hash: Вибране

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2018


Ольга Калина

Сиві тумани

Ці  сиві  тумани  лягали  на  поле,
А  в  мороці  з  жаху  заклякла  земля.  
І  танки  розбиті  кричали  ще  болем.
Нічого  не  видно  -  дим  поле  встеля.

На  полі  хлопчина  -    один,  що  вцілілий.
Він  зопалу  встигнув  у  бік  відповзти  -
Кривава  стежина  і  погляд  змарнілий,
Вуста  обгорілі  шепочуть:  "  Прости.

Пробач  ти,  матусю,  що  не  повернуся,
Бо  я  помираю  в  донецькім  степу.
Тобі  обіцяв,  що  від  куль  вбережуся,  
Та  тільки  не  вийшло  -  за  це  ти  прости."

Ці  сиві  тумани  із  димом  змішались,
Дбайливо  прикрили  солдата-бійця.
Холодні  повіки  його  закривались,
А  смерть  вже  стояла,  чекала  кінця.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791124
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 10.05.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2018


Ганна Верес

Кохання – що це?

Кохання    –    що    це?    Гріх?
Чи    Бога    нагорода?
Це    безтурботний    сміх,
А    чи    прокляття    роду?
Яке    воно    на    смак:
Гірке,    а    чи    солодке?
З    деталями    всіма,
Шкода,    коли    коротке.
Коли    радіє    світ
І    серця    два    співають.
Притулишся    до    віт,    –
Здається,    оживають…
І    блиск    обох    очей
Несила    пояснити,
І    небо    їм    рече
Стосунки    ці    зміцнити.
Тоді    кохання    –    рай
Для    неї    і    для    нього,
Радіє    навіть    гай
З    кохання    неземного!
Коли    ж    серця    мовчать.
Не    кличуть    до    єднання,
Нема    вогню    в      очах…
О    ні!    То    –    не    кохання.
І    присмак    гіркоти
Наповнить    щедро    душу.
Як    не    хотів    би    ти    –
Кохать    себе    не    змушуй:
Не    знайдено    оков
Для    вільного    кохання,
Не    встереже    закон,
Як    почуття    зникає…

Ганна  Верес  (Демиденко).
3.01.2013.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784483
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 26.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2018


Наталі Рибальська

ВОЛШЕБНАЯ ТАБЛЕТКА

Ах,  где  бы  взять  волшебную  таблетку,
Чтоб  к  ночи  выпил,  и  к  утру  здоров,
И  чтоб  без  медсестер,  без  докторов…
Чтобы  скакать  как  воробей  на  ветке,

Без  страха  оступиться  и  упасть…
Чтоб  сам  себе  волшебник,  друг  и  власть…
Уметь  найти  ответы  на  вопросы,
Чтоб  сам  себе  поэт  или  философ.

И  предсказатель,  и  вершитель  судеб…
Ну  да,  ну  да…  
Будильник  снова  будит,
Труба  зовёт,  скрипят  спина,  суставы…
Проснёшься  и  угрюмый,  и  усталый,

Но,  через  силу,  утру  улыбнувшись,
Пойдешь  по  жизни  капельку  согнувшись
Под  бременем  забот,  традиций,  лет…
А,  в  общем,  всё  прекрасно!
Всем  привет!

19.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783184
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Ольга Калина

Чомусь не пишеться мені

Губецькому  Андрію  присвячую:

Чомусь  не  пишеться  мені  -
Немає  слова.
Чомусь  так  важко  на  душі  -
Якась  тривога.  

Заходжу  знову  на  Фейсбук
В  твою  сторінку
І  чую  опускання  рук  -  
Стає  так  гірко.  

Дивлюсь  поради  для  бійців:
Як  вижить  треба,
Як  оминути  снайперів  -
То  є  потреба.  

Поранених  спасати  як,  
На  полі  бою.
На  серці  вже  стає  ніяк  
І  рани  гою.  

Надію  маю  я  в  душі,
Що  ти  спасешся.
Про  брата  пишу  я  вірші  -
Вже  не  вернеться.

Перед  тобою  брат  пішов
Нас  захищати,
Але    назад  вже  не  прийшов  -
Дарма  чекати.  

Загинув  брат  твій  у  АТО
І  став  Героєм.
Хоч  жить  хотів,  поліг  проте
На  полі  бою.

Тепер  вже  ти  туди  пішов
І  серце  плаче.
О,  хоч  би  ти  живим  прийшов,
Бо  як  інакше?!

О,  дай  же,  Боже,  сили  нам
Це  все  терпіти
І  розуму  тим  ворогам  -
В  них  також  діти.  

Скажіть:  коли  до  них  дійде  -
Війна  –  погано.  
Їм  бумерангом  хай  верне  
Розплату  гарну.  

