Даша Піддубна: Вибране

Жабокрик

I want you

Цілувати  тебе.  
Поволі  торкатися  губами  кожного  міліметра  твого  тіла.
Від  кінчиків  пальців  рук  та  ніг.  Від  плечей.  Від  шиї.  І  до...
Затримуючи  подих  коло  твоїх  губ,  ледь  чутно  щось  шепотіти.  Не  дихати.
Спускатися  поцілунками  вниз  по  твоїх  вигинах.  Впускати  у  тебе  свої  пальці.  
Зжимати  тебе.  Торкатися  тебе  собою.  Відчувати,  як  ти  пульсуєш.  Як  вібрує  твоє  тіло.  Як  ти  хочеш  мене...
Бачити,  як  ледь-ледь  відкриваються  твої  уста.  Чути,  як  з  них  виринає  стогін.  Спершу  тихо,  а  потім  все  голосніше  та  голосніше.
Відчувати,  як  ти  зжимаєш  мої  груди,  як  твої  вологі  губи  залишають  на  них  сліди.  Вони  палають.
Стогнати  від  задоволення,  цілуючи  твої  пальці.  Тремтіли  від  твоїх  рук.  (Вони  так  гаряче  ковзають  по  мені.)  Відчувати,  як  ти  стискаєш  мою  шию,  як  хапаєш  за  волосся,  як  силою  тягнеш  до  себе.  
Цілувати  тебе.
Моя  червона  помада  пульсує  внизу  твого  живота.
Ти  підкоряєшся  мені.
Я  підкоряюся  тобі.
Будь  в  мені.
Зараз.
Тут.
Я  бажаю  тебе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472508
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 14.01.2014


Аня Муравська

Ты говоришь – люблю… А я не верю.




Ты  говоришь:  –  Люблю...  А  я  не  верю:
-Пока..!  Окно  тебе  не  отворю.
Ты  говоришь:  –  Я  все  открою  двери...
А  я  тебя  за  то  благодарю.

И  каждый  день  я  снова  полюбила,
И  даже  память  будто  никчему.
В  прошедшем  боль  –  не  боль,  когда  мне  мило,
Ведь  жизнь  с  тобой  я  заново  начну.

Ты  говоришь:  –  Принес  тебе  я  кофе...
-Зачем?  Когда  хоть  чуточку  горчит.
 Я  не  готова  к  новой  катастрофе,
Ведь  жизнь  меня  так  многому  уч..  уч...  уч-чит.

Ты  говоришь,  что  ты  не  любишь  супа.
-  Наверное  готовлю  не  ахти...
В  ответ  услышу:  –  День  тот  не  наступит,
Когда  кота  ты  сможешь  завести.

Какая  мелочь...  И  какие  будни...
Ты  говоришь:  -  За  праздники  с  тобой,
И  плавать  бы  нам  век  на  этом  судне,
А  утонуть  так  в  счастье...
-  Ой-йой-йой...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464504
дата надходження 06.12.2013
дата закладки 26.12.2013


Максим Жембровський

ПОЦІЛУНКИ

Поцілунки,  лунки,  лунки,
Пролітають  візерунки.
Падають  жахливі  зливи,
Й  розплавляють  макіяж.

Розрахунки,  хунки,  хунки,
Ліплять  із  лаве  стосунки.
Знищують  тверезі  впливи
Створюючи  свій  міраж.

Світанкові  ранні  ноти.
В  ліжку  наче  в  маслі  шпроти.
Злагоджені  у  мажорі.
Розцвіли  ранкові  зорі.

У  солодкому  сиропі,  
В  морі  втраченої  цноти.
Поцілунки  правду  знають,
Лунки,  лунки  пролітають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454309
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 15.10.2013


Валерій Кець

Навіщо…

Мене,  кохати?  -  Ні,  навіщо?  -
Я  піду,  там  де  вітер  свище.
І  знайду  я  ту,  що  кохати  буде,
Ну,  а  Тебе,  моє  серденько  забуде...
Раз  нема  кохання  поміж  нами,
Якщо  воно,  від  нас  -  втекло.
Моє  серце  кохало,  Тебе,  до  нестями
Твоє,  ж  серце  було  холодне  мов  скло...́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454578
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 15.10.2013


sir Max

Крик душі

Невже  я  в  чомусь  винний.  Я  ж  просто  кохаю.  Віддаюся  людині  повністю,  не  розуміючи  як  сильно  відкриваюсь  для  удару.  Знову  намагаюся  віддавати  всього  себе,  всю  душу,  все  серце,  намагаючись  показати  це  неземне  почуття!!  Хіба  не  так  має  бути????!!!  Хіба  людина,  яка  кохає,  не  має  робити  все,  для  того  щоб  його  другій  половинці  було  добре??  Чи  може  в  мене  просто  застаріле  виховання?  Раніше  люди  вбивали  в  ім’я  кохання,  віддавали  своє  життя  задля  того  щоб  довести  що  вона  дійсно  «кохає».  А  зараз…  Зараз  зі  світом  коїться  повна  маячня.  Всі  тільки  думають  про  те  щоб  когось  «ТРАХНУТИ»  і  розповісти  своїм  друзям  який  він/вона  афігенні  і  сексуальні.  ЛЮДИ!!!!!!!  А  де  справжнє  кохання??  Де  ті  почуття  коли  ти  просто  дивишся  на  неї/нього  і  відчуваєш  себе  на  «сьомому  небі»  від  щастя?  Де  ті  почуття  коли  ти  годинами  можеш  лежати  з  нею  в  ліжку  і  мовчати,  відчуваючи  запах  волосся,  парфумів,  і  думати  який  же  ти  щасливий.  Та  зараз  ніхто  цього  просто  не  розуміє!!  Всім  плювати  на  справжні  почуття,  головне  «ВИЄБНУТИСЯ»  перед  всіма,  показати  себе  секс-гігантом.  Тому  я  просто  не  розумію  людей.  Хочуть  романтики,  хочуть  почуттів,  а  самі  роблять  протилежне.  Хіба  ж  це  правильно?  Так,  згоден,  не  всі  такі.  Є  люди,  які  дійсно  показують  ці  почуття.  Але  вони  настільки  часто  обпікалися,  їм  настільки  часто  було  боляче,  що  вони  просто  –  на  -  просто  замкнулися  в  собі,  скрутилися  в  своєрідний  клубочок  і  не  підпускають  до  себе  нікого.  Тому,  будь-    ласка  схаменіться,  поки  не  пізно.  Якщо  говорите  що  кохаєте  –  то  кохайте  до  кінця.  Віддавайте  усього  себе,  викладайтеся  на  всі  110%,  тому  що  тільки  тоді  ви  знайдете  одну  єдину  душу,  яка  замінить  вам  все.
Подумайте  над  цим…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443387
дата надходження 15.08.2013
дата закладки 15.08.2013


Alla Nikol

Шум прибоя

             
Мысли  льются  как  ручейки
Заливая  сердца  стук,
Забываю  сделать  вдох
Ведь  мысли  заняты  тобой...

Задержаться  хоть  на  миг
В  этом  заземленном  мире,
И  где  то  слышен  шорох  листья
Как  будто  мчится  осень  быстро...

Хоть  настала  уже  весна
Но  еще  слышен  звук  прибоя,
Он  шепчет  жди  его,
А  ждать  не  в  силах  я.........

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442568
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 15.08.2013


Саша Кіткотенко

Твій Бог любить мене (+диктофон)

Твій  Бог  любить  мене,  я  знаю.
Необдумано,  безпідставно.
Я  любов  Його  відчуваю,
Хоч  вона  і  не  гоїть  рани…
Твій  Бог  любить  мене,  я  знаю!
Ти  ж  для  мене  єдине  диво!
Очі  втомлені,  колір  –  кава.
Від  їх  погляду  я  щаслива…
Твій  Бог  любить  мене,  Він  бачить
Як  я  щиро  і  що  є  сили
Сподіваюся!    Й  на  додачу
Бог  цим  вчить  не  втрачати  віри…
Твій  Бог  любить  мене  й  ховає
Твою  ласку  і  сильні  руки,
Щоб  без  тебе  я  йшла  до  краю!
Бог…  Він  вчить  пізнавати  муки…
Твій  Бог  любить  мене,  він  знає,
Що  на  краще,  а  що  на  гірше.
Біль  без  тебе  –  це  все,  що  маю…
Та  без  болю  не  буде  віршів…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232985
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 24.05.2013


Vit_Ka

Одержима!. .

Ну  що  ж,  привіт!
Розповідай,  як  знову  боляче  тобі.
І  скільки  тих  космічних  літ
Хотіла  з  ним  провести  уві  сні.

Болить?  А  як  же  ще?
Ти  думала,  він  знову  покохав  тебе?
Дурненька,  не  раз  він  твою  душу  обпече,
Допоки  ти  не  скажеш:"Досить.ВСЕ!"

Ти  наче  той  метелик  у  ночі,
Що  прихистку  шукає  біля  вогнищ.
Не  підлітай  же  близько!  Крильця  золоті
Згорять  умить.  Не  варто  тих  видовищ.

Щоб  стати  йому  чимось  дорогим,
Тре  вкарбувати  в  себе  грубість,  безсердечність.
Ти  ж  -  янгол  милий!.  світиш  сонцем  золотим
Не  місце  тобі  у  борделі,  під  назвою  "Його  свідомість".

Дай  ти  душі  своїй  вдихнути  краплю  волі,
Почути,  що  жива!  Радіти,  як  малій.
Нехай  забуде,  як  уночі  все  розривається  від  болі.
Живи,  і  лиш  від  справжнього  кохання  млій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411195
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013


Відочка Вансель

Спасибо, что меня не полюбил

Спасибо,что  меня  не  полюбил,
Спасибо,что  оставил  без  надежды.
Спасибо,Бог  меня  благословил,
Тобой  дал  испытание  он  прежде.
Спасибо,что  заставил  ты  рыдать,
Не  спать  ночами  и  кусать  подушку.
Лишь  о  тебе  все  время    вспоминать,
Обнять  вместо  тебя  свою  игрушку.
Спасибо,что  не  будешь  ты  со  мной,
Спасибо,что  не  смог  в  меня  влюбиться.
Иначе  бы  однажды  стороной
Прошла  любовь.Ну  как  мне  не  молиться!
Иначе  никогда  бы  мне  не  знать
Какой  можно  счастливой  быть  на  свете.
В  его  обьятьях  ночью  засыпать,
И  просыпаться  рядом  не  рассвете.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411170
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013


Vlad Voloshun

Усе прощай

Приходить  вечір  ти  чекаєш  знов  
Що  він  подзвонить  але  вже  нема
Десь  серед  всіх  своїх  тих  розмов
Ти  розумієш  що  залишишся  одна

Ні  не  прийду  я  більш  уже  до  тебе
Не  подзвоню  і  не  скажу  люблю  
Давай  забудем  ,досить  і  не  треба
Я  не  зміню  думку  свою  

Усе  що  було  поміж  нами  –  гра
Чарівна  гра  весняного  кохання
Але  на  дворі  холодна  зима
Іі  нам  теж  час  настав  прощання

Хочеш  забудь  а  хочеш  збережи
Це  твоє  право  я  не  відбираю
Але  більше  ти  не  чекай  і  не  проси
До  тебе  більше  я  уже  не  прийду

В  усьому  цьому  вина  ти  сама
Я  був  твоїм  та  ти  не  схотіла
Думала  твій  усе  уже  навіки
А  втримати  ти  не  зуміла  

Я  говорив  ,  просив  ,  благав  та  марно  
Ти  думала  собі  «він  мій  уже»
Аж  раптом    -  ні  і  так  на  небі  хмарно
А  мене  доля  знов  кудись  несе
Я  знову  на  коні  –  бувай  здорова!
Подружки,  гамір  –  я  знайшов
Думай  що  хочеш  –  твоя  справа
Але  тебе  я  просто  розлюбив!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406875
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 19.03.2013


Софі Кобе

Vendetta

Прокинувшись    цього    ранку    від    запаху    своїх    думок,    
я    вирішила    влаштувати    для    тебе    вендету.
Мій    вбитий    родич-емоції    захопився    тобою    у        спальнях    палацу.
Ти    ж    позаймавшись    з    ним    любов'ю    не    кілька    разів    і    не    сам,а    разом    з    сестрою    викинув    на    підлогу    таверні.
Ти    Адольф    Гітлер    похований    в    обіймах    масонів,
захоплений    владною    наконечника    -    свого    егоїзму.
Мені    байдуже    що    ти    віриш    у    секс    довжиною    в    життя,
мені    байдуже,що    ти    був    моїм    богом,
мені    огидно,що    ти    не    давав    мені    свого    плеча    посмоктати    і    поцілувати,
лише    підставляв    кінцівки    лизати.
Мені    навіть    гидко    про    це    пам'ятати,хай    згниє    час
проведений    у    смерті    з    тобою.
Я    хочу    аби    ти    звалив    з    моєї    голови,
після    того,як    зчинив    тут    базлад    мені    прийдеться    її    розбити.
Геть    із    моєї    свідомості,крізь    темряву,людей    і    зруйновані    міста.
Вали    у    свій    черговий    бордель,спи    із    собою
я    не    хочу    вчергове    захлинатися    коньяком.
Чи    лікером.
Мені    не    хочеться    тобою    колотись,ховатись    у    спробі    кричати.
Бо    я    тепер    Сталін.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314291
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 15.02.2012


Д З В О Н А Р

ПАМ'ЯТІ ПОЕТА. . . ( (Помер Микола Верещака) )

Помер  Микола  Антонович  Верещака.
Хай  буде  земля  йому  пухом...
Вічна  йому  пам'ять!!!



І  немає  Миколи  -
Гуде  вічність,  як  дзвін...
Вже  не  скажеш  ніколи  -
Я  тобі  відповім...

Твої  вірші,  як  гори
Все  росли  з-під  руки...
Закривали  і  горе  -
Твої  тяжкі  роки...

Але  ти  нездавався.
Ти  і  жив,  і  творив...
От  і  шлях  перервався,
Бо  так  дано  "згори"...

Але  твої  творіння
Будуть  з  нами  завжди,
Бо  поети  всі  вірні
України  сини...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313782
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 14.02.2012


Lestat Vampire

для тебе ( Не так як брали оті суки…)

Які        красиві        твої        руки,
   Я        хочу        взяти        їх        так        ніжно,
   Не        так        як        брали        оті        суки,
   Пригорнути        їх        до        себе,        поки        ще        не        пізно!

   А        потім,        наче        так        і        треба
   Обійму        тебе,        як        ніколи        і        нікого.
   Бо        кохаю        я        тільки        тебе!!!
   І        мліє        серце        від        кохання        такого.

   І        лиш        коли        поцілуєш        ти        мене.
   Запаливши        усі        навколо        свічі,
   Я        скажу        тобі        у        вічі,
   Що        беріг        кохання        я        для        тебе!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308568
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 24.01.2012


Ласунка

Я хочу тебе написати (Обітниця)

Нехай  я  помиляюся!  Але  закохані  забувають  один  про  одного.
Забувають  коли  потрапляють  в  пекло(буденність).Коли  я  вільна  від  пекла,  все  ж  таки  продовжую  міняти  таку  смачну  ілюзію  про  тебе  на  банальні  потреби  свого  тіла.  Я  міняю  тебе  на  шматочок  лимона,  міняю  на  посмішку  свого  відображення  в  дзеркалі,  на  ковток  свіжої  пилюки  з  порепаного  вікна  гуртожитку.  
Я  міняю  тебе  …постійно!  Та  хвилинку  з  тобою,  нехай  одну  й  ту  ж  саму,  я  б  проживала  все  життя,  як  дежавю.  
Як  ти  зміг  замінити  мені  весь  світ???  Можливо  ти  просто  відкрив  цей  світ  в  мені?  Чому  він  в  мені  ховався?
Ти,  напевно,  не  пам’ятаєш  мою  смс  о  першій  годині  ночі?
«Я  не  боюся  тебе!  
Щоб  не  розбурхувалося  в  твоєму  морі,
Триматиму  твою  долоню..і  стрибатиму  через  калюжі…».
Ти  ж  не  зрозумів)))
Все  змінив..Ти!!!  Вбив  мене  і  переродив  знову!  Майстер!  Я  -  твій  витвір…
Не  жалієш?  Байдуже!  
Тебе  так  багато  стало  в  менім…Навіть  страшно  інколи  буває!  А  що  далі?
А  знаєш  ,  в  мене  є  сили  сказати  ,  що  моє  щастя  не  залежить  від  тебе!  Ти  не  потрібний  мені  ,  щоб  бути  щасливою!
Хух!  В  мене  вийшло)  Ну  ,  хвали  свою  дівчинку!
Але  ти  потрібний  мені  ,  щоб  навчитися  кохати….Так  як  це  вмієш  ти!  Боже,  в  мені  так  багато  Ігоря  ..  вільного  ..бо  живого..)
Прошу,  дай  мені  більше!  Будь  ласочка!  Я  хочу  твоє  кохання  тобі  ж  ..Моя  голівонька  добре  засвоює  усі  твої  уроки…Я  хочу  тебе  написати!
Я  не  вчеплюся  мертвою  хваткою  ..я  майже  вільна…,  бо  я  -  є  тим,  про  що  думаю…  
Ну  ,  як  ти  змусив  моє  серце  тьохнути?)  Не  хлопчик,  а  Бог…
Вір  в  мене  ,  коханий!  Вір  тому,  що  ти  єдиний  ,  хто  робить  мене  сильною!  
Я  хочу  тебе  написати….
 
         4  січня  2012  ми  заручилися…  

І  я  тебе  вже  пишу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308406
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 23.01.2012


zap

І сон зазирає

І  сон  зазирає
І  вістрями  неба
У  серце  втикає
Голки.  Так  не  треба
І  очі  біліють
І  губи  німіють
Востаннє.  Нажаль
Та  вони  не  зуміють...
І  сон  зазирає
І  вістрями  неба
Ти  скажеш  не  треба
Я  майже  жива  є
І  руки  біліють
І  вени  не  сині
І  очі  чомусь
Запідозриво  білі
І  серце  в  грудях
Більше  чомусь  не  б'ється
І  очі  в  сльозах
І  сльоза  ця  не  втреться
І  каменем  злим
У  грудях  відкладеться
І  я  буду  з  цим
Назавжди.  Не  минеться
Навіщо,  навіщо
Тоді  ви  питали
Ви  думали  ліпше
Нічого  не  знали
Як  порухи  рук
Затискають  долоні
І  жалісний  звук
Враз  пронизує  скроні
А  очі  твої
Більш  не  дивляться  вгору
Вони  неживі  
І  я  знову  із  горя
Востаннє  давлю
Та  не  можу  сказати
Тебе  я  люблю
Годі  серце  картати
Воно  як  твоє
Вже  мабуть  не  заб'ється
І  в  жаліснім  крику
В  шматки  розірветься
І  кров'ю  я  груди
Свої  враз  наповню
І  знов  подивлюся  
На  тебе  самотню
Із  фотки  смієшся
І  думаєш  добре...
Коли  вже  помре  все
Я  знову  наповню
Ту  злобу  і  смуток
Нічим  не  залити
Не  знаю  що  може
Цю  тугу  втопити

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308077
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 21.01.2012


asaala

НЕ НАВЧЕНІ СВОГО МИ БРАТИ

Я  вже  нездужаю  потрохи,
Бо  щось  не  теє  бачить  око,
А  розум  вірити  не  хоче
У  те,як  влада  нас  мороче.

О,дуже  мій,чого  ж  чекати
Від  тих,хто  з  батьківської  хати,
Не  взявши  грудочки  землі,
Пливуть  на  владнім  кораблі
Туди,де  честь  і  совість  мати
Не  потребують  їх  мандати.
Бо  надто  високо  стоять,
Закони  топчучи,творять
Небачений  і  у  ві  сні
Грабунок  власної  землі.

Не  лиш  землі,а  й  наших  статків,
Яких  надбали  для  нащадків
Батьки  і  прадіди,коли
Самі  нужденними  були,
Лиш  знаючи  нелюдську  втому
Та  дефіцити  геть  у  всьому
І  страх  за  кожним  поворотом,
Тому  й  жили  з  закритим  ротом.
Були,щоправда,й  не  такі,
А  патріоти-смільчаки,
На  смерть  ішли  через  тортури,
Щоб  сяйво  правди  у  конури
Проникло  через  товщу  лжі,
Яку  несли  усім  вожді
Комуністичної  ідеї,
[Щоб  їм  зазнати  крах  Помпеї!]
Тоді  було  іще  страшніше
За  цьогочасних  нуворішів,
Бо  те  німе  мовчання  хором
Привело  до  голодомору,
До  ДеПеУшних  погребів,
До  бетонованих  мурів.

Сьогодні  треба  не  мовчати:
Громадою  укотре  встати,
Своїх  обранців  запитати:
Допоки  будете  вважати
Людей  лише  електоратом
Та  нескінченно  обіцяти
Проблеми  швидко  розв"язати,
Які  свідомо  ж  і  створили
Бо  безсоромно  обдурили
Приватизацією  нас,
Яку  почали  в  спритний  час,
Роздавши  на  мільйони  чеки
Взамін  яких  -  розбиті  глеки.
Самі  ж  за  безцінь  скупували
Все,що  за  раз  не  розікрали.

Отак,земляче,сірий  брате,
Не  навчені  свого  ми  брати.
Та  вірю  я,що  наші  діти
Не  будуть  довго  це  терпіти,
Бо  двадцять  перший  вік  настав!
Куди  Петро  вікно  рубав,
Туди  тепер  відкриті  двері,
А  для  співпраці  різні  сфери.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307790
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2012


zap

ХТО НЕ ВМЕР, ТОЙ НЕ ВОСКРЕСНЕ

Хто  не  вмер,  той  не  воскресне
Упаде  в  могилу  хрестик
Заспіваєм  на  останок
Ніч  закінчиться.  Світанок
Тиху  землю  обійме
В  ній  не  буде  вже  тебе.
Смерть  твоя  прийшла  неждано
Вона  мучила  старанно
І  довершила  своє
Страшне  діло  неземне

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307665
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 20.01.2012


zap

Мої руки у крові

Мої  руки  у  крові
Мої  очі  у  сльозах
І  обійми  не  твої
І  любов  вернулась  в  прах
Тихо  точаться  ножі
Тихо  серцю  галяки
Ми  були  весь  час  чужі
Рани  висушать  роки
Я  забуду  це  усе
Не  згадаю  більш  ніде
Дивні  очі  і  лице
Біль  душі  колись  пройде
Я  забуду  дивний  стан
Я  забуду  все  що  мав
Я  забуду  все  що  знав
Все  потоне  у  сльозах
Я  заллю,  що  можна  вбити
Хоч  погано  буде  потім
Все  одно  вже  ніяк  жити
Все  одно  того  не  хочу
Все  одно  всі  мають  вмерти
Все  одно  всі  хочуть  жити
Та  любові  все  ж  не  стерти
Неможливо  не  любити

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304190
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 12.01.2012


Раїса Гришина

Боль моя

Во  сне  встречаюсь  я,  с  ушедшими  давно,  
И  прошлое  негаданно,  всплывает  вдруг  судьбою  -
С  истерзанных  глубин  -  тоска,  вернувшись  вновь,
Вонзает  в  сердце  боль  и  тянет  за  собою…

Печаль  моя  сердечная,  давно  землей  укрытая!
Мои  родные!  Мы  простились  на  рассвете  дня…
Придет  мой  час,    и  будем  снова  вместе  -
Ведь  бесконечность  -  утешение  для  меня.

Я  в  лодке  одиночества  -  во  времени  плыву,  
Душа  от  боли    на  рассвете  млеет,
Ушедших  помню  и  по-прежнему  люблю,
И  солнца  луч  люблю,  который  душу  греет…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283223
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 26.11.2011


Вінцент

Я, видел. Ода Уборщице

Опоздав,  толи  прейдя  раньше,  сидя  в  кафе.  Я  видел.  Как  угрюмы  и  озабочены  лица  стажеров  –  официантов,  не  знающих  куда  деть  свои  души  под  чутким  взором  начальства.  Как  долго  работающие  уборщицы  и  кассиры,  хранят  спокойствие  с  лицами  людей  к  чьим  спинам  подставлено  дуло  пистолета.  Как  прекрасны  ноги  уборщицы,  что  уже  не  в  молодом  возрасте  скрывает  их  под  длинным  подолом  юбки.  Но  выглядывающая  из  под  всех  складок  тканей  щиколотка  прекрасней  всех  мадонн.  Я  видел,  как  отцы  детей,  которые  взяли  своих  малышей  на  прогулку.  Заказывали  им  сок,  а  сами  садились  пить  пиво.  Как  они  с  полной  томностью  в  глазах,  наблюдали  за  обезоруживающим  наивом  своих  детей.  В  их  глазах  всё  будто  боль  и  ушиб,  проносилась  мысль  «За  что!  Ну  за  что?!  Мне,  старому  дураку,  такое  счастье?  Я  же  совсем  не  смогу  тебя  сохранить!».  Отхлёбывая  сначала  маленький,  а  затем  в  пол  бокала  глоток.  Углублялись  в  свои  думы.  Не  желая  своим  детям,  Своей  –  судьбы.  Но  завидев  Уборщицу,  принимались  улыбаться.  Готов  спорить,  вспомнив  в  эти  моменты  своих  прекрасных  жен.  Подаривших  им  маленькое  чудо.    Тогда,  с  жизнью  в  глазах  они  принимались  общаться  со  своими  детьми.  Я  видел,  что  мечта  –  жива,  в  глазах  всех  посетителей.  И  Вы,  читающие  меня.  Говорящие  -  про  себя  «Твой  оптимизм  пройдёт.  Все  люди  одинаковы».  Вы  такие  скучные.  Как  будто  в  мире  нет  больше  женщин,  за  которых  готов  взойти  на  костёр.  Но  женщины  есть!  И  он  будто  светлее,  пока  в  нём  Уборщицы,  скрывают  свои  прекрасные  ноги.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287106
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 23.11.2011


Катерина Соколова

2012! Амінь!

Дівчата!  У  мене  для  вас  погані  новини!  
Ми  з  вами,  звичайно,  у  цьому  не  винні!  
Але  не  вписуємося  в  ідеали,  
Котрі  собі  ВОНИ  змалювали.  
Груди…  Занадто  малі,  занадто  великі…  
Ноги…  Занадто  довгі,  занадто  невмілі…  
Волосся…  Темне,  біляве,  русяве…  
Обличчя…  Кругле,  щокасте,  мляве…  
Віддані,  вірні,  холодні,  гарячі,  
Веселі,  сумні,  брехливі,  невдячні,  
Гетеро,  гомо,  бі,  андрогіни…  
Це,  типу,  іще  не  мають  ………?  
Або  уже  мають,  але  ховають…  
Фух…  Як  же  це  важко…  ВОНИ  уявляють???  
Сексі,  «фе»,  із  пивом  покатить,  
Ось  ця  з  недовірливим  поглядом  зрадить,  
З  губами  червоними  точно  зараза,  
У  кофті  рожевій,  мабуть,  язикаста,  
У  чорному  вся,  мабуть,  з  кладовища,  
У  білому  вся  –  на  лобі  прищик…  
Де  ж  той  ідеал,  з  життям  несумісний,  
Що  влізе  в  маленький  корсетик  тісний?  
Що  Фройда  читати  не  буде  ночами,  
І  Сартра  не  буде  хотіти  снами?  
Немає  такого!  Нехай  хоч  уб’ються.  
Ми  справжні  –  розумні.  Нехай  хоч  зіп'ються.  
Ми  справжні,  справжні,  хоча  і  без  тями,  
За  нами  той  Фройд  в  могилі  ридає!!!  
Це  час  із  нами  в  метафори  грає  –  
Вбиває  мужчин,  жінок  пригортає  
До  себе  під  крила,  занедбані  сексом  
І  споєні  в  темряві  слабеньким  «бексом»…  
Ось  там  ідеали  втрапляють  у  хміль…  
І  ми  тут  не  винні,  це  все  їхній  біль!  
Їхні  страждання  і  сліз  океани,  
Оті  самовведення  в  самоомани…  
О,  ідеали!  В  безодні  горять!  
2012!  Амінь,  ………-мать!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295093
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 22.11.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2011


tuman

***

Життя  невпинно  знов  біжить  вперед,
А  може  не  воно,  а  ми  минаєм,
Ні  правди  не  знайшовши,  ні  людей  –
Цей  грішний  світ  зажурені  лишаєм.

А,  як  хотілося  б  зробити  крок.
І  ще  хоч  раз  поглянуть  в  твої  очі,
Забути  злих  поневірянь  урок,
І  злу  усмішку  чарівниці  ночі.

Останній  раз  ввімкнути  ноутбук,
Й  відкрити  папку  під  паролем  «Зорік»
І  під  мелодію  сумну,  й  тривоги  звук  –
Дивитися  на  твій  чарівний  облік!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295018
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 22.11.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.10.2011


Фагот

Місяць, Вітер, Поле, Зорі і Дніпро. .

О  місяць  місяць  милинький
О  місяць  мій  ріднесенький
Де  ти  місяць  зоряний
Де  ти  місяць  тихинький
Скажи  мені  ріднесеньй
Як  там  моя  милесенька
Чи  на  тебе  дивится
Ночами  довгими  вона?
Чи  на  тебе  молится  ночами  тихими  вона?
Чи  питала  тебе  милая  моя
Про  мою  долячку  тяжку?*
Я  тебе  прошу,благаю
Нагадай  їй  про  мене
Про  ті  ночі
Що  під  тобою  ми  сиділи  з  нею

О  вітер  буйний  степовий
Донеси  мої  слова  до  миленької  мої
Скажи,
 Промов
Що  я  люблю  її  до  смерті
Що  я  щоночі  молю  Бога
Про  нову  зустрічь  з  нею
Про  те  щоб  лях  її  не  тронув
Про  те  щоб  хата  не  палала
Про  те  щоб  виносила  гарбуза
Всім  знайомим  і  чужим

Я  прошу  вас  місяц  з  вітром
Донесіть,перекажыть  благаю....
Бо  я  її  кохаю...

О  Дніпро  ревучий!
О  Дніпро  могучий!
Допоможи  знайти  миленького  мого..
Чи  не  пив  він  воды  с  тебе?
Чи  не  пував  коня?*
Чи  не  мочив  чуба?*
Допоможи  бо  сердце  крається
Боюсь  за  нього  я
Бо  я  його  люблю!
И  вже  не  розлюблю  ніколи..
Я  прошу  доможи,
Знайди  його  благаю..

О  зорі  ясні  ви  мої
Чи  не  бачили  ви  парубка  мого?
Чи  не  впав  він  з  коня,
Чи  не  лежить  у  полі  помира?
Чи  не  дивится  на  вас?*

Прошу  зорі  незрівняні
Розкажіть  де  мій  парубочок
Що  з  ним?
Да  як  живе?
Не  мовчіть  благаю...
Розпитайте  всі  дерева  ,всі  поля
Де  да  як  ,хто  бачив?

Не  можу  я  без  відома  сидіть
Серце  хвилюется  моє
Бо  не  дай  боже  ,що  трапится  з
Половинкою  моєю..

О  Матір  Пресвята  благаю
Захисти  мою  любов
Від  шаблі      і  від  куль..
Збережи  благаю..
Без  нього,буду  тяжко  жити  я
Без  козаченька  мого

Я  його  люблю
Ми  не  вспіли  під  вінець  піти
Щоб  Бог  нас  оберігав
.....
О  земле  степова
О  земле  що  хліба  родить  для  нас..
Донесы  мої  слова  до  моєї  половинки
Скажи  ,що  я  його  любитимому  вічно
Скажи,  що  я  його  чекаю  кожен  день
Що  кожен  день  минає  досить  довго
Скажи  щоб  повертався
Бо  я  боюсь  за  нього
Боюсь  що  впаде  з  коня  у  чистім  полі
І  засне  тим  вічним  сном
Що  ніколи  не  скінчится
І  тому  благаю  я  вертатися  його..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287801
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 22.10.2011


Voronov

Зустрів тебе…

Я  довго  блукав  у  самоті,
Самітник  болю  і  розпусти
В  одну  мить  зустрів  тебе
І  моє  серце  трішки  стихло.

Заривши  подихи  в  собі,
Я  зрозумів,  де  теє  щастя,
Твій  сміх  гучний,  ласки  твої,
Забрав  собою  на  причасття.

І  знов  стою  на  мості,
Розкриваю  свої  руки-крила,
Мертвим  ляжу  у  труні,
Але  кохатиму,  як  можливо....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267179
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 18.09.2011


Voronov

Дашо, кохана, вибач мене! (Death free)

На  переломі  вкрадених  молитв
Стояли  з  тобою,  як  чужі,
слова  летіли  наче  крик,
Твої  мої,  пекуча  мить.

Ти  незворушливо  стоїш,
Лиш  сльози  видають  тремтіння.
Я  кричу:"хочеш,  менге  ріж!"
А  ти  чужа,  моє  кохання...

На  фоні  чорноти  палаєш
Гнів,  ненависть  пустота,
Я  не  хотів,  щоб  ти  дізналась,  знаєш,
З*їж  мене,  ця  пустота!

Стояли  довго,  аж  до  ранку,
ти  посміхнулась  на  світанку
І  мовила  до  мене  слово:
"Хоч  їй  не  зраджуй,  Вово!"

Пішла.  І  не  почула  правди,
Що  то  було  моє  минуле,
Ти  знаєш,  що  люблю  тебе  я,
Та  всеодно  ти  мене  не  чуєш!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265834
дата надходження 19.06.2011
дата закладки 26.06.2011


Open Air

Повія, мого серця повія.

Доволі  гірко  мені.  Один  -  наодинці.  Без  зброї.
Примари  калічать  вірші  мої  сумні.  Тихо.  
Та  чи  варто  шукати  правди  в  чужому,  коли  всі  свої
навколо?    Марно,  себе  карати  за  слова  ще  не  сказані,  
себе  карати,  годі!  Гірко  мені…

Так  тихо  мені.  У  пітьмі  своїй,  відстань
до  сонця  так  далеко-близько.  Не  вір  мені.
Хай  би  там  що,  та  не  вір  мені!  Інший  він  в  мені.
Хтось  лежить  на  дні,  десь  і  мре  на  дні.  Без
повітря,  без  сонця  для  синтезу.  Вже  не  твій,  
вже  холодний.  І  тихо…

Дай  іскри,  підірви,  підірви!  Скажи,  те  що  хочу
почути.  І  не  йди,  лиш  благаю  не  йди.  Дай  
повітря  вдихнути,  вдихнути!  Повія,  мого  серця
повія.  Грайлива  стерва.  Але  жаль  і  так  гірко  дуже.
Та  не  йди,  так  благаю  не  йди.  Я  ж  кохаю,  так  сильно,
дуже…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257092
дата надходження 01.05.2011
дата закладки 14.05.2011


Володимир Шевчук

На могилі (МАМІ)

На  могилі  загиблої  матері  плаче  юнак,  
І  ті  сльози  його  невеселі  курган  оросили…  
«Знай  матусю,  в  цей  день  я  б  сміявся  –  ти  дай  тільки  знак,  
Та  немає  тебе,  як  немає  в  мені  більше  сили.»  

На  могилі  загиблої  матері  траур  постав:  
«Боже,  мамо,  це  так  роздирає  мій  дух,  мою  волю!..  
У  скорботному  журі,  під  звук  тогосвітніх  октав,  
Більше  я  собі  жодних  утіх  тут  земних  не  дозволю.»  

На  могилі  загиблої  матері  голос  гіркий:  
«Я,  матусю,  давно  розучився  леліяти  мрію,  
Я  пізнав  гіркоту!  Світ  гіркий…  (Світ  –  так  ось  ти  який!)  
А  без  тебе  я  –  тінь,  а  без  тебе  я  тихо  дурію.»  

На  могилі  загиблої  матері  хвиля  ридань:  
«А  недавно  я,  мамо,  красуню  зустрів  нетутешню.  
Вона  райська,  свята!..  –  я  покину  її,  це  як  дань,
Що  без  тебе  мені  не  пізнати  кохання  черешню.»  

На  могилі  загиблої  матері  біль  з-під  повік,  
Бо  немає  легкого  в  розлуці  –  у  вічнім  арешті…  
Він  упав  на  могилу  безсилий,  заснувши  навік,    
Щоб  в  едемських  садах  прокидатись  щасливим  нарешті.  

07.05.2011  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258434
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 14.05.2011


Невідомий Автор

"Messer" by TILL LINDEMANN

Невідомо  чому  Всіх  пізніше  встаю
І  навіщо  так  рано  лягаю
Командир  я  собі.  Самоту  стережу
І  літа  проминають  без  краю
У  труну  не  стрибну,  ще  зарано  мені
Я  вино,  не  дотримане  строку
Стіл  тяжкий  на  одному  бревні
Не  рибина  у  морі  пороку…
Ніжно  руку  дівчати  стискаю
Молодиця  поваги  не  має
Я  рушницю  вже  не  заряджаю
М’ясо  старе  собі  обираю
Дружини  власної  коханець
Вже  сивина  на  скронях
Портів  бруднющих  вихованець
Бридкий,  коханий  для  сторонніх
Я  власної  невроди  бранець…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196087
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 23.04.2011


edgardinho19

Сон

Я  знав,що  це  лиш  сон..
подарує  нам  свободу  від  зими  і  від  проблем
Я  знав,що  це  лиш  сон..
і  очистить  гнилу  душу  від  заплутаних  систем

Щоденно  я  пишу..
від  руки  будую  задум,бо  я  впевнено  іду..
Натхненно  я  пишу..
в  мені  вільно  розвиваються  дороги  і  мости..

Якби  я  знав..
де  приховує  сучасність  нові  кроки  та  мотив
Якби  я  йшов..
до  останнього  молився  й  досягнув,чого  хотів..

...
Щоденно  я  пишу..
і  можливо,що  наснилось..я  лиш  вітру  розкажу..
Щоденно  я  іду..
і  шукаючи  себе,на  жаль  ніколи  не  засну..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255544
дата надходження 23.04.2011
дата закладки 23.04.2011


Voronov

Ти і я, і нас немає

Із  твоїх  очей  напився  світлом,
Я  існував  під  ковпаком  цього.
Взимку  було  жарко  неначе  літом,  
Закохався  не  розуміючи  того.

