БегиБей: Вибране

Сашка Якімцова

Классно

Трудно  быть  листвою,  умирая  в  холод.
Классно  быть  героем,  тем,  что  глуп  и  молод.
Трудно  быть  звездою  не  в  свою  эпоху.
Классно  быть  тобою,  ведь  тебе  все  по**й.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626938
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 24.12.2016


Сергей Дунев

Сентиментальным стал с годами…

*  *  *

                           [i]    Сентиментальность
                                               нынче  не  в  чести…[/i]
                                                               Юрий  Каплан

Сентиментальным  стал  с  годами,
Доверчивей  и  мягче  стал.
Мирюсь  с  давнишними  врагами,
Прощаю  тех,  кто  досаждал.
Винюсь  и  каюсь  –  не  безгрешен.
Зло  выскребаю  из  души…

…Как  в  этот  год  цвели  черешни!
Как  маки  были  хороши!
Вбираю  прелести  природы,
Слежу  цветение  земли.
А  годы,  словно  пароходы,
Уже  прошли…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679626
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.07.2016


уляна задарма

Вінсент

Над  полем,  над  полем,  над  болем  вібрує  небо,
вібрує  під  небом  зерном  золотим  -  земля...
Ти  знаєш,  самотність  -  вона  проника  між  ребер  -
малює  дорогу  -  й  дорога  веде  в  поля

такі  золоЧЕні,  аж  їм  ні  кінця,  ні  краю!
А  ти  поміж  ними  -  Творця  недолугий  клон.
І  все  що  лишається  -  випустити  цю  зграю
крізь  отвір  у  серці  -  цю  зграю  гірких  ворон,

які  вже  чекають  на  постріл.  Пора.  Ворони.
Ше  подих.  Ше  помах.  Ще  пензля  один  мазок...
Ти  знаєш,  самотність  -  це  те,  що  невиліковно.
Ти  знаєш,  самотність  -  це  те,що  невиліковно.
Ти  знаєш,  самотність  -  це  те,що  невиліковно.

(Вінсент  посміхнувся.  Вінсент  натиснув  гачок.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610379
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 06.06.2016


Ірина Гнатюк

Все зведеться до того

Все  зведеться  до  того,  що  через  відрі́зок  часу
Ти  повернешся  в  точку,  з  якої  колись  починалась
І  буде́  неважливо,  з  якого  ти  вийшла  класу
А  куди  ти  дісталась

Все  зведеться  до  того,  що  перед  всіма  судами
Ти  стоятимеш  горда  і  тиха,  тверда,  як  криця
І  зневіреним  всім,  з  їх  прирученими  журавлями
Покажи  своє  небо  в  синицях

Все  зведеться  до  того,  що  час  не  лікує  рани
І  щоб  вийти  за  край  треба  просто  вдихнути  глибше
І  тоді  заглядай  їм  у  душі  і  дякуй  за  шрами
Які  кожен  зали́шив

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625685
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 06.06.2016


команданте Че

церковный wi-fi

остановите  планету
я  сойду
мир  где  с  верой  легко
разжигают  вражду
там  где  реки  неверы
становятся  шире
на  кровавом  и  тонком
льду
где  ребенку  всего  четыре
и  ему  отрезают
голову
мне  не  хочется  жить
в  таком  мире

остановите  планету
я  сойду
мир  где  улица
узкое  минное  поле
не  ко  взрывам  сознаний
всегда  готово
тут  есть  выход  и  вход
только  он  запаролен
не  тобой
полумертвым  свободным
словом
мир  где  зрячий
во  тьме
добровольно  слепой
мне  не  хочется  жить
в  таком  мире

остановите  планету
я  сойду
мир  где  лица  подсвечены
не  огнями
а  искусственным  светом
пустых  экранов
и  не  под  а  над
нами
где  церковный  вай-фай
мне  не  кажется  странным
ведь  покаяться  можно
он-лайн
аннулируют  вместе  с  грехами
все  убийства
и  очередями
всех  прощают  за  деньги
ты  знаешь
я  наверное  просто

сойду.




*фоновая  композиция  –
Troum  «Dhanu-H»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648028
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016


Аркадьевич

Двойные стандарты…

Мне  с  детства  было  очень  интересно  
Узнать,  ну  почему  же  так:  
Один  -  разведчик  уважаем  повсеместно,  
Другой  -  шпиён,  а  значит,  гнусный  враг?  

Один  -  захватчик  и  кровавый  варвар,  
Другой  -  освободитель  и  герой…  
Какой  такой  их  отличает  фактор?  
Убийцы  ведь  и  свой,  и  тот  чужой.  

Свои  маньяки  -  это  патриоты!  
А  за  бугром  «фанатики»  живут.  
Нацисты,  шовинисты,  сплошь  уроды,  
Ну,  а  герои  водятся  лишь  тут.  

Чем  лучше  свой,  который  по  приказу  
Убьёт  любого,  кто  стране  не  угодил?  
Замочит,  не  моргнув  и  глазом,  
Чтоб  их  за  это  главный  похвалил.  

Убей  семью,  старуху,  или  деда  -  
За  Родину  -  тогда  тебе  простят.  
Всё  оправдают!  Главное  -  победа!  
И  даже  орденом,  возможно,  наградят.  

А  если  не  за  нас  прибьют  кого-то  -  
Ну,  где-то  там,  где  «нелюди»  живут  -  
Тогда  уж  гнева  нашего  народа  
«Ублюдки»  те  никак  не  избегут.  

Очнитесь  люди!  Скоро  будет  поздно!  
Мораль  у  человечества  одна!  
Мы  все  равны  под  этим  небом  звёздным.  
Двойной  стандарт!  И  вот  уже  война!  

Виновен  каждый,  а  не  дядя  на  престоле!  
Не  власть,  не  кто-то  там  извне..  
В  свой  дом  вы  сами  пригласите  горе!  
Деля  людей,  открыли  дверь  войне...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633614
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 26.01.2016


Аркадьевич

прохожий

Для  нас  прохожий,  нынче,  словно  Бог.
Ради  него  готовы  мы  на  жертвы.
Во  что  одеты  с  головы  до  ног,
И  сколько  там  мучного  на  десерты.
Диеты,  шопинг  -  только  для  него.
А  косо  глянет  на  кого  при  встрече
То  сразу  шарить  в  ужасе  рукой  -
Подол,  колготки,  декольте,  вдруг  плечи?
Была  бы  воля  -  летом  голышом
В  жару  ходили  и  беды  не  знали.
Но  мнение  прохожего  закон
Вот  тряпками  себя  и  обмотали.
А  ведь  ему,  поверьте,  наплевать.
Во  что  одеты,  что  у  вас  на  роже,
Он  в  шоке  сам  и  только  хочет  знать
Что  думает  о  нём  его  прохожий...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638669
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016


Nota|Bene

Посвящается лени

Луна  за  окном.  Кофе  в  постель.
Утро  в  обнимку  с  игрушкой.
Вся  жизнь  –  мишура,  и    так  каждый  день,
Может  всерьез,  может  в  шутку.

Так  и  живешь,  не  считая  недель,
Дни  пролетают  мимо.
За  окном  холода,  завывает  метель,
И  снежинки  кружатся  игриво.

Когда  же  возникла  вся  эта  лень
К  жизни,  к  новым  свершеньям?
Ленивое  утро,  ленивый  день…
А  вечером  вновь  сожаленья.

Сожаленья  о  том,  что  опять  не  сбылось,
Что  помешала  усталость.
И  вечером  темным  рождается  злость,
И  тихая-тихая  зависть.

Лишь  трудится…  Трудится  подлая  лень,
Ее  не  берет  усталость.
Лень  растет  на  глазах,  и  так  каждый  день
Она  на  диване  лежала  б.
(15.07.2014г.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622401
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 20.11.2015


Аарон Краст

Бросьте камень в стекло марсохода

Бросьте  камень  в  стекло  марсохода.
Пусть  ржавеет  в  пустых  небесах.
Куча  рухляди  –  символ  ухода,
Безнадеги  во  влажных  глазах…
Разбивайте  к  чертям  пирамиды,
Жгите  замки,  музеи,  дворцы.
Омрачайте  прекрасные  виды,
Что  для  нас  оставляли  отцы.
Низко  пасть  –  это  значит  признаться
В  том,  что  прошлое  –  это  предел.
Сесть  на  землю  и  впредь  не  пытаться
Верить  в  праведность  выбранных  дел.
Убивайте  себе  же  подобных,
Жгите  книги,  забудьте  стихи.
Стайка  тварей,  невнятных  и  злобных,
Не  простивших  друг  другу  грехи…
Безнадежные  дети  поэтов,
Внуки  скульпторов,  дочери  муз.
Поколение  ясных  ответов,
Потерявшее  стиль,  чувство,  вкус…
Бросьте  камень  в  стекло  марсохода,
Пусть  горит  в  атмосфере  Земли…
Космос  холоден,  не  для  народа.
Нас  опять  не  туда  завели…
Космос  холоден,  темная  бездна,
Без  конца  и  начала,  как  быть…
Взлет-посадка.  Уже  бесполезно.
Космос  умер.  Устал  нас  любить…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622450
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 20.11.2015


Тетяна Луківська

А я…

Ти  кохаєш  свою  дружину…
А  буває  така      любов?!
Тихо    плачу,  в  суху  ожину
Від  усіх  заховавшись  знов?
Ти  кохаєш  свою  дружину,
А  я  скиглю  щодень  при  дні.
Все  шукаю  в  собі  причину…
Чи  б  забутися    уві  сні…
Ти  кохаєш  свою  дружину,
Мабуть,  щастя  твоє  таке,
А  я    нишком  змахну  сльозину
Й  понесу…  своє  нелегке'.
Ти  кохаєш  свою  дружину…
Над  світами,  красиво…  як!
Я  ж  себе  журю  за  провину:  
Все  не  так,  все  не  так…  не  так…
Ось,  горіла  вогнем  любові,
Крижаніла,  ось  тут,  душа...
Додала  б    освідчення  в  слові  
Та  кривились  рядки    вірша'.
Ти  кохаєш  свою  дружину…
Я  в  надії  веду    роки,
А  кохання  свого  вершину
Зачиню  на  усі  замки!
Приморозила  хуга  днину,
Задивляюся  в  сизу  млу.
Буду  в  мріях  тобі  за  дружину…….
Ти  прости  мені    цю  вину.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559135
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 12.08.2015


Анна Берлинг

Святые оба

Святые  оба
                     I.

Большую  шляпку  приодела
И,  оседлав  кабриолет,
Ева  с  комфортом  полетела
На  утомляющий  обед.

У  входа  покривила    личко,
Седой  швейцар  открыл  ей  дверь,
Обедать  здесь  имев  привычку,
Она  приехала  в  «Фидель».

Официант  как  по  заказу
Провел  на  кожаный  диван.
–  Госпожа  Ева,  может  сразу
Готовить  венский  круасан?  –

Он  улыбался  ей  раскосо.
–  Еще  «Бакарди»  [1].  Подавай!
За  знание  большого  вкуса
Мадам  расщедрилась  на  чай.

Она  эффектно  подкурила
Сигару  серии  «Винтаж»  [2],
И  тут  же  Еву  озарило:
–  Какой  объект!  Какой  типаж!

                     II.

Напротив  на  нее  глядели
Полутуманные  глаза,
И  мигом  девушку  раздели,
Хоть  дорогая  органза  [3]

Так  облегала  ее  тело,
Что  Ева  с  талией  осы
Лишь  улыбнулась  чуть  несмело,
Усвоив  нужные  азы.

Кокетливо  поправив  шляпку,
Она  приподняла  вуаль,
И  опытной,  кошачьей  хваткой
Измерила:  Кольцо!  А  жаль…

Пока  она  питала  грëзы,
Официант  поднес  вино,
Привычно  расставляя  розы,
Ева  спросила:  –  От  кого?

Но  не  успела  в  ожиданье
Колечко  дыма  испустить,
Как  слышит  глас  на  расстоянье:
–  Позвольте  даму  угостить!

Это  был  он!  Красавец,  лидер,
С  глазами  неба  будто  синь.
–  Я  в  этой  жизни  сколько  видел,
Но  никогда  еще  богинь!

Сначала  думал  королева.
Ошибся:  слишком  низок  чин.
Его  словам  внимала  Ева,
Прекрасно  зная  такт  мужчин.

–  Возможно,  это  нерадиво
И  неприлично  как  на  вид,  
Но  я  хотел  сказать  учтиво:
Я  поражен!  Кстати  –  Давид.  

–  Верно  заметили,  что  с  Богом
Мне  напрямую  связь  дана,
Сотворена  Всевышним  строгим,
К  тому  же  –  с  Вашего  ребра.

Меня  заботит  Матерь-Дева,
Прощает  мне  порочный  стыд.
Знакомы  будем  –  просто  Ева,
Тоже  из  Библии,  Давид.  [4]

–  Мы  ягоды  одного  поля,
Происхождение  одно.
Теперь  я  как  обязан,  что  ли
Вас  угостить.  Как  Вам  вино?

–  Вы  разбираетесь  в  букете,
Как  маринист  среди  марин.
«Голден  Каан»  [5]  в  элитном  свете  –  
Самое  лучшее  из  вин.

Он  улыбнулся  не  двузначно  –  
Ответный  знак  на  ее  лесть:
–  Согласен  с  Вами  однозначно.
Вы  разрешите  мне  присесть?

Уткнула  в  стул,  который  слева,
Своим  зонтом,  и  эта  трость
Дала  согласие  от  Евы,
Его,  конечно,  принял  гость.

Здесь  неотесанная  свита  
Могла  подумать:  нету  мест.
Но  для  пресыщенной  элиты
Это  вполне  нормальный  жест.

Припомнила  уроки  няни,
На  платье  поправляя  бант,
Ева  в  пленительном  сиянье
Подняла  кисть:  –  Официант!

Цветам  сыщите  вмиг  вазоны,  
На  стол  поставьте,  чтоб  в  тени.
У  роз  кисейные[6]  бутоны,
А  мне  так  дороги  они.

О  да,  соблазна  хрупкой  Еве,
Как  говорят,  не  занимать,
И  мушку  над  губами  слева  –  
Ею  удобно  соблазнять.

Давид  польщен,  в  сигарном  смоге
Так  оценил  ее  уста:
–  Родинки  Ваши  тоже  боги
Определяли  на  места?

Она  кивнула  с  одобреньем,
Тихо  шепнув:  –  Скорее  да.
Благословенное  даренье,
Как  Ваши  синие  глаза.

Они-то  точно  символ  божий,
Откуда  смертному  их  взять?
А  совесть  душу  Еве  гложет:
Кольцо  на  пальце.  Он  женат!

Ну  а  Давид  –  самец  умелый,
В  поисках  истины  в  вине,
Тактично  предложил  и  смело:
–  Богиня,  может  быть  ко  мне?

Поедем  за  город,  на  дачу,
Там  в  баре  есть  «Голден  Каан»,
И  жизнь  проверим  на  удачу,
Внесем  ремарки  в  ее  план.

Признаться  смею  откровенно:
Жене  я  клятву  берегу,
Но  Вас  увидев,  несомненно,
Без  Ваших  локонов  умру.

Без  Ваших  губ,  без  тех  повадок,
Что  с  детства  Вам  привила  мать.
Без  Ваших  глаз  –  мой  мир  упадок,
Как  Вы  не  можете  понять?

Мое  скитание  безлико,
Будто  такси,  что  в  ночь  бежит.
А  Ваша  родинка  –  улика
В  моем  преступном  плане  «Жить!»

Девушка  выпрямила  спину,
Слегка  поправила  вуаль:
Да,  интереснейший  мужчина,
Только  жену  по  праву  жаль.

Хотя  во  многом  понимает,
Ева  в  мужчинах  знает  толк:
Он  по-чертовски  выполняет
Супружеский  постельный  долг!

И  с  долей  шарма,  грациозно,
Она  привстала,  чтоб  сказать:
–  Не  понимаю,  сколько  можно  
На  те  же  грабли  наступать?

С  неописуемым  талантом
Подняла  пальчик  на  руке  –  
Знак  подала  официанту,
Что  ковырялся  в  фартуке:

–  Я  не  могу  на  самом  деле
Элементарного  понять:
Что  за  порядки  здесь  в  «Фиделе»?
Как  Вы  должны  сейчас  стоять?

Рулет  сегодня  –  как  с  вискозы,
А  к  рому  мне  подносят  лед.
И  подготовьте  мои  розы.
Мужчине  не  забудьте  счет.

                   III.

Ева  проснулась  среди  ночи
В  шикарнешем  особняке.
Вино  ей  ослепило  очи  –  
Все  протекало  налегке.

Да,  подразбавила  чуть  скуку,
Но  много  дел-то  впереди.  
И  Ева,  отодвинув  руку
Давида  со  своей  груди,

Тихонько  прошмыгнула  в  ванну  
С  эфирным  маслом  жожоба,  [7]
А  после  скрылась,  как  ни  странно,  
Сам  бог  не  ведал  и  куда.

                     IV.

Вино  в  бокалах,  воск  от  свечки
И  сквозь  гардины  тусклый  свет,
Давид  по  опытной  привычке  
Рукой  нащупывал  объект.

Но  рядом  не  лежало  тело,
Немого  звука  пустота.
–  Сообразительная    Ева…
Какое  утро!  Красота!

Давид  поджег  кальян  из  Чили,
Тот,  что  вчера  не  докурил.
–  Вот  так,  наверно,  боги  жили!
А  Евы  след  давно  простыл.

                   V.

В  «Фиделе»  место  неизменным
Как  в  фильме  было  всем  для  встреч,
Давид  из  братом  самым  верным
Не  в  силах  этим  пренебречь.

И  выбрав  место  на  балконе,
Чтоб  косо  не  смотреть  в  окно,
Их  разговор  зашел  исконно
Про  биржи,  скачки,  казино.

Официантка  всë  порхала,
Как  пчелка  в  мае  на  полях,  
Не  угодишь  сим  братьям  –  знала:
Карьере  быстро  будет  крах.

По  взгляду  только  подносила
Коньяк,  моллюски  и  икру,
И  сколько  выпито  там  было,
Я  даже  точно  не  скажу.

И  вот  тогда  на  тосте  энном,
Когда  лихая  пьянь  нашла,
Беседа  плавно,  непременно
В  иное  русло  перешла.

–  Ну,  как,  Давид,  дела  на  фронте?
Тебя  не  видел  сотни  лет.
И  есть  ли  кто  на  горизонте?
Кем  сердце  занято?  Мест  нет?

Давид  раскинулся  свободно,
Не  сдерживал  ни  рук,  ни  ног.
Смотрелся  в  кресле  важно,  модно,
Реально,  будто  царь  и  бог.

–  Забрал  вчера  одну  на  сдачу,  
Подобна  брызгам,  не  фонтан.
Умчались  за  город,  на  дачу,
Там  в  баре  был  «Голден  Каан».

И  собеседник  рассмеялся:
–  Всех  под  лекало,  под  шаблон.
Так  ни  кому  и  не  достался
Извечный  наш  Ален  Делон.

Я  не  пойму  тебя,  однако,  
Вы  провели  ночь  –  так  пустяк.
Но  чтоб  кольцо  носить,  как  в  браке,
Нет,  ты  единый  холостяк!

–  Я  всем  показываю  сразу,
На  что  надеяться  им,  брат.
Как  максимум  –  цветочки  в  вазу.
Зашелся  хохотом  Ренат.

И  он,  не  сдерживая  смеха,
Поправить  галстук  поспешил:
–  Не  всем,  родной,  кольцо  помеха.
Эх,  умник  ты!  Чтоб  я  так  жил!

Давид  поджег  свое  «Те  Амо»  [8]
(Других  сигар  курить  не  мог),
Заматерился,  вспомнив  маму,
И  сухо  брату  произрек:

–  Всегда,  везде  самцы  есть  правы,
На  это  сотни  три  причин.
Давай  подымим  же  бокалы
За  право  выбора  мужчин!

