Чарлі: Вибране

Єва Романенко

✖ В НАШЕМ ПАРКЕ ✖

Сижу  без  тебя  словно  серая  тень
На  старой  скамейке  под  клёном
Сама,  провожая  бессмысленный  день
Стаканом  с  портвейном  креплёным.

Умом  твой  поступок  готова  понять,
Но  сердце  смириться  не  может.
Тепло,  а  душа  продолжает  стонать,
Как  будто  её  что-то  гложет.

Туман  в  голове  застилает  мечту
И  всё,  что  мне  боль  приносило.
Хотя  бы  на  время  забыть  бы  мне  ту,
Которую  в  сердце  носила...

Срываются  капли  воды  с  фонаря
И  бьют  по  плечам  да  затылку.
Шальная  прохлада  ветров  сентября
Мою  охлаждает  бутылку.

✖  20  августа  2016  ✖

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684821
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 21.05.2020


Анатолiй Кириченко

СВІТЛІ ЯНГОЛИ (2019)

[color="#004080"]Світлі  янголи  ходять  без  крил
Біля  сотень  дитячих  могил,

На  батьківський  чекають  візит
З-під  брудних  поіржавілих  плит.

Хлопчик  Ваня  з  м'ячем  у  руках
Мов  застиг  в  чорно-білих  роках.

Вже  ніхто  не  розкаже,  чому
Він  помер  сорок  років  тому.

Дмитрик  щойно  скінчив  восьмий  клас;
Зупинився  для  Дмитрика  час.

Чи  хворів,  чи  раптово  помер  —
Не  дізнатись  ні  в  кого  тепер.

Білі  бантики  мило  сидять
На  Наталці,  якій  було  п'ять.

А  Христині  було  лише  три;
Її  хрест  похилили  вітри...

Не  пустують  вони,  не  біжать,
Замість  бавитись  тихо  лежать;

Їхні  ліжечка  —  труни  гнилі
У  застиглій  вологій  землі.

Спочивають  в  могилах  тісних;
Час  назавжди  спинився  для  них.

Ані  раю,  ні  пекла  нема  —
Тільки  вічності  пісня  німа.

Тут  усе  таке  саме  як  скрізь:
Ґрати,  написи,  фото  чиїсь,

Бруд,  дерева,  трава  і  сміття  —
Лиш  навколо  немає  життя.

Від  надій  залишивши  друзки,
Смерть  руйнує  родинні  зв'язки,

Більш  не  маючи  жодних  ідей,
Забирає  маленьких  дітей...[/color]

[color="#808080"]11  березня  [b]2019[/b]  р.[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828718
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 20.05.2020


Alisson

sweet revenge

я  майже  можу  скуштувати  це  на  смак,
мені  потрібно  бачити,  як  ти  помираєш,
ви  думали,  тепер  все  добре?  а  це  не  так:
це  не  так  очевидно,  як  ти,  очевидно,  вважаєш!

зараз  побачимо.  ось  вам  останній  солодкий  сюрприз,
якщо  вже  висите  над  великим  каньйоном  догори  ногами:
тепер  задеріть  свою  голову  та  подивіться  вниз:
ви  там  побачите  трупи  і  лисого  дідька,  й  бісової  мами,
і  ще  там  якихось  чортів,  –  залізобетоном  земля.
думаю,  вас  там  чекають,  і  вітатимуть,  як  короля.

то  як  же?  вам  подобається,  мій  шилохвостий  друже?
таке  возз'єднання  з  родиною  буде  для  вас,  як  мед.
тому  я  вас  дуже  прошу  –  а  може,  не  так  вже  й  дуже  –
купіть  собі  велосипеда,  й  рухайтесь  тільки  вперед.

то  –  завтра.  а  зараз  зламайте  ключа  у  дверях,
ми  з  вами  влаштуємо  криваво-вершкову  вечірку.
ви  знаєте,  як  це  робиться  на  романтичних  вечерях,
де  неодмінно  хтось  когось  з'їсть,
наче  місяць  –  полярну  зірку.

уявляєте?  навіть  не  уявляєте  цього  тяжкого  болю:
він  виривається  криком,  як  серце  живе,  з  грудей.
так  реактивний  вогонь  виривається  з  ревом  на  волю,
і  ракета  стартує  на  марс,  –  ось  така  повна  хата  людей!

так  і  кричатимете  аж  до  кінця  своїх  днів,
може,  сьогодні  –  останній,  а  може  –  передостанній.
вже  скучив  за  вашим  сміхом.  для  того  й  ножа  нагострив:
лоскотати  вам  нерви  читанням  своїх  епіфаній.

