Дивися, мамо, йде лапатий сніг
На завтра буде вже його багато.
І я б згори кататися побіг,
Та почекаю, як приїде тато
У небі хтось торбину розв’язав –
Такі великі падають сніжинки.
"Приїде тато? Він же обіцяв
На Новий рік поставити ялинку"
-"Він не дзвонив сьогодні?"
-"Не дзвонив"
-"І вчора теж, напевно на завданні"
Але клубок до горла підступив,
Втомилася від довгого чекання.
Ще кілька днів і знов, нарешті, дім
Підріс малий, дружина вже чекає.
Он пада сніг, піду на гірку з ним
І думка на морозі зігріває…
Тут раптом свист і вибух, знов і знов
І білий світ кудись у темінь канув.
А сніг тихенько все ішов, ішов,
Та на обличчі вже його не танув…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857823
дата надходження 13.12.2019
дата закладки 28.07.2020
Ти малюнок мені подаруй.
Бачиш, синку, прошу небагато.
Як умієш його намалюй:
Ти, і братик, і мама, і тато...
Щоби разом усі ми були,
Поруч хатка, садочок і річка,
В небі хмарки за обрій пливли
і на лузі зелена травичка.
А захочеш, іще намалюй
корабля у бурхливому морі.
Олівцями його розфарбуй,
Хай пливе він собі на просторі.
Намалюй козака на коні,
З тої казки, що разом читали.
Чи у вазі букет на вікні,
Що для мами у полі збирали...
Не сумуй, якщо вийде не так
Як хотів би ти намалювати,
Це ж твоєї любові знак.
І я буду його чекати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878819
дата надходження 07.06.2020
дата закладки 28.07.2020
Усім полеглим побратимам присвячується
Що таїться за цифрою 200?
"Він ще дихає, целокс, бігом!"
І шепочеш, застигши на місці:
"Тихо, тихо, браток, ти чого?"
"Зараз буде, все буде, тримайся..."
І УАЗ через обстріл летить.
Ти, шофе́р, головне не спиняйся,
Кожна мить дорога́, кожна мить..."
Руку фельдшер, немов винувато
Водієві кладе не плече:
"А тепер можеш не поспішати,
Я зробив все, що міг. От і все..."
Це під сірими стінами моргу,
Цигарковий ковтаючи дим,
Щоб провести в останню дорогу
Від частини стоїть побратим...
Це коли на колінах стрічають
Усім містом, а може селом.
Побратими вже сліз не ховають,
Кілька слів за жалобним столом...
Це по кришці труни землі стукіт,
Тихий плач молодої вдови.
І, як мантру, повторюєш тупо:
"Ви пробачте, що не вберегли..."
А на фото із кутиком чорним
Так завзято сміється солдат...
Просто цифра, а стала скорботним,
Сму́тним символом всіх наших втрат...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884091
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 28.07.2020