–  Диктуют  правила  и  дамы,
Как  вот  моя  скандал  вчера.
Я  пью  за  жизнь  без  слез  и  драмы.
За  постоянство!  И  до  дна!

Идти  с  любовью  надо  смежно,
Ведь  дамы  нам  в  быту  окрас.
Моя  и  преданна,  прилежна.
И  познакомить  надо  вас.

                   VI.

Кабриолет  припарковался,
При  этом  выбрав  лучший  двор,
Перед  которым  красовался
Высокий  кованый  забор.

И  из  него  навстречу  вышел
Красивый  сдержанный  брюнет:
–  Я  думал,  ты  всего  превыше,
А  оказалось,  к  горю,  нет.

Неужто  шуба  из  шиншиллы
Или  твое  манто  с  лисы
За  нас  судьбу  вдвоем  решили?
Сложи  все,  Ева,  на  весы!

И  если  я  не  ровня  шубам,
Спектакль  строишь  и  антракт,
Могу  тебе  казаться  грубым,
Но  мы  не  пара  –  это  факт!

И  взгляд  ее  скользнул  к  подолу
Длинного  платья  с  органзы.
–  Не  рада  я  сему  раздору,  –  
В  руках  имела  все  тузы,  –  

–  Не  рада  я  подобным  сколкам,
Всю  ночь  грустила  в  поздний  час.
Проли′ла  слез  не  знаю  сколько,
Я  много  думала  о  нас.

Прости,  что  я  была  столь  груба,
Мне  тяжко  брани  крест  нести.
Ты  верно  прав,  восьмая  шуба  –  
Это  излишество.  Прости.

Они  стояли  у  дороги.
–  Позволь  же  мне  тебя  обнять.
Люблю  тебя,  как  любят  боги!
–  …И  я  тебя.  –  Сказал  Ренат.

             Примечания:

     1.  «Бакарди»  (Bacardi)  –  один  из  самых  продаваемых  ромов  в  мире  (более  200  миллионов  бутылок  ежегодно),  производство  которого  изобрел  в  1868г.  Дон  Факундо,  а  его  жена  предложила  использовать  в  качестве  логотипа  изображение  летучей  мыши,  что  сейчас  является  визитной  карточкой  Бакарди.  
     2.  Автор  подразумевал  серии  винтажных  доминиканских  сигар  Macanudo  Vintage  Cabinet  Series  1997  и  Macanudo  Vintage  Cabinet  Series  2000.
     3.  Органза  –  тонкая,  жесткая,  прозрачная  ткань,  сделанная  из  шелка,  полиэстера  и  вискозы.
     4.    Речь  идет  о  сходстве  главных  героев  с  библейскими  именами:  Давид  –  святой  пророк,  Псалмопевец,  второй  царь  Израильский  (жизнь  Давида  описана  в  Библии,  в  1  книге  Царств,  2  книге  Царств  и  1  книге  Паралипоменон);  Ева  (с  евр.  –  «дающая  жизнь»)  –  жена  Адама,  созданная  из  его  ребра.
     5.  «Золотая  Африка»  (Golden  Kaan)  –  марка  элитных  вин,  производства  Южной  Африканской  Республики.
     6.  Кисейные  (барышни)  –  хрупкие,  изнеженные  (с  мещанским  кругозором).
     7.  Масло  жожоба  –  уникальный  натуральный  продуктом,  который  получают  из  плодов  вечнозеленого  кустарника  (Simmondsie  chinensis);  содержащий  в  себе  около  50%  воска,  широко  используемого  в  косметологии.
     8.  «Te  Amo»  –  мексиканские  сигары  ручной  скрутки,  выращиваются  в  долине  San  Andres  и  выдерживается  в  течении  двух  лет.  Одна  из  самых  популярных  марок  сигар  в  мире.
   
     Приятного  прочтения.  Спасибо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572258
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 03.08.2015


Оливия К.

Полезны ли полезные советы? (пара размышлизмов)

Когда  была  я  девушкой  в  соку,
Родные  то  и  дело  поучали:
«Ещё  случатся  на  твоём  веку
И  муж,  и  детки,  выучись  вначале!»

«Нет  ничего  важнее,  чем  диплом!»,
Внушалось  мне  едва  ли  не  с  детсада.
Совет  совсем  неплох,  но  вот  облом,
Дипломов  три,  а  с  остальным  засада…

******************************

Когда-то  жили  мы  в  большой  стране,
Кормили  нас  советами  от  пуза,
И  так  мечталось  нам  –  тебе  и  мне,
Сбежать  куда  подальше  от  Союза.

И  вот  сбылось!  Времён  истёрлась  нить,
А  лагерь  развалился  на  бараки.
И  без  советов  стало  можно  жить,
Но  без  союзов…  разве  только  в    браке!

2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586425
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 28.07.2015


Любов Вакуленко

Ти господар не сказаних слів

Ти  господар  несказаних  слів  -
Обіцянками  ви  не  пов"язані.
А  тепер  ось  скажи  -  ти  б  хотів
Бути  в  рабстві  у  тих,  що  вже  сказані?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593363
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Циганова Наталія

Не спешу…

Над  сферой  моего  худого  мира
Седеет  небо  до  корней  волос
От  добрых  ссор,  сто́ящих  по  ранжиру
К  прощению  по  имени  Христос.  
Штурмуют  не  зашторенным  вопросом
Скукоженную  совесть  за  плечом.
И,  чёрт  возьми  ж,  не  подлежат  износу.
Что  в  лоб,  что  по  лбу  –  всё  им  нипочём.
А  может  плюнуть…  заново  напиться
И  с  пьяных  глаз  взять  скопом  да  забыть?...
О  слипшихся  просоленных  ресницах…
Про  языков  зап́ененный  карбид…
Невинно–цианидовые  глазки,
Что  не  одну  в  спине  прожгли  дыру…
...К  доверия  стандартному  фиаско
Не  привыкать  ни  шкуре,  ни  нутру  –
А  всё  ж…
Вновь  благородство  обнуляю.
В  который  раз  уж  на  своём  веку
Седому  небу  душу  оголяю:
«Прости  меня,  прошу  не  умоляя,
Что  не  спешу  подставить  вновь  щеку…»







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592134
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015


Юрий Богатинский

Ты точно есть на этом глобусе

Ты  точно  есть  на  этом  глобусе
В  той  широте  и  долготе:
Где  ты  одна  сейчас  в  автобусе
Не  едешь  к  собственной  мечте.

А  может  быть,  ты  там  на  палубе
Среди  морей  на  корабле:
Мечтаешь  лишь  о  тихой  гавани  -
О  женском  счастье  на  Земле.

Ты  можешь  быть  с  тем  самолётиком
Своим  бумажным  на  борту.
Мечтая  быть  с  курносым  лётчиком,
А  не  лететь  куда-то  в  Ту.

Ты  где-то  здесь  на  этом  глобусе,
А  может  с  глобусом  и  ты?
Тогда  мы  встретимся  в  автобусе,
В  котором  сбудутся  мечты.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113011408057

В  соавторстве  с  Владимиром  Полуничевым.Поёт  Владимир.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392394
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 19.06.2015


Serg_maestro

Щастя

Спитай,  коли  увійти
Постукай  тихенько  в  двері
Не  бійся  пітьми.  Світи!
Без  тебе  самотньо  в  печері

Я  знаю  твоє  ім'я
І  чую  твій  запах  здалека
За  плечі  тебе  обійняв
Неначе  дитина  маленька

Притиснуся  і  не  віддам
У  схронах  душі  заховаю
Залишу  собі  листа:
"Тут  двері  до  мого  раю"

27.02.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562878
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 27.05.2015


Міша Малюк

Для всіх

Для  сонця  -  ти  тінь.
Для  Бога  -  ти  людина.
Для  ночі  -  одне  із  сновидінь.
Для  дії  -  ти  причина.

Для  мурашки  -  ти  хмарочос.
Для  літака  -  ти  мурашка.
Для  спокою  -  ти  хаос.
Для  травички  -  ти  ромашка.

Для  перехожих  -  ти  незнайомець.
Для  друзів  -  ти  друг.
Для  держави  -  ти  оборонець.
Для  розумників  -  ти  плуг.

Для  мами  -  ти  син.
Для  викладача  -  ти  студент.
Для  неї  -  ти  один.
Для  всіх  -  бракуючий  елемент.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577980
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 15.05.2015


Міша Малюк

Угу

Твоє  "угу"  звучить,  так  розуміючи,
ніби,  знаєш  все  на  світі
в  недрах  серця  довго  мігруючи,
знаєш,  чого  в  Африці  голодні  діти.

Для  тебе  давно  не  загадка,
хто  вбив  президента  Кеннеді.
Готова  розсекретити  вбивство  за  шоколадку,
бо  обожнюєш  солодке,  моя  леді.

Мона  Лізі  не  даєш  спокою,
адже,  її  секрет  знаєш  теж.
Розкриються  таємниці  задані  епохою,
а  може  з  собою  їх  забереш.

Бемудський  трикутник  плаче  сльозами,
бо  знає,  до  нього  дійде  черга.
Таємна  назва  стане  просто  словами,
як  післядощі  в  невинні  четверги.

Все  розумієш,  все  точно  знаєш.
Нікому  не  скажеш,  ти  точно  могила.
Спекотним  днем,  що  одягнути  гадаєш.
І  посміхнешся,  бо  знаєш.

Так  хитро,  так  мило.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581131
дата надходження 14.05.2015
дата закладки 15.05.2015


Гарде

Географ не пропил глобус

Марки  букинистического  магазина.
Книги  букинистического  магазина.
Смотрит  как  на  сокровища  тётя  Зина
на  марки  и  книги.  Жаль,  кошелька  резина
не  подобна  автобусу,  чтоб  переполнить  недра.
Не  прочитает  женщина  эта  о  жизни  Федра.

Голову  вертит  она,  как  географ  глобус.
Денег  хватит  на  то,  чтобы  сесть  в  автобус.
Дома  географ  муж  поднимает  тонус,
заливая  сухим  вином  ротовую  полость.
Не  даром,  географ!  Когда  она  спросит:  «где
денег  нашёл  ты?»,  ответит  «в  Караганде!»

Юная  девушка  в  грудь  повторившей  блузе
и  повторяющей  снова,  подобна  Музе.
С  ней  болтает  о  нобелевском  французе
до  тошноты,  разрубивший  гордиев  узел
одинаковой  смены  дней,  после  уроков,  взоров
ради  горячих,  поддавший  весьма  географ.

Лучше  марки  букинистического  магазина
подольше  разглядывай  бедная  тётя  Зина,
не  собирайся  в  путь,  пусть  для  тебя  не  зримой
останется  правда  о  том,  что  любовь  с  резиной
уже  зародилась.  Трагедия  да  интриги
подаются  бесплатно,

как  мысли  о  новой  книге.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568436
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 22.03.2015


Юліанка Бойчук

пройдёт


Приходят  минуты  молчания,
Им  вЕлено.  В  этом  их  смысл.
В  них  новое...  Скрытое  знание,
Идёт  чередой  красных  чисел.

Приходит  тоска  и  уныние,
Накинув  накидкой  туманы,
И  кажется  будто  отныне
Душа  будет  вечно  в  капкане.

И  будто  в  бреду  полусумрачном,
Ты  видишь  лишь  боль  и  вину
С  утра  ожидаешь  полуночи
И  воешь,  как  волк  на  Луну.

Как-будто  заклятый  в  сомнениях,
Не  смотришь  ни  ввысь,  ни  вперёд.
Но  тихо  так  небо  осеннее
Мне  шепчет,  что  это  пройдёт.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535068
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 22.11.2014


Catocala Lacrymosa

Святая простота

Я  вижу  свет  костра  и  неба  сито...
Как  жаль,  мой  друг,  что  ты  не  инквизитор  -
Ты  б  целовал  меня  огнем  и  плетью...

А  впрочем,  так  же  жаль  -  что  я  не  ведьма,
Хоть  и  живу,  к  столбу  гвоздем  прибита,
Под  ним  -  дрова.  (Разбитое  корыто)

Проходят  мимо  миллиардом  точек
Те,  кто  поджечь  меня  совсем  не  хочет,
Святая  простота!  
                               Святая  сложность!
Мне  хочется  гореть.  Тебе  ведь  тоже?

Хотя,  плевать.  Ведь  у  меня  есть  вечность,
(хоть  и  не  проживу  ее,  конечно)
И  алкоголь,  что    греет  мне  ладони  
Под  инфернальным  небом  Оболони.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512737
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 21.07.2014


Руслана Лукаш

не до кінця

А  небо,  наче  хто  намалював,
лиш  світ  і  люди  в  натовпі,  як  завше.
Хтось  ніби  в  душу  знову  наблював,
лиш  небо  чисте,  бо  воно  не  наше...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498851
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 18.07.2014


V. Zolin

Славно жилось

экипаж...
цилиндр...
трость...
нумера...
Лилу...
Жоржетта...
 
как  же  славно  им  жилось:
ни  ТВ,
ни  Интернета!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509096
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 04.07.2014


Софія Соловей

Самотність

Моя  ти  подруго,  самотність,
Завжди  зі  мною,  хоч  край  світ,
Моя  частина,  плоть,  істотність,
Тобі  мій  вбогий  заповіт.

Бо  скрізь  і  всюди  ти  зі  мною:
В  роботі,  з  друзями,  вві  сні,
В  трояндах  я,  в  калюжі  гною,
В  морозні  будні,  в  ясні  дні.

Не  треба  друзів  і  родини,
Мене  ти  любиш  більш  за  всіх
З  дитинства  й  аж  до  домовини
Крізь  сльози  щастя  й  болі  сміх.

Я  все  життя  од  тебе  бігла
У  спорт,  роботу,  у  любов.
Сховатись  я,  на  жаль,  не  встигла  –  
Самотність  десь  чекала  знов.

З  дитинства  стали  ми  знайомі.
(Між  друзів  дзиґа  загула:
У  мене  –  успіхи  вагомі,
В  них  –  заздрість  –  подруга  була).

Мені  були  потрібні  друзі,
Щоб  разом  вчитись  і  гулять.
Із  ними  в  радості,  в  напрузі,
Щоб  щастя  й  горе  розділять.

Мабуть,  не  вміла  я  дружити,
Життя  всмоктала  круговерть.
На  що?  На  кого  ворожити?
Чому  пішло  все  шкереберть?

Чому  самі  я  бачу  спини,
Чому  близьких  мені  нема?

Сміюся  й  плачу,  мов  дитина,
Що  ставить  іграшки  сама.

І  я,  мов  лялька  та,  танцюю,
Бо  грає  хтось  моїм  життям.
Вже  носом  кров,  а  я  працюю
Десь  поміж  небом  й  небуттям.

Я  не  одна,  в  житті  нас  двоє,
Бо  поруч  подруга  ота.
Завжди  і  скрізь  вона  зі  мною  –  
Правдива  й  чесна  самота.

І  жартувати  може,  й  плакать,
Голубить  може  і  сварить,
Ми  можем  весело  балакать,
Серйозно  можем  говорить.

Це  мій  обман,  що  став  відвертим,
Мій  режисер  і  драматург,
Душі  буває  терапевтом,
А  конче  треба  –  і  хірург.

Із  нею  вдвох  вірші  складаєм,
(Підтягнем  струни  -  ля-дієз)
Ми  щиро  пісню  заспіваєм
Про  нашу  дружбу  до  небес.

Вина  у  келих  наливаю.
В  кімнаті  звично  я  і  ти.
Пробач,  нечемна  я  буваю  –  
Самій  од  себе  не  втекти…

Я  дуже  вдячна  за  підтримку.
Але  так  сумно  від  буття.
Залиш  мене  хоч  на  хвилинку,
Пусти  когось  в  моє  життя!

3.03.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249287
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 03.07.2014


Исаак

Благопристойность здесь не в моде…

\Из  давних  курортных  стихов\

Благопристойность  здесь  не  в  моде,  
как  и  июльские  дожди.
Здесь  страсти  всеми  верховодят,  
они  –  всему  и  вся  вожди!
Их  не  считают  здесь  пороком,  
не  осуждают,  не  таят.
Но  все  подряд  природным  соком  
 истечь  в  объятиях  хотят.

И  истекают.  И  не  видят  
 в  том  ни  ущерба,  ни  греха
 И  друг  на  друга  не  в  обиде  –  
здесь  о  подобном  не  слыхал.
Коль  что  не  так  –  сменить  партнёра,  
и  всё  опять  пойдёт  на  лад.
Здесь  дни  летят  ужасно  скоро,  
и  их  терять  никто  не  рад.
                     
60-е  годы  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490284
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 04.04.2014


Георгій Федорович

Ніхто ще не бачив

Ніхто  ще  не  бачив  початку,
Ніхто  не  побачить  й  кінця,
Ніколи  не  взнати  порядку
Всесвітніх  законів  Творця.

Придумали  вибух  із  крапки,
Тому  й  розширяється  світ,
Колись  він  збіжиться  до  грядки
Й  чекати  знов  вибуху  слід.

Наш  розум  ширяє  все  вище,
Бо  врешті  пізнати  кортить,
Кінець  чи  початок,  що  ближче
І  людству  ще  скілечки  жить.

Чи  є  ще  життя  десь  розумне
І  як  воно  там  вигляда,
Чи  добре  воно  а  чи  згубне,
Чи  буде  чекать  нас  біда.

У  людства  запитань  багато,
Ще  більше  теорій  до  них,
Мудрують  учені  завзято
Багато  століттів  земних.

Законів  всесвітніх  багато,
Їх  нам  не  пізнать  до  кінця,
Таємність  не  буде  з  них  знято,
Така,  мабуть,  воля  Творця.

Тож  житиме  віра  у  Нього
Допоки  людина  живе,
У  вічного  Бога  святого,
Що  нас  до  любові  всіх  зве.

Бо  тільки  любові  закони
Людині  безсмертя  дають
І  розум  здолать  перепони,
Які  перед  нами  встають.
22.04.02  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475690
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 29.01.2014


ks

Исход любви

Истощена  душа  и  нервы,
Исход  любви  всегда,  наверно,
Таков,  что  впору  спрыгнуть  с  крыши,
Но  ты,  увы,  все  так  же  дышишь.
И  так  же  ходишь  на  работу,
Вокруг  тебя  все  теж  заботы,
И  отвлекаешься,  смеешься,
Но  вот  когда  сам  остаешься  –
Боль  разливается  мгновенно
По  всем  артериям  и  венам,
И  затмевает    целый  мир.
И  больше  просто  нету  сил,
Сдержать  себя,  слова  и  слезы.
Разбиты  все  надежды,  грезы,
И  их  осколки  ранят  душу.
И  я  свои  устои  рушу.
И  где  ж  найти  такое  слово,
Что  бы  в  людей  поверить  снова,
Что  б  захотеть  с  колен  подняться
И  дальше  жизнью  наслаждаться?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475751
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 29.01.2014


Koricсa

ЛІФТ

Застрягнути  в  чотирьох  стінах…  Несміливо,  обережно  ковтати  дефіцитне  повітря  і  бездумно  тупитись  у  щільно  зачинені  двері.
Застрягнути  в  ліфті.
Викликана  страхом  обмеженого  простору  нудота  підкочує  до  горла  і  паморочить  голову.
Очікування  порятунку  тягнеться  нестерпно  довго  і  ти  починаєш  малювати  страхітливі  картини  своєї  неминучої  загибелі…
Застрягла  у  ліфті…  Саме  так  я  охарактеризувала  б  свою  появу  в  цьому  світі.
1.

