Пісаренчиха: Вибране

Ки Ба 1

рубікон

стихаючі  конвульсії  думок
твій  погляд  змінює  примхливі  форми  хмар
твоїх  бажань  заплутаний  клубок
спалив  світанку  прохолодний  жар_
<
ти  над  проваллям  дня.  ти  на  межі
вже  ноги  омиває  рубікон
безсонь  твоїх  закляклі  міражі
лиш  відблиски  в  пустих  очах  ікон
<
народжений  укотре.  йдеш  на  ніж
чужого  слова,  вбивця  -  власна  тінь
погорда  незворушності  -  свербіж
твій  дзен  -  ланцюг.  твій  якір  -  хрест.
амінь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011097
дата надходження 16.04.2024
дата закладки 17.04.2024

Світлана Себастіані

Сліпа

Юним  –  зітхати  й  красою  снити
(жадібні  до  чудес),
тільки  бувають  отруйні  квіти,
янголи  –  не  з  небес.
Хоч  розпанахай  їй  лезом  око  –
в  неї  душа  сліпа,
вельми  красуня  твоя  жорстока
і  на  сльозу  скупа.
Хлопчику,  діло  твоє  пропаще,
певно,  і  сам  пропав,  –
краще  б  вербу  обійняв  ти,  краще  б
статую  покохав!
Ось  вона,  глянь,  твоя  люба-мила,
та,  що  до  зір  возніс:
в  пальчиках  смаглих  –  тростина  біла,
посмішка  –  як  поріз,
погляд  –  заобрійна  блискавиця,
очі  –  сира  пітьма,
тіні  танцюють  в  її  зіницях
(тільки  тебе  –  нема).
Що  вона  ніжкою  злою  топче,
гострим  підбором  б’є?
Серце  твоє  –  придивися,  хлопче!  –
серце  дурне  твоє…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010559
дата надходження 08.04.2024
дата закладки 13.04.2024

Світлана Себастіані

*** (Кажеш, була Едемом?!

Кажеш,  була  Едемом?!
Пороблено  цій  планеті!
Мов  божевільний  демон
мчить  у  шаленім  леті.
Де  наше  щастя,  Боже?
Розвіяно  чорним  вітром…
У  темряві  цій  ворожій
мусимо  стати  світлом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007301
дата надходження 02.03.2024
дата закладки 06.03.2024

liza Bird

Ангел отут…

Сопить  маленький  солодко,
Тихенько  поряд  зітхаю,
В  душі  тремтить  так  голосно,
Той  страх  в  якому  блукаю.

Скоріш  пригортаю  ніжно,
Так,  ангел  отут,  на  землі,
Мов  Всесвіт  зробилось  ліжко,
Дитинко,  я  твій  оберіг.

Лилися  слізоньки  градом,
Не  смій  доторкнуться  війна!
Це  серце  б'ється  набатом,
Почуй,  Вифлеємська  Звізда!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001314
дата надходження 21.12.2023
дата закладки 22.02.2024

Горова Л.

Як болем серце покраяне…

Як  болем  серце  покраяне!
Як  поле,  вирвами  зоране.
І  вітер  смуток  розсіює,
ЖалІ  підносить  до  зір.
Та  жити  будемо,  з  ранами
Саджати  вирване  з  коренем,
І  розбавляти  надією
Сльози  пекучий  розсіл.

Як  важко  серцю  триматися!
Як  чорно  ранку  незвичному
Купати  в  кіптяві  промені,
Здимати  пил  в  небуття.  
Звучать  посадки  гарматами,
А  так  хотіли  б  -  синичками.
І  в  гіллі,  соком  наповненім,
Бажає  брунька  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006318
дата надходження 20.02.2024
дата закладки 22.02.2024

Алексей Мелешев

Пожелай…

Ты  пожелай  ему  удачи,
Не  зная  даже,  что  он  хочет,
А  просто...  Так  или  иначе,
Но  с  каждым  днем  длиннее  ночи,
         И  отдаляясь  с  каждым  годом  
         От  пункта  «Б»,  где  солнце  было,
         Тебя  он  вспомнит...  Мимоходом,
         Не  весело  и  не  уныло.
Цветок  обочины  дорожной  –
«Сорви  меня!..»  -  мольба  немая  -
Он  гладил  взглядом  осторожно,
Однако,  шага  не  сбавляя.
         «Поймай  меня!»  -  кричала  птица,
         Он  ей  рукой  махал  устало,                    
         Когда  склонялся  он  напиться,
         «Войди  в  меня»  -  река  шептала,
«Возьми,  возьми  меня  с  собою!..»  -
С  другого  берега    девица
Ему  кричала...  «Нет,  не  стоит»  -
Он  отвечал.  Остановиться?..
         Зачем?  Ему  никто  не  нужен,
         Ни  друг-попутчик,  ни  невеста,
         Вдвоем  бывает  только  хуже,
         Ему  давно  это  известно...  
«Мне  в  мир  иной»,  -  себе  он  скажет,
И  в  небе,  что  уже  иное,
Вороньи  стаи    -  хлопья  сажи  
Мостов,  сгоревших  за  спиною,
         Над  головой?..  Под  небосводом?..
         Есть  в  звездном  атласе      закладка  –  
         Во  тьме  беззвездия  свобода,
         Туда  -  сквозь  годы...  Без  оглядки.
До  пункта  «А»  ведет,  к  Началу  
Невольно    избранная    вера,
В  мир,  где  б  душа  его  молчала,
Где  все  беззвучно,  гладко,    серо,
         Где  можно  просто  быть...    А,    впрочем,
         Тебе  не  знать,  что  это  значит...
         Пусть  будет  путь  его  короче,
         Так  пожелай  ему  удачи!

2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982255
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 16.02.2024

Алексей Мелешев

Якщо

А  ну,  як  раптом  «завтра»  не  настане,  -
Застигну  у  прозорім  бурштині’,
Хоч  відісплюсь,  і  те  вже  непогано,-
Втомився  чути    «все,  ніколи,  ні»,
         А  так,  у  байбаковому  «сьогодні»
         Гадати    буду,    чо’му  завдяки
         Непізнавані    промисли  Господні
         Мені    повернуть  втрачені  роки,
Знайду    там  все,  що  пам’яттю  тримаю  –
Той  післясмак  своїх  сумних  розваг,
Солодкий  відчай  досягання  краю,  
Розчарування  тепле:  не  досяг...
         І  то  є  добре,  бо  жива    надія,
         Що  завтра,  як  колись,  мені  ійти,
         І  мріяти…  та  чорна  думка  тліє:
         А  що,  як  зупинився  назавжди’,    
І    зовсім  не  було  ні    мо’го  вчора,
Та  й  не  було  нічого  взагалі,  -
Намарила  моя  уява  хвора
Сліпуче  небо,  хвилі,  кораблі,
         Не  повертавсь  з  своєї  одісеї,
         І  ще  багато  чо'го  не  було,
         А  ту  єдину,  що  вважав  своєю,
         Її,  по  правді,  й  бути  не  могло…    


З  вдячністю  за  натхнення    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983264

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984019
дата надходження 22.05.2023
дата закладки 26.01.2024

Шарм

Гінеколог-землероб

Джерело  натхнення  -

Автор:  Фальшборт  (орк)

Земля,  как  возбуждённая  вагина…

 
Земля,  как  возбуждённая  вагина
Тепла,  влажна  и  запах  валит  с  ног
Она  моя  мечта,  моя  богиня
Пора  на  ней  высаживать  чеснок.

Шевелится!  Там  крот  ли,  мышь  ли
И  эта  сущность  замыкает  круг
С  земли  кормились,  на  земле  мы  вышли
Земля  запомнит  нежность  моих  рук.

И  не  беда,  что  черень  под  ногтями
Простуд  пора,  ковидов  и  ангин
Кто  мог  похвастаться,  что  загребал  горстями
Несметное  количество  вагин.
.....................................................................
А  мені  дурному
Не  скучно  і  самому!  (с)


                                   Пародія

В  душі  я  гінеколог  при  нагоді  -
Твердий  в  руках  тримаючи  зубок:  
Саджу  часник  на  власному  городі,
А  наче  справжній  лікар  для  жінок!

Земля  бува  запахне,  як  вагіна
І  для  майбутніх  якісних  полог,
Я  з  мріями  ніяк  не  селянина,
Вагінок  рию  цілий  каталог!

І  так  мені  приємно,  хоч  і  брудно,
Що  маю  на  городі  свій  гарем...
Розумному  було  б  від  цього  нудно,
А  тут  ось  так:  ну,  зовсім  без  проблем!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998180
дата надходження 09.11.2023
дата закладки 10.11.2023

Світлана Себастіані

*** ("Чи справді ми живі? Чи дійсно на землі?. . ")

Чи  справді  ми  живі?  Чи  дійсно  на  землі?
Жаский,  безжальний  вир  кривавого  свавілля!
Чи  жертвами  лихого  божевілля
зробились  ми,  дорослі  і  малі?
Буття  тепер  крихке  неначе  скло  –
рясніє  павутинням  чорних  тріщин
від  полум’я  пекельного:  ще  трішки  –
і  рознесе  його  на  друзки  зло!..

Та  той,  хто  прагне  володіти  світом,
програє  в  битві  Темряви  зі  Світлом.
(Хоч  сіра  тінь  від  чорного  крила
на  душі  наші  тугою  лягла…)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995526
дата надходження 06.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Irкina

Н а р о д ж е н і

Переспів    [i][color="#9500ff"]  з  верлібру  [/color]  [/i]  "DESTITUTE"  сучасного  англомовного  автора  [b]Colin  H.  Smith[b][color="#0073ff"][/color][/b][/b]
 [color="#001aff"]Colin’s  Jumps  &  Other  Stories[/color]  (29  тис.  підписників  у  Фейсбук)


[color="#a61b39"][i]Все  палає..  І  відчай    у  очах  матерів..

Та  любові  є  іскра,  доки  світ  не  згорів..

Час  покликав  до  бою  самих  кращих  синів  
 
Хтось  з  них  падає  в  полі  серед  чорних  вогнів..


І  червоним  на  серці  вишивається  біль..    

Роджені  не  для  смерті-з  честю  держать  свій  бій  

Роджені  для  обіймів  -  поміж  градів  і  мін

Зараз  втримують  стрій  і  нищать  зло  лютих  війн


Погляд    звернений  вгору,  до  засвітніх  небес..    

Віра  смерть  переборе.Ще  не  вмер-вже  воскрес

І  спиняє-любов’ю-град  ненависних  куль..

Де  на  карті  -свобода  -там  тримається  «нуль»  



Час  застиг..  Зло  розкрите.  І  диявол  в  ганьбі[color="#ff0000"][/color]

І,  крізь  вічну  молитву,  у  святій  боротьбі  


Україна    -  стається!  Через  біди  і  кров...    
 
Бо  ми  є  –  вільні  серцем  !  Бо  свобода–  любов![/i][/color]










DESTITUTE
Lit  upon  the  fire  of  life,//Burnt  in  the  heat  of  a  kiss.//Watched  by  a  distant  other,//Stolen  in  a  swindle  of  time.//Charged  by  the  order  of  battle,//Fallen  upon  the  field  of  war.//  Written  on  a  blood-soaked  handkerchief,//Embroidered  upon  a  heart.//Born  out  of  determination,//The  endeavor  of  honesty.//Bravery  in  the  face  of  death,//Love  fueled  and  emotion-charged,//Entwined  in  an  embrace.//Eyes  turned  to  the  heavens,//Faith  in  the  unknown.//The  struggle  for  freedom//Where  emotions  can  beat  bullets.//  The  quickening  of  a  spirit//In  a  place  that  has  no  name.//When  liberty  is  at  stake,//  Time  stands  still.//evil  exposed,//For  freedom  is  love.//  Love  is  born  in  this  place    destitute//Where  the  devil  meets  shame.//A  people  rise  under  adversity,//  Ukraine  is  the  name.



Знедолення
Мати  бачить  здалеку,  серцем,  як  коротка  мить  краде  того,  хто    роджений  для  тепла  життя  і  вогню  поцілунку.  Згідно  з  бойовим  порядком  він  упав  на  полі  війни.  Це  написано  на  залитій  кров’ю  хустинці.  Це  вишито  на  серці.  Відвага,  наповнена  рішучістю  і  прагненням  до  справедливості,  і  любов,  підживлена  і  заряджена  почуттями  -    сплелися  в  обіймах.  Очі,  наповнені  вірою,  дивляться  в  небо.  У  цьому  місці  високого  духу  емоції  можуть  влучити  у  кулі.  Там,  де  на  кону  свобода,  час  завмирає.  Зло  видно  так,  як  ніколи.  За  свободу,  яка  і  є  любов’ю,  що  народжується  у  цьому  знедоленному  місці,  де  навіть  дияволу  соромно,  серед  біди  повстає  народ  .  Україна  –  йому  ім’я.



.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995003
дата надходження 29.09.2023
дата закладки 27.10.2023

Микола Коржик

Бремергафен.

               
 
                                                           N.V.
Холодне  Північне  море  —
на  морі  якраз  відплив,
сурове,  від  сліз  прозоре  —
сьогодні  туман  закрив.
Бреду  по  мокрій  бруківці,
сховавшись  за  комір  плаща,
немов  негатив  на  плівці  —
навиворіт  все  сповіща...
Забуть  назавжди  тебе  хочу,
зітерти  твій  образ  дощем...
молю  і  весь  час  торочу  —    
візьми  з  мого  серця  щем.

*Бремергафен  —  місто  та  морський  порт  
на  північному  заході  Німеччини.  
 
 06.10.2023  р.  
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995633
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Алексей Мелешев

І я, і він

Як  щось,  то  -  десь,  колись  у  прірвах  часу,
Як  хто,  то  -  хтось,  напевно  вже  не  я,
Мов  дикобраз,  доведений  до  сказу
Тим,  що  не  з  ним  кохалася  змія,
         Я  відчуваю,  знаю,  -  не  зі  мною
         Траплятись  будуть  добрії  дива,
         Для  Всесвіту  я  -  лише  купка  гною,
         Терпіти  й  вмерти  –  всі  мої  права,
І  лише  сподівання,  що  побачу
Я  тінь  того  метелика,  що  жив
У  череві…  Барвистий  та  незрячий,
Летітиме  над  полем  смертних  жнив,
         Куди?  Навіщо?  Та  аби  подалі,
         І  не  до  чогось,  а,  скоріше    б    від,
         І  я,  і  він  –  безпомічні,    недбалі
         Спромоги  Бога  оживити    світ…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989481
дата надходження 23.07.2023
дата закладки 27.10.2023

Горова Л.

Ти, осене юна

Ти,  осене  юна,  така  швидкоплинна!
Бо  слайдами  миті  із  безліччю  див:
У  струнах  натягнутої  павутини
Уламок  від  райдуги  промінь  згубив;

Метеликом  лист  опускається    тихо,  
Відбився  від  гурту,  що  ледве  зорить;
А  інший  завис  -  закрутилася  дзиґа,
І  полум'я  ніби  мигтять  кольори;

Між  гіллям  сухим  бурштинове  намисто
Підвисло  у  сітях,  павук  не  збагне  -  
Якщо  не  змотати  його  і  не  з'їсти,
Для  чого  попало  тоді  до  тенет?

А  юнка  у  коси  вплітає  проміння,
Встеляє  теплом  оксамитову  ніч,
І  у  прохолоду  ранкову  помірну
Тумани  пускає  лише  бовваніть.

Слухняно  застигли  вони  очеретом,
Стоять,  як  ті  коні  білясті  в  узді.
Вітри  із  дощами  надійно  заперті,
Й  вона  одна  знає,  на  скільки  ще  діб.

Тому  цвіркуни  і  співають  щоночі
Немов  би  востаннє.  А  осінь  іде,
Потроху  золотить,  ласкаво  шепоче,
Й  невинно  вкорочує  вересню  день.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993036
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 08.09.2023

Ем Скитаній

гадання на монеті (ворожіння наче…)

гадаю  на  гірше
в  надії  на  краще
в  похмурій  цій  днині
сумних  сьогодень.
в  яких  хазяйнує
бідою  і  горем
паскуда  огидна,
кремлівський  дебіл...
отож...  -  на  руїні
стою  між  руїни
у  трощі,  
розламах,
в  згорілих  садах.
підкину  монету
на  успіх  чи  зраду,
на  темряву,
світло,
на  несвіт
чи  світ.
впіймаю  в  долоню,
сховаю,
не  гляну
яким  же  він  буде
оновлений  день  -
що  раптом  у  тиші
розгойданий  вітром
у  загадку,
тайну
нездійснених  мрій...
...а  з  темної  амфори
попелом  сіє
у  мерзлість  імжею
хмарина  важка  -
то  сіється  час,
розстріляні  миті
останнім  цвітінням
в  розбомблений  степ.
дістану  з  кишені,
зирну  на  монету...  -
пласка,
тривіальна,
холодна...ніщо.
але  ж  як  гадалось  -
збулося,
здійснилось!
ввійшов  у  цей  будень,
у  попіл,
в  дими.
а  небо  з'ясніло  -
до  сонця  поринув
душею,
думками
крізь  грім  канонад.
...монету  -
чого  вже!  -
сховаю  в  кишеню.
згодиться...  -
на  орка
накликати
смерть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950047
дата надходження 09.06.2022
дата закладки 15.07.2023

Світлана Себастіані

Тягар

О  спогади,  важезні,  як  валізи,
що  цеглою  набиті  та  заліззям,  –
де  дурника  знайти,  щоб  вас  поцупив?
О  чорні  дні,  гіркі  як  чорна  кава!
Я  б  вихлюпнула  вас  (не  маю  права)  –
на  дні  душі  лишився  б  тільки  цукор…
Згадається  забуте  –  і  одразу
розгубленість  відчую  та  відразу
до  власного  нікчемного  життя...
Рятуйте,  марнославство  і  кохання!
Слабка  на  вас  надія,  втім  –  остання.
Прискорте,  звеселіть  серцебиття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988389
дата надходження 10.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Ніна Незламна

Знайомство ( проза)

   Літній  спекотний  день  збігав  до  кінця.  Та  часу  ще  достатньо  поки  стемніє.  Але  насичені  вологою    хмари,  швидко  пливли  над  містом,  ховали  сонячні  промені.  Ніби  попереджали  про  можливий  дощ.  Дув  поривчастий  вітер,      приносив  поодинокі  краплинки.  
       Маленькі,  як  намистини,  впали  на  плечі  Руслана.  Від  несподіванки,  хлопець  здригнувся,  думка  як  легка    пір’їна  –  Ой,  уже  треба  додому,  досить,  добряче    наскакався!  Він  підійняв  руку,  гукнув  до    друзів,
-Усім  па-па!  Удачі!
   В  гарному  настрої  повертався  з  волейбольного  майданчика.  Волейбол  -  це  його  захоплення,  ще  після  закінчення  третього  класу.Саме    на  часі  тренуватися,  розвиватися,  щоби  мати  закалку,  треба  пройти  багато  випробувань.  Сам  собі  хотів  довести,  що    в    житті  спроможній  чогось  досягти,  тим  паче  це  корисно  для  здоров’я.  При  настанні  перехідного  віку  фізичні  нагрузки  особливо  потрібні  і  він  це  розумів.  Енергія,  фонтаном  била  по  всьому  тілу,  її  треба  було  позбутися.  Вгамовуючи    почуття  нового  життя-  в  школі  відводив  душу  на  змаганнях.Інколи  вночі  не  спалося,  відчував  гучне  серцебиття,  знав,  треба  більше  фізичної  загрузки.    Щоби  ввечері  упав  у    ліжко  і    безпробудно  спав  до  ранку.
       Хоч  з  роками  усе  минулося  та  волейбол  так  і  не  покинув.  Після  школи  уже    другий  курс  в  університеті,  а    дворовий  волейбольний  майданчик    й  досі  манив  до  себе.  Особливо  влітку,  коли  молодь  поверталася  на  канікули,  було    гучно,  весело.  
Нині,  він  уже  другий  місяць  поспіль    має  розвагу  на  східцях  свого  під’їзду.  Ліфт  не  працює,  а  квартира  на  дев’ятому  поверсі,  тож    є    можливість  потренувати    ноги.  Звичайно    багатьом    мешканцям  не  до  вподоби,  але  що  поробиш,  поки  дійде  черга  до  ремонту,  треба  перетерпіти.  Ще  й  не  знати  скільки  часу,  тож  потрібно  якісь  запчастини,  які    на  жаль,  на  даний  час  у  дифициті.
     А  що  йому  легеню  ті  сходи?!  Як  птах  розставляє  крила  -  він    робить  помах  руками  і  ніби  перелітає  по  дві  східці.  
Батько  не  раз  бачив,    тішився  сином,  хвалив,
-Молодець!  Так  тримати!
А  мати  вкотре  пожаліє,  рукою  ніжно  торкнеться  змокрілого  чола  й    усміхнена  скаже,
-Ну-  ну!  Що  то  молодість!  Все  себе  випробовуєш?!  А    тепер  хутко  в  ванну  кімнату!  Чистий  одяг  у  шафі!  
   Щоразу  війшовши  до  ванни,  думки  про  життя  вражали.  Чому  так  швидко  час  летить?  Колись    одяг  готувала  мама,  тепер  уже    все  робить  самостійно.  Та  радів,  його  батьки  в  усьому  підтримували.  Інколи  казали,  -Домашній  хлопець!
     Та  тож  таким,  його  зробило  виховання.  Батьки    працюють  в  університеті.  Мама  в  бібліотеці,  батько  викладає  англійську  мову.
Тут  напевно  було  би  й  соромно  виховати  по-  іншому.  Інколи    з  друзями  й  пішов  би  в  нічний  клуб  та  все  зваживши,  не  хотів  засмучувати    рідних.  
Хоча  інколи  приємна  і    комфортна  атмосфера  кав’ярні  задовільняла  його,  любив  провести  вільний  час  з  друзями,  розслабитися,  послухати  музику.
   -Основне  ніякого  алкоголю,  –  говорив    вслід  напутні  слова  батько.  
Його  це  влаштовувало,  адже  не  хотів  втрачати  спортивної  форми.
   Руслан  підходив  до  під’їзду…  краплі  дощу  частіше  ляскати  по  обличчю,  плечах,
-А  ось    і    дощик!  Це  добре,    в  останні  дні  виснажується  грунт,  земля  ніби  горить,    під  сліпучим  сонцем.
За  мить  він    був  на  другому  поверсі.  Пролунало  чиєсь  буркотіння,  дрижанням  відбивалося    по  кутках  під’їзду,  зупинився,  прислухався,  тихо.    Та  враз    розбірливо  почув  жіночий  мелодійний  голос,
-Оце  так  удача.  Кажуть  у  місті    скрізь  комфортно.  Оце  так  комфорт,  ліфт  не  працює.  Казала  мамі,  навіщо  скільки  всього  наклала.  Це  ж  треба,  як  цю  сумку  заперти  на  дев’ятий  поверх?!
   Її  голос  та  останні  слова  заінтригували  його  -  здається    в  нашому  під’їзді  таких  немає,  ще  й  на  мій  поверх.
 Сміливо,  навіть  присвиснув,  не  торкаючись  ручних  поручнів,  кілька  кроків  вперед  і  уже  був  на  третьому  поверсі.На  даний  момент  жіноча  чи  дівоча    постать,  для  нього,    як  червоне  світло  для  потяга.  Між  третім  і  четвертим  поверхом  на  проміжній  сходовій  площадці  стояла  білявка.    Вона  не  чула  його  ходу,  зате  він  її  навіть  добре  зміг  розгледіти.  Зачіска  під  каре,  тендітна,  невисокого  зросту.  Морського  кольору  майка  і    джинси    облягали  тіло,    підкреслюючи  струнку  фігуру.  
-О,  якщо  я  не  помиляюсь,то  це  не  жінка,  а  дівчисько.  Іще    й  низенька  на  зріст  -  подумки  зробив  висновок.А  вбрана    ніби  в  одяг  морських  хвиль    і  що  це  за  чайка,  що  вирвалася  з  моря?!  Цікаво    яке  ж  у  неї  личко?  І  хто  вона?Може  познайомитися?!  А  чому  б  і  ні?Та  до  кого  ж  вона  приїхала?!  Ну  звичайно  приїхала,  підтвердив  свою  думку,  он  вазіза.  І  сумка    в  клітинку,  то  ніби  з  якогось  села.Може  й  справді  з  села,  якби  з  міста  то  непевно  б  одягла  шорти.  В  таку  жару  можна  було  з  плеч    і  волосся  зібрати    за  допомогою  шпильок.  І  до  кого    на  дев’ятий  поверх?  
Щоб  її    не  злякати,  тихо  кашлянув.  Не  відриваючи  від  неї  погляду,  підіймався  вище,  ставав  на  кожну  східцю.    Вона,  як  сполохана  пташка,  різко  розвернулася.  Раптовий  блиск    її  очей  вразив,  то  ніби  сонце  попало  в  його  очі.  Здавалося,  що  він    ніколи  не  бачив  таких  красивих  очей    і  зацікавленого    погляду.    Їх    блиск,    часте  миготіння,  подібне    сонячним  зайчикам  збуджували  його.
Вона  трохи  розгублено,  
 -Я  вам  дорогою  поступлюся,    напевно  поспішаєте…
Де  й    взялась  в  нього  сміливість,  випалив,
-  Та  ні,  дякую!  Ви  така  маленька,  не  годиться  надриватися  сумками.  Давайте  познайомимося.    Я  Руслан!  Чув  вам  треба    на  дев’ятий  поверх,  мені  теж  туди,  тож  допоможу.
На  якусь  мить  вона  заклякла,  легкий  рум’янець  покрив  її  щічки,здвигнувши  плечами,    розгублено  сказала,
-Та  я…    мені  незручно,  сумка  важка.  А  мене  звати  Світлана…
   Він  так  і  стояв,  подумав  -  Така  низенька,  як  стану  на  площадку  буде  нахилятися.  Мабуть  дівчина  почуватиметься  не  комфортно.
Посміхнувся,  увагу  привернув  її  кирпатий  носик,  кілька  ластовинок  ніби  прикрашали  його.  Враз  гучно  забилося  серце,  уста    кольору  вишні,  манили  до  поцілунку.  Мабуть  іще  не  ціловані,  на    якусь  мить  уявив  поцілунок  та    враз  наче  пробудився  від  її  слів,
 -Може  я  якось  сама  долізу  до  того…    дев’ятого  поверху.
-Ви  що  не  бачите  якої  я    статури.Та    хіба  можна,  такій  крихітці,    підіймати    великі  речі,  та  ще  й  кажете  важкі.
Йому  хотілося  сказати  -Та  ще  й  такій  гарненькій,  але  передумав,  скаже  причепився,  як  ріп’ях.
-Ну  добре,  ви  сумку  беріть,  а  я  валізу  вже  якось  сама  дотягну.
-Ні-ні,  ніяких  сама.  Я  йду  вперед,  а  ви  за  мною.
Підхопивши  валізу  й  сумку,  він  підіймався  по  східцях.
Думка  –  оса…    -  Оце  так  сумка!  У  неї  що  цеглу  поклали?  Тут  уже  птахом  не  полетиш.  Як  вона  її  несла,  навіть  уявити  важко!
Він  поставив  валізу  й  сумку  біля  дверей  своєї  квартири.  Вона  за  мить  стояла  поруч,    відразу,сміливо    натиснула  на  кнопку  дзвінка,
 -О!  І  як  ви  дізналися,  що  мені  сюди  треба?!
Від  здивування  його  обличчя    зарожевіло,  тихо  про  себе,  
 -Оце  так  номер!    А  може  помилилась?
Не  встиг  зібратися  з  думкою,  що  їй    сказати,  чи  запитати,  як  різко  відчинилися  двері.  Навпроти  них  стояла  його  мама,  спілкувалася  по  телефону,  
-Так,  я  зрозуміла.  
Не  покидаючи  розмови,    рухом  руки  дала  зрозуміти,  щоб  заходили.  Відразу  взялася  за  ручку  дверей,  щоб  зачинити  їх  й  продовжила    спілкування  по  телефону,
-Є  вона,  не  хвилюйтеся,  уже  є  Світланка.Треба  було  раніше  попередити,  ми  б  її  зустріли  на  вокзалі.  Ну  уже  як  є,  добре,  потім  зідзвонимося,  бувайте  здорові.
І  тут  же  звернулася  до  сина,
-А  ти  де  її  зустрів?  Цікаво…  але  ж  упізнав.  Ви  ж  років  десять  назад  бачилися.  Що  то  рідна  кров,  на  відстані  відчувається  зв’язок.
 Світлана  збуджено    звернулася  до  неї,
-У  мене  є  ваш  номер  телефона  та    мій  телефон  розрядився.  Але  ж  мої  батьки  мали  вам  передзвонити.  Вчора  зранку  до  нас  подзвонили  з  університета,  що  треба  приїхати  допомогти  з  ремонтом.  Ось    відразу  й  приїхала,    тим  паче  мені    місце    в  гуртожитку  пообіцяли.
-То  добре,  усе  нормально,    проходь,  будь,  як  вдома!    
Руслан  почувався  приголомшеним,  заніс  сумку  на  кухню,
-Я  до  ванної  кімнати.
-Добре  синку,  тільки  ж  недовго.  Племінниця  з  дороги,  теж  треба  освіжитися.
-Там…  у  сумці  гостинці,    м’ясо,  ковбаса,  сало.  І  вина  домашнього  тато  передав,-  проходячи  в  кімнату,  сказала  Світлана.
   У  квартирі  пахло  капченостями.  За  вечерею  Світлана  розповідала  про  рідне  містечко.  Мати  слухала  з  захопленням,  напевно  спогади  викликали  емоції,
-  Я  там  була,  ще  до  одруження,  мабуть  містечко  розширилося.  Гніванський  кар’єр,  річка,  є  де  працювати    й  відпочивати.  Ти  після  закінчення  університету  мабуть  поїдеш  додому  працювати?
 -  Так.  Мрію  дітям  викладати    математику,  інформатику,    це  ж    зараз  саме  на  часі.
   Руслан  у  своїй  кімнаті  уже  лежав  у  ліжку…  за  вікном  моросив  тихий  дощик.  Мелодійний  звук  дощу  заспокоював    його.  -  Як  добре,  що  я  не  встиг  до  неї    позалицятися,  ото  б  зганьбився.  Навіть  уявити  собі  не  міг,  що  це  маминого  брата  донька.    Ох,  ці  родинні  зв’язки!
   В  душі    зізнався,  що  її    не  пам’ятав.  Хоча  за  вечерею    мати  й  розповідала  
що  десять  років  назад,  влітку,    вона  приїжджала  в  гості.  Та  він  і    не  міг  її  пам’ятати,  адже  не  бачив.  Того  року  все  літо  з  однокласниками  мешкав  на  базі    відпочинку  в  Одесі.  При  розмові  мовчав,  просто  слухав,  не  хотів  нагадувати,  вважав  це  недоречним.  
 Та    все  ж  це  знайомство,  як  сонячний  промінь,  що  зігрів  душу,  в  ній  проснулося  щось  потаємне.  Ніби  торкнулися  якоїсь  струни,  що  пробудила  перше  незбагненне  почуття  невідомого.  Він  би  не  проти  зустріти  таку  тендітну,  милу,  симпатичну  дівчину.
   Поринаючи  в  сон,  роздумував  -    А  може  це  й  на  краще,  ще  не  на  часі  змінити  своє  життя.  Треба  закінчити  університет,  а    потім,  як  доля  -  можливо  й  зустріну  свою  половинку  з  зеленими,    світлими  очима.

