[i]...вірш написано на клаптику потертої
серветки,
[b]Ідея вірша з об'яв в метро[/b] що трапилась...
випадково
в кишені
[youtube]https://youtu.be/Ru2b_HGJP5g
[/youtube]
[i][b][color="#086573"]Багато послуг люду пропонують…
Мене ж вражає серед них одна:
скляні прикраси й посуд «ремонтують»,
розбиті чаші, випиті до дна!
Ганьба майстрам, що за таке беруться,
не в памку ж бо, що то – даремна річ…
Не звідти в них повиростали руці –
то й дурять люд впродовж усіх сторіч.
Щоб скло розбити, нам ума не треба,
ум в тому є, щоб чашу не розбить…
Шануєш зодчих – починай із себе:
будуй навік – і слався вік, не мить!
Так ні ж таки, співаємо осанну,
обрамлену… у золоту фольгу,
олжі мужів
лукавих,
окаянних,
що сіють в нас зневіру і нудьгу.
[/color][/b]
22.12.2018
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818517
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018
Я забираю сніг з очей твоїх і брів,
Він так насипав, мов обняти захотів,
А я ревную, проганяю хитруна,
І щось тихенько нам підігрує струна …
Я топчу сніг: ну що ти знову наробив,
Я тут писав, а ти байдуже насніжив,
Тепер не знайду вже старі свої слова,
Але любов в мені раптово ожила́.
Мій друже, скільки хочеш тут тепер сніжи,
Ти хоч і сніг, але тепло нам бережи.
І обіймала, і морозила зима,
Але я знаю: десь живе вона …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818534
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018
Надивився мій Микола
Фільмів тих американських,
Став лінивий, як ніколи,
Десь взялись манери панські:
Смокче содову і віскі
(Я до цього геть не звикла),
В ліжку став уже ніякий,
Іскра в нього, бачте, зникла!
Я взяла електрошокер
(Треба ж дійсно щось робити)
І до Колі враз приклала,
Щоб цю іскру відновити.
Тепер ось сиджу, чекаю,
Поки він прийде до тями…
Буде іскра, добре знаю
Я без всякої реклами,
Де торочать про Віагру,
Камасутру, різні трави…
Знаю, що електрошокер
Більш надійний у цій справі.
Вже ворушиться Микола,
Бачу, довго буде жити,
Як не з’явиться ця іскра -
Доведеться повторити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818247
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 21.12.2018
Руйнувати легше,ніж творити,-
Ця відома істина давно.
Нині жити стало дуже складно,
Не легкий нам шлях пройти дано.
Критикувать легше, ніж робити,
На добро лаштуймося усі...
Лиш в єднанні легше буде жити,
В поклонінні мудрості й красі...
Як хочеш щоб чинили з тобою,
Так чини і ближньому завжди...
Заповіді не забудь Господні,
І нужденним завше поможи...
Розбрат і розділення церковні,
Допоміг Господь перемогти,
Будьмо ж всі розважливі сьогодні,
Єдність цю навічно зберегти...
Ждуть нас випробовування й праця,
Гідно все ми зможемо пройти,
Якщо будем крокувати разом,
З Богом і собою в єдності іти...
Допоможе Бог нам і молитви
І налаштування кожної душі,
Не перетворитись на драконів,
Жити лише в єдності усім!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818416
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 21.12.2018
Є в мене, веселий, чудернацький котик
Кузьмою назвали, в нього довгий хвостик
Очі зелені, а весь, як сніг біленький
Короткошерстий, миленький і гарненький!
Невсидливий такий, то неначе шило
Поверне голівку, гляне полохливо
І такий бешкетник! Плигає відважно!
За мить очі хитрі, дивиться уважно.
Дуже розумний, хоча й зимно надворі
Швиденько мишку зловить, в темній коморі.
Клубочок котиться… То його забави
Носить на двох лапках, я ж радію завжди
Обійма хвостичок і старанно миє
От чистьоха такий, справно морду вмиє
Муркотіти любить, як погладжу спинку
Як голодний, галас, кричить без зупинки
Залунає гучно, на всю хату – Мя -у
Як наїсться добре, спатоньки вкладаю.
Любить ласку, ніжність, ну немов дитятко
Мені радість дарить, ось таке звірятко
Екзотичний котик….. Справжнісіньке диво
В нас гадаю, йому живеться щасливо.
10.12.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817116
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 16.12.2018
Біла пудра сипалась з небес на землю,
Притрусила вії сосен і ялин.
І мороз додав блискучих стразів зерна
У білясто-сніжне покривало-твин.
Сплять під снігом втомлені, пожухлі трави.
Свіжість у повітрі - свіжість почуттів.
Обіймає кашеміром день ласкаво,
Бо любові янгол прилетів зі снів.
Сонце зазирає крізь завіси сніжні,
Ми пірнаєм разом в музику зими.
Ласк мереживо - і щедра ллється ніжність,
І шепочуть губи...неповторна мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817783
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018
[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/44009971.gif[/img]
[b]«Ох та нічка, нічка, нічка»[/b]
[color="#000ad1"][i][b]
Ох та нічка, нічка, нічка
Що згоріла наче свічка
Пролетіла, промайнула
Все відправила в минуле
Ще здається лиш зустрілись
Ще Амур жбурляє стріли
У руках моїх ромашки
Поцілунки-обнімашки
Ще нема сплетіння тіл
Ти накрила файно стіл
Ось сальце-м’ясце-ковбаска
Не соромся, їж будь ласка
Не соромся, будь як вдома
Від кохання млості втома
Підхопив тебе на руки
Не соромлюсь – досить муки
Не соромлюсь – на диван…
Десь згубилась голова
Та й навіщо вона треба?
– У очах твоїх синь неба
У очах твоїх весь світ…
Під диваном притих кіт
Причаївся, чмише носом
Поглядає на нас косо
Поглядає, заздрить трішки –
Ще не березень для кішки
Не весна ще для кота
Тож сиди, рахуй до ста
Чи до тисячі, чи більше
Так, коханий, так, ніжніше…
Ох та нічка, нічка, нічка
Що згоріла наче свічка
Пролетіла, промайнула
Все відправила в минуле))
© Микола Карпець (М.К.)
*11.12.18* ID: № 817138[/b][/i][/color]
[url="http://mykola.at.ua/publ/krashhe/okh_ta_nichka_nichka_nichka/13-1-0-154"]© Сайт авторської поезії[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817138
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 15.12.2018
Коридор довгий, так прохолодно й тихо – тихо
Чомусь здається, тут в кутку сховалось лихо
Мов жде нагоди, погуляти по кімнатах
Дім пристарілих….Люди….У білих халатах…
По кабінетах, розмови веселі і сміх
Мабуть хтось скаже, коли є хворі, то це гріх
Певно на розсуд та ні краще промовчати
Із яким болем, бачить, все це відчувати
Треба триматись. Хвилюватися кожен день
Адже це важко, як чуєш плач замість пісень…
Спішить сестричка….Як до малої дитини
Хто ж допоможе? Так давно нема родини
Старенька просить , – Погляньте, он простирадло
Злізло із ліжка…. Дивиться так безпорадно
Ошелешено, з болем блимає очима
Течуть сльози, а хустина, аж за плечима.
А хтось зненацька, до себе гукав в надії
- Ось, сюди, в п`яту - трусяться вологі вії
- Дайте водички, не можу сама дістати…
Губи присохлі… Почала слова… Путати…
А потім ранком душа десь полетіла
Ніхто не плаче…..А вона ж жити хотіла.
І знову тиша… А за вікном хурделиця
Немічна жінка, наче місяць, блідолиця
Співа псалом, то їй здалося, що у церкві
Руки докупи, мовить слова боголюбиві.
Шум в коридорі, метушня, чиїсь розмови
Запах ялинки…Доволі настрій святковий
А ось хтось прийде! Мо» принесе апельсину
Чи то розстелить, самобранку - скатертину
Поласують, то смачного давно не їли
Ясніли очі, ждуть, нехай би пораділи.
Вікно криштальне…. Світу білого не видно
Живе надія…Стріти весну необхідно
Дуже холодно, як зараз йти в світ незнаний
Думки літають….Хай би сонце, в чому винний?
Немов ті квітки, що під снігом десь у полі
Під серцем щемно… Та все ж дякують своїй долі
Ясніли ранки, сіяли хліб, тож прожили
Так працювали, що, аж вилазили жили.
Життя, як літо тепер здавалось їм усім
Майже щоночі, перед очима рідний дім
Тінь в коридорі… Від кого ніхто не знає
Напевно лихо, знов не спить, когось шукає….
08.12.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817593
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 15.12.2018
У суд скарги полетіли
На старезну бабу Ніну,
Що та в себе на подвір’ї
Запалила купу сіна.
В суді бабі пояснили:
-Така дія є злочинна,
І за вчинення пожежі
Заплатити штраф повинна.
Відстояти честь і право
Гордо встала баба Ніна:
-Ваша честь, це було лихо,
А не просто купа сіна.
Там завжди росла капуста,
Потім я там склала сіно,
Так з’явився дім розпусти
На подвір’ї в баби Ніни.
Хто там тільки не виводивсь!
І таке там виробляли,
Що моє те бідне сіно
Разом з ними теж стогнало.
І я зовсім не палійка,
Ви мені скажіть ще «Браво!»,
Я спалила цю борделю –
На це маю повне право.
І як чесна громадянка
Посаджу там знов капусту,
За це випишіть подяку,
Що закрила дім розпусти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817586
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 15.12.2018
Хлопчик Вітя каже мамі:
-Тато наш - не молодець,
Мене вчив казати правду,
А сам - той ще брехунець!
Набрехав він тьоті Ірі
(Двері он її навпроти,
Як тебе не було вдома -
Тато їй приносив шпроти).
Намолов наш чесний тато,
Що тут поруч, недалечко,
Десь живе корова в нього,
Ще є курка і овечка.
Він казав учора Ірі:
-Ти - модель, повинна знати,
Що з коровою моєю
Тут тебе не порівняти.
Моя курка - геть без мозку,
Синя, наче не прилавку,
Вся обскубана й облізла
І холодна, наче Мавка.
Тьотя Іра так сміялась,
(Тато їй приносив гречку)
І сказав, що лягла спати
Десь його дурна овечка.
Отак тато забрехався,
Та нехай він міру знає,
Бо таких тварин і близько
У квартирі в нас немає.
Вдома ввечері сьогодні
(Татові таке й не сниться),
Що зустріне його курка
Дуже схожа на тигрицю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816976
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018
Грудневий вечір тягнеться так довго -
Надворі розгулялася зима.
Не розуміє матінка одного:
Чому зосталася вона сама?!
Ростила діток, пестила, любила,
Все віддавала, що тільки могла.
Колись найкраща, і така вже мила,
І сама найрідніша їм була.
Роки летіли - діти підростали
Й помандрували свій шукати хліб.
Та й чоловіка рідного не стало -
З тих пір уже пройшло дванадцять літ.
Не їдуть діти: ні сини, ні дочки,
Не хочуть внуки бабу навістить.
По хаті дим засновує куточки
Від свічки, що забула загасить.
Напередодні помолилась Богу:
Щоб в її діток склалось все гаразд,
В житті щоб вірну вибрали дорогу,
Щоб успіх супроводжував щораз.
Аби лиш їм жилося в місті добре –
Вона вже якось проживе сама.
Сьогодні встала, порубала дрова,
На когось сподіватися - дарма.
Зайшла у хату, грубу запалила,
І борщик тихо мліє у печі,
Та відчуває, що не ті вже сили
Й чомусь уже не спиться уночі.
Чомусь так довго затягнулась нічка,
І вітер страшно виє за вікном,
Потухла, догорівши зовсім, свічка -
Сидить матуся в хаті за столом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815905
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 05.12.2018
Скажіть мені мені українці - хіба ми люди-кволі?
Чи у примхах заблукали?
Чи згубили - волю?
Чи ми старці безталанні - розуму немає.
Чи у кожного із нас своя хата з краю?
Коли бачимо та чуємо нову постанову...
Та усім від цих " Politics "* в нас з.явилась- втома?
Чому ворогу даємо Україну жерти?
Бо вони дають нам підставу лише тихо - вмерти!
Чи можливо забули Кобзаря ви вірші ?
Чи усі перетворилися в боягузів - мишей?
Скажіть мені українці - де наш дух козацький?
Чи згубили, та забули цей талант зненацька...
Бо пришла давно нагода дати справжню відсіч.
В мужніх давніх правилах Запорізький Січі...
*Politics - политика
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815861
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 02.12.2018
Що краяти минуле, ковтати,
Як мікстуру від грипу гірку.
Слину згуслу збирати, тримати
В горлі стиснуту, як у мішку.
У житті не буває дороги,
Щоб не вклинилась в неї крива.
І турбують невчасні тривоги,
Хилить плечі в думках голова.
Опускаються руки, де важко,
Раптом стало поклажу нести.
В невідомість кричиш: "Моя пташко,
Моя доля, зведи всі мости.
Щоб любов і усмішка, кохання
Заясніли в ранковім вікні.
Щоб минуле знайшло покаяння
На відпущеній легко стіні."
25.11.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815235
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 27.11.2018
Іду... і, здається, пройшла,
Відміряла день у зеніті.
І крихти від щастя змела,
Бо де ж учорашні подіти.
Прихмарена неба блакить
Осінні веде передзвони.
І втома уже не болить,
І вітер звиває канцони.
Пройшла, і зібравши щодень -
У вигук прожитого віку,
Я, попри своїх одкровень,-
В спротив викладаю субліку.
Довкілля ж замовчує крик,
Що клято штовхається, зримо.
А світ так, неначе і звик,
...і ми поміж ним, чомусь, мимо.
Субліка - скарга.
Канцони - пісня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814229
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 27.11.2018
До фінішу вже наближається осінь,
Передає естафету зимі,
На крилах лелечих злетіла у простір
І доганятиме вже журавлів.
Чудовий по собі залишила спомин,
Ще й досі вогнем калиновим горить,
А яблук та груш її кошики повні,
Щоб кожного з нас щедро так пригостить.
Ще на пеньочку під листям пожухлим
Сховалася зграйка опеньків-близнят.
Ой, осене, осене, мила красуне!
Скоріш повертайся, ми будем чекать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815281
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 27.11.2018
Непросто все...непросто все між нами.
Закоханість схопила у тенета скотчем.
І душі вигравали теплі гами,
У зачарованім ми опинились колі.
Непросто все...непросто все між нами.
Зависли раптом міцно в межах віртуалу.
Тебе, неначе сотню літ я знаю.
На світ навколишній накинув хтось вуалі.
Непросто все...непросто все між нами.
Реальність завтра може інше заспівати.
Чи вбереже закоханості дамба?
Чи змиє в суєті її дев*ятим валом?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815211
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 27.11.2018
Чомусь такі короткі вечори,
І зоряний туман такий неспішний,
Дворами ходить гомін дітвори,
І ледь відчутний шурхіт днів колишніх.
Ще треба пережити стільки літ,
Нових думок не топтані дороги…
Зникає час і звичний тане світ,
І тліє запах осені вологий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802572
дата надходження 09.08.2018
дата закладки 23.11.2018
ВІДЖАЛИ
У цьому світі я і псих, і психіатр,
І адвокат, і прокурор, і провокатор.
Не тато. Татом я не став. І крапка.
Я палець, а також скарифікатор.
Скорись і кайся - не моя стихія.
З користі кайфу? Жуй бюрократію.
Бюро злодіїв - наша з вами карма.
Жандарми, воїни, цукерки та олія.
Лоботомія нашої країни
Любов мою на нелюбов замінить.
Любов - то вміння відчувати серцем.
І я завжди за кардинальні зміни.
У цьому світі люблять всі мамона
За гроші тут задушать Дездемону.
Отелло купить собі дім, машину,
На шию золото, і все це в домовину.
Колись я вірив у своє майбутнє.
Велике, сильне, неймовірне, путнє...
Тепер не вірю у свою державу.
ЇЇ у мене і у вас віджали.
І-ней - Інфант Олексій Петрович Скрипаченко
22.11.2018 23:52
#iney_poetry
#in_fant
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814910
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Стою, немов тополя перед груднем,
Немов, дорога, що цілує вись.
Вдихають синь блакитну спраглі груди,
Моя душа в Едемі цім, зцілись!
Отут, у цьому раю, перед світом,
Вже й мак червоний небу оголивсь
Здалось, подібна до маленьких квітів,
Бо в моїм серці також безліч див.
Стою перед тобою, дню привітний,
Тобі одному я повім думки,
Бо лиш тепер, коли опали квіти -
Усе таке відкрите і близьке.
Мій кожен слід - у видимих сузір’ях,
Думки мої - у книгах серед вас.
Пливе зі Сходу тихе підвечір’я,
І навіває Захід зимний час.
Стою. Мовчу. Вдивляюся у небо,
Ще поки сонце в душу мерехтить...
Комусь - для щастя так любові треба,
А моїй долі - цілий світ любить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814788
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Стоїть верба, що над водою,
Додолу звісивши гілля.
Та ще милується собою
Й сміється, як мале дитя.
З гори на себе поглядає:
На відображення в воді,
Ще й гіллячко своє купає,
Вмиває віти молоді.
Туман на річці м’ягко стелить
Молочно-білий, сивий дим,
А сонце встане - все підпалить,
І слід не лишиться за ним.
І оживе верба зелена,
Розправить гілки й гнучкий стан
Та й посміхнеться враз до клена,
Який солодко ніч проспав.
І знов подивиться на вроду,
Що віддзеркалює в воді..
Спасибі, матінко-природо,
Що показала це мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814656
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 23.11.2018
О, Жінко, дзеркало мужчини,
Любові глас і долі хрест!
Ти – від зачаття й до загину
Добро у світ в собі несеш.
І хоч нелегка твоя ноша –
Ти не спиняєш хід епох.
Ти – мила, сонячна, хороша,
Одна ти – варта багатьох!
Мужчино, дзеркало Мадонни,
Тримаєш світ в своїх руках!
Міста будуєш і ікони
Малюєш, що живуть в віках.
Ти мир борониш від навали,
Ти сієш хліб і садиш ліс.
Аеропорти і причали
Тебе стрічають не без сліз.
Дитино, сонце, плід любові,
Живи, рости, цінуй батьків!
Не дай потьм’яніти скарбові
Й не стати вартим мідяків.
Плекай в собі іскринку щастя,
Не вір у силу фетиша,
Збирай нетлінного причастя,
Хай сонцем світиться душа!
Людино, Господа творіння,
Не оскверняй своє єство!
Плекай посіяне насіння,
Зросте із нього божество.
Не смій собі подібних гнути,
Братів найменших захисти.
Ти спробуй! Так й захочеш бути
І сам себе перерости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805047
дата надходження 31.08.2018
дата закладки 23.11.2018
Пухом білим-білим за вікном сніжить.
Зачарована очей не зводжу:
Ось в дрібненькі цяточки укривсь самшит,
І змережена осіння вохра.
Перший сніг цілує ніжно восени,
Диво янгольське крилато-світле.
У задУмі сніжній липи, ясени
І смерек, ялин сапфірні віти.
Закохалась я у перший чистий сніг.
Мов у казці, стало тихо-тихо.
Вже виходжу в двір, і падає до ніг
Серед осені срібляста втіха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814730
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Летять за обрій птахи і літа:
Одні, щоб повернутися додому,
Та час не повертається, відомо,
Як не тече до витоку ріка.
Такий закон у вічності, мабуть,
Що час тікає, мов пісок крізь пальці,
Та й ми давно вже не неандертальці,
Бо на регресії лежить табу.
Нема і лиха в світі без вини,
Своє тавро на внуках ставить, дітях,
Нагадує, що є вона у світі,
І тиша не німа – вона дзвенить.
22.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814510
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 20.11.2018
[b]«Я на руках тебе несу…»[/b]
[color="#032edb"][i][b]
Я на руках тебе несу…
Не суть – куди, коли і в скільки
Частинки цілого ми тільки
Дві половинки, і в грозу
І в ясний день, у спеку, в холод
Я відчуваю спраги голод
І п’ю тебе, як день росу
Я на руках тебе несу…
© Микола Карпець (М.К.)
*19.11.2018* ID: №814461
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814461
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 20.11.2018
Вже дозріло в полі колосся,
Ми з тобою, теж не молоді,
Доторкнись, ти мого волосся,
Ту весну, пригадай, як тоді.
Тож згадай, музику любові,
Де вітрець, пестив ранні роси,
І світанки,ті загадкові,
Вже чомусь, тепер прийшла осінь.
Ти кохай! Розвій, осінній сум!
Торкнись ніжно, плеча й щічки,
У сосудах, щоб гарячий струм,
Тільки вдвох, у полоні нічки.
Місяченько, хай не підглядає,
Сором свій, сховаю між хмари,
Виграє, вогнище палає,
І бажання… лиш мною марив.
Золотий, лист спадає в танці,
Поцілунок, солод на устах,
А трава, колом у багрянці,
Знову ми, у жаданих путах.
Ти підтримай, іскри кохання,
Нехай дощ, я хмари розведу,
Зірка в небі засяє рання,
І сумлінням, всім край покладу.
Вбережи, любий між нас весну,
Соловей, хай пісню заводить
Тож кохай, лише мене одну,
А вже сумнів, осінь відводить.
З0.10.2018 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814036
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 20.11.2018
Название стихотворения взято в кавычки.
Так-же все слова в стихотворении о рабстве
подразумеваются в переносном смысле слова
и можно сказать от "а" и до "я" взяты в кавычки.
Современное рабство увидел
На любимой планете Земля.
Это рабство старательно скрыли,
Словно жить по другому нельзя.
Это рабство имеет оковы
Для ума, для души и судьбы;
Ведь за доллар имеют народы
Очень крупные займы-долги...
Современное рабство- РАБотать,
Чтоб себя и семью прокормить,
Если ценится это во столько,
Чтобы мог только месяц прожить...
Современное рабство по вере
-Раб религий, что против мечты
И одели оковы на тело,
Покорив все стремленья души...
Раб зелёных мешков толстосумов
Тех, кто правит планетой Земля.
Хорошенько об этом подумай!
На добро иль на зло их дела?!
Рабство так-же -любые ворота,
Что скрывают дорогу мою (1)
От судьбы что наполнена света,
Предлагая другую судьбу...
Рабство каждый себе выбирает,
Покорившись грехам и страстям.
Может даже порой замечает,
Ну а чаще не знает и сам...
Современное рабство увидел,
Показали в солидном кино.
Кто-то жизнь эту крепко обидел
И нашёл тех, кто с ним за одно.
(1)-Что скрывают дорогу твою
Ноябрь 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814344
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 20.11.2018
"За сонцем хмаронька пливе,
червоні поли розстилає
і сонце спатоньки зове
у синє море..."
Тарас Шевченко
Побіля сонця хмара-бригантина
розправила вітрила, легкокрила,
і кличе сонце спати, мов дитину,
за синє море в затишну хатину…
Йому там заспіває колискову,
закутає в м’яку, легку перину,
і з мудрим Богом поведе розмову,
до ранку з сонцем разом відпочине…
Але туман, немов підступний ворог,
закрив рожеву хмару й синє море,
у темряві довкілля б’є на сполох,
та вранці знову день відкриє штори…
І сонце зазирне промінням в душу,
розвіє смуток і нічні тривоги -
я вірити у світле завтра мушу,
і до кінця пройти життя дороги…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814274
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018
[i]Нарешті побачила світ моя ювілейна збірка [color="#ff0000"]"ТУГА ЗА ЄДИНОРОМ"[/color], яка була задумана як ілюстрована збірка-альбом. До неї увійшли поезії останніх років, макет та підібрані ілюстрації з майстерні Жозефіни Уолл були втіленням моїх творчих ідей і бачення поезії через світ живопису.
Видало збірку, як і останні мої книжки періоду 2013-2018 років, видавництво "СПОЛОМ" у Львові.
Готуюся до творчого вечора, який пройде 5 грудня о 16.00 у виставковій залі (історичній Трапезній) Львівського музею історії релігії.
Аби створити відповідну атмосферу, готую декламацію віршів під звуки органу старенького органіста Віталія Півнова, а також кличу до себе на вечір артистів Львівських театрів, естрадних виконавців та хор "Осанна", - з усіма ними пов'язана давньою міцною творчою дружбою. Виконавці будуть співати пісні на мої тексти. Завершиться вечір фрагментом вистави про Шептицьких [b]"У прихистку Божої ласки: Мати і Син"[/b], де я є одночасно автором сценарію і виконавицею ролі Графині Софії з Фредрів-Шептицької. Ця вистава створена мною у 2015 році і за ці чотири роки набула великої географії і широкого розголосу, ми відіграли її з чоловіком Романом Гриньком, виконавцем ролі Сина Романа-Андрея, та хором "Осанною" під орудою Володимира Беня, понад 80 разів.[/i]
До збірки "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ" писалися і передмови, і післямови - серед них ось такі...
[color="#ff0000"] [b]Творення свята Блакитного Сонця
і Пісні Життя[/b][/color]
Поезія Ірини Вовк – це своєрідний романтичний світ, у якому живуть: міфічний образ Єдинорога; бог тварин і лісів, покровитель мандрівників Велес; міфи давніх слов’ян; повір’я наших пращурів; народні традиції, що збереглися й понині.
Прочитавши ці поезії, ніби занурюєшся в магію незвичайного, казкового, міфічного, це ніби напій із цілющих вод, що веде нас за ниткою часу з тисячоліття в майбутнє.
Разом з поетесою ми потрапляємо в свято на колісниці часу, де «Дух Різдва малює дарчі скрині», де звучать староукраїнські щедрівки і громовержець Ілля і собі на весняній летить колісниці. Нас кличуть «хмарин білі пущі несходжені», бо прокидаються Блакитні сонця, бо спить приручений дракончик у мохах волохатих… Звичайно, ці образи нас ведуть у казку, де панує Дух світла і свободи, де в ній є теж пульс сучасності, бо авторка скорбить над Небесною Сотнею, бо:
[color="#ff0000"][i]«Спасенна та земля, де впала кров невинна.
На сум родинних хат зійде Душа Жива.
«Батьки… Сини… Брати…» - і мовкне Україна…
І молиться з небес Пречиста Покрова».[/color]
[/i]
І коли «небо на землю паде» у вірші «…бо війна – війною», по-материнськи хочеться за авторкою повторити, коли морок регоче, оскаливши зуби: повертайтесь живими!
[color="#ff0000"][i]«…тільки що це?.. Роздираючи Смерті кістляві груди,
множиться земля вояками – батьками, синами, братами –
за невинно убитих – два на помсту постане…
… пісня має бути доспівана…
«…гайта-вйо, вісьта-вйо…».[/i]
[/color]
Споконвічні пісенні мотиви , колискові, роздуми про жіноче щастя, туга за нейздійсненним, прекрасним властиві цій поезії. Скільки ніжності і любові у магічних словах:
[color="#ff0000"][i]«люлі-люлі, дівчаточко, люлі –
повітруля лоскоче…
Олениці й косулі поснулі…
Дика ружа у шлюбній кошулі,
у косицях зірки́ потонулі…
…доня спати не хоче…».[/i]
[/color]
Про кохання поетеса пише трепетно, чуло і відсторонено, питаючи у нас: «Чи вірите ви у Любов, у золоті дощі чулого серця. Що приходять укупі з гримавою силою весняного пробудження?» І сама ж відповідає, перелічуючи перечитані міфи любовних історій. Роздумуючи над ними, поетеса пише:
[color="#ff0000"] [i] «У житті, повнім підступів грізних, нещадних,
несподіваних втрат і розлук, і воро́ння, і втечі…
Чи знайдеться хоч іскорка тліюча палу у серці,
Що в смутних закамарках душевних жар дива розбудить…»[/i]
[/color]
Вона зауважує, що в Любові «люди, як і бо́ги, безсмертні», тому в її поезії є стільки радості і оспівування жаги кохання, а ще туги за досконалістю і красою почуттів.
Поетесі Ірині Вовк затишно і тепло у створеному нею світі. Тут вона щаслива, бо у себе вдома. Їй милі серцю усі створені образи: Вужа-Домовика і Вужихи-Домахи, Змії-Цариці, Духових Криниць, Долини Єдинорогів, Червоного Півня… І все це для того,
[color="#ff0000"][i]«аби словом торкнутися лагідним
тих порогів обжитих,
освячених…
…і вустами – квітучими мальвами –
миром світ цей пестити
і славити…».
[/i][/color]
Розділ «Мої каріатиди» - інтимний, болючий, бо тут авторка розкрила себе, свої пориви і тривоги, і зуміла в читача викликати співпереживання, бо оголила своє поетичне «я», яке кленовим листочком просить його зігріти. Освідчуючись у любові беззахисному опалому листю, «порі опадань», поетеса зізнається:
[color="#ff0000"][i]«У мені ностальгія свій жар рознесе, аж до серця.
У мені щось заплаче – наді́рветься, схлипне струна…
Ох шаленеє, втишся!.. Та серце, мов птаха, заб’ється,
Мов заблукане Сонце у пізніх гірких полинах».
[/i][/color]
Не залишить нікого байдужим вірш «Майдан: на 4-і роковини з присвятою Ромчику Гурику, герою Небесної Сотні», а також «Пісня Життя», присвячена матері.