Сьогоднішнє  небо  хмарилось  по-особливому.  Де-не-де  пропускаючи  скупі  промені  холодного  осіннього  сонця.  Очі  заплющувались  самі  по  собі.  Я  ніяк  не  могла  прокинутись.  Вже  третю  добу  поспіль  сон  не  відпускав  мене.  Осіння  депресія  чи  щось  глибше?  Щось  геть  інакше?  Мені  було  важко  визначитись  з  правильною  відповіддю.  Я  боролась  зі  сном  і  зі  своїми  депресивними  думками.  
Мене  нудило.  Останнім  часом  почало  здаватись,  ніби  нудота  переросла  в  хронічне  захворювання.  Крім  того  –  психологічне.  Нудило  від  людей.  Від  звуків,  від  слів.  Від  фальшивих  посмішок  і  розбитих  ілюзій.  Ліфт.
Сьогодні  зранку  я  раптом  зрозуміла:  мене  ніщо  не  тримає  тут,  у  цих  чотирьох  стінах,  серед  цих  фальшивих  посмішок  і  розбитих  ілюзій.  Я  тримаю  себе  сама.  Я  чіпляюсь  за  примарні,  вигадані  нитки,  заплутуюсь  в  них,  задихаюсь,  тону,  знов  і  знов  знаходячи  безглузді  виправдання  своїй  безвиході.  Власноруч  збудованій  безвиході.
Сьогодні  зранку  я  вирішила  позбавитись  ниток.  Лишилось  нагострити  леза…
Ліфт…  Я  піднімалась  все  вище  і  вище,  паморочилось  в  голові,  запирало  дихання,  а  ліфт  усе  не  зупинявся.  Я  відчувала,  як  повільно  і  ніби  злорадно  кисень  витікав  із  кабіни,  я  чула  нестерпний  свист  у  вухах,  я    бачила  яскраві  спалахи  перед  очима.  Ліфт  покинув  Землю,  ліфт  вийшов  на  орбіту,  ліфт  у  відкритому  космосі…
Я  втрачала  свідомість.  Втриматись  на  ногах  не  вистачало  сил.  Я  повільно  сповзла  по  слизькій  стіні  і  сіла  на  смердючу  підлогу.  Серце  виривалось  з  грудей.  Серце  раптом  заговорило  зі  мною  і  я  розплакалась…


«Ти  одна.  Одна  така.  Невже  не  відчуваєш  у  собі  сил  усе  змінити?  Ти  ж  знаєш  усе.  Знаєш  правду  про  них  і  мовчиш?  Чому  ти  мовчиш?  Я  знаю,  на  що  ти  здатна.  Я  знаю  усі  твої  секрети,  не  ховайся  від  мене.  Ти  так  рідко  прислухаєшся  до  моїх  слів,  що  довелось  діяти  радикально.  Виходу  немає…звідси.  Ти  мусиш  мене  вислухати.  Тут,  у  космосі,  ти  дома.  Ми  нарешті  одні  і  я  відкриюсь  тобі.
Я  більше  так  не  можу.  Досить  знущань.  Досить  вагань.  Ми  маємо  дійти  до  одного  спільного  рішення.  Я  відчуваю  –  ти  уже  почала  мінятись,  ти  прислухалась.  Я  бачу  твої  зусилля  і  ціную  їх.  Як  ніхто  інший,  я  ціную  їх.  Вір  собі.  Усе  вийде.  Лишилось  ще  так  мало  кроків  до  повного  очищення,-  і  двері  відкриються.  Ми  у  ліфті  не  випадково.  Ліфт  має  чотири  стіни  і  лише  одні  двері.  Одні.  Це  так  очевидно.  Чому  ти  не  бачиш  дверей?  Чому  ти  так  наполегливо  намагаєшся  пробити  головою  стіну?  Двері.  Значить  –  вихід  є.  Все  так  просто:  натискаєш  на  кнопку  –  двері  відчиняються.  »

Не  бачачи  нічого  далі  свого  носа,  я  спробувала  підвестись.  З  останніх  сил.  Життя  покидало  мене.  Чи  я  покидала  його?  Так  одразу  і  не  визначишся.
Я  натиснула  на  кнопку.  Ліфт  зупинився.  Двері  відчинились.  Холодний  і  вологий  морок  заповнив  мій  ліфт  і  проковтнув  мене…


2.
-  Хто  ти?
-  Я  глибина  твоїх  сумнів.
-  А  я  хто?
-  Ти  сама  сутність  усього  прийдешнього.
-  Чому  я  тут?
-  Ти  мусиш  засипати  прірву  і  перейти  на  інший  бік.
-  Я  маю  тебе  убити?
-  Ти  маєш  наповнити  мене  змістом.  Не  плутай  таких  елементарних  речей.  Інакше  вони  подумають,  що  помилились  у  виборі.
-  Хто  –  вони?
-  Ти  знаєш.
-  Не  знаю.
-  Ти  сама  сутність  усього  прийдешнього.  Внутрішнє  занурення  дасть  тобі  відповіді  на  усі  запитання.
-  Як  мені  зануритись?
-  Ти  уже  тут.
-  Цей  морок….
-  Твоя  душа.


 Я  не  відчувала  землі  під  ногами.  Я  взагалі  нічого  не  відчувала.  Повна  статика.  Ліфт  залишився  далеко  позаду  і  я  вже  навіть  не  могла  розрізнити  його  обриси  у  цій  непроглядній  темряві.  Я  була  зовсім  одна  .  Безпомічна  і  незахищена.  І  хто  б  не  ховався  у  цьому  мороці,  і  які  б  цілі  вони  не  переслідували  –  я  була  не  в  змозі  відбити  жодної  атаки.  
Усе,  що  мені  лишалось  –  роздуми.  
Чому  так  темно  на  дні  моєї  душі?  Хто  погасив  усе  світло?  Невже  я  сама?  Але  як?  Так,  моє  життя  останнім  часом  не  приносило  мені  радості,  та  хіба  ж  усе  аж  так  погано?  У  моєму  житті  було  багато  веселих,  позитивних  і  навіть  щасливих  моментів.  Але  завжди  лишалась  одна  проблема:  я  не  уміла  довго  втримувати  те  щастя.  Воно  проходило  так  само  швидко,  як  і  з’являлось.  І  темрява  знову  опускалась  на  мою  душу.  

- Чому  я  так  швидко  позбавляюсь  відчуття  радості?
- Бо  твоя  радість  занадто  поверхнева.
- А  хіба  люди  не  повинні  шукати  позитив  навіть  у  найбільших  нещастях?  Хіба  ж  не  від  сприйняття  світу  залежить  світло  душі?
- Вбачати  позитив  у  всьому  уміють  лише  безумці.  Радіти  кожній  дрібниці  дано  лише  легкодухим.  Щастя  –  це  глибина.  Не  варто  розплескувати  його  без  причини.
- Я  не  розумію.  Я  нічого  не  розумію.  Невже  біль,  страждання,  депресія  –  це  свідчення  глибини  внутрішнього  світу,  а  радість,  щастя,  любов  переживають  примітивні  і  божевільні?
- Нічого  не  поробиш.  Хто  знає  істинну  сутність  всеохоплюючих  знань  –  того  не  розважать  примітивні  обмежені  речі.
- Чи  правдиві  твої  слова?
- Ти  не  віриш  нікому.  Але  ти  мусиш  повірити  сама  собі.  

Я  заплуталась  ще  більше.  Мої  сумніви  не  зменшувались.  Здавалось,  прірва  ставала  ще  глибшою.  Я  розуміла,  що  не  повернусь  назад,  доки  не  позбавлюсь  її,  але  задача  не  мала  вирішення.  Тільки  зараз  стало  зрозуміло,  скільки  невирішених  питань  назбиралось  у  моїй  підсвідомості.  І  саме  вони  загасили  усі  лампи  на  дні  моєї  душі…


3
Вже  кілька  годин  поспіль  я  бездумно  тинялась  у  непроглядній  темряві.  Час  від  часу  ледь  відчутні  пориви  вітру  підхоплювали  мене,  як  пір’їнку,  і  відносили  все  далі  і  далі  від  того  місця,  де  я  покинула  свій  ліфт.  Я  продовжувала  розмірковувати  над  своїми  вадами,  відчайдушно  намагаючись  хоч  якось  наповнити  прірву  сумнівів.  Наповнити  змістом.  Наповнити  сенсом.
Мене  хвилювала  любов.  Я  відчувала,  що  найбільша  частина  сумнівів  саме  через  любов.  Її  суть  була  настільки  незрозумілою,  що  породжувала  не  просто  прірву,  а  Маріїнську  впадину  на  дні  моєї  душі.
- Чому  моя  любов  на  приносить  мені  радості?
- Твоє  сприйняття  любові  безмежне,  а  об’єкти  –  обмежені.  Ти  прагнеш  того,  що  не  можуть  тобі  дати.  Твоя  глобальність  тебе  пригнічує.
- Як  мені  позбутись  цієї  глобальності?
- Це  не  вада.  Це  твій  дар.  Але  замість  того,  щоб  оберігати  його,  ти  прагнеш  розтринькати  свій  дар  на  недостойних  і  мілких.  Ти  намагаєшся  сховатись  від  морозу  під  шовковою  шаллю.  Та  одне  лише  створення  видимості  не  врятує  від  обмороження.    Невже  ти  не  бачиш:  хто  б  не  був  з  тобою  поряд,  почуття  одинокості  не  покидає  тебе.
- В  чому  моя  головна  помилка?
- В  нетерплячості.  В  хибності  вибору.  В  ідеалізації  потворного.  Потворні  душі  живляться  твоїм  вогнем.
- Це  і  є  причина  моєї  темряви?
- Одна  з  багатьох.  А  тепер  озирнись.
Десь  далеко  попереду  я  помітила  ледь  вловимий  промінчик  світла.  Він  то  з’являвся,  то  зникав.  Він  ніби  грався,  переміщаючись  з  місця  на  місце.  Я  спробувала  вловити  поглядом  світло  і  хоч  трохи  роззирнутись  навколо.  Нажаль,  світло  було  настільки  мізерним,  що  майже  нічого  розгледіти  не  вдавалось.  Та  я  помітила  наступне:  під  ногами  моїми  була  не  пустка,  а  килим  густої  смарагдової  трави.  Трава  була  настільки  м’якою,  що  з  кожним  кроком  я  все  глибше  і  глибше  занурювалась  у  цю  густину.  А  промінчик  усе  майорів,  знущаючись  наді  мною  своїм  блиманням.  Мої  ноги  грузнули  у  траві,  йти  ставало  все  важче  і  важче,  а  світло,  здавалось,  лише  віддалялось  від  мене.
- Чому  я  грузну?
- Ти  не  маєш  опори.  Ти  не  відчуваєш  ґрунту  під  ногами.  
- Як  мені  знайти  опору?
- Опора  –  це  визначеність.  Визначеність  як  шлях,  а  не  як  мета.  Ти  знаєш,  куди  тобі  треба  іти,  та  не  бачиш  правильної  дороги.  Саме  тому  твоя  дорога  така  важка  і  розмита.
- Як  дізнатись,  яким  шляхом  треба  іти?
- Істина  пізнається  лише  у  момент  найбільшого  відчаю  і  одинокості.  Інших  шляхів  немає.  
Промінь  блиснув  останній  раз  і  погас.  Я  знову  лишилась  один  на  один  зі  своїм  внутрішнім  мороком.  Сумніви  щодо  щойно  почутого  накрили  мене  з  головою.  Я  не  хотіла  вірити  у  істину,  що  пізнається  через  страждання.  Я  знову  повернулась  до  початкового  етапу…








***
Сьогоднішнє  небо  хмарилось  по-особливому.  Я  уже  півгодини  блукала  по  осінньому  парку  і  розмірковувала  над  подіями  вчорашньої  ночі.  Пазли  не  ліпились  до  купи.  Я  намагалась  пригадати  хоч  якісь  моменти,  та  в  голові  пульсувала  лише  одна  думка  –  зникнути.  Захотілось  сховатись  від  поглядів.  Ніби  усім  є  до  мене  діло.  Ніби  кожен  свердлить  мене  прискіпливим  поглядом.  Ніби  вчора  я…
Носом  пішла  кров.  Я  спробувала  її  зупинити,  закинувши  голову  назад.  Я  захлиналась  власною  кров’ю  і  вглядалась  в  небо.  Небо.  Боляче  і  сумно.  Ніби  щось  було  і  зникло.  Ніби  я  втратила  щось  важливе.  Вчора  я  була…  на  небі.  Вчора  небо  було  в  мені.  
Кров  зупинилась.  Пульсуючий  біль  у  скронях  теж  по  трохи  стихав.  Я  так  і  не  докопалась  до  істини.  Я  нічого  не  змінила.  Я  не  нагострила  леза.  Нитки  ще  сильніше  впивались  у  шкіру.  Я  мушу  повернутись  туди.  Я  маю  все  виправити.  Прірва  занадто  велика.  Ще  трохи  –  і  я  втрачу  себе  раз  і  назавжди.  Ще  трохи  –  і  я  вже  собі  не  належатиму.  Мене  поглине  світ,  пережує  і  виплюне.  Спустошену  і  зламану.  
Свідомість  покинула  мене.  Я  знову  опинилась  в  непроглядній  темряві,  та  цього  разу  я  була  готова…



4.
Ось  уже  кілька  годин  я  лежала  у  густій  траві  на  самому  дні  своєї  душі  і  рахувала  помилки.  Я  перебирала  у  пам’яті  усі  важливі  моменти  свого  життя.  Дивно,  але  тут  більшість  таких  моментів  здавались  не  просто  неважливими,  а  взагалі  мізерними  і  в  деякій  мірі  безглуздими.  Хоча  останнім  часом  мені  майже  все  здавалось  безглуздим.  Я  лежала  у  траві  і  до  болю  в  очах  вглядалась  у  морок.  Саме  тоді  моє  серце  знову  вирішило  заговорити:
«Ти  стомилась.  Я  розумію.  Ти  просто  стомилась.  Але  час  знайти  вихід.  Ти  не  можеш  вічно  тут  ховатись.  Ти  маєш  ще  стільки  невирішених  справ.  Запалити  світло  важче,  ніж  загасити.  Але  вихід  є.  Його  не  може  не  бути.  Чотири  стіни  і  лише  одні  двері,  пам’ятаєш?  Знайди  двері.  Запали  світло  і  повертайся.  Повертайся!  Вони  не  триматимуть  тебе  тут  вічно.  Ще  трохи  –і  ти  застрягнеш.  Ти  станеш  однією  із  тих  божевільних,  що  живуть  у  своєму  світі,  ховаючись  від  зовнішніх  проблем.  Ти  мусиш  подолати  свої  сумніви.  Інакше  –  усе  марно.  Вони  визнають  хибність  свого  вибору  і  заберуть  у  тебе  знання.  Ти  -  сутність  усього  прийдешнього.  Доведи  це!»
Моє  серце  стихло.  Тиша  знову  боляче  вдарила  по  вухам.  Сутність  усього  прийдешнього.  Що  значать  ці  слова?  Чому  вони  постійно  це  повторюють?  Знання?  Про  які  знання  іде  мова?  
В  дитинстві  я  була  впевнена,  що  знаю  відповіді  на  усі  запитання.  Я  могла  пояснити  принцип  роботи  телефону  і  правду  про  зародження  життя  на  землі.  Діти  постійно  закидали  мене  подібними  запитаннями  і  на  кожне  я  знаходила  відповідь.  Але  ті  часи  пройшли.  І  тепер  я  не  можу  сказати  напевне,  чи  були  мої  ствердження  вірними,  чи  я  просто  на  ходу  вигадувала  те,  чого  насправді  не  розуміла.  Фантазія  чи  знання?  Ще  один  плід  моїх  сумнівів.  Прірва  була  нестерпно  глибокою  і  я  все  чіткіше  розуміла  причини  її  глибини.  
5.
Страх.  Дивно.  Я  не  відчувала  страху.  Але  я  добре  пам’ятала  смак  цього  відчуття.  Нудотно  солодкий.  З  нотками  полину.  Страх  перемін.  Ще  одна  вада.  Ще  одна  помилка.  Ще  один  крок  до  прірви  сумнівів.
Саме  страх  перемін  розріджував  мою  дорогу,  знищував  опору  під  ногами  і  сковував  рухи.  
- Як  мені  позбутись  страху?
- Заповни  прірву  сумнівів.  Страх  –  це  узагальнення.  Сумніви  –  це  складова.  
- А  яка  складова  тієї  речовини,  якою  я  маю  наповнити  прірву?
- Нарешті  ти  починаєш  розуміти.  Віра  –  ось  твоя  речовина.  Повір  у  все,  в  чому  сумніваєшся.  І  тоді  ти  перейдеш  на  іншу  сторону.
Сумніви.  Моє  давно  забуте  правило.  Сумніви  –  синонім  приреченості.  Як  тільки  сумніви  закрадались  до  моєї  свідомості  щодо  будь  якого  діла  –  я  точно  знала,  що  справа  прогорить.  Знала.  І  все  одно  робила.  Таким  чином  я  програвала  двічі:  справи  не  йшли,  а  сумніви  подвоювались.  А  чому  так  виходило?  Дуже  просто:  я  сумнівалась  у  собі.  У  своєму  внутрішньому  голосі.    Найбільший  гріх.  Найжахливіший  злочин  перед  собою.  
Морок  навколо  мене  раптом  почав  розсіюватись.  Сірий  туман  огорнув  мене  з  усіх  сторін  і  я  повисла  на  ньому.  Туман  був  густим  і  прохолодним.  Моє  тіло  в’язало  у  ньому,  немов  у  тісті.  Та  це  відчуття  мені  подобалось.  Я  плавала  у  тумані  і  роздивлялась  глибину  своєї  душі.  Я  бачила  нечіткі  обриси  височенних  гір  і  далеке  поблискування  тихого  океану.  Я  рахувала  зорі  ,  що  миготіли  ледь  помітно  у  молочному  небі.  Їх  було  більше,  ніж  я  знала  чисел.  
- Звідки  тут  зорі?
- Це  твої  думки.  Кожна  думка  лишає  помітний  слід.  Цей  слід  перетворюється  на  зірку,  що  загорається  у  твоїй  душі  і  згасає  лише  тоді,  коли  приходить  її  час.  Деякі  гаснуть  мирно  і  непомітно.  Деякі  вибухають  і  осипаються  на  дно  твоєї  душі,  утворюючи  гірські  хребти.
- А  океан?
- Пролиті  сльози...
- Невже  одна  душа  може  вмістити  в  собі  стільки  усього?  Цілу  планету?
- Планету?  Душа  –  це  відображення  Всесвіту!  Кожна  душа  –  це  світ  в  мініатюрі.  І  яким  буде  цей  світ  –  залежить  лише  від  тебе.
Туман  розвіявся  і  я  стрімко  злетіла  догори.  Потоки  повітря  підхопили  мене  і  понесли  над  горами  і  ріками.  Я  бачила  масштаби  і  красу  своєї  душі.  Я  пригадала  сон,  який  наснився  мені  на  сьомий  день  народження…

Тоді  я  померла.  Я  бачила,  як  плачуть  мої  батьки,  як  сумують  родичі,  я  відчувала  їх  біль  і    мені  теж  було  сумно  деякий  час,  аж  доки  я  не  опинилась  в  незвичайному  місці.  Навколо  височіли  могутні  скелі,  розлогими  вітами  розтікались  ріки,  я  бачила  зелені  луки  і  густі  ліси.  Я  летіла  над  усією  цією  красою  і  не  відчувала  нічого,  окрім  безмежного  щастя.  Тоді  у  моїй  душі  ще  не  встигло  погаснути  світло.  Я  підлетіла  до  величезного  екрану  і  низький  чоловічий  голос  сказав  мені:  «Дивись  на  екран,  дитинко!  Зараз  ми  дізнаємось  про  усі  твої  гріхи!»  І  на  екрані,  немов  художній  фільм,  хтось  увімкнув  історію  мого  життя.  Від  самого  народження  і  до  моменту  смерті.  Я  побачила  усі  свої  дитячі  гріхи:  як  обманювала  маму,  як  перекладала  свою  вину  на  маленьку  сестричку,  як  ображала  сусідських  дітей.  Гріхів  було  мало,  але  кожен  з  них  боляче  ранив  мене.  Дивлячись  на  свої  негативні  вчинки  я  відчувала  покаяння  і  сором.  Я  плакала,  не  розуміючи,  як  могла  робити  такі  речі.  Все  той  же  низький  чоловічий  голос  знову  заговорив  зі  мною.  «Повертайся  назад,  дитинко!  Твоя  дорога  ще  не  завершена!»  І  я  прокинулась.  Заревана  і  перелякана.  

