Володимир Кепич: Вибране

Крилата (Любов Пікас)

Як?

Ну,  як  тебе  я  можу  не  кохати?
У  тобі  ж  джерело  живильне      б’є!
Ти  сієш  слово  і  умієш  жати,
Подати  те,  що    надважливим  є.  

Країну  ту,  в  якій  ти    народився,    
Не  тільки  словом  любиш,  а  й  трудом  –  
Стіною  з  цегли    не  відгородився,
Від  її    ран,  болячок  і  судом.

Усе,  що  можеш,  робиш  ти,  козаче,
Щоб  край  наш  не  загнувся  від  ракет.  
І  моє  серце,  мов  шалене,  скаче,
Коли    я  бачу  поступ  твій  і  злет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998192
дата надходження 09.11.2023
дата закладки 09.11.2023


Lesya Lesya

Почуй

Почуй  мене,  коли  мовчу,
Почуй.
Як  б'юся  краплями  дощу
Відчуй.
Як  ночі  одягну  парчу
Почуй,
Як  променем  затріпочу
Й  лечу.
Ти  наблукавшись  досхочу
Почуй,
Мій  норовливий  втікачу,    
Прощу.

Я  промовчу  до  хрипоти,  
А  ти
Хоч  як  заплутались  сліди-
Знайди.
По  грудах  сірої  руди
Пройди,
В  ній  тЕпліються    злитки  див-
Знайди,
До  серця  жменю  теплоти
Вклади  ,
І  звільнений  від  гіркоти
Прости.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983098
дата надходження 13.05.2023
дата закладки 13.05.2023


Любов Таборовець

Крапелька в любові

Цілував  промінь  сонця  
дивовижну  краплину.
Був  її  охоронцем
в  світанкову  годину.
Зігрівав  поцілунком,
ніжно  пестив  обличчя…
Від  солодкого  трунку
оживало  узбіччя…
Він  впивався  губами
у  нектар  сонцесяйний.
Кольоровими  снами
світ  здавався  звичайний.
Затремтіла  краплинка
на  зеленім  листочку…
Стала,  ніби  перлинка,  
на  весільній  сорочці.
Защеміло  серденько,
почуттям  оповите…
Любий  зовсім  близенько…
Виграє  соковита…
Підіймалося  сонце  —
з  ним  і  промінь,  угору…
В  травах,  мов  на  долоньці,
грає  крапельок  море...
Захватив  у  обійми
діаманти-перлини,
І  з  птахами  дзвінкими
їх  спивав  по  росині…
А  покинута  ранком
У  полоні  любові,
Ним  розніжена  бранка
висихала  поволі…

25.04.2023
Л.  Таборовець






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981259
дата надходження 25.04.2023
дата закладки 25.04.2023


Володимир Каразуб

МЕМОРІАЛ

Мене  катували  десь  під  Гостомелем,
Мене  розірвало  десь  під  Бахмутом,
Мене  убили  втопивши  в  крові:
За  мову,  за  спротив,  за  Маріуполь.
Мене  розчавили  в  підвалах  театру,
В  панельних  будинках  і  навіть  нефи
Храму  упали  мені  на  плечі
Створивши  із  мертвих  страшні  барельєфи,  —
Присипавши  попелом  та  камінням
Відтявши  руки  й  розбивши  голову,
Мене  відкопали  за  руки  зв’язаного  
Вбитого,  страченого,  закатованого.
Я  був  на  вокзалі  у  Краматорську
І  був  прошитий  осколком  в  окопі
Мені  стріляла  у  спину  наволоч:
За  Маріуполь,  за  мову,  за  опір.
Я  був  розстріляним  в  автомобілі,
Дитиною  вбитою  і  ненародженою,
Я  був  убитим,  але  нескореним,
І  скоро  постану  новим  Відродженням.
Постану  з  крові,  з  меморіалу,
Звитяг  військових  героїв,  воїнів,
І  буде  співати  хоробре  серце,
Пісню  народу  великої  Волі.

25.04.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981222
дата надходження 25.04.2023
дата закладки 25.04.2023


Наталка Долинська

Та коли ж прокинуться в нас уже українці?!

Хоронили  солдата.  Знов  місто  моє  в  жалобі...
Хижий  руській  мір  забрав  не  одне  життя.
Не  одне  століття  нищить  нас  в  чорній  злобі,
Як  давно  вже  час  нам  вимести  це  сміття...
Путь  останній  Героя...  Люди  стоять  на  колінах...
Йому  жити  іще,  та  тільки  сука-війна!
А  над  тілом  загиблого  мова  двоглаво  орлина...
"Руській  мір"  із  бідою  до  нас  привела  вона.
Так  багато  між  нами  тих,  кому  "без  різниці",
І  в  московські  храми  знову  ідуть  вони.
Та  коли  ж  прокинуться  в  нас  уже  українці?!
Та  коли  ж  відстане  зневажливе  те  "хохли"?!
Гинуть  люди  щодня...  Летять  російські  ракети...
Скільки  сліз  у  світі...  А  скільки  дітей  сиріт...
Скільки  треба  іще  на  фронті  героям  вмерти,
Щоб  прокинувся  в  нас  козацький  і  вільний  рід?!
Поховали  Героя  під  звук  сирени  тривоги.
Ще  одна  душа  в  небесний  безсмертний  полк...
На  плиті  могильній  обчистив  від  бруду  ноги
Піп  московський...  Цинічно...  Слів  бракне  у  мене...  Шок!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974676
дата надходження 22.02.2023
дата закладки 23.02.2023


Любов Таборовець

Твій дотик

Твій  теплий  дотик  рук…  
По  тілу,  мов  по  струнах,  музика  неслась
у  терції  і  пристрасті...  Гармонія  любові…
Вона  текла,  лилась…  з  життям  моїм  переплелась
до  млості,  трепету…  І  тоне  в  безвісті  поволі…
Який  блаженний  дотик  ніжних  рук...

Твій  томний  зір  німий…
Я  ж  бачу  в  нім  вогонь,  негаснучу  свічу,
і  глибину  злотистих  зір,  що  манять  мене  в  небо…
До  них  лечу…Стягну  із  ночі  сяючу  парчу
тобі  до  ніг.  Бо  ти  одна  для  щастя  мені  треба.
О,  як  люблю  той  томний  зір  німий…

Твій  ніжний  дотик  губ…  
Такий,  що  в  серці  запалив  зорю  мою,  
і  змив  гірку  від  полину  стражденну  мою  душу…
Той  трунок  п’ю…Від  губ  п’янких  твоїх,  немов  в  раю,
чи  в  пеклі  вічнім,  із  любов’ю  жити  тепер  мушу.
П’янкий  до  божевілля  дотик  губ…  

11.12.2022
Л.  Таборовець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967989
дата надходження 11.12.2022
дата закладки 11.12.2022


Володимир Каразуб

З ВІЙНОЮ


Так  густо,  гучно
До  сліз  і  крику,
До  гупоту  тисяч  що  кинулись  в  танець,
"Скажи  мені  люба,  чому  не  танцюєш,
Скажи,  мені  люба,  що  з  голосом  сталось?"
Так  густо  і  гучно,
До  темного  крику,
До  гупоту  тисяч  підкинутих  грудок,
"Твоя  Україна  танцює  з  війною,
Твоя  Україна  всіх  мертвих  будить."
Так  густо,  гучно
Зі  сміхом  і  болем,
До  гупоту  серця  єдинонародного
Скажи  мені  люба  і  звідки  цей  скрегіт?
"Так  війни  справляють  всі  хиби  історії."

24.08.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966925
дата надходження 29.11.2022
дата закладки 29.11.2022


Пісаренчиха

ФАСОН

Запінився  тестостерон.
Звір  дикий,
необ’їжджений
голодний.
Теж  з  плоті,  та  держу  фасон.
На  секс  «між  іншим»,
вибачай,
не  згодна.
Мутніє  розум.  Клинить  зір.
Ошматтям  гордості  тримаю  оборону.
Обм’якле  тіло  рветься  в  вир.
Ні.
Я  людина.
В  нас  якісь  закони.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966011
дата надходження 19.11.2022
дата закладки 19.11.2022


by mara...

Русифіковане насіння

Ми  заблудилися  давно,  зруйнувавши  свій  батьківській  міст
Русифіковане  насіння,  заполонило  вікна  українських  міст  
«Зацяцькована  обгортка»  заховала  весь  дефектний  вміст
Ми  порвали  «нитку  Аріадни»,  стираючи  свій  історичний  зміст

Продаючи  свою  душу  –  російськомовному  контенту
Наче  ті  раби  –  все  платимо  свободою  за  ренту  
Смакуючи  полову  такого  вдалого  експерименту  
Невидимо  паплюжимо  культуру  руйнуючи  її  дощенту

Тай  пливем  за  течією  ,  наче  знову  «зав’язали  очі»
Забуваючи  вірші  Шевченка,  які  були  завжди    такі  пророчі
І  чомусь  було  начхати,  ми  продавали  свої  дні  і  ночі
За  «московську  пропаганду»,  шо  подавала  нам  усе  охоче  

Та  неохоче  –  «українське»,  «своя  сорочка»  відірвана  від  тіла
«Моя  хата  з  краю»,  нам  до  цього  так  не  було  діла
Ця  сп’яніла  молодь,  чомусь  так  наміряно  себе  труїла
 Наче  зомбі  йшла  у  прірву  і  нажаль  цьому  раділа  

В  океані  темноти,  ми  не  чули  тих,  хто  так  голосно  кричав  
А  тепер  болить  за  них,  болить  за  тих,  хто  нас  тоді  повчав
Поглянь  у  своє  дзеркало  і  запитай:  «чому  і  я  тоді  мовчав»?
«Чому  не  бачив  світла»?,  «чому  я  собі  брехав»?...
В.Щирба

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956937
дата надходження 19.08.2022
дата закладки 19.08.2022


Lesya Lesya

До Великодня

Над  містом  вітер  дзвін  церковний  носить,
Горять  в  руках  свічки  ,  тремтять  зірки.
Холодний  ранок  опускає  роси
Як  сльози  -  
В  чисті  трави  під  паски.

Христос  Воскрес!    І  день  новИй  видніє.
Цілуєм  Твій  Животворящий  Хрест,
Ти  для  Любові  ,Віри  і  Надії,
Для  Перемоги  світлої  Воскрес  !

Христос  Воскрес!  -  над  куполами  лине.
І  хоч  на  серці  сум  -  Христос  Воскрес!
Ми  віримо  -  воскресне  й  Україна!  -  
...Возноситься  молитва  до  небес  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945668
дата надходження 22.04.2022
дата закладки 22.04.2022


Надія Башинська

ЙДУТЬ СОЛДАТИ…

Ідуть  солдати.  Йдуть  солдати.  Йдуть  солдати...
радіють  в  селах  і  містах  їм  наші  хати.
Зуміли  ворога  вони  навік  прогнати...
То  ж  витри  сльози,  Україно,  наша  мати.

         Ідуть  солдати...  Наші  діти.
         Ми  будем  жити.  Будем  жити.  Будем  жити
         За  себе  й  тих,  кого  тепер  немає  з  нами,
         свій  край  прославимо  ще  добрими  ділами.

Ідуть  солдати.  Йдуть  солдати...  Наші  світлі.
Ой,  які  ж  гарні!  Які  славні!  Які  рідні!
Ми  є  для  них  усіх  щодня  -  міцна  підмога.
Завжди  найкращих  вибирає  Перемога.

         Ідуть  солдати...  Наші  діти.
         Ми  будем  жити.  Будем  жити.  Будем  жити
         За  себе  й  тих,  кого  тепер  немає  з  нами,
         свій  край  прославимо  ще  добрими  ділами.

Ідуть  солдати.  Йдуть  солдати.  Йдуть  солдати...
радіють  в  селах  і  містах  їм  наші  хати.
Зуміли  ворога  вони  навік  прогнати...
То  ж  витри  сльози  Україно,  наша  мати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943722
дата надходження 01.04.2022
дата закладки 01.04.2022


Любов Таборовець

Моїй Україні

Єднає  людей  співчуття  і  молитва,
Коли  у  хрещеному  краю  луна.
У  кулях    й  снарядах    із  ворогом  битва  -
В  моїй  Україні  кривава  війна.

Несли  їй  весну  із  далека  лелеки…
Вже  сонечко  личко  купало  в  ріці…
Та  нелюд  ворожий  приніс  небезпеку
Вмить  все  найдорожче    вмістилось  в  руці.

Тривога  за  рід  свій  і  землю  святую
Упала  осколком    у  сонні  серця,
Де  мрії  розніжено  щастя  карбують
І  трудяться  пера  в  шедеврах  митця.

Обірваний  сон…  Недоспівана  пісня…
Розгромлені  бомбами  ніжні  слова…
І  ворога  бити  -  обов'язок  їхній,
Боротись  за  волю  -  їх  суть  вікова.

О,  де  взяти  крила  тебе  захистити,
Моя  земле  рідна,  любове  моя?
Ніколи  рашиста  не  зможу  простити,
Що  зміг  посягнути  на  спів  солов’я.

За  долі  убиті,  скалічені  мрії,
За  сльози,  за  градами  биті  поля…
Вас  небо  не  прийме  за  варварські  дії!
За  злочини  тіло  не  прийме  земля!

А  сонце  все  ж  зійде  над  мирним  народом,
Розквітнуть  волошки  в  пшеничних  ланах,
Бо  дух  є  незламним  в  козацького  роду
Він  славен  вовіки    в  житті  і  в  боях!

15.03.2022
Л.  Таборовець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942445
дата надходження 15.03.2022
дата закладки 15.03.2022


Наталка Долинська

Я натягнутим нервом живу Україно з тобою!

