Я голос твій, ти чуєш, Україно,
Як рветься ввись мій гордий баритон?
Молитвою у Боже небо лину,
Аби сини утримали кордон.
Я, Україно, біль твій стоголосий,
Що із пекучих витікає ран,
Бо в них солоні материнські сльози.
Твоєї долі я живий орган.
Я дух твій, Україно, непокірний,
Що оселився в дочках і синах,
Він роду і землі праотчій вірний,
І ворога упевнено спиня.
Дитя твоє я, нене Україно,
Бо в моїх венах та живе любов,
З якої ллється пісня солов’їна,
Яку благословив у мені Бог.
Я зброя твоя, чуєш, Україно,
Готова рать ворожу убивать,
За втрачених людей, міста-руїни.
Мої набої – магії слова.
Я голос твій, що йде з глибин народних,
Він живить націю, де хліб і сіль святі,
Де воля й гідність – код її природний,
А правда – щит надійний у житті.
11.02.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974043
дата надходження 16.02.2023
дата закладки 17.02.2023
Незримый и близкий
Он смотрит, не так ли?
вращаются диски
ленивых галактик,
летят хронокванты,
мелькают картинки –
светила-гиганты,
планетки-пылинки.
Вращаются диски
и сферы кружатся, –
незримый и близкий
Он может вмешаться.
Со скоростью света
сменяются кадры –
вот солнца в расцвете,
вот – старятся как бы.
О, мощь и размах
доастральных мистерий,
где в главных ролях –
водород и дейтерий!..
Док. фильм об остывшем
ядре и ужастик
о дырах, раскрывших
бездонные пасти;
комедия «Кварки»
и сага «Пульсары»;
о ярких, о жарких,
сверхновых и старых;
то о микромире,
то про человека, –
всё шире и шире
Его астротека.
Кружатся, кружатся,
вращаются диски,
Он мог бы вмешаться,
незримый, но близкий,
Он смотрит и смотрит –
никак не устанет!..
Он мог бы, конечно…
Да только не станет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955295
дата надходження 03.08.2022
дата закладки 03.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.08.2021
Такі дощі непрохані червневі
гамселять гулко в бабині шибки.
І сповідає ринва душу дневі,
і відкриває всі свої думки.
Аж сива хмара падає ще нижче,
аби учути щось, а, може, й ні...
А дощ періщить і невгамно свище
у шпари вітер на старім вікні.
І я, сховавшись під колючий ліжник,
збираю в тайстру дивні відчуття,
допоки дощ над хатою репіжить
і сповідь ринви схожа на виття.
Читаю книжку про чиюсь Афіну
і п'ю гарбату з м'яткових листків,
а в кухні* хрумко тріскотить поліно,
як дух якийсь із неземних світів.
І поклоняюсь в мить оцю вогневі,
аж дивна сварга сковзує з руки,
допоки надворі́ дощі червневі
гамселять гулко в бабині шибки.
14.06.21 р
*в печі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916826
дата надходження 14.06.2021
дата закладки 30.07.2021
Вже сріблом сивина малює скроні…
Повільний вальс змінив шалене диско…
Я досі згадую тепло твоїх долонь…
І перший танець у "смарагдовому місті"...
Смарагдово-грайливі хвилі моря…
Смарагдова веселка над лугами…
Усе зафарбувалось, навіть зорі!
У колір мого першого кохання…
Ще б раз втопитись в погляді зеленім,
Торкнувшись спомином юнацьких мрій!..
Кохання перше - ніжно-кришталеве…
Боялось стати справжнім і палким…
Лиш іноді… коли стихають звуки…
Тінь спогадів спливає на екран:
Дві постаті, тримаючись за руки,
Тікають у смарагдовий туман…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918315
дата надходження 01.07.2021
дата закладки 30.07.2021
Спливає водою тут сонце жовтавим мазком.
Покосився фронтон із розеткою на тимпані,
І світло лягає пергаментом крізь вікно,
На дощату підлогу, до ніжки старого дивану.
