Малеча Катя називає людей «дУбилами».
І каже: "Це - із поганих слів".
Холоднеча виживає із грудей, задубіли ми.
Я згодна, Катю, на твій гнів.
Несамовито вбито в людства співчуття.
Духовний заколот, колапс вогнів.
Відкрите цілковите безумство почуття.
І невгамовний світ почервонів.
Ера Байдужості чужого болю.
Нам би соромитись, ан ні.
Хіба що помістити нас в неволю.
Якщо здійснитись цій війні,
Можливо б трепіт відродився.
А поки що слова Катрусі
Правдиві, влучні і прості.
Нам рухатись у тому русі,
Щоб із коліна підвестись.
А поки що, я, Катю, згодна.
«дУбіли» ми в своїй душі.
Щоб річка була повноводна,
Туди повинні йти дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322881
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Не вміла ніколи тримати дистанцію!
Краще мабуть пропустити цю станцію.
Долі на карті, чи може на глобусі,
Ти на екваторі, а я -десь на полюсі.
Сіре метро і в кишенях квитанції...
У думці не Київ,невідані Франції..
сьогодні у місті ти може на заході,
а я десь на сході від тебе у захваті.
У сумці вже вкотре чужі сигарети,
На них нашій нації пишуть памфлети.
і байдуже мабуть що ти десь на півночі,
звіряю годинник я досі по Грінвічу.
В тунелі всі рівні,немає протекції,
сусід по вагону мабуть з конференції.
навпроти,я бачу,в науці ще світочі
їм байдуже зовсім чи є ми на півночі!
Нема мабуть правил,ні вірної станції!
ти будеш десь там, я - в придуманій Франції,
І щоб не робила я завше із глобусом,
Ти завжди на екваторі, а я...десь на полюсі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282930
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 05.02.2012
Читаєш вірші,
А, може, іншій
Даруєш ніжно
Любові хмиз.
Я надсилаю
До твого краю
Листи із раю,
Листи зі сліз.
А ти - неначе...
Як небо плаче,
Як серце крає
Твоя любов.
Тебе чекаю,
Все вибачаю,
Та що я знаю
З життя твого?
Холодний подих,
Гарячий подив.
Життя - це подвиг
В єдину мить.
І твоя зрада -
Чого заради?
Нема поради,
Душа не спить.
Куди тікати?
Як біль сховати?
І сонця шати
Зійшли з орбіт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273351
дата надходження 03.08.2011
дата закладки 03.08.2011
Скриплять старі розлогі ясени
Над стежкою в життя, в безкрає поле.
Твої літа – у нитках сивини,
Мій сивочолий батьку, сивочолий.
Як рано ти, мій Неньо, посивів
(а ще ж роки й не перейшли на зиму).
Життєву мудрість, твердість, щирість слів –
Найкраще передав донькам і сину.
Натруджені робочі мозолі,
росте журба в мереживі на скронях.
ХлібоТворець найперший на Землі -
Господній Світ тримаєш на долонях.
Вже так бракує сил твоїм рукам:
Тримати час і нести косу в поле…
За посмішку твою я все віддам -
Мій сивочолий батьку, сивочолий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263668
дата надходження 06.06.2011
дата закладки 08.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2011
(Щира дяка поетові нашого сайту Владу Бугайчуку за надані документи)
Відшуміли святкові декади травня: відгуляли, відсвяткували, відшашличили, відпарадились, картоплевісадились. Хто до чого звик. Найбільш резонансними у цю пору стали події у Львові. Минулими тижнями тільки ледачі не коментували їх так чи інакше. Я уважно відслідковувала усі коментарі не тільки у пресі та на телебаченні, але й в Інтернеті. Тривожна картинка вималювалась. Першим повідомленням було: У Львові стріляли у людей і навіть когось поранено. Потім пішли пояснення: під час параду на одну з центральних вулиць вийшла колона людей з червоними прапорами і на них накинулись екстремісти-націоналісти, почали бити і хтось із "червонопрапорних" захищаючись почав стріляти. Тут уже обізвався мій невгамовний здоровий глузд. Скажіть, хто з вас, люди добрі, бере із собою на парад Перемоги зброю? Мені з дитинства здавалось, що парад - це свято, і йдуть на нього з квітами. А вам?
Львовом завжди модно було лякати людей з півдня та сходу: давно ходять чутки, що на звернення російською там можуть і вилаяти, і вдарити. Цікаво, хто це каже, хоч раз у Львові був? У жодну із моїх численних поїздок до цього міста не було такого, щоб хтось мені нахамив, чи хоч якесь прикре слово сказав, хоч бувало, що я, в порядку експерименту, російською мовою зверталась до людей. От чого у Львові не люблять, так це суржику. Але це свідчить, скоріше, про загальний рівень освіченості й інтелігентності, а не про екстремістські настрої. Я й сама суржик терпіти не можу, як не можу терпіти низький рівень культури чи освіти. А минулий тиждень я провела у Севастополі, де живуть мої батьки. І там за звернення українською ніхто каменюкою у мене не кидав, люди посміхались привітно й казали: "какой красивый у Вас язык!" Може, тому що моя вчительська літературна мова, яку я всіляко плекаю і намагаюсь не засмічувати, дійсно звучить гарно й вишукано. А у людей, якої національності вони б не були, гарне викликає замилування, а не агресію. Ба, гарне може навіть часом цю агресію загасити. Бабуся моя казала:"Людина на тебе - каменем, а ти на неї - хлібом". Жаль, що львів"яни у цьому сенсі виявились не готовими до червонопрапорних провокацій. А що це була провокація, уже ні в кого сумніву не виникає. Може, треба було б зустріти "гостей" походною кухнею із "наркомівськими"? Типу, хлопці, ви ж з дороги голодні, мабуть? За столом із доброю їжею спільну мову знайти значно простіше, ніж на параді. Навіть, якщо це - парад Перемоги. Тим більше, що саме у цій місцевості ставлення до параду 9 травня – інакше, набагато складніше.
