стільки  всього  було  нами  сказано,
Стільки  всього  було  недомовлено…

І  хитке  метушиться  нинішнє,
А  думки,  наче  струни,  напнуті-
Розцвітає  минуле  вишнями  
В  середмісті  моєї  пам’яті.

Навмання  ми  і  далі  ходимо-
Поодинці  -  провулками,  лазами…
Знов  без  тебе  мені  так  холодно-
Одягаю  я  шалик  в’язаний.
©  Володимир  Присяжнюк
17.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736063
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 18.06.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.06.2017


Любов Ігнатова

Дещо філософське…

Море  злизує  з  берега  рани,
Залишаючи  сіль  цілунків,
І  приправлена  сонцем  прана
Пророста  у  Всесвітню  Думку.

Розбентежене  небо  у  хвилі
Губить  ясно-червоне  коло
І  вітри  махаонокрилі
Пахнуть  піснею  матіоли.

Вечір  сутінь  підмішує  в  барви,
Як  мільйони  століть  до  мене,
Ще  бродили  тоді  кентаври,
Ще  співали  тоді  сирени,

Ще  блукало  світами  Кохання  —
Неприкаяне  і  не  грішне  —
Як  пречиста  сльоза  прощання
І  як  листя  терпке  торішнє...

Море  злизує  з  берега  рани,
Пестить  пінисто  шлях  зворотній,
Перетворює  біль  на  шрами,
Заживляючи  слід  самотній...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738113
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 18.06.2017


Віталій Назарук

ХОЛОДНІ РОСИ

Ви  скажіть  мені,  тату,  чом  холодна  роса  коле  ноги,
А  в  дитинстві  такого  у  мене  тоді  не  було,
Бо  щоденно  босоніж  я  виходив    трусити  дороги,
А  роса  ніби  гріла  –  душі  дарувала  тепло.

Чи  морозяться  роси,  чи  не  так  кров  біжить  по  судинах,
Може  сонце  ранкове  запізно  із  ранку  встає,
Бо,  здається,  у  полі    заховалась    безроса    стежина,
Чи  то  ранок  спішить,  чи  роса  вже  до  хмар  дістає?

 Ви  скажіть  мені,  тату,  чом  холодна  роса  коле  ноги,
Холод    дихає  в  спину,    на  дворі  ж  іще  не  зима?
Нехай  роси  ще  гріють  і  зникають  із  серця  тривоги,
І  щоранок  в  росі  усміхається  нам  жартома!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738264
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 18.06.2017


Ганна Верес

В вікно моє вже сіробровий ранок

В    вікно    моє    вже    сіробровий    ранок
Крізь    шибочку    несміло    заглядав,
І    перший    соловей    своїм    сопрано
На    сонне    листя    звуки    розкидав.

Вікно    відкривши,    я    відчула    подих:
То    тихий    легіт    доторкнувся    кіс.
А    може    то    легка    рука    Господня
Мені    дарунки    сипала    якісь?

І    вище    піднімалось    сіре    небо,
Аж    ось    запеленала    його    синь    –
В    промінні    сонця    виникла    потреба
І    в    краплях    свіжих    першої    роси.

Мені    здалось,    я    теж    у    цім    оркестрі
Мелодію    важливу    теж    веду,
І    на    життя    людського    перехресті
Серед    краси    цієї    не    впаду.
7.02.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731746
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 05.05.2017


Оксана Дністран

У тому світі, де цвітуть бузки

У  тому  світі,  де  цвітуть  бузки,
Де  солов’їно,  пінно-черемхово,
Там,  де  сова  співає  колискових,
Я  поселила  мрії  і  думки.

Гублюся  в  зачарованих  лісах
І  проростаю  із  глибин  хвощами,
Перебираю  потай  до  безтями
Усі  слова,  що  ти  колись  казав.

У  тому  світі,  де  живуть  дива,
Де  світанково,  чисто  і  джерельно,
Малюю  на  хмаринах  акварелі.
І  кожна  з  них  по-своєму  -  жива.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731823
дата надходження 04.05.2017
дата закладки 05.05.2017


Адель Станіславська

Запечатую

Запечатую  в  серці  свої  всі  "недо..."
Що  кому  і  до  того,  як  матись  маю?
Вантажі  всіх  гризот  поза  мя  й  спереду.
Пхаю  віз  догори...  "Знай  си  міру!"  -  Знаю...

Певно,  знаю.  А  може...  яка  різниця?  
Йду.  Стежина  моя  ще  ся  не  урвала.
Кроки  тихі.  Я  вірна  її  служниця.
І  не  зраджу  -  не  зрадників  нині  мало.

Мушу  бути...  Бо  хто  ж  ми  мене  замінить,
на  шляху,  що  сама  собі  малювала?..
Не  сахайся  ж  бо,  дівче,  захланних  тіней  -  
їх  ніколи  між  світла  не  бракувало.

Та  іди  і  не  бійся...  Й  не  смій  -  не  падай,
підставляє  он  Янгол  своє  рамено.
Обіприся,  бо  вірна  то  є  розрада.
Не  страшися,  що  сонце  за  край  -  черлено...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731833
дата надходження 04.05.2017
дата закладки 05.05.2017


євген уткін

Я під ноги тобі постелю зачаровані луки

Я  під  ноги  тобі  постелю  зачаровані  луки    
Різно-цвітом  чарівним  ,  заквітчаний  диво-моріг.
Я  тебе  пригорну,  я  візьму  тебе  люба  за  руки
Подарую  слова    ті    що    здавна    для  тебе    беріг.

Ми  удвох,  як  колись,  помандруємо            зоряним  шляхом  
Якнайдалі  від  зла    у    далекі  ,  незнані  світи
Від    війни    й  сьогодення,  яке  так  просякнуте  жахом  
Тільки  як  нам  у  всесвіті  зіроньку  ту  віднайти.

Та  чи  є  іще  десь  таке    небо    як  в  нас  в  Україні?  
Чи  співають  ще  десь  як  у  нас  навесні  солов’ї?
Кращу  долю  мабуть  нам  потрібно  здобуть  батьківщині  
У  братерстві,  в  єднанні,    у  дружній,  великій  сімї.

Я  під  ноги  тобі  постелю  зачаровані  луки    
Різно-цвітом  чарівним  ,  заквітчаний  диво-моріг.
Я  тебе  пригорну,  я  візьму  тебе  люба  за  руки
Подарую  слова    ті    що    ті  що  з  молоду  ще  приберіг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729528
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 02.05.2017


Віктор Ох

Мамай-1 (V)

[i](З  циклу  «Мамаї»)[/i]

Кліпи  серії  "Мамаї"  -  Студія  ОХ
   (частина  перша)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eH_M7aV9We0[/youtube]
---------------

Часто  в  хаті  українській  
був  зображений  Мамай.
Cлавний  оберіг  дідівський
захищав  наш  рідний  край.

Кожне  з  тисячі  зображень  -
це  завжди  оригінал,
кожне  –  символ  мрій  і  вражень,
сили  духу  ідеал.    

Мандрівник,  філософ  мудрий,
він  гультяй  і  жартівник,
славний  воїн,  лицар,  будда*,
бандурист  і  чарівник.
-----------------

   *Будда  —людина,  що  досягла  пробудження    і  вийшла  з  кола  страждань.                  Дослівно  з  санскриту  «пробуджений».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731219
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 02.05.2017


Віктор Ох

Мамай-2 (V)

[i](З  циклу  «Мамаї»)[/i]

Кліпи  серії  "Мамаї"  -  Студія  ОХ
   (частина  друга)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FgKl676-Ky4[/youtube]
---------------------------

Прапор,  спис,  пістоль,  рушниця,
шапка,  чарка,  сагайдак  
і  ріжок-порохівниця  -
от  і  все  що  мав  козак.

Козаку,  коли  воює,
треба  шаблю,  стріли,  лук.  
Та  коли  він    медитує    
кобзу  лиш  бере  до  рук.

 
Не  клади  далеко  зброю  
і  коня  не  відпускай,
врозумляй  нас,  наш  герою,
мужній  лицарю,  Мамай!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731471
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017


Оксана Р.-Г.

Прокидайся, народе!

Чом  воли  ревуть  знову,
Якщо...  коні  не  винні?
Скільки  стезю  тернову
Ми  топтати  повинні?..

Нам  би  зе́рнятко  віри
І  сльозину  покори,
Щоб  заштопати  діри
Вікової  комори!..

Не  здамося  без  бою,
Тож  укотре  на  старті;
Покінчімо  з  ганьбою  -
Ми  ж  бо  кращого  варті!

Годі  плакати  тихо,
Досить  ридма  ридати!
Не  втече  само  лихо
З  української  хати.

Прокидайся,  народе,
Не  шукай  в  хаті  раю!
Що  земля  твоя  вродить,
Коли  всі  хати  -  скраю?!.

Тільки  в  єдності  сила,
В  Божій  мудрості  -  щастя!
Хай  недоля  косила  -
Все  у  правді  воздасться!

І  нехай  наше  слово
Буде  гостре,  мов  бритва,
Хай  цвіте  калиново
Диво-квітом  молитва!

Нехай  пісня  озветься
Понад  гори  високі  -
І  від  серця  до  серця
Запанує  мир-спокій!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728324
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 02.05.2017


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Давайте!

А  ви  давно  –  зiркам  дивились  ввiчi?

Сторiччя  креативу  i  прогресу,
Сторiччя  вiйн  масштабiв  надзвичайних,
І  так  прискоренi  життя  процеси,
Біжим...летим...а    жити  –  не  встигаєм.
Людина  неспроможна  жити  двiчi,
I  двiчi  народитись  неспроможна,
А  ви  давно  –  зiркам  дивились  ввiчi?
А  сонця  схід  давно  вітали  кожен?

А  Ви  давно  –  босонiж  в  срiбних  росах
 Блукали,  закохавшись  до  нестями?
А  чи  давно  –  вербовi,  ніжні,  коси
До  вуст  своїх  бентежно  пригортали?  
А  соловейка  пiснею  в  свiтаннi,  
Коли  ви  тішили  свої  бажання?
Й,  долаючи  всi  надможливi  гранi,
Освiдчувались  гаряче  в  коханні?

..  Доводиться  стискати  автомати,
Й  комусь  кріпити  грошові  папери,
Один  на  одного  наводячи  гармати,
І  один  одному  слабкi  псуючи  нерви.
У  кiберпросторi  надовго  поселились,
Доводячи  життєві  теореми,
У  кабiнетах  стійко  засидiлись,
Вивчаючи  шляхи  цієй  системи..  .

А  Ви  –  давно...?  –  Та  щось  не  пам'ятаю...
Життя  ж  –  бiжить  i  не  вертає  цвiтом,
І...  щось  важливе  в  вирi  цiм  зникає,  
Й  миттєво  якось  виростають  дiти...
А  ви  –  давно...?  Вирiшуйте,  зважайте,
Якi  шляхи  iзнову  обирати.
Давайте  ж,  просто  –  світ  оцей  любити!  
I  Україну  збережем,  давайте!

©Тетяна  Прозорова

(дві  назви,бо  довга  назва  не  дає  опублікувати  твір)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731419
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 02.05.2017


Тетяна Луківська

Слова…

СЛОВА…  СЛОВА…(Світлана  Моренець)http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716204


Неначе  вирвав  хто  слова  
з  душі  моєї.
В  рядочок    ставлю  букви  я  -
все  не  з  тієї.
Нічне  безсоння  заверну,
розсиплю  плаєм.
Краєчок  долі  відгорну
за  небокраєм.
Там  сонце  потуги  кладе,
щоб  знову  встати,
А  серце    спомином  веде
мене  до  хати,
Де  від  дитинства  в  царині  -  
батькі่่вський  подих.
Поріг,  обійстя  й  уві  сні  
ріднить    на  подив…
З  тих  пір,  здавалось,  всі  слова
несла  для  світу.
Сьогодні  ж  -    “кру่гом  голова”
комусь  на  втіху.
Мовчанням  губляться  в  яру,
дощать  сльозою.
Та  я    слова  таки  зберу
і  “  вийду  з  бою”.
Загоять  душу  солов’ї  -
озвусь  рядками.
Й  слова,  відроджені  мої,
зійдуть  житами.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728615
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 30.04.2017


Світлана Моренець

СЛОВА… СЛОВА…

[i]Слова  наші  –
відлуння  душі  нашої.[/i]
Автоафоризм

[b][i]Слова...  слова...  Звідкіль?  Строфа  римована,
з  яких  висот  прийшла?  Ким  продиктована?
Якими  ду́хами?  Це  має  значення,
бо  й  озоріння  в  ній,  і  передбачення.
В  словах  енергія  –  від  світла...  й  темного,
(хтось  від  зірок  бере,  хто  –  із  підземного).
Одних  ви  раните,  для  інших  –  зцілення,
святого  й  грішного  і  смисл,  і  втілення.

Слова...  –  любов  і  бруд,  й  смертельні  палаші.
А  велич  слів...  вона  –
від  висоти  душі.

4.02.2017  р.[/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716204
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 30.04.2017


Тетяна Луківська

Отакої…весняний сніг

У  сніжній  заметілі
знов  чарами  зима,
неначе  в  водевілі,  
і  вітер  "у  керма".
Сніжинки  розставляє,  
то  колом,  а  то  в  ряд,
у  небо  піднімає
і  сипле  їх  назад.
Ну,  де  ж  тут  зрозуміти,
що  вітровій  в  танку
ще  закрутив  півсвіту
в  зимовому  вінку.
Він  пухом  застеляє
доріжки  і  сліди,
здається,  і  не  знає,
що  нам  іти  сюди.
У  сніжній  заметілі
хурделить  ...навісна  !  
Не  страшно!  В  водевілі  -
акторкою  Весна!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729610
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 30.04.2017


Тетяна Луківська

Таке… на часі

 
На  краю  самоти    я  вишукую  раду,
У  нічному  безсонні  загортаючи  крик.
Я  іще  раз  в  собі  переважую  “ваду”,
Бо  чому  ж  це  мій  світ  сизим    маревом    зник.
І  не  стало  в  мені  ні  краси,  ані  друзів.
Перешіптує  вітер  стогін    важких    думок.
І  вже      йду  я  “назад”  по  обпаленій  смузі,
І    півнеба  схилилось  в  придорожній  пісок.
А  мовчання    плете  невимовні  печалі,  
Аби  смутком    зважніло  пригинати  ходу.
У  весняних  сльозах  мокнуть  води  проталі,
А  я  нібито    там…  там...    іще    на  льоду.  
І  у  слові  уже  не  знаходжу  розради,
Спопелилось  від  болю  переказаних  фраз.
І  самотність  -  жура    в  мені    промені  краде,
І  все  меншає  сонця  у  тенетах  образ.
Як  же  вийти?!    Довкруг    лиш  із  фальші  перила...
Прогинатися  в    міру  за  вітрами  услід?
Підтягнувши  попруги,    піднімаю  вітрила!
Все  ж    повірю,  що  день  -    дозволяє  політ.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731068
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 30.04.2017


Lana P.

Я БАЧУ МОРЕ В КРАПЕЛЬЦІ…

Я  бачу  море  в  крапельці  роси,
Крізь  сонце,  в  переливах,  на  травиці,
На  дереві,  в  бурштиновій  живиці,
На  кінчиках  плакучої  лози.

І  чую  море  в  гомоні  грози,
У  водоспадах  райдужних,  у  мжичці,
В  солоній,  прісній  і  святій  водичці,
Я  бачу  море  в  образі  сльози.

Я  бачу  море  в  крапельці  дощу,
На  сріберній  тоненькій  павутинці,
В  мізерних  візерунках  на  сніжинці...
У  море  свої  мрії  відпущу.

Я  бачу  море  в  ревній  боротьбі
За  чистоту  душі  і  справедливість,
У  непокорі  сталій  за  дбайливість,  
Я  відчуваю  море  у  тобі.                                    2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731146
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017


Lana P.

ТАК НІХТО…

«  Так  ніхто  не  кохав.  Через  тисячу  літ  
лиш  приходить  подібне  кохання...»
В.  Сосюра

Так  ніхто...  І  ніде...  І  ніколи...
Не  кохав,  не  тремтів,  як  листок.
Коли  тіло  голки  покололи,
Біль  шалений  проймав  до  кісток.

Так  ніхто...  І  ніде...  І  ніколи...
Не  полюбить  душею  до  дна.
Не  зваблятиме  дух  матіоли
Край  відкритого  навстіж  вікна.

Так  ніхто...  І  ніде...  І  ніколи...
Не  відчує,  як  блискавку  грім.
Роззіллються  дощем  видноколи,
Але  справа  —  у  нас,  не  у  нім.              2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720937
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 01.03.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2017


Патара

Шо там того моря

Ти  давно  за  морями  дальніми,  
Розділяють  нас  води  сині,
Та  думками  з  тобою  далі  я,
Віч-на-віч  з  сивочолим  безсиллям.

Володимир  Присяжнюк  Ти  давно  за  морями  дальніми

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718427



Cивочоле  безсилля  -  дрібниці,
Порятують  тебе  хна  чи  басма.
Через  море  хто  хоче  домчиться,
Літаком  це  і  швидко,  і  класно.
Є  безсилля  геть  іншого  плану,
(Хай  від  нього  Пан  Біг  порятує),
От  тоді  вже  моря-океани
Намагання  подужати  -  всує.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718444
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 16.02.2017


Lana P.

ОЙ ВИ, ЛЮЛІ-ЛЮЛІ… (КОЛИСКОВА)

Ой  ви,  люлі-люлі-люлі…
Полетіли  в  гай  зозулі,
А  сороки-білобоки
Озирались  на  всі  боки:
—  Хто  ж  Настусі  заспіває
І  малятко  вколисає?
Тут  голубка  сизокрила
До  дитини  прилетіла:
—  Буду  я  їй  воркутати
І  малесеньку  гойдати…
Не  співала  —  туркотіла,
Настя  спатоньки  схотіла.
Гулі-гулі,  гулі-гулі,
Ой  ви,  люлі-люлі-люлі…    15/01/17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718462
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 16.02.2017


Леся Утриско

Цьоці. ( Гумореска)

Зібрав  сі  наш  Михасуньо  знов  до  Гамерики,
Там  ше  цьоці  є  жива,  жи  вуйна  по  стрику.
Оселивсі  в  неї,  в  хаті,  став  сі  обживати,
Та  й  став,  цьоцю  нашу  рідну,  добре  доглідати.
Би  старенька  усьо  мала,  ше  трохи  пожила,
Жи  би  каждому  в  родині,  долярів  лишила.
Так  минав  вже  рік  за  роком,  цьоці  доживала,
А  як  вмерла,  то  родина  нічого  не  знала.
Вислав  наш  Андрій  нам  пачку  з  усяким  товаром:
Там  хустки,  нитки,  продукти  і  пачка  з  приправов.
То  напевно  замість  шкварок,  до  борщу  давати,
Аби  потім  печениці  в  животі  не  мати.
То  з  мо  всьо  вже  поділили-  і  приправу  тоже-
А  за  місєць  лист  приходит...Боже  ти  наш  Боже!
Описав  Михайло  всьо,  за  туті  всі  лики,
А  в  кінци  нам  описав  траурні  музики.
-  Стефку!-  Боже,  шо  робити?...  та  ми  цьоцю  зіли...
Так  з  борщом  з  мо  смакували,  жи  з  мо  ще  хотіли.
Йди  до  стайні,  заріж  квочку,  обсмали  свічками,
Ну  а  потім  ї  спали,  би  пахло  кістками,
Запакуй  у  то  пудевко,  з  усіма  мощами,
Бо  Михайло  юш  в  дорозі  з  рідними  вуйками.
..............................................................................
Поховали  замість  цьоці  ту  старезну  квочку,
Мій  Сефан  сі  так  напив,  жи  заліз  у  бочку,
Я  не  знала,  де  сі  діти,  та  де  маю  сісти:
І  до  смерти,  я  приправи,  вже  не  буду  їсти.
.............................................................................
Як  не  знаєте  читати,  що  на  пачці  пише:
Ваша  цьоці  сі  із  вами  назавжди  залише.

(с)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718484
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017


Серго Сокольник

ІЗ РОЗКІШНОЮ ПАННОЮ… ( 16+ )

***Трохи  екзотичне***

Із  розкішною  панною
(хоч  голівка  пуста)
До  Нірвани  ми  падали
У  кружлянні  листа

Віртуозного  па-де-де
(не  зваяє  Роден...)
Ти  ще  вдягнена  де-не-де...
Трохи  згодом-  ніде.

Провалились  до  рання  ми
В  матіолові  сни
Із  розуто-  торканнями
Ніг  струнких  білизнИ....

А  за  ІНШИХ  ОБСТАВИН  я
Ще  тебе  нахилю...
Ах  ви  ж  ІНШІ  ОБСТАВИНИ...
Я  також  вас  люблю...

За  пікантними  стравами
(ти  на  блюді  курча,
мною  міцно  приправлене)
Ми  проводимо  час.

Перелитий  у  келих  сум-
Порожніюче  зник...
Переконливість  голосу-
Видатний  показник

Розділитися  нАдвоє...
Поєднатися  знов...
Ах  ти  ж  гріхопривабливе
Пізнавання  основ,

Як  наповнений  золотом
Розкусити  горіх-
Чоловічий  обов"язок
(Чи  солодкий  наш  гріх...)


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117020800987  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716942
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Олександр ПЕЧОРА

ЕКЗЕМПЛЯРИ (озвучив, але…)

Екземпляри  різні  в  Раді,  
в  різномастому  вбранні…
Просвітіть  яскраву  Надю  
на  детекторі  брехні.

Заспівала  пташка  вільна.
І  папаха  є,  й  штани.
Демократія  –  свавільна.
Терористи  –  братани…

Можна  думати  й  казати  
що  завгодно,  все  ж  вона  –  
запальний  каталізатор  
у  системі  «Каганат».

Та  набридли  авантюри  –  
емоційний  анархізм.
Бо  зомбована  в  натурі,
бо  гібридний  героїзм.

І  провірте  чи  то  справжній
патріот  наш  президент,
чи  борець  він  непродажний,
чи  ворожий  резидент?

Як  же?  Він  же…  тратить  нерви  
кожен  день…  на  словеса.
Поруч…  корупціонери…
Він  же…  отакий  і  сам.  

Засліпили  очі  гроші.
Мало  все  йому.  О  ні!
На  Майдан,  на  звіт,  на  прощу!
Гроші  на  війні  –  брудні.

Ще  перевертні  керують,
й  кажуть,  що  вони  праві.
На  війні  олігархують  –
йде  торгівля  на  крові!

Поки  ж  гинутимуть  люди?
І  за  кого  врешті-решт?
Доки  ж  правитимуть  юди?
І  кого  ще  обереш?

Остогиділи  цяцянки,
вже  не  вірить  вам  ніхто.
Хто  б  як  грамотно  не  тявкав,
та  війна  ж  це,  не  АТО.

Годі  марно  говорити
і  перечити  й  собі.
Україні  –  яму  рити…
Впадете  от-от  самі.

Визволяти  полонених  
чи  заручників  з  біди
поможи  знесилій  нені,
Боже  праведний,  прийди.

Пересічні  і  верховні,
різні  є  балакуни.
Хоч  діла  їхні  й  гріховні,
нам  Вітчизну  сохрани.

Хоч  речуть  промови  путні  
різновекторні  божки,  
та  блукають  на  розпутті,  
бо  штурмують  навпрошки.

Словеса  солодкі  братців.
В  бочці  ж  тій  немає  дна.
Ну  й  лукаві  ж  бо  обранці!
Ну  вже  ж  локшина  й  нудна!

Вулик  меду  чи  отрути?
Трутні  там  гудуть  ще  ті.
І    бариги  шалапутні,  
і  крутеники  святі.

Дурять  спереду  і  ззаду.
Скільки  там  уже  душку!
Як  же  можна  мати  владу,  
коли  рильце  не  в  пушку?

Виправдовуватись  годі  
і  брехати  з-року-в-рік.
Називають  це  в  народі  
«нескладухи-попурі».

Як  месії  ми  хотіли!
Владу  ідолам  дали.
А  вони  лиш  погуділи
і  собі  лиш  утяли.

Вибирали  хтиво  миром.
Думали  –  й  за  нас  борець.
Розчаровані  кумиром.
Та  нехай  би  йому  грець!  

Так  єднаймося  ж,  панове!
Знов  пора  іти  на  герць!  
На  Майдан  рушаймо  знову.
Гетьманів  фальшивих  геть!

Продалися  за  доляри  
й  крутять-мутять  «карусель»…
Поміщаймо  ж  екземпляри  
у  минувшини  музей!

грудень,  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717273
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Леся Геник

Не снігом

Замітає  не  снігом  -  розпукою,
замерзають  не  ноги  -  сліди.
За  небілою,  злою  розрухою
не  пісків  уже  не  віднайти.

Ані  цегли  чи  моцного  каменю,
ані  ще  не  зогнилих  дерев.
Все  понищено  злісно,  розвалено.
Над  проваллями  піниться  рев.

А  в  колисках,  підвішених  долею
на  старенькі  крихкі  сволоки,
діти  плачуть,  зосталися  голими
на  розливах  чужої  ріки.

Та  немає  кому  подивитися
чи  прикласти  хоча  б  до  грудей.
З  вишиванок  обірвано  китиці,
щось  важливе  обдерто  з  людей.

І  хтось  буде  винити  хурделицю,
хтось  пожежу,  а  хтось  промовчить.
Чорна  капа  над  вічністю  стелиться.
В  чорну  прірву  щось  вічне  летить.

1.02.17  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716124
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Леся Геник

Лю…

І  руки  мої,  мов  крила,
коли  у  твоїх  обіймах.
І  серце  моє,  мов  квітка,
і  думка  одна  -  "люблю!".
Хоча  обпікає  холод,
негода  тривожить,  війни...
І  страшно,  направду  страшно!
Та  добре  з  тобою,  Лю...

Ти  скажеш  -  і  я  повірю!
У  кожному  слові  -  спалах.
Вікно  зачиню  і  двері  -
не  страчу  сю  мить,  зловлю!
Ти  сонце  мені  даруєш.
До  тебе  я  спала,  спало
і  щастя  моє  жадане  -
оте,  що  з  тобою,  Лю...

Ти  вибач  за  парасолі,
за  вічні  дощі,  я  знаю,
що  всі  час  від  часу  мокнуть.
Не  нити  собі  велю!
Та  інколи  дуже  сумно
до  меж,  до  безмеж,  до  краю...
І  з  тої  жаскої  яви
лиш  ти  мя  рятуєш,  Лю...

Бо  руки  стають,  мов  крила,
коли  у  твоїх  обіймах.
Бо  серце  стає,  мов,  квітка,
і  думка  одна  -  "люблю!".
Ти  сонце  мені  даруєш,
зласкавлене,  диводійне,
бо  добре,  коли  з  тобою,
щаслива  з  тобою,  Лю...

22.11.16  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717274
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 10.02.2017


палома

НЕРОЗКВІТЛІ КВІТИ

 

До  Тебе  і  метеликом,  і  квітом
Первинним  ніжним,  наче  пектораль
На  груди  змучені,  свинцем  побиті…
Зболіле  серце  рве  стражденний  жаль,
Як  тими  пелюстками  кров  спинити?..

Зима,  весна…  надії…  третє  літо
З  корінням  вириваються  гілки…
Не  буде  на  тім  місці  диво-  квіту  –    
Тужливі  груди  скровлені  в  дірки,
Лиш  голуб  крилами  боронить  віти…

Незрілі  пуп’янки  додолу…  Діти...

                                 (8  лютого  2017)
                                 (с)  Валентина  Гуменюк

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717284
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 10.02.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2017


Наталя Хаммоуда

Імена… Імена…

(Бійцям,  що  полягли  під  Авдіївкою.)
Імена...  Імена...  Віск  зі  свіч,
Плачуть  люди  по  всій  Україні.
Ми  зі  смертю  тепер  віч-на-віч,
Горе  майже  у  кожній  родині.

Імена...  Імена...  Імена...
Вже  ланцюг  тих  смертей  нескінченний
Обриває  суцвіття  війна,
То  ж  плодів  не  чекаймо  даремно.

Імена...  Імена...  Сльози  скізь,
Україна  в  сльозах  потопає.
Знов    отримали  хлопці  "  безвіз"
Журавлиним  ключем...  аж  до  раю.

Імена...  Імена...  Імена...
Н.Хаммоуда.
02/02/12017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716074
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017


Янош Бусел

Пам'ять Крутів (29 січня) …

                     
           [i]  [b]    [color="#db1c1c"]  1917  -1918  роки…Становлення  УНР…
                   Безмежна  довіра  до  братньої  Росії…
                   Армія  ліквідується…  Лиш  одиниці,-
                   за  її    збереження…  Та    у  далеких
                   кремлівських  мрійників,-  зовсім  не
                   братерські    замашки…  Навпаки!...  
                                 Січень...  Крути...  Звитяга...  Кров...  
                                 Смерть...        Вічна    слава      ГЕРОЯМ!.[/color].    
[/b][/i]
[i][b][color="#0d4d4d"]Стою    під    кленом...Біле    павутиння
Пливе    в    блакиті    неба,    золотить
Розлогу    крону    сонячне    проміння.
Блакитне    й    жовте...Символічна    мить...
                                                                         
Блакитне    й    жовте...Слово    б’є    в    літаври...
Будь    насторожі,    милий    краю    мій...
Блакитне    й    жовте...    Хижі    динозаври
З    гнилої      Лопані*    ідуть    на    бій..

Питання  руба,-  чи  довічно    бути
Країні  жовто  –  синьою,чи  ні!..
Та  сил  нема…  Лиш  цвіт  оббили  Крути…
Впав  Київ…  Все  в  імперському  вогні…

Червоним    загасили    жовто-синє
Червоні    душі,    пики,    прапори...
Брехня    та    кривда    ще    живі    й    понині,
Бо    майже    вік    лились    на    нас    згори.
                                                                       
А    зараз    осінь.  Світлочубі    клени
Купають    в    сині    листя    золоте,
Та    жовте    й    синє  -  це    ж    і    є    зелене,-
Живе,    безсмертне,    бо    воно  -  росте.

Отак    і    люд,-  жовтіє,  сіромаха,
Жде    каяття,    шепоче    злі    слова,
Бо    заржавіла    в    піхвах    зла  ,,домаха",-
Та    корінь    є  -  і    нація    жива...

                                                   *PS.    Лопань  -  річка    у    Харкові.[/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715126
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Віталій Назарук

ЗЕМЛЯ І КОРІННЯ

З  коріння  піднімається  до  неба,
Не  тільки  стебельце,  але  й  душа.
У  ньому  вже  закладена  потреба  -
В  житті  такім  розорана  межа.

Ти  роздивись,  яке  твоє  коріння,
Яка  земля,  що  ти  у  неї  вріс?
Поглянь  із  боку  на  батьків  творіння,
Ніколи  не  іди  на  перекіс…

Земля  родюча  і  міцне  коріння,
І  ласка  рук  підніме  в  небеса.
Рясно  зросте  засіяне  насіння,
Земля  й  коріння  творять  чудеса…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715025
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Патара

У спадок залишайте дітям МОВУ

Навчайте  мови  рідної  дітей
І  не  плодіть  манкуртів  ради  Бога,
Щоб  предків  вартувала  їх  дорога,
Хай  буде  це  ідеєю  ідей.
Історія  в  нас  славна  хоч  важка,
Її  нам  зберегти  б,  а  не  забути,
Лише  тоді  вшануємо  ми  Крути
Та  славного  опришків  ватажка.
Без  пам'яті  не  виживе  народ,
У  когось  під  п'ятою  буде  знову...
У  спадок  залишайте  дітям  МОВУ,
Щоб  не  наймитували  у  заброд.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715100
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Віктор Ох

Польова творчість (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tTRhkqM9da8[/youtube]
-----------------

Намалюй  мені  круг  на  пшеничному  полі!
Закодуй  у  малюнку  таємне  знання
і  про  те,  що  життя  –  це  топтання  у  колі,
і  яка  це  захоплива  річ  –  пізнання.

На  пожмаканім    клапті  чиєїсь  уяви,
як  ескіз  чи  шедевр  намальовані  ми.
Тож  чому  б  не  прим’яти  у  полі  нам  трави,
щоб  створити  для  Неба  шматочок  краси!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715125
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Олекса Удайко

ДОБРОДБАЙ БЕЗСМЕРТЯ (1-ша і 2-га частини)

         [i]Як  і  обіцяв  у  своєму  "АНОНСІ",  доповідаю  про  
         виконану  з  дня  оголошення  тайм-ауту  роботу!  
         Написана    книга,  присвячена  50-річчю  пам’яті  
         мого  односельця  академіка  В.Г.Дроботька  під  
         назвою  "Відданість  науковій  істині"  (у  співавторстві  
         з  донькою  вченого,  об'ємом  270  сторінок  тексту
         (1.5  інт.,  4  А).  Книга  подана  до  друку,  вийде  у  в  ц.  р.  
       у  видавництві  "Наукова  думка".  В  додатку  серед  
       іншого  розміщена  і  моя  поема  з  анонсованою  тут  
       назвою.  Вона  містить  5  частин,  2  з  яких  викладено  
       мною  тут.  Далі  буде...  
       
     На  фото:  прижиттєвий  портрет  ученого,  роботи
       відомого  художника,  1957  рік.
[color="#0756a6"]
[b]І. Пролог  [/b]

[b]Там,  де  Удай  з  Лисогором
Обнялися,  щоб  нести
Разом  тихі  води  в  море,
У  заплавах  квітнуть  трави,
Осока  й  очерети;
В  пагорбах,  що  зліва  й  справа,
Причаїлись  берести
І  берези  білокорі...
Хто  ж  те  знав,  що  білосніжність
Цих  красунь  впаде  ув  очі  
Раз  кмітливим  дігтярям,
Щоб  берез  цнотливу  ніжність
Підкорити  трударям:
У  степу  на  схилі  ночі  
Часто  чути  скрип  коліс;
То  скрипів  чумацький  віз,  
Везучи  із  Криму  сіль
До  вкраїнських  міст  і  сіл...
Так  було  не  ‘дне  століття  –  
І  за  миру,  й  в  лихоліття  
В  давнину,  але  не  нині  –
В  тім  краю,  де  Дігтярі  –    
Дивне  сельбище  в  долині  –
Причаїлось  при  горі*.[/b]
__________
*  Лиса  гора  розташована  на  правому  березі  Удаю
навпроти  гирла  Лисогору  неподалік  від  села  Лиски

[b]Удай  –  річка  невеличка,
Та  не  раз  від  ятагана
Татарина-бусурмана
Кров  текла  в  ній,  не  водиця...
Невеличка  річка  тая
Все  прожите  пам’ятає,
Пам’яттю  живе  й  донині  
(І  село  в  її  долині)  
Про  славетні  дні  народу,
Про  поборників  свободи...
.
Слава  в  пам’яті  ізтерта
Тих,  що  дбали  про  безсмертя
Не  лише  свого  народу,
Але  й  –  Богові  в  угоду  –  
На  здоров’я  тих  людей,
Що  жили  в  скорботний  день
Небезпечних  пандемій,
Включно  й  ти,  народе  мій!..

...Так  на  Удаї  жило
Звичайнісіньке  село  
Дігтярі  собі,  допоки
Не  упало  в  ревне  око
Одному  із  Галаганів,
Що  мав  вдачу  непогану
Відмивать  ту  славу  діда*,
Не  осталось  щоб  і  сліду
Від  ганьби  перед  народом
За  осквернену  свободу.
Й  ось  потомок  Галаган,  
Вже  поважний  в  мирі  пан
Ставить  замок  там  високий,
Що  й  донині  тішить  око...
Згодом  він  його  дарує
Губернатору  Полтави,
Там  губернськая  управа
Фахлікбез  організує...**

[b]ІІ.  Син  свого  роду[/b]
                                       1.
...  Та  й  навіщо  це  пишу  я?..
Бо  ж  мені  сказать  хотілось,
Що  в  селі  в  сім’ї  Дроботька,
Що  з  недужими  турботу
Мав***,  на  радість  народилось
Сірооке  дитинча...
Швидко  сплинув  райський  час  –  
Вже  нелегка  мить  гряде
(Жити  як  і  вчитись  де?),
Бо  опряга-смерть  забрала
Вітіного  батька...
Сина  ж    мати  згодом  слала
Вишкіл  здобувати
 В  гімназію,  що  в  Прилуках...  [/b]
__________
*Мова  йде  про  зраду  Прилуцького  полковника  
Гната  Галагана  Іванові  Мазепі  у  війні  з  Росією  у  
1709  році.  
**В  частині  Маєтку  Галагана  в  Дігтярях,  дарованому  
громаді  було  відкрито  ремісниче  училище,  яке  в  наш  
час  відоме  як  сільськогосподарський  ліцей.
***Григорій  Дроботько  –  батько  Віктора  –  працював  
фельдшером,  помер  від  Виразки  шлунку  у  1894  році.  

[b]Все  було  –  удачі  й  муки,
Не  жалівсь  нікому,
Що  вже  зуби  молодецькі
Набили  оскому
Від  письмен  латинських,  грецьких...    
[/b]
[b]                          2.
...Треті  півні  вже  пропіли.
Гімназист  при  свічі,
Пише  почерком  несмілим,
Стомлюючи  вічі,
Про  дівочий  ніжний  стан,
Ігри  і  кохання,
Як  невіглас  і  «профан»
Завдавав  страждання
Гімназійним  дівам,
І  як  автор  не  сприймав
Франтів  говірливих,
Інше  кредо  Віктор  мав:

«Той  індивід,  котрий  прилюдно
Кричить,  упевнений  в  собі,
Форсить,  як  правило,  усюди
Й  щасливий  у  своїй  судьбі...
То  у  такого,  вір,  і  мало
Немає  в  серці  ідеалу,.
Той  чоловік,  повір,  такий,
Хоч  показний,  але  пустий…»

«Гімназист»  –  сумна  поема,
Правда  про  гульвісу,
Автор  в  лоні  ж  у  богеми  –  
Це  вже    інша  пісня!
Пише  вірші  і  балади,
Ще  й  уміння  має
З  лицедійства,  бо  в  театрі
Різні  ролі  грає*  

Словом,  тішиться  дитина,  
Та  ще  й  інших  тішить
Всім  життям  своїм  людини,
Що  живе  –  не  грішить.
Так  і  став  би  він  поетом
Чи  артистом,  може,
Якби  серце  не  щеміло
При  останнім  ложі
Його  батька,  що  так  рано
Відійшов  у  Лету,
Чим  наніс  нестерпну  рану
Юному  поету…

                             3.
Й  ось  романтик-гімназист
В  Університеті:
Ескулапом  вже  був  зиск
Стати  –  не  поетом.[/b]
_________
*Як  свідчить  "Щоденник"  В.Г.Дроботька,  він  у  віці
до  9  років  брав  участь  у  дитячих  виставах,  що  
організовувались  у  маєтку    Галаганів.  За  деякими  
даними,    дещо  пізніше  він  виступав    як  актор  у  
народному  театрі  м.  Ромен    разом  із  відомою  
актрисою  землячкою  Г.П.  Затиркевич-Карпинською.

[b]Тут  науки  всі  конкретні  –  
Що  ближчі  до  діла:
Мають  інше  за  предмети  –  
Хворі  душу  й  тіло.
Взявся  Віктор  за  науку,
Як  до  всього  брався,
Бо  набив  і  серце  й  руку
На  тому,  чим  грався
У  дитинстві  вдома,
Де  були  і  гуси,  й  кури,
Й  звірі  невідомі…
Він  до  них  в  дні  теплі  літа,
Було,  тайно  крався.
А  тепер  –  о  боже-світе!  –
До  розтинів  вдався,  
Незважаючи  на  страхи,
Що  повинен  вмерти
Індивід-невдаха…
Та  невдовзі  гарт  для  серця
Став  йому  пригідний.
…Та  не  був  плеканцем  долі
Віктор  в  дні  побідні
Революції  за  волю…

                                             4.  
Вкраїнські  селяни  ще  п’ятого  року
Повстали  за  землю  –  земля  тут  нівроку.
Уже  й  дігтярівці  шикують  колони:
Виходь,  небайдужий,  в  ком  дух  не  холоне!
Крокують  селяни-повстанці…  Ідуть,
В  руках  транспаранти  й  хоругви  несуть.
«Пани-павуки!  Не  визискуйте  нас!
Земля  хай  –  селянам!»  –  волає  Тарас.
Попереду  Віктор  –  студент-першокурсник:
«Дай  землю  і  волю  нам,  пане-розпусник!»
…Зібралось  на  вигін  повстале  село…
А  той,  хто  не  вийшов,  тому  «повезло».
Бо  сотня  козача  руша  вже  з  Прилук,
Щоб  гасла  іх,  лозунги  вирвати  з  рук,
Повсталих  селян,  запроторить  за  грати:
Як  землю  ділити  –  ви  будете  знати!

…В  Прилуцькій  тюрмі  їм  і  темно,  і  пусто,
Хоч  люду  у  камерах  безліч.  Не  пустять
Туди  ані  матері,  ані  сестри,
Щоб  щось  побратимам  з  їди  принести.
В  тюрмі  часу  відлік:  години  –  роки,
Бо  час  зупинився  для  них,    і  руки
Ніхто  із  свободи  їм  вже  не  подасть,  
Бо  грати  завадять,  кайдани  і  власть.
Та  ось  змилостивися  раз  прокурор  –  
Пом’якшив  студенту  «суда  приговоръ»
Й  відправив  під  нагляд  властей  в  те  село,
Де  серце  юначе  раніше  цвіло*.
А  іншим  –  відсидка  в  тюрмі  до  весни,
Яка  у  Прилуки  прийшла  із  Десни,
Чи,  мо'  з  Петрограда,  де  світло  заграв
Вкраїнський  матрос  запалив  і…  програв...
Та  то  вже  є  пісня  про  інші  часи,
А  нам  –  повертатись  у  наш  час.  Проси,
Проси,  юний  Вікторе,  судну  управу,
Щоб  зняти  судимість  й  навчання  поправить…
Та  де  там?..  В  селі  він  відсидів  два  роки,
Перш  ніж  до  навчань  повернувся.  Уроки
З  наук  природничих  він  жадібно  «гриз»,
І  ректор  йому  в  нагороду  дав  приз…**

                           5.
Отже,    в  Університет
Віктор  враз  подався,
Як  отой  тупий  «запрет»
Прокурора  знявся.
…Два  роки  дались  в  знаки  –  
Треба  ж  доганяти,
Вчився  ж  Віктор  залюбки  –
Все  хотілось  знати.
І  поринув  знов  в  науку,
Та  ще  й  у  медичну,
І  дісталась  йому  му́ка
Взнати  гадку  вічну:
Чому  люди  так  завчасно,
Ненароком,  рано
Від  хвороб  серцевих  часто
В  болях  помирають.
І  студент  кмітливим  оком
Ворога  примітив:
Від  бактерій,  їхніх  соків  
Та  ще  від  токсинів
Поступово,  непомітно
Ста́ріють  судини.[/b]
_________  
*  Тут  прийшло  Віктору  перше  кохання.
**Впродовж  навчання  Віктор  виконав  добротну
наукову  роботу,  за  що  був  удостоєний  премії  та  
золотої  медалі  імені  М.І.Пирогова.
[b]
Так  Дроботьком-юнаком
Розпізнано  «прозу»,
Що  була,  між  тим,  вінком
Атеросклерозу…

               6.
Та  продовжити  навчання
Йому  не  припало  –  
Пригадалося  заслання,
Й  «дігтярівське  сало»*
За  бунти,  де  участь  Віктор
Мав  нагоду  братии,  
І  за  що  не  мав  він  світла  –
Кинутий  за  грати.
Ненадійним  об’явила  
Влада  того  мужа
Та  й  у  Бобрик**  відрядила  –  
Хай  лікарем  служить.

 І  хоч  Віктор  не  в  науці,  
А  лише  в  лікарні,
Йому  ж  світло  на  посту  цім,
Бо  ж  –  не  в  буцигарні.
За  роботу  ескулапа
Кметі***  благодіють:  
За  добро  добром  і  платять  –
Всім,  чим  тільки  вміють[/b]
____________
*Йде  мова  про  нагляд  поліції,  якому  був  підданий  бунтар.
**  Село  поблизу  м.  Ромен  –  повітового  центру  Полтавської  
 губернії  (нині  Сумської  області).
*  *Кміть  (діал.)  –  селянин.  
.
[b]А  все  більше  тим,  що  ці́ну
Ніколи  не  мало,
Й  не  під  силу  товстим  стінам:
Це  –  любов,  не  «сало»...

                                         7.
Пішло  б  все  на  краще,  аби  не  війна,
Бо  долю  народу  ламає  вона.  
Війна  світова,  та  за  тим  –  громадянська,
За  ними  в  форватері  –  влада  радянська...
І  скільки  ще  витрима  вражих  нашесть
Народ  український,  в  ком  слава  і  честь?!
І  скільки  ще  буде  і  кривд,  і  облуди
Для  довготерплячого  нашого  люду?!

...Одною  ніколи  не  ходить  біда:
Біда  за  бідою,  мов  тала  вода,
Туди  йде,  де  тонко,  де  топко,  де  низько,
З  війною  йде  й  пошестей  цілая  низка:
Чума,  тиф,  холера  і  голодомор  –
Мітла  по  засіках  холодних  комор...

Було  і  в  Ромні  так  в  двадцятому  годі,
Коли  малярія  з’явилась*.  В  пригоді
Тут  лікарьський  досвід  Дроботька  постав:
І  Ромен,  і  Сулу,  і  околичний  став
Обстежував  лікар  й  зловив  комара  –  
Рознощика  пошестей  тих  –  малярій.
Говорять,  і  досі    комар,  мов  мара,
В  Ромені  гуляє,  та,  видно,  без  дій,
Бо  лікар  Дроботько  знання  про  хворобу,  
Здобутий  ним  досвід  лишив  на  сторожі.
Гудуть  хай  комахи,  –  хоч  сотні,  хоч  рій,
Не  буде  в  країні  таких  пандемій!      

                 8.
Минають  дні,  минають  роки,  
А  Віктор  все  ще  у  Ромні  –  
Його  тримають  за  всі  боки
Діла,  які  –  не  звершить,  ні!
Слабким  бо  ж  місцем  в  цьому  місті
Була  на  той  час  медицина.
Як  задарма  віддать  костистій  
Свою  дочку  чи  сина?!
І  лікар  слав  свої  знання
У  люди  через  курси,  
Які  створив  не  навмання  –
Свідомо,  щоб  ресурси
Людські  Вкраїні  зберегти
Та  духом  преумножить,
Щоб  всі  –  і  він,  і  я,  і  ти  –  
Могли  недуг  знеможить.
Та  Віктор  тим  ще  переймавсь,  
Щоб  людність  об’єднати**,
Щоб  захистить  її  права
На  вулиці  і  в  хаті,[/b]

____________
*В  1920-21  роках  Віктором  Дроботьком  у  р.  Ромен  
і  околицях  виявлено  і  локалізовано  вогнище  малярії.  
**йдеться  про  участь  Віктора  в  роботі  громадських
     організацій  в  Ромнах  у  ці  роки.

[b]Щоб  люди  мали  хліб  і  сіль,
І  дещо  ще  й  в  стодолу,
Щоб  кожен  мав  у  серці  ціль
Служить    ідеї  й  столу.
І  він  свій  дух  рафінував  –  
Брав  участь  в  грі  театру,
А  почуття  він  римував
При  свічці  і  при  ватрі...
                                   
                                     9.
                                 «Життя  коротке  –  мистецтво    вічне,
                                 Хай  вічна  пам’ять  його  жрецям!»
                                         
                                                   З  газети  «Наше  слово»  м.Ромен    
                                                   від  1209.1921.    
                                                                     
Чи  був  герой  наш  таки  артистом  –  
Питання  спірне.  Напевно,  був.
Чому  ж  бо  в  нього  душа  пречиста,
І  звідки  в  нього  слова  –  намисто,
І  де  їх  лікар,  від  кого  чув.

Так  склалось  в  тії  буремні  роки:
У  місті-квітці,  що  звуть  Ромен,
Жреці  мистецтва  величним  кроком
Несли  пожертву,  несли,  нівроку
І  не  жаліли  своїх  рамен.

Кавалерідзе*,  Шкурат**  і  Ганна,
Що  –  Затиркевич.***  Ще  й  Хуторна.****
І  трупа  в  Ганни  і  дужа,  й  славна,
А  у  актриси  –  постава  гарна  
Талант  квітучий  –  наче  весна.

Чому  ж  Дроботьку  не  бути  з  тими,
Хто  до  народу  стоїть  лицем?
Хто  слово  правди  в  народ  нестиме,
Хто  скаже  сміло  його  й  правдиво
Не  обминувши  усобних  тем?

...Було  б  все  добре,  та  сталось  лихо  –  
Пішла  Карпинська    в  останній  день.*****
Пішла  у  Вічність...  І  стало  тихо...
І  стало  тихо,  бо  сталось  лихо  –  
Не  стало  чути  її  пісень.

А  що  ж  Дроботько,  наш  добрий  лікар,  
Не  зміг  злодійку-смерть  зупинить?
На  те  все  йшлося:  минулось  літо,
Настала  осінь  –  незримо  й  сліпо  –  
І  обірвалась  СРІБляна  нить.

Удень  –  робота,  тріумфи  –  ніччю:
Така  вже  доля,  уділ  митця!
Потухла  рампа,  погаснуть  свічі...
«Життя  коротке  –  мистецтво    вічне,
Хай  вічна  пам’ятть  його  жрецям»[/b]

_______
*І.П.  Кавалерідзе  (1887-1978)-  український  скульптор,  
кінорежир,  драматург,  організатор  і  режисер  театру  в  
Ромнах.
**  С.Й.Шкурат(1885-1971)  –  самодіяльний  актор  
Роменського  музично-драматичниноь  театру.
Заслужений  артист  РРСФР.  Знімався  у  багатьох
фільмах,  у  тому  числі  у  Фільмі  О.Довженка  "Земля".
***  Г.П.    Затиркевич-Карпинська(1855-1921)  відома  
українська    акторка,  співучасниця  театрального  
життя  М.Кропивницького,  М.Садовського,  
М.Саксаганського,  М.Заньковецької.  Уроженка    смт  Срібного  –
нині  мого  та  В.Г.Дроботька  районного  центру.
****  Є.О.Хуторна(1856-1980)  –  драматична  акторка  із  
трупи  М.Садовського,  що  разом  із  Г.Затиркевич-Карпинською  
вступила  до  Роменського  театру  у  1918  році.
*****Йдеться  про  смерть    Г.  Затиркевич-Карпинської  
12  вересня1921року.    
[/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714672
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Валя Савелюк

ТАЄМНИЦІ ЗИМИ

білі  котики,
білі  киці
заполонили  
вулиці
нічної  столиці  –
мчать  
газонами  і  тротуарами,
поодинці-гуртами-не-розлий-вода-парами

слідом-наглядці

мов  космічні  туманності,  ліхтарі  
у  нічному  дворі  –
Альфа  Кентавра  у  кожному  центрі  
завірюх  і  вихорів:
у  магічному  танці  –
білі  киці  і  котики
у  всякій  освітленій  сфері,
наче  промені-пелюстки  
у  –  з  серцевиною  жовтою  –  білій  айстрі,
нічній  зорі
на  бетонній  опорі
у  міському  дворі

мерехтять  лапки
пухкі  і  білі  –
хтозна  відки
набіглі,
стрімкі-веселі  –
ніжно-лагідно
по  землі

вправні  котики,  
спритні  киці  –  
тишком-нишеч-ком
біла  пухка́  
ніжна  лапка  
з  гострішим  від  криці,
твердішим  –  кігтиком…

льодяні  
нерозгадані  таємниці  
зими  –

у  серці
за́шпорами  

29.01.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715091
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Олександр ПЕЧОРА

СЛУХАЮ ВИСОЦЬКОГО

Буйногривим  палким  юнаком,
з  гордим  видом  полтавського  соцького,
під  гітару,  рядок  за  рядком
я  своє  видавав  під  Висоцького.

Цілий  гурт  на  кутку  шаленів.
Не  багаті  тоді  були  сценами.
Аби  слухати  модні  пісні,
Ромодан  начинявся  антенами.

Першосхемив  на  ГУ-50,  –
хуліганив  по  радіостанції.  
Пеленгатор  ловив  нас  усяк:
штрафували,  читали  нотації...

Ми  ефірили  вдень  і  вночі.
Що  завгодно  "лабали"  по-плотському.
Навсехвильно  ревли  приймачі.
Та  найбільше  крутили  –  Висоцького.

І  тепер  у  столітті  новім,
коли  мучусь  чи  трішки  під  мухою,
без  гітари  (немов  овдовів)
я  говію  –  Висоцького  слухаю.

Найновіші  пісні  зазвучать,
одуховнені  правдою  й  совістю,
та  ніколи  не  згасне  свіча
всенародного  барда  –  Висоцького.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714348
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Віталій Назарук

Я ВСЕ ТУТ МОЖУ

Мене  спинила  снігова  краса,
Неначе  вперше  я  дививсь  на  диво,
Волинь  моя,  мої    ліси  й  поля,
Тріщав  мороз,  але  було  красиво.
Дуби  стояли  чорні,    мовчазні,
Куріпки  розганяли  сніг  по  полю.
І  наче,  щось  відкрилося  мені,
Неначе  поміняли  мою  долю.
Моя  Волинь,  засніжені  поля,
Вона  для  мене  у  житті  єдина.
Близька  мені,  як  вся  моя  земля,
Що  називають  –  ненька  Україна.
Тут  можу  я  припасти  до  землі,
Тут  можу  працювати  і  творити.
На  цій  землі  стрічати    журавлі
І  навіть  з  Богом  можу  говорити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710639
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 19.01.2017


Віталій Назарук

ЯК ПРАДІДИ

Це  моїх  прадідів  земля,
Тут  їх  ростуть  дуби  крислаті,
Тут  воду  п’ють  із  «журавля»,
Калина  в  кожного  при  хаті.

В  нас  ходять  босим  по  дворі,
Колись  так  прадіди  ходили,
Ловили  рибу  при  зорі,
Яку  у  полотні  вудили*…

Ростили  хліб,  збирали  хміль,
А  льон  синів  неначе  море,
Були  у  хаті  хліб  і  сіль,
А  значить  нас  минало  горе.

«Спасибі!»  -  пращурам  кажу,
За  землю,  де  живу  я  нині.
І  я,  як  прадіди,    служу,
Землі  моїй,  моїй  Волині!

*Тут  -  в’ялити,  коптити…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711396
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 19.01.2017


Віталій Назарук

НЕКТАР ЗЕМЛІ

Достиглий  колосок  –  нектар  землі,
Це  гордість  української  держави.
Він  в  душах  українця  на  стеблі
І  ним  народ  пишається  по  праву.

Налитий  колос  –  золоті  поля,
Хліб  на  столі  із  нового  врожаю.
А  коли  хлібом  дихає  земля,
Народ    хвалу  землі  такій  співає…

Шануймо  колос,  в    пшеницях  поля
І  прапор  синьо  –  жовтий,  що  над  нами,
Нехай  хлібами  славиться    земля,
А  Україна  доньками  й  синами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708880
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 19.01.2017


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЖІНКА У ВІКНІ

Дрімає  місто.  Вечір  за  вікном.
Поміж  дерев  останній  скаче  промінь,
Ані  «шу-шу»:  листочки,  віти,  спомин...
Тоненький  місяць  золотим  серпом
Вчепивсь  легенько  за  високий  дах
І  розмовляє  з  горлицями  в  стрісі…
Така  вже  ніч,  що  зорями  –  у  вічі...
Аж  видалось,  на  диво,  що  я  –  птах.

Як  пригадаю...  небо  та  й  тебе…
Мені  б  гайнути  (скільки  того  світу?),
Бо  ти  сказав:  «Любитиму  довіку!»,
І  відшукав  на  відстані  мене.
Вже  безліч  літ  рахує  доля  час,
Вже  відцвіло  і  відшуміло  літо...
Дивлюсь  на  зорі  –  спогадів  відбиток,
Які  недавно  радували  нас.  

Життя  прожито,  як  минулий  день,
Горять  у  вікнах  вогники  ще  досі,
А  моє  серце  в  ритмі  й  стоголоссі
Ще  серед  недоспіваних  пісень!
Щаслива  й  тим…  Вдивляючись  в  зірки,
Стою  між  світом  –  тут  і  там,  колись...
А  десь  далеко  ти,  немов  зблудивсь.
Коханий,  шлях  до  мене  –  навпрямки!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711727
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.01.2017


Микола Миколайович

Де Русалки і Мавки в гаю

Подаруй,  мені  ранок,  як  панні,
Подаруй,  мені  юність  живу.
Коли  падають,  зорі  останні…
У  весняну  пору  грозову.

Поведи,  мене  в  гай  там  де  роси,
Де  Русалки,  і  Мавки  в  гаю.
Розчеши,  як    Лукаш  мої  коси…
Побуваєм  з  тобою  в  Раю.

Розбуди,  мене  досвідком  раннім,
Коли  зорі  п’ють  воду  в  ставу.
Й  роси  білі,  блаженні  в  осанні…
Умивають  траву  -  мураву.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711812
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017


Олександр ПЕЧОРА

Говорила мені бабуся…

Говорила  мені  бабуся:
"Так  живи,  щоб  собою  збувся.
Бо  тому  ми  на  світ  родились,
щоб  робити  те,  що  судилось".

Нагадала  стріла  дитинства,
як  я  стати  хотів  артистом.
Й  не  шукав  собі  Голівуда.
Роль  найліпша  –  собою  бути.


Справжня  роль,  головна,  
                                                                 найтяжча  –
в  білім  світі  плекати  щастя.
Віддзеркалюю  в  спраглі  душі
свій  неспокій  і  небайдужість.

Щось  збулось,  
                                   що  не  зможе  кожний.
Хоч  за  фахом  –  лише  художник.
Не  лечу  –  йду,  кручу  педалі.
Заробив...  інший  бік  медалі.
Та  засвоїв  найкращим  чином:
добрий  вчинок  –  
                                             мов  відпочинок.

Світ  невпинно  стає  жорстоким.
Й  добрі  люди  –  по  різні  боки.
Як  не  є,  не  покину  ниву  –
засіваю  й  жнивую  з  ними.

Годі  плакатись,  сором  нити.
Різні  ми,  та  пора  ріднитись.
Не  цураймося  дому-хати.
Доки  ж  матір’ю  торгувати?
Щиро  каймося  й  разом  діймо,
Щоб  ріднилося  слово  з  ділом.

Калиново-тернова  доля...
Хай  вам,  люди,  живеться  добре.
Якщо  стоїком  зможу  вмерти,  –
називайте  мене  поетом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711640
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Віктор Ох

Зима (V)


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=nHC2sqNZhe8[/youtube]
--------------------------------------

Зупинився  часобіг
зимньою  порою.
Сяючий  пухнастий  сніг
все  покрив  собою.

Біла,  світла,  тиха  ніч.
Лиш  блищать  бурульки.
Хочеться  на  теплу  піч
і  дивитись  мультик.

З  печивом  попить  чайку,
вдома    посидіти.
Або  бабу  снігову
з  друзями  зліпити.

----------------------
 В  кліпі  використано  графічні  роботи  грузинського  художника  Гурама  Доленджашвілі  (олівець)


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711589
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Серго Сокольник

БАТЬКІВСЬКЕ. Майже молитва

Струни  нервів  дзвенять  налякано-
Чуєш?  Ні?
Знов  дитятко  мале  заплакало
Уві  сні...

Знову  ніч  проведеш  невесело...
Херувим...
Ти  невдягнена  і  нечесана
Понад  ним...

Я  на  відстані...  Я  на  відстані...
Полем  дим...
Не  знайду  собі  нині  місця  я-
Ти  прийди

У  думки  мої,  заколисане
Як  засне,
Берегинею  ти  записана
В  долі  нерв...

Бережи  дитя...  І  люби  його,
Мов  мене-
І  моє  життя  куля  і  вогонь
Омине.

Зігріватиме  вас  з  малютиком
Світлий  Бог.
Хоч  душею  би  доторкнутися
Вас  обох...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117011101161  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711410
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2017


Ніна Третяк

Чарка пам"яті

Я  сюди  завертаю  не  часто.
Тут  дитинства  мого  світлі  сни.
Тут  ланів  скатертина  квітчаста
Застеляє  столи  щовесни.
Вабить    око  роздолля  широке
І  високі,  як  світ,  небеса.
Пролітають  лелеками  роки,
Та  не  меркне  любов  і  краса.
Ще  живе  благовійне  гніздов"я,
Хоч  пташки  поселились  чужі,
Де  збивала  коліна  у  кров  я.
Де  стежини  не  знали  межі.
Почуття,  як  дитя.  виростали,
Наливалися  соком  сади,
Тут  найкращі  слова  розквітали
І  давали  пахучі  плоди.
Все  так  хороше,  любо,квітчасто!
Спогад  давній  збентежить  весна...
Я  сюди  завертаю  нечасто-
Випить  пам"яті  чарку  до  дна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711579
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Віталій Назарук

ЗИМОВИЙ МЕНУЕТ

Вже  відспівала  хуртовина,
Покрився  білим  пухом  ліс.
Морозом  писана  картину
Раптовий  затишок  приніс.

Все  замело,  заворожило,
Доріг  не  видно,  ні  слідів,
Йордан  чекає  на    кропило,
У  ополонці  між  льодів.

Тріщить  криниця  під  вербою,
Наводить  шурхіт  очерет,
І  вітру  звук  немов  з  гобою,
Згадав  про  новий  менует.

Немов  король  робив  поклони,
Хилився  ледве  верболіз.
А  лід  тріщав,  мов  бив  у  дзвони,
Білів  далеко  темний  ліс.

Зайці  поснули  у  долині,
Мовчала  білочка  в  дуплі,
Ще  червоніли  на  калині,
Морозні  ягідки  малі.

Потрохи  засвітились  зорі,
Рогатий  Місяць  хмари  пас.
Сміялася  зима  на  дворі,
Мороз  своїм  кожухом    тряс.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710166
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017


Леся Геник

Її цілувало сонце

Її  цілувало  сонце  -
лишало  палкі  веснянки.
Її  обіймали  весни  -
сміялися  на  лиці.
Її  колисали  ночі,
її  просинали  ранки,
водили  дороги  добрі
і  вабили  манівці.

Її  цілувало  сонце  -    
лишало  руде  волосся.
Її  обіймали  весни  -
горнули  у  білий  квіт.
Її  колисали  мрії
і  так  надихала  осінь,
аж  квітло  над  нею  небо
і  кликав  до  танцю  світ.