А  тепер  навпаки  -  холод,
Немає  коханих  вуст,очей
І  в  душі  душевний  голод,
Ти  і  я,  були,  та  і  нехай...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254650
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 20.04.2011


Lestat Vampire

Теперь, свободен и ничей

Мне  абсолютно  наплевать
С  кем  ты  сейчас  ложишься  спать
С  кем  ты  сегодня  пьешь  вино
Чье  отворишь  с  утра  окно

Еще  вчера  была  мечта,
А  что  осталось?  Пустота
Так  ты  довольна,  ну,  ответь,
А  сердце,  что  ж  его  жалеть

Любил,  надеялся  и  верил,
Свою  судьбу  тебе  доверил
Но  ты,  натешившись  мной  всласть
Мою  любовь  втоптала  в  грязь

Теперь,  свободен  и  ничей,
Я  превращен  в  живой  ручей,
Что  смоя  кровь  и  струпья  с  ран
Впадет  в  великий  океан
Глубокий,  чистый,  голубой,
Где  стану  вновь  самим  собой

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254980
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 20.04.2011


Святік

ні про що

я  оптиміст  свого  ЖИТТЯ  
можливо  я  для  когось  є,  
а  комусь  просто  пох  
існую  я  чи  нє...!  
Мені  так  складно  жити  
так  жити,  а  не  існувати  

У  цьому  сенс  мого  життя,    
щоб  я  помер  і  хтось  згадав  
що  був  такий  писав  він  вірші  
я  просто  жив  і  був  у  різних  ролях.  

Для  когось  був,  занадто  добрий,  
для  когось  лох,  ну,  кожному  своє!  
когось  я  кинув,  а  хтось  мене..  
я  вже  привик,  бо  все  минає  .  

Життя  біжить,  та  ми  не  вічні  
якщо  не  спробуєш    
то  будеш  шкодувати  
що  ти  прожив  й  немає  що  згадати  

тому  я  є  актор  який  неначе  у  театрі  
іграє  різні  ролі  для  різних  ситуацій  
із  друзями  один,  з  дівчатами  я  другий,  
а  для  батьків  я  зовсім  інший....  

так,  я  є  актор,    я  граю  ролі  
для  кожного  я  різний  є  
знайдуться  й  ті,  хто  буде  пакать  
тому  що  мене  міняло
і  я  навколо  міняв  життя!  

  

До  поки  сонце  світить,  
поки  сміються  діти,  
поки  ніхто  не  вмер,  
і  поки  друзі  є  насвіті    
і  чути  мамин    голс  
я  знаю  все  буде  добре!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254971
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 20.04.2011


Lestat Vampire

Гра на выбывание в…любви

Незаметно  мое  сердце  умирает,
Задыхается  от  боли  рваных  ран
Душа  в  слезах  над  телом  пролетает
И  никак  не  попадет  в  желанный  рай

Лежу  и  вспоминаю  как  я  жил
Как  строил  и  ломал
Как  боль  любимым  причинял,
И  как  все  в  одночасье  потерял

Последний  раз  смотрю  на  небо,
Последний  вздох…и  тишина
Слеза  из  глаза  покатилась
Жизнь  к  завершенью  подошла

Но  я  же  столько  ведь  еще  не  сделал
Сказать  я  много  не  успел
Прощенья  попросить  у  тех,  кого  обидел
Сказать:  «Люблю»  той,  которой  дорожил

Я  не  хочу,  я  не  хочу  прощаться  с  жизнью
Я  не  хочу  отсюда  уходить
Но  так  уж,  видно,  пали  карты
Прошу  меня  за  все  простить!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254870
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 19.04.2011


Прядущий Мизгирь

«История вечной любви…»

И  он  пришёл…  Его  могущественные  тёмные    крылья  трепетали  на  холодном  зимнем  ветру,  а  полы  плаща  развевались,  как  паруса  корабля,  который  шёл  на  полном  ходу,  торопясь  к  так  давно  долгожданному  и  невиданному  берегу.  Вид  его  был  суров,  взволнован,  но  его  глаза,  тёмные,  как  сама  Бездна,    были  полны  нежности,  ласки,  любви,  благоволения  и  трепета.  За  ним  гналось  Тысячелетнее  Войско  его  Повелителя,  но  ему  уже  было  всё  равно.  Он  знал,  что  уже  не  вернется,  не  вернётся  туда  больше…    Никогда!

Ради  неё  он  готов  бросить  всё,  всё,  чем  он  жил  раньше…  Всё,  что  было  когда  то  для  него  смыслом  жизни.

Подумать  только,  когда  то  он  так  бездумно  и  хладнокровно  убивал  тысячи  таких  же  влюблённых  лишь  за  то,  что  они  осмелились  полюбить…  Он  насмехался  над  ними,  считая  их  слабыми  и  глупыми,  непокорными  и  не  достойными  жизни.  Его  Хозяин,  Тиран,  который  правил  здесь  уже  не  один  век,  установил  жёсткий  и  безрассудный  закон.  Он  ненавидел  добро,  любовь  и  все  их  проявления.  Он  желал  искоренить  всякие  паростки  этих  чувств  из  сердец  людей,  которых  он  использовал  как  своих  личных  рабов.  Он  гнобил  их  и  уничтожал  уже  десять  тысяч  лет,  лишь  за  то,  что  когда  то  Всемогущий  Творец  создал  их  и  им,  таким  маленьким  и  ничтожным,  подарил  Своё  благоволение,  Своё  одобрение  и  склонность.  За  то,  что  подарил  им  безграничную  Свою  любовь,  которой  обделили  всех    иных  и  в  том  числе  ЕГО,  особенно  ЕГО,  самого  его  лучшего  слугу,  который  не  одно  десятитысячилетие  служил  ему  правдой  и  верой.  И  что  получил  взамен?  Неодобрение?!  Укор?!  За  что?!!!  Ведь  те,  кого  сотворил  Творец,  куда  ничтожнее  ЕГО  самого  и  куда  менее  совершенны,  чем  ОН…

И  теперь,  когда  он  стоял,  нежно  обнимая  руками  её  осиную  талию,  он  понимал  всех  тех,  кого  он,  когда  то  так  безжалостно  убивал…  Он  каялся  в  содеянном,  но  вернуть  уже  ничего  было  нельзя.

Заглянув  в  её  прекрасные,  цвета  ясного  синего  неба  глаза,  наполненные  извечной  нежностью,  страстью,  любовью  и  искренним  доверием  он  почувствовал  себя  самым  счастливым  существом  на  свете.  И  теперь  было  не  важно,  что  будет  дальше.  Он  защитит  её  от  всякой  опасности,  которая  встретится  на  их  пути.  Растерзает  на  клочья  всякого  демона,  который  попробует  приблизиться  к  ней,  похожей  на  такой  дивный,  тонкий  и  хрупкий  цветок,  вдруг  выросший  здесь  ниоткуда,  на  белом  холодном  снегу.  Она  была  прекрасна…  Лёгкие  снежинки,  кружившие  в  воздухе,  нежно  обрамляли  её  ресницы  и  густые  тёмные  волосы  как  тысячи  маленьких  кружевных  диамантов.  Её  кожа  казалась  белее  самого  первого  снега,  который  выпал  на  эту  грешную  землю…  И  даже  вся  природа,  казалась,  служила  для  неё  одной,  его  любимой,    оправой,  как  тот  золотой  метал  для  драгоценного  камня.  

Странно…  но  не  смотря  на  весь  холод,  который  окружал  их,  ему  почему  то  было  жарко.  Жарко  лишь  от  одного  взгляда  на  неё,  лишь  от  одного  её  нежного,  доверчивого  влюблённого  взгляда.

А  за  спиной  Тысячелетняя  Армия.  Надо  торопиться.  Скорей,  в  пещеру  Вечного  Дня,  лишь  там  их  не  сможет  найти  и  достать  Хозяин.  Это  единственное  священное  место,  где  влюблённые  могут  найти  убежище,  и  где  их  не  сможет  достать  Он,  его  Повелитель.  Но  прежде  ему  следует  сректись  своего  истинного  происхождения.  Смешав  свою  кровь  с  её  кровью  в  единой  Чаше  мирного  сосуществования.  

-  Нам  пора.  Они  скоро  будут  здесь.

-  Успеем  ли  мы?  Ведь  Чаша  находится  в  противоположной  стороне  от  пещеры?!!!

-  Успеем…

-  А  если  нет?  –  её  глаза  наполнились  слезами,  и  в  них  прочиталась  неумолимая  боль  от  страха  утраты,  не  жизни,  а  ЕГО.  Ведь  он  и  есть  её  жизнь.  Без  него  всё  её  существование  похоже  на  тёмную,  бездонную  пропость.

-  Мы  успеем…  -  ответил  он.  А  про  себя  добавил  –  Если  же  этого  не  случится,  тогда  я  отдам  свою  жизнь,  чтобы  защитить  тебя…  

С  нежной  грустью,  переполненной  жаркой,  безграничной  любовью,  посмотрел  в  её  огромные  доверчивые  глаза  цвета  ясного  синего  неба.  

…И  их  окутала  прозрачная  чёрная  мгла,  уносящая  вдаль,  к  Чаше  мирного  сосуществования.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254845
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 19.04.2011


vister

Элегия

Прошу,  подожди.  Останься  со  мною.
Зачем  уходить,  когда  правит  закат.
Ты  жар  своей  страсти  даришь  Герою
В  надежде  на  то,  что  будет  возврат.

Но  кто  Твой  Герой?!  Погасшее  пламя,  
Застывшая  вечность,  тоска  и  печаль.
Пурпурная  Роза,  Корона  и  Знамя
И  Подвиг  былого  –  горный  хрусталь.

Он  ВСЕ  и  ничто.  Отголосок  эпохи.
Жалея  о  прошлом  –  меняешь  Судьбу!
Ему  не  нужны  Твои  кроткие  вздохи,
Он  не  услышит  ночную  мольбу.

Прошу,  не  грусти.  И  плакать  не  надо.
Зачем  убиваться  и  думать  о  нем.
Он  жил  для  Тебя.  Безумный  торнадо!
Он  был  и  остался  Твоим  КОРОЛЕМ…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254828
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 19.04.2011


Voronov

Давай, уб"єм кохання! (з Death Free)

D:Бути  сильною  серед  різних  перепон,
В  самоті  не  чути  крик  горя,
В  думках  перебирати  прощання,  перон
Давай,  уб"єм  кохання!

V:Не  потребувати  бути  весь  час,
Не  жадати  твоїх  вуст,  перебороти  бажання,
Вогонь  зберігати  ,  щоб  не  загас,
Давай,  уб"єм  кохання!

D:Доторкнутись  до  вік  лиш  мимохідь,  жадати,
Поцілувати  тебе  -  одне  спасіння,
Блукати,  що  з  тобою  не  знати,
Давай,  уб"єм  кохання!

V:Бачити  тебе  ввісні  частіше,  ніж  наяву,
Ти  хвора  і  в  мене  потрясіння,
Складне  життя    та  я  живу,
Давай,  уб"єм  кохання!

D+V:Лише  блиск  твоїх  очей,  полонить,
Дотик  рук  хвилює,  серце  тане,
З  розуму    твоє  ім"я      зводить,
Давай,  уб"єм  кохання!  Та  залишимося  разом...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254663
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 19.04.2011


Lestat Vampire

Солгите мне

Всколыхнул  и  опять  плачу,
Стиснув  зубы,  и  сжав  пальцы.
Я  уже  не  могу,  значит,
Замолчать  или  так  сдаться.
Не  могу  закрывать  уши,
Или  жмуриться,  как  от  боли.
Беспокойные  чьи-то  души
Друг  за  другом  бегут  на  волю.
А  моя  воля  здесь,  рядом,
В  середине  грудной  клетки.
Я  горю  под  твоим  взглядом,
Осыпаясь  на  дно  клетки.
Плачу  я,  как  могу  тише,
Оголен,  словно  бы  провод.
Сделай  вид,  будто  ты  слышишь
Притворись,  будто  я  -  повод.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254778
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 19.04.2011


Voronov

Ти далеко…

Я  чую  крики  в  пустоті,
Я  знаю  всі  торони    медалі,
Я  відчуваю  -  ти  ще  є
І  у  венах  кров  моя  тече.

І  споміж  янголів,  лише  одну,
Я  так  люблю,  люблю.
Цілую  оченята  задумані  богами,
Як  жаль,  як  жаль,  що  кілометри  між  нами...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254772
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 19.04.2011


Vovan Borgir

Иисус-суицид

А  мы  ведь  с  тобою  играли
В  мои  сумасшедшие  игры.
А  мы  ведь  с  тобою  мечтали
О  чьем-то  (моем)  суициде.
И  было  легко  на  мгновенье
Друг  друга  теряя  из  виду
Во  тьме  совершать  преступленья
Во  имя  любви  к  суициду.
И  было  легко  потеряться
В  отрепьях  забытого  Ада.
(Когда-нибудь  брошу  мечтать  я.
Мне  смерть  будет  вечной  наградой.)
Идем  Вникуда,  моя  прелесть.
Каштаны  цветут  вдоль  дороги...
Ты  помнишь,  как  звёзды  вертелись
Когда  не  держали  нас  ноги?
Ты  ярко  накрасила  губы,
Ты  стала  взрослей  и  скучнее.
Прости  меня,  алкоподруга,
Что  я  стал  тревожней  и  злее...

Но  я  до  сих  пор  ведь  играю
Во  имя  Великого  Бога
Во  тьме  в  неизвестность  шагаю
По  скользкой  холодной  дороге.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254668
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 18.04.2011


Vovan Borgir

5 a. m.

Сегодня,  в  5  часов  утра,
Проснулся  я  от  боли.
Она  была  сильна,
Ведь  мне  приснилась  Оля.

Я  вспомнил  всё.
Тринадцать  месяцев,  все-счастья.
Я  видел  вновь  её,
Сон  был  как  реальность.

Идиллия  была  нарушена
Воспоминанием  дня,
Когда  всё  разрушилось,
Она  бросила  меня.

И  вот  лежу  я  в  темноте,
Сердце  щемит  сильно.
Моя  вина.  Люди  ведь-не  те,
Кто  может  быть  двужильным.

Прости  меня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254619
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 18.04.2011


Хочу секса

Целовать песок…

М.

Целовать    песок,    на    который    она    сходила;
Краснеть    от    нехватки    воздуха    в    целлофане,
Продолжая    любить;    В    результате    на    «я    любила
Всё    равно    не    тебя»    быть    счастливым    быть    в    аркане    –
Это    безумие,    патология,    или    (вздымаю    бровь!)
Неужели,    и    вправду,    сама    любовь!?

Или    взять    молока    и    воблы,    и    час    спустя,
В    кресле,    приятно    забыть    обо    всем,    что    было    –
Освободиться,    тем    самым,    взамен    кладя
В    правую    руку    лентяйку    мыла.
Но,    всё-таки,    если    это    любовь    сама
Уже    ничего    поможет,    тому,    кто    сошел    с    ума.

Либо    пойти    к    другой.    Ощетиниться.    Взять.
Брать    до    утра.    В    пылких    руках    длиннот.
А    после    марать    тетрадь,        как    кирзою    –    гать.
И    думать    снова    о    той,    отстранившись    от…
Безумие    или    любви    настоящей    ток,
Все    равно    тебе    целовать    песок!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254338
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 18.04.2011


Хочу секса

Хватит! Больше не пью!

На  сомнительной  даме
Я  проснулся  вчера.
Пахли  дыни  блинами.
И  трескою  –  икра!
Я,  пока  просыпался,
Раздавалось    во  мне:
«Как  я  с  ней  оказался,
На  одной  простыне»?
Было  страшно  с  утра  мне,
В  девять  светлых  часов,
Обнаружить  на  даме,
Что  спала  без  трусов,
Свое  мятое  тело,
Запах  секса.  Дурдом!
Надо  выбросить  смело
За  окно  –  траходром.
На  любовь  настроенье
Не  нашлось  в  глубине…
Это  тело  тюленье
Пало  на  руки  мне,
Лишь  я  встать  попытался,
И  сказало  оно:
«Нежный,  как  ты  старался,
Нализавшись  в  говно».

На  сомнительной  даме,
На  ее  мягкоте,
Я  проснулся,  губами
Припадая  на  те
Неспособные  дыни
Упасти  от  стыда.
Я  проснулся,  святыни
Эти  чувствуя,  да
Всем  желудком  расстройство,
От  подобных  красот,
А,  еще  беспокойство,
Что  она  не  уйдет.
После  ночи  порочной
 Я  решил,  что  спою.
Вот  и  песня!  О  том,  что…
Я  в  завязке.  Не  пью!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254579
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 18.04.2011


Darka Kurva

Я отверженная….

Мои  раны  исколоты  до  мяса,
Из  них  течёт  чёрная  кровь.
Такою  сделал  меня  ты!
И  я  устала  закрывать  
Ладонью  всё  свежие  и  свежие  порезы.

Слёзы  на  исходе,  я  падаю.
Меня  тянет  вниз,  я  падаю.
Но  земля  отталкивает  меня
И  подбрасывает  вверх,
Облака  впитывают  мою  кровь…

А  слёзы?  Что  слёзы?  Они  привычные,
Текущие  из  глубины  моей  души.
Неужели  я  останусь  в  тени?
Убей  меня,  Бог,  не  мучь!

Я  смотрю  в  зеркало  своей  души,
Но  оно  разбивается  в  моих  руках.
И  снова  кровь,  кровь,  кровь…
Мои  руки  порезаны,  снова  раны…

Я  хочу  ворваться  в  очаг  моих  мыслей,
Но  бьёт  солнечный  луч  мне  в  лицо!
Не  надо  боли,  её  много  слишком.
Я  не  впускаю  себя  внутрь  своего  тела.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254388
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Ігор Бринцев

Анти - гімн.

Ще    не    вмерла    Україна    -  поможи    їй,  Коля!
Утікають    із    сльозами    і    слава,  і    воля...
Гинуть    села    і    містечка,  як    роса    на    сонці,
людомори    правлять    спритно    у    моїй    сторонці.

Душу    й    тіло    покладайте,  сили    й    капітали  -  
та    ідіть,  лягайте    швидко    всі    під    феодала.

Встали    браття    всі  "у    позу"  -  від    Сяну    до    Дону,
дивляться    на    Юлю    з    Вітєй,  ніби    на    ікону.
Чорне    море    висихає    і    Дніпро    міліє,
розділили    степ    і    гори    пани  -  лиходії.

Душу    й    тіло    покладайте,  сили    й    капітали  -  
та    ідіть,  лягайте    швидко    всі    під    феодала.

Та    живе    велика    справа    у    серцях    і    думах:
шлях    наш  -  правда    і    завзяття!  Тут    не    місце    суму!
Розірвуть    тяжкі    кайдани    праця    і    надія,
встануть    на    ноги    недужі    і    сліпі    прозріють!

Більше    не    слухняна    зграя  -  будьмо    ми    народом!
Підіймаємося,  браття,  за    честь    і    свободу!

                                                                                                                                           20  -  21.  03.  2011.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254396
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Lestat Vampire

Посвящается прогрессивной молодёжи

Ты  творец  своей  судьбы.
Бери  от  жизни  лучшее.
Ты  волен  выбирать  пути.
Не  будь  узником  случая.

Лелей  в  себе  огонь  души.
Заставь  сердце  пылать.
Желание  себе  внуши,
что  хочешь,получать.

Преграды  преодолевай.
Ты  не  смотри  назад.
И  никогда  не  промедляй,
не  жди  новых  наград.

Проказы  лени  прогоняй.
Готовым  будь  к  боЮ.
Во  всём  всегда  ты  побеждай  
и  куй  судьбу  свою!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254374
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Lestat Vampire

Лгать правду!

Не  надо,  господин  Святой,
Меня  учить  морали.
Сейчас,  явись  бы  Вам  Христос,
Вы  снова  бы  его  распяли.

Плут  –  это  все  же  не  Плутарх,
Хоть  и  украл  он  денег  много.
В  парче  и  злате  иерарх,
Но  служит  он  –  не  Богу!

Всем  людям  бес  в  Раю  внушил,
Что  Он  и  Бог  –  одно  и  тоже,
И  тем  себе  Он  сгоношил
Наш  мир  такою  ложью.

Стал  Богом  в  наших  он  глазах,
И  мы  –  в  огромной  луже.
Кому  мы  служим-то  в  церквах
Любой  конфессии?  –  Ему  же!

Да!  Бог  в  Раю  Завет  нам  дал,
Но  Дьявол,  с  помощью  Адама,
Другой  Завет  нам  написал,
Ему  и  следуем  упрямо.

А  тот  забыли,  нет  концов,
Их  не  сыскать  вовеки.
Учитесь  у  Святых  Отцов
Лгать  Правду,  человеки!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254377
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Lestat Vampire

С тобой хочу, тебя хочу

Молчать  и  думать  не  хочу
Кричать  готово  сердце
Ты  знаешь,  я  тебя  люблю!
Люблю,  люблю,  поверь  мне!

Так  ждать,  так  мучиться  нет  сил.
Зачем  судьба  жестока?
Я  счастья,  радости  хочу
И  быть  с  тобою  только

Я  целовать  тебя  хочу
И  быть  с  тобой  одною
Я  лишь  тебя,  тебя  хочу
Хочу  любить  до  боли.

С  тобой  одной  на  всей  зeмле
С  тобой,  других  не  надо
Любить  и  целовать  хочу
Все  к  чёрту,  будь  лишь  рядом

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254240
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Voronov

I знову днi, i знову ночi

І  знову  дні,  і  знову  ночі,
І  знову  в  снах  я  бачу  очі,
І  знов  згораю  від  обійм
Своїх  таємних  явних  мрій...

Крізь  сон  у  душу  споглядають,
Криваво  погляд  свій  впивають,
І  з  диким  вогником  в  собі
Мене  здіймають  на  хресті...

І  мучать,  душать  ,  не  дають
Забуть  себе.  І  тільки  лють...
Кудись  вперед  мене  несе,
Щоб  не  вертатися.  І  все...

І  все,  пішов  зі  сну  мій  кат.
Здалося  серце  грає  в  лад,
Здалося...  в  небі  Бог  помер,
Ці  очі  ідол  мій  тепер...

Я  полюбив  свої  кайдани,
Приємні  стали  свіжі  рани...
І  знову  сняться...  милі  очі,
Я  бачу  їх  і  вже  не  хочу.

Не  хочу!  Ні!  Мені  не  треба
Нічого  крім  нового  неба...
Ніщо  не  в  змозі  вбити  нас,
Сильніше  часу  тільки  час...

А  зараз  час  на  те,  щоб  знати,
На  те  щоб  знати  і  кохати...
Кохання  не  розлучить  нас,
Воно  таки  сильніш  за  час...

І  знову  сни,  і  знов  бажання,
І  знову  марні  сподівання...
І  знов  згораю  від  обійм
Своїх  таємних  явних  мрій...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254366
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Lestat Vampire

Обнять бы тебя…

Обнять  тебя  нежным  теплом  поцелуев
Согреть...словно  пламя,любовью  и  лаской...
Подарить  счастья  радость,улыбку  живую...
Непридуманным  стать  твоим  принцем  и  сказкой....

Вознести  к  небесам  эти  звездные  ночи!
Сочные  губы  ублажать  без  устали!
С  душою  радеть  вечно  тленные  ночи!
Наши  чувства  друг  друга  сердцами  связали...

Накинуть  узду  на  стихийную  страсть,
Обуздать  экзальтацию  пламенных  чувств!
Познать  эйфорию  агонии  -  Сласть!
Лобзать  запах  тела,вожделения  вкус...

Колени  склонить,словно  узник  покорный
Пред  невданной  богом  твоею  красой!
Утонуть  бы  бесследно  во  взоре  бездонном,
Лаская  слезами,как  весенней  росою......

Кровь  испустить,лишь  бы  счастлива  бЫла!
Повергнуться  в  прах,что  разрушить  печаль...
Умереть?...с  удовольствием...лишь  бы  любила...
Лишь  бы  в  аду  не  пронзило  меня:  "  Жаль..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254262
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Voronov

Відповідь Death Free на вірш "Не варто…Я не варта…"

Не  говори  ніколи,  що  ти  не  варта,
Сама  ж  знаєш,  що  це  брехня,
Кохання  мотлоху  твого  абсурду,
Ти    варта  всього,  моє  життя...

Міні-спідниця  твоє  чудо-диво,
Білий  з  чорним  твій    еталон,
Ти  варта  більшого  ніж  просто  світла,
Ти  є    частиною  мого  буття...

Я  не  впаду  зморений  на  підлогу
Від  дарованих  твоєму  тілу  поцілунків
І  не  потрібна  моєму  серцю  швидка  допомога,
Ти  варта  всих  земних,  не  земних  дарунків....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254363
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011


Ігор Вовк

Не хочу бути людиною

Сховайте  мене  в  заповідник,
Я  хочу  стати  твариною:
Собакою,  а  може  кішкою,
Не  хочу  бути  людиною...

Відпустіть  мене  у  небо,
Я  хочу  мати  крила...
Чому  я  вінець  природи?
Чому  я  просто  людина?

Дозвольте  бути  каменем,
Великою  сірою  брилою.
Дозвольте  бути  маревом,
Та  тільки  не  людиною.

Сховайте  мене  в  океані,
Я  буду  неначе  краплина.
Подалі,  будь  ласка,  подалі,
Де  ще  не  бувала  людина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241057
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 15.04.2011


Lestat Vampire

Падший ангел

зная  -  наш  мир  не  потерпит  добра  
ищу  я  места  где  бал  правит  тьма  
и  там  в  углу,  с  бокалом  вина  
смотрю  я  в  сердца  ,что  из  чистого  зла  
грустно  мне  что  для  ихней  души  
боги  лишь  только  злобу  нашли  
не  видно  меня  :  за  моею  спиной  
огромные  крылья  окутаны  мглой  
зачем  мне  они  от  рожденья  даны  
то  понял,  я  только  в  последние  дни  
на  них  по  ночам  воспоряю  над  дном  
что  из-за  людей  всё  покрыто  лишь  злом  
и  думал  смогу,что  я  всё  изменить  
и  адскую  землю  в  эдем  привратить  
как  глупо,наивно  я  верил  тогда..  
презренные  люди  не  верят  в  себя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253916
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 15.04.2011


von Tripperman

Мазохизм. light версия.

В  дом  войду  я  твой  грязью  на  обуви,  
В  ворс  ковровый  уткнусь  лицом  я  слуги,  
Буду  молча  в  пороге  ждать  своей  участи,  
Только  сделай,  сделай  хоть  что-то  со  мной.  

Я  в  твоих  руках,  я,  как  собака  в  питомнике  
Ожидаю  расстрела,  иль  бесстрастной  голодной  судьбы,  
Забери  же  к  себе  меня,  пса-безпризорника,  
Забери  меня,  шавку,  бродягу  с  зимы.  

Я  устала  счастливиться  куску  гнилой  падали,  
Поедать  сучий  потрох,  виляя  хвостом  
И  искать  в  подворотнях  сухого  пристанища,  
Сбивши  лапы,  когда-то  мохнатые,  в  кровь.  

Забери  меня,  натяни  же  скорее  ошейник  свой,  
Затяни  потуже  на  теле  ремни,  
И  позволь  мне  дышать  тебе  хотя  б  под  ноги,  
И  хоть  изредка  засыпать  под  тобой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232791
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 15.04.2011


Осужденный на Печаль

Я хочу, чтобы ты была рядом

*  *  *
Я  хочу,  чтобы  ты  была  рядом,
Целовала  меня  до  утра.
Под  твоим  восхитительным  взглядом
Много  нежности,  света,  добра.

Головой  чуть  не  бьюсь  я  об  стену,
Ожидание  сводит  с  ума.
Ну  когда  же  тебя  я  раздену,
Без  тебя  этот  мир  как  тюрьма.

В  ожидании  мрак  и  ночи,
Когда  снова  закончится  день,
Указание  есть,  между  прочим:
«Ну  давай,  меня,  детка,  раздень»

Ну  когда  же  наступит  суббота,
И  я  сяду  на  поезд  уже…
Беспрерывно  смотрю  я  на  фото
И  становится  мягко  в  душе.

Вновь  смотрю  на  тебя,  дорогую,
Растворяется  в  воздухе  грусть.
Я  при  встрече  тебя  поцелую
И  любовью  твоей  уколюсь…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253898
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 15.04.2011


Lestat Vampire

Мертвый скрипач воскрес

Кто  сказал,  что  мертвые  не  плачут?
Вы  не  правы,  это  лживая  нить,
И  скрипки  под  2-х  метровой  землей  не  умирают,
Их  черви  не  жрут.
Полночный  восход  луны  хранится,
Но  я  не  вжу,  скрипка  не  врет.
путь  к  твоему  дому  покажет,
Что  ты  с  другим  известит,
Я  сяду  возле  своей  дряхлой  могилы,
Сыграю  под  волка  вой  свою  композицию,
Но  не  для  тебя,  со  мной  поеты-странники-друзья.
А  ты  умрешь,  но  не  здесь  будешь  похоронена.
И  с  восходом  солнца  я  вновь  засыпаю,
То  что  ты  не  верена  после  моей  смерти,  я  тихо-тихо  понимаю....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253914
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 15.04.2011


Ігор Вовк

Танець душ…

Музика  ночі  у  такт  твого  серця  закутала  місто,
У  чорні  вуалі  вдягнула  кожен  сонний  будинок.
Руки  твої  на  плечах  сплелись  так  ніжно  і  тісно.
І  душі  танцюють  покинувши  тіло  під  зморений  рок.

Кружляють  над  ліжком,  падають  в  очі,  ховаються  в  тіні.
Від  подихів  наших  мліють,  живуть,  у  теплих  обіймах.
І  поки  ти  спиш  закутана  в  ніч  і  в  мОї  долоні,
Танцюючи  душі  малюють  любов  у  сонних  серцях.

Музика  ночі  у  так  твого  серця  закутала  місто…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253791
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Прибулець

Дивне почуття

В  житті  завжди  таке  буваю.
Коли  людина  забуває.
Свої  думки  й  своє  ім'я.
В  такому  стані  був  і  я.
         В  такому  стані  всі  були.
         В  такому  стані  всі  жили.
         Не  знають  далі  що  робити.
         І  як  отак  ще  день  прожити.
Цей  стан  нам  важко  описати.
І  хоч  ти  впевнений  собою.
Ніхто  не  може  угадати.
Що  це  не  станеться  з  тобою.
         Ти  відчуваєш  серця  стук.
         Який  ніяк  не  затихає.
         І  як  почуєш  рідний  звук.
         Ще  швидше  битись  починає.
І  душу  всю  перевертає.
Про  неї  згадка  лиш  одна.
І  з  голови  не  випадає.
Приваблива  красуня  та.
         Не  можеш  ти  спокійно  жити.
         Щось  їсти,  спати  чи  робити.
         І  задаюсь  питанням  знов.
         Це  що  за  почуття?
         І  відповідь  -  любов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249476
дата надходження 25.03.2011
дата закладки 14.04.2011


MostModest

Моя перша робота. . Власні думки щодо того, що завжди хвилювало. .

Фальшива  посмішка,  набір  цікавих  тем  для  розмов,  максимально  оптимістичний  вигляд…  Ну  що  ж,  я  готова  йти  до  школи.  Шкода  очі  не  можна  зробити  більш  життєрадісними…  Хоча  все  -  одно  ніхто  в  них  не  заглядає..  Ха  а  все  було  ж  краще  у  дитинстві.  Друзі  з‘являлися  якось  самі  по  собі.  Вони  ніколи  не  робили  тобі  боляче,  приймали  таким  яким  ти  є  насправді.  А  тепер  усюди  натрапляєш  на  стіну  нерозуміння.  А  можливо  це  я  сама  збудувала  цю  стіну?  Можливо  ця  зухвала  поведінка  з‘явилася  лише  тому,  що  я  намагалася  уникнути  нових  знайомств,  а  отже  і  нових  страждань.  І  ось,  здається,  знайшов  ту  людину,  що  розуміє  тебе,  чи  лише  робить  вигляд,  що  розуміє..  Та  все-рівно  вам  удвох  так  весело  і  добре.  Проте,  як  тільки  вона  побачить  дещо  іншу  сторону  твого  «Я»,  більш  депресивну  і  вже  не  таку  оптимістичну  –  вона  тебе  залишає,  відвертається.  І  знову  фальш,  награне  щастя,  приховування  справжніх  почуттів.  Аж  огидно..  І  це  лише  школа,  юність..  Що  буде  далі?  Невже  доведеться  все  життя  жити  з  замкненим  на  ключ  серцем?  Усюди  живуть  одні  лиш  брехуни  та  лицеміри.  «Життя  –  чудове,  насолоджуйтесь!»  Авжеж,  чудове..  Та  чомусь  це  бачать  лише  хіппі  та  дурні.  Невже  це  чудово  коли  тебе  кидають  друзі  лише  тому,  що  ти  не  завжди  такий  веселий  і  смішний?  Що  в  тебе  також  буває  поганий  настрій,  коли  не  дуже-то  хочеться  бігти  кудись  і  розважати  інших.  І  коли  тебе  зраджують,  руйнують,  розривають  твоє  серце    на  шматки,  ти  вже  не  можеш  бути  тим  ким  був  раніше.  І  ти  знову  ховаєш  всі  свої  почуття.  А  люди  розцінюють  це  як  пихатість.  І  ти  знову  залишаєшся  один..  Та  чи  дійсно  гідне  життя  того,  щоб  так  страждати?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253777
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Ендрю Мітін

Другу

Давай,дружок,плесни  в  стопарик,
 о  сложностях  судьбы  поговорим,
 вон  месяц  вспыхнул,как  фонарик
 даст  бог,и  мы  малек  да  погорим.

 Ведь  жизнь-непредсказуемая  штука,-
   совсем  недавно  это  понял.
 Местами  сахар,порой  змеюка,
 но  все  же  зря  на  нее  гонят.
 
 А  хорошо  пошла-то  как,однако,
 давай  забудем  прежние  й  былые  непонятки.
 Мужская  дружба-сильно,гордо,свято,
 она  не  мстит,не  губит,  не  играет  в  прятки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253697
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Lestat Vampire

Готика…. (Мой первый стих)

я  сижу  у  заброшенной  могилы  
и  читаю  ей  свой  стих,
я  могилу  узнаю  по  надгробию,  
только  ветер  совсем  уж  стих.  

свечки  пламя  играет  колышится  
все  уже  довно  спят  во  дворах,  
только  сердце  пытается  вырваться  
с  горьким  именем  на  черных  губах.

кровь  течет  по  венам  изрезанным  
черный  ангел  пытает  меня  
и  луна  освещает  бессмысленным  
черным  светом  из  янтаря.  

очень  тихо  вогруг  этой  ночью  
лишь  тихонько  моргает  свеча  
очень  трудно  и  с  какой-то  горечью  
убивает  птица  меня.  

она  сердце  из  груди  моей  вынула  
обратила  его  в  черный  прах  
и  обратно  мне  воздвинула  
черный  камень  с  крестиком  анх.  

и  лишь  прах  в  моей  темной  памяти  
как  же  жалко  что  сердца  родимого  нет  
и  теперь  я  посланница  дьявола,
и  теперь  в  моей  груди  любви  нет.

даже  странное  чувство  какое-то  
нет  любви  и  нету  меня  
и  лишь  только  на  забюрошенном  кладбище  
светит  тихо  пустая  луна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253493
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Lestat Vampire

Обернись…

Темно-зеленый  зонт  в  мелкую  клетку.  Деревянная  изогнутая  ручка.  Рука  в  черной  кожаной  перчатке…  Шаги…  Я  сзади,  мне  видна  только  ее  спина  –  черное  пальто-миди,  плотные  черные  колготы,  обтягивающая  икры  черная  кожа  сапог…  Я  иду  сзади,  по  узкой  улочке.  Пейзаж  в  черно-белом,  с  серого  неба  капает  мелкий  дождь,  холодный…  Машины  едут  по  дороге,  зеленый  мусорный  бак  слева,  отпечаток  мужского  ботинка  на  кусочке  грязи  на  асфальте.  Справа  кафе,  продуктовый  магазин,  автобусная  остановка.  Людей  не  много…  Шаги  быстрые  и  короткие  –  ее,  она  семенит,  как  гейша…  Белая  пудра  на  лице  –  воспоминание…  Когда-то  такое  было,  тогда,  когда  не  шел  дождь…  Отбрасываю  мысли  на  доски  забора…  Иду  дальше…  Парк,  мокрые  деревья,  облезшие,  как  после  облучения,  худые  и  толстые  с  вызывающе-торчащими  ветками.  Под  ноги  заскакивает  желтый  почерневший  на  концах  лист  и  молча  покоряется  моей  острой  шпильке…  Едет  автобус,  девушка  в  берете  держит  мобильный  возле  уха…  Я  смотрю  на  руку,  сжимающую  рукоятку  зонта.  Черная  кожа  тянется  за  сжатыми  почти  в  кулак  пальцами…  Она  переходит  дорогу.  Зонт  подхватывает  легкий  порыв  ветра,  он  склоняется  набок.  Я  вижу  ее  светлые  волосы,  разбросанные  по  вороту  пальто  в  разные  стороны  прядями.  Какой-то  волос  настойчиво  тянется  к  спице  зонта,  кажется,  ему  больше  всех  надо,  другой,  украдкой,  как  шпион,  незаметной  белой  полоской  спускается  к  позвоночнику.  Неосторожный  шаг  и  упавшая  на  асфальт  капля  подпрыгивает  вверх,  влетая  в  разрез  пальто…  Вот  еще  одна  целует  черную  кожу  сапога,  тут  же  довольно  расплываясь  по  ней…  Застежка  сумки,  перекинутой  через  плечо,  то  и  дело  подпрыгивает,  пытаясь  вырваться  из  объятий  железной,  намертво  вцепившейся  в  нее,  заклепки…  Позади  слышны  чьи-то  звонкие  голоса.  Меня  обгоняют  две  школьницы  с  желтым  и  розовым  рюкзаками  размера  с  пол  их  каждый…  Она  сворачивает  на  новую  улицу.  Проезжающее  серебристое  Volvo  мягко  проскальзывает  возле  ее  сапог,  игриво  задевая  ткань  черного  пальто…  В  пластиковые  окна  дома  напротив  барабанят  капли.  Лицо  молодой  девушки  грустно  всматривается  в  природу…

Звонок  мобильного.  Зонт  нервно  падает,  задевая  серый  невысокий  бордюр,  сумка  скатывается  с  плеча  на  запястье.  Пальцы  судорожно  выскакивают  из  перчатки,  отстегивают  заклепку  и  хватаются  за  собачку  молнию…  Бжик,  бжик…  Алло…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253494
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Lestat Vampire

Грешный и праведный священники (с точки зрения атеиста)

Грешный  священник


Вина  перед  Господом  грозно
Душу  мою  тяготит.
Прощенья  просить  бесполезно  -
Господь  меня  не  простит!