І. як пише поетеса, «ми усі на землі – в нетрях часу лишень подорожні», та звучить і не минає Пісня Життя. Надіюсь, що залишається з людським серцем і Поезія, бо вона вміє розказати світові про таємниці буття, про любов і тугу, про щастя і розкіш – жити на цій землі…
[b] Марія Людкевич,
15.06. 2018,
Львів [/b]
[color="#ff0000"][b] Жага прадавніх джерел[/b][/color]
Ми живемо у суспільстві, яке з прадавніх часів змушене було віками лише мріяти про власну Державу – проте якимось незбагненним дивом жило державницьким життям!
Я над цим роздумую, перечитуючи книгу своєрідноїпоетеси Ірини Вовк. Так от: саме у її творах я постійно знаходжу ту пильну увагу до нашої одвічної звичаєвості, до традицій, забобонів і заклять, молитов і зичень, та й багато чого іншого. І це непросто посилання на відомі чи майже невідомі прадавні тексти – вони в Ірини набирають ваги свідчень своєрідних божеських правил, канонів, законів нерушимих, за якими жили наші предки. І тим викликали подив навіть у нас самих: як же це ми, бездержавні, живемо за тими конституційними приписами, чому вони непорушні на всьому етнічному обширові, чим дорогі, наче правдиві заповіді Божі?
У поезії Ірини Вовк глашатаями цих прадавніх звичаєвих істин стають казково достовірні герої – від Мавок і Лад, Лелів і Перунів, до безіменних носіїв таїни…
[b]Микола Петренко
(з передмови до ювілейного видання Львівських ПЕГАСІВ
«Вовчі іменини». – Львів: Ліга-Прес, 2013)[/b]
[color="#ff0000"]Хочеться вірити, що ця збірка-альбом матиме щасливе і довге читацьке життя - думаю, що це мрія кожного автора, що вкладає у кожну зі своїх книжок потужну енергію власного серця.
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814294
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018
Осінній бал відтанцювало листя,
Встелилося в шовковий легкий шурхіт,
І сірий ранок подививсь імлисто:
Дерева височіли, ніби шули.
Осіння мудрість після листопаду
Дає для роздумів час міжсезоння.
Прощає всі образи слізна пам*ять,
Бо в кожнім дні свої нові резони.
Людина прагне затишку і миру,
Для щастя зовсім небагато треба:
Любов, надію в серці й силу віри -
Буває й восени прихильним Небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814179
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018
[b]«Тебе я хочу – геть всі перепони!»[/b]
[color="#2107e3"][i][b]
Тебе я хочу – геть всі перепони!
Увесь ти мій – умовностей нема!
Порушу ханж неписані закони
Бабусь табу, та їхні забобони
Без тебе дім неначе та тюрма
Чекання втома – бачились лиш ранком
Чекання втома – день мені як рік
Коли до мене ступиш на поріг
І потім знову зникнеш на світанку
На скатертині сліз гірких краплини
І стан неначе випила отрути
Вінок вдягнула з пахмурних думок.
До вечора рахуючи хвилини
Я прокладаю в пам’яті маршрути
З яких примчишся ти на мій дзвінок
Заходить сонце – жаром на півнеба
Останній промінь сів на підвіконня
З ним розлучаюсь радісно, без хмар.
Хутчіше їдь – усі думки до тебе
Як віск тектиму я в твоїх долонях
Купаючись у ніжності їх чар
Ти тихо з’явишся, неначе і не звідки
Обіймеш ніжно мій в чеканні стан
Нехай рахує "ГІРКО" хтось до ста
Хоча навіщо? – Не потрібні свідки
Ведуть розмову де твої вуста
І буде ніч, безмежна, як із казки
І твої руки, ніжні, немов шовк
Тебе вдихаю – поки не пішов
На небі десь, від ніжності і ласки…
Микола Карпець (М.К.)
*14.11.2018* ID: №813950[/b][/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813950
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 18.11.2018
Піднесли роки – журавлі
Сполохану юність у вись.
Печалі твої і мої
Злилися і знов розійшлись.
Прощанням обвітрені крила,
Зів`яли слова на вустах…
І серцю терпіти несила
Несказане в милих очах.
Холодні обійми дощу –
Вже вересням краю нема.
Мов птаха тебе відпущу,
А серце трима обома…
© Оксана Осовська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814269
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018
ЛЮДИНА В МАСЦІ
Я не люблю, як людина одягає маску,
з усмішкою, сюсюкає лживо в очі тобі.
Витягує, із тебе нутро... веде у пастку,
хоче знати все на світі, що потрібно її.
І ти, все розкладаєш, по- поличці детально,
а вона майстерно, грає роль мати Терези.
Дивиться, в твої очі... грайливо, театрально,
і заздрість, черпає з тебе свої інтереси.
Я вдячна, своїм недругам, ворогам за урок,
які навчили бачити здалеку людину.
Відчуваю, їх запах цвілі, помисли за крок,
і нераз помиляюсь, з душі лию сльозину.
І я присвячую, витрачаю свій час її ,
і ділюсь, щиро одкровенням падінь і злету,
а як біда, у мене... загубиться в юрбі,
і сліду, не віднайдеш з снігового намету.
Я вдячна, своїм недругам ,ворогам за урок,
які ударною хвилею збивали із ніг...
штовхали, у прірву, і сипали в очі пісок-
і були суддями, робили вирок у житті.
Бога, молила, просила'' дати сили мені''
вибратись, з дикого світу... безодні океану,
минаю ,хто наставляв курок у спину мені,
пробачила , простила... час загоює рану.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813375
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018
Пародія на пародію Тараса Комаринського
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720145
Я коли лягаю спати,
І навалюється сон,
Відчуваю, як щось дивне
Лізе до моїх вікон.
Пролізає крізь шпарини,
Й на подушку крадькома,
Щоб у голову залізти,
Бо набридла вже пітьма.
Муза вскочила у мозок,
Щоб навести марафет,
Звідки не візьмись, знайшлися,
Задум, рима і сюжет.
Я б проснулась, записала,
Та не вгледіла біди,
У нетбуці сайт відкритий -
Муза вскочила туди.
Зараз в клубі поетичнім
Розгулялася вона...
Ну а я проснулась зранку,
Чи то п’яна чи дурна.
Що ж у сні намудрувала?
Що за рима, за сюжет?
Всі слова перемішались,
В апетитний вінегрет.
Та на сайті, як читаю,
Під віршем чуже ім’я.
Сто відсотків, помічаю,
Що таке писала я.
10.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813382
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018
Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи тільки позолоти сліпить блиск урочий?
А може, це колись, немов туман, мине,
Опустить осінь стомлено вологі очі.
Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи може, зваблення для тебе, ніби свято?
Тремтить щодня живий в блуканні серця нерв,
А сни надій купаються у листі м*яти.
Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи все навкруг лиш звичне й тимчасове в світі?
Моє кохання, мабуть, щиро-неземне,
Бо восени розквітла ніжно віра цвітом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813221
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 11.11.2018
Рвали тебе на шматки,
Вислали на Соловки.
Кулі, мечі, каземати,
Стерпіла все, наша Мати.
Вся у крові вишиванка,
Серце болить, лихоманка.
Словом замовила рану,
Витерла сльози вітрами.
Далі стоїш непохитно
З поглядом жовто-блакитним.
Ти – така вільна, як воля,
І ані крок – справжня доля!
Скроплене кров’ю коріння,
Ти – на порі воскресіння.
Вже язики не у моді,
Місце твоє – у господі!
Світу скажи своє слово,
Матінко, сонячна Мово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813243
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 11.11.2018
Іду я гордо по Парижу,
У вишиваночці своїй.
Тут Лувр і вежа - дивовижні!
Немов із казки давніх мрій.
Старий Нотр-Дам в погожу днину
Завмер у величі своїй.
Тут помолюсь за Україну.
Вона болить душі моїй.
Монмартр... Люблю ним поблукати,
Де зібраний митців бомонд.
Художники тут, музиканти,
І для душі відкритий фронт.
Ось погляди ловлю привітні,
Що стрілами летять в мій бік.
Мадам, ви з України, звідти?..
Почула я неподалік.
І враз стає все зрозумілим...
Сльозинка в мене на очах.
Візитну картку України
Несу я на своїх плечах.
Та де б по світу не ходила,
А лиш ступаю за поріг,
Якась додому кличе сила,
Де вишиванка - оберіг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811634
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 11.11.2018
Спасибі за тепло і затишок душі
За сум в твоїх очах, беззвучні монологи
Судились паралельні нам шляхи
Та всеодно, за тебе дякую я Богу.
Спасибі за слова, що з серця зазвучали,
За ніжність рук, не обіймаючих мене
Так тільки ангел може проганять печалі
Невидимо вкриваючи крильми. І ще
Я дякую тобі за дні, що кращі за роки
Нехай і мить, проте яка глибока!
Нехай щасливою буде твоя дорога -
Прощаючись, я попрошу у Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813384
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018
І знову осінь… так час поспішає,
А чи я хочу? На жаль не спитає,
Жада підкрастись і до мене в душу,
Сльозу сховаю, як листочки струшу.
Ой золотава, пані яснокрила,
Чемно попрошу, подаруй же крила,
Щоби я птахом в небо синь злетіла,
Щоби з коханим, в обіймах тремтіла.
Чотири роки, погляди до Сходу,
Напевно осінь, відібрала вроду,
Та й сиві коси, й усмішки немає,
Як же шкода й досі війна триває.
А я ж бажаю, в хатину весноньку,
Щоб повернувся і обійняв доньку,
Й білу троянду, подарував мені,
Щоби насправді, а не так, як у сні.
Осінь туманна, зранку срібні роси,
А, я ж любила, ти розплітав коси,
Твої долоні, тепло дарували,
А ми ж любились, а ми ж так кохали.
Спадає листя, сіре і багрове,
А там на сході, небо пурпурове,
Щемить під серцем і душа в тривозі,
Як запобігти, тій страшній загрозі.
Молюсь за тебе, соколе мій ясний,
Хоча і осінь, прийде день прекрасний,
Осяє сонце, слово – Перемога,
Почує кожен, відійде тривога.
Вкладала ненька, янголятко спатки,
В надії стріне, ясноокі ранки,
Жовта троянда, під вікном розквітла,
Тепла хотіла, тягнулась до світла,
Вона ж до доньки, ніжно нахилилась,
Сльоза із вії… з тремтінням скотилась.
05.11.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812780
дата надходження 06.11.2018
дата закладки 06.11.2018
«В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста»
#ЛінаКостенко
Кому із вас і в чому завинила?
Ніколи і нічого не просила.
Весь час чомусь всі копирсають душу,
І я терпіти це насилля мушу...
Що власне маю з вами я ділити?
Це ж кожен вибирає сам, як жити,
У кожного своя в житті стежина,
До тіла ближча власна одежина…
Я відмовляюсь далі це терпіти,
На доступ до душі стоять ліміти,
Життєві буревії оминаю,
На лицемірство очі закриваю…
Я знаю, не свята й небездоганна,
Поезія - проста і безталанна.
На геніальну роль не претендую!
Невже вам популярності бракує?
Ольга Шнуренко
P.S. "Кожна прикрість відкриває очі, але закриває серце й душу…"
«Я вирішила більше не існувати в некомфортній атмосфері цинізму, лицемірства, ненависті, скандалів, брехні і дешевої, нещирої похвали.
Я більше не хочу витрачати час на те, що не задовольняє мене, або що зачіпає, завдаючи мені болю.
У мене більше немає бажання задовольняти тих, кому не подобаюся я, любити тих, хто не любить мене, і посміхатися тим, хто не стане посміхатися мені у відповідь.
Я більше не потерплю тих, хто не заслуговує мого терпіння».
(Меріл Стріп, американська актриса театру, кіно, телебачення, кінопродюсер. На думку кінознавців і критиків, вона вважається однією з найвидатніших актрис сучасності).
P.S. текст оригіналу частково змінений під час перекладу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753735
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 06.11.2018
Гойдається у ретро стилі осінь...
Той парк рудий із фейєрверком листя,
Той падолист триває наче досі,
І сонце те ж із променистим диском.
І кличе в юність неба сіть бездонна,
Під ним зустрілись очі сині вперше,
Не знаючи, що приготує доля,
Який для них у неї щастя сервіс.
Гойдається у ретро стилі осінь...
Невже промчалось те кохання ланню?
Крилата пам*ять, ніби в долі просить...
Продовження осіннього роману.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812424
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 06.11.2018
Наш світ крихкий ...
Він наче на терезах
Зухвалість, жадібність та заздрість - ліва чаша.
Але на праву чашу ми повинні класти
Любов та щирість, та ще Богу вдячність.
І ці терези балансують як маятник.
Що завтра буде важче?
Терези підкрутити не можливо,
Бо на на ці дії нам бракує часу...
А чим наповнить нам потрібно праву чашу?
Та вибрати таку частину -
І то, що буде тільки особливе, наше.
То що пасує у житті найкраще?
Бо світ крихкий...Він наче на терезах
Тримається, але завжди повинні
Бути у добрих думках ,чи висловах і тезах,
Тоді лише від страхів будемо ми вильні..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812389
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 04.11.2018
Упал кленовый лист и лист календаря –
Уносит ветер в ночь остаток октября…
А завтра ноябрем принарядится утро
И зашагает в день уверенно и мудро.
И будет рисовать иероглифы и руны,
И будет задевать души уставшей струны,
И будет врачевать разбитые сердечки –
Не говорите мне, что только время лечит.
Магический свой дар ноябрь к нам применит –
И вот уже сижу, обняв свои колени.
И, глядя на огонь, пылающий в камине,
Могу себе сказать – печали нет в помине.
И пусть костры сожгли листву и позолоту,
Моей душе светло и сладко от чего-то.
Мы с ноябрём ведём тихонько диалоги
Как жаль, что это всё доступно так немногим.
Предзимье ноября не любят очень часто.
Но иногда ноябрь приносит море счастья
И на него совсем не требуют налоги –
Не бойтесь ноябрей, они совсем не строги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812025
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 31.10.2018
Покохав я жінку
скажу вам, нівроку.
Є на що подивитись
із різного боку.
Спереду погляну,
аж обдає жарою,
неначе у Єгипті
курортною порою.
Під бік умостився,
м’які ніжні хмари…
Лечу на тих хмарах
прямо на Канари.
Як погляну ззаду...
недостатньо слів!
Наче в Україну
знову прилетів.
Таке у мене хобі...
Географію вивчаю.
І свою дружину
Я вірно кохаю.
11.09.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806486
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 31.10.2018
Сірі тумани, ранні роси
Впали на землю і траву...
А моє літо стоголосе,-
Уже минуло, відпливло...
Давно зросло, в степах дозріло,-
Пшениці зрілої зерно,
А моє літо відспівало,
Та не забулося воно...
Моє веселе тепле літо,
Мені сміялось,як дитя...
Сльоза скотилася по цвіту,
Не буде літу вороття...
Хоч не здійснилися всі мрії,
(В житті моїм усе було)...
І я надіюся, що літо
Моє не даром відцвіло...
Я йду осінніми стежками,
Вже до зими лягає путь...
Моє життя...Навіть піснями,
Літа мого не повернуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811949
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 31.10.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CMu9UzDMF_8[/youtube]
Я так боюся слів, які мовчать.
Не знаю, що в душі своїй ховаєш.
Не краще їх тобі мені сказать?
Ти, певно, лиш один все добре знаєш.
Нехай вони не ті, яких чекала,
Нехай у них вже буде інший зміст.
До цього дуже довго я звикала.
Та все ж сказати треба мати хист.
Не бійся їх, вони ж у серці грілись
І час такий, що маєш прокричать.
А час іде... Невже і застарілись?
А, може, хтось втомився їх чекать.
Слова, буває, вилетять птахами,
Дістануть душі до самого дна.
Як боляче чекати їх роками,
І може впасти їм тоді ціна.
Як слів багато різнокольорових,
Вони не мають серця, ні душі.
А як життя змінити все ж готові,
Якщо ж вони, звичайно, не чужі.
Тож не тримайте слів своїх в ярмі..
Відкрийте їм свої залізні грати.
І станете щасливими й самі:
Не буде вже тоді когось втрачати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811991
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 31.10.2018
Не нагадуй мені про себе,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.
Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,
На замках важкі саквояжі.
Не нагадуй мені про себе.
Посилання навіщо скинув?
Вже осіннє хмариться небо,
А я досі...чайкою скиглю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811795
дата надходження 29.10.2018
дата закладки 31.10.2018
Ніхто не переставить, як ви речі,
Ніхто не сколихне, як ви траву
І не обніме просто так за плечі,
Ніхто, як ви не скаже :" Я ЖИВУ !"
Для нас це небо голубе і хмари,
Що в океані верхньому пливуть,
Ви тільки вдумайтесь, -
Невже це все не чари ?,
Що нас по грішній цій Землі ведуть.
Вода з небес стікає в небеса,
Веселки кольори і діамантова роса,
А промінь Сонця, що по колу ходить ?!!
І перли зоряні щоночі нам приводить...
Велике завжди у простому,
Безцінне, - просто на яву.
Це створено , щоб бути от такому,
Воздаймо за це все Творцю хвалу !
24.09.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807715
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 31.10.2018
Бачимо часто в щоденних новинах
з різних країн емігрантів рої.
І серед них пізнаю на світлинах -
по вишиванках - це ж наші, свої!
Бельгія, Чехія, Польща, Канада,
США та Австралія, Чілі, Габон...
Що потягло їх? Багатства принада? -
Гнали їх злидні й біда за кордон.
Наче хтось долею нації грає,
що утікають, хоч би й не хотів,
голодом гнані з родючого краю,
страхом репресій, знущанням катів.
Нині жене безробіття, безладдя,
бідність, безправність, продажний закон,
владне безкарне крадійство,.. безвладдя,
цін, хабарів ненаситний дракон.
Злими вітрами по білому світу
вже розмело міліони братів
мудрих, талантів - найкращого цвіту!
Як же наш край обіднів, опустів!..
Може онукам знайдуть батьківщину
чи своє щастя, кому повезло.
Більшість, мов пташечки з вирію, линуть
думкою й серцем у рідне гніздо,
де залишилися сім*ї та друзі,
край у вогні... - і печаль крижана...
Там непогано, та серденько в тузі -
не зігріває чужа чужина.
Вразять події у рідній сторонці -
власний майданчик зберуть звідусіль,
бо ж і вони, як і ми, - українці,
біль України - їх горе, і біль.
Ще й одягнуть вишиванки святкові -
з рідного краю святий оберіг,
роду й народу тотеми спадкові,
пам*ять про корінь і рідний поріг.
І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.
27.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811515
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 31.10.2018
Лягли тумани на землю тихо,
Лягли тумани на мою душу.
Та чи закриють печаль і лихо?
Ні… Мабуть завжди з цим жити мушу.
Лежать тумани, як камінь тиснуть,
І не зникають ні в день ні в ніч.
Надії, ніби той промінь , блиснуть,
І душу крають від протиріч.
Це осінь винна? Та винне й літо…
Але усе це – не повернуть.
Щось вже минуло, щось пережито,
Чогось, напевно…. вже не забуть.
30.10.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811978
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 31.10.2018
Не судилося нам доторкнутись осіннього листя
І відчути на смак гіркоту у сухому вині
Шлях розлуки простий – у кохання ж дорога терниста
І не кожен простак зможе скарб відшукати на дні
Не дурманить мене більше присмак чужих поцілунків
У самотності часто ми бачимо істину ціль:
Хто шукає – знайде, крок один лишень для порятунку,
Але як після цього забути минулого біль?
І зривати плоди, не вагаючись, з райського саду,
Проживати цю мить мов останню і кожного дня
Обіймати тебе у полоні ночей зорепаду –
Посадити майбутнього перше цнотливе зерня
Не судилося нам… Хто ж суддя, хто глядач, перехожий?
Наша доля в руках нечутливих до болю солдат
Хоч далекі тепер та по своєму мріями схожі:
Ти кохаєш навзрид – та я дужче кохаю стократ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811342
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Цей теплий жовтень…Ще у сонця трохи є тепла,
Щоб нам подарувать востаннє
Тих ніжних днів, що осінь зберегла
Перед зимою, ніби на прощання.
Цей теплий жовтень…Ще на чорнім оксамиті
Мільйони діамантів мерехтять…
Прощальним поцілунком спогади сповиті
Й солодкі губи так по-зрадницьки тремтять…
Цей теплий жовтень… Ми ще можемо знайти
Слова, і дотики, і погляди, і квіти,
Щоб наздогнати, встигнути, зуміти,
Знайти, не розгубити, зберегти…
Іще у жовтня крихта є тепла.
Ще є надія… Ти ще не пішла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811360
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018
У суді - чесно сказати,
Всяке теж буває.
У розквіті літ суддя
Справу розглядає.
Збоку тихо позивач
Примостився в залі,
І не зводить оченят
Зі своєї Галі.
Суддя справу розглядає,
Важно супить брови,
- Чого, каже, розвестися
Надумали знову?
Чи пройшла у вас любов,
Вже зів’яли рози,
Чи вас остудили
Холодні морози?
Позивач важко підвівся,
Зітхнув, відповідає:
- Краще рідної Галини
У мене немає.
Якби ви, шановний пане,
В сім’ю не вмішався,
То з Галиною моєю
Вік жив би, кохався.
04.08. 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810565
дата надходження 19.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Аметистова квітка ночі
Розцвіла непомітно з туману.
Місяць виставив срібний носик,
Тільки з неба не сипалась манна.
Сива осінь блукала у снах,
Бо шукала дорогу до тебе.
Залишилась далеко весна,
І слова одинокі у тезах.
Хоч тремтячі зорі холодні,
Вірю я у розраду-світанок.
Щоб зігрілось студене ложе,
Ще станцюєм Гарделеве танго.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811189
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Вже павутинки бабиного літа
в полон піймали радість і печаль.
Органзою легкою оповита
на сході сонця туманіє даль,
мов сни переглядає легкотілі,
сховавшись в нерозвіяних димах...
Жар-птиця-Осінь в двір мій прилетіла,
розмалювала пурпуром сума́х*.
Веселкою всміхнулося подвір'я,
засяяв кущ - очей не відвести,
немов птахи, порозпускавши пір'я,
на сонці гріють крила і хвости.
Чарує Осінь, мов казкова фея,
художниця декору, майстер див.
Витягує із скринь такі трофеї,
щоб кожен вразив, душу розбудив.
Та, збуривши емоції, навшпиньки,
тихцем піде красуня...
Жаль... Як жаль!
І тиснуть горло срібні павутинки,
в клубок з'єднавши радість і печаль.
*сума́х - декоративна рослина.
Світлина автора. Сумах.
23.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811051
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Обнімімось, браття-українці,
Поміж нас хай селиться любов,
Головне в житті – то не червінці,
А добро, родина, мир і Бог!
Біль-війну ми разом подолаєм,
Героїчний маємо народ,
Й зацвіте веселка понад краєм,
Закінчиться ера перешкод.
Обнімімось, браття-українці,
Не слабіють м’язи наших рук
Налила нам доля бід по вінця,
Кров козацька капає з хоругв.
Волею все ж будем смакувати,
Дорожити і своїм ім’ям,
Бо одна в нас Україна-мати,
Як одні батьки, земля, сім’я.
14.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810883
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Похолодало...
Тебе не холодно?
Ты тепло одет?
Обязательно, попей горячего чая...
А Любовью Душу согрей!
Не замерзай,
В эти холодные дни...
Душу и тело согревай...
С теплом живи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811271
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Вже п’ятий рік над рідним краєм хмари.
Вже п’ятий рік горить – пала земля.
Стоять хати розбиті, мов примари.
Обвуглені від вибухів поля.
Вже п’ятий рік з війни жде мати сина,
Кровиночку чекає день і ніч.
Коли його позвала Україна –
На захист став з братами пліч-о-пліч.
Ніколи не забудемо Героїв,
Що зупинили нечисті орду,
Що не жаліли ні життя, ні крові,
Що не впустили в отчий дім біду.
Нас не поставить ворог на коліна!
Лиш перед Богом схилимося ми.
Й здобуде волю ненька Україна!
І знов заквітнуть навкруги лани!
25.10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811363
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Замайоріло рясно, урочисто
і, неймовірне барвами до сліз,
у сепїї осіннього намиста
виблискує оздобою пречисте
сусальне листя кленів і беріз.
Яріє падуб охрою і хною
у стилі ретро-модної краси.
У видиві надії чарівної
вчуваються далекою луною
навіяні вітрами голоси.
Сади покірно оголяють крони
і тільки вишні ще горять щодня
у маєві багряної корони.
Не вистачає білої ворони
у чорній хмарі ґав і вороння.
І як усе це кинути навіки
і не дійти до крайньої межі,
де і не «любо, братці», і не гірко,
але не жаль останньої копійки
за ці неоціненні вітражі.
А перелітне, юне і пернате
несе свої печалі і жалі
до ирію і до кінця землі
та іноді північні емігранти
вертають осінь до моєї хати
у первісному болями селі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811291
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Давай-ка вспомним, старина, те молодые времена,
Когда года ещё не сильно нас смущали...
Когда не раз могли до дна, когда была жива страна
И мы не ведали отчаянья печали...
Ведь было ж время, согласись, когда мы кубарем неслись
На лыжах, санках ли с обледенелой горки...
Когда на подвиги рвались, когда по-честному дрались
И нам не тесно было в маленьких каморках...
Суров был наш тогдашний мир и было нам не до Пальмир,
Но закалялись наши жилы и сноровка...
Тогда ж ещё был свеж кефир и натуральным был пломбир,
И три копеечки с сиропом газировка...
Ещё припомним, старина, как быстро рухнула страна,
В которой кое-как, но всё-таки дружили...
А тут теперь у нас война и не понять нам ни хрена
За что же столько душ заблудших положили...
Однако, что ж мы, старина, скрипим, как два веретена,
Не будем хвастаться хождением по мукам...
И пусть нам нынче грош цена, не заслужили ордена...
Мы кое-что ещё расскажем нашим внукам!
Да ладно, что ж мы за седых, обидно, блин, за молодых...
Смотри, какие нынче морды на билбордах...
Заточен мир теперь под них, а нам шарахнули под дых...
Но есть у нас с тобой в запасе шнур бикфордов...
октябрь 18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811180
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Вклавши спати ляльку Барбі,
Дівчинка маленька Тася
Запитала маму прямо:
-Звідки я така взялася?
Мама розкриває тему:
-Ти була від нас далеко,
І у дзьобику своєму
Нам приніс тебе лелека.
На просте таке питання
Відповісти донька просить:
-Що тоді лелека робить,
Як всіх діток порозносить?
Мамі тут сказати легко:
-Пам’ятай, моя дитино,
Тоді зразу той лелека
Стає схожим на скотину.
На роботу він не ходить,
Кличе в гості куму Ганьку,
Жлуктить пиво на дивані
І жує свою тараньку.
І не хоче відлітати
В теплий край кудись далеко,
Йде в гараж, де вже зібрались
Друзі всі його - лелеки.
Цілу ніч там випивають,
Обговорюють всі теми,
А за діток забувають,
То вже - мамині проблеми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810037
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 17.10.2018
У розпалі осінній карнавал,
Кружляє "конфетті" у позолоті.
Багряне з вОхристим летить у даль,
У серці хвилювання зріла нота.
Під маскою сховалася печаль,
Цілує осінь владно сріблом скроні,
І павутиння ткане із мовчань...
Тріпочеться листком душевне лоно...
У розпалі осінній карнавал,
Але ж сумують невтолЕнно очі.
Здається прісним маскарадний бал,
На мить - тебе побачити я хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810230
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 17.10.2018
Сьогодні свято – День Захисника ,
То ж, кожного згадаймо земляка.
Від ворога хто землю захищав
Й своє життя не шкодував.
А ще і тих, що не вернулися з війни,
Вони Герої - наші це сини.
Згадаймо разом Ящука Павла.
Прекрасною людина ця була.
Він жив між нами і ростив тут сина -
Покликала на поміч Україна..
Один із перших вийшов на Майдан,
Військовій справі вчив він громадян,
А потім з друзями пішов на Схід.
Коли загинув - плакав білий світ.
Малянівського згадаймо Василя -
Без сліз не вимовиш його ім’я.
З дитинства він не знав своєї мами,
А знав лиш горе - не передать словами.
Здавалось, розступилася земля,
Коли його в труні везли здаля.
Згадаймо Коренівського Сергія.
На те, що виживе, була надія.
Він був уважний і чудовий син.
Ми маємо усі пишатись ним.
Життєва обірвалася струна,
Бо вирвала його з сім'ї війна.
Низесенько вклонімось землякам.
Своїм життям завдячуємо вам.
Ми завжди будем вдячні ще і тим,
Хто з Сходу повернувсь до нас живим.
Служило два Дениси в Петра Шепетюка
Й були безсонні ночі в сім’ї Полішука.
А по хатах сивіли їхні матері.
Ми дякуємо вам, Дениси дорогі.
Пошана від громади Володі П'явчуку
За службу на Донбасі нелегку.
Подякуємо Томчуку Вадиму,
Ми разом всі молились за дитину.
Ще й Кушнірову дякуєм Павлу,
За нього хвилювались по селу.
Подякуєм Михайлу Томчуку
І як справжньому герою-вояку.
Спасибі скажем Віті Кравченку -
Солдату, нашому захиснику.