Її  цілувало  сонце  -
лишало  суниць  намисто.
Її  обіймали  весни  -
і  крила  несли  у  вись.
Її  колисало  щастя,
її  засипало  листом...
А  ти  все  стояв  і  просто
на  неї  дививсь,  дивись...

Не  смів  підійти,  а  марно,
признатись  не  смів,  що  любиш,
узяти  за  руку  ніжну,
полинути  в  дивокрай...
Тепер,  як  приблуда  сива,
блукаєш  помежи  люди,
питаєш  про  милу  панну,
оту  наймилішу,  най...

Що  так  цілувало  сонце  -
аж  густо  цвіли  веснянки!
Що  так  обіймали  весни  -  
аж  крила  несли  у  вись!
А  як-бо  гойдали  зорі...
Як  вабило  щастя  п'янко...
А  ти  все  стояв  і  просто
на  неї  лишень  дививсь...  

29.11.16  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710088
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 04.01.2017


Серго Сокольник

Я розмалюю сірість року…

***настроєве  зимове***

Коли  хурделиця  жорстоко
Із  підданих  збирає  дань,
Ми  розмалюєм  сірість  року
У  кольори  своїх  бажань.
Вогонь  розпалимо  каміну...
Переведеться  нанівець
Зимовий  смуток  безпричинний,
Зігрітий  полум"ям  сердець,
Які  запалено  коханням,
Зійшовшим,  ніби  дар  Богів,
У  ці  часи  передостанні,
Що,  наче  море  з  берегів,
Води  невпинним  сьомим  валом,
Мов  кара,  лине  на  поля...
Ще  зупиняти  цю  навалу...
Та  час  ще  маємо...  То  ля-
жемо  в  сплетінні  тіл  на  килим,
Що  пахне  оберемком  трав
Духм"яно-літніх...  Бачиш,  мила-
Це  я  в  душі  тобі  зібрав,
Щоб  ти  в  часи  оці  жорстокі
Творила  лет  весняних  крил,
Я  розмалюю  сірість  року
В  свого  бажання  кольори.

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117010301438

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710100
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 04.01.2017


Наталя Данилюк

Чим пахнуть перші дні Нового року?

Чим  пахнуть  перші  дні  Нового  року?
Смачним  імбирним  пряником  в  руці,
Кислинкою  грейпфрутового  соку,
Багрянцем  журавлини  в  молоці…

Морозним  трунком  лісової  хвої
Із  нотками  солодких  мандарин,
Екзотикою  кави  запашної,
Заморською  гірчинкою  маслин…

Шампанським  золотистим  і  грайливим,
Молочним  шоколадом  на  фользі…
А  ще  –  таким  простим  і  добрим  дивом,
Якого  так  очікуємо  всі!..

І  світлими  надіями  на  щастя,
На  звершення,  гармонію  і  мир,
На  те,  що  рік  прожити  вкотре  вдасться
З  близькими  і  потрібними  людьми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709881
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 03.01.2017


Патара

Дві пари рук

Дві  пари  рук  та  лиш  одну  із  них
Руками  власне  можна  називати,
Бо  не  пускають  ворога  до  хати,
Із  розмаху  дають  йому  під  дих.
Не  знаю  хто  руками  назове
Ті  інші  розцяцьковані  кінцівки.
"Гребуть  усе"  до  рідної  домівки,
Граблі  тут  явно  -  слово  ключове.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709919
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 03.01.2017


Ніна Третяк

Життя живе надією

Відлітано,  відболено,
Відспівано,  відмолено,
Та  ще  лишився  порох  не  на  раз.
За  помислами  сивими,
Сумними,  нещасливими,
Приходить  світла  і  надії  час.

Засіяно,замріяно,
Зневіру  обнадієно,
Рік  молодий  почав  невтомний  лік.  
Життя  живе  надією,
Життя  крилате  мрією,
А  почуття  не  знають  зим  і  літ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709922
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 03.01.2017


Ганна Верес

Зима

Біліють  здалеку  поля,

Дрімають  луки  під  снігами.

Морозом  скована  земля  –

Мов  діаманти  під  ногами.

У  тиші-казці  ліс  стоїть,

Закутаний  у  срібло-іній,

Напевно,  бачить  сни  свої.

Від  сонця  впали  сині  тіні.

Мороз  і  річечку  скував,

Аж  тріск  луною  обзивався.

Проміння  сонця  ліс  сховав,

І  з  небом  далина  злилася.

Спустився  вечір  над  селом,

Вже  запалив  у  вікнах  світло,

Накрив  натрудженим  крилом.

Все  небо  зорями  розквітло.
12.12.2012

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709464
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017


Олекса Удайко

НЕБЕСНИЙ РАЙ

[youtube]https://youtu.be/KIVoS6tIzFg[/youtube]
[i][b][color="#066c73"][color="#055b78"]
[color="#530882"]Навкруги  все  завмерло  і  заціпеніло  –
Стинь*…
А  ще  вчора  було  тут  і  світло,  і  мило  –
Синь!
То  природа  із  людством  живе  в  унісон  –
в  такт…
І  немов  би  і  порско,  та,  врешті,  –  у  сон,
всмак…

Та  хурделиці,  хляки  негайно  проходять  –
враз…
Як  надворі  заграє  привітно  природа  –
час…
І  врятує  від  згину  свята  амплітуда  –
ритм…
Перманенту  не  буде  для  страдного  люду  –
битв…

І  зникне  з  ужитку  зими  холоднеча  –
стинь…
Бо  весна  переможе…  Людей  колотнеча,
згинь!  
Хай  планетою  оволодіє  пора  –
крах
подолає  могутній  бог  Геліос**-Ра**!..
Рай…[/color]
 [/color]![/color][/b]
31.12.2016
_________

*Словотвір  від  омоніму  "стигнути"  -  холонути.
**Бог  Сонця  в  римській  та  грецькій  міфології.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709582
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017


Lana P.

У СЕЙФІ ВАШОЇ ДУШІ…

У  сейфі  Вашої  душі
Мої  лишились  документи:
Ще  недописані  вірші,
Із  серця  вирвані  фрагменти.  

Ви  не  вникали  до  кінця  
В  мої  думки  і  побажання,
У  ролі  знатного  митця
Змінили  коди  зберігання.

У  Вас  в  душі  лежить  архів
Таємних  спогадів,  зізнання,
Захований  ще  з  тих  часів...
Як  з  серця  вирвати  кохання?..

2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707996
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 23.12.2016


Віктор Ох

Ми з тобою зовсім різні (V)

Слова  –  Надія  Козак
Виконує  –  Ярослав  Чорногуз  
Звукозапис  –  Олександр  Салицький
Кліп  -  Олексій  Тичко
-----------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tLqCPqGhL5M[/youtube]

Біла  птаха  в  піднебессі  –  
Погляд  свій  не  відведу.
Ти  мене  не  розумієш,
Кажеш:  з  піснею  іду.
                   Ми  з  тобою  зовсім  різні,
   Хоч  удвох  взялись  вливти:
   Я  шукаю  щастя  в  небі,
   На  землі  шукаєш  ти.

Приспів:  Щастя  в  небі,  щастя  в  небі  –  то  для  мене.
                         На  землі  у  мене  щастя,  –  кажеш  ти.
         І  мене  не  розумієш,  та  даремно...  
         Бо  так  легко  наші  спалюєш  мости.
 
Я  хотів  би  кращим  стати:
Може,  зіроньку  оту
Принесу  тобі  до  хати,
Ще  й  у  пісню  заплету…      
   Але  ж  ми  такі  вже  різні,
   Наче  осінь  і  весна:
   На  вустах  у  тебе  проза  –
   В  мене  музика  ясна...

Приспів:  Пісня  серця,  пісня  серця  –  то  у  мене,  
         Ти  б  серйозності  набрався,  –  кажеш  ти.
                         І  мене  не  розумієш,  та  даремно...
         Бо  так  легко  наші  спалюєш  мости.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707800
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Віталій Назарук

ЖИТТЯ ЕМІГРАНТІВ

                       Це  мій  перший  вірш,  що  перекладений  іноземною.  А  який  переклад?..
Halyna  Pecher  with  Lina  Dmytrychyn  and  45  others.
Yesterday  at  7:33am  •
ЩИРО  ВІТАЮ  ВСІХ  МОЇХ  ДРУЗІВ  З  МІЖНАРОДНИМ  ДНЕМ  ЕМІГРАНТА!...
ЗДОРОВ'Я  ВСІМ  НАМ  І  РАДОСТІ  ВІД  НАШОЇ  ПРАЦІ!..
ЖИТТЯ  ЕМІГРАНТІВ
Хмари  покрили  небо  не  наше,
Сльози  стікають,  наче  дощі,
Блискавка  в  небі  полум’ям  плаче,
Місто  чуже  одягає  плащі.
Хто  нас  розрадить  в  краї  чужому,
Витре  сльозину  холодну  з  лиця,
Тягне  магнітом  доля  додому,
Бо  цим  дощам  не  буває  кінця.
Парки  з  мостами,  сиві  тумани
І  тротуари  змиті  дощем,
Місто  шумливе,  клумби  тюльпанів,
А  на  душі  тільки  болі  і  щем.
Що  буде  з  нами?  –  Питаємо  часто…
Хто  подасть  руку,  коли  в  нас  біда,
Скільки  дощі  будуть  лити  ще  часу,
Коли  вернемося  ми  до  гнізда?
Тут  не  почують  наші  молитви,
Бо  тут  не  наші  в  місті  Боги,
Мама  далеко,  сльози  не  витре,
Як  же  далеко  свої  береги…
Ми  подорожні  в  місті  чужому,
Доля  не  завжди  буває  легка,
Мамо,  рідненька,  хочу  додому,
Вісточку  шлю  тобі  із  далека…
                                         Віталій  Назарук.
Sincere  congratulations  to  all  my  friends  #emihranta!...  
Health  to  all  of  us  and  the  joy  of  our  labor!..
Mounted  the  sky  clouds  not  ours,
Mingling  tears  like  rain,
Lightning  in  the  sky  flames,  crying
City  shit  clarinet  raincoat.
Who  us  rozradytʹ  in  edges,  could  just
Erase  with  slʹozynu  city,
Stolen  Magnet  Destiny  Home,
Because  this  isn't  doshcham  end.
Parks  with  bridges,  grey  tumany
And  pavements  is  washed  by  rain,
City  Shumlyve,  klumby  tulips,
And  on  my  chest  just  boli  and  shchem.
What  is  with  us?  Is  asking  often...
Who's  a  helping  hand,  when  we  in  trouble
How  much  rain  are  those  still  time
When  vernemosya  we  to  nests?
Here  not  hear  our  prayers,
Because  you  not  here  in  our  city,  of  the  gods
Mom  away,  tears  do  not  erase,
How  far  your  beach...
We  are  travelers  in  town,  could  just
Destiny  is  not  always  easy,  sometimes
Mom,  ridnenʹka,  want  to  go  home,
Vistochku  Shlyu  you  from  far...

Author:  Vitaliy  Nazaruk

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707833
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Віталій Назарук

ЛУЦЬК У ПОЛОНІ ЗИМИ

Мій  Луцьк  сніги  забрали  у  полон,
Його  торкнулась  пензлем  хуртовина.
Мороз  давно  скарабкався  на  трон
В  снігу  тепер  червона    горобина.

Зимовий  красень,  місто  хуртовин,
Місто  кав’ярень  ,  храмів,  вишиванок.
Ти,  Луцьку,  серед  міст  такий  один,
Де  навіть  взимку  світиться  серпанок.  

Мелодія    сердець    в  усіх    лучан,
Звучить  чарівно  в  Луцьку  по    бульварах,
Молитви  в  храмах  від  простих  прочан,
Летять  щоранку  за  зимові  хмари.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707024
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016


Тетяна Луківська

Моя зима



Здається,  все  про  зиму  написали,
Моя    ж  душа  в  рядок  несе  слова...
Дивилась  ж  бо,  як  діти  сніг  топтали
І  як  сміялась  Баба  Снігова,
Як  тихий  усміх  щастям  материнства
Коректував  цей    білосніжний  грим.
І    радощі    у  галасі  дитинства  -
В  нелічених  роками  диво  зим...
Лапатіші    все  падають  сніжинки,
Їх  не  злякає  кригою  мороз.
У  пригорщах  тепліють      на    краплинки...
Такий  от  є    в  зими  “метаморфоз”.
Хурделиця    загралася  з  вітрами,  
Мете  сніги  в  горби,  ген  на  шляхи!
Із  срібного  засніжжя    панорами,
Лиш  в  обрисах  видніються  дахи.
Я  нашепчу    у  віхолу  бажання,
Нехай  летять  у  відстань  зимову.
І  в  нашу    ніч,  що  видалась  остання,
Краєчком  щастя    спомин  відгорну.



                                                                                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706876
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 17.12.2016


Світлана Моренець

Ще буде все


Наталочці  К.

Гублять  кволі  хмарки  у  півснах
одинокі  сніжинки,
мов  зронив  наполоханий  птах
білосніжні  пушинки.
Наче  мрію  пресвітлу,  той  страз
ти  впіймала  в  долоні,
та  розтанув  сльозинкою  враз
він  в  гарячім  полоні...

Як  в  житті...  –  щось  крізь  пальці,  мов  сон,
як  вода  протікає,
нездійсненних  ілюзій  фантом
у  душі  випікає:
не  збулося...  не  так  чи  не  з  тим,
бо  тебе  він  не  вартий...
Та  вітрами  розвіяний  дим  –
не  повернеш  до  ватри.

Роєм  спогади,  мов  із  стропи.
Серце  біль  розтинає...
Що  не  можеш  змінити  –  стерпи,
все  на  світі  минає.
Відпусти  без  докору  й  образ.
Юна  ще,  тож  на  варті
жде  кохання  нетанучий  страз
і  палання  у  ватрі.

                               16.12.2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706877
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 17.12.2016


Бойчук Роман

СОБІ ТЕБЕ ВІДКРИВ…

Як  дощ  малює  кола  на  воді,
Так  я  грудей  твоїх  круги  цілую.
Вустами  вздовж  єства  твого  іду  я,
Щоб  опинитись  на  твоєму  дні...

У  травах  як  шепочуться  вітри,
Так  пальці  рук  твоїх  в  моїм  волоссі...
І  як  чекає  зиму  гола  осінь,  –
Ми  на  межі...  Собі  тебе  відкрив...

Як  нероздільні  є  планета  й  вісь,
Кружляємо  на  двох  єдиний  всесвіт
Й  довкола  нас  безодні  в  перехрестях
Із  висями  у  вічності  сплелись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706271
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016


Віталій Назарук

ТО Ж ТРЕБА

Зупинився  невблаганний  час
І  роки  вернулися  до  нас.
В  лисих  появилися  чуби,
Розпрямились  зморщені  лоби.
Всі  старці  залишили  ціпки,
Бабусі  зняли  свої  хустки.
Зими  відійшли,  лише  весна,
З  літ  казкова  юність  вирина.
Десь  поділись  бабці  і  діди,
Відновились  пройдені  сліди.
Хочеш  не  вмирати  –  не  вмирай…
Стала  не  земля,  а  справжній  рай.
Квітне  все,  співають  солов’ї,
Молоді  тепер  роки  мої.
І  кохання  стало  знов  п’янке,
Треба  ж,  щоб  приснилося  таке…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706237
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016


Променистий менестрель

Зозуля рахує літа

Нещадно  вирубуються  і  вивозяться  
ліси  України,  безконтрольно  довбають
 бурштин,  пересихають
і    забруднюються  стоками  ріки.
                                   Наша  дійсність.

Зозуля  рахує  літа

Ось  пішла  поза  пруг
і  верба,  і  моя  Україна...
А  зозуля  рахує  літа,
в'ють  гніздо  ластівки.
Земна  куля  кружляє,
шука  свою  долю  невинну  –
Так  і  люди  –  все  мріють  про  щастя,
без  нього  в  віках.

Я  пройдусь  по  стежині,
знайомій,  так  рідного  Краю...
Ні,  не  я  утоптав  її  спину
в  гарячих  пісках.
А  ці  маки  й  ромашки
годяться  для  Божого  раю.
–  Зайчик  сонячний  в  очі,
до  мене  звернулась  ріка:

"Що  ж,  метелику  сивий,
посидь  на  моїм  очереті;
Подивись,  як  зміліла,
опали  мої  береги..."
Від'їжджають  казки  наших  мрій
на  тій  злотній  кареті...
О,  нащадків  ця  порость,
Край-спадщину  свій,  бережи.

10.12.2016р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705766
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 11.12.2016


Віктор Ох

Пейзаж (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8o1XFOa1UL0[/youtube]
---------------------

Стежина  в  полі,  море,  гори,  ліс,
засніжені  двори,  піщані  пляжі,
човни  на  річці,  плавні,  верболіз  –
природа  закарбована  в  пейзажі.

Передає  художник  настрій  свій–
можливо  тугу,  смуток  чи  самотність.
Його  картини  –  сховок  для  надій,
або  медитативна  безтурботність.

Час  робить  швидкоплинною  красу
думок,  ландшафтів,  кольорів  і  звуків.
Цвітіння  саду,  вранішню  росу
увіковічать  живописця  руки.
----------------------

В  кліпі  представлено  акварелі  американського  художника  Роберта  Гайсміта.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705850
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 11.12.2016


Віталій Назарук

ПЕРВОЦВІТ І МЕДУНКИ

Я  люблю  дарувати  первоцвіт  і  медунки,
Милуватися  ними,  як  цвітуть  навесні.
Запах  лісу  весною,  твої  очі  чаклунки,
Розтривожили  нині  знову  серце  мені…

Приспів:
Первоцвіт  і  медунки,  
Ми  зривали  у  лісі.
Повертались  із  співом  у  цей  час  солов’ї.
І  були  поцілунки
У  дзвінкім  стоголоссі,
Потомилися  губи  вже  твої  і  мої.

Запах  лісу  весною    і  п’янкого  волосся,
Наче  казка    у  серці    навесні    ожива.
Ніби  нове    кохання  у    душі  пронеслося,
Наче  вперше  сьогодні    я  кажу  ці  слова.

Приспів:
Первоцвіт  і  медунки,  
Ці,  кохана  для  тебе…
Ми  зустрінемо  разом  не  одну  ще  весну.
Твої  очі  чаклунки,
Ліс  весняний  і  небо
Пробудили  кохання,  що  дрімало,    від  сну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705862
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016


Микола Миколайович

Десь на досвітку плаче Мати

Помер  Майдан,  затихла  мова,
Як  смуток  зранений  лежить.
Чи  сниться  Сотні  колискова…
Не  скаже  нам  цього  блакить.

Майдани  вкрали  і  жирують…
Не  наїдяться  глитаї.
Як  попередніки  гвалтують,
Чужинці  скрізь…  і  холуї.

Нема  душі  наскрізь  продажні,
Собаки  служать  ворогам.
Пощо  ті  воші,  гниди  страшні,
Які  прислужують  вошам.

О  боже,  де  ж  ця  гнидь  береться,
Проклята  в  небі  й  на  землі.
Як    міль  в  господі  не  зведеться…
Знов  змусять  вийняти  шаблі.

Десь  на  досвітку  плаче  мати,
Ламає  пальці  на  руці.
За  що  ж  пішов  ти  синку  спати…
Й  не  сохнуть  сльози  на  щоці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705327
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 09.12.2016


Віталій Назарук

СПОЧИНОК ЗОРІ


Перша  зірка  зійде
І  до  третіх  півнів,
Рахуватиму  зорі,
Що  летять    угорі.
Буду    гріти  вуста
І  просить  цвіркунів,
Щоб  мовчали
У  теплій    траві.
Стихне  хай  вітерець,
Замовчить  соловей,
Світять    квіти  кульбабки,
Як  розсипані  зорі…
Я  тебе,  мов  святе,
Пригорну  до  грудей
І  розкидаю  коси,
Наче  хвилі  по  морі.
Тишина  на  дворі,
Двоє  нас  –  ти  і  я.
Зірка  вранішня
В  небі  мигнула.
Світить  зірка  для  нас  
І  моя,    і  твоя,
Ніч  до  завтра  
На  небі  заснула.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705527
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016


Валя Савелюк

ЛЮБОВ ЧИ СМЕРТЬ?

сухі  древа
здіймають  чорні  гілки,  
наче  старі  покручені  руки  –
у  мовчазній  мольбі,
так  здіймають  
агресивні  люди
судомно  стиснуті  кулаки  –
у  безсилій  злобі:
небо  над  ними    –  сіра  дуга  ярма,
сонця  нема  –  
сон-смерть-зима?..

агресивні  люди  обов`язково
у  гнівливій  завжди  боротьбі
вимагають  мук  і  крові
всім  порівну  –  і  собі…

супроти  всього  живого
підносять  чорні  висохлі  кулаки:
хто  світло  в  пітьмі  бачить  –  зрадники!
бо  відмовляються  трепетати
від  насолодної  мазохістської  муки  

усуціль  зазублини  і  жорсткі  тертя  –
фанатично  мусолять  догми
і  чужі  нав`язані  поняття,
почуття:
чому  у  центрі  уваги  –  Подвиг  муки  розп`ятя,
а  не  Воскресіння  –  символ  Радості    і  Безсмертя?..

символ  Любові  і  Перемоги  Життя…

…сіють  бездарно  ненависть  і  страхи
духовні  євнухи  –
рабам  погоничі  і  пастухи

04.12.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704733
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016


Віталій Назарук

РАДІЙ ПОКИ ЖИВЕШ

                                                 У  чому  сенс  життя?  
                                                 Служити  іншим  і  робити  добро.  
                                                                                               АРІСТОТЕЛЬ
Як  живеш,  то    живи
Бережи  кожен  день,
Кожна  мить  у  житті  неповторна.
Якщо  любиш  –  люби,
Наспівайся  пісень,
Хай  біду  перемелюють  жорна.

Поцілунком    зігрій
Найдорожчу  з  жінок,
Принеси  своє  серце  в  дарунок.
Побудуй  храм  із  мрій,
Збери  купу  думок,
Щоб  із  них  був  душі  порятунок.

Бережи    і  шануй,
Все  святе  на  віку,
Як  проснувся  –  радій,  що  проснувся.
І  твори  –  не  руйнуй,
А  в  лавровім  вінку,
Згадуй  всіх,  щоб  когось  не  забувся..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704567
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2016


Касьян Благоєв

Для настрою, 15

     (іронія  з  присмаком  суму…)

     Про  поцілунки,  арихметику  і  мораль…

Питаю  жінок  я  зі  сцени  великої  зали:
«Зізнайтеся,  чий  поцілунок  солодший  для  жінки,    
Коханця?  Таки  чоловіка?»  І  пані  сказали:
«О  так,  чоловіка».  А  леді:  «Коханця!».  Оцінки

Прекрасної  статі  мене  здивували  надміру,
Печаллю  житейською  в  серці-судді  відізвались:
«Ах,  жодна  із  вас  не  сказала  «НЕ  ЗНАЮ!»!  Що  ж  сталось
З  мораллю  богинь  наших?!  –    Де  ж  ти,  кохання  і  вірність?..
**

     Про  вічне:  подібне  притягує  подібне?..

Відверто  зізнаюся:  все-таки  
                                                                                       прикро  в  розмовах  з  жінками
Давати  нехитру  цю  відповідь  на  їх  сакральне    питання:
«А  є  хоч  один  чоловік  десь?!  Справжній!    І  де  він  між  нами?
Чому  нам  постійно  стрічаються  лише  «козли-донжуани»?»

Тож  коротко  я  і  письмово  засвідчую  тут  однозначно,
Що  є  такі  –  з  ними,  з  жінками;  що  ж  до  «козлів»,  то  зазначу:
Левиця  принаджує  лева,  граційна  пантера  –  пантеру,
Повія  –  пройдисвіта;  тож  бо:  коза  –  лиш  козла-кавалера…
**
   
     Про  візуальність  домагань  і  реальність  речей…

–  Жіночко,  як  це  ви  терпите:  
                                                                                         ваш  чоловік  –  ну  й  нахаба!  –  
Кожну  облапує  поглядом  і  роздягає,  –  мерзота!
–  О,  ви,  шановна,  не  знаєте  цього  «самця-баобаба»:
Він  тільки  поглядом  вміє!  Будьте  спокійні  за  цноту.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704651
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016


Серго Сокольник

Можливо, востаннє…

Знову  ми  віч-на-віч,
Як  умовлено.  Звідки  той  щем?
Розірвалася  ніч...
Пролилася  холодним  дощем...

У  осінніх  полях
Заблукало  кохання.  Дивись-
Нами  пройдено  шлях
Від  СЬОГОДНІ  до  того  КОЛИСЬ

У  минуле...  Ми  там
Омивались  у  щастя  дощах.
Повернулись.  Пропа-
Ло  бажання  у  хтивих  очах.

І  можливо  востан-
Нє  ти  нині  моя.  То  іди
Споминати  кохан-
Ня,  шо  вже  відійшло  назавжди.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116120101021  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703970
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 03.12.2016


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

3имний коллаж

[color="#245da3"]Дома  в  снегу  нахохлились  до  крыш,
Глазницы  окон  щурятся  от  вьюги.
На  перекрестке  улиц  ты  стоишь
В  начертанном  поземкой  белом  круге.

Смеркается  и  не  спешит  трамвай
В  завороженном  городе  зимою,
А  люди  пьют  в  домах  горячий  чай,
Прислушиваясь  к  непогоде  вою.

А  ночь  крадет  у  города  тепло,
И  кажется  -  зиме  конца  не  будет.
Снежинки  налипают  на  стекло
Трамвайных  окон  и  разбитых  судеб.

3амерзший  непутевый  пешеход
Ругается  в  сердцах  на  домочадцев,
Из-за  которых  вышел  в  гололед
Рысцой  до  магазина  пробежаться.

И  все    герои  так  и  не  поймут,
Что  стали  частью  зимнего  коллажа,
Их  жизнь  -  один  наклеенный  лоскут  
На  чистый  фон  прекрасного  пейзажа[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704388
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016


Віталій Назарук

ТАК ХОЧЕТЬСЯ

Вже  згнила  пуповина  і  струхнявіла  груша,
Лише  липа  старезна  притаїлась  в  кутку.
Та  болить  чомусь  серце,  часто  спогади  душать,
Чи  зустріну  ще  весну  у  своєму  садку.

Чи  пригорнеться  вишня,  що  колись  садив  з  татом,
А  чи  бджоли  впізнають  запах  рук  з  димарем.
Чи  хрущі  ще  літають,  як  колись  понад  садом,
Чи  засвітиться  Місяць  золотим  ліхтарем.

Як  же  хочеться,  друзі,  на  траві  біля  липи,
Від  сузір’я  в  сузір’я  прокладати  путі.
І  краплиночку  щастя  отого,  що  вже  випив,
Щоб  вернулася  юність  і  ті  дні  золоті.


 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704174
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016


Леся Геник

***Першогрудневий сніг…

***
Першогрудневий  сніг...
Другогрудневий  дощ...
На  бистрині  доріг.
У  велелюдді  площ.
Стріхами  парасоль.
Кронами  голизни.
На  перехресті  доль  -
там,  де  боги  і  ми...

А  під  ногами  -  тріск!
А  по  канавах  -  шум!
Першогрудневий  твіст!
Другогрудневий  глум  (?)...
Тільки  над  ким?
Не  зна
навіть  неюний  дуб.
Ніби  сльоза,  вина
тихо  стікає  з  губ.

Тишею  по  корі
аж  у  саменький  спід...
А  десь  отам,  горі
марить  хтось  про  політ!
Може  й  не  хтось...
А...  ми...
Доторки  мокрих  рук...
З  дальньої  далини
неба  чи  зойк,  чи  згук.

Поки  ніхто  не  вчув
з  люду,  а  чи  з  богів
день  загасив  свічу.
Ти  пригорнув,  зігрів.
Лагідно  переміг
візію  потороч...
Першогрудневий  сніг...
Другогрудневий  дощ...

2.12.16  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704233
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016


євген уткін

ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

Все  далі  минуле  ,  а  пам’ять  чатує,
На  ту  справедливість,    яка  затаврує,
Осудить  злочинців      кривавої  ери
Садистів,  перевертнів  та  людожерів.

Дияволів,  виродків,    Богом  проклятих,
Які    ще  з  двадцятих,  аж  до  п’ятдесятих
В  ненависті  лютій    церкви    руйнували,
людей    мордували,    бо    владарювали  

Вбивали  і  нищили  голодомором,
Безглуздим    звірячим    та    диким    терором,
Країну,  мільйонами  трупів  укрили.
В  ярах    та    канавах,  мов  падаль,  зарили.

Хто  зважився    в    полі    піднять    колосок,
Чи    тільки    подумав    подать    голосок,
Від    зграї    катів    вже    лунало    з    гори.
-  Ти  ворог    народу!    Тебе    в    табори.

Вони,  щоб  тримати  народ  у  покорі,    
Нещасних  людей    потопили  у    морі.
У  морі    крові,  неймовірного    жаху,
Щоб  ті,  що  лишились,  німіли  від  страху.

Щоб  не  повторився    новітній    терор,
Насильство,  безправ’я  та  голодомор.
Хай  пам’ять    про  злочини    вічною  буде.
Хай  це  божевілля    ніхто    не  забуде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255817
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 27.11.2016


Касьян Благоєв

Для настрою, 14

     Про  неосяжність  жіночої  логіки…

О  так,  загадкові  жінки  наші    від  голови  і  до  ніжок!  
Ось  класика:  вже  ігнорує  
                                                                             тиждень,  не  кличе  у  ліжко,
Забувши  обов’язок  жінки!..  Та  ладна,  тигриця,  убити
Ну  кожну,  хто  спробує  з  вами  це  з  радістю  тихо  зробити!..
**


     Про  дарунки  і  головний  біль…  

–  Кохана,  ну  що?  –  діти  сплять,  
                                                                                               час  любові  і  втіхам  на  варту:  
Таке  обіцяла  мені  
                                                       у  цю  ніч  за  парфуми  французькі!..
–  Ой  милий,  в  мене  голова  щось…  давай  відкладемо  на  завтра?
–  Та  я  ж  тебе  думать  не  змушую,  кицю  пухнаста,  тож  дзуськи!..
**


     Про  мрії  ще  юних  і  нас,  бувалих…  

Як  мріють  про  жінку  
                                                             розумну,  красиву,  граційну  
В  розмовах  ще  юні  
                                                         і  вільні  (котрі  неодружені),
Щоб  ніжна,  струнка,  сексуальна!..  Так  само  напружує
І  жить  не  дає  мрія  ця,  хто  вже  й  шлюбом  «контужений»:

«Невже  у  цій  фурії  вмерла  принцеса  колишня,
Солодка  богиня,  спокуси  омріяна  вишня?!.»
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701281
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Віталій Назарук

ЧОРНИЧНИЙ РАЙ

Міряв  я  Полісся
Босими  ногами,
Не  було  у  світі  веселіш  ходи.
Я  збирав  чорниці
Змерзлими  руками,
Залишав  у  лісі  пам'яті  сліди…

Приспів:
Я  піду  Поліссям,
Битими  слідами,
Спомин  оживає  у  душі.
Тут  мої  слідочки,
Тут  слідочки  мами  -
Залишились  лише  міражі…


Вже  слідів  не  стало,
Вже  немає  мами,
Та  зове  Полісся  у  чорничний  рай.
Я  бреду  по  лісі,
Босими  ногами,
І  прошу  у  лісу:  «Доле,  повертай!»

Приспів.



 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701412
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Світлана Моренець

БЕЗ ТЕБЕ

Намотують  колеса  кілометри
розбитих  асфальтованих  доріг...
У  володіннях  матінки-Деметри
є  мій  куточок  –  рай  і  оберіг.
Він  заховає  від  усього  світу,  
(вітаючи  привітно  ще  здаля),  
у  розкоші  кущів,  дерев  і  цвіту
чи  й  голого,  зчорнілого  гілля.

Таку,  як  є:  без  лоску  й  макіяжів,
(в  моїм  раю  не  спокушає  змій),
в  чоботях,  капцях,  стертім  камуфляжі
в  обійми  приймеш  радо,  саде  мій.
Пошепчемось,  де  в  кого  свіжа  рана,
вповита  в  таємниці,..  про  врожай...
"Але  ж  ти  тут  –  улюблена,  жадана.
Лиш  не  покинь,  скоріше  приїжджай!"

У  цім  раю  –  ні  підлості,  ні  зради...
Ти  –  мій  квітник,  а  я  –  твоє  пташа.
Без  мене  ти  здичавієш,  мій  саде,
без  тебе  губить  цвіт  моя  душа...

                                                   15.11.2016  р.
                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700862
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Lana P.

КОРАЛОВИЙ ОСТРІВ

На  світанку  сонце  осліпило  зорі  —
Світло,  наче  поїзд,  бігло  крізь  тунель.
Лоскотали  хвилі  промінці  на  морі,
Скинули  тумани  потайну  шинель.

Запрягав  у  бричку  місяць  хмари  сонні,
В  невідомі  далі  рогом  волочив.
Усміхнулось  небо  на  земній  долоні,
Обрій  у  водицю  голову  вмочив.

У  широкі  води  ми  неслись  на  шхуні,
Вітерець  в  дорозі  з  нами  розмовляв.
Кучеряві  хвилі  пінилися  рунні,
На  підводних  рифах  нас  чекав  привал.

Кольорове  царство  поманило  в  гості  —  
На  казковий  острів  мрій  і  сподівань.
Течія-підказка  понесла  у  простір,
Відкривала  двері  в  море  здивувань.

Чудодійний  острів  полонив  собою  —
Із  живих  коралів  з  косяками  риб…
Марився  щоночі  в  спогадах  прибою,
Думкою  пірнали  довго  ми  углиб.                  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700759
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Тетяна Луківська

Засніжило…


Випав  сніг.  Усміхнувся  зимою.
І  засипав  печалі  і  щем.
І  стежинку,  яку  ми  з  тобою,
Малювали  осіннім  дощем.
Випав  сніг.  Забілив  все  навколо,
Наче  пухом,  засипав  сліди.
Я  проходжу  вже    “...надцяте”  коло
І  усе  не  туди...  не  туди…
Випав  сніг.  Заморозив…  В  куделях
Опинилися  клени  й    дуби.
А  сніжинки  дорогу  все  стелять…
Та  я  знову  іду  не  туди.
Випав  сніг.  Холодить  вітровієм.
А  я  подумки  в  наших    словах,
В  поцілунку,  що  подихом    мліє
Ще  і  досі,  в  пришерхлих  вустах.
Випав  сніг.    І  мабуть,  недаремно.
Замітає  снігами    версти.
Ми  з  тобою  ніколи,  напевно,
Вже  не  будемо  знову  на  “ти”.


 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700780
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Ніна Третяк

Собачі очі

Суєта  суєт.  Все  суєта.
На  базарі  суєта  постійна.
Баба  продає  свого  кота,
Дід  корову  рекламує  дійну.
Райський  птах  такі  "перлини"  гне,
Що  соромиться  усяк,  хто  слуха  .
"  Пес  мій  птаха  в  полі  зажене...".
"У  мого  кроля  найдовші  вуха..."
Зоопарк  купують  –  продають,
Голоси  крикливі  та    співочі.
А  мені  спокою  не  дають
Зраджені,  сумні  собачі  очі...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700798
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Віталій Назарук

ОПТИМІСТ

На  шматки,  на  дрібненькі  кусочки,
Розлетілося  власне  життя
За  роки  -  до  останньої    «точки»,
Наче  був  нерозумне  дитя.

Все  зібрати  назад,  як  непросто,
Це  не  пазли  -  це  роки  життя,
Зруйнувавсь  навіть  міст,  а  за  мостом,
Залишилось    лише  каяття…

Зруйнувати  так  просто  здобуте,
Дальше,  що?  Це  іще  не  кінець…
Зруйнувалося  власне,  набуте,
Та  ще  тліє  ледь-ледь  каганець.

Може  щось  позбираю    докупи,
Кладка  ляже,  де  був  колись  міст.
Не  годиться  іти  через  трупи,
Я  зберу,  я  ж  таки  оптиміст.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700806
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Віталій Назарук

НАШІ КРИЛА

Боже,  дай  нам  на  двох    два  крила,
Бо  політ  має  бути  у  парі.
Щоб  любов,  в  нашім  серці  жила,
Кожен    день  у  житті  були    чари.

Небеса  збережуть  нам  любов,
Чорні  хмари  розірвуться  вітром.
І  зірки  полетять  знов  і  знов,
Коли  хмари  з  душі  вітер  витре.

Часом  прагне  вологи  душа,
Бо  від  неї  поля    зеленіють,
Два  крила  у  політ  вируша,
Вони  серце  і  душі  нам  гріють.

Щоб  без  хмар,  щоб  життя  без  дощів,
Зорепад  полоскав  наші  крила…
Щоб  тобою  я  жив  і  горів,
Тільки  нам,  наша  зірка  світила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700808
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2016


Lana P.

НЕСПИТА ОСЕНІ ПЕЧАЛЬ…

Неспита  осені  печаль…
Зажура  запряглась  в  тумани,
Гойдає  вітер  листя  пряне,
У  душу  заповзає  жаль
За  милим  літечком,  літами,
Що  відлітають  ген  кудись,
Де  дві  веселки  розп’ялись
На  ціле  небо  поміж  нами.

Осіння  тулиться  печаль.
Її  не  шкода?..  Ні,  на  жаль.          6/11/16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700410
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Олександр ПЕЧОРА

ОСІННІЙ СНІГ

Осінній  сніг  на  землю  ліг.  
Багаття  згасло,  стихли  звуки.  
Над  білим  полем  –  чорні  круки…  
Немов  за  гріх  на  землю  ліг  осінній  сніг.  

Осінній  сніг  –  новий  мотив.  
Та  біла  заздрість  швидко  тане.  
Невже  ж  ми  бачимось  востаннє?  
Невже  згасив  старий  мотив  осінній  сніг?  

Осінній  сніг  –  неначе  сміх,  
неначе  витівка  юнацька.  
Кохання  не  мина  зненацька.  
Лиш  білий  гріх,  лиш  білий  сміх  –  осінній  сніг.  


Приспів:  
Заметіль.  Заметіль.
Розгулялась  невпопад.
Але  душу  зігріва  листопад.  
Притуляється  до  ніг,  
розтає  осінній  сніг.  
Розгулялась  заметіль  невпопад.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700460
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Леся Утриско

Дмитрусям, Дмитрикам, Дмитрам…

Вітаю  всіх  Дмитрів  з  днем  Янгола,  з  світлим
днем  іменин.  Добра  та  миру,  кохання  та  вірності,
здоров'я  та  щастя  на  многії  літа.


Дмитрусям,  Дмитрикам,  Дмитрам...
Вітання  шлю  сьогодні  вам:
Благословення  всім  від  Бога,
Життя-  лиш  сонячна  дорога,
Хай  осінь,  любі,  та  зима
Кохання  ваше  обмина,
Хай  літечко  любов'ю  гріє,
Розлука  влазити  не  сміє.
На  ваш  поріг,  у  вашу  душу
Добра  застелю,  щастя  струшу,
Все  лихо  в  кошики  згромаджу
І  віри  пагінці  посаджу.
Ростіть  міцним  козацьким  родом,
В  Христовій  вірі  всім  народом,
Життя  земне  буяє  квітом
На  довгий  вік,  на  многі  літа...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699402
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 09.11.2016


Леся Геник

Вдова

Вона  тримати  буде  білу  крижму
над  пропастю,  що  впала  до  грудей,
аж  поки  Боже  сонце  муку  злиже
та  понесе  відлуння  між  людей.

Вона  втирати  буде  білі  сльози
за  втратою,  що  зранила  її,
аж  поки  Боже  світло  допоможе
сполоти  болю  дужі  пирії.

Вона  благати  буде  білу  хмару
сповити  миле  серцю  в  небесах,
аж  поки  Бог  розвіє  чорну  кару,
зоставивши  на  спомин  тільки  прах.

Та  лиш  тоді  їй  забіліють  ранки
спасінням  для  стражденної  душі,
коли  відсуне  врешті  Хтось  фіранки
на  стоптаній  розпукою  межі.

І  лиш  тоді  їй  усміхнуться  зорі,
тоді  напевне  біль  її  мине,
коли  коханий  знову  заговорить
і  знов  за  руку  лагідно  візьме.

А  доти  тільки  білослів*я  тужить
над  розпачем  нестриманим  її,
та  ще  Господнє  серце  небайдуже
пантрує  пошматовані  краї.

9.11.16  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699485
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 09.11.2016


Окрилена

Колаж

[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/d/1/131/963/131963773_mini_osen_listya_anim.gif[/img]
Падолисте!  Ти  є  передвісником  віхол.
Репетиція  йде  «на  ура»,  Диригенте  дощів.
Прийде  час  для  зимових  віршів…  Тихо-тихо…  
Чуєш,  стрілка  тече?  Оживає  картина  Далі.

Тихоплин...  Мов  у  келіях,  пахне  затишшя.  
Клен  оплакує  листя  і  в’язне    як  тонучий  віск.
Хтось  на  лаві  пальчатки  в  задумі  залишить,
перехожий  зігріється  й  скаже:  «Ти  ба!  Чарівник?»

Сонце  дольками,  мов  мандарин  сицилійський
розкладає  тепло  поряд  з    інеєм  у  колажі  .  
І  чого  ти  чекаєш?  Зима  надто  близько.
Розкажи  яка  студінь  без  нього.  Про  все  розкажи…
[img]http://chemistry-chemists.com/N3_2011/S111/Salvador_Dali-13.jpg[/img]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699386
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 09.11.2016


Валя Савелюк

РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО

непотрібне  
стало  нікому  –
дзеркало  
винесли  з  дому,
лицем  притулили  
до  металевого  ящика  –  
тепер  у  огляді  дзеркала
тільки  брудна  бокова  стінка
біляпід`їздного  смітника

вміє  –    то  хай  заплаче:
не  обирає  безвільне  дзеркало
куди  дивиться  і  що  бачить…

з  діда-прадіда  повелося,  і  нині  є:
от  і  звикло
дзеркало,
що  кут  його  зору  завжди  спрямовує
на  свої  потреби  стороння  рука:
у  безвільних  дзеркал  –  
доля  така…

то  що  є  добро,
і  що  є  зло?...

од  страху  тремтить  крихке  дзеркало
притулене  до  сміттє-ба́ка  
під  занадто  гострим  кутом  –
а  ось  і  доля  не  забарилася,
йде-наближається  дворовим  котом…

прийшла,  
мимохіть  торкнула,
перекинула  
і  об  асфальт  на  куски-скалки
розбила  
дзеркало:
і  яка  різниця,  скільки  чужих  облич
у  собі  за  минуле  життя  воно  бачило…  

розбите  дзеркало
кожним  гострим  уламком
зазирнуло  нарешті  в  себе,
а  там  -  Небо…
…Небо!
чисте  безмежне  вільне  високе  блакитне  небо!

на  небі  ж  –  Сонце:
Сонце!
ось  яке  воно  є  -
справжнє  МОЄ  
лице…

…прийшов  двірник,
визбирав  на  асфальті  розбите  небо,
змів  до  крихти  і  викинув  у  смітник…

зникло  у  чорній  утробі  дзеркало,
ніби  і  не  було:
та  у  мить  останню
небо  в  собі  знайшло…

і  Сонце
зникло
зі  зметеного  на  совок  бачення,
але  те  вже  не  мало  
значення…

09.11.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699504
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 09.11.2016


Віталій Назарук

ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Люблю  коли  на  дворі  осінь,
А  в  хаті  стигнуть  пироги.
Дідусь  старий  кропиву  косить,
Клини  у  небі  пролягли.

А  вдалині  у  штилі  плесо,
Чарівна  гладь,  як  небеса.
І  відбивається  колесо,
Що  понад  плесом  зависа.

Вже  потихеньку  вечоріє,
У  сон  впадає  очерет.
І  зяб  біжить,  бо  вітер  віє,
І  видно  осені  портрет.

У  помаранчі  вся  округа,
Сади,  гаї  і  навіть  ліс.
Підуть  дощі  і  їх  наруга,
Проллє    на  осінь  купу  сліз.

І  опаде  потиху  листя,
Зійде  нова  озимина,
Вітрисько  із  розлогим  свистом,
Нас  повідомить  -  вже  зима!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698837
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 06.11.2016


Валя Савелюк

МАРЕВНІ ТАНЦІ

місяць  
зачепив  ненароком  
і  перекинув  дійницю  –
з  молоком
парни́м  -  по  краї-по  вінця:
котиться
між  зірок  дійниця  –
хвилею  
молоко  ллється,
затоплює
щонайближчу  планету

і  видається  
самозванцю-поету  
як  у  прозорому  конусі  
з  молочного  маркізету,
що  стримить  вершиною  в  місяці,
у  маревному  русі,
у  дивному  
та  послідовному  танці  –
плавно  рухається,
силует  білої  кобилиці

жмутком  зібгані
у  космічному  кулаку  –
промені
на  земній  поверхні  
малюють  –  наче  арену  цирку:

ось  вона
вигне  шию
дугою  красивою,
гойдне  над  копитами,
наче  бархатами-оксамитами,
пишною  гривою  –
срібно-сивою
літньою  зливою…
зазирне
у  глибини  
лукавим  оком:
дожени…
упіймай  мене  –
і  навті́ч  обмине
граційним  скоком

…прозорі  танці
білої  кобилиці
у  конусі  світла  маревні,
як  на  примарній
цирковій  арені…

…образ
у  творчого  задуму  плинній  красі
знайти-побачити-передати  –
у  маркізетове  світло  ввійти,
кобилицю  білу  у  маревному  конусі
загнузда-ти

06.11.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698869
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 06.11.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2016


Микола Шевченко

Листопа…

Листопа...

...Вогко-сірі  полотнища  днин,  
у  сувій    листопад  намота.  
Настеляє  пекучих  новин,    
від  яких  у  думках...німота.  
Закальянили  вже  димарі,  
і  горня-гарбузець  підмерза,  
на  городі  забуте,    в  журі...
На  очах  проти  вітру  -  сльоза...
Де-не-де  вже  -  безе  снігове,  
на  смарагдовім  трав  килимку,  
і  ревіння  з  грудей  волове,  
розсипається  в  глицю  ламку.  
І  чекання...  Тюль  віхол-дивин.
До  сліпучих  зіниць,  а  заки  -
вогко-  сірі  полотнища  днин,  
з  листопадової  толоки...
4.11.16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698475
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Михайло Гончар

Наркомани

Наркомани,наркомани...
Як  словами  не  крути  -
Всі  ми  з  вами,громадяни,
У  полоні  наркоти.

Цукор,сіль,вино,горілка,
Сигарети,самосад...
Піп  у  хвіртку,чорт  у  дірку...
Шопінг,кава,шоколад.

Скільки  в  світі  наркоманів?
Ой,не  смійтеся  в  рукав!
Кажуть  вчені,що  й  кохання  -
Наркота  не  без  підстав.

Прагнуть  всі  адреналіну,
Щоб  кипіла  в  жилах  кров  -
Гуталіну,героїну
Поки  дров  не  наколов...

А  хіба  поети  гірші  ,
Що  живуть  між  двох  вогнів?
Всі  сидять  на  вістрях  віршів,
На  голках  пісенних  слів.

Є  якісь  еротомани,
Мабуть,також  наркота;
Є  гурмани,меломани...
Кожен  має  хомута....

Люди  у  житті  щомиті
Наливають  чашу  вщерть  -
Всім  займаються  на  світі,
Щоб  не  думати  про  смерть.

Наркомани,наркомани...
Як  словами  не  крути  -
Всі  ми  з  вами,громадяни,
У  полоні  наркоти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698629
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Тетяна Луківська

У щемі ночі…

   
Жалі  мої  схилилися  у  щемі...
Стинає  осінь  трави  у  журі.
І  вітер    дивом    витинає  схеми,
Видовжуючи  в  небо  димарі.
Вдивляюся  у    завіконну  темінь
І  мороком  здається    тиха  ніч.
Лиш  кілька  зір,  неначе  в  діадемі,
Спускають  сяйво  із  небесних  свіч.
Вколихується      дрімом  усе  суще.              
На  шибку  вписую  твоє    ім’я.
Час  загортає  відлік  у  минуще...
Лиш  залишаємося    ти  і  я.
Отак  удвох  під  небом  серед  світу
Рука  в  руці...    і  томиться  пітьма.
Вітрить  у  шибку,  подихом  зігріту.
Світліє  небо.    Перший  сніг.    Зима...






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698627
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Світлана Моренець

ОСІННЯ МЕЛАНХОЛІЯ

Сьогодні    і  сонце,  і  дощик,  і  сніг,
й  пориви  нервового  вітру,
що  листячко  вихором  сипле  до  ніг,
знебарвивши  саду  палітру.

З  останньої  сили  листки  за  життя
тримались  іще  на  світанні,
та  ось  –  на  землі  вже...  і  без  вороття.
Шепочуться  журно  востаннє.

Вишіптують  тихо  безмежний  свій  жаль,
бо  вирок  –  жорстокий,  до  болю:
зрадливе  гілля,  наче  знявши  вуаль,
жбурнуло  їх  в  ноги  недолі.

Збираю  красу  цю  в  яскравий  букет,
а  листя  –  живе,  ще  не  вмерло!
Шепочу  їм  вдячні  слова  тет-а-тет,
аж  стиснуло  горло...  Ох,  нерви...

Прощайте!  Припали  мені  до  душі,
тож,  попри  усі  негаразди,
ви  будете  жити...  у  цьому  вірші.
Я  тут  пропишу  вас  наза́вжди.

                                     03.11.2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698487
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Віталій Назарук

ДОБІРНЕ ЗЕРНО

Як  добірне  зерно  попадає  в  ріллю,
А  дощі  напувають  землицю.
Я  тоді  лише    Бога  щоднини  молю,
Щоб    погода  була,  як  жар  –  птиця.

Коли  колос  дзвенить,  легка  вруна  біжить
І  колосся  нашіптує  пісню.
Я  вдивляюсь  в  поля,  я  ловлю  кожну  мить,
Щоб  врожай  хоч  зібрали  не  пізно.

А  зібравши  хліба,  буде  в  нас  коровай,
На  столі  буде  хліб  і  до  хліба,
І  полинуть  пісні,  як  зерно  через  край,
А  для  нас  більш  нічого  не  треба.

Вибирайте  для  поля  добірне  зерно
І  ростіть  мудрих  діток  і  внуків,
Що  посієш,  таким  підніметься  воно,
Зіпсувати  врожай  –  це  не  штука.

Сійте  гарне  зерно,  бережіть  врожаї…
І  моліться  за  землю,    і  волю.
Бо  найкращий  врожай  –  це  врожай  на  землі,
Там  де  вруна,  як  хвиля    по  полю.






 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698661
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Серго Сокольник

Ми листя

Злий  вітер  лютує.
Це  осінь  багряно-барвиста
Данину  із  листя  виплачує  літу...
Почуйте  наш  клич!

Ніхто  нас  не  чує.  
Ми  листя.  Ми  зірване  листя.
І  вітер  недолі  нас  носить  по  світу.
Ми  вже  відійшли.

На  дереві  гарно
Висіти,  вчепившись  у  віти,
Та  нам  не  судилось  у  спокої  жити,
Бо  стовбур  гнилий.

Триматися  марно.
І  нам  на  багаттях  горіти.
Ми  ляжем,  собою  встеляючи  плити
Загиблих  надій.

Що  ж,  дерево-мати,
Ти  підеш  також  на  багаття,
Та  й  нікому  буде  вже  цим  перейматись.
І  тільки  колись,

Неначе  відплата
За  наше  тобою  прокляття,
Дитина,  можливо,  підійме  погратись
Загублений  лист...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116102501030  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696724
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 03.11.2016


Віктор Ох

З поетичного підпілля

[i][b]Галина  Литовченко[/b][/i]
[b]«Зависла  в  небі  срібна  пектораль»[/b]
Хмельницький
[i]Видавець  Стасюк  Л.С.[u][/u][/i]
           2016



           Великою  приємністю  було  отримати  з  рук  автора  книжечку  «Зависла  в  небі  срібна  пектораль».  Окрім  естетичної    втіхи,  яку  отримував  читаючи  цю  вже  п’яту  поетичну  збірку  Галини  Литовченко,  відслідкував  в  собі  декілька  міркувань  і  вражень,  якими  хочу  поділитися  з  вами.  Найсуттєвіше  про  що  подумалось  –  до  цих  віршів  можна  ставитись,  як  до  своєрідного    українського  поетичного  андеграунду  *.  І  «підпільність»  цих  віршів  полягає  [u]в  намаганні  зберегти  рідну  мову[/u],  не  зважаючи  на  особливості  біографії  автора.  А  вони  такі.
Пані  Галина  народилася  на  Київщині.  За  освітою  –  радіотехнік-конструктор  та  бухгалтер.  Тривалий  час  мешкала  з  родиною  у  військових  гарнізонах  Росії,  Азербайджану,  Литви.  З  1998  року  –  жителька  Криму.  Працювала  у  військовій  частині.  Певний  час  жила  на  Луганщині.    Зараз    знову  мешкає  в    Бахчисарайському  районі  на  території  анексованій  ворожою  державою.  
Тобто  людина  постійно  перебувала  і  перебуває    в  російськомовному  середовищі,  байдужому,  а  то  й  агресивному  до  мови  української.  Вибір  Галини  Литовченко    писати  українською  є  її  моральним  рішенням.  Звідси  й  мій  висновок  про  «андеграундність»  її  творчості.  Українська  мова  для  Пані  Галини  була  територією  протесту.  Нею  вона  виокремлювала  себе    від  «совка».
Якщо  користуватись  рідною  мовою  було  проблемним  навіть  в  Україні,  то  що  вже  говорити  про  мову  поза  межами  Неньки,  де  все  навкруг  неукраїнське.  Другорядний  статус  української  мови  в  «совєцькому»  суспільстві  змушував  багатьох  відмовитись  від  користування  нею.  Ті  ж,  хто  не  відмовлявся  –  були  людьми  другого  сорту.  До  них  ставились,  як  до  селюків  чи  націоналістів,  чи  диваків.  «Солов’їну»  сприймали,  як  ознаку  малокультурності,  неінтелігентності.  Офіційний  статус  української  мови  в  Україні  тепер  вже  начебто  дещо  зріс,  але  в  побуті  всі  «професійні  українці»  і  далі  користуються  московською,  а  дітей  своїх  водять  в  російськомовні  школи  з  посиленим  вивченням  англійської.  Навіть  зараз  під  час  фактичної  війни  з  московитами,  Україна  –  така  собі  Ірландія,  де  більшість  населення  є  патріотами  своєї  країни,  але  при  цьому  послуговуються  мовою  ворожої  сусідньої  країни-метрополії**.
Попри  байдужість  нашої  влади  до  статусу  української  культури  і  браку  території  для  української  літературної  мови  Галина  Литовченко,  як  може,  повертає  мову  від  її  депоетизованої,  обсуржикованої,  а  тепер  ще  й  обюрокраченої  версії  до  нормального  вжитку.  Це  своєрідне  служіння  українській  справі.
-----------------
   Якщо  ж  ближче  до  самої  поезії,  скажу  одне  –  вона  чудова.
В  ній  я  знаходив  зрозумілі  і  близькі  для  мене  почуття,  стани  і  ситуації,    висловлені  поетично.
Тут  і  ностальгічні  світлі  спогади  дитинства:
       [i]Там,  де  гасало  дитинство  моє,
       Сіялись  зорі  курганам  на  плечі,
       Ніжились  травами  ноги  лелечі…
       Так  воно,  знаю,  і  нині  там  є.[/i]
   (с.6)***  «ТАМ,  ДЕ  ГАСАЛО  ДИТИНСТВО  МОЄ»

       [i]Муркоче    кіт    в    бабусі    на    колінах    –    
       полює    в    сні    на    сонячне    зайча;
       минулим    знімки    діляться    на    стінах,
       проклюнулось    під    квочкою    курча.    
[/i]  (с.73)  «БЕРЕЗНЕВЕ»


Тиха  і  щемна  біль  за  батьками:
       [i]Від  подвір’я  давно  відпливли
       В  тиху  вічність  і  мама  і  тато.
       А  у  слід  їм  цвіли  і  цвіли
       Сині  квіти.  Багато-багато…[/i]
(с.9)  «БАРВІНОК»

Дуже  сподобався  сільський  пейзаж    із  зітханням  не  названої    істоти:
       [i]Хтось  один  у  темряві  зітха,  ̶
       Десь  від  щастя  загубив  підкову.
       В  берегах  гілляста  лепеха
       Доспівала  річці  колискову.[/i]
(с.8)  «СВІТИТЬ  ВЕЧІР  СИНІМ  КАГАНЦЕМ»

Є  і  міський  пейзаж:
     [i]  В  під’їздах  гулко  стукалися  двері,
       Балкони  гріли  в  променях  лоби,
       Біля  фонтану  у  міському  сквері
       Точили  ляси  мирно  голуби.[/i]
(с.42)  «ТІЄЇ  ОСЕНІ»

Про  приємні  хвилини  недільного  перепочинку:
       [i]На  моє  підвіконня
       примостилась  голубка.
       Нахиляла  голівку,
       заглядала  в  вікно.
       А  в  кімнаті  дрівцята
       їла  поїдом  грубка,
       ткав  розважливий  ранок
       сновидінь  полотно.[/i]
(с.14)  «НЕДІЛЬНА  ДРІМОТА»

Степова  романтика:
       [i]Допізна  знову  не  засне  скрипаль,
       Розвіє  ніч  снопами  іскор  ватра,
       Зависне  в  небі  срібна  пектораль
       І  обійме  циганська  пісня  шатра.[/i]
(с.25)  «ВТЕЧУ  У  СТЕП»

Впав  в  око  дуже  майстерно  і  лірично  обіграний  омофон****–  [i]«ніч  і  я»[/i]  –  [i]«нічия»[/i]:
     [i]  Із  задуми  не  виберусь  я,  
       В  ніч  дивлюсь  зі  свого  підвіконня.
       Не  беруть  мої  чари  безсоння,
       Б’ється  пульс:  ні-чи-я  –  ні-чи-я…[/i]
(с.39)  «НІЧ  І  Я»
В  збірці  є  і  сюжетні  вірші,  вірші-оповідання.  Зокрема  сподобалися  вірші  з  легким  гумором  «Про  тітку  Тому»  (с.20)

Заімпонувала  і  іронічна  замальовка:
       [i]Якийсь  дивак,  десь  загубивши  спокій,
       Крізь  непомітне  в  жалюзі  забрало
       В  моє  вікно  налаштував  бінокль.
       Іще  цього  мені  не  вистачало…[/i]
(с.34)  «  В  ОСВІТЛЕНІ  ДИВЛЮСЯ  ВІКНА»
Дуже  симпатичними  здались  мені  «ПІВДЕННОБЕРЕЖНІ  ХАЙКУ*****»  (с.74).  Як  і  їх  японські  оригінальні  взірці,  теж  лаконічні  трирядкові  мініатюри,  але  з  запропонованим  більш  сприйнятним  для  нашого  вуха  ритмом  (по  суті  це  двовірші  з  5-стопний  ямбом).
     [i]  Мінливе  море:
       То  смарагдом  сяє,
       То  схоже  на  пожмакану  фольгу.[/i]
         *  *  *
         [i]Допіру  місяць
         Був  на  кипарисі,
         Тепер  розлігся  паном  на  даху.[/i]
-----------
Одним  з  розділів  збірки  «Зависла  в  небі  срібна  пектораль»  є  переклади  з  російської.  Як  на  мене,  переклади  Галини  Литовченко  сприймаються    поетичнішими  ніж  оригінали.
Ось,  наприклад,  такий  переклад  :
         [i]Що  ти  робиш,  красуне,  на  вогкім  холоднім  піску?
         Ти,  мов  Гріна  Ассоль,  що  чекала  свого  капітана.
         Дід,  зібравши  пляшки,  закурив  і  присів  на  візку,
         Вітер  дим  підчепив  і  поніс  на  простори  лиману.  [/i]
   (с.92)  «ДІВЧИНА  І  МОРЕ»
Оригінал  вірша  Ірини  Ханум  (М.Севастополь):
         Что  ты  делаешь,  детка,  на  стылом  и  влажном  песке?
         Ты,  как  Грина  Ассоль,  что  ждала  своего  капитана.
         Дед,  бутылки  собрав,  закурил  и  присел  вдалеке.
         Ветер  дым  подхватил  и  унёс  на  просторы  лимана.

Правда  ж,  що  в  Галини  Литовченко  текст  вийшов  дещо  більш  «гріновський»!?

Чи  ось  іще  переклад  вірша  Ірини  Ханум:
     [i]  Сп’янію,  певне,  та  не  від  вина,
       І  буде  в  погляді  моєму  таємниця.
       Бо  зрозумію:  я  твоя  сповна
       І  наша  зустріч,  явно  не  дрібниця.[/i]
(с.93)  «ВТЕЧЕМ  ТУДИ,  ДЕ  ШЕПІТ  ХВИЛІ…»
В  оригіналі:
       Я  стану  пьяной,  но  не  от  вина,
       Во  взгляде  будет,  как  и  прежде,  тайна.
       Лишь  там  пойму,  что  я  давно  твоя
       И  наша  встреча  вовсе  не  случайна.

Погодьтесь,  що  трохи  різними  є  градації  рівня  сп’яніння  для  молодої  жінки  в  виразах  «[i]сп’яніти,  певне[/i]»  і  «[i]стать  пьяной[/i]».  Якщо  в  україномовному  варіанті  лірична  героїня    оцінює  серйозність    зустрічі  з  героєм    –  «[i]дрібниця[/i]»  чи  не  дрібниця(?),  то  в  російськомовному  вона  самовпевнено  переконана,  що  вона  «[i]вовсе  не  случайна[/i]».  
Не  знаю  як  ти  читачу,  а  я  сприймаю  тексти  пані  Галини  більш  романтичними.
------------------

Що  ж!  Якби  всі  українці,  що  вимушені  жити  в  російськомовному  середовищі  так  ставилися  до  рідної  мови,  як  Галина  Литовченко  –  ми  перемогли  б  у  війні.  А  може  вона  і  не  починалася    б…

-------------------------------------------
*Андеґра́унд  –  (англ.  underground  —  підпілля)  –термін  на  позначення  альтернативної  культури,  сукупність  творчих  напрямків  у  сучасному  мистецтві,  що  протистоять  масовій  культурі,  мейнстріму  і  офіційному  чи  панівному  мистецтву.  
**    Метрополія–  держава,  що  володіє  захопленими  нею  колоніями  і  експлуатує  їх.
***  (    )  –    в  дужках  указано  номер  сторінки  в  збірнику.
****Омофони  (фонетичні  омоніми)  —  це  слова,  однакові  за  звучанням,  але  різні  за  написанням  («стати  по  три»  —  «потри»;  «вгорі»  —  «в  горі»).
*****Хайку  (хоку)  –  традиційний  жанр  японської  лірики,  Хоку  –  це  трирядковий  неримований  вірш,    що  складається  з  17  складів  (5-7-5)  і  відрізняється  простотою  поетичної  мови,  свободою  викладу.