Вже  віділлються  їм  усім
Ці  наші  сльози.
Хай  будуть  живі  всі  бійці
Й  мине  загроза.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783037
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 19.03.2018


Ніна Незламна

Три ім`я на " О"


   Осінній  вечір  ….  Сіра  пелена  -  немов  туман,    в  небі  сховала  зорі.    Листя  багрове,  жовте,  ледь  зелене,  потріпане    і  на  пів  сухе  крутиться  під  дійством  вітру.  Часом  підлітає  наче  в  танці,    чи  скрутиться  клубком,        чи  по  одинці    все  ж    припадає  до  землі,  знаходить  спокій.
     Ото  так  і  життя,  думав  Олег,  вкотре  уважно    придивлявся  до  дороги.  Та,  щось  у  мене  ніяк  не  виходить  зі  спокоєм.  Весь  час  в  напрузі,  така  професія...  
   Прохолодний  вітер  віяв  у  вікно,  то  злегка,    то  сильніше,  розвіював  пасму  волосся,    ніжив  його.  Трамвай  набирав  швидкість,згодом  знову  гальмував,  перед  кожною  зупинкоюг  попереджав  пасажирів    -    оголошує  назву.  Уважно  придивлявся  в  дзеркало,  чи  можна  зачинити  двері.
         В  місті  –  ліхтарі  по  алеях….  Освітлення  достатнє,  видно,  як    кудись  поспішають  люди.  Часом  всміхнеться,  як  побачить,  що  цілуються  пари.  І  знову  вся  увага  на  дорогу  і  в  салон.    Два  роки  їздить  одним  маршрутом,  людей  багато,  але  постійних  пасажирівта  знає,  особливо  ввечері,  коли    робить  останнє  коло.
 Ніколи  не  думав,  що  прийдеться  переїхати  з  Сімферополя  в  Вінницю.  Події  на  Майдані  змусили  це  зробити,  не  зміг    змінити  погляд    до  своєї  країни.  Він  іще  зі  школи  нею  жив,  так  любить    Україну,  читав  твори  Шевченка,  Лесі  Українки.  Особливо  любив    читати  книги  -      історичні,  воєнної    тематики.
 Він  виріс  с  біля  моря……    На  жаль  ,  коли  йому  було    п`ять  років  їх  покинув  батько.  Переїхали  в  Ялту,  відтоді  наче  й  не  було  в  хлопця  батька,  навіть  не  присилав  аліменти.
         З  мамою  в  місті,  з  бабусею  та  дідусем  -    в  приморському  селі  пройшло  дитинство.  Коли    був    молодшим,  з  дідом    на  човні    виходив  в  море  порибалити.  Закінчував  школу,    поховали  дідуся.  Більше  часу  вділяв  бабусі,  був  помічником  ,  вона  жила  в  приватному  будинку,  біля  нього  завжди  треба  чоловічої  руки.  
     Після  школи  Олег    вивчився  на  водія.  Кілька  місяців  возив  товари  в  магазини,  згодом  мав  дозвіл  на  перевезення  пасажирів.    На  кожні  вихідні    в  бабусі,  в  курортний  сезон  навіть  прямо  від  неї    їздив  на  роботу.  Бабуся  на  той  час    брала  на  квартиру  відпочивальників.  Хлопця    тягнуло  до  компанії.    Молоді  дівчата,  хлопці,  магнітофон,  музика  і  все  це    біля  моря,  це  був  суцільний  кайф.    Присяде  на  пісок,  задивиться  на  море,  а  хвилі  піняться,  стеляться,  одна  на  одну,  в  полон  забирає  одна  іншу.  Відразу  наче,  якийсь  біс  вселявся  в  тіло,  здавалося  перевернув  би  гори.  Інколи    таке  було,  що  дівчата  самі  запрошували  в  кімнату..  Молодий,    в  жилах  кров  кипіла,  відчував  себе  жеребцем,  але  спокусам    не  піддавався.  Правда,    до  тієї  пори,    поки  не  зустрів  двох  подружок.  Ох  і  засліпила  очі  Оксана,  думав  здуріє,  згадував,  як  воно  буває  вперше,  коли  горить  в  душі  вогонь  і  не  можеш  зупинитися.  Часом  вийде  надвір  хіть    остудити,  а    море  штормить,  вітер    б`є  в  обличчя,  розвіє  довге  волосся,  хотілося  завити  вовком.    Дівчат  було,  що  сказати,  гріхів,  як  вже  пізніше  думав  -  мав  занадто  багато..  
 Можливо  тому  й  не  одружився  до  цієї  пори.  То  на  заваді  друзі,  не  хотів  дорогу  переходити,    то  його  не  хотіли.  Здавалося,  хлопець  з  виду  не  поганий,  білявий,  з  синіми  очима.  Високий  на  зріст,  «міцненький  горішок»,  так    його  називала  бабуся.  Та  невдовзі,  залишила    їх.    Бідкався  хлопець,  дуже  любив  її.    Одна  біда  кажуть  не  ходить,  в  армію  не  взяли,  захворіла  мама.    Через  два  роки  її    не  стало,  здолав  рак.  Йому  тобі  минуло  двадцять  два  роки.
