vero.ronica: Вибране

Володимир Каразуб

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Зорі  повислі  на  небі,  а  небо  –  висне,
В  системі  старого  заліза  не  тягне  проц,
Лагає  картинка  і  сиплеться  відео  висі
І  в  чорну  безодню  провалюється  монітор.
Ні  байту  твого  цифрового  зображення.  Інфо-
Причина  забута  в  інфопотоках,  і  ти
Усе  ще  вдивляєшся  в  чорний  екранний  фон,  і
З  якого  надієшся  вирватись  та  піти  –
                                                           Далі  –
З'являється  небо  і  сонце  магнітного  диску;
Вантажиться  день,  вантажиться  гра  і  сейв,
І  ти  починаєш  із  місця  в  якому  зависнув
Пейзаж,  що  назавжди  без  неї,  без  неї,  без...

26.10.2021

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931812
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021


Сніг_на_голову

Кревні зв'язки


кревні  зв'язки  –  це  сила  і  міць
або  рятівного  канату,  
або  ланцюга  на  шиї.  
це  або  найбільша  твоя  гордість,  
або  ж  найбільший  сором.  
це  або  любов,  або  ненависть.  
але  ніколи  не  байдужість.  

життя  вливалося  в  неї,  наче  натомість
стогону  полегшення,  що  виходив  з  неї.  
аби  посудина  наповнилась  знову  по  тому,
як  з  неї  випито.  
життя  –  це  завжди  несподіванка.  
не  всяке  насіння  зростає  після  рясного  дощу.  

перші  обійми,  як  і  перший  біль,  не  пам'ятається.  
чи  не  жорстоко.  
дивний  принцип  природного  захисту  
від  слабкості.  
обійми  —  найбільший  вияв  беззахисності.  
дотики  серцями.  поцілунки  очима.

твоя  матір  любила  чоловіків,  
бо  їх  не  треба  було  обіймати,  
вони  обіймали  і  робили  її  слабкою.  
ти  не  був  чоловіком,  
ти  був  слабким,  як  і  вона,  
бо  чекав  її  обіймів,  
за  це  тебе  й  ненавиділа.  

фантомні  страхи  і  болі  не  з'являються
несподівано  й  нізвідки,  
їх  дбайливо  вирощують,  пестять,
підживлюють  і  спостерігають  з  цікавістю
за  результатами  праці.
мутації  особистості  завжди  цікаві.  

пуповнина  була  двічі  обмотана  навколо  шиї.
дуже  рухливий.  борсання  цуценяти  на  прив'язі.  
наче  з  самого  початку  хотів  якнайшвидше
відділитись  від  неї,  
щоб  згодом  ще  більше  прив'язатись.

людям  насправді  властиво  любити  залежність,
а  не  свободу.
бо  свобода  це  одинокість.  
одна  кість.  одне  серце.  один  розум.  
все  неподільне  і  самодостатнє.
чисте  еґо.  

і  коли  ти  ще  навіть  не  підозрював,
що  народився  хлопчиком,
голодні  пси  прибігали
смоктати  молоко  з  її  грудей.



пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931487
дата надходження 21.11.2021
дата закладки 21.11.2021


Єлена Дорофієвська

Все, що я знаю

Все,    що  я  знаю  -
         у  нього  очі  темніші  за  пізню  весняну  сутінь,  
чорніші  за  лють,    блискучіші  за  дзеркала.  
Каже  мені:  "Не  поєднані  ми,  та  скуті  
тінню  едемської  яблуні.  Бачу,  склала
 човником  руки,    ховаючи  плід  від    мене  -  
так  визріває  стисле  присвійне  знамення  
"мій".  
Ніч  дивиться  чорно  -  не  відповідай,    не  смій.    
Бруньки  прилипають  до  неба  пахучим  соком,  
сонце  не  зійде,  бо  журиться  однооко,  
зі  шпарок  годин  витягає  зелені  рукава  яв.
...  все,  що  я  знаю  -  як  дихав,  коли  обіймав.  
Сутінь  ранкова  сполохано  б'є  крильми.  
Краще  не  знати,    хто  і  для  кого  ми.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827808
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 14.11.2021


Сніг_на_голову

Якась така печаль


Якась  у  сему  є  така  печаль,  
що  у  тобі  вітри  живуть  закуті,  
і  без  свого  лиця,  своєї  суті
принишкло  зачаїлися,  на  жаль,  
поо́даль.  

