Твоя стежа — серця жовнірити,
Хамелеоноджин — то ти… то ти…
Моя — не вірити — у дим, у дим —
Шалених рим.
Твоя стезя — тінь зворохобити
У завихріннях нот — загравистим;
Моя — змедвя́нити ажур-незрим
Лю-ще́мтерпки́м.
05.03.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007718
дата надходження 07.03.2024
дата закладки 07.03.2024
Гумор - чудо
Гумор – чудо, стра́шна сила:
Доброзичливі слова
Сміхом наповняють крила,
Навіть мертвий ожива.
Не зустріти, геть байдужих,
Хто б тихесенько в кутку
Зовсім з посміхом не дружить –
Будяком сидить в рядку.
Ні старечим, ні малечі
Не цікавий хмурий світ,
Не натягнеш сум на плечі
Коли буйством лине цвіт.
Навіть в присмертну годину
Легше жити сміючись,
Мов броня прикриє спину
Від розлючених і злих.
Не зламати, хто сміється
Перед ворогом, в лице…
Перекосить враже серце,
Розірве навпіл живцем.
Той народ, що над собою
Пожартує, без стьоба́,
Надпотужну має зброю –
Видавлять в собі раба.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 07.03.2024
Гумор - чудо
Гумор – чудо, стра́шна сила:
Доброзичливі слова
Сміхом наповняють крила,
Навіть мертвий ожива.
Не зустріти, геть байдужих,
Хто б тихесенько в кутку
Зовсім з посміхом не дружить –
Будяком сидить в рядку.
Ні старечим, ні малечі
Не цікавий хмурий світ,
Не натягнеш сум на плечі
Коли буйством лине цвіт.
Навіть в присмертну годину
Легше жити сміючись,
Мов броня прикриє спину
Від розлючених і злих.
Не зламати, хто сміється
Перед ворогом, в лице…
Перекосить враже серце,
Розірве навпіл живцем.
Той народ, що над собою
Пожартує, без стьоба́,
Надпотужну має зброю –
Видавлять в собі раба.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 07.03.2024
Гумор - чудо
Гумор – чудо, стра́шна сила:
Доброзичливі слова
Сміхом наповняють крила,
Навіть мертвий ожива.
Не зустріти, геть байдужих,
Хто б тихесенько в кутку
Зовсім з посміхом не дружить –
Будяком сидить в рядку.
Ні старечим, ні малечі
Не цікавий хмурий світ,
Не натягнеш сум на плечі
Коли буйством лине цвіт.
Навіть в присмертну годину
Легше жити сміючись,
Мов броня прикриє спину
Від розлючених і злих.
Не зламати, хто сміється
Перед ворогом, в лице…
Перекосить враже серце,
Розірве навпіл живцем.
Той народ, що над собою
Пожартує, без стьоба́,
Надпотужну має зброю –
Видавлять в собі раба.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 06.03.2024
Гумор - чудо
Гумор – чудо, стра́шна сила:
Доброзичливі слова
Сміхом наповняють крила,
Навіть мертвий ожива.
Не зустріти, геть байдужих,
Хто б тихесенько в кутку
Зовсім з посміхом не дружить –
Будяком сидить в рядку.
Ні старечим, ні малечі
Не цікавий хмурий світ,
Не натягнеш сум на плечі
Коли буйством лине цвіт.
Навіть в присмертну годину
Легше жити сміючись,
Мов броня прикриє спину
Від розлючених і злих.
Не зламати, хто сміється
Перед ворогом, в лице…
Перекосить враже серце,
Розірве навпіл живцем.
Той народ, що над собою
Пожартує, без стьоба́,
Надпотужну має зброю –
Видавлять в собі раба.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007374
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 06.03.2024
Гумор… Вещий сон.
Море…вахта…труд тяжёлый…
Стихи - разрядка для души.
В них: рыданье, плачь бредовый
И – искрометные вирши.
Напился слов - и так уснул.
И снится сон мне кучерявый:
Кто-то, вдруг, меня лизнул…
И так приятно стало, клёво,
Что пробежала дрожь в паху
Там, где дудочка висит.
Надо мной, распятая вверху,
Совсем нагая…Душечка стоит.
У свода ног её прекрасных –
Орхидея расцвела.
Отбиваться, труд напрасный –
Она в плен меня взяла.
Пахло мёдом и нектаром…
Так вскружилась голова,
Грешным бредил я угаром,
Проглотил совсем слова.
К ней послал квартет гусаров…
С ними старший – атаман.
Об пелись медовым варом –
Застелил глаза туман.
Засверкал квартет весёлый…
Всё пустилось в дикий пляс…
Два крыла сестричек милых,
Приоткрыли тайный лаз.
Хороводят два гусара…
Краковяк…сестриц ведут
Огибая лаз, и вдоль забора
Открывают к сердцу путь.
А один – любитель Баха,
Барабанит бугорки,
Хоть малыш совсем без слуха –
В жар кидает угольки.
Чувства быстро захлебнулись
Извергая деток слизь,
Тут и Душка улыбнулась –
В конец мечты её сбылись.
Вдруг, опять, они вернулись:
И всё вертелось до утра,
Не получилось, что хотелось,
Как, всегда…мухрим – мухра.
Лучше б я её не трогал,
Что тут, вскоре, началось?
Не хватает в мыслях слога,
- Как Душа оторвалась.
То волчицей ночью выла –
Тут медведицей ревёт.
Вот какая в перстах сила,
Как медком их привернёшь.
Исцарапанный…в кровище…
Чуть со страху не подох.
Накал страстей концовку ищет…
Прекратил переполох…
И жажда так меня достала,
Захотелось, так медку,
Что полез я без забрала
К окаянному цветку.
И только, там хотел напиться,
Как рядом, трактор загудел:
Чесночный дым с него клубится,
Что я с кровати улетел.
Сижу, и думаю: «Шо то було?
Пора бросать эти моря!»
В паху разило жидким мылом.
Сон в руку… и проспал не зря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007672
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 06.03.2024
Зайшов вчитель"тихо" в клас,
Грюкнув так дверима!
Ну розказуй вірш, Тарасе,
Швидко, не затримуй.
Встав Тарас, почухав вухо,
Підтягнув штанці.
Десь взялась проклята Муха.
Засміялись всі.
Муха влізла йому в носа,
Лоскотати стала.
Вчитель кинув погляд скоса...
Муха врятувала.
В мене дома є проблеми,
Батько прийшов пізно,
Довго нам читав памфлети,
Слухали всі, звісно.
Вклали спать його насилу,
Голова - макітра.
Вчить вірша не було сили,
Раптом зникло світло.
Вчитель тут сказав:
-Брехня!
Кожен раз невдала.
Ставлю я оцінку - два...
- А чому так мало?..
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007495
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 05.03.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=U4cocOv9rjE[/youtube]
Музика і виконання Василя Корби
Я повертаюсь думками в той час:
Вечір шкільний і танцює наш клас..
Музика грає, до мене ти йдеш
І у танок несміливо ведеш..
Крутиться, крутиться крутиться вальс.
Школо моя, незабутні роки…
Лину до тебе щораз залюбки.
Перше кохання - нестримне й палке,
Перший цілунок, мов щастя пʼянке.
Крутиться, крутиться вальс крізь роки.
Знову зима і лапатий йде сніг,
Білі сніжиночки стелить до ніг.
Я повертаюсь думками в той час:
Вечір шкільний і танцює наш клас..
Крутиться, крутиться, крутиться вальс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005381
дата надходження 09.02.2024
дата закладки 11.02.2024
Где же ты,
моя Жар-птица,
Где посланница богов,
Что в душе
пчелой ютится –
Непрошедшая любовь.
Где бы не был,
что не видел,
Не встречал такой красы:
Вся искрится,
словно выстрел –
Исходящая с росы.
Восхищённый –
певец тайный
Серенады распевал…
Канонады
отзвук дальний
Крыл влюбленным
не придал;
Не поёт
певунья в хоре,
Не способствует война…
То ли в счастье,
то ли в горе
Вдохновляется одна.
Нет печали
горше в мире
Чем в неведеньи любовь,
Как ладью
в туманном море
Не видать от берегов.
Не простилась,
в путь неблизкий,
Улетела в тёплый край…
Под гитару,
стакан виски
Опустел шалашный рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984439
дата надходження 27.05.2023
дата закладки 10.02.2024
Зупиніть недолугі кляту війну
І нехай українці не вмирають.
Нами заплачено велику ціну
І щоденно мирні люди страждають.
Скрегіт металу душі руйнує,
Він шматує землю нашу святу.
Наш народ до свободи прямує,
Але бореться за благу мету.
Невтомно крокує крізь морок орди
І знищує московитів загони.
Не стишує пореможної ходи
І долає ці важкі перепони.
Господь-Бог оптимізму додає,
Зміцнює дух нашого солдата.
Який удару орді завдає,
Нищить зброю московського ката.
© Віктор ВАРВАРИЧ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005414
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 10.02.2024
Крутеня небо, мов прорвало…
Білим – білим покривалом
устелило землю. Навкруги
не видно сліду від ноги.
А сніг мете, а сніг мете,
що було вчора – вже не те.
Не повернути мить назад
у той чарівний зорепад!
Дивлюся вдаль – вона німа,
бо замело, всюди зима…
Зима душі, як і природи,
не раз ще буде у нагоді.
Весна розбудить почуття -
Вихром закрутиться життя !
Мир, лад, стоятиме в дозорі -
Думки яснітимуть, як зорі !
В. Ф. - 07. 02. 2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005455
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 10.02.2024
Шиповник
Цвела когда-то роза,
Душистою была:
Кому ваялась Муза,
Кого с ума свела.
В тоске, в уединеньи
Среди чужих могил
В проблемах и лишеньях
Господь судьбу лепил.
Теперь – шиповник пряный
Утешит память вновь
И бликом окаянным
Краснеет средь кустов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963801
дата надходження 25.10.2022
дата закладки 09.02.2024
Я зморився від ноші земної.
Зоревічністю марить померкла душа.
Вже в дорозі, можливо, за мною
Та, якій не давав ще ніхто відкоша.
Хай ще юність клечає обличчя,
Та утомою снядіє серце давно.
Імовірно, тому вже за звичай
Упиватись мені до смеркання вином.
Все сильніше нутром охололим
Норовить уві сні закінчити цю путь,
Де не гасли б заграви ніколи,
Що у край без печалей і часу ведуть.
[i]07.ІІ.24 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005276
дата надходження 08.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Олігарх Ельдар Петрович
В ’’Мерседесі’’ додав газу,
Вирішив: негайно треба
Ще одну відкрити базу.
Та, що близько біля дому,
Продавала фарбу різну,
Посуд, вази кришталеві,
Всякі гвинтики залізні.
Підприємець часто злився -
Фірма збитків зазнавала:
При доставці посуд бився,
Фарба в банках засихала.
І не тішила торгівля
Там, де меблі продавали:
Покупці - народ примхливий,
Брак відразу виявляли.
Тут ідея допоможе
Вийти із важкої скрути:
Нова база в центрі буде
Продавати парашути.
І про брак ніхто не скаже,
Бо все буде шито- крито,
Не прийде спортсмен сваритись
З парашутом нерозкритим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004998
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Здалеку плине тихий плескіт вод,
Нині під сяйвом ажурних зірок,
Шлях між хребтів, гірських без перешкод,
Стукіт сердець, молодих двох річок.
Штиль при долині, сонна течія,
Як є пороги, ледь гучніший звук,
Наче то щебет, наспів солов’я,
Збудження, радість, однозвучний стук.
Без втручань з гори, мало смілості,
Хто з’єднає вмить, у стрімкий потік,
Чи чекати злив, по їх милості,
Змиють береги, згідно, як щорік.
Чи то долі путь, поєднатися,
Як бажання душ, жаль приречених,
В почуттях весни омиватися,
Це й потік струмків…. знов закоханих.
05.02.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005343
дата надходження 09.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Вітерець швидкий підхопивши бризки,
Закрутив у вирі емоцій ніжних,
Та змогли натрапить вони на рифи,
Й почуттям чомусь додали сліз срібних.
Не сказали вчасно потрібні слова,
Їх мерщій несе у відкрите море,
Лиш напрочуд радісна хвиля морська,
Наперед події пізнала схоже.
Зберігає Всесвіт чуттєвий роман,
Зачекалась давня знайома гавань,
Весняне́ кохання леліє розмай,
Додає тепла він холодним барвам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005342
дата надходження 09.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Дев'яності згадаймо вкотре,
Віддали злодюгам країну,
Ми закрили відтоді сонце,
І плиту поклали гранітну.
А рідненьку рвали на шмаття,
Грабували просто нахабно,
Незалежна вибрала щастя,
Та в імлі воно все зникало.
Україну, як Божу квітку,
Із любов'ю будь-що берегти...
Продали, й продалися бісу,
За кордоном купили хати.
На нулі вас зібрати б усіх,
Вперед, ненажери й вандали,
Лиш довіри нема до щурів,
Пізнали чиї ви васали.
Нескінченні у світі біди,
Бо шулікам ділити скарби,
Як терпіти знов людям війни,
Та втім власне, було так завжди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004863
дата надходження 03.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Минають дні, минають ночі –
Нема кінця, немає краю
Сльозам дітей, сльозам жіночим
І дикості ворожій зграї.
Кругом біда, кругом нещасні
(і як сховатись в метушні?)
Бомблять будинки і лікарні
Бомблять садочки малишні.
Яка немилість пере Богом
Нам присудилась через смерть:
Чи то за вибрану дорогу,
Чи то за вольницю і твердь?
Зійде веселка… освятить день,
Немов цвітіння на весні:
Вернемо схід… і Крим, і південь –
Зачистим землю від русні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999779
дата надходження 29.11.2023
дата закладки 09.02.2024
В офісі для кави й чаю
Столик вже накрили,
З колежанками розмову
Розпочав Кирило:
-Мені вчора довелося
Прочитати фрази:
’’Тут був Коля’’, ’’Тут був Вітя’’,
Й ще якась зараза.
-Ну і що? Таке скрізь пишуть:
В парках, біля тину…
Пишуть наші і туристи,-
Мовила Христина.
-Я свої всі переглянув
Сорочки і шарфи,
І ці написи побачив
Всередині шафи.
Підпис ще якогось лоха
Старанно затертий,
Був іще якийсь Антоха,
Пише, що він впертий.
-Логіка усім відома,-
Позіхнула Тома,-
Значить, передчасно, хлопе,
Ти з’являвсь додому.
-Є у нас жінки везучі,-
Стало сумно Олі,-
А у мене в шафі тихо,
Тільки повно молі…
-А ти з мене насміхався,-
Вставила Агата-,
В свою шафу - і не впхався,
Козлику рогатий,
Після слів цих не схотілось
Чай Кирилу пити,
Біг додому, щоб на дрова
Шафу розтрощити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996241
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Наша земля нескорена віками,
Козак вільний і хоробрий тут живе.
Дух його не злякали соловками,
Він будь-які кайдани завжди порве...
Козацький дух ніколи не здолати,
Бо він так відважно боронить свій край.
Міцно стоїть, бо за спиною мати
І любі діти та казковий розмай.
Знову стоїть у важкому двобою
І боронить нашу землю від орди.
Пише своєю кров'ю у сувою,
Звільняє землю, береже від біди.
Щоденна молитва лунає до Бога,
Господь зміцнює воїна у боротьбі.
Ще недовго і буде вже перемога,
А московит втече у великій ганьбі.
©: Віктор ВАРВАРИЧ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996194
дата надходження 15.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Цьогоріч врожай на славу:
Дині, гарбузи, капуста...
Кавунів зросло чимало,
То ж у погребі не пусто.
Дід трудився, ніби бджілка, -
У смартфонах грались внуки.
Звідки ж взя́лась ліні жилка?
Працювать не хочуть руки.
Тільки спати полягали,
Закопав дід ті смартфони.
Сонце вранці заморгало.
Полились із уст прокльони.
Задрімав дідусь під вечір,
На столі лишились зуби.
Внуки тихо, мов овечки,
Закопали їх приблуди.
Вранці всі вже на городі,
Дід з онуками - скопали.
Отака була нагода.
Все потрібне - відшукали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996260
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Логічно це і звісно
Мелодії брикнулись,
Слова старої пісні
Ізнов перевернулись.
Забудь ЇЇ, забудь
В характері твоїм
Кипить червона ртуть,
А гнів з її руїн
Спалаахує, як порох
Літаючих пір'їн.
Це нотами на сполох
З побитої подушки,
А може просто ворох
З розірваної смужки.
Коли
дзвенить-дзвенить,
Пожежа калатає,
То щось таки горить,
Чи може догорає.
Забудь її, забудь!
Підказує знов розум.
Логічна завжди суть,
Все інше – лише проза…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996067
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Ще, ніби, вчора я купалась в літі,
Цвіли довкола маки на полях.
Сьогодні смутком квіти оповиті,
Хоч у барвистій сукні вся земля.
Знов осінь плаче холодно і гірко.
В сумній вервечці хмар тужливих плин.
Синиця змокла, заглядає в шибку,
А тільки вчора мамин цвів жасмин.
Ця осінь інша, зовсім стала інша.
Зажура й радість в ній переплелись.
А краплі пишуть в завіконні вірша,
Й ховає літо мокрий падолист.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996271
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=L5Za1r7YzMw[/youtube]
Сонце сіло, вечір догоряє,
Зорі заіскрилися в імлі.
Я в садочку милого чекаю,
Вчора він освідчився мені.
Приспів:
А кохання, а кохання
Серце полонило.
Наші мрії й сподівання
Всі здійснились, милий.
Відтепер в життєву стежку
Разом ми підемо,
Вишитий рушник в мережках
З собою візьмемо.
Вбралась у фату весільну вишня
І бузок до неї нахиливсь.
Я коханого стрічати вийшла –
Місяць йому стежку освітив.
Приспів.
Чуєш, милий, соловей щебече,
Спів його розноситься за край –
То він засміється, то заплаче..
Тож співай, мій соловей, співай..
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996038
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Приїхала теща в гості
(Часто тут буває),
Доня кличе вже до столу –
Маму пригощає.
Внук Сергійко сів напроти,
Вже не верховодить,
Із бабусі, що їсть шпроти
Він очей не зводить.
-Що так пильно, любий внучку,
Бабу розглядаєш?
Хочеш казку розказати,
Чи віршика знаєш?
-Ти їси, бабусю, гарно,
Хочу я сказати:
І за мене, й за матусю,
Й ложечку за тата…
-Звідки це тобі відомо?-
Баба здивувалась,-
З’їла борщ, а за котлети
Й курку ще не бралась.
-Казав мені вчора тато
І бив себе в груди:
-Як припреться твоя баба –
За трьох жерти буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995279
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Приїхала теща в гості
(Часто тут буває),
Доня кличе вже до столу –
Маму пригощає.
Внук Сергійко сів напроти,
Вже не верховодить,
Із бабусі, що їсть шпроти
Він очей не зводить.
-Що так пильно, любий внучку,
Бабу розглядаєш?
Хочеш казку розказати,
Чи віршика знаєш?
-Ти їси, бабусю, гарно,
Хочу я сказати:
І за мене, й за матусю,
Й ложечку за тата…
-Звідки це тобі відомо?-
Баба здивувалась,-
З’їла борщ, а за котлети
Й курку ще не бралась.
-Казав мені вчора тато
І бив себе в груди:
-Як припреться твоя баба –
За трьох жерти буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995279
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Прийшов Гриць з букетом пишним
До мами Ельвіри:
-Я кохаю вашу Елю,
В наше щастя вірю.
Хочу з нею одружитись,
Буду вік кохати,
Маю гарну я посаду
І гідну зарплату.
Мама в крик: -Не буде цього!
Зразу зауважу:
Швидше я перед тобою
Отут трупом ляжу!
-О, це радісна подія,-
Гриць підняв кашкета,-
Жаль, що я тут не потягну
Другого бенкета!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995641
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Після іспиту на лавці
Плакала Марійка:
-Я все вчила і все знала,
В результаті - трійка.
А ти завжди не встигала
І гуляла, Ірко,
Викладач тобі всміхався,
І вліпив четвірку.
Про це знає уся група,
І казала Галка,
Що у тебе привселюдно
Він забрав шпаргалку.
-Було б дві таких шпаргалки,-
Хизувалась Ірка,-
Були б мені компліменти
І тверда п’ятірка.
Замість формул і означень
(А я їх не вчила) –
На купюрі у сто євро
Позначку зробила.
Відібравши зразу в мене
Незаконні речі,
Викладач радів і пахнув,
Наче хліб із печі.
Всього п’ять таких ’’шпаргалок’’
Я приготувала,
Можу вам рапортувати:
Іспити всі склала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996008
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Вересневі вечоринки,
Дід з бабусею стрічає,
В небі сонце, ні хмаринки
Вона молодість згадає.
У вишневому садочку,
Лавка… квітчата.ряднина,
Мов у теплім сповиточку,
Гріє махрова тканина,
Хоч сидять і в холодочку,
Дід дріма немов дитина.
Бабця мило посміхнеться,
Тоді були вечорниці,
Як та молодь, вся збереться,
Принесуть хлопці суниці,
Усіх дівиць пригощають,
Вони ж здатні, як ті жриці,
Вогонь кохання вплітають.
Всі щасливії в таночках,
Веселенько затанцюють,
У вишиваних сорочках
Кожній серце розхвилюють.
В очах сяйво, ніжність, зваба,
У обіймах, вдалі рухи,
Не дитяча то забава,
Вміло держать міцні руки.
Запал є - удвох радіють,
Тож надія одружитись,
Про гніздечко, вкотре мріють,
З джерела води напитись.
Та вода… святая, чиста,
Як любов й вірне кохання,
На весіллі урочисто,
Придасть сили й сподівання,
На життя земне щасливе.
Враз зненацька, впав листочок,
З вітерцем… торкнувсь обличчя,
Дід проспав, мабуть часочок,
Бабця гладить передпліччя.
Думка, як метелик влітку,
-Дяка Богу що ми разом,
Завжди шанував, як квітку,
Ти мене, хоч й бурчав часом.
Любий досить… вже сопіти,
Цвіркуни пісні заводять,
Ніч вуаль спішить надіти,
Зірочки… її не зрадять.
-Чайку вип’ємо та й в ліжко,
До снаги нам вечоринки,
Каже дід- йдемо Софійко,
А в очах блиск й смішинки,
-Вмієш мною дорожити,
Нам би в мирі вік дожити!