     Дві  тисячі  чотирнадцятий  рік  війде  в  історію.  Майдан,    розмови,  що  Росія  прийде  на  допомогу  кримчанам.    Не  розгубився,  не  вагаючись    продав  бабусин  будинок.  Продав  квартиру,переїхав  в    Вінницю.  Чому    в  це  місто  і  сам  не  знав,  він,  якось  одного  разу,    їздив  з  другом  по  роботі,  в  гості  до  його  бабусі.  Місто  сподобалося,  красиве,  привабливе.    Протікає  річка  Буг,    любив  бродити  по  берегу,  насолоджуватися  виблискуванням  води  -любив  пейзажі,  особливо  з  плакучими  вербами.
 Усе    вдалося  зробити  все  швидко.  В  міській  раді  запропонували  роботу    в  автопарку,  водієм  трамваю.  В  гуртожитку    дали  кімнату.  Навіть  був  трохи  спантеличений,  це  ж  треба,  без  проблем,  тільки,  погляди  в  його  сторону  і  де  хто  дивувався,  що  виїхав  з  Криму.  Згодом  зрозумів,    вірне  рішення,  адже  Крим  окупувала  Росія.  В  гуртожитку  довго  не  затримався,  компанії,  веселощі,  вже  не  для  нього.  По  відношенню  до  жінок,  чи  охолов,  чи  переїзд    зупинив  його.  Не  пройшло  і  чотирьох  місяців  купив  двокімнатну  квартиру,  життя  потекло  спокійним,  звичним  руслом.
                 Пізній  вечір…  Він  вкотре,  за  звичаєм,  зазирнув  у  салон,  всього  чотири  пасажири.  Обнявшись,сиділа  молода  пара,    хлопець  всміхався  до  дівчини,  про  щось  емоційно  розповідав.  І  чоловік,  років  п`ятидесяти,  який  мав  на  наступній  зупинці  зійти.  Він  його  добре  пам`ятає,  часто  возить.  Неподалік  від  них,  з  букетом  червоних  троянд,  сиділа  жінка.
О,  як  багато  квітів  й  без  мужчини,  цікаво…  та    таке  буває-    подумав.  Останній  поворот,    далі  -  по  прямій.  Раптово  засвітив  в  очі  автомобіль,  відразу  загальмував,  в  метрах  п`яти  на  колії  стояли  два  автомобілі,  декілька  чоловік  розмахували  руками  .  Ось  так  тепер  треба  чекати,  коли  приїде  ГАЇ  -  подумав,  вже  почув  сирену.
Олег  попередив  пасажирів,  що  треба  трохи  зачекати,  адже  побитих  авто  не  було,  тож  все  мало    владнатись  швидко.
       Його  магнітом  тягнуло  подивитися  на  жінку  з  квітами.    Стоп,  зупинив  себе,  адже  я  її  десь  бачив.  Де?  Коли?  Очі,  ці  очі    і    волосся  каштанового  кольору,  щось  знайоме,  впевнився  він,  знову  дивився  на  неї.  Невже  це  Оксана?    Очі  забігали,  немов    шукали  порятунку,  відчув    під  серцем  холод.  Та  ні,  це  напевно  жінка  дуже  схожа  на  неї.  Не  пригадаю  звідки  вона  була.  Ото  дурість,  молодість  все  було  по  барабану.  Пригадав  той  випадок,  як    у  бабусі,  відпочивали  дві  подруги.  Як  Оксана  умовляла  його,  просила,  щоб  не  чіпав,  щоб  пожалів  -  пошкодує  потім.  А  він  тоді    від  поцілунків  наче  оп`янів,    домігся  її.  Вона  ж  наступного  дня  виїхала,  поїхала  раніше.  Запекло  в  грудях,  кинуло  в  жар  -  правду  говорила.
Сигнал  автомобіля  відволік  від    спогадів.  Колію  звільнили,  заметушився,  поїхав.    На  зупинці  вийшов    чоловік  й  дівчина  з  хлопцем.  
То  це  вона,  чи  не  вона  ?  Вкотре  запитував  себе  Олег,  чомусь  не  наважився  знову  подивитись,  немов  боявся.  Але  ж  така    ж  гарна,  може  й  не  вона  .  А    якщо,  познайомитися,  саме  кінець  зміни,  запропонувати  провести    додому.З  квітами  і  сама  -  цікаво…
     Оксана    працювала  в  банку,  після  роботи    накрила  святковий  стіл,  адже  в  неї  сьогодні  день  народження.    Дуже  рідко  їздила  трамваєм  додому,  то  друзі  підвозили  автівкою,  то  співробітники,  інколи  на  маршрутному  таксі.  Після  шампанського  боліла  голова,  вирішила    чим  довше  добереться  додому,  тим  краще.  Вдома  на  неї  чекала  донька,  цей  подарунок  долі  в  молоді    роки,  що  змінив  її  все  життя.
         Після  того,як  Оксана  поїхала,  зрозуміла  -  вагітна.  Подружка  радила,  щоб  дала  знати  йому    та    батьки  хоча  й  сварилися,  але  згодом  змирилися,  були  проти  цього.  Батьки  інтелігентні  люди,  обоє  викладали  в  університеті.  Щоб  менше  було  розмов  по  під`їзду,  відразу  в  іншому  мікрорайоні  купили  їй    двокімнатну  квартиру.  Оксана  вирішила,  що  це  на  краще,  адже  батьки  дали  їй  шанс  самій  вирішити,  як  жити  далі.  Від  батьків    мала  фінансову  підтримку,  вони  окрім  роботи  займалися  репетиторством,  давали  уроки  англійської  мови.