На Сході був Волошин Ярослав –
Служити Україні присягав.
На тій війні був Левченко Валерій
І багатьом в селі він був як свій.
Ще Толю ми згадаймо Ящука,
Була у нього служба нелегка.
Валерій Базилівський був рік на Сході,
Але ні разу не сказав він: "Годі".
А ще в АТО був Базилівський Юрій
І також був Базилівський Сергій.
Були в АТО із Андріяшівки зяті,
Та стали вони тут синочки дорогі.
Ми раді, що прийшли з війни живі.
Молилися за вас не тільки матері.
Лариса Романюк в нас справжній патріот,
Вона лиш втілення усіх чеснот.
Пішла на Схід країну захищати,
Відваги і здоров’я хочем побажати.
Вклоняємося всім Захисникам:
Братам, синочкам і батькам.
Вклоняємося всім вам, земляки.
Хай Слава лине крізь роки.
Щасливі ваші будуть хай родини.
Хай процвітає наша Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809995
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 17.10.2018
[i]Ночі осіннії, ночі безсоннії,
Звуки незв'язні і погляди томнії ...
Олекса Удайко[/i]
Ночі осіннії, щемом сповитії.
Душу бентежите гронами стиглими.
Гронами-зорями – думи неситії,
Днів моїх сонячних – звуки нестихлії.
Ночі – думок моїх листя обпалене –
Так спаленіло, полинно і жадібно
Квітні літа горобиною вабите:
У позолоті стою нерозгадана.
Ревно, відрадливо вами натішуся -
Ночі шаленії шепоту спраглого.
Терпкістю ягоди в серці залишуся
Окоронована сяєвом справжнього.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810007
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 17.10.2018
Парубок Микола здуру
Наплів Варці, що кохає
І готовий одружитись –
Наміри серйозні має.
Через день уже забувся,
Що казав там після чарки,
Робив вигляд, що не знає
Дівчини такої Варки.
Вирішив сидіти вдома,
Щоб не стрітись на дорозі,
Раптом двері відчинились -
Стоїть Варка на порозі.
- Перше, ніж пообіцяти -
Треба думать головою,
І якщо ти вчора клявся,
Що одружишся зі мною,
То сьогодні уже пізно
У цій справі відступати,
Я не з тих, кому ти в душу
Можеш легко наплювати!
Я на третій вже розмові
Розкусила твою вдачу:
Є відсталість розумова -
Тут уже й сліпий побачить.
Те, що пикою не вдався -
Воду нам з лиця не пити.
Заїкання? Слава Богу!
Будеш менше говорити.
І не треба мені тикать
Довідку із психлікарні.
Що дітей не можеш мати -
Докази твої тут марні.
-Може, досить? - Коля каже,-
Скільки можна вже довбати?
Те освідчення фальшиве,
Все, що можу я додати.
Варка каже: -Я не буду
Тебе більше діставати:
Будеш лишнє говорити,
То я можу й відспівати.
Мені зовсім не потрібна
Твоя опера ця мильна,
Якщо дівка хоче заміж -
Медицина тут безсильна!
Щоб від Варки відчепитись,
Не вникати у турботи,
Вже на другий день Микола
Втік у Польщу на роботу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806664
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 13.10.2018
За... Апух-
т
і
н
и
м
[youtube]https://youtu.be/-cPWfDHC_G4 [/youtube]
[i][b][color="#53068f"]Ночі осіннії, ночі безсоннії,
Звуки незв'язні і погляди томнії ...
Ночі, останнім багаттям осяяні,
Осені пізньої квіт неприкаяний…
Най навіть часу рука безощадная
Вкаже нам те, що було у нас хибного,
Линемо в ніч нашу пам'яттю жадібно,
Хтиво шукаєм вгоноби* нетрібної…
Вкрадливим шепотом ніч втихомирює
Річі леткі, галасливі, буденнії...
Так не унадливо душу окрилюють
Та незбагненно гукають до вирію –
Ночі осіннії,
ночі шаленії! [/color][/b]
13.10.2018
_________
*Задоволення
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809815
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018
Мы - люди эпохи Водолея!
Нам многое Дано́!
Раскрывайтесь!
Несите Добро!
Время настало подсознание менять!
Тогда, своими мыслями,
Божественной энергией,
Мы сможем историей управлять!
Добрыми мыслями войну остановить!
Стремитесь!
Любовь Дарить!
Освободитесь!
От психологии бедности...
Щедра́ Земля!
На Ней живём -
Ты и я!..
Изобильна Вселенная!
Во всём!
Планета Земля -
Наш Дом!
Новая эпоха!
Друг друга беречь!
Проснулись...утро...
Солнце!
Стремитесь!
Друг в друге Любовь зажечь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809145
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 10.10.2018
Захотів Петро на старість
У житті усе спізнати,
А то все - робота, діти…
Може варто й погуляти?
Вечорами веселився
(Кума Валя - недалечко),
Біс в ребро йому вселився,
Став Петро скакати в гречку.
Але пам’ятав, що треба
І сім’єю дорожити:
Старість вже не за горами –
Треба ж десь віка дожити!
До дружини підлизався
(Сковорідку купив нову),
Трішечки в коханні клявся,
Далі вів таку розмову:
-Ганю, мила, сказать правду
Буду я тебе просити:
Якби я завів коханку,
Чи змогла б мені простити?
-Ну, аякже,- Ганя каже,-
Це побачиш зверху, з неба,
Зразу ангелом ти станеш!
Мертвому прощати треба…
І провідувати буду -
В нас он цвинтар недалечко…
Враз позбувся Петя блуду,
Не стрибає більше в гречку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809507
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 10.10.2018
У вечірній прохолоді
На стіні годинник: цок.
Тиша нишпорить в комоді,
Заповзає у куток.
А на вулиці ні звуку,
Чи живе зморив все сон?
Простягаю в простір руку,
Причаївся десь там клон.
Хтось, хто схожий теж на мене,
Хто у домі сам один.
Хто чекає, сокровенне ж
Забирає часу плин.
Біль, печаль, розруху, щастя,
Сльози радості й порив.
Що в душі горить причастям,
Що на вічність Бог створив.
Що любов’ю речуть люди,
Що в серцях несе добро.
Щоб прийняти ніж у груди,
Тільки б скинути ярмо.
Бо не сила вже терпіти
Ницість, з проявами зла.
У любові просто жити,
В мирі спала, щоб земля.
01.10.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808517
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 02.10.2018
Не бери за руку, не торкайся ніжно,
Я боротись буду і мені не смішно,
Мов той ніж під серцем, для мене твій погляд,
Бо ж ти зрадив мене, не хочу, щоб поряд,
Хвилював вітром, гойдав, як у колисці,
Не принось квіти, ми не будемо близькі.
Не бери в обійми й не дивися в очі,
Адже ти,спаплюжив ті прекрасні ночі,
Не вертайся, то ж їдь і не ятри душу,
Мужня я, знай, сильна, все стерпіти мушу,
Нехай сонце ясне, нашим свідком стане,
Це зрадливе кохання, як лід розтане.
28.09.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808257
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 02.10.2018
В осеннем, синем небе
Два лебедя летели!
Они - друг с другом...
СердцА в одном...
Я радуюсь за них!
Смотрю на лебедей...
На сердце потеплело...
Верность, нежность...
Их Бог благословил!
Живут они в прекрасной паре...
Друг друга дополняя...
Ра́дуя всегда!
Они вдвоём...
У них по два крыла...
Им не надо стаи...
У них есть всё!
В вышине летают!
Любовь, мечтания...
Верность и чистота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808347
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 02.10.2018
Каштанів їжаки розкрила осінь
І кидає плоди в алеї з листям.
Посипались рясні небесні роси,
Промокло горобини вже намисто.
Сльота у душу зазира волого,
Насуплені хмаринні темні брови.
Журба гірка, мов ллється із пролога,
Розмита сумом-негіддю дорога.
Я ж вириваюсь з пазурів осінніх,
Хоч боротьба, звичайно, має ризик.
І пронесу любов свою крізь сірість,
Душа у сонячній засяє ризі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808349
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 02.10.2018
Де подітись у відпустку?
Я із милим - екстремали:
То ж до матінки-свекрухи
У село Яри помчали.
З тої радості свекруха
Нас так щиро зустрічала –
За колоду зачепилась,
Впала - ногу вмить зламала.
Так старалась показати
Всі манери свої гарні,
А так вийшло, що на місяць
Опинилась у лікарні.
Того ж дня вже подзвонила:
-Щоб не сталось в вас розпусти,
Берись, доню, до роботи,
Терміново квась капусту!
У цій галузі, признаюсь,
В мене успіхів - не густо…
Звідки мені було знати,
Як там квасять ту капусту?
Тут прибігли консультанти –
Всі сусідські молодички:
Була кожна тут гарантом,
Розказала сільські звички.
За знайомство пили зразу,
Розважались без упину,
І за цим сільським указом
Квасимо вже третю днину.
Лежать овочі на купі,
У діжках і в банках - пусто…
Може завтра вже, нарешті,
Дійде черга до капусти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808323
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 02.10.2018
Я не буду писать о войне.
Я о ней только косвенно знаю.
И рассказывать что-то - не мне,
Ведь не я... между адом и раем
Выживаю... как те, кто огонь
Ощущают на собственной коже.
Кто - телами защитную бронь...
Для меня и таких же... О, Боже!
Я молиться лишь только могу!
Я к тебе обращаюсь, Всевышний!
Коль Заветы Святые не лгут -
Значит ты меня, Господи, слышишь!
Защити этих смелых солдат!
Не для войн матеря их рожали
И не ради каких-то наград,
Орденов и посмертных медалей!
Чей-то брат, чей-то муж и отец,
Чей-то сын, чей-то друг и любимый
Пусть - живым возвратится... Конец
Положи тем смертям! Кто бы ни был
Тот солдат, он, конечно, - за жизнь!..
Кто искал бы свиданий со смертью?..
Только души... невидимо - ввысь -
Слишком рано, в войны круговерти...
Я не буду писать о войне.
Я о ней только косвенно знаю.
Но не менее больно и мне
Знать, что кто-то - за жизнь умирает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806469
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 13.09.2018
Проста це жінка із села
І малограмотна була,
Та мешкала в сільській хатині,
Але дар мала дуже дивний.
Хоч академій не кінчала,
Зате так гарно малювала,
Природні фарби завжди брала,
Чудові квіти зображала,
Птахів казкових дивне царство,
Оце й усе її багатство.
Але прийшло таки визнання,
Захоплювались всі талантом,
Їй подарованим від Бога.
Важкою була та дорога
З сільської хати до олімпу
Простої жінки з України,
Талант пробив все ж таки мур
Для...( Катерини Білокур).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806453
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 13.09.2018
В санаторії - знайомства,
Залицяння - без обману,
Через три дні вже курортні
Розвиваються романи.
Один зразу кинув оком:
За столом - сусідка гарна...
Пропонує ненароком
Час провести вдвох не марно.
Познайомилися: Лера,
В бізнесі є перші кроки,
Артист цирку він - Валера,
Стаж - уже п'ятнадцять років.
Розказав, що вже п'ять років
Сам живе, бо розлучився,
І хоч вільний, незалежний
Та кохать не розучився.
Чемно в дверях пропускає,
Компліменти - як годиться...
Але враз - куди він хилить
Розкусила молодиця.
Покаталися на яхті
(Бий тебе нечиста сила,
Каже, гаманець забувся) -
То й за нього заплатила.
Потім бреше, що велика
Черга біля банкомату
І тому не зміг сьогодні
Тут отримати зарплату.
Через тиждень наша Лера
Бачить, що кіна не буде,
Виказала все Валері,
Так, щоб чули усі люди:
- Обдурити кожну хочеш?
Думаєш, що в цьому здібний?
То ти вільний, нежонатий,
Чи нікому не потрібний?
Ти, брехливий голодранцю,
Сам на себе будеш злиться,
Бо жінки дурні й наївні
Вже давно перевелися.
Враз представився артистом,
Захотів здобути славу?
З таким шлюбним аферистом
Я не раз вже мала справу.
Я сама сюди примчалась,
Щоб не так відпочивати,
Як знайти якогось дурня
І до нитки обібрати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805564
дата надходження 05.09.2018
дата закладки 13.09.2018
Тягнулося село по зеленому горбочку до широкої, квітучої долини. Воно, як здалекудивитись, як на п`єдесталі. Прикрашене зеленими садами й в ряди
доглянутими городами. Картопля, наче посаджена під стрічку, вже відцвітала, а гарбузи і кабачки тільки входили в силу. Стелилися з помаранчевими квітками серед широких, товстих, зелених листків. Їх поміж меж охороняли високі соняхи, що все привітно крутили, ледь схиливши, квітучі голови, вслід сонцю… Як стати з обійстя, глянути довкола, , від останніх городів до річки, здавалося рукою подати. Вона широкою змійкою звивалася по долині, по якій часто паслися корови. По обіч зеленіли хлібні поля, а вдалині - виднівся став зі старими розлогими вербами, вони наче підпирали ліс.
Казкова краса… зелено, квітуче всюди .. Крива стежина, по ній дітвора бігала босоніж, м`який спориш лоскотав ноги, приємне відчуття, насолода. Хто ходив, той певно знає. Хто ж ні, то нехай позаздрить! Тій веселій дітворі, що бігла, гучно перегукувалася. Вона прямувала туди - до води, до гірської красуні річки Дністер.
Гайда, сільські дівчатка й хлопчики бігли, не дивилися під ноги, а вище, до високих тополь, де від сонячних променів блищало листя. Стрункі красуні , їх тут так багато, вони росли вздовж стежки, аж до самої річки. ЇЇ берег, де - ін –де ховався за очеретом й пахучім зіллям, а то між густих трав виднілися чорні обриви. З них можна з розмаху шубовснути у воду, налякати жаб, які сполохано, відразу поплигають в різному напрямку, щоби сховатися від несподіваних гостей.
Юрбою, так радісно потрапити в обійми теплої течії, водночас відчути ніжну прохолоду і трохи побалуватися, весело поплавати, похлюпатися, поплескатись, поборюкатися в воді. Адже діти знали тут кожен метр дна, де виїмки, де занадто глибоко, а де лише до пояса вода. Вона виблискує, чиста, прозора, навіть видно маленькі рибки, які зграйками пливуть за течією йгусті, темно - зелені водорості, що ледь - ледь хитаються. А річка доволі широка…. Біля берегів течія спокійна, вода тихенько колише водяні білі лілії - латаття. А трохи далі до середини річки, вода кудись так поспішає, немов хоче наздогнати час…..
Між двома молоденькими вербичками, на шовковистій траві, підібгавши під себе ноги, сиділа чорнява дівчинка Марійка. Її каро –зелені очі з краплинами дощу світилися щастям від побаченого, вона задивлялася в далину - по напрямку річки. Там, одна за одною, наче падали до води білі чайки й раптово, знову підлітали до небо сині. Напевно рибу ловлять, думала, яка краса, як добре, що вона тут й все це бачить. В очах рябіло…. Вода в річці переливалася кольорами, то блакитним, то синім із сріблом відтінком, приваблювала до себе.
Кожна сім` я в селі не мала в хаті скатерті самобранки, щоби виконувати дорослих і дітей забаганки. Та жило село і підростали діти, тут річка, город й трави шовковисті, чарівні мальви, сокирки, дзвіночки й ромашки. Ранкове сонце, що ласкаво світило в обличчя, як не радіти, що жилося серед цієї краси,де панує мир. Найбільше тішив сад врожаєм, майже в кожного на обійсті. Яка то благодать, зірвати ягоду, чи стигле, соковите яблуко, що коли їси, то сок, аж тече по бороді. Здається вже й не голодний, чому не погнатися до річки? Щоб відчути, ще одну радість й насолоду.
Марійка вперше сама пригнала гусей до річки, мама й тато дозволили, кажуть, сім років, то вже можна саму відпустити. Дівчинка з пагорба дивилася на воду та боялася близько підійти. Сонячні промені, що вигравали на воді навіяли на неї сум. Страх в душі, пригадала, як їй було років чотири, чи то п`ять, хтось підпалив їм стайню.Той страх ніяк не покидав її. І хоч ходила вона з мамою до церкви, молилася Богу, як навчали мама й тато та той вогонь , все частіше з`являвся перед очима, лякав, здавалося наче був зовсім поруч. Тоді по селі була якась пошесть, на місяць по три пожежі і все вночі підпалювали. Тому, хто наважився сказати щось проти голови сільради, чи комусь та чимось не догодив, то вже жертва. Якось в сусідів весілля, а в рідної тітки підпалили сінник, це було – жахливо. З часом так і не дізналися хто підпалив, по селі говорили, - » Хтось від заздрощів».
Раптово, дитячий сміх Марійку відволік від спогадів.Хтось із дітей купався, занурювався у воду, а ближче до берега хтось просто мочив ноги,менші діти гралися в піску, ліпили з нього замки.
Марійка поглянула до неба й згадала, як одного разу вона в садочку, біля хати задивилася в небесну блакить. Тоді до неї нахлинуло якесь дивне відчуття, переповнило її душу, вона, не поспішаючи, промовила,
- Пливе хмарка сива
- А я б хотіла мати крила…
Вже пізніше зрозуміла, що це були перші рядки вірша. Їй здалося, вона б і зараз, дивлячись на природу, про щось написала, натхнення переповнювало її.
Раптово озирнулася, здалося, що за нею хтось спостерігає. Це вона так звикла, бо біля неї завжди був старший брат - як охоронець. Різниця вісім років, давалася взнаки, він слідкував за кожним її кроком, дуже любив. Балував, як і батьки, всі цяцькалися з нею. Вони були вірні церкві і Богу, і так навчали своїх дітей. Адже батько входив у першу двадцятку в церкві, яка наймала священика, тому й дітей привчав до служби, прививав любов до Бога.
Марійка все ж наблизилася до річки і водночас звернула увагу на старших дівчат й хлопців, що засмагали неподалік від берега. Один невірний крок…. І вона опинилися в воді. Плавати не вміла, тому відразу пішла на дно.
Одна дівчинка, що сиділа на березі річки, помітила, швидко встаючи тикала вказівним пальцем на воду, схвильовано закричала,
- Ой, та Марійка! З нашої вулиці! Шубовснулася у воду і здається не виплила. Он там, на тому місці стояла!
Хлопці відразу, як обпечені, зірвалися з місця й ближче до річки, один, найстарший з них, знервовано розвів руками,
-Так, без паніки, я зараз!
Глибоко вдихнувши повітря, кинувся у воду. Всі знали, що хоч він ріс без батька, але вмів добре плавати, тому й ніхто його не зупиняв. За мить хлопець пірнуві намацав волосся Марійки, впевнено тягнув догори.
Дякувати Богу, вона відразу почала кашляти, відкрила очі. Діти з полегшенням перевели подихи, привітно дивилися на неї, вмовляли, щоб не лякалася, адже все обійшлося.
Батькам, ні в якому разі, не можна було розповідати за цей випадок. Боялася, знала, що будуть дуже сваритися, бо ж втопився двоюрідний брат. А вони в ній душі не чаяли, оберігали і від дощів, і від сонця. Вона була третя дитина в сім`ї, першим був самий старший син, пожив лише декілька днів і помер, батьки часто ходили на цвинтар, болісно перенесли втрату. Їм, ще Бог дав сина і доньку, вони дякували Богу, любили, дорожили ними.
Час летів…. Марійка ходила до школи. .. Завжди охайна, тиха дівчинка, як навчалася в молодших класах, то до школи водив брат. Їй навіть сумки з книжками не довіряв носити, вважав, що це для неї важко. Навчалася гарно, старанно виконувала домашні завдання і в школі була завжди уважна, за те й була декілька раз нагороджена похвальними листами.
В сім`ї ж, їй тільки й довіряли прибрати в хаті та зварити бараболю, можна сказати не випускали з хати. Всі роботи по - господарству виконував брат. Дитинство було солодким сном, а коли навчалася в сьомому класі, то вже інше життя. Мама навчила корову доїти, з собою брала в поле. А в полі на сонці з ранку й до вечори - в`язала снопи. Поле далеченько, за гаєм, доволі велике, тож треба було працювати й працювати. Тато був задоволений, але погуляти ввечері із дівчатами не дозволяв. В домі завжди панувала воєнна дисципліна.
Дівчинці так хотілося писати вірші про Бога та боялася осуду. Дуже боялася, що діти не так зрозуміють, будуть дразнити її поетесою. В той час, село - можна сказати, було більш комуністичним. Коли ходила до школи, мама таємно водила її в церкву, до сповіді, адже забороняли брати шлюб й хрестити дітей. Класний керівник занижувала оцінки тим дітям, які вірили в Бога. Одного разу в школі навіть розбирали поведінку її і подружки, на той час така була політика влади.
Та одягалася вона в школі краще за всіх, завдяки маминому брату і його дружині, які жили в Америці. Вони поштою посилали дитячі речі., хоча трохи поношені, але на вид були, як нові. Багато хто із дітей заздрив їй, називав багачкою.
Останні два роки в школі…. Марійку все частіше переслідував якийсь страх, із – за чого стала гірше навчатися. Все вдома, добре вивчить вірша та в школі, лише від погляду вчительки, відразу хвилювалася , забувала слова. Бідкалася, тихенько плакала, але мамі про це розповісти не наважилася, вірила в Бога, надіялася на його ласку, гадала, що все минеться. Їй вдалося закінчити школу з гарними оцінками.
Після школи думала навчатися в консерваторії, гадала туди буде легше поступити, адже там працював дядько. Та на жаль батьки зовсім не підготували її до музики, тому ця мрія була нездійсненною. Але ж вдома сидіти не буде, тому тітка, що жила у Львові, допомогла поступити в фінансовий коледж.
Студентські роки, це чудовий час… Проживання в гуртожитку… Знайомство з іншими студентами. Дружньо з дівчатами в кімнаті, але кожні вихідні їздила додому. Так наполягав батько, щоб в неділю та на свята обов`язково була на церковній службі.
Красуня, гордовита й трохи сором`язлива дівчина та дехто обходив стороною, коли дізнавався, що ходить до церкви, вірує в Бога….
Після закінчення коледжу вона поступила на курси у Львівський СГ інститут. Навчалася старанно, отримала професію економіст - бухгалтер.
Пройшов час….. Марія працювала економістом в Управлінні транспорту автостанцій. Залицяльників на роботі багато, але вона була скромною, дуже боязливою дівчиною. Віра в Бога, це для неї - понад усе.
У гуртожитку, в одній кімнаті з неюі, проживало двоє гарних дівчат, Галя і Оксана. Вони були щирими і доброзичливими. З часом для неї стали справжніми сестрами, адже і працювали разом.
Йшов 1986 рік… Останні літні дні…. На роботі запропонували путівку в круїз з Одеси, Марія не наважувалася десь поїхати та подружкам вдалося її вмовити. А воно і правда, думала, чому б не поїхати, адже ніде не була крім Ленінграду, ще від школи їздила на екскурсію.
Напередодні поїздки - приїхала додому, повідомила батькам, що попливе в круїз. Мама дуже стурбувалася, схвильовано сказала,
- Що ти, доню, який круїз, он сон мені наснився. Що я тону і прошу, щоб ти мені подала руку. Покинеш мене, а я? Як треба буде допомоги, це ж надовго. Якесь не добре передчуття, не спокійно на душі, боюся тебе відпускати.
Марія уважно вислухала, обійняла,
- Ну мамочко, все буде добре, відпустіть! Я ж ніде не була, хай побачу світу, не сама ж їду, а з подружками.
Мати рукою погладила по голові,
- Добре доню, тільки сходимо до церкви, попросимо божого благословення. І я кожен день буду ходити до церкви, молитися, щоб в тебе - все було добре.
Зі Львова їхало тридцять чоловік в круїз на кораблі « Адмірал Нахімов». Молоді, щасливі, замріяні в прекрасне, прибули на корабель. На причалі людно, гамірно, прощання, поцілунки. Під музику оркестру відправилися в круїз. …
З Марією було троє дівчат…. Галя запропонувала поїхати з ними своїй подружці Миросі з Польщі, в дитинстві, вони разом в таборі відпочивали. Їм показали каюти нижчого класу - в самому низу корабля. Всі мали під подушками рятувальні жилети, розповіли, як ними користуватися.
Як це чудово по морю та, ще й на такому великому кораблі! Їх щоранку будила гарна мелодія, звучали веселі пісні. Добре харчування, відмінна обслуга. Чарівність Чорного моря приваблювала очі. Милувалися краєвидами моря під Одесою, а потім побували в Ялті, де відвідали музей. В двадцяти кілометрах від Ялти, побували в « Ластівчине гніздо», на вершині зробили вражаючі фото пляжів, пальм, скалистих берегів, що омивалися хвилями Чорного моря. Далі корабель вирушив своїм маршрутом.
Пізно ввечері тридцять першого серпня на верхній палубі був концерт. Це Галя випадково дізналася й вони вирішили всі в чотирьох піти подивитися. Одягли найкращий одяг, який взяли з собою. Марія одягла гарну сукню і велюровий піджак, кольору темної вишні, він дуже пасував їй, підкреслював фігуру.
Після концерту… відразу розпочалися танці. Марії здалося, що танцювати в жакеті буде жарко й не зручно, хотіла спуститися в каюту, залишити жакет. Але дівчата вмовили залишитися, вирішили, що на довго не затримаються й всі разом підуть спати.
Дівчата вже весело танцювали, коли Марію запросив на танець, якийсь моряк при погонах. На жаль вона не бачила розпізнавальних знаків та це й не було так важливо. Він мило всміхався, легко вів у танці, ніжно тримав за руку, наче боявся загубити цей скарб та раптовий поштовх в обочину корабля налякав всіх.Люди падали, частина опинилася за бортом…
Погасло світло… Спрацювала сирена… Корабель похилився… Всі розбігалися в різні сторони. На борту почалася паніка, за бортом перші жертви, на воді крики, кров, плями фарби, нафтопродуктів, якісь дерев`я уламки, крісла.
Дівчата розгубилися. Марії доля дала велике випробування, вона не вміла плавати. Та все ж мала надію вижити. Адже її назвали в честь двох бабусь, які мали ім`я Марія, вони були названі в честь Божої Матері. Вона вірила в свого Ангела, блаженного, світлого, доброго з великим серцем і великими крилами. Не тямлячи себе бігла вперед, наче хтось її підштовхував. Перед собою побачила чоловіка, який біг назустріч,
-Чуєш! Допоможи!
А він їй у відповідь,
- Дурепа! Чого причепилася….
Але ж якийсь вихід має бути - копошилося в голові. В паніці бігла далі. А людей, як комах, на зустріч моряк, вона бачила, що він по національності не українець і не росіянин та в розпачі звернулася до нього,
- Я плавати не вмію, допоможи! Як втоплюся, буде на твоїй совісті, чуєш…
Хлопець побачивши перед собою красуню, не міг відмовити,
- Не плач, не панікуй! Все буде добре!
- Як звати тебе? - відразу запитала його.
- Мене Рома, а тебе? – поспішаючи, голосно запитав хлопець.
- Марія, мене звати Марія, - тремтяче вся, від хвилювання, випалила вона.
Він, не вагаючись, одягнув на неї рятувальний жилет, наполегливо кричав, здавалося давав команду,
- Ну давай! Скакай донизу, на перший поверх.
- Ой, я боюся, дуже боюся, чуєш! – кричала в паніці, хитаючи головою.
Він тикав пальцями донизу, на воду, вже сердито закричав,
- Он дивися, наш капітан і його помічники вже в шлюпках на воді! Давай сміливіше! Не втрачай час!
Корабель качало. Скрізь крики, гамір, плач і чути десь грає скрипка. Марія, як навіжена, по поручнях з ним спустилася донизу, потім він штовхнув її у воду. Задихалася, вся в фарбі, в нафтопродуктах, борсалася, наче боролася зі страхом, розкривши рота хапала повітря, моряк схопив її за волосся. Здалося прийшла до тями, коли побачила його поруч, потім Рома схопив її за руку,
-Давай подалі відпливемо, швидше, бо затягне на дно разом з кораблем!
Він притягнув якийсь продовгуватий уламок деревини, трохи схожий на зламані двері. Вони трималися за нього, він на одній стороні без жилета, а вона на другій стороні у жилеті, так тримали рівновагу. Пересувалися, як надалі від корабля, що мав йти під воду. Хвилі підносили їх то вверх, то вниз, кругом плавали трупи, були такі і з жилетами й без жилетів.
Марія роздивлялася на всі сторони, прислухалася до голосів,
- Чуєш Ромо, зі мною були троє дівчат, мої подружки, всі десь розгубилися, хоча б вижили…
- А я, думав, що спас якусь літню жінку, ти така вся. В нафтопродуктах, навіть не подумав, що спас молоду дівчину, - тремтячим голосом кричав хлопець.
Неподалік, він побачив одну жінку, що тонула, потягнув до себе, допоміг їй прийти до тями, вона теж стала триматися за деревину.
Від напруги та холодної води, руки в Марії стали дерев`яні, не слухняні, ледве трималася.
Всі здалеку, зі страхом, дивилися, як йшов під воду корабель «Адмірал Нахімов».
-Ой, скільки там добра пішло під воду, мельхіорові ложки в ресторані і інші цінні речі. Уявляєте всіх і мої речі потонули, тільки й лишилося те ,що на мені, - схвильовано кричав Рома.