==============

                               Євмен  Бардаков

             20.10.16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697546
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 01.11.2016


Леся Утриско

Народе, чому забув, хто ти?

Народе,  чому  забув,  хто  ти,
Та  на  чиїй  ти  землі?
Грудьми  затуляєш  дзоти,
Там  діти  лягають  в  імлі.

Не  бачиш  чомусь  кайданів,
Заковують  знову  життя,
Для  чого  були  Майдани?
Ще  трохи...  й  нема  вороття.

Шмагають  тебе  батогами,
П'ють  кров,  мов  солодке  вино,
А  ти-  цуценя  під  ногами-
І  б'ють,  і  штовхають  на  дно.

П'ють  кров  і  тебе  не  питають,
Сто  шкір  знову  нагло  деруть,
Як  з  Господа  свиту  здирають,
Та  знов  на  Голгофу  ведуть.

Могили  рядами  складаєш,
Найкращі  вже  з  Богом  давно,
У  злиднях  живеш-  не  страждаєш-
Немов  у  Голлівудськім  кіно.

А  завтра-  вже  буде  пізно...
Не  видно  у  цьому  вінця,
Постався  до  ворога  грізно,
Та  справу  веди  до  кінця.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697832
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 01.11.2016


Сергей Дунев

Топил тоску я в водке и вине…

                                                             *  *  *  

                   Да,  было,  было,  что  греха  таить:  
                   Про  неудачи,  беды  и  печали  
                   Я  не  хотел  стихами  говорить,  
                   Чтоб  никого  они  не  огорчали.  

                   Топил  тоску  я  в  водке  и  вине,  
                   Вверял  невзгоды  травам  и  деревьям,  
                   И  Муза  –  ни  ногой  тогда  ко  мне,  
                   Обиженная  этим  недоверьем.  

                   Сполна  ошибку  осознал  свою.  
                   Раскаялся  во  всём  чистосердечно.  
                   Теперь  в  стихах  не  лгу  и  не  юлю.  
                   И  счастлив,  что  оправдываться  не  в  чем.  

         ______________________________________

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697850
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 01.11.2016


Любов Ігнатова

Я колись промину

Я  колись  промину,  як  минає  осіннєє  листя,
Як  минають  сніги,  теплі  леготи  і  первоцвіт,
Як  мина  колискова  у  тихій  порожній  колисці,
Як  минають  зірки,  що  завершують  дивний  політ.

Я  колись  промину.  Що  залишу  на  згадку  про  себе?
Материнську  любов  у  якій  променіє  душа?
Вірші  —  бризки  думок,  подаровані  милістю    неба?
Росянисті  сліди  у  пухнастих  м'яких  споришах?

Я  колись  промину.  Все  минає  на  нашій  планеті.
Ви  не  плачте  за  мною,  а  краще  співайте  пісень,
Щоб  душа  моя  вічна  всміхалась  щасливо  на  злеті,
Щоб  летіла  не  в  ніч,  а  у  сонячний  лагідний  день...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697921
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016


Леся Геник

Свавілля

Таке  собі  свавілля  оглашенних
і  на  межі,  й  далеко  од  межі.
Допоки  учепилися  до  сцени
духовно  покалічені  бомжі.

І  не  жалкують  рота  для  неправди,
бо  що  узяти  з  пустомельних  слів?
А  на  межі  танцюють  знову  гради,
он  хату  підірвало  на  селі.

І  мати  залишилась  без  дитини,
а  батька  наздогнав  німий  інфаркт.
Та  знову,  не  вчуваючи  провини,
чубатий  півень  піє  про  антракт.

Хоча  й  не  бачив  ні  одної  дії!
Ні  він,  ані  його  сліпі  дружки...
А  на  межі  свавілля  смертю  сіє  
та  напихає  сіна  в  подушки.

27.10.16  р.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697004
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Світлана Моренець

ВІЙНА І СЛОВО

Які  страхітні  ці  раптові  зміни  в  світі  –
по  всій  планеті  підриває  мир  війна!
Тенетами  терору  оповитій
землі  вже  сниться  мирна  давнина.

Коли  зашкалює  критична  маса  болю
за  одурілим  людством,  що  в  безодню  йде,  –
німію,  здаючись  на  Божу  волю,
молюсь  в  надії  –  вихід  Він  знайде.

Мала  піщиночка  не  може  світ  змінити,
який  звірячі  орди  тягнуть  до  кінця.
Мій  Боже!  Я  не  можу  їх  спинити...
але  ж  і  не  мовчу,  як  та  вівця,

йдучи  покірливо  в  отарі,  безголово.
Супроти  орків  дав  мені  Ти  не  картеч,
а  мирну  і  не  вбивчу  зброю  –  слово,
безкровний,  та  меткий  двосічний  меч.

Тож  часто  пишуться  такі    болючі  строфи
й  моли́тви,  щоб  не  сталась  ядерна  зима,
бо  може  світ  –  за  крок  до  катастрофи...
А  іншої  планети  в  нас  –  нема...

                                                 26.10.2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696857
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Любов Ігнатова

Нічна жриця

Я  тебе  роздягну  
                                                         безпардонно,  нахабно  і  грубо,
Оближу  язиком,  
                                                         і  вдихну  неземний  аромат...
На  тобі  затанцюють  
                                                         мої,  такі  жадібні,  губи,
В  напівтемряві  ночі,  
                                                         у  спокої  тихих  кімнат.
Тільки  ти...  тільки  я...  
                                                           І  безмежна  у  рухах  свобода...
Я  забуду  усю  
                                                           сотню  тисяч  журнальних  порад...
Куштувати  тебе  —
                                                           то  така  неземна  насолода,
Мій  гіркий  і  солодкий...
                                                           маленький  грішок    —  шоколад...
       .              

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696852
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Осіріс

Від заходу до світання


На  гладі  сонної  ріки,  хвиле́ць  журливі  завитки,  
Струже  рубанком  вітрови́м  тесля́р  щерблений.    
Вплітають  ладно  павуки  плеяд  сіяючі  нитки,
Роси  відсвітом  золотим  у  гай  червлений.  

Пастеллю  олов’яних  снів  блукає  соло  цвіркунів,
Духмяним  спокоєм  трави,  в  степах  безсилих.  
Вуаль  агатових  вогнів  гаптує  спини  бур’янів,  
Що  заглядають  у  стави  з  горбів  похилих…

Ніч  потомивши  босих  ніг,  серпанком  припаде  на  стіг.
Світання  ковдрою  її  прикриє  ревно.
Лазурним  безкраєм  доріг,  полине  днини  оберіг.  
Меди  розплещуть  солов’ї  у  світ  душевно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696746
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Віталій Назарук

МАМИНА ЗИМА

Посивіли  давно,  посивіли  матусині  коси,
У  очах  зупинилась,  неначе  заснула  печаль.
З  чорним  кольором  хустка,  давно  її  матінка  носить
І  глибокі  морщини,  неначе  життєвий  причал.

Зранку  сиву  косу  заплітає  матуся  на  лавці,
Виглядає  в  вікно  чи  провідати  зранку  не  йдуть.
Зазвучав  патефон,  знову  голка  шкребе  по  платівці,
Листопаду  ще  тиждень  і  листя  усі  опадуть.

І  настане  зима,  біла-біла,  як  мами  волосся,
Лише  будуть  виднітись  на  білому  свіжі  сліди.
Патефон  захрипить,  невідомий  співак  заголосить,
На  хвилину  розгонить  зимові  страшні  холоди.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696781
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Віталій Назарук

А ДОЩ ЗМИВАЄ…

Рясний  падає  дощ,
Покидає  люблячу  хмарину,
Вже  пилюку  прибив,
Забиває  ще  видні  сліди.
Сипле  дощ  за  вікном…
Наче  віє  відбірну  зернину…
І  струмочки  біжать,
Переносять    потоки  води…
А  у  хаті  тепло…
Десь  клекоче  в  каструлі  капуста,
І  змішалось  усе  -
Наче  в  хаті  капуста  і  дощ.
А  старенька  пряде
І  мотає  клубок  густо-густо,
І  вдивляється  в  дощ,  
Що  змиває  листочки  із  площ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696958
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Lana P.

ПОБУТИ РАЗОМ З ВАМИ…

Скидають  клени  листячко  червлене.
Побути  разом  з  Вами  —  честь  для  мене.
Пройтися  поруч,  щоб  рука  у  руку,
Під  тихий  шелест  вітряного  звуку
У  позолочених  алеях  парку.
Заглянути  у  піднебесну  арку,
Де  тоне  охра  у  безмежній  сині,
Снується  хмарка  в  білій  пелерині.
Відчути  на  долоні  Ваші  пальці,
Кружляти  між  деревами  у  вальсі.
Піймати  подих  крізь  повітря  обважніле,
Жбурляти  аж  до  неба  листя  пріле,
Скупатися  у  листопадній  зливі,
Ловити  мідні  блиски  лоскітливі
Призахідного  сонця,  гомоніти,
Кохати  щиро  і  життю  радіти.
22/10/16  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696412
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016


Леся Геник

***О, ці похмурі дні…

***
О,  ці  похмурі  дні,  ці  сльози  ясенів
стежками  опечаленого  скверу.
Мов  тьмяні  ліхтарі  ці  відблиски  вогнів,
що  так,  було,  просились  до  етеру.

Допоки  жовтень  ще,  яскраві  кольори...
Та  тільки  нині  знов  дощі  без  міри.
То  хтось  наворожив,  то  хтось  наговорив!
Минаються  небачені  ефіри.

І  скапують  униз  розчахнуті  думки.
А  понад  ними  знову  хмари,  хмари...
Як  віддихи  жалю  усі  твої  дзвінки,
котрі  мою  надію  обікрали.

То  що  тепер  ці  дні,  ця  осінь  і  дощі,
негода  і  згаше́ні  сумом  іскри.
Як  тужна  пастораль  у  чорному  плащі
бреду  стежками  вицвілого  міста...

24.10.16  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696488
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016


Любов Ігнатова

Просто дощ за вікном…

Дякую  Оленці  Вишневській
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696378

Просто  дощ  за  вікном...просто  осінь  бринить
На  обірваних  вже  павутинках...
І  римується  з  сумом  оця  дощомить,
Застигає  в  графічних  картинках.

Просто  дощ  за  вікном...І  в  душі,  чомусь,  дощ
Тихо  грає  мінорні  мотиви.
І  дзеркалить  калюжно  бруківку  у  площ
Ця  осіння  замислена  злива.

Просто  дощ  за  вікном...  Силуети  людей
Розпливлись  у  хвостатих  краплинах...
І  танцюють  думки,  як  в  театрі  тіней,
На  старих  чорно-білих  світлинах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696525
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016


Артур Сіренко

Шкаралупа місячної ночі

                                       «…  в  яєчній  шкаралупі,
                             серед  ночі  з  її  прокуреним  скелетом,  
                             серед  нудьги  моєї  уламків  кістки  Місяця,  
                             у  радості  моїй,  що  схожа  на  тортури…»
                                                                                                                                 (Федеріка  Ґарсія  Лорка)

                                                 Мисливцям  на  вурдалаків  присвячую.  Щиро.

У  шкаралупі  місячної  ночі,
Коли  мріяти  годі,  а  вино  темряви
Розлито  по  келихах  –  по  краплі  кожному,
Хто  тільки  в  пам’яті,  а  ще  там  –  в  минулому,
А  журба  моя  уламками  сну
Покришеного  на  кавалки  келиха
(Кожен  смарагдом  зірки,
Що  світить  зеленим  оком
На  небі  чорному)
Кожної  ночі  жовтий  скелет  
Ховають  по  шафах  підручників,
Лишились  мені  шматочки  радості
До  ранку  слухати  мишей  шарудіння
Разом  з  котом  кудлатим  –  йому  розвага,
А  мої  розради  на  тортури  схожі:
Бо  кожен  сон  тарантулом
Тягне  з  нори  Торквемади  цитати.
А  ти  хотів,  щоб  тобі  снилась  копальня
Не  для  тебе  рита,  не  тобі  ліхтарем  в  сутінках,
Не  тобі  далека,  не  тобі  закіптюжена.
Вбиваю  осиновий  кілок  упирю  в  груди  –  
Щоб  не  встав  не  тинявся  
По  степах  моїх  синіх.
А  хочеться  заснути
Сном  осіннього  винограду
Або  сном  старого  рибалки
Що  ловив  диво-рибу
У  глибинах  ріки  
В  якій  втопилося  серце  –  
Колись,  не  сьогодні.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696568
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 25.10.2016


Віталій Назарук

ДОЩОВІ БАЮРИ

Було  літо.  Були  баюри…
Ми  босоніж  брели  удвох,
Вдалині  рушники  фігури,
Розвівалися  між  тривог.

Відгриміло…  Побігли  хмари.
Засіяла  веселка  враз.
Лише  вітер  за  громом  марив
І  пориви  нам  слав  весь  час.

Твоє  біле  волосся  змокло,
Вітер  ледве    сушив  косу,
Сонце  в  хмарах  немов  замовкло,
Не  збирало  з  трави  росу.

Йшли,  та  й  годі.  Буяло  літо…
Цвів  солодко  рясний  жасмин,
І  краплини  з  дерев  крізь  сито,
Умивали  лице  рослин.

Ми  по  теплих  брели  баюрах,
Йшли  й  не  чули  намоклих  ніг.
Лиш  виднілась  вдалі  фігура,
Вітер  також  потроху  стих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696586
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 25.10.2016


Віктор Ох

Наш тусняк

Явище,  яке  отримало  в  народі  найменування  тусовка  (туса,  тусня,  тусняк,  тусейшен    )  являє  собою  оригінальний  соціокультурний  феномен.
Спочатку  тусовкою  називали  зустріч  студентів  з  метою  позаучбового,  неформального      спілкування  і  відпочинку,    вечірку.  Поступово  значення  слова  роширювалося.  В  це  поняття  вкладалися    і  просто  зустріч  розважального  характеру  чи  неофіційна  зустріч,    і  спільне  проведення  часу  артистів,  музикантів,  художників.  
Тусовка    є  формою  самоорганізації  мистецького  середовища  при  відсутності  ідеологічної  однодумності.  Тусовка  –  це  найбільш  очевидний  симптом  посткомуністичної  культури.
Ідеологія  тусовки  протилежна  ідеології  богеми.  Феномен  «богеми»  виник  у  XIX  столітті  серед  культурних  еліт  для  організації  свого  символічного    внутрішнього  ринку,  опозиційного  комерційному.  Тусовка  ж,  навпаки,  відкрита  ринку  і  соціальному  замовленню  і  перебуває  в  постійному  очікуванні  покупця  і  покровителя.
Тусовка  виникає,  як  спонтанний  і  вільний  вибір  окремих  індивідів  і  існує,  як  послідовність  зустрічей.  Тусовка  стала  тим  вільним  відкритим  простором,  на  якому  зустрічаються  люди,  вільні  від  будь-яких  зобов'язань  перед  минулим  і  повністю  відкриті  перспективам.
Щоб  бути  в  тусовці,  треба  просто  бути  в  потрібний  час  і  в  потрібному  місці  –  там,  де  тусовка  відтворює  себе.  Структура  тусовки  далека  від  жорсткості  дисциплінарної  культури.  Внутрішні  закономірності  цієї  серіальної  спільноти  треба  шукати  в  закономірностях  відтворення  зустрічей.  Співтовариство  це  скріплене  не  ідеологічною  солідарністю  і  не  виробничим  циклом.  Структурна  стабільність  тусовки  гарантована  переважно  чисто  емоційними  чинниками:  люди  зустрічаються  тому,  що  хочуть  бути  разом.  Спільними  зусиллями  вони  створюють  певну  атмосферу,  яка  їм  в  рівній  мірі  дорога  і  необхідна.
-------------------
Комунікативна  революція  дісталася  і  українських  берегів.  Інтернет  надав  можливість  творчим  особистостям  швидше  знаходити  якщо  не  однодумців,  то  людей  близьких  по  духу.
В  цьому  сенсі  сучасні  соціальні  мережі  –  це  своєрідна  віртуальна  тусовка.
Знаючи,  що  процедури  «розвіртуалення»  періодично  відбуваються,  і,  як  правило,  залишають  після  себе  в  її  учасників  приємні  враження  –  я  теж  вирішив  прийняти  участь  в  «живій  тусовці».
 Цьогоріч  мали  місце  дві  зустрічі  поетів,  музикантів,  композиторів  –  авторів  причетних  до    поетичного  збірника  громадянської  лірики  "Мислити  і  жити  УКРАЇННО"  і  пісенника  «Про  рідне  та  близьке».
Обидві  відбулися  завдяки  фінансової  та  організаторської  підтримки  Миколи  Серпня,  Олександра  Печори  та  Віталія  Назарука.  
 Перша  пройшла  в  місті  Луцьку  15-17  липня.  Друга  в  містах  Ірпінь  і  Київ  08-09  жовтня.
В  другій  зустрічі  «ЛІТР.Об’єднання»  (жарт  Олександра  Печори)  я  і  прийняв  участь.  Перш  за  все  сподобалась  особлива  аура  (хоча  трохи  й  занедбаного)  будинку  творчості  в  Ірпіні,  де  жили  й  творили  Олександр  Довженко,  Остап  Вишня,  Павло  Тичина,  Микола  Бажан,  Михайло  Стельмах,  Максим  Рильський,  Олесь  Гончар,  Павло  Загребельний,  Натан  Рибак,  Андрій  Малишко  і  багато  інших  поетів  і  прозаїків.  Тут  були  написані  романи  та  вірші,  що  прославили  Україну  на  весь  світ.  
Ми,  теперішні,  що  тут  зібралися,  поети  відомі,  маловідомі  і  невідомі  тішилися  невимушеною  атмосферою  спілкування.  В  ті  дні  записав  такі  рядки:

   [i]  Можливо,  вільні  спілкування  вже  запізні.
     Байдикування  це  приємне  –  казна  що.
     Ми  чимось  схожі  і  такі  всі  різні.
     Та  говорити,  як  не  дивно,  є  про  що.[/i]

[b]15.10.16  [/b]

         Віктор  ОХ    (Віктор  Охріменко)
-------------------

P.S.  Знаю,  є  противники  слова  тусовка.  Воно  начебто  не  характерне  для  нашої  мови.  Тоді  подумаймо  над  його  замінником  чи  аналогом.  Наприклад,  –  тусівка,  тусування,  покрутон  збіганка,зборище,  толковище,  посиденьки.  Пропонуйте  ще.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694635
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 22.10.2016


Любов Ігнатова

Я тебе ніяк не розкохаю

Я  тебе  ніяк  не  розкохаю...
Рву  із  серця,  із  життя,  з  душі...
А  ти  знову  й  знову  проростаєш,
Як  ростуть  весняні  спориші.

А  ти  знов  приходиш  в  мою  думку,
Коли  я  втрачаю  спокій-сон,
Дістаю  всі  спогади  із  клунків,
І  ридаю  з  вітром  в  унісон...

І  чому,  навіщо  і  для  чого
Я  себе  вбиваю  день  за  днем?..
Десь  згубились  пройдені  дороги
Вибитим  у  бурю  вітражем,

Розгубились  кольорові  скельця,
Втрачено  минулого  сюжет...
Там  було  моє  розбите  серце
Чи  покрите  шрамами  твоє?

Хто  зна...вже  ніхто  не  відгадає...
Може  тільки  я  в  зимовий  час
Намалюю  знов  на  небокраї
Дві  химерні  тіні...тобто  нас...







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695868
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 22.10.2016


Ірина Лівобережна

До пуританина

[b]До  пуританина,
або  про  Україну  -  з  любов'ю[/b]

Ледь  сивиною  в  косах  -  пил  століть,
В  очах,  як  море,  зблиски  сонця  сяють.
В  полях,  в  гаях  земля  моя  дзвенить,
Що  Україна  -  палко  називають.

Вона  мені  світила,  як  маяк,
Колиску  з  верболозу  колихала,
Із  темних  нетрів  -  вивела  на  шлях,
Де  я  жила,  боролась  і  кохала,

Ростила  хліб,  і  сина,  берегла    
Її  пісні,  звичАї  та  світлини,
Бо  я  без  неї  -  жити  б  не  могла,
Вона  у  серці  -  музика  єдина.

Війна,  війна...  сльоза  в  очах  бринить,
Та  руки  ніжні  -  діток  обіймають:
"Солдатики,  сини  мої,  живіть!
На  вас  же  вдома  -  з  вірою  чекають!"

Живуть  в  мені  усі  ЇЇ  світи,
Молитви,  сльози,  усмішки,  ужимки.
Чи  зможеш  ти  Країну  зберегти,
Якщо  в  мені  палку  не  любиш  Жінку?


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695905
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 22.10.2016


Леся Утриско

Іди, мені не жаль.

Я  сльози  втру,  хай  ними  плаче  осінь,
Забуду  все:  розлуку  та  печаль,
Із  снів  сумних  сплету  чарівні  коси,
Я  відпущу:"  Іди,  мені  не  жаль".

Не  жаль  того,  чого  вже  не  вернути,
Не  жаль  того,  чого  давно  нема,
Забути,  хочу  все  чомусь  забути,
Так  хочу...  хай  впаде  між  нас  зима.

Ти  сам  накликав  лютії  морози,
Ти  зачерпнув  розлуку  у  душі,
А  я  чекала  веснянкові  грози
У  тих  полях,  де  квітнуть  спориші.

Я  сльози  втру,  хай  ними  плаче  осінь,
Забуду  все:  розлуку  та  печаль,
Я  віднайду  свою  небесну  просинь,
Я  відпущу:"  Іди,  мені  не  жаль".







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695922
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 22.10.2016


Віталій Назарук

ВПАЛИ РОСИ

Роси  в  трави  упали,
Роси  в  травах  заграли.
А  по  лузі  широка  ріка…
Як  весну  ми  чекали,
Зорі  з  неба  моргали,
До  ріки  і  до  нас  звисока.…


Приспів:
Біля  тину  дівчина
У  віночку  з  латаття,
Де  коханий  до  серця  її  пригорта.
Поруч  тину  калина,
Білим  цвітом  багаття,
Запалила  на  довгі  літа…


Білий  вельон  дерева
Вбрали  зранку  весною,
А  в  садку  не  змовкав  соловей.
Ти  немов  королева,
Ти  була  молодою,
Я  й  тепер  не  відводжу  очей.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695933
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 22.10.2016


Віктор Ох

Вітальна (V)

Шановне  панство!  Віталій  Назарук  запропонував  чудову  ідею  –  написати  вітальну  пісню  до  дня  народження  для  поздоровлення  друзів.  І  дійсно,  співають  наші  люди  або  кацапське  "К  сажелєнью  дєнь  раждєнья…",  або  американську  "Хібі  безди  тую...".
Пропоную    мелодію  і  два  варіанти  аранжування  (в  мажорі  і  в  мінорі).  Хоча  мажор  з  мінором  поєднуються  добре  в  одній  композиції.
 Віршований  текст  Віталія  Назарука  можна  співати  і  для  жінки,    і  для  чоловіка,  одному  чи  колективом.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TQpWU1G8ggc[/youtube]
[u]Віталій  Назарук[/u]

             [b]Вітальна[/b]

[color="#0033ff"]Хай  зозуля  кує  Вам  щасливі  літа,
Щоб  у  радість  була  ця  пора  золота.
Зичим,  пане  _  _  _,  Вам  щедрої  долі,
Щоб  в  здоров’ї  жилось  і  жилося  на  волі.
З  днем  народження  рідний,
Ми  вітаємо  нині,
Будьте  завжди  в  достатку
І  служіть  Україні!!!
[/color]
[i](варіант)[/i]

 [color="#ff005e"]  Хай  зозуля  кує  Вам  щасливі  літа,
   Щоб  у  радість  була  ця  пора  золота.
   Зичу,  пані  _  _  _,  Вам,  щедрої  долі,
   Щоб  в  здоров’ї  жилось  і  жилося  на  волі.
   З  днем  народження  рідна,
   Я  вітаю  нині,
   Будьте  завжди  в  достатку
   І  служіть  Україні!!!
[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692865
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 08.10.2016


Віталій Назарук

ДЛЯ ВАС І ТІЛЬКИ

Любі  мої,  я  дуже  сумую  за  вами.  
Ви  моє  життя  і  моя  Муза.  
Цілую    вас,  моя  поетична  родино.  
                                                           Ваш  «босяк»  -  Віталій.

ДЛЯ  ВАС
Люблю  я  всіх,  сумую  і  страждаю,
Через  роки  я  пригадаю  вас.
Живу  я  з  вами,  від  межі  до  краю,
Мене  у  старість  не  загонить  час.

Ірпінський  крок    в  моєму  серці  ляже,
Я  на  Волині  питиму  вино.
Мені  Печора  все,  про  всіх  розкаже,
Я  перегляну  київське  кіно.

І  обійме  моя  душа  собратів,
На  відстані  багатої  душі.
І  будуть  знову  солов’ї  співати,
Немов  нові  написані  вірші.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693141
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016


Віталій Назарук

МИ І МОЛОДЕ ВИНО

Ми  п’ємо  молоде  вино
З  минулорічного  врожаю,
Тобі  розказує  воно,
Що  я  тебе  одну  кохаю.

Стоять  бокали  на  столі,
Горить  свіча,  на  стінах  тіні,
Ми  двоє  на  усій  землі,
При  вечоровім  мерехтінні.

Коралі  бігають  в  вині,
Немов  намистини  святкові,
Вони  нагадують  мені,
Хвилини  нашої  любові.

Ми  п’ємо  молоде  вино
З  минулорічного  врожаю,
Тобі  розказує  воно,
Що  я  тебе  одну  кохаю.

І  дай  нам,  Боже,  через  рік,
Знов  випити  вина  нового,
Щоб  ми  літам  забули  лік,
Вина  напившись  молодого.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689951
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 21.09.2016


Віталій Назарук

МАРУСЯ І ДОЩ

Із    темної  хмарки
Дощ  пішов  дрібненький,
Мене  не  пускає
До  подружки  ненька.

Пр:
Не  сумуй,  Марічко,
Ти  в  дощу  в  полоні,
Його    із  порогу  
Лови  у  долоні.

Скоро  знов  на  дворі
Сонечко  засяє,
Дощик  перестане,
Пташка  заспіває.
І  тоді,  Марусю,
Підеш  до  подружки,
Не  намочиш  ніжки,
Не  намочиш  ручки.

Пр:
А  тепер,  Марусю,
Ти  в  дощу  в  полоні,
Його  із  порогу
Лови  у  долоні.

Скоро  знов  на  дворі
Сонечко  засяє,
Дощик  перестане,
Пташка  заспіває.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689775
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 21. Апостазія…


81*  вертаюся  в  снах  у  минуле  –  там  суд  мені  й  щастя…  

А  серцю  моєму  причастям  –  прабатьківське  поле,
чий  подих  солодше  за  втіхи,  за  поклик  весни,
що  манить  в  красу  буйноцвіття  лугів,  їх  роздолля,  –  
тут  мого  дитинства  сліди  загубились  і  сни…


82*  і  прийде  юність  зреченням  до  тебе  

Ковточок  неба  випити  б  з  криниці!
Перед  порогом  помолитися  безбожником…
Ступить  на  килим  споришу  і  подорожнику.
–  І  двом  хрестам  на  цвинтарі  вклонитись…


83*  до  рідного  порогу  повернусь…

…  Вже  ніхто  не  чекає  тебе.  Гнівно  ліс  тут  гуде.
–  Як  минулося  все  найсолодше,  святе,  молоде!  
О,  оманливо  як  наша  мрія  по  днях  нас  веде,
пізно  вчить  цінувати  й  любить  найдорожчих  людей...


84*  нам  би  –  втілення  мрій,  без  печалей  і  втрат!

Три  рази  на  рік:  «Зі  святами!»…  –  То  стільки  їх  в  році?!
А  добрим  життя  має  бути  не  тільки  на  свято,
[i]бо  щастя  й  любові  у  днях  не  буває  багато  –  
бажаймо  хорошого  всім  нам  на  кожному  кроці![/i]
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687139
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 03.09.2016


Віталій Назарук

ПРАЦЯ СЕЛЯНИНА

Співала  земля  під  плугом,
Чорніла  вузька  попруга,
Мрячів  прохолодний  дощ;

Господар  ішов  по  полю,
Зерно  засівав,  як  долю,
Неначе  вертавсь  із  прощ;

Молився  перед  посівом,
А    поле  коли    засіяв,
Заплакали  небеса;

Почув  Бог  молитву  з  неба,
Дав  дощ,  бо  його  так  треба,
Врожай  на  землі  спасав.

Збіг  тиждень  -  зелене  поле,
Недавно    пустинне,    голе,
Чекало  пори  снігів…

Бо  змерзнуть  поля  без  снігу,
Вітри  не  зупинять  бігу,
А  хліб  не  побачить  снів.

На  білім  коні  Михайло
Приїхав  і  засніжило,
Красуня  прийшла  зима…

Біленька  лягла  перина,
Певно  у  ній  причина,
Бо  вкриті  хліба  сповна.

А  в  часі,  як  прийде  літо,
Зародить    багате  жито
Трудилися  ж  не  дарма.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687204
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 03.09.2016


Віталій Назарук

ТРІШКИ ПРО ОСІНЬ

Пожовтіле  листя,  обриває  вітер,
Небо  стало  синє,  як  сливки  в  саду.
Сивиною  вкритий,  мов  хтось  сипав  бісер,
Я  до  тебе  осінь,  потихеньку  йду.

Прагну  роздивитись  кольори  садкові,
Як  лице  міняє    вересневий  ліс.
І  красу  вдягають  клени  кольорові,
Як  у  сірім  пусі  очерет  повис.

Квітнуть  хризантеми,  інші  хочуть  спати,
Пелюстки  і  листя  горнуться  до  сну.
Довгі  дні  і  ночі  змушені    чекати,
Як  струмки  весняні    принесуть    весну…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686432
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 30.08.2016


Леся Утриско

Пам'яті Героїв Іловайського котла.

Маленький  клапоть  рідної  землі,
А  скільки  болю,  крові,сліз  та  муки,
Замовкла,  мов  заснула  у  імлі,
Приспала  тихо,  взявши  їх  на  руки.

У  материнськім  лоні  нині  сплять
Сини  її,  народжені,  щоб  жити,
Та  душі  мов  до  вирію  летять,
Самотньою  лишають,  щоб  тужити.

Заплаче  нині  мати  та  сестра,
Дружина  діточок  до  серця  горне,
Над  Іловайськом  дух  війни  й  смерча
І  небо  з  болю  чорне,  чорне,  чорне.

У  тіні  ночі  ворон  прокричить,
Роздерте  серце  вийняте  катами,
Паде  людська  сльоза  і  не  мовчить,
В  дощах  зігріє  душі,  що  над  нами.








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686522
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 30.08.2016


Валя Савелюк

ЧИ БУДЕ ЗИМА?. .

мо-скальське  ска́жене  пекло
наблизилось  небезпечно  –
кипить  ненавистю,
плюється  брехнею,
сірчано-отруйною:
з  усіх
інформаційних  проріх
тхне  війною

шкварчать  аналітики,
політтехнологи,  політики-цвіркуни:
не  обминути  крові-смерті-війни,
не  обминути  загину
за  незалежну  нашу
материзну-ба́тьківщину  Україну

уже  гог-і-магогівські  бомбовози
у  землі  і  в  небі  панахають  борозни,
рвуть  повіддя  упритул  з  кордонами  –
упритул  з  усіма  нами…

державні  зло́дії
либонь  уже  тайкома  повиводили  
родини-сім`ї  свої  у  панами-
колумбії…
а  «масові»  українці,
ледве  з  кінцями  зводячи  кінці,  
знов  на  ритуальне  заклання
приречені  у  лукавих  європах  –  
у  дев`ятих  валах  і  потопах
інформаційної  істерії  –
збирають  щедрі,  
Богом  викохані  врожаї…

…на  зиму…
а  чи  БУДЕ  зима?...
гарантій  жодних  нема…

чи  не  здаємося  ми
надто  безпечними
перед  війною  людьми?
дивни-ми…

за  скляними  вітринами
ті  торгують  цукерками-кришталями-вазонами,
інші  водять  собак  на  шнурках  газонами,
метуть  тротуари  і  поливають  чахлі  від  спеки  квітки
невтомні  мурахи  –  міські  двірники…
ділові  чоловіки-жінки
будять  ранками  сонні  автівки
і  у  півсонних  автівках
спішать  по  робо-тах:
звичка  у  мирі  жити  переважає  страх?

онде  уже  упритул  –  на  кордонах  
ревма-реве  пекельно-здиблена  «раша»!

…чи  ми  у  вічне  життя  без  сумніву  віримо
і  порятує  нас  Віра  наша?..

чи  ми  безстрашні?
чи  ми  наївні?
чи  так  і  не  навчені  
плазуванню  рабському
у  кількасот-літній  московській  катівні?
чи,  може,  приречені?
ягнята  -  своєї  жертовної  вищої  місії  
освідомлені?...
чи  справді  –  
білим  над  нами  у  небі  Хрестом
захищені?

ні  –  пеклу  і  кацапні!
ні  –  москалям  і  нахабно-брудній
нав`язаній  ними  війні!

ось  уже  завтра…  зараз  уже  війна!
повно-масштаб-на...
а  містом  спішать  у  справах  люди  –
гарно  зодягнені,  
мирними  клопотами
заклопотані  -
пожина,  
Богом  даровані  врожаї,  
Україна:
ні  –  ординській  агресії

ні  -  кацапській  війні…

…мордорське  пекло
знов  наблизилось  небезпечно:  
кипить  ненавистю,
плюється  брехнею,  
сірчано-отруйною  –
з  усіх
інформаційних  проріх
тхне  війною

а  ми  –  вікна  в  хаті  склимо,
до  зими  ущільнюємо
(чи  БУДЕ  для  нас  зима  –
обіцянок  ні  гарантій  нема…)
жартома  гадаємо  -
чи  до  перших  москальських  бомб  
досклити  устигне-мо`б...


30.08.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686559
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 30.08.2016


Бойчук Роман

"ПОЛИНОВА ПІСНЯ" (слова - Романа Бойчука, музика та виконання - Володимира Сірого)

І.
Затужила  пісня  на  вустах  дівочих
Про  гірке  кохання  квітки  полину.
Мов  росою  слізьми  заблистіли  очі;
Погляди  зітхають  в  далі  глибину.
[i]Мов  росою  слізьми  заблистіли  очі;
Погляди  зітхають  в  далі  глибину.[/i]

ІІ.
Швидкокрилий  вітре,  доленько  прозора,
Невловиме  щастя,  де  тебе  шукать?
На  пелюстках  ніжних  –  віях  полинових
Висохнути  спраглі  слізоньки  гірчать.
[i]На  пелюстках  ніжних  –  віях  полинових
Висохнути  спраглі  слізоньки  гірчать.[/i]

ІІІ.
«Квітко  ясноока,  -  дівчина  співає,  -
Доленька  у  мене  схожа  на  твою.
Сивину  розлуки  в  коси  заплітаю,
Свого  вітру  в  полі  виглядаю,  жду…»
[i]Сивину  розлуки  в  коси  заплітаю,
Свого  вітру  в  полі  виглядаю,  жду…»[/i]

ІV.
Здійнялася  пісня  й  злинула  за  хмари
І  повільно  впала  тишею  в  траву.
Місце  там,  де  квітка  й  дівчина  чекали,
Нині  так  і  зветься  –  місцем  полину.
[i]Місце  там,  де  квітка  й  дівчина  чекали,
Нині  так  і  зветься  –  місцем  полину.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685672
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016


Наталя Хаммоуда

Літера О

Огорнèна,  обрòсла,  обвита  оманами-осами,
Оберемком  облесних  освідчень,    острот-одкровень.  
Одоспіли    останні  ожини-орнаменти    осені.
Одгоріли  огні.    Охололи  ощèпи  осель.          

Одбуяла,  одпрагла,  одквітнула,  одплодоносила,
(Одголоссям  орли  одзивають  обабіч  отав,)
Отворися,  одумайся!  Освободись  от  обòжества*!
Очі,  очі,  одплачте  останок  обривних  октав.

Обдивись,  оживи.    Од  облест-обіцянок    оговтайся,  
(Ох,  одвічні  окови    -  окòла    отрут  і  образ),
Одпочинь  од    озлоб.    Одречися  обійм    одиночества,
Одхрестись    од  обиди.      Осеґи*    очисть    одночас.

Освободитись  від  обòжества  *-звільнитися  від  того,  кого  боготворила  даремно.
Осеґи*-остяки,  колючки,  калки.  В  даному  творі  -  вийняти  із  серця  остяки  обрàз.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685137
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Віталій Назарук

ДІВЧА З ВОЛИНІ

Де  зернисті  роси,  де  ожини  сині,
Стрінув,  наче  Мавку,  я  дівча  з  Волині.

Зупинилось  серце,  від  краси  такої,
Говорило  серце:  «Що  ж  ти,  брат,  накоїв?                                                                                                                                                                                                                  

Сна  я  не  побачу,  спокою  не  буде,
Тільки  тобі  буду  бити  часто  в  груди.

Бачу  виростають  в  тебе  знову  крила,
Буде  твоя  доля  по  житті  щаслива.

Як  летиш  до  неї  –  солов’ї  співають,
Певно  її  серце  теж  тебе  кохає.»

Де  ожини  сині,  де  зернисті  роси,
Я  дівча  цілую,  її  білі  коси

І  душа  радіє,  серце  часто  б’ється,
Може  моя  доля  щастям  озоветься

І  тоді  у  парі  ми  розправим  крила,  
Я  такий  щасливий!  Будь  і  ти  щаслива!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685136
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Тетяна Луківська

Жіноча осінь…

До  мене    теж  прийшла  у  душу  осінь…
Хитнула    вітром  в  краплях  дощових.
Схилившись  сумом    у  захмарну    просинь,
День  і  собі  туманами  притих.
Притихло    зело      подихом    осіннім,
Неначе  зупинилось  на  межі.
Насупилось    осоння  в  позу  тіні
І  літо  залишилось  в  міражі.  
Такою    осінь  у  природі  бачу,
А  смутком    відчуваю    у  душі…
Хмурнію    небом  і  дощами  плачу
Й  печально  відцвітають  спориші.
Осінні  вітражі  в  розгін    анфасу,
Душевні  -  зачепилися  в  думках.
Жіноча  осінь...  Спита  кварта  часу
І  філіжанка  кави  у  руках.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680898
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 22.08.2016


Тетяна Луківська

Не сполохайте…

Не  сполохайте  літо,  прилягло  відпочити,
У    покоси  згорнулось,  сонце  в  грона  вплело.
В  тінь  сховало  осоння…  і  таки  зачепити
Павутиння  у  ранки  росянисті  змогло.
Не  сполохайте    душу  вгамувалась  в  світанні,
У  думках  перетліла,  у  безсонні  звелась.
Може    тому  й  каралась,  бо  спливали  останні
Дні,  що  зустріч  гортали,  а  вона    не  вдалась.
Не  сполохайте  серце,    таки  справді    розбите
На  крижинки,  на  клапті,  у  зневірі  зайшлось.
Миле  літо,  не  кайся,    ми  з  тобою  вже    квити.
Просто  в  долі  жіночій  щастя    ще  не  збулось...  






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685123
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Валя Савелюк

ТРАНС

…і  спозираю  я
чорного,  
мов  надмогильного  кру́ка  –
величезного  літака,  
мовби  яструба,  
гачкувато-дзьобастого,
хижою  плямою    
на  все  небо  розпластаного  –
над  містами  і  селами,
над  усіма  нами
і  над  нашими,
догори  задертими,
непокритими  
головами…

почвара  армагеддонна,
ніби  армада  жахна,
грубими  швами  докупи  спаяна  –
так,  ніби  спільна  у  неї  платформа,
металево-чавунно-чорна
із  обрубано-гострими
чорними
крилами  –  
суне
над  містами  і  селами,
над  шляхами,
над  задертими  догори,
непокритими  нашими  головами  –
над  усіма  нами…

сама  лише  тінь  її,
величезна-страшна,
під  себе  усе  живе
підмина

і  спозираю  я:
акурат  на  курсі  чорного  ісполіна
стоїть,
лагідно  сонцем  осяяна,
білостіна
невеличка  весела  хатина  –
безпечно  стоїть  собі
на  зелененькому  пагорбі
у  простеньких  
ситчикових  квітках  –
чиста  і  гарна,  така,
здається,  беззахисна  і  крихка,  
як  Великодня  кра́шанка…

і  спозираю  я,  
наче  хатина,
ясно-радісно-білостіна  оця  –
домівка  моя
назавжди  єдина:  
ось  біля  неї  
сестри,  донька,  онука  –  і  я,
а  також  покійні  вже  мама  і  бабця:
українського  нашого  Роду,
дяка  Господу,
непереривна  жіноча  лінія…
(символічна  причетність
Душі  Народу?..)

…і  спозираю
як  суне,  грізна  і  руйнівна,
чорна
залізна  громада  та,
і  видно  вже,  що  ціль  її  і  мета  –
беззахисна  наша  хата,
і  усі  ми  –
з  догори  задертими
непокритими  головами…  

густо,  низько  і  страшно  гуде:
бомби  метати  лаштується  –
на  пониження  йде

і  відчуваю-бачу  я  –
ось  ще  трохи-трохи
і  все  –  у  сажу  ,  у  попіл,  
у  обгорілі    глиняні  ку́ряви-порохи́  –
ось  іще  трохи-тро-хи…

…і  спозираю  вже  я,
що  білостіна,  
сонячна,  як  Великодня  писанка,  
весела  моя  хатина  –
це  Україна…
і  суне  на  неї  з  неба  –  невідворотна,
ніким  неспинна
чорна  залізна  гора,  
страхітлива  москальська  почвара

але  так  само  
лагідно,  
сонячно  і  зати́шно  
усміхається  символічна  
хата:
чи  вона  -  
дитинно-наївна,
чи  перед  Богом  свята…  

і  споглядаю,  що  черевом,
грубо-чавунно-кованим,
неодмінно  проя́ва  зачепить  
беззахисну  ту  хатину
за  солом`яний  дах,
як  Великодню  писанку  –  
геть  шкереберть  перекине
розчавить  ущент  хатину  
черевом  грубо-кованим,
але  стоїть  вона  –  
сонячна,  
мовби  замолена-зачарована,
наче  витає  у  інших  
віщих  далеких  снах  
…мов  наперед  своє
щось  знає,
і  чорна  тінь  страховидла  її  не  сягає,  
і  обминає
наведений  чудиськом  страх:
сяє  навстріч  віконцями,
наче  трьома  сонця́ми…

…мов  наперед  щось  знає  –
Знає  і  Вірить  вона,
і  Віра  її  –  безсумнівна

і  споглядаю,
як  велетенським  
ветхим  ворогом-змієм
з  неба  сповзає  
собою  ніби  сама
загрозлива  чорна  платформа,
грубо-залізно-склепана,
і  за  якусь  хвилину  –
промимо  хати  –  у  безодню  долину,
у  чорну  земну  
западину,
падає  
у  далекий  за  пагорбом  мертвий  яр:
і  чую  могутній  вибух,  
і  слідом  чую  об  землю  могутній  удар…

завалилася  гадина  чорна,
рухнула  глибою-брилою  з  неба,
бо  так  їй  і  треба  

…і  відчуваю,  
як  під  ногами  заворушилась  земля,
як  судомить  планетне  тіло
глобальної  сили  ударна  хвиля  –
як  поверхня  всієї  Землі  гойднулася-затремтіла,
як  пройнялися  тремтінням  пласти  в  глибині,
у  –  до  ядра  самого  –  планетному  лоні…

отак  поза  хату  нашу  рухнуло,
навіки-віків  згинуло
всепланетне  зло,
що  півтисячі  років  тому  
на  Гнилій  Воді  звило  
було
останнє  –  третє  –  своє  кубло

…а  хатина  біла
стоїть  на  зеленому  пагорбі  –  уціліла:
стоїть  непорушно,  снопами  житніми  пишно  вшита,
сонцем,  як  чаша  причасна,  по  вінця  налита,
обіч  жовтої  призьби  –  сині  дрібненькі  квіти,
і  даровано  їй  вічно  жити  
і  жити  –
сама  вишукана  Простота
і  перед  Господом
чистота  свята…

22.08.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685121
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Віктор Ох

Небо низького росту (V)

Слова  –  Юрій  Лазірко  
Виконує  –  Володимир  Сірий  

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=N6Hz7B6ku98[/youtube]
----------------------------

небо  низького  росту  
де  ти  моя  дитино  
там  де  померти  просто  
круки  летять  у  гості  
чорна  з  вогню  година  

чорна  з  вогню  година  
очі  позатуляла  
може  щe  не  загинув  
бачили  мого  сина  
там  де  війна  лягала  

там  де  війна  лягала  
світе  ти  сивий  наче  
душі  повисихали  
труни  позабивали  
злива  не  йде  а  плаче  

злива  не  йде  а  плаче  
там  на  землі  розбитій  
сина  і  сну  не  бачу  
хай  він  мені  пробачить  
вісткою  нині  вбитій  

вісткою  нині  вбитій  
в  горі  перегорілій  
як  же  на  світі  жити  
Бога  й  людей  любити  
сину  мій  цвіте  білий

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685004
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Віталій Назарук

МОЯ ЛЮБОВ

Як  зранку  роси  полетять  у  хмари,
Проміння  витче  килим  з  буйних  трав,
Я  пригадаю  зорі,  наче  чари
І  ці  слова:  "Як  я  тебе  кохав!"

Як  білі  хмарки  зіллються  в  єдине,
І  їх  проміння  пожене  удаль.
Тоді  і  пісню  нашу  лебедину,
Заграє  вітер  -  віртуоз-скрипаль.

Квітують  вишні,  вельони  вдягнули,
А  цвіт  отой  неначе  з  перкалю,
Багато  з  них  цю  радість  вже  відчули
І  ті  слова:  «Як  і  тебе  люблю!»

Як  відцвітуть  і  побіліють  трави,
Слова  сховають,  нам  не  стане  слів,
Лише  червоні  вишні  кучеряві,
Нам  нагадають,  як  тебе  любив…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685100
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Валя Савелюк

Пейзаж з ніжністю

житня  копичка  -
сонячно-золота,
наче  капличка
на  честь  і  на  славу  літа

рукотворна
велично  храмова  і  соборна
красота...

господарська  доцільність
і  вишукано  проста
Красота

житня  копичка  -
сонячно-золота,
у  серпневому  полі
швидкоруч  складена
тимчасова  споруда  -
не  зашкодить  
мокра  погода
згусткам  сонця,
що  визрівають  поволі
у  людському  серці
і  у  кожнім  зеренці
жита

...котяться  весело
житні  копички
долами-схилами,
мов  золоті,
денцями  догори  перевернуті
церковно  причасні  чаші  -
радіють  у  Вишніх
предки  -  близькі  у  часі  
і  найдальші  наші,
бо
щедро  благословляє  Бог
нащадків  творчі  Труди
Любов`ю  і  Хлібом  -

дяка  і  слава  Тобі,  Господи...

...невеличка
житня  копичка  -
пишна  і  спритна,
заквітчана,
як  у  розшитій
синіми  сокирками
по  золотій
плахті  -
молодичка...

12.08.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683166
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 13.08.2016


Наталя Хаммоуда

Душа жінки

Ти  не  питай,  що  в  мене  на  душі,
Бо  я,  повір,  сама  того    не  знаю.
Бувають  в  ній  і  бурі,  і  дощі,
А  часом  так  затùшно,  як  у  раї.
Буває,  що  у  ній  цвітуть  сади,
І  засипають  тугу  ніжним  цвітом,
Буває,  стисне  так,  що  назавжди
 Хотілося  б  прощатися  зі  світом.
Любов,  безпека,  радість,  біль  провин,
Хто  зна,  ті  почуття  у  ній  ізвідки?
Чи  знàйдеться  у  світі  хоч  один,
Хто  зміг  би  розгадати  душу  жінки?
12/08/2016
 ©Н.  Хаммоуда

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683291
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 13.08.2016


Віталій Назарук

ЧАРИ ЩАСТЯ

Багато  щастя  не  буває,
Окремо  –  я,  окремо  –  ти,
Я  знов  тебе  одну  чекаю,
Молюсь  до  неба  знов  прийти…

А  ти,    лисичка  серед  снігу,
Чомусь,  знов  путаєш  сліди…
Я  дочитати  хочу  книгу,
Вертайсь  додому  назавжди.

Якщо  тобі  бракує  щастя,
Я  поділюсь,  чи  все  віддам.
Життя  сприймати,  як  причастя,
Тоді  і  щастя  буде  –  храм.

Летять  роки,  як  в  небі  хмари,
Щастя  не  випито  до  дна.
Певно  тому,  що  твої  чари,
Мене,  постійно  обмина…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682881
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 10.08.2016


Микола Шевченко

Ти розкішна (пісня на слова автора dovgiy)

слова  -  Петро  Пашківський  (dovgiy)
музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

         ТИ  РОЗКІШНА…
   1
Ти  розкішна,  мов  осінь,красою.
Щедрим  золотом  б’є  жовтизна.
Ще  життя  прикрашає  росою,
Що  у  вроді  лишила  весна!
ПРИСПІВ:
Я  невтомно  тобою  милуюсь.
Недарма  ж  бо,  проживши  літа,
Кожну  мить  нашу  спільну,  ціную!
Мого  серця  зоря  золота.
Мов  дівоче,  ще  серденько  мліє,
І  вуста,  -  як  вино  молоде!..
Час  стояти  на  місці  не  вміє,
Нашу  зиму  в  життя  приведе.
   2
Та  нехай  чорний  сум  не  лягає,
На  твоє,  -  на  високе  чоло!
Ми  удвох  ще  не  раз  заспіваєм
Про  своє  світанкове  село.

ПРИСПІВ.
   3
Заспіваєм,  про  все,  що  прожито,
Про  жагу  твоїх  карих  очей,
Про  любов,  -  яка  щедро  розлита,
В  жаркім  мареві  теплих  ночей!

ПРИСПІВ

Відеоряд  -  Тетяна  Прозорова:
https://www.youtube.com/watch?v=eqDfhC3GMzc



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682717
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 10.08.2016


Наталя Данилюк

Ніби іще не осінь…

[img]http://www.playcast.ru/uploads/2015/09/30/15270296.jpg[/img]

Ніби  іще  не  осінь,
лиш  надвечір’я  літа…
Сонця  достиглу  диню,
скупану  в  молоці,
полудень  колихає
на  яблуневих  вітах,
променя  світлий  по́ніж
блимає  у  руці.

Лускаються  горіхи,
серпень  вітає  Спасом,
яблука  зашарілись,
пахнуть  густі  меди.
Збовтана  тепла  купіль
піниться  житнім  квасом,
і  дітлашня  грайлива
лащиться  до  води.

Пружна  мембрана  поля,
жваво  кручу  педалі,
змійку  тонку  виводить
гума  тугих  коліс!
Вкотре  кудись  втікаю
від  суєти  реалій  –
в  гори,  туди,  де  в  небо
соснами  вперся  ліс.

В  душу  мені  дихне  він
хвойним  своїм  кадилом,
у  рукави  й  за  комір
щедро  сипне  голок!
Скаже:  «Моя  дитино,
де  ж  це  тебе  носило?».
За  кільканадцять  метрів
мій  упізнає  крок.

Ніби  іще  не  осінь,
наче  уже  й  не  літо  –
ледве  між  них  відчутний
цей  надтонкий  рубіж…
Жарить  в  обличчя  сонце
жовтим  своїм  софітом,
серце  стікає  світлом,
ніби  встромили  ніж…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682719
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 10.08.2016


Віталій Назарук

ДИМ З КОМИНА

А  дим  летів  додолу    вшкереберть,
Неначе  з  димаря  його  хтось  скинув,
Здавалося,  розбитись  міг  на  смерть,
Та    клубочивсь  і  знов  у  небо  линув.

Як  дим  паде,  то  близько  до  дощу,
Колись  таке  почув  я  від  бабусі,
Я  дим  отой  смачненьким  пригощу,
Щоб  дощ  приніс,  а  то  живем  в  задусі.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682221
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 07.08.2016


Валентин Бут

Моїй Долі

Вбережи  мене  доленько-доле
Від  пустого  словесного  блуду,
Від  захоплень  юрми,  від  облуди,
Від  спокуси,  що  рівна  неволі.

Вбережи  від  нещирого  слова,
Від  примар,  міражів  та  надій,
Дай  у  вирі  буремних  подій
Не  згубити  життєві  основи.

Не  мій  вибір  по  лезі  ножа  —  
Значно  б  краще  босоніж  по  травах
Та  коли  вже  палає  заграва,
Я  іду  —  притлуми  лиш  мій  жаль.

Проведи  мене  доленько-доле
Ти  по  лезі  отім  до  кінця,
Вбережи,  щоб  не  втратив  лиця  
І  не  зрадив  ні  жінку,  ні  волю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680582
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 29.07.2016


Віталій Назарук

СКЛАДНЕ ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ

Життя  стомило  пройдені  роки.
Лише  сліди  лишило  за  собою.
Хоч  ще  кохана  горне  до  щоки,
Та  тихо  суне  та,  що  із  косою.

Чомусь  ще  серце  прагне  у  політ,
Хоч  знає,    що  попасти  може  в  штопор,
Та  ще  цвіте  життєвий  ніжний  світ
І  крутить  по  житті  шалений  вихор.

Ще  кілька  кроків  у  життєву  даль,
Чуть  спокою  у  далі  неозорі.
Щоб  ще  дзвенів  наповнений  кришталь.
І  посміхались  в  чистім  небі  зорі.

Та  хай  роки  карбують  новий  крок,
А  ясне  сонце  ще  теплом  погріє,
Життя  людське,  немов  складний  урок,
Часом  горить,  а  часом  лише  тліє…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680697
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 29.07.2016


Володимир Присяжнюк

Якось…

©  Володимир  Присяжнюк
Якось…  Не  колись…  Не  тепер…  Учора..
Маревом  розпливеться,  розтопиться  в  вічному
Смуток  розбитий,  розпатланий.  Сірим  по  чорному
Десь  намалюється  сутінком,  доторком  ніжності...
02.07.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675867
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 26.07.2016


Володимир Присяжнюк

ПОЕТИЧНИЙ ДОПИТ

Із  циклу  "  Літературні  пародії  "
Алла  Жабокрик
"...А  правда,  що  в  тобі  немає  сонця,
Що  ти  упав  і  сліпнеш  щохвилини?
В  тобі  шукала  справжнього  саксонця,
А  ти  зізнався,  що  не  маєш  сили..."

©  Володимир  Присяжнюк
ПОЕТИЧНИЙ  ДОПИТ
А  правда,  що  в  тобі  немає  місяця?
Але  ж  він  дійсно  був,  недавно  досить!
Нудьгуючи  без  тебе,  зорі  бісяться
І  повернутись  в  небо  тебе  просять.
А  правда,  що  нема  в  тобі  городу,  
Тих  грядок  рівних  і  завжди  доглянутих?
Кому  тепер  потрібна  твоя  врода,  
Якщо  десь  зникли  овочі  і  ягоди…
А  правда,  що  звернув  ти  не  туди,  
Купаєшся  уже  на  іншім  плесі?
Чого  мовчиш,  мов  в  рот  набрав  води?-
Відповідай  негайно  поетесі!
Дата  написання:16.06.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675124
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 26.07.2016


Променистий менестрель

Літо

         Літо

Літечко  тепле,  ясне  і  погоже,
В  милих  стежинах  босоніж  іду  –
Трави  голівки  схиляють  пригожі,
Всіяв  безсмертник  Господь,  й  лободу…

Річечка  в’ється  між  очеретами,
Верби  сережки  зелені  сплели.
Качечка  крякає,  селезень  саме
В  рясочці  виводку  зрівнює  плин…

Тепла  водиця  і  берег  піщаний,
Брижі  від  щуки  на  дзеркала  тлі…
Вже  не  забути  душевного  стану  –
В  серці  любов  мою,  Боже,  лелій…

06.07.2011р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679664
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Єднаймося в один… кулак (Поетичному клубу)

Щоразу,    як    заходжу    в    поетклуб,
Чекаю    на    конкретне    щире    слово,
Коли    ж    ти    став    для    Музи    раптом    люб,
Для    спілкування    це    жива    основа.

Нас    розділяють    часто    сотні    миль,
Та    по    перу,    по    духу    –    ми    є    друзі,
Бо    народилися    усі    людьми,
Тож    не    повинні    повзати    на    пузі.

Пухлина    зла    усюди    розповзлась    –
Болить    нам    доля    неньки    України.
Еліта    ж    на    Майдані    як    клялась!
Тепер    п’є    кров,    а    діти    наші    гинуть.

Єднаймося    ж    в    один    міцний    кулак,
Щоб    молотом    по    ворогу    ударить,
Щоб    Україна    в    світі    відбулась,
І    буде    це    народу    кращим    даром!
1.07.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679454
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 23.07.2016


Наталя Данилюк

У древньому Лучеську

[img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13767423_822211671211837_6321368988695001670_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13719695_822441477855523_3789264721103973114_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13717382_822377614528576_6847095996603756032_o.jpg[/img]

[i]Слово  все-таки  єднає...  Навіть  через  кілометри  і  відстані.  
Цю  беззаперечну  істину  підтвердила  триденна  творча  зустріч  
у  древньому  місті  Лучеську  (старовинна  назва  міста  Луцька),  
яка  зібрала  на  Волинській  землі  співавторів  поетичної  збірки  
"Мислити  і  жити  українно".  Сказати,  що  було  цікаво  -  це  фактично  
нічого  не  сказати!  Бо  вражень  від  творчої  зустрічі,  від  спілкування  
із  приємними  талановитими  людьми  і  від  насичених  екскурсій  
вистачить,  як  мінімум,  на  місяць,  а  яскраві  спогади  ще  довго  
грітимуть  душу.  Хочеться  подякувати  "винуватцям"  цієї  незабутньої  
подорожі:  упоряднику  збірки  Олександру  Печорі,  меценату  
Миколі  Серпню  і  організатору  зустрічі  Віталію  Назаруку.  
Ці  козаки  створили  справжню  казку  для  всіх  нас,  за  що  
їм  глибока  шана  і  безмежна  подяка!  Неймовірна  атмосфера  
Луцька  з  його  давньою,  цікавою  історією  надихнула  і  окрилила  
кожного,  подарувавши  щонайкращі  враження.  Божого  
благословення  всім  тим,  хто  вклав  душу  у  це  свято!  А  нашим  
співавторам  -  щира  вдячність  за  приємне  товариство,  тепле  
спілкування  і  розвіртуалення!  Ви  всі  чудові!
[/i]

Древній  Лу́чеськ*  –  велич  і  краса!
Ти  зустрів  так  тепло  і  гостинно!
Нам  дали  можливість  небеса
Мислити  і  жити  українно*.

Сканувати  синю  гладь  озер
Поглядом  натхненно  і  мрійливо,
І  чудний  будиночок  химер*
Розглядати,  мов  казкове  диво.

З  невимовним  трепетом  пройтись
Лесиними  світлими  стежками,
Де  бузково-жайворова  вись
Стереже  Колодяжне*  роками.

Луцький  замок  виринув  з  віків,
«Доторкнись,  відчуй…»  –  шепочуть  мури.
Батьківщина  славних  козаків
Відчиняє  брами  у  минуле.

В  Берестечку  й  досі  чути  гул
Бойових  гармат,  що  воювали,
Тут  завзято  розганяв  Богун
Ворогів  непроханих  навали.

Мандри-мандри!..  В  темпі,  чимскоріш
Підганяють  стрілки  на  дзиґарку  –
В  таборі  смакуємо  куліш
І  п’ємо  міцну  козацьку  чарку.

Світ  тісний,  хіба  не  дивина?
Начебто  були  чужими  вчора,
Всіх  в  родину  творчу  об’єднав
Славний  син  Полтавщини  Печора.

Ну,  а  Серпень  –  щедрий  меценат  –
Забезпечив  друзям  справжнє  свято!
Хай  Господь  віддячить  у  стократ,
Бо  для  Слова  робите  багато!

А  Віталій  (той,  що  Назарук)
Показав  усю  красу  Волині!
Друже,  дяка  за  козацький  дух,
Чоловічу  вдачу  і  гостинність!

Дай  нам,  Боже,  знову  і  не  раз
Стрітись,  обійнятися  родинно!
Щиро  долі  дякую  за  шанс
Мислити  і  жити  українно!



[i]*«Мислити  і  жити  українно»  -  колективна  поетична  збірка,  
яку  упорядкував  Олександр  Печора.

*Будинок  химер  -  найбільш  колоритна  житлова  будівля  в  місті  Луцьку.  
Належить  сучасному  скульптору  М.  Голованю.

*Колодяжне  -  село  в  Ковельському  районі  Волинської  області.  
Тут  свого  часу  проживала  сім’я  Косачів.  Зараз  це  літературно-меморіальний  
музей  Лесі  Українки.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678929
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 20.07.2016


Артур Сіренко

Той, хто говорить

                                             «Мені  й  себе  вже  не  жаль...»
                                                                                 (Гійом  Аполлінер)

Я  співаю  деревам
Свою  пісню  відлюдника.
А  вони  у  відповідь:
«Той,  хто  говорить  голосно,  
не  говорить  нічого.»
Я  торкався  моху
Руками  втомленими,
Як  торкаються  шерсті
Звіра  прирученого,
Шепотів  каменям
Замшілим
Про  сховану  всюди  Істину,
А  мені  вони  у  відповідь:
«Той,  хто  говорить  голосно,
Не  говорить  нічого.»
Я  розмовляв  з  птахами  -  
Лісовими  бардами.
Розповідав  їм  про  Суще,
Що  теж  пісню  співає,
А  вони  мені  щебетом:
«Той,  хто  говорить  голосно,
Не  говорить  нічого.»
Я  розмовляв  з  вогнищем
Жовтим,  гарячим,
Просив  його  оповісти
Про  давніх  моїх  пращурів,
Що  вклонялись  йому  офірою.
А  вогонь  мені  у  відповідь:  
«Той,  хто  говорить  голосно
Не  говорить  нічого.»