Незворушна долина, як мертва, чи сонна, і лиш,
На поливаних хмарах розписаних перламутром,
Бовваніє тонесенька лінія вигнутих крил,
І час оживає в тих порухах, невідчутно.
Оминає фронтон. Тінь проковзує фризом. День.
Живиці із соком вбирають осколки сонця.
І з гілки, стрибаючи, білка на ветхий пень,
Сполохує хрустом затишшя твого безголосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886155
дата надходження 17.08.2020
дата закладки 28.07.2021
Розпишися на грудях доріг,
Можеш втіхою, можеш сльозами,
Облітає украдений сміх,
сміх дерев. Осідає між нами.
Тане ранок на віях трави,
Тоне в день, розколошкавши тишу.
Тінь тополі, як тінь булави,
Що в літописи - спогади крише,
Лиш зітхнувши про нас і за нас.
Обертається час дзеркалами,
Зафіксована в профіль, в анфас,
Мить за мить обростає віками…
Тільки ми залишаємось тут,
Ти і я – краплі спраги живої.
Хто ж за нас визначає маршрут,
Й відливає кохання набої ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912008
дата надходження 25.04.2021
дата закладки 05.07.2021
І присмак чебрецю розповів їй про все,
Перетікає досвід в заплутане есе.
Гірка краплина правди далеко не втече,
Хто куштував отруту, завжди попросить ще.
Той присмак зіпсує солодку легкість ранку,
Та чаю не відмовиш, з ним будеш до останку.
Гіркі примари ночі знайдуть ходи для втечі,
Від тебе не відступлять, з тобою стрінуть вечір.
Наповнена водою напівпорожня склянка
Нагадує про спраглу забуту обіцянку.
Тобі належить правда гіркого порятунку,
Напівзабутий присмак надійного притулку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897266
дата надходження 05.12.2020
дата закладки 05.12.2020
Скажи мені відверто, друже,
ти їв колись солодку грушу
із рук коханої чаклунки
у проміжках між поцілунків?
Щоб музика лунала всюди
і трунок скапував на груди…
Чи ласував ти диво-соком,
за мед солодшим що нівроку?
А цілував вуста духмяні
ущерть наповнені бажанням,
коли вночі, у літню пору,
млинець по небу плив угору?
Під небом, зорями укритим,
ти смакував чарівні миті?
Удвох з жаданою до рання
ділив п‘янке своє кохання?
Згадай свого юнацтва груші,
куди там роли ті чи суші…
жовтень 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892456
дата надходження 22.10.2020
дата закладки 22.10.2020
Стікає час, немов вода, по тілу долі,
Яку збираю днями в пам'яті грааль,
В якому стільки рідини, неначе в морі,
Яке з роками тільки більшає, на жаль.
Грааль руками під краплини підставляю,
Під миті щастя, болю, сліз і доброти,
На дно години, мов камінчики кидаю,
З розлук і зустрічей, дощів і самоти...
Збираю миті, мов копійочку жебрачка,
Вустами жадібно торкаючись води,
Де, наче в люстрі, виглядаю, мов дивачка,
Яка тамує спрагу спогадом завжди.
А потім ранок і реальності похмілля,
З граалем пам'яті крокую в майбуття,
В який стікає і любов, і божевілля,
І все, чим сповнене прожите вже життя...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891630
дата надходження 14.10.2020
дата закладки 14.10.2020
Зарум'янився, мати із печі
Вже дістала вишневий пиріг..
Іііі, хустинку вдягнула на плечі
Й, позіхнула, аж котик прибіг,
Довго ластився, муркотінням
Біля ніг обвивався не раз..
Дивувалася й я, її вмінням
Милуватися щедрістю фраз
Знову осінь, в мішечку квасоля
Морква в клуні, картопля в дворі
Ось так змолоду, батьківська доля
Кому як, але ж в добрій порі
Знову осінь, і клекіт на криші
Вже не стримує струм в голові
Кіт муркоче, поснули вже миші
Ненадовго, бо хліб на столі
Пахнуть дрова, лучиною пахне
На світанку вже інша роса
Батько знову над вишнями ахне
Посміхнеться і мама, краса!