Якийсь  у  твоїм  серцю  перестра́х,
що  б'ється  лунко,  переливно,  дужо,  
немов  воно  небоязного  мужа,  
немов  у  клітці  ребер  б'ється  птах
у  путах.  

Густий  туман  одчайливих  думок,  
якийсь  такий  студений,  що  аж  зимно
тремтячим  пальцям,  у  яких  провина
за  те,  що  не  ступила  перший  крок
у  морок.




*photo  by  Alex  Armitage


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929225
дата надходження 28.10.2021
дата закладки 06.11.2021


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2021


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2021


Володимир Каразуб

СВЯЩЕННА РІКА

Священна  ріка  давно,  як  висохла,
Давно  змаліла  коріннями  випита,
Твого  вже  не  зовсім  рудого  волосся,
З  чаші  твого  молодого  коліна.
Там  проростає  із  жолудя  зерня,
Дерево  крона  якого  зелені,
Неначе  легені  дихають  горами,
Груди  здимаються  срібною  димкою.
Сховайся  від  сонця  за  темними  шторами,
В  тиші  кімнат  розчинись  невидимкою,
В  волосся  її  загубившись  шпилькою,
Пальцями  аплікатур.
Бо  священна  ріка  –  тільки  спогади  заводі,
Між  берегами  гойдається  веслами,
В  пам’яті  спечене  сонце  на  заході,
Язик,  що  гуляє  гарячими  яснами.
А  очі  йому  опираються  дамбою,
В  горло  крізь  зуби  проціджує  гирло,
Десницю  священну  заламує  лапою,
Ґвалтує  звіриними,  п’яними  вирлами.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843325
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 01.11.2021


Сніг_на_голову

Гой-да-да


Розбився  день  на  друзки  –
ой!  Біда
колише  голу  доню:
гой-да-да  –
не  має  ані  хустки,  
ні  рядна,  
та  ж  руцятка  холоні
простяга.

Є  вітру  присиплянки:  
у-у...  Схлип.  
Горіхова  колиска
рип  та  рип.  
–  Тепліше  стане  зранку,  
потерпи,  
а  поки  сонце  низько  –
тихо!  Спи!  

Взяла-м  до  себе  на  ніч
те  мале
у  ліжко  під  перину,  
би  не  зле.  
Просилося  про  поміч
ще  за  дня.
Лишилося  на  зиму
біденя.  

Отак,  лиш  день  чорніє,  
гой-да-да,  
я  рідна  матір  наче,  
як  біда.  
Хай  трохи  потепліє  –
по  біду  –
віддам  дитя.  Заплаче:
не  піду!



пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929332
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 29.10.2021


Володимир Каразуб

НЕ СНЯТЬСЯ СНИ

Не  сняться  сни,
Не  снишся  ти  і  просинь,
Що  наче  острів  
Ставши  —  відколись,  
Складаючи  із  форм  і  рис  твоїх  —
Оголену  і  випещену  осінь.
Триває  спринт.  
Затягується  небом
Туман,  спадає,  день
Спадає,  ніч.  
І  не  друкують  на  футболці  принт
Уявою  ім'я  любові  —  зорі,  
Своїм  яскравим  сяйвом.
Проминув:  пейзаж,  
Дорогу,  шприхами  і  далі
Летять  по  колу  циферблатних  справ
Короткі  стріли,  пошуки  невдалі,
Відкинуті  холодні  імена.
І  правда,  —
Не  сняться  сни,
Не  снишся  ти  і  —  досить.
Туман  спадає,  день
Скидаєш  в  піч.
І  легко  так,  і  легко,  і  непросто
Любити  не  привласнюючи  ніч.