P.S.  Написано  в  час  липневого  відлюдництва  серед  дрімучого  лісу.  Світлина  автора.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677900
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 14.07.2016


Наталя Данилюк

Вільною…

Вільною…  Тільки  вільною  –  і  ніяк!
Скільки  охочих  смикати  за  мотузки!..
Варто  собі  намітити  певний  шлях  –
Серце  готові  вирвати  і  на  друзки!

Що  не  лялькар  –  той  бавиться  залюбки,
Ні,  щоб  комусь  опертися  дати  змогу…
Смикати,  тільки  смикати  за  нитки!
О,  як  кортить  пограти  в  чийо́гось  Бога!  

Пасти  покірне  стадо.  А  від  біди
Лиш  присікати  впевнено  неслухняне:
Вправо  чи  вліво  смикнешся  –  «Ти  куди?».
Туго  затягнуть  нитку  –  і  вкотре  рани…

Те́рпиш,  усе  зализуєш  і  в  кулак
Відчай  стискаєш  міцно  –  яке  ниття  там!..
Сильною,  бути  сильною,  позаяк  
Світ  цей  слабких  не  терпить,  а  ти  –  затята.

Тільки  не  смій  зламатися,  дати  збій,
Хай  там  скубуть  і  смикають,  як  завгодно!..
Люди!  Пощо  соромитеся  в  собі
Людськості  і  свободи?  Це  ж  так  природно…

Ніби  із  лона  матері  через  біль
Вийти,  вдихнути  Всесвіт  на  повні  груди…
Просто  навчіться  бачити  у  собі
Ту  чистоту  затаєну.  Ви  ж  бо  –  люди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677919
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016


Віталій Назарук

ДОРОГА ДОДОМУ

Через  серце  проходить  та  дорога  додому,
Крізь  ліси  темнолисті,  золоті  пшениці,
Я  іду  по  дорозі,  як  до  храму  святого
І  ховаю  тривогу  на  своєму  лиці.

Чи  стоїть  наша  хата,  де  батьківські  могили,
А  чи  хвіртка  зустріне  старим  скрипом  мене,  
Чи  зайти  до  хатини  мені  вистачить  сили,
А  чи  новий  господар,  наче  пса,  прожене?

То  ж  частіше  додому  по  тій  битій  дорозі,
Повертайтеся,  діти,  поки  є  там  тепло,
Щоб  живими  зустріли  вас  батьки  на  порозі,
Як  є  хата  батьківська  і  не  зникло  село.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677436
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 11.07.2016


_Sensate-Jane_

Лист до мами

Здраствуй,  матусю!
Ти  як?  Не  сумуєш?  Знов  на  ніч  п’єш  чай,  своє  серце  лікуєш…  Кілька  грам  цукру  на  думку  болючу.  Матусю,  ти  як?  Скоро-скоро  заскочу.
Робота,  кохання  і  з  жартів  –  сміюся.  Матусю,  ти  знаєш,  чого  я  боюся?  
Боюся  прокинутись  з  тишею  в  серці,  боюся  побачити  тінь  у  люстерці.  Боюся,  що  втрачу  єдине  «сьогодні»,  так  сильно  боюся  обіймів  безодні…  Боюся,  що  світ  обернеться  туманом.  Чому  не  всіх  люблять,  скажи  мені,  мамо?..

А  дні  все  тікають…  Там  тихо,  спокійно?  Наш  Рекс  відганяє  котів  неодмінно.
Вже  квіти  цвітуть  у  маленькій  веранді.  Ти,  певне,  ллєш  воду  примхливій  троянді.  А  лілії  в  тебе  червоні  чи  білі?  

І  знов  сняться  яблука  зовсім  дозрілі.  

Я  скоро  приїду,  не  плач,  повернуся.

Цілую  і  люблю,  за  тебе  молюся…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675182
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 08.07.2016


Віталій Назарук

МОЄМУ ЛУЦЬКУ

Пр:  Де  промінь  п’є  у  парку  роси,
Де  Стир  тече  у  синю  даль.
Там  де  кохання  Мавка  просить,
Там  де  цвіркун  -  артист  –  скрипаль…

Моє  чарівне  чисте  місто,
Де  клумби  вишиті  в  душі,
Де  горобина,  як  намисто,
Тут    де  любов  завжди  рушій.

Пр.  Де  промінь  п’є  у  парку  роси,
Де  Стир  тече  у  синю  даль.
Там  де  кохання  Мавка  просить,
Там  де  цвіркун  -  артист  –  скрипаль…

Мій  рідний  Лучеськ,  що  над  Стиром,
Де  дзвони  линуть  до  небес,
Народ  помазаний  тут  миром,
Живе  у  щасті  –  він  воскрес.

Пр.  Де  промінь  п’є  у  парку  роси,
Де  Стир  тече  у  синю  даль.
Там  де  кохання  Мавка  просить,
Там  де  цвіркун  -  артист  –  скрипаль…

Святий  Микола  -  чудотворець,
Нам  рідне  місто  береже.
Тут  кожен  син,  як  запорожець,
Луцьк,  як  святиню  стереже.

Пр.  Де  промінь  п’є  у  парку  роси,
Де  Стир  тече  у  синю  даль.
Там  де  кохання  Мавка  просить,
Там  де  цвіркун  -  артист  –  скрипаль…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676792
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016


Ганна Верес (Демиденко)

За сільськими городами

За    сільськими    городами,
Де    верба  пишна    вродою,
Й    зорі    часто    купаються,
Там    дзеркалиться    став.
В  тихій    берега    зелені    –
Мурашині    поселення,
Від    людини    ховаються,
Де    травиця    густа.

Пахнуть    рутою-м’ятою
Береги,    мов    засватані,
Цноту,    соком    напоєну,
До    зими    бережуть.
Раптом    щось    забілілося
І    дізнатись    хотілося,
Що    і    ким    там    накоєно…
Я    у    берег    біжу.

Серед    порослі    дикої
Мої    груди…    ледь    дихають,
Серце    вискочить    ладиться    –
Райська    всюди    краса…
А    над    зеленню,    тихою,
Білобокою    втіхою
Встиг    лелека    піднятися,
Щоб    дістать    небеса.

А    як    вечір    опуститься,
Став    ажурно    затруситься,
Заколишуться    стебла    і
Очерету    листки:
Звідти    випливуть    панночки    –
Лиски,    ніби    русалочки,
Й    там,    де    ряскою    встелено,
Затанцюють    стежки.

Землю    вкутає    зморену
Нічка,    тиха    і    зоряна,
Місяць,    сріблом    підкований,
Поведе    її    в    сни,
Й    зазвучить    дивна    музика,
Про    тепло,    літнє,    в    трусиках,
Котра    всіх    переконує,
Що    фінал    то    весни.
26.05.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672454
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 08.07.2016


Віталій Назарук

ЖИТНЄ ПОЛЕ

Житнє  поле  в  маки  вбирається,
Роси  поять  тверде  зерня.
Солов’ї    в  гаях  заливаються,
Напуває    річка  коня.

Павутинкою  небо  засноване,
Перший  промінь  будить  жита.
Ясним  сонцем  поля  заціловані,
Сміється  від  щастя  душа.

Житнє  поле  в  маки  вбирається,
Роси  поять  тверде  зерня.
Солов’ї    в  гаях  заливаються,
Напуває    річка  коня.

Ми  бредемо  обоє,  закохані,
Перший  промінь  палить  вуста,
У  білій  хмарці,  ледь-ледь  сполоханій,
Крила  радості  вироста…

Житнє  поле  в  маки  вбирається,
Роси  поять  тверде  зерня.
Солов’ї    в  гаях  заливаються,
Напуває    річка  коня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675705
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Олекса Удайко

СПОВІДНИЙ ЧАСОСЛОВ- ©©

 [youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]                                        
[i][b][color="#084e80"]Мені  дав  Бог  творити  мемуари...  
То  –  спогади  мої…  про  се,  про  те.
Хоч  не  нажив  збережень,  авуарів,
Та  в  вічі  сніговій  уже  мете…

Вже  в  шибу  мокро  барабанить  осінь,
Зриває  вітер  одинокий  лист…
Та  серце  жаско  так  благає,  просить:
Хоч  подумки  у  долю  повернись!..

Бо  там  було  і  затишно,  і  масно:
Буяла  пристрасть  і  бевзіла  млость  -  
Котилось  колесо  рожевим  часом,
Де  долі  тій  крутитись  довелось.

Була  суєтність,  та  були  й  напої,
Від  хмелю  в  щасті  шаленіла  п’янь…
Все  ж  не  впилися  милістю  такою
Уярмлені  жагою  Інь  і  Янь.

Мені  дав  Бог  свого  дожити    віку
Без  хворості,  нестатків  і  страждань,
Дісталося  усе  ж  й  такого  квіту  –                    
Не  без  сльоти,  
                                               ганьби,  
                                                                         розчарувань…

Тож  хочеться  уже  лазурі  неба,
Міцного  миру  –  зовні  і  в  собі…
Почну  я,  певно,  це  робити  з  себе,
Заки́  не  впав  в  розгнузданій  гульбі.
                                           
…Мені  дав  Бог  все  те,  чого  й  не  вартий,
Йому  ж  я  шлю  од  щирості  любов,  
В  житті  своєму  ставлю  я  на  карту
Життєвий  звіт  –  сповідний  часослов...  
                                                   [/color][/b]

03.06.2016[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 02.07.2016


Олекса Удайко

БУЛО КОХАННЯ

       [i]Умирає  любов  від  утоми,  а  ховає  її  забуття.  
                                                                   [b]Жан  Лабрюєр[/b]
 [youtube]https://youtu.be/CceD7HzX8ks[/youtube]                                                                                                    
[i][b][color="#0b8fd1"][color="#1473a6"]Коли  ти  стрів  той  юний  погляд  кароокий  
й  потупив  очі  соромливо  вниз,
а  там  –  трава,  а  там  –  незнаний  світ  широкий…
й  неспалений  вогнем  притулок  одинокий,
без  чого...  вже  тобі  не  обійтись;

коли  удруге  погляд  стрів  на  випускному,
й  крилом  на  вас  майнув  той  білий  вальс,  
а  серце  билось,  мов  чмелений  метроном.  І...  
очей  несила  відвести  убік  до  втоми,
й  лоскітним  вам  примарився  аванс;  

коли  її  нема,  а  думка  жаско  млоїть,
і  там,  де  серце,  –  в  а  к  у  у  м,  діра;
коли  все  інше  вас  уже  не  непокоїть.
і  хочеться  велике  щось  в  житті  укоїть,
та  слово  від  розлуки  завмира;

коли  до  тебе  хіть  опівночі  заскочить,  
й  майне,    як  тінь,    уявна  насолода,
(Вона  –  мов  сонця  промінь  серед  ночі!)  
й  згадаються...  у  білім  вальсі  дивні  очі  –
немов  за  пам’ять  вчасна  нагорода;

а  ще  –  коли  на  ум  не  йде  в  її  негоді
ніч-ч-чого...  лиш  її  єдиний  шанс,
а  вам  –  про  інше  щось  і  думати  вже  годі,  
нехай  у  світлу  днину  чи  у  непогоду  –
згадався  той  
                                     останній  
                                                                   білий    
                                                                                         вальс;  

коли  у  ці  важкі  для  вас  обох  хвилини    
зволожила  щоку  гірка  сльоза,
а  думка  та,  немов  з  глибин  життя  перлина,
до    ваших  світлих  днів  все  
                                                                                 лине…  лине…  лине,
                                           
                                                     БУЛО  КОХАННЯ!  
Й  не  проросте  на  ньому  д  и  к  а      д  е  р  е  з  а!

                                                       _______

…Усім  нам  личило  б  таке  Кохання  –
Злетіло  враз  –  
                                               й  до  самого  
                                                                                         заклання…    [/color][/color][/b]

19.06.2016[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673205
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 02.07.2016


Ганна Верес (Демиденко)

То неповторна є мить

Ніченька    виспалась    у    високості,
Трави    в    росі    зацвіли,
Радо    іде    до    нас    сонечко    в    гості,
Пісню    птахи    завели.

Ледь    голубою    і    трішки    кривою
Стрічкою    річка    лягла,
Йде    понад    лісом    і    лугом    з    травою
Ранок,    спішить    до    села.

Вийду    у    берег        –    вода    не    хлюпоче    –
Дише,    неначе    димить,
Вкрилася    сірим,    ледь    видимим    клоччям.
То    –    неповторна    є    мить!
26.11.2013.

Ганна    Верес    (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664250
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 02.07.2016


Олександр ПЕЧОРА

ВИШИВАНКИ МАМИНІ (пісня)

Музика  й  виконання  Анатолія  Супруна.



Ранок  затуманений
                                               стеле  теплий  сум.
Вишиванки  мамині
                                                           березню  несу.
На  сріблясті  котики
                                             крапельки  мрячать.
У  серденько  зморене
                                                               лебеді  ячать.


Спомини  гаптовані…
                                                       Крапля  на  щоці.
Впали  на  чоло  мені
                                                       срібні  промінці.
Подивуйся,  братику,
                                               на  барвисту  знадь.
Вишиванки  мамині
                                                     лагідно  погладь.


Напилися  повені
                                                                 береги  Сули.
Вишиванки-спомини
                                                         знову  розцвіли.
Ой  літа-журавлики,
                                                   вже  спада  вода…
Розквітай  і  радуйся,
                                                             земле  молода.


Вороття  нема  мені,
                                                             та  в  душі  несу
вишиванки  мамині  –
                                                       березневий  сум.
До  серденька  туляться
                                                       ніжні  пелюстки.
Променяться  й  журяться
                                                           рідні  рушники.        

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667048
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Ще не розтала ніч, і напівсонний ранок…

Ще    не    розтала    ніч,    і    напівсонний    ранок

Свого    ще    ока-сонця    не    відкрив,

І    небо    не    тривожили    заграви,

Й    пташина    не    розправила    ще    крил.

Солодка    тиша    землю    загорнула,

Немов    дитя    у    теплі    пелюшки,

Щось    воду    ледве    чутно    сколихнуло,

У    мокрих    споришах    лежать    стежки.

Воістину    вона    є  неповторна  –

Німа    передранкова    дивна    мить.

Я    ж    хочу    всістись    на    небеснім    троні

Й    чекати,    коли    ранок    задимить.
17.03.13

Ганна    Верес.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628422
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 02.05.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Напилися сонця вишні

Напилися    сонця    вишні    –    
Манить    око    блиск    –
Не    червоні    –    темні,    пишні,
З    листям    обнялись.
Росяні    пили    нектари
З    запахом    вина,
Сірий    бавив    їх    світанок,
Цілував    щодня.

Засміються    вишні    в    жменях
Сонечку    ще    раз,
А    пізніше    і    до    мене
У    зимовий    час,
Як    наливки    в    кришталеві
Келихи    наллю,
Сонця    променем    сталевим
Задзвеніть    звелю.
22.06.2014.

Ганна    Верес    (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656724
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.05.2016


Віталій Назарук

ПРИЛІТ ЖУРАВЛІВ

                                         Слова  до  музики  №83  Віктора  Оха...
Хоч  натомлені  крила,  стріла  радо  земля
І  лунає  із  неба  перший  спів  журавля.

Вже  повертаються  додому  із  невідомих  нам  країв,
Летять,  летять  клини  у  небі,  «курли»  лунає  журавлів.
Летять  журавлики  додому,  вітає  їх  своя  земля,
Летять,  летять  клини  у  небі,  «курли»  лунає  журавля.

Хоч  натомлені  крила,  стріла  радо  земля
І  лунає  із  неба  перший  спів  журавля.

Шлях  не  легкий  вони  здолали,  та  цей  політ  для  них  –  святе,
Бо  їх  додому  доля  кличе,  весна  у  домі  вже  цвіте.
Нелегкий  шлях  лишивсь  позаду,  земля  весною  стріла  їх,
У  пролісках  цвітуть  поляни,  в  пташинім  соло  чути    сміх.

Хоч  натомлені  крила,  стріла  радо  земля
І  лунає  із  неба  перший  спів  журавля.

«Курли»  з  небес  неначе  пісня,  лунає  в  синіх  небесах,
А  поруч  з  ними  пропливають  хмарки  на  білих  парусах.
«Курли»  з  небес  неначе  пісня,  лунає  в  синіх  небесах,
А  поруч  з  ними  пропливають  хмарки  на  білих  парусах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651914
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 02.05.2016


Наталя Данилюк

Благословенний день

Від  писанок  у  кошику  строкато,
Пахтять  пекучий  хрін  і  ковбаса,
Причепурилась  пасочка  до  свята,
На  рушнику  –  вишивана  краса!

І  грудка  сиру,  біла,  мов  хмаринка,
Втулилася  між  крашанок-яєць.
Рум’яними  боками  вабить  шинка,
І  вигострений  свічки  олівець

Виводить  язичком,  немов  графітом:
«Христос  Воскрес!  Воістину  воскрес!».
Весна  сміється  яблуневим  цвітом!
Цей  світ,  мов  кошик,  сповнений  чудес.

І  все  у  ньому  до  ладу,  все  гоже  –
Сади,  мов  храми,  прибрані  двори.
Спускається  на  землю  Агнець  Божий,
Щоб  освятити  ці  земні  дари.  

Щасливий  день,  народжений  для  дива,
Щасливий  Той,  Хто  чує  молитви!
Летить  увись  подяка  шаноблива  –
Така  легка,  мов  дихання  трави…


[i]На  фото  освячення  великодніх  кошиків  в  церкві  Різдва  Пресвятої  Богородиці,  
в  селищі  Перегінську.  01.05.2016  р.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663196
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 02.05.2016


Олекса Удайко

КЛИЧ МЕЛЬПОМЕНИ = ©©

[i]        Світлій  пам’яті  легендарного  Дмитра  Гнатюка
[/i]
[youtube]https://youtu.be/UhETNnW3VQ4[/youtube]      
                               

[i][b][color="#3a93ba"][color="#0836a1"]За  обрій  закотилось  сонце  України,
Назавше  стих  карпатський  баритон…
Від  старця  сивого  до  вдячної  дитини  –
Всіх  чарував  його  пісенний  тон.

Епохи  символ,  знак  доби  прозріння  –
Прогресу  України  пектораль!
Глибинне  буковинське  мав  коріння,  
Ідилію  –  вівча́ра  пастораль.  
 
Він  на  своїх  –  атлантових  –  раменах
Тримав  у  майбуття  Вкраїни  міст,
Та  невблаганна  панна  Мельпомена  
Покликала  до  себе…    Саме  в  піст.

Знаменна  тут  ознака!..  Бо  великі
Відходять  в  рай  у  великодні  дні  –
Страсно́ю  стала  п’ятниця…  Безликі
Зостались  на  цім  світі,  мов  одні…

Напевне,    богу  Геліосу  й  сонцю
Не  вистачало  лику  співака,
Щоб  бути  нам  світилом-охоронцем,  –
Така  планида...  Доля  в  нас  така![/color]  [/color]
[/b]
30.04.2016    [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663272
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 02.05.2016


Олександр ПЕЧОРА

Там, де верби-чарівниці…


Там,  де  верби-чарівниці,
часто-часто  двом  не  спиться.
Віддзеркалюючи  станом,
мріють  разом  понад  ставом.

Долі  сват  —  ласкавий  вечір
туманцем  вкриває  плечі.
Обнялись  берізка  з  кленом  —
наречена  з  нареченим.

В  тихім  плесі,  поміж  листом
розмережилось  намисто.
Доки  зорі  рахували,
під  вербою  заблукали.

До  кохання  кроки,  кроки
крізь  серця  на  довгі  роки.
Годі  сердитися,  мамо.
Нам  вже  вечора  замало.

1971

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662645
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016


Віталій Назарук

ВЕЧІРНЯ СТЕЖИНА

Поміж  лип  заховалась  стежина,
Що  веде  до  підніжжя  гори.
Виглядаю  кохану  дівчину,
Де  в  затишку  стоять  явори.
Жовтим  цвітом  розквітла  кульбаба,
В  тиші  чується  спів  цвіркуна,
По  стежині  біжить  моя  зваба,
І  бринить  серця  тонка  струна.

Приспів:

Моя  доленько,
Ніжна  і  мила.
Як  нам  добре,
Коли  ми  удвох.
Ти  біжиш  і  ростуть
Мої  крила,
Соловей  в  яворах
«Тьох»  та  «тьох»…

Я  назустріч  лечу,  моя  пташко,
Коли  зійде  вечірня  зоря,
Принесу  для  гадання  ромашок,
Хоч  вже  сонце  у  дні  догоря.
Шлях  Молочний  задзвонить  у  небі,
Я  зустріну  кохану  свою.
Мені  більше  нічого  не  треба,
Бо  із  нею  я  завжди  в  раю.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659911
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 17.04.2016


I.Teрен

ВЕСНЯНА БУХГАЛТЕРІЯ

Іде  весна  у  маєві  журби
і  у  буянні[i]  розового  безу.[/i]
Перукарем  у  довгої  доби
рудавий  ліс  вичісує  чуби
у  дуба,  і  косиці  –  у  берези.

Борги  у  ночі  забирає  день
і  видає  добі  її  аванси
за  блюзи  ненаписані,  і  станси,
і  арії,  і  оргії:  пісень,
пташиного  балету  і  романсу.

У  лузі  чути  соло  солов'я,
басолі  деркача  і  бугая,
і  акафісти  білої  ворони.

І  се  усе  дарується  мені,
бо  я  умію  бачити  сумні
фіалки  і  веселі  анемони.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660025
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 17.04.2016


гостя

Усе… по всьому…


Картини  пастельні…
Невиразні…  як  знайти
Стежки  призабуті  до  серця  чорничного  літа?
(…скажи  лиш,  мольфаре,  чи  вмієш  ридати  ти?
Чи  плаче  лише
     смерекова  твоя  трембіта?...)

Відлий  мені  трунку  
Незнаних  твоїх  пустель.
І    випусти  коней  на  волю  вогненної  масті...
А  чашу  –  розбий  об  вершини  карпатських  скель
На  сонячні  друзки…
     хай  нам  буде  щастя…  щастя!..

Розколоте  небо…
Розірване…  ти  ж  –  цвіти
У  ніч  нашу  першу…  а  також  в  останню,  сьому…
Як  тиша  настане,  чи  вийдеш  назустріч  ти?
(…  скажи  мені  лиш,  мольфаре…
   ……………  тай  все…  по  всьому…)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660047
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 17.04.2016


Серго Сокольник

Зорепад кохання

 Впали  краплі  вогню,
 Наче  кара  небесна  із  неба,
 Просто  на  сухостій,
 І  траву  поглинає  вогонь...

 Кластер  нашого  НЮ-
 Споконвічної  хіті  потреба,
 Цей  аншлюс,  твій  і  мій,
 Опікаючих  тіло  долонь.

 Присмак  наших  ночей-
 Як  кориця  на  сотах  із  медом,
 Мов  малиновий  сік,
 Що  під  сонцем  бродити  почав...

 Я  тобі  казначей,
 Що  коханням  заплатить  як  треба
 За  шаленство  утіх,
 У  яких  незбагненне  вивчав.

 Опритомній  на  мить!
 Подивись-  з  неба  падають  зорі,
 І  вогонь  їх  летить
 Просто  в  руки-  лови  їх,  лови!..

 Нам  кохати  й  горіть
 В  лаві  ночі  сріблясто-прозорій...
 Просто  бути  в  цю  мить
 Оберемком  сухої  трави.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115071800435

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594388
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 12.04.2016


Ірина Лівобережна

Завтра - может быть слишком поздно

Завтра  -  может  быть  слишком  поздно...
По-другому  засветят  звёзды  
На  сферическом  теле  неба...
Потеряет  значенье  ребус.

Был  почти  у  тебя  в  ладони
Призрак  счастья...
Но  ты  -  не  понял.
Ты  -  не  понял.
Очаг  заброшен.
Застоялась  у  стойла  лошадь,
И  -  в  луга  побрела  другие,
Где  запуталась  ностальгия
в  сотворённой  из  снов  долине...
Мы  -  чужие  с  тобой  отныне.
Слишком  вольный  ты.  
Слишком  вольный.
Уходи.
Ты  мне  сделал  больно.






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658443
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 10.04.2016


Віталій Назарук

ЯБЛУНЕВИЙ САДОК КОХАННЯ

Під  горою  цвітуть  яблуневі  сади,
Яблуневі  сади,
Яблуневі  сади  біло-біло…
У  підніжжі  густі  сивачі  залягли,
Від  роси  заховали  світило.
А  на  квіточці  кожній  красуня  бджола,
Назбирала  перги,
Назбирала  перги  золотої…
Поруч  саду  ростуть  оксамитні  хліба,
Оксамитні  хліба,
Оксамитні  хліба,  наче  долі…

Приспів:

А  серце  радіє,  а  серце  співає,
Летять  пелюстки  до  землі…
А  сонце,  мов  сторож  садок  доглядає,
Шляхи  прокладає  бджолі.
В  тумані  густому,  у  білім  садочку,
Кохання  зустрів  я  своє.
Чарівне  дівчисько  в  веснянім  віночку,
Що  серце  забрала  моє…


В  садку  яблуневім  покритому  цвітом,
Де  цвіт  облітає,
Де  цвіт  облітає,  як  сніг…
Кохана  пливе,  між  трав,  що  під  вітром,
Де  роси  спадають  до  ніг.
Віночок  із  квітів  сплела  спозаранку,
Злітали  тумани,
Злітали  тумани  увись…
Де  жайвір  у  небі  висів  на  світанку,
А  пісні  лились,
А  пісні  в  небі  лились…

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658542
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016


Світлана Моренець

НАРОДЖЕННЯ ВІРША


Десь,  поза  гранню  свідомості,
в  сферах  світів  невідомих,
вже  набирає  вагомості
ЩОСЬ,  що  вловив  підсвідомо:

слово...  пунктирами  –  обриси...
думки  політ  ефемерний,
щоб  із  аморфності  –  в  образи
тихо  ліпитись  химерні.

Серце  ж,  із  слів,  що  вже  –  хмарами,
візьме  вагомі  і  повні,
сенсом  наповнить  і  чарами,
пензлем  торкнувшись  духовним.

10.04.2016р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658576
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016


Касьян Благоєв

ВТРАЧЕНЕ…

**    
       (спогад,  якого  не  було…    у  травень  першого  весілля…)

*
І  допивав  тумани  вечір.
Лише  ілюзії  зі  снами  
Жили  до  ранку  в  суперечці:
Кому  дзвеніли  щастя  гами?

Ми  ж  так  фальшиво  грали  ролі,
Як  ми  вели  любов  до  страти!..
І  ангел  марно  чатувати
Ставав  до  немовляти-долі;  

А  ми  –  щоб  вірити  йому?!  –      
Свої  слова  кидали  згірклі,  
Ми  запалили  промінь  зірки,
Що  нам  окреслила  пітьму;

А  він  –  не  я!  –  шептав  тобі,  
Що  треба,  треба  в  долю  вірить!..
Та  пісня  плоті,  снів  офіра
Була  провісницею  бід…

Так,  правда  –  не  свята  брехня,
Якою  ми  себе  вкривали
Ще  вчора,  –  правду  вдвох  ми  знали,
Та  сліпо  йшли  до  цього  дня,

Що  ніч  взяла…  –  Вінчальний  день!  
Він  край  поклав  любовній  фальші:
Там  лиш  тіла  –  не  душі  наші  –  
Співали  Еросу  пісень.

Опав  той  час  у  пустоцвіт,
Все  огорнув  омани  присмак.    
Донині  із  минулих  літ
Гірка  печаль  над  серцем  висне…

Як  повінь  –  розтрачені  дні…  І  щемом  –  надії  зі  снами:
Ввійдеш  берегинею  в  дім  з  безсмертям  –  моїми  синами…
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654782
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 06.04.2016


Олександр ПЕЧОРА

Так оце отакі ми свої ?!.

Так  оце  отакі  ми  свої?!.
Хто  завгодно  на  шиї  в  нас  їде.
Бо  й  між  нами  ведуться  бої,
бо  і  досі  ми  є  –  самоїди.

Хай  не  ми,  –  щоб  держава  жила.
Та  чому  ж  стоїмо  на  розпутті?
В  Україні  панує  –  хула.
Терористом  прийшов  до  нас  Путін.

Смерть  скотилась  від  замків  до  хат.
Хто  кого?  Як  не  вб’є,  –  перекупить.
І  корупція,  й  олігархат…
Оберемо  чи  ж  владу  ми  путню?

Чи  закон  а  чи  договорняк?
Чи  Майдан  а  чи  антимайдани?..
От  і  маємо  –  сущий  бардак  
на  землі  прабатьків  Богом  даній.

Дефіцит  об’єднальних  ідей.
Гинуть  кращі  сини-патріоти.
Не  вживається  правда  ніде,
бо  держателі  в  нас  –  ідіоти.

Українці,  у  світ  понесіть
світлу  пам’ять  гіркущої  правди.
Хай  завжди  будуть  мир,  хліб  і  сіль,
та  ніколи  –  чужинської  влади!


З  нової  книги  "БУТИ  СОБОЮ"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657470
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 06.04.2016


Наталя Хаммоуда

Піщана буря. ( Туніські емоції)

Знов  піски  розсипала  Сахара,
Мов  гонима  божевільним  вітром,
Розстелила  в  небі  жовті  хмари,
Дальше  метра    не  впізнати  світу.

Там  де  вчора  гори  височіли,  
Зеленіли    розлапасті  пальми,
Мінарети  і  мечеті  білі-
Все    покрилось  хмарами-пісками.

Вітер,  наче  кінь  золотогривий,
Що  з-  запорів  вирвався  на  волю.
Він  летить  відважний  і  бурхливий,
Віхолу  здіймаючи  довкола.

З-під  його  копит  піщана  чвàра.
Вікна,  двері,  площі  та    провулки,
Все  покрилось  гàброю*  Сахари,
І  нема  від  неї  порятунку.

Люд    в  надії,  що  проллється  злива,
Лиш  вона  розвиднить  видноколо...

А  пташки  видзьобують  щасливі
Морву,  що  посипалась  додолу.
                                                                                           
Га'бра-  дуже  мілкий    червоний  пісок    пустелі  Сахари.
 ©Н.Хаммоуда
02/04/2016р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656625
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 03.04.2016


Олександр ПЕЧОРА

Дивно повінь зросла…

Дивно  повінь  зросла.
Я  відразу  того  й  не  помітив.
А  відчув,  коли  плин  
ненароком  торкнувся  весла.
І  побачив  тоді,
як  стелились  край  берега  квіти,
а  до  мене  в  човні
усміхалась-тулилась  Весна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656447
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 02.04.2016


Віталій Назарук

ДІДОВІ СЛОВА

                                             «Сміються  взавтра,  але  не  вчора…»
                                                                                                       Віталій  Назарук…
Ішов  до  школи  дідусь  із  внуком,
Назустріч  пишне  ішло  дівча.
Провів  очима  її  зі  смутком
І  біль  світилась  в  його  очах…

Внук  «вдавсь  у  діда»,  дививсь  на  неї,
Думки  родились,  як  діда  сон.
- Скажи  но,  діду  -  краси  такої,
Я  і  не  бачив  серед  ікон.

Дід  посміхнувся,  потер  борідку,
Своєму  внуку  сказав  таке:
- Дівчат  таких  я  теж  бачив  зрідка,
Проте  для  мене  краса  –  святе…

А  ти,  мій  внучку,  гризи  науку,
Нелегкі  будуть  твої  шляхи..
Здолати  серце  таких  –  це  штука,
Лише  для  мудрих  такі  дівки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656547
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 69; Від весни до осені

   
*  то  від  зради,  кохана,  і  смуток  весни,  
     і  слів  твоїх  чари  зів’ялі?    
   
Як  сади  зацвіли,  вже  й  смарагдовим  вкрились  шатром!
То  чому  ж  доторкнулась  печаль  позолотою  осені?
І  чому  подих  вуст  гасить  диво  життя  за  вікном,
І  розвіялись  чари  під  небом,  що  зорями  зрошене?..
   

*  «вустами  і  серцем,  життям  і  любов’ю!»?

Коханій  людині  хай  що  ти  залишиш  –  то  мало!
Що  скажеш  їй  про  почуття  свої  –  коротко  й  сіро:
Згадай,  як  тебе  кожне  слово  її  дивувало,
Згадай,  скільки  щастя  від  неї  собі  ти  наміряв!


*  «в  багатстві  і  в  бідності,  в  горі  і  в  радості!»?

І  розводять  дощі  в  безнадію  вчорашні  розмови,
І  в  отруту  –  слова  гірко-злі,  котрі  нас  привели
До  межі,  де  чужі  і  ображені  –  діти  любові!  –  
Ми  зрекались  кохання  свого  –  до  печалі  золи…


*  «зіркою  радості,  щастям  твоїм!»?

Жінка,  що  мовить:  «Дарую  себе  долі  квіткою!»      
Має  лишатися  радостей  всіх  джерелом,
Подихом  щастя,  кохання  надійним  крилом,
А  не  вулканом  всіх  бід  і  нещасть  усіх  зіркою.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656396
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 02.04.2016


Віталій Назарук

ПО СТЕЖИНІ ДО ТЕБЕ

   
Я  до  тебе,  рідна,  по  стежині,
Брів  серед  холодних  споришів.
І  злітали  роси  по  краплині,
Відбивались  радістю  в  душі.

Приспів:
Ти  зустрінь  мене,  люба,
Подаруй  поцілунок,
Дай  напитися  трунку,
При  вечірній  зорі.
Принеси  мені  чари,
Той  святий  подарунок,
Що  несе  порятунок
Для  моєї  душі.

Ми  удвох  сховаємось  в  тумані,
Лиш  «ку-ку»  летітиме  здаля.
І  при  третіх  півнях  підем  п’яні,
Під  чарівні  звуки  солов’я.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655997
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 01.04.2016


Віталій Назарук

ЛЕБЕДИНА ВЕСНА

Лебедину  шаную  любов,
В  березневому  смутку  дібров,
Ще  не  в  зелені  сяють  гаї,
Прикрашаючи  лоно  землі.
Ми  удвох  і  «курли»  в  небесах,
Синьо  -  синьо  співає  роса,
Я  до  тебе  вертаюся  знов,
Лебедина,  чарівна  любов.


Ми  зустріли  з  тобою  весну,
І  тепер  нам  удвох  не  до  сну,
Березневі  ридають  гаї,
Ми  єдині  на  цілій  землі.
Нам  не  вперше  солодка  сльоза,
Не  гримить  ще  весняна  гроза.
Повертаються  ластівки  знов,
Квітне  наша  весняна  любов.


Двох  ми  стрінули  разом  весну,
Солов’ї!  Нам  тепер  не  до  сну…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654916
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Віталій Назарук

ВЕСНЯНЕ СВЯТО ДЛЯ ДУШІ

Як  навесні  воскресне  Стир,
Підсніжники  ударять  в  дзвони,
Вода  заллє  старий  пустир,
Почнуть  коти  весняні  гони.

То  значить  вже  прийшла  весна,
Хліба  зелені  прагнуть  росту,
Знов  закурличе  вишина
І  прийде  час  страсного  посту.

А  потім  зацвітуть  сади,
Хрущі  обліплять  вишні  знову,
Трава  покриє  всі  сліди,
А  жайвір  видасть  світанкову.

Від  вітру  висохнуть  поля,
В  гнізді  лелеченім  -  малята,
І  в  барвах  зацвіте  земля,
Тоді  в  душі  настане  свято…




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654917
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Олександр ПЕЧОРА

Якби ж, неначе ті воли…

Якби  ж,  неначе  ті  воли,
усі  добродії
в  один  бік  воза  потягли
навстріч  народові.

За  казематом  –  каземат...
Всі  б  мали  краще  жить.
Та  головне  –  не  ласий  шмат,
а  те  –  кому  служить.

Чи  ти  поет,  чи  журналіст,
хоч  з  усіма  дружи,  –
за  гріш  в  політику  не  лізь,
добру  завжди  служи.

Мистецтво  витягнуть  воли...
Чи  в  тому  рація?
Найбільш  бентежить  і  болить:
чи  буде    н  а  ц  і  я  ?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655032
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Людмила Пономаренко

Пусті оселі


Повз  бите  скло  сягає  темна  тінь,
І  хащі  пам’  яті  густішають  щоночі.
В  потрісканих  бинтах  осілих  стін
Пусті  хатини  погасили  очі.

Стара  фіранка  вибилась  з  вікна
Та  й  полетіла  птахом  із  господи
Туди,  де  ще  жива  шумить  трава
Й  цвіте  калина,  не  зронивши  вроди.

Ніхто  не  топче  до  дверей  стежин,
Хіба  що  в  снах  додому  повертає.
І  похилився  набік  старий  тин,  
Таку  ж  вербу  стареньку  підпирає.

Лиш  сни  звисають  віттям  на  поріг,
Розгойдуючи  час  в  сумній  дрімоті,
Ледь  чути  ще,  здається,  шурхіт  ніг
І  як  востаннє  скрипнули  ворота.

Тужлива  пустка      кинутих  осель,
Що  не  позначені  на  мапі  і  незнані.
…І    сходить  сум    незораних    земель
Аж  до  небес  в  холодному    тумані…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648737
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 15.03.2016


Променистий менестрель

Галині Литовченко в День народження



Ось  так  життя  наше  летить
Тут,  серед  весняного  цвіту...
У  поетичну  хай  палітру
Душа  вплітає  кожну  мить!

Пані  Галино  -  прекрасного  творчого  натхненного
 щасливого  життя  Вам,  Поете.

13.03.2016р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651326
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Олександр ПЕЧОРА

Я - України син…

Я  –  України  син  по  духу  й  крові.
Отут  моя  прапращурна  земля.
Я  –  виток  з  мудрих  праведних  селян,
утверджую  себе  в  живому  слові.

Безбатченком  смішним  не  був  ні  разу.
І  не  лякаюсь  карликів  Кремля.
Нащадок  я  Тараса  й  Василя.
Не  полюблю  москальську  редьку  з  квасом!

Отут  нам  жити,  по  світах  не  бігти.
Вовік  оберігати  рідний  край.
Збудуємо-таки  для  себе  рай,
якщо  ми  справді  України  діти.

І  я  шпильки  вставляю  навіть  ближнім,
та  не  лукавлю.  Час  лікує  й  б’є.
А  що  іще  зозуля  накує  –
те  знає  небо.  І  розквітнуть  вишні!

Єдине  небо  в  нас,  єдина  ненька.
Нехай  сичать  перевертні-кати…
Єднаймося,  шануймося,  брати.
Хай  завжди  
                     у  к  р  а  ї  н  н  о  
                                                             серце  
                                                                               тенька!

Одвіку  нас  поріднює  Всевишній.
Чи  не  навчив?  
Гриземось-грішимо
та  ненаситно  ділимо  Його.
Чи  люди  чи  раби  ми  нікудишні?!

Ми  є  народ.
Природно  і  логічно.
Не  буду  я  затурканим  ягням.
Я  –  українець,  тут  моя  земля.
І  буде  Україною  довічно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650447
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 10.03.2016


Шон Маклех

Людські слова

                                               «Я  так  боюсь  людських  слів...»
                                                                                                 (Райнер  М.  Рільке)


Людські  слова
Падають  на  скляну  поверхню  
Кришталевих  дзеркал  людських  душ  -  
Розбивають
На  тисячі  скалок.
Людські  слова
Вони  іноді  кулями,
Іноді  оливними  гирями
Чи  круглими  гарматними  ядрами
Наповненими  палаючим  порохом.
Людські  слова
Іноді  гострим  лезом
Перукаря  божевільного
По  горлу  людської  долі,
Іноді  колючими  голками  їжаків-невдах,
Чи  єхидн  кволоступів,
Чи  зубами  рептилії  безногої  гнучкоспинної
Двозубої  та  лускатошкірої
В  п’яту  ахіллесову  буття  нашого.
Іноді  втекти  хочеться
Від  чорних  жахних  слів  людей,
Слухати  слова  старого  бороданя  явора,
Чи  мрійника  ясена,
Чи  клена  -  сміхотуна  рудого,
Слухати
Дерев  гомінких  слова,
Слова  крука-філософа
І  паяца  горобчика.
У  них  слова  кращі,
Мудріші  й  доречніші,
Зрозуміліші  й  добріші.
Нажаль...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648465
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Сергей Дунев

Как на улице, так и в душе…


*  *  *

Как  на  улице,  так  и  в  душе  –
Неуютно,  сумрачно,  голо.
Зябнет  в  мартовском  неглиже
На  рассвете  пустынный  город.

Нудно  сеется  что-то  с  небес,
Что-то  хлюпает  под  ногами.
Потеряв  ко  всему  интерес,
Я  по  жизни  брожу  кругами.

Ничего  уже  больше  не  жду,
Ничего  давно  не  желаю.
Там,  глядишь,  по  ледку  скольжу,
Там,  глядишь,  по  грязи  шагаю…


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648448
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Сергей Дунев

Мартовское

*  *  *

Земля  раздобрела  от  влаги,
Трубит  вызывающе  лось,
Движенье  живительной  браги
В  берёзах  уже  началось.

Уже  перелётные  птицы
К  местам  потянулись  родным:
Наскучили  им  заграницы,
Им  сладок  отечества  дым!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648450
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Віктор Ох

НЕВДАЛЕ ПОБАЧЕННЯ (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=D2l4jOmJ050[/youtube]
---------------------------------

В  передвечірній  час  я  вийшов  на  побачення  з  тобою.
Тебе  нема.  Прийшлось  мені  зазнать  чекання  мук.
Тривоживсь  і  боровся  я  із  смутком  і  нудьгою,
А  серце  в  грудях  билося  –  тук-тук,  так-так,  тук-тук.  

Тук-тук...  
Так-так...

Згасає  день.  Я  ж  навмання  по  парку  все  блукаю  
й    похмурістю  своєю  всіх  відлякую    собак.
Вже  місяць  підсвітив  гілки,  а  я  іще  чекаю.  
Іду  і  пританцьовую  –  так-так,  тук-тук,  так-так.

Тук-тук...  
Так-так...

Аж  ось  із  темряви    (як  виросли)  назустріч  два  гевали,
лякаючи  накачаними  біцепсами  рук.  
Цукерки,  квіти  й    гроші  на  "кафешку"  відібрали,
могли  б  ще  і  настукати  –  тук-тук,  так-так,  тук-тук.


Тук-тук...  
Так-так...




А  ти,  холера,  не  прийшла,  даремно  я  чекав  і  мерз  надворі.
Такий  сердитий  був  на  тебе  –  думав  власноруч  упхну
у  потяг,  щоб  відвіз  тебе  померзнуть  аж  на  Північний  Полюс  –
і  їдь  собі  під  стук  колес  –  тук-тук,  так-так,  тук-тук.


Тук-тук...  
Так-так...


Минула  ніч.  Промучивсь  я,  долаючи  страждання.  
А  потім  сам  собі  сказав:  "Не  переймайсь,  чувак!  
Дарма,  що  нічку  змарнував,  вона  ж  ще  не  остання!"  
і  серце  знов  забилося  –  так-так,  тук-тук,так-так.  


Тук-тук...  
Так-так...
-----------------------

Виконує  -  Володя    Охріменко

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648159
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Віталій Назарук

ЩОБ ВСЕ ЖИТТЯ, А НЕ РАЗ В РІК

                             З  весною,  любі  поетеси!!!
Коли  зорі  зникають  березневого  ранку,
А  сніги  потічками  біжать  до  ріки.
Одягайте  мужчини  свою  вишиванку,
Бо  на  дворі  весна  і  святкують  жінки.
Ще  не  чути  набату  первоцвіту  й  медунки,
Проте  квітнуть  кохані  весною  жінки.
Вони  хочуть  любові,  прагнуть  ласки,  цілунків,
Напиватись  любові  хоч  раз  в  рік  до  снаги.

Сяють  сірі  і  карі,  сині-сині,  як  небо,
Оченята  коханих,  що  милують  серця.
Жінка  прагне  уваги  –  більш  нічого  не  треба,
Щоб  сіяла  усмішка  та,    що  їй  до  лиця.

Дорогенькі  красуні,  кожна  з  Вас  чиясь  доля,
Зичу  щастя  Вам,  любі,  щоб  співала  душа.
Щоб  були  всі  стрункими,  наче  в  полі  тополя,
Щоб  завжди  вистачало  для  потреби  гроша.

Щоб  робота  у  радість,  щоб  достаток  у  хату,
Кава  в  ліжко  щоранку,  можна  чай,  чи  узвар.
Хай  щодень  для  Вас,  любі,  перетвориться  в  свято,
А  весна  Вам  щороку  додаватиме  чар!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648288
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Мирослав Вересюк

ПОСЛУХАЙ, ПЕТРЕ, ЩОСЬ ВОНО НЕ ТЕ

Послухай,  Петре,  щось  воно  не  те,
Слова  твої  розходяться  з  ділами.
Я  знаю,  скажеш,  -  Діло  не  просте,
Війну  Росія  розв’язала  з  нами.

Тому  спад  виробництва,  ВВП,
Реформ  відсутність,  дефіцит  бюджету.  
Та  коаліція,  де  більшість  БПП
Готують  вже  платформу  нам  для  злету.

Але  ж  війни  нема,  а  лиш  АТО,
Хоч  армія  воює  і  вмирає?
Скажи,  -  Чому  не  відповів  ніхто
За  те,  що  України  схід  палає?

Чому  АТО,  якщо  іде  війна,
Для  чого  ці  словесні  реверанси?
Тому,  що  може  не  для  всіх  вона
І  більшість  має  відкупитись  шанси?

Чому  усі,  хто  кликав  ту  війну,
Втекли  самі  ще  й  статки  прихопили,
Чому  з  регіоналів  хоч  одну
В  тюрму  паскуду,  ще  не  посадили?

Натомість  патріотів,  без  проблем,
Десятків  кілька  дивляться  крізь  грати.
І  судять  їх  держави  іменем,
Якої  ради  йшли  вони  вмирати.

А  судять  і  катують  ті  ж  самі,  
Що  вчора  ще  майданівців  судили.
Хоча  їх  місце  саме  у  тюрмі,
Але,  під  час  люстрації  –  простили…

Ті  судді  наші,  прокурорські  пси,
Страшніші  того  ворога  на  сході.
Помилуй  Боже  і  від  них  спаси,  
Бо  на  реформи  сподіватись  годі.

А  може  це  такий  договірняк
Із  тим  кого  Ху@лом  прозвали  фани?
Війни  нема  і  можна  позаяк
Продовжити  в  державі  дерибани.

Усюди  беззаконня  і  бардак,
Корупція  зашкалює  в  державі.
І  що  дивує,  що  нема  ознак,
Бажання  лад  навести  у  цій  справі.

У  владі  знову  друзі  і  куми,
По  бізнесу  патнери-  пройдисвіти.
Чомусь  ви  переконані,  що  ми,
Цей  безлад  довго  будемо  терпіти?

Мовчу  про  Іловайськ  і  про  Майдан,
Про  тисячі  скалічених  і  вбитих.
Невже  гадає  хтось,  що  чемодан,
Втікаючи  зуміє  прихопити?

Чому  мовчу?  Бо  просто  вже  облом,
Роками  про  те  слідство  говорити.
Та  й  результат  відомий  нам  обом  –
Вже  нікого  в  кінці  буде  судити…

Тарифи  будуть  ринкові  у  нас,
А  про  зарплати,  пенсії  забули?
Чому  це  не  зробити  водночас,
І  хочете  щоб  це  ми  проковтнули?

А  ще  побитись  можна  об  заклад  –  
На  мінімалку  жити  неможливо!
Порожній  шлунок  –  шлях  до  барикад,
А  їх  відсутність  це  вже  дійсно  диво.

Мене  дивує,  ви  що  там  сліпі,
Чи  влада  просто  розум  відбирає?
Товчете  воду  два  роки  в  ступі,
А  поступу  вперед  ніяк  немає.
                               ***
Здолати  можна  все  з  народом  цим,
Та  гетьмана  ми  не  того  обрали!
І  я  признаюсь  помилився  з  ним,
Але  помилки  ми  вже  виправляли…

01.03.2016  р.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648238
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 03.03.2016


Тетяна Луківська

Не прийдеш….

Не  прийдеш  ти  сьогодні,  я  знаю.
За  вікном  ще  захмарений  лютий
Гнівно  сніг  до  землі  притискає,
Залишивши  сліди  не  обуті.    
Не  прийдеш,  то  чому  ж  я  чекаю?
Перемерзлі  минувши  калюжі
Вітер  подихом  тіні  рівняє,
Так,  неначе,  він  сонце  подужав.
Не  прийдеш,  достеменно  я  знаю.
Затопталися  наші  стежини.
Я  самотньо  вже  їх  не  здолаю,
Зледеніли,  неначе  вершини.
Не  прийдеш!  З  далини  небокраю
Поміж  нами  вже    обрій  стіною.
Я  думками    тебе  зустрічаю
І  думками  прощаюсь  з  тобою.
Засніжилося  знову    набіло,
В  крок  останній    зима  підтягнулась.
І  чекання  в  літах  відзоріло…
Не  прийдеш…  наша  зустріч  минулась.

(продовж.  в  прозі"Тетяна  чекала")

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647713
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 29.02.2016


I.Teрен

ЗАЧИН

                                                                                                                                               [i]«  Февраль.
                                                                                                       Достать  чернил  и  плакать.»[/i]
                                                                                                                                                       Б.  Пастернак
Яріє  лютий,  і  погода  каже,  –  
[i]посіємо  на  ярину  зело.[/i]
А  сонце  блисне  –  тільки  смуга  ляже
на  дачу,  на  городи,  у  село.
А  там  таке  роздолля  біля  хати.
Уранці  –  дощик,  ночами  –  туман.
Не  треба  ще  полоти  і  сапати
ані  зело,  ані  сухий  бур'ян.
Вирує  неосвячена  водиця,
вокабулами  радує  синиця
і  оперою  вулики  гудуть.
Підсніжник  он  киває  головою
і  проліски,  синіючи  сльозою,
іще  себе  у  руки  не  дають.

І  хочеться,  і  можеться  не  дуже.
Вологою  напоєні  калюжі,
позиркують  очима  висоти.
Немає  апетиту  до  роботи.
Робота  є,  але  нема  охоти,
коли  отак  м'яукають  коти,
щось  поливати  і  кудись  іти,
оспівуючи  одою  рядочки
або,    як  півень,  арії  для  квочки.
То  краще  подивитися  здаля,
як  оду  випаровує  земля.

Корону  крони  одягла  калина.
Березами  освітлені  гаї.
На  дуба  задивилася  ліщина,
погойдуючи  китиці  свої.
На  гору  виповзає  лісосмуга
із  долу  у  поля  поза  ліси.
Рум'яно-білі  котики  лози
вербової  заманюють  до  лугу
із  ними  у  піжмурки  погуляти,
сороку  білобоку  доганяти,
побачити,  почути,  що  вона
вороні  чорній  цілий  день  стрекоче.
Але  ворона  слухати  не  хоче,
що  рано  починається  весна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647020
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 28.02.2016


I.Teрен

ПАРАДОКСИ ДОБИ

***
Все  з  ніг  на  голову  стає.
Колись  поетові  платили
на  суєту  і  житіє.
А  нині,  сам  собі  не  милий,
поет  уже  не  видає,
а  лише  витрачає  сили
і  ...викуповує  своє.

***
Цитуємо  і  Окуджаву,
і  інші  чуємо  слова:
[i]«Ми  пишемо  не  ради  слави!»[/i]
Але  нашіптує  лукавий:
[i]«Радій,  що  ціла  голова!»[/i]

***
Немає  кари  на  закони.
Не  все,  що  пишеться,  годиться.
Та  видаються  [i]моветони[/i]
і  тиражуються  мільйони,
хоча  читають  одиниці.

***
Ніхто  завідомо  не  знає,
що  нас  чекає  на  віку.
Але  нікого  не  лякає,
що  лиш  поет  відповідає
за  кожне  слово  у  рядку.

***
Не  об'єднують  марні  надії
і  застої  у  вирі  подій.
А  роз'єднують  різні  стихії
птах  у  небі  і  жаб  у  воді.

***
Опудало  висміює  паяца,
а  ілюзіоністи  –  чудеса.
У  гуморі  –  трагедія  уся.
Сатирики  іронії  бояться,
а  карикатуристи  –  ляпаса́.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647304
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 28.02.2016


гостя

…земля!…



На  всі  чотири  
Сторони  –  земля…
На  всі  чотири  степені  –  бажання…
Як  звуть  тебе?..    не  називай  ім”я…
Своє  ім”я…
     хай  наречуть  коханням…

Хтось  з  тих,  
Що  тобі  стрілися  колись…
Чи  з  тих,  які  не  стрінуться  ніколи…
Дівча  з  пітьми…  котись  собі…  котись…
До  третіх  жнив,
     мов  перекотиполе…

Дівча  з  пітьми…  
Хто  ти  мені?..  хто  –  я?!
Живеш  в  мені  без  дозволу  і  згоди…
На  всі  чотири  сторони…    земля!!!..
На  всі  чотири
     степені  свободи…



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647153
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 28.02.2016


Віталій Назарук

СКІЛЬКИ МИНУЛО ЛІТ

Ридає  ніч  піснями  солов’я,
Для  пари,  що  покрита  сивиною.
Часи  минули,  як  цвіла  земля
Їм  круглий  рік,  цвіла  навіть  зимою.

Мороз  зимою  казку  малював,
А  довгі  ночі  –  ночі  для  кохання,
З  них  кожен  їх,  неначе  чар  чекав,
Чомусь  тоді  не  спалося  до  рання.

А  навесні  збиралися  в  політ,
Душі  були  у  медунковім  цвіті.
О,  скільки  літ,  скільки  минуло  літ,
Їх  певно  стільки,  як  волошок  в  житі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647026
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 28.02.2016


Артур Сіренко

Передчуття весни

                                                     «Неначе  вихор  огирі
                                                         Виносять  нас  на  шлях...»
                                                                                                                 (Лі  Бо)

Ще  місто  торкається  
Холодними  руками  бруківки
Моїх  втомлених  черевиків
Підошви  чорної  репаної,
Ще  місто  дихає
Протягами  холодних  провулків
І  холодильників-вулиць  вітряних,
Ще  хмари  сіро-бліді  та  оливні,
Ще  запахи  квітів  -  лише  у  спогадах,
Лише  за  склом  крамниць  квітколож,
Але
Як  тільки  визирає  світило
Крізь  діряву  ковдру  блідого  снігонеба
Одразу:  я
А  може  і  не  я
А  може  і  не  тільки  я
Відчуваю:  весна  неминуча.
Як  гудки  паротягів  гарячих,
Як  крик  гайвороння  схвильованого
Чи  вереск  котів-пройдисвітів
Таки  неминуча.  
Така  шалена  і  таки  буде.
Досить  ховати  вам
Душі  поточені  шашіллю
У  старі  холодильники,
О,  шанувальники  снігодідів
І  непотрібних  черствих  слів:
Весна  неминуча.    


(Світлина  автора  віршів)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647200
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 28.02.2016


Віталій Назарук

РОЗПРАВЛЕНІ ПЛЕЧІ

Часто  доля  згинає  плечі,
Хоч  роки  здається  молоді,
Та  в  житті  страшні  бувають  речі,
Сріблом  осідають  в  бороді.

Зморшок  появляються  траншеї,
Косить  хтось  волосся  пишний  лан.
Лише  в  серці  квітнуть  орхідеї,
Стелиться  кохання,  як  туман.

І  тоді  в  нас  виростають  крила,
Плечі  розправляються  тоді.
Час,  коли  любов  у  двох  щаслива,
То  не  місце  у  житті  біді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647229
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 28.02.2016


Віталій Назарук

ВЕСЕЛИКІВ НЕ ЧУТИ

Веселиків  не  чути  в  піднебессі,
Щоднини  виглядаю  у  вікно,
Мовчазне  небо,  сіре  в  безголоссі,
Лише  хмарин  клубочиться  сукно.

А  котики  лоскочуться  вербові,
Окутані  у  замшевий  туман.
Струмочки  грають  пісеньку  любові,
Латаття  вишиває  сарафан.

Проснеться  світ  водою  у  криниці,
Відриє  весну  веселковий  клин.
Одяг  на  світлий  змінять  молодиці,
Пустить  листочки  висохший  полин.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644796
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016


Світлана Моренець

Холера-люстро!

Чи  проступає  на  обличчі
моя  недосконала  суть,  
чи  то  роки  сміються  в  вічі
й  страховиськ  маски  вже  несуть?

Як  не  міняю  ракурс,  позу,
та...  замість  личка  бачу  "рожу".

Холера  –  люстро!  Наче  здуру,
красуню  у  мені  не  бачить,
показує  карикатуру...
Паскудний  раночок,  одначе!

20.01.2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637198
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 21.01.2016


Наталя Данилюк

Морозне

Зимовий  ранок.  Дужчає  мороз.
Куди  не  глянь  –  стерильні  простирадла.
Немов  під  сильно  діючий  гіпноз
Потрапила  природа  безпорадна.

Дрімає  все.  Городи  і  яри,
Мов  у  вершки,  занурились  у  зиму.
Лиш  де-не-де  прокинулись  двори,
Лоскочуть  овид  бородами  диму.

Застигли  серед  білих  покривал
Дерева,  наче  олені  химерні.
Тріщить  мороз,  як  пружна  тятива,
Ряхтить,  як  стружка  цинкова,  у  терні.

І,  ніби  виклик  вибрикам  зими,
Я  вивергаю  з  вуст  молочну  пару!..
І  коле  ранок  ше́рхлими  крильми,
Висмоктує  мене,  немов  сигару  –

Прямісінько  до  фільтра,  до  кісток
(куди  тобі  змагатися,  людино?!)
І  свіжості  морозної  ковток
Біжить  із  кров’ю  внутрішньосудинно…

І,  мов  лампадка  тріснута,  димлю
У  це  холодне  бездиханне  мливо…
Ну,  що,  зимо́?  Знімаю  капелюх,
Іди  собі,  граційно  і  красиво.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637258
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 21.01.2016


Мирослав Вересюк

СКРИПЛЯТЬ ДЕРЕВА, ПЕРЕСТУК ГІЛОК

Скриплять  дерева,  перестук  гілок,
Ген  у  верхів’ї  вітер  хазяйнує.
Немов  знічев’я  в  руки  взяв  ціпок
І  з  тиші  перемерзлої  кепкує.

До  низу  він  пробратися  не  зміг,
А  може  просто  не  було  бажання?
Рипить  зрадливо  під  ногами  сніг,
Лишаючи  слідів  татуювання.

Безлистий  ліс  від  стиду  занімів,
Прикривши  сором  покривалом  білим.
Краса  і  спокій,  що  бракує  слів,
Застигла  вічність  часом  скрижанілим.

20.01.2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637344
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 21.01.2016


Віталій Назарук

ДОДОМУ

Через  роки,  через  літа…
Несуть  нас  крила  в  край  далекий.
Майнула  юність  золота,
Гніздо  покинули  лелеки.

Як  тільки  стали  на  крило,
Небачена  всміхнулась  доля,
В  житті  везло,  то  не  везло,
Та  головне,  що  була  воля.

Сліди  лишились  на  землі,
У  тих  краях,  де  вирій  вився,
Мав  перешкоди  не  малі,
Та    у  сорочці  народився.

А  коли  сил  нема  у  крил,
Жити    приходиться  самому…
Міняєш  напрямок  вітрил
І    повертаєшся    додому…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637400
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016


Олена Іськова-Миклащук

Передріздвяне



Давайтесь  сьогодні  зупинимо  всі  
Свій  біг  віковічно-буденний  по  колу.  
Різдвяна  зоря  починає  засів:  
Скликає  до  отчого  столу.  
Так  затишно  в  хаті,  солодка  кутя,
Дванадцять  смаколиків,  щира  молитва.  
А  десь  у  окопі
ледь  тліє  життя.  
І  нерви,  
не  вперше,
мов  бритва.  
Лампадка  чадить  у  диму  сигарет,  
Хліб-чай.  
Мокрі  ноги.  
Холодна  буржуйка.  
Вітали  б  сім'ю  –  
телефон  не  бере.  
Бліндаж  —
 то  могила,  то
люлька.  
А  може  цьогоріч  достатньо  й  куті,  
А  щедрі  столи  для  отих,  хто  в  окопі…  
Хто  мріє  про  каву  і  чисту    пості́ль,  
Хто  смерті  щомить  чинить  опір.  
Або  хоч  молитву  
єдину  
за  Мир  
І  тих,  хто  під  «Градом»  стоїть  на  сторожі.  
Давайте  сьогодні  зупинимось  ми.  
І  хай  нам  Господь  допоможе!

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633877
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016


Валя Савелюк

ВЕЛИКІ ЛЮДИ

великими
призвичаєно  називати
людей,
чиї  інтелекти  крилаті…
научають  безкрилих  літати,
смерть  із  атомів  діставати,
досконало  слова  складати  –
душами  владарювати

справді  великих  людей
(серед  них  –
мама  і  тато…)
бачила  проз  вікно  нашої  хати:
ідуть  вони  стежкою,
обіч  якої  –
вишні-груші,  клени-жасмини  крислаті

гілки,
як  опущені  жи́лаві  руки,
дуги-а́рки
над  стежкою  низькуваті

великі  люди  
ідуть  стежками
попід  живими  
гілками-а́рками
і  часто  доводиться  їм  
низько  голови  похиляти,
кланятися  деревам  –
як  до  рівних  рівні  –  
шану-честь  виявляти…

було
світло  мені
свідком  у  божнику́-вікні
велич  людську  споглядати

…і  собі  на  стежку  ту  вийшла  –
смішна  і  мала,
і  стара́нно  до  кожної  гілки  –
без  потреби  –
голову  низько  схиля-ла…

 зависо́ко
пливли  наді  мною  крислаті  крони  –
живі  зелені  небесні  дзвони

деревам  –  оддавала  поклони,
засвоювала  урок
непоказної  
людської  величі  і  доброти́

...хоча  до  найнижчих  гілок
іще  нам  рости  і  рости…

04.01.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633361
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 05.01.2016


Віталій Назарук

ЗГАДКА ПРО МАМУ

А  які  були  в  тебе  коси…
Були  чорні,  як  темна  ніч,
Та  роки  поглядають  косо,
Сивина  вже  сягає  пліч.
Та  ще  світяться  очі  карі,
Хоч  у  зморшках  легких  чоло.
Сяє  сонце  і  гинуть  хмари,
Те,  що  квітло,  вже  відцвіло.
Сприт  в  руках,  як  в  роки  юначі,
В’яжеш  вміло  й  тепер  снопи,
Я  такого  іще  не  бачив,
Дві    години  і  півкопи…

Пам’ятаю  тебе,  матусю,
Образ  твій  у  мені  завжди,
Я  за  тебе  щодня  молюся
І  шукаю  твої  сліди.
Я  так  хочу  на  світ  дивитись
І  любити,  як  ти  життя.
У  житті  хоч  чогось  добитись
І  довести  все  до  пуття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633532
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016


Вячеслав Романовський

В Карпатах


Закутане  зимовим  пледом
Обійстя,  схоже  на  гніздо,
Де  хата  яблуками,  медом
Святково  пахне  на  Різдво.

