Символы твоих сновидений всегда рваные, моих - четкие
Клавиши черно-белые перебираю четками
Слушая каждый из полувздохов молитвы Листа
Классики лучше прочих умели любить, умирать и молиться.
Там, за твоей спиной - перекрестье серых остовов слов,
Серых степных зверей, серо-седых облаков
И пара оскалов-росчерков на спине:
Ты называешь их крыльями, я - Моне.
Ты захлебнешься кофе в две тысячи сорок третьем,
Мое имя умрет где-то следом в титрах
Мы встретимся после в раю для сбежавших из битников
Под хриплые биты ветров, под рваные хлопья снега.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634731
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 06.03.2016
Правило №1 Карни - навчитися забувати.
Правило №2 Карни - навчитися забувати.(с)
Прокидатися зранку спочатку було нестерпно важко. Прокидатися з думкою про те, що немає заради чого. Кого? Таллінська осінь, підозрюю, не сприйме мене, так само, як і я її. У вересні Карна носила світло-зелену сукню, вона була надто літня, але на всі мої зауваження Карна тільки сміялась. З нею я насміялась на все життя! Це було божевілля просто. Ще, в тому ж вересні вона мала рідний колір волосся. Русий. Воно було, як пшеничні хвилі котрі ми бачили по дорозі. Що дивно, вона ні на що не жалілась. Єдине що було за вересень сказано про стан – це те, що їй занадто добре, але вона хоче відчувати себе живою. Після цього ми знайшли якусь прострочену фарбу для волосся в магазині на околиці міста… Намішали всього, що тільки змогли знайти крім неї. Вона була чорна, Карна сміялась, що стане готом і почне славити сама себе. Але коли волосся висохло, колір був таким, який стоїть мені зараз перед очима: темно-синій, майже вороний. І що мене здивувало – волосся не випало наступного ж дня. Мені подобалося плести кіски і просто плутати його, воно все одно завжди розсипалось… В руках було неначе шовк. Тим вереснем Карна почала ховати плечі, котрі також синіли. І ближче до кінця – почала мерзнути. Її шкіра покривалась сиротами і вона щосили хукала на неї, а потім лоскотала мені шию. Таллінський вітер тільки байдуже зриває шарфа і летить кудись.. Десь до моря. Карна любила собі весь світ, а мене дратують естонці. Дратують і ті, хто намагається заговорити. Більшість нових знайомих вважають, що німота це фішка. А мені просто не хочеться. Того вересня малолітня Карна розказувала мені такі речі, про які я навіть здогадуватись не могла. Я казала їй що стара і дурна, а вона це підтверджувала і знову починала сміятись. Хапала мене за руку і витягувала надвір. Там було уже холодно, але з неї виходило тепло. На початку жовтня вона полізла під міст. З тією-таки фарбою. Не знаю, що вона там написала чи намалювала, бо «це величезна, світового масштабу таємниця, не запитуй і мовчи». Щоб її слухали Карна любила завжди. Вона особливо не любила говорити, але коли її слухали, то ставала богоподібною.
Тієї осені Карна тулилась, засинаючи, до мене і про щось говорила уві сні. В середині ночі, коли місяць підіймався і світив їй в обличчя, мені доводилось лягати на землю. Це було справедливим. І нормальним. А зранку – цілувала її заспані очі і дякувала Богу за те, що Карна прокинулась. Тієї осені в місті було небезпечно, але ми проводили там ночі. І я, по натурі, мирна людина виміняла в якогось дивного чоловіка свого телефона на ножа. Думка про те, що з нею може щось трапитись була мені найгіршим нічним кошмаром. Таллін не продюсує сни… Карна особливо любила всілякі забуті богом і людьми магазини. Ми приходили вночі, вмикали скрізь світло і вона бралася чаклувати. Очі горіли як вогники, погляд був наївним, а сама вона була неначе ангел. Я, іноді, не в змозі втриматись обіймала її і несміливо цілувала теплу шкіру. Карна червоніла і тільки довірливо поглядала в мою сторону продовжуючи свої пошуки. В такі моменти я боготворила її. І те, що сталося згодом не мало б статися ніколи.
Таллін відбирає мене у мене день за днем і я цьому радію. Тут чуже місце. Але і скрізь буде так само. Холодно і фальшиво.
Тієї осені Карна куталась в красиві хоч і застарілі речі і миттю знімала їх. Їй так само було холодно. Уже не ховала плечі. І шкіра була безкровна. Біла, але все ще тепла. Я цілувала її руки і коліна з чималими синцями. Тієї осені вона іноді плакала, а я постійно спала на підлозі. Кожен новий день і кожна хвилина з нею ставали для мене дивом. Доводилось боротись з собою так, як ніколи раніше, щоб не тримати її в обіймах весь день.
Таллін захоплює мене і плює мені в обличчя відсутністю чогось зрозумілого. Карна тієї осені не хотіла нікуди їхати і казала, що житиме сто років. Сміялась крізь сльози і розгулювала голою по будинку забувши про все на світі. Але ніколи не казала, що болить.
Осінь номер один.
Її немає. НЕМАЄ. НЕМАЄ…
Як не може бути тієї богоподібної істоти, що витягнула мене з петлі часу і життя?
Таллін скоро жбурлятиме в мене сніг. Але і це не змінить тієї осені. Тією осінню Карна сміялась і рвала на собі шкіру. Мені ж - дерло на серці.
«Правило один, - сказала вона мені, - правило один! Найголовніше. Чуєш? Слухаєш? Навчися забувати. Чуєш?»
Таллін мучить мене. Мене дратують його вулиці і мимовільні усмішки. Мене дратує його осіння меланхолія. Я пам’ятаю правило. Але мені немає більше кого слухати.
Таллін мовчить в унісон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373757
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 08.11.2015
господи, глупый шут, по-жа-луй-ста, на вот, возьми, перестань
раздай все слова, и молву, и чужие прости долги
не приручай ни лисов в себе, ни принцев, ни волчьих стай
не бей, как хрусталь, зеркала, не складывай в витражи
в кая и герду тоже,
пожалуй, пожалуйста, не играй
не доставай крапленые из-за потертого рукава,
нож из голенища, патроны не суй в патронташ
ты уже умер свою войну, умер, не проиграл
вот тебе петр апостол, вот твой забытый рай
вот тебе ворох рифм, пригоршня прошлых лет
вот тебе, шут, вот тебе, вот - тебе
мат, не шах
и счастье, и смех, и в бубенцах колпак
тысяча тысяч лиц, тысяча первое - на маскарад:
сыграешь христа? вот тебе тёрновый твой венец,
новые карты и старые шулера - полный штат
вот тебе, шут
только, пожалуйста, ты перестань, наконец,
дышать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462773
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 29.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2013
...і вірші його - данина сполучникам,
здатність єднати віддалене і пусте
із його вербальних сестер
жодна не знала світла,
будучи дещо штучною
в мить надокучливих споминів
і віроломних сцен.
вірші його - то моря всолоджені,
випиті буднями із повік.
він би міг опинятись
на ранах кожної
з надр тривожності
з надр відлиг.
стільки ніг по асфальту
його недійсності,
закупорені пляшки чужих гіркот
ледь не всоте
ця правда чистою
наче нуликом в древній код.
відчиняю ці стелі влучністю
крізь підлогу наш дім росте.
я йому - данина сполучникам,
щось віддалене і пусте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400741
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 14.02.2013
Всяк приходящий, оставь свой след, выбери карту - из тех, что рубашкой вверх,
одну из рожденных в рубашке - смейся, тебе повезло, ты еще молодой, ты уже вне
ты преступил порог, ты отворил себя: что же, мой юный бог, от двойки и до туза
выбери карту, как сердце просит, выкупи карту за медный грошик, давай сюда
и веруй в козырную масть
Не закрывай ни души, ни глаз, ни разума, ни страстей, пей, новоявленный, допьяну, пей, пей, пей
чуешь, крапленый: масть в тебе плещется - ярче любых кровей; масть растекается алым. Алым да на столе.
Стул у стены, ставь у стола, да сразу не лезь в петлю: это игра, всего лишь игра - се я тебе говорю.
Крупье раздает.
Душа на исходе.
Раздатчик - один из нас.
Теперь помолись...
не веруешь в бога?
Уверуй в козырную масть.
Душа как пропасть, два сердца бьются: еще немного, и в унисон. Душа - как пропасть, глаза - как блюдца
Ты хочешь верить, что это сон. Чирва на трёфу, по кругу ныне любовь закрывает смерть; святым сегодня играть ублюдков
такая, Прикуп, у трефов честь. Контрастом чирвы ложатся в масти, а после - в касту иль даже в кассу; стучат угрюмо броском костей
мир замирает на ложь и правду, мир умирает без Королей. Мой новоявленный, сейчас ваш выход - и только попробуйте не успеть!
Садитесь ближе, ваш выход - вызов, ваш выход - выброс, душа на кон. Она как пропасть, два сердца бьются
и мы всё верим, что в унисон.
Молчит галерка, алеет небо
свинцом целована седина
ты плохо верил, ты плохо выбрал
круг продолжается не-для-нас;
что же, пора покупать другую
или размениваться на "пас".
Я улыбаюсь: выбери карту, выкупи за гроши. Шаг да за шагом пляшут на плахе и жертвы, и палачи.
Не закрывай ни страстей, ни глаз, ни разума, ни души; пей, новоявленный, допьяну, пей, да еще - молчи
слушай себя, да будь осторожней, там, на своем краю; чуешь, крапленый: масть в тебе мается, сильнее, чем Бог в раю
Стул у стены, хряпни винца, да сразу не лезь в петлю: это игра, всего лишь игра - се я тебе говорю.
Крупье раздает.
Душа на исходе.
Раздатчик - один из нас.
Теперь помолись...
не веруешь в бога?
Уверуй в козырную масть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395883
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 28.01.2013
Такі, знаєш, принци тут водяться через два,
І це (зрозумій) аж ніяк не червона книга.
Час від часу "іде на ви" покачати комусь права
І закутаний спить по вуха в своїх інтригах...
А насправді вони не більше: слова, слова...
Знаєш, днями я тут сказала собі "мала,
А чому не тримати (він так фатально просить):
Він забив на обручку, на відстань, на особистий простір
На свої лише 20, мої уже 22...
Ми кохаємось з ним, а субтитрами осінь.. осінь...
Таким, знаєш, принцам тут завжди дають на чай...
У нас з ним щодня відбувається щось шалене,
Бо я, знаєш, вже вісімнадцять днів наречена...
В долонях записка: "йди!", а в думках "Не пускаЙ тримай!"
і, знаєш, принцеси, як я, не ковтають сліз -
Вдягаєш обручку - рада, знімаєш - рада...
Між нами зима, два міста, неясність і стук коліс...
Сьогодні в обіймах солодких мене задушила зрада
І марно нашіптував ангел: спинись...спинись...
... бо кожне "востаннє" часом їдять "на біс"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395446
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013
не тобі сьогодні читати сни мої, не тобі блукати - моїми вітрами
я розпишу по буднях, ти виплетеш у вихідні, а потім сніги розтануть
і відлітять снігурі. І світ в безмороззя весняне сьогодні зіграє,
душу зігріє, а потім (зігріту) на промені сонячні (вжих!) розкрає
повісить на вікна, стрічками у віти та вітри розвісить - золотавими
краса...
слухатимем не-на-двох пісні Лари Фабіан, а радше - лише одну
надривну до болю, як передостанній танок, а потім натягнемо тятиву
випустим стріли в ціль: мо яка втрапить у серце і вб'є випадково
сонце....те - розтічеться по заходу західом, з ліній змалюється в коло
змією пригріється, лагідно вжалить у почуття та безбарвні емоції
це - весна...
...у тобою незгаданих (тих, не прочитаних) снах моїх,
та у вітрах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241293
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 02.01.2013
Я снова только кленовый лист. Стою перед своей пустотой, упрямый ребенок, и не иду в нее.
- Кто я?
Мы уже давно не здороваемся. Ни я не желаю ей здравия, ни она мне. Мы с ней стали предельно честными, как музыка, как полумиг дернувшейся в пальцах художника кисти. Впрочем, кому это я, о чем это я? Она молчит, скалится горечью, подхватывает меня и кружит, бросая то наземь, то на снег.
- Ты - сын номоса.
Даже не человек, нет. Я - потерявшийся кленовый лист, я - сын живого слова мёртвого языка.
Не человек даже. Нет.
Она целует мое сердце и тогда оно болит.
Я слышу ветры, тысячерукий я - ловлю ветры, целую губы девичьих грез, оживляю мертвых и живых, не застегиваю куртку в мороз, надрываюсь кашлем, я сочиняю сны, в моих ладонях ни одной бабочки, но я умею плести ветры, мечты, боль и страх, дарю право смерти и даю имена, ласкаю плетью, как словом, слагаю строки в жизнь и жизнь - во строки, замираю каплей на грани, которая тоже - я, курю крепкие и пью те эмоции, которые умирают на чужих губах, я - терновый венец Пилата, адвокат моего прокуратора, словоплет тишины, ворошитель могил мертвых поэтов, я - полет в клети, тварь бессердечная, шут бесколпачный, переменная постоянства, я сам по себе - оксюморон, замершая нота, пепел и прах пламени, инверсия руны Кано и воплощение Хагалаз, Айса, ласкающая себя на оборванных струнах, Дагаз и Вейд, Перт на игральных костях, пляска святого Витта, глупый кукольник, дергающий ниточки, мертвый Мастер и живой украдитель жизней, я, который умеет дышать и чувствовать настроения Мироздания, создатель себя и маски, расписанной тушью, прах от праха, осколок зеркала в глазу Кая, несгоревшая рукопись, я, умеющий любить и не знающий, что такое человечность.
Я, сын номоса.
Не человек даже, нет.
Со-игрок Господа и тень Тени своей, хазар по Павичу, кнут в ладони Шивы, левая рука Будды, алые одеяния Ямы.
Не человек даже.
Нет.
Я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388648
дата надходження 29.12.2012
дата закладки 30.12.2012
Дівчинко, ти жива
Я бачу, як натягується тятива
як пізня весна-імла вливається у слова
і як самої себе у тобі нема
Дівчинко, ти печаль
Знімаєш кофтину, в зажурі солодиш чай
і догорає остання твоя свіча
та ще не час, дівчинко, ще не час
Дівчинко, ти причал
Ось лист з піднебесся тобі примчав,
це останнє нашестя спокою, твій сакрал
це дотик, що тебе наздогнав
Дівчинко, озирнись
Там де вись, дівчинко, там де вись
я досі - тебе у рай, щоб колись
не сказати "ніколи", "прощай",
щоб з твоєї руки в мою
було співвідчутне лиш:
лю...
(люблю)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380862
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012
// Сьогодні на парі в нас було завдання описати смітник. Нетривіально і небанально. От... Викладачка поставила мені високий бал. Цікаво що скаже читацька аудиторія:)\\
Він схожий на кабінет психотерапевта, так само буває вщент наповнений зім’ятими почуттями і мріями, котрі пережили свій термін придатності.
Він – всього лиш смітник, але то скоріше його перевага. Він може бачити всіх нас через призму всього намивикинутого і намизабутого.
Ми з ним страшенно схожі. Такі ж порожні вранці, з сіточкою таких же тонких синіх пластикових капілярів на надкушених снами повіках.
Ми такі ж переповнені ввечері, нам так само важко дихати від кілобайтів сміття, що вп’ялося у волосся, залізло між вії, в’їлося татуюванням в шкіру.
Ми переповнені смітниковими синдромами, коли бережемо в собі фундамент розламаних світів, які ще вчора були замками щастя. Ми смітниково ховаємо старі спогади, листи і непотрібних людей у шухлядах свого мозку.
А великі говорили, що ми – те, чим ми хочемо бути.
А ми – смітники.
Правда все буде добре, вранці знову будемо ранок. Нас хтось витрусить, вичистить до глибинок душі і ми станемо… знову смітниками.
Правда чистими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379605
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.11.2012
Рідна, більше немає слів,
є лише виграний час і листя попід ногами -
принаймні шелест, проте не спів.
Нам і посмертно не стати богами.
Світ як і завше - лише каламуть,
не відділити зерна від тиші.
Таких, як ми, у Рай відженуть,
бо грішні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378798
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012
Єва купила радіо: перемикала станціі.
Єву сьогодні зрадили – Єва впивалась танцями.
Єва блукала стінами в пошуках зони доступу –
Єву сьогодні кинули! Єві зробили послугу!
Єва купила радіо і босоніжки кітчеві. –
Єву сьогодні зрадили! Єві втрачати нічого!
Краплі над парасолями Єві здавались віщими. –
Єві зробили боляче, Єву сьогодні знищили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376233
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.11.2012
Сейчас случатся банальности в виршах: дескать, да, было всё,
и все тоже случались, и даже в одной кровати и в одном виртуале
мы называли не-это любовью, встречались, мечтали, гуляли
смеялись (вот правда порознь), шептали "люблю" и "пошел ты"...
..."глупый, стой!"
и я останавливался. Напротив.
Касались ладонями, страхами, криками, сердцем, пожалуй, тоже
вскользь или словно скальпелем по душе - это уже "не теперь",
это уже "не для нас", катастрофически "так-будет-лучше-поверь"
и прочие тысячи глупых фраз, совсем не уместных для полувлюбленной
в бога
Или в чёрта межстрочного.
Десять шагов за черту - дуэль на изменах, на вере, на козыре "не в сети",
карьера, учеба, чужие в постели, следы в душе - ах, 21, черт его подери,
век! Тени, скупые встречи, пока-до-вечера, у тебя Диккенс, у меня Брэдбери
и короткие смс, и случайно стертое "не" перед "люблю" в электронных письмах
скупых...
не избалованных многоточиями.
Это было вчера, это было в марте. Это было, мне кажется, тысячи тысяч лет -
и не поймешь, то ли назад, то ли нигде: мы выпускали змей, мы убивали любя
мы расставались по счету, мы снова случились детьми и в них потеряли себя
чтоб обрести снова, вылинять по весне, рассмеяться в лицо от боли, дать наконец
ответ
в графе "вместе" поставить прочерки.
А сегодня я скупо молчу: пора бы послать тебя, наконец, к далеким лихим чертям
иль самому к ним - ты все равно опоздаешь на транспорт, сядешь не в тот трамвай
заблудишься, выбрав дорогу к другому черту/святому/богу/ну кто еще там бывает, а?
И не приедешь, напишешь письмо мне "где?", но забудешь прочесть ответ и мы
(!обещай) никогда не встретимся больше, ни здесь, ни там...
я надеюсь на это. Очень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374010
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 29.10.2012
жодна вічність ніколи
не триває сама з себе,
завше закінчується раніше
на подих чи порух, чи
богом сплановану ненародженість
снігом талого псевдонеба
віхола - мо й сердце вихоло-
ло||гос
поди|в|ідзеркалюється
а
ми, щоранку (як світ)
іншими
прокидаємось
до зими ближчими
першовесністю променистою
чи осінньою гравою золота
на скелетах страхів й помилок
в наших душах богові холодно
він розклада вогонь.
Ми ж: сміємося і бавимось
(інші люди замість ляльок)
граємо
у вовків в вихідні
збираємось зграями
(чи це ми? чи віхола?)
мо й сердце вихоло-
ло||гос
поди|в|ідзеркалюється
а
небо зоряє полином
й смалить місто
забруднюючи легені
канцерогенними смолами
у церкві за рогом
хтось, відбившись від зграї,
склада рученята
шепоче молитовно і поскладово:
та-ту,
та-точ-ку
не лиши своїх діточок
чи лиши хоч у споминах
чи в заповітку...
...замовкає. Шурха за зграєю швидко
мов чорнопір'яне пташеня
небо згоря полином,
попіл падає снігом
- це бог...
здиха|є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303724
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 25.10.2012
Осінь працює ворожкою і листоношею,
Поки пророчить, на землю лягають листки.
Феєчка Осінь до себе на каву запрошує,
Поворожити удвох під смачні пиріжки;
Ноги сховати під ковдрою з теплої вовни,
Щоб на колінах клубочком – смішне кошеня…
«Деякі друзі – то долі дарунок коштовний» -
Гріються руки і серце об тепле горня… ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371280
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 25.10.2012
я порою смотрю на себя и случаюсь предельно-предательски лишним,
потому что умею бродить по звездам и в ладонях умею своих
убаюкивать крик полуночный земли, и дышать я могу за двоих
вышивать небо радугой, осень седую - кленовыми яркими листьями
всех октав тишины.
я порою небрежно целую в висок отчеканившей жизненность пулей
запоздалую юную вечность всех тропок, путей и дорог, и бытийных вех
я там, на чужом перекрестке, вновь воскрешаю всех сердцем полёгших в весне
замёрзших в апреле от не-взаимности, сгоревших от боли в июле
и в каждом из прочих весенне-не-летних дней.
я порою (!)смеясь принимаю вызов, собою латаю небо - это совсем не сложно
главное правильно раскроить. Я - анонимный донор таёжной зимы,
первокапельный март уходящего года, я - по краям сшивающий "мы"
по тысяче за день... и после - еще немного: для истин растрепанно-непреложных
нанизанных мной на сны.
я порою теряю себя, отступаюсь и прячу в лопатки крылья, снова бросаю курить
и в небесные своды тоже бросаю: всю душу, и злость, и надежды истлевший окурок
перепечатываюсь меж строк, прошлое ворошу, себя настигаю и вновь отпускаю курок
всему ведь и всем свой срок. Но что-то смеется во мне, мол, тебе-то ведь хочется жить
междустрочный мой, юный, бог?
Я, порой, соглашаюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367846
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
Так, безперечно, я завжди знав:
Мій ангел прийде помирати до мене додому.
Приїде останнім вечірнім трамваєм,
Постукає в двері. Відчиню — він мовчки ввійде.
Сяде у крісло-качалку посеред кімнати,
Розпрямить крила і буде крізь небо мовчати.
На всіх мовах він уміє мовчати, у цій справі він поліглот.
Я стоятиму біля вікна, твердо киватиму:
"Так, авжеж, саме так все і є",
Думатиму, як же він уміє ТАК мовчати.
І тут ангел скаже: "Старий, зроби мені чаю".
А коли я повернуся з кухні, не буде нікого:
Пуста кімната, сірі стіни і крісло-качалка...
Тривожна вологість відчинених вікон
І дикі турботи розталого снігу...
Так, безперечно, я завжди знав:
Мій ангел прийде помирати до мене додому.
Просто СПРАВЖНЬОГО не буває багато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362755
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012
Якби колись десь там заходило сонце,
Коли б мене, як розбійника, на хресті розпинали,
Я б хотів, щоби мене хто-небудь де-небудь чекав...
Щоб у грудях, зліва, там, де серце, горіли
Останні вуглинки непогашеної ватри,
Щоб десь чекали мене, але не шукали.
Якби колись безкрило падав мій літак,
Коли б хотілося жінки, а її не було,
Якби шуміли десь хвилі і хмари пливли,
Спокійно висів би я на хресті, вгору пускаючи
Дим, туди, до небес, за птахами, які плачуть.
Хотів би спокою і тепла, щоб тишею пахло.
Коли розрядиться моя батарея, Юда прийде,
Принесе зарядне, поцілує і пошепки скаже:
"Візьми, не забудь. Знаєш, забувати не варто —
Може колись хтось подзвонить тобі".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362480
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 08.09.2012
Прости мені, Язичнице.
Прости,
що ясен
облітає -
золотий
і стигне кава.
Усе частіше
хочеться іти
туди, де гір
зажурені Світи
і трави.
Де голоси
підхоплює луна,
дуби правічні –
неземна стіна:
сторожа Божа.
Ярило кожен день
долає тьму –
ти знаєш?
То скажи мені,
чому –
тривожно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362227
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 06.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.08.2012
Твій хлопчик ще зовсім юний маленький принц.
Його поцілунки ніжніші за дотик шовку.
Вдягаєшся в спокій, коли засинаєш з ним,
А вранці (банально?) вдягаєш його футболку.
Твій хлопчик це мікс ілюзій і дивних сцен,
І часом в думках його відблиск німих емоцій...
Як сонячний зайчик, він пестить твоє лице,
Коли ти цілуєш його ідеальні очі.
Безглуздо сміється в тенетах лукавих дам,
Зворушливо плаче, вигадує дивні мрії...
Цей хлопчик, мабуть, єдина твоя біда.
Цей хлопчик, мабуть, остання чиясь надія
Готує вечерю, і кличе до нього в сни...
Заходить у гості і містом твоїм блукає, -
Затьмарює розум - він серце тобі п’янить...
Твій хлопчик, здається, надто тебе кохає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357475
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 14.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2012
Львів.
Львів це особлива любов. Він, поет, воїн, натхненник ...
Львів - коханець. Він щоразу змушує мене співати і тремтіти від пристрасті ...
Львів треба не відвідувати, його потрібно запросити до себе в душу. І тоді за чашкою гарячого шоколаду він розповість тобі все! Тоді ти розчинишся в його вуличках, хитромудрих вигинах трамвайних колій, зависнеш ароматною хмаринкою над шпилями храмів, соборів ... І таємно прокрадешся в дім до кожного з мешканців міста крізь відчинені вікна та щирі очі. Так трапляється дифузія душ, нагріваючись від присутності азарту, передчуття інтриги, від тотальної любові ...
Ти і Місто.
Тут немає мене. Але, ось вона, я - в граційних пружних вигинах гривастої мармурової кішки, в цьому камені бруківки , в піні «Старого міста», в дерев'яній балці на стелі «Криївки», у філіжаночці чаю з чарівного кафе «Дзиґа», в неповторному ароматі кави з «Цукерні» ...
Львів дійсно пахне кавою ...
Вдихаю. Вдихаю жадібно, щоб не тільки очима а й усім тілом запам'ятати тебе. А ти так і вихитрюєшся причаїтися під аркою, забігти в прохідній дворик, що так несподівано виводить на площу ... Поцілунок, поцілунок так і просить левова морда! І тут, перед входом в чужий під'їзд ти мене обігнав, схопив за руку і бігом по зітхаючих сходах угору, а перила слизькі, - полірований часом дуб піддався руху без зусиль. І жодної подряпини на долонях, тільки пам'ять сповнена тобою, запахом старовини і неминучості побуту…але такий романтичний вечір ...
Ось так, від кафешки до арт галереї, від одного музею до іншого, ти ніс мене на руках, а подих збивав з пантелику, вабив, а вуста так близько до вушка ...
- Гайнемо на дах там і до неба близесенько! - Не вірю, і до того ж я боюся висоти і абсолютно не вмію літати. Але у левів є звичка наполягати на своєму - на ратушу! Ось де море задоволення! Так, я птах! Я бачу за багато кілометрів, я бачу далі ніж думала, а дивлюся, як горизонт з насолодою обіймає різнокольорові печінюшки будиночків, немов, жаднюга ховає від мене ласі шматочки міста. Краса - подумки лечу! Так, де там той страх?! А немає його, як і не було ... смішно і лоскітно - це вітер підхопив мою спідничку, заліз під блузку, ах! І волоссю моєму немає спокою - безперестанку липне до солодких пальчиків ... Львів, що ти зі мною робиш?!
Відчуваєш захоплення? .. спускаємося нижче ...
Це «Равлик». Такий хитромудрий підземний лабіринт - музей. У-у…У-у-у … - це тут у вечері відвідувачів лякає привид ... Ні, мені нестрашно, але ... давай нагору!
Львів, ти пам'ятаєш, минулого разу ти водив мене в кафешку «Під Клепсидрою», ходімо туди, я хочу отримати цукерку з пророцтвом! Там час просто зупиняється, там живе твоя творча душа ...
Там таке зі мною відбувається! Чур, ти ведеш, а я буду обнюхувати хмари, мої ступні будуть боліти за лапи твої, очі набудуть здатність бачити в темряві. Дай мені доторкнутися до історії, вклади в мої руки священний сувій ... ух, куди мене занесло, тут все пахне інакше, тут цілий арсенал зброї ... метал ... холод ... Сила!
Велич!
Ось, що мене приводить в стан благоговіння - міць півтораметрової товщини стін, що просто дихають історією, пульсують якоюсь особливою енергією ... і все це наді мною, піді мною, поруч ... в первозданному вигляді.
Чуєш, цей звук, як і минулого разу трамвайчик подає нам сигнал. Поїхали, це маршрут з минулого в сьогодення ... Підстав мені свої груди, я посиджу тихенько. Дай мені відчути твоє серцебиття.
Дивись, карамельні ліхтарі миють свої голови у твоїх водограях ...
А там, відчуваєш запах шоколаду?... так ...
Які зворушливі петунія, герань ...
І ще, ця незвичайна ніжність балкончиків ...
А вікна, Боже мій, які тут вікна! Різні, як очі, як душі, це метафізичні портали, дзеркала - свідки мого перевтілення ...
Так, тут немає шику та лиску, але він мені і не потрібен ... Місто відкрите. Але воно і непросте...
Тут вени наповнюються отрутою любові до себе. До свого забутого «Я»: долюбленого, самодостатнього , урівноваженого, щасливого. І ось вже ти наповнюєшся цим, абсолютно іншим «Я» і серце душі твоєї отримує такий розряд, за силою подібний з силою вивільнення енергії при оргазмі.
Львів, ти, як завжди, готовий мене прийняти, готовий на ніжність, готовий на делікатність.
Готовий на любов!
... І він наповнює мене всю і відразу ...
А в вечорі , коли вулички просто тануть кубиками шоколаду, стікаються золотом вогнів в мої долоні, я жадібно наповнюю Львовом все кишеньки своєї пам'яті ...
Потім я буду стояти на слизькій підніжці свого вагона, і дивитися протяжно в твої очі, Львів. А ти, ти будеш вальяжно сидіти у підніжжя своєї Ратуші, «Ельжбети», «Високого Замку» в обнімку зі своїми левами і промені сонця грайливо блукатимуть твоєю загадковою посмішкою.
…Моя щока торкнулася подушки, тіло огорнула млість, в блаженстві ледь розтулились вуста - я повертаюся, коханий ...
12 серпня 2012 року.
ілюстрація:"я чекаю тебе"автор: gala.vita
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356815
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012
А він розпалив вогонь, а він готував вечерю
Із м’яса старої лані – туге таке м’ясо, неситне
І тихо лизав вогонь чорну утробу печери
Й занудливо цьовкав дощ за межами цього світу.
А він підмостив плаща під голову –давня звичка,
По правому боці шпага, по лівому – два ножі.
І він проказав молитву коротку свою, щонічну:
«Тій, що на мене жде, Господи, поможи…»
За межами цього світу на запах чужої крові,
Вгрузаючи у багнюку, скрадалися хижаки.
Він їх не боявся, ні! Скорився він напівснові:
про усмішку губ вишневих, тепло від її руки,
Про сонця весільні шати, що їй огортають стан;
ромену високі стебла, потік золотистих кіс
дзижчання бджоли над вухом, на шиї її вуста… –
цей спогад проріс у нього, і він у цей спогад вріс.
Тільки-но день розлився калюжею в бурій глині,
Накинув він плащ на плечі і зник у осінній мжі.
А там, за полями й лісом, над люлею із калини
Жінка молилась тихо: «Господи, вбережи…»
01.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356788
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2012
...ми починаємо говорити про осінь як тільки ночі стають тихішими
холод вправно цілує подушечки пальців ранковим диханням
з кожною осінню ми стаємо мудрішими
і якщо є кого обіймати то обійми теплішають...
дихати глибоко...нутром відчувати знесилений видих
життя як одне із мистецтв осягнути по своєму
одного ранку ми прокинемось
і один із нас стане воїном...
голос дає силу лякливим стискає горлянку
і вуличні пси тулячись до свинцевого розпеченого асфальту
відчувають як приходить осінь...
усвідомлюючи втрату тепла...
а у більшості із нас
тимчасовий параліч сковує серця...
застрягає у прогалинах часу невідома мета
і якщо ти ідеш то іди до кінця...
та маючи сміх що причастям лягає на губи
молебень душі із якої стікають слова
коли листопадові вірші читатиме грудень
біль стихне
не стихнуть
серця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356754
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2012
Я забуду тебе, коли місяць злетить із орбіти,
чи коли фаворит добровільно зійде із дистанції,
коли янголів сім перестануть у сурми сурмити,
коли скарги на Бога прийматимуть в кожній інстанції...
І коли в Малібу спорудять гірськолижні курорти,
а зимовий мусон принесе тобі краплі солоності,
коли жоден єврей не згадає про свято суботи -
я забуду тебе, розчинившись в земній невагомості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166764
дата надходження 18.01.2010
дата закладки 18.07.2012
Відсутність істерик й бажання убити тебе -
мій лікар вважає, що це позитивна динаміка.
І я йому вірю, хоч він не велике цабе.
Зате він не курить, а зранку у чашці - арабіка.
Мене вже не бісить безодня неонових стель.
Я чемно п'ю ліки і ходжу на арт-терапію.
Мій лікар не вірить, що сонце насправді росте.
Зате вірить в Кінга, і знає, що я йому вірю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351214
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 18.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2012
бо пишуться ще мені й досі твої
незакінчені вірші і сльози
бо сняться мені білі руки або
порожнечі, ангіни
або потойбіччя
не випустиш всіх недолугих
нікчемних
і мертвих мене
з цієї блокади не вирватись
дихати
спати
і ти
ти моя крапка і кома
і соло і скло
і anno domini
себто писати і падати
жити
і жити
на зламі ікон і епох
і перевертнів
пальців
і грішної крові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349953
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2012
Мабуть, не в тому справа, що закінчилась злива,
що з-поза хмар високих вийшло гаряче сонце...
Хочу життя без смутку!.. Хай би цю мить щасливу
не наполохав вітер, не обпалив би стронцій.
Хай би комусь не стати тільки уламком мрії,
болем терпким, слідами на полотні осмути...
Мабуть, вся справа в тому, що я ніяк не вмію
бути для когось чудом, але комусь - не бути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349898
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012
Мені зосталось ще дві третіх неба,
шматок дороги між ровами з пирієм,
з дощем розмова, як завжди, про тебе,
що манівцями певно якось дожиєм.
Мені зосталось іще трохи пилу
предвічних зір на шальках терезів,
ключі від шафи, де ховаю крила,
між зшитками у рівний стовпчик слів.
Мовчиш… І я з дощем помовчу,
А думаєш про що? … І я також...
Давай утрьох наважимось на втечу,
На перехресті вже чекає дощ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349678
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012
Сьогодні холод.
Ніч
у вічі.
Придбай себе
свій спокій
відчай
У мене два
життя
і вічність
Один патрон
(тримай, для кітчу)
Зіграти нам дано у відчай
Де ти - навпроти,
Я - у вічі.
- Кохання носить Прада.
- Правда ?
Знімаю скальп.
Не хоч ? І добре
Моя душа тобі
в одежу.
Нехай тебе вже не бентежать
удари спокою
і вічне...
Ховаєш дощ
у тихий січень
Тепер один.
Стріляй
(без свідчень)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349660
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012
перев’яжи-но журбото так очі мої
смоляною візерунчастою стрічкою
виїж-бо жар з хліба безбатьківщини
вискубуючи серце його зі спокою
в підґрунті дикому
доки вистигне піч виспівай ніч люттю
вимаж сажею по закутті, де піт крижаний
на чолі мого бога в світлі й бутті лютню
грай, щоб ті струни жили тягнули
й жили в ній
по ударах вечірнього дзвону поллє
по столах в постолах по апостолах
уволю пахущий відвар зір що в жовтих
полях зійшли
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349527
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2012
ты всё не прощаешь, приходишь во сны, сквозь тысячи рек и рельс
со смехом моим ты на "вы", на "ты" - со стремлением не успеть,
на брудершафт с моим прошлым, и даже - с толикой настоящего
может пора использовать наконец, mein herz, сертификат на счастье
выданный мною с последним тебе поцелуем, в последнее наше лето
за право мое сгореть - и воскреснуть.
ты все не отпустишь, а, может быть - я держу, в душу твою смотрюсь,
как Королева (не Снежная!) в зеркало, выпущу - вдребезги разобъю,
но с тобою хочется нежно, трепетно, бережно, ла-асково, тихо -
как только я дышу - чу! - не ходи во сны, да не буди, liebe dich, лихо
покуда, таёжное, спит. Нет, как прежде - меня не слушаешь да не слышишь
режешь вены о грани моей души.
Ты ведь знаешь, mein herz, я не люблю
- самоубийц.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349115
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 09.07.2012
...злива почнеться над ранок
час вбиває і водночас живить тебе терпінням
пробирає аж до кісток неспроможність прийняти
виклик
як добре що все у що ти віриш
пронизане розумінням
заборони...
вечір лягає на долоні обірваним розпеченим сонцем
я надміру щаслива коли забуваю про час...
у кістках відстанні бог відкладає стронцій
і забуває про нас...
я не пишу тобі жодних зізнань та листівок
у повітряних замках які давно збудували до нас
я - одна із твоїх нечисленних домівок
на придорожній смузі життєвих трас...
так стається що світ наче колесо котиться
ми хапали свободу мов знесилені риби кисень
а тепер так часто доводиться плисти
майже торкаючись дна...
когось обпікає пісок когось колить стерня...
чим довше ти один тим болючіша твоя війна
тим міцніша твоя стіна...
залиши мені пам'ять яка втамовує жагу
повернися лицем до кожного кому обіцяв подати води
я тепер все менше пишу...про правду
для того щоб іншим було важче
мене віднайти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349019
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 08.07.2012
Очі твої розпусні, губи твої гарячі
Серце моє полюбить, тільки душа заплаче.
Схиблені на коханні, що ми з тобою стріли?
Вдарили млосно в груди перс захмелілі стріли...
А бистрина безсмертна вже понесла до висі...
Хто з нас оце, ласкавко, в сіті гріха вловився?
Не відпуска від себе струм конвульсійний тіла...
Разом літати легко. Ти ж цього так хотіла...
4.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348123
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 04.07.2012
Люди формують шкідливі новоутворення,
Бог своїх блудних вже й не чистить від бруду…
Людство пора міняти в самому корені,
Тільки воно все каже, що більш не буде, -
І Бог його чує, бо сам же придумав сповіді,
Бог йому вірить, бо з вірою легше дихати,
Тільки фундамент віри гниє на споді,
В Бога, здається, просто немає виходу…
Люди ходять до церкви по індульгенцію,
Бог не зна, чи наївно то, чи зухвало,
Він тепер не вдається до авдієнції,
Бо останньої з дому дещо пропало… -
Бог розуміє, що в людськості мало божесті,
Й вірить, що люди вернуть вкрадене з раю,
Люди Бога вражають своїм убожеством,
Мабуть, то за любов Його так карають…
осінь 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347224
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 30.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2012
Димок малює у повітрі чарівно-незбагненні візерунки…
Ти куриш,
Підпираючи собою одвірок злинялих небес…
Цебро гойднулося на золотистому гаку,
Мов щойно спійманий карась,
Сіпнувся, щоб звільнити волосінь для іншого дурного риба…
Та дощ не йшов,
Гачок іще міцніш тримав за вушечко відерце ,
Шепочучи, немов ведунка, наговір на воду…
Та й сон не йшов…
Курив шаман…
І мовчки прикладав до мого серця вухо.
Горіли очі…
Говорили пальці…
О-ох! – так несподівано вмить свиснуло лассо,
блискуче розпанахало зачахлу душу і вчепилось за окрайчик болю…
Крик!
Ти вирвав з мене крик…
А в рану позапихалось повно чебрецю, ромашки й світлячків.
Й метеликів…
І трохи диму…
А з вуст у вуста небесною маною прослизнув ні, не цілунок,
А щось напрочуд запашне і невагоме…
Шаман курив.
З його долонь ще скапував бурштину теплий напій.
На груди.
На підборіддя, на чоло , на смолянисті змійки кіс…
Йшов сон…
Перекидали стрілки в небуття діряву одежину ночі,
Штурляли шкарубку драбину прямісінько на золотистий гак:
Схитнись, хвилино!
І омилось тіло.
Небесним альтом срібної води загомоніли ринви й жолоби...
Йшов дощ…
Курив шаман…
В мені гніздились соловейки.
17.06.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344514
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 17.06.2012
Гаптує вечір
зоряні дива.
Слова мені вишіптує.
У тиші
погідним серцем
човен проплива,
що у жнива
дарований Всевишнім.
Ще не січе
безжальний листопад,
не тужить
сивий вітер на флоярі…
Мольфарові
не спиться
в зорепад:
згорають душі
втомлених
Мольфарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344293
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012
Будда, можливо, зовсім не має бути
у горньому майбутті - ані сни, ні часи вже не ті
і занадто буттєве нині є - на меті
чи у наметі Будди -
той у липні і червні мандрує стопом
кохається в спокої і вже не курить допоки...
...знову не закортить зупинити себе у миті
розтягнути її на вічність, трембітно та п'янко
(мов Фауст) на піднебеснім ганку:
- жити! -
ген вишиванкою тії волошки у житі
квітом рясним розпорошено по житті
шляхи до здійснЕння найпотаємніших - тссс! -
мрій, спогадок, схованок, перспектив, відчуттів,
почуттів, щиро-щиро відспіваних серцем, сивих снів
несамовитих вчинків - най до нестям...
...Лялю, літо - то час кохатися із життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343174
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 10.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2012
коні приходять без принців ніким не осідлані
стукають в душу підковами кличуть до себе до стайні
ніжно іржуть про любов і на кінському вже засіданні
просять ласкаво на скачки не перші свої й не останні
принци приходять без коней смішні й самовпевнені
корчать із себе богів хоч насправді вдається лиш коней
кажуть що дико закохані (може з якогось племені?)
я б перевірила їхні серця на уміст силікону
коні змішались із принцами принци із конями
всі залицяються просять щоб їх осідлали назавжди
тільки підкови лишаються коні стають зникомими
я загубилася на іподромі і вчуся іржати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340463
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 29.05.2012
" Яке невимовне щастя жити в місті, де навіть запах
плісняви старих будинків, який в літню спеку виривається з
маленьких підвальних віконечок, приємний і солодкий для
тебе, в місті, де хочеться ніжно погладити кожен камінчик
бруківки і де щодня не лінуєшся ще і ще раз повертати голову
у бік того балкону, вежечки чи барельєфу, які ти бачиш,
можливо, у тисячний раз, в місті, де ти знаходив срібні
австрійські монети і медалі у щасливі дні твого дитинства -
в середині минулого століття у Святому саді на
Кармелітському пагорбі."
Ілько Лемко.
"Львів понад усе"
Хочу з’їсти твоє тіло,
І очі, і соковиті вуста,
А особливо твій розум і досвід!
І руки з тисячами написів заповітних мрій.
Серце – десерт,
Вип’ю залпом…
Дізнаюсь скільки любовних історій …
Моє самовдосконалення буде завершено.
От тільки ноги не їстиму,
Бо не знаю куди мене занесуть ті ступні бешкетника…
Але не втримуюсь – з’їм !
До повної трансформації мише хвилина…
Я – досконала тобою!
Чи вже навпаки…
В руках гітара,
Витерті часом джинсові «кльоші»,
"Хаєр" рудий шепочеться з вітром,
І зап’ястки тамують подих
Об безліч яскравих стрічок, намистин…
Тримайте мене!
Я – гіпі?
!
Метаморфози, час кішкоподібно вигнув спину, …
Солодкі сни Святого саду…під децибели року,
І ступні вільно цілують пагорби свободи,
Під стінами костелу…Львів понад усе…
Я з твоїм зношеним серцем і душею дитини
Цілую кожен загривок білий.
Бо любов ніколи не перестає…
Любов понад усе!
29.05.12 р.
фото: Костел Кармелітів. Львів .взято з інтернету.вікіпедія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340520
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012
Наші пальці холодні. Наші долі незмінно одні.
Добрий старий ROCK-N-ROLL і вся ця дорожня романтика,
І останні зарубки на збілілій від болю мені,
І нічого не вдієш. Уже відміряно. Грань така.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340660
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2012
…ДЛЯ ЧОГО?..
бджола збентежена
і подивована до краю:
її із квітки
витрусила жінка,
зламала квітку
і забрала –
всю…
НА ЗАХІД
коли
різкий холодний вітер дме зі Сходу –
усе
природно хилиться на Захід…
НАЗАВЖДИ
жасмин одцвів…
ти запізнився назавжди.
Учора.
Я
не наймаюся.
і не наймаю…
Гідність.
ДО ДОЩУ
дитячий нігтик зрізаний – на небі.
за нижній край його
не втриматись відерцю –
повинен бути дощ…
ЗА ВИНЯТКОМ
цвітіть і розсівайтеся, молочаї!
красиві сонцеликі бур`яни.
Тільки не в мене на городі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339890
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 26.05.2012
"а во мне нет ни строчки"
все испепелилось песчаными бурями
дошло до финальной точки сборки.
ракета ,так и не взорвавшись
глухо рухнула в теплые волны,
родная-такая далекая
кричишь мне в трубку картаво-властно:
"мой герой, живи!пей,пиши,только будь счастлив!"
молчание мое сочится сквозь телефонные линии -
с кем я буду счаслив?
"А ведь я же поэт,Мира...."
а во мне сердце покрылось инеем
от первого взгляда и до хриплого вздоха..
я по морям северным диким
все собираю тусклых слов усохшие крохи,
лентой жемчугов увиваю их бесконечно
лист бумаги бел-полотно
день-утро-вечер
"а во мне нет ни строчки".
"А ведь я же поэт,Мира..."
* цитаты - Р.Б.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337293
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 22.05.2012
Ти прокидаєшся, ставиш каву, сонно насвистуючи під чайник… Поки Славко про любов картавить, день починається, як звичайно…
Попід очима усе синіше – все таки вік вже міняє карти, - ясно, що нині до сну раніше… Втім, обіцяти усе ж не варто.
Ти відкриваєш щоденник, пошту – день починається, як звичайно, виписка з банку – бракує коштів, звиклий рінгтон «Піднімай – начальник!»…
Треба нарешті навідать бабцю – ліки завезти від сотні хвóрів, а по дорозі в обитель рабства, очі підвести на світлофорі…
День починається, як звичайно – кава вже третя, розмови всує: клуб, що відкрився – ну чисто стайня, тільки діджей його і рятує,
Тані (в сусідньому кабінеті) квіти кур’єром прислали нині – це вже за місяць, здається, втретє, ох і везе ж цій рудій драбині…
Потім щоденна робоча кухня, купа паперів, дрібні цейтноти, та і в обід голова аж пухне - їсти ж не можна, дієта проти.
Треба костюм завезти в хімчистку – поки під боком нема начальства, а у авто барахлить підвіска – значить, прийдеться шукати майстра.
Офіс гуде про щасливу Таню – вміє ж, зараза, вчепить мужчину… День розчиняється, як звичайно – гроші збирають комусь на сина,
гримає шеф, бо роботи маса, внутрішня пошта на сміх розлога, сутінки полум’я в небі гасять, офіс розходиться по барлогах…
Поки Славко про любов картавить, миттю додому – вдягнутись, взутись, нині запрошена на виставу – ти маєш бути «як має бути».
Твій кавалер при грошах і пузі – з тих, що «пробилися в дев’яностих», тільки не треба творить ілюзій, тут усе просто, занадто просто:
тут за бугром і дружина, й діти; гроші, що може купить пів міста; тільки нема про що говорити, надто велика у часі відстань…
Зморшки легенькі мозолять око, добре, волосся хоч не сивіє, паспортний вік забирає спокій (більше у мами – про внука мріє),
може, якби не великий гонор, вийшла би заміж, вже мала б діток, тільки на небі, напевне, зговір – вічно судилось «в дівках» сидіти…
Звикле мохіто, чужий мужчина, очі по залу шукають «свóго», наче для суму й нема причини, та й веселитись тут ні до чого,
завтра так само: робота, справи – зайнято, завчено, звикло, ясно… Поки Славко про любов картавить, купа життів без любові гасне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338850
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2012
рудоволосе листя чаю квітне
з надщербленої склянки в цвіль
хрестоподібних рам
і кіпоть на іконах
коли з непам'яті цунамі у вікно
вривається ввібравши краєвид
всі сни стають зрадливими
синами які стоять горизонтально
у мряці феєрверків як один
вилазить із кутків і наповзає
на вбогі плечі ковдрою беззубих
вечорів і з головою в незворушні
ранки
тихий океан
шаленством райське марення
колише
розбитий човен, надувний матрац,
жилет
і тільки ліжко хвиль
пом’якшить моряку
всесильну біль утрати
обох кінцівок
лампа,
яка не гасне цілу ніч,
аж до світанку через
розмови мертвих про життя
в раю, і подзвін тяжко хворих
по ін’єкції отрути;
вінчання тіней з полудневим сонцем,
щоб тіло втримало у цівках поту волю
жінки в пологовому відділі з усіх
палат виходять в коридор, щоб вкотре
відчути спокій, легкість, щоб впустити
до черева цілющу прохолоду списа сліпого –
а спеку сотень тисяч сонць до плоду
й до нього жінка йтиме через поле
з татуюванням
повішеного Юди на зап’ястку
і з вугільного кольору очима
брестиме мілиною навмання
босоніж склом нестям-не-явлень
Магдалени
радіоприймач
Гермафродит
на годиннику 4:45
«тримайся, бать»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336521
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012
знаешь, теперь уже поздно (дыши ты иль не дыши)
считать электронные ночи и первые этажи,
помнить до индекса адрес, сны, поцелуи, стон
и нерожденное время -
с тегами: "мы", "на потом"
знаешь, теперь уже поздно - герберу на рождество
шептать на чужих подоконниках: "тенями к тебе пришел"
смотреться в зеркальные глади тысячи тысяч рек
и хрипло ловить губами
псевдоиюльский снег.
знаешь, теперь уже поздно сызновь сжигать мосты
лелеять скупые грезы о том, чтобы я, чтоб ты...
шептать по бумаге строки, ловить на мобильном сеть
мне кажется, мы - эти двое
успевшие не успеть.
знаешь, теперь уже поздно; край света давно смещен
твой не услышит окрик мальчишка с моим лицом
сказка за ночь повзрослеет: Кай сдохнет от передоза
я помню, что ты была против...
...знаешь, теперь уже поздно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331300
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 02.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2012
Море пахне снігом. І холодом мигдалю.
Ти його впізнала? Він поцілив моїх птахів.
…Приїжджай скоріше. Я без тебе тепер ліплю
Ластів'ят. Весну. Й пластилінових дітлахів.
Мої руки – глина. Його море – твої вітри.
Він втомився вже. Не підходь. Хай хоч тут поспить.
...Я себе не чую. Ти сама з ним поговори.
Тільки не спиняйся. Прошу тебе. Знов ліпи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330772
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
усі можливі історії всесвіту
починаються з тебе
бо ти і є його незмінним початком
ти колекціонуєш і збираєш їх
як обгортки від солодощів
річка витікає із горла
сонце сходить під вікнами
весна зустрічає тебе хтиво і радісно
я бачу вкотре твої контури і ти завжди
не така як раніше
гаряча як африка
загадкова як індія
сонце не камінь
вічність не щастя
я забираю тебе на папір
щоб ти була на поверхні у слові моїм
вкривайся теплом по самі вуха
бо ніч може бути підступною
або гіркою відсутністю половини тебе
торкайся моєї тіні
гортай сторінки нового дня
не змикай своїх очей ні на мить
бо майбутнє заборонено манить і
мабуть ти заварюєш собі чай і слухаєш радіо
ми заходили у цю тягучу і застиглу ніч
беззвучно й беззахисно
як війська за мить до зустрічі з ворогом
ти казала
а може не треба?
давай краще повернемося
я мовчав і тримався за руки твої
як за спасіння усьго живого і сущого
бриніло усе до чого ми притулялися
твій голос це обрій нашої неокриленості
ти це я
ти відкриття неосяжного простору
ми все глибше пірнали у пустку пустот
шукаючи місце де можна було б вкотре
втопитись у тілах одне одного
але неодмінно вижити
бо кінця як такого не існує
його ще не придумали
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330078
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2012
Нам не збагнути
всіх своїх Стихій,
але, звільнивши їх
із павутиння,
ти нині
усміхайся і радій,
бо, може, завтра -
я вже буду твій:
відчуй, як вічне небо
манить синню..
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211304
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329707
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
найкраще з усіх мовчань із печаттю генія.
між забутих старих попелищ не знайти б своє,
бо якоїсь із митей доп'є тебе чи доб'є,
лиш якщо воно у міжчассі твоє/не твоє,
якщо воно все-таки є, або якщо не є,
де розхристані душі метеликів у фойє,
де навіть осінь чомусь із чужими генами.
то хіба було щастя з такими очима шаленими???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328526
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
У кожної феї бувають приємні моменти,
Коли кожен в окрузі фей робить їй компліменти,
І фея щаслива, і радістю світяться очі,
І серце, немов землетрусик маленький, тріпоче…
І хочеться феї усім дарувати обійми,
І ніжність помітно за задумами, і за діями,
І погляд спиняють на феї усі – аж тривожно,
Бо час аж забув, що йому зупинятись не можна,
І сонце запізно пішло до нічного привалу,
Бо феєчка наче і сонечко причарувала,
А в лісі взяли й розпустились фіалочки перші,
Щоб завтра поштар їх доставив до феї в депеші…
Ви знаєте, фея сьогодні зробила багато,
Щаслива і втомлена хоче до сну вже лягати,
Та наприкінці лиш подякує кожному фею
За те, що всі нинішні справи пороблені нею,
Бо вірте чи ні, а часами з’являється сили
Найбільше, коли тебе щиро за щось похвалили…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327469
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 04.04.2012
Інказан* не лікує й не тішить,
ну а тут ще й зима, скоро лютий.
Покарання за вчинки колишні -
неможливість ті вчинки забути.
Я свою пурпурову порфіру
розірвав задля тебе на клоччя.
Я для тебе змінився, не віриш?
Я ще більше змінюсь, якщо хочеш.
Відішлю усі принципи к бісу, -
що завгодно, аби ти всміхалась.
Заміню на портьєри завісу:
вже набридла дурна театральність.
Буду щирим: так значно простіше,
а відвертим... навряд чи наважусь.
Інказан не лікує й не тішить.
Буде лютий; точніше й не скажеш.
__________
*Інказан - сильнодіючий психотропний засіб,
який застосовується при нервових розладах, антидепресант.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315260
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 31.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2012
у дядечка Часу для феї бракує годин,
нема ні хвилинки спочити, чи випити чаю,
та фея сідає, пір’їнку в варення вмочає –
і пише «привіт, щоденничку. день один.»
фея невиспана, зводила дебет з кредитом,
скільки тепла віддáла, скільки отримала, -
ще й забула про дощ усіх попередити,
(просто трохи невчасно знайшлися рими)…
тішився дощик Львову безпарасольному,
фея сварилась пальчиком – геть без сорому,
кілька хмурих облич довелось розгладити,
поки тому дощу не набридло падати…
сонце ще сонне, вітер пустун і впертюх,
в кольорі неба дещо бракує синьки,
люди усе ще пишуть листи в конвертах
(фея знає, бо з вікон їй видно скриньку).
словом, трохи весніє, і бруньконосить,
скоро розквітне, як холод буде не проти,
от напевне і все, на сьогодні досить,
феї пора вертатися до роботи. :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325573
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012
є в світі речі незмінні. практично, сталі –
те, що кохання не завше бувають вдалі,
те, що сльози часами приносять рими…
те, що люди, які ніколи не палять,
плачуть, кричать, і сваряться, і скандалять,
зовсім не менш, ніж ті, що страждають димом…
є в світі речі незмінні. практично, сталі -
хаос в країні, де політичні баталії,
те, про що сльозоточить Діва Марія…
те, що всесвіт частіше міняють Сталіни,
аніж святі, що їх духовні регалії
світ наповнюють вірою в добрі мрії…
є в світі речі незмінні. практично, сталі,
те, що життєві струси в дванадцять балів
роблять тебе і впевненим, і тривким…
те, що, коли спочинеш на перевалі,
потім стає простіше здійматись далі,
надто як знаєш шлях…
та ще маєш, з ким.
є в світі речі незмінні. практично, сталі,
люди завжди складні і недосконалі –
зовні – як сталь, а серце – тонкий кришталь…
те, що буває світло, яке запалює…
я не вірю в ляльок, але вірю в Лялю,
просто ляльок багато, але не Ляль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325115
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Жіночі думки – конструкція непроста,
Сьогодні муркочеш, а завтра з оскалом вовчим,
То світишся щастям, а то мов зняли з хреста,
То любиш усіх, то раптом плюєшся жовчю…
Сьогодні тобі сміється, а завтра – жах,
І барви волосся змінюються, як стяги,
То ти з усіма на рівних, то на ножах,
То спокою собі хочеться, то наснаги…
Лиш той, що вродитись жінкою не вдалось,
Не знає, який той вибір – тяжкий екзамен:
Сьогодні іще плануєш у список «Форбс»,
А вже через місяць раптово виходиш заміж,
І наче і вчора, й завтра були твої,
Непросто себе зловити у цьому леті,
Жіночі думки – це зранку вести бої,
А вже по обіді - із тістечками чаї,
Щоб ввечері опинитися на дієті….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324034
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012
А найперше чистилище - це земне,
А найважча дорога - дорога праведна,
І існує краса, яка не мине,
Хоч кусає її по початку згаданий.
А найбільша сльоза, та, яку проллєш,
Як зашкалює жаль, чи без міри весело...
А найперша любов - це любов без меж,
І немає у ній низькоти тілесного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324352
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2012
Можливо,
надто зблизилися ми,
а чемне ВИ -
передбачає зИми...
Мені усе ще світять із пітьми,
жагучі очі -
у душі я з ними.
Життя позаганяє до тюрми
вітрами і дощами затяжними...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197701
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324209
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2012
Я зовсім не вперше вступаю в дебати із часом –
І ставлю під сумнів доцільність його тортур:
Бо жодних пейзажів, крім літер смугастих пасем,
Бо жодних мотивів, крім цокоту клавіатур,
Бо жодних емоцій, окрім семіотик смайлів,
І очі не в очі у просторах між рядків,
Та діти прогресу - із м’язами викидайлів,
Аби, щонайменш, наставити синяків…
Ледача на вдачу – в прогресу своя рутина,
Під цокіт галопу не чути шепіт доріг,
І зміна вчорашня – вже не актуальна зміна,
І дім учорашній – давно забутий поріг…
І пил осідає на бюстах вчорашніх кумирів,
Бо падають рейтинги: гіпс – силікон – поролон,
Бо в світі бракує достойних військових мундирів,
І зовсім немає достойних небесних корон…
Я зовсім не перший вже раз саботую поступ –
Бо невідворотність змін, непотрібність рим…
Хоча під прицілом долі все, мабуть, просто –
Мій час молодий не бажає ставати старим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321406
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012
О, не сумуйте –
сніг таки розтане.
Жадане сонце
вигулькне з-за хмар,
Мольфар відкриє в небі
теплі крани –
настане час ірисів.
Календар
перегорнЕ сторінку
жовто – синю:
Богинею
зостанетесь.
Мені.
Ясні пісні
нестиму, як Святині:
дитинне серце,
очі –
неземні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321318
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 14.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2012
Тихо ввійшла,
всміхнулась привітно,
Закутана в пахощі
сонця і м’яти,
Якщо в моїм домі
не стане світла,
Знатиму:
ти перестала
всміхатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320054
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
Не боїшся одинчастості, одиничності, однини,
називного відмінка і особових займенників,
інтровертів, індивідуалізму, інакшості.
Шукаєш себе у часопросторі зеленої кулі
попарно наповненої киснем,
у геометрії екзистенційних вуликів,
у найменших проекціях дотику.
Дихай спокійно: порожнеча - це, коли
тебе так мало, що починає судомити
навіть від перспективи твого приходу.
Порожнеча - це пастка, така ж відносна
і недоведена як кожен кожнісінький замах
на спорідненість зі світом.
Дихай розмірено:
ймовірно, в кожного свій ступінь "попсовості",
ймовірно, безкомпромісні залишають мрії
за зачиненими дверима,
ймовірно, ми так погрузли в пошук собі подібних,
що справжній лик затерся до непізнаваності.
Просто дихай....
бо в твоєму годиннику надто мало піску,
щоб бездумно ковтати повітря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317900
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Намалюй мені усмішку,
добротою уквітчане золото,
Намалюй мені соняхи
і безмежністю сповнену синь,
Намалюй мені озеро,
де кохання сіятиме човником,
Бо немає й між зорями
яскравішої в світі краси...
Намалюй мені затишок
і доверши його оченятами,
Намалюй мені загадку,
що й премудрі її не збагнуть,
Намалюй свою радісність,
і,
кохана,
не прошу багато я:
Просто
будь.
Просто
будь.
Просто
будь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317750
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Коли метелики сонячні
цілували Ваші скроні
і бавились
краплями вранішньої роси
то у кожній із них
світилось нестримне
спрагле бажання
котрого так хотілось
торкнутися
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195885
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317731
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Приснись мені,
в мінорі прозвучи:
яскравих зір замріяне спікатто -
і свято у душі...
Мовчи.
Мовчи.
Лише півтону -
голосно занадто...
Іще не час...
торкнись моїх грудей...
легенько...
ніби зовсім випадково...
святкова ця соната...
А людей
немає нині - Музика і Слово.
Вони - основа, чуєш...
А тепер
звучи мені
надірваним крещендо!
Бери мене,
щоб вечір цей не вмер -
Дощенту.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197139
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317154
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012
Она любила считать до ста. Очень тихо, чтобы не сбиться
Чтобы не слышала цифры душа, и не отражались лица.
Она смотрела в окно и порой рисовала звезды:
Очень тщательно, зная, что это – чужие солнца.
Ее сторонились соседи, но всегда провожали взглядом,
Ее тень немного сутулилась, но была неизменно рядом.
Ее не боялись птицы, в ее ладонях прятался ветер,
В глазах отражались мечты, в будущем прятались встречи.
Ей было чуть-чуть одиноко, но она не теряла веры,
Зима сменялась весной, а месяц последний – первым.
Однажды шел дождь, наверное, солнце спешило к весне.
Его взгляд замер крыльями на промокшей ее спине.
Что-то вплелось в молчание, что-то тревожило сны,
Она не знала его имени, он – читал вместо книг – дни.
Они чем-то были похожи, может быть – верой в других.
Они (уж точно) не ждали любовь, но последняя – ждала их.
Они порою встречались – глядя каждый в свое окно.
Ее тень все так же сутулилась, в его комнатах пахло весной.
Близился вечер, она возвращалась домой, улыбаясь прохожим,
Он шел навстречу, они были (наверное – тенью) похожи.
Его – тоже сутулилась, и тоже ловила собою рассветы,
Порой – разгоняла птиц, путалась в снах и в трамвайных ветках.
Кажется даже, они улыбнулись друг другу – смущенно.
Встреча была случайной, но судьба – уже предрешенной.
Немного молчанья. Касания пальцев, теней, улыбок.
Потом были встречи, и ссоры, сплетенье побед и ошибок.
Признанья в любви, полевые цветы, стихотворные строки,
Тысячи тысяч рисованных солнц, сияющих в окна…
Мечты, воплощенные в жизнь, расстояния, встречи.
Вера. Надежда. Любовь. С каждым днем – все ярче и крепче.
…Знаешь, если тебе одиноко – не теряй веры:
Зима снова станет весной, а месяц последний – первым.
Будет однажды дождь, и сказки, что станут былью.
Пусть ты не увидишь взгляд…но…чувствуешь – крылья?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194405
дата надходження 08.06.2010
дата закладки 25.02.2012
Не позволю тебе себя
Я - люблю, но себя - не позволю
Слишком больно, когда неволей
Разбавляешь сердечный яд
Не смотри в тишину моих глаз
Слишком солнечным будет лето
И, наверное, счастливым, где-то
Может даже, не только раз
Не ищи псевдосмысл моих фраз
Я всегда говорю открыто
Ты как я - прирожденный лидер
Недописанный мой рассказ
В бесконечности странных правд
И наивности общих истин
Растерявшись не-смыслом жизни
Не позволю тебе - себя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192530
дата надходження 29.05.2010
дата закладки 25.02.2012
забавно так: абонент не в сети, пользователь не найден, дневник удален к чертям
златая осень целует седины зим-ни-е там, в твоих волосах и варит хмельной отвар
любистника ноту беря на второй октаве, и мяты таежную пряность, и нежность сирени
сорванной в мае - на пять лепестков цветок непременно: да, всему свое вре-мя и
всем свои тайны.
немного печально: дескать прощались с тобой на причале, сжигали мосты багрянцем
да золотом алым, осенне-недолговечным: раз в год на три месяца абонемент на танцы
с ветром упрямым, льдистыми стрелами первого дожде-снега по лицам да по асфальту
и может быть в глаз и сердце, да, Герда? Выбрали сказку дети, да только совсем не ту,
которую пра-виль-но.
спокойно так: небо себе колыбелит грезы в седых грозовых облаках, бережно, тихо,
бог подбирает души сломанные, сшивает наново нитью нейлоновой да колышет,
баюкает на руках, шепча близмолитвенно колыбельную: мол дай вам, милые, я
всемилостивый: до весны дожить, да себя простить, отпустить любимое не кляня
да не калеча правдою -
...это забавно так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301281
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 25.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2012
І правда уся у тому,
що анголи й демони - люди,
І правда уся у тому,
що зло і добро в нас самих,
І той, хто відкине правду
за срібло чи злото - Юда,
А ще будь готовий чути:
чому ти це відав й застиг?
І правда уся у тому,
що Кай у палаці із льоду
Складає ту кляту
ВІЧНІСТЬ,
а
ВІЧНІСТЬ - не тлінного скарб.
А той, хто відкине правду,
до неї,
насправді,
є гордим,
Хоч кожен від малку знає:
По правді:
дорога вузька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315086
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 19.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2012
О, ніжна панно,
як за Вами скучив я!
Морозний ранок
сонячний озвучую,
аби душа зігрілася теплом.
Аби натхненно
очі Ваші сяяли,
аби самотність
серденько не краяла,
оберігало
Янгола крило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313295
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 13.02.2012
бог на сегодня один за всех, кольт не заряжен предусмотрительно,
молча лежит в столе, вспоминая виски, поседевшие от дыхания пули
и губы, последнею лаской - да по стволу, и мысли, мол больно ли
на небесах в роли зрителя?
бог сегодня один на всех: смотрит внимательно, может, отчаянно даже
лезвие бритвы опасной источено о бумагу, не режет уже совсем
ни нитей, ни связей, ни кожи, да ничерта, впрочем, даже запястных вен
для рассказов де Сада.
бог сегодня один для всех: небеса опустели совсем, бездыханные
и змеею веревка ласково, да в петлю, истрепалась вся, не затянется
узелками на памяти, мыслями на ветру, на шее холодными пальцами
смерти явной и тайной.
бог сегодня один: распустил свою троицу к черту, смотрит спокойно в зеркало
улыбается сам себе чуть натянуто, мыслями давится горькими, как миндаль
сердцебитными, как от кофе с таблеткой-двумя цитрамона, изжигающими дотла
- нет меня, - шепчет он, - нет, и -
не был - я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313608
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2012
Я хотів би кохатися з Вами
у цю хуртовину.
Все забувши на світі,
притулитись до юних грудей...
Заховавшись дитинно
під широку і теплу перину,
жити виключно Вами,
забувши про Світ і людей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311395
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 05.02.2012
Я чую шепіт твого серця,
хапаю спрагло кожен звук,
мелодія в душі озветься
на його рідний стук-стук-стук.
І полетять у космос ноти,
на зустріч зоряним орбітам,
а Хтось у місячнім блокноті
запише їх дощем метеоритним
30.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310409
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2012
Психолог говорит, нужно бороться со своими страхами.
Пожалуй, за окном слишком темно, чтобы совсем не бояться - даже тени шарахаются по стенам, как всполошенные первыми каплями грозы воробьи. Иногда мне хочется быть тенью - серой, неприметной, неизменной, исчезающей не-совсем. Об этом мы никогда не говорим, мне кажется, она догадывается - я не до конца искренен, но, впрочем - это ведь мои проблемы? Я не обязан делиться ими с кем-то, кому плачу деньги. Впрочем, будь она социальным работником, я бы тоже не был с ней откровенен. Слишком уж давно мысль о том, что меня в конце концов отправят в психушку, стала навязчивой идеей, и теперь я шарахаюсь от искренности, как тени от моих шагов или хрупкого пляшущего пламени декоративной свечи. Мне бы кофе. Покрепче.
Коридор кажется нестерпимо длинным. Она говорит, страх искажает пространство и время.
Белая дверь маячит призраком средь теней.
Щелкаю выключателем. Власть над светом - это уверенность в себе. Может, именно потому у нас на клетке так часто выбивает пробки? Соседняя квартира пустует уже полтора года, я живу один. Энергосберегающая лампа разгорается медленно и неохотно. Ставлю свечу на бортик ванной: нет, не так, вот сюда, у зеркала. Не то реальность, не то ее потусторонняя сестра будит страх щелчком пальцев. Глухо, раздражающе резко. Не успевшая толком разгореться лампа гаснет так же равнодушно, как не-пыталась делиться светом. Я не боюсь темноты. Нет. Чертовы пробки. Остро-теплое пламя свечи выхватывает глубины зазеркалья, очерчивает, обозначает, едва не вешает ярлыки - как в обществе или в морге. Как там дальше? Чтобы прочесть мелкие литеры инструкции нужно поднести пластиковую бутыль с вязкой, смирно-синего цвета, жидкостью к глазам: близко-близко. "Растворите 2-3 колпачка... пену взбейте...". Отступать некуда. Тени мечутся, неугомонные. Свеча потрескивает, огонь тихо кряхтит о своем, перепрожитом. Из чьего синтетического праха ты родился, птичка-феникс-из-зажигалки? Я смеюсь и невольно вздрагиваю.
Психолог говорит, нужно бороться со страхами.
Это не сложно: открутить вентель, сперва с горячей, потом с холодной водой - именно в этой очередности. Вставить в отверстие слива купленную вчера затычку из плотной резины. Отрегулировать температуру, слушать почти умиротворенно, как шелестит вода, перетекая меж пальцев, обхватывая запястья, поглаживая по коже - нежно. Растворяю 3 колпачка резко пахнущей лавандой и еще чем-то, кажется - васильками, хотя кто сейчас помнит запахи полевых цветов? Или барвинком... Пена пузырится, разрастается белым: ядерный гриб в миниатюре.
Раздеваюсь.
Я-в-зеркале глумливо скалится. Мне страшно, но...
... да, с ними надо бороться. Погружаюсь в теплую воду. Она пахнет детством: я плохо спал и мама купала меня перед сном в щедро разбавленном отваре лаванды. Теперь пора. Старательно не смотрю на свое отражение, медленно, слишком медленно проворачиваю вентель. Сперва с горячей, потом - с холодной водой. Тело бьет крупной дрожью. Пена решетится последними каплями, раны затягиваются, словно и не было, только белая снежность, тихая и безмятежная - прямо как смерть. Какое-то время сижу обездвижено, чувствую, как предательски немеет тело, оцепененно, скованно. Вдох и выдох, это просто ванна с лавандой и какой-то из полевых трав. Успокоить себя едва ли получается, впрочем - медленно опускаюсь, так, чтобы вода ласкалась лезвием к шее. Коленки и локти смешно торчат - дылда вымахал. Мне хочется обнять себя за плечи, но пальцы вцепились в бортики ванной крепко, почти до боли. Сердце колотится гулко, а вода совсем безмятежна. Мне кажется, там, в глубинах своих, она скалится, как мое отражение в зеркале. То, свечное. Сумерки по стене. Мечутся. Маются. Неприкаянные чертята из потусторонья. Слежу взглядом, а они пляшут, маленькие демонята, тени осколочные - это все свеча, потрескивает знай, убаюкивает, лаской манит лавандовой и я снова в своих горах, мчусь куда-то за солнцем, сбивая ноги о камни, кричу во всю ширь. У ручья замираю, но птиц все равно всполошил - и они улетают, а я смеюсь звонко, припадаю к воде, пью жадно, едва не захлебываясь, и так хорошо - бо-оооже! Плещусь ладонями, пока руки не цепенеют - ключевая вода, холодная. Журчит переливами, зовет за собой, жизнью искрится, пограничностью. Помнится, мама мне говорила: веровалось, мол по речушкам да рекам можно добраться до Нави (наверняка с пересадками, и зайцем не проскочить, как бывало в троллейбусе, но меня это не пугает. Я сберегу монетку, которую первого мая мне... и заплачу, честное слово! Я заплачу), де и хоронили предков наших так, по воде пуская - сама принесет в новый мир (а может мне умереть? Хотя, там скучно, наверное, все же старенькие. Будут сердиться, мол гайсаю да дурачусь без меры, дедуля всегда ворчит, когда у него в груди колет: мол, не шуми, внучек...).
Помню, ступал за ручьем, зачарованный, сжимая в кулаке четвертак, крепко-крепко, ручей вился нечеткой стёжкой, насмешничал надо мной, исчезая - мол, рано тебе, малец, еще рано, а я упрямился. Рассмеялся шелестом средь травы, развенчал себя в нить узкую, да и вовсе под земь ушел, а я смотрю, глаза - как блюдца, водой напоённые, рукавом сопли размазываю, едва не реву в голос: так не че-еестно! И вижу озеро. Вода в нем тихая-тихая, обезличенная, обездвиженная. Темная, только солнце пляшет бликами - обманчиво, мол, иди сюда, мальчик, помнишь, как рвался в _моё потугранье? Иду, оступаюсь, соскальзываю, па-да-ю. Холодно. Проваливаюсь с головой, жмурюсь отчаянно, захлебываюсь в крике, молочу ладонями по воде, разгоняя ее неподвижность, рвусь к солнцу, а омут манит, ведь уже оплачено - четвертак падает, тонет в бездонье, а я захожусь криком, вынырнув, погружаясь под воду снова, рвусь к берегу - инстинкт выживания сильнее, чем инстинкт любопытства. Цепляюсь за корягу почти у берега, наверное - вода слизала землю, выела своей бездвижностью, оголила корни. Коряга ломается с треском, из-под деревца скалится на меня череп: беззубостью и червивостью, и не коряга вовсе в ладони, не корень, нет, а ко-осточки, это смерть и ее ладони. Кричу. Бью чертову воду, неясной неправдой выбираюсь на берег, падаю, цепляюсь за землю, отползаю, дрожу от страха и ветра, встаю, бегу, спотыкаясь, падая, поднимаясь снова, обгоняя тени, не разбирая дороги. Моя рука немеет и пахнет смертью.
Сердце колотится, как сумасшедшее.
Ручей журчит приветливо и солнечно, я падаю рядом, зарываюсь ладонями в теплую воду, дышу сбивчиво, всхлипываю и дрожу, боже, бо-оооже... Мне кажется, что ручей чернеет, как немая вода, и ладонь, и - снова кричу, разбиваю брызгами наваждение, стряхиваю присмерть с кончиков пальцев, срываюсь, бегу по камням домой. Молчу, сторонюсь, прячусь. Мама зовет купаться, в ванной тепло, светло, пахнет лавандой и какой-то из полевых трав. Вода насмешливо скалится черепом из-под корней.
- Нет... - шепчу, замираю, разбиваю спокойную гладь, и ладонь чернеет, мне кажется. Или просто темнеет в глазах, так бывает, когда на сердце и на стенах слишком много теней. Омут манит. Зовет. Я бегу. Мама ласково гладит по волосам, мол все хорошо, я с тобой. Я дам тебе еще четвертак, не плачь, он - как солнце, мы начистим его до блеска, сделаем дырочку наверху, проденем вощеный шнур... Я снова дышу. Мама радуется. В палате белым бело, и я тихо и хрипло: зима? А мама смеется, украдкой стирает слезы, и, кажется, молится - я живой.
Сердце стихает. Я забываюсь сном.
Немая вода недвижна, ждет. Она - мой охотник, видишь - замерла меж камышей или сточных труб.
Солнце дрожит угасающим костерком, шепчет о чем-то, мол, бе-ре-г|ись, беги. Свеча зазеркалья гаснет, из светлого - только стены и четвертак на моей груди.
Тени мятежатся, пляшут, взлетают по белому стаями перелетных птиц. Немая вода молчит.
Вход только по предоплате.
Психолог говорит, нужно бороться со своими страхами.
Поэтому - не кричи, тише, лавандовых снов, малыш. Спи, засыпай, спи.
Коленки торчат так нелепо - вымахал. Кругами остатки дыхания по воде. Мама мне улыбается: чуточку блекло, как на фотографии - той, на могильной плите. Тянет ко мне свою руку - вот, обопрись, сынок, отдохни. Что с тобой сделала эта жизнь? Я соскучилась, милый. И ты слишком много пьешь, я волнуюсь, как бы не захлебнулся. Улыбка стареет, стирается, скалится с черепа обезображенного, рука из теплой стает костлявой. Я кричу. Вынырнуть, воздух глотнуть - прости, мама. Ударяюсь головой о край ванной. Па-да-ю. Омут затягивает.
Я-в-зеркале тихо смеется.
Только вода - немая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307972
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 22.01.2012
Хурделило весь день,
а уночі,
Львів утопився -
кучугури білі...