От тут і хочеться звернутись до поняття "інформаційне поле". Якою б вільною та незалежною не оголошувала Україну чинна (і попередні теж) влада, насправді це не так. Знаєте чому? Тому що ми по сей день живемо у здебільшого радянському інформаційному полі. І саме воно визначає і наші погляди, і наші стосунки, і, зрештою, наш матеріальний рівень. Наше історичне інформаційне поле - розуміємо ми це, чи ні - сформоване радянськими ідеологічними міфами. До ідеологічної міфології я, насамперед, відношу літературну (від анекдотів до романів-епопей) та кінематографічну спадщину. Про її міфологічність свідчать такі прості речі, як епітети та порівняння. Яка у нас була перемога у Великій Вітчизняній війні? Славна! Як боролись із фашистськими загарбниками радянські воїни? Героїчно! Як поводили себе вороги на нашій землі? Віроломно! Які були радянські вояки? Мужні, хоробрі! Які були вороги? Підлі, підступні! Без варіантів! Трохи нагадує зомбування, вам не здається? Проте, комуністична ідеологічна міфологія нерідко вступала у суперечку з міфологією сімейною. І це була неабияка суперечка. Воєнні оповідки моєї сім"ї зберігають інформацію про "доброго німця". Він - немолодий кухар-шваб - не тільки підгодовував прабабу, бабуню й маленьку маму, але й, вислідивши прадіда - інваліда фінської війни, не тільки не виказав його, але й порадив переховатись. У день відступу "наш Ганс" плакав біля маминої колиски, бо у нього вдома було четверо дітей, і він журився, що вже ніколи їх не побачить. Мабуть, не побачив, бо обіцяв, якщо виживе, обов"язково приїхати. Я пам"ятаю мої перші дитячі суперечності з ідеологічним міфом про війну. "Добрих німців не буває!"- Кричали мені діти у дитсадку після прочитання вихователькою якогось героїчного воєнного оповідання. "А в нас був!" - До кулаків і сліз відстоювала я право "нашого німця" бути добрим. Те, що відбувається зараз у нашому інформаційному полі, у наших душах і головах, до болю нагадує ту дитячу суперечку. Ті, хто виріс в умовах радянської ідеологічної міфології, не може прийняти навіть документально доведені історичні факти, що їй суперечать. Дійсність тобто прийняти не може, як не могли повірити діти у моєму садочку у "доброго німця". Не можуть прийняти люди, що виросли на документальних кадрах парадів перемоги радянських часів, фільмах і книгах, що оспівували подвиг радянського солдата, що для населення Західної України вхід Радянської армії став лише заміною одного диктаторського режиму іншим. А чим, власне, вони відрізнялись? Німці вишукували й страчували своїх ідеологічних супротивників. Радянські робили те ж саме. Тільки німці проводили розслідування, а радянські, пройшовши через Голодомор та масові розстріли тридцять сьомого - тридцять дев"ятого, не переймались, розстрілюючи до купи винних ще й парочку невинних - "лучше перебдеть, чем недобдеть". Німці вивозили на роботу молодих працездатних людей. Радянські теж вивозили. Тільки вони не особливо перевіряли працездатність, ніким не гребували. Німці кидали у концтабори. Радянські вивозили у табори сім"ями: з дітьми, старими, вагітними. До Сибіру доїжджала третина, решта мерли по дорозі. "Альтернативою" печам Аушвіцу й Бухенвальду були неопалювані бараки ГУЛАГу. Німці примушували зароблене тяжкою працею віддавати на потреби рейху. Радянські ж просто відняли все, що було нажито. То чого ж ми дивуємось, що відроджена незалежністю західна громада не приймає й не сприймає червоне полотнище як прапор Перемоги? Для них - він прапор поразки, руйнації споконвічних моральних цінностей, розорення з любов’ю й потом збудованого господарства, символ насильницької смерті рідних, близьких. Це вам не казочка про "злих німців і добрих наших"! Кому вони були - "наші", а комусь і чужі, ворожі, гірші за найгіршого німця. Це - правда, яку вкрай важко прийняти. Як важко прийняти правду про Голодомор, адже на підводах, що вивозили останні їстівні припаси із голодуючих сіл, де повільною мученицькою смертю вмирали наші з вами рідні, теж "гордо" майорів червоний прапор. Як висів він і над тюрмою, у підвалі якої розстрілювали мого прадіда - православного священика з Уманщини та його рідного брата. Червоне полотнище майоріло і на паровозі, який у "коров’ячих" вагонах віз на північ бабцю і вісім душ малих дітей - тіточок і дядьків моєї подруги з Хмельниччини. А її маленька мама сама-самісінька сиділа у ямі схована і кричала, поки сусідка не знайшла й не схоронила від радянських солдат. Радянські, кажете, з дітьми не воювали?..
З часу моєї дитячої бійки за "нашого німця" пройшло більш як сорок років. Але я й досі б’юся. Б’юся за те, щоб наші діти та внуки жили у правді, а не у міфах, якими прекрасними ті міфи б не були. Найбільш руйнівним для нашої батьківщини я вважаю боягузливий міф про здобуття незалежності. Ми самі її боїмося, нашої волі. Інакше, навіщо ж нам поширювати міф про те, що незалежність України здобуто політичним "безкровним" шляхом?
