Кобіта): Вибране

Ден Мун

Знову у наш океан

Тихо  вкриваю  невкриту
Легким  припливом  тепла.
Ніжністю  пристрасть  омита.
Ніяковіння  обман
Жадібним  жаром  розбитий.

Ще  б  тебе  трохи  налити
В  склянку  свою.  Океан
Випити,  й  знову  ми  квити.
Пальці  охоплять  твій  стан.
Справу  довершать  вуста.

В  грудях  таємно  тремтіти
Попіл  сердечних  тих  ран,
Що  він  не  зміг  заживити,
Буде,  коли  на  диван
Ляжеш  ти  перепочити

Поки  не  схочеться  нам
Знову  у  наш  океан.


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UJ5b99IqF-E[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823761
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 06.02.2019


Володимир Мілянчук

Діалог у потязі

"Ми  всі  раби  своєї  долі",  -
Сказав  сутулий  чоловік,  -
"Життя  проводимо  на  волі
Та  путьми  сковані  навік.

Життя  у  нас  -  одне  страждання,
Поразки,  біль  і  каяття...  
Які  там  цілі  і  кохання!
Прожити  б  хоч  якесь  життя..."

"Які  раби?  Які  поразки?",  -  
Тут  раптом  інший  одізвавсь.
"Наше  життя  -  це  диво,  казка!
Досягнеш  цілей,  якщо  взявсь!

Наше  життя  -  це  пісня,  сонце,
Добра  приємний  вітерець,
Проміння  щастя  у  віконце,
А  не  квиток  в  один  кінець!"

Ще  сперечались  дуже  довго
Ці  двоє...  Проминав  перон...
А  поїзд  йшов...  "Праві  обоє",  -  
Колеса  били  в  унісон...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817696
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Володимир Мілянчук

Діалог у потязі

"Ми  всі  раби  своєї  долі",  -
Сказав  сутулий  чоловік,  -
"Життя  проводимо  на  волі
Та  путьми  сковані  навік.

Життя  у  нас  -  одне  страждання,
Поразки,  біль  і  каяття...  
Які  там  цілі  і  кохання!
Прожити  б  хоч  якесь  життя..."

"Які  раби?  Які  поразки?",  -  
Тут  раптом  інший  одізвавсь.
"Наше  життя  -  це  диво,  казка!
Досягнеш  цілей,  якщо  взявсь!

Наше  життя  -  це  пісня,  сонце,
Добра  приємний  вітерець,
Проміння  щастя  у  віконце,
А  не  квиток  в  один  кінець!"

Ще  сперечались  дуже  довго
Ці  двоє...  Проминав  перон...
А  поїзд  йшов...  "Праві  обоє",  -  
Колеса  били  в  унісон...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817696
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Володимир Мілянчук

Я потонув у глибині очей твоїх

Я  потонув  у  глибині  очей  твоїх,
В  безодні  губ  твоїх  небесно-ніжних,
І  моє  серце,  наче  той  квітневий  сніг,
Розтануло  -  наскільки  ж  ти  розкішна!

І  серця  твого  неймовірна  доброта,
І  усмішки  прекрасної  чарівність,
І  рук  безмірна  теплота,
І  голосу  безмежна  ніжність;

Й  волосся  твого  шовковистий  блиск,
І  стрункості  чарівних  ніжок  диво,  
І  зведений  між  нами  Богом  міст  -  
Все  робить  це  мене  таким  щасливим!

Яка  любов,  яке  кохання!
Яке  нестримане  бажання!
Так  добре,  що  зустрілись  ми
Посеред  лютої  зими!

Що  пристрасті  твоєї  сила
В  мені  палке  кохання  розбудила!
Зірок  мені  не  треба  в  висоті,  
Коли  для  мене  сяєш  ти  в  житті!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816961
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 17.12.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.12.2018


Андрій Толіч

О, як ти на мене дивилась…

О,  як  ти  на  мене  дивилась,
Як  пропадала  у  моїх  очах,
Неначе  у  вирі  топилась,
Купаючись  у  моїх  снах.