За  то,  что  людей  дурачил,
Лживо  уча  о  Нём,
Меня  скоро  будут  мучить,
Вечным  адским  огнём!


Я  продался  князю  мира,
Он  славу  и  деньги  дал,
Но  скоро  махнёт  секира,
И  я  отправлюсь  в  подвал.


В  подвале  угли  пылают,
Смола  кипит  в  котлах...
Там  атеистам  завидуют  -
Они  обращаются  в  прах.



Праведный  священник


Священник  молился,  постился,
На  девушек  не  смотрел..
Но  как-то  раз  за  обедом,
Поганку  бледную  съел.


Попала  душа  его  к  Богу,
В  тот  Рай,  о  котором  мечтал,
А  там  ходят  строем  по  кругу..
Такого  он  не  ожидал!


В  Раю  дисциплина  суровая,
Вечность  -  в  молитвах,  в  постах...
Завидуют  там  атеистам  -
Они  обращаются  в  прах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253683
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Lestat Vampire

Керовані (разом з Death Free )

Я  іду  там  ,  де  блукає  тиша,
Місячне  світло  падає  на  мої  руки,
Вітер    у  моєму  волоссі  щось  рище  -
Придаючи  тіло  до  муки.

Я  піднімаю  свої  очі    до  зоряного    неба,
Я  бачу  безліч  мертвих  зірок,
Чую    їхні  очерствілі  крики,  без  стуку  серця,
Останній  до  них  залишився  лиш  крок.

Немає  чим  плакати  -  сльози  забрали,
Руки  не  можуть  обійми  дарувать,
Ноги  ідуть,  неначе  їх  заставили  -
Іти,  іти,  а  не  стоять.

А  я  біжу  на  поклик  світла,
Дарованим  моїм  новим    життям,
Звуки  симфоній  обірвуться  із  вітром
І  я  розтану  разом  з  дощем  саме  тут...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253681
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011


Любовь Козырь

Лирическая зарисовка

В  цветении  садов,  в  безмолвии  небес,
в  шуршании  листвы  -  своё  очарованье.
Творения  весны,  прообразы  чудес,
Так  часто  ускользают  от    вниманья.

Журчание  реки  под  занавес  дождей
И  утренней  росы  пьянящая  прохлада…
Под  взмахи  крыльев  к  дому  прилетевших  журавлей
Я  понимаю  –  лучшего  не  надо.


©  Copyright:  Любовь  Козырь,  2009

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189089
дата надходження 12.05.2010
дата закладки 13.04.2011


Мазур Наталя

*#Піском вселенським…

Піском  вселенським  час  біжить  крізь  пальці.
Шляхи,  міста,  країни,  континенти...
Вихоплюю  із  пам’яті  моменти,
Як  кадри  з  кінофільму,  в  ритмі  сальси.

Пригадую  людей,  події,  дати...
Кружляють  спогади  маршрутом  звичним.
Іскрять  думки  розрядом  електричним.
Невпинно  підступає  мить  розплати.





Песочком  время  сыпется  сквозь  пальцы.
Пути,  дороги,  страны,  континенты...
Выхватываю  с  памяти  моменты,
Как  кадры  кинохроник,  в  ритме  сальсы.

Людей  припоминаю,  годы,  даты...
Воспоминания  кружат.  Маршрут  обычный,
И  мысль  несет  в  себе  разряд  частичный,
Неудержимо  приближая  миг  расплаты.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253429
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 13.04.2011


Gerasimova Alyona

Цінуй життя!

Сьогодні  у  тебе  все  добре  в  житті,
Ти  маєш  усе  і  батьки  молоді.
Сьогодні  безхмарно  і  сонце  блищить
І  зовсім  ніде  не  болить.
Цінуй  кожну  мить  у  своєму  житті,
Люби  кожен  день  і  роки  молоді,
Тебе  не  спитають  чи  хочеш  ти  йти,
Сьогодні  живи  і  нічого  не  жди.
Нехай  хтось  сказав  тобі  фрази  не  ті,
Буває  так  часто  у  нас,  у  житті,
Образи  таїти  не  треба,  повір,
Бо  ж  часом  людина  буває  як  звір.
Як  кажуть  життя  наче  нива  терниста,
У  нас  обмаль  часу,  бо  ж  років  не  триста.
Повір,  що  у  тебе  буде  все  найкраще,
Живи  серед  нас  ,  залиши  темні  хащі.  
Нехай  у  душі  твоїй  місця  не  буде,
Нехай  там  живуть  найпрекрасніші  люди,
Включи  гучно  музику  без  сумного  виття
І  нарешті  почни  цінувати  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192235
дата надходження 28.05.2010
дата закладки 13.04.2011


hysterical soul

минутная слабость

минутная  слабость.я  так  хочу  тебя  увидеть.  я  ведь  не  видела  тебя  целую  вечность.  или  никогда.  слышишь?  я  скрещу  пальцы.  загадаю  желание.  просто  буду  мечтать.  здесь  такое  нежное  теплое,  а  иногда  холодное  не  моё  солнце.  оно  ни  черта  не  греет.  далекое,  желтое,  не  моё.  чувствовать.  хочу  чувствовать  твоё  прикосновение  руки.  хочу  утонуть  в  глазах  бездонных.  а  всё  потому,  что  не  умею  плавать.  а  я  останусь  в  твоих  глазах.  возможно  навсегда.  а,  может,  ты  этого  еще  и  не  знаешь.  нарисуй  мне  счастье,  в  которое  я  не  верю.  здесь  так  много  его,  а  я  не  верю.  и  всё.  а  люди  такие  глупые,  жестокие.  не  люблю  людей.  и  ты  бы  меня  разубедил.  я  бы  тебе  поверила.  здесь  небо  нежное.  оно  рядом,  я  знаю.  только  никто  не  допрыгнет  к  нему,  своему  небу.  ты  рядом.  где-то  очень  рядом.  ведь  ты  -  небо.  моё  небо.



17/09/2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211343
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 13.04.2011


Darka Kurva

Повішусь на кульках

Коли  свято  на  душі  бушує,
Коли  радість  палає  в  очах  -  
Смуток  в  той  час  настигає,
Наганяючи  на  мене  страх.

І  я  на  цьому  святі  життя,  
Звиду  кінець  до  кінця  -
Повішусь  на  кульках  я  
Та  полечу  у  небеса...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253381
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 12.04.2011


Осужденный на Печаль

Я обниму тебя за плечи…

*  *  *
Я  обниму  тебя  за  плечи,
Поглажу  волосы  и  грудь.
Мы  подожжем  любови  свечи,
Ты  все  печали  позабудь.

Ты  подарила  мне  надежду
Ты  подарила  мне  любовь,
Сниму  с  тебя  я  всю  одежду,
Свои  объятья  приготовь.

Я  поцелую  твои  руки,
Лодыжки,  шею  и  уста.
Из  уст  –  томление  и  звуки…
И  без  тебя  вся  жизнь  пуста.

Твое  нагое  глажу  тело,  
Его  целуя  до  зари.
Ведь  ты  так  этого  хотела,
Теперь  мой  мир  ты  озари.

Друг  другу  сладко  отдадимся,
От  наслажденья  закричим.
Мы  потерять  себя  боимся,
По  небесам  порой  стучим.

Я  с  нетерпеньем  жду  свиданья,
Когда  мы  встретимся  с  тобой.
Приносят  муки  ожиданья,
Но  очень  радует  любовь…

Себя  дарю  тебя  навеки,
Ты  –  мое  солнце  и  мой  свет.
Я  поцелую  тебе  веки
И  подарю  тебе  рассвет…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253224
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 12.04.2011


Ігор Вовк

Скаженію

Скаженію  без  тебе,  вию  на  місяць.
Пробиваю  тишу  болем  й  безнадією.
Скалю  зуби  до  вітру,  випускаю  кігті.
І  зливаюсь  із  небом  шерстю  сірою.

Тікаю  від  міста  за  місяць,  за  хмари
Лапами  відчаю,  пораненого  звіра.
Лиш  чути  розжарені  в  грудях  удари...
Втрачаю  свідоме...  ауууу...  скаженію.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252954
дата надходження 10.04.2011
дата закладки 12.04.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2011


Андрєєв

Оставайся

Успокоились,  даже  привыкли
Мы  быть  рядом  за  все  эти  дни.
Ветры  прошлого  все  поутихли…
Впрочем,  –  вовсе!  –  утихли  они.

По  утрам  меня  будит  твой  голос,
Перед  сном  твои  греют  слова.
И  уже  мне  знаком  каждый  волос:
Так  знакома  твоя  голова!

Оставайся!  –  на  многая  лета!
На  все  вёсны  и  зимы  мои!
Оставайся  же!  –  до  конца  света!
На  все  дни  и  все  сроки  мои  –
Со  мной…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251260
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 03.04.2011


Vovan Borgir

Как достать гота.

1.  Упорно  утверждайте,  что  Расмус  и  Хим  –  самые  готичные  группы
Ну  не  самые,  но  готичные!

2.  Говорите,  что  готика  –  это  гламурно
Опасно  для  жизни!  Если  такое  сказать  готу,  он  убьет  на  месте!

3.  Спрашиваете  постоянно,  чем  анк  отличается  от  свастики.
Мы  терпимые,  мы  ответим.  Даже  вдолбим  в  голову,  может  и  молотком.

4.  Вконец  заёбанного  этим  вопросом  гота  затем  спросите,  чем  пентаграмма  с  двумя  концами  вверх  отличается  от  пенты  с  одним  концом  вверх.
А  вам-то  какая  разница?

5.  Заставите  его  вслух  читать  весь  дневник  Готики  666  вместе  с  каментами.
Кто  это,  где  это,  когда  это  и  че  за  бред???

6.  Постоянно  желайте  готу  здоровья,  счастья  и  долгих  лет  жизни
нам  не  повредит,  наоборот  лучше.

7.  При  этом  нужно  обязательно  говорить  о  нем  в  в  третьем  лице  и  среднем  роде
В  среднем  роде  это  уже  к  эмо,  а  в  третем  лице  -  очень  даже  ничего!  Кто-то  явно  путает  понятие  эмо,  готики,  сатанистов  и  смертепоклонников

8.  Утверждайте,  что  гулять  по  кладбищам  –  грех.  После  объяснения  готом  того,  что  он  думает  по  поводу  греха,  опять  утверждайте,  что  это  грех.
тафтология!  и  кстати  по  кладбищам  гуляют  немногие.

9.  Затащить  гота  на  исповедь
Религия  никакого  отношения  к  готике  не  имеет.

10.  Пристально  глядя  на  него,  скажите  что-то  вроде  «милочка,  в  этом  сезоне  в  моде  розовый  цвет
А  мы  не  следуем  моде!

11.  Ночью  покрасьте  волосы  готу  в  белый  или  розовый  цвет
неважно  какой  цвет.  Главное  -  выделяться!

12.  Уничтожьте  все  его  диски  и  кассеты
Вот  этого  делать  не  стоит!  Иначе  уничтожат  вас!

13.  Одновременно  отправьте  в  стирку  все  его  черные  вещи
По  вашему,  мы  их  никогда  не  стираем?  А  одеться  мы  можем  и  во  что-нибудь  другое!  Мы  готы,  даже  когда  вы  об  этом  не  знаете!  

14.  В  разговоре  с  ним  постоянно  упоминайте,  что  суицид  совершают  только  слабые  и  больные  люди
Кто-то  опять  запутался!  Вы  нам  только  про  эмо  будете  напоминать!

15.  Затащите  гота  на  гоповскую  дискотеку
Мы  не  слабые!  Мы  можем  постоять  за  себя!

16.  затейте  с  ним  разговор  на  тему  «а  ты  обоснуй,  кто  ты  есть»
Именно  потому  что  мы  готы,  мы  никому  ничего  не  доказываем!

17.  говорите,  что  абсент  пьют  одни  пидоры
Нам-то  какая  разница?

18.  утверждайте,  что  панки,  металлисты  и  готы  –  одно  и  тоже,  а  называют  друг  друга  по-разному  для  того,  чтобы  самим  не  запутаться
­  ­  ­  

19.  Доказывайте,  что  все  готы  мазохисты  и  пидоры
20.  А  еще  грязные  трупоебы
А  за  это  можно  и  кувалдой  по  носу  получить!

21.  Здороваясь  с  ним,  спрашивайте,  мыл  ли  он  руки  после  трупов
Фу,  какая  гадость!  Причем  тут  некрофилы???

22.  И  обязательно  нужно  цитировать  дневник  Готики  666.
­  

23.  Да,  да,  что-то  в  роде  «обожаю  бливать,  это  так  готично»
Ничего  не  понимаем!

24.  Восхищайтесь  Химом  и  доверительно  сообщйте,  что  сами  вы  не  чужды  готической  культуре
Мы  всегда  рады  готам!  Даже  если  они  бэбики.

25.  Повторяйте  фразу  «вот  Хим  –  это  сила,  а  остальная  готика  –  полное  фуфло»
А  вы  не  боитесь  совсем  без  носа  остаться?  А  вот  музыку  все  разную  слушают!

26.  Отзовите  гота  в  сторону  и  доверительно  сообщите,  что  корсет  портит  фигуру  (если  это  девушка)  или  что  кожаные  штаны  причина  импотенции  (если  это  парень).  Особенный  эффект  это  возымеет,  если  он  (она,  оно)  ничего  подобного  не  носит
За  фантазию  -  двойка!

27.  Говорить,  что  каждый  гот  как  истинный  сотонист  должен  в  месяц  приносить  в  жертву  минимум  5-6  кошек
Готы  не  сАтАнисты!

28.  Не  давайте  готу  пить  и  курить  (чем  дольше,  тем  лучше)
Вы  не  учли  тот  момент,  что  не  все  пьют  и  курят!

29.  Напомните  ему,  что  пить  кровь  и  резать  руки  –  ужасно  не  гигиенично
Вампиры  и  эмо...  Причем  они  здесь???

30.  И  помните  –  истоки  гот  культуры  России  -  сериал  бригада
И  помните  -  истоки  гот-культуры  Германия!

31.  И  еще  –  настоящий  гот  не  позволит  себе  выйти  на  улицу  без  тщательно  наложенного  макияжа.  Это  в  журнале  Молоток  писали
С  каких  это  пор  молоток  -  готический  журнал?

32.  А  главное  –  гот  не  имеет  права  улыбаться.  Пристыжайте  гота  за  каждую  улыбку
­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  ­  

33.  С  пеной  у  рта  доказывайте  ему,  что  группа  Краски  имеет  весьма  философские  тексты  
­  ­  ­  ­  ­  ­  Вы  противоречите  сами  себе!  мы  же  умрем  от  смеха!!!­  ­  

34.  пристегните  собачий  поводок  к  его  ошейнику  и  вытащите  его  гулять
А  что,  оригинальненько!  Надо  попробовать!

35.  С  лупой  поищите  на  нем  трупные  пятна.
36.  Не  найдя  таковых  бегите  в  ванную  с  воплями  «ну  вот,  опять  попсушник  хренов  попался
37.  Если  вы  найдете  все-таки  на  готе  трупные  пятна  –  это  действительно  олдовый  гот,  лучше  не  доставайте  его
На  каком  кладбище  вы  раскопали  этого  олдового  гота???

38.  Поставьте  готу  ирокез  ядовито  зеленого  цвета  (красить  желательно  автомобильным  лаком)  и  утверждайте,  что  теперь  он  похож  на  солиста  Лакримозы
Не  трогать  Тило!!!  Он  гений!!!

39.  пойте  в  его  присутствие  Алилуйа
Ага!  А  мы  будем  подпевать!

40.  Креститесь  при  встрече  с  ним
41.  И  демонстративно  брызгайте  в  него  из  брызгалки  святой  водой
брызгалка...  ха...  ха...  дыхания  от  смеха  не  хватает...

42.  Если  попадете  в  лицо,  то,  скорее  всего  с  него  прикольно  потечет  побелка,  говорите  что  у  него  потек  грим
тупо,глупо,не  смешно!

43.  Подарите  готу  дохлую  кошку
Бедная  киска!  не  в  том  смысле,  что  подарили  готу,  а  в  том,  что  киска...  покинула...  нас...  ­  ­  ­  

44.  Назвайте  фалоимитаторы  валоимитатаорами  и  предложите  подарить  ему  парочку  их  на  новый  год
45.  Особенно  злятся  на  такие  предложения  готы  мужского  пола
Оставим  эти  фразы  другим  -  мы  девчонки.

46.  Появитесь  на  готической  тусовке  в  бусах  из  бульонных  кубиков  «крошка  чеснок»  с  криками  «сгинь  нечисть!!!»
Да  вы  экстремалы!

47.  появляйтесь  на  готических  форумах  под  ником  «гламурный  Вилли»
А  че  вы  там  забыли???

48.  Говорите,  что  депрессия  –  это  не  готично
Конечно  не  готично...  Это  ЭМОтично!

49.  Почаще  спрашивайте  гота,  когда  последний  раз  он  ебал  труп
Кто-то  явно  не  врубается  в  понятие  готики!  Да  не  некрофилы  мы!!!

50.  Предложите  готу  свою  помощь  при  вскрытии  вен  
Вскрытии  кому???  Вам??  если  вы  эмо,  то  давайте,  помогайте!

И  запомните!  Прежде  чем  что-то  писать  про  готов,  изучите  хорошенько  их  историю  и  поведение!

Настроение:  Ха!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251228
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 02.04.2011


Русалк@

Я безумно хочу курить

Я  безумно  хочу  курить,  
Чтобы  легкие  тонули  в  дыме  
Чтоб  забыла  как  есть  и  пить  
Чтоб  забыла  я  твое  имя  

Я  хочу,  чтобы  вкус  сигарет  
Мне  горчил  во  время  улыбки  
Чтобы  знала  -  тебя  здесь  нет  
Ты  не  тыкнешь  мне  носом  в  ошибку  

Чтоб  единственным  светом  вокруг  
Была  искра  в  душной  димке  
Мой  единственный  бывший  друг  
Я  стираю  твой  номер  на  симке  

Я  хочу,  чтоб  рука  не  дрожала,  
Чтобы  в  тихие  мрачные  дни  
Меня  очень  внезапно  не  стало  
И  ты  вычеркнул  мой  айди  

Но  все  это  легко  написать  
Ведь  себя  я  на  мысли  ловлю  
Что  никак  не  могу  я  сказать  
То  печальное  слово  "люблю".  

И  вот  снова  хочу  курить  
Очень  сильно  вдохнуть  тот  дым  
Чтоб  забыла  как  есть  и  пить,  
Чтоб  забыла,  как  это...  "с  ним".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251225
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 02.04.2011


Kohanka*

|♥| Пробач|♥|

Пробач  за  те,що  я  дзвонила,
Пробач  за  те,що  полюбила,
Пробач,що  правду  говорила,
Пробач,що  всі  ці  дні,я  лиш  тобою  жила,
Пробач  за  те,що  я  робила,
Пробач,що  полюбила,
Пробач,що  я  скучала,
І  ночами  думала  про  тебе...
І  не  спала....
Пробач,що  через  тебе
Плачу  та  страждала...
Пробач,що  твоєю  бути  я  хотіла
Пробач,що  побачити  тебе
Я  так  і  не  зуміла
Пробач  за  все...Забуду  все
І  буду  житти,як  хотіла
Новже  без  тебе,хоча  я  так  цього  і  не  хотіла
Але  вибір  вже  свій  ти  зробив
Тепер  я  знаю,що  ти  мене  і  не  любив.
В  тебе  улюблене  слово:
-"забив"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251062
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 01.04.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2011


Володимир Шевчук

Я б хотів-2

Я  хотів  би  бути  як  ти,  –  
Я  хотів  би  бути  тобою;  
Від  самотності  утекти,  
Від  пустелі  до  водопою.  

Буть  тобою,  хоча  б  на  мить,  
Променистою,  чарівною  
І  від  тебе  –  себе  любить!..  
Але  хто  тоді  буде  мною?  

29.03.2011  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250478
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 29.03.2011


opium_1611

Длиною в 20 минут

17:40....  Пора....Минут  за  двадцать  как  раз  успею  дойти....Я  встал  и  пошел  одеваться.  Одел  свое  пальто,  шапку,  и  перед    уходом  глянул    в  зеркало.  На    меня    смотрело  растерянное  отражение...Конечно,  как  ему  не  быть  растерянным.....Я  на  пороге  такой  встречи.  Что  я  ей  скажу?Как  я  все  объясню?Ей,  Богу,  стою  и  трясусь  как  мальчишка  перед  экзаменом.....Стыдно.Я  взял  ключи  и  закрыл  двери.  На  улице  ни  души.Трескучий  мороз.И  я  один  иду  ей  навстречу.  Все  во  мне  смешалось:  и  радость,  и  боль,  и  этот  необъятный  стыд,  который  просто-таки  сдавливал  мне  горло....Стыд  за  то,  что  я  предал  самого  близкого  и  самого  родного  человека,  которого  мне  сам  Бог  подарил,я  мерзкий  предатель.....и  нет  мне  никакого  оправдания....И  я  даже  не  знаю  за  что  она  согласилась  сегодня  прийти....За    20  минут  я  прожил  все  эти  17  лет,  когда  видел  ее  в  последний  раз...
Как  сейчас  помню,  как  увидел  ее  впервые.Это  было  осенью,  в  ноябре,  когда  все  улицы  и  парки  были  застелены  желто-красными  коврами  из  листьев,  красота  невероятная.  Свежий  воздух,  в  нем  царило  умиротворение,  успокоение,  таким  воздухом  хотелось  дышать  всю  жизнь.  И  я,семнадцатилетний    парнишка,  который  мнил  себя  уже  взрослым  человеком,  полон  энергии,  огня,  задора  просто  жадно  глотал  эту  жизнь...И  вот  появилась  она....Такая  красивая,  такая  божественная,  такая....Я  слов  подобрать  не  мог....Да  и  сейчас  не  могу.  Стою  на  улице,около  дома,  и  она.....И  вот  тут  что-то  меня  пронзило  до  мозга  костей  просто....Не  порыв,  не  безумство,  а  неописуемое  ощущение,что  вот  она,  любовь  во  плоти,  ангел,  красота,  все  в  ней  соединилось...И  эти  глаза,  бездонная  гладь....Мы  сразу  познакомились,  начали  видеться  каждый  день,  время  летело  с  сумасшедшей  скоростью.Много  гуляли,  смеялись,  это  ни  с  чем  нельзя  сравнить.  И  в  любви  мы  сразу  признались.  К  моему  удивлению  и  счастью,  Катенька  оказалась  настолько  же  безгранично  в  меня  влюблена,  как  и  я  в  нее.  Казалось,  ничего  и  ничто  не  могло  помешать  нашей  жизни  вместе.  Если  бы  не  самое  противное,  самое  глупое  обстоятельство,  да  простят  меня  все.  Родители  мои,  озабоченные  моим  благополучным  будущим,  увидели  в  моей  Катюше  угрозу  их  голубой  мечте.  Как    же  так,  она  из  бедной  семьи,  не  чета  нашей.  «Ты  ей  нужен  как  билет  в  жизнь!»-  кричали  они....Мы  жутко  ругались,    ссорились,  мне  было  стыдно  перед  Катей  за  это  мерзкое  поведение  моих  родителей.Я  пытался  им  объяснить  весь  абсурд  их  позиции  и  мнения,  но  увы,  мои  попытки  оказались  тщетными.  А  после  случилось  самое  страшное,  то,  за  то  что  расплачивался  все  эти  годы.  Родители  совершили  преступление  –  они  начали  меня  меня  давить  ультиматумами,  проводили  нелепые  беседы....И  в  тот  момент,  когда  дома  меня  окружало  только  это,  я  совершил  преступление  в  ответ  –  я  струсил.  Я  сдался.  Я,  идиот,  променял  наши  отношения,  наше  чувство  на  хороший    институт,  и  беззаботную  жизнь...И  поступил  как  мерзавец,  как  подлец.  Я  просто  уехал  из  города,  без  всяких  объяснений.  Какая  подлость....Катя  тоже  уехала,  как  потом  выяснилось,  и  я  не  знал  куда,  и  я  струсил  еще  раз,  вместо  того,  чтобы  вернуть  все  это...Я  начал  себя  убеждать  в  том,  что  время  лечит,  что  все  это  пройдет  и  что  впереди  вся  моя  жизнь....Учеба  пролетела  незаметно,  потом  были  хорошие  работы,  хорошие  должности,  хорошие  друзья.....Даже  жена  была.  И  об  этом  даже  вспоминать  не  хочется.  Подумал,  что  пора    заводить  семью,  возраст  подошел,  кандидатур  хватало,  многие  хотели  попасть  в  эту  мою  хорошую  жизнь...И  вот  тут  я  понял,  что  сейчас    поступаю  точно,  как    того  хотели  мои  родители,  я  выбирал  жену  как  необходимый  атрибут  жизни.  Я  женился.Без  любви.  И  не  смог.  Разошлись  через  месяц.  Вся  жизнь  проходила  нелепо,  глупо  и  непоправимо.  Теперь    я  прекрасно  понимал  чего  я  лишился,  точнее  я  сам  себя  лишил  этого  счастья,  этого  подарка  судьбы,  остался  без  своей  Катюши.К  тому  времени  родители  уже  сильно  болели,мне  пришлось  вернуться  в  свой  родной  город,  чтобы  их  досматривать.  Мы  много  говорили,  многое  вспоминали  и  неожиданно  для  меня  они  попросили  прощение  за  Катю  .Что  это  было?Я  не  знаю.Но  для  меня  это  было  как  некое  благословение  с  их  стороны.  Я  не  виню  их  во  всем  этом.  Я  виню  свое  малодушие.
В  конце  концов  не  стало  и  их....Я  остался  один.  В  этом  городе,  где  все  пахло  Катей...Я  исходил  все  улицы  и  места,  где  мы  были.  Я  ночами  шатался  по  улицам  и  рыдал  от  боли,  от  сдавливающей  боли  в  груди,  мне  хотелось  встряхнуть  самого  Бога  и  сказать  ему:  «Верни  ее!»,  но  я  тут  же  бился  головой    об  эту  глухую  стену,  потому  что  я  сам  потерял  ее....Сам,  понимаете,  и  я  справедливо  за  это  наказан.  Я  не  сумел  оценить,  я  не  смог  понять  что  у  меня  было,  я  не  смог  даже  на  самую  малость  почувствовать  что  значит  моя  Катя....Господи,  как  она  меня  зимой  согревала  своим  шарфом.....Своим  вязаным  синим  шарфом,  как  она  укутывала  меня  и  прижимала  к  себе,  и  обнимала  руками,  этими  дивными  нежнейшими  руками...Дурак..
И  вот  в  один  такой  день  на  меня  снова,  совершенно  незаслуженно,  обрушилось  чудо.  Я  встретил  ее  сестру  и  она  сказала,  что  Катя  здесь!Она  тут,  мы  с  ней  в  одном  городе,  это  что-то  невероятное  и  невозможное!Сейчас  эти  распросы  и  разговор  помнятся  весьма  смутно.  Я  запомнил  только  одно,  что  к  шести  часам  Катя  будет  ждать  меня  на  нашем  месте.  Боже,  на  нашем  месте.  Я  не  имею  даже  права  надеяться,  что  Катюша  меня  не  забыла...Весь  день  сегодня  я  ждал  этих  шести  часов  как  не  знаю  кто.  Я  метался  из  комнаты  в  комнату.  Я  ходил  и  думал  какие  слова  говорить,  и  вообще  смогу  ли  я  что-то  говорить...И  вот  она  эта  встреча...Я  вижу,  как  приближается  силуэт  Катеньки,  я  вижу  издалека  ее  лицо.  И  может  быть  это  смешно,  но  у  меня  просто  ноги  подкашивались,  я  думал,  я  упаду,  так  и  не  дойдя  до  нее.  Эти  несколько  шагов...И  как  в  известном  фильме:  «Что  это?Это  давление,которое    двести  сорок  на  сто  восемьдесят,  это  пульс,  который  сто  двадцать  или  сто  шестьдесят,  сколько  инфарктов  на  этих  двадцати  шагах».
-  Здраствуй,  Костя.
Я  обомлел,  я  остолбенел.  Я  опустился  на  колени  и  обнял  ее  за  ноги.  «Я  люблю  тебя,родная».                
Она  подняла  меня,  сняла  с  себя  шарф,  укутала  меня,  как  раньше  и  обняла  руками.  И  я  онемел  еще  больше.  Я  не  знал  что  с  собою  делать.  В  этот  двадцатиградусный  мороз,  в  этом  шарфе,  мне  было  тепло,  даже  жарко,  во  мне  все  кипело,  бурлило,  я  почувствовал,  что  этих  17  лет  как  и  не  было,  и  что  все  вернулось  туда,  откуда  оно  должно  было  начинаться  и  я  схватил  Катеньку  и  кружил,  как  бывало!И  только  теперь  до  меня,такого  дурака  и  идиота,  дошла  истина,  она  прояснилась  во  мне,  что  нельзя    с  любовью  вот  так,  нужно  бороться,  как  в  бою,  нужно  страдать,  истекать  кровью,  падать  без  чувств,только  не  предавать  ее,  только  беречь  и  нести  на  вытянутых  руках,  только  так.  Наш  теперь  уже    красный  шарф,    теперь  я  точно  знал,  что  он  будет  со  мной  до  конца  дней.  Я  не  упущу  и  не  потеряю  свою  Катюшу,  что  бы  ни  случилось,  и  пусть  грянет  потоп,  конец  света,  черт  возьми,  но  я  никогда,  слышите,  никогда  не  отпущу  ее  ни  на  шаг  и  сам  проросту  в  ней  корнями,  потому  что  я  люблю  ее,  навсегда,  без  остатка,  без  какой-либо  приписки  и  ремарки.  Я  люблю  ее  !Я  люблю  тебя,  Катя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247422
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 28.03.2011


aleksandr.s1938

ПАВУТИННЯ ОБСТАВИН

«Ми  отримуємо  те,  що  даємо…»
 
В  павутиння  обставин
Попали…
Якщо  сили  нема  
Розірвати,
То  оплутають,  виснажать…  
Рани
                   зроблять  свіжі,
Щоб  кров  
Відсмоктати…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250189
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


Vovan Borgir

Я твій художник, а ти моя модель

Ти  роздягнулась  і  повіяв  солодкий  запах,
Твоїх  незрівняних  природніх  феромон,
Твоїм  тілом  слодких  трапез
Я  чекаю  знов  і  знов.

Ти  ляж  зручныше  на  ліжко,
Подивись  на  мене,  як  ти  вмієш,
так  само,  точно,  так  ніжно,
Ти  мене  заводиш.

І  я  малюю  як  нестримнний  цей  шедевр,
Твої  чарівні  очі,  контур  тіла  та  обличчя,
Я  найщасливіший  тепер,
Я  твій  художник,  а  ти  моя  модель  без  протиріччя.

Чорно-біла  картина  виринає  на  полотні.
Я  тобі,  а  ти  мені.
І  зранку  прокинувшись  біля  тебе,
Розумію:  ти  моя  муза,  ти  просто  для  мене...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250176
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


Alla Nikol

Наша подруга Святослав (Alla Nikol and Death Free)

Светка,  Светка,  Святослав!
ТИ  ще  нас  і  не  достав,
Та  були  у  тебе  спроби,
Поваляти  нас  в  сугроби.
Ти  хотів  і  голий  вийти,
Щоб  лише  з  нами  потусити.
Але  ми  -  скоти  останні,
Були  в  жо...  ,  тобо  дуже  п'яні.
Наїб...  знов  тебе,
Що  дамо  понад  усе!
Дякуємо,  Свят-Світлана,
Що  дотащив  нас  до  дивана.
Вибач,  що  було  так  важко.
З  любов'ю  Шурік  і  Яшка)))))

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250150
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


Darka Kurva

* (Та плоть не лікують любов'ю )

Та  плоть  не  лікують  любов'ю
Нею  лише  поглиблюють  рани,  
Освячують  її  кров'ю,
Граючи  жорстоко  з  нами.

Тривожучи  жалібним  криком,
Пестячи  тендітними  руками,
Називаючи  це    не    дивом,
А  просто  миттю,  затриману  в  кайдани.

Любов  не  лікує  всі  травми,
Не  відновлює  нервові  клітини,
Хоча  іноді  після  буденної  втоми,
Всі  розуміють  це  просто  хвилини.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250145
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


Darka Kurva

Ти…

Ти  залишись,
Ти  зупинись,
Ти  і  лише  ти  потрібен,
Без  усяких  там  стихій
Я  повернуся  знов  до  тебе.
Лиш  віру  в  сейфі  збережу,
Що  повертаюсь  вперше  і  назавжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250146
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


vityska

старі фотографії

старі  пісні  про  головне
про  супердівчинку
                 яку  треба  любити  ніжно
про  не-перегорнуті  сторінки
                 й  непрощених  вампірів
колискові  для  мотобайкових  ангелів
і  безкрилих  давніх  коханок
трохи  болю
трохи  кохання
істерика
ніж  по  струнах
і  вже  нічого  не  має  значення
ні  пісок  на  джинсах
ні  сховане  у  долонях
       пофарбоване  в  сепію
           помережене  птахами
               пізньолипневе  небо  провінційного  міста
тільки  звалище  треків  у  побитому  плеєрі
припалені  сторінки  пам"яті
що  ніяк  не  можуть  зітліти  дотла

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250151
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


vityska

Sex - Beer - Death-metal

Секс,  пиво  і  дез-метал  у  вухах.
Це  літо  любові  триватиме  вічно.
Голос-гіпноз  б"є  струмом  по  слухавці.
П"єш  просто  з  пляшки  і  дивишся  в  вічі  -
Очі,  в  яких  і  зорі  втопилися  б.
П"яні  каштани  слемляться  з  місяцем,
З  небом,  в  яке  кулаки  потім  билися,
Бо  на  землі  не  було  уже  місця  нам.
Секс,  дез-метал  і  пиво  з  морозу.
Літо  любові  закінчилось  внічию...
Хто  і  кого  тепер  зводить  із  розуму...
...ти  проведеш  мене  ще  раз  у  ніч  мою?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250152
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


Мазур Наталя

*Цветы и шипы

На  подоконнике  моем,  который  год,
Есть  кактус,  небольшой,  но  необычный.
Сквозь  камни  он,  царапаясь,  растет,
Колючки  растопырив  по-привычке.

Иголки  светлые,  и  шубка  зелена,
Колючим  шариком  на  свет  родился.
И  вот,  в  сей  год,  когда  пришла  весна,
Мой  кактус  весь  бутонами  покрылся.

Как-будто  защищаясь  от  невзгод,
Цветочки  распустились  меж  шипами.
И  я,  порой,  как  малый  кактус  тот,
Цветок  души  скрываю  за  словами.

Не  всем  дано  цветок  тот  увидать,
Ведь  душу  нужно  чувствовать  душою.
Увидит  тот,  кто  сможет  распознать,
Что  ото  всех  в  душе  сокрыто  мною.


В  качестве  иллюстрации  использовано  фото  из  личного  архива  автора.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249884
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011


Володимир Шевчук

Твоє серце

Твоє  серце  святе  не  пропустить  легенд  про  відваги,  
Тільки  в  мене  повірити,  мила,  так  важко  чомусь;    
Я  один  не  вартую  у  тебе  похвал  і  уваги…  
(А  у  небо  без  віри  у  себе  все-рівно  здіймусь.)

В  мене  вірна  мета,  і  нехай  це  лиш  пересторога,  
І  хоч  в  мене  не  вірить  ніхто,  мовляв  я  не  росту    
(І  нехай  мій  діагноз  сто  раз  «геній  з  комплексом  бога»!)  –  
Доведу,  що  ці  мрії  не  вміють  довбти  вхолосту.  

(Бо  ніхто  не  збудує  стіни  з  недовір  недолугих  
І  ніхто  не  затримає  мрію  –  душі  вітамін…  
Обіцяю,  що  змінюся  –  кращим  зроблюся  за  других,  
Тільки  ти  залишайся,  о  мила,  навіки  без  змін.)  

01.03.2011  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249511
дата надходження 25.03.2011
дата закладки 25.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2011


Nomy

Молодость, Секс, Рок

Мы  живем  так,  чтобы  всё  успеть,
наслаждаясь  жизнью,  укрощая  срок.
Так,  чтоб  ни  о  чем  не  сожалеть-  
Молодость,Секс,  Рок.

Ни  секунды  даром,  ни  минуты  в  пропасть,
наш  широк  размах  -  он  нужен  впрок,
разделяя  жизнь  на  ценность  и  на  скорость  -  
Молодость,Секс,  Рок..

Среди  лжи  и  правды,  выбираем  гордость.
В  нас  вместо  крови  струится  ток!
мы  не  делим  жизнь  на  скромность  и  на  пошлость  -
Молодость,Секс,  Рок.

Мы  ошибок  дети,  опыта  и  чести,
но  скрутили  жизнь  в  бараний  рог!
Мы  идем  по  жизни,  ну  а  с  нами  вместе  -
Молодость,Секс,  Рок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246015
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 24.03.2011


Мазур Наталя

Почему?

Почему  для  меня  стал  ты  важным  в  судьбе?
Я  хочу  лишь  прийти,  прикоснуться  к  тебе.
Я  хочу  лишь  одно,  на  тебя  посмотреть.
Я  хочу  лишь  мечтать  и  от  радости  петь.

Ты  сидишь  далеко,  а  в  руке  телефон.
Сколько  важного  мне  рассказать  может  он.
Синим  светом  горит    монитора  квадрат
Нажимаю  на  "Enter"  и  ты  уже  рад.

Вечереет.  Кругом    тишина  и  покой.
Мне  так  хочется  быть  просто  рядом  с  тобой.
Просто  рядом  стоять,  просто  слушать  слова.
Я  упорно  молчу,  знаю  я  не  права.

Недосказанность  слов  остается    внутри.
Ты  со  мной  помолчи,  на  закат  посмотри.
Две  судьбы  нам  в  одну  не  связать  не  сложить.
Что  же  нам  остается?  Ничего,  просто  жить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249172
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 24.03.2011


Ігор Вовк

Гнилая молодежь

Красивые  девчонки
С  сигаретами  в  зубах
Корчат  с  себя  взрослых,
За  каждым  словом  мат.

Умело  открывают  
Бутылки  со  спиртным,
Чем-то  заедают
Вонь  от  пива  и  дым.

Все  дискотеки,  бары
Куда  ты  не  пойдешь
Поёт  везде,  танцует
Гнилая  молодежь.