Я  сьогодні  розтерзаний  Харків,  Охтирка  і  Суми.
Я  Херсон,  що  безбройний  на  ворога  з  прапором  йде!  
У  мені  все  змішалось  я  горда  і  так  мені  сумно...
Серце  спокій  ніяк  у  ці  дні  непрості  не  знайде.  
Я  сьогодні  Чернігів,  я  Вінниця,  і  Миколаїв.  
Я  Баштанка  яка  захища  відчайдушно  мене.
Я  Одеса,  і  Київ,  я  Буча,  Ірпінь,  що  палає.
Я  Каховка  де  рід  мій  від  прадіда  діда  живе.  
Я  солдат,  що  тримає  в  руках  грізну  спротиву  зброю.  
Волонтер,  що  по  крихті  збирає  на  фронт  все  що  треба.
Я  натягнутим  нервом  живу  Україно  з  тобою!  
І  щоразу  з  синами  в  бою  я  вмираю  за  тебе.
Я  палаюче  сонце,  я  дощ  який  плаче  сльозами.
Ранок  тихий,  і  ніч  де  сирена  в  підвал  заганяє.  
Волноваха,  і  Марік,  Гостомель  душа  моя  з  вами,  
Я  з  мільйонами  інших  про  небо  закрите  благаю.
Конотоп  і  Полтава,  Кривбас,  Лисичанськ,  Кропивницький.
Запоріжжя,  Чорнобиль,  і  місто  Енергії  дар.  
Я  молекула  кожного  з  вас,  світ  далекий  і  близький,
Я  літак  український,  кацапів  я  жах  Байрактар.
Я  незламний  Дніпро!  І  Донецьк,  що  повернеться  знову.  
Український  наш  Крим,  від  осколку  загибле  дитя.
Мама  та,  що  у  сховищі  пісню  співа  колискову.
І  народжене  там  в  бомбосховищі  нове  життя.  
Я  маленька  піщинка,  мале  коліщатко  держави.  
Я  це  кожний  із  вас,  що  в  молитві  за  військо  живе.
Знаю  ми  переможем!  І  танки  чужі  переплавим  
На  метал,  що  ніколи  біди  уже  не  принесе.  
Ми  змінилися  всі!  Зможем  гідру  червону  здолати!
На  оновленій  нашій  просякнутій  кров'ю  землі
Згине  зло.  Мирне  сонце  зійде  щоб  усіх  привітати!
І  пшеничні  поля  подарують  рясні  врожаї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942010
дата надходження 09.03.2022
дата закладки 09.03.2022


Наталка Долинська

Тільки ніколи не буде пробачення вам!

Підла  порода  московських  поганих  псів,
Прихвосні  Путлера,  хижа  і  дика  орда  .
Кожна  сльозинка  пролита  з  очей  матерів
Вам  віділлється!  Верне  бумерангом  біда.
Світ  прокляне  вас!  Бо  там  де  ви  тільки  є
 Кров    проливається,  і  ваш  синонім  зло!
Рота  відкрили  чорного  не  на  своє,
Так  вже  не  раз  в  історії  вашій  було.
Та  от    тепер  це  початок  кінця  для  вас,
Ви  на  цю  землю  прийшли  воювать  дарма.
Карлик  кремлівський  віддав  вам  команду  «фас!»
Тільки  для  нас  назад  дороги  нема.
Армія  сильна,  народ  мій  міцний  кулак!
Ми  на  своїй  землі,  і  нам  Бог  допоможе!
Всунули  свині  російські  в  наш  дім  п’ятак,
І  потекла  сторіками  кров  ворожа.
Гей,  росіянки  стрічайте  свої  гроби!
Ви  їх  на  смерть  власноручно  благословили.
Чорного  ліліПутіна  ниці  раби,
Мовчки  оплакуйте  ваших  синів  могили!
Гинуть  і  українці  від  ваших  рук,
Край  свій  не  віддаючи  вам  на  поталу.
Хай  їхня  кров,  увесь  біль  їх  пекучих  мук,
Впаде  на  голови  вам  гарячим  металом.
Стихнуть  бої.  Скінчиться  і  ця  війна.
Тільки  ніколи  не  буде  пробачення  вам!
Дуже  велика  сплачена  нами  ціна,
Наших  синів  і  доньок  вкраїнських  життям.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941442
дата надходження 01.03.2022
дата закладки 01.03.2022


Наталка Долинська

Імперія зла

Імперія  зла,  що  збудована  на  брехні.
Безжальний  каток,  що  розчавив  долі  мільйонів.
Портрети  вождів  закривавлених  на  стіні.
Часи  стукачів,  і  наклепів.  Часи  полонів.
З  дитинства  нас  вчили,  що  партія  наш  рульовий.
І  наше  коріння  учили  нас  забувати.
І  мову  за  ради  якої  Стус,  Хвильовий
На  муку  ішли,  готові  були  вмирати.
У  краще  життя  червоні  вожді  вели,
Везли  до  Сибіру,  і  голодом  лютим  морили.
Убивцям  мільйонів  сліпо  вірили  ми,
І  множили  ті  загублених  душ  могили.
Казками  в  братерство  труїли  свідомість  людей,
Упевнено  ниці  свої  добивались  цілі.
Виймали  любов  до  волі  з  гарячих  грудей,
Тримаючи  бунтарів  весь  час  на  прицілі.
Манкуртів  росло  покоління  тут  в  Україні.
Одні  свої,  когось  завезли  із  Росії.
По  колу  йдемо  весь  час  по  тернистій  стежині,
Зневірені  все  ж  чекаєм  приходу  Месії.
Мойсей  свій  народ  водив  сорок  літ  по  пустелі,
Щоб  вимерло  те  покоління,  що  рабство  знало.
Століттями  ми  йдемо  уже  напівмерлі.
Те  рабство  напевно  в  себе  нас  засмоктало!
Бо,  як  пояснити  байдужість  мільйонів  тут?  
Нас  гнуть  і  ламають,  а  ми  мовчимо  мов  миші.
Вже  землю  країни  пани  на  торги  несуть,
Наш  дім  продають  у  відповідь  мертва  тиша.
Радіють  манкурти  -  відкриється  продаж  землі.
Вони  без  коріння,  таким  не  буде  боліти...
Ідем  на  заклання,  ковтаючи  мовчки  жалі.
Яке  майбутнє  матимуть  наші  діти?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940187
дата надходження 14.02.2022
дата закладки 14.02.2022


Надія Башинська

У КОЖНОГО З НАС - ЄДИНА! (слова для пісні)

Дарована  Богом,  мов  сонце  в  блакиті,
для  нас  Україна  -  єдина  у  світі.
Де  верби,  тополі  й  калина  рясна,
звучить  рідне  слово  і  спів  солов'я.

Україна  -  моя  і  твоя.
         Україна  -  козацька  земля.
         У  кожного  з  нас  -  єдина.  
                                                                       Україна!

Не  треба  ходити  чужими  стежками...
Де  вишні  в  саду  і  дзвінка  пісня  мами,
дзвенить  споконвіку  наш  велет-Дніпро.
Тут  в  щасті  нам  жити  -  щоб  там  не  було!

Україна  -  моя  і  твоя.
         Україна  -  козацька  земля.
         У  кожного  з  нас  -  єдина.  
                                                                       Україна!

Люби  рідний  край  той,  що  є  в  твоїй  долі,
на  рідній  землі  ти,  мов  пташка  на  волі.
Завжди  додасть  сили  нам  рідна  земля.
То  ж    будьмо  їй  вірні,  як  вірна  вона.

Україна  -  моя  і  твоя.
         Україна  -  козацька  земля.
         У  кожного  з  нас  -  єдина.  
                                                                       Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939018
дата надходження 02.02.2022
дата закладки 02.02.2022


Олександр Обрій

ПІВДНЯКИ

У  вариві  людськім  встає  й  сіда  світило.
В  щоденній  метушні  прошмигують  віки.
Можливо  й  не  були  ніколи  ви  святими,  –
такими,  як  ви  є,  люблю  вас,  півдняки!

Шугали  скрізь.  Щодня.  Мабуть  тому  в  марнотах
знецінював  я  вас,  а  з  вами  –  плин  часу.  
Сьогодні  ж  підібрав  до  вас  у  серці  ноти.
Аби  не  розгубить  –  тепер  їх  вам  несу.

Святі  –  і  є  святі.  Любити  їх  неважко.
Із  німбами.  Мовчать.  І  світяться  з  ікон.
А  спробуй  –  полюби  простих,  земних...  
Хіба  ж  то  
не  ладен  обійти  суворий  цей  закон?!

Вас  кидало  життя.  Вас  доля  не  жаліла.
Варила  сотні  літ  в  пекельнім  казані.
Поляки.  Татарва.  Червоні.  Потім  –  білі.  
Однаково  –  москва.  Та  хто  –  любив,  жалів?

Ви  і  самі  давно  себе  вже  не  любили.
Шануєте  чужих.  Про  себе  мовчите.
Вас  цьому  і  не  вчать.
Тож,  може,  ще  невміло  –
дарую  вам  любов.  За  що?  Хоча  б  за  те...

За  те,  що  земляки.  Прості,  прямі  і  щирі.
Що  в  кожного  душа  –  широка,  наче  степ.
Що  в  серці  (кожен  з  вас!)  –  по  крихті  залишились.
Тому  і  б'ється  ще.  І  світло  в  нім  росте.

А  ще  я  вас  люблю  за  профілі  козацькі.
За  світлий  сум  в  очах,  нелюблений  ніким.
Вас  мають  за  ніщо.  Та  хочу  вам  сказати,
що  ви  –  безцінний  скарб,  рідненькі  півдняки!

©  Сашко  Обрій.  

05.01.22
Малюнок  -  Oleg  Shupliak  Art

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936534
дата надходження 10.01.2022
дата закладки 10.01.2022


Катерина Собова

Сексуальне виховання

Скаржилась    сусідці    Люсі
Молоденька      Ніка:
-За    свій    шлюб    я    вже    боюся,
Втрачу    чоловіка.

Йому    зовсім    не    цікаві
Всі    мої    забави,
Після    сексу    повернувся
До    стіни    зубами.

Хочу    ласки    я    напитись,
Гратись    без    упину,
А    тут    змушена    дивитись
На    широку    спину.

-Було    й    в    мене    таке    лихо,-
Відповіла    Люся,-
Я    владнала    справу    тихо,
Зараз    похвалюся.

Є    відтінки    у    коханні,
Треба    це    відчути:
Сексуальне    виховання
Тут    повинне    бути.

На    стіну,-      призналась    Люся,-
Додала    я    дещо:
Зразу,    тільки    повернувся,
А    там    -    портрет    тещі.

Мамин    погляд    здатність    має
Всюди    керувати,
Чоловіка    направляє
Мене      обіймати.

Тепер    Ніка      -    королева
Із    таким    секретом:
За    годину    уже    бігла
З    маминим    портретом!    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936307
дата надходження 08.01.2022
дата закладки 08.01.2022


Катерина Собова

Свекрухи

Три    свекрухи    в    холодочку
Сіли    спочивати,
Кожна    свою    невісточку
Стала      ’’вихваляти’’:

-Мені    вмерти    було    б    краще,-
Починає    перша,-
Взяв    синок    таке    ледащо,
В    неї    рот,    як    верша.

Обзиває    мене,    бідну,
Всякими      словами,
Огризаюся    я    гідно  –
Шлю    її    до    мами.

Друга    тему    підхопила:
-Не    брешу,    їй-Богу,
Сину    ця    ворожа    сила
Причепила      роги!

Бачила    кума    Наталя,
Як    вона    за    тином
На    всі    зуби    реготала
Із    рудим    Мартином.

Не    терпиться    уже    третій
Про    свою    сказати:
-Я    відчула    кінець    світу,  
Як    вніс    її    в    хату.

Що    вже,    люди,    нетіпаха,
Спить    он,    аж    запухла,
І    швидка,    як    черепаха  –
Йде    півдня    на    кухню.

Я    заглянула    в    каструлю,
То    мало    не    вмліла,
В    неї      (нащось    склала    дулю)
Й    вода    пригоріла!

Звечоріло,    а    свекрухи
Мелять      язиками,
Враз    забули    -    самі    колись
Були    невістками!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935720
дата надходження 02.01.2022
дата закладки 02.01.2022


Lesya Lesya

Зимові стежки

Біле  все-  ні  стерні,ні  мітлини
І  в  малиннику-  тільки  вершки  ,
Хвилі  білі  застигли  під  тином.
 Й  ти  мені    вже  прочистив    стежки.

Пробіжуся  по  них  біля  хати,
По  не  стоптаному  полотні.
Кущ  порічок,від  снігу  вухатий
Чемно  клониться  в  ноги  мені.

Привітає  засніжена  вишня
З  ніжних  гілок  скидаючи  сніг.
Та  під  дахом  пташина  десь  писне-
Прилетіла  пір'їна  до  ніг.

Біло    ,  м'яко  стежки  замітає
Та  вороння  до  снігу  кричить.
Йди  до  хати.  Малиновим  чаєм
Ми  з  тобою  зігріємось  вмить.

Розкладем  чорно-білі  світлини
В  тон  пейзажу  в  зимовім  вікні.
А  на  них-  ось  весілля  хвилини,
Ось  батьки  наші  ще  молодими.
Це  ж  який  сніг  водою  вже  сплине?

Завірюхою  рОки-  що  дні.
Й  кілометрами  білі  стежини...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935399
дата надходження 30.12.2021
дата закладки 30.12.2021


Олександр Обрій

ЗАПАХ РІДНЕНЬКОЇ ХАТИ

Стріха  і  пес  пелехатий.
Срібні  краплинки  на  склі.
Запахом  рідної  хати
я  просотався  наскрі́зь.

Пахне  бабунею  хата,
піччю,  бузком,  молоком.  
Дідовим  теплим  бушлатом.
Печеним  хлібом,  котом.  

Вогким  горищем,  городом.
М'ятою  і  споришем.
Килимом,  ряднами,  родом.
Купкою  жвавих  мишей.  

Сіном,  кіньми,  горобцями.
Ретроальбомом  світлин.
Листям  торішнім  із  ями.
Садом.  І  мною  малим.  

Пахне  росою,  туманом.
Щедрим  горіхом  в  дворі.
Сном.  Колисковими  мами.
Зоряним  пилом  вгорі.  

Пахне  водою  з  криниці.
Скринею  і  рушником.
Запах,  що  манить  і  сниться.
Сильний,  стійкий,  мов  фантом.  

Буде  мене  надихати.
Де  би  не  вештався.  Скрізь.
З  запахом  рідної  хати
знов  я  нарешті  зустрівсь!

©  Сашко  Обрій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935118
дата надходження 27.12.2021
дата закладки 27.12.2021


Lesya Lesya

Село дитинства

В  сиві  коси  зими  полини  повплітались  стрічками  
Ряд  нетоплених  хат.  Під  снігами-  трухляві  тини.
Між  беззахисним  склом  ще  біліють  облущені  рами
Та  відірваний  шмат  від  покрівлі  під  вітром  бринить.

Це  дитинства  село,  де  сплітались  стежки  в  візерунок
Між  криницею,  клунею  ,  й  щоб  до  сусідів  пройти,
І  горить  на  щоках  ще  бабусин  м'який  поцілунок.
Й  як  плетіння  її-  по  заметах  пташині  сліди.

Лиш  дорога    прочищена  радо  біжить  -  ще  десь  хата
Є  ,  що  світить  теплом  жовтих  вікон  у  сині  сніги.
Мертва  вулиця  ця,  що  була  так  дитинством  багата
Болем  щемно  тремтить  під  нетоптаним  слідом  нудьги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935139
дата надходження 27.12.2021
дата закладки 27.12.2021


I.Teрен

Кульмінація віроломства

                                             [i]«  Вимираючому  племені
                                                           оскаженілих  орків...»[/i]
                                                                                                     Послання    
Колись  ви  називалися...  братами??!  
а  нині...  пересвідчилися  ми,  
що  стоїте  наругою  над  нами,
бо  не  бували  добрими  людьми.  