наприклад:  раптом  мені  ясно  відкрилося,  кице,
ваше  істинне,  щире,  законотворче  нутро.
я  зрозумів  твоє  слабке  рожево-блідолице
благання  напнути  над  світом  моє  небесне  шатро:

я  знаю:  вже  давно  бажала  приховати
свій  чорний  список  злочинів,  заклять  та  молитов
заради  всього  доброго.  ось  імена  і  дати,
та  що  з  них  випливає?  ненависть  чи  любов?

я  не  хочу  вас  постраждати  згідно  з  дикунським  звичаєм.
сьогодні  я,  кажуть,  тут,  а  післязавтра  пішов.
але  можу  сказати  за  вашим  обличчям,
ви  знову  щось  приховуєте.  я  так  і  знав:  любов!

навіть  байдуже,  як  тебе  звати.
чи  байдужі  твої  жорстокі  й  суворі  слова,  маля?
–  вони  препарують  мене,  як  ігрові  автомати.
то  кого  ж  ти  там  любиш,  подумай:
коваля,  скрипаля,  москаля?

я  подарую  гаманця  своїй  коханій,
пошкодую  за  ним,  та  й  покину  саму.
бо,  як  сформулював  розхристаний  павсаній,
цей  світ  –  не  від  бога,  бог  належить  йому.

а  може,  вам  цікаво:  в  усіх  сточотирьох
його  тупих  кутах,  зарослих  павутинням,
стоїть  на  постаментах  той  самий  псевдобог,
читаючи  псальми  своїм  псевдобогиням:

о,  це  так  мило:  бачити,  як  воскресаєте  знов,
поки  я  був  заклопотаний  позовом  проти  чести.
мій  розчленований  друже,  я  так  і  знав:  знов  любов!
мушу  вже  йти  до  дідька  попри  твої  протести.

ваш  похорон  стане  моїм  справжнім  розчаруванням.
якомога  його  відсуваю.  –  а  можливо,  навіть  судом!
о,  це  таке  випробування!  з  кожним  таким  зітханням
я  стаю  все  дурнішим,  мов  до  пекла  бреду  напролом.

хочу  бачити  ваші  очі  у  вашу  останню  мить
–  так  я  уявляю  свою  солодку  помсту.
не  знаю,  навіщо  побачив  тебе,  непритомисту,
в  цім  забійнім  цеху,  де  на  гаку  гуманність  висить.

що  ж,  пора  починати.  погляньмо,  що  нам  сьогодні
знадобиться  для  праці:  пилка,  сокира,  ніж.
вони  аж  дзвенять  нетерпляче  нагострені,  злі  й  голодні.
агов,  що  таке?  ти  вже  мертва  чи  просто  солодко  спиш?

за  мотивами:  sweet  revenge,  motörhead

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876552
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 19.05.2020


Ulcus

… про терпіння

блискучими  ртутокраплями  
по  вінця  терпіння  повниться
поспішними,  сотнекратними  
ядучими  в  даросховниці
та  скільки  це  ще  триватиме
чи  довго  іще  терпітимеш?
думки  вибухають  матами
відвертими,  неприкритими
байдуже  таке,  безсовісне
на  грані  німого  безуму
заточене  невідомістю
і  вчинками  нетверезими  
до  краю  смирення  капає
жорстоко,  до  крові,  впилося
у  зуби  тісною  капою
а...  радістю  буть  хотілося

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875906
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 15.05.2020


Курка Ряба

Привіт. Переклад.

Першоджерело  -  з  дозволу  автора  -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010

Привіт.

Про  що  напишу  тобі  нині,  не  мій,  чудовий?
Може  про  те,  що  місто  прийдешнього  дня  наче    сіра  віслюча  шкурка?
Що  сонце  сідлало  коня,  але  кінь  загубив  підкови,
І  дзвінко-лунко  
крапає  в  ринви  ущерть  крізь  злежалу  небесну  вовну...  
Місто  застуджене  ледь,  і  тому  -  авжеж  -  печалі  повне.

Про  те,  що  вітри  посивілі  башти  обсіли  -
тремтять  од  холоду.
Ніжки  тонкі,  колючі  в  кошлатих  онучах  
звісили...
Що  літні  птахи  покидають  осінні  дерева,
холодні  гнізда  й  гарячі  голови,  а  клапті  білі
небо  латають,  пробите  дощами-списами...

Про  те,  що  сумні  перехожі  один  на  одного  схожі  -
кумедні  лиця...
Й  уже  без  різниці  -  і  тих,  кому  зустріч  сниться,  і  нас  
на  прощання  недужих,
байдужо  кружляє  світ.
І  ніжність  моя  нестерпна,  хоча  вже  зайва.
А  що  пошта  "зависла"  -    так,  мабуть,  і  богу  слава...
Привіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875598
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 12.05.2020


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2020


Ася Оксамитна

Оffline

Я  лагідне    перо  із  крил  твоїх,
Ти  знову  для  віршів  моїх  основа,
Та  ідеальною  здається  мова,
Тих  фраз  offline  так  голосно  німих.