Дівчинка  народилася  вчасно,  Оксана  дала  їй  ім`я  –  Оля.  Ввирішила  хай  буде  три    ім`я  на  «О».  Можливо  колись  пробачить  Олега,  дасть  знати,  що  в  нього  є  донька.  Маленька  народилася  темненькою  та  з  часом  волосся  почало  світлішати,  оченята  сині,  красиві.  Помітно  підростала,  все  більше  ставала  схожа  на  Олега.
             Оліі  було  три  роки,  коли  Оксана  отримала  диплом,  вона  навчалася  на  заочному  відділені  Вінницького    торгівельно  -  економічного  коледжу.  Відразу  пішла  на  роботу  -  в  банк,  а  доню  водила  в  садочок.
На  роботі  колектив    в  основному  жіночий,  подружка  ,з  якою  відпочивали  на  морі,  виїхала    в  Київ.  За  особисте  життя  забувала,  вільний  час  від  роботи,  приділяла  доньці.    Батьки  онучку  не  бавили,  інколи  раз  чи  два  рази  на  місяць  приїдуть  автівкою,  на  якусь  годину  -  дві,  провідають  і  все.  Жалілися,  що  не  витримують  капризування  онучки,  хоча  Оксана  не  вважала  дівчинку  вередливою,  хіба    коли  захворіє.
           Не  встигла  оглянутися,  як  доня  так  швидко  виросла,    на  обличчі  від  неї    успадкувала    красиву  форму  губ,    все  останнє  -  від  Олега.
Батьки  інколи  запитували  її,  чи  не  написала  листа  батькові  дитини  та  вона  тільки  хитала  головою.  А  в  самої  щеміло  під  серцем,  відчуття  образи,  ще    не  пройшло.  А  донька  підростала…….
         Надворі    зима…    Напередодні  Нового  року,  Оля  сама    наряджала  ялинку.  Вона    навчалася  в  сьомому  класі,  весело  розповідала  мамі,  що  в  школі  має  бути    новорічний  вечір  та  про    цікаві  конкурси,  які  готують  діти.  Оксана    прийшла  з  роботи,  за  цілий  день  роботи  з  клієнтами  в  голові,  аж  шуміло.  Обіперлася  на  підвіконня,    задивлялася  в  засніжене,    вечірнє  місто.  Повішані  ліхтарі  на  стовпах,    гойдалися  від  вітру,  то  світили  на  більшу  частину  тротуару,  то  на  меншу.  Сніг  -  то  іскрився,  то  знову  пропадав  в  пітьмі,  наче  заколисував.    Смуток  запав  на  душі  -    ось  вже  який  Новий  рік,  а  вона  одна.    Донечка  розцвіла,  як  квіточка,  мабуть  вже  хлопці  задивляються»  -  навіяло  в  думках.  Оля  підійшла,  обійняла  за  плечі,  
-Мамо,  а  хто  мій  тато?  Я  вже  майже  виросла  розкажи  мені,  що  в  дитинстві  розповідала,  то  напевно    байки  ,  що  поїхав  на  заробітки….
Вона  приторкнулася  устами  до  щоки,  поцілувала,
-Мамо,  я  все  зрозумію,  гадаю  маю  право  знати.  
Двома  руками  взяла  за  плечі,  повернула    до  себе…    В  Оксани  сум  в  очах  на  віях  тремтіли  сльози.  Оля  притулилася  до  неї,
-Тобі  боляче,  тоді  може  іншим  разом,  якось….
-Ні  –  ні,  давай  сядемо.
   Після  розповіді,  Оля,  дивлячись  в  очі  запитала,
-Мамо,  а  ти  його  кохала?  
-Тоді    -  іще  сама  цього  не  знала,  а,  коли    народилася  ти,  ще  так  схожа  на  нього,  з  роками  зрозуміла,  що  то  було  кохання.  Чи  я  помилилася,  чи    доля  так    все  повернула    в  моєму  житті.  Не  наважилася  йому  написати  про  тебе.  Ти  вибач,  мабуть    я  поступила  –  неправильно,    не  знаю  чому    довго  тримала  образу.  
           Час  летів…    Донька  підросла,  до  цього  питання  не  поверталися,  адже    Крим  окупувала  Росія.
               Трамвай      під`їжджав  до  останньої  зупинки…      Олег  здалеку  побачив  напарника  -    Миколу,  який  мав  завтра  вийти  на  маршрут.    Тішився  думкою-  от  добре,  він  зможе  трамвай  завезти  в  депо,  а  я    наважуся    познайомитися.    Тим  паче  на  зупинці  більше  нікого  немає.
-Ви  останній  пасажир  і    більше  ніде  нікого…  Може  я    допоможу  вам,  такий  великий    букет  іще  й  пакет.,  Напарник  поїде  в  депо,  а  я  вже  вільний.
                     Вона  зніяковіла  та  все  ж  вирішила  прийняти  пропозицію.  Хоча    в  салоні  не  дуже  світло  та  Олег  помітив,  як  вона  почервоніла.