Та деревина вже не витримувала трьох.Марія дивилася на зоряне небо,
- Ой Боженку, спаси і помилуй!
Задивилася в небо, на одну зірку над собою й тихо прочитала молитву; «Отче наш». Зірка ледь - ледь мерехтіла, їй здалося, що мерехтіла ясніше всіх зірок, подумала - це напевно благословила мене на життя. Схвильовано, швидше пливла до шлюпок….
Скрізь кричали люди, просили допомоги, дехто потрапляв під гвинти корабля »Петр Васев». Всюди кров, розлите мастило, фарба, мертві тіла.
Вона підпливла до однієї шлюпки та там було забагато людей, її на неї не взяли. Напрягши всі сили знову підпливла до іншої шлюпки, там теж було повно людей, не хотіли її брати. Дуже просилася, бо зовсім дубіло тіло, плакала й вмовляла. Якийсь чоловік змилувався, подав їй руку, допоміг залізти в шлюпку. Озираючись назад, майже в темноту, вона вже не побачила Рому з жінкою.
Марія трохи відігрілася між людьми, всі перелякано дивилися один на одного й тулилися, щоб було тепліше. Шлюпка плила, а дівчина думала, як добре, що не пішла віднести в каюту жакета, бо була б там й залишилася, скільки ж там людей потонуло! Як вчасно зустріла Рому! Адже він її спас. А тепер, ще цей чоловік, що протягнув їй руку, вона навіть не взнає його ім`я. Це вже вдруге, ледь не потонула та Бог дає на життя, значить, має вижити, має далі боротися з холодом, який час від часу пронизував тіло.
З корабля « Петр Васев» прожектори освітлювали кроваве море, мертвих і живих пасажирів. Всі зі шлюпки, як могли, різними уламками відштовхувалися від води, як подалі від цього корабля, щоб не попасти під гвинти. Ті люди, хто потрапляв під них, то вже було перемелене кроваве м`ясо.
Їм, дякувати Богу, вдалося врятуватися…. Було пів на другу ночі… І всю ніч хто, як міг так і тримався на плаву, рятував своє життя. На світанку, ближче до шостої години ранку, їх врятували рятувальники, привезли до Новоросійська. Марія вся в мазуті, з одним капцем на великому підборі.
В Новоросійськ прилетів міністр Алієв, пообіцяв, що відправлять всіх додому, щоб не хвилювалися, кожному повернуть все, що потонуло, лише треба написати перечень, хто та що мав при собі. Розпитували всіх хто і звідки, все записували. Марія весь час роздивлялася довкола, хотіла знайти подружок, на жаль їх не було. Потім всіх запросили подивитися на страшні фото понівечених людей, щоб розпізнати серед загиблих, чи не має знайомих. Подружок там не було. Але це був тільки початок дня, страшні думки лізли в голову, не дай Боже, щоб були на дні моря. Відкидала ці настирливі думки, молилася, не втрачала надії, гадала, що все ж таки знайде їх живими.
Всім роздавали чистий одяг, Марія вибрала собі рожевий спортивний костюм, описала речі та коштовності, що загубила. Звичайно - дівчина шкодувала за всім, що трапилося з ними, дуже журилася за дівчатами та фотоапаратом, де були зняті чудові кадри. Ось таке відбулося знайомство з містом Новоросійськ.
Згодом, всіх пасажирів поселили в якомусь гуртожитку, запитували, хто чим хоче добиратися додому. Вона вагалася, чим краще добратися. Думала, на кораблі вже попробувала, то ж, що буде те й буде, краще полетіти літаком додому, бо потягом їхати день і ніч дуже важко.
Від пережитого, час від часу торсалося тіло, гуділо в голові, тиснуло в грудях, переслідував страх, перед очима все море з кров`ю, крики людей, тіла загиблих. Ніхто й ніколи не думав, що таке можливо, щоб корабель потонув за сім хвилин. Самій в голові не вміщалося, як це все пережила, страх постійно переслідував її. Весь час про себе читала молитви, просила в Бога спасіння і терпіння. Їй хотілося якомога швидше дістатися до рідного краю, до того поля, де в`язала з мамою снопи, до гаю, де була криниця, от якби ж то птахом полетіти до батьківської оселі, до родини….
З Новоросійська Марія, з хвилюванням в душі, подзвонила знайомому хлопцеві, Володі, колезі, він працював водієм. Хлопець почувши її голос дуже зрадів, що вона жива. Давно до неї залицявся, вона дуже подобалася йому. Вони домовилися, що він зустріне її.
В літаку, до Львова, було четверо людей з корабля » Адмірал Нахімов». На дорогу всім дали гроші і пообіцяли пізніше, ще повернути, компенсувати, за все, що втратили.
Було трохи страшно та з Божими молитвами Марія прилетіла до Львова. Її зустрів Володя, вони автівкою поїхали до гуртожитку. З гуртожитку подзвонила на роботу, повідомила, що вона жива. Їй сказали, що дівчата, всі троє, що плавали з нею на кораблі, живі. Дівчина тішилася, передала вітання, полегшено перевела подих ,
» Дякувати Богу, з ними все добре!».
Взявши деякі речі, Володя віз її в село, давно мріяв туди потрапити, познайомитися з її батьками. Дорогою, дівчина з хвилюванням, розповідала, про все, що пережила, про те страхіття, що побачила, часом плакала, аж тремтіла, не соромлячись витирала сльози. Вона вже по іншому дивилася на життя….
Їхали з великою швидкістю, Марія не звернула уваги, не помітила, що в автівці час від часу відмовляли гальма, не могла зрозуміти, чому він бліднів. Та обійшлося без пригод, вони доїхали до села, але Марія його відразу попросила поїхати додому у Львів. Що їй зараз не до цього знайомства, не знала, як це все, що сталося з нею, сприймуть та переживуть батьки.
Радість переповнювала душу, адже вона вдома…
Батьки про аварію навіть не знали. Коли Марія їм все розповіла, звичайно дуже рознервувалися.Хоча чули, що якийсь корабель потонув та і гадки не мали, що на цьому кораблі була їх донька. А ввечері по телебаченні, у новинах, передали, що затонув корабель «Адмірал Нахімов», це було друге вересня, дівчина була просто щаслива, що, так швидко, дісталася додому.
Після відпустки Марія з подружками зустрілася в гуртожитку. Радість, поцілунки і спогади про круїз, про те страхіття, що їм прийшлося побачити, пережити. Зі сльозами на очах, всі схвильовано розповідали, як спасалися, боролися за своє життя. Дівчатам повезло, вважала Марія, адже вони були в трьох, а вона одна,добре що зустріла Рому.
Час все кудись летить... Марія зовсім розірвала стосунки з Володею, не подала надій на зустрічі. Залицявся, ще один хлопець Тарас та і з ним не наважилася зустрічатися. Навіть начальник гуртожитку підбивав клинці. А чому б і ні? Така гарна, видна дівчина, чорнява, волосся до самих стегон і одягалася модніше, найкраще всіх. Адже дядько з тіткою, не забували про неї, присилали одяг, а це ж в той час був розкіш, всі вважали її багатою дівчиною. Були й хлопці із села, що залюбки б з нею зустрічалися та вона ні на кого не звертала уваги, до жодного не лежало серце.
Через кілька місяців, Марія отримала запрошення на суд - в місто Одесу, по справі щодо затоплення корабля « Адмірал Нахімов». Вона приїхала туди та їй повідомили, що її свідчення не потрібні. Дівчина вирішила все ж дізнатися про того моряка Рому, який спас її.
Уже задоволена, що все про нього дізналася - адресу дало Чорноморське морське пароплавство. Це був матрос Ромазанов Гаджімірза, сам назвався Ромою. Він жив в Одесі, довго не думала, купила йому в подарунок мельхіорові ложки, цукерки, торт, букет квітів й поїхала віддячити за своє спасіння.
Дружелюбна зустріч, як за святковим столом. Хвилюючи спогади, часом зі сльозами на очах, згодом веселіше. Розмови про життя, а потім проводи й слова вдячності за подарунок. Та Марія вважала, що життя дорожче за подарунок, від щирого серця подякувала, поверталася додому. Лише згодом, Марія дізналася, що його підвищили по службі, після того, як вона написала лист в Чорноморське морське пароплавство, в якому виразила свою вдячність.
Пройшов рік… Літо видалося тепле…. Одного разу, в вихідний день, двоюрідний брат з дружиною кликали Марію з собою на Дністер. Вона наче, як злякалася, адже після тих, страшних подій, ні разу не ходила до річки, боялася води. Їй здавалося, що знову обов`язково, щось та трапиться. Відмовлялася йти, адже та рана в душі, ще не загоїлася. Вони намагалися підійняти їй настрій, довго переконували. Він її любив, йому хотілося, щоб, як швидше вона забула ті події під Новоросійськом, хотілося, щоб не боялася води, поклавши руку плече, зазирнув в очі,
- Ну Марійко, все позаду, таке в житті трапляється, але треба жити, на все дивитися простіше. Ну купатися не будеш, якщо боїшся, то з нами за компанію, посидиш біля річки, тож разом буде веселіше. Чого самій вдома сидіти?
Схиливши голову, думала, що робити? Навіть закрила очі, щоб трохи вгамувати своє хвилювання. Та потім, піднявши голову, ледь всміхнулася й кивнула рукою,
- Та добре піду…. Піду вже…. Що буде те буде!
Брат з дружиною, аж повеселішали, коли вона дала згоду. Підморгнули один одному і брат обійняв Марію,
-Ну нарешті, життя продовжується, сестричко!
З гарним настроєм йшли знайомою стежкою…. Вздовж неї подорожник, ромашки, дзвіночки, шовковиста трава, яка ледь колихалася від вітру, блищала на сонці.….
Біля річки, як завжди в літню пору, була молодь. Хтось купався, хтось засмагав, слухав музику, яка линула з магнітофона.
- Марійко, ти постій на березі, якщо купатися не хочеш, а ми скупаємося, вода тепла, - роздягаючись, запропонував брат.
Вони з дружиною, весело, всміхаючись, плавали, то занурювалися у воду, то виринали з неї.
Марія з заздрістю дивилася на них та сама не наважилась йти купатися. Стояла трохи далі від берега та так задивилася на водорості, що сама не помітила, як зробила пару кроків і несподівано гулькнула у воду. Копошилася, борсалася, її тягнуло донизу, зі страхом била руками об водуйі кричала до брата, що тоне, але він з дружиною не чув, бо вони вже далеко відпливли від берега.
Почули хлопці, що були неподалік й один з них, набагато молодший за неї, витягнув її. Трусилася, чи то від переляку, чи від спогадів. З тієї пори Марія навіть близько боялася підходити до води.
Та час плине... Прекрасна, чудова молодість, в селі весілля, сватання… Вже й Марії час прийшов подумати про особисте життя. Багато хлопців… не було відбою. Звали заміж та за кого йти? Не могла розібратися в собі, як довірити комусь із них своє життя? Адже не відчувала, що когось із них кохає.
Хлопець із села, Іван, давно в неї закохався, тільки вона приїде в село, він вже тут, як тут, ходив по п`ятах за нею. Це був двоюрідний брат однокласника, високий, красивий, дуже схожий
на співака Талькова. Батьки Івана теж ходили до церкви, тому й Маріїна мама хотіла, щоб донька жила близько, щоб за нього вийшла заміж.
Вона не згодна з мамою, а батько з тіткою, навіть паспорт заховали. Та все ж сварилася мама, щоб було по її, бо разом ходять до церкви, як в очі людям дивитися, якщо не піде за нього?
Ну, що ж…. Марія вже не могла сперечатися, звичайно пізня дитина в батьків, вони хотіли, щоб вже мала сім`ю і їм би, на старості років, жилося спокійніше.
І було весілля, і взяли вони в церкві шлюб та життя не склалося. Спочатку жили з свекрухою, за один рік побудували дім, пізніше жили окремо. Народила Марійка двох близнят, хлопчиків та Бог дав життя одному, Богданчику. За другого хлопчика - Ігоря, лікарі боролися майже тиждень але він пішов в інший світ. Бідкалася, важко перенесла втрату дитини.На жаль сімейне життя не склалося, не притерлися, як кажуть люди, не злюбилося. Вони прожили більше десяти років, але розійшлися.
Перед нею нове життя…. Ходила до церкви, молилася, просила в Бога, щоб дав сили жити далі. Чому скільки біди на одні плечі? Згадувала життя.Як двічі тонула, як з Володею їхала в село, відмовили гальма, він лише через місяць зізнався в тому, вона тільки тоді зрозуміла чого він бліднів. І вже пізніше, коли працювала на заводі, їхала в автомобілі з колегою по роботі, автівка розбилася, а вони, дякувати Богу, залишилися живі, без подряпин. І в думках запитувала в Бога, за, що це все їй? Чому немає щастя? І ось тепер знову на роздоріжжі. Треба виживати, треба кудись їхати, адже треба їй і сину за щось жити.
З болем в серці, Марія їхала в Італію. Хвилювалася за сина, якого залишила з батьками, але іншого виходу не було.
Вона в Мілані… Зупинилася в племінниці й відразу знайшла роботу. Пішла на підміну, на один місяць, допомагати по господарству італійцям. То не солодке життя. Робота важка, а платили мало. Працювала по двадцять дві години, як пташку випускали на волю, чи -то пса на прогулянку. Після місяця роботи, знову в пошуках роботи та все ж трохи заробила грошей, винайняла собі квартиру.
Що робити? Думала у відчаї, треба, щось шукати, адже не повернеться додому. Скільки грошей вкладено в поїздку! Ні треба шукати роботу!
Кожного дня ходила до церкви, просила допомоги в Бога. Одного разу в церкві наче їй хтось шепотів, щось у вуха. Йшла додому, думки зліталися, як пташки, слова, як зерна сипалися з гори. Під церквою шукала ручки, щоб записати, не забути, дорогою додому, написала кілька рядків вірша. А потім, вночі не спалося і за дві години були написані два вірша»;
« Маки матері», і « Зіронька в ім`я мами»
« Маки матері »
За гаєм на полях у житах
я червоних маків назбирала
іздалека лечу наче птах,
щоб Пречиста маму привітала.
Червоний мак квітує у полі
квіти благодатної любові
несуть радість чудову красу
вінчують її осінь золоту..
Червоні маки квіти поля
усміхається щастям їй доля
довгі роки на землі прожити
своїм дітям сонцем світити.
Сива голубко, мамо, матусю
я люблю тебе моя нене
із чужини, до тебе вернуся
дочекайся, тільки на мене!
Лебідкою прилечу до тебе
вклонюсь низько у ноги твої
зацілую, обніму до себе...
більш не буде розлук на землі.
М. Чайківчанка.
» Зіронька в ім`я мами»
Рідна мамо - зіронько ясна,
Твої коси уквітчав цвіт весняний,
Золоті долоні засівали поля,
І дітей пригощаєш хлібом рум'яним.
В зорянім небі ясну зіроньку знайду,
Ніч попрошу, щоб сіяла ясно,
Ім'ям мами я назву,
Щоб на землі дітям малювала казку.
Ти не дала розбудити мене рано,
І тихенько воду набирала із криниці,
Дітям, внукам ти годиш, рідна мамо,
В зорянім небі тобі сяють зірниці.
За твоє щастя молюсь до зорі,
За твій спокій - у твоїм серденьку,
За любов твою і долоні золоті,
До твоїх ніг низенько клонюсь, моя ненько!..
М. Чайківчанка
Цей вірш та вірші; « Твій вибір твоє майбутнє», « На Україну повернусь», « Україно моя цвіте весняний» Марія послала в Рим, де друкувався журнал для церкви - " До світла. Коли в душі народжується слово". Там читачі побачили її вірші. Вона мала велику підтримку від священників, Олександра Сапунко - редактор журналу в Римі і в Мілані - Олександр Лісовський, а пізніше - Іван Стефарук. В 2010 році вийшла книга українських поетів в Італії, де теж друкувалися її вірші, на один з них була написана музика Богданом Гірським. По радіо стала звучати пісня під назвою - »Звати мене українка».
Марія шукала роботу… На ту квартиру, що вона винаймала, господиня підселила їй одну жінку з України, ( Лєну ), родом з Чернівців. Але вона вважала себе румункою, знала румунський, молдавський язики, тому їй було легше спілкуватися з італійцями. Марія в відчаї плакала їй, що немає роботи та жінка у відповідь не втішала, а все повторювала, - « Я, що тобі лікар?».
Майже місяць Марія вчила італійську мову по словнику. І нарешті знайшла роботу, пішла працювати до однієї сеньйори, допомагати по господарству. Та сеньйора невдовзі захворіла, потрапила до лікарні, Марія й там доглядала її. В цій палаті лежала одна стара жінка, до неї приходив чоловік в білому халаті, це був її син Анжело.
Вона - коли вперше побачила його, якесь дивне відчуття проснулося в душі. Кожного дня бачила, як він доглядає маму і їй хотілося зловити його погляд, щоб він побачив її закохані очі.
Дивилася на нього, уявляла, що це її принц на білому коні.
Високий, статний, красивий чоловік, він був для неї таким жаданим, відразу заволодів її серцем.
І якось одного вечора про свої почуття написала вірш –
» Привіт незнайомцю».
Одного разу, Анжело попросив, щоб Марія інколи допомогла його мамі, коли його не буде. Навіть пропонував гроші та вона не наважилася брати. Він пригощав шоколадом, дав свій номер телефона. Анжело не багатий, але й не бідний, не наймав доглядальницю, а сам доглядав за мамою. Ту сеньйору, біля якої була Марія, виписали з лікарні і вона поїхала з нею. На жаль його номер телефона загубила, а свій номер телефона чомусь йому не написала.
Не всміхнулася доля, розійшлися дороги. Корила себе, що загубила номер телефона, а думки то весь час тільки й за нього, хотіла хоча б на мить його побачити.
Через пів року сеньйора, якій допомагала Марія, померла.Такий збіг обставин, її запрошують на роботу в те село, де живе Анжело.
Вона працює в цьому селі і треба ж було такому статися, що одного разу, вона в автівці побачила Анжело разом з мамою, жінка бачила її та він на жаль - не побачив. Та не буде ж кричати, щоб звернув увагу на неї, гордість не дозволяла цього зробити.
А чи… то доля так вирішує, чи в небі зорі так складають пазли, чи так душі тягнуться одна до одної. Через якийсь час, вони раптово зустрілися, йшли назустріч один одному. Сяяли очі. Вона зловила його погляд, він теж був дуже радий, що зустрів її, адже йому було так важко на душі, він декілька тижнів назад, як поховав маму. Зізнався, що часто згадував про неї, в надії чекав дзвінка, але ж не знав, що вона загубила його номер телефона.
Дві одинокі людини, якщо серця гучно б`ються, ніжні погляди гріють один одного, то чи можна розійтися? Ой, напевно ж ні!
Та в італійців не заведено відразу приводити в дім жінку, не дізнавшись добре її, тому вони були просто друзями. Анжело підтримував Марію духовно і морально. З нею Бусом передавав передачі для її батьків та сина.
Ті італійці в кого працювала Марія обіцяли зробити документи, щоб вона в них працювала легально, адже вона приїхала на роботу нелегально. Та то були тільки обіцянки. Вони не хотіли відпускати її. Тож Марія розповіла Анжело про ці проблеми й вони разом зробили висновки, що їй треба від них тікати.
Сумувала за домом, за рідним краєм та, як поїхати, треба ж гроші заробити. Все вечорами, перед очима рідні стежини і чудовий сад. Це один із віршів, написаний про рідне село;
Моє рідне село
Моє рідне село - біленька батьківська хата
Мій казковий світ дитинства на березі Дністра
Босоніж злітає думка солодка крилата
Де стрункі тополі підпирають небеса.
Моє село - яблуневий садочок у цвіту
І незабутній спогад - мого роду коріння
Тут моя весна, як ліловий бузок у квіту...
На зорі, перше кохання, злети, падіння.
Моє рідне село - над ставом плакуча верба...
Столітній дуб, на княжій горі світлі хороми,
Пахуча липа заквітчала двори вздовж села
Голосний дзвін церквиць кличе журавлів додому.
Моє рідне село - перші зустрічі прощання...
Моєї душі - земні скарби і гірка сльоза
У мені весна, заврунила - сонця світання...
Веде, в діброви, ліс, гаї, безкраї поля.
За рідним селом, в'ється річка, як синя стрічка,
І біла чайка - обіймає своїми крильми,
Віддає поклін, колише - зоряна нічка
Де над бистрою водою шумлять ясени.
Де б у світах, не була до тебе повертаю ...
Бо залюблена, закохана як сходить зоря..
Тут від пісні жайвора, душа розквітає
тут все рідне ,і дороге.. Водиця із джерела.
Рідне село - садочок, школа, гігант завод,
Тут течуть молочні ріки до Чорного моря
Щастя, л'ється водограєм із мелодійних нот...
Бо тут народилась, моя родина і доля.
М. Чайківчанка
Одного дня їй, подзвонив брат, треба було терміново їхати додому, бо захворіла мама. З тривогою в душі, поверталася додому.
Лише місяць доглядала маму.. Серце рвалося на шматки, на жаль руки не підкладеш, проти долі не підеш, мама померла.
Декілька днів з батьком день у день на цвинтарі, але ж треба за щось жити. І Марія повертається в Італію…
Знову робота і зустрічі з Анжело - як друзі. Ходила пригнічена, боліла душа, щеміло під серцем. Вдома і в церкві з молитвою. Жила в скорботі.
Пройшло пів року… Марія з Анжело саме автівкою їхали до церкви на службу Божу, подзвонив брат сказав, щоб терміново їхала додому, захворів батько. Анжело тільки почув, відразу, схвильовано, розвернув автівку, їхали до квартири. Він позичив їй гроші і господарка квартири дала документи й гроші, бо були закриті всі банки, це був вихідний день. На великій швидкості Анжело гнав авто, щоб встигнути на БУС в Україну.…
Той БУС підвіз її до самої хати. Горе за горем, знову чорна хустка, розпач і журба. Марія поховала батька, дім лишила братові, а син залишився з свекрухою. Вона щомісяця висилала гроші, бо де б знайшла кращу роботу, щоб отримувати непогані гроші. Треба жити заради сина, щоб він всім був забезпечений. На душі важко, під серцем щеміло та тільки так вона могла йому дати все.
Повернулася до Італії, як зранена пташка. Її зустрічав Анжело, намагався підтримати - в такий важкий для неї час.
Марія придивлялася до Анжело, дізналася, що він ні разу не був одружений, дівчину яку мав, розбилася на автівці. Не пив і не палив, майже кожного дня зустрічав її з роботи, якщо вона навіть затримувалася, чекав скільки треба, без ніяких нарікань. Мудрий, інтелігентний, спокійний, врівноважений і в той же час веселий і добрий. Не боявся ніякої роботи, про таких кажуть, має золоті руки. Все вмів робити, ремонтував авто, знав комп`ютер, вмів шити, приготувати їсти і навіть білити хату. Працював на французькій фірмі, правда зарплату платили не велику, але йому було достатньо.
Анжело для Марії став справжньою опорою, ставився до неї, як до пані, балував шоколадом, цукерками. Разом їздили до церкви, співчував їй в утраті близьких, поруч з нею ставив свічки за своїх і за її батьків, за того маленького хлопчика Ігоря, який побачив світ, лише на мить. На авто возив на службу Божу, в українську церкву до Мілана, до священика Арона Новара. Вона в ньому бачила наче якогось Ангела, брата і друга, і зрозуміла, що це кохання. Про свої почуття написала вірш -
« В твоїм погляді сяє весна».
Пройшло майже два роки, як помер батько Марії…
Анжело вже вкотре запропонував їй за нього вийти заміж. Вона не вірила, що нарешті зможе стати щасливою. Цього разу думала не довго - дала згоду. Марія відчувала до нього потяг, коли був поруч, то тріпотіло,то завмирало серце, душею відчувала, що обожнює його, кохає.
Надворі осінній, теплий день… Сонце, то виглядало, то знову ховалося поміж великих білих й сірих хмар. Легенький вітерець загравав з останніми листочками на деревах, ті ледь - ледь тремтіли, мов сперечалися з ним і тягнулися до сонця.
Біля Загсу стояла купка людей, про, щось весело сперечалися, раз – по - раз поглядали на двері, чекали на наречених.
Хтось крикнув, - Ідуть!
В дверях, у оточенні родичів, з`явилися Марія і Анжело. Вишукано одягнені, з сяючими обличчями, вони всміхалися один до одного, до друзів, родичів.
Радість переповнювала душі….
Анжело був задоволений, що нарешті знайшов свою половинку, з якою хоче зустрічати ранок і вечір, розділяти кожну крихтину хліба і щасливо прожити все життя. Він ніжно обіймав за плечі, всміхався і все зазирав в її сяючі очі.
А Марія, вся, аж світилася від щастя. Вона стала, ще вродливішою, як квітуча троянда під сонцем навесні. Ледь примружила очі від сонця, що світило прямо на неї, на мить задумалась - невже я живу? Невже в мене все буде добре? І перед очима та зірка над морем, що мерехтіла, немов подала знак. Значить вона благословила на життя! Значить збулися мої мрії! Вкотре дякувала Богу і долі, що вижила, адже смерть переслідувала її, три рази тонула і два рази, ледь не загинула на суші.
Вітання, бризки шампанського, букети квітів, поцілунки…
Вони знайшли своє щастя…
Марія продовжує писати вірші.... В 2016 році видається книга-
" Прийди у мій сад" і зараз готуються до друку чотири книги.
Майстриня слова продовжує свій творчий шлях...
« Не знаю де помру»
Не знаю де помру, у якому краю?
Та знаю, одне що я "Українка"
За тебе земле, душа кров'ю стікає...
Бо ти моя мати, а я твоя кровинка.
Допоки світить сонце на білім світі,
В грудях , б'ється серце, носять ноги
Росою оживу, цвіт калину на вітті
Зашумить, кущ рясно край дороги.
Пробач, що у важкий час далеко від тебе!
Вимірюю, відстань у думах словами,
Я журавкою, лечу у грозу у небо, прошу,
У Бога миру під небесами.
Я зажурена мальва, лист кленовий...
Журавлинна пісня, печальна сльоза
Сузір'я, промінь зорі світанковий
Випромінюю світло до твого вікна.
Я солов'їна мова, галузка вербова,
Крапля водиці водограю Дністра
З божої ласки, блаженного духу мова
Яка веде,на високі кручі до Кобзаря.
Не знаю, де помру у якому краю?
У який час, на груди зложу крила...
Та знай ,тебе люблю, за тебе страждаю,
Щщоб грудка землі моє тіло покрила .
І над головою, зацвіла червона калина...
Востанє, соловейко заспівав для душі,
Щоб до мене, зійшлась до купи родина
І на могилі, зацвіли білі айстри навесні.
М. Чайківчанка.
Від автора;
Життя - не мед… Скільки страхіть і бід вона пережила
І вирішила доля… Хай світить зірка - живе дитя…
Та й дала в подарунок… Два сильних, величезних крила
Щоб під сонцем осяйним..Зустріла щасливе майбуття.
*****
Викладені факти дійсно мали місце в житті героїні.
02.09.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 03.09.2018
Дві подруги за кавою -
Віка і Христина,
Обговорюють новини
В нашій медицині.
- Я в газеті прочитала,-
Торочила Віка,-
Наші винайшли учені
Ефективні ліки.
Ця мікстура не доводить
Людину до гробу,
Залишилось до цих ліків
Винайти хворобу.
Скільки нового відкрито,
Це ж не просто звітність,
Чого лише тільки варті
Тести на вагітність!
Без лікарні і без черги,-
Розпиналась Віка,-
Ощасливити ти можеш
Свого чоловіка.
І не треба говорити
Тут йому багато:
Оці смужечки покажуть,
Що він стане татом.
Допила повільно каву,
З'їла торт Христина,
Встала, трохи походила,
Розрівняла спину:
- Те, що я вже залетіла
І без теста ясно,
Це, без сумніву, стається,
І доволі часто.
Цього винаходу мало,-
Зітхнула Христина,-
Якби ж воно показало
Від кого дитина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804663
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 03.09.2018
Поезії загострене перо
Байдужою людину не залишить,
Якщо у ньому сенс, добра зерно,
По-справжньому керує правди дишель.
Поезії загострене перо
Не потребує почестей і слави.
Знаходять в слові стержень і ядро
Поети, що ідуть у перших лавах.
Поезії загострене перо
Лише на благо квіту України.
На гак спроможне зачепить ребро
Всіх тих, хто зазіхає на країну.
Поезії загострене перо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805221
дата надходження 01.09.2018
дата закладки 03.09.2018
Голубіє полотнище неба.
Золотяться, як струни, стібки.
Голуби просторінь тереблять
Й заплітають у День залюбки.
Почуттям переповнені нині,
Бо святкує народження стяг.
Торжествує моя Україна
У вінку з предковічних звитяг.
Розвивається прапор наш гордо
Благовістю своїх кольорів
З білосніжжям шляхетних ескортів
В розпростертих обіймах вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803595
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 19.08.2018
Спить земля, натомившись від спеки,
Спить південна гаряча земля,
Десь заснули волинські лелеки,
Не почути їх гомін здаля.