22.10.2021

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929284
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 29.10.2021


Володимир Каразуб

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ

Це  дивне  життя,  дивне,  дивне:
Як  диван  розхристаний,  як  небо  димне,
Як  риба,  що  в  безвість  пливе  на  дно,
Як  я,  як  я  —    у  твої  обійми.
І  коли  на  крок,  на  крок,  на  два  
Підходиш  до  нього  —  здаються  ближчими,  
А  тому  не  такими  захопливими  дива,
На  крок  чи  на  два  —  не  таємничими.
Люблю  тебе,  знаєш,  я  —  і  не  люблю,
Вгадую  риси  знайомі,  і  втому.
Розчинитись  в  тобі,  це  пролити  свою  ріку,  
До  твоєї  ріки,  а  тому  я  в  тобі  не  потону.
Ти  станеш  знаком  окличним,  знайомим  знаком,
Для  повені  в  зливу  і  злих  у  мені  стихій,
А  потім  так  тихо,  як  нота  в  кімнаті  пустій  –  
Зникнеш.
Зникнеш.
Зникнеш
З  гірким  осадком.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928482
дата надходження 20.10.2021
дата закладки 20.10.2021


Рувану Талі

На чорнобривцях іній

Це  варте  сліз  –  
на  чорнобривцях  іній.
Дві  виноградини,  що  четвергові  дзвони,  
скотилися  в  рукав.  
Моя  хода  –  переплетіння  ліній
в  сухій  траві.  
Мій  голос  –  
горіхових  плодів  ловіння
у  павукову  пастку.  
Осінній  сад  кладе  свою  поразку
на  вишитий  ще  в  озимок  рушник.
Це  варте  смутку,  що  дочасно  зник
у  чорних  візерунках  галузок
поміж  червоних  грон.  
Моя  рука,  що  також  тут  зросла,  
знімає  листя  саду,  наче  вроки,
вихапує  лихе  йому  з  чола,
і  павуки  у  закутках  між  пальців  
в'ють  пісні  схрон.  
Це  варте  солі  й  соку,  що  земля
в  собі  хоронить,  як  в  затвердлих  материнських  грудях.
Дві  виноградини,  залишені  для  тих,  
хто  йде  здаля,  
зірвуться  самочинно,  перезрілі,  
і,  як  церковні  дзвони,  викотяться  лунко,  
зігріті  під  одежею  натільною,
на  чорнобривці,  
в  іній.  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927930
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 14.10.2021


Володимир Каразуб

КАФЕ "ДОРОЖНЕ"

Знаєш,  буває  так,  що  сказати  нічого,
І  без  зайвої  скромності  та  риторики  –  
Не  просто  мовчати,  а  промовчати,
По-справжньому  вдумливо  не  тараторити.
Та  й,  що  сказати,  хіба  для  рими
Щось  дуже  простеньке  і  пустопорожнє,
Бо  все,  що  важливе  присутньо-незриме,
Як  погляд  туристки  в  кафе  "Дорожне".
Тому  не  скажу,  я  нічого  лишнього,
Взагалі  нічого,  що  варта  подиху.
Я  випитав  слово  у  Всевишнього,
І  став  мовчазливим,  самотнім,
злодієм.

27.04.2021

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926863
дата надходження 02.10.2021
дата закладки 02.10.2021


Володимир Каразуб

НЕЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ

Ти  думаєш,  словом,  до  неможливості
Надто  багато,  і  за  кожною  комою,
Знаки  здаються  в  рядки  наївності.
Ти  стала  для  мене  ще  більш  невідомою;
Ще  більше  далекою  і  безнадійною,
Вигадка  серця,  -  ну,  що  ж,  за  назвою  –  
Любов,  та  як  випадок  –  нерозділеною,
Театральною,  недоказаною.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879544
дата надходження 13.06.2020
дата закладки 30.09.2021


Анна Кириленко

Ось тобі вічність, міцно тримай в руці

Ось  тобі  вічність,  міцно  тримай  в  руці.  
Те,  що  було  до  мене,  навіть  не  згадуй  більше.
Травень  вже  догорає,  котиться  по  щоці,
Все,  що  скажу  сьогодні  -  буде  червневим  віршем.