   Він  взяв  пакет,  вона  йшла  за  ним.  Як  годиться  джентльмену,  допоміг  вийти  з  трамваю.  Вона  подала  руку,    відразу  опустила  очі,  напевно  від  його  погляду  її  кинуло  в  жар.  Освітлення  на  зупинці  погане  та  він  зрозумів,  що  це  вона.  Йшли  мовчки,  він  тішився,  що    не  відмовила  в  його  послузі.  Біля    п`ятиповерхового  будинку,  вона  притишила  ходу.    А  він,    як  хлопчисько,  не  наважився,  щось  сказати,    чи    запитати.    Від  хвилювання  гупало  серце,  здавалося  ось  -  ось  вискочить.    Ні,  вона  мене  не  впізнала  -    зробив  висновки,  адже  скрізь  напівтемрява.  Треба  зробити  так,  щоб  потрапити  під  гарне  освітлювання,  щоб  нарешті  подивилася  на  мене,  а  не  опускала  голову  й  не  ховала  очі.  Сумні  думки  невизначеності  копошилися  в  голові,  як  зробити  краще,  що  буде  далі?    Хоч    осінній  вечір  і  прохолодний  та  йому  здавалося,  що  він  щойно  виліз  з  лазні.
-О!  Я  вже  прийшла…  Дуже  дякую,  мій  другий  під`їзд,….  Далі    я    вже  сама.
-  Та  ні,  що  ви!  Ваші  квіти  не  витримають,  шкода  таку  красу  зламати.  Чи  в  вас  чоловік  ревнивий,  що  боїтеся,  щоб  я  до  квартири  провів?  –    запитав  з  опалу.
-Ну  гаразд,  в  мене  третій  поверх,  гадаю  вас    ненадовго    затримаю,
-  погодилася  Оксана,  поправляла  квіти.
     Вона  перша    зайшла  в  під`їзд,  не  озираючись,  швидко  підіймалась  по  сходах.  Під`їзд  добре  освітлений,  пахло  свіжою  фарбою.    Зверху    розмовляли,  то  голос    хлопця,  то  дівчини,    сміх.  Підходячи  до  третього  поверху  Оксана  пізнала  голос  доньки,  зупинилася,  не  знала,  що  робити,  чи  йти  вперед,  чи  подякувати    й    попрощатися.  
 -Щось  не  так?  
Оля  перша    помітила  маму  на  сходах,  поруч  з  нею  стояв  юнак.  Дівчина  не  розгубилася,
-О  мамо!    Ти  не  одна!  Нарешті….  Бачу  і  подарунки  відразу  принесли.
І    до  хлопця,
-Ти,  Сергію,  вже  йди,  завтра  в  школі  зустрінемося.  
Хлопець  привітався    прошмигнув  мимо  них  і,  як  півень,    через    дві  сходинки  поскакав  донизу.
Олег  був  в  шоці,  наче  закам`янів,  ноги  не  слухалися,    не  зводив  очей  з    дівчини.  Невже  це  донька?  Кров  прихлинула  до  обличчя.  Не  озираючись  Оксана  попрямувала  до  дверей.  А  він    чекав,  що  ж  буде  далі?    
Усміхаючись,    донька  відчинила  двері,  
-Ну  запрошуй  гостя,  в  мене  все  готово  будемо  святкувати.
Оксанин  погляд    пронизав  доньку  з  ніг  до  голови.  Не  очікувала    від  неї  такої  витівки,  розгублено    подивилася  на  Олега.  Їх  погляди  зустрілися,  вона  зблідніла,  ледь  не  впустила  квіти,  все  ж  сказала,
-Заходь  Олеже,  навіть  не  могла  подумати,  що  це    ти  міг  бути.Ти  трохи  змінився,  але  ж  скрізь  напівтемрява,    відразу  не  впізнала.
Оля  підопила    квіти,  крутнула  головою,    про  себе,-  «Оце  дивина,  татусь  знайшовся».
   В  небі  моргав  мінливий  місяць,      де-не-де  виднілися  зорі….  Прохолода  освіжила  Олега,  коли  вийшов  з  під`їзду.    Дві  години  розмов  -пролетіли  швидко.  Спочатку  годину  тет  –  а  -  тет,    потім  разом,  майже  мовчки,  пили  чай.    Для  дівчини,  в  її  віці,  це  було  сюрпризом,  щоб  так,  зустрілися  майже  рідні  люди.    Спочатку  вона  сиділа  в  своїй  кімнаті,  дала  час  побути  їм  наодинці,    розуміла,  мама  йому  вибачить,  напевно  тому,  що  сама  так  хотіла.    Заспокоювала  себе,  якби  мав  сім`ю,  то  не  прийшов  би  і  де  вони  зустрілися?
   Він,    в  гарному  настрої,  задер  голову  догори,  подивився  на    балкон.Оксана  і    донька  проводжали  поглядом.  
-  Доню,  все  буде  добре,    він  завтра  прийде,  взяв  номер  телефона,  подзвонить,  скаже  в  який  час.
-Мамо,  гадаю  не  буде  хлопчиськом,  побачення,    поцілунки…  Буде  з  нами  жити?  Чи  в  нього  є  сім`я?
-Ні  сонечко,    його  сім`я  це  ми.  Тож  тепер  маєш  батька.
Легенький  вітер  розвівав    волосся,    йому  здавалося  летить  на  крилах.
 Все  думки-    от  доля  ….  Пригадав,  як  Оксана  розповідала  про  імена.  Це  ж  треба  три  «О»  -  тепер  сім`я!  Душа  раділа,  що  вогонь  кохання,  ще  жеврів,  не  згасав  стільки  років,  надіявся,  що  знову  розгориться  полум`ям  кохання.
                                                                                                                                                                                                     Грудень  2017р


