Зростає рівень осені в крові…
Це стан, який мені не приховати –
присутність грона солоду і м’яти,
а на долонях - прожилки трави.
У лунку стрімко котиться горіх –
із ним подібні – пОділом, на зламі
у дво-єдине линемо думками,
які ведем, як лінії доріг.
А небо, ніби складене із плям –
чорнильно-синя загадка для ока.
Вона мілкА буває і глибока,
на міру кожен зважується сам.
На дотик Осінь – тепла і густа,
вона як мед бурштиновий на клени,
кладе до рук гранатні хризантеми
і два півсонця стиглі на вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365991
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 05.10.2012
Твій погляд сплив, неначе кадр з фільму
у натовпі розгублених очей.
І так хотілось випити повільно
його до дна , а потім ще і ще…
Фломастером підписувались титри,
де в ролі головній усе ще ти.
Дістать хотілось із кишені літа
зім’яті фото спогадів своїх,
де на асфальті малював дощем ти,
де щастя вишивало кожну мить…
Давно розсипавсь фільм в аплодисментах,
лиш погляд на гвіздку в душі висить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317986
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 09.07.2012
Отпусти мои крылья, пальцы...
Отпусти, это больно! Больно!
Я останусь навек скитальцем,
Вечно ветреным, вечно вольным,
Вечно... Манит святая небыль.
Отпусти мои крылья... пальцы
И бумажным пакетом в небо,
Прямо в небо, чтоб в небе... Рваться
Из глубоких подземных копей
Небо кажется только ближе
Небо, цвета озимой крови,
Цвета вызревших спелых вишен.
И в глазах, цвета спелой вишни
Не земных, но таких прекрасных
Я найду своё счастье, слышишь?
Я найду своё... Слышишь, Счастье?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212154
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 09.07.2012
Ещё не распробовав воду вино и хлеб,
Рождённый под знаменем сверженного застоя,
Я стар как вселенная – двадцать неполных лет
Во мне пробуждаются монстрами мезозоя.
И каждое чудище, гнусный разинув рот,
Ругаясь и хныкая, едкой слюною брызжа,
Спешит присоветовать, как мне продлить свой род.
И, может быть, выжить.
Под треснувшим кумполом давка, возня и визг,
То столпотворение, то неуместно тихо:
Такого намешано нынче в моей крови,
Что впору завидовать бешенным псам и психам.
Больные глаза мои – мутные витражи.
Пора, как при бешенстве, выть и бояться света,
Но надо же, надо же как-нибудь дальше жить.
Уже не чудовища – люди дают советы,
Что, мол, перебесишься, в норму вернётся пульс,
От гиблых страстей очистится кровоток.
И, самое страшное, чувствую: перебешусь.
И кто я потом?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325202
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 05.04.2012