                                                                                                                                                           2021р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988698
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 15.07.2023

НАСИПАНИЙ ВІКТОР

Ніч

Глибока  ніч.  І  дощ.  Рядків  чи  сліз.
І  сум  в  тенетах  рим,  емоцій,  крапель.
То  сповідь  неба,  світлих  душ  жалі
Шукають  спраглих  тут  між  зливи  шабель.

Тривожна  ніч,  як  нерва  тятива.
Думки,  страхи  і  біль,  немов  безодня.
І  часом  плачуть,  виють  аж  слова.
Рядки  втікають  зболені  з  безсоння.

15.06.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986209
дата надходження 15.06.2023
дата закладки 29.06.2023

Світлана Себастіані

Якась Дарина з Інстаграму

Якась  Дарина  з  Інстаграму
на  мить  твій  погляд  зупинила:
красиве  личко  –  хоч  у  раму.
Фігурка  теж  доволі  мила…
Годяще  сфотали  Дарину:
вона  сміється  на  світлині
й  знадливо  вигинає  спину;
на  ній  панама  та  бікіні.
Твій  інтернет  не  був  моторним,
і  ти,  щоб  довго  не  чекати,
авансом  перелайкав  чорні
незавантажені  квадрати.
Бо  що  там  далі  на  світлинах  –
троянди,  котики,  сідниці
чи  марсіяни  у  хмаринах  –
немає  жодної  різниці.
Вона  білявка  і  дурепа,
про  що  залізно  свідчить  профіль,  –
з  такими  цяцькатись  не  треба,
на  сентименти  їхні  пофіг.
Два  компліменти  –  і  готово,
впаде  до  ніг,  як  груша  стигла.
Жінок  ми  знаємо  чудово!
У  цьому,  друже,  наша  сила.

…Він  переглянув  і  вподобав
усі  світлини  в  Інстаграмі  –
яка  уважлива  шаноба!
Вона  про  це  сказала  мамі.
Багато  значила  підтримка:
вона  стидалася  хвороби…
Невже  і  справді  ти,  Даринко,
комусь  усе  ще  до  вподоби?
Волосся  зрізано  розкішне,
сама  як  тінь  –  бліда  і  квола…
Авжеж,  діагноз  був  невтішним.
Та  ти  усе  переборола!
Він  лайкнув  фото,  де  на  ліжку
вона  лежала  у  лікарні,
безкровно-біла,  як  небіжка,  –
й  просив  зустрітись  у  кав’ярні.
Він  написав:  «Моя  царівно,
моя  білесенька  лебідко,
ти  посміхаєшся  чарівно!»
О,  закохався  він  так  швидко!..
Він  з  неї  ніби  зняв  прокляття.
Їй  раптом  захотілось  жити:
рожеве  надягнути  плаття,
що  трохи  довелось  ушити,
і  вийти  з  тихої  кімнати,  
де  пахне  ліками  і  сумом,
і  вулицями  крокувати,
втішаючись  веселим  шумом!..
І  ось  тремтячими  руками
вона  ключі  хапає  спішно,
і  проводжає  погляд  мами
її  стривожено  і  ніжно.
А  він  зодяг  сорочку  чисту
й,  недбало  цьомкнувши  дружину,
попрямував  вечірнім  містом  –
кадрити  ту  дурну  Дарину…
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987010
дата надходження 24.06.2023
дата закладки 28.06.2023

інша

Місто

_


Фіолетові  двері,  каскади  думок.
Катальпове  листя  у  парку  казок
Смарагди  на  стінах  -  частинки  душі
Так  схожі  на  ніжність  -це  точно  був  ти!

Фламінго,  троянди,  квітковий  рояль,
Стріла  що  не  світить,  та  цілиться  в  даль
У  небо,  де  зорі,  у  ніч  чистоти,
Де  зірка  мовчить  про  безмежні  світи.

Біліє  латаття,  німфея  не  спить
І  шафа  книжок,  що  дзеркалить  блакить
Залишу  на  пам'ять  світлину  спірей*
У  твому  саду  вони  справжній  трофей.

Там  колесо  часу  неначе  для  нас
У  місті  героїв  сповільнило  час
Тут  простір  Свободи  і  крихітний  Рим
Wild  West,  древні  інкі  та  перед  усім

Ти  дивишся  в  очі,  ти  поряд...  і  мить
У  наших  руках  як  багаття  горить
Енергію  цю  не  зупинить  приліт
Вона  апріорі  у  нас  мерехтить.


_



І  місто  ледь  стримує  бризки  фонтанів  
Фронтони  і  фризи  чекають  Дедалів
Ось  дві  саламандри  та  каріатиди,
з  чаш  кам'яних  зеленіють  сподівання-мрії.      

І  серед  порожніх  будинків  в  рубцях,
без  вікон,  без  даху  -  ця  віра  в  серцях.
Між  сходів  старих  виринає  іскра  
Живий  архітектор  будує  дива.

Там  куполи  храмів  у  дірах,  в  яких  
Промінчик  пронизує  дах  золотий  
І  серце  щемить,  та  небес  оберіг
Вертає  в  життя,  дає  силу  творити.

Квіти  застиглі  лежать  на  асфальті  
Яких  "не  забути  !",  "навіщо?"  -  питання.
І  діти  відчули  бездушність  у  парку
Відтоді  стяг  честі  майорить  від  світанку.

Простори  води,  сумні  терикони,
Ріка  розляглась  між  життєвих  вагань
Дороги  ведуть  повз  фіалок  бутони
До  наших  дверей,  в  світлий  час  святкувань.

Коти-охоронці  на  цеглі  і  школа  -  
що  є...  ще  стоїть...  та  її  вже  нема.
Джазмени  вигадують  ритми  шалені
Не  зовсім  бурхливого...  але  життя.

Між  зелені  біла  хмаринка  зависла
З  тобою  тривога  мені  не  страшна
Веселка  цілунку,  альтанка  в  малюнках,
Два  голуба  й  справжня  усмішка  твоя.

Сумбурні  ці  спогади,  приправлені  
дотиком  до  опіку,  до  німоти
Я  згадую  поряд  з  мурахами  стоячи
Я  впевнена  точно  -  що  це  саме  ти  !




----
 https://youtube.com/watch?v=HoiMaOt3dLg&feature=share9

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986845
дата надходження 22.06.2023
дата закладки 26.06.2023

Irкina

Зовсім не про Весну. .

Заливає  весною  світ  …  
                             У  цвітінні    тихому
Ти  ще  вспієш  вписати  в  вірш,  
                               стамувавши  дихання,
Зелень  міста,  що  майже  спить,  
                                   спокоєм  вколихане,
В  цій  весні..  (чи  мине  ще  мить  -
                                       і  накриє  криками..?)


Ну,  а  поки  -  удень  блакить  
                               з  золотими  барвами,
Нанівець  ранок  зводить  ніч  -  
                               без  судом  і  спалахів..
Тайна  думка  десь  защемить,
                             що  для  щастя  -  мало  так
Треба  нам..  І  весна  -  наскрізь..
                                 А  війна  -  лиш  марево.


Здасться  -  трішки  -  і    потече  
                                           із  небес  картинами      
Рідна  вічність,  коли  іще  
                                           були  дні  невинними..
І  повітря  просіє  скрізь  
                                             павутинням  цінностей
Тих  часів,  що  колись  клялись
                                               бути  завжди  мирними..

І  у  хвилях  духмяних  знов  -
                                         блики,    тіні,  пікселі  ,
Заповітний,  весняний  зов,  
                                     запах,  ще  не  вистиглий,
Ти  ловитимеш  ..  Хоч  той  рай
                                     вже  давно  немислимий  -  
Бо  війна  розтрощила    вкрай
                                         самі  теплі  істини..


Та  допоки  весніє  квіт  -  
                                 і  земля  яскравіє,
Маєш  час  на  свій  білий  світ  .  
                               Пошепки  прослав  його..


Маєш  світло..У  ніч  часів  -  знов  зоря  ясна.

Освятися  у  цій  весні..  Вона  є!  Весна!





.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981058
дата надходження 23.04.2023
дата закладки 14.06.2023

Світлана Себастіані

П'єта

Згасла  давно  Віфлеємська  зірка  Твоя,  Маріє,  –
тільки  багряний  Марс  у  хмарах  зловісно  тліє.
Дальні  вибухи  чутно,  стогне  у  сні  земля…
Діво  Маріє!  Де  Твоє  Немовля?
Може,  в  Твоєму  місті  поблизу  теплого  моря  –
місті-руїні,  де  камені  чорні  від  горя?
Отам  під  уламками  (був  не  один  приліт)  –
там,  де  іще  читається  слово  «ДІТ…»
З  неба  зійди,  Маріє,  поглянь  з  високої  кручі,  –
мабуть,  загрався  Він  на  тихих  двориках  Бучі,
де  котиться  містом  червоний  від  крові  м’яч?..
Ну  ж  бо  послухай  –  чий  то  лунає  плач?
Шукай  Його  у  підвалах,  де  забідовані  діти
синіми  лезами  губ  шепчуть  «мамо»  і  «пити»;
шукай  під  завалами,  де  ще  димиться  груз,  –
той  скривавлений  хлопчик  –  не  Твій  Ісус?
Шукай  серед  міст,  де  казилися  орди  ворожі,  –
кажуть,  в  Ізюмі  Його  бачили  перехожі?
Ні,  в  Ірпені,  де  дорогу  присипало  скло,  –
в  тій  автівці,  що  кулями  посікло!..
Сльози  вгамуй,  Маріє,  та  поспіши  до  перону,
поки  не  пізно  Дитинку  рятуй  від  полону:
хоч  жоден  про  це  не  попереджав  звіздар,
знов  немовлят  вигублює  Ірод-цар!
Наш  вік  збожеволів,  його  затопило  війною,
хвилі  ростуть  до  небес  крижаною  стіною,
вже  не  спасе  ні  ковчег,  ні  повітряний  флот,
Голуб  завмер  над  хаосом  темних  вод.
О  Матінко  Божа,  Пречиста  Діво  Маріє,
поглянь,  подивися,  що  там  на  воді  біліє,–
там,  де  стрімкого  виру  чути  звіриний  рев,
де  течія  ламає  хребти  дерев?!
Бризки  цілують  зіниці,  личко  –  сяюча  цятка;
у  мертвих  обіймах  –  мокре  сліпе  цуценятко;
кров  охолола,  і  тіло  –  немов  снігове,  –
хто  за  водою  лілією  пливе,
ніжним  сріблястим  човником,  рибкою  неживою,
а  зблідле  сузір’я  –  мов  вінчик  над  головою?..
…  Тихий  місяць  над  світом  світиться,  як  дукач;
дощ  накрапає…  Плач,  Благодатна,  плач...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985883
дата надходження 11.06.2023
дата закладки 12.06.2023

Chara Vinna

Гнідий коник

Неси  мене,  мій  конику,
Щоб  стукіт  з-під  копита,
Розвіюй  імлу  дзвоником,
Дороги  нею  вкриті...  
Від  ніздрі  норовливої  -  
Жага  гаряча  жити.  
Від  шиї  буйногривої  
У  щасті  буду  мліти.  
Доріженьку  безкамінну
Зозуля  накувала.  
Поскачемо  ми  завидна,  
Тебе  нагодувала.  
Підкови  напівмісяцем
Засяють  на  копитах,  
А  очі  мої  тішаться,  
Що  щастячком  підбиті.  
Алюр  плете  мереживо
Із  стиглих  рясних  кроків.  
Що  жде  нас  там  за  межами,  
Буйних  вітрів  потоки?  
Батіг  -  руда  чупринонька
Конячку  підганяє,  
А  білолиця  днинонька
На  вечір  повертає...  
Галопом  в'ються  стежечки,  
Пливуть  літа  неспинно...  
Зникає  вечір  безвісти,  
Все  нічка  оповила.
Упало  срібло  нитками,
Всю  голову  покрило,  
І  спогади  відбитками
На  дум  легких  вітрила.  
Гнідий  невтомно  топчеться,  
В'  юниця  гладить  ноги.  
Зустріти  ранок  хочеться,  
Вітать  нові  дороги!  
Неси  мене,  мій  конику,
Щоб  стукіт  з-під  копита,
Розвіюй  імлу  дзвоником,
Дороги  нею  вкриті...  

06.06.2023
Chara  Vinna

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985344
дата надходження 06.06.2023
дата закладки 06.06.2023

Алексей Мелешев

У пітьмі

Мармурові  погруддя
             розумників    давніх,
Слів  померлих  відлуння  –
             то  пил  золотий,
Заколочені  двері,
             зачинені  ставні,  -
Тут,    в  пітьмі  мовчазній,    
             що  шукатимеш  ти?

Стиглий  морок      боронить  
               сумлінно,    суворо  
Цей  ньютонівський  космос
               книжкових  поли’ць,
Може,  стати  навколішки
               знаком  покори,
Перед    вироком  долі
               простертися  ниць?..  

Інкунабул    пуди  –
               наче  плити  могильні,                            
Стоси  книг  –    хмиз  сухий  
               для  пекельних  багать,
Захололі  слова,  -  
                 чи    то  мудрості  сіль?  Ні,
То  полин  -  гіркота,
                 скислий  мед  -  благодать…

Сторінки’,  сторінки’…  
                 До  нестями,  до  сказу
Слів,  думок  віковий  
                   розгрібати-но      гній,
Відшукати  б    незайману
                   табула  раса,
І  що  схочеш,      про  себе
                   писати      на  ній…  




Спровоковано  от  цим  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984451

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984555
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 29.05.2023

Lesya Lesya

Журавка

Пісня  для  tru

Я  тобі  іще  наснюся  в  шум  дощу,
Обійму  і  про  любов  нашепочу.
Я  наснюся,  хоча  думав,  що  забув,
Загубив  між  ковилами  у  степу.

Попалив,  що  з  нами  сталось,    поміж  трав,
А  що  роси  зберегли,  то  не  зібрав.
Та  усе,  що  відгоріло,  заболить,
Як  відірве  вітер  іскру  від  золи,
І  підніме,  невгасиму,  до  зірок,
Щоб  комусь  кохання  знову  розцвіло.
Коли  ж  сонце  стане  сниво  проганять
То  залишиться  в  долонях  пташеня.
І  примариться  мені  ,  що  в  ковилах,
Де  грайливий  вітер  з  полум'ям  гуляв,
Там  журавка  не  покинула  гнізда,
Я  ж  пішов,  її  ні  разу  не  згадав.  
А  сьогодні,  як  заплакав  дощ  за  склом,
Ніжне  сниво    гірко  серце  обпекло,
І  лягла  дорога  зоряна  назад.
Та  не  здійме  вітер  іскру  в  небеса  .
Сон  розіб'ється  об  ранок  на  шматки,
Журавлем  до  сонця  зніметься  швидким.

Обіймала,  шепотіла  ,  як  колись,
А  на  ранок  попросила-  відболи  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983600
дата надходження 18.05.2023
дата закладки 19.05.2023

Lesya Lesya

У долоні

За  туманами  літа,  настояними  чебрецями,
Де  полоще  свої  босі  ноги  нещадний  світанок
Коли  ніч  відступає,  спаливши  бажання  безтямні,
День  настане.

За  кружляючим  листям,  що  осінь  розносить  по  саду,
Де  і  вітер    хмільний  від  осипаних  яблук  червоних,
Опускається  небо  на  землю  дощем  зорепаду
Та  й  в  долоні.

За  снігами  пустими,  де  шлях  між  заметами  стерто,
І  закутались  тіні  у  іній  ранковим  морозом,
Щось  в  долоні  мої  упаде  й  запече  так  нестерпно.
Мабуть,  сльози.

Та  як  березень  знову  до  чорного  сніг  зацілує,
Сонце  в  краплях  обізветься  піснею  голосною,
Захолоджені  з  ночі  долоні  свої  простягну  я
За  весною.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982804
дата надходження 10.05.2023
дата закладки 11.05.2023

інша

Чим харчуються Музи

А  музи  харчуються  поглядом,
твоїм  надихаючим  словом
Торканням  твоєї  долоні,
харчуються  музи  красою.
   
А  музи  люблять  солодке,
пилок  у  ранкових  квітах,
перед  вікном  -  озера....
і  свіжий  запах  букетів...  

А  музи  люблять  звук  арфи,
а  деякі  звук  наю*  чи  ханга.
Харчуються  музи  любовью,
що  бачать  в  кожній  детальці.  

Небесна  блакить...і  цукерки,
їх  манить  кава  з  сиропом.
А  музи  харчуються  дивом
тоді  виростають  в  них  крила.

07.07.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936785
дата надходження 12.01.2022
дата закладки 11.05.2023

Микола Коржик

Сірко.

                           ́
                                                           Павлушеньці.

На  вранішній  намаз*
лунає  завивання  муедзина*
і  бусурмани  всі  ураз
упали  на  коліна.
"Аллах  акбар!  Аллах  акбар!"  
шумить  поміж  рядами.
"Аллах  великий,  Його  дар  
хай  буде  поміж  нами"...
А  поряд,  прямо  на  шляху  
забитім  кіньми  і  волами,
клянучи  доленьку  лиху  –  
невільники  поміж  возами.
Захоплені  в  полон  селяни  –  
жінки  вродливі    та  дівчата,
всі  православні  християни,
тихенько  плачуть  дитинчата...
Далеко  в  дикому  степу,
де  все  туман  покрив,
де  ковила  між  будяку,
раптово  вовк  завив.
"Урус-шайтан*!"  —  замокли  всі...
заклякла  суча  зграя,
а  степ  хвилюється  в  росі,
і  тільки  даль  безкрая.
Не  ждано  звідкись,  із  пітьми  –  
великий  вовк  з’явився
пройшов,  як  тінь  поміж  людьми
 і  в  козака  перетворився.
-  Козак!  Козак!  Стріляйте...  –  
волали  бусурмани,
-  Ловіть  його,  мерщій  хапайте!  –  
бісилися  османи.
Схопилися  за  шаблі  всі,  
тугі  напнули  луки,
стояв  козак  у  всій  красі
на  грудях  склавши  руки.
Злетіли  роєм  хмара  стріл
ось  вразять  козака,
ужалять  мовби  сотня  бджіл,
ой!  жалко  бідака!
Майнули  стріли  в  пустоту  –  
немає  там  нікого,
ви  ціль  уразили  не  ту,
лиш  марево  від  нього.
Розтанув  сірий  вовкулак*
хитнулось  будяка  стебло
ось  був  козак  –    і  зник  козак,
немов  і  не  було.
«Що  за  напасть,  якась  мара...
 –  знов  моляться  османи,  –  
Нам  вирушати  вже  пора,
Аллах,  –  завжди  будь  з  нами!»
Розлігся  свист  і  коні  мчать  
неначе  вихор  в  полі.
і  бранці  з  радості  кричать  –  
діждались  бідні  волі.
Це  козаків  Сірко  веде
на  клятих  бусурманів,
на  землю  ворогів  кладе
немов  німих  баранів.
Розрубані  ремінні  пута,
уникнули  полону,
рука  кайданами  не  скута  –  
утри  сльозу  солону.
Вертайтесь  люди  в  рідний  дім,
працюйте  в  мирнім  полі,
а  козаки  стоять  на  тім,
щоб  бути  вам  на  волі.
На  вільнім  полі  хліб  росте,
над  ним  небесні  шати,
козак  в  степу  стоїть  на  те,
щоб  землю    захищати.
 
Примітки:
Намаз  –  молитва.
Муедзин  –  людина,  яка  зазиває  мусульман  на  молитву.
Шайтан  –  чорт,  нечистий.
Вовкулак  –  людина,  яка  могла  обертатися  у  вовка.

04.05.2023  р.
Єггермюлен.



 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982240
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 06.05.2023

