інша: Вибране

Женьшень

Якби не було важко не пиши йому

Якби  не  було  важко  не  пиши  йому
Не  принижуйся  з  душі  промовою
Ти  краще  подумай  про  далеку  зорю
Що  гойдається  в  хмарах  над  долею

Якби  не  було  важко  не  пиши  йому
Він  все  одно  не  помітить  проміння
Ти  шукай  того  хто  втопить  твою  журбу
А  не  вирве  з  тріском  з  серця  коріння  

P/s  присвячено  собі

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945193
дата надходження 17.04.2022
дата закладки 17.04.2022


Каа3003

Сто скрипичных ключей

Если  можешь  спасти,  спаси  свою  душу,
Если  хочешь  любить,  люби.
Если  хочешь  сказать,  скажи  ты  мне  нужен
Если  можешь  любовь  сбереги.

Мы  с  тобой  две  частицы  счастья,
Мы  с  тобой  две  горящих  звезды.
Ты  гори,  ты  свети  в  этом  небе  мне  ясно,
Не  держи  любовь  взаперти...

Сколько  пыли  в  темном  небе,  неважно,
Сколько  рядом  горящих  огней.
Для  тебя  лишь  мои  серенады,
Для  тебя  сто  скрипичных  ключей...

Если  хочешь,  согрей,  обними  мою  душу,
Если  хочешь,  сожги  до  тла.
Если  можешь,  скажи,  что  я  тебе  нужен
Так  как  ты  мне  одна  нужна...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940437
дата надходження 16.02.2022
дата закладки 17.02.2022


Oleksandr Poprotskyy

Берег океану

Пісок  з’їдав  прибувші  хвилі,
В  обличчя  віяв  тихий  бриз,
Дивився  він  кудись  безсило,
Вона  дивилася  униз.
У  затінку  старої  пальми
На  пляжі,  де  ніхто  не  був
До  них  раніше,  острів  дальній,
У  океані.  Він  не  чув
Її  задумливе  мовчання.
Це  був  той  рай,  який  вони  
Омріяли  своїм  коханням  
В  будиночку  серед  зими.  
Вони  удвох.  І  час  спинився.  
Ніщо  не  стане  серед  них
Лише  вода.  Нею  умився
Він  нещодавно  і  затих.  
Умився,  щоб  на  чистій  шкірі  
Знов  поцілунки  попливли,
Руки  її  були  ледь  сірі,
Бо  лишки  солі  там  були.  
Вони  на  смак  були  солодкі,
На  її  шкірі,  це  не  сни!
Удвох  вони  не  одинокі,
А  з  ними  те,  чого  вони
Жадали,  мріяли,  плекали
І  тут,  на  острові,  в  раю
Вони  жадано  проживали
Щасливу,  чисту  мить  свою.  
Згадався  їм  камін  в  Карпатах
Згадалась  Бука,  миті  ті,
Які  примусили  чекати
Що  кожен  мріє  у  житті:
Палкого  й  чистого  кохання
Довіри  й  впевненості.  Бог
Почув  чомусь  їхні  прохання
Щоби  вони  були  удвох…
«А  що,  як  скінчиться  ця  казка?»  -
Спитав  мовчанням  її  сум
Коли  найбільша  ніжна  ласка
Її  накрила.  Моря  шум
Сказав  у  відповідь  словами:
«Не  думай  більше,  не  журись
Живи  і  відчувай  вустами  
Його  вуста  і  солодись
Цим  ніжним,  теплим  поцілунком…»,
Який  спинив  її  журбу
І  спокою  став  подарунком  
Від  нього.  Він  її  почув,  
Відчув  сумне  її  мовчання
На  ледь  зволожених  вустах,
Віддав  усе  своє  кохання
І,  заспокоївши  всій  страх,
Вона  відчула,  що  раніше
Не  знала,  що  таке  життя
Минуле  бачилось  пустішим
І  прагнуло  у  забуття.  
Це  ніби  неба  подарунки,
І  звук  кохання  ніжних  струн,
Шум  моря,  ласки,  поцілунки
Злилися  в  ейфорії  шум.  
Напруження  змінила  пристрасть,
Мов  давній  незабутній  сон,
Ніщо  їх  тут  уже  не  видасть,
Вони  між  небом  і  піском
Злилися  у  єдине  ціле
І  закрутилась  голова…
«Кохаю!»  -  крикнути  хотіла
Та  поцілунок  з’їв  слова.  
Кокоси  падали  від  вітру
Знов  хвилю  океан  пригнав
Пейзаж  всю  скористав  палітру,
Вона  кохала,  він  кохав…





пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938204
дата надходження 26.01.2022
дата закладки 27.01.2022


Oleksandr Poprotskyy

Берег океану

Пісок  з’їдав  прибувші  хвилі,
В  обличчя  віяв  тихий  бриз,
Дивився  він  кудись  безсило,
Вона  дивилася  униз.
У  затінку  старої  пальми
На  пляжі,  де  ніхто  не  був
До  них  раніше,  острів  дальній,
У  океані.  Він  не  чув
Її  задумливе  мовчання.
Це  був  той  рай,  який  вони  
Омріяли  своїм  коханням  
В  будиночку  серед  зими.  
Вони  удвох.  І  час  спинився.  
Ніщо  не  стане  серед  них
Лише  вода.  Нею  умився
Він  нещодавно  і  затих.  
Умився,  щоб  на  чистій  шкірі  
Знов  поцілунки  попливли,
Руки  її  були  ледь  сірі,
Бо  лишки  солі  там  були.  
Вони  на  смак  були  солодкі,
На  її  шкірі,  це  не  сни!
Удвох  вони  не  одинокі,
А  з  ними  те,  чого  вони
Жадали,  мріяли,  плекали
І  тут,  на  острові,  в  раю
Вони  жадано  проживали
Щасливу,  чисту  мить  свою.  
Згадався  їм  камін  в  Карпатах
Згадалась  Бука,  миті  ті,
Які  примусили  чекати
Що  кожен  мріє  у  житті:
Палкого  й  чистого  кохання
Довіри  й  впевненості.  Бог
Почув  чомусь  їхні  прохання
Щоби  вони  були  удвох…
«А  що,  як  скінчиться  ця  казка?»  -
Спитав  мовчанням  її  сум
Коли  найбільша  ніжна  ласка
Її  накрила.  Моря  шум
Сказав  у  відповідь  словами:
«Не  думай  більше,  не  журись
Живи  і  відчувай  вустами  
Його  вуста  і  солодись
Цим  ніжним,  теплим  поцілунком…»,
Який  спинив  її  журбу
І  спокою  став  подарунком  
Від  нього.  Він  її  почув,  
Відчув  сумне  її  мовчання
На  ледь  зволожених  вустах,
Віддав  усе  своє  кохання
І,  заспокоївши  всій  страх,
Вона  відчула,  що  раніше
Не  знала,  що  таке  життя
Минуле  бачилось  пустішим
І  прагнуло  у  забуття.  
Це  ніби  неба  подарунки,
І  звук  кохання  ніжних  струн,
Шум  моря,  ласки,  поцілунки
Злилися  в  ейфорії  шум.  
Напруження  змінила  пристрасть,
Мов  давній  незабутній  сон,
Ніщо  їх  тут  уже  не  видасть,
Вони  між  небом  і  піском
Злилися  у  єдине  ціле
І  закрутилась  голова…
«Кохаю!»  -  крикнути  хотіла
Та  поцілунок  з’їв  слова.  
Кокоси  падали  від  вітру
Знов  хвилю  океан  пригнав
Пейзаж  всю  скористав  палітру,
Вона  кохала,  він  кохав…





пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938204
дата надходження 26.01.2022
дата закладки 27.01.2022


Сніг_на_голову

Стрибок


стрибну  першою,
щоб  навчився  літати  в  моїх  снах.  
                 дикий  Місячний  Хлопчику,
що  вперто  кусаєшся  у  поцілунку,
моя  кров
                             не  особливіша  за  твою,
                                                   і  смакує  мені  добре.
імітація  хижості  маскує  у  нас
метеликів-одноденок,
           які  завзято  витанцьовують
           в  повітрі  у  пошуках  ідеального
партнера.
чи  кохаються  люди  під  час
           запального  фламенко  або  танго,
чи  для  ритмічних  рухів,
як  і  ми,
                         обирають  метал.

