Закружляла завія-зима.
Зазвучала звабливо зурна.
Залетіла загадка здаля,
Забіліла зефіром земля.
Зачаровані зимні зірки.
Захрустіли забав завитки.
Закрутився здивований звір,
Завірюха запудрила зір.
Залюбки зачепила замет,
Заіскрився загривками злет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003930
дата надходження 24.01.2024
дата закладки 29.01.2024
Коли вона
заплакала уперше –
святилище здригнулося.
Боги
на вершах,
сиві голови підперши,
відлунювали словом.
Навкруги
буяло літо,
шаленіло цвітом.
Вони ж, мов діти –
у руці рука -
прощалися
урочисто і світло.
Полин і вітер –
ниточка гірка.
Як на плече
упали сльози вдруге,
від туги
небо тріснуло.
Вона
не вміла
залишатись просто другом
і лугом
поверталася сумна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 01.08.2019
Ламалося небо, здригалися зорі,
одна за одною йшли хвилі космічні,
звучала симфонія в диво-мінорі,
й хотілося вірити в справжнє і вічне.
Земля поставала нова в риштуваннях,
горіли над нею надії софіти,
за руки тримаючись, ми без вагання
ступали на землю в незнаному світі.
-Поглянь, тут сліди є, пройшли наче двоє,
а далі одна залишилася нитка.
-Піду подивлюся й вернусь за тобою.
-Мені чогось страшно. -Не бійся, я швидко.
Я вже повертався, як раптом змією
полізла попереду тріщина збоку,
і ти віддаляєшся разом з землею,
і тільки, як нитка, сліди моїх кроків.
...Скажи, чи ти справді була і існуєш?
Я знаю твій номер і координати...
Попереду прірва-змія. Ти не чуєш.
І марно щосили кричати й гукати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269426
дата надходження 09.07.2011
дата закладки 22.02.2019
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694800
[i] продовження[/i]
Ну що ж, іди – я не люблю прощань…
І забирай усе, що поміж нами:
І сьому вись нездійснених бажань,
І мокрі клени, зрошені дощами.
Лиши лиш дощ… цей справжній синій дощ,
Який не нашим щастям срібно плакав.
Він знав тоді серед чужинських площ
Розлукою завиє вовкулака.
Іди наосліп у свої сніги!
Була твоєю, ти ж моїм - ніколи…
І не вертайсь, не скигли від нудьги –
Дощу вже не побачиш справжній колір.
Не треба слів – хай дощ про нас шумить…
Цей синій дощ без крил і без омани.
Лиши лиш мить… одну - єдину мить,
Як справжнє «ми» в руках було між нами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 22.02.2019
Осіння тиша. Синій дощ і ми…
Обіч дороги склякли мокрі клени.
Не треба слів, хай дощ про нас шумить.
Присядь, коханий, ближче біля мене.
Візьми за руку, нині я без крил.
Як осінь справжня… Хоча що між нами?
Шляхи несходжені на сотні миль,
І ночі зшептані не нашими йменами.
Між нами час ловив не нашу мить,
І квіти не мої, не ти… так треба.
Не нашим щастям в серці защемить,
І сьома вись не нашого крайнеба.
Між нами осінь і цей синій дощ,
І наші руки літом полонені.
І наше «ми» серед чужинських площ,
А ще, напевно, наші мокрі клени…
[i]продовження [/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694800
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 22.02.2019
а я не сплю і думаю про нас -
про те, що розділяє і єднає,
про те, як невблаганно плине час,
про те, що є і те, чого немає...
а я не сплю... не йде до мене сон,
пульсує думка, мов набат, у скронях,
і лиш сердець невпинний унісон
несе кохання в зімкнутих долонях
а я не сплю і наші почуття
кладу в прості та неслухняні рими,
вони такі ж, як все моє життя -
банальні, але вперто нескоримі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809101
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 22.02.2019
Не пиши нашу долю в чужих сторінках,
Хай з нового абзацу й клітинки,
Та - чуже… Чи нам треба тиснутись в дужках
І не тих набувати відтінків?
Не пиши по чужому, не варто, бо наш
Виглядатиме почерк нервовим
Там, де хтось друкував черговий «отченаш»,
Де чужі і пробіли, і коми…
Там - знайоме й… Нерідне, близьке й… не своє,
Все змішалось і межі розмиті…
Чистий аркуш задарма ніхто не дає
Та й писати не вчить на санскриті…
Чистий лист, форматований в наше життя,
Не мережений в’яззю чи «брайлем»*,
Ще не має на нім каяття й небуття,
Ще цнотливий, прикритий вуалем …
Не пиши нашу долю в чужих сторінках,
Не лаштуй під написані списки,
Нам не варт між рядків чи у титлах** й дужках
В нас – свої помилки та описки
*Брайль – шрифт Брайля для незрячих
**Ти́тло, або титла (з грец. τίτλος ← лат. titulus — «напис») — в середньовічній латинській, грецькій і слов'янській писемностях надрядковий діакритичний знак у виді хвилястої або зиґзаґоподібної лінії, що вказує на скорочення написаних під ним слів або числове значення букв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823231
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 20.02.2019
Мовчи, мовчи, не треба більше слів,
Лякати вже сполохані тотеми
Не варт було!.. А ти, однак, посмів
Торкатись забороненої теми
Між нами - все? Не буде більше нас?
Злетить любов, мов перелітна птаха
В далекий ирій, невблаганний час
Не пошкодує загнану невдаху
А, може, то й не ирій, а сильце,
Петля, що все тісніш стискає горло
Нечутій пісні... це - не пастка, це
Лише тортура, добровільне горе
Мовчи, мовчи, нічого не кажи,
Не треба мови зболених потоків.
Життя обох штовхнуло до межі,
Воно не любить вивчених уроків
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809769
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 18.02.2019
спішу сказати, як тебе люблю,
я встигну, але вперто поспішаю,
піймаю мить зручну і знов ловлю -
багато слів кохання не буває
бо кожен вдих без тебе - марнота,
порожній видих без краплинки кисню,
без тебе радість, ніби, та не та,
солодить серце, але швидко кисне
без тебе пульсу стук - банальний звук,
механіка людського організму,
що просить найжаданішої з мук -
любові метастазів, чи мелізмів?..
спішу сказати, як люблю тебе...
аж до запаморочення, до сказу,
в якому світ запався шкереберть,
в тім світі - ми... самі... в обіймах... разом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813511
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 18.02.2019