Алексей Мелешев

"Онтолиз", фрагмент 1

       На  металлическом  сверкающем  столе  под  бестеневой  хирургической  лампой  умирал  Ронни.  Он  лежал  на  боку,  запрокинув  голову;  с  каждым  прерывистым  вздохом  на  его  губах  и  пересохшем  носу  рождались  и  лопались  красные  пузырьки,  а  сама  черная  бархатистая  губа  прикушена  наполовину  отбитым  клычком.  Да  что  зубы...  Даже  подвернутая  со  стесанной  до  мышц  кожей  передняя  лапа  −    лишь  травма,  заурядный  перелом.  Попрыгал  бы  с  месячишко  в  гипсе,  всего-то  и  беды.  Но  почему  он  не  приходит  в  себя?
         Ничего,  ничего,  сейчас  доктор  коснется  его  своими  темными  от  йода  одухотворенными  пальцами,  и  все  прояснится,  отхлынет  сжимающая  сердце  тошнотворная  неопределенность,  уляжется  безумное  мелькание  обрывков  и  обломков  мыслей  в  моей  голове;  смазанная,  зыбкая  реальность  окрепнет,  и  утвердится  порядок  и  естественное  течение  событий.  Будем  лечиться  и  выздоравливать,  Ронька.  Первое  зремя  придется  нелегко  (а  что  в  нашей  жизни  бывает  легким?  Смерть,  и  та,  подкравшись  воровски,  не  забирает  к  себе  легко...)
Смерть?..  Чушь  какая  в  башку  лезет.  Подумаешь  −  зубы,  лапы...  Нам  по  собачьим  выставкам  не  шляться  и  в  сериалах  не  сниматься.  Хромота?  Пустяки.  Да  хоть  бы  и  совсем  без  ноги.  Я  тебе,  Ронни,  протезик  закажу  или  сам  смастерю,  видел  такой  в  газете  когда-то.  Будешь  пользоваться  успехом  у  дам,  в  особенности  у  той  лохматой,  из  четвертого  подъезда.  Еще  бы  −  во  всем  городе  не  сыщешь  другого  такого  технически  подкованного  русского  спаниеля!  А  на  все  прочие  мнения  мы  дружно  плюем  и  лапу    задираем.
         Куда  этот  чертов  доктор  подевался?  А,  руки  он  моет.  Все  верно.  Если  бы  Ронни  умирал,  какой  смысл  мыть  руки?..
           Отчего  девушка  в  холодном  зеленом  халате  так  смотрит  на  меня?  Ты,  подруга,  не  стой  столбом,  ты  готовься  доктору  ассистировать.
           Не  торопится  доктор.  Как  по  мне  −  не  очень  внуши-тельно  он  вы¬глядит.  Тщедушный  какой-то,  конопатый  и  излишне  молодой.  Однако  другого  нет.  И  что  не  суетится  −  плюс  ему.  Зверей  лечить  −  это  вам  не  кинозвездам  жир  откачивать,  здесь  −  ответственность  высшего  порядка.  Не  торопится  −  значит,  нет  оснований  набрасываться  на  собаку  со  шприцами  и  пинцетами.  Спрашивал  меня  минут  пять  (или  пятнадцать?)  назад:  ”Как  его  угораздило?"  Я  ответил,  не  вдаваясь  в  подробности:  "Машиной”.  И  в  тот  же  миг  увидел  с  безжалостной  отчетливостью  серебристую  округлую  корму  автомобиля  и  номер  с  тремя  цифрами  под-ряд:  888,  и  над  номером  эмблема  −  в  овале  стилизованное  латинское  "л".  Профессиональная  зрительная  память,  что  ни  говори.  Едва  ли  не  единственное,  чем  могу  гордиться.  В  остальном  −  безнадежный  преступный  идиот.  На  черта  понадобился  свежий  хлеб?  Сожрал    бы  на  завтрак  и  зачерствелый,  небось  не  подавился  бы.  И  Елена  −  тоже.  Захотелось,  видите  ли,  жене  любимой  угодить.  Вот,  дескать,  какой  я  заботливый.
Что  я  сделал  не  так?..  Взял  Ронни  на  поводок.  Привязал  его  к  дверной  ручке  "Хлеба  славянского",  к  той  левой  створ-ке,  что  всегда  заперта.  Стоял  на  тротуаре  автомобиль?..  Да.  Ну  и  что?  Даль¬ше:  взял  буханку  "Бородинского"  и  две  булочки,  подошел  к  кассе.  Боковым  зрением  сквозь  окно,  залепленное  рекламой,  заметил  движение.  Услышал,  как  мотор  рявкнул.  Кто-то  закричал.  Кто?  Не  Ронни,  его  голос  ни  с  чьим  не  спутаю.  Женщина  на  улице,  да,  она  −  с  темно-синей  детской  коляской.  Выбежал  из  магазина.  Первое  из  увиденного:  Ронни  молча  бьется  на  асфальте,  но  никакой  крови  нет.  Второе:  жирный  зад  "джипа"  с  тремя  восьмерками;  съехав  с  тротуара,  "джип"  повернул,  и  я  рассмотрел  лицо  того,  кто  сидел  за  рулем.  Третье:  Ронни  затих  и  появились  две  темные  лужицы;  от  большей  потянулся  липкий  ручеек.  
       Ронни  дышит,  он  жив,  и  это  главное.
         Я  осторожно  приподнимаю  его,  заворачиваю  в  свою  куртку.  Вокруг  меня  собралось  несколько  сочувствующих;  я  их  не  вижу,  мне  сейчас  не  до  участливых  зевак.
         До  ветеринарной  клиники,  к  счастью,  недалеко  −  минут  двадцать  пешком.  Я  не  бегу,  просто  быстро  иду,  сконцентрировавшись  на  завернутым  в  куртку  Ронни  (не  трясти,  не  раскачивать,  не  сдвинуть  отломки  костей);  мой  путь  пролегает  по  незримому  коридору,  узкому  туннелю,  ведущему  к  больнице,  где  ждет  спасение.  Очень  важно  не  споткнуться,  не  врезаться  в  прохожего,  не  попасть  самому,  чего  доброго,  под  машину  (было  бы  справедливо  по  отношению  ко  мне,  но  фатально  для  Ронни).
         Так  или  иначе,  но  я  виновен.  Зачем  привязал  к  двери?  Без  поводка  он  бы  вывернулся,  он  ловкий  был.
         Почему  это  −  был?  Запрещаю  себе  думать  о  нем  в  прошедшем  времени.
 Какие  бы  несчастья  ни  случались,  всегда,  за  исключением  землетрясений  и  ураганов,  в  том  виновны  люди.  Всегда.  Я  обязан  был  предусмотреть  все,  даже  невероятное.
         Почему  он  наехал  на  Ронни?  Неужели  не  заметил?  Отказываюсь  верить.  Но  сейчас  анализировать  произошедшее  несвоевременно.  После.  Все  −  после.
−  Подождите  в  коридоре.
       Я  оглянулся.  Это  мне?..  Мне.  Рыжий  доктор  хочет,  чтобы  я  вышел.  Почему?
−  Я  позову  вас  потом.  −  Он  вытер  руки  розовым  махровым  полотенцем,  подошел  к  столу,  поправил  громадную  многоглазую  лампу  на  никелированной  ноге.  “Он  выжи-вет?"−  нестерпимо  хотелось  спросить  его,  но  я  сдержался.  Себя  успокаивать  −  чистой  воды  эгоизм.  Я  послушно  вышел,  оставив  дверь  не  полностью  закрытой.  Слышать-то  я  имею  право?
             Коридор  узкий  и  тесный,  неровный  кафель  стен,  бугристая  масляная  краска  поганого  желтоватого  колера,    счетверенные  стулья  с  откидными  сиденьями  (бывшая  собственность  заводского  клуба  или  ленкомнаты);  аляповатый  стенд  "Туберкулез  крупного  рогатого  скота"  с  продолжением  чер-ным  фломастером:  "...и  жлобов  помельче"  −  творения  руки  безымянного  затомившегося  посетителя.  Под  стендом  сидел  единственный  дожидающийся  своей  очереди  посетитель  и  выглядел  он  странновато    даже  для  моего,  потерявшего  опору  восприятия  −  немолодой  попик  в  пегой  бороденке,  в  черной  и  жесткой  как  кирза  рясе  и  темных  разбитых  кроссовках.  На  коленях  его  чинно  восседал  спокойный  полосатый  кот,  перевязанный  поперек  живота  веселым  деревенским  платком.  "Церковны¬ми  мышами  обожрался",  подумал  я  мрачно  и  обругал  себя  −  и  за  неуместный  юмор,  и  за  то,  что  счел  его  беду  несопоставимой  с  моей.  Как  могу  судить?..
         Сидеть  и  ждать  −  занятие  невыносимое,  и  я  принялся  ходить  взад-вперед  по  коридору,  разворачиваясь  на  последнем  квадрате  истоптанного  паркета.  
     Двенадцать  шагов,  поворот.  Двенадцать,  поворот.
Система,  порядок,  целые  числа,  таблица  умножения,  законы  Ньютона,  физические  константы.  Шажки  секундной  стрелки  на  часах  с  логотипом  собачьего  корма  "Чаппи"  и  довольной  собачьей  мордочкой  на  циферблате.  Который  час?..  Да  какая  разница.  Сколько  лет  этим  дешевеньким  рекламным  часам?  Года  два.  Или  три.  Фотоснимок  ирландского  сеттера...  Когда  он  сделан,  пять  лет  назад?  Семь?  Десять?  Вполне  может  быть  так,  что  фотомодельный  пес  жив  и  здоров.  Если  только  его  не  кормили  мусором  вроде  того,  который  он  бескорыстно  и  бездумно  рекла-мирует.  Пробовали,  знаем:  три  дня  на  слабительном  держал  бедного  доверчивого  Ронни.  Опять  же,  я  в  том  виновен  был,  несомненно.
       Одиннадцать,  двенадцать,  разворот.  В  кабинет  заглядывать  нельзя  −  нехорошая  примета.
     Что  это  он  лохмами  трясет?  Мину  сочувственную  скособочил,  глазками  водянистыми  на  меня  моргает.  Ну,  чего  тебе,  святой  отец?
−  Господь  ниспосылает  нам  разные  испытания,  −  наставительно  и  певуче  проговорил  он,  поджал  губы  и  вздернул  брови,  собрав  складки  на  лбу.  Непонятно  кому  сказал  −  мне  или  себе  самому.
       Вероятно,  я  неосознанно  отреагировал  на  нелепую  реплику  −  жестом  или  взглядом,  и  батюшка  решил,  что  есть  основания  и  далее  поучать  и  утешать.
−  Крепитесь,  молодой  человек,  −  добавил  он  с  некоторой  даже  торжественностью.
         Гудящим  осиным  роем  завертелись  маленькие  злые  мысли.  А  не  пошел  бы  ты,  отче!..  Со  своим  участием  непрошен-ным.  Лицемер.  Фарисей.  Посредник  между  богом  и  людишками...  Молодец,  ловко  пристроился:  грехи  отпустит  по-дешевке,  растолкует,  что  Господу  нашему  от  тебя  угодно,  на  все  вопросы  ответит  без  запинки:  или  "На  все  воля  божья",  или  "Пути  Его  неисповедимы".  Ходжа  Насреддин  оценил  бы  по  достоинству.  Ну,  допустим,  я  грешен,  мне  возмездие  назначено  прямо  сейчас.  При  чем  же  здесь  Ронни?  Возможно,  ОН  таким  способом  меня  предупреждает?  Смотри,  мол,  у  меня,  не  исправишься,  то  ли  еще  будет.  Жену  в  гроб  вгоним,  друзей  покалечим.  Способ  известный  и  ныне  популярный:  заплати  полмиллиона  в  мелких  купюрах,  а  не  то,  ребенка  твоего  придушим.  И  в  непромокаемом  пакетике  −  пальчик  детский  в  качестве  подтверждения  серьезности  намерений.  Что  скажешь  на  это,  отче?  Ты  же  с  Писанием  согласен  безусловно,  и  наличие  души  и  разума  ни  в  зверях,  ни    в  прочих  тварях  не  признаешь,  и  грешить  твари  не  спо-собны,  не  сознают  они  себя,  так  что  же  с  них  взять?  Как  же  твой  Бог,  справедливый  и  мудрый,  так  устроил,  что  существо  страдает  не  за  грехи,  а  ни  за  что?  Здесь,  в  земной  жизни  страдает,  но  никакого  "там"  у  него,  бездушного,  быть  не  может  −  ни  награды  за  незвериную  самоотверженность,  ни  просто  вечного  упокоения.  Эх,  обложить  бы  тебя,  батя,  трехэтажным,  да  за  бороду  взять  хорошенько,  да  к  стеночке  кафельной  придавив,  спросить  строго:  Ты  у  кого,  долгогривый,  посредничаешь,  ась?  Чьи  интересы  представляешь?  Да  в  сравнении  с  твоим  работодателем  Пол-Поты  и  Сталины  −  веселые  пионервожатые  и  Санта-Клаусы.      А  туда  же  −  советы  давать.  Загну  ему  сейчас  этаким    от  души.  Может,  легче  станет.
         ...Нет.  Не  станет  легче.    Да  еще  кот  у  него  больной...  Кота  жаль,  попика  этого  тоже  жаль.  А  вдруг  он  действительно  верит  в  этого  своего  триединого?    И  нельзя  мне  сейчас  конфликтовать.  Больше  того,  необходимо  быть  крайне  осторожным  во  всем  потому,  что  я  нужен  Ронни.  А  Елена...  она  не  справится  одна.  Или  справится?
- Да,  конечно,  −  севшим  голосом  выдавил  я.  −  Спасибо.
−...  агональный.  −  влетело  в  коридор.  Я  замер,  вслуши-ваясь.  Женский  голос  произнес  непонятный  мне  термин,  тонко  лязгнул  металлический  инструмент.
От  этих  двоих  за  дверью  зависит,  жить  или  умереть  Ронни.  Да  почему  же...
−  Где  там  хозяин?  Зови  его.
         "Ничего  нельзя  сделать",  --  скажут  мне,  я  это  знал,  потому  что  лам¬па  уже  не  горела,  и  врач  опять  мыл  руки.  Никаких  надежд,  никаких  "если  бы".  Даже  сделав  фантастическое  предположение,  что  в  эту  самую  минуту  сошествует  с  небес  Некто  осиянный,  видимый  только  мне  и  со¬шедший  именно  ко  мне...  Или  же  просто  и  буднично  возникнет  вдруг  рядом  этот  Некто  со  стертыми  чертами  и  одетый  ли  вообще  −  не  рассмотреть,  да  и  не  важно  то,  но  в  глазах  которого  вся  мудрость  и  вея  мощь  Вселенной...  И  если  это  случится,  и  Он  −  сам,  или  посланец  Его,  или  бесплотный,  но  живой  образ  и  спросит,  не  размыкая  уст:  "Чем  ты  готов  пожертвовать,  чтобы  отсрочить  смерть  маленького  существа,  не  обладающего  душой  даже  маленькой?",  --  что  смогу  предложить?  А  Он  продолжит  с  потаенной  издевкой:  "Читал  ли  ты  мою  Книгу?  Не  славят  меня  твари  лохматые  и  пернатые,  и  жизни  вечной  недостойны.  Так-то...  Даже  путей  земного,  временного  своего  спасения  не  дано  им  знать.  Но  ты,  если  веришь  мне,  имеешь  возможность  купить  несколько  лет  жизни  своему  приятелю.  Только  учти,  то  должна  быть  истинная  жертва,  тут  свечами  да  поклонами  не  отделаешься,  сам  понимаешь.
Для  начала  отрежь  себе  палец.  На  левой  руке  без  анестезии  и  антисептики.  Согласен?  А  всю  руку  отрубить?  Как  Муций  Сцевола  когда-то  отмахнул,  а?  А  ноженьку  свою,  а  глазки  себе  вырвать  духу  хватит?  Ну,  а  к  примеру,  за  жизнь  супруги  своей  обожаемой  сколько  дашь?  Не  готов  ответить?  Ну,  как  всегда...  Возвратимся  же  к  этому  зверю,  уже  почти  мертвому  −  не  так,  как  вы,  люди,  но  окончательно  на  вечные  времена  и  воскрешению  не  подлежащему..."  (серебряный  блик  на  хирургическом  ноже,  неслышимый  для  посто-ронних  скрип  лезвия,  разрезающего  суставную  сумку  между  первой  и  второй  фалангами,  струйка  крови,  разбавленная  прозрачной  синовиальной  жидкостью,  белая  округлость  косточки,  тотчас  залившаяся  красным,  и  пробуждающаяся  БОЛЬ).
       "Так  любишь  ты  своего  зверя,  или?..  Что  задергался?  Проклятия  твои  меня  не  задевают,  и  не  жестокий  я  вовсе  −  я  выше  всей  вашей  этической  чепухи.  Ну  что  же,  прощай,  трусишка,  иди  в  объятия  своей  проголодавшейся  совести..."
−...  переложите  его  на  тот  стол,  мне  здесь  работать  надо.  
           Веснушчатый    ветврач  нетерпеливо  помахивал  тряпочкой,  смоченной  едкой  карболкой,  подступал  к  столу,  покрывшемуся  темными  подтеками.  −  Палец  поранили?  Возьмите  йод  там,  в  шкафчике.
         Я  отер  кровь  со  сгиба  среднего  пальца,  но  рваная  ранка  быстро  заполнилась  вновь.  Обо  что  это  я?  Одна  капля  упала  на  нержавеющую  панель  стола  и  растворилась  в  розовой  лужице,  натекшей  изо  рта  Ронни.
−  Все?  −  спросил  кто-то  моим  голосом,  на  удивление  спокойно  и  бесстрастно.  Врач  кивнул  и  отвернулся.  Но  я  и  сам  видел,  что  в  Ронни  вошла  Смерть.
         Заворачивая  Ронни  в  свою  куртку,  я  прикоснулся  губами  к  его  прохладному  шелковистому  уху,  к  волнистой  черной  шерсти,  еще  пахнущей  живым  Ронни,  (встав  спиной  к  рыжему  ветеринару  и  загородившись  локтем  от  его  помощницы),  попытался  прикрыть  ему  веки,  но  не  получилось    и,  казалось,  он  смотрит,  щурясь,  в  ослепительное    непостижимое  далёко.
         Выстроилась  цепочка  действий,  которые  я  теперь  был  обязан  предпринять.  Возвращалась  устойчивость  и  логика  окружающего  мира,  но  собственно  мир  стал  иным  (незаметный  для  Вселенной  слабый  всплеск  волн  и  полей,  легчайшее  колебание  эфирных  струн;  белковые  спирали,  утратив  упругость,  выпрямляются;  рвутся  клейкие  ниточки  молекулярных  связей,  положено  начало  распаду  −  пока  еще  незаметному,  но  абсолютно  бесповоротному  процессу).
       Одна  из  сотен  смертей,  произошедших  за  последние  несколько  минут.  Одна  из  сотен  миллиардов  −  прошлых  и  грядущих.  Начало  бесконечного  странствия  через  галактику  крошечного  последнего  импульса  с  сообщением:  "Я  тоже  умер."
         Необходима  следующая  последовательность  операций:  расплатиться  с  ветеринаром,  раздобыть  лопату,  выбрать  место,  похоронить.  Важно  ничего  не  перепутать.
         Полусотенную  бумажку  я  положил  на  край  стола:  "Достаточно?"  От  сдачи  отказался.  Спросил,  возможно  ли  одолжить  лопату  под  залог  оставшейся  двадцатки.  Веснушчатый  денег  не  взял,  принес  ржавую  штыковую  лопату  с  обломанным  черенком,  сказав,  что  возвращать    ее  не  обязательно.
       Над  выбором  места  долго  раздумывать  не  стал.  Было  такое,  там,  где  во  время  наших  с  Ронни  ежедневных  прогулок  я  завел  обыкновение  устраивать  долгий,  со  вкусом,  перекур  под  старым  наклонившимся  вязом.  Мелкая,  твердая,  гофрированная  листва  была  у  этого  вяза,  замечательно  рельефная  грубая  кора  и  удобные  для  сидения  на  них  корни.  Необыкновенную  дырчатую  тень  его  широчайшей  кроны  двигал  ветер  по  ровной  траве  и  лиловой  тропинке.  Шагах  в  десяти,  в  зарослях  орешника  была  в  земле  давняя  промоинка,  обрыв  в  две  ладони  под  травяной  челкой,  с  петелькой  оголившегося  корня.  Ронни,  деятельный  по  натуре,  очень  интересовался  промоиной,  нарыл  в  ней  за  несколько  лет  множество  ямок  и,  хотя  ни  разу  не  откопал  чего-либо  интересного,  результатами  своих  трудов  доволен  был  всегда.
       Сколько  лет  понадобится  дождю  и  ветру,  чтобы  заровнять  эти  ямки?..  Наверное,  немного.
         Земля,  оказывается,  почти  не  промерзла.  Я  ожесточенно  рубил  тупой  лопатой  корни,  выворачивал  камни,  углубляясь  в  неподатливую  землю.  Подправлял  края,  выравнивал  дно.
         ...Головой  на  восток?..
         Сдвинул  замочек  "молнии",  просунул  руку,  погладил  его,  уже  окоченевшего.  Я  бесконечно  виновен,  и  мне  с  этим  жить.
       Сухие  комья  вперемешку  с  опавшей  листвой  и  тощим,  неукрывистым  снегом  разделили  нас  окончательно.
         Лопату  забросил  подальше  в  заросли.  Домой  шел  не  быстро,  не  медленно  −  просто  шел,  переставлял  ноги,  ды-шал,  смотрел  перед  собой,  ни  о  чем  не  думал.
Открывая  дверь  своей  квартиры,  вспомнил,  что  во  внут-реннем  кармане  куртки  остался  мой  паспорт.

       Сразу  за  порогом  на  стоящем  зачем-то  посередине  тесной  прихожей  табурете  лежал  лист  бумаги,  пришпиленный  для  верности  раскрытой  английской  булавкой.  Ничего  подобного  до  сегодняшнего  дня  я  от  Елены  не  получал.  Письмо  на  табуретке  −  это  симптом.  Что-то  здесь  произошло  в  мое  отсутствие.  Чему  я  удивляюсь?  Муж,  откровенно  говоря,  недотепа.  Ушел  в  полдесятого  утра  и  не  вернулся.  Нормального  мобильника  у  него  нет  по  причине  хронической  нищеты  ,  а  тот,  что  есть,  держит  заряд  всего  пару  часов.    Телефон  молчит.  Что  сделал  бы  я,  будь  на  ее  месте?  Бросился  бы  на  поиски.
       Все  объяснимо  и  логично.  Но  почему  в  таком  случае  на  полочке  с  обувью  стало  просторно?  И  на  одежной  вешалке  моя  "выходная"  куртка  висела    в  совершенном  одиночестве.
       Я  все  же  оставался  спокоен  и  собран.  Добить  меня  сего-дня  не  удастся  никому,  даже  Елене.  Осмотревшись,  я  также  отметил  исчезновение  других  привычных  предметов,  что  и  подтвердило  мое  предположение:  да,  свершилось.  Не  вчера,  не  завтра,  но  именно  сегодняшним  утром.  Совпадение...  (Пересечение  линий  в  событийном  пространстве,  столкновения,  рикошеты,  сухие  стройные  формулы,  проценты  вероятностей).
       Я  не  готовился  к  объяснению  с  Еленой  по  дороге  домой,  не  подбирал  нужные  слова  и  фразы.  Полз  в  свою  нору,  чтобы  спрятаться  от  всего  и  всех,  закутаться  в  войлочное  покрывало  одиночества,  счи¬тать  минуты,  часы,  дни  в  ожидании  избавления  от  боли.  И  никого  не  должно  быть  рядом.  О  Елене  я  не  думал  −  тоже  симптом.  Или  интуиция?  Интуиция...  Что  же  она,  ***  раньше  молчала,  утром,  в  магазине?
       Я  потянул  письмо  к  себе,  булавка  разрезала  его  край  и  осталась  в  табурете  −  инсталляция  в  духе  раннего  Уорхолла.  Начиналось  это  послание  из  прошлого,  (сегодняшнее  утро,  будто  маленький  зверек,  смертельно  отравленный,  одну  за  другой  разжимает  слабеющие  лапки  и  соскальзывает  с  гладкого  черного  стержня  −  линии  Времени,  неумолимо  и  стремительно  несущегося  в  неведомое  будущее),  словами:  "Евге-ний,  я  устала...",  и  далее  в  духе  мыльнооперных  монологов;  все  накопившееся  было  вывалено  на  несчастный  линованный  листок  селедочной  требухой,  а  так  как  моя  супруга  не  была  образчиком  последовательности  и  терпения,  то  письмо  получилось  бессвязным  и  слегка  истеричным.  Первая  строчка  написана  печатными  крупными  буквами,  этаким  газетным  заголовком,  вторая  −  прописными  и  помельче,  а  к  концу  буквы  уже  толкались  и  налезали  друг  на  друга;  ноги  у  "Я"  бессильно  разъезжались,  "О"  обморочно  валилось  набок,  и  каждая  строчка,  начинаясь  ровно  и  энергично;  на  правом  краю  свешивалась  книзу  жалким  хвостиком.  Я  не  вчитывался  в  текст  и  не  пытался  его  осмыслить.  На  самом  деле  я  давно  был  готов  к  тому,  что  произошло.  Пожалуй,  с  самого  первого  дня.  
       Неустойчивость,  протяженностью  в  шесть  лет  и  два  месяца,  завершилась  сегодня.
         Я  держал  послание  за  уголок  двумя  пальцами,  будто  оно  было  пропитано  смертоносной  "аквой  тофаной",  и  не  знал,  что  с  ним    делать.  Что-то  не  позволяло  мне  скатать  его  в  комочек  и  отправить  в  мусорное  ведро,  какие-то  совершенно  нелепые  мысли  о  возможном  судебном  процессе  и  фантастических  ко  мне  претензиях,  где  эта  записка,  якобы,    может  послужить  доказательством  того,  что  я  все  же  не  был  инициатором  разрыва.  Чушь  и  дичь...  Но,  с  другой  стороны,  в  отношениях  со  своими  уже  вчерашними  родственниками  я  априори  был  виновен  во  всем  и  всегда.  То,  что  я  привык  к  такому  положению  вещей,      свидетельствовало  лишь  о  моей  собственной  бесхребетности.
         Я  помахал  листочком,  словно  он  и  в  самом  деле  жег  мне  кожу,  и  разжал  пальцы;  листок,  крутнувшись,  опустился  к  моим  ногам  "лицом”  вниз,  обнаружив  на  "спине"  приписку.  Неожиданно  отвердевшей  рукой  мне  давали    знать,    что:  "  ...  с  квартирой  разберемся  позже,  когда  немного  прийду  в  себя",  причем  "и"  краткое  было  вставлено  сверху  на  "галочке".
         Не  оставалось  сомнений,  что  в  скором  времени  я  лишусь  этого  жилища  −  не  барских  хором,  и  уже  остывшего  на  три  четверти,  но  все  еще  пригодного  на  то,  чтобы,  свернувшись  под  одеялом  на  излишне  просторной  кровати,  скоротать    долгую  ночь.  И  куда  же  мне  теперь  прикажете  деваться?..
         Провижу  объявления  на  сайте  с  идиотским  наименованием,  тщетные    призывы    к  сравнительно  выгодному  размену,  встречи  с  брокерами    и  желание  долго  мыть  руки  после  них,    месяцы  изнуряющей  неопределенности,  неизбежные  и  тягостные  контакты  с  Еленой  и,  что  совсем  уже  невыносимо  −  с  ее  мамочкой,  которая  с  удовольствием  взвалит  на  себя  обязанности  посредника;  обвинения  и  упреки  (в  мой  адрес);  обострение  до  последней  крайности  и,  наконец,  продажа  моей      (на  самом  деле,  к  счастью,  покойной  уже    тетки  Вали)  "хрущевки"  за  бесценок;  бытовые  мытарства,  которых  я,  человек  непрактичный,  совершенно  не  выношу...  Провижу  и  финальный  приз:  вселение,  окончательное  и  без  права  обжалования  в  какую-нибудь  гнусную  "общую"  с  деловитыми  тараканами,  суровым  духом  четырехдневных  голубцов,  унитазом,  обросшим  невероятными  сталактитами,  с  ежевечерней  грызней  за  гипсовой  переборкой.
       Лучше  отсужу  себе  этот  трехдверный  шкаф,  отвезу  его  поглубже  в  лес,  в  заказник  какой-нибудь,  да  и  стану  в  нем  жить,  в  одежном  отделении.  На  зиму  дерном  обложу,  очажок  из  камней  построю.  Или  пойду  с  рюкзачком  по  городам  и  весям,  буду  рисовать  портретики-пятиминутки  за  бутерброд  и  стаканчик  кофе...
         Я  подобрал  записку  и,  в  твердой  уверенности,  что  поступаю  как  законченный  дуралей,  присоединил  ее  к  тощей  пачечке  писем,  полученных  от  Елены  в  разное  время  на  протяжении  всех  наших  лет.  Была    среди  них  хронологически  первая  записочка  с  кратким:  "Люблю  тысячу  лет”,  было  письмо  из  Трускавца  в  наискось  разорванном  конверте  с  портретом  Можайского;  краешек  самого  письма  застенчиво  выглядывал  из  прорехи,  будто  ненароком  обнажившееся    белое,  не  тронутое  загаром  тело,  татуированное,  однако,  бессвязными  словами:  "...га..  очевой  пузы..."  и  "  послезавтра  при...",  −  словами,  на  которые  я  так  и  не  удосужился  тогда  ответить.
       На  кухне  увесисто  капало  из  крана;  нагло  зияли  квадратные  провалы  в  прореженных  книжных  полках;  на  стене  из  обоев  вырос  гвоздик,  а  ниже  −  еще  один,  сиротливый  и  кривенький,  там,  где  несколько  часов  назад  обитал  кустарный  пейзажик  на  косом  березовом  спиле,  изображавший  две  кудрявые  березки  −  (не  одна  ли  из  них  и  была  принесена  в  жертву  высокому  искусству?),  который  я    не  смел  выбросить  или  хотя-бы  спрятать.
         Пошлый  березовый  мотив  преследовал  меня  с  первых  лет  жизни,  с  приснопамятных  шестидесятых,  когда  "под  березку"  делали  цветочные  подставки,  занавески  и  даже    железные  кровати,  и  белопятнистой  паршей  болели  больницы  и  пионерла-геря,  а  в  голубоватом  оконце  телевизора  рябились  целые  рощи  и  леса,  и  под  балалайки  и  гусли  вращались  колокола-сарафаны  и  чудовищные  кокошники.  С  казенных  стен  и  журнальных  вклеек  отчаянно  пытались,  но  никак  не  могли  отозваться  ветру  бумажные  березы  Левитана,  и  даже  знаменитая  куинджевская  роща  уже  отдавала  жульничеством.
         Исчезновение  березок  как  результат  моей  семейной  несостоятельности.  Маленькая  смехотворная  компенсация.  Возвращение  к  истокам.  Катарсис.
Вот  что  я  сделаю:  оставлю  гвоздик  на  расправу  грядущему  владельцу  квартиры  и  впридачу  нарисую  под  ним  веселую  березку.
         Переступая  оброненные  в  спешке  сборов  парфюмерные  коробочки,  расчески  и  платочки,  я  пересек  комнату,  ставшую  теперь  большой  и  гулкой;  отдернув  штору,  стал  смотреть  зачем-то  во  двор,  тупиковый,  неприбранный,  с  воткнувшимися  в  неопрятный  снег  пивными  бутылками  и  окурками  и  вросшим  в  газон  продавленным  и  проржавевшим    "Москвичом"  дяди  Коляна  из  третьей  квартиры.  Затем  увидел  как  соседка  Жанна  Жоресовна,  малорослая  и  мелкотелая,  неясного  возраста,  неряшливая  и  суетливая  любительница  и  разносчица      дрянных  и  гнилых  сведений  обо  всем  и  всех,  короткими  мушиными  перебежками    приблизилась  к  лавочке  у  второго  подъезда,  где  досиживали  свои  добровольно-пожизненные  сроки  особы  постарше    (у  одной  был  заграничный  пластмассовый  костыль,  совершенно  ей  не  нужный,  другую  же,  толстуху,  украшали  бакенбарды  голландского  шкипера)  −  и,  доверительно  приникнув  к  ним,  принялась  увлеченно  информировать  о  сногсшибательной  новости.  Нетрудно  догадаться,  о  какой,  судя  по  частым  жестам  в  направлении  моего  окна.  
       Пустота,  нестерпимая  пустота...  Все  неправильно.  Все.  И  нет  ничего  окончательно,  стопроцентно  надежного.  Даже    привычная  комната  потеряла  свою  первоначальную  форму,  это  в  самом  деле  так:  линия  карниза  над  окном,    оказывается,  не  параллельна  линии  потолка  и  составляет  с  ней  острый  угол,  вершина  которого  находится  где-то  у  соседей  слева.  Но  ведь  и  в  моей  квартире,  может  быть  даже  над  старым  платяным  шкафом,  могут  сходиться  кинжальные  острия  чужих  кособоких  бытий,  и  это  неким  мистическим  образом  повлияло  на...
         Совершенно  необходимо  было  сейчас  же  без  промедления  что-то  предпринять,  сломать  перекошенный  корчащий  мне  издевательские  гримасы  мирок,  сбить  спесь  с  возомнив-ших  о  себе  предметов.  Для  начала  я  сделал  нечто,  еще  утром  невозможное:  закурил  и,  сардонически  ухмыляясь,  стряхнул  пепел  на  принесенный  тестем  бордовый  коврик,  нелепую  семейную  реликвию.  Затем,  разминая  руки  и  недобро  примериваясь,  подступил  к  шкафу  −  монументальному  сооружению  конца  сороковых,  вместительному,  как  трюм  "Титаника",  но  наверняка  более  надежному,  теткиному  любимцу  и,  вероятно,  единственной  оставшейся  о  ней  вещественной  памяти  и,  присев  над  выдвинутым  наполовину  бельевым  ящиком,  нетерпеливо,  как  при  обыске,  стал  выхлестывать  на  пол  пенные  комья  непонятно  почему  оставленных  Еленой  лифчиков,  трусиков,  ночнушек,  кем-то  когда-то  даренных  салфеточек;  с  каменным  стуком  ударилось  о  паркет  мыло  в  яркой  обертке,  припрятанное  и  забытое,  по-видимому,  в  эпоху  дефицита,  то  есть  до-еленинскую.  Овальное  гэдээровское  розовое  мыло  с  почти  выветрившимся  запахом  лаванды,  предположительно  смертельной  для  моли.  А  еще  от  чего-то  с  ним  можно  было  отмыться,  но  не  теперь,  а    прежде.
       Хрустнуло  под  ногой,  и  разбежалась  по  полу  стайка  разнокалиберных  зеркальных  шариков.  А,  это  я  градусник  раздавил.  Он-то  откуда  здесь?    Придется  собирать  дурацкую  ртуть.  Впрочем,  есть  вариант:  загнать  под  шкаф.  Привет,  значит,  от  прежнего  жильца.  Да,  знать  бы,  кто  здесь  будет  жить...
       Я  долго  ползал  на  четвереньках,  сгоняя  шарики  на  бумажку.  Голова  опять  разболелась  нестерпимо.  Вот  бы,  закрыв  глаза,  сосчитать  до  двенадцати  и  пережить  мгновенную  магическую  метаморфозу:  размякнуть  расслабленно,  уменьшиться,  растаять  и,  обратившись  теплой  серебристой  лужицей,  затечь  под  шкаф  или  диван  в  вечную  покойную  пыль  и  вечный  полумрак,  и  оттуда  бесстрастно  и  даже  снисходительно  наблюдать  в  отдаленной  узкой  полоске-щели  мелькание  ног  или,  что  даже  предпочтительней,  просто  плавную  смену  дней,  очередность  полутьмы  и  темноты  абсолютной.
         Елена,  Елена    Прекрасная...  Насколько  проще  и  удобней  было  бы  посчитать  ее  уход  предательством,  рецидивом  наследственного  эгоизма.  Сейчас,  пожалуй,  я  мог  бы  восстановить  и  систематизировать  признаки  надвигавшегося  кризиса,  как  могу  припомнить  сотни  ее  привычек  и  обыкновений,  раздражающих  своим  постоянством  и  неизживностью  мелочей,  таких  как  небрежное  захлопывание  дверец  этого  шкафа  −  так,  что  непременно  оказывался  ущемленным  и  торчащим  наружу  кончик  бретельки  или  носка.  Или    нарочитое  пошлепывание  тапочками  −  звук,  в  котором  она  находила  обязательную  составляющую  домашнего  уюта,  маленького  княжества  недорогих,  но  удобных  вещиц,  размеренности  и  предсказуемости.  Мой  же  вклад  в  созидание  ограничивался  элементарными  манипуляциями,  как-то:  вбить  гвоздь,  ввернуть  лампочку,  вытряхнуть  мешок  пылесоса.  Когда  же  случалась  необходимость  подвигов  более  отчаянных,  я  находил  множество  причин  не  делать  того,  что  про  себя  полагал  не  только  необязательным,  но  и    нежелательным.    Иногда  я  даже  ловил  себя  на  мысли,  что  и  женился  не  столько  по  любви,  сколько  в      расчете  избавиться  таким  путем  от  ненавистных  мне  хозяйственно-бытовых  сует.  Не  думаю,  что  такая  моя  позиция  могла  нравиться  Елене,  и  ее  естественное  недовольство  время  от  времени  изливалось  эмоциональной  филиппикой  на  голову  "так  называемого  мужа,  которого  всего-то  и  хватает  валяться  на  диване  с  заумной  книжкой  и  мечтать  черт  знает  о  чем  в  то  время,  когда  другие,  нормальные,  строят  нормальную  жизнь  не  покладая  рук,  устраиваются  на  нормальную  работу  и  проги-баются,  если  надо,  да,  и  нечего  на  меня    так    смотреть.  Подумаешь,  цаца  какая!"
Удивительно,  как  долго  она  меня  терпела.  И  непонятно,  зачем  все  это  было  МНЕ.
         На  самом  дне  ящика  я  обнаружил  пропавший  в  прошлом  году  фотоальбом.  Он  оказался  сильно  отощавшим  (непостижимо,  как  это  у  Елены  хватило  времени  еще  и  на  пересмотр  фотографий.  Не  иначе,  ревизия  была  произведена  заблаговременно),  однако  удержались  в  целлофановых  кармашках  несколько  снимков  −  меня  и  Ронни.  Остался  и  памятный:  Ронни  в  охотничьей  стойке  с  фотогеничной  индю¬шачьей  косточкой  в  зубах,  с  полукруглым  вырезом  в  верхнем  правом  углу,  куда  попала,  без  сомнения  неслучайно,  смазливая  мордашка  елениной  однокурсницы.  Припоминаю  тот  показушный  пикничок  на  новой  даче  моего  тестя  Валериана  Викторовича;  игру  в  непринужденное  веселье,  которого  не  было,  и  −  в  приязнь  и    искренность,  которых  и  быть  не  могло.  Как  обычно,  решительные  попытки  моей  супруги  устраивать  "все  как  у  людей"  терпели  поражение,  и  не  без  моего  пассивного  участия.  Развязная  подружка  откровенно  строила  мне  глазки,  норовила  прижаться  как  бы  невзначай  и  преувеличенно  смеялась  моим  двусмысленным  репликам.  Вечером  Елена  устроила  мне  сцену,  на  резонные  возражения  ответила  гордой  немотой,  длившейся  до  вечера  следующего  дня,  понедельника,  когда  надуманная  проблема  вроде  бы  разгладилась  сама  собой,  что,  конечно,  было  не  совсем  так,  потому,  хотя-бы,  что  от  проблем  воображаемых  избавиться  почти  невозможно.
         Отложив  альбом,  я  приступил  к  главному  отделению  программы.  Распахнутые  дверцы  шкафа,  явили  вместилище  пустоты.  Лишь  мой  серый  "свадебный"  костюм,  он  же  единственный,  прижался  к  правой  стенке,  оберегая  исчезающие  признаки  прошлогодней  чистки  и  скольжения  стреляющего  паром  утюга.  Я  надевал  его  разве  что  раз  шесть,  а  отныне  он  мне  определенно  не  понадобится.  Если  коснуться  его,  ряд  оголившихся  вешалок-"плечиков"  из  желтоватого  дерева  откликнется  сухим  перестуком,  точно  древние  отшлифованные  веками  кости.  Может  случиться,  когда-нибудь  ночью,  издыхая,  заползу  в  этот  самый  шкаф,  прячась  от  отечного  полнолуния    и  жадных  до  чужой  боли  глаз  жильцов  дома  напротив,  ссохнусь,  превращусь  в  обтянутый  пергаментом  скелет...
         Когда      стегнул  из  прихожей  нетерпеливый  звонок,  пер-вой    мыслью  было:  Елена.    Понятно,  не  затем,  чтобы  попытаться  все  вернуть,  нет,  она  не  из  таких.  А,  вероятнее,  присла¬ла  кого-нибудь  за  оставшимися  шмотками.  Забавно  будет,  если  испол¬нителем  миссии  окажется  вдруг  ухоженный  мужчинка  средних  лет    с  перстнем  на  волосатом  мизинце.  Ну  что  же,  встречу  его  приветливой  улыбкой.  Однако  я  не  угадал.
         Оказалось  −  незнакомая  девушка  (сероглазая,  неяркая,  почти  без  косметики;  густые,  но  легкие  темные  волосы;  черты  мягкие,  но  правильные;  твердый  карандаш  тут  не  годится,  скорее  −  растушевка      сангиной),  держала  в  руках  небольшой  в  темном  полиэтилене  сверток  (очень  по-женски  прижимая  его  к  себе,  будто  ребенка  или  щенка).
   −  Вы  наверняка  ошиблись  дверью,  −  сказал  я    почти  с  сожалением.  Что  за  день  сегодня...  
−  Нет.  −  Где-то  я  слышал  этот  голос,  и  совсем  недавно.  –  Вот,  вы  у  нас  забыли.  −  И  она  протянула  мне  сверток.  Я  машинально  взял  его  и  тотчас  в  ужасе  отшвырнул  прочь:  в  пакете  лежало  что-то  мягкое  и  еще  теплое.  Вспомнил!  Это  она  сегодня  помога¬ла  хирургу.  Какого  черта  она  притащила  мне  это?!  Безумие!..
- Господи,  да  что  с  вами?!  −  испуганно  вскрикнула  де-вушка.
- Зачем?  −  прохрипел  я,  отступая  от  жуткого  свертка.        −  Зачем?
- Да  это  же  ваши  перчатки!
- Перчатки?..  −  тупо  переспросил  я.  Верно,  мои  старые  зимние  перчатки,  вот  и  палец  из  пакета  выглядывает.  А  я  что  подумал?  Меня  окатило  слабостью,  как  прохладным  потом.  Надо  валерьянки  какой-нибудь  тяпнуть  и  анальгина.  −  Извините,  ради  Бога,  мне  показалось...  Заходите.  
         Подобрав  пакет,  который,  конечно,  вовсе  не  был  теплым,  и  бро¬сив  его  на  тумбочку,  я  посторонился,  прикрывал  спиной  проход  в  ком¬нату.  В  таких  случаях,  кажется,  принято  предлагать  кофе.  −  Я  сейчас  быстренько  кофе  сварю.  Проходите  на  кухню.
−  Нет,  нет,  извините.  −  Она  слабо  улыбнулась.  −  У  меня  перерыв  заканчивается,  а  по  воскресеньям  у  нас  всегда  работы  столько...  До  конца  смены,  до  полуночи.
 −  Спасибо  за  перчатки,  −  сказал  я.  −  Хотя,  правда  же,  не  стоило  беспокоиться  из-за  такой  ерунды.
- До  свидания.  −  Она  задержалась  на  мгновение  и,  внимательно  вглядываясь  в  меня,  сказала:
- Я  понимаю,  я  сама  каждый  раз...  К  этому  не  привыкнуть.  Еще    знаю,  что  людям  приходится  хоронить  друзей.  И  ничего  с  этим  не  поделать.  Разве  только...  −    Но  она  не  договорила.
       И  ушла.  А  я  подумал  с  внезапной  ненавистью:  лучше  бы  Елену  вот  так,  машиной.
В  комнату  я  возвращаться  не  стал.  Необходимо  было  придумать,  как  докарабкаться  до  завтрашнего  дня,  потому  что  завтра...  Что-то  должно  измениться.  Это  единственное,  в  чем  я  был  уверен.  Не  мог  допустить  в  том  ни  малейшего  сомнения.  Завтра  −  это,  как  говорят  пилоты,  "точка  принятия  решения".  Обязательно  произойдет  НЕЧТО,  но  завтра  или  никогда.    Не  знаю  и  не  хочу  знать  преждевременно,  что  это  будет;  твердо  знаю  одно:  я  не  имею  права  на  попытки  собирать  из  обломков  уродливые  муляжи  прежнего.
         Упиваться  своим  горем  −  занятие  для  слюнтяев  и  себялюбцев.  И  бегство  Елены,  если  разобраться,  произошло  как  нельзя  кстати.  Могу  представить,  как  отреагировала  бы  она  на  гибель  Ронни.  Слезы,  упреки,  обвинения.  Еще  бы,  нашлось  новое  доказательство  моей  никчемности.  "А  я  тебе  всегда  говорила..."  А  что  говорила?  Неважно,  все  равно  я  неудачник  и  растяпа.  Когда  четыре  года  назад  я  принес  в  дом  щенка,  был  просто  неблагоразумным.  Когда  щенок  делал  лужи  на  полу,  −  "А  я  тебе  говорила!"  Потом  Ронни  подрос  и  стал  записным  выставочным  красавцем.  Елена  купила  ему  красивый    доро¬гой  поводок  с  ошейником,  и  пес  иногда  бывал  даже  "моей  прелестью".  И,  хотя  кормила    Ронни  чаще  Елена,  для  него  она  оставалась  рядовым  членом  нашей  стаи,  обязанной  кроме  прочего  безоговорочно  подчиняться  мне,  вожаку.
       Ты,  конечно,  ошибался,  мой  простодушный  друг.                  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981494
дата надходження 28.04.2023
дата закладки 04.05.2023