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769544
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 15.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2018


Ольга Калина

Чекаю

Сказав  тебе  чекати  навесні,
З  війни  прийдеш  -  з  тієї,  що  на  Сході.
Я  протоптала  стежку,  бо  мені
В  домівці  не  сидиться  вже  відтоді.  

Щодня  виходжу  на  широкий  шлях,
Стою  дивлюся:  там  за  горизонтом
Ще  сніг  не  весь  розтанув  на  полях.
А,  може,  ти  ідеш  за  поворотом.  

Ось  березень  постукав  у  вікно.
Шпаки  додому  з  вирію  вертають.  
Весна,  як  в  чорно-білому  кіно,
З  новин  військових  пазли  все  складає.  

Коли  ж  тебе  чекати  вже  мені?
Весна  прийшла  і  стукає  у  двері.  
Коли  земля  не  буде  у  вогні?  
Коли  ж  підуть  від  нас  ці  дні  химерні?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781824
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 13.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2018


Ольга Калина

Показався зелений барвінок

Показався  зелений  барвінок
Під  кущем  голубого  бузку.
Тут  росте,  бо  так  любить  затінок,
Між  цих  квітів  собі  в  холодку.  

Посадила  його  ще  матуся
Так  давно  у  своїм  квітнику.
Вишивати  барвінок  навчуся,
Як  вона  на  моїм  рушнику.  

Вишивала  на  щастя,  на  долю
І  в  дорогу  далеку  дала.
Щоб  свій  край  я  любила  до  болю
І  стежину  назад    віднайшла.    

Я  так  довго  по  світу  блукала
І  додому  верталась  не  раз.
Слід  матусі  своєї  шукала,
Та  лиш  смуток  стрічає  щораз.  

Потемніли  в  хатині  віконця,
Вже  матусі  немає  тепер,
Лиш  барвінок  всміхається  сонцю
Та  ще  вітер  сльозинку  утер.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781206
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 12.03.2018


Ольга Калина

Іванка ( Онегінська строфа)

Іванка  -  дівчинка  гарненька,
Родилась  у  своїм  селі;
Була  коса  в  неї  довгенька  
І  «чолка»  вилась  на  чолі,
А  очі  в  неї  -  дві  жаринки,
Як  у  красуні  із  картинки,
А  ще  рум'янець  на  щоці
Й  звабливі  ямки  на  лиці;
Мала  привітну,  щиру  вдачу,
Тож  всі  сусіди  навкруги
Підхвалювали  як  могли.  
Була  дбайлива,    не  ледача.
Батькам  завжди  допомагала,
Тож  шану  ще  з  дитинства  мала.  