Украли  історичне  первородство  
у  вільного  народу  козаків,  
усюди  насадили  віроломство  
опричників,  злодіїв  і  катів.  

І  лижетесь  лукавими  устами
із  нашою  «елітою»,  аби
оця  повія  стала  на  диби,  
сповідувана  вашими  попами.  

Плюєте  ви  на  право  і  закон,  
аби  пройтись  війною  по  пустині
та  осквернити  лаври  і  святині
і  поздирати  золото  ікон.  
 
«Бабахнути»  у  вас  немає  сили,  
та  їде  дах  у  мавпи  на  даху,  
а  єзуїти  бомби  і  кадила
уже  готують  світову  «труху».  

Надію  мають  ваші  лжемесії  
чумою  прокотитись  по  землі,  
аби  бенкетувати  у  Кремлі.

Смертельне  жало  отруїло  змія.
На  часі  –  трепанація  Росії...
її  заріжуть  голі  королі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934645
дата надходження 22.12.2021
дата закладки 22.12.2021


mechanical_patriot

Про все і ні про що.

Храми  душ  наших  спалені,  зранені
ранами  рваними,  шрамами  вкриті,
зриті,  венами  наче  траншеями,
долями  мертвими,  втрачено-стертими
кличуть  в  безодню,  сьогодні  й  навіки.
Повіки  тремтіли  сто́млені  за́мкнені,
снами  тривожними  сповнені  очі
щоночі,  бентежні  й  залежні,  плакали.
Надіями  марними,  вартими  кращого,
вищого  прагнули,  стри́бнули  далі
ніж  бачили,  знали,  хотіли  і  падали  -
до  краю  провалля  дістатись  не  в  силах  
сьогодні  й  ніколи.  Просили  тримати  у  руслі  
потоки  думок;  життєвий  урок  пришили  
нитками  до  мозку  спинного.  Забитий  ногами,  
крізь  пам'ять  повзе  протореним  шляхом  
до  серця,  на  рани  насипавши  солі  і  перцю.
Знаєш,  так  важко  чекати  на  рельсах
потяга,  що  мчить  стрімго́лов  від  тебе
на  зустріч  до  неба  у  хмари  та  марно  -  
шукати  не  варто.  І  кожну  хвилину,  годину,  
століття  опівдні  щоразу  у  спеку  в  зеніті
під  скелею  там,  де  тя́гне  з  собою  свою  
прохолоду  струмок,  що  впадає  в  безодню.
Сьогодні  очей  її  плеса  так  сонячно,  щиро
і  весело,  сміялись  до  самого  ранку  на  ганку
й  під  зоряний  дощ  на  світанку  згасали.
Тримали  за  руки  й  вели  до  спокути  гріхів  не  своїх,
а  Божих.  Тривожно.  Так  важко  долати  страхи,
так  бо́язно,  мо́розно  шкірою,  пу́чками  пальців
стискати  й  віддати;  бажати  того,  що  не  маєш
і,  знаєш,  -  ніколи  довічно  не  матимеш.
Ні  часу,  ні  сил,  ні  бажань  іти  до  мети;
простоти  бракує  усім,  ти  чуєш?  Чи  ні?
Сотні  складних  запитань  в  голові
вкладені.  Штабеля́ми  лежать  поскладані.
Знову  вологими  мріями  ділились  зі  світом,  
а  він  не  приймав,  повертав  і  кидав,  навколішки  
ставив,  вабив  і  марив  безхмарними  й  чистими,
синіми  й  чорними  моря́ми  і  ріками.
Закритими  зночі  назавжди  повіками
прикриті  дзеркала  душі  бентентежної,
майже  безмежної,  вкотре  обмеженої.
Сльози,  як  іскри  котилися  ся́ючи;
зна́ючи  свої  тривоги,  знову  змагаючись,  -
може  з  собою,  може  зі  мною,
може  з  безоднею  чорно-пустою,
простою  легкою  ходою  до  краю  підходить  
і  бродить,  сновидить  -  не  страшно.
Погасло  навіки    вже  вкотре.  Востаннє  та  вперше
даремно  поклали  на  стіл  і  знову  забрали.
Прода́ли.  Від  серця  зірвали,  спиляли  замки́,
ключі  підібрали,  паролі  і  явки  знайшли  і  віддали
в  ломбард.  А  на  решту  придбали  щастя  шматочок
для  дочок,  десятки  тих  точок  натисну́ли
й  зламали;  всі  схеми  мов  струмом  пробило,
залило,  втопило,  на  дно  потягнуло  й  не  сплило.
Так  мило  просила  віддати  їй  радість
якої  немає:  шукає,  чекає,  не  знає,
що  марно  питати  про  втрати,  бо  кулі  у  грудях  
боліли  й  ще  глибше  встромлялись  ножі,  
що  в  спи́ні  й  під  нігтями  синіми  голки.
Заставлені  полки,  книжками  і  мріями
завалені,  матрацами  обставлені  щоб  було
безпечно;  беззаперечно  -  доречно  не  впасти,
руками  своїми  тримати  голову  в  холоді,  
в  голоді  шлунок,  а  мозок  у  банці
і  вранці  до  сповіді  знову  -  покаятись.  
Маятись  дурістю:  прощення  прошеного  
жменю  насипати,  випити  з  горла  до  дна  -
жаром  зігріти  душу  до  п'ят  і  знову
в  Покрову  заснути  під  ранок  навіки.
Заплакані  діти  майно  поділили  і  пи́ли
на  по́минках,  наче  в  престольнеє  свято  –  
вар'яти.  Так  смішно  і  кривдно,  соромом  вкрито,
зарито  в  могилу  глибо́ко,  бетоном  залито;
й  копито  на  грудях  не  демона  -  Боже.
Не  гоже  бентежить  святих,  що  поснули.
Забули  святі,  во  ім'я  отців,  що  кров  
проливали  за  віру  на  землях  далеких  чужих
не  своїх  й  ділили,  мов  хліб,  на  шма́ття.
Багаття  палало,  світало,  росою  покрились  мечі,
іржою  роз'їлись,  ступились,  на  попіл  розси́пались
і  битви  тяжкії  нарешті  скінчились.  Вернулись  до  дому,
коне́й  розпрягли  і  стали  ридати  від  втрати  себе.
Сталевії  грати  закрились.  Їх  за́мки,  як  склепи,
могилами  стали;  барвінком  заплетені,
стомлені  лежали  сини  й  спочивали.
Паради  на  площах  шуміли,  вітали  живих,
що  вернулись,  медалі  вручали  за  мужність,
звитягу,  ти́снули  руки,  обіймали  за  плечі,  
а  речі,  як  завше,  лишались  речами:  
простими,  дешевими  й  марними.  
Пилом  припа́дуть  раніше  утрачені
значення,  забудуться  герої,  події  остані  
й  востаннє  до  цвинтаря  стежкою,
де  вежами  надгробки  ростуть  із  землі,  -
сирої,  важкої,  -  мов  гриби  по  дощу.
До  прощі,  до  посту;  так  просто  і  гостро
ставить  до  відома,  завідомо  свідчення
неправдиві  дає  і  б'є  так  боляче  в  груди
і  всюди:  на  стінах,  фасадах,  у  вікнах
довіку  висітимуть  їхні  обличчя  сумні  -
назавжди  самотні,  безмежно  одні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934068
дата надходження 16.12.2021
дата закладки 16.12.2021


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Про все розкажуть нам вірші

Хоч  віртуальна  дружба  в  нас  з  тобою,
Та  ми  з  пів  слова  відчуваємо  її.
Вона  в  життя  ввірвалася  з  весною,
Коли  від  сну  все  прокидалось  на  землі.

Радію  так,  що  ти  з'явивсь  у  мене,
Твою  підтримку  дружню,  відчуваю  я.
Є  поетичне  слово  в  нас  взаємне,
Без  нього  дружба,  не  буватиме  міцна.

Я  радість  в  спілкуванні  відчуваю,
По  поетичних  ми  блукаєм  сторінках.
У  них  зустрівшись,  дуже  добре  знаєм,
Таємні  почуття  до  нас  приходять  в  снах...

Для  мене  ти  збираєш  ясні  зорі,
Подорожуємо  у  місячнім  човні.
Я  відчуваю  доброту  у  кожнім  слові,
Яку  з  цілунком  посилаєш  ти  мені.

Твої  слова  звучать  неначе  пісня
І  часто  так  торкають  серця  і  душі.
А  може  то  любов,  як  перша  -  пізня,
Про  неї  розповідь  ведуть,  мої  вірші.

Автор  Тетяна  Горобець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933746
дата надходження 13.12.2021
дата закладки 13.12.2021


I.Teрен

Сучасні рубаї

[                                                    [i]«  Валяти  –  не  ваяти...»[/i]
                                                                                                                 Істукан
***
Людина  сотворила  Бога-Сина...
і  капище  придумала  людина...
зате  цілує  ідола  і  мощі  
за  те,  що  ходить  до  чужої  прощі.

***
Дереворити  прикрашають  хату,
оберігають  дух  її  –  пенати,
ікони  зображають  тільки  те,
чим  світова  релігія  багата.

***
Збуваються  і  фантастичні  мрії,  
і  на  удачу  тліючі  надії...
але  якщо  дається  й  не  беремо,
то  це  слугує  інде  лиходію.

***
Не  забувай,  що  за  душею  сохне  
ота...з  косою...  хапне  і  не  охне.
Та  поки  є  надія  на  Аллаха,
емір  живе  й  осел  його  не  дохне.

***
Усе,  що  помічаю  на  окрузі,  
нагадує  її...  одну...  у  лузі...
шукаю  на  землі  її  сліди.
І  що?  У  неї  –  віртуальні  друзі.

***
Усе  найкраще  кануло  у  Лету...
виною  цьому  –  оди  і  сонети,
а  ось  на  те,  чим  серцю  завинив,
не  реагують  іноді  й  поети.

[b][i]Нарація[/i]  [/b]
Я  не  римую  крові  і  любові,
нові  слова  мені  уже  не  нові,  
любити  і  жаліти  не  умію,
рубаю  рубаями  по  живому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933591
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 11.12.2021


Любов Таборовець

Не спіши, моя Осене, в Зиму…

Не  спіши,  моя  Осене,  в  Зиму,
Нектар  Літа  доп'ю  я  сповна…
Хоч  снує  павутина  незримо,
Та  душі  не  торкає  вона.
Зачекай,  моя  Осене,  мила,
Не  готова  валіза  моя...
Ще  літають  над  квітами  крила,  
Тішить  пісня  в  саду  солов’я…
Не  студи,  моя  Осене,  душу,
Виграє  в  ній  любові  краса...
Я  зігріти  цей  світ  нею  мушу  
То  дарма,  що  сріблиться  коса…

Я  прошу,...  а  моя  Осінь  вальсом
Підхопила  опалі  листки...
Ноти  долі  на  них  викрутасом
Напинають  зимові  хустки...

29.11.2021
Л.  Таборовець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932386
дата надходження 29.11.2021
дата закладки 29.11.2021


Катерина Собова

Англiйськi сни

Привела    біда    Семена
До    невролога    в    лікарню:
-Лікарю,    проблема    в    мене,
Скільки    б’юся    -    і    все    марно.

Сон    у    мене    нездоровий:
Тільки    стану    засинати  –
На    англійській    чистій    мові
Починають    всі    кричати.

Якісь    люди-посіпаки
Мене    тягнуть    на    дорогу,
Навіть    гавкають    собаки
По    англійському,    їй-Богу!

Рано    встану,      як    побитий,
Від    жахів    цих    -    серцем    млію,
Дуже    важко    мені    жити,
Бо    цих    слів    не    розумію.

-Вихід    є,-    невролог    каже,-
Будете    спокійно    спати,
Тільки    треба    постаратись
Організм    врегулювати.

Щоб    у    снах    цих    розгадати
Всю    тематику    злодійську,
Треба    взятись    і    негайно
Мову    вивчити    англійську.

Добре    з    місяць    попрацюйте
(Будете    тут    менше    спати),
Головне,    щоб    в    сні    навчились
Балачки    перекладати.

Я    гадаю,    через    місяць
У    нас    будуть    результати,
З    практики    своєї    знаю  –
Будете    спокійно    спати.

Через    тиждень    в    ресторані
Лікар    пострічав    Семена:
-Як    здоров’я?-      поцікавивсь,-
Що    в    сні    кажуть    джентльмени?

Грає    усмішка    в    Семена:
-Вже    відома    вся    балачка,
Бо    під    боком    спить    у    мене
Молода    перекладачка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931338
дата надходження 19.11.2021
дата закладки 19.11.2021


Володимир Каразуб

ТУМАН НАД ОЗЕРОМ, ТУМАН

Туман  над  озером,  туман,
І  лебеді  летять  над  плесом,
І  листя  зірване  летить,  -
Летить,  як  вітер  без  адреси.
Летить  над  озером  летить.
Здимають  грудь  рожеву  хмари
І  заглядають  крізь  туман
У  плесо  озера,  і  тягнуть
Кошлаті  відблиски  примар.
І  все  вдивляється,  і  все
В  холоднім  подиху  світання
Шукає  спосіб,  щоб  себе  
Відбити  в  дзеркалі  вростання.
Як  хмари  в  озері  небес.
Як  лебеді,  як  ти,  як  вітер,
Як  те,  що  він  знаходить  вихід  -
Зірвавши  листя  і  тебе.

24.10.2021






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928808
дата надходження 24.10.2021
дата закладки 24.10.2021


Крилата (Любов Пікас)

ТИ

Ти  шоколад,  в  міру  гіркий,  
Та  найсмачніший  з  тих,  що  знала.
Ти    особливий  плід  –  такий,  
Який  щодня  мати  б  бажала.
Ти  дерево  моїх  надій,    
Яке    і  взимку  має  силу.
Ти  сонця  променя  носій,
Що  плавить  в  серці  з  льоду  брилу.
Ти  вітер,  що  несе  в  траву
Мене,  де  цвіт  рожевий,  білий.
Ти  океан,  що  на  плаву  
Тримає  вміло  моє    тіло.
Ти  в  сірий  день  для  корабля
Маяк  потужний,  слово  з  перцем.  
Ти  перл,  який  тримаю  я    
В  рожевій  мушлі  свого  серця,
Зоря,  що  ніч  на  друзки  мне,
Дарує  блиск  дорожнім  милям.  
Ти  місяць-човник,  що  мене
Гойдає  на  небесних  хвилях.
Ти  –      диригент  моїм  ділам,  
Думкам  –      симфонія  ти  жвава.
Доріжка  бігова  –    ногам,
Натомленому  серцю  лава.
Ти  знахідка,  хоч  не  улов,
На  стежці  долі  –    Піренеї.
А  в  цілому,  ти    є  ЛЮБОВ.
Що  є  більш  вартісним  за  неї?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926962
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 03.10.2021


Олександр Обрій

ҐАРД

Над  Ґардом  кряче  круком  Сава  Чалий.
Гнат  Голий  в  скелі  дубом  наслуха,
як  церква  Богородиці  шкварчала.
Як  зрадника  година  б'є  лиха,  

на  три  списи  здіймаючи  угору,
немов  брудні  багряні  корогви.
Як  жадібний  вогонь  ковтає  морок.
Над  згарищем  кружляє  херувим.  