А  кто-то  выливает
С  желудка  за  углом,
В  штаны  свои  втирая
Всю  эту  дрянь  и  вонь.

В  единственной  футболке
Обдертый  как  щенок  
В  подземном  переходе
Кто-то  денежку  крадет.

Все  улицы  ночные
Куда  ты  не  пойдешь
Шляется  в  проулках
Гнилая  молодежь.

А  кто-то  в  свете  лампы
Учебники  зубрит,
Ведь  его  маме  и  папе
Денег  не  скопить.

Красивые  ребята
В  них  черный  «Мерседес»
В  них  батя  с  большим  пузом
В  китайской  кухне  ест.

Спасибо  государство  
Куда  ведь  не  пойдешь
Там  учится,  умнеет
Гнилая  молодежь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240050
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 23.03.2011


Ігор Вовк

Панк

Довге  предовге  кудлате  волосся,
Не  видно  з  під  нього  очей,
Не  видно  з  під  нього  ніяких  емоцій,
Ховає  воно  від  людей.
А  ввечері  крики  електрогітари
І  голос  лунає  гучний,
І  чорне  пречорне  волосся  сховати
Не  в  змозі  погляд  сумний.
Не  в  змозі  сховати
Ні  щастя  ні  горя,
Не  в  змозі  сховати  любов.
Напевно  тому  нічого  не  значить
Його  пронизливий  «Хой».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241230
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 23.03.2011


Ігор Вовк

Присвячено Led Zeppelin

To  be  a  rock  and  not  to  roll

Захлинається  серце  ритмом  містичного  соло,
Пульсує  у  скронях  кожен  удар  барабанів,
Душу  здіймає,  кидає,  шмагає  ніжно-нервово,
Голос,  що  здатен  розчулити  камінь  і  небо.

Цепелін  завис  у  повітрі  розпатланий  димом,
Роздертий  вогнем  пролітає  світом  між  роки.
З  дияволом,  кажуть,  підписана  в  нього  угода,
Не  вірю  –  такі  лиш  бувають  від  світла  і  Бога…  

Свинцем  і  словами  заповнені  рокові  скелі  -
Сміються,  радіють,  жартують,    думають,  плачуть.
І  сходи  що  в  небо  ведуть  -  кольором  білі,
Білі  як  музика  вилита  з  темного  року…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249095
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 23.03.2011


Marina Kharchenko

Я живу!

Я  живу!  Я  відчуваю  запах  квітів,
Я  бачу  сонце,  небо,  місто  і  тебе.
Сміюсь  і  плачу,  бо  живу  на  світі
Й  радію,  що  навколо  все  живе!

Насправді  мало  нам  для  щастя  треба.
Якби  це  кожен  зрозуміти  міг…
Життя  одне  дається  нам  із  неба,
Тому  наповніть  його  миттями  утіх!

Творіть  дива,  радійте  і  прощайте,
Зітріть  прокляту  злість  з  своїх  думок!
Даруйте  людям  радість  і  КОХАЙТЕ!
Зробіть  назустріч  щастю  вдалий  крок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247285
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 23.03.2011


Metrolog

Сторінка життя, або метал…

Ржавіє  під  дощами  твій  метал,
Та  ти  шліфуєш  знов  до  блиску,
І  точеш,  точеш  дивну  сталь,
Що  має  запах  твого  хисту!

     Гартуєш  в  полум'ї  страждань
     Навіщо?  Це  не  пояснити,
     Ти  вбивця  мрій  чужих,  бажань,
     Ти  знову  й  знову  хочеш  жити...  

           А  твоя  доля  дразнить  смерть
           Гачок  у  горлі,-  ти  наживка
           В  цій  грі  один  лише  момент,
           Азарт,  і  програна  сторінка!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248704
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 23.03.2011


mirror

А хочешь (песня)

А    хочешь,    я    придумаю    рассвет    
Один,    неповторимый,    бесконечный
В    едином    звуке,    как    божественный    сонет
Счастливый    миг    в    потоке    скоротечном

А    хочешь,    я    придумаю    слова
Для    нас    двоих    понятные,    живые
Такие,    чтоб    услышав    их    едва
Мы    становились    снова    молодыми

А    хочешь,    я    придумаю    дожди
Из    тёплой    грусти    и    крупиц    сердечной    ласки
Те,    что    согреют    и    оставят    позади
Сомнения    и    сорванные    маски

А    хочешь,    я    придумаю    весну
Сумбурную,    весёлую,    смешную
В    которой    я    люблю    тебя    одну
Красивую    и    вечно    молодую

А    хочешь,    мы    придумаем    вдвоём
Названье    миру,    что    нас    свёл    с    тобою
Где,    взявшись    за    руки,    мы    не    спеша    пойдём
Хранимые    счастливою    судьбою...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113120
дата надходження 23.01.2009
дата закладки 23.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2011


Мазур Наталя

Не верящим в любовь

Не  важно  сколько  вам  -  пятнадцать,  пятьдесят,
Но  коль  в  вашей  груди  любви  огонь  трепещет,
Коль  истинен,  и  честен,  и  сияет  взгляд,
Вам  небо  и  земля,  природа  рукоплещет.

Не  сомневайтесь  никогда  в  любви,  ничуть.
Любовь  чиста,  и  не  порочна,  как  сиянье.
Любовь  ведь  никогда  не  сможет  обмануть.
И  вас  она  всегда  утешит  от  страданья.

Не  верьте  тем  словам,  что  чувства  не  важны.
Из-за  любви  душа  из  пепла  возродится.
И  пусть  у  вас  сейчас  все  чувства  сожжены,
Я  от  души  желаю  вам  скорей  влюбиться.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248905
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011


Мазур Наталя

Зачем освобождаться от любви

Зачем  освобождаться  от  любви?
Любви,  которой  нет  конца  и  нет  начала?
Как  странно  вдруг  ночная  птица  прокричала,
И  улетела,  больше  не  зови.
Зачем  освобождаться  от  любви?

Зачем  освобождаться  от  любви?
Любви,  что  без  вина  пьянит  весною  зиму.
Мне  это  чувство  так  понять  необходимо.
Его  поняв,  тебе  дарю  -  лови!
Зачем  освобождаться  от  любви?

Зачем  освобождаться  от  любви?
Любовь,  не  спрашивая  в  гости  к  нам  приходит,
И  в  бесконечно  тайные  миры  уводит.
Когда  придет,  то  ею  и  живи!
Зачем  освобождаться  от  любви?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248906
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011


M.E.(nachtigall)

Мій Апокаліпсис

Життя  йде  своїм  чередом.  Останні  місяці  один  період  життя  повільно  перетікає  в  інший,  чітко  відрізняючись  від  попереднього,  але  водночас  сам  момент  переходу  залишається  непомітним  і  завжди  є  дивною  загадкою.  Однак  справа  навіть  не  в  цім.  З  плином  часу  обстановка  навколо  міняється,  та  спостерігається  скоріше  ефект  космічного  корабля,  коли  частини  цілісної  свідомості  відшаровуються  й  нові  функціональні  можливості  й  особливості  (як  внутрішні  так  і  зовнішні)  не  в  змозі  замінити  тих  втрачених,  які  безслідно  пропадають  у  безмежних  просторах  космосу.  І  ціль  повільно,  по  спіралі,  скочується  у  лунку.  Адже  так,  життя  є  спіраллю,  яка  до  того  ж  успішно  маскується  під  замкнуте  коло,  з  тією  лише  різницею,  що  рух  по  цьому  колу  постійно  прискорюється.  Всі  пори  року,  всі  зміни  в  житті,  всі  емоції  і  події  поступово  розмиваються  і  зливаються  у  щось  суцільне  й  незрозуміле.  Й  крізь  цей  фон  все  чіткіше  проявляється  спіраль,  здається  скоро  вже  буде  помітно  протилежну  сторону  дуги.  Ми  наближаємося  до  центру.  Я  наближаюся  до  центру.  Про  це  говорить  це  весняне  повітря  й  сіре  небо  пізньої  осені.  Про  це  говорить  смак  кави  в  невеличкому  кафе.  Про  це  навіть  розповідають  рельси  за  містом.  Вони  втомились  стояти,  втомились  кудись  вести.  Я  починаю  вірити  в  кінець  світу...  Що  ж,  тоді  лишилось  чекати  недовго.  Півтора  роки.  Або  ж  ціле  життя.  До  персонального  Апокаліпсису.  Я  чую  перші  ноти  у  цьому  джазі.  Там-таратам...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248902
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011


Nomy

Мертві думки

Мертві  думки,  потвори  всесвітні...
що  ж,  хай  вам  грець,  ви  такі  ненаситні?
Чому  не  лишаєте  мозок  мій  хворий?
Куди  ж  це  ведуть  оті  всі  коридори?
Ви  все  забираєте...сердце  і  душу,
чому  ж  я  вклонятися  вам  зараз  мушу?
Ви  ж  мертві  думки,  ви  ж  потвори  всесвітні,
з'їдаєте  мене...які  ненаситні...
як  бачу  його  -  тремтить  усе  тіло...
але  він  не  зна...яке  йому  діло?
хоча  я  не  з  вами,  мої  думки  мертві,
але  пам'ятаю,  що  я  ваша  жертва.
А  ви  все  смієтесь,  а  я  все  молюся,
моя  слабкість  в  тому,  що  вас  ще  боюся...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248852
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011


AMO

Щоденна молитва Янголу та Богу

Янгол  охоронець,  Всемогутній  Боже,
Всі  Святі  і  Матір  Божа.
Вас  молю  мене  почути,  
І  навчати  і  зі  мною  бути.
Прошу  Вас  мені  пробачить,  
Всі  гріхи  що  скоїв  необачно.
Захисту  прошу  і  розуму  ясного,
Щоб  почути  слово  те  що  каже  Боже.
Прошу  Вашого  постійного  втручання
В  кожне  слово,  погляд  й  побажання.
Щоб  нащадки  поважали  та  любили,
Щоб  дружині  був  завжди  я  милим,
Щоб  батьки  пишались  своїм  сином,
І  щоб  жоден  не  проходив  мимо.
Прошу  щоб  було  міцне  здоров’я!
Прошу  щастя,  щоб  лило  рікою!
Вдача  щоб  мене  не  залишала,
Навпаки,  завжди  допомагала.
Миру,  злагоди  прошу  й  достатку,
Успіху  в  ділах,  родині  статку.
Прошу  Вас  наснаги,  коштів  й  часу,  
Щоб  створить  добра  аж  повну  чашу.  
Люди  щоб  поганим  словом  не  згадали,
А  за  добрі  вчинки,  просто  поважали.
Для  батьків  прошу  я  довголіття,  
Дай  нарешті  спокій  їм  та  ще  й  порозуміння.  
Господи  прости  нестриманість  в  бажаннях,
Лиш  не  залишай  на  цій  дорозі  даній.
Будь  зі  мною  поруч  в  мріях  та  бажаннях,
А  також  у  всіх  моїх  ділах  й  діяннях.
І  в  останнє  попрошу  Благословення,
На  цей  день,  на  працю  дай  натхнення.
Наставляй  мене  на  вірні  вчинки,
Для  молитви  теж  прошу  годинки.
Дякую  Тобі,  що  був  зі  мною,  
Що  почув  мене,  прикрив  Собою!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248836
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011


Мазур Наталя

Шум мотора

Шум  мотора,  фары,  расставанье…
Смотрит  со  столба  фонарь  на  лужу.
Повторяю  я,  как  заклинанье:
Ты  мне  очень,  очень,  очень  нужен.

Вечер,  сыро,  холодно  и  слякоть…
Масло,  чай,  лимон,  печенье  к  чаю…
Продолжает  осень  тихо  плакать.
Дом,  камин,  я  по  тебе  скучаю.
 
В  мокрое  окно  стучится  ветер,
Капли  со  стекла  шутя  срывая.
Отражается  в  каминном  свете
Комната  огромная,  пустая.

Жду  тебя  сегодня,  как  обычно,
Тихо  чаем  чашку  наполняя.
И  звучит  с  компьютера  привычно
Грустная  мелодия  такая.


12.10.2009  02:00

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248609
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 22.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2011


Іван Шабуцький

Я ненавижу (помогите дописать последний куплет)

Я  ненавижу  тебя,  я  не  навижу  слова
Которые  ты  мне  говорила  тогда.
Я  не  навижу  тот  факт,  я  не  навижу  тот  взгляд
Когда  ты  с  презреньем  смотрела  на  меня

Твои  слова  и  улыбка,  твой  нежный  взгляд
Мои  цветы,  комплементы  я  был  этому  рад.
Эти  нежные  обятья  под  сияние  луны
Наши  первые  презнанья  под  звук  тишины

А  ты  помнишь  как  я  говорила  люблю
И  теперь  свою  жизнь  тебе  я  дарю
Только  ты,  только  ты  и  не  нужен  ни  кто
Только  мы,  только  мы  остаемся  в  двоем

Я  ненавижу  тебя,  я  не  навижу  слова
Которые  ты  мне  говорила  тогда.
Я  не  навижу  тот  факт,  я  не  навижу  тот  взгляд
Когда  ты  с  презреньем  смотрела  на  меня                                  

Тучи  над  нами,  в  сердце  льет  дождь
Я  не  мог  себе  представить  что  ты  уйдешь
Все  кончилось  с  нами,  расставлен  акцент
Я  смотрю  что  тебя  со-мной  рядом  нет

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225559
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 22.03.2011


Іван Шабуцький

Навіщо ти кохаєш до нестями

навіщо  ти  кохаєш  до  нестями
ти  ж  бачиш,  що  між  вами
нема  взаємності  й  тепла.
навіщо  плачеш  ти  щоночі
не  вартий  він,  а  твої  очі
все  ж  вимагатимуть  його  крила
а  поруч  з  ним  тобі  так  легко
бо  з  ним  це  рай,  без  нього  пекло
і  кожна  мить  без  нього  вічність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248003
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 19.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2011


Рідний

Ти вмер…

Ти  вмер.  Чому  ж  тоді  ти  бачиш
Свій  труп  на  відстані  руки
І  ввись  із  трепетом  юначим
Летіти  прагнеш  залюбки?

Ти  вмер.  Чому  ж  твоя  свідомість
Ясніша  є  аніж  була  тоді,
Коли  ти  падав  у  глибоку  кому,
Навік  стуливши  очі  молоді.

Ти  вмер.  Та  ні,  ти  вийшов  з  дому,
В  який  уже  немає  вороття.  
Немає  зла  і  стріл  огнистих  грому
На  роздоріжжі  вічного  життя.

Ти  вмер.  Тут    вибір  вже  не  грає,  -
За  днів  життя  обрав  собі    судьбу:
Оселю  тиху    у  квітучім  раю  
Або  безодні  острах  і  ганьбу.


2011

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247938
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 18.03.2011


Vovan Borgir

She (For Death Free)

She  couldn't  stop  going  under,
She  couldn't  look  into  his  eyes,
She  couldn't  go  outside  without  him,
Yet  she  could  not  stay  inside.

She  couldn't  sleep  at  night  without  him,
She  couldn't  even  close  her  eyes,
Scared  and  unwilling  was  she,  with  him,
She  kept  all  her  feelings  inside.

She  couldn't  go  kill  herself  all  alone,
But  with  company  she  wanted  to  die.
She  wouldn't  be  able  to  live  life,
With  nobody  there  by  her  side.

She  couldn't  take  it  anymore,
Drew  blood  from  her  own  very  sword,
Lay  down,  fell  into  darkness,
She  was  ready  to  die.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247696
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 18.03.2011


edel

ніщо не почнеться без тебе

ніщо  не  почнеться  без  тебе  це  установлене  правило  кожен  щасливчик  може  побачити  на  установлених
бігбордах  по  усій  країні  майже  усій
східній  Європі  і  абсолютно  усій  південній  Африці

бо  щасливчики  кожного  ранку  заплітають  собі  на  правицю  міжнаціональні
зв’язки  немов  фєнєчки  за  допомогою  програм  новин  соціальних  мереж  сусідів  по
кімнаті  у  гуртожитку  політичних  карт  та  інших  засобів  масової  інформації

бо  щасливчики  навіть  прокинутися  не  встигають  а  думка  про  те  що  ніщо  не
почнеться  без  тебе  уже  розтікається  по  їхнім  тілам  сполоханим  нічним  теплом

але  коти  і  кішки  які  прохавані  з
цього  приводу  значно  краще  і  прокидаються  значно  раніше  ніби  Японія  злизують  це
сполохане  нічне  тепло  переможно  мявчать  і  займаються  усіляким  таким  дрібним
саботажем
(Продолжить)

отак  і  стає  зрозуміла  уся  велич  котів  але  тільки  не  собак  які  давно  на  цю
тему  забили  лишаючи  увесь  кайф  на  призволяще

ніщо  не  почнеться  без  тебе  навіть  комунізм  якби  він  починався  прямо  зараз
пропустив  би  тебе  вперед  наче  вагітну  жінку  у  черзі  за  молоком  або  Леніна  у
черзі  за  бронетранспортером

старий  Мао  до  речі  не  знав  російської  бо  у  нього  були  справи  важливіші
але  кажуть  що  дивлячись  записи  вождя  по  відаку  вітчизняного  виробництва  окрім
здобутого  потужного  педагогічного  досвіду  він  зрозумів  ще  одну  маленьку  але
дуже  корисну  думку  бо  помітив  коли  Іліч
картавив  особливо  енергійно  китайською  це  було  співзвучно  фразі  ніщо  не
почнеться  без  тебе

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247775
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011


Tania Kyrylenko

Цього літа я стала кавою

Цього  літа  я  стала  кавою.
Чорною  від  спеки  і  чорною  в  душі.
Піна,  що  на  каві  –  наслідок  мого  сказу.
Вибач,  що  не  попередила,  що  я  навіжена.
Але  хіба  ти  сам  цього  не  помітив?
Як  добра  кава  я  гірка  і  хитра,  
Поцілунки  гарячі  і  від  їх  передозу,
Як  і  від  кави,  може  зупинитися  серце.
Не  оберігайся  –  не  додавай  цукру!
Так  ти  більше  мене  відчуєш.
Бальзак  випивав  зо  50  горняток  кави  за  добу.
Виходить,  Бальзак  кохався  зі  мною  у  25  разів  більше,  аніж  ти.
Ти  береш  мене  лише  зранку  і  в  обідню  перерву,  коли  стомлюєшся.
Значить,  ти  мене  використовуєш.
Погадай  на  кавовій  гущі,  коли  я  вмиратиму.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243256
дата надходження 25.02.2011
дата закладки 17.03.2011


Мазур Наталя

Ты приснись

Плейкаст  можно  прослушать  и  просмотреть  здесь:
http://www.playcast.ru/view/1585179/b2dfeba4a069c05ab715f38ee787de92d1f23c78pl
Автор  AmriLaura.

Ты  приснись,
Приди  в  мои  помыслы.
Улыбнись,
Погладь  мои  волосы.
Расплескай
Лучей  полны  горсточки.
Раскидай
Жемчуга,  словно  звездочки.
Уведи
Тропою  незримою.
Назови
Своею  любимою.
Подари
Ночь,  с  ее  переливами.
Помоги,
И  я  стану  счастливою.
Заколдуй
Словами  правдивыми.
Поцелуй
Губами  красивыми.
Будь  смелей
На  краю  неизбежности.
Не  жалей
Для  меня  своей  нежности.
Удержи
Руками  всесильными.
Обними,
Будто  ангел,  крыльями.
Напои
Тайною  неизведанной.
Сохрани,
И  я  вновь  стану  прЕданной.
Ты  сожми
Вечность  лишь  до  мгновения.
Посвяти
Свои  стихотворения.
Дотянись
До  меня!  Ты  сумеешь!
Торопись!
Утро...  Ты  не  успеешь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247757
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011


Мазур Наталя

Мир любви

Я  хочу  рассказать,  поделиться  великою  тайною,
Есть  на  свете  любовь,  но  свою  я  храню  до  поры.
В  мир  любви  не  хочу  появляться  я  гостьей  случайною.
Прихожу  лишь  тогда,  когда  чувства  предельно  остры.

Когда  ночь  запоет,  разукрашена  цветом  доверия,
Когда  сон  убежит,  а  рассвет  незаметно  войдет.
Вот  тогда  в  мир  любви  приоткрою  тихонечко  двери  я,
Постою  на  краю,  и  чудесное  произойдет.

В  мире  том,  чуть  дыша,  расплескаю  мелодию  нежности,
Серебристой  луной  засмотрюсь  на  родные  черты.
Прикоснусь  не  спеша,  не  нарушив  твоей  безмятежности,
Поцелуем  прильну,  собирая  нектар  доброты.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247756
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011


Tania Kyrylenko

Лист перший

Мені  хоча  б  твого  повітря
Я  б  поклала  його  в  кишеньку
Щоб  часом  діставати  й  дихати  ним
Й  згадувати  у  цю  хвилину
Що  воно  твоє
Натомість  я  б  подарувала  тобі  свої  збільшені  сьогодні  груди
Ти  б  знехтував  подарунком
Але  я  б  усе  одно  повісила  їх  на  твої  стіни  
Замість  отих  жахливих  картин
Мені  не  шкода
Все  одно  їх  уже  ніхто  не  цілуватиме

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242811
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 17.03.2011


blik

Ода вранішньому сексу

Не  знаючи  броду  –  не  лізь  у  воду.  –  Так,  здається,  кажуть?  Я  би  погодилась,  би  могла  хоч  ’кусь  вагу  своїм  словом  мати.  А  так…  –  кий  біс,  на...  воно  кому?  Тоді  й  мені  –  на…?
А  все  ж  треба.
Оповідка  про  падших  янголів?
А  чо’  –  падших?  Хі!  би  вони  так  падали!  –  то  ми  би  всі  в  пуху  їхньому  вовтузились.
Але  взагалі-то  так  воно  нічо:  вранішнє  вовтузіння  (розумні  люді  –  вранішній  секс  форева!  –  єдина  мить,  коли  ті  кляті  біологічні  годинники  статей  співпадають  –  то  о  5  (п’ятій)  ранку.  А  деякі  дурні  цей  час  просипають  –  мовляв,  вставати  рано,  та  ще  й  виснаження  –  ну  і  всякі  такі  одмовки.  То  для  кого  це  все  робиться,  питається?  Га?  Це  ж  од  цього  соням-виконавцям  і  гарно  стає,  і  хороше,  і  екстатично-еротично-оргастично  –  чи  оргазменно?  –  а  вони/ви  ліниві  бевзні,  одмущаєтесь.  Для  себе  воно  робиться,  себто  –  кожен  сам  для  себе,  і  то  є  першочергово.  То  якщо  для  себе  ліньки,  для  кого/чого  тоді  старатись/жити  взагалі?),  спільне  вставання-одягання-затягання  одне  одного  назад  в  люлю  –  це  ж  вам  не  оте  сімейно-прісне:  встали  кожне  зі  свого  боку  ліжка,  взули  капці,  одне  вмиватись,  друге  з  чайником,  тоді  друге  вмиватись…  Розмови  ще  ці:  що  снідати,  а  що  на  вечерю,  кому  що  за  день  зробити  треба  (ага,  наче  вони  одне  про  одного  не  знають  нічого,  і  досі  не  знають,  в  кого  які  плани  на  день,  але  знати  конче  треба.  То  ше  починають  сни  свої  тупі  оповідати.  –  за  те  про  всілякі  там  цікаво-еротично-фантазійні  мовчати  –  як  же  це  таке  розповідати?!  ба!  ми  ж  культурні  люди!  –  а  що  в  цих  культурних  словниковий  запас  –  200  слів  ±  кількадесят,  -  так  то  нічого,  нам  і  того  вистачає,  ми  одне  одного  розумієм,  ми  ж  –  споріднені  душі!  –  Ха!  Ото  вже  споріднені:  на  рік-два  максимум,  а  тоді  –  ну,  теж  терміновий  швиденький  пошук  нової  спорідненості  –  бо  як  же  це  так,  що  ж  скажуть  друзі/знайомі/сусіди/родичі/і  т.п.?  Хіба  ж  я  гірше  за  інших?  Нє,  тре  всім  довести,  що  я  теж  треба,  і  можу,  і…  -  а  кому  ти  треба?  комусь?  і  те  хтось  потому  таке  ж  як  і  ти  –  аби  показати  іншим,  що  ти  нічим  не  гірше,  що  тебе  «люблять»,  а  особливо  –  це  твоя  нова  «друга  половина»,  і  то  при  тому,  що  при  зникненню  цієї  «половини»  -  the  love  of  your  life  –  ти  за  кількась  день  й  не  згадаєш,  якого  кольору  її  очі,  і  чи  то  в  тої  чи  іншої  якої  була  ота  гарненька  родимочка  –  всі  твої  половинки  зливаються  в  щось  непевно-желеподібне,  не  виділяючи  з  цього  варива  спогадів,  що  давно  минули,  нікого  окремо)  –  то  ці  такі  важливі,  виповнені  величного  пафосу  розмови  –  бутерброди  з  ковбасою,  чи  її  на  вечір  і  зваримо  ще  макаронів,  чи  яєчню  на  салі?  –  тільки  тоді  ти  роби,  бо  мені  тоді  жир  ляпнув,  болить  –  то  нашо  це?  все  одно  ти  ж  не  підійдеш  поцілувати  там  де  той  опік,  ні,  ти  обираєш  собі  брюки  до  роботи  –  важлива  деталь,  особливо  коли  ти  в…  -  та  ні,  не  варт  про  це  зара,  та  й  не  в  тім  річ.  –  А  чом  би  не  з’їсти  те,  що  перше  під  руку  в  холодильнику  нащупалось?  Рука  –  вона  краще  знає,  чого  тобі  хочеться.  А  чом  би  не  плюнути  на  ті  брючки  і  не  обійнятись?  І  заміст  чмока  на  прощання  –  не  поцілувати  так,  аби  знов  у  ліжечко  закортіло?  або  й  не  в  ліжечко,  але  закортіло.  І  заміст  нудної  оповідки  –  вже  вкотре?!  –  про  роботу  –  розповісти  ’когось  дивного-хорого-висексаного-аж-до-напівсмерті  (ну  виїбаного,  так,  але  ж  ми  культурні  люди!  –  чи  то  культурні  словотворенням  не  займаються?)  сну-байки-вигадки?  Чого  не  сказати  своєму  сонечку/котику/рибці/зайчику  чи  яка  там  у  вас  тварина  щось  приємно-компліментне  про  минулу  ніч,  типу:  «а  як  ти  мило  голівкою  по  бильцю!  Хоч  не  болить?  Ходи-но  поцілую!»  -  і  не  гикайте,  у  дівчат  теж  є  голівка.  Тільки  вона  одна,  і  ней  думають.  Бо  вона  зверху.  А  раз  одна,  то  завши  тільки  нею  і  думають,  а  не  як  хлёпці  –  то  тою  подумали,  то  тою  –  а  як  дві  хазяйки  в  кухні,  то  й  борщ  не  солений.  Тож  дві  головки  не  надумають  того,  що  одна  надума.
Дівчата  є  розумнішими!  Хі!  потішим  феміністок?  Але  ж  не,  не  розумніші.  Мудріші  –  так.  Простою  життєвою  мудрістю,  бо  кожна  жінка  знає  сенс  життя,  а  чоловіки  всі  віки  маються  цим  питанням.  От  намаявшись  і  вигадали,  що  у  кожного  має  бути  своя  смисля.  Тоді  почали  визначати  для  себе  –  для  свого  життя.  Забувши  про  одненьку  просту  річ:  і  тварини,  і  рослини,  і  навіть  бактерії  –  теж  живі.  Що  тоді  є  смислом  їх  життя?  Забули,  як  питали  дітлахами  ще  будучи:  а  що  відчуває  дерево,  як  його  рубають?  Йому  ж  боляче!  –  а  тепер  згадайте,  скільки  дерев  ви  зрубали,  скільки  болю  наробили?  Скільки  отак  всього  понівечили?  –  і  подумайте,  скільком  людям/тваринам/рослинам,  та  хоча  б  бактеріям  щось  хорошо-приємне  зробили.  Зважте  на  це,  бо  це  і  є  –  Ви.
Велике  Ніщо.
А  щодо  вранішнього  сексу  –  зважте,  не  ранкового,  а  вранішнього,  тобто  ще  до  ранку  –  так  уявіть  собі  таку  картину:  за  вікном  сіріє  імла,  ледь  світліша  за  ніч,  ви  обоє  –  одне  спить,  друге  ледь  розліпило  очки  і  ледь  усвідомлює  себе,  і  ото  ви  позіхнули,  поцілували  легенько,  тоді  ще  раз,  шийку  там  і  таке  всяке.  Тоді  друге,  ще  не  свідомлячи  себе  і  взагалі  нічого,  уві  сні  одповідає  вам,  при  чому  ота  сонна  відповідь  така  ніжна,  що  в  життю  такої  не  буде,  бо  спляча  людина  не  свідома,  і  рухається  плавно,  мов  вода  перетікає.  Так  ви  будите  одне  одного  цілунками,  дотиками,  притисканнями.  Будите  довго,  бо  ще  обоє  спите  (сплячий  сплячого  будить,  ото  цікаво!),  і,  ще  недорозбудивши,  збуджуєте  водночас,  тоді  це  плавно  перетікає-перевертається  хто  на  спинку,  а  хто  зверху  –  ото  вам  і  підігрівання  сніданку,  дивіться  не  попечіться  жаром  –  і  ви  вже  помічаєте  –  обоє  гарячі,  трохи  зморено-дрімотні  од  приємної  втоми,  розморено  лежачи-сплутано  в  якийсь  дивний  візерунок  –  що  вже  ранок,  і  вже  от-от  дзвякне  будильничок.  –  Як  же  так,  вставати?  Розходитись?  –  і  ви,  повні  ентузіазму  після  виспаної  ночі,  трохи  затримуєтесь-невстаєте,  будильничок  дзенькоче  в  саму  непідходящу  мить,  коли  от-якраз,  ви  трохи  сіпаєте  рукою  –  од  несподіванки,  десь  периферією  чуттів  здогадуючись,  що  ’го  би  вимкнути,  -  од  сіпа  руцею  він  вже  десь  летить,  і,  долетівши,  таки  затикається,  і  ви  раді,  і  радість  ця  переповнює-виливається…  -  самі  розумієте,  таке  описувати  –  гріх  проти  себе,  у  кожного  свої  маленькі  ліжкові  хитрощі,  але  чи  це  не  кращий  ранок?
Ви  не  згадаєте  ото  смиренно-вчасне  вставання,  готування  якогось  снідання;  ви  не  відрізните  і  за  тиждень  один  ранок  від  іншого.  А  такі  ото  ранки  –  хоч  хай  і  часті  вони,  то  ще  краще,  -  запам’ятаєте,  і  за  кілька  місяців  згадаєте:  о,  то  це  в  той  день,  коли  ми  вранці  отак  і  оте…
Хо?

15.08.2005

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167902
дата надходження 24.01.2010
дата закладки 16.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2011


Володимир Шевчук

Я б хотів…

(О.Р.)

Я  б  хотів  щоб  ти  стала  другою,  
Щоби  заздрили  нам  кити,    
У  житті  моїм  була  смугою  
Тільки  білою,  –  тільки  ти!  

Трішки  м’якшою,  трішки  тихшою,  
Щоби  легше  сягнуть  мети.    
Я  б  хотів  щоб  ти  була  іншою..,  
Та  тоді  будеш  вже  не  ти.  

15.03.2011  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247321
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 16.03.2011


Іван Шабуцький

так страшно втрачати

так  страшно  втрачати
когось  відпускати
без  болю,  без  сліз
не  знаю  що  казати
не  знаєшь  що  втрачаєш
своє  кохання  на  когось  залишаєш

як  заїбало  безглузде  це  життя
а  що  робити,  коли  залишають  вітчуття
а  в  серці  іскорка  пала  та  горить
якщо  ти  повернешся  життя  затремтить

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246493
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 16.03.2011


Іван Шабуцький

прости, тебя я не люблю

прости,  тебя  я  не  люблю
хоть  говорил  тебе  я  эти  фразы
прости,  но  я  же  не  смогу
дарить  тебе  тюльпаны
прости,  но  мое  серце,  
не  выдержит  твоей  любви
просит,  прости,  прости
но  нету  здесь  моей  вины
как  не  пытался  я  любить  тебя
но  в  моем  сердце  все  же  есть  она,
которую  люблю  я  без  оглядки
с  которой  будет  все  как  в  сказке.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246285
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 16.03.2011


Хочу секса

Настоящая любовь

Посадив  на  белое  пятно
белое  пятно,  я  посадил
дерево,  и  выросло  оно.
Дом  построил.  Сад  соорудил.

А  вернувшись  к  вечеру,  любя,
как  волна  порывиста  причал,
дланью  миротворческой  тебя
к  нежности  и  ласке  приручал.

а  когда  проснулась,  и  рассвет
повстречала,  выглянув  в  окно,
в  чем  была,  смотрел  я,  как  поэт
смотрит  на  персидское  сукно,

на  тебя  во  все  свои  глаза
и  не  видел  больше  ничего
из-за  света,  и  была  ты  за
шторами,  у  счастья  моего.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228131
дата надходження 12.12.2010
дата закладки 01.03.2011


Река

Маленькая философия

Не  стоит  бояться  смерти.Надо  бояться  быть  бессмертным,так  как  бессмертные  переживают  тысячи  чужих  смертей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243193
дата надходження 24.02.2011
дата закладки 24.02.2011


Михайло Плосковітов

до тебе сном

Прийду  до  тебе  спілим  сном,
віллюсь  у  стук  душі  тремтінням,
Я  буду  богом  і  …рабом,
Я  пригорнусь  до  тебе  тінню.

Вночі  ввійду  тихцем  у  світ,
де  зорі  й  місяць  –  у  кімнаті  -  
Я  не  стомлюся  й  сотню  літ,
Тебе,  одну  тебе,  чекати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243178
дата надходження 24.02.2011
дата закладки 24.02.2011


AnastasiaG

Безглузда закоханість

Я  закохалася  у  тінь,
в  промінчик  світла  і  любові,
що  полонив  мене  ураз
в  відрізках  болю  і  неволі.
Я  закохалася  у  ніч,
куди  не  глянь  вона  зникає
і  лиш  незнаність  по  собі  
завжди    залишає.
Я  закохалася  у  те,
чого  любити  неможливо,
і  що  люблю  я  так  його
це,безсумнівно,для  всіх  диво.
Я  закохалася  у  дощ,
що  по  не  вольності  зникає,
навзнак  про  свій  прихід  оцей,
роз’ятрені  краплинки  залишає.
Я  так  люблю    його,а  в  тім,
навіщо  це  усім  казати,
безглуздо  це,наївно  це
та  в  серці  буду  зберігати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233847
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 24.02.2011


Іван Шабуцький

Зачем жить?

Кто  мне  скажет  за  чем  жить?
Как  мне  думать,  говорить?
Кто  идет  одной  тропой?
Кто  он,  добрый  или  злой?
Как  же  мне  оприделить?
И  зачем  мне  снова  жить?
Что  такое  любовь?
Я  не  верю  вновь  и  вновь.
Нарисую  я  ее
В  чорных  красках  –  это  зло
Лутчше  танки,  взрывы,  смерть
И  предатнльство  и  честь
Трупы,  кости  –  это  жесть
Лужи  крови  –  снова  месть
И  зачем  нужна  война?
Людей  гибнет  до  хрена
Я  подумал  и  решил
Буду  жить  и  всех  любить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144726
дата надходження 10.09.2009
дата закладки 24.02.2011


Baximilian

Светлогорское

[С]еленье  равное  ему,
[В]о  всей  вселенной  не  сыскать.
[Е]го  природы  красоту,
[Т]ак  просто  и  не  описать.

[Л]есами  «Светлик»  окружен,
[О]ни  даруют  чистоту.
[Г]орами  словно  укреплен,
[О]н  исцеляет  пустоту.

[Р]азнообразие  природы,
[С]клонит  любого  красотой.
[К]амней  гранитные  породы,
[О]н  сохраняет  под  собой.

[Е]му  огромное  спасибо,
Просто  за  то  что  «Светлик»  есть.
Людей  прекрасных  в  том  селение,
На  пальцах  нам  не  пречесть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219493
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 24.02.2011


StaticPulse

Крик (26 - 28 февраля 2008г)

Безупречность  непонимания  
Заполняет  тот  мир
Бесполезность  существования
Жизнь  превратила  в  тир
       
И  я  стою  мишенью
Пред  всем  человечеством
Но  нет  во  мне  моленья
Пред  смерти  величеством

Я  в  ваши  игры  не  играю
И  суть  невнятна  мне.
Лишь  в  вашем  огне  не  сгораю
Здесь  нет  меня…  нигде

Придумала  свой  мир  себе
И  не  ищу  нигде  отрады
мне  осуждать,  нести  в  себе
Уйдя  от  вашей  жизни  правды

Я  создала  да  мне  его  разрушать
Для  вас  я  мертва
Перестану  дышать....
Для  себя  Я  права...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133067
дата надходження 08.06.2009
дата закладки 24.02.2011


Хочу секса

Только химия – без колен

Великий  поэт  и  надежное  перо!
Независимо  от  обстоятельств  –  Муза  уже  дала.  
Но,  возможно,  Муз...  С  трагедией  на  лице.
Монета  поэта  всегда  падает  на  ребро,
Даже  если  она  падает  на  орла.
В  самом  начале  он  думает  о  конце.

Добрый  поэт  независимо  справедлив.
Очками  (или  моноклем)  вполне  суров.
Он  любит  Александра  Сергеевича.  Славу  –  реже!  
Признает  чужие  ошибки.  Не  прихотлив
Между  своими.  И  может,  в  конце  концов,
Героически  умереть  от  руки  –  своей  же.

Маленький  поэт  обречен  влачить
Жалкое  существованье.  Большой  –  богаче
Думает.  Но  всегда  берется  учить
Маленького.  И  никак  –  иначе.
Печальный  поэт  шастает  в  кабаки.
Авангардист  дзюдоистее  –  какого?
Одинокий  поэт  избавляется  от  тоски,
Или  тоска  –  избавляется  от  него.

Вульгарный  поэт  –  если  бульвар  вокруг  
И  девушка  рядом  –  надвигает  кепи,
Прикрывая  лысину,  мимо  проходит  вдруг.
Изощренный  поэт  воспевает  цепи.
Настоящий  поэт  знает  всегда,  что  он
Центр  мирозданья.  Что  памятник  –  тлен.
Что  даже  полегших  армия  в  пантеон
Только  химия  –  без  колен.