Самотні фари –
міношукачі
у нескінченім шалі
заметілі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307507
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 20.01.2012
Мовчання -
тАкож відповідь, принцесо.
Спасибі Вам
за сонце і печаль,
за казку
без причини і адреси,
за небо, що зове
у світлу даль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307852
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2012
світло відходить
лишається темрява і слова
між якими заховані мокрі сніги і гарячі хліби
між якими смерть протягує геть усю мертву руку
та нікого не убива
ніби у зиму таку окрім снігу самого нікого більше убить
я залишаюсь у меншості
світ на відміну від мене лишається просто так
і нашарування культури таке наче сіра у вусі
каміння не переборовши моря заточене у маяк
все інше в такому ж дусі
і тільки зима ця до тебе хіба що мене намела
і зрештою інше не має ні значень ні речень
тепло не існує ніде окрім самого тепла
себто так щедрий вечір
і добрий вечір
́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306780
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 16.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2012
- сегодня пора прощать, - ты говоришь мне, куришь немного нервно
пепел на землю, а взгляд - не в мои глаза; в мои ты уже не веришь
просто еще не знаешь, как мне же об этом сказать.
я снова киваю хрипло, ни слова в ответ, ни полстрочки вживую -
мне проще плести в ветра и молчать, задыхаться прошедшим июлем
и письма, до боли стучащие сердцем, все так же безмолвно писать.
осенний декабрь, не заснеженный, дымом горчащим пропахший
украденный из кинофильмов, вплетенный в наши объятья однажды
сегодня уже превратился в студеный и зимний январь.
и все хорошо, ведь правда же? правда? знаешь, и легче дышать на морозе
улыбаться спокойно в глаза и сердцем в тебя отстучать азбукой морзе:
- и правда, сегодня пора. Прощай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305841
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 11.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.01.2012
Іще на рік
наблизились до Смерті,
чи до Безсмертя –
вибираймо Ми…
Давайте
залишатися Людьми,
і не блукати
в білій круговерті
підступної,
холодної Зими!
Для Світлих,
нерозлучних із крильми –
обійми Божі –
завжди розпростерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303443
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 31.12.2011
сиреневый сумрак багрянит листвою
туманные склоны страны зазеркалья
сиреневый джокер, как возраст преклонный
сегодня - немного, - но пахнет печалью
сиреневых мыслей пустые станицы
по-прежнему ждут не-своих пассажиров
где в кассах билетных меняют лисицы
хвосты на улыбки да маски на лица
лица фабричные и индпошива.
сиреневой сказкой сменяется правда
и вьется змеею меж острых лопаток
для них в ХХІ и крыльев не надо
для них в ХХІ хватает приклада
и ангелам крылья приходится прятать
сиреневым смехом наркотик по венам
сиреневой бритвой наркотику следом
ласкательно-мягко, немного предвзято
немного, пожалуй, иного оттенка
кровь растечется сиреневой тенью
а сумрак сиреневый тронет морозом
туманные склоны страны зазеркальной
сиреневый джокер хрустальные слезы
сегодня рисует чужою печалью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302856
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011
я збираю вашу схожість в розбитий глечик,
втечі плутаю з долею, в очі сію насіння.
винні у цім божевіллі дороги й скупі прикраси
або ж ніхто не винен...
і ти не КортАсар.
фази моєї хвороби до слів прикуті,
кульки гіркої ртуті вирують в мозку.
мертві нічні кіоски ковтають змову,
брови густі стежками ведуть додому.
ти не напишеш більше мене-мандрівку,
тільки у вогнище кинеш вогку сигару.
гіршої кари шукати обом і годі...
кажеш: "Він- злодій...",
а я все складаю й пишу,
віршем на руки йому висипаю насіння,
віршем чіпляю на пальці дешеві прикраси,
знаючи, що помирають завчасно винні,
знаючи, що не вернеться в цей світ КортАсар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302745
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011
будую місто з спустошеним храмом,-
мамо,
зимою тануть сніги
в цій пустелі ще все навпаки.
стійкі помади лущаться з стін,
кольору крові і вин
залишаю омани устами.
мамо, десять кроків з очей,
сотні мертвих ідей
і усе безперервно так само...
мамо, тут відлуння нудне,
тут не чують мене
і кидають під ноги прокльони.
так образами тхне
моє пекло скляне,-
розбиваються тихо ікони.
ще не знаю коли
створять коло кути
і святі твої сни нам насняться.
я на таці несу
твого серця красу
і потворність свого...
теж на таці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302599
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Язичнице,
вертаюся до Вас,
як за вікном
коловоротить хуга.
Прадавню тугу
невблаганний час
настоює для нас.
Лишаюсь другом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302371
дата надходження 26.12.2011
дата закладки 27.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2011
Маленька дівчинка,яка намагалась зловити руками дотики сонця.
В погано освітленій кімнаті ,через шпаринку у вікні - намагалась зі всіх сил зловити бодай один промінець.
Маленькі пальчики вимальовували у повітрі замки її мрій.
Краєчок неба, по якому летіли у даль овечки - здавався їй великим світом.
Сонце ,яке було насправді зовсім далеко - було для неї досяжне і невеличка бджілка що залетіла у гості– була для неї посланцем духу світу.
Маленька дівчинка ,яка вірила що зможе усе.
Воля здатна змінити навіть лінії наших долонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301839
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
а може і грудень не так зима як на виріст
бо дай мені Боже щоб я хоч тебе звідси виніс
бо дно наступає на п’яти і хто Ахіллесе
тебе віднайшов і дозволив віддихатись тут
де образ і вираз її і виріз
і хто не сказав що не пустять у смерть із тобою
тебе одного заберуть
і хто серед ночі голодну і п’яну роздавить її
бо дощ мов кіннота
про це поцілунки не лізуть до рота
і доброї долі зіркам не у небі у небі пророки
у небі усе бо кого там
тільки немає
а тут залишаються іграшки діти ялина
і побажання Нового Року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301546
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Чи бувають уроки часу? І чи час нас учить повинен? -
Ми говоримо "тільки добре", коли з нами нема людини...
Як життя протече крізь пальці, то для чого серця гарячі?
І біжать у колесах білки й забувають себе побачить...
А морози примножать кригу. А льоди від добра скресали...
Нарікали лише на Бога, та собі ми завжди прощали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301679
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
я хочу тебе любити - пошепки, вголос, у крик -
навіть коли мовчиш, відкохана, спиш зі мною,
згорнувшись кавовим зернятком, стомлена,
буденністю змелена, викраплена у горнятко,
випита вщент, любая квітко мОя,
виплекана дощем.
я хочу тебе торкатись: ніжно й ласкаво,
пестити, лестити, ластити, як кошеня мале,
коси тобі плести, маками та волошками
віншувати волосся, та зорями, зірваними згори,
наближати тебе до неба, й себе - до тебе
й кохатися до зорі
і до Бога близько.
я не хочу лише,
щоб ти розмовляла зі мною смайлами
знаючи українську.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301305
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 21.12.2011
я о тебе затоскую внезапно
Сид Валерий
***
http://www.stihi.ru/2010/01/28/8386
я о тебе затоскую внезапно
в комнатах дым
где же когда же волос твоих запах
был молодым
комнаты чуждые в них иноверец
нехристь иль бес
с выдохом вскрикнут кресла и двери
даль до небес
все твои бредни и прегрешенья канули ка...
как тебе дышится милый отшельник
издалека
в бархате сумерек звёзды истлели
стал забывать
воспоминаний стайку последних
вижу едва...
***
(переклад українською)
я за тобою затужу раптово
в помешканні дим
де ж і коли ж запах волосся твого
був молодим
кімнати чужі в них іновірець
нехрист чи біс
з видихом скрикнуть двері та крісла
погляд у вись
всі маячіння твої і огріхи канули ка ...
чим ти печалишся милий відлюднику
чи печаль не тривка
зірка зотліла в оксамитовім сутінку
бува запече
спогадів давніх зграйку останню
хапаю ще...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299059
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 17.12.2011
я малюю сонце
олівчиками різнокольоровими
жовтогарячо-червоним
навкруг розмальовую осінь
мені сім
років, уроків у школі, уколів (боляче? ні, вже ні)
тільки від них синці - сині-сині, як птаха Метерлінка
я сам читав, коли був у лікарні
в четвертий раз, чи, мо, в п'ятий
я чув, як казали мамі про метастази
а я не плакав, старанно не плакав,
а разом з Тільтіль і Миітіль шукав свою птаху щастя
крізь хіміотерапію та операцію.
Незнайомі мені люди ділилися кров'ю,
коли я спав (а спав я багато - нейробластома втомлює)
і коли заходився болем
вголос.
А на Миколу
добрий святий мені вдарував життя
і сонечко у віконце
тягнуло долоньки
так само,
як я до мами.
Ішла зима,
мені так дуже хотілось додому,
а летіли у Лондон
до донора.
Одного разу до мене вві сні прийшов Бог
сивий-сивий,
мабуть тому що зимньо
чи від чужих гріхів
Бог розказав мені,
що тисячи тисяч мені невідомих
і безіменних
прохають у Бога здоров'я
для мене
А я так зрадів, дуже-дуже
що є небайдужі
не лише до свого - до чужого горя
і обіцяв Богові
що буду добрим й слухняним,
чесним і щирим
коли стану здоровим.
Бог вислухав, посміхнувся лагідно
і сказав, що вірить,
по голівці погладив
і відпустив
- пора прокидатись.
Мені вже сім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300207
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 16.12.2011
Твій час запізнився на вісім рішень, на вісім подвійних кав, він дзвонить тобі, щоб прийшла раніше, щоб він тебе не чекав, бо в нього сьогодні звільнився вечір, бо завтра в нього більярд, а ще тренажерка, і інші речі, в щоденнику їх мільярд…
Ти часто червоним малюєш губи, і носиш куртку-балон, він купить тобі натуральну шубу, і абонемент в салон, бо друзі, партнери, і всі успішні, і дами на рівні теж, бо в моді сьогодні не колір вишні, а чисто французький беж…
Твій час запізнився на келих брюту, твій шанс полетів в трубу – могла би прожити свій вечір круто, із понтом, не як-небýдь, могла б спілкуватись з достойним панством про інвестиційний фон, могла би відчути себе, як паства крутих віайпі-персон.
Ти часто читаєш на підвіконні, і ноги вплітаєш в плед, і вже десь увосьме у цім сезоні збираєшся на балет – не те щоби дуже мистецька пані, балет - дискотека-мім… А ще ти зумієш на барабані зіграти акордів сім…
Твій час запізнився на ром баккарді – з півлітра, хоча не факт; він скаржиться – день в нього був не в фарті, димить піаністу в такт, і каже, що прагне трохи забутись, і хоче випить за вас, і ти розумієш, що значить бути не там у потрібний час.
То ти недолуга, а він хороший – працює, кудись росте, і ти з ним завжди у числі запрошених, а часто і віп-гостей. І мамі твоїй він такий як треба, а мама завжди права, але коли він пригорта до себе, тобі болить голова…
І в каві твоїй зо три ложки цукру, і жодного коньяку, ти любиш, як ніжно лоскочуть руку, а він лоскоче щоку, а ще не цілує твої повіки, а їм так бракує губ, і якось так хворо.. і треба ліків від бежу, імпрез і шуб…
Твій час запізнився.. а втім, сьогодні – його запізнився час, колонки твої – і старі, й немодні – тебе затягнули в джаз… І ти розумієш, що ти в подальшім не станеш для нього всім. І він зрозуміє, що досить фальші… дзвінків десь за двадцять сім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300251
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 16.12.2011
На балконі в мене осінь...
Фікус мій напружив листя,
Папороті довгі коси
Над столом моїм нависли.
Не включався ще комп’ютер,
Не гудів, тепло не віяв...
Кактус мовчки терпить скруту,
Настовбурчив гордо вії.
Плющ у свій вчепився дротик,
Аж стeбло здається сильним.
Дифімбахія навпроти
Дивиться в вікно осіннє,
Відвернулась... На балконі
Холодно і сумно вранці.
Фіолетові долоні
Тягне плем’я традисканцій...
Квіти ви мої хороші,
Не тополі і не клени,
Я ж вас, любі, не морожу...
Осінь в душах, осінь в генах...
Жовтень, 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300186
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 15.12.2011
Тише, тише, милая Шарлотта (с)
Тихше,
Тихше,
Тихше
Пані
Сірі миші
На екрані
Хати кришить
Чорт на крані
Їдуть криши,
Ниють рани
Пані,
Пані,
Пані,
Пані..
Ваші війська ситі й п’яні,
Пан з коханкой – в Закопане,
Вщент загинули тюльпани.
Мовчки,
Мовчки,
Мовчки,
Люба,
Бо на Очки
Ляже плюмбум
Бо всі ночі
Вип’ють «клюби»
Пси захочуть
Брати шлюби
Спи, коханка із коханок
Жертва темних забаганок
Він ступає вже на ганок
Де той півень і світанок…
Грюкотить у підвіконня.
Позаховані ікони,
Стерті Божії закони.
Варто
Варто
Постіль стлати
Вашу варту
Не приспати
Прийде з жартом
Волохатий
Наречений покохатись….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300025
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 15.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2011
Накінець
налог.
Намікати,
намітити,
нанЕсти шкоди
Наоборот.
Напечатаний
напрямУ
насморк
настоювати (на своєму).
Не бачити вихід з...
Не дивлячись на...
Недостаток.
Не по собі.
Не приходиться...
* Спробуйте підібрати українські слова замість цього суржика))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299822
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 14.12.2011
не існує
не видно
стерто
все навколо немов спорожніло
гола цегла
із смІттям
вперто
віддзеркалює тінь твого тіла
і неначе
луною
іде
твоє дихання в цій кімнаті
все інакше
можливо
десь
де сюжети з ефіру всі зняті
але тільки
лиш очі
вкриють
мої стомлені в мріях повіки
я відчую
в цієї
гри є
розтлумачення що це.. звідки...
бита цегла на фоні обличчя
замість замків
палаців
дворів
і якщо придивитися ближче
то не сонце
нам світить
вгорі
а твій погляд п'янким глінтвейном
все затьмарює
марю я
Боже!!!
за таких починалися війни
ти й сама
на Богиню
схожа
і хто знає було би що краще
жити серед
багатства?
під небом?
нащо небо? багатство нащо?
якщо поруч
немає
тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299132
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 10.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2011
*Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом,
раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
Ни капли сахара, ментола или сочувствия к собственному сердцу. После четвертой или пятой сигареты начинаешь чувствовать вкус жизни - в терпком аромате горько-приторного дыма, ленивой смертью ползущего к соседней стене по направлению ветра или дыхания. Именно потому я люблю курить в одиночестве: так моя жизнь не касается ни твоих губ, ни твоих глаз.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Ты ревнуешь. - Не то вопрос, не то утверждение.
- К чему? - Безысходность.
- К одиночеству.
Не шах и не мат. Жизнь - не шахматы.
Мы встречаемся, когда ночь не в небе, а в наших глазах. Порой мне кажется, что моя - только отражение твоей собственной, или ее сон. А ты редко улыбаешься и почти никогда не говоришь "до встречи", совсем как зеркалам. Зеркалам и правда не стоит назначать свидание, не так ли?
- Не так.
- Кофе?
Завариваю чай на двоих. Полынь. Любистник. Любовь всегда горькая в одной из своих нот. Мы пьем неторопливо, как время - наше дыхание. Возможно, стоит уберечь себя от ошибок?
- Нет.
Сегодня одна из редких твоих улыбок. Ты касаешься моих глаз собственным взглядом:
Я отражаюсь, как мертвый камень
В невольно разбитом девичьем сердце
Я - айсберг, вчера потопивший "Титаник"
Несправедливо преданной веры.
Я - искушение собственной правдой,
Распятой на небе в образе солнца,
Прочтенной по строкам в нотной тетради,
Украденной фильмом с нелепой концовкой.
Я отражаюсь, чуть-чуть не живя,
Преданный тенью прошедшего лета...
Зачем ты вернулся, грядущий Январь?
- За кофе и сигаретами.
Твоим губам нужно чаще тренировать улыбку, тогда однажды она станет искренней. Я знаю, я учился улыбаться почти так, как ты. Только на одну или две зимы раньше, но в зеркалах совсем несложно играть со временем. Иногда я чувствую, как ты течешь по моим венам, пропитываясь насквозь кровью, пресыщаясь, словно не-случайные любовники, эмоциями на шелковых простынях. Вот и сейчас - эта горчинка в уголках твоих губ, словно корица и мускат в кофейном послевкусии.
Дыханием по строкам. До безумия нравится молчать с тобой.
До безумия - с тобой.
После - тоже.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Знаешь, Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом, раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
- Я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223909
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 03.12.2011
...знаю, будет весна.
чуть-чуть не дожив до ста,
я снова решусь тебя отыскать
в какой-нибудь из передач
(наподобие "жди меня")
чтобы сказать "люблю"
быть может, в последний раз
и осечься на "может нам.."
нет, не заново все начать
и не за-старо...
а друг друга простить за старое
"навсегда"
и, быть может, за "не сейчас"
...а потом я узнаю, что ты умерла
среди запаха вишен поздних
с пятого на шестое
(да, несомненно - май)
около трех часов ночи
немного не дошептав
свою не-святую вечность
|кубиками изо льда
может быть, Герда помнит
как и Кай:
Мол, была весна
!даже - лето
терпким привкусом ветра,
сладким запахом розы -
прямо в осень
Правду сказками не сказать
или , может...|
две герберы на рождество
поистершийся томик Диккенса
тени сизые под окном,
в прошлом слышится
звонко-юное в голосах:
- веришь, будет...?!
- знаю, будет весна
...не сейчас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297516
дата надходження 03.12.2011
дата закладки 03.12.2011
Вона говорила так, ніби ловила руками повітря,
наче усе довкола змінювала навіки,
не вірила в алкоголь як душевні ліки
і раз на півроку стирала усі номери і ніки.
Співала часом так тихо, що важко було почути.
Дивилася в очі пильно, немов полювала зіниці,
а потім зникла у зиму і навіть уже не сниться,
хоча обіцяла... Напевно, міняє тепер столиці.
А зими приходять вчасно потягами вокзалів.
І все, що вона казала скоро присипле сніг.
Так завжди: не все втрачаєш, а щось таки і зберіг:
її ледве чутний сміх...
02.12.11 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297456
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 02.12.2011
В нас споконвіку ув'язнене низьке й високе начало.
Тіло назавжди засліплене: око і вухо не знало...
Вихор.
Цейтнот.
Не розгледимо: з нами загублена скінія...
Небо не можна побачити - квітнуть засохлії лілії. *
Сльози гіркії над грішними миром стікають і кров'ю...
Як ми далеко від істини!
Що заберемо з собою?
Грім навертає і блискавка?
Стало багато наляканих?
Неба не можна торкнутися, але ікони заплакані...
Скільки робилося нападів!
Скільки здіймало повстання!
Скільки отих воскреснули?
Слово за Небом останнє...
Долі стривожені пишуться...
Ручка твоя на столі з листом...
З Небом не можна боротися,
Опір Йому - це невігластво.
* - www.molbuk.ua/2006/09/23/sukh-ll-zazelenli-vd-chudotvorno-koni.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296834
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 29.11.2011
То був сірий, безликий, поржавілий будень перону.
Зграї воронів імітували вагонну смолу.
Хтось поспішно прощався цілунком. Помада червона
Стослівні відбитки строчила вокзальному склу.
Ми із зонтиком тихо, сумирно й беззлісно чекали.
Ми вдавали, що не помічаєм чимало речей:
Нас усі оминали, нам дорікали, нас проклинали,
А ми собі ні пари з вуст і німотна байдужість очей,
Що встромлені у циферблат, неначе він зараз втече.
Ми фальшивили власною вірою у атракційність
Цього міста в мереживі сірості і чорноти.
Півголосом зонтик бубнів щось потішливе і мелодійне,
Що я самохіть учепилась за той непривабний мотив,
Хоч секундою швидше я потай ладилась піти.
То був той же безликий, поржавілий будень перону...
Рейвах воронів невипадково вказав неземне -
З прикінцевого енного стомленого вагону,
З-поміж сотень людей, від яких так нелюдськістю тхне,
Вийшов той, хто над все ощасливив мене.
Ми поспішно вітались цілунком. Помада червона
Відбивалась раптово й раптово зникала на нім.
В зграї воронів випали вкраплення білого тону,
Ржа повільно втікала з закутків перону...
То був він. Я діждалась. Прибув. Прилетів. То був сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296661
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 29.11.2011
пожалуй, пора признать(ся), давно пора
ты не раз ошибалась во мне, но ни разу
- в моих именах.
сигареты - до фильтра, стакан - до дна
так и не вышло меня ни понять, ни сломать,
ни сложить из меня твою истину
даже близко.
помнишь, однажды: те-ни, ни-тя-ми
вытянуть нервы насквозь, по-человечески
жи-вым куколкам без лица
только лики фарфоровые, с бликами
... прости подлеца.
помнишь, в тот вечер-ночь: сердце сту-чит-ся
а ты одиноко стоишь у порога сна, глупая
обнимая ладонями полубескрылые плечи
не-ангельство не заразно, но и не лечится
дождями уютных улочек
и в сердце пулей
ко-лю-чей
свинцово-серой, как птица феникс
уже сгоревшая в твоей душе
- Христос воскрес!
- Я - нет.
Я пожимаю плечами: на нет и суда, как известно
... 200 грамм на дорогу, плесни себе, душу не мучай:
- Ты же помнишь, сама звала меня сукой.
Улыбаешься пусто и глухо:
- Да. Прекраснейшей из живущих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296486
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
День двадцять шостий. Вітер. Листопад.
Холодним снігом почуття не стерті:
Горять мільйони пам’ятних лампад
За зниклими в голодній круговерті…
Молімося - тепер вони святі.
Вшануймо їхню пам’ять нині, друже.
Розіпнуті на сталінськім хресті -
Не відболять у віковічній стужі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296385
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 28.11.2011
...Вириваючи душу з грудей, розбиваючи рифи
(кришталями об кахлі) нестям’ям хвоста по плесу,
і збезуміє фройд, і принишкне над шалом понтифік,
і скуйовдиться луска на потом омитих тілесах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296356
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 28.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2011
Вплетіть, матусю, свічечку в колосся
І запаліть, поставте на вікні...
Може в цю пізню перемерзлу осінь
Сюди вернутись випаде й мені...
Може і я в холодному тумані
Свою стежину в дім наш віднайду...
І зажевріють кетяги багряні
Калини, що зосталась у саду
І запеклась кривавою росою,
Неначе спалах східної зорі,
Коли мене смертельною косою
Підтяв безжальний голодовий рік...
Насипте, мамо, пригорщу пшениці
І залишіть яріти на вікні.
Цей запах хліба...Він і досі сниться,
Колоссям проростає у мені...
Я ним ніяк насититись не можу,
Крізь темний морок в розпачі кричу!..
Згадай про нас, заморених,мій Боже,
І запали вселенськую свічу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296095
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 26.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.11.2011
якось так просто, як відірвати ґудзика
чи усміхнутись, чи запалити світло
чи перестати вірити в депресивне…
дивно чому півсвіту в житті вовтузиться
прагнучи сенсу, схвалення чи потрібності
прагнучи руху, вперто живуть пасивними…
якось так просто – щастя у самобутності
щастя – це якщо спинишся і відчуєш
і перестанеш Богу ставить умови
може хтось нас без нас обира в супутники
ти надаремно в гірше себе готуєш
світ тебе любить, а не планує змови
якось так просто – як кошеня, що лащиться
із кошеням важко буть злим і гордим
те, що мурчить – важко вважать загрозою
якось так просто – взяти і стати кращим
і обійнять того, що із смутним поглядом
і показати світло, і витерти сльози…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214768
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 21.11.2011
скажу тобі чесно – я втомлена.
але я всміхаюсь, дурію, ношу каблуки, попиваю глінтвейн і морозиво їм із ваніллю.
скажу тобі чесно – гуртом
значно легше, у натовпі просто сміятися, сяяти, і почуватись при цьому своєю й водночас вільною.
не можу сказати, що граю – я справді щаслива, так дивно, тому що потрібна.
не можу мовчати – бо знаю, що всі переважно мовчать. ну а я ж (так як всі) на усіх не подібна.
любов – то щось трохи побічне, дотичне, чуттєве, часами здається - суттєве, насправді ж миттєве, принаймні, завжди еротичне.
любов – то одвічне зусилля, таке безмежне обмеження і благочестиве насилля.
ну от, я ввімкнула свою незалежність, ввімкнула свою сексапільність, і вимкнула знову мобільні.
я знову безмежна, я знов обережна і, можеш обстежити, внутрішньо дуже стабільна.
скажу тобі чесно – мені майже радісно, майже.
як будеш ловити – не вловиш. як будеш шукати – не знайдеш.
я знову така як належне – відважна, безмежна, бува епатажна, буває і вкрай обезбашена,
я знову серйозна, поважна, тобі мабуть знов ото буде за мене страшно.
скажу тобі чесно – це дуже непросто, і навіть місцями нервово,
одначе, бувало неодноразово, що дуже потрібні обійми і слово –
одне – «заспокойся». все буде чудово!
і дуже потрібно відчутись потрібною, хай собі використовують,
скажу тобі чесно, приїлись даремні розмови.
ти знаєш, я трохи інакша – я трохи добріша, я м’якша,
ніжніша, мудріша, постриглась і спину випростала,
і кави майже не п’ю і навіть трошки погладшала,
однак почала курити і три завалила іспити.
життя іде через мене. не позв, а через. як струм. чи відчай.
це трохи несправжній вересень, трохи неповний. трохи незвичний.
але я всміхаюсь, дурію, оце італійську вчу, та лікую осінні депресії,
скажу тобі чесно, я втомлена. хоча б не байдужа. а це таки явний прогрес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210909
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 21.11.2011
той, якому мені не пишеться, любить пальцями по волоссю,
любить чай без молекул солоду, і мене без молекул фальшу,
і, здається, над ним щось світиться, коли він заправляє постіль,
і заварює чай із травами, щоб мене вберегти від кашлю.
той, якому мені не пишеться, часом дивиться винувато,
часом димом (туманом?) дихає, щоб душа не рівнялась пеклу,
я тоді підкрадаюсь кішкою – обійняти, поцілувати,
той, якому мені не пишеться, розуміє все без перекладу…
в тому всесвіті стільки галасу, часом гостро бракує тиші,
і, як завше, проклавши шлях собі, опиняєшся у заторі,
коли розум в упряжці доленій, і ти тягнеш важезний дишель,
той, якому тобі не пишеться – найчастіше впряжеться поряд,
і коли ти з півкроку вернешся, рознадіявшись у дорозі,
чи задумаєшся, оступишся, ледь не втрапивши у провалля,
той, якому тобі не пишеться, у життя безнадійній прозі
прокладе тобі власну стежечку, щоби сміло ступалось далі.
і казки, що безслідно нищаться, коли всесвіт стає Аврориним,
стають явами, а не маренням, коли поруч казкар дрімає,
той, якому мені не пишеться – мабуть, той, що для нього створена,
той, що Богом мені дарований, і що ближчого вже немає…
10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292234
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 21.11.2011
а завтра знову будемо мовчати
ковтаючи думки до болю в грудях
всміхаючись і живучи на людях
щоночі повертаючись в початок
де доля б,є у груди без прелюдій
а завтра знову будуть в небі зорі
одні на двох, та як їх доторкнутись
зловити б в жменю ну хоча б одну десь
таку ж яскраву як очей прозорість
от тих... що в них я наче потонув весь
а завтра знову, завтра знову жити
і знову дихати повітрям тим гіркИм
щоб видихати літери в рядки
і гарні ж вірші? гарні ж? ну скажИ ти
ще б долі попросити перед ким...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294680
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Плаче стражданнями
стомлений Рай.
Воля - сваволя від ігрищ.
Скрипкою першою плинний міраж -
Душі бездушні розбіглись.
Мертвими,
мертвими вдихи...
Гіпноз?
Скоро його розвінчають...
Рай всеблаженний.
І вічний.
Пустий...
Душі, вертайтесь до Раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291914
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Ключ у вись!
Чи треновані м'язи-крила?
- Ключ!
- Дивись!
- Полетіло у вирій птаство!
Світ минув, ніби блискавка, змова, зрада...
Де ти був на Землі
чи у Духа Царстві?
Що робить?
Де шукати гіркої правди,
Як нависне кинджал, що початку вісник?
І як Гай, що побачивши
Брута...
Боже!
Вороги! Вороги!
Але
Буде пізно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294661
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Говори…
я люблю її щиру,
Різнобарвну, п’янку, живу,
І «о» досконале – без міри,
І келишок літери «у».
Короноване «й» на троні
І «с» – у небі нічнім.
Які ж ви м’які й безборонні,
Вогниста із вас лише «і».
А ще «м» разом з «л» скелясті,
Смішне клаповухеньке «ф»,
І для вас немає напасті
Гірше, ніж обрусєнія рев.
По місточку над «т» щодуху
Шестиніжка потішна – «ж».
Та невже в тобі вистачить духу
Поміняти це все на чуже?
Як дитинно над «ї» стежать очі,
Як тебе обнімає «х»!
Говори!
Я навчу тебе! Хочеш?
Говори! Говори! Не тікай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291891
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Я вірю у це, як в дощ, що біжить по ринві,
Як вірять у те, про що мовчали апостоли,
І в спогади в колективному несвідомому…
Я вірю, що я не мушу ходить по линві,
Як вірять, наче не мусять бути дорослими,
І хай би там що, на свята вертатись додому…
Я вірю у те, що думка стирає відстані,
Як вірять у те, що «варте» - не значить «коштує»,
І кожен – то власний ідол, продукт і витвір…
Я вірю, що серце б’ється з якоїсь місії,
Як вірять в листи, які не доходять поштою,
Тому що доходять вірою, у молитві…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294022
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 20.11.2011
пегас, будка, инерция, песнь, фактор, осень, изобилие, карандаши, несговорчивый, шарик, радуга, скалка, сейф, патрон, макароны, амеба
По инерции в осень души: негромко, напевно, закатно,
привечая радушною песнью грядущие ярые грозы;
им еще невдомек, что цветным коромыслом радуга
опадет на небесные плечи и серые мысли подождья
и окрасит в улыбку и смех... как порою не-наши дети
даже серый осенний день красят в цвётность и цветность
карандашами яркими, мыслями чистыми, вешне-светлыми,
несговорчивым буквам законов и правил не следуя.
Мы такими же были когда-то: на пражских седых мостовых;
Долгий путь начинался с подземных Страшницки и Скалки:
Мы разъехались, помнишь ли? порознь, искать не-свои рубежи
Ты - Пегаса ловить-приручать, покорять, я - искать свою правду.
Помню - ты в небеса, высоко, выше солнца и звезд хладнозорых
И с весенней улыбкой на тронутых чуткой молитвой губах,
И казалось тогда, что весь шарик земной - вот он здесь, на ладони
Рядом с силой и волей упрямой мессии - творить чудеса.
Мне досталась земля не в руках - под ногами, сухая, степная
Пограничная будка, и право скупое и злое, пожалуй, - стрелять
И патроны без счета, и хмурость во взгляде суровом, и знамя
Под горнистую песнь обагрившее огненно-алым твои небеса.
Изобилие смерти меня научило мечтать и любить посекундно.
Резус-фактор души отрицателен? Право, бывает порой и такое.
Бессердечно - стрелять без суда?! Но ведь бьется - 120 в минуту
Там, в межреберном сейфе: отчаянно, больно и дико ... живое.
Не нарушить покой никому: только ветру степному да верной ему ковыли...
Приготовлю бывало себе макароны на скорую руку да черный несладкий чай.
Мне сдается порой, что амёбою стал - так стеречь мне кордон опостылело
И по старому имени, улицам Праги забытым - так мне усталось скучать.
Но беру свой обрез. Выхожу, привечая сединами небо светлое,синее
И ступаю по бурой пожухлой траве, и шепчу тебе тихо, мол ты не спеши,
Да твори свои песни, стихи, не пора возвращаться еще, на А-то линию...
а сам мыслями хмурыми, серыми,стылыми: по инерции - в осень души.
*Страшницка и Скалка - станции А-линии пражского метрополитена
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280719
дата надходження 15.09.2011
дата закладки 20.11.2011
Ищу зазор между снегом и мной
И понимаю: одно и то же мы:
Снег горизонтальной лежит стеной,
Я с каждой смертью на жизнь моложе.
Ольга Арефьева
__________________________________________________
...заповнюючи собою нехитрі будні та час перед світанком
розмикаючи руки знаючи що це все ж таки востаннє
коли власна кров і плоть стає твоїм сніданком
а наступний вірш - всього навсього черговим повстанням
ти розплачуєшся з тишею одним єдиним франком...
цей страх прокинутися у чужому світі та чужій спальні
по той бік власного розуму та відображення
після півночі коли знімають всі маски карнавальні
кардинально змінюються душі та враження...
там де твій простір обривається на "до" і "після"
там де небо пересипається в долонях мов цукор
поміж усім хламом твого існування залишається пісня
і твій ангел невпинно волає у рупор
"чувак ти сам вперто лізеш на це гостре вістря"...
але як зупинити цю зиму яка у кожного із нас різна
як вивільнитись із густого туману та диму
ховатись за який уже настільки пізно
що не чіпляєшся за життя так як за риму
і цілуєш заплакані вікна так ніжно
що дивлячись на тебе я починаю розуміти
зима - це тоді коли ми суміжно
хочемо зігрітись але боїмось обпектись
об власні серця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294241
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 19.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2011
совсем не всерьез. Боже правый, ты ведь не ма-лень-ка-я
и давно бы пора понимать: в постмодерне любовь обесцвечена
не то что бы черно-белая, нет, фотошоп > level > hue&saluration
любовь текущ|чего века, baby, - Каин из сказок про Авеля
не больше, не меньше, и не тешь себя |под|ве|не|чностью
осенняя правда , какие бы к ней не проставить теги:
все бесконечное быстротечно, my little one, даже не-бо
на тонком ободе вокруг зрачка.
смотришь упрямо. Как же ты выросла за минувшие двадцать 2
века? года? часа? минуты? Ёжиться научилась и хму-рить бро-ви
по правилам нынешней молодежи или (черт тебя разберет) против
Кому задолжала сердце, милая? И школьно: бе-до-ю, бе-да, бе-де,
до-будь. Ре-#во-ль... все-то путаешь падежи, используешь повелительное
наклонение. В аптеке берешь психолептики, пьешь дома у(с)покоительные
путаясь в каплях, глотая таблетки, ан-тракт. Теперь поклонись зрителям
время тебе умирать на короткий сон.
во сне улыбаешься блекло, осенне-горячно, по-первоснежному бледно
я знаю до имени, кто провоцирует это, кто целует тебя во свои ветра,
ласкает по небу и держит твои ладони, кто - карусельное время вспять,
кто штопал червоным сердце, ниточка к нити, вшивая в него надежду
веру, любовь, улыбки из прошлого (помнишь - весеннего) ноября.
Соединение прервано. Стоп. Абонент не в се-ти, статус ВК - нет ме-ня
впрочем, my little one, я не прощаюсь. С (псевдо)любовью - твой страх.
Дата. Конверт. Адрес. А вот теперь - за-на-...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292501
дата надходження 12.11.2011
дата закладки 13.11.2011
Герда заходит в аську: ромашка зеленым, "открыть в отдельном окне":
"Здравствуй, мой милый, любимый братец, давно так не виделись, как де..."
Она осекается на полуслове: он все равно не ответит, вечный мальчик-онлайн
Не встретит улыбкой, как прежде, и взглядом усталым, губами по теплым щекам
Он более не-в-сети, в письмах бумажных пишет порой "люблю и скучаю. Кай"
Герде кажется, в редких почтовых он на все сто, в битах и байтах: едва-едва
"...ла" - пишет Герда, сложив из осколков сердечка вечность, ставит вопросительный знак,
К черту латте, это слишком по-детски, кофе покрепче (с Tyrconnell) и снова ждать
Синим мелькает "пишет...". Секунды - чуть более сорока. "Да, привет. Все хорошо:
Прости, занят, пишу". "Стихотворе...?" - осекается Герда на полуслове, не-ет, стоп.
Вдох-выдох и с опечаткой: "не я?" - разумеется без пробела. Кай отрицает - отнюдь
Он уже взрослый мальчик, вырос из детских виршей, он пишет научный труд:
"Рецепция детских сказок в жизни взрослых ее героев (по мотивам С. К.)"
Герда нервно смеется (он все равно не слышит), пьет виски и пальцами по вискам
Какой он все же несносный стал из-за этих зеркал! Герда меняет тему и снова строчит:
"А у меня вот все тоже славно, собираюсь учиться. В твоем городе, между прочим
Ты не мог бы на... прости, мне подыскать квартиру, так чтобы можно было пить кофе
Глядя в твои глаза?" Улыбается глухо, стирает последние десять слов, включая предлоги
Нажимает "отправить". Кай молчит долго-долго, но Герда умеет ждать, право слово
Считает до ста, до тысячи, до самого-самого дна, разум с сердцем снова ссорится,
А потом в один голос, душе: очнись, Герда, хватит его ждать! Ты уже не его весна.
Она поливает вечноцветущие розы в сиреневой кадке, не-курит, ложится спать
Ей, разумеется, снится Кай.
А ему - она.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289712
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 13.11.2011
я все еще не спешу влюбляться в ветра под крышей,
танцевать на асфальте, дождями осенними раненом
небо раскрашивать мягкой беличьей кисточкой рыжей
перед тем, как крылА разметать, огнисто-багряно-алые
по синеве акварельной, не высохшей
я все еще не спешу покидать твои сны, уходить совсем
отвечать на вопросы-улыбки и письма своим молчанием
оставаться лишь только записями закрытыми в дневнике
уговорами тихими: "так было нужно", "так было пра-виль-но"
по душе расклеенной вышитыми
я все еще... да, пожалуй, я всё еще. Или все, если точки
опять не расставлены. Я - тенями по нитям земли, неприкаянно
шутовскою мелодией снега по давним дорогам и перекресткам
звонким смехом прошедшего лета по нашим воспоминаниям
с терпким привкусом мирта
я все еще избегаю встречаться с тобою забытым взглядом
потерянным в пришлую осень на пражских глухих переулках
писать на сожженной бумаге тебе лишь знакомую правду
которую продал однажды скупому старьевщику-скупщику
за анонимность в титрах
твоей не прирученной жизни
и звонкоголосого счастья
.
и, знаешь, я все еще избегаю
называть тебя бывшей.
Ведь ты - настоящая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292805
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 13.11.2011
пеплом по солнцу, напевно, ла-асково, так, чтобы небу до дрожи
мы, говорят, похожи с небом таёжным, со сказкою без начала
милая, ты скучала? А впрочем, скучал ли я сам, далекий мой Боже
о лике Твоем, отечески-добром и строгом, разлитом туманом на скалы
где я не то отыскал, не то потерял себя - право, и сам не знаю
только лишь слышу сызрань: снова поет-голосится птицей-сирин
в весеннюю пору красивую, когда сердце стучит замолодо, ново
для разума колыбельною. И поделом ему, он душе давно опостылел,
он телу как костыли. Бегу де, ищу тебя по таёжным зеленым склонам
земля противится, стонет, небо манИт-зовет колокольным звоном
ге-ееей, душа-земля ввысь-вширь по просторам новою простыней
Господь заповедовал: сей. Тело к телу с тобой веснуемся, лю-би-
м-молимся, воскресив в нас все лучшее, близорайское на земле
- смерти нет.
Только мы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288161
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 13.11.2011
І думки – полин, і слова – тротил,
І нав’язливий грім перкусій…
Хлопчику, не ламай мені крил,
Бо іще, не дай Бог, зірвуся…
Бо туман непевності до колін,
Бо на небі за п’ять четверта,
Бо життя працює в режимі змін,
Бо ти бачиш, яка я вперта…
Речі ніколи не зможуть зміниться –
Спробуй дійти до тями…
Хлопчику, в тебе на правій ключиці
Дивна родима пляма –
Так, наче Бог залишив послання,
Смайлик на номер тіла,
Мабуть і в тебе бувають стани,
Коли ламаються крила…
Бачиш, і я буваю жорстокою,
Бачиш, множу осколки,
Ти витер межі мого неспокою,
Я ж зірвалась із голки…
Я так боялась об світ порізаться –
Ніжність без пут – ножівня.
Хоч і не сильна в законофізиці,
Та впізнаю тяжіння…
Як відчуватись в цій фазі місяця?
Як дійти твого рівня?
Хлопчику, ночі більше не буде
В небі за четверть п’ята…
Бачиш у світі є й інші люди,
З якими можна не спати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291402
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011
Що не крок – то нове падіння в чужий пролом,
Що не відстань – то гарячково простерті руки,
Я ламала ці стіни поглядом і чолом,
І тепер мені не злякатися каменюки…
Що не думка про нього – то щем нижче живота,
І проходить крізь сітку серця його сезонність.
Я ламала себе. Не там. Не тоді. Не так.
Не розп’яттям, а тільки тернами у короні.
Що не мить – то нове наближення до джерел,
Що не слід – то іще не викинуте минуле.
Я ламала свій шлях, щоб знищити паралель,
Щоби наші з ним траєкторії перетнулись,
Щоб мовчати крізь плин доріг-кілометродіб,
Залишати несмілі сумніви гороскопам,
Я ламала себе неправильно. Не тоді.
Не по правилам, не за долею, перескоком.
Що не грань – то новий мотив, і новий резон,
Що не спогад – то нездійсненність лякає скрипом,
Я ламала себе, та в серці не той сезон,
Щоб тримати у ньому спалені смолоскипи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289210
дата надходження 28.10.2011
дата закладки 29.10.2011
Сяється мені, світиться,
Думи легкі, як китиці,
Очі сміються весело,
Серце співа піднесено…
Щастю краю не видано,
Бо тобі тепер віддана.
Солодко мені, солодко
Бути твоєю, золотко…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279605
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 17.10.2011
Следы от ногтей на дверном косяке,
и вдоль позвоночника росписи.
Ушла по-английски, пришла налегке,
себя отдавая лишь в розницу.
Но ты нужна вся мне, нужна мне всегда,
со смехом своим и капризами.
Пусть ветрена ты - это все ерунда,
и пусть тебе вслед смотрят искоса.
И пусть еще много чего, - наплевать.
Важнее, что ты со мной счастлива.
Ведь как не крути, мы друг другу под стать,
не важно: кориться ли, властвовать.
Достаточно просто быть вместе - и все,
таясь от постылых завистников.
И главное - верить при этом при всем
друг в друга, как в вечную истину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285840
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011
...твій старенький зморшкуватий Бог сидить при свічках
і читає все що ти зміг написати у Його відсутність
рахує скільки жінок позбавились від зачатого тобою
у їхніх душах бруду
і курить дорогу сигару...
це така божевільня кидатись з крайнощів
у крайнощі
хай краще теплом неприкаяним в серце
ножами гострими...
бо все між нами відносне й короткочасне
час також немає відношення до вічності
ти ж розумієш що він
такий же смертний як ти і твій
старенький Господь
у якого доречі штучний клапан
і довге сиве волосся...таке довге
немов стежки якими ходили твої стопи
змучені стопи пілігрима...
яка тепер тобі різниця що немає нічого
холоднішого за мертву траву за твоїм
вікном в період цілковитої пустелі
пустелі спокою...
коли підлогу як і небо вкриває пісок...
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285514
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 11.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2011
розіпнута живцем в сузір’ї псів
на тишу… тиша так по-вовчи виє
до болю ніжно …
ненаписані віршІ
стікають млістю тілом
соком вишень…
дозрілих до любові…
чи хтось прихИстить горобців
за нас в покинутому домі
де золоті перетини дороги
там де ще теплі неба подушки
у квадратурі одинокостей
покинуті жильці
під сонцесоняхом Ван Гога
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285162
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
Вольный художник, продай мне свою любовь –
Зачем тебе это? Ты вечно один средь полотен
Кровь для тебя это холст, и яркою краскою боль:
Ты один, ты один, ты один – против ночи.
Вольный художник, отдай мне свое тепло –
И уменье прощать заверни в обертку из ткани
Ты уходишь во тьму, когда на душе светло
Впрочем, есть ли твоя там душа, где раны?
Вольный художник, верни мне свою печаль
Я сплету из нее ярко-серые сети Теней
Ты однажды уйдешь и сгоришь, мне жаль,
Я прошу – будь еще не на долго – сильней.
Вольный художник, доверь мне свою ладонь,
Обожгись о мое тепло, или просто закрой глаза
Хладные звезды в ночи – чужих вселенных огонь
Просто поверь в меня, и ты не вернешься назад.
Мой вольный художник, мы вместе с тобою уйдем
В мир, где свет не приносят в жертву ночи..
За руку – крепче держись. Не так одиноко вдвоем.
Пусть сердца обломки закрыты навек…
…позволь подобрать ключи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285098
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
- Сказку! Сказку! Расскажи! – и усталая улыбка
Тихо лесенка из слов – в небо сине вертко-гибко
Словно змейка по траве, шелестя листвой осенней.
Тихо – о прошедшем дне, и о были вечность-древней
Словно радуги осколки – пестрых слов витой узор
Говор тихий да недолгий, как небес чужих простор
Слово к слову, строчка к строчке, да улыбка на устах
Где забыто – будет прочерк на истрепанных листах.
И рисует сказка правду об ушедших в небыль днях,
О принцессе и законе, о любви и о кострах.
О златой Драконы крыльях и о тех, кто предал страх
О разбойниках, что пели про былые времена
И о пахаре, что сеял непростые семена
В чёрну землю, в злые души, цвета бездны и тревог
Чтобы свет казался ближе, оставаясь так далек.
О тепле чужой надежды, о любви сквозь сотни рек
Да о птице-полубоге, что зовется человек…
Шагом тихим да неспешным сказка близится к концу
Словно путник, что за вечность лишь одну прошел версту.
Тенью – очи звездной ночью – спать пора уже давно
Ну а дети…? – Сказку! Сказку!.. Тьма притихла за окном.
Вновь усталая улыбка разбавляет пустоту
Снова памяти страницы: эту сказку, или ту?
Говор мягкий, слово к строчке, да осколки к зеркалам
Сказки, кажется, как люди – тоже не чужие снам.
Мир рисуя кистью-словом, крася ярко-черно-белым
Штрих в одном из снов последний, в новой сказке станет первым.
Слово за слово привычно – абрис мировых основ.
Ветер. Времени братишка. Слов хранитель. Мастер снов.
*из старого, игрового
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285096
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2011
Мій милий кудлатий ведмедик,
взірець шоколадного плюшу,
Здається, на спинку - беркиць
І скажеш фірмове "Бе-бе"..
Не треба ні драм, ні комедій,
Себе покохати не змушу -
Ти, хлопче, ведмедик, не принц.
Та й я не велике цабе.
Блискучі кругленькі очиці
і щічки м'якенькі на дотик..
З тобою, напевно, plaisir
Дрімати під арфу дощів.
В бісквітах цілунків гірчиця..
Я присмак терпітиму доти
Останній надії пузир
В пакетиках ти не зтрощив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284743
дата надходження 06.10.2011
дата закладки 07.10.2011
я куда-то спешу опять, душу твою выписываю, построчно впитываю, вшиваю под кожу намертво
или наживо - сам не знаю, только чувствую, как ты падаешь, крылья из перьев на строки мои отдавая
делишься, как и положено ангелам, в полу- взлете, дыхании, стоне от Троицы: ада, чистилища, рая
синеглазость моя смешная, вот зачем ты так? Вычертить бы тебя наконец наново, да перепрятать
и не найдет никто, даже, надеюсь, я.
впрочем, знаешь, сегодня осень, значить пора золотить мосты и на тротуары сыпать дождем листву
с деревьев, еще так недавно бывших юно-зелеными, в небо тянувшихся, к солнцу далёко-смущенному -
разменной монете языческих древних богов. И не смотри на меня так хмуро, мол мыслю не по канону,
мол бунтарится в венах кровь и, пожалуй, на волю просится, бесится-ярится - как я вот так живу? -
не то что о будущем, о настоящем - не задумываясь.
не отвечу ведь, поцелую только, засмущаешься - маков цвет, и лазурь в очах залукавится, затуманится,
и в душе полыхнет бледно-ало-закатным: мол, зачем ты так? Все то ба-алуешь, балуешься, насмехаешься
пересмешник крапленый, вот не зря тебя чертом звали-то, черт и есть, никому не скажу, скажешь сам,
льдисто-каменный. Полно-те, ну не плачь, то что сбудется - позабудется, не печалься, чужая красавица
не на прошлое, так на пришлое - будешь знать.
я куда-то спешу опять, мне пора, мне в дорогу-пути, мимо звезд, мимо рек, мимо тысячи тысяч душ
среди них твоя затеряется, подзабудется, попривыкнется, станет тысяча тысяч первой, а я ее напишу
поднебесностью доразменянной на земные сны. Не цепляйся за память, нет, падай вниз, в белый шум
вырождаемый северным бубном шамана: видишь - перья твои на ветру и словах качаются, круг-окруж
моим сердцем сплетенного снов ловца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284579
дата надходження 06.10.2011
дата закладки 06.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.10.2011
ВІДКРИЙ І ВІДЧИНИ - це не одне й те саме.
Синоніми - слова, але між ними час.
Якщо одне бриніло дзвінкими голосами,
То друге стільки болю і туги передасть.
Відчинено давно для Тебе усі двері...
Які із них насправді хотів би Ти відкрить?
О, скільки слів дзвінких лишилось на папері...
І скільки слів правдивих, в яких Тобі болить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284155
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 03.10.2011
мне кажется, сегодня не всерьез
расписаны по ночи-небу звезды
но отступать без боя слишком поздно
а сумрак терпко пахнет серебром.
мне кажется, мой враг, ты вновь ошибся
и снова для меня, и мне, и мной
не признанный, не проклятый герой
мои контакты на твоей седьмой странице
мне кажется, о да - мне кажется с лихвой
оплачены счета и сведены все счёты
и каждый взгляд, твою щадящий гордость
таит в себе чуть-чуть осеннюю любовь
мне кажется, что я и впрямь живу
и сердце бьется человечьи-быстротечно
по льдинам разгоняя слово "вечность"
само собой вплетенное в игру.
мне кажется, на мари нынче спрос
и цену платят, в целом, неплохую
а я по-прежнему иду по краю и рискую,
мне кажется - сегодня не всерьез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284042
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 03.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2011
...ти мусиш одного разу поїхати звідси
замести всі сліди і уже не повертатись
чим вище небо тим важче на землю злізти
хоча все не так уже й погано
якщо ти ще не розучилась посміхатись...
від незнання правди часто хворієш щастям
неповноцінним та тоненьким мов волос
та коли відкривала рота щоб прийняти причастя
закривалась душа і зникав голос...
ти мусиш поїхати...змінити колір волосся та імена
якими тебе називали справжнє забуваючи ...
коли у конвертах ти знаходила холодні слова
тихо плакала на долоню їх висипаючи...
а зараз змінилось усе навіть осінь
не виїдає безсонням й пухлинами час
ти мусиш поїхати...замінивши теплу постіль
на глибокі вибоїни та холод дорожніх трас...
і залишивши позаду це місто тіней та зим
пом"янеш всі любові які змогла долюбити
ким ти станеш там ким?...
відповіш:
"головне тільки б не розучитися жити..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283758
дата надходження 01.10.2011
дата закладки 01.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2011
навіяне inki http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282958
від нині до сьогодні
і позавтра… як карта ляже крОплена водою
свяченою… чи краплена рудим… пікОва…
відлунням протягів які вітри із неба над тобою
повішали як райдугу по зливі схожу на підкову
на браму в світ розтулених долонь
і випурхне метелик
і оксамитово дотулиться до скронь
як пух з кульбаб за подихом посухи в осінь
спливає пам’ять
рухома до нестерпності летка…
як автентичність літу лінія життя… просить
продовження неадаптованих торкань
коли деревам зимно в небо випинати гілля
оголене птахами
у прілість зжовклих хлоропластів…
долаючи своєї контурної мапи милі
і мораторії морів із шельфами ілюзій пасток
ще тридев’ять миттєвостей до хвилі
коли метелика на вістря пам’яті наколиш
щоби не змерз і біллю лоскотав
допоки ще терпіти зможеш
у сніговицю першу чи останню
восьми тонів наступної із неозвучених октав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283115
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 28.09.2011
вересень місяць як місяць був не прокинувся й зник
поміж черг і діагнозів поміж лікарень і щеплень
і тебе загортає мов протизаплідне під теплий язик
темні води збирають під’їзди і пам'ять
двори
і усе що ніколи не щезне
і тебе і твої фестивалі поезії
вибори
конкурс краси
сонце випалить місто бо місто програло двобій
а як так то тобі хай такому ніякому ляже на груди вітчизна
відрізати по пальцю неначе від тиші по кожній наступній добі
бо не плачеться про головне
про собаче
про різне
себто так відкриваються двері на третю ніч по тобі
целофанове щастя
не важчає жовтень а важчає дим
і морфіново так повертатися після потопу
мінералка скінчилась і тут не існує води
кожного разу потому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282929
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 27.09.2011
Мій художнику синьоокий,
Я жорстока. І світ жорстокий.
В тебе коси напрочуд русі.
Все зникає в постійному русі.
В обертанні навколо осі –
Ми приречені всі.
Скільки сутінків у росі?
Скільки нот в заклинаннях вітру?
Я долонею сльози витру –
Скільки болю в одній сльозі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282944
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 27.09.2011
Такі як вона народжуються раз в ніколи,
її ім'ям називають епоху,
з неї малюють картини та ліплять статуї.
Ти дивитимешся на неї несамовито беззахисну,
інертну, голу
і від задоволення майже вмиратимеш...
Через її тихі, персикові груди, надмірну впертість,
погляд, яким вона тебе, наче цілує, важко дихати.
Після того як її долоні кометою здетонують
десь у озонові діри твоїх глибоких кишень, ти
збиратимеш власну душу сталевими крихтами.
Треба закінчувати розмови крапкою, знаєш,
в її серце надто важко потрапити, воно непроста мішень.
Вечір сповзає панчохою з янтарних стегон,
спокій губиться на дні пляшки Джим Біму.
Господь, мов настирливий папарацці,
за нею постійно стежить, що не мить-то
вульгарний, яскравий знімок.
Такі як вона часто втікають з міста, вимикають
заповнений болем мобільний.
Таким як вона завжди тісно в твоїх надто солодких обіймах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282861
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 27.09.2011
...На чужой земле...
У него были крылья - прекрасные белые крылья
С кровавым оттенком - но в этом винили рассвет
Рассекающий плетью небо, разбавляющий сказку былью
Вот уже многие тысячи дней или лет....
Плети небрежных снов нам рисовали образ:
Самый прекрасный из всех неземных совершенств
Он был очень красив, и печален - как роза
Та, чужая, в себе заключившая свет
Его именем звали святых - не святош, а истинно верных:
Тех кто смог - в своей, пусть недолгой, вечности -
После смерти назваться - первым
(а при жизни быть проклятым грешником).
Его имя шептали вослед: той девчонке, в короткой юбке
Или крови упавшей на девственный снег со стального клинка
И во время войны в холодной радиорубке
Его имя чертила чужая (без пальцев) рука.
Никто не знает об этом, а Бог так не любит сейчас вспоминать
Что именно он был перворождённым, был сыном, а может быть дочерью
Случайной ошибкой, вот только нельзя ничего поменять:
А Бог оставляет в графе о детях - место для прочерка,
После пишет - "Христос", а первому шепчет "прости"
И украдкой смотрит на фото - в старой потертой рамке:
На котором остались двое...а третий был должен уйти
И остаться таким одиноким на том полустанке...
....
Кажется, вывеска сверху гласила "Земля"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282671
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 26.09.2011
М'язи!
Ефектність!
Шик!
Скоро лягай! Щоб виспатись!
Люди - це не тіла -
Люди - тілесні пристрасті.
Муштра!
Тоді парад!
Пішо чи кіньми чорними
Люди - це не душа -
Люди - це царемонії.
Важко, та множ добро!
Щиро всміхайся, весело!
Люди - великий культ!
Люди - це щось піднесене!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282518
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 24.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2011
(не)мой безымянный автор, более - не пиши, не говори построчно и ветер устало-холодный не слушай
не тревожь перестуком полустертые клавиши, ежедневник за прошлый год оставь не исписанным
не испачканным ни чернилами, ни, как осень чужая, поблеклыми, серо-багряно-алыми мыслями
и смирись, не яри свое сердце, себя не мучай. Летаргия твоей души - это просто несчастный случай,
просто крылья однажды сломались и заново не срослись, однажды упал в огонь и сгорел, а не воскрес,
просто однажды в обманах своих запутался, оступился, прощения не спросив - трусливо удрал с небес,
милый нашкодивший синеглазый ангел, никому (увы) по душе не пришедшийся, такой уж вот невезучий
так правда случается, впрочем что тебе говорить о правде - вы знакомы лишь косвенно, по интернету,
когда-то сыгрались-списались-обменялись фото, лет сколько-то каждодневные: "здравствуй, ну как де-
ла?" и ответы в ответ: ни о чем, ни о ком, как колокольный звон, отразившийся в дождевой воде,
отпечатавшийся в хистори на мониторе. А потом - ссоры, измены-в-кавычках, и полунамек на лето
тонко-тонко, в ажурных кружевах, на шелковой простыне - секс, пальцы в запахах сигарет и в тебе - глу...
...по как-то: доверился, кто же тебя доверять учил тем, кого сам обманываешь? Знаешь, странный ты
и слова твои неживые, спутанные, как взгляды синие, лживые - если целуешь меня еще - не касайся души
а лучше бы - не дыши, м? Переломай свои пальцы, и ручки шариковые, мысли, вплавленные в игру
и наигранную грусть псевдоосеннюю - тебе, как и рыжие волосы - не лицу, как и твое раздвоение личности
- одну бы собрать из разрозненностей, которых в себя нахватался осколочно, претендуя на звание сволочи
только наивной очень. Знаешь, все вышесказанное ни к чему, я не помогаю не обратившимся за помощью,
и с не умеющими слушать и слышать обычно не говорю, не заношу обывателей жизни моей в избранное
и в целом-то в строках вышенаписанных смысла нет, только просьба, с пометкой алым-печатно "так будет лучше":
"ни стихотворные строки, ни прозу, больше, пожалуйста, не пиши
так бывает порой, твой диагноз прост и ,к счастью, неизлечим,
(нет, спасает порой ампутация права на жизнь или всех очагов лжи)
но не саркома/бластома, не ВИЧ и не СПИД, нет - летаргия души."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282215
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 23.09.2011
У юному серденьку туга? –
Розділить твій смуток і щем,
Розрадить і стане другом
той, що танцює з дощем.
Засвітиться добрим ранком,
Погладить твоє лице.
Він стане твоїм світанком,
Він стане твоїм взірцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281514
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 19.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2011
а кому мы нужны: сильные, смелые, гордые до безумия
и в нем тоже; сердцем обледенелые, взглядом - до дрожи
лезвиями по душе, волками от полнолуния до полнолуния
связаться с которыми - сумасшествие, не связаться - себе дороже
а кому мы нужны: умные, читавшие и Чехова, и Толкина, и сетевое
творчество неизвестных; сами себя сочинившие в строках
беспорядочно-не рифмованных, прерванных на полуслове
по венам скользнувших бритвой, по нервам - разрядом тока
а кому мы нужны: с доказательством права на жизнь и веру
в то, что сердце и чувства важнее скупой на любовь бюрократии
и не важно совсем, что душа из фальшивых банкнот переклеена,
переписана безразличием и послана вовсе к чертовой матери
а кому мы нужны: темнокрылые воины и проповедники света
серость в серой толпе, под дождем и в осеннем воздухе стылом
подарившие людям себя, променявшие нам опостылую вечность
на земные путЫ и пути...
...ведь кому мы, по сути, нужны
кроме нашего бренного мира?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280541
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 15.09.2011
это уже сродни медитации: твое глухое "ничего личного",
уходы твои в никуда спокойные, тихие, беспричинные
что-то про вежливость вслед, и про снова забытый зонт
на обрыве моих не пропетых песен, твоих не дописанных нот
кого ты так яро ждал этой весной?
это уже сродни самому рогатому: твои возвращения снова
бесшумием среди ночи, сизым дымом, зашторившим окна
пером по бумаге: ты пишешь ответы на приглашения жить
"нет, нет, не сейчас, извините, сегодня уж слишком дождит"
кого ты так сине-чернильно не можешь забыть?
это уже сродни безрассудству: ждать тебя снова и снова, и снов
нет. Все растерялось в тебе и в звуках печальных твоих шагов
я выпиваю цикуту как-будто, негромко считаю до ста стихотворно
полу-не-песенно, солью по ранам, миртом по блеклой иконе
на ней улыбается та, которую ты позабыл
не запомнить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280244
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 13.09.2011
ma poupée мечется то в стихотворных строках, то в безыскусной прозе
растекается правдой по венам, дымом сизым течет по прокуренным легким
смеется не через силу, спокойно и ровно, как и положено куклам
в бумажных коробках, холодных витринах и питерских закоулках
три пятдесят - минута
ma poupée не знает ни жизни, ни смерти, ни даже себя саму -
раз или два видела в зеркале, это весело - смотреть в зазеркальную тишину
разбавлять ее голосом, хриплым, немного тревожным - а вдруг убьет
все в себе-отражении светлое и хорошее, к сердцу живому приложит лед
заготовленный для шампанского в новый год
ma poupée не спит по ночам, печатает в никуда: "привет, а давай дружить?"
или строки из песен, что в марте мурлычут коты - весенние гости соседних крыш
обновляет страницу - F5, F5, - но безуспешно, куколки нынче уже не в цене
и не в моде. Ma poupée понимает это, печатает наскоро мне предпоследнее смс
и замирает морозной лилией на окне
ma poupée ждет ответа не первую ночь и даже не первый-последний век
красит ресницы тушью погуще, жаль, нельзя наточить ни ресницы, ни собственный смех
напороться на острие себя, болью расцветить свое не зеркальное сердце
поверить, что можно жить, не чужими словами, а пледом уютным согреться
- ... вместе?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280044
дата надходження 11.09.2011
дата закладки 12.09.2011
в моем мире все было:
огонь и печаль,
оседавшая пеплом
по главам сожженным
и неверие богу
простившему нас безответно
и святая любовность
к забытым иконам
и отчаянье тоже
плескалось и билось,
как море порою о скалы
и змеилось холодным
оскалом устало
по осколкам зеленым весен
нарисованных алым
на запястьях, металле и стеклах
оконных и рам(к)ах
спокойной буквы закона
было счастье
под диктовку пером записанное
пересыпанное мыслями
смыслами переиначенное,
как юное сердце - горячее
и горячное
было слово, почти как у бога
только шепотом,
а не громко
в книгу черную не занесенное,
только в красную
клеткой раковой
страхом обеззараженное
обезображенное правдой,
как Иисус распятой
.ситуация патовая,
только сердце смеется-радуется
одно из ста
в заповедных снах
на краю не своей могилы
на закате чужого рождения
растекается внутривенное
со спины разростаясь крыльями
светочуткой моей темноты
в моем мире все было,
милая.
.даже ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279777
дата надходження 10.09.2011
дата закладки 10.09.2011
Ми й раніше уже стикались
У незнаних тепер життях...
Ти зустрілась мені на трасі...
В тебе з біса шельмовський шлях!
Чи торговець я був чи лицар?
Не важливо.
Вже й не збагну...
В тебе з біса шельмовські очі!
Це було триста літ тому.
Але я мчав у справах...
Справи!
Вабив стан... та нема коси...
Ти до біса шикарна штучка!
І чому я тоді спішив?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279437
дата надходження 08.09.2011
дата закладки 08.09.2011
Проглядає печаль межи тріщин в розбитім люстерку,
Просто більше ніяк, я печалюсь хіба межи тріщин.
Ти наснився мені, так буває. А надто у спеку.
Я не снюся тобі. Бо навіщо?
Діамантиться сміх, розгортається грім у просторах,
І виспівує вітер під зорями раннього Верді,
Ти наснився мені, так буває. А надто у горах,
Я не снюся тобі. З милосердя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278775
дата надходження 05.09.2011
дата закладки 06.09.2011
В принципі серед сотні підлих і ницих
Завжди знайдеться той, що проявить совість…
Дівчинка їде штурмом брати столицю,
Певна – під її штурмом ніхто не встоїть!
Дівчинка світлокоса і білолиця,
В серці у неї криця, в думках хороше,
В принципі, коли мрія дарує крильця,
Байдуже, що ніхто її не запрошує…
Дівчинка дуже впевнена і везуча,
А, і ще дуже вперта – напрочуд зручно,
Виявила в собі дивовижний ключик,
Двері в майбутнє відкрива власноручно.
Ключ в дверях не зламається, не зігнеться,
Дівчинка сильна, штурм у неї удасться,
В принципі, та столиця – ще та фортеця…
В принципі, «вдалий штурм» часом значить «щастя».
Дівчинка вірить в себе й свої ресурси,
Все в неї йде за планом і жодних збоїв,
В принципі, і столиця давно вже в курсі,
Впевненим можна здатися і без бою!
січень 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278773
дата надходження 05.09.2011
дата закладки 05.09.2011
Кулю
лише в десятку!
Очі орлині,
вовчі...
Іграшка!
Отже,
моя!
Іграшка!
Отже,
хочу!
Амінь.
Тунельний погляд.
І на сторожі вуха...
Гратись з вогнем не можна -
Хто
і
коли
це слухав?
Іграшка поламалась.
Жалем налились вічі...
Іграшка -
ненадовго:
Справжнє кохання -
вічне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278416
дата надходження 03.09.2011
дата закладки 03.09.2011
Помнишь? Она одевала платье, чтоб прикрыть разбитое сердце,
Помнишь? Танцевала на табакерке дождливое летнее скерцо,
На каблуках высоченных гордо в танце несла свою душу,
Которую прикрывали из шелка кокетливо рюши.
Прятала в чемодан бабушкин сны, что приснятся позже…
Вспомнишь…Когда рельсы сойдутся на станции и придет опоздавший поезд,
Когда станет пространство коллоидным и все параллели сольются
в страсть, что нежданно выльется через край всевозможных презумпций.
Она купит выгодный роуминг с акцией на вечность,
Дыханьем искусственным вылечит хроническую беспечность.
Знай, - откроет виндУ, как окна, в солнечную несистему,
На тело накинув облако от светловой эритэмы.
Помнишь? Спать ложилась под утро с тенью, всегда почему-то«валетом»,
Натюрморты своих фантазий рисовала не по трафаретам.
Знаешь… Нелюбовий прошлых портреты уже одеты в черные рамки,
Постскиптум: Всегда начинала белыми, - никогда не попав в дамки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278404
дата надходження 03.09.2011
дата закладки 03.09.2011
ми найчастіше губимся й з власної волі губим,
губи твої невтішністю пахнуть і словом грубим.
ти не навчишся слухати, я не зречусь зупинок,
цей поєдинок втомлює, з серця зриває цінник.
ноги твої оголені, пальці асфальт шліфують,
знаєш, існують привиди...
знаєш, тут всі блефують...
що ж ти вчепився намертво в мою нудьгу і шию?
я не прощаю зрадників...знаєш, я так не вмію...
все огорнеться осінню, потім зітреться номер,
вірші в труні написані, вже не віддам нікому.
втома долає спогади, губи оманом грубим,-
знаєш, ми все ще губимся й з власної волі губим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277851
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 31.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2011
Я розгриз залізні вудила!
Розірвав тяжкі ганебні пута!
Воля мені гриву заплела --
Палить кров її солодка трута!
Розлітайсь грудками з-під копит!
Я підкови, мов кайдани скинув.
Не батіг помежи вух свистить --
Стрічна воля обпікає спину!
Одірвусь, здається, від землі
І, як в річку, в небеса порину!
Куйте собі грати, ковалі!
Гей, раби, ковтайте заздро слину!
Рознесу в тріски отой паркан!
Слідом брат мій -- впізнаю по рисі.
А в сідлі арканщик... он аркан!..
Брате! що ти робиш? схаменися!
Ти міцніший і швидкий, мов птах,
А мені прогризли пута рани.
Скинь його! Хай на своїх ногах
Дожене мене і заарканить!
Брате, ми ж обидва склали план!
Кров моя твою підступність змиє... --
На все небо засвистів аркан
І дротяним гадом впився в шию.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277510
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 29.08.2011
Бризок сонячні скалки -
І намисто з краплин
У моєї ласкавки
Від ялиць і ялин.
Як тікала від мене,
То капіж - навздогін.
Запліталось в зелене
Біле сяйво колін.
І губив хміль цілунки
Поміж віття і трав.
Ну, а дощик од юнки
Геть осліп.
І розтав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277410
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 28.08.2011
когда вдыхаешь жизнь - всегда больно дышать
я закрываю глаза, всматриваясь в слишком живую темноту своей души, вслушиваюсь в тишину, в неразличимый в ней шорох тонких изящных крыл - россыпью. Не слез и не изумрудов. Свободные от колец пальцы снова унизаны тенями и я, с равнодушием мертвого ребенка, одна за другой ловлю за, едва тронутые мечтами, невесомые крылья бабочек своих чувств. Яркоцветность неразличима во тьме, потому что последней, как и мне теперь, нет дела до буйства красок в даной в кредит душе. Наверное, так и не получится выкупить ее у торговца, до конца. Пора в больницу - ампутировать это хранилище мертвых, живых и еще, быть может, нерожденных бабочек. В ярких цветах их крыльев нет смысла для миров, которыми я жил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215712
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 28.08.2011
Знаєш, чим пахне сьогоднішній вечір?
Запеченими яблуками з горіхами і гречаним медом.
Довгими фільмами, твоїм ліжком, волоссям, питаннями,
на які ти завжди віповідаєш, знизуючи плечі.
Подихом, в якому застрягло твоє міцне внутрішнє кредо:
"Найважливіші речі, насправді зовсім не речі".
Здається, що мої сни писались друїдами
на гострих скелях пером яструба...
Неважливо, де я,чи у вітальні складаю зі слів гербарій,
або ж на кухні снідаю,
таке відчуття, наче вони спостерігають за мною крізь стелю.
І якби я могла знайти вихід з цих буденних агоній у власній шафі,
то неодмінно зникла б десь в самому серці Барселони...
Але там ще досі висить кашемірове пальто і плетені шарфи,
які я вдягаю до чаю, бо він швидко холоне.
Знаєш, чим пахне сьогоднішній вечір?
Терпінням і архівом старих повідомлень...
У цих стосунках було надто багато брехні та підводних течій,
таких як гольфстрім,
коли ти писав:"Кохана, я скоро вже буду вдома..."
А насправді, ні.
Про таке швидше мовчать, ніж говорять,
але кожне твоє: "Я назавжди твій, я поряд".
Ніколи не означало, що ти був моїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277316
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 27.08.2011
Ранок ще з досвіта розперезався, паском тумановим міряє плесо:
ніч підкопала вербове коріння і пересунула межі на захід.
Там очерет нашорошеним зайцем знай дослухається до піднебесся:
хто там шамрить поруділим хмаринням – перші птахи чи останні комахи.
Пасок порвався: Господь з тим кордоном! Над горизонтом замаяли мітли -
вичистять обрій і сонце, мов сокіл, стрімко впаде очерету на роси.
Зириш у воду: у гладі бездоння те, що минає, виходить на світло.
Шкіра поблідла, лиш райдужка ока - згадка про південь, відлита у бронзі….
Літо - як бражка з весняного жмиху: перешумить, перебродить і скисне.
Лози у розпачі рватимуть коси, вихлебчуть став осокового рому,
й ляжуть на вітер, щоб їх переїхав потяг, вантажений досвітнім киснем…
Бризне листопадом й напрям на осінь перегородять до першого грому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277301
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 27.08.2011
Пити,
коли добро...
Горе -
топить повинні!
Ліки завжди одні...
Люди.
Діагноз ,,дивні''.
Стада Господь -
Пастух.
Дайте трави, водиці...
Літні,
чи то малі...
Люди.
Діагноз ,,вівці''.
Маємо,
що знесем:
Доля людини варта.
Можна сягнути більш!
Люди.
Діагноз ,,втрата''
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277314
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 27.08.2011
Він
родився
на світ
в е л и к и м!
У руці запеклася кров!
А імення,
навіки
славне,
Найлютіший хижак боров...
І не зміг.
Бо замало сили...
У народах, віках
горить!
Що нам час?
Є життя.
Без часу:
Звоював всепросторий Світ!
Мати все.
Недосяжну велич...
І трощити кістки -
удав...
Він пішов.
Як і інші.
Голим.
І
н і ч о г о
собі
не взяв...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277312
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 27.08.2011
Вітер в старенькім лахмітті
Йшов жебрати вікна відкриті.
Шурхотом тихим просився до хати,
На підвіконні вкладаючись спати.
То невелика здається пожертва,
Та залишалися вікна заперті.
Вітер віконниці штурхав легенько,
Свіжість вдихаючи рано-раненько.
Вікна лишалися сліпо-закриті –
Ранок проводили люди в молитві.
Хмара з грозою якось підлетіла –
Здався їй старець зовсім безсилим.
Сили додала трохи від грому –
Вітер загрюкав, долаючи втому.
Вікна щільніше усі зачинялись –
Гніву небесного люди боялись.
...................................................
Вітер в старенькім лахмітті
Більше не жебрає вікна відкриті...
11.08.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167331
дата надходження 21.01.2010
дата закладки 27.08.2011
Так довго тебе я ,малятко, чекаю,
За ніжку ще зловлю, коли випихаєш,
І ліктями сильно животик так давиш,
Ось так з серединки всіх нас ти вітаєш!
Як бється сердечко я чітко відчую,
Ти знов повернешся - я подих тамую,
Потягнешся в сторони десь там у лоні,
Божаю тобі лиш щасливої долі.
Ростеш кожен день, наче сонячний промінь,
Прислухаюсь вушком і чую твій гомін,
Ми дихаєш разом, пульс знов під рукою,
Усюди, де ходжу буваю з тобою!!!!
Маленькі ці ручки, долоньки із квітку,
Сховаю від світу я ніжну й тендітну,
У хаті ангелики тихо літають,
З тобою про радість вони розмовляють!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277266
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 27.08.2011
Як же ж мені подобались яскраві обгортки льодяників,
дешевих романів та безглуздих подарунків!
Ми рвали з тобою алюмінієві браслети, жбурляли
янтарне намисто людям у голови, створювали
хаос та сатиричну паніку.
І тільки єдине викликало у нас жахливе нетравлення шлунку-
маслини в гарнірі та курятина з базиліком...
Як же ж мені подобалось пити поцілунками твою слину,
ти мене нею від порожнечі, мов приречену, вилікував!
Як же ж мені подобалось викидати з балкону усі твої речі,
бити брудний посуд об старі табуретки...
Слухати як переповнений емоціями вечір
виливається музикою італійського етно
тобі на втомлені плечі.
Як липка від дотиків сирість
пронизує наскрізь хворе ангіною місто.
Мені дарували зношену кимось раніше ніжність
і завжди тільки на виріст...
Тепер мені в ній невимовно тісно.
Я сама собі релігія, вождь, цензор, спорідненість
з кимось, хто вислуховує душу за кухлем темного пива.
Як же ж мені подобались ловеласи-негідники,
через них безсоння, істерики та нервові зриви.
Ніч скрипне дверима спальні, ширінкою на
протертих джинсах,розлиється
пряженим молоком по шовковій білизні...
Крихітко, пам'ятай - поки ти з ним,
навіть якщо ви зовсім несхожі,
протилежно різні, тільки вам двом
можна знімати одяг і відчувати близкість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277277
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 27.08.2011
В долоні стікають з розпечених вуличок звуки,
Перепалені зойки, відлуння самотніх думок,
Наповняєшся ними по вінця… немислимий стукіт
А слова закінчились, замкнувши тебе на замок.
Танеш свічкою в пеклі маршрутів, обмежень, асфальтів,
Вражень фальшивих, знецінених потисків рук.
Й навіть із сильно, до болю затиснутих пальців
Час похвилинно вдаряє в розпечений брук…
Тиша зітліла, і ти вже не важиш нічого,
Двері відчиниш, і серце на волю гайне…
Скрикне до сліз, і злетить, ледь торкнувшись порогу –
В небо гаряче, гартоване сонячним днем,
В музику літа… у сутінь із запахом м’яти,
В відблиски сонячні… Кола годин на воді…
Діти сміються – насправді – дорослі вар’яти:
Котиться колесо світу між трави руді.
26-08-2011 (C)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277127
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 26.08.2011
Клавіатуру заблоковано.
Розблокувати?
Правду заховано,
Ключів не хватить.
Маленька зірочка, дієз-решітка,
Душа - то птаха, та тіло клітка.
А жовтий колір це сонце в небі,
А небо наше - блакитна казка,
Ми унікальні на цій планеті,
Лиш заважає мені чомусь...
...мій українсько-російський паспорт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277002
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 26.08.2011
Вона обережна, вона не міняє до осені шкіру:
А що як нова пропускає метеорити?