"А що, хіба це було якось інакше? - щиро здивовано запитав мене недавно розумник і золотко - студент третього курсу Університету ім. Т. Шевченка - кращого, між іншим, вишу країни. І я розповіла йому про те, що національно-визвольна боротьба в Україні велася із перших днів загарбання нашої території більшовиками і аж до серпня 1991 року. З 1919 року по 1932-й на півдні і сході країни відбулося більш як 260 збройних повстань. І це були не просто стихійні виступи поодиноких "кулаків" чи "середняків". Цілі райони проголошували на своїй території незалежні від більшовицької Москви республіки (це - до питання про "добровільність" більшовицької влади). Тільки винищення населення цих регіонів голодом припинило рух непокори. Проте, антирадянське підпілля існувало завжди - це факт. Як факт і те, що наша незалежність здобувалась кров"ю мільйонів вояків-підпільників. Вони по-різному приходили у підпілля, по-різному воювали, по-різному страждали. Хтось загинув у в’язниці, хтось під колесами "випадкової" вантажівки, хтось у психлікарні. Але саме їхні життя, їх воля, праця, їх незламний дух - це той фундамент на якому збудовано нашу незалежність. І що ж ми про них знаємо? Чим їх нагородили? Хто написав про них книги, хто зняв фільми? Чому про них студентові найкращого вишу країни розповідаю я, а не викладач історії? Чому правда про цих людей, їх ідеї, їх погляди, їх боротьбу не стала частиною нашого інформаційного поля? Що ми взагалі про них знаємо? Нам розповідали про те, що вони були посібниками фашистів. Це - міф, що знову вступає в суперечність з реальністю моєї сім"ї. Мій дід - вояк УПА, син того самого репресованого священика - вирятував від відправки до рейху на роботу більш як дві сотні молодих хлопців і дівчат. І, виконуючи смертний вирок сільському старості, що цих дітей здавав німцям, загинув від кулі гестапівця. Я дізналась про це вже після дев’яносто першого, батьки, пам’ятаючи бійку за "нашого німця", нічого мені не розповідали.
А недавно у пошуках інформації мені довелося працювати із надзвичайно цікавими документами, що розвіяли ще один міф - міф про те, що всі українські націоналісти - це фашисти, тільки наші. Мені до рук потрапив - ні багато - ні мало - моральний кодекс українського націоналіста. Я побачила в ньому ту моральність, ту ідею, якої зараз так не вистачає нашій молоді. Ось невеличкі (зауважте!) документальні цитати:
- Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.
- Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея Нації.
- Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.
- Будь вірний Ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.
- Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідей і чину.
- Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.
- Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.
- З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.
- Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.
- Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.
- Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.
- Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з падку і завзято змагає до цілі.
- Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.
- Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.
- Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.
- Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.
- Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.
- Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими
- Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.
(44 правила життя українського націоналіста (уклав Зенон Коссак)
Яка шляхетна ідеологія для нинішньої молоді! Розумію, що наша засмічена радянськими міфами свідомість, не відразу прийме щось аж таке шляхетне, гаряче й цілеспрямоване. Натренована подвійними стандартами, до такої прямоти вона поставиться у кращому випадку скептично. Але ж людям, особливо молодим, потрібні ідеї навзамін комуністичних міфів.
Скажете, набридла ідеологія, потрібна свобода? Та, яка ж це свобода, коли студенти педагогічного вузу на семінарі з літератури вирішують питання про лесбійський зв’язок між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською? Або намагаються через інтимну лірику Івана Франка дійти висновку: був у нього протиприродний потяг до власної матері, чи звичайний, синівський? Гадаєте, я перебільшую? Аж ніяк! Чотири роки я керую навчанням у педвузі столиці своєї хрещеної доні, повірте, я - в курсі. І наведені мною "навчальні" питання - це "квіточки". А "ягідки" такі, що у пристойному товаристві й говорити сором, - а ми ж таки - пристойне товариство. Ось такою "свободною" інформацією заповнюються "чорні діри" інформаційного простору у нашої молоді. Може, саме тому ми сьогодні маємо стільки проблем?
Комуністична ідеологічна міфологія - головна причина нашого сьогоднішнього, погодьтесь, невеселого існування. Саме вона примушує нас поділяти людей на "наших" і "не наших" за ідеологічним розсудом, а не за Божим законом любові, за яким "наш", що стріляв у скроню мого діда, чужіший мені за німця, що врятував життя моєї родини. Бо без того німця мене б на світі не було. Саме вона стала причиною того, що ми втратили таку важливу передумову добробуту й миру як мудрість. У всіх проявах суспільного життя - від щоденної праці на своїх робочих місцях до вибору влади - ми чинимо вкрай немудро. А потім, коли важко щось змінити, каємось. Але каяття це - теж із відтінком міфології: ну, нікого більше ж було обирати... Із мільйонів жителів країни обирати нікого?! Ну, скажіть, що це - не міф!
Чекати від когось, що наше інформаційне поле зміниться - із розряду казок про Іллю Муромця, що тридцять три роки на печі сидів. Давайте потроху з печі злазити. Я пропоную створити власну - нашу з вами, народну книгу сімейних історій. Зібрати й потім розмістити в Інтернеті, чи навіть видати окремою книгою. У ній не буде вигаданих і режисованих ідеологами історій. Ми зберемо реальні історії наших родин про добрих німців і злих, про добрих наших і не дуже, про продзагони Голодомору і вояків Крут, про родичів, розстріляних у Бабиному Яру німцями й у Биківні "нашими", про героїчних партизанів і тих, що грабували селян і ґвалтували жінок у своїх загонах (і таких парочку історій є у арсеналі знайомих мені людей, мама яких була зв’язковою у партизанському з"єднанні Ковпака). Того самого Ковпака, героїчний образ якого створив на радянському екрані видатний актор і (за сумісництвом) син того самого розстріляного НКВД священика з Уманщини й рідний брат героїчно загиблого вояка УПА. Ось так часом виглядає воно - реальне інформаційне поле нашого з вами минулого - заплутано й неоднозначно. А радянська міфологія позбавила нас правильного уявлення про добро і зло, відібравши мудрість. А ми, замість того, щоб цю мудрість собі повертати, "ведемось" на нові міфи: про "злих" западенців з одного боку й "кровожерних" росіян з другого. А мудрість - говорить Слово Боже - це страх Господень. Мудрість - це пересторога: яким судом судимо, таким і нас судитимуть. Мудрість - це коли - за вчинками, за любов"ю, а не за національністю, регіональністю чи партійною приналежністю.