В  результате,  это  один  человек,
Сколько  точек  зрения  не  возьми.
Он  ошибается.  Руки  его  дрожат.
Он  спускает  штаны,  и  делает,  то,  что  век
Спустя  будет  делать…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243069
дата надходження 24.02.2011
дата закладки 24.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2011


Владимир Свет

Напишімо, браття, вірші!

Напишімо  кілька  строк
Славі  Україні,
Як  УПА  било  жінок,
Та  дітей  безвинних,

Як  потомість  став  героєм
Той  Шухевич.  Далі,
Як  боліють  гемороєм
В  президентскій  залі.

Напишімо,  як  Вкраїну
Вісні  обікрали,
Як  обкрадену  збудили,
Потім  згвалтували.

Напишімо  про  нацистів,
Вбиючих  нас  ножем,
Що  тепер  них,  наче  глистів,
Збутися  не  можем.

Напишіть  про  найгучніші,
Українскі  стогни!
Напишімо,  браття,  вірші,
Та  такі,  як  вогні!

Хай  ті  вогні  ліхтарями
Читачеві  будуть,
Будьмо,  браття,  лікарями
Для  чесного  люду.́́́́́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127960
дата надходження 27.04.2009
дата закладки 23.02.2011


Іван Шабуцький

Мотик (трайк)

я  хочу  собі  мотик
Я  хочу  собі  трайк
я  буду  на  нім  їздити
не  знаю  куди,  в  гай?
я  буду  їздить  вулицями
ночью,  може  й  днем
поки  менти  не  зловлять
я  буду  за  кермом

зроблю  собі  я  трайк
поїду  на  нім  в  гай
дорогой  когось  підвезу
із  вітерцем  тебе  я  прокатну


Конешно  трайк  -  це  сила
І  шоб  його  зробить
Потрібне  вміння  й  схема
Щоб  це  осущиствить

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145606
дата надходження 16.09.2009
дата закладки 23.02.2011


Іван Шабуцький

Моя голова.

Голова  моя  –  коробка,
В  якій  є  якась  хуйня,
Ця  хуйня  –  звичайно  мозок  
Який  думає  дарма.  
Дума  він  про  все  в  житті:
Як  зробить,  куди  піти
В  голові  моїй  твориться
Щось  практично  безграничне
Там  завжди  війна  кипить
Між  добром  і  злом  моїм.

Голова  моя  сіда
Ти  ще  ж  зовсім  молода
А  в  тобі  такого  хламу
Що  всім  хвати  на  віка

Ну  хоч  раз  блядь  у  житті
Дайте  спокій  голові
Думи  мої  чорні  й  злі
Про  ненависть,  не  любов
Недовіру,  зраду  й  знов
Вони  лізуть  в  мозок  мій
Їх  позбутись  я  стараюсь
Водку  пивом  запиваю
Сигаретний  дим  ковтаю
Мабуть  скоро  здохну  я

Голова  моя  сіда
Ти  ще  ж  зовсім  молода
А  в  тобі  такого  хламу
Що  всім  хвати  на  віка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128175
дата надходження 29.04.2009
дата закладки 23.02.2011


Білий Шум

Matrix

Все  в  корзину,  ублюдки  и  твари!
Вы  –  ошибка  системных  программ.
Убегайте,  пока  не  ударил.
Или,  может,  ошибка  я  сам?
Нет,  не  скачан  я,  не  установлен.
Нет,  живой  и  реальность  вокруг.
Мой  исходник  уже  подготовлен,
Так,  на  случай…  Ну,  всё-таки,  вдруг…
Как  проверить  реальность  себя?
Как  проверить,  реальны  ли  чувства?
Где,  когда,  для  чего,  кто  есть  я?
Комбинация  клавиш  «мне  грустно».
Мир  вокруг  –  словно  замкнутый  круг,
Так  похож  на  глобальную  сеть:
Вроде,  всё,  как  всегда,  только,  вдруг,
Хак-атака.  Тут  важно  успеть.
То  есть,  сдвиги  случаются  редко,
Ведь  наш  мир  защищен  от  врагов.
Но  враги  ли?  Подумайте  –  Метка.
Я  не  верю  в  небесных  богов.
Иллюзорность  –  искомый  икс  куб,
Состоящий  с  трех  правд,  как  3D.
Красота  напомаженных  губ  -
Ложь  правдивости  в  их  чистоте.
Алгоритмы  просчитаны  точно,
Уравнения  все  решены.
Мы  в  плену.  Никому  не  помочь  нам.
Мы  давно  чем-то  заражены.
Мозг  работает  в  пару  процентов,
Чувства  шкалят  без  нервных  систем.
Память  виснет  от  кучи  моментов,
Только  в  целом  не  помнит  совсем.
 Безграничная  власть  компиляций,
Безграничный  террор  сверх  программ.
Дробь  по  признаку  цвета  и  наций,
По  эмоциям  и  по  телам.
Разграничены  люди  в  полах.
Возрастной  алгоритм  уравнений.
Разный  тон  колебаний  в  словах,
Разный  ход  разноплановых  мнений.
Для  внедрения  веры  в  сердца
Нам  введен  код  земных  удовольствий:
Секс,  еда,  алкоголь,  наркота.
Мы  увязли  в  болотах  спокойствий.
Люди  верят  глазам  и  ушам,
А  их  мозг  затуманен  сердцами.
Всех  нас  делят  на  любящих  мам
И  других,  тех,  что  будут  отцами.
Я  не  знаю  правдива  ли  ложь,
И  возможно  ль  добраться  до  правды.
Мир,  возможно,  на  мир  не  похож,
А,  возможно,  опять  те  же  грабли.
Мир  реален  в  достаточной  мере,
Чтоб  почувствовать  вкус  пустоты.
Но  я  остро  нуждаюсь  в  примере
Разделенной  на  ноль  суеты.
Цепь  замкнулась.  Жизнь  потекла.
Если  это  -  реальность,  я  пас.
Нет  проходов  с  трущоб  тупика.
Удалите,  сотрите  всех  нас!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243000
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2011


мышь

тема курения

Сегодня,  п’ятого  числа,
Я  так  решила!
Куренье  ад,  куренье-яд!
Я  не    курила!

Мой  день  тянулся  словно  год.
Как  кролик  в  клетке,
Кружится    мислей  хоровод  -
«по  сигаретке?»

Завидую  я  вам  друзья:
Дела,  проблемы…
Без  сигаретного  дымка
Какие  темы?

Я  часто  задаю  вопрос:
Зачем  бросаю?
Ведь  не  кричу  пока  я  SOS,
Не  умираю,
В  ответ  вопросом  на  вопрос  
Не    отвечая,  
С  самой  себя  какой  тут  спрос?
Кто  я  такая?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242951
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


Андрєєв

Письмо Марине Цветаевой

Письмо  Марине  Цветаевой

ПОЭМА  РАЗЛУКИ  

Всё  круче,  всё  круче
Заламывать  руки!
Меж  нами  не  вёрсты
Земные,  –  разлуки
Небесные  реки,  лазурные  земли,
Где  друг  мой  навеки  уже  –  
Неотъемлем.  

Марина  Цветаева  («Разлука»)

1.    Разлука

Всё  дальше  и  дальше
Прокладывать  –  будни;
И  даль  застывает:
Скуднее  и  –  чудней.
Сказали  –  забыли.  Забыли  –  сказали:
От  жизни  –  гудка!  –  на  промёрзлом  
Вокзале.

Не  спать  –  и  не  сеять!
Бороздами  –  буден:
Туман  –  не  редеет,
Гимн  сов  –  безрассуден.
Уснули  –  не  помнят.  Забыли  –  уснули:
Стремительна–память!  Стремительность  –  
Пули!

Всё  жёстче  и  жёстче
Вымаливать  –  будни,
В  застывшие  дали!
И  крик  –  безрассудней!
И  просят,  и  просят  распятия!  –  руки!
Я  их  окунаю  –  в  бесслёзье  –  
Разлуки.  


***
Люблю  –  но    мука  ещё  жива,
Найди  баюкающие  слова…

Баюкай  же  –  но  прошу,  будь  друг:
Не  буквами,  а  каютой  рук:
Уютами…

 Марина  Цветаева
(«Люблю  –  но    мука  ещё  жива…»)


2.    Найди  слова


Сказать…  Но  дрожь  отняла  –  слова.
Не  мудрость,  –  на  то  есть  –  сова,

Чтоб  суетность  дня  презрев,
Пропеть  лишь  ночной  напев.

Вскричать…  Но  сон  утеплит  –  глаза.
Но  сон  –  вправе  сам  –  сказать.

И  скажет.  Дай  Бог  –  услыхать!
Дай  Бог  –  ничего  не  сказать…

Дай  Бог,  услыхав,  –  не  спугнуть.
Дай  Бог  в  этот  миг  –  не  уснуть.

Но  –  льдиною  льдин  –  голова:
Нет  сил  отыскать  –  слова.

Шепнуть…  
                                   В  ночное  окно:
Бессонно,  безмолвно,  но:

Найди  –  слова…    


***
 
О,  как  я  рвусь  тот  мир  оставить,
Где  маятники  душу  рвут,
Где  вечностью  моею  правит
Разминовение  минут.

Марина  Цветаева  
(«Минута»)

3.    Минута  в  Вечности


У  Вечности  часок  –  украсть
И…  вечность  бросить  –  на  расплату.
И  не  заплакать.  Не  проклясть.
И  не  выкрикивать  (сквозь  дату!)

Все!  –  дерзновенные  слова
Всех!  –  распрь,  что  идут  от  века,
Когда  б  под  –  плахой!  –  голова
Была  бы  больше  –  человека…

Минуту  –  лишь!  –  на  час!  –  урвать
И…  снова  в  Вечности  оставить
Всю  радость:  некуда  –  взмывать…
И  пыл  (на  вечность!)  приубавить.

«Так  что  ж…  Секундный  ли  резон?»
Но  ты  в  одно  можешь  поверить:
Лишь  Вечности  отдать  –  поклон,
А  календарных  мер  –  не  мерить.

Ибо  –  вечно…

***


Не  называй  меня  никому,
Я  серафим  твой,  лёгкое  бремя.
Ты  поцелуй  меня  нежно  в  темя
 И  отпусти  во  тьму.

Марина  Цветаева
(«Не  называй  меня  никому…»)

4.    Окаменев  –  от  Вселенского  холода…

Не  выдам  тебя  никому:
Для  чужих  ты  –  чужая  тайна.
Не  обмолвлюсь:  даже  случайно.
Не  открою.  Быть  посему.

Так  мы  и  были:  днями  –  без  света,
Сроком  недолгим:  сроком  –  кометы.

Но  никому:  знать  –  не  изведать.
Быть  посему:  сказать  –  не  поведать.

Не  выдавай  и  меня  –  никому.
Для  чужих  я  –  чужое  имя.
Пусть  и  божатся  –  всеми  святыми:
Клятвам  –  цена  ль?  –  во  Вселенском  дыму.

Дело  не  в  том,  что  мы  оба  –  табу.
Дело  не  в  том,  что  мы  оба  –  в  гробу…

Нас  погребли  –  вихри  людские.
Так,  стали  тайной  –  слова  простые,
Мы  их  запрятали  –  в  дебри  густые.
Не  виноваты,  что  оба  –  дурные.

Так  и  стояли  –  в  самом  сердце  города,
Окаменев  –  от  Вселенского  холода.

Не  шепнём  о  себе  –  никому.
Для  чужих  мы  –  чужие  стены.
Пусть  не  помогут  (проверил!)  замены,
Но  –  никому…

Дело  не  в  том,  что  в  чужом  мы  –  дому.
Дело  не  в  том.  Но  быть  посему.


***

Пало  прениже  волн
Бремя  дневное.
Тихо  взошли  на  холм  
Вечные  –  двое.

Тесно  –  плечо  с  плечом  –  
Встали  в  молчанье.
Два  –  под  одним  плащом  –  
Ходят  дыханья.

Марина  Цветаева  

(«Ученик»)

5.    Два  дыханья  

Павший  ли  свет  дневной,
Как  –  на  закланье,
Искр  не  дал  ни  одной?
Но  –  два  дыханья.

«Тихо…».  На  двух  краях
Старых  заглавий.
Тихо  –  на  двух  стезях
Стоптанный  –  гравий.

«Глухо…».  И  все  пути,
Видно,  изжиты.
Глухо  (как  вслед:  «прости»)
Карты  покрыты.

«Молча…».  И  с  неба  спуск  –  
Грохнувшим  камнем.
Молча  (как  смертью  чувств)
В  небе  –  на  равных.

Сроки  (дано  ли  знать?):
В  небе  –  свиданья!
Что  бы  с  собою  взять?..
О!  –  два  дыханья.

…  В  небе  –  на  равных.    


***

Друг!  Неизжитая  нежность  –  душит.

Марина  Цветаева
(«Клонится,  клонится  лоб  тяжёлый…»)

6.    И  только  знакомый  привкус

Смеясь,  бесновалось  пламя
В  бездонно-морских  глазах.
Привычка  тушить  –  слезами,
Запутавшись  в  угольках.

И  только  знакомый  привкус
(Настенным  углём!  –  на  груди)…
Нет,  нет,  не  дьявольский  искус
(Искус  давно  –  позади)…

Смеясь  отпылали  –  очи  –  
Бездонно-морские  глаза!
Нежность  осталась.  Впрочем,
Это  я  выше  сказал.



***

Я  вижу  тебя  черноокой,  –  разлука!
Высокой,  –  разлука!  –  Одинокой,  –  разлука!
С  улыбкой,  сверкнувшей,  как  ножик,  –  разлука!
Совсем  на  меня  не  похожей  –  разлука!

Марина  Цветаева  
(«Я  вижу  тебя  черноокой,  –  разлука!..»)

Хочешь  знать,  как  дни  проходят  –  
Дни  мои  в  стране  обид?
Две  руки  пилою  водят.
Сердце  имя  говорит.

Марина  Цветаева  
(«Хочешь  знать,  как  дни  проходят…»)


7.  Разлука,  ты  –  данность  

Знакомо  мне  имя  твоё:  разлука.
Его  и  угадывать  глупо,  –  разлука.
Оно  всем  известно  до  боли,  разлука.
Оно  –  море  соли  –  и  жёлчи,  –  разлука.

Оно  –  боль  ушей  –  до  внезапного  стука.
Оно  –  никому:  это  –  данная  –  мука.
Оно  –  через  всё!  –  как  в  неволе  –  порука.
Оно  –  твоё  имя  –  твой  ужас!  –  разлука.

В  тебе  всё  знакомо:  весь  ужас  –  разлука.
Тебя  не  узнать  –  лишь  слепому  –  разлука.
Ты  так  одинока  –  наивна  –  разлука.
И  всё  так  знакомо:  вся  правда  –  разлука.

И  так…  И  в  груди…  И  сквозь  грудь…  Стук  –  до  стука…
Разлука,  ты  –  данность…  Наивная  мука…
Скупая  зевота…  Бессонная  скука…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241765
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 23.02.2011


Станислав Бельский

Стихи и ночь

Напророчили  мне  жён  неплодных  –
Что  ни  врёшь,  стекает  по  усам  –
Песнетворных,  большеглазых,  сродных
Диким  звёздам  и  густым  лесам.

Остужаю  магму  черновую,
Осаждаю  черновую  прыть,
Ночь  за  хвост  хватаю  голубую,
В  звёздной  проруби  пытаюсь  плыть.

В  плеске  улиц  олово  свечное
Тает,  и  малиновая  рябь
Покрывает  солнце  ледяное,
И  плывёт  зелёной  мглы  корабль.

Этой  песней  грудь  моя  пробита,
В  чёрном  зное  золота  огонь  –
Рассекает  душу,  в  ночь  отлита,
Тёплая,  послушная  ладонь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163632
дата надходження 30.12.2009
дата закладки 23.02.2011


zolotovoloska

Забудь мене і не приходь ночами

Забудь  мене  і  не  приходь  ночами,  
кому  вже  требе  правда  та  пуста.  
твої  ж  слова  врізаються  ножами,  
у  серце,  в  душу  в  зболені  вуста.  

Пусти  мене,  не  треба  зорепадів,  
я  вже  давно  не  вірю  у  дива,  
рахую  дні  душевних  листопадів,  
чекаючи  на  радості  жнива.  

Я  йду  вперед,  ти  можеш  зоставатись,  
на  грані  тих  нездійснених  світів,  
бо  може  так  нам  легше  розтаватись,  
хай  буде  так,  ти  теж  цього  схотів.  

Хай  буде  сон,  хай  будуть  зорепади,  
дива  хай  будуть  ніжних  почуттів  
та  не  в  тобі  шукатиму  відраду,  
й  не  ти  творець  казкових  тих  світів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242931
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2011


Андрєєв

Без тебя миры тесны

Пожалуй,  я  себя  заставлю  
Твоё  молчанье  –  принимать.
Ну  как  же  я  тебя  оставлю?!
Ну  как  же  я  смогу  –  не  ждать?  

Может,  не  веришь,  но  я  буду  
Душу  в  терпении  стяжать.
Хоть  нелегко,  тебя  я  буду  
От  всех  напастей  ограждать.

И  нам  обоим  я  расправлю  
Такие  хрупкие  крыла!
Ну  разве  я  тебя  оставлю?!
Ну  разве  я  не  дам  тепла?!  

Не  отрекаюсь  и  не  брошу  
На  нашем  непростом  пути.
И  этот  крест,  и  эту  ношу  
Я  буду  до  конца  нести!  

Но  в  час  любой  я  не  представлю,
Что  ты  покинешь  мои  сны!
Ну  как  же  я  тебя  оставлю?!  –
Мне  без  тебя  миры  –  тесны!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242898
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


Колос надії

*Біль*

Навіщо  ти  залишила  мене
Як  я  без  тебе  мамо
Я  завтра  дихатиму  ще  
Та  болю  наче  мало.

Я  упаду  навколішки,
Та      обійму  потухле  тіло.
З  тобою  прощаюся  я  вже,
А  так  багато  наболіло.

І  все  ж  я  знаю  назавжди  ,
Відходиш  ти  від  мене
Та  буде  все  так,як  завжди
На  жаль  лише  без  тебе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242902
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


Kotka

Не питай…

Не  питай  чому  з’являюсь,
Не  питай  у  котрий  раз
Нескінченно  повертаюсь,
В  створений  презирством  час.
Не  питай  чи  я  жалкую,
Не  питай  чи  знаєш  ти,
Задля  чого  я  існую
Серед  жартів  висоти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242856
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


Ксенія Ксю

Любити…

Любити  -  це  не  просто  "кохати",
Любити  -  від  душі  пробачати.
Любити  -  не  словами,  а  серцем,
Любити  -  спокійно,  не  з  перцем.

Любити  -  не  лише  за  удачу  і  вроду,
Любити  -  це  разом  у  вогонь  і  у  воду.
Любити  -  власне  "Я"  поважати,
Любити  -  мов  перлину,  плекати.

Любити  -  одну,  а  не  кілька,
Любити  -  глибоко,  не  мілко.
Любити  -  у  вічність  за  руку,
Любити  -  крізь  біль  і  розлуку.

Любити  -  це  не  гучні  компліменти,
Любити  -  це  постійність,  а  не  моменти.
Любити  -  коли  є  про  що  помовчати,
Любити  -  пошепки,  а  не  кричати.
 
Любити  -  палати,  не  тліти,
Любити  -  як  малесенькі  діти.
Любити  -  безмежно,  без  міри,
Плекаючи  в  серці  Надію  і  Віру.

Любити  -  у  радості  й  горі,
Любити  -  це  не  просто  "ЛАВ  СТОРІ".
Любити  -  крокувати  разом  в  майбуття,
Любити  -  не  тільки  ПІД  ЧАС,  а  й  ПІСЛЯ  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242878
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2011


Erebos Darkness

Черный рассвет

Мысли  проснутся  –  и  вдаль  улетят.
Мысли  –  они  ведь  свободы  хотят.
Телу  за  ними  никак  не  угнаться,
Тело  способно  лишь  только  бояться...

Утро,  и  больше  не  хочется  спать,
Чувствуют  плечи  чужую  кровать,
Птиц  звонких  трелей  не  слышно  вокруг,
Страх  превратился  в  замкнутый  круг...

Где  же  девался  солнечный  свет?
Как  понимать  этот  черный  рассвет?
Что  же  закрыло  собою  окно?
Ну  почему  так  УЖАСНО  темно?
 
Много  вопросов,  так  много  вопросов,
Тысяча  маленьких  пыток-допросов,
«Где  я?»,  –  и  в  жилах  стынет  ответ  –
Место,  откуда  выхода  нет...

Сердце  рванулось  из  тесной  груди,
Ребра  ломая,  бежит  впереди,
Руки  надежду  нащупать  хотят
И  теребят,  теребят,  теребят...

Ужаса  возглас  взорвет  тишину,
Новых  страданий  поднимет  волну,
Душу  раздавит  груз  безнадежности,
Разум  круша  и  спасенья  возможности...

Скомкался,  смолк,  пошатнулся  и  сник
Похороненного  заживо  крик...
Слышится  только  во  мрака  тоске
Скрежет  ногтей  по  могильной  доске...

На  рисунке:  картина  Антуана  Вирца  "Погребённый  заживо".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118879
дата надходження 02.03.2009
дата закладки 23.02.2011


Erebos Darkness

Ніч із вампіром

Гра  у  кохання,
Солодкі  зітхання,
Вбивчий,  як  трунок,
П'янкий  поцілунок.

Темні  бажання,
Рук  поєднання,
Очі  палаючі,
Подих  жадаючий.

Рухи  манливі,
Стогін  щасливий,
Дотик  холодний,
Погляд  голодний.

Ніч  все  ховає,
Кров'ю  стікає,
Ніжне  страждання,
Смерть  і  кохання...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119089
дата надходження 03.03.2009
дата закладки 23.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2011


Izis

Клубу Поэзии\онлайн

Вот  сажусь  за  компьютер,  долго  включаю  экран
Тут  порой  мир  волшебный  и  в  совершенстве  личный
Здесь  друзья  не  знакомы  моим  врагам,
 а  враги  –  это  так…в  общем,  все  тут  отлично.  

Кофе,  торт,  серый  фон,  гугл  в  помощь,  дави  на  газ
И    любое  понятье  немедля  найдет  ячею
Ошибаться  здесь  можно  сто  тысяч  раз
Кто-то  страстно  поет  о  любви,  ну  а  кто-то  дает  по  шее.

Как,  наверное,  везде,  в  этом  мире  игрушек  есть  смерть
Настоящая,  желчная,  чей-то  экран  померк
А  кому-то  тут  хочется  дико  визжать  и  петь
Если  где-то  больной,  но  довольно  живой  человек.

Странно,  может  быть,  кажется.  Да.  Здесь  кажется  все
Если  сердце  открыто,  кого-то  можно  услышать
Ну  а  ежели  нет,  то  каждый  третий  не  в  счет
Потому  что  нельзя  стать  с  любым  хоть  чуточку  ближе.

Стынет  кофе,  из  крана  бежит  вода
Если  «энтер»  заело,  то  это  большое  горе
И  протянуто  в  самую  вечность  текут  провода
Сахалин,  Петербург,  Тель-Авив  и,  конечно,  Одесса  у    моря.

А  еще  есть  Тот  Самый,  с  кем  хлеб  пополам
Для  кого  захотелось  найти,  подобрать  слова
Интернет,  он,  конечно,  совсем  не  Коран
Он  причуда  на  самом  краю  моего  стола.

Я  не  скрою,  модем  иногда  ну  почти  что  бог
Без  него,  ни  кино,  ни  подсказки,  ни  книги
Если  кто-то  кого-то  утешил,  помог  и  смог
То  и  жизнь  не  пуста,жаль  что  не  без  интриги.

Пиксель  -    это,  друже,  практически  соль.  
И  блестит  мое    сердце,  порою,  ракушечно,
Я  открыта  тебе,  потому  твою  чувствую  боль
Но,  а  все  остальное,  наверно,  игрушечно.

Мне  когда-то  хотелось  уйти  насовсем
Постоянно  что-то  держало,  врастала  корнями
Если  счастье  бы  было,  то  я  б  раздала  его  всем
Ну  а  так  меня  держит  лишь  то,  что  меж  с_нами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242756
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011


Lady Rain

Подарунок Диявола

Ми  сиділи  в  Грифоні.І  тут  диявол  зробив  мені  подарунок,  який  був  настільки  грандіозний  і  вишуканий,  що  перевершив  усі  інші  подарунки  на  мій  День  народження.Подарунок  збільшувався  у  розмірах  в  моєму  мозку  з  кожною  секундою.Я  ледь  не  плакала.Але  не  від  щастя,  а  від  болю,  адже  диявол  не  робить  подарунків,  які  б  зробили  мене  щасливою.Ось  таке  воно,  пекло.Яка  чудова  можливість  відчути  нестерпні  муки.Я  ледь  стримувалась,  щоб  не  заплакати.А  кількома  хвилинами  пізніше  почала  істерично  сміятись.
І  всі  це  бачили,  але  вдавали,  що  нічого  не  розуміють.І  досі  вдають.Невже  справді  не  розуміють?!Ні...Не  треба  робити  з  мене  дурепу.Хочете  цього,  так?!Хочете,  щоб  я  перетворилась  в  безмізку  вівцю?!То  може  потрахаєтесь  передімною,  а  я  буду  покірно  блеяти  і  попивати  бренді-колу  через  трубочку,  розуміючим  поглядом  кажучи,  що  все  гаразд?Все  чудово,  робіть,що  хочете,  я  ж  дурепа!
Коли  людина  говорить  :"Я  зробила  щось  не  так?",  значить,  вона  вже  розуміє  на  80%,  що  зробила  щось  не  так.Коли  людина  каже  тобі  :"В  тебе  істерика!",  значить  в  неї  є  здогадки,  чому  б  це  в  мене  могла  бути  істерика.А  раптом  просто  весело.Та  ніяка  то  не  істерика...Просто  так  буває,  коли  дуже  сильно  хочеться  плакати,  а  сльзам  волю  давати  не  можна,  то  починаються  різкі  відповіді  на  безглузді  запитання  "Щось  сталось?"
Щось  сталось?  Якби  нічого  не  сталось,  ви  б  не  запитували,  що  сталось.
Отже,  закінчу  на  веселій  ноті  -  я  ненавиджу  цей  світ,  вкотрий  раз  відчуваю  це.Ще  не  перевелись  такі  речі,  які  відбивають  бажання  до  всього.В  такі  хвилини  безмірно  хочеться  відрубати  собі  голову  або  хоча  б  стерти  вчорашній  вечір  з  своєї  голови,  аби  тільки  не  думати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242701
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011


Alla Nikol

Буря страстей

Розбудила  реку  тишина
Рвется  и  мысль  туда,
Туда  где  буря  и  вода,
Туда  где  дождь  и  тишина...
Где  не  найти  в  суете  меня,
Уйти,  забыть,  что  стало  прошлым
И  вновь  сижу  я  одна,
И  вновь  по  щеке  бежит  слеза,
И  внось  осталась  я  без  тебя!!!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232697
дата надходження 03.01.2011
дата закладки 22.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2011


Erebos Darkness

Злітаєм зі мною на небо?

–  Злітаєм  зі  мною  на  небо?
Посидим  на  кільцях  Сатурна...
–  Навіщо  воно  мені  треба!
Як  мінімум,  це  некультурно!

–  Пограєм  давай  у  комети!
Ти  падай,  а  я  упіймаю!
Говорять,  хороша  прикмета...
–  А  це  що  таке?!  Я  не  знаю...

–  Злітаєм  зі  мною  на  небо?
Навчу  тебе  бачити  барви...
–  Не  бачу  такої  потреби.
Для  мене  і  сіре  –  це  гарно!

–  А,  може,  в  країні  захмарній
Разом  осідлаємо  мрію?
–  Ти  кинь  ці  химери  примарні!
На  щастя,  такого  не  вмію...

–  В  грозу  пролетим  по  алеям!
Повір,  що  не  буде  нам  нудно!
–  Та  що  за  вульгарні  ідеї?!
Там  холодно,  сиро  і  брудно!

–  Я  знаю  усюди  ми  встигнем!
Злітаєм  зі  мною  на  небо,
Де  тонкою  стрічкою  стигне
Межа  між  Еребом  і  Фебом*!

Зіллємось  із  заходом  сонця!
По  зорям  біжим,  там  повернем!
В  майбутнього  глянем  віконце!
–  Весь  світ  –  це  суцільне  інферно*!  

Не  маю  я  часу  на  тебе,
У  мене  багато  роботи!
Яке  може  бути  тут  небо?!
Турботи,  турботи,  турботи...    

–  Давай!  Полетіли!  Ну  що  ти!
Покинемо  цю  трясовину!
–  Не  корч  із  себе  ідіота!
Ти  ж  ніби  нормальна  людина!

...

Хай  я  ненормальна  істота  :-)),
Та  краще  вже  бути  камінням,
Чим  стати  в  щоденних  турботах
НОРМАЛЬНОЮ
                       СІРОЮ
                                       ТІННЮ

Бо  вічність,  всі  дні  і  всі  ночі
Ти  ходиш  і  ходиш  по  колу...
                                                                                             
...  ЯК  ЖАЛЬ...
           ...  ЩО  СЛІПІ  ТВОЇ  ...
                                           ...  ОЧІ  ...
...  НІЧОГО...
               ...  НЕ  БАЧАТЬ  ...
                                       ...  ДОВКОЛА  ...
05.03.09

*Межа  між  Еребом  і  Фебом  –  в  моєму  трактуванні,  межа  між  днем  і  ніччю.  :-))

Ереб  (Erebos  :-))  )  –  одне  з  начал  світу  у  древніх  греків;  бог  Вічного  Мороку,  син  Хаосу,  брат  і  чоловік  ночі  Нюкти  та  батько  Ефіра,  світлого  дня.  :-))

Феб  –  він  же  сонцесяйний  Аполлон.  :-))

*Інферно  –  пекло.


P.S.  ЩИРО  ДЯКУЮ  Грицюку  Тарасу,  Груші  Насті  та  холодному  березневому  вечору  за  ненавмисно  :-)))  подароване  натхнення!  :-))

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119664
дата надходження 06.03.2009
дата закладки 20.02.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2011


Евеліна(Мирослава Марків)

Гарячих вуст твій перший поцілунок

Гарячих  вуст  твій  перший  поцілунок
торкнувся  тихо,майже  без  тривог...
То  була  кара,може  подарунок
і  несподіванка  для  нас  обох...

Раніше  друзі,а  тепер  -не  знаю...
Я  загубилась  десь  напівдорозі...
Ти  шепотів,що  лиш  мене  кохаєш,
а  я  перечити  була  не  взмозі....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237866
дата надходження 30.01.2011
дата закладки 30.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2011


Володимир Шевчук

Минулому

Ти  відводила  очі  і  тихо  душа  моя  в’яла,  
Почуттями  зривала  ти  серце  (хто  любить  –  сапер!)…  
Ти  не  вірила  в  мене,  сміялася,  з  іншим  гуляла;  
Ти  забула  мене!..  –  Та  згадала  раптово  тепер.  

…А  тепер  все  не  так.  Серце  більше  не  ниє,  не  чахне;  
Біля  мене  упевненість  ангельська  сяє  теплом.  
Біля  мене  усе!..  І  хоч  небо  ще  мріями  пахне,  
Від  старання  душі  навіть  аура  йде  на  пролом…  

Бо  тепер  все  не  так.  Та  любов  –  не  релігія  Вуду;  
Біля  мене  тепер  тільки  успіх,  і  де  б  я  не  був,  –  
Біля  мене  усе!  І  хоч  я  зупинятись  не  буду,    
Ти  згадала  мене…  Тільки  я  от  про  тебе  забув.  

27.01.2011  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237293
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 29.01.2011


wdtnftdf

такая жизнь…

Такая  жизнь  по  плану
работа,  отдых,  отпуск.
Подарки  из  Вьетнама
и  много  ерунды...
Мы  ДЕТИ,  пока  МАМА
ЖИВА!...  а  будет  драма!
и  я  всё  понимая
готовлюсь...  НО!  УВЫ!

и  вечно  я  страдаю...
порой  себя  ругаю!
Зачем  смерть  призываю?
живи!Живи!ЖИВИ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236259
дата надходження 22.01.2011
дата закладки 22.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2011


Lady Rain

Честер синій

Чорний  сон,  червоне  сонце,
відморожені  кінцівки,
він  не  може  бігти  довше,
але  вовкулака  близько.
Хмурий  ліс,  стрункі  дерева,
їх  вкриває  сніг  лапатий.
Темно  скрізь,  холодне  небо,
і  не  хочеться  вмирати.
Чути  кроки  за  спиною.
ти  лежиш,  і  не  піднятись,
страх  лежить  разом  з  тобою.
Що,  не  хочеться  здаватись?
Страх,  як  той  вампір  кривавий,
виссав  сили,  що  лишились,
жах  тебе  за  шию  давить.
Над  тобою  засвітились
два  червоні  хижі  ока.
Бачиш,  смерть  не  забарилась,
твоя  смерть  буде  жорстока.
Білі  ікла  виглядають
з  заслюнявленої  пащі.
Чуєш  голос,  що  питає-
,,Сука,  дай  цигарку  краще!
Ну  чого  ти,  бик,  тікаєш?!
В  мене  кінчились  цигарки.
Шо  мовчиш,  не  доганяєш?,,-
мовив  вовкулака  й  харкнув.
Ти  тремтячою  рукою
дістаєш  свій  синій  честер.
,,Може,  вип,ємо  з  тобою?,,
Ти  ж  від  страху  ледь  не  мертвий.
Раптом  задзвонив  мобільний,
ти  прокинувся  спітнілий.
,,Бляха,  ну  і  сон  приснився!
Стоп,  а  де  мій  честер  синій?..,,

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235161
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 16.01.2011


Пандем

Пандемия сердца

Пандемия  сердца  -  
                 Некуда  деться.
Вытравить  ядом?
                 Бить  тем  же  снарядом
В  ту  же  воронку  -  
                 Теряю  сноровку.
Сбитый  волной.
                 Отправляюсь  войной.
Проказа  на  сердце  -  
                 Уже  не  согреться
От  взгляда  в  окне,
                 В  стеклянной  тюрьме...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151957
дата надходження 26.10.2009
дата закладки 16.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2011


Demi Doza

БЕЗ ЛЮБВИ

Люди  гибнут  без  любви,
Любовь  есть  чудо,  путь,  свобода,
Ценнейший  дар  от  небосвода,  -  
Любите  близких,  как  себя  самих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235001
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011


Voha

Повстанці

Припиняться  сльози  та  біль
І  подих,  повітря  холодне,
Свободою  повна  душа
Скажу  та  тільки  сьогодні

Що  сотні  наших  братів
Боролись  нам  за  свободу
Повстанці  у  землю  злягли
Заради  свого  народу

Гноблені  довго  віками
Їх  памятають  завжди
Та  не  забудуть  з  роками
Нащадки  героїв  своїх

Що  дітям  волю  дарили
У  муках  в  день  та  в  ночі
Повстанці  не  зупинились
Страждавши  довгі  роки!!!
́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206473
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 15.01.2011


Юхниця Євген

Квіти…Хоче голосом зігріти

Нарис  з  продажу,  зимовий

Дра́ги  зв,яли,  орхідеї,
Змерз  і  перехід.
Гріє  тільки  вуха  плейєр
І  пухкий  бисквіт.
«Люди,  накупайте  квіти!..»,-
Сиплий  продавець
Хоче  голосом  зігріти
Квіти  в  морозець.

                 15.01.2011р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234957
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011


Юхниця Євген

Бизнес:-) Точка:-)

Чтобы  встретились  та  пчелонька  с  цветочком  -
Должен  общий  интерес    быть  -  Бизнес.  Точка...

08.01.2011г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234945
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011


Vovan Borgir

Перевод Moonspell "Scorpion flowers"

Прокляни  день,  восславь  ночь  
Цветок,  выросший  в  пустыне
В  твоем  пустом  сердце  
В  груди,  которая  питает
Цветок,  который  состарился  во  тьме  
Я  могу  украсть  ненадолго  твой  разум?  
Я  могу  остановить  ненадолго  твое  сердце?  
Я  могу  заморозить  твою  душу  и  твое  время?  
Скорпионий  цветок  
Символ  смерти  
Воспламени  небеса  своими  глазами
И  храни  меня  подальше  от  твоего  света  
Оплакивая  твой  смертный  акт
Цветок  обречен  быть  твоим  плодом  
Твоей  последней  храбрости  
Твоего  великого  финала  
Цветок  сломан  у  основания
В  твоем  пустом  сердце  
В  груди,  которая  питает
Цветок,  который  состарился  во  тьме  
Я  могу  украсть  ненадолго  твой  разум?  
Я  могу  остановить  ненадолго  твое  сердце?  
Я  могу  заморозить  твою  душу  и  твое  время?  
Скорпионий  цветок  
Символ  смерти  
Воспламени  небеса  своими  глазами  
В  твоем  пустом  сердце  
В  груди,  которая  питает
Цветок,  который  состарился  во  тьме  
Я  могу  украсть  ненадолго  твой  разум?  
Я  могу  остановить  ненадолго  твое  сердце?  
Я  могу  заморозить  твою  душу  и  твое  время?  
Скорпионий  цветок  
Символ  смерти  
Воспламени  небеса  своими  глазами

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234801
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 15.01.2011


Vovan Borgir

Перевод Cradle of filth "The Principle Of Made Flash"

"Зло  есть  первопричина  сотворения  плоти"
Из  первородной  массы,
пусть  явится  прекрасный  хаос.
Святая  плоть,  пропитанная  грешным  цветом,
возлюбленная  Сетом;
пусть  соберут  ее  вместе  ветры
из  тайн  людских  и  людских  секретов;
после  долгих  веков  забвения
наступает  ее  возрождение.  
(Все-Разрушительница)  
Уничтожение  Иешуа  начинается...  
Разбиты  никчемные  иконы,
насмешка  Богини  –  рождение  Валькирии,
рассыпались  крылья  святого  закона,
останки  их  станут  добычею  грифов  и  псов.  
Мир  без  конца,
лелеет  гибкие  желания  губительного  зла;
сумрак  в  ее  глазах;
кровью  плачут  разорванные  небеса,
что  тьма  поспешит  поглотить,
а  слабые  либо  сбегут,  либо  погибнут.  
Sie  sind  es  die  sich
anderlieb  festhalten
fuer  immer  betend  auf  knien
vor  der  (finisteren)  goetten  
Я  убиваю  ягненка,  от  страсти  к  тебе,
отказ  от  Нашей  Леди,
с  неутолимой  жаждой  бесконечности,
для  Нее,  кто  существует  за  пределами  всяких  познаний.  
Бушуя  в  уставших  веках,
в  блеске  лунного,  мертвенно-бледного  света,
ужасная  прелесть  любви,  обращенной  в  прах,
вырывает  дите  из  невинного  чрева.  
Кровь  Иисуса,
вино  мертвых;
и  пьяные  ангелы
истекают  кровью  инцеста.  
Пьет  Лилит  молоко  из  ее  плодородных  грудей,
и  производит  мечи,  чтоб  рубить  и  пятнать.
Не  будет  ни  действий,  ни  низких  страстей,
что  не  смогут  ее  именам  приписать.  
Во  имя  Бафомета:
Артемида,  Бастет,  Астарта.  
Я  стремлюсь  к  тебе,  кто  есть  тьма  в  своем  восходе.  