Ходила  дівчина  до  школи,
Навчалась  добре  у  свій  час.
Батьки  раділи,  як  ніколи.
Вона  ж  їх  тішила  щораз.
Була  красунею  у  класі
І  там  сподобалася  Васі.
Недавно  в  школу  він  прийшов,
Бо  в  тітки  прихисток  знайшов.
Коли  померла  в  нього  мама,
Батько  до  нього  збайдужів
Й  залишив  хлопець  рідній  дім.
В  душі  сховав  сімейну  драму
І  не  казав  про  те  нікому,
Та  мріяв:  вернеться  додому.  

Коли  побачив  він  Іванку,  
Я  кажуть,  встояти  не  зміг,
Із  вечора  аж  до  світанку
Отакби  біг  за  нею  й  біг.
У  школі  навіть  не  відходив
І  на  перерві,  десь  на  сходах,  
Все  біля  неї  він  крутивсь,
Як  дзиґа  та  навкруг  вертівсь.
Найперше  то  було  кохання.
Таке  прекрасне  почуття
Перевернуло  все  життя.
І  ці  побачення,  зітхання  -
Хотілось  квіти  дарувати,
Хотілось  жити  і  кохати.










: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781764
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


Ярослав Ланьо

ЗІЗНАТИСЬ ЇЙ

Признатись  їй,  що  я  люблю?  
Вона  ж  не  прийме  це  зізнання...
Це  знов  підніме  на  війну,
Безглузді  спроби  порівняння.

Пустити  кров  з  гарячих  вен
І  окропити  грішну  землю?  
Зібрати  сенс  любовних  тем
У  пристрасно-жагучу  тему?

В  жертовних  чашах  для  богів,
Ягням,  кохання  підкупити?  
Чи  диво  -  стравами  з  країн,
Смак  Афродіти  задобрити?

Слова  зі  серця  на  скрижаль,
Зізнатись  їй  в  палкім  коханні?
Думки  заковувати  в  сталь…
Чи  вкотре  пристрасть  на  аркані?

Не  опалити  ніжних  губ,
У  снах,  що  вирвались  на  волю…
Не  доторкнутись  її  рук,
Своєю  грубою  рукою?

Завмре  її  тендітний  перст,
У  розкуйовдженім  волоссі,
Твоє  кохання,  це  твій  хрест-
Триклята  фраза  в  стоголоссі:

Твоє  зізнання  лиш  твій  біль,
Мовчи…Люби…Страждай  і  далі,
Й  жени  думки  ці  звідусіль,
Спали  несписані  скрижалі!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781733
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2018


Олександр Мачула

А сніг іде


А  сніг  іде,  а  сніг  іде…
Сховалось  сонечко  руде
в  зимовій  сірій  куряві.
Весна-панянка  де?

А  сніг  іде,  все  сніг  іде…
Він  за  собою  знов  веде
вітри,  морози,  заметіль
й  докупи  їх  пряде.

Сплітає  у  холодні  дні,
сухі,  безрадісні,  сумні.
Морозить  душу  й  почуття,
на  серце  впав  мені…

Де  ж  забарилася  весна?
Мо  заблукала  десь  вона…
Чи  може  закрива  її
сніжинок  пелена.

А  сніг  іде,  все  сніг  іде…
Де  ділось  сонечко  руде?
Чому  на  серці  заметіль?
Весна-красуня  де?..

02.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779834
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2018


Стах Розсоха

Розкажи історію свою

[color="#7db59f"][b]Розкажи  історію  свою
Про  пророків,  що  не  визнають,
І  волхвів,  що  бачили  зорю,
Але  так  і  не  зібрались  в  путь.

Про  неопалиму  купину,
Одкровень  з  якої  не  почув.
І  про  вихід  з  рабства,  як  зі  сну,
У  якому  б  місці  ти  не  був.

Про  жертовні  ризи  вівтарю
У  крові,  як  древній  палімпсест.
Розкажи  історію  свою  -
Як  підняв  на  плечі  свої  хрест.

Як  закликав  древнього  Іллю
Провісти́ти.  І  на  цьому  тлі
Розкажи  історію  свою,
Коли  теми  вичерпано  всі.
[/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778066
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018


Леонід Луговий

Оленята

Був  ранок,  і  сонце  на  лапи  ялин
Накинуло  вже  позолоту.
Брели  з  оленихою,  схожі  в  один,
Двійнятка  по  краю  болота.