І  тільки  зараз,  пролітаючи  над  усе  тією  ж  місцевістю,  я  оцінювала  масштаби  перемін  у  глибині  моєї  душі  впродовж  останніх  вісімнадцяти  років.  Ріки  переросли  в  океан.  Гори  стали  вищі  та  скелясті.  Ліси  густіші  і  такі  дрімучі,  що  згори  виднілися  величезними  темними  плямами.  А  на  тому  місці,  де  колись  зеленіло  смарагдове  поле,  чорним  ворожим  оком  впивалася  в  небо  величезна  прірва.  Саме  її  мені  необхідно  було  заповнити,  інакше  я  ніколи  не  перейду  на  іншу  сторону…




6.
Що  чекало  мене  на  іншій  стороні?  Чому  цей  міст  був  таким  необхідним?  Як  заповнити  прірву?  
Я  сиділа  на  березі  свого  океану  і  бездумно  вглядалася  в  даль.  Сльози.  Скільки  сліз  за  такий  короткий  період  часу.  Ще  трохи,  і  вони  затоплять  усю  сушу  на  дні  моєї  душі.  Вони  поглинуть  гори  знищених  думок,  дрімучі  ліси  моїх  почуттів,  прірву  моїх  сумнівів.  І  опора  під  ногами  назавжди  упокоїться  під  важким  тягарем  тисяч  тон  солоної  води.  
Цього  не  можна  було  допустити.
Я  підвелась  і  повільно  попрямувала  в  той  бік,  де  мене  чекала  моя  прірва.  Божевільна  ідея  сяйнула  у  голові  і  запалила  ще  одну  яскраву  зірку…


Швидка  неслась  по  головній  вулиці  міста,  час  від  часу  сигналячи  незграбним  водіям.  Я  довго  не  могла  прийти  до  тями.  Повіки,  немов  налиті  свинцем,  відмовлялись  підніматись.  Я  не  розуміла,  що  відбувається  і  чому  у  повітрі  застиг  в’їдливий  запах  нашатирного  спирту.  Молода  медсестра  намагалась  ввести  мені  у  вену  якусь  червону  рідину.  Я  повернулась.  Світ  несамовито  крутився  навколо  своєї  осі.  Хотілось  блювати  і  сміятись.  Якого  біса  я  знову  тут?  Це  вже  просто  якийсь  анекдот.  Я  щойно  знайшла  вихід  –і  на  тобі:  якась  роззява  штрикає  мою  руку  товстелецькою  голкою,  уже  втретє  не  потрапляючи  у  вену.  Я  спробувала  підвестись:
- Що  сталось?  
- Ви  втратили  свідомість.  Посеред  парку.  
- Куди  ви  мене  везете?  
- В  лікарню,  звісно.  Ви  маєте  кому  зателефонувати?  
- Ні.
- Хтось  може  за  вами  приїхати?
- Ні!
- Ви  зовсім  одна?
- Ні.
- Я  не  розумію.
- А  вам  і  не  треба  розуміти.  Відпустіть  мене.
- Що  ви?  Не  можна.  Ваш  тиск.  Він  ледь  відчутний.  Навіть  у  трупів  тиск  вищий.
- Ви  впевнені  у  цьому?
- Це  був  жарт.
- Ви  впевнені  в  цьому?

Я  стомилась  від  дискусії.  В  голові  ще  паморочилось  і  настирливо  дзвеніло.  Я  мала  терміново  повернутись.  Але  як?  
-  У  вас  є  хлороформ?  
-  Є.
-  Покажіть.
-  Навіщо  вам  хлороформ?
-  Ніколи  не  бачила.
-  Це  вас  заспокоїть?
-  Ще  й  як.
-  Ось.  Дивіться…  Що  ви  робите?  Не  вдих…


Я  стою  на  краю  прірви.  Вітер  несамовито  тріпоче  моє  розпущене  волосся.  Я  знаю  відповідь,  та  не  знаю  -    як  вчинити  задумане.  Треба  все  розкласти  по  поличкам…

7.

Звідки  беруться  сумніви?  Що  породжує  їх?
Думки!
Навколо  мене  височіли  скелі  розбитих  думок.  Саме  ці  думки  і  стали  причиною  появи  моєї  прірви.  
Безглузді  думки.  Дурні  думки.  Приречені  думки.  Боязливі  думки.  
Скелі  росли,  прірва  глибшала.  Я  породила  її  своїми  думками.  
Приречені  думки.
Я  не  вірила  у  те,  про  що  думала.  Я  не  думала  про  те,  у  що  вірила.  Я  усе  переплутала.  Мій  світ  перевернувся  з  ніг  на  голову.  Своїми  думками  я  вирила  не  просто  прірву,  а  могилу.  Могилу  для    мрій,  цілей,  для  віри  в  переміни.  Я  орудувала  своїми  думками  як  лопатою,  а  наточив  її  страх.  Страх  –  як  узагальнення.  І  думки  –  як  складова.  
-  Я  хочу  засипати  прірву  камінням  своїх  розбитих  думок!
-    Ти  хочеш  знищити  скелі  на  дні  своєї  душі?
-  Я  ніколи  не  любила  скелі.  Вони  мертві.  Відмерлі  рештки  варто  похоронити  на  дні  прірви  моїх  сумнівів.
-  Ти  впевнена,  що  саме  захороненням  своїх  негативних  думок  зможеш  повернути  світло  надії?
-  Я  впевнена.  У  мене  немає  інших  варіантів.
-  Я  вітаю  тебе.  Вони  не  помилились  у  виборі.  Ти  вирішила  задачу.
Раптом  мій  світ  почав  трястись.  Скелі  розколювались.  Величезне  каміння  засипало  прірву,  стікаючись  моторошними  лавинами  з  усіх  закутків  моєї  душі.
Я  парила  у  небі  і  спостерігала  за  апокаліпсисом.  Мій  Всесвіт  руйнувався,  а  я  –  його  творець  –  просто  дивилась  з  висоти,  з  болем  у  серці  приймаючи  радикальні  переміни.  Я  не  очистилась.  Я  відчувала,  що  так  і  не  змогла  повністю  повірити  у  себе.  Мені  не  вдалось  знищити  усі  скелі.  Але  прірва  була  заповнена  настільки,  аби  можна  було  перейти  на  інший  бік.
-  Що  на  іншому  боці?
-  Найпотаємніші  глибини.
-  Невже  це  так  важливо?
-  Це  більше,  ніж  важливо.  Це  те,  заради  чого  існує  кожен  Всесвіт.  Це  пізнання  найтаємничіших  глибин  мудрості.
-  Невже  усі  відповіді  в  нас  самих?
-  Хто  дістається  глибин  своєї  підсвідомості,  хто  занурюється  у  свій  Всесвіт  і  уміє  бачити  й  слухати  –  тому  відкривається  сама  сутність  усього  прийдешнього.
-  Сутність  усього  прийдешнього…  Виходить,  кожна  людина  –  володар  свого  Всесвіту.  І  кожна  людина  –  творець  своєї  долі.  І  сутність  усього  прийдешнього  тут,  на  дні  душі,  у  кожному  з  нас…
-  Мало  хто  розуміє  це.  Мало  кому  вони  відкривають  ці  знання.
-  Вони?  
-  Вони  вдихнули  цнотливий  макет  Всесвіту  у  кожного  із  нас  по  подобі  Одного  Єдиного  Абсолюту.  Всесвіт  –  поняття  безкінечне.  Він  не  має  початку  і  кінця,  тому  що  його  продовження  відображене  у  кожній  клітині,  живій  істоті,  планеті,  Галактиці.  Між  елементарною  часткою  та  усім  Всесвітом  жодної  різниці.  Елементарна  частка  є  складовою  Всесвіту  і  водночас  його  точною  копією.  Ось  чому  він  безмежний.
-  Хто  Вони?
-  У  них  немає  імені  і  в  той  же  час  мільярди  імен.  У  них  немає  тіла,  і  в  той  же  час  їх  відображення  у  всьому  існуючому.  Вони  не  мають  початку  і  кінця.  Вони  безсмертні,  бо  вмирають  щодня  і  воскрешають  знов.
-  Це  енергія?
-  Енергія.  Надтонка  матерія  енергетичних  розрядів.
-  Це  саме  ті  знання,  що  приховані  на  тій  стороні  прірви?
-  Лише  незначна  частина.


Я  знову  відчувала  в’їдливий  запах  нашатирю.
-  Це  ви  що  собі  таке  вигадали?  
-  Вибачте,  я  не  знала.
-  Як  не  знали?  Ви  не  знали,  що  від  хлороформу  свідомість  вимикається?  Ви  що  –  фільмів  не  дивились?
-  У  мене  немає  телевізору.
Я  була  уже  в  лікарні.  Я  лежала  на  кушетці  і  якийсь  сивуватий  дядько  –  лікар  у  величезних  окулярах  пильно  вглядався  в  мої  зіниці,  пальцями  відтягуючи  в  різні  сторони  повіки.
-  Ви  потрапляли  в  аварії?
-  Ні.
-  У  вас  бували  травми  голови?
-  Ні.
-  Струси?
-  Ні.
-  Ви  лікувались  у  психіатричних  чи  невропатологічних  відділеннях?
-  Ні.
-  Голова  болить  часто?
-  Ні.
-  Як  ви  себе  зараз  почуваєте?
-  Чудово.  Я  можу  іти?
-  Ми  не  маємо  права  відпускати  вас  в  такому  стані.  Низький  тиск.  Носова  кровотеча.  Скидається  на  важку  травму  голови.
-  У  мене  не  було  ніяких  травм.
Медсестра  здивовано  поглянула  на  мене,  мов  на  божевільну  і  простягла  дядечці  –  лікарю  медичну  картку.
- Шановна!  Так  ви  ж  півроку  тому  розбились  у  ліфті!  А  ось  і  діагноз:  тра…


Я  знову  сиділа  на  березі  свого  океану  і  вдивлялась  у  його  неосяжну  далечінь.  Мені  було  добре.  І  спокійно.  І  затишно.
-  Я  не  хочу  повертатись.  Не  повертайте  мене.
-  Так  не  можна.  У  тебе  інша  мета.
-  Яка?
-  Дійти  до  фіналу.
-  Я  стомилась  боротись.  
-  Ти  маєш  розказати  усім.
-  Мене  ніхто  не  стане  слухати.  Мій  діагноз  говорить  сам  за  себе.  Кому  цікаві  думки  шибанутої?  
-  Забій  головного  мозку  –  це  ще  не  божевілля.  Крім  того,  мозок  тут  взагалі  до  уваги  не  приймається.  Слухай  серце.  Воно  постійно  з  тобою  розмовляє.  Особливо  в  найважчі  хвилини.
-  Я  не  хочу  назад.
-  Ти  мусиш.  Ти  повинна  покинути  свій  внутрішній  світ  і  навчитись  жити  у  зовнішньому.  Ти  можеш  повертатися  сюди,  сидіти  на  березі  свого  океану  і  вдивлятись  у  його  неосяжну  далечінь.  Ти  можеш  задавати  запитання  і  отримувати  відповіді,  але  залишатись  на  довго  наодинці  за  своїм  світом    -  неприпустимо.  Твоя  мета  ще  не  осягнена.  Головне  –  тепер  ти  умієш  знаходити  двері.
За  моєю  спиною  ніби  упало  щось  величезне  і  важке.  Я  озирнулась.  Це  був  ліфт.  Його  двері  відчинились  і  сліпуче  світло  осяяло  усю  глибину  моєї  душі.  
- Іди.  Час  повертатись.
І  я  пішла.  Я  покинула  свій  внутрішній  світ.  Ліфт  стрімко  нісся  крізь  галактики,  час  від  часу  потрапляючи  у  метеоритні  дощі  та  минаючи  чорні  діри.  Раптом  все  стихло.  Світло  погасло.  В  абсолютній  темряві  я  спробувала  знайти  кнопку.  Двері  відчинились…
Кушетка.  
Дядечко  –  лікар.  
Перелякана  медсестра.  
Запах  нашатирного  спирту…
                                                                                                                                                                                                                                                   (опубліковано  в  журналі  "Дніпро"  у  2012  році.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462872
дата надходження 28.11.2013
дата закладки 14.01.2014


Георгій Грищенко

Космос

Космос  щось  лисим  шепоче,
Мабуть,  таємні  знання,
А  всім  чубатим  не  хоче,
Роблять  хай  все  навмання.

Генії  лисі,  як  бубон,
В  світі  лишають  свій  слід,
Решта,  що  ходять  із  чубом,
Щезнуть  неначе  той  лід.

Хочеться  генієм  бути,
Та  не  лисію  чомусь,
З  космосу  голос  не  чути,
Тож  я,  як  всі,  розчинюсь.

Голову  мо`  поголити,
Космос  нашепче  й  мені,
Буду  безсмертне  творити,
Зникнуть  і  думи  сумні.
28.11.03.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466993
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2013


Анна Берлинг

Молитва

Ти  переміг  в  сердечній  битві,
І  зняв  незайманий  вінок.
Я  чула,  ти  казав  в  молитві,
Що  я  найкраща  із  жінок.

Я  чула,  ти  просив  у  Бога
Порозуміння,  каяття,
Щоб  світлою  була  дорога
Усього  нашого  життя.

Щось  бубонів  про  блага,  кошти,
Що  щастя  хитре,  а  не  це,
А  потім,  мов  малий  непослух,
Закрив  долонями  лице.

І  все  молив  про  світлу  днину,
Підводив  руки  в  божу  синь,
А  я  дивилась  тобі  в  спину
І  теж  хрестилась  під  «Амінь».

І  тихо  підійшла  ізбоку,
Ти  не  здригнувся,  не  закляк,
Узяв  в  долонні  мою  руку  -  
Такий  простий  і  щирий  знак.

Я  бачила,  як  по  обличчю
Сльози  відвертості  лились.
У  ту  хвилину  надліричну
На  нас  зійшла  небесна  млість.  

Аж  просльозилася  ікона,
Здається,  з  неба  плакав  Бог.
Я  стала  поруч  на  коліна,
І  ми  молилися  удвох…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449952
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 06.10.2013


Анна Берлинг

Уличенная в измене

Я  заново  пытаюсь  жить.
Но  без  тебя…  В  порыве  плача,
Я  прошлое  хочу  забыть  –  
Какая  сложная  задача!

И  со  щеки  смахнув  слезу,
Что  будто  кровь  течет  по  вене,
Я  крест  позора  понесу,
Как  уличенная  в  измене.

На  шаг  от  ката  впереди,
У  гильотины,  ждущей  хладно,
И  с  алой  буквой  на  груди,
Я  объясню  до  боли  складно:

 −  Прости,  мой  ласковый  жених,
Что  я  с  другими  изменяла,
Хоть  ни  единого  из  них
Я  тяжело  не  отпускала.

Мы  разошлись  давно  с  тобой
На  два  пути  любви  и  мести,
И  я  обзавелась  мечтой  –  
Захоронить  остатки  чести.

Я  много  истин  поняла,
Что  подтверждаются  годами.
Ты  думаешь,  что  я  жила
С  полузакрытыми  глазами?

Переводила  все  на  смех  –  
Так  виделись  намного  проще
Истории  твоих  утех
С  высокой,  стройной  и  потоще.

Понять  мне  это  не  дано,
И  объяснить  до  боли  сложно:
Тебе,  самцу,  разрешено,
Так  почему  же  мне  не  можно?

Вдруг  ты  поднялся  на  помост
Пред  публикой  спаситель  словно,
Над  гильотиной  произнес:
   −  Снять  наказанье.  Не  виновна!

...Я  заново  пытаюсь  жить,
Неся  тавро  на  теле  бледном,
Но  не  могу  тот  день  забыть,
Когда  палач  в  доспехе  медном

Хотел  урезать  жизни  нить,
За  то,  что  честно  обвинили.
Зачем  я  вновь  пытаюсь  жить?
Вы  лучше  бы  меня  казнили…                                                                                                                    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449239
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 06.10.2013


Георгій Грищенко

Утікає самота

Утікає  у  темні  куточки
Безпорадна  моя  самота,
Коли  звістка  надходить  від  дочки,
Або  син  телефоном  віта.

І  здається  –  життя  ще  триває
І  розпачливий  сум  пропада,
Вся  природа  радіє  й  співає,
А  навколо  одна  доброта.

Що  хвороби  старечі  минули,
Що  ти  дітям  потрібний  завжди,
Що  тебе  не  усі  ще  забули,
Є  у  гості  ходити  куди.

Та  у  темнім  кутку  зачаїлась
Безпорадна  гірка  самота,
Мого  розпачу  ще  не  наїлась,
Все  чекає  і  слини  ковта.
18.09.05.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450429
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 23.09.2013


Юрий Богатинский

Робот

По  квартире  громкий  топот.
Смазан  чаем  механизм.
С  тормозком  уходит  робот:
Утром  строить  коммунизм.

По  дороге  купит  пачку
Очень  крепких  сигарет
Не  забудет  и  за  жвачку  -
Перегара  с  нею  нет.

Подойдёт  на  остановку:
Где  икаруса  все  ждут  -
Ту  с  дверями  мышеловку
Угодить  в  какую  труд.

Робот  с  роботами  вскоре
Попадает  на  завод:
Где  то  слово  на  заборе
Из  трёх  букв  про  всех  господ.

Носит  тяжести  бедняга,
Бьёт  кувалдой  без  конца,
Курит  часто  работяга:
Вытирая  пот  с  лица.

Схемы  плавятся  часами
От  серьёзнейших  программ:
Всюду  мат  под  небесами
Сварка,  сборка  и  сто  грамм:

В  бане,  после  жёсткой  смены.
Грязь  смывается  с  трудом  -
Забываются  гиены
В  касках  белых,  скоро  дом!

Все  уставшие  в  салоне:
Где  звучит  всегда  шансон.
И  икарус  по  промзоне
Мчит  из  ада  под  музон.

Остановка,  снова  пачка
Тех  же  самых  сигарет.
Банки  в  сумке  и  заначка!
Робот  пьёт,  ведь  счастья  нет.

Телек  ждёт  с  металлоломом,
Что  звенит  не  так  в  ночи.
Он  войдёт  шатаясь  с  громом
В  дверь  и  скажет:"Не  кричи!"


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113020700867

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398861
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 06.08.2013


V. Zolin

Вечный вопрос без ответа

[b]на  фото  видим  мы  природы  диво:  
рассвет?  
закат?  
не  важно...  
но  красиво!  
и  каждый  новый  день  -  судьбы  творение,  
а  как  узнать:  
где  смерть,  
а  где  рождение?[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433095
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 01.07.2013


Александр Томко

Этот сайт станет красным

 Этот  сайт  станет  красным
Сквозь  беду,  через  боль!
Сгусток  виршей  напрасных
Разобьет  карамболь.

Скажем  голосом    строгим:
В  смену  марш,  твою  мать!
Не  с  руки  станет  многим
В  поэты  играть.

Лейте  реку  живую
В  фабричный  проем,
Ну  а  песнь  трудовую
Мы  вам  напоем!


Время  станет  такое:
Тащить  борону!
Время,братцы,  святое-
Мастырить  страну!


Видишь  молнии?  Грянет
Ослепительный  век,
В  нем  поэтом  воспрянет
Трудовой  человек.

И  рабочий  с  завода,
И  подводник    кап-лей.*
И  не  будет,  уроды,
Здесь  ваших  соплей!