Де  запорошив  сніг  стодолу
І  повінь  із  цілющих  трав,
Де  ґазда  запросив  до  столу
І  на  кутю,  й  дванадцять  страв.

Де  у  печі  тріщали  дрова,
А  хуга  за  вікном  мела,
Де  донька  ґазди  чорноброва
Любов  по  вінця  налила.

Давно  було  це,  у  Карпатах,
В  зимові  незабутні  дні,
Бо  чорнобривка  та,  кирпата,
Тепер  дружиною  мені…
1.01.2016.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632880
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 02.01.2016


Олександр ПЕЧОРА

ДУША ПОЕТА

Душа  поета  –  мов  сопілка  ніжна.
Вона  бринить  мінорно  і  мажорно.
Емоцій  хвилі  закипають  штормом.
Душа  –  ранима  й  безневинно  грішна.

То  –  музика  –  мотиви  сонця  й  грому  –
злітає  вільно  птахою  кохання.
Хоч  завжди  йде  на  неї  полювання,
але  вона  вертається  додому.

До  серця,  –  доки  б’ється,  не  померкне.
І  –  в  небо,  як  поезія  –  між  люди.
Поета  на  цім  світі  вже  й  не  буде,  –
як  і  душа,  поезія  безсмертна!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632443
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Шон Маклех

Сниво одне

                                       «А  снива  всі  мої
                                           Одне  при  однім  збилися  докупи  і  бредуть
                                           Поволеньки  колишніми  шляхами
                                           Отарою  овець  у  перший  іній.»
                                                                                                                           (Ів  Бонфуа)

Кожне  сниво  –  човен  вітрильний,
Що  пливе  у  твоє  завтра,  сопілкарю,
(Денце  прозоре,  тобі  в  душу
Зазирають  сріблясті  риби).
Пливи,  музико,  пливи…
Кожне  сниво  –  овече  віче:
Таке  волохате  й  шерстистотепле
(М’якість  вовни  –  вовнище,
Картатий  твід  –  осінь),
Кожне  сниво  –  верблюд,
Що  бреде  пустелею  моєї  душі
До  оази  якої  нема,  
До  пальми,  яку  зрубали,
До  криниці,  яку  засипали,
До  ріки,  яка  висохла,
До  намету,  який  спалили,
До  жінки,  яку  продали  в  гарем,
До  сліпої  дитини,  яка  годує  щурів.
Кожне  сниво  -  риплячі  старі  двері,
Тесані  з  лускуватого  явора,
З  одного  світиська-пекла
В  інше  –  таки  чистилище,
Таки  потойбічне  й  вагоме
(Наче  якір,  що  кидаєш
В  прозору  лагуну  ранку,
Дивишся,  як  він  чіпляється  
За  мушлі  й  пісок  спогадів  –  
Твій  човен  ,  що  пахне  смолою
І  рибою  –  таки  рибою,
Яку  тебе  вчив  ловити  
Юнак-волоцюга  
Тесля-безхатько…)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632101
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Артур Сіренко

Ще

                                                         «Наче  нема  і  не  буде  Сараєво...»
                                                                                                   (Арсеній  Тарковський)

Ще  Відень  сміється  
Безтурботними  оперетами,
Ще  ніхто  не  знає,  
Що  є  таке  місто  Сараєво,
Навіть  знавці  географії
При  слові  «Сараєво»  
Не  здригаються  і  не  чують
Луну  пострілів,  гуркіт  
Автомобіля-забавки:
Ще  дивовижки,  а  не  катафалка,
Ще
Музику  –  жменями,  поети
Бавляться  в  декаденс,
Мріють  про  смерть  –  таку  лагідну,
А  майстри  пензля  
Грають  скрипками  фарб  
Смішну  фугу  «весна».
Ще
Життя  здається  легким  вальсом
З  присмаком  передчуття  (до  кави),
Ще  
Дівчатка  читають  Мопасана  й  Флобера,
Юнь  цитує  Фрідріха  Ніцше,
І  не  знає  якого  він  кольору  –  
Фарш  із  людського  м’яса,
Як  повзають  воші  
Вовною  сірих  шинелей,
Як  конають  від  тифу
Юнаки  посивілі,
Як  безокі  солдати
Плетуться  в  тумані  хлору  –  
Зеленому  і  їдкому,
Як  косять  косарі-кулемети
Людську  траву,
І  рвуть  плоть    
Куші  колючого  дроту.
Ще.  Ще.  Ще.
Ще.  Ще.  Ще.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632095
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Шон Маклех

Дві ноти

                                   «Дві  ноти  невловимі,  і  збиточні,
                                     І  співчутливі  одночасно,  й  тим  жаскі.»
                                                                                                                   (Ів  Бонфуа)

Серед  темряви  цієї  комірчини-світу
(Хоч  неозорої,  але  таки  комірчини)
Лунають  дві  ноти  (звуки  скрипки),
Я  в  того  скрипаля  запитував,
Чому  грає  таку  сумну  мелодію,
І  чому  тільки  дві  ноти  так  довго  звучать,
Коли  рвуться  струни  –  наче  ножем  різані,
Я  того  скрипаля  просив:
Зіграй  мені  «Брудне  старе  місто»,
Або  «Моллі  Меллоун»,  або  «Росу  туману»,
Чи  хай  уже  буде  -  «П’яного  моряка»,
Я  тому  скрипалю  казав:
Ми  не  вміємо  слухати,  
Люди  поглухли,  а  ти  скрипку,
Люди  жебрають,  а  ти  про  радість,
Люди  риють  могили,  а  ти  весільної.
Та  він  чомусь  посміхався,
Нічого  мені  не  відказував,
Той  скрипаль  –  з  сумними  очима,
З  чорною  скрипкою,
У  білий  хітон  вбраний,  
З  бородою  кольору  Галактики
І  такою  ж  довгою,
І  де  там  джигу,  де  там  чардаша  -  
Тільки  дві  ноти  дарував  мені.
Чи  то  не  мені  -  Порожнечі,
Чи  то  не  Порожнечі  -  собі,
Чи  то  не  дарував,  а  просто  плакав  -  
За  нами  -  невдахами...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632160
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Віталій Назарук

ПОШУКИ ЩАСТЯ

Між  ромашок  білих,
Між  волошок  синіх,
Маки  червоніють  -
Квіти  польові.
Між  хлібів  похилих,
При  зорі  вечірній,
Світять  маки  в  полі
Краплями  крові.
А  у  синім  небі
Пропливають  хмари…
З  них  одні  біляві  -
Інші,  як  смола.
Поміж  маків  в  полі,
Хтось  шукає  пари,
Тут  черпає  щастя
З  долі  джерела.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631985
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Віталій Назарук

СИВА І ГІРКА КОВИЛА

Від  горя  посивіла  ковила,
В  місцях  окремих  навіть  обгоріла
І  гіркотою  поміж  трав  лягла,
Мовчазним  смутком,  ніби  оніміла.

Ця  гіркота  на  протязі  віків
Вливалася  у  долю  сивиною,
Тут  була  мова,  кілька  «язиків»  -
Війна  була  завжди  тому  виною.

Та  і  тепер,  хоч  мирний  наче  час,
Гірчить  все  більше  ковила  по  степу,
Воює  знову  степовий  Донбас,
А  ковила  попала  знов  в  халепу.

Її    б  хоч  трішки  солоду  в  стебло,
Щоб  мирне  небо  і  хліба  багаті.
Щоб  горе  ковилове  зажило,
Вогонь  по  степу  перестав  палати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632211
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Олекса Удайко

УТОМЛЮ Я ГІРКОТИ І БОЛІ

[b][i]tth[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/WAzTM2P9vCU?list=PLNlECEYbcvvrxPKuddnIUqfuwFo8xUo03[/youtube]

[i][b][color="#e00d0d"]Утомлю    я  гіркоти  і  болі,
Як  торкнуся  твоїх  глибин…
Розтривожу  думки  твої  кволі  –
Я  ж  у  тебе  –  один...  один...

Ми  пізнаємо  чари  глибинні,
Міріади  земних  спокус,
Коли  думка  і  дія  –  єдині,
Коли  мре  надокучливий  гнус…  

Ми  влаштуємо  з  бід  святовини,
З  безпросвітної  ночі  –  день…
Та  забудемо  наші  провини,
Й  прибере́мо  з  дороги  пень…

Утомлю    я    гіркоти  і  болі,  
Вийму  темню  з  твоїх  очей,
Розчиню  в  поцілунках  солі  –  
Рай  збудую  з  твоїх  ночей…[/color]
[/b]
27.12.2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631747
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Наталя Хаммоуда

ЩО Ж ТИ, ОСЕНЕ…

Що  ж  ти,  Осене?    Довго  у  нас  ти  засиділась,  госте!
Вже  б  і  честь  пора  знати.  Вже  січень  ступа  на  поріг.
Розумію:  вподобане    місце  лишати  не  просто,
Але  де  ж  таке  видно,  щоб  сніжним  не  був  Новий  рік?

Вибач,  Осене?    Ні!    Я  тебе  проганяти  не  хочу,
Я  і  справді  зраділа,  коли  ти    у  сад  мій  прийшла:
Так  осипала  барвами  й  золотом-сліпнули    очі,
Мов  чаклунка,  що  створює  казку  під  помах    крила.

Чуєш,  Осене,  не  ображайся.  Пора  й  зрозуміти,
Скоро  грудень  скінчиться,  а  ще  й  не    господарював,
Всюди  трави  зелені,      галявини  вкрилися  вкітом,                                                                                
Снігу    впасти  б,  а  тут...  Хоч  з  косою  берися    до  трав.

Люба  Осене,    глянь,  ось  Зима  вже  стоїть  біля  брами
Впусти  гостю    в  господу-вона  ж  тобі  старша  сестра.
Щоб  тріскучі    морози    зціпили  льоди  над  ставами,
Щоб  з  гори  на  санчатах,  із  криками  щастя:  Ура-а-а-а!

Мила  Осене,    майже  за  рік  ми  зустрінемось  знову,
Він  швиденько  збіжить,  знову  золотом  блисне  усе.
Зимо,  снігу  трясни.  Рік  Новий  ув  одежі  святковій
Не  санчатами,  возом,  нам  свої  подарунки  везе.
Н.Хаммоуда
27/12/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631723
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Ірина Кохан

Вийду в ніч…

Такі  яскраві  зорі!  Вийду  в  ніч...
Вітри  на  домрі  грають  в  завіконні,
І  ліхтарі,  мов  сонця  напівсонні,
Лимонним  шовком  туляться  до  пліч.

Зберу  в  долоні  місяця  нектар,
Що  розіллявся  оловом  із  глека.
Зів'ється  в  небо  стежка  недалека
В  оздобі  зкучерявлених  примар.

М'яке  маренго  стелиться  у  сни,
Лапаті  сосни  в  білих  рукавицях,
Їм,  як  мені,  під  зорями  не  спиться,
Вони  в  чеканні    юної    весни.

                               11.01.2014.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631401
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 26.12.2015


Ірина Лівобережна

Я приду, даже если отринешь

Я  приду.
Даже  если  отринешь.
Отвернёшься  устало  при  встрече...
Знаю  я  -  я  совсем  не  богиня...
Равнодушье  твоё  -  не  замечу,
Замолчу  -  резковатость  движений,
Уловлю  незаконченность  фразы.
Рассмотрю  все  морщинки  и  тени...
Не  заплачу.  Ведь  слёзы,  как  стразы,
Суррогатом  тебе  показушным,
Не  они  для  тебя  драгоценны...
Свои  руки  -  порывом  ненужным
Уроню  я  тебе  на  колени...
Прикоснусь  -  в  ожидании  чуда,
И  душа  без  ответа  заноет...
Знаю  я,  что  ответа  -  не  будет.
Но  за  что  -  так  жестоко  -  со  мною?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631562
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 26.12.2015


Олена Іськова-Миклащук

Небо в окопах

А  небо  теж  ховається  в  окопи,
Тремтить  від  страху  загнаним  зайчам:
Коли  на  нього  бризкають  окропом—
Цілує  небо  руки  копачам.
І  наливає  їм  по  кварті  чаю,
Байдуже,  що  без  цукру  ,  
мов  полин:
Коктель  із  віри  з  присмаком  одчаю,
Коли  під  Градом  тиснеш  Ф-1…
А  за  спиною  посивіле  небо
Лежить  в  болоті  
мокре  
долілиць.
Йому  би  сонця  пригорщу  хто-небуть  
Приніс  тихцем…
Та  перебір  дзвіниць
Його  покличе  знову  на  роботу:
Приймати  нових  ангелів  увись.
Завиєш  вовком.
Біль  здереш  із  плоттю.
Поплеще  небо  по  плечу  :  
«Держись!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630985
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Світлана Моренець

ОЙ ПРОПАЛА ДЕСЬ ЗИМА! (усмішка)


Ніц  порядку  вже  нема,  
все  догори  дриґом!
Геть  відмовилась  Зима
порошити  снігом.

Йде  Різдво,  а  за  вікном
ще  панує  Осінь.
Що  ж  це  діється  кругом?
Де  хазяйку  носить?

Де    хурделична  пора
з  крижаним  прогнозом?..
Ой  пропала  десь  Зима
разом  із  Морозом...

Ні!  Ти,  Грудень,  –  не  мужик!
Загубив  коханку!
Січень  свисне  –  прибіжить,
затремтить  на  ґанку.

Місяць  зга́нивши,  вона
хутко  схаменеться,
відіграється  сповна  –
ох  і  "відірве́ться"!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631152
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Віталій Назарук

ЧОРНА ЗИМА

Зима  стояла  чорна,  без  морозу.
Червоне  сонце,  мов  на  снігопад.
Ішло  Різдво  і  навертались  сльози.
Надворі  був  скоріше  листопад…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631137
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Віталій Назарук

ВИНО НА ДВОХ

Найкраще  пить  вино  у  віці  молодім,
укупі  з  милою,  з  товаришем  своїм,
цей  ненадійний  світ  на  сон  і  пустку  схожий,
і  пить  без  просипу  -  єдине  щастя  в  нім.
                                               Омар  Хайям

Яке  ж  вино,  коли  воно  на  двох,
Коли  хмелієш  дивлячись  у  очі,
Як    ти  –  Богиня,  я  неначе  –  Бог,
При  свічці  поцілунок  серед  ночі…

Від  пахощів  спиняються  серця,
Коли  рубіни  граються    в  кришталі,
Знайомий  подих,  навіть  без  лиця
І  відблиск  свічки  в  винному  бокалі.

І  зразу  крила,    випивши  вина
В  політ  зібрались  у  зіркове  небо…
Серця  дзвенять,  немов  дзвенить  струна,
То  щастя  людям  більшого  не  треба!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630723
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Валя Савелюк

НОША

                                                       [i]якщо  довго  вдивляєшся  у  безодню,
                                                       то  і  безодня  починає  вдивлятися  в  тебе
                                                                                                                                     (за  Ф.Ніцше)[/i]

давні  печалі,  жалі́  старі,
як  усохлі  дерева  на  цвинтарі:
гілки-стирчаки  пообсіли  ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,  
наче  погруддя  вмуровані  

як  шашіль,
печалі  ку́льтові  наші  –
розточують  
сухостої  душі

дрібні  личинки-провини  –
точать  до  серцеви́ни…

…у  безтурботному  лузі,
у  горбочку-крото́вині,  
заховала  жменю  розбитих  ілюзій,
напровесні  
посадила  кущик  холодної  м`яти  –
на  горбочку-кротовині  –
і  тобі,  й  мені
при  нагоді  щоб  за́тишно  споминати…

пташка  яка  
випадково  крилом  торкне,
м`ята  спомином  свіжим  війне:
перед  осінніми  вічними  зливами  –
були  ж  ми  
сонячними  і  щасливими…  

…куди  вдивляється  пильно  душа  –
така  її  ноша…

18.12.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629563
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Наталя Данилюк

Снігу нема…

[img]http://www.goodwp.com/large/201108/19659.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/8ffc1/x7H-nTbtP1A.jpg[/img]  

А  снігу  нема…  Вже  і  грудень  дорогу  прослав  йому,
Вже  паморозь-пудру  розсипав:  ступи  та  й  іди…
І  крига  тонка,  як  поличка  у  креденсі  давньому,
Рипить  під  напором  сріблясто-дзвінкої  води.

Напудрені  віти  духмяної  хвої,  колючої,
Морозне  повітря  гойдають  –  і  чується  скрип…
Дерева  мої  безголосі,  чи  й  вам  надокучили
Такі  недоречні  зимово-сумні  кольори?

Клубочиться  подих  –  це  я  видихаю  жалі  свої,
Вдивляюсь  у  річку,  немов  у  розбите  трюмо…
Допоки  мене  ти  триматимеш  вперто  на  відстані
Півкроку,  півзойку,  півдотику,  чуєш,  зимо?  

Кому  твої  ткалі  готують  полотна  розніжені,
Для  кого  у  домі  твоєму  наткали  красот?
Цей  ранок  безсніжний,  як  лезо  пекуче,  як  ніж  в  мені!..
Прокручую  вкотре  окремий  якийсь  епізод:

Неначе  навмисне  хтось  просто  ввімкнув  на  “repeat”*  його…
Здавалось,  доросла,  давно  вже  не  вірю  в  дива́…
Та  хочеться  ди́ва  –  простого,  наївного,  світлого,
Як  пригорщі  свіжого  снігу  за  крок  до  Різдва!..

[i]*Repeat  (англ.)  –  повтор.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628947
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 17.12.2015


Ірина Лівобережна

По первому ледку…

Схватило  лужи  тоненьким  ледком
По  краю  –  разрисованным  узорно,
И  девочка  «хрустяшки»  башмаком
С  задорным  видом  «трескает»  упорно.
Ах,  как  хотела  б  стать  я  рядом  с  ней!
Под  хмурость  взглядов  суетных  прохожих
Бить  каблуком  всё  звонче,  веселей,
Освобождать  ручей  под  тонкой  «кожей»!

Ломать,  ломать,  врастаться  в  этот  треск
В  душе  и  в  сердце  отдающий  болью…
Так  скованный  цепями  человек
Ручьям  эмоций  всласть  дарует  волю.
Так  лопается  старая  кора
На  чувстве,  охлаждённом  нелюбовью,
И  трепетность,  застывшая  вчера,
Вновь  вытекает  свежей  алой  кровью.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629012
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 17.12.2015


Світлана Моренець

Вечір-художник


Ніч  ще  готує  зоряні  одежі,
а  вечір  їй  малює  акварель...
Пере́лив  кольорів  –  за  грань,  за  межі,
на  барвах  –  Реріха    й  Деґа  дуель!

Під  силу  замальовка  лиш  обра́нцям,
таланту  геніального  митця...
Рожевий  відсвіт  міниться  багрянцем,
за  мить  –  спалахує  палітра  вся.

Магічність  кольорового  розмаю
бере  в  полон  і  погляд,  й  почуття...
сльозинку  котить...  подих  переймає
феєрія  космічного  буття.

                 Вечір  16.12.2015  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629216
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 17.12.2015


Віталій Назарук

КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ

Відлетіли  роки  –  сивина  на  скронях,
Потомили  ноги  –  вже  не  та  хода,
Журавель  у  небі  –  синиця  в  долонях,
Та  життя  говорить:  «Горе  –  не  біда»…

Скільки  пережито  –  вже  дорослі  діти,
Кріпнуть  крила  внуків  –  скоро  відлетять…
Скільки  -  невідомо  залишилось  жити,
Та  життя  і  нині  справжня  благодать.

Бачиш  цвіт  медунки  –  весняніє  тіло,
Журавлем  у  небі  доля  поверта
І  роки  у  юність  наче  відлетіли,
І  душа  співає  –  знову  молода.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629283
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 17.12.2015


Артур Сіренко

Оливи

                                                       «Ich  bin  allein  mit  aller  Menschen  Gram,
                                                           Den  ich  durch  Dich  zu  lidern  unternahn,
                                                           Der  Du  nicht  bist.  O  namenlose  Scham…»
                                                                                                                                                         (Rainer  Rilke)

В  осяйній  тиші  самоти  оливи  –  сад.
Не  можу  поглядом  вернутися  назад  –  
У  те  сентиментальне  «до  війни»,
Бо  занімів  недужий  світ,  змінились  ми,
Бо  курява  стоїть  над  каменем  доріг,
Бо  до  досі  у  лівиці  затискаю  оберіг  –  
Отой,  що  я  носив  по  згарищах.  Псалом
Лунає  досі  над  містами  і  степами.  Напролом
Роковані  віднині  йти  –  година  сутінкова,
І  час  лихого  кажана,  проте,  жадає  слова  
Душа,  перо,  папір,  тінь  яструба  і  тиша-мить,
Час  не  спиняється  –  він  далі  струменить,
Він  далі  одкровення  нам  шепоче:  «Ви  ніде!  
Вдивляйтесь  в  місяця  румовище  бліде,
Ідіть,  блукайте,  бо  зруйновано  ваш  дім,
Шукайте  істини  сліди  на  образі  блідім,
Ваш  шлях  лежить  крізь  Гетсиманський  сад,
І  не  судилося  прочанам  повернутися  назад,
Бо  ви  тепер  солдати  –  перед  вами  сон  землі,
І  навкруги  оливний  сад,  і  все  минає  –  все  в  імлі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629204
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 16.12.2015


Вячеслав Романовський

У степу


Пізня  осінь.  Днина  зимня  –
Чирка  вітер,  як  терпуг.
Шерхотить  кукурудзиння
Ще  не  прибране  в  степу.

І  дорога  невесела.
Гей,  автобус,  виручай!
Зачекалися  оселя,
Затишок,  тепло  і  чай.

Вип’єш  запашний  гарячий  –
І  верстов,  мов  не  було.
Он  і  гайвороння  кряче,
І  видніється  село…
11.12.2015.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628056
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 13.12.2015


Олекса Удайко

ПОЛОНЕЗ - ©©

       [i]  Вчора,  9  грудня  ми,  науковці,  медики  й  освітяни  стояли
         перед  Кабміном,  буцімто  захищаючи…    мізки  держави!
         Та  виглядало  так,  що  ми  прийшли  просити  хліба  -  не  видив!
         Бо  до  нас  ніхто  не  вийшов  –  було  засідання  КМ!  І  голодній
         кумі  приснився…  хліб.    Ось  він!  Ділюся  з  одноклубниками.[/i]    
[youtube]https://youtu.be/l95w9yU2oO4[/youtube]
[i][b][color="#d60404"]Снився  серед  ночі  полонез,
Той  що  в  вигнанні  створив  Огінський:
Танцювали  ми  круг  щемних  тез  –
Як  спасти  Державу  українську…

Топчуться  по  нас  злі  вороги:  
Домочадці…    й  вишкрябки  Росії  –
Брак  у  нас  для  вольностей  снаги?
Не  зродили  власного  месію?..

Жаль  для  справи,  бачте  ,  власних  хат  –  
Серцю  ближча  нам  своя  сорочка…
А  на  полі  лине  руський  мат,
В  Раді-зраді  –  сло́весотороча!

Норовлять…  упо́рувати  нас:
Ми  –  немов    вигнанці  в  своїм  домі.
Та  попереду    ще  Водолія  час!
То  ж  тремтіть  і  карлики,  і  гноми…

І    народ  ще  зробить  своє  ПА  –
Вcтавить...  свої  ритми  в  полонези  –
Погаданка  в  нього  не  сліпа,
Він    не  зверне  з  обраної  сте́зі!  

Вслухуйся  ж,  чужинцю,  в  полонез  –
Не  оглухла  ж,    вража  ти  личино!    
Коли  “єще  Польска  не  згіне́...”,
Не  помре  і  наша  Україна.[/color]
[/b]
10.12.  2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627753
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 11.12.2015


Віталій Назарук

ВЕРНИСЬ…

Я  прошу,  любове,  одізвися,
Не  пали  залишені  мости…
Повернися,  серце,  повернися,
Як  болить…  Прости  мене,    прости…

Я  спіткнувся,  так  в  житті  буває,
Ти  ж  у  мене  мудрою  була…
Соловейко  більше  не  співає,
Холодно,  немов  прийшла  зима.

Я  воскресну,  як  скресає  крига,
Буде  ніч,  яка  була  колись.
Ми  життям    допишем  нашу  книгу,
Я  прошу,  кохана,  повернись!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627516
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015


Віталій Назарук

РОКИ БІЖАТЬ

Пр:  Біжать,  біжать  удаль  роки,
Не  всі  ще  пройдені  шляхи…
Життя  ще  просить,  просить  трохи  часу…
Бажання  є  і  мрії  жить,
Ще    маю  трішки    долюбить
І  ще  життя  вдихнути,  як  окрасу.

А  дні  летять  -  зіркова  ніч,
Не  видно  хмар    у  небі,  тільки  зорі,
І  камінь  серця  падає  із  пліч,
Життя  здається  різнокольоровим…

Пр:    Біжать,  біжать  удаль  роки,
Не  всі  ще  пройдені  шляхи…
Життя  ще  просить,  просить  трохи  часу…
Бажання  є  і  мрії  жить,
Ще    маю  трішки    долюбить
І  ще  життя  вдихнути,  як  окрасу.

Веди,  доріженько,  удаль,
Життя  хай  мріями  озветься.
Нехай  сіяє  ще  зоря,
Та,  що  для  серденька  знайдеться.
Пр.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627517
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015


Віталій Назарук

ПОГЛЯД У СЛІД

Я  більше  не  дивлюсь  тобі  у  слід,
Прогнав  з  очей  солоно  -  гіркі  сльози,
Тепер  у  серці  посилився  лід,
А  душу  заморозили  морози.

Пов’яли  квіти,  що  цвіли  колись,
Замовкли  солов’ї    посеред  літа.
Були  часи  на  тебе  я  моливсь,
Тепер  любов  не  знаю  де  подіти.

А  ти  пішла,  без  крику  в  даль  нічну,
Тихенько  зачинила  в  сінях  двері,
Ти    за  дверима  возвела  стіну,
А  я  лишивсь  без  тебе  і  вечері.

Так  певно  краще  і  тобі  й  мені,
Та  моя  думка  бродить  по  дорозі,
Я  ще  побачу  постать  у  вікні,
Знайому  постать  у  вікні  невдовзі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626985
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 10.12.2015


Патара

Зупиняюсь на роздоріжжі

Зупиняюсь  на  роздоріжжі,
Бо  не  знаю  куди  іти.
Є  із  надлишком  в  мене  ніжність,
Щоб  зігріти  чужі  світи.
Є  у  мене  тепло  в  запасі
І  кохання  здоровий  міх,
Щоб  розвиднілося  невдасі,
Радість  хай  би  згадав  і  сміх.
Це  напевно  пустують  гени...
Ця  подільчивість  від  батьків,
Не  на  показ  і,  не  для  сцени
Й  не  заради  прихильних  слів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627210
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 09.12.2015


Вячеслав Романовський

Темні сливи твоїх очей…


Темні  сливи  твоїх  очей
З  ніжних  любощів,  із  ночей
Незабутніх  і  весняних.
Мої    мрії  про  них,  про  них!
Хміль  осяйний  у  снах  живе,
Хміль  осяйний    хвилює,  зве,
Щоб  побачити  їх  іще,
Щоб  пірнать  золотим  дощем
У  вабливий  і  рідний  вир,
Що  народжує  світ  новий…

9.12.2015.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627336
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 09.12.2015


Віталій Назарук

СТРУМОК І ТУМАН

Дзюрчав  струмок,  мов    соловей  співав,
На  березі  духмянилась  отава…
Сонце  сідало  з  виблиском  заграв,
З’явилась  перша  зіронька  яскрава.

Туман  котився  берегом  струмка,
Із  двох  сторін  –  струмок  посередині…
Струмок    співав  –  це  не  була  ріка,
Вечір  темнів  і  води  стали  сині.

Пливли  в’юни  поміж  очеретів,
Червоне  пасмо  бігло  по  струмочку…
Туман  лежав  і  кожну  мить  густів,
Вдягав  отави  в  сіреньку  сорочку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627268
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 09.12.2015


Леся Геник

***Відшаруділи ночі і вітри

***
Відшаруділи  ночі  і  вітри,
Відстугоніли  тучі  і  заграви.
Тепер  мене  із  пам*яті  зітри,
Бо  рідними  у  світі  цім  не  стали.

Бо  сонце,  розколисане  жалем,
Пірнає  вже  навік  за  чорний  обрій.
Ми  багнули  зріднитися,  але
Жадання  ці  віднині  у  жалобі.

Дзеленькнуло  у  грудях  сотий  раз,
Та  вже  докупи  віри  не  зібрати...
Мовчи,  молю,  не  треба  фальші  фраз,
Не  варто  словом  ще  і  ще  карати.

Загоїться  колись  оця  печаль,
Затягнуться  у  серці  рвані  рани.
І  ми  колись  ще  стрінемось,  хоча
Лиш  сиві  тіні  стануть  межи  нами...

(7.12.15)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626863
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 08.12.2015


Ірина Лівобережна

Весна седьмого декабря…

Клубится  нежно-розовый  закат
На  фоне  неба  нежно-голубого.
Подсвеченные  солнцем  облака
В  вечернюю  готовятся  дорогу

За  горизонт  седьмого  декабря.
Весенний  ветер  налетел,  наверно…
Пронизана  вечерняя  заря
Твоим  глубоким  голосом  напевным,

Сияньем  глаз,  улыбки  теплотой,
Объятьями,  что  нежно  душу  греют…
Всего,  что  мне  даровано  тобой,
Зима,  поверь,  коснуться  –  не  сумеет…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626964
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 08.12.2015


Віталій Назарук

ЗИМОВИЙ ЛІС

Ліс  посумнів,  зчорнів  немов  батрак…
Був  юнаком,  господарем  і  принцом,
Ходив  у  золоті,  а  став    жебрак
І  має  вигляд,  наче  перед    лихом…

Окрасою    висвічує  сосна,
Берізки  поміж  чорним    ще  біліють,
І  білка  -  веселуха,  не  сумна,
Ліс  прикрашають    і  ще  око  гріють.

А  скоро  затріщить  морозний  ліс,
Зима  насипле  снігу  по  коліна,
Бруньки  окремі  відморозять  ніс,
Погрітись  вітер  прийде  до  каміна…

Бо  тільки  в  лісі,  де  мовчать  вітри,
Поміж  дерев  ховається  пташина,
Де  ліс    простягне  із  дупла    дари,
Ліс  –  він,  як  дім,  окремим  він  перина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625213
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 02.12.2015


Олекса Удайко

ТУМАН БУЗКОВИЙ…

                     [i]На  долині  туман,
                     На  долині  туман  упав…
                             [b]Василь  Діденко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/5UrtLt5d7y8[/youtube]

                                   
[i][b][color="#9406b8"]Вже    осінь  заповзла…Туманна  й  сіра…
І  небо  схлипує…  і  рюмсає  дощем.
Під  ним  немає  жаданого  миру  –
Земля  болить  і  ремствує…  Той  щем  –

Як  перегук  із  безліччю  колізій,
Які  спливають  час  від  часу  тут.
Доконує  живих  туманом  сизим...
А  ще  які  “подарря”  нам  грядуть?..

Небачені  давно  протистояння
Святого  неба  й  грішної  землі  
Несуть  у  світ  –  природи    сповідання…
Й  жалі  землян…    жагучі  ті  жалі.

А  ще…  туман  той  бляклий,  темно-сірий
Пускаємо  по  тверді  берко  ми…
І  вже  немає  праведної  віри,
І  паща  вже...  зяяє  із  пітьми.  

…Та  прийде  час  –  й  туман  бузковий  
Укутає  всіх  нас!..  Від  пелени
Духмяності  вже  не  спастись  нікому  –
Потонемо  у  повені  весни….[/color][/b]

21.11.2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622932
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Віталій Назарук

БІГ ЧАСУ

Листопадові  дні,  враз  пішли  у  галоп,
Вже  Михайло  запріг  білі  коні…
Полетів  густо    сніг,  закінчився  потоп,
Він    деревам  припудрює  скроні.

Мов  крізь  сито  розвіює  сніг  по  полях,
Та  морозу  ще  осінню  спиться,
У  дворах  снігурі,  ще  якийсь  диво-птах,
До  порогу  чужого  прибився.

Перший  сніг  полетів  –  надворі  дітвора,
Грають  в  сніжки,  готують  санчата.
Осінь  з  двору  біжить,  на  порозі  зима,
Скоро  будем  Різдво  зустрічати…

Час,  як  вихор  промчить,  відбіліє  зима,
І  весна  знов  постукає  в  двері.
Жайвір  в  небо  злетить,  так  немов  жартома,
Зникне  сніг  по  струмочках  артерій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622448
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Леся Геник

***Коли ти несподівано стаєш квіткою

***
Коли  ти  несподівано  стаєш  квіткою
і  тебе  запрошує  до  танцю  вітер  -
летиш,  підтримувана  його  легкою  рукою,
над  полями,  
над  пахучими  травами,
майже  під  хмарами.
А  сонце  цілує  розрум'янені  щічки,
промені  лоскочуть  кирпатий  носик  -
тобі  стає  смішно,
бо  лоскітно.
Ой,  як  же  лоскітно!
Зачинаєш  чеберяти  ніжками,
але  все  ж  міцно  тримаєшся  за  дужі  плечі  леготу...
Аби  не  впасти,
аби,  не  дай  Боже,  не  прим'яти  
молодої  неторканої  трави,
аби  не  засмутити  ясних  очей  дзвіночків,
не  злякати  переспіву  цвіркунів...
Ти  щаслива,  бо  світ  у  цю  мить  справді  ноеб'ємний,
і,  здається,  належить  лише  тобі.
Вдихаєш  його  красу  на  повні  груди,
аж  паморочиться  в  голові!
Але  від  того  стає  ще  солодше  на  серці  -
бо  ти,  як  пташка,
хоча  тільки  на  мить  стала  
польовою  квіткою,
що  танцює  з  вітром...

(19.11.15)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622489
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Світлана Моренець

ПЛАЧ ОСЕНІ. Листопад.

Наче  жінка,  що  зрадою  вражена,
мов  ударом  в  лице  навідлі́г,
всі  дарунки  зриває  ображено
і  жбурляє  зрадливцю  до  ніг,
сум  і  розпач  долаючи,  зболена,
обдираючи  злото  з  гілля́,
стогне  Осінь,  безжально  оголена,
крах  жіночий  відчувши  здаля.

Плаче  Осінь  дощами  печальними.
Заблукавши  в  холодних  вітрах,
падолистами  вкрила  прощальними
незворотності  відчай  і  страх...

                               20.11.2015  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622546
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Віталій Назарук

СПОКІЙ І ПУСТКА

Мрії  про  спокій,  а  насправді  –  пустка…
Нема  нічого,  наче  не  було.
Великим  тромбом    вліз    у  горло  згусток
І  від  знемоги  щелепи  звело.

Ні  слова,  ні  півслова  і  без  крику,
Хоч  прагла  крику  зранена  душа…
Кричало  серце  в  пустоту  велику,
А  розум  з  серцем  в  спокій  вирушав…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622718
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Віталій Назарук

КОНЦЕРТ ВОЛИНСЬКОГО ЛІСУ

Волинський  ліс    узяв  сопілку  в  руки
І  полилися  звуки  у  тиші,
Кує  зозуля,  невідомі  звуки
Зовуть  на  сцену    ту,  що  у  глуші…

Старезний  дуб  готує  сцену  птахам.
Прикрашує  гірляндою  навхрест,
Миттєвий  дощ  змиває  сцену  даху,
На  гіллі  розміщається  оркестр…

Співає  соло  вивільга  яскрава,
Квартетом  узялися  солов’ї,
Ще  не  концерт,  а  ліс  скандує:    «Браво!»
Запрошує  в  розложисті  гаї.

Почавсь  концерт,  закінчився  під  вечір
І  знову  тиша…  Час  сопілкаря..
Зозуля  ще  кує  хвалебні  речі,
У  такт  зозулі  дятел  ударя…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622717
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Крилата

А десь там…

Здається,  що  сьогодні  все  так  само,  як  було    вчора.  День  почався  з  добровільного  пробудження  –  вихідні.    Потім  був  обід.  Тепер  придибав  вечір,  який    наставив  у  вікно  свою  велику  кудлату,    а,  втім,    досить  мирну,  як  у  пса-ньюфаундленда,  чорну  голову.
Так  само,  як  і  вчора,    засвітилися  вздовж  вулиць  ліхтарі-веселики,  у  вікнах  будинків      запалали  жарівки.
Така  ж  тиша  у  місті,  яку  час  од  часу  розбиває  своїм  гуркотом  потяг  чи  автомобіль  з  екстремалом  за  кермо.
Все  ті  ж  новини  по  ТБ  –    світ,  Європа,  терористи,  смерті,  квіти,  сльози,  гімни,  прапори.  
А  десь  там…,  на  сході  нашої  країни,    захищаючи  мене  і  тебе,  мій  любий  читачу,  упав  воїн  –  наш  побрат.  Упав…  І  більше  не  підведеться.    Його  серце  украла  ворожа  куля.  І  це  ніхто  не  зняв  на  плівку.  Цього  не  покажуть,  про  це  не  напишуть  ні    у  світових,  ні  в  українських    ЗМІ…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621292
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 17.11.2015


Віталій Назарук

ЛЮБЛЮ ВОЛИНЬ

Давно  зріднився  я  з  Волинню,
Для  мене  ця  земля  свята,
Тут  озеркові  очі  сині,
Де  родять  щедрістю  жита.

Що  не  дівча  -  то  чарівниця,
Що  не  козак  -  то  хлібодар,
Повітря  чисте,  наче  криця,
Найкраще  світиться  стожар…

Тут  солов’ї  ведуть  квартети,
А  жабам  вторять  цвіркуни,
Тут  личаки,  немов  штиблети
І  коней  цілі  табуни…

Люблю  Волинь  –  красу  дівочу,
Де  вугор  світязький  пищить
І  тишину,  таку  співочу,
Де  жити  хочеться  й  любить…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621647
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 17.11.2015


Сергей Дунев

Ноябрь нынче стыл и мрачен…


*  *  *

Ноябрь  нынче  стыл  и  мрачен.
И  так  же  мрачно  на  душе…
В  карманы  глубже  руки  пряча,
Уткнувши  бороду  в  кашне,
Бреду  над  стынущей  рекою,
Сырую  опаль  вороша,  –
И  наполняется  покоем
Всплакнуть  готовая  душа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620266
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Сергей Дунев

Сгорело лето…

*  *  *

Вспорол  небо
И  полоснул  грустью  по  сердцу
Клин  журавлиный.


*  *  *

Осень.
Даже  колодезный  журавль  
Грустно  скрипит  в  эту  пору.


*  *  *

Сгорело  лето.
Носком  ботинка
Сбиваю  иней  с  травы  пожухлой.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620264
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Віталій Назарук

ПОГЛЯД ВІРУЮЧОГО

Як  моє  серце  вирвуть  із  грудей,
Я  і  тоді  залишусь    в  Україні…
                                                                     В.  Назарук


Не  вмру  ніколи,  як  живуть  слова,
Бо  я  із    словом    воювати  можу,
Нам  би  в  житті  розумна  булава,
Що  нашим  долям  жити  допоможе!

Щоб  відрубати  всі  кінці  ураз,
Щоб  меншим  братом  не  були  ніколи.
Щоб  булава  була  дороговказ,
Сіяли  пишно  наші  видноколи!

В  сузір’ї  десь,  з  батьками  за  столом,
Ми  мову  українську  возносили.
Щоб    не  з  Кирилом,  нам    чужим  попом,
Примножили  своїй  країні  сили…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620091
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Ніна Багата

* * * (Немовби вчора осінь у дворі)

Немовби  вчора  осінь  у  дворі
Черешню  роздягала,  щоб  скупати.
І  споглядав  це  зелено  горіх,
Не  міг  очей  цікавих  відірвати.
А  нині  перелесниця-зима
Черешню  дурить  метушливим  цвітом.
Але  в  горіха  подиву  нема  –  
Старий  і  сірий…
Навіть  не  помітив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620125
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Бойчук Роман

Тобі личить весна, а ти…

Тобі  личить  весна,  
а  ти  приміряєш  осінь…
Уві  сні  по  слідах  талих  днів  
за  тобою  йду.
Там,  де  дихає  небо  зорями  
в  позолоті  –
Із  коханих  долонь  
п‘ю  до  дна  я  отруту  ту,
Що  ще  вчора  була  живою  водою.  
Снігом
На  твоїх  берегах  я  так  само  
для  тебе  був.
У  зелі  протікав,  у  цвіті.  
Так  ніжно  й  тихо  –
Про  свої  почуття  шепотів.  
У  німу  траву
Ти  безкровним  листком  
кидаєш  мене  сьогодні,
Огортаєш  вітрами  холодними,  
наче  шовк.
Гіркотою  сумних  дощів  
сірі  очі  повні.
Сльози  –  леза…  
А  в  серці  пульсує  
ще  свіжий  шов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620244
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Віталій Назарук

ОЧЕНЯТА

Оченята,  твої    оченята,
Що  забрали  мене  у  полон,
Як    довкола    цвіла    рута  м’ята,
Загорявся  у  серці  вогонь…

Пахне  м’ятою  срібне  волосся,
Замість  хмарок,    летять  журавлі,
А  достигле  життєве  колосся,
Десь  діває  минулі    жалі.

Подивлюсь  у  твої  оченята
І  цілунком  усмішку  зловлю,
Відсвяткуємо  наше  ми  свято,
Бо  ми  разом    живемо    в  раю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620393
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Ніна Багата

Листопад

Листопад  –  старий,  розумний  пес
Голову  руду  поклав  на  лапи.
Ніс  лоскоче  дим.  Журливий  запах
Тягнеться  поближче  до  небес.
А  якщо  точніше  –  до  гілок,
Де  недавно  був  цей  дим  листками,
Обійнятись  хоче  з  вишняками.
Хоч  прощальне  їм  вернуть  тепло.
І  в  людей  леткий  зелений  вік.
Жовтий  теж  неначе  тане  в  висі…
Листопад  в  багаття  задивився
Й  лапу  несподівано  припік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620403
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 12.11.2015


Віталій Назарук

КРИК В ТУМАНІ

А  листопад  в  туманах  синіх
Сховавсь  між  листя  –  шурхотить,
Лиш  грона,  що  горять  в  калині,
Милують  око  кожну  мить.

Сосна  у  шишках  засріблилась,
Як  привид  дивиться  здаля,
На  сході  небо  золотилось,
В  тумані  грілася  земля.

Синіли  хвилі  від  припливу,
Мовчали  верби  край  ріки,
Всі  дивувались  дивнім-диву,
Як  перші  промені  пішли…

Казкове  жовто-сіре  небо,
Робило  світ  ледь-ледь  дивніш,
Крик  пугача,  неначе  щебет,
Туман  розтяв  неначе  ніж.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619280
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 78 (Віталій Назарук, Ганна Верес, Світлана Моренець, Олександр ПЕЧОРА) )

   Віталій  Назарук

   [i]  Повернення  сина[/i]

Повернувсь  з  країв  далеких,
На  порозі  хати  став…
Навесні,  немов  лелека,
До  гніздечка  завітав.
Сонце  вже  зійшло  на  небі,
Дув  легенький  вітерець,
Білий  став,  неначе  лебідь,
Ось  матуся  і  отець.

         Приспів:

   Стріла  мене  моя  мама,
   Стрів  татусь  при  сивині…
   Долі  стомлені    роками,
   Чи  наснилось  це  мені?..

Як  живете,  моя  мамо?
Чи  здорові,  Тату,  ви?
Посивіли  ви  з  роками,
Як  без  мене  тут    жили?
Повернувся  я  назовсім,
Щоб  надати  всьому  лад,
Хоч  уже  і  в  мене  осінь,
Але  вам  я  дуже  рад.

     Приспів.

Поклонюся  їм  у  пояс,
Пригорнуся  до  грудей,
Може  серце  заспокою,
Сльози  витру  із  очей.
Все  зроблю,  щоб  їхня  старість,
Їм  була  не  в  тяготу,
Почерпну    батьківську  мудрість,
Дам  їм  старість  золоту.

     Приспів.

--------------------------

           Ганна  Верес

 [i]      Подаруй  мені  ніч[/i]

Подаруй  мені  ніч,
Я  й  так  чекала  довгі  роки.
Подаруй  мені  ніч,
Принишкли  щоб  зірки.
Подаруй  мені  ніч,
Спинився  спів  щоби  і  вода…
Подаруй  мені  ніч  –
Стомилась  я  одна…

           Приспів:
   Розкажи  мені,  коханий,
   І  про  ніч,  і  почуття,
   Солов'їв  я  попрохаю,
   Хай  до  ранку  не  свистять.
   На  заквітчаній  калині
   Лиш  воркують  голубки,
   Але  пісня  знову  лине,
   Заворожує  зірки.

Подаруй  мені  ніч,
Солодкий  трунок  питиму  губ.
Подаруй  мені  ніч,
Забула  щоб  нудьгу.
Подаруй  мені  ніч,
Щоби  втекти  від  земних  тривог…
Подаруй  мені  ніч  –  
Одну  любов  на  двох…

Приспів.

------------------

     Ганна  Верес

[i]Я  нап’юсь  води  з  криниці[/i]

Є  багато  доріг,
Та  лиш  одна  між  ними  свята,
Там  де  отчий  поріг,
Мене  він  вигляда,
І  з  портрета  вгорі
Моя  матуся,  ще  молода,
І  криниця  в  дворі,
А  в  ній  жива  вода.

       Приспів:
   Я  нап’юсь  води  з  криниці,
   Обійму  весь  білий  світ.
   Чи  не  сон  мені  це  сниться.
   Притуляю  ружі  цвіт.
   А  вона  мене  цілує
   (Зачекалася  давно).
   І  п’янить  це,  і  хвилює
   Ще  сильніш,  аніж  вино!

Я  пройдусь  по  траві,
Там  чарівні  мотиви  дзвенять,
А  думки  в  голові
Знову  одне  твердять:
Ми  приходим  у  світ,
Щоби  любові  йому  додать,
Щоби  множився  квіт
І  в  джерелі  вода.

Приспів.

----------------

         Світлана  Моренець

   [i]  На  війну  пішов  мій  милий[/i]

Сум  сердечний  мій  тужливий
ти,  сопілонько,  зіграй...
На  війну  пішов  мій  милий
захищати  рідний  край...
Я,  голубкою,  щоночі
все  лечу  на  сонця  схід,
в  волошкові  глянуть  очі,
відмолити  їх  від  бід.

Приспів:
Розгорну́  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обійму...
Щоби  втома  не  зморила  –
я  її  собі  візьму.

Ой  ти,  скрипочко  чарівна,
заспівай  йому  вві  сні,
що  чекаю  його  вірно,
що  –  в  молитвах  день  при  дні  –
посивіла  рідна  мати,
батько,  спохмурнівши,  вмовк...
що  пуста  без  нього  хата...
жде  рідня  й  малий  синок.

Розгорну  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обніму...
Якщо  куля  зачепила  –
я  твій  біль  собі  візьму.

У  воронках  житнє  поле,
"градом"  зорана  стерня...
Мій  козаче,  мій  соко́ле,
ти  –  мій  захист  і  броня!
Жду  тебе  із  поля  бою,
наче  милості  Небес!..
Щоб  не  сталося  з  тобою,
знай,  що
Я    ЛЮБЛЮ    ТЕБЕ!

Розгорну  в  півнеба  крила,
на  порозі  обійму...
Бог  простить,  що  я  молила,
проклинаючи  війну...

----------------------

   Олександр  ПЕЧОРА

   [i]Мелодія  кохання[/i]

Найприємніше  відлуння,
моє  серденько  не  край.
Зачепило  ніжні  струни
й  відійшло  за  небокрай.

Знову  й  знову  жалить  пам’ять
і  п’янить  за  ліком  літ.
Ти  лишилась  зорепадом,
й  досі  кличеш  у  політ!

       Приспів:
   Непогасна  зоре  рання,  
   чи  зустрінемося  де?
   Та  мелодія  кохання
   повертає  нас  в  Едем.

Ненароком  впало  слово  –
залишивсь  недобрий  слід.
Спотикнулось  знову  й  знову,
й  недоречно  світ  поблід.

А  тепер  я  маюсь,  каюсь,  
бережу  тепло  обох.
Слово  –  пташка,  а  чи  камінь…
Безперечно  –  Слово  –  Бог!

   Приспів.

Я  до  тебе  серцем  лину
і  здригаються  уста.
Нашу  пісню  лебедину
вже  не  воскресять  літа.

Та  в  Любов,  що  розквітала,
світла  пам’ять  поверта.
Ти  коханою  зосталась,
адже  ти  мені  –  свята!

   Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618702
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 06.11.2015


Віталій Назарук

СЕЛЮК

Нехай  селюк,  нехай  простак,
Але  пишу  вірші  душею.
Можливо,  щось  пишу  не  так,
Але  це  все    поза  межею.

В  моїх  віршах  оті  слова,
Споконвіків    живуть  в  народі,
Мова  проста,  не  ділова,
Хоча    слова  такі  не  в  моді.

Та  я  селюк,  землі    я  син,
Пишаюся,    слова  лелію,
Такий  на  сайті  я  один,
Та  про  сучасне  і  не  мрію.

Я  прагну  зберегти  слова
І  мову  нашу  солов’їну.
Хай  рідне  слово  ожива,
У  віршах  я    до  цього  лину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617802
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015


Олекса Удайко

ОСІННІЙ ДОЩ (Муз. Вал/ Філоніка)

[b][i]Осені...[/i][/b]

[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]

[b][i][color="#800fd6"]Осінній  дощ  –  
не  літня  злива:
Мрячить  помалу,  плаче  мов.
І  ніч  глуха,  сумна  й  зрадлива
Наводить  смуток  
знов  і  знов.

Ялиць  і  верб  
вологі  віти
Звисають  в  тузі  до  землі...
Ще  осінь  пестить  пізні  квіти,
Та  дні  стоять  
журні  й  малі.

Сумують  в  парках  
лави  грішні,
І  никне  мокра  сон-трава,
Підводять  підсумки  невтішні
Пожовклим  листям  
дерева́...

Колише  вітер  
в  соннім  вітті
Затишшя  гомінких  дібров,
І  сняться  їм  весна  і  літо,
Немов  мені  
Твоя  Любов.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 02.11.2015


Олекса Удайко

СПИНИ МЕНЕ, ЛІТО!

[i][b]tth  [/b]

       На  краєчку  літа...  примостилась  осінь.
                                                                                     НАДЕЖДА  М.  [/i]

[youtube]https://youtu.be/r0-B-sJq6jc  [/youtube]

 [i][b][color="#f7310a"]–    Спини,  мене,  літо!  Не  хочу  у  осінь…
 –    Мене  ж  гонить    вітер…  Й  отаву  вже  косять.
 –    В  душі  моїй  світло    –  вона  не  дощить  …
 –    Кінчаються  миті?..  Затримайся,  мить!

І  ось  вже  вогонь…  шампури  і  димок…                          
Ідилія…  Сон…    і  сонливість  думок…
Та  осінь  вже  о́н  –  лише  длань  простягни:
Відомий  канон…  із  сивин  давнини…

 –    Ми  вдвох...  і  нам  тепло!..    Для  чого  нам  осінь!
Спини  нас,  літе́пло,  –  дуетом  вже  просим…
Дай  впитись    вертепом,  снаги  дай  ковток!
…Жене  вітер  степом…  поновний    виток…

 –    Не  встиг...  докохати  –  іще  повтори́…  
 –    Змайструю  будівлю  для  вашої  гри,
Себе  ж  на  зимівлю  сховаю  під  спудом    
Й  назву  те  свавілля    Осіріса*  чудом…  

...Та  час  невмолимий,  жорстокі  моралі…
Убралась  калина  в  коштовні  коралі…

Здавались  малими  ті  дні,  куці  –  ночі,
Та  плинули  ними  години  пророчі…

Той  літа  краєчок,  –  не  край  всій  землі,
Де  дихати  є  чим...  й  серця́  немалі,  –  
Не  край  мені  вечір,  що  зве  у  ніку́ди  
Жаль-квилем  лелечим.  Я  тут  ще  побуду!..  

                                                           *
Замри  в  мені,  оcінь…  Я    верес  збираю…  
На  кінчику  літа,
На  кінчику
Раю…[/color][/b]

5.09.2015
________
*Бог  загробного  царства  (єгип.міфол.).
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604407
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 02.11.2015


Олекса Удайко

ТО НЕ СОНЦЕВА ТІНЬ В НЕБЕСАХ

[b][i]tth[/i][/b]
         [i]Волинь...  с.  Веснянка.  Погоже  літо...
         Озеро    неподалік    від      Луцька...  
         Чайки  над  озером...  І...  мрії!  Мрії  
         про  майбутнє.  Бо  сьогодення  сумне.
         Та  життя  бере  своє...  Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/A-HskHMMovg[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах
В  плесі  озера  вкіс  відбивається…
То  на  бе́резі  трав  жадібка́  бірюза  
Корінцями  углиб  розвивається…

То  не  чайка  над  озером  в’ється,  літа́,
Спрагло  долю  у  вирі  шукає…
То  твої  молоді  та  щасливі  літа
Серед  літ  запізнілих  блукають...
 
То  не  жайвір  у  небі  відчайно  співа,  
Немов  щастя  нам  щедро  віщує…
То  твої  в  позолоті,  коштовні  слова
В  моїм  серці...  щоночі  ночують.

...Кличе  неба  і  трав  нехибка  бірюза,
Літо  гладить  фіранки  в  віконці…
То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах…
То  моє  несподіване  сонце.[/color][/b]

10.08.  2015,  с.  Озеро,  Волинь[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 02.11.2015


Валентин Бут

Віра

Вже  й  листя  облетіло,  і  туманів  
Сумну,  холодно-сіру  череду
Усе  частіше  бачимо  в  саду,  
А  я,  немовби,  все  чогось  ще  жду.
Ще  жду…  Чого?  Що  зацвітуть  каштани?
Що  сонечко  пригріє  і  Весна
Оберне  знов  цей  край  зеленим  раєм,
Розверне  річку  втрачених  надій,
 Щоб  знову  ми  скупались  в  тій  воді  
І  сповнилися  маревом  видінь?
Аж  є  в  душі  оте,  що  не  вмирає?
Чи,  кажете,  такого  не  буває?
А,  певно  ж,  ні.  Немає  вороття...
І  в  тому  мудрість,  адже  дар  життя
Іще  солодший  тим,  що  небуття  
На  кожного  урешті-решт  чекає.
Скажи,  чи  став    щасливішим  хоч  трохи
Хоч  хтось,  з  ким  ти  ділив  дороги?
Чи  встиг  ти  хоч  комусь  знання  лишити
Заради  чого  варто  в  світі  жити?
І  чи  згадає  хтось,  що  сам  ти  жив,
Кохав,  захоплювався,  мріяв  і  тужив?
Буває  й  так,  що  здичавіле  поле
Затягує  дебелим  бур'яном
І  сій-не-сій  між  будяків  зерно,
Не  проростає  в  хащі  тій  воно,
Тож,  інше    щось  збирають  у  стодоли...
Поглянь  на  сад  -  он,  у  його  гущаві
Червонобокі,  стиглі  золотаві
Висять  плоди.  Кому  той  сад  вродив?
Нема  того,  хто  яблуньки  садив,
Хто  доглядав  їх,  хто  вкладав  в  них  душу.
Нащадкам  все  те  глибоко  байдуже…
Вже  листя  облетіло    і  тумани,
Останні  передвісники  зими,
Холодної,  бездушної  пітьми,  
Повзуть  поміж  байдужими  людьми,
Стираючи  в  серцях  пусті  омани...
Чого  ж  я  жду?  Чого  ще  сподіваюсь?
Я  вірю  в  ближніх.  В  вірі  тій  не  каюсь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617452
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015


Валя Савелюк

НА ГАЗОНІ

на  газоні  –  вишня,
крона,  густа  і  пишна;
поруч-ізблизька  –  стіна  всевишня:
вікна,  вікна,  балкони  –
ідеї  панельної  бетонні  клони  
 
пливуть  за  вітрами
тендітно-розсипчасті  гілочки
романтично-вишневої  стрижки-зачіски

…поночі-ж-вечорами
мерехтять  у  зачісці-кроні
вишні,  що  коси́читься  на  газоні,
несподівані  вогники  –
наче  го́рні  зірки,
линуть  із  вікон-балконів,  
дотліваючі  на  льоту,  недо́палки…

31.10.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617341
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015


Артур Сіренко

Все, що лишилось

                                         «Ті,  кого  важко  забути...»
                                                                               (Ісікава  Такубоку)

Ліхтар  та  осінь  –  
Ось  все,  що  лишилося  в  темряві:
Листя-вітрила  корабля  буття:
Такі  ж  жовті,  
Як  сторінки  наших  літописів,
Шматує  шалений  вітер  –  
Холодний  як  одкровення,
Як  крижані  скалки
Моїх  непотрібних  спогадів
(Нікому)
(Листя  липи).
Цей  острівець  неспокою
Чи  то  кавалок  істини
(Пливу  крізь  пітьму),
Туди  –  де  холодно.
Все,  що  лишилось  мені:
Тільки
Ліхтар  і  осінь  –  
Пляма  світла  жовтого
Серед  пітьми
І  тіні  тих,  кого  важко  забути...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616298
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 28.10.2015


Сергей Дунев

В глуши лесной тоску глушу…

В  глуши  лесной  тоску  глушу:  
Среди  берёзок  и  осинок  
Брожу  и  листьями  шуршу,  
Вдали  от  просек  и  тропинок.  

Молчанье  строгое  хранит  
Сплошь  обнажённая  природа,  
Лишь  паутиночка  звенит  –
Как  финишная  лента  года.  




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616429
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 28.10.2015


Віталій Назарук

ТЕБЕ ВКРАДУ

Тебе  вкраду,  хоч  добре  знаю  я,
Що  гріх  беру  завжди  на  свою  душу,
Та  голос  твій,  як  пісню  солов’я,
Хоч  зрідка,  та  почути  щебет  мушу.

Моя  кохана,  зіронько  моя,
В  житті,  так  вийшло,  різні  у  нас  долі…
Зірок  не  бачу  –  ти  моя  зоря,
А  я  твій  вітер  теплий  в  чистім  полі.

Лечу  до  тебе  –  серце  стугонить,
Дні  листопаду  мригають  дощами.
Тебе  зустріну  і  блаженна  мить,
Засвітить  сонце  в  небі  понад  нами.

Життя  моє  без  тебе  –  не  життя,
Розпорядились    різно  наші  долі,
Як  ти  почуєш  вітрове  виття,
Це  я  ридаю  за  тобою  в  полі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616604
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 28.10.2015


Микола Серпень

Як шалено осінь знов сміється

Як  шалено  осінь  знов  сміється,
Видноколом  круто  майорить!
Клин  пташиний  десь  у  небо  б'ється
А  внизу  усе  вогнем  горить!

Хочеться  і  нам  у  даль  податись
Від  своїх  досягнень,  помилок!
Але  осінь  не  пускає  з  хати,
Запросивши  листопад  в  танок!

Золота  хурделиця  скрізь  в'ється,
І  заносить  напрямки  й  дороги,
Хай  тривожно  б'ється  наше  серце
В  золоті  не  стихнуть  тім  тривоги!

Хто  на  те,  здавалось,  поведеться?
Хто  захоче  танцювать  той  вальс?
Над  усим  ця  осінь  лиш  сміється,
Щедро  скрізь  обманюючи  нас...

24.10.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615795
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 26.10.2015


Віталій Назарук

МИ ПАРА

Об’єднала  доля  нас  у  пару,
Разом  ми,  як  небо  і  земля,
З  вуст  твоїх  я  пригублю  нектару,
Ну,  а  серце  гучно  промовля:

Приспів:

Я,  моя  кохана,  через  роки,
Пронесу  наш  вогник  до  кінця,
Хай  життєві  куряться  дороги,
Але  ми  прийдемо  до  вінця.
І  тоді  на  двох  одна  стежина
І  любов  на  двох  лише  одна,
Біль  і  радість  теж  на  двох  єдина,
І  на  двох  омріяна  весна.

Жити  так,  щоб  дарувати  квіти,
Каву  в  ліжку  з  милою  удвох,
Щоб  в  коханні  полум’ям  горіти,
Від  нещастя,  збереже  нас  Бог.

Приспів.

Об’єднала  доля  нас  у  пару,
Ти  волошка,  житом  виріс  я,
Пісню  заспіваю  під  гітару
І  таку,  як  пісня  солов’я.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616103
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 26.10.2015


I.Teрен

ОСІННІ МОТИВИ

Триває  осінь,  мряки  і  тумани,
короткі  дні  і  сутінки  нічні.
І  як  ігнорувати  цю  оману,
що  надихає  на  сумні  пісні?

Он  [i]зелен  клен[/i]  торкає  позолота,
палають  горобиною  кущі.
Нема  дощу  і  є  палка  охота,
аби  у  гості  ринули  дощі.

Пішли  красноголовці  і  опеньки.
Гудуть  ліси  без  міношукачів.
І  баба  літо  йде  на  посиденьки
у  колі  одиноких  вечорів.

І  людям  є  про  що  поговорити.
Політика  і  осінь  –  на  слуху.
І  вуха  нашорошені  сердито,
і  вермішель  навішують  лоху.

Воєнні  перемовини  у  дії
і  руки  потягнулись  до  сокир.
Міняється  погода  і  надії:
на  літо  –  осінь  і  війна  –  на  мир.

А  що  дає  це  пізнє  суголосся
у  мелодрамі  літа  і  війни?
Минає  осінь  і  зима  на  носі,
і  не  оберігають  полини.

Зело  лікує  опіки  і  рани.
Небесна  варта  п'є  молочну  ніч.
Єднаються  поети  і  селяни,
описуючи  біди  віч-на-віч.