Все,  що  ти  скажеш  завтра  -  нам  нагада  фейсбук,
І  особисті  драми  стануть  для  всіх  відомі.
Поки  іще  не  ясно  ворог  ти  чи  вже  друг,
Ти  у  моїх  архівах  з  позначкою  "знайомий".

Ніч  застигає  в  вікнах  і  в  ароматах  трав,
Кришиться  по  шматочках  наше  з  тобою  літо.
Все,  що  було  до  цього  -  ти  вже,  здається,  мав.
Все,  що  натомість  прийде  -  де  нам  його  подіти?  
30.05.2019

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842047
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 24.09.2021


Ольга Кричинська

А віриш - …

А  віриш,  мені  здалося  -
відкинув  у  бік  Бог  п’яльця,
занурив  в  моє  волосся
твої  невагомі  пальці.
твоїми  вустами  втішно
залишив  на  шкірі  рани.
і  те,  що  не  стало  віршем
зрослося  його  нитками.

слова  розімкнули  коло
в  провалля  зійшли  луною,
але  візерунки  долі  
не  стали  для  тебе  мною.
хай  п’яльця  знайде  і  вирве
орнаментів  мертві  квіти,
бо  ти  не  заповнив  прірви  -
собою  її  поглибив.

я  знаю,  що  стане  гірше  -
тому  вчусь  тримати  спину.
а  віриш  –  немає  сліз  вже,
лише  роздирають  рими…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267327
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 18.09.2021


Anna Vdovykovska

Розвесняніло

Розвесняніло,  хмарами  зарясніло,
репнув  старий  асфальт  по  лінії  згину.
І  от  душа,  наче  вбрана  в  святкове  тіло,  
випростує  спину.

І  от  душа,  сама,  як  ясна  стебелина,
втопає  серед  цвітіння  -  червоно  й  біло.
Репнув  старий  асфальт  по  лінії  згину.
Хмарами  замлоїло.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916215
дата надходження 08.06.2021
дата закладки 18.09.2021


Anna Vdovykovska

Фаюмський портрет

Маленьке  світелко  в  надбитому  гранчаку
і  джміль  золотий  в  паперовому  сповитку,
повітря,  що    прориває    очерети́,
злітає  під  хмари  і  падає  з  висоти…

Усе,  як  на  стрічці  парчевій,  летить  крізь  зір
тієї,  чий  лик  загорнутий  у  папір,
тієї,  яку  відправлять  в  останню  путь
цілісіньким  містом  уздовж  каналу  Юсуф.

Красуня  в  гіматії  дивиться  в  правий  кут
портрета,  що  на  труні.  А  труну    несуть
одразу  з  десяток  високих  міцних  чолов`яг
і  в  кожного  щоки  горять.  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913594
дата надходження 12.05.2021
дата закладки 18.09.2021


Anna Vdovykovska

Бронежилет з Майдану

Рану  носиш,  як  щит  -  через  плече.
Навскид
одягаєш,  як  бронь  -  звикло,  крізь  ранній  сон.

Де  приплавлені  наколінники  до  колін,
де  вночі  над  Михайлівським  небо  торкає  дзвін,
де  промерзле  фортепіано  -  це  з  дому,  твоє,
де  світанку  не  ждуть,  а  він  таки  настає...

Де  по  спогаду  кожен  забрав  собі,  щоб  нести
поворот  водомета  раптовий  навколо  осі,
незнайомців  обійми…  і  навіть  шматок  ковбаси,  
що  нарешті  нарізався  правильно,  навскоси.

Рану  носиш,  як  щит  -  через  плече.
Навскид
одягаєш,  як  бронь  -  звикло,  крізь  ранній  сон.