У серпні щороку дощить і у неї по всенькій квартирі
розставлені відра, каструлі, пляшки, корита –
заклеєні скотчем, обвиті бинтами і дертим капроном
(в містах навіть скло розсихається від беззір’я).
Вся стеля в дірках, у які зазирають веселки й ворони,
повзуть золоті павуки і течуть сузір’я.
Лисніє на стінах, розходиться долом небесна полива -
від стелі до столу, від вікон до краю світу.
Раніше, мабуть, будівничі не знали про зоряні зливи.
І нині щосерпня вона підливає квіти
самими зірками, полоще білизну, змиває волосся.
Дірки не латає, до райдуг й ворон байдужа.
Замінює відра. І шкіру лише не міняє під осінь:
а що як промокне і зорі заллють їй душу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276921
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011
Копай, копа́чу,
копай без спочину.
Дерзай,
уперта дитино!
Кам`яну
безплідну
пустелю
бий
лопатою,
заступом,
ломом –
мозолями кривавими,
нігтями стертими
заскорузлу поверхню
довби і вергай –
гризи зубами!
Не думай про втому.
Спочинку
не помишляй.
Мовчи, затятий.
Мовчи і знай –
допомога
тебе обмине.
Боженьку милий,
не покинь мене…
Яка тверда́,
і яка безмовна,
яка жорстока,
камінь і лід –
невмолима
пустеля ця –
без лиця
і
без серця.
Але в недосяжній
прихованій глибині,
Хтось лукавий
підступно
шепче мені -
нашітпує
німо і глухо
у саме́
необачно
розчахнуте вухо:
там, там
на само́му дні,
там,
у підсвідомому ма́ренні,
десь там,
у самій основі
вселенський основ,
трудись невтомно,
то знайдеш,
марновірний копачу,
за́тишок сталий
і справжню свою Любов.
Поки час те́рпить,
зупинись,
нерозумний копачу,
не проливай намарне́
кривавого поту.
Зда́леку
я безсторонньо бачу –
надаре́мну твою
тяжку роботу.
Прийми, як даність,
щирі мої співчуття –
чи ж справді варто
так вперто
об лід і камінь
холодний і мертвий
розбити решту
теплого сво́́го життя?
Ми з тобою
хороші друзі—
звільнись, мій копачу,
із полону ілюзій –
вони від самотності не спасуть.
У протилежному випадку ти,
якось під вечір,
не в лад, не впопад,
не до речі,
сягнеш
палкої своєї мети,
та чи стане сил пережити,
коли, знайдені самоцвіти,
кристали магічні,
одвічні,
довічні,
являть справжню свою
невблаганну суть:
замість світла зсере́дини –
згустки чужої
холодної порожнечі.
А втім,
копай, якщо хочеш.
Розбивай об лід і камінь
дні самотні і ночі.
Любов – абстракція.
Реальність – ЛЮБИТИ.
Діяти. Йти.
Турбуватися.
Щастя зичити.
Знати.
У нашому світі
правдива лише дорога
до любові,
до тебе, чужий коханий мій,
і
до Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276887
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011
Cвяткує Україна Незалежність
вродливою, дзвінкою, молодою,
а рід її сягає у безмежність
тисячоліть історії земної!
Бо це вона трипілля обробляла,
бо це вона насипала кургани,
бо це вона життям обдарувала
князів великих і січі гетьманів.
Бо це вона від тих часів донині
є матір"ю, хоч виглядає юно,
і понад нею небо таке ж синє,
і житній колос лопотить по струнах.
У тих акордах музика врожаю,
в блакиті пісня, в вишиванці доля -
розкинулось від краю і до краю
безмежне небо і безкрайнє поле.
Що побажать Тобі в двадцятиліття?
Щоб була незалежною надалі,
щоб пересуди, історичне смІття
твоє лице знов слізьми не вмивали.
Щоб була незалежна від обману,
щоб стала незалежною від зради,
щоби Тебе твої же отамани
не роздирали на дві різних правди.
Щоби границі були лиш навколо,
щоб дух свободи панував повсюду,
щоб турнікети й міліцейські школи
не були перепоном твоїм людям.
Щоб була Ти єдина і багата,
щоб була Ти весела і щаслива,
щоб кожен українець міг сказати:
ЛЮБУЙТЕСЯ! ЦЕ МОЯ БАТЬКІВЩИНА!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276863
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Тут криниці із журавлями,
В вишиванках ласкаві мами,
Про походи пісні марусині,
Дідусі з козацькими вусами,
Тут під хатою кущ калини,
В поле стрімко веде стежина,
Між колосся волошки синії
У гаях пісні солов'їнії.
Україна - степи безкраї,
Україна - садів розмаї,
Злотокосі русалки в житі,
Ніжні мавки в вербових вітах.
Йшли фронти по тобі полками,
Топчуть орди тебе віками,
Пустка там, де колись ліси були,
На полях поросли чорнобилі,
Ти, мов чайка, що при дорозі,
Ворогів відігнать не в змозі,
Задихаєшся в мирнім атомі,
Захищаєш дітей крилятами;
Яничари твої байдужі
Гублять думу і пісню, й душу.
Не стихає за тебе битва,
Україно, моя молитво!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276858
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Слова - це вітер, дівчино кохана...
Слова - це дощ... Слова - це перший сніг, -
Розвіються, розлиються, розтануть,
Ніхто ще слів затримати не зміг...
Слова ніщо. Дивитись треба в очі,
Ловити погляд, бачити усе !
Ти прочитаєш все, якщо захочеш,
В очах... І погляд спокій принесе...
Та не завжди... І очі часто брешуть.
Лукавий вогник в капосних очах...
Сьогодні світяться і іскри крешуть,
А вчора випромінювали страх !...
Не вір очам, а спробуй доторкнутись,
П'ять пальців простягнувши і пітьмі...
Відчуй вогонь! Не дай йому заснути -
Хіба вогонь зігріє уві сні ?
Але тремтіння в пальчиках тоненьких...
Хіба воно всю правду розповість?
П'ять пальчиків... П'ять дотиків легеньких...
Холодне серце їх відразу з'їсть...
Не вір словам. Не вір очам. Не можна
Довіритися пальцям... Але як ?!
А так як всі ! Як кожен і як кожна -
Попробувати треба все на смак...
02.07.02 р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276845
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Тернистий шлях веде до слави,
А правда - в слові Заповіту,
В день Незалежності держави
Згадаймо, хто ми є на світі.
Нам часто б'ють гвіздки іржаві,
І топчуть грубо білі квіти,
В день Незалежності держави
Згадаємо чиї ми діти.
Лиш наступило просвітління,
Ще тхне задухою у схроні,
Та вже родилось покоління
Позбавлене від гена клонів.
Хай двадцять років ще замало
Щоб дихалось на повні груди,
Але ми маємо Державу
І Незалежність наша буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276724
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Чи поспішаєш кудись ти у справі,
Чи спочиваєш, п’яний у дим,
Та в незалежній нашій державі
Важко не мертвим, а важко живим.
Скільки на виборах ми вибирали,
Вибрали врешті, тільки от лиш,
Всі хто живий, ті уже застогнали,
Тільки на цвинтарі спокій і тиш.
Ноти фальшиві лунали містами:
Всяк кандидат нам усе обіцяв.
Люд танцював під брехливі програми,
Тільки от цвинтар нічого не знав.
Як родичались без тіні моралі
І партократ і колишній бандит,
Нас аж трясло, а на цвинтарі й далі
Всі незворушні лишались на вид.
Світ всім живим все готує сюрпризи -
Хто заворушиться той і пропав,
Поки ми всі потерпали від кризи,
Цвинтар радів бо кредитів не брав.
Що їм та криза у вічній у тиші?
Це у живих тут тарифи на газ.
Їм же, покійникам, людям колишнім,
Дійсно живеться краще за нас!
Що не роби, не відійдеш від теми,
Грати нам роль у відведені дні.
Всі уладнаються вічні проблеми,
Тільки коли ти в дубовій труні.
Можна в окремій, а можна у спільній,
Тільки для чого, скажіть мені, от,
Мертвим стояти на черзі квартирній?
З ними немає подібних турбот.
В царстві небеснім стираються межі,
Кожна душа там спочине в красі.
Це на землі ми тотально залежні,
Тільки на цвинтарі рівня усі.
Чую в свій бік: «Як покійників сміє…»
Ні, я хотів би лиш мати своє:
Про незалежність наш люд лише мріє,
А от на цвинтарі вже вона є!
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
Володимир Висоцький:
ВЕСЕЛАЯ ПОКОЙНИЦКАЯ
Едешь ли в поезде, в автомобиле,
Или гуляешь, хлебнувши винца,-
При современном машинном обилье
Трудно по жизни пройти до конца.
Вот вам авария: в Замоскворечье
Трое везли хоронить одного,-
Все, и шофер, получили увечья,
Только который в гробу - ничего.
Бабы по найму рыдали сквозь зубы,
Дьякон - и тот верхней ноты не брал,
Громко фальшивили медные трубы,-
Только который в гробу - не соврал.
Бывший начальник - и тайный разбойник -
В лоб лобызал и брезгливо плевал,
Все приложились,- а скромный покойник
Так никого и не поцеловал.
Но грянул гром - ничего не попишешь,
Силам природы на речи плевать,-
Все побежали под плиты и крыши,-
Только покойник не стал убегать.
Что ему дождь - от него не убудет,-
Вот у живущих - закалка не та.
Ну, а покойники, бывшие люди,-
Смелые люди и нам не чета.
Как ни спеши, тебя опережает
Клейкий ярлык, как отметка на лбу,-
А ничего тебе не угрожает,
Только когда ты в дубовом гробу.\
Можно в отдельный, а можно и в общий -
Мертвых квартирный вопрос не берет,-
Вот молодец этот самый - усопший -
Вовсе не требует лишних хлопот.
В царстве теней - в этом обществе строгом -
Нет ни опасностей, нет ни тревог,-
Ну, а у нас - все мы ходим под богом,
Только которым в гробу - ничего.
Слышу упрек: "Он покойников славит!"
Нет, я в обиде на злую судьбу:
Всех нас когда-нибудь кто-то задавит,-
За исключением тех, кто в гробу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276800
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Пилом і полином перехрестя ляже.
Ти зібрався, кажуть, у важкий похід.
Там ліворуч, схоже, келихи і пляжі,
та пройти прийдеться три ріки убрід.
А праворуч, певне, гопники і злидні.
Але що із того – лишишся живим.
По обидва боки Трускавці і Відні.
Тільки прямо, кажуть, ти ідеш «на ви».
Обернись востаннє. Що тобі втрачати,
батьківську «копійку» і боргів ярмо?
Ти не жив ніколи. Ти життя на чатах
вистояв на совість – не допомогло!
Прямо йди. Пора вже "соловейка" бити.
Висвистів паскуда власне і твоє.
В тебе крім рутини і боргів є діти.
А у них надія на майбутнє є…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276801
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2011
Я згадую часом складні почуття,
Коли здобули незалежність:
Яким воно буде, окреме життя -
Гірке, мов травневі черешні?
Відразу полинемо в морок, в пітьму?
Ковтнеться хоч мить насолоди?
Згадайте: погрози про скору війну,
Обіцянки щодо свободи...
Зняли ж всю непевність - не пишні вуста,
Hе всюдна навколишня зміна.
А відповідь доньки, на диво проста:
"Держава моя -- Україна!"
3.05.95р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276729
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Отерплі душі, втиснуті у мушлях
Страху, злоби, зневіри і олжі
Стоять і нині знову на межі
Між світлом і пітьмою незворушно.
Куди іти? Кому себе продать?
В чиї обійми ввіритись довіку?
В людській подобі жить, чи мов каліка
Лиш подумки недолю проклинать?
Потреба ідеалу не даремна!
В бою за нього варто полягти,
Волошками у полі прорости
Чи променем розтяти царство темне.
І хто б нас не купляв за гріш нікчемний,
Чи знову не присилував зректись
Землі своєї й мови – не зречись!
Потреба ідеалу не даремна!
То ж хай народ наш, повний безнадій,
Зіщулений у макову зернину,
Воскресне духом, встане за Вкраїну
Й господарем відчується на ній!
…Із небуття, із попелу і тліну,
Оспівана поетами в віршах,
Постане скоро Вільна Україна,
За котрою стужилась так душа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276752
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Космос. Земля. Україна.
Бог. Дух. Життя.
Рай. Глина. Людина.
Було. Є. Майбуття.
Фарба. Мелодія. Слово. –
Гроші. Мечі. Списи.
Жито. Народ. Основа.
Стронцій. – Дніпро… Ліси…
Поле! Надія! Хмара!
Влада. Почет. Вінець.
Насильство. Наруга. – Кара!
Кар-ра! – Вогонь. Кінець.
…Вічність. Безмежність. Година.
Бог. Дух. Любов…
Рай. Україна. Людина. –
Знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276723
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Натрушу зірок із ятерів,
Подарую любці на коралі.
Я літами може й не старів,
А тому, що був коханим кралі.
Молодить любов, несе красу
В почуття,
а ті - мов коні чалі...
Я тобі що хочеш принесу,
Тільки б нас повік не розлучали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276720
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
А зорі серпневі,як сльози,
Блищать на небесних щоках...
І чути,як схилені лози
Тріщать на холодних ставках.
І свище між лозами вітер,
Пронизливим свистом різким.
Під вікнами в сутінках квіти
Тендітні свої пелюсткИ
Нечутно,замріяно ронять,
Мов ніжні хустинки в траву,
І трави гойдають в долонях
Пелюсточку кожну живу...
І,снами сповита,природа
Не відає смутку й тривог,
А з неба по вимитих сходах
Спускається всміхнений Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276740
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Ти п’єш мене
великими ковтками
І міниться,
І піниться
душа.
Авжеж, мине,
Вода розіб’є камінь
І кинеться,
Не спиниться
Нажаль.
Осінь 2010́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267775
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 24.08.2011
До тебе, Господи, взиваю
І сподівання щирі маю –
Що Україна вільна буде
Від лицемірства і облуди,
Від бездуховності й зневіри
Людців, душею зачерствілих,
Від злої долі та безправ’я,
І тих, які завжди лукавлять,
Від нетерпимості і зради,
Ярма грошей, полону влади,
Від фарисейства лже-героїв
І збайдужілості людської,
Від тих, хто дух вкраїнський нищить,
Забувши все святе та вище,
І наче круків хижа зграя
Вкраїну навпіл розривають,
Розбрату сіючи в нас зерна...
Від всього зла, всієї скверни
Зціли, Всевишній нас Владико,
Щоб вільним став народ великий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276579
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 23.08.2011
В море...
і...
голіруч -
Де ти подібне бачив?
Ближні
Чужі
Сліпці
Люди...
вид
вузькозрячі.
Хто і кому тут брат?
Люті,
уперті,
злобні -
Пише усе в серцях...
Люди...
вид
твердолобі.
Прагнути треба змін!
С е р ц е...
синонім -
ч и с т и й...
Серце,
воно
з о р я...
Люди не знають істин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276453
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 22.08.2011
...така легкість в душі
моя дівчинко ти не повіриш
есенцію вина та єлею введи у висохлі вени
ти щастя недоспаними ночами міриш
і від твоїх сліз розливається Сена...
така легкість в душі
моя дівчинко світло неси у долонях
і нехай звідусіль линуть прокляття
тягнися до сонця немов золотавий сонях
і буде тобі свято і білосніжне плаття...
така легкість в душі
моя дівчинко ти не повіриш
свавілля часом дорожче за срібло
і навіть якщо минуле тебе
випадково стріне
передай йому
червону нитку із свого зап"ястя
бо чужим серцям часом недостатньо
трьохденного смутку за ними
в пекучому оцті
коли споглядають очима скляними
фіксуючи біль на єдиній точці
така легкість в душі...
і байдуже що це всього навсього
чергова осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276333
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 22.08.2011
смакуєм черствою шкоринкою літа,
жити на фотокартках дощем тривалим,
щоб все зрозуміло обом без фіналу...
так мало цих днів і так легко впасти,
а ти лейкопластир мені на серце,
будуючи подумки сотні Грецій,
малюючи в тиші нові пантеони
ми бачили вдвох як тремтіння холоне...
хиткі заборони і погляди дикі,
мій янгол мовчить і світанок у стіках.
солодким відлунням нічної розмови
у змові два неба затиснуто в гори.
про що поговорим?
черствіє вже літо
і осінь зуміє цю ніч отруїти,
омити дощами й втомитися скоро,
а ми все ще поруч...на двох моніторах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276324
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
... ми про осінь мовчати мусим, -
мій ісусе...
ти оплачеш мене в суботу,-
я й не проти...
потім створиш якусь примару
під шум гітари,
візьмеш пляшку і теж в дорогу,-
шукати бога...
ми про осінь мовчати мусим,
мій ісусе...
ти не станеш тепер ріднішим
в цій тиші,
_____________________
не напишу і я листа,
ти ж бажав, але не став
мені єдиним богодухом
і заповів лише розруху.
а я вмирала щохвилини,
твоя ще вірна магдалина.
сміялись мертві манекени
з мене...
і прокидались ми, ісусе,
але про нас мовчати мусим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276282
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Вона фарбувала життя, як годиться, яскравим.
Ні фарби жаліти не стала, ні рук, ні колін.
Старанно з кутка у куток. І забула про справи,
і навіть про те, що голодним повернеться син.
Підлога вітальні. Банальний ремонт. Але жінка
така ж незбагненна, як всесвіт, і дивна така ж.
Підлогу скрипучу – у колір достиглого жита
таки замастила. І навіть чудний декупаж
у дверях створила. Тепер на порозі волошки.
У когось – паркети, у когось – важкі килими.
А в неї квітує долівка, не вся, тільки трошки.
І хата, як поле. (Аби ж чоловік не гримів...)
І тільки би зливи нечасті, а зрідка – то можна.
І тільки би вітру поменше і більше тепла.
Вона фарбувала життя. Так змогла би не кожна.
І літо у хату, як тільки уміла, несла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276298
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
А інколи хочеться знати - ну що там, далі?
Розтринькаю серпень і враз повернусь у себе.
Вивчатиму надбані зморшки, немов медалі
За всі незаслуги й неподвиги перед Фебом.
А потім... згортатиму мрію неначе прапор,
І мороком в душу чужа марсельєза виллється...
І днів наших славних, пронизаних наскрізь браком
Чомусь бракуватиме попри нестерпні милиці.
А потім... прощатиму іншим свої медалі,
І буду просити у Феба нову потребу
Сховати у римах священне ім"я. А далі -
Розтринькаю серпень і враз повернусь у себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276136
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 20.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2011
...після того як до останньої молекули зникає твій запах
змінюється кімната старіють і тріскаюсь впоперек стіни
сліду твого перебування не знайти на жодних мапах
ти надто часто змінюєш координати своєї задзеркальної країни
а я тільки на початкових етапах
видалення твого імені із всесильної рутини
часу...
коли руки тремтять вбираючи в себе холод
а волосся здається від смутку сивіє
хтось приходить і замикає коло
і від сліз злипаються вії...
і ніким не порушена тиша сплітає у кокон
наші притихлі серця намертво
коли ти засинаєш я повертаюсь до світу боком
щоб не бачити тих
які приносять тобі байдужу вкрадену жертву...
і начебто віра повинна ставати щоразу міцнішою
а насправді ми з тобою давно запеклі атеїсти
ти просто молишся імітуючи шукання істини
а я...
від безпорадності перед відстанню
тривалістю в один крок на зустріч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276109
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 20.08.2011
А у нас за городами –
берегИ, трава
і верби, як вежі.
Білий світ
у зеленій пожежі!–
обертом голова.
А між городами
межі,
межі,
густі, як вінки.
Між житів,
картоплІв
на межі полежать,
посИдіти –
дні, як роки.
Вдихнуть
і видихнуть –
романець і любисток.
А лопухи!..
деревій!..
Пишаються вишні
на межі
намистом –
Бабціний світе мій!
Бабця мене у Світ водила –
за городи,
межами,
в береги.
Світе мій красний!
талант і сила
з твоєї
жаги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276039
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 20.08.2011
Давай замовимо більше рому,
поки розмова не зупинеться на перехресті.
Поки ти мене ще хвилюєш, соромиш,
поки ти ще зі мною такий милий,такий відверто чесний.
Я б годинами дивилась як твій ніс сіпається від диму,
що кільцями виходить з мого рота,
як пітніють сильно долоні,
що можна з них вичавити у стакан півокеану.
Ти ж все, що хотів давно отримав.
Мене вполював, мов здобич, поранив...
Так завжди, свіжі газети зранку,
тости з повидлом на кухні.
Мені остогидла напівфабрикатна правда,
твої слова, наче повії, дешеві й доступні.
Я не вмію так щоб боляче,
так щоб вирвати гнів разом з нігтями...
Я не готова ще змінювати стан речей.
Це 9 балів за шкалою Ріхтера.
Це період коли надто потрібне поряд
міцне чоловіче плече!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276094
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 20.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2011
"Го-о-о-рррррррри-и-и!" Перкалаба
Ото не перестаю чудуватися тими людьми, з якими зводить мене своєю ласкою пан Біг. Все не звикну до того відчуття, яке виникає, коли людина тільки-тільки зачинає втворяти перед тобою свою душу. У мене тоді усе всередині перевертається і тремтить, ніби ввели у кров якийсь дивний лік, аби перевірити на практиці, як би він мав подіяти.
Тож, на разі, стою перед прочиненими дверима ще однієї людини і непереборно хочу ділитися тим, що виникає в мені від споглядання того, що бачу у тій щілині дверної пройми. Якби”м могла, то просто б сіла та й пустила то чуття сюди риданням. Не розпачем, а просто, ніби гірським потоком Прута. Так ні ж, сі прозорі потоки примушують писати і виношені емоціями сльози спішать перетворитися в словеса.
Ніби жиєш у цьому світі, на сій землі, дотикаєшся з іншими тілами, контактуєш, балакаєш і – НІЦ! Бо що є Людина без Душі? Таки ніц... Не є людини. Лиш тіло... Ото і є наукою, аби не прогавити тої хвилі, коли душа має хотіння виказати себе і промовити :”Ади! Я є! Чудуйсі!” І я таки встигаю злапати той мент і... Чудуюся. Як вперше!
Хто зна, що може стати ключем, аби душа втворилася? В сему випадку не помогло ніц – ані спільні поїздки, ані всілякі веселощі, ані яка допомога одне одному, ні печена бульба біля ватри, навіть не глибокі розмови за моїм круглим лозяним столом. Нє-е-е! То важко пояснити.... потаємну Суть Людини. Но! Та спробую.
Він миє лице в джерелі, пирхає навсебіч щастям і, раптово,не дивлячись, запускає пригорщу зимної води просто мені в обличчя! Ох! Схлипую. А з нутра, моя Суть стає в стійку : „Прокинься! Розплющ очі! Лови!!!”
Я посміхаюся.
Він іде по майже рівній дорозі до гір і вже видко, як його Суть прокидаючись смачно потягується.
„Ого-го-го-го-гой!” – гойкає щосили.
То байдуже, що навколо незнайомі і якісь троха дивні люде, бо він в сю мить – Живий!
Він співає пісень, немов молиться своїй Суті, що є також Суттю Гір. А я згадую слова Хоткевича про Довбуша і знаю, що опришки колись були саме таким.
На деякий час основою Суті є вода, повітря, йти, несамовито гойкати у власній абсолютній тиші і відчувати Життя.
Ковток, подих, крок, крик, тиша, Бог.
Він цитує Франка, Лепкого, народ і себе – сплітаючи то все у дивну косу туго перев”язану стрічкою своїх власних переживань. Я – чую. І від того волосся моє на цілому тілі стає дибки! Бо Суть виходить тембром голосу в його очі, руки, рухи та думки, що вискакують десь з-під серця, а не з голови.
Він сміється, наче гора пускає по собі каміння – котитися додолу, і страшно від того гуркоту, а далі – стає смішно зі свого, такого дитячого, переляку. І Суть його визирає з дитячих спогадів, наче солодкий льодяник.
Він ще такий молодий, а Суть його – стара та мудра, виривається з погляду доріжками зморщок.
Він оточений людьми, увагою, словами, справами, а його Суть сидить одиноко на лівому плечі і завжди грає на дримбі, ніби плаче.
Він голий купається в холодному потоці, змиваючи з себе неіснуючі гріхи, а Суть його вірно лежить на землі вишиванкою та шкіряним чересом терпеливо очікуючи свого часу.
Він лежить горілиць, позамикавши себе на усі можливі металічні блискавки, а Суть його, протестуючи, вимагає дивитися на зорі і жартує з ним у снах!
Він вибігає на пагорб з розкинутими, наче крила, руками і голосно гукає: „Я газда сих гір!!!!!!!!!!!” І видко, що Суть його у сю мить є ним...
І я вірю йому.
Так! Він – газда сих гір!
І най я часами знаю, що буде далі, мені зараз байдуже. Бо я пішла вдолину, а він – т”горі...
Не стрималася, і з самого низу гойкнула до нього своєю Суттю :”Га-а-аз-до-о-о!!”
Маю надію, що почув...
Йок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188638
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 18.08.2011
Боже, часами не відаю, як звертатися до Тебе. Та й байдуже мені до того, бо просто знаю - Ти є. Ти живеш у різних хатах, відкликаєшся на сотні Імен, робиш чудеса - від найдрібніших до таких, від яких дух перехоплює. Ти твориш світи, Ти вдихаєш життя у наші душі.
Я стою сьогодні у одному з Твоїх храмів, зведеному людськими руками в твою честь. І я знаю, що Ти є тут. Я вдихаю запах Твого дому, як запах бабусиної комори. Він чужий мені, бо то Твій запах. Я не знаю, як поводити себе в Твоїй оселі - чи ставати на коліна, чи страждати, чи співати, чи запинатися хустинкою, та й , взагалі, чи маю право ступати сюди своєю ногою. Тож стою і вдихаю просто повітря, яке є лише в цьому місці. Вдихаю і благаю Тебе, аби з кожним подихом очистив мої думки від сумнівів, від нальоту чужих переконань, щоб Вибір, який я ВЖЕ зробила в собі став яснішим та виднішим.
Ти є моїм вибором, Боже.
Не знаю чи то потрібно Тобі, та хочу своє Життя, в якому Радітиму, Любитиму, Даватиму було Твоїм усвідомлено. Знаю, що й так, від самого мого народження, належу Тобі, та зараз відчуваю, що доросла моя душа до розуміння Тебе. До того, що годна впустити Тебе у себе і тим самим змінити своє Життя.
Я не збираюсь страждати, бо для чого Тобі того? Не буду ставати відлюдником, бо навіщо Тобі оселятися тоді в моєму одинокому серці? Не острижуся і не одягну одежі монаші, бо таких є багато у Тебе. Не читатиму денно і нічно молитовники, бо мої молитви інакші. Бо молюся собою, бо славлю Тебе, Боже, кожним своїм днем, кожною думкою і дією. Бо дарую Тобі своїх дітей, яких народжую в Щасті. Бо мої молитви полягають в Любові! В Любові, яку Ти віки тому вклав в мене, чекаючи поки моя душа виросте і, нарешті, прийме той дарунок, перероджуючись з життя в життя, з людини в людину, набираючись мудрості, світла, творчості та сили.
Я вже, Господи...
Відчиняюся назустріч Твоєму Світлу...
Бо знаю, що Ти ніц не зробиш злого мені
лиш...
даш ще одне Життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206154
дата надходження 16.08.2010
дата закладки 18.08.2011
1
куди ти тікатимеш всі твої сльози тут
всі твої тут аборти нічник перехід до школи
місто у поті ліпить із тебе пітьму
та інші приколи
малий сарафан тебе душить на шиї висить
і бабця гадалка тут скаже не знаю побачим
ти бігла у небо та вкраденої весни
тобі не пробачать
2
і осінь твоя ні до чого вона просто теж
виллється закаменіє як магма із кратеру
все тут вростає і ти велика ростеш
робишся матір’ю
смерть рученятами тягнеться до дзвінка
хто поцілує тебе і впаде на плечі?
назавжди не трапиться в тебе біла м’яка
п’яна малеча
3
все затирається біле твоє лице
також закінчиться там де нізвідки не видно
нізвідки не скажеш про перелякане це
маленька і рідна
лавки сквери літа і хмари у ряд
йдуть тепер безперервно як липень до серпня
всі хто тобою не встануть себто болять
хто тебе стерпить?
4
куди ти тікатимеш всі твої тижні тут
всі понеділки тебе як неділю знайдуть
всі твої тиші такі як твої хрести
сюди і нести
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274373
дата надходження 10.08.2011
дата закладки 18.08.2011
Роби зі мною все, що хочеш...
Цілуй мене у кожну букву,
Запалюй, пий, в’яжи законом –
Я стану плахою і троном.
Цілуй мене у кожну букву.
Твори молитву на струнах плоті,
Веди в найперші двері світу
І розірви мою орбіту.
Твори молитву на струнах плоті.
Роби зі мною все , що хочеш,
Лише коли розплющу очі –
Не виходи з цієї ночі.
Не виходи з цієї ночі...
Роби зі мною все, що хочеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275514
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 17.08.2011
Мій славний хлопчику,
в Париж?..
Au revoir.
Париж, Париж! –
столиця світла й світу.
Химера.
Марево із променів і хмар.
Із хмар і променів,
шовків,
свічок
і цвіту.
Мій славний хлопчику,
в Париж?
А як же я?..
Ви пам’ятаєте –
весна…
тужливі дзвони…
Ваша печаль –
поезія моя:
Він-н був-в-в,
він-н-сон-н-н…
Аве, Мадонно!
Він був.
Він сон.
Він поминальний щем.
Розколина щемить
в тужливім дзвоні.
Париж.
Собор.
Прозірчастим плащем
Загорнута --
Аве, Мадонно!
А мить
летить
у синь,
у вись,
в блакить.
В колишнього світанку
сиву просинь…
P. S.: «Тобі й огню». –
Я прошу все спалить. –
В Парижі,
мабуть,
теж
буває
осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275497
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 17.08.2011
Руку-булаву ,,напад!''
Закликом барабан!
Рідне – стоять незрушно!
Радість-біду достойно
кожен повинен зносить.
Вміли лише святі?
Відданий - це ідейний!
Відданість безкоштовна.
Столик накритий, свято,
Барвами ниточки,
Платять – насильство буде,
Платять – діяння Божі.
Крісло чекає пана іменем Дериґент,
Найманець - це за гроші.
Найманець - це порожній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275572
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 17.08.2011
Мені зовсім не кортить круасанів і кави в ліжко,
мені не потрібні нові сукні, мене цілком влаштовує
один дешевий запах.
Але краще б я таки вдавала кокетливу неприступність,
була байдужою трішки, щоб ти від бажання ліз на стіни,
кусав лікті й коліна дряпав.
Мені не потрібна фальшива залежність,
тонни уваги і монітор, де б транслювались усі твої дії.
Якщо хочеш піти-іди, але обережно, поки спатиму.
Я тебе відпущу і все зрозумію.Мені не потрібні манірні вистави.
Я не хочу, щоб було яскраво, мені вистачає, коли матово.
Я не вимагаю середземноморських круїзів,
брендових ресторацій,
номерів у готелі для нафтових магнатів,
я не прошу жодної картини Моне...
Мене цілком влаштовує затишок в двох кімнатах
і
я з легкістю можу вмістити всі свої речі у половині валізи.
Знаєш, не приходь до мене, коли я хворію,
не намагайся запам'ятати втомленим моє лице.
Є така любов...на кінчику вії,
коли ти не маючи нічого, насправді маєш все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275564
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 17.08.2011
зробив учора татуювання
синім
через мандрівки за край і в крайність
посивів
почати просто нову сторінку
не вдасться
створити диво і ще створити
щастя
десята гола однак лиш перша
в душу
і як назветься і що напишуть
байдуже
а в "особливих" усе звичайне
й темне
поставлю номер і гриф поставлю
"цілком таємно"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275268
дата надходження 15.08.2011
дата закладки 15.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2011
Але ж простір між ребрами-наче жалюзі в офісі,
тамують світло, що просочується пасмами
на письмовий стіл.
Я заповнюю сторінки часопису
почерком двох оголених, сором'язливих тіл.
На серці ховається сонний місяць у ідеальній повні.
Туш розтікається нафтою під повіками,
коліна спазмами зведені.
Якщо так приречено й темно зовні,
то ти уявляєш, що відбувається зі мною всередині?
Я вся бронзова, і судинами, і плечем.
Я розніжена, самозакохана, вперта,
зловживаю надто гарячим чаєм.
Бо від нього у грудях нестерпно пече.
Саме тоді я хоч щось, але таки відчуваю...
Знаєш, я коли виходжу з своєї кімнати,
щоб знову терпіти на дорогах крик авто і ковтати
шалено клубками пилюку,
дивитись на людей збоку, приклавши ліву руку
до правого ока, розуміти,
що насправді це моя кімната виходить з мене.
Слухай, припиняй ці нудні розмови,
від них у вухах дохне пліснява.
Всі мої валізи вщент забиті піском,
шкіра обвуглилась від вогнів Борисполя.
Я сьогодні зовсім інша дійсність, непрочитана істина
у поштовій скриньці про те,
що рейс Київ-London успішно здійснив посадку,
що будуть знову нові обличчя, готель,в якому я так і не
зможу виспатись...
як зазвичай,шматок шоколадки у формі монети
на м'якій подушці.
Перенасичений людьми фурункул,
порізаний Темзою навскіс.
Постійна важкість від жахливо несмачної їжі у шлунку,
неконтрольована злість,мігрені,болісні падіння і не менш
істеричні злети.
Систематичні зливи та надто
солоні,вогкі поцілунки.Притулок
для душі за п'ять пенсів метр на метр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275089
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 15.08.2011
Очі -
сакральний храм:
Лиють солоні ріки...
Дев'ять чи п'ятдесят -
Люди не мають
віку.
Серце -
велика міць!
Серце б лише відкрити...
Рано чи на смерку -
Люди не вміють
жити.
Силі
палать вогнем!
Іскрами!
Не жевріти!
Душам
би до висот...
Люди бувають
дітьми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275094
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 14.08.2011
Побрав би тебе чорт! Побили б карпатські хмари!
Під пальцями мнуться Стожари і блимає клятий Word.
А світ досі дихає морем, в кімнаті літає бриз...
Не хочу! Не лізь! Не світись мені недотлінним прибоєм!
І очі твої – як вогні! І кляті ж – печуть, мов у кузні...
А мова – не в медові, в суслі... На біса здалось це мені?!
Ненавиджу колір блакиті! Терпіти не можу рудих!
... а ти мені – серед німих... а ти мені – поміж молитви...
P.S. А в кінці то я так написала - шоб драматичніше вийшло. Подумаєш - велике цебе, шоб ще й вірші присвячувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275015
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 14.08.2011
...от тобі й на: уночі знову сипало снігом -
по-дитячому, впертим; по-дорослому, злим і брутальним.
ангел не спав, задихався, неначе астматик від бігу.
ангел вже знав, що таке "незворотно" й "фатально".
от тобі й на: серед серпня така завірюха.
певно, бог з'їхав з глузду. тільки, тс-с-с, щоб без витоку в пресу.
ангел не спав, що є сил нашорошував вуха,
щоб почути, як капне сльозинка в долоню принцеси.
от тобі й на: геть замерзли здивовані квіти.
наче згустки емоцій - подерті на шмаття фіранки.
ангел не спав, він не знав, чим принцесу укрити.
ангел хотів, щоб вона дочекалася ранку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274949
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Я возвращаюсь домой около четырех, час верчу в руках пластиковую упаковку с морской солью того самого синеватого оттенка, который...
...вздрагиваю. Бросаю невольный взгляд на аптечку: там есть формалин, да, там определенно есть формалин - початый бутылек с тугой пробковой крышкой ручной работы. Мне кажется, срок годности его уже давно истек. Любопытство берет вверх. Отставляю пластик, роюсь в аптечке, заглядываюсь на полупустые пачки обезболивающих, облизываюсь невольно. Нахожу пузырек, тщательно его исследую, но срока годности так и не нахожу. Стерся? Не существует? Собираю аптечку. Медленно, почти любовно. Семь лет назад ее у меня и вовсе не было, а теперь - рыжая коробчонка с лекарствами вместо кошки. Люблю кошек. Снова беру в руки пластик, кручу в руках, размышляю, размышления отдаются в висках тугой, медленной, тягучей, как зимние дни, болью. Резко вскакиваю. Главное - удержаться на ногах, когда голова кругом. Иду в ванную. У меня старая, еще совковая. Эмаль пожелтела со временем, кафель оббился кое-где, но делать ремонт не берусь - другие заботы. Баб к себе не вожу, понты гнуть не перед кем, а я эту люблю. 1986 года рождения на заводе со стершимся именем. Помню, что откуда-то из Украины. Включаю воду, сперва холодную, чтобы умыть лицо. Щедро разбавляю горячей. Высыпаю в ванну чуть больше, чем нужно, морской соли и смотрю, как она растворяется. Вода синяя и пахнет своей синестью.
Раздеваюсь. Смотрю в зеркало на себя: угрюмого, обнаженного. Взгляд падает на опасную бритву и я невольно улыбаюсь. Горько.
Нет, я давно перерос самоубийства. Лет семь назад.
Последними снимаю часы с разбитым циферблатом. Очень важно снять их только после того, как посмотрю на себя в зеркало. "Почему?" - спросишь. На них мертвое время.
Опускаюсь в воду: горячо. Подавляю порыв вскочить, несколько секунд уходят на борьбу с собой. Так же медленно ложусь на дно и смотрю в белый потолок. Вода журчит почти умиротворяюще. Я вижу кусок зеркала и в нем - часы. Губы снова кривятся в улыбке, пальцы полуболезненно смыкаются на бортике ванны. Дыхание становится хриплым, а вода - синей-синей.
Она-а плавает в формалине, несовершенство линий...
Песня разъедает мозг, как когда-то щелочь - палец на левой руке. Смеюсь и пугаюсь собственного смеха. Уже не понимаю, кто я и где, а на часах в зеркале - мертвое время.
Вода горячая, но тело бьет дрожь. Я, пожалуй, болен. Нужно в плед и к ноутбуку.
Вместо этого выключаю воду и лежу неподвижно. Всматриваюсь. Вслушиваюсь. Почти не дышу.
Мне слышно, как бьется сердце. Моё, абсолютно точно - мое.
На водной глади рябь, хотя я лежу неподвижно. Знакомый силуэт, отраженный нечетко, выхваченный не то памятью вод, не то моей собственной.
- Михей.
Губы пересыхают.
Вскакиваю, хватаю фотоаппарат и лихорадочно снимаю, пока пальцы не сведет судорогой. Их всегда сводит.
Открываю слив, медленно опускаюсь на дно ванны так, чтобы вода полностью покрыла тело: торчат только острые колени и локти. Глаза привычно закрыты: Михей завещал в воде не открывать, дескать - соль разъест. Уши и нос зажаты пальцами. Задерживаю дыхание, уже не дрожу, разве только пальцы, но это пока не ощущается. Скоро начнется, да, я знаю, скоро начнется. Дыхания мне упрямо не хватает надолго, поэтому медленно подтягиваюсь к поверхности воды, трубочкой вытянув губы - втягиваю с шумом воздух и снова опускаюсь. Главное, чтобы лоб так и оставался под водой. Прости, Михей, так и не научился отпускать себя и не дышать совсем. Память тела.
Он чудится мне. Простой, в клетчатой рубахе, черных брюках, босоногий, лет тридцати пяти на вид, едва ли старше. И клетчатый кепи, ему сестра из Лондона привезла и подарила: Михей щеголял в нем по московским улочкам, бросая вызов общественному строю. Или самому себе. Или... Ему бросать нравилось. Курил с третьего класса, чтобы к окончанию института бросить. Любил до беспамятства, чтобы окольцевать с другим и бросить. Учился на философа, чтобы перед защитой диплома - бросить. Купил квартиру, чтобы чуток там поютовать да бросить, уехав на Урал. Мне кажется, и жил он толком только для того, чтобы потом - бросить.
Он чудится мне, косится на старые часы с разбитым циферблатом, многозначительно стучит по ним пальцем, мол: торопись, дружок.
Дружок. Всегда так говаривал. Войдет ко мне в кабинет, потягивая грог и:
- Все над книгой корпишь, дружок. Эх-ма, что твои годы? Пойдем-ка, дружок...
- Куды? - спрашиваю, не отрываюсь.
- Путь на Кудыкину гору покажу, крезь мертвое время.
Затем мы шли в ванную. Михей включал холодную воду, умывался, утирался краем рубашки. Набирал ванну горячей воды, воду прокрашивал в синий. Раздевался донага, не стесняясь меня, последними - снимал часы с руки и передавал их мне:
- Побереги-ко тебе подарочек, дружок...
Опускался на дно, долго смотрел, как вода журчит, набираясь, а потом - закрывал глаза, исчезал под водой - только локти да колени торчали. Даже пузырей воздушных не было - Михей пояснял, что он, дескать, кислородом, который в воде, дышит. А вода спадала с тела, так же медленно, как доселе набиралась. А я смотрел, как он освобождается. Распахивал глаза он неожиданно, резко и только тогда, когда воды в ванне уже не оставалось. Зрачки расширенные, очи безумные, но счастьем так и светятся - точно любимую увидал. И улыбка по губам блаженная. Потом, попервах, забирал часы, надевал, стучал по ним пальцем и ворчал досадливо, что распустилось совсем мертвое время, хоть наперво сплетай.
А однажды часы не забрал, оделся наскоро, побрился, берет лихо нацепил на мокрую голову, вышел из дому, аккурат к переезду и бросил себя.
Под электричку до станции Монино.
А часы остановились. И я у тела остановился. И электричка.
Потом были допросы, дознания, подписка о невыезде и оказалось, что Михея-то Михаилом Аркадьевичем звали. Фамилия - Горин.
Ему было 42, холост, из родственников - мать в далеком селе.
А часы мне потом вернули: в бумагах Михеевых запись нашли о том, что, дескать, когда не станет тов. Горина - часы вручить в разбитости и остановленности собственноручно мне.
Брались их мне починить, да не сложилось. Видать и впрямь заговоренные.
После я жил, словно из сна удрал. Маялся, мятежился, на Урал ездил. Михей попервах ко мне во сны приходил, потом перестал. А, спустя год-два, я эту практику нашел: от руки запись на черновом листочке, пополам сложенном да в книге оставленном. Не верю, что случайно.
Прости, Михей, так и не научился. Моторошно.
Память тела. Я напряжен и расслаблен одночасно. Вот, начинается. Когда вода сбывает, хочется вырваться из-под, жадно глотать воздух, но я вытягиваю губы трубочкой и дышу, не обнажая лба. Вода ласкает нос, пальцы, губы, щеки, виски. Дрожь по телу. Я снова могу дышать и отпускаю зажатые крылья носа. Вода стекает по телу, я отпускаю себя. Пальцы дрожат и от того, под водой, мне слышится стук колес: чу-у-тк-тк-к-т... электричка в Монино. Я распахиваю глаза и впериваюсь взглядом в потолок. Вижу зеркало и в нем - сдвинувшееся на секунду мертвое время. Бьет дрожь. Сажусь, включаю воду снова: громче, громче. Через семь минут мимо дома проносится электричка.
Надеваю часы, наскоро бреюсь, одеваюсь. Иду на кухню проявлять снимки.
Сердце стучит гулко, глухо, нервно.
Пью чай, сушу снимки, жду завтра.
Михей на фотографии щурится смешливо, стучит пальцем по циферблату, дескать, поторопись...
...дружок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274955
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2011
Скільки в світі книжок нечитаних
Й неймовірні, з казок сюжети
Та на пам,ять можна завчити них
Будеш кожну з них знати вже ти
Та одне прочитати не здатен
Хоч сто днів ти читай, хоч ночі
Те що можуть тобі розказати
Української жінки очі
Скільки в світі пісень неспіваних
Та й чи слухати їх всі варто
Бо ж навіщо тобі тоді воно
Краще всіх наші вміють співати
Аж душа розгортається наче
Й не почуєш ніде й ніколи
Як у пісні сміється і плаче
Української жінки голос
Скільки в світі секретів сховано
Для науки світил світових
Наша жінка дасть гарантовано
Чітку відповідь кожному з них
Це усім українцям відомо
Як гадалка читає з руки
Щойно ти повернешся додому
Де і скільки, коли, що і з ким
Скільки в світі є війн нескінчених
Хоч сто років про них говори ти
Так як наші жінки, досвідчено
Жодне військо не вміє сваритись
Й пригорнути мов ніц не сталося
Поцілує - забув погрози
Це ви вже мабуть здогадалися
Української жінки розум
Скільки в світі людей щасливих є
Безліч є позитивних емоцій
Комусь щастя ходить під зливою
Комусь щастя ходити під сонцем
Я ж щасливий на Україні
Закордони мене не кличуть
До душі ці пісні солов'їні
Й до жінок українських ближче
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274871
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Купіть котика.
Будете казати йому:
«Зайчику мій…»
І зачините його
в позолоченій клітці,
забороните йому
блукати ночами,
бруднити лапки,
і будити міщан
березнево-нестримним
покликом статі.
Забороните йому
полювати
на живу плоть,
і пити
пульсуючу кров
спостигнутого ворога.
Привчите його
їсти сіно,
жувати моркву,
дивитися мудро
і всепрощаюче
глибокими
вологими очима
проз
дротяне плетиво
решітки.
І з часом
витягнуться у нього вушка,
і відпаде,
як непотріб,
чутливий хвіст.
І захлинеться в горлянці
котяче муркотіння,
і згасне
жагучий вогонь
в золотих озерах хижих очей
не залишиться
навіть
іскри.
І вмре ваш котик.
Бо сотворен він був
од початку ідей і начал
для свободи.
Свобода
для вашого котика
дорожча
за життя.
…купіть зайчика,
будете казати йому:
«Котику мій…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274728
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Залишимо минуле в супокою
І не травімо зболені серця...
Та інша жінка поряд із тобою-
Вона тобі,як юність,до лиця!
Вона така усміхнена й привітна,
З її грудей б'є свіже джерело,
І щастя ув очах бездонних квітне,
Душа по вінця повниться теплом!..
Та інша жінка...Що вона сховала
На пальці безіменному?Мій крик?
Душі моєї невигойні жала
І біль ночей,розпачливо-гірких?
Невже і я колись була такою,
Боготворила кожну мить життя?
Та інша жінка поряд із тобою-
Мій біль,мій розпач,каторга моя!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274750
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Од літа серпень одліта
І осінь дихає у спину.
Але розвесненим літам
Нема ні спокою, ні спину.
Де сни притихлої Десни
Пливуть підсиненим туманом,
Солодкий запах борозни
Поважно ходить отаманом.
На гай, як блискавки нагай,
Сяйне болідовий підранок.
...І ти намарне час не гай -
Світ повен див, надій під ранок.
На бій зі злом готуй набій
І слів, і справ - й не буде збою!
І певен я, що, далебі,
Ти переможцем вийдеш з бою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274452
дата надходження 10.08.2011
дата закладки 10.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.08.2011
будь ласка не говори зараз нічого
будемо дихати тишею
будемо пити погляди серпневих світанків
будемо ковтати кулі від болю і пігулки від часу
нажаль у нас закінчився тютюн
скоро світатиме а ти тремтиш як струна
невміло обіймаємось із краплями дощу
розсікаємо очі слізьми
і серпень перекриє нам доступ до кисню
я знаю
зачекай ще сьогодні буде воскресіння весни
і музика навмисно гратиме вічно
мені б цінувати тебе понад усе й
цілувати навмисно без жодного на це попередження
стискати твої плечі але щораз по-іншому
щоб завжди було не так як учора
отож молися відверто
твій бог у тобі
а ти його течія
апатія роз'їдає нутро а пам'ять
не лічить провин не бачить нічого
не потрібно думати
потрібно відчувати
ковтаємо кулі від болю
і
пігулки від часу
відчалюю але не прощаючись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273976
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 08.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2011
Розгублений серпень недбало на скрипці заграв,-
Сум ковзнув по струні і зірвався із ноти на «ить»,
Вже нема, як зазвичай, теракотово-теплих заграв,
Ні, не мартвся*, лиш трішки у скроні болить.
В такий спосіб, хитрунка, про себе нагадує осінь,
Від неділі лив дощ, а сьогодні ,- на диво спекотно,
У задушливу ніч неопізнане тіло шукаєш і досі
В твоїм небі, а її пам’ятатимеш тільки на фотках.
Там лиш тінь… Тієї, в малиново-жовтій сукенці,
Було літо... І від східного вітру пошерхлі уста
Цілували твої, наче випить хотіли до денця…
Циндрить дощ… Не засну... Полічи зі мною до ста…
*не мартвся - не преживай (з польської)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274042
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 08.08.2011
Мій славний хлопчику…
Хоч, власне,
де там «мій»?
Не мій.
І я це відчуваю з болем.
Магічну владу
має суховій
над безпорадним
перекоти-полем.
Ох, відчайдушно ж як
перед кінцем,
воно чіпляється кволеньким корінцем
за рідне поле!
Мій славний хлопчику,
мій хлопчику «не мій»,
Помолимось. На все є Божа воля.
Це не надії,
тільки привиди надій.
Це сум,
це слід
від перекоти-
поля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274115
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 08.08.2011
Не було.
Нічого не зосталось.
Не зосталося нічого.
Далебі.
Випадково стрінемось –
як старість,
наче старість,
я небажана тобі.
Море десь –
на все життя солоне.
Відчайдушні,
намарні зусилля крил:
межи двох
блакитних прірв
холонуть
три птахи,
що їм не стало
сил.
Осідає
невагомий попіл.
Зрада! –
береги і обереги.
Мов
серед вселенського потопу,
але вже на цей раз –
без ковчега.
Речення
обірвані, розмиті.
Небо й море –
наче дві сторінки…
Ще
жива трикрапка
у блакиті
і небажана,
як старість,
жінка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274063
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 08.08.2011
Ты поешь еще одну песню в память Цоя,
И зажигаешь еще одну свечу...
Но не забывай,откуда Я и кто Я,
И почему Я до сих пор молчу!
Я подарил ему двадцать восемь лет,
двадцать восемь лет, для него это вышка,
Я подарил ему свое Слово,свой Свет,
Двадцать восемь для поэта это даже слишком...
Я слепил его из неба и из глины,
Но он не был ни праведным ни святым,
Я сплел его из солнечной паутины,
Когда он уходил,Мои Ангелы плакали с ним!
Ты можешь петь песни для последнего героя,
Читать стихи и зажигать свечу,
Но не забывай откуда Я и кто Я,
и почему я до сих пор молчу...
01.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273879
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 06.08.2011
Музика Віктора Оха.
На розі в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,
Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...
Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...
І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Заллє потемнілу стіну!..
І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273850
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 06.08.2011
Я ранок
нарікаю Вашим іменем
і Він мені
Дарує сонце знов.
Моя любов
У грозах перевірена:
я вірю Вам.
І тексти молитов
складаю, щоб не тліли,
а горіли Ви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273805
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 06.08.2011
Здравствуй, моя долгожданная Юля
В липком, совсем африканском июле
Юной и демографично красивой
Я покажу окружающий Киев
В общем, посмотришь и сделаешь фотки.
С птичьих обзоров на крыше высотки
видно как люди, постройки и горы
И в перистальтике улиц заторы
сосуществуют в стандартном режиме.
Слева диснеевский мальчик Владимир
Держит тотем, в соответствии с модами
Накреативленный светодиодами …
Ракурс меняется, и в предпочтении
карие солнца. В магнитном влечении
двое, невнятным закатом подкрашенных,
башенных кранов, по факту безбашенных,
песни горланят на крыше старательно
Всласть попирая покой обывателей
гадко бесчинствуют. В пьяном задоре
Мятым стаканчиком выброшен город
Мерно любви поглощаем плацебо.
В зернах светил черно-белого неба
прямо из ёмкости звездной дорожки,
пьет молоко полулунная кошка
Ночь темнотою припудрила лица
Праздную твой поцелуй, дьяволица
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273762
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 05.08.2011
З тобою ми в розлуці - цілу вічність…
Як час летить. О Боже! Як летить.
Дні серпня. Я ж залишився у січні
на все життя, а не на прикру мить.
І день за днем печуть мої долоні
від тих зірок, що впали між отав…
(Які ж вони зробилися холодні,
Якби я про розлуку стільки знав).
Серпнева ніч. Цикади в насолоді,
обручки … закотилися за вічність,
а ти права: романтики - не в моді,
тому вони й лишаються у січні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273754
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 05.08.2011
Спахнуть і згоріть –
щоб не тліти.
Як же боляче тліти
в собі!
В недосяжному зАтишку
квіти
неможливо стоять
голубі.
Розфарбуй мені світ
розмаїто –
довіряюсь
їдному тобі.
Розфарбуй мені
долю і літо,
щоб затишні були
й голубі.
Щоб десь сосни,
зелені щоб,
з вохрою.
А там скелі –
щоб умброю,
білі.
Розфарбуй,
все що стрілося доброго
у дитинство моє
на Поділлі.
Все-усе:
і пречисте, і грішне,
щоб не тільки-но
чорне й біле.
Підбери
якийсь сутінок
ніжний,
хай поглибшає
все
відболіле.
Розфарбуй
трьохсотлітню негоду –
як у муках
над полем
світа!
У кроваве –
відчай народу
і погноєні в голод
жита.
І вогонь –
щоб згоріти,
спахнути,
щоб не тліти,
бо так болить!
Розпиши мені пензликом
рути
того затишку
Вічність
і Мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273667
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 05.08.2011
Я б вилила тобі на зап'ястя кип'яток, щоб він роз'їв вени.
Щоб захлинулась собою ж твоя надмірна, блакитна кров
десь під руїнами Борисфену.
Серце вкрилось залізом, його обладунок надто міцний,
щоб здаватись без бою.
Він тримав в голові по затертих часом валізах
риси мого обличчя і безупину думав
про те, що нас тепер буде троє.
Він рвав цигарки навпіл, сіпав коліном, надто спітнів...
І ці очі дивились на мене так, наче він-шматок м'яса,
а я ненаситна паща лева.
Обожнюю скептично кидати йому у відповідь:
-"Мені з тобою все ясно."
Тоном зверхнім, майже сталевим...
Я б спалила ліжко, на якому ти лежав поряд.
Викинула б через балкон усі твої речі.
Сусіди ж всеодно про нас з тобою говорять,
що ми навіжені.Що ми небезпечні.
Що божевільні,схиблені,нестерпні.
А ти міцно стискаєш мене в обіймах
і шепочеш на вушко:
-"Тихо,у тебе хтось спить під серцем..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273643
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 05.08.2011
Я знов мутую в інтроверта.
Ти - муза іншої. Нехай.
Це я колись була уперта.
Поезія була відверта.
Як пташка кішкою роздерта.
І як все інше. мала край...
Ти - муза ішної! І тиша.
Як злодій, ворог, окупант
Про тебе інша вірші пише.
Красиво. Дзвінко. Веселіше!
Цілує в губи! В шию дише!
Я ж зариваю свій талант...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273633
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 05.08.2011
Грає оркестр... танки кораблем:
Такт і ефектність... Забути про ,,рвучко''!
Наче для камер,
ікон
кавалер
Буде тебе цілувати...
у ручку...
Музика стихла... закінчився вальс -
Очі вогнем! Жага! Не дитинно -
Пристрасті шал!
Дон жуан,
ловелас
Буде тебе цілувати...
в коліно...
Голод для вовка.
І жертва - вівця.
Грайте, музики!
Красуйтеся стани!
Все швидкоплинне!
Не має кінця
Бал
феєричний...
чаруючий
танець...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273626
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011
Зазираю у вічі неба,
Прориваюсь крізь стіни тиші,
Лину думкою знов до тебе
І незримим крилом колишу.
Я виношую в лоні вірші,
Видихаючи відчай вітру.
В мить, коли ти мене залишив,
Потьмяніла душі палітра.
Розриваю до тиші крила,
Захлинаюся від мовчання.
Ти пробач, що тебе любила,
Наче вперше і як востаннє!
Спивши біль - пізнаю я суті,
Час несе за усе розплату.
Перестукало серце смуток
І навчилась душа прощати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273593
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011
Не знав ніхто і ніколи такого гучного сміху…
Арія голодного дощу. Від вікна до вікна бігають тіні,
Наполохані шарудінням насінин, які перебирають миші…
А срібні роти дощу з апетитом сьорбають сіру землю,
Лизькають шибки, мов льодяники, кидаються у відра...
Ховають під оксамитові крильця нічні метелики
Свої маленькі безтолкові голови, складаючи вусики
У смішні візерунки, які нагадують сердечка…
І тільки я виходжу дивитись на мережене небо.
Вчорашня пристрасть залишила розкидане ліжко,
Неприбрані серветки в бездоганному хаосі,
На темному покривалі золотисті цятки фантиків і горішків,
Видаються зірками на недосяжному небосхилі…
Гармонія …
Ні, не розплющуй очей…
Стелиться маревом від мене до тебе доріжка вогню,
Солодко пахнуть долоні, тремтять горизонти…
Вуста немов макові пелюстки…
Чи може трояндові,
З краплинками роси. О, неодмінно ти їх куштуєш!
Я торкаюся зливи… я торкаюся неба…
Я посміхаюся увісні.
Сьогодні я бачила сон про щастя.
(фото автора)
04.08.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273572
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011
по закінченню будь-якої історії
ми лічимо дні покалічені до народження нової
як перелітні птахи завжди хочемо
хоч колись полетіти із клітки у вирій
і бути вільними знову
не зробивши ніякого злочину
це добре що хоч віримо в це
бо серце то вільне а доступ закритий нажаль
шукаємо нових подій і вражень
хоч навмисно нас поглядом жалять
і словами інколи дражнять але то пусте
відпускаємо цей сьогоднішній ранок
і ніби ще рани не кровоточать аж надто
але всерівно ідемо поважно
крізь натовп людей
не зронивши зворотнього погляду
промовисто кажемо
та пішло воно все!
стискаємо міцно уламки майбутнього
і літери ліпимо разом у купу
одягаємо одяг зім'ятий і дутий
проводжаючи гвалтуємо дні от перший і другий
одним пострілом вбиваємо кожного
ми просто дорослішати хочемо майбутнє пророчачи
не дивлячись у очі простому прохожому
просто проходимо
просто вмираємо
навмисно довіряємось але вже не кожному
втрачаючи ми знову знаходимо!
бо серце то вільне
а йому ж то жити хочеться
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273576
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011
Між ясних років,
Між гулких епох
Розцвіта любов -
Таємниця двох.
Там - незнаний хміль,
Там - душа, як птах...
Гіркота і мед
На тремких устах.
Що їй дощ повчань,
Злива засторог?
Розцвіта любов -
Таємниця двох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273575
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2011
Давайте поговоримо,мені цього давно не вистачає.
Друга ночі,а маленька дівчинка поверхом вище бігає по кімнаті та плаче,плаче,плаче.
Я сама через неї нервово сіпаюсь,не можу заснути і,ніби відчуваю її синці...На колінах,ліктях,
попереку.Мені теж болить,коли мама,мов навіжена,лупцює дівчинку долонями по сідницях.Так сильно,що здається ще трохи і лусне шкіра.Через хвилину все починається знову.Тільки тепер до набридливого тупотіння можна додати істеричний,хриплий,пропалений ще за часів юності важкими цигарками голос матері.Я беру до рук уявний револьвер та імітую декілька пострілів у стелю.Нарешті цілковита тиша.
Поцілила.
Минає декілька годин після виснажливого перельоту,вже в готелі,знепритомніла від втоми на ідеально м'якому ліжку.Здається, ці матраци таки гоять рани.Розплющила очі,треба в душ і переодягнутись.Нарешті улюблені квіткові сукні і жодних тобі пальт,светрів,затісних джинсів.Жодних умовностей.Без косметики і босоніж.Треба випити.
Ще зовсім трохи і замість паперової парасольки в бейліс я запхну власний гаманець,сьорбну з барної стійки недопиті рештки і якийсь невідомий добродій,що аж вилискує,наче змащений вершковим маслом,запропонує мені випити ще.А я мовчки повернуся у свій номер,щоб
розчинитись в простирадлах,прикласти до вушної раковини мушлю та міцно спати під оргазми океану.
Бейлісу більше не кортітиме.
-Ти мені губу порвав,ідіот!-кричить вона,торкаючись болючого місця і роздивляючись кров на подушечці вказівного пальця.
Він задоволено знизує плечима,наче й хоче поспівчувати,але вперто робить вигляд,що це трапилось зовсім випадково.
Вона ображено намагається втекти з ліжка,до найближчого дзеркала,але.
Він навмисно міцно її цілує,саме туди,де помітно гематомну ранку,притискає плечима до подушки і витирає внутрішнім боком долоні вологий від сліз ніс.
-До весілля загоїться,дурненька.
Завтра вона купить свій перший в житті тест на вагітність і зрозуміє,що стане однією з тих наречених,які виходять заміж пораненими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273477
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011
Невротичними краплями – сльози змарнілих зозуль…
Ти бажав би... спинити мене, але слід звечорів…
Я хотіла б почути (слова поділивши на нуль):
«Перетвориш на янголів сірі старі ліхтарі?
Розітнеш забуття загрубілих забруднених трав?
Віддзеркалиш дитинство? Теплом перевершиш блакить?»
…В невідомість янтарну хтось інший тепер завітав…
Тільки холодно тут. І зозуля зрадливо мовчить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273421
дата надходження 03.08.2011
дата закладки 03.08.2011
(Валі Савелюк)
І нехай відречуться від мене всі янголи світу,
І розтрощиться місяць лампадою вщент об бетон,
І загублять вітри громову стоголосу трембіту,
І осяяне сонце не зійде на пишний престол...
І нехай розчахнеться небес позолочений купол,
І впаде на коліна в знемозі могутній Атлант,
І сади посивіють умить від гіркої розпуки,
І проллється у всі океани отруйна зола...
І нехай всі довкола сміються, плюють мені в спину,
Тягнуть з мене всі соки, як сонце палюче росу...
Всеодно, я ніколи-ніколи тебе не покину,
У пітьмі безнадії я свічку тобі піднесу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273323
дата надходження 03.08.2011
дата закладки 03.08.2011
Хіба ж я трішечки не Ваша,
Нічний самотній пілігриме?
На стежці місячній, як завше -
Така відчутна і… незрима.
Даремно не ховайте сумнів
У складках чорної сутани.
В пориві (о простіть, бездумнім)
Я пригорнусь до Вас неждано
Вологим шепотінням вітру.
Тремтіння не від прохолоди:
Нічний метелик непомітно
Змахне крилом всі перешкоди…
Хай мрія вже на розум старша
І дні на усмішку коротші,
Але я досі трішки Ваша,
Самотній пілігриме ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273225
дата надходження 02.08.2011
дата закладки 02.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2011
Хочеш?Можеш іти!
Я зав'язую з легким алкоголем,
кидаю палити, фарбувати вії і говорити неправду.
Мою свідомість виїв до живого етиловий спирт...
Досить.
Сподіваюсь, так не буде постійно,так не буде завжди.
Весь мій одяг ще досі пахне тобою,
у ванній стоять дві зубні щітки...
Я втомилась від перебільшень, від нудних алегорій,
тепер катастрофічно пізно, або безнадійно швидко
перефарбовувати холодильник в чорне
і запихати туди власне серце.
Рештки життя скам'яніли,стали німі та потворні,
беззмістовні, нестерпні.
В шафі самотні вішалки,
тільки краватка скроні стискає, горло душить...
Хто мені зраджує-робить насправді сильнішою,
загартовує болем душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273088
дата надходження 01.08.2011
дата закладки 01.08.2011
У кожної маленької дівчинки мусить бути надійне плече,
на яке вона, безборонна, зможе спиратися.
Що ніколи-ніколи не зрадить і не втече
при першій-ліпшій нагоді і не буде кидатися
в перші-ліпші обійми випадків. У дівчинки кожної
мусить буть неодмінно плече таке сильне-пресильне.от.
щоб її захищати, тендітну, коли можна й не можна і
від вітрів, незнайомців, від хвороб і від зайвих турбот.
щоб маленьку її леліяти в ніжності-вірності.
а вона тою ніжністю в сотні разів озветься.
Це все так необхідно і невідворотньо. Бо кожній дівчинці
треба пренеодмінно надійне плече і хоробре серце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272946
дата надходження 31.07.2011
дата закладки 01.08.2011
Плакала жінка на східцях до храму.
Сльози — мов вервиця.
(Галина Крук)
Хтось затуляється кволо руками, -
І не обернеться.
Плакала жінка на східцях до храму,
Сльози – мов вервиця.
Шепотом з розпачу щось гомоніла, -
Тихо молитвою.
Зморене тіло під одягом білим,
Світлою свитою.
В пальцях тримала своїх медальйон, -
Лик Богородиці.
Але не спитав з перехожих ніхто
Чом вона молиться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273052
дата надходження 01.08.2011
дата закладки 01.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2011
1. ЛАСТІВ`Я ПОЛОХЛИВЕ
Він, як дощ, -- якщо йде, то є,
А зупиниться – то немає…
Ластів`я полохливе моє,
Я тебе
не займаю.
Відігрійся в моїх долонях –
Серденя так і рветься з грудей!
Ти на землю упало спросоння?
Ти боїшся
людей?
Я тобі не спричиню лиха,
А в гніздечко назад покладу.
Рипнуть двері сінешні стиха –
Я до хати
піду.
Підростеш і відчуєш крила.
Здіймеш думку мою на крило. –
Я колись тебе відігріла?
Чи цього
не було?
…Він, як дощ, -- якщо йде, то є,
А зупиниться – то немає.
Ластів`я полохливе моє
Грішну душу
несе
до раю.
2. ЛАСТІВ`Я ДИВНЕ
Дивне дрібне ластів`я:
Он небо, он гай, онде поле…
З моїм позадавненим болем
Нащо тобі доля моя?
Лети.
Розгортаю долоні,
Як згорток старого письма:
Про тебе знаку тут нема,
Ти щем
в поминальному дзвоні.
Лети до своїх, ластів`я,
Облиш мою біль-печалоту:
На те в великодню суботу
На світ
появилася
я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272872
дата надходження 31.07.2011
дата закладки 31.07.2011
Як гратися, то вогнями! Як битися, то до скону!
Чомусь відьмаки й ворожки тримають в руках... ікони...
Співать піснеспіви Богу допоки життя не зітре...
Чомусь сам понтифік Риму з пошаною носить... мітру...
Потрібне проміння сонцю, а вітер потрібен саду,
І все так на диво просто, що часом буває складно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272823
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 31.07.2011
Я цілую твою відсутність
Крізь химерну п’янку цнотливість,
Проникаючи аж до суті,
Усвідомлюючи важливість
Не моменту цього, а ночі,
Що втопила в собі майбутнє,
Що сховала тебе і хоче
Лиш одна в моїм серці бути.
Але серце моє – для тебе.
І допоки тебе немає
Я відсутність цілую в губи
І відсутність таки минає.
І являєшся ти, як ранок,
Відриваючи кірку з рани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272783
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 30.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2011
Я відшукую сенси життя у безодні світання,
у відлунні зими, у весняному присмаку ночі.
У торішнім снігу, що кидається в ноги востаннє.
В меланхолії дивних світів, що вдивляються в очі.
У мереживі днів, загаптованих вранішнім сонцем,
марним плином часу в філіжанці холодної кави
та думками про тебе, мій янголе, мій охоронцю,
мій хранителю світла душі, мій безжально – ласкавий,
потойбічний та світлий…
В тобі я знаходжу всі сенси!
Ти – болюча жага, ти – нестерпна пульсація скроні,
джерело моїх віршів та їх упереджений цензор,
запорука прихильності долі та сутність безсоння.
Ти – одвічного щастя й надмірного болю синонім.
Ти – усе, чим наповнений Всесвіт до меж небокраю!
Ти – мій світ, що так мріє в твоїх розчинитись долонях…
Я тебе не обожнюю, просто безмежно кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250593
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 29.07.2011
Життя, немовби той прямий ефір.
На нім тавро: «Редагувати ніяк!»
Оптимістичних мало так «Повір!»
Й багато тих розпачливих «Не вмію…»
Хоч як не мрій – не буде «Дубль два!»,
Невдалий крок не перезаписати.
Лиш вірити доречно у дива,
Бо щоб летіть – спочатку треба встати.
Нелегко на Олімп зійти без ран,
І на шляху до слави будуть втрати.
Це правда, хоч важка, це не обман –
Життя й за плату ніяк переграти…
29 липня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272597
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 29.07.2011
Буде тихо і волого,
Будуть сутінки у хаті –
Я за Вас помо́люсь Богу,
Богу-Сину-Немовляті.
Довго десь чумакували,
Сіль розсипалась на возі –
До світанку завітали
Ви до мене по дорозі.
Ніч, як чорний віл рогатий,
Коло вікон ремиґає –
Щось хотіла б Вам сказати,
Але слів таких немає…
Рипне віз, що колисанка,
Сіль впаде в траву шовкову –
До прийде́шнього світанку
Я складу Вам колискову.
Голову кладіть на руки –
Я не буду вас будити.
Перед безвістю розлуки
Ви схилились відпочити.
У куточку, на колінах
Помолюсь до Немовляти.
Я за Вами вийду в сіни,
Я за Вами вийду з хати,
Я за Вами на дорогу,
Я за вами вийду – хто Ви?..
Немовляті-Сину-Богу
Помолюся колисково.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272534
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 29.07.2011
От, що таке відвага:
Очі...
сльозами й кровю -
Дано людині...
Подвиг...
Слава!
На смерть!
До бою!
Нас не забуть вовіки!
Зродить пошану нива!
Тілом на кулемети
Треба уміть красиво!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272537
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 29.07.2011
Серед літа і маків пронизує холодом душу,
Між землею і небом бракує вже місця для мрій.
А любові нема - видивляюся в кавову гущу...
Знов у серці зима, і сумує мій янгол вгорі...
Я так вірила серцю, а воно мене зрадило всоте,
Вир чуттєвих інерцій проминув, наче літні дощі,
В прірву фальші зірвались слова всі, колючі на дотик,
Недопита любов - незагоєні стигми душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272496
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 29.07.2011
Мов кольоровий накип на траві,
Довкола цвіт - нема кінця і краю.
Та боввани - прадавні вартові -
Нас бережуть од степового раю.
Туди нам зась, де запашні вітри,
Де бенкетують коники сюрчливі,
Й у глибині невидимих вітрин
Веселий лемент у пахкім розливі.
Звідтіль дитинство, юності пора,
Звідтіль любові трепетні начала...
За склом уявним все зима стира -
І музика немовби й не звучала.
А там - весна! Одна для всіх весна!
Вітрину в друзки!
Тільки де ж вітрина?
Довкола степ. Холодна білизна.
І звично будень надима вітрила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272417
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Неба крапля, золото-водиця,
Сонця келих... чистота і блиск...
Очі - космос, коси водоспадом...
Роси свіжі, зорепадний мис.
Диво справжнє! Неозора мрія!
Снився сон... і... так раптово зник...
Я знайшов Тебе одного разу...
І шукати буду цілий вік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272414
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Підійди,підійди до вікна
І поглянь,які зорі яскраві!
Десь пливуть у прозорих човнах,
Тануть в небі,мов цукор у каві.
Запалімо в цей вечір свічки,
Хай іскряться вогні пурпурові!
Розчиняюсь в цілунках п'янких,
В тихім шепоті,в ніжному слові!..
В цих блискучих різдвяних вогнях
Розпливаюсь,мов крапелька в морі!
Ніч спустилася тихо на дах,
Розгубила в снігу теплі зорі...
Може вийдемо разом у двір
Подивитись,як з гір кучерявих
Місяць злизує білий пломбір,
Запиваючи чашкою кави!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272391
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
забагато крапок… забагато неточних епітетів...
ще чогось забагато… а тишу хочеться витерти,
та вона тут присутня, і віртуальні конверти,
поштар не несе, і останнє, - лиш смайлик і later…
є сезони дощів… в мене певно сезон посухи,
у психрометрі дещо тонка волосинка обвисла,
глупа ніч децибелами вставлена в вуха,
безсонням волає, і ниє, казиться і свище.
вірш у відповідь:
svit "точкування оте не забракне й натомість епітетів (Лані Сянській, на її "забагато крапок…")
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272366
***
точкування оте не забракне й натомість епітетів
знавіснілі три крапки розкажуть і те що не є
ліпше схлипи і подихи - то є найсправдішні літери
а сезони, безсоння, посухи - то ще не твоє...
бо життя невгамовне і жваве і зрештою справжнє
не вкладеться ні в крапки-катрени-епітопітьму...
най нам жити допоки ми жиєм, нєх, різні і наріжні...
алє будемо жити! лиш мертві страмУ не імУть!..
ID: 279971
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 11.09.2011 14:57:09
© дата внесення змiн: 11.09.2011 14:57:09
автор: svit
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272366
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Інакше, як Горем його й зовсім не називали, навіть вдома. І не тому, що він був малим вередливім шкодником, що з раннього ранку століття аж по самий його переднічний хвостик мав снагу щось утнути, десь накапостити й комусь завдати як не лиха, то співрозмірного собі лишенятка. Горем його називали на честь батька-Горинича, діда-Горинича, прадіда-Горинича, та пра-пра-діда, котрий, як не дивно, теж носив це славне чи то ім'я, чи прізвисько. А Горь був ще малий: ну що там казковому змієві якихось триста рочків? Мале-еча, куди йому хоча б Горинем зватись, що вже про Горинича мовити?
- Підростеш, - казала мати, - ще й не такого наслухаєшся. Радій ото, поки Горь.
Горь був слухняним змієм і радів. Файно, скажу вам, радів, ажно підлісок полум'ям трескотів-заходився од дитячої радості. Й аби ж то тільки він...
Братиків і сестричок у Горя не було, проте було три голови. Як водиться, між собою вони періодично гризлися, сварилися, ділилися одна з одною цукерками та цікавими думками. Від останніх, до речі, Горь щонайбільше і потерпав. Спробуй тут відмов у шкоді, коли тебе у три голоси вмовляють. Але річ не про шкоду, зовсім ні, річ про те, що братиків-сестричок у Горя не було, сусідів - теж (хто ж ото піде у сусіди до Змія Горинича та його Зміївни? Хіба що нащадки Дива, але ж де їх напастись, кожному Гориничу у сусіди?), а грати сам-з-собою Горь все зовсім занудився. Погодьтесь, не так весело триста років бути наодинці із собою, хай навіть ти й трьоголовий нащадок Змія Горинича і вмієш ліси підпалювати, щоб погиготіть з гори, спозираючи.
Ото й Горь коли-не-коли сумував, що нема з ким гратись.
Одного разу, як раз, коли хвостик третього Гориного століття завернувсь аж до дев'яностого року, малий знай собі вирішив, що вже достатньо дорослий, щоб світ подивитись, себе показати, на обкладинку збірки казок втрапить. Погомонів сам із собою, поміркував та й полетів геть із домівки.
Шлях у "ой, не знаю, куди, але гарно ж!" виявився довгий та складний. Але хіба ж підлітка складнощами зупиниш? А ви ото спробуйте, вам аргументують: "та що! Але цікаво ж! Я сам! Я зможу" - й далі собі набиватимуть синці на лобі, не слухаючи підказок (їх у он-лайн іграх вимикають, що там про життя казати), бо самостійно - то модно й круто. Як у фільмах. От і Горь не зупинився, й тим паче додому не повернув. Хоча останнє, чесно кажучи, трапилось не з-за відчуття самості(йоності), а з-за банального "заблукав, блін". Доречі, про млинці. Їсти хотілось, а готувати Горь не вмів. Бо нащо? Мама ж нагодують. А мама лишилась дома. Діле-ема. На голодний шлунок голови сварились між собою, Горь ще більше плутав між небесно-сторінкових доріг, навіть раз чи два боляче вдаривсь у палітурку, десь заплутавсь у цупкій нитці, яку, недовго вагаючись, від щирої Гориньської душі і підпалив. А збірка казок: бемць! - і розсипалась. Й сторінки переплутались на підлозі, така-от халепа трапилась у бібліотеці загальноосвітньої школи номер вісім.
Далі події розвивались аж надто стрімко, як для підлітка, що звик виміряти часопростір у віках та кілометрах:
Ганя, на яку впала книжка, голосно зойкнула і похапцем зібрала розсипані сторінки, геть їх переплутавши. Але не треба її звинувачувати, Ганя тільки-но закінчила перший клас і перейшла у другий, за літо трохи підзабула математику, розгубилась й зовсім розівчилась рахувати до ста. До того ж, книжка вдарила по плечу, а це боляче навіть для дорослого п'ятикласника, що вже казати про дівча, що тільки-но перейшло у другий? Словом, сторінки геть переплутались, а сорок шоста, з Горем, й зовсім відлетіла під стелаж. Через тридцять п'ять хвилин, на перерві, Миколка зазирнув у бібліотеку, бо грав у хованки з Петриком та Іваном. Кращого місця, щоб сховатись, малий у житті б не знайшов, а тут от - така затишна підстелажна ніша! Не надто й довго думаючи, Миколка підліз під полицю й причаївся там. А поки чаївся, гигикав, коли Петрик зазирнув у бібліотеку й Миколу не помітив, - побачив гарнюсю таку сторінку з недопрочитаною казкою й файним малюнком. Підповзши ближче, хлопча знайшло велику літеру після крапки і почало тихенько так, по складах, читати. За цим заняттям його й помітила Варя, що принесла тьоті Ліді, бібліотекарці, збірку дитячих віршів до свят, як і просила Тамара Павлівна, Варьчина вчителька. Миколка перелякавсь, гепнувсь головою, коли різко підхопивсь, почухав потилицю, виліз з-під полиці, прихопивши з собою сторінку, по якій, як ми з вами пам'ятаємо, летів Горь й шугонув геть з бібліотеки. На арифметику.