О,  як  ти  до  мене  торкалась,
Немов  до  самої  душі,
Струною  в  мені  вививалась,
Просила  не  сходить  зорі.

О,  як  ти  життям  моїм  гралась,
Мов  вередливе  дитя!

Й  мов  без  ножа  виймала,
Серце,  в  нім  краю  нема!

О,  Боже,  як  жити  без  тебе,
Як  мріяти,  дихать,  молить...
Як  впасти  й  не  встати  -  не  сила,
Без  долі  по  світу  ходить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817056
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


Артур Сіренко

Три книги

                                               [b](Триптих)[/b]

[b]1.  Книга  Синього  Неба[/b]

Книги  Неба
Чисті  сині  сторінки:
Я  не  пишу  –  тільки  ставлю  апострофи.
Чаплі:  чи  то  пером,
Чи  то  літерами:
Сірим  чорнилом  по  синьому
Пишуть  повість  хмарної  меланхолії
Зігнутими  шиями.
Я  мислив:  це  ріка,  а  не  чорнильниця.
Я  думав:  це  чорногузи,
А  це  ворожбити:
Ковтають  холодних  зеленострибів
Дзьобами-шпицями.
Краще  замість  слів
Пити  вино  Сонця:
Золоте,  як  кульбаби  квітковий  попіл.
Краще  крапка,  аніж  знак  оклику
Птахом.
Так  хотілось
Дізнатись,  що  там  за  синявою,
Хотілося,  доки  ніч  не  настала,
Доки  огненна  куля  сліпила  фасетки
Шестиногих  масонів:  
Будівничих  пірамід  лісу,
Лише  потім  з  глибин  пелюсткових
Лісової  п’янкої  лілії  
Випливало  вітрильником  запитання:
А  може  я  зброяр,  не  відлюдник?
А  може  я  лоцман
Зеленого  лісового  моря?
Може  душа  моя  –  
Оцей  білий  метелик,
Що  пурхає  поміж  дубами-катапультами
Уявляючи  себе  легіонером  світанку,
Сторожем  річкового  шепоту?
Читаю  Книгу  Синього  Неба:
Мною  ж  відредаговану
І  бачу  там  замість  тексту
Одні  запитання  знаки…

[b]2.  Книга  Сірого  Неба[/b]

Меланхолії  морфій
Продає  бородатий  шпак:
Не  співає,  не  кричить,  не  цвірінькає,
А  тільки  попереджає:
Все  даремно  –  якщо  навіть  Небо  сіре,
Все  даремно  –  якщо  люди  одягли  плащ  байдужості,
Все  намарно  –  якщо  забули  про  мертвих,  
Все  нічого  не  варте  –  якщо  кольори  зникли,
Квіти  сховались,  птахи  замовкли,  
Їжаки  стали  пророками,
А  поети  пишуть  газелі  горілкою,
А  кат  шукає  лойової  свічки,
Бо  треба  присвіти  плаху,
Трохи  змастити  жолоби  гільйотини  –  
Машини  від  головного  болю,
А  філософ  у  подертій  свиті
Шепоче,  що  все  даремно…  

[b]3.  Книга  Чорного  Неба[/b]

Ну  от:  тільки  чорне  чорнило,
А  сторінки  темніші  сажі,
Чорніші  пекельного  антрациту:
Пиши!
Прочитають:  істоти  з  очима  не  нашими,
Не  людськими,  не  банькуватими,
Прочитають:  по  складах,  по  звуках,  по  літерах,
Читаючи  навіть  нечитане,
Розуміючи  навіть  таємне,
Співаючи  навіть  мовчання,  
Гортаючи  оцю  книгу:
З  чорними  сторінками:
Книгу  глупої  ночі,
Де  одкровення  тобі  насипано
Повний  мішок  зерен  попелястих,
Зерен,  з  яких  проросте  Істина
Не  твоїм  попелом  посипана,
Не  з  твого  вогнища  в  жменю,  
Не  з  крематорію  дикого  каменю.
……………………………….
Енотери  запах  в  повітрі  висить:
Можеш  очі  заплющити,
Можеш:  тобі  дозволено.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798055
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 10.12.2018