Усі бажаючі долучитись до створення книги сімейної пам’яті, а відтак, до зміни інформаційного поля нашої Батьківщини, заради правди для наших дітей і відродження національної історії і нашої мудрості! Надсилайте свої сімейні історії на мою електронну адресу: alla.megel@rambler.ru
Усі імена, прізвища і хід подій буде мною збережено, усі зміни - погоджено з авторами. Про хід нашої спільної справи поінформовано всіх. А якщо книгу (дасть Бог!) буде видано, кошти від цього віддамо на музей народної пам’яті, на який у влади ніколи не вистачить коштів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262489
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 31.05.2011
На завтра про зустріч мене не проси . Не проси.
Роса на щоці ще гаряча і надто солона.
Життєві задачі розв’язано. Зайві плюси.
На цім перехресті дороги я – біла ворона.
Аж зАдуха в серці, коли на каштанах свічки
під небом згорають у щасті духмяних просторів.
Не варто, не варто чіпати взаємні «грішки»
в прочитаній книзі «Давно пережитих історій».
Джмелі захмеліли в останньому цвіті Землі,
не хочеться вірити, що моє серце холоне.
Я знаю: в цім світі ще десь є долоньки малі,
що душу зігріють, бо я …наче біла ворона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260599
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 20.05.2011
Я просто дуже хочу, щоб в селі,
На хаті, де родився й полетів у вирій,
І де по – справжньому я був лише щасливий
Табличку розмістили на стіні.
І написали: …тут родився – дід…
Провів своє дитинство босоноге.
І звідси повели його дороги,
На них в житті він залишив свій слід.
І хай звивають ластівки гніздо,
Садки цвітуть і пахнуть свіжим медом.
В житті мені нічого більш не треба,
Бо я в житті старавсь робить добро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260111
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 17.05.2011
Ти спогад лиш... з далекого минулого
Найкращий спогад мій, що є тепер зі мною
Чому ж у моїм серці оселився не коханням, а журбою
Й навіки там залишився. НазАвжди.
Не забуду.Лиш знай.
Ніколи не забуду погляд твій і ніжність ту в обіймах,
Ту легкість, що без пафосу й без слів із романтичних кінофільмів,
Без всього.... і водночас сповнені усим .
Були.. Ну звісно, лиш були
й змінити слово це давно не маю права,
Торкаюся до тебе як тоді, уперше, пам'ятаєш?
..лиш в своїй уяві..
Й прощаюся. Я подумки прощаюся з тобою :
"Прощай мій любий... любий і єдиний,
Дозволь вперед іти, адже стою на місці я
Не озирнусь. Й ніхто із нас не винен.
Ти спогад лиш... із кращого мого життя..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258903
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011
.
Кого победили? Людей поубивали?
Не воевали, а эмигрировали бы – и остались бы Живы!
Вы спрашивали у своих Предков, в домах
которых стояли "фашисты" как они себя вели?
Как правило, гораздо лучше некоторых Родных.
А сколько погибло братьев немцев и наших?!
Мало десятков миллионов трупов ради процветания
миллиардеров?!. Некоторые немецкие семьи уехали
перед войной в Южную Америку и пережили войну.
У нас ещё больше возможности уехать или уйти.
Полегли мирные – знаете точно? Или по кинофильмам? А главное –
ситуация похожая: Японские АЭС и армия Китая смертельны.
РодДина внутри нас: это – миллиарды Потомков грядущих,
которых на заклание отдают, чтобы стеречь границы Государства.
… Книжки, как Библия, – что хотят, то и пишут, а
наш язык сохранился больше у лужицких немцев,
п.ч. мы – изначально и навсегда есть одна раса!
Воевали и будут воевать за Ротшильда только сумасшедшие.
Народы были обмануты оба, а главное – братские народы
убивали друг друга, как полоумные! Ради чего? Чтобы
сократить население белой расы и поднять экономику США.
Массовое Самоубийство Белой Расы было спровоцировано!..
Тут надо не ползать и не летать, а беречь в себе Грядущие Поколения,
а их то и предают, т.е РодДину ради страны. Подумайте на досуге :
чем они отличаются и что важнее: Родные Потомки или исполнять
приказы чьи-то, жертвуя Будущим многих Людей и своего Рода.
Гитлер был основоположником Израиля, Сталин – Тотального Контроля*.
Если бы русские и немцы или хотя бы русские одни не воевали –
меньше было бы смертей. Разведчики тоже притворяются, чтобы
сохранить Жизнь, а главное, чтобы выполнить Долг. Давайте
все станем разведчиками, но Жизнь Грядущих Потомков сбережём.
Сейчас тоже время смертельное, кстати: радиация ГМО, прививки,
разврат – медленная смерть, а ООН, Китай, Турция – быстрая.
Решение надо принимать срочно и каждому (в ракурсе РодДины).
Лучше было бы, наверно, – либо спрятаться семьёй или эмигрировать,
либо скинуть власть (но карательные органы были сильны, как сейчас).