Й все було б інакше, коли б по дорозі до кабінету Миколка не зупинивсь біля умивальника, щоб набрати в долоні води і оббризкати Настусю, що Миколці дуже подобалась: ще не настільки, щоб за коси смикати, але вже в такій мірі, щоб водою пирскати. Настуся озирнулась, Миколка показав язика й гайнув на урок, звісно ж, зовсім підзабувши про аркуш з книжки, що так і лишивсь на краєчку умивальника. До речі, вимкнуть воду Миколка теж підзабув, тож сторінка поступово наливалася вологою, ставала важче, сповзала по білому керамічному боці раковини, аж до решітки, крізь яку просочувалась у труби вода...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272367
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
окупована права півкуля,
засіяна сумнівом, зорена й зморена,
тиша окріп обіймає в дірявій каструлі,
холодно й трішечки зоряно.
тягнуться нетрі павучі з паролями,
літери в сповіді збиті.
гори високі покинуті троллями,
тануть сніги в мережевім кориті.
ситі собою, у пошуках істини
янголи плачуть у рупор.
нам благодать за брехню буде зіслана
(з крильми замріяні трупи).
ясність оманлива й спокій утрачений
(Господи... знову уламки)
вірші таємні й дощі передбачені -
("доброї ночі і ранку!")
сипляться радощі смайлами сонними,
зціджуєш мед алегорій.
місто затьмарене все лампіонами,-
скільки ж таких є історій?
я перечитую вірш твій ледь зморена,
потім до спогадів скотчем.
дощ ущухає...
і трішечки зоряно,-
завтра...
і "доброї ночі"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272345
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Знову дощ. Ні, то янголи… янголи плачуть,
Запізнилися знов і обличчя ховають в коліна,
В календарику липня я ще один день позначу,
Радше скраплену ніч, що стікає по тілу і тінях.
Я моли...любий, буду молитись за тебе,
З янголами, бо знають слова молитовні,
І у не… і вони заберуть мене певно у небо,
Ну, а потім куди? До тебе, хоча це гріховно.
ПовернУся у сон по вічноМолочному шлЯху,
Не посмію торкнутись, тримаючи відстань сльози,
Пам'ятай, я слабка... але я перелітна птаха,
Що із вирію лине на небесні твої Терези.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272338
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Найкращому другу
Осінь…
Золото і дим…
Ліс під небом мовчазним…
Борсуки, вогонь, слова…
Філософія…
Сова…
Польща, бізнес, старший брат…
Тренування, сталь, шпагат…
Стиль старий – нове ката,
Світло, тінь і Пустота…
Дощ…
TV, магнітофон,
Лампа, книга, тигр, дракон…
Схід…
Японія, Китай…
Чорний кіт і теплий чай…
День і ніч…
Старий сарай…
Вітер… Запахи… Врожай…
Дім, батьки, малий Максим…
Осінь…
Золото і дим…
4.10.2000р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272335
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Я буду вдячний віршами
І стану сильний пам’яттю,
Тому, що ти щасливою
Стаєш зі мною, любочко.
Я засвічу веселкою
Слова свої окрилено –
Ти станеш щасливішою
Ще більш, моя голубочко.
Я квітами розсиплюся
На ложі піднебесному,
Щоб ти, любов’ю поєна,
П’яніла поцілунками.
Я розіллюся ніжністю,
На тіло, болем зранене,
Любисткова настоянка
Тебе скупає, вранішню.
Немов зоря – засвітишся
На полі орхідейному,
Залишишся царівною,
Богинею, Венерою.
Святого перевтілення
Навчуся невгамовного,
Бо лиш з тобою, Сонечко,
Себе відчую богом я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272270
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
В кімнаті темно, ти по підлозі ходиш боса,
щоб відчути її серцебиття.
В порожньому ліжку залишився осад
з минулих ночей, які Він гострим лезом відтяв.
Мовчить телефон, забитий дротами у стелю.
На стінах лабіринти, дороги, каньйони.
Всередині так, наче почав гуснути гелій
і ти надто легка, зневоднена, сонна
одягнулась у чорний ситець, щоб розчинитись
в одній з сотні черничих келій.
Читатимеш молитви, не застібнеш
власну душу на верхній ґудзик...навмисно.
Щоб бути легковажною, існувати тихо й безглуздо.
Може, колись тебе таки помітить Всевишній
і зробить обличчям Cosmopolitan,
позуватимеш там для нього оголеною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272281
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Знаєш, коли мені стукне 72, ти
зможеш не бачити мої зморшки,
обвислі,втомлені народженням дітей груди?
Оберемки сивого волосся, хворі, онімілі руки?
Скажи мені, ти будеш бачити під нігтями бруд,
відчувати у скронях глухий, ненаситний стукіт?
Цілувати сухе,зморене часом обличчя,
дихати мною, наче киснем?
Навіть, якщо мій стан майже критичний,
коли все ламає суглоби і всередині болем тисне...
Крапельниці висмоктують з вен життя літрами,
душа вивертається, сивіє і терпне.
Ти не будеш всього цього бачити,
якщо будеш бачити серцем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272278
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2011
Я сьогодні лікуюсь від темряви світлими мріями,
Запиваю гіркий аспірин, тамуючи спогади.
Чи то в мене є щось недосказане,
Не добите дешевими фразами...
На порозі спіткнулася ніч
від мого лише погляду.
Від затяганих буднів смердить затяжною банальністю,
Розрізняти самотність і спокій потрібно навчитися.
Перестати нарешті з реальності
Глузувати і тицяти пальцями,
Й не боятися вкотре самій
Залишитися.
Захлинувся годинник - і тиша накрила кімнату,
Де спинився мій час, як одвічний сліпий подорожній.
Я зберуся - але не зумію.
Надто сильно гуркоче у скронях
Концентрований опіум всіх обіцянок
Роздуто-порожніх.
Забувати про сморід брехні - мабуть, верх інфантильності.
Певно, добре, що час ненастанно робив з мене циніка.
У кулак міцно стиснулись пальці -
Переважував відчай на шальці.
Просто здамся й сповзу по стіні,
бо не стане сміливості.
Ніч прийшла до кімнати й повільно заповнила закутки, -
Саме час для тортур і ударів по хворій свідомості.
Розлилася по венах-артеріях
Тепла ртуть в ізотопах-дейтеріях
І підлога з-під ніг вислизає,
Немов в невагомості.
Отруїли свідомість думки про безглуздість надії,
І розбитий об ніч телефон завалив свою пельку...
Затуливши обличчя руками,
Захлинутись в нестямі сльозами,
й на холодній підлозі повільно
вертатись до тями.
Надто голосно йде по кімнаті занедбана тиша,
закладає у вухах і хочеться десь заховатися...
Поцілуй мене, зраднице - ноче,
Я зроблю тобі все, що захочеш!
Зав'яжи мені очі - і будем
До смерті кохатися...
Кажуть, снишся комусь, якщо довго не можеш заснути,
А я вкотре сьогодні, неначе убита, засну.
Не будіть. Бо ніхто не розбудить,
А що буде - то хай собі буде.
І якщо усміхнуся - то значить
я бачу весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272222
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Не шукай мене у місті,
Я вже виріс із квартири.
Не шукай мене у небі,
Бо стомився я без крил.
Я сховався у партері
І чекаю коли двері
Впустять тисячу артистів –
Замаскованих химер.
Не шукай мене ніколи,
Бо на вулицях затори,
Вікна вдягнуті у штори,
Безкінечні коридори
Перебігли в лабіринт.
Не шукай мене, не треба.
Вже у жменях крихти неба,
Море квітів відцвіло.
Не шукай мене. Вже пізно
Випускати вільну пісню
З клітки в зоряну непевність,
З благодаті на вітри.
Не шукай мене. Невпинно
Пострілами криють спину,
Заздрощі пускають слину,
Визнають свою провину
Всі, хто прагнув, та не зміг.
Сутінь пасмами спадає…
Крізь фіранки заглядає
В душу небо голубе.
Не шукай мене ніколи,
Так настійливо, невпинно,
Бо вже пізно. Та й не треба…
Не шукай мене. Віднині
Я шукатиму тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272221
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
опівночі для нас застигне світ
щоб ще хоч раз торкатися несміло
ми зірвемо із душ колючий дріт
і визволимо виснажене тіло
ми іскрами розжарених зіниць
спадатимемо попелом на груди
і серце обірветься долілиць
і захід сонця пурпуровий буде
цілунками розсиплемось… трьома
словами на обніжених зап’ястях
коли ні в кого сили вже нема
чекати на трамвай чужого щастя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272154
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 26.07.2011
дихання, розіп'яте на стінах
промінням сонячним
чи, ба! місячним,
золотаво-осіннім цього літа
що надто схоже на квітень 1986,
що без вістку згинув
і ось відшукавсь, промінням сонячним зринув
на стінах міста навічно-тіней,
захитавсь на гойдалках синіх
як метерлінкове щастя чи навіть дитячі мрії
у згублений квітень замість каміння кинуті
затавровані в не-житті
на березі Прип'яті
мені було шість
я й досі блукаю там, де загубив свій м'ячик
шукаю дівча, що у квітні заходилось плачем
бо атом спалив її платтячко
й червоногарячі бантики
у золотавім волосі,
схожім на осінь
я досі шугаю тіні
замість птахів
бо того квітневого ранку
я залишивсь без тіла
як і вони
диханням розіп'явсь по стінах
між дітьми загубленних тіней
від гарячого спалаху
закарбувавсь у пам'яті
маминій
і, кажуть (я чув у вітрах!) -
у всенародній
колись не-сьогодні,
а в чітко означену дату
а зараз мені вже час
шукати оте дівча
казати йому і собі: нумо, не плач
і мовчати, що нас нема
і гайсати по мертвих вітах
й по сірим стінам
по шибкам віконним
радіаційним фоном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272078
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 26.07.2011
Заблудилась в трьохялиновім лісі,
Вийти з нього, чи з себе, чи з гри?
Дикунку напоїти б чаєм з меліси,
Стій прямо, лялько, і не сутулься,
І голову в шляпці тримай догори…
Що, твоє ситцеве плаття замацали?
А свистульку витягли із пупка?
Чуєш, запальничка його клацнула,
Ну, ти можеш щось на фно збацати?
Але ж в тебе пластикова рука…
Ти дорослою стала, давно б пора,
Що так збентежилась? От дурна,
Спиш сама у коробці з-під мештів?
За тебе платять "гуд прайс" без решти, -
Спину рівно! Крок від стегна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271999
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 25.07.2011
Приснилося,
що я тебе беру...
Уся тремтиш,
а я тебе кохаю.
Від пристрасті
Шаленої горю,
До себе
Ще міцніше пригортаю...
Весь у тобі.
Палаю.
А вуста
Злились у довгім,
Пристраснім цілунку...
Я ще ні з ким
Так ніжно не літав.
Я ще ні з ким
Не мав таких
Стосунків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271986
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 25.07.2011
Зіграй мені на саксофоні літа,
Брудних примар облізлі кажани
І ноти ластівок на мокрих вітах,
Чи на дротах, прилиплих до спини.
Спини на мить цю тишу мокрих марев
На дні думок розхитану колиску.
По небу мрій проходять чорні хмари
І б’ють себе калюжами по писку.
Піску насип на пляжі перевтілень
Зіграй пісну мелодію прощання
Щоб жили смутку витягти із тіла
Мов музику з останнього кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271898
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 25.07.2011
Тобі знову пахнуть
Ті божевільні двори, знайомі двері,
І відверто розхилені вікна.
Ті всі історії … любовні…
Блукають містом,
Забивають мізки різним філософським шматтям,
Романтично прогулюються
Слухають шамкотіння віків на березі,
Де прив’язані вологі човни…
Ти складаєш особливим чином долоні,
Міцно стуляючи пальці і рупорно гукаєш в ніч:
Я не хочу спати,
Лишень дайте мені вдихати аромати коханої!
Піщинки відокремлюються від підошви,
Ти чуєш як пахнуть малі рослинки,
Яких потривожили твої ступні?
Ти наполохав світлячків і тепер вони наш ескорт.
Теплі долоні розтерли якусь зелень,
Що то? Меліса, чебрець?
Тепер не торкайся моїх зап’ястків,
Бо змішаються м’ятні та лимонні ноти
І мурашки холодними лапками гайнуть тілом,
Мов то їм стадіон.
Троянда, так ніжно вплелася в букет,
Заливаючись сором’язливою фарбою,
Тремтливо тримається голочками за мій шифоновий рукав…
Нехай твій поцілунок буде злегка цигарковим,
Трохи ветіверним і мандариновим...
Ще б трохи запахло живицею чи кедром,
Щоб нагадувало зимове свято,
Коли здійснюються бажання…
Моє бажання це ти!
Гаряче, нестримне, енергійне…
Я торкаю тебе , пульс шарпає шкіру…
Вітер дихає морем, і десь далеко,
Дуже далеко хвилі ковтають гальку,
Мов кольорові глазуровані цукерки,
Пахне ще чимсь… знайомим
Водоростями, мушлями,
Таїною,
Еросом…
Місяць заповзає в пазуху моря…
Ховаєш мене у себе на грудях,
Щоб я більш не цікавилась хвилями, галькою…
Тільки таїною…
Еросом…
Тобою.
25.07.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271981
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 25.07.2011
Висмикну білий аркуш, немов пір’їну зі світу.
Залізу-злечу на гілку, аби зручніше і самотніше.
Занотую гарячу промову сонця і залишу у квітах
Записку : пішла рахувати зорі. обіймаю, таке інше……
Ходити десь поблизу сонних артерій міста,
Гострими підборами рахувати бруківчені ребра…
Накрапає дощ мені до келиха прозоро-іскристі
Розмови з ніччю, по жіночому щемливо відверті…
І вже пахнуть зелені долоні вітру кавою і тобою,
Відкритими вікнами художніх майстерень ,
Затишних кав’ярень, ваніллю і курагою, корицею
Вишневим сиропом…язичком, піднебінням…
Чутливими твоїми пальцями, панчішками із Франції.
Ще мені пахне шорстким підборіддям, шкірянкою
З твого жагучого тіла, чомусь скипидаром,чи хвоєю
І ще якоюсь хмільною їжею, персиками, як приманкою…
Чомусь забажалося чаю з таємничою назвою саусеп,
Тремтіти чомусь попід шкірою, дотично дивитись,
Захотілось залишити далеко по заду всіх і все…..
І фанатично на тебе молитись, закохано і відкрито.
…Вітер лоскоче, тішиться шовком, грає з волоссям…
Туляться спинками плетені крісла,
тягнеться звідкись димок.
Я, малесенька частка всіх ароматів і всіх відголосків
На згадку заплутаюсь в тебе десь на загривку думок
неповторним гіркуватим вогником сигари
в ательє артиста
з коньячним вечоровим присмаком
нашого рандеву.
25.07.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271980
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 25.07.2011
крижані дельфіни крізь пустоти мого зору...
на радощах їм хочеться пролетітись вулицею,
втопитись на тротуарі поки горить зелене світло
чи вкотре залишитись непоміченими.
а я з дельфіном на шиї стрибаю крізь стіни,
зчитую цегляні істини і передчасно старію.
ти казав їм потрібна чиста вода, а не шкіра,
що наче берег омивається солоністю двох океанів.
мусиш терпіти нас, читаючи подумки вголос,
розсипати розділові знаки мені на лице
і запевняти, що спрагла до неба, я колись помру
від зірки, котра переріже моє горло своїми кутами.
я б радо у це повірила... та якір у формі дельфіна
і десять хвилин зеленого кольору поспіль...
і сняться щотижня блискучі небесні мечі,
лоскочуть тишею єдиної зустрічі, а потім зникають.
твій голос звучить непідробно і зоряно,
можливо тому я давно вже його не чую.
ти кажеш, що в кожних очах хтось знаходить себе
чи то неодмінно губиться...
мені б тільки вижити в нетрях цього лабіринту,
знаючи, що не лише любов буває невзаємною...
крижані дельфіни крізь пустоти мого зору...
__і тепло мені приростати до тебе,
знаючи, що для кожного з нас це тимчасово__
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271861
дата надходження 24.07.2011
дата закладки 24.07.2011
Тік Так
Цокає годинник
Хвилі наше розхитали ліжко
Це знак
Нас ніхто не спинить
До польоту залишилось трішки
Цьом-Цьом
Дивишся у очі
Ці бездонні моря-океани
Що що
Все що ти захочеш
Я сьогодні віддаю кохана
ПРИСПІВ:
Кохаймося
Доки зорі запалять небо
Кохаймося
У траві хіба ліжко треба
Кохаймося
І хай дивляться ніч і злива
Кохаймося
Божевільні чи то щасливі
Тук Тук
Це так б,ється серце
Подих з мрій і коктейль з емоцій
Цей звук
Розіб'є здається
Тишу ночі і запалить сонце
Там Там
Десь за небокраєм
Кожна мрія буде наче нота
Нам Нам
Музика заграє
Добре не було уже давно так
ПРИСПІВ:
Кохаймося
Доки хвилі співають пісню
Кохаймося
Хай підглядає місяць пізній
Кохаймося
Хай бояться тепер світанки
Кохаймося
До нестями і до останку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271845
дата надходження 24.07.2011
дата закладки 24.07.2011
Грім і вогонь, і блискавиці –
Дух н а з а в ж д и за краплю живиці,
В небі, як вихор порваних струн,
Мчав Громовержець. Був це... Перун.
Скіпетром в небі, кидавши стріли,
Н и щ и в
вояцтво – бився уміло:
Богові треба краплю небес,
Як проти батька, бився Зевес.
Магма кипить,
Фонтанами іскри...
Запах пожежі попелом висне,
Тільки у
С в і т у
очі сумні...
Слава могутнім!
Сумно війні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271830
дата надходження 24.07.2011
дата закладки 24.07.2011
за сім земель
в невиправдану тишу,
за скельця скель
розбитих хвиль морів
тамую дні
і все твій погляд пишу
вологим вітром
чайці на крилі.
у амфорах,
що вичерпали ранки,
спить захід сонця
і мовчання арф,
і я тебе мовчу –
занадто палко –
тавро тремтіння хвилі
на вустах.
окреслений
і спогадом, і сумом,
придуманий не мною,
та мені
твоїх небес
натягнутими струни,
як тятиву
тримати глибині.
поклич…
поклич!
жалем холодних ґротів,
що дзвоном стріл
врізається в пітьму,
як смертному –
його безсмертя поклик,
як хвиля вірить хвилі, –
я прийду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271781
дата надходження 24.07.2011
дата закладки 24.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2011
Коли я згадую
світле дівчисько –
На небі спалахують зорі,
Сад затихає
В солодкому зачудуванні,
А розквітла акація
Вибухає хвилею аромату…
Коли я згадую вуста -
Ніч відступає,
А безсоромні солов’ї
Вихваляють її пристрасть -
Не дають мені спати.
Коли я пригадую коси –
Зі мною кружляє
Вітер - теплий і стиглий,
Готовий їх розчесати.
Коли я пригадую очі, –
Перші промінчики сонця
Бавляться цвітом
Мені так нестримно хочеться
Обняти весь світ
І закричати:
– Господи!
Покарай мене зустріччю з нею!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271715
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 23.07.2011
ми зовсім не схожі із
цими перехожими
ми гоїмо зранені лікті
й коліна прикладаючи подорожники
ми точно це зможемо
бо слова не бувають порожніми
тільки треба повірити
бо з божою поміччю
ми зможемо все
ми зовсім не бачимо
далі ніж треба нашому баченню
бо у цьому не має
потреби нагальної
негайно ми йдемо ногами по небу
щосили вдихаючи гамір
людей і машин
заповнюємо душевні прогалини
зупинись
не поспішай
пора щось змінювати в собі
палити вірші на згаслому вогнищі
вдягатись пристойно
заробляти банкноти
на слові друкованому
розумітись на друзях
у вині хорошому
сьогодні
потрібно відкохуватись
медитую на запах конвалій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267452
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 23.07.2011
Вже рік тусуюсь тут я, чуваки, між вами,
Придумую скрізь ніки у своїй брехні,
Забембую по вуха Вас давно віршами
Та Ярого у Хроніку ховаю на пікнік.
Не раз я вигнаний Юшицею в Сибіри,
Не раз цензуру кидав я в гниле багно
І сліпо правдою душив неправди брили -
На долю круто нині, хлопці, повезло.
Однак писатиму вірші свої надалі
Й нехай та доля грається зі мною навмання,
Я всеодно крутитиму вперед педалі
І торуватиму шляхи до волі, пізнання!
23.07.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271702
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 23.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.07.2011
Помада
Як блищать від спокуси губи,
І радіють від щастя очі!
Як багато людей ти любиш,
А одного - безтямно хочеш.
Приспів:
В тебе коси - фата додолу,
А фігурка - немає ради,
І сяйливі від щастя очі.
І блискуча твоя помада.
В тебе війки - небес проміння,
А душа, наче подих саду,
В тебе ручки - це ніжний дотик,
І блискуча твоя помада.
Як блищать від спокуси губи,
Ти приходиш у сни щоночі
Як багато людей ти любиш,
А одного - нестимно хочеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271655
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 23.07.2011
Ти одягнена в чорне клечання (не першу добу)…
Похмаринно (із дзьоба лелеки), як з вишень, на шкіру
Сонно скрапує кров, обагривши зорю голубу,
Розмиваючи вечір й ікони сумної довіри…
Ти в мені не мовчиш - вибухаєш спонтанністю лих...
Я тебе передбачила, трунок проливши на тишу…
Надихай. Заворожуй. Розгублену кидай на сніг…
Я сама тебе першою знову (для інших) залишу…
Пелюстковим причастям - лелеки (із чорних сутан)
Знову білу весну передбачать, всміхаючись хтиво…
Я тебе відчуваю. Твій подих, напружений стан,
Твої нерви оголені й збуджені губи зрадливі…
Розірви на мені всі ті чорно-прозорі стрічки…
Я не хочу іти, не відчувши спокусливе літо...
Я тебе не торкнуся. В твої не потраплю думки…
Мені б просто на тебе (іздалеку) раз подивитись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271574
дата надходження 22.07.2011
дата закладки 23.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2011
До /жди/
Штрихова/ли/
А[брис
Не/ бес/ ного
С кл/она/
Да/ли /
Плева}лись
Пы/лью/
Ост>ывшей
Маг[мы
Вулканов
В пусто[ты
Воск>ресного
Зв[она
Воз/вы/шали
Нео>братимость
Диф>фузий
Туф>елек
Инфу> зорий
Флеш
Бе[ком
Иллюзий
Про/белом/
Сно[вид>ений
Слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271313
дата надходження 21.07.2011
дата закладки 21.07.2011
Вона любила деяких… але недовго. Та вони лишалися просто чужими,
Дивачка... озувала високі обцаси і робила на фейсі макіяж ідеальний,
А якось на капоті нашкрябала" Fuck!"… Лицедійство полишила і без гриму
Всім казала, сміючись в обличчя: "You see only what You wanna"...
Вона з'явилась, з туребки діставши купу дріб’Язків і клаптики літа,
У вівторок минулий перевезла до нього валізу, собаку, мітлу...
"Я Пеппі Довгапанчоха. Хочеш? Скажи, - я буду тут жити,
Хай від заздрості здохнуть сусіди, я на дверях прибила табличку нову".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271275
дата надходження 21.07.2011
дата закладки 21.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2011
В шепоте листьев, ветрам пересказанном, –
осень и рыжий сплин.
Небо развеянным пеплом измазано,
белые корабли
облачно стелятся – маются крышами,
впрочем, давно не май.
Как-то особенно – горечью – дышится.
Прячу листы в карман,
те, на которых ты – рифмами – точками,
каждой живой строкой,
каждым изгибом неровного почерка,
близко и далеко.
Ты, обречённо далёкий и близкий мой,
стал мне ещё родней!
(Не обессудь за банальные истины).
Всё, что осталось мне, –
верить в твою непреложную искренность,
в небо, в дожди, в слова,
и по слогам календарь перелистывать,
месяц считать за два.
Новый виток луже-слякотной осени
в каждом рассвете ждать…
Всё, что обманчиво, косо и косвенно,
стерпится – не беда!
Осень рассыплется лиственно – замшево
рыжей тоской, а я…
Слишком свободная, слишком уставшая,
слишком твоя… Твоя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271149
дата надходження 20.07.2011
дата закладки 20.07.2011
І скаже: «Прощай».
І всміхнеться на всі небеса.
На все піднебесся
Всміхнеться печально і скаже.
І лапи холодні
На плечі опустить сузір`я Великого Пса,
Сузір’я Небесного Пса,
Друже мій – враже.
І віроломно покотиться вітер
Доріжками пізнього скверу.
І шепотітиме довго і мудро,
Мов казку,
Потоптане листя.
За горизонтом розчиняться навстіж
Кроваві з магічними зорями двері,
Щоб Хтось незбагненно великий
Покинув це зраджене місто.
І буде тут Зрада свої святкувати свята.
На правій долоні – печатка її золота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271102
дата надходження 20.07.2011
дата закладки 20.07.2011
Плейкаст від AmriLaura
http://www.playcast.ru/view/1613913/2fd13202f1d3037ef4a7e9f0dbc88039716a0c42pl
Тягне ніч із фіранок передранішню сірість латаття,
У гущі кавовій втопивсь недопалок сутулий,
Знову сон не наснився, і до відчаю хочеться плакати,
Фіфті-фіфі: хоч,- врізайся у стіну, а хоч, як-не-як, - вирулюй.
Отак і живуть мої ночі з розхристаним тілом,
Майже схожим на душу, абрикосово-зм'яклу від спеки,
До якої торкалась твоя, хоча не торкалися руки
У спотворених складках вологих простирал
Синкопічністю серця, спровоковану ритмом дарбуки.
День прийде із дощем, і побільшає знову озону,
Тільки ти не забуть поливати квітучих гераней
На одному з великих вікОн мого аномального раю...
Хай продовжиться літо, ще не час мені в демісезонне,
Поки тепло, я розкрита до жовтих тичинок, знаєш….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271097
дата надходження 20.07.2011
дата закладки 20.07.2011
Поважай мене.
Сходить багряне небо,
Але в очах -
заграви!
Буде сьогодні жарко!
Слава героям!
Слава!
Що нам життя віддати?
Що нам іти на кулі?
Ми переможем славно!
Кліо про нас почує!
Хлопці,
вперед!
До бою!
Знов "Ще не вмерла..." грає...
В о ї н и
не здаються!
В о ї н и
помирають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271052
дата надходження 19.07.2011
дата закладки 20.07.2011
Холодний ранок.Дощ.Марсель.
І проза вуличок порожніх.
Вона-довершена Адель,
А він-невизнаний художник.
Малює вдумливо портрет,
Вдивляючись у неї пильно,
І ловить жадібно мольберт
Його мазків тони пастельні.
Зринають контури чіткі
І тіла ніжна порцеляна...
Були невпевнені мазки,
Ну а тепер-чуттєва панна!..
Тендітні плечі,ніжний стан...
Яка там проза?Це вже рими!
А погляд?Погляд-він десь там...
Нехай він буде невловимий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270960
дата надходження 19.07.2011
дата закладки 19.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270761
Інструкція : читати в окулярах!
ПЛЕЙКАСТ від AMRILAURA:
http://www.playcast.ru/view/1613339/297526b082178e6539f8550a2524269db5bc71b3pl
***
Нікотиновий голод не счезав навіть після десерту,
Сигарета і кава... і душа припарована, дійшла до агонії,
Згусток крові відхаркнуто, він і був, певно, зародком смерті,
Лишилась... живою, гарячою на мЕжі любові – болю.
Двері клацнули раптом рвучко холодним металом ,
А, може, не двері… кайданки, чи так, запальничка,
Увійшов… Певно ангел, не лишить мене на поталу,
Та звідки відомі йому мої коди, цикли і звички….
Безнадійно пручатись, молитись несила, судомить...
Мандражно хотілось померти, щоб за хвилю ожити,
Скоротитись на кшталт, як в мейозі плече хромосоми…
А ще… пластиліну, хотілось… щоб зняти точні відбитки..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270918
дата надходження 19.07.2011
дата закладки 19.07.2011
Немає протиотрути від емоційних зривів,
постійних мігреней, нудоти...
Ці стихійні лиха в мені такі невловимі,
майже як кульки ртуті невловимі на дотик.
І в кожної з нас позаду-неадекватне дитинство,
фатальні стосунки, рештки фарби на волоссі
як ехо минулих протестів...
Коли думки на папері виливались анапестом й
ми з тобою по мокрих волокнах вештались наосліп босі.
Вірили в те, що дрібною рештою у гаманці
можна позбутись похмілля,
затиснути твою руку у власній руці надто сильно...
Не боялись цих відвертих поцілунків, незрілих, ранніх
у батьківській спальні.
Намагались побачити океан у порожній,
забитій іржею ванній.
А зараз одержимо біжиш до вітрини, де можна побачити власне обличчя.
Можна в соте придбати сукню, яка тобі зовсім не личить,щоб заспокоїти нерви.
Замовляєш собі вина на голодний шлунок, медитуєш під вуличну арфу.
Носиш важке, інфіковане серце у розшитому бісером клатчі ,а варто?
Якщо знову сама просиш рахунок,
допиваєш своє "біле напівсолодке"...І довго, нестримно плачеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270908
дата надходження 19.07.2011
дата закладки 19.07.2011
Вдихаю небом - видихаю невагомістю,
Бо тільки так усе мізерне має сенс,
Бо тільки так усе зникає повністю,
Бо тільки так стирається усе.
Зірвешся зіркою, щоб вдаритись у твердь,
Щоб жменька пилу зі всього початого...
Та тільки, друже, пам'ятай про двері,
Які ти залишаєш без ключа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270894
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.07.2011
...якось я була небом...
місяць золотою сережкою впав у димар
і перекрив дихання цегляному велетню...
та він боявся ворухнутись,
щоб жоден потяг лихом не збився з шляху.
колись під моїм ліжком пролягали холодні залізниці,
на них шукали притулку вигадані істоти,
що мандрували з однієї ночі в іншу.
можливо й досі вони подорожують тими маршрутами
та ліжко вже давно перестало бути моїм.
якось я була небом і згадувала часи,
де могла існувати в серці цегляного велетня.
щотемряви його очі світились через моє безсоння
і він не впускав ранок на першу колію
та мене так вабила недосяжність...
не пам'ятаю коли це трапилось
та я перестала чути розмови нічних пасажирів,
опинившись блакиттю над умовним існуванням будинку...
загубила сережку...
гарний початок дня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270832
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
"Потік, наче коник, грає...", Марія Матіос
1
Як ся має чорна квітка?
Що ховає в пелюстках?
Розправляє ніжні крила
В пелюстках рожевий птах.
Хоче випурхнути звідти,
Розгорнути темну ніч,
Хоче волі, щоб летіти
У солодку мрію стріч.
Бо така у крил потреба:
Рушником високим неба,
Сонця вітром золотим
Колихати втіхи дим.
2
Твоя рука повільно, вільно
Миє ноги і сосці...
Я тебе, таку звабливу,
Мив би тільки в молоці.
Я б твоє святкове тіло
В ласку слова сповивав,
А чудову чорну квітку
В крила зваби цілував.
Я тобі вплітав би в долю
Стежку, що в любов сія...
Але я – лиш коник річки.
В кожній краплі річки – я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270776
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
Ми з тобою, як брат з сесторю -
Дорогенька, ми не в Єгипті.
І не родить картопля двічі,
І дивитись не варт у вічі,
Але фрукти такі ж доспілі
І налив неодмінно п е р ш и й.
Ми з тобою на конях верхи
І обоє незмінно зверху.
І обоє - добірні вина.
І обоє...
ламати стіни!
А інакше
н і я к.
Не вмієм.
І скакати будем угору.
Ми з тобою, як риби в морі:
Ти - доверху! А я - на гору.
І обоє напнем вітрила.
Ми ж не вмієм
як о сь,
в півсили.
І нам треба не так багато,
Ну, хіба що лиш трохи фарту.
Ну, хіба що краплину вітру:
Як затнемось, то клякси витре.
Але що нам пориви вітру?
Відчайдушні - це без запинки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270797
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
з привідкритої валізи…
В запахи снів із букету ментальних ілюзій
Літо влітало із присмаком меду із липи,
Грудкою в горлі манірна усмІшка у музи…
То дежавю… наче світла мовчазного звиток.
Ніби клубок розплітався з акрилових ниток,
Звикле дитяче - мотивом собачого вальсу,
Пам'ять, як копія, схожа на гіпсовий зліпок,
Давніх фігурок, танцюючих зоряну сальсу.
Ледь привідкрита валіза так схожа з бульдогом,
Враз проковтне щось важливе таке, до святого,
Зо три години у небі… не довга дорога,
Випаде дощ… лиш калюжі... і більше нічого.
Клацає пАсок безпеки, припнятися варто?
Небо летовища мічене чорним асфальтом,
Ноту бере вже шасі механічне фальстартом,
Смуток літак враз обкурює цинковим тальком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270789
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.07.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270508
Роеtka "...із плоті..."
***
... її тілу уже декольте на сукенці цілком непотрібне,
тепер воно там,- пів душі прикриває невміло,
а всі її чорні і срібні протерміновані німби
на грудях того, чоловіка, чужого, зотліли...
...роззута душа - по слизькому паркету його історій,
заварює вранішню пристрасть, як каву…На таці у ліжко
приносить йому у біле простирадлне море,
де м'ячиком-тілом її грався грубо й до сказу ніжно...
...хтось нашіптував вроки і мітив хрестову карту,
а ще, - територію, ліжко і час, що невпинно мілішав,
люб’язно вручав безкоштовно на м'ясо дисконтну картку,
хоч воно без душі уже засмерділось, між іншим…
…а душа оця вірша зачала, хоч наврочено було безпліддя,
отой токсикоз, зазвичай, притаманний первородящим,
вона ж, - іній спрагло лизала з чужого їй підборіддя,
тричі на ніч, і денно, і зранку, зазвичай натще. …
і той, хто чужим був допіру, - уже видавався рідним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270601
дата надходження 17.07.2011
дата закладки 17.07.2011
О, яка то
к р а с а
в
п о л ь о т і...
О, яка то
к р а с а
в
х о д і...
Бо голубка дола висоти,
Як лебідонька у воді.
Приспів:
Випадали дощі у лісі...
І лягали туманом в доли...
Відлітала від мене двічі -
Хай же буде щаслива доля.
Як ж у р а влик полює луки,
Так буває в дитини плач.
В с е
д л я
т е б е,
моя
г о л у б к о.
А найперше...
мені пробач.
Приспів:
Випадали дощі у лісі...
І лягали туманом в доли...
Відлітала від мене двічі -
Хай же буде щаслива доля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270595
дата надходження 17.07.2011
дата закладки 17.07.2011
Ті, для кого ми портібні, будуть поряд, і напишуть, і позвонять. Якщо вони цього не роблять, значить, не бажають. І не треба придумувати для них виправдання!
Просто пам'ятай, що люди завжди будуть перешіптуватися за спиною. Але це твоє життя... тільки твоє! І ти один вирішуєш, що важливо.
Відбитки наших пальців, на життях, яких ми торкаємося, не марніють.
Не має значення як повільно Ви йдете, поки Ви не перестанете іти.
Намагайся не казати: “Я помилився”. Говори: “Треба ж такому цікавому було статися"
Щастя — це властивість характеру.
У одних в характері його завжди чекати,
у інших безперервно шукати,
у третіх — скрізь знаходити.
Слухай всіх, дослухайся до декого, вирішуй сам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270565
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 16.07.2011
Світло жаровні скляного вольфраму
Сонце прогнало о пів на десяту.
Нічка навезла рожевого краму,
Нетто і брутто, все в паках до ладу.
Привид мовчазний забутого дня
Тихо ступає повітрям спекотним.
Вчасно не встигли осідлати коня,
Краще вже пішки крізь мрії болотні.
Темінь частини планети Земля –
Ярмарок мрійних ілюзій людини.
Жодний вольфрам не освітить поля,
Мрійну торгівлю світанок зупинить.
Світло жаровні скляного вольфраму
Сонце прогнало о пів на десяту.
Вийшов веселку шукати у храмі.
Втома чекання. Посуньтесь, присяду.
21.05. 12.34.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270444
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 16.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.07.2011
Сіяє у небі... сонце,
І сипле проміння в д а л ь.
Лірична буває відстань,
А часом бува відст а нь.
Приспів:
А вічним є тільки...
Космос,
Він крутить усю блакить...
А злива лиш вітру просить -
А що би мені просить?
Пробачте мені... о, Л е л е,
Пробачте мені
цей
с о н...
Спадає зажура листом...
А сповіді...
це...
л и с т о м.
Приспів:
І вічним є тільки...
Космос,
Він крутить усю блакить...
А злива лиш вітру просить -
А що би мені просить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270484
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 16.07.2011
Коли у ринвах
дощик захлюпоче,
закутається ранок
у туман –
я буду
цілувати Ваші очі
і обіймати
подумки за стан.
Мольфари Долю
світлу напророчать:
добірні зерна –
на родючий лан…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270464
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 16.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2011
Три ластівки
перед моїм вікном
кружляли на світанні
і свистіли.
На обрії безхмарнім
сонце зріло –
хотіло,
аби добре було двом…
Прощаючись зі сном,
я прокидався
і дякував Творцю
за світлий день.
Співав пісень,
варив у турці кавцю –
і розгорався
в серденьку
огень.
Як зранку стигне Світ,
анітелень –
то вийди на балкон
І усміхайся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270297
дата надходження 15.07.2011
дата закладки 15.07.2011
Плетуться незримі сіті від Раю і аж до Лети...
В поета життя...
коротке,
як зірка в нестримнім леті.
Ніколи нема спочинку,
як в пташок: гніздечка звили -
В поета життя...
бурхливе,
як моря дев'яті хвилі.
І що би не сталось в серці,
яка б не співала пташка -
Поета життя - це пісня.
Поетами бути важко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270270
дата надходження 15.07.2011
дата закладки 15.07.2011
О, панно,
Ви - моє маленьке диво!
Цикадна злива
виповнила ніч,
кружляють
грона лиликів бурхливо,
а в небесах
горять мїльярди свіч...
Моїх чуттів
обійми незрадливі
лише на мить
торкнуться Ваших віч -
і сон прийдЕ –
глибокий і щасливий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270258
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 14.07.2011
Ось – листок на столі у Поета,
Чистотою своєю зове.
Та не довго… Бо слів силуети
Вже складають творіння нове,
Що всотало Поетову душу –
Він її всім віршам присвятив.
А вони з-під пера його рушать,
Хоч тому невідомий мотив.
У шаленстві розірве канати,
Що творити завадять на мить…
Не Поет, той хто вміє писати!
Той Поет, що без віршів згорить…
12 липня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270234
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 14.07.2011
Погожий ранок –
вірний талісман:
хай береже
чутливу світлу душу
від непогоди і розчарувань,
що трусять ніжне серце,
ніби грушу…
Я променем
порадую твій зір
і свіжим вітром
вушка полоскочу.
Все буде добре!
Усміхайся!
Вір!
Бо хто сказав,
що під склепінням зір
є неможливе щось,
якщо захочеш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270142
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 14.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2011
...запахнуть думки стиглими гарбузами,
до цукрової стелі прилипнуть п’яти.
близько сотні листів надішле ще спамер,
а я буду з цікавістю їх читати.
не ввірветься в кімнату мою застуда,
телефон обиратиме сам режими.
і за межами одягу змерзнуть груди,
твої тезки постануть мені святими.
що із того, що наклеп звели на простір,-
розкидало нас в різні кутки й болота.
застеляю на стелі холодну постіль,
щоб не спати й з тобою віки бороти.
розфарбує цю марність сухе вугілля,
спогад чітко закреслить усі стандарти.
як клубочок життя у руках породіллі
буду образ твій вічно у серці плекати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266020
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 13.07.2011
"криками в вакууме ты не добьешься ничего.
выбьешься из сил. потеряешь голос внутри.
исчезнешь из-за комплекса Невидимки..."
( команданте Че )
------------------------------------------------------------
... і я виливаюсь за межі пляшки з отрутою,
плутаю тіні з словами і тишею лаюся.
в паузі між обіцянками знову у дзеркало-
тіло скляне проклинає...
не стЕрпіло.
Сила безсилля штовхає під ноги традиції,
лиця геть зморщені скиглять на вухо у траурі.
Чорним ганчір'ям, відбитками бруду на аурі, -
ти не заснеш...
скільки життів вже не спиться нам?
Зникнути легко, у стіни вбиватись картиною,
тільки людиною з скла трохи дивно й прозоро.
щоб від ігнору на тілі рубці наче тріщини,
знищено голос, а ми все про себе говорим.
я розбиваюся пляшкою, мертві озера...-
плями всмоктає й пробачить дірява підлога.
ви не почули... кривава деталь інтер'єру,
ви б попередили...я б збереглась для НІКОГО.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270037
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
Хмарами... Небом... Росами... Вітром... Промінням... Дотиком...
Ніби у серці с к р и п к о ю, наче в и с о к і с т ь готики...
Ранами... криком... щирістю... стигмами... кров'ю вірші -
Дано поету плакати, так, як не вміють інші.
Сльози - це без замовлення - Сльози - душі забарвлення.
Сльози - тяжке загострення, Сльози - сумливі гавані.
Ні! Не цурайся плакати! Але тримайся г і д н о!
Сльози поетів - золото. Плакати не потрібно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270032
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
Змах руки піаніста і шерех дощу, рок-н-рол…
Чорно-білими сходами – далі, у пам'ять, у пам'ять.
Я вигадую паузу там, де її не було,
Зупиняючи клавіш ходу під твоїми руками.
Тане музика літа – примхливий кленовий акорд,–
Кілька тактів розлук в неглибоке захмарене небо.
Ще побудь моїм світлом, моїм невловимим теплом,
Що, й забувши себе, все одно повертає до тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269986
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
не объять - ты не станешь моим и ничьим вообще -
не познать, не уверовать, не отречься.
потяни за веревочку, что на моём плече,
ничего не откроется, просто мне станет легче.
калигалькой катаю смысл на языке,
проглотив, как пилюлю горькую, жду заката.
и в зрачках твоих, ощущая себя никем,
открывается звёздное небо канта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269973
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2011
Поети (в лапках, як я, і без) пишуть часто про себе; про теперішнє або минуле. Цей бездарний гіршик про майбутнє, хоч тут є трішки від того, що було в лютому і що хотів накарлякати в лютому. Не судіть строго і, звісно ж, не хваліть. Ваш Антипко.
Р.N. Вважайте, що викладаючи гіршики (або пишучи) я знаходився у стані сп'яніння. П'яніти можна не лише від горілки, але це вже моє діло.
_________________________________________________________
Полиєш душу саможалем
І погляд знову відведеш,
Полинеш далі тихим шалом
У руслах знавіснілих меж
Де небо кліпає на тебе
Свинцевим озером зими
Очей замерзлих; де планета -
завмерле марення весни.
Сміється небо хижим сміхом,
Застиглим у крижинах днів,
А ти думки присипав снігом,
Бо серце бреше теж... Припни!
Припни і стеж, дурманом п'яний,
Бо що життя, як не дурман?
Колись ти цвів - тепер зав'янув,
Бо ти, як всі - самообман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269921
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 12.07.2011
Навіть якби я розрізала власні груди скальпелем,
ти б всеодно не побачив наскільки велике у мене серце.
Переписуєш життя під старою, зім'ятою калькою
і руки від втоми поволі терпнуть.
Екрани душі стали німі й чорно-білі,
вкрились кометним пилом.
Я так жадібно й ненаситно
небо без столових приборів їла,
що останнім шматком таки подавилась...
Іноді в мої сни, немов у порожні кімнати,
приходить Бог...голодний, безпритульний, босий.
Він лягає поряд хворий, щоб трохи поспати...
Цілує мене у скроні й тихо говорить:
"Як добре,що ти лікуєш мої стигмати
й ніколи нічого в мене не просиш..."
Фотосинтез ламає мені суглоби, кожен
рух, кожен подих і дотик
стає до нудоти бридким та нестерпним.
Навіть якби...
Та ти б всеодно не помітив наскільки велике у мене серце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269867
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 12.07.2011
Ой біжить потічок нешустренько і впадає у річку Гнізну.
Ми зовемось усі...
християни,
але маємо віру різну.
І свобода, і Бог, і та воля - це як мантра, священне гасло.
Ми зовемось усі...
українці,
але це не підтвердить паспорт.
Скільки річці судилось міліти, стільки буде кричати:
Грози!..
Ми зовемось усі...
"ті, що homo",
але це ще не значить розум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269903
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 12.07.2011
Бруківка.
Видзвонює дощ монотонний -
по-літньому теплий,
мрійливо-бездонний.
Я - сонним провулком -
убрід...
У вулички-річки –
бордюри бетонні...
Незаймана злива –
на кригу безсоння:
у серці розтопиться лід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269735
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Ты давно не читаешь, не пишешь, не веришь в весну,
измеряешь стихами души моей температуру.
Все подружки твои говорят обо мне только «дура».
А я верю глазам твоим! Злюсь на себя, и тону
в раскалённой неспешности долгого летнего дня,
в невесомых объятиях купольно – зыбкого света,
в нахождении-только-тебя в очертаньях предметов
и в желании в шею уткнуться и крепко обнять…
И в вечерней молитве, срываясь на плач и на крик,
отдавая себя без остатка, а сердце – на части,
лишь
за
то,
что
ты
есть,
лишь за то, что немыслимо счастлив,
и хранишь моей жизни источник и сущность.
Внутри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269610
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Дивися,
як надворі нині гарно!
Духмяний Світ
цвіте після грози!
Шикарні роси,
мов скарби примарні,
виблискують
на пагонах лози!
Малесенька,
хай буде день
безхмарним!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269607
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Не сумуй.
Все одно ти - зі мною.
Кожну мить
нас єднають чуття.
Дощ цілує листочки і хвою,
Їм дарує любов і життя..
Придивись –
я у кожній краплинці -
у долоні їх ніжно візьми.
Гасне день...
То ж давай наодинці
посміхнемось,
помріємо ми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269581
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 10.07.2011
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Txzr3UBl7u8[/youtube]Знищити людину -
кліпнути оком.
Хто знищив ідею?
Грім - це завжди...
- високо!
Грім - це завжди...
- титан!
Той, у якого тризуб,
Страхом його звінчав.
Душу свою віддати!
Ницим ваганням...
- "Ні!"
Аве
народам волі!
Аве
святій борні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269579
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 10.07.2011
Сповідь буде німою, язик проколола аґрафкою,
На колінах твоїх сподівання звурдяться місивом,
Проголошено відпуст гріхів і реальністю трафило
У вИзнання зсередини, вилилось сім’я бісове.
Хрест на грудях, то зовсім не хрест, а лИше подряпини,
Від моєї незграбності так поводитись в збуренні ,
Ці знАки хай залишаться просто таємними мапами,
На яких тільки так позначаються точки занулення.
Як причасницю визнай, я не хочу бути підсудною,
Я пекельно пульсуюча хіть із якоїсь пробоїни,
Що пустоти заповнює законом сполучних посудин
Різностатевих особин, тих, що не пальцем роблені.
Чашу подано, та по летальності вже не відпити,
Атрофоване тіло, душа прийшла за розгрішенням,
Ти зумів мене вкотре, просто так, із нічого створити,
Пий за мене, лишайся… а я?... я залишуся грішною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269497
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 10.07.2011
надішли мені поштою заклинання, -
будем грати у піжмурки з тим, хто загубився.
ця істота вчепилась зубами в ніч,
з усіх сил тягне за вії, щоб врешті прокинутись.
Сонце поквиталось зі мною і стрибнуло з неба,-
влаштуєм поминки не встаючи з ліжка.
Ми схожі на себе лише вночі,
зливаючись з розлитою кавою, мовчим,
перебираєм дотиком чорний бісер,
плетемо ланцюжки від сьогодні до завтра...
Повітряні поцілунки, повітряні змії... повітряНІ,
дихання зараз смертельним пострілом,
бо часом твій подих вбиває тисячу моїх слів
ніби народжує тишу.
На відстані трьох будинків спить НЕМОВлЯ,
тримаючись молочними руками за волосся ночі.
Не впусти у прірву цю спробу стати богоподібним,
посунь бетонну плиту і ще поговорим про темряву.
Твої холодні руки жадібно збирають бісер,
які ще невидимі ниточки можуть нас поєднати?-
ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269460
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 10.07.2011
Нехай попестить
добрий літній ранок
Малесеньке привабливе дівча, –
Чарівне, ніжне,
свіже, мов світанок
І світле,
ніби в темряві – свіча...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269472
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 10.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2011
Прийми від мене
сонце у дарунок
і глибоко у серці заховай.
Мольфарових чуттів
прадавній трунок
запалює для тебе небокрай:
душа світає.
Сонячний цілунок
залишиться назавжди -
так і знай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269320
дата надходження 09.07.2011
дата закладки 09.07.2011
Із неба лило. Бігли у кіно,
а яблуні - палахкотіли цвітом.
Всміхались теплі мальви під вікном:
у танці з вітром виглядали літо,
А ми ловили дощ, неначе діти:
Щасливі_по калюжках_в серці щем…
Могли Усесвіт, граючись, зігріти,
Як літечко сміялося дощем!
Я хочу зупинити світлу мить,
Коли гримить - лишитися з тобою,
Та невблаганний час кудись летить,
щезаючи за темною габою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269286
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 08.07.2011
Спасибі Вам,
спокуслива царівно,
за почуття чарівні
і слова.
Коли душа жива -
то Богу рівна:
вона цвіте -
і кругом голова...
Мольфар сьогодні -
небагатослівний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269275
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 08.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2011
...ти мрієш одного ранку прокинутись у Празі
від похмілля рятуватись добірним пивом...
а у моїй країні дощ і май на увазі
під ногами мокро на душі часто буває гнило...
тут річ зовсім не в твоїх мізерних появах
не у підвищенні цін і знеціненні честі
просто часто я відчуваю себе якось миршаво
неначе на якому нудному маніфесті...
літрами кави заливаю внутрішній простір
їду на роботу проклинаючи затори
а ввечері знесилено падаю у холодну постіль
мені сниться смак алкоголю та море...
не дивуйся моїй тимчасовій шизофренії
я і так лікуюсь від Тебе роками
це шалене життя-найкорисніша анестезія
навіть якщо погляд виходить на вулиці Праги...
____________________________________________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269234
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 08.07.2011
добрая сказка полынно горчит на губах. И вроде-бы вовсе не ложь, но
что-то не так, в этом мире определенно что-то не так и так не впервой
но мир лишь смеется в ответ и шепчет мне в губы, мол все хорошо,
мой самозваный Будда.
мне кажется, мир - наркоман и чуток подсел на людей, как я на ветра,
лелеет нежданную хворь и ждет, как Ассоль, чужие, но алых тонов паруса
и женщину в маске: тушью слова по фаянсу и занавешены все зеркала
в пост-ожидании чуда.
мне кажется, мир позабыл о себе, целиком потерялся в ней, растворился,
как все, позабывшие жить, как потерявшие лица, как Нэнси и Саймон Ричи,
мир, право же, как подросток совсем! мол умирать вдвоем - романтично
погибших вдвоем не забудут.
мир отрицает причастность к себе, и себя к ней, изменяет с ее подругой -
отдается войне, сегодня встречается с ней, лю-бит жестко, жестоко и грубо
вся посуда давно пластиковая и та, в маске, разбивает фаянс вместо блюдца
на счастье, как верят люди.
мир приходит домой, встречается взглядом, тонет в ее глазах васильковых
шепчет "люблю", глупый мальчишка, пропахший полынью, ветрами и кровью
отрезает фалангу пальца: три дня у зимнего февраля, расцветает весною
...и вроде-бы вовсе не ложь, но.
Но майские маки пахнут войной ведь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269156
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 08.07.2011
Вони не приходять до тебе у сні…
Та ти прокидаєшся поруч із ними.
Вони тебе терплять в нестерпні дні,
Коли ти готова вбивати й нищити,
І хай не читають твоїх віршів,
І люблять тебе не за гарні рими,
Та повну палітру своєї душі
Ти можеш покласти на їх полотнищі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269225
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 08.07.2011
...все починається зі страху сказати "не те"...
захворіти якимось однотипним римуванням
і так уже дочекатись вогкої весни
проклинаючи чергове самотнє зимування...
...все починається зі страху перейти на "ти"...
агресій завжди чомусь понад норму
і цей передбачений дощ заливає сліди
від того вони якось суттєво змінюють форму...
ти як і я ненавидиш самотності й попси
не розставляєш розділових знаків
загоюєш рани на чужих розбитих колінах...
а в моєму квітнику найбільше диких маків
на паркеті - пахучого свіжого сіна...
ми доживемо до глибокої старості
ховаючись за прирослими до нас ніками
і ніяк уже не сховати потягу й вульгарності
хтось стає Магдаленою хтось Веронікою
хоча сучасніше дамою чорною піковою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269056
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 07.07.2011
Буде по-моєму! (Чи взагалі не буде!)
Люди дурні… Я так люблю вас, люди!!!
Я так кидаюсь просто зі скелі в прірву.
Я себе виборю, я себе в долі вирву…
Буде по-моєму – несиметрично, криво,
Повна обойма – зараз буде красиво,
Буде червоно, буде на повні груди,
Буде по-моєму! Чи взагалі не буде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268877
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 06.07.2011
1. давай, змушуй мене жити!! щоранку, буди мене і витирай розсипаний з ночі попіл, бо, о курво, на ньому видно відпечатки ніг/лап/душ моїх нічних відвідувачів.
2 . давай, ну знайди мене! ти ж можеш шукати мене в чужих вікнах і шафах, ти зможеш знайти мене за шкірочками з апельсинів. ти зможеш, якщо небо не впаде.
3. ну ж бо, заспокой!! хіба це важко, щодня розливати мої сновиніння порожніми склянкам??
4. приходь до мене з повітряною кулькою і йди з її трупом! принось мені мушлі і камінці, а я спою тебе отрутою, і ти станеш залежним. залежним від трутки і від мене.
5. лови мене. знімай мене з мостів, і витягуй з чужих машин роби мене хоч трошки своєю. роби мене незнайомкою. сама себе не знаєш, сама собі не віриш. ну ж бо, ЗЛОВИ МЕНЕ!
6. прив"язуй мене до батареї, коли я знову падатиму в небо. носи мене в рюкзаку в гори, і зберігай разом з чеками між сторінками книжок. ніколи не загуби мене в магазині!!
7. обнімай мене в ванні, і коли ми разом їхатимемо на ровері, притискай мене до сонця, і даруй свої мрії. вдар мене.
8. розказуй мені всі секрети, годуй мене кульбабковим медом і роби мені заштрики чаю з липи і ялинових голочок. розбивай мені голову і напихай туди вати. багато вати, бо ,о курво, музика розриває мене.
9. цілуй мене, своїми губами, о так, ти цілував мене в щоку так, що електрика била по стінах і розсипався вавилон. малюй мені губами на тілі зелене небо. знайди мого жабу.
10. люби мене. люби мене між стінами мертвих поїздів, люби мене тішити, люби мене вбивати. люби мене, бо я ж, о курво, без тебе не бачу моря. відпрвляй мені листи паперовими корабликами, і зроби метелику пірсинг. люби мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268757
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Ну и что, что дышать без тебя мне бывает так сложно
Ну и что, что поверил я вновь, что возможно любить
Если наша любовь как полёт к небесам невозможна
Если наша любовь это грех… как тогда же нам быть
Я к губам твоим нежным навечно наверно прирос бы
Я б в глазах утонул, только раз повстречавшись взглядом
Но кто даст мне ответ на влюблённого сердца вопросы
Как с тобой рядом быть, когда порознь всегда быть надо
Ну а раз было встретится нам суждено небесами
И в сердца наши так глубоко пробирается боль
В лабиринте любви уж давно потерялись мы сами
То давай по-другому быть вместе навечно с тобой
Видно так заплела нам судьба жизни тонкие нити
Что нам вместе не быть, не любить, разве только в мечтах
Но ты знай, что теперь буду твой всегда ангел-хранитель
Я и в горе, и в радости, только споткнёшся я там
Пусть судьба на любовь наложить попыталась нам вето
И ночью и днём в своих мыслях всегда буду рядом
И слезой, и улыбкой, и даже полезным советом
Даже зонтиком в дождь стану я твоим если надо
И меня ты позвать сможешь просто смыкая ресницы
И я сразу примчусь, сразу брошу свою обитель
Прибегу наяву, прилечу если буду и сниться
Я теперь только твой, только твой я ангел-хранитель
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253987
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 05.07.2011
Я пірнаю у воду, чергова затримка дихання
Пів хвилини, одна, півтори, вже минає друга
Під водою спокійно мов Бог із гри мене тихо зняв
За порушення правил, є в мене така заслуга
Що хотів то робив і казав я завжди те, що думав
Жив! Бо завтра не знав чи ще доведеться дихати
А тепер я на дні, чи спливаю, та бАйдуже, сумно...
І красиво, до нестями красиво і тихо так
Не вспливу - полечу, і навряд чи до хмар, мабуть в пекло
Зате там під землею вогонь освітлює гарно
Зате там в казанах у смолі вже завжди буде тепло
А на хмари мені все одно сподіватись марно
І на думці такій я відчую, що хтось притиснувся
Давить в груди і ще і лізе з палким поцілунком
Штучним диханням, мабуть не марно тоді потонув я
Якщо дихаю знов, мабуть вартий був все ж порятунку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268665
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Був мокрий грудень. Чи майже грудень.
І сірий будень топтали люди,
І тіні стужі снували всюди,
І були груди твої наповнені теплом.
Згортала крила остання осінь...
І під акорди сирої ночі
Я слухав ніжні слова жіночі,
Що були схожі на слово "ні".
Якась невпинна хода асфальту
Повз непотрібні сліди освітлень...
Був майже грудень, чи, може, й січень,
У мокрих сплесках німих освідчень.
І плакав місяць на перехресті –
Великий сторож і слави, й честі.
А білий ангел на руки чисті
Лягав гарячим цілунком сліз...
... Не все збулося. Не все забулось.
Верба плакуча ще більш нагнулась,
Ще більше сили забрала осінь.
А я надії не втратив досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268552
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011
У жінки не запитують про вік,
Вона завжди душею молодіє,
Коли десь поруч любий чоловік,
Який її обожнює й леліє!
У жінки не запитують про вік,
Бо це її маленька таємниця,
Її думки-окрилені й живі,
Коли вона комусь щоночі сниться!
Тоді вона прекрасна без прикрас
І їй ота закоханість пасує!
У жінки не запитують про час-
Щаслива жінка часу не рахує!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268532
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011
Літо-літо,смагляве дівча!
Добігає пісочний годинник
І піщинками в карих очах
Розчиняються долі-хвилини.
І захекане сонце біжить,
Щоб сандалі гарячі вмокнути
У легку прохолодну блакить,
В свіжі хвилі,як бронза пірнути!
Літо-літо,в косичках твоїх
З різнобарвними дивострічками
Іскри сонця,неначе живі,
Мерехтять золотими жучками!..
І пробите промінням плече,
Наче міддю налите,палає!
А пісок розігрітий пече,
Краплі поту із ніг витягає...
Літо-літо,мені б твій азарт
І твоя безтурботність юнацька!..
Знову ставлю годинник на старт-
Може час перехоплю зненацька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268476
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011
Хлопцям, що загинули в Афганістані
Твоїх слів музика пливла навстріч мені, бентежна, світла.
Клавіатурою крила торкалась трепетно душі.
А ніч вино тих слів пила, шарілась юнкою і квітла:
І шовковіла ковила, і спрагло пахли комиші.
Я камертоном був тоді, весь переповнений тобою.
"Навік у щасті і біді!" - вторив закоханим хрущем.
Немов у зоряній воді отам, за нашою вербою,
Купались мрії молоді під теплим лагідним дощем.
Нам так хотілось, щоб були принадні далі, хміль роботи.
Ще мліли ми від похвали, і світ звучав, немов орган.
Ще снилися шкільні бали, цілунки і якісь турботи,
А вже громи лихі гули: це в нашу долю йшов Афган.
Що не вернуся звідтіля, що вийдеш заміж за другого,
Що сина не мого назвеш моїм ім'ям - не знав тоді.
Іще не ціливсь, не стріляв - та вічний шлях озвавсь до Бога,
І відкривалася безмеж в стоячій стіксовій воді...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268463
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.07.2011
Посеред свята
смуток, як сніг на квітах …
Ти так далеко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268186
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 02.07.2011
вранці
дивишся на телефон з надією
чекаєш дзвінка мого
молишся
перед обідом
говориш зі мною лагідно
вселяєш надію в серце
лелієшся
під вечір
руйнуєш усе зневірою
женеш мене геть
до іншої
як
перебути ніч?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268155
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 02.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2011
Поети вмирають часто,
Частіше, ніж не поети.
Їх душі летять у небо,
Їх руки, неначе крила, -
Завжди потребують лету.
Поети вмирають просто,
Мов листя летить з берези.
Надворі холодна осінь,
Остання, немов самотність, -
Єдина сестра поета.
Поети вмирають зранку
Без пляшки, що на похмілля,
Без мрії, яку потрібно
Чекати й шукати знову,
Неначе нову повію.
Поети вмирають швидко –
Їм ніколи жити в прозі,
Бо вічно в напівдорозі,
Бо Муза стоїть на розі
Зі словом, що було першим.
Поети вмирають рано,
Їх треба любити нині,
Бо прісно вовіки вічні
Їм вже не потрібні будуть
Ні квіти, ні поцілунки.
Поети вмирають вічно,
Бо вічно шукають смерті,
Бо надто вони відверті
І надто безпосередні,
А бути потрібно іншим.
Поети несуть на плаху
Свою лебедину пісню,
І осені радість пізню
Уже не встигають пити…
Поети не вміють жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267476
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 01.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2011
(Щира дяка поетові нашого сайту Владу Бугайчуку за надані документи)
Відшуміли святкові декади травня: відгуляли, відсвяткували, відшашличили, відпарадились, картоплевісадились. Хто до чого звик. Найбільш резонансними у цю пору стали події у Львові. Минулими тижнями тільки ледачі не коментували їх так чи інакше. Я уважно відслідковувала усі коментарі не тільки у пресі та на телебаченні, але й в Інтернеті. Тривожна картинка вималювалась. Першим повідомленням було: У Львові стріляли у людей і навіть когось поранено. Потім пішли пояснення: під час параду на одну з центральних вулиць вийшла колона людей з червоними прапорами і на них накинулись екстремісти-націоналісти, почали бити і хтось із "червонопрапорних" захищаючись почав стріляти. Тут уже обізвався мій невгамовний здоровий глузд. Скажіть, хто з вас, люди добрі, бере із собою на парад Перемоги зброю? Мені з дитинства здавалось, що парад - це свято, і йдуть на нього з квітами. А вам?
Львовом завжди модно було лякати людей з півдня та сходу: давно ходять чутки, що на звернення російською там можуть і вилаяти, і вдарити. Цікаво, хто це каже, хоч раз у Львові був? У жодну із моїх численних поїздок до цього міста не було такого, щоб хтось мені нахамив, чи хоч якесь прикре слово сказав, хоч бувало, що я, в порядку експерименту, російською мовою зверталась до людей. От чого у Львові не люблять, так це суржику. Але це свідчить, скоріше, про загальний рівень освіченості й інтелігентності, а не про екстремістські настрої. Я й сама суржик терпіти не можу, як не можу терпіти низький рівень культури чи освіти. А минулий тиждень я провела у Севастополі, де живуть мої батьки. І там за звернення українською ніхто каменюкою у мене не кидав, люди посміхались привітно й казали: "какой красивый у Вас язык!" Може, тому що моя вчительська літературна мова, яку я всіляко плекаю і намагаюсь не засмічувати, дійсно звучить гарно й вишукано. А у людей, якої національності вони б не були, гарне викликає замилування, а не агресію. Ба, гарне може навіть часом цю агресію загасити. Бабуся моя казала:"Людина на тебе - каменем, а ти на неї - хлібом". Жаль, що львів"яни у цьому сенсі виявились не готовими до червонопрапорних провокацій. А що це була провокація, уже ні в кого сумніву не виникає. Може, треба було б зустріти "гостей" походною кухнею із "наркомівськими"? Типу, хлопці, ви ж з дороги голодні, мабуть? За столом із доброю їжею спільну мову знайти значно простіше, ніж на параді. Навіть, якщо це - парад Перемоги. Тим більше, що саме у цій місцевості ставлення до параду 9 травня – інакше, набагато складніше.
От тут і хочеться звернутись до поняття "інформаційне поле". Якою б вільною та незалежною не оголошувала Україну чинна (і попередні теж) влада, насправді це не так. Знаєте чому? Тому що ми по сей день живемо у здебільшого радянському інформаційному полі. І саме воно визначає і наші погляди, і наші стосунки, і, зрештою, наш матеріальний рівень. Наше історичне інформаційне поле - розуміємо ми це, чи ні - сформоване радянськими ідеологічними міфами. До ідеологічної міфології я, насамперед, відношу літературну (від анекдотів до романів-епопей) та кінематографічну спадщину. Про її міфологічність свідчать такі прості речі, як епітети та порівняння. Яка у нас була перемога у Великій Вітчизняній війні? Славна! Як боролись із фашистськими загарбниками радянські воїни? Героїчно! Як поводили себе вороги на нашій землі? Віроломно! Які були радянські вояки? Мужні, хоробрі! Які були вороги? Підлі, підступні! Без варіантів! Трохи нагадує зомбування, вам не здається? Проте, комуністична ідеологічна міфологія нерідко вступала у суперечку з міфологією сімейною. І це була неабияка суперечка. Воєнні оповідки моєї сім"ї зберігають інформацію про "доброго німця". Він - немолодий кухар-шваб - не тільки підгодовував прабабу, бабуню й маленьку маму, але й, вислідивши прадіда - інваліда фінської війни, не тільки не виказав його, але й порадив переховатись. У день відступу "наш Ганс" плакав біля маминої колиски, бо у нього вдома було четверо дітей, і він журився, що вже ніколи їх не побачить. Мабуть, не побачив, бо обіцяв, якщо виживе, обов"язково приїхати. Я пам"ятаю мої перші дитячі суперечності з ідеологічним міфом про війну. "Добрих німців не буває!"- Кричали мені діти у дитсадку після прочитання вихователькою якогось героїчного воєнного оповідання. "А в нас був!" - До кулаків і сліз відстоювала я право "нашого німця" бути добрим. Те, що відбувається зараз у нашому інформаційному полі, у наших душах і головах, до болю нагадує ту дитячу суперечку. Ті, хто виріс в умовах радянської ідеологічної міфології, не може прийняти навіть документально доведені історичні факти, що їй суперечать. Дійсність тобто прийняти не може, як не могли повірити діти у моєму садочку у "доброго німця". Не можуть прийняти люди, що виросли на документальних кадрах парадів перемоги радянських часів, фільмах і книгах, що оспівували подвиг радянського солдата, що для населення Західної України вхід Радянської армії став лише заміною одного диктаторського режиму іншим. А чим, власне, вони відрізнялись? Німці вишукували й страчували своїх ідеологічних супротивників. Радянські робили те ж саме. Тільки німці проводили розслідування, а радянські, пройшовши через Голодомор та масові розстріли тридцять сьомого - тридцять дев"ятого, не переймались, розстрілюючи до купи винних ще й парочку невинних - "лучше перебдеть, чем недобдеть". Німці вивозили на роботу молодих працездатних людей. Радянські теж вивозили. Тільки вони не особливо перевіряли працездатність, ніким не гребували. Німці кидали у концтабори. Радянські вивозили у табори сім"ями: з дітьми, старими, вагітними. До Сибіру доїжджала третина, решта мерли по дорозі. "Альтернативою" печам Аушвіцу й Бухенвальду були неопалювані бараки ГУЛАГу. Німці примушували зароблене тяжкою працею віддавати на потреби рейху. Радянські ж просто відняли все, що було нажито. То чого ж ми дивуємось, що відроджена незалежністю західна громада не приймає й не сприймає червоне полотнище як прапор Перемоги? Для них - він прапор поразки, руйнації споконвічних моральних цінностей, розорення з любов’ю й потом збудованого господарства, символ насильницької смерті рідних, близьких. Це вам не казочка про "злих німців і добрих наших"! Кому вони були - "наші", а комусь і чужі, ворожі, гірші за найгіршого німця. Це - правда, яку вкрай важко прийняти. Як важко прийняти правду про Голодомор, адже на підводах, що вивозили останні їстівні припаси із голодуючих сіл, де повільною мученицькою смертю вмирали наші з вами рідні, теж "гордо" майорів червоний прапор. Як висів він і над тюрмою, у підвалі якої розстрілювали мого прадіда - православного священика з Уманщини та його рідного брата. Червоне полотнище майоріло і на паровозі, який у "коров’ячих" вагонах віз на північ бабцю і вісім душ малих дітей - тіточок і дядьків моєї подруги з Хмельниччини. А її маленька мама сама-самісінька сиділа у ямі схована і кричала, поки сусідка не знайшла й не схоронила від радянських солдат. Радянські, кажете, з дітьми не воювали?..
З часу моєї дитячої бійки за "нашого німця" пройшло більш як сорок років. Але я й досі б’юся. Б’юся за те, щоб наші діти та внуки жили у правді, а не у міфах, якими прекрасними ті міфи б не були. Найбільш руйнівним для нашої батьківщини я вважаю боягузливий міф про здобуття незалежності. Ми самі її боїмося, нашої волі. Інакше, навіщо ж нам поширювати міф про те, що незалежність України здобуто політичним "безкровним" шляхом?
"А що, хіба це було якось інакше? - щиро здивовано запитав мене недавно розумник і золотко - студент третього курсу Університету ім. Т. Шевченка - кращого, між іншим, вишу країни. І я розповіла йому про те, що національно-визвольна боротьба в Україні велася із перших днів загарбання нашої території більшовиками і аж до серпня 1991 року. З 1919 року по 1932-й на півдні і сході країни відбулося більш як 260 збройних повстань. І це були не просто стихійні виступи поодиноких "кулаків" чи "середняків". Цілі райони проголошували на своїй території незалежні від більшовицької Москви республіки (це - до питання про "добровільність" більшовицької влади). Тільки винищення населення цих регіонів голодом припинило рух непокори. Проте, антирадянське підпілля існувало завжди - це факт. Як факт і те, що наша незалежність здобувалась кров"ю мільйонів вояків-підпільників. Вони по-різному приходили у підпілля, по-різному воювали, по-різному страждали. Хтось загинув у в’язниці, хтось під колесами "випадкової" вантажівки, хтось у психлікарні. Але саме їхні життя, їх воля, праця, їх незламний дух - це той фундамент на якому збудовано нашу незалежність. І що ж ми про них знаємо? Чим їх нагородили? Хто написав про них книги, хто зняв фільми? Чому про них студентові найкращого вишу країни розповідаю я, а не викладач історії? Чому правда про цих людей, їх ідеї, їх погляди, їх боротьбу не стала частиною нашого інформаційного поля? Що ми взагалі про них знаємо? Нам розповідали про те, що вони були посібниками фашистів. Це - міф, що знову вступає в суперечність з реальністю моєї сім"ї. Мій дід - вояк УПА, син того самого репресованого священика - вирятував від відправки до рейху на роботу більш як дві сотні молодих хлопців і дівчат. І, виконуючи смертний вирок сільському старості, що цих дітей здавав німцям, загинув від кулі гестапівця. Я дізналась про це вже після дев’яносто першого, батьки, пам’ятаючи бійку за "нашого німця", нічого мені не розповідали.
А недавно у пошуках інформації мені довелося працювати із надзвичайно цікавими документами, що розвіяли ще один міф - міф про те, що всі українські націоналісти - це фашисти, тільки наші. Мені до рук потрапив - ні багато - ні мало - моральний кодекс українського націоналіста. Я побачила в ньому ту моральність, ту ідею, якої зараз так не вистачає нашій молоді. Ось невеличкі (зауважте!) документальні цитати:
- Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.
- Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея Нації.
- Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.
- Будь вірний Ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.
- Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідей і чину.
- Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.
- Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.
- З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.
- Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.
- Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.
- Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.
- Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з падку і завзято змагає до цілі.
- Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.
- Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.
- Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.
- Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.
- Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.
- Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими
- Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.
(44 правила життя українського націоналіста (уклав Зенон Коссак)
Яка шляхетна ідеологія для нинішньої молоді! Розумію, що наша засмічена радянськими міфами свідомість, не відразу прийме щось аж таке шляхетне, гаряче й цілеспрямоване. Натренована подвійними стандартами, до такої прямоти вона поставиться у кращому випадку скептично. Але ж людям, особливо молодим, потрібні ідеї навзамін комуністичних міфів.
Скажете, набридла ідеологія, потрібна свобода? Та, яка ж це свобода, коли студенти педагогічного вузу на семінарі з літератури вирішують питання про лесбійський зв’язок між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською? Або намагаються через інтимну лірику Івана Франка дійти висновку: був у нього протиприродний потяг до власної матері, чи звичайний, синівський? Гадаєте, я перебільшую? Аж ніяк! Чотири роки я керую навчанням у педвузі столиці своєї хрещеної доні, повірте, я - в курсі. І наведені мною "навчальні" питання - це "квіточки". А "ягідки" такі, що у пристойному товаристві й говорити сором, - а ми ж таки - пристойне товариство. Ось такою "свободною" інформацією заповнюються "чорні діри" інформаційного простору у нашої молоді. Може, саме тому ми сьогодні маємо стільки проблем?
Комуністична ідеологічна міфологія - головна причина нашого сьогоднішнього, погодьтесь, невеселого існування. Саме вона примушує нас поділяти людей на "наших" і "не наших" за ідеологічним розсудом, а не за Божим законом любові, за яким "наш", що стріляв у скроню мого діда, чужіший мені за німця, що врятував життя моєї родини. Бо без того німця мене б на світі не було. Саме вона стала причиною того, що ми втратили таку важливу передумову добробуту й миру як мудрість. У всіх проявах суспільного життя - від щоденної праці на своїх робочих місцях до вибору влади - ми чинимо вкрай немудро. А потім, коли важко щось змінити, каємось. Але каяття це - теж із відтінком міфології: ну, нікого більше ж було обирати... Із мільйонів жителів країни обирати нікого?! Ну, скажіть, що це - не міф!
Чекати від когось, що наше інформаційне поле зміниться - із розряду казок про Іллю Муромця, що тридцять три роки на печі сидів. Давайте потроху з печі злазити. Я пропоную створити власну - нашу з вами, народну книгу сімейних історій. Зібрати й потім розмістити в Інтернеті, чи навіть видати окремою книгою. У ній не буде вигаданих і режисованих ідеологами історій. Ми зберемо реальні історії наших родин про добрих німців і злих, про добрих наших і не дуже, про продзагони Голодомору і вояків Крут, про родичів, розстріляних у Бабиному Яру німцями й у Биківні "нашими", про героїчних партизанів і тих, що грабували селян і ґвалтували жінок у своїх загонах (і таких парочку історій є у арсеналі знайомих мені людей, мама яких була зв’язковою у партизанському з"єднанні Ковпака). Того самого Ковпака, героїчний образ якого створив на радянському екрані видатний актор і (за сумісництвом) син того самого розстріляного НКВД священика з Уманщини й рідний брат героїчно загиблого вояка УПА. Ось так часом виглядає воно - реальне інформаційне поле нашого з вами минулого - заплутано й неоднозначно. А радянська міфологія позбавила нас правильного уявлення про добро і зло, відібравши мудрість. А ми, замість того, щоб цю мудрість собі повертати, "ведемось" на нові міфи: про "злих" западенців з одного боку й "кровожерних" росіян з другого. А мудрість - говорить Слово Боже - це страх Господень. Мудрість - це пересторога: яким судом судимо, таким і нас судитимуть. Мудрість - це коли - за вчинками, за любов"ю, а не за національністю, регіональністю чи партійною приналежністю.
