Христинка Квіточка: Вибране

Сергій Лісовий

Серце знає точно…

[b]А  небо  сьогодні  сіре…
Чи  то  на  очах  пелена
І  це  почуття  невміле,
Та  сірість  очей  поглина.
Вона  стискає  серце,
У  грудях  важкий  клубок
І  ніби  посипали  перцем,
Безладність  твоїх  думок…

Живе  собі  так  людина…
Розмірено,  тихо  –  штиль,
Аж  раптом  прийде  година
Посеред  років  і  миль,
Постукало  щастя  в  душу,
Метеликом  в  животі…
І  каже  воно  –  «порушу!»,
Порядок  у  пустоті.
Воно  пришивало  крила
І  вчило  стрибати  знов,
Оця  неймовірна  сила,
Що  звуть  її  люди  -  любов…
Хіба  ти  криком  злякаєш,
Цей  шепіт  на  самоті,
Від  дотику  заклякаєш,
Бо  він  ніби  перший  в  житті,
Ти  чуєш?  Калатає  в  грудях,
Божественну  кардіограму
І  вже  розчарований  в  людях,
Зустрів  оту  саму-саму…
А  очі  у  неї  глибокі,
Немов  океана  дно,
Що  весь  твій  і  досвід,  і  роки,
Якось  увібрало  воно.
Та  мов  відзеркалля  казка,
Ти  ж  тільки  думками  сипнув,
Між  вами  чарівна  зв’язка,
Подумав…  і  з  вуст  вже  її  почув…
А  руки  у  неї  ніжні,
Дарують  таке  тепло,
І  де  ж  ви  ті  зими  сніжні?
А  вас  наче  й  не  було…
І  сміх  найдзвінкіший  в  світі,
І  погляд  немов  іскриться,
Так  наче  у  полі  квіти,
Чи  в  спеку  води  напиться…
І  все  таке  рідне-рідне,
Чи  ж  можна  отак  любить?
Отак,  що  аж  небо  блідне,
Отак,  що  і  день  як  мить…

Приречені  ми  на  драму,
Радій,  ти  те  щастя  зустрів!
Тримав  обома  руками,
А  втримати  не  зумів…
Нитки  натягнеш  до  болю,
Зеркала  –  в  очах  сльоза.
Чого  ж  ти  кричиш  на  долю?
З  твоїх  же  обійм  вислиза…
Бурчати  чого  зібрався?
Кричи  щоб  почув  весь  світ,
Коли  вже  отак  закохався,
Тримай,  щоб  до  скону  літ!
Ти  кроки  ступать  боїшся,
На  помилках  вчаться  люди,
Навколо  щасливі…  тішся!
А  ти  ж  чи  щасливим  будеш?
Бо  час  не  зашиє  шрами,
Він  тенькає  без  упину…
Ми  всі  полюбляємо  драми,
А  треба  любити  людину…


Пам’ятай…  Серце  знає  точно
Поміж  блискавок  й  дощу,
Зустріну  тебе  остаточно,
Й  ніколи  не  відпущу.[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864365
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 21.02.2020


Юлія Сніжна

Раритет

Не  склалося.  Вже  певно  не  складеться
ні  в  пазл,  ні  в  орігамі,  ні  в  букет.
Лише  через  роки  в  душі  озветься
солодкий  давній  спогад  -  раритет.

Його  так  ніжно,  як  малу  дитину,
триматиму  глибоко  у  душі.
І  пам'ять  малюватиме  картину.
І  спогади  писатимуть  вірші.

І  буде  тепло  на  душі,  напевно,
хоча  й  без  нього  пролетять  роки.
Усе,  що  відбулося  -  не  даремно.

Але...іще  б  хоч  раз  торкнувсь  руки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779242
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 02.04.2018


Юлія Сніжна

Ніжно-ніжно…тиша…

Ніжно-ніжно,  немов  кошеня,  заховаюсь  в  обіймах.
В  нашій  тиші  не  чути  нічого  крім  стуку  сердець.
За  вікном  метушня,  вічний  рух,  наче  кадри  у  фільмах.
Наша  тиша  незмінна  -  то  щастя  лавровий  вінець.

Ніжно-ніжно  на  вушко  тобі  буду  щось  шепотіти.
А  від  подиху  твого  мурашки  по  шкірі  весь  час.
Наші  мрії  дарують  нам  крила,  можливість  летіти,
відчувати  щось  дуже  важливе...та  тільки  для  нас.

Ніжно-ніжно...так  кінчики  пальців  торкаються  шкіри,
так  твої  неймовірні  флюїди  торкають  душі.
В  цих  обіймах  без  міри  турботи,  і  щастя  без  міри.
А  в  думках  лиш  бажання  спинити  цю  мить...і  вірші...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766515
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 12.01.2018