Як  Хміль  сумний  прощається  на  Ґарді
із  Тимошем,  вчуваючи  біду.  
Приходь  у  сни,  мій  Ґарде,  і  нагадуй,
для  чого  знов  до  тебе  я  іду.  

Для  чого  нишком  слухаю,  як  з  Бугу
паланка  клекотить  між  трьох  світів.
Як  з  Пугача  лунає  "пугу-пугу".
Як  дишуть  в  скелях  волею  святі.  

Як  сунуть  давні  війни,  щоб  гриміти
в  прийдешніх  днів  розніжену  пастель.
Застигли  козаченки  у  граніті
насупленими  профілями  скель,

аби  вітрами  верби  надимати,
мов  щогли  "чайок"...  Ген  за  переліг,
в  степу  зчорніли  й  склякли  гайдамаки
і  соняхами  стали  на  ріллі.  

©  Сашко  Обрій.  
06.09.21

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926303
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021


Артур Сіренко

Епоха завершилась

                                   «Подібно  до  Емерсона,  
                                       я  пишу  над  дверима  своєї  бібліотеки:  
                                     «Примха»…»
                                                                               (Оскар  О’Флахерті  Вайлд)

Колись  бородатий  мисливець  Хем  писав:  «Щось  завершилось».  Передчував,  але  не  знав  що.  Ми  тепер  знаємо  –  довершилась  епоха.  Античність  завершилась,  померла,  а  ми  і  не  помітили.  І  ви  не  помітили.  Але  то  байка  (не  езопова).  Найгірше  те,  що  це  не  помітили  філософи-скептики.  Любомудри  з  вітряного  Ріміні.  Расени  стали  спогадом,  а  народ  далі  полюбляє  бої  гладіаторів.  Тільки  називає  їх  по  іншому.  Вже,  мовляв,  не  ігрища.  Вже,  мовляв,  то  не  релігія,  то  так  –  розвага.  Ристалища  комоней  світу  сього.  Байдуже,  що  візничі  стають  місивом  піску,  плоті  і  крові.  Під  копитами  тих  же  комоней.  Бо  чом  не  вершники?  Вершники  там  –  у  третіх  лавах  (бо  в  перших  старчики-сенатори).  Читають  Овідія  та  аплодують.  І  тицяють  великим  пальцем  вниз.  І  слов’яни  знову  варвари  (добре  хоч  не  раби,  принаймні  не  всі),  а  зі  степів  знову  сунуть  гуни.  Аттіла  ще  не  відає,  що  йому  подарує  зустріч  з  вихованою  патриціянкою  з  першого  Риму.  Хороше  виховання  –  воно  назавжди.  Ільдіко  чи  Юдит  –  тут  головне  виховання.  Епоха  –  це  вторинно,  особливо  коли  мова  йде  про  ложе.  Про  те,  що  середньовіччя  почалося  ніхто  не  зрозумів.  Навіть  Аніцій  Боецій.  А  вже  кому-кому,  а  цьому  знавцю  музики  майбутнього  –  йому  то  епоха  відкрила  своє  потворне  обличчя,  яке  сховала  до  часу  непрозора  вуаль.  Великі  Теодоріхи  не  любили  філософії,  малі  чи  мізерні  Теодоріхи  філософію  просто  ненавидять.  Це  тоді  Теодоріхи  бували  великі.  Нині,  коли  черговий  раз  прийшло  нове  середньовіччя  Теодоріхи  бувають  тільки  мізерні  і  жалюгідні.  І  від  того  ще  більш  огидні.  Як  прикро,  що  все  постійно  повторюється.  Вже  тисячі  років  одне  й  те  саме  –  все  повторюється,  наче  колесо  крутиться.  Наче  ми  не  в  історії,  а  на  каруселі  в  парку  розваг.  Хочеться  в  Небо,  а  тут  колесо.  І  знову  візантійщина,  знову  треба  проповідувати  християнство.  Знову  імперія  буде  валитися  як  глиняний  ідол  бога  Мардука  –  уламки  будуть  чавити  всіх.  Не  тільки  каліфів  на  годину.  Оскар  з  клану  О’Флахерті  –  клану  розбійників,  піратів,  повстанців  і  відчайдух  писав  якось,  що  «в  часи  античності  люди  не  мали  одягу,  в  часи  середньовіччя  люди  не  мали  тіла,  а  нині  люди  не  мають  душі».  Цікаво,  ось  воно  –  нове  середньовіччя  почалося  –  знуву  будуть  люди  без  тіл?  З  голими  душами?  Приємно,  що  нині,  на  черговому  повороті  колеса  настання  нового  середньовіччя  передчували  і  навіть  про  це  написали.  Навіть  40  років  тому  –  ще  тоді,  як  воно  тільки  стукало  в  двері.  А  ще  кажуть:  «Стукайте  і  відчинять».  Ось  дехто  і  стукав.  Ось  ми  і  відчинили.  Тоді,  півтори  тисячі  років  тому  цього  ніхто  не  відчув.  За  півстоліття  до  кінця  прекрасної  епохи  думали,  що  античність  буде  тривати  вічно.  Ніхто  нічого  не  передчував.  425  рік  –  якісь  узурпатори,  війни  за  владу,  Папа  Цилестин  І,  єретики-несторіани,  імператор  Флавій  Теотозій  ІІ,  гуни,  Бахрам  V  Гур  вогнепоклонник.  І  жодного  титана  думки.  Жодного  поета.  Чи  може  середньовіччя  почалося  раніше?  Цікаво,  а  що  скажуть  історики  майбутнього?  Коли  почалося  нинішнє  середньовіччя?  Начебто  і  свідок  я,  але  не  збагну.  Епоха  нині  почалася  другосортна.  І  неосередньовіччя  теж  другосортне.  Темрява,  звісно,  не  така  густа  як  тоді,  все  таки  Епікура  тоді  забули  і  твори  його  втратили.  А  зараз  –  якщо  такий  з’явиться  новий  Епікур,  то  подумають,  що  то  водій  тролейбуса,  а  не  філософ  і  будуть  цитувати  його  на  останніх  зупинках.  Суттєва  відмінність  нинішніх  людей  від  людей  VI  століття  по  Христу  в  тому,  що  вони  були  відверті  і  послідовні  у  всьому,  навіть  у  своїй  саморобній  темряві.  Нині  ж  фальш.  Якщо  не  в  усьому,  то  в  спокуті  духу.  Джером  Девід  Селінджер  був  правий  –  всюди  фальш.  Тільки  він  не  знав,  що  жив  напередодні  великої  фальші.  Рано  він  замкнувся  в  бункері  –  він  би  відчув,  як  фальш  густішає  з  року  в  рік,  як  перетворюється  в  фруктове  желе  з  родзинкою.  

Про  середньовіччя  писати  легко  –  це  була  епоха,  коли  в  неприкаяного  і  покраяного  материка  викраденої  биком  дівчини  були  відсутні  сумніви,  вони  вважались  якою  вадою,  мало  не  ганьбою.  Люди  (а  чорні  монахи  зеленого  острова  особливо)  перестали  розуміти,  що  таке  вада.  Справжні  вади,  вони  вважали  вказівкою  з  потойбічного  світу,  а  несправжні  вади  вигадували.  Тому,  хто  пояснить  мені  навіщо  це,  я  поставлю  бронзовий  пам’ятник  в  Аркадії,  щоб  він  міг  без  єхидства  і  метафор  сказати:  «Et  in  Arcadia  ego».  Я  чомусь  впевнений,  що  першою  птахою  середньовіччя  було  не  падіння  Західної  Римської  імперії,  а  вбивство  Гіпатії  в  415  році.  Юрба  фанатиків,  що  знищує  красу  і  мудрість  –  це  вже  чисто  середньовічний  феномен,  це  вам  не  вакханки  з  забутого  міту,  не  Діоніс,  що  дарував  радість,  яку  ніхто  не  зрозумів.  Це  поява  отієї  Sancta  simplicitas  –  хмизу  для  вогнищ  буде  вистачати  ще  довго.  І  перегорнув  останню  сторінку  античності  і  закрив  недописану  книгу  послідовників  Геродота  зовсім  не  Юстиніан.  Цю  книгу  остаточно  закрила  юстиніанова  чума.  Не  було  спроб  втілити  республіку  Платона  в  реальність  не  тому,  що  цього  ніхто  не  хотів,  а  тому,  що  ніхто  про  це  навіть  не  думав  –  нікому  було.  Почалось  то  середньовіччя  Аттілою,  а  закінчилось  Кромвелем.  Він  то  про  ідеальну  державу  думав  і  навіть  спробував  втілити  це  в  життя  перерізавши  і  перевішавши  третину  населення  Смарагдового  острова.  Значить  все  –  середньовіччя  завершилось.  Знову  популярні  Утопії.  У  неосердньовіччі  замість  чуми  маємо  інші  пошесті,  які  не  так  вбивають,  як  лякають,  знищуючи  не  плоть,  а  дух.  

Середньовіччя  відрізнялось  від  античності  в  першу  чергу  тим,  що  в  епоху  агонії  античності  (Pax  Romana)  раби  вмирали  на  потіху  аристократії,  а  в  Середньовіччя  аристократи  вмирали  на  потіху  юрбі.  Нині  –  в  неосередньовіччі  аристократія  канула  в  Лету,  але  юрба  жадає  нових  лицарських  турнірів  зі  справжньою  кров’ю,  а  не  бутафорською  фарбою  шекспірівських  театрів  і  не  соком  журавлини  рухомих  картинок  братів  Люм’єр.  За  відсутності  лицарів  юрба  жадає  бачити  погибель  аристократів  духу.  І  то  не  на  арені  і  не  на  ристалищі.  Тут,  біля  бар’єру.  І  справжньої  загибелі,  не  театральної,  на  очах  злих  однооких  телекамер.    

Але  погодьтеся,  в  час  приходу  отого,  попереднього  середньовіччя  світом  правили  велетні.  Темні  віки  іноді  народжують  велетнів.  Може  це  якось  природа  компенсує  недолік  поетів  і  художників.  Загинути  від  рук  правителя-велетня  почесно.  Нині  ж,  коли  прийшло  нове  середньовіччя,  світом  намагаються  правити  карлики.  Це  огидно.  Це  образливо  для  людського  духу.  Особливо  зараз,  коли  багато  поетів  замовкли  або  замовкають.  Загинути  від  рук  карлика  соромно  і  прикро.    

Можна  було  б  очікувати  нового  Петрарку  –  час  прискорюється,  його  ж  недовго  чекати,  правда?  Але  Петрарка  приходить  після  Данте  Аліг’єрі,  а  він  мусить  конче  спуститись  до  пекла,  інакше  нічого  не  вийде.  І  померти  в  Равенні  –  в  цій  останній  столиці,  в  цьому  post  scriptum  пишної  Візантії.  Пекло  вже  не  в  глибинах  землі,  воно  тут,  на  поверхні,  ми  самі  його  створюємо.  Замість  Петрарки  –  на  тобі,  тримай  –  Чингісхан.  Цього  разу  він  грамотний  –  письменний,  знає  літери  і  вміє  навіть  скласти  фрази  до  ладу.  І  замість  опору  нашестю  –  пародія  на  опір.  На  те  воно  і  нео.  Неоліт  був  в  поті  чола.  Неоген  гуркотів  тупотом  копит  в  степах.  Неофіт  горів  серцем.  А  неосередньовіччя  –  пародія  на  середньовіччя.  Свого  роду  постсередньовіччя  якщо  хочете.  Дай  то,  Боже,  щоб  то  була  висока  пародія.  Саме  в  епоху  середньовіччя,  десь  в  часи  папи  Григорія  Великого  ввійшли  в  буття  селищ  людей  дзвони.  Нині  знову  гудуть  над  Землею  і  над  Сарматією  зокрема  дзвони.  І  згадуючи  того  ж  бородатого  Хема  та  Джона  Донна  знову  процитуємо:  «Не  питай  за  ким  гудить  дзвін.  Двін  гудить  за  тобою…»  У  часи  Джона  Донна  дзвін  гудів  за  епохою  середньовіччя  –  епохою  лицарства,  королів,  пишних  титулів,  мечів  та  гонору.  Нині  дзвін  гудить  за  епохою  Ренесансу  та  Просвіти.  Дзвін  гудить  за  кожним  з  нас  –  бо  ми  були  дітьми  тої  епохи,  що  пішла  остаточно  в  небуття,  в  спогади  старих  підсліпуватих  бібліотекарів.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924716
дата надходження 10.09.2021
дата закладки 11.09.2021


Володимир Каразуб

ТЕПЕР, КОЛИ ВИ НАВПРОТИ

Тепер,  коли  ви  навпроти
у  бік  ледь  подавшись  натомленим  профілем,  
здається,  чіпляєтесь  ниткою  голосу
за  вушко  ще  гострого  слова,
шепотом,  
кинувши  в  простір,  кудись,  знеохочено,
листя  
прошивши  в  сум  схоплених  
шелестом,  
вишивши  гладдю  над  обрій  –  
птахів;
довго  тривожитесь  вицвілим  реченням,  
креслите  вічність  в  повітрі  що  
крайністю
сходиться  точкою  в  талії  
вісімки,
наче  приречення  в  слові  –  
прощай.
Профіль  тримаєте  гордо,  
безпристрасно,
Знаючи,  
першою  вийдете  ви.
Звідси,  –
з  картини,  
з  пейзажу,  що  вичахнув
і  мерхне  в  байдужім  
безвітрі  
брови.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921203
дата надходження 02.08.2021
дата закладки 02.08.2021


Sukhovilova

Тебе чекатиму…

Тебе  чекатиму  з  великою  любов'ю,
Яка  у  серці  дужим  полум'ям  горить,
Яка  змішалася  з  душею,  тілом,  кров'ю,
В  очах  мрійливих  сходом  сонця  майорить.
Тебе  чекатиму,  як  ніч  на  світлий  ранок,
Чекає  мовчки  на  бульварах  почуттів,
Між  темних  вікон,  між  забутих  філіжанок,
В  світах  мовчання  із  відвертих,  теплих  слів.
Тебе  чекатиму  так  сильно,  так  безмежно,
Так  незрадливо,  так  нестримно,  щиро  так,
Думками  тягнучись  крізь  простір  обережно,
Сліди  лишаючи  від  них,  немов  літак,
Який  заправлений  цілунками  і  щастям,
З  душі  у  душу  поміж  гріз  розлук  летить,
Тебе  чекатиму  з  любов'ю,  що  багаттям,
В  моєму  серці  неприборкано  горить.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920667
дата надходження 27.07.2021
дата закладки 27.07.2021