Доторкає  проміння  щоранку  той  са́мий  брук,
Що  іскристий  на  дотик  і  звук.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914273
дата надходження 19.05.2021
дата закладки 18.09.2021


Володимир Каразуб

ЛЮБОВ ТАКА І ЧАС ТАКИЙ

Любов  така  і  час  такий:  
зітри  всю  хіть,  зітри  весь  жаль,
зітри  з  очей  позір  палкий,
хай  буде  чистою  скрижаль.
Любов  така  і  час  такий.
Немов  закляття  вирок  свій
бубни  у  ніч.  І  від  руки
для  інших  рук  привіт  пиши.
Що  голос  твій  –  слова  сумні
ідуть  рядком,  ідуть  в  похід,
що  календар  гортає  дні:
На  захід  –  час,  на  відчай  –  схід.
А  ти  звикай  і  слів  не  мов.
Зітри  свій  лик,  зітри  свій  жаль,
як  не  по  розміру  любов,  –
придумай  роль,  придумай  рай.
Віддайся  їй,  зіграй,  прийми,
люби,  вируй,  вируй,  живи,
Цілуй,  тривожся,  обіймай,
І  так  скажи:  -  В  любові  час
я  був  для  вас,  для  мене  –  ви.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881801
дата надходження 05.07.2020
дата закладки 16.09.2021


Рувану Талі

Порічки

Вбзивається  тільки  в  стумі,  як  пальцями  гасить  свічку,  
мов  сві́дку  мою,  сестрицю,  і  бавиться  теплим  воском.
У  роті  мені  заколе  й  покотяться,  мов  порічки,  
червоні  і  кислі  звуки  з  обірваної  галузи.  

По  що  так  приходить  пізно?  Пощо  так  Совиця  плеще?
Стечуться  до  губ,  як  в  річку,  розчавлених  ягід  соки.
Збивається  з  думки  в  стумі,  бо  з  ким  би,  коли  б  і  де  ще
так  добре  йому  мовчалось,  так  спрагло  йому  пилось!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911217
дата надходження 16.04.2021
дата закладки 09.09.2021


Рувану Талі

Кущі лаванди

Стужилася  за  сном,  –  іншу  собі  обжив.  
Хто  мені,  хто  мені  наворожив?

Північ.  Ґанок.  
Завтра  поранок  знову  за  мною  питатиме:
де  ота  дівчина,  що  не  помічена  
(всі  ви  полічені  як  одна)  
цятинами  веснянок?  
(лиш  не  вона)

Руки  –  атласні  стрічки́,  
виснуть  вздовж  тіла  слабо.  
Сходжу  на  землю,  в  сад  бездиханний,
біле  привиддя  чорної  нічки,  
рв'яно  горять  запашні  свічки
для  неосяяної  дочки.

Який  ото  колір  між  чорним  і  болем,
що  пальці  поволі  у  нього  ввіходять?
То,  може,  невтішний?
То,  може,  солоний?
У  колір  лаванди  барвиться,  в  півтони  
застиглий  між  пальців  віск.  

Руки  –  порізаний  смужний  атлас,  
зовсім  пошерхнули  посеред  трав,
адже  не  може  не  пестити  вас
той,  хто  для  саду  обрав,  
кущі  лаванди!  

А  у  відповідь  чується  пряно  і  жорстко:
дочко  нічниць,  
випий  но  з  нами  воску!  