                                     Значения  некоторых  слов  в  песни  The  Principle  Of  Evil  Made  Flesh

Сет  –  у  древних  египтян  бог,  олицетворяющий  злое  начало;  убийца  бога  Осириса.  

Иешуа  (Иегошуа)  –  иудейская  форма  имени  Иисус.  

Валькирии  –  в  германо-скандинавской  мифологии  небесные  девы  воительницы  в  царстве  Одина,  определяющие  судьбу  воинов  на  поле  битвы.  

Инцест  [лат.  incestum]  –  половая  связь  между  ближайшими  родственниками,  кровосмешение.  

Лилит  –  в  иудейской  демонологии  –  злой  дух,  демон  пустыни;  в  некоторых  легендах  предстает  как  первая  жена  Адама.  

Бафомет  –  символ  сатанинского  козла:  обычно  изображается  в  виде  получеловека-полукозла  или  в  виде  человека  с  козлиной  головой.  

Артемида  –  в  древнегреческой  мифологии  богиня  деревьев,  покровительница  диких  зверей  и  охоты;  также  почиталась  как  богиня  луны,  сближаясь  в  этом  качестве  с  Селеной.  

Бастет  (Баст)  –  у  древних  египтян  богиня  радости  и  веселья;  отождествлялась  с  солнечным  Оком,  богинями  Тефнут,  Сехмет  и  Хатор;  изображалась  с  головой  кошки.  

Астарта  –  ханаанская  богиня  любви  и  плодородия;  соответствует  аккадской  Иштар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234935
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2011


Карл Доммерштерн

Лесбиян.

Я  с  раннего  детства  решил,  что  мне  нужно
Без  лишних  сомнений  принять  свои  чувства,
Не  мог  на  девчонок  смотреть  равнодушно,
Поэтому  даже  не  взял  в  руки  Пруста*!

Я  стал  лесбияном  всегда  окружённым
Толпою  девиц,  на  других  не  похожих!
Не  помню,  чтоб  был,  хоть  секунду  смущенным
Их  обликом  внешним,  бывало  прохожих,

Прелестных  Богинь  совращал  на  беседы
И  спаивал  чаем  с  конфетами  в  ярких,
Хрустящих  обёртках…  Шальные  победы
Дарили  букет  ощущений  двояких…

Я  был  лесбияном  –  халифом  в  гареме
Наполненном  куклами  в  масках  красивых!
Менял  декорации  в  нежном  Эдеме,
Купаясь  в  речах  их  восторженно-милых…

Со  временем  женщин  читал  с  полуслова,
Деля  их  на  типы  и  ставя  на  полки.
Мне  мог  позавидовать  сам  Казанова,
Но  вскоре  закончились  смыслы  и  толки.

Я  сам  не  заметил,  как  стал  много  злиться,
И  зло  вымещать  на  предметах  и  людях
Не  мог  я  с  потерей  былого  смириться:
Чего-то  не  стало  в  моих  "женских"  буднях!

Мне  резко  вдруг  стали  они  безразличны,
Я  больше  не  видел  причины  для  флирта:
Все  с  грудью  и  с  попами…  так  прозаичны,
Как  виды  коктейлей  с  вмещением  спирта!

Я  стал  лесбияном,  чтоб  чувствовать  счастье
От  мира  плотских  наслаждений  извечных!
Но  это  куда-то  ушло  в  одночасье
Я  больше  не  видел  ЕЁ  среди  встречных…

И  сильно  устал…  Похоть  так  утомляет!
Присяду  на  край  своей  жизни  кипящей!
Пусть  встретиться  та,  кто  меня  не  узнает
И  сделает  что-то  с  душою  пропащей!..

03:36
08.01.11

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233544
дата надходження 08.01.2011
дата закладки 08.01.2011


Prost

когда допоёшь

когда  допоёшь-
убей  меня,  милая.
мнимые  образы,
спуски,  перила.
чёртов  театр
и  актёры  от  бога.
рваные  кресла
в  пустом  гардеробе.

жалостный  взгляд,
собирательный  образ-
“он  не  дорос,  
он  недоносок”.
тихо,  пронзительно.
струнами  –  иглами.
как  допоёшь-
убей  меня,  милая.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229207
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 07.01.2011


ДРУГ

Приглашение на вальс...

Приглашение  на  вальс...

Закружили    в    танце    быстром
ветер    и    листва,
в    солнечных    лучах    искристых
с    самого    утра.
Словно    снег    пушистый,    белый
облака    плывут,
глядя    на    листву,    несмело,
их    к    себе    зовут.

В    общем    танце,    в    поднебесье,
закружили    все,
в    солнечных    лучах,    все    вместе,
в    синей    вышине.
В    такт    им    птицы    подпевали,
сидя    на    ветвях,
и    травинки    им    шуршали
стеблями    в    полях.

Танец    счастья,    танец    жизни
над    землёй    плывёт
и    казалось,    будет    вечным
этот    вальс,    но    вот
ветер    стих    и    опустилась    
на    траву    листва.
Ночь    пришла    и    засветилась
первая    звезда…

Шелестит    листвою    ива    
сонно    у    пруда,
на    волнах    слегка    качает    
облака    вода,
дремлет    куст    в    тени    деревьев,
ветви    распустив,
напевает    в    травах    ветер
тихий    свой    мотив.

Аромат    лугов,    дурманом,
над    прудом    плывёт,
поднимается    туманом    
в    синий    небосвод.
На    росинке    заискрился
лучик    золотой,
лишь    блеснув,    он    тут    же    скрылся
в    травах    над    водой.

Мы    возьмём    в    свои    ладони
солнце    из    воды,
отражаются    в    нём        двое,
только    я    и    ты
и    вдоль    берега,    тропинкой,
мы    уйдём    вдвоём,
упадут    на    нас    росинки
белым    серебром.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144709
дата надходження 10.09.2009
дата закладки 07.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2011


УКРАЇНЕЦЬ

freelove

Просто  гарні  слова,  просто  гарних  людей,
Але  кохання  не  має  меж,  не  має  обмежень
І  не  цікаво,  що  інші  стверджують.
Є  просто  я  і  ти...  та  кохання,  яке  я  мав,
Але  зараз  існує  просто  freelove!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233278
дата надходження 06.01.2011
дата закладки 06.01.2011


Латишев Сергій

7. подарунок

Величезне  ліжко  майже  не  відчувало  на  собі  вагу  Крісті.  На  меблі  з  червоного  дерева  лягало  сонне  освітлення  старомодного  бра.  Чути  було,  як  у  сусідній  кімнаті  хтось  грає  на  роялі.  Звук  приглушений,  м'який.  Віртуоз,  похитуючись,  натискає  білі  і  чорні  клавіші,  обличчя  відображає  переживання  мелодії,  політ  мрій…
Ліжко  безшумно  похитнулося  -  Крісті  перекинулася  на  лівий  бік,  сховала  голову  під  багряною  ковдрою,  видаючи  неясний  звук  невдоволення.  Тендітні  тканини  приємно  пестили  шкіру,  повільно  ковтали  її  назад  до  сну.  Плавно  перевертаючись  на  спину  потягнула  ковдру  ногою,  розкривши  лице.  Звук  затухав,  розчинявся  в  повітрі.  Повільно,  ніби  каніфольний  дим,  ноти  віддалялися  вгору…  Зовсім  розтанули.  
Почулися  кроки.  Двері  відчинилися,  Франсуа  підійшов  до  ліжка.
-  Крісті-і,-  протягнув  він,  погладжуючи  її  ступню,-  прокидайся.
Дівчина  повторила  той  же  неясний  жалісливий  звук.
-  Добре,-  Франсуа  відпустив  ногу  і  попрямував  до  штор,  теж  рубінового  відтінку.  Розкрив  їх,  і  кімнату  заповнило  денне  світло  -  перенасичене,  їдке.  Вона  шпурнула  подушку  в  бік  вікна.
-  Дитина,-  Франсуа  кинув  подушку  назад.  
Крісті  сіла,  протираючи  очі  і  розмазуючи  залишки  туші  навколо  очей.  А  він  розглядав  її  оголене  тіло  з  насолодою,  без  жодного  сорому.  Перед  нею  був  чоловік,  який  нагадував  досконалу  картинку  реклами  дорогого  життя.  Статний,  в  брюках  і  кремовій  сорочці  з  підгорнутими  рукавами.  Доглянуте  світле  волосся  зачесане  набік,  яскраво  голубі  очі  не  відводили  погляду.
-  Де  ванна?-  трохи  хрипко  вимовила  Крісті.
-  Ліворуч  від  кімнати.  Я  купив  тобі…  загалом,  побачиш  сама.
Він  пішов  і  зачинив  за  собою  двері.  Крісті  сіла  на  краю  ліжка  і  закрила  обличчя  долонями.  Байдуже,  шо  Франсуа  робив  з  нею,  могло  бути  набагато  гірше.  Все,  шо  вона  пам'ятала,  обривалося  на  його  словах  «мені    вже    набридло    тут».  Дівчина  підвелася  і  ясно  відчула,  шо  наркотики  вже  не  діють,  і  починаються  симптоми  повернення  у  реальний  світ.  Вона  не  одягаючись  пішла  до  ванної.
Численні  полички  з  білого  пластику  були  заставлені  дорогою  косметикою.  Купіль  нагадувала  маленький  басейн,  у  який  опустили  хмару.  Крісті  ступила  і  лягла  у  теплу  воду,  запах  лотоса  навівав  приємні  спогади  рідного  дому.  


Франсуа  сів  у  крісло  з  білої  шкіри  у  робочому  кабінеті  маєтку  і  викликав  вікно  мережі.  Налаштував  прозорість  вікна  на  нуль  і  зайшов  під  псевдонімом  «Жан  Домінік»,  від  імені  якого  він  викладав  свої  картини.  

Кількість  робіт:  22
Кількість  переглядів:  2057
Середній  бал:  64/100
Коментарів:  38

Франсуа  розгорнув  список.
 
«Симпозіум  відродження».  На  величезному  полотні  камінна  зала,  охоплена  пожежею.  У  полум’ї  видніються  фігури  учасників  зібрання,  вони  не  горять,  вони  самі  і  є  вогонь.  Фотографічно  передана  обстановка,  кожна  деталь,  хижі  відблиски  жару  на  мармурі,  канделябрах,  блискучому  паркеті.

«Автопортрет».  Його  улюблена  картина.  Франсуа  часто  передивлявся  відеозапис  створення  цієї  роботи.  Під  дією  галюциногену  йому  ясно  уявлялося  власне  обличчя,  те,  шо  всередині,  ментальні  риси.  Зображення  було  симетричним,  на  ньому  простежувались  очі,  рот,  а  навколо  -  переплетіння  кольорів,  які  складали  космічну  мозаїку  внутрішнього  світу  і  тіла,  в  їх  дивній  гармонії.

«Жебрак».  Звичайний  бродяга  у  лахмітті  сидить  на  обочині.  Одна  рука  ховає  черствий  хліб  у  кишеню,  а  інша  простягнута  до  глядача.  Цю  картину  Франсуа  хотів  розмістити  на  самому  видному  місці  виставки,  аби  багаті  захоплювалися  бідним.  Задля  такого  видовища  він  сам  переодягся  у  рвання  і  провів  цілий  день  надворі,  голодний  і  змерзлий.  Усі  ці  враження  він  вклав  у  обличчя  жебрака,  його  очі,  які  шукали  допомоги  у  кожного,  хто  дивився  картину.

«Барвистий  світ».  Виконаний  фарбами,  зробленими  на  приватне  замовлення.  Міський  пейзаж  Біотрешу  був  реальніший  за  справжній,  кольори  були  живі,  сповнювали  намальоване  місто  надією,  якої  часто  бракувало  поза  картиною.

…Але  і  досі  нічого  нового,  все  такий  же  пересічний  рейтинг,  немає  однозначних  схвалень.  Спало  на  думку,  шо  деякі  роботи  на  сайті  йому  самому  подобались  більше,  ніж  власні.  Хоча  серед  знавців  високого  мистецтва  Франсуа  де  Амбруаза  звеличували,  обговорювали  чи  не  кожен  рух  пензля,  відчували  задум.  Картинами  Франсуа  прикрашали  свої  маєтки  урядовці,  магнати  і  навіть  деякі  колеги.  Престиж…  Зараз  він  відчував  огиду  до  себе.
Може  звичайні  люди  не  бачили  в  його  творах  того,  шо  бачили  знавці?  А  може  це  навпаки  вони  загралися  у  мистецтво  і  безнадійно  віддалилися  від  людей?  Франсуа  так,  чи  інакше  відчував  зневагу  до  себе  за  неспроможність  створити  універсальний  шедевр.  Це  ніколи  не  давало  йому  спокою,  а  зараз  вже  поставало  як  відчай.  
Він  дістав  різьблену  люльку  із  шухляди,  наповнив  її  тютюном  з  чорносливом  і  приготував  сірники.  Відкрив  ше  одне  вікно  в  потайливому  режимі  без  відео  і  набрав  Бергера.
-  Доктор  Бергер.
-  Це  я,  докторе.
-  Франсуа?  Як  почуваєтеся?
Полум’я  сірника  перевернулося  і  поникло  в  тютюн.
-  Не  маю  чим  порадувати.  Все  частіше  моя  свідомість  роздвоюється,  я  не  панікую  і  намагаюсь  все  тримати  під  контролем,  але  це  стає  дуже  важко.  Сподіваюсь,  у  вас  вже  є  дані  аналізів?
-  Так,  і  тепер  все  стало  на  свої  місця.  Ви  ніколи  нічого  не  приховували  від  мене,  Франсуа,  і  це  допомогло.  Ті  наркотичні  речовини,  якими  ви  користуєтесь,  зрозуміло  шо  нелегальні.  І,  хоча  це  не  дешева  хімія,  як  зазвичай  буває  в  таких  випадках,  гарного  мало.  Виявилось,  шо  той  транк  накопичується  в  організмі  і  виводиться  дуже  погано.  Спочатку,  я  певен,  ви  мали  цікавий  досвід  відстороненого  спостереження  за  самим  собою,-  Бергер  кашлянув,-  а  потім  особистість  вже  стала  саме  ділитися.  
-  Скажіть  одразу,  чи  є  спосіб  усе  повернути?  
-  Принаймні,  мені  невідомі  такі  випадки.    
Дим  синюватого  відливу  ліниво  поширювався  кімнатою,  поволі  закручуючись  у  вигадливі  витки.  Кабінет  нагадував  живу  картину,  по  якій  самостійно  і  повільно  рухаються  мазки  фарби.
-  А  зупинити?
-  Добре,  шо  ви  у  потайливому  режимі.  Я  не  маю  права  говорити  про  такі  речі.  Але  вже  скоро  почнеться  реалізація  одного…  е-е,  так  би  мовити  препарату,  який  зможе  дати  вам  те,  шо  треба.
-  Говоріть  ясніше,  докторе,  не  соромтеся.
Бергер  вичекав  паузу,  напевно  збираючись  з  духом.
-  Я  сам  знаю  небагато,  чи  буде  це  легально,  чи  ні,  і  взагалі,  шо  воно  собою  уявляє.  Краще  порозпитуйте  у  вищих  колах,  де  знають  більше.  Мені  відомо  вкрай  небагато,  все  тримається  у  секреті,  бо,  говорять,  це  буде  дешо  справді  особливе.  
-  Стійте,  так  це  транк?
-  Не  знаю.  Чув,  шо  це  панацея  від  чого  завгодно,-  Бергеру  ця  тема  була  вкрай  незручна,  він,  певна  річ,  понадміру  хвилювався,-  мені  не  варто  ризикувати  кар’єрою,  рекомендуючи  подібне.  Звертайтеся,  Франсуа,  якшо  треба  буде  моя  допомога  за  фахом.  Я  маю  йти.
-  Звісно,  докторе,  дякую  вам.
Якшо  існує  така  річ,  подумав  він,  то  неодмінно  треба  нею  скористуватися.  Звичайно,  дізнатися  більше,  отримати  всі  необхідні  консультації,  аби  знов  не  опинитися  у  такому  становищі.  Якраз  сьогодні  ввечері  і  буде  нагода  дізнатися  про  цей  таємничий  препарат.


Крісті  відкрила  очі,  підвелася  у  теплій  воді  і  пішла  до  душової  кабінки.  Холодні  краплі  освіжали,  але  сліди,  залишені  транками  у  голові  продовжували  ставати  все  більш  виразними  і  неприємними.  Яскраво  зелені  очі  здавалися  ше  більш  сяючими,  відображені  у  величезному  квадраті  дзеркала.  Довге  волосся,  пофарбоване  в  отруйно  червоний  колір,  з  чорним  пір'ям  мелірування  прикривало  її  груди,  на  оксамитовій  шкірі  завмерли  крапельки  води.  
Крісті  накинула  білий  шовковий  халат  і  вийшла  з  ванної.  Розум  підказував,  шо  варто  знайти  свій  одяг,  де  у  кишенях  ше  мають  бути  пігулки.  Хоча  б  одна.  Її  буде  досить,  шоб  усі  неприємні  симптоми  зникли.  Вона  повернулась  до  ванної  кімнати  –  речей  там  не  було,  як  і  пральної  машини,  як  і  корзини  для  брудної  білизни.  Крісті  повернулась  до  кімнати,  де  прокинулась  –  там  теж  нічого  не  знайшла.
¬-  Франсуа!-  обурено  закричала  вона,-  де  мої  речі?!
Він  йшов  звідкілясь  здалеку,  може  з  іншого  кінця  будинку.  Без  поспіху  увійшов  і  оглянув  її,  в  руці  димілася  люлька.
-  Я  їх  викинув,  у  тебе  будуть  нові.
Крісті  важко  зітхнула.
-  В  тебе  є  чим  зняти  напругу?  Усе,  шо  в  мене  було,  знаходилось  у  кишенях.
Він  кивнув  з  розумінням.
-  Ходімо,  дешо  є.
Він  попрямував  до  свого  кабінету,  оздобленого  деревом,  і  відкрив  бар  вмонтований  у  стіну.  Увімкнулося  підсвічування  кожної  із  півсотні  дорогих  пляшок.  Крісті  не  знала  і  десяти  марок  звідси.
-  Це  навряд  чи  підійде…
-  Тримай,-  він  простяг  їй  невелику  скляну  пляшку  з  темно-синьою  рідиною.
«Люсід.  Реальність  під  контролем.»
Крісті  поспіхом  глянула  на  яскраву  етикетку  і  одним  ковтком  випила  все.  Смак  був  приємний,  освіжаючий  -  напій  одразу  ж  прояснив  відчуття.  Вона  здивовано  подивилась  на  Франсуа.
-  Я  сам  ним  користуюсь,  краща  ідея,  ніш  твоя,  правда?  Тепер  ходімо,  маю  тобі  дешо  показати.
Він  поклав  люльку  на  стіл,  закрив  бар  і  вони  вийшли  з  кабінету.  Спустились  сходами  на  перший  поверх  до  вітальні  з  каміном,  вишуканою  кришталевою  люстрою  і  мармуровими  каріатидами,  шо  тримали  стелю.  Посередині  вбраної  кімнати  була  подарункова  коробка,  перев’язана  червоною  стрічкою.
-  Відкрий,  це  тобі.
Крісті  підскочила  до  неї  і  стала  розпаковувати,  поглядаючи  то  на  Франсуа,  то  на  коробку.  А  він  спостерігав,  спокійно  і  невимушено,  як  вона  обриває  кольоровий  глянцевий  папір,  відкриває  подарунок…
-  Супер!-  її  очі  світилися  радістю.
В  руках  вона  стискала  елегантну  коктейльну  сукню  чорного  кольору.  Франсуа  переконався,  шо  плаття  підходить  під  забарвлення  її  темних  пасм.  Ше  вчора  вона  і  мріяти  про  таке  не  могла,  а  сьогодні…
-  Поміряй  її,  сьогодні  ми  йдемо  на  виставку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233069
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 05.01.2011


Demi Doza

Душа покойника

Утро  было  серым,  мрачным  и  безжизненно  холодным.  Казалось,  воздух  был  пропитан  тяжелым  запахом  разлагающегося  трупа.  Остывшие  камни  набережной  точно  сосали  тепло  живого  тела.  Было  зябко,    хотя  день  обещался  быть  опять  жарким  и  душным.  Утренние  сумерки  притупляли  зрение  и  без  того  ослабевшее  после  бессонной  ночи,  проведенной  в  кабаке  с  какой-то  девицей,  которая  сама  вчера  вечером  подсела  к  нему  за  столик.    Весь  вечер  и  всю  ночь  они  разбавляли  шампанское  водкой,  для  цвета  добавляя  в  бокал  немного  красного  вина.  
А  сегодня  тело  казалось  жестоко  оторванным  от  субстанции,  именуемой  душой.  Он  купил  себе  бутылку  пива  и  пошел  вдоль  набережной.  Повсюду  валялся  мусор  –  час  уборщиков  еще  не  настал.  Возле  сточной  трубы  на  обрывке  коричневого  картона  он  разглядел  корявые  буквы  «Помогите  люди  доб…»  А  рядом  лежало  тело  старика.  Оно  глядело  пусто  и  скучно.  Лицо  у  него  было  серое.  Тело  лежало  в  синей  тужурке,  затылком  упираясь  в  грязную  мостовую.  Вытянувшееся…  и  абсолютно  мертвое.
«Скоро  придут  уборщики,  -  мелькнула  мысль,  -  выметут  мусор,  клочки  и  обрывки,  снесут  к  свалке  ящики  и  другое  дерьмо,  -  и  подожгут.  И  старика  туда  же,  наверное,  сунут,  чтобы  не  разлагался.  А  может,  похороним  его  городская  администрация.»    
Впрочем,  в  такое  тяжелое  утро  чужие  проблемы  практически  не  беспокоят.
Только  одно  показалось  странным.  На  животе  у  старика  примостился  какой-то  мальчишка,  лет  восьми-девяти.  Босоногий,  в  каких-то  лохмотьях.  Он  сидел,  поджав  к  груди  ноги,  и  задумчиво  ковырял  в  носу.
-  Ты  чего  здесь  сидишь?
Мальчишка  посмотрел  на  лицо  старика,  потом  на  его  ноги.
-  А  что  нельзя?  Он  вроде  бы  не  возражает.
-  Да  нет,  можно…  только  странно  все  это.
-  Ничего  странного  не  вижу,  -  огрызнулся  мальчишка.
-  Так  ведь  на  трупе  сидишь…
-  А…..
Мальчик  поглядел  на  мертвого  старика  и  вдруг  фыркнул.  Ну  лежит  на  набережной  за  пивным  ларьком  среди  мусора  жмурик.  Что  такого?  И  не  такое  увидишь  в  этом  районе  города.
И  все-таки  что-то  нехорошее  было  в  том,  что  этот  мальчишка  так  сидел  на  покойнике.

-  У  тебя  сигареты  есть?  –  спросил  мальчик.
-  есть.  –  пошарив  в  карманах,  вытащилд  смятую  пачку  с  сигаретами.  Присел  на  стоящий  рядом  с  покойным  ящик.
Мальчишка  закурил.  Без  спроса  взял  бутылку  с  пивом,  отхлебнул  и  поставил  бутылку  на  землю.    Взгляд  у  него  был  какой-то  недетский,  тяжелый  и  пустой.  Расслабленность  движений  выдавала  привычность  к  сигаретам  и  алкоголю.
-  Понимаешь,  -  заговорил  мальчишка,  -  я  боюсь  оставить  его  здесь.  Боюсь  возвреащаться  ломой.  Не  знаю,  что  делать.  Вот  уже  сутки  сижу  здесь,  и  не  могу  решиться  покинуть  его.  Хотя  он  вроде  бы  и  жалости  не  вызывает.  Жил  всегда,  как  хотел.  Никого  не  слушал.  Всегда  сам  себе  не  уме.  Нет,  в  жалости  он  никогда  не  нуждался,  а  сейчас  –  тем  более.
-  А  ты  что  же,  внук  его  что  ли?
-  Я-то?  –  мальчишка  искривил  в  улыбке  рот.  –  Да  я  –  его  душа!

Черт  возьми,  не  уж-то  допился!  Не  хватало  еще  в  тяжелое  похмельное  утро  с  призраками  пообщаться,  покурить,  пивка  с  ними  попить,  на  обед  к  себе  пригласить…  на  всякий  случай  он  трижды  перекрестился  и  за  левое  плечо  сплюнул.  
Наступило  молчание.  Снова  с  душой  покойника  закурили.
Неожиданно  душа  покойника  вскочила  и  со  злостью  пнула  мертвое  тело  босой  ногой.  Раз,  второй,  третий…
-  Ненавижу  его!  Ненавижу.  Плохой  он  человек.  Гадкий.  –  Закричал  мальчишка,  а  потом  обессилено  упал  к  ногам  покойника  и  заплакал.  –  затаскал  он  меня  всего,  замусолил.  Грязью  заляпал.  –  тихо  шептал  он  сквозь  слезы.  –  Разве  таким  меня  Господь  создал?    -  он  развел  в  стороны  свои  тонкие  руки,  будто  собирается  взлететь.  –  Меня  Господь  вот  таким  сотворил.  Воздушным!  Мне  в  детстве  видения  чистые  и  добрые  были.  Я  стихи  слагал…и…  -  он  всхлипнул,  уже  без  слез,  горлом.  –  я  чистый  был,  светлый  я  был!  Да  не  смотри  ты  на  меня  так.  Что  уставился?
-  Господь  тебя  красивым  сотворил.
-  Вот  именно,  -  сердито  подтвердил  мальчишка  и  хлопнул  ресницами.  –  А  этот  что  со  мной  сделал?  Во  что  он  себя  превратил?  За  столько  лет  ни  одного  слова  никому  не  сказал.  Молчал  –  и  пил.  Глаза  с  утра  зальет,  до  обеда  проспится,  в  обед  опохмелится,  к  полуночи  выспится,  а  после  –  такой  разгул,  что  бежать  хотелось.  Столько  времени  вместе,  а  почти  ничего  про  него  не  знаю.  Иной  раз  вякнешь  что-то,  совет  попытаешься  дать,  так  он,  сволочь,  за  бутылку  –  и  пить.  
Душа  покойника  передернула  плечами.  
-  Знаешь,  мне  сперва-то  даже  радостно  было,  что  избавился  от  него.  А  теперь  страшновато  стало.  Как  я  с  Господом  увижусь,  что  скажу…  Он  же  меня…
 -  Господа  Бога  боишься,  как  сборщика  налогов.
-  Есть  чего  бояться.  Не  ему  же,  -  мальчишка  снова  пнул  ногой  покойника,  -  а  мне  расхлебывать.  Думаешь,  так  человек  умирать  должен?  Ведь  он  же  крещенным…  христианином  был.  А  вот  спроси,  когда  он  меня  в  последний  раз  в  церковь  водил?  –  вздохнул  мальчишка,  и  снова  закурил.
-  Я  тоже  там  давно  не  был.
-  О  душе  бы  подумал,  -  укоризненно  произнесла  душа  покойника.
-  Вот  я  о  ней  сейчас  и  думаю.

Он,  действительно,  задумался  о  душе.  Но  ничего  утешительного  пока  что  на  ум  не  шло.  Чувствовал,  как  что-то  внутри  переворачивалось.  Мутило.  То  ли  из-за  выпитого,  то  ли  душа.  Он  честно  пытался  вспомнить  о  своих  грехах.  Только  грехи  выходили  какие-то  несерьезные.  Много  врал  –  но  в  основном,  начальству,  и  больше  от  безнадежности.  Пил  много.  Остальное  –  вообще  мелочи.  Учился  плохо,  так  это  не  грех.  Что  женщин  любил,  так  ведь  –  мужчина.  
Душа  покойника  курила  и  тихонечко  вздыхала.

-  Знаешь,  что,  душа?  Давай-ка  по  домам  возвращаться.  Ты  не  бойся.  А  я  просплюсь,  а  потом  в  храм  пойду,  и  за  этого  твоего  вознесу…
-  что  вознесешь?  –  спросила  душа  с  презрением.
-  Ну…  что  положено.  Я  у  батюшки  спрошу.
Душа  призадумалась.  
-  А  не  обманешь?
Они  переглянулись.  Он  прижал  к  себе  душу  покойника,  потрепал  рукой  ее  шелковистые  волосы.  Душа  была  такой  беззащитной.    Я  главное  –  живой.  Он  никогда  не  думал  о  душе,  как  о  чем-то  живом,  нуждающемся  в  опеке  и  поддержке.  Нет,  он  не  мог  обмануть  этого  мальчишку  ,  хотя  столько  раз  пытался  обмануть  даже  самого  себя.
И  мальчик  поверил.  Он  вытер  слезы.  Улыбнулся.  
-  я  верю  тебе.  

Они  пошли  вдоль  реки  по  набережной  в  разные  стороны.  Один  –  на  небо,  другой  –  в  городские  трущобы.  Он  просто  ушел.  Голова  по-прежнему  болела.  Мутило.  Даже  курить  уже  не  хотелось.  Он  отшвырнул  бутылку  из-под  пива.  Надо  обязательно  выспаться.              

…а  на  утро  он  ничего  и  не  вспомнил.  Так  часто  с  ним  бывало  после  перепоя.  Как  и  у  большинства  алкоголиков.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233002
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 05.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2011


Володимир Шевчук

У коханні хлопець…

У  коханні  хлопець  зізнавався  тихо:  
«Ти  для  мене  –  зорі,  хоч  на  серці  шрам;  
Ти  –  моя  богиня,  що  прогонить  лихо;  
Ти  –  мої  світанки;  Ти  для  мене  –  храм.  

Ти  для  мене  пісня.  Ти  –  мої  зіниці  
Напуваєш  раєм;  рятівний  мій  круг…  
Ти  –  весна  шалена;  книги  на  полиці.  
Ти  –  моя  пелюстка...  Я  ж  для  Тебе  –  друг.»  

12.10.2010  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215669
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 03.01.2011


Samar Obrin

Дом сочувствия

Не  будем  –  лгать,
(Это  –  моя  привилегия)
Прийти  
Увидеть
Взять  –  
Мужская  стратегия…
Размельчённые  зёрна  –  лжи
С  кубиком  –  правды  -  
Такого  свойства  все  стихи:
Сатира
И
Дифирамбы…
Хватит!  писать  –  «о  себе»,
Насиловать
Алфавит,
Называть  свои  слёзы  –  
Эссе,
Подражать  стилю  многих
Книг…

Где  билеты  –  в  дом  сочувствия?
Надо  обойти  эту  кассу  –  мимо:
«-  О,  дорогая!  
Ты  –  лучшая!
Ты  пишешь  и  живёшь  –  красиво!
Лучше  тебя  –  разве  только  Цветаева…
Да  и  то!
Ого!
Она  -  мало  всем  нам  оставила!  »

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232733
дата надходження 03.01.2011
дата закладки 03.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2011


Khii!

НЕ СОВЕТУЮ ЧИТАТЬ (черновик, ч. 2)

СУББОТА
Осень  наступает  всегда  внезапно.  Она  неожиданно  обрушивается  на  голову  депрессией  чистой,  как  кокаиновый  приход  и  столь  же  мощной.  Она  растворяется  в  твоей  крови,  и  ты  стаешь  частью  этого  мира,  перестаешь  чувствовать  себя  чужаком  и  от  этого  испытываешь  совершенно  дикий  восторг.  Каждому,  так  же,  как  и  ты,  лысеющему  дереву,  каждому  столь  же  вялому  и  полуживому  воробью,  каждому  зябко  кутающемуся  в  пальто  прохожему  ты  можешь  сказать:  «Мы  с  тобой  одной  крови  –  ты  и  я».
Еще  вчера  все  было  другим:  хоть  и  было  так  же  холодно,  хоть  листья  начинали  падать  на  землю,  порою  вперемешку  с  дождем,  хоть  солнце  все  больше  походило  на  запыленный  уличный  фонарь,  но  сегодня,  именно  сегодня  лето  подписало  акт  о  безоговорочной  капитуляции.  По-видимому,  ночью  температура  пала  ниже  нуля,  упала  с  большой  высоты  на  каждый  лист  в  парке  и  теперь  они  струпьями  осыпались  с  деревьев,  делая  небо  особенно  серым.
В  кармане  завибрировал  мобильный,  и  я  достал  его  скорее  рефлекторно  –  у  меня  не  было  ни  малейшего  желания  прерывать  прослушивание  «Реквиема».  Но  на  экране  замигала  надпись  «Алекс»,  и  я  нажал  на  левую  кнопку.
-  Здоров,  как  твое  настроение.
-  Осень,  -  я  ответил  не  особо  задумываясь,  -  а  твое?
-  Мммм…  Гессе  за  несколько  дней  до  ноября  неотвратимо,  хоть  и  не  слишком  отвратительно  перетекает  в  Мураками,  ты  же  знаешь.  Слуу,  тут  я  подумал,  что  т  мы  с  тобой  давно  не  сидели,  -  мы  действительно  виделись  последний  раз  еще  летом  и  то  мельком:  этот  мир  обычно  стремится  разбросать  близких  по  духу  людей  как  можно  дальше  друг  от  друга,  -  можно  было  бы  по  старинке  джойнуть  где-нить  в  парке,  у  мня  тут  есть  отличная  вещь,-  он  говорил  все  тем  же  тягучим  и  сладким,  как  мед    басистым  полушепотом.
-  Я  не  против,  -  идея  дунуть  действительно  показалась  мне  спасительной,  -  давай  через  часик  на  старом  месте,  подтягивайся.
-  Дык,  это,  -  он  все  еще  произносил  эту  фразу  голосом  волка  из  советского  мультфильма,  который  назывался,  кажется,  «Жил  был  пес»,  -  мож,  давай  ты  ко  мне  на  работу  заскочишь,  у  мня  пары  до  часу,  а  потом  попрем?
-  Пары?  В  субботу?  -  Мне  хотелось  сейчас  использовать  смайл  с  двумя  большими  буквами  «О»,  обозначающий  «нивсрацца  удивленный  взгляд»  –  интернет-болезнь  давала  осложнения  на  мозг
-  Да…  директор  -  мудак  совковый,  деньги  на  отопление  скрысил,  поэтому  колледж  зимой  не  будет  отапливаться,  зато  теперь  у  нас  шестидневка
-  Ясно.  И  знакомо  до  тошноты.  Ну,  тогда  к  часу  подходить?
-  Да,  если  что,  поднимайся  в  триста  двенадцатый
-  Окей,  договорились,  –  я  положил  трубку  и  положил  трубку  обратно  в  карман.
Надел  I-grado  обратно  на  голову  -  «Лакримоза»  подходила  к  концу,  и  я  нажал  на  кнопку  «предыдущий  трек».