В критические моменты выживают лишь те, кто, предусмотрев опасность,
поставил себя заранее в наиболее безопасное положение, например – поехал
к друзьям в сторону границы и случайно её перешёл, собирая с семьёй грибы.
Китайские мудрецы были радикальнее: чтобы спасти Жизнь они рубили себе
обе ноги и становились никому не нужными в военных целях, но нужными
для выполнения вспомогательных работ, как тамемес – в Древней Мексике.
Цыгане, армяне, евреи перемещаются по Миру (как боксёр по рингу),
благодаря этому – они избегают множества ударов и не теряют себя.
Нас же пока много, территория якобы большая, духа завались – вот,
и геройствуем себе на беду: говорят, что и царь Батый был белым, да,
воевал своими белыми в основном войсками с победившими византийцами,
которых (как и всегда) поддерживало большинство населения страны.
Потом пошли в мясорубку братья французы**, немцы … в общем все, кого нам
подсунет мировое правительство, чью волю тысячи лет выполняет «власть».
Очнитесь, это Тризна называется, а не Праздник!
Была радость не Победы, а окончания Войны!
Позор холопам, убивающим друг друга, как бойцовые петухи.
Советуют не «зацикливаться на отрицательном», т.е
зло не видеть в себе прежде всего, «искать Светлого».
И кто тогда поменяет супер-власть?! Боженька?
Праздновать Траур – мракобесие легендарное.
Стыдиться Потомки будут этого нашего бреда!
Немцы исполняли приказ, цель их была служить стране,
как и наша. Чтобы народ стал уничтожать другой народ,
который не сопротивляется – это невероятно: уничтожают
сопротивляющегося врага. Впрочем: выходит, и тогда уже
основная масса Народов была подвержена зомбированию.
Как поступать лучше можно понять – если знать подробности.
Легче определить как поступать сейчас, когда опасностей,
хотя и другого рода, «мирного» характера, стало ещё больше!
Говорят: немцы убивали детей … Какие дети?! Это наши
вояки прятались среди мирного населения и его подставляли,
нет, чтобы, как надо и достойно – в чистом поле биться.
Использовали укрытия городские, не считаясь с жизнями
мирного населения. Так: кто же больше виноват в смерти
мирного населения: немцы или наши?! Поэтому это не погибшие,
а убийцы: и немцев, и себя самих, и мирного своего населения, в общем –
РодДины. Фашизма у нас было и есть гораздо больше, чем в Германии.
«Если всё ворошить в истории – всякое можно накопать.
Но это праздник людей. Нельзя видеть во всём только черноту.
У вас своё мнение, а у большинства в мире о фашизме –
противоположное. Скажите – толпа? Говорите. Ваше право.»
Я спрашивал у Родных обоих моих Родителей про немцев,
которые стояли в хатах моих Предков. Обид и малых не было,
наоборот, одни даже плакали, что отдали моего деда-лётчика
(сбитого и скитавшегося в лесах и преданного нашим дедом).
Причём здесь еврей Гитлер и наш братский Народ Белой Расы?!
Нельзя путать гитлеризм с вынужденной военной обязанностью.
Сколько наших бомбило Грозный снарядами с малообогащённым ураном?!
А ведь 50% мирного русского населения было в это время в Грозном.
Куда фашистам до этих наших «героев», гордо щеголяющих в орденах.
Критика – для принятия мер и чистого взгляда на события нынешние.
Думать надо над опасностями постоянно, иначе не выжить Потомкам.
Шансов родиться нашим Потомкам даже третьего поколения почти нет.
Сталин кастрировал руководство армии, арестовав лучшие военные кадры
перед самой войной, оттянул войска с западной границы, не обеспечил
вооружением и боеприпасами передовые части, не смотря на доносы
разведчиков и уже происходящую войну … и вот, находятся Сталинофилы,
что обеляют этого масона, как будто не он прикрывал Кагановича, этого
истинного властителя страны и Молотова, с его женой из Ротшильдов.
Почему-то, как младенцы за ручку, все хотят держаться если не за Бога, то,
хотя бы за абсолютно правого Вождя, который якобы любит … чужой народ.
Считается, что Германия первая начала военные действия в СССР.
А Мадрид? А Финляндия? Кто там воевал против кого и почему?
Это было за несколько лет до 1941 года. Всем известно, но молчат.
На финской не хватало вооружения, приходилось перехватывать
летящую гранату и кидать обратно. Если мы защищали финов,
то почему тогда они, наивные, нас травили приготовленной едой?!
В общем: куда Голливуду до советского кино! Так перевернуть сознание,
как было и есть сейчас в нашей стране им даже в мечтах не удастся.
Что в данный момент рассылается по интернету нами самими?
Давайте взглянем первый раз самокритично: много ли там Родного.
Там – о Родовом ДАРе или о том, чему, где и у кого учить Детей?
Или – собственные исповедальные выражения своих размышлений
над теми проблемами, что нас уже взяли в кольцо, почти душат?
Нет, скорее всего – очередные призывы на баррикады против законов
и регулярных частей правоохранительных органов, либо – заоблачные
медитации с посылами светлой энергии в мировое пространство …
Но никакого отчаяния не надо, просто пора самокритично оценить
свои перспективы и имеющиеся ресурсы. А главное понять, что
покамест наши действия часто напоминают движения марионеток.
Даже движения нашего Ума тоже не Свободны от влияния, ведь
Информация действует также, как и нити … да, она и есть Нити
всемирной … хуже, чем паутины: Информация – нити Кукловодов.
И распространяют эту Информацию, управляют нами … увы, мы сами!