інша

хвилі

Енергетичні  хвилі  манять  за  собою
Містичні  всплески  слів  
широкого  діапазону
Ввірвались  у  недільний  день
І  шепотять  то  тут,  то  там,  
ведучи  паралельно  вздовж
свого  прибою.
В  уяві  виринає  саме  той  день,  
те  місце  й  ексклюзивне  соло
Де  нам  не  було  місця  
вдвох  на  особисте  щось  
Присутність  відчуваю  твою
І  я  спокійна,  бо  нас  двоє
Ми  в  часі,  час  у  нас  
сидить  
Між  нами  простори
й  безодня
І  грає  джаз
Так  риторично...

Добраніч  Мій  Пегас.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981799
дата надходження 30.04.2023
дата закладки 02.05.2023

Lesya Lesya

Хіть

Як  тільки  місяць  зітреться  до  дужки,
Торкнутись  хочу  до  вузького  світла,
І  дивною  пробуджуючись  хіттю,
Вдивляюсь  у  своє  вікно,  забувши,
Що  скло  його,  холодне  й  непомітне
Ніколи  не  дозволить  полетіти.

Молодиком  чарує  завіконня,
Де  він  серпом  порослі  хмари  косить,
Й  до  себе  кличе  тонко  ,  стоголосо.
Та  скло  лише  остуджує  долоні.
Хотілося  б  до  ранку  їздить    возом
По  викошеній  місяцем  дорозі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976104
дата надходження 06.03.2023
дата закладки 07.03.2023

НАСИПАНИЙ ВІКТОР

Хочеться ГУМОР

Довго  з  лікарем  говорить  пишна  молодиця.
Каже:  -  Вдень  суцільні  нерви.  І  вночі  не  спиться.
Голова    тісна  і  бідна,  як  собача  буда.
З  чоловіком  стало  складно.  Хтозна  що  ще  буде.
Досі  тихий  був  і  чемний.  Смирний,  як  овечка.
І  не  красень,  і  не  дурень.  Не  скакав  у  гречку.
Гроші  носить,  діти  бавить.  Голова  й  два  вуха.
Та  ото  якось  нажерлось,  як  якась  свинюка.
В  нього  клепки  в  голові  там,  як  у  зайця  сала.
Став  жалітись  враз  п’яненький,  що  інтиму  мало.
Що  давно  уже  не  тішать  мої  форми  пишні.
Сни  йому  вже  місяць  сняться.  Різні,  еротичні.
Я  йому  вліпила  трохи.  З  нервів  і  любові.
Бо  інтим  отой  пасує,  як  сідло  корові!
Пару  тижнів  крутить  носом.  Ще  й  нахабне  злиться.
А  у  мене  тиск  і  нерви.  І  вночі  не  спиться.
Лікар  думає  –  гадає.  Треба  ж  дать  пораду:
-  Еротичні  сни,  шановна,  -  то  ніяк  не  зрада.
Від  безсоння  дам  вам  ліки,  мужа  бить  не  треба.
Не  беріть  дурного  в  мозок.  Бо  від  того  нерви.
Та  задумалась,  зітхнула.  Каже:  -  Маю  просьбу.
Може  б,  я  його  привела  на  сеанс  гіпнозу?
Лиш  одним  би  глянуть  оком,  як  ото  виходить.
До  якої  баби  –  кралі  він  у  снах  там  ходить!
12.02.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973603
дата надходження 12.02.2023
дата закладки 18.02.2023

Ніна Незламна

Мені б теплий кожушок (дит)

Ой  мете,  мете  сніжок
Засріблився  поріжок
 Поруч  котик  –  Дивина
Ой  яка  ж…    біла  зима!

На  ніс  впала…  сніжинка
Покотилась  сльозинка
Ой,  щось  холодно...  мені
Не  радію,  я  зимі….

Сніг  на  вушках,  як  пушок
Мені  б  теплий  кожушок
З  капішоном  й  чобітки
Тоді  б  грався  залюбки.

                                   07.02.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973106
дата надходження 07.02.2023
дата закладки 10.02.2023

НАСИПАНИЙ ВІКТОР

Про жінок гумор

Сперечались  якось  троє  про  життя  вар’яти.
Про  жінок,  яких  насправді  треба  вибирати.
Перший  радить  чемну  й  мудру.  Другий  лиш  багату.
Третій  хоче  іноземку,  щоби  світ  пізнати.
Інший  хоче  лиш  пампушку,  теплу,  як  перина.
Ні,  нехай  худа,  як  тріска,  наче  балерина.
Ліпше  хай  буде  спокійна,  не  лиха,  не  хитра.
Бо  щовечора  від  криків  аж  гуде  макітра.
Не  дурну  й  не  мудру  треба,  лиш  би  господиня.
Щоби  все  у  неї  в  міру.  Не  товста,  як  диня.
Ну,  а  я  скупу  не  раджу  й  дуже  язикату.
Попадеться,  знай,  криклива,  хоч  тікай  із  хати.
Ніби  тиха,  добра,  скромна.  Тягне,  як  магнітом.
Лиш  женився,  –  зовсім  інша.  Годі  й  говорити.
Дуже  гарну  теж  не  радять  люди  вибирати.
Все  життя,  як  сторож,  будеш.  Берегти,  ховати.
Як  візьмеш  активну  дуже,  особливо  в  ліжку,
То  вона  тебе  замучить.  Кожну  -  кожну  нічку.
А  якщо  висока  дуже,  то  лиха  година.
Станеш  поруч,  глянеш  вгору.  Довга,  як  драбина.
Вчену  пані  теж  не  варто.  Ту,  що  три  освіти.
Попри  неї  дурень  дурнем.  Ніде  правди  діти.
Має  бути  золотая,  кажуть,  серединка.
Щоб  і  добра,  не  лінива,  до  хлопів  не  дика.
Не  крута  якась  і  горда,  Краля,  справді,  гідна.
Попадеться  жінка  з  перцем,-  будеш,  хлопче,  бідний!
Чи  білявка,  чи  чорнявка.  Моцна  чи  дрібненька,
Перш  за  все,  практична,  щедра,  щира  і  рідненька.
Поруч  дядько  старший  слухав  хлопців  тих  дебати.
Каже:  -  Смішно.  Так  будете  довго  вибирати.
Головне,  щоби  весела.  Щоб  не  нудно  жити!
Щоби  смачно  готувала.  Люблю  добре  з’їсти.
Як  махнеш  борщу  і  м’яса.  Ще  й  салат  охоче,
Ні  худу,  красиву,  мудру,  ні  круту  не  схочеш!

1.02.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972584
дата надходження 01.02.2023
дата закладки 04.02.2023

синяк

Білий вечір

Вдивлялось  небо  в  дзеркала  озер
І  хуртовини  лісу  шили  одяг,
Дерева  одягнувшись  всі  по  моді
Показували  світу  шик-модерн.
Кружляв  у  вальсі  сніжно-білий  бал,
Здавалось,  що  крім  білого  -  нічого,
А  сніг  летів  і  землю  замітав,
Як  то    весна  сюди  знайде  дорогу?
Котилось  сонце  жовте  як  гарбуз,
Потім  зимі  сховалося  за  плечі,
Лиш  один  ворон  в  біле  не  вдягнувсь,
І  гордо  каркнув  -  полетів  у  вечір.
Галина  Грицина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972224
дата надходження 28.01.2023
дата закладки 29.01.2023

Вільям Шкільний-Підручник

Казковий світ богатирів

[i][b](ВІРШІ  В  УКР.ПІДРУЧНИКАХ)[/b]
Сьогодні  ми  з  вами  відправимося  в  світ  казки.  Той  самий,який  в  дитинстві  нас  надихав.  Але  то  було  колись.  Нині,якщо  уважно  прочитати  деякі  віршики  для  дітей,як  от  в  одному  з  українських  підручників  [b](Українська  мова  та  читання  :  підручник  для  4  кл.  закладів  загальн.  середн.  освіти  :  у  2-х  ч.  Ч.  2.  /  М.  І.  Чумарна.  —  Тернопіль  :  Навчальна  книга  –  Богдан,  2021)[/b],то  можна  іноді  знайти  дивні  твори.  Про  те  я  можу  і  помилятися.  Давайте  уважно  прочитаємо  початок  віршика
[i]"В  казковім  світі  на  Скляній  горі
живуть  і  хліб  жують  богатирі:
то  змія-лиходія  побивають,
то  з-під  землі  царівен  визволяють...."[b][/b][/i]
Перше,що  спадає  на  думку,це  міцні  хлопці  з  90-х,які  постійно  жують  хліб,періодично  дають  тумаків  змієві  (для  профілактики),та  царівен...  визволяють,бо  асоціації  у  кожного  можуть  бути  різними.  А  яка  ваша  думка,з  приводу  такого  твору  у  одному  з  підручників?  Чекаю  ваших  критичних  і  справедливих  коментарів.[/i]

В  КАЗКОВІМ  СВІТІ
В  казковім  світі  на  Скляній  горі
живуть  і  хліб  жують  богатирі:
то  змія-лиходія  побивають,
то  з-під  землі  царівен  визволяють.
І  кожен  богатир  славетний  тим,
що  є  у  нього  вірний  побратим:
це  кінь,  що  попід  хмарами  літає,
світи  небачені  герою  відкриває.
А  ще  Морозко  побратиму  служить,
що  не  боїться  крижаної  стужі,
та  Крутивус,  що  хмари  розганяє,
та  Вернидуб,  що  корінь  вириває,
Вернигора,  що  гори  розсуває,
та  ще  маленька  мишка-сіроманка,
що  не  дає  проспати  аж  до  ранку,  —
та  ще  багато  славних  друзів  має
той,  хто  у  світі  Правду  здобуває.
Хто  силою  ніколи  не  хвалиться,
а  дасть  водиці  спраглому  напиться,
хто  завжди  у  пригоді  другу  стане,
води  цілющої  й  живлющої  дістане.
Ви  запитайте  в  Муромця  Іллі:
—  Чи  сила  не  від  рідної  землі?
Хай  скаже  вам  могутній  Побиван:
—  По  добрій  волі  ходить  наш  Іван!
Богатирем  захочеш  стати,  синку,  —
навчися  у  героя  Гарасимка,
у  Богодавця  або  в  Єруслана,
котрим  велика  сила  й  воля  дана,  —
як  в  білім  світі,  наче  в  казці,  жити,
зі  звірами  й  деревами  дружити,
як  мову  їхню  всюди  розуміти
і  все-усе  на  світі  цім  уміти!
Марія  Чумарна

Коментарі:
Євгеній  Юхниця
Адміністратор
...зібрання  дієлівної  рими,  як  антиприклад  римування((

Олена  Денисюк
Відправтеся  ви  краще  самі,  шановний,  у  світ  "Орфографії"!

Nadiya  Kryvchun
Хороший  віршик

Ела  Добровольська
А  мені  подобається.  Авторці  -  респект!  До  речі,  "живуть  і  хліб  жують"  зустрічаємо  в  багатьох  українських  казках.  Асоціацій  з  90-ми  у  мене  не  виникало  🙂  Я  б  до  такого  й  не  додумалась  🙂

Галина  Федчишин
Критикувати  потрібно  конструктивно.  Хочете  змінити  -  запропонуйте  щось  краще  своє.  А  так  -  це,  просто,  нудна  балаканина.  Цікаво,  з  якою  метою  робите  ці  "дописи"?

Наталія  Меленишин
Гопники  з  дев'яностих  жували  сємочки,  а  не  хліб

Наталія  Меленишин
Я  тільки  не  розумію,  якщо  мишка  заважає  спати  і  герої  не  висипаються,то  мають  бути  втомлені  і  роздратовані,  а  не  сильні  та  енергійні))))🐭

Наталія  Меленишин
В  цілому,  я  не  маю  претензій  до  вірша.  Знайомить  дітей  з  героями  Київської  Русі.  А  то  тільки  рашисти  собі  привласнюють  наших  героїв.

Svitlana  Pikh
Чудовий  твір  для  дітей.  І  до  чого  тут  90  -ті.  У  кожного  свої  асоціації,  залежно  від  виховання.  За  тими  асоціаціями  можна  спаплюжити  будь  -  який  твір.  Але  перш  ніж  критикувати,  доростіть  хоча  б  до  рівня  автора,  якому  щира  подяка  за  те  що  дає  дітям  знання  про  укр  казкових  героїв,  їх  патріотизм  та  нездоланність.  Браво

Люда  Яковенко
Претензій  до  вірша  нема.лише  питання  виникло:у  творі  про  Котигорошко  аж  жодного  слова,а  запитання  -то  про  Побивана(згадали  у  вірші),а  про  К.-  не  згадали...

Тетяна  Сокирко
Симпатичний  вірш.  Нагадує  дітям  про  героїв  українських  казок.  Все  добре  з  римою  і  ритмом.  Добре,  що  хоч  якісь  асоціації  викликає😏

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970789
дата надходження 12.01.2023
дата закладки 12.01.2023

Олена Ганько

Не твоя воля

Війна,  як  старенька  бабуся,  
Що  "вмирала"  вже  тричі,
Скликала  родину  прощатися,
Та  живе  вже  років  із  десять.
Здається,  ось-ось  -  і  все  затихне.  
В  той  час  зажирущий  пазур  
Гострить  своє  лезо  смерті,
Щоб  стинати  за  раз  побільше  голів.
Не  сип  голову  попелом,  не  волай,  
Не  кляни  Господа,
Це  говорить  твоя  образа  на  те,
Що  світ  -  не  сталий  портрет  із  щастям  
По  центру,
А  рухома  картинка,  блокбастер
Або  постапокаліпсис.
Хоча,  зажди,  треба  й  його  пережити.

Щось  нидіє  у  нас  таке,
Вовтузиться  згустком,
Що  змушує  святкувати  під  звук  канонади,
Зачинати  дітей,
Танцювати,  
Співати  найкращих  пісень.
Так  було  завжди,  
Так  буде.
На  все  не  твоя  воля.
Змирися  й  живи,
Поки  можна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970759
дата надходження 12.01.2023
дата закладки 12.01.2023

Lesya Lesya

Стежки

Пройдусь  думками  по  старих  стежках,
Якими  я  вела  тебе  за  руку,
А  ти  ,  невтомлюючись,все  "чомукав":
"Чому  це  так?  А  це  чому  не  так?"
Якогось  чАсу  те  "чому"  ущухло,
І  стала  чоловічою  рука.

Та  як  в  долонці  серце  ти  тримав,
Продовжуєш  його  тримать  і  досі.
І  вже  мене,  в  мою  неранню  осінь
Підтримуєш  під  лікоть  крадькома,
Коли,  буває,  буревієм  зносить,
І  проти  вітру  сил  моїх  катма.

А  я  усе  полю  старі  стежки,
Не  хочу,  щоб  вони  позаростали.
Дороги  нОві  повели  у  далі,
Я  ж  птахом  за  тобою  навпрошки.
..
А  молячись  за  тебе,  ось  згадала,
Як  поруч  тупали  оті  малі  сандалі
Й  до  одягу  чіплялись  реп'яшки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969969
дата надходження 02.01.2023
дата закладки 03.01.2023

Zhmurik

За кордонами біди

Сонце  з  місяцем,  зоря.  
Не  такі.
Мокрі  очі  не  горять.  
Навпаки.

За  кордонами  біди.  
Далечінь.
Втома  б'є  куди  не  йди.  
Відпочинь.

Там  не  ті,  не  те,  не  так.  
Як  завжди.  
Тут  у  засвіти  летять.  
Не  один.

Засинай.  Хай  править  Бог.  
Зверху  вниз.  
За  виттям  сирен  захлох.  
Атеїзм.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956453
дата надходження 15.08.2022
дата закладки 15.08.2022

Володимир Каразуб

ПРОМОВ СЛОВА, СЛОВА, ЩО СКОРОСПІШНО

Промов  слова,  слова,  що  скороспішно  
Злітають  з  вуст,  як  гайвороння  в  ніч.
Вдивляючись  у  скло  свого  вікна
Крізь  тінь  свою,  крізь  погляд  свій,  що  вічність  
Продовжує  розливши  чуйний  сон
В  саду  безсоння:  ті,  слова  про  світ
В  якому  ти  розгублено  гортаєш  
У  лихоманці  білі  сторінки  
Шукаючи  пейзаж  де  зупинитись.
А  зупинитись  є  тобі  над  чим:  
Торкнутись  долі  з  пелюшок,  колиски
Невинності,  що  кладкою  біжить,
Пера,  що  на  письмі  жадання  пише,
Торкнутись  губ  і  яблуневих  щік
У  їх  рожевім  веснянім  цвітінні,
Торкнутись  стегон,  кинути  до  ніг
Застиглі  зорі  —  білостиглі  айстри,
Скульптурою  піднявши  в  алебастрі  
Свою  любов  в  прекрасній  формі  –  їй.
А  потім  про  народження  писати
І  говорити  тихо  про  любов,  
Про  Воскресіння,  ноги  цілувати  
Христа  твого  загорнені  в  покров
Життя.  Промов,  промов,  промов
Слова,  що  з  книг,  мов  ріки  розлилися,
Судинами  землі  і  проросли  
В  тобі  могуттю,  величчю  Русі
Скріпивши  дух,  що  серцем  вкорінився
І  в  пазуху  вдягається  весни.

24.04.2022

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956071
дата надходження 11.08.2022
дата закладки 11.08.2022

Quadro.Tony

За наступним містом

[b]час[/b]  крізь  пальці  втомою,  новий  день,  старе  місто
[b]раз[/b]  -  контрольний  в  голову,  і  пам'ять  як  намисто
[b]ти[/b]  не  бери  в  голову,  наповнюй  своїм  змістом
наче  все  впорядку,  наче  все  на  місці
схоже  ще  не  зникла  запозичена  харизма
схожий  принцип  в  пекла,  що  живе  у  твоїй  призмі  
наче  дивишся  всередину,  на  йобаному  вістрі
шукати  своє  remedy  -  це  своєрідний  імпульс
щоб  не  схибити,  не  схибитись,  не  попелом  в  повітрі
ти  водолій,  прикрий  те  все  що  робить  тебе  прикрим

коли  спідометр  життя  вже  за  триста
знаки,  символи,  кордони  за  наступним  містом
змішує  коктейлі  черговий  бариста
звісно  льоду  більше,  як  без  того,  звісно

[b]час[/b]  як  скорпіон,  і  ти  також,  і  Рим  залитий
[b]кров'ю,[/b]  листями  оливи  на  піску  і  літом
[b]хто[/b]  був  гладіатором,  хто  кидав  долу  квіти
кінь  стриножений,  тріумвірат,  загін  велітів
переможцю  все,  а  переможеним  горіти
ти  була  там  сто  життів  назад,  а  може  триста
зараз  лише  час  втомою  в  руках  і  нове  місто
розсипається  на  вірші  пам'ять  як  намисто
ти  кажеш  прощавай,  а  я  кажу  асталавіста

коли  спідометр  життя  вже  за  триста
знаки,  символи,  кордони  за  наступним  містом
змішує  коктейлі  черговий  бариста
звісно  льоду  більше,  як  без  того,  звісно

[b]але[/b]  знову  за  клавіатурою  і  тексту  течія
[b]міг[/b]  зримувати  з  отрутою,  а  вийшов  просто  яд
[b]є[/b]  в  тлумачному  таке,  не  питай  нахуя
вір  -  це  не  найгірший  вірш,  а  в  кожної  людини  є  своя
існує  поміж  стертих  меж  минулих  власних  "я"  
тут  трафарет  наступним  ти,  над  Трафальгаром  дим
шляк  трафив  спогад  із  минулого  життя,  фіг  з  ним
вважай  -  в  числених  інкарнаціях  до  того  були  ми
край  неба  догорає  день  і  місто,  що  було  новим

коли  спідометр  життя  вже  за  триста
знаки,  символи,  кордони  за  наступним  містом
змішує  коктейлі  черговий  бариста
звісно  льоду  більше,  як  без  того,  звісно

[b]час[/b]  крізь  пальці  втомою,  новий  день,  нове  місто
[b]тут[/b]  контрольний  в  голову  це  Оксі  з  новим  міксом
[b]вже[/b]  не  беру  в  голову,  вже  не  шукаю  змісту
і  кажу  прощавай,  коли  хотів  асталавіста

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955045
дата надходження 01.08.2022
дата закладки 01.08.2022

Kлер Клер

Нарешті

Зазирнула  у  твої  очі,  хотіла  побачить  себе
Марно
Ти  гойдав  своїми  речами  як  сто  років  тому
Гарно
Обвівав  обличчя,  ворушив  вітрами  подихів
Коси
Та  покрили  всі  твої  чари  прозріння
Роси  

Я  була  біля  тебе  як  річка  й  берег  
Близько
Ти  про  себе  казав  високе  та  був  так
Низько
Я  століття,  щоб  ти  прийшов
Чекала
А  чи  знаєш,  чому  так  довго
Не  відкривала?  

Бо  усе,  що  в  тобі  я  любила
Пропало
Ніби  тиша  довкола,  коли  громи
Пролунали
Я  себе,  що  кохала  чого  нема,
Пробачу
Відтепер  любитиму  те,  як  красиво
Бачу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950307
дата надходження 12.06.2022
дата закладки 12.06.2022

Білоозерянська Чайка

У БІЛІЙ ВУАЛІ

Ніби  сніжну  вуаль  вітер  квіти  ворушить:
У  розкішнім  наряді  краса  між  заграв.
Налилась  білим  сяйвом  вродливиця-груша  –
Біловій  ніжну  панну  до  пари  обрав…

А  навколо  війна…  та  весну  це  не  спинить.
Аромат  рій  бджолиний  до  себе  притяг.
Буйним  квітом  стрічає  тепло  Україна  –
Хижакам  не  зламати  в  ній  силу  життя.

Гине  квіт…  в  ріднім  краї  вмирають  герої,
Не  віддавши  без  бою  ні  крихти  землі.
Робить  звістка  за  мить  чиюсь  матір  старою  –
Бо  її  мужній  син  за  державу  поліг.

Хто  ж  тепер  і  коли  сльози  горя  осушить?
Затуманені  очі  без  сну  матерів…
Не  розраджує  груша  попечену  душу  –
Від  снаряду  будинок  сусідній  згорів.

Тільки  правду  і  віру  не  знищити…  Кожен
Вірить  палко,  що  зникне  скажена  орда.
З  нами  –  світ!  Українська  весна  переможе!
Вітер  зранену  грушу  вуаллю  вгортав.

/Дякую  подружці  Шурі  Стрілі  за  світлину  поліської  груші./

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947030
дата надходження 06.05.2022
дата закладки 06.05.2022

Каа3003

Йому за сорок, їй не більше тридцяти…

Йому  за  сорок,  їй  не  більше  тридцяти,
Вони  знайомі,  душі  наче  рідні.
Майструють  вдвох  місточок  через  брід,
Два  береги  один  одного  гідні..