Лани  убогі  ожили  ріллею,
і  сіються  багаті  врожаї
на  поетичні  ниви  нічиї.

Верлібрами  дописую  есеї,
як  за  межею  осені  цієї
летять  у  вирій  опуси  мої.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613076
дата надходження 13.10.2015
дата закладки 13.10.2015


Віталій Назарук

НІЧНІ РОЗДУМИ

Бувало  різне  в  мене  на  віку,
Вкривалися  дороги  споришами,
Та  мить  життя  любив  завжди  п'янку,
Беріг  від  заростання  стежку  мами.

На  землю  падав  -  так  було  не  раз,
Злітав  орлом,  парив  у  небі  синім,
Прийшлося  скільки  винести  образ!..
І  кожна  з  них  живе  в  мені  й  понині.

Молитви  очищали  від  гріхів,
Слова  батьківські  добавляли  сили,
Багато  натерпівся  я  страхів,
Вони  рубці  на  серці  залишили.

Та  це  життя  у  всіх  напевно  так,
Падіння  є  і  є  життєві  злети,
Та  саме  в  цьому  є  життєвий  смак,
У  кожного  життя  свої  куплети.

А  коли  скроні  вкрила  сивина,
Коли  вночі  листаєш  книжку  долі,
Ти  пізнаєш  –  життя  –  це  глибина
І  ти  радієш,  що  живеш  на  волі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608488
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 23.09.2015


Віталій Назарук

ТУМАН

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PFtbWEOxs9k[/youtube]
                                         Музика  Сергія  Чекаліна
                                         Автор  відеоролика  Тамара  Адушкіна
А  туман,  а  туман,  пеленою  впав,
А  туман,  а  туман,  нам  любов  сховав,
А  туман,  а  туман,  нам  любов  сховав.

Сіє  знов  наш  туман,  мов  роса  до  ніг,
Знов  туман,  знов  туман,  водоспадом  ліг,
Знов  туман,  знов  туман,  водоспадом  ліг.

Він  біжить  із  гори,  наче  край  життя,
Мій    туман,  мій  туман  -  доленька  моя,
Мій    туман,  мій  туман  -  доленька  моя.

Плесо  вкрив  наш  туман,  зіроньки  сховав,
Наш  туман,  наш  туман,  доленьку  забрав,
Наш  туман,  наш  туман,  доленьку  забрав.

(Програш)

А  туман,  а  туман,  пеленою  впав,  (2  рази)
А  туман,  а  туман,  нам  любов  сховав,
А  туман,  а  туман,  нам  любов  сховав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605617
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015


Патара

Увійшла, не стукаючи в двері

Увійшла,  не  стукаючи  в  двері,
Одягла  в  тумани  сиві  ранки,
Вбрала  клени  в  диво-вишиванки
І  доріжки  листям  вкрила  в  сквері.
Після  спеки,  благодатна  свіжість,
Відпочинок  для  душі  і  тіла,
Так  раптово  запалахкотіла
Ця  осіння  кольорова  ніжність.
Ще  діждемо  бабиного  літа,
Вересневе  сонце  приголубить,
На  прощання,  поцілунок  в  губи
І  букет  з  осінніх  пізніх  квітів...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605580
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 10.09.2015


Бойчук Роман

Відпусти…

Не  тримай  мене,
Відпусти!
У  мені  розчинилась  осінь  -
З  божевільно  рудим  волоссям!
Не  стрічав  я  такої  досі...
Відпусти  мене
І,  прости.

Пам"ятатиму
Я...  А  ти  -
Не  тримай  лиш,  прошу,  образи.
Не  судилось  нам  бути  разом.
Почуття  -  на  шматочки  вази...
І  палають  між
Нас  мости.

Літнім  поглядом  
Проведи...
Не  дивися  мені  навпроти.
Я  підсів  на  її  наркотик...
Розімкни  цей  прощальний  дотик:
Відпусти  мене
І,  прости.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605626
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015


Наталя Данилюк

Пісня Миколи Шевченка на мої слова *Ненароком*

слова  -  Наталя  Данилюк
музика,  запис  і  виконання  (від  чоловічого  імені)  -  Микола  Шевченко

                   [img]http://ic.pics.livejournal.com/kaeru_basho/45789599/10714/10714_original.jpg[/img]

Осінь  і  кава.  Спітнілий  квадратик  вікна…
Мжичка  січе  монотонно,  розміреним  кроком…
Ти  ненароком  наснилась  мені,  ненароком  –
Як  у  пекучі  морози  деревам  весна.

Ти  просочилась  крізь  сито  далеких  розлук,
Мов  оминула  всі  правила  простору  й  часу...  
Ти  борознила  вітрильником  пам’яті  трасу,
Падали  спогади  друзками  лунко  на  брук.

Осінь  блукала  з  палітрою  в  тінях  узбіч
І  фарбувала  кераміку  яблук  в  червоне,
Рейками  колій  протяжно  скрипіли  вагони
І  горизонтам  далеким  летіли  навстріч.

Кава  схолола.  В  заплаканій  рамці  вікна,
Наче  на  знімку,  застигло  розмите  бароко…
Сон  обірвався,  мов  тріснула  мідна  струна  –
Ти  ненароком…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604267
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Віталій Назарук

ТАНЕЦЬ КРІШНИ

Не  мовчать  солов’ї,  камертонять  всю  ніч,
Дріб    хрущі    вибивають  вечірній,
Поміж  білих  беріз  засипає  знов  сич,
А  тумани  танцюють  у  крішні.

Світить  знову  роса,  ще  нема  цвіркунів,
Що  заснули  давно  в  очереті,
Теплий  ранок  у  небо  крізь  хмари  злетів,
Мов  дитятко    зняли  для  портрету…

Не  мовчать  солов’ї,  камертонять  всю  ніч,
Дріб    хрущі    вибивають  вечірній,
Поміж  білих  беріз  засипає  знов  сич,
А  тумани  танцюють  у  крішні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604355
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Олександр ПЕЧОРА

СВІТЛА НІЧ (пісенне)

Все  ходжу  між  картин  та  майстрів  –
споглядаю  яскраві  моменти.
Рідних  серцю  художників  стрів,
співаків,  музикантів,  поетів.
Задушевні  розмови  велись  –
сумовиті,  урочі,  пророчі.
Слава  Богу,  бажання  збулись  –
на  Монмартрі  лишився  до  ночі.

Приспів:
Щемну  згадку  затер  до  дірок:
світла  ніч,  суперова  погодка,
неповторність  бродячих  зірок,
натюрморт  –  огірок,  «рашен  водка».


Той  свободи  ковток  надгіркий
зігріває  й  окрилює  душу.
На  Монмартрі  на  варті  віки.
А  навколо  немає  байдужих.
Красень-пагорб,  омріяний  сквер.
Сходи  вгору.  Яка  дивовижа!
Відкриває  мені  Сакре-Кер
панораму  нічного  Парижу!

Приспів.

Увінчала  базиліка  храм.
Паперть  пам’яті  досі  нетлінна.
Тут  Європа,  відкрита  вітрам,
перед  небом  стає  на  коліна.
Сходи  вгору  до  неба  ведуть.
Сходи  вниз  –  повертають  на  землю.
А  віки,  що  за  мною  грядуть,
на  Монмартрі  плекатимуть  зерня.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603498
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Віталій Назарук

ДО ПОЧАТКУ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ

Горіхами  застелені  сади,
Заквітнуть  вересневі  хризантеми
І  день  знання  відміряє  сліди,
Малечі,  що  прийде  до  школи-нені…

Роки  біжать…  І  ми  колись  ось  тут,
Стояли  діточками  в  першім  класі,
Строї  малечі  кісками  цвітуть,
Батьки  й  діди  радіють,  тихо  плачуть.

Рости,  мелечо,  набирайся  сил,
Хай  квітнуть  квіти  довго,  довгі  роки,
Шкільне  життя  хай  буде  Вам  святим,
Ви  ж  будьте  все  життя  червонощокі.

А  тим,    хто  вже  зі  школи  відлетить,
Бажаємо    знайти  свої  причали,
Попереду  життя,  Вам  жить  і  жить,
Хай  світле  небо  буде  понад  Вами!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602599
дата надходження 28.08.2015
дата закладки 29.08.2015


Віталій Назарук

НАДІЯ У СЕРЦІ

Моє  серце  закохане,
Моя  доля  проспівана,
Та  думки,  наче  соколи
Налягли  на  крило.
Виглядаю  сполохано,
Невже  нитка  розірвана,
Роки  час  вже  відцокали,
А  мені  не  везло…

Живе  серце  надією,
Заквітує  ще  доленька,
Сум  і  радість  доріженьку,
Застелив  під  поріг.
Весь  цей  час  живу  мрією,
До  якої  стежинонька,
Пролягає  від  серденька,
Що  так  довго  беріг.

Відізвися  хоч  осінню,
Усміхнися  надією,
Білий  колір  негадано,
Зачепивсь  за  виски.
Появися  хоч  просинню,
Будь  і  далі  хоч  мрією,
Я  зберу,  що  розкидано,
Що  розбито  в  друзки…




 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596130
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 10.08.2015


Віталій Назарук

ЦВІРКУНОВЕ КРИЛО

Не  спішіте  літа  утікати  у  смутковий    вирій,
Ваші    крила  міцніють  щодень  у  святому  житті,
Кожна    мить,  кожен  крок  ще  колись  нехай  буде  щасливий
І  не  дай  мені,    Боже,  зійти  із  такого  путі…

Відлетять  журавлі,  усміхнеться  моя  ще    стежина,
Білим  цвітом  калина  сяйне  під  старечим  вікном,
Заспіває  на  лузі    коханням    свята  журавлина,
Цвіркунове  обніме  гаряче  обох  нас  крило…

Білим  цвітом  засяє    на  лузі  низька  конюшина,
Теплі    роси  ударять  по  промені  рясно  зорю,
Намалюється  ранком  у  кольорі  знову  картина,
У  якій  в  своїй  долі  з  тобою    я  ще  не  згорю…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598117
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 10.08.2015


Патара

Так мало накували вам зозулі

Романтики  і  мрійники  наївні
З  фанерними  щитами  йшли  під  кулі,
Так  мало  накували  вам  зозулі,
Так  рано  до  борні  збудили  півні...
Ви  Україну  бачити  хотіли
Багатою  та  вільною  навіки.
Став  справжнім,  кожен  з  вас,  тут  чоловіком,
Віддавши  за  країну  душу  й  тіло.
Та  нечисті  багато  розвелося,
Ви  за  межу  пішли,  вони  ж  жирують,
До  совісті  їх  докричатись  всує,
Поголена  вона,  немов  волосся.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593307
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Патара

Злюка

Не  розумію  злих  людей,
Яким  усе  поперек  горла.
Сусід  їм  винен,  винен  гей,
Радіє  хтось,  біда  в  них  чорна.
Живуть  і  продукують  злість,
Не  розуміючи,  що  згодом,
Це  почуття  самих  їх  з'їсть,
Як  кажуть:  так,  одним  заходом.
А  люди  згадують  добро,
Зло  пам'ятають  одиниці.
Якесь  не  те  було  ребро,
Якщо  вона  на  весь  світ  злиться...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593497
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Сергей Дунев

Стрижи

*  *  *

Неугомонной  вереницей,  
Чертя  чудны_е  виражи,  
Над  городскою  черепицей  
По  тучам  чиркают  стрижи.  

Подвержен  пакостной  привычке,  
Поспешно  курево  беру  –  
Чем  чёрт  не  шутит  –  может,  птички  
Из  тучи  высекут  искру?



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593422
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Любов Ігнатова

Липень

Якийсь  не  літній  липень  цей...  Здається  :
Ось-ось  затужать  в  небі  журавлі,  
І  перші  ноти  листопадних  терцій  
Долонями  торкнуться  до  землі...  

Шепоче  дощ  вже  котрий  день  сюїту,  
Наносячи  на  шибку  вітражі  ;
І  розбивають  гострокриллям  вітер  
У  піднебессі  ватянім  стрижі...  

Покоси  пахнуть  холодом  туманів,  
Босоніж  ходить  ранок  по  стерні  ;
З  упертістю  затятих  кавоманів,  
Спивають  ночі  по  краплині  дні...  

Якийсь  не  літній  липень  цей...  Одначе  
У  тихому  мінорі  дощоднів  
Він  -  той,  єдиний,  хто  зі  мною  плаче  
На  перехресті  зоряних  шляхів...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Віталій Назарук

АНГЕЛ МІЙ

«О,  сину,  сину,  ангел  мій…»
Лунало  з  батьківської  хати,
Удвох  на  лавочці  старій,  
Співали  пісню  мама  й  тато.

Зривався  голос  від  жалю,  
Зливалась  туга    і  турбота,
«Я  сину,  так  тебе  люблю…»
А  син  не  їхав,  бо  робота.

Батьки  старіли  з  року  в  рік,
Втікали  сили  в  край  далекий,
А  сина  наче  хто  нарік,
Гніздо  покинув,  мов  лелека.

Дорога  батьківська  одна,
Яку  покрив  густий  пирій,
Частенько  линуло  з  вікна:
«О,  сину,  сину,  ангел  мій…».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593457
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Под летним зноем сосны разомлели

Под    летним  зноем  сосны  разомлели,
Хмелит  опавшей  хвои  аромат,
Дождей  уже  здесь  не  было  недели,
И    стебли  трав  поблеклые    стоят.
Под  солнцем  юга  в  полдень  как  в  духовке,
Лишь  с  моря  бриз  смягчает  жар  печи…
Здесь  я  жила..Вон  дом  мой  на  пригорке
Под    деревом  тенистой  алычи…
По  берегу  каспийскому  гуляла,
Собрав  пакет  ракушек  и  камней,
Боялась  змей,  которых  здесь  не  мало,
И  убегала  прытко    от  парней…
Тут  каждый  метр  земли  изучен  мною,
Она  еще  хранит  тепло  следов,
И  память  детства    лишь  глаза  закрою,
Выходит,  как  река  из  берегов…
Под    солнцем  юга,  в  самый  зной  палящий,
Под  кроны  сосен    я  хочу  опять…
И  не  понять,  где  дом  мой  настоящий,
И    как  тоску  по  прошлому  унять…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592723
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 10.07.2015


Бойчук Роман

ЗРАДЖЕНЕ НЕБО

Скажи,  ну  навіщо  зреклася  ти  янгольських  крил?
На  мене  свою  проміняла  ти  вічність  у  небі.
Я  надто  чужий  і  ніякий  не  вірності  лебідь.
У  вільному  плаванні  я  корабель  без  вітрил.

Я  надто  звичайний,  тебе  недостойний,  прости.
Кому  віддала  ти,  скажи,  свої  зрізані  крила?
Ти  серце  любові  своє  мені  навстіж  відкрила,
Я  не  увійшов  і  тебе  у  своє  не  впустив.

Для  грішного  мене,  напевно,  зачинений  рай.
Кохання  моє  обезкрилить  тебе  іще  більше.
Поезія  –  ти!  Ну,  а  я  –  залишатимусь  віршем.
Між  нами  назавжди  межею  стоїть  небокрай.  

Ти  –  янгол  хранитель  єдиний  мій  там,  а  не  тут.
Сліпою  любовʹю  не  можна  лишатися  неба.
І  як  мені  бути  тепер  на  землі  там  без  тебе?
Відомо,  що  в  янголів  крила  нові  не  ростуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590756
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 06.07.2015


Віталій Назарук

МОЇЙ ЗІРОНЬЦІ

Погори,  моя  ясна  зоря,  
Бо  я  з  роду  один  залишився…
Не  впади…  Ще  тримає  земля,
Я  ще  вдосталь  землі    не  напився.

Я  з  тобою  посиджу  один,
Розповім  тобі,  зоре,  про  диво,
Був  один  в  свого  батька  я  син
І  рахую,  що  доля    щаслива.

І  прожиті  життєві  роки,
Потім  шлюб  –  маю  сина  і  внуків,
Зберігаєте  нас    ви  зірки,
Коли  є  ви  -  не  знаю  я  муки…

Моя  зоре,  єдина  моя,
Заховайся  до  мене  у  днину,
Бо  ще  нині  квітує  земля
І  допоки  до  тебе  не  лину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590814
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015


Наталя Данилюк

Жінка, в котрої коси з відтінком жита…

Як  непомітно  збігла  третина  літа,
Відлопотіла  хвищею  між  суниць…
Жінка,  в  котрої  коси  з  відтінком  жита,
Впала  у  трави-то́роки  горілиць.

Серце  її  легким  паперовим  змієм
Вгору  лопоче,  нитка  туга  тремтить…
Жінка  думки  таємні  в  душі  леліє
І  випускає  мріями  у  блакить.

Руки  її  до  сонця  лягли  снопами,
Пальці  тонкі  ворушаться,  шурхотять…
Згущує  вітер  хмари  і  спеку  спамить,
Маків  палких  розгойдує  вишиття…

Знову  дощем  почнеться  третина  літа,
Клапоть  хмаринний  так  обважнів,  навис…
Жінку,  в  котрої  коси  з  відтінком  жита,
Сонце  назавтра  вип’є,  підніме  ввись.

І  поторочить  вкотре  на  теплий  дощик…
Поки  ж  вона  дрімає  в  густій  траві,
В  купелі  квітів  пальці  її  полощуть
Духи  землі  й  полу́дниці*  польові.


[i]*Полудниця  –  польовий  дух,  одна  з  русалок.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590812
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015


гостя

Апельсинове… море…


Сезони  прощання…
Цей  стиглий    п’янкий  виноград…
Зникали  і  ті,  що  клялись  цілувати  до  скону…
Був  жовтень  мій  пізній…  можливо,  терпкий    листопад…
І  я  поверталась  
   Додому    із  твого  полону…

А  завтра  –  вже  вільна!…
Чому  ж  так  у  грудях  -  пекло?!
Боліло  у  скронях?...  втікала…  вернусь  я  не  скоро…
І  смак  поцілунків…(  це  –    літа  примхливе  тепло)…
І  сонячний  вітер  –  
   лишились  по  той  бік  Босфору…

Котилися  хвилі  
Крізь  серце…  і  далі    –  назад…
В  мені  розбивались…  зникай  же  і  ти,  моя  зоре!
-Не  бійся,  маленька…  не  треба…  лише  –  листопад…
І  хтось  малював  на  снігу  –
     апельсинове  море…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588068
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 19.06.2015


гостя

Мене впізнавала… Сахара…


Я  знала  ці  руки,  
Вони  обпікали  давно…
Тут  небо  так  низько!  так  близько  непрохані  чари…
Ось  тут  пригубила  я  вперше  пекельне  вино,
Коли  мої  ноги  
   горіли    пісками  Сахари…

Дитя  лабіринтів…  
З  якого  з”явилась  вірша?
Пустельна  Мадонна  в  моє  поверталася  тіло…
Лише  полонянка,  вливалась  у  море  душа…
Душа,  переповнена  
   спраглими  водами  Нілу…

Ці  опіки  –  шрами
В  мені  -  від  твоєї  руки…
Твоя  прохолода  –  моя  нагорода  чи  кара?
(  і  знову  крізь  серце  моє  проростають  піски...
І  я  відчуваю  –  
   мене  впізнавала  Сахара!)

Ти  кожного  разу  
Дощенту  стирала  мій  слід!
І  ніч  африканська  вмирала  зі  мною…  і  смерть  ця
Була  необхідна…  бо  холод  твоїх  пірамід
Ще  й  досі  пече
   у  найтонших  папірусах  серця…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588478
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Віталій Назарук

ОСВІДЧЕННЯ ЛУЧЕСЬКУ

Мій  Лучеську  древній  в  церквах  і  у  скверах,
Де  Любарта  замок,  тополі  в  омелах.

Де    ясен  співає  про  Лесю  із  ранку,
Де  кожен  до  церкви  вдяга  вишиванку.

У  парку  над  Стиром,  хори  солов’їні,
Повітря  дурманить  покошеним  сіном.

Бруківка  по  місту  і  клумби,  як  диво,
Моє  рідне  місто,  ти  вічно  красиве.

Живемо,  як  в  казці,  де  липи  й  каштани,
Повітрям    прозорим  стрічаєш  із  рана.

Цвіти  і  надалі,  в  добрі,  без  жалю,
Тебе,  Луцьку  мій,  я  безмежно  люблю!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588457
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Любов Ігнатова

Не відпусти

Тримай  мене  за  руку  -  не  пусти,  
Бо  я  впаду  під  ноги  людостаду...  
Попереду  у  нас  -  місток  хисткий,  
Та  спалені  дороги  -  вже  позаду...  

Не  відпусти...  Не  рви  тоненьку  нить  -  
Вона  з  клубочка  діви  -  Аріадни...  
Відчуй  всім  серцем  цю  тендітну  мить  :
Початок  -  це  і  просто,  й  дуже  складно...  

Тримай  мене  за  руку  -  не  пусти,  
Не  дай  згубити  відчуття  надії...  
Кидає  осінь  звОхрені  листи,  
Де  я  писала  сни  -  дівочі  мрії...  

Не  відпусти...  Тримай  мене  міцніш  -  
Бо  кожен  крок  -  Русалоччина  мука...  
Та  поцілунок  зболений  -  п'янкіш,  
А  шепіт  ніжний  -  наймиліші  звуки...  

Тримай  мене  за  руку  -  не  пусти!  
Вона  в  твоїй  долоні  пташенятком  
Потроху  забува  свої  хрести  
І  починає  вірити...  спочатку...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588451
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015


I.Teрен

ІЗ ЛІТА В ОСІНЬ

Досі  не  знає  ніхто  до  пуття,
як  почуваються  мерші.
Мушу  прожити  я  інше  життя,
поки  закінчиться  перше.

Поки  ходили  у  парі  одні,
синіли  наші  барвінки
і  пролітали  перервами  дні
ради  одної  оцінки.

Я  ще  не  їду  у  літо  моє.
Ти  ще  стоїш  на  пероні,
поки  фантазія  раду  дає
їхати  десь  у  вагоні.

Може  тому  ти  сьогодні  така,
наче  це  літо  останнє.
Любить  розлуку  недоля  гірка
і  ненавидить  кохання.

Перегорнули  сторінку  свою,
наче  щоденник  закрився.
Я  на  пероні  як  двійка  стою.
Ти  у  вікні  –  одиниця.

Доля  й  недоля  обох  не  мине.
Поки  ще  підемо  босі,
я  умираю  на  літо  одне,
ти  оживаєш  на  осінь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588174
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Ніна Багата

Хліб

Доки  житиму,  будуть  милими
Рідні  далі,  де  хліб  шумить…
Наймирнішими  в  світі  стрілами
Жито  цілиться  у  блакить.
Скільки  стріл  цих,  тугих,  нескорених!
Ледь  торкни  –  і  неначе  злетять.
Наконенчники  їх  напоєні
Не  отрутою,  а  життям.
Лину  думкою  в  дні  майбутнього,
Де  б  не  правило  світом  зло,
Й  крім  цієї  зброї  могутньої,
Більш  ніякої  не  було.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588196
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 11

(прощання  з  минулим?)

**  як  нам  «бажали  люди  щастя»...

Повінчавши  навік  з  моїм  болем  обман  і  брехню,
ти  повірила  і  прийняла  від  людей  кожне  слово  –  
так  нещастю  добавимо  знову  сліпого  вогню.
–  Та  згадай  же,  як  нам  заспівати  вдалось  колискову!..


**  я  не  зраджу  минуле…

А  я  з  минулим  залишився  сам-на-сам,
а  ти  майбутнє  вже  фатою  приміряєш  –
ти  з  ним  сьогодні  моє  серце  забираєш.  
–  Але  минуле  я  нізащо  не  віддам!


**  по  рахунках  я  сплачу,  але  не  вертайся!..

…  І  коли  ти  розтанула  в  сірім  холоднім  тумані,
раптом  сум  і  печаль  вийшли  повінню  із  берегів.
Не  сказала  мені  ані  слова  на  нашім  прощанні.
–    Скільки  серцю  несплачених  ти  залишала  боргів!


**  на  твоє  вертання

Вітер  часу  зітре  із  минулого  біль  і  образи,
і  залишаться  з  нами  тепло,  і  ця  тиша,  й  любов    –  
не  сполохай  її,  нам  не  треба  розмов  цього  разу,
пригорнись,  обніми  і  цілуй!  –    Нам  не  треба  розмов!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588250
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Віталій Назарук

ЖИТТЄВИЙ ЗНАК

Не  та  тепер  уже  хода,
Не  той  вже  сприт,  не  той  удар,
Шануймо  все,  бо  час  зліта,
А    нам  життя  дано,  як  дар.

І  не  важливо  скільки  літ,
Чи  сивина,  чи  ще  юнак,
Завжди  пиши  життєвий  звіт
І  бережи  життєвий  знак…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588147
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Віталій Назарук

СОНЦЕ І ДОЩ

Розпечена  земля…    Ступити  годі,
А  сонце  вогняне,    пече  безперестанку…
Одні  радіють  сонячній  погоді,
А  інші  прагнуть  дощового  ранку.

Трава  згоряє,  сохне  полуниця,
Лише  полин  виблискує  яскраво,
Штанів  не  видно  –  шорти  і  спідниці
І  одяг  цей  одягнутий  по  праву.

Але  це  ж    літо  і  тепла  доволі,
Пора  суниці,  вишень  і  ожини,
Пора  врожаю,  що  жовтіє  в  полі,
Пора  вдягати  світлу  одежину…

А    дощ    у  Бога  попросити  треба,
Щоб  ми  пишались  щедрим  урожаєм,
Від    хмар-фіранок  потемніє    небо,
Проллється  дощ  ,  ми  пісню  заспіваєм.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588176
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Патара

Отак живемо…

Отак  живемо:  дім,  робота,  дім...
Діждали  літа,  їдем  у  відпустку
І...  раптом,  замість  тебе...  дивна  пустка,
Неначе  з  сонячного  неба  грім.
От  тільки  що  була  і  вже  немає.
Для  когось  смуток,  боляче  комусь,
Біля  під'їзду  тема  для  бабусь...
Так  кожен  з  нас  колись  кудись  зникає.
І  відступають  тисячі  проблем,
Які  були,  ще  вчора,  надважливі...
Впав  колосок  на  довгій  Божій  ниві.
Чиясь  шкала  розпочалась  нулем...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587891
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 17.06.2015


Віталій Назарук

ЯБЛУНЯ

Солодка  яблуня!  Шумить  бджолиний  рій,
А    яблука  виблискують,    як  церкви  золотії,
Ця  яблуня  моїх  юнацьких  мрій,
Це  плід  -    кохання,  радості,  надії…

Коли  цвіла…  У  затишку  сидів,
А  вона  дихала  легеньким  ароматом,
Під  нею,  друзі,    як  у  Бога  жив
І  не  сидів  ніколи  з  автоматом.

А  нині  знов  громи,  збивають  пишний  цвіт,
То  сіє  «град»,    чи  велетні  -    краплини,
Що    на  землі  лишають    диво  слід,
Чи    ями  залишають,  чи  сльозини.

А  цвіт  злетів,    лишився  пустоцвіт…
Громи  гримлять,    б’ють  і  понині  «гради»,
Тепер  став  чорним  яблуневий  цвіт,
Бо  й  нині  чути  звуки  канонади…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588005
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015


Касьян Благоєв

Без назви

(на  спогад,  що  зронила  пам"ять  від  розмови  з  Олексою  Удайком
опівночі,  перед  тринадцятим  числом  червня  місяця...)

*тим,  про  яких  мріємо.    -  Жінці  на  ймення  Доля...

не  проси  ж  ти  у  мене  пробачення  
за  минуле,  за  наші  побачення,
що  мені  обіцяла  так  щедро  ти  –  
хай  не  все  нам  вдавалося  звершити;

я  до  долі  скажу:  «гарно  слала!»
і  за  те,  що  мені  посилала
ті  обітниці  мріям  медові
буду  вдячний  тобі  кожним  словом!

а  у  неї  –  у  Жінки  із  мрій  отих
попрошу  серцю  й  слову  повірити:

"ти  для  мене  весь  світ,  
і  ніщо  відібрати  не  зможе  
ні  минулих  тих  літ,  
і  ні  щастя  -  до  смертного  ложа!"...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587052
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 13.06.2015


Патара

Втома…

Ніч  обіймає  за  плечі,
Наче  свинцеві  повіки.
День  метушливий  і  вечір,
Справ  назбиралось  без  ліку.
Постіль  чекає  м'якенька,
В  сон  упаду,  як  в  безодню.
Зараз  до  тебе  б  у  жменьки,
Та...  це,  уже,  не  сьогодні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584524
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 01.06.2015


Віталій Назарук

ЛЕГЕНДА ПРО СВІТЯЗЬКІ ВУГРІ

Багато  літ,  ще  розливався  Світязь,
Збирав  з  довкола  таючі  сніги,
Вода  стояла,  наче  сильний  витязь,
Охороняв  озерні  береги…

Та  в  ніч  одну  зібрався  люд  з  усюди,
І  мову  у  гурті  вели  про  те,
Що  більш  затоплень  берегів  не  буде,
Канал  прорити  -  діло  це  святе.  

За  ніч  одну  зійшли  високі  води,
Садили  огороди  і  хмелі,
Не  було  більше  лихоліть  природи,
А  на  землі  родили  врожаї…

А  по  каналі  в  озеро  глибоке,
З  Саргасових  морських  солоних  вод,
Вугрі  пливли  в  озера  синьоокі
І  на  шляху  не  мали  перешкод.

Змінилося  життя  і  Світязь  нині,
Гортає  історичні  сторінки,
Сліди  каналу,  як  якась  святиня,
Що  люди  прокопали  на  віки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584615
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 01.06.2015


Наталя Данилюк

Зелені Свята

Зелені  Свята.  Літо  молоде.
Війнули  в  душу  м’ята  й  метеринка!
Весна  за  обрій  травами  бреде
І  шаліно́ва  палахка  хустинка
У  ковилі  рябіє  де-не-де.

Пливе  у  червень  хата  чепурна,
Зама́єна  зеленими  гілками,
Скородить  небо  стріхи  борона,
Перебирає  вітерець  листками,
Із  вікон  курить  зелень  запашна.

Мов  павичеві  атласні  хвости,
Стирчить  з-під  хати  папороть  розлога,
І  піниться  у  збанку  мед  густий,
І,  чебрецями  встелена,  підлога
Припрошує  в  оселю  Дух  Святий.

Яка  відрада  –  впасти  горілиць
В  цій  запахущій  зелені  клечальній!
І  наслухати  в  кучерях  суниць
Дрібних  комашок  гімни  величальні,
А  в  буйнолисті  –  щебетання  птиць!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584572
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 01.06.2015


Світлана Моренець

ПРОЩАЙ, ВЕСНО!

З  Весною  в  ірій  відлітає  Травень...
Дочерпуючи  квоти  і  ліміт,
прощально  пестить  буйне  різнотрав'я,
розкішний  веселковий  різноцвіт.

І  жаль  розлуки...  холодом  повіяв,
проливсь  дощем...  А  він  хотів  –  теплом!
О,  трудівниче!  Ти  розумно  діяв.
Дощ  так  потрібен!  Не  смутній  чолом.

Творець  краси!  Твоі  живі  картини
без  краю,  без  початку  і  кінця,
у  сяйві  барв  і  ди́ханні  неспиннім  –
достойні  Геніального  Митця!

                                       31.  05.2015  р.

Фото  з  власного  саду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584586
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 01.06.2015


Наталя Данилюк

Спробуй…

Спробуй  не  впасти  духом,  коли  несила
Стати  собі  опорою  в  час  важкий…
Знаєш,  простіше  взяти  і  скласти  крила,
Пилом  припасти,  наче  старі  книжки,
Десь  на  поличці  долі,  всіма  забута,
Вирвана  із  корінням  з-поміж  своїх…  
Спробуй  закрити  вуха  й  себе  почути  –
Десь  ворухнеться  ноткою  чистий  сміх...
Світлий,  наївний,  добрий,  тому,  і  щирий,
Наче  колись  в  дитинстві:  тобі  десь  п’ять,
Може  і  трішки  більше…  Дощу  пунктири
Б’ються  землі  у  груди  і  мерехтять.
Плавиться  світ  у  ртуті  хмільної  зливи
І  шурхотять  намоклі  перуки  крон…
Що  тобі  дощ?  Ти  зараз  така  щаслива!
Небо  легке,  мов  росами  вмитий  льон…
Там,  де  дощить,  там  завше  веселка  сходить  –
На  горизонті  барвами  грає  пруг!
Спробуй  сюди  приходити  в  мить  негоди  –
Гроз  безпросвітних,  бурі  та  завірюх…
Нащо  шукати  щастя  в  захмарній  зоні?
Рано  чи  пізно  втомишся,  давши  збій…
Так,  як  перлинка  в  мушельці  безборонній  –
Так  цілий  Всесвіт  криється  у  тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583887
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 28.05.2015


Фотиния

Оказалось! А казалось…

[b]РОЗЫ,  ГРОЗЫ…[/b]

[i]Галина  Литовченко[/i]
адрес:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545250

Под    шум    дождя    и    рокот    грома
во    сне    на    миг    вернулось    лето.
Один    король,    давно    знакомый,
явился    в    образе    валета.

Был    поцелуй    и    были    розы,
была    приятною    беседа.
Шептала    под    окном    берёза    –    
мол,    рано    праздновать    победу.

Шла    голова    от    вальса    кругом        ̶
он    превосходным    был    ведущим.
Мы    с    удовольствием    друг    другу
гадали    на    кофейной    гуще.

За    гранью    сна    гроза    шумела,
ночные    разгоняя    грёзы.
Король    исчез,    понятно    дело.
А    вслед    за    ним    исчезли    розы.

[b]Оказалось!  А    казалось…
(Фантазия  на  тему)[/b]

В  раскинутые  сети  Паутины
Попался  на  крючок  Король  козырный!
Прислал  мне  фотки:  дом  свой  и  ландкрузер…
И  сразу  видно  –  ТУЗ,    не  просто  тузик!

Печалька  всем  шестёркам  на  районе,
Что  мизером  живут  в  казённом  доме!
Колодных  дам  теперь-то  карта  бита  –  
Король  пешком  ко  мне  спешит  с  визитом!

Конфеты,  розы  и  вино  в  пакете  –
Всё  просто  в  королевском  этикете!
Мы  –  в  полумраке…  чуть  мерцают  свечи…
Быть  томным  обещает  этот  вечер!

…И  дело  шло  совсем  уже  к  марьяжу,  
Вдруг  оказалось:  суженый-то  ряжен!
Носки  дырявы,  брюки  из  вельвета,  
Рубашка,  как  у  местного  валета!..

Вот  это  «флэш-рояль»  в  разгар  азарта!
Так  шулерски  играть  краплёной  картой!
Что  ж!  Канделябр  всё  время  под  рукой,  
И  Даме  «королей»  бить  не  впервой!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580628
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Микола Шевченко

Облиште геть всі справи на хвилину (пісня на слова Євгена Юхниці)

Слова  -  Євген  Юхниця
музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Облиште  геть  всі  справи  на  хвилину  -
В  напрузі  й  так  марнуємо  життя...
Ви  уявіть  минулу  Україну,
Крізь  час  збудіть  свідомо  сенс  буття.

За  що  місця  навколишні  родючі,
Та  й  мова  в  нас  -  співуча  над  усі.
Животворять  людей  Дніпровські  кручі.
Кому  й  за  що  ми  винні  цій  красі  ?..

І  разом  з  тим  -  тіжка  постійно  доля.
Несе  наш  люд  суворий  хрест  віки.
Чому  така  разюча  Божа  воля:
Земля  цвіте,  а  ми  в  нужді  таки  ?..

Не  кара  це,  скажіть,  за  зволікання  ?
Не  поштовх  це  святих  поводирів  ?
І  тих  завдань,  яких  невиконання
Не  входить  в  план  Космічних  терезів...

Чорнобиль  -  то  остання  засторога,
А  вільний  хліб  -  навмисне  щедрий  шанс,
Це  мешканцям  підказана  дорога,
А  багатьом  -  поблажливий  аванс...

В  минулих  днях  -  завжди  всесвітній  розум  !
Майбутній  схід  із  вчора  майорить...
Хто  розбере  давнезну  предків  прозу,
Того  життя  життям  нагородить!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581409
дата надходження 15.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Микола Шевченко

Свайба гуля (пісня на слова Олександра Печори)

Слова  -  Олександр  Печора
Музика,  аранжування,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко

Убалакали  свайбани  чарочку  повненьку.
Отепер  і  заспіваєм  пісню  веселеньку!

Гарний  настрій,  гарна  свайба,  гарні  молодята!
Жвава  музика  лунає!  Будем  танцювати!

             Сваху  до  себе  сват  притуля.
             Грайте  музики!  Свайба  гуля!
             Свашка  боярина  водить  за  вузду.
             Хлопці-молодці  вкрали  молоду!

Наздогнали  зграю  вражу  біля  крутояру.
Порятовану  пропажу  викупив  боярин.

Простягнули  голуб’ята  крилоньки-рученьки.
Поворкують  молодята,  –  будуть  козаченьки!

             Тещу  й  свекруху  чути  здаля.
             Грають  музики  –  свайба  гуля!
             «Коні»  впряглися,  наряджені  свати.
             Хлопці-молодці  вкрали  молодих!

Хто  добряче  підтоптався,  –  падає  додолу.
А  боярин  дружці  здався,  та  й  пішли  в  стодолу.

Гей,  вогнисті  музиканти,  не  змикайте  очі,
щоб  свайбани  гарцювали  до  пізньої  ночі!

             Гей,  гопа-цупа!  Гоп,  тру-ля-ля!
             Грайте,  музики!  Свайба  гуля!
             Теща  посмикує  зятя  за  вузду.
             Хлопці-молодці  вкрали  тамаду!

Убалакали  свайбани  бочечку  повненьку
та  й  до  раночку  співали  пісню  веселеньку!

Три  доби  гуло  весілля.  Всіх  підряд  вітали!
От  застілля  так  застілля!  Ну  й  пореготали!

             Нумо  з  дороги  гуси  гиля!
             Возик  –  в  калюжу!  Свайба  гуля!
             Колесо  стало  гніздом  для  лелечат.
             Хлопці-молодці  ласі  до  дівчат!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464133
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 26.05.2015


Валя Савелюк

НА ДОБРАНІЧ


сонечко  оранжеве
на  горі…
на  горі  –  в  контейнері-смітнику́,
скільки  сміху-відблиску!
у  пластмасовому  оці-ґудзику
грає  –
з-понад  краю
контейнера  визирає:
ку-ку…

давай  знову  гратися,
ховатися-бігати:
хто  кого  знайде?..
де  ти,  де  ти,
мій  володарю  коханий,  де?

день  минає,  день  минає  –
не  вдалася  гра…
оранжеве  сонечко  осідає,
ще  останнім  плюшевим  
промінцем
визирає
із-над  краю  контейнера-
смітника:

на  добраніч  
казочка  отака

25.05.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583445
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Віталій Назарук

КОЛИ ЗНАЙДУ СВОЮ ЛЮБОВ

Як  вечір  переходить  в  ніч,
В  тумані  поле  проти  неба,
Летять  слова,  багато  слів,
Якими  я  молюсь  до  тебе!

Де  ти,  красуне  неземна,
Так  прагну  подивитись  в  очі,
Напитись  чар  твоїх  сповна,
Обняти  стан  стрункий,  дівочий…

Напевно  ти  чекаєш  теж,
Омріяне  кохання  любиш,
Не  знаю,  хто  ти,  ким  живеш,
Якщо  знайшла,  чи  знов  не  згубиш?

Коли  знайду  любов  свою,
Як  ніч  на  двох  сховає  зорі,
Тоді  в  коханні  я  згорю,
Лише  удвох,  лише  з  тобою.

Так  я  живу,  летять  думки,
Хоч  відлітають  неохоче,
На  дверях  всіх  висять  замки,
Та  доля  в  серденьку  тріпоче…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583402
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Віталій Назарук

СИМВОЛ СЕЛА

Під  берестом*,  що  в  чистім  полі  ріс,
Стовбур  старий,  мав  певно  два  обхвати,
Ховалися  від  дощовитих  сліз,
А  він  умів  дітей  тоді  сховати…

Я  і  тепер,  як  йду  через  поля,
Як  дощ  бува  застане  у  дорозі,
До  береста,  бо  тут  моя  земля,
Тут    взимку  затишно  і  при  морозі…

На  ньому  є  десяток.  певно,  гнізд,
По  вечорах  це  дерево  співає,
Пісні  свої  виводить  диво-дрізд,
Де  береста    в  піснях  він  прославляє.

Росте  кремезний,  в  полі  сам  один,
А  я  до  нього  йду  немов  на  прощу,
В  розмові  з  ним  пройде  кілька  годин,
Я  повертаюся    у  Мирогощу**…
                                                                                                             
                                                                                                                     
                                                                                               Берест*  -  листяне  дерево,  інша  назва  в’яз.
                                                                                               Мирогоща**  –  село  на  Рівненщині.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583621
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Віталій Назарук

МОЯ СТЕЖИНА ЖИТТЯ

Моя  стежина,  моя  дорога,
Вона  до  храму  і  до  села,
Зникає  смуток,  мовчить  тривога,
Бо  ця  стежина  у  даль  звела…
Шануймо  стежку,  щоби  від  смутку,
Одна  єдина  у  нас  мета,
Лише  до  храму  вдягніть  хустинку,
У  нас  стежина  ось  ця  одна…


Я  по  стежині  іду  до  храму,
Де  пахнуть  трави,  бринить  роса,
Поставлю  свічку  за  тата  й  маму,
Щоб  їх  зігріти,  там  в  небесах.
Вони  для  мене,  як  охоронці,
До  них  я  часто  лечу  в  думках,
Думки  зігріють  мене,  як  сонце,
Любов  батьківська  вона,  як  птах.


Дай,  Боже,  пам'ять,  щоб  бити  в  дзвони,
Коли  потреба  є  у  батьках,
Я  помолюся  святій  іконі,  
Думками  в  небо  злечу,  як  птах…
Незмірне  щастя  тоді  в  людини,
Коли  співають  в  саду  пісні,
Це  край  мій  рідний,  моя  країна,
Тут  кожні  миті  в  душі  святі!


Я  по  стежині  іду  до  храму,
Де  пахнуть  трави,  бринить  роса,
Поставлю  свічку  за  тата  й  маму,
Щоб  їх  зігріти,  там  в  небесах.
Вони  для  мене,  як  охоронці,
До  них  я  часто  лечу  в  думках,
Думки  зігріють  мене,  як  сонце,
Любов  батьківська  вона,  як  птах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583622
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Променистий менестрель

Усмішка Бога



Так  хочеться,
щоб  віяли  вітри  -
вітри  свободи
від  усіх  невільництв
і  щоб  світило
сонце  із  гори,
а  я  в  траві  духмяній
і  горІлиць...

Дивився  Богу  в  очі,
що  сміявсь
над  чудасіями
землян,  нівроку;
над  страхами
і  мріями  прикрас
життя,  без  значущого
на  сьогодні  толку...

Пришвидшити  
блукання  у  пітьмі.
В  умах,  та  ув  очах
би  просвітліло...
То  ж,  друзі,
сиву  Біблію  візьміть,
послання  Боже  б
розум  підкорило...

26.05.2015р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583669
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Патара

Життя на публіку.

Зустрілися.  Бог  Янголів  просив,  
Щоби  допомагали  їм  усюди  .  
Він  на  руках  її  весь  час  носив.  
Соромилась,  що  думатимуть  люди...

Джаннет  Даклін      Зустрілися.  Щоб  знову  розійтись

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583572


На  публіку  живеш  постійно  ти.
Любов  шукаєш  по  усіх  усюдах...
Знайшла  нарешті,  та...  Що  скажуть  люди?..
І...  починаєш  нищити  мости.
А  людям  байдуже,  сказали  і  забули,
У  них  свої  кохання  і  життя.
Пізніше,  щоб  не  знати  каяття,
Любов  не  перетворюй  на  минуле.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583646
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Бойчук Роман

СКАЖИ МЕНІ…

Зривав  пелюстќи  із  ромашки  –  «любов,  не  любов…»,
А  вітер  сміявся,  жбурляв  їх  мені  у  обличчя.
Із  листям  дерев  мав  я  пошепки  кілька  розмов  –
Про  поклики  серця,  а  серце  мовчить  і  не  кличе…

Скажи  мені,  квітко,  скажіть  мені,  листя  дерев,  
Чому  затаїлось  кохання  у  серці  моєму?
Без  цього  чуття  я  не  знаю  як  жити  тепер;
Віршую  епіграф-життя  для  чиєї  поеми?

У  птаха  самотнього  в  небі  про  долю  питав.
Він  крильми  змахнув  і  сховавсь  у  зеленому  лісі.
Я  б  крила  любові  розправив  і  також  літав,
Але  із  одним  лиш  крилом  не  здійнятись  у  висі.

Скажи  мені,  небо,  моя  де  гніздиться  любов,
Чому  затаїлось  кохання  у  серці  моєму;
І  птахом  самотнім  з  одним  тільки  щастя  крилом
Віршую  епіграф-життя  для  чиєї  поеми?

Був  полем  ромашковим,  лісом  і  листям  дерев;
У  неба  просторах  витав  журавлиним  я  клином.
Та  справжнього  щастя  пізнав  я  лиш  тільки  тепер:
З  коханою  серця  з  устами,  неначе  калина.

Дорогою  долі  у  парі  за  руки  йдемо,
Співає  і  квітне  кохання  у  серці  моєму…
Окрилені  щастям  у  мріях  своїх  летимо
І  пишемо  разом  життя  своє,  наче  поему.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581617
дата надходження 16.05.2015
дата закладки 19.05.2015


Ніна Багата

Сільце

За  горою  тихе  сільце.
(А  тутешні  всі  кажуть  –  хутір).
В  повоєнних  роках  забуте.
В  саморобні  бурки  узуте
Сушить  козам  дике  сінце.
Вислизають  із  рук  граблі
Дерев’яні,  теж  саморобні.
Хоч  трава  легка,  ніби  вовна,
Але  старість  невиліковна
Жарти  з  пальцями  робить  злі.
Обіперлося  на  держак
І  всміхнулося,  аж  на  кутні.
Задивилося  у  майбутнє.
Чи  в  минуле.  У  незабутнє.
Не  діждалось  нічого  путнього.
А  було  ж,  здається,  не  трутнем…
Як  же  далі  борсатись?  Як?!.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582218
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 19.05.2015


Віталій Назарук

НАША ВАТРА

Згораю  я  у  полум’ї  твоїм,
Розбещена  цілунками  й  словами,
Тебе  я  п’ю,  а  от  очима  їм,
І  птахою  лечу  під  небесами.
Коли  мене  торкається  рука,
Коли  до  вуха  подих  долинає,
Блаженна  мить  мій  розум  розпіка,
А  жага  серце  млосно  напуває.


Приспів:
Наша  ватра  горить  і  удень,  і  вночі,
Ми  згораємо  разом  щасливі,
Від  сердець  розшукали  свої  ми  ключі,
Обміняємось  ними,  мій  милий…
Наша  ватра  горить  і  бере  у  полон,
І  возносить  високо  у  небо,
І  здається  мені,  що  це  є  тільки  сон,
Проте  більшого  щастя  не  треба…

Не  залишай  тепер  мене  одну,
На  самоті  я  вже  не  зможу  жити,
Не  розірви  натягнуту  струну,
Як  маєш  розірвати  -  краще  вбити…
Жаринка  я  у  полум’ї  твоїм
І  прагну  в  парі  розділяти  долю,
Я  блискавка  -  ти  гуркотливий  грім,
До  тебе  згідна  я  піти  в  неволю.

Приспів.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581907
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 19.05.2015


Бойчук Роман

…ні про що, а це значить – про все на світі…

[i]«…Ось  як  з  нічого  зробити  поезію:
Уявіть,  що  нічого  –  це  все…»
                                     Олександр  Букатюк[/i]

Я  поняття  не  маю,  про  що  написати  вірша…
І  з  усіх  найбілішим  здається  мені  цей  аркуш…
І  за  когось  я  кращий,  і  точно  за  когось  гірший.
У  одному  лиш  певен,  що  віршів  своїх  –  я  автор.

Строфи  ці  ні  про  що,  а  це  значить  –  про  все  на  світі.
Аби  хто  там  і  що  казав,  та  слова  –  всесильні.
Значно  більше  їх,  аніж  барв  і  відтінків  квітів;
І  отрута  і  ліки  –  у  нас;  вони  нами  вільні…

Правлять  світом  слова,  а  не  гроші,  що  теж  є  словом.
А  миттєвості  всі  –  лиш  імпульси  і  коливання…
Із  усіх  наймогутніші  звісно  –  слова  любові,
Найсвітліше-чарівними  з  них  є  –  слова  кохання.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579688
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015


Ніна Багата

Картина

Афганістан.  Це,  ніби…  в  дьогті  квач.
Я  ним  думки  грунтую  для  картини.
Які  відтінки  фарб  лягти  повинні
На  ній,  щоб  і  в  німому  чувся  плач?
Громаддя  гір,  неначе  бите  скло.
Звичайно  ж,  чорне.  Іншим  буть  не  може.
І  небо  чорне.  Хоч  без  хмар.  Вороже.
І  вітер,  мов  наждак!..  Суцільне  зло
Мазками  темними  картину  лиже.
І  я  безсила.  Бо  непросто  вижать
З  душі,  не  з  тюбика,  тональність  свіжу.
Тому-то  між  малюнками  і  тлом
Межі  нема…  Хоча  далекі  гори
Не  винні  в  тім.  Бо  вивергнути  горе
Примусила  їх  сила  ще  чорніша
Й  безглузда.  На  бездушності  замішана.
Вона,  як  лава  (знову  ж  таки  чорна),
Дістала  й  нас.  Ті  бризки,  в  цинк  загорнені,
Посіялись  у  землю  не  зерном,
А  молодим,  закам’янілим  сном…
Думки  мої  киплять  в  афганськім  вирі.
Така  й  картина  вийшла  –  біль  і  гнів.
Дивлюсь  на  лик  її  серцями  сиріт  –  
Невтішних  українських  матерів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579711
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015


Патара

Вечірнє…

Звичайно,  ми  зовсім  різні,
Ти  з  глини,  а  я  з  ребра.
Зустрілися  надто  пізно,
Така  от  життєва  гра.
Могли  б  взагалі  не  стрітись,
Поглянути  в  інший  бік
І  ти  дарував  би  квіти
Тій  іншій,  за  роком  рік...
Та  карти  лягли  інакше,
Я  знаю  тепер,  ти  є
І  якось  напрочуд  м'якше
Почула  ім'я  своє.
Так  затишно  біля  тебе,
Так  тепло  в  зимову  ніч.
Чого  ще  хотіти  треба,
Коли  знову  віч-на-віч?..

06.05.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579386
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 08.05.2015


Наталя Данилюк

Феєрверки цвітінь

Травень  феєрверками  цвітінь
Вибухнув  у  просинь  василько́ву
І  пташине  радісне  "цвірінь"
Розгойдало  вранішню  діброву...

З  пелюстково-лагідних  піал
Обтрусило  бджіл  рудих  і  сонних.
Попливли,  полишивши  причал,  
В  океан  смарагдовий  балкони.

І,  напнувши  сріберну  вуаль,  
Розлякавши  риб  прудких  лускатих,
І  моє  вікно  пустилось  в  даль,
Мов  саме  відчалило  від  хати...

В  дивовижні  сяючі  світи,
Звуками  наповнені  і  цвітом!..
Як  відрадно  травами  пливти  –
По  краплинках  м'ятного  мохіто!

Аж  ряхтить  в  калейдоскопі  див
Ця  весна  розбурхана  і  п'яна!..
Наче  Бог  долоню  притулив  –
І  війни́  загоїлася  рана...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579351
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 08.05.2015


Патара

Тікаю геть.

Без  розуміння  перспектив  немає,
Ми  ж  люди,  не  каміння  бездуховне.
Гармонії  ми  прагнемо  із  зовні,
Душею  щоб  торкнутися  до  Раю.
Та  дотиком  глуху  стіну  не  зрушиш
І  до  глухого  шепотіти  марно...
Немов  у  гущі  полохлива  сарна,
Тікаю  геть,  щоб  врятувати  душу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578648
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Олександр ПЕЧОРА

ПЕЛЮСТКОВИЙ ВАЛЬС (Музика В. Оха)

Запашний  вітерець  пряде
                                       з  буйноцвіття  духмяний  вальс.
Причаровує  –  в  рай  веде.
                                                 Тільки  як  же  мені  без  Вас?


Старовинний  п’янкий  романс  –
                                                                 приміряє  весна  фату.
Кружеляє  натхненно  вальс.
                                                               А  я  Вас  виглядаю  тут.


Знаю,  прийде  жаданий  час,
                                                                     наче  яблука  у  меду.
Запрошу  Вас  на  дивний  вальс.
                                                   До  кохання  натхненно  йду.


Пелюстковий  весняний  вальс  –
                                                         молода  заметіль  в  саду...
Я  так  хочу  зустріти  Вас,
                                                           доки  яблука  не  впадуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431290
дата надходження 13.06.2013
дата закладки 03.05.2015


Артур Сіренко

Озирнутись назад

               «Я  мужність  знайшов  озирнутись  назад
                   Трупи  прожитих  днів
                   Встилають  мій  шлях
                   Я  хочу  оплакати  їх…»
                                                                                 (Гійом  Аполлінер)  

Якби  тільки  мертві  дні
Були  позаду  (коли  озирнемось  назад),
Якби  тільки  мертві  ночі
Ми  бачили  на  шляху
Розбитому  і  навіть  давньому,
Якби  тільки  вони
Дивились  на  нас  скляними  очима
Із  загублених  і  забутих  календариків,
Де  рудими  котами  дивиться  минуле,
Заглядає  у  темні  закутки  старої  пам’яті:
Там  друзі
Яких  ми  не  зустрінемо  більше  ніде.
Тільки  там  -  в  минулому,
У  тумані  прожитих  днів.
Ми  їх  побачимо.
Якщо  віднайдемо  мужність
Озирнутись  назад…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578639
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Леся Геник

Неспівмірне

Запікається  рев  на  душі,
Серце  ранить  покусана  щирість  -
На  війну  розійшлися  лівші,
Тільки  праві  лишилися  в  мирі.

Над  коритом  провладної  лжі
Індюків  назбиралося  сила!
Поки  б'ються  до  крові  лівші,
Праві  медом  намащують  крила.

Розлітаються  жала  гранат,
Захлинаються  втомою  "Гради".
Над  лівшами  дуріє  набат,
А  над  правими  ллються  бравади.

Доки  молять  Богів  матері
Сокотити*  за  дітьми-лівшами,
Праві,  наче  огидні  щурі,
Чад  своїх  поховали  за    брами.

Неспівмірне  займання  межі,
Неспівмірні  чуття  і  надії  -
Поки  линуть  у  засвіт  лівші,
Всюди  правими  гидко  лисніє...

(30.04.15)

*сокотити  -  оберігати  (діал.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578047
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 03.05.2015


Наталя Данилюк

Мама розсипала сонце…

Мама  розсипала  сонце  
у  нас  під  вікном  –
жовті  чубаті  нарциси  
розкрили  долоні,
леза  листочків  
розрізали  ґрунту  рядно,
вітру  кивають  
голівоньки  ніжні  і  сонні.

Мама  блакить  заплела  
у  волосся  весні  –
крокус-метелик  
обтрушує  зрошені  крильця,
квітень  його  пеленає  
в  ранкові  пісні,
спати  вкладає  під  вечір  
у  тепле  кубельце.

Мама,  як  щедра  весна,  
розплескала  тепло  –  
і  розмаїття  тюльпанів  
стрункими  рядами
вздовж  огорожі  
строкатим  огнем  зацвіло,
двір  оживився,  немов  
петриківський  орнамент.

Мама  посіяла  слово  
в  дитячій    душі...
Слово  зійшло,
ніби  сонцем  обніжені  квіти,  
тягнеться  в  небо
проз  вії  густих  споришів...
Світить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578294
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Віталій Назарук

ДЕРЕВ'ЯНА ХАТА

Ліс  сосновий  окутав
Дерев’яну  хатину,
Луг  розлігся  далеко,
Скільки  око  гляде,
Тут  я  місяця  слухав,
Тут  збирав  я  ожину,
Тут  невидиме  око,
Але  все  це  моє…

Приспів:
Попід  лісом  хатина,
Де  над    яром  ожина,
Осока  і  берези  
Обнялись  поміж  трав,
Тут  чекає  стежина,
Що  для  роду  єдина,
Тут  для  нашого  роду,
Плеще  хвилею  став.

Постаріла  хатина,
А  у  ній  батько  і  мати,
Лише  зрідка  збирає
Наша    хата  гостей
І  виходять  у  поле  
Діточок  виглядати,
Хата,  батько  і  мати  -
Всі  чекають    вістей…

Приспів:
Попід  лісом  хатина,
Де  над    яром  ожина,
Осока  і  берези  
Обнялись  поміж  трав,
Тут  чекає  стежина,
Що  для  роду  єдина,
Тут  для  нашого  роду,
Плеще  хвилею  став.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578379
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Наталя Данилюк

Травню, поклади мене на музику…

[img]http://muzmix.com/images/songs/80856/2.jpg[/img]  [img]https://cs7058.vk.me/c540102/v540102906/5a637/WIDDvCydRpI.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c625823/v625823731/28078/z0gGP25U6Es.jpg[/img]

Травню,  поклади  мене  на  музику  –
Ніжно-ніжно,  нотками  весни…
Вже  бруньки,  зав’язані  у  вузлики,
Вибухнули  вицвітом*  лляним.

День,  як  вулик,  бджолами  махровими
Аж  гуде  і  хлюпає  увись!
І  гаї  милуються  обновами,
Травню  мій  бузковий,  подивись!

Доторком  розбурхай  сонні  клавіші,
Випусти  крилатий  нотний  рій
І  вербові  струни  найяскра́віші
Підіграють  музиці  твоїй…

Мій  натхненний  звабнику  і  злодію,
Це  для  нас  весна  полотна  тче!
Поклади  мій  настрій  на  мелодію,  
А  долоню  теплу  на  плече.


[i]*Вицвіт  (діал.)  –  цвіт.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578484
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Михайло Гончар

Монолог хмільного поета

На  вірш  іде  "чекушка"
І  пачка  сигарет...
То  може  я  п'яниця,
Чи  все-таки  поет?

Сказав  колись  пан  Рильський
(Хай  грім  мене  поб'є):
"Та  що  воно  напише,
Якщо  воно  не  п'є?.."

До  Пушкіна  всі  музи
Неначе  на  меди,
Злітались,бо  у  нього
Вино  було  завжди.

Єсєніна  любили...
Якби  ж-то  він  воскрес!
Відвідували  часто  
Висоцького  В.С.

А  рубаї  Хайяма
Прокисли  б  вже  давно
Якби  Хайям  їх  щедро
Не  приправляв  вином.

І  наш  Кобзар,здається,
Не  зовсім  був  святим...
А  де  б  узяв  він  сили
Пройти  і  Крим,і  Рим?

Я  з  ними  не  рівняюсь  -
Не  той  кабріолет,
Але  маленька  чвертка
І  пачка  сигарет

Із  будь-якої  теми
Змайструють  в  айн  момент
Хоч  пушкінську  поему,
Хоч  дантівський  сонет.

Як  вірш  -  так  "четвертушка"...
На  жлобський  інтерес  -
Давно  вже  міг  придбати
Шікарний  "мерседес".

Та  замість  "мерседеса"
Везе  велосипед,
Бо  в  нас  за  труд  піїта
Не  видають  монет.

Ідеш  у  видавництво?
Йди,голубе,іди,
Забудь  про  гонорари
Й  неси  свої  труди...

Не  маючи  ілюзій,
Щасливий  мчусь  в  ларьок  -
Вірш  вимагає  чвертку
І  пачку  цигарок.

Поет  я  чи  п'яниця?
До  чого  тут  "ха-ха"?
Хай  кине  в  мене  камінь
Хто  дійсно  без  гріха.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578599
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Віталій Назарук

ПІСНЯ ТОБІ

Озерні  льони  перед  сонечком,
Освячують  неба  блакить,
Я  виглянув  тихо  в  віконечко,
Полісся  моє  вже  не  спить.

Ожина  у  роси  сховалася,
Забрала    в  листки    власну  тінь,
Неначе  вона  закохалася,
У  квітку,  що  зветься  -  Волинь.

Тихесенько  родиться  плесами,
Небесна  роса,  наче  синь,
А  райдуги  линуть  покосами,
Щоби  освятити  Волинь.

Люблю  у  Поліссі  при  затишку,
Де  льон  вибивається  в  синь,
Єдину  і  люблячу  квіточку,
Кохану  і  славну  –  Волинь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578603
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015


Наталя Данилюк

Упасти в ніжне прядиво трави…

Упасти  в  ніжне  прядиво  трави,
У  китиці  махрові  молочаю
І  слухати  бджолині  молитви
У  купелі  весняного  розмаю...

І  думати  про  світле  й  неземне  –
Яке  це  щастя  в  сій  буремній  ері!..
Коли  тебе  натхнення  доторкне,
Відкривши  серцю  в  раювання  двері...

Упасти  поміж  косами  струмка
І  наслухати  шепіт  загадковий,
Коли  дзюрчання  музика  легка
Вплітається  у  кучері  діброви...

І  ніжити  долоні  в  завитках
Грайливо-неприборканих  потоків...
І  стежити,  як  розтинає  птах
Небесні  плеса,  чисті  і  глибокі...

Промінню  підставляючи  лице,
Усотувати  проблиски  медові,
І  прорости  у  землю  деревцем,
По  вінця  повним  цвіту  і  любові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577759
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 02.05.2015


Віктор Ох

Ще не осінь… (V)


Слова  -  Іван  Гентош
Виконання  –  Ярослав  Чорногуз
Звукозапис  -  Олександр  Салицький  
Кліп  –  Олексія  Тичка
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-qlIxKuxrqU[/youtube]
----------------

 (романс)
Вже  павутинки  у  волоссі,
І  сум-печаль  в  очах  святі…
Та  ще  не  осінь,  ще  не  осінь  –
Я  цілував  би  очі  ті…

Не  нарікаю  і  не  плачу,
Не  ображаюсь,  не  кляну  –
Тебе  одну  у  снах  лиш  бачу,
І  в  них  люблю  тебе  одну.

Я  долі  ще  не  раз  пробачу,
Що  час  сплива  за  роком  рік  –
Лиш  уповаю  на  удачу,
Що  ти  подивишся  в  мій  бік.