Придумали даже поздравлять себя за 9 мая и прочую самостоятельную гибель.
Нужно чётко уяснить за кого ты: за Страну или за РодДину.
Это зачастую чуть ли не «взаимо-аннигилирующие» понятия.
Подтверждением – отсутствие Прогресса Одарённости Народа.
Вместо того, чтобы просто контролировать рост своего Ума –
захлёбываются от переизбытка Информации, не имеющей
к их Родовому ДАРу никакого даже касательного отношения.
Мода гибнуть за казённую Страну так внедрилась в сознание, что
Бережение РодДины стало "гнусным и изменническим поведением".
Объединившись с белым братским народом – было бы легче
и тут и там разобраться с властью, а так разобщили и командуют
одни и те же силы, точно также, как и тогда правили бал эти же.
Надо, чтобы прежние ошибки были вскрыты, тогда гибель в войне
приобретёт пользу для нас непосредственно. А если и после их гибели
погибнем ради страны мы, то это сделает их гибель напрасной.
Немцы больше бы добра сделали народу нашему, чем та и эта власть:
мы сохранили 33 буквы из общего алфавита, а лужицкие немцы 44.
Тема 9 мая только повод настроиться на Правду современникам.
Вот, идут судебные процессы и посадят того, кто сообщил, что
в молоко добавляют вещества, которые приводят к безплодию.
Молодец! Но что делать – его спасать? Наивно, безрезультатно.
Предлагаю начинать с питания и питья: они будут безвредными,
если сделать Общество и внутри него поставлять чистые продукты.
После того, как это осуществится, можно будет приступать и к
чистому питанию уже не желудка, а ума. Это пока лишь перспектива.
Разговор о кровной РодДине (приходится подчеркнуть тему),
а вовсе не о Нации (которой нет, как и Бога) или о стране.
Раса – все белые Люди, а они-то больше всех и воют друг с другом
(надо не «души ворошить», а строго запретить себе и своим Потомкам
кровь проливать вообще, чтить все Народы и любить братские Народы).
Именно РодДина, основой которой собственный Род всех Поколений,
не упоминается сейчас, как то, что требуется прерогативного внимания.
Питание – фундаментальный, но лишь начальный этап созидания РодДины.
Сейчас можно устанавливать мосты с братскими народами, создавать
Общую РодДину Белых Людей! Оба Народа были настроены на войну
третьей стороной. Чумы не было, была глупость и излишний патриотизм.
Гитлер и Немецкий Народ – это совсем разное и их не надо смешивать.
Трактовать войну нужно в перспективном направлении дружбы Народов.
Продолжать конфронтацию ЕдиноРасовцев непростительный вандализм.
Вместо объединения со всеми Белыми Народами – нас стравливают, а мы
этому не только подчиняемся, но ещё и «рубим сук на котором сидим».
А Освенцимов и у нас хватало: даже Козырева А.Н. учёного держали зимой в
ледяном подвале без еды и одежды суток 6, он выжил и ещё Теорию Времени
создал. Здесь факты нужны. Я предлагаю только не воевать, чтобы не было
Освенцимов вообще. Кто же работников полезных в Освенцим поместит?!
Это пример того, как Люди не думают о смертельных опасностях, пока поздно
не становится. А таких опасностей сейчас ещё больше и меньше шансов выжить.
Предлагалось смириться с поражением и не противодействовать злу,
если уж на церковный лад переделать. Да, Бога-то нет. Выручать некому.
Повторяю для непонятливых, но честных: позор Холопам, что в ясном сознании
убивали друг друга, а кто им приказывал – тот истинный Победитель. Он и
теперь приказывает праздновать и празднуют самоубийство единой Белой Расы!
Как ещё прямее выразить?! Ну, ладно: два белых Народа убивали друг друга
по приказу «серых» с обоих сторон. До этого вообще гражданская была и
мор миллионов казаков … а вспоминают то, что вещают, опять же, СМИ***.
Всего-то предложение: думать самим и спрашивать у своих Родных что же было.
Главное не война, а своё отношение ко всем проблемам, особенно к нынешним.
Доказательством, что войны планируются для самоистребления Народов –
"труд Э. Саттона «Орден Череп и кости». Книга эта … посвящена …
скрытой причине войн и революций, пожравших десятки миллионов
жизней ... разоблачает преступный механизм уничтожения народов."****
Сталин «наш» снимал угол у Гурджиева (потомка императоров Византии),
Гитлера дрессировали Хаусхофер и Зеботтендорф, ученики Гурджиева*****.
Выходит: якобы-воевали два ученика Гурджиева, а смертей десятки миллионов!
И до сих пор такие учителя всё ещё относятся к основателям духовных практик.
* обе эти линии доминируют и в нашу пору.
** Суворов укрощал не только Пугачёва, но итальянцев ни с того ни с сего.
*** и всякие квази-Игры, но уже по интернет-одурачиванию и якобы от народа.
**** из http://www.netmistik.ru/occultism2/okvo64.htm
***** из http://forum.russ2.com/index.php?showtopic=1864 чья родственница Софья
(Зоя) Фоминична, жена Ивана III, внедрила для Руси герб двуглавого орла
(наверное, символ того, что «муж, да, пусть и голова, но жена зато шея»);
к езидской секте относился и Микоян – бывший член Комитета 300 от СССР.
http://my.mail.ru/community/genopolitics/294B6906381EB28.html
http://www.proza.ru/2011/05/09/491
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258604
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Мы словно винтики в системе,
В которой нет понятья честь
Все люди часть великой схемы
Должны работать, спать и есть
Система, матрица, конвейер…
Уходит жизнь твоя спеша
Ну что же мы… рабы системы
Где наше сердце, где душа?