Не почути, як в лісі дерева
Гомонять між собою вночі,
Як гроза прогриміла серпнева
Й прохолода дібралась душі.
Не почути, бо дуже далеко
Ці ліси і "курли" журавля,
Біля річок схилились смереки,
Але й їх не побачу здаля.
Можу тільки собі уявити
Шепіт листя волинських садів,
Щоб надалі хотілося жити
Серед цих безкінечних степів.
07.08.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803606
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 19.08.2018
Люблю зими веселу заметіль,
Коли сніжинки в танці знемагають,
А ранком сонце снігову постіль
Вогнем запалить, випливши з-за гаю.
Люблю і ранні подихи весни,
Коли сніги розбуджені рідіють.
Коли тепло затче не тільки сни,
Але й розбудить світлооку мрію.
Люблю я гамір літній дітвори
І шум вітрів, і гуркотливі грози,
І косовицю ранньої пори –
Такою є життя сільського проза.
Люблю осінні спалахи дібров
І полотно замисленого неба,
Коли від хвилювань холоне кров
І пеленають сум з водою верби.
19.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802990
дата надходження 13.08.2018
дата закладки 13.08.2018
Перекреслюю сумнів - кармічні закляття,
Що сплелися у долі холодний сюжет,
Я сьогодні вдягну оксамитове плаття
І високі підбори, як гострий стилет…
Вуст кривавий рубін, півопущені вії,
Погляд дико-звабливий - до самого дна -
Образ жінки фатальної чарами віє,
І пригублено келих терпкого вина…
Під мелодію танго - відкину сум’яття
І заклично ступлю на блискучий паркет…
Я сьогодні вдягну оксамитове плаття,
Ти вплетешся у долі моєї сюжет…
У жагучому танці - у ритмі кохання -
В поєдинку зіллються гарячі тіла…
Потяг плоті відвертий - безмовне жадання,
Дика влада жіноча і пристрасть твоя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801656
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 02.08.2018
Я по полю ходила… чудо - квіти збирала,
Скрізь волошки й ромашки і тебе зустрічала,
Та ще м`яту й фіалки, вони так чарували,
А червонії маки, серденько зігрівали.
Босоноге дитинство,в ріп`яхах вся спідниця,
Ліс далеко розлігся, близько чудо-криниця,
Смакували водицю, сміх летів до небес,
РозцвілИ ніжно рожі, нема кращих чудес.
Ой, ти полечко, поле, славний наш оберіг,
Волошкове щастячко, життя наше зберіг,
І той місяць, і зорі, світять нам в небесах,
Ми завждИ у любові освітили наш шлях.
2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800258
дата надходження 22.07.2018
дата закладки 23.07.2018
https://youtu.be/OaLM2S4qdog
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799533
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 16.07.2018
Літа цвіли вже інеєм у косах,
Коли зустрілись погляди очей,
Прийшла до нас обох життєва осінь,
Та кликало мене твоє плече.
Хотілося слова тепла почути,
Щоб ніжністю лилися із душі.
Омріяний піймати щастя жмутик
Й кохання пити із твоїх віршів.
Хтось погляд у зневіру заховає,
А хтось засудить перезрілий вік,
Зерно ж любові в серце засіває
Закоханий і мудрий чоловік.
7.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799545
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 16.07.2018
Надя - дівчинка маленька,
Може дечого не знати,
Тому вчила її ненька
Без дорослих не гуляти.
Бо ще є погані дяді,
Що багато всього знають,
Вони п'яні й некультурні,
І дівчаток ображають.
Підросла мала Надійка,
Наливалось соком тіло,
В школі вчилася на трійки,
Вже й на вулицю кортіло...
Мама дівчинці торочить:
-Будуть дяді приставати,
Вони, гади, ще й захочуть
Навіть секс пропонувати.
Обережна будь, дитино,
Адже зараз це не диво,
Будуть всі тобі давати
Наркоту, горілку, пиво...
Далі підуть нічні клуби,
Дискотеки з цигарками,
Доведуть тебе до згуби,
Слухай, доню, тільки маму!
Вже розквітла дівка Надя,
Стала матінку питати:
-Де ці всі погані дяді?
Скільки ще мені чекати?
Я вже дівчина доросла,
Що я маю вам казати?
Йду на вулицю я, мамо,
Буду їх сама шукати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798904
дата надходження 11.07.2018
дата закладки 13.07.2018
Плакало небо солоним дощем,
Як тіло несли, накрите плащем,
Ангельські хори співали пісень
Слави твоєї в останній твій день,
Герою!
Плакали люди, земля не давалась
Копати глибОко, лоном пручалась...
Батько ридав, і не бУло вже сили,
Матері ноги давно підкосились,
Стала німою...
Плакали зорі, летіли додолу,
На, повну отави, рідну стодолу,
Плакав весь світ над малим хлопчаком,
Що жаб рятував босоніж рівчаком,
З любов’ю
Образи на серці ані на кого...
Скажіть мені, люди, ради святого,-
Де діти-сини мужів наддостойних,
Що знаються ліпше на мирі і войнах.
Скажіть!
Земля українська, щира любов’ю,
Не скроплена чогось їхньою кров’ю.
Сірий туман... Не видати з-за нього,
Кого стріляють... і ріже хто кого!
Туман...
Прокинься народе! Де твої діти!
Буде від страху вже мліти-німіти
Геть із престолу царі і княжата!
Не ваша земля! Не ваша це мати!
Не ваша!
Скиньте із себе свої вишиванки,
Чад своїх тіла кидайте під танки!
Ваші онуки хай в сиротах ходять.
Дружини для куль хай „ м’ясо” вам родять
Нехай...
Плакало небо і зорі, і люди...
Більше такої любові не буде...
Закрилися очі... Холодні поти...
Як рано пішов ти в далекі світи...
Рано!
‘’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798596
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 08.07.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-rMCzRD6PDI[/youtube]
Ти пішов... Дивилась довго вслід.
Ні сліз, ні жалю за тобою.
Навіть не схитнувся білий світ,
Чайки лиш кричали над водою.
Моря потемніла синєва,
Хвилі розбивалися об берег.
Біла розгулялась пінява.
Заглушав все вітру шелех.
Ти ішов..Повільно віддалявся,
Хай тебе не мучать все ж думки.
У житті моїм ти крапкою зостався.
Та й її зітруть колись роки..
Починався тихий дощ, мілкий
І котились краплі по обличчі.
Але він не був такий тривкий...
Ти пішов... Тебе я не покличу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796802
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 23.06.2018
Гієна влізла до до корита,
Ще б… не було б воно дяком..
Сліпі - не бачили копита
Від хряка ж віяло душком.
Лякала трепетом ярмулка,
Обранець божий…- від богів!
У них все схвачено... - сторуко,
Як гою жити... без ж.дів?
Яка ж ти Вкраїно забита,
Носилась в хмарах з поцан.м.
Обвів, як йолопів Микита,
Тож рабе тішся… індюк.м!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794898
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 18.06.2018
Спасибі тим рукам, святим і життєдайним,
Яким життя людське не лишень звук,-
Крізь серце - біль, утрати і страждання -
Обнялась радість з розпачами мук
Спасибі тим рукам, що мають чисті душі,
А в душу цю приходить в гості Бог,
За світло в ній і за надмірну ношу,
За всіх, хто вирваний із пазурів тривог
За тих, хто смак життя відчули знову:
Їх холод смерті не зумів догнать.
Спасибі, Люди ВАМ, за вашу втому
За щастя матері і світлий крик дитят
Спасибі людям тим, в кім слово" СОВІСТЬ"
Межує з словом"БОГ" або ж "СВЯТІ",
Вітри байдужості не віють їм натомість...
Спасибі вам за руки золоті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796033
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 17.06.2018
Лето!
Радует!
Даже своим дождём...
Небо затянулось...
Пасмурно...
Думаю о нём...
Приятная грусть...
Настраиваюсь на тёплую волну...
Звучит оркестр...
Немного грустный...
Такое тепло...
Люблю...
Лето!
Радует!
Своим теплом!
Столько ягод!
Семья за столом...
Вареников наварила!
Накормлю...
С вишнями!
Ягодки люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795976
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 17.06.2018
Скрывают маски лишь иные маски!
Не верьте в политические сказки!
И новую вещают «Вести» ложь —
И не поймёшь, где сам себе не врёшь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796016
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 17.06.2018
І сон, і дійсність змішалися в бутті,
Вертепом крутиться ця карусель.
Хоч люди вільні і вже не в заперті -
Руйнується життєва цитадель.
І опинились у якісь пустелі,
Пісок пече в підошви голі ніг,
А натовп десь далеко на орелі,
Коли ж він вийде з чаду на поріг?
Щоб добрим став господарем нарешті,
Щоб правда сіялась і стерлась фальш.
Щоб в рідному краю цвіли черешні,
Щоб душі огортала пастораль.
Перебираємо пісок пекучий,
І віримо в оазис у серцях.
Нам так потрібна всім тепер рішучість.
Народе, подолай симптомний страх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795770
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 17.06.2018
Чути так чаєчки жалісний голос
В цім очеретом зарослім ставку
І осока відпустила свій колос,
Зілля коріння росте із піску.
Вранці з туманом розносяться крики,
Аж до лиману ці звуки несе.
Хоч і пташина оця - невелика,
Але кричить, що за душу бере..
Чаєчка вранці летить над водою,
В'ється, на хвилі усе припада.
- Чом же кричиш, поділися бідою,
Чи чаєнятко з гнізда випада?
Може зосталася вже сиротою:
Діток поглинула хвиля швидка?
Лиш осока здійнялась над водою,
Вітер її колихає злегка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795923
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 17.06.2018
Морская ночь.
Солнце заревом красным садится…
Вкруг, чернеет простор голубой…
Мне представилось, с теменью слиться
И парить над пучиной морской.
Золотистую солнца дорожку
Серебрит окаянная ночь,
Призвала на подмогу подружку –
Извести благодатную… прочь.
Как вуалью, накрыла прохлада,
Серебром засверкал небосвод….
Миг прелестный: парад звездопада
Отражается в зеркале вод.
В эту ночь, мои мысли трезвеют,
Холодеет, в тревоге душа...
В полном мраке...одна только греет,
Так весною Звезда хороша.
Среди волн, словно путник в пустыне,
Увлечённый: и сильный, и горд!
Коль, Полярная светит доныне -
Возьмём пеленг, стремлённый на Nord.
Угол, даст нам дорожка ночная,
В перекрёстке с Полярной зарёй,
И на карте лишь точка немая...
Моя жизнь заколочена в ней.
Не страшна нам ночная прохлада,
Не боимся мы чёрных теней.
В нашей жизни: любовь и свобода –
Предпочтение дерзких друзей!
______
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792921
дата надходження 23.05.2018
дата закладки 13.06.2018
На любимого смотришь по - особенному...
Взгляд его ма́нит...
Глаза в глаза...
На одну волну настроены...
Всё в нём особенно...
Глаза - бирюза...
Остановилось время!
Не замечаешь...
Только глаза...
Как Небо...
Огонёк во Вселенной...
Глаза. .
Их невозможно не любить!
Могут без слов говорить!
Там есть Любовь!
Бесценная!
Любимые глаза...
Вселенная!
Их не забыть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794001
дата надходження 01.06.2018
дата закладки 04.06.2018
Упала темінь на моє вікно...
Хатина похилилася давно,
А в ній в кутку снуються павуки,
Та мороком покрилися думки.
І горе все руйнує неспіша.
Минуло щастя – плаче знов душа.
А хай же буде проклята війна!
Його нема, ніде тепер нема..
Жовтіє вогник свічки на столі,
Екрану світло й відблиск на чолі.
Труна стоїть ще досі у очах -
Еквівалент безсоння по ночах.
Мені без тебе вже не милий світ.
На землю знов осипавсь яблунь цвіт.
Оманлива надія у душі
На аркуші вляглася у вірші
І стелиться рядочком у хорей.
Чомусь, вже не співає соловей.
Світанок десь затримався, не йде,
У полі мабуть вітер підожде,
Мені дощем постукає в вікно -
На небі з хмар вже виткане сукно,
Адже тебе нема, нема давно..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793526
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Полечу як пташка... орликом високо,
Зачекалась мама, мамі одиноко.
Упаду до ніг їй хай мені пробачить,
Обійме за плечі бо уже не бачить.
Приспів:
Мамо моя люба, матінко матусю,
Як малим до тебе знову пригорнуся.
Матінка розрадить, мати приголубить,
Хіба хтось на світі, як матуся любить.
*
Налітався вдоволь... сиве ластів'ятко,
Притомилось в полі мамине хлоп'ятко.
Пішли в ирій роки, як гості чужії,
Потріпали крила в полі буревії.
Приспів:
*
Чом змарнілий синку... силу підкосило,
Сину мій синочку, де ж тебе носило.
Ой, не легко було, тяжко в долі бранцю,
За тобою скучив, мамцю ж мою мамцю.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793523
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018
Пробач, матусю, за дочірній гріх,
За ті слова, у котрих ласки мало,
За невізит на батьківський поріг,
Поки життєві заліки здавала .
Пробач за ранню в косах сивину,
Хоч до лиця вона тобі, рідненька,
За ненавмисну теж пробач вину,
Поки дівчам була я ще маленьким.
Пробач за неспокійні ночі й дні,
За сум в очах і за сльозу солону.
Боялась ти, щоб дух мій не збіднів,
І щастя мала повні щоб долоні.
Пробач за той невислуханий біль,
Що лився із твого, матусю, серця,
Що більше я належала собі,
А він застиг на дні в очах-озерцях.
Пробач за всі несказані слова,
Котрі чомусь запізно народились,
За те, що залишилась ти сама,
Поки я для дітей своїх трудилась…
Пробач за все… Пробач за все…
11.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791457
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018
Ой, Тарасе, батьку славний, як тобі там спиться?
Чи, поете, з пір недавніх нічого не сниться?
Не болить твоє серденько і душа не плаче?
Чи не згадуєш, Кобзарю, долю гайдамачу?
Як ножі тоді святили і збирали військо,
за підмогою ходили в братство запорізьке.
Як тяжкі зривали пута і петлю із шиї,
а навкруг танок водили ворони та змії.
Повернися в Україну, піднімись на кручу,
подивись, як люд нещасний сльози ллє пекучі.
Як старий Дніпро закутий сумує в кайданах,
бо простий народ в’ярмили глитаї-тирани.
Одурили, обібрали, розвели по хатах,
а на троні засідає нині цар пархатий.
Всі міста заполонили зайди та чужинці
і в степах немає місця бідним українцям.
Просинайся, піднімайся, навісти Вітчизну,
скільки можна вже справляти по загиблих тризну!
А з тобою разом, батьку, зі східного фронту
з військом скоро завітають Залізняк і Гонта!
травень 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791459
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018
Ці сиві тумани лягали на поле,
А в мороці з жаху заклякла земля.
І танки розбиті кричали ще болем.
Нічого не видно - дим поле встеля.
На полі хлопчина - один, що вцілілий.
Він зопалу встигнув у бік відповзти -
Кривава стежина і погляд змарнілий,
Вуста обгорілі шепочуть: " Прости.
Пробач ти, матусю, що не повернуся,
Бо я помираю в донецькім степу.
Тобі обіцяв, що від куль вбережуся,
Та тільки не вийшло - за це ти прости."
Ці сиві тумани із димом змішались,
Дбайливо прикрили солдата-бійця.
Холодні повіки його закривались,
А смерть вже стояла, чекала кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791124
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 13.05.2018
Десятки справ вирішуєм щоденно,
Нема коли на небо подивитись.
А час стає безбарвним і буденним,
І ніби вовком хижим хоче вити.
Закономірність: ранок, день і вечір,
А ніч заплющує зі смутком очі.
І ляже непомітно вік на плечі,
І щось сорока знову наскрекоче.
То безупинно час летить, так швидко.
Пізнай всю мудрість і себе, людино,
Бо в суєті спливе життя-лебідка,
То ж залиши хоча б добра зернину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790942
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 13.05.2018
Поросло вже травою подвір'я
І стежина ряснить споришем.
Ти пішла у далеке сузір'я
І вертаєш у спомин дощем.
Ой ти, матінко, мамочко, мама,
Я сумую без тебе завжди,
Простягнулося небо між нами
Й неосяжні далекі світи.
Ой ти, матінко, сивая нене,
Знов приходиш до мене у сни:
Повертаюсь в дитинство, шалене,
Де цвіт вишень з твоєї весни.
Як в дитинстві прийти, пригорнутись
І заглянути в очі ясні,
У розмові до рук доторкнутись –
Дуже хочеться зараз мені.
Вже покрилася смутком хатина,
Але вишні і досі цвітуть,
І хоч я вже давно не дитина
Та думки до матусі несуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791374
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 13.05.2018
А на подвір"ї запахло любистком
І м"яти розносить вітрець аромат.
Візьму їх у руки - згадаю дитинство,
Де матінка рідна садила їх в ряд.
І мила моє кучеряве волосся
У травах отих, щоби гарно росло.
Не забувається, в пам"яті й досі,
Як мені добре й приємно було.
Давно відлетіла голубонька сиза,
Матусенька рідна у той інший світ.
Лиш м"ята духмяна й зелений любисток
Нагадують, як пахли руки її.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791339
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 13.05.2018
[b] Гармонія:[/b] [i]яке життя,
така й пісня...
[b] Олекса Удайко [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/MZbSHODSf9A[/youtube]
[i][b][color="#d41313"]«Не шуми, калинонько, людям не розказуй ти» -
так співав в минувшину страдний мій народ,
Та часи змінилися –
інші кут і азимут,
інших жде Калинонька
наших нагород…
Ким ти так розтерзана, ким краса сплюндрована?
Чобіт чий вже топчеться по твоїй красі?
Чим ти ошелешена,
ким свобода скована?
Що за гад вже повзає
у нічній росі?
Чом пелюстки ніжнії вже не так привабливі,
чом їх часто ранки кутають в сльозу?
Чом холодні ночі в нас,
й сонечко не квапиться,
небо ж непривітне їм
обіця грозу?..
…То ж шуми, Калинонько, людям все розказуй ти
Про свої турботоньки, тугу і… печаль.
В тілі суть хворобами,
а в душі – проказами...
Збуджуй в українця… мсту,
а не тільки жаль!
Ненько наша милая, дорога Калинонько!
Ти шуми округою і надію чай.
Той туман розвіється
і ураз долиною
Опанує сонечко
і небесний рай![/color] [/b]
08.05.2018
Світлина автора[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790795
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 08.05.2018
[i]Відійдемо трохи від "котячої"
тематики... Щось у
весни не все
в ладу...[/i]
[youtube]https://youtu.be/GW6-Po21T-0[/youtube]
[i][b][color="#0f8c08"]Заплакані весни́ зелені очі –
Прозірність їхню застеля туман…
Мізе́рніють весною сни пророчі,
Хутчіш за все у них –
один обман.
Лежить ще сніг – безсилий і регідний,
Оголює зими заочний бруд.
Парі тримать за зиму він не гідний –
Збудила вже весна
поснулий люд.
Земля родюча ребрами вже світить,
І квіт сторожко зустріча весну,
Розставив скрізь вже примулові міти…
Та страдному бурлаці
не до сну!
Весна… Немов – як всі минулі весни.
От тільки – плач… Весни цієї – знак!
Чи зглянеться на неї цар небесний,
Щоб жити вже по-новому,
інак?
Нехай би лютень взяв з собою люті,
Що глибоко у зиму проросли,
А березень заграв весні на лютні,
Й послали щастя нам небес
посли!
Тоді б і зажили ми з добротою в парі
Й хвалили б сенс прийдешньої весни...
...І магію ночей шалено карих,
Що снили б нам украй
реальні сни... [/color][/b]
14.03.2018
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782204
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 29.04.2018
Весняний вечір за вікном… Біля обрію на хмаринці колихалося сонечко. Невгомонні горобці весь час, то сідали на підвіконня й скакали по ньому, то вкотре метушливо відлітати.
А поряд бузок, серцеподібне – видовжене, зелене листя поблискувало від останніх променів сонця. Пелюсточки маленьких, рожевого кольору квітів, ледь колихалися від вітру і їх пахощі несло у відкриту кватирку.
Сергій поглянув у вікно, всміхнувся, чи сам до себе, чи до горобців. Розставив руки, підніс догори, глибоко вдихнув свіже повітря, від задоволення примружив очі. Ох весна, яка ж краса та за роботою немає часу на відпочинок. Оце б погуляти ввечері, пройтися по тихій вулиці, відчути весняні пахощі, що п`янять, дурманять голову.
Уже й проминув робочий день… А він та бухгалтер, ще возяться з паперами, які має на підпис відвезти в Київ. Він зручно всівся на стілець, зі стаціонарного телефону набрав довідкове бюро потягів, в черговий раз сигнал зайнято. Махнув рукою, підвівши брови догори сказав,
- Так Ольго Петрівно, ви всі папери підготували? Я буду йти, думаю, сьогодні рух потягів йде за графіком. Хотів точно дізнатися в довідці, там весь час зайнято.
Жінка в роках, всміхнулася, дивилася поверх окулярів,
-Сергійку, а ти зателефонуй в дикторську, там все знають, що запізнюється, що ні. Зараз ремонтують колії, тож » вікна» майже щодня, сьогодні ж середа теж можуть затримати, не дивлячись, що вже пізня година.
Полегшено перевів подих, від хвилювання, трохи поправив змоклого чорнявого чуба, набрав номер. Здивувався, коли почув дзвінкий молодий голос,
-Скажіть, будь ласка, швидкий потяг за номером сорок сім запізнюється?
З трубки запитали, - Вам до Києва?
- Так Кишинів – Київ, - голосно підтвердив він.
- За десять хвилин буде на другій платформі, стоянка п`ять хвилин, тож поспішіть, щоб не запізнитись, - попередила диктор.
-Дякую! Дякую! От голосок, як в пташки!
Швидко, але охайно, склав всі папери в дипломат, зазирнув у дзеркало, в яке більше, як годиться, заглядали жінки. І мов на крилах, летів до виходу, на ходу попрощався.
Минуло два роки, як Сергій закінчив Український державний університет залізничного транспорту в м. Харкові. Працював у відділку по вантажній роботі при Відділенні Залізничної Дороги. Часто посилали у відрядження - в Управління Дороги, для звірки документів та за деякими підписами керівників відділку.
В Києві жила його рідна тітка, мамина сестра, тож зупинитися було де, щоб вже зранку бути на місті призначення.
Примчався на вокзал йзнову почув той голос, на якусь мить прислухався, посміхнувся, поспішив до вагону.
Потяг набирав швидкість, а в нього з голови не виходив її голос й ті слова» Поспішіть, щоб не запізнитись». Напевно добра душа, хто вона, скільки років, чи заміжня, чи хтось в неї є? Дивився у вікно, перед очима мелькали дерева, які вбиралися в листя. Та він їх не помічав, рахував дні, коли вона знову буде працювати, щоб хоч одним оком побачити її, ще раз почути приємний голос.
За справами день швидко промайнув… Він,ще один день погостював в тітки й вже повертався додому. Потяг з Києва прибув вчасно - близько двадцятої години. На платформі, що навпроти люди поспішали на електричку. Він раптом почув її голос, став, як вкопаний, чекай, сьогодні ж неділя, це її зміна. Хоча й дорога не далека та все ж трохи притомився та коли почув її голос, немов набрався сили, де й взявся настрій. Той голос йому здався мелодійним, обличчя пашіло, ой, піду хоч зі сторони погляну, що ж то за пташка і яка вона?
Підійшов до вікна вокзалу, побачив своє відображення, поправив краватку. В думках заспокоював себе - все буде добре, зараз вона здасть зміну, я прослідкую, побачу її. Він, таки хвилювався, ще раз взявся за краватку - так, вперед.
Двері дикторської кімнати не були щільно зачинені. Він відразу розпізнав її голос. Ох, яка ж дзвінкоголоса! В одній руці тримав дипломат, пальці ж другої руки раз – по - раз перераховував не знати для чого. О, це якийсь страх -вирішив собі - так, треба зосередитися, зробити байдужий вигляд, щоб не помітила, мало хто може стояти біля стінки.
Нарешті двері відчинилися… Струнка як берізка, помітив відразу, побачивши її ззаду. Русяве, пряме волосся ледь прикривало плечі. Вона, схиливши в бік голову, махнула рукою, за собою зачинила двері. Сергій пильно подивився на неї, легкий рум`янець лежав на світлому, усміхненому обличчі, помітив - о косметики немає. Дівчина поправила полу плаща й волосся, яке ледь потрапило на чоло. Позирнула навкруги.… Він піймав її теплий, ніжний погляд, очі смарагдові. Ха! Невже така добра й чуйна, дивувався, оце відбарабанила дванадцять годин й не видно, щоб притомилася.
На зріст височенька, та ні, не вища за мене, хоча на високих підборах. Роздивлявся її знову, вже йшов позаду, не помічаючи сам того. Хтось зачепив його рукою, здригнувся, помітив, що вони доходять на площі. Ото не фіга собі… Ні, здається не помітила.
Раптом жіночий голос,
- Синку, візьми для дівчини тюльпани, подивись, червоні, гарні, щойно розквітли.
У відповідь, як запрограмований, витягнув з кишені курточки двадцять гривень,
-Досить, ні?
Вона з вокзалу йшла в напрямку центру, він доганяв і йшов за нею, раптово повернула в «Маркет». Полегшено зітхнув, оце вітер, ледь догнав її, що далі? Глянув на тюльпани, ага, це ж для неї взяв здається. Ні, назад вже не відступлю. Що буде, так і буде…
У вітрині яскраве світло привернуло увагу, коробки цукерок й красиво розкладені шоколадки, аж виблискували.
Сергій переминався з ноги на ногу, лише тепер помітив, що стало майже темно. Цікаво…. Куди піде далі? Невже з однієї вулиці? Чому раніше не бачив?
Нарешті - вона вийшла з пакетом в руці. На ходу заглядала в сумочку й водночас роздивлялася донизу навкруги себе, немов, щось шукала. Він наче проснувся від думок, випалив,
- Що сонечко, щось загубила?
-Ой, такий наплив людей, зі всіх сторін штурханина, думала гаманця хтось свиснув, - сказавши раптово почервоніла, оглянулася.
-А ви, що мене знаєте? І чому раптом сонечко?
-А хіба така чарівна дівчина, від якої віє теплом й ніжністю не схожа на сонечко. Нам бачу по дорозі, давайте допоможу, а це вам, - миттєво взяв пакет й подав тюльпани. В її очах побачив іскринки , всміхнулася. Вона була приємно вражена,
-Дякую! Але скажіть хто ви, принце?
- Я Сергій. Ви не помилилися, не одружений. Гадаю ця прекрасна леді скаже своє ім`я.
Вона зупинилася, зміряла його з ніг до голови,
-Гаразд, якщо по дорозі.. Здається на нашій вулиці бандити не живуть, то вже пішли, так і буде. А я Світлана…
-О не дарма таке ім`я! Хоч відбомбила дванадцять годин та вся світишся. Слухай, якщо з однієї вулиці давай на ти, так простіше, -запропонував їй і взяв під руку. Вона не заперечила, не соромлячись, заглянула в його карі очі йі почервоніла,
-Гаразд. Може ти знаєш звідки я йду?
-А чому ж не знаю. Твій голос чув на вокзалі й по телефону. Тебе дзвінкоголосу, від всіх можна відрізнити, - говорив не поспішаючи.
Вона зупинилася неподалік від п`ятиповерхівки,
- Ну все ! Дякую! Я вже прийшла.
Він відразу змінився на обличчі, розчарування, злегка почервонів,
- Що так швидко? Стоп, стоп! Перепрошую! Перша зустріч так не має швидко закінчитися. Час летить швидко, не втрачаймо нагоди провести його краще. Тут за цим будинком кафе є, зайдемо, посидимо. Я щойно з потяга, був у відрядженні, голодний, як пес, будь ласка не відмовляй. Чи я такий поганий, що посоромися зі мною повечеряти? Чи може діти плачуть?
Він все, ще тримав пакет, вона протягнула руку взяти його та не наважилась, його погляд зупинив її. На якусь мить завмерла…Як відмовити… погляд теплий, ніжний, з надією.. А в очах блискавки…. Ой, то він напевно в мене закохався, зробила висновки й раптово наче замислилася… Кілька секунд тиші…Вони нічого не чули, нічого не помічали, хоча по дорозі їхали автівки. Раптово хтось посигналив прямо біля них, їх обличчя фарами освітила червона автівка. Сергій заступив собою,
- Ну йдемо, прошу!
Кивнула, дивилася спідтишка на нього. Красивий трасця, як відказати, оце зустріч й не снилося.. Та чомусь шалено б`ється серце? Хіба так буває з першої зустрічі… закохатися? Сама собі задавала запитання, а він ніжно тримав за руку.
В кафе звучала спокійна музика з записом голосів птахів. В серця неначе ввірвалася любов, за столом він взяв її руки в свої…Світлана зачаровано дивилася на нього.. Відчула тепло, неначе торкнулася полум`я свічі, гучно забилося серце, здавалося вискочить з грудей. Душа наповнилася радістю, з трепетом подумала, невже й мене торкнулося сузір`я любові? Ось так відразу, як завітала весна в душу, здалося в середині і по тілу теплий струмок води, під який хотіла вся зануритися.