29.09.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995566
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 15.10.2023
[i]На музичну тему романсу «В саду осіннім...»
https://www.youtube.com/watch?v=aGMtUoO3gy0[/i]
У вальсі листя закружляло,
Здригнувши мряку голубу.
За обрій днів сплило чимало,
Та я твій образ не забув.
Мене ти згадуєш навряд чи:
Взаємно ж ласки не було.
Утім би всяк тобі віддячив
За в серці зроджене тепло.
Навіки душу спраглу мжею
Твій томний погляд оросив,
І хай не будеш ти моєю,
Я – бранець любої краси.
Тому кохання пал у вірші
Сочу від рання до заграв,
Аби колись ти, хоч і з іншим,
Згадала, хто їх написав.
[i]10.Х.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995808
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 15.10.2023
[i]На музичну тему романсу «В саду осіннім...»
https://www.youtube.com/watch?v=aGMtUoO3gy0[/i]
У вальсі листя закружляло,
Здригнувши мряку голубу.
За обрій днів сплило чимало,
Та я твій образ не забув.
Мене ти згадуєш навряд чи:
Взаємно ж ласки не було.
Утім би всяк тобі віддячив
За в серці зроджене тепло.
Навіки душу спраглу мжею
Твій томний погляд оросив,
І хай не будеш ти моєю,
Я – бранець любої краси.
Тому кохання пал у вірші
Сочу від рання до заграв,
Аби колись ти, хоч і з іншим,
Згадала, хто їх написав.
[i]10.Х.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995808
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 15.10.2023
З веселим шумом яворів
прилинув дощ здаля.
Давно молилась небесам,
хотіла пить земля.
Ще й легкий грім загуркотів,
зовсім не сердивсь. Ні.
Він так радів, що дощ приніс
у ці спекотні дні.
А дощ шумів, шумів, шумів...
умився наш садок
і річка наша гомінка,
й веселим став гайок.
Напився досхочу город
і в полечку хліба.
Між хмар з'явилася в цвіту
веселочка ясна.
Цвіти, наш краю! Тішить хай
з нас кожного твій цвіт.
Барвиста райдуги краса
ясніє на весь світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996080
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 15.10.2023
А ми боремось за щастя,
Щоб завжди воно було,
В Україні, тільки казка,
Щастя, щоб перемогло.
Усе зло і перешкоди,
Нам забути на віки,
Нехай тисячі, не сотні
У війні- перемогли.
Хоч бувало нас замало,
Та ми в сотні більші вас,
Ми доведемо деталі,
Перемога повсякчас!
Ви такі всі неспроможні,
На сотні літ продажні,
Тепер смерть відчує кожний,
Вам одне зло досяжне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996056
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 15.10.2023
Потік почуттів нескінченний,
Полився з такою любов’ю,
Витає душа в круговерті,
Безмежного щастя з тобою.
Летіла на крилах здалося,
На вечір тримати в обіймах,
Тебе проводжала на потяг,
Й зали́шити серце зуміла...
Завзято б пташкам щебетати,
Дзвінкий та нав'язливий ранок,
Не зможу й не хочу вставати,
Виходь їм швиденько на ґанок.
Тираду, відтак не спиняю,
Година п'янка колихала,
Мов му́зику нині сприймаю,
Закохана солодко спала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994783
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 15.10.2023
Дивовижно в день народження, вона,
Вже зранку загадкова й особлива,
Неймовірного букета принесла,
Із соняхів іскристих, жартівлива.
Все ж милий вітрець забіг на хвилинку,
Відтепер, як Клод Моне, так здалося,
У квітці знаходжу, мовби родзинку,
Для майбутнього полотна, погодься.
І наткнувся на маленький конвертик,
Загорілися враз зорями очі,
Та заплакав і напевно ангелик,
Почуття ці відчуваючи схоже.
Невже то відбувається зі мною,
Написала кохана незвичайно,
Мов соняшник, піду я за тобою,
Він слідує за сонцем безустанно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996088
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 15.10.2023
А жовта троянда в печалі,
Упала на вимокле листя,
Признати, новини недавні,
Підтвердили, осінь терниста.
Шаленими змило хвилями,
Відтак довгождані всі мрії,
Вони за крутими схилами,
Сховалися наче наївні.
А жовта троянда в печалі,
Тихенько ж отак і зів'яла,
Красиву ніхто не згадає,
Як згуба журлива спіткала.
Останньою гине надія,
Ми шануємо дуже життя,
Щоб доля безвільно марніла?
Не допустимо, воля міцна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995906
дата надходження 11.10.2023
дата закладки 15.10.2023
Сонце йшло до обрію… останні промені торкалися землі. Поволі западали весняні сутінки.
Минув ясний, сонячний, теплий день, придав Марії сили й віри, що все буде добре! Вона останньою зійшла з рейсового автобуса. А далі, їй потрібно дістатися до залізничної станції. Там дочекатися електрички і лише тоді, уже майже буде вдома, хоча добиратися до села, треба пройти іще цілих три кілометри.
Озирнувшись довкола, хоч і зморена та стало любо на душі, легко на серці. Усе, що було задумане - здійснилося! Поверталася від сина - відчувала в собі піднесення духу.
До станції ішла легкою ходою, згадувала зустріч і з усмішкою, і з болем.Роїлися думки - Хоч і поранений, але ж у лікарні. І головний лікар пообіцяють, що скоро рана загоїться, лише потрібен час, гарний настрій. А іще впевненість у собі,а ця риса є в його характері.
Ті люди, що зазвичай їздять електричкою, напевно знають розклад потягів і електричок. Вона ж розчарувалася, коли прочитала цей розклад, адже в нічні години ні потягів, які б зупинялися, ні електричок немає. Але ж куди подітися ? Звичайно в нічний час найнебезпечніше місце, це в приміщенні станції дочекатися ранку.
Кілька спарованих стільців розставлені в два ряди, один навпроти одного. Майже посередині рядка, в обіймах сиділа молода пара.У віконечку касира світилося, але із-за білої фіранки нікого і нічого не видно.
-Ну, що ж , хай вибачають - подумала про себе і оминаючи крайнє місце присіла на стілець. Хоч у сумці тільки пляшка води, рушник та кілька серветок, все ж руками пригорнула до себе -Ось так буде й тепліше, хоч і весна та все ж у приміщенні прохолодно.
Раптово відчула чийсь погляд.. Звичайно, хто може дивитися, глянула до молодих людей. Дівчина занурилася обличчям до грудей хлопця, а він прямим поглядом дивився на неї.
Чомусь зашарілася, зробилося ніяково, на голові поправила теплу, світло- коричневого кольору хустинку і комірці фіолетової курточки - От та здається ж усе добре, курточка хоч і старенька, але ж чистенька, не міг же про мене подумати казна що. Здається на безхатченку не схожа. Та хто вони? Можливо місцеві, але ж чого тоді тут сидіти, он неподалік кав’ярня, двері навстіж відчинені.Там тепліше і можна кави випити. А може в кишенях вітер гуляє, тоді звичайно їм не до того..
Ох, життя…. життя. Але ж цей молодик призивного віку, чомусь тут, не пішов захищати Україну, насолоджується життям, як у мирний час.
Гучний голос диктора відволік від думок,
- Увага! По першій колії проїде швидкісний потяг. Не стійте край платформи, будьте уважні і обережні!
Вона подумки ніби підтвердила слова диктора - Так- так, у наш час треба бути дуже обережними, добре хоч сирени не чути, може сьогодні буде спокійна ніч. Це ж треба нам такого життя, батьки бачили війну та й нам доводиться відчути, побачити і все це пережити. Шкода дітей, скільки чоловіків і навіть молодих, неодружених загинуло на полі бою.Уже й жінки на війні… дожилися. Важко, ой, як важко нам дається воля, на жаль сусід віками не дає спокою.
Думки полинули за сина – Як добре, що поїхала, хоч і казав, - Не їдь, тебе до мене можуть не пустити. Та яке ж материнське серце витримає, щоб не поїхати? Хіба можна бути байдужою до рідної кровинки, не пригорнути, серцебиття не відчути. Про це й не тощо мови, а й думок не має бути. Звичайно, коли побачила сина з перев’язаною лівою рукою, защеміло під серцем, ніби клубок застряг у горлі, їй би розплакатися. Та вона спромоглася взяти себе в руки - То добре що не права рука та й лікар сказав, що не варто хвилюватися, усе буде добре.
Коли побачила рідненьке личко, його погляд ощасливив її, завспокоїлася – Дяка Богу живий, любий мій, живий і це основне.
. Скільки ніжності і тепла він побачив у материнських очах. Невчасно скотилася сльоза, навіщо розтривожувати материнську душу. Хоч і це сльоза радості та все ж, він відчував, перед нею має бути мужнім.
Дві години, швидко минули, здавалися миттю.З теплою усмішкою, син із сумки викладав гостинці, підморгував хлопцям по палаті,
- О! Живем братці тут усе домашнє, посмакуємо!
Прщалися…в обіймах сина, устами торкнулася чола ,
-Видужуй любий, якби ж не ця війна, то разом би поїхали додому. А так синочку надіюся на твою добру долю і на Всевишнього. Хай він і ангели оберігають тебе. За нами правда! Тож нехай не покидає нас світла надія, що Україна переможе і ми скоро будемо разом.
Хоч намагалася стримати хвилювання, все ж покидала лікарню з душевним болем. Щеміло серце, боліло, тисло в грудях, хоч це було зробити надто важко. Все ж перед сином зуміла стримати сльози, не показала свою слабкість.
В автобусі їхала з каяттям у душі - Пробач синочку, що я інколи жаліла, що тебе народила в свої тридцять сім.О, скільки недоспаних ночей! Часто хворів, низенький на зріст, був схожий на крихітний росточок.Та дяка Богу з роками відійшли хвороби, після п’ятого класу змужнів - став широкоплечим,середнього зросту.
Уже трохи вгамувавши свій біль, ніби виправдовувалася - Та це напевно така доля, тепер у мене тільки ти одна надія, мій промінчик радості, з тобою доживатиму вік.
Марія, ніби перевертала сторінки особистого щоденника- згадувала зустріч і прощання з сином. Несподівано в голові зашуміло, перед очима губилось світло, мигтіла темінь. Чомусь не дуже слухалися руки, з кишені ледве дістала ліки,…уже тримала під язиком. На якусь мить злякалася, здавалося втрачає орієнтир, закрила очі.
По приміщенню, подібно хвилі шурхіт, відкрила очі, поряд нікого, молоді люди копошилися, про щось тихо говорили.
-Та мабуть уже все минулося - подумки себе заспокоїла -Це поїздка далася в знаки, за три ночі може й відпочила зо три години, не більше. Враз затримала погляд на молодій дівчині - А дівчина славна, якби ж то щастя, щоб усі жили під мирним небом. А моя донька теж славна, а чи доля,чи така байдужість до всього, що надто рідко дзвонить. Скільки любові і уваги їй було подаровано, скільки ніжності і тепла. Різниця ж з сином десять років.Той час для неї був казковим, всі її забаганки виконувалися, може й тому стала така. А може так подіяли події дві тисячі чотирнадцятого року.Після Майдану з чоловіком поїхали в Хорватію.Уже й синочок і донька є, лише фото прислали, але сюди не їдуть.То ніби між нас айзберг, а може тому, що його батьки живуть в росії. Ну хай там він, а вона… навіть не приїхала поховати батька. Ох, чому ж усе так?! Що ж ти доню не дзвониш, ти ж знаєш, що поїхала в лікарню до Олега, навіть не поцікавишся що і як. Чому така байдужа?А мені ж зараз так потрібна підтримка.
Раптово на мить закрутилася голова…стиснувши руки - Ой, що ж це я, на душі важко, ще й думок - стерв’ятників не можу позбутися. Із сумки дістала пляшку з водою, зробила кілька ковтків і мокрою долонею змочила обличчя. Привернув увагу голос хлопця, він щось говорив, але розібрати про що йшла мова було не зрозуміти. Вони уже сиділи під самою стінкою, він обома руками гладив їй голову.
- Ой, як же я їм заважаю,тільки й змогла подумати, у вухах задзвеніло, очі накрила сіра пелена.
Тим часом молоду пару сполохала жінка років п’ятидеся. Вона гучно відчинила двері, з скрипінням заволокла кравчучку з великою клітчатою сумкою. Тихо бурмотіла,
- Ой, ба знову ця парочка тут! Нічого хай потерплять, не все коту масляна. Чекай , але ж тут іще хтось є. Вона підвезла кравчучку ближче до Марії.
- Та вона ж, як полотно біла! - гучно вирвалося з її вуст.
І відразу ж звернулася до молодих,
-Гей, закохані! Ви що не бачите, що жінці погано? Чому ж такі байдужі?!
Хлопець, злегка посміхнувся, не відпускаючи дівчину з обіймів, відповів,
-Та вона недавно щось із пляшки пила, може перебрала.
Жінка уже тримала Марію за ліву руку, рахувала пуль. На її смуглявому обличчі відобразився біль й розчарування. Хвилюючись дала кілька ляпасів по обличчю, окропила водою,
-Ану, ану давай рухайся, що це ти?! Ану відкривай очі! Чуєш, тобі кажу, відкрий!
Нарешті в очах Марії прояснилося, перед нею жінка, відразу запитала,
-Ви хто?
-Я Ганна, а от ви хто тут? Часом не проїздом,? Бачу не з наших.
-Так проїздом.
-Що ж ви, ваше серце, як пошкоджений мотор, то чути, то не чути, а кудись їздите. З таким здоров’ям, самій в дорогу не варто вирушати! Зараз ніби краще, посидьте, помовчить, ось валідол , візьміть під язик.
Марія тихим голосом,
-Дякую та в мене є корвалмент. Правда я уже його приймала та думаю іще одну можна взяти,
Вона тільки тепер зрозуміла, що на якийсь час втратила свідомість. Як добре, що ця жінка небайдужа, хто знає, можливо й спасла їй життя. На Ганну дивилася розгубленими очима. Та відразу помітила й до неї,
-Ти не дивися, що я так одягнена, повір життя безхатченків не мед. Хоч і ображена на долю, але байдужою ніколи не була й не буду. Допомогти людині завжди готова, а от красти ні, ніколи не посмію, тож не бійся. Я тут лише на зимовий час затрималася з безхатчинками. Поїду в місто, хтось щось дасть з’їсти, чи якусь копійчину кине.Уже й на душі спокійніше - не сиджу у когось на шиї. Я оце тепер збираюся додому, на схід, тут у селищі є далекі родичі, як кажуть провідала та пора честь знати. Дочекалася весноньки, з кожним днем теплішає, треба повертатися до зруйнованої хати. Кажуть моє селище уже звільнили,треба їхати наводити лад. В гостях добре та вдома краще, наших багато виїхало та все ж думаю будуть повертатися.
Марія співчувала жінці, жалісно запитала,
-А з переселенцями не хотіли поїхати?
-Та ні, серед рідні, хоч і далекої все ж краще. Зима, довгі ночі,хоча і часто світла не було, але ж у теплі та й словом підтримають і то добре. Ну, а ви не хочете поділитися, чому у цих краях?
Чому не хочу… до синочка в лікарню їздила.
Минуло зо дві години…за цей час Марія розповіла про своє життя, про поїздку.
Ганна закопошилася, зиркнула на віконце касира,
-Зараз касир розпочне продаж квитків на електричку. Так що скоро ми з вами поки що поїдемо в одному напрямку, а далі в кожної своя дорога.
-- А може зі мною поїдете, поживете до перемоги? Удвох веселіше та й у нас безпечніше.
-Ні-ні, що ви,дякую!
-Ну тоді хоч погостюєте кілька днів. Ви ж мені, можна сказати, життя врятували .
-Я відчуваю у вас теж душа добра, якщо комусь стане зле, теж не залишитися байдужою. За запрошення дякую та ні, не маю часу. Давно з дому, якщо його можна так назвати та й рідна земля кличе.
Відчинивши двері з приміщення станції, передранкова вогкість пахнула їм назустріч. Легенький вітерець злегка зняв напругу.
На платформі всього кілька чоловік чекали електричку. Звуковий сигнал електрички попередив пасажирів про прибуття на станцію.
Дві жінки поспішали до дверей вагона. Марія першою піднялася по сходах, допомогла Ганні підняти кравчучку на площадку вагона.
Двері зачинилися, електричка набирала швидкість.
Дві добрі, чуйні жінки, ніби дві сестри, задоволені зайшли у вагон. Зайнявши свої місця, кожна з них,з блиском у очах відчувала полегшення. Як сонячне проміння віра і надія зігрівала їх серця. Вони повернуться додому, дочекаються перемоги! Народ України заслуговує на щасливе, заможне життя.
Квітень 2023р
***
Шановні друзі!
Не будьмо байдужі!
Сьогодні у день Покрови,
хвилиною мовчання пом’янемо
наших синів і доньок,
які віддали своє життя за Незалежність.
Хай Марія - покровителька з небес
візьме під своє крило нашу рідну землю,
квітучу, славну Україну!
Вітаю наших оборонців зі Святами
Покрови і Днем захисників
І захисниць України.
Миру усім іі добра!
01.10.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995143
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 02.10.2023
Сонце йшло до обрію… останні промені торкалися землі. Поволі западали весняні сутінки.
Минув ясний, сонячний, теплий день, придав Марії сили й віри, що все буде добре! Вона останньою зійшла з рейсового автобуса. А далі, їй потрібно дістатися до залізничної станції. Там дочекатися електрички і лише тоді, уже майже буде вдома, хоча добиратися до села, треба пройти іще цілих три кілометри.
Озирнувшись довкола, хоч і зморена та стало любо на душі, легко на серці. Усе, що було задумане - здійснилося! Поверталася від сина - відчувала в собі піднесення духу.
До станції ішла легкою ходою, згадувала зустріч і з усмішкою, і з болем.Роїлися думки - Хоч і поранений, але ж у лікарні. І головний лікар пообіцяють, що скоро рана загоїться, лише потрібен час, гарний настрій. А іще впевненість у собі,а ця риса є в його характері.
Ті люди, що зазвичай їздять електричкою, напевно знають розклад потягів і електричок. Вона ж розчарувалася, коли прочитала цей розклад, адже в нічні години ні потягів, які б зупинялися, ні електричок немає. Але ж куди подітися ? Звичайно в нічний час найнебезпечніше місце, це в приміщенні станції дочекатися ранку.
Кілька спарованих стільців розставлені в два ряди, один навпроти одного. Майже посередині рядка, в обіймах сиділа молода пара.У віконечку касира світилося, але із-за білої фіранки нікого і нічого не видно.
-Ну, що ж , хай вибачають - подумала про себе і оминаючи крайнє місце присіла на стілець. Хоч у сумці тільки пляшка води, рушник та кілька серветок, все ж руками пригорнула до себе -Ось так буде й тепліше, хоч і весна та все ж у приміщенні прохолодно.
Раптово відчула чийсь погляд.. Звичайно, хто може дивитися, глянула до молодих людей. Дівчина занурилася обличчям до грудей хлопця, а він прямим поглядом дивився на неї.
Чомусь зашарілася, зробилося ніяково, на голові поправила теплу, світло- коричневого кольору хустинку і комірці фіолетової курточки - От та здається ж усе добре, курточка хоч і старенька, але ж чистенька, не міг же про мене подумати казна що. Здається на безхатченку не схожа. Та хто вони? Можливо місцеві, але ж чого тоді тут сидіти, он неподалік кав’ярня, двері навстіж відчинені.Там тепліше і можна кави випити. А може в кишенях вітер гуляє, тоді звичайно їм не до того..
Ох, життя…. життя. Але ж цей молодик призивного віку, чомусь тут, не пішов захищати Україну, насолоджується життям, як у мирний час.
Гучний голос диктора відволік від думок,
- Увага! По першій колії проїде швидкісний потяг. Не стійте край платформи, будьте уважні і обережні!
Вона подумки ніби підтвердила слова диктора - Так- так, у наш час треба бути дуже обережними, добре хоч сирени не чути, може сьогодні буде спокійна ніч. Це ж треба нам такого життя, батьки бачили війну та й нам доводиться відчути, побачити і все це пережити. Шкода дітей, скільки чоловіків і навіть молодих, неодружених загинуло на полі бою.Уже й жінки на війні… дожилися. Важко, ой, як важко нам дається воля, на жаль сусід віками не дає спокою.
Думки полинули за сина – Як добре, що поїхала, хоч і казав, - Не їдь, тебе до мене можуть не пустити. Та яке ж материнське серце витримає, щоб не поїхати? Хіба можна бути байдужою до рідної кровинки, не пригорнути, серцебиття не відчути. Про це й не тощо мови, а й думок не має бути. Звичайно, коли побачила сина з перев’язаною лівою рукою, защеміло під серцем, ніби клубок застряг у горлі, їй би розплакатися. Та вона спромоглася взяти себе в руки - То добре що не права рука та й лікар сказав, що не варто хвилюватися, усе буде добре.
Коли побачила рідненьке личко, його погляд ощасливив її, завспокоїлася – Дяка Богу живий, любий мій, живий і це основне.
. Скільки ніжності і тепла він побачив у материнських очах. Невчасно скотилася сльоза, навіщо розтривожувати материнську душу. Хоч і це сльоза радості та все ж, він відчував, перед нею має бути мужнім.
Дві години, швидко минули, здавалися миттю.З теплою усмішкою, син із сумки викладав гостинці, підморгував хлопцям по палаті,
- О! Живем братці тут усе домашнє, посмакуємо!
Прщалися…в обіймах сина, устами торкнулася чола ,
-Видужуй любий, якби ж не ця війна, то разом би поїхали додому. А так синочку надіюся на твою добру долю і на Всевишнього. Хай він і ангели оберігають тебе. За нами правда! Тож нехай не покидає нас світла надія, що Україна переможе і ми скоро будемо разом.
Хоч намагалася стримати хвилювання, все ж покидала лікарню з душевним болем. Щеміло серце, боліло, тисло в грудях, хоч це було зробити надто важко. Все ж перед сином зуміла стримати сльози, не показала свою слабкість.
В автобусі їхала з каяттям у душі - Пробач синочку, що я інколи жаліла, що тебе народила в свої тридцять сім.О, скільки недоспаних ночей! Часто хворів, низенький на зріст, був схожий на крихітний росточок.Та дяка Богу з роками відійшли хвороби, після п’ятого класу змужнів - став широкоплечим,середнього зросту.
