З кожним ранком тумани густіші,
З кожним днем холодніші світанки.
Час осінню симфонію пише,
Вклавши в ноти красу до останку;
Позолоту кленового листя,
Винограду багряного низки,
Горобини брунатне намисто
Й різнобарвні листочки берізки.
Павутинок оздобу перлисту,
Хмарки білі на синьому небі,
На воді переливи сріблисті
Й очерету зеленого стебла.
З кожним ранком тумани густіші
На дзеркальну гладінь осінь стелить...
Незабутню симфонію пише,
Час, відточеним сонячним стеллом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852597
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 22.11.2019
Гасне втомлений день...опускаються руки,
На холодній землі потьмянів листопад.
Знову в серці щемить гострий біль від розлуки,
Розумієш - нема повороту назад.
На дорозі життя хаос ламаних ліній,
Що не день - то спіраль, що не крок - віражі.
...Сині штори вікна в тихий вечір осінній,
Розділяють думки на свої і чужі.
...У серпневих гаях відсміялося літо,
Вересневі сади відродили своє...
І не в змозі душа у печалі зрадіти,
Бо останнє тепло ні за гріш віддає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855456
дата надходження 21.11.2019
дата закладки 22.11.2019
Приводом для написання цього
віршу став сюжет ТСН про молоду жінку,
в якої народився син через добу
після загибелі її чоловіка в зоні АТО.
http://video.bigmir.net/1plus1/tsn/192409-V-Zaporoge-boytsi-79-y-brigadi-vstretili-s-roddoma-genu-svoego-pogibshego-tovarishcha/
Замість епіграфу
На місячній доріжці
Зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки,
А інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата
Загиблого в бою,
А інша – немовляти,
Народжена в Раю.
І так би розминулись…
Але душа бійця
На іншу обернулась:
Знайоме щось з лиця.
Сказала: « Гей, малеча,
А нумо , хлопче , стій!
А як ім’я, до речі,
Матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти
Була як чистий сніг:
« Мене чекає мати,
Аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина -
Таке її ім’я,
Ось-ось народить сина,
А син її – то я!
Мене на Землю жити
Господь благословив,
Я маю народитись…
А ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало
Майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало:
Що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина»
Повторював ім’я …
Та це ж його дружина
Чекала немовля.
Сплили перед очима
Щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина
Й просив її руки…
Весілля і навчання,
І пристрасті потік…
Він всі її бажання
Виконував , як міг.
Усе було чудово:
Вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово,
Що родиться козак!
А потім…Сум в родині..
В країну зло прийшло.
Галини очі сині
Зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила –
Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила,
Та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині
Сказав приблизно так:
«Як друзів я покину,
Який же я козак?
Як гляну в очі сину,
Що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину
Я за спідницю втік?»
Поцілував Галину
І рушив на війну…
А потім..постріл в спину..
І запах полину….
Згадав боєць те стрімко
Й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку
Що краща буде з мам.
Пробач мені ,дитино,
Вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно
З тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба,
Як швидко ти ростеш,
А все що буде треба
В житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж , сину,
Тобі час йти в життя
А я прикрию спину
Тобі із небуття»
На місячній доріжці
Невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки,
Хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти,
В воєнний час страшний,
І щоб їх захистити
Хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці
В жіночому любов,
Життя не перерветься,
Відроджуючись знов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516452
дата надходження 09.08.2014
дата закладки 20.11.2019
Засніжені вершини і безмовні,
Не кожному дано туди дійти.
А звідтіля земля мов на долоні,
Все видно до дрібниць із висоти.
Холодні, вічні недосяжні гори,
Блукають хмари серед їх вершин.
Роки ідуть за сотнями мільйони,
По колу, по спіралі часу плин.
Внизу: кохаються, страждають, плачуть,
В постійній боротьбі добро і зло.
Святкують...І оплакують невдачу,
Усе старе, бо так завжди було.
Міняються правителі, знамена,
Раби вмирають і вмирає знать.
Щороку опадає листя клена,
А сиві гори мовчазні стоять.
Тоді як ніч вдягає чорну рясу,
Удень, як метушня по всій землі.
І що їм - дощ, вітри і стрілки часу,
Все знають, пам'ятають, бо живі...
І що їм революції, майдани,
Їх не здивують зради і війна.
Ні квіти в полі ніжні і духмяні,
Ні чаші болю випиті до дна.
2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855338
дата надходження 20.11.2019
дата закладки 20.11.2019