Пір'їнка  я,  у  вітерця  в  полоні
Один  лиш  страх  -  холодний  бруд  калюж,
Я  намагаюсь  втриматись  чимдуж
І  падаю  в  твої  міцні  долоні.

Так,  я  перо,  і  не  зітреш  чорнила
Хоч  ти  не  раз  стирав  свої  слова.
В  моїм  коханні  –  тиша  грозова.
Я  –  твоя  частка,  я  тебе  зцілила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874234
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 02.05.2020


C.GREY

ПРИКОЛИ СВОЮ МАШИНУ (УКР)

Пародія  на  автовласників,  прикрашаючих  «корму»  своїх  
улюбленців  смужками  з  жахливо  гострими  жартами.


Кожна  мати  взагалі,  повинна  мати  „ЖИГУЛІ”.

Навіщо  мати  мені  владу,  коли  я  маю  власну  „ЛАДУ”.

Нехай  я  поки  ще  не  граф,  але    вже  маю  власний  „RAF”.

В  усіх  змаганнях  переможець  –  мій  коханий  „ЗАПОРОЖЕЦЬ”.

Лише  в  тобі,  моя  „СЛАВУТО”,  я  відчуваю  себе  круто.

Не  розпускай  ніколи  сопель  –  і  також  матимеш  свій  „OPEL”ь.

Мені  знайома  стюардеса  подарувала  „MERCEDES”а.

Щодня  збирав  гриби  у  лісі  –  і  назбирав  на  „MITSUBISHI”.

Півроку  не  ходив  до  бару  –  і  ось  купив  собі  „SUBARU”.

Хоч  я  давно  вже  не  нове,  але  кохане.  „BMW”.

Щоб  не  потрапить  в  пащу  леву,  ховаюсь  у  найкращу  „DAEWOO”.

У  „  FIAT”і  –  як  у  хаті.  Я  навіть  за  кермом  –  в  халаті.

Вам  не  присниться  і  в  кошмарі  –  як  я  гасаю  на  “FERRARI”.

Я  не  ХАМ  і  я  не  МЕР,  тож  якби  не  мій  “HUMMER”,  то  я  б  помер.

На  дорозі  перешкода?  Її  здолає  тільки  “SKODA”.

Лише  для  того  “LAMBORGINI”  –  щоб  повзти  по  Україні.


Інші  марки  АВТО  –  на  руській  сторінці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41664
дата надходження 06.10.2007
дата закладки 01.05.2020


T-72M1M

"Ребёнок"

Дождь  осенний  крест-нАкрест  стегает  по  спинам  прохожих,
силуэты    домов  тонут  в  море  вечерних    огней,
из  витрин  бутикА,  словно  из  театральной  VIP-ложи
манекены  глядят  на  спешащих  куда-то  людей:
кто  из  этих  «актёров»  сегодня  статист,  а  кто  –  прима,
кто  сумел  преуспеть,  а  кто  рухнул  на  скользком  пути?  –
безразличен  пластмассовым  формам  спектакль  за  витриной,
как  и,  впрочем,  ребёнок,  стоящий  у  входа  в  бутИк,
ожидающий,  верно,  того,  кто  ему  очень  дорог,
и  пускай  он  до  нитки  промок  под  холодным  дождём,
и  так  манит  из  окон  кафе  у  соседнего  дома
запах  мяса  и  выпечки,  он  все  равно  не  уйдёт:
будет  ждать,  наблюдая,  как  средь  неприступных  стен  зданий
скрипнет  слабой  надеждой  какая-нибудь  из  дверей,
и  как  кто-то  чужой,  проходя,  шаг  замедлит  и  встанет
чтоб  склонившись  над  ним  осторожно  спросить:  "Эй,  ты  чей?",
как  в  толпе  проходящих  людей  большеглазый  мальчонка
скажет  маме:"Смотри,  тот  малыш!  Он  стоял  здесь  вчера.
И  сегодня…  Замёрз,  весь  дрожит…»
Мама  глянет  смущённо:  
«Нет,  сынок,  Ты,  наверно,  ошибся.  Пойдём.  Нам  пора.»,
как  мальчонка  ухватит  её  за  рукав:  «Мам,  он  плачет!  
Подожди!»
Но  как  будто  не  слыша  сынишкиных  слов,  
мама  только  ускорит  шаг:  «Грустно,  но  как  же  иначе?  
У  людей  не  хватает  тепла  на  всех  брошенных  псов.  
Поспешим!»

Стук  шагов  припозднившихся  редких  прохожих
растворяется  где-то  за  серыми  глыбами  стен,  
А  «ребёнок»  всё  ждёт,  что  откроется  дверь  и  быть  может
промелькнет  средь  живых  манекенов  знакомая  «тень….  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844843
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 29.04.2020


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2020