Уже трохи вгамувавши свій біль, ніби виправдовувалася - Та це напевно така доля, тепер у мене тільки ти одна надія, мій промінчик радості, з тобою доживатиму вік.
Марія, ніби перевертала сторінки особистого щоденника- згадувала зустріч і прощання з сином. Несподівано в голові зашуміло, перед очима губилось світло, мигтіла темінь. Чомусь не дуже слухалися руки, з кишені ледве дістала ліки,…уже тримала під язиком. На якусь мить злякалася, здавалося втрачає орієнтир, закрила очі.
По приміщенню, подібно хвилі шурхіт, відкрила очі, поряд нікого, молоді люди копошилися, про щось тихо говорили.
-Та мабуть уже все минулося - подумки себе заспокоїла -Це поїздка далася в знаки, за три ночі може й відпочила зо три години, не більше. Враз затримала погляд на молодій дівчині - А дівчина славна, якби ж то щастя, щоб усі жили під мирним небом. А моя донька теж славна, а чи доля,чи така байдужість до всього, що надто рідко дзвонить. Скільки любові і уваги їй було подаровано, скільки ніжності і тепла. Різниця ж з сином десять років.Той час для неї був казковим, всі її забаганки виконувалися, може й тому стала така. А може так подіяли події дві тисячі чотирнадцятого року.Після Майдану з чоловіком поїхали в Хорватію.Уже й синочок і донька є, лише фото прислали, але сюди не їдуть.То ніби між нас айзберг, а може тому, що його батьки живуть в росії. Ну хай там він, а вона… навіть не приїхала поховати батька. Ох, чому ж усе так?! Що ж ти доню не дзвониш, ти ж знаєш, що поїхала в лікарню до Олега, навіть не поцікавишся що і як. Чому така байдужа?А мені ж зараз так потрібна підтримка.
Раптово на мить закрутилася голова…стиснувши руки - Ой, що ж це я, на душі важко, ще й думок - стерв’ятників не можу позбутися. Із сумки дістала пляшку з водою, зробила кілька ковтків і мокрою долонею змочила обличчя. Привернув увагу голос хлопця, він щось говорив, але розібрати про що йшла мова було не зрозуміти. Вони уже сиділи під самою стінкою, він обома руками гладив їй голову.
- Ой, як же я їм заважаю,тільки й змогла подумати, у вухах задзвеніло, очі накрила сіра пелена.
Тим часом молоду пару сполохала жінка років п’ятидеся. Вона гучно відчинила двері, з скрипінням заволокла кравчучку з великою клітчатою сумкою. Тихо бурмотіла,
- Ой, ба знову ця парочка тут! Нічого хай потерплять, не все коту масляна. Чекай , але ж тут іще хтось є. Вона підвезла кравчучку ближче до Марії.
- Та вона ж, як полотно біла! - гучно вирвалося з її вуст.
І відразу ж звернулася до молодих,
-Гей, закохані! Ви що не бачите, що жінці погано? Чому ж такі байдужі?!
Хлопець, злегка посміхнувся, не відпускаючи дівчину з обіймів, відповів,
-Та вона недавно щось із пляшки пила, може перебрала.
Жінка уже тримала Марію за ліву руку, рахувала пуль. На її смуглявому обличчі відобразився біль й розчарування. Хвилюючись дала кілька ляпасів по обличчю, окропила водою,
-Ану, ану давай рухайся, що це ти?! Ану відкривай очі! Чуєш, тобі кажу, відкрий!
Нарешті в очах Марії прояснилося, перед нею жінка, відразу запитала,
-Ви хто?
-Я Ганна, а от ви хто тут? Часом не проїздом,? Бачу не з наших.
-Так проїздом.
-Що ж ви, ваше серце, як пошкоджений мотор, то чути, то не чути, а кудись їздите. З таким здоров’ям, самій в дорогу не варто вирушати! Зараз ніби краще, посидьте, помовчить, ось валідол , візьміть під язик.
Марія тихим голосом,
-Дякую та в мене є корвалмент. Правда я уже його приймала та думаю іще одну можна взяти,
Вона тільки тепер зрозуміла, що на якийсь час втратила свідомість. Як добре, що ця жінка небайдужа, хто знає, можливо й спасла їй життя. На Ганну дивилася розгубленими очима. Та відразу помітила й до неї,
-Ти не дивися, що я так одягнена, повір життя безхатченків не мед. Хоч і ображена на долю, але байдужою ніколи не була й не буду. Допомогти людині завжди готова, а от красти ні, ніколи не посмію, тож не бійся. Я тут лише на зимовий час затрималася з безхатчинками. Поїду в місто, хтось щось дасть з’їсти, чи якусь копійчину кине.Уже й на душі спокійніше - не сиджу у когось на шиї. Я оце тепер збираюся додому, на схід, тут у селищі є далекі родичі, як кажуть провідала та пора честь знати. Дочекалася весноньки, з кожним днем теплішає, треба повертатися до зруйнованої хати. Кажуть моє селище уже звільнили,треба їхати наводити лад. В гостях добре та вдома краще, наших багато виїхало та все ж думаю будуть повертатися.
Марія співчувала жінці, жалісно запитала,
-А з переселенцями не хотіли поїхати?
-Та ні, серед рідні, хоч і далекої все ж краще. Зима, довгі ночі,хоча і часто світла не було, але ж у теплі та й словом підтримають і то добре. Ну, а ви не хочете поділитися, чому у цих краях?
Чому не хочу… до синочка в лікарню їздила.
Минуло зо дві години…за цей час Марія розповіла про своє життя, про поїздку.
Ганна закопошилася, зиркнула на віконце касира,
-Зараз касир розпочне продаж квитків на електричку. Так що скоро ми з вами поки що поїдемо в одному напрямку, а далі в кожної своя дорога.
-- А може зі мною поїдете, поживете до перемоги? Удвох веселіше та й у нас безпечніше.
-Ні-ні, що ви,дякую!
-Ну тоді хоч погостюєте кілька днів. Ви ж мені, можна сказати, життя врятували .
-Я відчуваю у вас теж душа добра, якщо комусь стане зле, теж не залишитися байдужою. За запрошення дякую та ні, не маю часу. Давно з дому, якщо його можна так назвати та й рідна земля кличе.
Відчинивши двері з приміщення станції, передранкова вогкість пахнула їм назустріч. Легенький вітерець злегка зняв напругу.
На платформі всього кілька чоловік чекали електричку. Звуковий сигнал електрички попередив пасажирів про прибуття на станцію.
Дві жінки поспішали до дверей вагона. Марія першою піднялася по сходах, допомогла Ганні підняти кравчучку на площадку вагона.
Двері зачинилися, електричка набирала швидкість.
Дві добрі, чуйні жінки, ніби дві сестри, задоволені зайшли у вагон. Зайнявши свої місця, кожна з них,з блиском у очах відчувала полегшення. Як сонячне проміння віра і надія зігрівала їх серця. Вони повернуться додому, дочекаються перемоги! Народ України заслуговує на щасливе, заможне життя.
Квітень 2023р
***
Шановні друзі!
Не будьмо байдужі!
Сьогодні у день Покрови,
хвилиною мовчання пом’янемо
наших синів і доньок,
які віддали своє життя за Незалежність.
Хай Марія - покровителька з небес
візьме під своє крило нашу рідну землю,
квітучу, славну Україну!
Вітаю наших оборонців зі Святами
Покрови і Днем захисників
І захисниць України.
Миру усім іі добра!
01.10.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995143
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 02.10.2023
Розходилась мама зранку,
Бо на зятя злиться:
-На рік старший він за мене,
Це куди годиться?
Як ти будеш, доню, далі
З таким старцем жити?
Йому скоро важко буде
В туалет ходити.
Ну і що, що він багатий,
І мільйони має?
Він старіший твого тата,
Лисий і кульгає!
Доня каже: -Я, матусю,
Мислю головою:
Щастя бачу в тім, що буду
Я його вдовою.
З таким спадком буду жити,
І горя не знати,
Будуть в мене усі шанси
З кращих вибирати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994949
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 30.09.2023
Під звуки вітру заблукала у думках,
Напевно вирушать із блиском у очах.
Та враз, я відчула гучне серцебиття,
Чи в осені викличу жалість,співчуття?
Скажу, бажання нема іти з тобою,
Хоч ти й барвиста під срібною росою,
У смутку я,тремтять вії під сльозою,
Попри усе не порву зв’язок з весною.
В душі плекаю, по життєвій стежині,
Їй завжди рада, мов маленькій дитині,
Від тебе осінь, я візьму в подарунок,
Довгоочікуваний пахучий трунок.
Який придасть мені сил прожити зиму,
Я відчайдушно знаходитиму риму,
Завдяки Музі, вкотре досягну вершин,
Про світ чудовий, знов писатиму вірші.
Тож осінь люба, ти в позолоті браво!
Придай натхнення, свою продовжу справу,
Дай Бог дожити із світлими думками
Щоб позабули про жах й війну ми з вами.
28.09.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994953
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 29.09.2023
Вона давно жила сама…
Так склалося і не гадалося. Порозуміння з донькою не мала. Та й онучатами - близнюками майже щодня війна, журливі погляди, хоч у їх душах, завжди квітла весна. Від того радості, зовсім не відчувала. Були моменти - розмови про життя, щоб яскравішим було майбуття. Але стара частіш дивилася з - під лоба, а в погляді чомусь горіла злоба.
-Ой, мамо - мамо,- скільки раз, доня її просила, - Ти зрозумій, боротися не сила. Хіба онуки можуть заважати? Ти їм би краще, могла казки розповідати. Як ні, то перед сном щось заспівати. Мені ж співала, хіба не пам’ятаєш.-Чому ти мамо, щодня усмішку втрачаєш?
-Ти маєш щастя, маєш чоловіка. Я знаю, люба, це для тебе втіха. А мені ж зле, що нема до кого притулитись. Скажи самотній, таким життям не насолодитись, як стерпінь, як не злитись?
-Не повертаймось мамо, що минуло й мене не раз, у грудях так тиснуло. Що тата ти прогнала в надвечір’ї, в думках блукала, чом загубилась у довір’ї?
-Мене винити, ти не смій, він марнотрат.Чи був потрібен отой фотоапарат? Дитячі забавки… когось знімати, то краще в домі, якусь заначку мати! Різнились погляди… і крок за кроком віддалялись, тож уже й жити разом не сподівались. Неподалік, старій придбали хатину, хоч і не раз, ледь стримували сльозину. Вже сама в хаті та поміч завжди поруч, не раз мінявся молодий місяць на обруч. Роки минали, не забували онуки і доня. Несли що мали на столі, що дала доля. І божа воля придавала терпіння. Щоб, як не тяжко, все ж досягти порозуміння.
Уже й онуки підросли, на них чекали інститути. Цю звістку бабці принесли, їй би обох та й пригорнути. Вона ж мов статуя, скляні очі,
-О, це знову грошей марнова трата. Чи так багато, їх у вашого тата? Що розкидатися на якісь інститути. Навіщо це, не можу я збагнути. Адже прожила без цього і живу, тож краще було скласти грошву. Щоб згодом на машину, чи квартиру, а ви неначе біситесь від жиру. Вища освіта, як мізків нема - не допоможе, а в тім, що хочете те й робіть, мені байдуже.
Одного разу, в обідню пору, з цукерками прийшов один онук, почав розмову. Що дуже скрутно, треба планшет купити, щоб врешті - решт мрію здійснити. Для навчання, то велика підмога, попереду ж далека, нелегка дорога. Розповідав, що вся родина допомогла , хтось дав сто гривень, а хтось двісті . Мав надію, вона ж лише плечима здвигнути змогла, що це для неї - не важливі вісті.
А час летів… Ніхто й подумати не смів. Що життя зміниться в лютневу ніч і два онуки, на війну підуть пліч- о – пліч. Що в тата рано побіліли скроні, тепер недалеко, медбратом у теробороні.
А мати ж що? Тривожні ночі, в сум’ятті дні, в мольбі до Бога, поклони до землі. -Спаси й помилуй, ти Боже, моїх синів! Спини війну! Хай навіки забудуться жахи і дні смутні!
В цю ніч неспалося й старій… На тиск подіяв день спекотний і вітер – суховій. Здалося… задрімала на хвилину. І сон вже бачить, не малу дитину, того онука, що приходив пожуритись, ніби грошей на той планшет просити. Онук в труні, уста замкнуті, але до неї долинув тихий голос. Від несподіванки, на голові відчула кожен волос.
-Прощай бабусю, хоча й сто гривень пошкодувала ти для мене. Я все ж вирішив навідатись до тебе. Напевно знала, що мені він не згодиться. Я ж мріяв вивчитись, думав будеш мною гордиться. Та видно не судилося мені. Пробач старенька, що потривожив уві сні.
Різко зірвалася з подушки, покрились потом на обличчі зморшки. Вже на вустах відчула смак солоний і ніби вітер повіяв холодний. Вся затремтіла і гучно розридалась, -Пробач онучку та чи я й сподівалась, що ця війна забере твоє життя. Гадала ж згодом гроші вам віддам, вони ж усі, для вашого майбуття.
Кілька хвилин схлипи зникли по кутках. В очах ховала пустоту і жах. Та врешті, від несподіванки прийшла до тями і охопила голову руками.
На якусь мить в хатині тихо - тихо, на жаль дзвінок, -Матусю сталось лихо…. Вона ж у відповідь мовчала Та згодом, - Я дзвінка чекала…
Її думки весь час бродили -Були часи, до мене всі ходили. Нині ж я йду, до онука попрощатись, спитаю Бога,чи можу сподіватись? Що він пробачить мені за жадібність, за гордість, за помилки, які я зробила. Тут же оправдувалась, - Нехай врахує мою одинокість, старість, що я вже стала зовсім безсила.
У день похмурий, весь люд понурий. На якийсь час замовкла вся пташина, біля труни прощалася родина. Стара грошву тримала у руці, гірка сльозина котилась по щоці,
-Пробач онучку, прошу пробач. Жагучий біль стискав їй серце.
По всій окрузі рознісся плач і полетів у піднебесся.
14.09.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993830
дата надходження 14.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Якби не було ночі, то не знали б
що таке день
( народна мудрість).
Нічко-чаклунко смуглява циганко,
Тобою милуюсь у тиші на ґанку.
Ворожиш, гадаєш, що карта покаже:
День мимо пройде... А чи в душу заляже?
Коханий в турботах без справ не буває:
Будує, майструє і всюди встигає.
Твій сокіл ясний летить. Вечоріє...
До королеви, що манить, чарує.
Ті коси чорняві такі шовковисті,
Вбрання у зірково-сріблястім намисті,
Корона серпанком місячним сяє.
Квапиться День, час плине... спливає.
Вже зорі вечірні ясніють на небі.
Завершив заняття, в думках лиш про тебе:
Чаклунку зустріти - смугляву циганку,
Щоб пити кохання до самого ранку.
Кохання небесне - жагуче і вірне,
Лиш вигляне сонце, на землю День зійде.
Знов буде труждатись* й чекати циганку,
Яка подарує кохання до ранку.
* труждатись - заст. дуже старанно працювати,
трудитися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994853
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Як вересень гілкою хрусне,
Сливовим повидлом день гусне,
Витає повітря спокусне
У теплому ще ореолі,
Злітаються оси вже кволі -
Ласують нектаром поволі.
Прошита роса павутинням,
Посріблена сонцепромінням,
Мережкою під хмаровинням
Оздоблює трави пожухлі,
Вітри заховала ущухлі,
Чуття наливає у кухлі.
У тремі танцюють пишноти,
Пірнають у Ваші висоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994847
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 28.09.2023
І знов пишу: її кохаю.
Паперу вкотре зізнаюся,
Що все обожнюю без краю
Ясні вуста і пасма русі.
Що досі марю проти ночі
Із нею стрітися зарання
І у розмаю дні співочі
Удвох п’яніти від кохання...
Її б голубив до нестями,
В зіниці канувши зіркаті,
Духмяну б зачіску обрамив
Вінком з ромашок і блаватів.
І цілував щодня б усюди,
Туди, й де сонце не дістане:
У пліч овали, юні груди
Та у принади нижче стану...
Ціджу палкі чуття у рими
З душі та серця щироперо,
Нехай і тямлю: нездійсниме
Усе, що відаю паперу.
[i]17.VIII.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994923
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Калина тоді за вікном цвіла,
Від за́палу палкого горіли,
З плодами чекала відтак імла,
Такого ми кохання хотіли?
Ти душу мою в шматки роздирав,
Пила ж я кров, давалась мовчанню,
І пристрасть оцю фінал так спіткав,
Чи варто й починати спочатку.
Прокляття, нині рана відкрита,
Заживає ще й довго занадто,
Розплата кожен вечір томила,
Бо губили кохання старанно...
Розкішна калина знову цвіте,
І спогади турбують серде́нько,
Згадав, відчуваю, тільки проте,
Побачиться нам буде нелегко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993982
дата надходження 16.09.2023
дата закладки 22.09.2023
Біжить й біжить пора і час,
І їх в одне не об'єднати.
Хто знає, що краще для нас?
Страждає Україна - мати.
Мусимо їй допомогти,
Хто чим із нас, усім чим зможе.
Україно моя, цвіти!
Хоч і настала тепер осінь.
Ти посміхайся і живи,
Життя всі віддаємо сміло.
Завжди разом з тобою ми,
Ти є найкраща, Україно!
Гордись ти тим й запам'ятай,
Своїми рідними синами.
Життя за тебе хто віддав,
Нести для них святую Славу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994358
дата надходження 21.09.2023
дата закладки 21.09.2023
Багрянцем гарячим і зоолотом
Кружляє і падає лист.
І я зупинюся здивовано,
Хоч знаю вже осені хист.
Вона знов чаклує над фарбами,
Малює чудовий пейзаж,
Червоними сяє коралями
Калинонька котрий вже раз.
Вітрець повіва прохолодою
І бабине літо пливе,
Прикрашене перлами-росами.
Це осінь у гості зове.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994149
дата надходження 18.09.2023
дата закладки 21.09.2023
Вересневої пори,
Коли багряніло листя
Хитра рудохвоста Лиска
Добиралась до нори.
Щось їй не вдалися лови
І дітонька не несла
Та кумасенька нічого,
Опустила і хвоста.
Вона була дуже злюща,
Невдоволена така,
Що додому повернулась
Без курятинки, на жаль.
А усе той пес кудлатий
Винен у її біді,
Лиску він зумів прогнати
Ще й за бока ухопить.
Більш вона на те подвір"я
Не піде, де пес Кудлай
Господарям служить вірно
Та злодіїв проганя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994294
дата надходження 20.09.2023
дата закладки 21.09.2023
Де з волею повінчані народи,
Із моди не виходить мова вже,
Адже вона – це Божа нагорода,
Це код, який народ свій береже.
Війна іде за волю і за мову
І вже не рік, не два, а сотні літ,
Таку пісенно-ніжну, калинову,
Яка передається з роду в рід.
Коли я чую, як ув Україні,
Де кров синівська ллється на війні,
Московською говорять… Чи то з ліні
І «штокают» і «какают ані»?
Так соромно стає за покоління,
Котре не хоче зрозуміть того,
Що слово враже ставить на коліна.
Ніколи не пробачу їм цього.
Їм не пробачать сорому й нащадки,
Чужому не навчатимуть дітей,
Бо воля й мова – найдорожчі спадки,
А слово рідне – для усіх святе!
15.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994268
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 20.09.2023
Осінній ліс божественно прекрасний,
Ідеш розслаблений, та все ж уважний,
Він затишний, тихий та мохом пропах,
Шукаєш гриба́ ти постійно щораз.
Радієш в момент цей, неначе дитя,
Не треба нічого тепер від життя!
Находишся в лісі, аж ноги болять,
Прогулянка диво, одна благодать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994234
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 19.09.2023
Листок гойдавсь, на павутинці,
Вітер співав, немов дитинці,
Так тихо- тихо колискову,
В осінню пору, вечорову.
Коротший день йде спочивати,
І вам малята пора спати,
Місяць зоринки в гурт збирає,
Всім діточкам він побажає.
Приємних снів, солодких нині,
Подякуймо чудовій днині,
А завтра, знов засяє ранок,
Приляже промінець на ґанок,
Й день вересневий усіх звабить
А поки ж місяць діткам радить,
Влягайтесь в ліжечка любенькі,
Хай сни насняться, лиш гарненькі.
09.09.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994243
дата надходження 19.09.2023
дата закладки 19.09.2023
За обрій линуть журавлі,
Прощально клекчучи услід –
Луною плач той по землі
Віщує осені прихід.
Затихне скоро пісня нив,
Веселий цвіт почне тьмяніть
Й стежки, якими я бродив,
Припорошить кленова мідь.
Лежу у травах навзнаки –
Не тішусь вже і не журюсь,
Лише минулі все роки
Невільно згадую чомусь.
Хмарини в небі чималі
Рахую майже в напівсні.
А в далеч ринуть журавлі,
Аби вернутись повесні...
[i]30.VIII.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992948
дата надходження 03.09.2023
дата закладки 04.09.2023
Нам так добре удвох.
І слів тут не треба.
Ми торкнулися неба
Серцем і душею
І щось сталося із нею.
Наповнилась душа тобою,
Радістю ділився ти зі мною.
Наше серце хотіло,
Могло і любило.
І любить тепер як колись.
А життя відчуло силу,
Силу нашої з тобою
Любові.
Осінні дні такі чудові,
Почуття яскраві,
Наповнені подихом осені
І росою зрошені.
Наші почуття уже зрілі.
Вони у дусі і тілі.
Ми ж зберегти їх зуміли.
Один одного ми зрозуміли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993005
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 04.09.2023
Слюсаря Петра Кувала
Слідчі зразу допитали,
Показання, як злочинця,
В протокол занотували:
-Ви чого ото в підвалі,-
Слідчий зразу розкричався,-
Проти влади виступали?
І писати швидко взявся.
-З ваших слів я запишу все,
Тільки чесно признавайтесь:
Які злочини вчинили?
І в гріхах своїх покайтесь!
А сантехнік ледь не плаче:
-Оглядали ми підвали,
Не самі туди полізли –
Нас начальники послали.
Труби й крани я оглянув,
Фразу висловив у тему,
Тільки крикнув: -Все прогнило!
Треба всю мінять систему!
А одна цікава баба
Заглядала скрізь, ходила,
І, почувши мої крики,
Вам швиденько подзвонила.