Нагадалося... Це твої очі
У пустелю мене відвели
Думи ніжні, і губи співочі
Мене з розуму вчора звели
То й заграла, заграла ця скрипка
Невгамовна дівоча душа
На порозі твоїм ... Жарколипко
Хочеш більшого, осінь!- Ша..ша..
Тихо люби...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891446
дата надходження 11.10.2020
дата закладки 12.10.2020
дерева таки святі,
ти чуєш - вони безгрішні
і плачуть колись невтішно
в безкорій своїй срамоті,
а квіти - то Божий сон,
щасливий чи безталанний,
й надумано чи спонтанно
їх люди беруть в полон,
а небо - безкраїй степ,
в нім сонце пасе отари,
жене неслухняні хмари
і грається у вертеп,
а очі твої, позір -
глибоке зелене море,
в них - радість, сум'яття й горе
не вчинених ще офір,
а губи - то дикий мед,
полин та жасмину квіти,
їх пити та не допити
ні вчасно, ні наперед
ми люди, і ти, і я,
слабкі, нелогічні, дивні,
у вбивстві себе нестримні,
хоч потягу є печія
то тільки дерева святі,
вони й без кори безгрішні,
а ми зачинились спішно
у голій своїй самоті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891093
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 08.10.2020
[i]« На парашутиках снежинок... »[/i]
Напівзабуте
Вже на останньому причалі
надії наші і жалі...
Нехай тривоги і печалі
несуть у вирій журавлі.
А нам лишаються напам'ять
у золото убраний сад,
осінні айстри, що не в’януть,
і неминучий зорепад,
і ранні ружі біля хати,
і пізні маки на межі,
і ти, немов з ікони знята,
коли ми ще були чужі.
А ще – місцина у долині,
де шелестять очерети...
і досягає висоти
моя душа на павутині,
де ще відлунює донині
у пам’яті – найперше Ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891077
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 08.10.2020
Ти променем сонця для неї була
І подихом вітру свободи.
З тобою вона ще з зерня розцвіла
Урозріз законам природи.
Поїхати ладна була хоч куди
За покликом "квітки" своєї —
Носилась неначе з малечею ти
Й жила винятково для неї.
Ти вчила її не боятися зла,
На захисті правди стояти.
Тож "квітка" твоя у любові росла,
А ти їй була наче мати.
Плекала, любила мов рідне дитя —
Найбільше за все, що існує,
І навіть віддала б за неї життя,
Бо серце над всім хазяйнує.
Струмочками часу спливали роки —
Кохання твоє не минало.
Про "квітку" єдину і сни, і думки...
Щасливе життя вирувало.
Усе б так було і надалі, але
Вона підросла та зміцніла;
Всередині досі наївне й мале,
Та зовні красою рясніла.
"Я виросла" — каже, — "І хочу іти
"Надалі стезею своєю.
"Нарізно відзараз підем я і ти.
"Я нас не вважаю сім'єю".
"Я вдячна за все, що дала ти мені,
"Та більше потреби немає.
"Чи досі мене ти кохаєш, чи ні —
"Нас разом ніщо не тримає".
Твій всесвіт мов горщик розбився ущент:
Зруйновано мрії і плани.
Скінчилася п'єса. Завіса. The End.
І сцену знесли урагани!
Діру, що у серці, латав алкоголь
Щоразу у збільшених дозах
І кидав тебе, відібравши контроль,
В нескромних для дівчини позах.
А ти прокидалась і знову пила,
Щоб якось той біль приглушити.
Бо досі ти тільки для "квітки" жила —
Для кого тепер тобі жити?
Кому дарувати любов і тепло?
Кого цілий день доглядати?
Чиї золоті пелюстки і стебло
Плекати тобі й цілувати?..
У пам'яті сотні яскравих картин
З минулого, що не забути.
Лишитися з ними один на один —
Це кара, її не минути.
Минуле завжди переслідує нас,
Та я йому все пробачаю.
Знай, горе лікує не склянка, а час,
А в склянку налий собі чаю!
І досить жалітися, мила моя —
Попереду часу багато.