А ты всё время ищешь бога?
Нет, не ищи, ведь он в тебе
Проводишь жизнь свою до гроба
Ты в рабстве, бедности, мольбе
Тебе желательно не думать,
Не спорить, мненья не иметь
Раб должен верить, слепо верить
И издевательства терпеть
Открой глаза!!! Увидишь Солнце
И впитывай его лучи
Оно тебе излечит тело,
А не безликие врачи
Мы словно винтики в системе,
В которой нет понятья честь
Стремимся быть всегда мы «в теме»
Но мерзкой эта тема есть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256494
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 28.04.2011
Нас розділяють сотні кілометрів
У кожного із нас своє життя..
Та ти один, лиш тільки ти , скажу відверто,
Розпалюєш в мені шалені почуття..
Це не кохання, ні. Це розуміння і підтримка,
Це впевненість, яку даруєш ти,
Незапланована в житті моїм зупинка,
З тобою зійду на ній, лиш руку протяни..
Ти світ змінити хочеш, прославити країну
Я поруч завжди буду, підтримаю сповна
Поклич лише й до тебе я прилину..
..дурні наївні мрії.... у тебе є Вона..
Й лише для неї пишеш свої вірші,
Викладуєш в рядках свої ти почуття.
Чому не я? Чому навколо тебе інші?..
..тебе читаю лиш і сльози на очах..
Ну що ж, не доля бути нам разОм,
Та все одно про тебе мрію я щоночі..
Два келиха... і знову заливаюсь я вином,
Вдивляючись в твої небесні очі...́́́
P.S. мій любий друже...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253471
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 13.04.2011
Сейчас, вы видите глазами,
Как беззащитен человек...
Я вам скажу через цунами,
Через погибших и калек.
Что это только лишь начало -
Начало вашего конца...
Чтоб в душах ваших прокричало
Всё горе вашего Творца.
Я всех найду, но через время -
Никто не спрячется теперь!
И кто живёт в Меня не веря,
Того, Я сам открою дверь.
Жалел Я вас, жалел веками,
О чем сейчас Я пожалел...
Огнём, ветрами и цунами
Я прекращу ваш беспредел.
Пускай плывут мои иконы,
На дно ложатся купола.
Пришла пора понять законы
И перебить все зеркала.
В мои глаза, смотрите люди,
Как громко плачет ваш Отец.
Вы возомнили, что вы судьи
Забыв, что ваш судья - Творец.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11103144705
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246998
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 15.03.2011
По жизни играем мы партии... chess
Расписаны роли по пьесах
По чёрному, в белом, - душевный протест
По белому, в черном, - утехи в доспехах
Игра для двоих, - почти бенефис...
Там рифма гуляет повесой
"Ни шагу назад..", - выбираем девиз
Шах,.. - Мат..
- What it is..? и, катимся... из
По чувствам отслужена месса.
Как давит по душам порою прогресс
Мы судьбы прорежем экспрессом...
- А, как же окно и тот узкий карниз..?
Всё проще,.. нет грома с небес
- Quanto... мадам, (лучше.., miss)
Удобно, - для снятия стресса
Но, всё же...
Любовь и душевный стриптиз,
И, нервы сдают... до эксцесса
Любимой окно и желаний... тепло
Ты прыгаешь... вниз
И, хочется... - рlease...
И брызги по нервам... сonfesso
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245919
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Не йдіть повз Душу, що заблукала,
Хоча й не просить у неба милість.
У крилах сили зосталось мало,
Її жбурляють холодні хвилі...
Не оминайте самотню Душу -
Любові дотик її зігріє.
І заіскриться вона ще дужче,
І всі розбудить поснулі мрії.
Даруйте світу тепла і світла,
Вітри недолі вогню не згасять.
Зігрійте Душу - і в мить розквітне
У Вашім серці оаза щастя!
Любов, насправді, непроминуща,
Усі загоїть сердечні рани.
Не оминайте схололу Душу -
Вона відтане!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241659
дата надходження 17.02.2011
дата закладки 18.02.2011
Всю жизнь пахал, как Папа Карло:
Карьеры, шахты и заводы.
Во сне лишь видел Монте-Карло,
А так, лишь спину гнул все годы.
Теперь живу среди болячек:
Бронхит, энцефалопатия.
Таблеток съел две тыщи пачек
Зачем так много, без понятия...
Смотрю проклятый телевизор
Где Юшка, Юля, Янукович
Народ толкают до карнизов
И ржут, как Лёня Якубович.
Пенсионер я - пень трухлявый,
Плачу за свет, за газ, за воду,
В котёл общественный дырявый -
Кормлю откормленную морду.
Да чтоб вы суки подавились...
Мои копейки, вам как порча!
Чтоб джипы ваши все разбились,
Сдыхайте в муках рожи корча...
Всю жизнь пахал, как Папа Карло,
Теперь валю бегом отсюда.
Увижу с Богом Монте-Карло...
Устал надеяться на чудо.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11101288337
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237484
дата надходження 28.01.2011
дата закладки 29.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.01.2011
Розповім Вам, друзі любі,
Хто живе у нашім клубі.
В клубі Женіка Юхниці
Хлопці є і молодиці,
Є дівчата й старики,
Є серйозні й чудаки.
Гарно пишуть і паршиво,
Хтось слабак, а в когось сила.
Лисий хтось, а в когось чуб,
Та усіх єднає клуб.
Тут є Аня і Афоня,
Є Антон і є Гармонія.
Князь, Княгиня, Киця, Грім –
Клуб вітання шле усім!
Вишня є і є Вода,
Знак питання, Слобода,
Макієвська і Марічка –
Кожен має своє личко.
