І знову сколихнулася душа,
І знову мрії падають на аркуш.
До Тебе долітають у вірша́х,
Думки і сни запрошують до вальсу.
Моїм теплом народжений у снах
Звучиш мені на аркуші паперу.
Це сповідь мрій у зболених серцях,
Це та Любов, що стукає у двері.
Ще кілька фраз, не випитих до дна,
Ще кілька митей в серці найсвятіших.
Якби Ти знав, якби Ти тільки знав!..
Як боляче народжуються ві́рші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326417
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 10.08.2012
Приїдь, мій синочку, сусіди хворіють,
Я тиждень у хаті знаходжусь сама.
І квіти померзли, перина не гріє,
Поліночка дров вже у хаті нема.
Я знаю, тобі тепер вже не до мене,
Та в мене в житті ти зостався один.
Колись ти мене називав - моя нене,
Моя був надія і люблячий син.
Я пенсію, сину, для тебе складаю,
Поститися мушу - достатків нема...
Я скоро помру… То приїдь, я благаю,
Бо я в цілім світі лишилась одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286586
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 21.10.2011
Він спортсмен хороший, друзі,
Побігайчик, пострибайчик,
Хто ж це, дітки, є насправді?
Всім відомий – сірий зайчик.
**********
На гілячці біля хати
Все скрекоче і скрекоче,
Хвіст довгенький, білобока,
Певно дітки це – сорока.
**********
Величезний, сильний дуже,
Із людьми він завжди дружить,
Звуки творить, мов тромбон,
Хто ж такий це? Певно – слон.
**********
Вся у плямах, швидконога,
Шубку має, як у графа,
В неї шия довга - довга.
Ну, звичайно, це жирафа.
**********
До хатинки, що в дуплі,
Йде доріжка – гілка.
То ж скажіть, хто там живе?
Ну, звичайно, - білка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262938
дата надходження 02.06.2011
дата закладки 04.06.2011
Гарні роги-крутороги,
Їсть травичку, міцний стан,
І кожух на ньому гарний.
Звати, як його?- баран.
***
До ставка спішить, гогоче,
Жити без трави не хоче,
Воду любить не з горнятка,
Хто це дітки? - гусенятко.
***
Хто в берлозі взимку спить?
Смокче сонний лапу?
Це силач відомий всім,
Мішка-косолапий.
***
Я хитрюща, я - красива.
Вся руда і трішки сива.
Дітки звуть мене, «сестричка»,
А насправді я – лисичка.
***
Все цвірінь, цвірінь, цвірінь,
Пострибати їм не лінь,
Як спортсмени молодці,
Скачуть сірі горобці.
***
У дупло несе горішки
І грибів складає трішки,
Скаче з гілочки на гілку,
Мова йде про кого? - Білку.
***
Хто живе в ставку, із нею,
Не життя для них, а мука.
З’їсти може, чи вкусити,
І цю рибу звати – щука.
***
Ках, ках, ках – це не курчатко,
Ках,ках,ках –не гусенятко.
Хто ж це, дітки, може бути?
Це, напевно, – каченятко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262978
дата надходження 02.06.2011
дата закладки 04.06.2011
На тополях вздовж дороги,
В вишині, у гущі крони,
Лише сніг з полів посходить,
В’ють своє гніздо – ворони.
*****
Птах великий з сильним дзьобом,
Він мисливець пречудовий,
З давніх пір і дотепер
Сильний птах цей, це орел.
*****
Сильний він і працьовитий,
Часом б’ють його за лінь.
Возить він вози і брички,
Хто ж не знає, що це кінь.
*****
Пишні роги, наче вази,
Хоч горішки в них піднось.
В лісі мешкає він дітки.
Звати цю тварину – лось.
*****
Як біжить дзвенять дзвіночки,
Чути з далеку дзень, дзень.
Благородний, гарні роги,
Хто ж це дітки? – це олень.
*****
Гусінь з дерева збирає,
Кожен день він робить так,
Діткам в хатку корм заносить,
Працьовитий сірий шпак.
*****
В кип'яток лишень закинуть,
Червоніє неборак,
Клешні має, хвіст пружинку,
Знають всі його – це рак.
*****
Все гогоче і гогоче,
Їсть траву і хліб в прикуску,
М’ясо нам дають і пір’я.
Мова йде про кого? - гуску.
*****
Хто ловив з полонки рибку?
Лід хвостом щосили товк?
Дітки всі його бояться,
Це страшний, зубастий вовк.
*****
Вся зелена, дує щічки,
В перетинках лапка,
Ще й скрекоче у болоті,
Це, напевно, – жабка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263091
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 04.06.2011
Роки проходять - в тебе сивина.
Та я тебе люблю, немов малу дитину.
В тебе є дітки, є своя сім’я,
Вони й мої, і я люблю їх сину.
В тяжку хвилину, Господи, спаси!
