Ноунейм: Вибране

V.S.

"Не кидай даремно цікавих людей"

Не  ки́дай  даремно  цікавих  людей
І  щоб  то  не  сталось,  не  ки́дай!
Згасає  юнацький  вогонь  із  очей,
Ти  просто  сумна  Антарктида...

Мов  кригою  вкритий  з  маків‘я  до  п‘ят,
Будь-що  -  ти  одразу  стріляти...
Спинись,  ти  не  воїн,  тим  більш  -  не  солдат
Не  треба  ні  з  ким  воювати!

Не  ки́дай  даремно,  то  ж  друзі  твої,
Самотність  тобі  не  прикраса,
До  поки  ходитимеш  ти  по  землі,
Допоки  людська  буде  раса.

Не  ки́дай  даремно,  хоч  як  не  хотів
Самотнім  побути  хвилину,
Бо  поки  ти  сам,  то  тебе  лише  «пів»
А  «пів»  -  не  зійде  за  людину...

Не  ки́дай  даремно  цікавих  людей,
І  щоб  то  не  сталось,  будь  поруч.
Не  варта  самотність  ніяких  грошей,
Не  псуй  своє  щастя  власноруч.

V.S.  17.06.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849736
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 29.09.2019


Luka

Плин

Ще  не  розтала
Мелодія  цудзумі
Дощів  осінніх,
А  вже  чарує  тишу
Перших  сніжинок  антре.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813906
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Володимир Верста

Silence!

Люблю!..  Люблю!..  Яке  дзеркальне  слово...
Фатальне...  Унікальне...  Ні!  Мовчу.
Замовкну  назавжди...  І  не  промовлю
Його  ніколи!..  Голосно  кричу

Тобі  це  слово  постаттю  німою!..
Дзеркал  кривих  уже  і  не  злічу
І  образів,  образ...  І  знов  розмови,
Подібні  на  згасаючу  свічу,

Що  догоряє  в  мареві  субстанцій,
Ілюзій,  лабіринтів  самоти,
Нікому  непотрібних  ілюстрацій,
Написаних  на  стінах  без  мети...

І  що  тут  залишилося  в  нас  зараз?..
Одне  це  слово  неосяжне  –  silence!

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  05.06.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794523
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 27.06.2018


Володимир Верста

Зоряний пил

А  ми  зустрінемось  з  тобою  поміж  зір,
Там,  де  галактика  народжується  знову,
У  більш  високу  та  небачену  основу
Дає  початок  нам  в  незвіданий  безмір.

Чарує  світочем  очей  твоїх  Ефір,
Сузір'я  з'єднують  дорогу  цю  шовкову,
Шляхами  прядива  я  поклоняюсь  слову,
Але  затягує  стежки  до  чорних  дір.

Тебе  побачити  –  знайти  святу  опору,
Немов  полинути,  як  Феніксом,  угору,
Згорівши  миттю,  закінчити  зорепад

І  стати  вічністю  для  сонця,  й  розітнути
Цей  світ,  частинками  зробивши  сонцепад,
Вогнем  осяяти,  любов'ю  огорнути.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  12.08.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745838
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 09.11.2017