Вони сиділи довго… Їли пельмені, салат, а потім пили пахучу каву, яка здавалося злегка п`янила. Сергій розповідав про себе і все дивився в її смарагдові очі, вона червоніла вкотре, від задоволення іскрилися очі. Коли розповіла про себе, він дивувався, як можна жити на одній вулиці й ніколи не зустрітися? Різниця в чотири роки - це не завада для стосунків, зробив висновки.
Вже готувалися до закриття кафе, а він не хотів її відпускати. Уста малинові… Ото б до них доторкнутися , думав й червонів та не тут же, вмовляв себе, зупиняв бажання.
Дівчина нарешті помітила, що в кафе залишилися лише вони,
-О, ти бачиш, ми з тобою…..
Аж раптом задзвонив телефон. Вона дістала його з сумочки,
- Слухаю мамо, скільки? Вибач, я не помітила, що вже така година, трохи затрималася на роботі, а зараз зовсім поруч, в кафе, п`ю каву. Не хвилюйся, все гаразд, за кілька хвилин буду вдома.
Він поспіхом взяв її телефон,
-Я запишу собі, не заперечуєш?
У відповідь мила посмішка.
Вони вже біля квартири, він віддав їй пакет, аж раптом почувся дзвінкий гавкіт собаки. А поцілунок, подумав про себе, от халепа, хоча б один солодкий поцілунок.
В дверях відкривали замок, вона мило всміхнулася,
- Дякую за вечір, бувай!
У відповідь - знову тепло й привітно усміхнувся,
- Я передзвоню.
За мить ,як хлопчисько, поскакав по сходах…
Пройшло п`ять років.. Сергій стояв біля вокзалу, у руці тримав червоні тюльпани, річниця зустрічі, він цей день добре запам`ятав, а поруч діти, дівчинка й хлопчик. Задоволені близнята, як голуби скакали по встеленій плитці, з ним, зі зміни чекали маму.
Березень 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784969
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 02.04.2018
У весни, як і в жінки характер мінливий:
То привітно і сонячно, то задощить.
Та не буде ніхто без обох них щасливий,
Бо коли вони поруч, то пісня бринить.
Солов"ями витьхкує серденько кожне
Та всміхаються очі, в них радість сія.
Без весни та без жінки сумне все й порожнє,
Всім відомо, вони ж бо окраса життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785043
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 30.03.2018
Дочасна зірка кличе в путь далеку,
Звучить в душі сумління тихий глас…
Ми думаєм, що Бог нас бачить зверху –
Він дивиться зсередини на нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784732
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 30.03.2018
Якось я сказав дружині,
Що вона мені не пара.
Знає тільки кухню, свині,
А в науці – геть бездара.
Що не має інтелекту,
У мистецтві - недотепа,
І до повного комплекту
Ще й затуркана дурепа.
Я тоді уже подумав,
Треба тут сказати зразу,
В нещасливу я годину
Ляпнув цю невинну фразу.
Жінка висновок зробила.
Та цікаво було далі:
Розвивалися події,
Як в бразильськім серіалі.
Продала корову й свині,
І літає, як на крилах,
Замок великий на дротині
В хліві на двері почепила.
Десь комусь вона дзвонила,
Приїхали якісь люди,
Навезли апаратури,
Розставили в хаті всюди.
Хлопці – майстри на всі руки:
Пояснили, де планшети,
«Однокласники», «Фейсбуки»,
Як сидіти в Інтернеті.
За науку цю хорошу
Дякувала їм дружина,
Віддала всі наші гроші,
Що збирав на запчастини.
Щебетала моя мила
Про «Контакт» і про «Ютуб»,
Що вона уже вступила
В інтелектуальний клуб.
За продані качки й свині
Мріяв я купити скутер,
Та дружина враз придбала
Сканер, принтер і комп’ютер.
Я забув, коли їв борщ,
І які на смак котлети…
Жінка зранку і до ночі
Зависає в Інтернеті.
І до мене вже говорить
Іноземними словами…
Поряд з нею - я вже дурень
(Нехай буде це між нами).
Я вже ясно зрозумів
(Це кажу і ледь не плачу),
Вже не з’їм я голубців,
Вареників не побачу…
Боже милий і єдиний,
Маю просьбу лиш одну:
Поверни мені дружину
Ту - затуркану й дурну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784971
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 30.03.2018
Сонце грейпфрутове лагідне, ніжне.
Неба шифон голубий.
Ось і розтанула зимоньки сніжність,
Веснонька виграла бій.
Сон у минулому, вітер ласкавий
Віття колише дерев.
Річка водою хлюпочеться жваво,
Гомін лунає джерел.
Щастя весняне прийшло непомітно,
З ним у консенсусі я.
Сонце грейпфрутове ніжне, привітне.
Бог нам дарує життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784491
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 30.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2018
Я Богу дякую за те,
Що вчора син прийшов додому.
Було бажаннячко просте
І я молилася святому.
Спасибі, Боже, ти почув
Шептання слів моїх щоночі.
Вже страх в душі моїй минув
І серце так радіти хоче.
Я, Боже, дякую тобі,
Що повернув живу дитину.
Вступав із смертю він в двобій
І воював за Україну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783040
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 25.03.2018
Чи знаєш ти, що двісті тридцять два
Вже добровольців вбито на Донбасі?
Стають комком у горлі ці слова,
Ридання в грудях клякнуть безголосі.
Сімсот аж дев'яносто дев'ять з них
Трьохсотими доставлені в лікарні.
А скільки з них було таких важких,
Що вже здавалось - всі зусилля марні.
А інвалідом залишитись як?
Як перспектива – жити інвалідом?
Щоб потім дошкуляв якийсь «дурак»,
Бач, він «розумний», воювать не піде.
Ці добровольці – кращі за всіх нас,
На захист Неньки встали враз стіною
І віддали життя у важкий час,
Коли Вітчизна кликала до бою.
Своє життя поклали на ваги,
І не вагались жодної хвилини.
Злякалися, спинились вороги.
І ми сьогодні маєм - Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782276
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 15.03.2018
Відгоріло…відцвіло кохання,
Пролетіли дивовижні дні,
І в душі застигли трепетання,
Так недавно, радісні мені.
Все рожденне, що в душі горіло:
розвивалось, пристрасно цвіло,
Десь в тумані парусом біліло…
Промайнуло... мов би й не було.
Більш не буде зірка серед ночі,
Променем сіяти у вікні,
Незабутні ніжності жіночі
Згадуватись будуть уві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773866
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 15.03.2018
Береза в кризі грає першу скрипку.
Все, заціловане зимою, спить, німе.
Лише береза в сукні обеліску
Грає мелодію та мріє про одне:
Вона прокинеться… колись… одного разу…
Не зломить буревій її гілок.
Отямиться від сніжного екстазу,
І гратиме вже їй живий струмок.
І буде, вона знову буде жити!
Тектиме жилами застигла нині кров.
І бачитиме як радіють діти,
І як у світ неспішно йде любов,
Весна і щастя, правда й справедливість –
Береза точно зна, на що чекати!
А поки віти в кризі не зломились,
Вона продовжує своє невпинно грати.
Та музика довершено красива,
Вона луна як сповідь поколінь.
Береза в білому, неначе мати сива,
Крижиночками гра: ділінь-ділінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781537
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018
[img]http://poems.pp.ua/wp-content/uploads/chorno-sire-panno.jpg[/img]
[b]«Чорно-сіре панно»[/b]
Українська зима
То мороз, то нема
То дощить, а то сніг
То вода з стріх до ніг
Чорно-сіре панно
Лиш камін і вино…
І надія на те –
Літо десь вже іде
Ще далеко, десь там
Ні птахам, ні котам
Не співати на днях.
В новорічних вогнях
Місто ще і село.
Іще літу на зло
Білим все замете…
Але літо вже йде…
© Микола Карпець (М.К.)
*04.01.18* ID: №769631
[url="http://poems.pp.ua/vibrane/chorno-sire-panno/"]©Сайт авторської поезії М.В.Карпець[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769631
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 16.02.2018
Зазвичай, серед зими,
Як щипа мороз тріскучий
Смачно спить і бачить сни,
В нірці, їжачок колючий.
Та одного разу, в ліс,
Завітали хуртовини.
Намели заметів скрізь:
І в ярочку, і в долині.
Від світанку до зорі'
Так вже дмухали щосили.
Що звірятко, у норі,
Ненавмисно, розбудили.
Позіхнувши, їжачок
Листя обібрав зі спинки.
Обтрусивсь від гілочок,
Виткнув носика з хатинки.
Потім виліз за поріг,
Все навколо роздивився.
А, коли побачив сніг,
То страшенно розлютився:
-Хто на мій поріг приніс
Стільки крижаної вати!?
-Хто шумить на цілий ліс,
Й не дає спокійно спати?
Грізно їжачок кричав,
Тупав ніжками, сварився.
Потім посковзнувся, впав
І з горбочка покотився.
Обгорнувся у сніжок,
Що стелився вздовж доріжки.
І став схожим їжачок -
На пухку колючу сніжку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771260
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 10.02.2018
[b]«Залиш лиш крапельку душі(він)» [/b]
Ти дай хоч крапельку тепла
Я поверну тобі з завдатком
Я вовком буду, янголятком
Дитям, коханцем, твоїм татком
Я хочу так тобі добра…
Ти дай лиш крапельку тепла
Залиш хоч крапельку душі
А вся моя і так з тобою
Багато сил віддавши бою
Де переповнено все болем
Я все ж програв і лиш вірші
Пишу для спраглої душі…
© Микола Карпець (М.К.)
*29.11.17* ID: №774400
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774400
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 08.02.2018
За рікою спливають медузи,
за словами спливає отрута.
Вперше мовлене другом "не друзі",
вперше те, що не можна збагнути.
В океані далекого часу,
затихають невчуті оркестри.
Знову тріскає гойна окраса
та, що мала світити на верстви.
А медузи дуріють - солоних
їх покидали в прісні озера.
В невідомості десь на припоні
догорають "інкогніта терра".
Ми з отрутою звиклись, навіки
знепритомнили чисті криниці.
Помирають розлюблені ріки,
тих, що житимуть - лиш одиниці.
Неупізнані, навіть незнані,
не розхлюпані, не одержимі.
Але душі у них - справжні-справжні.
Але очі у них - зримі-зримі.
2.02.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775287
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Так давно ожидаемой встречей
прорисованы контуры дня.
Твой приезд быстро раны залечит,
что пекут на душе у меня.
Сквозь вечернюю дымку вокзала
вдруг проявится твой силуэт...
Хоть всю ночь говори, будет мало:
мы не виделись несколько лет.
Как живёшь? В жизни есть перемены?
Говори, говори, говори,
ведь всегда были мы откровенны,
всё равно не уснуть до зари.
Ни звонки, ни слова смс-сок
не заменят живое тепло...
Мы не виделись сколько? Лет десять?
И ты здесь. Как же мне повезло!
Я хотела такого общенья,
чтобы рядом сидели с тобой.
С возвращеньем тебя! С возвращеньем,
человечек ты мой дорогой!..
Как жила я? Да всяко бывало.
Нам ведь всем-то теперь нелегко...
Наши души судьба повязала,
мы друг в друга вросли глубоко,
и звонок твой: "Встречай, я приеду!"—
сладкой музыкой мне прозвучал,
словно дали ребёнку конфету,
о которой он долго мечтал...
В ночь уже переплавился вечер,
но лишь жарче у нас диалог.
Заварю-ка я кофе покрепче,
из духовки достану пирог...
Россыпь звёзд за окном догорает,
скоро в окна вольётся рассвет...
Как же всё-таки мне не хватало
наших встреч эти несколько лет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775299
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Немає щастя більше то́го,
Що ти на світі вже живеш!
Дорожчі злата золотого
Твої межі́, які без меж.
Дано́ тобі пізнати вічність
Зірковим спалахом життя,
А також долю, розум, здібність
Своїм єство́м відчуть буття.
Більшого щастя й годі знати,
Ніж чути й бачити цей світ!
З народження у нім зростати,
Й дожити до похилих літ.
Життєва нелегка дорога,
Доволі в ній випробувань,
Та хто звертається до Бога,
Щасливим буде без вагань.
А щастя – це ніяк не гроші,
При всій важливості таких,
А справи і думки хороші,
Добро ж вертається таки!
Немає щастя більше то́го,
Коли не просто так живеш!
Молімось, дякуємо Богу
За ту любов, яка без меж!
14.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741956
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 05.02.2018
[i][b]Іще не осінь, Господи, не осінь,
А так самотньо в вашому дворі.
Деінде срібло вільхи на волосі
І біло-біло курять димарі.
Ані колядки, ані вам щедрівки,
Під'їздом з вітром гоняться страхи.
Та з цяточками божої корівки
У шапочках засніжені дахи.
Замерзлі вікна дивляться веранди,
Як білий місяць кинувся в лиман.
І чорні-чорні у снігу троянди,
Порозростались ген аж під паркан.
Так темно-темно, хто із нас побачив,
Що оті квіти, там, де бузина,
У затишному дворику, одначе,
Снарядами насіяла війна?[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775259
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/839846361.jpg[/img]
[b]«Отака-то доля і людська й лелеча»[/b]
Дівчино-красуне не дивись у вись
Не рахуй там зорі – бо вони далеко
Он гніздечко мостять люблячі лелеки
Як вони кохають краще подивись
Ніжно притулились і про щось шепочуть
Нам тут не почути їхні голоси
Але так закохано – світяться аж очі)
Серце завмирає від тої краси
Буде в них гніздечко – з’являться малята
Плід кохання пари, ніжних почуттів
У любові тата зростуть пташенята
І з любов’ю мами в їхньому житті
Татко все у полі – діткам носить їсти
Мама у гніздечку на одній нозі
Ворога угледить поміж крон і листу
Хижака помітить у густій лозі
Вечір наступає – спить уже малеча
В теплому гніздечку стихнуть голоси
Отака-то доля і людська й лелеча
Лиш сопуть маленькі дзьобики-носи)
© Микола Карпець (М.К.)
*05.02.18* ID: №775310
[url="http://mykola.at.ua/publ/krashhe/otaka_to_dolja_i_ljudska_j_lelecha/13-1-0-145"]©Сайт авторської поезії[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775310
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Для чого народилися на свiт,
Мета життя нам невiдома,
Для щастя й радостi, чи горя й бiд,
Щоб мандрувать, чи бути вдома.
Невже для того щоби їсти й пить,
Своїх нащадкiв народити,
Та все життя навчатися й робить,
По смертi повнiстю зотлiти.
Для чого розум нам у головi,
Для чого пiзнаємо й мрiєм,
Невже сказати щоби се ля вi
Та пам`ятати все, що вмiєм.
Для чогось задаєм питання цi,
Шукаєм вiдповiдь свiдомо,
То, певно, ми в цiм свiтi не слiпцi
Й не хочемо сидiти вдома.
Ми може перший розуму посiв,
Й нам розгадать закони свiту,
Щоб людський розум панувати вмiв,
Й свiтами мандрував до вiку.
09.03.2000
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774528
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Втрачає сніг одежу з мельхіору,
Сліди лиш акварельні світло-сірі.
Гармонія в повітрі Піфагора,
І гама почуттів у повній мірі.
І незабутній спогад про цілунки,
Про подих, що торкався ніжно тіла.
Виводив ти любові візерунки,
А я, мов сонечко, тобі світила.
Бо тільки ти умів отак кохати,
Щоби душа в душі палахкотіла.
Напою присмак із п*янкої м*яти
ЗалИшився до цього часу, милий.
Втрачає сніг одежу мельхіору,
Лиш Viber нас єднає ниттю знову.
Весна спішить, гармонії опора,
Торкається теплом твій дотик слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775244
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
В стражденнім краї, перехрестя кожне
Окроплено брехнею сім віків.
Нужденний люд, зневірений такий,
Розправить плечі досі неспроможний,
Та завтра, - перегорне сторінки.
В стражденнім краї душі потерпають
Засліплені, од відчаю, німі.
Чого голодній хочеться кумі?..
Чого нема, того вона й бажає, -
Сьогодні статків, післязавтра - слави!
Накинув оком посланець чуми...
Ніколи від тюрми і від суми
Не зарікайся, не дріма Лукавий.
Прозріє люд, літопис перепише, -
Торкнуться неба мертві і живі.
Вороже сім"я, вкотре, булаві
На вірність присягне посеред тиші.
І стануть раєм пустки степові.
18.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774426
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018
Стоїть одиноко хатина,
Холодна, але ще жива,
Вродила там щедро малина,
Плоди вже ніхто не зрива.
Із першим морозом замерзнуть,
Лиш клюне пташина якась,
Не буде полоти і чистить
Її вже хазяйська рука.
І здичавіє малина,
В чагарники поросте,
Наче на захист хатини
Стане як той очерет.
Тут не живуть уже люди,
Стихли усі голоси,
Зілля в городі по груди,
Травою стежки поросли.
Сад лиш квітує весною,
Кличе до двору життя…
«Ти не одна, ми з тобою!»,-
Хаті шепоче листва.
Яблуком спілим наллється
Пам'ять чиєїсь весни,
Дар той прийми, як прийдеться,
Тих, хто тут жив, пом»яни…
11.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774196
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 31.01.2018
Я пригублю твого причастя, Боже,
Дитям маленьким знов приходиш днесь
Твого спокою світ весь насторожі.
Витай, любове, в радості, без меж
Літай поміж світами нині, Христе,
Колядкою, струмком від чистих душ,
В Різдвяне небо,зоряне, сріблисте,
В сумління чисті й ті, хто ним байдуж
Іди, Дитятко, в рік новий до хати,
Я не впущу зневіри злих вітрів
І нізащо не дам Тебе розп"яти:
З зорею гріх в невинності згорів
Я пригублю твого Причастя , Боже,
Співай Йму земле, пісню Трисвяту!
Тобі, Ісусе, серця порух кожен...
В святвечір тихо свічку запалю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770004
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 19.01.2018
у чашці холодніє чай
так несподівано та стрімко
в минуле відлітає час
так невблаганно й незупинно
ковтками наближаю дно
сум ріже стрілкою по колу
сніг м’яко стукає в вікно
це в гості проситься він кволо
у чашці холодніє час
секунди мов по краплі -ліки
останній чай, останній раз
і все залишиться навіки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772184
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Порожнє лелече гніздо одиноко стоїть
У кроні стрункої акації, поблизу хати.
Іще восени, здійнялися лелеки в політ,
Мабуть, полетіли весну барвінкову шукати…
Гніздо - то колиска, наповнена ніжним теплом….
Щороку у нім виростають малі лелечата.
Під зорями ясними і материнським крилом
Вони засинають, ростуть, роблять спроби літати.
Стареньке гніздо – неприступна фортеця і дім!
Тут кожна галузка любов*ю батьків обігріта,
Щоб затишно було малечі, все літечко, в нім.
Зимою ж - холодне, самотнє, шматоване вітром!........
Але, вже невдовзі, прилинуть лелеки в село,
Акація вкриється квітом. Весна уже близько!
І знову цвістиме життям одиноке гніздо!
Знов будуть пташата!
А поки… порожня колиска!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772176
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Зайшлися болем
Чи то квіти у кризі
Чи змерзлі пальці.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772199
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Травой порос мой тихий город.
Суглинком стянуты его
тоской сочащиеся поры.
Всесокрушенье. Никого.
И в тишине ложатся росы
на моховище серых плит.
Деревьев чёрные торосы
скрипят предсмертно. На бушприт
адмиралтейства смотрит месяц
колючим взглядом палача.
Гниёт Ингул усы развесив
в багряных бликах сургуча.
Стою один в цементной чаше.
Горит искринками шипя
мыслишек щебневая каша.
Все девять жизней. Без тебя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772158
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Душа не знает возраста,
ей это и не надо!
Она всегда в отрочестве,
когда все чувства градом.
Она всегда в познании,
с собою в вечном споре,
и в радости дерзания,
ей наша жизнь лишь школа...
И самое прекрасное
в души нашей загадке -
чем больше лет накапало,
тем больше жить нам сладко!
14.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746128
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 19.01.2018
Сьогодні в Україні - третій і останній Зимовий празник - [color="#ff0000"][b]"ЙОРДАН" або ВОДОХРЕЩА.[/b][/color]
Отож, за обрядом сьогодні українці вітаються:
[color="#ff0000"][b][i]- Христос хрещається!
-В ріці Йордані! (Гуцули кажуть: "В Ардані!")[/i]
[/b][/color]
На відміну від Щедрого вечора та Різдва, на Водохреща віншують лише дівчата та співають Йорданські пісні.
Тому-то і я буду віншувати Вас, любі читачі Клубу Поезії, з чутливих жіночих вуст особливими Йорданськими текстами:
[color="#ff0000"][b][i]"Я вас віншую зерном ябло́чним -
добрим здоров'ям, ще й пожито́чним.
Хай з того зерня древа зростають,
хай ваші яблуні яблука мають.
Я вас віншую зерном пшениці -
щоб ви діждали з нього сториці.
Пшеничне зерня - окраса поля,
хай на нас зійде Добрая Доля.
Я вас віншую зерням гречаним -
Добром вас сію, щедрим таланом...
Мисочка гречки, глечик сметани -
хай Мати Божа стане меж вами".
***
"Дай же вам, Боже,
при хати ситно -
хлібно і питно,
а в дім прибитно!
Дай же вам, Боже,
при хаті зілля -
при хаті зілля,
в хату весілля!"
***
"Пчілка, худібка
най вам ведеться,
най Божа ласка
дощиком ллється.
Плоди стократні
дай, Бог, збирати -
радуйся-радуй,
Божая Мати!
***
"Як на річці, на Йордані
там Пречиста ризи прала,
на "Дай, Боже" промовляла:
ГОСПОДАРЮ, ГОСПОДИНІ,
ВСІЙ СОБОРНІЙ УКРАЇНІ!
-ДАЙ, БОЖЕ!"
[/i][/b][/color]
Віншування, зібрані в околицях Крилоса та стародавнього Галича, використані у багатолітній практиці Театру "МЕТА", увійшли в видання[b] "Старі слова різдвяного вертепу".[/b] - Львів:Сполом,2013-2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772172
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Думками у зірчастості небесній...
І хоч не зірка, а проста людина,
Я згадую свої колишні весни,
Що цвітом облетіли, мов пір*їни.
Гарячим було літо до нестями,
Проміння-щастя огортало серце.
Кохання обіймало почуттями,
І вилося із ніжністю кубельце.
І осінь жовтокрилу пам*ятаю,
Як осипала золотом багряним.
Здавалося, немає краще раю,
Але ж краса осіння також в*яне.
Зима співає сніжні серенади.
І сподіваюсь: пані не лукавить.
Тепер морозні за вікном принади,
А в мене на столі - гаряча кава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770547
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Кум Панько женився втретє
Молоду дружину взяв
Цілий місяць в інтернеті
Еліксир життя шукав
Молода дружин звісно,
Зпохмурніла вся,бліда
Дуже хочеться ій діток,
А в Панька своя біда.
Щоб набратися на старість
І здоров"я і краси
Наш Панько не п"є хмільного,
Не ість сала й ковбаси,
Тільки й дума про дружину,
Щоб іі таке зробить,
Щоб була вона щаслива,
Посміхалась кожну мить,
Я покращу жінці настрій
Наш Панько собі сказав
На межі,жоні на радість,
Піраміду збудував.
Насушив п"янкого сіна,
В піраміді постелив,
Може пахощі осінні
Додадуть дружині сил
Тільки сонечко за обрій
Він дружину посила
Може б ти у піраміду
Сил набратися пішла
Там енергія космічна
Творить справжні чудеса
За годину повернеться
І здоров"я і краса
А сусід,звичайне діло
Не ловив,як кажуть гав
В піраміду з свого боку
Теж віконце прорубав
Що не вечір в піраміду
Вже біжить Панька жона
І весела,і щаслива
Повертається вона.
Наш Панько,сія від щастя
Каже людям:"Помогло!"
Із Панька і з піраміди
Вже кепкує все село.
"Заряджалась" вона довго
Швидко збіг осінній час
А в один день Панькові каже
"Скоро буде син у нас"
Отакі вони химери
Піраміди чудеса,
Через ті,сусідські двері,
Йшли і настрій,і краса
То ж на вус мотайте хлопці
Удівці й одинаки
Є ще чудо- піраміди
Й довго будуть ще Паньки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772156
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Щось непривітна Верховина. Уся в вітрах …
Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцу́л.
Сміюся: в пошуках цікавих клаузу́л?
Попахкує у нього люлька,
Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
І вік його для мене таємниця,
Чи то йому таке свята водиця?!
Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
Сміється: в жовтні може афини збираєш?
Чекай, прине́су бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
Бери ось ґуґлю. Троха з тобов помандрую.
Зайшли в печеру. А вона питає: єк ду́жі?
Що сказати? Я ж гуцульською не знаю.
Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
Кажи, як вмієш. Але кажи все дуже тихо.
В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
Щось по землі шукаєш.
Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
Та відчуваєш, що втрачаєш силу.
Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
І знову вниз. І знов багнюка, рови,
Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
Це знов війна. Потиснута рука.
Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
За роком рік минає.
А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
Якими ти? Мене питає.
Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
А може правила у кожного свої.
Хай кожен сам по своєму зіграє …
Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
Тоді і істина буде моя?!
Але ж самотність гірша за звитягу.
Оце і є твоя ціна …
Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
Заради спільного добра
Ти відмовляєшся крутити долі.
Свою, чужі. У цьому добра воля.
Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
Політ – то вже для мене звична річ.
Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
Все менше переплетені світи.
Що на землі здається багатіше,
То для душі – в багнюку забрести …
Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
Я й не помітив, що весь час той поруч був.
Вирує темрява безглузда.
А у цих шахах хто хоч щось добув?
І знову на горі. І знову шахи.
Сидить, блиститься весь яскравий пан.
І посміхається, говорить дуже гарно.
Але вже правила диктує сам.
І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
А може навіть кожну мить.
І круговерть він цю не зупиняє.
Втікай назад, - душа моя кричить.
Я дошку з шахами від себе відкидаю.
І знову птах мій десь в пітьмі летить.
Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
Враз бачить світло. Радісно кричить.
Знову печера. Все пізнав? - питає.
Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
Як буду рятувати я його?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772203
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Любити життя не заборонено, - все, цілком, у величі й красі, адже поки нас не захоронено, хоч по різному, але живемо всі! Ризики чергуємо з хворобами, підіймаємось після невдач, успіх не вимірюється спробами, стрімкий час, - це сподівань палач! Ми шкодуємо за чимось втраченим, щось залишиться, краде щось забуття, намагайтеся бути пробаченим, за гіркі, гріховні сторінки життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771591
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
То були дні, коли я пізнав
справжній біль,
То були дні, коли я пізнав
справжню ненависть.
Я не маю відчуття сорому,
пригадуючи їх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771642
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
[i]Заступіться, Святі, за стражденних у долі,
бо правда ще здавна похована в полі.
Й журиться там берізка - вдовиця,
й банує душа - самотня вовчиця...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771637
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Я щедрівочку співаю
Знов шампанське наливаю
Щоб зустріти Новий Рік
Щедрим людям мій привіт!
Радість цих всіх свят триває
Знову. знову відзначають...
Дай вам Боже люди добрі
Дім теплом завжди наповнить
А на столі всього богато,
На душі хай буде Свято !.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771084
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Ми в юностi все мрiями живем
Про свiтлеє щасливеє майбутнє,
Як по життю смiливо ми пiдем
I зробимо щось добре й незабутнє.
А в старостi життя у нас без мрiй,
Лише пригадуєм своє минуле,
Всю череду старих уже подiй,
Удачi та про щастя, що вiдчули.
У юностi немає що згадать,
У юностi попереду надiї,
У старостi запiзно щось чекать,
Вже все давно пройшло - життя i мрiї.
У юностi ми дивимось вперед,
У старостi - лише назад, в минуле,
Бо юнiсть це майбутнього повпред,
А старiсть - свiдок днiв, якi забули.
У юностi немає перепон,
Хай юнiсть майбуття собi збудує,
Природою встановлено закон -
Старе завжди за юнiстю сумує.
19.10.99
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755806
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 16.01.2018
Там десь в кущах сховалася зима...
Там десь в кущах морози також бродять,
Трава зелена й снігу ніц нема,
Тонкі крижинки на думки наводять...
А вітер причаївся у гілках,
Неначе сили й духу набирає,
Трава розгублена в своїх думках –
Чи довго зеленіти їй, не знає…
Чи аномалія, чи диво це ?
Мо час вичерпний до кінця збігає?
Захмарність сонця все хова лице...
Сама людина шлях свій обирає.
Шляхи є різні, а життя одне.
Протоптані неначе всі стежини.
Ми гості тут, життя наше мине,
Замислись на путі своїм, людино!
Серед зими іще не грянув грім,
Та плаче небо не дарма, бо знає:
Господня мудрість полягає в тім,
Що він спочатку нас попереджає.
Зимою злива, влітку пада сніг,
Перевертає все у нашу бутність,
Створив цей гомо сапіенс, що міг,
Та так і не довів свою могутність.
Іще не пізно, ще не грянув грім!
В душі ж не затишно і у очах тривога,
Ще ноги ходять по землі, а втім,
Єство людське - обтяжлива знемога.