В  без  малого  час  я  неспешным  шагом  подходил  к  серому  облупленному  зданию,  больше  всего  походившему  на  сарай  –  одному  из  тез  учебных  заведений,  переименование  которых  из  техникумов  в  колледжи  было  единственным  шагом  вперед  за  полвека,  и  в  которых  регулярно  по  году,  а  то  и  по  два  работали  выпускники  вузов,  не  имеющие  «концов»,  чтобы  пристроиться  на  нормальное  место.
Видимо,  уже  началась  перемена,  и  перед  безрадостной  коробкой  учебного  заведения  толпилось  стадо  студентов.  Подавляющее  большинство  курили  –  вообще,  в  отношении  подобных  технарей  и  особо  убогих  ВУЗов  можно  было  сказать,  что  там  вообще  «подавляющее  большинство  курят».  И  пьют  дешевое  пиво.  А  их  похожие  на  бегемотих  телки  умудряются  регулярно  залетать,  несмотря  на  то,  что  трахают  их  только  по  праздникам  и  то  с  закрытыми  глазами  –  но  ни  это,  ни  изобретение  все  более  совершенных  контрацептивов  не  мешает  им  беременеть  и  делать  аборты  по  пять  раз  на  день,  а  потом  рожать  уродов  десятками.  Видимо,  такие  и  выиграют  в  войне  видов:  динозавры  уже  вымерли,  тигры  и  львы  на  подходе,  зато  крысы  и  тараканы  плодятся  себе,  обдолбавшись  отравой  против  крыс  и  тараканов,  которой  подобные  им  двуногие  (дилеры,  хуле)  торгуют  на  рынке.
Все  это  столпотворение  напоминало  улей  или,  скорее,  мушиный  рой  над  мусорным  баком,  а  я  лез  туда  подобно  бомжу.  Рой  гудел  десятками,  сотнями  голосов  и  мобильных  телефонов.  Это  такая  еще  одна  отличительная  особенность  студентов  технарей  –  слушать  музыку  на  мобильном.  У  некоторых  были  даже  портативные  колонки  (конечно,  китайские  и  с  еще  более  говеным  звуком  для  прослушивания  особо  говеной  музыки  в  особо  говеной  компании).
Я  протиснулся  к  входу.  Из  двери  разило  потом,  как  из  раздевалки  школьного  спортзала.  Вдохнув  напоследок  свежего  воздуха,  я  шагнул  в  полутьму  учебного  заведения.  Тут  же  на  меня  выскочила  бабулька  в  синей  куртке  с  эмблемой  партии  Регионов,  галошах  и  с  опухшим  синюшным  лицом  –  видимо,  вахтерша,  выпрыгнула  из  своей  будки  как  настоящая  дворняга,  но  вместо  заливистого  лая  я  услышал:  «Вам  куда?»  «Наверх»,  -  ответил  я  и  пошел  к  лестнице.
Триста  двенадцатый  должен  был  находиться  на  третьем  этаже.  В  коридорах  и  где  только  можно  на  полу  везде  сидели  бомжеватого  вида,  будто  сбежавшие  из  детдома,    студенты  и  слушали  через  звонковые  динамики  мобильных  телефонов  то,  что  у  подобных  называется  музыкой.  Причем,  каждый  на  своей  жужжалке,  не  взирая  на  то,  что  его  собеседник  включил  свое  тралала.  По  большей  части  это  было  ритмичное  щелканье  и  цыканье  модной  среди  «особо  прогрессивной  современной  молодежи»  электронной  музыки,  однако  кое-где  слышны  были  подавляемые  подавляющим  большинством,  но  очень  истошные  эмокидовские  вопли-сопли.  Ну,  а  самая  громкая  мобила,  хозяином  которой  было  огородное  пугало,  напялившее  на  себя  полсеконд-хенда  и  кепку,  читала  что-то  о  катании  на  «кайене»  по  ночному  городу  с  толпой  сиськастых  телок  голосом,  более  похожим  на  отрыжку.
Вспомнив  о  сиськах,  я  стал  поглядывать  по  сторонам  в  поисках  чего-нибудь  приятного  глазу,  но  увидел  лишь  несколько  кроссовкоджинсовых  тумбочек  с  огромными  мордами  заводских  тружениц,  толстыми  сосископодобными  ногами  и  рыбьими  глазами,  да  пару  прыщавых  вешалок,  бросавших  в  мою  сторону  блядские  взгляды,  ничего  же  интересно  по  дороге  к  аудитории  не  обнаружилось.
Дверь  в  триста  двенадцатую  была  открыта,  и  номера  я  не  видел,  но  судя  по  цифрам    на  предыдущих  двух,  это  была  она.  Как  ни  странно,  оттуда  разило  совсем  не  потом,  скорее  духами,  их  какофонической  смесью.  Алекс  сидел  на  стуле,  а  перед  ним  стояли,  выпятив  сочные  задки,  две  просто  прелестнейшие  сучки,  откровенно  строя  ему  глазки.  Еще  одна,  угольная  брюнетка  стояла  неподалеку  и  собирала  тетради  в  сумку.
Они  были  просто  воплощением  блудливой  похоти,  одного  взгляда  было  достаточно,  чтобы  завестись  –  только  лжец  уверяет,  что  его  не  возбуждают  шлюхи.  Не  то,  чтобы  я  рассчитывал  на  что-то,  но  ноги  сами  понесли  внутрь.  Алекс  увидел  меня  и  одарил  самой  лучезарной  улыбкой,  сучки  же  попытались  испепелить  взглядом  –  наивные,  видимо,  не  в  курсе.  «А,  Антоха,  заходи,  я  сейчас  закончу  с  девочками  и  пойдем  по  пиву»,  -  при  этом  он  не  переставал  что-то  писать.  Я  улыбнулся.  Во-первых,  «по  пиву»  было  кодовым  словом,  пива  Алекс  не  пил,  во-вторых,  первый  слог  в  слове  «закончу»  он  сказал  гораздо  тише,  чем  остальные,  почти  шепотом  –  такой  у  него  был  юмор.  
«Девочки»  это  тоже  подметили  и  заулыбались,  но  я-то  отлично  знал,  что  с  девочками  этот  парень  не  кончает.  Сделал  несколько  шагов,  и  мое  обоняние  зафиксировало  до  боли  знаковый  запах,  тонкий,  едва  уловимый,  скорее  даже  тень  запаха.  Я  принюхался,  и  будто  от  нечего  делать  потопал  к  окну  мимо  студенточек.
Первая,  крашеная  блондинка  с  длинной  челкой  пахла  чем-то  отвратительно-дешево-сладким,  запаха  второй,  тоже  крашеной  блондинки  с  такой  же  модной  прической  я  вообще  не  смог  уловить.  Проходя  мимо  третьей  –  той,  что  собиралась,  я  совершенно  отчетливо  услышал  отголоски  все  того  же,  наполненного  незарубцевавшимися  воспоминаниями  аромата.  «Миднайт  пойшн?»  -  прошептал  я  на  ухе  брюнетке.  Она  вздрогнула:  «Чего?»  «Парфюм»,  -  сказал  я  четко,  но  ответом  мне  было  непонимание.  Что  ж,  наверное,  просто  хорошая  копия,  и  верно,  откуда  у  студентки  технаря  Диор.
Когда  троица  удалилась,  а  Алекс  еще  не  собрался,  я  в  шутку  спросил,  не  специально  ли  для  него  собрали  воедино  самых  сносных  и  похотливых  телок,  может,  кто  догадался  (что,  в  общем-то,  нетрудно)  и  решил  его  подъебать.  «Бюстгальтеры»,  -  ответил  он.  Я  не  понял:  «В  каком  плане?»  «Бух.  учет,  местное  ЦПХ  –  могу  познакомить»,  -  он  заговорчески    подмигнул,  как  в  американском  кино.  И  мы  поспешили  удалиться.  Оббитые  стены,  затертый  паркет  с  латками  потрескавшегося  линолеума,  затхлость  и  темнота  –  очень  уж  удручающе  действует  такая  обстановка.

-  Я  вчера  видел  Наташу,  -  Алекс  сказал  это  будто  бы  между  делом,  вспыхнул  красным  огоньком,  наполнив  расплющенную  пластиковую  бутылку  из-под  только  что  вылитой  минералки  бежевым  дымом,  и  передал  ее  мне.  Я  присосался  к  прожженному  зажигалкой  в  донышке  оной  отверстию  и  закашлялся  –  дым  оказался  жестковатым.  Выдохнув,  сделал  вид,  что  не  понял:
-  Какую  именно?  -  И  стал  вытрушивать  из  горлышка  пепел.  
-  Ну,  твою  бывшую,  -  он  в  свою  очередь  сделал  вид,  что  не  заметил  моего  притворства,  забил  остатки  травы  и  передал  бульбулятор  мне,  -  черненькую.  
Я  поднес  зажигалку  к  завернутому  в  фольгу  горлышку  и,  чиркнув,  раскурил.  Задержал  дым  в  легких,  медленно  выдохнул  ровную  сизую  струю:  
-  Ааа…сто  лет  ее  не  видел,  да  и  не  особо  хочется,  -  передал  бульбик  Алексу,  -  достала  она  меня  изрядно.  
Он  добил  остатки  дыма,  вытрусил  пепел  под  ноги,  затоптал  и,  бросив  приспособление  под  куст,  лег  прямо  на  бетонный  парапет:  
-Ты  знаешь,  что  я  заметил  (я  посмотрел  на  его  явно  недешевый  плащ  в  фиолетовую  полоску  –  мне  было  бы  жаль  валяться  в  таком  на  парапете),  -  она  так…располнела.  Сколько  прошло?
-  Два  месяца.  Почти.
-  Вот.  Я  помню,  какой  она  была  –  все  мужики  оборачивались,  а  сейчас…  Он  многозначительно  замолчал,  я  же  не  стал  расспрашивать,  выдавать  свой  интерес,  даже  если  он  и  был.  –  С  каким-то  недоразумением  шла,  даже  не  поздоровалась.  В  кроссовках,  джинсах,  куртка  какая-то  нелепая,  он  и  того  хуже.
-  Ясно.
-  Знаешь,  я  вот  подумал  –  у  тебя  какая-то  аура.  Ты  находишь  серую  такую  мышку,  делаешь  из  нее  принцессу,  причем  дело  даже  не  в  одежде  и  макияже  –  она  стает  другим  человеком  рядом  с  тобой.
-  На  то  она  и  женщина,  чтобы  походить  на  своего  мужчину,  -  я  сказал  это  с  плохо  скрываемым  цинизмом.
-  Нет,  но  вот  Кристина,  -  он  замолчал,  а  мне  стало  не  по  себе  -  эту  суку  меньше  всего  хотелось  вспоминать,  -  в  конечном  счете,  все,  что  она  сейчас  из  себя  представляет  –  твоя  заслуга,  -  он  говорил  с  долгими  паузами,  да  и  я  начинал  подтормаживать,  мысли  путались  –  трава  была  все-таки  забористая.
-  Нуу…  Просто…  -  я  задумался,  но  мои  размышления  прервал  хохот  Алекса.
-  Не  тупи,  ты  –  укурок  обдолбанный,  -  его  челюсть,  казалось,  заклинило,  и  он  просто  не  в  состоянии  был  закрыть  рот.
-  Нет,  я  просто…  -  моя  верхняя  губа  тоже  дергалась,  готовая  взлететь  к  переносице,  мысли  медленно  двигались  в  голове,  как  член  во  влагалище,  и  их  движение  приносило  удовольствие,  -  задумался  просто.
-  Не  тупи,  так  что  «просто»?  Продолжай,  -  его  голливудская  улыбка  растянулась  на  пол-лица.
-  Ну,  да,  -  я  попытался  вспомнить,  о  чем  был  разговор,  -  так  вот,  я  о  том,  что…  -  щеки  начинали  побаливать  от  не  сползающей  с  лица  улыбки,  но  я  старался  сконцентрироваться,  а  эта  педерастическая  сволочь  с  меня  нагло  стебалась,  -  ну,  да,  в  общем-то,  ты  прав.
-  О  том,  что  ты  укурился  в  хлам?  –  он  ржал  и  вытирал  слезы  тыльной  стороной  ладони.
-  Да  нет.  Прекрати  ржать,  торчок  убитый,  -  на  этот  раз  мы  укатывались  напару  –  меня  тоже  зацепило  не  по-детски.
-  Она  ведь  до  знакомства  с  тобой  ходила  в  каких-то  страшных  кроссовках,  с  прической,  как  у  бомжихи,  в  каких-то  совершенно  невероятно  отвратительных  джинсах,  -  он  первым  поймал  нить  разговора,  -  где  ты  находишь  таких?
-  Чего  я?  Джинсы?  –  я  еще  не  совсем  пришел  в  себя.
-  Ну,  я  про  таких  вот,  как  она  –  опудало,  а  через  месяц  превращается  в  куколку  под  твоим  чутким  руководством.
Я  смотрел  на  дерево  за  спиной  Алекса.  Я  смотрел  сквозь  него  и  сквозь  дерево.  Кристина  была,  наверное,  единственной,  с  кем  я  чувствовал  себя  комфортно  и  кого  не  хотел  бросать.  Но,  наверное,  я  приложил  к  ней  слишком  много  усилий  и  она  стала…  Наверное…  Казалось,  на  парк  опускались  сумерки.  А  может,  просто  было  темно  из-за  облаков.
Кристина  тогда  сидела  на  скамейке  в  парке  и  читала.  В  общем-то,  все  дело  было  именно  в  этом,  а  еще,  я  сразу  понял,  что  ее  имя  Кристина.  До  этого  я  не  встречал  никого  с  таким  именем,  но  она  была  Кристиной  на  все  сто  процентов  и  читала  Вебера,  сидя  на  скамейке  в  парке.
Я  прошел  мимо.  Я  не  оборачивался.  На  ней  были  дурацкие  коричневые  «мартинсы»,  дурацкие  коричневые  клетчатые  штаны  и  совершенно  невероятно  дурацкое  коричневое  пальто.  В  придачу  ко  всему,  у  нее  были  каштановые  волосы  и  карие  глаза.  Ну  ладно,  волосы  были  слегка  рыжеватые,  а  глаза  с  янтарными  прожилками,  но  коричневый  все  же  -    крайне  дурацкий  цвет,  как  ни  крути.
Впрочем,  если  бы  она  была  одета  в  черное,  фиолетовое  или  красное,  пускай  даже  во  все  белое  –  стала  бы  она  читать  Вебера  на  скамейке  в  парке?  На  красновато-коричневой  скамейке  посреди  желтовато-коричневого  остова  из  палых  кленовых  листьев.  Начинался  дождь.
Дождь  начинался  довольно  долго,  минут  двадцать  или  даже  полчаса.  Это  был  крайне  нерасторопный,  вялый  и  чертовски  медлительный  дождь.  А  я  все  ходил  и  ждал,  когда  же  редкие  мелкие  капли  превратятся  во  что-то  более-менее  серьезное.  На  мне  было  серое  пальто,  более  серое  даже,  чем  тучи  над  головой,  серое,  как  голые  ветви  деревьев,  пасмурным  днем  оно  казалось  черным.  Почти  таким  же  черным,  как  мои  свитер  и  мои  брюки.
Когда  тучи  наконец  устали  бороться  с  силой  притяжения,  я  совершенно  испортил  гармонию  коричневого  острова,  сев  черной  вороной  на  скамейку  и  открыв  над  головой  Кристины  черный  зонт.  Она  продолжала  читать  Вебера,  будто  внезапное  возникновение  зонта  над  головой  было  вполне  логичным  и  закономерным,  вроде  моих  белых  ботинок  и  белых  же  перчаток.  «А  вы  знаете,  что  больше  половины  французов  прочитали  эту  книгу?»  -  обронила  вдруг  она.  Нет,  я  не  знал,  может,  я  был  французом  из  другой  половины?
Алекс  тоже  о  чем-то  задумался.  Он  был  один  из  тех,  кто  мог  вдруг  уйти  в  себя  и  полчаса  лицезреть  дерево  перед  собой,  в  то  время  как  ты  таким  же  образом  уставился  на  пустую  пивную  банку  под  ногами.  Я  всегда  хотел  узнать,  о  чем  он  думает  в  такие  моменты,  но  всегда  стеснялся  спросить.  А  может,  он  просто  выгонял  все  мыли  из  головы  и  наслаждался  возникшей  там  тишиной.
-  Ну  что,  будем  выдвигаться?  –  впрочем,  это  было  в  большей  степени  утверждение,  чем  вопрос.  Намечался  дождь  и  ставало  весьма  прохладно.
-  Да,  пойдем,  -  у  меня  тоже  не  было  с  собой  зонта.
-  Знаешь,  похолодало,  но  все  же,  надо  бы  почаще  собираться.
-  Та  да,  -  я  всегда  отвечал  «та  да»,  когда  он  предлагал  собираться  чаще,  а  затем  мы  разбегались  снова  по  своим  жизням.  И  после  этого  разговаривать  ставало  как  будто  не  о  чем,  наступала  странная  неловкость.  Так  и  в  этот  раз.
Он  пошел  в  свою  сторону,  я  в  противоположную.  Парк  был  чем-то  вроде  нейтральной  территории.  Все  же,  это  все  не  более  странно,  чем  все  остальное.
Плеер  потух  почти  сразу:  я  давно  его  не  заряжал.  И  хоть  наушники  остались  на  голове,  но  сразу  же  стало  гораздо  холоднее,  осень  перестала  быть  приветливой.  Я  будто  перестал  быть  ее  частью,  стал  чужим,  и  она  пыталась  прогнать  меня  из  своего  мира.  Мне  опять  вспомнилась  Кристина,  но  теплее  не  стало.
Она  ведь  всегда  была  на  высоте  в  постели,  хоть  и  не  имела  богатого  опыта,  но  всегда  делала  нечто,  что  делало  каждый  раз  особенным.  Кристина  была  просто  воплощением  секса,  но  это  не  казалось  важным.  Обычно  все  остальное  общение  с  девушкой  является  неким  дополнением  к  сексу  в  лучшем  случае,  в  худшем  же  едва  не  расплатой,  с  ней  же  все  было  наоборот.
Кристина  казалась  подарком  судьбы,  золотым  слитком,  завернутым  в  старые  газеты  и  обмотанным  скотчем,  алмазом  в  куске  угля.  Будто  стараясь  нассать  всем  в  глаза  своим  внешним  видом,  она,  тем  не  менее,  умела  одеться  так,  что  даже  гомосексуалисты  оборачивались.
Иногда  я  опасался,  что  встретив  свою  девушку  на  улице,  я  ее  не  узнаю.  Она  могла  надеть  огромную  шляпу  с  лентой,  какой-то  ковбойский  плащ  желтовато-бежевато-выгоревшего  цвета,  в  толстую  полоску  красно-зеленые  брюки  пугающей  ширины  и  белые  кроссовки  и  ходить,  размахивая  сумкой,  расшитой  несколькими  килограммами  разноцветных  пуговиц  и  петь  при  этом  глупейшую  песню,  но  стоило  подарить  ей  чулки,  как  в  ее  огромном  платяном  шкафу  находилось  такое  платье,  что  лобковые  волосы,  если  бы  не  были  сбриты,  и  те  встали  бы  дыбом.
Порою  меня  посещало  ощущение,  что  Кристина  неким  образом  высасывает  мою  душу,  стает  лучше,  впитывая,  как  губка  все  лучшее,  что  есть  во  мне.  Хотя,  кто  знает,  возможно,  я  лишь  пачкал  ее  своей  похотью,  своими  банальными,  стереотипными  представлениями  о  красоте  и  сексуальности.  Кто  знает,  может  и  так,  но  тогда  мне  казалось,  что  она  стает  лучше.
Худая  река  несла  свои  воды,  сколько  я  себя  помнил.  Движение  это,  я  уверен,  не  прекращалось  ни  на  мгновенье.  Коричневые  листья  плыли,  чтобы  зацепиться  рано  или  поздно  за  один  из  иловых  островов  у  берега  и  там  гнить  до  самой  весны,  пока  талым  снегом  их  останки  не  смоет  в  водохранилище.  Вода  в  реке  была  пропитана  смертью,  пропитана  осенью,  год  за  годом  она  несла  трупы  листьев  в  водохранилище,  откуда  питался  водой  весь  город,  откуда  каждую  весну  вылавливали  новых  самоубийц,  отравленных  осенним  сплином.  Мне  нравилось  наблюдать  за  течением  реки,  это  занятие  приносило  мне  некое  умиротворение  в  те  моменты,  когда  мысли  мои  текли  неприятным  руслом.
А  небо  разбивало  редкие  капли  о  поверхность  воды  там,  где  течение  реки  было  плавным,  образуя  едва  заметные  всплески,  питая  бесконечное  течение.  Небо  бомбило  уставшие  листья,  нависшие  над  стремительным  потоком,  чтобы  они  упали  туда,  откуда  питались  всю  весну  и  лето.  Вот  оно,  извечное  слияние  жизни  и  смерти.  Так  и  я  стану  кормом  для  мясорубки  времени,  рано  или  поздно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232676
дата надходження 03.01.2011
дата закладки 03.01.2011


Khii!

НЕ СОВЕТУЮ ЧИТАТЬ (черновик, ч. 1)

ПЯТНИЦА
Втиснулся  в  потертую  и  забитую  телами,  обернутыми  тканью,  маршрутку.  Закрывшейся  дверью  меня  тут  же  прижало  к  стоящей  на  самой  ступеньке  девушке.  Ее  волосы  прелестно  пахли.  Немного  шампунем,  но  больше  волосами,  просто  восхитительно  пахли.  Мое  пальто  было  расстегнуто,  а  ее  было  слишком  коротким,  и  она  развернулась  полубоком,  видимо,  смутившись.
Теперь  я  мог  видеть  очертания  ее  лица  в  двадцати  сантиметрах  от  моего,  а  ее  волосы  пахли  просто  чудесно.  Нет,  она  не  была  красавицей,  скорее  ее  назвали  бы  милой,  я  бы  сказал,  чрезвычайно  милой.  Попытался  вспомнить,  какой  шампунь  так  пахнет.  Это  был  не  синтетический  запах  шампуней  против  перхоти  или  шампуней  с  кондиционером,  бальзамом  и  еще  не  знаю  чем,  но  и  не  фруктовый  или  травяной  запах.
Маршрутку  качало,  конечно  же,  качало.  Девушка  старалась  не  смотреть  на  меня,  стояла,  уставившись  в  пол,  будто  разглядывала  свои  сапоги,  которых  не  могла  видеть.  На  следующей  остановке  дверь  открылась,  и  я  выпал,  а  трое  пассажиров  получили  дверью  по  рукам  –  в  маршрутках  поручень  возле  двери  сделан  так,  что  если  за  него  держаться  не  с  той  стороны,  тебя  обязательно  ударит  по  руке.
Никто  не  думал  выходить,  и  я  втиснулся  обратно,  еще  сильнее  прижавшись  к  девушке  с  волосами,  которые  пахли,  кажется,  ромашками,  но  это  был  не  травяной  запах,  совсем  не  травяной.  Дверь  за  моей  спиной  закрылась,  и  я  оперся  на  нее  спиной.  Теперь  до  волос  было  сантиметров  пятнадцать,  и  я  почти  не  слышал  их  запаха.  Я  пытался  его  поймать  пару  минут,  пока  волосы  снова  не  коснулись  моего  лица.
Моя  спина  в  это  время  все  еще  касалась  двери,  и  я  не  вытягивал  шею,  насколько  могу  судить,  хотя,  трудно  судить  об  этом.  Видимо  девушка  придвинулась  ко  мне,  возможно  не  специально,  а  под  давлением  десятка  тел.  Теперь  она  прижималась  ко  мне  почти  что  спиной,  почти  что  вплотную,  и  ее  волосы  касались  моего  лица  –  они  пахли  еще  лучше.
Следующая  остановка  маршрутки  –  я  опять  вылетел,  а  по  рукам  дало  только  одному  пассажиру,  двое  успели  убрать  руки.  У  этого  же  рефлекс,  по-видимому,  вырабатывался  хуже,  либо  он  был  самым  сонным.  Я  снова  втиснулся,  нагло  прижавшись  к  восхитительно  теплой  девушке,  зарывшись  лицом  в  ее  все  так  же  волшебно  пахнущие  волосы,  дверь  закрылась  за  моей  спиной.
Опять  облокотился  на  стекло  двери,  вернее,  на  перекладину,  выполнявшую  роль  не  то  ручки,  не  то  поручня,  а  незнакомка  облокотилась  на  меня.  Я  был  сонный,  наверное,  в  какой-то  момент  я  привычно  положил  руку  девушке  на  талию,  совершенно  не  специально  на  самом  деле,  и  тут  же  убрал  –  не  знаю,  успела  ли  она  заметить.
Но  вот  твердый  бугор  на  моих  брюках  она,  наверное,  все-таки  почувствовала,  ибо  попыталась  развернуться  ко  мне  боком.  А  может,  просто  хотела  познакомиться  или  посмотреть,  кто  там  сзади  такой  наглый.  На  следующей  остановке  я  вышел,  вернее,  выпав,  не  стал  лезть  обратно.  Не  знаю,  почему,  мне  ведь  нужно  было  выходить  только  на  следующей.
Маршрутка  уезжает,  я  смотрю  ей  вслед  и  медленно  иду  за  ней.  Медленно  –  до  тех  пор,  пока  не  начинается  дождь.  Мне  хочется  сегодня  опоздать  на  работу,  в  гробу  я  ее  видел.  Запах  волос  незнакомки  постепенно  покидает  меня,  но  мысли  -  как  рой  назойливых  ос.  Чтобы  отвлечься,  я  говорю  себе:  «Погодка  дерьмо.  И  эта  ебаная  работа  достала,  зато  завтра  суббота.  Хочу  Новый  Год.  Разговариваю  с  собой  вслух  –  кажется,  я  совсем  ебанулся».  Я  начинаю  ржать,  сначала  тихо  хихикать,  такой  придурковатый  смешок,  но  от  него  мне  стает  только  смешнее  и  вот  я  уже  буквально  ржу,  иду  и  ржу.  Наверное,  это  все  от  колес,  но  без  них  никак.
На  работу  опаздываю  –  ну,  еще  бы.  Решил  срезать  путь  через  двор  коттеджного  массива..  Мимо  меня  в  который  раз  прошла  девушка  с  бультерьером  совершенно  звериного  вида.  Массивная  такая  псина,  просто  комок  мышц  с  взглядом  прирожденного  убийцы.  Что  за  идиотская  идея  –  выгуливать  собаку  по  утрам,  я  бы  лучше  поспал.  
Навстречу  мне  выходит  улыбающийся  охранник,  «что,  опять?».  Знаем  мы,  если  я  буду  ходить  через  двор,  ты  можешь  получить  втык.  Разворачиваюсь  и  иду  за  девушкой  с  собакой  –  придется  обходить  кругом.  А  задница  все-таки  отличная,  как  ни  крути,  просто  восхитительная  –  у  девушки,  конечно,  не  у  собаки.  Собака  мерзкая.  Тянет  хозяйку  вперед,  как  трактор  плуг  или  еще  какой  девайс  подобного  назначения.  
А  от  ягодиц  взгляда  не  отвести,  они  еще  и  обтянуты  какими-то  лосинами,  что  ли.  При  каждом  шаге  то  напрягаются,  то  расслабляются,  трутся  друг  о  друга.  Не  правда,  что  человек  может  вечно  смотреть  только  на  три  вещи,  по  крайней  мере,  человек  мужского  пола.
Хозяйка  уродливой  псины  и  отличной  задницы  неожиданно  разворачивается,  видимо,  решила,  что  я  ее  преследую,  и  с  безумной  такой  улыбкой  выпаливает:  «Не  подскажете,  сколько  время?»  Нужно  говорить  «который  час»,  а  не  «сколько  время»  -  время  бесконечно.  Но  не  у  меня,  увы,  и  дело  даже  не  в  том,  что  я  опаздываю  на  работу.
 Роюсь  в  кармане  замерзшей  рукой,  она  теперь  всегда  мерзнет,  выуживаю  мобильный,  пытаюсь  деревянным  пальцем  нарисовать  на  экране  букву  «р»,  чтобы  разблокировать  телефон.  Я  не  назвал  бы  ее  красивой  –  девушку  эту  –  черты  лица  слишком  уж  выразительны,  негармонично  выразительны,  но  глаза  не  пусты,  в  них  есть  некое  приятное  взгляду  безумие.  «Восемь  четырнадцать»,  -  конечно  же,  я  говорю  это  неразборчиво  –  это  первые  слова,  сказанные  мной  с  утра,  да  и  от  зубной  пасты  во  рту  вязко  и  сухо.
Она,  кажется,  хочет  переспросить,  но,  передумав,  стоит  и  улыбается  –  у  нее    на  самом  деле  красивые  глаза.  Стоит  она  так  не  больше  секунды,  собака  тянет  ее,  а  она  пытается  удержать  тупое  животное,  дергая  за  поводок.  И  улыбается  так.  Я  тоже  улыбаюсь,  уже  собирался  было  представиться-таки,  но  пес  дернул  особенно  сильно  и  девушка,  не  забыв  сказать  «спасибо»,  посеменила  за  своим  четвероногим  другом.  Такое,  знаете,  «спасибо…»,  но  я  развернулся  и  поплелся  на  работу,  мать  ее,  снова  опаздываю.  Что  за  глупое  занятие  –  гулять  с  собакой,  впрочем,  дело,  конечно,  не  в  этом.

Вечер  пятницы  –  это  такой  праздник.  Вообще  вся  пятницы  –  это  праздник,  есть  даже  специальный  сайт,  определяющий,  пятница  сегодня  или  нет.  Я  бы  переименовал  пятницу  в  пьянтицу  –  это  слово  куда  лучше  отражает  суть,  но  скорее  суть  вечера  оной.  А  днем  еще  нужно  старательно  ничегонеделать.  Вообще,  старательный  офисный  работник  (работник,  ха-ха,  от  слова  «работать»,  какой  цинизм!)  должен  уметь  умело  ничегонеделать  все  пять,  и  иногда  и  шесть  рабочих  дней.  Но  пятница  –  это  просто  всемирный  чемпионат  среди  офисных  работников  по  ничегонеделанью.
Но,  это  днем.  А  вечером  этот  чемпионат  мирно  переходит  в  соревнования  по  литрболу  –  национальному  спорту  во  многих  странах  СНГ.  Но  я  теперь  вынужден  уйти  из  этого  вида  спорта  по  состоянию  здоровья,  поэтому,  сегодня  вечером  я  приглашен  в  гости  на  пару  чашек  чая.  По  этому  случаю  после  работы  я  заскочил  в  аптеку  за  заваркой.  Тут  же  распаковал  пачку,  пакетики  переложил  в  карман,  а  коробку  с  вложенной  в  нее  брошюркой  выбросил  в  урну  –  привычка.  И  только  потом  вспомнил,  что  гостеприимная  хозяйка  пьет  таблетки  чуть  ли  не  с  детства.  Туман  в  голове  становился  с  каждым  месяцем  все  гуще.
Признаться  честно,  совершенно  не  хотелось  никуда  идти.  Работа  в  офисе  кого  угодно  сделает  импотентом  в  двадцать  пять.  Первые  признаки  сексуального  желания  обычно  проявлялись  у  меня  лишь  в  вечер  воскресенья,  а  полностью  силы  возвращались  ко  мне  лишь  после  недели-другой  нормальной  жизни  без  ежедневных  недосыпов  и  прочих  радостей  проституции  и  пассивного  гомосексуализма,  коими  переполнена  жизнь  государственных  служащих.  От  одного  слова  «служащий»  у  нормального  человека  без  мазохистских  склонностей  пропадет  любая  эрекция.
Но  признать,  что  я  не  в  состоянии  оттрахать  даже  свою  лучшую  подругу  в  вечер  пятницы  я  не  мог,  поэтому  бодро  пообещал  «заскочить  вечерком  на  чай».  Заскочив  домой  принять  душ,  перекусить  и  переодеться,  я  решил  наполнить  ванную  и  поваляться  в  ней  с  полчасика  –  весь  день  я  жутко  мерз,  только  по  дороге  домой  чуть  согрелся.  Нет,  не  подумайте,  что  на  работе  температура  ниже,  чем  на  улице  –  просто,  там  холоднее.  Снаружи,  конечно,  тоже  холодно,  поздняя  осень  все-таки,  но  этот  холод  какой-то…теплый,  что  ли.  Мягкий  он,  живой.  А  в  офисе,  несмотря  на  отопление,  было  мертвецки  холодно,  холод  кафельного  стола  в  морге,  сухой  и  освещенный  лампами  дневного  света.
И  мое  тело  будто  пропиталось  этим  холодом,  за  полчаса  лежания  в  ванной  мне  приходилось  доливать  горячей  воды  раза  три  или  четыре.  Впрочем,  все  это  меня  не  слишком  беспокоило  в  последнее  время.  Все  это  была  мелкая  суета.  «И  жалкое  довольство  собой»,  так  сказать.  Желание  куда-то  ехать,  да  и  вообще  выбираться  из  ванной  растворилось  как  снег  в  кипятке,  меня  волновал  теперь  лишь  один  вопрос:  что  курил  Миллер,  когда  писал  свой  «Трупик  раком»  -  ну  нельзя  же  до  такого  вдохновения  упиться!

Но  на  чай  к  Анне  я  все-таки  поехал.  Кстати,  чай  у  нее  был  отменный  –  один  из  тех,  где  молодые  чайные  листья  сворачивают  в  разные  фигуры  и  связывают  нитками  вместе  с  лепестками  жасмина,  хризантем,  чайными  почками,  а  потом  при  заваривании  они  «распускаются».  Если  бы  еще  заменить  неизменное  овсяное  печенье  творожными  пирожными  или  кексами,  было  бы  совсем  замечательно.
Я  неспешно  потягивал  чай,  а  Анна  уже  была  на  взводе.  Чашка  ее  была  пуста,  к  печенью  она,  как  и  я,  не  притронулась,  губы  ее  были  приоткрыты,  грудь  тяжело  вздымалась.  Немного  чрезмерно  крупные,  как  по  мне,  черты  лица  были  под  стать  массивным  бедрам  и  огромной  груди.  Когда-то,  когда  она  была  стройнее,  мне  срывало  крышу  от  одного  вида  ее  шикарного  зада,  не  говоря  уже  о  груди,  а  талия  ее  была  по  сравнению  с  бедрами  просто  осиной.  Да  и  сейчас  она  могла  бы  приручить  любого  самца,  но  почему-то  вместо  этого  не  реже,  чем  раз  в  неделю  приглашала  меня  на  чай.
Черт,  да  я  был  уверен,  что  за  ней  мужики  стадами  ходили,  но  они  ее  почему-то  не  интересовали,  действительно  не  интересовали,  такая  вот  загадка.  Ее  коллекция  порно  была,  наверное,  не  меньше,  чем  у  Онотоле,  в  шкафу  у  нее  было  сложено  полсексшопа,  мастурбировала  эта  нимфоманка  по  несколько  раз  в  день,  в  чем  не  стеснялась  мне  признаться,  но  привести  домой  «одного  из  этих  членоголовых  уродов»  ей  было  что  называется  «западло».
Когда  мы  познакомились,  я  сначала  решил,  что  Анна  лесба,  только  на  странность  терпимая  к  моей  половой  принадлежности.  Мы  с  ней  долго  общались  по  асе,  в  основном  на  тему  секса,  но  приставать  я  к  ней  не  пытался  –  это  было  бы  то  же  самое,  как  если  бы  ко  мне  пристал  гомосек  –  не  слишком  то  приятно,  прямо  скажем.
Нет,  я  не  имею  ничего  против  гомиков  и  лесбиянок,  но  с  первыми  не  имею  желания  иметь  дело  в  силу  понятного  неприятия  их  половых  предпочтений,  вторых  же  я  недолюбливал  за  нездоровый  феминизм,  а  вот  с  Анной  мы  общались  замечательно.  Даже  не  знаю,  почему  я  решил,  что  ей  нравятся  женщины,  видимо  она  что-то  такое  сказала.  Но  как-то  разговор  зашел  о  вполне  гетеросексуальных  контактах,  причем  в  таком  тоне,  будто  бы  неплохо  все  это  осуществить.  Тогда  я  и  спросил  напрямую,  а  Анна  ответила  честно:  «Да,  в  детстве  я  хотела  быть  лесбиянкой,  мужики  такие  мудаки,  но  лесбиянки  оказались  еще  большими  мудаками,  чем  те  мудаки,  что  называют  себя  мужиками».
Я  допил  чай,  поставил  чашку  на  стеклянную  поверхность  стола  и  откинулся  на  диване.  Диван  был  добротный,  хоть  и  не  новый,  и  меня  сразу  потянуло  в  сон:  предыдущие  пять  ночей  я  спал  не  больше  5-6  часов.  По  телу  вместе  с  теплом  выпитого  отвара  растекалась  приятная  слабость,  не  хотелось  напрягать  ни  единый  мускул,  даже  те,  что  удерживают  веки  раскрытыми.  Словно  я  только  что  проглотил  таблетку  с  некой  противоположностью  амфетаминового  микса,  и  теперь  получал  удовольствие  не  от  движения,  а  от  расслабленной  неподвижности.
Включилась  музыка,  еле  слышно,  затем  громкость  была  повышена  до  «романтической»,  эквалайзер  тоже  был  настроен  соответствующе:  резкие  высокие  были  сведены  к  минимуму  и  приглушены  мягкими,  будто  бархатными  басами.  Чей-то  сексуальный  баритон,  пропущенный  через  шелковые  динамики  седьмых  «Соло»,  звучал  завораживающе,  ему  вторило  страстно  пришептывающее  контральто.
Анна  оседлала  меня,  уселась  мягко,  как  кошка,  несмотря  на  шикарные  объемы,  она  весила  подозрительно  мало.  Не  без  усилия  я  открыл  глаза,  но  они  тут  же  были  завязаны  шарфом  из  какой-то  очень  легкой,  почти  невесомой  ткани.  Взяла  за  руку  и  повела  в  спальню.  Уложила  на  кровать,  застеленную  прохладной  гладкой  простыней.  Уселась  мне  на  грудь  и  затянула  на  обоих  запястьях  по  петле  из  той  же  ткани,  что  была  на  глазах.
Совратительница  расстегнула  на  мне  рубашку,  стянула  брюки  вместе  с  трусами  и  носками.  Мне  же  почему-то  опять  было  холодно,  вернее,  мерзли  ноги  и  руки,  я  их  почти  не  чувствовал.  
Запахи  моего  парфюма  и  ее  тела  постепенно  стал  вытеснять  третий  запах,  даже  более  удушающий,  чем  запах  моей  «мессы»  и  не  менее  возбуждающий,  чем  запах  ее  тела  –  видимо,  Анна  зажгла  какие-то  благовония.  В  голове  подобно  искре  от  костра  промелькнула  мысль,  одно  слово  «воскуривать»,  и  тут  же  затухла.  Было  в  этом  слове  что-то  такое.
Анна  тем  временем  исследовала  кончиком  языка  мой  живот,  я  же  всеми  силами  старался  пребывать  в  сознании.  Однако  ее  неторопливые  ласки  скорее  подталкивали  меня  в  царство  сна,  чем  вытаскивали  оттуда.  Улитка  ее  языка  теперь  ползала  по  моей  груди,  оставляя  блестящий  след  между  редкими  волосками,  а  что-то  горячее  и  мокрое  терлось  о  мою  ногу,  пробуждая  вялую  эрекцию.  Животом  я  чувствовал  твердость  ее  сосков.
Мысль  о  груди  моей  пленительницы  стала  топливом  для  продвижения  следующей  порции  крови  к  моему  замершему  приапу.  Почему-то  в  памяти  сохранялся  образ,  где  она  была  густо  залита  спермой.  Такое  случалось  часто,  но  запомнился  тот  раз,  когда  я  сделал  это  в  женском  туалете  пиццерии,  причем  не  специально,  просто  так  вышло.  Я  помню  запах  фиалок  –  освежитель  в  туалете,  помню  мускусный  запах  ее  парфюма,  один  сосок  выскочил  из  бюстгальтера,  левый  –  я  помню  все  в  деталях,  будто  это  произошло  только  что.  Сперма  стекает  с  уголка  ее  рта,  мой  член  в  помаде,  потеки  спермы  на  ее  шее,  на  груди,  и  самая  большая  капля  скатилась  в  ложбинку  между  грудей.
Эти  воспоминания,  захватившие  все  мое  сознания,  вызвали  прочный  стояк,  который  тут  же  был  оценен  языком  Анны.  Все  это  происходило  на  грани  сна,  я  уже  был  практически  в  его  объятиях,  когда  меня  вытащили  оттуда  бесцеремонно,  но  эффективно.  Сначала  не  поняв,  что  произошло:  глаза  у  меня  были  завязаны,  когда  я  заходил  в  комнату  и  я  не  мог  видеть  вазочки  со  льдом,  стоящей  на  тумбочке,  я  был,  скажем  так,  несколько  смущен.  Мне  показалось,  что  на  грудь  мне  разлили  горячий  воск  или  вроде  того,  даже  не  знаю,  почему.
Точно  такой  же  кубик  был  положен  в  ямку  моего  пупка,  а  Анна  тем  временем  посасывала  кожу  моей  мошонки  и  лизала  языком  промежность,  сжимая  рукой  мой  член.  Другой  рукой,  судя  по  ее  стонам,  она  ласкала  себя.  Медленно  водила  пальцем  по  губам,  не  погружая  его  внутрь  и  не  касаясь  клитора  –  я  видел  это  десятки  раз  и  был  уверен,  что  и  сейчас  она  делала  так  же  –  этой  женщине  нравилось  как  можно  дольше  находиться  на  грани  оргазма,  хотя  она  и  могла  кончать  иногда  по  несколько  раз  в  минуту.
Мне  казалось,  что  она  была  на  самом  деле  просто  особо  извращенной  мазохисткой,  ей  доставляло  особое  удовольствие  находиться  в  состоянии  постоянного  возбуждения,  изнывать  от  желания  или  часами  оттягивать  оргазм.  Я  подумал,  что  это,  пожалуй,  извращение  во  второй  степени,  а  на  грудь  мне  упала  капля  чего-то  вязкого  и  на  этот  раз  действительно  горячего,  теперь  я  почувствовал  разницу.  Вторая  капля  упала  на  живот,  она  была  странно  приятно  горячей,  я  напрягся,  и  вода,  находившаяся  в  углублении  моего  пупка,  вытекла  оттуда  и  стекла  по  животу.
Глаза  мои  были  завязаны,  но  слух  и  обоняние  обострились  до  предела,  как  и  осязание.  Все  мое  тело  будто  превратилось  в  сплошную  эрогенную  зону,  которая  жаждала  новых  ощущений,  не  успев  еще  разобраться  с  полученными.  Я  различал  все  малейшие  оттенки  и  полутона  игравшей  в  соседней  комнате  музыки,  слышал  запах  благовония,  моего  парфюма,  моих  выделений  и  выделений  Анны,  свечи,  растаявшего  льда  –  даже  у  него  был  свой  тонкий  запах.
Моя  мучительница  стала  на  четвереньки  и,  целуя  мои  живот  и  грудь,  продвинулась  вперед.  Ее  губы  коснулись  моей  шеи,  я  почувствовал  горячее  дыхание,  пахнущее  моей  смазкой.  Она  вильнула  бедрами,  нащупала  своей  истекающей  щелью  головку  моего  наконец  твердокаменно  стоящего  члена  и  медленно  на  него  опустилась.  Анна  пила  таблетки,  и  мы  всегда  трахались  без  презерватива  –  не  знаю,  почему,  но  я  ей  доверял  и  она  мне,  наверное,  тоже.
К  этому  моменту  сонливость  мою  как  пылесосом  сдуло,  но  нимфоманка  стала  проявлять  свои  мазохистические  наклонности.  Она  не  то,  чтобы  двигалась  медленно,  нет  –  она  вообще  не  двигалась,  только  слегка  вращала  бедрами  и  то  сжимала,  то  расслабляла  мышцы  влагалища.  Сначала,  когда  я  был  настолько  возбужден,  что  готов  был  кончить  через  несколько  секунд,  меня  это  устраивало,  но  постепенно  твердость  моего  друга  стала  снижаться.
Не  знаю,  виной  ли  тому  усталость  или  совершенно  замерзшие  ноги,  а  может  то,  что  Анна  была  не  в  моем  вкусе  и  никогда  меня  по-настоящему  не  возбуждала  или  все  вместе  взятое.  Хотя  нет,  было  кое-что,  что  действительно  меня  беспокоило  последнее  время,  и  каждое  малейшее  напоминание  об  этом  приводило  меня  в  состояние  полной  апатии.  Ведь  раньше  у  меня  никогда  не  мерзли  так  ноги,  никогда  они  не  становились  ледяными  без  повода,  руки  мои  не  были  синюшными  руками  трупа.  Это  было  совсем  недавно,  но  казалось,  что  в  прошлой  жизни.
Член  мой  окончательно  упал,  Анна  почувствовала  это  и  стала  ласкать  его  губами,  пытаясь  вернуть  эрекцию.  Хорошо,  что  глаза  мои  были  завязаны.  Я  всеми  силами  старался  вернуть  эрекцию,  заставить  гребаные  пятнадцать  с  небольшим  сантиметров  моего  тела,  этот  кусок  губки  снова  стать  твердым,  но,  как  я  не  пытался,  как  не  представлял  себе  самые  развратные  картины,  все  мое  сознание  занимали  лишь  мысли  о  неизбежной  смерти.  
Мои  холодные  ноги  и  руки  были  напоминанием,  что  никакие  таблетки  и  процедуры  меня  не  спасут,  что  я  просто  ходячий  труп.  Моя  ступня  касалась    деревянной  спинки  кровати,  но  если  бы  спинка  была  бетонная  или  железная,  я  бы  не  заметил  разницы  –  мое  тело  медленно  отмирало.  Анна  заглатывала  мой  член  полностью,  вытворяла  языком  совершенно  невозможные  вещи,  пальцы  ее,  такие  горячие,  касались  моих  яичек  и  промежности.  Кроме  моих  родителей  это,  пожалуй,  будет  единственный  человек,  который  станет  приходить  ко  мне  на  могилу.
Я  вытащил  левую  руку  из  петли  и  освободил  правую.  Встал  с  постели  –  мне  хотелось  размяться  и  разогреться,  кроме  того,  надо  было  как-то  переключиться  с  канала  «Кладбище  ТВ»  на  «Хастлер».  Анна  смотрела  на  меня  с  неописуемой  нежностью,  не  знаю  даже,  откуда  она  взялась,  просто  не  представляю.  И  с  похотью  в  глазах,  такой  совершенно  блядской  похотью.  Одного  этого  взгляда  хватило,  чтобы  вернуть  меня  на  путь  истинный.
Развернув  ее  задом,  я  толкнул  ее  на  кровать,  мягко  так.  Анна,  настоящая  женщина,  была  податлива,  как  пластилин.  Тут  же  легла  лицом  на  простыню  и  прогнула  спину:  привлекательность  ее  пятой  точки  ни  для  кого  не  была  секретом.  Я  опустился  на  колени  и  провел  языком  по  ее  багровым  пухлым  губам,  покрытым  смазкой,  ни  у  кого  я  не  видел  настолько  багровых  и  мясистых  половых  губ,  разве  что,  может  быть,  в  порно.  Я  всегда  находил  их  особенно  привлекательными,  гораздо  более  привлекательными,  чем  бледно-розовые  и  плоские  губы  большинства  моих  бывших  подруг.
Держа  ее  руками  за  бедра,  я  работал  языком,  как  заправская  лесбиянка,  и  если  бы  хоть  на  секунду  отпустил,  Анна  бы  точно  вырвалась,  так  она  виляла  бедрами.  Это  занятие  полностью  увлекло  меня,  я  с  удовольствием  растворился  в  нем,  это  был  праздник  жизни,  на  котором  мыслям  о  смерти  не  было  места.  Ожил  и  мой  депрессивный  приап,  воспрянул  ото  сна,  чтобы  стать  полноценным  участником  этого  празднества.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232567
дата надходження 02.01.2011
дата закладки 03.01.2011