Полісмени посміялись,
Протоколи всі порвали,
Дядю Петю відпустили
І мовчати наказали.
Тепер майстер зціпив зуби
(Хай живе система вража),
Мовчки скрізь міняє труби,
Навіть матюків не каже!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992364
дата надходження 27.08.2023
дата закладки 04.09.2023
У пісочниці в садочку
Старші діти розважались:
Було весело й цікаво –
В ’’Колобка’’ всі дружно грались.
Баба плакала із дідом,
Бо у них велика втрата…
А тим часом хлібний виріб
По доріжці став петляти.
До фіналу прийшли швидко:
Хитра лисонька Марійка,
Завдяки словам солодким,
З’їла колобка-Андрійка.
-Це старе, і вже набридло,-
Вередлива каже Ната,-
Нову гру у депутатів
Зараз будемо всі грати.
-Я не вмію,- каже Коля,-
Про таку не чув ніколи,
Навіть брат мій теж не знає,
Хоч навчається у школі.
-Я навчу вас,- каже Натка,-
Ви повинні уявити,
Що я ваша депутатка,
І повинні так робити:
Я в вас буду забирати
Іграшки і все, що зможу,
А ви дякуйте й надійтесь
Лиш на себе й ласку Божу.
Сидіть тихо, як ті миші,
Не подумайте сопіти:
Вам нічого не залишу,
А ви мусите терпіти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992804
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 04.09.2023
В стосунках лебедів ціна
особлива є одна
найцінніша цінність ---
це у любові вірність.
Згадаймо оповідку
про лебедя й лебідку...
Хтось скаже: "Та це ж казка!"
Ой, не кажіть, будь ласка.
Бо з казок складено життя.
На казках вчиться і дитя...
Все ж може слід ввести й реформи
у лебедині норми?
Наприклад, лебідь втратив ниньки
свою кохану половинку.
Хай же не зліта повище
щоб впасти йому якнайнижче.
Хай горе ділить на обох
й живе тепер один за двох.
І це для нього не поразка ---
така його життєва казка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980991
дата надходження 23.04.2023
дата закладки 04.09.2023
Чому бува так у житті,
Ти на шляху до почуттів,
Кохання- помилка,чи ні?
Напевно мрії уві сні…
Під парканом ранні квіти,
Під промінням заясніти,
Є бажання пломеніти,
Але ж тінь, де цю подіти?
Перешкоди не позбутись,
Поміж них… стежка стрічкою,
Лиш нагода посміхнутись,
Світлоокою нічкою.
Та й вони різні занадто,
Він нарцис, вона фіалка,
Мріям сонячним не збутись,
Протеріч надто багато.
Він пишається в родині,
У обіймах завжди ліпше,
Є любов у серцевині,
Для самого найцінніше!
Бундючність, пихатість має,
До інших надто байдужий,
Хоч й красень, як розквітає,
Не завжди до розмов радий.
Їй продовжити б коріння,
Хоче вирватись з - під тіні,
Побороти всі сумління,
В різнобарвному цвітінні.
Як квітучі - незрівнянні,
У весняному полоні,
Та й розмови лиш печальні,
Роси чисті - та холодні.
Тож надії нездійсненні,
Як шкода́, разом не бути,
Нарцис поряд знайшов долю,
А фіалці не збагнути,
Чом одна, хоч має волю?
Мрії…наїнні, день при дні,
Приносять розчарування,
Тепло, любов, втіха землі,
Як подих для виживання.
*(слово -Дужий- тут,
як не в захваті до розмов).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993029
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 04.09.2023
Літній спекотний день збігав до кінця. Та часу ще достатньо поки стемніє. Але насичені вологою хмари, швидко пливли над містом, ховали сонячні промені. Ніби попереджали про можливий дощ. Дув поривчастий вітер, приносив поодинокі краплинки.
Маленькі, як намистини, впали на плечі Руслана. Від несподіванки, хлопець здригнувся, думка як легка пір’їна – Ой, уже треба додому, досить, добряче наскакався! Він підійняв руку, гукнув до друзів,
-Усім па-па! Удачі!
В гарному настрої повертався з волейбольного майданчика. Волейбол - це його захоплення, ще після закінчення третього класу.Саме на часі тренуватися, розвиватися, щоби мати закалку, треба пройти багато випробувань. Сам собі хотів довести, що в житті спроможній чогось досягти, тим паче це корисно для здоров’я. При настанні перехідного віку фізичні нагрузки особливо потрібні і він це розумів. Енергія, фонтаном била по всьому тілу, її треба було позбутися. Вгамовуючи почуття нового життя- в школі відводив душу на змаганнях.Інколи вночі не спалося, відчував гучне серцебиття, знав, треба більше фізичної загрузки. Щоби ввечері упав у ліжко і безпробудно спав до ранку.
Хоч з роками усе минулося та волейбол так і не покинув. Після школи уже другий курс в університеті, а дворовий волейбольний майданчик й досі манив до себе. Особливо влітку, коли молодь поверталася на канікули, було гучно, весело.
Нині, він уже другий місяць поспіль має розвагу на східцях свого під’їзду. Ліфт не працює, а квартира на дев’ятому поверсі, тож є можливість потренувати ноги. Звичайно багатьом мешканцям не до вподоби, але що поробиш, поки дійде черга до ремонту, треба перетерпіти. Ще й не знати скільки часу, тож потрібно якісь запчастини, які на жаль, на даний час у дифициті.
А що йому легеню ті сходи?! Як птах розставляє крила - він робить помах руками і ніби перелітає по дві східці.
Батько не раз бачив, тішився сином, хвалив,
-Молодець! Так тримати!
А мати вкотре пожаліє, рукою ніжно торкнеться змокрілого чола й усміхнена скаже,
-Ну- ну! Що то молодість! Все себе випробовуєш?! А тепер хутко в ванну кімнату! Чистий одяг у шафі!
Щоразу війшовши до ванни, думки про життя вражали. Чому так швидко час летить? Колись одяг готувала мама, тепер уже все робить самостійно. Та радів, його батьки в усьому підтримували. Інколи казали, -Домашній хлопець!
Та тож таким, його зробило виховання. Батьки працюють в університеті. Мама в бібліотеці, батько викладає англійську мову.
Тут напевно було би й соромно виховати по- іншому. Інколи з друзями й пішов би в нічний клуб та все зваживши, не хотів засмучувати рідних.
Хоча інколи приємна і комфортна атмосфера кав’ярні задовільняла його, любив провести вільний час з друзями, розслабитися, послухати музику.
-Основне ніякого алкоголю, – говорив вслід напутні слова батько.
Його це влаштовувало, адже не хотів втрачати спортивної форми.
Руслан підходив до під’їзду… краплі дощу частіше ляскати по обличчю, плечах,
-А ось і дощик! Це добре, в останні дні виснажується грунт, земля ніби горить, під сліпучим сонцем.
За мить він був на другому поверсі. Пролунало чиєсь буркотіння, дрижанням відбивалося по кутках під’їзду, зупинився, прислухався, тихо. Та враз розбірливо почув жіночий мелодійний голос,
-Оце так удача. Кажуть у місті скрізь комфортно. Оце так комфорт, ліфт не працює. Казала мамі, навіщо скільки всього наклала. Це ж треба, як цю сумку заперти на дев’ятий поверх?!
Її голос та останні слова заінтригували його - здається в нашому під’їзді таких немає, ще й на мій поверх.
Сміливо, навіть присвиснув, не торкаючись ручних поручнів, кілька кроків вперед і уже був на третьому поверсі.На даний момент жіноча чи дівоча постать, для нього, як червоне світло для потяга. Між третім і четвертим поверхом на проміжній сходовій площадці стояла білявка. Вона не чула його ходу, зате він її навіть добре зміг розгледіти. Зачіска під каре, тендітна, невисокого зросту. Морського кольору майка і джинси облягали тіло, підкреслюючи струнку фігуру.
-О, якщо я не помиляюсь,то це не жінка, а дівчисько. Іще й низенька на зріст - подумки зробив висновок.А вбрана ніби в одяг морських хвиль і що це за чайка, що вирвалася з моря?! Цікаво яке ж у неї личко? І хто вона?Може познайомитися?! А чому б і ні?Та до кого ж вона приїхала?! Ну звичайно приїхала, підтвердив свою думку, он вазіза. І сумка в клітинку, то ніби з якогось села.Може й справді з села, якби з міста то непевно б одягла шорти. В таку жару можна було з плеч і волосся зібрати за допомогою шпильок. І до кого на дев’ятий поверх?
Щоб її не злякати, тихо кашлянув. Не відриваючи від неї погляду, підіймався вище, ставав на кожну східцю. Вона, як сполохана пташка, різко розвернулася. Раптовий блиск її очей вразив, то ніби сонце попало в його очі. Здавалося, що він ніколи не бачив таких красивих очей і зацікавленого погляду. Їх блиск, часте миготіння, подібне сонячним зайчикам збуджували його.
Вона трохи розгублено,
-Я вам дорогою поступлюся, напевно поспішаєте…
Де й взялась в нього сміливість, випалив,
- Та ні, дякую! Ви така маленька, не годиться надриватися сумками. Давайте познайомимося. Я Руслан! Чув вам треба на дев’ятий поверх, мені теж туди, тож допоможу.
На якусь мить вона заклякла, легкий рум’янець покрив її щічки,здвигнувши плечами, розгублено сказала,
-Та я… мені незручно, сумка важка. А мене звати Світлана…
Він так і стояв, подумав - Така низенька, як стану на площадку буде нахилятися. Мабуть дівчина почуватиметься не комфортно.
Посміхнувся, увагу привернув її кирпатий носик, кілька ластовинок ніби прикрашали його. Враз гучно забилося серце, уста кольору вишні, манили до поцілунку. Мабуть іще не ціловані, на якусь мить уявив поцілунок та враз наче пробудився від її слів,
-Може я якось сама долізу до того… дев’ятого поверху.
-Ви що не бачите якої я статури.Та хіба можна, такій крихітці, підіймати великі речі, та ще й кажете важкі.
Йому хотілося сказати -Та ще й такій гарненькій, але передумав, скаже причепився, як ріп’ях.
-Ну добре, ви сумку беріть, а я валізу вже якось сама дотягну.
-Ні-ні, ніяких сама. Я йду вперед, а ви за мною.
Підхопивши валізу й сумку, він підіймався по східцях.
Думка – оса… - Оце так сумка! У неї що цеглу поклали? Тут уже птахом не полетиш. Як вона її несла, навіть уявити важко!
Він поставив валізу й сумку біля дверей своєї квартири. Вона за мить стояла поруч, відразу,сміливо натиснула на кнопку дзвінка,
-О! І як ви дізналися, що мені сюди треба?!
Від здивування його обличчя зарожевіло, тихо про себе,
-Оце так номер! А може помилилась?
Не встиг зібратися з думкою, що їй сказати, чи запитати, як різко відчинилися двері. Навпроти них стояла його мама, спілкувалася по телефону,
-Так, я зрозуміла.
Не покидаючи розмови, рухом руки дала зрозуміти, щоб заходили. Відразу взялася за ручку дверей, щоб зачинити їх й продовжила спілкування по телефону,
-Є вона, не хвилюйтеся, уже є Світланка.Треба було раніше попередити, ми б її зустріли на вокзалі. Ну уже як є, добре, потім зідзвонимося, бувайте здорові.
І тут же звернулася до сина,
-А ти де її зустрів? Цікаво… але ж упізнав. Ви ж років десять назад бачилися. Що то рідна кров, на відстані відчувається зв’язок.
Світлана збуджено звернулася до неї,
-У мене є ваш номер телефона та мій телефон розрядився. Але ж мої батьки мали вам передзвонити. Вчора зранку до нас подзвонили з університета, що треба приїхати допомогти з ремонтом. Ось відразу й приїхала, тим паче мені місце в гуртожитку пообіцяли.
-То добре, усе нормально, проходь, будь, як вдома!
Руслан почувався приголомшеним, заніс сумку на кухню,
-Я до ванної кімнати.
-Добре синку, тільки ж недовго. Племінниця з дороги, теж треба освіжитися.
-Там… у сумці гостинці, м’ясо, ковбаса, сало. І вина домашнього тато передав,- проходячи в кімнату, сказала Світлана.
У квартирі пахло капченостями. За вечерею Світлана розповідала про рідне містечко. Мати слухала з захопленням, напевно спогади викликали емоції,
- Я там була, ще до одруження, мабуть містечко розширилося. Гніванський кар’єр, річка, є де працювати й відпочивати. Ти після закінчення університету мабуть поїдеш додому працювати?
- Так. Мрію дітям викладати математику, інформатику, це ж зараз саме на часі.
Руслан у своїй кімнаті уже лежав у ліжку… за вікном моросив тихий дощик. Мелодійний звук дощу заспокоював його. - Як добре, що я не встиг до неї позалицятися, ото б зганьбився. Навіть уявити собі не міг, що це маминого брата донька. Ох, ці родинні зв’язки!
В душі зізнався, що її не пам’ятав. Хоча за вечерею мати й розповідала
що десять років назад, влітку, вона приїжджала в гості. Та він і не міг її пам’ятати, адже не бачив. Того року все літо з однокласниками мешкав на базі відпочинку в Одесі. При розмові мовчав, просто слухав, не хотів нагадувати, вважав це недоречним.
Та все ж це знайомство, як сонячний промінь, що зігрів душу, в ній проснулося щось потаємне. Ніби торкнулися якоїсь струни, що пробудила перше незбагненне почуття невідомого. Він би не проти зустріти таку тендітну, милу, симпатичну дівчину.
Поринаючи в сон, роздумував - А може це й на краще, ще не на часі змінити своє життя. Треба закінчити університет, а потім, як доля - можливо й зустріну свою половинку з зеленими, світлими очима.
2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988698
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 28.08.2023
Серпень плодовитий, солод мій медовий,
Бархатний духмяний кожен раз новий.
На душі святково, ніжно й кольорово.
Серпень золотистий радістю сповив.
Зорепад - дарунок, рідне слово чути.
І в очах бадьорість, каяття порив.
Юність незабутню, мов червону руту,
Легіт теплий щиро пригадав все нам.
Приголубив серпень і в обійми вкутав.
Аромати яблук - чарівний бальзам,
Груш висять гірлянди, щедрі слив запаси.
Серпне многоликий, одчини сезам.
Лагідного літа ти - жива окраса,
Диво-айстри пестиш, ніжності потік,
Та, на жаль, у тебе зовсім мало часу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991739
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 26.08.2023
Хвилини мовчання, це час для думок,
Під сонячним сяйвом, зробить один крок,
Сумні і розхрістані зникнуть на мить,
І знову душа від страждання болить.
В останній путь дорога, жура в очах,
Крик журавлинний. Загинув у боях,
Воїн України, впав серед поля,
Боже, то ж скажи, чому така доля?
Розрюмсалось небо, під серцем щемить,
І вітер принишк, йому дуже болить,
Сльозин не осушить, з ним поряд приліг,
На жаль врятувати героя не зміг.
Життя, це буденне, в душі сум’яття,
А він, коли жив, надіявсь на щастя,
Мав мрію й надію,орків спинити,
Дорогу ж, встелили барвисті квіти.
Лунають тривоги, летять снаряди,
Від псів – московітів й злого Іуди.
Це що, вітання з Днем Незалежності?
Та цим, лиш придають віри й певності.
Ми їх, розіб’ємо, бо дух свободи,
Ніколи, не приведе до покори!
Любов до України вічна, як світ,
Бо міць і сила - сталевий родовід!
Славімо люди, неньку –Україну,
В день перемоги, зберемо родину,
Про життя краще віримо завзято,
Тож й відсвяткуємо це наше свято!
А поки ж, Боже дай сил захисникам
Навік закінчити криваву війну!
***
З Святом Вас друзі!
Хай мир і добро панує в кожному домі!
24.08.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992091
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 26.08.2023
Любити й вірити - є ж справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є ж справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
В душі ж - чистіше, мов у храмі.
І відстояти з честю правду,
Про біль чужий не забувати.
Любити й вірити - є ж справжнє.
Не втратити життєву ватру.
Нужденному подати руку,
І віднайти комусь розраду,
Щоб серце не ятрили круки,
Любити й вірити - є ж справжнє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992092
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 26.08.2023
Любій малечі, -
про потрібні речі.
Цуценя прийшло до річки,
Щоб напитися водички.
Бігало, стрибало в спеку,
А додому так далеко!
Тільки воду стало пити,
Чує голосок сердитий :
- Бачу, ти, водичку любиш,
Бережок мій каламутиш.
Геть, іди! Не дам, - нізащо!
Вода Рибам треба краще.
Цуценя пішло, а спека
Не дала пройти далеко.
Цуцик знов зайшов до річки,
Щоб напитися водички.
Тільки воду почав пити,
Чує голосок сердитий :
- Бачу, ти, водичку любиш,
Бережок мій каламутиш.
Геть, іди! Не дам, - нізащо!
Вода Ракам треба краще.
Цуцик йде, вже знемагає...
Бачить Жабку і питає :
- Можна я нап'юсь водички?
Ти, дозволь пройти до річки,
Каламутити не буду,
Ну, будь ласка, вдячний буду.
- Ква-ква-ква! Як не пустити!
Скільки хочеш можеш пити.
Ти хороше цуценятко,
Можеш ще й помити лапки,
А води тут так багато,
Що всім вистачить звірятам.
Лиш сказати не забудь:
Дякую, й обачний будь.
Цуценя стрибнуло в річку,
Милось і пило водичку,
З Жабкою в воді пірнало,
Раки й Рибки розважало.
Друзів стало так багато!
Кожний день розваги, свято...
* * *
А тепер скажіть, хороші,
Рибка й Рак скупі? Щось схоже?
( дати можливість дітям поміркувати,
висловити свою думку)
Пам'ятайте, любі діти,
Вмійте гарно попросити.
Ввічливі слова вживайте
І про них не забувайте.
Примітка: віршована казочка для дошкільнят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991592
дата надходження 18.08.2023
дата закладки 26.08.2023
Жовтий овид відпалав.
Вечоровий запах трав,
Мла освіжна над ставком.
Ширять вишні шум кругом,
З віт голосять ще дрозди.
Нічка боса йде сюди.
Скрізь шавлії та люпин –
Радо млію в них один.
Понад краєм місяць скрес,
Навіває сон з небес.
[i]20.VIII.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991753
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 25.08.2023
Якби не було смутку,
ми б радості не знали.
Якби біди не було,
Добра б не відчували.
Якби було лиш світло,
не знали б що є ночі.
Є долі чоловічі,
є доленьки жіночі.
Є в світі Правда й кривда,
солодке і солоне,
душевне й безсердечне,
гаряче і холодне.
А хочеш чи не хочеш,
ти мусиш це прийняти.
Дано велике Право –
що хочеш вибирати.
Які хто вибрав зерна,
такі і висіває.
Хтось все до серця горне…
хтось серденька не має.
Та завжди є сильніші,
й таких у нас багато.
Хто сіє зерна Правди,
того не подолати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991853
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 22.08.2023
Ти підеш. А повернеться тиша.
І пектиме перчицею душу,
Сльози виплачу всі. Не залишу.
Але тишу свою не порушу.
Буду знову стрічати ранок,
Наведу "марафет" звичайно,
Каву питиму на сніданок,
Або серце промию чаєм.
День пройде просто так без тебе,
Навіть холодом сонце світить,
А без тебе хмарніє небо,
А з тобою любов все змінить.
Ти прийдеш щоб мене обняти
І повернеться щастя знову.
Яка мука тебе чекати,
Яка радість - прийдеш з любов'ю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991787
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023
Цих людей називаємо сенс,
Бо бачать навколо все краще,
Від життя не чекають чудес,
А створюють працею власне.
Говорити про речі складні,
В них виходить же зовсім просто,
З усіма і відверті й прямі,
Догоджати не будуть точно.
Перевага їхня стабільність,
Такі не набивають шишок,
Бо важлива всьому доцільність,
Тож мало по життю помилок.
На користь відтепер ця зустріч,
Знов збираєш себе докупи,
Вони прямолінійні, мудрі,
Зрозумієш, що значить успіх.
В буття, неважлива типовість,
І всупереч принципам може,
Таку прикрашає несхожість,
Допитливість, мабуть, ще схоже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991758
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023
Розвій вітре хмари чорні!
Хай зійде сонечко новий день!
Хай Дзвенять дзвони соборні !
Україна співає пісень.
Як фенікс з попелу руїн,
Воскресне моя Україна!...
Скличе пташок голосний дзвін,
Пом'янути козака сина.
Розвій вітре смуток, печаль!
Хай сяє сонечко над нами!
Візьме в руки скрипку скрипаль
Залікує рани небесами.
Як прийде день перемоги,
Повернеться солдат додому.
Минуться біди, тривоги...
За мир подякуємо Богу.
Вкраїна у диму, вогні...
Ворог вбиває дочок, синів.
Спалені жита на ріллі
Ллється кров, звучить скорботний спів.
На полі бою впав козак
За ним рідня плаче ридає
Від краплі крові зацвів мак
Хрести, могили...серце крає.
БОЖЕ, ЗМИЛУЙСЯ НАД НАМИ!
О Великий Боже, змилуйся над нами!
Не дай, стерти наш дім із лиця землі!...
Захисти нас від ворогів - небесами!...
Нагодуй, дай хліб насущний на столі!
О Господи, благослови Україну!
Дощем омий рани матінки землі.
Напій чистою водою цвіт калину
Хай зійде сонце у тумані, імлі!.
О зглянься, ти над нами небесний Отче!
І не дай згоріти живцем у вогні.
Лихий спалює лани, та поля топче...
Топить, вода мертвих зносить у труні.
О Господи, ти наш спаситель - Месія!
Не залишай у біді - наодинці.
Ти - наша міць, сила - єдина надія-
Рятунок, як життя на волосинці.
О наш Царю, захисти солдат у бою!
І відверни від них ворожі кулі.
Пригорни, як батько своєю рукою
дай вийти із бою на стежки світлі.
О Боже, зішли Ангела Охоронця!,
Щоб захистив діточок, старих, калік.
Щоб не згоріли від атома стронцію
Віднайди для них всіх укриття і лік.
Я молюсь до тебе, Господи, благаю!
Осліпи ворога і помнож на нуль.
Зупини війну ! дай мир у моїм краю!