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919727
дата надходження 17.07.2021
дата закладки 09.09.2021


molfar

Коли вона заплакала уперше…

Коли  вона  
заплакала  уперше  –  
святилище  здригнулося.
Боги
на  вершах,  
сиві  голови  підперши,
відлунювали  словом.
Навкруги
буяло  літо,
шаленіло  цвітом.
Вони  ж,  мов  діти  –
у  руці  рука  -
прощалися
урочисто  і  світло.
Полин  і  вітер  –
ниточка  гірка.
Як  на  плече
упали  сльози  вдруге,
від  туги
небо  тріснуло.
Вона
не  вміла
залишатись  просто  другом
і    лугом  
поверталася  сумна…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.09.2021


Володимир Каразуб

ЗЕМЛЯ ТРОЯНД

                                                             І
Словом…  
прямі  паралельні  не  пересікаються.
В  жодній  теорії  на  геометричній  плоскості,
за  умови  коли  художник  
не  засвідчить  ідею  умовності  
в  перспективі.  І  лінії  сходяться,
за  плечима  його  фігур.  Словом,
фігури,  його  приближені  
до  химерного  світу  прямуючи,
прямою  виходять  з  часом  
на  схвильований  серпантин.  
З  тим,  фігура  перетинається  
з  паралельними  їй  фігурами,  
піднімаючись  вгору  сходами,
і  виходить  на  коридор.
Там  продовжує  лінію  скручену  
за  стіною  покрученим  проводом
світлом  люстри  і  світлом  вивіски
проростаючи  в  кадуцей.
Словом,  
тут  дві  прямі  зустрічаються,
на  підлозі,  де  світ  шахівницею,  -
ферзь  на  чорному  і  протилежному  -  
ходить  кроком  хитнувшись  назад.
Першим  чином,  вони  обміняються
довгим  поглядом.  В  точці  погляду,
Дві  прямі  неодмінно  сходяться.
І  не  тільки.  Тут  перший  шах.
                                                   ІІ
Словом,  
лінії  знаджені  формою,
і  освячені  світлотінню;
світло,  мабуть  скипіло  бронзою
і  розлившись  наповнило  плоть:
невисокою,  повногрудою.
Розсип  світла  хитнувши  неспокоєм,
до  плечей  повело  облямівкою
пишне,  темно-русяве  каре.
Крила  книг  огорнула  обіймами.
Назви  тисненням  золотом  блискають
ледь  читається  в  літерах:  «Біблія»
в  ілюстраціях  майстра  Доре.
А  під  нею,  за  авторством  Текерей,
мабуть  з  «Ярмарком  марнославства»,
що  мовчить  прикусивши  закладку,
де  Ребекка  шепоче  своє:
-  Дорогенька,  наш  жереб  кинуто!
Лоском  клуб  із  хмільного  плісе.
                                                   ІІІ
Не  важливо,  насправді  –  байдуже,
що  читатимеш  ти  коридорами,
чи  товсті  фоліанти  з  романами
чи  поезію,  чи  псалми.  
Упродовж  розпашілого  полудня,  
сонцем  стіни  умить  наливаються,
за  якими  вона  захищаючись  
відбиває  твій  шах  королю.
Та  здається  от-от  закохається,
та  здається  от-от  поцілуєшся,
отримавши  опік  вогненного
ти,  від  полум’я  з’ярених  губ.  Та…
                                                 ІV
Словом  впевнена,  словом  звужена,
знає  звідкись  усі  пропорції,
варіанти.  Ходи  прораховані.
Що  підходить  слоном  прикидаючись
їй  давно,  як  знайомий  пішак.  
А  за  ним  не  мужчина  ховається,
а  насамперед  словом  улесливий
драматизмом  підбитий,  зіпсований
нерішучий  фіґляр  та  поет.  
А  тому  говоритиме  втомлено,
навіть  трохи  даремно-змучено,
театрально,  із  жестами,  вдавано
позіхаючи  в  серці  слів.
Як  тигриця,  що  в  спеку  мружиться
незважаючи  зовсім  на  витівки,
як  ричить  по-дитячому,  бавиться
тигреня  підкрадаючись,  їй.
Та  здається  от-от  закохаєшся,
та  здається  от-от  поцілуєшся,
отримавши  опік  вогненного,  
ти,  від  полум’я  з’ярених  губ.  Та…
                                                 V
Мій  друже,  -  всміхаючись  вимовить,  -  
і  навмисно  вперед  забігаючи,  
незворушно  добавить:  -  Вибачте,
я  не  ваша,  і  ви  –  не  мій.
Ви  всього  лиш  придумали  партію,
підхопили  мій  погляд  втомлений,
зачепились  за  книги,  крилами  –  
залопотіли  услід.  Ах,
знай,  можливо,  коли  б  пострічалися,
ми  раніше,  -  я  в  цьому  впевнена,
безсловесно  умить  закохалися  б,
тільки  зараз  не  станеться  так.
Я  чекаю,  погляньте,  на  іншого,
що  збирається  йти  на  побачення,
за  дверима,  ось  тими  –  білими,
за  якими  його  кабінет.
І  скажу,  я  відверто,  признаючись,
без  нальоту  погорди,  -  з  вдячності,
що  ви  роздивилися  в  погляді,
ще  не  зовсім  безглузду  мене.
Я  ж  не  бачу  у  вас  –  потрібного,
Ба,  вірніше,  мені  підневільного,
Чоловіка,  що  йти  наміряється,
Паралельно  з  отих  дверей.