*  капитан-лейтенант  -  воинское  звание  офицера  ВМФ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434761
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 01.07.2013


Шон Маклех

Мій шлях

Я  народився  в  Дубліні  (Ірландія)  у  1  квітня  1915  року  і  майже  все  життя  прожив  у  цьому  давньому  і  казковому  місті  -  Темній  Гавані  (крім  кількох  років  поневірянь,  подорожей  і  перебування  в  Ольстері  в  найбільш  буремні  його  роки  і  періодичного  відпочинку-відлюдництва  в  самотньому  будиночку  серед  ірландської  глушини  в  графстві  Слайго).  Хоча  мої  батьки  родом  з  міста  Леттеркенні  (графство  Донегол)  -  звідти  мої  корені,  від  людей  з  кланів  О’Доннелл  та  О’Ґаллагер.  Клан  МакЛех  мало  знаний  в  Ірландії.  Це  вже  не  уланський,  а  коннахтський  клан.  Предки  з  цього  клану  в  мене  теж  були.  Тому  почавши  свою  літературну  і  журналістську  працю  я  підписувався  Шон  МакЛех.  Так,  так,  я  спробував  себе  на  ниві  журналістики,  хоча  газета  псує  літератора,  а  тим  паче  поета.  Я  знав  багатьох  поетів  і  прозаїків,  яких  зіпсувала  газета.  Англійською  я  писати  не  любив,  а  гельською  мовою  в  ті  часи  газети  майже  не  видавалися,  мої  статті  редактори  брали  неохоче:  шинфейнівські  редактори  вважали.  що  мої  статті  недостатньо  шинфейнівські,  фіанафайлівські  редактори  вважали,  що  мої  статті  недостатньо  фіанафайлівські,  фінегельські  редактори  вважали,  що  мої  статті  недостатньоо  фінегельські*,  а  всі  три  різновидності  редакторів  вважали,  що  мої  статті  занадто  мудро  написано,  занадто  заумно  і  філософськи,  і  хто  отаке  буде  читати,  і  взагалі,  це  газета,  а  не  збірник  філософських  праць,  і  ми  тут  не  вірші  пишемо,  а  статті  про  актуальні  події,  і  таке  інше.  Зі  своїм  шкільним  другом  Томасом  О’Саліваном  я  спробував  видавати  власну  газету  в  місті  Корк  під  назвою  «Клох»  гельською  мовою  у  1947  році,  але  вийшло  всього  два  номери  і  наша  газета  зазнала  повного  фінансового  краху.  Після  провалу  моєї  спроби  стати  редактором  газети  я  найнявся  за  порадою  мого  старого  друга  на  рибальську  шхуну  і  спробував  стати  моряком  і  рибалкою.  Моряк  з  мене  вийшов  нікудишній,  але  я  зрозумів,  що  море  це  теж  книга,  її  можна  читати,  на  її  сторінках-хвилях  можна  писати  вірші,  а  риби  -  це  чудові  співбесідники,  вони  інколи  розумніші  за  людей,  бо  ніколи,  на  відміну  від  людей  не  плавають  у  лайні.  
Про  своїх  предків,  як  і  кожний  ірландець,  я  можу  розповідати  нескінченно.  При  цьому  забуваючи  де  закінчується  правда  і  починається  вигадка.  Але  так  чи  інакше  предки  мої  з  півночі  та  заходу  Ірландї  -  з  Уладу  та  Коннахту,  з  тих  місць,  що  нині  називають  гелтахт  -  це  шматочки  Ірландії,  де  досі  збереглась  ірландська  (гельска)  мова.  Гельську  мову  я  успадкував  від  батьків  і  живучи  в  англомовному  Дубліні,  де  тільки  окремі  люди  розуміють  гельську,  я  відчував  себе  ніби  на  чужині  -  на  «рідній  чужині»,  як  я  прочитав  на  старості  років  у  відомого  українського  поета.  
Батька  свого  я  не  знав  -  він  загинув  під  час  повстання  за  незалежність  Ірландії  від  англійської  кулі.  Через  багато  років  мені  зустрівся  один  ветеран  повстання  і  розповідав  купу  легенд  про  мого  батька.  Зокрема,  що  його  псевдо  серед  повстанців  було  «Капітан  Рорі»,  що  останніми  його  словами  були  слова:  «Óglaigh  na  hÉireann…  Sinn  Féin  …»  -  «Ірландська  республіканська  армія...  Ми  самі...».  І  що  поховали  його  серед  Дубліна  на  клумбі,  коли  ще  точилися  вуличні  бої  і  що  один  з  повстанців  при  цьому  просалютував  з  кріса  і  вигукнув:  «Рорі  врятує  Ірландію!»  Але  я  в  це  не  вірю.  Мені  здається,  що  все  це  вигадка  того  старого  дивака,  який  хто  зна  чи  справді  знав  мого  батька.  Але  так  чи  інакше  саме  від  батька  я  успадкував  своє  шинфейнерство  і  псевдо  «Капітан  Рорі»  в  лавах  ІРА.  Про  свою  діяльність  в  ІРА  та  в  лавах  «Шин  фейн»  я,  звісно.  ніколи  нічого  не  напишу.  І  навряд  чи  хтось  напише  про  «Капітана  Рорі».  В  Ірландії  це  ще  не  стало  історією  (А  що  в  Ірландії  стало  історією?  Все  що  відбулось,  ніби  відбулось  вчора.  а  не  тисячу  років  тому,  ніби  досі  триває...).  Крім  того  і  в  Ірландії,  і  в  усьому  світі  до  ІРА  та  «Шин  фейн»  ставляться  неоднозначно.  Та  чого  там  гріха  таїти  -  я  сам  до  ІРА  та  «Шин  фейн»  ставлюся  неоднозначно.  Може  колись,  років  через  сто,  коли  все  нарешті  стане  історією,  як  стало  історією  Ірландське  Великоднє  повстання  1916  року,  може  хтось  і  напише  про  «Капітана  Рорі».  Але  сумніваюсь,  що  ця  писанина  буде  про  мене  -  я  знав  як  мінімум  трьох  бійців  ІРА,  яких  називали  так  само  -  «Капітан  Рорі».  
За  своє  життя  я  перепробував  багато  професій  -  був  моряком,  рибалкою,  вантажником,  кухарем,  продавцем  пива,  вуличним  музикантом,  двірником,  вчителем  географії,  фермером,  водієм  велосипеда,  проповідником  істини,  шукачем  скарбів,  помічником  археолога,  пожежником,  кондуктором,  журналістом,  газетлярем,  старателем,  комбатантом,  підпільником,  філософом,  літературознавцем,  крамарем.  На  старість  років,  назбиравши  трохи  грошенят,  відпочиваю  від  трудів  праведних.  Займаюсь  літературною  творчістю.  Англійською  мовою  -  мовою  цих  зайдів  сасенех,  які  досі  поневолюють  частину  моєї  країни,  мені  писати  мені  не  випадає.  
Якось  я  вирішив  писати  вірші,  в  тому  числі  українською  мовою.  Цієї  мови  мене  навчив  один  українець,  що  потрапив  до  Ірландії  ще  у  1922  році  з  Канади  -  колишній  вояк  першої  світової  війни.  Він  воював  у  лавах  канадського  експедиційного  корпусу  на  кривавих  полях  Шампані.  Це  саме  про  нього  і  його  товаришів  по  зброї  Р.  Кіплігнг  написав  вірш  «Канадцям».  На  фронті  він  був  поранений,  потім  після  шпиталю  жив  в  Англії,  потім  якимось  чином  його  занесло  в  Ірландю,  в  Дублін.  Він  був  нашим  сусідом  в  убогому  дублінському  домі,  в  якому  жив  у  сусідньому  з  нами  помешканні  у  1922  -  1928  роках.  Про  себе  він  сказав,  що  родом  він  чи  то  зі  Снятина,  чи  то  з  якогось  села,  що  біля  Снятина,  що  на  Черлені  Русі  і  звати  його  Андрій  Стефурак.  Хоча  по  документам  він  був  Андрю  Стівенсон  і  саме  під  таким  іменем  він  був  в  Канадському  експедиційному  корпусі.  Сумніваюсь,  що  ці  імена  маюсть  якісь  стосунки  до  його  справжнього  імені.  Емігрував  він  до  канади  у  1910  році,  а  в  1914  пішов  добровольцем  в  британську  армію.  Вечорами  він  грав  на  сопілці,  а  я  і  ще  кілька  сусідських  дітлахів  любили  послухати.  Саме  він  мене  і  навчив  української  мови,  яку  він  називав  «руська  мова»,  а  про  себе  він  казав,  що  він  «русин».  В  серпні  1928  року  він  поїхав  до  Канади  і  про  його  подальшу  долю  мені  нічого  не  вдалось  довідатись.  
Виховували  мене  мама  і  бабуся.  Жили  ми  досить  бідно,  і  дитинство  моє  було  босоноге  у  буквальному  розумінні  цього  слова.  Але  сяк  так-так  закінчивши  школу  я  поступив  до  Трініті-коледжу  у  1934  році.  Моя  мама  мріяла,  що  б  я  конче  став  джентльменом.  У  Трініті-коледжі  я  спеціалізувався  на  філології  -  студіював  кельтські  і  слов’янські  мови.  Саме  в  бібліотеці  Трініті-коледжу  я  зіштовхнувся  з  творами  Григорія  Сковороди,  які  буквально  перевернули  мій  світогляд  і  уявлення  про  слов’янські  культури.  Але  коледж  я  не  закінчив  -  фінансова  скрута  змусила  мене  кинути  навчання  і  заробляти  на  хліб  насущний  перебиваючись  випадковими  заробітками.  Я  пробував  писати  -  літературознавчі  і  філософські  статті,  вірші  і  прозу.  Але  швидко  зрозумів,  що  моя  писанина  нікого  тоді  не  цікавила.  З  написаного  в  ті  роки  майже  нічого  не  збереглося.  У  подальші  роки  інколи  трохи  писав  -  різними  мовами  і  трохи  публікувався  під  різними  псевдонімами.  Мої  літературні  спроби  в  Ірландії  мало  відомі  -  хіба  у  вузькому  колі  друзів.  Українською  мовою  писав  в  стіл  -  так,  заради  розваги.  І  то  більше  після  того  як  вийшов  на  пенсію.        
Крім  того  моє  зацікавлення  українською  мовою  пояснюється  ще  й  тим,  що  згідно  давніх  ірландських  легенд  предки  ірландців  примандрували  на  Остів  Долі  (так  в  давнину  називали  Ірландію)  з  Русі  -  з  берегів  Борисфену,  зі  старої  і  сивої  Скіфії.  Крім  української  мови  використовую  для  віршування  нашу  ірландську  мову  -  гельську.  Пишу  у  різних  жанрах,  але  лімеріки  майже  ніколи  не  писав  -  мої  корені  все  таки  з  Донеголу,  а  це  Улад.  Лімеріки  випадає  писати  все  таки  жителям  Манстера.  Хоча  всі  ірландці  диваки  і  як  писав  Зігмунд  Фройд:  "Ірланці  -  це  єдиний  народ,  який  не  піддається  психоаналізу",  диваком  себе  ніколи  не  вважав.  Я  ним  був.

Примітка:
*  -  «Фіне  гел»  (ірл.  -    Fine  Gael)  -  «Обєднані  гели»,  «Фіана  файл»  (ірл.  -  Fianna  Fáil)  -  «Солдати  долі»,  «Шин  фейн»  -  (ірл.  -  Sinn  Féin)  -  «Ми  самі»  -  ірландські  політичні  партії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364572
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 17.06.2013


Мирослав Гончарук_Хомин

Доза морфіну

Іноді  примхи  твоїх  ідей  -
Визначають  дозу  морфіну,
Краще  поміж  німих  людей,
Ніж  серед  душевних  мімів...

Іноді  жалі  твоїх  думок  -  
Визначають  суботній  вечір,
Краще  поміж  чужих  жінок,
Ніж  серед  ідейних  зречень...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426503
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 22.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013


Твоя Наталка

Монологи

П'ята  хвилина  нового  дня
Минула.
Місто  заснуло,  але  не  я.
Втонула
В  світлі,  розсіяному  по  кутках
Від  телефону.
І  у  безглудій  надії  на  звук,
Домофону....
Штори  покочуються  на  вікні
Містично.
Думки    розкидані  у  голові
Хаотично.
В  ліжку  для    двох    знову  сама.
Одиноко.
Як  же  дратує    відсутність  тебе  і
Спокій.
Знову    придбала  білизни  два
Комлекти.
Хотіла,  щоб  ти,    а  побачить  лиш  кіт  мене
Відверту.
І  по  ТБ  зараз  лише  кохаються
Пари.
А  може  і  ми  так  задихатимемось  вже
Незабаром?
Ти  не  подумай,  не  схиблена  я  
На  інтимі.
Плотські  утіхи  без  жару  у  серці
Неприпустимі.
Просто  так  хочу    тобі  на  спину  холодні
Ноги.
Змерла  сьогодні  ,  а  сказати  нікому.  Веду
Монологи

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420234
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 24.04.2013


kanan

Що ми, люди, наробили?

Мірроточить  біло-синім
На  білбордовій  іконі
Новоспечений  в  законі,
Нам  пороблений  месія.
Ясноокий,  мов  дитина,
Пане  «злодій  на  довірі»:
«Що  там  ще  за  Україна?
Той  довісок  Межигір’я?»
Що  ми,  люди,  наробили?
Хто  нам  розум  не  засіяв?
Не  дарма  нас  держить  бидлом
Нам  пороблений  месія.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331954
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 13.02.2013


Ірина ФедориSHин

Замазура

Жив  маленький  замазура
В  місті,  що  на  букву  А.
Щоранкова  процедура
Умивання  –  це  був  жах!

Замість  того,  щоб  у  ванну  –
Нишком  мультики  вмикав.
Зуби  чистив  –  ледь  не  плакав,
У  дворі  ловив  лиш  гав,

Потім  падав  у  багнюку,
Біг  до  мами  у  сльозах…
При  купанні  також  пакав,
Аж  ридав  сусідський  дах!

«Замазура-замазура,»  –
Називала  дітвора
Ну,  а  згодом  і  плаксієм..
Ображали  не  зі  зла.

Тут  хлоп’я  із  пересердя:
"Не  пласкій  я  –  Олексій!"
Вигукнув  –  усі  завмерли.
Сила,  мужність  з-попід  вій.

Я  вже  хлопець  немаленький,
Називайте  на  ім’я.
Годі  вже  мене  дражнити
Акуратним  буду  я!

Автор:  Ірина  Шушняк-Федришин
Контекст:  http://irynafedoryshyn.com/zamazura/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396777
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 13.02.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2013


eshlie

о так, ммм, боже, далі.

і  він  каже  слова,  що  захоплюють  дух
він  -  митець,  і  від  нього  я  просто  без  тями
загубила  я  глузд  в  нього  десь  між  рядками
о  так,ммм,боже,  далі.
ух.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388873
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 13.02.2013


Тали Ра

синий кит

я  -  синий  кит,
и  у  меня  плавники  вместо  рук,
холодное  море  -  мой  преданный  друг,
а  солнечный  круг  согревает  своим  теплом.
не  знаю,  что  будет  потом,  меня  не  волнует  потом,
ведь  я  же  родился  китом,
огромным  таким  китом,  красивым  таким  китом
с  хвостом.

но  ночью  мне  снится  какое-то  место,
там  луг,  и  что  совсем  для  кита  неестественно,
я  бегу  по  нему  босиком  с  каким-то  дурацким  зонтом
возможно,  когда-то  я  не  был  китом,
возможно,  я  был  влюблен,
тогда  я,  наверное,  был  дураком...
я  рад,  что  я  стал  китом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330775
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 10.12.2012


oath

что стоишь - садись

"Птицы  должны  жить  в  лесах  
и  не  тревожить  людей..."  Оксана  Боровец


Что  стоишь  -  садись.  правды  нет  в  ногах

у  меня  есть  Бог  -  у  тебя  их  два
у  меня  есть  долг  -  у  тебя  их  пять.
ты  меня  просторнее,  как  ни  взять

ты  меня  живее,  меня  смелей.
у  меня  на  лбу  не  обсох  елей,
а  уже  недобро  глядят  с  икон.

подойди  и  ляг,  раздели  мой  сон.

но  тебе  не  можется  подойти:
птица  вьет  гнездо  в  глубине  груди
и  кричит,  приблизиться  не  дает.

...и  ласкаешь  ты,  бережешь  ее


отпустить  бы  птицу  лететь  в  леса,
только  мы  не  в  праве  других  спасать.
у  тебя  есть  страх,  у  меня  их  пять  -  

я  тебя  просторнее,  как  ни  взять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380118
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 25.11.2012


oath

зарисовка

все  что  могло  смешаться  во  мне  смешалось
круг  замыкается,  в  нем  замыкаюсь  я.
женщина  плачет,  не  вызывая  жалость,
"голая"  в  свете  узкого  фонаря.
я  подавлю  желанье  остановиться
и  попросить  ее  промолчать  беду.

город  брезглив.  прохожие  кривят  лица.

я  поднимаю  голову  и  иду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379633
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 25.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2012


Твоя Наталка

Втома

Закінчився  день  -  і,  нарешті,  я  вдома.  
Чотири  стіни,  чашка  чаю  і  втома...  
А  ще  -  телефонна  коротка  розмова:  
"Привіт!"  і  ще  на  прощання  два  слова.  

А  далі  -  лиш  очі  зімкнути  бажаю!  
І  все  -  я  реальність  земну  покидаю.  
Полину  до  неба,  до  зір  доторкнуся,  
У  мріях  й  бажання  своїх  розчинюся.  

У  сні  я  зустрінусь  з  тобою,  коханий  
І  вже  розставатись  ніколи  не  стану.  
Мій  сон  -  це  мій  світ,  що  до  ранку  існує.  
Здалося  б,  ніщо  вже  його  не  зруйнує.  

Будильник...  О  ні!..  У  реальність  назад.  
Дзвінок  обірвав  сновидінь  зорепад.  
І  я  піднімаюсь,  вдягаюсь..  Не  хочу!!!  
О,  як  набридаютья  недоспані  ночі.  

А  потім  -  робота,  робота  і  люди  -  
Байдужі,  нещасні,  жорстокі...  Повсюди!  
Навколо  усіх  метушня  і  проблеми,  
Важливі  питання,  безглузді  дилеми.  

А  стрілки  годинника  ходять  по  колу  
І  час  не  зупинить  ніхто  і  ніколи.  
І  знову  закінчиться  день  -  і  я  вдома...  
Чотири  стіни,  чашка  чаю  і  втома..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374788
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 06.11.2012


Твоя Наталка

Вдихаю дим чужої сигарети

Вдихаю  дим  чужої  сигарети,
Ковтаю  згустки  не  своїх  проблем.
Пакую  всі  думки  в  сумні  куплети.
І  мрію  про  пиріг  із  мигдалем.

Я  слухаю  чужу  невинну  сповідь.
І,  навіть,  ще  поради  роздаю.
Та  пролітає  повз  за  словом  слово:
Замріяна  й  задумана  стою.

Мені  б  в  своїх  проблемах  розібратись
І  зрозуміти:  що,  куди,  і  як?
І  хоч  потрохи  плавно  намагатись  
Душі  мозоль  лічить,  що  так  набряк.

Тонка  цигарка  із  вчорашньої  газети
Рожевим  вогником  освічує  балкон.
Абстрактні  димом  вимальовує  портрети  
І  розум  власниці  занурює  в  полон.

Вона  притупить  в  серці  біль  і  смуток,
Та  не  усуне  жодного  з  питань.
Фальшивою  анестезією  окута,
Не  збавишся  своїх  зобов’язань.

А  я  відсповідаюсь  на  папері  –
Він  стерпить  все  і  не  судитиме  мене
У  зошиті  сховаю,  як  в  печері,
Все  те,  що  в  хворій  думці  промайне.

І  знаєш,  може  я  і  старомодна,  
Та  цю  отруту  все  ж  не  підпалю.
Якщо  ж  на  шкоду  буду  я  голодна,  
То  краще  з  мигдалем  пиріг  куплю.

А  ти  вдихаєш  дим  від  сигарети,
Ковтаєш  попіл  з  згустками  проблем.
А  я  пакую  всі  думки  в    куплети.
І  мрію  про  пиріг  із  мигдалем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375787
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012


V. Zolin

Усталость

По  небу  дальних  берегов,  
Сквозь  пелену  забытых  судеб  
Бегу
От  самозваных  судей,  
От  повседневности  оков.  

А  зеркала  моей  мечты,  
Тоскливой  патиной  кривые,  
Являют  реи,  петли,  выи…  
И  неотвратности  мечи.  