Заб’ється  серце,  затріпоче,
Полине  пташкою  увись…
Не  відводи  від  мене  очі,
Благаю  –  тільки  подивись.

І  світ  заграє  веселково,
Хоча  ні  спокою,  ні  сну…
Лиш  не  мовчи,  скажи  хоч  слово,
Бо  я  люблю  тебе  одну.

Ті  почуття  куди  подіти?
Святе  тепло  –  рука  в  руці…
Ще  буде  рай,  і  буде  літо,
І  ти,  прекрасна,  в  світі  цім…

А  як  той  час  таки  настане
Вступати  в  осінь  золоту  –
Розвіють  вранішні  тумани,
І  сум,  і  жаль,  і  самоту…

Життя  чудове  й  незбагненне,
Таке,  як  в  юності  колись…
Благаю,  просто  глянь  на  мене,
Мені  очима  усміхнись…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576872
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 26.04.2015


Віталій Назарук

ЗАКОХАНИЙ

Закоханий  давним-давно,
Мені  життя  тебе  пророчить,
Моє    невипите  вино,
Люблю  дивитись  в  твої  очі.

Ти  моя  мрія,  краща    всіх,
Моя  медунка  березнева.
Ти  моя  радість,  ти  мій  гріх,
Ти  мого  серця  королева.

Лечу  до  тебе  кожну  мить,
Зігрітись  прагну  у  цілунку,
Чи  дощ  іде,  чи  сніг  летить,
Я  завжди  прагну  твого  трунку.

Для  мене  ти  одна  така,
Тебе  не  в  силі  розлюбити,
Бувають  зайвими    слова,
Та  я  боюсь  тебе  згубити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573557
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 11.04.2015


Михайло Гончар

Діла хрінові…

О,був  колись  я  пряником  медовим!
Живи,радій,кричи  "кукурікУ",
Та  якось  помаленьку  став  хріновим  -
Змінилися  рецептори  смаку...

Що  ж,я  в  житті  спожив  чимало  хрону,
Тому  й  відчулась,мабуть,гіркота...
Таки  ревуть  воли,хоч  ясла  повні,
Коли  нема  для  щастя  вороття.

Я  намагався  збутися  гіркого,
По  хліб  лише  заходив  в  гастроном,
Спалив  світлини  із  життя  старого,
А  гіркість  заливав  одним  сітром.

Не  помогло...колись  вуста  медові
Тепер  шипіли  вкрай    чумні  слова...
Не  виплив  човен,бо  води  був  повен  -
Блефує  доля  -  це,як  два  по  два.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573647
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 11.04.2015


Наталя Данилюк

Дівчинка на гойдалці скрипучій…

Дівчинка  на  гойдалці  скрипучій
Розтинає  ночі  органзу!
І  зірок  побря́зкачі*  лискучі  
Пригинають  небо,  мов  лозу.

Дівчинка  підошвами  лоскоче
Вишитий  сузір’ями  велюр!
Місяць-кіт  примружив  сонні  очі,
І  приліг  на  хмарці  від  кутюр.

Поведе  хвостом,  як  опахалом  –
І  дмухне  лелітками  в  пітьму,
Зблисне  оком  жовтим,  як  опалом  –
І  траву  оберне  в  бахрому.

На  його  нашийнику  зі  шкіри
Мерехтить  в  оправі  адуляр
І  холодних  відлисків  рапіри
Розрізають  поволоку  хмар.

А  внизу,  на  гойдалці  крилатій,
Під  шатром  нічного  полотна,
Сновидінь  метелики  строкаті
З  рукава  витрушує  весна.


[i]*Побрязкачі  (застаріле)  –  монети.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573538
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 10.04.2015


Артур Сіренко

Капітани траншей

                             «Але  життя  насправді  гра,  мій  хлопчику,  
                                   і  треба  грати  за  правилами.»
                                                                                   (Джером  Девід  Селіджер)

Табір  переповнений.  Це  величезне  юрмище  втомлених  людей.  Втомлених,  але  знову  готових  іти  в  бій.  Після  епопеї  з  «Піонами»  -  переганянням  цих  залізних  динозаврів  з  пункту  А  в  пункт  Б  відчуваю  себе  таким  же  розбитим  як  старий  бетеер.  Ще  постійно  виникає  відчуття,  що  я  цап-відбувайло.  Зрештою,  всі  ми  принесені  в  офіру  війні  і  божевільним  ідеям  людей  з  сусідньої  країни,  що  втратила  глузд  (схоже,  що  остаточно).  Солдат  з  мого  взводу  (тепер  уже  колишнього)  відправляли  на  передову.  Це  завжди  щемно  –  прощатися  з  людьми  з  якими  служив  і  воював,  яким  вірив,  за  яких  готовий  був  віддати  життя  (взаємно)  –  вони  їдуть,  а  мені  наказали  бути  тут.  Кожному  тисну  руку,  звичні  вже  фрази,  що  (мовляв)  зустрінемось  після  війни.  

Мені  дали  новий  взвод  –  не  так  давно  мобілізовані,  ще  не  були  в  боях.  Знайомлюсь:  як  завжди  справжній  Вавилон  –  крім  того,  що  є  люди  з  усіх  областей  України,  двоє  земляків  з  Донецького  краю,  ще  є  один  китаєць  -  громадянин  України,  мобілізований.  Війну  сприймає  як  факт  буття,  як  даність,  з  якимось  філософським  спокоєм,  каже,  що  знищить  всіх  ворогів  нашої  країни.  Для  нього  тепер  Україна  «наша  країна»,  він  тут  живе  і  любить  цю  землю.  Звати  його  І  Чунь  Си.  Я,  звісно,  не  спитав  як  його  ім’я  пишеться  ієрогліфами  –  посоромився.  Але  судячи  по  звучанню  його  імено  можна  перекласти  як  «один  весняний  монастир».  Подумалось  ненароком:  якби  вони  заселили  нашу  землю,  вони  б  її  любили  і  не  пустили  сюди  ніяких  іноземних  загарбників...  Як  мені  бракує  ось  такого  філософського  спокою  цього  китайця.  Нехай  і  не  спокою  Будди  чи  його  чорного  ченця,  а  хоча  б  спокою  Сковороди:  «Кожна  людина  складається  з  двох  протилежних  протиборних    початків  або  натур:  з  гірного  і  підлого,  тобто  з  вічності  і  тліну...»  Отак  би  мені  і  дивитися  на  світ  і  на  людей.  Але  не  виходить:  занадто  вже  на  війні  добро  і  зло  протиставлені,  занадто  віддалені  –  або,  або...  Коли  комбат  вперше  подивився  на  список  взводу  і  солдата  І  Чунь  Си,  він  промовив:  «Тут  і  не  розбереш,  де  тут  ім’я,  де  по  батькові.  Як  же  тебе  називати?  Буду  називати  тебе  Сансанич!»  Рядовий  І  чи  то  солдат  Чунь  був  не  проти...  Ще  один  солдат  –  монгол  на  ймення  Унасан  Целерхег.  Потрапив  в  армію  по  тій  же  оказії  –  громадянин  України,  сурма  заграла,  а  він  і  не  проти  повоювати.  Ще  більший  дивак.  Улюблене  заняття  –  дивитися  на  вогонь.  Якщо  йому  не  дати  якесь  завдання,  буде  на  вогонь  дивитися  годинами.  Йому  би  в  монастир,  а  не  в  армію.  Споглядати  Порожнечу  і  чекати  просвітлення.  Дивився  я  на  цих  дітей  Сходу  і  згадував  рядки  Кіма  Соволя:

                                               «Сприймай  життя  таким,  як  воно  є!
                                                   Тож  треба  жити,  треба  просто  жити.
                                                   Сприймай  життя  таким  ,  як  воно  є.
                                                   Хай  вітер  плаче  за  опалим  квітом.»

Цілий  день  вантажили  снаряди,  а  потім  чистили  гармати.  Втомився  я  дико:  командиру  взводу  не  пасує  дати  наказ  і  споглядати  як  солдати  працюють,  треба  з  усіма  і  почати  першому.  Від  перевтоми  довго  не  міг  заснути.  Потім  серед  ночі  прокинувся  і  не  міг  зрозуміти  –  де  я?  Якийсь  склад  з  металевими  стінами  і  дахом,  посеред  складу  купа  дров,  навколо  сплять  люди  –  більше  трьохсот  чоловік,  біля  дров  залізна  пічка  в  якій  горить  вогонь...  Де  це  я???  Потім  подумав:  «А  може  мене  в  армію  забрали?  Ні,  не  може  цього  бути  –  викладача  університету  в  мої  роки  і  раптом  в  армію.  І  якби  забрали  в  армію  –  я  спав  би  в  казармі,  а  не  в  якомусь  складському  приміщенні.  А  може  війна  почалася?  Абсурд.  Як  може  початись  війна  в  Європі  в  сучасному  цивілізованому  світі?  Та  хто  може  напасти  на  нашу  мирну  країну?  Не  може  цього  бути.»  Потім  я  зрозумів  –  мені  це  все  сниться.  Ось  зараз  я  засну,  прокинусь  вранці,  і  все  стане  на  свої  місця.  Я  солодко  заснув  і  справді  –  зранку  все  стало  на  свої  місця:  на  мені  погони  капітана,  треба  командувати  взводом,  здалеку  доносяться  звуки  канонади...  Як  все  просто...  

Наступного  дня  біля  табору  зловили  сепаратистку.  Наркоманка.  На  вигляд  років  двадцять  п’ять.  Але  явно  молодша  –  наркоманки  швидко  старіють  і  виглядають  старшими  за  свої  роки.  У  стані  наркотичного  сп’яніння  стріляла  в  наших  солдат  з  пістолета.  Певно,  дали  дозу  і  сказали  –  йди  стріляй.  Не  влучила  ні  разу  –  по  причині  того  ж  наркотичного  сп’яніння.  Солдати  забрали  в  неї  пістолет  і  прикували  наручниками  до  металевих  воріт  табору.  Вона  сиділа  біля  воріт,  перебуваючи  і  далі  в  своєму  світі  галюцинацій  і  періодично  говорила  якийсь  беззмістовний  набір  слів.  Зібралась  невелика  юрба  бійців.  Підійшов  один  старий  сивий  солдат  з  довгими  сивими  вусами,  спрацьованими  руками  і  обличчям,  що  зоране  зморшками  і  сказав:  «Таких  треба  на  місці  розстрілювати!»  Солдати  мовчки  погодились.  І  тут  мене  охопив  жах  –  стало  моторошно,  як  ніколи.  Зараз  солдати  вчинять  самосуд,  а  я  тут  єдиний  офіцер  –  і  це  буде  на  моїй  совісті,  бо  зупинити  постріл  я  просто  не  встигну.  Або  ще  гірше.  Зараз  хтось  з  солдат  скаже:  «Командире!  Ти  нас  вів  у  бій,  інколи  просто  на  смерть,  наказував  бути  нещадними  до  ворогів,  ми  виконували  твої  накази  ціною  свого  життя.  Розстріляй  цю  гидоту!»  І  доведеться.  Юрба  живе  своїми  законами.  І  мені  їх  завтра  вести  в  бій,  і  треба  щоб  вони  виконали  будь-який  мій  наказ.  А  якщо  я  цього  не  зроблю,  це  буде  не  гарантовано.  Тим  паче,  якщо  я  спробую  їх  зупинити.  Ніколи  не  думав,  що  потраплю  в  таку  ситуацію:  розстрілювати  беззбройних  полонених,  ще  й  дівчину.  І  як  з  цим  далі  жити?  На  моє  щастя  приїхала  машина  з  контррозвідниками  і  сепаратистку  забрали.  

Наступного  дня  о  п’ятій  голині  ранку  підняли  і  відправили  на  вогневу.  Чомусь  наказали  здійснити  марш-кидок  на  п'ятнадцять  кілометрів  пішки  –  гармати,  мовляв  вже  прямують  туди,  снаряди  теж  туди  повезли,  чи  то  вони  будуть  як  тільки  ми  дійдемо,  вперед.  Напевно  всі  «шишарики»  були  зайняті.  Сумніваюсь,  що  вони  пошкодували  пального.  На  вогневій  було  довгий  час  тихо,  співали  жайворонки,  солдати  нудьгували  в  траншеях  і  бліндажах,  гармати  мовчали,  замасковані  в  ямах.  

Я  вже  думав,  що  нам  судилось  так  і  простирчати  тут  кілька  днів  в  якості  живих  мішеней,  коли  вдалині  почулася  канонада.  А  потім  голос  СОБа:  сепаратисти  відкрили  вогонь  по  наших  позиціях,  треба  у  відповідь  знищити  їхню  мінометну  батарею  і  групу  піхоти  в  укриттях.  І  почалось!  Наші  «Гвоздики»  запрацювали.  «Перший.  Приціл  368,  кутомір  18-07,  осколково-фугасним  вогонь!  ...  Другий.  Приціл  вище  10,  кутомір  лівше  12,  три  снаряди,  швидким,  осколково-фугасні,  підривник  фугасний,  вогонь!»    Відстріляли  майже  все  що  нам  привезли,  коли  раптом  я  в  бінокль  побачив,  що  в  кілометрі  від  нас  виповзає  з  «зеленки»  москальський  танк.  І  повертає  гармату  в  нашу  сторону.  Де  він  взявся?  У  мене  все  в  середині  похололо:  «Це  кінець!  Зараз  нас  тупо  розстріляють!»  Нашим  стареньким  і  втомленим  «саушкам»  годі  було  тягатись  з  сучасним  танком.  Крім  того  у  нас  були  тільки  осколково-фугасні  снаряди.  Мені  треба  було,  звісно,  крикнути  екіпажам:  «Танк  лівіше  орієнтиру  один  двадцять  тисячних!»  Але  я  не  встиг  –  встиг  тільки  подумати:  «Життя  довершено.  Крапку  зараз  поставлять.»  І  краєм  ока  помітив,  що  перша  САУ  опускає  гармату  в  положення  вогню  прямою  наводкою  і  одночасно  повертає  башту  в  сторону  танка.  Навідник  «першого»  помітив  танк  раніше  мене.  Постріл!  Перший  же  снаряд  влучив  прямо  в  башту  танка  раніше  ніж  він  встиг  вистрелити.  Хоча  снаряд  був  осколково-фугасним,  але  танк  буквально  підкинуло  в  повітря.  Захист  з  броні,  звісно,  весь  зірвало.  Оптика  судячи  по  всьому  теж  вся  накрилась.  Танк  затих  і  не  подавав  ознак  життя.  Я  не  уявляю,  що  переживає  екіпаж,  коли  в  башту  влучає  снаряд  з  «Гвоздики»  ще  й  повний  і  прямою  наводкою.  Танк  так  і  лишився  стояти  біля  «зеленки»  не  подаючи  ознак  життя.  Розвідники  казали,  що  з  нього  так  ніхто  і  не  вилазив.  Ні  в  кого,  звісно,  не  було  бажання  піти  і  подивитися  в  якому  він  стані  і  що  з  екіпажем.  

Про  цей  епізод  солдати  забули  і  майже  ніколи  не  згадували.  Тільки  комбата  інколи  заносило  на  філософію  (неочікувано):  «А  я  завжди  казав,  що  САУ  може  завалити  сучасний  танк!»  Хоча  всі  розуміли,  що  нам  просто  пощастило.  А  того  ж  вечора  нас  забрали  з  вогневої  –  в  табір  добиралися  верхи  на  броні  –  на  «саушках».  Трясло  і  підкидало  так,  що  подумав,  що  краще  було  б  піти  пішки.  А  ввечері  в  таборі  я  знову  читав  Достоєвського,  а  солдат-монгол  споглядав  вогонь  у  буржуйці.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570046
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 10.04.2015


Віталій Назарук

ВЕСНА НА ПОЛІССІ

Які  духмяні  в  Мавки  коси,
Який  чарівний  світ  зорі,
Пора,  як  квітнуть  абрикоси,
Ще  не  співають  солов’ї.
А  ми  удвох  топтали  роси,
Що  не  у  сні,  а  наяву…
Прийшла  весна  –  кохання  просить,
До  серця  коси  ці  горну…

Приспів:
Щоб  щире  серце,  моя  доле,
Пішло  із  нами  у  танок,
Щоб  дітками  родило  поле,
Для  нас  життя  одне  на  двох.


Заворожила  Мавка  в  лісі,
Вже  відцвітає  первоцвіт,
Краса  буяє  на  Поліссі,
А  Лукаша  розтанув  лід…
І  знову  він  шукає  Мавку,  
Щоб  поносити  на  руках,
Щоб  цілувати  знов  до  ранку,
Щоб  відродитися  в  думках.

Приспів:
Щоб  щире  серце,  моя  доле,
Пішло  із  нами  у  танок,
Щоб  дітками  родило  поле,
Для  нас  життя  одне  на  двох.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573347
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 10.04.2015


Артур Сіренко

Забуття на мить

                 «Я  тут  забув  хто  я  такий
                     Ким  був  колись-то...»
                                                             (Гійом  Аполлінер)

Відколи  я  потрапив  сюди:
До  краю  хворої  землі  і  мертвої  води,
До  левади  іржавого  заліза  
І  людей  нажаханих,
Відколи  я  крокую
Стежками  металевих  гадюк
І  отруйних  механічних  їжаків
Я  забув
Своє  імено  чудне  і  книги  прочитані,
Солодкі  цілунки  коханок  
І  музику  спокою,
Мушлю  домашнього  затишку  
І  смак  меду  життя.
Я  забув
Своє  буття  минуле  і  казкові  сни,
Свої  маски  і  ролі  в  театрі  щоденному,
Теореми  Евкліда  і  постулати  Будди,
Свої  минулі  реінкарнації  і  цитати  з  газет.
Пам’ятаю  лише  одне
(Найголовніше)
І  щоранку  повторюю:
Я  мушу.  Я  повинен.
Я  виконаю  обов’язок
Не  пустити  на  свою  землю
Сарану  чорну  зі  сходу,
Орду  диких  варварів,
Безумців  знищення.
А  тим  часом:
Паморозь  на  торішній  траві,
Снігова  крупа.
Білі  хмари.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573293
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 10.04.2015


Любов Ігнатова

Сьогодні (четвер)

Сьогодні  Він  митиме  ноги  
Всім  учням  Своїм...та  Юді...  
Змиватиме  пил  дороги,  
Утому  і  пересуди....  

І  хліб,  і  вино  -востаннє...  
Сьогодні  і  тут...назавше...  
А  завтра  -Його  заклання...  
І  смерть...во  спасіння  наше...  

Сьогодні  -сад  Гетсимані...
Молитва...до  кровопоту...  
І  прОщення,  і  прощання...  
Щоб  завтра  йти  на  Голготу...

Терновий  вінок...і  цвЯхи...  
І  хрест  -як  щабЕль  останній...  
І  темінь  над  битим  шлЯхом...  
І  нОвих  надій  світання...  






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573225
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 10.04.2015


Тетяна Луківська

Не приходиш у сни…

       (Ти  приходиш  у  сни…  (Любов  Ігнатова)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617

Не  приходиш  у  сни…
Й  не  сказав  чи  у  долі    чекати,
В  паралельних  світах,  залишивши  оскомину  днів.
А  я  в  кожному  сні  намагаюсь  сліди  відшукати
Тих  далеких  зізнань,  за  яких  ти  в  мені  відболів.  
Не  приходиш…
І  в  снах  порожнечею  смикає  в  грудях.  
Ще  й  сніжить-засипає  забуті  донині  стежки.
Десь  самотні  гілки,  зледеніло  за  вікнами  блудять,
Не  дістати  гінкі  тополині,  в  захмар'ї,  вершки.
Не  приходиш…
І  сон…  кольоровими      нас  не  малює,
Лиш    тумани  густі  застелили  дороги  сувій.
А  холодна  зима  вже,  по-своєму,  все  зафарбує...
Й    зникне  в    білому  сні  силует  запорошений  твій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549943
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 09.04.2015


Тетяна Луківська

Я душею вростаю…

Я  душею  вростаю  у  слово,
У  рядки  заплітаю  журбу…
Україно  моя,  нова  змова!
Знов    продовжує  ворог    стрільбу!  
О!яка    ж  невимовна  розпука
Спопеляє  серця  на  жалі.
Тяжкі  втрати…ну,  що  ти  за  «сука»!
Прешся  й  далі  по  нашій  землі.
Все  агресор  безжально  шматує…
Ну,  не  «брат»  нам,  але  ж  ти  сусід!
Міномет  безпричинно  лютує…
Озирнись…що  лишаєш    услід.
Розпочав  ти  дорогу  криваву,
Замасковану  в  клятій  брехні.
Тож  зневага  людська  тобі  «славу»
Нагортає  землею  в  вогні.
Ну,  яким  тебе  дивом  спинити?
І  які  вже  казати  слова?
Україну  тобі  не  зломити!
Українським  народом  жива!

Я  душею  вростаю  у  слово,
Виплітаю  рядки  із  надій…
Мила,  рідна  земля  колискова,
Я  схиляюся  силі  твоїй.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568860
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 09.04.2015


Віталій Назарук

ХОККУ

Летить  густий  сніг,
Родиться  нова  думка,
Це  певно  кінець…
*
Квіти  для  тебе,
Небо  яскраво    синє,
Спадає  листя.
*
Зачерпну  води,
Поспішать  кудись  коні,
Стомлено  йду  в  сон.
*
Сонце  на  сході,
Квітка  в  холодній  росі,
Зірву  волошки.
*
Хмарина  вгорі,
Закриває  дорогу,  
Буде  темнота.
*
Дзвенів  підсніжник,
В  лісі  розлилось  тепло,
Ще  випаде  сніг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476348
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 09.04.2015


Віталій Назарук

ВІДРИДАЛИ БЕРЕЗИ

Відридали  берези,  заспівали  ліси,
Первоцвіт  б’є  у  дзвони  щоранку
І  п’яніє  душа  від  такої  краси,
Одягають  поля  вишиванку.

По  долинах  туман  позбирав  всю    росу,
Підніме  в  небеса,  в  білі  хмари,
Мавка  дивиться  вдаль,  заплітає  косу,
Чи  тумани  ранкові  розтали...

Яка  дивна  пора,  як  весна  на  душі,
Всюди    ходять  закохані  пари,
Коли  хлопці  стають,  як  один  -  Лукаші,
А  дівчата  одягнені  в    чари.

Принеси  щастя,  весно,  до  родини  у  дім,
Щоб  музики  весілля  заграли,
Хай  тепло  на  поля  принесе  перший  грім,
Щоб  весною  ми  всі  воскресали!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570514
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 09.04.2015


Віталій Назарук

ЧЕРЕМШИНА

Хмари  шукають  стежину,
Запах  дурманить  ліси,
 Квітне  краса-черемшина,
Чути  її  голоси…

Пр.  Біла  моя,  черемшино,
Пісня  моя  солов’я.
Ти  моя  друга  калина  -
 Квітка  чарівна,  моя.

Квітнеш  красуне  у  гаї,
Там  де  зозуля  кує,
Де  моє  серце  співає,
Доля  моя  виграє…
Пр.

Де  грабчаки  у  підліску,
Де  заховавсь  первоцвіт,
Ти  розгойдала  колиску
І  задурманила  світ…
Пр.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572077
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 09.04.2015


Променистий менестрель

В белом облаке

Где-то  там...
с  светом  ангельским
в  единенье,
в  святом  миру  -
дни  ушедшие
далеки
и  похожие  
на  игру...

А  черты  лица
очень  дороги,
светят  млечностью
белых  рек...
И  в  ту  пору  мы,
дети-отроки,
знали  в  будущность
только  бег...

Ты  живёшь
в  белом  облаке:
есть  ли  ночи  там,
есть  ли  дни?
Есть  земного
тумана  толика?
Ты  сквозь  сон
нам  о  том  шепни...

И  нужна  ль  на  земле
печаль  о  том,
что  свершилось
по  воле  дней  -
чередой  идёт
здесь,  в  миру  земном,
лишь  следы  оставив
ступней...

Долг  наш  искренний,
вечный  долг  -
как  сумы
за  плечами  вес;
флага  памяти
звёздный  шёлк
и  завес  небес,
тайный  Крест...

07.04.2015г.

Благовещение

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572880
дата надходження 08.04.2015
дата закладки 09.04.2015


Бойчук Роман

ВЕСНЯНІ ДОЩІ (Музика - Михайла Герца. )

[b][i]Слова  -  Романа  Бойчука  
Музика  -  Михайла  Герца[/i][/b]

І.  
Крізь  вогонь  і  крізь  лід  я  пройшов:
Там  зима  у  серцях,  а  любов  –  сніг
І  життя  зупинилось  немов.
Там  війна…  А  весни  все  нема…  Ні!

Приспів:
Пригорни  і  зігрій  у  обіймах  своїх,
Хай  почує  весна  серця  стук  мій.
Сніг  зійде  і  любов  зацвіте  біля  ніг
І  мине,  мов  зима,  цей  страшний  біль.

ІІ.
Тиха  ніч  догора  тут,  а  там  –
Крізь  безсоння  гармати  гримлять,  град…
За  весну  у  серцях  віддаємо  життя,
І  за  мир,  як  колись,  коли  брат  –  брат!  

ІІІ.  
Сонця  схід,  наче  рана  в  душі.
Але  віра  загоїть  її  слід
І  проллються  весняні  дощі
І  любов‘ю  розтоплять  війни  лід.

Приспів:
Пригорни  і  зігрій  у  обіймах  своїх,
Хай  почує  весна  серця  стук  мій.
Сніг  зійде  і  лобов  зацвіте  біля  ніг
І  мине,  мов  зима,  цей  страшний  біль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573082
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 09.04.2015


Віталій Назарук

ЗІРКОВА ПОСТІЛЬ

О  зорі,  зорі  -    зорі  угорі,
Ви  сяєте  тому,  кому  ви  треба,
Я  по  житті,  як  ви,  завжди  горів,
Летів    думками    у  вечірнє  небо.

В  житті  я    прагнув    досягти  висот,
Завжди  дивився  ,  як  летіли  зорі,
Та  все  змінив  єдиний  поворот,
Як    небо  в  хмарах  стало  не  прозоре…

А  коли  хмари  зникли  в  небесах,
Ви  знову  засіяли  в  небі  чистім,
Ваше  падіння  –  неземна  краса,
Вечірнє  небо  ніби  у  намисті.

Світіть,  сіяйте,  зорі  угорі,
Я  прилечу  колись  до  вас  у  гості,
Тоді  ми  разом,  у  нічній  порі,
Комусь  зіркову  вистелемо  постіль…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572843
дата надходження 08.04.2015
дата закладки 09.04.2015


Ана Захмарна

Напередодні весни стаєш зухвалою

Напередодні  весни  стаєш  зухвалою
Купуєш  взуття  з  високими  підборами
Снідаєш  сходом  сонця,  обідаєш  кавою
Однак,  що  ти  ховаєш  за  шторами?

Губи  в  першій  березневій  прохолоді
Розпускаються  кімнатними  фіалками
Живеш  по  хардкору,  одягашся  по  моді
Але,  що  там  за  твоїми  фіранками?

У  квітні  коси  фарбуєш  в  чорний
Прикрашаючи  їх  терновим  вінком
Часто  не  спиш,  коли  місяць  уповні
Проте,  що,  чорт  забирай,  за  твоїм  вікном?

Блякнеш  поволі  до  кінця  розмаю
Ховаєш  в  кишені  пелюстки  м’яті
І  тільки  мовчиш,  коли  я  питаю
Що  ж  там  таке  в  твоїй  кімнаті?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562797
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 04.04.2015


Віталій Назарук

ПРИХИЛЕНЕ НЕБО

Зорі  мерехтять  над  виднокраєм,
Ми  йдемо  збиваючи  росу,
Ще  не  чути  солов’їв  у  гаї,
Я    з  тобою  в  небеса  лечу…
Пр.  Можу  навіть    небо  прихилити,
Від  тепер  мені  вже  не  до  сну,
Мій,  коханий,  хочу  я  любити,
Щоб  стрічати  кожен  день  весну.

Наші  ночі  вбрані  у  дзвіночки,
Медунковий  запах  по  траві,
Зеленіють  молоді  листочки,
А  кохання  вже  кипить  в  крові.
Пр.  Ось  тобі  коханий  наше  небо,
Обніми  тепер    міцніш  мене,
Щастя  більшого    мені    уже    не  треба,
Бо  палає  серденько  моє.

Ловимо  ми  падаючі  зорі,
Бережемо  для  життя  слова,
Хвилею  туман  біжить  по  полі,
Слухаємо,  як  росте  трава.
Пр.  Можу  тобі    небо  прихилити,
Від  тепер  мені  вже  не  до  сну,
Мій,  коханий,  хочу  я  любити,
Щоб  стрічати  кожен  день  весну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571840
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 04.04.2015


Вячеслав Романовський

Життям заряджена земля


Життям  заряджена  земля  –
І  навіть  тлін  майбутнє  має:
Зеленим  вибуха  розмаєм,
Годує  світ  і  звеселя…
Життям  заряджена  земля!

І  ти  не  гнівайся  на  долю,
Що  все  скінченне,  має  край:
Безсмертя  в  дітях  обирай  –
У  цьому  мудрість,  не  сваволя.
Отож  не  гнівайся  на  долю.

А  крок  продовжиться,  повір,
Але  в  новій    ході,  стрімкішій.
Він,  певно,  стане  дещо  іншим,
Та    з  ним  шляхи  до  зір,  до  зір…
Твій  крок  продовжиться,  повір.

3.04.2015.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571650
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015


Віталій Назарук

СІДЛО І КОЛИСКОВА

Сідло  висить  -  в  баюрах  горобці,
Ранкове  сонце  засвітило  знову,
Я  бачу  радість  на  твоїм  лиці,
Що    мріє  заспівати    колискову…

Відвоював  і  повернувсь  живий,
І  в  тебе  сльози  висохли  і  в  мене,
На  грудях  хрестик  -  він  мені  святий,
Ще  у  очах  стоять  війни  знамена.

Конячу  збрую  у  хліві  на  цвях
Повісив  зразу,  як  вернувсь  додому,
Тепер  ночами  згадую  той  шлях,
Як  же  вдалось  вернутися  живому…

Чекала  ти,  а  звістки  не  було,
Приходилось  тобі  не  легко  жити,
Тепер  вже  вдома,  значить  повезло,
Буде  і  колискова,  будуть  діти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571558
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015


Бойчук Роман

Трикрапка безкінечності…

На  страхом  сполотнілому  обличчі,
У  спалахах  розширених  зіниць  -
Немов  застигли  зграї  диких  птиць,
Вертаючих  із  краю  потойбіччя.

Просякнута  жахіттями  свідомість,
У  паніку  закутана  немов.
То  холодом,  то  жаром  в  жилах  кров.
Трикрапка  безкінечності  натомість...

Знак  оклику  і  він  же  знак  питання!?
І  рвуться  ниті  доль  на  "до"  і  "після"...
Та  з  уст  життя  лунатиме  ще  пісня...
Танцює  смерть  
                           Не  вперше...
                                                             Не  востаннє...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571561
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015


Валентин Бут

Час


Промерзлий  час  завмер  посеред  поля  
І  я,зависнувши  над  краєм  небуття,
Дивлюсь    як  смерч  вогню,  металу,  болю  
За  мить  змете  моє  роковане  життя.

Невже  то  все?  А  як  же  та  зозуля,    
Що  обіцяла  довгії  літа?
Я  ж  вірив  їй  –  мене  не  брала  куля,  
І  як  же  ті  дівочії  вуста,  

Які  так  і  не  встиг  поцілувати,  
Тоді,  як  ми  прощалися  в  саду?
Ні,  ні  -  чекай!  А  як  нещасна  мати
Переживе  оцю  її  біду?

За  що  їй  це?  За  віщо  нам  ця  кара  –
Нахабство  проімперської  юрби?
Ненавидить  за  що  нас  та  почвара  –
За  те  лиш,  що  не  хочемо  в  раби?

За  те,  що  Русь  –  це  ми,  а  не  Росія?
За  те,  що  незлобиві  ми,  не  злі?
За  те,  що  підло  вкрадена  Надія
Не  підкоряється  вам,  ниці  москалі?

Чому,  чому,  лихі  захланні  зайди,
Ви  прагнете  сусідської  землі?
Чом  начиняєте  її  металом  "градів"
Це  так  заведено  у  "братньому"  Кремлі?

Забулись-те,  що  згине  той,  хто  прийде
В  наш  край  з  мечем  від  нашого  меча?
І  заховатись  в  цілім  світі  ніде
Тому,  на  кому  Каїна  печать?

Моя  Вкраїна  є,  була  і  буде…
Вогненний  стовп  шугнув,  ударив,  згас.
Промерзлий  час  свої  підставив  груди  –
Тримайся,  синку,    їм  не  взяти  нас!


 18  лютого  2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562235
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 25.02.2015


Любов Ігнатова

Вірш, написаний за чашкою чаю

Зелений  чай,  ватрушка  на  сніданок,  
У  вікна  -неймовірний  сонцесяй,  
Лиш  де-не-де  шифоновий  серпанок  
Спустив  на  луки  обважнілий  край.  

Загрався  кіт  -розсипав  муркотИнки,  
Тепер  танцюють  штори  пірует...  
І,  нанизавши  плани  на  хвилинки,  
Годинник  метрономить  часолет...  

В  родзинках  сну  ще  солодИться  думка,  
Хоча  буденність  вже  гризе,  як  міль...
І  ранок  поруч  потихеньку  хрумка  
Корицю  ночі  і  зірок  ваніль...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562317
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015


Віталій Назарук

ПУПОВИНА

Роки  пройшли  –  лишилась  жменька,
Думки  вертають    в    Мирогощу,
Тут  сплять  мої  батьки  рідненькі,
До  них  лечу  немов  на  прощу…

У  мріях  бачу  тата  й  маму,
Біліє  хата  одиноко,
Піду  до  свого  знову  храму,
Можливо  їх  побачить  око.

Тече  потиху  рідна  Липка,
Душею  тут    я  відпочину,
Де  серед    літнього    садочку,  
Мою  зарили  пуповину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562362
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015


Наталя Данилюк

Є час…

Є  час  для  відчаю  і  втрат,
Для  неповернень-непробачень,
Коли  життя  твого  трактат
Вже  набуває  інших  значень…

Коли  не  хочеться  плеча,
Яке  тобі  прихилить  небо.
І  чи  з  мечем,  чи  без  меча  –
А  все  одно  змиритись  треба.

І  ти,  чіпляючись  за  те,
Що  вже  по  швах  тріщить  і  рветься,
Збагнеш  одвічне  і  просте:
Не  можна  приручити  серце.

І,  може,  вперше  без  образ,
Не  закусивши  зуби  злісно,
Повіриш,  що  приходить  час,  
Коли  вже  пізно…  Надто  пізно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562447
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015


Віталій Назарук

ВОЛИНСЬКА ВЕСНА (ПІСНЯ)

Пугачі  сміються  понад  Стиром  зранку,
Верби  розляглися  віттям  до  води,
Луки  березневі  підняли  фіранку,
Лиш  туман  кохання  заховав  сліди.

Сонечко  на  сході  сяє  веснянково,
Сльози  –  наче  роси,  скапують  з  беріз,
Жайвір  серед  хмарок  творить  свою  мову,
А    Мороз    у  небі  світить    зірний  віз.

І  цвіте  латаття,  і  мовчать  покоси,
Кожен  крок  весняний  у  душі  сія,
Одягли  барвінки  веселкові  роси,
Розцвіла  в  медунках  чарівна  земля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561077
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 21.02.2015


Любов Ігнатова

Камея….

Коли  за  обрії  спадає  знову  ніч  
І  місяць  прикрашає  душу  неба,  
Створи  мене  із  тисячі  облич  -
Такою,  як  захочеш  ти...  Як  треба...  

І  оживи!..  Лиш  помахом  пера...  
Чи  світлом  серця...  Може,  поцілунком?..  
Я  -просто  Єва...  із  твого  ребра...  
Я  -поєднання  снів  твоїх  і  думки...  

Створи  мене!  Вітрам  наперекір!  
Мечем  створи  чи  обладунком  долі!  
Щоби  печалі  гнилозубий  звір  
Сам  захлинувся  у  своїй  крамолі!...  
***
...Зима  за  вікнами...  І  в  душу  пада  сніг...  
Я  -на  долоні....З  каменю  камея...  
Вдихни  життя  в  творіння  рук  своїх  -
Колись  же  оживала  Галатея!...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560568
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 18.02.2015


Наталя Данилюк

Сонце моє

Сонце  моє  вже  сходить!  Хоч  і  поволі
Медом  густим  сочиться  крізь  діри  хмар,
Плутаються  гілками  стрункі  тополі,
В  небо  вмокнувши  крони,  немов  у  кляр.

Сонце  моє,  ну,  де  ж  ти  було  донині?
Запеленали  душу  густі  сніги...
Схоже,  зима  вантажить  дубові  скрині,
Пролісками  вагітніють  береги.  

Скоро  крізь  товщу  по́всті*  землі  сирої
Пустять  зелені  стріли  тонкі  ростки,  
Вибухнуть  на  деревах,  немов  набої,
Кігтиками  листочків  тугі  бруньки.

Пирсне  цитринним  соком  на  шибку  сонну
Ранок  новий,  розбризкає  свіжий  фреш...
Сонце  моє,  спасибі,  що  безборонну
Душу  мою  у  теплий  полон  береш!


[i]*Повсть  —  вигот.  із  вовни  способом  валяння  
цупкий  матеріал,  який  використовується  для  
оббивання  дверей,  вироблення  теплого  взуття,  
капелюхів  і  т.  ін.  Повсть  виробляється  з  грубої  
кінської  або  коров'ячої  шерсті,  змішаної  
з  борошняним  клейстером.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560366
дата надходження 17.02.2015
дата закладки 17.02.2015


євген уткін

Щоб в атомному пеклі не згоріти

Вже  рік  минув  згорьований,  кровавий
У  плетиві  незгод  і  протиріч
Як  лютий,  кровожерливий  двоглавий
Шматує  Україну  день  і  ніч.

Не  захотіла  вільна    Україна  
В  кайдани  руки  –  шию  у  ярмо.
Перед  сатрапом  стати  на  коліна.
І  знову,  рабське,  на  плече  клеймо.

Не  упіймалася  на  обіцянці
Молочних  рік,  в  кісільних  берегах
Московській  не  скорилась  забаганці
Ординських  не  злякалася  ватаг

Що  москалі  то  нелюди  брехливі
Я  в  тому  пересвідчився  стократ
Вони  безсовісні,  нахабні  ,    хтиві.
Такий  сусід  не  друг  мені  й  брат!

Бандитів,      найманців      та      мародерів  
В  російській  армії  усіх    мастей.
З  зенітних  градів,  танків,  бетеерів
Руйнують  все,  вбиваючи  людей.

Малих,  старих,  що  їм  до  всього  того?
Запрограмовані  вони  вбивать
Бездушний  монстр!Немає  в  нім  святого
А  є  одне!  Вбивать!  Владарювать!

І  це  брати?  Це  друзі?  -  Ні  чужинці!
Бісівська  плоть,  підступна,  хижа    суть
Мерзенні    вбивці!  Нелюди  –  злочинці
Такі  «брати»  останнє  загребуть.

***
На  Сході,  Заході,  в  усіх  куточках  світу,
Єднайтесь  люди  щоб    сказати  Ні!
Щоб  в  атомному  пеклі  не  згоріти
Усім  нам,  в  третій  світовій  війні!
За  мир  і  злагоду  в  усьому  світі  –
ЄДНАЙТЕСЬ  люди  на  усій  землі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559708
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 17.02.2015


Вячеслав Романовський

Я з Христом, а ти з Аллахом…

Я  з  Христосом,  ти  з  Аллахом
Говорили  до  зорі.
І  злітала  віра  птахом
Понад  нами,  угорі.

Не  було  ні  чвар,  ні  злості  –
Не  шукайте  в  дружбі  дна:
На  землі  ми  тільки  гості,
А  земля  у  нас  одна!

Споконвіку  ми  сусіди  –
Різні  звичаї,  уклад.
Не  важливо  хто  йде  слідом,
Важливіші  мир  і  лад.

Я  з  Христосом,    ти  з  Аллахом
Далі  будемо  іти
Із  довірою  –  не  з  страхом
До  життєвої  мети…

15.02.2015.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560012
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 16.02.2015


Тетяна Луківська

А я…

Ти  кохаєш  свою  дружину…
А  буває  така      любов?!
Тихо    плачу,  в  суху  ожину
Від  усіх  заховавшись  знов?
Ти  кохаєш  свою  дружину,
А  я  скиглю  щодень  при  дні.
Все  шукаю  в  собі  причину…
Чи  б  забутися    уві  сні…
Ти  кохаєш  свою  дружину,
Мабуть,  щастя  твоє  таке,
А  я    нишком  змахну  сльозину
Й  понесу…  своє  нелегке'.
Ти  кохаєш  свою  дружину…
Над  світами,  красиво…  як!
Я  ж  себе  журю  за  провину:  
Все  не  так,  все  не  так…  не  так…
Ось,  горіла  вогнем  любові,
Крижаніла,  ось  тут,  душа...
Додала  б    освідчення  в  слові  
Та  кривились  рядки    вірша'.
Ти  кохаєш  свою  дружину…
Я  в  надії  веду    роки,
А  кохання  свого  вершину
Зачиню  на  усі  замки!
Приморозила  хуга  днину,
Задивляюся  в  сизу  млу.
Буду  в  мріях  тобі  за  дружину…….
Ти  прости  мені    цю  вину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559135
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 15.02.2015


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Писала калина листи з України

Писала  калина  листи  з  України
До  білих  російських  беріз,
І    падали    крупні  червоні  краплини
Чи  крові  її,  чи  то  сліз.

Писала  вона:  «Заберіть  своїх  хлопців,
Що  в  гості  незвано  прийшли,
Навіщо  в  чужій  вони  гинуть  сторонці?
Бої  тут  тривають  страшні.

Вам  брешуть  нахабно,  що  хлопці  «блукають»,
Їх  кинули  в  жерло  війни..
Війна  –  не  навчання…тут  дійсно  вбивають,
Це  ж  ваші  брати  і  сини.

Навчать  їх  стріляти  в  людей  із  гармати,
Підступний  віддавши  наказ.
Чи  варто  для  цього  синів  в  світ  пускати,
Щоб  тут  зупинився  їх  час?

Ви  ж  хлопцям  хрести  одягали  на  шию,
Вони  ж  тепер    цілять  в    людей
Із  ними  одної    і  мови  ,  і  віри
Заради  химерних  ідей.

Вже  дехто  ніколи  додому  не  верне,
Рясніють    поля  від  могил,
Живі  ж    -  то  каліки  ,  їх  доля  злиденна,
Птахи,  що    позбавлені    крил.»

Писала  калина  листи,  й  розсилала
Зі  зграями  чорних    круків…
Навколо  ж  калини  горіло  й  палало,
І  попіл  на  землю  летів.

Хоч  постріли  «Градів»  лякали  калину
Й  пожежі  змикались  в  кільце,
Писала,  кричала  вона  до  загину
Й  була  таки  справжнім  борцем…

Поламані  ребра,  посічені  скроні,
Вже  цілих  нема  гілочок,
І    падали  краплі  червоно-солоні,
Мов  сльози  церковних  свічок.

Бо  вся  ця  земля  не  росою  вмивалась,
А  кров’ю  людською  без  меж,
Не  сонечком  ніжно  вона  зігрівалась,
А  попелом  після  пожеж….

Писала  калина  листи  з  України
У  різні  куточки  Землі:
«Не  спіть,  поможіть.  Нам  стріляють  у  спини
І  знищити  хочуть  в  Кремлі…»

З  війною  і  втратами    важко  змиритись,
Народ  взяв  цей  хрест    і  поніс…
І  нам  до  землі  тій  калині  б  вклонитись,
За  кожен  написаний  лист,

За  щирість  її,  не  підкуплену  совість,
Що    навіть  в  вогні  не  згорить…
І  хай  ще  в  країні  беріз  спить  свідомість,
Та  скоро  весь  гай  зашумить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558028
дата надходження 07.02.2015
дата закладки 07.02.2015


Світлана Моренець

ЗИМА ВЕРНУЛАСЬ

Мир  укутав  лебяжьей  простынью,
за́  ночь  в  плен  нас  взяла  зима.
Все  деревья  окрасив  проседью,
кружит  вьюжная  кутерьма  –
прикрывая  печаль  и  горюшко,
милый  сказочный  чародей
по  пушиночке  да  по  пёрышку
сдул  из  тысяч  ста  лебедей...

Подо  льдом  задремала  реченька,
и  звучит  лишь  в  тисках  камней,
переливом  журчащим,  песенка  –
родниковый  поёт  ручей.
Снег  кружит  мотыльками  нежными,
звуки  замерли...  тишь  да  гладь...
Будто  хлопьями  белоснежными
небо  сыплет  нам  благодать...  –
или  сеет  укор:  "Очнетесь  ли?
Землю  ужасом  замело!..
Горем,  скорбью  поля  засеяли..."

Снег  летит,  заметая  зло...

                             5.02.2015  г.
Поет  І.Терен  6.02.2015  р    написав  ремейк  на  цей  вірш.  Пропоную  до  Вашої  уваги:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557664

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557435
дата надходження 05.02.2015
дата закладки 06.02.2015


Олена Іськова-Миклащук

Мій тато−Герой!

Залазить  тривога  в  шпаринки  вітрами,
Під  вікнами  виє  марою  зима.
Прокинусь…  Так  страшно.  
Горнуся  до  мами,
Бо  тата  давно  уже  з  нами  нема.
Говорить  матуся,  що  він  у  відпустці,
Та  очі  при  цьому  ховає  сумні.
Без  нього  в  хатині,  неначе  у  пустці…
Мій  тато  герой!  Тато  мій  на  війні.
За  нашу  Вкраїну  воює  на  Сході,
Щоб  спали  спокійно  в  теплі  я  і  ти,
І  ті,  що  сховались  в  подо́лі,  в  горо́ді,
Відсидітись  нишком,  в  АТО  не  іти.
Мій  тато  не  знає,  що  вмію  писати,
Що  вивчила  букви,  читаю  «Буквар»  −
Вже  зовсім  доросла…  Та  так  хочу  тата!
І  дуже  боюся  собак  і  примар.

Я  вірю:  вже  завтра  постукає  в  двері,
Від  щастя  заплачу  «Мій  таточко,  ой!»
Підемо  сім’єю  гуляти  у  сквері:
Дивіться  і  заздріть−мій  тато  ГЕРОЙ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556181
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 05.02.2015


plomin

Солов*Ї , хвилинку помовчіть!

Аж  хапає  серце  терпкий  щем:
Пелюстки  гойдаються  на  гілці,
Виграє  хлопчина  на  сопілці
В  білопінній  віхолі  черемх.

Кличе  він  кохану  для  розмов,
Пальцями  теребить  сопілчину:
Плаче  та  сміється  без  спочину
У  тінистій  свіжості  дібров.

А  вона,  мов  ластівка,  легка,
Берегами,  топчучи  покоси,
Поспішає  радісна  і  боса
До  дзвінкого  чистого  струмка.

Ледь  хмільна  від  запахів  та  чар.
Студить  холод    ніженьки  до  сльозець…
Молоденьку  пташку  на  морозець
Заманив  вродливий  сопілкар.


В  неї  з  сонця  зіткана  коса…
Він  до  себе  квітку  пригортає  :
-Притрусило  інеєм,  -питає,  -
Чи  в  хоралах  сріблиться  роса?

Солов*ї,  хвилинку  помовчіть!
Хай  собі  цілує  на  здоров*я…
-Я  тебе  гарячою  любов*ю
Від  морозу  зможу  відігріть!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556671
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 03.02.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2015


Ніна Третяк

БУДЕМ ЖИТЬ


Господиня  на  всеньке  село,
Моя  мати  садила  зело,
                                             щоб  було...
Квітом-плодом    розвеселило.
До  землі  вона  прикипіла.
                                               Відбуло...
Посадила,  врожай  плекала,
Діти  щедрий  засів    збирали.
                                     Все  пройшло...
Хлюпав  дощ  на  осінні  грядки́,
На  труди  її    та    на  думки  –
                                               їх  не  змить.
Цикл  життя  нам  ніяк  не  спинить  –
Юним  паростком  внучка  бринить.
                                         Будем    жить!
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556190
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 01.02.2015


Наталя Данилюк

Пташка

Пташко  моя,  а  небо  так  низько-низько,
Борошно  трусить  лютий  і  буде  сніг...
Сльози  течуть  шибками,  бо  їм  там  слизько,
Вітер  у  спину  дме  і  збиває  з  ніг.

Знай,  то  є  щастя  ─  бути  крилом  для  когось,
Знай,  що  любов  ─  насправді  свободи  вдих!
З  давніх  давен  закладена  мудрість  Богом
В  істинах  вічних,  наче  вода,  простих.

Кожна  душа  ─  то  квітка,  що  сонця  просить,
Штучним  теплом  даремно  не  приручай.
Є  такі  крила,  що  й  неба  для  них  не  досить,
Розмах  такий  безмежний,  що  аж  за  край!..

Є  такі  люди,  що  космос  несуть  у  грудях,
Втрапиш  туди  і  втопишся  камінцем!..
Що  ж  ми  так  мало  тямимо  часом  в  людях  ─
Не  роздивитись,  поки  лице  в  лице...

Не  зрозуміти,  поки  мчимо  нестримно,
Поки  шалені  темпи  збивають  з  ніг!..  
_________________________________
Пташко  моя,  закутайся,  буде  зимно...
Борошно  обертається  в  білий  сніг...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556314
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 01.02.2015


Віталій Назарук

ЖІНКИ

Стан  смерековий,  файні  зовні,
Це  Ви  єдині,  неповторні,
Проте  найбільший  Ваш  рушій,
Як  світиться  краса  з  душі…

Дівча  маленьке,  чи  старенька,
Чужа  людина,  а  чи  ненька,
Допоки  вогник  не  погас,
Жіночі  руки  гріють  нас.

Одній  бува  не  милий  світ,
Та  в  неї  є  якийсь  магніт,
Ця  жінка  певно  для  зразка,
До  неї  тягнеться  рука.

Красиве  в  іншої  ім’я,
Та  яд  в  душі  –  вона  змія…
У  кого  серце,  як  в  змії  –
Такі  жінки  не  для  сім’ї.

А  чоловік  -  він,  як  митець,
Тепла  бажає  тих  сердець,
Що  носять  серце  в  чистоті
І    мають  руки  золоті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556318
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 01.02.2015


Осіріс

Тебе я чую в шепоті зорі…

Тебе  я  чую  в  шепоті  зорі,
У  лаві  маків    поміж  крапель  зливи.  
Прядуть  твій  образ  на  піску  припливи.
Мережить  сонце  хмарами  вгорі.

Його  малюють  тьохканням  сердець,
Вечірні  солов’ї    в  примовклім    гаї.  
Волошки  пишуть  на  пшеничнім  плаї,
Метеликовим  порухом  крилець…

На  протягах  розхристаних  вітрів,  
Мені  радієш  сполохом  ковилу.  
Ромашками  біжиш  навстріч  зі  схилу,
Веселками  здійнявши  звиви  брів.  

Цілунком  росним  спалюєш  вуста,  
Серпанком  ніжним  оповивши  шию…  
Розтанувши  в  обіймах  я  зорію,
У  лоно  трав  сльозиною  з  листа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555449
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 30.01.2015


Віталій Назарук

УКРАЇНСЬКА КАЛИНА

Криваві  сльози  –  ягоди  калини,
Не  рвіть  усі,  а  залишіть  на  зиму…
Це  наші  сльози,  сльози  України,
Що  нас  єднають    у  міцну  родину.

Щоб  біля  хати  зацвіла  калина,
А  кожна  ягідка  кривавою  сльозою,
Історію  згадала  України,
Часи  народу  зв’язані  з  бідою.

Якщо  не  має  –  посадіть  калину,
Щоб  пам’ятали  ми  дітей  щоднини,
Що  віддали  життя  за  Україну,
А  ягоди  –  це  долі    їх  краплини.

Коли  цвіте  –  цвіт  пригорніть  до  серця,
Коли  достигла  –  поцілуйте  грона,
В  святій  молитві  пам'ять  не  зітреться,
Калина  в  Україні  –  це  ікона.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555519
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 30.01.2015


Віктор Гала

:Жінка

Вклонюсь  тобі  до  самої  землі
Вустами  я  зігрію  твої  руки,
Ти  оберіг,ти  захисток  сім'ї,
Береш  на  себе  її  долю  й  муки.

Ти  просто  жінка.  В  слові  цім  весна,
Спекотне  літо,осінь  золотава
І  навіть  в  січні  вистачить  тепла,
Щоб  крига  скресла,  назавжди  розтала.

Де  ти  береш  те  зніжене  тепло
Серед  похмурих  днів  і  прохолоди?
Ще  й  підставляєш  кволому  крило,
Долаючи  бар'єри  й  перешкоди.

Кохана,ніжна,завжди  молода,
Грайливі  очі,усмішка  ласкава,
Завжди  у  русі  -  мов  стрімка  вода,
Немов  жаринка  ,  що  з  небес  упала.

Вклонюсь  тобі  до  самої  землі
І  поцілую  очі,що  згасають,  
На  жаль  роки  як  пізні  журавлі
У  вирій  по  одному  відлітають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555726
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 30.01.2015


Вячеслав Романовський

Пісня

Який  без  пісні  вечір  українця?
Вона  у  серці  кожного  луна.
Наллє,  бувало,  чарочку  по  вінця  –  
І  піснею  сп’яніє  далина.

Розважить  душу  і  розвіє  тугу,
Палкі  серця  в  любові  поєдна.
І  стане  вірним,  незамінним  другом,
Як  вміє  це  лише  вона  одна.

Незаперечна  в  будь-якій  сторонці,
Незмулена,  бо  з  чистої  ріки,
Із  сивих  літ  є  справжнім  оборонцем
Святої  мови,  якій  жить  віки.

30.01.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555892
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 30.01.2015


Ірина Кохан

Ні, я не плачу…

Ні,я  не  плачу...То  лиш  краплі  неба.
Відбиток  щастя,спомин  про  любов,
Лиш  дві  зими  і  дві  весни  без  тебе...
Та  вже  в  туманах  відчай  захолов.

На  роздоріжжях,збілених  зимою
Блукають  тіні.  Спалені  мости...
Січнева  хуга  сніжною  золою
Гаряче  серце  студить  з  висоти.

Не  дописали  повість...Поміж  нами
Крилом  зчорнілим  звилися  круки.
Журливо  квилить  темна  вись  вітрами,
І  рве  з  душі  кохання  сторінки....


14.01.2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552212
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015


Тетяна Луківська

Ми були…

Ми  були  коханими,  
           а  не  стали  близькими.
Як  же  так  спалили  всю  любов,  до  тла?
Та  й  стежини  зустрічні  
             чомусь  стали  вузькими,
Загортає  серце  холод  без  тепла.
Мали  ж  бути  парою
           в  небесах    повінчані.
Струменисто  радість  рвалася  з  грудей.
Надвечір'я  сяйвом  
               синім    закосичене,
Усміхалось  щастям  нашим  до  людей.
Ми  були  коханими,  
                 а  не  стали  рівними.
В  наші  половинки  вклинилась  межа.
Друзі  поділилися,
                 завжди  ж    були  спільними,
Розділилось  небо  навіть  без  ножа.
Ми  були  коханими,
                   а  не  стали  рідними.
Хай    забуду  зовсім    ті  щасливі  дні…
Ой,  зима,  навіщо    ти?
                   холодами  сніжними
Нагорнула  смутку  в  білім  полотні.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552112
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015


Віталій Назарук

РИБАЛКА ВЛІТКУ

Заснуло  плесо,  став  окутав  штиль,
Ще  сплять  лілеї  на  воді  біленькі,
Не  чути  плеску  пустотливих  хвиль,
Лиш  лебедята  у  воді  маленькі…

На  сході  сонце  пестить  промінцем,
В  ставу  за  карасем  ганяє  щука,
До  водопою  коні  підтюпцем
Злетілися  до  берега  без  звуку…

Човен  завмер,  а  у  човні  рибак,
Насадку  нову  на  гачок  чіпляє,
Плесо  мовчить,  а  це  хороший  знак,
Бо  карп  хвостом  по  плесу  ударяє…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552334
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 17.01.2015


plomin

А Ви хоч раз губились у хлібах?

Не  раз,  не  два  гадалося  мені,
Що  на  лану  я  заблукати  хочу,
Упасти  в  маки  і  закрити  очі  –
Мов  ти  один  у  рідній  стороні.

А  ви  хоч  раз  лежали  у  хлібах,
Де  золотому  вихорі  вдалося
Куйовдить  й  пестить  лагідно  волосся,
Щоб  зблиснув  хміль  в  зволожених  очах?

Щоб  вільний  дух  свідомістю  ввібрав
Оці  величні  Господа  споруди!
Вдихнути    злаків  запахи  у  груди
Й  упитись  вдосталь  ароматом  трав;

Де  плечі  хвиль  уперлись  –  в  небесах
Сяйнути  світлом  раптом  забаглося,
Коли  тепло  дозрілого  колосся,
Мов  струм,  пройшлось  по  втомлених  руках.

Перебере  пучками  по  струні,
Аж  ойкне    враз  вібрація  у  серці:
Приємна  млість  розіллється  озерцем
В  твоїй  палкій  вразливій    глибині.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551776
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 17.01.2015


Наталя Данилюк

Краса під твоїми повіками…

Стікає  багряними  ріками
Згасаючий  день  з  висоти...
Краса  під  твоїми  повіками,
Лише  привідкрий  ─  і  світи!

Спивай  виднокола,  окреслені
Довкі́л  облямівкою  хмар.
Хай  крила,  мов  зи́ми  розвеснені,
Обтрусять  вечірній  нагар.

Як  мушлі,  наповнені  рокотом,
Вітри  притуляй  до  щоки,
Вслухайся,  як  сунуться  покотом
Посріблені  хвилі  ріки...

Як  безгомінь,  за́склена  кригою,
Немов  оживає,  рипить...
І  світ  вибухає  відлигою
На  ранок  у  чисту  блакить!

І  мріється  легко,  і  те́плиться
В  тобі,  мов  у  звитку  гнізда,
Весняного  цвіту  метелиця  ─
Як  свіже  вино,  молода!

Як  провесінь,  чисту,  оновлену,
Зачерпуй  життя  із    ковша,
Бо  світлом  таємним  наповнена,
Мов  шопка  різдвяна,  душа...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 17.01.2015


Віталій Назарук

ДЯКА ТОБІ, ПОЕТЕ

Данило    КОНОНЕНКО

ВІК    УКРАЇНУ    ЛЮБИ

Сонце    голубить    калину,
Вітер    колише    дуби.
Сину    мій,    рідна    дитино!
Вік    Україну    люби!

Далеч    шумку    тополину,
Степу    дзвінкі    голоси.
Сину    мій,    рідну    Вкраїну,
Вік    біля    серця    носи!

В    грізну    тривожну    годину
В    дзвони    на    сполох    дзвони!
Сину    мій,    рідну    Вкраїну
Від    ворогів    борони!

Мову    свою    солов'їну    -
Мамину    пісню  -  розмай,
Сину    мій,    рідна    дитино,
Не    забувай!

--------------------------
                   Пам'яті  Данила    КОНОНЕНКА
Мріяв  про  щастя  щоднини
І,  як  умів,  так  і  жив...
Кланяюсь  низько  Данилу,
Що  Україну  любив!

Щедро  низав  намистини,
Які  в  серцях  до  цих  пір,
Землю,    червону  калину,
Він  у  віршах  освятив.

Миру  просив  у  соборі,
Віршем  громив  ворогів,
Що  нам  сіяють,  як  зорі,
В  серці  вирощують  гнів.

Тихо  пішов  від  родини,
В  даль  відлетіла  душа…
Доля  його  в  Україні  -
Пам'ять  його  у  віршах…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551801
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015


Ірина Кохан

Навіки…

Навіки,  назавжди,  міцно
Врослася  батьківська  земля
Глибоко  у  серце…
Моя  земля…  моя    колиска…
Мій  оберіг…
Нікому  її  не  вирвати,
Не  витруїти  звідти…
Бо  квітне  й  квітне  небом  барвінковим,
Шумить,шепоче    хвилями  Інгульця,
Вербовими  косами.
Співає  маминою  піснею,
Соловейком  тьохкає…
А  пахне  як!  Медами,
М’ятою  і  чебрецями,липою,
Дзвенить  колоссям  нив  дозрілих,золотих,
І  припадає  теплими  росами  до  ніг…
Стрічає  вишиванками  полів,
Срібними  ранками,
Нагідковими  зорями,
Соняшниковими  очима…

Із  зернини  зростала  я  тут…
Пагінцем  тягнулася  до  сонця,
До  неба  барвінкового…
Не  вирвати,  не  витруїти….
Навіки…

27.12.2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550106
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 11.01.2015


Любов Ігнатова

Кошенятко

Зима  із  рукава  все  трусить  сніг,  
Співає  вітер  у  дротах  колядки...  
А  я  прийду  на  змерзлий  твій  поріг  
Малесеньким  пухнастим  кошенятком...  

Поглянеш  в  очі  -у  душі  кольне:  
Впізнаєш  в  них  щось  рідне,  незбагненне...  
І  забереш  до  рук  своїх  мене  
В  тепло  безмежне  і  таке  приємне...  

Я  пригорнусь  до  тебе,  до  грудей,  
Замуркочу  тихенько  диво  -казку,  
Щоб  ніжністю  тендітних  орхідей  
В  тобі  затріпотіла  моя  ласка...  

А  вранці  розчинюсь,  неначе  сон,  
В  твоїх  думках,  твоїй  душі  і  мріях....  
І  тільки  млостю  витканий  вельОн  
Сніжинкою  залишиться  на  віях...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549132
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 07.01.2015


Юхниця Євген

У гірському готелі

У  гірському  готелі

 Не  прагне  гаснути  багаття
 В  Гостинному  каміні.
 Вуглинки,  як  вечірні  плаття,
 Виблискують  камінням.
 Хоч  хто  на  спалахи  не  гляне  –
 Той  не  відводить  очі.
 Як  мріють  вразливі  гурмани,
 Щоб  не  скінчались  ночі...