Старанно  по  сліду,  тримаючись  в  ряд,
В  траві  обережно  ступали,
І  в  променях  очі  в  смішних  оленят
І  носики  чорні  блищали.

Здавалось  все  мирним,  і  тиша  була
У  світі  тваринних  ідилій,
Та  з  блиском  сталевим  зіниця  ствола
Вже  хижо  дивилась  на  цілі.

Здригнулись  ялини,  і  грубо  свинець
Звершив  свою  чорну  роботу.
І  з  жахом  малята,  одні,  навпростець
Пустилися  в  ліс  по  болоту.

Далеко  в  гущаві,  в  дрімучих  кущах
Спинились  і  впали  безсилі.
І  розпач  в  великих,  блискучих  очах
Застиг  у  звіряток  змарнілих.

Був  ранок  і  вечір  вчетверте  підряд  -
Ще  відчай  відступить  не  скоро,
А  двійко  голодних,  сумних  оленят
Бредуть  спотикаючись  бором.

Їх  ночі  морозили  холодом  зір,
Лякали  в  грозу  блискавиці.
І  знову  жахливий,  стріляючий  звір
Десь  поряд  палив  із  рушниці.

Над  ними  у  кронах  кричала  сова  -
Ховались  від  неї  плямисті...
Тривожно  дубина  шумить  вікова,
На  вітрі  наспівує  листям.

А  двійня  крадеться,  іде  з  укриття
На  луг  з  запашною  травою.
Несуть  оленята  над  смертю  життя
На  ніжках  тоненьких  з  собою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 05.02.2018


Harry Nokkard

Параллельные миры

   Параллельные  миры

Так  давно  уже  копья  ломаем,
что  порою  берет  даже  страх,
спорим,  ищем  и  даже  мечтаем,
о  других  параллельных  мирах.
А  ведь  это    игра  подсознания,
и  нет  правил  у  этой  игры.
Почему  же  зовут  нас  и  манят,
параллельные  эти  миры?
Как  миры,  где  мы  были  когда-то,
и  куда  возвратимся  опять,
но  еще  не  назначена  дата,
еще  многое  нужно  познать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773606
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 05.02.2018


Ніна Незламна

Плаче Україна / пісня/

Плине    журба  по  країні
Війна  розпочалась
Змовкли  пісні  солов*їні
Земля..  Аж  здригалась  .
Казав  козак  дівчиноньці
Чекай  не  згублюся
Хоч  буду  в  чужій  сторонці
Живим  повернуся  
2
Вітер  віє  по  долині
Калина  схилилась
Течуть  сльози  та  й  полинні
Дівчина  молилась
Ой,  не  плач,  моє  серденько
Скоро    повернуся
Усміхнись  мені  миленько
Прийду,  одружуся    
3
Буркотіла  громовиця
Блискавка  світилась
Вмила  личко  ця  водиця
Дівчина  журилась
Пройшов  рік,  другий  минає
Стоїть  на  порозі
Все  любого  виглядає
Чи  йде  по  дорозі
4
Місяць  хмари  затуляли
Вітер  розгулявся
Її  друга  поховали
В  полі,  там  зостався
Темна  ніч  дорогу  вкрила
Тихо  шепотіла
Ой,  якби  ж  то  мала  крила
Туди  б  полетіла
5
Тож  скажи  мені  коханий
Як,  та  й  не  любити
І  без  тебе  мій  єдиний
Я  -    не  хочу  жити
Скам`яніли  тіла  в  полі
До  землі  сховались
Розгубилися  десь  долі
До  зірок  подались
6
Плине  журба  по  країні
Плаче  Україна
Змовкли  пісні  солов`їні
Нема  доньки  й  сина
Плине  журба  по  країні
             Плаче  Україна
                           Змовкли  пісні  солов`їні
                                         Нема  доньки  й  сина…
                                                                                                     05.02.2018р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775227
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Вітер Ночі

І перший сніг…

І  перший  сніг,  як  перший  поцілунок,
І  перша  зустріч  снігом  на  поріг.
Зненацька  відкривається  рахунок,
І  винний  в  цьому  просто  перший  сніг.

Відчутно  подих  зримо,  білосніжно,
Тепло  і  радість  в  посмішці  зійшлись.
І  тане  день  приречено  і  ніжно.
Ти  на  прощання  теж  йому  всміхнись.

Ще  трохи,  ще.  Ночами  мерзне  тіло,
Думки  летять  кудись  у  заметіль.
І  те,  що  вдень  словами  відболіло,
Вночі  прийде,  і  знову  тільки  біль.

Не  хочеш  поспішати  вже  додому  –  
Навкруг  зимово-чисте,  голубе.
І  перший  сніг  зніма  останню  втому,
І  ні  на  мить  не  зраджує  тебе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775236
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018