Мрійлива,  ніжна  течія  для  них,
Як  насолода,  що  омиває  щастям  серце.
Вона  і  він  два  космоси,  бурхливі  два  світи,
В  галактиці,  що  коханням  зветься.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945587
дата надходження 21.04.2022
дата закладки 22.04.2022

Наталя Хаммоуда

Я пам'ятаю, як вона пішла.

Я  пам'ятаю,  як  вона  пішла.
Ще  дотепер  та  мить  перед  очима.
Ні  зайвих  слів,  ні  сліз,  ні  нотки  зла.
Вона  пішла,  не  гримнувши  дверима.

Не  обернулась.  Не  спинила  крок.
У  невідоме  йшла  без  нарікання.
І  я  мовчав.  Лиш  дим  від  цигарок,
За  нею    в  двері  "вийшов"  на  прощання.

Мені  б  зірватись,  вибігти  услід,
Мені  б  їй  впасти  в  ноги  чи  в  обійми.
Її  обличчя  витерти  від  сліз,
Торкнутись  вуст,  які  були  моїми.


Мені  б  спитати:  ти  ідеш  куди?
Мені  б  у  слід  кричати:  зупинися!!!
Та  я  дивився  на  її  сліди,
Які  зникали  ув  опалім  листі.  

©Н.Хаммоуда
06.12.2021.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933036
дата надходження 06.12.2021
дата закладки 06.12.2021

капитан Эль

фотограф

Стать  трижды  доктором  наук,
Востоком  алым  кроя  запад,
Запечатлеть  на  фото  звук,
Запечатлеть  на  фото  запах

Той  ночи,  что  была  дана
В  аренду  нам  радушным  Богом,
Переозвучить  имена,
Забыть  про  то,  что  вышло  боком

Стране,  уставшей  от  разлук
И  тишины  сменившей  сервер,
Запечатлеть  на  фото  юг,
Запечатлеть  на  фото  север,

Запечатлеть  звезду  в  руках,
Поведать,  ближнюю  тревожа,
Об  отлетевших  облаках
(О  птичке  вылетевшей  –  тоже).

Умножить  сумму  смутных  лет
На  даты  яростных  сражений,
Забыть  уныние  побед,
Припомнив  радость  поражений.

Запечатлеть  на  фото  сны
И  всё,  что  так  и  не  приснилось,
И  медальон  немой  луны  –
Как  дар  весны  и  божью  милость.

Запечатлеть  на  фото  нас,
Эпохи  тягостное  бремя,
А  после  –  вымарать  рассказ
И  засветить,  как  плёнку,  время.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932516
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 01.12.2021

Олександр Обрій

ХАТА

Докіль  собі  продовжуєш  брехати,
втікаючи  в  холодне  лоно  тьми,  –
тебе  терпляче  жде  дідівська  хата,
підсвічуючи  морок  ворітьми...

У  пошуках  підґрунть  на  мур  зіпрись,  ба  
з  дороги  на  подвір'ї  відпочинь...
Чи  чуєш,  як  голубить  серце  призьба?
Як  піч  бентежить  запахом  плачинд?

Як  вогко  дишуть  сіни  і  комора?
Як  супить  погляд  вдумливий  Бровко?
Кружля  по  закордонах  нас  Гоморра.
Чужі  хати...  І  хліб...  І  молоко...

Сумують  за  тобою  десь  криниця,
горіх,  що  біля  хати  дід  садив,
понурих  земляків  пречисті  лиця...
А  ти  на  чужині  шукаєш  див.

Шукай...  Та  не  сипне  "небесна  манна".
Не  вгріє  дух  тепло  чужинських  стін.
Дідівська  ж  хата  дихає  саманно,
слізьми  із  воску  крапає  на  стіл.

Не  звикла  ні  веліти,  ні  прохати,
у  пам'яті  зберігши  весь  твій  рід,
на  тебе  все  ж  чекає  рідна  хата,
ледь  блимаючи  більмами  воріт...

©  Сашко  Обрій.  
15.11.21

Малюнок  -  Oleg  Shupliak  Art

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932452
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021

Олена Ганько

Зелена стихія

Квітка,  
необережна  в  своєму  цвітінні,
Приваблює  комах.
Ті  скачуть  навколо,
Прагнуть,
Їдять  аромат  настільки,
Що  серцевина  блідне.  
Та  пахощі  не  зникають.
Розпорошеними
В'їдаються  в  кору  вишні,  
Залягають  на  твоїй
Шкірі.  

Ти  нагадуєш  осінню
Квітку,
Насичену  запахом  і  димом
Вечорів.
Глянувши  всередину,
Чуєш  звук  потріскування
Багаття,
Хоча  ні,  це  зірки  тремтять  
У  давньому  танці,  
Їхні  рухи  видимі  тільки  тобі,
Нагадують  звук  серця,
Що  втікає  від  хижака.
Здається,  вічність  знайшла  
Свій  прихисток
В  твоїй  душі.  
Тіло  міниться,
Час  лишає  на  ньому
Кола,
Мов  у  серцевині  дерева.   

Зелена  стихія  
Не  зникає,
Хіба  перетворюється
На  шум  талої  води.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932016
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 26.11.2021

команданте Че

затмение лиц

пепел  солнечных  дней  растворившись  в  безликости
капель
предваряет  отсутствие  теплых  воздушных  границ
отделяющих  нас  от  зимы
как  обычно  внезапной
ровным  снегопадением  в  область  затмения
лиц

проявляя  слова  в  очертаниях  серости
будней
замедляешь  обратный  отсчёт
календарных  весов
исчисление  дней  обретает  значение
судных
на  уже  неподвижной  поверхности
белых  зрачков

пустота  в  городах  соразмерна  по  плотности
с  камнем
где  осталась  способность  сквозь  холод  почувствовать
грань
между  тем  кто  замёрз  ожидая  тепла
от  экрана
и  одним  из  двоих  кто  теплом  этим  так

и  не  стал.  



*фоновая  композиция  -  Wolves  in  the  Throne  Room
«Woodland  Cathedral»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931457
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 22.11.2021

Микола Соболь

Поетична отрута

Коли  з  пера  стікає  трійло
в  цнотливість  чистого  листа,
як  спати  можеш  ти  спокійно,
розп’явши  слово  мов  Христа?

Осиновий  загнавши  тибель,
мерщій  ховаєшся  в  кущі  –
відсвяткувати  час  погибель
безвинно  вбитої  душі.

Не  сумнівайся,  не  воскресне
умертвлений  тобою  плід.
Та  чи  заплаче  піднебесся
хоч  один  раз  на  сотню  літ?

Ні,  не  заплаче,  збайдужіло
і,  мабуть,  це  не  від  добра.
Убили  душу,  вбийте  тіло.
Вже  й  трута  скапує  з  пера.
21.11.21р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931497
дата надходження 21.11.2021
дата закладки 22.11.2021

Зелений Гай

Что ищет шмель?

Шмель  проснулся  очень  рано.
В  цветнике,  что  у  фонтана
Что-то  ищет  деловито
И  жужжит  весьма  сердито.

В  разноцветные  петуньи,
Что  всегда  цветут  в  июне
Лезет  в  каждую  воронку,
А  ему  пчела  вдогонку:

-  Что  ты  ищешь  там,  мохнатый?
Будут  все  цветы  примяты
Разошёлся,  да  уж  слишком,
Неуклюжий  шалунишка.


-  Я  вчера  устал  немножко,
Разбросал  свою  одёжку,
Проверяю  все  цветочки  -
Может  в  них  мои  носочки?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931179
дата надходження 17.11.2021
дата закладки 18.11.2021

Зелений Гай

Мышиный вальс

Когда  мышата  спят  в  кроватках,
Достав  из  печек  пирожки
Их  мамочки  бегут  в  прихватках
На  плечи  натянув  платки.

И  босиком  по  свежим  лужам,
Пока  луна  не  в  облаках,
Забыв,  что  не  доели  ужин
И  что  прихватки  на  руках.

Весенний  ветер  воздух  греет
И  мышкам  хочется  опять
Почувствовать  душевный  трепет
И  вальс  мышиный  станцевать.

Под  лунным  светом  на  поляне
Сирень  душистая  цветёт,
Там  кот  играет  на  баяне
И  песни  о  любви  поёт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930471
дата надходження 10.11.2021
дата закладки 10.11.2021

Лайель Атани

Колдун

У  меня  были  мысли;  тянулись  они  в  туман,
Словно  стебли  свои  по  стерне  простирает  вьюн;
Паутинные  сети,  ловушка,  силок,  капкан,  -
У  меня  были  мысли,  и  впутался  в  них  колдун.
Кто  другой  бы  прошел,  не  заметив,  а  этот  -  влип:
Слишком  яро  топтал  он  извивы  кривых  дорог;
И  чем  больше  он  рвется,  тем  туже  захват  петли,
И  темнеет  в  глазах  от  бессилия  сделать  вдох.
Да  и  мне  не  до  смеха  -  натянута,  как  струна;
Мозг  клубком  шерстяным  размотался  в  тугую  нить;
Может,  он  не  нарочно,  но  в  узах,  связавших  нас,
Я  уже  ненавижу  того,  кто  мешает  жить.
Кто  бы  выпутал  нас  друг  из  друга  и  прочь  развел?
Мой  нечаянный  пленник  меня  измотал  совсем.
Мы  могли  бы  шагнуть  друг  к  другу,  ослабить  боль,
Но  тогда  мы  не  сможем  остаться  друг  другу  никем.
Надо  сделаться  близкого  ближе,  чтоб  не  суетясь,
Разобраться  в  сплетении  нервных  узлов  и  жил,
Но  моя  нарочитая  серость  ему  не  в  масть,
И  на  что  он  мне  сдался,  отродье  нездешних  сил?
И  пока  еще  силы  есть,  но  запал  угас,
И  не  стоит  мучения  гордости  жгучий  яд;
Но,  наверное,  должен  погибнуть  один  из  нас,  -
И  звенит  от  натуги  мучительно  мысль.
Моя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924079
дата надходження 03.09.2021
дата закладки 06.11.2021

Catocala Lacrymosa

SOS

Три  коротких,  три  длинных.  Коротких  три...  Продолжаю  щелкать  включатель  лампы.  Только  блики  в  стеклах  разбитых  ампул  -  мой  сигнал  тревоги,  мой  стон,  мой  крик.  Я  застыл.  Не  подняться  и  не  упасть,  Пульс  часов  спокоен,  как  проповедник.  На  обоях  каждый  цветочек  бледный  на  меня  разверзает  гнилую  пасть.  Потолок  нависает,  как  черный  пресс.  Тьму  хранит  занавесочно-тюльный  кокон.  Сквозь  туман  вуали  немытых  окон  друг  на  друга  с  небом  мы  смотрим  здесь.  За  холодной  снежиночной  кутерьмой  наклонилось  небо  -  оно  все  ближе.  Я  не  буду  больше  пытаться  выжить.  Этот  зов  на  помощь  -  последний  мой.

Три  коротких,  три  длинных.  Коротких  три...  Столько  лет  я  ждал,  что  придут  на  вызов!  Лишь  на  каждом  дне  мне  стучали  снизу  -    падать  дальше  есть  куда,  посмотри.    В  этот  мир  меня  продали  за  гроши,  проиграли  -  кому  ведь  какое  дело?  Так  свербит,  так  иголками  колет  тело,  что  осталось  большим  на  меня,  чужим.  Мне  сказал  начальник,  что  я  дебил,  что  смотрюсь  ужасно  на  общем  фоне.  Сто  пропущенных  было  на  телефоне  в  миг,  когда  его  выключил  и  разбил.  Чтобы  выжить,  искал  миллион  причин,  за  мольбами  следовали  угрозы...

Минус  пять  за  окном,  минус  пять  -  морозец,  серебрящий  солнечные  лучи.  Я  шагал  по  зимнему  волшебству,  хрустоснежно  звук  облекая  в  ритмы,  мир  казался  радужным  и  открытым  тем,  кто  с  красным  дипломом  окончил  вуз.  Путеводных  камней  не  хватало,  карт,  я  утратил  жизненные  константы.  Было  мало  Сократа,  Платона,  Канта,  и  вгонял  в  тоску  раз  за  разом  Сартр.  В  мир  духовный  тянуло  меня,  влекло,  пустоту  чтоб  забить  смысловым  эрзацем.  Через  дебри  мантр  и  медитаций  я  вернулся  в  церковь,  что  за  углом.  Я  боялся  громко  сказать  "****ец",  и  постился  много,  монаху  впору.  В  минус  пять  я  пошел  омываться  в  прорубь,  и  дышал  сквозь  трубочку  семь  недель.  Так  менялись  храмы  и  алтари,  где  не  верил  ни  Господу,  ни  Предтече,  но  на  всякий  случай  я  ставил  свечи    -  три  коротких,  три  длинных,  коротких  три.

Вдох  и  выдох,  утрачен  снежинкам  счет,  что  как  годы,  летят,  чтоб  исчезнуть,  мимо.

Минус  десять  -  холодно,  но  терпимо,  я  горяч  и  молод,  всё  нипочем.  Чёлка  набок,  в  наушниках  -  дэт-мет'алл.  Школа  стала  моим  филиалом  ада.  Я  со  скуки  ходил  на  олимпиады,  и  от  скуки  свою  запорол  медаль.  Хоть  контрольные  были  на  сто  из  ста,  раздражало  быть  лишь  ходячей  "вики".  Для  других  я  был  ботаном  и  фриком,  из  контекста  выпав,  как  из  гнезда.  Так  летела  жизнь,  никаких  меандр,  никаких  изгибов  и  поворотов.  Жизнь  гнала,  я  же  будто  застрял  в    болоте,  вырывался,  резал  мясной  скафандр.    Вот  тогда  я  громко  кричал  "****ец",  и  писал  стихи  о  любви  и  смерти.  Я  страдал,  страдал,  словно  юный  Вертер,  и  страшился  нежных  симпатий  дев.  Убегал,  и  гнали'сь  за  мной  фонари,  обжигал  мороз  мою  носоглотку.  Только  шагом  шифр  отбивал  я  четко  -  три  коротких,  три  длинных,  коротких  три.

Обрастают  руки  бронею  льдин.  Я  застыл  и  с  места  уже  не  сдвинусь.

А  когда  пятнадцать  со  знаком  минус  -  неохота  из  дому  выходить.  Ну,  еще  бы  вышел  гулять  во  двор,  но  в  фаворе  -  книга  и  подоконник.  Только  мама  в  школу  бессменно  гонит,  в  музыкалку  тоже,  какой-то  спорт...  Прочитал  программу  я  наперед,  и  задачки  щелкаю,  как  орехи,  подпись  мамы  подделывал  ради  смеха,  и  смотрел,  как  учителя  злость  берет.  Я  читаю  книги  за  пару  дней,  и  "****ец"  шепчу  только  по  приколу.  Говорят,    я  гений  и  гордость  школы,  только  тесно,  страшно  и  душно  в  ней.  Со  шлепком  ложился  на  стол  дневник,  что  латынью  заполнил  от  жуткой  скуки,  а  из  скрипки  пытался  извлечь  те  звуки,  на  которые  мой  неспособен  крик.  Так  бежал  я  маленький,  вдоль  витрин,  и,  пугая  галок,  собак  и  кошек,  на  снегу  в  прыжке  оставлял  подошвой  три  коротких,  три  длинных,  коротких  три.

Затянуло  комнату  пеленой.  Ледяная  тень  вырастает  сзади...

В  минус  двадцать  уже  закрывают  садик,  отпросилась  мама  сидеть  со  мной.  Дома  тихо,  уютно,  всё  -  словно  сон.  Я  ловлю  в  окне  внеземные  ритмы,  прочитал  о  потоках  метеоритных,  что  такое  атом  и  электрон.  Я  не  знаю,  что  значит  еще  "****ец",  пусть  загадочны  точка  и  запятая,  алфавит  же  на  трех  языках  читаю,  проживая  лучшее  лучших  детств.  Только  маме  не  выспаться  до  зари,  ведь  кошмары  меня  пробуждают  ночью,  в  ее  спальню  стучусь,  отбивая  точки  -  три  коротких,  три  длинных,  коротких  три.

Я  укрылся  льдом  от  волос  до  пят,  отправляясь  в  прошлое  тенью  серой.

Двадцать  пять  на  термометре  ниже  зеро.  Все  замерзло.  стихло.  Все  дети  спят.  Так  и  мы  когда-нибудь  все  уснем.  Ледяная  тень  над  младенцем  виснет,  это  я,  утратив  остаток  смысла,  прихожу  себе  рассказать  о  нем.  Не  стучит  мой  шифр,  будто  долото,  и  не  плачет  скрипка  визгливым  стоном.  Спи,  дитя,  мой  родной,  золотой  ребенок,  и  не  думай,  что  будет  с  тобой  потом.  Ты  сначала  гений,  а  после  -  псих,  что  саму  суть  жизни  сдаешь  без  боя,  но  людская  память  -  сильнейший  воин,  что  без  страха  Время  готов  сразить.  Так  не  бойся  тех,  кто  с  тобою  груб,  ведь  они    сгореть  от  тебя  боятся,  как  и  я  боюсь  тебя  тронуть  пальцем,  разбудить  касанием  мерзлых  губ.  Жизнь  пройдёт,  как  прошёл  ураган  Катрин,  ничего,  по  сути,  уже  не  знача,  если  больно,  вместо  пустого  плача  -  три  коротких,  три  длинных,  коротких  три.

Три  коротких,  три  длинных.  Коротких  три...

Три  коротких,

три  длинных.

Коротких  три!



Забери  меня,  ангел  мой,

забери

Написано  на  финал  конкурса,  тема  "Обратный  отсчет",  24.10.2021.  Победитель.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929607
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 03.11.2021

Ксенофонт Обычайкин

Стена

[i]Стене,  построенной  мной  в  юности.
[/i]
Я  построил  стену  без  дверей,  без  окон.
И  к  стене  однажды  прислонился  боком.
вдоль  стены  прошелся,  постоял  под  стенкой,
Вспомнил,  как  когда-то  целовался  с  Ленкой
Лбом  уперся  в  стену,  кирпичи  погладил,
вспомнил,  как  под  стенкой  я  со  Светой  сладил.
Сел  я  в  пыль,  под  стену,  прислонивши  спину,
вспомнил,  как  месил  я  здесь  цемент  и  глину,
вспомнил,  как  писал  я  на  стене  слова,
а  теперь  из  щелей  прет  во  всю  трава,
а  теперь  под  стенкой  расцветает  мусор,
котофей  бездомный    чинно  лижет  пузо,
и  с  опаской  ходят  чуть  поодаль  дуры.
(тьфу,  опять  ошибся)  ну  конечно  -  куры.
Я  построил  стену.  Я  почти  китаец.
и  теперь  под  стенкой  этой  обитаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929670
дата надходження 02.11.2021
дата закладки 03.11.2021

Catocala Lacrymosa

Кровь чудовищ

Тише,  любовь  моя.  Выбрось  свой  metu  mortis.
Мы  -  только  тени  в  цикличности  хронологий.
В  проклятом  мире,  утратившем  все  дороги,
Наши  пути  сосудами  шли  к  аорте.

Помнишь?  Я  был  один  против  чудищ  вшивых,
Путь  преграждая  израненною  эгидой?
Шрамы  мои  никто  на  Земле  не  видит,
Кроме  тебя,  кто  верной  рукой  зашил  их.

Выхода  нет,  а  впрочем,  ну  и  не  надо:
Колет  ли  нежность  рук,  обагренных  кровью?
В  проклятом  мире,  утратившем  всех  героев,
Кроме  тебя,  никто  не  сражался  рядом.

Кроме  тебя,  никто  не  желал  удачи...
Тише,  любовь  моя,  я  умоляю,  тише!
Я  есть  та  правда,  которую  ты  не  слышишь,
И  не  услышишь,  о  чем  я  молюсь  и  плачу:

Истинный  монстр  всегда  нападает  с  тыла,
Тих  и  бесплотен,  вязью  теней  багровых...
Кровь  на  моих  руках  -  это  кровь  чудовищ,
Вместе  с  такой  же,  что  в  жилах  твоих  застыла.

Лучше  на  "ты"  с  утратой,  чем  ожиданье
Новых  предательств,  очередных
интрижек...  
Беги  же,  любовь  моя,  
беги  же,  прошу,
беги  же!
Лучше  быть  честным,  лучше...  уже  не  станет,

И  долг  моей  чести  -  избавить  тебя  от  горя.
Тише,  любовь  моя,
ти...
да  заткнись  уже  ты!
В  проклятом  мире,  утратившем  все  сюжеты,
Смерть  есть  последней,
прекраснейшей  из  историй.

***

Где  бы  не  шел  я  -  несу  с  собой  поле  битвы,
Тенью  багровой  в  цикличности  хронологий...
В  проклятом  мире  нет  никакого  Бога,
Значит,  никто  не  слышал  мои  молитвы

Написано  на  полуфинал  конкурса,  тема  "Мистический  реализм",  18.09.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929505
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021

Лютий Євген

Край села

Край  родной  ,  забытый  богом,
Растревожинная  даль!
Режет  деснами  дорога
Голубую  вертикаль.

Взор  свой  в  травы  опрокину,
Грудь  -  раздутые  меха!
Расцарапал  больно  спину
Ветер  в  гуще  лопуха.

На  столбах  повисли  струны,
Отыгралась  тишина!
В  низине  речные  губы
Лижут  прутья  камыша.

Хаты,  хаты  словно  танки,
Травят  сажей  небеса!
Черепичные  панамки
Натянули  на  глаза.

Степь  -  небритая  щетина!
Паутинных  стежек  рай.
На  неглажену  штанину
Лепит  брошки  невзначай

Край  ты  мой,  забытый  богом,
Не  забыт  одной  душой!
Что  выходит  на  дорогу
С  отыгравшей  тишиной.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929480
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 31.10.2021

Ки Ба 1

cтатист /recovery/

пішов  не  залишаючи  слідів,
розтанувши  в  задимлених  туманах_
останнє  коло  на  цвілій  воді,
роздерта  пазуром  зашерхла  чорна  рана_
>
у  землю  погляд  /  руки  догори_
об’єм  хитають  молитовні  хвилі_
не  викривлять  вони  умови  гри_
це  павутиння  на  єпитрахілі_
>
фантомна  посмішка  на  скривлених  вустах,
бринять  як  струни  промені  холодні_
чи  викаже  тепер  тотемний  птах
як  подолати  забуття  безодню_
>
коли  й  навіщо  випірне  з  пітьми...
чиє  тавро  ятрітиме  на  лобі_
які  рої  затягнуть  в  своє  “МИ”
з  ким  завібрує  в  щасті  та  жалобі_
>
протерте  дзеркало  вкриває  слів  зола_
важке  ніщо  не  лусне  ледь  від  гніту_
обійми  тіні  /    хрест  добра  і  зла,
статист  вертає  на  стару  орбіту_

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929139
дата надходження 27.10.2021
дата закладки 28.10.2021

Irкina

МІСТО. .

     На  подвір'ї  гуляє  осінь,
Розкошує  у  повні  прав..
..У  сандалях  на  ноги  босі
Ти  шукаєш  пахучих  трав..    


       Сонце  злегка  цілує  чистий
Обрій  відблисками  заграв..
..А  дорога  приводить  в  місто
Храмів,  де  вже  нема  відправ..


     Там    -  фортеці  і  цитаделі
З  твоїх  марень  і  світлих  снів..
Там  у  сонячні  акварелі
Розпливаються  спектри  днів..


     Там,  затоплена  вся  в  світанні,
В  свіжість  дня  легко  тане  мла..
Там  -  у  ранках  твоїх  рум’яних  –
Щасно  люблена  ти  була..      


     Там  -  в  сліпучо-вродливім  квіті        
Яблуневий  сміється  сад..
І  так  хороше  все  у    світі..
(Далі  -  буде..Та  вже  не  так..)


     Молоде,  осяйне,  пречисте      
Золотіє  у  тиші  брам
Там  нестерте  твоє  дитинство.
(Я  ще  тут,  обійми-но,  мам!  )


……

..Все  засипало  падолистом..
У  бруківку  роки  вплелись..            

Попід  брамою  твого  міста
Є  сандалі  твого  дитинства..    
     
Ти  забула  їх  тут  колись..






.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929120
дата надходження 27.10.2021
дата закладки 28.10.2021

Катинський Орест

«Там твоє серце, Мамо. . !»

***

Пливу...

Старію...

Доскочу

В  горизонт  --

Там  твоє  серце,

Мамо..,

Що  родило  цей  світ

І...  

Життя  дало..,

Якого  завжди  буде..,

Без  тебе..,

Рідна  моя..,

В  душій  мої  --

Мало...
-------------------------------------------------------------------
09.04.1957-22.10.2021;   Paris  (BnM  /  A)
==================================

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928715
дата надходження 23.10.2021
дата закладки 24.10.2021

Макс Айдахо

осенний spleen

к    осеннему  привыкнешь  -
не  отпустит.
и  вроде  бы  и  грустно,  в  тот  же  час
спокойствием  лучится  захолустье,
в  котором  я,  с  надёжностью,  увяз.

за  клинописью  птиц  на  полусфере,
цепляя  облака  скользит  и
взгляд.
летите  ,  до  свиданья!
не  уверен
что  встретимся.
как  хочется  обнять

всех  вас,  друзья!  
простите,  если  что.  мне
раскидывать  каштаны,  собирать,  -
настало  время.
время  золотое,
где  есть  о  чем  жалеть
и  многое  терять.

но  знаю  это  только  проходящее:
у  будущего  будущего  нет  -
оно  ещё  зародыш  в  настоящем.
толкается  дождём,
рождая  снег

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928738
дата надходження 23.10.2021
дата закладки 24.10.2021

Олександр Обрій

КУРАЙ

Як  течіям  життя  не  потурай,  –
де  цвів  квітник  –  там  виросте  курай.
Спустелиться  оаза.  Все  мине.
І  занесе  піском  тебе,  мене...

Хтось  інший  заживе,  як  у  раю,
у  нашому  з  тобою  кураю.  
І,  вдаючи,  що  це  його  квітник,
брестиме  в  цвіт:  з  весни  і  до  весни.

І,  доки  сік  у  квітах  не  загус,
він  житиме,  й  не  дутиме  у  вус.
Далеееко  ж  бо  до  слова  "помирай"!
Допоки  не  прийде  й  за  ним  курай.

Та  сенс  надміру  бідкатись  про  те,
виношуючи  внутрішній  протест,
у  спробі  обійти  твердий  закон,
допоки  інші  дишуть  квітником,

милуючись  то  кленом,  то  кущем,
проживши  все:  любов,  ненависть,  щем?..  
Допоки  не  облущиться  кора
і  в  пустці  не  завруниться  курай...

©  Сашко  Обрій.
02.10.21

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928568
дата надходження 21.10.2021
дата закладки 22.10.2021

Володимир Каразуб

А ТОДІ ДІЗНАЄШСЯ, ЩО МІСЯЦЬ НЕМАЄ РОГІВ

А  тоді  дізнаєшся,  що  місяць  немає  рогів,
Сонце  —  планета  довкола  якої  інші,
Що  люди  придумали  купу  великих  богів,
Повпихавши  скульптури  і  фрески  в  широкі  ніші.
Придумали  лати,  червону  попону,  турнір,
Забрало,  герби,  сонети,  любов,  тіости,
Троянди  у  вазах,  молитви  за  упокій,
Бенкети,  кохання,  бокали,  вино  і  тости.
Придумали  книги,  історії,  час  і  часи,
Слова,  драматургів  і  приторну  ностальгію.
То  ж  знай,  що  коли  я  шукаю  слова  аби
Придумати  п'єсу  любовну  —  то  бурю  звію.
Підхоплю  тебе  в  круговерть,  круговерть,  круговерть!
Придумаю  сцену,  придумаю-думаю-маю
Для  тебе  ще  повені  чистий  білявий  листок,
Що  звіює-віє  словами,  яких  не  знаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928573
дата надходження 21.10.2021
дата закладки 22.10.2021

Анатолійович

Блюз "Назойливая мысль"

Есть  у  меня  друг  в  Германии,  в  Шверине.  Работает  в  музыкальной  школе.  Три  года  назад  я  выслал  ему  свой  блюз,  чтобы  детки  играли.  (У  меня  на  странице  он  называется  "Вечерний  блюз").  Через  год  с  моим  блюзом  его  ученик  занял  первое  место  на  конкурсе  (конечно,  не  благодаря  блюзу,  просто  играл  хорошо),  а  в  прошлом  учебном  году  девочка  Майя  с  этим  же  произведением  тоже  взяла  первое  место.  История  на  этом  не  закончилась...  Майя  сказала  своему  учителю,  что  хочет  ещё  что-нибудь  моего  сыграть.  И  будет  играть  всё,  что  я  напишу...  Вот  так  я  стал  невольным  заложником  своего  таланта  и  популярности  у  Майи...(шутка  юмора...)  Теперь  я  пишу  для  Майи  блюзы  и  не  только.  Но  мой  друг  раздал  эти  пьесы  (которые  я  думаю  выложить  на  сайт  для  вашего  ознакомления)  и  другим  ученикам...  И  теперь  им  не  хватает  моих  пьес!  И  друг  мой  говорит  не  в  шутку,  а  всерьёз  :"Пиши,  Серёга!  Мы  в  ответе  за  тех,  кого  приручили!".    Пишу.  И  буду...  Слушайте.  Извините  за  качество,  такая  программа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921861
дата надходження 10.08.2021
дата закладки 18.10.2021

Анатолійович

Блюз "Эхо"

Выставляю  ещё  один  блюз.  Чтобы  тем,  кто  не  слышал  предыдущий,  было  понятнее,  добавляю  предисторию...