Грудьми закрию і підставлю плечі,
Я все зроблю, щоб ти не знав біди,
І, щоб пишалась татусем малеча.
Ще пам’ятай, що поки я живий,
Я можу навіть небо прихилити.
Бо ти для мене рідний, не чужий!
Я буду все життя тебе любити!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263117
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 04.06.2011
"У кожної людини свої зорі" ("Маленький принц")
Як часто буває коли душа хоче вирватись з тіла і жити своїм життям. Як часто нам хочеться здаватись сильнішими ніж ми є, витривалішими. Як інколи хочеться когось звинуватити у наших поразках.
Всі ми хочемо здаватись сильними – але так часто засинаємо на подушці мокрій від сліз.
Ми часто думаємо що темнота така сильна – але варто лише одного променя світла, і її могутність долається.Чому ми втручаємося у щастя інших.?
Важко знайти шлях з лабіринту, якщо хтось ламає всі вказівні знаки.?
Важко повірити у правду ,якщо вона заплямована неправдою. Важко відкритись.
Чому дивлячись на сонце - ми закриваємо очі.? Чому важко відпускати те – що давно не гріє наші серця.?
Чому соромимось показати нашу любов - боячись осуду і погляду інших людей.
Чому маючи щось своє ми лазимо у чуже і хочемо це ще більше ніж своє, ламаючи усі перегороди що є на шляху до нещастя.
Ми такі впевнені у своїх силах, ми такі горді і зовсім не боязкі у своїх прагненнях.
Але навіть тоді ми не розуміємо що щастя на чужому горі – не збудуєш.
Хто казав що можна сміятись – коли всі плачуть?
Чому приспів життя не повторюється в вдвічі?
І чому двічі в одну річку не ввійдеш?
Так, ви можете сильно бажати чогось ,думати що це вам дуже потрібне , але чи ви впевнені у тому що роблячи усе щоб бажання здійснилось ви станете щасливими ,якщо ви ідете по „головам іншим”?
Простий монолог самої з собою .
Прості запитання,але чи не складно на них відповісти.?
Всі секрети стають явними. Вся правда рано чи пізно розкривається.
Інколи хочеться щоб вже і зараз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259934
дата надходження 16.05.2011
дата закладки 19.05.2011
Як часто вносить корективи нам життя,
Без них прожити просто неможливо.
Ми робимо усе, щоб нам жилось щасливо,
Та до прожитого немає вороття.
І коректуючи часом тернистий шлях,
Проходимо крізь бурі і незгоди,
І навіть злидні проживаємо й хвороби,
Ми розуміємо, що це наш шлях – невдах.
Коли ж в життєвому тунелі світла блиск
І ніби корективи не потрібні.
Із часом розуміємо - ми бідні,
Що прожили без коректив – це ж риск.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260075
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 19.05.2011
Приніс лелека те дитя.
Зозуля роки накувала.
Блаженне було то буття.
В любові зернятко зростало.
Мов ніжний пагон, до Небес
Тягнула квітка рученята.
З країни начебто чудес
Дивились світлі оченята.
І за маленьке це дівча
Всілякі сили сперечались.
Добро і зло! До забуття
Схилить до себе намагались.
І світло, й темрява тягли,
Цю юну душу розривали.
Тягар із нею ті несли,
Хто жив за неї з молоитвами.
Та довго. Довго буревій
І шквал страждань так панували.
І цар брехні, спокуси змій
Життя безміри руйнували.
А Світло променем ясним
Всю душу щиро напувало.
І личко дощиком рясним
Від крові й сліз гірких вмивало.
Дитина, вставши, підійшла
І двері в пекло зачинила.
Спасіння в Небі віднайшла,
Добро і Мир в свій світ впустила.
Не стерти шрами. А в очах
Незмінний той дитячий подив.
Усмішка долі на вустах,
Надій, життя Небесний подих!
травень 2010р.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191367
дата надходження 23.05.2010
дата закладки 19.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2011
" Всякого из нас вытесняет воображаемый герой."
(Б. Шоу)
------------------------------------------------------------------------------
Завершення не буде. Коли асфальт мого міста забуде смак твоїх кроків, мелодія справедливості все ще звучатиме надто тихо. Перехожі будуть розмовляти про погоду і підвищення цін, а небо все ще з цікавістю спостерігатиме за рухом транспорту і не зможе зрозуміти людської суєти. Майже нічого не зміниться . Я ж бо розумію, що особистий спокій належить лише МЕНІ і тому не претендую на володіння ним іншими – ТИМИ,хто ще не знає про власну могутність. Прогулянка по сухому полю пам'яті і знову доведеться картати себе за відсутність дитинства, ковтати гіркоту завданого комусь болю і все ж плекати в собі любов до життя в усіх його проявах.