Немов зневажливе, розбещене дитя,
Воно волає на усіх дорогах,
У нього ни́діє всере́дині душа,
Воно ж кричить, що не існує Бога!
Там десь в кущах сховалася зима,
Але до часу, в тім-то й Божа воля.
Нічого випадкового нема,
Пояснення всього у Божім Слові.
У холод грітиме, у спеку свіжість дасть,
Лише людина здатна все порушить,
Якщо невдячно буде існувать
І дасть зимі скувати свою душу…
Г.О.Костенко, Т.А.Микал
03.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769507
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 08.01.2018
А я з тобою нині, моя земле,
Слова, живі любов"ю, з серця йдуть...
Душа болить і мало не примерзне
За ту тернисто вистелену путь.
І ти на ній - розхристана і боса
Стоїш на вітрі стоголосих зим...
В чім твоя пісня винна безголоса,
Поезія німих крилатих рим?
Кому не до вподоби пісня - слово.
Кому не до вподоби мій народ?
За те, що він не раб чужої мови,
Що юний українець - патріот?
Що він вже не повернеться в минуле,
Бо "випили" по вінця, над усіх...
Століття злиднів в мороці минули
Машини вашої - надлюдський гріх
Кому не до вподоби українець,
Що йде з любов"ю- миром по землі?
Не гвалтівник-загарбник... не ординець.
Його заслуги в світі немалі
І я з тобою нині, рідний краю,
У рік Новий, у перший його день,
Тобі я миру, земленько, бажаю
І щастя для усіх твоїх дітей!
Нехай Вселенна той куточок раю
Поверне нам без вибухів війни.
Я в рік Новий - найперше, що бажаю,
Щоби жили і дочки і сини!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769152
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018
Друзі, хочу познайомити вас зі справжнім, самобутнім поетом, моїм хорошим товаришем, земляком, членом спілки журналістів України, автором трьох поетичних книг Миколою Володимировичем Кучковським. В минулому році, не доживши і до 63 років, він відійшов у кращий світ. Він готував 4-ту книжку, в яку мав увійти і цей вірш. На жаль, не судилося.
М. Кучковський
СТРАХ
Присвячується інвалідам АТО
Я розповім вам не про ту війну,
Яка від нас
Відходить в давнину.
І підібрав я слово,
Кожен ритм
Не під оте розкотисте "ура !"
В яке тепер не грає й дітвора,
А під протезний інвалідський скрип.
Я чув, як з горла рвався хрип,
А з ним незвичний чоловічий схлип.
Та справно закривалися шухляди,
Бо тут,
На цій немислимій війні,
Де і душа згоріла у борні,
Щось в довідці про бій один не ладно...
І вже чиясь чиновницька рука,
Твердіша й небезпечніша "штика",
На пільги піднімається протестом, -
І йде ні з чим
Хлопчина -інвалід
Від бід державних -
до сімейних бід,
Поскрипуючи царським ще протезом...
Йому,
"гібридному фронтовику",
В якого в легенях -
ще по "штику ,
Аж по ночах кривавиться сорочка -
Про пільги не підтверджує закон.
З ним заодно -
соцбез і виконком,
А медицина, бюрократна дочка,
Доводить вперто
всім
на всі
лади,
Що куля в ногу
Влізла не туди,
Що вище треба їй було влучити -
І знятий був би враз
Отой протест
На пенсію,
на будь-який протез.
А так не варто й мізки морочити.
І йде ні з чим хлопчина-інвалід
Від бід державних
до сімейних бід.
...Це славно, звісно, не лише про тих,
Над ким і поминальний плач
затих,
І винен тут
Не тільки
День
Вчорашній...
Здіймають інваліди кулаки,
І чую біль від цього я такий,
Й понині чую -
вірити в це
страшно!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767757
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
[i]Вже третій день… в Європі…
Ну й що ж?[/i]
[youtube]https://youtu.be/7zNZY3arR5I[/youtube]
[b][color="#ff0000"]Придюсельдорфились
в тумані,
Приєвропеїлись в пітьмі,
Явили паспорти погані –
Й відчули враз ми
тут людьми…
Та все, що тут, – для європейців..
Ми – зайве колесо, не віз,
Ми – вахлаки, епікурейці…
Такий тепер для нас
безвіз!..
Бо нам ще муляє Азопа,
В душі ми, певно, - ще совки...
Пупами ж ми - давно в Європі,
А в снах жахливих -
Соловки.
Та все ж побути слід нам разом –
Донька, онуки й Schwigersohn*…
У тому єсть своя зараза,
Родинного буття резон.[/color][/b]
20.12.2017
_________
*З німецької – зять.
© Copyright: Олекса Удайко, 2017
Свидетельство о публикации №117122407926
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767625
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.12.2017
У таинства, которое мы чертим,
Прокладывая мост для нас двоих,
Дорога - уходящая в бессмертье -
Молчаньем многоточий ключевых...
Бессмертия, увенчанного словом,
Увенчанного Небом и строкой,
В стена́х лишь нами знаного алькова,
Объятого любовью роковой...
Во мне ты - вне времён и расстояний.
Во мне - наперекор своей судьбе.
В тебе я - и мечтой, и обещаньем.
Я - крови каждой капелькой в тебе!..
Тот мост, который нам дарует встречи,
Тот мост, соединяющий сердца,
Построенный любовью нашей в вечность -
Как линия венчального кольца...
Как линия полуденного солнца,
Как линия беременной луны,
Где пьём друг друга мы с тобой до донца
Бессмертьем многоточий скреплены...
*********************************
Дорогие друзья, очень извиняюсь,
что не всегда отвечаю вам на ваши
комментарии и не всегда оставляю свои.
Слишком мало времени на всё. Но я благодарна
вам за ваши тепло и внимание...
Всем вам желаю доброго здравия, праздничного
настроения и конечно же светлого мирного неба...
Берегите себя и ваших близких. Ваша Л.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767601
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017
Закурликала ворона
І закаркав журавель,
Європейська у нас зона
Хоч у нас і не Марсель.
Суржик мов вже європейських
Оселився міцно в нас,
Звичка ця людей лакейських
Й підхалимів цілий клас.
Українська рідна мова
Має все, що треба нам,
Слушність та виразність слова
Вільним служить козакам.
Ти англійською говориш,
Дуже добре, говори,
Але суржиків не твориш,
Молодець і не твори.
Мова наша пречудова,
Не засмічуйте її,
А до розвитку готова,
Але правила свої.
22.12.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767590
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017
Всі таргани ховаються в шпарини,
Усякі гади заповзають в нори.
На жаль, буває так, що і в людини
Повадки є та вчинки, як в потвори.
Раніше цінували честь та гідність,
За це вмирали навіть на дуелі,
А слово мало безперечну цінність –
Дорожче злата, непорушність скелі.
І добре ім’я значило чимало,
Це було честю – ім’я не ганьбили!
Відвагу та шляхетність цінували
Любили землю і народ любили.
Куди сьогодні ділись ці чесноти?
Принаймні в тих, хто рветься так до влади,
Чому там стільки покидьків, бидлоти,
Що годі навіть всіх порахувати.
Мабуть тому, що не рубають руки,
Не четвертують, не здирають шкіру.
Крадуть безбожно і жирують суки,
Тому, що мають у безкарність віру.
Кругом порука кругова панує,
На всіх щаблях провладної драбини.
Народ в державі не живе, існує,
Від їх щедрот – споживчої корзини.
Держава, що зрослася з криміналом,
Народ в якій, як засіб для наживи,
Корупція тут досі править балом,
При владі цій немає перспективи.
А нас годують ростом і процентом,
Яких на хліб ніяк не положити.
Непросто так ужитись з президентом,
Який нас кликав по-новому жити.
Для нього справді, стало по-новому,
А нас ще більші злидні обступили.
І бджоли тонуть в медові липкому,
Який собі на зиму наносили.
Ми теж втонули у цій липкій брехні,
Брехні від тих, кого самі обрали.
За вибір гірко так, боляче мені,
Але спитаю, - А ми вибір мали?
Мені здається, що і в черговий раз
Найменше зло обрати доведеться,
Бо в другім турі, знущаючись із нас,
Він з радикалом в боротьбі зійдеться…
Невже пророчими стануть ці думки,
Водити знову будуть манівцями,
А людям..., буде зовсім невтямки,
Що в своїх бідах завинили самі.
20.12.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767179
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 21.12.2017
Декілька віршів сестри Хуани Інес де ла Крус (1651 - 1695), мексиканської монахині, відомої своєю ерудицією, одного з визначних поетів Мексики, в моєму українському перекладі.
Переклади, які б вони не були, присвячуються моїй бабусі Валентині.
Algunos versos de Sor Juana Inés de la Cruz traducidos al ucraniano. Por mí.
La traduccion se dedica a la memoria de mí abuela Valentina.
Prólogo al lector
Estos versos, lector mío,
que a tu deleite consagro,
y sólo tienen de buenos
conocer yo que son malos,
ni disputártelos quiero,
ni quiero recomendarlos,
porque eso fuera querer
hacer de ellos mucho caso.
No agradecido te busco:
pues no debes, bien mirado,
estimar lo que yo nunca
juzgué que fuera a tus manos.
En tu libertad te pongo,
si quisieres censurarlos;
pues de que, al cabo, te estás
en ella, estoy muy al cabo.
No hay cosa más libre que
el entendimiento humano;
pues lo que Dios no violenta,
¿por qué yo he de violentarlo?
Di cuanto quisieres de ellos,
que, cuanto más inhumano
me los mordieres, entonces
me quedas más obligado,
pues le debes a mi musa
el más sazonado plato
(que es el murmurar), según
un adagio cortesano.
Y siempre te sirvo, pues,
o te agrado, o no te agrado:
si te agrado, te diviertes;
murmuras, si no te cuadro.
Bien pudiera yo decirte
por disculpa, que no ha dado
lugar para corregirlos
la priesa de los traslados;
que van de diversas letras,
y que algunos, de muchachos,
matan de suerte el sentido
que es cadáver el vocablo;
y que, cuando los he hecho,
ha sido en el corto espacio
que ferian al ocio las
precisiones de mi estado;
que tengo poca salud
y continuos embarazos,
tales, que aun diciendo esto,
llevo la pluma trotando.
Pero todo eso no sirve,
pues pensarás que me jacto
de que quizá fueran buenos
a haberlos hecho despacio;
y no quiero que tal creas,
sino sólo que es el darlos
a la luz, tan sólo por
obedecer un mandato.
Esto es, si gustas creerlo,
que sobre eso no me mato,
pues al cabo harás lo que
se te pusiere en los cascos.
Y adiós, que esto no es más de
darte la muestra del paño:
si no te agrada la pieza,
no desenvuelvas el fardo.
Переднє слово до читача
Сії вірші, мій читачу,
аж ніяк не бездоганні.
Я у безцінь їх ціную –
тільки тим вони і гарні.
Не прошу їх розбирати,
ані радити читати:
означало б це вважати,
що уваги надто варті.
Не прошу подяки в тебе:
звісно, цінувать не маєш
те, про що не мала гадки,
що колись ти прочитаєш.
Як засудиш – суди вільно,
я тобі не перешкода,
бо свідома дуже добре,
що є розуму свобода.
Мати вільне розуміння –
то найбільша воля в світі.
Сам Господь її дозволив –
не мені заборонити.
Ти кажи про них, що схочеш,
хочеш – рознеси без жалю,
за таку твою нелюдськість
мою вдячність виражаю.
Хай вживає моя муза
досить гостре харчування, –
при дворі така промовка
(лихослов’я означає).
Догоджаю чи невгодна, –
я завжди твоя служниця;
годна – матимеш розвагу,
ні – то привід поглумитись.
Я на захист своїх віршів
скаржитись тобі могла би,
що в сум’ятті переїзду
я не мала, де їх править;
що, коли їх копіюють,
сенс, буває, викривляють,
що слова – мерці нечулі,
всіх чуттів не відбивають,
що для написання віршів
вільний час мій закороткий:
правила мого бо стану
лінощі карають жорстко;
я, до того ж, нездорова,
клопоту занадто маю,
навіть зараз, як пишу це,
з поспіху перо стрибає.
Та ці скарги ні до чого:
вирішиш, що похваляюсь,
що зробила б їх ще краще,
якби довше постаралась.
Ні, не в цьому був мій намір:
якщо в світ виходять вірші,
це лише тому стається,
що наказу я покірна.
Ось чому, як схочеш вірить,
я не переймаюсь надто,
бо з початку ти почуєш,
чим тут мозок забивати.
Прощавай, бо шар горішній,
я тобі вже показала:
річ одна не до вподоби –
не гляди всього товару.
Переклад 27.10.2013.
Sonetos de Sor Juana Inés de la Cruz
En que da moral censura a una rosa, y en ella a sus semejantes.
Rosa divina que en gentil cultura
eres, con tu fragante sutileza,
magisterio purpúreo en la belleza,
enseñanza nevada a la hermosura.
Amago de la humana arquitectura,
ejemplo de la vana gentileza,
en cuyo sér unió naturaleza
la cuna alegre y triste sepultura.
¡Cuán altiva en tu pompa, presumida,
soberbia, el riesgo de morir desdeñas,
y luego desmayada y encogida
de tu caduco sér das mustias señas,
con que con docta muerte y necia vida,
viviendo engañas y muriendo enseñas!
Сонет, що містить повчання троянді, а через неї – тим, хто на неї схожий
Божественна трояндо, квіте ніжний,
ти величаєшся в пурпурних шатах,
але призначена красі надати
урок такий сумний, як подих сніжний.
Така близька до людської будови,
ти приклад вроди марної являєш;
за задумом природи ти єднаєш
спів колискової і плач жалоби.
У розкоші гордуєш ти, бездумна,
і небезпеку смерті зневажаєш,
а згодом ти, зів’яла і зажурна,
про тлінність і занепад сповіщаєш.
Живеш без розуму, та смерть твоя розумна.
Життям навчаєш, смертю теж навчаєш.
Переклад 16–17. 10. 2013.
Que contiene una fantasía contenta con amor decente.
Detente, sombra de mi bien esquivo,
imagen del hechizo que más quiero,
bella ilusión por quien alegre muero,
dulce ficción por quien penosa vivo.
Si al imán de tus gracias, atractivo,
sirve mi pecho de obediente acero,
¿para qué me enamoras lisonjero
si has de burlarme luego fugitivo?
Mas blasonar no puedes, satisfecho,
de que triunfa de mí tu tiranía:
que aunque dejas burlado el lazo estrecho
que tu forma fantástica ceñía,
poco importa burlar brazos y pecho
si te labra prisión mi fantasía.
Сонет,
у якому для фантазії доволі чистої любові
Ти не втечеш, мій затишку непевний,
ти, мріє нездійсненна та жадана,
примаро, за яку я вмерти ладна,
коштовна вигадко в житті нікчеми!
Немов магнітом – крицю, притягаєш
мою подолану й покірну душу;
облесникові дорікати мушу:
навіщо ти глузуєш, нащо граєш?
Та не хвались, жартівнику невірний,
що ти задурно підкорив мене,
нехай ти навіть висміяв щосили
ласо те, що я кидаю, міцне:
насправді можеш утекти з обіймів,
проте уява втримає тебе.
Переклад 17–18.10. 2013.
Enseña cómo un solo empleo en amar es razón y conveniencia.
Fabio: en el ser de todos adoradas,
son todas las beldades ambiciosas;
porque tienen las aras por ociosas
si no las ven de víctimas colmadas.
Y así, si de uno solo son amadas,
viven de la Fortuna querellosas,
porque piensan que más que ser hermosas
constituye deidad el ser rogadas.
Mas yo soy en aquesto tan medida,
que en viendo a muchos, mi atención zozobra,
y sólo quiero ser correspondida
de aquél que de mi amor réditos cobra;
porque es la sal del gusto el ser querida:
que daña lo que falta y lo que sobra.
Сонет показує, що в любові мають застосовуватися тільки розум і доцільність
Мій любий, у природі всіх коханих –
до перемог нових порив неситий:
якщо вівтар офірами не вкритий,
святиню вже напевно розвінчали.
Як пані тільки одного скорила,
то вже на долю гірко нарікає.
Богиня, на їх думку, бути має
крім того, що вродлива, вередлива.
Для мене почет скорених водити –
небажане і зайве хвилювання.
Аби лишень могла задовольнити
того, хто має зиск з мого кохання.
Найбільша цінність в світі – то любити,
замало – скупість, надто – гайнування.
Переклад 18. 19. 2013.
Resuelve la cuestión de cuál sea pesar más molesto en encontradas correspondencias, amar o aborrecer.
Que no me quiera Fabio, al verse amado,
es dolor sin igual en mí sentido;
mas que me quiera Silvio, aborrecido,
es menor mal, mas no menos enfado.
¿Qué sufrimiento no estará cansado
si siempre le resuenan al oído
tras la vana arrogancia de un querido
el cansado gemir de un desdeñado?
Si de Silvio me cansa el rendimiento,
a Fabio canso con estar rendida;
si de éste busco el agradecimiento,
a mí me busca el otro agradecida:
por activa y pasiva es mi tormento,
pues padezco en querer y ser querida.
Сонет вирішує питання, яку з протилежностей слід вважати більш докучливою: любов чи байдужість
Я маю милого, та я йому немила, –
це прикрість, рівної якій не знаю;
є трохи менша: той мене кохає,
чию любов я згорда відхилила.
Не знає виходу моя утома,
і хто би витерпів таке знущання:
гордує любий відданим коханням,
нелюбий скиглить, що занадто горда?
Один до почуття мого байдужий,
а інший – за байдужість дорікає;
невдячна я із тим, що марно тужить,
а в цього марно вдячності шукаю…
Я маю дві біди, подібних дуже:
нещастя, що кохана і кохаю.
Переклад 19.10.2013.
Continúa el mismo asunto y aun le expresa con más viva elegancia.
Feliciano me adora y le aborrezco;
Lisardo me aborrece y yo le adoro;
por quien no me apetece ingrato, lloro,
y al que me llora tierno, no apetezco.
A quien más me desdora, el alma ofrezco;
a quien me ofrece víctimas, desdoro;
desprecio al que enriquece mi decoro,
y al que le hace desprecios, enriquezco.
Si con mi ofensa al uno reconvengo,
me reconviene el otro a mí, ofendido;
y a padecer de todos modos vengo,
pues ambos atormentan mi sentido:
aquéste, con pedir lo que no tengo;
y aquél, con no tener lo que le pido.
Сонет на ту ж тему, що висловлює її навіть ще більш вишукано
Обожнює мене мій осоружний,
обожнюваний – мов мене не бачить;
хто зневажа мене, за тим я плачу,
за мною плаче, хто мені байдужий.
Душі своєї я б не пожаліла
тому, хто так безстидно обирає,
але тому, хто щедро одаряє,
я крихти милості не відділила.
Як обража мене один даремно,
то інший про образи репетує,
і скрізь мені сама лише халепа,
куди не йду – через обох бідую:
того не маю, одному що треба;
чого не має інший, потребую.
Переклад 19.10.2013.
Prosigue el mismo asunto, y determina que prevalezca la razón contra el gusto.
Al que ingrato me deja, busco amante;
al que amante me sigue, dejo ingrata;
constante adoro a quien mi amor maltrata;
maltrato a quien mi amor busca constante.
Al que trato de amor, hallo diamante,
y soy diamante al que de amor me trata;
triunfante quiero ver al que me mata,
y mato al que me quiere ver triunfante.
Si a éste pago, padece mi deseo;
si ruego a aquél, mi pundonor enojo:
de entrambos modos infeliz me veo.
Pero yo, por mejor partido, escojo
de quien no quiero, ser violento empleo,
que, de quien no me quiere, vil despojo.
Сонет продовжує ту ж тему і визначає, що розумові слід надати першість перед прихильністю
Того я прагну, хто мене покинув,
сама того, хто прагне, покидаю;
недобра з тим, хто віддано кохає,
недоброго шукаю безупинно.
Для любого я рвуся на всі боки,
для нелюба я – діамант коштовний;
я ворогу бажаю перемоги
і з другом переможеним жорстока.
Віддячити – з єства свого знущатись,
благати – гідності завдати болю:
з обох сторін нема, чим утішатись.
Та як обрати мушу я в недолі,
то нелюбові з вдячності віддатись
все ж краще, ніж приниження з любові.
Переклад 19.10.2013.
Quéjase de la suerte: insinúa su aversión a los vicios, y justifica su divertimiento a las Musas.
En perseguirme, Mundo, ¿qué interesas?
¿En qué te ofendo, cuando sólo intento
poner bellezas en mi entendimiento
y no mi entendimiento en las bellezas?
Yo no estimo tesoros ni riquezas;
y así, siempre me causa más contento
poner riquezas en mi pensamiento
que no mi pensamiento en las riquezas.
Y no estimo hermosura que, vencida,
es despojo civil de las edades,
ni riqueza me agrada fementida,
teniendo por mejor, en mis verdades,
consumir vanidades de la vida
que consumir la vida en vanidades.
Сонет скаржиться на долю: натякає на відразу до пороків і виправдовує втіху з Музами
Високий світе, що тобі до мене?
Чи так тебе нестерпно ображає
те, що прикрас жіночих не бажаю,
та розум прикрашаю безперервно?
Твої багатства не мені хвалити,
я іншої волію насолоди:
шукати краще для думок оздоби,
ніж всі думки оздобам присвятити.
Не дорога мені краса мінлива,
що вік її без жалю пожирає,
ані відзнака, як завжди, зрадлива:
у мене той пошану здобуває,
хто вигадки життя збира дбайливо,
а не життя у вигадках втрачає.
Переклад 19. 10. 2013.
Procura desmentir los elogios que a un retrato de la Poetisa inscribió la verdad, que llama pasión.
Este, que ves, engaño colorido,
que del arte ostentando los primores,
con falsos silogismos de colores
es cauteloso engaño del sentido;
éste, en quien la lisonja ha pretendido
excusar de los años los horrores,
y venciendo del tiempo los rigores
triunfar de la vejez y del olvido,
es un vano artificio del cuidado,
es una flor al viento delicada,
es un resguardo inútil para el hado:
es una necia diligencia errada,
es un afán caduco y, bien mirado,
es cadáver, es polvo, es sombra, es nada.
Сонет намагається спростувати хвалу, яку про портрет поетеси написала та правда, що зветься пристрастю
Це різнобарв’я мовить неправдиво,
бо з переваг мистецтва користає
і розумові в очі пил пускає,
міркуючи ефектно, та невірно.
Тут лестощі палкі зухвало прагнуть
затримувати віку крок недобрий
та подолати час, завжди суворий,
перемогти і старість, і непам’ять.
Тут витвір остраху недовговічний,
тут квітка, над якою буря фурка,
тут проти долі прихисток негідний,
тут жадібна, що помилилась, думка,
тут згасла пристрасть, а на погляд пильний,
тут – смерть, тут – порох, тут – примара, пустка.
Переклад 26. 10. 2013
A la esperanza
Verde embeleso de la vida humana,
loca Esperanza, frenesí dorado,
sueño de los despiertos intrincado,
como de sueños, de tesoros, vana;
alma del mundo, senectud lozana,
decrépito verdor imaginado;
el hoy de los dichosos esperado
y de los desdichados el mañana:
sigan tu sombra en busca de tu día
los que, con verdes vidrios por anteojos,
todo lo ven pintado a su deseo;
que yo, más cuerda en la fortuna mía,
tengo en entrambas manos ambos ojos
y solamente lo que toco veo.
Сонет до надії
Ранковий цвіте у житті людини,
надіє, позолочена дурнице,
як сни, скарби здуваєш, чарівнице,
химерний сне з відкритими очима!
Душа землі ти, вигадками тішиш
про раду старість, юність безпорадну.
Сьогодні долю провіщаєш ладно,
а завтра вже недолю злую кличеш.
Женеться за тобою легковажний,
що бачить світ крізь скельця кольорові,
весь розмальований, як слід до вдачі.
Я з долею поводжусь більш уважно:
відкриті в мене очі, як долоні,
чого торкаюсь, тільки те і бачу.
Переклад 26. 10. 2013.
Que consuela a un celoso epilogando la serie de los amores
Amor empieza por desasosiego,
solicitud, ardores y desvelos;
crece con riesgos, lances y recelos;
susténtase de llantos y de ruego.
Doctrínanle tibiezas y despego,
conserva el ser entre engañosos velos,
hasta que con agravios o con celos
apaga con sus lágrimas su fuego.
Su principio, su medio y fin es éste:
¿pues por qué, Alcino, sientes el desvío
de Celia, que otro tiempo bien te quiso?
¿Qué razón hay de que dolor te cueste?
Pues no te engañó amor, Alcino mío,
sino que llegó el término preciso.
Сонет, який утішає одного ревнивця, підсумовуючи декілька любовних історій
Кохання – це «чогось мені бракує»,
це жар, що шле взаємності шукати;
це трохи згодом – гра і страх програти,
і відчай, що за мрією жалкує.
Зневага надає йому уроки,
воно серед обманів виживає,
його вогонь ослаблений згасає
від скарг ревнивих чи образ жорстоких.
Такі зачин, перебіг та розв’язка, –
то не дивуйсь, що принесла страждання
та, в кому щастя ти раніш знайшов.
Нема причини так журитись тяжко:
ні, друже мій, не зрадило кохання,
то тільки строк призначений прийшов.
Переклад 29. 10. 2013.
En que satisface un recelo con la retórica del llanto
Esta tarde, mi bien, cuando te hablaba,
como en tu rostro y tus acciones vía
que con palabras no te persuadía,
que el corazón me vieses deseaba;
y Amor, que mis intentos ayudaba,
venció lo que imposible parecía:
pues entre el llanto, que el dolor vertía,
el corazón deshecho destilaba.
Baste ya de rigores, mi bien, baste:
no te atormenten más celos tiranos,
ni el vil recelo tu inquietud contraste
con sombras necias, con indicios vanos,
pues ya en líquido humor viste y tocaste
mi corazón deshecho entre tus manos.
Сонет, у якому спалах недовір’я вгамований красномовством сліз
Як ввечері з тобою говорила,
я бачила з обличчя та прийому,
що вже тебе я не докличусь словом,
проте відкрити серце я хотіла.
Мабуть, любов до мене жаль відчула,
бо сталось, що здавалось неможливим:
у розпачі я плакала з несили,
і витік біль, і серце розітнула.
Коханий, на плачі мої не сердься –
тобі я повертаю спокій тихий,
благати вже не буду: «Змилосердься!»
Геть, сумніви, геть, всі підозри дикі, –
бо бачив ти моє нещасне серце
покірним у руках своїх навіки.
Переклад 29.10.2013.
[url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965431"]Моя стаття про сестру Хуану[/url] - Сестра "Иоанна Инесса Крестовская".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760111
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 20.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2017
Не надо света..Музыку! Вивальди!
Стремглавых необузданных коней
Над кромкой льда копытцем парным в альте
Чудес уютных полон дом саней
Не надо света игры перламутром
Стучатся у виска.. Оставьте сон
Счастливым покрывалом сонным утром
Отсутствие притворства дикий стон
Не надо одиночества в тумане
В походке силуэт лучей неон
Не надо!- Говорите -свет в стакане
Рекою льётся пахнет талым льдом
Крепче обнимай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767020
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
[color="#ff0000"][i]Моя кохана малеча!
Сьогодні найзаповітніший день грудня - день святого Миколая.
Тож зустрічаючи цього щедрого гостя, хочу подарувати тобі оживлену замальовку свята в оточенні улюблених персонажів Ангелика і Чортика Антипка, аби тобі було радісно і тепло поруч із ними.
[/i][/color]
[color="#ff0000"][b]"Просимо тя, святий Миколаю,
до нашої хати - дітей дарувати".
[/b][/color]
АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!
АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
де безліч зір, де царство Бога,
я звідти йду і вість веселу
несу у вашу я оселю.
Ще хвилька, діти, і між вами
тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
опиниться в оселі цій.
ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть Чортиком Антипком,
Антихристом, Нечистим, Дітьком.
До вас примчав аж із пекла:
у вас - зима, в нас - хата тепла,
у вас мороз за хвіст щипає
і снігу в очі насипає,
не дивиться що я тут гість,
морозить, студить, як на злість.
...І голод дав копитам раду:
я з'їв цукерки й мармуляду,
горішки, груші і цитрини,
смачненькі ябка, мандарини -
і залишились тільки нові
для діток прутики вербові.
/показує дітям "різочки"/
Кожен з прутиків придасться
тим лінивцям, що не вчаться.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
лінюхів у нас нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
хто непослух в серці має!
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
неслухняних тут нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
хто від всіх ховає очі.
На словах він дуже чемний,
а на ділі - неприємний.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
брехунів у нас нема.
ДІТИ: Геть, Антипко!
/Антипко ховається, але ще не втікає/.
АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
на Антипка не зважайте.
/нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/
ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
завжди біля мене стій:
рано, вечір, вдень, вночі
будь мені до помочі!"
/Антипко лякається молитви і втікає/.
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.
СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
Насилу добрався.
Поспішав до вас я радо
в путі підтоптався.
Присяду я, відпочину,
бо ноги не носять,
сили мої старечії
відпочинку просять.
/сідає/
Нині свято в вашім домі -
і я вас вітаю -
гаразду, здоров'я, долі
щиро вам бажаю.
Вчіться, дітки! Без науки
і сонце не світить!