Є Микола Верещака,
Кошеня і є Комаха,
Є Вовчиця, Верховина,
Доктор є, і є Дарина.
Відьма є і Білосніжка,
В цих поетів власне личко.
Анна є, і є Надія,
Є Маяк і навіть Мія.
КРІПАКОС і пан НІХТО,
Є Москва і Мефисто.
Поцілунок вітру, Жанна,
Є Анюта і Сніжана,
Є Марусенька Мохнацька,
Чарівниця – чудернацька.
Ярий є, Фінковська Юля,
Є Кадет і є Кируля.
Борода є і Танат,
Тишина і Дилетант.
Либідь, Птах і Комуняка,
Невідома – Чорна птаха.
Гільйотина, Грошик, Дим –
В клубі раді друзям всім!
Радченко у нас шанують,
Лілю Джем завжди віншують.
Люблять Любцю Іванову
І Валюшку, і Смирнова.
Побийлихо в нас в пошані.
Є Діди і хлопці ранні,
Є Закохана у вітер,
І Закохана в весну,
І багато інших друзів,
Яких я не осягну.
Всіх згадати я не в силі,
Поможіте, люди милі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233179
дата надходження 06.01.2011
дата закладки 06.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2010
Я звикаю до сонця й безодні,
Розчиняюсь у небі без меж.
Я для тебе така лиш сьогодні,
Лиш сьогодні я вдягнена в беж...
Лиш сьогодні я нехтую чорним,
Виділяюсь у псевдопітьмі,
Я дарую наш танець колорний
Цій похмурій, бентежній зимі...
Вдихи й рухи в одній амплітуді,
Наше щастя в один унісон.
Мимо нас пробігатимуть люди,
А ми лишим свій звичний фасон!
Наше танго! Маестро, гучніше!
Щоб прогнулися небо й паркет!
" Його серце для тебе цінніше",-
Прошептав із троянд мій букет.
Зашарілись на шиї перлини,
Теплі очі... на зло цій зимі!
Я рахую невпинно хвилини.
В ритмі танго ми вже не самі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162748
дата надходження 24.12.2009
дата закладки 12.10.2010
...Україно! Вже скільки літ
Називаємо Тебе вільною?!!
Як гордився Тобою світ,
І радість ставала спільною,
Коли, вийшовши на Майдан,
Чули, змучені тиранією:
"Ми розтрощимо хижий клан
І "кучмізм", як пісок, розвіємо...
О, як гордо ми йшли в ряди,
Щоб вдихнути у "революцію"
Дух майбутнього молодий!
Вибудовували конструкцію
Ощасливленого життя
Без злодіїв і монстрів мафії,
Без фальшивого прикриття
Жила Віра, як на парафії...
А вже радість заробітчан
Наближалася до безмежності,
Бо надії так птах кричав
Без боязні і обережності,
Що безправний ти, нелегал,
Лиш летиш між чужими хмарами,
А Любові раптовий шквал
Огортав всіх якимись чарами...
Обіцянок ми стільки всі
Аж до ситості вже наслухались -
Тепер блохами, мов на псі,
Наче монстри якісь надмухались...
...Пролетіли за днями дні
І сплелися в річні коромисла:
Як на тронах, сидять одні,
В котрих підлими стали й помисли,
Бо обіцянок бридкий смак
Перемішаний з влади "чарами" -
Став палац, де був особняк
І з приватними вже гектарами.
Їм багатство пливе до рук
Із шахрайського грошогону,
А модує найбільша з мук -
Як ще втриматися на тронах...
І проблеми собі знайшли,
Ніби інших уже не водиться:
З діоксином до Нього йшли
Чи на "фейсі" щось інше плодиться?
Як поліпшити лиш собі
Й так космічні платні із пільгами?
В передвиборній боротьбі
В диких криках ставали спільними,
Що не буде в них зверхніх прав,
Стануть завтра ж усі доторкані...
Злоби маг у них пам'ять вкрав,
Стали жадібністю приборкані.
А з "верхради" зробили вже
Лиш словесно-блокадне місиво -
Хіба совість у тих живе,
Коли в серці із нею тіснява?
...Інші спльовують десь в кутку
Гіркоту важкої облудності -
Сплюндрували мету таку!
Й не бояться ні страшносудності,
Ані того, що родить гнів
В чистих головах простолюду.
Вони гріються від вогнів,
Що спалахують лиш від бруду...
Що ж виходить? За кого ми
За проценти ішли із балами,
Стали п'явками - не людьми,
Політичними викидалами?
Бо з держави зробили щось -
Вже такого собі гібридика...
Певно крикне на мене хтось,
Що жорстока у мене критика.
А хіба не жорстока "власть",
Коли в розкошах не насититься,
Відкриває тоді лиш пасть,
Як достигне з долярів китиця?
А народ усе далі йде
Із інфарктами і мозолями,
Бо нужда у світи веде
З повикручуваними долями.
Тих, що вигнали у світи,
Вже рахунок іде мільйонами.
То ж невже, Україно, ти
Знов дозволиш, щоби з прокльонами
Твої діти вмирали десь
В самотині. В чужому затінку?
Тих, що втратили совість й честь,
Накажи їх суворо, Матінко!
Спам'ятай, бо біда гряде:
Ті, що з криками "геноцидними",
Сповідь майте. Скажіте, де
Із обіцянками безвстидними
Ви сховали той мир і рай?
Та хіба що собі за пазуху...
...Ой, Кобзарику, знов заграй
І Шевченка святими фразами
Заспівай:
"Встає хмара з-за лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна -
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не врятує...
Козачество гине,
Гине слава, батьківщина,
Немає де дітись..." (Т. Г. Шевченко "Тарасова ніч).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210795
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 14.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2010