Есть  у  меня  друг  в  Германии,  в  Шверине.  Работает  в  музыкальной  школе.  Три  года  назад  я  выслал  ему  свой  блюз,  чтобы  детки  играли.  (У  меня  на  странице  он  называется  "Вечерний  блюз").  Через  год  с  моим  блюзом  его  ученик  занял  первое  место  на  конкурсе  (конечно,  не  благодаря  блюзу,  просто  играл  хорошо),  а  в  прошлом  учебном  году  девочка  Майя  с  этим  же  произведением  тоже  взяла  первое  место.  История  на  этом  не  закончилась...  Майя  сказала  своему  учителю,  что  хочет  ещё  что-нибудь  моего  сыграть.  И  будет  играть  всё,  что  я  напишу...  Вот  так  я  стал  невольным  заложником  своего  таланта  и  популярности  у  Майи...(шутка  юмора...)  Теперь  я  пишу  для  Майи  блюзы  и  не  только.  Но  мой  друг  раздал  эти  пьесы  (которые  я  думаю  выложить  на  сайт  для  вашего  ознакомления)  и  другим  ученикам...  И  теперь  им  не  хватает  моих  пьес!  И  друг  мой  говорит  не  в  шутку,  а  всерьёз  :"Пиши,  Серёга!  Мы  в  ответе  за  тех,  кого  приручили!".    Пишу.  И  буду...  Слушайте.  Извините  за  качество,  такая  программа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921862
дата надходження 10.08.2021
дата закладки 18.10.2021

Redivivus et ultor

adios-не

а  на  світанку,  кажеш,  втомлена  бентежність
розіллє  золото  над  сонним  плесом  ставу?
о,  я  не  плачу  -  то  хронічний  нежить
такі  із  голосом  вибрикує  забави
***
перфектний  ранок,  кажеш,  із  м'яким  туманом
і  мостить  липень  кубельце  із  трав?
та,  може,  й  так...  бо  ти  -  чиясь  кохана,
ні,  я  не  плакав...  просто  недоспав
***
а  ранок,  кажеш,  пахне  кавою  кохання,  
меліса  й  м'ята  -  чаєм  з  бурштином?
таки  тремчу,  бо  лихоманить  зрання,
мабуть,  мине,  впокоїться  зі  сном
***
і  кожне  слово,  кажеш,  теж,  бува  доречним
в  палітрі  настроїв  вечірньої  путі?
не  застогнав,  здалось...  то  дика  качка  крекче
чи,  може,  пес  знемігся  в  хрипоті
***
а  справжність  -  у  дрібницях  та  відтінках  -
у  бликах  фар,  в  м'яких  туманах  плес,
в  брунатній  каві  із  ваніллю  пінки,
у  синіх  джинсах...
                                                         гучно  виє  пес

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920454
дата надходження 25.07.2021
дата закладки 04.08.2021

Irкina

. . ЯКБИ Я Тебе Любила…

Якби́  я  тебе  любила  -  Вдавала  б,  що  сплю,  щоб  мило,  
Легенько  вдихав  несміло  Мене,  -  ніжний  і  ясни́й..
Якби  я  тебе  любила    -  Була́  б  трішки  одержима,
Твою  б  обіймала  шию,    
                                   Казала  б  про  свої  сни..

Якби  я  тебе  любила  -  Ти  був  би  мені  -  єдиним!  
В  житті  вчоразавтраплиннім  -  Сьогодні  -  і  назавжди́..
Якби  я  тебе  любила  -  Шрамо́вані  болю  змила  б  
 Любові  твоєї  сила  
                 Із  серця  мого    сліди

Якби́  я  тебе  любила  -  Ми  б  в  морі  купались  піннім  ..
А  море  б  лизало  шкіру    Твої́х  і  мої́х    плечей
І  разом  -  близькі́  й  сп’янілі  -  Ми  танули    б    в    теплих  хвилях..  
І  все  би  в    мені  шуміло                                              
                   Від  тихих  от  цих  речей

Якби́  я  тебе  любила,То  стала  би  зовсім  вільна,  
Хоч    в  серце  моє  ти  щільно    Вмішав  би  і  свою  кров..
Якби  я  тебе  любила  -  Нарешті  би  збулась  мрія  -  
Минула,  далека,  з  біллю  -  
                             Щоб  кінчилась  нелюбов..

Якби́  я  тебе  любила  -  Заго́їлись  би    щерби́ни,    
Не  ки́дали  б  в  холод  шкіру    Чи  трилер  -  чи  справжній  жах..                                                                                                                                                                                
..Якби  я  тебе  б  любила  -  Всі  Руни  б  упали  вміло!  
І  нам  стало  б  зрозуміло  -    
                       Що  це  -  самий  добрий  знак.

Якби́  я  тебе  любила  -    Я    брала  би  стиглі  сливи,    
Споро́шені    срібним  пилом,  Із  тво́їх  -  в  свої́  уста..
Якби  я  тебе  любила  -  Ми  разом  б  дивились  фільми,  
Гуляли  би  з  псом  щасливим..
               І  не  помічали  зла..        
                 

                                     
Якби  я  тебе  любила,  ЯКБИ  Я  ТЕБЕ  ЩЕ  ЛЮБИЛА,  -
 Скажу́  тобі  правду,  милий  –  
Не  бу́ло  б  цього́    вірша́..






.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920665
дата надходження 27.07.2021
дата закладки 30.07.2021

Кирилл Белый

Догораем как фитиль

Эмоции  пропали  в  жизни,
Она  лишь  чёрно-белый  фильм,
Мы  тихо-молча  дома  киснем,
И  догораем  как  фитиль.


В  глазах  моих  одна  лишь  сцена,
Стою  под  проливным  дождём,
И  жизнь  моя  подобна  тлену,
Подкреплена  твоим  враньём.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920909
дата надходження 30.07.2021
дата закладки 30.07.2021

Катерина Собова

Казино

Пощастило    в    житті    Грицю
(Обслуговував    машини),
Влаштувався    у    столиці  –
У    майстерні    міняв    шини.

Удалося    за    два    роки
Трохи    грошиків    зібрати,
Хлопець    спритний    був    нівроку  –
В    казино    пішов    пограти.

Там    при    вході    зупинили:
-Це    елітна    установа.
Ви    у    джинсах,    без    краватки,
Для    таких    тут    заборона.

-Неподобство!      -Гриць    волає,-
Вийшов    дядько    он      безсилий,
Без    костюма,    бо    не    має,
То    його    ви    пропустили!

Охорона:    -Всі    ми    грішні.
Вимагає    так    реформа:
Ви    зайти    повинні    з    грішми,  
При    параді,    в    повній    формі.

А      виходите    -      вам    вдачу
Колесо    фортуни    скаже,
Доля    іноді    ледача,
Кожному    -    як    карта    ляже.

Тут    уже    за    вами    право,
Де    поділася    вся    сума…
Можете    кричати      ”Браво!’’
Без    сорочки    і    костюма.

-Де    та    правда?    -Гриць    дереться,-
Щоб    за    мить    усе    програти,
Ще    півроку    доведеться
Гроші    на    костюм    збирати?

Вихід    є    один    хороший,
Що    робити    далі    -    знаю:
Краще    в    барах    усі    гроші
Я    з    дівками    промотаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919701
дата надходження 16.07.2021
дата закладки 24.07.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2021

Юхниця Євген

Королев і викрадають

По  одному  королю  у  мудрих  шахах.
Але  вдосталь  офіцерів  і  піхоти.
І  ніхто  не  суперечить  сліпим  кротом,
…Це,  хіба  який  пішак  втіче,    кудахтне
І  замріє  –  королевою  галантною…
Чув,  король  -  не  проти  ...більше  королев!
Їх  і  викрадають,  мов    талант,  шедевр,
...Бо  повіються  з  можливостями,  й  як  їх
Вберегти,  догнати,  повернути  в  шахах?

А  за  кожним  сильним  королем  успішним,
Оберігом  -  королева  наймудріша.

07.07.21р.  (  «До  Дня  шахів»  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920251
дата надходження 23.07.2021
дата закладки 23.07.2021

Irкina

ЛЮБОВ і СМЕРТЬ ("Пояснення")

[color="#7300ff"]Переклад  вірша  "The  Explanation",  Rudyard  Kipling
[/color]
Смерть  з  Любов’ю  мали  бій
Я́́кось  в  Шинку  «Рід  людський».
         
П’ють  вже  мирову  –  навзнак  -
Кожен  скинув  сагайдак.

Рівні,  ламані,  криві  -
Стріли  всі  лежать  в  траві.

Підіймають  коловерть
Стріл  з  землі  Любов  і  Смерть.

Долю  ранок  обдурив  –
Не  розрі́зниш  всіх  цих    стріл.

Смерть  кладе  -  блищить  оскал  -
Стріл  Любові  в  арсенал;

А      Любові  сагайдак
Має  в  стрілах  смерті  знак.

Це  на  горе  нам  усім  
У  Корчмі  старих  часів
Трапилось  …  І  ті  Стрільці
Часто  б'ють  повз  цілі  знов  -

Юним-смерть,  старим-любов?




The  Explanation

Love  and  Death  once  ceased  their  strife
At  the  Tavern  of  Man's  Life.
Called  for  wine,  and  threw  --  alas!  --
Each  his  quiver  on  the  grass.
When  the  bout  was  o'er  they  found
Mingled  arrows  strewed  the  ground.
Hastily  they  gathered  then
Each  the  loves  and  lives  of  men.
Ah,  the  fateful  dawn  deceived!
Mingled  arrows  each  one  sheaved;
Death's  dread  armoury  was  stored
With  the  shafts  he  most  abhorred;
Love's  light  quiver  groaned  beneath
Venom-headed  darts  of  Death.
 
Thus  it  was  they  wrought  our  woe
At  the  Tavern  long  ago.
Tell  me,  do  our  masters  know,
Loosing  blindly  as  they  fly,
Old  men  love  while  young  men  die?
                               Rudyard  Kipling



.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920088
дата надходження 21.07.2021
дата закладки 21.07.2021

Irкina

ЛадаЛель

[color="#0026ff"]В  травах  квітчана,  літом  вінчана  

Лада  -  дівчина

Ніччю  сивою      ждала  милого  -
 
Серцем  линула  …  



У  Купальську  ніч  з  зорями  опліч  

Він  шукає  стріч

З  квіткою,  що  жар  сіє  до  Стожар..        

І  дарує  чар..


Лісом  стежка-нить  в’ється..  Шепотить

Ніччю  кожна  віть..

Завмирає    мить..


Зоряна  імла  світло  пролила  

Через  все  гілля..

Папороті  лист  Квітку  в  світ  приніс  -

Засвітився  ліс!


Квітка  чари  ллє..!Сонце  ранок  п’є..  

В  милих  квітка  є!


Іскри  щастя  –в  вись!  Долі  їх  сплелись!

 Буде  Лель  колись![/color]







Ла́да  —  богиня  кохання  й  шлюбу,  богиня  світової  гармонії,  покровителька  пологів,  жінок,  дітей,  родючості
Лель    —  у  давніх  віруваннях  східних  і  західних  слов'ян  —  язичницьке  божество,  син  Лади,  бог  любові,  шлюбу


.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918827
дата надходження 06.07.2021
дата закладки 15.07.2021

Quadro.Tony

Не шукай

не  шукай  мене  серед  спогадів
не  знайдеш,  і  сама  загубишся
не  шукай  між  жителів  стомлених
мегаполісів,  що  над  урвищем

не  шукай  мене  в  парках  потайки
не  шукай  серед  листя  жовтого
знайдеш  вітер,  плете  він  мотанки
з  слів  незгаяних  поцілунками

не  шукай  те,  що  в  вікна  стукає
і  на  протязі  спить  під  мотлохом
не  шукай  також  тих  хто  слухає
лиш  себе  і  земного  Молоха

ти  шукай  мене  над  безоднями
де  пил  янгольский  душу  міряє
там  всі  вільні  на  шляху  зорянім
там  дельфіни  мандрують  мріями

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846526
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 08.07.2021

Юхниця Євген

Голодная и сытая всем телом

Под  треуголкой-брылью
Со  жгучими  прицелами
Красотка  залюбила
Паренька  несмелого.
…Голодная  и  сытая  всем  телом
В  одночасье,
Всему,  что  делал  и  не  делал  смелый  -
Улыбалась.

05.07.21г.  (  «Из  портретной  поэзии»  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918955
дата надходження 08.07.2021
дата закладки 08.07.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2021

Quadro.Tony

Яркость на минимум

Яркость  на  минимум,  едешь  в  последнем  трамвае
мир  цифровой  смотрит  пристально  сквозь  твой  пиджак    
звезды  одна  за  другой  растворяются  в  мае
мгла  затянулась  твоим  бесконечным  unluck  

кто-то  далекий  сквозь  мрак  посылает  сигналы
надо  услышать  и  правильный  взять  стетоскоп
мысли  на  вкус  отдают  проржавевшим  металлом
память  твой  все  еще  самый  глубокий  окоп

мгла  улыбнулась,  убийца  остался  в  нирване
в  листьях  опавших    и  танце  туманных  витрин
в  зареве  осени  той  нам  мерещились  дали
ну  а  теперь  лишь  на  полке  амитриптилин

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918786
дата надходження 06.07.2021
дата закладки 06.07.2021

Микола Коржик

Спека.

                 для  пані  Пісаренчихи.                        

Липневе  сонце  плавить  мізки
всі  потяглися  до  води,
в  “бікіні”  струнконогі  “кізки”,
прогулюють  туди-сюди.
Дачна  сусідка  теж  запріла,
сонце  голівку  напекло,
бікіні  враз  вона  оділа,
та  тіло  з  нього  “потекло”.
Полізло  все  мов  з  діжі  тісто,
звисає  жир  і  тут  і  там,
показує  нам  урочисто
бомбу  —  сто  двадцять  кілограм.
Мила  сусідко!  Знайте  міру!
Сідло  вдягайте  на  коня,
а  на  корову  —  не  йміть  віри  —  
сідло  корові,  то  —  брехня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918509
дата надходження 03.07.2021
дата закладки 03.07.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.06.2021

Ольга Калина

Все починається з любові

Все  починається  з  любові.
Буяє  надворі  весна  
І  все  навкруг  стає  враз  нове,  
Й  кохання  в  серці  ожива.  

Все  починається  з  любові  
Від  материнских  ніжних  рук,
Вона  тече  із  кодом  в  крові  
Від  дотику  дитячих  губ.

Все  починається  з  любові:
Краса  душевна  й  теплота,  
Коли  дитині  тепле  слово
В  хатині  мама  промовля.  

Все  починається  з  любові:
І  щирість  серця,  й  доброта,
Взаємність  ляже  нам  в  основу  
Будови  свого  майбуття.  

Все  починається  з  любові
До  краю  рідного  й  землі,
Саме  вона  нас  зве  на  подвиг,
На  вчинки  праведні,  святі.    

Все  починається  з  любові  –
Й  трава  без  неї  не  росте,  
Любов  звучить  у  Божім  слові,  
І  до  людей  з  небес  іде.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902101
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 23.06.2021

Ольга Кричинська

Inside I`m burning

Він  відсмикує  руку,  
                                         неначе  боїться  опіку.
Я  вдаю,  що  не  бачу,
                                         інакше  цей  світ  розколеться.
Зависає  в  повітрі  
                                         нездійснена  мрія  дотику.
Всі  шукають  розради,  
                                         а  ми  на  її  околиці

Відступаємо  вміло,  
                                   не  гребуючи  відреченням
І  не  сміючи  
                                   врятуватись  обом  розлукою.
Ця  пропасниця  серця  
                                     межує  із  порожнечею.
 Я  його  розумію,  
                                         коли  він  відсмикує  руку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917616
дата надходження 22.06.2021
дата закладки 23.06.2021

Lana P.

ТИ ЖЕБОНИШ…

Ти  жебониш  в  мені  дощем
І  розливаєшся  по  тілу,
В  літневу  пору,  захмелілу,  —
Під  шкірою  вчуваю  щем.

Переливаєш  почуття,
Яким  нема  кінця  та  краю,
Кохання  кращого  не  знаю  —
Що  надихає  на  життя!                                    21/06/21

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917549
дата надходження 22.06.2021
дата закладки 22.06.2021

Irкina

МЕРІЛІН

 Marilyn  Monroe  -  I  Wanna  Be  Loved  By  You"В  джазі  тільки  дівчата"Переспів  
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=52dfzZUjiU4[/youtube]

[color="#ff00aa"]Лише  від  тебе  я                                                      
Почути  хочу  -«Ти-моя»
С  кажи  мені,  молю,  «люблю»                                
Пу-буп-пи-ду!

Лише  із  твоїх  уст                                          
Цілунки  ніжні    я  прийму      
І  будеш  ти  один  -  моїм..

Моє  сподівання,
Солодке    бажання  -
То  наше  кохання..
У  мріях  живу  -
Ба-дум-ба-дум-ба-дудлі-дум-бу      

І  цілуватимеш    -  лиш    ти
Мене    -    лиш      тільки  ти  один
Із  всіх,  що  є,    мужчин  -    лиш    ти…

Моє  сподівання,
Солодке    бажання  -
То  наше  кохання..
У  мріях  живу  -
Ба-дум-ба-дум-ба-дудлі-дум-бу

Буду  твоєю  я-  твоя  -
І  більше  нічия..
Тільки  твоє  ловлю  «люблю»
Ба-ділі-ділі-ділі-дам  -ба  -бу  -пі  -  ду![/color]




             I  wanna  be  loved  by  you,  just  you,
             nobody  else  but  you,
             I  wanna  be  loved  by  you,  alone!
             Boop-boop-de-boop!

             I  wanna  be,  kissed  by  you,  just  you,
             Nobody  else  but  you,
             I  wanna  be  kissed  by  you,  alone!

             I  couldn't  aspire,
             To  anything  higher,
             Than,  to  feel  the  desire,
             To  make  you  my  own!
             Ba-dum-ba-dum-ba-doodly-dum-boo

             I  wanna  be  loved  by  you,  just  you,
             And  nobody  else  but  you,
             I  wanna  be  loved  by  you,  alone!

             I  couldn't  aspire,
             To  anything  higher,
             Than  to  feel  the  desire,
             To  make  you  my  own,
               Ba-dum-ba-dum-ba-doodly-dum-boo!

             I  wanna  be  loved  by  you,  just  you,
             Nobody  else  but  you,
             I  wanna  be  loved  by  you,
             ba-deedly-deedly-deedly-dum-ba-boop-bee-doop







.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917463
дата надходження 21.06.2021
дата закладки 21.06.2021

Зелений Гай

Цокав Лесик молоточком

Лесь  музичним  молоточком
Зранку  цокав  по  кілочкам.
-  "Не  змарную  ні  хвилинки,
Побудую  всім  хатинки.
Кішці,  песику,  курчатам,
Поросяті,  каченятам."
Цокав,  цокав,  -  перестав.
Тихий  час    у  нас  настав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917400
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021

Оксана Дністран

Літня спокуса

Леготом,  то́рками  –  мить,  і  розбіглися.  
Як  же  залюблено  вториться  піснею!  
Переливаю  із  чаші  у  вени  
Струм  серцедиху  у  темпі  шаленім.  

Синява  висі  насиченим  розчином
Хвилею  б’ється  у  тілі  злоскочено.
Повністю  волі  її  віддаюся.
Тане  морозивом  літня  спокуса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917265
дата надходження 19.06.2021
дата закладки 19.06.2021

Авель Штерн

(ні) хто

канонний  вдих/видих  чи  хвиля  іде  -  прилив
надсадно  хтось  диха  над  самі  вуха  чи  море  сниться
ти  колір  -  ніхто  достеменно  не  вивчив  ще  твій  уплив
на  очі  людей.  та  і  яка  різниця
якщо  життя  -  в'язниця

живи  собі  потай  -  променем  через  скло
камінням  фундаменту  порохом  на  полицях
канонний  червононосий  клоун  невдалий  клон  
щасливих.  допоки  завмер  ти  -  посмішками  на  лицях
допоки  ти  не  в  мисливцях

ти  випав  зі  своїх  графіків  станів  граф
графин  для  думок;  зі  спогадів  -  випав  сніг
якщо  би  в  рулетку  -  певно  б  усе  програв
якщо  би  слабким  був  -  певно  б  не  падав  з  ніг
від  втоми.  додому  -  ні  бо  тебе  там  ніх-
-то  не  чекає  ні-
-хто  ми  каємося  чи  ні
х
то  ми  чи  хтось  зняв  реаліті  про  двох  покидьків  
або  пише  книгу  -  її  томи  стали  нам  середовищем  існування
прокльони  чи  справді  наше  то  листування

~~~~

ти  вигадав  календар  у  якому  нема  зими
ти  вигадав  залізницю  із  двох  лиш  станцій
але  твоє  серце  -  пазл  із  тих  що  тікають  мало  не  босими
і  більше  не  повертаються

~~~~

ворота  очей  відчинені  відпочив  почин  затягнувся  в  справу  вчепись  і  рухай
а  шторм  свій  надвечір  надсадно  прошепочи
уже  над  потрібні  вуха

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781101
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 18.06.2021

Авель Штерн

ave!

[quote]Нумо,  душа  моя  сказала,
Такі  напишемо  для  тіла  мого  вірші  (бо  ми  -  одне)...

(Уолт  Уітмен)[/quote]

І

нехай  у  тебе  ніби  у  склянку  вином  ave!  ллють
щоб  потім  його  ж  і  випити  -  ну  і  люд
найважче  буде  не  захлинутися  ним  авелю
найважче  прийняти  лють

мужчини  за  твій  вогонь  прив'яжуть  тебе  до  скелі
жінки  заскиглять  пісні  хором  із  сиренами
найважче  буде  не  втратити  душі  келію
найважче  не  бути  скинутим  із  арени

ІІ

як  дездемонину  шию  стискала  мавра  рука  
їм
стисне  бісова  твоя  правда  все  що  могла  стиснути
приготуйся  що  зради  почнуться  з  брата
першим  був  каїн
хоча  до  останнього  не  хотів  повірити  сну  ти

і  правда  тобі  ніби  кокаїн

іти  по  життю  чесним  -  тягнути  плуг
до  каменю  випаленим  сонцем  лугом
брехня  звідусіль  -  вибух  ще  кілька  секунд  глухо
але  ти  не  втомлювався  і  слухав

іти  по  життю  чесним  -  іти  оголеним  
хай  натовп  поштивий  набожно  хилить  голови
сміливці  кричать  на  все  горло
ave!
співають  кантати
але  пам'ятай  авелю
для  них  як  ліхтар  ти
зір  сліпить  твоє  нутро  голе
тому  хто  це  спробує  прочитати

ІІІ

життя  це  аукціон  то  ціни  -  то  не  нагороди
ти  звісно  привабливий  лот
але  покупця  цікавить  обгортка  врода
гаряча  спокуслива  плоть
лише  твоя  плоть

тільки  трапиться  якась  пройда  і
один
два  
три
продано

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781794
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 18.06.2021

Мирослав Бісаврюк

Ліс

В  тих  місцях  не  змі́їлись  стежки.
З-під  трухлявих  ребер  дерлись  вгору
Стовбури  могутні  та  важкі,
Поринали  в  небеса  прозорі.
Тріснула  тривога  із  гіллям  -  
Там  похмуро  глянув  хтось  на  мене,
А  ось  тут  в  багні  болотних  плям
Ягід  розсипає  повні  жмені.
"Спи...",  шепоче  ліс  і  пригорта...
Я  прийшов,  хоч  трішечки  й  запізно.
Справлять  дикі  первісні  вуста
По  мені  колишньому  цю  тризну.


[i]Десь  у  квітні  минулого  року  під  час  довгої  прогулянки  углиб  лісу  здобув  щось  подібне  до  цікавого  духовного  досвіду.  Приліг  на  повалене  дерево  та  заснув.  Та  це  було  щось  середнє  між  сном  та  медитацією...  В  якийсь  момент  з'явилося  сильне  відчуття  "свідомої  присутності  і  спостереження"  навколишнього  за  мною.  Я  ніби  чув  звідусіль  заспокійливі  голоси  й  шепіт,  таку  невловиму,  але  десь  куточком  мозку  зрозумілу  мову.  Я  ніби  на  декілька  хвилин  розчинився  в  тому,  де  був.  Це  було  дуже  приємне,  навіть  якесь  екстатичне  відчуття.  Здавалося,  що  до  лісу  того  дня  я  зайшов  одною  людиною,  а  вийшов  трохи  іншою.  Більш  живою...[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917118
дата надходження 17.06.2021
дата закладки 18.06.2021

Avel $htern

клон

канонний  вдих/видих  чи  хвиля  іде  -  прилив
надсадно  хтось  диха  над  самі  вуха  чи  море  сниться
ти  колір  -  ніхто  достеменно  не  вивчив  ще  твій  уплив
на  очі  людей.  та  і  яка  різниця
якщо  життя  -  в'язниця

живи  собі  потай  -  променем  через  скло
камінням  фундаменту  порохом  на  полицях
канонний  червононосий  клоун  несправжній  клон  
щасливих.  допоки  завмер  ти  -  посмішками  на  лицях
допоки  ти  не  в  мисливцях

ти  випав  зі  своїх  графіків  станів  граф
графин  для  думок;  зі  спогадів  -  випав  сніг
якщо  би  в  рулетку  -  певно  б  усе  програв
якщо  би  слабким  був  -  певно  б  не  падав  з  ніг
від  втоми.  додому  -  ні  бо  тебе  там  ніх-
-то  не  чекає  ні-
-хто  ми  каємося  чи  ні
х
то  ми  чи  хтось  зняв  реаліті  про  двох  покидьків  
або  пише  книгу  -  її  томи  стали  нам  середовищем  існування
прокльони  чи  справді  наше  то  листування



ти  вигадав  календар  у  якому  нема  зими
ти  вигадав  залізницю  із  двох  лиш  станцій
але  твоє  серце  -  пазл  із  тих  що  тікають  мало  не  босими
і  більше  не  повертаються

/

ворота  очей  відчинені  відпочив  почин  затягнувся  в  справу  вчепись  і  рухай
а  шторм  свій  надвечір  надсадно  прошепочи
уже  над  потрібні  вуха

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827052
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 18.06.2021

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2021

Зелений Гай

Згорнусь в клубочок й тут приходять мрії

Чекають  ніжки  кращі  чобітки.
Рот  хоче  пахлави  -  ковтає  слину.
"Ми  все  дамо"  -  шепочуть  тихо  сни.
Та  не  дадуть,  щоб  хтось  почухав  спину.


Відгук-жарт  на  ліричний  твір

   http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916566

Клубочок
автор: Пісаренчиха
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916598
дата надходження 12.06.2021
дата закладки 12.06.2021

Irкina

ВОНА сиділа у вікні…

В  ці  дні  півоній  і  гвоздик
Все  в  світі  тоне  в  ароматах..
Верба  в  зеленому  вбранні
Рятує  тінню  в  спеці  саду.


Тюльпани  майже  відцвіли,
Пелюстки  відлітають  легко,
Іриси  вбрались  в  оксамит
Розчинених  пастельних  сплесків.


В  ці  дні  півоній  і  гвоздик  -
Кінець  весни  -  початок  літа  -  
Вона  сиділа  у  вікні,
Вдихала  сад,  залитий  світлом.


Впадала  тихо  в  млость  п’янку
Від  зелені,і  трав,і  квітів…
І  дим  веселого  пилку
У  пахощах  розносив  вітер..










.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915290
дата надходження 29.05.2021
дата закладки 30.05.2021

Сумирний

Про куркульство та лихварство аторів КП

Спробую  цим  нарисом  подати  певні  підсумки  свого  споглядання  та  сприйняття  текстів,  що  розмістилися  останніми  днями...  Я  не  зловживатиму  кредитом  вільного  часу  авторів.  
Час  треба  витрачати  на  відпочинок.    Саме  тому,  без  усякого  плану,  довільно,    працюватиму  над  цією  темою  з  місяць..

Тож  почнемо.  Хай  першою  буде  дама  -  Надія  Башинська.  Ось  уривок  із  ії  віршу:

 ...То  ж  майже  все  віддав  Бог  дітям  і  наказав  цві-
сти,  як  квітам.  Дорослим  так  сказав:  «Втішайтесь.  
Дітьми  у  душах  залишайтесь.  А  якщо  будете  ,  як  
діти  –  життю  зумієте  радіти.»
ID: 878186
ТИП:  Вірші
СТИЛЬОВІ  ЖАНРИ:  Оповідний

Мені  подобається  надолужувати  такі  ламентації  римованих  дієслів  дореформеною  епохою  (1861),  яка  викликала  появу  торгівельного  і  лихварського  капіталу  не  лише  в  економіці,  а  й  навколо-літературній  царині.    Оповідній...  


Народ  не  може  мовчки  терпіти  примхи  долі.  І  тут  поглянемо  на  уривок  із  тексту  криптоніму  Yellow  Flame  "Ти  знаєш?"


"Пройшли  з  тобою  ми  дорогу  різну  ось  пролетіло  вже  3  роки  
І  я  не  чую  в  голові  емоції..."
 
ID: 878181
ТИП:  Вірші
СТИЛЬОВІ  ЖАНРИ:  Ліричний
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика


Мені  подобається  це    "не  чую  в  голові  емоцій...".  Це  ж  треба...    Природнім  результатом  цього  є,  мабуть,  непомірна  поширенність  можливості  -отак  -  запросто  публікувати  все,  що  у  голову  спаде...    І  сунути  його  у  "філософську  лірику"...  Я  теж  -  сую  цей  нарис  туди  ж...  


Залишки  середньовічча  подає  твір  "Гюррем"  від  Ivan  Kushnir-Adeline.

...Я  відаю,  що  перед  нею  тисячами
Замовкли  б  всі  і  впали  долілиць
І  зціпеніли  би  перед  сумирними  очами,
Тіпаючись  в  ярмі  мережева  зіниць.

ID: 878170
ТЕМАТИКА:  Любовна  лірика


Мені  подобається  -  тут  є  слово  "сумирними",  трохи  схоже  на  моє  прізвище.  Однак,  думав-думав  над  речетативом    "Тіпаючись  в  ярмі  мережева  зіниць".    Прийшов  висновку:    станова  замкнутість  селянської  общини,  прикріплення  селян  до  наділу,  кругова  порука  -  так  -середньвічча  передано...