Зітри сльозу у матері її жаль .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991815
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 21.08.2023
Серпень сипав росою і рясними зірками -
Враз розлючене небо розчахнулось над нами.
Сходив ранок Господній – і тиша настала,
Ясне Спасове сонце димний світ цілувало.
Ці святА нині з сумом, навпіл з гіркотою,
У потоці життєвім плинуть радість з бідою.
Уплітається свято у трагічності часу,
Горе втрат і печалі переповнюють чашу.
Спасе, молимо нині біду одвернути
І синів наших рідних додому вернути.
Хай пишається серпень дарами – плодами,
Хай печалі і біди всі зникнуть між нами.
Дзвони Спасові дзвонять… Хай диво вершиться.
Плід землі дорогої й наша праця - святиться.
Спасе, віри і сили дай нам завше і нині,
Миру кожній родині – усій Україні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991817
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 21.08.2023
[b]Рід чоловічий України,
не покидайте Батьківщину!
Свідомість спільної родини,
з Душі не витіснить провину…
Хай буде праведним Життя,
а не довічним каяття…
В Житті двом Долям не бувати,
навіщо з себе глузувати…
Щоб не соромилися Ви,
вважали гідним Вас сини,
сміливо в ЗСУ вступайте,
мить перемоги приближайте.
З ворожим катом воювати -
родину гідно захищати!
Лиш з перемогою країни -
весною знов цвісти калині,
всміхатись радісно родині…
20.08.2023
[i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991749
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023
Вранці жінка чоловіку,
-Живуть люди- мають втіху,
Ти ж зараза все нап’єшся,
Хитро зиркаєш,смієшся,
Та із чого? Що посуда,
Вся побита? От паскуда,
На нову - грошенят нема!
-Що лепечиш, то все дарма!
Треба думать! Не смій бити!
Обіцяла ж вік любити!
За мить усмішка лукава,
-Будь розумна і ласкава!
Напивсь вчора, сьогодні ні!
Хіба погані в тебе дні?
Я давно збиравсь сказати,
Ти навчись терпіння мати!
Тож ж казала, що я сонце,
Подивися у віконце,
Воно ж теж буває в хмарах,
Не набридло жити в чварах?
Як дістав - ти ж молодиця,
Збагни ж бо, як зла вовчиця,
Надвір вийди поплач, повий,
Отой напад, свій раптовий,
Образу, злість спинить зумій,
Прошу востаннє, бить не смій!
А то піду й знов нап’юся,
Бо я ж такий, як розізлюся!
13.08.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991629
дата надходження 19.08.2023
дата закладки 19.08.2023
Психіатр Олег Петрович
Похваливсь своїй дружині:
-Ліві гроші заробив я,
В ресторан підемо нині.
-Манна з неба звідки впала?-
Мляво обізвалась Нора.
-Пацієнта прислав Ангел,
Справи наші підуть вгору.
Особистість роздвоїлась
В голові у чоловіка:
В першій ролі - бізнесмен він,
В другій - Президент довіку.
Особистості культурні,
Не побачив в них я бидла,
Лікувати буду довго:
Платять же мені - обидва!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991367
дата надходження 15.08.2023
дата закладки 16.08.2023
Володарює ніч серпнева тепла.
Минуле і майбутнє...Щось сплелось.
Ворушить вітерець ласкаво стебла,
І ніби з неба знов шепоче хтось.
Квітують мальви біля перелазу,
Лапчасте листя обіймає цвіт.
І на подвір'ї наче все до ладу,
Лише цвіркун співає чи тріщить.
Замиготіли очі зір небесних
В пелюстці ночі світлом осяйним.
Думки ведуть - де долі перехресні,
До українських щедрості глибин,
Які зі Всесвітом злилися вічно:
Старі тополі досі височать,
І досконалість ця без протиріччя,
Під мирним небом - дихати б стократ.
(Вірш-версія за картиною Олега Шупляка "Перелаз")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990981
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 16.08.2023
А щира дружба серце лікує,
Малює особливі картини.
Поряд із нами завжди крокує,
Звільняє стосунки від рутини.
Друзі наклепи не формують,
Розвіюють ганебну брехню.
Лютого недруга вгамують,
Не слухають різну маячню.
Дружба завжди підставить плечі
І серце схвильоване вгамує.
І дружба не робить колотнечі -
Любовні стосунки пропагує.
Щиру дружбу бережіть, люди,
Хай добро зростає між нами.
Сійте свою любов повсюди,
Відкривайте до сердець брами...
©: Віктор Варварич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985681
дата надходження 09.06.2023
дата закладки 09.06.2023
Кум у мене – заводний і гарний й веселий,
До роботи – не ледачий, на вид дебелий.
Карі очі, чорні брови, тоненькі вуса,
Як зустріну сповива жадана спокуса.
А ми з кумом живемо зовсім недалечко,
Зранку туга задивлюсь, тьохкає сердечко,
Ох про вечір думаю, чаруючі очі,
Адже він до мене йде, ну майже щоночі.
І обгладить й обцілує, помаца всюди,
Хоч і плещуть по селі, всі заздрістні люди,
Часто кості миють, як хитрющі зозулі,
Й кума скоса зирить. Буває й тиче дулі.
Зате діток маю, близнючки - дві дівулі.
Ну, як фото з кума, похожі красотулі.
Я ж, як квітка навесні, покохати здатна,
Та яке, діло до нас - справа делікатна.
Мабуть доля, схибила, спутала адресу,
Будем вдвох , протистоять життєвому стресу!
Вареничків наварю й наперекір сміху,
Кум з кумою в гості йдуть, буду мати втіху.
Ось таке, в нас життя, в селі мало мужиків,
Хоч трьом добре, то ж достатньо теплих почуттів,
В хаті затишно й пахучо, в такт стукіт сердець,
Не на часі в сорок років іти під вінець!
Ми з кумою змирилися, хай ростуть діти,
Хоч на двох й один мужик та найкращий в світі!
19.05.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984921
дата надходження 01.06.2023
дата закладки 03.06.2023
-Був я вчора в галереї,
Розглядав картини,-
Розказував кум Валерій
Кумові Мартину.
-Були гарні і не дуже…
Кругом люди бродять,
Ці шедеври розглядають,
Диспути проводять.
Бачу: юрба зібралася,
Всі - наче завмерли…
Я подумав: -Що за диво
Всіх сюди приперло?
Витріщились, як блондинка
На новеньку ’’Хонду’’,
Виявилось: всіх цікавить
Усмішка Джоконди.
Розглядають зблизька, збоку,
Потім десь відходять,
Милуються, і з портрета
Всі очей не зводять.
Я теж стояв і дивився…
На що час свій трачу?
Все буденне і знайоме –
Щодня таке бачу.
Посміхається так само
Моя жінка Міла,
Коли я її питаю,
Куди гроші діла.
А усмішка її мами
Щось таке ховає,
Там не те, що прості люди –
Сам Бог не узнає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984554
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 29.05.2023
-Був я вчора в галереї,
Розглядав картини,-
Розказував кум Валерій
Кумові Мартину.
-Були гарні і не дуже…
Кругом люди бродять,
Ці шедеври розглядають,
Диспути проводять.
Бачу: юрба зібралася,
Всі - наче завмерли…
Я подумав: -Що за диво
Всіх сюди приперло?
Витріщились, як блондинка
На новеньку ’’Хонду’’,
Виявилось: всіх цікавить
Усмішка Джоконди.
Розглядають зблизька, збоку,
Потім десь відходять,
Милуються, і з портрета
Всі очей не зводять.
Я теж стояв і дивився…
На що час свій трачу?
Все буденне і знайоме –
Щодня таке бачу.
Посміхається так само
Моя жінка Міла,
Коли я її питаю,
Куди гроші діла.
А усмішка її мами
Щось таке ховає,
Там не те, що прості люди –
Сам Бог не узнає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984554
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 29.05.2023
З листка на долоню спіймала росинку,
Ледь - ледь погойдалась, ну менш ніж хвилинку,
То ніби перлинка – дарунок природи,
Вона не ховає чарівної вроди.
В ній колір веселки і сонячне світло,
Зігрій на долоні - всміхнися привітно,
Ти радість відчуєш - душі насолода,
Перлинка на щастя - землі нагорода!
По травах ясніють сріблясті краплинки,
Під вітром холодним , тремтять намистинки,
Лежать, то рядочком, то в купі дрімають,
Вони, як і я - тепла й сонця чекають.
14.05.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983491
дата надходження 17.05.2023
дата закладки 17.05.2023
Минають дні - мрій і сподівань,
Чи відлітають ввись до небес,
І чи бажанням буває грань,
Щоб швидко з вітром, розвіявсь стрес.
Жахи війни, щодня не до сну,
Машин сирени - крадуть спокій,
Все ж вірю я, в сонячну весну,
Хоча і йдуть бої жорстокі.
Чи можна звикнуть до тривоги?
І до небес, що часто плачуть?
Там мрії не знайдуть дороги,
Від злив холодних затріпочуть.
Й своїх - недосягнувши цілей,
Вже біль проймає, безнадія,
Ти з нею, мов між заметілей,
Лише за мить анестезія.
Жива душа, витримає все,
Війну, розлуку, дощ мінливий,
Для мене милий понад усе,
Щоб повернувся, був щасливий.
Тож любий, не втрачаймо віри!
Ми на порозі перемоги!
Здолаймо, здичавілих звірів!
Сонячний дощ змиє пожоги!
Все ж вірю я… в сонячну весну!
27. 04. 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982635
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 09.05.2023
Гаптує травень шовком яблуньки,
Стоять, всміхаючись до сонця.
Вмивають роси ніжні пелюстки,
Птахи їм вісті щастя носять.
П'янкий витає садом аромат.
Платочки гублять пустотливо,
І з вітром дзвінко радо гомонять.
Цвітуть неквапно, мов мрійливо.
Минають дні в любові і красі,
Встеляють землю білі квіти.
Гаптує травень шовком землі всі.
Сади, мов молоком налиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982640
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 09.05.2023
(Від чоловіка)
Колись, малим був, пас овець,.
Завжди за всім спостерігав,
Чому не ходить горобець?
Себе раптово запитав.
Ця пташка надто сприт ненька,
Весь час скаче - скік, скік –скік,
Хоча на прочуд й маленька,
Напевно, щоб не спіймав кіт?
На траві лежу, слідкую,
Скік-скік пташка шатається,
Ото ж сам собі міркую,
Мабуть - мені ввижається.
Придивився на дорогу,
Ба, тож ніжки коротенькі,
От й втрачає рівновагу!
Ой, нещасні ж ви маленькі!
Якби ніжки трішки довші,
Тоді б іншу вагу мали,
Й зростом більші, й крильця ширші,
То не тільки б всі скакали.
Спромоглися б крокувати,
Собі харч та ще й смачніший,
Було б легше добувати,
Світ здавався б всім миліший.
Враз поглянув на хмарину,
Та й на думці зупинився,
Хлібом пригощу пташину,
Від сніданку залишився.
А та хмара, як примара,
Боюсь змокнемо до нитки,
Непокоїться й отара,
Із трави забрав пожитки.
Та й ми впоспіх на дорогу.
Весела ж зграя горобців,
Поспішила на підмогу,
Горобчику, що хлібчик їв.
Впевен, згадати приємно,
Відчував став розумніший,
Час проводив недаремно,
Світ здавався веселіший.
06.05.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982357
дата надходження 06.05.2023
дата закладки 09.05.2023
Схлипує пелюстка в затишку долоні—
чи упала з вишеньки спросоння,
чи її колиску розгойдав навмисне
надто рвійно капосний вітрисько…
Не у білім цвіті—в поглядах-наліпках
бачиться вона завиді-сліпню.
Нашпичачились його розгульні крила
і накрили перед ним безсилу.
Стихла пелюстина в ямочці долоні.
Причаївсь підступним змієм
вітер в кроні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982468
дата надходження 07.05.2023
дата закладки 08.05.2023
Коли у розпачі душа
Вже зачерствіла з горя й крові,
Мов хижим лезом палаша
Надія страчена із болем.
Життя вже більше не болить
І взагалі – усе затихло.
Тримайся за єдину мить,
За все Життя в останніх крихтах.
Тримайся за батьківський сад,
Згадай вбрання тендітних вишень,
Для тебе зріє виноград,
Вино чекає найміцніше.
Тут яблуня у вись росте
Й наполовину сохне,
Але на білу половину –
На все Життя! Цвіте!
Тож у Безсмертя лине.
Міцніш тримайсь за білий цвіт
З метою ясно – тільки жити!
Бо держать квіти увесь Світ.
Там, де Любов в душі відкрита.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982264
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 05.05.2023
Моя люба мамо, тебе знов згадаю,
Тож думки шаленні, мене звуть до раю,
Де в платтях весільних чаруючі, пишні,
Вздовж межів рядочком підростали вишні.
Із буйним цвітінням і я підростала,
У дні неспокійні, із болем згадала,
Вітер б’є по скроням, легкий трепіт гілки,
Наче все це бачу, ніжний дотик бджілки.
Нині сум, тривога, плаче світ й цвіт ніжний,
Стелить по дорозі килим білосніжний,
Та раптово попіл припада повсюди,
Душа призиває - зупиніться люди!
А може недолюди, принесли біду?
Навіщо ж ви прокляті почали війну?
Розбомбили хату, пелюсточки - сльози,
Зриваються вітром, втриматись не в змозі.
Моя люба мамо, серце крає спомин,
Чом мої надії не ласкає промінь,
Не знайду стежини до рідної хати,
Не вийдеш рідненька, мене зустрічати.
Заяснилось небо, давненько світає,
Молоденька пташка сонце прославляє,
Я під спів помрію - хай всюди мир й любов,
Щоб героїв - воїнів не пролилась кров!
Ворогів видворим, з нашої землі,
У гаях, садах, співатимуть солов’ї,
Вірю в час прийдешній, почує Всевишній,
Як кожного року, знов зацвітуть вишні!
Моя люба мамо, все тебе згадаю,
Ми давно в розлуці та я відчуваю,
Перемоги діждусь, віднайду стежину,
Пригорнусь до вишні, зустріну родину.
05.05.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982242
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 05.05.2023
И повторяется весна.
Как молодость – или как мода.
Опять безудержно ясна
лазурь пустого небосвода.
Как буднично – в который раз –
из ничего, из ниоткуда
оно обрушилось на нас –
весны банальнейшее чудо,
обыденнейшее – лубок! –
и яркое – как хвост кометы!
И повторяется любовь,
и повторяются поэты,
и брызжет розовым огнём
на яблони полунагие, -
и мы, задумавшись, бредём –
притихшие, почти чужие...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981993
дата надходження 02.05.2023
дата закладки 04.05.2023
От зустрілись дві знайомих.
Сіли кавувати:
- Вже не бачились давно ми.
Час поспілкуватись.
Жартували і жалілись.
Складно жити стало.
Більш раніше веселились.
І пригод чимало.
- В мене стільки хлопців було.
А тепер саменька.
Час пройшов. Як вітром здуло.
Жду, як та смерека.
- Ну, а я за двох тримаюсь.
Вибрати не можу.
Чи обох таки кохаю?
Чи щось краще хочу.
Каже кожен, що чекає.
Як воно ж насправді?
Може, й щиро, може, й грає.
Правда чи неправда?
- Ну, а пристрасть в них шалена?
Не дають проходу?
- Перший корчить супермена.
Інший, наче бовдур.
- Значить, щастя твоє – другий.
Супермен – то ширма.
Бачиш, втюкався, мов дурень.
Отже, любить щиро!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982179
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 04.05.2023
Ой, не плач голубко, не плач сизокрила,
Ти вже й наліталась, притомились крила.
Золоте весілля, його б святкували,
Коли б у країні та й війни не знали.
Зібрати б родину, трьох доньок у парі,
Якби ж не припхались сусідськії тварі,
Якби не бомбили мирні міста й села,
Тоді би й заграла музика весела.
І сім онучаток за столом всміхались.
Та й двом правнучатам усі повтішались.
І ми з дідом ніби в щасливому краї,
Де небесна просинь, сонце у розмаї.
Де шпачок виводить пісню про кохання,
Допоміг забути про біди й страждання.
Та не так судилось, лунають тривоги,
Шлях до перемоги,ой занадто довгий!
Мужні сини й доньки боронять країну,
То козацька вдача - люблять Україну!
Бо ж, як рідна ненька, треба захищати,
Щоб життю раділи і батько, і мати.
Погляну до неба, серце калатає,
За людей, героїв, душенька страждає,
Здаля знову чую крики журавлинні
Враз сердиті хмари - ллють сльози полинні,
Тож не до весілля, не до гульок нині.
А, як доживемо, ми до перемоги,
В купі зберемося відгуляєм вдачу!
Ось тоді я й справді, від щастя заплачу.
04.05.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982133
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 04.05.2023
Ой, не плач голубко, не плач сизокрила,
Ти вже й наліталась, притомились крила.
Золоте весілля, його б святкували,
Коли б у країні та й війни не знали.
Зібрати б родину, трьох доньок у парі,
Якби ж не припхались сусідськії тварі,
Якби не бомбили мирні міста й села,
Тоді би й заграла музика весела.
І сім онучаток за столом всміхались.
Та й двом правнучатам усі повтішались.
І ми з дідом ніби в щасливому краї,
Де небесна просинь, сонце у розмаї.
Де шпачок виводить пісню про кохання,
Допоміг забути про біди й страждання.
Та не так судилось, лунають тривоги,
Шлях до перемоги,ой занадто довгий!
Мужні сини й доньки боронять країну,
То козацька вдача - люблять Україну!
Бо ж, як рідна ненька, треба захищати,
Щоб життю раділи і батько, і мати.
Погляну до неба, серце калатає,
За людей, героїв, душенька страждає,
Здаля знову чую крики журавлинні
Враз сердиті хмари - ллють сльози полинні,
Тож не до весілля, не до гульок нині.
А, як доживемо, ми до перемоги,
В купі зберемося відгуляєм вдачу!
Ось тоді я й справді, від щастя заплачу.
04.05.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982133
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 04.05.2023
Стерегла свою автівку
Я цілодобово,
Не вгледіла: хтось надряпав
Нецензурне слово.
Ці три букви біля дверців
Довели до сказу,
Прокляла цю підлу руку
Й писаку-заразу.
Враз з майстернею зв’язалась,
Де авто фарбують,
Там сказали: -Приїжджайте,
Дефект ліквідують.
Їхала я дві години
(Нові права маю),
Де взялися перешкоди -
До цих пір не знаю.
Обминала каменюку –
Не минула кари:
Через валуна-падлюку
Розтрощила фари.
Тут вже справді за роботу
Чорт рогатий взявся:
В’їхала в чиїсь ворота –
Аж капот піднявся.
Перемогу святкувала
Вся нечиста сила:
Праве крило об березу,
Як млинець змісила.
За кермом сиджу і плачу,
Таке лихо сталось…
Хай би краще оте слово
Збоку красувалось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982140
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 04.05.2023
Коли зорі зійдуть на небі,
Вони побачать мою печаль,
За тобою сумую навіть,
Мовчання накинувши вуаль.
Невже зовсім не відчуваєш,
Як же ніжно співає душа,
У свого серця не спитаєш,
Чом притихло оце почуття.
Зберегти щоби все вдалося
Втихомириш свої пориви,
Бо в тиші мудрості знайшлося,
Щоб внести в життя корективи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982001
дата надходження 02.05.2023
дата закладки 03.05.2023
Вже крокує тихий вечір,
Хмари палають у вогні.
Сон приходить до малечі,
А місяць скаче на коні...
Ясний день стиха догорає,
Із ним втікають думки сумні.
Денна втома кудись зникає,
А музикант грає на струні.
Тиша в гаю відпочиває,
Стихає вітер на калині.
Вечір привітно обіймає,
Сонце не видно у долині.
Птахи у гнізда подалися
І їх опанував дивний сон.
Зірки по небу розлилися,
Засяяло світло із вікон...
Ніч огортає сині небеса,
Повіки натомлені дрімають.
На землю падає густа роса,
І мої думки теж засинають...
©: Віктор Варварич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982040
дата надходження 03.05.2023
дата закладки 03.05.2023
Ранок… сонячне сяйво лилось до землі,
Чари, - втішавсь горобчик,- Так добре мені,
На підвіконні уміло миє крильця,
Всім зрозуміло, треба ж гарненько вмиться.
Щоб день зустріти, он миле сонце встало,
Краса довкола, проміння застрибало,
Точно, як я! Й до всіх доволі привітне,
Мабуть любується, в саду нарцис квітне.
Уже й вербичка пушком причепурилась,
Весна усміхнена, ледь зазолотилась,
Злегка іскриться срібна роса по полю,
Ну, от і я - уже вмився, то ж дозволю,
Сказати вам, дітлашки - Доброго ранку!
Ген – ген долина вбралась у вишиванку,
Мать мачуха й ряска манить кольорами,
Весни дарунки, потішимось й ми з вами.
Скік- скіт горобчик ,- Цвінь-цвінь, - звучить довкола,
Вже друзі поряд, юрбою роблять кола,
До річки й лугу скликають політати,
Щоб новий день веселіше зустрічати!
Тож не баріться, дітки гайда з хати,
Давайте разом весноньку вітати!
23.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982049
дата надходження 03.05.2023
дата закладки 03.05.2023
Квітень стелить покривало
Із кульбабиних пишнот.
Сонце , ніби з неба впало,
У повітрі звуки нот.
Співи пта́хів голосисті,
І кружляння навесні.
Квіти жовто-золотисті
Цьогоріч в росі рясній.
Бабка, гу́менце, купава,
Пустодуй та молочай.
В назвах декому забава,
А з кульбабки - мед і чай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981363
дата надходження 26.04.2023
дата закладки 02.05.2023
На плиті кричить каструлька:
– Гвалт! Окріп в мені забулькав!
Вкиньте сіль або приправу
І смачну готуйте страву.
Чи тефтельки у підливі,
Чи вареники ліниві,
Чи сосиски, чи сардельки,
Чи спагеті, чи пельменьки.
Передайте куховару!
Досить вже варити пару!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981857
дата надходження 01.05.2023
дата закладки 02.05.2023
Тьмяні зорі… ніч лукава,
Казав прийдеш,щоб чекала.
Обіцяв одну дістати,
В мріях зможеш покохати.
Пахкотів, чай біля вази,
Пам’ятаю твої фрази.
Приніс квіти в подарунок,
Був солодким поцілунок.