I.Teрен

Слово і меч

                                         [i]«  Не  думайте,  що  Я  прийшов,  
                                       щоб  принести  мир  на  землю.  
                                                       Не  мир  Я  приніс,  а  меч...»[/i]
                                                                                         Від  Матвія  10:35    
Рідне  слово  –  лезо  у  меча.
Нива  Музи  пошуками  зрита,  
і  сльозою  ратая  умита
і  солоним  потом  сіяча.
Що  дозріє,  знаємо...  усе  ж  
не  живуче  те,  що  урізаєш,
писане  не  вирубаєш  теж,  
сказане  на  вітер,  не  піймаєш..  
Не  усе  ,  що  сяє,  золоте...
Є  і  випадкового  чимало  –
іноді  поезія  не  те,
що  на  думку  авторові  спало.
Мову  народили  небеса,  
корені  землі  її  основа,
сіль  її  і  зародки  любові....
точні  тропи  не  лише  краса...
марна  праця  –  зайві  чудеса,
як  попало  рубані  на  дрова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917150
дата надходження 18.06.2021
дата закладки 18.06.2021


Sukhovilova

У кожного своя Голгофа…

Крізь  арку  споконвічну  і  незриму,
У  рясах  свіжо-зітканих  спокут,
Душа  прийшла  до  стін  Єрусалиму,
Бо  знала,  покаяння  тільки  тут...
Щокою  притулилась  до  цеглини,
Нагрітої  тривогами  за  день,
Наділа  свій  віночок  із  тернини,
І  викинула  сумніви  з  кишень...
Сама  собі  Пилатом  нині  стала,
З  хрестом  своїм  поволі  вверх  пішла,
Торкнулася  Голгофи  й  закричала:
Нарешті  я  тебе  в  собі  знайшла!
Розіпнута  лишилася  із  Богом,
Під  сонцем  обпікаючих  надій,
Зрадівши,  що  немає  тут  нікого  -
Краплини  сліз  попадали  із  вій...
Проникли  сіллю  в  тло  Єрусалиму,
У  ряси  свіжо-витканих  спокут,
Крізь  арку  споконвічну  і  незриму,
Яку  хтось  збудував  раніше  тут...
Крізь  неї,  наче  мертвою  пройшлася,
Вернулася  воскреслою  у  світ,
У  муках  від  Отця  не  відріклася,
Зробилася  міцною,  мов  граніт.
У  кожного  свій  гріх,  свої  страждання,
Похід  в  Єрусалим  і  результат,
Своя  Голгофа,  ряси,  покаяння,
Хрести  свої,  розп'яття  і  Пилат...
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912563
дата надходження 01.05.2021
дата закладки 01.05.2021


Катинський Орест

«Реймське Євангеліє»

                   ***
                 (!!!)
     ***********

Вона  привезла

Евангеліє  в  Європу,

На  якому  --

Весь  царський  рід

Французів  присягав..,

Вона  навчила  митись

Їх,

Потроху

І...  їсти  затрапезно,

Не  голими  руками,

Виделкою  й  ножем  --

У  етикет,..

Вона  підписувала

Документи  і  прикази  --

Із  Римським  Папою

Вела  дипломатичний,

У  розмовах,

Перепис..,

Тримала  економіку,

Вела  шкільну  програму

Науки  для  дітей,

Бо  розуміла  --

Це  найголовніший,

У  правлінні  --  царський

Спис,

Що  розум  добавляє  --

Інтелектом,..

Як  мати  і  цариця,

В  самоті,

Не  просто  мріяла,

Дерзала,

Будувала,

Доповняла,

Ламала  стереотипи

Мислення  --

У  людях  і  в  собі,

Бо  розуміла  :

Вибрана,

Для  справ  Всевишніх  --

На  землі  дикі

Франції  прийшла,

Щоби  принести

Києва  просвіту,

Щоби  Європа  шлях  

Єднання

Свій  знайшла  --

Во  славу  Роду,

України,

Миру

Та  Євангелія

Святого  в  дію,

Бо  відчувала  

Важність

Цього  кроку

Й

Всевишнього  

Призначення

Надію,

А  ми  її  --  не  забуваєм

І  воскресінням  

Імені  її,  

Як  Анна  Київська  --

В  історії  вітаєм,

Щоби  в  Санлісі,

Коло  Парижа  --

Пам'ятник  стояв,

А  українці

Гордістю  жили,

Бо  жінку  цю  --

Ми  матір'ю  слов'янських

Чеснот  знаєм,

Як  Євангелію  

Єдиної  Європи

Історично  сповідаєм,

Що  дала  Родовід,

Донині  --

Царський,  

Англії

Та  решті  тих

Магнатів,

Що  викреслить  

Її  хотіли

Та  не  змогли...
-------------------------------------------
15.04.2021;   Paris  (A  /  a)
=======================

(!!!)

Анна  Київська  у  Хроніках  Європи...

(Народжена  десь  в  1024,  1032  або  1036  на  теренах  імперії  
Київська  Русь  --  Померла,  припускають,1075  або  1089)  --  
Анна  Ярославна,  дочка  Ярослава  Мудрого  (Осмомисла),  яка  правила  Францією,  як  королева  і  зародила  традиції  та  життя  жінки,  що  має  силу  та  волю  правительки  --  нарівні  з  чоловіками,  а  гострий  розум  та  знання  --  від  Всевишнього  Роду  слав'янської  нації.
Французи  знають  про  неї  мало,  бо  після  жорстокої  Французької  революції  багато  історичних  документів  стерли  у  вогні  та  невігластві.
Московія  довгий  час  приписувала  собі  історію  Русі  Київської,  як  і  факт  правління  на  царському  троні  Франції  дочки  Київського  князя  древньої  України-Русі.
Малочисленні  факти  та  документи,  що  скриває  Ватікан  --  частково  висвітлюють  вагому  роль  Анни  у  формуванні  сучасної  території  Франції,  як  держави,  в  основу  якої  були  заложені  культурні  цінності  Русі-України...

Залишила  після  себе  Династійну  велику  родину  30  королів  Франції  та  Англії  сучасну  королеву  з  її  предками  і  потомством...
==========================================================

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911100
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021


Ольга Береза

Бережи його, Боже

Навіть  гадки  не  мала,  що  десь  ще  існують  такі:
без  страху  до  любові,  без  боязні  втратити  віру.
І  не  знала,  що  в  образі  геть  одинокого  звіра
розгораються  атоми  сильні  й  водночас  легкі.

Бережи  його,  Боже,  він  має  у  собі  світи,
кожен  світ  його  –  наче  з  дитинства  солодка  цукерка.
До  очей  його  можна  дивитися,  як  до  люстерка,
увійти  у  них  і  залишитися  там  назавжди.

Бережи  його,  Боже,  він  має  до  мене  ключі.
Бадьорить  мої  дні,  наче  кава  ранкова  в  горнятку,
він  розгадує  серце  моє,  як  важливу  загадку,
і  читає  уважно  мене  по  складах  при  свічі.

Бережи  його  шлях,  він  будує  надійні  мости,
збережи  його  вміння  в  житті  цінувати  й  краплину.
Я  в  ньому  поселюсь,  як  у  мушлі  яскрава  перлина,
і  всередині  нього  коштовністю  стану  рости.

Його  струни  не  рвуться,  а  зріють,  як  в  полі  жита.
Бережи  його,  Боже,  він  вміє  долати  пустелі.
Його  сни  збережи  у  моїй  кольоровій  постелі
й  теплу  хвилю  його  десь  понизу  мого  живота.
©  Ольга  Береза

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910438
дата надходження 08.04.2021
дата закладки 08.04.2021


Пісаренчиха

РЕВНОЩІ

Ви  такий  різний.  Молодим  вином
Б’єте.  Як  будівник  фундамент-палі.
То  смаком  витримки  зросили  дно.
Сховали  в  засік  врожаї  зухвалі.
То  бавитесь,  розтягуючи  час.
Рахуєте  глухі  удари  серця.
Вже  ладна  вепром  кинутись  на  Вас,
Та  рухи  ніжні,  владні:  ні,  не  сердься.
Здіймаються  з  прадавності  глибин  
До  тих  хто  був  в  Вас,  ревнощі,  й  хто  буде.
Майстерності  партнер  вчив  не  один.
І  кожна  з  них  змією  смокче  груди.
Сама  в  собі  геть  лад  не  наведу.
Майстерність  і  цнотливість  –  несумісні.
Тону  у  щасті.  Ревнощів  біду
П’ю  залпом  з  гранчака,  грамів  по  двісті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910296
дата надходження 07.04.2021
дата закладки 07.04.2021


Серго Сокольник

СВІТ

О,  світе!..  Обдарований...  Знедолений...
Той  берег  річки  з  течією  кволою,
Куди  венеціанськими  гондолами
Нас  привезли  тендітними  і  голими,
І  звідки  нас,  пресичено-скалічених
Везтимуть  ними  ж  до  причалу  вічности...
Той  берег  річки...  Течія  туди  несе,
Коли  в  житті  твоєму  йде  чудово  все.
...а  може,  негараздом  долі  зболений,
Покинеш  передчас  своєю  волею
Той  берег...  Запозич  собі  човна  мого,
Прямуючи  до  берега  знайомого...
Туман  волосся  вкрив  нитками  срібними...
І  що  крізь  нього  роздивитись  здібні  ми?
Каркаси  мрій,  скалічені  снарядами,
З  ковідних  див  сумнівними  "принадами",
І  у  душі  з  пустелею  поріднимо
Світ,  живемо  де...  Та  не  є  потрібними...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2021
Св.  №121032905108  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909439
дата надходження 29.03.2021
дата закладки 29.03.2021


Крилата (Любов Пікас)

ПОЕЗІЯ

[b]П[/b]оезія  –  це  музика  душі,  це  Космосу  невидимі      флюїди.  
[b]О[/b],  це  не  сухотілі  комиші!  Це  гостролобі  стріли    Артеміди!
[b]Е[/b]кватор  на  Землі  та  полюси,    високі  гори    і  глибокі  шахти,
[b]З[/b]емні  хліби,  небесні  голоси,  із  музою  та  словом    брудершафти.
[b]І[/b]  миру  радість  це  й  жура    війни,  любові  пух  і  лезо  у  стилеті,
[b]Я[/b]рмо  сум'ять  і    волі    ордени,  сердець    сліди  живучі  на  планеті.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908597
дата надходження 20.03.2021
дата закладки 20.03.2021


Пісаренчиха

ХИСТ

Хiть  –  нагорода?
Хiть  –  прокляття?
Ніяк  не  вигорять  бажання.
Із  первородства  океанів
Знову  винирюєш  лататтям
За  першим  окликом  природи.
Хист  не  замили  часу  води.
Ніч  хтивa  дня  творить  зачаття
Із  галактичності  туманів.
Чатують  осуд,  покаяння.
Терзають  ревнощі,  рвуть  в  шмаття.
Хiть  –  нагорода!
Хiть  –  прокляття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907805
дата надходження 13.03.2021
дата закладки 13.03.2021


Ольга Береза

Я п'ю вино

Тримай  мене.  Я  нині  п’ю  вино.
Тримай  надійно,  незрадливий  друже.
Чомусь  мені  на  серці  залягло
все,  що  колись  здавалося  байдужим.

Вино  терпке  –  і  терпко  на  душі…
Тримай  мене,  як  незабутню  зірку.
Б’ють  за  вікном  по  клавішах  дощі,
ну  а  мені  лунає:  «Гірко!  Гірко!»

Спини  мене.  Я  далі  п’ю  вино.
Тебе  тримаюсь  обома  руками.
Я  думала,  мені  вже  все  одно.
Я  справді  отак  думала  роками.

Тримай  мене,  аби  не  впасти  в  гріх.
Ми  досі,  як  в  дитинстві,  –  пам'ятаєш?  –
любов  шукаєм,  як  насліпо  в  грі  –
«тепліше,  дуже  тепло,  обпікає».
Ольга  Береза

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907674
дата надходження 11.03.2021
дата закладки 11.03.2021


Любов Таборовець

Скажи: "Кохаю…"

Скажи:  «Кохаю…»  квітами,
Що  грають  самоцвітами…
І  серденько  жіночеє  всміхнеться  лиш  тобі.
З  весняними  привітами,  
Дощами  й  снігом  вмитими,
Дарують  вони  радість  нам  без  суму  і  журби.

Скажи:  «Кохаю…»  ніжністю,
Щоб  не  було  розбіжності
В  тих  відчуттях,  що  пристрасно  так  ніжаться  тіла…
Здивуй  мене  незвичністю,
І  пам’ятатиму  крізь  вічність  я,
Як  в  почуттях  тих  трепетних  згорала  вся  до  тла…

Скажи:  «Кохаю…»  поглядом,
І  потону  я  в  спогадах
Про  мить  для  двох  щасливую,  коли  зустрілись  ми…
Не  відчували  холоду,
Душа  по  вінця  в  солоді
Втішалася  краплинками  -  сніжиночок  слізьми…

Скажи:  «Кохаю…»  вірністю,
І  щоб  було  це  в  дійсності.
Щоб  ми  в  любові  відданій  жили,  мов  голуби…
Втішались  щоб  буденністю,
Кохались  у  взаємності
І  промовляли  з  трепетом:  «  Люби  мене…люби…»

11.03.2021
Л.Таборовець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907685
дата надходження 11.03.2021
дата закладки 11.03.2021


Ганна Верес

Кохай мене

Кохай  мене,  
Кохай  таку,  як  є,
Без  дорогих  прикрас  і  макіяжів,
І  я  вручу  життя  тобі  своє,
Щоб  разом  щастя  будувати  наше.
Кохай  мене,  
Так  як  умієш  ти:
Без  хитрощів  чи  зайвого  зазнайства.
Здолаємо  хвилини  гіркоти
І  не  дозволим  розростися  хамству.
Кохай  мене  
В  час  тиші  і  грози,
Кохай,  неначе  вперше  і  востаннє,
Мене  у  своє  серце  запроси,
І  я  тобі  лебідонькою  стану.
Кохай  мене,  
Мов  лебідь,  лебедій,
Щоб  душі  наші  не  зазнали  зради,
Аби  могли  зарадити  біді,
Бо  ж  не  бува  життя  лише  парадом.
Кохай  мене,  
Спали  усю  до  тла,
Щоб  ти  і  я  єством  стали  єдиним,
Щоб  я  як  жінка  в  світі  відбулась,
Щоб  ми  раділи  кожній  спільній  днині.
Кохай  мене
Ще  більше,  ніж  колись,
Бо  ж  сивина  для  почуттів  –  не  вирок,
І  хай  благословить  нас  неба  вись,
Щоб  разом  нам  здійнятися  у  вирій!
1502.2021.
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907350
дата надходження 08.03.2021
дата закладки 08.03.2021


Катинський Орест

(«Ланцюг значень»



                       **************

                       Ціни  не  маєм  —
 
       Не  маємо  значення,..