Коли ти живеш поруч з людьми, які тебе щиро люблять, не завжди можеш оцінити велич цієї любові. Нехай істина озвучується тисячами уст, але РОЗУМІННЯ її стає спалахом в особистому просторі, робить тебе кращим. Ти ще не бачив цього спалаху, ти навіть на сонце боїшся глянути… але ж це щастя –хвилинне осліплення світлом. Таких людей, як ти дуже багато. Всі вони на кожному кроці горланять про свою індивідуальність, вміння бути ІНАКШИМИ,але чи так це?
Знову прокинувся не в гуморі…Можем сьогодні разом поблукати чи посидіти в кав'ярні, обговорюючи сучасну літературу. Вчора ти був від неї в захваті, а сьогодні відмовляєшся від «сьогодні». Ще я можу вкотре послухати про твою обраність,себто неповторність і навіть кивати головою на знак згоди, але від цього легше нікому не стане. Ніякий ти не особливий і з натовпу виділяєшся хіба лише своєю черствістю, нездатністю побачити красу Божого витвору. Чай стане дещо гіркішим, але я буду знати, що була хорошим другом. Ти сміливо бунтуєш проти натовпу, але оточуєш себе найницішими його представниками,аплодуєш їм. Ти не помічаєш моєї гри в твою обраність лише для того, щоб оцінити по заслугам те, що маю тут і зараз.
Бідолашний хлопчик, ти старший за мене на кілька років і водночас молодший на цілу вічність. Лицемірство не робить тебе чоловіком і я впевнена,що помреш ти також хлопчиком – маленьким, невпевненим та озлобленим. Мені дуже шкода, що ця впевненість така смілива і я рада була б помилитись, але… Декорації твого світу дуже бідні і обмеженість твоя очевидна. Нічні танці на даху і бажання польоту робили тебе на мить іншим, ріднішим і через це я й досі поруч. Жодна людина не повинна буди покинутою, це просто неможливо. Краще б ти був актором, а я прихильницею твого таланту. Ввечері ми б пили вино і жваво обговорювали прем 'єру, а потім все ж лізли на дах для відвертостей з небом. Та в житті фальшиві актори залишуться поза собою… ніби приреченість… Бідолашний хлопчик.
Бруківка забуває смак твоїх кроків, але я сумуватиму…сумуватиму за мрією тобі допомогти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245331
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 30.03.2011
Матусю рідненька, чарівнице мила!
О! Скільки добра на віку ти зробила.
Ти сина навчила і вивела в люди.
Дорога до раю за це тобі буде.
Ти татка гляділа: вдягала, кормила.
Маленька сама, та в тобі мамо сила.
Ти рано вставала, сніданки робила.
Матусю рідненька, чарівнице мила.
І навіть тепер, коли сили вже мало,
Даєш собі раду в самотності, мамо.
Та в тебе є син і онук є у тебе,
Що будуть робити добро - це потреба.
Тримайся, матусю! Здоров’я хай буде.
І хай вся родина тебе не забуде,
Ти наш оберіг і так буде до віку,
Бажаємо щастя і років без ліку.
Ми любим тебе, бо ти наша кровинка.
Ти нашого роду вагома частинка.
За серце ласкаве, матусю рідненька,
Вклоняюсь до ніг, дорога моя ненько!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247010
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Понад дорогою одна, а то і дві,
Де купками, а де – коли рядками.
Ростуть і квітнуть мальви – вартові,
Пейзажі творять різнокольорами.
На зріст нівроку і стрункіш дівчат,
Заквітчані неначе наречені.
Милують око сотнями карат,
Неначе їх створив чарівний геній.
Так з року в рік, на протязі віків,
Вони в квіту лишаються без зміни.
Чарують розмаїттям кольорів,
Красуні мальви, квіти України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223316
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 23.12.2010
27 листопада - Запали о 16:00 свічку пам`яті жертвам Голодомору.......
Треба встати і вийти, встати і вийти
Нову свічу запалити...
Віктор Морозов
Вони вмирали, бо не вміли покорятись,
Бо працьовитими лишалися віки,
Царям не вміли чітко поклонятись
І не робили діти, як тепер, гріхи.
Вони невинно умирали за свободу...
Росли, раділи, грались у садку,
Співали про батьків своїх, природу
І не чіпали владоньку гидку.
Однак комусь це муляло до скону
Й схотів свободу в рабство покорить...
Прекрасне - це єдина перепона,
Аби людина в горі залишалась гнить.
Й почали голодом батьків, дітей морити,
останнє забирали з-під змарнілих рук!
Кати народу не давали жити -
Постійно раді завдавати мук!
Таке життя... Кати тепер при грошах -
Не всі умерли. Ще лишилися живі.
Вони пухнасті, тихі і хороші -
Такі же брали участь у різні!
Проте ми завжди будем пам'ятати -
У наших душах прадіди живуть.
Нехай же насолодяться змарнілі кати,
Проте своє отримають, коли умруть.
26.11.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224715
дата надходження 27.11.2010
дата закладки 12.12.2010