Вещей  изменчивая  суть  
Не  умаляет  правды  вещей;
И,  монотонностью  изменчив,  
Алкает  разум  блага  муть.  

Извилист,  долог  коридор  
Бездушья  гама  городского  –  
Но…  чёрт  поставил  на  хромого!  

И  долгожданен  приговор.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372673
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 24.10.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2012


Catocala Lacrymosa

Выходной моллюска

Мой  дом  затопило  снова,
Ведь  дом  мой  -  в  приливной  зоне.
Вода  вокруг  -  что  такого?
Кровать  заплывает  сонно
На  кухню.  
Я  просыпаюсь.

Блестят  перламутром  стены,
Наполненные  до  края
Водой  и  тягучей  ленью,
Песком,  мутно-серым  илом,
Посудой  и  содержимым
Коробок  и  полок.
Силы
Хватает  смотреть,  как  мимо
Плывет  холодильник  с  пивом.

Такой  -  выходной  моллюска,
Текущий  неторопливо...

И,  знаешь,  не  утоплюсь  я,
Хоть  дом  затопило  снова,
Хоть  дом  мой  -  в  приливной  зоне...

Живу  я  на  расслабоне.
А,  правда,  и  что  такого?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370044
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 10.10.2012


Юрий Богатинский

Одни

Мы  встречаемся  случайно  -
 С  очень  многими  людьми...
 Понимая  изначально,
 Что  останемся  одни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365365
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 30.09.2012


V. Zolin

Кто как

Кто-то  родился  букашкой.
 
Кто-то  -  подобием  твари.
 
Кто-то  «родился  в  рубашке».
 
Кто-то  «родился  в  Ferrari»!

Кто-то  -  сестрой  или  братом.
 
Кто-то  родился  и  спился.
 
Кто-то  -  сынком  депутата.
 
Кто-то  -  аборт:  не  родился.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342924
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2012


Юрий Богатинский

Как дела?

Вопрос  знакомых  слышен  часто:
"Ну  как  идут  твои  дела"?
А  что  сказать,  что  всё  прекрасно?  -
Что  жизнь  шампанского  полна.

Да  всё  и  так  прекрасно  видно:
Одежда  та  же,  как  и  я.
Живу,  как  жил  с  толпою  слитно
И  так  же  нет  в  глазах  огня.

Ведь  не  курю  сигары  с  Кубы
И  с  прессом  баксов  не  хожу,
Не  захожу  под  кайфом  в  клубы
Давая  волю  куражу.

Какие  здесь  дела  в  колхозе?  -
Одна  работа  и  пивко.
И  крокодил  всё  в  той  же  позе
С  которым  утром  нелегко.

Да  и  другим  не  интересно  -
В  ответ  услышать  монолог:
На  свой  вопрос,  что  так  любезно
Задаст  при  встрече  средь  дорог.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11205055987

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335205
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012


Стр@нник

Зависть

За  что  всё  тебе?  Иль  родился  в  рубашке?!
Ты  кушаешь  сладко,  а  мы  жрём  какашки,
Ты  сытый,  обутый,  гламурно  одетый,
Мы  прокляты  тьмою  -  ты  светом  воспетый;
Имеешь  квартиру,  жену  королеву,
Мы  тлеем  в  лачугах  и  ходим  налево,
Ты  благоухаешь  -  воняет  от  нас,
Ты  всё  украшаешь,  а  мы  без  прикрас;
Детей  расплодил  -  мы  ж  идём  на  аборты,
С  семьей  посещаешь  благие  курорты,
Без  отпуска  мы  на  полях  и  заводах,
Ты  счастлив,  а  мы  прозябаем  в  невзгодах.
Ну  что  же  так  в  мире  всё  несправедливо:
Ты  -  лучшие  вина,  а  мы  квасим  пиво,
А  чем  же  ты  лучше,  скажи  нам  на  милость?
Но  солнце  за  шторами  туч  вдруг  укрылось…

В.Стр@нник                              24-  05-11  

http://vadimstrannik.ru/

http://vadimstrannik.ucoz.ru/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261483
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 17.04.2012


Catocala Lacrymosa

План действий

Любить  доверие
Расстаться  с  перьями
Не  быть  поспешною
Скрывать  помешаность
Играться  жизнями  
Говорить  афоризмами
Бежать  от  прошлого
Быть  в  меру  пошлою
Не  верить  в  вечное
Не  быть  беспечною
Не  пить  без  повода
Не  слушать  доводов  
Быть  верной  мнению
Любить  растения
Смириться  с  холодом
!!!  Не  пить  без  повода
Любить  отчаянно
Быть  обучаемой
Привыкнуть  к  ревности
Не  портить  верности
Себя  обманывать
Влюбиться  заново
Жить  безразличием
И  для  приличия
Прождать  три  месяца
Забить.  Повеситься.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323392
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Catocala Lacrymosa

Нигилизм

Ты  говоришь,  что  я  -  бревно,
Как  будто  мне  -  не  все  равно,
Поправишь  -  "не  люблю  -  любил",
Как  будто  злиться  хватит  сил.
 
Мне  девятнадцать.  Я  пьяна.
Уже  давно  послать  бы  "на"  
Тупой  общественный  сортир,
В  который  превратился  мир...
-  "Прости  меня.  Я  -  идиот.
Целую.  Твой  Искариот"
-  "Скажи,  что  любишь."  -  "Да,  люблю".
Я  вытираю  так  соплю,
Как  будто  кровоточит  нос.
В  чем  смысл  жизни?  На  вопрос  
Ты  отвечаешь:  "Жизнь  -  говно!.."
Как  будто  мне  -  не  все  равно.
 
Мой  нигилизм.  Твой  нигилизм.
Обиды  -  ряд  целебных  клизм.
Звонки,  рыдания  всю  ночь,
Кого-то  -  кто-то  -  гонит  прочь.
Ошейник  слов.  Ваниль  цитат.
Никто  не  скажет  "Виноват".
Я  -  далеко.  Ты  -  далеко.
А  глупость  -  вот,  подать  рукой.
Мне  девятнадцать.  Я  вольна
Послать  терпенье,  верность  "на"...
Но  -  жду  тебя.  Смотрю  в  окно.
Как  будто  мне  -  не  все  равно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325683
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Юрий Богатинский

Царский шут

Только  умные  поймут,
Подоплёку  острых  шуток  -
Что  нам  дарит,  царский  шут:
Запуская  царских  уток.

Мы  все  держим  животы,
Заливаясь  диким  смехом  -
Позабыв,  что  все  шуты
Выступают  с  царским  эхом.

Мы  смеёмся  над  собой,
Дружно  хлопая  в  ладоши,
Прекращая  смехом,  бой  -
Согласившись  с  весом  ноши.

Шут  -  не  трус  для  всей  толпы,
Смело  он  толкает  речи,
Но  цари,  не  так  глупы  -
Смехом  гасят  гнева  печи.

Посмеются  дураки
И  пойдут  батрачить  дальше,
Ведь  умеют  шутники
Охлаждать  толпу,  как  раньше.

Шут  всегда  служил  царю,
Из  пакон  веков  известно.
Хохочи,  народ  во  всю
Ведь  царю,  смешить  полезно.

P.S.Владимир  Зеленский  мой  земляк.Он  ТАЛАНТИЩЕ!!!Но  то,  что  он  царский  шут  -  это  точно.Народ,  думай  над  кем  ты  смеёшься!


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2012
Свидетельство  о  публикации  №112032111350

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323956
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 22.03.2012


ks

Я хочу удалиться из жизни, xоть на день, ну хотя бы на час

Я  хочу  удалиться  из  жизни,
Хоть  на  день,  ну  хотя  бы  на  час.
Отдохнуть,  упорядочить  мысли,
Снять  усталость  с  измученных  глаз.
Оторвавшися  от  монитора,
Посмотреть  на  багровый  закат.
 И  уйти  с  тупикового  спора,
До  момента,  когда  вступит  мат.
Все  проблемы  мои  и  печали,
Я  хочу  во  «вне  зоны»  послать.
Как  они  меня  все  ЗАДОЛБАЛИ!
Выключаюсь,  ложусь  просто  спать.
И  пусть  сны  будут  не  цифровые,
Пусть  реальность  придет  хоть  во  сне!
Пускай  будут  и  люди  иные,
Не  фальшивы  и  добры  ко  мне.
Выхожу  из  онлайна  на  сутки,
И  кто  знает  обратно  ль  вернусь.
Расцветают  в  саду  незабудки,
Уповая  в  душе  моей  грусть.
Надоело  другой  притворяться,
Натираясь  красками  масс,
И  за  никами  вечно  скрываться,
Истощая  словарный  запас.
До  свиданья,  услышимся  скоро…
Все  ж  вернусь  к  виртуальным  сетям.
На  всегда  я  уйти  не  готова,
Я  инстинктом  привязана  к  вам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323869
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Рижулька

Жіноче щастя

У  неї  було  все:  врода,  кар'єра,  успіх,  затишна  оселя  і  коханий  чоловік.  Не  було  єдиного  -  маленького  сонечка,  що  зігріває  серце  кожної  жінки.  Вона  дивилася  на  щасливі  обличчя  матерів,  які  гуляють  зі  своїми  дітками,  а  в  душі  болісно  бриніло:  Чому?  Чому?  Чому?  З  кожним  днем  будні  перетворювалися  в  болючу  сірість.
Та  одного  дня,  прокинувшись,  вона  відчула  в  собі  щось  нове  -  зародження  нового  життя.  Вона  аж  світилася  від  радості,  осяюючи  яскравим  світлом  усе  навколо.
Дев'ять  місяців  пролетіли  як  одна  мить.  І  ось  на  неї  дивиться  сіренькими  оченятами  її  синочок,  усміхається  беззубим  ротиком  і  простягає  маленькі  рученята:
-Агу-мама!
Тепер  вона  по-справжньому  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297402
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 16.03.2012


ks

Самотність

Ну  доленька  із  мене  познущалась!
Усі  пішли,  а  я  зосталась.
Одна,  одна,  завжди  одна…
Напевно  в  цім  моя  вина!
Чи  може  горда,  а  може  й  ні
Від  всіх  цих  слів  лиш  гірш  мені!
Пече  у  грудях  величезна  рана,
Скоро  зжере  мене,  скоро  зів’яну.
Життя  іде  без  цілей,без  мети,  
Байдуже,  апатичне,  без  жаги.
І  день  іде  неначе  цілий  рік,
І  смак  усього  поступово  згірк.
Чи  ж  смерть  скоріш  сюди  прийшла!
Чи  б  щось  змінилось?  Та  дарма!
Надія  жевріє  іще,
Та  скоро  біль  її  уб’є!
Скоріш  закінчити  б  строфу…
Цей  вірш  я  проклинаю,  та  не  рву!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287167
дата надходження 19.10.2011
дата закладки 15.03.2012


V. Zolin

О мечтательности

Мечтательность  -  это  зараза,
 
Губительная  непременно:
 
Иметь  не  реально  сразу
 
И  море;  
 
И  по  колено.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320892
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Юрий Богатинский

Машинам, не место во дворах!

Однажды  вечером  прекрасным:
Пил  пиво  я  смотря  футбол  -
Футбол  конечно  был  ужасным,
Но  вдруг  услышал  вопли:  "Гол"!

Донёсся  крик  не  с  электрона,
Там  продолжали  мучить  мяч.
Я  вмиг  достиг  перил  балкона
И  стал  неистово  горяч  -

Мой  мерседес  забил  тревогу,
Погромче  бабок  со  двора.
Мне  захотелось  вырвать  ногу  -
Тому,  кому  уже  пора.

Спустился  вниз  как  истребитель  -
Ведь  я  на  первом  этаже!
Попался  в  руки  мелкий  житель
И  сразу  сжалось  его  же.

Футбольный  прыщ  просил  пощады,
Когда  я  вынул  острый  нож...
И  я  проткнул  тот  мяч  отрады,
Назло  десятку  детских  рож.

Провёл  рукой  по  мерседесу:
Убрав  пылинки  подлецов.
И  завершил  на  этом  пьесу
Пославши  к  чёрту  всех  жильцов.

Мой  мерседес  стоит  по  центру  -
В  тени  убогого  двора.
Нельзя  в  футбол  играть  проценту,
Что  носит  имя  "Детвора".

Пускай,  как  я  вливают  пиво
И  возле  телека  торчат  -
Ведь  бить  машины  не  красиво,
Какие  день  и  ночь  кричат.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11203075096

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319819
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012


Liliya Al*******

Да, я становилась на колени

Сколько  раз  я  поддавалась  лени,
И  цветной  была,  и  чёрно-белой...
Да,  я  становилась  на  колени,
Только  лишь  когда  сама  хотела.

Часто  попадая  в  завихрени,  
Словно  лодка  с  множеством  пробоин...
Да,  я  становилась  на  колени,  
Но  лишь  перед  тем,  кто  был  достоин.

Нет,  ничто  не  предано  забвенью,
Хоть  не  каждый  шаг,  наверно,  понят...
Да,  я  становилась  на  колени,  
Но  лишь  перед  тем,  кто  это  помнит.

Яркие  цвета  и  светотени...
Жизнь  моя  -  большая  галерея.
Да,  я  становилась  на  колени
И  ничуть  об  этом  не  жалею!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190468
дата надходження 19.05.2010
дата закладки 01.03.2012


Іра Сон

Я умею летать…

Я  умею  летать!  
Генетический  сбой,  аномалия…
Но  с  рождения  крылья  растут  у  меня  за  спиной.
Прикоснись  к  ним,  не  бойся!  
Ты  думаешь,  я  ненормальная?
Не  такая,  как  все?  
Ну  тогда…  полетели  со  мной!
Ты  не  бойся  упасть  –  
я  поймаю,  сумею,  я  сильная!
Ты  не  бойся  сгореть  –  
я  от  солнца  закрою  собой.
Как  красиво  вокруг…  
и  глаза  мои  –  синие-синие,
как  кусочки  небес…  
шелест  крыльев,  как  нежный  прибой…
Полетаем  ещё?  
Как  прекрасно  быть  просто  свободными
От  законов  и  правил,  условностей,  злых  языков…
Устаю  иногда  ощущать  я  себя  инородною,
Одинокой,  чужой…  
а  сейчас  мне  с  тобой  так  легко!..

***
С  добрым  утром,  родной!  
Так  забавно  щекочутся  лучики,
Проникая  в  окно,  шаловливо  играют  со  мной…
Но  постой,  подожди…  
почему  на  запястьях  наручники?
Почему  так  болит…  
что  случилось  с  моею  спиной?
Почему  ты  молчишь?  
Улыбаешься  грустно-неискренне…
Почему?  
Говоришь,  не  летаю  уже  десять  лет…
Что  ты  сделал  со  мной?  
Что  ты  сделал,  любимый,  единственный?!
Мы  же  вместе  летали!
Тебе  же  так  нравилось!  
Нет?
А  теперь…  Как  теперь?
Говоришь,  привыкаю  немножечко…
Привыкаю,  как  все…  
даже  клетка  мне  очень  мила…
Подожди…  вспоминаю,  как  кто-то  
кормил  меня  с  ложечки,
а  меня  всё  рвало…  
...два,  залитые  кровью,  крыла…
вспоминаю…  ползком…  на  коленях…  
как  стыдно…  как  больно-то…
Говоришь,  я  не  плачу  давно  
и  во  сне  не  кричу…
Но  скажи,  мой  родной,  мой  хороший…  
за  что  ты  со  мною  так?!
Как  ты  мог...  Как  ты  мог?!
Ты  боялся,  что  я...  улечу?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318035
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 01.03.2012


Юрий Богатинский

IQ

Моё  IQ  на  уровне  министра,
Но  я  министром  не  был  никогда.
Ведь  там  нужны,  лишь  данные  артиста,
Чтоб  от  игры,  пищали  города.

Читал  всю  жизнь:Некрасова,  Толстого  -
Да  так  читал,  что  кругом  голова.
IQ  растёт,  но  стал  тупей  тупого,
Что  на  проезд,  найти  могу  едва.

За  пол  минуты  кубик  рубик  в  сборе,
А  за  минуту,  ставлю  шаг  и  мат.
Но  не  могу  себе  позволить  море
И  ощутить  моделей  аромат.

Моё  IQ  работает  лишь  ночью
Во  сне  даёт,  мне  в  руки  автомат
И  говорит:"Веди  житуху  волчью,
Ведь  тот  умен,  кто  бабками  богат".

А  утром  я,  беру  ту  с  полки  книжку  -
Что  я  закрыл,  когда  ложился  спать.
И  ухожу  на  фабрику  вприпрыжку,
Чтоб  там  IQ  обратно  повышать.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11202177830

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314728
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012


Юрий Богатинский

Аборт - это не выход

Он  промолчал  и  так  всё  ясно  -
Ему  не  нужен  карапуз.
Ваш  плод  любви,  зачат  напрасно.
А  плод  для  многих  -  тяжкий  груз.

Он  попрощался  улыбнувшись,
Оставив  выбор  за  тобой...
А  ты,  стояла  не  очнувшись:
Живот  свой  трогая  рукой.

Его  шаги  звучали  громко,
Когда  он  тихо  уходил.
Но  через  день,  стучали  звонко  -
Те  инструменты  белых  сил.

И  ваш  малыш  -  конструктор  Лего
Ушёл  на  сборку  до  Творца:
Разбив  твоё  навеки  эго,
Одной  морщинкой  став,  лица.

Прошли  года,  но  та  морщинка,
Растёт  и  портит  внешний  вид.
По  ней  сползает  та  слезинка,
Какая  прошлое  хранит.

Теперь,  ты  думаешь  иначе,
Свой  взгляд  направив  в  облака...
Нельзя  давать  отпор  удаче,
Когда  на  ней  лежит  рука.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11202166573

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314457
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 17.02.2012


Оливия К.

Про конэц света:)

Оракулы,  короче,
Совсем  сошли  с  ума:
Пророчат  и  пророчат,
Что,  мол,  наступит  тьма,

Возможно,  даже  завтра
Отрубят  по  звонку,
И  все,  как  динозавры,
В  один  момент  ку-ку!

А  может,  в  самом  деле?
Тогда  дела  плохи…
Да  ну  их,  обалдели!
Писали  бы  стихи!

2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310368
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012


Юрий Богатинский

Просятся мысли на волю.

Просятся  мысли  на  волю,
Томно  ютясь  в  голове,
В  ней  ощущая  неволю:
Рвутся  к  бурлящей  молве.

Видимо  скучный  я  парень?
Им  надоело  со  мной.
Было  бы  сердце,  как  камень!
Был  бы  и  мыслям  покой.

Может  им  будет  свободней?
Мне  же  свободней  без  них.
Рифмой  прощаться  удобней  -
С  мыслями,  мыслим  лишь  стих.

Вот  почему  эти  строки:
Словно  побег  из  тюрьмы,
С  мыслями  мы  одиноки
Хоть  и  порою  умны.

Ум  преграждает  дорогу,
Счастью,  что  ищем  в  пути:
Нас  загоняя  в  берлогу,
Где  сочиняем  стихи.

Может  те  мысли,  как  птицы
Встретят  в  сердцах  жаркий  юг?  -
Тех,  кто  откроет  страницы
Наших  немыслимых  вьюг.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2012
Свидетельство  о  публикации  №112012912062

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310027
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 30.01.2012


Юрий Богатинский

Всё сначала

Мне  в  жизни  нравится  одно,
Что  можно  всё  начать  сначала,
В  любой  момент  оставить  дно
И  всплыть  у  самого  вокзала,

А  там  купить  себе  билет
И  укатить  как  можно  дальше:
От  чуждых  мест  где  места  нет,
Где  жизнь  подобна  только  фальше.

Ведь  жизнь  идёт,  стоять  нельзя!
Бывает  в  жизни  очень  больно,
Когда  все  дни  как  все  друзья
Уйдут  когда  нибудь  спокойно.