Наслухалась обіцянок,
Мене ж, не сп’янив рум’янок.
Довго ждала, вже й розквітла,
Загубився присмак літа.
Не яснять зоряні шати,
Не знайдеш стежки до хати.
Жаль, що лукавість через край,
Тож не скажу, прийди, кохай.
Нехай ніч викраде зорі,
Й забере думки суворі.
Нам різні долі дав Господь!
Забути зможу - не приходь!
30.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981830
дата надходження 01.05.2023
дата закладки 01.05.2023
Не появилося на нім ще листя,
Але вже в білім цвіті чагарник.
Гілля, немов у шапці, на узліссі,
Колючками оздоблений "квітник".
Мигдальним ароматом пахне терен,
Хоч трохи гіркуватий, вабить все ж.
І безліч бджіл пилок збирає - шерех,
Нектар смакує з медоноса теж.
Кущі купаються у сонцесяйві,
Рясне цвітіння ніжиться сповна.
Дрібних пелюсток щедре біле майво.
У нього закохалася весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981832
дата надходження 01.05.2023
дата закладки 01.05.2023
Вітерцю спів… з весною в насолоді,
Привіт ранковий, став щоденно в моді,
Мов ніжний дотик, до тонких струн скрипки,
По квітах роси - срібні намистинки.
Яскраве сонце, звеселивсь промінчик,
Враз перелискує пелюстки квітів,
Доволі жвавий, золотий пломінчик,
Поміж усіх природних лабіринтів.
Вітерцю спів… заслухалась вербичка,
Заклик помріяти про ніжність, весну,
Поміж бруньок яснить свята водичка,
В собі ховає: дива, земну красу.
Краплі водиці в веселковім танго,
То відблиск зелені, то враз блакиті,
На мить раптово, жовтий колір манго,
З кольором злата райдужно сповиті.
Вітерцю спів, навіяв прохолоду,
Замовкав птах, у сповитому гнізді,
В сум’ятті знову, думка про погоду,
Взиває вітер - хай стануть теплі дні…
09.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981602
дата надходження 29.04.2023
дата закладки 30.04.2023
Вітерцю спів… з весною в насолоді,
Привіт ранковий, став щоденно в моді,
Мов ніжний дотик, до тонких струн скрипки,
По квітах роси - срібні намистинки.
Яскраве сонце, звеселивсь промінчик,
Враз перелискує пелюстки квітів,
Доволі жвавий, золотий пломінчик,
Поміж усіх природних лабіринтів.
Вітерцю спів… заслухалась вербичка,
Заклик помріяти про ніжність, весну,
Поміж бруньок яснить свята водичка,
В собі ховає: дива, земну красу.
Краплі водиці в веселковім танго,
То відблиск зелені, то враз блакиті,
На мить раптово, жовтий колір манго,
З кольором злата райдужно сповиті.
Вітерцю спів, навіяв прохолоду,
Замовкав птах, у сповитому гнізді,
В сум’ятті знову, думка про погоду,
Взиває вітер - хай стануть теплі дні…
09.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981602
дата надходження 29.04.2023
дата закладки 30.04.2023
Вечоріло… сонце пестило хмаринки
В них неначе, зоріли дрібні жаринки
Онук грався, часто зирив до крайнеба
Так красиво, ніби в золоті півнеба
Крутнувсь, як дзиґа, підскочив, посміхнувся
Треба до діда, дещо спитать забувся!
Підбіг до нього очі щурить, запитав
-Ти був допитливим, як маленьким бігав?
Чимсь дивувався? За небом спостерігав?
Я мов, чаклунство, там побачив угорі
То близько й далеко у хмарах ліхтарі.
Дід так скривився, неначе з’їв кислицю
Ану йдем глянем, на дійство,таємницю.
Крехтячи дід, не поспішав, вийшов з хати
Глянув на небо, - Що хтів пожартувати?
Тож білі хмарки, здаля ніби із вати
Подивись! Просвічуються промінцями!
Ох дивуєш, ти своїми відкриттями!
Онук, лукаво позирнув, гордо мовив
-Ех діду, бачу ти не вмієш фантазувати
Колись, казав був фантазер, вихвалявся
Облом! А я ж подумав, що в тебе вдався.
21.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978015
дата надходження 24.03.2023
дата закладки 24.03.2023
Вечоріло… сонце пестило хмаринки
В них неначе, зоріли дрібні жаринки
Онук грався, часто зирив до крайнеба
Так красиво, ніби в золоті півнеба
Крутнувсь, як дзиґа, підскочив, посміхнувся
Треба до діда, дещо спитать забувся!
Підбіг до нього очі щурить, запитав
-Ти був допитливим, як маленьким бігав?
Чимсь дивувався? За небом спостерігав?
Я мов, чаклунство, там побачив угорі
То близько й далеко у хмарах ліхтарі.
Дід так скривився, неначе з’їв кислицю
Ану йдем глянем, на дійство,таємницю.
Крехтячи дід, не поспішав, вийшов з хати
Глянув на небо, - Що хтів пожартувати?
Тож білі хмарки, здаля ніби із вати
Подивись! Просвічуються промінцями!
Ох дивуєш, ти своїми відкриттями!
Онук, лукаво позирнув, гордо мовив
-Ех діду, бачу ти не вмієш фантазувати
Колись, казав був фантазер, вихвалявся
Облом! А я ж подумав, що в тебе вдався.
21.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978015
дата надходження 24.03.2023
дата закладки 24.03.2023
Мелодії серця бувають
солодкими й терпко-гіркими.
Подбай, щоб мелодій тих барви,
як день, усі стали ясними.
Ти знаєш… як серце співає,
то пісня його - легкокрила,
не має ніяких кордонів...
дзвінка і весела, й щаслива.
Буває, мелодія плаче...
така - ніби річка зміліла.
Лиш котяться гіркії сльози,
сухі береги – її крила.
Щасливому серцю всміхнеться
весь світ наш, як в пору цвітіння.
Де паростки ніжні розквітнуть
з ростків золотого насіння.
Згорьоване серденько знає
лиш біль, а не радості перли.
Та вміє воно подолати
біду ту, пройшовши крізь терни.
Дай, Боже, щоб в кожнім серденьку
мелодії ніжні бриніли.
Розквітне земля наша. Знаєм.
Лиш воїнам нашим дай сили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959374
дата надходження 11.09.2022
дата закладки 11.09.2022
Ні ти, ні я не знали досі лір.
Ні ти, ні я не кинули пробачень.
Спинили тільки сотні тисяч мір,
Аби вчинити розголос побачень...
Стікали ріки з нашої гори.
Веліли ду́ші все ж навічно здатись,
Та ми не сміли, ми ще не могли
Скінчи́ть буття і горем упиватись.
Ще так багато сонця у руках,
Ще так багато місяця в обіймах!..
Та ми вже зникли, зникли у морях,
Аби втонути в тих бездонних прірвах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951454
дата надходження 25.06.2022
дата закладки 25.06.2022
Весняний ранок в золотій пелюшці…. Сонце на хмарі, ніби на подушці. Та смуток серце крає, від темної імли війни, загрози… Зранені яблуні, відцвіли. Віднесло вітром, у попіл пелюстки, в печалі, не крапають росинки - сльози. Ім би усім, більше вологи, жаль сухо, здалеку, раз – у - раз блиск вогню, як грози….
Най, як раніше, травневі грози, теплий дощик, паруюча земля…. І мирне, ясне небо, спів пташок, гул бджілок, квітучі поля. Думки про весну, гріли душу, як світ надії….Тож з нею завжди, чарівний бузковий цвіт, найкращі світлі мрії.
Та не так нині… Багато днів її земля в облозі, дрижить, горить і плачуть небеса… Де непоглянь,чорна від пилу й окровавлена роса.
Сусід прийшов, з війною, як злодій, злющий ненажера… Хто ж тебе виховав, такого шкуродера?!
Здалеку знову дим…. нависли чорні хмари.. .. О, Боже - Боже коли ж закінчиться це лиходійство, кошмари?
Серед руїн, вже нікуди іти. І своя хата… вже два тижні в руїнах…. Із погріба, ледь визира, перекошене малесеньке віконце… Жаль, навіть на хвилинку, не досягне маленький промінчик сонця.
Жилисті руки із тремтінням, на голові поправила хустинку, ледь дотягнулась до вікна… В її очах блакитних, лише страх, в розчаруванні,
- О Боже…. Боже, що за весна?! І ніби цвіт пахкий, все ж мав втішати… І Україна, врешті стала процвітати. Що ж буде далі? Чого з війною прийшов? Від кого захищати? Не наважилась, село полишати.
Якийсь невблаганний смуток, впився в душу… Трясло і гойдало, мов зранену грушу. Що позбудеться, життя, в горлі тисне клубок. Як сприйняти? Чому сусід, зробив такий крок? Мріяв зі славою злетіть до зірок?! Та ні, не вийде, висохнеш до кісток! Невже своїй країні бажаєш химерного життя? Чом, бісова душа, не думаєш про майбуття?! Іще з садочка, дітям до війни, прививаєш любов… Яку( заразу) приймаєш,чи ти наркотик ввів у свою кров? Зробився нелюдом… Чи мо» не той хто був раніше? А, най би згинув! На душі гірко, по шкурі сироти, стає холодніше. Коси… посрібли, від панічних думок… В смутку, рукою погладила висок,
- Ні! Це неможливо сприйняти! Щоб Україну й собі підкоряти?!
Думки, як оси, як тебе назвати?
Ніби картина… спогади про тата… Як в сорок першому, не ждали ката. Фашистський чобіт…. Насилля, розруха… Тікав з полону, приморозив вуха.
Вона й досі, ті рубці пам*ятає й шрами.. Жаль й роками.… так й незагоїлися рани. Скільки смертей! Скільки бід, клятий фашист, приніс кожній людині! Який то біль, осиротілій дитині. В Німеччину дорога задалека…. Не звив гнізда ріднесенький лелека. Аж обпікала душу, остання кров.. В концтаборах забрали, вкрали любов! Любов до життя, до землі, де щасливого дитинства слід… Хоч і роки минули та ті жахіття, не забув весь світ.
Думки – джмелі… Тоді, народ пізнав, хто такий фашист… Тобі ж, належне, дамо ім*я рашист! Зламані долі, тортури, перевершив усіх.
Диявол, чи хто ти? Чи обкурений, не думаєш про гріх. Що час іде, обов*язково настигне мить розплати! Інакше ні, не зможу я тебе назвати.
Здійнявся пил, гучне гудіння, здаля то ніби птах… Але ж не видно крил, холодний піт, тривожно, в очах страх. То вертоліт… кого ж бомбити? Коли із селище вже виїхали всі. Хіба таких, як я,сховались по підвалах, по погрібах… Чи тих загублених, що спочивають у землі, а душі в небесах….
В полоні смутку….сльоза скотилась, у грудях тисне, погляд вдалину, до хмарин… О Боже…Боже, скільки біди й горя приніс цей нелюд, скільки роз*єднаних родин. Який вже місяць гуляє смерть... Куди не глянь, ніби «пройшовся» смерч. Дома й хатки - руїни… хрести, могили… Душа болить, кричить, волає… світ став немилий. Хтось з Маріуполя, з Херсона, а хтось з Запоріжжя…. Куди людей відвезли? На північ? Де гуля вічний холод, здичавілі ліси і бездоріжжя.
О Боже – Боже, дай серцю втіхи… Почуй мене, ворогам, непробачай гріхи! Навіщо діточок викрадає, вивозить? Тож світле майбуття краде, конозить?! Що тут веселі і щасливі оченята, що до пуття й доволі ухожена хата? Народ з дитинства навчений працювати,тому й гідний добре господарювати!
Пригнічені думки…. знайшов раб. силу…. Спіши, допоможи, козацький сину! Прошу рідненький, зупини, рашистську навалу! Розбий, ворожу челядь, таборну, зухвалу! На твою смілісь й відважність одна надія…. Що бабця виживе, здійсниться мрія! Стяг України, на площі знов замайорить…. Мені ж синочку, так хочеться жить.
Знов сильно загриміло... мов сполохана пташка, ниць до землі,
- О, Боже, як же страшно!
За мить, в підвалі стало темно, невже помітили, під серцем щемно.
Ледь - ледь почула розмову, ще й зухвалу, затупцювались по підвалу,
(- Нет здесь уж пусто, наши всё забрали, разве что трупы, вонючие остались. Куда ты прёшь? Пойдём, подвал засыпан да и что ты там найдёшь. Наши довольны, много подарков с Украины, не зря воюем, малость обогатились…)*
Кілька сльозин скотилось по її щоці, тремтіння тіла, чи так холод пройняв, незрозуміла. О, як би молодша, я би вас, п*скуд, зустріла! Запам*ятали би на все життя! Як руйнувати, вбивати, красти, забирати в народу щастя!
В підвалі трохи посвітліло… Мабуть від радості, ледь посміхнулась.
-Пішли….полегшенно передихнула,- Напевно їх позбулась. Ба, як пацюки, мерзотники, іще щось шукають, щоб вкрасти… Мало набрали, Боже- Боже, це ж треба, так низько впасти! Щоб навіть унітази вивозити в кремлівське царство! Це ж треба мати таке жлобство! Як дикарі, чи свині, що живуть в лісових хащах. Дорвались посіпаки, на радощах….
Вже сутеніло…. За віконцем підкрадалась нічка….Думок багато, як повноводна річка…
Злегка виднілась, цвіль по стінах…. Дірявий одяг, як лахміття та світлі мрії ніби в сповиточку. Сира земля… Хоч виснажена, все ж на колінах, схилилася в куточку.
Неначе в бункері….тихенький мелодійний шепіт - молитва до Бога,
-Почуй Всевишній, звертається твоя небога. Допоможи синам і донькам ворогів прогнати! В них дух козацький, його не зламати! Дай Боже миру і добра святій землі! Хоч у підвалі, так недобре мені. Але ж жива і не покину батьківського краю. Я дочекаюсь перемоги! І доки серце б*ється, я усе витримаю, усе переживу, стерплю! Бо хочу вільно жити, Україну, ніколи не покину! Душею й серцем я її люблю.
30.05.2022р.
*- рос. мова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951185
дата надходження 22.06.2022
дата закладки 23.06.2022
У село до баби Гані
Завітала внучка Ната,
Як в заміжжі їй погано
Почала розповідати:
-Чоловік до шлюбу клявся –
Забере мене в Полтаву,
Мамі й тату присягався
Берегти мене, як паву.
І привіз мене в квартиру:
А там - свекор і свекруха,
Тут дійшло, що я з заміжжям
Вляпалась по самі вуха.
Почалися сварки, бійки
(Аж сльозу змахнула Ната),
Через місяць цього пекла
Стали ми житло наймати.
Чоловік мій без роботи,
Я не хочу працювати,
Гроші нам на проживання
Висилали мама й тато.
А це мама захворіла,
Гроші всі пішли в аптеку,
І відмовили всі банки
Нам кредит під іпотеку.
Тож, бабусенько рідненька,
Хай здійсниться моя мрія:
Щоб в борги ми не залізли –
Ти - остання в нас надія!
Баба слухала ці звіти,
Зміряла очима Нату,
Замість грошей, заповіту,
Стала внучку научати:
-Зрозуміло навіть Рексу,
І тобі пора це знати:
Як не в ліжку під час сексу –
То нема чого стогнати.
Буде щастя вашій парі:
В мене ось велика хата,
Є город (біля гектара),
Буде де вам працювати.
Кури, гуси, качки, свині,
Фрукти й овочі хороші,
Праці підставляйте спини –
Будуть в вас водитись гроші.
Щось ти з цього зрозуміла?
-Тепер ясно,- каже Ната,-
Треба завжди під час сексу
Дуже голосно стогнати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951167
дата надходження 22.06.2022
дата закладки 22.06.2022
Ти даруєш своє кохання,
Привітно обіймаєш мене.
Малюєш свої сподівання,
Шлеш кохання таке неземне.
З тобою на крилах літаю,
В казкові, невідомі далі.
Шукаю мрії в небокраю,
Нотую події в скрижалі.
Малюємо свою картину,
У якій барви веселкові.
Крокуємо по серпантину,
Пожинаєм плоди любові.
Від кохання шарієм обоє,
А наші тіла ловлять п'янку мить.
Наше щастя ділимо надвоє,
Яке у наших серцях пломенить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951168
дата надходження 22.06.2022
дата закладки 22.06.2022
Гонить, гонить хмари вітер батогами.
Кашляє громами навздогінці вись,
І, стомившись бігом, стишаться десь гнані—
Перед сліз потоком, гніве, й ти спинись!
Йде конфлікт стихій—
сили бережись!
Люто буйвітрисько верби гне додолу.
Ляскає по спинах яблунь малахай,
Розсікає груди клену по живому,
Махом збив без жалю кучму ясенову,
В січку хвилі трав сперіщив—то нехай?
Їхня в чім вина?
Бо земля не рай.
Козир у сильніших—так було і буде
(Що ж, в негоду смуток похмурнішав знов),
Спірки у природі—звичні й неосудні.
Завтра Сонце Всесвіт змирить, приголубить—
Чом же шлях до миру в нас, де ллється кров?..
Віриш, помисл це
Творця світобудов?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950370
дата надходження 12.06.2022
дата закладки 13.06.2022
Прийшла в гості до бабусі
Першокласниця Софійка,
Розказала: -Гарно вчуся,
Хоч не ставлять нам оцінки.
Бабця тішилась, хвалила,
Двадцять гривень в жмені м’яла
(Отаке внучатко миле),
Потім лагідно сказала:
-Це останні в мене гроші,
Так хотіла тобі дати
За ті успіхи хороші,
Але, що тут вже казати:
Якби було вдвічі більше,-
Баба ойкала й зітхала,-
То я б тобі кожен тиждень
На морозиво давала.
-Ти, бабусю, не журися,-
Соня радісно сказала,-
Взяла швидко цю купюру,
Перед дзеркалом поклала.
-Бачиш, грошей більше вдвічі
(Баба з подиву аж встала),
Заглядала внучка в вічі:
-Тобі радісно вже стало?
Гроші,- мовило дівчатко,-
Кожен чесно з нас здобуде:
Я візьму оцю двадцятку,
В дзеркалі - твоє вже буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950409
дата надходження 13.06.2022
дата закладки 13.06.2022
Іду, ногами босими, ранковими покосами
Пташиний спів пробуджує Зорю…
Світ вмився щедро росами, вітають верби косами
На мить якусь, немов я у Раю…
Шепочуть віти листячком… Які ж зелені літечком!
Чекають бджілок, джмеликів в гаю.
Хитнув вітрець он квіточку, пелюстку зняв мов хусточку,
Шука невтомно доленьку свою…
А небо в хмарках з мріями, засіяне надіями…
Там спочивають зіроньки нічні.
О, як же тиші хочеться!… Знать, що ніхто не вторгнеться
в цей Рай здійнять нагострені мечі.
Іду я вранці травами, милуюся загравами…
Цвіркун сюркоче пісню з-під землі…
Квітує літо барвами, хоч б’ють ракети з градами…
І сум війна малює на чолі…
07.06.2022
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949902
дата надходження 07.06.2022
дата закладки 08.06.2022
Незабудка.
Немов весна в душі сіяє:
То буйством цвіту, то зелом…
Як сонечко зрання вітає –
То настрій дарить, то тепло;
Мов та веснянка після зливи:
Нестримна радість у очах…
Нахлинуть почуття бурхливі –
Округа вся у кольорах.
Душевний трепіт… не забути
в хвилини ніжності і втіх…
Не забуваються і звуки,
Струмочком переливний сміх.
Сердечко тихо завмирає,
Щоб не злякати дивну мить,
Коли натхнення завітає
І рідкий голос зазвучить…
Як та ворожка, чи чаклунка
Приправить чародійний вар…
Звучить, гримить в анналах дзвінко –
Природний, неймовірний дар.
Цвіте троянда!.. Розпушилась,
І благовісний аромат,
Мов Муза з лірою явилась,
Щоб надихнути віршепад.
Приречений! В німій потребі,
Ще невіддячені слова:
Вона, і зірочка на небі,
Вона – і жінка… рокова!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948866
дата надходження 27.05.2022
дата закладки 03.06.2022
Молюся за людей загиблих
Від авіаударів і від куль,
Від вчинків окупантів хибних,
Не приховають орки звірства в мул.
Молюсь за воїнів вкраїнських,
Що віддали життя своє за мир.
І кожного ім'я нетлінне
До смерті не забудем ні на мить.
Молюсь за Збройні Сили України,
За всіх, хто у бою, захисників.
Дай, Боже, повернутись у родини
Живими до дітей і матерів.
Молюсь за всіх людей стареньких,
Які удруге бачили війну,
За сльози України-неньки,
І ворогом розстріляну весну.
Молюся за дітей і внуків,
За найдорожче у моїм житті,
Щоби ракетні чорні круки
Розгромлені були у пустоті.
Молюся, Боже, я до тебе.
Дай захист кожному під час біди.
І Перемогу, й мирне небо.
Врятуй мою країну від орди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945503
дата надходження 20.04.2022
дата закладки 03.06.2022
Любила діточок вона.
Убив снаряд матусю рідну.
Заплакана в страху весна,
Самі зостались бідні діти.
Брат старший їм вже опікун,
Йому лиш вісімнадцять років.
Сердечних доторкнулось горе струн,
Брати і сестри все ж не одинокі.
- Нагодувати треба всіх, -
Піклується про них, мов мати,
А ворогу великий гріх -
Розбомблена дитяча хата.
З Донеччини вони втекли,
В Дрогобичі тепер родина.
Немов малі пташки бусли:
Дві милі донечки й три сина.
( Ось так стали сиротами В'ячеслав, Данило, Тимур, Ніколь і Олівія із селища Верхньоторецьке Донецької області. )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949475
дата надходження 02.06.2022
дата закладки 03.06.2022
-Вже сміються з тебе люди,-
Лає Аллу мати,-
Доки, дівко, таке буде –
Цілу ніч гуляти?
Я в твої шістнадцять років
Бралася за діло,
Щоб ти знала - вечорами
Вдома я сиділа!
-Чом не знаю? Не до танців,-
Перебила Алла,-
Коли в тебе трьохмісячна
Я уже пищала.
Твоя мама відмовлялась
Нам допомагати:
В свої сорок, на радощах,
Заміж вийшла вп’яте.
Було в тебе кавалерів
Дуже вже багато,
І обом нам невідомо,
Хто був моїм татом.