Усі бажаючі долучитись до створення книги сімейної пам’яті, а відтак, до зміни інформаційного поля нашої Батьківщини, заради правди для наших дітей і відродження національної історії і нашої мудрості! Надсилайте свої сімейні історії на мою електронну адресу: alla.megel@rambler.ru
Усі імена, прізвища і хід подій буде мною збережено, усі зміни - погоджено з авторами. Про хід нашої спільної справи поінформовано всіх. А якщо книгу (дасть Бог!) буде видано, кошти від цього віддамо на музей народної пам’яті, на який у влади ніколи не вистачить коштів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262489
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 30.06.2011
"Святкувати перемогу у війні - це радіти смерті людей"
(Лао Цзи)
Німця звали Ганс. А хіба як ще мали би звати німця? Але оце "Ганс" - усе, що єднало нашого німця з іншими - "не нашими", ворожими й хижими. Загарбниками. Наш Ганс був старий. Ні-ні, не геть сивий стариган років ста. Він був старий для тої якості, у якій ми з ним здибались - прабаба й бабуня - віч-на-віч, а я - у сімейному міфі. Ганс був застарий для солдата, бо мав більш як сорок років і сумне, зоране зморщками негарне рябе обличчя. Таке негарне, що навіть соромно було злорадіти: "Ага, Гітлерюга! Ич, який поганий!". Хотілось поспівчувати й погладити по плечу. Однак, Ганс виявився жонатим! Ти диви, якась Хельга не погребувала рябим, худорлявим, малим швабом. А ще у Ганса було четверо дітей. Їх фоторгафію, разом із парсуною їх мами-німкені, він носив у кишені біля серця (у німчури теж, виявляється, було серце). Але про дітей, жінку й серце ми дізнались не відразу, бо німець не відразу став "нашим", спочатку він був просто - німець.
Німецька мото-піхотна частина в"їхала в наше село хвацько, на мотоциклах. На кожному мотоциклі сиділо по троє солдатів - двоє на самій машині, а один у люльці, до якої був причеплений кулемет. Сіра форма, блиск погонів, каски, схожі на перевернуті миски, - все було таке охайне, наче на параді. Вони ніби й не воювали, а просто приїхали у гості. Наші відступили далеко, тому пострілів не було. А не було пострілів, то не було й ворожої зловісності. Заїхали по-хазяйськи й відразу почали росташовуватись, не звертаючи уваги на цікавих, що з острахом повиходили подивитись. Єдине, що відразу ж проорало межу між селянами й завойовниками - зверхність. Німці дивились на людей так, наче велетні дивляться на пігмеїв. Жодної посмішки, жодного слова. Наші - прабаба Катерина, баба Онилька і бабина сестра - мала Галя - до сільради, невздовзі перейменованої в управу, не ходили. Сиділи у хаті й тремтіли. Зачувши цокіт мотоциклів, вони сховали у погріб прадіда. Мій прадід Андрей (взагалі-то - Андрій, але по-вуличному саме так - Андрей, щоб відрізняти від Андрія й Андрушки) був героєм Фінської війни та ще й інвалідом, пораненим у ногу. Він так до кінця життя й проходив із ціпком (ще й я той ціпок пам"ятаю). Наші боялись, що його першого заарештують і розстріляють. Бо донести буде кому. Прадід працював комірником у колгоспі і багатьом залив за шкуру сала. Почувши по радіо, що німці розстрілюють радянських активістів, наші облаштували прадіду Андрею схованку у погребі старої хати, що стала клунею, після того, як саме перед війною збудували нову. Прабаба Катерина навіть помазала таємне житло біленькою глиною. Туди поставили стіл і стільця, намостили тапчан і нанесли припасів. Планувалось, що прадід виходитиме на вулицю вночі, вночі ж йому приноситимуть все необхідне. Тоді ніхто й подумати не міг, що у своїй криївці мій прадід Андрій Коваленко просидить майже два роки! І за ці два роки встигне стати й тестем і дідусем.
Наша хата не була найбільшою у селі, але вона була нова, тому теж впала німцям в око й у ній влаштували щось на кшталт офіцерської їдальні. Тричі на день приїздили офіцери (спочатку кілька, а потім завжди один - молодий і дуже пихатий). А постійно у нас оселився кухар - той самий Ганс, наш німець. Він зайшов уперше якось боком, так, наче відчував, наскільки він тут незваний гість. Але скоро оббувся, влаштувався у кімнаті на ліжку під розлогим фікусом, нагрів собі води й пирхаючи та льопаючись почав митись, поставивши миску посеред хати. Наші теж швидко оббулися, такого мізерного німця, та ще й рябого, та ще й старого боятись якось було ніяково. У ньому було стільки тихого якогось смутку, що у інших обставинах він міг би викликати й співчуття. Але не зараз. Зараз він викликав зухвале бажання не зважати на нього, а просто займатись своїми справами. Тому прабаба Катерина сіла до шиття, мала Галя до книжки, а сімнадцятилітня Онилька взялася мести долівку. Тут вони й зіткнулись уперше - німець Ганс і моя молоденька бабця - уперта й свавільна Онилька. Вона спередсердя, що німчура поливає водою земляну долівку, оперіщила його віником по плечах! Влупила, ще й прикрикнула щось. А потім вже злякалась. Злякалась і прабаба Катерина. Вони ще не бачили, як німці розстрілюють людей, але багато про це чули. У старшої серце обірвалось: вижене усіх надвір і розстріляє. А у схованці ж Андрей! А Онилька й не злякалась по-справжньому, у неї в цей день взагалі було відчуття, що все це сниться. (Багато оповідачів казали мені, розповідаючи про «той» день, що саме таке було у них відчуття - сну, нереальності) Та найбільш несподваною була реакція німця. Він зіщулився, зігнувся і заверещав: "Ай, матка, больно, больно!" По хаті розлігся гучний регіт. Реготали всі: Онилька весело, бо щойно вдвічі сташрий Ганс назвав її "матка", Катерина - полегшено, - не вб"є, значить, Галя -за компанію. І німець - трохи ніяково, але зовсім по-людськи. Цей регіт поєднав присутніх, розвіяв страхи і навернув душі наших до Ганса.
Мото-піхотна частина пішла в наступ, а молодий офіцер залишився в селі. А разом з ним залишився і Ганс, кухарем. За роки окупації ніхто з наших ні разу не пошкодував, що прийняли німця за свого - прали йому, прибирали у великій кімнаті, де він жив. Натомість, Ганс підгодовував їх, а коли народилась мама, давав молоко, яке відливав від порції свого офіцера. Мабуть, він так ніколи й не зрозумів, чому так плакала прабаба Катерина, беручи те молоко. Хіба міг він знати, що то таке – тюрма за вкрадені на колгоспному полі колоски? За ці роки наші надивились на всяке. Бачили і розстріли й звірства. Сусідню хату спалили окупанти тільки за те, що баба Зінька - вреднюча стара, що її на селі всі звали відьмою, кинулась виривати із рук німецького солдата забрану курку. Але усі інші німці наче були з іншої планети, й нічого спільного не мали з нашим. Ганс кілька разів порятував мою бабцю від Германії. Коли молодих виганяли у Київ, він порадив Катерині відправити Онильку до родичів у сусіднє село. А іншого разу, коли дівчина таки попалась, та втекла з потягу, звелів її сховати. На питання баби Катерини, куди ж її сховати Ганс сказав: "Посади її до того, що у ямі сидить!" І всі зрозуміли, що Ганс знає про діда. Знає і мовчить, не виказує. Та якось страшно було зізнаватись, тому Катерина прикрикнула: "Хто там сидить, що ти мелеш!" Тоді Ганс мовчки поліз у кишеню, дістав і розгорнув шматок газети. У папірці були недопалки дідових самокруток, він, видно, курив уночі надворі й кидав за звичкою недопалки у траву. Хоч наші й звикли довіряти Гансу, а все ж мороз поза шкірою пішов. Особливо, коли почули у дворі гуркіт офіцерового авто. Та наш німець швиденько стис газету у кулаці, кинув у піч і, наче нічого не сталось, почав насипати офіцеру їжу. Молоденький офіцер їв завжди мовчки, вимагав, щоб у кухні на той час нікого не було. Ставився до всіх так, наче вони не люди. Одного разу Ганс затіяв якусь особливо вибагливу страву, щось варив, різав, змішував. Катерина, що завжди спостерігала за варінням, а часом навіть і щось підказувала, цього разу була в гуморі, й під"юджувала: "Ой, дивись, не забудь чай посолити!" Трапези офіцерської, як завше, ніхто не бачив. Бачили тільки, як, вийшовши на поріг, офіцерик оперіщив пару раз шкіряними рукавичками Ганса по фізіономії. Коли Онилька з Катериною зайшли у кухню, Ганс відвернувся до плити. "Щось сталось?" - спитали так, наче нічого не бачили. "Забув чай посолити", - ламаною мовою відповів німець і крадькома витер сльозу. Після того він плакав ще тільки раз. Перед відступом біля маминої колиски. Тоді Онилька гаркнула на нього: "Дивись, обережно з дитиною, не зроби чого!" "Ти єсть дурна баба! - вперше підняв голос Ганс, - у мене вдома чотири (показав на пальцях) кіндер". І витяг із кишені фото дружини і дітей. Тут заплакали всі. "Я їх більше не побачу" - журився він, а наші втішали: "Є Бог на небі, побачиш!" І тоді наш німець пообіцяв, як залишиться живий, що б там не було, а приїхати до наших після війни. Ні він, ні наші не сумнівались вже, чим ця війна скінчиться.
Я не знаю, як вони прощались. До цього місця оповідки всі плакали, і оповідач, і слухачі. Бабуня Анелія (це вона в молодості була Онилька) журилась, що не збереглося ні прізвища Ганса, ні адреси. Багато років шукаючи свого зниклого безвісти чоловіка Ігоря Петровича Волощука, вона й Ганса була би знайшла, чи його родину. У моїй сім"ї довго зберігався подарунок Ганса маленькій мамі "на придане" - срібна ложка. Мабуть, всенький скарб, що був у нашого німця. Потім ложка кудись запропала. Лишилась тільки пам"ять. Бабця розповідала мені, я - своїм дітям. Так і живе у історії моєї родини якийсь зовсім не німецький німець Ганс. Живе - як свідок того, що ні лихо, ні війна нічого не виправдовує, і що людина завжди може лишатись людиною. Навіть якщо навкруги смерть.
Під час війни Гансу було вже за сорок, він був ровесником моєї прабаби. Навіть, якщо він вижив у тій страшній війні, зараз його вже давно немає. Але є десь на світі його внуки й правнуки. Вони мусили вижити, ті Гансові родичі, хоча б як дяка за те, що й мої, не раз рятовані їх предком, вижили у ті страшні часи. Вони десь є. Не можуть не бути, - мої завжди згадували їх у молитвах. Спочатку прабаба Катерина, потім, постарівши, бабуня Анелія-Онилька молились за Гансових діток і онуків. Хай благословить їх Господь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267928
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.06.2011
Нарвати літа піввідра
Червоного, мов кров із вишні.
Дивитися, як ластівки
Мелодію кохання пишуть
На струнах електродротів,
Тіла складаючи в акорди.
Відчути мить, коли в думки
Тихенько входить липень гордий,
А серпень - ні! Бо на Іллі
Вже стукає у двері осінь...
Набрати в пригорщі тепла,
А в серце - днів, що поле косять...
І все це якось зберегти,
Ввібравши в пальці, очі, груди...
Бо там, у іншому житті,
Такого, певно, вже не буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267807
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
я вспоминаю твои глаза, они цвета неба и летнего зноя
и чего-то еще, звериного, хищного - да, нет - не злого
не отравленного любовью и ею - не просветленного
я вспоминаю твой крик, так плачут чайки теряя свою
добычу в пенах синего моря, так говорят "люблю"
(перед тем, как порезать вены), так уходят в бою...
я вспоминаю тебя: тебе навеки десять-двенадцать
скуластый, вихрастый мальчонка, тебе бы играть и играться
(только винтовка в руках - непридуманно-настоящая
ты не читал Метерлинка и никогда не знал
что война привлекает ворон, а не птицу счастья)
я вспоминаю, такое забыть слишком поздно и сложно
пью мятный чай, пальцами шрамов касаюсь, нет, не на коже
а на душе. На часах без 15 шесть утра, надо быть с собою построже
и не вспоминать. И болью на смену погоды не отзываться
и на могиле твоей повторять: "ну один то из нас остался, братец,
а значит, сердце мое неживое, жизнь продолжается"
*
занавес в воспоминаниях.
тишина за опущенным занавесом
ребенок моей души со взрослым ее
во Вьетнам заигрались.
Один из них (с голубыми глазами) -
на-мерт-во.
*
А второй наживо,
который с янтарными.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267900
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
дожди опечалены вымышленными именами
и почти не пр(о)идуманными воспоминаниями,
вышиты снами, пальцами выпотрошены
губами обласканы
до самого дна выпиты небесами, вычитаны построчно
нарисованы надвечерьем, стерты в безмолвие ночью
и по асфальту азбукой морзе: точками-прочерками
по холсту красками
расскажи не-сказку мне? В душу шепотом выдыши,
выплети нитями, венами, каппилярами, нет, не спеши
ме-еедленно, вдумчиво, искренне, искрами
рассвет всполошив
и более не кричи, сердцем под пулями неба - нет,
не стучи, я прошу тебя, не стучи, хотя бы несколько "здесь"
мой ангел, дождями вырожденный, каплями выбитый на стене
или это расстрел?
так непривычно-тихо в этот дождливый и серый июль
и воздух пропахся сталью-грозой, и, нет... я совсем не сержусь
и не молюсь совсем, только пальцами простынь крепче
поцелуями абрис скул очерчивая
*
|в святом письме не отмечены
ангелы цвета пуль
и вкуса пороха, запаха пламени
Бог отказался от комментариев,
но по слухам:
дело не в грешных душах
и это не апокалипсис
просто дожди опечалены
теми, на фотографиях распечатанных
сердце выключившими воспоминаниями|
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267865
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
А ти тут був. Набув, здобув...забув?
Лишив позаду принців та валетів...
Так легковажно відчинив засув -
Мене мені відкрив немов планету.
О, ти тут був. Втішався та ішов
І ніч із стін у тінь сповзала слідом.
Це ж не кохання, а невдалий шов
На полотні ненаших краєвидів?
Чи ти тут був?..Якщо мовчання днів
Не вип"є пам"ять наче чарку соту -
Я буду тут. У сутінках світів,
Відкритих і залишених "на потім".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267810
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
...конкістадору тісно у цьому місті,
двісті натяків на останню примару,
триста дотиків повз намисто
і обличчя холодне, землисте
пробачає натхненно нездару.
конкістадору хочеться пити,
спрага його опустошує літо.
я приручити могла навіть вітер,
тільки не вміла нікого любити.
він же збирав із очей намистинки,
з жінки здирав золотаві обгортки.
зустрічі дивні й напрочуд короткі-
збиті у ритмі й у втраті відтінків.
місто ховає байдужість в заторах,
порох ілюзій в кімнаті порожній.
дотик і вічність давно не тотожні-
тісно в цім місті конкістадору...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267770
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Любити мене??? повинен.. але не зобов'язаний. Відносься до мене як до дитяти, обожнюй мене, старайся для мене, контролюй мене, вчи мене... Я брикатимусь, злитимуся, але якщо у тебе вийде, ти виростиш прекрасну жінку..Ніколи не піднімай руку на мене. Я не боятимуся тебе, а поважати перестану, і ти втратиш найдорожче, що є у тебе в житті...
Ніколи не бреши. Адже я не з'їм тебе за правду. Ти не можеш прийти тому що сидиш з друзями???? Це не страшно, просто скажи правду.. я зрозумію, але головне вчасно.
Піклуйся про мене. Проси подзвонити коли я приїду, не відпускай мене в нічні клуби, наплюй на те, що мене це дратує. Байдужість дратує ще більше. Я ціную твою турботу.. присягаюся...
Не соромся. Я своя. Мені можна сказати все. Немає грошей??? Ми посидимо в -98 градусів на лавці і грітимемося від поцілунків.. Ти втомився на роботі, від життя, від рваних джінс?? Поскаржся мені, я пошкодую тебе.. У тебе сльози??? Це не потрібно приховувати. Приховувати потрібно безсердечність.
Мені не потрібний красень. Мені не цікава твоя особа в комплексі. Мені важливі деталі: твої вії, губи, як ти дивишся... Стеж за собою.
Чоловік має бути випещеним, я не люблю сексуальність, я люблю еротичність.. Коли стирчить гумка від рожевих боксерів, це є прикольним.., але вже нєїнтресно. Набагато цікаво взнати що ховається за пронизливим поглядом, лукавою посмішкою і ретельно заправленою в джинси сорочкою ...
Мені плювати на те, що ти маєш зараз, мені важлива перспектива, то, чого ти можеш добитися.... Ні, не тому що я меркантильна сука, а щоб я не померла з нудьги від твоєї дурості)....
Прощай мене... Мої запізнення, велика кількість туші на віях, дурні образи... Прощай мене. Ти ж мудрий.
Немає.....
Все не те... Зроби так, щоб я не спізнювалася, не фарбувалася і мені нема на що було ображатися...Ти ж мудрий..
Приборкай мене. Зроби мене своєю. Я незалежна, але дуже хочу від тебе залежати. Прив'яжи мене до себе. Не відпускай мене .. Люби мене щиро.. і ти переможець Будь ласка!!!
Зроби так, щоб у мене не пропав до тебе інтерес через 2 місяці!! Ось облом те буде!!
Не говори дуже рано про любов. Ти налякаєш мене. Але не затягуй. Адже я не витрачатиму час на того, хто не любить мене..
Не заставляй мене любити.. Почекай будь ласка. Ти ж чоловік. Дай я розберуся в собі...
Вір мені! Бо якщо ти все робиш правильно, мені немає чого тебе обманювати.
Будь справжнім, якщо ти не той за кого видаєш себе, ти будеш знищений...)
Бійся втратити мене... Адже мені завжди є куди піти.. Я впораюся бути одній... я самодостаточна...
Не зрадь мене...як жінку... Розлучися зі мною і гуляй.. Але не при мені.. Я віритиму тобі... але якщо взнаю, мене в твоєму житті більше не буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147772
дата надходження 30.09.2009
дата закладки 29.06.2011
Дякую, тобі за те,що навчив мене по-справжньому дихати, по-справжньому відчувати радість, по-справжньому сміятись. Робити це так, ніби вперше і ніби востаннє. Робити, це щиро, мов у дитинстві.
Дав відчути на смак життя. Яке ж воно солодке та п’янке, дав відчути те бажане, усім світом шукане, щастя. Таке далеке та водночас близьке щастя. Подарував мені мрії та безодню надій. Навчив радіти всього одному пожиху, та дотику. Посміхатися сонцю, вітрові, дощу. Шукати веселку в сутінках та просто шаленіти від світанку.
Навчив зазирати в душу крізь очі. Милуватися серцем крізь погляд, читати людей по-усмішці. Навчив відокремлювати грішне від праведного, щире від лукавого, красиве від добре загримованого, потворства.
Я рада, що за своєю цілеспрямованістю ти давав мені поштовх до самовдосконалення. Щ сміливо навчав мене, терпів мої вибрики та дарував мені,таку потрібну, свободу. Що дав мені відчути пристрасть та бажання. Що завжди спостерігав за мною та відкривав мені очі на те, що я навіть не усвідомлювала. Що просто і довершено давав мені, такі потрібні, настанови.
Я вдячна тобі, за простоту та відкритість, за впертість та помірну гордість. За те, що давав мені відчути твій дотик на моєму волоссі. Яке ж то було відчуття. Відчуття сповнене хвилювання,розгубленості, та щастя. Просто відчуття того, яким має бути справжнє людське, повсякдення. Повсякдення без пихи, чвар, брехні, лицемірства та самозакоханості, без гордині, без лукавства та іронії. Без тривоги.
Давав мені просто бути собою. Забувати про образи, нерішучість та підлість, корисність та заздрість. Навіть сам того не усвідомлюючи ти давав мені неймовірну силу. Силу, яка б могла подолати всі перепони, всі біди та незгоди, все що ставало б на нашому шляху. Це все давало мені таку віру в себе та впевненість, що мені здавалось ніби я зараз злечу понад хмарами, і довго-довго літатиму.
Ось за що я тобі вдячна. Це все зміг пробудити в мені тільки ти. ТИ зміг мене навчити кохати. МИ зміг мене навчити любити. ТИ зміг зробити те, що не вдавалось нікому у моєму житті…. ТИ НАВЧИВ МЕНЕ ЖИТИ!!!! ДЯКУЮ… БЕЗМЕЖНО ДЯКУЮ…..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267767
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.06.2011
ВГО «Кобзар» оголошує регулярну літературну нагороду «Золотий тризуб», присвячену річниці Незалежності України. У цьому році нагорода «Золотий тризуб» включає в себе поетичний конкурс «Я люблю тебе, Україно!".
Літературна відзнака «Золотий тризуб» покликана нагадати українцям через сакральну силу поетичного слова – що любов до України та патріотизм – це не просто декларативне розмахування прапорами та барвисті промови за чаркою – це глибинна самоідентифікація та свідомий вибір особистості, яка визначившись як Українець – готова служити своїм переконанням не лише 24 серпня, а щодня маленькими справами та великими досягненнями.
Переможець конкурсу отримає герб України - золотий Тризуб (ювелірний виріб), диплом переможця та публікацію твору у найкращих літературних журналах України. П'ять лауреатів конкурсу отримають дипломи лауреатів та заохочувальні призи. Твори 50 авторів, які увійдуть в шорт-лист, складуть антологію патріотичної поезії, присвячену річниці Незалежності України.
На конкурс приймається тільки один твір від одного автора, присвячений Україні, обсягом до 30 рядків. Заявки та тексти приймаються з 1 липня по 1 серпня на електронну пошту info@kobzary.com.ua. У заявці необхідно вказати ПІБ автора, електронну адресу, місто проживання.
Переможець та лауреати будуть оголошені 23 серпня 2011 на урочистому нагородженні. Члени журі - Дмитро Папета, Володимир Шовкошитний, Павло Вольвач. Положення про конкурс на сайті www.kobzary.com.ua
Координатори конкурсу:
Лера Крок
Тетяна Шкурак
Тел. 067-10-100-90
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267726
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Вечір крадеться неквапно і м'яко, мов кіт,
Мовчки збираючи крихти ще свіжого світу.
Час-жартівник виповзає в старий димохід,
Він переносить життя вже на іншу орбіту.
Ми розминулися в буднях, гірких, наче хрін.
Став суперечкою день, а минуле - то зірка.
Знов обіймати руками дві скиби колін,
Подихом легким втекти у відкриту кватирку.
То концентрований мед - найсолодші вуста.
Липкість червневої спеки зібрала у жменю
Вже недалекі, та все ж такі різні міста,
Погляд будинків-химер на асфальтній арені,
Довгі, такі, як життя, телефонні дроти,
В них найдорожче - той голос у трубці-футлярі
Тільки б почути крізь тишу - то всеж таки ти.
Небо розвісило зорі - немов окуляри,
Щоб ми побачили істину десь угорі.
Дай мені руку. Хмілію від щирості літа!
Очі землі - то прозорі німі ліхтарі,
Збудять мене, будуть світлом до ранку поїти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134609
дата надходження 20.06.2009
дата закладки 29.06.2011
листопадовий шлях захолоне, мов чай
метрополітен-осінь - ти сни й помічай
коли точки розп"яття гілок
попід небом стають стигмами
і ці дні - наче танець зів"ялих пір"їн
і її, ти помчишся шукати її...
до зими б встигнути
і ти підеш дорогою несподівань
де до неї - музично-малий інтервал
- не ховайся за осінь, без тебе
в сльоті цій так темно, так...
й надламається світ, наче грецький горіх
та ж розпустить всі коси між днів і доріг
що на рівні небесних світил
викликає затемнення
ти шукатимеш всюди, де сни й міражі
вічний біг від межі до своєї межі
а вона лиш помаше рукою-дощем
над нічними сторожами
ну а ти у одвічній осінній гульбі
цілувамиш тих, що здалися тобі
з нею так схожими
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155220
дата надходження 13.11.2009
дата закладки 29.06.2011
***
і у перших рядах не було хто покутував кров'ю
і жалю не було, елегантність зразок напоказ
це для істинних честь чистокровних безтямних як звір
і нещадно-красива пітьма феєрично аж темно
і у перших рядах не було хто вигнанці із плем'я
але ними принесено жертву прощати за кров
а хіба хтось рахує життя це ж злочинці
чи довірився б хто у час м и р н и й і що таке час
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267707
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Чіпкий чебрець. Чуприна чагарів.
Рядно ріки, рухливої, рябої.
Джмелиний день до денця догорів,
Годиною голубив голубою.
Злітають залпом зорі золоті,
Цвіркун царює, цокотять цикади.
Прошелестять по полю-полотні
Козачі - кураями - кавалькади.
В'юнкий вітрисько вишник вишива,
Шерхоче, шамка шарудкий шептало.
Ніч-ніженка неначе нежива...
Схолонув степ.
Сірішало.
Світало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267704
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Поэт - маленький такой человечек, который скачет по дождевым лужам и поет песни солнцу.
Поэт - человек, которому нужны всего две вещи: его хлеб и его чувства.
Поэт обладает удивительным даром - лечит сердце без хирургического вмешательства.
Поэт - человек, который смотрит в глаза чтобы увидеть душу.
Быть поэтом - значит верить в человека. Быть человеком - значит верить в любовь.
Поэт подобен богу: владеет всем, кроме человеческих сердец.
Поэт - человек, который даже в непроглядной тьме видит луч света.
То, что нельзя понять, не следует презирать. Но многие поэты непонятливы до презираемости.
Поэт - философ с раненым сердцем.
Поэт живет чувствами и ради чувств.
Поэт даже в своём молчанье многозначен.
Поэт обнажает сердце, пытаясь спрятать душу.
Поэт не бывает лгуном. Он фантазёр и его фантазии имеют свойство сбываться.
Время ставит перед поэтом два вопроса: где и когда. Поэт отвечает: здесь и сейчас.
Поэт презирает мрак потому, что у него чёрные крылья.
Поэт - человек осени, но в душе его вечное лето.
Когда поэт плачет, с неба падает дождь.
Поэт обладает свободной душой и несвободным сердцем. Поэтому, когда он плачет в его голосе также слышится и смех.
Поэт пишет о смерти оттого, что слишком ценит жизнь.
Человек ценит свободу потому, что не может ее достичь. Поэт - потому, что он свободен.
Даря надежду, ничего не просят взамен. Даря человеку собственное сердце, всегда требуешь того же. Потому-то поэты самые богатые из нас: им всегда есть что дарить.
Если душа чиста и честна - всегда найдется время для стихов.
Поэты не умеют писать, они лишь чувствуют.
Рукописи не горят, они на самом деле дымят и тлеют.
Поэзия не изменяет время, но способна изменить пространство.
Как стать поэтом? Разбить себе сердце и попытаться склеить.
2009г.
P/S: все афоризмы мои собственные, плагиатом не занимаюсь и еще никогда не занимался.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267692
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
О банкомате, купюрами повний,
То не працює, то може зависнути.
А я не такий, я – безвідмовний,
Бо знаєш ти, де в мене треба натиснути!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267581
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Урешті-решт
усе колись минає.
Стабільності немає -
навпаки:
мої роки
збираються у зграї
і відлітають.
Помахом руки
прощаюся із ними -
і СВІТАЮ:
нові епохи,
звичаї,
тіла
(минулого імла –
густа і темна)...
Через віки
у мене ти БУЛА,
жила у серці –
знаю це напевно -
лишилися два зоряні крила,
котрі донині зберігаю ревно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267653
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Як пилюка з Молочного шляху
Долітає до ваших душ,
В чорномармурових палатах
Я збираю нектар із руж.
В канделябрах світів господар
Світить перші нічні світла –
Я іду по небесних сходах,
Я блукаю у ваших снах.
Тру спиною космічну лампу,
Трушу в душі легкий пилок,
І печаль тоді – не сказати,
А для вас – передзвін зірок.
І журба тоді – не згадати,
Що забуто і звідки щем?…
Не прошу нічиєї плати,
Тільки дайте блукати ще.
Не питайте тоді – а хто то?
І чиї тут відбитки лап?
Не займайте мене: я – котик,
Я мандрую життям між ламп.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267495
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.06.2011
Я подумки
з тобою у грозі.
І зараз ти –
в моїх міцних обіймах...
Громами небо
рикає, як звір.
Ще пригорнися...
Нині будеш вільна...
У мить,
коли у тебе я ввійду, -
нагряне дощ,
шалена літня злива,
що змиє
хвилювання і біду!
Молюся,
аби ти була
щаслива.
озвучка: Molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267469
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
Якби у всіх – були реакції поетів.... (дороблений)
Сказав поблажливо поету: «Збій, фальцет...»
Читач друкованої збірки “Незбагненки!”.
...Та розридався недочитаний Поет:
“Я буду в стіл собі пое́мити «нетлєнки!”
...От приклад: є назадовільний коментар -
За промокаючі штіблети й недоши́ки!
От уявіть, що теж захнюпить Чоботар:
“Я буду в стіл собі клепати черевики!”
02.05.10-28.06.2011рр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267444
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
«…адже самотність не в тім, що ти не отримуєш пошту, а в тім,
що ти і сам нікому не пишеш…»
С.Жадан
____________________________________________________
... найбільша самотність це коли на одинці слухаєш дощ
лежачи на канапі закутавшись в теплий плед…
коли переповнена пошта…пише ж ще «хтось»
натягуючи усмішки мов арбалет
ти так стомився писати енний куплет…
залишати по ньому порожні чашки від сну…
гармидер у пам»яті та депресивні подробиці жовтня
викликають застуду гостру респіраторну й нудну
і тишу що завше сіра й монотонна
якої так багато неначе піску…
найбільша самотність завжди неповторна
із присмаком ванільно-пріснуватого «люблю»…
і нота проскакує між слів чомусь часто мінорна…
прикладаєш до вуха мушлю і чуєш музику дощу
її передавали у прогнозах на сьогодні…
найбільша самотність завжди виринає на зовні…
проходить дощ не залишаючи й сліду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267462
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
А стежка до тебе ще мріє про день,
Натхненно і щемко занурена в роси.
І просить, і молить, благає пісень,
А пташка лиш крильцями мовчки тріпоче.
Стежина до тебе сховалась в пирій
І роєм над нею схилилися зорі.
Вже ніч усміхнулась і, скупані в ній,
Лягають на аркуш неправлені твори.
Вже погляди наші зустрілися там,
Де мало кохання й багато емоцій.
В сивіючих спогадах губишся сам,
Шукаючи сонця на іншому боці...
В потоці думок - перелітних птахів,
Що часто від тебе до ворога плинуть,
Згубилася нитка пророків, волхвів,
Що звалася стежкою. Знову хвилину
Не встигли впіймати. Не встигли знайти:
Куди і для кого, коли і навіщо?
Цей сон був примарним, далеким, п'янким,
Чужим, нереальним... А вийшло, що - віщим!
Цей сон був совою. Чи ланню. Чи - ні!
Мов ластівка в шибку вдарявся у спокій.
Такий одинокий я був на коні,
Така одинока була ти, допоки...
Допоки блукати дозволиш нам ти? -
Невже в самоті нам страждати не досить?
На стежці до себе тебе не знайти...
На стежці до тебе сховалася осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267361
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 27.06.2011
Напружено мовчу. Вокзальна тиша
Не дише, співчуваючи з пітьми...
Давай, хоч мить побудемо дітьми,
Скажи ще раз: "Не бійся! Не залишу".
Де наше завтра, хто навчить чекати?
Минеться час, не будемо на "ти",
Крізь дикий біль насмілилась піти,
Крізь щем душі навчилася мовчати.
Розлуки біль на Львівському пероні.
В міцних обіймах ніжності тону.
Я проклинаю,чуєш,цю весну,
Повільно відпускаючи долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267347
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 27.06.2011
А віриш, мені здалося -
відкинув у бік Бог п’яльця,
занурив в моє волосся
твої невагомі пальці.
твоїми вустами втішно
залишив на шкірі рани.
і те, що не стало віршем
зрослося його нитками.
слова розімкнули коло
в провалля зійшли луною,
але візерунки долі
не стали для тебе мною.
хай п’яльця знайде і вирве
орнаментів мертві квіти,
бо ти не заповнив прірви -
собою її поглибив.
я знаю, що стане гірше -
тому вчусь тримати спину.
а віриш – немає сліз вже,
лише роздирають рими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267327
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 27.06.2011
Я замикаюсь в люстерку і тьмяною тишею
всі відображення ізсередИни завішую.
Стукаєш в темряву - тріскає, в тріщини стукаєш:
"Досить уже прикидатись поганою сукою!"…
Я перепрошую, любий мій, я перепрошую,
в мене - ні сил, ні сміливості бути хорошою,
бути не сукою, бути і не прикидатися…
Іній міняю на сніг, а копита на ратиці.
В межах досяжності - зона ураження відчаєм.
Ніч мене ранить, лікуючий ранок пригнічує.
Пальцями страху, холодними і заскорузлими
я розірвала усі незав"язані вузлики.
Я почала листуватися просто конвертами.
Знаєш, я певно втомилася бути відвертою.
Я повернула на стежку грунтов(н)ого відступу...
…Стукаєш в темряву і намагаєшся приступом
взяти мою глухоту: " Зрозумій ти, що стежка та -
більше аніж непридатна для "просто повештатись"!
Там же на кожному кроці безвиході вириті!"...
.............................................................................
Я розумію... тому і стараюсь повірити
в тебе... А вийде – то й з сЕбе зніму застереження.
Доки не пізно... Бо в нас навіть вічність обмежена...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170286
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 27.06.2011
А знаєш, давай одружимось. В такому я ще не бабралась.
У соцмережеву кліточку «Змінити сімейний стан»
поселимо галку «Змінено», а краще когось із зябрами,
якими простіше дихати під зливою привітань.
З’єднаємося вечерями, сорочками і комірками,
дізнаємось наші прізвища і розміри пальців рук,
здивуємо недалекістю торгуючих ювеліркою,
і мною – твого директора, й тобою – мою сестру.
Я звикну щоранку пахнути одною і тою ж спермою,
мінятись зубними щітками, слідами вологих ніг,
мобільними телефонами і пульсовими перервами,
і спати до тебе спиною, і плутати наші сни...
Напевно, давай одружимось. Як мінімум, це недорого.
Ні віз, ні дипломів, зрештою. Ні щеплень чи обрізань.
Ні вибухонебезпечності: барила – з промоклим порохом.
А з часом вже якось визначим, під котрим живе гюрза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267186
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 27.06.2011
Дощить і дощить. І нічого більше:
що п'ятниця, що вівторок...
Знудьгований вітер шукає вістей,
пролистуючи бульварну
каштанову пресу, та все, що пишуть -
повтори старих повторів.
І, переполохані гнівним свистом,
ховаються по кав'ярнях
скуйовджені доби: пусті, як піна,
з обличчями в хмаровинні,
такі однакові, немов горнята
на тацях офіціантів...
А десь вдалині вигинають спини
мости - наче балерини,
які опустилися долу зняти
зі стомлених ніг пуанти.
І жовтень стікає дешевим бренді
по стінках скляного міста,
і небо його потихеньку цмулить,
і, пахкаючи кільчасто
імлою, нотує нові легенди
в розгорнутих наших кистях
поверх листопадів, що вже минули,
про інші, що теж скінчаться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217658
дата надходження 23.10.2010
дата закладки 27.06.2011
С. Голубокому
Під павутиною думок
Струмок мелодій Страдіварі,
Бульвари й бари, барви міст
І містика іконних граней.
Мов гравій висипано тут,
Густий вінок, похмурий Глоба,
Обачно витерта сльоза
Туга, як смик чи кінський волос,
Що сушить голос.
Лиш скрипка тіла
Хотіла повз долоні в ранах
У ранок.
В пам'ять.
У пісок…
Потік життя міліє швидко.
І видно з дна його найбільше
І найгірше…
Певно,
Чужа дорога не веде
Ні в рай, ні в пекло…
Летіти треба по струні,
Бо у житті, як на вікні:
Напишеш пальцем і зітреш…
А може, й ні…
А на стіні
Висить холодне тіло скрипки,
Під павутиною бажань
Сховавши чардаш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267084
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 26.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.06.2011
Я залишаюсь серцебиттям,
вітру тривожним звуком,
жалем твоїм,
твоїм каяттям,
віт запізнілим стуком.....
Я залишаюсь
шумом дощу,
сумом безсонних вікон.
Не потривожу.
Не закричу.
Не дотягнуся.
Тільки
інколи тихо гляну в вікно
місяця мудрим оком.
Лиш обійму тебе
синім сном –
трепетним і глибоким...
озвучка: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229013
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 25.06.2011
Малювала художниця море – красивий пейзаж –
Його бризки і блиск яскравіли в тонах акварелі
(Поки стопи вмивалися хвилями, з джинсами аж).
Пізнє сонце прибилось до літньо-похилої скелі.
Недосяжною стала ядуча блакить-глибина,
А під берег хтось крапнув яскраво-зелених парфумів.
Гострі камені, ранені силою моря чи дна,
Обливались водою, тамуючи спрагу, як юні.
А за рамками – пил, вантажівками возять цемент –
Обгинають картину, як воду окреслює берег.
Там будують готелів каскад і новий бізнес-центр,
Для яких у художниці мало чи вмінь, чи паперу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247412
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 25.06.2011
Ніч починається за ліхтарем.
Крутить асфальтну доріжку
Сила коріння високих дерев.
Цокають шпильками ніжки.
Ріжуть цю ніч, як солодкий кисіль,
Довгі начорнені вії.
Радісно йде, мов за кимось з месій,
В темінь щаслива повія.
В думці сміється і мліє у мрії,
Ноги нітрохи не змучені,
Вітер між ними по-літньому віє.
Світлі заплутані кучері
Впали на плечі. Красива й незнана
Так енергійно, піднесено
Йде і в’юнкими худими руками
Ніч з себе змахує весело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266089
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 25.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.06.2011
Віддзеркалення міста - сірий безформний колаж.
Абсурдність тривання, беззмістовність уже почутого,
Ніби півпілігрима, півпаломника, півкрила,
Половинчастість душ лягає на серце покутою.
Відзеркалення неба - єдиним лицем вода,
Тільки очі, як в Бога, глибоко-глибоко сині,
Тільки серце, як в ластівки, і душа молода - молода,
Тільки зорі, як долі, у стражданні своїм єдині.
...............
Лиш метелик між каменів і забутий всіма ясир,
І крихітних сонць уже й незлічити. Осінь.
Розмінюю внутрішній простір - такі часи,
А що їм лишити, якщо раптом чогось попросять?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266805
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011
Міста чужого, без назви, куди мене ніччю носило,
Дивилось обличчя із водного люстра калюж,
Приземлившись від ранок… як зазвичай, знімала крила…
Мостилася поруч… на тіло твоє з моїх вій обсипалася туш.
Ти не спав… прикидався, як завжди, і бачив
Безкрилу мене, обеззброєну дотиком, ледве живу,
Знаєш, над прірвою завжди буває хвилююче лячно,
Бо ж не знати, чи довго в польоті пробудеш отак наяву .
Я кроки лічила, ті що міряли стрілки–солдати,
Доки схід сонця мене замурує у вічність смоли бурштину,
На його диску пласкому вибухали секунди розплати
Вмирань і народжень… розриваючи тишу вогню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266667
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 24.06.2011
не плач без мене.
хоч дуже важко
бо я далеко
бо сумнів точить
і серце крає
моя відсутність
не плач без мене
притримуй сльози
держи у серці
сліпу підозру
черству образу
чи недовіру
не плач без мене
хоч тіло ріже
мечем дороги
хоч ревність мучить
і біль-розпука
терзає душу
не плач без мене
безмежність болю
печаль бездонну
як щось коштовне
і найдорожче
тримай міцніше
не плач без мене
а як приїду –
на груди вилий
відро страждання
і сльози щастя
і біль розлуки
і пригорнися
і заспокойся
в обіймах ніжних
я буду довго
тепер з тобою
я не поїду
тепер нікуди
вже аж до завтра
поплач зі мною
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266709
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011
Моя весна пішла у заметіль
Вишень квітучих в росянім намисті.
Таким блаженством віє звідусіль
І погляд твій у душу-наче вистріл!
І все змішалось:фрази і думки,
Холодні зорі й бульбашки шампану!
Під нами-дим,прозорий і легкий,
І я в твоїх обіймах,ніби тану!..
І кров кипить у венах,наче ртуть,
Земля з-під ніг раптово вислизає!..
І білі вишні солодко цвітуть,
І ніч в долонях пелюстки гойдає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266673
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 24.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.06.2011
Налий мені кави.
Міцної.
Гіркої, мов Доля.
Ми будемо поруч
цідити із фляги коньяк.
Сідатиме сонце.
Чуття будуть рватись на волю.
В компанії смутку
ми довго сидітимем так.
Я дуже далеко,
та подумки нині - з тобою,
тому - не дивися,
що поряд нікого нема...
Налий мені кави.
Міцної.
Мов доля, - гіркої…
Бо Той, хто з`єднав нас -
між нами живе обома…
озвучив: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202142
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 24.06.2011
Метелики летять на полум’я
І згорають у ньому – істина.
Метелики хочуть грітися.
Та є серед них романтики,
Які обминають вогники,
І вибирають квітку,
Красою заховану в ніч.
Летять вони тихо і впевнено
На запах нічної фіалки,
На поле нарцисів,
Під Хуст.
Фіалки любов’ю пахнуть
І розкривають ночі
Чари свої і тайни.
Маленькі білі суцвіття
Наповнюють ніч ароматом
І кличуть до себе, звуть.
Метеликів вабить запах –
Вони обнімають квітку
Мереживом ніжних крил.
Вдихають на повні груди –
Цілують свою загибель
І мертвими падають.
Так
Цвіте орхідея-любка,
Чарівна нічна фіалка,
Бо любить коли в любові
Падають їй до ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266649
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 23.06.2011
Щирості привид
між люду в ошатних залах
шукає себе.
Смокінги від Кардена.
посмішки від Авгура.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266616
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 23.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.06.2011
Дідо Юра посадив тую
На могилі інваліда війни
Що його енкаведисти
Скинули з автомобіля
Вниз головою.
Дідо Юра посадив тую
На могилі невідомого січовика
Що загинув за Карпатську
Чи просто
За Україну.
Дідо Юра посадив тую
І на могилі великого жовтня
Що змалів і вмер
Від самоотруєння.
Дідо Юра посадив тую
І у своєму дворі
І перед моєю хатою
І біля хреста на околиці
І коло сотень будинків
У яких жили люди.
Він вирощував туї на грядці
І садив їх усюди
Бо просто любив життя.
А ще дідо Юра
Дарував яблука із власного саду
Друзям і просто людям.
А хто посадить тую
На могилі діда Юри?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266557
дата надходження 23.06.2011
дата закладки 23.06.2011
Я до Тебе ніколи не звикну.
Ти для мене завжди нови́й.
Ти для мене як вранішнє Світло.
Як Тепло.
Як Любов.
Як Дім.
Бо хіба ж до Дому звикають?
В ньому просто живуть або ні.
Звичка ж іноді набридає.
Чи дратує у дні сумні.
Я з очей Твоїх промінь вбираю,
Загорнуся у нього й пливу...
Я до Світла Твого не звикаю.
Я у ньому просто живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266456
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 22.06.2011
Це, можливо, надто поетично,
І в житті такого не бува -
там простіше все:
буденно, звично
найніжніші мовляться слова.
Надто просто:
потяг,
кава,
люди…
Два гудки –
і вже між нами даль.
І ніхто не спинить,
не осудить,
не розрадить.
Просто все.
А жаль…
озвучив: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266450
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 22.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2011
Життя, неначе гойдалка, прив’язана до місяця.
Час хилитає маревом уявність перемог.
Перемололи вересень з кістлявими горіхами
І зброя попід стріхами вже проситься… Та Бог,
Напевно, відвертається від поклику козацького,
Батрацького мрійливого – вхопитись за шаблі.
Блищать медалі скривджено фальшивими монетами,
Бо все, за що давали їх – лишилось на війні.
Позбавленими вибору, до подвигів привченими
«Чеченами», «душманами», «бандерами» були.
Буяли і буянили. Безбожними законами
Вростали у агресію, мов кулі у стволи.
А стали непотрібними. Загрозою для спокою.
Лишилися самотніми у натовпі питань.
Прощальний вітер осені ще грається медалями,
За далями зухвалими мовчить акордеон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266329
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 22.06.2011
З тобою удвох ми, маленька!..
Згасає напружений день.
Укупочці.
Поруч.
Близенько.
Давай заспіваєм пісень.
Давай увійдемо тихенько
В ласкаву і зоряну ніч,
Кохана.
Єдина.
Миленька.
І хай нам не вистачить свіч!
То правда, що осінь – згасання,
Печальний кінець всіх пісень.
Та серце палає коханням
І в ньому
Займається
День...
озвучив: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266320
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 21.06.2011
Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
Безпритульністю втеч наділили степи пілігрима…
Хто ішов тим шляхом, той навчився любити туман,
Розуміти себе і надії лишати живими…
Хто втрачав імена, як розбіжність коротких доріг,
Як судинні стискання, як згубні струмки ейфорії,
Той і страх перевтілював. Тільки єдине не зміг –
Зберегти свої теплі дитячі фіалкові мрії…
Міг дивитися вслід. Відчувати, як пахне полин.
Вічна вищість землі заколисує степ безупинно….
…Будуть інші шляхи. Буде щастя. Народиться син.
Й безпритульні надії пригорнуться ніжно до тину…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266314
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 21.06.2011
Назбиралось всього багато,
якась ностальгія.
А давай розкладем багаття -
я маю олію.
Надокучливий вимкни сотовий,
проходь до кухні.
Будем пити до ранку спогади -
за кухлем кухоль.
Знімем маски і врешті станемо
самі собою.
З понеділка почнуться заново
старі двобої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202771
дата надходження 26.07.2010
дата закладки 21.06.2011
Заколихані вітром думки,
Ті думки, що як гості непрошені…
Дим печалі полинно гіркий, -
Перевтілення. Відчай. Спустошення.
Перетертий у попіл пісок…
Цей занедбаний дім поза ти'нами.
Промовчати – вуста на замок…
Божевіллям. Піснями. Картинами.
Збайдужіти на сотню хвилин,
Нічиєю побути окрасою.
Ми дістались найвищих вершин,
І тепер ми зникаємо. Гаснемо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266254
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 21.06.2011
а ти приходиш...
ніч приводиш сиву,
і відчай глухо гупає у скроні
вода жива,простягнена в долонях
поривом щирим віддано й красиво -
неприйнята у чорний грунт стікає...
і самотина серце обпікає...
і гомонить душа моя з тобою -
а ти не чуєш.
інші дні настали.
сховали згадку дати збайдужілі.
і треба б відійти.
бо то не діло -
так серце під зневагу підставляти.
жалю немає місця там,де сила
оманливо відвагу демонструє...
а ти приходиш,
та мене не чуєш.
і відчай розтікається по жилах
терпкий.
і спрагло жду,що зазоріє.
я б відійшла набік.
та ще не вмію
твоє осяяння дивне
забути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266223
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 21.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2011
"...Смотри
на один фонарь становится меньше
На один фонарь ты становишься ближе..."
автор Fate, ID: 264501
Той ліхтар, що сьогодні весь вечір просидів з тобою разОм
на однім підвіконні, і слухав тріп-хоп*, і хитався не в такт,
і плював на авто, що гарячим залізом залили газон,
на якому ще вдень прохолодно і рясно цвіла пустота;
той ліхтар, що гілляччям сусідніх каштанів ганяв комарів,
що уїдливо кпинили із невлучань в недалекий тріп-хоп,
і за власним яскравим сіянням не міг роздивитись вгорі,
пустотливих зірок, що нависли над ним первородним гріхом –
той ліхтар, докуривши з тобою на двох «чорноденний» косяк,
(чорний день вже, мовляв, не прийде, бо не матиме більше за чим)
підморгне тобі так, що ти довго і щиро сміятимешся
як сміються боги – без турбот і без видимих людям причин.
А коли ти заснеш, з підвіконня додолу зіскочить твій сміх
і потягне на схід, а за ним на автівках зірки й комарі.
…Чорний день не прийшов. Та і як би він, врешті, сьогодні посмів,
після чорної ночі, яка задавилась на тім ліхтарі.
*тріп-хоп - музичний стиль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266021
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 20.06.2011
шут не играет в карты, но туз то всегда в рукаве
непременно козырный, однажды отставший от колоды карточной
в свиту пиковому, как в рабство, отданный, спутником обозначенный
в его "никогда", "никому", "ни за чем" и "нигде"
шут не играет в карты, нет, и туз поистерся,
поистрепался, по-непонятности спрятанный в памяти за ненадобностью
туз вечереет, седеет, как рукописи сожженные и слова недосказанные
шут в Бога иного верует и свою почитает Троицу
шут не богат теперь, но и не беден и не блукав
тузу неуютно, ведь у шута перебиты все пальцы, дробно, до самых плеч
а шут продолжает смеяться, в цветастый кутаться шарф и совсем себя не беречь
и не умея, по сути, летать, шут продолжает шагать со скал
шут не играет в карты, он нынче играет в жизнь
люди разбиты на масти, разложены на пасьянсы, по времени колесом
слоняются и с пути сбиваются, и охотно склоняются (пред) шутом
на дательный и винительный падежи
шут не играет в карты, в сетевой паутине он коротает свой век
линии на чужих ладонях мелом читаются по асфальту и отражаются в лужах
все кукловоды - куколки сами, и шут среди них, на нитях, и так же смеется беззвучно
нет, разумеется, нет, он не намного сильнее, не так то и лучше
давно не играет в карты, но туз то всегда в рукаве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265806
дата надходження 19.06.2011
дата закладки 19.06.2011
М.
У тебе закохався сивий голуб –
приніс тобі красиву божу ружу.
І небо закохалося – йому
у сповіді ти відкривала душу.
У тебе закохалися дороги,
бо ти ногами пестила їм спини.
Копиці мрій, і гори неозорі,
і колір моря бірюзово-синій.
Тебе кохають всі земні поети,
бо ти на вірші надихаєш їх.
Твоє життя наповнене журбою,
твоя любов – як чистий перший сніг.
Тебе, буває, спогади турбують,
бо ти, маленька, кривдила когось:
Котам в'язала до хвостів бляшанку,
бо хтось навчив – хай копне його лось!
Тебе давно пробачило дитинство,
і жаби, і коти, і їжаки…
У тебе всі закохані… Ти нині
веселку годувала із руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265745
дата надходження 18.06.2011
дата закладки 18.06.2011
Вона одягала сукню, щоб прикрити розбите серце,
На дуже високих обцасах танцювала на табакерці.
Вона гордовито несла у танці важенну душу,
Яку прикривали із шовку звабно кокетливі рюші.
Безсоння в туребку від бабці пакувала, щоб трапились потім,
Де рейки зійдуться і станції, якщо не запізниться потяг.
Як стане колоїдним простір, то всі паралелі зіллються
У пристрасть, яка виходить за межі всіляких презумпцій.
Вона замовляла роумінг із акцією на вічність,
Гоїла диханням штучним свою покалічену дійсніть.
ВіндУ прочиняла, як вікна у сонячну несистему,
Напнявши на тіло хмари від частої еритеми.
У ліжко втрапляла із тінню, завше чомусь "валетом",
Творила малюнки фантазій за відомим лиш ій трафаретом.
Своїх некохань натюрморти вкладала у липові рамки,
Коли ж починала білими,- не втрапляла ніколи у дамки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265677
дата надходження 18.06.2011
дата закладки 18.06.2011
Яке тобі діло, кого поцілує Іуда:
мене чи тебе. Все одно розіпнуть нас обох,
хоча ти – не Крішна, а я безумовно – не Будда.
За це й розіпнуть.Тут злочинці усі, хто не бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162624
дата надходження 23.12.2009
дата закладки 17.06.2011
ці ранки грудневі холодні як крига вершин далеких
ти мариш світами які не відкриті Колумбом
а ранки безсніжні і так мало часу до смерку
щоб бути щасливим і може навчитися танцю румба
а може попити кави у першій кав'ярні за рогом
побачити там метисів що розмовляють про покер
сорочки у них блакитні краватки зав'язані строго
і я попрошу крім кави іще шоколадку з соком
а потім узяти плеєр і слухати групу Бітлз
в Європі давно відкритій шукати щось невідоме
я тут ненадовго і тут недалеко звідси
країна одна є де я почуваюсь вдома
де ранки грудневі засніжені і пахнуть узваром й зіллям
де стільки екзотики що і не снилось Колумбу
вертепи гаївки купала обжинки весілля
жінки у тернових хустках із ікон посміхаються сумно
це терра інкогніта схована в центрі Європи
між мною і нею не більше й не менше грудень
я мрію про неї і дивлюсь у вікна навпроти
там відблиски вечора серце тріпоче у грудях
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193385
дата надходження 03.06.2010
дата закладки 17.06.2011
осінь дощами сита
хмари - неначе сито
жовті дощовики
маєм одну парасольку
їмо мандаринові дольки
злегка торкнусь руки
осені добре з нами
тобі - із моїми снами
йдемо ми під дощем
бризки, калюжі, каштани
я така ніжна панна
вкриєш мене плащем
назустріч нам перехожі
як добре, що ти не схожий
на тих, що спішать із площ
маємо цілу вічність
щоб дарувати ніжність
і цілуватися в дощ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216841
дата надходження 18.10.2010
дата закладки 17.06.2011
Сивий місяць беззубо шамкає (постарів...),
смокче люльку і випускає доріжки хмар.
Попід вікнами розічхалися ліхтарі,
гнівно морщать гидливі пички: невже нема
не такого, кхе-кхе, смердючого тютюну?
Срібний попіл сердито струшують із голів.
Місяць шкіриться, набиваючи ще одну:
перейдіть ви хоча б третину моїх полів,
засушіть і запхайте спогади у мішок,
в зимну ж пору дістаньте дрібочку, помісіть
у руках, вдихніть і втямите - пил стежок
ваших власних, він вам дорожчий чужих носів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170090
дата надходження 05.02.2010
дата закладки 17.06.2011
…. А слова – не вода,
хоч у ситі їх теж не носити
щоб зливати на час на долоні на лід і пожежі.
Не вода, хоч їх теж, мов дешевий і вицвілий ситець
розгортають по дну і викочують на узбережжя -
простирадла пісків, що збиваються зА ніч у грудки…
Зариваєшся в них і копаєш сюжети історій
і муруєш собі чергові оборонні спорудки
у підніжжі яких білозубо всміхається море…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265541
дата надходження 17.06.2011
дата закладки 17.06.2011
Лікар гортає тебе,
це взагалі –то єдине, що лікар гортає.
Бо він тільки знає, що ці ненав’язливі рухи – єдине, що не дає тобі вмерти,
бо жодна поразка –це ще не поразка.
Так хаотично, крізь звуки гортанні,
починалось твоє дитинство: холодне тверде і надійне, наче піхотна каска,
а лікар вже склеював санітарок, діагнози і конверти.
Так починались твої міста, кожне – мале звіря,
яким ти (загортаючи у обійми)
зрештою довіряв
своє снодійне.
І тебе забере вулканічний пил,
І лікар кирпатий
Прошепотить, ну добре, спи,
Я закрию палату.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265581
дата надходження 17.06.2011
дата закладки 17.06.2011
Ти настільки тонка матерія, що мені іноді важко тебе розгледіти
серед кілометрів прочитаних книг,
крізь абзаци рядків, недоречно розставлені коми...
Ти неадекватна, космічна істерика, паранормальне явище, жінка-прибулець!
Про тебе пишуть в газетах на перших шпальтах, твої ідеально загострені скули
диктують стандарти, нові канони.Шия напружена чорним лебедем.
Ти мені настільки знайома, що
здається ще мить і я перетну нелегально усі кордони,
жбурнувши в прострір пропалені цигаркою візи.
Щоб ти нарешті збагнула чого насправді варта.Пакуй валізи!
Клей на конверти раритетні марки, завтра нас з тобою зверхньо
зустріне Монмартр!
Мереживо на стегнах, наповнені вершками груди, хода як
еротичний почерк, ти,мов тонка, меланхолійно зніжена Гертруда,
підводиш вином вуста й вугіллям очі.
Подих тамую сонетом Шекспіра, ненароком зникає пульс, німіє шкіра.
Ти ховаєш під серцем ножиці, щоб обрізати хвіст натхненним
моїм кометам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265391
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 16.06.2011
Я цілую твою відсутність
Крізь химерну п’янку цнотливість,
Проникаючи аж до суті,
Усвідомлюючи важливість
Не моменту цього, а ночі,
Що втопила в собі майбутнє,
Що сховала тебе і хоче
Лиш одна в моїм серці бути.
Але серце моє – для тебе.
І допоки тебе немає
Я відсутність цілую в губи
І відсутність таки минає.
І являєшся ти, як ранок,
Відриваючи кірку з рани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265368
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 16.06.2011
Тобі важко бути богом...
Користай моє плече.
І під небом стодорогим
Знайдеш спокій, що тече...
Що краде тебе від туги
І від сліз убереже.
І за рік, а може другий
Рука вроститься в плече. (проросте рука в плече - виправлення жителів Клубу :))
А з руки - виймай нам крила!
Боже мій, лети хутчіш!
Наша Доленька відкрила
Очі... Музику притиш,
І дивись мені у вічі,
Мій прекрасний змієлов.
В залі всі плакучі свічі
Вічну пізнають любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265265
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
бракує…
Бракує кисню – ми ще не в раю,
А може, так,- заглибились під воду,
Десь там світліє небо журавлю,
Та ніч ще тягне зоряну підводу.
Бракує миті - ми в ній не жилИ-
В промінні «бабилітабожевілля»,
Опісля рясно венами пливли
Осінні щеми літнього похмілля.
Бракує нас – бо ми іще не там,
Де день такий, коли ніхто не плаче,
Освідчимось колись чужим гріхам,
За те, що разом нас ніхто не бачив.
Бракує слів, а нетутешня ніч
Мовчить цнотливо сумом свого неба
В моїм безсонні... Ти мене поклич,-
Як згусне час від мене і до тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265259
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
Було затишно так, ніби з внутрішнього боку твоєї долоні....
Серце билось як скло і збиралось до купи суницями,
Волосся дотиком прилипло на скронях, відстань між нами
звужувалась зіницями.
Лиш не викидай свій старий записник,
там стільки імен, що ними можна заповнити ліжко.
Кожен подих твій розчинявся словами в кімнаті нишком,
поки остаточно не зник.
Розливаю молоко по паркетній підлозі,
хай шпарини у ній заповняться соромом.
Одягну його теплий светер з віскози,
загорнусь у обійми і ми поговоримо...
Про спільне майбутнє, про музику,
про те, як мені з ним до оргазмів чуттєво поряд.
Про те, хто мінятиме донечці вночі підгузки
і як ми поїдемо автостопом до моря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265239
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
це правда
я люблю себе
себе і славу
блиск і глянець
самозакоханий
і гордий
черствий
нездатний відчувати
страждання ближнього
це так
люблю себе
але з тобою
свій стан люблю
коли ти поруч
тебе люблю
як нагороду
твій плач
на кінчику страждань
слова
наповнені бажанням
у ніжність оповитий день
занурену у пристрасть казку
твій запах
лагідність
тепло
вино з тобою
та я п’янію
не від вина
а від присутності твоєї
на відстані цілунку
ти
моя заплакана царівно
моя мелодіє
весни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265248
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
приблуда – дощ
всю ніч моє вікно
тихенько шкрябав
терся мокрим носом об шибки
муркотів
просився в руки
і кутався
у вранішній туман
так ніби намагаючись
зігрітись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265240
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
скрепками триста листов обмана=
сплетение двух солнечных сплетений
и ничего кроме негодования.
Выбирай желтое чернило и рисуй ночь
на бордовом полотне.
В моих волосах запутался странник=
он был похож на мысль=
такой же невидимый и вечный=
я боялась быть без него.
Сейчас их много во мне как и прежде,
сейчас я живу в множественном числе
и влюбляюсь как раньше в странников.
Скрепками собираю их воедино,
а потом молюсь за спасение их НЕдуш=
мои солнечные волосы станут приютом для них=
утро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265223
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
О, літня Ніч!.. Ця дивна літня Ніч!..
З думками повінчаюсь, а сни – пріч…
У Місяця я зірку попрошу,
Струшу вечірніх рос зі споришу,
Зберу найяскравіших світлячків –
Хай би Павук із них намисто сплів.
І Ніч ажурну дасть мені вуаль,
А на корону – Річка свій кришталь.
Складу я під подушку всі дари,
Щоб веселковий Сон зійшов згори,
І барвами всю Ніч розфарбував,
А на світанні геть розтав між трав…
Турботливо я Вечір скину з пліч…
І прийде Ніч… Ця дивна літня Ніч…
15 червня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265221
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011
Я дихала спеціями,вбирала їх глибоко спорами.
Фарбувала губи гострим червоним перцем,очі підводила
гвоздикою.
Ми-те,що ми їмо і що говоримо.
Я народилась в цивілізації,проте дикою.
Тендітність постави,котяча грація,лавровий листок
на оголених стегнах.
Контури серця обведені хною,пергамент обличчя
молочним відтінком кориці,
тінь від вилиць до грудей вимощена свіжими цукатами.
Я віддам тобі найдорожче,як звично,й натомість
нічого не братиму.
Імбирне насіння у волоссі заплуталось,
кардамоном натерті до пряного затерплі
від подихів ключиці.
Я іду босоніж,сліди застилаю кунжутами.
Розводжу долонями небо і таке враження,
що мені воно насправді тільки сниться.
Вологе повітря пролазить крізь ребра,
Вуста зім'яті базИліком.
Всі твої пестощі солодкі,м'ятні.Ти мене ними вилікуй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257015
дата надходження 01.05.2011
дата закладки 14.06.2011
Мої маршрути сьогодні без пункту призначення.
З дому в готель,з прірви в безодню.
Й зовсім немає вагомого значення-
це сльози чи перекись водню.
Дощить по шибах минулим так матово,
поховались під ноги смуги з доріг...
Хочеш,я ніколи тебе з собою не братиму
туди,де ти бути нізащо б не зміг!?
Висмоктуєш з мене кисень,
Прагнеш жити,мов риба, спокійно.
Нарощуєш нігті,волосся,а душа...
Всеодно залишається лиса.
Запиваєш ЇЇ ртуттю навпіл з снодійним.
Я зірвала з грудей поштову скриньку,
щоб жоден лист ти більше
до серця не вкинув.
Ніцше як завжди,на сенс перебільшив-
долають не просто гору,долають її вершину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257114
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 14.06.2011
Виймаю з себе нутрощі, як з пирога перестиглі вишні.
Між пальцями липне совість, сукня соком кислим заляпана.
І я не знаю, чи у нас будуть ще коли-небудь такі посмішки як
на цих старих фото…Вони знову не вийшли, там на плівці ,здається, подряпини.
Я від світла в плацкартних вагонах, мов у пустелі, німо зсихаюсь.
Руки пишуть по тілу тремтінням, ніби хочуть самі на себе накластисть.
Я вирізаю тебе з картону і замість серця вшиваю пластик.Мізки липнуть
від спеки до стелі.Ти моя нерухома власність.
Знаєш,за що я ненавиджу мегаполіс?
І цей дим, що виїдає легені кашлем?
І цих покидьків на іномарках, які колесами вбивають бездомних тварин?
Жінок, що яскраво фарбують губи й ,одягнувшись, всеодно залишаються голі?
І цих інфікованих, напівмертвих ворон у порожніх парках?І дешеві, гнилі мандарини від меценатів для сиріт в дитячих будинках?І цю рвотну, пропалену часом , духовну сирість...І ці зіпсовані, без терміну придатності людські маси?І ці безнадійні, жорстокі,
самотні повені алкоголю у вени поламаних вулиць...
І ці яскраві промені, що б’ють нокаутом у вічі на лікарняному ліжку...
Думки в голові нестерпні, стомлені, забуті і грішні, що викинутись з неї ладні
і порохом розсипатись за вітром...
І цю солону воду з повік, яку я рукавом вкотре витру?
За свою безпорадність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265099
дата надходження 14.06.2011
дата закладки 14.06.2011
Грає джаз. І ось саме цей кадр на плівці.
Пригадай, ми на небі читали цю книгу.
Чорний, сірий, червоний – в мене тільки такі олівці,
І ще трохи залишилось снігу.
Я ніколи не зникала й нікуди. Я була твоїм сумом.
Я була зелений колір у твою печаль.
Я була у тобі із тобою, я зосталась з того часу,
З того часу, як я пішла. З того часу, як ти кричав.
Я жила у горах, ти вдихав мене із повітрям.
Я з тобою губилась, я з тобою блукала.
Дивні мелодії в твоїй голові – я була цим ритмом!
А ти кажеш, що я зникала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221520
дата надходження 11.11.2010
дата закладки 13.06.2011
- это ли преступление? - улыбаться весело, змеистым чеширом скалиться в зеркало
и провоцировать взглядом на "лезвием и по венам", виртуально, в "реале" нет времени
пропущенных - семь. Непрочитанных писем - две тысячи сорок три. И в кошельке не разменяна
тысяча на "покурить" и на "выпить немного, чтобы тебя - два в глазах, да, 18 есть...
чего-нибудь крепкого мне"
ох черт, если бы можно только: алкоголем забыться, напиться, чтобы имя твое не помнить
и в квипе писать с ошибками: орфографическими, грамматическими, пунктуационными
не жизненными, нет, пожалуйста, без трагизма, без перехода на личности, без проводов на перроне
и на колени не падать, и не шептать никаких "люблю" вослед уходящему поезду
...получится, может быть
молиться по-своему, с Господом говорить по закрытой линии за каплей-другой не то вечности,
не то алкоголя. Рассказывать об учебе, о Машке, которая дура, о том, что с кем-то поссоришься
еще не сейчас, но в обозримом будущем, и ни словом, ни нотой, ни шепотом "где же ты?"
ничем не сказать, о том, что год назад, сто или даже вчера - влюбишься, но сердцем от бога не скроешься
даже когда у(с)покоишься
да, целоваться с кем-то, взапой, взахлеб, неудержимо, болезненно, в стены вжимаясь, полувлюбленностью
страстью в вены ширяясь, падая-падая-падая в глаза напротив, в них от инъекции "люб" тоже зрачки расширяются
за руки цепко, дыхание к черту, прохожие: смотрят пусть, смотрят, себя вспоминают, вслух говоря "ненормальные"
выключен телефон, или разбит о стену - нет никакой разницы, когда так ласкает, так дразнится, рисует стонами
гимн обреченности
чертово сердце, ты почему "по умолчанию" полигамно? перепрошить, настроить на обезличивание
и не-стра-да-ть, не срываться в другой конец города из-за одной смс, не-с-то-бой засыпать ночами
не оставлять на память, стирать фотографии, аудио и текстовые файлы, и не делать вид, по-настоящему не печалиться
в будущее не заглядывать, и не реветь в подушку, не плевать в душу и если платить за что - то по чеку наличными
что же так хочется удавиться то?
через несколько лет сметать пыль с замков, подбирать пароли-ключи, открывать давно позабытые двери
ладонями по стеклу, взглядами - по ночному городу, собою - по сердцу, стирая и шрамы, и ложь, и ошибки
солнцем чертить "люблю", улыбаться свободно, спокойно, открыто, вдруг оказаться рядом, лечь на твои колени
пальцами по плечу, и взглядом по взгляду, все рассказать, проговорить вслух, имена обозначить в титрах...
...это ли преступление?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264831
дата надходження 13.06.2011
дата закладки 13.06.2011
Молися, аби я скотилась з розуму…
Розбещена, втамована, сліпа…
Катетером у жилу соту дозу,
А я пручаюсь смерті, бо жива…
Мені тютюн у горлі тягне спрагою,
І тиша ледве дише між повік…
Історія не стала навіть сагою,
І ми з тобою стесані в граніт…
У тебе очі чисто сині-сині!
Аж ріжуть товстим лезом по чолі!
Молися, аби я відчайно, зривно
Здушила свої сльози на струні..
Щоб світ не загубився між безоднями,
Під зорями митаючись, мов страх…
Молися, милий… поміччю Господньою
Ми гріх свій десь залишимо в віках…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263681
дата надходження 06.06.2011
дата закладки 11.06.2011
Ні завтра, ні потім,
а тільки сьогодні.
Згода?
Бо карти розкрито
і кожен щось виграв і
втратив.
Моя несвобода,
твоя нелюбов –
нагода,
Нагода позбутись себе
за найменшої
плати.
І хай жалюгідною
здасться комусь
колода,
Де мічені карти
і мічених долей
паради -
Здираючи шкіру
міняю свою
подобу.
Печатка і підпис.
Лише не поставлено
дати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264416
дата надходження 11.06.2011
дата закладки 11.06.2011
Він приїхав до Львова, коли цвіли тюльпани…
Із самісінького Риму, у брилі з лози…
Його очі – мов дикі потуги грози,
Несумісні з моїми як Веди з Кораном…
Я чекала на нього вокзалами й небом –
Мого дивного френда з далеких світів…
З - поміж сотень на правду зворушливих слів
Я змогла ледь просипіти – рада за тебе…
Потім були кав’ярні у скверах і дощ,
Ти щасливий від зливи, мов знаєш мольфарів…
Ти на диво умієш тримати флояру,
І… тікаєш у натовп розбурханих площ…
Ми з наплічником синім одним через воду,
Між байдужих і мудрих до мого вікна –
Я волаю крізь зуби до себе: САМА!
Ти щось ніжно шепочеш про руки і вроду…
Чорні пасма по вилицям – слизько, без руху,
Я навшпиньках до тебе ледь дістаю…
Ти кладеш у долоню браслет з кришталю –
І вбиваєш: Моєму найліпшому другу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264381
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 10.06.2011
Ох, як підеш десь мене шукати
Себе не тямлячи на пагорби і луки,
А я навмисне задрімаю в хаті,
А ти розпачливо заламуватимеш руки…
Пружні росою вмиваються стебла…
Зачудовано небо сміється із нас:
Щоразу кажу що не хочу, нетреба,
Та сама спокушаю тебе раз по раз.
Опускаю додолу очиська грайливі,
Зиркаєш в пошуках знаків таємних…
Просигналю вишиванкою в житі…
І бігом заховаюсь де сухо і тепло…
Ох, як підеш десь мене шукати ,
Нападу спекотними вустами,
Майже гола, злюща і патлата
Не просись, не випущу – пропав ти!!!
...Серце шмагають бісенята-очі…
Різки бажань впиваються в плоть…
Скирти сіна пахучі, призивні, пророчі…
Русалчина ніч, швидше з розуму зводь!!!
10.06.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264254
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 10.06.2011
Там, де потужний струмінь б’є з гори,
Я мрії із молитвою сплітаю.
Привітно віти тягнуть явори -
Від теплого дощу мене ховають,
Хоч добре знають – тут мене нема,
Бо подумки – уже давно з тобою…
ВІН так зробив: чуттями усіма,
Серцями – ми назавжди будем двоє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264176
дата надходження 09.06.2011
дата закладки 09.06.2011
Де є Ляля Бо? Вона є Бо
Бу ЛяБо. Вона ж в нас Во.
БоЛяБо любо ля
Ляля Бо гарная.
10.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253008
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 08.06.2011
Заколисує ніч перевтомлені ноги
І розмотує біль вкрай наморених рук.
А мені цілу ніч сняться дальні дороги
І вагонних коліс ледь приглушений стук.
А мені цілу ніч сняться лагідні руки,
Любі очі сумні, вуст омріяний рай.
Сниться серця її розтривожений стукіт,
неймовірні вірші і мелісовий чай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263812
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 07.06.2011
я не признаю тебя
я не могу признать эту тишину=
на пороге раненый птенчик
и врывается в комнату желание
признать тебя, но я не делаю этого.
Забывая полить цветы
я вспоминаю имя своё=
давно никто не звал меня собственным именем=
меня никто давно уже не звал.
Что делать страннику в однокомнатной квартире
в которой цветы пахнут бетоном и всегда жарко?
Огради балкон стеклом и я устану верить в солнце=
я научусь признавать тебя.
да.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263779
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 07.06.2011
Місто, яке було, але так і не відбулось,
така кількість глини повсюди, що просто якийсь Колос.
Тож вийди із вестерну, небо тут північ, виключи свій потік
І внутрішній свій Гольфстрім
також зітри.
Місто без понту,
значить дедлайн — цифра у щоденнику камікадзе.
І, знаючи ніби про це, грається у мовчанку.
Висохни, вийди,
витопчи всі слова — викинь печатку.
Бо пошта минає скоріше тебе, аніж адресу твою і скриню.
І почуття такі, що де там, позаздрив би сам полковник. І втома
жінку твою назавжди візьме до Криму,
а не додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263750
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 07.06.2011
Сентиментальність самотньо сказаних слів,
Списано списом, стерто, спотворено, страчено.
Сам собі сонце, сам собі Світязь, сам собі свій,
Сповитий сумом, справжній, спонтанно справджений.
Сліпим сокровенням сповнено сірий світ.
Сам собі страдник, сам собі символ страти,
Сам собі світоч солодких своїх століть
Смійся, старезний, смійся святий Сократе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231185
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 05.06.2011
Любов його - зріла, смутна і терпляча -
Серйозна, як фото на паспорт…
А в мене невпинна нестримна дитячість –
Зі щастям злетіти і впасти…
У мене потреба палати щосили,
І світом нестись торнадо…
Коли я впаду, в нього виростуть крила -
Бо знайдеться роль розради.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261739
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 04.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2011
Вона не розмовляла,вона читала на пам'ять Ахматову.
І ці три родинки на лівій щоці навскіс по діагоналі текстами набиті,
і ці орхідеї затиснуті пальцями міцно в руці,
і ці зіниці,наче з кориці,наче матові...
Ягідний пунш на мереживній скатертині тремтінням
в словах тихо розлитий.
Хребет у стільця сколіозом розхитаний...
Совість пришита до ліжка блідими нитками.
Вона вкрита лускою зовні,чекає,мов риба, свого поплавка.
Чекає,щоб місяць був у театральній повні...
Тоді вона еротично-легка,така іншомовна,
аристократично триматиме підборіддя...
У нього на плечах лупа,він декілька років поспіль носить
ганчір'я,
пахне акварельними фарбами і щоранку п'є з-під них воду.
...так невагомо виводить кожен контур,як алегорію,кожну лінію,малює її
зніжену,сонну,малює її нетверезою,малює її океаном,його хвилями...
Робить нариси обережними,пильними і в куточку підписує пензлем
"Gloria".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262999
дата надходження 02.06.2011
дата закладки 02.06.2011
- ну здравствуй. Ты как? Плачешь?
- салют. Нет, что-то не плачется.
И, нет. Влюбляться не хочется,
Равно как трахаться.
Работа. Учеба. Все так же живые письма
нет, не по венам бритвой, да, по бумаге Паркером
хистори? Да на диске. На DVD, там еще много места
чистого
не запятнанного тобой, не расписанного маркером
как кожа однажды
в среду, может быть - в пятницу
ла-асково
как наждачкой
и не надейся, мне хорошо живется,
тепло, летне-весенне-солнечно
я знаю, ты не со зла, тебе просто хотелось запомниться
быть в избранном, а не гостьей
прости
да, я знаю, это совсем не просто
но ты прости, полно плохое помнить
мне нынче свободно, очень
крылым живется проще
и на оттенок счастливее
и на мелодию ярче...
хэй...
ты что...
...плачешь?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262964
дата надходження 02.06.2011
дата закладки 02.06.2011
......................................"Чоловіки його віку нерідко цинічні,
......................................Люблять так, щоб на ніч. Цим, здебільша, і хваляться.
......................................Не говорять про вічне (це доволі логічно
......................................Для мужчин, яким вічність ярмом осідає на пальці)…"
(с) Ксенислава Крапка, січень 2011 р.
Є чужі, бо нестерпні (а може й нестерпні, тому що чужі…) –
І в очах щось не те, і на пальці світліш епітелій…
Скільки б серце не терпло, і як не моліться, чи не ворожіть,
Він однаково засинатиме у чужій постелі…
Відчайдушно чужі своїм, і втікаючі з дому,
Такі невиліковно самотні, і принадні отим, чим нудні,
Такі знаючі сутність жіночу, такі милі, смутні і стомлені,
І часами такі балакучі – про оте, чим такі мовчазні…
Є чужі, бо нещасні (а може чужі, бо щасні…)
І в очах щось не те, і в неділю немає часу їм,
Але скільки нам не пояснюй, і як не пояснюй,
Ми однаково щось «своє» їм дофантазуєм…
Є чужі безборонні, безсовісні, і безмежні,
Є такі, що не знають меж, і живуть на межі…
Ти летиш на червоне, начхавши на обережність,
На той бік, де живуть нестерпні чужі мужі –
Чи чужі, бо нестерпні, чи може, нестерпні, тому що чужі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262686
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 31.05.2011
будь проще, ma poupée, дыши воздухом, а не мной, говори прозой
иначе мы слишком вдвоем по весне, иначе - мы беспредельно похожи
вот только в твоих привычках курить, а в моих - зажигать звезды
может сыграем на жизнь? Не в карты, не в кости, во взрослость...
кричи, проклинай, но держись.