 Ліворуч,  раптом,  блисткограєм,
 Немов,  із  вогняних  каблучок.
 Ти  сходила  у  зал:  "Вітаю",  
З  гірських  кришталиків  співучих
 Свята  привітна  досконалість...
 "Кому  з  нас  диво  усміхалось?",  -
 Подумалось  чоловікам.
 ...Камін  палав  серцям,  очам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548689
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Осіріс

На краєчку завії

               

У  вицвілій  тиші  німої  дрімоти
Нашіптує  грудень  зими  привороти,
Змороженим  басом.  
Заклякли  в  боязні  під  льодом  калюжі.
На  вікнах  розквітли  прозірчасті  ружі,  
Що  витечуть  з  часом.

Промінчиком  сонце  голубить  бурульки.
Розкурює  вітер  закопчені  люльки
Печей  над  дахами.
Мережать  синички  галуззя  вільхові.
Пряде  полохливо  в  тепленькому  схові
Зайчисько  вухами.

Вовтузяться  миші  в  кургановім  тілі.
На  обрії  сунуть  хмарини  дозрілі
З  нюансом  завії.
Ще  мить  й  проти  сонця  займуться  жаринки.
Опустяться  тихо  тендітні  сніжинки  
Алмазом  на  вії.  

В  чарівності  білій  німої  дрімоти,
Шептатиме  січень  зими  привороти…
В  гонитві  із  часом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548289
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Осіріс

Зимоцвіт

Розквітла  кущами  жасмину,
Зима  у  степу  безбережнім.
Мов  ружа,  шаріє  з-за  тину
Калина  в  уборі  мережнім.

Лоскочуть  березові  вії,
Животики  хмар  снігоносних.
Здригаються  (сміхом  завії),
Товстулі  в  конвульсіях  млосних.

Дуби-забіяки,  «на  роги»
Зчепились  мов  олені  з  кленом,
Листок,на  сріблистість  дороги    
Зросивши  брунатним  знаменом.  

Рубінова  айстра  світила,
Спалахує  потай  у  висі.    
Лілейною  павою  крила  
Розпластує  віхола  в  лісі.

Щебече  трава  оскляніло,
Озимка  коштовну  сюїту…
Стою  і  милуюсь  зомліло,  
Шаленством  того  зимоцвіту.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548521
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Любов Ігнатова

Відлига

Люблю  відлигу:    небо  акварельне,  
Напівпрозорі  хмарки,  дзвін  струмків...  
Душа  бринить,  співає  акапельно,  
І  настрій  враз  метеликом  злетів!..  

Я  човника  зроблю  із  мрій  крилатих,  
А  замість  ростри  -посмішка  моя;  
І  хай  пливе,  щоб  друзям  дарувати  
Солодкий  спомин  -  співи  солов'я!..  

І  поцілую  вітрове  стокрилля,  
Щоб  знов  побачить  кучеряві  сни...  
Хтось  думає,  що  це  -зими  безсилля?  
Відлига  -  репетиція  весни!..  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548459
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Наталя Данилюк

Дива таки трапляються…

Дива́  таки  трапляються,  повір,
І  засвіти  лампадкою  надію
У  ніч,  коли  посріблений  факір
Зірок  огненних  вивергне  завію
В  безодню  неба,  вижухлий  велюр
Вмить  спалахне  гранатовим  камінням
І  в  завитках  розкішних  шевелюр
Зимових  крон  розсипле  мерехтіння.
Обтрусять  сажу  в  комині  вітри,
Як  чорну  пудру  на  обличчя  ночі,
Різдвяний  янгол  спуститься  згори,
Крильми́,  мов  хуртовина,  залопоче...
І  за  собою  мовчки  поведе
Настрі́чу  дню  січневому  новому,
І  розіллє  багряне  каркаде
Світанок  у  мереживі  тонкому
На  вовну  хмар,  і  перший  промінець
Затягне  облямівкою  тонкою
В  душі  твоїй  задавнений  рубець,
Немов  сам  Бог  торкнув  тебе  рукою...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548508
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Віктор Ох

Середзим’я


Білосніжна  скатертина.
Все  сріблиться  і  дзвенить.
Днів  зимових  самотина
через  стіни  студенить.

В    зимнім  чуді  є  потреба.
Час  замерз  і  ледь  повзе.
Грип  напав  на  хмуре  небо,
Навіть  в  сонця  ГРЗ.

Все,  що  я  за  рік  напташив,  
В  своїй  нірці  розложу,
Запрошу  когось  із  наших,
Щось  важливе  розкажу.  

Буде  полум'я  в  каміні.
Ми  читатимем  вірші.
Від  сп'яніння  й  розуміння  
Потепліє  на  душі.

Тижнів  два  ми  будем    п'яно
Підкоряти  зимній  пік,
доки  врешті-решт  не  грянем:
«Ну,  так  здрастуй,  новий  рік!»

01.01.15
-------------

На  фото  власний  малюнок  -  чорна  акварель

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547935
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 02.01.2015


Віталій Назарук

ЗА УКРАЇНУ БЕЗ ВІЙНИ

Я  на  землі,  а  ти  у  небі,  тату,
Різдво  ступає  скоро  на  поріг,
Не  думав  я  зустрінути  солдата,
Щоб    Україну  від  війни  беріг.
Бо  Ви  ж  разом  із  «братом»,  що  з  Росії,
Під  танки  йшли  –  лишилися  живі,
Тепер  Ваш  «брат»  поля  нам  «градом»  сіє,
Мовчать,  татусю,  нині  солов’ї.
Згуртуй  на  небі  душі,  любий    тату,
Що  в  змозі,  зупини  нам  війну,
Мені  вже  сивому  у  «войнушки»  не  грати,
Піду  за  Україну  і  умру…
Бо  хлопці  наші,  що  лежать  по  степу,
Де  сніг  горить  і  кров  бере  ріка,
Ті  не  побачать  ясного  «вертепу»,
Не  посміхнеться  доля  золота.
Ти  захисти,  щоб  їх  минали  кулі,
Верталися  здорові  і  живі,
Щоб  довго  кукували  їм  зозулі,
А  хлопці    були  лише  вартові!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547870
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 02.01.2015


Михайло Плосковітов

У свята

Коли  вночі  у  дім,  квартиру,  хату
Прийде  Різдво,  ялинка  і  вогні  -
Згадай,  хоч  на  хвилинку,  про  солдата,
Який  в  окопі  мерзне  на  війні.

Який  своє  Різдво  зустріне  в  полі
Під  кулі  свист  і  вітру  коляду…
Хай  спогад  твій  йому  тамує  болі,
Хай  щира  згадка  піднімає  дух,

Бо  у  пройдешнім  році  щастя  й  туга
Змішались  в  датах,  цифрах,  іменах…
Яке  ж  Різдво  без  батька,  сина,  друга…
Які  ж  свята,  коли  іде  війна.

І  в  час,  коли  годинник  цокне  в  тиші
Й  по  вінця  буде  келих.  Щастя…  сміх…
Не  говори  тостів  хвалебно-пишних,
А  помолись  за  мертвих
і  живих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547635
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 31.12.2014


Вячеслав Романовський

Вино бузкове



Гостинне  місто.  У  саду  –  готель.
І  зустріч.  І  забави  молодечі.
Вино  бузкове  у  травневий  вечір
Пили  удвох  під  солов’їну  трель.
І  я  обняв  тоді  тебе  за  плечі.

Напнулось  ніжно  зоряне  шатро.
Цнотливо  пахли  твої  довгі  коси.
І  все  довкіл  –  дзвінке,  многоголосе  –
Осяяло  і  душу,  і  нутро,
І  забриніло,  як  у  травах  роси.

О  те  вино  –  ефірне  і  хмільне  –
Кущів  бузкових,  збудженого  цвіту
Залишило  цілунком  спраглу  міту
І    радо  вознесло  тебе  й  мене
Із  наших  весен  у  майбутнє  літо…

30.12.2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547617
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 31.12.2014


Віталій Назарук

ПОБАЖАННЯ ОКРЕМИМ

Не  забирай  того,  що  є  у    мене  ,
Хоч    прав  у  тебе  нині  «до  фіга»…
Повір  мені,  а  може  і  не  треба,
Моя  дорога  в  інший  путь  лягла.
Я  не  хвалюся  книжкою    чи  віршем,
Живу,  як  дав  життя  мені    Господь,
Простий  поет,  не  хочу  бути  гіршим,
Шаную  друзів,  але  не  господ.
Не  можу  жити  без  калини  цвіту,
Без  Стиру,  без  Полісся,  без  Дніпра,
Я  хочу  просто  жити  і  творити,
Бо  долю  цю  Волинь  мені  дала.
Не  вчи  мене,  як  маю  в  світі  жити,
Які  писати  маю  я    вірші,
Я    прагну  свою  землю  захистити,
Яка  мені  найбільше  до  душі.
А  ти  живеш  "пришельцем"  в  Україні,
Плюєш    в  криницю,  звідки  воду  п’ють
І  сунеш  хмари  нам  на  небо  синє,
По  наших  людях  знову  «гради»  б’ють.
Коли  для  тебе  ненька  Україна,  
Земля    родинна  на  усі  літа,
То  захисти,  бо  ти  її  людина,
Вона  ж  для  тебе  матір  золота.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547717
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 31.12.2014


Віталій Назарук

ДОЛЯ НА ДВОХ

                                                 Пісня  під  існуючу  музику...
Обабіч  дороги  зірвалася  знов  хуртовина,
Лиш  стежка  розбіглась  і  Місяць  туманний  вночі...
Навісила  снігу  на  віти  зелена    ялина,
Але  не  мовчать  ,  а  кричать,  під  мороз  пугачі…

Отак,  моя  доле,  беремо    життя    із  тобою,
Сміються  розхристані  долею  наші  літа,
Роки  відшуміли  -  лишилася  згадка  на  двоє,
І  доля  на  двох,  єдина  на  двох  -  золота!

Обабіч  дороги  зірвалася  знов  хуртовина,
Лиш  стежка  розбіглась  і  Місяць  туманний  вночі...
Навісила  снігу  на  віти  зелена    ялина,
Але  не  мовчать  ,  а  кричать,  під  мороз  пугачі…

Отак,  моя    доле,  беремо    життя    із  тобою,
Сміються  розхристані  долею  наші  літа,
Роки  відшуміли  -  лишилася  згадка  на  двоє,
І  доля  на  двох,  єдина  на  двох  -  золота!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547477
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 31.12.2014


Віталій Назарук

РІЗДВЯНЕ

Де  небо  у  зорях,
Де  Місяць  у  хмарах,
Де  сріблом  засіяний  шлях,
Святкові  ялини
Зібрались  до  танцю,
Із  вітром,  що  дме  по  полях.

Біжать  сиві  коні
Легенькою  риссю,
Санки  залишають  сліди…
І  Місяць  з-за  хмари
На  шлях  поглядає,
Чекає  на  днях  коляди.

Вертепи  готують  
По  всій  Україні,
Колядки  вивчають  нові,
Морози  гаптують
Сніги  світло  сині
І  мерзнуть  круті  береги.  

Морози  тріщать,
А  сніги  пеленою,
Метуть,  засипаючи  путь,
А  діти  з  вертепом
Зібравшись  юрбою,
Різдво  в  кожну  хату  несуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546498
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 27.12.2014


Віталій Назарук

СВЯТВЕЧІР

Сонечко  зібралось  догори,
День  Різдвяний  збільшився  на  шмат,  
Біля  хати  зранку  снігурі,
Повернулись  у  зимовий  сад.

Але  морозИть    і    далі  ніч,
Тріскає  горіхова  кора,
У  господі  натопили  піч,
Різдвяна  прийшла    до  нас  пора.

Видно  чітко  заячі  сліди,
Що  забігли  в  яблуневий  сад,
Їх  прогнали  з  поля  холоди,
І  рясний  сріблястий  снігопад.

Накриваймо  вечором  столи,
Бо  святвечір  зустрічати  час,
Хай  притихнуть  в  полі  холоди,
Щоб  Різдво  зігріло,  друзі,  Вас.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546499
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 27.12.2014


Тетяна Луківська

Немає слів, немає сліз, лиш біль невимовно … щоденно…

(Чиї  ж  це  діти,  Україно?    
В  ненависті  горить  їх  розум..!    Роздуми  і      відчуття  на  "ворожі"  слова  А.  Пономарьової  та  підтримка    відповіді  Олекси  Удайко)


Крик  заледве  руками  тримала,
Від  печалі  затерпла  душа.
Я  неначе  саму  себе  звала,
А  сльозили  рядки  у  віршА.
Я  просила  у  неба  покори,
Щоб  зуміти  пройти  і  цей  шлях.
Шелестіли  увись  осокори,
Голосив  на  льоту    сизий    птах…
Гуркотіла  війни  канонада,
Землю  рвали  снаряди  увись…
Розділила  межею  нас  зрада,
Бо  братами  були  «мо?»  колись.
Крик  заледве  руками  тримала,
Бо  ні  сліз,  ані  слів  вже  нема.
А  душа  у  мовчанні  кричала:
Йде  війна…йде  війна!  І  зима…
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546146
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 25.12.2014


Ірина Кохан

День зимовий, мов свічка згасав…

День  зимовий,мов  свічка  згасав
В  позахмар'ї  солодкої  вати,
Рум'янів  у  полоні  заграв
І  м'якенько  стелився  у  хати.

Бахромою  звисав  із  дахів,
Розливався  ялинкам  на  плечі.
Із  небесно-глибоких  льохів
Вийшов  сизий  змережений  вечір.

Накрохмалені  крила  підвів,
Щедро  зорі  засіяв  крупою
І  над  шапками  сніжних  снопів
Вишив  місяць  медовий  каймою.

По  стежках  морозцем  зарипів,
Розкошлатив  посріблені  брови,
І,струсивши  сніжок  з  рукавів,
Шугонув  у  безлисті  діброви.

                                     15.12.2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546205
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 25.12.2014


Михайло Плосковітов

Легенда про жінку

У  жінці  все  від  Божої  любові,
(вона  не  з  чоловічого  ребра).
Вогонь  і  лід,  і  квіти  кольорові,
Грозу  і  тишу  Бог  у  ній  зібрав.

У  жінці  все  поєднано  у  грамах
І  сіль,  і  цукор,  перець  і  дурман.
Вона  ж  і  пісня,  і  любовна  драма,
Поезія  інтимна  і  роман.

У  жінці  все  замішано  яскраве:
Вино  і  кава,  чай…  зміїний  яд.
Вона,  як  ніч  –  настояна  на  травах,
Вона,  як  день,  мов  квітів  аромат.

Кохана,  мама,  наречена,  Лада  –
Найкраща,  найрідніша  на  Землі.
Ім’ям  жіночим  названі  торнадо,
Планети  в  небі,  в  морі  кораблі.

Вона  -  яскраве  мерехтіння  зірки.
У  ній  уперта  вада  віслюка.
Цілунок  в  неї  малиново-гіркий,
Долоня  ніжна  і  рука  м’яка.

Любов  і  гнів,  спокусу  і  цнотливість,
Тепло  проміння,  спалахи  заграв,
Розсудливість,  ощадливість,  примхливість…
У  ній  Всевишній  вдало  поєднав.

Мінялися  епохи,  дні  і  люди.
Хтось  вірив  мріям,  хтось  пісням,  казкам.
Господь  промовив:"Кращої  не  буде".
І  Жінку  передав  чоловікам.

Тож  не  Адама  в  ній  шумують  болі.
Хіба  ж  то  Бог  ЇЇ  з  ребра  створив?
У  Жінці  все  –  від  Божої  любові,
Вона  –  найбільше  із  Господніх  див.


зі  святом,  Любі  та  Кохані!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484302
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 22.12.2014


Михайло Плосковітов

Ти, осене…

Ти,  осене,  зітхаєш  у  кутку
Вікна  мого,  на  теплім  підвіконні.
Поворожи  на  мідному  листку,
Чи  –  ось  тобі  мої  важкі  долоні.

Поворожи,  а  в  очі  не  дивись,
Який  там  блиск…одним  одна  самотність.
Хіба  що  залетить  в  кватирку  лист  –
Ото  й  усі  мої  незвані  гості.

Розкинь  для  мене  жовтими  таро
Із  тих  берізок,  що  стоять,  мов  дами.
Вони  ще  вчора  в  ніжнім  болеро
Кружляли  із  північними  вітрами…

Розкинь  на  краплях  –  то  магічна  мить,
Або  хоч  ти  приходь  до  мене  в  гості.
Можливо,  нам  обом  переболить...
Твій  давній  дощ,  й  моя  гірка  самотність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529501
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 22.12.2014


Любов Ігнатова

ОсінньопрогулянкОве…

Ти  запримітив  -ластівок  нема?!.  
Тому-то  небо  сиротливо  плаче...  
А  десь  уже  за  обрієм  зима  
Шукає  віщі  сни  осінніх  значень...  

А  пам'ятаєш  березневий  гай  
І  пролісків  блакитні  оченята?..  
Та  крає  жовтень  стиглий  коровай  
Ножами  -стрілками  річного  циферблата...  

Он    в  павутині  стомлений  листок  
Знервовано  тріпоче  в  ритмі  танго...  
А,  може,  то  -з  минулого  квиток....
А,  може,  пролетів  над  нами  янгол...  

Вже  від  морозів  посолодшав  глід,
І  диха  ранок  снігом  і  грибами...  
Дивись  -но:    листопад  ховає  слід  
Залишений  на  стежці  щойно  нами...  

Сузір'ям  Ліри  облітає  клен...  
Дуби  гудуть  на  вітрі  мідноброві....  
А  ми  додому  з  лісу  принесем  
Цілунки  жовтня  з  присмаком  терновим......  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529979
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 22.12.2014


Любов Ігнатова

Ти приходиш у сни…

Ти  приходиш  у  сни,  як  гонець  найтеплішого  вітру  ,
Доторкнувшись  душі,  викликаєш  омріяний  злет... 
І  тихенько,  щоб  місяць  -мій  друг-  не  побачив,  я  витру 
Зі  щоки  росянисто-солоний  осінній  сонет... 
       
У  долоні  збираю  розрізнені  пазлики  -мрії: 
Ще  до  ранку  далеко,  ще  встигну  зібрати  тебе.. 
І  цілуючи  сон,  з  гіркотою  розлук  розумію:
То  не  очі  твої,  а  всього  лише  зорі  з  небес... 
       
Ти  приходиш  у  сни,  ніби  музики  звуки  чуттєві, 
Композитором  ночі  ти  пишеш  акорди  світань...
Замовкають  слова,  непромовлені  і  несуттєві
Відображенням  думки  у  бісері  віршописАнь... 

Проганяє  тебе  цей  ненАвисний  вбивця  -будильник,  
Я  хапаюся  серцем  за  крила  сполоханих  снів...  
Радо  день  зустрічать  -для  незламних,  щасливих  і  сильних..  
Я  щаслива  сьогодні,  бо  ти  все  ж  приснитись  зумів...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 22.12.2014


Валентин Довбиш

ЕПІЗОД ВЕСНИ

Вже  зі  степу  повіяло  чи  то  вітром,  чи  волею
І  весна,  як  мана  задурманює  світ
Я  від  цвіту  вишневого  кожен  рік  божеволію,
Найдрібнішої  птахи  чекаю  приліт.

Пахне  млосною  прілістю  листя  буре,  задавнене,
В  неба  синій  безодні  дзвінко  жайвір  завис,
І  сльозяться  солодкими,  кострубатими  ранами
Лиховієм  розхристані  груди  беріз.

Не  примара  оманлива!  Я  собі  це  не  вимріяв,
Це  весна!  А  тому  -  зникнуть  біди-жалі
Повертають-вертаються  гуси  з  довгого  вирію
І  знайоме  "курли"  принесли  журавлі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544431
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 22.12.2014


Артур Сіренко

А я на війні

           «А  десь  то  є  просте  життя  і  світло…»
                                                                                                     (А.  Ахматова)

А  я  на  війні.
І  це  не  метафора.
А  десь  люди  сперечаються  щодо  поетики,
Відвідують  театри  і  читають  Есхіла,
П’ють    чай  з  порцеляни  і  цілують  коханок.
А  я  на  війні.
Десь  люди  купують  дорогі  меблі,
Дивляться  телевізію  і  нарікають  на  дорожнечу,
Сваряться  з  жонами  з  приводу  малої  зарплати,
Дискутують  щодо  політики  і  голосують.
А  я  на  війні.
Десь  люди  думають  про  кар’єру,
Сперечаються  про  смак  салатів  і  кави,
Відвідують  ресторацію  «Жорж»  і  замовляють  віскі,
Розмовляють  про  моду  й  курорти.
А  я  на  війні.
Десь  люди  не  знають,  як  змарнувати  час,
Як  піднятись  з  дивану
І  зробити  якусь  справжню  чоловічу  справу,
Щоб  пишалась  і  жінка  й  коханка
І  нарікають  на  нудні  передачі  тіві  й  рекламу.
А  я  на  війні.
Десь  люди  смакують  «Мадеру»,
Планують  відвідати  Рим  і  Венецію,
Їздять  на  остогидлу  роботу
На  дорогих  «Мерседесах»,
Ляскають  по  сідницях  секретарок,
Сварять  по  телефону  дочок,
Шукають  загублені  кредитки  й  мобіли,
Нарікають  на  тещу  і  погану  сантехніку.
А  я  на  війні:
Думаю,  як  дожити  до  ранку,
Не  схопити  кулю  в  серце,
Не  замерзнути  в  бліндажі,
Який  замітає  снігом  і  відчаєм,
Як  відбити  чергову  атаку  сепаратистів,
Молю  Бога,  щоб  не  підвів  кулемет,
Щоб  артилерія  випадково  не  змела  своїх,
Не  знаю  як  витягти  пораненого  солдата
З  палаючої  бронемашини…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545203
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 21.12.2014


Віталій Назарук

ВЕЧІРНЬО-ЗИМОВИЙ ЕСКІЗ

Вже  зима  на  дворі,засріблилось  Надстир’я,
Городину  червону  тереблять  снігурі,
Сивуватий  мороз  прикрасив  птахам  пір’я,
Вітер  гонить  хмаринки  побілівші  вгорі.  

Морозець,  як  художник,  вишиває  узори
І  будує  надійні,  як  Патона  мости,
Хуртовина  здіймає  все  нові  й  нові  гори,
А  вони  прагнуть  далі  все  рости  і  рости.

Мерехтять  в  небі  зорі,  Місяць  сяє,  як  миска,
Тріскотить  під  ногами  дорога  вночі
І  гойдається  гілля,  як  дитяча  колиска,
Лише  зрідка  кричать  пустуни  -  пугачі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544071
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 18.12.2014


Осіріс

Засніжене світання

         

Сніг  рипучим  слідом  спуджує  безгомінь.
Та,  пилком  коштовним  стелиться  з  гілля.  
Ялинкові  шуби,  світанковий  промінь
Фре́зово  малює  пензлем  з  віддаля.

Завитком  ажурним  заячих  мережок,
Ніч  лишає  вензель  в  хащовій  журі.  
Діамант  іскристий  вербових  сережок,  
Приміряють  хором  ладні  снігурі.

Висне  бородатий  лист  від  паморозі,  
Спомином  осіннім  в  пістряві́  берез.  
Ріжуть  перемети  сани  на  дорозі,  
Струдженим  відбитком  дерев’яних  лез.

Падає  жмутами  сіно  запашисте,
На  печатку  круглу  зношених  підков.  
Засліпляє  очі  сяйво  урочисте,
Золотоголових  статурних  церков.

У  ясі  морозній  сонячну  монетку,
Стереже  розп’яття  срібного  хреста…
Обійму  неждано  Зимоньку  кокетку,  
Зм’якшу  поцілунком  льодяні  вуста.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544644
дата надходження 18.12.2014
дата закладки 18.12.2014


Світлана Моренець

МАЛЕНЬКИЙ ПАТРІОТ

(віршована  розповідь)

Приятелька  з  Криму,  сміючись  крізь  сльози,  розповіла  
мені  про  цей  випадок  з  її  онуком...

Прислали  рознарядки,  протоколи  –
у  Сімферополі  провести  конкурс  в  школах,
бо  "Президенту  знать  необходимо,
как  видят  деточки  освобожденье  Крыма.
И  основная  часть  сего  момента  –
рисунки  все  доставят  Президенту!"

Учителька  проходить  між  рядами  –  
вдоволено  усміхнені  уста  –
"Yes!  Перше  місцечко  за  нами!!!"
І  впевнена  Марьванна  неспроста,
бо  всіх  перемогти  Сашко  спроможний,
цей  учень  –  від  народження  художник.

Години  дві  трудились  залюбки
і  ось  здають  малюнки  малюки...

Поблідлій  вчительці  Сашко  здає  картину:
"Вот,  Марьиванна,  освобожденье  Крыма..."
Усе  прекрасно:  танки,  зброя,  наступ,
крізь  дим  ледь  світить  сонечко  згори...
Та  вчительку  вхопив  сердечний  приступ:
на  танках  –  УКРАЇНСЬКІ  ПРАПОРИ!!!

Сашко  з  патріотичної  родини,
то  ж  так  він  уявив  "освобожденье  Крыма".

Його  до  сліз  дове́ли.  Всі  клеймили,
кричала  вчителька  дитині:  "Ідіот!"...
Лиш  вдома  бабця  з  дідом  прихистили:
"Ти  –  молодець!  Ти  –  справжній  ПАТРІОТ!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501466
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014


Наталя Данилюк

Корицева донна

[i](навіяне  поезією  Сергія  Осоки  "Мадам  Донателла")[/i]

Корицева  донна
стоїть  на  терасі  нічній,
велюрова  сукня  блищить,
ніби  шкіра  пантери,
і  профіль  її  витікає
чорнилом  у  скверик,
і  кров  закипає  
подвійним  еспрессо  у  ній.

Самотня  і  горда,
цигаркою  дражнить  імлу,
роздмухані  іскри,
мов  паприка,  в'їлись  у  вени...
І  погляд  її  неприкаяно-
гірко-шалений,
мов  лазер  тонкий,
розсікає  застиглу  смолу.

Корицевій  донні
так  личить  лискучий  велюр,
у  ньому  вона,  ніби  пара,
легка  й  безтілесна,
налиті  глінтвейном,
паша́ть  оксамитові  перса
і  глянцевим  полиском
вабить  її  манікюр.

Між  пальців  худих
розтікається  сивий  димок
і  губи  її  кровоточать
солодким  мускатом,
розщеплюють  спазми
у  тілі  кожнісінький  атом,
і  подих  терпкий  обпікає
вогнем  до  кісток.

Корицева  донно,
спокусо,  спокуто  гірка,
ти  диханням  рівним  
затлумила  крики  і  кроки!..
Під  атласом  шкіри
вирують  рубінові  соки
і  ніч,  мов  пантеру,
твоя  приручає  рука.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500861
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 24.05.2014


Артур Сіренко

Під копитами орди

           «Час  спостерігає  тихо
                 Бунт  квітучих  гекатомб.»
                                                       (Райнер  Марія  Рільке)  

Навіть  квіти  здійняли  бунт
Супроти  хана  Батия,
Навіть  троянди  шипами
Проти  наруги  орди.
Наша  земля  світла
Квітуча  земля  горицвіту
Нині  іде  війною
На  зграю  чорних  
Песигологвців.
Нині  земля  квітів
Стогне  під  їх  копитами,
Нині  зайди  зі  сходу  
Нищать  мої  храми,
Нині  зграя  чужинців
Нищить  мою  землю
Мою  шипшинову  долю.
Та  нині  кожна  пелюстка
Кожна  стеблина  й  квітка  
Чинить  запеклий  супротив
Зграї  східних  вандалів.
Бо  це  земля  квітів!  
Бо  це  земля  нездоланна!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498147
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 12.05.2014


Віталій Назарук

РАНІШНЯ КАВА

Де  розцвів  знову  льон,  де  квітує  земля,
Де  Полісся  вдягло  вишиванку,
Це  мій  край  дорогий,  мої  хлібні  поля,
Що  потонули  в  росах  із  ранку.
Затухає  зоря,  синє  небо  вгорі,
Білі  хмари  летять  наче  птахи,
Замовкають  в  гаях  співуни  солов’ї
І  сичі  притихають  –  невдахи…

Тобі  каву  несу,  бо  давно  вже  не  сплю,
Роздивляюсь  обличчя  кохане
І  єдине,  що  зранку  прошу  і  молю,
Щоб  сіяла,  як  сонечко  зрана…
Перший  промінь  пробився  крізь  наше  вікно
І  лоскоче  за  вії  і  коси,
Наче  пензлем  наносить  тепло  на  чоло,
Я  до  вуст  тобі  каву  підношу…

Запах  кави  відкрив  оченята  твої
І  побіг,  наче  котик,  по  хаті,
Яка  тиша  стоїть,  благодать  на  землі,
Ми  щасливі,  а  значить  багаті.
Одне  щастя  на  двох  і  ранкова  роса,
І  усмішка,  як  сонечко  зрання,
І  квітучі  сади,  і  Поліська  краса,
І  гаряче,  як  кава,  кохання!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498190
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 12.05.2014


Віталій Назарук

ВЕСЕЛКА, СТРУНИ, НОТИ (ЇХ ПО СІМ…)

Веселка  грає  кольорами,
Немов  гітара  семиструнна,
Перебирає  ноти    гамми,
Біжить  по  полі,  наче  вруна…

Сім  кольорів,  струни  і  ноти,
Одне  число,  а  різні  звуки,
Такі  утворюють    частоти,
Що  серце  може  потонути…

Сім  струн  звучить  і  колір  білий,
Сади  вдягли,  як  на  весілля,
А  я  від  цвіту  захмелілий,
Шукаю  пісню  на  похмілля.

Бо  кожен  колір,  наче  ноти,
Струни  гітари  віртуоза,
Зуміють  смуток  побороти,
Бо  линуть  рими,  а  не  проза…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498189
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 12.05.2014


Віктор Ох

Я у вашу вдивляюся осінь (V)

Слова  і  виконання  -  Володимир  Сірий  (Рідний)
Кліп  -  Олексія  Тичка
=================
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=TItFxlvR2OU[/youtube]

 Я  у  вашу  вдивляюся  осінь,
В  ній  ,  неначе  зізнання  палке,
Вітер  лист  пурпуровий  відносить
У  безкрає  і  дальнє  таке.

         Пр  -в:
   Хоч  упевнений  ,  що  не  дістану
   Голубине  і  щире  «люблю»,
   До  студеного  вашого  лану
   Сонцем  душу  журливо  тулю.


Я  хмариною  в  небі  за  вами
Полечу  ризиковано  ввись,
І  проллюся  рясними  дощами,
Де  ви  з  літом  навік  обнялись.

Я  у  вашу  вдивляюся  осінь,
Як  це  сталося  -  не  осягну:
Ви  мого  доторкнулись  волосся,
Заплели  юність  у  сивину…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494278
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 23.04.2014


Віталій Назарук

Любов злітає у віршах

                                 Галині  Литовченко  присвячую…

Я  не  знаю  чому,сталось  так  на  віку,  
Але  Ви  симпатичні  мені…
Я  не  можу  сказати,  що  я  Вас  люблю,
Проте  серце  горить  у  вогні…

Серед  моря  побачив  березовий  стан,
Кораблі  до  причалу  прибились,
Я  себе  уявив,  що  турецький  султан,
Проте  думи,  як  час  –  запізнились…

Як  поета  від  Бога,  я  віршІ  прочитав,
І  думки  народилися  нові,
Я  давно  у  житті  свій  обрав  ідеал,
Та  завжди  підкорявся  любові.

А  ви  й  далі  пишіть,  щоб  забрали  в  полон,
Не  одного  поета  із  сайту,
Щоб  сіяла  любов,йшли  до  Вас  на  поклон,
Я  вклоняюсь  такому  таланту!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492397
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 23.04.2014


Ірина Кохан

Стою заплакана й щаслива…

Скрипить  гіллям  в  саду  старенька  слива,
Крильми  сумують  в  небі  журавлі.
А  я  стою  заплакана  й  щаслива...
Мале  дівча  на  батьківській  землі.

Он  визира  біленька  рідна  хата,
Шумить  привітно  вишня  гомінка.
І  чорнобривців  вервечка  строката...
Їх  сіяла  матусина  рука.

Зрина,  роками  схилена  криниця,
Смакую  спогад  чистої  сльози.
І  виноград  он  татковий  кущиться...
Чоло  цілує  дотиком  лози.

А  під  вікном  гойдаються  жоржини,
Махровим  лиском  в'ються  спориші.
І,мов  живі,натоптані  стежини
Ведуть  туди,де  радісно  душі....

Летять  хвилини  стрімко  горобцями,
Пір'їнно  снять  на  сонячних  дахах.
Спрагливо  п'ю  пропахлу  чебрецями
Дитинства  мить  в  загублених  роках.

Скрипить  в    саду  сумна  старенька  слива,
Немов  гука:  "Ну  все....Пора...Іди..."
А  я  стою  заплакана  й  щаслива....
Іще  не  раз  в  душі  прийду  сюди...

7.11.2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492104
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 13.04.2014


I.Teрен

УКРАЇНА РОСІЇ

Ми  таки  сусіди  із  тобою.
Тільки  тато  в  тебе  –  сатана,
той,  що  всім  погрожує  війною,
аж  запахла  трупами  весна.

Я  її  уже  і  не  чекаю.
Ти  на  неї  очі  не  звела.
І  за  що  на  цей  раз,  я  не  знаю,
ти  на  мене  руку  підняла.

Я  уже  покарана  тобою
ще  у  роки  лютого  Петра.
Ненависть  прощається  любов’ю,
та  умита  сльозами  і  кров’ю,
я  віки  не  бачила  добра.

Убивала  і  тоді  нізащо,
та  і  досі,  як  воліє  цар,
утинаєш  все  моє  найкраще,
а  мені  лишаєш  яничар.

Із  мерзоти  витворила  хана,
що  тебе  поставив  дубала,
одурила  пасинків  Богдана
і  діла  Мазепи  прокляла.

Удаючи  сироту  казанську,
б’єш  за  пряник  довгим  батогом,
а  тепер  і  Таврію  татарську
ти  своїм  злизала  язиком.

Все  шукаєш  місію  до  сказу:
то  Чечню,  то  Грузію,  то  трон
на  вершині  вічного  Кавказу,
вічно  попираючи  закон.

Та  якщо  панують  фарисеї,
не  чекай  ні  щастя,  ні  добра.
Є  і  буде  істина  стара  –
захлинешся  кровію  моєю,
будеш  підколодною  змією
і  у  чорта  лисого  сестра.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492028
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 13.04.2014


Любов Ігнатова

Болючий вірш

Мені  болить  ...  О,  як  мені  болить  ...
У  скроні  стука  і  пече  у  серці  ...
Пронизана  голками  кожна  мить
Розрядом  струму  у  мені  озветься  ...

Моя  сльоза  ...  О,ця  гірка  сльоза  -
Непрохана,  небажана,  нежданна  ...
Із  неï  смутку  пророста  лоза  -
Стрімка,  витка  і  зовсім  невблаганна  ...

Моя  душа  ...Розтерзана  душа  ...
Кому  потрібна  ти  в  своïм  натхненні?
Ти  -  наче  наполохане  пташа 
У  неба  дощовому  одкровенні  ...

Куди  піти?  Куди  мені  піти,
Коли  грозою  шви  тріщать  у  долі?
Чи  є  іще  незаймані  світи 
У  щастя  неземному  ореолі?

І  часу  плин.  ..  Нестерпний  часоплин,
Замішаний  на  сумнівах  колючих,
Гірчить,  неначе  вицвілий  полин
В  думках  підступних,  як  в  пісках  сипучих  ...

...На  перехресті  зламів  і  падінь 
Розпутний  камінь  шлях  мені  не  вкаже  ...
Мене  зреклась,  напевно  ,височінь  ...
Куди  тепер  мені...  безкровній,  майже?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490974
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 11.04.2014


Ірина Кохан

Весняний надвечірок

Весняний  надвечірок  розлився  густим  кумачем,
Мимохіть  зашарівся  на  плесі  дзеркальної  річки.
Вітер  стиха  розрізує  скибочки  неба  мечем...
І  лягають  на  землю  сапфірово-зоряні  стрічки.

Філіжанки  тюльпанові  гріють  вечірню  сльозу,
Із-за  хмар  пишнотілих  видніється  місяць-медяник.
В  мідній  купелі  тиша  вплітається  вербам  в  лозу,
І  сріблястим  каскадом  зоріє  холодний  серпанок.
   
             8.04.2013.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491439
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 10.04.2014


Ніна Багата

Солома

У  повоєнні  зими  в  хуторах
Солома  житня  заміняла  дрова.
До  скирт  колгоспних  навіть  дітвора
По  неї  сніг  топтала  вечоровий.
І  їхала  солома  на  плечах.
Слабких  плечах  –  
Вдовиних  і  сирітських.
При  цьому  кожен  «кінь»  такий
Мовчав,
Щоб,  не  дай  Боже!
Упіймав  об’їждчик.
Зате,  коли  вдавався  цей  похід
І  біля  печі  бухкалася  в’язка,
Здавалось,  розсипалась  низка  бід
І  починалась
Майже  справжня  казка.
Бо  тіні  танцювали  по  кутках,
Як  жадно  піч
Облизувала  верчики.
Пахтіла  солодушка  з  буряка,
Картопля  ощасливлювала  вечір.
А  заметіль?
Нехай  собі  гуде…
Подушка  тепла…
Чимсь  укрила  мати…
І  снилося,  що  з  поля
Скирта  йде.
Сама.
Щоб  стати  ближче  коло  хати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490923
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014


Ірина Кохан

На терезах любові….

Пожовклі  сторінки  твоїх  зізнань
Ізневагоміли  на  терезах  любові.
В  пилюці  часу  амплітуда  коливань  
Розщеплює  стосунки  невагомі.

Лягає  на  чуття  обтяжлива  оскома,
Осиротіло  у  тумані  спить  ліхтар.
Шансу  нема-і  це  вже  аксіома...
Відправив  службу  усевидячий  дзвонар.

26.02.2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490773
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 07.04.2014


I.Teрен

БІСОВА СУГЕСТІЯ

Затужила  душа  у  полоні
небезпек,  суєти  і  тривог.
Все  написано,  як  на  долоні,
і  минуле  викреслює  Бог.

У  оточені  полчища  звіра,
у  якого  у  мозку  діра,
попирається  праведна  віра
в  існування  на  світі  добра.

І  лютує  Маґоґа  незвана,
преса  гавкає,  змії  сичать.
Поки  фюрери  в  комі  нірвани,
оживає  нацькована  рать.

Параноя  –  погана  ознака.

Пожинаємо  ті  врожаї,
що  посіяли  в  душі  свої.

Не  умовиш  скажену  собаку
не  кусати  загоєну  руку,
із  якої  годують  її.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490482
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 06.04.2014


Михайло Плосковітов

Білява дівчинка…

Дівчатко  біляве  не  плаче  –  що  візьмеш  з  малої…
Світлина  у  рамці.  До  хати  заходять  сусіди.  
Скажи  мені,  мамо,  а  звідки  беруться  герої?
І  де  це  наш  татко?  Чому  він  додому  не  їде?

І  дивляться  очі,  маленькі  дівочі  зернятка,
На  маму  заплакану,  горем  прибиту  бабусю.
І  як  їй  поясниш,  що  більше  немає  вже  татка,
Що  тато  із  бою  нерівного  не  повернувся.

І  як  їй  поясниш,  що  татко  від  кулі    загинув.
Вона  ще  маленька,  не  знає  про  волю  нічого
Й  за  мамою  плаче,  в  долоньку  ховає  сльозину,
І  просить  за  тата  у  доброго-доброго  Бога.

Дівчатко  біляве  заплакало  –  серцю  несила.
Сусіди  і  друзі  втирають  сльозу,  за  малою.  
А  як  їй  поясниш,  що  татко  загинув  героєм,
Що  любого  татка  малесенька  куля  убила….  

(малюнок  з  інтернету)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480752
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 23.02.2014


Осіріс

Зима-віщунка

   

Облуддям  білим  інієвих  снів,
Заполонила  сад  Зима-віщунка,
Де  від  її  студеного  цілунка  
Горіх  у  надвечір’ї  зледенів.  

Багаття  склавши  із  хрустких  крижин,  
Простиглу  іскру  вибила  з  кресала
І  чаклувати  на  погоду  стала,
Прославши  руни  стоптаних  стежин…
 
У  джерела  криштальнім  баняку  
Булькоче  завірюх  лілейний  трунок.
Дзвенять  синиці  бурштином  вістунок,
Додаючи  із  віт  журбу  м’яку.

Ворожка,  кров  заходу  ллє  в  чавун,
Рипучим  гласом  шепче  примовляння.
Нічним  богам  готує  подаяння,
Читає  знаки  в  безконеччі  лун…  

Ковшем  арктичних  скімлячих  вітрів,  
Степний  олтар  вона  окропить  снігом.  
Полишить  зорі  ясним  оберегом,
І  зазміїться  руслами  ярів.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478710
дата надходження 11.02.2014
дата закладки 11.02.2014


@NN@

Двоє і вальс…

                                                                                                   
Антрацитова  ніч  задивилась  на  нас,
Золотих  ліхтарів,  очима.
Плив  над  плесом,  туманом  приглушений,  вальс...
Ти  і  я...  І  життя  за  плечима...

Єдність  думки  між  нами...  Рука  у  руці...
Ми  вальсуєм  на  заздрість  ночі.
Линуть  тіні  густі  по  сріблястій  ріці,
Місяць  нам  зазирає  у  очі.

Вже  глухіша  мелодія  між  берегів,
Нас  сповив  легенький  серпанок.
Ти,  мій  погляд,  мов  відблиск  зорі,  із  під  вій,
Не  губи,  забери  у  свій  ранок.

Хай  голублять  тебе  і  кружляють  в  танку́,
Долі  нашої  перші  такти...
Щоб  не  сталось,  а  всякого  є  на  віку...
Ми  ж  танцюємо  вальс,  а  не  танго.

Антрацитова  ніч  розтеклась  поміж  зір...
Ліхтарі  сполотніли,  згасли...
Вальс  скінчився...  Та  в  серці  не  гасне  моїм
Зустріч  наша,  наповнена  щастям.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478190
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 10.02.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2014


Наталя Данилюк

Твої сліди затягує спориш…

Твої  сліди  затягує  спориш,
Терпких  думок  насіялось,  як  маку.
Коли  в  мій  бік  піввічності  мовчиш,
Невтішне  серце  проситься  в  атаку.

Воно  не  знає  милості  й  жалю,
Воно  й  себе  шматує  до  нестями!..
Чи  ще  люблю?  -  спитаєш.-  Так,  люблю,
Та  що  усе  це  змінить  поміж  нами?

Чи  сколихне    холодну  сиву  тиш,
Чи  прорідить  цю  те́мінь  карооку?
Коли  в  мій  бік  піввічності  мовчиш,
Коли  в  мій  бік  не  робиш  і  півкроку...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478055
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 10.02.2014


Осіріс

Нічний блюз

Ніч  дише  ніжно
Схлипом  тепла.
Зойкне  маніжно
Пташка  мала.
Вітер  крадеться  в  сухім  буряні,
Зіронька  з  неба  сміється  мені.

Я  по  стежині
Вийду  на  шлях.
Сутінком  нині
Ляжу  в  полях.
Місяць  палає  руном  в  вишині,
Полиски  маком  біжать  по  мені.

Річки  бистрина  
Плющи́ть  в  берегах.
Вогка  перина
Серпанку  в  лугах.
Зорі  іскряться  в  небеснім  вині  -
Ніченька  блюз  наливає  мені.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477156
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 04.02.2014


Артур Сіренко

Тема: Догоріла свічка

(Низка  хокку)

       «Цей  знак  на  мене  має  інший  вплив!»
                             (Йоганн  Вольфанг  фон  Ґьоте)

Колись  (теж  перед  Різдвом)  я  зайшов  до  свого  старого  друга  (теж  хайдзіна)  і  ми  довго  філософствували  на  теми  «Європа  як  християнська  цивілізація»  та  «Вольтер  і  буддизм».  На  столі  горіла  свічка  –  як  це  і  має  бути  перед  Різдвом  згідно  звичаю.  Але  потім  свічка  згасла  і  запанувала  у  кімнаті  темрява.  Якось  сама  собою  з’явилась  ідея  теми  «Догоріла  свічка»  і  ми  довго  віршували.  Потім  через  багато  років  я  згадав  деякі  хокку  складені  того  вечора  і  записав:

     *      *      *
Догоріла  свічка.
Темряву  масну  на  дотик
Пальцями  ночі…

     *      *      *
Догоріла  свічка.
У  ніщо  нескінченне
Очі  незрячі.

     *      *      *
Догоріла  свічка.
Біблії  книга  важка
У  руках  старих…

     *      *      *
Догоріла  свічка.
Хоч  би  зірку  одненьку
На  цьому  небі…

     *      *      *
Догоріла  свічка.
На  місто  старе  впали
Ночі  злодія.  

(Світлина  з  мережі)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470729
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 04.02.2014


Любов Ігнатова

Весновірш

Сонцеокий  день  розправив  крила
В  гороб'ячій  гамі  до-мажор  ;
Розігнавши  хмарові  вітрила,
П'є  зима  із  березнем  кагор.

Сніговий  кожух  зняли  дороги,
Одягнувши  сіре  пальтечко  ;
Відіспавши  сни  до  епілогу,
Пагінці  зелені  -  ïжачком  ...

У  змаганнях  пролісків  і  неба
Важко  зрозуміти,  хто  синіш  ...
І  зростає  впевнено  потреба
У  душі  посіять  весновірш  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477034
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 04.02.2014


Наталя Данилюк

Ти пахнеш димом вигорілих шин…

[img]http://cs7011.vk.me/c7007/v7007460/259a8/BTPqV5RFVqk.jpg[/img]

Ти  пахнеш  димом  вигорілих  шин,
Так  пахнуть  гідність,  правда  і  свобода!
Тебе  не  раз  висміював  заброда,
Що  ти  своїй  Вітчизні  гідний  син.

А  ти  стояв,  упертий  і  міцний,
Незламний  духом  нації  будитель!
Твій  сивий  дід,    повстанець,  довгожитель,
Не  раз  хрещений  в  полум’ї  війни,

Благословляв  тебе  на  шлях  гіркий,
О,  нелегкий  він,  хлопче,  і  не  битий!..
Колючим  дротом  густо  оповитий,
Бо  кров’ю  вмиті  праведні  стежки.

Долаючи  тривогу,  біль  і  страх,
Твоя  завчасно  мати  посивіла,
Вона  тебе,  як  славного  Ахілла,
Щовечора  купає  в  молитвах.

А  в  день,  як  стихнуть  вибухи  пожеж,  
Ти  зі  щитом  холодним  чи  на  ньому
Через  поріг  до  батьківського  дому
Черлено-чорний  прапор  занесеш...






[b]Ты  пахнешь  дымом  от  сгоревших  шин...[/b]

Ты  пахнешь  дымом  от  сгоревших  шин,
Так  пахнут  только  правда  и  свобода!
И  пусть  смеются  над  тобой  уроды,
Что  ты  отечества  достойный  сын.

А  ты  стоял,  ты  не  сгибал  спины
Упрямый,  крепкий,  нации  строитель!
Твой  дед  седой,  повстанец,  долгожитель,
Не  раз  крещенный  в  пламени  войны,

Благословил  тебя  на  горький  путь,
О,  не  проторенный  он,  друг,  не  битый!..
Колючей  проволокой  весь  увитый,
Умыта  кровью  праведности  суть.

Преодолев  тревогу,  боль  и  страх
Так  рано  твоя  мама  поседела
Она  тебя,  как  славного  Ахилла,
Хранит  молитвами  в  отчаянных  боях

А  в  день,  когда  повержен  будет  враг,
Ты  со  щитом  холодным  иль  на  нем
Через  порог  родительского  дома
Внесешь  свой  красно-черный  флаг...


[i](перевод  -  [b]Светлана  Радич[/b])[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476420
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014


Наталя Данилюк

Напряла за ніч, набілила…

Напряла  за  ніч,  набілила
Таких  дивовижних  красот!
Мов  атласні  білі  вітрила,
Мережать  ліси  горизонт.
А  срібла  на  вікнах,  а  хутра!..
В  молочному  губиться  світ
І  крига  тонким  перламутром
Ясніє  на  місці  боліт.
Як  білі  ведмеді  полярні,
Кущі  одяглись  в  кожушки,
Синиці,  мов  айви  янтарні,
Засніжені  вкрили  гілки.
І  ветхий  димар  бородатий
У  смушку  поважний,  як  пан,
Крізь  танучі  клаптики  вати,
Сотає  молочний  туман.
Потягує  люльку  дубову
І  сизий  викашлює  дим,
У  пе́чі  потріскують  дрова,
Охоплені  палом  рудим.
А  в  турці  посапує  кава
І  пінка  повзе  крадькома...
За  вікнами  горда,  як  пава,
Блукає  розкішна  зима.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476243
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 01.02.2014


Наталя Данилюк

Вогненна ніч

Сніги  курили  в  темряву,  як  ладан,
Шарілися  від  крові  і  вогнів,
Писалася  новітня  Іліада
Під  брязкоти  шоломів  і  броні.

Зима  рипіла  тужно  під  ногами
Під  знавіснілі  вибухи  гранат
І  пеленали  янголи  снігами
Тих,  що  по  різні  боки  барикад.

Дві  блискавиці,  дві  нерівні  сили
У  ковдрі  диму,  темній  і  густій...
І  плакальниці  гірко  голосили:
Когось  несли  в  рядні,  як  на  щиті...

Комусь  іще  весна  недобриніла,
Недоцвіли  бузки  і  алича...
Ворожа  куля  вп'ялася  у  тіло,
А  при  собі  -  ні  шаблі,  ні  меча...

Ані  тобі  найпу́щого*  набою,
Лиш  двоколірний  прапор  у  руці!..
А  поряд  непорушною  юрбою
Щити́ли*  Звіра  продані  бійці.


*Найпущий  (діалектне)  -  найпростіший,  найслабший.
*Щитити  -  захищати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475428
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 29.01.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2014


Віктор Ох

До синього коня (V) (V)

 
Слова  –  Світлани  Костюк
Виконує  -  Ярослав  Чорногуз
Запис  -    Олександр  Салицький
Кліпи  –  Олексія  Тичка

https://www.youtube.com/watch?v=uuHTKCNpnmw
http://www.youtube.com/watch?v=QJjqnWYXDwI

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uuHTKCNpnmw[/youtube]


[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=QJjqnWYXDwI[/youtube]

========================


 мій  синій  коню  мій  синій  коню  мій  синій  коню  

 лети  галопом  неси  до  сонця  я  не  борОню  

 життя  минає  мій  синій  коню  життя  минає  

 немає  вітру  немає  волі  чудес  немає  

 точи  копита  мій  синій  коню  точи  копита  

 вже  наша  воля  на  всіх  майданах  кістьми  прибита  

 вже  наша  воля  на  сірих  площах  на  всіх  знаменах  

 чи  підіймемо  чи  піднесемо  чи  ті  рамена  

 мій  синій  коню  гарячий  коню  іскриста  грива  

 якщо  Вкраїна  насправді  вільна  чом  нещаслива  

 чом  нещаслива  чого  сумує  і  гірко  плаче  

 а  хтось  покірний  покірно  радить  терпи  козаче  

 а  скільки  ж  можна  мій  синій  коню  уже  терпіти  

 онуки  просять  батьки  не  можуть  не  вірять  діти  

 неси  нас  коню  де  вольна  воля  під  небесами  

 добудем  щастя  добудем  долю  Господь  із  нами  

 01.01.  2014  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473626
дата надходження 19.01.2014
дата закладки 24.01.2014


Наталя Данилюк

Січневий дощ

Січневий  дощ  настирливо  січе,
На  во́гких  вікнах  креслить  піктограми.
Схилюсь  тобі  на  стомлене  плече  -
Така  шалена  відстань  поміж  нами!..

Така  глибока  прірва  у  словах,
Таких  неспівпадінь  і  заперечень...
Допоки  сніг  виборює  права,
Ми  на  межі  проще́нь  і  самозречень.

Допоки  іній  зранку  крадькома
Фольгою  огортає  сонну  липу,
Мені  болить  ця  вижухла  зима
До  хрумкоту  суглобного,  до  хрипу...

До  наростань  серцевих  амплітуд,
До  німоти,  що  тисне  невимовно!..
Рятую  душу  вперто  від  застуд,
А  від  любові?    Це  ж  невиліковно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472059
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 13.01.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2014


Валентин Бут

На Перехресті

Чуєш,  Брате,  Майдан  знов  кличе,
Ми  -  іскринки  вогнів  перемог.
На  скрижалях  душі  одвічно
Україна  у  нас  і  Бог!

(Наталія  Крісман  НА  СКРИЖАЛЯХ  ДУШІ  ОДВІЧНО  УКРАЇНА  У  НАС  І  БОГ!)


Чую,  Сестро,  я  голос  честі!
Гідність  нарешті  згадали  люди
Вже  до  совка  вороття  не  буде,
Хоч  стоїмо  ще  на  перехресті.

На  перехресті  широкого  шляху
З  тим  манівцем,  де  ми  досі  блукали,
Але  кайдани  з  душі  уже  впали
Вільного  не  обернути  в  комаху.

Сміло  ж  ступаймо  дорогою  волі
І  не  звертаймо  нізащо  убік.
То  є  наш  шанс  -  он  уже  Новий  Рік
Благословляє  наш  вибір  і  долю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469819
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 02.01.2014


Михайло Гончар

Вже пахнуть снігами світанки…

Вже  пахнуть  снігами  світанки,
Горіхи  б'ють  в  дах-барабан  -
Зима  поспішає  "у  дамки",
Дописує  осінь  роман.

Весна  запашна,літня  спека  -
Минулося  все  без  фанфар.
Як  жаль,що  "на  біс"  соловейки
Не  грають  свій  репертуар.

У  них  за  законами  жанру
Настав  довжелезний  антракт.
Торкай  тепер  струни  гітари
І  згадуй  як  квітнув  твій  сад...

Душа  й  восени  прагне  свята.
Для  свята  знайдеться  резерв...
Нема  чого  долю  картати-
У  неї  завжди  свій  маневр...

Насію  в  душі  благодаті,
"Накрию  поляну"  надій
І  може  впрошу  завітати
Заслужений  хор  солов'їв...

Заграли  весільні  музики,
Печеться  в  печі  коровай,
Вже  "гірко!"  кричать  стоязико
І  ллється  вино  через  край.

І  розчервонілась  калина,
Як  дівчина  між  парубків.
Летять  через  всю  Україну
Останні  ключі  журавлів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449232
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 02.01.2014


Променистий менестрель

Різдвяний сніг

Лапатий  падав  сніг,
Скрипів  під  кожним  кроком  –
З  кутею  майже  біг,  
Христа  Різдвяним  роком…
Як  се  давно  було,
Та  як  заблизько  серцю.
О  ріднеє  село  –
Твій  спомин  щемом  в’ється…

…До  дядини  добіг,
Хустину  розв’язала,…
Хвалила,…  ще  пиріг
Свій  теж  туди  поклала;
А  в  двері  вже  юрба
Із  гомоном  веселим,
Йде  здравиця,  сівба  –
То  радість  світом  стелить:

«З  Різдвом  Христовим  Вас,
Зі  снігом,  урожаєм  –
Хай  буде  все  гаразд
Над  України  краєм!
І  біди  пройдуть  всі
І  щастя  приголубить,
І  спокій  у  душі
Вас  поцілує  в  губи».

Лапатий  знову  сніг,
Хоч  і  часи  надворі
Не  ті,…  лише  у  сні
У  тім  зірковім  морі
Я  привидом…  знайду
Стежини  в  завірюсі  –
Кутю,…  й  життя  в  меду,
В  Різдвянім  Світла  крузі…

04.11.2009р.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387072
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 02.01.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2014


Наталя Данилюк

Давай розмалюємо білим…

Давай  розмалюємо  білим
Пожухлий  пейзаж  у  дворі,
Мов  дрібок  легких  налетіло  -
Пухнастий  танцюючий  рій!
Де  кожна  сніжинка  -  метелик,
Вальсує  у  пасмах  вітрів.
Пооддаль  покинутий  скверик
Вершками  за  мить  забілів.
У  мушлях  лимонних  лампадок
Дрімають  весняні  джмелі,
Їх  трелями  світлих  колядок
Колише  Різдво  на  крилі.
Хай  віхоли  жалять  у  скроні,
Та  нам  не  звикати  до  них!..
В  тобі,  як  в  ліхтарику  соннім,
Ще  те́плиться  згусток  весни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469693
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 02.01.2014


Наталя Данилюк

В морозній піні змерзли ліхтарі…

В  морозній  піні  змерзли  ліхтарі,
Їм  вечорами  довгими  не  спиться,
Десь  на  криштально-сяючій  горі
Кужі́ль  пряде  зимова  сніговиця.

Здається,  крок  лишився  до  зими,
Здається,  мить  -  і  на́біло  всі  плями...
Та  тільки  грудень  люлькою  димить,
Молочне  мрево  сіє  над  гаями.

Така  марудна  осінь  затяжна
І  дні  -  пожухлі  аркуші  паперу.
У  тебе  в  серці  те́плиться  весна,
Її  флюїди  рвуться  в  атмосферу

Мого  безсоння.    Місячна  канва
Розсікла  шибку  лазерним  прицілом.
Крізь  наші  пальці  дихає  трава
І  рани  затягає  хлорофілом.

Тобою  го́ю  власну  гіркоту,
Сортую  стоси  роздумів  по  циклах...
Я  не  впускала  в  душу  самоту,
Та  самота  до  мене  майже  звикла...

Дрібним  піском  просіювались  дні,
Вона  ж  мостила  затишне  кубельце...
Та  голос  твій  розсипався  в  мені,
В  душі  застрягло  кольорове  скельце.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468152
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 26.12.2013


I.Teрен

МОНОЛОГ ГЕПНУТОГО БОВВАНА

                                                       [Хай  краще  нявкають  коти,
                                                         ніж  все  ще  гавкають  кати...[/i]
                                                                                   Свіжий  афоризм
Що  упало,  те  пґопало.
Тільки  як  це  сталось?
В  Петеґбуґзі  їв  я  сало,
в  Києві  пґославивсь.
         І  який  тут  вандал  пґавить?
         Щоб  його  ґоздуло!
         Все  одно  мене  поставить  
         ще  один  Меґкулов.
Бо  кґові  пґолив  по  вінця
і  здійснив  свій  наміґ,
що  ствоґив  для  укґаїнців
пеґший  їх  концтабіґ.
         Як  же  сміли  ви  зіпхнути
         виґодка  такого?
         Я  ж  послав  під  ваші  Кґути
         банду  Муґавйова.
Я  ж  вас  вчив  голодувати
ще  у  Гґомадянську  –
[i]вчитись,  вчитись,[/i]  ...і  мовчати
пґо  сім’ю  ґадянську.
         Як  же  ви  пеґелякали
         ЗМІ  й  ТВ  ґосійські,
         що  на  дґузки  ґозбивали
         наймудґіші  мізки.
Що  ж  мені  тепеґ  твоґити?
Що  це  за  есеґи,
що  посміли  встановити
пґапоґи  Бандеґи?
........................................
         Тільки  ґаз  на  цьому  світі
         я  душею  покґивив,
         що  збґехав  маленьким  дітям,
         як  я  чашечку  ґозбив.
Тільки  з  витівки  цієї
я  під  стінами  Кґемля
все  лежу  у  мавзолеї.
Не  пґийме  мене  земля.
         Все  істоґія  забуде,
         та  немає,  і  не  буде,
         і  напевне  не  було,
         щоб  такі  плохенькі  люди
         знов  поставили  пґиблуду
         для  пґишельців  з  НЛО.
Щоб  побачили  безпутні
там,  де  глибоко  обґив,
світле  завтґашнє  майбутнє,
на  яке  я  заслужив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468203
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 26.12.2013


morozovlit

Собачья жизнь (Почти автобиографичное)

Обратно  к  непогоде  ломит  лапы
Хватаю  снег  своим  беззубым  ртом
И  вспоминаю  то,  как  здесь,  когда-то
Рос  скромным  и  застенчивым  щенком.

Летели  дни,  как  будто  в  небе  птицы,
А  я  взрослел  и  набирался  сил.
Я  не  служил  Трезором  на  границе  –  
Боеголовки  по  стране  возил.

Потом  учился  нескольким    наукам
Кобель  –  он  очень  много  должен  знать.
Конечно  –  уделял  вниманье  сукам,
Но,  только  тем,  что  были  мне  под  стать.  

Затем  –  лафа  –  на  мясокомбинате
Всегда  в  достатке  мяса  и  костей.
Мне  обещали  там  построить  «хату»,
Но  вдруг  –  развал  страны  и  крах  идей.

В  итоге  -  безработный  бомж  –  бродяга
И  впору  удавиться  от  тоски.
Но  силы  есть  и  что-  то  делать  надо,
К  тому  ж  в  углу  скулят  мои  щенки.

Вернувшись  в  городок  далёкий  детства,  
Не  то,  чтоб  я  там  реализовал
Себя,  как  пса.  Но,  всё  же  обогрелся
И  показал  своих    клыков  оскал.

Судьба  нас  бьёт  –  от  этого  крепчаем,
Я  не  скулил  и  на  луну  не  выл  –  
Мотался  по  стране  и,  обучая,
Таких,  как  сам  –  вполне  безбедно  жил.

А  дальше  –  хуже.  Научив  учёных,
Остался,  как-то  сразу  не  у  дел…
Мой  белый  хлеб,  вдруг  превратился  в  чёрный,
Я  сильно  сдал,  ослаб  и  похудел.

Как  блохи  в  хвост  –  впиваются  болячки,
Я  кое-как  их  дустом  вывожу.
Последние  года  –  на  водокачке
За  косточку  охранником  служу…

21.  12.  13  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467717
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013


Svetok

Прогноз погоди

На  три  відсотки  знизилась  любов.
А  в  гороскопі  так  і  написали:
"  Самотність  розповсюджується  знов.
Ви  зрадили,  бо  цього  вимагали".

Вже  так  дістали  парасолі  і  плащі!
Безжальні  каплі  стукають  в  віконце.
На  мої  крила  падають  дощі,
На  твої  роги  вперто  світить  сонце.

Я  зовсім  не  готова  жити  так,
Синоптики  невірно  прогнозують...
Та  байдуже...  Я  завтра  на  літак.
Тебе  ж,  на  жаль,  ніколи  не  врятують.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442810
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 22.12.2013


Наталя Данилюк

Народе мій…

Народе  мій,  крізь  площі  і  майдани
Ти  проростаєш  міццю  у  віки!
Минуться  всі  вершителі  й  тирани,
Усі  вожді  та  мічені  божки...