Твоєю зроблюсь підопічною я —
Скоріше забудеш про втрату.
Доглянеш мене наче справнжій квіткар:
Обпшикаєш всю із балона...
А я буду пити солодкий нектар
З вікна біля твого балкона.
(05 квітня '19 р.)
[i]Присвячую найкращій подрузі.
З найчистішими намірами і надією у серці...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831789
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 06.10.2020
Мені наснилося, що ми з тобою разом
У тому парку, де зустрілися колись,
Гуляли, мовчки насолоджуючись джазом,
І у коханні одне одному клялись
Самими поглядами — завше, щохвилини —
У почуттях медово-пряних з молоком;
І літній дощик керував на нас краплини,
Які ти, граючись, ловила язиком...
Нас зігрівало ніжне сонечко липневе,
Що визирало з-під понівечених хмар,
Й переливалося з пляшок вино дешеве
На потонулий у калюжах тротуар.
Ми обнімалися в очікуванні ночі,
Пісні улюблені співали в унісон,
А я дивилась у твої блакитні очі
І розуміла, що усе це просто сон...
(17 лютого '19 р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825864
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 06.10.2020
Я з дитинства на Тебе чекала,
Уявляючи наші ясні вечори,
І надію у серці плекала.
Мовчки сяяли зорі згори
Коли йшла я надвечір до луки,
Щоб зібрати букетик з волошок і трав —
Відкупитись від туги-розлуки,
У якій день за днем проминав.
Я щоночі молилася силам,
Що створили мене і навколишній світ —
Сталим, змінним, небесним світилам
І одвічному руху орбіт —
Аби наші з Тобою дороги
Перетнулися в просторі-часі скоріш...
Наді мною сміялися боги
З зафарбованих кіноафіш.
Я чекала на Тебе роками —
Вдень, ночами, узимку, на дворі, в саду —
Мозком, серцем, душею, руками, —
Щиро вірячи: Тебе знайду!
І колись восени ненавмисне
Ми з Тобою зустрілись під ритми дощу;
Серце груди зсередини тисне...
"Я нікуди Її не пущу!" —
Ці слова промайнули на думці,
А вуста, усміхнувшись, сказали "Привіт!
"Парасольки не маєш у сумці?
"То іди під мою!" — й цілий світ
Нам засяяв барвистим промінням,
Вітер ніжним теплом нас обох оповив,
Дощ поставився із розумінням,
Припинився й веселку явив...
(17 листопада '18 р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814169
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 06.10.2020
Кілька спроб позбирати уламки
Кришталевого дзвону світанків,
Відійти від дощів лихоманки,
Повернути на заданий курс -
Збито пульс
Незбагненно шалених скорочень.
Так негадано: в вересні – осінь.
Всесезонність любові пророчить
Шепіт листя. Мистецтва союз –
Охри блюз.
Час теплінь залишає на згадку –
Не ховає, мов лист у шухлядку.
Починають життя не спочатку –
З роздоріжжя ідуть у весну
Не земну.
В переходах міжколірних – зміни,
Жовтосяйне у грудях сплетіння.
Не уламки – перетини ліній.
Відчувають душі таїну –
Барви сну...
Барви сну...
Барви сну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808875
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 28.09.2020
Стежки обростають іменнями пунктів призначень.
Ідей недолугих не бачить у лузі мета.
Долужитись хочуть, шукають натхнення – незрячі.
Дорогу в нікуди з’їдає думок кислота.
Не ходять юрбою втішатись заквітчаним полем.
У леті пелюсток – капіж споконвічних льодів.
Ромашкам відома далека пінгвіняча мова:
Зневірені ходять по колу, Любов – по воді.
Перекотипольних загубить у всесвіті вітер,
Перевіднорельсних віднайде несправність гальма.
Щоразу спочатку без шифру пінгвінячих літер –
Дорога без назви. По колу. В нікуди. Дарма!
Люблю – не люблю, та люблю! Не люблю не любити!
Душа пелюстково дощить. Визріває ім’я.
Ромашкове поле на водах її Антарктиди,
І стежка до себе, щасливого власного я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851596
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 28.09.2020