будь откровеннее, детка, рисуя по венам узоры, целуясь со смертью в ванной
"клуб 27" приглашает в себя молодых, свободных от душ и изысканно пьяных
не сохранивших себя для других, всех нас, капитанов дальнего плавания
которые по судьбе, по душе, по губам - не поцелуем, нет! свободою сердце вспарывали
чтобы и временем не зашить.
будь ярче, чтобы сгореть дотла, небо окрасив рассветно, земли не коснувшись
но за руку с тишиной, по мостовым, по годам, не кошачьей поступью, а каблучной
чтоб что не шаг - то в кровь, отпечатком, оттиском на века: "клуб 27" приглашает лучших
способных играть, привычных курить, отдавать навсегда бестелесную душу
2в1: не забыть, но, увы - не вернуть.
будь проще, ma poupée, отражай себя в зеркалах, танцуй на холодном стекле забытья,
по поцелуям читай, как по линиям на ладонях, не на твоих, но твоего бытия
и все, что вернулось, возьми, вместо змеи - к груди, чтобы пригреть и разделить на два
и снова дышать, и даже курить, отдаваться мне в звезды, чтобы после - сгорать
в моем поцелуе, в словах:
- ma poupée, будь...?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262503
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 30.05.2011
Пустий дисплей.
Немає повідомлень
Мій телефон напружено мовчить.
Я відчуваю
Смуток твій і втому.
Я розумію все...
Та кожну мить
Перевіряю – може обізветься
Моє маленьке втомлене дівча!
І мовчанка, нарешті –
Обірветься.
І стрепенеться радісно душа...
озвучка: Molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262344
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 29.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2011
лис сидит на крыльце, на самом верху рыжей ветки
московского метрополитена
предельно серые души
предельно серые стены
ничем не лучше
но лис сидит на крыльце, а не спит в клетке
не курит в окно, не режет вены, не глотает таблетки
и не возвращается в детство
даже на день
лис читает вчерашний вечер, рисует затейливые обманы
крапленые карты по судьбе раскладывает
и ни к чему-ни к кому себя не привязывает
не обязывает
крыльями в небесах не наказывает
сидит, да, и штопает раны
и края рваные
наивно порезанных в теплой ванной
нитей-вен
(разумеется, не своих)
лис молчит на ее "потом", не целует ни в губы, ни в сердце
читает Диккенса
солнце рисует на теплом асфальте
изодранными в кровь пальцами
так получается ярче
иначе и смысла нет
в этой-чужой весне
лис не спит уже третий день, лис не спешит в свой лес
не потому что наскучило жить,
просто лис сидит на крыльце
рыжесть средь серых стен
чуть-чуть не такой, как все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261741
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 26.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.05.2011
- Ти мене любиш?
- Сьогодні так.
("Престиж")
Сьогодні я люблю тебе, люблю! –
А завтра… буде завтра… чи й не буде…
Ти воском на міжкриллі намалюй
Ескіз думок, субстанцію етюду...
І поки я губитиму думки
Цілуй мене, лови мої повіки,
Сьогодні я така, і ти такий –
А завтра… мабуть, будуть інші ліки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261519
дата надходження 25.05.2011
дата закладки 25.05.2011
У чому самотність змірюєш?
У свічах, чарках, недопалках?
В словах, у які ще віруєш,
Чи в мріях, які вже в попелі?
Роками, віками, милями?
Рядками або трикрапками?..
Гарячого жалю хвилями,
Холодної туги знаками…
Не міряй. Виходь. День світиться,
Каштани до неба туляться…
І може вона закінчиться
На іншому боці вулиці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261365
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 24.05.2011
Трохи млосно зранку давитись на сніданок
вчорашньою запіканкою
і пускати по легенях кип'ячену воду з крану.
Я була надто відданою коханкою
і зализувала всі твої минулі рани.
Вирвати б з-під нігтів мотузку,
якою ти мене ще й досі тримаєш...
Та в мені надто мало здорового глузду
тому поволі вона приростає.
До огиди брутально палити совість...
якби хтось навчив мене по-іншому,
я була б неодмінно зразковою,
хаотичною,як у Лінча,короткометражна повість.
моя різкість,на жаль,спадкова
може,це знак?маєш часу до завтра,щоб піти...
вся поламана місткість крові
на обпечених вилицях розтікає по вулицях,
як по Львові я...коли хочу від світу втекти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261264
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 23.05.2011
мне все еще по губам: полынно, картинно, картонно
маленькая ma poupée*, акварелью брошенная на полотнах
и мною на простынях...
как ты там, как?
все ли спокойно в твоих глазах, все ли записи с комментариями,
все ли праведники на небесах, все ли грешники обезглавлены?
радостно ли теперь,
тепло ли тебе?
так ли нужна печаль, если бокал до дна и на душе печать,
сертификат: "не любит, не помнит, не знает и не умеет прощать"?
кто-то ведь будет рад,
поцеловать опять...
рисуешь мой взгляд, пишешь бинарные письма и виртуальную жизнь
это уже не смешно, это банально, это - немного лишнее, но скажи:
умеешь ли ты молчать,
когда ты совсем одна?
не поцелуй совсем, не перспектива - плен, и череда измен
ладонью наотмашь - след, криком прогонишь прочь, мимо холодных стен
я улыбнусь в ответ, не отпущу - предам
ma poupée, пойми...
...мне все еще по губам.
*фр. "моя куколка"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261177
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 23.05.2011
Маленькі хлопчики й дівчата
У вишиваночках співають
І щастя й долі так завзято
У Бога молять і благають.
Вони- маленькі українці
І хочуть ,щоби край їх милий
Не знищили ще раз чужинці,
А їхню мову не зганьбили.
Вони так люблять маму й тата,
І вчительку, що їх навчала,
Й не хочуть, щоб чужі солдати
Їх знов по тюрмах мордували.
Вони чужих гербів не хочуть,
Ні прапори, чужі святині,
Бо в них є тризуб їх праотчий,
І жовто-сині рідні стяги.
Тож, дай їм, Боже, добру долю,
Відверни біди, вражі змови,
Щоб не топтали вже ніколи
Чужинці край їх, стяг і мову
16.05.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261088
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 22.05.2011
Давай її розіб`єм, цю дурнувату вазу.
Обом нам остогидла, а ціла все стоїть.
Хай скельця розлетяться в усі кутки одразу.
А ми на фото знімем оту щасливу мить.
Згадаєм забобони і вигукнем: «На щастя!»
І кожен з нас, мов привид, свій обере тунель.
Зраділі й невеселі, щасливі і нещасні
Стрибнемо на чужу іржаву карусель.
А потім у крамниці, де були вже сто раз ми,
Візьмемо за копійки чарівний суперклей.
Розсядемось навпроти і, як дитячі пазли,
Всі скельця розкладемо від шафи до дверей.
Ми все назад, як було, гарнесенько зберемо,
Змазюкаємо клеєм шматочки геть усі.
Приляжемо, втомившись, з полегшенням зітхнемо
І з гордістю промовим: «Які ж ми молодці!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261015
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 22.05.2011
Кіно зніма не наша сінема,
Щось про любов знімають в Ялті фінни.
А що у нас? Це знають і дельфіни,
Бо знов тобі й сімнадцяти нема.
Солона хвиля обніма пісок -
Їм гарно разом, як і нам з тобою.
На серфінгу, мов чайка над водою,
Ширяєш ти. А я смакую сок
І погляд твій захоплений ловлю,
І мріям віддаюсь п'янким зухвало
Й напевно знаю: море нас позвало,
Щоб знов тобі збрехав, що не люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261052
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 22.05.2011
увесь твій достиглий біль висмоктані стигмати
твоя колискова
насніться браття чи ви мені браття?
лягаю все спок
і хай ти пройдеш по мені як радянські танки по цій америці
парадним маршем
мертвим чобітьми зробленими із жінок
що їм тепер там злюбиться що їм тепер там стерпиться
як їм тепер там зтертися
на польськім кордоні кинуті у болото
мов злоті
оті твої чоботи мертві жінки
бездзвінниці
церкви
оті твої першочергові призначення
безхатченка інвалід
платить за час ніби за кабельне телебачення
каже щось обрубок болить
щось і ртуть забилась під нігтями ховаючись від жалю
каже була і умене одна така варила дощі густіша за борщ
усе носила своєму знекоронованому королю
і дорогу оту пам’ятає уся до останньої нитки своєї весни
до сережки у носі
тому і тікає від мене досі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261047
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 22.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.05.2011
Вона прийшла -
хвилина у хвилину:
достигле небо
репнуло від слів.
А теплий дощ,
слухняний, мов дитина,
мене за руку
босоного вів.
Ми раювали -
мокрі і щасливі.
Друзяка - вітер
цвітом лопотів.
...Я так хотів,
аби безумству зливи
зі мною,
поруч,
ангел Ваш радів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260889
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 21.05.2011
пальцами по безумию, безумие лицом по асфальту,
разбивая до крови, рассветно-туманно-зыбкой, смешанной с ветром
теплой, как руки твои, сочной, как поцелуи твои - недосказанно терпкой
не предающей меня, как умельца - крапленые карты.
а ты не смотри, падай, падай
ликами-масками разбивайся
непревзойденный в танце
мой неприкаянный агнец
мое не рожденное ладо
губами по венам, венами росчерк по светлой коже,
палитра проста: черный и белый, сепия, чай, печаль, чуть прохладное лезвие бритвы
время - в века, река в берега, рука - по губам, губы по строкам предгрешной молитвы
цветок эдельвейса, окрашенный выкриком "Боже!"
падай, падай, но не смотри
на смятые шелк-простыни
в белом, как соль, и в крови
и тела змеиный изгиб
вместо ступеней вниз
*
и кто же теперь чей приз,
my sweet prince?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260849
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 21.05.2011
Янгол з породи відстаней і туманів,
Вічного диму, плеєрів і свічок;
З тих, що уміють голосно про кохання,
Видершись на незамкнений хмарочос;
З тих, що гітара й жінка лягають в руки,
Стерши кордони сумнівів і причин,
Янгол із тих, що не пасують сукням,
Одягу не тримаються і личин…
Янголи із таких не уміють матом,
Їм і життя не біль, і думки – не хрест,
Певна, він був назначений старшим братом,
Я впізнаю цей люблячий братній жест –
Легко по спині – мовби «тримай осанку»
(чи аби впевнитись, що до крил не стає?),
Янгол із тих, що з ними можна до ранку,
В небо дивитись з думкою про своє…
Тихі його слова і прості зізнання,
Очі його невиспані і сумні,
Янгол з породи відстаней і туманів,
Мабуть, вже не навідає моїх снів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260792
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 21.05.2011
Тепло його рук крали у мене тихенький і різкий видих, який так хотіла сховати. Сил не було! Футболка задерта. І ніби соромно…але тільки б не зупинявся. Моє тіло чекало кожного наступного дотику з таким нестерпним бажанням, ніби між моєю і його шкірою була вічність…я затримувала дихання, а потім відчуваючи наближення, ледь помітно підіймала спину в сторону його міцних рук. Великі , широкі долонні, під тиском яких, можна збожеволіти…..він опускається нижче! То розслаблюючись, то напружуючись, щораз чекаю, коли він дозволить собі більше! Закусивши губи, з заплющеними очима, я намагалась уявити, що він зараз відчуває? Новий натиск….мурахи по шкірі… Я в його руках…Ось ці умілі долоні дістались маленьких ямочок над сідничками і повільно, але з помірною силою масують їх…мммм….
—Як себе стримати? Моя ерогенна зона…чи видасть мене мій голос?
—Ай! Ну навіщо я це зробила…Я підняла сіднички, вигнувши спинку! В голові билась одна думка:
—Ну притисни до себе, благаю.
Я відчувала, як крадькома розливається тепло по тілу і щось б'ється в низу животика…
—А-а-а. Новий удар, мої сіднички у його руках…як же нестерпно приємно він це робить!
Я втрачаю почуття часу та реальності. Де я?
—Що роблять його руки? Це жагуче тепло. Я не хочу стримуватись. Моє тіло танцює під його руками , вигинається під натиском сильних долонь. Посміхаюся йому, щось розповідаю, намагаючись замаскувати насолоду іншим присмаком! Мені інколи боляче…Та це — приємний біль. Для зручності обертаюсь, лишень би це тривало довше! Відчуваю, як він зупиняє рухи. Що бачить? На що дивиться? Затримую подих і чекаю. А серце ледь не вискочить. Кров циркулює з шаленою швидкістю. Прискорене дихання не можливо приховати!
—Хочеш спереду?…
—Чи я хочу? Соромлюсь, але ж я так хочу…
Торкаєшся, так обережно. І звідки знаєш, що маю родимку на животику?
Я не тут. Розслабляюсь на стільки , що майже дрімаю… Фантазую…Так добре… Посміхаюсь йому! Не соромно, що через тканину тоненької футболки, бачить мої груди. І мої маленькі вишеньки… Такі насторожені…
Дивлюсь йому в очі! Посміхаюся з-під вій! Запевняю його, що не соромлюся! Милуйся!
Та він йде! Мій масажист знову пішов… знову залишив саму…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259237
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 20.05.2011
Залишся зі мною, дозволь собі бути щасливим,
Пробач собі погляди в вічність мого декольте…
Відкрию для тебе свою дивовижну властивість -
Що світло в мені і з небес, і з вогнів дискотек,
Що очі мої то яскраво зелені, то карі,
Що голосом то солоджу, то пророцтва пряду,
Що в небі не мали часу написати сценарій,
Тому я своє сьогодення творю на ходу…
Дитячі мотиви і ігри – прості і смішливі,
І байдуже скільки у стовбурі тому кілець…
І люди без зайвих занурень в пусті детективи
Поламаних доль, і мільйонів розбитих сердець…
У серці моєму є смуток, і сміх, і не тільки –
Там місце є кожному, ким у житті дорожу.
І те, що сьогодні у настрої міні і шпильки
Не значить, що завтра я не одягну паранжу… :)
Не знаю, чи то вже назавше, чи може, минуще,
Чи в серці моєму ще довго пробуде весна…
Залишся зі мною, не треба робити припущень –
Яка я насправді, бо й Бог цього, мабуть, не зна…
Бо треба любити без знаків питання, бо треба
Приймати таку, яка є – без сумнівних тривог,
Бо знаєш, я можу щасливою бути й без тебе,
Та ХОЧУ щасливою бути з тобою удвох!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260743
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 20.05.2011
Одного чудового ранку я прокинулась німою,а ти незрячим.Коли я просила зварити каву,то клала твої руки на цукор,а ти посміхався,знаючи,що п"ю її чорною і до непристойності гіркою.Ми заїдали поцілунки грейпфрутами і ніколи не знали,що смачніше.
Коли падав дощ і краплі періщили об гнилу бруківку вулиці,ти стискав мене за плечі і відводив до кімнати,щоб разом дивитись фільми.Тоді було неважливо про що.
Якось я написала багато віршів і таки наважилась дати тобі їх прочитати.Ти на дотик повірив у мене і відправив їх поштою далеко у прерії.
Коли мені не було у що вдягнутись і моя косметика на обличчі жевріла з сорому рум'янцю та синцями на повіках від меланхолії...ти казав мені,що я красива.А я хотіла бути рудою,сподіваючись,що так у нашому домі буде більше світла.
Іноді ти залишав на столі калюжі з-під молока,щоб у них я побачила багато білого дна.Я замочувала там пелюстки орхідей і сідала ними снідати.
Ми займались коханням на книжкових полицях,як дві заповнені чимось нетлінним кулькові ручки,що виписують з себе натхненні пориви геніальних ідей,а потім рвали сувої порядності,щоб більше нікого і нічого не соромитись...Бо я не могла про це тобі розповісти,а ти не бачив осуду вбогих душами людей і тому завжди нюхав наніч сухі персики,щоб відчувати мене поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260377
дата надходження 18.05.2011
дата закладки 19.05.2011
Ну, от і все.
Усе?
Тепер – усе.
Нас течія́
несе
на бистрі во́ди.
Розво́дить.
Тільки туга груди ссе.
Немає броду.
В негоду
загубилося лице.
А шко́да…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260106
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 17.05.2011
Господи, можна мені хоч раз
Стрінеться той, що без зайвих фраз?
Той, що у відповідь на слова,
Вміє лиш мовчки творить дива
(Той, чия відповідь так проста –
Лиш поцілунком закрить вуста…)
Той, що уміє обняти так,
Щоби життю повернувся смак;
Що як пасмо відгорне з чола,
Очі побачу чистіше скла;
Що не чекає від мене змін,
Впевнено прагнучи до вершин,
Що не скорить його, не спинить,
Що на собі його не женить… :)
Господи, можна мені знайти,
Того, щоб поруч із ним іти?
Щоби не перед ним, радше за,
Щоби він - грім, а ми вдвох – гроза,
Щоби і вітру в нім, і вогнів,
Щоби нам вічності кілька днів…
Господи, можна мені зустріть
Того, що зміг би мене любить,
Не відчинять (бо й не відчинить),
Лиш обіймати, коли болить…
Боже, хай стріне мене такий -
Він буде вільним, хоч буде мій,
Лишить мій дім, як захоче сам…
Господи, вибач мене за спам!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259660
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 16.05.2011
травень темніє від опіків і вибухає на спеці
за травнем жалоба
його польова дружина цілує бинти і звісно що божеволіє
вганяє під ребра зубило
мовляв я ж його зазубрювала скільки років і зрештою зазубрила
я ж йому прала
ходила на ринок
купляла гострих до літа спецій
а я казала
натисни на гальма
бо прийде смерть і фіг ти у неї візьмеш конспекти лекцій
то як ти принаймні добрався
певно нормально не їв і не мився шістнадцять днів
а потім
обліплював жінку цю тілом своїм наче потом
але ти ж святий як душі загиблих сільських вчителів
тобі черга направо
коньяк Вальгалла
повага і спокій такі
ніби ти в смерті питався
а смерть тобі мовчки кивала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259885
дата надходження 16.05.2011
дата закладки 16.05.2011
Якщо ти віриш –
день твій буде кращим
і ти в собі
відкриєш цілий світ, -
зрадіє серце,
в небеса піднявшись...
Благословен хай буде твій політ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259876
дата надходження 16.05.2011
дата закладки 16.05.2011
Хочу бути теплим,густим від подихів вітром,
зривати твою голову,бити собою по легенях.
Хочу бути носовичком,ти мною витреш
абрикосове варення з нижньої губи і покладеш до кишені...
Хочу бути ліжком з м'якими простирадлами,
щоб ти в мені прокидався після алкогольних екстазів.
Щоб все найсолодше згадував
від єдиного дотику,хочу бути найважчим наркотиком,
який ти винюхаєш доріжкою на унітазі.
Хочу бути твоєю вадою.Рисою обличчя,подряпиною.
Аркушем паперу,стінами у твоїй квартирі,які б ти
думками заляпував...
Хочу бути гарячою,щоб випалити собою твою внутрішню сирість.
Хочу бути тканиною,ґудзиком на твоїй сорочці.
Триматись на нитці,напиватись від сорому слиною,
бути повіками,закривати собою твої очі.
Хочу бути нічними сенсами в кінотеатрах,
щоб ти на мене частіше дивився.
Терпкою епілепсією в горлі,хочу бути
твоїми справами,здебільшого кепськими.
Хочу бути скибкою солі,чудернацьким магнітом на холодильнику.
Хочу бути найцинічнішим скептиком,щоб ти був втомленим,кволим,
а я була поряд, була сильною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259751
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 16.05.2011
...іноді б'ється,рветься на шматки,пітніє інсультами,коли швидко бігаєш
і коли вушна раковина,мов приймач,ловить солоні,черстві хвилі
зі станції,де тільки одна покинута колія...
"Такою ти мені непотрібна".
Якою...слухняною,тихою,здібною?
Бачиш вивіску і не заходиш до кав'ярні.
Плутаєшся довгими колами,вибираєш числа для розмов
і чомусь завжди парні...
Одягаєш на себе красиве,смачно готуєш,пахнеш
вишнями...а все що?Все марно.
У тебе ж є жінки,до яких ти липнеш...не від того,що солодко-а від бруду.
Вони намотують твої нерви на палець і різко смикають,
виїдають тебе з середини,словами грішать,
забивають свідомість криками.
Ти цілуєш їх просто в губи,а зі мною цілується твоя душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259792
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 16.05.2011
Нарциси у саду моїм за ніч
розквітли дружно –
весело і рясно,
а у гаю,
на стежці,
вздовж узбіч,
Цвітуть фіалки –
запашні, прекрасні...
Нехай у небі хмари -
у душі
так сонячно,
так затишно і тепло:
розквітли очі!
Пишуться вірші,
Щоб твоє серце
з холоду не стерпло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259313
дата надходження 13.05.2011
дата закладки 13.05.2011
* * *
Пізня частина доби...
Це — щоб тебе не відчути!
Ти без надій відлюби.
Ти відкохай без отрути.
Я не встигаю, затям.
Надто твій термін терновий.
Ніби погорда життям,
Кара за спосіб умовний.
Ще й остороги в'юнкі
Душу чіпляють за п'яти.
Колом кружляють вінки -
Небо не дать розіп'яти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259298
дата надходження 13.05.2011
дата закладки 13.05.2011
где-то на перекрестье: мир старый, мир новый, мир прежний
и я-или-нет - переделанный, перестроенный, передуманный
не-потерявшийся ни во времени, ни в отчаянии, ни в безмятежности
псевдо-лопнувшими и (нет!) не скрипичными струнами
словно бы здесь: сделал шаг, покачнулся, намеренно оступился
падение - повод летать, не больше, не меньше и не оправдание
я передумал, знаешь? Мечты не умрут, даже однажды сбывшиеся
и мертвые, те, что "когда то давно" - тоже вернутся в сознание
я порепетирую мне отведенную роль небожителя, а ты посмотри
как умело я строю судьбы, как точно и прочно чиню миры
не жадничай больше, mon cher, отпусти, занавес опусти титрами:
без моего имени, я - анонимный бог, слишком живой внутри
*
все. Пора. Заметки не на полях, нет, осс, вне игры
*
на пороге сидя, завязывая шнурки и на них - узелки на память:
чтобы после, куртку и сумку снимая со старой вешалки,
сунуть в руки сертификат на счастье, улыбнуться на равных
по губам - поцелуем и не-прошептать "люблю". For you, special.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259182
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 12.05.2011
Я, як мінімум, хочу до Львова,
А як максимум - мотоцикл.
Жити вічно теж було б кльово,
якби поряд із нею жити.
Ми б каталися по Україні,
Та верталися б в Львів на каву.
Хоч туман скрізь, роса чи іній -
Ми в сідлі і в нас добре справи.
Тут дихаєм морським бризом,
Там - знову пилом дороги.
Начхати нам на всі кризи
І на всі повсякденні тривоги.
Коли зліва - суцільна смуга
Й відчуваєш обличчям вітер
Як і швидкість, зростає напруга
Й себе бачиш володарем світу.
Обіймає за плечі та сама,
Кому світ свій вітдати не проти,
Відчиняє до серця браму
Її один ненавмисний дотик.
Життя тоді кожну секунду
Бачиш в фарбах різнокольорових,
І ніколи не стане нудно
По дорозі на каву до Львова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259082
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 12.05.2011
Я все життя вчусь відчувати менше,
емоції на обличчі малюю пензлем.
Наче тиха,стримана гейша,
загортаю себе тканиною,бинтую поламані сумом ноги.
Я стаю до усіх цих речей терпимою...Зціпивши мотузкою зуби,
навіть коли ти буваєш надто різким та грубим,
коли очі від темряви стають вологими,я беру твою холодну долоню і грію її об
свої спалені болем груди.Грію впевнено.
Зірвати б тонни гриму,який на душі свинцем осів.
Вуста твої-пілігрими,обіймали шию,залишали на ній синці...
Ти від мене ніколи не йшов,швидше просто виходив...
як виходить з судини кров.
Як виходить штучне з моди.
Якщо говорити з тобою про тонкощі,якщо говорити в деталях.
Я,наче Жанна д'Арк,босоніж ступаю на вогнище
й,зітхнувши з полегшенням,чекаю...
коли мене нарешті вже спалять!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258939
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011
Дивись, як мала пацанва із вирваним диханням каже – помри.
Тож годі ламати нігті об літературу,
цей час, який у тобі болить,
ніби коліно,
він протирає тебе як щасливу монету, жбурляє згори.
І не стільки мідь проростає, як ти накриваєш мідь.
І ота пацана на сусідським городі накриває кущі малини,
сусіда в цей час займає процес гоління
і окремий вид танців – стійке відчуття іржі.
Що не кажи,
а життя клітинами схоже на арафатку,
не знаєш навіть кому зав’язати на згадку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258890
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011
Знаєш, в моєму віці чекання принца -
Ще не симптом хвороби, а вплив породи.
Матимеш вільний час – то мені зустрінься,
Я тобі розкажу про свої пригоди…
Я тобі розповім про жіночі трюки,
Як воно – бути так, щоб як за стіною,
Як воно, коли раптом цілують руку,
Як зупиняють авта переді мною…
Як із плеча бретелька спадає вчасно,
Що треба в спину, що – у плече і пошепки,
Знаєш, в моєму віці самотнє щастя –
Це ще свідомий вибір і вільний пошук.
Знаєш, коли мужчина іде позаду,
Я відчуваю погляди на сідницях,
Знаю, я не повинна про це казати,
Зрештою, якщо хочеться – то дивіться…
Зрештою, гарні ноги, і гарні груди,
Очі також доволі собі бездонні…
Знаю, що так задумано, хай так буде,
Хай собі множать меседжі телефонні…
В принципі, я вже звикла до їхніх байок,
До безкінечних виходів «десь на каву»,
Знаю, я забагато про це все знаю,
Мабуть, саме тому я тобі цікава…
Мабуть, саме тому ти мені не дзвониш –
Щоби мені здаватись ще більш принадним…
Знаєш, я так втомилась від церемонних,
Я б так хотіла просто і без ускладнень…
Я б так хотіла щиро й не по-дорослому,
Так, як умію досі хіба що в віршах…
Знаєш, коли у тебе знайдеться простір,
Я тобі покажу мене найсправжнішу…
Я тобі розповім про життя без ролей,
Про моє справжнє, викладене в хореях…
Просто не в віці суть, я із тих Ассолей,
Що таки дочекається свого Грея…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258856
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011
апостол Петр улыбается: добро пожаловать в рай
сегодня дресс-код отменен, не действует фейс-контроль
нет запретов на яблоки, сны, и даже (!) на алкоголь
одна только просьба (он говорит) официантам - на чай
душу не оставляй, лучше уж медяки
(их непременно отсыплют на сдачу или на счастье
аккурат после обзорной экскурсии и визита к Пастырю
воскресшему (любим мы тоже так):
"вопреки"
не "за")
Лилит беседует с Евой, одетой только в тень древа
и как ожерельем или колье - украшенной Змеем
сплетенным из веры-неверия в единое и неделимое целое.
Он - из горячих мужчин, но однажды - устал сочинять грехи
и теперь только спит убаюканный правдой про жизнь
(ему снится, что он снова ангел,
и каждая ночь любви, и то, как он не ползет - летит!
нет... падает вниз, и не видно ни зги
Адам и Ева прикрывают свой стыд,
он - красной лентой скользит
по венам Земли.
У него сегодня новое имя, его называют СПИД.
Но мы ведь знаем, он ангел
который спит
на обнаженной груди
Евы? Лилит?)
апостолы заняты: каждый - собой, и только Иуда - Христом
последний опять говорит: "не сержусь, не вспоминай о былом"
Иуда в белом, рыжие пряди подернуты сединой
губы обветрены не-поцелуем: "ты сегодня побудешь со мной?"
он вопрошает об этом уже которую вечность
(оббивает пороги, пишет просьбы во все инстанции
переписать Евангелия, выписать санкцию,
на главную роль утвердить иного - предателем
а его, Симеонова сына, высадить на ближайшей из станций
к дому психотерапевта, у которого наблюдается
Христос утешает: еще чуток потерпи
я ведь тебя люблю, а значит - ты не сломаешься
Иуда вздыхает, но соглашается
!что только не сделаешь ради любви!)
словом, добро пожаловать в рай, сегодня - день открытых дверей,
для праведников, грешников и представителей не-христианских религий
у древа познания дегустация яблок и (для алкоголиков) - сидра
сегодня проходит акция: "все - для людей".
Дети смеются, играют, катаются по траве, гладят диких зверей,
великий каменщик* улыбается и раздает инструкции,
ангелы (warning! NC) наслаждаются проституцией
сегодня - похожие на людей - по повадкам,
а по крыльям - на птиц или фей
Змий спит на груди у Евы и снится ему,
что Бог одинаково любит своих детей,
а, значит, простит, что сегодня Лукавый не с ним,
а с ней.
((с)...она выпускает змей)
А Бог обнимает Ницше за плечи
и безмятежно, в вечность,
негромко, смеясь:
- Ты был прав, герр Фридрих, умер я, нет меня
нет - меня.
*намек на имя Кифа (камень), данное Петру Христом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258782
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 11.05.2011
Життя - абсолютна відносність,
Казав нам премудрий Айнштайн.
Теорії, вигуки млосні
Готують невпинно дедлайн.
Ми всі - абсолютна відносність:
Не все, що є добре - добро
Й не зло, що доводить до злості -
Від щастя до вбивства лиш крок.
10.05.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258703
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 10.05.2011
Богові легше – бо люди Йому не болять,
Час Йому вічний, і простір Йому не завада,
Він не залежить від слів, обіцянок, проклять,
Він не чекає на схвалення, чи на пораду…
В Бога надійні кросівки – дарма що одні,
Чашка Його не спустіє від доброго чаю,
Бог собі пише вірші і диктує мені –
Я ж собі думаю, наче я щось означаю…
Бог вечорами досліджує свій інтерфейс –
Ставить на комусь хрести, многокрапки і коми,
Богові легше – бо Він розуміє людей,
І не вважає себе непотрібним нікому…
Богові просто, для Нього тумани тривог -
Наче завіса, що перекриває дорогу…
«Дівчинко мила, - зітхає на небі мій Бог,
Мало ж ти знаєш про Бога, практично нічого…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258661
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 10.05.2011
Народ, який на конях іде на кулемети - незнищенний (чи повторилося би це сьогодні?).
Влада, яка кидає народ на конях проти кулеметів не гідна і подиху.
Слався предвічно, земле! Славтесь сини і доні!
Славен народ з прадіда царствує, як на троні!
Хори, співайте ставно, тенором, а чи басом?
Славтесь святі герої!
Слався, гарматне м'ясо!
- Ворог!
- В полон не брати!
- Нищить осиний вулик!
- Вигризти перемогу!
- Ми не здамося!
- Ми...
- Ми підемо на конях!
- Що нам залізні кулі?!
Гасло держави здавна, магму гасить людьми.
- Воля, вона ж, як мати...
- Волю в нас не забрати!
- Нас не здолать нікому!
-В серці вогонь не вщух!
- Ми захищати будем Землю від окупанта!
- Нам не зламати духу!
Тільки й те є, що дух.
Слався предвічно, земле! Славтесь сини і доні!
Славен народ з прадіда царствує, як на троні!
Слава самопожертві: смертю бить смертні врата!
Слава безсмертним воям!
Слава мільйонним втратам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258608
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
- Глупая, - шепчу, прижимая к себе, глажу по волосам, а она только всхлипывает, подгадывая ритм биения моего сердца, всхлипывает, шмыгает носом, поднимает на меня заплаканные глаза, синие-синие, как юношеские мечты, смотрит, долго, вдумчиво-доверчиво, кусает припухшие губы и так и не спрашивает: ни главного, ни второстепенного. Слова лишние, когда я вот так вот стою, обнимаю, путаю светлые пряди и уже полчаса не курю.
- Глупая. - Наконец кивает, отстраняется и идет в ванную - приводить себя в порядок.
Ленка. Глупая. Ленка...
Повторяю ее имя, и оно звучит пусто, как капли по асфальту. Сигареты. Курю.
Ленке 17, у нее будет ребенок. Мой?
Возможно. Курю.
Мы не встречаемся, спим вместе. "Дружеский секс?", - как-то шутила-серьезничала Ленка, скользя пальцами по моей груди, лаская, спускаясь ниже, хрупкой, почти детской ладошкой накрывая пах, лукаво глядя на меня снизу вверх, провокационно-порочно. Белокурый дьяволёнок. А я был рад соблазняться: красивая девка, свободная, смелая, дерзкая - ты бы отказал? Да и знал я ее с сопливства: вместе в козаков-разбойников играли, учились в школе, тискались в подъезде... "Почему нет?" - думал,заваливая Ленку на софу, сдергивая короткие шортики, задирая топ, - "не серьезно ведь. Не-любовь."
Осень. Первокурсная. Безрассудная.
А кленовые листья падали на паркетный пол, смятые простыни, обнаженные тела и капельки секса, шуршали под ногами и оттеночно пахли кофе.
Курю. Ленка приносит чай и бутерброды. Уже не ревет. Залетела. С кем не бывает.
У нее будет ребенок.
Возможно. Мой.
И глаза будут синие-синие, как мечты.
- Глупая, - шепчу, - а Ленка не слышит:
- Лёшкой назову.
Киваю. Курю. На душе дымно.
Не серьезно ведь. Не-любовь.
***
Молчу, прижимая к себе, глажу по волосам, а она только всхлипывает, подгадывая ритм биения моего сердца, всхлипывает, шмыгает носом, поднимает на меня заплаканные глаза, серые-серые, как дым моих сигарет, смотрит, долго и больно, кусает припухшие губы и так и не спрашивает: ни главного, ни второстепенного. Слова лишние, когда я вот так вот стою, обнимаю, путаю светлые пряди и уже полчаса не курю. Я - пальцами по щеке. А щеки сухие. Слез не осталось. Всю синеву из глаз - выплакала.
Отстраняется:
- Глупая, - падает дождем на асфальт. Заламывает пальцы. Всхлипывает. Кусает губы.
Не смотрит. А я не отвожу взгляда.
Белоснежность пропитана кровью. Мертвый комочек плоти, запеленаный, крошечный.
Сколачиваю фанерный гробик, опускаю туда холодное не рожденное тельце. Пальцы дрожат.
- Лёшка.
Хрипло. Курю.
И кажется, вот сейчас - выдохнет, закричит...
...и глаза будут синие-синие, как мечты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258499
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
...пийте чай в пакетиках!Я за безпечний чай!
Твоя тонка,ідеально випрасувана естетика
заповнила собою простір.Дія почнеться рівно о шостій.
А поки...чекай!
Я вдягаю на стегна намисто,
шкіру змащую м'якоттю стиглих слив.
В мене роздвоєна особистіть.
Ти навмисно бензином одну з них залив...
Трись об мене,нехай будуть іскри.
Ти випалюєш ними до тла.Ми з тобою,
немов екстримісти,
кидаємось на лінію вогню й кричимо"Аллах"!
Я сама себе зводжу з розуму,
розрізаюсь навпіл об твої ножиці.
Наповнююсь тобою по вінця,клітиною кожною.
Від цигарок димові кільця огортають мене
і роблять тривожною,
такою як ти хотів,яку обожнював!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258349
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Я,зізнаюсь,надто часто думаю короткометражками.
В мені немає крові,тільки розріджений пластик...
Я збираю його порожніми чашками.Приношу тобі
у ліжко зранку.
Спробуй,будь ласка.Зовсім трішки.Надпий.
Тобі ж так завжди подобалось,коли мої вуста
залишались напіввідкритими.
А якщо тобі гидко-нужбо,розбий!
Тоді наші серця вкриються тектонічними плитами...
Але ж сенс не в тому,щоб залишитись цілими.
І навіть не в тому,щоб побачити Монмартр.
Я продавала себе за найдорожчими цінами.
Ти дивився у вітрину і вагався чи "брати"?
Ніколи не повертайся в минуле,
воно вбиває твоє теперішнє.
Спогади для того,щоб їх кинули на дно шафи
й забули.Наче протерті до живого істерики,
які я так недоречно на себе любила вдягати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257969
дата надходження 06.05.2011
дата закладки 06.05.2011
Хай так, порахують пальці, дійшовши мізинця – ти у Криму.
А Крим і правда скажений , гідна компанія для Ірландії.
Що там, волога оливкова? Небо –суцільний мул? Пишеш кому?
А у нас не сезон, до цього ще глибоко,
класик казав,до цього ніби до радію .
Тож, як буде можливість,залиш мені половину зливи,
можна навіть не кращу її половину,
головне ,щоб по контуру узбережжя, кривою місця його відриву
від мене. Як там,дівчинко, винно? Про що новини?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257872
дата надходження 06.05.2011
дата закладки 06.05.2011
На сукні розійшлась блискавка,
мов по склу медові акварелі.
Своєю надмірною близькістю,
любий,
ти майже торкаєшся стелі...
Кімнатне світло інтимно-пряне.
Простирадла,як завжди,шовкові.
Обіцяєш зі мною зустріти ранок?
Хай там що...Я зловила тебе на слові.
Сьогодні між нами покер.
Ризикую:
Ставлю на чорне.
Любов-телефон тобі в соте дзвонить,
та ти всеодно не чуєш.
В душі щось сумне,мінорне...а поки
знову зіграло червоне.
В мені,мов навмисне,сидить двозначність.
Проте,я одна.До дна.З пляшкою...
Цілую твої повіки і це нереально смачно.
Бо під ними заснули очі,неймовірно гарні, фісташкові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254608
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 05.05.2011
Прости,
що до сих пір іще мовчу,
Плекаю слово,
доки не дозріє.
Я подумки
- "привіт" - тобі кричу.
Щоночі
я запалюю свічу
незгасної молитви
і надії
і примовляю:
- СОНЦЕМ ЇЙ СВІТИ…
Прости мене за це.
Прости.
Прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257645
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.05.2011
З’єднались наші душі у молитві.
Нехай простить мені любов цю Бог.
Я кожен день благословляю миті,
Короткі миті, коли ми удвох.
Можливо, що любов ця надто пізня
І ти для мене надто молода.
Для мене ти – Молитва.
Ти – як пісня.
Мов у пустелі – рятівна вода...
Без тебе дні – одноманітні й сірі.
Без тебе - пустка темна і сумна.
Не думаю.
Люблю тебе. І Вірю,
Що нам обом судилася весна.
Ще скільки нам відміряно – не знаю.
Зрадіє Бог,
чи роз`єднає нас...
Тому, коли з тобою розлучаюсь, –
прощаюся,
немов останній раз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257533
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2011
Я буду живым, даже если не сложится "вечность"
Из придуманных кем-то (кубической формы) льдин.
Я буду живым и, пожалуй, немного беспечным,
Буду радугой - в серо-пустынные долгие дни.
Я не верю, что будет весна, - я помню об этом,
Просто знаю, как тысячи прочих священных истин.
И одна из них (предрешено) - мы встретимся летом,
Чтобы снова гулять по волнам, по снам и по жизни.
Пройдут тысячи тысяч веков, а, может быть, более,
Но два ветра всегда будут слышать дыханье: твое и мое.
Твой - горячий и жаркий, и южный, мой - северный
И мятежный, свободный, рисующий наше "вдвоем".
А сейчас - прочитай до конца, улыбнись, поверив,
Прошепчи мое имя: ведь стекла ветрам - не преграда.
Видишь: тени сплетаются в Тень, змеятся по стенам?
Я приду, я коснусь поцелуем губ, я (чувствуешь?) рядом.
Ночь подходит к утру, мне пора уходить, но - не бойся,
Не грусти, мое чудо: ведь ночами сменяются дни.
Просто помни - вернусь. Просто жди, мое солнце,
Просто знай, что люблю. А значит - я буду живым.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257233
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 02.05.2011
Приходит. Не ждет. Не смотрит в окно,
Почти не мечтает о трепетном солнце.
Я называю ее - Весной,
Люди зовут ее - Осень.
Она улыбается. Кутает плечи в шарф,
Тонкий, раскрашенный алым и желтым.
Я знаю, она покупает март
У блеклого неба за злотый.
Она вышивает весну уже тысячи тысяч лет
Разноцветными нитями снов и желаний.
Она любит кофе и дым сигарет,
И тонкую мятную тень обещаний.
Она прячет в душе огонь, а в глазах - льдины,
Она любит гулять по дождям и по нотам.
Я знаю ее. Я сочинил ее имя,
А люди... зовут ее - Осень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257230
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 02.05.2011
я помру на сорок п’ятому кілометрі огляду спортивних новин
забери мене сестро до себе бо так тільки дикі народи беруть латину
і нічого не буде хотітися після
бо як можна виграти матч
де трава поглинає землю а м’яч із Євангелія від Навина
забери мене сестро як плач забирає спочатку дитинство
а потім саму дитину
підмети у квартирі вимий посуд повечеряй проспись
що залишиш на завтра загорни у сувій
і нас порізно покладуть
як причину і наслідок як
різні за формою кахельні плити
і залишиться тільки огляд спортивних подій
як єдина можливість про щось говорити
а як так то опісля нас залишиться тільки час
як опісля дощу гриби
забери мене сестро бо ліс забирає властивість юрби
бо помру і рибалки мене роздягнуть у все парадне
і відпустять поміж глибин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257185
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 02.05.2011
все хорошо, только весна хуевая нынче, да, все дело в ней
она значится в планах и вписана даже такою в итоговый счет
и не важно, кто потерял, кто нашел, кто врагов, кто друзей
кто себя, оступившись, обрезав крыла, (не)нажав на курок...
это просто мартовский снег и апрельский дождь, ты поверь
скользкие грани зеркал и сто отражений в случайных осколках
порезаться столь же легко, как и бескровно - выйти за дверь
и задержаться за ней: не на выдох и вдох, а надолго...
цветы осыпаются майскими днями на мысли и действия
за спиною тепло: от сожженных мостов и звездных огней
и улыбка рассыпана крошивом по-после приветствия:
- все хорошо, только весна хуевая нынче, да, все дело в ней...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256677
дата надходження 29.04.2011
дата закладки 29.04.2011
автор: Ляля Бо "зміни плечей торкались важкими краплями…"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244105
зміни плечей торкались важкими краплями,
від кожної з них лихоманило, аж трусило
впертим і змученим, нам давалася сили.
так вектори оберталися в інший напрямок.
так ми ховалися, малювали свою територію:
крейдою коло, як хрестики-нулики в зошиті.
знецінювали свободу. не разом. умовно поряд.
замість істерик - "хочу" на вушко, пошепки.
досвід приймали від долі. як даність. як аксіому.
впивалися відчуттями мазохістично, тонко.
...не продавали душі і виглядали при цьому,
як діти із кульками ртуті на білих долоньках.
@
перемены плеч касались тяжёлыми каплями
от каждой из них трясло и лихорадило...
измученным и упрямым нам давались силы,
так векторы вращались в другие стороны.
да, мы прятались, рисовали свою территорию
круг мелом, как крестики-нолики в блокноте,
обесценивали свободу. не вместе. условно рядом.
вместо истерик - "хочу ", на ушко, шепотом
опыт судьбы принимали. как данность. как аксиому.
упивались ощущениями мазохически, тонко
... не продавали души и выглядели, при этом,
как дети с шариками ртути на белых ладонях.
плэйкаст : http://www.playcast.ru/view/1556322/e8a1188f5b5e8e582750c5e621e80d019bc286bepl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256507
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 28.04.2011
*спасибо пану Желязны и его "Хроникам"
через тысячи тысяч рождений
ступая по отражениям
след в след
не-путями к Амберу
путаясь в себе и во времени
забывая о том, кем не был
превращаясь
в феникса или в пепел
серый-серый
с пламенем
по прописным истинам
и зачеркнутым искажениям
выживший
перепрятавший память
и кровь перекрасивший в алый
не рожденный
для старости
и смертью не купленный
ни куклой не ставший,
ни кукольником
в карты играющим
оставшийся не наблюдателем
но - знающим
тайны каждой из граней
капли
упавшей в мета-пространство
с края кофейной чашки
замершей в камне
одинокой серьги янтарной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256441
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 28.04.2011
Коли хтось про тебе спить ,перегортаючи із кінця на початок,
наче шляхи додому,
а вірніше китів попід цими шляхами,
тоді червоніють вуха,
саме з них колір і починає тебе вивчати.
Обростаєш ним,ніби Карпати ,поступово обростаючі пастухами.
І колір так
дійшовши своєї мети,
себто хтось там прокинувся ,зібравши докупи думки і урожай,
без шуму ,без болю відходить у кращі світи,
не лишаючи по собі рівно нічого -
не по-людськи ,але все одно вражає.
Мається на увазі ,що внутрішня сторона навіть і у ножа є.
(Продолжить)
І коли хтось про тебе спить,
наприклад у далекому приймальному покої,
то якщо все нормально,
ти прокидаєшся у цей час від важкого холодного поту,
і червоні краплі його дорівнюють кількості кабінетів , шприців, набоїв.
А якщо не нормально,
то прокидаєшся і
просто
ідеш
на
роботу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256273
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 27.04.2011
Заплутались мотузками мої думки у хаосі.
Вже ролі всі розібрані. Ну що ж робить? Так сталося.
Не відступити крок назад, лиш уперед – в незвіданість,
Бо не постукає в вікно з майбутнього незнаний гість.
Так хочеться сказать комусь неповертаюче «Прощай!»,
Й піти кудись, де вже ніхто не скаже так: «Заходь на чай!»
Дивитися у вакуум, вже геть осліпнувши від сліз.
«Відстаньте всі!» – Я так скажу. Ще не настав мій бенефіс!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255941
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 25.04.2011
Господи , це ж твої особисті сузір’я –
у серці Стрілець, під ребрами Водолій.
Тримаю твій місяць , мов свічку у церкві,
або застудну хворобу
/зашкалює/
ніби чуму,
допоки весна закреслює квітень як після коми нулі,
я після коми тону,
Господи , тому і тільки тому,
що самотність – це як біля тебе не помирає навіть старий котяра ,
коли із поштової скрині не вилітають білі голуби,
тільки листи,
неначе радари.
Господи , прости ,
бо із року у рік на Воскресіння Христове воскресає лише повітря
і опускаються, щоб не були помітними ,
янголи уночі ,немов ворожі парашутисти ,
зливаючись з рівнем внутрішньочерепного тиску.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255915
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 25.04.2011
ти бачила? згасла зірка - у небі, над Віфлеємом
то, мабуть, була моя віра...чи, може, твоє життя
чи чиєсь, ще | вже не народжене диво святеє
(я тепер почуваюсь вбивцею. А, може, це справді так)
не тримай мої руки...я більше не скривджу світу
присягаюся тою зорею. Так, я знаю. Вона не сяє.
може, небесний ліхтарник їй душу замінить?
(це легко, як сердце нове змайструвати. Я знаю)
не схиляйся так низько до мене - штовхну, ти впадеш
а куди ж, далі неба, ще падати? У нескінченність,
що на вірші пошматували? чи, може, лишилося ще...
(Я хвилююся, ладо. Бо в смерті твоїй не впевнений)
хтось прийшов. Зачекай, я відкрию. Може, то Щастя.
ти побався он поки із мріями. Там, у кутку, причаїлись
їх забули колись, та, то, може, було й на краще...
(Ці - ще й досі живі. А вмирають всі ті, що здійснились)
ні, не Щастя. І навіть не Спокій. Знов листоноша...
сім мільйонів листів-молитов. Під мільярд - прохань.
слухай, ладо моє...як не смерті, то кави - хочеш?
(Там, за рогом - купи молоко. А каву зварю я сам)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205163
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 24.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2011
Девочка пела в церковном хоре
А.Блок
дівчинка яка ніколи не співала у церковному хорі
вона до
осточортіння збирала листя
себе
недоліки
і їй особисто Моцарт
відшаровуючись від
леза іржавих колій
заточував реквієм за недопалки
і не прокидаюся так
перекидаються мов стовп
міняючи напрям руху
сузір’я
і розташування строф
загинаючи пальці життя до
збочення у
трудодосвід
і так по-монголотатарськи ламає ребра що
з тебе досить
допоки тебе набивали зірками лузаними наче насіння
допоки ти у сирій землі перетворювався на квіти
дівчинка ховалася від цього насильства
шість днів не співала а сьомому взагалі відмовлялась вірити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254706
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 18.04.2011
Маленький мальчик на берегу моря, лет 9-ти. Угрюмый, взлохмаченный. Нахохлился, как воробей. Никому не верит. «Я построю свой дом! И мне никто в нем чужой не нужен!» Нет правых и не правых – есть свои и не свои. А кто свои – он и сам не знает. Свои ушли вперед давно, а он остался. И теперь ему кажется, что бы их догнать, он должен стать таким же быстрым, сильным, смелым, как они. Только никто не сможет в этой жизни догнать тех, кто умер. Но он все равно клянется, что станет самым лучшим. Просто так.
У него не ни одного авторитета в мире людей. Из признанных. Не верит в классические произведения, во все, что люди привыкли считать хорошим. Везде ищет подвох, никому не доверяет на слух. Только одного учителя слушается беспрекословно – своего отца. Когда советуется с ним в душе.
Он уже знает, что они все ушли и никогда не вернутся. Теперь он хочет построить самую неприступную в мире крепость, что бы защитить себя от тех, кто его не понимает и называет глупым и сумасшедшим. И даже если кому-нибудь удается приблизиться к нему и вызвать у него доверие, это доверие очень легко потерять, малейшим неосторожным словом. Поэтому когда я подошел к нему, я ничего не говорил, лишь схватил бревно, которое он тащил, и помог нести. Он бросил мне осторожный взгляд, но ничего не сказал – он почти выдохся из сил. Принял помощь. Бросил бревно возле груды таких же. Пошел обратно, и я с ним.
Так мы работали до вечера. Он показывал мне, что ему нужно, я беспрекословно подчинялся. Если бы я сказал ему, что он делает не верно, он бы сразу отказался от моей помощи. Потому что, если ему что-то советуют – он считает, что им хотят завладеть, хотят направить его силы в нужное кому-то русло.
К вечеру он сильно устал. Видно было, что он работает на износ, потому что чувствует, что это все не вечно, все его укрепления – лишь пыль на ветру времени. Однажды его дом уже разрушили, враги, чужие, убийцы. Но он все равно не может остановиться. Ломает себя, не дает ни секунды отдыха, почти что не ест, потому что не умеет ничего готовить. И строит свою крепость. Крепость до самого неба. И верит в нее сильнее, чем цари Вавилона – в свою башню.
Мы разожгли костер. Он сказал мне, что подежурит первую половину ночи, а я вторую. Он падал с ног, но знал – что нельзя спокойно засыпать без стражи. Я не перечил ему. В его мире всегда были враги – сейчас они просто затаились. Но в любой момент нужно быть готовым к схватке. Видно было, что он уже сражался в детских битвах, на лице было множество отметин и ссадин.
Ему страшно. Очень страшно. Потому что его строение уже не раз падало, рассыпалось в труху то, что казалось надежным и уверенным. И он оставался один беззащитен на своем берегу. Мне почему то кажется, что только поэтому он еще не умер от истощения – из-за этих перерывов, когда он начинал все сначала. Когда было время отдохнуть. Но он никогда не плакал. Криво улыбался сам себе. Смотрел на свое отражение в воде. Смеялся и начинал снова. Потому что не хотел жить в мире, который его окружал. Не хотел жить с людьми, которым не доверял.
Ночь стояла до безумия ясная. Видны звезды, карта небесного мира. Из походного рюкзака я достал флейту и сыграл ему. Сыграл вместе с оркестром шумящих волн и ветра, свистящего в листве. Сыграл то, что не играл никогда в жизни еще – и получилось на удивление красиво. Потому что музыка пробуждается только тогда, когда ты не знаешь, что нужно сказать. Никогда не знаешь наперед. Легкими касаниями я играл с простой мелодией, с длинным повествованием без слов и обмана, обволакивал пространство в некий особый музыкальный вид материи. Строил свой замок. Из воздуха. И он тоже видел его. Небесный город, вечное сияние Отца. Вечная дорога вверх, к нему.
Тишина вернула нас в мир. Мальчик расплакался впервые за много лет. И это не были слезы страха или страдания – о, нет! Это были слезы мужества расставания со своим страхом. Слезы понимания, взросления. Я подошел к нему и вложил в его руки флейту. Подарок. Обнял и рассказал, какой великолепный мир окружает его со всех сторон, сколько необыкновенных мест есть на этом берегу, какие необыкновенные люди живут здесь. О том, что на севере недалеко есть древний поселок рыбаков, тоже сильных и гордых людей, полных мужества не от сражений друг с другом, а от вечной схватки с божественной стихией моря.
Там ждут его, еще даже не зная об этом. Так в мире часто случается – мы ждем, еще даже не зная кого, но он все равно есть, и он уже вышел в дорогу, и он так же нуждается в нас, как и мы в нем. Каждому ребенку есть место в этом мире. Каждому есть его место, его гавань. Не крепость и не башня. А маленький домик у теплого моря.
Мы простояли так долго. Он не мог меня отпустить, а я ласково ерошил ему волосы, глядя, как кружилось над головой небо. Он ловил каждую секунду, каждое мгновение рядом со мной, потому что знал, что расставание будет скоро. И это невозможно изменить, пока мы в этом мире. Дорога у каждого своя, и мне пришло время идти дальше.
Я набросил свой дорожный рюкзак, и отправился вперед по волнам, навстречу Солнцу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254358
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 17.04.2011
Падайте на коліна, кайтесь, просіть прощення! -
Наше скадне днювання повне простих дилем... -
Скільки б людей не було, а проти Нього - жменя.
Небо заснуть забуло: ніч засіяла днем.
Землю в обійми скута світло, як смертне віко...
- Вразило аж до серця?
- Темені гірш нема! -
Завтра візьмуть на кпини:
- Як?! Ти не чув про зірку?!
- Що? Ти ходив до церкви?
- Що? Ти спасений? - Тьма!
Ми навіть в силі - дрібка,
мізер, крихтина, друзка...
Щастя - зустріти вечір, щастя, як зранку встав.
Шальки готові важить кожну й дрібну галузку.
Небо заснуть забуло -
хто на коліна впав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254290
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 17.04.2011
Твоїх обіймів тонка межа – коли тремтіння іще не видало,
Коли ще друг, але вже не дуже - і не вернутись, і не спинитися,
І поки тиша переважа, і, мов незриме густе повидло,
Опала ніжність огорне душі, і залишається лиш молитися…
Ти поцілуй мене в той момент, коли самотність іще не скорена,
Коли ще крильцями тріпотить, і все відштовхує, і сахається,
Якщо кохати – то тільки вщент: щоб перед небом було не соромно,
Нехай блаженство триває мить, та як блаженно в цю мить кохається…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254104
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 16.04.2011
певно деревам сняться цукерки тому що дерева це дитинчата
їм сняться цукерки навіть коли ніч мов підбитий танкер заливає нафтовою чорнотою
коли капітан мовчить бо капітан повинен мовчати
згідно уставу ніколи не збиратися навіть по двоє
коли берези
троянський кінь
дуби
Ахіллес
а решта
дрімуча Троя
певно і духи що вкручені в ці дерева повинні деревам наснитись
бо провінційні ліси зі своїми казками більш потойбічні за Прованс
більш потойбічні навіть за серце що змушене буде назавжди спинитись
як зупиняється транс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253171
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 12.04.2011
Присвячується Джеку, який збудував дім...
Ось сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А це – легендарні й не дуже поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А це - майстер страху і гри VELVET CAT,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось ще ніким не підкорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось БОРОДА – думка зроджує рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось і ЛАСУНКА з своїми думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось ІГОР ВОВК пильно стежить за нами,
Який забирає ЛАСУНКУ з думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось ЛЯЛЯ БО і щоденник її,
Яка не напише про ВОВКА ні грама,
Який забирає ЛАСУНКУ з думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
Ось CORVIN, який трохи дивний або…
Який зупиняється на ЛЯЛІ БО,
Яка не напише про ВОВКА ні грама,
Який забирає ЛАСУНКУ з думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
9.04.2011р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252747
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 10.04.2011
Коли обіпрешся , ніби хустина ,об вітер ,завжди тікаючий в море,
напишеш , що це особисте :
відьомство й папір , кольору розпеченого вольфраму,
що не можна розливатися , мов кип’яток ,
загрібати планети в кулак з озвірілістю і терором,
по горах , як до Бога ,іти ,
зношуючи черевики і рани,
коли підступає до вдиху : зарано,
видиху : не зарано.
Бо не можна
Ромашка зійде на ні.
Окрім запаху пальців на ній
завжди залишається більше
від Гулівера на мілині.
Як коріння дубів , наче вени , по корі запускає дуби до серця,
так просмолені оцтом бинти не дозволяють
материкам твого тіла
стертись .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252395
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Ти просто випромінюєш натхнення.
Між нами вісім років й твоя школа.
Ти слухаєш "попсу" і любиш колу;
Я - шахи й абрикосове варення.
Твоє волосся пахне літнім сонцем.
Ти віриш в мене і в свободу слова;
Доросла майже і на все готова.
Батьки тебе ще називають "доця".
Мене осудять за розтління юних.
Show must go on, хоч спущено портьєру.
Тобі - навчання, а мені - кар'єра.
Однак ми разом будемо, де-юре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199546
дата надходження 06.07.2010
дата закладки 04.04.2011
Ти кричала до мене з газетних шпальт,
Я у космос літав і лягав під потяг.
Куртизанки потроху втрачали шарм,
Стриптизерки повільно скидали одяг.
Твій портрет не змінився, а поміж тим
Руйнувалися гори, росли атоли.
Прибалтійський прибій викидав бурштин
І молився на рани Христа католик.
А насуплений турок смоктав кальян,
Ворожив неквапливо на гущі з кави.
Серед сотень розлучень наш мезальянс
Міг би стати красивим, та був кривавим.
І покара спускалася на обох
За нездатність до пошуків компромісу.
Не пиши апеляцій - терплячий Бог
Врешті втратить терпець і пошле до біса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245259
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 04.04.2011
а душа моя - хороша, чертовка, к жизни весьма приспособлена
есть-пить-спать, равно как совестным быть не просит,
держится выгодно, с достоинством, пусть и чуток обособленно
но душа-то ведь роду женского, девушек красит скромность.
не тревожит ее печаль, не мятежит, не рвет кошачьими коготочками
на мелкие части, на полосочки, на параллели и вертикали
не членит ее страх и сомнение на точки и запятые, и многоточия
на восклицания, и вопросы, и прочие знаки препинания.
мне с такой душой хоть в огонь, хоть в воду, хоть в чужую душу
погостить, наследить, нагадить, оставить добрую память
впрочем, что с душою, что без - кто же в нынешнем веке-то пустит
в нашем веке на душу чуток наплевать, в 21 решают money.
да, душа моя хороша, всеми гранями и оттенками, неприхотлива
и все чувства хранит, и эмоции дарит (бесплатно! новая акция!)
не по Богу живет, не по дьяволу, а по заповеди про счастливость
не стремится кому-то годить или гадить, не ведется на провокации
все в душе моей хорошо, согласитесь, друзья, душа - высший сорт,
душа, господа и дамы, просто отличная: никаких изъянов, ничего лишнего
нет, не надо вопросов с галерки, мол зачем я такую в товаро-то-оборот...
никакого обмана: всё в душе моей хорошо... всё, кроме наличия...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251115
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 01.04.2011
по тишине. Ступаем по тишине, смотрим в глаза другим
книги читаем в метро, на остановках и в мировой сети
мы так одиноки, как звезды: будто бы рядом, но только
если смотреть с Земли.
по тишине. Играем, словно по нотам, играем, нет, не живем
играем, играемся раем, ранами новыми-старыми или душой
или словами, чтобы до крови, до крыши, до крика "не трогай!"
чтобы до "падать вниз".
по тишине. Пишем надрывно, по строчкам, до точки, до-после
и неисправленных запятых, и прочерков, и тому подобного-прочего
вслух вычитываем, проговариваем мысль до последнего слога
не веря в себя, но... веруя в Бога.
по тишине. Касаемся губ через тысячи километров, желаем счастья
роняем небрежно слезы и рядом стоящие "прощай"-"здравствуй"
и забываем, у жизни есть жизнь, только жизнь, без эпилога
только одна глава. Бесконечно долгая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251113
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 01.04.2011
Але беззаперечно,у Давньому Римі на пальцях твоїх існувала б законність сенату.
І метелики з напівпрозорими шкірою/пилом/серцями розсипані уночі,
і твій внутрішній снайпер іде полювати,
як ідуть по лісам втомлені утікачі ,
кожен з важкою надією на плечі.
Але беззаперечно, що кров перетреться своїм носієм на олію,
і що пальці ,немов провінційні актори , знервовано дряпають скло.
І шамани в обряд воскресіння пітніють, біліють,
ніби справді чекають, щоб перетекло
життя
відповідно дографіку воскресінь,
життя і тепло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250763
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 31.03.2011
тише, тише. Спокойные сказки не для тебя, малыш
не о тебе, мой друг, не по зубам, мой пожалуй-враг
и ни монеты личного, ни слова лишнего, все просто так
так нежно и хрупко, так неспокойно, как только лишь
ты - спишь...
ближе, ближе. Холодные пальцы не по губам тебе,
не по зубам судьбе сердце из крошек зеркальных
право, mon cher, не нужно ни слез мне твоих, ни печали
только улыбка и снова шаги - не ко мне, а за дверь
всех моих вер...
ярче, ярче. Солнце слепит если не слеп, и сжигает крылья
но мы не умели летать, разве что только с крыш
и вниз, и под капли дождя, под крик "не молчи, прошу, не молчи!"
и пепел ментоловых сигарет, пахнущий солью и пылью
не прожитой были...
жестче, жестче. Чтоб не обмануться лаской и нежностью,
чтобы не слышать слов, только себя, только в избранном
и не играть в любовь, не баловаться вместо игрушек искренностью
быть буддой-который-курит и жить в безмятежности
наперегонки с вечностью...
злее, злее. Как ветер осенний в окно, как кленовые листья
на самый порог, по душе, по свечным огаркам и сколам
смерть - последний экзамен для допуска в рай, а мы еще в школе
неприкаянно рядом, не позволено и так не правильно близкие
телом, душой, мыслями..
верю, верю. Спокойные сказки не для тебя, малыш,
не о тебе, мой друг, не по зубам, мой пожалуй-враг
и к черту, ты знаешь, твой-мой недосказанный страх
я не жалею, так нужно, так - разошлись-не сошлись пути
ты только не плачь...
...спи, я прошу тебя... вечно и сладко спи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250540
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
там вітер такий він уміє в'язати будинки вузлами
і коли там приходить весна
то завжди зі своїм специфічним наломом
краще мовчати
тупитися
вести себе з’їжджено зламано
взагалі відчувати себе тістом
або як у ніч на дорослість дівчата
хочеться одразу танути і одночасно обростати травою
бо запахи навколо такі немов трьохсотлітні дуби
ніби солдати якоїсь братньої але все одно чужої
країни
і поміж цих скуйовджених запахів вітер
неначе нефритовий імператор
і якось мимоволі
якось одразу наступає ступор
і краще мочати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250372
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 29.03.2011
Навряд можна назвати це ЕСЕ, так ДУМКИ ВГОЛОС (на папері)
Надумав студент 4-Г курсу, … Станіслав.
Україна вчора, сьогодні, завтра
Україна… скільки у цьому слові… Хтось вимовляючи це слово, набираючи повні груди повітря, зітхає, а інший, десь за кордоном, пускає сльозу, згадавши друзів, першу кохану, могилу, де поховані його батьки і рідні. У когось болить за неї, а комусь все одно. Але, попри усі негаразди і міжусобиці, мовні конфлікти і політичні чвари, ми українці, ми маємо свою гордість, хоч і не без іронії та все-таки, багату історію, милозвучну солов’їну мову, прекрасну і неординарну культуру, могутні звичаї і традиції, багату і розкішну природу, талановитих і цікавих людей, наділених людяністю, доброзичливістю, гостинністю та ін.
Україна – це не тільки держава, у термінологічному визначенні цього слова. Україна – це пісня, кобзар, вишита сорочка, спів солов`я, козак на вороному коні, червонолиця дівчина з карими очима і довгим волоссям, селяни з гектарами голіруч обробленої землі, безкрайні поля і ліси, річка, садок вишневий коло хати, купа дітей на подвір`ї, запашний коровай на столі, гранчак горілки, сміх крізь сльози – все це набагато більше ніж адміністративно-територіальний поділ країни, невиконання обов`язків Прем`єр-міністра, фіктивні мітинги і стратегічне розташування ракет. Бо перше – це душа народу, а інше – фальш.
Україна вчора. Схід сонця. Початок дня. Та батько п`ятьох дітей прокинувся вдосвіта. Натягнувши перелатані штани, він виходить надвір, починає годувати скотину, жінка, прокинувшись, порпається біля печі: «Сьогодні буде хліб» - промовила до себе. Нарубавши дров, чоловік зупинився на пагорбі, окинув оком свою землю, яка уся просякла його трудами і краплями поту, зітхнув, але не від розчарування, і почав свою важку хліборобську працю.
Україна сьогодні. Середина дня. Палить сонце. Чоловік іде убік центральної площі міста: «Нарешті зелений» - подумав він і почав переходити дорогу. Сьогодні у нього справи, він терміново має знайти роботу, адже власниця квартири вимагає оплату за цей і попередній місяць, а його шестирічний син давно не ласував справжньої, не курячої, м`ясини, та і борщ забув коли їв, а шкільна форма давно втратила товарний вигляд. А як він мріяв стати дорослим…
Україна завтра. (перший написаний варіант: Ніч. Тихо. Усі сплять або у хатах пусто…) А що буде завтра залежить тільки від нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250275
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Сид Валерий
в эту комнату никто не заглянет хоть повесся...
http://www.stihi.ru/2010/01/19/2783
в эту комнату никто не заглянет хоть повесся
отпоют к утру трамваи "со святыми упокой"
доживёшь как дожуёшь эту корочку повеса
убывает мудрость женщин да и сам ты никакой
в это лето ничего не произойдёт в природе
плюс на минус будет минус в человеческой среде
чем играть такие роли лучше б умер ты при родах
не прознав о боли сердца и курения вреде
виртуальные поступки хошь-не хошь а выйдут боком
ты своё откукарекал можешь и не рассветать
а взаправдашная жизнь эх далёко да глубоко
сколько ж можно виртуально этот срок тебе мотать
в этих кляузных стишках просто отбываешь номер
челобитную Спаситель не приемлет от тебя
просто ехал на край света да в трамвае взял да помер
никчемушный разнелюбый не жалея не любя
(Переклад українською)
а ніхто й не заглянЕ в цю кімнату хоч повісся
і удосвіта трамваї відспівають парастас
дожиєш як доглодаєш свою кісточку гульвіса
і глупішають панянки та й і сам уже не ас
цього літа вже нічого не обіцяно від Бога
плюс на мінус вийде мінус в середовищі людськім
аніж буть у такій ролі краще вмерти при пологах
поки зліва не боліло й не зашкодив нікотин
віртуальні походеньки хоч-не-хоч а вийдуть боком
ти своє відпіяв півнем можеш і не розсвітать
а життя-буття насправжнє ох далеко і глибоко
скільки ж можна світ ловити віртуалом рачкувать
у цих кляузних віршАх далі тягнеш свого плуга
і Спаситель чолобитну не прийме бувай отак
просто їхав на край світу у трамваї врізав дуба
негодящо занелюбий на любов падкий дивак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250244
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Коли тебе дощу завіса сіра
огорне
і захопить у полон –
у серці не погасне СонцеВіра -
я усміхом
торкнуся твоїх скронь.
Він звільнить.
Принесе тобі свободу.
Не буде сірим хмарам вороття.
Хай сонячним
у будь-яку погоду
навічно буде
все твоє життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250062
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2011
Моє світло прийшло на поріг до твого безвіконня.
Захитало пилюку кутків, павутиння і тишу.
Хочеш, я залишусь і ці жовті малюнки залишу,
Хочеш, я перегляну чи просто понищу закони?
Та чого тобі лячно? Я просто відбиток люстерка.
Так, від сонця відбиток. Але не спалю. Не сахайся.
Може, досить наосліп ходити і дихати гасом?
Тіло звикло давно. А душа? А душа часом терпне.
І гнітиться у цвілі, і мацає променя спомин,
і пронизує тишу не зойком, не криком, а болем...
Хочеш, я залишуся назавжди, навічно з тобою
світлом жовтого літа у стінах твого безвіконня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249902
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Він мільярди лічить. Я – борги.
В нього – вілли, в мене – півкімнати.
В нього статків – де іще снаги
самому усе порахувати?
В нього півкраїни в кулаці,
в мене – тільки ручка, синя-синя.
Ще у мене усміх на лиці.
Він при владі – мушу бути сильна.
22.03.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248884
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011
Моя кров з молоком,
А твоє молоко із кров"ю.
Ти сьогодні без яблук-
Хоч раз поспимо в раю.
Ніч над нами шатром
Обіймає вітрами повню
І п"янить наче ром,
А здавалося - я п"яню.
Я чекатиму там,
Де світанок цілує небо.
Трохи довше ніж вічність
Я долю шукав свою.
Підсвідомості СПАМ
Наближає мене до тебе.
Я вирішую сам, -
Час тікає, а я стою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248090
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 22.03.2011
НІХТО не скаржиться…
НІХТО не плаче…
НЕ проклинає…
Не грабує…
НЕ краде…
НЕМАЄ мародерства…
Так, неначе, життя давно шляхами битими іде…
ВСІ на місцях!
ВСІ вірять в перемогу!
І КОЖЕН КОЖНОМУ підставивши плече,
Потроху ВСІ спинаються на ноги…
І біль утрати вже не сильно так пече..
Весна прийшла… І сакура цвістиме,
Бо сильна нація зарадить цій біді!
Воскресне все! Воскресне Фукусіма!
А біль розчиниться, як кола на воді…
22.03.11р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248842
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011
каждый.человек.нуждается.в.личном.пространстве
Окна распахнуты настежь. Улицы. Пока еще полупустые. У девчонки волосы цвета золы и крови. Во взгляде плещется без[раз]личная ненависть. Она знает права и законы. Ее младшему брату страшно и он попросту прячется в шкаф, отдав предпочтение Теням, а не смерти.
Ей что-то кричат перед каждым выстрелом. Она - устала кричать. Крик бесполезен, когда всем всё равно. Сегодня она - такая, как все. Рука не устает стрелять - сегодня у девочки день рождения.
Так много незваных гостей, так много мертвых людей. Кровь на полу, на распахнутых окнах, на стенах. Черное солнце, черные двери. Нет, ей уже поздно - к психиатру. Они смеялись, они никогда не воспринимали ее всерьез. Они смеялись даже сегодня, за минуту до первой смерти. Теперь им совсем не смешно, теперь им - привычно "уже всё равно", выстрелы - точно в цель.
Она плачет, тушь расчленяет лицо. Ей не страшно, не больно, ей, как и им, уже всё равно. Она выходит в окно: от запаха страха трудно дышать.
Брат не верит, что она разбивается насмерть: уё кто-то успел поймать. он не выходит из шкафа, ему страшно смотреть на смерть. Запах крови клонит ко сну.
Взломавшие дверь будут в шоке, родители будут в трансе. На окне больничной камеры, за решеткой (из, нет, не света - металла), налысо стриженная девочка будет писать неровные, разделенные точками (или прутьями) буквы: в слова и слоги, потом - в строки, по дыханию - пальцами:
"каж.дый.че.ло.век.нуж.да.ет.ся.в.лич.ном.прос.транс.тве"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248544
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 21.03.2011
Люблю цей голос істинно дзвінкий,
Люблю так слухати його ночами.
Часами він до надзвичайності п'янкий,
Що захмелієш зразу до нестями.
Цей голос - пісня нового вірша, -
Новітній шлях до того щастя.
Життя так лиється із серця неспроста
Та пробиває мури всіх напастей.
Твій голос - муза щирих сподівань, -
Куточок мрії, що дійде в реальність...
Люблю його - він ліки від страждань,
Які виховують мою ментальність.
19.03.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248187
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 21.03.2011
З днем народження сьогодні привітаю
І побажаю сповнень всіх бажань
Нехай усмішка на обличчі грає,
А серце не пускає тих страждань!
Нехай життя простелиться тобі успішно,
З периною веде тебе вперед.
Най кожен крок цей вершиться велично
Та кожен день солодиться у мед!
Нехай незгоди оминають ці пороги,
Кохання хай зростає в пелюстках!
Легкі нехай вже квітнуть ці дороги
І світло лиється постійно у думках!
Та щоб душа ніколи не боліла,
Прожила впевнено до сотні літ
І радістю щоби, зозулька, грілась -
Легкий, високий в звершеннях політ!!!
19.03.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248473
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 21.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2011
Хтось нанизує сонця на барвисті крижини, ловить ніжність в долоні, пише вітром на скронях, я не стану у тронці підкоряти вершини, я лиш можу сміятись у твоєму безсонні… Я не з роду петуній на твоєму балконі, моє власне цвітіння має легше коріння, я готова лишити краплю сонця в бутоні, і легеньке відлуння у твоїм телефоні…
Хтось радіє з тобою, сумує з тобою, і тебе їхнє полум’я палить і гоїть… В мене з вічністю, знаєш, якісь перебої, я часами боюсь її ревних устоїв… Я не з тої породи, що чекає погоди, я не вірю в прогнози, пробачаю, зникаю, і у чашечці чаю залишаю тепло я, добру дозу глюкози, і пелюстку мімози…
Якщо боляче-терпко, я дістану цукерку, а чи замість пігулки подарую люстерко… Можу взяти за руку у пустому провулку, не помітити смутку, дать в обіймах притулку… Якщо якось заплачеш (ну, бувають невдачі), я накину на плечі може плед, може вечір, може вічності плащик, може плетиво речень.. місяць дивно доречний, трохи ночі на здачу…
Я любитиму щиро (а нещиро й не варто), коли серце нарозхрист, коли долю на карту, коли всупереч сенсу, чи супроти моралі, коли внутрішній цензор забракує скрижалі, коли спиниться вічність у своїй круговерті, коли зникнуть стандарти, у стан дерті затерті, я краплиною хмари твоїм тілом тектиму, я вплітатиму чари (як от ніжність у риму)…
Хтось сумує без тебе, самотній без тебе, і готовий тобі смолоскипом палати… Не плати мені небом, немає потреби, я готова любити тебе без оплати. Віддавати багато, і взамін не чекати ні найменшої влади, ні на мить, ні на йоту, і не довше, ніж хочеш, у обіймах тримати, якщо схочеш відчути безмежність польоту…
Хтось готовий ділитись, хтось – на тебе молитись, хтось – за тебе боротись, чи, бува, боронитись, чи тебе сторонитись, чи з тобою змагатись, я ж хотіла б навчитись, ідучи не вертатись… Щоби воском стікати на життєвий підсвічник, і пекти, і схолонути, зблиснуть востаннє… Я не вірю у вічність, лиш хочу для тебе бути в пам’яті вічним цвітінням кохання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248290
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
В неї у серці прочерк у пункті прощ,
Галочка в пункті «помста», душевна цвіль…
Завтра про це напише штук десять віршів…
Кожен поет повинен писати про: - дощ,
- каву,
- любов, і
- біль…
Щоби пробачить, треба трохи зусиль…
Може й не треба (коли без них зручніше)…
В неї у ідеалах Фріда Кало,
в плеєрі Linkin Park, на сорочці пляма
(хто не помітить добре, помітить – к бісу)…
Звісно ж: - усе купується за бабло;
- заздрять усі їй,
- в душу до неї лізуть,
- і лиш її життя - то трагічна драма -
З рештою світу подібного не було…
Мама - великий бос (і маленький бюст),
Батько пішов десь коли їй було чотири,
Чоловіки – рогаті й парнокопиті
(Фройд би сміявся…)
Кожен поет повинен писати про людство,
Тижнями не виходити із квартири,
Плакати в риму і безпробудно пити,
(Якщо не так – значить, поет не вдався)…
В неї руде волосся, зелений плащ,
А в універі кіпіш (Ще відрахують
З тими що за Франком бухали увечері…)
Хтось би їй показав, що бува інакше…
Чим тут зарадиш, коли тебе не чують?
Всьому свій час, все буде люкс, малеча…
Ти зрозумієш дещо, навчишся дечому,
Кожен поет збирає подібний досвід,
Мабуть щоб врешті решт стати дорослим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248136
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 19.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2011
я теряю по строчкам
по нотам минорным
и, так, кажется, проще
и чуть-чуть беззаконней
я теряю дыханье
до "свидимся скоро"
до безумья спокойно
и скрашено кровью
я теряю опять
не спеша находить
так спокойно терять
разговорную нить
ни о чем, не при чем
и совсем не со зла
догораю свечой
до утра. До утра.
я теряю себя
по зачеркнутым строкам
никуда уходя
покурить. Ты не против?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247669
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011
что же, пожалуй уже пора: кофе остыл и солнце спряталось в море
привычно болит голова и прячутся буквы в прожитых строках историй
пожалуй, пора: не смотреть на часы, отмеряя спокойное время на сон,
не опаздывать на деловые встречи, не писать виртуально "влюблен",
не читать об оружии десятого и двадцать первого (и по нарастающей) века
(и никаких мечей, никаких револьверов, только отцовская Jetfire беретта
в кабинете, в столе. Ведь не все виртуальным решается словом и делом.