втопи  сухопутні  думки  бодай  у  болоті
       і  витренуй  десант.  
не  запрошуй  на  ранкові  прогулянки
мінним  полем.
                     тобі  байдуже,  а  я  боюсь  за  тебе.  
                     бо  не  переживеш  моєї  втрати.  
краще  кусай
мовчки.

мій  дикий  Хлопчику,
що  називаєш  мене  Маленькою,
у  якого  на  спині  тягар  трьох  Місяців  і
                   в  середині  вогонь  трьох  Сонць,
                                   а  на  підошвах  Космічний  порох,  
приходь  до  мене
                                           в  сни  Земної  невідомості,  
коли  навчишся  стрибати  без  парашута.





пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933922
дата надходження 15.12.2021
дата закладки 15.12.2021


Тетяна Мош

Сила жінки

Сучасний  світ  –  шалений  і  стрімкий  –
Летить  за  вітром,  наче  павутинка.
Тут  може  втриматись  терплячий  і  чіпкий.
А  як  живе  у  світі  цьому  жінка?

Вдягає  сукню,  носик  чепурить
І  безліч  днів  снує  незриму  нитку,
Що  з  лабіринтів  клубної  пітьми  
Врятує  знов  Тесея  напідпитку.

Чекає  Одіссея  із  морів,
Синдбадові  залатує  вітрила,
Мільйони  літ,  багато  довгих  днів
Гефестові  розпалює  горнило.

А  ввечері  казками  полонить
Закохану  свідомість  Шахріяра.
В  печерах,  схованих  вже  тисячі  століть,
Пасе  Циклопу  золоту  отару.

Шукає  Нео  в  матричних  світах,
Об  промінь  гострить  дивний  меч  Джедая.
І  з  втомленим  цілунком  на  вустах
В  обіймах  ніжних  тихо  засинає.




Картина  Жозефіни  Уолл

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926615
дата надходження 29.09.2021
дата закладки 30.09.2021


Богдан Ант

ВОСХИЩЕНИЕ

Давай  ты  уснешь  у  меня  на  груди,
Погладь  ее  по  седым  волосам.
Я  не  буду  тебя  до  утра  будить,
Сделаю  все  как  надо  сам.

Давай  ты  приснишься  мне  во  ржи,
Как  солнце,  прекрасная,  моя.
Приснимся  друг  другу  и  будем  жить,
Звезды  откровения  отклоняя.

[i]Припев:[/i]
Я  сделаю  все,  а  ты  будешь  мне
Заваривать  чай,  творить  чудеса.
Так  было  уже,  и  так  будет  —  во  сне,
Который  действительнее  всех  саг…

И  рук  твоих  мне  не  позабыть
Отныне  на  миллионы  вперед.
И  память  —  всего  лишь  какая-то  зыбь  —
По  телу,  по  сердцу,  по  чакрам  идет…

Я  позабочусь  о  том,  чтоб  тебя
Седцебиением  не  разбудить.
Ты  хочешь  спать  —  спи!  Я  —  любя
Послушаю  стук  твоей  груди.

[i]Припев:[/i]
Я  сделаю  все,  а  ты  будешь  мне
Заваривать  чай,  творить  чудеса.
Так  было  уже,  и  так  будет  —  во  сне,
Который  действительнее  всех  саг…
Твоим  дыханием  буду  жить,
Оно  как  раз  моему  в  унисон.
И  та,  что  меж  нами  протянута,  нить
Не  разорвется.  Я  —  вознесен!

февраль  2020  г.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925988
дата надходження 23.09.2021
дата закладки 23.09.2021