Пускай  спокойно  будет  им,
А  мне  пусть  будет  неспокойно.
Я  покидаю  город  зим,
Чтоб  с  летом  встретиться  достойно.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11112143231

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299881
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011


Lilafea

Можливо, я на світ цей поспішила…

Можливо,  я  на  світ  цей  поспішила,
Чи  ти,  чомусь,  занадто  забаривсь…
А  може,  Небо  так  пожартувало,
Щоб  долі  наші  тут  пересіклись…
Коли  дівчаток  смикав  за  косички,
Тайком  бува  прогулював  урок  –  
Під  дзвін  церковний  я  тоді  ступала
Та  сукню  підбирала  під  вінок.
Коли  хлопчиськом  бігав  безтурботним,
Ганяв  м’яча  під  гамір  дітвори  –  
Я  колискову  синові  співала
І  раннім-ранком  й  пізньої  пори.
Коли  іще  не  відав  як  кохати,
А  цілувать  дівчат  сусідських  йшов,  –
Я  гіркоту    уже  відчула    втрати,  –
Позбулась  шлюбних  «золотих  оков».
Коли  здалось,  що  життя  минуло
Й  надія  в  чашу  небуття  сплила  –  
Кохання  знову  заживріло  в  серці
І  жар  той  душу  нишком  спопеля.
Я  не  дозволю  трепету  померти
Серця  палкі  не  спинить  поговір.
Вони  не  знають  паспортного  віку,
То  ж  в  щирість  почуттів  моїх  повір!
Тебе  кохаю  я  без  гороскопів
Хоч  не  плекаю  я  надії  в  майбуття,
З  тобою  я  жива  і  хочу  жити,
Які  б  сюрпризи  не  дало  життя….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297129
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 01.12.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2011


Юрчик Антихрист

Из глаз долой!

Из  глаз  долой!  Из  сердца  прочь!
Никто  не  сможет  мне  помочь,
Когда  сижу  я  в  тишине.
Вокруг  лишь  ночь  и  дождь.

Никто  не  сможет  нас  понять.
Никто  не  хочет  потерять
Любовь-  тем  более,  но  все  же
Так  происходит.  Вот  же  бл@дь!

Возможно  я  –  не  я  совсем.
Возможно,  мир  не  тот,  чем  есть.
Порой  ты  хочешь  пить  и  есть.
Желаний  –  тьма!-  всех  и  не  счесть!

Когда  выходишь  на  балкон
И    звёздный  свет  струится  в  глаз,
Когда  ты  молод  или  стар
И  ты  не  пьёшь  одеколон,

Когда  все  спят  –  не  хочешь  спать.
Когда  ты  куришь  –  а,  насрать!..
Когда  один…Всегда  –  один,
И  не  с  кем  даже  переспать!

И  если  видишь  ты  беду,
И  если  какаешь  в  саду,
И  если  мечешься  в  бреду,
Учти!  что  я  тебя  найду,

И,  может  даже,  помогу.
В  твой  сон  тихонько  я  войду,
Открою  дверь  и  уведу
Тебя  в  ночную  дремоту.

Здесь  должен  быть  хороший  стих.
Не  стих,  а  всхлип,  окошка  скрип,
О  вечной  и  живой  любви.
             Но  извини!
Увы!  и  ах!
Здесь  только  я  и  только  ты
Читаешь  столбики  цитат  из  моих  мыслей.
                 Что  ж,  я  рад!
К  чему  ненужные  понты?
           Здесь  только  я!
           Здесь  только  ты!
А  я  пишу  про  всякий  бред,
Про  мысли,  чувства  и  себя.
Не  надоело?  Я  закончил.
Пойду  в  кровать  –  устал  я  очень…
28,11,2010\00:30

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229866
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 13.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2011


Інга Хухра

Об'єкт

Бажати  її  чим  далі,  тим  більше,  бажати  вдвічі  сильніше,  як  будь-який  заборонений  плід.

Франсуаза  Саган    (  "Здрастуй,  журбо"  )


Дивишся  на  мене,  мов  на  бога.
Це  так  зачіпає  і  бентежить.
Зачарований  і  ніжний  погляд,
Мов  приціл  за  мною  пильно  стежить.
Ти  така  маленька,  ще  дитина
У  своїх  неповних  літ  шістнадцять.
Залишились  лічені  хвилини...
і  навіщо  це  мені  у  -...адцять?
Мов  злодюжка  роздягну  очима,
Проведу  рукою  по  сідницях.
Пагін  мій  відчув  бугор  Венери...
Воля  все  ж  міцна,  тверда,  мов  криця.
Безнадійно  лагідно  цілую.
Аромат  незайманої  шкіри.
В  погляді  бездомної  собаки
Стільки  самозречення,  довіри...
Недосвідченість  твоя  купляє,
Застрягає  в  горлі,  просто  душить!
Я  здригаюсь  тілом  лиш  від  думки,
Що  цю  чашу  інший  хтось  осушить!

І  мені  так  легко  бути  всім  для  тебе  в  цю  хвилину.
Хочеш?  --  Стану  переходом  в  світ  кохання,  насолоди?
Мов  безумець  шаленію  від  неторканої  вроди!
Я  би  все  віддав  на  світі,  аби  янголом  лишилась.
Та  диявольська  чарівність  в  мою  кров  губами  впилась!
Недозволені  питання,  теми,  що  табу  лишались.
Ти,  мов  губка  поглинаєш  те,  що  брудом  називалось.
Розум  відповідей  прагне.  Ти  не  в  ті  дверцята  мітиш
І  чужий  мерзенний  досвід,  мов  халат  на  себе  міриш.
Знов  віддав  би  все  на  світі!  Приховати  щиро  хочу...  
плоть  так  пристрасно  бажає  злитись  в  ніжному  цілунку,  
Що  Господь  нам  сам  пророчив.
Це  безглуздя!  Це  шаленство!  І  тебе  я  не  займаю!
Ці  оголені  сідниці!  Все!  Дурію!  Пропадаю!
Неможливо  опиратись.  Більш  не  витерпить  свідомість!
Розум  хвилею  змиває.  Потрапляю  в  невагомість.
Не  пущу  ніде  від  себе.  Ти  ж  давно  для  них  об'єктом
Стала  дикого  бажання.  І  усі  границі  стерто.
Бачу  вже  як  чиїсь  руки  оскверняють  твоє  тіло.
І  огидна  хтива  маска  робить  своє  звичне  діло.
Залишайся  тут,  зі  мною!  Я  тебе  візьму  з  собою.
Не  допущу,  щоби  розпуста  стала  теж  твоєю  грою.
Залишись!  Мені  так  страшно!  
Я  боюсь,  що  згасне  вогник  у  твоїх  очах  бездонних.
 Ні!  Тікай!  Адже  навіки  може  вбити  хтивий  поклик!

Твій  дитячий  сміх  і  легкість.  Ця  допитливість  дитяча.  --
Ненаситність!  Впертість!  Зверхність!  І  любов  скупа  й  бродяча!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283610
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 25.10.2011


Юрий Богатинский

Было

Такой  же  день,  как  год  назад
И  таже  водка,  тоже  пиво.
Чему  же  я  сейчас  не  рад?  -
Не  рад  тому,  что  снова  было.

Хотя  и  было  но  ушло,
Как  и  не  раз  такое  было...
Но  мне  совсем  нехорошо
И  этим  было,  как  накрыло.

И  я  сижу  и  пью  до  дна
И  вспоминаю  это  было...
И  в  чём  в  том  было  глубина?
Когда  в  том  было  только  рыло.

Я  знаю  было,  ты  свинья!
Свиньёй  останешся  как  было.
Один  лишь  Бог  тебе  судья,
И  от  тебя,  меня  стошнило...

Я  рву  в  свой  белый  унитаз:
Всё  от  того,что  раньше  было
А  было  только  пара  фраз
О  том,  что  ты  меня  любило.

Да  я  найду  себе  одну
Не  блядь,  не  суку  и  не  рыло
И  с  ней,  я    встечу  седину
Забыв  о  тех  с  кем  это  было.  



©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11109269090

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282891
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011


Demi Doza

В душе мужской – и праведность, и грех

В  душе  мужской  –  и  праведность,  и  грех,
Ко  всем  он  женщинам  открыт,
С  одной  он  хочет  сладостных  утех,
С  другой  –  поговорить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279536
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 09.09.2011


Sukhovilova

Любити…. як?

Любити  ….Як?
Питання  часу,
Дорожній  знак
Змінив  гримасу.

Сміється  шлях
Яким  бреду..
На  вітер  прах.
З  гори  біду.

З  обличчя  грим,
Із  тіла  одяг..
В  крові  килим,
У  венах  протяг…

Тобі  пишу
В  вогонь  кидаю..
Сльозу  лишу
У  склянці  чаю…

Мій  світ  –  тобі
Забракло  слів….
Душа  в  мольбі,
Із  тиші  –  спів.

Дивлюсь.  Мовчу.
Ковтаю  чай.
Сміюсь  .  Кричу.
В  молитві  –  Рай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275882
дата надходження 19.08.2011
дата закладки 19.08.2011


Джон Капка (Красавцева)

Девчачье. Прелести.

Ты  приедешь  в  мой  город  лесной,
Побредём  по  ирпенским  иголкам,
Что  ковром  расстелились  под  каждой  сосной,
Да  по  киевским  да  просёлкам.  

Я  приеду  в  твой  город  -  столицу  столиц
Погулять  по  любимой  брусчатке,  
Чтоб  из  рук  у  фонтана  кормить  наглых  птиц,
По  банальностям,  да  по  Крещатику.

Мы  поедем  домой  в  Запорожскую  Сечь  -
В  город  самых  обаятельных  мальчиков,
В  теплоту  наших  дружеских  встреч
Пить  ситро  из  бумажных  стаканчиков.

Мы  поедем  с  тобою  на  пляжный  песок,    
Что  щекочет  нас  между  лопаток.
Ты  косы  мои  заплетёшь  в  колосок
И  нырнём  в  ряд  торговых  палаток.

А  сколько  ещё  берегов,  где  мы  не  сидели!
А  сколько  норовистых  морей,
Где  мы  не  были,  которые  нас  не  видели!
Только  выздоравливай  поскорей.
Только  выздоравливай  поскорей.
Только  выздоравливай  поскорей.

Ирпень,  19.07.11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271143
дата надходження 20.07.2011
дата закладки 16.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2011


mogil_serg

я запереЧУЮ!!!

Відчуття  апогею  
Змішане  зі  сміттям  та  звуками  алеї.  
Прихист  для  знедолених  
Та  від  відчаю  за  сонцем  зморених...  

У  цього  міста  дивна  пика  -  
Безкомпромісна  та  велика,  
Незграбно  складені  маршрути,  
Які  заламують  побиті  руки.  

В  бомжів  урбаністичний  досвіт  -  
Безкінечна  війна  за  вторичний  простір.  
Протяги  підземних  переходів  
Примушують  мовчати  на  одній  довгій  ноті.  

Короткі  тільки  ноги  у  аптеки...  
У  цих  квартир  багацько  спеки,  
Та  дуже  мало  вікон  
По-самотньому  безликих.  

Тут  аж  смердить  швидкою  їжею  -  
Зі  смаком  поспіху,  не  свіжою.  
Загримовані  під  правду  поліцаї  
Шукаю  тріщини  у  зграї.  

Вокзал.  Зупинка.  Перекличка.  
Столиця  схожа  на  шкідливу  звичку  -  
Головний  біль,  дешеве  порно.  
Не  зірвати  б  з  глузду  горло..  

Камери  спостереження  в  холодних  книгарнях  
Протистують  камерам  схову...  Ну  хіба  так  гарно?!  
Парки  набиті  пляшками  та  малечею  -  
Я  чую!  Я  ЗАПЕРЕЧУЮ!!!  

Завжди  гримоване  під  кінозірку  
Даєш  лише  одну  криву  картинку  
І  викликаєш  сміх...  Прекрасні  очі  карі,  
Але  завжди  одне:  "Шукайте,  сука,  далі!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272814
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 09.08.2011


mogil_serg

земной кусочек рая

Хочу  смеяться,  веселиться,
Но  почему  то  одинок!
В  толпе  знакомых  морд  напиться  –  
Налей-ка,  брат  еще  глоток!

Бывает  так,  что  в  узком  круге
Собрались  все  твои  друзья!
Вам  весело,  вы  без  натуги
Веселитесь  –  грустить  на  празднике  нельзя…
Но  вдруг  вонзилось  одиночество,
И  дружный  сброд  уже  не  мил.
Тебя  так  давит  это  общество
И  ты  бежишь,  что  было  сил!
Дыханье  сбилось,  ноги  ватой,
Упал,  лежишь  под  звёзд  надзором  –  
Сейчас  ты  можешь  честно  плакать
И  разрывать  себя  позором!
«За  что?  Зачем?  Ну,  почему?...»
Все  те  же  старые  вопросы.
Ответ  не  нужен  никому,  
И  ты  глотаешь  слёзы-росы!..
Выть  охота…
Но  лишь  хрип  твое  дыханье  искажает.
Немая  месяца  забота
Под  ногти  гвозди  забивает!
Вдруг  всё  в  момент  утихло,
Как  будто  бил  чудной  мираж!
Молча,  не  дыша,  в  преддверье  лиха
Считаешь  неба  экипаж.
На  цифре  «Хватит!»  жадный  вдох,
Всё  понимание  психоза.
Ведь  ты  тогда  любил  за  двух  –  
Из  сердца  вырвалась  заноза…
Встаёшь,  улыбка  на  лице,
Дыханье  лёгким  стало!
Такая  дикая  нужда  в  родной  душе,  
Что  крику  в  горле  места  мало!
«Ну,  где  же  все  мои  друзья?»
Летишь,  как  мысль,  к  тем  крепким  хваткам!
А  ты  от  них  ушёл,  сбежал,  ведь  так  нельзя  –  
 И  снова  мчишься  без  оглядки!
Почти  летишь,  в  ушах  свобода!
Ко  всем  чертям  несчётность  бед
К  родным  сердцам  спешу  –  уйди  тревога!
И  снова  дружный  сброд!  
В  объятья  каждого,  целуешь,  руки  жмёшь!
Они  от  счастья  растянули  рот
И  тычут  пальцем:  «Этому  не  наливать!»
«Та,  сколько  можно,  как  никогда  сегодня  пьян!»
«Лишь  только  вещи  одну  поймите:  
Без  Вас  умрут  мои  надежды!»…

Они  молчали  у  костра
И  тихо  хохотали…
Вот  и  сбылась  моя  мечта  –  
Земной  кусочек  рая!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248086
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 09.08.2011


bereZovska

когда [23. 15]

Когда  пронзает  чувство  пустоты,
Размыты  краски,  обжигают  мысли,
Когда  снуешь  по  жизни  без  мечты,
Лишь  с  сигаретой  и  стаканом  виски.

Когда  презренье  к  самому  себе
В  стократ  превыше  самоуваженья,
И  мысли  илом  залегли  на  дне,
Перекрывая  доступ  к  облегченью.

Когда  к  замку  не  подобрать  ключа,
Когда  ты  заперт  в  собственной  же  клетке,
И  все  вокруг  как  будто  бы  «с  плеча»,
Весь  мир  безудержно  повис  на  ветке.

Когда  от  сказки,  что  так  долго  создавалась,
Осталась  лишь  принцесса  взаперти,
И  мир  не  мил,  в  него  я  наигралась.
Как  дальше  быть?  Куда  теперь  идти?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211009
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 31.07.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2011


Смежный человек

Десять маленьких людишек (метаисторическая считалочка)

Десять  людишек  сидели  кружком.
Вдруг  одного  зарубил  топором
Ближний  собрат  —  прямиком  по  башке,
Так  что  их  девять  осталось  в  кружке.

Девять  людишек  пошли  воевать,  
Чтоб  друг  у  друга  богатства  отнять.
Много  добычи  людишкам  досталось...
После  войны  их  лишь  восемь  осталось.

Люди  империю  строить  хотят,
Чтоб  охватила  восход  и  закат.
Места  в  империи  хватит  не  всем,
Так  что  людишек  останется  семь.

Люди  решили  во  имя  креста
Освободить  все  святые  места.
Мир  приносили  огнём  и  мечом  -
Смерть  одного  шестерым  нипочём!

Чтоб  научить  человека  уму,
Людям  природа  послала  чуму.
Люди  не  зря  напрягали  умы  -
Пятеро  выжили  после  чумы.

Чтобы  чума  не  вернулась  опять,
Нужно  колдуний  со  свету  сживать.
Сгинет  в  огне,  Люцифера  сестра!..
Греются  четверо  возле  костра.

Чистой  становится  раса  людей,
Но  среди  них  затесался  еврей.
В  топку  еврея  послали  —  и  вот,
Трое  людишек  на  свете  живёт.

Третий  двоим  демократию  нёс,
Чтобы  с  горючим  решился  вопрос.
Тем  надоело  делиться  сырьём,
Так  что  остались  людишки  вдвоём.

Двое  решали,  кто  будет  главней.
Долго  давали  друг  другу  люлей.
Всем  не  дано  доживать  до  седин  -
И  человечек  остался  один.

Ради  чего  одинокому  жить?
Некого  стукнуть,  ограбить,  убить...
В  общем,  печальный  у  сказки  конец.
С  горя  скончался  творенья  венец.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270621
дата надходження 17.07.2011
дата закладки 17.07.2011


Анна Вейн

Розлука на пероні

Напружено  мовчу.  Вокзальна  тиша
Не  дише,  співчуваючи  з  пітьми...
Давай,  хоч  мить  побудемо  дітьми,
Скажи  ще  раз:  "Не  бійся!  Не  залишу".

Де  наше  завтра,  хто  навчить  чекати?
Минеться  час,  не  будемо  на  "ти",
Крізь  дикий  біль  насмілилась  піти,
Крізь  щем  душі  навчилася  мовчати.

Розлуки  біль  на  Львівському  пероні.
В  міцних  обіймах  ніжності  тону.
Я  проклинаю,чуєш,цю  весну,
Повільно  відпускаючи  долоні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267347
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 29.06.2011


Call_me_Sashka

зажигай себя

Что  ж  ты  мальчик,  приходишь  домой  под  утро
читаешь  вместо  есенина  камасутру,
ненавидишь  родину  и  тишину.
И  идешь  ко  дну.
В  перерывах  между  виски  и  сигаретой
на  салфетках  строчишь  свои  куплеты.
Ты  поэт  по  жизни,  значит  давай,  пиши.
Только  нет  души.
Ты  красивый,  надо  отдать  тебе  должное,
в  душе  твоей  видимо,  что-то  сложное,
любая  продаст,  что  есть,  за  твои  глаза.
Заглянуть  бы  за...
Каждая  третья  проводит  тебя  слезами,
чертов  мальчик  с  ангельскими  глазами,
и  реветь  будет  и  в  агонии  повторять:
\"он  ушел  опять...\"
В  одежде  только  дольче  и,  может,  прада,
а  в  гитаре  не  дальше  пятого  лада
и  аккорды  будто  пустыми  стали.
Все  достали.
Все  же  ночью  сквозь  потолок  видишь  небо
проклинаешь,  всех  кем  не  стал  и  кем  не  был.
Рожденный  ползать,  ты  все  же  хочешь  лететь.
начинай  гореть.

Ведь  внутри  тебя  есть  кто-то,  кто  всех  прощает.
Мы  спасем  тебя,  я  тебя  обещаю.
И  стихи  твои  будут  как  мартовские  дожди.  
Только  жди.
Дожидайся  тех,  кого  целовать  будешь  даже  трезвым
И  скучать  по  отчаяным  шуткам  резвым.
Говори  люблю  только  одну  любя.
Зажигай  себя.́́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262261
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 01.06.2011


Юрий Богатинский

Не слушай дураков!

Всегда  находятся  такие,
Кто  хочет  веру  в  нас  убить  -  
Мол  мысли  наши  все  пустые
И  что  не  так,нам  стоит  жить!

Они  уводят  нас  от  цели  -
Рисуя  схемы,чертежи...
И  мы  садимся  на  качели  -
Качели  льстивой,подлой  лжи.

Мечты  мы  вскоре  забываем
И  видим  лет  пустых  пробел...
Всё  ниже  руки  опускаем,
Живём  без  смысла  и  без  дел.