Отрезвляет металл в руке и живая (стук сердца) мишень за распахнутой дверью)
Пора прекращать курить, отравляя не-виртуальные легкие канцерогенными смолами,
есть вовремя и на кухне, да и в целом - самое время заботиться о здоровье
не носить в минус десять кожаный длинный плащ без теплой подкладки
на шелковую рубашку и не шарф, а под цвет-настроение-образ - галстук
Пора вспоминать, что за тридцать уже не в душе, а здесь, в паспорте
более четверти века это уже не "всего лишь семнадцать, мам, что ты паришься?"
что нельзя открывать отмычкой чердачные двери, прямо как в фильмах
выбираться на крыши, смеяться в ветер, наивно мечтать о крыльях
и кому-то в on-line: "хэй, не плачь. Ты знаешь, сегодня я стану ангелом"
и как будто всерьез губы в кровь и уверенность: "вовсе не больно падать"
и на самом краю получать смс: "не глупи. Я ведь очень тебя люблю"
и смеяться (истерика, или от счастья), шептать "я непременно вернусь"
а потом расставаться опять, кричать "ненавижу", влюбляться заново
да, как обычно, в последний раз.
- Ты когда будешь дома?
- Мам, отстань. Да не знаю я!
И бросать телефон. И курить одна за другой, пить энергетик с друзьями
которые тоже on-line, тоже спят с кем попало и ругаются матом и с мамами
говорят, что умрут в 25 или поженятся в Амстердаме и похуй на социум,
называют себя поколением next, "дети Полынь" и тд, и прочее
Пора вспоминать, что дома семья, что с работы нужно заехать в студию
Дочурку забрать, улыбнуться детской мазне, зайти по дороге за куклой
За молоком и хлебом, телепрограммой и (да) оплатить интернет
Сыну двенадцать, он весь в тебя: забьет на учебу сегодня и до утра - в игре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247670
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011
Коли повік
торкнеться тепле сонце-
тоді відчуєш доторк моїх рук,
а світло
стане серцю охоронцем,
його зігріє
в час гірких розлук...
Як темний дощ
постукає в віконце –
звіряй за сонцем
свого серця стук!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247568
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 16.03.2011
«Счастье целого мира не стоит
слезы на щеке невинного ребенка…»
Ф. Достоевский
Мала. Розхристана…Лице невмите
Шнурочок. Хрестик. Зболена душа
Худющі плечі гріє тóнка свита,
Життя ж не варте й мідного гроша…
Вона – сирітка. Не згадає маму,
Про тата надто спогади сумні.
Мала не розуміє долі драму:
від раку – мама, тато – вмер в тюрмі…
Сиріточка… тамує вивих долі,
та очі щиро сяють на лиці.
Йдуть в безвість тротуаром ніжки голі,
З півнеба очі. Хрестик у руці…
10.03.2011.
переклад російською Наталі Мазур тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262050
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247533
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 16.03.2011
рассыпается небо на пиксели холодными каплями по плечам.
я искала в тебе спасителя, а нашла себе палача.
этот город ищет сочувствия, фонарями моргая из темноты.
я ищу в нем хоть что-то немного лучшее, чем ты.
звезды, будто окурки умирают в лужах, каблуки больно ранят асфальт.
я ищу вовсе не то, что мне нужно, мне просто нужно что-то искать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247499
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 16.03.2011
останніми зимовими подихами світ пробачає нам нашу байдужість.
на твоїх гарячих долонях видніються ніжні тоненькі мазки.
зранку ти залишаєш мені свої сни під подушкою
а на місцях твоїх поцілунків завжди народжуються казки.
у квартирі на диво сонячно, затишно, все тепле, рідне і жовте
і крізь жалюзі до нас прокрадається сонячними променями щастя.
ми створили свій світ під улюбленою зеленою ковдрою
і тримай мене міцно, бо ми так високо, що страшно впасти.
Поза часом і простором, поза глуздом і заборонами
ми з тобою тонули в зеленому небі і так зустрічали весну.
ціла вічність так просто стала для мене твоїми долонями,
залишилося тільки ніколи не вибратись з цього сну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247324
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Штормом, чи штилем (чи штурмом під шпилем Ельжбети),
Навіть якщо закінчиться горизонт,
Навіть якщо ніколи не взнати, де ти,
Навіть у позамежності позазон…
Навіть коли закінчуються монети,
Навіть коли дзвонити вже не резон…
Море красиве навіть у не-сезон…
Навіть коли на шпальтах немає місця,
Навіть коли занадто безлюдно й темно,
Навіть коли приїсться чекати вістей,
І півжиття (півночі, півсну) даремно…
Навіть коли припиниться передзвін,
Куля земна підземною стане зовні…
Бог його малював із своїх сивин -
Море красиве навіть у повній повні…
Хочеш – то не стрічайся мені увік,
Просто одного дня зупинись над плесом –
Море – це сивий, стомлений чоловік,
Що любить людство разом з його прогресом,
Разом з його зухвалістю і слізьми,
Нищенням і себе, і своїх пророків…
Море красиве, хоч і не разом ми,
Навіть коли до нього мільйони кроків…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247144
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 15.03.2011
ты знаешь, сегодня - я осознал в себе бога
|мир в серо-алый, за пять или шесть часов
святость и честь на основе греха и порока
сильное сердце и душу, с отдачей на сто|
ты знаешь, сегодня - я по небесным лекалам
жизнь раскроил на "до" и "пожалуй, навечно"
оставил тебе "сейчас" и немножко воспоминаний
которые нужно таблетками, и по рецепту
ты знаешь, сегодня - я начертил крыла,
а потом подтолкнул тебя с крыши -
не падай, лети! Но не в алые небеса,
в новом мире они позабытые-лишние.
ты знаешь, сегодня сердце одето не по погоде
холодно в спину, и (честно!) совсем не болит
просто, проснувшись, я осознал в себе бога
рожденного чтобы спасти (не себя). И уйти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247209
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 15.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2011
на часах без пятнадцати восемь
на костях можжевеловых - шесть
- как дела? (ну а что еще спросишь)
- все в порядке (ведь так и есть)
- может чаю? (кивнешь. Лучше черный)
- так же три (и не ради господней любви)
я - на кухню. Ты - взглядом по комнате
déjà vu? Может быть. C'est la vie.
горячительно. Раньше - горячно
не сбылось, ну и пусть. Не беда.
- вижу, снова за краски взялся?
- вижу, так же отводишь взгляд?
без усмешек. И не констатация факта
словно мудрость пришла с сединой
- не рисую. Скорее, как раньше
душу-чувства швыряю на холст.
улыбнешься. Оттеночно-пряно.
я в ответ. Закурю. Помолчим.
я храню постаревшую память
ты - улыбку, любовь и ключи.
и в глазах - так знакомая просинь
и несказанных слов не счесть
тишина.
на часах: без пятнадцати восемь
на костях можжевеловых - шесть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247043
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 14.03.2011
Не міг звести до тями двох речей:
Краса і вік оманливо-підступні.
Струнка, із другим розміром очей,
А їй сімнадцять за три роки, в грудні...
Він відчував себе на двадцять п’ять
Хоча мав вік доволі колоритний.
Його вражало як роки летять.
Серйозний, сивий, стриманий, привітний...
Він так жадав, жадав її руки,
Вона ж йому годилася у діти.
В театрі – пересуди і плітки
Ну як він може дівчинку хотіти?
А він хотів, таємно зустрічав,
Дні – потайні, палкі шалені ночі…
Навколо – бруд, а він кохав, кохав!
Привносив щастя в іі чисті очі…
Він, звісно, одружився. Тридцять літ
Вони живуть у дітях, у коханні.
Актор і дівчинка - палких сердець політ!
Пронесли в душах щастя... крізь страждання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246755
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 13.03.2011
Цілуються на площі голуби...
Старий жебрак пильнує за руками.
У нього – очі неба, голубі,
І все життя – у жмені з мідяками.
За милостиню Долю не судив,
На плечі інших не складав тривоги,
Він, мов дитина, вірив в диво з див:
Ще хоч би раз піднятися на ноги.
Зсипав своє «багатство» у гаман,
Ледь стримував сльозу на повідочку…
…дружини мріяв обіймати стан,
та мріяв мати сина або дочку…
Цілуються на площі голуби…
підходять ті, хто серцем серце слухав.
Старий підводить очі до юрби
й збирає посмішки до…капелюха.
(до вірша використана картина В. А. Тропинина "Старик нищий")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246856
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 13.03.2011
Хтось з його друзів сам послав останню кулю до скроні аби не піддатися. А він, Семен, хлюпик нещасний, та же слід було покінчити з собою, коли чекісти оточили криївку. Бо що має з того, що зберіг життя? Навіщо таке життя? Це ж рабство. А ще і строк 25 років - отже, прийдеться десь працювати на ворогів, зміцнювати вороже владарювання своєю працею...
Донат Кириленко «Сузір’я Магадану»
Вимірюючи ціпком нерівності на дорозі,
вдивляючись у життя нерадісну суєту,
чекав на далеку путь... Не раз на його порозі
стояла вона сумна... і кликала душу ту,
яка не жила іще... Ховала у рай від болю,
від голоду і хвороб, зневіри і ворогів...
Тебе не взяла. Мотав свої двадцять п’ять за волю...
З надією у душі усе пережити зміг...
А зараз, а зараз що? Зневіра, образа, втома?
За кого лягли кістьми мільйони, мільярди? Ну?
За кого згубив себе, коли яничари вдома?..
І як вистачає сил ще жити, я не збагну....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246750
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 13.03.2011
Хай хтось кричить услід так гнівно:
"Смотри,бандеровка пошла!"
Погляну в очі їм привітно
Й скажу:"На вас його нема..."
О так.Бандерівка.Це-правда.
Бо з Україною душа.
І всеодно мені,що кажуть
І про ОУН,і про УПА.
Моя улюблена футболка-
У жовто-синіх кольорах,
У Львові на бруківці кроки
Приємніші,ніж десь в степах)
І скільки б українофоби
Не крали нашої землі,
Не закривали б рота словом:
"Вас нет!"-а МИ УСЕ Ж ЖИВІ!
Бо доти Україна буде
Не падати,а все рости,
Допоки ще існують люди,
Які із нею назавжди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180535
дата надходження 29.03.2010
дата закладки 12.03.2011
прости за не-любовь
растянутую на дни
прости, что не было сразу "прости"
и поездов домой, и смс "до встречи
будем друзьями, это (поверь мне)
честнее и крепче"
знаю, глупо сейчас,
когда снег за окном, когда тебе все равно,
когда кошки скребутся в душе, не в окно
вместо тёплых весенних лучей
отдай свое сердце другим
оно им всяко нужней
будут беречь,
хранить и лелеять, лаской живить и греть
будут шептать "люблю", чтобы билось быстрей
и короткие смс
под вечер, вместо реальной встречи
казалось бы - не всерьез
но тебе будет так хорошо
как не было вечность
и будешь смотреть на часы,
улыбаться on-line
тихо смеяться: "чертёнок"
истово трахать, до крови
а после - так нежно ласкать
чтобы не только тебе было больно
и грустно: не ждать уже больше,
но дико скучать
о несбывшемся "вместе" о недописанных "нас"
будешь жить, это я знаю точно
и будешь счастливым
хотя бы в своей игре
и, может, вдруг - станешь ценить и беречь
то, что досталось тебе
не Судьбе
а после отвыкнешь опять
и нежность сменится ревностью
и будет кому-то больно, как прежде
тебе
и будет беззвучным сердце
в осколках тепла и света
и в алой надежде на "вместе"
и чьих-то слезах
где-то
за тысячу километров
и в смс-ках
однажды закончится нежность
останется только привычка
твоя: быть не-вторым
скорее - третьим и лишним
для кого-то
для Смерти
для Жизни
и перечитывать
(губы искусаны) вновь
из памяти, без контекста
"...за не-любовь"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246550
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 12.03.2011
Не знаючи броду – не лізь у воду. – Так, здається, кажуть? Я би погодилась, би могла хоч ’кусь вагу своїм словом мати. А так… – кий біс, на... воно кому? Тоді й мені – на…?
А все ж треба.
Оповідка про падших янголів?
А чо’ – падших? Хі! би вони так падали! – то ми би всі в пуху їхньому вовтузились.
Але взагалі-то так воно нічо: вранішнє вовтузіння (розумні люді – вранішній секс форева! – єдина мить, коли ті кляті біологічні годинники статей співпадають – то о 5 (п’ятій) ранку. А деякі дурні цей час просипають – мовляв, вставати рано, та ще й виснаження – ну і всякі такі одмовки. То для кого це все робиться, питається? Га? Це ж од цього соням-виконавцям і гарно стає, і хороше, і екстатично-еротично-оргастично – чи оргазменно? – а вони/ви ліниві бевзні, одмущаєтесь. Для себе воно робиться, себто – кожен сам для себе, і то є першочергово. То якщо для себе ліньки, для кого/чого тоді старатись/жити взагалі?), спільне вставання-одягання-затягання одне одного назад в люлю – це ж вам не оте сімейно-прісне: встали кожне зі свого боку ліжка, взули капці, одне вмиватись, друге з чайником, тоді друге вмиватись… Розмови ще ці: що снідати, а що на вечерю, кому що за день зробити треба (ага, наче вони одне про одного не знають нічого, і досі не знають, в кого які плани на день, але знати конче треба. То ше починають сни свої тупі оповідати. – за те про всілякі там цікаво-еротично-фантазійні мовчати – як же це таке розповідати?! ба! ми ж культурні люди! – а що в цих культурних словниковий запас – 200 слів ± кількадесят, - так то нічого, нам і того вистачає, ми одне одного розумієм, ми ж – споріднені душі! – Ха! Ото вже споріднені: на рік-два максимум, а тоді – ну, теж терміновий швиденький пошук нової спорідненості – бо як же це так, що ж скажуть друзі/знайомі/сусіди/родичі/і т.п.? Хіба ж я гірше за інших? Нє, тре всім довести, що я теж треба, і можу, і… - а кому ти треба? комусь? і те хтось потому таке ж як і ти – аби показати іншим, що ти нічим не гірше, що тебе «люблять», а особливо – це твоя нова «друга половина», і то при тому, що при зникненню цієї «половини» - the love of your life – ти за кількась день й не згадаєш, якого кольору її очі, і чи то в тої чи іншої якої була ота гарненька родимочка – всі твої половинки зливаються в щось непевно-желеподібне, не виділяючи з цього варива спогадів, що давно минули, нікого окремо) – то ці такі важливі, виповнені величного пафосу розмови – бутерброди з ковбасою, чи її на вечір і зваримо ще макаронів, чи яєчню на салі? – тільки тоді ти роби, бо мені тоді жир ляпнув, болить – то нашо це? все одно ти ж не підійдеш поцілувати там де той опік, ні, ти обираєш собі брюки до роботи – важлива деталь, особливо коли ти в… - та ні, не варт про це зара, та й не в тім річ. – А чом би не з’їсти те, що перше під руку в холодильнику нащупалось? Рука – вона краще знає, чого тобі хочеться. А чом би не плюнути на ті брючки і не обійнятись? І заміст чмока на прощання – не поцілувати так, аби знов у ліжечко закортіло? або й не в ліжечко, але закортіло. І заміст нудної оповідки – вже вкотре?! – про роботу – розповісти ’когось дивного-хорого-висексаного-аж-до-напівсмерті (ну виїбаного, так, але ж ми культурні люди! – чи то культурні словотворенням не займаються?) сну-байки-вигадки? Чого не сказати своєму сонечку/котику/рибці/зайчику чи яка там у вас тварина щось приємно-компліментне про минулу ніч, типу: «а як ти мило голівкою по бильцю! Хоч не болить? Ходи-но поцілую!» - і не гикайте, у дівчат теж є голівка. Тільки вона одна, і ней думають. Бо вона зверху. А раз одна, то завши тільки нею і думають, а не як хлёпці – то тою подумали, то тою – а як дві хазяйки в кухні, то й борщ не солений. Тож дві головки не надумають того, що одна надума.
Дівчата є розумнішими! Хі! потішим феміністок? Але ж не, не розумніші. Мудріші – так. Простою життєвою мудрістю, бо кожна жінка знає сенс життя, а чоловіки всі віки маються цим питанням. От намаявшись і вигадали, що у кожного має бути своя смисля. Тоді почали визначати для себе – для свого життя. Забувши про одненьку просту річ: і тварини, і рослини, і навіть бактерії – теж живі. Що тоді є смислом їх життя? Забули, як питали дітлахами ще будучи: а що відчуває дерево, як його рубають? Йому ж боляче! – а тепер згадайте, скільки дерев ви зрубали, скільки болю наробили? Скільки отак всього понівечили? – і подумайте, скільком людям/тваринам/рослинам, та хоча б бактеріям щось хорошо-приємне зробили. Зважте на це, бо це і є – Ви.
Велике Ніщо.
А щодо вранішнього сексу – зважте, не ранкового, а вранішнього, тобто ще до ранку – так уявіть собі таку картину: за вікном сіріє імла, ледь світліша за ніч, ви обоє – одне спить, друге ледь розліпило очки і ледь усвідомлює себе, і ото ви позіхнули, поцілували легенько, тоді ще раз, шийку там і таке всяке. Тоді друге, ще не свідомлячи себе і взагалі нічого, уві сні одповідає вам, при чому ота сонна відповідь така ніжна, що в життю такої не буде, бо спляча людина не свідома, і рухається плавно, мов вода перетікає. Так ви будите одне одного цілунками, дотиками, притисканнями. Будите довго, бо ще обоє спите (сплячий сплячого будить, ото цікаво!), і, ще недорозбудивши, збуджуєте водночас, тоді це плавно перетікає-перевертається хто на спинку, а хто зверху – ото вам і підігрівання сніданку, дивіться не попечіться жаром – і ви вже помічаєте – обоє гарячі, трохи зморено-дрімотні од приємної втоми, розморено лежачи-сплутано в якийсь дивний візерунок – що вже ранок, і вже от-от дзвякне будильничок. – Як же так, вставати? Розходитись? – і ви, повні ентузіазму після виспаної ночі, трохи затримуєтесь-невстаєте, будильничок дзенькоче в саму непідходящу мить, коли от-якраз, ви трохи сіпаєте рукою – од несподіванки, десь периферією чуттів здогадуючись, що ’го би вимкнути, - од сіпа руцею він вже десь летить, і, долетівши, таки затикається, і ви раді, і радість ця переповнює-виливається… - самі розумієте, таке описувати – гріх проти себе, у кожного свої маленькі ліжкові хитрощі, але чи це не кращий ранок?
Ви не згадаєте ото смиренно-вчасне вставання, готування якогось снідання; ви не відрізните і за тиждень один ранок від іншого. А такі ото ранки – хоч хай і часті вони, то ще краще, - запам’ятаєте, і за кілька місяців згадаєте: о, то це в той день, коли ми вранці отак і оте…
Хо?
15.08.2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167902
дата надходження 24.01.2010
дата закладки 11.03.2011
світ належить не першим, світ належить інакшим -
не багатшим, не красивішим, не сміливішим,
світ належить отим, що вміють радіти натще,
і вважають правильним кожне рішення…
він належить тим, що уміють радіти сонцю,
і ділитись любов’ю, і сум ділити надвоє…
світ належить тобі, мій янголе-охоронцю,
і мені, коли я з тобою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246293
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 11.03.2011
З ритму флірту притьмом в види спорту,
В нього власне інтро, про і контра,
Зона нерезонного комфорту,
Бренд і неприборкана хандра…
В нього право ренти на моменти,
Він супроти кривди дуже впертий,
Прагне до серйозності в портретах,
Вірить, що вона з його ребра.
В неї хриплий голос, світлий волос,
Власний ореол грудного соло,
Суші розсипне і недосолене,
І самовіддача у красі…
Мало спить, але сміється солодко,
Так, що сміх невиспаний і стомлений
Довго ще тримається під сволоком,
Вартий самовідданих зусиль…
В нього власний бізнес, він не з бідних,
Він на вихідних буває в Відні,
Всі його зусилля звично плідні,
Він не з тих, що житиме на дні…
В неї не бува банальних буднів,
Сни її легкі, багатолюдні,
Легка меланхолія у грудні,
І великі злети навесні…
Він уміє бачити обачно,
А вона напрочуд передбачлива,
Бути з ним - не лячно, з нею – смачно,
Навички із вічних, із живих…
Зрештою, на небі так зазначено –
Душам так призначені побачення,
Щоб не втрачено ні частки того значення,
Що вкладають у небесних майстрових…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246100
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 10.03.2011
А я хочу на дах – говорити із ніччю про все,
і розкинувши руки, ловити зірки ув обійми…
і з отарами снів – що, мов хмари лінивих гусей,
зачіпають шпилі, у надії, що місто їх прийме…
а я хочу на дах, де не чується плину хвилин,
тільки скрипи вітрів на пюпітрі старої антени…
щоб привів мене там, де буваєш лиш тільки один,
залишаючи маски свої сірим привидам із мізансцени.
а я хочу на дах, де давно не рахуються дні,
де весна крізь склепіння збігає дощами розтало…
щоб спина до спини, й щоб мурашки по спинах одні,
поки два божевілля за руки, до ранку – змовчались…
09.03.2011 (С)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245874
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
холод поміж доріг такий ніби остання зупинка Меркурій
і піди розберися чи то янголи мерзнуть і грають фолк
чи закохані бойовики неначе потужні магнітні бурі
чорні безгрішні тверді як літери папської булли
засинаючи в Східній Європі з молитвами за Кабули
обертаються на Сафо
пів на третю година мов риба на глибині
і холод поміж доріг такий
що мене пробирає ним наче датами
кілограмами тижнів годин
до весни
із її санітарною зоною
камуфляжем дітьми і солдатами
і озоном
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244469
дата надходження 02.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Загубити годинник, щоб більш не губити хвилин.
Загубити квитки, щоб не було куди повертатись.
Навмання, догори. До неходжених досі вершин,
До нечесаних хмар, і лісів, таємниче-картатих.
Заговорений вітер голосить вершинам псалом,
Мокрі крила ялин заплелися зеленим арканом.
За вікном громовиця... На склі малювати теплом,
Поки світ крізь дощі обростає холодним туманом...
Пахне хвоєю, воском… Танцююча тінь на стіні
Залишає цей простір – що подих, то далі і далі…
Відбиватись глибоко в зіницях, на самому дні,
Лунко впасти, мов зірвані в тишу коралі...
Заговорений вітер приб’ється ялинам до ніг,
Завмирають дві тіні на грані всіх істин і світу,
На повіках розтане останній неторканий сніг... -
Загубити б цю мить, щоб вона не змогла закінчитись!
08.03.2011 (с)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245869
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Цій весні не до крапок – суцільним пунктиром
У житті розверстала путі…
Просто в мене до тебе безмежна довіра,
І метелики у животі.
Усміхається легко, і дишеться вільно,
Та і пишеться так до смаку…
І буденність така …неймовірна суцільно –
Не було ще такої на моїм віку.
На смутному вчорашньому кована ляда,
І колодка, й гардини важкі..
Моє вчора смакує гірким шоколадом
(найкорисніші миті – найбільше гіркі),
На майбутнім туман, і завіса із шовку -
Пелена для омріяних віх,
Моє завтра заманює у мишоловку
На приманки ілюзій і втіх…
А сьогодні горить ореолом святих,
Невідтворно простих відчувань…
Коли хочеться жити на видих і вдих,
І літать, як замріяна лань,
Прокидати живе із зимного спання,
І знешкоджувать впевнене «ні»,
Щоб із серця й обличчя спадала броня
(усе зайве потрібно скидать навесні)…
Ця весна не до снігу – бо тепло і сухо
Протестує, стає на диби..
От візьму, й закохаюсь у тебе по вуха,
Ну а ти з цим що хоч – те й роби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245893
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Хтось писав про мультики і весну … а в цей час у неї ламалось життя! Просто, як кістки безхребетного. Невже я її жалію??? Жаліти себе треба!
Хтось ревів через «нерозділену любов», а вона сміялась, коли з вени стікала друга літра крові… Хтось просто дихав, а вона жила!!!
Вчора вона не прийшла додому…точніше до тієї сірої озонової діри в просторі де приходилось інколи проводити потойбічні ночі… Сьогодні вона теж не прийде! А завтра може просто не наступити!!! Життя – мильна бульбашка…
Вона просто нєфорка з вогняно-червоними нігтями та красивим чорним волоссям…а ще з чорними очима. Кольору сонця(парадокс),з диявольською пристрастю та блиском в них! Не вірте! Вам цього не зрозуміти… Та і мені теж, я сьогодні писали про розбиті коліна…В неї ж розбите життя і вона мовчить!
А хто з вас задумувався, що тупо хвилюватись через те, що «купило притупило», чи через невдалий манікюр…чи зламаний ніготь…коли поруч ґвалтують, при нічних ліхтарях з побитими очима… ґвалтують чиєсь життя……….
Фе…як низько і огидно шлятись по підвалах і їсти з смітників…А плювати на неї – людину – не низько? А жити заради «хавчика» та щоденних дзвінків в 20.00 не низько??? Чи про це вам в дитинстві батьки не говорили???
Люди-люди, невже всередині, крім механізму-серця нічого не залишилось? Невже вона завтра не прийде? Невже хтось і далі буде писати про мультики????
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245800
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 08.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2011
*трэш, насилие, мат
- Ты меня никогда не любил?
- Нет, конечно. - Чай при свечах. Тени откровенны, как никогда. Хриплый смех разбросан по комнате, как и твои бумаги. Вечные рукописи, черт бы их побрал. И тебя заодно. Просто за то, что тебе так легко лгать в глаза. - А ты?
- Что? - Чертовы свечи. Наполняют жизнью каждый твой пустой взгляд. Ты словно бы даже не услышал, что минутой раньше спросил сам, и вот теперь: щурясь, вырвано: "что?".
- Ты меня никогда не любил? - Я безгранично терпелив сегодня.
Вздрагиваешь. Взгляд внезапно осмысленный. Гротеск. Да, гротеск: эта твоя улыбка, отрицательный жест, четкий взгляд:
- Нет. Что ты. Конечно нет.
Тебя хочется ударить. Чертово "отражение". Удар приходится по скуле и я смеюсь. Не одному тебе мусорить душой на этих 6х8. Ты сплевываешь кровь на мятые бумаги и как-то неестественно, кукольно, однобоко - улыбаешься. Кисть. Ладонь. Пальцы в кулак. Я щурюсь нарочито насмешливо. Ловлю удар. Губами.
Люблю в кровь.
Сука.
Люблю.
Утираю ладонью, слизываю с пальцев и тихо, кошачье мурлычу. Тебя это бесит и сводит с ума, не так ли? Знаешь, почему ты еще жив? Я - сторонник контрастов, а ты - черно-белый. Но сейчас похуй. Твои пальцы норовят сломать мои, а я смыкаю оные на твоей тощей хрупкой шее. Задыхайся, дрянь.
Отпускаешь пальцы, рвано смеешься, плюешь в лицо. В ответ бью наотмашь.
Шустрый, сука.
Глаза горят. Это не азарт, это все - свечи.
И смех.
Я невольно теряюсь: где твой, где мой - все стены заляпаны хриплым смехом. Чертово "отражение". Ты чувствуешь свободу. Ловишь мой удар - своим. Шипишь, как загнанный в угол кот, бьешь в ответ: быстрее, сильнее. Зло. Запах крови впитывается в заоконный холод. Тени дрожат. Последний мартовский снег падает на подоконник, а я - на мятые рукописи. Чернила мешаются с кровью, губы - с губами. Пальцы. Вздохи. Крики. Тела.
Всё, только не взгляд.
Ты. Я. Стон. Половицы привычно скрипят. Рот занят: криком, членом, поцелуем.
Ты трахаешь зло, а я - как люблю, в кровь.
Когда все кончено, ты уходишь в ванную. Когда-нибудь я сломаю еще раз твою ногу и ты не сможешь этого делать: месяц-два. Но пока - ставлю чайник. Жду.
- Ты меня никогда не любил?
- Нет. Что ты. Конечно нет.
- И не вздумай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245692
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 08.03.2011
В.Т.
Тебе зі святом нині я вітаю,
Кохаю щодужче кожного дня!
Тобі сьогодні, мила, побажаю
Завжди радіти сонечку зрання!
Щоб Ти не падала ніколи духом,
Щасливою лишалася Твоя душа!
Щоб Тя любили люди відчайдушно,
Щоб спомини приємні стукали щодня!
Щоби Фортуна завжди усміхалась,
Незгоди утікали в далечі ураз!
Щоб справи всі коханій піддавались,
Щоб Тя хвалили завжди серед нас!
Щоби сльозинка Тя ні разу не омила,
Журба хай оминає у майбутности твій шлях!
Бажаю, щоб до ста любов моя прожила -
В натхненні полетіла в вирій, наче птах!
08.03.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245703
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 08.03.2011
Народитись в кайданах.
Зростати в нужді і в неволі.
Осягти повноліття – холопом, в шляхетськім ярмі,
і втекти на край світу, де хвилі ординського моря,
безупинно розшарпують берег слов'янських надій.
Стати муром супроти.
Зміцніти.
Лягти на крило.
Обдираючи ребра в залізні гаки Цареграду,
начиняючи трупом високі могильні кургани –
збудувати державу з ревiння гармат та відваги,
із презирства до смерті й нещадного блиску шабель.
Збудувати державу із синього-синього неба,
із гарячих сердець, вічно спраглих бездонної волі,
із жуpливих пісень, відшліфованих сонцем та вітром,
з божевільного танцю, що брук розбиває до крові,
і – утратити все.
Утопити в гнилому болоті.
У трухлявому лісі.
В тупій, непролазній пітьмі.
Де лиш стогін і регіт, і крик двоголового крука
раз у раз провіщає якусь недоладну біду...
Але лицарі ті не погинули марно, не вмерли,
бо відвагу свою перелили у пісню й молитву,
бо надію свою перелили у пісню й молитву,
кров гарячу свою перелили нащадкам у жили.
I хто має хоч кpаплю отої шаленої кpовi,
хоч в якiм би вiн piс стояpемнiм, столютiм яpмi –
не впаде на колiна, не стане молитись сваволi,
бо в кpовi тiй живе степова неокpаєна воля,
бо в кpовi тiй нуpтує Днiпpових поpогiв несить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245306
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 06.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2011
Очі повні – як води в колодязях -
Брови-нитки, погляд як жалó.
У літеплім різнобарвнім одязі
Літо за цілунками пішло.
Вітер колихався поміж вербами,
Гордощі бісилися в очах.
Налились вуста вишнЯми твéрдими,
Кучері, мов змії, на плечах.
Плаття полотняне із торочкою
Трепетно зубами розв’язав.
Яблуками груди під сорочкою -
Сік по горлу слиною стікав…
Очі повні – як води в колодязях -
Руки мліли хвилями бажань…
Серце бадилинкою вкололося -
Спогадом досвітніх цілувань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244910
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 04.03.2011
Прислухайся…
То дихає весна.
Запам’ятай струмків дзвінкі хорали!
У неосяжнім світі -
ти одна,
Кому вони від мене дарували
свою невпинність,
неймовірний шал
і відчуття нестримного польоту!
Скресає крига.
Сонце править бал.
Так неважливо
все,
що буде потім…
озвучив: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244318
дата надходження 01.03.2011
дата закладки 01.03.2011
Nie zawsze to, czym wiecznie marzył
Przychodzi w świat od razu prosto tak
Nie zawsze uśmiech odźwierciedla się na twarzy
Ja jestem sam nawiecznie jedynak
Naporne miasto, światła samochodów
I żywy duch epoki prosto nas,
A ciągła zmiana miejsca i zawodów
Zabija czułość i rujnuje czas.
Andrzej JARYJ 27.02.2011 r. Lwów
ПЕРЕКЛАД
Не завжди те, чим вічно марив,
Приходить в світ відразу просто так,
Не завжди усмішку свою піарив –
Я є один - постійно одинак
Гугнява міста, фарний слід автівок,
І дух епохи суне все на нас,
Постійність змін професій та домівок
Вбивають відчуття, руйнують час.
27.02.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243886
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 27.02.2011
***
Лежати на канапі і плювати в стелю - це теж певною мірою самореалізація, проте всі знають, яким буде результат від такої діяльності.
27.02.2011 року Львів
***
Життя - це самореалізація, яка супроводжується двома способами: саморекламою і піаром, які є різними по своїй суті, проте мусять крутитися разом.
27.02.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243768
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 27.02.2011
Закутаюсь у білу заметіль -
вона мені сьогодні –
майже рідна.
Погідно на душі.
Стихає біль.
Звідкіль серед зими -
самотня, бідна?
О, не сумуй,
коли з небес лапатий
завзято,
просто в душу, пада сніг.
Княгиням треба вірити.
Прощати.
Прощатися.
З усіх земних доріг
чекати і пускати на поріг.
Не рахувати радощі і втрати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243343
дата надходження 25.02.2011
дата закладки 25.02.2011
Губляться межі, сережки, спогади, телефони,
Губляться люди, дороги, слова, і місця на карті…
Я загублю тебе, ти загубиш сон,
Ми одне одного варті…
Губляться лишні, колишні, слушні, смішні, невтішні…
Господи, скільки у світі загублених і не знайдених,
Скільки стоятиме перед дверима, і все ж не зайде…
Губляться виходи, входи, висновки, вірні рішення,
Губляться вірші…
Все, що загубиш, вернеться, чи забудеться,
Все, що напишеш, свідчить чи за, чи проти
Я замету сліди, тому все ще буде -
Згубиться колір, запах і форма, але не дотик...
Вірші писатимуться в гарячці, і нетерплячці,
Розум у сплячці, поки загублене не знаходиться,
Губиться – значиться, що, як згадається, плачеться,
Губляться сльози іконою Богородиці…
Віриться в те, що віриш – значить, не згубишся!
Знайдеться вартісне, решта не має значення.
В пам’яті не загубляться очі, можливо, губи,
Значить написано так задумано так назначено…
Стільки загублено, стільки за щастя заплачено…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242656
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011
дай мені руку. Отак. Вір. Падай.
добровільно розп'ятий, на небуденності
розпорошений (правило невід'ємності:
біль - готівка за втішне буття особистості
не звинувачуй мене в жорстокості і цинічності
схилися. Я правий.)
доданий в "обране" до першого поцілунку -
цить, прокляте. Лихо розбудиш, не стукай
так голосно, живчиком у зап'ястку, у закуток
між восьмим-дев'ятим Богом|дияволом загнане
спрагле і справжнє.
шукаєш цікавостей, незаперечний мій янголе?
ближче-но, друже, віддайся мені і цікавості -
надто вже звабливе це (пошепки) "ближче"
зап'ястя в залізо. Схилися й читай, наче вірші,
затемнення серця
кров'ю твоєю написане. Потім закреслене
надією в тебе на спині вишите, скресане
вогнем в почуттях, в'їдливим, наче совість
вона ж в тебе є ще, є, безгріховний
приречений полонений?
на "цікаве" сьогодні ти: наївний, довірливий,
чистий душею, тілом збезчещений та зневірений
знекрилений (то вже моєю волею-ласкою
моє розуміння добра, нажаль, життя, а не казка)
змертвленний нині
дай мені ніж. Отак. Тепер - спину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242610
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011
и тебя на осколки: мастерски -
как порою о стены бокал,
расплескав остатки шампанского
невзначай обронив "я скучал"
звон разбавив загаданным
- сбудется.
Не простишь? Ну и пусть.
Не прощай.
Говорили: стерпится, слюбится.
по осколкам - холодными
пальцами: нежно-нежно,
чтоб замерло намертво
средь осколков забытое
сердце
опечаленное расставанием
подобрать;
посадить его в клетку
из снов и костей
чтобы билось отчаянно
воспоминаниями
нежно пальцами - по ...
вместо стекол касанием
вспарывая
а потом пригласить во сны
на любовь или чашку
чего-то покрепче, чем
"вместе"
там, во снах, вновь любовью
тебя заразить,
обесчестить
и утешить, чтоб больше
не плакала
целовать, обещать тебе
вечность.
А потом на осколки.
Мастерски.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242593
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011
безгріховне щеня: розпатлане, дике і хиже
неприборкане ще, не передозоване болем
недозламане: наче вже харкаєш кров'ю,
а ще й досі (мій джокер) - смієшся в обличчя
провокуєш тебе змалювати стражданням:
розпір'ячені крила, на шмаття подертая цнота,
перекреслена чорним надія - ти наче не проти
і чи досі ти звір, чи моє це іще полювання?
а як відповідь - сміх: незлобивий і щирий
пробира до кісток, як студена зима завіконна
смійся, друже, допоки в'їдається в скроні
металева й гаряча путівка в твоє замогилля
сміх спадає на хрип, завмира на солодких вустах
серце б'ється спокійно, скорилось нарешті і спить
|Ти казав, що ніколи, а нині - най Бог простить|
біля ніг моїх мертве моє, та тепер вже гріховне брехнею...
...щеня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242585
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.02.2011
У відтінку зеленого я топлюся очах,
Що сірим поглядом мене проймають
(Невже усе в нас творять небеса,
Які майбутнє в світі цьому знають).
Проте ці очі мають щось своє -
Таке, що сковує невинні рухи.
Той погляд енергетику невинну нам несе,
А серце завжди цю невинність слуха.
У відтінку зеленого я топлюся очах,
Що в сірім погляді іскриться діамантом.
Вони вертають нас на праведності шлях,
Пробуджують заснулі вже таланти.
18.02.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241948
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 18.02.2011
Дыши...
Наполняй себя гнилым миром полностью,
убивай своим тихим голосом
останки моей души.
Только тише,
это утро нам дано свыше,
оно пахнет несбывшимся, слышишь?
убегает от нас крышами,
видишь?
Дыши...
Сегодня уже ничего не случится,
утро отбилось на наших лицах
и в наше небо, вслед за птицами.
Пиши
на моем потолке воспоминания зимние,
выводи на моей щеке горячие соленые линии.
Мы же с тобою сильные,
так что дыши...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241848
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 18.02.2011
* навеяно фильмом "Gia" и саундтреком к фильму "Реквием по мечте"
я распят на твоих ладонях, как наши шаги - на дорогах
и капли дождя на стенах, и кровь на холодном столе
я не в себе сегодня, я на тебя подсел, я опять на игле
и не небо по венам сегодня, а ты...заменяющий Бога
я кричу от отчаянья. Бритвой вскрываю, как сейф
(с грязными тайнами и документами) бледную кожу
швыряю в лицо и смеюсь в глаза: я ничего не должен
ни капли себя (ты слышишь меня?!): ни тебе, ни всем
я смотрю сквозь стекло на отметки колото-черным
наполняя бесцветьем вплоть до штриховки "нельзя"
нарисованный рай чуть теплее, чем были глаза
когда ты на меня смотрел и будто-бы даже помнил
захлебнувшись свободой я падаю снова и снова
кто согреет холодные камни, коль не горячее тело?!
мир расскрашен в тональности "си" и черно-белый
безупречно, как ты, и столь же до боли знакомо
кто мой ангел, что шепчет "нет, не время, себя не губи"
чью улыбку я видел, споткнувшись однажды на грани
кто простит...? Нет, молчи, и пусть это останется тайной
на ладонях холодных распятой, как я на твоих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241485
дата надходження 16.02.2011
дата закладки 16.02.2011
Без тебе занімів, отерп
І дні - дрібні, мілкі.
Відтяв у мрії
долі серп
І стовбур, і гілки.
З любові я тебе ліпив,
Як сонце й дощ - зело.
А втратив - і немов сліпий:
Все вмерло, віджило.
Не стало сяєва зорі,
Як не молив, моливсь.
І світ одразу посірів,
Що святом був колись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241462
дата надходження 16.02.2011
дата закладки 16.02.2011
* * *
Рим зруйнували варвари. Україну зруйнують ідіоти.
* * *
Учив кота українській мові. Він промурмуркав три слова і здох.
* * *
Кинеш пити - почнеш курити. І станеш курвою.
* * *
Брехатимеш жінці - вона оббреше тебе удесятеро.
* * *
Я ніколи не падаю. Я тільки піднімаюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167182
дата надходження 20.01.2010
дата закладки 15.02.2011
Свято це наштовхує на музу,
Бо стільки карнавалів й святкувань.
Там бабаки прокинуться із сну і їхні бузі*
Розкажуть чи багато буде нарікань
На холоди, які проймають наші душі,
На сніг, що земленьку ураз скував.
Весна прийде і кригу тихо зрушить,
А ріки потечуть - відвернеться зима!
13.02.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241156
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 15.02.2011
Гірської річки в серці
не спинити.
Допоки світить сонце
в небесах,
про тебе
буду мріяти і жити,
і світло
пломенітиме в думках...
Воно тебе
зігріє у дорозі
і в темряві
тобі освітить шлях...
Воно – безпечна гавань
у тривозі,
молитви мудре слово
на вустах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240548
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 13.02.2011
сьогодні спогадами по тріщинкам серця (ніби живого)
лялечка вміло зіграла словами, виграла з Буддою партію
намалювала посмішку аквареллю, козирною картою
взяла й переграла буття в шаховій з ним співрозмові
лялькар перечитує "власне" та "буде", курить вишневі
весну під Франківськ зазиває, неначе мольфар з полонини
пише під Chocolate love, пророкує для Лялі життєвість
як кредо (для себе) на завтра "хто хоче - шукає можливість"
прихильниці не-насилля - цілунок у щічку і посмішка на ніч
за мереживо слів (у подарунок) мережанку снів виплітає
Будда віщує весну й гарантує: сніг (і на серці) скоро розтане
і сонячні промені будуть із присмаком вишні й ранкової кави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240668
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Я тихо йду. Ви поруч ідете.
Морські шторми заглянули у вічі.
Там, в далині, світанок розцвіте
І теплий вітер засміється тричі.
Рум’яні сонця нам зіграють вальс.
А поки йдуть. Ця тиша не з проста.
Вони, напевно, теж без пам’яті від Вас,
Як і мої країни і міста.
Вони ідуть. Ми чуєм їхні кроки.
Крізь нас, крізь час ідуть. А що їм, вічним?
Вони все йдуть. І ми йдемо… А доки?
Вони минули час, а ми… ще йдем за ним.
Уже світає. На піску слідів немає…
Пішли два сонця морем… Отудою.
Для нас уже і вічність не минає.
Я тихо йду. І Ти ідеш зі мною…
16.36 26.07.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239055
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 10.02.2011
І знову сніг лапато обнімає Львів,
І тихі кроки над сплячою бруківкою,
І лиш ліхтар так ніжно освітив
Все те, що сніг укрив тонкою плівкою:
Трамвай останній і чиїсь сліди від ніг,
І іній, що мереживо на склі розплів...
Мов час зупинився. Лиш тихо падає сніг..
На місто...На засинаючий Львів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239490
дата надходження 07.02.2011
дата закладки 08.02.2011
Скажи мені,
Хоч хтось у цілім Світі
серед Зими веселку дарував?
А я тобі дарую липи в цвіті
і шепіт вічних,
незбагнених трав,
бо подумки –
я кожну мить з тобою…
Поглянь навколо –
я творю дива!
Відчуй, як за туманною габою
пульсує серце,
не перестава!
Всміхайся, мила -
рани я загою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239364
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 06.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2011
ты считаешь дни, подгоняешь минутные стрелки, не спишь, прожигая ночи со мной (и плевать на разницу часовых поясов и незаконченность маски), убивая себя кофе, непременно с тонкими ментоловыми сигаретами, как твой-не-придуманный-я. Забываешься в себе, не выходишь из дома, не вдыхаешь ни легкими (никотин), ни сердцем - весну, не отвечаешь на звонки, заряжая телефон лишь только в надежде на скупое "в сети" в смс-сообщении. Вся жизнь соткана из on-line перспектив и ожиданий короткой встречи вне времени и пространства.
днем угасаешь во снах, сминаешь холодные простыни, шепчешь "люблю" - невольно, безвольно, со стоном. Бьешь стены, стучишься во сны, до боли кричиши: "приснись". Не любишь дожди. Боишься. Болишь.
ночь как наркотик: по венам, по пальцам, ласкающим клавиши, по темным усталым глазам, где зреет безумие цвета меня, вкуса меня, крыльев - меня. Буквами вязь: по коже, по нервам, по сердцу - тебя так легко проиграть, тобой так несложно играть. И нитей не нужно, только лишь литеры, полуусмешка по тонким холодным губам, искуственный дым сигарет. Занавес прочь! Мотор! Свет!
губы дрожат, распаленные поцелуем. Кричишь. Бьешь кулаками в грудь. К случайным, как ты сам, знакомым - ревнуешь. Пишешь истерики в дневнике, на забытых осенью желтых листах, длинные смс, короткие: "я буду ждать". Покупаешь мне желтые розы, пытаясь забыть, отпустить и простить, ненавидя себя и теряясь со мною в ночи. Каждое слово по венам, и в сердце: бьется, дрожит, точно как ты. А я позволяю любить, рисую по телу узоры, губами ловлю твой крик.
- Ты будешь со мной?
- С тобой может быть, но - не твой.
- Прости.
нити дрожат, струной - напряженное тело. Натянуты (да, до предела) нервы. И сердце на несколько "стук" молчит. Не дышится больше, и так до безумия больно. А после безумия - в пропасть, падая снова передо мной на колени, тихо скуля, вымаливая прощение. Касаюсь ладонями щек, губами - горячих искусанных губ. Моя нежность стоит того, чтобы чаще я был и жесток, и неоправданно груб. Ты теряешься в ласке, после -в догадках, все так же ждешь смс в послеполночь. Тенью ступаешь рядом, ревнуешь теперь про себя по углам, наблюдая за тем, как умирают все твои правды. От любви до ненависти я рядом. И даже после. Я - пустота в твоем сердце, я - ветер на твоем горизонте. И сотнях других.
В небе весна. От тебя остается отчаяние и пепел (ментоловых) сигарет. "В сети". Смс.
считаешь до ста. После - до тысячи. До тысячи тысяч - потом. Слезы смывают усталость, как дождь очищает небо и солнце. Я просто играю, а ты - все прощаешь, не-веришь моим обещаниям, но так же, как прежде - ждешь. Все - ложь. Даже весна, что придет, и ночь за окном, и каждая запись в хистори, кроме одной:
- Ты будешь со мной?
- С тобой может быть, но - не твой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239195
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 06.02.2011
небо смеется снегом, падает наземь, пульсирует в венах
пятна на солнце смывает первым весенним дождем
я рисую на теле остывшем земли не посекундное время
в кабинете у бога ремонт и на вечность закончен прием
и молитвы молчат. Абонент навсегда отключен
не спешит возвращаться к божественным будням
мы сегодня гуляем по первому снегу только вдвоем
мир немного грустит, ощущая отныне ненужность
а машины как прежде спешат, и не избежать столкновений
где-то пуля в висок завершает логически сделанный шаг
кто-то мчится на помощь сквозь тысячи тысяч рождений
чтобы после остаться на кладбище брошенных правд
и молитвы молчат. Адресат потерялся в сети
отключил телефон, отучился писать смс и святое письмо
я смеюсь на сомнения бога: - разве можно тебя не простить?
бог смеется в ответ и ментолово курит в окно
пепел падает снегом, заметая пути к отступлению
и туманы земли - это дым от сожженных мостов за спиною
на ладонях земли хороводят бескрылые серые тени
меж теней и дорог Всемогущий танцует со мною
и молитвы молчат. Бог сегодня других не слышит,
он отныне живет для себя, но, пожалуй, уже не собой
и, как мартовский кот, безрассудно гуляет по крышам
сердце бьется свободой. В городе пахнет весной
небо смеется снегом, падает наземь, пульсирует в венах
чай давно подостыл и не начата новая в шахматы партия
мы рисуем на теле дышащем земли первовесеннее время
в эту вечность с Всевышним мы снова в соавторстве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238948
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 05.02.2011
Важко з вершини падати - легко лишень рости.
Часто, що з нами твориться знає один Святий.
Ніби думки, як блискавки, десь полетіли в ірій,
Дай мені, Боже, вірити... дай мені, Боже, віри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238762
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 04.02.2011
Свідомість замкнеться у стале коло.
Ти знову зранку розплющиш очі –
осінній вітер співає соло
і жовтогаряче листя шурхоче.
Ти знову згадаєш, як час спливає,
химерно згортається в фотокартки,
як серце у клітці ребер співає,
як пришивала на душу латки.
Ще один рік пролетів яскраво,
залишив у спадок нові знайомства,
ти, як і завжди, завариш каву,
а ввечері двері відчиниш гостям.
Може, не варто роки рахувати,
жити і дихати – легко, як вдасться,
знаєш, не хочу нічого бажати…
Ти любиш життя.
І тобі – воздасться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238723
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 04.02.2011
О пане президенте,
І ви на рудниках?
Хто ж вам натиснув enter
І вдарив по руках?
Ти ба, тут і міністрів,
І депутатів тьма.
Уже колишніх, звісно.
Поблажок їм нема.
Руду вантажать в тачки
І пруть, аж рвуть хребти.
Вже стухли їхні пачки
Й запали животи.
А з ними - прокурори,
І судді, і менти.
У них роботи море -
Мотати строк. Затим
Відмолювати добре
Свої гріхи земні.
Це насвітліший образ
Майбутнього Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238595
дата надходження 03.02.2011
дата закладки 03.02.2011
Казка
Маленький хлопчик нахилився ― і підняв папірець. На червоній фользі ― декілька вибитих літер. Він ще не умів читати, але пообіцяв собі, що скоро обов\\\'язково прочитає це.
Підняв із землі завбачливо покладену туди кобзу ― і аж тоді випрямив протез своєї ноги. Він часто задавався питанням, чому стільки бід випадало на його життя? Але основне: чому від нього не відмовляються батьки? Вони навіть не знали, що він все розуміє, та... не все може. Наприклад, дуже важко буває запам\\\'ятати найпростіші літери з абетки( а йому вже 16), важко виражати свої почуття, та записаний третій диск авторської музики викликає захоплення не лише в рідному місті, але й далеко за його межами.
Даун.
Не всі любили його так, як мати з батьком, а він так потребував любові інших. Не зумів би цього пояснити навіть якби володів усіма мовами світу. Малий багато чого бачив. Бачив світло над головами людей. І сахався тих, чиє світло йому не подобалось. Тому іноді його вважали дикуном.
Любив квіти. Як багато квітів у цьому місті! Інколи засинав на клумбах ― і тоді його виганяли, з нього знову сміялися, називали дауном...
А ще... маленький хлопчик ненавидів море і поезію. Не пам\\\'ятає, чому.
...Йти додому було ще далеко, і тому він присів у центрі, біля фонтанів. Руки самі потягнулися до кобзи, завмирали серця перехожих. Хтось кидав гроші у забутий ним побіля футляр. Хтось сміявся з дурнуватого виразу його обличчя. Хтось аплодував, коли музика ось-ось повинна була закінчитися. Хтось непомітно крав накидані іншими гроші. Хтось наступив на мертву ногу.
Всі думали, що їхня присутність має якесь значення у цьому житті. І ніхто не помилявся.
...А для нього все ще лунала музика. Він детально розглядав символи на папірці і ніби заснув з мрією зрозуміти їх. І раптом осягнув, чому так ненавидить море і поезію, чому знайшовся саме у цьому місті. Він відчув, що може розказати усім-усім про те, що відчував у цьому житті, і в минулих, особливо в минулому! Але все вже закінчилось: він знайшов себе там, де загубив. Останнє, що він узяв від цієї земної миті― це напис на фользі: \\\"Ти― мертвий!\\\"
Іноді треба померти, щоби зрозуміти це.
Червона тінь
Він вже не вірив у незайманість її душі. Тихі опівнічні кроки тягнули їх на берег моря, рятуючи її ―від безглуздя цього життя, а його ― від необхідності спілкуватися з нею.
Вона вже відчувала пісок на пересохлих губах і намагалася викликати у пам\\\'яті спогади перших поцілунків, як раптом зрозуміла, що у неї вже немає \\\"доброї пам\\\'яті\\\"― тієї, яка залишається після смерті. Вона ступила у воду ― і тут же була опечена медузою. Це трошки повернуло до життя, заставило схаменутися.
Перед нею стояла людина, що піднімалася і падала за власним бажанням, а вона навіть не мала сили заздрити. Їй байдуже було до усіх, бо хотіла вибратися із цього застояного болота, в якому була і його вина ― його, тому що відтягнув мить приходу абсурду в її душу.
Іронічна посмішка була спрямована в бік моря: \\\"Ти любиш мене?\\\" ― \\\"Аякже. Ти ж лише заради мене приїхала!?\\\" ― \\\"Ти― єдине, кому можу пробачити цю зверхність. Хоча він думає по-іншому...\\\"
Дим від сигарети вбив запах гіркого чаю.
―Я приїхала сюди, щоб покінчити життя самогубством.
―Я не вірю...
...Червоною тінню душа стрибнула на неспокійне плесо води ― і пішла по ледве помітній місячній стежці. Вона бігла , втікаючи від сигаретного диму, від нездійснених дитячих мрій, від жорстокої необхідності миритися з помилками інших. Два білобокі дельфіни лякалися розкуйовдженого червоного волосся, неможливості продовжувати земний шлях у безкутті.
...А перед тим вона була впевнена, що готова чекати на нього ще одне життя, тільки б він почувався щасливим. Вона пробачила б йому й те, що ніколи б не пробачила собі, а тепер вона не знає, чи взагалі вміє пробачати, як і любити. Вона зовсім не вміє відчувати.
Вона здатна бути лише червоною тінню, помилкою цього Всесвіту, що розвіється тільки через мільйони років, коли його душа належатиме вже іншій галактиці, а море поглине собою тисячі таких же божевільних, зрадивши червону тінь.
Хіромантка
Вона повірила не в нього, а в лінії на його руці: він досягне у цьому житті успіху. На якусь мить їй би стало приємніше, коли б він не зробив цього через любов(до неї!), але тільки на мить. Вона вже не вірила у любов. Можливо тому, що не кохала сама.
Вона згадувала написані давно листи. Вона навіть читала їх, та, не бачачи в тому ніякої суті, хотіла спалити . Щиро хотіла спалити. На сторінках― в лінійку, клітинку― вона бачила трансформи свого я, але не кохання. Вона згадувала довгі телефонні розмови і не розуміла всієї афористичності сказаних тоді слів. Вона бачила піднесення і падіння власного ега і готова була знову пройти це, щоб забутися коханням.
Вона була такою ж поганою хіроманткою, як і людиною. Вона не досягне успіху через дурість? Ну і що? Вона не хоче досягати успіху. Вона відчуває, що це життя не достойне її. Не достойне, навіть, якщо б вона займала найвищі керівні посади, була найзнаменитішим письменником. Це не для неї.
Що ж тоді???
Прокинувшись через декілька днів після від\\\'їзду у своїй кімнаті, вона мимохіть глянула на руку. Лінія продовжилась. \\\"Через любов?\\\" ― вона скептично посміхнулася...
Притулила руку до розігрітої електричної плити і тримала доти, поки не розгладились усі лінії. \\\"Я сама писатиму собі життя!\\\"
Болю не було.
Найбільший біль― знати, що для тебе вже все втрачено.
… Коли ж вони розстались назовсім, з її долоней зникли усі хрестики ― вона вже не розпиналась на них жертвою їхнього безглуздого кохання.
Вона любила усіх.
Зайва
Вона не знає, як врятувати себе. Вигадані крила нікуди не несуть. Десь всередині розуміє, що, мабуть, в неї зовсім немає крил. Вона боїться бути богом. Залишає позаду вокзали та поїзди, але ніколи не задумується, чому так любить подорожувати, чому сумує після кожного приїзду? І ось нарешті відчула, що залишила себе, залишила себе у тому місті, в якому втратила і все інше. Сотні поминальних свічок на столі зустріли її у власній кімнаті. Вона б випила за упокій своєї душі, та ба, проблема: душа-то залишилась з нею, гола-голісінька, а тому ще більше сумує \\\"за домом\\\".
Вона сідає писати цю муть, щоб, якщо й не розібратися в собі, то хоча б забути про себе. Яке це щастя: думати про інших. Не може...
Вона приходила сюди, щоб побути наодинці зі своїми прадавніми коренями. Вона поклонялася сонцю і воді, а також своїм химерним мріям, у яких вже не було нікого, крім неї. Вона скупила всі сині, голубі, зелені нитки, які тільки були у цьому маленькому містечку - і вишивала собі шматочок оцього неспокійного моря, яке неодмінно хотіла взяти з собою у далеку Німеччину. Вона дуже довго, все життя вчилась позбуватися цієї метаморфічної залежності від всього і усіх, але море було частиною її душі.
Важкі хрести святого Андрія лягали хаотично у припливи і відпливи, плутаючись із піском на брудних руках вишивальниці. Сонце випалювало надто строгі тони, роблячи їх більш природними і буденними, било її ультрафіолетом, даючи мільйони значень одному-єдиному символові.
Вона приходила, закутуючись у білу мантію, сідала завжди на одному й тому ж камені. І колись людний берег пляжу став втіленням самотності: люди чи то не хотіли заважати їй, чи боялись її.
Лише чайки та дельфіни любили її любов\\\'ю скривджених.
...Одного разу вітер підхопив залишену на скалі вишивку. Чайки взяли її на крила ― і подарували дельфінам. Море поглинуло море, а вона стояла і дивилася, як час забирає останнє, що прив\\\'язувало її до цього місця.
Вона зняла свій одяг і пішла назустріч холодним хвилям.
Нехай вона належить морю, якщо море не може належати їй.
Не лякайся її
Місто, в якому не було бродячих собак та бомжів. Вона вперше бачила таке. Стоптані сандали були її щоденником. Чиряві ноги нагадували про далину доріг, які складали її \\\"вчора\\\". А ще ― білі голуби над дірявим капелюхом, які супроводжували її весь час, скільки себе пам\\\'ятає, відколи покинула стіни дитячого будинку.
Вона думає, що потрапила в казку. Навкруг ― лише щасливі люди, які віддають себе усьому світові(і їй теж) і яким водночас байдуже до всього і усіх. Вона ховається від людей, не хотячи зіпсувати їм вічного свята. Хоча, кажуть, так появився Будда.
Місто Будд!
Коли сонні міщани нарешті загинуть на деякий час за квадратами вікон, вона вийде зі свого сховища, сяде біля веселкового фонтану, зніме важке від спогадів взуття ― і опустить свої ноги у святая святих ― воду, в якій вдень купалися їхні діти. Вона не думатиме ні про фонтан безсмертя, ні про майбутнє спасіння. Вона навіть не здогадуватиметься, що це земне життя ― її останнє.
Вона піде на пляж, на якому недавно святкували ці богоподібні істоти, витягне із сумки останній шматок хліба(вона навіть не наважилась жебрати тут) і роздасть його чайкам і голубам.
Того вечора вона довго-довго дивитиметься на море. І зрозуміє, що йому до неї байдуже. Як і усім в цьому місті. І в цьому світі. І вперше в житті подумає, що так ― несправедливо.
І вперше за своє існування вона вчинить нечесно ― залишить на березі своїх вірних супутників― голубів.
Кожен хоче знати, що десь його чекають.
Не повірите…
Не повірите, вона ніколи не могла брехати біля моря, бо дуже його любила. Це знала тільки її мати, а тому, коли в підлітковому віці виникали проблеми у сім\\\'ї, вони удвох йшли на море.
Не повірите, одна із правд вбила її матір.
Не повірите, через правду вона втратила друзів.
Не повірите, але вона вирішила більше ніколи не приходити сюди з кимось. Сьогодні вона прийшла попрощатися з своїм найбільшим щастям. Вона взяла квиток на останню зустріч з морем, щоб трішки потішити себе. Вона вдивлялась у хвилі ― і бачила там своє минуле. Мабуть, у кожного свої Хроніки Акаші.
Вона бачила дівчинку, дівчину, жінку ― і усі вони були самотніми, але на диво спокійними. Вони знали, чого хочуть від цього життя, чого хочуть від тих, хто знаходиться поруч…
Вона бачила своїх супутників. Молоді і дорослі, вони покидали берег зі сльозами на очах, щоб потім все життя ненавидіти море, яке асоціювалось у них з її правдою.
Не повірите, вона продовжувала жити і ходити з іншими на море, бо зрозуміла у собі бога.
Право сильних ― керувати слабшими.
Краще б він її покинув…
Її знайомство з Кастанедою відбулося запізно. Хоча ні, вона все це вже знала, а лише хотіла, щоб хтось підтвердив її думки.
Переживаючи зараз все спочатку, від першого дня, вона не могла звинуватити нікого, крім нього. Це він у всьому винен. Він! Адже він розумніший за неї, він більше читав, у нього багатший досвід, він міг передбачити все це! Він ― бог!, а вона лише його підопічна. Це ВОНА мала право помилятися…
Вона дивилася на море, обіймаючи його, і сльози котилися з-під закритих повік. Тепер він недоступний для неї. Боляче, але пізно. Він не потрібен їй тепер, як і вона йому.
Їй було байдуже до усіх, та вона не хотіла поспішати, щоб не втратити основного ― того, чого тепер, на жаль, не розуміла, але що було їй конче необхідне у житті, що втратила через нього.
Краще б він покинув її ― так залишилося б хоча кохання.
Вона дала собі право звинуватити його, щоб трішки відпочити від життя і від себе…
Місто, що співає уві сні
Це була музика першої клавіші, на яку натиснула, ступивши на цю зачакловану землю; музика чистих тротуарів і доглянутих клумб; музика, якій незнайомі такти львівських бруківок і кав\\\'ярень, але вона чула цю мелодію не вперше.
―Я тут не вперше, ― так і сказала вона, бо відчувала це. Вона вже заходила в цей під\\\'їзд, жила в цій квартирі і, що ще більш дивно, з цими людьми. Це була маленька батьківщина, до якої кожен у житті прагне повернутися. Лише … він був чужим тут, він псував мелодію міста.
Вони пішли на пляж і вона божевільно шукала лише їй знайомої скелі.
―Я бачу її, ― сказала вона собі.
Він, мабуть, подумав, що вона страждає від якоїсь незначущості і тому вигадує щось, що зробило б її хоч якось вартісною в його очах, а вона справді бачила це місце.
Очима героя її роману, якого він, щоправда, не читав.
Тільки вона могла розрізнити музику вічної енергії, яку випромінювала ця земля.
―Одного разу це місто зникне … у майбутнє. Тут прихований великий потенціал…
Він її не зрозумів. І якби міг ображатися, то образився б.
… Їй набридло телефонувати, бо він не відповідав на її дзвінки. Несподівано вона пішла з його життя ― і для неї зникло це місто.
Кожного дня без єдиного пострілу мільйони міст і людей зникає з карт людської пам\\\'яті, а ми бачимо лише світло зірок, що погаснули мільярди років тому.
Як давно вона дивилась йому у очі?
Має бути якийсь інший вхід і вихід людської енергії. До сьогодні вона була переконана, що всі відповіді містяться у зіницях. Зрештою, він сам казав про це, а йому, як нікому більше вірила. Незважаючи на те, що шалено ревнувала його…
Навіть тепер не зможе сказати, якого кольору його очі. Вони не були пустими чи закритими, але такими, що вже нічого для неї не означали. Її тепер це не лякало, хоча зовсім недавно це могло б стати причиною затяжної депресії.
Може, ще хтось керує її життям? Може, вона, так шалено шукаючи себе, нарушила затишок інших світів.
(Вона згадала той перший і поки що останній свідомий вихід у астрал, який асоціювався в неї з жовто-коричневою прозорою фарбою, хотіння достукатись до неї тільки-но померлою знайомою, божевільне намагання піднятися вище, закутане у напівосяжний містицизм її церкви…)
Вона ходить вулицями міст, намагаючись заглянути у очі іншим. Дехто відводить свій погляд одразу ж, інші ― після декількох секунд, але ніхто не вигравав у неї цього мовчазного поєдинку. Якби вона могла бачити свої очі у такі моменти! Хоча тепер розуміє: вони були схожі на його очі сьогодні.
Як давно вона дивилась йому у очі!
Колись там читались сила і смуток, бажання і любов, біль і ненависть, сарказм і прохання прощення. Колись його очі були цікавими, а тепер вона не може написати про них навіть однієї сторінки.
А її очі? Він казав, що для нього вони ще можуть бути \\\"злими\\\" і \\\"добрими\\\" ― це вічне її намагання тримати боротьбу у чистому вигляді. Ніяких компромісів, ніяких золотих середин, ніяких напівтонів.
… Зрозуміла себе, лежачу на безлюдному пляжі, мокру і майже мертву. У своїх відкритих очах вона побачила його очі, наповнені сліз, любові та болю.
\\\"Ти таки не до кінця перетворився на воїна,\\\" ― саркастично посміхнулась на прощання.
Відтворення
Він просто лежав поруч. Він, її стомлений ангел. Але вона не впізнавала його обличчя ― так багато псевдопомічників було у її житті. Він повернувся спиною, щоб не бачити її байдужих очей ― очей божевільної, заплутаної у власних пастках…
Вона читала Рампу. Чи псевдо-Рампу. Зараз не змогла б сказати напевно, бо в той час все навкруги здавалось штучним і непотрібним, а інших спогадів у неї нема. Час… Простір… Паралельні світи…
\\\"Боже мій, стільки людей, а ніхто не відволікає увагу\\\", ― подумала вона. Хоча ні, про Бога у ту мить вона теж не думала, адже і він був для неї коли не \\\"псевдо\\\", то, принаймні, точно не тим Богом, на якого свідомо чи ні уповали присутні тут.
Вона знову читала. Жити на цих сторінках було такою ж мірою нецікаво, як і на цьому пляжі.
Багато людей. Це все одно, що сама. От тільки він поруч.(\\\"І вона його кохає.\\\")
Сонце било по очах, заставляючи її прокинутись. Вона ж не любила тільки холоду.
Ще раз підведений погляд на присутніх ― вона на деякий час відчула, що знаходиться серед тваринного стада. Ось матері, що годують грудьми немовлят. Он бігають діти. Отам групуються дорослі.
\\\"Це ― все, чого заслуговують наші душі. Ми дійсно лише вчимося тут. Помилково буде прагнути чогось іншого.\\\"
\\\"І я також ― частинка цього племені. Недалеко ж ми пішли у розвитку за мільярди років.\\\"
Вона навіть не захотіла для себе чогось більшого.
Бігаючи діти… Годуючи грудьми немовлят матері… П\\\'яні дорослі чоловіки… Стадо з сумними очима!
Вона закрила очі, але видіння не зникало.
Він прокинувся і сказав, що змерз.
Вони одягнулися і залишили берег моря.
З того часу вона ненавидить море, бо воно відкрило їй таємницю людського існування.
Чому вона боїться заснути?
Сон повертає її до справжньої країни існування маленької дівчинки, яка живе лише любов\\\'ю. Їй там добре. І він теж закохався саме у таку Вона. Але вона не хоче туди повертатися. Це не просто стрибки у астрал, не наївно спочинок \\\"вдома\\\" перед черговим днем земної боротьби. Це якісь невимовно щедрі пільги цій хитрій містичці. Це створені спеціально для неї(чи, може, навіть і нею) правила надання пільг одній із безмежності.
Але вона хотіла ― тепер, та чи надовго?( як знайомий Далі) ― боротися із життям до чергового сплеску депресій.
А він приходив у її сни. Кожної-кожнісінької ночі. Він намагався досягнути там того, про що навіть не наважувався думати, коли вона була зовсім близько, на сусідньому ліжку ― він питав, чи вона кохає його, чи йому не слід переслідувати її навіть тут, за межею хворої психіки і надуманих проблем?..
Вона не була воїном, навіть мисливцем цього життя, але опісля , обдумуючи все, не погоджувалась із роллю жертви.
Там, у снах, вона відкривала для себе багато призабутого. Розуміла, що лише, коли кохає, тоді по-справжньому сильна.
Ніч перша. Вона стоїть по коліна у жовтій( не брудній) з піском воді якогось моря. Пригадує, що у реальному житті , не вміючи плавати, навіть йому не довіряла спровокувати себе… А тут лягла на глибоку воду в період відпливу. Почула, як повільно ковтає липку рідину, як хвиля відносить її все дальше від берега. А він десь поруч і, водночас, далеко. …………..
Потім вони гуляли, взявшися за руки, і бачили багато-багато знайомих облич ― він і вона прощалися з минулим.
Ніч остання. Він нагадав їй, що кохає, приїхавши на її територію. Він став таким, яким вона була у реальному житті. А вона зрозуміла, що дуже-дуже любить його і що це почуття знайоме їй вічно!........! Вона відчувала його ревнощі, його ідіотські запитання з натяками і, сміючись у відповідь, казала, що її вчинки красномовніші.
…Це не обмін свідомостями. Він просто ніколи не кохав її по-справжньому. Колись вона сприймала це по-іншому, а тепер зрозуміла: важливо лише одне ― кохати самій.
Зрозуміла після того, як ледве не втратила цю здатність сама.
Незалежність
Він казав, що, на відміну від неї, до нікого не прив\\\'язується і тому не боїться нікого втратити.
Вона постановила собі боротися зі своєю залежністю, бо бути вільною легко, а, отже, й вигідно. Та насамперед, як ніколи, хотіла розібратися у собі, виявити причини цієї залежності, щоб, як впродовж усього життя, не йти наосліп.
…Аналіз себе тривав.
Вона познайомилася з людиною, до якої ніколи не звернеться на ти, людиною, яка щиро прагне зробити це своє земне життя останнім, людиною, якої вона не пам\\\'ятала, хоча бачила вдруге, людину, з ангелом якої вона знайома.
Останнім часом вона дуже часто переключалася з енергії депресій на енергію абсолютного, майже невідомого людині відчуття повного щастя.
І випадково в якийсь момент зрозуміла, що вона незалежна!!! І водночас залежить від своєї незалежності. Їй, як і кожній людині, потрібні нові контакти для реалізації фізичного боку свого призначення, та вона не бажає знайомитись із новими людьми, щоб не збільшувати ступінь своєї( чи їхньої?) залежності.
Він помилився: вона― таки незалежна. Вона не прив\\\'язана ні до нього, ні до будь кого іншого. Навіть не до цих трьох людей, які йдуть поруч і від яких їй нарешті хочеться сховатися.
Вона―незалежна.
Вона лише дозволяє у цьому житті зробити собі маленький подарунок ― зовсім небагато побути з тим, хто її розуміє, хто зможе її пробачити, але не дозволяє їй
помилятися, хто ніколи не опуститься у своїх почуттях до неї настільки, щоб пожаліти її. Тільки вона сміє себе жаліти!
Вона кохає його. І це основне. Це спіраль всесвітотворення.
Гармонія
Її повинні були назвати гармонією. Якби ж знаття! Вона й сама лише недавно розпізнала в собі незвичну для людей(та й для цивілізацій) взаємодію духовного та фізичного.
Всі її відчуття, всі настрої якось дивно виливались у кров, ставали складовою кожної клітинки. Особливо відчутно це було під час депресій та поїздок. Жодна дієта не стояла поруч. За лічені дні втікали кілограми, губилися калорії(при тому, що пхала вона в себе їжі стільки ж, як і завжди ― багато!).
Вона ніяк не могла пояснити це явище. Здавалось, організм просто отримував нагоду позбутися усіх шлаків, а у деяких випадках ― ще й душі, бо іноді ситуація ставала затяжною, навіть критичною. Її напихали їжею, не розуміючи, що зараз їй непотрібно надаремно переводити харчі, що існуючі проблеми вирішуються нею більш у духовному світі, до якого їй потрібно наблизитись, аніж у матеріальному.
Це повторялося з року в рік, та тільки одна людина ― мати ― змирилась з цими припадками.
Особливо незручно було в гостях, тому вона не любила ходити в гості.
Та коли зрозуміла цю гармонію, позбавилась від неіснуючого комплексу інакшості.
Вона почала любити себе.
\\\"Боротьба\\\"
Вона любила. Не всім дано так любити. Вона розуміла це і тішилась зі своєї любові ― свого страждання. Їй було легко, тому що впродовж її короткого життя знаходився хтось, хто кохав її. На деяких етапах життя таких було багато.
Це був світ, що крутився за її законами. Крок убік її шанувальника завжди розцінювався як найжорстокіша зрада, що дозволяла винуватцю кохати її лише на відстані. Вона заставляла помилятись і була палачем, вона прощала, щоб потішитись роллю володаря, якому дано прощати. Навіть тепер, через десяток років, зустрічаючись з ними, вона відчувала, що не до кінця забута і не до кінця прощена.
Та тепер їй не було байдуже. Якось несподівано вона відкинула всі книжки, сюжетами яких жила до сих пір, і вирішила розібратися у собі. Звісно, книжкові ідеали залишилися, та застосовувала вона їх … до себе. Вона почала випробовувати себе на кохання, на вірність, на вміння прощати. Вона пішла далі і зрозуміла, що вплив книг був значимий: вона у всьому ідеальна.
Життя ставало сірим. Він не витримував шалених темпів стосунків, які вона запланувала. Він поступово здавався, а це відкривало для неї нові можливості. Скоро вона дослідила на собі межу самоприниження ( повірте, їй немає кінця), жорстокості (до себе і до нього).
Але знову ставало нецікаво.
Їй захотілось знати, наскільки байдужою вона може бути. Виявилось ― може (і це притому, що вона кохає його).(Кохає, як списану сторінку, з якою її багато пов\\\'язує, яку шкода викинути, бо вона її розуміє, вона знає всі її недоліки…)
Вона зустріла іншого і почала з ним нову гру. Це не був запасний варіант. Вона зовсім не планувала закохуватись в нього, просто хотіла продовжити грати, тобто жити.
Було цікаво. Цікаво спостерігати, як її коханий, вдаючи із себе незалежного, намагався втекти від усіх в цьому житті, щоб ніхто не покинув його першим. І вона, розуміючи це, пообіцяла собі не покидати його, бо досі почувала себе винною, бо стосунки, навіть такі стосунки з ним ― це теж гра, це її вічна боротьба проти невагомості.
Хто він?
Вона не може зрозуміти, хто він. Той , що йде поруч. Той, кого , напевно, хотіла б бачити поруч все своє життя.
Вона могла б запитати його : \\\"Хто ти?\\\", але не впевнена, що почує точну відповідь.
Інколи їй здається, що він ― найгірший для неї варіант, зовсім не вартий її , та й нікого іншого… Він ― жорстокий, самозакоханий, безсердечний, іронічно зверхній… (він сказав: \\\"Можеш далі продовжити цей ряд…\\\")
Але для неї існує й інший він: розумний, інтелектуально вищий, який розуміє всі її недоліки і не лише пробачає їх, а й робить все, щоб запобігти її духовному падінню; він не дозволяє їй помилятися, хоче бачити її сильнішою( він забув, що вона ― жінка, мати, берегиня домашнього вогнища, а не мисливець) ; такий він по-своєму, але все ж кохає її. Вона це відчуває.
―Вибач, я не можу знайти середини, якою б золотою вона не була.
\\\"Хто він?\\\" ― питали її.
Вона знала, якщо змішати ці два уявлення про нього, то вийде її ідеал. І саме тому вона кохає його ― його, неіснуючого, рідного і чужого, від якого їй нічого не потрібно, окрім …
Хоче
Підійти і обняти його найщирішими дитячими обіймами, відчути подих його легень, тепло і пружність його тіла, але навіть два сьогоднішні вони не замінять Його колишнього.
Вона прийшла сюди через багато-багато років, не дочекавшись його ВДОМА. Він був у тому ж місті, до якого вона так і не повернулась півстоліття тому. Він стояв біля свого пам\\\'ятника, поставленого ще при житті, і думав про неї, вперше за стільки років. Вміючи читати думки, вона , проте, не використала цієї можливості. Вони оба вже не цікавили її ― один старий, покритий зморшками, а другий ― мертвий, холоднометальний. Колись він її багато навчив. Вона була вдячна йому за це.
Він прожив насичене і цікаве життя. Та чи був він щасливим? І чому за стільки років з-поміж десятків інших жінок зі свого без перебільшень бурхливого життя згадав саме її? Може, зрозумів правильність її вчення? Може, нарешті осягнув, що втратив єдиний шанс на мільйони життів бути по-справжньому коханим( адже вона-таки по-справжньому кохала його)?
…Вона помітила сльозу на його щоці. \\\"Знову плаче… Не люблю чоловічих сліз.\\\"
І вона пішла. Доганяла маленького хлопчика, який витягував із кишені пачку сигарет. Він був її новим завданням. \\\"Willij, rauche nicht! Ich erzähle darüber deiner Mutti!\\\" Але малий задерикувато відповів: \\\"Ich habe keinen Angst. Das ist nicht meine Mutter. Meine Mutter ist tot! Ich tötete sie! Ich! Ich... ich...\\\" ― і малий Вілик побіг у напрямку до моря. \\\"З цим мені прийдеться важче\\\",― подумала вона. І побігла наздоганяти своє нове \\\"завдання\\\".
Маленька дівчинка, яка після смерті матері повинна опікуватися своїм молодшим братиком. Так триває вже шість років. І не закінчиться й через півстоліття. Але вона допоможе йому, як допомагала іншим. Бо вона ангел. І вона дуже любить цю планету і цих людей. Вона цього хоче…
Затримати?