               Не  маємо  значення  —

                               Не  маєм  ваги..,

                             Не  маєм  ваги  —

               Не  маємо  закону..,

               Не  маєм  закону  —

 Не  маємо  порядку..,

Не  маємо  порядку  —

Не  маєм  держави..,

   Не  маєм  держави  —

               Не  маємо  нації..,

                     Не  маємо  нації  —

                         Не  маємо  мови,..

                             Не  маємо  мови  —

                                       Не  маєм  ціни,..

                           Як  ланцюг  значень

Для  всього  славного  народу  України...
--------------------------------------------
10.10.2019;    Paris    (C.P)
===================================

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902934
дата надходження 29.01.2021
дата закладки 29.01.2021


Дружня рука

Я сьогодні помітив, що немає в держави мети

Я  сьогодні  помітив,  що  немає  в  держави  мети,
Відчував,  щось  не  те,  спорожніли  думки  і  екрани,
Їм  так  хочеться  кожному  в  щось  іноземне  втекти,
Їм  здаються  природніми  ці  облюбовані  стани  …
Нецікаве  своє,  діти  в  Лондон  чи  за  океан.
А  народ,  що  ожив,  їм  ввижається  маревом,  міфом.
Все  життя  навкруги  мов  розораний  скіфський  курган.
Мов  зріднились  давно  із  безсилим  і  кволим  Сізіфом.
Ситі,  зморені,  тільки  та  втома  оков,
В  ній  немає  вдоволення  праці,  таланту  наснаги,
Зовні  наче  блиститься,  а  ледь  підніми  той  покров,
Там  нікчема  сидить  за  кермом  сірячка  –  колимаги  …  
Так,  Майдан  завершився  нічим,  але  як  він  горів,
Він  зумів  наші  душі  хоча  б  ненадовго  відкрити,
Там  народ  наш  ожив,  потім  знову  раптово  знімів,
Але  він  всім  сказав:  я  народ,  хочу  дихати,  жити  …
Поміщицька  сваволя.  Олігархом  затрута  земля.  
Хтось  здалеку  побачить,  дух  прочує,  втікає  за  очі,
А  в  маленькому  місті  співає  колядки  маля,
Настають  чарівні,  ще  ніким  не  розкрадені  ночі  …
Я  сьогодні  помітив,  що  немає  в  держави  мети,
А  держава  –  це  ми,  це  не  пліт,  не  чиновницькі  сходи,
Може  мрій  не  дано,  щоб  за  ними  у  далеч  іти?!
Чи  пороблено  щось,  може  інші  чужинські  народи?!
Кожен  прагне  чогось,  кожен  хоче  чогось  досягти.
Хто  б  таке  відібрати  спромігся  у  нас,    в    України?!
Все  чужинське  зірвати,  своє  на  плече  одягти,
І  творити  своє,  розгрібати  сторічні  руїни  …  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900992
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 11.01.2021


Sukhovilova

Іди до мене, смутку мій кудлатий…

Іди  до  мене,  смутку  мій  кудлатий,
Зі  мною  на  підлозі  тут  лягай,
Зроби  мені  напій  свій  гіркуватий,
Полеж  зі  мною  трішечки,  давай...
У  темряві,  між  відблисками  ночі,
Між  спалахів  далеких,  тьмяних  фар,
Хай  буде  нині  гірко,  змокнуть  очі,
Сьогодні  я  не  воїн,  не  бунтар...
Сьогодні  -  я  проста  піщинка  світу,
Занесена  вітрами  в  сизу  даль,  
Кудись  туди,  між  літер  алфавіту,
Де  п'ю  одна  гірку  свою  печаль.
Не  хочу  я,  мій  смутку  пелехатий,
Не  хочу  я  вина,  чи  з  медом  чай,  
Зроби  мені  напій  свій  гіркуватий,
Полеж  зі  мною  трішечки,  давай...
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900664
дата надходження 08.01.2021
дата закладки 08.01.2021


CONSTANTINOPOLIS

Нашу Націю ніхто не переможе!

[youtube]https://youtu.be/KpoYp9qZ5_o[/youtube]
[color="#021ed1"][b]Цю  націю  ніхто  не  переможе!
Коли  пліч  о  пліч,  разом,  у  строю.
Сміливість,  честь,  відвага  допоможе,
Перемогти  всіх  ворогів  в  бою.

Казали  недруги,  в  нас  шансів  не  багато.
Ми  йшли  у  бій  на  танки,  сам  на  сам.
У  ДАПі  ми  навчались  воювати.
У  Мар’їнці  ми  їх  трощили  в  хлам…

А  окупант  нам  скласти  зброю  радив.
І  я  сміявся  в  вічі  москалям.
Я  витримав;  «торнадо»,  «смерчі»,  «гради»
І  насипав  тим  виродкам  кремля…

Свій  перший  бій  дав  в  пеклі  Іловайська.
Свій  другий  бій  в  Дебальцево,  мішку.
Мій  дід  повчав,  -  ніколи  не  здавайся,
І  я,  як  ЛЕВ  дробив  в  труху  «мокшу»…

Нас  не  здолає  зрадник,  реваншисти…
Мене  не  переміг  північний  кат.
Ми  Українці  перші  колоністи!
Я  власник  від  Кубані  до  Карпат!

Ми  українці  –  націоналісти.
Ми  патріоти  матінки-землі.
Загинуть  всі  загарбники-фашисти,
Імперські  шовіністи-москалі…

Я  тут  залишусь  вічно  панувати,
На  власній  БОГОМ  даній  царині.
Час  близиться,  йдемо  Донбас  звільняти,
І  Крим  від  окупантів  і  брехні.

Невпинно  месники  бруківкою,  крокують.
Ворожі  язики  відріжем  злі,  й  вогні
Нічні  запалимо,  їх  тисячі  мандрують.
Розвіє  сяйво  сутінки  Землі.

Борімося    за  власну  Незалежність.
Не  поступимось  ворогам  з  пітьми!
Сміливість,  віра,  гідність  наша,  чесність,
Громадянином  робить  нас  й  людьми![/b][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900141
дата надходження 03.01.2021
дата закладки 03.01.2021


Ольга Береза

Бо я твоя

Візьми  мене  у  тихі  зорепади,
хай  заздрять  нам  палкі  зірки  плеяд.
Бо  я  —  твоя  й  кохаю  не  заради,
не  через  те  що,  
не  тому  що  й  не  навряд.
Візьми  мене  у  спогади  та  мрії,
у  виткані  бажаннями  думки.
Бо  я  —  твоя  симетрія  й  стихія,
з  життя  твоєї  книги  сторінки.
Твоє  свічадо  і  твої  скрижалі,
веселиці  твоєї  кольори.
Бо  я  —  твоя!  Візьми  мене  й  надалі
до  себе  в  незбагненні  вечори,
до  сивих  снів  та  до  кавових  ранків.
Я  буду  тобі  легша  за  сльозу,
бо  я  твоє  сплетіння  до  останку
чи  то  у  ясний  день,  а  чи  в  грозу.
Твоя  розрада  й  сплеск  адреналіну,
з  собою  в  день  новий  мене  поклич,
як  сонце,  що  нема  йому  заміни.
Одну-єдину  з  тисячі  облич
візьми  мене  у  старість  зі  собою,
де  ми  зіграємо  і  буде  нічия.
А  може,  і  дам  виграти  без  бою.
Бо  я  тобі  своя!  Бо  я  твоя!
©  Ольга  Береза

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897835
дата надходження 11.12.2020
дата закладки 25.12.2020


Білоозерянська Чайка

Гра

Так  грають  пальці…  співають  очі…
А  Ви  завмерли  в  якійсь  задумі,
Я  навіть  бачу  гірчинку  суму
На  сокровенне  моє,  дівоче…

Ви  б  так  хотіли  мене  кохати  –
Мелодій  ноти  рвуть  до  нестями.
Щасливі  разом  були  б  ми  з  Вами,
Нам  місяць  вторить  вилицюватий.

Надії    пісню  усе  ж  згасили  –
Запікся  погляд  в  ній  винуватий:
- Пробачте,  люба,  я  вже  жонатий.  –
Терпіти  гру  цю  мені  несила…

В  ніч  безпорадну  –  мелодій  зграя…
Хоч  грають  руки…  душі  –  немає.
І  все,  що  мало  двом  стати  раєм  –
Карає…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898213
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 15.12.2020


Дружня рука

Зима прийшла, такий порядок

Зима  прийшла,  такий  порядок,
Записано  приходити  зимі,
У  неї  геніальний  спадок
Від  інших  зим,  що  вже  німі  ...
Морозити  поснулі  душі,
І  розум  теж,  що  знову  спить,
Злякались  на  стільцях  чинуші,
В  нас  гамірно,  як  морозить  ...
Вкраїнці  то  така  порода,
В  мороз  хапається  за  ум,
Та  тільки  оживе  природа,
То  в  українців  знову  глум  ...  
Чи  через  те,  що  хлібороби,
Чи  то  надмірна  доброта,
Так  любимо  свою  свободу,
Що  час  від  часу  сліпота  ...
А  скільки  вже  сплелося  болю
Від  тих  минулих  наших  зим,
Тих  славних,  що  любили  волю
До  глибини  своїх  клітин  ...
Може  у  нас  лишилось  мало,
Може  здолав  їх  часу  плин?
Може  вороже  хитре  жало
Десь  там  ввіткнулось  поміж  зим?
Та  ні,  завжди  достатньо  краплі,
Чи  спалаху  вогню  душі,
Віддали  іншим  власні  граблі,
Готуємо  свої  вогні  ....  

[i]фото  з  ресурсу  zahid.net[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897071
дата надходження 03.12.2020
дата закладки 03.12.2020


Юрій Цюрик

Я - українець… Я - не малорос….

Я  -  українець,  а  не  малорос;
Я  -  гордий  син  безстрашного  народу...
Шляхетність  маю  й  українську  вроду;
Минулого  я  давній  відголос.

Моя  країна  -  то  свята  земля;
Течуть  Дніпра  в  ній  споконвічні  води...
Я  -  патріот,  а  не  васал  Кремля.
Я  -  волелюбний  паросток  свободи.

Я  -  син  землі,  що  називалась  Русь...
Я  -  гордий  путь  нескореного  роду.
Нікого  я,  крім  Бога,  не  боюсь...
Безстрашний  син  безстрашного  народу...

Я  -  плач  землі,    від  Дону  до  Карпат;
Я  -  тихий  стогін  втомленої  нації.
Війни  слов‘ян  приглушений  набат,
Як  докір  споконвічної  руйнації.

Я  -  українець...  Я  -  не  малорос.
Я  маю  хист  і  українську  вроду.
Я  -  гідний  син  величного  народу;
Історії  -  дзвінкий  я  -  відголос.

Я  -  українець...  Я  -  не  малорос....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895821
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020


Валентина Ланевич

Похилилася калина

Похилилася  калина  в  сум’ятті  додолу,
Налетів  поквапний  вітер,  лишив  її  голу.
Прикривалася,  як  вміла,  кетягом  червоним,
Гілочками,  мов  руками,  з  тілом  безборонним.  

Плакала  з  туманом  сивим,  сонце  мріло,  мліло,
Ворухнулося  серденько,  в  душі  зазоріло.
Усміхнулася  калина,  до  дуба  схилилась,
На  поставу  його  горду  з  любов’ю  дивилась.

Пригорнув  її  до  себе,  шепотів  ласкаво:
-  Не  сумуй,  моя  миленька,  глянь,  навкруг  жовтаво.
Головне,  що  ми  з  тобою  поруч  і  байдуже,
Що  подумають,  що  скажуть,  на  те  вони  й  люди.

11.11.20

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894670
дата надходження 11.11.2020
дата закладки 11.11.2020


Alisson

when death calls

він  дивився  на  світ,  що  вицвів  і  збляк  від  сонця.
він  не  міг  відчувати  нічого,  навіть  холоду.
так  наближається  смерть.
ошукані  дурні,  ви  згорите  зі  мною.
ув'язнений  людський  дух  вже  неможливо  звільнити.

коли  тебе  кличе  смерть,  це  значить,  час  помирати.
коли  тебе  кличе  смерть,  твій  дух  вже  ніколи  не  звільниться.
коли  тебе  кличе  смерть,  твій  завтрашній  день  не  настане.
коли  тебе  кличе  смерть,  тінь  зла  на  твоєму  чолі.

скажи:  коли  вогонь  вже  не  лякає  –
то  означає,  що  небо  вже  близько?
я  вірю,  що  душами  всіх,  хто  помер,  оволодів  сатана.
ошуканих  смертних  ти  спалиш  зі  мною,
людського  духа  ніколи  не  можна  звільнити.

коли  тебе  кличе  смерть,  то  значить,  що  небо  вже  близько.
коли  тебе  кличе  смерть,  тебе  палить  вогонь  від  померлих  душ.
коли  тебе  кличе  смерть,  то  значить:  вона  вже  прийшла,
і  готує  тебе  й  твою  душу  до  спалення.

не  дивися  в  її  каламутні  очі!  –
не  дивися,  і  може,  тобі  пощастить.
не  смійся  в  обличчя  смерти,  бо  проковтнеш  язика
і  вдавишся.  ти  не  помреш,  доки  сам  диявол  не  схоче.
а  потім  він  забере  твою  душу,
що  проковтнула  свого  язика.

коли  тебе  кличе  смерть,  як  ти  про  це  здогадаєшся?
коли  тебе  кличе  смерть,  завтрашній  день  не  настане.
коли  тебе  кличе  смерть  бридким  деренчливим  голосом,
тоді  тебе  кличе  смерть,  і  на  тобі  –  її  тінь.