Child of Nightmare

Reversed Countdown of Time

Живеш  на  світі,і  навіть  не  думаєш
про  час  що  спливає  сам  по  собі
І  цього  ні  з  чим  не  сплутаєш
цього  часу  що  так  не  догоджає  тобі

І  не  встигаєш  ти  в  ритмі  з  ним
Поглинає  тебе  часу  дим
Не  дає  наздогнати,не  дає  пройти
Щоб  із  щастям  своїм  у  ногу  іти

Ні  вогонь,ні  вода  не  поможуть
Ні  Кошмари  Темної  Ночі
Хіба  руки  чиїсь  час  перевернуть
Змінять  кроки  твоєї  долі

Часто  нарікаєш  на  долю  і  час
(Продовжити)
Але  не  забувай  ти  ніколи  про  нас

Ми  творці  твого  грішного  тіла
ми  творці  твоєї  душі
Це  буде  тобі  покарання
Щоб  знащити  діла  твої  грішні

******

Час  піде  в  реверс,помчить  назад  мов  експрес
Переживеш    ти  небачений  досі  стрес

Стрілка  годинника  немов  гнана
вітром,крутить  час  назад  невблаганна
Не  зміниш  ти  вже  нічого,не  змінимо  й  ми
Зміни  сам  серце,душу  й  свої  чорні  думки

Завжди  це  людське  шкодування
й  жаління  за  втраченим
Це  все  є  зла  бажання
за  досі  небаченим

Тепер  шкодуй  за  втраченим  часом  майбуття
Адже  провалишся  в  минуле,в  обитель  зла!!!

Прощавай,твій  зворотній  відлік  часу  завершений
Тепер  ти  грішнику  смертний  повержений

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232540
дата надходження 02.01.2011
дата закладки 02.01.2011


Khii!

Умоляю, выведите из палаты

Умоляю,  выведите  из  палаты,
Это  ведь  за  мною  в  чёрном  балахоне.
Лик  оного  суров.  Закован  в  латы.
Мне  страшно,  кто  они?  Кто  они?

Кто  их  пустил,  зачем  здесь  столько  плача.
Зачем  меня,  несут  туда,  не  надо.
Там  в  коридоре  видел  тени  палача,
Я  слышал  шёпот  палача.  Из  ада.

Там  за  спиною,  сзади  произносят  моё  имя,
Всё  шёпотом,  всё  ложь,  не  верьте.
Всё  отнимают,  что  так  было  мной  любимо,
Иуды  жизнь  мою  предали  смерти.

22.04.09  -  4.22

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231768
дата надходження 28.12.2010
дата закладки 02.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2011


elvira_on_kix

Печальная ода

Быть  может  забытая  рана
Прольется  навеки  дождем
Все  в  прошлом  -  глубокая  яма
Давай  на  секунду  вернем...

Безумно  открытые  веки
Давят  на  выброс  слезы
И  снова  соленые  реки
В  преддверии  сильной  грозы

Послушай,  я  -  здесь,  я  -  живая
Прочувствуй  мой  ядерный  стон
Лишь  легкого  счастья  желая
Давай  говорить  в  унисон

Ты  знаешь,  ведь  время  не  лечит
Мое  сердце  расколото  снова
Один  твой  взгляд  меня  калечит
Не  говоря  про  грубое  слово

Допустим,  я  вновь  не  права
Но  ты  вряд  ли  поймешь
Как  больно  услышать  слова
Что  ты  никогда  не  придешь

О  Господи,  где  же  опора?
Мой  крик  оборвет  тишину
Для  тебя  я  подвину  горы
А  может  и  жизнь  порешу

Не  надо  мне  чистого  солнца
Лазури  безкрайних  вод
Я  верю,  ты  должен  вернуться.
Может,  не  лучший  исход...

И  ненависть  горькой  пилюлей
Расплавится  страстно  в  груди
Бордовая  кровь  хлещет  пулей
Давя  на  останки  любви

Тяжкие  мысли  не  грызли
Но  ад  открывает  мне  двери
И  зыбкий  привкус  жизни
Стекает  сквозь  дни  и  недели

Так  глупо  хоть  что-то  решать
Пусть  мысли  мне  выход  кричали
Но  я  не  хочу!  Не  надо  мешать!
Так  сладко  -  под  гнетом  печали

...Читаю  молитву,
В  глазах  -  безисходность.
Проиграю  всю  битву
Проверкой  на  прочность

Закрою  глаза,
Готовясь  к  отходу.
Шажок  в  никуда...
Я  закончила  оду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232293
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 01.01.2011


Заратустра

Нас нет…

Сотканный
пустотою...
вдаль,  
за  пустынным  простором
я  увлекаю  свой  взор,
чтобы  словами
простого
воющего
про  стороны
Проститься
с  небом
узорами,
что  доносились
на  зло...
Так  назойливо...

Начал  я...:
Обрывки  в  ветке,
люди  в  клетках,
люди...
бред,
но  нет  их!!!
На  секретных
железах  внутренней  
секреции
я  слышал  сердце
Я  вошел  в  него,
посредственно,
как  в  мир...  в  жизнь...
если  бы
переступить  ещё  на  терцию
томясь
в  объятьях  трезвости
по  отношений  лестнице
то  было  поздно...
Темноты  коллекция
как  законы  Лейбница
знала,  
что  колеблюсь  я...  
я  мертв...
Откуда?
Ведь  держали  утро
увальни
унылые,  как  хруст,
под  ноги  Заратустры
лился  уксус...
Свет...
тусклый...
в  её  глазах  
прощальный  запах
берег  на  пол...
берег  за  борт
заплыл...
сам  не  свой
за  трапезой
я  поглощал  депрессии...
кресты  на  моем  прессе,
потолок  до  боли  тесен...
Этот  мир...
Мир  песен...
И  вода  рекою
из  запястий
окна
настежь...
окна  в  пластыре...
как  Добрый  Пастырь...
добрый  пластырь...
окна
настежь...
нас  всех...
нас  здесь...
нас  нет...
нас  лес...
нас  здесь...
нас  нет...
нас  всех...
нас  держит...
реже...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192031
дата надходження 26.05.2010
дата закладки 01.01.2011


Khii!

Новый? God

02.01.07  -  23.55
Новый  год

Часам  пора  пробить  двенадцать.
Сижу  в  подвале  в  полной  темноте.
Здесь  тихо  и  почти  не  слышно  фейерверков…
И  я  рисую  кровью  на  листе  бумаги  родные  и  знакомые  до  боли  очертанья  любимого  лица.
И  лезвие  голодное  ласкает  мои  вены,  пытая  прекратить  страданья,  которым  нет  конца.

Я  просто  хочу  никому  не  мешать,
Я  просто  хочу  уснуть  в  тишине.
Что  мне  с  собой  делать  –  не  мне  ли  решать?
Ой…  Типа  кто  будет  грустить  обо  мне…

Затухнет  свеча  и  красные  струны  затихнут,
И  чёрная  бабочка  тихо  уснёт  на  стене…
Уж  заполночь,  лишь  за  окном  снег  кружащие  вихри,
Для  мира  -  начало,  художнику  мира  -  конец

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232310
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 01.01.2011


Анна Демченко

Твой ангел смертельно устал.

Хорошие  девочки  не  играют  с  огнём,не  носят  в  карманах  зажигалок  и  перочинных  ножиков.Да?
-  Я  не  умею  курить.но  ношу  с  собой  в  сумке  пачку  "Sobranie'',чтобы  доставать  её  всякий  раз  когда  буду  проходить  мимо  тётенек  с  маленькими  детьми.Испытав  очередную  дозу  пафоса  от  оглядок  и  сопровождения  косых  взглядов.
"-  Смотри  доченька,такими  как  она  быть  нельзя.Это  очень  плохо".
Они  надолго  запоминают,как  ярко  я  крашу  губы  в  выразительный  кроваво-красный  оттенок.Хорошо  что  им  никогда  не  удасться  узнать  меня  ближе.Ведь  они  бы  расстроились  если  бы  у  нас  были  одинаковые  имена.

Никогда  не  ощущаю  холода  когда  после  10-ти  минут  на  морозе  пальцы  отнимает  и  я  их  просто  не  чувствую.Как  и  всего  своего  (и  твоего)  тела.
Мне  не  нужны  твои  36.6  облитые  карамельно-ванильными  соплями.

Герде  не  нужен  Бог.  Герде  нужен  Кай  .

Да.Я  пью  кофе  под  открытой  форточкой  на  кухне  читая  Коэльо.
Да.Мне  нравится  пить  с  горла  коньяк  и  шампанское.Просто  так.Люблю  когда  у  меня  каждый  день  праздник!
Фатальный  праздник.
Время  в  Раю  пошло.
в  обратный  отсчёт.
.
Но  твой  ангел  смертельно  устал.
.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229835
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 31.12.2010


Cheese_Boy

Сльози, Біль, Кохання…

Сльози,Біль,Кохання

кажеш  що  це  покарання

чого  ж  тоді  мене  кохала

чому  мені  майже  рідною  стала

чому  пішла  і  нічого  не  сказала

коли  по  мені  кров  стікала

це  було  заради  тебе

по  життю  любов  мене  веде

дивлюсь  тепер  на  тебе  із  небес

а  ти  цілуєш  когось  там  десь

знаю,  більше  про  мене  не  згадаєш

всі  слова  мої  позабуваєш...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210983
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 31.12.2010


Іван Шабуцький

Блядюга

Одну  тебе  любив,
Для  тебе  тільки  жив
Казали  всі  мені:
«Другу  собі  знайди,
Бо  блядь  —  ота  пизда,
Не  варта  ніхуя»
Не  вірив  я  усім,
Тебе  одну  любив
Та  все  ж  одного  дня
Ти  змусила  сама
Щоб  я  сказав  тобі
Важливі  ці  слова:

Ти  блядь,  ти  сука,  таку  ще  пошукати
Ти  дура,  курва  —  хотів  би  я  на  тебе  срати
Кохаю  тебе  і  не  можу  тебе  бачить
Прощай  блядюга  прощай  назавжди

Казала  ти  мені
Від  мене  ти  не  йди
Я  все  ж  не  блядь  якась
Ні  з  ким  я  не  була  
Повір  моїм  вустам,
Не  вір  чужим  словам.
А  я  всміхнуся  і  піду
Тобі,  брехлива  блядь
Іще  не  раз  я  повторю:

Ти  блядь,  ти  сука,  таку  ще  пошукати
Ти  дурра,  курва  —  хотів  би  я  на  тебе  срати
Кохаю  тебе  і  не  можу  тебе  бачить
Прощай  блядюга  прощай  назавжди

Продажна  тварина  -  йобаний  в  род
Розйобана  дірка  -  хуй  тобі  в  рот
Тебе  більше  я  не  хочу  бачить
Прощай  блядюга  прощай  назавжди

Ти  блядь,  ти  сука,  таку  ще  пошукати
Ти  дура,  курва  —  хотів  би  я  на  тебе  срати
Кохаю  тебе  і  не  можу  тебе  бачить
Прощай  блядюга  прощай  назавжди
Прощай  блядь
Прощай  бляяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяядь                      х4
Блядь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145915
дата надходження 18.09.2009
дата закладки 31.12.2010


do_not_disturb

не турбувати

ти  не  хочеш  мене  бачити
не  хочеш  чути
читати
Знати

а  я..  як  та  заноза
прискіпливо
хоче
кохати

...

знову  ставиш  "не  турбувати"
а  мені  що?
мені
начхати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232190
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 31.12.2010


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2010


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2010


alkogol1888

Ненавиджу тебе.

Ненавиджу  тебе.
Ненавиджу  твої  дитячі  скули.
Ненавиджу  твої  солодкі  губи.
Ненавиджу  слова  твої  вони  калічать  душу.
Найгірше  те  що  я  люблю  тебе,  ненавидіти  мушу

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231477
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010


Mellani

. . тебе мало. .

Якби  ти  знав  як  тебе  мало  
Якби  знав  як  я  люблю  тебе    
Якби  ти  знав  і  знов  не  стало  
Без  тебе  немає  мене  

Ти  майже  поряд  і  знову  далеко  
Все  це  для  тебе  і  всі  рядки  
Тільки  твоя  і  як  же  не  легко  
Чути  лише  телефонні  гудки  

Не  можу  більше  втрачати  тебе  
Не  хочу  знову  шукати  тебе  
Губи  кусаю..  
тебе...  не  відчуваю..  

Знов  не  закінчені  фрази  
Знову  сльози  в  очах  
Вечір..,  а  ми  вже  не  разом  
Я  помираю  у  чужих  руках  

Люблю  і  знову  ненавиджу  
місто  пустеля  моя  
Тебе  я  ніколи  не  зраджу  
Навіки  лише  твоя́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231177
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 26.12.2010


Mellani

Пішла ти. .

Безглуздо  хворіти  тим  в  що  не  віриш  
Не  вірю  у  тебе,  в  любов,  в  поцілунки  
Хворобу  цю  термометром  не  зміриш  
Я  й  досі  бережу  всі  твої  подарунки  

Казала  "кохаю"  і  віру  втрачав  я  
Бо  знову  брехала  і  зрадила  знову.  
Вірив  тобі,  і  все  пробачав  я,  
І  знову  почав  я  забуту  розмову.  

Забрала  у  мене  життя  й  море  часу  
Та  серце  своє  усе  ж  зміг  забрати.  
Для  мене  ти  значила  надто  багато  
Щоб  зараз  тебе  тут  проклинати.  

Коли  ти  пішла,  то  з  цим  я  змирився  
Пробачив,  забув  і  не  обернувся.  
Для  тебе  у  серце  вхід  вже  закрився  
Я  серце  забрав  і  більш  не  вернусь  я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231309
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 26.12.2010


Карл Доммерштерн

За дверью туалета.

1-ый  курс.  Мне  17  и  я  жил  с  соседом,
Мы  снимали  квартиру  одну  на  двоих.
Как-то  раз,  он,  покончив  с    домашним  обедом
Отлучился  в  сортир.  (как  сказал  мне:  «На  миг»)

Не  привык  замечать  я  подобные  вещи,
Но  в  тот  раз  что-то  было  не  так  как  всегда…
Вдруг,  за  дверью  послышался  рокот  зловещий
Затряслись  мелкой  дрожью  и  дверь,  и  стена…

Я  невольно  шарахнулся  к  выходу  даже,
И  несмело  прислушался  к  звукам  внутри,
Вы  такое  не  встретите  в  кино  продаже:
Что-то  вылезло  из-под  закрытой  двери…

Что-то  мелкое,  шустрое  двинулось  быстро  
К  подоконнику  с  приотворённым  окном,
Это  НЕЧТО  блестело  слегка  серебристо…
И  бежало  под  нашим  накрытым  столом.

Пересилил  себя,  присмотрелся…  О  Боже!
Это  были  клещи,  пауки  и  жуки!
Надо  быть  к  чистоте  в  помещении  строже,
Чтобы  снова  не  видеть  подобной  реки!

Но  послушайте,  дальше  ещё  интересней:
Через  пару  секунд  кто-то  вылез  опять!
100%-ный  носитель  смертельных  болезней…
Я  не  знал,  что  мне  делать  и  что  предпринять!

И  поэтому  просто  стоял  истуканом,
И  смотрел  на  летучих  мышей  и  на  гнид,
Из  щелей  вылетающих  мощным  фонтаном,
Я  боялся,  что  там  же  меня  и  стошнит!

Это  всё  продолжалось  достаточно  долго,
Но,  внезапно  сосед  мой  откинул  крючок,
Засмеялся,  почти  истерически  громко
И  шагнул  через  низко  прибитый  порог…


Продолжение  следует…
                                     Следите  за  анонсами…
01:48
24.12.10

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230828
дата надходження 24.12.2010
дата закладки 26.12.2010


Карл Доммерштерн

За дверью туалета 3.

Оказавшись  за  дверью,  скажу  откровенно:
Было  мерзко,  тошноты  не  смог  удержать,
Блеванул,  для  удобства  упал  на  колено,
Но  потом  моментально  вспотел,  стал  дрожать.

Захотелось  бежать  без  оглядки,  и  с  силой
Избивать  виноватых,  найти  таковых!
Я  увидел,  как  нечто  неспешно  скользило…
Вместо  рвоты  я  выдал  червей  земляных!

Вместо  рвоты  излил  2  стакана  личинок,
Многоножку,  тарантула  и  саранчу!!!
Это  лезло  из  всех,  абсолютно  всех  дырок,
Я  в  истерике  жаждал  увидеть  мочу...

Или  кал,  или  что-то  подобное…  рвоту…
В  общем,  то,  чем  способен  блевать  человек!!!
Я  напрасно  в  тот  день  прогулял  всю  учёбу,
Если  б  знал,  то  не  сделал  такого  вовек!

Не  пошёл  бы  в  квартиру  обедать  с  соседом,
Не  увидел  бы  то,  что  увидел  теперь!
Это  всё  так  и  было  бы  крупным  секретом…
Для  чего  я  закрыл  туалетную  дверь?

Для  чего?  Может  быть,  чтоб  понять  одну  правду  –
Человек  не  святой!  Он  обычный  сосуд,
Содержащий  живых  насекомых  –  отраву
Эгоизма,  во  всем  этом  гниды  живут!

Равнодушие  –  черви,  клещи  –  просто  зависть,
Пауки  –  раздражительность,  слизень  –  тоска,
Многоножка  –  обман,  превратившийся  в  запись,
Таракан  –  лицемер,  а  жуки  –  суета!

Нам  нужны  туалеты,  чтоб  все  нечистоты
Выходили  за  дверью  закрытых  границ!
Чтобы  сами  с  собой  мы  сводили  все  счёты,
А  не  с  энным  количеством  близких  нам  лиц!

1-ый  курс.  Мне  17  и  я  жил  с  соседом,
Мы  снимали  квартиру  одну  на  двоих…
Впрочем,  я  написал  Вам  подробно  об  этом
Если  нет,  прочитайте  ещё  раз  весь  стих  =)

                                                                                         Конец.
06:38
26.12.10

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231261
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 26.12.2010


Khii!

Знаешь, я всё ещё плачу, храня твои фото

Знаешь...  Я  всё  ещё  плачу,  храня  твои  фото.
Верь  мне.  Ты  больше  меня  не  увидишь,  пускай…
Ветер  свободы  опять  раздражает  до  рвоты.
Нервы  скрипичной  струной  и  весна  через  край.

Часто  спасает  меня  мазохизма  припадок.
Часто  себя  убеждаю  упорно,  что  прав.
Руки  развязаны,  запах  экстаза  так  сладок,
Страстно  вкушаю  коктейль  из  вкуснейших  отрав.

Скоро  из  памяти  выжгу  остатки  сомнений,
Вкус  твоей  страсти  и  взглядов  немое  тепло.
И,  растворившись  в  потоке  своих  преступлений,
Буду  молиться,  чтоб  дальше  тебе  повезло.
 1.59  -  26.01.09

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228512
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 26.12.2010


Ніна Яворська

Я - жінка

Пропоную  вашій  увазі  мою  "пробу  пера"  як  перекладача  :)
           -----          -----          -----          -----          -----
Я  -  жінка.  Я  -  актриса  ексцентрична,  
вгадай,  яку  я  граю  нині  роль.  
Я  -  жінка.  Я  -  володарка  велична,  
мені  вклонялись  злидар  і  король.  
Я  -  жінка.  Я  -  рабиня  безталанна,  
що  знала  лиш  солоний  смак  образ.  
Я  -  жінка.  Я  -  пустеля  невблаганна,  
що  спалить  всі  гріхи  твої  за  раз.  
Я  -  жінка.  Я  слабка  і  я  всесильна.  
Моє  життя  -  зі  злом  жорстокий  бій.  
Я  -  жінка.  Ти  поводься,  любий,  пильно,  
а  раптом,  стріли  послані  тобі...  
Я  -  жінка.  Я  -  жага  непереможна,  
я  мушу  все  стерпіти  і  знести.  
Я  -  жінка.  Я  -  те  щастя  найдорожче,  
котре  не  зміг  впустити  в  душу  ти.  
Я  -  жінка.  І  тому  я  небезпечна.  
Вогонь  і  лід  зійшлись  в  мені  одній.  
Я  -  жінка.  Я  прекрасна,  безперечно,  
і  в  юності,  і  в  старості  моїй.  
Я  -  жінка.  І  у  світі  всі  дороги  
ведуть  до  мене  втомлених  прочан.  
Я  -  жінка.  І  за  це  я  вдячна  Богу,  
хоч  Він  мені  гріхів  не  пробачав...



А  ось  оригінальний  вірш  київської  поетеси  Наталії  Очкур:

Я  -  женщина,  а  ,значит,  я  -  актриса....
Во  мне  сто  лиц  и  тысяча  ролей.
Я  -  женщина,  и,  значит,  я  -  царица,  
Возлюбленная  всех  земных  царей.  
Я  -  женщина,  и,  значит,  я  -  рабыня,  
Познавшая  соленый  вкус  обид.
Я  -  женщина,  и,  значит,  я  -  пустыня,
Которая  тебя  испепелит.
Я  -  женщина.  Сильна  я  по  неволе,  
Но  знаешь,  даже  если  жизнь  борьба,  
Я  -  женщина,  я  слабая  до  боли,  
Я  -  женщина,  и,  значит,  я  -  судьба.  
Я  -  женщина.  Я  просто  вспышка  страсти,
Но  мой  удел  терпение  и  труд.
Я  -  женщина,  я  -  то  большое  счастье,
Которое  совсем  не  берегут.
Я  -  женщина  и  этим  я  опасна.
Огонь  и  лед  навек  во  мне  одной.  
Я  -  женщина,  и,  значит,  я  -  прекрасна  
С  младенчества  до  старины  седой.  
Я  -  женщина,  и  в  мире  все  дороги,
Ведут  ко  мне,  а  не  в  какой-то  Рим...  
Я  -  женщина.  Я  -  избранная  богом,  
Хотя  уже  наказанная  им...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176061
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 26.12.2010


Романюк Марина

З чього створена Людина

В  старій  але  життям  пропахлій  хаті  
 жила  Надія.  Пестила  серця.  
І  бідному  і  добре  вбраній  знаці  
всім  дарувала  розуму  буття  
І  хоч  не  мала  за  душей  монети  
Завжди  уміла  всім  допомогти  
І  знала  що  не  знайдеться  планети  
де  хтось  без  неї  зможе  прямо  йти...  

А  поруч  із  хатиною  на  схилі  
Стояв  камінням  викладений  мур  
Його  верхівки  небо  покосили  
Хазяйнував  там  Смуток  брат  Тортур  
Він  холодом  в  думки  людські  пролазив  
У  стогнаннях  усмішку  розчиняв  
І  кожного  кого  хоч  раз  він  вразив  
Собі  в  рабів  уміло  забирав...  

А  у  зелено  золотому  лісі  
Що  біля  річки  всі  століття  ріс  
Жив  добрий  Пан  а  звали  його  Милість  
Він  людям  завжди  гарне  в  серце  ніс  
І  щоб  не  скам’яніло  й  не  померло  
Все  зігрівав  вогнем  чарівних  мрій  
І  прокладав  дорогу  він  крізь  терна  
І  спонукав  всіх  до  серцевих  дій...  

А  через  річку,  березі  на  іншім  
Жорстокість  проживала  молода  
Гарне  дівча    та  думки  повні  грішним  
Її  найкраща  подруга  Біда  
І  як  зберуться  разом  ті  дівчата    
То  хоч  в  каміння  голову  ховай  
Бо  на  сніданок  люблять  сліз  багато    
а  на  вечерю  кров  їм  подавай...  

А  у  степу  далекому  на  сході  
Де  у  луні  дзвінкоче  плашок  спів  
Де  трави  від  легесенького  вітру  
Ставали  схожі  на  морський  прилив  
Знайшов  свій  дім  вже  сивий  дядько  Спокій  
Він  міг  навчити  всіх  хто  тільки  хтів  
Які  потрібно  їм  робити  кроки  
Для  кожного  хто  хоче  легких  снів  
А  жінкою  була  йому  Тривога  
Вона  весь  день  носилась  як  шальна  
Їй  все  здавалось  що  якась  пригода  
За  мить  лама  усі  її  діла
І  місця  не  знаходячи  у  світі  
Літати  мала  завжди  за  кордон  
І  дня  вже  не  посидячі  на  місті  
Верталась  з  думкой  що  згорів  їх  дом...  

А  десь  на  морі  проживав  Завзяття  
Любу  роботу  даром  він  вважав  
І  тільки  зробить  за  нове  береться  
Щоб  не  сидіти  діяти  бажав...  

А  в  тому  морі  був  сіренький  острів  
На  ньому  собі  лінощі  жили  
Якщо  Завзяття  і  приїде  в  гості  
То  і  поробить  їм  якісь  двори  
А  самі  не  піднімуть  свої  кості  
Якби  їх  підіймали  і  воли...  

А  біля  чистого  і  срібного  озерця  
Що  вже  давно  закрите  від  очей  
А  згадки  залишились  тільки  в  серці  
Блукає  Мудрість  з  ранку  й  до  ночей  
Все  розуміє  знає  всі  питання  
І  відповіді  маються  на  них  
Та  не  закінчує  Вона  людські  страждання  
Бо  більше  в  них  усе  думок  лихих  

Та  наймолодші  але  й  самі  старші  
На  цьому  і  на  інших  із  світів  
Є  дві  сестри  Вони  усюди  перші  
Та  замикають  всіх  людських  кінців  

ЛЮБОВ  й  НЕНАВІСТЬ  
                                   неподільно  разом  
У  серці  у  житті  і  у  віршах  
Несуть  свій  біль  і  пестять  свою  радість  
на  вквітчаних  та  різаних  руках  

Живуть  у  серці  у  думках  у  дусі  
І  тільки  об’єднати  їм  дане  
І  мудрість  і  жорстокість  милість  спокій  
Надію  смуток  лінощі  в  одне  

Бо  всі  чесноти  в  роз  дрібок  не  вміють  
Складна  їм  поодинці  і  Хвилина  
Вони  живуть  як  тільки  разом  діють  
А  БОГОМ  ЗНИХ  ВСІХ  ЗРОБЛЕНА  ЛЮДИНА...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231236
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 26.12.2010


Гефест

Что ныне есть Рай а что Ад…

«Всё  ясно,  вроде  бы,  понятно,  
А  что  понятно  —  и  понять  нельзя».
……………………………………
************
Какое  раздолье  полей
Бездонное  Небо…  Вот  вдруг
Устал  от  мещанских  алей
Ох  вряд  ли  поймёшь  меня  друг

Ты  сердце  своё  на  засов
Поэт  пусть  куражится…  Всласть!
Да  пьём  по  утрам  мы  –  Рассол
В  душе  НЕНАВИДИМ  все  Власть
………………………………………...
Мы  верим…  «  Абы»  да  «кабы»
Локтями    -  Умеем  толкать
Ну  да…    Рождены  для  борьбы
И  каждый  второй  их  нас  –  Тать

Подарок  иль  рок  всё  ж  Судьбы:
-  Вся  жизнь  когда…  Полный  Ништяк
И  морщить  не  надо  Им  лбы:
-  Волшебная  Фея  –  Собчак
………………………………...
Ямщик!
             Да  ты  стерва  уснул
Иль  дразниш  меня  как  быка
Тебя  я  в  подкову  согну
Могу  и  проклясть  на  века
…………………………...
Ведь  жизнь  то  я  взял  напрокат
Поэтому  так  и  спешу
Познать  хочу  ложь  и  разврат
Вот  стих  свой  «мерзотный»  пишу

Вдыхая  кастрюль    -  Дым  и  смрад
Под  визг  тормозящих  машин
Что  ныне  есть  Рай  а  что  Ад
Зависит…  От  веса  мошны

Нет  бога…  
                           Взамен  кошелёк
Эвклид!
                       ПОСТУЛАТ  здесь  один
Вот  кухня…  Диван-уголок
В  итоге  я      –  «Царь/Господин»
…………………………………
Наш  быт  -  Весь  из  острых  углов!
Стоит  уж  вопрос  –  «Быть  не  быть»
Мы  стадо    -  Упрямых  Ослов
Паскудить  «могём»  -  Не  любить
………………………………
………………………………………….
Есть  ПРАВДА  и  «Свет  на  Пути»
Не  скажешь  о  «всём»  в  одночас
Чавой  же  должны  мы  найти
Хромаешь  с  чего  ты  –  Пегас
///////////////////////////
*******
На  Пир!  
                             Богом  мы  Созваны
Есть  в  мире  всего  –  Через  край!
А  козырь  в  руках…      Сатаны:
-  Мещанский  наш  дух…    Супер  Рай
…………………………………...
Ямщик…  
               Сколько  можно  грустить
Как  мир  ведь  прекрасен  взгляни
Хочу  я  от  жизни  вкусить
Гони  же  ты  тройку  гони

Я  век  не  слыхал  бубенцов
Глаза  у  коней  ох  горят
Есть  Дух…  
               -    Наших  дедов  отцов
Они  то  ведь  жили  не  зря

Ей  богу  не  курам  на  смех
Ямщик!  Хочешь  правду  узнать:
-  Лишь  Духом…  Велик  человек!
Чего  тут  ещё  понимать
………………………………
Как  долго  к  «Себе  же  я  шёл»
О!  Как  выбивался  из  сил
Так  «что»  я  в  итоге  нашёл
НИКТО  меня…  
                     Так  не  спросил!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231212
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010


Khii!

Все красивые - дуры иль шлюхи

07.08.09  -  13.31

Все  красивые  -  дуры  иль  шлюхи,
А  уродины  мне  не  нужны.
Насмотревшись  однажды  порнухи,
Йа  убъюсь  ап  паверхнасть  стены.

Я  надую  гандон  перегаром,
Запущу,  посчитав  этажи,
Чтоб  не  думали,  будто  бы  даром
Жизнь  свою  я,  раб  божий,  прожил.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231209
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010


just me

Я кохатиму

Чи  колись  відчували  ви  кохання?  
Чи  писали  ви  колись  листа  до  людини,  що  не  ваша?  
Тобто,  це  вам  лише  так  здається.  А  може  й  ні?  
І  от  тут  ви  застрягаєте  поміж  цих  роздумів.  Ні  туди  й  ні  сюди:  

"Я  спілкуюся  з  тобою  вже  давно,якщо  це  можна  назвати  спілкуванням.  
За  такий  час  я  навіть  не  встигла  тебе  пізнати  хоч  трохи  краще.  
Але  вже  вважала  своїм  коханим.  
Скоріше  тим,  на  кого  я  завжди  змогла  б  зкинути  цей  тягар  з  паскудних  думок.  
Ти  вислуховував,  як  завжди,зітхав  і,  як  завжди,  казав,  що  все  налагодиться.  
Мене  це  бісило.  Ми  з  тобою,  певно,  ненавиділи  одне  одного.  
Так.  Скоріше  так  і  було.  Я  із  біса  багато  палила.  
Сумувала  за  тобою,  обіймала  подушку  замінюючи  на  тебе.  
Але  ж  ти  незамінний.  Єдиний.  Коханий.  
Може,  тобі  й  зараз  байдуже,  бо  ти  непобачив  цього  листа  коли  йому  був  час  на  відправку...  
Та  чи  побачу  я  тебе  знову?  Пробач  мене  за  всю  ту  неприязнь.  
Почуваю  себе  морем.  
Бо  ніяк  не  можу  зібрати  всі  думки  й  емоції  докупи.  
Я  ніколи  не  плакала  при  тобі.  Та  чи  колись  взагалі  плакав  ти?  
В  хворій  голові,  напевно,  назавжди  застрягли  образи  тебе.  
Особливо  настрій  твого  облиичя  й  очей.  
Не  зможу  уявити  тебе  поряд.  
Пробач."  

Так  і  живеш,  поки  життя  саме  не  розв'яже  все  це...  
А  потім  ти  відловлюєш  себе  на  тому,  що  весь  зміст  того  листа  -  суцільна  мрія.  
Жахаєшся,  що  зміг  отаке  написати.  
І  одного  дня  відчуваєш,  як  вібрує  в  кишні  твій  мобільний.  
-  Привіт!  Я  так  скучив!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231196
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010