А  те  которые  нас  сбили  -
С  того  пути  которым  шли,
Давным-давно  о  нас  забыли,
Они  других  глупцов  нашли.

Такие  люди  есть  повсюду:
Среди  знакомых  и  родни,
Они  стоят  подобно  пруду  -
На  месте  их  проходят  дни.

Хватает  в  жизни  режиссеров,
Какие  роли  раздают,
Найти  пытаются  актёров,
Мечты  которых  разобьют!


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11006024028

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185502
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 28.05.2011


Corvin

ЧИТАЙТЕ ТА КОМЕНТУЙТЕ ВІТАЛІЯ ВОЙТКА !

Я  Віталій  Войтко,  –  
Немічна  людина,
Придумайте  мені  риму
На  слово  КАЛИНА…

Овва!  Сам  придумав!
«Калина  -  людина»!
Ось  я  вже  і  маю
Вірша  половину…

Трохи  ще  набрешу
Про  очі-волошки,
Про  стежину  й  рушничок
Десь  приліплю  трошки…

Треба  ще  згадати,
Як  летять  лелеки,-
Вийде  віршик  гарний,
Хоч  і  недалекий…

Ну  ось  і  готово!
Стрічайте  поета!
Я  Віталій  Войтко  –
Людина-легенда!

Коментуйте  мої  вірші,
В  Обране  скидайте,
Як  знайдете  десь  пумилку,
То  не  осуджайте…

Краще  фото  подивіться  –
Я  крутий  там  дуже!
Головне  –  то  те,  що  зверху,
Що  в  серці  –  байдуже…

Автобіографію
Уже    почитали?
Дочитали  вже?  Отож!
Я  Войтко!  Щоб  знали!...  

18.05.11р.              Corvin

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261098
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 26.05.2011


Юрий Богатинский

День победы во Львове

Жены  уж  нет  давным-давно.
Остался  я  и  мой  мундир
И  это  серое  окно
В  котором  плачет  командир.

И  слёзы  капают  на  пол,
Ведь  страшно  выйти  в  этот  Львов
И  вместо  водки  валидол,
На  День  Победы  за  сынов!

Но  я  пойду,  ведь  я  солдат:
Меня  ведь  ждут  и  я  их  жду...
Ведь  Львов  отнюдь  не  Сталинград
И  как  тогда,  Бог  даст  дойду.

Я  принесу  свои  цветы:
За  шагом  шаг,  но  я  дойду.
Хотя  горят  вокруг  костры
Остаться  дома  не  могу

И  вот  иду  среди  костров:
Знамёна  красные  горят.
Берлин,  такой  же  как  и  Львов  -
Фашисты  есть  среди  ребят.

За  что  я,  братцы  воевал?
Кому  несу  свои  цветы?
Тому  кто  жизнь  свою  отдал
Не  будь  со  мною  Львов  на  ты.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11105105345

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258762
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 11.05.2011


Юрий Богатинский

Глупец

Я  видел  свет  и  видел  тьму...
Уже  потом  себя  увидел.
И  стал  вопроc:"Но  почему?
Я  этот  мир  возненавидел...

Ведь  мир  такой,  какой  он  есть  -
Он  без  углов,  но  с  уголками.
Мы  тратим  жизнь  на  то  чтоб  сесть:
Повыше  всех  -  над  головами.

Но  заскрипит  однажды  стул
И  падать  будет  очень  больно.
Щенком  что  ел  и  всё  срыгнул
Назад  посмотрим  недовольно.

Глаза  бесчисленных  глупцов
Следят  за  миром  днём  и  ночью
Найти  пытаясь  мудрецов
Что  видят  мир  воочию.

Я  видел  свет  и  видел  тьму,
Уже  потом  себя  увидел.
Я  не  мудрец  и  потому,
Я  этот  мир  возненавидел.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258878
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011


Corvin

2000

За  годом  год,  судьбу  не  обижая,
Я  подошел  к  большему  рубежу.
Его  значенье  смутно  сознавая,
Сказать  я  должен  то,  что  я  скажу…

Сегодня  поздно,  завтра  будет  рано,  –
Рабом  не  буду  этих  глупых  дат,
Но  чтобы  жить    как  прежде,  без  обмана,
Приходит  время  дань  себе  отдать…

И  вот,  на  рубеже  тысячелетий,
Я  на  себя  смотря  со  стороны.
И  вижу  все  в  каком-то  мрачном  свете,
Как  будто  снятся  мне  дурные  сны!…

Осенним  вечером,  холодным,  мокрым,
Свет  фонарей  похож  на  желтый  яд,
А  я  стараюсь  быть  все  время  добрым,
А  я  ищу  в  трамвае  нежный  взгляд…

А  я  традиции  и  предрассудки  
Отбросил  прочь  –  душа  моя  чиста,
Но  слушая  мои  простые  шутки
Не  слышат  люди  слова  ПУСТОТА…

А  я  иду…  На  пятки  наступает
Отброшенная  мною  как-то  тень.
Могли  друзьями  быть  мы,  но  не  знает
Она  значений  слов  “усталость”,  “лень”…

А  вот  мой  дом  –  уютный  и  далекий,
Но  к  ужину  я  как  всегда  успел.
А  в  доме  том  опять  хрипит  Высоцкий,
Как  двадцать  лет  тому  назад  хрипел…

И  каждый  здесь  по-своему  способный,
И  каждого  ждет  в  доме  теплота.
Хоть  в  доме  том  и  нет  любви  особой,
Но  злобы  здесь  не  будет  никогда…

Стараюсь  молчаливым  быть  и  мудрым,
Отчаянье  улыбкою  прикрыть.
С  утра  я  думаю:  “Насколько  трудным
Тот  будет  день,  что  предстоит  прожить?…”

А  вечером,  в  руке  сжимая  щетку
Кровь  смешиваю  с  пастою  зубной…
И  дело  здесь  не  в  силе,  не  в  расчете,
А  в  том,  что  не  владею  я  собой…

Все  к  дьяволу  –  и  планы  и  надежды,
Ведь  расписанье  завтрашнего  дня
Опять  останется  таким  как  прежде,  –
Остановилось  время  для  меня…

А  ведь  на  самом  деле  все  иначе:
Уходит  время  –  это  я  стою
И  вслед  ему  смотрю,  а  это  значит,
Что  я  его  уже  не  догоню…

 30.12.99р. Corvine

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199125
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 06.05.2011


Corvin

Ось сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…

Присвячується  Джеку,  який  збудував  дім...





Ось  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  це  –  легендарні  й  не  дуже  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  це  -    майстер  страху  і  гри  VELVET  CAT,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  ось  ще  ніким  не  підкорений  ДУХ,
Яка  час  від  часу  чита  VELVET  CATa,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  ось  БОРОДА  –  думка  зроджує  рух,
В  якому  вирує  нескорений  ДУХ,
Яка  час  від  часу  чита  VELVET  CATa,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  ось  і  ЛАСУНКА  з  своїми  думками,
Які  в  БОРОДІ  вже  прискорили  рух,
В  якому  вирує  нескорений  ДУХ,
Яка  час  від  часу  чита  VELVET  CATa,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  ось  ІГОР  ВОВК  пильно  стежить  за  нами,  
Який  забирає  ЛАСУНКУ  з  думками,
Які  в  БОРОДІ  вже  прискорили  рух,
В  якому  вирує  нескорений  ДУХ,
Яка  час  від  часу  чита  VELVET  CATa,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

А  ось  ЛЯЛЯ  БО  і  щоденник  її,
Яка  не  напише  про  ВОВКА  ні  грама,  
Який  забирає  ЛАСУНКУ  з  думками,
Які  в  БОРОДІ  вже  прискорили  рух,
В  якому  вирує  нескорений  ДУХ,
Яка  час  від  часу  чита  VELVET  CATa,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

Ось  CORVIN,  який  трохи  дивний  або…
Який  зупиняється  на  ЛЯЛІ  БО,
Яка  не  напише  про  ВОВКА  ні  грама,  
Який  забирає  ЛАСУНКУ  з  думками,
Які  в  БОРОДІ  вже  прискорили  рух,
В  якому  вирує  нескорений  ДУХ,
Яка  час  від  часу  чита  VELVET  CATa,
Якого  цінують  і  знають  поети,
Які  кожен  день  закидають  куплети
На  сайт,  що  придумав  ЮХНИЦЯ  ЄВГЕН…

 9.04.2011р.                      Corvin

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252747
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 06.05.2011


V. Zolin

Каждый каждому каждый

Каждому  молодцу  снится  

Каждую  осень  -  весна.  

Каждый  ухватит  синицу  -  

Каждый  наестся  сполна.  

И,  каждой  твари  -  по  паре,  

Каждый  в  мечтах  -  чародей.  

В  каждом  живёт  добрый  барин,  

В  каждом  скучает  злодей.  

Каждому  верится  в  Бога  

В  каждого  час  роковой,

Каждый  в  болезни  -  убогий,  

Каждый  казнится  молвой.  

Каждый  под  мухой  -  отважный!  

Каждый  желал  барыша.  

Каждый  для  каждого  -  каждый.      

В  каждом  ютится  душа...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257818
дата надходження 05.05.2011
дата закладки 06.05.2011


V. Zolin

Психо-поэтический синдром

Весна-предатель  в  гости  норовит.  
Брожу,  угрюмый,  по  февральским  лужам.  
Но  водка,  вечный  "доктор  Айболит",  
Не  греет:  и  простужен,  и  не  нужен.  

Отравлен  с  юных  лет  я  ветерком,  
Замешанным  на  мёде  и  сирени:  
Мерещится  признания  мне  трон  -  
Судьба  надменно  ставит  на  колени.  

Владельцы  и  властители  умов  
Расселись  по  уютным  кабинетам:  
К  ним  "музы"  приезжают  перед  сном,  
Каратами  звеня,  в  кабриолетах.  

Шампанское  сегодня  не  в  честИ:    
Богема  пробавляется  текилой,  
Лакает  виски,  как  аперитив,  
А  капельница  утром  -  от  могилы  

"С  гарантией"  на  месяц  отскочить.    
В  приёмных  секретарши-"пионерки":  
"всегда  готовы!",  в  смысле,  оттрубить  
на  partys,  фестивалях,  фейерверках...  

Хочу  ли  этой  жизни?  Нет  -  хочу!  
Брожу  угрюмый,  по  февральским  лужам:  
Налейте,  тётя,  "сотку"  -  полечу  
Туда,  где  месяц  май  и  всем  я  нужен.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239343
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 17.04.2011


V. Zolin

Жаркие наблюдения, или Наблюдения в жару

Давно  уже  подмечено,  что  чем  короче  юбочка,  

Тем  больше  недостатков  она  скрывает  дурочки.


Давно  уже  не  новость,  что  миром  правят  вырезы:

Эх,  сколько  бравых  умников,  нырнув  туда,  

не  вылезли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198047
дата надходження 27.06.2010
дата закладки 17.04.2011


V. Zolin

О любви и Но, А, И

Привет-привет,  
почтовый  ящик  -  не  электронный,  
а  железный!  

Конечно,  жить  сегодня  слаще,  
но,  почему-то,  
бесполезней.

Хочу  массаж!  
И  только  тайский!  
Но  жук  навозный,  
а  не  майский,  
жужжит,  подлец,  у  изголовья,  
пока  мы  маемся  любовью.  

Я  ненароком  не  опасен.  
И  ненароком  руки  жму.  

Но  ты,  любимая  -  Герасим,  
а  я,  скорей  всего  -  Муму.  

Вонзился  вечер  (бесполезный)  
в  мою  тахту.
Лежу.
Болезный.  
Лежу  и  пялюсь  в  потолок.
 
Но  чем  я  родине  помог?  

А  чем  она  мне  помогла?
     
И  не  любила.  
И  лгала.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227806
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 17.04.2011


Юрий Богатинский

Япония цунами

Сейчас,  вы  видите  глазами,
Как  беззащитен  человек...
Я  вам  скажу  через  цунами,
Через  погибших  и  калек.

Что  это  только  лишь  начало  -
Начало  вашего  конца...
Чтоб  в  душах  ваших  прокричало
Всё  горе  вашего  Творца.

Я  всех  найду,  но  через  время  -
Никто  не  спрячется  теперь!
И  кто  живёт  в  Меня  не  веря,
Того,  Я  сам  открою  дверь.

Жалел  Я  вас,  жалел  веками,
О  чем  сейчас  Я  пожалел...
Огнём,  ветрами  и  цунами
Я  прекращу  ваш  беспредел.

Пускай  плывут  мои  иконы,
На  дно  ложатся  купола.
Пришла  пора  понять  законы
И  перебить  все  зеркала.

В  мои  глаза,  смотрите  люди,
Как  громко  плачет  ваш  Отец.
Вы  возомнили,  что  вы  судьи
Забыв,  что  ваш  судья  -  Творец.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11103144705

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246998
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 16.03.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2011


Юрий Богатинский

Бизнес

Познав  предательства  науку,
Людей  нутро  и  жизни  грань
Не  жмет  друзьям  он  больше  руку
Ему  других  теперь  не  жаль

Себе  лишь  только  доверяя,
Надеясь  только  на  себя,
Идет  по  жизни  забирая
Забыв  понятие"нельзя"

По  людям,словно  по  ступеням,
Восходит  к  собственной  мечте
Привык  к  чужим  пред  ним  коленям
И  черствым  стал  к  чужой  беде

Других  мозоли,не  волнуют
Не  стыдно,быдло  обмануть
Воруют  все  и  он  ворует
И  видит  в  этом  жизни  суть

На  фарш  пускает  всех  партнеров
Пакет  контрольный  -  цель  его
Других  не  терпит  режиссеров,
Свое  привык  снимать  кино

Киты,малюски  и  акулы
Просторы  наши  бороздят
И  у  акул  не  сводит  скулы
От  тех,кого  они  едят.

©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11007055805

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174859
дата надходження 01.03.2010
дата закладки 06.02.2011


Юрий Богатинский

Детская проституция.

Под  вечер,  джип  подъехал  к  дому:
Где  дяди  ждут  ночных  гостей!
Девчонки  молятся  Святому,
Чтоб  спас  сегодня  всех  детей.

Троим  девчонкам  по  двенадцать...
Анюте  девять  -  спецзаказ!
А  на  часах  семнадцать  двадцать:
"С  машины  выйти"  -  всем,  приказ.

А  дальше  скользкое  знакомство,
Кого  и  как,  из  них  зовут.
Слова:"Хорошее  потомство,  
И  на  мытьё,  вам  пять  минут".

Потом:  лишь  баня,  секс  и  крики
И  вид  довольных  мужиков:
Какие,  Оле,  Свете,  Вике
Всё  рвали  колкостью  штыков.

Там  где-то  плакала  Анюта,
Которой  дали  наркоты!
Одним  в  карман  всё  шла  валюта,
Других  лишали  чистоты.

Всем  повезло  -  без  групповухи.
Сегодня,  Бог  не  там,  а  здесь!
Не  прошлый  раз...Побольше  прухи!
Спасибо,  Господу,  он  есть!

И  вот  открылись  двери  джипа.
У  всех  болит:  и  там  и  там.
Теперь  домой  мы  едим  типа.
Давая  волю  лишь  слезам...

©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11101228282

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236345
дата надходження 22.01.2011
дата закладки 23.01.2011


Юрий Богатинский

Педофил

Карман  набит  дешёвой  карамелью:
Ведь  дети  любят  сладкое  на  вкус.
Во  двор  зашёл  с  одной  и  той  же  целью:
Сегодня  нужен  мальчик-карапуз.

Конфеты  все  он  высыпал  в  ладошки,
Шутя  увёл  курносого  мальца.
Подвал  встречал  глазами  черной  кошки...
Конфеты  с  рук  и  боль  от  подлеца.

Всего  четыре  годика  ребёнку
А  он  его:  и  так,  и  так,  и  так
Порвал  Андрюше,  изверг  селезёнку
Оставив  кроху  в  луже  жёлтых  сцак.

Ещё  дышал,  ещё  была  надежда,
Но  нет  людей,  лишь  трубы  и  коты
Холодный  пол  и  рваная  одежда,
Потеря  крови,  крысы  и  увы...

"Мне  дайте  той,  хорошей  карамели,
А  грамм  так  сто,  бросаю  я  курить!"
Он  покупал,  глаза  его  горели,
Спешил,  ребёнка  быстрее  угостить.


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11010304977

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219127
дата надходження 30.10.2010
дата закладки 16.12.2010


Юрий Богатинский

Юбилей

Пришел  заказ  убрать  банкира.
Была  неделя  подготовки...
Видна  в  прицеле  вся  квартира,
Предохранитель  снят  с  винтовки.

На  крыше  дождь  и  ветер  сучий  -
Погода  -  дрянь,  мешает  делу...
Мой  сотый,  может  быть  везучий?
Что  так  гуляет  град  по  телу.

Свинец  заждался  юбиляра,
Его  спасают  только  дети:
За  ними  спрятался  волчара  -
Закрыто  тело  на  две  трети.

Достать  его  через  ребёнка?
Прошить  мальца  стреляя  в  спину?
Не  буду  портить  поросёнка  -
Семейной  радости  картину.

Семейный  завтрак,  очень  мило
Детей  рисунки  смотрит  папа...
А  вот  вам  красное  чернило
И  жизнь  без  папиного  храпа...

Курок  -  игривый  молоточек,
Разбил  тот  капсуль  юбилейный...
Подарок  мой  -  свинца  кусочек,
Всем  сердцем  принял  мой  семейный.

©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11012097116

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227552
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 14.12.2010


Юрий Богатинский

Лох

Я  знал  его,  ещё  сошколы
И  сам  ломал  его  очки:
Когда  был  бум  от  пепси-колы
И  крыши  ставили  качки.

Он  в  первый  день  похода  в  школу
Познал  всю  тяжесть  букваря!
Почти  весь  класс  дубасил  Вову
Лошара  -  проще  говоря.

Им  много  классов  перемыто:
Дежурил  лох,  тогда  за  всех.
Он  был  лишь  "Вовочка-корыто"
И  вызывал  у  школы  смех.

Он,  мой  портфель  таскал  тяжелый,
А  я  курил,  носил  тэтэ.
Был  сильно  крут,  всегда  весёлый
И  лез  девчонкам  в  декольте.

Потом  медалька  золотая
Ей  Вова  рад,  а  я  в  тайге...
Прошли  года,  башка  седая
Отдал  немало  той  пурге.

Зашёл  за  водочкой  с  работы  -
Да,  как  обычно  в  магазин:
Стреляли  нервов  пулемёты
И  вдруг  с  улыбкой  гражданин.

Он  вышел  с  брабуса  большого
Достал  сигару  не  спеша:
"Ну    что  Толян,  теперь  смешного?
А  жизнь  и  вправду  хороша!"

Узнал  его  и  стало  грустно,
Конечно,  Вова  без  сомнений!
А  кто  же  лох?Подумать  нужно...
У  жизни  много  уравнений.  


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11012067368

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226875
дата надходження 06.12.2010
дата закладки 13.12.2010


Юрий Богатинский

Папа

На  кухне  жарилась  картошка,
Сидела  мама  вся  в  слезах,
У  ног  её  лежала  кошка
С  тревогой  в  маленьких  глазах.

И  я  совсем  ещё  ребёнок
С  большим  вопросом  почему?
Сидел,  как  крохотный  котёнок
С  машинкой  маленькой  в  углу.

Прости  сынок,  но  папы  нету...
Надеюсь  родненький  поймёшь...
Пустил  машинку  по  паркету
И  громко  крикнул,  нет!Ты  врёшь!

Одно  лишь  помню:руки  мамы,
Слова,  бывает  так,  сынок
И  вид  холодной  телеграммы
Ваш  муж  погиб,  без  лишних  строк.

На  кухне  жарилась  картошка,
А  мы  смотрели  на  неё...
У  наших  ног  лежала  кошка  -
Так  детство  кончилось  моё.  


©  Copyright:  Юрий  Богатинский,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11011277787

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224861
дата надходження 27.11.2010
дата закладки 04.12.2010