ти  горітимеш  в  пеклі  –  змирися,  бо  я  відчуваю:
саме  цього  ти  й  боїшся;  я  не  зможу  допомогти

when  death  calls,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=78YRHNQSR2s

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894645
дата надходження 11.11.2020
дата закладки 11.11.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Ми - українці

Чи  ми  із  Поділля,  а  чи  із  Волині,
З  Полісся,  а  може  із  Буковини,
Із  Слобожанщини  чи  Прикарпаття,
Чи  Наддніпрянщини.Усі  ми  браття.
Пишаймося  тим,  що  ми  -  українці
І  не  дамо,  щоби  зайди-чужинці
У  нашому  краї  хазяйнували,
Матінку-землю  вкраїнську  топтали.
Ворог  хай  знає  -  нас  не  скорити,
Вільно  й  щасливо  прагнемо  жити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894618
дата надходження 11.11.2020
дата закладки 11.11.2020


Серго Сокольник

Осіннє еро

Лине  листячко,  лине
Вітром  з  віт,  мов  літа  молоді...
...ми  омиємо  нині
Мрій  політ  у  осінній  воді.
...як  гойдається  вітер
На  стеблинах  нічної  верби!..
...заховала  у  вітах
Тіло  голе  в  жадобі  любить
Екзальтована  пані...
Всю  себе  ти  мені  віддала...
Хто  ти?  Зваба  чи  пам"ять
По  отій,  що  до  тебе  була,
І  яка  відлетіла,
Тільки  рана  кровить  у  душі?..
...як  оголене  тіло
Від  бажання  любитись  пашить!..
Ми  нічною  купіллю
Не  загасимо  жару  вогню.
Тіло,  з"єднане  з  тілом,
Жанр  мистецтва  утілення  НЮ
У  динаміці  шалу
На  осінньо-холодній  траві...
Що  раніше  бувало,
Те  і  нині  збулось.  С’est  la  vie...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2020
Св.  №120111008437

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894591
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 10.11.2020


Ольга Береза

Теперішня і майбутня

Вчора  босоніж  ішла,  в  ноги  врізалась  стерня.
Ніби  щетина  з  землі  виростала  стогоном,
що  уявляла  себе  плодоносним  пагоном:
сильним,  упертим,  як  не  топчи  —  нескореним.
І  стоголосо,  неначе  з  самого  дна,
росами  вмила  самотньо  свої  покоси.
Мов  із  коріння  озвалась  у  дивний  спосіб:
«Я  вже  колишня,  бо  зрізали  мої  коси.
Ще  ніби  й  тут,  та  для  світу  уже,  мов  відсутня.
Нині  –  теперішня.  Хтозна,  чи  завтра  майбутня?
Люди,  живіть,  допоки  і  вас  не  скосять,
не  покладуть  у  холодні  глибокі  стоси.
Просто  живіть.  Байдуже  ваші  шати.
Серце  до  серця.  Впивайтесь  вустами  в  уста.
Вам,  як  мені,  надважливим  є,  щоб  проростати.
Вся  метушня,  крім  любові,  така  пуста».
Вчора  стерня  аж  до  крові  колола  п’яти,
мов  розсікала  затоптаний  нами  час.
Серед  причасть  отих  сил  не  було  змовчати:
«Скошена,  стоптана,  стерта,  але  могутня.
Ні,  не  колишня,  повіки  одвічно  присутня  —
в  стеблах  теперішня,  у  насінинах  —  майбутня».
Вчора  мені,  як  ніколи,  хотілось  прощати
щедрим  дарунком,  наче  медовий  спас.
Просто  прощати,  кохати,  кохатись,  кричати…
Не  відкладати.  Завтра  не  буде  нас.
©  Ольга  Береза

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894165
дата надходження 06.11.2020
дата закладки 06.11.2020


Володимир Присяжнюк

ДЕ Ж ЦЯ ОСІНЬ?

Де  ж  ця  осінь?—  вона  у  туманах  захована,
У  повітряній  свіжості,  в  терпкості  трав,
У  притихлім  незвично  пташиному  гомоні,
В  незагнуздано-впертих  шалених  вітрах.

Вона  різна  така,  і  така  особлива,
Ще  й  так  схожа  на  наше  глибинне  єство  —
То  різка,  то  холодна,  то  ніжно-зваблива,
Осінь  —  тиха  печаль,  і  життя  торжество.

Вона  всюди  присутня  —  і  зримо,  й  незримо:  
У  кашкетах  хмарин  і  у  шапках  грибів,
У  столітніх  дубах,  що  немов  херувими,
Оглядають  свій  ліс  в  ностальгічній  журбі.

Де  ж  ця  осінь  невтомна?—  кипить  у  роботі:
Різнобарв’я  пряде  та  дощі  проливні.
Вона  —  в  нотках  тепла,  в  павутиннім  польоті.
Осінь  долю  ворожить  —  тобі  та  мені!
©  Володимир  Присяжнюк
29.10.2020
#лірика  #віршіпроприроду  #Карпати  #віршіпроосінь  #осінь  #ПоезіяВолодимираПрисяжнюка

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893655
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020


lionet

Про псевдовибори і інше…

                                     *    *    *
Системний  фарс,  наочно  і  медійно,
розігрують  правителі-[i]кроти[/i]…
узурпувавши  владу  мімікрійно,
проводять  псевдовибори  й  суди
фальшиві,  псевдоантикорупційно,
над  "жертвами"  із  власної  орди,
що  внутрішньо  чубариться  позірно,
а  зовнішньо  –  розколює  світи,
влаштовуючи  братовбивчі  війни,
очоливши  воюючі  [i]лоби[/i]…

                                     *    *    *
Минулий  показний  патріотизм
Змінив  наявний  артистичний  пафос…
Цей  [i]протокольний[/i]  псевдоартистизм,
Халдейсько-халамейських  масок,
Лише  маскує  їхній  профашизм
У  ділі  мордування  [i]біомаси[/i]…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892103
дата надходження 18.10.2020
дата закладки 18.10.2020


Левиця

Читай мене


Читай  мене  пучками
Слово  за  реченням,
Округлість  за  округлістю,

Вчи  напам'ять  вустами
Від  губ  і  нижче,  нижче...

Декламуй  пошепки  і  вголос  -
Увага  до  розділових  знаків,
Особливо  знаків  оклику!

Ретельно  виписуй
Стакато,  арпеджіо,  акорди,

Грай,  мій  органісте,
Від  adagio  до  allegro,
Від  pianissimo  до  forte  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892095
дата надходження 18.10.2020
дата закладки 18.10.2020


Руслана Сапронова

А сонце сходить і заходить

А  сонце  сходить  і  заходить,
Отак  життя  по  колу  бродить,
Отак  і  дні  стать  коротші,  
А  ми  не  будемо  молодші.

Усе  було,  усе  відчула,
І  те,  щоб  краще,  щоб  не  було,
Але  під  Богом  всі  ми,  люди,  
І  іншого  в  житті  не  буде,  


Тому  находить  злість  і  туга
Бо  в  серці  ні  весни  ,  ні  друга
І,  певно,  кращою  не  стати,  
Бо  вже  не  вийде  політати,  

Бо  вже  не  та  духовна  сила,  
Яка  могла  розправить  крила,
А  може  все  ще  знову  буде,  
Нова  весна  і  квіти  всюди?  

І  новий  розквіт  на  розрусі,  
Нові  чуття,  життя  і  друзі.  
Так  хочеться  не  втратить  віру  
У  все  нове,  весняне  щире.  

13.10.2020

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891616
дата надходження 13.10.2020
дата закладки 13.10.2020


Юхниця Євген

Обмін натхненнями поетів

--Я  маю  писати  рядками  Шевченка!
Сторічними,  давніми,  сильно  і  щемко!

--Карбую  словами,  які  серце  просить:
Наприклад:  душа,  розриваються,  коси.

--Я  сію  вірші  про  жіночі  молитви,
Що  жінка  усе  перене́се  і  витрима!

--Я  пишу  –  один!  Інші  всі  –  графомани.
Поезія  –  висі,  бездоння,  стакани..

--Я  творю,  як  вмію,  навчань  не  проси́дів.
Про  хату,  про  батька,  і  про  паразитів.

--Я,  рими  -  до  свят,  пори  року,  погоду.
Не  обов’язково,  коли  заколотить…

--А  я  почала́,  як  читала  у  інших.
Й  тепер  –  поетеса  у  групі:  «Ми  й  вірші»!

--Я  пишу,  й  друкую  в  книжках  –  за  свої.
Хтось  й    профінансує,  такий  мій  Олімп!

--Я  пишу  в  журнал  за  умовами  творів.
Поезія  дітям,  весільні,  біг-бортні.

--Я  тільки,  коли  закохаюсь,  злітаю.
Й  коли  …розставання,  згадаю,  зітхаю.

--Я  живопишу́  і  пейзажно  й  експресіями,  
Коли  одягаю  й  буденне  –  поезіями.

…Поети  продовжують,  і  дискутують,
Про  те,  як  тріпо́чаче  -  скрипками  чують…

10.10.20  р.  (  Жанр  Тенсона  «Задивитися  збоку  на  розмови  поетів»  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891463
дата надходження 12.10.2020
дата закладки 12.10.2020


Валентина Ланевич

А душа, що та пташка

А  душа,  що  та  пташка,  тріпоче,
Хоч  безкрила  та  прагне  небес.
Увібратись  в  тепло  твоє  хоче
І  не  треба  для  цього  словес.

Що  слова,  коли  серце  шалено
Так  у  грудях  само  стукотить.
І,  хай  сонце  на  захід  червлене,
Сльоза  щастя  на  вії  бринить.

І  до  тебе  коханням  говорить,
Для  любові  не  треба  слова.
Поцілунок  єство  упокорить,
Піде  кругом  нараз  голова.

І  торкнеться  плеча  у  довірі,
Те  для  двох  неоціненний  скарб.
Те,  як  чистий  листок  на  пюпітрі,
Ноти  вписуєш  в  ньому  ти  сам.

10.10.20

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891357
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 10.10.2020


Валентина Ланевич

А душа, що та пташка

А  душа,  що  та  пташка,  тріпоче,
Хоч  безкрила  та  прагне  небес.
Увібратись  в  тепло  твоє  хоче
І  не  треба  для  цього  словес.

Що  слова,  коли  серце  шалено
Так  у  грудях  само  стукотить.
І,  хай  сонце  на  захід  червлене,
Сльоза  щастя  на  вії  бринить.

І  до  тебе  коханням  говорить,
Для  любові  не  треба  слова.
Поцілунок  єство  упокорить,
Піде  кругом  нараз  голова.

І  торкнеться  плеча  у  довірі,
Те  для  двох  неоціненний  скарб.
Те,  як  чистий  листок  на  пюпітрі,
Ноти  вписуєш  в  ньому  ти  сам.

10.10.20

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891357
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 10.10.2020


Наталка Долинська

А човен наш знов не туди пливе….

На  Сході  втрати…  Знов  на  Сході  втрати!
Як  каже  влада  нам,  не  бойові…
В  останню  путь  у  вічність  йдуть  солдати,
А  в  когось  мир  і  тиша  в  голові…
Здоровий  глузд  дріма  під  крики  «браво»,
Псевдореальність  впарює  ТеВе.
Нам  пудрять  мізки  хлопці  із  кварталу,
А  човен  наш    знов  не  туди  пливе….
Телеекран  озвучує  новини,
У  душі  наші  сіючи  сміття.
Усе,  крім  правди…,    скрізь  щасливі  зміни…
От  тільки  зовсім  інше  в  нас  життя…
На  сході  втрати…  Нині,  як  і  вчора,
Неправда  й  зрада  знову  правлять  «пир».
Ми  нація,  що  сліпотою  хвора!
Нам  не  господар  треба,  а  кумир!
О  мій  народе,  мудрий  мій  народе!
Як  зміг  тебе  зелений  спрут  приспати?
Свободи  привид  на  задвірках  броде,
Мир  кришталевий  бережуть  солдати…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891168
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 08.10.2020


Наталка Долинська

У кожного із нас свої пустелі

У  кожного  із  нас  свої  пустелі.
У  кожного  свої  з  нас  міражі.
Деремось  на  свої  обставин  скелі  -  
І  крутять  люті  долі  віражі.
Як  часто  біжимо  життям  шаленим,
Розгублюючи  мрії  на  путі.
У  вихорі  несуть  дороги  -    вени,
І,  наче  сніг  весняний,  тануть  дні…
Як  швидко  час  мина  …  Як  швидко  мчить!
Чекаємо  чогось,  здається,  вічність!
А  дочекались  –  мить!  Всього  лиш  мить…
О  не  покірний  Час,  його  величність!
Це  не  кіно:    назад  не  повернеш...
У  «вчора»  залишиться,  що  минуло.
Ти  ж  сьогодення    сам  своє  несеш.
Яке  не  раз  тебе  вже  трусонуло…
У  кожного  із  нас  свої  пустелі...
Закрутить  «Завтра»  нові  віражі  -  
І  будем  дертися,  свої  здолаєм    скелі!
І  вийдемо  на  нові  рубежі….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891167
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 08.10.2020


Alisson

too old, too young

старий  мотоцикліст  був  занадто  патлатим,
носив  затісні  шкіряні  штани,
він  був  старомодним  у  всьому
включно  з  підходами  до  зловживання  пивом.
череп  на  пряжці  ременя  –  теж  вчорашній  день.
торговець  фаталізмом,  старший  пророк  загибелі.
здавалося,  час  –  не  владний  над  цією  подвійно  прошитою
похмурою  постапокаліптичністю  його  бороди.

застарий  для  рокенролу,  замолодий  для  смерти.

колись  він  мав  harley  davidson  та  triumph  bonneville.
тепер  його  пам'ять  про  друзів  –  їхні  свічки,  що  згасли.
він  лічить  їх,  і  згадує  минуле,
і  молиться,  щоб  це  тривало  довго.

він  –  останній  з  блакитнокровних  пожирачів  бриоліну.
їх  називають  мастильниками.  що  ж,  вони  всі  повмирали?

та  ні,  ну  як  повмирали?!  так,  продалися  системі,
по  черзі  один  за  одним  продали  свої  дупи  дияволу.
їздять  тепер  респектабельними  сімейними  автомобілями,
відвідують  тенісний  клуб,  лигають  напої  в  неділю,
в  понеділок  –  знов  на  роботу,  на  службу  до  джаґґернаута.
де  ваші  blue  suede  shoes,  хлопці?  –  дурне  запитання.  

що  ж,  вони  –  теж  застарі,  треба  визнати,  для  рокенролу.
а  для  смерти?  –  замолоді.  ну,  й  запитання  в  вас,  дядьку.

старий  мотоцикліст  сідає  на  мотоцикла.
він  мусить  зробити  дещо:  взути  світ,  як  в  старі  часи.
дорогою  А1  від  шотландського  повороту.
все,  як  колись,  бляха-муха!  аж  сльози  течуть  з  очей.
він  співає  –  вітер  підхоплює,  перекручує  і  відкидає.
 
ми  під  прямим  кутом  вилетіли  на  трасу,
швидкість  була:  120.  як  було  не  розбитися?