Я ще з місяць погуляю
(Округливсь животик),
І у нашому сімействі
Буде третій ротик.
Не піде у ліс, матусю,
Вся твоя наука,
Скоро будеш, дорогенька,
Бавити онука!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949511
дата надходження 03.06.2022
дата закладки 03.06.2022
[b]Закриваю очі -
бачу рідний дім.
Душа знову хоче
побувати в нім…
Там, у ріднім домі,
мій родинний дух,
той Життєвий промінь,
що легкий, мов пух…
Бачу свою маму,
батька за столом,
брата поміж нами,
мов щасливим сном.
Як Життя не склалось,
але назавжди –
у Душі зостались –
теплі спогади…
03.06.22[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949505
дата надходження 03.06.2022
дата закладки 03.06.2022
Горить земля...
Скільки підірваних мостів,
Скільки поставлено хрестів,
О скільки бід! Скільки горя!
І мертвих чайок, вздовж моря,
Відстріляних із гарматів,
У тюрмах змучених братів,
Що воювали за свободу,
Не берегли… душу, вроду
Дивились у вічі смертям,
Щоб спалося, спокійно нам.
І день і ніч...
По бліндажах блукає сум,
Всім непозбутись їдких дум,
Про смерть, синів, що полягли,
Чи в них…. на руках вмирали,
І, як сказати матерям,
На війну кожен, йшов дитям,
А серденько зупинилось,
Матусі, мабуть й не снилось.
Що син зростав - йти на війну,
Що не зустріне вже весну,
І не спечеться каравай,
Його душа злетить у рай.
Летять снаряди...
Ворог не спить, імла… кордон,
Знов підкрадається »дракон»,
І свисти пуль збивають сніг,
Понапивались, луна сміх,
То їх розвага, їх пиха
Банда на землю зазіха.
Коли ж нажреся, (людоїд)?
Чи замість серця, маєш лід?
Не сняться, тобі ті хрести?
За гріх маєш відповісти!
Перед людьми й перед Богом,
Маєш кроваву дорогу,
Не мрій про рай, тобі у ад,
На тебе там, жде (маскарад)!
Страждають сім`ї...
О, скільки бід! Скільки горя,
Коли уйметься ця буря?
Буря ненависті, війни,
Коли ж повернуться сини?
Знов стемніли небосхили,
О, Всевишній, дай їм сили!
Вистоять за Україну!
Землю зберегти й родину!
19.02.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940761
дата надходження 20.02.2022
дата закладки 20.02.2022
Летіли журавки до рідного краю...
вони повертались та й до свого гаю.
Летіли журавки, крильця тріпотіли,
своїй землі рідній журавки раділи.
А у гаю травка та й зазеленіла...
бо журавкам ніжним вся земля зраділа.
А кожна журавка, як краплинка світла,
вона несе весну, щоб земля розквітла.
А кожна журавка краплю-радість несла,
щоби земля рідна у цвіту воскресла.
Кружляють журавки ген у небі синім...
так весна-красуня додає всім сили.
Летіли журавки до рідного краю...
вони повернулись та й до свого гаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940767
дата надходження 20.02.2022
дата закладки 20.02.2022
Опускается ночь над деревней.
Уж насупилась в небе луна
И, рассевшись, грачи на деревьях
Предаются невиданным снам.
Бродит ветер засеянной нивой,
Прижимая к земле колоски,
Их копытит, как мерин игривый,
Вспоминая кобылу с тоски.
Всюду тишь, благодать и свобода.
Вот куда б мне хотелось сейчас,
Чтоб глазеть на озёрную воду,
Где луны отразилась свеча.
Завалиться в душистые травы
И уснуть, позабыв, как вчера
Городскую хлебал я отраву,
В одиночку бродя по дворам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260776
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 23.11.2021
Пливуть хмарини в небі синім
біленькі, ніби баранці.
Я простягну свої долоні -
й вони ніби в моїй руці.
А сонце бачить і сміється:
"Красивий, друже, в тебе край.
Хоч ти ще сам зовсім маленький,
в твоїх руках багато. Знай.
Багато зможуть твої руки
зробить, щоб він ще кращим став.
Щоб у труді, маленький сину,
ти миті радості пізнав."
Ось на долоньці кущ калини
і наша хата, й вишень цвіт,
і наша річка, наше поле,
в небі лелек стрімкий політ.
Як сонце сяде - місяць ясний
й зорі в долоні я візьму.
А на світанку солов'їні
пісні у росах я зберу.
А вранці сонечку ясному
назустріч руки простягну,
його зігрію у долоньках
і в синє небо відпущу.
Воно ж сміється завжди дзвінко,
щойно просило:"Постривай!
Весь світ у тебе на долоньці,
й мене, будь ласка, потримай."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924048
дата надходження 03.09.2021
дата закладки 03.09.2021
Закохався дід Максим
В пишногруду жінку Клаву.
Захотів старий інтим,
Запросив її до ставу.
Вдома діда внук чекав,
І заснули юні очі.
Місяць в небі навіть спав,
Бо для сну солодкі ночі.
...Дід прийшов уранці. - Ждеш?
Внук спитав: - А як там Клава?
- Усміхнулась, я їй - теж.
Раптом... зуби впали в трави.
То ж усю шукали ніч,
Помагала мені Клава.
Вся романтика - без свіч.
Отака була "забава".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923755
дата надходження 31.08.2021
дата закладки 03.09.2021
Бринить сльоза і серце ниє –
Вмирають бурні почуття:
Обвалом пронеслись надії,
Обвалом котиться життя.
Тяжка, хвилююча година…
Все, що цвіло – кругом зола…
Зійшло, немов прибійна піна,
Немов - пожовкла ковила.
Вже уповільнились потреби,
Немає, бігу без кінця…
Не чую звісточки від тебе,
Не бачу милого лиця.
Осиротіли мої очі,
Опустошилася душа…
Не будять думи серед ночі –
В тумані доленька… Чужа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907441
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 12.05.2021
А буває, що година,
Лиха́ підбереться.
Різною бува хвилина
Інколи сміється.
Та сміятись їй не довго,
Добро перемагає.
Нас зустріне тепле слово,
Любов хай зігріває.
Для чого в світі живемо?
Не здатні лиш пахати?
Посіяти в весні зерно,
Уміємо кохати...
Наше кохання від душі,
Як сплав металолому.
Достойні пишемо вірші,
Проводимо додому.
Кохайтеся, усі, усі!
Любов хай прогресує.
Нехай звучать гучні пісні,
Весь світ нехай почує!
Удачі зичу і добра,
Того благословіння.
Порадує усіх весна,
Є в неї щире вміння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903576
дата надходження 03.02.2021
дата закладки 04.02.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SoT1pSX1Fbc[/youtube]
Вже вечір заходить, тихенько
Спустилася ніч на село.
Поїхав мій милий далеко
І смуток зайшов крізь вікно.
Сховалися зорі за хмари
І місяць спочити приліг.
А вечір холодним туманом
Легенько ляга на поріг.
Де ходиш, я того не знаю
І з ким ти проводиш свій час.
А серце щемить і ридає,
На тебе чекає щораз.
Чи досі мене ти кохаєш?
У парі зі мною ти був.
Чи з іншою ранок стрічаєш,
Можливо, мене вже забув?
Ви, зіроньки, вийдіть з-за хмари,
Ти, місяцю, з неба світи.
Нехай розійдуться тумани,
Для милого шлях покажи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903572
дата надходження 03.02.2021
дата закладки 04.02.2021
В сім'ї бізнесмена Льови
(Десь після обіду якраз)
Донька почала розмову,
А потім ще й дала наказ:
-Свататись прийде Стас
Гарно й дуже делікатно;-
Не осоромтеся в той час;
Ведіть себе...адекватно:
Будьте культурні,мамо
(Держіть почуття свої);-
А не плачте зі словами...
"Почуто молитви мої"!..
А ви,тату,не стрибайте
(Як півень в курнику);-
І щосили не горлайте...
"Наш ви...рятівнику"!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901185
дата надходження 13.01.2021
дата закладки 03.02.2021
Втікають роки, сивіють скроні,
У душі зріє стиглий листопад.
А роки вільні і безборонні,
І не повернути їх вже назад.
Життя з часом сенсу набуває,
Пише золоті літери в скрижаль.
А кожний день мудрість здобуває,
І за минулим вже йому не жаль.
Уже сріблиться чорне волосся,
Особливого шарму надає.
В піднебессі лине стоголосся,
Полум'яна любов темп задає.
А роки швидкі, як баскі коні,
По травах промчали і по росі.
Сядуть перепочить на ослоні,
І знову полинуть в своїй красі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903510
дата надходження 03.02.2021
дата закладки 03.02.2021
Чом дні зимові схожі на осінні?
Хлюпоче дощик у протистоянні,
Несе загрозу сніговим наметам,
Даючи вволю наридатись хмарам.
Під дійством крапель засніжена земля,
Втрача чарівність, ніщо не звеселя,
Сніжинок врода, розлилась у імлі,
Що за зневага, зима мов у ярмі.
Бунтівний вітер, за обрій хмари гнав,
І день похмурий, новизни не віщав,
Взялась виправить, все нічка січнева,
Тож господарка, справжня королева.
І полетіли з хмарин метелики,
Маленькі й більші, снігу кристалики,
І вже земля, білим пухом покрилась,
Вітер жадав, щоб ніч повеселилась,
Підіймав, кружляв, вволю годив зимі,
Тож відмовити, нічній дамі не зміг.
26.01.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902670
дата надходження 27.01.2021
дата закладки 27.01.2021
Розквітли проліски у нас,
Посеред снігу — справжнє диво!
А я все думаю про Вас,
Яка Ви ніжна та красива…
Якби ж вернутись нам в той час —
У молоді, несмілі роки…
Зумів би підійти до Вас,
Наблизити зустрічні кроки?..
Розквітли проліски й у Вас,
Як радість для душі й надія…
Ви — гарна в профіль та анфас,
Я Вами дихаю та мрію. 22/01/21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902129
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 23.01.2021
Стою у Жизни на коленях.
Подыми, Господи,
ничего без Твоей Воли
не смею.
Отведи унижения,
оскорбления, дай Веру,
в лучшие стремления.
Ты - моя Путеводная Звезда,
Ты - мои Отец и Мать.
Без Тебя был бы полный конец.
Уповаю на тебя, но не ратую.
Только Вера моя в Тебя,
держит , даёт силы,
в повседневности Бытия.
У кого лёгкая Жизнь,
тот, может, посмеётся,
и не поймёт, а у кого
сложна и не легка,
тот знает цену жизненного
каждого мгновения,
ветерка нежного прикосновения,
лучика ясного в оконце,
нежности волны касания,
любви в глазах мерцания.
Радуюсь, радуюсь, Господи,
твоему проявлению во всём
Сущем и Силе Воли Твоей
вездесущей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901080
дата надходження 12.01.2021
дата закладки 12.01.2021
А сніг летить, летить, летить...
в легкому танці він кружляє.
І ковдрою із чистоти
всю землю сонну огортає.
А білий слід на білий сніг
разком ліг срібного намиста.
Яка ж у білому снігу
наша земля красива й чиста.
А сніг летить, летить, летить...
і тихо віхола співає.
Усі дерева і кущі
в казкові шати одягає.
Мої засипала сліди...
стою вже на твоїм порозі.
Нас кличе білий легкий сніг
і золотий ліхтар на розі.
А сніг летить, летить, летить...
дрібненькі падають сніжинки.
В яскравім сяйві ліхтарів
вогнями тішаться ялинки.
В казковім танці з ними тут
з тобою граємось ми в сніжки.
Тепер на білому снігу
слідочків срібних є дві стрічки.
А сніг летить, летить, летить...
вкриває землю білизною,
а дотик рук твоїх п'янить.
Яке ж то щастя... Ти зі мною!
А білий слід на білий сніг
разком ліг срібного намиста.
Яка ж у білому снігу
наша земля красива й чиста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901061
дата надходження 12.01.2021
дата закладки 12.01.2021
Ні, це не зрада…
Мабуть, це Ваш страх.
Моя помада –
В тон тому настро́ю,
Для Вас кохання стало ніби грою.
Ми розминулись на семи вітрах…
Зимова казка
Збігла до кінця,
Така розв’язка
Stories притаманна –
Стрімкий роман розсіявся туманом,
Лишивши осад в зранених серцях.
Ніхто й нікому
Слова не давав,
Глибока втома –
Як фінал тих зречень.
У вирішальний, доленосний вечір
Ми розгубили правильні слова.
Була щаслива,
Вільна, наче птах.
Хоч били зливи,
Бурі й снігопади.
Це просто страх… а не зумисна зрада,
Залишив серце на семи вітрах.
(Ілюстрація - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896224
дата надходження 26.11.2020
дата закладки 29.11.2020
Впевнені кроки… давно в чобітках осінь
Легенький іній…. листя спада з горіха
Але у небі, сьогодні знову просинь
Промінь надії, то для душі, як втіха
Коли я бачу сонце поміж хмаринок
В калини грона налились стиглим соком
Іскрять під сонцем вже декілька краплинок
Як ті сльозинки, скотяться ненароком
В опале листя, помітно зеленаве
Але змарніле з прожилками багрянцю
Примхлива осінь…. хоч сонечко й ласкаве
Все приховає землиця у скарбницю
В ці дні останні… Скажу, осене бувай!
Візьми з собою, всі сумління й печалі
Та вже запрошуй, до нас зимоньку на чай
Вона прикрасить й моє життя надалі.
29.11.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896559
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 29.11.2020
Вона спішила, мов запізнювалась на потяг,
Панянка осінь - кожен день змінювала погляд,
То гляне ясно, теплим днем, сонячним завітає,
Насупить брови - міленький дощик накрапає.
Так поспішала й серед прохолодної ночі,
Як зірка в небі, місяцю заглядала в очі,
Немов прохала, ти освіти мені стежинку,
Вдягну землицю, я в бурштинову одежинку.
Ну, а світанок, сипне не одну жменьку роси,
І на ставочку, від краси заніміють лози,
Втішались лісом, що поруч. Мережка засріблить,
По всіх листочках… краплини, мов веселкова нить.
Забринять в тиші, як із смичком скрипка з любов`ю,
Й впадуть зненацька і поєднаються з водою,
Дощу стрімкого. Що напередодні погуляв,
О, такий збоченець, давно панянку полюбляв.
Завжди годив їй, знав характером норовиста,
Любить розсипать, по всій землі різні намиста,
Вдягне червоні, в дарунок красуні калині,
Ще й з ясним сонцем, солодкій ягідці малині,
Під ранок з вітром, сміливо в вальсі закружляє,
Листопад пісню, душевну, ніжну заспіває.
Майстриня – осінь, щоб згодом непошкодувати
Тому й спішить, так завчасно, все розфарбувати.
Ми любуємось, чарівною красою ,
Запалав багряний вечір для нас з тобою.
10.11.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894561
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 10.11.2020
Як добре, що в світі є друзі,
їм можна радіти щодня.
Бо є тоді з ким поділитись,
і туга тоді не страшна.
Ділитися можеш, чим маєш,
візьми – якщо в тебе нема.
Коли поряд друг є надійний,
теплом всіх зігріє й зима.
Як добре, що в світі є друзі,
сильнішим стаю з ними я.
Завжди тебе друг зрозуміє,
розрадить усмішка ясна.
Ділитися можеш, чим маєш,
візьми – якщо в тебе нема.
Коли поряд друг є надійний,
теплом всіх зігріє й зима.
Разом можна книжку читати,
чи гратися в ігри гучні.
Довірити другові можна
усі таємниці свої.
Ділитися можеш, чим маєш,
візьми – якщо в тебе нема.
Коли поряд друг є надійний,
теплом всіх зігріє й зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893820
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
Мряка звечора - і до обіду,
Сипле розкіш на землю слізьми.
Вже немає жовтневого сліду,
Листопада візитку візьми.
Він прийшов бідолашний зі схлипом.
Зрозумій суть полинну його.
Оголив душу юної липи,
Тільки ж шепче на свому арго.
І від нього вже терпко і пряно,
Ніби келих глінтвейну ти п*єш.
Він занадто зухвалий вітрами,
Як повіє - кущі без одеж.
Передбачити щось нереально.
Атрибутів своїх ще додасть.
До річок доторкнеться дзеркально,
Грудкотрус попаде тільки в масть.
І тікає від нього людина.
Щоб не сіяв у серце журбу.
- Я не винен, - шепоче, - не винен,
Отаку вже я маю судьбу.
(Грудкотрус - одна з назв листопада у давнину)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893828
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
В обіймах Листопада, моя берізка,
Дарує.... зовсім поруч,всю красу мені,
Давненько, до неї, стоптана доріжка,
Листочки - ніжні припадають до землі.
Прийшов його час, хоче повеселитись,
У змові з вітром, під музику цимбалів,
Своєю вдачою бажав насолодитись,
Вже чутно танго, захмелів у танці.
Немов джельтмен торкнеться усіх листочків,
Та тож цілунок, давно її кохає,
Спливе час швидко і дивних віт – дзвіночків,
Той, місяць грудень вві сні заколисає.
Раненько- вранці в прохолоді берізка,
Немов в намисті помарнілі листочки,
І так нежданно, вниз покотиться слізка,
Один з них скине, поведеться мовчки.
І засрібляться всі трави, що довкола,
Погляну люба, прикрашаєш нам цей світ,
Із златом жовті, листочки зроблять коло,
Ти ж наче в сонці, в чарах, усім шлеш привіт.
02.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893842
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
[i]У дощовій ріці
не стримуєш ридання,
розводи мнеш в невиннім папірці.
Намоклий лист – дрижанням у руці –
пішла любов… єдина і остання.[/i]
За декілька хвилин –
суцільна порожнеча,
троянди сум наповнить до глибин
і відчаєм пригнічених світлин
зведе згорьовані, пониклі плечі…
[i]Світ докорів-карань –
поповниться на жертву,
пече в руці останнє із послань,
а в голову б'є злива запитань…
… у відповідь – цей дощ і тиша мертва.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893841
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
Похмуре небо, прохолода… Осінній ранок... росянистий… Багрове листя під ногами, старенька притопчує по стежці. Чобітки старі продірявилися, в пальцях відчува вогкість, згодом холод. Їй якби тільки дійти до містечка та здати ці горішки, що набила. Мала б свіженьку копійку, то хоч низенькі чобітки б собі купила. Два тижні поспіль прибирала сухі бур`яни на городі. Добру частину землі займає горіх; високий, крислатий, хоч і не дуже старий та дуже схожий на старого дуба. Тішилася, любувалася ним, горіх вродив на славу, стерегла його. Часом скоса кидала сердитий погляд на ворон, що шастали по ньому та під ним. Розставить руки, немов метеликом стане і ледь зашпортуючись,все ж бігає під горіхом, проганяє їх. А іншим разом, налітала ціла зграя ворон . Бабця, цупко брала в руки граблі, чи мітлу з довгою ручкою, здіймала догори, махала й кричала,
- Ну гей - гей... із - за вас не куплю чоботи. Он зима, не за горами.
Як приставала, заправить сиве волосся під вилинялу хусточку на голові і бубонить під носа,
- Чи я складу з цієї мізерної пенсії на ті чобітки.
А то- цеглинами розіб`є горішки, зніме тоненьку плівочку, на долоні розімне на крихти й поклавши в рот, довго смакує на язиці. Потішиться,
- Навіть гірчинки немає, солоденькі.
Погляне до неба, помолиться до Бога й скаже,
- Забрав би ти мене, чи що , скільки іще страждатиму? Як перст одна, немає до кого голівку прикласти. Таке життя, був один синок і той інвалід. Хворів на цукровий діабет, десь взявся цей ковід, від нього й помер бідолаха. Ой, доле - доленько моя, чому ж мене, отой вірус не візьме?!
Жилисті руки, тремтять від безсилля. Біль у очах... скотиться сльоза. Руки замурзані, трусне головою, щоб впала до землі. Й декілька раз кліпне очима. В душі дає собі наказ, ні - ні, тож тільки не зараз, ще ж на смерть капці й одяг не придбала.
Попід посадку стежка пролягла. З однієї сторони зоране поле, з іншої листяні дерева. Тут вільха і акація, ясени і клени, і рідко поміж них можна побачити ліщину і старі пишні черешні. Сонце засліпило очі, старенька поневолі зупинилася, кліпнула ними декілька раз і повернула голову до дерев. Яка краса! Сонячні промені зайчиками скакали по листках. А роса по них, ніби веселка вигравала різними кольорами. Вона потягнула хустку нижче, щоб сонце не потрапляло на очі. Під ногами стежка звузилася й потонула поміж дерев. Крехтячи, старенька з плечей зняла торбу, поклала на засохлу траву. Знявши стареньку коричневу курточку та склавши її вдвоє, постелила і всілася простягнувши ноги. Із- за пазухи дістала маленьку хустинку, розвернула, в ній лежав шматок хліба,
- Ну, от тепер поснідаю. Ах, пахне олійка, аж слинка тече.
Відламувала по маленькому шматочку й клала в рот. Запавшими устами чмокала, закінчивши свій сніданок, посміхнулась,
- Ну от заправилась, як той автомобіль,тепер і сили прибавилось.
Встаючи, пожартувала сама до себе. Так часто робить,коли пристане.Завдяки сили волі й тримається на цьому світ.
Їй залишилося йти, приблизно з кілометр, якщо йти навпростець, через поле.Добре, що ще не зоране, потішилася. Хоча по всьому полю тирчали стовбури від соняхів. Це ж не по багнюці йти, якось доберуся, шморгаючи носом - роздумувала вона. Якщо ж йти далі посеред посадки, кілометрів три буде. Хай йому грець, поки дотопаю, той не буде кому здавати. Шкода, вже тиждень ,як поламався маршрутний автобус, що возив людей в містечко. Коли зремонтують не знати, ще й по селі розмови ходили, що водій захворів. Ото на людей така біда прийшла,то запалення легенів,то вмирають і не знати від чого. Раптом біля неї стрімко пробігла білочка, якесь шарудіння позаду, стара призупинилася,
-Ой, маленька, чого так злякано шмигнула і хто ж міг тебе так налякати.
Тільки проговорила, як по заду себе почула шурхотіння листя.
- Тю, хто б це мене догнав? Наче й нікого не було,- сказала вголос.