«Допоможіть! В мене нема нічого, але я щаслива! Хочу знайти когось, що відчуває щось схоже до людей і до життя! З любов’ю.» ― коротке смс у десятках варіантів трьома мовами облетіло декілька країн.
Десятки років тому його батьківщина була знищена. Морально! Він розумів це! Він розказав щасливу історію свого життя – щасливою вона могла б стати для нього, якби він пройшов усе до кінця!
Він прослужив п’ять років у Французькому Легіоні і повернувшись, отримав змогу порівняти Країни Африки, Азії зі своєю багатою європейською. Зародки його душі відчували дисонанс. Він питав її, чому у них все по-іншому, чому інші можуть жити бідно, але щасливо?
Поволі прокидався, але раз у раз повторював, що не вартий її…
Вона розмовляла з ним, розмовляла з ним довгими зимовими вечорами, намагаючись відкрити в ньому Ангела – і той поволі відкривався… І досі пам’ятає його занадто м’який голос із романською примхливістю – він був черговим її завданням, на яке не потрібно було чекати як на ще одне переродження. Вона любила і його! Як і в кожні стосунки, вкладала в нього душу, та він не міг так довго триматися на високих частотах – зривався все частіше.
Врешті вона відчула, що зв’язок із ним втрачено.
Остання смска, що надійшла з його номера – «Доброго дня! Я – його батько! Він потрапив у катастрофу – він не зможе тобі написати. Я думаю, він тебе дуже любив.»
Любив…
Він її ніколи не жалів
― Я не пожалію тебе, ― казав він щоразу, коли вона поглядом зверталась до нього після чергової поразки, якими життя її нагороджувало.
― Мені й не потрібно, ― відповідала йому, і була вдячна вже за те, що допоміг пережити лічені хвилини слабості.
Вона завжди знала, що для того, щоб піднятися, спочатку потрібно впасти. Такі моменти не тривали довго.
―Через півгодини все закінчиться. Інакше все життя пішло б на депресію.
Вона знала, що якщо б зараз поруч була її чи бодай його мати, то вони обов\\\'язково б пожаліли її.
\\\"Слава Богу, що біля мене лише він\\\", ― подумала і усміхнулась.
…Потім були сумніви, сумніви, сумніви…
І одного дня нарешті зрозуміла, чому він не жалів її: кохання і жалощі ніколи не ходять поруч.
Люди у поїздах
Вони були різними. Їх було багато. Вона ніколи не питала їхніх імен. Вони зустрічали її задуманими, стомленими, загадковими, радісними чи злими ― різними: українцями, росіянами, поляками, нідерландцями, корейцями. А проводжали завжди однаково ― з усмішкою; пропонували свою допомогу, підносили її речі, подавали руку при виході з вагону, дарували жетон у метро(\\\"Однаково там зараз великі черги\\\" ― \\\"Дякую\\\"). Ще рік перед тим вона відмовилася б від будь-якої допомоги, проте зараз була переконаною, що не можна заважати людям робити добро. Вона приймала найменшу допомогу так, ніби та змінила її життя на краще.
Дивно, але для цього вона нічого не робила. Іноді просто мовчки дивилась у вікно, іноді ― відповідала на запитання супутників, бо не хотіла залишатися у їхній пам\\\'яті…
Напевно, не хотіла.
Вони назавжди будуть для неї людьми із поїздів, зі своїми неповторними долями, з світами різних очей , які вже стали частиною її життя.
Вона любить подорожувати.
І коли одного разу вона зайде у ваше купе, знайте, що все, що їй від вас потрібно, ― це присутність у цьому поїзді і декілька спільних годин під стук коліс. І їй зовсім не важливо, балакучі ви чи мовчазні, хропите у сні чи у вас безсоння. Вона з іншого світу ― для неї все тут нове і цікаве.
Не вір у неї
Ти їй не потрібен. Вибач, але я мушу сказати це тобі ― вона не зможе: занадто вже кохає тебе. Вона засинає і прокидається з думкою про тебе. Вона дуже дивна, якщо зважати на те, хто вона. Чи, точніше, він.
Вона була ангелом. І завжди настільки співчувала людям, що , як покару, їй подарували земне життя з одним-єдиним завданням: навчити когось кохати так, щоб це не завдавало болю їй самій. Вона була ображена цим аж занадто легким завданням. Смішна. І тому тепер не розуміє інших. Для неї дивно: коли тутешні закони велять \\\"не убий\\\", \\\"люби…\\\", \\\"стався до інших…\\\", то чому людям так важко запам\\\'ятати це, чому вони не вчаться не лише на чужих, а й на своїх помилках? Ці міліонні \\\"чому?\\\" й дорослу її заставляють займатися самокопанням. Вона досі дитина. Спочатку було дуже самотньо. Тепер звикла. Їй просто шкода інших.
А завдання? Ну, це ти її завдання. Вона й досі не може зрозуміти, чи навчила тебе чогось її любов. Вона смакує біль від твоєї невпевненості і недосконалості; іноді вона навіть дякує тобі у молитвах за те, що виявився таким поганим учнем(адже ви разом вже не одне життя): із пробудження у пробудження ти все ламаєш. І так буде доти, поки вона знову не засумує за ангелами і не повернеться Додому.
Не зважаючи на те, що багато доброго навчилась між людьми, вона ніколи тут не буде своєю, але багато з вас колись стане частиною її раси…
Не вір у неї. Вона живе у зовсім іншому світі, за відмінними від цих правилами ― там тонші уроки і вищі частоти.
Не вір їй. Кохаючи тебе, вона може у будь-яку мить покинути Землю. Це видумане нею життя ― лише гра, у яку цікаво грати їй самій. Вона дитина. Ти ― лише іграшка.
Іграшка, яку кохають. Інтуїтивно ти борешся за незалежність від неї . Це правильно, але … не допоможе.
Не вір у неї. Просто будь поруч, коли вона помиратиме.
Його тінь
До столиці вона їхала в одинадцятому вагоні, назад повинна була повертатись у тому ж. Одинадцять ― це його число. Вона дізналась про це зовсім недавно.
Другий поверх вокзалу. Вона стомилась. Стомилась йти до цієї мети, бо все постійно ламалось. І ось сьогодні ніби все гаразд. Залишається чекати. Вона ніколи не зупинялась на півшляху. В якусь мить їй навіть здалось, що це їй непотрібно(доля, інтуїція і все таке.) . Та саме в цей момент вона отримує підтвердження правильності своєї правоти ― вона побачила його-підлітка, такого ж , як на тому фото з трояндою, на одному коліні. Шістнадцятилітній. Ніякого стилю у одязі. Підліткова худорлявість.
Незграбна хода. Ледь помітна горбинка на носі. Чистий, відвертий погляд. Вона не могла відвести від нього очей: \\\"І ти тут, ― звернулась подумки: ― Значить, я все роблю правильно. Я так скучила за таким тобою, бо Він подорослішав…\\\"
Сльози котились у неї по щоках, не зважаючи на присутніх. Вона рідко плакала. І майже ніколи ― на людях. \\\"Це, напевно, від перевтоми.\\\"
Як не заставляла себе дивитись у інший бік, його тінь з минулого притягувала до себе. Він навіщось пройшов поруч, продемонструвавши давно забуту ходу, таку любу її серцю.
Наважилась встати і підійти до цієї незнайомо-знайомої людини, та передумала чи , може, просто злякалася: \\\"Ні, я вже занадто стара для нього. Напевно, це його шанс на життя, не зіпсуте мною. Можливо, і Той зараз був би кращим, якби не я.\\\"
Вона востаннє наважилась поглянути на нього ― він стояв і дивився на неї. Знайома усмішка дитинства ніжністю останніх променів дарувала їй силу. На мить вона була засліплена яскравістю призахідного сонця, а коли воно посунулось правіше, його вже не було.
І тепер її цікавить лише одне: ТОЙ він приходив підтримати її чи попрощатися з нею?
Стоячки
Вона приходила на твої тренування. Подавала тобі шкіряні рукавички, зав\\\'язувала на них шнурки, допомагала піднятися при падінні, знімала смердючі кросівки з твоїх ніг, подаючи другою рукою перезувне. Як закоханий першокласник , допомагала після тренування нести твій рюкзак, та ти ніколи не помічав її.
Вона пила з тобою пиво , курила кальян, цілувала тебе п\\\'яно і пристрасно, але коли доходило до сексу, ти її відштовхував. Комплексував. Хоча, по очах це бачила ― хотів її.
І тоді вона телефонувала до тебе, а ти йшов, спілкуючись з друзями, і як найдорожчий подарунок, для неї була твоя ніколи не виконувана обіцянка \\\"зателефонувати пізніше\\\".
Ти приходив додому, вона готувала тобі вечерю, прала твої брудні речі.
І все, що їй було потрібно від тебе ― лише ласкаві слова, ніжний погляд, але й цього їй ти ніколи не давав.
Вона бачила тебе ― маленьке, брудне кошеня з манією величі і завжди намагалась захистити від розбитих ілюзій. Достукавшись, вона хотіла лише допомогти тобі.
На відміну від інших чоловіків, ти ще не зрозумів її значимості. Тому її у тебе так мало.
Вона ― жінка у твоєму житті.
Напередодні
Коли зрозуміла, що тут для неї все закінчено, почала плакати: так їй хотілось залишатись людиною. Але вона ― ангел, її завдання виконано ― і потрібно повертатись додому.
Не виключено, що на неї чекали якісь інші завдання. І це трішки заспокоювало.
А тепер сиділа і плакала. І не лише тому, що потрібно залишити усіх виконувати власне завдання, що так звикла до проблем, так навчилась жити болем, що навіть ДІМ згадувати боляче(бо ТАМ не буде болю).
Відчувала, що повинна залишити його(подібне було і перед першою розлукою, тільки без відчуття завершеності).
Сльози. Ці солоні сльози. Вона навчилась плакати ― і від цього було тепло. Всі справи завершено. Всі рядки дописано. Залишились лише формальні речі― переїхати до країни, з якої вже не повернеться сюди. Це знає точно. А якщо і повернеться, то іншою ― теж з особливим завданням , яке вже не стосується його.
Їй було шкода залишати своїх рідних ― занадто важко тим жилося. Не впевнена, що досі допомагала їм, але принаймні ділила ці проблеми… Шкода, але досі її завданням були не вони, а він.
Тепер з ним все буде гаразд. Принаймні він вибрав ту ж дорогу болю, що й до приходу на Землю. Чи було їй важко з ним? Ні. Чи допомогла якось йому? Так. Принаймні, намагалась…
І ще. Вона дуже вдячна йому. За те, що саме він навчив її любити. Вона йде із цією любов\\\'ю. Чи навчився цього він сам? Не знає. Це може стати чиїмсь наступним завданням. Сумнівається, що це доручать їй. Ну й добре!
Вона ж не хто-небудь ― ангел. Не зважаючи на ці людські почуття, вона прагне змін. Їй цікаві інші планети, інші галактики. Вона не прив\\\'язана до відносин на Землі.
Вона любить вас. І ці останні сльози пролиті за ваше щастя.
Прощайте!
Ведмедик у клітинку
Усе починалось картато, допоки не прийшла смерть. Вона знала, що помирати ― легко, а тому не розуміла, чому рідні так не люблять її через, на їхню думку, легковажне ставлення до своєї кончини. Вона знала, коли помре. Мабуть, тому, що не закривала на це очі, як усі інші, що не боялась цього.
\\\"Коли я помру, не сумуйте за мною. І не справляйте поминок. Я впевнена, вони мені там не потрібні. Як і вам тут.\\\"
Вона сміялась із їхніх уявлень про смерть. Показувала їм \\\"довгого носа\\\". А вони лише здогадувались, що вона у чомусь права.
Вона піддавалась депресіям, коли просто чекала на чергове завдання. Вона не вміла, як усі, гаяти час, роблячи вигляд, що живуть. Дискотеки, бари, гучні компанії і , мабуть, щось інше. Це вже її не стосується. Але часто у такі моменти ставало сумно, бо була одна у такому розумінні життя.
В останні місяці нерідко задавалась питанням, навіщо їй Він? Вона думала ― зовсім недавно, ― що вони схожі, прийшли з одного полюсу, зрештою, це він допоміг їй відкритись. Та він занадто часто помилявся, як на майже ідеального. І вона не тільки не хотіла його змінювати, а й ніколи не намагалась серйозно поговорити з ним про це. Бо кожна людина сама повинна вирішувати свої проблеми.( А може, вона була занадто лінивою егоїсткою, щоб присвятити себе комусь іншому?)
Вона почистила зуби, помила і з\\\'їла грушу.
Сіла, щоб трошки помалювати…
Потім вона померла.
На її піжамі мирно спав червоний ведмедик у клітинку.
Алло, Берлін?
Вона віддавалась мріям, як біблійна блудниця, і лише тепер захотіла звільнитись від цієї залежності. Вона знайшла призначену їй людину. Була у цьому впевненою.
Розмінювати себе на інших не хотіла, вважала недостойним, не вартим уваги. Світ ілюзій її не цікавив. І не лише тому, що її багата фантазія вичерпала себе майже повністю, а через те, що появився новий світ, значно цікавіший, який не потрібно вигадувати, в який потрапляєш, тільки-но закривши очі.
Боротьба цих двох містицтв тривала. Ніяке не перемагало, бо їй було байдуже.
Сновидіння стали цікавішими, повнішими.
Вже давно помітила одну закономірність: коли їй стає важко, у сни приходять друзі з її дитинства, особливо один. Він завжди сідає поруч, бере її за руку ― і стає все зрозуміло. Вона ладна ніколи не прокидатися, щоб бути з ним.
Зараз її не цікавить, що це можуть бути ігри якихось нижчих сил, які знають її слабинку, бо вона по-справжньому вірить в існування окремого паралельного світу, в якому всі ми залишаємось дітьми. І точно знає, що колись обов\\\'язково туди повернеться. І повернеться дитиною!
Її розбудив дзвінок.
Невизначений номер.
― Алло, Берлін? Я виїжджаю…
Це була лише проста формальність. Не важливо, на якому кінці цієї зеленої планети заряджаєш батарейки, основне ― жити повертаєшся у свій світ…
Боягузка
Вона їхала туди, щоб знати, від чого відмовляється. Це був іспит. Найважчий у житті. Робилась ставка на душу, і тільки вона вірила у свою перемогу. Більше ніхто!
Було важко? Напевно, але вона вже звикла до цього. Важкі валізи чекали у шафі, щоб не лякати майбутньою розлукою рідних.
Він не дзвонив. Та тепер їй було по-справжньому байдуже: якщо кохає, то сам знайде її, якщо ні ― вона була готова. Їй потрібна була лише любов. Тепер вже знала точно, що не впевнена у тому, що вийде за нього. Вона не бачила його любові, а їй, як кожній жінці, це було ой як необхідно! Знає, що сама винна у тому, що він не дарує їй квітів чи інших подарунків(а так хотілось, щоб він міг читати найприхованіші думки!), що не співає під вікном пісень, не здійснює романтично божевільних вчинків…
Їй набридло…
Якщо ж їхнє кохання ― справжнє, то тисячі ніхто не завадять їм бути разом!
Автобус виїхав…
На вокзалі залишилась заплакана мати з сумним братом.
\\\"Чи побачу я їх?\\\" Боягузка! Вона боїться лише того, що колись повернеться у цю країну, в це життя, зваблена Заходом…
…Вона усміхнулась, купляючи зворотній квиток. Через чотири місяці. \\\"Тепер потрібно подумати про те, як вдома зароблятиму гроші … на квиток до Тибету.\\\"
Вона
Вони довго розмовляли. Він не вмів любити, а тому лише запитував, запитував… Її відповіді були останнім подарунком перед прощанням, хоча вона так і не дізнається, скільки він зрозуміє( якщо зрозуміє щось взагалі) зі сказаного. Книжні запитання, сюжетні репліки.
Вона згадала, чому покинула його вперше. Все повторюється. Хоч ні, тепер совість не мучитиме її роками, тепер все Назавжди, по-земному, звісно.
Вона не звинувачувала його в нічому. Була лише по-дитячому спантеличена: чому він брехав? Ті дурні дорослі фрази опісля все пояснили – він просто один з багатьох.
Вона любила його. Вона так і сказала йому: «Я люблю тебе. І тому не хочу, щоб те, що у нас було – а не кожному дано пережити стільки гарного – перетворилось у болото…»
Він був по-своєму чесним з нею. От тільки запізно!
Вони ще обов’язково зустрінуться. Вона мусить час від часу бути поруч, щоб нагадати йому про Життя.
Вона плакала, дивлячись на море. Він думав, що вона прощається з морською гладінню, а вона хоронила їхнє кохання. Щоками котилися сльози.
Хоронила, щоб у наступному житті почати все спочатку. Вкотре.
Він забув про це. Вона поважає його право помилятись.
Дівчина-голограма
Це була мить. З тих , коли ми розуміємо, що стаємо богами! Для нікого більше вона не матиме такого значення, як для окремої істоти, посвяченої у паралелі існування.
Вони якраз розмовляли: Вона – про дітей Індіго, Він – про те, як щасливо напивався останніми роками, з ким ділив сигарети, горілку та ліжко. Її не боліло – навчилась пропускати через себе як любов, так і біль. Вона не жаліла Його – навчилась не шкодувати людей, бо вони просто не потребували її жалінь.
Погляди обох були втуплені на нічне море, яке впивалось їхніми словами, дихало її легенями, бо його були прокурені…
Раптом Вона побачила чітку срібно-фіолетову голограму коротко підстриженої, два метри висотою жінки у спідниці, обернутої спиною до моря. Все тривало тільки півсекунди…
Вона сказала Йому про видиво, та Він тільки посміявся. Вона не хотіла продовжувати, бо так потрібно було б уводити його у свою реальність – а значить: давати собі надію, що він теж із нових, а це було не так. На жаль!
Всю дорогу додому вона думала, що б означало це видиво?
Минулий приїзд? Минуле життя? Хтось із її нового світу?....
Одне знала точно: це ніяк не пов’язане з тим, хто сидить зараз поруч, на піску, ні з його життям, ні з майбутнім. Він помер…
…І вона почала гаряче молитися за його спасіння.
Коли помирають мертві…
«Він заледве тримається в моєму світі», ― думала Вона, але помилялася. Скоро зрозуміла, що його там і не було. Ніколи. Це Вона вміла жити у двох світах. Більше, звичайно, у другому, аніж у цьому, де заробляла гроші, щоб бути вільною від опіки інших, щоб могти просто так, коли заманеться, сісти на будь-який поїзд…
«Я б хотіла, щоб у мене в кожному місті був такий друг, як ти», ― сказала Вона.
Довго згадували картинки з минулого, як випадково знайдені на чужині люди згадують Батьківщину – частину минулого. Він не розумів, що те, що для нього – минуле, для неї – ще й теперішнє і майбутнє. Щоб затягнути його якось у свій світ, бути поближче, Вона обняла його міцно-міцно, та було пізно – він не захотів піднятись до неї, а вона ніколи вже не спуститься по нього, бо він цього не хоче…
«Мені залишилось недовго. Я скоро помру… все побачив… попробував…»
Дурень.
Ти помреш тоді, коли потрібно, а тепер – і далі зустрічатимешся зі своїми друзями, дівчиною, рідними; повернешся з моря – одружишся, навіть будеш щасливим. Час від часу намагатимешся потрапити у наш світ, тобі це навіть буде вдаватися. Через десятки років між іншим зрозумієш, ким була я , а може, навіть мою любов( є імовірність , що твої діти будуть «з наших»).
І не кажи, що ТУТ ТАК НЕ ЛЮБЛЯТЬ.
Люблять, повір.
І не жалій себе.
І мене.
Я люблю тебе.
Стрибок
Вона ніколи нікому не довіряла, а тут стрибнула з ним у водяну прірву, зовсім не вміючи плавати!
Відпустила його руку, даючи йому останній вибір: вбити її чи врятувати. В обох випадках він залишився б невинним. Опускалась на дно довгі секунди, хоч душа чекала на березі, спостерігаючи за цим лицедійством.
«Пливи! Греби, чуєш!?!» ― з протилежного боку хтось підставив своє плече. В роті було солоно від невиплаканих сліз та брудної води.
Навіщо він зробив це, чому не залишив? Її ж берег зовсім з іншого боку! А він затягнув її у свій вимір, де вона була чужою всім та всьому.
… Тим вона просто показала йому та іншим, що не боїться опускатися будь з ким на дно, але це вже не питання довіри-недовіри, а йдеться про окремий, незалежний від інших світ, де вона керує своїм життям, бо вона БЕЗСМЕРТНА, хоч як страшно це звучить для нього.
Вона сиділа на березі, розмовляючи з матір’ю по-телефону, а він в той же час спантеличено нехтував дійсністю.
―Ало, мам, привіт! Ти вже прочитала ту книгу?... Ти завжди знала, що я інша? … Дякую тобі за те, що погодилась бути моєю мамою. Я не помилилась, вибравши тебе… Я люблю тебе…
Вона не боялась померти. Але у цьому вимірі― всьому свій час.
Стрибок…
І вона зістрибнула з поїзда їхньої рутини, залишивши у ньому всіх. Назустріч бігли діти з шоколадними цукерками, новими книгами та щирими очима. Тут вона була своєю, бо все їй нагадувало про Дім.
Прощай
Вона божевільна. Ходить під дощем, коли всі ховаються від холодних капель, скаче по калюжах, не розмовляє з найближчими…
Їй нема для кого це робити. Сьогодні вона призналася собі, що не любить Його, не любить!!!!!!
Так солодко було обманюватись, та все поступово перетворювалось на болото – те болото, про яке колись їй говорив Він.
І не важливо, хто винен у цьому.
…Її не болить, її нічого не болить. Чому? Має ж хоч трошки боліти! Вона ж лише … напівангел.
«Ну, давай, ― казала вона собі, ― зрозумій, що все закінчилось. Поплач. Ти повинна поплакати – так роблять усі, без винятку…»
Вона ніколи не плакала на похоронах.
Все закінчилось. Їхня десятилітня любов, якій заздрили…― …дзвінки без відповіді («Абонент занят»). Настирливі мільйони дзвінків БЕЗ МЕТИ.
Він щось відчував, бо не хотів піднімати трубки, а вона лише хотіла попрощатись з Ним, зробити це вдруге правильно ― від щирого серця , чесно.
Вона згадує, як кохала Його. Це було гарно. Вона лише забула, що Він ― не Ангел, що не зуміє літати так довго і високо, як вона.
Вона божевільна – інші ж живуть без любові…
Їй потроху ставало легше.
Плакати, як і перше, не могла.
Вони вже не разом.
От тільки Він про це так і не дізнався.
Любов є!
Швидкі кроки перехожих. Вона тепер – одна з них. Чому живе, для кого? Вона не вірить, що ці істоти вміють любити, по-справжньому.
Чому вони живуть, заради чого? Заради зради?
Вона шукала схожих на себе – не було. Ангел. Вигнанниця.
«Хочу Додому!»
Терпи.
Знову чекає на трамвай. А де її наступна зупинка?
Та хіба це має значення? Все одно вона не стане останньою перед поверненням Додому.
«Я не можу жити без любові! Не можу, коли мене не люблять!»
Нелегко.
Вона побачила п’яницю-бомжа, який ніс нарваний десь бузковий букет ―
Уява романтика замалювала картини… Коханій… Навіть такі тут люблять …
Вона усміхалась кондуктору, перехожим – всі були щасливими, тому що сміялася вона…
Ненадовго.
Через декілька днів побачила двох калік-закоханих, чекаючи на трамвай. Вони ледве пересувалися, та були щасливими разом, сміялись. Вона знову повірила у любов!
Їй було байдуже, що на цій планеті її ніхто не любить, бо зрозуміла, що забагато вимагає від цих людей, бо треба шукати свого ангела. І можливо, пройде ціле життя, поки знайде його.
Але точно знайде!
Бо любов є і тут!
Піаніст
:-)
«Вниз по бруківці сном ішли стомлені ноги кинутої всіма істоти. Праворуч – великий урядовий будинок . Автобус поїхав, а вона залишилася – і тепер поверталася кудись, засмучена… Роздумувала про те, що вже нікого не зможе полюбити.
Раптом почула шум – секунди спрямовано вниз по вулиці гнали бурхливою повінню брудну воду! Не встигла й подумати, як … її вихопив з повені симпатичний чорнявий хлопець середнього зросту, одягнутий у чорне – і поцілувавши зник.»
Коли прокинулась – відразу записала все у своєму щоденнику, пообіцявши життя чекати на нього, щоб «теж колись врятувати…»
…Через три роки вони зустрілися, випадково познайомившись … Вони довго розмовляли… Чи говорила лише вона? Вона називала його N…ійком, N…ійчиком, N…ієньком вже при першій зустрічі, a він дивувався, як ТАК можна розмовляти з чужою людиною.
Він не був їй чужим, та не знав цього…
Дивлячись з Високого Замку на нічне місто, він згадав випадково у розмові, що його мати бачить пророчі сни.
«Мені б так,» ― сказала вона ― і це прозвучало для нього по дитячому нерозумно. А вона лише усміхнулася своєю мона-лізівською усмішкою…
;-)
Це не були побачення… Він постійно повторяв їй, що це не були побачення…
Вона не знала, чому… Ще ніхто не залишився для неї таким нерозгаданим, як він! «Я боюся тебе , ― говорила, дивлячись у глибокі чорні очі. ― А ти? Ти боїшся мене?» ― додавала, коли він цілував її…
В один з вечорів він сказав: «Я не боюсь тебе…» А вона лише усміхнулася…
Вона писала йому вірші у смс, викидала весь хаос із своєї душі ― щоб бути на сто відсотків незаймано-чистою, щоб бути лише для нього, а він боявся відкритися…
Лише одного вечора він прочитав для неї Маяковського ― пам’ятаєте : « Я снова смазал карту будня, плеснувши краску из стакана…» Чи було це спробою розкритись?
Вона так і нерозгадала його. Намагалась уявити його, коли він сидить за фортепіано, намагалась відчути музику його душі, та зрозуміти могла лише одне: вони живуть у різних паралелях ідеальності: він ― звуку, вона― слова …
Вона любила його таким, вона розуміла, наскільки хоче його ― і це лякало ЇЇ!!!
…Одного разу він запитав, чи хоче вона від нього сина…
:-(
Вони розстались, бо вона злякалась, переконавши себе, що ця зустріч повинна закінчитися. «Вибач, я мушу займатися своєю кар’єрою, у мене нема часу на серйозні стосунки…» Смішно, але руйнувати своє життя вона вміє. Вони поки-що не бачились…
Але вона знає точно, що вони зустрінуться! Вона прийде на його концерт…
А колись він прочитає і ці рядки і подумає…(Три крапки ― що він подумає, знає лише вона і знатиме він)
Їй не бракує його музики, бо вона так і не почула її звучання, але інколи вона засмучується, що не могла віддати йому тієї любові, на яку він заслуговував…
Вона все ще любить його, як і інших. Може, вона боялась, що не зможе пояснити йому своєї любові ― не зрозуміє, а коли зрозуміє ― не зможе прийняти… Він теж людина.
Вона вчитується у афіші ― хоче побачити там його ім’я, щоб непомітно прийти на концерт і врешті-решт зрозуміти Його!!!
Вона впевнена, що він щасливий, бо іде по житті вибраною до того Дорогою, бо чесний з іншими і … тому що вона не поруч.
Вона зробила так, як повинна була. Знає це напевно! Скоро вони зустрінуться, а поки … хай звучать нестерті клавіші космосу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235648
дата надходження 18.01.2011
дата закладки 02.02.2011
нерозмежоване майбуття, не розлінієне
на аркушах біло-червоногарячо-зелених
на гострині леза, дівочо-безкровного,
підсвідомості;
ляльки (ви не знаєте, ба!) підростають,
як діти. З посміхом дивляться в небо,
та не шукають (знаючи добре і зле) стежок
смаілик в віконці, зелена ромашка, все буде ок
тільки не завше.
рими буття складатимуть коло з осіннього
листя та вітру: в русявих шаленствах віночок
все зміниться, тільки зеленими (літньо)
залишаться очі
поки серце ще грає (в) любов, мабуть не варто
дорослішать. Бо діти люблять щиріше.
Є лише два шляхи на сьогодні: злетіти за вітром
чи таки зі снігом - падати нижче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238432
дата надходження 02.02.2011
дата закладки 02.02.2011
Наголос - то зовсім не дрібниця.
З наголосом вірно подружи
І відкриє слово таємницю:
Образи,
обрАзи,
образИ.
Наголос - і вчуєш в слові крицю,
І відваги стане, й висоти.
Відтепер не можна помилиться:
МОлоти,
молОти,
молотИ.
Хай ідуть слова до нас не ниці:
Грав музИка,
мУзика пливла.
Наголос - це дзвінкова криниця
І народу, і твого села.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238278
дата надходження 01.02.2011
дата закладки 01.02.2011
* * *
..але незнано доки і відколи
по закапелках наші імена
підуть на глум історії..
Ми нині дикі, бо нема весни,
ми нині скривджені,
ми нині дивні,
у нас криві,
подекуди сумні,
гіперболи, опуклості і вигини.
Сьогодні перемішано навпомацки
по закапелках наші імена,
а потім випадково підуть гомони,
що ми великі, а усе – шпана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236575
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 01.02.2011
театр марионеток. Стар, как мир, и столь же бесславен, любопытен и полон. С каждым днем кукол больше, чем кукловодов. С каждым днем все тщательней отрепетированна пьеса и сыгран финальный акт. Пасьянс раскладывается с первого раза. Зрители, задерганные за ниточки, аплодируют стоя.
А Кукловод порой плачет: с каждым днем все искреннее и реалистичнее. Тонкая леска хрустальными капельками, ласково холодящими щеки и оставляющими соленый привкус на губах, едва ли заметна.
Все так, потому что от предсказуемого совершёнства кому-то скучно. До безумия в темных глазах.
- Господи! - молится душа, не веруя. - Придумай мир - живым.
Нити звенят тонкими струнками, нити рвутся в небо. Кто-то едва уловимо шевелит пальцами и бог отвечает устало и просто:
- Хорошо. Не вопрос.
Все лгут (с)
Леска растягивает уголки губ в улыбку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237933
дата надходження 31.01.2011
дата закладки 31.01.2011
Червоніли під Крутами маки...
Розцвіли на холоднім снігу...
Вони йшли, щоб за Київ вмирати,
Та у серці плекали весну...
Пломеніли жаринами квіти...
Як ті мрії у юних серцях...
А вони були майже ще діти...
А вони так любили життя!!!
Розцвітали під Крутами маки...
Догоряли свічки їхніх доль...
Не злякались... Ішли, як солдати
Під град куль, під пекельний вогонь.
Триста зір спалахнуло у небі...
Триста мрій назавжди відбули...
Триста впало в червоні замети...
Триста їх до останнього йшли...
Ще не соколи, а соколята...
А в серцях — недитячий вогонь...
Ви вбивали... Не вбили їх, кляті!
Вони в душах народу свого...
Ви самі розпалили заграву...
Ви роздмухали гарно її...
Ви самі собі пастку зладнали,
Ви згоріли у тому вогні!
* * *
Червоніли під Крутами маки...
Вітер тихо у неба питав,
Що за зорі засяяли раптом?
Чом багряним тут сніг запалав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237674
дата надходження 29.01.2011
дата закладки 29.01.2011
* моїй маленькій не-сторонниці насилля
шукаючи віру в себе - знайшла мене
довірилась...ні! Ба, довірила душу
не богові, ні
торкався долонями плеч, пальцями вуст
шукаючи крила й мовчання
ні, не знайшлося
ні крил, ні тобі - спокою
падала в піднебесну, чорну та шовкову
з присмаком сталі - безодню
криком заходилось серце
ти горда - мовчала
сліз було надто мало
не залишалось правди
лише присмак терпкий й солоний
крові? оргазму?
спочатку цілунки...
чорної сталі
на ніжних зап'ястках незайманих
вії опущені: ні, не завісою - гратами
лялька в полоні...нині лялькар -
гратиме
душою? чи тілом? чи снами?
танув весною сніг,
й серце тануло
посміхом біль
промінням гострим не-сонячним
замість душі тілу сьогодні -
боляче
розривалася стогоном
думками навпіл...
себе у дзеркалі бачила -
нині без масок, оголену
розп'яту за власним бажанням
та за чужою волею
лезо пера - у кров
з розсічин на тілі
...польською - сотні слів
дзвінко-загострено
каліграфічно, прописом
як у шкільному зошиті
...заходилась криком,
рвала у кров зап'ястя
десь на межі щастя
своя власна...
вільна і дика.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237330
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2011
Л.Б.
Відповідь на вірш раніше почутий, а надрукований тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236499
А вірш чудовий нині я почув,
Який так щиро й ніжно начитався -
Неначе ангел коло мене був,
Який далеко вгору знов подався.
Ніколи не забуду гарних слів
Того філософа, що мріє словом...
Неначе соловейка того спів
Я чув відлуння це навколо.
Ніколи не забуду ком життя,
Кириличних мазків на мому серці
І, відчуваючи новітнє майбуття,
Я знов зіллюсь в словеснім герці...
23.01.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236486
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 23.01.2011
Візьми привезену з моря мушлю
і послухай її...
Гомін хвиль відродить мушля,
підійнята з дна морського.
Без води їй сумно, тужно,
як без друга, без близького.
Мариться глибінь тужава
Між каміння,
ріні,
мулу -
невпокорена держава
невпокореного гулу.
Стишено рокоче клекіт
в черепашці знов і знову.
То її моря далекі
викликають на розмову.
Відстань їм - не перешкода,
чують рідного молюска.
...Сотні літ печальним кодом
незнищенний плюскіт, плюскіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236416
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 23.01.2011
бо сьогодні так хоче небо, а небо - святеє для вітру
(цікава та святість: можна зібрати відтінки її в палітру
буття. Та чи є навіщо? Вітер вільний. Чу', свище
Попідгір'ям, не-попір'яченим. Не як янголи, ні, а вище)
Неозначено. Не присвячено. Так дозволено тільки
коли до останньої краплі всипано кров снігом-сіллю
не для болю: щоб не послизнутись, не впасти знову
не розбити колін чи серця, не втратити - голову
і не грати у себе, ні, краще вже бути (хай сірим) собою
навіть небо сьогодні в клітинку: розлінієно до двобою
наче дошки для шахів чи го (чи дитячого "хрестики -
нолики: перші на мріях, другі ж в душі замість совісті)
Gomenasai. Помилками змалюю буття своє, а не світу
бо сьогодні так хоче небо, а небо - святеє для вітру.
*Gomenasai - "пробач(те)" - з японської
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236381
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 23.01.2011
Плакати класно, доки ти плачеш,
Потім потрібно вже щось робити.
Все роздратовує і неначе
Небо - темніше і тьмяні квіти.
Сніг пелюстками цілує дерева,
Згодом торкається рук і асфальту.
Так, у цих випадках треба щось, треба...
Може кричати? А може не варто.
Може цукерок і мандаринів?
Слабкості в м"язах і сильну вдачу?
Так, не завадить...А небо синє...
Квіти - яскраві, а очі - плачуть.
20.01.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236041
дата надходження 20.01.2011
дата закладки 21.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2011
Учора Мишенятко
Бідненьке захворіло.
У нього носик хлюпав
І горлечко боліло.
Хворобі цій знайшлася
Лише одна причина –
Морозиво смачнюще
І... порція потрійна!
Але матуся хутко
Малого лікувала –
Дала тепленьку хустку
І віршик прочитала.
А ще чайочок з медом -
Смачні цілющі ліки.
І від тепла такого
Стулилися повіки...
На ранок Мишенятко
Стрибає та регоче.
Чи вірите, малята?
Морозива знов хоче!
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168105
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 20.01.2011
волосы коротко. Кофе без сахара и молока
я снова мальчишка, которого ты никогда не знала
память, как лето (и волосы), остриженно-коротка
и возвращается, точно как я: неожиданно-долгожданно
ты снова листаешь: сперва фотографии, после - дни,
письма (и строки из хистори: их много более тысячи)
а я снова ветер: целующий губы и приходящий во сны,
записи в дневнике с тегами "слишком" и "личное"
я невсерьез. Ты опять это знаешь, но на душе тепло
мое "невсерьез" дольше и крепче земного "на вечность"
слышишь, как терпко и пьяно пахнут снега весной?
скоро новое лето, а лето - синоним нашего "вместе".
насмешливый взгляд. Какое там "скоро тридцатник"?
кофейность на краешке губ ты называешь улыбкой
творения Мастера "от тринадцати до семнадцати"
в пальцах холодных которого были эмейские спицы
две из них ныне в твоих волосах. Почитаем по звездам?
а после тенями вернусь к твоим подоконникам, хочешь
...вместе уйдем гулять, оставив под благовидным предлогом
себе настоящее. Прошлое тоже...нам, пришлым и прошлым.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235929
дата надходження 20.01.2011
дата закладки 20.01.2011
* * *
Був чи не був, а холодні ожини
Скапують вниз, по примарі дощу.
Вилізеш знов із надій одежини
Й скажуть, що ти ще пустелі не чув.
Так народити себе із прощання.
Наче піти в незлукавлену суть.
Може, ще клікне жада незвичайна.
Тільки тоді, як околи замруть.
* * *
Там забуяєш над сяйвами зрушень.
Ти — наче повід нестерпного сну.
Перестигають оновлені душі
І присягають здобути весну.
Ввечері, може, уранці чи днини
Ти відкоркуєш притлумлену вись.
Не забарися віками і нині
В пересторогах, де страчений смисл.
Це непричинно. І це неодмінно.
Стати палким опроміненням лих.
Тільки весь час наступаєш на міни
Й сонця так мало для свідків живих.
* * *
Соло звучання між колами звужень.
О, пронеси нас по лезу очей!
Десь розпанахали марево ружі
І забриніли мембрани печер.
Визміють зорі невчасні осмути.
Стане між ними святешна жура.
Скажуть мені, що все треба забути.
Я ж розумію: відчути пора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235922
дата надходження 20.01.2011
дата закладки 20.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2011
І розпускаю коси,
і вкриваю ними плечі,
і ритуальний запах кави
пропускаю в кров.
Я ще німа,
я ще порожній глечик,
а голос вже росте
у травах за селом.
На ранок глек наповнять
молоком
і вкинуть жабу ще живу
на дно.
У глечика така ж безмежність
як в криниці,
тільки глина пам’ятає
не воду, а вогонь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235812
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 19.01.2011
За віршем вірш лягає на папері,
Постійно букви тихо дріботять,
Бувають теми з смутком і веселі,
Однак думки ніколи вже не сплять.
Немов той зомбі прокидаюсь серед ночі,
У руку лізуть ручка і папір,
Під ніс собі рядки живі бурмочу -
Немов вар'ят до ранечку сидів.
І навіть в снах рядки снують рожеві,
Живу існуючи строфою серед ком,
А думи ті все робляться дебелі,
Проходячи по мені радісним катком...
19.01.2011 року Львів
ПС. За ідею вірша дякую Лялі Бо та Ксениславі Крапці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235750
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 19.01.2011
Не знати б очей зелених,
Рудого вогню коси...
Кохана дружина в мене,
Син.
То, може, сусід наврочив -
Я в нього один - без гріха?
...З'являється серед ночі,
Як все доокіл стиха
Довершено-незбагненна
(Таких і музеям - зась!)
Венера? Прекрасна Єлена?
І каже, що я - її князь.
Несила очей одвести,
Хоч знаю: це - сон, мара...
Ах, як вона вміє пестить:
Злітає душа, вмира,
Солодкий дріж тане в серці,
І я - то ріка, то став...
Дружина стурбована, сердиться,
Що іншим якимсь я став -
Напевно, робота клята
І стреси - такий вже вік!
...Давав собі вкотре клятву,
Що ляжу на інший бік,
Як прийде - проснусь одразу -
Нехай парубків шука!
Беззахисна і відважна
Знаходить мене рука.
І всі обіцянки - вітер!
І знову я сам не свій...
Буває таке на світі
На тлі весняних завій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235331
дата надходження 17.01.2011
дата закладки 17.01.2011
дівчина плаче
від гіркого меду
солодка тече сльоза
пальці-промінчики
в сплетиві неба
довга як ніч коса
дівчина плаче - милий полишив
світ запалив - і пішов...
(тонкі долоні крильцями слала
і проклинала любов...)
дівчина плаче
ковтає образу
з присмаком
ніжності мук
пальці нервово
переплітає
в крила дівочих розлук
дівчина плаче
від гіркого меду
довга мов вічність коса
тонкі долоні – ангели в небо
гірка тече сльоза...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234433
дата надходження 12.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Пишіть листи! Пускате голубів!
Женіть гонців! Записки залишайте.
І долетить з-за обріїв ошатних.
Вам одповідь на соколах вітрів.
На стінах дряпайте! Гукайте із дахів!
Пакуйте у пляшки сирі послання.
Хто знає чи повернеться востаннє
До слів людських небачених утіх.
Дзвоніть у снах. Дзвоніть і наяву.
Короткими рядками розсипайте,
Де кожним словом Вічностей не вартих.
Збиваєте мовчання на траву.
Шліть СМС. Кидайте камінці.
Перевіряйте пошти електронні.
Кричіть дозволене. Кричіть і заборонне.
Забули - ставте хрестик на руці.
Кажіть комусь і слухайте когось.
Гасіть мовчань натужливі пожежі.
Горлайте грубо. Кличте обережно.
Перетинаючи подвійності полос!
Відкрий себе до іншого єства.
І мові слова винесе до див.
Ти пов'язавсь кривавістю рідства.
Пишіть листи! Пускайте голубів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235177
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 16.01.2011
В цікаве життя нині гратимеш, знайомий її незнайомцю?
Це не твоє. Диви, не зламай, як часом ламаєш власне
Не запалюй свічки (гра не варта), і сумнівів сірий стронцій
Не розкидай, як пелюстки троянд по закутках-затишках.
Не підманюй зірками і справжністю піднебесся, не треба,
Чи в тебе немає серця, ім'ям не-своїм кликаний-названий?
Не торкайся долоньки холодними пальцями, там, у небі
В неї немає крил, вона не навчилась угору падати.
В цікаве життя нині гратимеш...гей, обережніше, друже
Все надто по-справжньому, чуєш? Сердцебиття і дихання
Ніжний метелик тобі довіряє свою (іще не обпалену) душу
Надто серйозно, щоб бути тобі усього лише примхою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235118
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Сьогодні безсоння п'є каву із Буддою, з вечіром - ніч учорашню
Грає у посмішки, тихцем шукає сторонні записи в хісторі й серці
Та не знаходить: надто надійні замки, стежки, порослі уламками
Порушені обіцянки, дотліла душа не-останньої сигарети.
Лялькар простягає руку: пальці холодні, та поруч аж надто спокійно
Це провокує на перший крок, а потім - на другий і третій
Три довподоби Богові, він знає що нині Ляля в сильних руках і надійних
Може у власних. А може - посібника не-передчасної смерті.
Будда ніяк не ім'я, скоріше чуття по-дитячому мудрого серця
Й зелених очей: для когось - відьомських, для Будди - допитливих
Як і лялькова душа, що метеликом пурхає-падає-в'ється
Коло вогнів чи то болітних, чи то нічних, зірками з світанком зниклих.
Шукаючи щастя важко знайтись самому, не послизнутись шляхом
Не помилитись, обравши щось інше зарано чи, навпаки, запізно,
Не послизнутись. Тому і тримає долоню долоня не-янгола Яхве
На пізньо-січневій дорозі небесній, чи то дощевій, чи сніжній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235119
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Я тримаю за руку. Тримаю в обіймах.
Я тримаю у думці, у серці, у снах.
Я тримаюся гідно. Тримаюсь на рівні.
Я тримаюся Слова. І Правди в словах.
Так тримаються в болях - невиліковні.
Так тримає і не відпускає наркоз.
Так тримаються віри - лише послідовні,
Коли їх виганяють на лютий мороз.
В полі зору тримаю. Тримаюся курсу.
Я тримаю екзамен. Тримаю секрет.
Прапор вище тримаю. І руку на пульсі.
Мій тримається в битві останній багнет.
Так метелик тримається квіток веселих.
Так тримається вранці на травах роса.
Так тримається смальта в мозаїках древніх.
Так атланти тримають для нас небеса.
Я тримаюсь...
І з місця свого я не зрушу.
Далі - прірва...
Чи сонячно-зоряний рай?
Відпусти, не тримай мою зболену душу.
Якщо зможеш...
А втримаєш?
Міцно тримай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235071
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011
місто скидалось на вмираючу клячу
містом скитались сяючі
місто питало, чим я віддячу
за те, що кохала граючи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234647
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 15.01.2011
Раб
Глух,
Слаб
Дух.
Бей
В бровь!
Лей
Кровь!
Верь
Снам –
Зверь
Там!
Чу!
Смрад!
Чур,
В ад…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235052
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011
Відносини порвались, як струна…
Краї твоїх образ обмерзли льодом.
Ти спрагло випила мене до дна,
як чашку чаю з пелюстками глоду.
Ти брала штурмом гори і серця,
в човні перепливала океани,
болючі точки вивчила й місця,
і грандіозні будувала плани.
З мечем і луком, в джинсах, на коні…
Париж, Нью-Йорк, Венеції канали
сапфір і …зірка у твоїй руці,
сонет і арфа під вікном лунали.
З богами – в покер, з дурнями – в кіно,
з простими олігархами – на царство,
ти грала з долею, а далі – все одно,
і - усмішку зривала з вуст на хамство.
Ти лікувала болі наперед -
душевні рани йодом заливала -,
та зовсім несподівано – сюжет -
не в драму, а в комедію писала.
Ти знала: світом правлять не святі,
нещирі на любов і на похвали,
але за все найбільше у житті
тобі хотілось, щоб тебе – кохали!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234831
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 15.01.2011
Бесконечная станция. Жизнь, как поток рекламы:
«Умирайте по очереди. Не создавайте паники.
Уступайте места инвалидам – большим и маленьким.
Управляйте сознанием с помощью пранаямы».
Свет в конце - не тоннеля, нет - обычного коридора;
Общежития пахнут пылью, известью и мочой.
Триста метров ступеней, двери, замок, крючок.
Колокольчик будильника, колокола собора.
Встать пораньше, бежать, как все, направляя зонт
микрокуполом к небу - всесильному, но слепому.
Здесь кого-то лишают девственности, покоя,
сбережений, жилья, здоровья. На год вперёд
запасайся терпеньем, как спичками. В холода
пригодятся лампочки, уголь, водка и керосин.
А проснешься каким-то утром – солнце дрожит в горсти.
Так что, радость моя, не болей и спокойно спи -
смерти нет и не будет и не было никогда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234772
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 14.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2011
Дівчино з трояндою в косі,
Скільки літ Вам? Дев'ятнадцять? Двадцять?
Сталось дивне на якійсь осі
Нашим долям довелося знаться.
Плодом щедрим сад мій зустрічав,
Ваш розцвів - буяли в ньому весни!
Ясноока, Ви ж - іще дівча,
І мій син допіру Вам - ровесник.
Десь за Вами сохнуть юнаки,
З кимось з них і закрокує щастя...
А ця зустріч дасться ще взнаки,
Будем згадувать про неї часто.
Дівчино з трояндою в косі,
Гарно з Вами, а розстатись треба.
Хоч мені - хай знатимуть усі! -
Вас забракне, як забракне неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234661
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 13.01.2011
Назустріч рвусь, як зоряний болід, -
В обіймах спраглих вигорю на попіл.
І хочу знову пристрасно горіть
І сяйвом бути вірній Пенелопі.
Лечу крізь бурі неземних століть,
Аби припасти до твойого лона,
Аби скінчити вибухом політ
І мить оцю прожити Аполлоном.
І возродитись у чиїмсь житті
Вже іншим, іншим,
але теж нестримним,
Щоб дарувати бризки золоті,
Щоб знов, богине,
буть з тобою рівним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234381
дата надходження 12.01.2011
дата закладки 12.01.2011
я думала в тобі сила. здавався мені атлантом,
а ти при найменшій "trouble" спішив умивати руки.
ховався до себе в мушлю, і плакався мамі з татом,
що я забагато знаю і в мене емоцій - нулик,
що я не люблю мохіто і ходжу по хаті гола,
вмикаю на повну "Nigthwish", коли всі лягають спати,
що я не гламурна cучка, як ваша сусідка Оля,
і не продаюсь за "брюлік", хай в ньому і сто каратів.
коротше, я чудо в пір'ї, найбільша твоя помилка.
та, знаєш, мені байдуже, кого я і чим дратую.
зроблю собі чорну каву і з'їм шоколадку "Milka".
молись перед смертю, друже. я, може, тебе врятую...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231234
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 11.01.2011
Будда сьогодні власних порад виконавець: іноді і частково
Він знає: парадигма буття завершена в крапці (чи ко|л|м|і)
Він не чекає чужих порад і не читає січневих нічних казок
Він грає себе в собі, він сьогодні свій власний будда і бог.
Ляля ж щаслива і зайнята власними справами, може життям
Пише щоденник, іноді пише Будді, встигає сьогодні і тут, і там
Ляля до цього колись у минулому звикла; нині - згадала
Знайомий її незнайомець мабуть не стримає обіцянок:
Ввечері не поговорять, та чи ж про сьогоднішній вечір мова?
Світопростір розтягнуто на нескінченнисть колом чи словом
Сердце підказує Лялі загадки, а Будді цікаво спостерігати
Будда насправді лялькар, він і вміє, і любить, і мусить - грати
Рими наскрізь дієслівні. Рухи наскрізь дієві. За вікном опівніч
Грань між реальністю та нірваною десь у написаних віршах
Будда не буде казати уголос, у снах, він Лялі промовить світ|л|ом
Лялі сердце підкаже, як буть. Коли вже підказало, що - жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234086
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 10.01.2011
Сіра киця,
хвіст у смужку,
Захотіла
капелюшка.
Довго-довго
вибирала,
Але все
не пасувало:
В того – квітка
завелика,
Той – твердий,
неначе з лика,
В цього – бант
не з того боку,
А ще - стрічка
заширока.
Цей, напевно,
бути може,
Та сусідка
має схожий...
Сіра киця,
хвіст у смужку,
Дотепер
без капелюшка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179936
дата надходження 26.03.2010
дата закладки 10.01.2011
Будда учора заснув десь о п'ятій чи коло шостої
Будді було не до мальованих (не малюнкових) Лялиних снів
Будда не курить більше, не слухає інших і не чекає весни
Він полюбляє зиму та не-казкову сьогоднішню осінь.
Літо чекає знайомого незнайомця, як іноді - Ляля
Сьогодні дівчата удвох дочекалися казки нічної від нього (чи Бога)
Казка з життя не для всіх, але Лялі і Будді вона до вподоби
Кожному з власних причин і з власної (хоч і не вголос) правди.
Ляля не лялька, та й Будда насправді не Будда зовсім
Вони разом|окремо шукають таємні засніжені стЕжки до щастя
Небу сьогодні робота: ниток життя рудих-різнобарвних допрясти
Вплести у зорі, у душі, у серце, у сутінок просінь.
Ляля читає наразі. Захоплено, щиро, наївно та по-дитячому
Будда давно прочитав (він знає цю казку напам'ять з січневої ночі)
Ляля - не лялька. Кохання - не іграшка. Той зрозуміє, хто схоче
Може Лялі більше не грати, а жити буття по-справжньому?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233889
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 09.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2011
Тысячу журавликов бумажных
Я сложу, чтоб все сбылось скорей…
Чтобы ты пришла ко мне однажды
И осталась до заката дней
Вся, как есть… Без пороха и грима,
Без обид, без жалоб, без грехов…
Только в белых перьях журавлиных
Вся моя и не моя… Без слов
Подойдешь, обнимешь, поцелуешь
Так, как я когда-то не сумел…
Любишь ты меня, я знаю, любишь,
Тихо, без фанфар и горьких стрел…
Тысячу журавликов… До неба,
Словно по ступеням – сверху вниз,
Мое солнце спустится… И небыль
Сбудется, где нити порвались.
Пусть ты ангел, пусть ты невесома,
Твои руки – лишь прозрачный свет,
Нимбом белым над покровом дома
Ты хранишь меня уж много лет.
И летят журавлики все выше,
И сгорают в солнечном огне…
Поздно ль, рано – ты меня услышишь,
И прийдешь, как есть, прийдешь ко мне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233109
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 05.01.2011
***
Найважливіше в житті - вигравати кожну життєву битву.
03.01.2011 року Львів
***
Не завжди дві голови добре - особливо тоді, коли приходиться ділити нечесно зароблені гроші.
03.01.2011 року Львів
***
Не говори "я це зроблю", коли ти одразу впевнений у своїй спроможності зробити дану роботу, адже перше враження завжди хибне.
03.01.2011 року Львів
***
Не все, що крутиться навколо нас, крутиться навколо тебе.
03.01.2011 року Львів
***
Кожна річ має свою ціну - особливо, коли йдеться про людське життя.
03.01.2011 року Львів
***
Я не можу бути до кінця впевненим у тому, що я про щось досконало знаю.
03.01.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232778
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 04.01.2011
За вікном щось таке пухнасте, таке лапате –
Під таке лише пити глінтвейн і кохатись, кохати…
Під таке лише вірити в диво, читати Ричарда Баха,
Під таке в мене зносить дах (під таке я не маю даху)…
В телевізорі щось різдвяне і щось банальне,
Щось Оксани Байрак – романтичне і нереальне,
В мене вдома бардак – я його називаю творчим,
І мій котик руденький грізного лева корчить…
Завтра буде не так, завтра будуть робочі будні,
Кожен день, як сьогодні, видасться незабутнім,
Завтра я буду вредна; я буду проти кохання;
Відчайдушною; тою, що викликає звикання…
Завтра я буду тою, в якої не мерзнуть руки,
Буду тою, що не боїться прозорих суконь,
І сміється в лице… Бо сьогодні я не сміюся,
І боюся свого кота… Зачіпати його боюся.
Я сьогодні хочу обіймів і вірю в сонце,
Веду бесіди із своїм ангелом-охоронцем,
Їм солодке, і калорійне, і малокорисне,
Та ще «Крихітку Цахес» слухаю дуже голосно…
За вікном курсують машини, трамваї розслаблені,
Під таке лише жити в радість і бавитись в зваблення,
Під таке лиш любити і зізнаватись у вічному,
Під таке я буваю дуже і дуже незвичною,
Я всміхаюся дзеркалу і левенятку рудому,
Я щаслива, я дуже щаслива, я просто вдома…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232698
дата надходження 03.01.2011
дата закладки 03.01.2011
вогні міста
фейєрверк
у небі пекло
пристань
туманний спокій
сльози стоки
на ребер рядки
ніж
кровоточить вірш
без болю
вперше голі
почуття
2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232417
дата надходження 01.01.2011
дата закладки 01.01.2011
Ти думаєш, не самотня: тут надто людно і галасливо…
Це місто вбирає мене повільно і швидко кудись веде,
Це місто вбиває мене безцільно у ритмі чужих ідей…
Це місто – сумна безодня… Ти думаєш, я щаслива?
…бо стрілки не мають сенсу, хвилини не мають значення,
Коли я шукаю у собі іншість: вдихаю чужі листи…
Коли я читаю у тобі вічність: не можу піти, втекти...
І час зупиняє серце: на мить забуваю втрачене!
Годинник стоїть на місці. А стрілки біжать примхливо...
Це місто живе в потребах і мрії не ділить порівну,
Це місто живе без тебе: ну як же йому не соромно?
Тут сльози не мають змісту… Ти думаєш, я щаслива?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232344
дата надходження 01.01.2011
дата закладки 01.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2010
Рік Новий загляне скоро на поріг,
Ялиночка прикрасить наші душі:
Тому бажаю, щоб у кожен бік
Грошей побільше напихати друже!
Щоб рими сипались Тобі щодня
І геніальність плескотіла аж по вінця
Та тексти кілометрами росли за дня,
Ще б виросли ураз амурні крильця!
Щоб руки не томилися тримать перо
І ясність в голові постійно зріла -
Тобі снаги, уміння і зірок
І щоб ця творчість вічністю горіла!
30.12.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232160
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 30.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2010
Скоро Новий Рік! Скоро , МАЛА, життя зміниться! ТИ відчинеш двері…перегорнеш сторінку… спробуєш знову жити! Скоро Новий Рік!!!!
Скоро прийде Дід Мороз, принесе мандаринки та спокій…але щастя не буде! Він не здійснює мрії! Це просто казка. Казка, яку ти, Мала, так любила. В яку вірять діти. ТИ вже виросла. Але віриш, тому і Мала!
Скоро годинник-зрадник проб*є 12! Скоро проллється шампанське…Скоро прийдуть до Тебе, Мала, гості…Буде галас! Всі святкуватимуть, радітимуть…. Буде ялинка, знову шампанське, мандарини (від Діда Мороза), вогники, очі…Безліч вогнів у очах! А його не буде…Він не прийде, Мала…Не буде тільки його….Ні, ще щось забула! Не буде двох найважливіших для ТЕБЕ гостей: Його і літа… Вибач!
15.05. Скоро Новий Рік! А зараз ТИ плачеш над «Іронією долі»… смійся, Мала, без іронії. Таке життя!
18.30. Лились втомлено сніжинки…Ти йдеш на кухню??? А й справді «Олів*є» потрібно робити…любити…убити!!! – Дурні рими….. Картопля, ковбаса, сіль, перець, цибуля, майонез…Плачеш? Ти що, Мала??? Скоро Новий Рік!!! Припини! Кажеш, це все цибуля???...хм…Ти ж сильна…Не плач, Мала…
20.10. Прийшла подруга, з снігом, на чорному волоссі…яка вона красива!!! Принесла цукерки! Ти сильна! Його нема, але ти не сама. Ти усміхнулась… Згадала «Контакти» і фальшиві усмішки-смайлики;-))) і віртуальний роман…і знову Він!=(
21.30.Прийшли інші. Галас, радість, але…не осінь! Не ти! А на вікні мороз малював любов…малював-стирав-малював… Мала, заспокойся!
Скоро Новий Рік. Остання година 2010 р… Ти не думай про це!!!! Мала, і про Нього не думай!! А друзям весело: вино, твоє олів*є зі сльозами…
Новий Рік?
12…. Ти не чужа…залишися, Мала! Живи!
11…. Зима…не холодно!Живи!
10….А друзям весело. Ти їх любиш і вони тебе. Живи!
9. … Мала, ти сильна! Живи!
8… Чекай, Мала…живи!
7. ..Тобі не треба його!Живи!
6… Ти ще любиш? Живи, Мала!
5…Не згадуй осінь і ваш дощ. Живи!
4…Не сумуй, це ж Новий Рік! Живи!
3…Ще чуть і Ти полетиш! Живи,Мала…
2...Не падай…не прірва…Дихай…Живи…Не рахуй секунди…
1…З Новим Роком!!!!! З Новим Роком, Мала!!! Ура! З Новим Роком!!!
Новий Рік…Треба жити! Навіть без Нього. Живи, Мала! Ти сильна… Дзвінок в двері! Відчини…Може хтось з друзів запізнився, або Дід Мороз або Літо… Він??? Мала….це ж класно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231711
дата надходження 28.12.2010
дата закладки 28.12.2010
Я буду рисовать тебе рассвет
Все в тех же красках неба и заката
Я буду Тенью оставаться рядом
Еще пятнадцать-восемнадцать лет.
Я буду направлять твои шаги -
Очерчен путь, но будь поосторожней
И откажись от слова "невозможно"
Сомненья наши - наши и враги.
Я буду уходить - привычно и надолго
А ты живи, и в жизнь со мной играй
Пусть приедается, порою, даже рай
И суть любого Зеркала - в Осколках.
Я буду повторять тебе слова -
Привычно-разные, знакомые до боли
В которых будет как всегда: вина и воля
И за главою - новая глава.
Рожденье, как и смерть, подобны чуду
Поступков сеть - для жизни окаем.
Пусть далеко - но все-таки вдвоем.
И, знаешь...к черту все. Я просто буду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231426
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
***
Не втікай від негараздів, адже саме вони можуть бути причиною твоїх майбутніх звершень.
21.12.2010 року Львів
***
Можливо життя не було б таким вже поганим, якби ми його не робили таким у нашій уяві.
22.12.2010 року Львів
***
Людина - це така річ, яку легко зламати, проте склеїти назад майже неможливо.
22.12.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230372
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230275
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 21.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2010
О, мить прекрасна, вічна й швидкоплинна!
Ти мить краси, а не смертельна битва.
Перед тобою стала на коліна
Нещасна й горда жінка – Україна
В своїй спонтанній, зоряній молитві.
О, мить прекрасна, вічністю забута,
Ти мить безкрая скіфської свободи,
А за тобою лине степом смуток,
І вже земля в кайдан чужий закута –
То є неволя вільного народу.
О, мить прекрасна, мудрість твоя сила.
Ти мить велична князя Ярослава.
А землю вже за мить орда місила,
Монгольська смерть без жалості косила,
Братерський розбрат і безславна слава.
О, мить прекрасна, лицарська епоха!
Ти мить козацьких бойових походів,
Але з тобою поряд йдуть до льохів
Панщинне лихо і злиденний подих,
В полон турецький йде дівоча врода.
О, мить прекрасна, Кобзарева мрія!
Ти мить обробки діаманту мови.
В наступну мить вже зміни буревії
Розіб’ють вщент народнії надії
На вільну думку й вільне рідне слово.
О, мить прекрасна, з попелу розквітли
В тобі надія, віра і кохання,
Та у майданних сутичках політик
Забув прадавні мудрі заповіти,
Перетворив життя на існування.
О, мить жадана, боляче сучасна,
В твоїх долонях – Всесвіту майбутнє!
І я прошу тебе, не зупиняйся,
Бо саме цим, о, мить, ти є прекрасна,
І саме цим, о, мить, ти незабутня!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212354
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 19.12.2010
***
Кожна людина здатна на вбивство - це тільки питання часу, виховання і обставин, що можуть скластися в майбутньому.
18.12.2010 року Львів
***
Дуже часто ми не хочемо знати того, що повинні обов'язково знати.
18.12.2010 року Львів
***
Життя настільки коротке, щоби витрачати його на безглузді сварки.
18.12.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229669
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Г.Сковорода
І я тут був
І я тут жив.
Чого шукав?
Чому служив?
Як всі ходив, любив, страждав.
Весь світ ловив, та не спіймав.
Я вільний був,
Як білий птах.
Скарби мої
В моїх словах.
Мій світ – це я.
Мій світ – це мисль.
Шляхи, куди ви розбрелись?
Все стане на круги своя,
І тут колись воскресну я.
Із думки – вірш.
Із духу – плоть.
Чи буде гірш,
Чи сам Господь
Віднайде смисл в моєму тлі.
І знов я буду на Землі.
------------
Поети не мають віку
І часто одним грішать:
Від роду їм літ без ліку
Й завжди молода душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228884
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 16.12.2010
Ляля сьогодні (як завше) - живе не марно й не сумно
Малює на вікнах холодних майбутньо-минулу весну
На посмішки й справи щоденно розтрачена юність
Відкрита душа, кава із тегом "не схочу, то й не засну"
Лялі сьогодні спокійно, вона почувається файно й життєво
Чекає на вечір, читає листи від знайомого незнайомця
Вони вже не-зустрілись, наразі це зайве, це не суттєво
Цікава мережанка слів у персонального чату віконці
Для Лялі сьогодні римують: так по-дитячому просто і щіро
(знаючи душу й ім'я змайструвати майбутнє не складно)
Ляля сьогодні сприймає буття без підтверджень, на віру
Кава з любистком та кмином Лялі сьогодні у вдячність
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229221
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 16.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2010
Не пропадай.
Лишися тут.
Зі мною.
Солоний вітер
Стан твій обійме.
Будемо втрьох:
Ти, я і шум прибою...
Холодна ніч
В обійми нас прийме.
Не треба слів –
Нехай серця говорять.
Для почуттів
Нема у світі меж.
Я знаю,
Що душею ти вже поряд,
І вірю, що сьогодні не підеш...
В моїх обіймах
Ти себе знайдеш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228528
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 13.12.2010
Вірші:
a) народжує кохання;
b) відхаркує безодня;
c) з'являються в снах.
Вірші це:
- по-перше, послання;
- по-друге, це сходи;
- по-третє, це знак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87217
дата надходження 03.08.2008
дата закладки 12.12.2010
Все. Осінь каже: "Я бачу..." Осінь...
Все осінила прозрінь просинь:
зринь догори - і зри - досить!
Заціпенілих рим стоси...
Все. Осінь каже: "Я бачу..." Осінь...
Все. Осінь каже: "Я чую..." Осінь...
Як попід лісом ідуть лосі,
ласі до мухоморів, зовсім
зморені морди в цупкій повсті.
Все. Осінь каже: "Я чую..." Осінь...
Все. Осінь каже: "Я знаю..." Осінь...
Нишком комиш морозець косить.
Ближче до хати мишей кроси -
вимерзли в полі вони, босі.
Все. Осінь каже: "Я знаю..." Осінь...
Все. Осінь каже: "Мов!" Осінь...
Хто ж мене, як не ти, впросить
вимовить молитвИ вдосталь
ще до Різдва, зими, посту?..
Осінь в мені рече, осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228014
дата надходження 11.12.2010
дата закладки 11.12.2010
В морозній тиші ледь кружляє сніг
і вечір ніжно тулиться до серця.
Я засинаю...
І у тому сні
удвох, маленька, бачимо усе це.
Скидаємо важенні ланцюги,
літаємо за світлим небокраєм...
Там – мрій політ!
А тут – лежать сніги,
але чуття
усе-одно єднають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227811
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 11.12.2010
Заснуло все. І біль заснув.
А на душі так тихо стало.
Лиш тільки вітер шугонув
і тихим смутком повівало
з усіх кутків. Я знову сам.
- Мабуть, ніколи не віддам
усе, що я заборгувало, -
шепнуло серце. А душа
десь у дитинстві спочивала,
рядочків першого вірша
мережку знов благословляла.
І снилось їй, що вже нема
нещирих друзів і облуди,
що знову пісня – не німа,
і знову люди – справжні люди.
Наснилось їй, що вже вогнем
спалили підлість і жорстокість
і спопелили правди днем
тупу, бездушну однобокість
і зраду - ту , що біль несе.
…Мені так вірити хотілось,
що то не сон, що правда все.
І що нічого не наснилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227633
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 10.12.2010
Ти бачив, як народжується смерч
у серці Азії? Як гуснуть метастази
роз'ятреної золотом Орди
і гасне день. І здичавілий вітер
терзає срібнорунне Дике Поле
мільйонами розжарених копит...
Ти бачив, як хриплять фортечні мури
в обіймах стужавілого аркану?
в безсилий крик беззахисного горла
вгризається затроєна стріла?
Ти бачив,як темніють ясні зорі,
кричить трава, німіють осокори
і кров'ю захлинається вода?
Ти бачив? чув? палив, рубав і різав?
Ти гвалтував? Ти пив гарячу кров?
Чи ти хоч раз в своїм житті упився
безкарністю роз'юшеної волі,
роздоллям невідплатного гріха?
Ні, сину мій. Той, хто не їв з ножа
живого, ще пульсуючого серця -
нізащо не зуміє осягнути
солодкої знемоги всепокори,
розчинення в безликості юрби...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226722
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 05.12.2010
А всього імен його було сорок і жодне з них не було справжнім, бо справжнього не знав ніхто, навіть він сам.
Ю. Андрухович "Перверзія"
Не дивуйся, це я - проїжджала потрібну зупинку,
Розмовляла вві сні. Забувала забрати решту.
Несвідомо і легко робила погані вчинки,
Дозволяла чекати. І цілувала перша.
Позичала останні. Лице підставляла вітру,
Одягала вчорашнє, молилася тричі на день.
(у моєму конспекті є дивні сполучення літер,
мабуть це анаграми твоїх сорока імен).
Тільки шкода, що ти став заручником клятого поділу
Між моїми словами і серцем, яке не почути...
Не дивуйся, це я, посипаючи голову попелом,
Промовляю: любила. І жодного слова спокути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212453
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 04.12.2010
Війнуло градом, мов горох у Львові,
Із снігом перемішано собі іде,
Такі ці вечори у нас чудові -
Ніхто зими такої в світі не знайде.
Сюди прибути - значить прикипіти:
Душа і тіло спокій віднайдуть,
Вночі львів'яночками будеш снити,
А вдень ти вільний вибирати путь.
Такі дороги й всі ведуть до Львова.
Щукай свою стежину в серце ковалів!
Тут кожна цегла, кожная будова
Історію розкаже із старих віків.
02.12.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226277
дата надходження 03.12.2010
дата закладки 04.12.2010
Всміхнися, маленька.
На вулиці падає сніг
і віхола біла
гуляє розхристано містом,
та глибоко в серці
цілюще тепло я зберіг –
воно подолає
лещата морозу і відстань.
Завія кружляє:
здається - не видно небес...
Невидимі струни
між нами натягнуті тонко.
Мій Ангел молився,
і дух твій сьогодні воскрес,
освячені крила
пробили земну оболонку...
І, може, раптово
у пеклі нудьги й самоти
застуджене місто
засяє невидимим світлом!
У цій круговерті
слова мої будуть рости,
незвідані далі
у серці твоєму розквітнуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225112
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 02.12.2010
Бруківка. Ранок, що пахне ладаном та осінню... Вуличка. В закутку грає джаз та кутаються в клітинкові пледи - п'ють вранішню каву схожі на мене люди... Тут хочеться жити і нікуди не вилазити.
Ноги можна закласти під стіл, лікер можна замовити кавовий, а каву можна замовити з корицею та хокку, обгорнутим навколо цукерки.
Тобі холодно, і я тебе загортаю в кубельце. За сусіднім столиком сидить дівчинка. Вона посміхається. Саме мені.
Мені сьогодні чомусь багато хто посміхається. Хлопці, дівчата... просто люди....
Я розплетаю кіски. Мені чомусь хочеться, щоб вони вільно себе почували. Ти ставиш їх на місця, і раптом звідкись перед моїм обличчям виринає мікрофон. Львівське телебачення вирішило, що в мене цікавий типаж.
"Чи львівяни відрізняються від інших?"
(Продовжити)
О так! Особливо о шостій ранку. В цей час у Львові дуже хочеться їсти. Ми йдемо у Макдональдс. Нічними вулицями мандрує хутка бабуня з бомбоном на шапці, що відає розширеним словником українських матюків...
6-10. Експрес віконечко Макдональдсу. За нами стоїть парочка, яку свекруха вигнала з хати. Невістка лагідно називає "маму" чумою і хоче,щоб весь світ знав...
Душевно. Тепло і сонячно, як і дах Ратуші, костели, тиша армянської церкви, де свічку можна зарити в пісок, і збуваються лише ті бажання, які ти загадуєш для когось...
Дворики, дахи, арт-галереї, де продаються най най прикраси в світі - великі обручки та мідні кульчики на автентичні теми...
кавові горнятка... хрестики на мапі в тих місцях, де ми цілувались... смажені банани в Мазох кафе та відшмагані хлопці, ти годуєш мене вранішнім борщем під Нірвану... холодна вода у душі... гаряча вода у душі...
Люблю Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225966
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
…
– Ти гавориш такою чистою українською мовою(1),
- сказав ще злегка знайомий нічим не примітний співбесідник.
Він, напевне, почув мої попередні слова, на які я й сам
уваги не звернув.
Я здивовано посміхнувся, розвернувся до співбесідника
обличчям, поглянув йому в очі. Він гиготів дещо розгублено, але
з вигляду помітно було, що повністю впевнений у своїх словах.
Чомусь я мимоволі оглянув місцевість за його спиною, цим
часом роздумуючи над таким доволі рідкісним та оригінальним компліментом.
– Зрештою… Хм… Дякую! – немов виправдовуючись, відповів я.
– Нє, ну, серйозно! – співрозмовник все-таки вирішив свою
думку аргументувати. Він продовжив: От у мене є знайомий юрист.
Ну, він вже відучився. Ну, я й не знаю, де даже . Але він от так
само говорить, як ти. Так чисто. Кажуть у Львові ше(2)
так балакають. Тільки от той мій друг, він же он який старший.
Чесно кажучи, було приємно чути такі слова, а й навіть тому,
що далеко не щодень таке й почуєш.
– Що ж…- продовжував я виправдовуватися. – Я ж народився на
Україні. На Україні жив, живу, й житиму!.. напевно.
– Нє, ну, канєшно(3), воно так, але от у
мене на районі…- мій співбесідник за час свого своєрідного монологу
намагався активно жестикулювати, хоча пакет, що бовтався на правій
руці явно заважав йому це робити, - зовсім ніде такого не почуєш.
Ну там такого нікому й не нада(4). У нас ше й
до того – десь через два слова – матюки…
– А знаєш, - перебив я його, - зараз таке скрізь, - і
посмішка на лиці плавно перетворилася на серйозну гримасу. –
Взагалі-то й я міг би зараз брутально лаятися, але ж не роблю
цього. Хіба ж погано, що я настільки сильно люблю українську?!
– Нє, нічо’ не маю проти. Це – добре, шо ти так говориш.
Це навіть треба усім так говорити… Ну, але ж…
1. (спаплюженою українською) – «навіть»
2. (спаплюженою українською) – те ж саме, що й українське «ще» [шче], проте «ше» звучить приблизно [ше]. (те ж саме зі «шо»)
3. (спаплюженою українською) – «звісно» або «звичайно»
4. (спаплюженою українською) – «не потрібно»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225876
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
Ляля Бо
Я видалила з поетрі сторінку,
Зі злості написала тріолет,
О, Боже мій, чого не зробить жінка,
Як крила втратить, не почавши злет.
Якщо заплаче - зразу істеричка,
Втече, піде - слабка і всі діла...
Безграмотно? Прости, погана звичка.
Коли згорають фенікси до тла,
Ніхто за них не править панахиду,
Відродиться ж! Їх суть буття така.
"Згоріли крила. Мабуть, знову схибив" -
Сказав спокійно змучений Ікар...
jaryj
Не схибив... Може трішки помилився,
Проте сьогодні він вже лине у політ.
Він фенікс, що із попелу зродився -
Палкий тобі сьогодні, феніксе, привіт!
Рости, живи і динамічно розвивайся,
Шукай натхнення у коханні повсякчас
Й ворогами навісними ти не переймайся -
Вони лиш заздрити постійно мають час.
01.12.2010 року Україна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225838
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
на світ роздуплився,
був живий,
але помер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120839
дата надходження 12.03.2009
дата закладки 01.12.2010
Я – українка!
Гарна, вродлива,
Рідною землею завжди щаслива…
Я – українка!
Щира, відверта,
Трохи спесива, де в чому вперта…
Я – українка!
Добра і мила,
Співом своїм увесь світ полонила…
Я – українка!
Жовто-блакитні
Стрічки в моєму волоссі помітні…
Я – українка!
Гарної долі…
Гірше у світі нема за неволю!
Я – українка!
В червонім намисті!
Думки мої, ніби та сльоза, чисті!
Я – українка!
До болю ніжна,
Дуже тендітна, трішечки грішна…
Я – українка!
Донька рідненька
Багатостраждальної Вкраїни-неньки!
Я – українка!
Цим я пишаюсь,
З думкою тою завжди прокидаюсь,
Дякую, Боже,
За мою долю!
Дякую, Боже, за нашу волю!
За ясне небо,
Сонце і квіти,
За ті пісні, що співаємо дітям,
За щире серце,
Мудрість, відвагу,
І за відверту до ближніх повагу…
Я – українка!
З сонця і неба!
Іншої долі мені не треба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199706
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 28.11.2010
Я так давно не дихала...
А красиво втрачати свідомість!!!
В мене осінь у покер виграли,
Залишивши відчай натомість.
З мене вирвали тіло,
А душа не хотіла літати.
Хтось писав про вампірів.
Залишилось лиш жити й чекати.
Залишилось рахувати миті,
Що тікали крізь пальці до сонця.
Тепер наше літо вбите...
Виявляється, жити просто!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208514
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 21.11.2010
На килимі м'якому, як дитина
сміється вечір наших мрій
тоненька ніжність-павутина
метеликом торкнулась вій!
А під ногами вовна-хмари -
сонливо грають у блакить,
неначе кішка замурчали
відверті погляди-магніт!
Між пальцями піщані бурі,
чаюєм по ковтку на двох -
бісквітні крихти у глазурі -
збираєм іній із зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219754
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 02.11.2010
Життя таке коротке. В ідеалі
Воно коротше сонячного дня...
Лиш хтось собі залишить на скрижалях
Не завжди добре й світлеє буття.
Хтось вб'є, затягнеться смертельно,
Від неуважності уб'ється на очах,
А хтось до чортиків нап'ється і ретельно
Вкоротить віку, а комусь поїде дах.
Таке буття й не дітися від смерті,
Конвеєр кличе стрічку і свічки,
Однак ніхто не хоче раптом вмерти -
Ти тільки час людині підкажи!
01.11.2010 року м. Сокаль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219576
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 01.11.2010