А ліниві і неуки -
то убогі діти.
В праці, дітки, хто як може
най батькам поможе,
щоби тішилися вами
і татко, і мама.
...А тепер біжіть скоренько
до мене, маленькі,
мій міх розглядати -
дарунки приймати.
...А Ангелик чемно буде мені помагати.
/Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/
СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
при вашій родині,
нехай добро з вами буде -
будьмо все єдині!
АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
спливуть за водою,
хай їх втопить синє море
з слізьми і бідою.
СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
щирість, правду, згоду,
щоб завжди були веселі
діти в вашім роду.
АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
не були байдужі,
щоб ви інших розуміли
в голоді і в стужі.
СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
з краси світу цього,
щоб зуміли відцуратись
усього лихого.
АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
і не ночувала,
щоби правда в серці вашім
повік панувала.
Прощавайте, добрі люди!
СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!
АНГЕЛ вкупі зі
СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
й щастя розмаїте!
/Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/
/з українських літературних джерел 30-40-их років/
З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.
Р.S.[color="#ff0000"] [i]У кінці 80-их – початку 90-их років минулого століття у Західній Україні і у Львові зокрема, почалася новітня хвиля Українського Відродження в тому розумінні, що молодь з великим жаром серця заповзялася відроджувати занедбані радянською добою українські календарні звичаї та обряди. У Львові поруч із «Товариством Лева» цій справі, починаючи з 1979 року, натхненно служив єдиний україномовний Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів «МЕТА» при Будинку Вчених, що ним у той час керував Григорій Шумейко, а всі неформальні мистецькі акції очолювала сім’я старости театру Володимира Кривдика. Це з його ініціативи були започатковані щорічні Купальські забави «МЕТи» у Нижньому Синьовидному у Карпатах, та перші вертепи у 1989 році, що згодом вийшли «з підпілля» на сцену Львівської філармонії у Зимовій програмі Естрадного театру «Не журись!» / першу сценарну ідею тогочасного вертепу здійнив відомий у мистецьких колах чоловік – Ігорко Подоляк, а костюми до нього віртуозно виконали: уже покійна нині художниця Софія Буряк і теперішній емігрант Ігорко Дерев’яний/ . Що вже казати про вертепи та Коляду на вулицях Львова, де нарід плакав від розчулення – «йой, діточки, я таке ще за Австрії бачила» – і йшов за своїми кумирами засніженими вулицями міста від одної ігрової площадки до іншої.
[/i]
[/color]
В інтернеті можна відшукати фото тих часів: https://zbruc.eu/node/72053
Площа Ринок у Львові. Зустріч двох вертепів – «Товариства Лева» та Театру «МЕТА». Колядують Дзвінка Калинець-Мамчур та Ірина Вовк.
[color="#ff0000"][i]У той самий час «МЕТА» почала грати сценарії «МИКОЛАЯ» у різних місцях, де було багато діточок, обійдених долею – сиротинцях, інтернатах, лікарнях, спеціалізованих Центрах соціального і медичного захисту. Пропонований сценарій власне і створений у ті неспокійні часи з різних дитячих українських видань 30-40-их років передвоєнного часу ХХ століття.
Хочу опублікувати цей матеріал для нового покоління молоді, аби й вона мала з чим виходити до діточок у цей радісний день сповнення їх заповітних мрій.[/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767021
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Новорічне диво, серця ти торкнися.
Затамуй усю печаль гірких світів.
Щастя тихо білим снігом усміхнися..
Біль шепоче, ненависний, не хотів.
Новорічне диво подихом під шкіру,
Заморозь жалі і казкою засяй.
І душі моєї вікна, що з довіри,
Побажаням, що є радість, відчиняй.
Новорічне диво зіркою любові,
Пригорни весь світ, так міцно, не пускай.
Під коханим і негаснучим покровом,
Ти з Різдвом усіх, прийдешнім, привітай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766972
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2017
Людей поганих не буває,
В нас душі у всіх – не святі,
Та іноді життя штовхає,
На гріх безмірний звідусіль.
І совість в кожної людини –
Поняття, значення, своє.
Хтось плаче, хтось мовчить
спокійно,
А хтось кричить і в груди
б`є себе.
Кожна людина – неповторність,
Кожна людина – таїна,
Кожна людина, тим цікава,
Що пізнаєш її усе життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766963
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Цей зимовий вечір.
Ялинки у снігу.
Зіроньки на небі
Створюють красу.
Ця зимова казка
Мов чарівний сон.
З'являється зненацька
І зникає знов.
Малесенькі сніжинки...
Чарівне відчуття...
Немов цієї миті
Почалось нове життя.
Життя таке яскраве,
Життя таке живе.
Немов дитя маленьке.
Таке хрупке, ніжненьке.
Цю зимову казку
Створили небеса.
В цей зимовий вечір
Відбуваються дива.
Цей зимовий настрій
Створює природа.
Для свого чарівного,
Прекрасного народу.
Відчуття це дивне.
Дивне та прекрасне.
І таке чарівне,
І ось так, зненацька,
З'являється й зникає.
Зникає і з'являється.
Щось неймовірно-неочікуване
Цієї ночі відбувається.
Ця ніч- це мить думок казкових
У сукнях різнокольорових.
Ця ніч- це світ здійсненних мрій.
Ти оченята лиш відкрий,
Побачиш цей зимовий вечір
І ці ялинки у снігу,
І ці зіроньки на небі.
І всю цю неземну красу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766970
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Нова, новітня (!) радість стала:
Йде рік Новий і йде нове Різдво.
Нова на небі зірка встала -
І ти народжуєш себе, нового, щоб там не було!
Нові сніги ідуть...Новітні!
Й твоє життя - із чистого листа.
Лиш від морозу дуб столітній
Самотньо скрипне, відірвавши враз останнього листа.
А ти не сам посеред Світу:
Сидиш з сім'єю за новим столом!
У душу ллється тепле Світло,
Бо йде Різдво! І кожен заново народиться з Христом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766953
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Прошу тебе, свят-отче Миколаю,
Молись, щоб у калиновому краю
Не журне журавлине «кру» лунало,
А грали бубни, скрипки та цимбали.
Щоб в душах квітла маком віра в Бога,
Пощезли болі, горе і тривога.
Щоби війна не мала шансу жити.
Дозволь тебе про це, святий, просити.
Щоб в Україні і дорослі, й діти
Зимі могла та літечку радіти,
Щоб кожен захист мав і рівне право,
Щоби міцніла матінка-держава.
Щоб тіло зайди їй не шматували.
Щоби повагу всі до неї мали.
Щоби у мовнім світовім вінкові
Вільготно чулось українській мові.
Щоби не брали діти зброю в руки.
Щоб матері не сивіли з розпуки.
Щоби щоранку день ішов до злету,
В обіймах сонце ніжило планету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766964
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Зима, мов біла магія, в саду і в лісі,
І на полях хурделить сильний сніговій.
Вона пройшлась по селах, вулицях у місті,
Розкинула із полотна білил сувій.
Зима, мов біла магія, на всіх планшетах -
Світлинами сніжинок, віхол, завірюх -
В смартфонах, "компах", ноутбуках - в Інтернеті
Летять на сноубордах сотні відчайдух.
Зима, мов біла магія, на всіх бігбордах:
Реклама подарунків до майбутніх свят.
Хоч в "Книгу Гіннесса" внесіть її рекорди,
Зима-імператриця - гідний кандидат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764877
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 20.12.2017
[color="#ff0000"][i]"... а з того деревця зроблена церковця,
а в тії церковці різьблені віконця,
а у тих віконцях - чотири сокольця...
Щедрий вечір, добрий вечір!"
(Староукраїнська Щедрівка)[/i][/color]
Я Божий храм зведу в височині.
Раба землі приречена на працю.
Життя і смерть покладені на тацю.
Життя і смерть даровані мені.
Від антифонних гласів до псалмів.
Від страдного до співного, святого ...
Пливуть віки. І що мені до того --
мій "зіккура́т" іще не овдовів!
Пригляньтеся, старезний пнеться дуб,
небесними вогнями обгорілий.
Болить душа, судомить чорно тіло,
та не дається часові на зруб.
Тисячоліття звернені до нас.
Тисячоліття б`ють у наші скроні.
І ми такі ж вразливі, безборонні --
відважний профіль, лицарський анфас.
... І в нас потреба божої руки ...
... І в нас одвічна тяга до любові ...
Гойдаються колисочки кленові --
іде життя. Минаються віки.
За віком -- вік. У величі і в скверні.
Вслухаючи биття прийдешніх чад,
Стоїть мій храм -- і кличе до вечерні ...
Оселя Духа. Вічний "зіккурат"!
[color="#ff0000"][i]"... Хай пам`ятають люди,
хай волають до неба!
Божествам хай приносять хлібні офіри!
… Хай країни свої піднесуть,
хай храми свої збудують!
Воістину, кажу, богам це любо ...
... Хай постане подоба наземна
тих творінь, що діткнулися бога!
Воістину, кажу, безмежна у тім
н а с о л о д а!"*[/i]
[/color]
-----------------------------------------
*1 "зіккурат" -- ступінчастий храм у Стародавньому Вавілоні.
*2 вільно переспіваний фрагмент старо-вавілонської поеми
про сотворіння світу "Коли вгорі".
На фото: Різьблена церква св. Миколая із села Кривка
(Шевченківський гай, Львів)
Зі збірки історичних портретів "[b]СЕМИВІДЛУННЯ"[/b]. - Львів:Каменяр,2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766128
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 20.12.2017
У Книгу долі рік минулий впишем,
Д умок, турботи сповнений, тривог,
А найсвітліші спогади та вірші -
Ч удовий року нового пролог.
І посвітліють дорогі обличчя...
Щ о нас чекає - загадка, імла,
А в добру мить ясного Новоріччя
С обі і друзям зичу я - тепла.
Т епліше буде хай під снігом-градом, -
Я прошепчу кохані імена, -
В Новому році воїнам-солдатам,
А час проб'є - закінчиться війна.
М чить потяг часу в зоряність космічну...
У домі вашім - миру всім, добра!
Н ехай столи щедріють новорічні,
О дна родина - й доля в нас одна.
В сім молодятам - вірної любові,
О того щастя, що долає все,
М удріші будьмо, щедрі і здорові...
У ніч величну зіронька зійде -
Р іздвяна Зірка символом надії
О сяє наші душі та уми...
Ц інуймо мить, любімо і радіймо -
І будемо щасливі, друзі, ми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765616
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 20.12.2017
ВІРШІ НА КОНКУРС "НОВОРІЧНЕ ТЕПЛОСЛІВ"Я*СЕРГО СОКОЛЬНИК
***зазначу одразу, що дана підбірка призначена в першу чергу для читання і вимогливого читача. Умови ж самого конкурсу мені більш ніж не зрозумілі. Звичайно, компетентне журі також буває упередженим, проте, судити поезію за підрахунком кількості лайків... Це при тому що сам принцип "лайк за лайк" передбачає, що поезія як така опиняється на двадцятому місці... І при тому, що сайт призначений саме для початківців і в ньому будь-хто може друкувати будь-що... І вони всі поголовно розбираються в поезії??? Що б хто не казав, я цього просто не розумію. Прошу вибачення за цей малоліричний відступ. Читайте твори, друзі)))
Колись любив я зиму…
Колись любив я зиму... Часу плин...
І вдома... І у тих краях далеких,
Де в небі, мов до вирію лелеки,
Тюльпани чорні душами пливли...
Колись любив я зиму... Не тепер...
Той шинозгар... І кров, що пролилася
І на снігу корою запеклася...
І смуток, що у вічності завмер...
І душі, що неначе голуби,
Злетіли в небо до порогу Раю...
Любив раніше зиму... Не сприймаю
Її тепер... Ні. Вже не полюбить.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Речке. Крещенское (повтор. С праздником!)
Речка, речка!... Снулая, больная...
Тонкий лед укутал, словно плед...
Ну скажи, о чем ты вспоминаешь,
Истекая в холода рассвет?
Слышен звон церковный- нежен, тонок,
С колоколен растревожив тишь...
Может быть, купания девчонок?..
Их в объятья нежно заключишь...
В полусне прохладного теченья
Затерялся времени разбег...
Зимних снов унылые виденья
Томно овивают твой ночлег...
Только раз на Празднике Крещенья,
Прорубивши в грезах полынью,
Ты свершишь, проснувшись, омовенье,
Чистоту души отдав твою
Тем, непогрешимым пилигримам,
Что к твоей душе припасть пришли...
Не сковать тепла суровым зимам,
Что идет от Веры и Любви.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
СТАРЫЙ НОВЫЙ ГОД 2017. мистическое
Промерзлый Божий перст,
От холода колюч,
Пронзил вселенский Крест...
В провале зимних туч
Задрапирован свод...
И полная луна
И Старый Новый год..
И пятница трина...
Пульс жизненный ослаб
За снежной пеленой...
И распростер крылА
Над грустною землей
Печальный Ангел Зла.
Внемли его ответ
Застольным пожела...
-Осуществятся?
-Нет.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Небес молоко проснІжило зиму…
Небес молоко
ПроснІжило зиму... Ми стрілися знову.
Пройдемо містком.
Він льодом блищить дивовижно казково.
Це річка сумна
Наділа його пекторальку на шию.
Її глибина
Вдивляється в душу очима надії,
Надії на те,
Що все ще удруге здійснити можливо,
І ось розцвіте
Зимова троянда кохання... Щасливі
Ми будемо знов,
Зігріті теплом відлетілого літа...
Та час відійшов...
І річка засмучено льодом укрита...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
ЗАМЕТІЛЬ, ЗАМЕТІЛЬ…
***пісенно***
Заметіль, заметіль
Розливається холодом світу.
І не видно довкіль,
В закамарках промерзлого сіті,
Тих слідів, що вели
До твого нещодавно порогу.
Часу плин... Часу плин...
І прохання злітає до Бога-
Віднайти, віднайти
Ті шляхи, запорошені снігом,
Донести, донести
До порогу спеленану ніжність,
Що неначе дитя
Буде бавитись, серцем зігріта...
Та нема вороття...
Тільки сніг... Тільки туга... І вітер...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Київська зима
На Дніпрових пагорбах зима
Кволо навпіл розтинає час,
Що шляхом надії до оман
Сотні літ по колу водить нас.
Гори сплять у брилах льодяних,
Мов царівни з кришталевих трун
У чеканні збуджено-палких
Поцілунків, що надасть Перун
В час весняно- перших блискавиць,
Року починаючи забіг...
...Ще криваві сполохи зірниць
На підталі схили ляжуть їх,
Що цілунком Хорс у сонцестій
Наостан, мов зранений рекрут
Подарує дівчині своїй...
...і в могилі сплять Герої Крут...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Я розмалюю сірість року…
***трохи навіть і новорічне... То й що?..)))***
Коли хурделиця жорстоко
Із підданих збирає дань,
Ми розмалюєм сірість року
У кольори своїх бажань.
Вогонь розпалимо каміну...
Переведеться нанівець
Зимовий смуток безпричинний,
Зігрітий полум"ям сердець,
Які запалено коханням,
Упалим, наче дар Богів
У ці часи передостанні,
Що, наче море з берегів,
Води невпинним сьомим валом,
Мов кара, лине на поля...
Ще зупиняти цю навалу...
Та час ще маємо... То ля-
жемо в сплетінні тіл на килим,
Що наче оберемок трав
Духм"яно-літніх... Бачиш, мила-
Це я в душі тобі зібрав,
Щоб ти в часи оці жорстокі
Творила лет весняних крил,
Я розмалюю сірість року
В свого бажання кольори.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
ВСЕ САМЕ ТАК…
Все саме так, як і було
В часи, що вже були минули,
Коли пройшов буреполом
Поверхнею земної кулі...
Згорілий сад... Зими нема...
І чорним болем відізветься
Цей кров"ю скраплений туман,
Мов настрій згарища у серці,
Яке затиснуто в війни
Лещата з броневої сталі...
І пада чорний сніг рясний...
Реагувати перестали
На те, що світ осліп, оглух
До наших стогонів і криків...
І коло замкнене навкруг.
Воно й було таким одвіку.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
РОЗДУМИ І ДУМИ ПІД ПЕРШИЙ СНІГ. Маленька поема
Завірюха куражить...
Снігом сипле на рани...
...сніг- не попіл від сажі
Шин згорілих Майдану....
Сніг минулі події
Устилає покровом.
І нічого не вдієш...
Це- "Священна корова".
...чавлять автоколеса
Приморожені грудки,
Наче груди в інцесті
На зупинці маршрутки...
...в завірюсі капслоком
Світло близиться лиха
Усебачачим оком...
.......................................
Ось автобус під"їхав...
-Чи водій дурнуватий?..
-Зупиняйся вже, клятий!..
........................................
...як же ж люблять таланти
На Русі "зупиняти"...
...Легко пісню вчавити-
Мов ногою на груди...
...як нескладно ступити
На стежину облуди...
-Ти квиточка не купиш-
Щирять морди нещирі.
Титулована тупість
І суцільна зневіра...
"Розторбили" відзнаки
По "своїх" кабінетах.
...чи сміятись, чи плакать
В Україні поету?..
У фужери фуршетів
Зорі падають з неба.
Там немає поетів.
Бо- ПОЕТІВ НЕ ТРЕБА.
.......................................
...сніжна твань каламутна
Забинтовує відчай...
........................................
Від"їжджає маршрутка
За маршрутом- у вічність.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Новый год. Философское
Желаем, грешные?-
Желанен Новый год...
И все желанья между делом загадали
В сердцах, сердешные...
Но сердце сознает-
Что не от сердца, то и сбудется едва ли...
Врагов ведь победив,
Не победишь себя.
Того, корыстного, с двуликою химерой,
Безгрешным будучи,
Все грешное любя
Во ржи над пропастью меж ересью и верой.
Любя любимую,
Полюбишь от души,
Себя, как жертву на алтарь Богам, даруя,
И разрешишь себе
Пролить любви кувшин
В песок забвенья, быть не понятым рискуя?
Пресыщен жаждою,
К источнику припав,
Творя коррупцию без коррупционеров,
Ответив "нет", ты
Этим скажешь "да".
Ты не солгал. Да только кто ж тебе поверит?
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766636
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 20.12.2017
І знов ми з Вами на межі
Старого і ново́го,
Усе прожи́те в багажі
І далі у дорогу!
Дорога в кожного своя,
У всіх свої гнізде́чки,
Проте́, всі ра́зом - ми сім’я
Під куполом небесним.
Нас супроводжувати пес
За гороскопом має,
Тварину цю наче з небес
Всевишній посилає.
Бо самий відданий – це він,
Вірнішого немає!
Йому складають люди гімн
І пам’ятники ставлять.
Собак на світі різних є –
Як свійські, так і дикі,
Характер, колір врешті-решт,
Маленькі і великі.
З метою різною собак
Заводять собі люди,
Але вони не просто так
Ввійшли у наші будні.
Для охорони й для краси,
В сім’ї та на кордоні,
Собачки, песики і пси
Служити нам готові.
Багато чому у собак
Повчитись є людині,
Бо інколи буває так,
Що [b]та[/b] гірша тварини!
Собака слово не дає
На вірність і на дружбу,
Але віддасть життя своє
За рідну йому душу!
Не сумніваємось ніяк
У розумі собачім,
Уміють розуміти нас,
А в відповідь – мовчати…
Хворобу, так би мовить, цю
Лінивим гультіпакам
Ми побажаємо забуть
Саме у рік собаки!
Для України хочем ми
Всім серцем побажати
Вірності дочок і синів,
Щоб далі існувати.,
Цього [b]так [/b]потребу́єм ми
У кожнім домі й хаті!
Чим більше відданих синів,
Скоріш станем багаті!
Собака жадності не зна
І до грошей байду́жа,
Народ правителям бажа
Чеснот собачих дуже.
До ворогі́в як бультер’єр,
А до своїх як коллі,
Де треба, хай беруть бар’єр,
Не забувають ролі!
Як не крути, [b]вони [/b]у нас
На службі мають бути,
Якщо не розуміють – фас !
Народ вже не нагнути!
Собака хай допомога́
У здійсненні бажання,
Дорога з ним буде легка́,
Надійна, без вагання !
Хай гарним видається рік
З собакою в дорозі,
Сьогодні, завтра і повік
Щасливі будьте, друзі!
11.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766932
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Ти людина. Лю-ди-на! Чуєш?
Не трава, не земля, не камінь.
День зі вчинків і слів муруєш,
Душу носиш в тілеснім храмі.
Ти людина! Це горде ймення.
Це можливість робити вибір,
Укладати так сьогодення,
Щоб майбуть прорекла: «Спасибі!»
'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766217
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 16.12.2017
Нарубали ялинок багато
Та продати не встигли усіх –
Бо накрило нас хвилею свято,
Скрізь лунає вже музика, сміх.
І застлали зірок діаманти
Феєрверкові штучні зірки
Лине запис несправжніх курантів
Між піснями звучать матюки.
А ялинки, що плачуть смолою
Непотрібні лежать на снігу,
Та і той вже підходить водою
Бо і зиму ми маєм благу.
Плачуть бідні, бо їм не до тями,
За що кара судилася їм:
Безпорадно тремтіти голками
У святковому році Новім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766225
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 16.12.2017
Ми боремось за правду і свободу -
Найвищий слоган нашого життя,
Нам подають її за чисту воду,
Але її не видно за сміттям.
Нелегко стало правду добувати,
Бо дуже сильний ворог в неї є,
Лукавий вміє златом посипати,
В людині щоб приспати все людське.
Купити можна совість, навіть душу,
За гроші продається і життя.
Чи щастя ж має той, хто все порушив?
Прийде колись хвилина каяття!
Не дай же ж Бог йому оцю хвилину
На схилі, бо нічого не змінить!
Пошли прозріння на таку людину,
Їй дай помилки вчасно зрозуміть!
Нехай проснеться совість казнокрада,
Що він майбутнє в Батьківщини крав,
В той час, коли він був у шоколаді,
Хлопчина за Вітчизну помирав!
Ну скільки треба для людини грошей?
Уже все є, а хочеться іще!
Війна на сході й саме найдорожче
Свобода і життя наших людей!
Той, хто не гребує після Майдану
В свою кишеню крадене ховать,
Проклятий Богом буде й небесами,
Це тиха правда, не гучні слова.
Ми боремось за правду і свободу-
Найвищу сутність нашого життя,
Добудем врешті решт джерельну воду,
Як звільним Україну від сміття!
28.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752933
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 16.12.2017
Коли в багні – надії, почуття,
тавро ганьби знічев'я не зітреш.
Щодень новини нашого буття, –
мов кварта дьогтю у прокислий фреш.
Цим пійлом вже напоєні ущерть,
брехнею нагодовані сповна!
Усе – наперекіс, все – шкереберть:
мільярди – жменьці, іншим всім – війна.
Грабунку не спиняється чума,
цей кровожерний жадібний дракон,
бо в краї влади гідної нема,
й не діють ліки головні – закон.
Тож мусять добровольці йти на штурм –
перекривати контрабанді хід,..
аж знявся ґвалт олігархічних юрм –
так "вболівають" (раптом!) за нарід.
О владний оп'яняючий дурман,
затьмарюючий пам'яті штрих-код!
Невже направлять військо на народ?!
Невже нічому не навчив Майдан?
17.02.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718709
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 16.12.2017
Обожнюю, коли летить пухнастий сніг
Чарівно із бездонності небес.
І сипле біло-сніжне щастя повний міх,
Зірчастістю танцює полонез.
І танцю підкоряється земля-раба,
Сніжинок ніжність у холод ближча.
Незнана їй, як жінці тихій, боротьба,
Бо чудо Боже усього вище.
Лікує душу грішну колір чистоти,
Енергію вселяє, мов алмаз.
І жити хочеться в природній красоті!
- Живи, - від Бога чую раз по раз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765886
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 15.12.2017
[youtube]https://youtu.be/brLX-iZJbpQ[/youtube]
БАНДУРИСТИ, КОБЗАРІ…
Були в нас кобзарі та бандуристи –
сліпі співці народних вічних дум.
Ішли з села в село, від міста в місто,
виспівували серцем біль та сум.
Вдивлялися незрячими очима
в таємну суть незвіданих світів:
бандура, ліра, кобза за плечима,
як Хрест, що сам Господь нести звелів.
Притулок хоч який вночі шукали…
Бувало, і під тином. На зорі
в дорогу нескінченну вирушали
з поводирями старці-кобзарі.
Але згустився морок понад миром,
вже жоден сонця промінь не зорів.
Кривавий цар, лихий новітній Ірод
звелів зі світу звести кобзарів.
Знайшлись здійснити вирок той васали:
з запроданців своїх, з чужих заброд…
Бриніти віщі струни перестали…
Та пісню кобзарів зберіг народ!
Не налякали кари та тортури,
передавали пісню з вуст до вух,
холопи царські нищили бандури,
та був їм непідвладний гордий дух.
Заграй, кобзарю, про одвічне, нумо!
До осяйних висот народ поклич!
Хай правдою бринить народна дума,
хай промінь сонця розганяє ніч!
Історія cтворення вірша:
Тема вірша навіяна українським історичним драматичним фільмом «Поводир, або Квіти мають очі» режисера і сценариста Олеся Саніна. Головні ролі виконали Станіслав Боклан та Антон-Святослав Грін. Світова прем'єра фільму відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2014 року. Головним гаслом фільму є фраза: «Заплющ очі — дивись серцем».
Іван Їжакевич - ілюстрація до поезії "Перебендя" Тараса Шевченка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741252
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 15.12.2017
[i](Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 6)
[/i]
Коли ми в ярості, Творцю,
нам помилятися властиво.
Не викривай свою вівцю
і не карай мене у гніві!
Помилуй, Господи, мене,
бо я всього лише людина.
Хай грізна кара омине –
прохання лиш одне-єдине.
Ми немічні в своїм бутті,
підвладні заздрощам, спокусам.
Тож довгі ночі в каятті
проводити постійно мусим.
Уже не вистачає сліз,
щоб всі гріхи свої омити,
але провин ще цілий віз
чекає часу на молитву.
Помилуй, Боже, і спаси,
мою нікчемну душу, підлу –
приблизно так у всі часи
волали грішники до Світла.
І їх мольби Всевишній чув,
та всім воздасться по заслугам.
Хто в їхній шкурі ще не був,
не варто тим ходити кругом.
13.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766118
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 15.12.2017
Останні деньки проживаємо року старого,
Зібрав його символ давно вже валізи у путь.
«Послухай но,Півню, візьми туди наші тривоги
А ще казнокрадів з собою візьми, не забудь.
Візьми всі печалі, а хочеш візьми президента
Ти ж любиш солодке? А він шоколадний магнат!
Мільйони в країні чекають вже цього моменту
Як кане у вічність брехливий оцей експонат.
Візьми із собою любителів «руского міра»
Ну скільки ж їм мучиться тут серед злісних бандер?!
А ще прихопи головного в державі банкіра,
Старанням якої хіба ж один банк у нас вмер?!
І перш як іти зазирни ненадовго у раду,
Ну хоч половину з собою ти їх забери!
Бо так вже занурились слуги народу у зраду,
Все тягнуть і тягнуть! Коли нажеруться вони?
Зроби будь ласкавий для нас всіх хороше ти діло,
Очисти від скверни зчерствілі, холодні серця…
Пробач що грузю… але ж віриш… Ну так накипіло!
Хіба ж так багато насправді скажи прошу я?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765995
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017
Когда глаза привыкнут к темноте
До различимой в профиль черной кошки,
Я вспомню..? Вспомню, может быть, о тех,
Кто с трепетом стучал в моё окошко.
О тех, кто ждал и верил под дождем,
Что для него качнулась занавеска,
Что не напрасно верит он и ждёт,
Что выглянет капризная невеста.
О тех, кто мне в окно бросал цветы, -
Не розы, не люблю признаний в алом.
Скажи мне, если это был не ты,
Другие-то вообще существовали?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623176
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 11.12.2017
Тщетно всё на этом свете,
Всем отмерен божий срок…
А по матушке-планете
Человечки прыг да скок…
Не в почёте терпеливость,
На прилавках прыть и спесь,
Электронная строптивость
Распустилась там и здесь…
В паранойных алгоритмах
Не спасти ни долг, ни честь…
И в смирительных молитвах
Проповедуется жесть…
Ничего не изменилось,
Не изменится и впредь…
Уповать на божью милость
И по-прежнему терпеть…
июнь 17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737090
дата надходження 08.06.2017
дата закладки 11.12.2017
У мирі із самим собою,
У мирі з світом хочем жить.
Чому ж цей світ, неначе в зговір
Не хоче з совістю дружить?
Чому закони не працюють,
Для кого ж вони взагалі?
Самі для себе десь існують,
Занадто ми для них малі.
Такі малі, що й нас не видно,
А надто й чути важко нас!
Щоб різкість навести на бидло,
Купюр багато треба дать.
А де ж грошей узять простому?
Йому їх просто не дають!
Тож розумієш, що закону
Миліші гроші, а не люд.
Закон для тих, хто його пише,
За ним стоять багатії,
Їх бізнес-інтереси вище
За Божу правду на землі.
У мирі із самим собою,
У мирі з світом хочем жить,
Та світ людей на наше горе
Не хоче з совістю дружить!
16.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755877
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 10.12.2017