Коли  на  дворі  проглядає  сонце  -  непомірно  поширюються  "ніжні"  і  "гарні"  форми    нищого  і  гіршого  капіталу  римарства  (  тут  -  утворення  рим).    Не  плутати,  адже  у  моєму  Харкові  є  прекрасна  вулиця  Римрарська...  Несе  зовсім  інше  значення  слова.  Так  от,  повернемося  до  наших  римотворців.  Візьмемо  рядки  із  картини  "Мелодія  дощу",  від  Кордиш  Уляни:

"...Оркестр  музику  сумну
Так  мелодійно  й  ніжно  грає,
В  дивній  мелодії  дощу
У  грудях  серце  завмирає..."

ID: 878245
ТЕМАТИКА:  Інтимна  лірика
 

Мені  подобається  ОЦЕ  стімголове  римування  дієсловами...  Все,  що  перше  під  пальці  попалося  -ген  -  через  тестатуру  -  перегналося  на  сайт...    Можливо,  двісті  років  тому,  нечісленні  заможні  селяни,  перебуваючи  серед  маси  "маломіцних"  і  прочиали  б  такі  рядки  із  завмиранням  серця,  тулячи  у  свої  голови  слова    по  складам...  Нині  -неминуче  -  індефирентність...

Коли  трапляється  "шедевр",  його  слід  подавати  цілком.    Ось  -  він  зветься  "Забуття",  від  авторки  Тетяни...

Забуття,  нема  забуття
Шукати  дарма.  Нема.
Забуття  і  кров  каяття
Проллється  дарма.  Катма.
Від  буття  втікати  з  життя
Стікає  вина.  До  дна.
З  небуття  і  до  забуття
Дороги  нема.  Дарма.

ID: 878293
ВИД  ТВОРУ:  Верлібр


Мені  подобається  його  обзивання  верлібром...  Тут  не  можна  проігнорувати  зв*язок  літературного  куркульства  з  розкладом  мізків  усім  чтачам.  Коли,  здається,  хто  прочитає  цей  мантровий-верлібр-катма-життя-до  дна,  той  перетворится  на  сільського  лихваря-глитая  та  на  щось,  може,  й  інше...  Мізерний  наділ  площі  тканини  тексту  -  бодай  едина  його  принада...  

Щастя  коли  попре,  то  вже  попре...  Раз  -  і  натрапив  на  ще  один  шедевральний  опус.  Причому    -  із  епіграфом,  розлогим,  біблійним.    Підепіграфський  твір  мав  би  розширити  та  поглибити  віковічний  текст...  Ну,  так,  задається,  треба.  Бо,  навіщо  цитування?

Тепер  -  поглянемо,  якому  розвою  піддалася  авторка  Лілія  Мандзюк

"Ти  до  церкви  записався,
Добровільно  приєднався.
З-зовні  праведним  здаєшся.
“Лицемір”,  -  у  Бога  звешся...

Друже,  Бога  не  обманиш,
Бо  Його  найперше  раниш.
Залиши  своє  лукавство,
Бо  не  ввійдеш  в  Боже  Царство.

Досить  сліпо  шкутильгати,
Знаєш:  треба  щось  міняти.
В  цьому  Бог  тобі  поможе!
Змінить  серце  зле  й  негоже.

ID: 878296
ТЕМАТИКА:  Інша  поезія  натхнення

Мені  подобається  сама  тематика  "поезія  натхнення".  Може,  букву  "т"  замінити  на  "д"?  Експлуататори,  а  ще  ліпше  -експлуататарки  біблейних  уривків,  закабаляють  (від  еврейского  вчення  "каббала")    неміряний  простір  і-нету,  роздачею  у  позику  шику-римування  a  la  записався-приєднався-маниш-раниш-кутильгати-міняти  -поможе-негоже...  Красота!  c'est  un  chef-d'œuvre,    як  кажуть  одеські  французи...    

От  де  твір,  що  охоплює  усю  нашу  тему,  водночас.  "Шампань  -  партнёр-фигурист!"  від  Євгена  Юхниці

К  поспелой  клубничке  шампанское  взял
Прихожу,  и  звоню.
---Не  сорвана  я  ещё,  значит,  нельзя
Приближать  болтовню,  -
Такое  послышалось  через  окно.
Дом  её  –  прям  стальной…

Тогда  уже  ей  пишет  сам  мой  айфон
В  её  ча́тельный  комп.

«Клубничка,  где  спряталась  ты  под  листочком,
Давай,  покажись!
Шампань,  фигуристке-клубничке  в  платочке  -
Партнёр-  фигурист!»

ID: 878503
ТЕМАТИКА:  Любовна  лірика

Мені  подобається  те,  як  Юхниця  Євген  дванадцятирядковиком  ув*язує  торгівльно-лихварський  капітал  міста  із  залишками  селянської  праці  кустарного  промислу  -  вирощення  полуниць...  І  читач,  приміром  я,  вбачає  своерідний  наріст  на  організмі  вже  вкрай  запомороченого  карантинованого  життя  -  прояв  народної  непокори.  Непокори    народного  виробництва:  шампанського,  полуниць  і  віршування  (доволі  вдалого,  слід  визнати...)

Аж  -  говть  -  і  знову  пішло  на  звуження  творчого  браншу  -  звужуючи  тим  самим  попит  на  силу  віршованого  слова...  Маю  на  увазі  ось  такі  рядки  опусу  "Схилився  ранок  в  роздумах  при  вході"  від  Вікторії  Волі...

...Прокинсь  людино,  заблукана,  далека  
Від  ніжності,  легкості,  краси,
Посміхнись,  хай  мрія  злетить,неначе  лелека
І  розіллються  довкола  світла  голоси
 
Не  бійся  поглядом  торкнутися  неба,
Нехай  в  душу  загляни  синьоока  блакить,
Відкинь  поспіх  ,  бо  найбільша  в  світі  потреба  –
Відчути  як  сенсом  наповниться  мить.

ID: 878506
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

І  звернув  я  більше  уваги  на  несамостійне  оброблення  матеріалу...  У  затінку  лінощів  автореси  запали  гарні  наміри...    У  теоретичному  відношені  полягає  сторона  мого  погляду,  у  практичному  -  шкода    нерозвинутого  сюжету,  не  мертвими  словесами...  А  ще  "філософська"  лірика...  Скоріше  Фіхте  у  його  німецькому  текстолозі  відповідає  цій  дирикторії...  

А  при  хаотичному  стані  публікацій  КП,  -  надзвичайні  лови  "перлів"  поетотворень...  Ось  -  ще  одне.  Знайшов,  утнула   Катерина  Собова:

...  Перестань    всього    боятись,
Пора    уже    знати:
Ти    повинен    намагатись
Хоч    щось    світле    мати!

ID: 878601
ТЕМАТИКА:  Іронічні  вірші

Мені  подобається  сама  іронічність  до  написаного!  Насамперед  дане  текстотворення  несе  спільну  порожнечу  із  словом  "вірш",  просто  так.    Нічого  не  можна  заперечити  проти  вакууму.  Мене  дивують,  неупинно  -  потуги  авторів  дієсловити  за  будь  що...  Зносного  оброблення  мислі  у  таких  текстах  -  ані  чичирк...  Вони  запруджують  сайт,  як  пластикові  пляшки  русло  річки...  Такий  от  підсумок...  Від  слова  сум...

У  кожному  творі  переховується  його  автор.  Коли  б  фіскальні  установи  не  мордували  заможне  селянство  і  бідноту  -  у  нас  би  не  було  пауперів.    І  це  доводтить  текст  "БУРЯЧКИ"  від  Пісаренчихи.

Сапаю  бурячки.  Схотілось  кави,
Какао,  кісілю,  кампоту  ще.
І  розумію  ж,  путає  лукавий,
Нашіптує:  "Побалуйся  борщем"
Якби  курила,  то  з  розумним  видом
Пускала  б  кільця  диму  в  небеса.
А  так,  або  сапай,  або  обідай,
Інакше  ж  не  пробачиш  собі  сам.
Розумна  жах  -  удачу  обхитрила:
Сховалась  в  затінку  й  пишу  вірша.
Що  не  кажи,  мистецтво  таки  сила:
Радіє  тіло,  бавиться  душа.

ID: 878839
ТЕМАТИКА:  Гумористичні  й  жартівливі  вірші

Мені  подобається    доволі  вдалий  пейзаж  і  жанр.  От  аби  більшість  авторів  повернулася  "обличчам"  до    сучасного  суспільства  несправедливості...  Де  про  даних  верств  населення  (тих,  що  самотужки  сапають  бурячки)  не  пишуть  забронзовілі  вже  забужки,  сняданки,  дереши,  кокотюхи  тощо...  А  добре  було  б  послаити  цей  клан  на...  на  буряки,  аби  не  вживати  іншого  слова...  


Тематика  села  -життя  на  лоні  природи  та  спогадів  -  благодатна  нива.  Нема    жодного  літератора,  що  обминув  цю  стежину,  ностальгічну.    У  цьому  бранші  звернув  увагу  на  дванадцять  рядків  "Заховані  думки"  від  Наталі  Косенко  -  Пурик.

Як  вабили  мене,  оті  стежки,
Що  вилися,  як  ниткою  до  хати,
Бо  там  були  заховані  думки
І  слід  відчутний  де  стояла  мати

Ось  образ  я  малюю  ніжно  словом,
Біжить  вже  виглядати  у  віконце,
Так  день  розпочинається  все  знову,
Коли  в  висотах  сходе    миле  сонце

І  погляд  вже  направлений  у  світ,
Де  розлетілись  діти,  ніби  пта́хи
Та  опадає  той  останній  квіт,
Але  завжди  чекає  рідна  мати...
ID: 878832
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  самий  початок    і  останні  чотири  рядки.  У  них  -  сіль  і  смак    почуття.    Розклад  селянства  -становище  жахливе...  Жихливе  тим  недбалим  ученням  наших  керманичів-державників,  яке  довело  до  спустошення  сіл...  І  це    останніми  рядками,  як  "той  останній  квіт"  -  передано  природно,  добре.    Середина  -  знівечена  римою-затасканою  "віконце-сонце"(  бо,  багато  авторів  лінується  таки  пошукати  іншу)...  А  банальна  рима  -  банальний  зміст...  Мені  очевидно.  А  чи  бачить  це  авторка?
   

Напевно,  хапаються  за  глову  модератои  КП...  Та,  нічого  не  вдієш:  за  хаотичного  стану  самопросування  -  ліпляться  поробки  на  КП,  як    наприклад  такий-собі  перл:

Одна  думка

Якже  хочеться  єднатись,
Дарувавати  оті  рідні  слова.
У  добрі  завжди  перемагати,
Щоб  у  нас  була  думка  одна.
.......
Щастя  зустрічалося  щодня,
Подяка  і  краса  у  кожному  слові.
Єднала  нас  думка  одна,
Бо  найкраща  наша  українська  мова...

ID: 878932
ВИД  ТВОРУ:  Поема
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика
автор: Валентина  Ярошенко

Мені  подобається  відсутність  хоч  якогось  зносного  оброблення  цих  рядків...  Неначе  писане,  як  пальчики  по  тестатурі  клацали  й  клацали...  Поки  не  стомилися...  Думаю,  що  подібні  віршотворці  ніколи  не  проводять  і  гадки  у  собі:  "навіщо  пишу?".  Ось,  мариться  "добре"  бажання:  "Якже  хочеться  єднатись..."  (далі  -  рима  -  незрима),    а  насамкінець  -  "Бо  найкраща  наша  українська  мова..."  Коли  наша  мова  така  найкраща,  то  шукайте  словоодяги  для  висловлення  ваших  і  наших  почуттів...  Лише  у  вже  застарілому  трохи  словнику  синонімів  Святослава  Караванського  подано  близько  15  000    синонімів...  Українська  мова    жива  -  як  море,  як  океан,  як  безмежність  фарб  і  тонів,  і  тканин,  і  тд...  Ви  ж,  пані  Валентино,  думаю,  не  носите  одне  й  те  саме  плаття...    Доброта  ж  у  Вас  присутня...  Аж  он  на  цілу  поему  мали  види...  Хай  пощастить  наступного  разу...
   

Обмежуючись  наведенням  коротких  підсумків,  де  змішую  матеріал  порівняно  вдалий  із  абсолютно,  чи  відносно  недостославним,  дивуюся...

Обчисліть  середній  оборот  одного  дня  віршопояв  на  КП,  аж  дух  запнеться...    Такі  є  дні  -  плодовиті...  Ось  плодоносить  і  авторка  Віра  Торська  "новизною"  віршописа  "Бывают  дни  когда…"

Бывают  дни,    когда  не  дышиш,  
Бывают  дни,    когда  поеш,  
Моментами  ты  видиш  и  не  слышиш,  
Моментами  ты  чувствуеш,    но  лжеш.  
И  утром  искренне  приняв  решенье,  
К  обеду  изнываеш  от  тоски.  
А  к  вечеру  усильем  воли,  
Идеш  и  ищеш  выход  впереди.    
Рожденная  в  сознанье  бодрость
Вдруг  устает...  приходит  лень.  
Тогда  уж  никакая  колкость
Не  тронет..    хоть  коли  весь  день.  
Когда  слова  написаны  под  вялость,  
Не  верь  им  милый,    добрый  друг.  
Тут  в  каждой  букве  лиш  усталость
Пишу...    а  вдруг  поможет,    вдруг.  

ID: 878929
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  визнання  самоє  поетеси  про  свої  словопади:  "Не  верь  им  милый,    добрый  друг./  Тут  в  каждой  букве  лиш  усталость  /Пишу...    а  вдруг  поможет,    вдруг..."    Такі  сповідальні  рядки  ми  читаємо,  що  аж  у  магазин  піти  хочеться.  Узяти  пляшку  і  заспівати,  під  п*янючий  супровід  фо-но  старого  Макаревіча:  "Бывают  дни,  когда  опустишь  руки,  и  нет  ни  слов...".    А,  між  тим,    авторка  носить  таке  живе  ім*я  ВІРА!  Тож,  зичу  я  їй    -  звести  до  купи  всі  розкидані  бодрячки  "сознания"  і  бути  щасливою...  


Аби  схаменутися,  досить  прочитати  останні  чотири  рядки  із  нового  тексту  "Зелен  зелений",  що  утнула  Оксана  Батицька  у  тематику  філософської  лірики:

...Літо  буяє
Знову  душа
В  благодаті  чистилища
Духом  Святим
запричастилася.
ID: 878963
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика
 
Мені  подобається,  феноменально  рядок  "В  благодаті  чистилища...".  Хоч,  я  і  не  католик...  А  кому  ж  це  із  католиків  не  сподобається...  Он  і  папа  Борджія  і    його  наступні  субсеквенти  покинули  б  це  розпливчате  вчення  про  40  днів...,  аби  прочитали  цю  флексаніму...  Вітаю  з  продукцією!

А  цей  твір  від  Білоозерянської  Чайки  несе  течіїю  мислі  -  попри,  під  і  через  "МОСТ  ЛЮБВИ".  Він  настільки  стрімкий,  що  треба  ставитися  з  огляду  на  його  міражну  стрімкість  дуже  обережно.  Наведу  лишень  уривки.  Хто  захоче  -  перечитає  увесь  на  сторінці  авторки.

...Все  мысли  –  в  том  далеком  мираже,
в  тех  тропах  счастья,  часто  нами  хоженых.

Влекут  волшебной  силою  
                                                                       те  берега
Что  к  солнцу  в  гости  нас  с  тобой  водили,
все  чувства  раскрывали  донага,
Мы  вместе  все  печали  в  них  топили...
....  А  мост  влечет  смятением  –  
                                                                             душа  к  душе,
И  чувства  вечные  -  несет  течением...

ID: 878954
ТЕМАТИКА:  Інтимна  лірика

Мені  подобається  спогад  про  пісню  "Несёт  меня  течение".  Чарівні,  неповторно-простенькі,  втім  -  вкрай  щирі  і  вдверті  слова  якої  написав  Віктор  Дюнін.  Пісня  та  живе  й  понині  -  від  далекого,  вже  минулостолітнього  1975  року.  Цю  цифру  не  мжна  порівнювати  із  цифрами  наших  фабрично-кустарного  виробництва  пісняків    Лісапетного  батальйону,  вінників  тощо.  Спасибі  авторці    "МОСТа  ЛЮБВИ"  за  спогади  про  прекрасне.  Врешті-решт  література  для  цього  й  винайшлася  нашими  пращурами,  коли  у  них  вже  відпадали  хвости...

І  дещо  до  теорії  реалізації  творчго  задуму  хочу  навести  на  прикладі  уривка  із  тексту  "Я  не  заплачу  від  злослів*я",  що  виклала  НАДЕЖДА  М.  Це  зробила  вона  до  Дня  Друзів...  У  нас  же  нині,  що  не  день  -то  якийсь  день...  Скоро  ніхто  й  на  роботу  не  ходитиме...  А  відтак,  як  заартачився  свого  часу  Струве  проти  "письменників"  -  не  стільки  по  суті,  скільки  помилковим  уявленням  про  поезію...  

...Не  буду  плакать  я  знечів"я,
Для  сліз  є  приводи  другі.
Я  не  заплачу  від  злослів"я,
Для  цього  сльози  дорогі.

Чи  дош,  чи  сльози  знову  ллються,
Сміюсь  крізь  сльози  їм  на  зло.
Та  головне,  щоб  не  спіткнуться,
Найбільш  боюся  я  цього.

Слова,  як  стріли  металеві...
ID: 879055
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  визнання  самоє  авторки,  що  слова  цього  твору    "як  стріли  металеві...".  Колючі,  холодні...  І  все  "ллються...,  щоби  не  спіткнуться"...  Ще  колись,  давно,  на  початку  пошесті  модернового  віршотворення,  буржуї  розпатякували:  продукти  обмінюються  на  продукти...  І  були  праві...  На  який  продукт  може  обміняти  цей  витвір  пані  НАДЕЖДА  М?  Адже,  вірш  -    теж  продукт.  І,  навіть,  доволі  непростий:  бо  ще  учора  його  не  було  на  всій  землі,  а  сьогодні  -  він  створений...  І  ось  він    є...  З  цього  огляду  я  завжди  дивувався  і  дивуюся  "байдужості"  авторів  до  кропіткого,  сердешно-духовного  творіння  свого  продукту...  Як  не  критикуй,  не  аналізуй,  не  підказуй,  навіть  по-доброму,  більшість  віршописців  не  робили  ніякого  з  цього  аналізу  висновку...  А,  навпаки,  енергійно  огризалися...

Коли  цілком  визнається  беспомічність,  її  терплять.  Свого  часу  Адам  Сміт  зробив  навіть  крок  назад  у  порівнянні  з  фізіократами...  Я  ж  приділю,  однак,  хоч  і  повтор  -  нетерпець.

Нетерпець  публікації  гнобить  будь-який  твір.  І  ось  прикладом  -  текст  "Час  іде"  від  Вікторії  Павлюк.

А  час  так  стрімко  йде,  невпинно,
Лиш  вперед  у  нього  шлях  .
Як  вода  він  швидкоплинний,
Летить  немов  у  небі  птах.

Час  робить  величезні  кроки,  забирає  наші  роки  ,
Щоб  думати  про  після  і  згадувати  доки.
Розміром  з  життя  він  має  папірець,
На  ньому  є  дорога  лиш  в  один  кінець.

Хоч  шлях  цей  буде  непростим,
Тернистим,повен  бід  ,печалей  ,
Та  головне  йти  не  одним,
Щоби  в  дорозі  зустрічали....

ID: 879040
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  тут  те,  щоб  з*ясувати  гарячку  віршопису,    перегляду  пробілів  між  словом  та  комами  (ставилися  вони,  певно  одразу,  як  і  писалися  -  прямо  "на  сайт")  -  просто  прочитайте  кінцівки  т.з.  рим...  "навпинно-шивидкоплинний,  роки-доки,  папірець  -кінець..."  Як  -  не  треба  й  Tableau  poetic,  аби  пожаліти  авторесу  і  побажати,  дружньо  "Щоб  думати  про  після  і  згадувати  доки"  буде  у  неї  бажання  віршувати...  Як  писатиме  молода  авторка  далі,  поживемо-побачимо.  Хай  їй  пощастить.


І  безмена  та  площина  вітіївитих  віршів  ні  про  що...  І  цитувати  марно,  втім  -  обіцяв  -  пиши...    Ось,  неначе  у  вже  згадану  дорефермену  (1861)  епоху  забовванівся  "новий"  вірш  "Душею  прикипіла"  від  Калиноньки...

Я  на  хуторі  родилась  і  зростала...
Душею  прикипіла  до  полів,
Польових  квітів  врода  чарувала
І  тьохкання  вечірніх  солов'ів.

Сплітала  я  віночки  в  житі,
Де  маки  і  волошки  розцвіли,
Ранішними  росами  омиті...
До  мене  усміхалися  вони.

Дзвеніло  тихо  золоте  колосся
 І  ніжно  лоскотало  за  чоло,
 Легенький  вітер  цілував  волосся...
 Як  гарно  ,  і  як  затишно  було  !
 
 Цей  спогад  й  досі  гріє,  наче  сонце,
 Він  такий  світлий  ,  теплий  і  легкий.
 Хатинка  біла,  світиться  віконце...
 І  мами  погляд  рідний  й  дорогий.

ID: 879041
ТЕМАТИКА:  Пейзажна  лірика  й  вірші  про  природу

Коли  читаєш  навіть  дитячі  твори  Михайла  Пришвіна  відчуваєш  пейзаж  і  настрій.  Там  усюди  вимальовуються  і  природа  і  людина  в  ній...    Пані  Калинонька,  розлучіться  із  середньовічними  римами  "колосся-волосся,  сонце-віконце"  і  вірш  виграє  від  того.  Замисел  у  Вас  є.  Наповніть  текст  живими  фарбами  слів,  а  не  шаблонами  із  "пісочніци".    І  все  буде  ладом!


І  -  невгасима  жага  у  дівчат,  особливо  писати  прямо  у  "філософську  лірику"...  Головне,  аби  -  на  люди...  Туди  ж  і  Ганка  Поліска  із  риторичним  ламентуванням  "БЕРЕЖИ  СВОЇ  КОСИ".    Подавати  суцільне  тло  тексиу  не  стану,  обмежусь  уривком.  Тут  дієслівні  римов*зи  аж  тріщать...

   ...Нехай  бурі  зловіщі  кресають,
Нехай  безсиль  по  швах  тріщить;
Вони  міці  такої  не  мають,
Щоби  справжню  любов    згубить.

ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається    як  казав  мій  друг  єфрейтор  Журба:  "  Ну  нахіба  так  писать?".

Бути  живим  -  це  динамічне,  не  статичне  поняття.  Ще  психолог  Еріх  Фром  помітив.  Помітив  і  я,  читаючи  прожогом  текст  "Люблю  життя…"  авторки  Катерини  Мотуз.    Наведу  уривки.  Бо  треба  дотримуватися  регламенту,  угорі  ж  мною  і  зазначеному.

...Люблю  руками,  щось  робити,
Не  можу,  просто  так  сидіти,
Як  маю  час  -  пишу  вірші,
На  різні  теми  -  для  душі...

І  дачу,  дуже  я  люблю,
Хоч  і  чимало  там  роблю,
Але  на  втому,  не  зважаю,
Душею  я  відпочиваю...

ID: 879221
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається,  що  нині  більшість  дівчат  у  філософську  лірикують  рубрику.  Не  подобається  байдужість  до  самовираження  незатасканими  словами...  А  ще  тревіальне  вживання  дієслівних  псевдо-рим  -    тягарем  втягує  будь-який  твір  на  дно.  На  саме  дно  болота  певних  суспілтьних  класів  -  початківців.  Із  цим  слід  боротися,  шановна  пані  Катерино...    Природнім  результатом  такої  боротьби,  повірте  мені,  буде  Ваш  успіх!  

Серед  усіх  наук,  здається,  найважлівішою  -наука  про  життя...  Втім,  антропологія  немислима  без  поетики,  ніколи.  У  кожному  вірші,  навіть  самому  незначному,  присутня  певна  історія  розвтитку  людини.  Чи  то  -фізична,  фізіологічна,  духовна,  естетична...  У  цьому  -  той  грунт,  на  якому  народжуються  таланти,  творчі.    Та  -  ближче  до  тіла,  -  як  казав  Мопасан,  вустами  Остапа  Бендера...    Ось  коротка  мережка    із  дванадцяти  радків  "Я  не  я",  що  з*явилася  недавно  під  ніком  Wicenta.

Я  схожа  на  рослину
Мені  потрібен  дощ,
Людині  потрібна  людина  
І  мені  здається  також…
Я  схожа  на  птаха
І  хочеться  літати,
Ця  птаха-бідолаха
Лиш    може  щебетати
Я  схожа  на  машину
В  якій  відмовили  гальма,
Просто  потрібно  людину
Та  поки  її  ще  нема  ….

ID: 879266
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  те,  що  у  данному  випадку  все  співпадає.  Навіть  філософічність  і  сама  поетична  безвідповідальність  авторки  до  самої  себе.  Інакше  поезія  і  не  зветься  цим  совом.  Будь-яка  справжня  література  творится  заради  щастя.  А  щастя  досягається  діяльністю  і  прекрасними  вчинками...  Тож,  сподіватимусь,  альтер-его  ліричної  героїні,    -  Wicenta  діятиме,  прекрасно  і  з  успіхом.  Радий  був  прочитати  і  перечитати  ці  12  -  рядків,  сповнені  сенсу  і  почуття,  справжнього.  І,  користуючись  нагодою,  раджу  авторці  узяти  участь  у  нещодавно  розпочатому  (як  мені  відомо)  літ-конкурсі  "НАШЕ  СЕРЦЕ".    Я  братиму!  Докладно    на  сайті:  https://zeitglas.io.ua/s2740391/  Думаю,  тікий  твір  матиме  успіх.
 
Внаслідок  прогалини  яскравих  змін  у  житті  країни,  втрачається  оптимізм.  Це  ми  споглядаємо  кожного  дня.  На  вулицях,  із  екранів  ТБ,  моніторів  PC,  планшетів,  просто  -  поглядом  у  вікно...  Однак,  далеко  не  кожна  людина  здатна  висловитися  про  це  лаконічно  і  влучно...  І  от  тут  я  наведу  меткий  тівр  "Безмежна  синь:  оптична  далина…"  авторки  Надії  Позняк.

Безмежна  синь:    оптична  далина,
обмежена  конструкцією  фото.
Початок  червня:  пісня  голосна
розлита  вколо  солодко  і  просто.

Поліфонія  ранку,  мов  яса
для  струдженого  серця.  Як  відрада.  
Для  тебе  сяє  вранішня  роса,
тобі  співає  армія  перната.
 
Немає  ні  проблем,  ані  питань.
І  нас  немає...  Ми  були  і  будем!
Є  світла  мить  про  те,  що  відліта
єдиним  спалахом  і  падає  в  нікуди.

ID: 879264
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  поєднання  філософічного  міркування  та  конкретного  споглядання  пейзажу,  побачене  струдженим  серцем  поета.  Думаю,  що  пані  Надія  насамперед  відрізнила  однорідність  начеб-то  "відсутності  проблем"  і  широчінь  "оптичної  далини"  погляду  й  поміслів  людини.  Чи  не  ясно  вже  із  першого  прочитання,  що  тут  йдеться  про,  нажаль,  тривале  падіння  світлої  миті  в  нікуди...  Коли  б  я  був  радником  нашого  президнента,  я  приніс  би  й  поклав  цей  вірш  на  зелене  сукно  коштовного  робочого  стола  керманича  найбільшої  у  Євпопі  країни,  за  територією  і  потенціалом...  

У  продовж  теми  наведу  уривок  достойний  уваги.    Це  -  фрагмент  із  тексту  "А  ти?"  Ольги  Ратинської.  (  Втім,  раджу  читачам  перечитати  увесь  тівр  на  сайта  авторки!)

Чому  так  радієш,  доню?  
Так  гасне  багато  зірок,  
Подію  подія  гоне,  
Щурячий  рік,  миші  в  рок  
Женуться  за  голим  намистом,  
Від  сірості  я  вже  пнусь,  
Не  знаю,  куди  глядіти...

Мамо,  моя  мамо!  
Вже  рутка  розквітла.  
З  гори,  ...і  я  не  дивлюся,  
Канали,  в  каналах  отих,  
Крім  нори,  ..і  ви  не  ведіться,  
Люба,  ..
Читайте  любовний  роман!  
Навіщо  Вам  серденько  грубе!...

ID: 879272
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  щирість,  вірність  і  показовість  реалій,  творчо-перегнана  крізь  мозок  і  серце.  Причому,  йдеться  діалогом  про  звичайне...  Звичайне  безбарвно-сіре  спливання  нашого  життя...  Цей  вірш,  навіть  в  уривчастому  моєму  цитуванні,  доводить  НЕПЕРЕБОРНИЙ  факт:  людина  -  значно  ширше  культури,  що  нав*язує  їй  "колективна  угода",  виписана  державниками:  часто  -звичайнісенькими  дебілами...    Вірш  вартий  найширшої  читацьекої  уваги.  Вже,  навіть  з  огляду  на  начеб-то  несвідому  мотивацію  дитини:  "і  я  не  дивлюся,  /Канали,  в  каналах  отих,  /Крім  нори,  ..і  ви  не  ведіться,/Люба...".  Такий  твір  -  знахідка,  у  кращому  розумінні  цього  слова.  Хочеться  ще  писати  про  нього,  але  -обіцяв  бути  лаконічним...  Дякую.  


Декілька  разів  переглядав  доробки,  що  викладали  на  КП  Неоніла  Гуменюк  та  Олег  Требухівський.    І  не  знаходив  полемічного  характеру  іх  системи  написання  дуплетом.  Щоправда,  пригадувалося  гоголівське:  "  А  ти  спробуй  грати  дуплетом,  от  доді  б  я  подивився..."  (  Ноздрьов  до  свого  зятя  Мєжуєва).  Як  відомо  із  подальшого  -  нічого  із  того  дуплету  не  вийшло  виграшного.  Суперечність  двоавторства  -  зв*язана  з  споживанням  літератури  пригодницького  та  гумористично-викривального  напрямку.  