Тільки обернулася, перед нею стояли два молодих чоловіки, років тридцяти. Ой, це не цигани, якісь монголи, може з тюрми втекли - майнула думка. Обоє одягнені в чорні курточки і темно- сині джинси, коренасті, середньої статури, чорняві. Один худіший, в його чорних очах немов полум`я палахкотіло, обличчя нагадало вовка. Старенька, аж жахнулася від його погляду, зробила крок назад. Другий товстіший, схиливши чубату голову, з її рук сміливо висмикнув торбу,
- Ану показуй, що несеш?
В серце немов хто стрілу пустив, не могла зробити подиху. Затремтіла, як листок під сильним вітром. Від відчаю, злякано наставила перед собою руки,
- Діточки, це не вкрала… Не вкрала, свої горішки. Оце набила, несу в містечко, хочу здати.
- Цить!- сказав худіший, не нервуй мене, бо я злий. А злий, бо голодний.
Бабця склала докупи руки, немов до Бога й заплакала, хриплуватим голосом до них,
- Побійтесь Бога, діти! Це ж гріх. Візьміть поїсти, а останні мені віддайте.
Чоловіки гучно засміялися, здалося, від сміху, аж деяке листя злетіло з дерев.
Вона продовжила,
- Знайшли в кого забрати. Он капців не маю, зима на носі. Краще вбийте мене!
Товстіший, примруживши вузькі чорні очі, засміявся,
- Ні, ми на мокруху не підемо. Тішся стара, вважай тобі повезло.
Вона впала на коліна, гучно заридала. Вони й не звернули уваги на її прохання. Худіший витягнув з кишені курточки клітчату торбу,
- Нам таке діло підходить, а ти собі ще наб`єш, тож жива залишаєшся.
Вони пересипали горіхи в свою торбу. Другий зло подивився в її бік,
- Ти і не подумай комусь пожалітися. Хочеш жити - мовчи. Бо, як треба, то й і в селі тебе знайдемо.Ти нас не бачила, а ми тебе не знаємо.
Побіліла на обличчі, немов зробилася німа, не промовила й слова. Тіло задерев`яніло, в голові шуміло, по щоках річкою текли сльози, ледь- ледь повернувся язик,-
- А, як же чобітки…
Дві постаті швидко зникли поміж дерев. Рукою витирала сльози. Душа страждала, відчуття болі. На вустах гірко, солоно,тихо прошепотіла,
- Горішки мої… Солоденькі мої.. . Чому ж для мене, стали такими гіркими…
31.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893568
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 02.11.2020
Похмуре небо, прохолода… Осінній ранок... росянистий… Багрове листя під ногами, старенька притопчує по стежці. Чобітки старі продірявилися, в пальцях відчува вогкість, згодом холод. Їй якби тільки дійти до містечка та здати ці горішки, що набила. Мала б свіженьку копійку, то хоч низенькі чобітки б собі купила. Два тижні поспіль прибирала сухі бур`яни на городі. Добру частину землі займає горіх; високий, крислатий, хоч і не дуже старий та дуже схожий на старого дуба. Тішилася, любувалася ним, горіх вродив на славу, стерегла його. Часом скоса кидала сердитий погляд на ворон, що шастали по ньому та під ним. Розставить руки, немов метеликом стане і ледь зашпортуючись,все ж бігає під горіхом, проганяє їх. А іншим разом, налітала ціла зграя ворон . Бабця, цупко брала в руки граблі, чи мітлу з довгою ручкою, здіймала догори, махала й кричала,
- Ну гей - гей... із - за вас не куплю чоботи. Он зима, не за горами.
Як приставала, заправить сиве волосся під вилинялу хусточку на голові і бубонить під носа,
- Чи я складу з цієї мізерної пенсії на ті чобітки.
А то- цеглинами розіб`є горішки, зніме тоненьку плівочку, на долоні розімне на крихти й поклавши в рот, довго смакує на язиці. Потішиться,
- Навіть гірчинки немає, солоденькі.
Погляне до неба, помолиться до Бога й скаже,
- Забрав би ти мене, чи що , скільки іще страждатиму? Як перст одна, немає до кого голівку прикласти. Таке життя, був один синок і той інвалід. Хворів на цукровий діабет, десь взявся цей ковід, від нього й помер бідолаха. Ой, доле - доленько моя, чому ж мене, отой вірус не візьме?!
Жилисті руки, тремтять від безсилля. Біль у очах... скотиться сльоза. Руки замурзані, трусне головою, щоб впала до землі. Й декілька раз кліпне очима. В душі дає собі наказ, ні - ні, тож тільки не зараз, ще ж на смерть капці й одяг не придбала.
Попід посадку стежка пролягла. З однієї сторони зоране поле, з іншої листяні дерева. Тут вільха і акація, ясени і клени, і рідко поміж них можна побачити ліщину і старі пишні черешні. Сонце засліпило очі, старенька поневолі зупинилася, кліпнула ними декілька раз і повернула голову до дерев. Яка краса! Сонячні промені зайчиками скакали по листках. А роса по них, ніби веселка вигравала різними кольорами. Вона потягнула хустку нижче, щоб сонце не потрапляло на очі. Під ногами стежка звузилася й потонула поміж дерев. Крехтячи, старенька з плечей зняла торбу, поклала на засохлу траву. Знявши стареньку коричневу курточку та склавши її вдвоє, постелила і всілася простягнувши ноги. Із- за пазухи дістала маленьку хустинку, розвернула, в ній лежав шматок хліба,
- Ну, от тепер поснідаю. Ах, пахне олійка, аж слинка тече.
Відламувала по маленькому шматочку й клала в рот. Запавшими устами чмокала, закінчивши свій сніданок, посміхнулась,
- Ну от заправилась, як той автомобіль,тепер і сили прибавилось.
Встаючи, пожартувала сама до себе. Так часто робить,коли пристане.Завдяки сили волі й тримається на цьому світ.
Їй залишилося йти, приблизно з кілометр, якщо йти навпростець, через поле.Добре, що ще не зоране, потішилася. Хоча по всьому полю тирчали стовбури від соняхів. Це ж не по багнюці йти, якось доберуся, шморгаючи носом - роздумувала вона. Якщо ж йти далі посеред посадки, кілометрів три буде. Хай йому грець, поки дотопаю, той не буде кому здавати. Шкода, вже тиждень ,як поламався маршрутний автобус, що возив людей в містечко. Коли зремонтують не знати, ще й по селі розмови ходили, що водій захворів. Ото на людей така біда прийшла,то запалення легенів,то вмирають і не знати від чого. Раптом біля неї стрімко пробігла білочка, якесь шарудіння позаду, стара призупинилася,
-Ой, маленька, чого так злякано шмигнула і хто ж міг тебе так налякати.
Тільки проговорила, як по заду себе почула шурхотіння листя.
- Тю, хто б це мене догнав? Наче й нікого не було,- сказала вголос.
Тільки обернулася, перед нею стояли два молодих чоловіки, років тридцяти. Ой, це не цигани, якісь монголи, може з тюрми втекли - майнула думка. Обоє одягнені в чорні курточки і темно- сині джинси, коренасті, середньої статури, чорняві. Один худіший, в його чорних очах немов полум`я палахкотіло, обличчя нагадало вовка. Старенька, аж жахнулася від його погляду, зробила крок назад. Другий товстіший, схиливши чубату голову, з її рук сміливо висмикнув торбу,
- Ану показуй, що несеш?
В серце немов хто стрілу пустив, не могла зробити подиху. Затремтіла, як листок під сильним вітром. Від відчаю, злякано наставила перед собою руки,
- Діточки, це не вкрала… Не вкрала, свої горішки. Оце набила, несу в містечко, хочу здати.
- Цить!- сказав худіший, не нервуй мене, бо я злий. А злий, бо голодний.
Бабця склала докупи руки, немов до Бога й заплакала, хриплуватим голосом до них,
- Побійтесь Бога, діти! Це ж гріх. Візьміть поїсти, а останні мені віддайте.
Чоловіки гучно засміялися, здалося, від сміху, аж деяке листя злетіло з дерев.
Вона продовжила,
- Знайшли в кого забрати. Он капців не маю, зима на носі. Краще вбийте мене!
Товстіший, примруживши вузькі чорні очі, засміявся,
- Ні, ми на мокруху не підемо. Тішся стара, вважай тобі повезло.
Вона впала на коліна, гучно заридала. Вони й не звернули уваги на її прохання. Худіший витягнув з кишені курточки клітчату торбу,
- Нам таке діло підходить, а ти собі ще наб`єш, тож жива залишаєшся.
Вони пересипали горіхи в свою торбу. Другий зло подивився в її бік,
- Ти і не подумай комусь пожалітися. Хочеш жити - мовчи. Бо, як треба, то й і в селі тебе знайдемо.Ти нас не бачила, а ми тебе не знаємо.
Побіліла на обличчі, немов зробилася німа, не промовила й слова. Тіло задерев`яніло, в голові шуміло, по щоках річкою текли сльози, ледь- ледь повернувся язик,-
- А, як же чобітки…
Дві постаті швидко зникли поміж дерев. Рукою витирала сльози. Душа страждала, відчуття болі. На вустах гірко, солоно,тихо прошепотіла,
- Горішки мої… Солоденькі мої.. . Чому ж для мене, стали такими гіркими…
31.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893568
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 02.11.2020
Шапки дерев – в морози ледь пришерхлі,
Накриє густо вранішній туман.
Немов верблюдів суне караван,
Зорять верхівки сосен на поверхні,
Імла, як молоко, в траві розлита,
На обрії – понурий тьмяний ліс,
Її лілейним маревом розніс.
Природи дух осінній… був сердитий.
Зігнувшись сиротою край води,
Згорьовано тонка верба дрімає,
Благає слізно жовтня так: Не йди!
Птахи, зібравшись у великі зграї,
В завісі щільній плутають сліди –
То потай листопад зайшов до краю.
(Світлина - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893656
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 02.11.2020
Розбудив мою сутність жіночу,
І безсоння, наче Едем.
Ніби місяць сіяєш щоночі.
Ти вже став моїм міражем.
Мов вдивляєшся в сірість блакиттю,
Ще й росинка - цілунок твій.
А обійми легкі, оксамитні.
Вражень теплих цілий сувій.
Ти, як злива, омив моє тіло.
Через душу пройшов наскрізь.
Від любові гарячої млію,
Мені п*янко до самих риз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893579
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020
Без тебе сонце блідло, я скучала дуже,
Як у саду осіннім одинока ружа.
Не помічала навіть, що ж було навколо.
І день дрімав, і ніч тягнулась досить кволо.
Думки, немов тягар. Каміння твердість, сила
Здавалося повітря свіже перекрило.
І де ж ти, друже? Що з тобою? Може, хворий?
Немає вісточки, нема. Хвилююсь морем.
А світ - пустеля, маревом сухим повитий.
Мені тривожно на душі і сумовито...
...Аж раптом - SMS - і все ураз змінилось:
З*явилась у троянди знову ніжна сила.
Усмішка мила на обличчі. Щастя стільки!
Бо кожній жінці треба ж теплих слів, хоч кілька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893262
дата надходження 29.10.2020
дата закладки 01.11.2020
Без тебе сонце блідло, я скучала дуже,
Як у саду осіннім одинока ружа.
Не помічала навіть, що ж було навколо.
І день дрімав, і ніч тягнулась досить кволо.
Думки, немов тягар. Каміння твердість, сила
Здавалося повітря свіже перекрило.
І де ж ти, друже? Що з тобою? Може, хворий?
Немає вісточки, нема. Хвилююсь морем.
А світ - пустеля, маревом сухим повитий.
Мені тривожно на душі і сумовито...
...Аж раптом - SMS - і все ураз змінилось:
З*явилась у троянди знову ніжна сила.
Усмішка мила на обличчі. Щастя стільки!
Бо кожній жінці треба ж теплих слів, хоч кілька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893262
дата надходження 29.10.2020
дата закладки 01.11.2020
[i]Обрала ти одну із тих стежин,
Яка була завідома провалом –
Вогненна, сонцесяйна Мерілін,
Кіно для тебе стало ідеалом,
А популярність – буреломним шквалом –
Вогонь Монро спотворив Норму Джин.[/i]
Створила жінку-пристрасть ти сама,
Оволоділа шармом досконало,
Спокуса глибше в прірву затягала –
Жадали тіло… а в душі – пітьма…
Розбурхує у тиші стогін кров…
З тобою поряд – доза алкоголю,
І ти уже виходиш з-під контролю –
Нарешті, сон омріяний прийшов.
На ранок – зйомки… чоловіча хіть…
До болі звично входиш в нові ролі,
Зібравши у кулак останню волю –
Ікона стилю, символ всіх століть.
Коханців безкінечний серпантин…
(Так обіцяють все життя кохати!)
Чому ж тоді ковтаєш препарати,
Заморена, розбита Мерілін?
Принади тіла – ніби інструмент
І посмішка з-під вій з усіх екранів…
Навіщо ж ти пішла з життя так рано?
Америку до ніг клав президент.
[i]Та душу й тіло розп'яла́ межа:
Тріумф, краса Монро – зухвалим шалом,
Для сильних світу – хто тебе бажав…
А Норму Джин, що справжнє щось шукала,
В собі пошматувала без ножа.
…Останній кадр. Він став твоїм фіналом...[/i]
(Фото Но́рми Джин Мо́ртенсон (Мерілін Монро) з мережі інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893516
дата надходження 31.10.2020
дата закладки 01.11.2020
[i]Шах Джахан, потомок Тамерлана,
Відданий всім серцем був дружині,
Бо Мумтаз, його ясна кохана,
Сонцелика, ніжна та жадана
У палаці – осяйна перлина.[/i]
Подвиги до ніг їй, перемоги,
Всі прикраси дарував правитель –
Та дружина вмерла при пологах…
Сумував шах в горі до знемоги,
Й вирішив звести святу обитель…
[i]Мармур мавзолею Тадж-Махалу,
По кутах – чотири мінарети
Сурами Корану розписали…
Квітнуть самоцвіти і кристали
Й бірюза, привезена з Тібету…[/i]
Перський сад… фонтани, кипариси…
Два надгробних камені у схроні…
В куполах – коханих чисті риси,
мов зімкнула Вічність руки в висі –
це кохані в величі на троні.
[i]…Зберігають стіни Тадж-Махалу
Дві душі, що віддано кохали...[/i]
*Тадж- Махал – символ кохання, що знаходиться в Індії. Висота мавзолею 72 метри, був побудований у 1632- 1653 роках. Відомий індійський поет Рабіндранат Тагор писав про Тадж-Махал, що цей мавзолей - «сльоза, що виблискує на обличчі вічності».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893190
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 30.10.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2020
Як ніч торкає вікна у будинку,
А місяць золотіє угорі.
До серця відшукай скоріш стежинку,
Світитиму зорею у шатрі.
Як хороше в обіймах утопати,
Душевне відчувать твоє тепло.
Купатися з тобою в зелен-м*яті
І цілувати яснеє чоло.
Коли удвох, то сум туманний тане.
Коли удвох, радіє наче світ.
І восени любов також жадана,
Чуттями сповнена, мов стиглий плід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888420
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 19.09.2020
Як ніч торкає вікна у будинку,
А місяць золотіє угорі.
До серця відшукай скоріш стежинку,
Світитиму зорею у шатрі.
Як хороше в обіймах утопати,
Душевне відчувать твоє тепло.
Купатися з тобою в зелен-м*яті
І цілувати яснеє чоло.
Коли удвох, то сум туманний тане.
Коли удвох, радіє наче світ.
І восени любов також жадана,
Чуттями сповнена, мов стиглий плід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888420
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 19.09.2020
Як ніч торкає вікна у будинку,
А місяць золотіє угорі.
До серця відшукай скоріш стежинку,
Світитиму зорею у шатрі.
Як хороше в обіймах утопати,
Душевне відчувать твоє тепло.
Купатися з тобою в зелен-м*яті
І цілувати яснеє чоло.
Коли удвох, то сум туманний тане.
Коли удвох, радіє наче світ.
І восени любов також жадана,
Чуттями сповнена, мов стиглий плід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888420
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 19.09.2020
Де кущі, дерева, хащі
Й хижаків страшенні пащі.
Там жили,
Нудьги не знали
Тапір-мама,
Тапір-татко
І маленьке тапірчатко.
Вдень у сховку вони спали,
А надвечір вже вставали.
Фрукти їли,
Свіжі трави
Тапір-мама,
Тапір-татко
І маленьке тапірчатко.
Втрьох до річечки ходили
Бо купатися любили,
Хоботочки
Полоскати
Тапір-мама,
Тапір-татко
І маленьке тапірчатко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888854
дата надходження 16.09.2020
дата закладки 16.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2020
[i]
(Ле.)
З ловів поверталась вся сім’я ведмежа.
Бачать звірі, що на Кримськім узбережжі –
уламки корабля.
Косолапий тато діяв обережно:
В лапи взяв живий пакунок, як належно –
там плакало дитя.
У сім'ї ведмежій дівчина зростала.
І ведмежих років пронеслось немало –
Нови́й крах корабля…
Вітер. Шторм. Гіганти-хвилі підіймало,
пінилось все море, кораблем тріщало,
Йшла стогоном земля.
Після бурі вже красуня світлокоса,
Хлопця без свідомості знайшла, матроса –
Й пропала геть душа…
Вже кохання молоде, дзвінкоголосе
На Велику землю корабель відносив,
Ведмедів полишав.
Біг розгнівано за ними рід ведмежий,
Що любив її з дитинства так безмежно,
Ту воду пив, вбирав.
Почуття дівчини з милим - протилежні,
Ведмідь- батько за кохання, як пожежу,
Коли б догнав – скарав…
Заспівала доня – про любов бентежну,
І заплакала сім’я – людина все ж то…
Їх дівчинці – пора…
З горя в воду впав ведмідь необережно
та й застиг... і дотепер на узбережжі
Сумна Ведмідь – гора…
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887131
дата надходження 27.08.2020
дата закладки 28.08.2020
[i]
(Ле.)
З ловів поверталась вся сім’я ведмежа.
Бачать звірі, що на Кримськім узбережжі –
уламки корабля.
Косолапий тато діяв обережно:
В лапи взяв живий пакунок, як належно –
там плакало дитя.
У сім'ї ведмежій дівчина зростала.
І ведмежих років пронеслось немало –
Нови́й крах корабля…
Вітер. Шторм. Гіганти-хвилі підіймало,
пінилось все море, кораблем тріщало,
Йшла стогоном земля.
Після бурі вже красуня світлокоса,
Хлопця без свідомості знайшла, матроса –
Й пропала геть душа…
Вже кохання молоде, дзвінкоголосе
На Велику землю корабель відносив,
Ведмедів полишав.
Біг розгнівано за ними рід ведмежий,
Що любив її з дитинства так безмежно,
Ту воду пив, вбирав.
Почуття дівчини з милим - протилежні,
Ведмідь- батько за кохання, як пожежу,
Коли б догнав – скарав…
Заспівала доня – про любов бентежну,
І заплакала сім’я – людина все ж то…
Їх дівчинці – пора…
З горя в воду впав ведмідь необережно
та й застиг... і дотепер на узбережжі
Сумна Ведмідь – гора…
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887131
дата надходження 27.08.2020
дата закладки 28.08.2020
(алфавітний вірш.)
[b]А[/b] в осокорах є ще трохи літепла́,
[b]Б[/b]езмежжя сонця, що вдивляється у воду.
[b]В[/b] ставку купається в качиній насолоді
[b]Г[/b]олодний виводок, що мама привела.
[b]Ґ[/b]азда їх випустив – тут поряд, кілька хат,
[b]Д[/b]одому близько – хай в ставку збирають ряску.
[b]Е[/b]кватор спеки… тільки мами - качки ляскіт.
[b]Є[/b]диний звук, що втихомирює малят,
[b]Ж[/b]овтіють мокрі та кумедні черевці́….
[b]З[/b]а мить – усі в ставку шукають корм натужно.
[b]І[/b] – раз! Вони наїлись, зчублені та дружні –
[b]Ї[/b]х качка хвалить: всі навчились, молодці!
[b]К[/b]оли вже сонечко сховається по вінця –
[b]Л[/b]овці йдуть вервечкою на пташиний двір.
[b]М[/b]ені здається, що ставок і осокір,
[b]Н[/b]емов бальзам душі – для кожного вкраїнця…
Фото - інтернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886841
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020
Вечер тухнет, и ночь на порог
Тихо крылья свои опустила.
Вперемешку сигару и грог
Я вкушаю под лунным светилом.
Эта ночь не спроста хороша,
Путь на небе, по-прежнему, млечен.
Но, хмельной поэтический шаг
Растревожил пугливые свечи.
Не задуть бы мне вас до утра,
Канделябра извечные слуги.
Ветер носит дыхание трав,
Да ночную молитву печуги.
Дописать бы успеть, и покой
Пусть тогда в голове воцарится.
Но, глаза не прикроешь рукой
От стремглав пробежавшей зарницы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886295
дата надходження 18.08.2020
дата закладки 23.08.2020
[b][i]...Чим мене ти можеш здивувати?
Я ж бо вже далеко не дівча те…
Серце все – зіжмакане, зім’яте,
Зможеш ти від зради полатати,
Коли сам для нього став ти катом?
Що до цього можна ще додати?
Слів було так сказано багато,
Мліла я у млосній благодаті...
А брехня твоя… бодай не знати
Муки серця і тяжку розплату.
Все згоріло у пекучій ватрі –
Те, що у теплі двома зачате,
Те, що зберігати більш не варто –
Чи наврочене було? Чи кимсь закляте?
Тамувала біль гіркої втрати.
… Чим мене ти можеш здивувати?[/i][/b]
( Монорима.)
Фото - інтернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886622
дата надходження 22.08.2020
дата закладки 22.08.2020
Я з тобою… без тебе…
В порції кави шукаю отвіт...
Де... коли я збагнула для себе,
що із твоїм поєднався мій світ?...
Я з тобою…без тебе…
Над філіжанкою в струменях дим…
В нім життя, мов клубочиться в стеблах
нестандартно прикрашених рим.
Я з тобою…без тебе…
Кави тепло - то вогонь на губах...
Поцілунок... з патентом для мене,
Клавірна музика, що творив Бах.
Я з тобою… без тебе…
Ранок лоскоче вже холодом стан…
Випита кава... Мрії, як небо...
В гущі замулилось дно моїх ран...
02.05.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874377
дата надходження 02.05.2020
дата закладки 05.05.2020