він  був  занадто  старим  для  рокенролу,  хлопці,
а  для  смерти  –  замолодим.
ні,  ти  не  був  старим  для  рокенролу,  синку,
а  для  смерти  –  всі  без  винятку  замолоді  для  смерти

too  old  to  rock  'n'  roll:  too  young  to  die,  jethro  tull

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890707
дата надходження 04.10.2020
дата закладки 04.10.2020


Крилата (Любов Пікас)

ЦЕ ПОЧУТТЯ

Воно,  як  плющ,  довкола  серця  в’ється,
Міцнить  коріння  в  грудях    день  при  дні.  
Об  край  душі,  мов  хвиля  в  бурю,    б’ється
І  спокій  рве    на  часточки  дрібні.

Шумить,  вирує,  розпирає    ребра,  
Стрибає,  як  тренований  дельфін.
І  барвне,  й  чорно-біле,  наче  зебра,
Як  мед,  солодке  і  гірке,  як  хрін.

Тече  нестримним  у  душі  потоком.  
Пече  із  тіста  мрії          калачі.
Воно,  як  сонце,  -    гріє  теплим  оком!  
Воно,  як  місяць,  -    сяє    уночі!

́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887533
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 31.08.2020


Світла(Світлана Імашева)

А ти вставай…

Болить    тобі…  Де  ж  воля    та    сподівана,
Країно    смутку,    зраджена,    стривожена?
В  віках    плачами-думами    оспівана,
І    знову    полонянка    заворожена…
Одурена,    зневажена,    покинута,
Крізь  час    у  Всесвіт    гіллям    маєш  зелено.
Бредуть    по    світу    гірко    твої    сироти,
А  ти,    самотня,    заростаєш    тереном.
Брехливих    слів    облудою    розділена.
Любов    до  тебе    знов    гріхом    наречено  -  
А    блискавиці    б’ють    у  серце    стрілами  ,
І  ти  встаєш,    розлючена,    знівечена.
А    ти  вставай,    ненавистю    озброєна,
Якщо    любов    потоптано,    зневажено.
Твої    сини,    пречисті    Божі    воїни,
Тебе    очистять    від  підлоти    вражої.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881072
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020


Крилата (Любов Пікас)

ХАЙ ТАК

Люблю  тебе  так  щиро-тепло-ніжно,
Немов  ґаздиня  з  ягодами  грядку,
Неначе    мама-киця    кошенятко,  
Як  малюки  узимку    гірку  сніжну.

Люблю  тебе,  як  сонце  ранню  осінь,
Як  маки  жито,  як  птахи  дерева,
Немов  гінкі  туристи  місто  Лева,  
Мов  листя  клена  й  горобини  лосі.

Люблю  тебе,  як  ранок  після  ночі,
Як  каву,  що  вже  стала  атрибутом,
Тобою  смакувала  я  б,  як  брютом,
Якби  звела  нас  доля  очі  в    очі.

Тебе  б  носила  на  своїх  зап’ястях,
Якби    ти  іншу  не  гойдав  на  серці.
Не  в  змозі  з  нею  я  зійтись  у  герці.
Прощай  і  знай,  тобі      бажаю  щастя.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858330
дата надходження 18.12.2019
дата закладки 18.12.2019


Валентина Голубівська

Рідна щира мова

Рідна  щира  мова  в  вишитій  сорочці.
А  ота,  лукава,  ходить  в  негліже.
В  гарних  українок,  волелюбних  хлопців
зрізує  всі  квіти  у  душі  ножем.

П'яна,  знахабніла  лізе  всім  у  вічі,
цитькає  примхливо,  корону  хапа.
Рідна  ж  мова  тихо  дивиться  у  вічність.
Скривдить  і  образить  зможемо  хіба?

Та  невже  дозволим  продати  безчесно
кожне  диво-слово,  зіроньку  ясну?
Рідну  мою  мову,  роду  перевесло,
у  гніздо  родинне  треба  повернуть.

Мово,  дихай  вільно  і  бувай  здорова,
не  зважай  на  ту,  що  лізе,  мов  мара.
Квітни  і  шануйся,  дивна  моя  мово,
і  надінь  корону.  Вже  давно  пора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854236
дата надходження 10.11.2019
дата закладки 10.11.2019


Володимир Присяжнюк

Сотні років ідем. Невідомо куди…

Сотні  років  ідем.  Невідомо  куди…
Від  страждань  до  страждань.  Від  біди  до  біди.
Від  сльози  до  сльози.  Від  меча  до  меча.
Тане  воском  свіча  —  править  бал  яничар.
А  хіба  він  далеко?  Він  тут,  серед  нас.
Продаємось  і  далі  за  булку  і  квас.
Продаються  майбутнє  дітей,  голоси  —
Хіба  цього  ,  народе,  ти  в  Бога  просив?
Хіба  мало,  народе,  ти  іншим  служив?—
Стільки  згинуло  власного  в  пащах  чужих…
І  невже,  як  завжди,  хата  скраю?  Авжеж…
У  безмежжі  шляхів  стільки  пройдено  меж…
Розуміння  прийде,  неодмінно  прийде  —
З  нами  неба  агат!  З  нами  сонце  руде!
©  Володимир  Присяжнюк
м.  Івано-Франківськ
27.07.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843548
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019


Ганна Верес

Поет – це той

Поет  –  це  той,  в  кім  совість  ще  жива,

Й  народ  для  нього  –  то  його  родина,

Не  кидає  на  вітер  він  слова,

Та  й  на  землі  –  від  Бога  він  людина.


Болить  йому,  як,  чим  живе  народ,

Хвилює  те,  як  жити  будуть  діти,

Поет  –  це  син  землі  і  патріот,

Заради  неї  ладен  смерть  зустріти.


Поет  –  це  той,  кому  не  все  одно,

Коли  підступний  ворог  землю  крає,

Він,  мов  на  мудрості  настояним  вином,

П’янить  віршами  про  любов  до  краю.


Поет  –  не  тільки  диво-гуманіст,

Котрий  людське  в  людині  прославляє,

Він  для  людей,  як  Бога  благовіст,

І  плине  пісня  птахом  понад  плаєм.
15.07.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843368
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 28.07.2019


Валентина Голубівська

НЕВІДОМІЙ ПІАНІСТЦІ

Так  віртуозно,  так  філігранно.
Так  феєрично  і  так  блискуче.
Магія  сонця,  місяця  грані.
Світ  за  прекрасним  дуже  вже  скучив.

Форте  й  піано.  Так  таємниче.
Царство  класичне.  Тиша  у  залі.
З-під  Ваших  пальців  -  пахощі  звуків.
Сяйво  щасливе,  тембри  печалі.

О  як  натхненно!  Справді  -  космічно.
Спалахи  ритму,  стримані  сльози.
Музика  -  велич.  Музика  -  вічність.
Шепіт  Шопена.  Сум  Берліоза.

Так  шедеврально.  Так  фантастично.
Так  досконало.  Дуже  незвично.
Музика  плаче,  музика  кличе.
Браво!  Чудово,  Ваша  величність!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843281
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 27.07.2019


Наталка Долинська

Забракло мудрості нам, єдності, і сили…



Ми    вкотрий  раз    самі  себе  зробили,
Немов  отара  ходимо  по  колу…
Забракло  мудрості  нам,  єдності,  і  сили
Комусь  країни  доля  по  «приколу»…
П’ять  років  ріки  крові,  море  болю,
Ми  ж  ворогові  двері  відчиняєм…
Нащадки  козаків  міняють  волю,
В  собі  своє  коріння  вириваєм…
Повірили  іудам,  що  учора
Натхненно  триколорами  махали,
Моя  країна  безнадійно  хвора,
Свої  їй  діти  крила  поламали…
Як  сон  страшний…  Прокинутися  хочу.
Відчути  єдність  українців  знов!
Болять  слова  Тарасові  пророчі…
Тече  сторіками,  та  не  ворожа  кров.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842987
дата надходження 24.07.2019
дата закладки 24.07.2019


горлиця

Вірш Мазепи. Актуальний і тепер

Всі  Покою  щиро  прагнуть  
Та  не  в  єден  гуж  всі  тягнуть
Той  направо,  той  наліво  а  все  браття,  то-то  диво.

Не  маш  любви,  не  маш  згоди,  
Од  Жовтої  взявши  води,
През  незгоди  всі  пропали  –  самі  себе  звоювали.

Гей,  братища,  пора  знати,  
Що  не  всім  нам  панувати,
Не  всім  дано  теє  знати,    як  речима  керувати.

На  корабель  поглядімо,  
Много  людей  полічімо,
Однак  стирник  сам  керує  весь  корабель  направує.

Пчілка  бідна  матку  знає  
І  оної  послуxає,
Жжалься  Боже  України,    що  не  в  купі  має  сини.

Єден  живе  із  погани,  
кличе:  сюди,  отамани,
Ідем  матку  рятувати  не  дамо  їй  погибати.

Другий  ляxам  за  грош  служить,  
по  Вкраїні  і  той  тужить,
Мати  моя  старенькая,  чом  ти  вельми  слабенькая?

Розно  тебе  розшарпали,    
гди  аж  по  Дніпр  туркам  дали,
Все  то  фортель,  щоб  слабіла  і  аж  вкінець  сил  не  міла.

Третій  москві  аж  голдує  і  їй  вірно  услугує,
Той  на  матку  нарікає  і  недолю  проклинає.

Ліпше  було  не  родити,  нежлі  в  такиx  бідаx  жити,
Зо  всіx  сторон  ворогують,  огнем  мечем  руінують.

Од  всіx  не  маш  зичливості,  ні  слушної  учтивости,
Мужиками  називають,  в  купі  лиxо  одбувати.

Я  сам  бідний  не  здолаю,  xіба  тілько  заволаю:
Гей,  панове  єнерали,  чого  ж  єсте  так  оспали!
І  ви,  панство  полковники,  без  жадної  політики,
Озьмітеся  всі  за  руки,  не  допустіть  горкой  муки
Матці  нашій  більш  терпіти.  
Нуте  врагів,  нуте  бити!
Самопали  набивайте,  гостриx  шабель  добувайте!

А  за  волю  xоч  умріте  і  вольностей  бороніте,
Неxай  вічна  буде  слава  
Же  през  шаблю  маєм  права!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840676
дата надходження 02.07.2019
дата закладки 02.07.2019


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2019


Олександр Обрій

ПЕС ДЕЦЬ

Кусається,  гарчить,  не  хтозна-де,  не  там,  не  десь,
а  тут,  –  уже  під  боком,  перестрибує  паркан  –
блохастий,  неминучий  і  забембаний,  пес  Дець.
Тому  запізно  паритися  й  парити  парка.

Боржомі  не  спасе.  Хоч  в  горло  з  лійки  заливай.
Від  песика  Деця  у  нас  немає  панацей.
На  витівки  багата  в  собацюри  голова.
Зубами  без  розбору  –  всіх  за  "крашанки"  пан  цей.

Тож  тільки-но  зазнаєшся,  який  ти  молодець
(сягне  Говерли  ніс,  а  там  –  "узує"  Еверест),
він  буде  тут  як  тут  –  уже  як  рідний,  твій  пес  Дець,
аби  тобі  вручити  урочисто  важчий  хрест.  
 
Довкола  нагортати  марно  змієві  вали,
бо  ти  вже  показав,  який  насправді  є  мистець.
Бо  вже  закони  підлості  новенькі  ухвалив,
до  горла  підступивши,  світ  затьмаривши,  пес  Дець.

І  той,  що  ловить  хвилю,  й  той,  що  вічно  ловить  ґав,
і  той,  що  докульгав,  кого  не  злапав  хижий  грець,
в  мить  істини  почують  десь  за  спиною  "гав-гав"!  –
То  вірний  друг  на  жертву  зачекався,  твій  пес  Дець.

Отож,  коли  прокотиться  потилицею  лід
і  в  тиші  пролуна  занепокоєне  "ти  здєсь?",
за  карк  тебе  смикне,  віддухопеливши  як  слід,
помітивши  завчасно  територію,  пес  Дець.

©  Сашко  Обрій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835959
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 19.05.2019


Іван Блиндюк

Інші зможуть, що ти не зміг…

Інші  зможуть,  що  ти  не  зміг.
Скажуть  те,  чого  ти  не  сказав.
Пройдуть  там,  де  ти  збився  з  ніг.
Проб’ють  мур,  що  тебе  зламав.

На  вершинах,  що  ти  не  скорив,
Чийсь  чужий  майорітиме  стяг.
Обігне  хтось  крутий  обрив  
Там,  де  ти  не  здолав  свій  страх.

Тож  гартуйся,  кріпись,  терпи
І  тримай  в  голові  одне:
Руки  хай  опускаються  в  них;
Ти  –  це  той,  хто  всього  досягне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835774
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 16.05.2019


Анна Януш

Дівчинка

Дівчинко  з  синьою  стрічкою,
З  волошками  у  руках  і  з  маками
...  а  скільки  ночей  над  свічкою
Судилось  тобі  проплакати...

Дівчинко...  волосся  розплетене
Любов  у  тобі  не  розтрачена...
...  химерою  будеш  обпечена!
Тією  ж  любов'ю  страчена!

А  поки,  дитино,  за  обрієм
Пірнай  у  щасливе  літо,
Вір  в  те,  що  бувають  добрими
І  люди...  І  первоцвіти...

Вір  в  казку,  стрибай  по  калюжі,
У  травах  вдихай  запах  м'яти
...  ти  сильною  станеш  ...дуже
І  тінню  чужої  кімнати...

Дівчинко,  з  маревом  граєшся,
Мрієш  про  небо,  малюєш
Не  знаєш  як  серце  крається
Не  знаєш,  а  ще  відчуєш...

...дитина  в  відлунні  космічному...
Вже  стала  старою  і  сивою...
А  чи  хоч  торкнулась  до  вічного
Душою  ще  юно-красивою  ?!

травень  2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835659
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Світла(Світлана Імашева)

УКРАЇНСЬКИМ ЖІНКАМ ПРИСВЯЧУЮ

************************
У  пахучому  ґроні  вишневого  цвіту  -

Таїна  твоя  вічна  й  краса,

А  рясні  вишеньки  -  твої  дрібнії  діти:

Дарували  ж  любов  небеса...

Жінко,  вишне  квітуча,  стоїш  між  громами  -

Чи  сльозами  умита,  дощем?..

Але  мусиш  стояти  -  роками,  віками,

Підпирати  надію  плечем...

Все  чекаєш,  чекаєш  -  чи  сина,  чи  мужа  -

Небо  скресло  -  здригається  вись...

Ти  молитися  мусиш  і  вірити  мусиш  -

Помолися  ж  за  них,  помолись...

Хай  же  спокій  тобі  подарує  Всевишній

За  дітей,  за  онуків  -  за  рід...

Ти  квітуй-процвітай,  україночко-вишне,

Хай  примножиться  цвіт  твій  і  плід.

Щоб  у  цьому  земному  безумному  раї,

Де  громи  задвигтіли  ізнов,

Ні  на  мить  тебе  не  покидали

Твої  Віра,  Надія,  Любов...
************************************************

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828159
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 07.03.2019