Поглянемо  на  доктрину  тексту  "Пробачення  і  прощення"  від  вищеназваного  дуету.

Приходимо  малими  в  світ,
Кажуть  -  гріха  тоді  нема,
А  він  з"являється  пізніш,
Людина  ж  бо  грішить  щодня.

Росте  разом  із  нею  й  гріх,
Вона  цього  не  помічає,
А  найболючіше  близьким,
Яких  постійно  ображає.

Вважає,  що  це  все  дрібничка
У  душу  ближньому  плювать,
Як  в  тую  чистую  криничку,
З  якої  воду  потім  брать.

А  згодом  чується  "пробач",
Буває  ж  боляче  пробачить.
Наприкінці  його  життя
Тяжко  без  прощення  вмирати.

ID: 879399
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  сам  вальсоподібний  ритм    філософемних  кінцівок  "помічає-ображає-плювать-брать",  а  на  сам  цінець  -  сбивка  "пробачить  -вмирати".  Чи  не  правда  -  схоже  на  хто  в  ліс,  а  хто  по  дрова...    Можливо,  цьому  тандему  було  б  краще  танцювати,  а  вони  вірувати  заходилися?  Хто  зна...  Однак,  у  кожної  людини  є  можливість  творчого  зусилля,  що  дозволяє  вибратися  із  тупика  своєї  невдачі.  Тож,  сподіваюся  на  це.

По  мелодійно-ритмічності  ще  декілька  речень.  І  тут  поглянемо  на  12-ть  рядків  псевдоніма  Lana  P.  "-ЦЕЮ…"

Схилився  вечір  у  садку  чорни-
цею,  вгорі  запалює  вогні.
Твої  вуста  пашіли  полуни-
цею  —  солодкими  здались  мені.

Струнка  постава  видавалась  гли-
цею  —  просканував  сновида  тінь.
Гаряче  тіло  пахнуло  кори-
цею  на  фоні  диких  шамотінь.

Поласував  тобою,  мов  суни-
цею,  а  очі  —  джерела  глибінь.
Була  для  мене  в  миті  ці  зірни-
цею  між  пересічних  мерехтінь.  
     
ID: 879394
ТЕМАТИКА:  Любовна  лірика

Мені  подобається  приховане  питання  про  зовнішню  торгівлю  переносами...  Переносами  там,  де  це  немає  ніякого,  окрім  зовнішнього  зиску.    Перевірте:  чорни-цею    так  само  римується  із  полуни-цею...  Однак,  запустивши  уяву  -  можна  припуститися  що  йдеться  тут  про  якусь  ницість...    Спробуйте  самі,  читачі  мого  опусу,  тим  паче,  що  далі  йтиметься    про  горяче  тіло  -  та  ще  на  "фоні  диких  мерехтінь"  ...    Уявляєте?  До  16+.    Свого  часу  писам  Маркс  -  показати  в  так  би  мовити,  ідеально  середньому  типі...  Оттака  вона    -любовна  лірика  від  Lana  P...


Людина  частенько  дожидається  теплого,  веселого  слова...  Здебільшого,  такі  слова  трапляються  у  привітаннях  та  некрологах.  Останнє  не  чіпатимемо,  поглянемо  на  перше.  Прикладом  слугуватимуть  декілька  рядків  із  "  Привітання  від  "щирих"  зусиль…",  що  написала  Тетяна  Рейне

Не  забудь  мені  завтра  сказати,  
Привітання  від  "щирих"  зусиль.
Знаю  важко  знайти,  й  побажати,
Побажання  у  "пів  сотні  миль".

Там  здоров'я,  удача,  натхнення,
Доброти,  вірних  друзів,  краси.
Мішок  грошей,  чи  євро  пойменно,
Дім,  машину  у  двір  завести.

І  роботу,  і  яхту  на  морі,
Тепле  сонце,  пісок  просівний.
Океан  подарунків  і  зорі,
"Гаман.."лейбовий,  шкіряний....

ID: 879390
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  ізнову  філософство  жіноче.    Воно  веде  і  приведе  значно  швидше  до  загибелі  "ескадри"  нового  віршування  за  старими  звичками...  Вітання  -  немов  тост,  коли  вже  всі  під  добрячим  шофе:  лементуймо,  що  у  голову  взбреде,  всі  будуть  раді...  Головне  -не  забути  згадати    про  "Гаман.."лейбовий,  шкіряний...  Справжнє  куркульство.  Массове  ж  розуміння  якого  неменуче  веде  до  визнання...

Сьогодні  слово  "емансипація"  звучить  дещо  старомодно.  Однак,  вимоги  нового  часу  не  цілком  виконані...  Це  я  так,  "иносказательно".  А  по-суті  хочу  навести  вдалий  вірш,  що  написала   Анна  Шульке  "Пророк".

Білі  волоски  на  скроні  днів,
Як  на  тілі  застарілі  шрами...
Ти,  продутий  усіма  вітрами,
Якось  мені  в  двері  подзвонив...
Людяності  склянку  попросив
І  тарілку  добрих  слів  гарячих...
Ти,  що,  певно,  все  у  світі  бачив,
Може,  крім  камінної  роси...
Втамувавши  голод  й  спрагу,  ти
Вийшов  непоміченим  з  квартири.
Та  ще  довго  чувся  голос  ліри,
Подруги  твоєї  самоти  ...

ID: 879518
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

А  тепер  повернемося  до  емансипації...  Маю  на  меті  -  показ  цима  12-ма  рядками  тої  потужної  творчої  сили  авторки,  що  ДОВОДИТЬ  справжній  талант  висловлення,  чемність  мислі,  напругу  події  (хай  і  абстрактної,  але  -  живої)...  От,  героїня  твору  стикається  із  тими  ж  проблемами,  які  стояли  перед  жінками  і  старшого  покоління,  й  до  того...  Тоді,  коли  серце  і  душа  починає  задумуватися,  як  можна  поєднати  простий  і  безбарвний  інколи  навколішній  світ  із  захватом  поезії...  І  при  цьому  не  втратити  правди,  сподівань  і  віри  у  добро.  Щиро  дякую  авторці.


Що  існують  чисельні  іманентні  суперечності  (коли  все  внутрішньо  притаманно  предметам  або  явищам,  бо  випливає  з  самої  їхньої  природи)  відомо  давно.  Вони  -  усюди.  Он  і  Зеленський  обіцяв  одне,  чинить  інше.  Все  виплило  із  його  природи...  Був  "криворожаном",  став  "галичаном"...  Се  ля  ви...  Зберігаючи  свою  попередню  думку  про  емансипацію  як  Sache  in  sich,  отримую  розширення  діапазону  у  текстах  "Приоритеты",  які  розставила  на  КП  Eva1904.


Приоритеты  расставляя,
Пренебрегать  не  стану  впредь
И  буду  чувствовать  -  живая...
В  миг  жажды  сердца  умереть.
⠀
Внутри  меня  большая  сила
На  созидание  и  любовь.
Но  боль  ее  -  невыносима,
Порою  так,  что  стынет  кровь...
⠀
Извечно  в  топе  хит-парадов
Мольба  о  счастье  до  небес,
Но  по  аллее  променада
Поспешно  двигается  бес...
⠀
Танцует  вальс  на  панихиде
Больших  несбывшихся  надежд
И  возле  склепов  в  «пирамиде»
Всех  концентрирует  невежд.
⠀
Душа  порою  укрощает
Бесовский  неуемный  нрав,
А,  иногда,  и  так  бывает,
Что  он  неоспоримо  прав.


ID: 879528
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика


Мені  подобається  жага  дівчат  до  філософії.  Шкода  тільки,  що  справи  замальовані  у  квартах  при  цьому  зовсім  не  вигадані...  Просто  спрообуємо  помоделювати  будь-які  рядки  твору  по-новому,  наприклад  так:  
И  возле  склепов  в  «пирамиде»,    
Поспешно  двигается  бес...
Танцует  вальс  на  панихиде
Мольба  о  счастье  до  небес...

І  знову  -  усе  так,  як  у  нашому  сьогоденні...  Співпадає?    
Втім,  найекспромтніше  враження    справляє  невеликий  текст  на  основній  сторінці  авторки  (Там,  де  стоїть  напис:  Про  себе:)  Це  -  продовження,  чи,  може,  самий  початок  приоритетів.    Наведу  його:

От  страсти  у  мужчины  кровь  бурлила
И  женщина  с  улыбкой  на  устах
Сказала,  что  себя  бы  разрешила
Поцеловать,  Но  только  в  двух  местах

О  мужики,  святая  простота!
Он  к  женщине  подвинулся  поближе
И  попросил  быстрей  назвать  места
Она  сказала  -  в  Риме  и  в  Париже!
   
Якось  мити  Михайла  Пришвіна  скаржилася:  "Свиней  продавать  стали.  Раньше  всё  ели  сами,  а  теперь  продают,  чаевой  народ  пошел,  мертвый..."  Вона  мала  свій  погляд.    Авторка  Eva1904  має  теж  погляд  свій.  Цього  я,  звичайно,  і  не  думаю  заперечувати.  А  ви,  читачу?

А  на  справжні  суперечності  і  перепони  вказує    вірш  "Музей  залишився  без  музи",  що  подарував  своїй  коханій,  нам  і  дійсно  -всьому  світу  поціновувачів  справжньої  поезії   Чорнобривець.

Музей  залишився  без  музи
Тут  стало  порожньо  тепер
Немов  шарам  більярдним  лузи
Не  вистачатиме  тебе

Мені  зосталися  на  пам'ять
Недомальований  сюжет
«Остання  битва  з  вітряками»
І  твій  чарівний  силует…

ID: 879543
ТЕМАТИКА:  Інтимна  лірика

Мені  подобається  у  цьому  творі  щирість,  лекий  сум  крізь  гумор  та  самоіронічність  толкового  письменника,  який  знає  як  писати  і  вміє  це  вбирати  у  живі  слово-картинии  кожного  рядка.  Тут  немає  поділу  на  "внутрішній"  і  "зовнішній"  зиск.  Є  творча  краса,  стильна.


Третіми  особами  раніше  називали  селян-землеробів...  Оскільки  вони  розкладалися,  розкладаються  і  будуть  розкладатися  на  кляті    класи,  підкласи,  прошарки  "нашого-ще"  суспільства...  Відтак,  на  матюки  землеробів  звертали  увагу  народники,  соціалісти,  марксисти,  уклоністи,  комуністи,  націоналісти  і  різні  ще  істи...  Втім  -  аж  занадто  приділяли  цьму  уваги  -  маоісти...  Причому  матюки  у  сьогоднішньму  тлуміаченні  й  пішли  із  китайскої,  самої  звичайної  мови...  Їх  ніхто  й  не  придумував...  Коли  Тамерлан  привів  через  пустелі  і  степи,  подолавши  і  Дніпро  і  кручі,  аж  до  берегів  Москва-річки  своїх  активістів...  Прийши  й  мовні  з  ними  реформи  реформи...  Приміром,  просто  китайські  слова,  зовсім  не  матюки,  -  сентнції,  назвемо  це  так:  "Nahuiya"  із  китайскої  перекладається  просто,  аж  буденно:  "цього  не  може  бути!"...  Не  вірите,  перевірте...  І  такі  іразочки  -ще  "цветочки"...  Втім,  усе  за  смислом  відповідає...    Се  ля  ві.  

Цю  тему  мені  оновили  рядки  "Матюки",  що  утнула  на  КП  Арі  Кінлем-Задворна...

Матюки  придумав  той,
Хто  ударивсь  об  двері  мізинцем,
Розповів  як  у  нього  болить,
З  особливим  для  того  натхненцем.

«Обмежений  словниковий  запас»,
«Некультурно»,  «невиховано»…
Ох,  часом  краще  матюками  один  раз!
Накипівше  висказати...

ID: 879748
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  утискання  подібних  текстів  у  лоно  філософської  лірики...  Я  цілком  приєднуюся  до  зауваження  ще  славно-  і  сумно-звісного  пана  Струве  про  те,  що  ніякої  принципової  різниці  між  внутрішнім  і  зовнішнім  ринком  для  "натхненців"  не  існувало    й  не  існуватиме...,  як  то  утверджує  необхідність  третіх  осіб...  Адже,  нагадаю,    бути  живим  -  це  динамічне,  а  не  статичне  поняття.  А  матюки-завжди  у  русі...  Наголос  можна  ставити  на  будь-якому  складі  останнього  слова.


Якщо  селяни  -  "треті  особи"  у  сенсі  землеробства  і  розпродажу  земель  олігархату,  то  звичайні  домашні  птахи  -  символи  споглядання...  Споглядання,  озлобленого  своїм  же  куркульством...    Тому  ілюстацією  коротка  замальовка-притча  "Вільний  лебідь"  Тетяни  Мош.

Кури  лебедя  образили,
Закудахтали  красу.
Птах,  підтятий  злими  фразами,
Змив  у  синю  висоту.
Кури  на  землі  лишилися
Щось  шукати  у  смітті.
Промайнув  щасливо  крилами
Вільний  лебідь  в  висоті.

ID: 879823
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається,  вже  традиціна  тяга  дівоцтва  до  філософського  розділу,  як  відділку  поліції...    Якщо  існують  ортодоксальні  учні,  здатні  вчитися  на  творах  Езопа,  Глібова,  Крилова,  то  вина  цілком  на  таких  учнях  -  у  їх  диаметрально  протилежному  висновку.  Адже,  нічому  не  вчаться...  А  текст  -  попри  його  традиційність  і  риторизм  -  корисний.  Мораль  його,  здається  мені  така:  "  Погані  новини  сьогодні,  можуть  перетворитися  на  добрі  завтра..."  


Етика,  як  вже  зазначалося,  -  це  прикладна  психологія.  Поетичний  твір  завжди  частина  етики.  Хоча  б,  самого  автора.  Я  ставив  собі  задачу,  починаючи  цей  нарис,  не  повчанням  чи  критикою  творів,    скоріше  -  вивченням  (для  себе)  певної  еволюції  "сучасного  стану"  публікацій  на  КП.  А  те,  що  нарис  мій  дещо  деформувався  -  то  не  його  слабкість,  то  -  втручання  самих  текстів  у  моє  життя.  І  в  цьому  -  знову-таки    -  етичний  вплив...    Такий,  приємний  вплив  відчув  я  у  творі  Тетяни  Ященко  "Спокій"

Я  –  спокій.
Коли  згубились  ключі  від  минулого.
Коли  зупинились  вітри  і  потоки.
Коли  помилки  і  провини  обнулені.

Я  просто  вода  в  озері.
Не  видно  дна,  так  глибОко.
Це  десь  поза  вітром  і  грозами.
Уяви?  Безкінечний  спокій.
 
Нібито  від  підлоги  відклеєні  стопи.
Нібито  нема  ні  часу,  ні  строків.
А  спробуй  так  само  відчути?
Ти  –  спокій.

ID: 879929
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  дійсне  відчуття  того  слова,  яким  озаглавлено  цей  невеличкий  за  обсягом,  але  об*ємний  текст.  Його  можна  й  слід  перечитувати  декілька  разів.  А  можна  й  запам*ятати.  Останнє  -  це  сама  вірна  ознака  поезії.


Коротенька  правда  часто  виявляєтьсь  простим  "мещанством".  Але  й  такий  підхід  -свого  роду  внутрішня  ідеологія.    З  цього  приводу  за  ілюстративний  матеріал  подаю  текст  Наталії  Косяк  "Тебе  желаю  счастья"

И  пусть  сгорает  сердце  до  конца,
Пусть  душу  жжёт  невидимая  сила,
Я  помню  очертания  лица,
Того,с  кем  жизнь  уже  не  раз  сводила.
Пусть  пишет  он  другой  по  вечерам,
И  так  же  как  и  мне  в  любви  клянётся,
Воспоминания  свои  я  не  отдам,
Быть  может,в  нем  когда-то  тоже  отзовётся
Укроет  пусть  его  любви  волна,
Ну...или,бьёт  ручьём,безумной  страсти,
Пусть  жизнь  теперь  у  каждого  своя,
Ему  желаю  я  простого  счастья.
ID: 879970
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  философський  натяк  на  щастя:  "Укроет  пусть  его  любви  волна,/  Ну...или,бьёт  ручьём,безумной  страсти...  Коротенька  правда    не  хитає  велику,  а  лише  саму  себе...    І,  все  ж,  вона  відповідає  правді  прообразу  жінки,  яку  вигнали  із  Раю...,  щоправда,  разом  із  чоловіком...  Можливо,  й  під  пісняка:  "Мы  желаем  счастья  вам,  счастья  в  этом  мире  большом..."


Слово  "проза"  йде  від  грецької  "вперед".  Слово  "вірш"  ("стих")    -  від  "ряд",  "порядок".  За  цією  градацією  поглянемо  на  вірш  "Уже  дощі  записані"  від  Лани  Сянської

Уже  дощі  записані  до  word  (у)
Вірші  про  щось  замовчують  з  шухляд,
Торішніх  злив  дзвінку  веселу  воду
Скупий  поглинув  прілий  листопад.

Ба,  кажуть  літо  справді  календарне,
У  місті  йдуть  трамваї  за  дощем,
Загляне  вечір  нишком  до  кав’ярні,
Сховавши  сум  під  захисним  плащем.

Вікно  обіч  трамвайних  паралелей  -
Комусь  на  згадку  знімок  «про  було»,
Портрет  з  дощем  в  насидженій  оселі,
В  якій  чи  я,  чи  просто  лише  тло?

ID: 880129
ТЕМАТИКА:  Вірші,  що  не  увійшли  до  рубрики  

Мені  подобається  самовизначення  авторки  про  те,  що  такий  вірш  складно  обмежити...    Адже,  із  наведеного  12-ти  рядковика  видно,  як  мова  художнього    тексту  поділяєтьс  на  дві  частини,  внутрішньо  й  зовні.    Із  самого  початку  розмова  йдеться  вільно-організована,  а  дедалі  -  певна  (виправдана)  підкоренність  помислу  (внутрішнього  погляду-згадки)  -відповідному  строю  і  ритму:  у  яких,  здається,  оглядаєються  і  повертаються  схожі  одна  із  іншою  частини...  І  навіть,  слова  ...    Весифікація  споглядання-спомину,  дуже  вдала!  Відчутно  музичність  замальовки,  поетичнї.  

Приємно,  коли  натрапиш  на,  навіть  самий  нескладний  вірш,    мова  якого  відповідає  нормам  живої  говірки.  І,  здається,  що  твір  такий  -  дитячий.    А  чи  не  згадуємо  ми  наше  дитинство,  як  найкращий  час...  Чому  найкращий?  Брехали  менше...  Ось  там,  мені  здається,  і  виник  текст  твору  Тетяни  Горобець  (MERSEDES)  "Літо  в  гості  кличе"

Доторкне  твого  обличчя,
Промінець  ласкавий.
Літо,  літо  в  гості  кличе
І  шовкові  трави.

Берег,  річка,  ліс  казковий,
Птахи  голосисті.
І  твої  слова  любові,
Ніжні  й  такі  чисті.

Підніме  хмаринка  в  небо,
Де  гуляє  вітер.
І  приго́рне  день  до  себе,
Всі  пахучі  квіти.

Ми  неначе  одне  ціле
І  кохання  з  нами.
Лиш  би  сонечко  світило,
В  небі  над  ланами.

Лиш  би  мир  у  вьому  світі,
А  війна  -  ніколи.
Щоб  завжди  раділи  діти,
Пахли  матіоли...

ID: 880133
ТЕМАТИКА:  Пейзажна  лірика  й  вірші  про  природу

Мені  подобається  перехід  від  оспівування  природи  та  ритму  рухів  нейтральних  -  до  заклику  загально-громадянського  значення,  вселюдського.    Цей  текст  можна  покласти  на  піню,  будь  якого  жанру.  І  вона  піде  в  люди...

Здається,  найближче  завдання  прихильників  карантину  -тепер  у  перехідному  періоді...  На  нього  мало  хто  зауважує...  Однак,  все  відбивається,  бодай  і  несвідомо,  у  творах  КП-шників.    От,  прогляньмо  текст  "Я  не  боюся…"  від  Далекої  Зірки

Я  не  боюся  більше  самоти.
Із  нею  я  недавно  подружились.
До  стану  цього  треба  дорости.
У  ньому  -  тиха  радість  особлива.

У  ньому  бачу  я  себе  і  світ.
І  пізнаю  з  натхненною  жагою.
Яке  це  диво  -  ЖИТИ  на  землі.
Яка  утіха  -  згода  із  собою.

ID: 880627
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається,    що  ліричнна  героїня  не  перестає  існувати,  вона  тільки  заглиблюється  у  себе...  Може,  для  того,  аби  зібратися  з  силами  і  поставити  справу  об*єднання  всіх  само-занурених  на  твердий  грунт  доростання...

Коли  жіноцтво,  цнотливе,  не  боється  того  чи  іншого,  міцне  чоловіцтво  дає  задки.  Так  буває.  Особливо  із  огляду  на  загальний  стан  життя...  Даю  окремого  текста:  "  От  ще  би  дим  від  сигарет…",  що    уклав  у  філософську  нішу  КП  Андрій  Толіч:

От  ще  би  дим  від  сигарет  і  був  би  справжній  сплін
А  на  стіні  мертвий  поет  завмер,  чекає  рим
В  душі  свідомий  чоловік  втікає  від  подій  
Життя  біжить  за  ним  одним  та  стадо  гонить  з  ним

Усі  біжать  у  майбуття  якого  вже  нема
Сьогодні  лиш  одна  гроза  втішає,  як  слова  
А  на  стіні  ожив  поет  з  відразою  в  очах
В  душі  свідомий  чоловік  враз  розуміє  страх...

ID: 880666
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  -  контрастування  до  тексту  попереднього  -  раз.  Кустарним  виробництвом  -два.  Боротьбою  думок  із  самим  собою  -три.  Теоритичною  і  практичною  біганиною  втечі  від  подій  -  чотири...  Тут  самий  рух  і  дух  -  дуже  небезпечний  щодо  будь-яких  алюзій  та  ілюзій.  У  значенні  як  зразка  для  всієї  стадії  стогнації  мертвого  поета,  що  завмер...  Цей  твір,  на  мою  думку,  прийшовся  б  до  вітальної  адреси  будь-якому  із  мерів  нашої  державно-самоврядувальної  ланки...  Без  стану  остраху  перед  мертвими  поетами,  місцева  робота  лишатиметься  вузьким  кустарництвом...  Пробачте  загрубіле  старезне  слово...  Але  ж,  воно  живе  із  нами...


Критик  не  може  обійтися  без  грубощів.  Про  це  ще  Бернард  Шоу  писав...  Адже,  критик  бореться  з  усіма,  а  всі  -  борються  із  ним.  До  того  ж  останні  -  ведуть  "боротьбу"  даремно....  Поясню.    Критикуючи  той  чи  інший  твір,  критик  тим  самим  уже  доводить,  що  текст  твору  не  лишив  його  байдужим...  А  це  в  літературі  красного  слова  чогось-то  й  варте...  

Так  само  й  мені  -  безпристрастність  не  властива.  
Зазачу  на  втіху  всім,  чиї  тексти  я  тут  піддав  розгяду,  що  непересічні  поети  (від  Есхілу  до  Юхниці)    -  були  і  є  музично-чутливими...  А  це  означає,  простою  мовою,    звертали  увагу  і  повагу  до  уяви  про  їх  творчість,  напряму.    Філософічно  це?  Можливо...  

Ми  можемо  зустрічатися  із  своєрідним  явищем  втрати  епітетів...  На  КП  -таке  -  праворуч  і  ліворуч.  Але,  повернуся  до  конкретики.    Ось  твір  -із  всього  одним  постійним  епітетом:    "Тревожный"  чемоданчик.  За  авторства  псевдо  Птица  Радость:

"Тревожный"  чемодан  мой  собраный  стоит.
Всё,  что  по  жизни  нужно,  в  нем  так  давно  лежит:
Книг  стопка  самых  лучших,
Тетрадь  и  карандаш,
Гитара  шестиструнка
Альбом,  мелки,  гуашь...

Букетик  незабудок,  что  с  Родины  моей,
И  фото  самых  близких,  родных  моих  людей.
И  если  вдаль  дорога  меня  вдруг  позовет
"Тревожный"  чемоданчик  возьму  с  собой  в  поход.

Там  все  есть,  что  для  счастья  в  далекой  стороне.
Там  все  моё  богатство.  Там  всё,  что  нужно  мне.  

ID: 880728
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  не  ригоризм  тексту.  Тут  -  усе,  як  завжди.  Але,  "тривожний"  -  настільки  тісно  зростається  із  прив*язаним  спершу  до  нього    казенним  словом,  що  під  кінець  стає  невіддільним...  Хоча,  за  конкретним  сенсом  поетичного  життя-буття  його  героя  -  несумісний  із  ним...  Герой  не  рятується,  а  йде  "в  поход"...    Може,  стильове  й  традиційно  співвіднесене  написання  не  яскраве...  Але  рядок  "там  всё  моё  богатство"  -тягне  на  повагу,  коли  це  чесні  слова...      
 
   У  міркуваннях  кожної  людини  є  частина  ітин...  А  ще  більше  -  помилок.    Втім,  очі  (справжні,  не  п*яниці  і  не  політика)  промовлятимуть  істинами.  Простий  зразок  -в  уривку  з  тексту  "В  глазах…",  що  подала,  "не  мдрствуя  лукаво"  Марина  Чиркова:  

...Глаза  скрывают  все,  что  есть  в  душе,
но  мы  так  редко  смотрим  прямо  в  душу.
Мы  все  боимся  что-то  не  прочесть,
боимся  не  огонь,  увидеть  -  стужу...

ID: 881008
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  намагання  висловитися  про  внутрішній  присуд...  Ці  рядки  написані  неквапно  з  огляду  на  клас  гри  літературної,  однак  -  умотивовано  щиро...


Я  не  намагався  надати  характеристики  всій  творчості  КП.  Вона    -  багатолітня.  Вже  складає  у  посторі  і  часі  певний  бранш.  Отже,  ресурс  став  реальністю.  Водночас  хотів  і  хочу  "нагнати"  авторів,  чиї  твори  розглянуто  у  цьому  нарисі,  аби  їх  потуги  набрали  поетичних  образів.  Як  казали  раніше  "пройнялися  мислю",  стали  чіткими  й  виразними.    Адже  -  мірилом  ставлення  до  художнього  слова  був  і  залишатиметься  труд  автора,    його  дерзання  і  його  активність  зв*язку  із  читачем  -  народом...

Хочеться,  як  казав  Андрій  Милишко,  аби  написана  поезія  -  палала  у  серці...  Земною  любов*ю  до  всього  хорошого  і  живого...    Була  богатою  і  чесною...

Дещо  філософічно...  Ну,  що  ж...

А  з  огляду  на  те,  що  більшість  розглянутих  текстів  (все  ж  таки)  подавалося  у  рубрику  "філософська  лірика",  хочу  звернути  увагу  молодих  талановитих  авторів  КП  на,  як  мені  здається,  справжнє  втілення  філософської  лірики  через  рок-виконання:  https://www.youtube.com/watch?v=aAW0aBkXR08&feature=youtu.be&fbclid=IwAR0ZV0TcjU5kBkgNCJKlb5LebCu1NCuTTE53-ynOE-oqLKvVlrcXnXMieQQ      

   З  огляду  на  те,  що  мій  нарис  "Про  куркульство  та  лихварство  аторів  КП"  узято  до  друку  одним  із  українських  часописів,  я  завершив  короткі  оглядини.

Остаточний  варіант  публікації  буде  дещо  розширено  й  поновлено.  Втім,  сама  суть  нарису  лишатиметься...    
У  нарисі  я  не  намагався  характеризувати  творчість  усіх  авторів  КП.  Вона    -  багатолітня.  Вже  складає  у  посторі  і  часі  певний  бранш.  Отже,  ресурс  став  реальністю.  Водночас  хотів  і  хочу  "нагнати"  авторів,  чиї  твори  розглянуто  у  цьому  нарисі,  аби  їх  потуги  набрали  поетичних  образів.  Як  казали  раніше  "пройнялися  мислю",  стали  чіткими  й  виразними.    Адже  -  мірилом  ставлення  до  художнього  слова  був  і  залишатиметься    авторський  труд,  його  дерзання  і  його  активність  зв*язку  із  читачем  -  народом...


Щиро,  до  нових  зустрічей,    І.Сумирний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878187
дата надходження 01.06.2020
дата закладки 08.06.2020

Юхниця Євген

кого оминають Люди

Коли  поганка  між  людей  пшоном  завіється,
Лише  грибник  підкаже  -  що  приносить  горе.
Або  отруєний  в  конвульсіях  насильницьких,
Буває,  встигне  повідомити,  хто  –  ворог…
…Рецепт?  Не  знищиш  всіх.  Їх  –  триліард  з  кахиком.
Їх  –  оминають  Люди.  І  пинають  бридко.

22.10.19  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852326
дата надходження 23.10.2019
дата закладки 23.10.2019

Галина Рибачук-Прач

Якщо ти вільна

Якщо  ти  вільна,  якщо  ти  сильна,
І  ще  весною  живе  душа,
Тоді  насправді  ти  є  всесильна
Й  тобі  підвладна  сама  земля.

В  обіймах  твоїх  немає  зради,
В  твоїх  обіймах  сама  любов,
Якщо  ти  щедра,  якщо  ти  мудра
Благословенним  є  й  твій  альков.

В  зіницях  твоїх  панує  спокій
Терпляча  вдача  скресає  й  лід
Небо  вітає,  сонце  стрічає
Й  тобі  підвладний  весь  білий  світ.

Забудь  тривоги,  перестороги
Усі  бажанням  своїм  зруйнуй...
Якщо  ти  сильна,  як  птаха  вільна
Життя  відроджуй  й  у  нім  пануй.

Моїй  донечці  та  всім  жінкам  присвята-порада  

@Галина  Рибачук-Прач

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771172
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018