28.08.2021

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923602
дата надходження 29.08.2021
дата закладки 30.08.2021


Володимир Каразуб

РЕГІТ ТРІКСТЕРА

І  нехай  ми  будемо  трохи  заплутані,  
Трохи  зв'язані,  і  затасовані.
Ми  стали  комусь  незамінно  присутніми
Зі  своїми  бзіками  та  безоднями.
Ми  стали  рядками  віршів  недописаних,
В  римах  з  прикметників  переоцінених,
Трохи  солодкими,  та  здебільшого  кислими,
Вічно  змагаючись  з  власними  тінями.
Але  найкраще  вдаються  нам  пошуки,
Вірніше,  -  скитання  у  пошуках  істини,
В  яких  ми  побили  численні  горщики,
Придумавши  тріснутий  регіт  трікстера.

17.08.2021

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922979
дата надходження 23.08.2021
дата закладки 23.08.2021


Володимир Каразуб

БІЛИМ ДИМОМ З ДИМАРЯ

Білим  димом  з  димаря,
Тягне  тиша  бинду  вгору,
І  нудьга  в  холодну  пору
Тягне  чорний  дим  з  пера.
І  прибулий  в  небі  синім,
Дим  не  сходиться  до  хмари.
Так  і  білий  лист  чорнилу  –  
Не  завжди  йому  до  пари.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865485
дата надходження 20.02.2020
дата закладки 21.02.2020


Аскет

Гортаючи сторінки

Перегортаючи  сторінки  спогадів,
я  розумію,  що  мій  поспіх  недоречний,
що  крізь  омани  і  непевні  здогади,
крізь  сумніви,  крізь  серця  колотнечу,
я  біг  і  не  підводив  погляду,
позаду  —  спалені  мости  й  руїни  заперечень.

Як  втриматись  у  ритмі  сьогодення?
Можливо  для  душі  потрібна  тиха  гавань?
Щоб  там  черпати  досхочу  натхнення,
щоб  віднайти  в  собі  той  “вічний  травень”,
і  там  вслухатись  зі  смиренням
у  гуркіт  шторму?  Але  зваба  дальніх  плавань...

кличе..кличе..кличе..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212676
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 11.02.2020


Spokij

мить

людина  
це  думки  і  дії  
бажання  і  мрії  
потреби  і  час  
так  акуратно  
виділений  
на  це  
для  нас.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859124
дата надходження 24.12.2019
дата закладки 25.12.2019


Володимир Каразуб

КРИТИК

Віршам  рецензії,  на  сміх,  писати  жовчю,
Велінням  критики  лукавити  я  звик,
Ті  хто  вершин  сягнуть  –  крізь  мене  й  так  проскочать,
А  ті,  що  курячим  пером  лоскочуть
Слова,  марять  папір,  викручують  язик,  -  
Ну,  що  ж,  як  діви  в  поетеси  хочуть,
Чи  гріх  черкати  звощений  сірник.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847030
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 23.12.2019